Автор: admin

Колчуринский Н. Ю.

Некоторые данные последних лет — в шутку и всерьез

Учат в школе, учат в школе, учат в школе…

Всем привычно еще со школьных лет читать рассказы про происхождение всего живого из амебоподобного существа в течение сотен миллионов лет. И порой многим кажется, что здесь и обсуждать уже нечего — все давно ясно. Однако… В современной науке существует направление, придерживающееся иной парадигмы — парадигмы сотворения, согласно которой мир — сотворен Разумом и это творение и последующие вслед за ним события описаны в первых главах Библии — в книге Бытия. Это направление имеет и собственное название — креационизм (от английского creation).

Сегодня наша задача не пытаться подробно отвечать на вопрос, какой из упомянутых двух подходов с научной точки зрения более приемлем, более соответствует действительности. У той и другой концепции есть свои нерешенные проблемы. Заметим, впрочем, лишь вкратце, что многие неразрешимые проблемы эволюционизма в рамках креационной модели представляются просто тривиальными. Только один пример — факт того, что осадочные породы, покрывающие поверхность Земли, нередко нафаршированы окаменевшими останками растений и животных (тому пример – кладбища динозавров, в которых находят костные останки сотен и даже тысяч особей), в рамках эволюционной модели, согласно которой процессы накопления осадков шли медленно и продолжались сотни миллионов лет — никак не объясним, в силу того, что окаменелости образуются только при очень быстром погребении организмов (например, при наводнениях и аналогичных катастрофах). И этот же факт объясняется в рамках креационной модели очень просто — образование большинства окаменелостей есть результат всемирного катаклизма, описанного в книге Бытия и называемого Всемирным потопом. Заметим также и то, что геологические модели, разрабатываемые в рамках креационного подхода, имеют практический выход и позволяют экономить в некоторых случаях миллионы долларов [1]. Для поиска нефти, в частности, как оказывается, вовсе небезразлично, как она образовывалась — быстро или многие десятки и сотни тысяч лет [2].

Сегодня лишь о некоторых фактах и открытиях последних лет…

И не исчезла та тропа, где встретишь питекантропа…

Все мы еще в школе слыхали, что нашим древним предком является питекантроп, и что открыт он был на рубеже 19 и 20 веков Е. Дюбуа на о.Ява. В 21 веке антропологи пользуются несколько иными терминами. Питекантроп Дюбуа и ряд схожих с ним существ — объединены в группу homo erectus (человек прямоходячий). Чем отличаются эти существа от нас? – принципиально только строением черепов, их черепа имеют меньшие размеры (на самой нижней границе вариативности черепов современного человека), имеют свои особые черты, качественно отличающие эти черепа от черепов многих современных людей. Вид этих черепов вызывает у нас чувство неприязни и страха — кажется пред нами череп монстра… (Впрочем, не надо поддаваться первым впечатлениям от восприятия внешнего вида таких черепов. Черепа современных австралийских аборигенов и чукчей также выглядят необычно и страшновато — такова специфика строения черепов различных рас ). Ну а что касается прочих особенностей костной анатомии (так называемого посткраниального скелета) — то тут, как оказывается, эректусы практически не отличимы от современных людей.

Черепа эректусов, как считают эволюционисты, занимают промежуточное положение между гомо сапиенсом и обезьяной… Они действительно по ряду особенностей отличаются от черепов современных нам людей — выделено 17 отличительных признаков, по которым различают черепа homo sapiens от черепов homo erectus. Однако статистические исследования, проведенные на больших выборках, показали, что 14 из 17 упомянутых эректусных признаков оказывается встречаются (и достаточно часто) среди современных нам людей, преимущественно среди жителей теплых стран (см. обзор [3], где и найден был Дюбуа первый питекантроп. Так что теоретически вполне возможно путем скрещивания вывести сегодня такую породу homo sapiens, которая от homo erectus мало чем будет отличаться …Если так, то эректусы – просто исчезнувшая раса (или расы) современного человека.

Слезали ли предки с деревьев?

Каждый школьник знает историю про то, как наши предки слезали с деревьев… Вопрос в том, жили ли они на них? Физиологи утверждают, что для того, чтобы твердо ходить на своих двоих нам нужен вестибулярный аппарат, причем устроенный специфическим образом. Каким — это тоже им известно, причем эта специфика легко определяется по анатомическому строению т.н. полукружных каналов, которая хорошо сохраняется даже в окаменевших ископаемых черепах… А у тех, кто на деревьях живет (или жил), оказывается есть свои особенности полукружных каналов, также легко детектируемые по черепам, в том числе и ископаемым. И посему решили взять и просканировать рентгеновскими лучами черепа наших «предков». И получили интересные вещи: эректусы имели такие же полукружные каналы, как и мы (здесь впрочем, нет ничего удивительного, потому что весь посткраниальные скелет (все кости кроме костей черепа) эректусов, так же как и скелет современного человека, прекрасно приспособлен к прямохождению ). Австралопитеки, как оказалось, имели такие же вестибулярные аппараты как и современные человекообразные обезьяны и поэтому с деревьев не слезали… А вот с homo habilis ( это, согласно представлениям современных эволюционистов, — промежуточное звено между австралопитеками и эректусами ) — тут вот совсем конфуз вышел, поскольку у них полукружные каналы или как у современных людей или как у макак, что естественно приводит к предположению о том, что весьма скудные наборы костей (целого скелета homo habilis не найдено ни одного до сих пор!), объединенные в единый таксон «гомо габилис», объединены вместе мягко говоря произвольно… А где же предки, слезавшие с деревьев, у которых полукружные каналы должны быть промежуточными по своему строению между каналами человека и обезьяны? … (см. [4].

Когда это было?

Сколько лет Земле? На этот сложнейший на самом деле вопрос нет ясного научного ответа. Креационная модель говорит о том, что люди и динозавры жили вместе и при том совсем недавно, поскольку сотворены почти одновременно — около 7, 5 тыс. лет тому назад… А где же факты? — спросят скептики.

Сколько лет костям динозавров, датируемым по стандартной геохронологической шкале 60 — 100 млн. лет? Согласно представлениям современной молекулярной биологии, биомолекулы (например белки) обладают достаточно быстрой скоростью распада. При всех вариантах значительных фрагментов белковых молекул уже врят ли можно встретить в костях, пролежавших в земле несколько десятков тысяч лет — так по биохимическим канонам. А на деле? Исследования костей динозавров (возраст по стандартной геохронологической шкале 60-100 млн. лет!) неоднократно показывали наличие в них достаточно больших фрагментов белков, специфичных для рептилий (например гемоглобина крови). И опубликованы эти данные были в частности не где-нибудь, а в PNAS [5]. (Подробнее см. обзор Лунного А.Н.(д.б.н.) [6]).

Ну и уж что совсем удивительно – оказывается в костях динозавра (которому 68 миллионов (!) лет — по эволюционным меркам) можно находить мягкие ткани (мягкими!), да еще такой сохранности, что их можно сравнивать с аналогичными тканями современных страусов и даже делать на этой основе эволюционные выводы ! (все та же Мери Швейцер [7 ]).

И если учесть, что по современным эволюционным представлениям, возраст homo sapiens теперь составляет не менее 160000 лет [8], то факт совместного проживания человека и ужасных гигантов мелового периода даже по эволюционным меркам становится практически неоспоримым.

Напомним в связи с проблемой датировки и об обнаружении живых спор бактерий современного типа, паразитирующих у пчел — у пчелы, извлеченной из янтаря (возраст прим. 25-40 млн, лет по эволюционным меркам) и о других подобных находках [9].

А как же датирование по радиоизотопам? — зашумят скептики. А с ним тоже, как оказывается в наше время, не все так просто, потому что нередко это датирование показывает нам совсем не те цифры, которые мы учили в школе (см.[10])… Например, при всех спорных нюансах радиоуглеродного метода, кто-либо из физиков врят ли станет оспаривать, что через 100 тысяч лет этот изотоп практически полностью распадается. (Период полураспада — 5730 лет). А коли так, в том случае, если не было поступления извне радиоуглерода, то во всех ископаемых образцах, органического происхождения, содержащих углерод, возраст которых переходит за границу 250 тыс. лет, С14 «нет и не может быть, потому что его не может быть там никогда». (С14 поступает из атмосферы (из углекислого газа), в которой он образуется из азота под воздействием космической радиации, затем активно фиксируется растениями и затем попадает к животным и человеку только через пищу. И это единственный известный естественный источник его появления как в живых организмах, так и в их останках, в том случае, если эти останки изолированы от внешнего притока углерода).

Если так, то в каменном угле, образовывавшемся, по представлениям современной эволюционной геологии, миллионы лет тому назад, С14 искать бессмысленно.

Дж. Баумгарднер сравнивал образцы каменного угля, взятые из разных месторождений в США, образованных, по мнению эволюционистов, в разные периоды каинозойской, мезозойской и палеозойской эр (возраст образцов по стандартной геохронологической шкале – многие десятки миллионов лет и различия в их возрастах — того же порядка и более) и искал там радиоуглерод… и нашел. И нашел его столько, что все образцы могут быть легко датированы по концентрации С14 и все они, как оказалось, имеют примерно одинаковую концентрацию С14 и датируются примерно одинаково – возможно — 4200лет и уж никак не более 50000лет [11])! И Баумгарднер не единственный исследователь, получающий такие цифры. Аналогичных исследований, проводимых в том числе эволюционистами, в которых получаются такие же примерно результаты – десятки[11]. Загадка – вопреки всем канонам эволюционной науки различные образцы каменного угля упрямо датируются по С14 и счет их возрастов идет на тысячи лет… Как выясняется, С14 вообще присутствует практически во всякой древней органике, независимо от ее возраста по геохронологической шкале и даже в алмазах [12].

Еще немного о радиоуглеродном датировании – «пещерные люди» (в том числе, обладавшие выраженными признаками неандертальского антропологического типа), согласно радиоуглеродному датированию, как оказывается, жили в Европе не более 7, 5 тыс. лет тому назад [13].

Могли ли ящеры стоять 10 тысяч лет на одном месте?

Древние ящеры (парейазавры – жившие, как считают эволюционисты, несколько ранее динозавров) оставили нам свои кости и нередко палеонтологи находят их целые или почти целые скелеты. Есть в России одно место… Там скелеты этих ящеров находят в большом количестве, при чем многие из них захоронены, стоящими на четырех конечностях. При этом никаких особых условий, которые могли бы объяснить такое странное захоронение нет. Самое простое объяснение этой ситуации — их быстрое погребение (живьем) осадками во время гигантской катастрофы. А если медленно накапливались осадки — то тогда надо будет поверить в то, что ящеры, чтобы защитить эволюционную теорию стояли на смерть…не менее 10 тысяч лет. — Согласно моделям эволюционной геологии, именно таков порядок величины времени образования слоев, которые соответствуют расстоянию от пятки до макушки древняго гиганта [14, 15].

Закат эволюционной парадигмы.

Эволюционная модель, торжествовавшая свой триумф, начиная со времен Ч.Дарвина, «медленными, но уверенными шагами» идет к закату (см. напр. ст. проф.Акифьева (д.б.н.) [16]. И в 21 веке особенно молекулярная клеточная биология показывает несостоятельность дарвинизма во всех его вариантах. Представляется, что наиболее важными среди этих данных — следующие:

Это данные о несоответствиях морфологических сходств и различий со сходствами и различиями биомолекул (По морфологии близкие организмы, относящиеся к близким таксонам, нередко могут не иметь ожидаемого сходства на молекулярном уровне и наоборот). К этому примыкают и противоречивые данные по методике «молекулярные часы»: разные часы могут указывать на разную степень родственной близости при сравнении двух видов (см. [10, 17]).

Другим противоречащим дарвинистским идеям фактом является факт существования огромного числа т.н. систем с «несократимым числом элементов» . Постепенное эволюционирование таких систем из чего-либо другого часто оказывается логически невозможным (см. [18, 21]).

Помимо этого данные последних 20 лет убедительно показывают отсутствие в реальной живой природе процессов увеличения генетической информации, что является абсолютно необходимым условием эволюции от амебы к человеку (см. [19, 21]). Появление новых генов также нигде еще никто не обнаруживал [19]. Вероятность случайного появления новой генетической информации (новых генов), которая могла бы адекватным образом использоваться организмами, согласно рассчетам – исчезающе ничтожно мала [10].

Может быть, у кого-то возникает вопрос — а почему отечественный читатель не знаком со всеми этими фактами и исследованиями? Вопрос логичный, заметим здесь, что американский, в отличие от российского уже знаком и всерьез. Знаком в частности президент США Дж.Буш, высказавшийся за преподавание в учебных заведениях теории разумного замысла, наряду с эволюционизмом [20]. И в нескольких штатах США (Огайо, Mиннесота и Нью-Мексико ) недавно в законодательном порядке разрешили преподавать в школах госсистемы образования теорию сотворения («разумного замысла») наряду со старым эволюционизмом, в нескольких других этот вопрос активно дискутируется. Думается, что и нам пора задуматься над этими проблемами и продолжить поиск…

Список литературы

1 . Лаломов А.В., Таболич. Золотые россыпи в земной истории — в альм. «Сотворение», вып.1, М., 2002.

2 . С.Б.Петухов. Геохронологический парадокс, альм. «Сотворение», вып.2, М., 2004.

3 . John Woodmorappe. How different is the cranial-vault thickness of Homo erectus from modern man? TJ 14(1):10–13, 2000.

4 . Spoor, F. et. al., 1994. Implications of early hominid labyrinthine morphology for evolution of human bipedal locomotion. Nature, 369: 645–648. (в русском изложении: Карл Виланд. Новые данные: только человек когда-либо обладал прямохождением — в альм. «Сотворение», вып.2, М., 2004, и на www.slovotech.narod.ru )).

5 . Schweitzer M.H. et. al., Heme compounds in dinosaur trabecular bone // Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A. 1997. V. 94. Ж 12. P. 6291–6296. ).

6 . Лунный А.Н. Противоречие между данными молекулярной палеонтологии и эволюционными представлениями о возрасте ископаемых останков. Обзор последних научных исследований. — В кн. «Православное осмысление творения мира» / под ред. иер.Константина Буфеева, М., 2005. Есть на www. slovotech.narod.ru.

7 .Schweitzer M.H., Wittmeyer J.L., Horner J.R., Toporski J.K. Soft-Tissue Vessels and Cellular Preservation in Tyrannosaurus rex // Science. 2005. V. 307. Ж 5717. P. 1952–1955.

8 . T. D. White et al., Pleistocene Homo sapiens from Middle Awash, Ethiopia. Nature 423, 742 — 747 (12 June 2003))

9 . Лунный А.Н.ДНК и живые бактерии возрастом в «десятки — сотни миллионов лет” — В сб. «Православное осмысление творения мира». Вып.3, М., 2009.

10. Юнкер Р., Шерер З. История происхождения и развития жизни, Минск, 1997).

11. John Baumgardner. Carbon dating undercuts evolution’s long ages, Impact, No364, October 2003.

12. Baumgardner, J. et al., Measurable 14C in fossilized organic materials: confirming the young earth creation-flood model, <www.icr.org/research/icc03/pdf/RATE_ICC_Baumgardner.pdf>, 16 October 2003.

13. Peter Line. Inconvenient Neandertaloids. http://www.creationontheweb.com

14. Хлюпин А.Ю. и др., Парк пермского периода на вятской земле. Котельничский палеонтологический музей, 2000.

15. Лаломов А.В. Пешком в прошлое — или прогулка по залам Палеонтологического музея — в альманахе «Божественное откровение и современная наука» N2, 2005.

16. Акифьев А.П. Закат дарвинизма, Встреча 1(11)2000.

17. «Академическая наука — против дарвинизма» — в альм. «Божественное откровение и современная наука» N2, 2005.

18. Дж.Сарфати . Пятнадцать способов опровергнуть материалистский вздор: подробный ответ журналу “Scientific American” и «Академическая наука — против дарвинизма» в альм. «Божественное откровение и современная наука» N2, 2005.

19. Лунный А.Н. (д.б.н.) Мутации и новые гены. Можно ли утверждать, что они служат материалом макроэволюции? — в кн. «Православное осмысление творения мира», М., 2005). Есть на www. slovotech.narod.ru

20.WashingtonPost , 2005, August 3

21. Дж.Чепмен «Загадочные и удивительные», М., 1999.

Мы и Тургенев

Музей-заповедник И. С. Тургенева «Спасское-Лутовиново» — единственный в России мемориальный музей русского писателя, история которого насчитывает почти сто лет. Указом Президента РФ в апреле 1997 года Государственный мемориальный и природный музей-заповедник И. С. Тургенева «Спасское-Лутовиново» был включён в Свод особо ценных объектов культурного наследия народов России.  В марте 2001 года заповедник был награждён Всероссийской ежегодной премией Хрустальный глобус и дипломом лауреата в номинации «Лучший музейный комплекс». В июне 2001 года музей-заповедник впервые принял участие во Всероссийском фестивале «Интермузей» и сразу завоевал диплом победителя в номинации «Лучшая тематическая экспозиция».

Бывают в жизни моменты, когда кажется, что идём мы прямо в тупик; что всё трагично, безысходно. На улице бандиты, извращенцы и наркоманы. В Чечне — война. Народ ворует и пьет, пьёт и вновь ворует. А в телевизоре убийцы и проститутки дают интервью, словно и не осталось в мире приличных людей. Бессменные политики, выскакивающие вновь и вновь, как чертики из старой коробки, и упоённо лгут. А потомственные, генетические шулера, натужно делая честные глаза, напирая на чуждые им христианские законы, всё требуют и требуют открытой игры. Их становится всё больше, растут аппетиты, и неустанно, день и ночь пробуют они на крепость наш дом, придумывая всё новые и новые приёмы и отмычки. Телекамеры смакуют кровавые ошметки катастроф. Тюремные песни теперь называются «русским шансоном», словно мало вокруг криминала. «Владимирский централ…», или — «лагеря — лагеря…» — хрипло орут нам «шансонье». «Анна Каренина» издается теперь в виде эротического комикса, где Анна — сексуально озабоченная наркоманка. Авторы говорят — чтобы не забыл народ о Толстом. Знал бы старик… Кажется уже, что честно жить не надо, а главное — не попадаться. Кажется, что дальше будет ещё хуже, и осталось затаится, прикинуться «шлангом», и доживать тихо, чтобы без проблем уйти в своё время в «лучший мир».

Спасает память. Память о детстве, школе, о верных друзьях, о первой любви и всём-всём светлом, что было. А ведь хорошего было немало. Да есть оно и сейчас, никуда не делось. Затуманилось просто на время. Мы живем среди сиюминутных забот, и вроде бы ничего и не существует кроме этих газет, этих говорящих голов в ящике, а культура умерла, или ненужная пылятся на крысином складе. Но нет! Где-то, за кольцевой дорогой живут и ждут нас — Ясная Поляна, Тарханы, Константиново, Валаам, Оптина Пустынь и Ферапонтово…  Когда ищешь опору в ускользающем настоящем — протягиваешь руку в прошлое, и пальцами памяти хватаешь пустоту XX-го века. Тоска. И тогда тянешься дальше, и ещё дальше, до века XIX-го — серебряного. А там и живут Толстой, Фет, Тургенев, Гончаров, Лесков и Андреев — приличные люди, титаны, не мыслимые в нашем скорострельном времени. Мы всегда помним о них, мертвых, и их влияние на нашу жизнь существеннее, чем влияние живых, крепких современных демократических барбосов. В те времена существовал феномен, так до конца никем не изученный, феномен русской «усадебной культуры».

И у нас тоже появились усадьбы с джипами в гаражах, канадскими лужайками и бассейнами. В некоторых, наверное, есть и библиотеки. Архитектура новых «поместий» причудлива и часто несказанно загадочна. Конечно, прямых параллелей с усадьбами минувших веков не очень много, хотя — кто его знает, может, и родятся там новые гении. Не всё же жрать икру и пить «престижную» газировку. А то, что строят их люди в каком-то смысле незаурядные, это точно. Некая надежда всегда существует — ведь не может же человек просто обогащаться ради богатства, как-то не по-людски это, как-то даже и не по-звериному, а непонятное что-то кривое. О Тургеневе написано много. Написано может быть больше, чем надо. Вся его жизнь кажется, расписана тургеневедами чуть ли не по дням. Сегодня вновь, как в послереволюционные двадцатые, возникают полу медицинские «исследования» истоков его гениальности. Сообщается даже универсальный рецепт: «отец — талантлив, мать — сумасшедшая, и обязательно получается гений». Правда, искусственно ещё не вывели ни одного, а так — гадают, на хлеб зарабатывают. Как говорит мой отец: «Что только люди не делают, чтобы землю не пахать». А гений, к счастью, остается гением, как бы не пыжились филистеры.

Однако некая загадка имеет место. Её я пытаюсь разрешить, бывая в Спасском — состоялся бы Тургенев без Спасского? Вот — сидели себе по усадьбам люди, крепостники и тираны местного масштаба, имели библиотеки, писали, охотились и сочиняли музыку. Какая тут культура? Вспомнилась некстати характеристика, данная одним старым писателей героине. Он говорит, «что барыня порой днями читала толстые французские и английские романы (естественно — на языке оригиналов), часто музицировала, много времени тратила на дворовый театр, и рисовала в акварели саду — короче, была пустой, жалкой и ничтожной личностью». А не мало было таких по захолустьям. «Если у Вас есть атлас, отыщите в нём карту России и проведите пальцем от Москвы по направлению к Чёрному морю; на Вашем пути — немного севернее Орла — Вы обнаружите город Мценск. Так вот! Моя деревня находится в десяти километрах от этого места с довольно труднопроизносимым, как видите названием. Это совершенная глушь — тихая, зелёная, печальная». Это говорит о Спасском сам Тургенев.  После жизни писателя многое здесь конечно изменилось. Таков непреложный закон времени. Маленький дубок, посаженный им, стал старым, дряхлым раскидистым исполином, юные липы превратились в инвалидов, на стволах их воротники мха и лишайника. Но природа Спасского не оставляет равнодушным. Вспоминаешь тургеневские слова: «Не в одних стихах разлита поэзия: она везде. Взгляните на эти деревья, на это небо — отовсюду веет красотой и жизнью, а где красота, там и жизнь…» А Спасское всё отмечено тургеневским духом.

Прекрасен Тургенев прочитанный. Но Тургенев, узнанный в роще, парке Спасского-Лутовинова, становится абсолютно реальным. В тенистых аллеях вспоминаются и его романы, и письма, и разговоры с друзьями. Всматриваешься в тропинку, дерево, камень, вслушиваешься в птичий гомон и знаешь точно- он тоже видел и слышал это. С детских лет и до последних дней писателя оставалось Спасское самой дорогой для него частичкой. Из этой наблюдательной точки он обозревал, осмысливал мир. В уединении наваливалось вдохновение. Почувствовать Спасское — значит почувствовать и понять Тургенева. Приходим мы, современные паломники к Тургеневу, приходим, и в смятениях настоящего обретаем ясность, покой и волю. Красота места, соединенная с поэзией тургеневского слова утешает, восхищает, врачует. Словно сказочные, но не такие добрые волки, приползаем мы в Спасское, чтобы ударившись о земь вновь обратиться в людей. Задуренные мутным потоком повседневности, вспоминаем мы здесь исконный свой человеческий облик. Воры в Спасском не воруют, убийцы — не убивают, аферисты не обманывают и молчат политики, а вместе мы, — чинно ходим по писательскому дому, с почтением, щупая украдкой старинные вещи. Наша тень падает туда же, куда падала тень Тургенева — и немного преображается. И это потом из нас никуда не денется, остается глубоко внутри, как жемчужина под грудой навоза. И приходя вроде бы к Тургеневу, мы находим тут себя, как тот весёлый, загорелый мужик, что в шесть утра встретился мне на парковой аллее. «Красота» — сказал он, словно бы и не мне, а всему сказочному утреннему пейзажу. Он был геологом из Калуги, и шёл сюда пешком через Ясную Поляну, ночуя в поле.

Мемориальный дом, сгоревший в 1906 году, восстановлен на прежнем месте и в том виде, каким застал его Иван Сергеевич в свой последний приезд летом 1881 г. Резные узорчатые веранды в зелени плюща, маленькие окошки мезонина, крылечки, анфилада комнат и их внутреннее убранство — всё это и он видел таким. «Ампирная» мебель удивляет изяществом линий. Теплом наполняют комнаты блики красного дерева и карельской берёзы. Уютно тикают в углу столовой старинные английские часы, нарушая тишину мелодичным звоном. На своём месте, в малой гостиной огромный диван «самосон», любимый писателем и памятный гостям Спасского. В рабочем кабинете письменный стол, обычный, и даже скромный по нынешним временам. Однако, именно за этим столом «пишется хорошо только живя в русской деревне. Там и воздух-то как будто «полон мыслей»!.. Мысли напрашиваются сами». Над столом старинная икона Спаса Нерукотворного. Тургенев писал с волнением: «Воздух родины имеет в себе что-то необъяснимое, он хватает вас за сердце. Это — невольное, тайное влечение плоти к той почве, на которой мы родились». И мы знаем, что и почва, и воздух остались тут те же.  Спасский дом был гостеприимен. Камердинер писателя Захар Балашов вспоминал: «А вон на той скамейке… частенько в прежнее время, когда Иван Сергеевич подолгу в Спасском проживали, сиживали гости: Панаев, Некрасов, Григорович, Полонский, Шеншин — они же Фет… Граф Лев Николаевич тоже бывало, наезжали». Бывали в усадьбе И. С. Аксаков, М. С. Щепкин, А. В. Дружинин и В. П. Боткин… Спасское собирало аристократов духа, последних представителей русской дворянской «усадебной культуры», чьё историческое время неумолимо кончалось, сменясь культурой «городской и простонародной». Наступали наши, знакомые времена.  

Облик старинной усадьбы дополняют хозяйственные постройки: конюшня с лошадьми, каретный сарай, сбруйная, баня-прачечная, погреб, богадельня, существовавшие при Тургеневе. Без традиционных постсоветских скандалов и претензий отреставрирована и действует усадебная церковь, священник которой получает зарплату в музее. Над селом вновь звучат колокола, молчавшие семьдесят лет. Густые липовые аллеи в парке вокруг усадебного дома, где сохранилось около 1500 деревьев, уступами спускаются к пруду. Всё так и должно быть по уму. Словно Тургенев пока в Париже и вот-вот подъедет.  Сегодня территория заповедника серьёзно расширилась: сюда вошло родовое имение отца И. С. Тургенева — село Тургенево в Тульской области. Заповедник хранит теперь особое исторически — культурное, литературное и природное пространство русской жизни в её послетургеневском развитии. Когда же уезжаешь из Спасского, то рвётся внутри некая ткань. (Когда только успела окрепнуть?) Ну почему нельзя всегда жить в таком доме, или хотя бы в этой уютной баньке под высокими деревьями? На этом разрыве, наверное, и творилось Тургеневу, на невозможности единовременного чувства Спасского, Парижа и Москвы. И я тоже тут кое-что важное понял. Так, что если захотите написать роман, или даже небольшую повестушку, или добрые стихи — приезжайте в Спасское. Поживите, побродите и напишется. Тут время течет неспешно, и процессы ускоряются, ведь день такой большой. Здесь не юлят перед глазами клиповые картинки, и чем-то, так похожим на вечность заполняется сердце, ведь именно вечности принадлежит Тургенев. Последний вечер — самый трагичный, словно уходишь на передовую. Закат долгий и многоцветный, красящий напоследок верхушки лип в ярко розовый. Бегают по парку смелые зайцы, шуршат по травам ежи. Птица кричит в колонном пространстве покоя под высокими кронами столетних деревьев. И нет ничего, кроме звезды в просвете листьев, и теплых, домашних сумерек. Всё остальное — не очень важная суета. И подумается вдруг, что здесь, в Спасском можно бы начать жизнь с начала, и прожить её прилично, умно. Набело. И может быть, — сообщить потом нечто важное уставшему человечеству…

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://turgenev.org.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних відносин

Кафедра міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин

Курсова робота

на тему:

„Еволюція міжнародної валютно-фінансової системи в останні десятиріччя”

Виконав:

студент ІІ курсу

відділення МЕВ

Вандер М.С.

Науковий керівник:

Дзюба П.В.

Київ-2005

План:

Вступ

Розділ І. Розвиток міжнародної валютної системи

1.1. Передумови формування сучасної міжнародної валютної системи

1.2. Розвиток міжнародних валютних ринків

1.3. Роль долара та євро в міжнародній валютній системі 7

Розділ ІІ. Еволюція міжнародної фінансової системи в останні десятиріччя 2

2.1. Трансформація міжнародного фінансового середовища 2

2.2. Кризи новітньої міжнародної фінансової системи. Проблеми реформування МВФ та СБ 6

Висновки 2

Список використаних джерел 4

Додатки……………………………………………………………………………………..36

Вступ

Актуальність теми: Економічні інтеграційні процеси є однією з найбільш знаменних тенденцій сучасного розвитку світової економіки. На заміну моделі “держава-нація”, що переживає кризу, іде утворення нових великих міждержавних економіко-політичних блоків. Внаслідок цих процесів на початку 90-х років у світовому економічному просторі розпочався бурхливий процес становлення і поглиблення фінансових та валютних об’єднань.

В угодах всередині країни використовується національна валюта, але для проведення операцій за кордоном потрібна іноземна валюта. Наприклад, якщо українська фірма укладає контракт з американською на постачання устаткування в Україну, то їй потрібна американська валюта для оплати угоди. Для врегулювання цих цілей і була створена міжнародна валютно-фінансова система, яка пройшла складний етап свого розвитку.

Метою даного дослідження є висвітлення сутності та особливостей розвитку міжнародної валютно-фінансової системи в останні десятиріччя.

Відповідно до поставленої мети даного дослідження було визначено наступні завдання:

– висвітлення передумов формування сучасної валютної системи та її значення у сучасному світі;

аналіз основних етапів формування світової валютної системи;

дослідження розвитку міжнародних валютних ринків;

визначення особливостей створення та функціонування євроринків;

дослідження валютних інтеграційних процесів в Європі;

висвітлення основних тенденцій світової валютної системи в кінці ХХ – на початку ХХІ століття;

дослідження трасформаційних процесів в світовому фінансовому середовищі;

аналіз основних кризових явищ новітньої міжнародної фінансової системи;

визначення проблем реформування МВФ та СБ.

Об’єктом дослідження – системоутворюючі елементи функціонування механізму світової валютно-фінансової системи.

Предмет дослідження – фінансові та валютні інтеграційні процеси у світі та основні етапи їх розвитку.

Структура роботи. Структура даної роботи визначена метою та основними завданнями дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Розділ І. Розвиток міжнародної валютної системи

1.1. Передумови формування сучасної міжнародної валютної системи

Кінець 60-х років ХХ століття позначився початком кризи міжнародної валютної системи, що була зумовлена перерозподілом золотих запасів на користь Європи: у період 60-70-х рр. доларові авуари центральних банків Європи потроїлися і до 1970 р. складали 47 млрд. дол. проти 11,1 млрд. дол. у США. З’являються і значні проблеми з міжнародною ліквідністю, тому що в порівнянні зі збільшенням обсягів міжнародної торгівлі видобуток золота був невеликий: з 1948 р. по 1969 р. видобуток золота збільшився на 50%, а обсяг міжнародної торгівлі — більш ніж у 2,5 рази. Довіра до долара як резервної валюти падає і через гігантський дефіцит платіжного балансу США. Утворються нові фінансові центри (Західна Європа і Японія), що приводить до втрати США свого абсолютного домінуючого положення у світі. Чітко виявляється парадоксальність даної системи, заснованої на внутрішньому протиріччі, відомому як парадокс, чи дилема Триффена.

Відповідно до дилеми Триффена, золотодоларовий стандарт повинен сполучати дві протилежні вимоги:

1) емісія ключової валюти повинна корелювати із зміною золотого запасу країни. Надмірна емісія ключової валюти, не забезпечена золотим запасом, може підірвати оберненість ключової валюти в золото і згодом викликати кризу довіри до неї;

2) ключова валюта повинна випускатися в кількостях, достатніх для того, щоб забезпечити збільшення міжнародної грошової маси для обслуговування зростаючої кількості міжнародних угод. Тому її емісія повинна набагато перевершувати золотий запас країни.

Таким чином, виникає необхідність перегляду основ існуючої валютної системи. Криза Бреттон-Вудської валютної системи тривала 10 років. Формами її прояву були: валютна і золота лихоманка; масові девальвації і ревальвації валют; паніка на фондовій біржі в очікуванні зміни курсів валют; активна інтервенція центральних банків, у тому числі і колективна; активізація національного і міждержавного валютного регулювання.

Ключові етапи кризи Бреттон-Вудської валютної системи:

1) 17 березня 1968 р. Установлений подвійний ринок золота. Ціна на золото на приватних ринках встановлюється вільно у відповідності з попитом та пропозицією. Відповідно до офіційних угод для центральних банків країн зберігається оберненість долара в золото за офіційним курсом 35 дол. за 1 тройську унцію;

2) 15 серпня 1971 р. Тимчасово заборонена конвертованість долара в золото для центральних банків;

3) 17 грудня 1971 р. Девальвація долара стосовно золота на 7,89%. Офіційна ціна золота збільшилася з 35 до 38 дол. за 1 тройську унцію без поновлення обміну доларів на золото за цим курсом; границі припустимих коливань курсів розширились до +/– 2,25% від оголошеного доларового паритету;

4) 13 лютого 1973 р. Долар девальвував до 42,2 дол. за 1 тройську унцію.

5) 16 березня 1973 р. Міжнародна конференція в Парижі підпорядкувала курси валют законам ринку. З цього часу курси валют не фіксовані і змінюються під впливом попиту та пропозиції всупереч Статуту МВФ. Таким чином, система твердих обмінних курсів припинила своє існування.

Після другої світової війни утворилося шість основних валютних зон:

а) британського фунта стерлінгів;

б) долара США;

в) французького франка;

г) португальського ескудо;

д) іспанської песети та

е) голландського гульдена.

Самою стабільною виявилася валютна зона французького франка, що існує і по дійсний час, поєднуючи ряд країн Центральної Африки.

Після тривалого перехідного періоду, протягом якого країни могли спробувати різні моделі валютної системи, почала утворюватися нова світова валютна система, для якої було характерне значне коливання обмінних курсів.

В процесі кризи Бреттон-Вудской валютної системи почали формуватися основи сучасної міжнародної валютної системи, яка отримала назву Ямайської. Основою нової міжнародної валютної системи були оголошені спеціальні права започинення (СДР), на базі яких повинні визначатися валютні паритети і курси валют. Але практично ведучу роль у Ямайській валютній системі займає долар США, на який приходиться велика частина міжнародних розрахунків, офіційних валютных резервів і валютної корзини СДР. Правда, країнам дозволено встановлювати паритети своїх валют в будь-яких валютах, але не в золоті. При цьому вони можуть самостійно вибирати режим формування валютного курсу, що являє собою міжнародне визнання режиму «плаваючих курсів», який був уведений на початку 1970-х років.

Ямайська валютна система передбачає демонізацію золота, тому що скасовані золоті паритети і офіційна ціна на золото, починаються кроки до витиснення його з фондів міжнародних ліквідних активів (офіційних резервів). Однак більшість країн зберігає золоті запаси, і в такий спосіб золото продовжує відігравати роль міжнародного ліквідного засобу. Найважливіша риса Ямайської валютної системи — нестабільність міжнародних розрахунків у зв’язку з постійними коливаннями валютних курсів окремих країн, що змушує всіх учасників міжнародних економічних зв’язків прибігати до страхування валютних ризиків, нести значні витрати.

1.2. Розвиток міжнародних валютних ринків

80 – 90-ті роки характеризувались особливо швидким розвитком євровалютних ринків — однієї з найважливіших частин міжнародних фінансів. За останні 15 років саме за рахунок насамперед євроринків фінансовий сектор зростав темпами 20— 40 % щороку. Головною функцією євроринків є здійснення позичково-кредитних операцій у евровалютах, евровалюта — це валюта, що перерахована на рахунки іноземних банків і викорис­товується ними для операцій у всіх країнах, включаючи країну— емітент цієї валюти. Хоча евровалюта функціонують на світовому ринку, вони зберігають форму національних грошових одиниць. Префікс «євро» свідчить про вихід національних валют з-під контролю національних валютних органів. Наприклад, євродолари — це долари, що перераховані в іноземні банки за межами США або у вільній банківській зоні в Нью-Йорку (з 1981 p.). Операції з євродоларами не підлягають регламентації з боку США [7, с. 49].

Основна частка операцій на ринку евровалют здійснюється з головними вільноконвертованими валютами: євродоларами (60 %), евромарками (14 %), євроєнами (6 %), єврошвейцарськими фран­ками (6 %), євро (3 %), єврофранцузькими франками (1 %). Термін «евровалюта» охоплює не тільки кошти, що депоновані в Європі, але також валюти, що використовуються в Азії та інших регіонах світу.

Спочатку євродоларами вважалися тільки долари, що нале­жали іноземцям і були депоновані за межами США. Такі доларові депозити за межами США існували ще наприкінці XIX ст. Ринок евровалют, спершу євродоларів, виник із кінця 50-х років. Якщо власник доларового депозиту перераховує його з американського банку в іноземний, то виникають євродолари. Сутність перетворення долара в євродолар полягає в тому, що кошти власника доларів надходять у розпорядження іноземного банку, який використовує їх для кредитних операцій у будь-якій країні. Поступово поняття євродоларів розширилось і стало охоплювати долари, що використовуються іноземними банками, розташованими як за межами США, так і у вільній банківській зоні.

Розвиток ринку євровалют зумовили такі чинники:

– об’єктивна потреба в гнучкому міжнародному фінансово-кредитному механізмі для обслуговування зовнішньоекономічної діяльності, що дедалі зростає;

– запровадження конвертованості головних валют з кінця 50-х років;

– розвиток всебічної лібералізації (дерегуляції, дерегламентації) фінансової діяльності всередині країн і на міжнародній арені у 80-х роках;

– зближення національних і регіональних ринків і перетворення їх на один глобальний фінансовий ринок;

– розширення обсягу фінансових операцій у зв’язку з впровадженням нових інформаційних систем, використанням комп’ютерних систем, інтернетних форм.

Особливу увагу слід звернути на такий чинник, як сек’юритизація фінансових ринків. Цей процес полягає в тому, що в структурі фінансових операцій зростає питома вага цінних паперів, розширюється набір цінних паперів як фінансових інструментів, з’являються їхні гібриди з банківськими операціями, а кредити набувають ознак цінних паперів; сек’юритизація зрештою привела до зниження ролі банків як посередників-кредиторів. Це явище дістало назву «дезінтермедіації». Посе­редництво (інтермедіація) між позикодавцями та кінцевими інвесторами стає непотрібним. Будь-яка позика перетворю­ється на ринковий актив.

Національне законодавство також стимулювало розміщення коштів банків і фірм у закордонних банках з метою отримання більших прибутків. Спочатку така практика заохочувалася тільки в США, де в 1957 p. було запроваджено диверсифіковані процентні ставки залежно від строку депозиту і заборонено виплату процентів за депозитами до запитання і строком меншим, ніж 30 днів. Унаслідок цих заходів стало більш вигідно депонувати долари за кордоном.

Світовий ринок позичкових капіталів, у тому числі й ринок євровалют (офшорний ринок), має дуже великі обсяги. Брутто-обсяг операцій на ринку євровалют на початку 90-х років сягнув приблизно 4,5 трлн. американських доларів за рік, а нетто-обсяг — близько 3 трлн. Це пояснюється дією кредитного мультиплікатора — коефіцієнта, що відображає зв’язок між депозитами і збільшенням кредитних операцій шляхом створення міжбанківських депозитів. Одні й ті самі долари протягом року неодноразово використовуються для депозитно-позичкових операцій.

Ринок євровалют не має чітких територіальних та часових меж Він функціонує безперервно. З інституціонального погляду світовий фінансовий ринок євровалют — це сукупність кредитно-фінансових установ, через які здійснюється рух позичкового ка­піталу у сфері міжнародних економічних відносин. На фінансових ринках домінують євробанки та міжнародні банківські консорціуми. Основу складають транснаціональні банки — могутні міжнародні кредитно-фінансові комплекси універсального типу з розгалуженою мережею закордонних філій, що здійснюють операції в різних країнах, різних сферах та валютах.

Доступ позичальників на євроринок обмежений. Основними позичальниками тут є ТНК, уряди, міжнародні валютне-кредитні та фінансові організації.

2/3 операцій на єврофінансових ринках євровалют здійснюється на міжбанківському ринку, а 1/3 —з небанківськими клієнтами.

Угоди на євроринку укладаються по телефону, телефаксу та за допомогою інших засобів зв’язку. Забезпечення не використовується, гарантією угоди є авторитет банку або нефінансового клієнта з найвищим рейтингом. Строки євродепозит становлять від 1 дня до 1 року, а іноді й до 2 років. Звичайна сума міжбанківських депозитів — 5—10 млн. дол., але укладаються угоди і на більші суми.

Процентна ставка на ринку євровалют складається з LIBOR — лондонської міжбанківської ставки пропозиції з короткострокових міжбанківськйх операцій у євровалютах, і спреду — премії банку за банківські послуги. Оскільки євробанки не підпадають під дію місцевого законодавства й не оподатковуються, то вони мають змогу зменшувати процентні ставки на свої кредити, зберігаючи високі прибутки.

Розвиток євровалютних ринків значно підніс ефективність світових фінансів. З’явилась можливість швидко й цілеспрямовано мобілізувати фінансові ресурси для реалізації багатоманітних проектів. Вони сприяли глобалізації фінансових ринків.

Водночас посилилася хисткість світової фінансової системи. Почастішали періоди дестабілізації курсів і цін фінансових активів, кризи ліквідності, поширилися спекулятивні операції, які не мають ніякого зв’язку з потребами торгівлі чи інвестування.

Короткостроковість позичкової діяльності веде до сповільнення зростання виробництва та інвестування. Загалом виникає надмірна конкуренція, що веде до дестабілізації фінансів, порушення взаємозв’язків ринків, поширення фінансових шоків.

Глобалізація і спекулятивний характер валютної діяльності ускладнюють урядове регулювання фінансової діяльності.

Визначальною подією останніх десятиріч є розвиток Європейської валютної інтеграції. Європейська валютна інтеграція бере початок з часу створення європейського валютного союзу, що являє собою визначені правила розрахунків між групою країн-членів ЄС. Це замкнуте валютне угруповання, до складу якого в 1979 році ввійшли ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Ірландія, Великобританія, Іспанія, а пізніше Ісландія, Португалія, Греція.

Ключовим моментом європейської валютної інтеграції стала валютна одиниця – екю (ECU). Екю – це спеціальний запис на рахунках Європейського фонду валютного співробітництва. Екю використовується як розрахункова база для визначення бюджету ЄС, для розрахунку центральних валютних курсів, а також як розрахункова і кредитна одиниця в розрахунках між центральними банками та база для розрахунку відхилень різних валютних курсів. Курс екю підраховується щоденно. Крім офіційного курсу екю має й ринковий, за яким укладаються угоди на ринку.

Розрахунок екю будується за принципом «валютного кошика». Питома вага кожної національної грошової одиниці у «валютному коктейлі» залежить від частки ВВП країни в сукупному ВВП у товарообігу ЄС. Таким чином, квота національних валют у структурі екю визначається економічним потенціалом кожної країни.

Структура екю підлягає перегляду один раз на 5 років.

Питома вага кожної валюти може змінюватися залежно від її курсу на світовому валютному ринку. Якщо питома вага якоїсь із валют кошика змінюється більш ніж на 25%, то структура екю може бути переглянута.

Механізм валютних курсів та інтервенцій базується на двосторонніх центральних курсах, щодо яких установлюються допустимі межі коливання. Країни ЄС зобов’язані підтримувати коливання валютних курсів у межах +2,0…2,25 (за винятком італійської ліри, межі коливання якої можуть сягати +6%). Після кризи 1993 року межі коливання розширилися до 15% для всіх валют окрім німецької марки і гульдена, для яких зберігся рівень +2,0…2,25%. Утримують валюти в цих межах за допомогою валютних інтервенцій центральних банків, тобто шляхом продажу або купівлі іноземної валюти.

Інтервенції повинні проводитись у валютах-учасницях, однак оскільки центральні банки не тримають у своїх портфелях валюти країн ЄС, то вони змушені в рамках валютної інтеграції погоджувати взаємні найбільш короткотермінові кредитні лінії без обмеження сум. Залік зустрічних вимог проводиться через Європейський фонд валютного співробітництва. Центральні банки країн-учасниць системи зобов’язані депонувати в цьому фонді 20% своїх золотовалютних запасів, натомість їм надається еквівалентна вартість в екю. Якщо після інтервенції є залишки, про це повідомляється фонду, який проводить кліринг (взаємозалік) цих сальдо.

Важливий елемент ЄВС – система спільного коливання валютних курсів. У зв’язку з цим створена система коротко — та середньострокового кредитування для підтримки курсів національних валют.

Перехід країн ЄС до економічного та валютного союзу (ЕВС) – це один із найскладніших етапів євроінтеграції. Наприкінці 80-х років було завершено підготовку так званого плану Делора. Основні параметри ЕВС були окреслені в Маастрихтському договорі. Рівень розвитку економічної інтеграції та проблеми спільного ринку зумовили необхідність грошового валютного регулювання на наднаціональному рівні, яке б спиралось на єдину грошову одиницю.

Новий етап у розвитку західноєвропейської валютної інтеграції — програма створення валютної й економічної спілки, розроблена комітетом Ж. Делора в квітні 1989 року.

План “Делора” передбачав створення загального ринку, заохочення конкуренції в ЄС, координацію економічної, бюджетної, податкової політики з метою стримування інфляції, стабілізації цін і економічного росту, обмеження дефіциту держбюджету й удосконалювання методів покриття.

На основі “плану Делора” до грудня 1991 року був вироблений Маастрихтский договір про Європейську спілку, що передбачає поетапне формування валютно-економічної спілки.

Серед основних етапів створення економічного та валютного союзу слід виділити наступні [3, с. 21]:

1. Підготовчий етап було завершено 1 січня 1996 року.

2. Організаційний етап закінчився 31 грудня 1998 року. Головною його подією стало введення з 1 січня 1999 року спільної валюти – євро.

3. Заключний етап передбачається завершити до 2002 року. Даний етап розбито на три проміжні фази – «А», «В», «С».

На першому етапі країни-учасники усунули обмеження на взаємне переміщення капіталів. Почалося здійснення програм стабілізації фінансової політики для досягнення належних показників, які є обов’язковими для участі країни в ЕВС. Такими показниками є:

– фактичний дефіцит держбюджету в розмірі близько 3% ВВП;

– державний борг не більше 60% ВВП;

– шокова інфляція не вище 1,5% середнього рівня інфляції в країнах із найнижчими її темпами;

– середня величина довгострокової процентної ставки за рік не більше 2% від середнього рівня цих ставок у третіх країнах із найнижчими темпами інфляції;

– участь у спільному коливанні курсів не менше 2 років (дозволені межі коливання складають +2,25%).

Другий етап вимагав формування правової та інституціональної бази ЕВС.

Третій етап передбачає декілька сценаріїв розвитку подій у процесі переходу до єдиної валютної системи, в тому числі сценарії «вибуховий», або «шоковий», “відстроченого вибуху» та «накопичення критичної маси», а також «хвилі, що здіймається».

Зміст цих сценаріїв такий:

1) «вибуховий» («шоковий») сценарій означає швидке й одночасне (вже у фазі «А») введення єдиної валюти. Основна його мета – запобігання використанню подвійної звітності і спекуляціям;

2) сценарій «відстроченого вибуху» теж передбачає одночасне введення єдиної валюти, але вже у фазі «В». Це має на меті дати господарюючим суб’єктам (особливо у сфері малого бізнесу) можливість провести необхідну підготовку;

3) сценарій «накопичення критичної маси» має втілюватись у життя шляхом поступового нарощування обсягів угод у єдиній валюті при збереженні на певний період паралельного існування національних валют в інших секторах.

На практиці ж було втілено сценарій «хвилі, що здіймається». Згідно з цим сценарієм у фазі «А» було прийнято рішення про перелік країн, які братимуть участь у ЄВС (кінець 1997 – початок 1998 року) і створено наднаціональний Європейський центральний банк.

У фазі «В» (1 січня 1999 року – 1 січня 2002 року) вступили в силу законодавчі акти, що стосуються євро, було визначено і почала здійснюватися валютна політика в зоні євро. Було також зафіксовано курси валют країн ЄВС і євро. Після фіксації курсів національні грошові одиниці хоч і збереглися в обігу, однак стали лише знаками єдиної валюти, що, по суті, відірвало їх від національного ґрунту. Всі активи, пасиви й угоди в екю перераховувались у євро за курсом 1:1. Отже, «валютний кошик» для євро залишився таким само, як і для екю. Для прискорення процесу накопичення критичної маси євро в грошовому обігу європейська система центральних банків заохочувала переведення на нову валюту безготівкових угод. Було введено подвійне вартісне маркування цін і всіх фінансових документів. Почали випускатися державні цінні папери в євро (які котувалися на ринку). Перехід на євро стимулювали в першу чергу великі компанії, які мали досвід здійснення мультивалютних операцій. Нарешті, почали друкуватися нові євробанкноти і карбуватися відповідні монети.

У фазі «С» (1 січня 2002 року – 1 червня 2002 року) переведення на євро всі види угод і розрахунків у межах ЄС. На розрахунки в євро передбачається перевести зовнішньоторговельні та інші контракти. Також відбуватиметься обмін і вилучення з обігу національних грошових знаків.

Правила «старту євро» були такими. З 1 січня 1999 року в Європі почав функціонувати економічний і валютний союз, що було ознаменовано введенням в безготівковий обіг єдиної для Євросоюзу валюти євро. З цієї дати Міжнародний валютний фонд замінив у своєму кошику резервних валют німецьку марку і французький франк на євро. Остаточний перелік держав, готових до впровадження євро, було затверджено главами держав і урядів країн-членів на самміті 2 травня 1998 року в Брюсселі. Згідно з цим списком до монетарного союзу в січні 1999 року мали приєднатися 11 з 15 країн-членів ЄС: Бельгія, Німеччина, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія, Фінляндія (вони складають так звану територію Євроленду). Утрималися від вступу в ЄВС Англія, Швеція й Данія. Греція спершу «не пройшла» за макроекономічними показниками [1, с. 14].

У загальному положенні про представлення банкнот та монет євро міністри країн-членів ЄС визначили, що до кінця другого тижня січня 2002 року необхідно добитися здійснення всіх готівкових угод в євро. Країни-члени ЄС вважають, що період паралельного обігу старих національних і нових європейських банкнот та монет становитиме від 4 тижнів до 2 місяців. Як вважається, було б непогано, якби фінансові установи були забезпечені банкнотами і монетами заздалегідь, оскільки це дозволило б започаткувати ефективний та якісний обіг нової готівкової валюти в перші дні січня 2002 року.

Європейська комісія затвердила правила щодо захисту авторських прав на загальний вигляд монет євро і надала рекомендації стосовно використання колекційних монет, медалей та жетонів. Правила вимагають отримання дозволу на репродукування всього чи частини загального вигляду монет євро за умови, що зображення відповідатиме оригіналу й не провокуватиме хибних тлумачень. Здійснюється робота і для захисту використання дизайну монет євро. Серія монет євро буде складатися з 8 видів монет вартістю 1, 2, 5, 10, 20 та 50 центів, а також 1 та 2 євро. Навесні 1996 року країни-члени ЄС вирішили, що зображення на цих монетах повинні містити як спільні символи, так і національні. Європейська комісія провела спеціальний конкурс для художників-розробників дизайну, переможці якого передали свої авторські права комісії ЄС.

Існують і суттєві проблеми щодо формування зони євро. Однією з них є опір впровадженню нової валюти євро з боку британських політиків. Основний їх аргумент такий: країни Європи перебувають у різних фазах економічного розвитку, а відтак безглуздо й небезпечно застосовувати однакові процентні та обмінні ставки.

1.3. Роль долара та євро в міжнародній валютній системі

За підрахунками Європейської Комісії, частка долара у світовій торгівлі впала з 56% у 1980 р. до 52% у 1995 р. (останній рік, за який можна отримати дані статистики). Частка німецької марки залишалася відносно незмінною між 1980 і 1995 рр. Ієна відставала, але у неї було найвище відносне зростання, її частка у світовій торгівлі зросла більше, ніж удвічі: iз 2% у 1980 р. майже до 5% у 1995 р.

До причин довготривалого панування долара як основної міжнародної валюти належать більш низька вартість операцій на ринках обміну валют, історична роль долара у світовій торгівлі з 1945 р. і величезний розмір американської економіки. Але роль розміру є складнiшою, ніж здається.

На другому місці за розміром економіки у світі стоїть Японія, але частка її торгівлі, позначена в ієнах, залишається низькою навіть у порівнянні з найменшими європейськими країнами. Одним із чинників, що пояснює це, є велика частка американських фірм на ринках, де американці продають свої товари.

Так, розглянемо японську фірму, яка прагне отримати найвищий прибуток в єнах від продажу товарів у Швейцарії. Якщо японська фірма встановить ціну у швейцарських франках, вона ризикуватиме, оскільки ціна в ієнах коливатиметься залежно від курсу обміну єни і швейцарського франка. Тому японські експортери вважають за краще встановлювати ціни в єнах. Але фірми також стежать за тим, що роблять їхні конкуренти.

Якщо японська фірма продає свої товари на певному швейцарському ринку, на якому переважають швейцарські фірми (які складають рахунки-фактури у швейцарських франках), то вона також вважатиме за краще встановити ціни у швейцарських франках. Якщо ціни будуть в ієнах, вона ризикує втратити свою частку на цьому ринку у випадку, якщо ієна виросте. Якщо японські фірми переважають на певному швейцарському ринку, вони вважають за краще встановлювати ціни в ієнах: японській фірмі тоді не доведеться турбуватися про втрату своєї частки на цьому ринку, коли ієна виросте тому, що її конкуренти зіткнуться з тією ж проблемою.

Ці аргументи пояснюють велику роль долара у торгівлі. Завдяки тому факту, що Сполучені Штати розташовані на величезній території, імовірнiшим є те, що американські фірми переважають на певному ринку або як експортер, або конкуренти по імпорту, коли іноземні товари продаються в Америці. Це означає те, що американські фірми встановлюють ціни у доларах незалежно від того, чи продають вони їх удома або за кордоном, й іноземні фірми також будуть встановлювати ціни у доларах внаслідок конкуренції, коли вони експортуватимуть товар до Сполучених Штатів.

Оскільки в Японії друга за розміром економіка у світі, єна повинна бути більш важливою валютою. Конкурентоспроможність є ключовою причиною, що пояснює, чому це не так. По-перше, Сполучені Штати — це найбільший торговий партнер Японії: більше за половину японської торгівлі з розвиненими країнами припадає на Сполучені Штати. Ціни більше ніж на 80% японського експорту, що йде у Сполучені Штати, встановлено в доларах на ринках, на яких переважають американські фірми.

По-друге, навіть продаючи товар іншим країнам, а не Сполученим Штатам, японські експортери часто стикаються з жорсткою американською конкуренцією. Спрямуйте японський експорт до Південно-Східної Азії, де ціни на ринках майже на 50% позначено у доларах завдяки конкуренції американських експортерів. Ці чинники навряд чи скоро зміняться, і, беручи їх до уваги, ми можемо передбачити, що ієна так і займатиме низьку позицію у світовій торгівлі.

Вони також пояснюють, чому згодом євро повинен набрати вагу у міжнародній торгівлі. Країни, які перейшли на євро, можна розглядати як єдину країну, говорячи про валютне позначення торгівлі. Ця «країна» має більшу владу на ринку, ніж окремі країни, які входять у Єврозону. Таким чином, у майбутньому євро повинен грати більш важливу роль у міжнародній торгівлі, ніж окремі валюти, які він замінив.

Після 1 липня 2002 року єдиним законним платіжним засобом у федерації європейських держав залишається тільки євро.

Емісія і контроль за обертанням наявних євро — відповідальність Європейського центрального банку. Підготування до його введення і деякі функції ЄЦБ виконував Європейський фінансовий інститут у Франкфурті.

Ціль загальної валюти: створення зони економічної стабільності, полегшення обмінів і узгодження економічних політик. Дотримання встановлених термінів дозволить відповісти на запитання про готовність Старого Світу створити противагу впливу США: долар використовується в 60 % світових торгових операцій, при тому що ВНП США складає 20 % світового ВНП.

Нестабільність обмінних курсів всередині чинної європейської валютної системи призводить до важких наслідків для економік країн-учасниць, що змушені страхуватися від обмінних ризиків. На думку експертів, євро дозволить громадянам і підприємствам щорічно заощаджувати 8 млрд. доларів завдяки зникненню цього ризику в Західній Європі.

Найважливіша проблема для більшості західноєвропейських країн лежить в галузі бюджетного дефіциту. Тут положення скоріше погіршується, ніж поліпшується. Таким чином, практичним слідством Маастрихтського договору є запрограмованість розколу країн-членів ЄС. При цьому може виникнути небезпека того, що більш слабкі країни ще сильніше відстають у розвитку від своїх партнерів по ЄС. Крім того, валютні зв’язки в рамках ЄС можуть стати цілком непередбаченими.

Відношення США і Японії до створення Європейської валютної спілки в цілому можна охарактеризувати як скептичне. “Більшість американських бізнесменів нічого не чули про ЕВС, а ті, хто дізнався про нього, не додали значення. Навіть серед інтелектуальної банківської еліти ЕВС (англійською: EMU) частіше асоціювався з тією великою птицею, що водиться в Австралії, ніж із валютною спілкою”. Японія, орієнтуючись насамперед на американські й британські фондові ринки, ще в меншому ступені стурбована створенням ЕВС [4, с. 103].

У цілому, сумніви щодо доцільності валютної спілки великі навіть всередині країн-членів ЄС. У Німеччині оптимізм у цьому плані дуже стриманий. Цілком виправдане побоювання, пов’язане з тим, що заради сумнівної євровалюти довелося відмовитися від самої стабільної у світі національної валюти, якою є німецька марка. Населення Німеччини в цілому не схвалює скасування своєї валюти. Негативне відношення до валютної спілки і Великобританії. Очевидну стриманість виявляють і інші країни-члени ЄС за винятком Франції, яка самою рішучою уявою стояла за створення ЕВС.

Розглядаючи економічні відносини між Україною і Європейським Союзом у контексті введення євро, слід здійснити аналіз можливих вигод та переваг, які Україна може здобути завдяки орієнтації на європейський ринок. Позитивний вплив від поширення євро на країни з перехідною економікою, до яких відноситься й Україна, полягає в тім, що із запровадженням євро в країнах, котрі не входять до Європейського валютного союзу, для них відкриваються нові перспективи. ЄС стане головним партнером держав Східної Європи, в тому числі й України, в сфері укладання комерційних і фінансових угод, а також здійснення безготівкових операцій.

Отже, використання євро в країнах з перехідною економікою може відбуватися в межах таких функцій грошей, як:

– засіб платежу (укладання комерційних і фінансових угод з країнами-членами ЄС);

– розрахункова одиниця (прив’язка до євро та деномінація фінансових інструментів у євро);

– засіб накопичення (приватні інвестиційні портфелі та валютні резерви центральних банків).

Позитивний вплив євро на країни, що мають тісні економічні і торговельні зв’язки з ЄС, буде ефективним з огляду на дві причини:

– по-перше, завдяки використанню єдиної валюти в розрахунках з ЄС експортери та імпортери лише виграють від зниження ризиків і витрат при здійсненні валютних трансакцій;

– по-друге, країни, які вирішать прив’язати свої національні валюти до євро, зроблять перші кроки до стабільності, використовуючи як орієнтир стабільність ЄВС.

Запровадження євро також справлятиме позитивний вплив на країни з перехідною економікою, які мають зовнішній борг, деномінований у доларах США: підвищення в ціні євро буде вигідним, наприклад, для України, якщо буде вирішено прив’язати гривню до євро. Це пов’язано з тим, що зменшаться витрати в національній валюті на обслуговування зовнішнього державного боргу, деномінованого в доларах США. А оскільки проблема зовнішнього боргу є однією з основних для України, то валютна курсова політика потребує пильної уваги й розгляду можливих позитивних змін для забезпечення стабільного валютного курсу. Отже, зважаючи на перспективи розвитку співробітництва та інтеграції з ЄС, ідею й умови прив’язки національної валюти України до євро доцільно вивчати.

ІІ. Еволюція міжнародної фінансової системи в останні десятиріччя

2.1. Трансформація міжнародного фінансового середовища

Світова фінансова система сьогодні є малоконтрольованою і перебуває у стані хаотичної структуризації й оновлення. На часі — перегляд наявної системи контролю, яку має заступити координувальна архітектура. Роль інституцій у цій архітектурі полягає у напрацюванні й проведенні спільної стратегії регулювання та координації світового ринку на міжнародному рівні. Насамперед ідеться про розробку загальних правових норм, що мають регулювати функціонування фінансових структур [9, с. 41].

Найбільших успіхів у справі спільного координування й управління досяг Європейський Союз, у якому не лише створено єдину валютну систему, а й закладено основи гармонізації фінансової і, в ширшому плані, економічної політики країн-членів. Не чекаючи регіонального чи наднаціонального рішення, а виходячи з сучасної ситуації у фінансовій сфері, фондові біржі Європи продемонстрували новітні тенденції закладення основ/бази нової світової фінансової архітектури. В кінці березня 2000 p., намагаючись створити достойну конкуренцію глобальній фондовій біржі, яка успішно функціонує в Інтернеті, три європейські фондові біржі — Паризька, Амстердамська та Брюссельська — оголосили про своє злиття. В результаті досить швидко сформується найбільший у єврозоні торговельний фондовий ринок. На континенті він поступатиметься за розмірами лише Лондонській фон­довій біржі, яка не втратила своїх провідних позицій навіть після невходження Англії в єврозону. Рішенню трьох бірж передувала зустріч представників усіх 11 країн — членів єврозони. Очікувалося, що ця зустріч покладе початок створенню базової архітектури панєвропейської фондової біржі. Після завершення зустрічі прес-секретар Паризької фондової біржі заявив, що мова йшла не стільки про злиття, скільки про союз. Це об’єднання (Фран­цузької, Голландської та Бельгійської фондових бірж) дістало назву Euro-next і почало операції наприкінці 2000 р.

Не встигли вщухнути пристрасті навколо злиття трьох бірж, як 26 квітня 2000 р. було оприлюднено плани злиття двох найпотужніших фондових бірж Європи — Лондонської й Франкфуртської. В результаті об’єднання мав сформуватися єдиний ринок для німецьких і британських компаній, обсяг якого оцінювався приблизно в 6 трлн. дол. США. Він більше ніж удвоє перевищував би розміри аналогічного утворення Euronext і поступався б лише Нью-Йоркській фондовій біржі (обсяг 12 трлн. дол. США).

Нове утворення мало дістати назву IX («Ай-Ікс») і належати обом партнерам у рівних частках. Однак вже у квітні під питанням опинилася концепція злиття Лондонської та Франкфуртської бірж як «фузії рівних», запропонована Вернером Зайфертом – головою правління Німецької біржі. Акціонери Лондонської фондової біржі (ЛФБ) дали зворотний хід, побоюючись надмірного контролю з боку Німецької біржі. Своєю чергою, у Франкфурті побоювалися втратити свої позиції і перетворитися на філію Лондона, оскільки якщо торгівлю стандартними цінностями «blue chips» буде перенесено в Лондон, то Франкфурт втратить від 80 до 90 % торговельного обсягу. Ще одна прикрість спіткала Лондонську біржу у серпні 2000 p.: шведська технологічна та біржова компанія «ОМ-груп» зробила принизливу для ЛФБ спробу купити її без згоди акціонерів. Після тогорічних потрясінь ЛФБ у будь-якому випадку потребуватиме союзників або злиття з іншими біржами. Однак у січні 2001 р. нова директриса однозначно проголосила: «кооперація, а не злиття».

У той час як злиття Лондонської та Франкфуртської бірж відкладене, об’єднання бірж Брюсселя, Парижа та Амстердама було успішно проведено. 22 вересня 2000 р. президенти трьох бірж юридичне оформили нову організацію Euronext. Тому три названі біржі зникнуть і функціонуватимуть лише як філії Euronext. Тим самим буде завершено найзначніше дотепер злиття бірж у Європі, і Euronext посяде друге місце в Європі після Лондона перед Франкфуртом за обсягами торгівлі акціями [7, с. 83].

Як бачимо, континентальна Європа, виходячи з сучасних тенденцій економічної глобалізації, демонструє хороший приклад не стільки безболісних інтеграційних процесів, скільки посилення та укрупнення фінансового капіталу з метою посісти в майбутньому не лише достойне, а й належне їй місце в новітній архітектурі світової валютно-фінансової системи.

Наприкінці травня 2000 p. New York Stock Exchange (NYSE) розпочала переговори з низкою потужних європейських бірж про можливе злиття. Конкуренція, що загострюється, змушує одну з найбільших світових фондових бірж потурбуватися про своє майбутнє. NYSE має намір створити союз з альянсом європейських бірж Euronext. До новоутворення можуть приєднатися декілька провідних світових торговельних площадок, серед яких — фондові біржі майже в усіх світових регіонах. Голова NYSE Piчард Грассо вже заявив, що всередині нового союзу не буде жодних внутрішніх адміністративних бар’єрів і торгуватимуть, найімовірніше, лише первинними фінансовими інструментами. Альянс робить ставку не тільки на стабільні європейські й американські фондові ринки, а й на найбільш перспективні нові ринки в Латинській Америці. Південно-Східній Азії, Східній Європі та Росії (рис. 2.1).

Консолідація ринків капіталів по обидва боки Атлантики є наслідком конкуренції, що дедалі більше посилюється та загострюється. В умовах лібералізації і дерегулювання фінансових ринків конкуренція стимулює об’єднавчі процеси (злиття, укрупнення). Нинішній процес створення потужних біржових структур, укрупнених концернів, суперконцернів, банківських та промислових конгломератів як у Західній Європі, так і в Сполучених Штатах можна вважати передоднем формування інфраструктури глобального ринку та упорядкування світового фінансового середовища з урахуванням новітніх потреб усієї валютно-фінансової архітектури. Контури такого ринку окреслилися — це формування міжатлантичного торговельного простору, де ключовими елементами будуть Німецька, Лондонська фондові біржі, Chicago Board of Trade та NASDAQ, Euronext та NYSE з чітким розподілом спрямованості роботи.

Вагомість таких процесів визначається високим ступенем світової мобільності капіталу в епоху глибоких зрушень в інформаційних, телекомунікаційних, комп’ютерних технологіях. У цих умовах необхідно шукати способи розумного регулювання міжнародних капіталопотоків, щоб звести до мінімуму їхні руйнівні наслідки [2, с. 102].

Дедалі чіткіше проявляється троїстість фінансової впливовості в сучасному економічному середовищі таких силових центрів, як США, Європа, Японія. Подібно до економічних циклів, їхній вплив може бути як синхронним, так і асинхронним. Головна небезпека, яка загрожує сьогодні фінансовим ринкам, за словами французького економіста Паскаля Бланке, полягає саме в синхронності циклів у США, Європі та Японії. Аналіз подій періоду 1970—1999 pp. показує, що рівень синхронізації циклів у цих основних економічних регіонах світу є одним із ключових факторів, які визначають організацію і ступінь нестійкості ринків облігацій. Характерні для 90-х років значне зменшення рівня інфляції, зниження довгострокових процентних ставок, посилення міжрегіональних розбіжностей у процентних ставках, різке зниження гнучкості цих показників можна суттєвою мірою віднести на рахунок відставання в економічному зростанні Європи та Японії порівняно зі США. Зміна довгострокових процентних ставок у 90-ті роки була значно меншою, ніж у 80-ті (середньомісячні коливання знизилися з 25 — 50 до 20 — 30 базових пунктів). Особливо помітним зниження мінливості грошових ринків було в англосаксонських країнах, хоча найнижчою вона залишилась у Німеччині (в інших промислове розвинутих країнах, за винятком Японії, показник змінності фактично не перевищував рівень початку 70-х років). Коли економічне зростання в Європі та Японії прискорилося і відставання цих регіонів від США скоротилося, показники ставок процента та їхня зміна продемонстрували тенденцію до підвищення, оскільки зростаючі потреби у фінансуванні реального сектора забезпечили поглинання надлишкових коштів у формі як заощаджень, так і збільшення грошової маси (1979, 1982. 1985, 1988, 1990, 1994 pp.). І навпаки, за збільшення розбіжностей у темпах зростання між Європою, Японією та США спостерігалося сповільнення змі­ни як довгострокових ставок процента, так і ножиць між ними (1981, 1984, 1987, 1989, 1992 рр.).

2.2. Кризи новітньої міжнародної фінансової системи. Проблеми реформування МВФ та СБ

Першою фінансовою кризою, що була продуктом новітньої світової фінансової системи, стала криза в Мексиці 1995 p. Вона виявилась тут не просто хворобою, а справжньою катастрофою, поставивши країну перед загрозою краху всієї економіки. Це мало б руйнівний вплив на весь Американський континент.

Президент Клінтон спочатку звернувся по допомогу до конгресу. Проте для ухвали ним рішення потрібен був час. З огляду на надзвичайну небезпеку зволікання Клінтон прийняв рішення на власний розсуд у межах своїх повноважень. Для подолання кризи 20 млрд. дол. було надано з Фонду валютної стабілізації, 25 млрд. — із спеціального пулу для підтримки американських інвесторів. І це тільки у сфері акційного капіталу. Збитки власників облігацій і нерухомості значно збільшують цю суму.

Під час розгортання фінансової кризи в Японії у світі переважала думка, що вона матиме найвагоміші негативні наслідки тільки у країнах Південно-Східної Азії і дуже незначною мірою відіб’ється на США, Латинській Америці, Західній Європі, перехідних економіках. І справді, після Японії криза дуже відчутно вразила Корею, Таїланд, Малайзію, Індонезію.

Проте, як констатує директор федеральної резервної системи США А. Грінспен, «ми ще недостатньо обізнані з комплексною динамікою нашої високотехнологічної фінансової системи з огляду на її безперервний розвиток». Уже влітку – восени 1998 p. дедалі частіше стало чути авторитетні думки, що «азійська» хвороба може поширитися на весь світ. Вибух фінансової кризи в Росії в серпні–вересні 1998 p. прискорив події. Інфекційний процес уже досяг Латинської Америки. Бразилія підвищила норму відсотка до 50 %, щоб ослабити негативні тенденції в економіці. Колумбія здійснила девальвацію своєї валюти. Кризові явища загрожують стабільності ЄВС (євро, запроваджена з 1 січня 1999 p., задумана як сильна, стабільна світова валюта).

Таким чином, фінансова криза поширюється на всю глобалізовану фінансову систему. Дедалі частіше висловлюються побоювання, що можуть повторитися події 20—30-х років XX ст., коли фінансово-грошова криза стала каталізатором, а то й причиною катастрофічного ходу історії. Втім, більшість дослідників сходяться в тому, що азійська криза позначила завершення певного етапу розвитку світової економіки і відмову від стереотипів економічної й політичної думки.

Звернімося до проблем подолання сучасних фінансових криз. Процес розгортання фінансової кризи стосується насамперед комп­лексу «позикодавець – позичальник». На думку більшості аналітиків, за умов розгортання фінансової кризи як позикодавці, так і боржники в країнах, що змушені звертатися за підтримкою до Міжнародного валютного фонду (МВФ), мають уміло й дипломатичне пом’якшувати славнозвісні «кондиціоналітіс» (обов’язкові умови, які має виконувати країна —реципієнт допомоги від МВФ), що передбачають жорстку макроекономічну політику. Ни­ні стає панівною думка, що лібералізація руху капіталів не по­винна бути самометою. Перш ніж перейти до неї, в умовах розгор­тання кризи необхідно здійснити інституційні реформи з перебу­дови економіки і рекапіталізації банківської системи. Саме це має бути пріоритетним напрямом подолання фінансової кризи. Зага­лом політики багатьох країн вважають, що кредити, надані на здійснення програм МВФ, спроможні завдати більше шкоди, аніж принести користі [6, с. 48].

У світових наукових колах та серед політиків давно поши­рилася думка, що із запровадженням у світову фінансову систему дериватів, які дають змогу відкладати виконання нинішніх угод на будь-який невизначений час у прийдешньому, в неї було закладе­но елементи невизначеності й великого ризику. Ірраціональний «дух звіра» (Дж. Кейнс) дістав можливість реалізовувати себе в живильному середовищі нинішньої фінансової спекулятивної системи, що є своєрідним тоталізатором для небагатьох спритних гравців фінансового ринку. Однак про цю можливість у впливових колах воліють мовчати: надто могутні сили живляться соками фінансової системи-тоталізатора. Принагідне зауважимо, що більшість хедж-фондів — головних спекулянтів сучасної фінансової системи.—є американськими.

Нині вже стало очевидним, що рецепти МВФ, його «конди­ціоналітіс» є недоречними не тільки в країнах Східної Азії. Вимоги підвищення процентної ставки і здійснення жорсткої монетарної політики, фіскальна строгість, лібералізація цін, руху капіталів, відкритість економіки за пасивності держави, закриття неприбуткових підприємств, банків, фінансових установ за умов фінансової кризи — цей стандартний набір «кондиціоналітіс» нині ніде не може бути впроваджений без значних застережень.

Замість цих стандартних порад нині висуваються рекомендації, які, однак, ні самі собою зокрема, ні разом узяті не можуть гарантувати країні імунітету від фінансової кризи. Чимало аналітиків і політиків вважають, що дедалі повніша інформація про фінансову систему, її прозорість є переконливою гарантією проти кризових явищ. Тим часом відомо, що Швеція, Фінляндія, Норвегія є «найпрозорішими» країнами щодо діяльності банків, фінансових інституцій. А проте за останнє десятиріччя у цих країнах сталися найглибші кризи їх фінансових систем. І навпаки, відомо, що система інформації, контролю у німецькій фінансовій системі дає вкрай обмежену інформацію про її інститути та діяльність. За обсягом її не порівняти з інформацією про американські та британські фірми. Однак Німеччина – одна з країн, де в останні часи не було великих банківських та фінансових криз. Німеччина нині найменше піддається епідемії настроїв, що випливають з поведінки отари, інстинкту, «духу звіра». До речі, портфель німецьких банків є таким же диверсифікованим, як і англосаксонських фінансових установ. Відомо й інше: фондова біржа не відіграє тут тієї ролі, що в країнах, які прийняли англосаксонську фінансову систему.

Загалом слід визнати, що на нинішньому етапі імунітету щодо фінансової кризи не має ні світова фінансова система, ні фінансова система будь-якої країни. Це, однак, не означає, що слід відмовитись від економічного регулювання у сфері міжнародних і національних фінансів. Відомий західний економіст Й. Стігліц вважає, що, навпаки, це диктує «необхідність досліджувати шляхи, які дають змогу зменшити вразливість країни до кризових явищ, мінімізувати розмах кризи, якщо вона все ж прийде».

І хоча чимало економістів-лібералів роблять ставку на вільний ринок, гору бере переконання, що в наш час необхідне саме державне і міжнародне регулювання. Певна річ, ідеться про регулювання ринку там, де це потрібно, а не про неефективний всеосяжний жорсткий урядовий контроль. Тут дуже важливо знайти міру регулювання обсягів виробництва, процентної ставки, валютного курсу, торговельного і платіжного балансів (макроекономіки) і поведінки підприємств у середовищі поточної фінансової системи (мікроекономіки). Неприпустимі спрощені рішення. Візьмімо зв’язок валютного курсу й експорту. За нормальних умов девальвація сприяє збільшенню експорту. За умов кризи, коли ланцюг банкрутств фірм, фінансових установ стає звичним явищем, нема підстав вважати, що зміни валютного курсу достатні для стимулювання експорту. За таких умов необхідні реструктуризація фінансового сектора, відновлення його кредитоспроможності.

Нині дедалі більше утверджується переконання, що без регулювання і контролю міжнародних потоків капіталів украй важко запобігти кризовим явищам, а тим більше зменшити збитки від їхньої дії. Тут теж потрібні велика обережність і розважливість. У структурі потоків капіталів слід розрізняти короткострокові капітальні активи, портфельні інвестиції та прямі іноземні інвестиції. Нині головною загрозою для фінансових систем є короткострокові потоки «гарячих грошей», що відповідають ірраціональним очікуванням і легко спричинюють паніку. Саме вони мають бути в центрі заходів із регулювання руху капіталів, щоб не зашкодити рухові й обсягам прямих іноземних інвестицій, без яких не може обійтися більшість молодих ринкових економік світу [2, с. 102].

У світі панує майже всезагальна конвертованість валют із поточних рахунків. А тому МВФ виявляється просто непотрібним розвинутим ринковим країнам. Тож його парафія — в основному країни, що розвиваються, і країни з перехідними економіками. Економічний застій в Україні й Росії, які дружньо співпрацюють із МВФ і Світовим банком (СБ), на тлі Китаю, який без сприяння МВФ затьмарив своїми успіхами найкращі перехідні економіки, свідчить про недостатню ефективність допомоги МВФ.

Світовий банк було створено для розв’язання проблем відбудови зруйнованих війною країн. Потім він сконцентрувався на проблемах країн, що розвиваються, виділяв кредити на інфраструктурні проекти. Нині важко чітко визначити, чим відрізняються функції МВФ і СБ. На порядку денному стоїть питання реформування постбреттон-вудських фінансових інституцій, щоб привести їх діяльність у відповідність із потребами світової фінансової системи, яка, здається, вступила у смугу тривалих кризових процесів.

Окреме питання — перехідні економіки України, Росії, інших держав колишнього Радянського Союзу. Вже очевидно, що для них непридатні рекомендації МВФ, які передбачають існування до початку реформування бодай зародкових ринкових процесів і структур. У цих країнах не було бази — початкових ринкових передумов, щоб програма МВФ під назвою «вашингтонський консенсус» спрацювала. Ситуація вимагає радикальної переоцінки стратегії МВФ і СБ у цих країнах. Й. Стігліц — віце-президент і головний економіст. Світового банку —у своїй річній лекції (1998) в Університеті ООН, Світовому інституті досліджень розвитку поставив завдання радикальної зміни підходів МВФ, СБ, наукових кіл і політичної еліти Заходу до трактування проблем перехідних економік. На його думку, потрібна нова доктрина — «поствашингтонський консенсус» — як перегляд поглядів, що панували в економічній науці й політиці Заходу впродовж останніх двадцяти років. До нього приєднався Т. Колодко, відомий польський реформатор, який зумів під час свого віце-прем’єрства забезпечити швидкий розвиток Польщі на основі «терапії без шоку» й розумної еволюції.

На завершення належить чітко сказати, що перспектива реформування світової фінансової системи може стати реальністю завдяки тому, що США нагромадили значні ресурси, у тому числі й фінансові, аби прийти на допомогу країнам і регіонам світу, які зазнали кризових явищ. Якби фінансова криза в Південно-Східній Азії та Росії припала на час, коли самі США були б у фінансово-економічній скруті, як-от наприкінці 70-х і у 80-х роках, то сьогодні можна було б чекати неминучого розповзання по світу валютно-фінансового й економічного лихоліття за найгіршими сценаріями прогнозистів. Неабияке значення має й те, що ЄС теж нині перебуває у стані відносно доброго економічного здоров’я. Можливо, МВФ і СБ частково будуть об’єднані, щоб утворити одну інституцію з урегулювання світової економічної системи. Необхідно виробити й прийняти кодекс фіскальної та фінансової поведінки, додержання якого буде умовою отримання допомоги від МВФ. Цей кодекс, зокрема, може зобов’язати країни щомісяця друкувати звіти про сукупні валютні ризики країни, а також матеріали про розбіжності між короткостроковою і довгостроковою заборгованістю. Доцільно уніфікувати системи обліку та звітності для всіх країн, банківський і фондовий сектори мають дотримуватися однакових правил розважливої поведінки. А втім, за збереження «кондиціоналітіс» МВФ усі ці заходи не означатимуть його докорінного реформування.

Таким чином, світова фінансова система й у XXI ст. розвивається через суперечності між її дедалі глобальнішим характером і інтересами держав, регіонів, ТНК. Актуальними залишаться проблема інтеграції всіх елементів світової економіки, а також потреба її зв’язку з реальною економікою, виробництвом, нейтралізації фінансових криз.

Висновки

Підводячи підсумки даної роботи слід відмітити, що міжнародна валютно-фінансова система в останні десятиріччя являла собою сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

Міжнародна валютно-фінансова система містить у собі ряд конструктивних елементів, серед яких можна назвати наступні: світовий грошовий товар і міжнародна ліквідність; валютний курс; валютні ринки; міжнародні валютно-фінансові організації; міждержавні домовленості.

Міжнародний валютний ринок являє собою сукупність операцій із купівлі-продажу іноземної валюти, і надання позичок на конкретних умовах (сума, обмінний курс, процентна ставка) з виконанням на визначену дату. Основними учасниками валютного ринку є: комерційні банки, валютні біржі, центральні банки, фірми, які здійснюють зовнішньоторговельні операції, інвестиційні фонди, брокерські компанії; постійно зростає особиста участь у валютних операціях приватних осіб.

Характер функціонування і стабільність міжнародної валютно-фінансової системи залежать від ступеня її відповідності структурі світового господарства. При зміні структури світового господарства і співвідношенні сил на світовій арені відбувається заміна існуючої форми валютно-фінансової системи на нову.

Міжнародний валютний ринок сьогодні ґрунтується на режимі валютних курсів, які плавають: ціну валюти визначає насамперед ринок.

При утворенні Європейської валютної системи було визначено правило «валютної змії», за яким всі країни-учасниці запроваджують фіксовані валютні курси з допустимою нормою коливань у межах ±2,25%.

Водночас слід враховувати, що рівень і режим функ­ціонування валютних курсів стосується не лише експортно-імпортних операцій, а й переливу приватного капіталу, міграції робочої сили, грошових переказів громадян, що працюють за кордоном, а також інших операцій, що зачіпають інтереси широких верств населення.

Україна як відносно невелика, але невід’ємна частина світового господарства так чи інакше взаємодіє і буде взаємодіяти зі світовими фінансовими ринками. Україна сьогодні майже не представлена на міжнародних валютних ринках.

Через це Національний банк України змушений тримати гривню на «короткому повідку», оскільки послаблення багатьох обмежень на торгівлю національною валютою, які ще застосовуються у прямій чи непрямій формі, можуть мати негативні наслідки для її стабільності.

Список використаних джерел:

Авдокушин Е. Ф. Мировая экономика; Экономика зарубежных стран: Учебник для студ. экон. спец. вузов / Академия педагогических и социальных наук; Московский гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. Экономический факультет / В.П. Колесов (ред.), М.Н. Осьмова (ред.). — М. : Флинта, 2000. — С.480.

Алгульян Д. В. Современные международные отношения: Учебник / Московский гос. ин-т международных отношений (Университет) / А.В. Торкунов (ред.). — М. : РОССПЭН, 2000. — С. 107.

Бондарев А. К. Конспект лекций по курсу «Международные экономические отношения» / Санкт- Петербургский ун-т экономики и финансов. Кафедра международных экономических отношений. — СПб., 2000. — С.31.

Буглай В. Б., Ливенцев Н. Н. Международные экономические отношения: Учеб. пособие для студ. экон. спец. вузов / Николай Николаевич Ливенцев (ред.). — М. : Финансы и статистика, 2000. — С.160.

Герасимчук З. В., Горбач Л. М. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Луцький держ. технічний ун-т. — Луцьк : Надстир’я, 2001. — С.328.

Капусткин В. И. Международные экономические отношения: Учеб. пособие для студ. вузов, обуч. по напр. и спец. «Экономика» / Санкт- Петербургский гос. ун-т / С.Ф. Сутырин (ред.), В.Н. Харламова (ред.). — 2-е изд., перераб. и доп. – СПб., 2000. — С.248.

Киреев А. П. Международная экономика: Учебник: В 2 ч. – М.: Международ. отношения, 2001. – С. 417.

Козик В. В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб.. — К. : Знання-Прес, 2000. — С.277.

Коршун В. Світовий валютний ринок в умовах ірако-американського конфлікту // Робітн. газета. — 2003. — 28 лют. — С.3.

Кошовий Д. Захід узяв кредитну паузу // Галицькі Контракти. – 2002. – 14 лист. – С. 14.

Максимова Л. М., Носкова И. Я. Международные экономические отношения: Учеб. пособие для студ. экон. спец. вузов. — 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Банки и биржи, 2001. — С.152.

Ніколаєв В. Міжнародні валютні ринки: сучасний стан та основні тенденції // Економічний часопис. – 2003. – №3. – С. 21.

Рокоча В. В. Міжнародна економіка: Навч. посіб. – 2-е вид. – К.: Таксон, 2002. – С. 339.

Світова економіка: Підручник / А. С. Філіпенко, О. І. Рогач, О. І. Шнирков та ін. – К.: Либідь, 2000. – С. 44.

Цыганков П. А.. Международные отношения / Институт «Открытое общество». – 2-е изд. перераб. и доп. — М. : Новая школа, 1996. — С.320.

Що нового на світовому валютному ринку // Робітн. газета. — 2003. — 2 березн. — С. 4.

ДОДАТКИ

Додаток 1.

(до розділу І)

Таблиця 1. Структура екю до 2000 року.

Таблиця 2. Кількісний вміст 1 млн. екю до 2000 року.

Додаток 2.

(до розділу ІІ)

Мал. 2.1. Об’єднання фондових бірж

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

«ІНСТИТУТ КАРДІОЛОГІЇ ІМЕНІ АКАДЕМІКА М.Д. СТРАЖЕСКА»

ЗАЯЦ МАРИНА АНАТОЛІЇВНА

УДК : 616. 12 – 008. 313 – 073. 3

ДІАГНОСТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ АНАЛІЗУ ХВИЛІ Р МЕТОДОМ ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФІЇ ВИСОКОГО ПІДСИЛЕННЯ У ХВОРИХ НА ПАРОКСИЗМАЛЬНУ ТА ПЕРСИСТУЮЧУ ФОРМИ ФІБРИЛЯЦІЇ ПЕРЕДСЕРДЬ

14.01.11 – кардіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному науковому центрі «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» АМН України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

СИЧОВ Олег Сергійович, Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» АМН України, завідуючий відділу аритмій серця.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор ПАРХОМЕНКО Олександр Миколайович, Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» АМН України, завідуючий відділу реанімації та інтенсивної терапії, м. Київ

доктор медичних наук, професор ЯБЛУЧАНСЬКИЙ Микола Іванович, Харківський Національний університет ім. В.Н. Каразіна МОН України, завідуючий кафедри внутрішніх хвороб факультету фундаментальної медицини, м. Харків

Захист дисертації відбудеться 30.09.2008 року о 12годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.616.01. при ННЦ «Інституті кардіології ім. акад. М.Д.Стражеска» АМН України (03680, м.Київ, вул. Народного Ополчення 5.)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ННЦ «Інституту кардіології ім. акад. М.Д.Стражеска» АМН України за адресою: 03680, м.Київ, вул. Народного Ополчення, 5.

Автореферат розісланий 28.08.2008 р.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Однією з актуальних проблем сучасної кардіології залишається своєчасний прогноз електричної нестабільності міокарду, який є ключовим при прогнозуванні розвитку потенційно небезпечних аритмій. Широкий розвиток комп’ютерних технологій, сучасних методів цифрової обробки ЕКГ-сигналу зумовили розробку і все більш широке використання в повсякденній клінічній практиці комп’ютерних електрокардіографічних систем. Серед них, в першу чергу, необхідно виділити метод електрокардіографії високого підсилення (Abe Y., 1995, Fukunami M., 1991, Opolski G., 1991, Stafford P., 1998).

Сьогодні актуальне широке впровадження в клінічну практику електрокардіографії високого підсилення (ЕКГ ВП), оскільки фібриляція передсердь (ФП) є найпоширенішим порушенням серцевого ритму. Згідно з результатами Фремінгемського дослідження (1982) ФП зустрічається у 0,4 % чоловіків і жінок у віці 30-62 року і збільшується у міру старіння популяції і складає 9 % після 80 років. Частота госпіталізацій по приводу ФП складає не менше 40 % від всієї кількості госпіталізацій з приводу порушень серцевого ритму.

ФП – не тільки поширене, але і важке порушення ритму, яке негативно впливає на внутрішньосерцеву і загальну гемодинаміку. Летальність при ФП в 2-2,5 разу перевищує таку у хворих з синусовим ритмом. В даний час ФП розглядається як одна з основних причин емболічних інсультів. У більшості пацієнтів ФП приводить до зменшення толерантності до фізичного навантаження аж до розгорнених проявів серцевої недостатності, знижує коронарний і церебральний судинні резерви, підвищує рівень тривожності і істотно погіршує якість життя (ACC/AHA/ESC, 2006). Враховуючи вищевикладене, представляється вельми актуальною своєчасна діагностика ФП і вчасно прийняті профілактичні заходи.

Сигнали, названі пізніми потенціалами передсердь (ППП), реєструються з поверхні тіла у вигляді низькоамплітудної фрагментованої електричної активності, локалізованої в кінці хвилі Р. Пролонгована фракціонована електрограма відображає фізіологічний субстрат для розвитку фібриляції передсердь.

Зарубіжні і вітчизняні автори показали різну предсказуючю цінність ЕКГ ВП в оцінці ризику виникнення пароксизмів фібриляції передсердь. Доведено, що ППП реєструються у 63-93 % хворих з пароксизмами ФП (Буланова Н.О., 1998, Простакова Т.С., 1996, Abe Y., 1997, Yamada T., 1994, Грішаєв С.Л., 2005)

Таким чином, ЕКГ високого підсилення новий, відносно простий неінвазивний метод, завдяки якому може бути отримана цінна інформація про електрофізіологічні процеси, що відбуваються у міокарді.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дана робота виконувалася в рамках комплексних тем відділу аритмій серця ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска АМН України “Вивчити взаємозв’язок і прогностичне значення показників структурно-функціонального стану міокарду, регуляторної функції автономної нервової системи і електрофізіологічних властивостей серця у хворих з пароксизмальною і персистуючою формами фібриляції та трипотіння передсердь” з 2000 р. по 2004 р. (№ держреєстрації 0100У002850) і “Розробити алгоритм відновлення і збереження синусового ритму у хворих з фібриляцією передсердь і артеріальною гіпертензією” З 2005 р. по 2007 р. (№ держреєстрації 0100У002850). Автор була співвиконавцем зазначених тем.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи — встановити діагностичне і прогностичне значення показників ЕКГ високого підсилення у хворих з пароксизмальною та персистуючою формами фібриляції передсердь.

У процесі роботи вирішувалися такі завдання:

Визначити виявляємість пізніх потенціалів передсердь у хворих з пароксизмальною та персистуючою формами фібриляції передсердь і їх динаміку в ході проспективного спостереження.

Вивчити вплив різних клінічних чинників (стан внутрішньосерцевої гемодинаміки, електрофізіологічних показників, значення варіабельності серцевого ритму) на параметри ЕКГ високого підсилення.

Проаналізувати вплив антиаритмічної терапії (аміодарона) на показники хвилі Р ЕКГ високого підсилення.

Оцінити клінічне значення показників ЕКГ високого підсилення для визначення ризику виникнення пароксизмів фібриляції передсердь і їх трансформації в постійну форму.

Об’єкт дослідження. ЕКГ високого підсилення у хворих з пароксизмальною і персистуючою формами фібриляції передсердь на фоні ІХС, артеріальної гіпертензії та міокардіофіброзу.

Предмет дослідження. Пізні потенціали передсердь і показники функціонального стану міокарду.

Методи дослідження. Поставлені завдання вирішували за допомогою таких методів досліджень: клінічне спостереження, електрокардіографія високого підсилення, 24-годинний Холтерівський ЕКГ-моніторинг з комп’ютерним аналізом вариабільності серцевого ритму, двомірна і доплер-ехокардіографія, черезстравохідне електрокардіографічне дослідження серця (ЧСЕКС), 12-місячне проспективне спостереження.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше визначена діагностична значущість реєстрації пізніх потенціалів передсердь для прогнозування розвитку ФП. Вивчений вплив основного захворювання, форми фібриляції передсердь, а також частоти виникнення і тривалості пароксизмів на показники ЕКГ ВП. Уточнений вплив різних чинників, таких як перевантаження передсердь об’ємом та тиском, гіпертрофія передсердь і її ступінь, фракція викиду, кінцево-діастолічний об’єм, функціональний стан провідної системи серця, а також антиаритмічної терапії на показники ЕКГ ВП. Встановлено значення методу ЕКГ ВП для прогнозування переходу ФП в постійну форму. Вперше визначена динаміка параметрів ЕКГ ВП у хворих з пароксизмальною і персистуючою формами ФП в ході проспективного спостереження.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблені рекомендації по використанню методу ЕКГ високого підсилення у хворих з пароксизмальною та персистуючою формами ФП.

Виявлені предиктори рецидивування фібриляції передсердь, виділена група хворих з високим ризиком переходу ФП в постійну форму.

Дана оцінка впливу антиаритмічної терапії на показники ЕКГ ВП і їх динаміка в ході проспективного спостереження.

Впровадження результатів дослідження. Результати дослідження були впроваджені в роботу відділу аритмій серця ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» АМН України; в учбовому процесі кафедри кардіології і функціональної діагностики Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України; у кардіологічному центрі Миколаївської обласної лікарні; у відділенні хронічної ішемічної хвороби серця Черкаського обласного кардіологічного центру.

Автор дисертаційної роботи також є співавтором нововведення: «Метод визначення дисперсії хвилі Р під час синусового ритму на ЕКГ» (Київ, 2003 р.).

Особистий внесок здобувача. Особистий внесок здобувача в наукову роботу полягав у визначенні актуальності роботи, виборі і формулюванні мети і завдань дослідження. Автор самостійно провела пошук літературних джерел і аналіз літературних даних. Дисертантом самостійно виконані первинні клінічні і інструментальні дослідження (електрокардіографія високого підсилення, ехокардіографія, холтерівське моніторування ЕКГ, черезстравохідне електрофізіологічне дослідження), проведена курация хворих, створена база даних, проведена статистична обробка і аналіз отриманих результатів. Виводи сформульовані спільно з науковим керівником.

Автор самостійно написаний і повністю оформлений текст дисертаційної роботи.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційної роботи представлені у вигляді доповідей на I Міжнародній конференції «Аналіз вариабільності ритму серця у клінічній практиці» (Київ, 24-25 жовтня 2002 року), Пленумі Українського наукового товариства кардіологів: «Атеросклероз і ішемічна хвороба серця: сучасний стан проблеми. Артеріальна гіпертензія як чинник риски ІХС; профілактика ускладнень» (Київ, 24-26 вересня 2003г.), підсумковій науковій сесії Інституту кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска АМН України, присвяченої пам’яті академіка М.Д. Стражеска (Київ, 25-27 лютого 2004 р.), VII національному конгресі кардіологів України (Дніпропетровськ, 21-24 вересня 2004 р.), Пленумі правління асоціації кардіологів України (Київ, 27-29 вересня 2005 р.), підсумковій науковій сесії Інституту кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска АМН України, присвяченої пам’яті академіка М.Д. Стражеска (Київ, 24-25 лютого 2005 р.), Міжнародному кардіологічному форумі «Кардіологія вчора, сьогодні, завтра», присвячена 70-річному ювілею Інституту кардіології і 130-літтю з дня народження його засновника – М.Д. Стражеска (Київ, 17-19 травня 2006 р.), VIII національному конгресі кардіологів України (Київ, 20-22 вересня 2007 р.)

Апробація дисертації відбулася на міжвідділовій конференції Наукового національного центру «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска АМН України 18 квітня 2008 року.

Публікації. По матеріалах дисертації опубліковано 17 наукових робіт, з них 5 журнальних статей у спеціалізованих виданнях, рекомендованих ВАК України і 12 тез пленумів, сесій, конгресів та конференцій.

Обсяг і структура дисертації. Робота викладена на 151 сторінці комп’ютерного тексту, містить 32 таблиці та ілюстрована 1 малюнком. Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, матеріалу та методів дослідження, трьох розділів власних досліджень, аналізу й узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій і списку використаних джерел, що містить 151 найменування, з них – 53 кирилицею та 98 латиницею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Клінічна характеристика хворих і методологія дослідження. Дослідженням було охоплено 162 хворих (121 чоловіків і 41 жінка) з пароксизмальною та персистуючою формами фібриляції передсердь (середній вік 52,4 ± 2,97 року) на тлі ішемічної хвороби серця (ІХС) — у 73 % (n = 118), зокрема, в комбінації з артеріальною гіпертензією, і з міокардіофіброзом – у 27 % (n = 44).

Обстеження хворих з пароксизмальною та персистуючою формами ФП проводилося на тлі відновленого синусового ритму. Антиаритмічні засоби відмінялися до обстеження, враховуючи повний період їх виведення з організму.

Пароксизмальна форма фібриляції передсердь була зареєстрована у 24,6 % (n = 40) хворих, персистуюча форма у 75,6 % (n = 122) хворих. В ході спостереження у 9,2 % (n = 15) пацієнтів відбулася трансформація ФП в постійну форму.

Артеріальна гіпертензія (АГ) в анамнезі діагностована у 58 % (n = 95) хворих. Клінічні ознаки серцевої недостатності I стадії спостерігалися у 53,7 % (n = 87) а ознаки серцевої недостатності II-А стадії у 35,2 % (n = 57) пацієнтів.

Контрольну групу склали 30 чоловік у віці 50,5 ± 3,5 року без порушень серцевого ритму, до якої увійшли пацієнти з ІХС (без інфаркту міокарду в анамнезі) і артеріальною гіпертензією. За основними демографічними і клінічними показниками основна і контрольна групи були повністю співставні.

Середній стаж аритмії складав 38,36 ± 6,03 місяця, який залежав від діагнозу основного захворювання: міокардіофіброз – 28,26 ± 2,34 місяця; ІХС – 42,82 ± 3,57 місяця; ІХС в комбінації з артеріальною гіпертензією 49,34 ± 4,61 місяця.

Залежно від стажу ФП всі пацієнти були розділені на 3 групи. I-у групу склали 33 хворих, у яких пароксизми ФП виникали в течії менше 1 року, II-у групу – 68 хворих, у яких пароксизми ФП виникали протягом від одного до п’яти років і III-ю групу, – 61 пацієнт з ФП в анамнезі більше 5 років (табл. 1).

Таблиця 1

Порівняльна характеристика клініко-демографічних показників стану серцево-судинної системи залежно від стажу виникнення пароксизмів ФП

Як видно з даної таблиці, хворі з ФП в анамнезі більше 5 років відрізнялися від хворих у яких пароксизми ФП виникали в течії менше 1 року більшим “стажем” ІХС, наявністю АГ в анамнезі. Крім того, у них частіше зустрічалися ознаки СН. Для хворих цієї групи також характерна більша виявляємість ППП.

Оцінювали також з анамнезу середню частоту виникнення ФП, її тривалість і спосіб відновлення синусового ритму.

Залежно від тривалості пароксизмів ФП всі пацієнти були розділені на групи: 98 хворих з тривалістю ФП менше 24 годин, 47 пацієнтів з тривалістю ФП від 24 до 168 годин і 17 пацієнтів з тривалістю ФП більше 168 годин.

Залежно від частоти виникнення пароксизмів ФП ми розподілили хворих на такі групи: пацієнти з щоденними пароксизмами ФП в анамнезі (n = 34), пацієнти з пароксизмами ФП що виникають один раз в тиждень (n = 70) і пацієнти з пароксизмами ФП один раз в місяць і рідше (n = 58).

У частини хворих, 28 чоловік, вивчали динаміку показників ЕКГ високого підсилення в ході тривалого (12-місячного) спостереження.

Також оцінювали вплив 6-місячної антиаритмічної терапії аміодароном (у стандартних підтримуючих дозах 200-400 міліграм на добу після періоду насичення) на параметри ЕКГ ВП.

У 84 пацієнтів визначали тривалість зубця Р і його дисперсію.

Для вирішення поставлених завдань використовували комплекс клінічних і інструментальних досліджень.

Під час госпіталізації у обстежених хворих був зібраний спеціальний аритмологічний анамнез, при цьому з’ясовувалася давність виникнення пароксизмів ФП, тривалість пароксизмів, час їх виникнення, характер початку та завершення нападів, провокуючі чинники, частоту серцевих скорочень в час і після нападу, спосіб відновлення синусового ритму.

Реєстрація електрокардіограм високого підсилення проводилася на апараті «МЕГАКАРД» (фірми «СІМЕНС» Німеччина) по найбільш поширеній методиці М.В. Simpson в положенні пацієнта лежачі на спині в трьох ортогональних відведеннях по Франку X, Y, Z (1993). Отримані сигнали після посилення, усереднювання і фільтрації від сторонніх шумів комбінували у векторну амплітуду за допомогою автоматичного алгоритму і обчислювали кількісні критерії ППП.

Аналізували тимчасові та амплітудні характеристики фільтрованої хвилі Р (рис. 1):

тимчасовий параметр – тривалість фільтрованої хвилі Р (FIP );

амплітудний параметр — середньоквадратичну амплітуду останніх 20 мс (RMS 20 ).

Рис. 1. Пізні потенціали передсердь

Оцінка функціонального стану міокарду була проведена всім хворим за допомогою секторального ехокардіографа «Ultramark-9» (фірми «ATL», США) в режимі «Dual» (подвійний) при лоціюванні лівого шлуночка з верхівкової області серця в 2-х або 4-х камерній позиції. Вивчалися наступні показники: розмір лівого передсердя, фракція викиду, кінцева діастола і кінцева систола об’єми.

Частині хворих, 85 чоловік, проведене 24-годинне Холтерівське моніторування (ХМ) за допомогою двоканальних рекордерів. Запис піддавався подальшому комп’ютерному аналізу на апараті «Premier IV» (фірми “DRG”, США). Оцінка результатів здійснювалася на підставі трендів сумарних кривих відхилень сегменту ST, частоти серцевих скорочень, таблиць з почасовим роздруком порушень ритму, що спостерігалися, а також розрахунку показників вариабільності серцевого ритму.

З метою вивчення стану функції синусового вузла, провідної системи серця (ПСС) і вразливості передсердя 33 хворим проводили черезстравохідне електрофізіологічне дослідження (ЧСЕКС). ЧСЕКС всім хворим проводили на тлі відновленного синусового ритму після відміни антиаритмічних препаратів, не менше, чим за дві доби, а аміодарона за один місяць. Використовували універсальний електрокардіостимулятор CORDELECTRO-04 (Литва), біполярні стравохідні зонди-електроди типу ПЕДСП-2 вітчизняного виробництва, шестиканальний електрокардіограф 6 NEK-4 (Німеччина).

Для об’ективізації діагнозу і вивчення стану коронарного резерву серця застосовувався тест навантаження – ВЕМ, який проводився у обстежуваних хворих в положенні сидячи на велоергометрі («ВЕ — 02», Україна) із записом електрокардіограми на апараті “Innomed – 80 D” (Угорщина) згідно загальноприйнятим рекомендаціям.

Ми визначали діагностичну цінність (чутливість, специфічність і передбачливу цінність позитивного та негативного результата) методу ЕКГ високого дозволу у хворих з ФП.

Обробку отриманих результатів проводили після формування комп’ютерних баз даних за допомогою програм ”FoxPro”, “Paradox” і “Excell” на персональному комп’ютері «Pentium». Статистичне опрацювання даних проводилося за допомогою програми “STATISTICA for Windows Release 5.1” USA.

Дослідження проведене в 2000-2007 роках у відділенні аритмій серця ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» АМН України.

Результати дослідження. В ході нашого дослідження пізні потенціали передсердь були виявлені у 116 (72 %) пацієнтів з пароксизмальною та персистуючою формами фібриляції передсердь. У групі контролю ППП були виявлені у 5 (16 %) пацієнтів.

При вивченні діагностичної цінності показників ЕКГ ВП для виявлення хворих з пароксизмальною і персистуючою формами ФП було встановлено:

— для показника RMS-20 чутливість була 81 %, специфічність 83 %, передбачена цінність позитивного результату ( ПЦПР ) 96 %, передбачена цінність негативного результату (ПЦНР) 35 %;

— для показника FIP: чутливість 72 %, специфічність 83 %, ПЦПР 95 %, ПЦНР 36 %.

Наступним етапом статистичного аналізу було визначення оптимальних порогових значень показників ЕКГ ВП, при яких діагностична цінність методу є максимальною. Так, аналіз параметра FIP показав, що при пороговому значенні FIP >125 мс досягалася якнайкраща чутливість – 72 %, при специфічності 83 %. Використання показника RMS-20 < 3,5 мкВ, дозволяло досягати чутливості 81 % та специфічності 83 %.

Таким чином, показники FIP > 125 мс і RMS-20 < 3,5 мкВ можна розглядати як діагностичні критерії при ідентифікації хворих з пароксизмальною та персистуючою формами ФП. Показник LAS-5 з-за низької діагностичної цінності недоцільно використовувати як самостійний критерій.

Нами проведено вивчення значущості реєстрації показників ЕКГ високого підсилення для прогнозування фібриляції передсердь на тлі різних серцево-судинних захворювань.

Показники ЕКГ ВП хворих з фібриляцією передсердь на фоні ІХС і міокардіофіброзу порівнювалися з даними, отриманими у пацієнтів групи контролю без порушень серцевого ритму.

Найбільша тривалість фільтрованої хвилі Р спостерігалася у хворих з ІХС — середні показники FIP у цих хворих перевищували такі у хворих з міокардіофіброзом на 6 % (128,1 ± 1,6 мс проти 121,7 ± 2,9 відповідно). Проте ці зміни були недостовірними. При аналізі амплітудних характеристик хвилі Р достовірних відмінностей виявлено також не було: різниця склала 8 % (2,2 ± 0,1 мкВ проти 2,4 ± 0,1 мкВ відповідно). Таким чином, вид патології істотно не впливає на величину показників ЕКГ ВП у хворих з ФП.

Проте, показники ЕКГ ВП у хворих з ІХС, міокардіофіброзом, ускладненого фібриляцією передсердь достовірно відрізнялися від групи хворих з даними захворюваннями, але без фібриляції передсердь. Так, наприклад у хворих з ІХС тривалість FIP була вища на 20% (128,1 ± 1,6 мс проти 115,5 ± 1,9 мс відповідно, р < 0,02) а амплітуда RMS 20 менше на 46 % в порівнянні з аналогічними показниками контрольної групи (2,2 ± 0,1 мкВ проти 4,3 ± 0,3 мкВ відповідно, р < 0,05). Отримані дані узгоджуються з результатами вітчизняних та зарубіжних дослідників і свідчать про те, що ППП є маркером електрофізіологічного субстрата фібриляції передсердь (Іванов Г.Г., 1996, Істоміна Т.А., 1999, Villani G. 1993)

Виявлено, що у хворих з ФП і артеріальною гіпертензією показники FIP достовірно відрізнялися від аналогічних показників хворих з ФП без неї. Різниця в тривалості FIP у них складала 7,3% (130,6 ± 1,8 мс проти 121,8 ± 2,2 мс відповідно, р < 0,05). Проте аналіз RMS 20 свідчить про незалежність цього показника від наявності артеріальної гіпертензії: різниця у відповідних групах склала лише 2% (2,3 ± 0,1 мкВ проти 2,6 ± 0,1 мкВ).

Розглядаючи питання реєстрації «пізніх потенціалів передсердь», слід враховувати можливість впливу на них ряду чинників: форми ФП, тривалість і частоту виникнення пароксизмів.

Нами був встановлений достовірний взаємозв’язок між тривалістю фільтрованої хвилі Р, амплітудою RMS 20 і формою фібриляції передсердь (табл. 2).

Таблиця 2

Показники ЕКГ ВР у залежності від форми фібриляції передсердь

Примітка: ** — р < 0,001; * — p < 0,05 – в порівнянні з хворими з пароксизмальною формою ФП, # — р < 0,001 – в порівнянні з хворими з персистуючою формою ФП

У хворих з персистуючою формою фібриляції передсердь в порівнянні з хворими з пароксизмальною формою фібриляції передсердь тривалість FIP була більша на 8,2% (133,5 ± 2,9 мс проти 123,5 ± 1,2 мс відповідно, р < 0,05), а амплітуда фільтрованої хвилі Р нижче на 29% (2,3 ± 0,1 мкВ проти 3,2 ± 0,2 мкВ відповідно, р < 0,001).

Метод ЕКГ ВП дозволив виділити групу хворих з фібриляцією передсердь з високою вірогідністю переходу в постійну форму ФП. Такі критерії ЕКГ ВП, як тривалість FIP >150 мс і RMS-20 < 2 мкВ дозволяють прогнозувати ризик переходу фібриляції передсердь в постійну форму.

Аналогічні зміни ми спостерігали при аналізі амплітудних і тимчасових характеристик хвилі Р після відновлення синусового ритму залежно від тривалості фібриляції передсердь (табл 3.)

У хворих із зростанням тривалості фібриляції передсердь тривалість FIP достовірно збільшувалася. Середні показники FIP у хворих з тривалістю фібриляції передсердь більше 168 годин (одного тиждня) були на 10% вище (137,1 ± 2,1 мс проти 124,3 ± 1,7 мс відповідно, р< 0,01).

Частота виникнення пароксизмів фібриляції передсердь не зробила істотного впливу на динаміку параметрів ЕКГ ВП, так різниця в тривалості FIP у хворих з частими і рідкими пароксизмами ФП 3% (127,5 ± 3,6 мс проти 128,0 ± 2,3 мс відповідно); RMS 20 – 7% (2,5 ± 0,2 мкВ проти 2,2 ± 0,1 мкВ відповідно).

Таблиця 3

Показники ЕКГ ВП в залежності від тривалості та частоти виникнення пароксизмів ФП

Примітка: * — р < 0,02; ** — р < 0,001 – у порівнянні з групою хворих з тривалістю ФП меньше 24 годин

Нами проведено вивчення впливу тривалості аритмологічного анамнезу на показники ЕКГ ВП. Залежно від стажу ФП всі пацієнти були розділені на 3 групи: 33 хворих, у яких аритмологічний анамнез був менш одного року, 68 хворих, у яких аритмологічний анамнез був тривалістю від одного до п’яти років і 61 пацієнта з ФП в анамнезі більше 5 років (табл. 4). Було встановлено, що із збільшенням давності виникнення пароксизмів ФП в анамнезі погіршувалися показники ЕКГ ВП. Середні показники FIP у хворих з пароксизмами фібриляції передсердь більше 5 років в анамнезі були на 10% вище (137,5 ± 3,0 мс проти 126,5 ± 3,0 мс відповідно, р < 0,02), амплітуда фільтрованої хвилі Р (RMS-20) на 12 % нижче (2,2 ± 0,2 мкВ проти 2,8 ± 0,1 мкВ відповідно, р < 0,01), ніж у хворих з пароксизмами ФП менше року в анамнезі.

Звертає увагу найбільша частота реєстрації пізніх потенціалів передсердь в 3-ій групі (85 %), достатньо висока частота в 2-ій групі (67%) і найнижчий рівень в 1-ій групі хворих (49 %) з пароксизмальною і персистуючою формами ФП, що у декілька разів більше, ніж в групі контролю (16 %).

Таблиця 4

Показники ЕКГ ВП залежно від стажу виникнення пароксизмів ФП

Примітка: * р — < 0,02, ** р- < 0,01 в порівнянні з I групою

Електрична гетерогенність міокарду, як обов’язкова умова виникнення ФП, не у всіх випадках відповідає клінічному перебігу аритмії. Маса тканини є важливою обставиною, яка визначає простір для виникнення ділянки рециркуляції.

Вивчення внутрішньосерцевої і центральної гемодинаміки при різних формах ФП дали можливість провести чітку паралель між вираженістю структурних змін міокарду і частотою, тяжкістю нападів ФП. Найбільш ранніми ознаками початкової поразки міокарду при пароксизмальній ФП вважають помірну гіпертрофію стінок лівого шлуночку і дисфункцію діастоли лівого шлуночку, основними критеріями якої є зменшення фракції викиду (ФВ) і збільшення індексу лівого передсердя.

Нами було проведено зіставлення показників ЕКГ високого підсилення та показників ехокардіографії (ЕХОКГ) у обстежених хворих. Аналіз FIP і RMS 20 проводився залежно від величин лівого передсердя, фракції викиду і кінцево-діастолічного об’єму лівого шлуночку, а також від стану його діастоличної функції (табл. 5). Були отримані наступні результати: показники FIP достовірно відрізнялися у хворих тих, що мають невеликий розмір ЛП (< 3,5 см) і у хворих з ЛП від 4,0 до 4,5 см, і більше 4,5 см. Різниця в тривалості FIP у них складала відповідно 7,4 % (127,0 ± 2,4 мс проти 118,3 ± 3,2 мс відповідно, р< 0,05) і 10,6 % (130,8 ± 3,5 мс проти 118,3 ± 3,2 мс відповідно, р< 0,02). Проте, аналіз RMS 20 показав незалежність цього показника від розмірів лівого передсердя (різниця у відповідних групах склала 1%). Таким чином, нами був встановлений достовірний взаємозв’язок між тривалістю FIP і об’ємом лівого передсердя. Аналогічна кореляція між тривалість FIP і об’ємом лівого передсердя була встановлена Turitto G. У 1994 році, Буланової Н.А. в 1998 році, Простакової Т.С. в 1999 році.

Таблиця 5

Порівняльний аналіз показників ЕКГ високого підсилення та параметрів ЕХОКГ

Примітка: * — р < 0,05; ** — р < 0,02 – вірогідність у порівнянні з хворими, які мають ЛП < 3,5 см; # — р < 0,01 – вірогідність у порівнянні з хворими, які мають КДО < 120 мл, ФВ > 55 %

При вивченні впливу стану внутрішньосерцевої гемодинаміки на показники ЕКГ високого підсилення ми отримали наступні результати:

— встановлений достовірний взаємозв’язок між тривалістю FIP, амплітудою RMS 20 і показником фракції викиду. Так, у хворих з низькою (менше 46 %) ФВ в порівнянні з хворими, не що мають ознак систолічної дисфункції лівого шлуночку (ФВ > 55 %) тривалість FIP була більша на 12 % (136,5 ± 4,4 мс проти 122,6 ± 2,2 мс відповідно, р < 0,01), а амплітуда фільтрованої хвилі Р нижче на 49 % (1,5 ± 0,4 мкВ проти 2,9 ± 0,2 мкВ відповідно, р< 0,05).

— аналогічні зміни ми спостерігали при аналізі амплітудних і тимчасових характеристик хвилі Р залежно від величини кінцево-діастолічного об’єму лівого шлуночка. У хворих з дилятацією лівого шлуночку (КДО> 160 мл) тривалість FIP була на 10% вище (134,0 ±3,6 мс проти 121,1 ± 2,6 мс відповідно, р < 0,01), ніж у хворих, що мають КДО менше 120 мл. Наявність діастолічної дисфункції лівого шлуночку істотно не вплинула на показники ЕКГ високого підсилення, так різниця в тривалості FIP у хворих з і без діастолічної дисфункції склала 3 %; а RMS 20 – 8%. Також був проведений аналіз показників ЕКГ високого підсилення в ході проспективного спостереження. Для цього 28 пацієнтам повторно була проведена реєстрація ЕКГ ВП через 12 місяців. Середній вік обстежених хворих склав 54,5 ± 1,2 року. За досліджуваний період у пацієнтів виникали пароксизми ФП тривалістю від 2 годин і до 14 діб на тлі драдиційної терапії. Основним захворюванням на тлі якого розвинулася ФП були: ІХС у 21 (75 %), артеріальна гіпертензія у 16 (57 %), міокардіофіброз у 7 (25 %) пацієнтів.

Були виявлені достовірні відмінності амплітудних і тимчасових характеристик хвилі Р в ході проспективного спостереження: через 12 місяців тривалість FIP збільшилася на 8 % (137,1 ± 2,6 мс проти 127,2 ± 1,1 мс відповідно, р < 0,001), а амплітуда фільтрованої хвилі Р — RMS 20 зменшилася на 12 % (2,05 ± 0,2 мкВ проти 2,6 ± 0,1 мкВ відповідно, р < 0,02).

Виявлена нами динаміка показників ЕКГ високого підсилення свідчить про посилення патологічного процесу при збільшенні тривалості аритмічного анамнезу.

Однією з актуальних проблем кардіології залишається підбір ефективної антиаритмічної терапії у хворих з пароксизмальною і персистуючою формами ФП.

У нашому дослідженні оцінювався вплив монотерапії антиаритмічним препаратом III класу (аміодароном) на динаміку показників ЕКГ ВП у хворих з фібриляцією передсердь. Було обстежено 25 хворих, які приймали аміодарон, – (кордарон виробництва Sanofi-Aventis, Франція) по стандартній схемі: 600 міліграм на добу — 14 діб, потім 300 міліграм на добу – 1 місяць, потім 200 міліграм на добу до 6 місяців.

Хворі, приймаючі аміодарон, були обстежені двічі:

— до прийому аміодарона;

— на тлі антиаритмічної терапії аміодароном через 6 місяців.

При кількісному аналізі окремих показників ЕКГ ВП були встановлені значущі відмінності FIP і RMS 20 у пацієнтів на тлі терапії аміодароном: показник FIP зменшився на 6 %, RMS 20 збільшився на 12 % (р < 0,1).

Отримана позитивна тенденція в динаміці тимчасових і амплітудних характеристик хвилі Р. Проте реєстрація ППП у пацієнтів не змінилася і була до і після лікування аміодароном у 87 % хворих.

Таким чином, антиаритмічна терапія мало впливає на стабільний аритмогенний субстрат у передсердях.

З метою вивчення стану провідної системи серця 33 з обстежених хворих проводили черезстравохідне електрофізіологічне дослідження.

Був проведений порівняльний аналіз електрофізіологічних властивостей міокарду і показників ЕКГ ВП у хворих з ФП (табл. 6).

Таблиця 6

Порівняльний аналіз електрофізіологічних властивостей міокарду та показників ЕКГ ВП

Примітка: # — p < 0,001; * — p < 0,01; ** — p < 0,02

З 33 обстежених пізні потенціали передсердь реєструвалися у 25 пацієнтів. У групі хворих з фібриляцією передсердь і наявністю ППП величина середнього значення інтервалу PQ на поверхневій ЕКГ, як і інтервалу AV на ЧСЕКГ (176,3 ± 7,9 і 146,3 ± 4,6 мс) були достовірно триваліше, ніж у пацієнтів з ФП і відсутністю ППП (відповідно 135 ± 4,3 і 106,7 ± 5,4 мс).

Електрофізіологічні показники функціонального стану синусового і АВ вузла були в межах норми у всіх обстежуваних хворих. При кількісному аналізі електрофізіологічних показників було встановлено достовірну відмінність спонтанного циклу (СЦ) і ЧВФСВ у хворих з фібриляцією передсердь і наявністю ППП (1350,4 ± 45,9 мс) в порівнянні з пацієнтами без ППП (1105 ± 6,3 мс, р < 0,01).

Оцінюючи функцію АВ вузла, можна відзначити значне уповільнення проведення у хворих з ФП і наявністю ППП – точка Венкебаха (409,2 ± 12,8 мс) була достовірно нижче, ніж у хворих без реєстрації ППП, відповідно (364,4 ± 12,4 мс) (р < 0,01).

Оцінюючи показники ефективного і функціонального рефрактерних періодів передсердь можна відзначити достовірне збільшення їх у хворих з ФП і наявністю ППП. У групі з наявністю ППП показники ЕРП на 13 % (233 ± 9,6 мс проти 205 ± 3,4 мс відповідно), а ФРП на 19 % (320 ± 9,4 мс проти 260 ± 2,1 мс відповідно) були вище, ніж в групі хворих з ФП у яких ППП не реєструвалися. Аналогічні зміни зберігаються при оцінці ЕРП і ФРП АВ вузла. У групі хворих з ФП і наявністю ППП відмічено достовірне збільшення (р< 0,001) ФРП АВ вузла, який на 17 % вище, ніж в групі хворих без реєстрації ППП (416 ± 2,8 мс проти 305 ±3,5 мс відповідно).

Нами проведений порівняльний аналіз даних холтерівського моніторування і показників ЕКГ ВП. З 85 обстежених ППП реєструвалися у 66 пацієнтів.

Добова кількість СВЕ, а також кількість СВЕ на 1000 серцевих скорочень значно більше (p< 0,001) в групі хворих у яких реєструвалися ППП, чим у хворих без ППП (530,2 ± 63,6 і 17,5 ± 2,2 проти 66,6 ± 13,06 і 1,2 ± 0,4) відповідно.

Аналогічні зміни спостерігалися при аналізі кількості пароксизмів фібриляції передсердь на протязі доби та їх тривалості. Пароксизми ФП частіше виникали в групі хворих з реєстрацією ППП (13,5 ± 3,9 коротких пробіжок на протязі доби тривалістю 3,45 ± 0,64 хвилин) чим у хворих без ППП (0,58 ± 0,21 пробіжок тривалістю 1,3 ± 0,4 хвилин).

Таким чином дані холтерівського моніторування підтверджують, що наявність пізніх потенціалів передсердь у хворих з ФП в анамнезі є прогностично несприятливою ознакою для збереження стійкого синусового ритму і свідчать про високий ризик рецидиву порушень серцевого ритму.

ВИСНОВКИ

На підставі вивчення взаємозв’язку показників ЕКГ високого підсилення з іншими морфо-функціональними показниками серцево-судинної системи, проведення проспективного спостереження, встановлено діагностичне і прогностичне значення показників ЕКГ високого підсилення у хворих з пароксизмальною і персистуючою формами фібриляції передсердь.

1. Діагностичними критеріями для виявлення предикторів рецидивування пароксизмів у хворих з фібриляцією передсердь є показники FіP > 125 мс і RMS 20 < 3,5 мкВ. Чутливість методу при цьому склала 72 %, специфічність 83 %.

2. Пізні потенціали передсердь реєструються у 72 % пацієнтів з пароксизмальною та персистуючою формами фібриляції передсердь.

3. Пацієнти з персистуючою формою фібриляції передсердь характеризуються достовірними відмінностями тимчасових та амплітудних характеристик хвилі Р в порівнянні з пацієнтами з пароксизмальною формою фібриляції передсердь. У хворих з тривалістю FIP > 150 мс і RMS 20 < 2,0 мкВ відзначається високий ризик трансформації фібриляції передсердь в постійну форму.

4. При збільшенні тривалості пароксизму фібриляції передсердь, давності аритмологічного анамнезу показник FIP достовірно збільшується, тоді як частота виникнення пароксизмів фібриляції передсердь, вид серцево-судинної патології значно не впливає на значення параметрів ЕКГ високого підсилення.

5. Показники ЕКГ високого підсилення залежать від розміру лівого передсердя, фракції викиду та кінцево-діастолічного обїєму: різниця тривалості FiP у хворих з ЛП < 3,5 і хворих з ЛП > 4,5 см складала 10,6 % — (р < 0,02); у хворих з ФВ < 46 % тривалість FiP була більша на 12 % (р < 0,01), а RMS 20 на 49 % ( р < 0,05) нижче ніж у хворих з ФВ > 55 %;тривалість FiP у хворих з КДО >160 мл на 10 % вище ніж у хворих, що мають КДО < 120 мл (р < 0,01).

6. Виявлено, що показники ефективного і функціонального рефрактерних періодів передсердя та AВ вузла у хворих з фібриляцією передсердь і наявністю пізніх потенціалів передсердь були достовірно більше, ніж у пацієнтів без таких: ЕРП передсердь на 13 % (р < 0,01); ФРП передсердь на 19 %, ФРП АВ вузла на 17 % (р < 0,001).

7. За даними холтерівського моніторування виявлено, що надшлуночкові порушення серцевого ритму частіше реєструються у хворих з фібриляцією передсердь та наявністю пізніх потенціалів передсердь.

8. В ході проспективного спостереження (12 місяців) на тлі традиційної терапії виявлено достовірне погіршення тимчасових та амплітудних характеристик хвилі Р. Під час терапії аміодароном реєструється позитивна тенденція в динаміці показників ЕКГ високого підсилення.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Пацієнтам з пароксизмальною та персистуючою формами фібриляції передсердь показана реєстрація ЕКГ високого підсилення для виявлення предикторів рецидивування пароксизмів. Діагностичними критеріями при ідентифікації хворих з фібриляцією передсердь є показники FIP > 125 мс і RMS 20 < 3,5 мкВ.

2. У пацієнтів з тривалістю FIP > 150 мс і RMS 20 < 2,0 мкВ треба вирішувати питання про доцільність проведення антиаритмічної терапії для утримання синусового ритму.

3. Скринінгове виявлення пацієнтів з високим ризиком розвитку фібриляції передсердь з метою проведення профілактичних заходів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Сычев О.С. Применение амиодарона у больных с персистирующей формой фибрилляции предсердий и сердечной недостаточностью / О.С. Сычев., Е.Н. Романова, А.И. Фролов А.И, А.Н. Соловьян, М.А. Заяц, О.А. Епанчинцева, Д.Т. Малидзе, Т.В. Гетьман // Український кардіологічний журнал. — 2003. — № 1. – С. 47-53. (Автором проведено обстеження більшості хворих, тривале спостереження хворих на фоні лікування аміодароном, статистична обробка матеріала, підготовка статті до друку).

Коркушко О.В. Показатели электрограммы высокого разрешения и состояние гемодинамики у больных с фибрилляцией предсердий / О.В. Коркушко, О.С. Сычев, М.А. Заяц, В.Ю. Лишневская, Д.Т. Малидзе // Український кардіологічний журнал. – 2003. — № 2. – С. 39 — 43. (Автором проведено обстеження більшості хворих, вивчення внутрісерцевої гемодинаміки за допомогою ехокардіографії, статистична обробка матеріала, формулюваня висновків, напис статті).

Сычев О.С. Динамика показателей ЭКГ высокого разрешения у больных с пароксизмальной и персистирующей формами фибрилляции предсердий / О.С. Сычев, О.В. Коркушко, В.Ю. Лишневская, М.А. Заяц, Е.Н. Романова, С.В. Лизогуб, Е.В. Левчук // Український кардіологічний журнал. — 2005. — № 3. – С. 63 — 66. (Проводила обстеження пацієнтів, аналіз отриманих результатів, підготовка роботи до друку).

Сычев О.С. Электрофизиологические характеристики миокарда у больных с пароксизмальной и персистирующей формами фибрилляции предсердий / О.С. Сычев, М.А. Заяц, А.И. Фролов, Е.Н. Романова, Ю.В. Зинченко, С.В. Лизогуб // Український кардіологічний журнал. — 2005- № 6 – С. 73 — 77. (Самостійно проведено обстеження хворих, тривалий проспективний нагляд 28 пацієнтів, порівнювальний аналіз показників ЕКГ високого підсилення і даних чрезстравохідного електрофізіологічного дослідження, статистична обробка матеріала і формування висновків).

Сычев О.С. Выявляемость поздних потенциалов предсердий у больных с пароксизмальной и персистирующей формами фибрилляции предсердий / О.С. Сычев, М.А. Заяц, Е.Н. Романова, Е.В. Левчук, С.В. Лизогуб // Український кардіологічний журнал. – 2005. — № 2. – С. 60 — 64. (Особисто автором проведено обстеження більшості хворих, статистична обробка матеріала, формулювання висновків роботи та самостійно підготовлен матеріал до друку).

Сычев О.С. Выявляемость поздних потенциалов предсердий у больных с пароксизмальной и персистирующей формами фибрилляции предсердий / О.С. Сычев, М.А. Заяц, Д.Т. Малидзе, О.В. Коркушко, В.Ю. Лишневская // От исследований к клинической практике: Российский национальный конгресс кардиологов, 8-11 октября 2002 г.: сборник тезисов, Санки-Петербург, 2002. — С. 401-402. (Особисто автором проведено клінічне обстеження, регістрація ЕКГ високого підсилення більшості хворих, статистична обробка получених результатів, самостійно підготовлен матеріал до друку).

Заяц М.А. Показатели ЭКГ ВР у больных с различным генезом пароксизмальной и персистирующей форм фибрилляции предсердий / М.А. Заяц, О.В. Коркушко, Е.В. Могильницкий, О.В. Шуба // Атеросклероз і ішемічна хвороба серця: сучасний стан проблеми. Артеріальна гіпертензія як фактор ризику ІХС; профілактика ускладнень: Пленуму правління українського наукового товариства кардіологів, 24-26 вересня 2003 р.: матеріали Пленуму. – Київ, 2003. — С. 73-74. (Самостійно проведено обстеження хворих, статистична обробка даних, напис тез).

Заяц М.А. Показатели ЭКГ высокого разрешения у больных с фибрилляцией предсердий в зависимости от стадии сердечной недостаточности / М.А. Заяц, О.В. Коркушко, В.Ю. Лишневская // Актуальні питання кардіології і ревматології: науково-практична конференція, 21 листопада 2003 р.: матеріали конференції. — Київ, 2003. — С. 45. (Особисто проведено обстеження хворих, статистична обробка результатів, підготовка матеріала у друк).

Сичов О.С. Метод визначення дисперсії хвилі Р під час синусового ритму на ЕКГ / О.С. Сычев, А.И. Фролов, О.А. Епанчинцева, М.А. Заяц // Інформаційний бюллетень журналу Академії медичних наук України (наукові пропозиції установ АМН, які рекомендуються до впровадження в практику охорони здоров’я). – 2003. — № 17. – С.22. (Автором проведено визначення дисперсії хвилі Р під час синусового ритму у хворих з пароксизмальною та персистуючою формами фібрилляції передсердь).

Сычев О.С. Выявляемость поздних потенциалов предсердий у больных с пароксизмальной и персистирующей формами фибрилляции предсердий / О.С. Сычев, М.А. Заяц, Е.Н. Романова // Терапевтичні читання пам’яті академіка Л.Т. Малої: Всеукраїнська науково-практична конференція, 20-21 травня 2004 р.: матеріали конференції. – Харків, 2004. — С. 231. (Особисто проведено обстеження хворих, статистична обробка получених результатів, підготовка матеріала до друку).

Сычев О.С. Диагностическая ценность показателей ЭКГ высокого разрешения у больных с фибрилляцией предсердий / О.С. Сычев, М.А. Заяц, Е.Н. Романова // VII національний конгрес кардіологів України 21-24 вересня 2004 р.: матеріали Конгресу. — Дніпропетровськ, 2004. – С. 57. (Самостійно проведена регістрація ЕКГ высокого підсилення хворим з фибрилляцією передсердь, статистична обробка получених результатів).

Заяц М.А. Функциональное состояние проводящей системы сердца у больных с пароксизмальной и персистирующей формами фибрилляции предсердий / М.А. Заяц, Е.Н. Романова, А.И. Фролов, В.В. Бижан // Пленум правління асоціації кардіологів України 27-29 вересня 2005 р.: матеріали Конгресу. — Київ, 2005. – С. 24. (Самостійно проведено клінічне обстеження хворих, підготовка матеріалов до друку).

Романова Е.Н. Восстановление и сохранение синусового ритма у больных с фибрилляцией предсердий и сердечной недостаточностью (по данным проспективного наблюдения) / Е.Н. Романова, О.С. Сычев, Е.В. Могильницкий, О.А. Епанчинцева, М.А. Заяц // Пленум правління асоціації кардіологів України, 27-29 вересня 2005 р.: матеріали Пленуму. — Київ, 2005. – с. 26. (Самостійно проведено клінічне обстеження хворих, підготовка матеріалів до друку).

Заяц М.А. Влияние артериальной гипертензии на показатели ЭКГ высокого разрешения у больных с пароксизмальной и персистирующей формами фибрилляции предсердий / М.А. Заяц, О.С. Сычев, Е.Н. Романова, О.А. Епанчинцева // Первинна та вторинна профілактика церебро-васкулярних ускладнень артеріальної гіпертензії: українська науково-практична конференція 16-18 березня 2006 р.: матеріали конференції. — Київ, 2006. — С. 72. (Самостійно проведено обстеження 162 хворих, виконана статистична обробка получених результатів, напис тез).

Заяц М.А. Сравнительный анализ данных холтеровского мониторирования и показателей ЭКГ высокого разрешения у больных с пароксизмальной и персистирующей формами фибрилляции предсердий / М.А. Заяц, О.С. Сычев, Е.Н. Романова, А.И. Фролов, О.А. Епанчинцева // Кардиостим: VII Международный славянский конгресс по электростимуляции и клинической электрофизиологии сердца, 9-11 февраля 2006 г.: Вестник аритмологии, материалы Конгресса. – Санки-Петербург, 2006. – С. 76. (Особисто проведено обстеження хворих, холтеровське моніторування ЕКГ, статистична обробка матеріала, напис тез).

Заяц М.А. Влияние длительности пароксизма фибрилляции предсердий на показатели ЭКГ высокого разрешения / М.А. Заяц, О.С. Сычев, Е.Н. Романова // Об’єднаний пленум правлінь асоціацій кардіологів, серцево-судинних хірургів, нейрохірургів та невропатологів України в рамках виконання Державної програми запобігання та лікування серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань на 2006-2010 роки, 19-20 вересня 2006.: матеріали Пленуму. — Київ, 2006. — С. 171-172. (Самостійно проведено обстеження хворих, обробка получених результатів, напис тез).

Sychov O. Correlation of P-wave signal averaged ECG and left ventricle function condition in patients with atrial fibrillation / O. Sychov, O. Korkushko, M. Zayats, D. Malidze, V. Lishnevskaya // The Journal of Coronary Artery Disease. – 2003. – Vol. 5. – P. 40. (Підбір и обстеження хворих, напис тез англійскою мовою).

АНОТАЦІЯ

Заяц М.А. Діагностичне значення аналізу хвилі Р методом електрокардіографії високого підсилення у хворих на пароксизмальну та персистуючу форми фібриляції передсердь. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11 – кардіологія. ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» АМН України, Київ, 2008.

Дисертація присвячена визначенню діагностичного та прогностичного значення показників ЕКГ високого підсилення у хворих з пароксизмальною та персистуючою формами фібриляції передсердь.

Виявлено, що ППП реєструються у 72 % пацієнтів з пароксизмальною та персистуючою формами фібриляції передсердь. Діагностичними критеріями при ідентифікації хворих з ФП є показники FIP > 125 мс і RMS 20 < 3,5 мкВ. Доведено, що існує достовірний взаємозв’язок між параметрами ЕКГ високого підсилення та формою ФП, тривалістю пароксизму, стажем аритмологічного анамнезу, показниками внутрішньосерцевої гемодинаміки (розміром лівого передсердя, фракцією викиду і кінцево-діастолічним об’ємом лівого шлуночка), електрофізиологічними показниками провідної системи серця. В ході проспективного спостереження (12 місяців) виявлені достовірні погіршення тимчасових та амплітудних характеристик хвилі Р. На тлі терапії аміодароном виявляємість ППП не змінилася.

Ключові слова: фібриляція передсердь, ЕКГ високого підсилення, діагностичне значення, проспективне спостереження.

ANNOTATION

Zayats M.A. Diagnostic value of P-wave on signal averaged high resolution ECG in patients with paroxysmal and persistent atrial fibrillation. Manuscript.

Сandidate of Medical Sciences Thesis in specialty 14.01.11 – Cardiology. National Scientific Centre “Cardiology Institute named after M.D. Strazhesko” MSA of Ukraine, Kiev, 2008.

The method of high resolution ECG (HR ECG) is being more widely used now. The basis of the metod is computer amplification, averaging and filtration of different sites of electrocardiogram with their furher mathematical processiing. We examined 162 patients with paroxysmal and persistent atrial fibrillation (AF) and with accompanying ischemic heart disease (72 %) and myocardiofibrosis (27 %). Late atrial potentials were observed in 72 % of the patients with AF and only 16 % of the patients without AF. FIP > 125 ms and RMS 20 < 3,5 mcV were shown as diagnostic criteria for AF verification.

During the prospective study (12 months) we found a significant deterioration of time and amplitude characteristics of wave P. During amiodarone treatment we observed significant differences in the quantities of FiP (6 % decrease) and RMS 20 (12 % decrease) in the patients with AF. The indices of ALP depended on size of atrial, left ventricular ejection fraction and end-diastolic volume of left ventricle.

Key words: metod of high resolution ECG, atrial fibrillation, prospective study.

АННОТАЦИЯ

Заяц М.А. Диагностическое значение анализа волны Р методом электрокардиографии высокого разрешения у больных с пароксизмальной и персистирующей формами фибрилляции предсердий. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.11 – кардиология. ННЦ «Институт кардиологии имени академии Н.Д. Стражеско» АМН Украины, Киев, 2008.

Диссертация посвящена определению диагностического и прогностического значения показателей ЭКГ высокого разрешения у больных с пароксизмальной и персистирующей формами фибрилляции предсердий.

Обследовано 162 больных (121 мужчина и 41 женщина) с пароксизмальной и персистирующей формами фибрилляции предсердий (средний возраст 52,4 ± 2,97 года) на фоне ишемической болезни сердца — у 73 % (n = 118), в том числе, в комбинации с артериальной гипертензией 58 % (n = 95), и с миокардиофиброзом – у 27 % (n = 44). В ходе исследования поздние потенциалы предсердий были выявлены у 116 (72 %) пациентов с ФП. В группе контроля ППП были выявлены у 5 (16 %) пациентов. Данные различия являются статистически достоверными (р < 0,02). Показатели FiP > 125 мс и RMS-20 < 3,5 мкВ можно рассматривать как диагностические критерии при идентификации больных с ФП.

Установлено, что пациенты с персистирующей формой фибрилляции предсердий характеризовались достоверными различиями показателей ЭКГ высокого разрешения по сравнению с пациентами с пароксизмальной формой ФП. У больных с продолжительностью FiP > 150 мс и RMS 20 < 2,0 мкВ отмечалась трансформация фибрилляции предсердий в постоянную форму. При увеличении длительности пароксизма фибрилляции предсердий, стажа аритмологического анамнеза продолжительность FiP достоверно увеличилась, тогда как частота возникновения пароксизмов ФП, вид сердечно-сосудистой патологии значительно не повлияла на параметры ЭКГ высокого разрешения.

Доказано, что существует достоверная взаимосвязь между параметрами ЭКГ высокого разрешения и показателями внутрисердечной гемодинамики (размером левого предсердия, фракцией выброса и конечно-диастолическим объемом левого желудочка). В ходе проспективного наблюдения (12 месяцев) обнаружены достоверные ухудшения временных и амплитудных характеристик волны Р. На фоне терапии амиодароном выявляемость поздних потенциалов предсердий не изменилась.

Ключевые слова: фибрилляция предсердий, ЭКГ высокого разрешения, диагностическое значение, проспективное наблюдение.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АВ — атриовентрикулярний

АГ — артеріальна гіпертензия

ДДЛШ — діастолічна дисфункція лівого шлуночка

ЕКГ ВП — електрокардіографія високого підсилення

ЕРП — ефективний рефрактерний період

ЕХОКГ — эхокардиография

ІХС — ішемічна хвороба серця

КДО — кінцево-діастолічний об’єм

КЧВФСВ — коригований час відновлення функції синусового вузла

LAS 5 — тривалість сигналів нижче 5 мкВ

ЛП — ліве передсеря

ППП — пізні потенціали передсердь

ПСС — провідна система серця

ПЦПР — передбачена цінність позитивного результату

ПЦНР — передбачена цінність негативного результату

RMS 20 — середнеквадратична амплітуда останніх 20 мс

СВЕ — суправентрикулярні екстрасистоли

СН — серцева недостатність

СЦ — спонтанний цикл

ЧВФСВ — час відновлення функції синусового вузла

ЧСЕКС — черезстравохідна електрокардіостимуляція

ФВ — фракція викиду

FiP — тривалість фільтрованої хвилі Р

ФП — фібриляція передсердь

ФРП — функціональний рефрактерний період