Автор: admin

Міністерство освіти і науки України

Курсова робота

З курсу ,, Економічна теорія”

На тему №124 ,,Фіскальна політика як засіб регулювання економіки ”

Вінниця 2007

ЗМІСТ

Вступ

1.Суть і механізм фіскальної політики.

2.Мультиплікатор фіскальної політики.

3.Зміст державного бюджету та проблеми його формування.

4.Державний бюджет України та проблеми державного боргу.

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

На даному етапі становлення нашої країни необхідна підтримка вітчизняного виробника, інвесторів, які прагнуть допомогти Україні, фізичних осіб, які є жителями цієї країни. Як ми знаємо з економічної теорії для функціонування держави необхідно дотримуватися кілька умов. Це виробництво, торгівля, мирне співіснування і звичайно ж зняття податків з своїх громадян і підприємців. Та треба пам’ятати, що великі податки приводять до занепаду економіки, погіршення матеріального і морального становища її мешканців. Тому в даній курсовій роботі я б хотів описати деякі аспекти формування фіскальної політики в Україні, недоліки та переваги. Та особливо зробити висновки для створення загальної теорії формування податкового механізму та його функціонування. В умовах ринкових відносин та насамперед в перехідний до ринку період податкова система є одним з найважливіших економічних регуляторів, основою фінансово-кредитного механізму державного регулювання економіки.

Тема моєї курсової роботи, (Фіскальна політика як засіб регулювання економіки) на даному етапі розвитку нашої країни є актуальною, тому що саме від регулювання економіки країни напряму залежить її благополуччя, розвиток, відносини з іншими країнами та ще багато іншого.

Мета даної курсової роботи зробити аналіз фіскальної політики як засобу регулювання економіки. Завдання розкрити всі пункти плану та зробити висновки з викладеної інформації.

Моя курсова робота складається з чотирьох питань,вступу,списку використаних джерел та додатку. Все це має загальний обсяг 45 сторінок.

1.Суть і механізм фіскальної політики. У першому пункті я висвітлив загальні відомості та поняття, що стосуються фіскальної політики.

2.Мультиплікатор фіскальної політики. Другий пункт стосується мультиплікатора фіскальної політики. В ньому я розкрив суть мультиплікатора Кейнса та вплив мультиплікатора на регулювання економіки та на економіку в цілому.

3.Зміст державного бюджету та проблеми його формування. Це питання є досить актуальним на сьогоднішній день. В ньому я висвітлив відомості про державний бюджет,про його формування та про державний бюджет України.

4.Державний бюджет України та проблеми державного боргу.

Для України питання про державний борг є вкрай важливим. Він формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення.

Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров’я країни.

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств і не виважена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу у нашій країні.

1. Суть і механізм фіскальної політики

Цілі економічної політики можуть узгоджуватися демократично, пошуками компромісу в процесі зіткнення і поєднання інтересів різних суспільних груп. Але для такого узгодження необхідно мати розвинені інститути демократії. Іншим способом узгодження інтересів є авторитарне прийняття рішень щодо цілей економічної політики. Здавалось би, демократичне прийняття рішень — це завжди добре, а авторитарне — погано.

Проте, виявляється демократичний спосіб нерідко має суттєвий недолік: він хибує на так званий «перерозподільний ефект», коли в результаті намагання задовольнити одночасно всіх втрачається практична значущість певних кроків, заходів економічної політики. Окрім того, якщо демократичні рішення приймаються більшістю голосів, то інтереси меншості часто-густо взагалі не враховуються.

І, в цьому разі, стирається відмінність між демократичними і авторитарними: адже і в першому, і в другому випадках інтереси певних суспільних груп при формуванні економічних цілей можуть виявитись проігнорованими. [6, c.181].

Фіскальна політика — це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат.

Основні функції фіскальної політики:

1) Вплив на стан господарської кон’юнктури.

2) Перерозподіл національного доходу.

3) Нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.

Основні джерела доходів:

1) Податки.

2) Власні доходи держави від виробничої та інших форм діяльності.

3) Платежі за ресурси, які згідно з діючим законодавством належать державі.

4) Позики у формі державних облігацій.

До фіскальної політики відносяться тільки такі маніпуляції державним бюджетом, які не змінюють кількості грошей в обігу.

Податки.

Основним джерелом доходів держави в цивілізованому суспільстві є податки. Податки за економічним змістом це фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Функції податків:

1.Розподільча:

перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами.

2.Фіскальна:

централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби.

3.Регулююча:

вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників.

Принципи побудови податкової системи.

1.Загальність охоплення податками всіх економічних суб’єктів, які отримують доходи незалежно від організаційно-правової форми.

2. Стабільність:

високий рівень гарантій того, що передбачені Законом про бюджет доходи будуть отримані у повному обсязі.

3.Обов’язковість:

примусовість податку, неминучість його сплати, самостійність суб’єкта в його обчисленні та сплаті.

4.Соціальна справедливість:

встановлення податкових ставок і податкових пільг, які ставлять всіх суб’єктів у приблизно рівні умови і які пом’якшують податковий тягар на низько доходні підприємства та групи населення.

Проблеми бюджетно-податкової політики у тому чи іншому зв’язку ми вже торкалися при розгляді «кейнсіанського хреста», моделі IS-LM, моделі Манделла-Флемінга. Але у всіх попередніх випадках вона цікавила нас не як така, а в ролі чинника, який впливає на макроекономічну рівновагу. Тепер же об’єктом нашої уваги є сама бюджетно-податкова політика. [7, c.81].

Бюджетно-податкова політика, фіскальна політика — це політика використання державних податків та витрат (видатків) з метою впливу на макроекономічний кругообіг. Зобразимо цей вплив схематично (див.рис.1.1)

А

Д С

Рисунок 1.1 Доход у розпорядженні

Пояснення до рисунка 1.1:

1. На рисунку зображено кругообіг доходів (верхня частина схеми) і витрат (нижня частина схеми), що здійснюється між підприємствами і домогосподарствами.

2. Доходи, що надходять у розпорядження домогосподарств, є платою їм як власникам ресурсів, за винятком податків. Сукупні витрати (попит), згідно зі схемою, формуються трьома потоками: споживанням домогосподарств, інвестиціями (що є перетвореною формою заощаджень) та державними витратами.

3. Фіскальна політика безпосередньо торкається кругообігу в точках А та Д, тобто коли держава вилучає податки і коли вона збільшує попит на величину державних витрат. Для відновлення макрорівноваги необхідно, щоб величина того, що тимчасово вилучено з кругообігу,дорівнювала величині того, повернулося у нього. До фіскальної політики мають відношення податки та державні витрати.

Отже, у фіскальної політики є дві сторони: податкова та видаткова. Наша мета зрозуміти, на які макроекономічні показники може ефективно впливати і як використовується на практиці фіскальна політика. Однак попередньо розглянемо структуру державних видатків та податків, щоб у подальшому диференціювати вплив різних елементів на макроекономічні показники. У сукупності державних витрат слід розрізняти три елементи: закупки товарів та послуг, соціальні трансферти та проценти по боргах. Державні витрати. Закупівля товарів та послуг може бути пов’язана з національною обороною, утриманням транспортної системи, освітою, енергетикою, наукою, системою правосуддя та виконанням службових обов’язків іншими гілками влади, охороною здоров’я, житловим будівництвом тощо.

Для того щоб товари і послуги, пов’язані з переліченими видами діяльності, були створені, уряд повинен виступити суб’єктом відносин на ринку факторів виробництва. Так, ним «наймаються» працівники державних освітніх закладів, купується обладнання для державних підприємств. Частково держава виступає суб’єктом відносин на ринку товарів та послуг, коли наприклад, у приватних фірм купуються створені на державне замовлення будівлі або результати науково-технічних розробок.

Соціальні трансферти окремим особам охоплюють допомогу непрацездатним, пенсіонерам, безробітним, малозабезпеченим тощо.

Процентні платежі пов’язані з позичками (боргом) держави.

У зв’язку з перевищенням в попередньому періоді витрат над надходженнями. Як і будь-який інший борг, він має повертатися кредиторам з процентом. Їх збільшення або зменшення може одночасно впливати на макроекономічні змінні різними шляхами:

а) безпосередньо — на загальний рівень доходів (через соціальні трансферти);

б) опосередковано (через ринок товарів та послуг) — на загальний обсяг продажу, скорочення запасів і збільшення випуску;

в) опосередковано (через ринок факторів виробництва) при залученні більшого обсягу ресурсів — на доходи власників ресурсів.

Існуючі податки можна класифікувати за різними принципами: об’єктом (податки на доход, прибуток, власність), суб’єктами оподакування, платниками (індивідуальні та корпоративні податки), характером стягування податку (прямі, непрямі).

У даному разі нас цікавить конкретне питання: позитивний ефект і втрати від застосування певних податків з макроекономічної точки зору. Для цього розглянемо ту класифікацію податків, яка розрізняє прямі податки (на доходи) і непрямі (на споживання).

Прямі податки істотно впливають на ринок ресурсу праці. Адже бажання пропонувати працю безпосередньо залежить від величини доходу, що залишається після оподаткування.

2. Мультиплікатор фіскальної політики

На одному етапі аналізу ми не ставимо питання, звідки беруться кошти для державних витрат. Ми ігноруємо також ту обставину, що державні витрати можуть «витісняти» приватні заощадження та інвестиції. До речі, до таких абстракцій вдався і сам Дж.М. Кейнс. Отже, ми припускаємо, що державні витрати не зменшують інших компонентів сукупних витрат. Повернемось до нашого завдання: розрахувати, якими мають бути державні витрати, щоб забезпечити повну зайнятість. При цьому ми виходимо із залежності ΔG та ΔY. Між засобом ΔG та метою ΔY «знаходиться» мультиплікатор (примножувач ефекту засобу ΔG). Ефект мультиплікатора в даному разі пояснюється так: державні витрати збільшують обсяг продажу товару та послуг, це спричиняє додатковий попит на фактори виробництва, зростання реалізації факторів виробництва означає збільшення доходів і споживання, що, у свою чергу зумовлює збільшення обсягу випуску продукції. Відрізок КЕ1 (величина G) нашого графіка менший, ніж відрізок YuYf (величина приросту продукту).

ΔY = My/G ΔG. (2.1)

Для визначення ΔG скористаємось спрощеним мультиплікатором My/G = 1/1-c’. Нагадаємо, що у попередній темі був запропонований трохи складніший мультиплікатор:

My/G=1/1-c'(1-t). (2.2)

Для розрахунку задамо, що с’= 0.8 і пам’ятаймо, що необхідний нам приріст продукту становить (4000 — 3200 = 800) одиниць. Отже, ΔG = 800/1/(1-0/8) = 160 одиниць. Альтернативним до державних витрат засобом фіскальної політики є інший засіб тієї ж таки політики, а саме: більш ліберальне оподаткування. Для врахування дії цього фактора слід розрізняти сукупний попит і доход, що залишається у розпорядженні споживачів після оподаткування (Y -T). Зрозуміло, що завдяки податкам у споживачів залишається менший доход, а отже, скорочуються і їхні споживчі витрати. Тобто за будь — якого обсягу ВНП збільшення податків спричиняє зменшення споживання.

Зобразимо цей зв’язок графічно, виходячи з того, що нам необхідно запобігти безробіттю шляхом зменшення податків. При цьому має відбутись зростання випуску з 3200 до 4000 одиниць (див.рис.2.1).

AD E1

Витрати C+I+G

E

K

3200 4000

Yu Yf y

Рисунок 2.1 Вплив податків на дохід споживача

Пояснення до рисунка 2.1:

1. На графіку відображено зв’язок між рівнем загальних витрат (С+І+G) та споживчими витратами до і після оподаткування.

2. При зменшенні оподаткування доходів лінія С зсувається вгору; відповідно відбувається зсув лінії сукупних витрат.

Визначимо, наскільки треба скоротити податки, щоб забезпечити повну зайнятість шляхом зростання споживчих витрат.

Для цього скористаємось мультиплікатором впливу податків на загальний випуск, а саме:

Му/Τ = — c’/1-c’ = ΔY/ΔT (2.3)

Є підстави зробити висновок: збільшення обсягів виробництва і повної зайнятості відносно легше досягти шляхом збільшення державних закупівель, ніж шляхом зменшення податків.

Нам уже відомо, що в межах фіскальної політики держава може вдатись до ще одного засобу: державних трансфертів. Допомога у вигляді трансфертів, безумовно, впливатиме на споживання.

Адже трансфери збільшують доход, що лишається в розпорядженні домогосподарств. На перший погляд здається, що кожна одиниця державних витрат на соціальні трансферти збільшує споживання саме на одиницю. Але необхідно враховувати, що домогосподарства розподіляють надходження у вигляді соціальних трансфертів на споживання і заощадження.

Отже, трансферти збільшують доход домогосподарств, але те, як вони вплинуть на розмір споживання, залежить від граничної схильності до споживання. Формалізуємо це твердження у такий спосіб:

Y = c'(Y + GΤ) + I + Gs (2.4)

де GΤ — соціальні трансферти;

— незмінна величина;

Gs — витрати держави на товари та послуги.

Продиференціювавши рівняння отримаємо мультиплікатор впливу соціальних трансфертів на продукт:

Мy/Gr = c’/1-c’ = ΔY/ΔGΤ (2.5)

Нехай с’= 0.8; тоді для повної зайнятості, тобто збільшення обсягів виробництв на 800 одиниць, треба збільшити соціальні трансферти на 200 одиниць (за умови, що інша частина державних витрат — закупівлі товарів та послуг — залишиться на попередньому рівні. [7, c.41].

Державні витрати, податки, інфляція.

Завищені державні витрати, як занижені податки, можуть ставати причиною цінової нестабільно. В цьому разі сенс фіскальної політики полягатиме у зменшенні сукупних витрат. Зобразимо механізм виникнення так званого «інфляційного розриву» на рисунку 2.1.

K E2

C+I+G

E1

C+I E

Yu Yf Yi y

Рисунок 2.1 Механізм виникнення інфляційного розриву.

Пояснення до рисунка 2.1.

1. На рисунку показано, що певні витрати домогосподарств і інвестиції підприємців не забезпечують виробництва на рівні повної зайнятості, а лише на рівні Yu.

2. Державні витрати спричинили появу інфляційного розриву (відрізок КЕ1), тобто зростання цін.

Відповідно до нашого рисунка, повне використання ресурсів передбачає створення продукту в обсязі Yf. Продукт Yi за наявних у суспільстві ресурсів створений бути не може.

Отже, витрати на рівні продукту Yi не можуть мати товарного забезпечення і втіляться у зростанні цін. Якщо причиною перевищення державних витрат стали надмірні закупівлі товарів та послуг, то для відповіді на питання, на скільки одиниць слід зменшити останні, треба скористатися мультиплікатором

Мy/c = 1/(1-c’). (2.6)

Отже, в даному випадку подолання інфляційного розриву вимагає скорочення державних закупівель на 80 одиниць. Якщо ж надмірні державні витрати втілились у соціальних трансфертах, то для аналогічних розрахунків користуються іншим мультиплікатором:

(2.7)

Отже, для скорочення інфляційного розриву соціальні трансферти треба скоротити на 100 одиниць. Порівняння впливу двох елементів державних витрат засвідчує, що вплив соціальних трансфертів є слабшим. Звідси висновок: більш ефективним засобом обмеження інфляції є скорочення державних закупівель. Іншим фіскальним засобомобмеження інфляції є збільшення податків. При цьому споживання зменшується на ту саму величину, на яку збільшуються податки. Обгрунтованим є припущення, що під впливом зростання податків люди намагаються зберегти попередні рівні споживання за рахунок скорочення заощаджень.

Отже, гранична схильність до споживання повинна зрости. Наприклад, нехай вона збільшиться з 0.8 до 0.85. Щоб відповісти на питання, як треба збільшити податки, щоб скоротити виробництво на 400 одиниць, доцільно застосувати мультиплікатор податків з новим значенням граничної схильності до споживання:

(2.8)

Результати розрахунку дають підстави для висновку про досить значний вплив на подолання інфляції такого фіскального засобу, як збільшення податків.

Світовій економічній науці відома система мультиплікаторів, які, як уже зазначалося, поєднують цілі та засоби (інструменти регулювання). Без урахування мультиплікаторів не розробляється жодна державна програма.

Наведемо приклади деяких мультиплікаторів.

Мультиплікатор державних витрат дає можливість оцінити вплив витрат держави на величину ВНП. Для виведення його скористаємося формулою макрорівноваги:

Y = C + I + G (2.9)

Врахуємо, що С = с'(1 — t)Y,

де с’ — гранична схильність до споживання;

t — частка податків у сукупних доходах.

Тоді

Y = c'(1 — t) Y + I + G (2.10)

— незмінна величина

Продиференцюємо отримане рівняння по G:

(2.11)

Тут My/g показує, як зміниться Y при зміні G на одиницю. Надамо змінним с’ та t таких значень: с’= 0.8, t =0.2, підставимо їх у формулу мультиплікатора і отримаємо:

My/g = 2.8.(2.12)

Мультиплікатор показує, що при збільшенні державних витрат на одиницю, ВНП збільшується на 2.8 одиниць.

Мультиплікатор податків оцінює вплив розміру податків на обсяг ВНП. Для виведення його знову скористаємося формулою макрорівноваги, але будемо виходити з того, що

С = с'(Y — T), (2.13)

де Т — загальнавеличина податкових надходжень;

(Y — T) — доход після оподаткування.

Матимемо:

Y = c'(Y — T) + I + G (2.14)

Зробивши прості перетворення і продиференціювавши рівняння по Т, дістанемо:

(2.15)

Тут Мy/t показує, як зміниться Y при зміні T на одиницю. Надамо с’ значення 0.8. Матимемо: My/t = — 4.

Отриманий мультиплікатор показує, що при збільшенні загальної величини податків на одиницю, ВНП зменшується на 4 одиниці.

Мультиплікатор процентної ставки оцінює вплив процентної ставки на величину ВНП. Виведення мультиплікатора теж розпочнемо з формули макрорівноваги, але тепер врахуємо дві обставини:

С = с'(1 — t) Y, (2.16)

I = eY — ki,

де е — частка заощаджень у ВНП;

і — ставка процента;

k — коефіцієнт щільності зв’язку між інвестиціями та ставкою процента. Знак » — » перед к означає, що зв’язок обернений:

Тепер формула Y = C + I + G набуде такого вигляду:

Y = c'(1 — t) Y + eY — ki + G (2.17)

Здійснивши перетворення і продиференціювавши по і, матимемо:

(2.18)

Тут My/i показує, як зміниться Y при зміні і на одиницю.

Мультиплікатор показує, що при збільшенні ставки процента на одиницю Y зменшується на 1.15 одиниць.

Грошовий мультиплікатор відображає залежність грошової пропозиції від грошової бази. [22, c.74].

Для виведення мультиплікатора скористаємося основними залежностями сфери грошового обігу. Грошова пропозиція складається з готівки та депозитів:

M = C + D, (2.19)

де С — готівка;

D — депозити.

Грошова база — це готівка на руках у населення та у банківськихрезервах:

B = C + R, (2.20)

де В — грошова база,

С — готівка,

R — банківські резерви.

Для перетворення наведених формул скористаємося відносними показниками (коефіцієнтами):

, (2.21)

де d — коефіцієнт розподілу доходів населення на готівку та депозити;

, (2.22)

де r — норма банківських резервів, тобто частина депозитів, що зберігається у резервах.

Тоді C = d * D, R = r * D. (2.23)

(2.24)

Мультиплікатор показує, що при збільшенні грошової бази на одиницю, грошова пропозиція зросте на 3.7 одиниць. Після розгляду чотирьох мультиплікаторів можна зробити деякі узагальнення:

1. розрахунки мультиплікаторів ґрунтуються на фундаментальних макроекономічних залежностях. У трьох перших прикладах була використана загальна формула балансування ВНП та суми основних елементів сукупних витрат, у четвертому — формули грошової рівноваги.

2. Як цілі та засоби їх досягнення можуть розглядатись різні величини. У перших трьох прикладах ціллю виступав ВНП, а засобом впливу були G, T та iнше.

У четвертому прикладі як ціль аналізувалася пропозиція грошей Ms , а засобом слугувала грошова база В.

3. Оскільки кожен із мультиплікаторів дає певні кількісні залежності, то він може бути використаний для прогнозування.

Третій висновок заслуговує особливої уваги. Оскільки для розрахунку самих мультиплікаторів використовуються значення інших змінних, то прогнози щодо впливу кожного із засобів на мету будуть настільки точними, наскільки правильними є уявлення про перелічені змінні. А ці уявлення в більшості випадків формуються на підставі результатів обробки статистичної інформації. Із переліченихзмінних лише показник r (норма банківських резервів) не потребує такої обробки, оскільки він визначається центральним банком країни для всіх іншихбанків. Інші змінні:

с’ – гранична схильність до споживання,

t — частка податків в доходах,

е — частка заощаджень,

к — коефіцієнт щільності зв’язку між інвестиціями та ставкою процента,

d — коефіціент розподілу доходів на готівку та депозит одержуються статистичним шляхом.

Саме наявність реальних статистичних даних щодо перелічених та інших змінних перетворює макроекономічну модель на макроеконометричну.

Макроеконометричною називається модель, що відображає економіку не лише якісно, а й кількісно.

3.Зміст державного бюджету та проблеми його формування

Фінансово-бюджетне регулювання є основою фіскальної політики — кейнсіанського методу досягнення макроекономічної рівноваги.

Під фінансами розуміють систему економічних відносин, що склались у суспільстві щодо формування і використання грошових ресурсів. У більш вузькому розумінні, фінанси — це грошові фонди (готівкові і безготівкові), за якими стоять матеріальні ресурси, необхідні для функціонування підприємств і здійснення державою своїх функцій. Суть фінансів більш повно виявляється у виконуваних ними функціях: розподільчої, регулюючої і контрольної.

Фінансова система будь-якої країни складається із трьох тісно переплетених сфер: фінанси держави, фінанси фірм і фінанси домашніх господарств.

Фінанси домашніх господарств (населення) — це грошові фонди, що формуються з доходів домашніх господарств. За допомогою фінансів фірм (підприємств) створюється національний продукт, який є джерелом формування фінансових ресурсів населення і держави. Проте у виконанні згаданих функцій фінансів основна роль належить фінансам держави.

Отже, державні фінанси — це сукупність грошових засобів,зосереджених у руках держави і призначених для забезпечення властивих їй функцій, а також сукупність форм і методів, через які ці функції реалізуються. П.Самуельсон коротко сформулював основні функції держави, які вона реалізує через свої фінансові засоби — ефективність, справедливість і стабільність.

Ефективність означає, що держава через податкову систему та пільги, регулюючи грошовий обіг і кредитування, сприяє переливанню капіталів, підвищенню ділової активності, найбільш доцільному використанню виробничих ресурсів. Справедливість полягає у відповідній податковій політиці, яка забезпечує формування фондів держави для фінансування соціальних програм, спрямованих на фінансову підтримку найменш захищених членів суспільства за рахунок найзаможніших.

Стабільність — це спрямованість фінансової і кредитної політики на досягнення макроекономічної рівноваги. Використання державних фінансів, таким чином, лежить в основі фінансового макроекономічного регулювання. Державні фінанси зосереджуються у бюджетні держави і бюджетах місцевих органів влади.

Державний бюджет — це фінансовий план утворення і використання грошових фондів держави протягом року; це баланс доходів і витрат держави, який складає міністерство фінансів. [10, c.101].

Державний бюджет (місцеві бюджети) завжди складаються з двох частин- доходної і витратної. Доходна частина показує обсяги і джерела надходження доходів бюджету, а витратна — бюджетні видатки та їх обсяги.

Доходи бюджету складаються насамперед з різноманітних податків з фірм і центрального і 70% місцевого бюджетів формується за рахунок податків), а також митних зборів, процентних платежів державі і державної позики. домашніх господарств.

Витрати бюджету мають таке спрямування: на виконання соціальних програм, оборону. утримання апарату державного управління, державні інвестиції і закупівлі, а також виплату процентів по державному боргу.

Основу доходів бюджету складають податки. Усі податки поділяються на чотири групи:

— прямі (оподаткування особистого доходу і прибутку фірм);

— непрямі (акцизи або податок з продаж, податок з обороту, з доданої вартості);

— податки на власність (з майна, землі, спадщини);

— платежі на соціальне страхування (страхові внески з заробітної плати, прибутку корпорацій по старості, медичному обслуговуванню, безробіттю).

Роль податків як регулятора економіки зростає. Держава, маніпулюючи податковими ставками і видами податків, має змогу стимулювати чи обмежувати розвиток окремих галузей або сфер економіки, підприємств чи монополістичних об’єднань.

Наприклад, звільняючи від оподаткування суми, що йдуть на технічний розвиток виробництва (на іновацію і модернізацію), держава сприяє НТП. Не оподатковуються інвестиційні, страхові і соціальні фонди тощо. Так держава через регулювання подат ками може впливати на ефективність і стабільність економічного розвитку.

Особливе значення мають прямі податки, які утворюють більшу частину державного бюджету. Світовий досвід переконливо свідчить, що найвищими темпами розвивається економіка (10 — 15% на рік) при мінімальному оподаткуванні прибутку (ставка 10 — 12%). При ставці податку нижче від 10% нагромадження капіталу відбувається швидше, ніж створюються умови для його ефективного використання. Тому податкові пільги не повинні бути значними і тривалими.

Водночас рівень податків на прибуток і доходи визначає майбутній обсяг державних витрат, які спрямовуються на розв’язання гострих соціальних проблем, регулювання «ефективного попиту». Тому при встановленні податкових ставок держава враховує дві обставини: з одного боку, надмірний податковий тиск а підприємства створює структуру цін, веде до згортання виробництва, а з іншого — зменшення податкових ставок сприяє пожвавленню виробництва і економічному зростанню, а в кінцевому рахунку веде до зростання доходів підприємств, населення, держави і нації в цілому.

Держава так повинна будувати свою систему оподаткування, щоб охопити податками різні види доходів і ефективно впливати на їх формування. При цьому слід застосувати принцип: однакові доходи обкладаються однаковими податками. Це дає змогу реалізувати один із аспектів соціальної справедливості: хто більше одержує доходів, той більше віддає на фінансування суспільних потреб. Тому держава застосовує такий принцип оподаткування, як прогресивний податок.

Прогресивним називають податок, який зростає швидше від оподаткованого доходу. Прогресивним оподаткуванням обкла даються доходи громадян і прибутки фірм, майнова власність при спадщині чи дарінні.

Регресивний податок, який зростає повільніше від оподаткованого доходу, — це податкові відрахування соціального страхування на випадок безробіття і акцизні збори.

Регресія полягає у тому, що заможнішому сплатити ці податки легше, адже вони охоплюють меншу частку в його доході.

Пропорційний податок передбачає незмінність податкових ставок незалежно від доходу. Основним податком у державний бюджет є прогресивний податок.

Бюджет — це грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків за певний період.

Фактичний бюджет відображає реальні видатки, надходження і дефіцити за певний період.

Структурний бюджет відображає, якими мають бути урядові видатки, надходження і дефіцити, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва (визначаються дією дискреційних програм, що запроваджені законодавчо).

Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на бюджет та вимірює зміни видатків, надходжень і дефіцитів, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення або спаду (визначається дією автоматичних стабілізаторів). Циклічний бюджет є різницею між фактичним і структурним бюджетами.

Доходи:

Податок на прибуток корпорацій.

Податок з продажу.

Місцеві податки.

Доходи від зовнішньоекономічної діяльності.

Рентні платежі.

Неподаткові доходи.

Прибутковий податок.

Інші статті доходів.

Витрати:

Фінансування економіки.

Соціально-культурні програми і НТ програми.

Оборона.

Управління.

Цільові програми.

Кредити і допомога іншим державам.

Виплати з держбюджету:

Асигнування – видача грошових засобів із держбюджету на утримання підприємств і установ.

Субсидії – вид державної грошової допомоги, яка надається організаціям і установам.

Субвенції – вид державної грошової допомоги місцевим органам влади або окремим галузевим господарським органам для розвитку.

Дотації – вид державної грошової допомоги організаціям, підприємствам для покриття збитків з метою підтримки.

Фінансові пільги

Стан держбюджету:

Нормальний, коли витратна частина держбюджету дорівнює доходній.

Дефіцитний, коли витрати перевищують доходи.

Дефіцит держбюджету не є небезпечний для економіки в цілому, якщо він знаходиться на рівні 2-3%ВНП. У противному випадку він негативно відбивається на функціонуванні грошової, кредитної систем і всієї економіки вцілому.

Державне бюджетне обмеження:

B = B + rB + T – Tr – (G + I) (3.1)

Де B — чисті фінансові активи в n-му році;

B — чисті фінансові активи держави в (n-1)-му році;

r — проценти по чистим фінансовим активам В попе-

реднього року;

T — податки в n-му році;

Tr – трансферти в n-му році;

G — державні споживчі витрати в n-му році;

I — державні інвестиційні витрати в n-му році.

= + (3.2)

= +

Бюджетне обмеження можна записати в термінах чистого державного боргу (D), де D = -В

D = D + rD + G + I – T (3.3)

де D – D — бюджетний дефіцит (DEF)

Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між фіскальною політикою і держбюджетом існує пряма і зворотна залежність — з одного боку, державний бюджет визначає можливості фіскальної політики, з іншого – фіскальна політика впливає на стан державного бюджету. Роль держбюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між державними заходами і витратами (видатками). [26, c.69].

Основну частку бюджетних доходів складають податки (51,8%) і внески у державні цільові фонди (22,3%). Серед видатків найбільш вагомими є такі статті: фінансування соціально-культурних заходів та соціального захисту населення (19,2%), інші видатки (17,4%), виплати із державних цільових фондів (15,0%), витрати на національну оборотну та безпеку держави (13,6%), фінансування народного господарства (13,3%).

Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Цій меті підпорядковується і державний бюджет. Регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан державного бюджету. Отже, фіскальна політика виконує дві взаємопов’язані функції: стабілізаційну і бюджетну.

У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння виробництва доцільною (ефективною) слід вважати стимулюючу політику, яка має збільшувати державні закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення. Припустимо, що навпаки, в економіці спостерігається інфляційне зростання, викликане надмірним попитом. За цих умов ефективною слід вважати стримуючу політику, яка повинна зменшувати державні закупки і підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком.

Відзначимо, що стан державного бюджету залежить не тільки від дискреційних заходів фіскальної політики, але й від циклічних коливань. Так, під час спаду виробництва стан державного бюджету погіршується, тобто виникає або збільшується бюджетний дефіцит. Під час піднесення економіки виникають протилежні наслідки.

З метою розмежування впливу на стан державного бюджету дискреційних фіскальних заходів і циклічних коливань слід розрізняти фактичне і потенційне бюджетне сальдо. В загальному контексті формулу бюджетного сальдо можна записати таким чином:

БС=ЧП-ДЗ (3.4)

Відмінність між фактичним і потенційним бюджетним сальдо полягає в тому, що вони обумовлюються різною величиною ВВП як доходу, від якого залежить величина чистих податків.

Фактичне бюджетне сальдо (БСф) – це величина, яка забезпечується в умовах фактичного рівня зайнятості, тобто фактичного ВВП:

БСф=(ВВПф*СКП)-ДЗ (3.5)

де СКП – середній коефіцієнт чистих податків, який

відбиває їхнє відношення до ВВП, (ВВПф*СКП) – чисті податки.

Потенційне бюджетне сальдо (БСп) – це величина, яка забезпечується в умовах повної зайнятості. Вона показує, яка могла бути різниця між доходами і витратами державного бюджету за умов, коли б економіка виробляла потенційний ВВП:

БСп=(ВВПп*СКП)-ДЗ. (3.6)

Порівнюючи між собою фактичне і потенційне бюджетне сальдо, можна зробити два висновки:Перший – циклічне падіння виробництва викликає певну втрату доходів для державного бюджету. Такі втрати відображаються через циклічне бюджетне сальдо (БСц). Воно обчислюється як різниця між фактичним і потенційним бюджетним сальдо:

БСц=БСф-БСп. (3.7)

Другий – оскільки потенційне бюджетне сальдо виключає вплив циклічного падіння на державний бюджет, то завдяки цьому воно дістає здатність відбивати ефективність бюджетної діяльності держави. Так, в умовах неповної зайнятості фіскальна політика має бути стимулюючою, а потенційне бюджетне сальдо – повинне збільшуватися відємно. Це свідчить про ефективну бюджетну діяльність держави. Якщо воно збільшується позитивно, то бюджетна діяльність держави є неефективною, тобто дискреційна фіскальна політика не виконує стабілізаційну функцію: держзакупки занижені або чисті податки завищені.

В умовах повної зайнятості фіскальна політика має бути стримуючою, а потенційне бюджетне сальдо повинне позитивно збільшуватись. Це ознака ефективної бюджетної діяльності. Якщо воно збільшується від’ємно, то бюджетна діяльність держави є неефективною, тобто дискреційна фіскальна політика не виконує стабілізаційної функції: державні закупки завищені або чисті податки занижені.

Отже, динаміка фактичного бюджетного сальдо не завжди може дати правильну відповідь про бюджетну ефективність фіскальної політики. На це питання може відповісти лише динаміка потенційного бюджетного сальдо.

Дискреційна фіскальна політика, яка претендує на ефективне використання державного бюджету, завжди вирішує складну альтернативу: стабілізація економіки чи збалансування державного бюджету. Особливо гострою стає ця альтернатива за умов падіння виробництва, викликаного дефіцитом сукупного попиту. З одного боку, щоб зупинити падіння виробництва, потрібно застосовувати стимулюючу фіскальну політику. З іншого – це викличе від’ємне зменшення бюджетного сальдо, тобто спрямовує бюджет до дефіциту.

Слід розглянути три концепції регулювання державного бюджету.

Перша – збалансування бюджету на щорічній основі. Це означає, що державні витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Але така концепція вступає в суперечливість зі стабілізаційною функцією фіскальної політики. Друга – збалансування бюджету на циклічній основі. Бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах економічного циклу.

Третя – концепція функціональних фінансів, згідно з якою бюджетна функція фіскальної політики повинна бути підпорядкована стабілізаційній. Таке співвідношення між стабілізаційною і бюджетною функціями обумовлено тим, що макроекономічна стабілізація є метою фіскальної політики, а державний бюджет – це інструмент її досягнення. Спираючись на концепцію функціональних фінансів, сучасна фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету. Насамперед це стосується дефіцитного бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною умовою для стабілізації економіки, то, з одного боку, держава свідомо йде на його створення; з іншого – вона передбачає певні джерела його фінансування.

Існує три джерела дефіцитного фінансування:

1. Внутрішні позички. Уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає державні цінні папери, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг.

2. Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми.

Державні позички, які з часом накопичуються, створюють державний борг.

3. Грошово-кредитна емісія. Нацбанк випускає нові гроші, які не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансує уряд.

Вибір раціонального співвідношення між окремими джерелами фінансування – гостра проблема фіскальної політики. Загальновизнаним є те, що найбільшою загрозою для економіки є грошово-кредитна емісія. Її застосування як джерела фінансування бюджетних дефіцитів породжує неконтрольовану інфляцію, підриває стимули до довгострокових інвестицій, знецінює заощадження домогосподарств, відтворює бюджетний дефіцит.

4. Державний бютжет України та проблеми державного боргу.

Відповідно до Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 р. Закон про Державний бюджет України – це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду (п. 20 ст. 2). Крім цього, п. 3 ст. 4 цього ж Кодексу визначено, що Закон про Державний бюджет України є одним з актів, який регулює бюджетні відносини в України. Варто підкреслити – саме бюджетні відносини, а не податкові, господарські чи інші.

Зміст Закону про Державний бюджет України у концептуальному розрізі визначається Бюджетним кодексом України (ст. 38), Правилами оформлення проекту закону України про Державний бюджет України та Регламентом Верховної Ради України. Закон про Державний бюджет розглядається деякими теоретиками як закон за формою, а не за змістом. У ньому містяться правові приписи, які мають конкретно-адресний зміст. Включені конкретні показники й цифри по доходах і видатках визначають права органів державної влади та осіб, яким делеговано повноваження з витрачання бюджетних ресурсів, а також обов’язки державних органів зі збирання коштів для мобілізації запланованих доходів бюджету. Водночас закони про Державний бюджет, як і рішення про місцеві бюджети, містять приписи, якими затверджуються розміри відрахувань від територіальних надходжень загальнодержавних податків і зборів до бюджетів нижчих рівнів, розміри міжбюджетних трансфертів тощо. Такі правові норми розраховані на багаторазове застосування. [4, c.21].

Відповідно до ст. 94 Конституції України Закон про Державний бюджет України підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Закон про Державний бюджет України набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Законом України “Про Державний бюджет на 2007 рік” передбачене подальше збільшення мінімальної заробітної плати з 1 липня до 420 грн., а з 1 грудня – до 450 грн., тобто середньорічне її зростання становитиме 14,6 відсотка.

Динаміка збільшення мінімальної заробітної плати за 2002-2007Таб.4.1

Збільшуються також розміри інших соціальних виплат, зокрема, ветеранам війни, дітям-інвалідам та інші.

Останнім часом здійснюється активне реформування системи оплати праці, спрямоване на збільшення рівня мінімальної заробітної плати, методичного обґрунтування її розміру, зниження рівня “тінізації” у цій сфері.

Так, з 1 січня 2006 року набув чинності Закон України від 18.11.04 № 2190 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, яким змінено основні умови функціонування системи оплати праці. У цілому зміни спрямовані на підвищення заробітної плати працівників. Досягнення вказаної мети забезпечується наступним.

По-перше, передбачено, що до мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати (тобто мінімальна заробітна плата забезпечується лише тарифною частиною), що забезпечить певне підвищення середнього заробітку. По-друге, тарифна ставка робітника першого розряду має перевищувати законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати. По-третє, формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів), що означатиме перегляд усіх ставок та окладів при кожному збільшенні мінімальної заробітної плати. [2, c.5].

Проблема прийняття державного бюджету є однією з найскладніших серед тих, які доводиться розв’язувати державним органам. Її складність збільшується щорічною необхідністю прийняття закону про Державний бюджет, тобто щорічним проходженням законодавчої процедури. На жаль, як свідчить практика останніх років, парламент країни не додержується процесуальних вимог щодо прийняття та затвердження зазначеного закону, що створює значні перешкоди як для проведення фінансової політики урядом держави, так і стабільного функціонування всієї бюджетної системи України.

Норми, що мають періодичний характер, містяться у щорічних актах про бюджет, які затверджують представницькі органи, та в нормативно-правових актах, що їх приймають органи виконавчої влади на їх забезпечення. Оскільки акти про бюджет (Закон про Державний бюджет України та рішення місцевих рад) діють лише протягом бюджетного періоду, тобто з 1 січня по 31 грудня, бюджетні правовідносини також обмежують свою дію виключно зазначеними межами. Враховуючи постійний характер державних видатків, Кабінет Міністрів України наділяється правом здійснювати витрати, обов’язково враховуючи такі особливості: 1) витрати Державного бюджету України можуть здійснюватися лише на цілі, які визначені у Законі про Державний бюджет України на попередній бюджетний період і одночасно передбачені у проекті закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період, поданому Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України;

2) щомісячні видатки Державного бюджету України не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків, визначених Законом про Державний бюджет України на попередній бюджетний період, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 15 (витрати на погашення зобов’язань із боргу, що здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов’язання та боргові зобов’язання Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, незалежно від обсягу коштів, передбачених на цю мету в Законі про Державний бюджет України або рішенні про місцевий бюджет) та ч. 4 ст. 23 БКУ (витрати спеціального фонду бюджету, які мають постійне бюджетне призначення, що дає право провадити їх виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду згідно з законодавством, якщо Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше);

3) до прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється, крім випадків, пов’язаних з введенням воєнного чи надзвичайного стану, оголошенням окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Саме Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період є підґрунтям для формування проекту закону про Державний бюджет України. Цей документ розробляє Міністерство фінансів України виходячи з прогнозних макропоказниках економічного і соціального розвитку країни на наступний бюджетний період. Проект Основних напрямів бюджетної політики має містити пропозиції Кабміну щодо:

1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до прогнозного річного обсягу ВВП;

2) частки прогнозного річного обсягу ВВП, що перерозподіляється через зведений бюджет України;

3) граничного обсягу державного боргу та його структури;

4) питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;

5) питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України та пріоритетних напрямів їх використання;

6) взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді;

7) змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;

8) переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України;

9) захищених статей видатків бюджету;

10) обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний та спеціальний фонди.

Проект Основних напрямів бюджетної політики обговорюється на пленарному засіданні Верховної Ради не пізніше 1 червня поточного року. Його затвердження дає старт розробці проекту закону про Державний бюджет України, а отже формуванню бюджетного механізму на наступний бюджетний період.

За допомогою бюджетного механізму можна практично використовувати бюджет в якості інструмента державного регулювання економіки, стимулювання виробничих та соціальних процесів. Завдяки бюджетному перерозподілу національного доходу, маємо можливість вдосконалювати структуру суспільного виробництва.

Бюджетна класифікація — єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, урахуванням організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

Класифікація доходів бюджету;

Класифікація видатків бюджету (у тому числі кредитування за вирахуванням погашення);

Класифікація фінансування бюджету;

Класифікація боргу.

Через бюджетні показники можна слідкувати за течією економічних та соціальних процесів, розцінюючи відхилення фактичних даних від запланованих як певні сигнали для прийняття оперативних урядових рішень.

Бюджет держави — це основний фінансовий план щодо створення централізованого фонду коштів. Як план, він тісно пов’язаний з системою інших планів, які укладаються в державі.

Бюджет складається у формі балансу доходів та видатків.

Доходи та видатки бюджету — це об’єктивно обумовлені категорії, кожна з яких має специфічне суспільне значення:

· доходи слугують фінансовою базою діяльності держави;

· видатки — для задоволення суспільних потреб [5, c.81].

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогоспо­дарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного зношування основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці проведення реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку.

Для залучення державою додаткових фінансових ресурсів існують певні фінансові механізми. Характер і умови таких зобов’язань у кожному конкретному випадку визначає Уряд України за погодженням з Національним банком України. В першу чергу йдеться про зобов’язання з випуску державних цінних паперів.

Державні цінні папери є перш за все інструментом оперативного реагування на дисбаланси надходжень і витрат бюджету, що виникають і не можуть виконувати функцію «затуляння дірок» у бюджеті і які мають структурну правову природу. Збалансована структура фінансового ринку, безумовно, забезпечила б повне використання фінансових ресурсів, стимулювала б і прискорювала розвиток галузей і регіонів, гарантувала б подальше економічне зростання країни. Випуск державних цінних паперів для фінансування державних видатків у перехідний період є привабливішим порівняно зі збільшенням грошової маси за рахунок емісії або кредитів центрального банку, оскільки розміщення цінних паперів дає можливість урядові фінансувати свої видатки без збільшення сукупної грошової маси; продаж цінних паперів часто є дешевшим способом (порівняно із зростанням податкового тягаря або грошової маси) фінансування державних видатків.

Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» передбачає функціонування таких цінних паперів, як облігації державних і місцевих позик, казначейські зобов’язання, які за своєю суттю є формами реалізації державних позик. Для виникнення конкретних фінансових правовідносин необхідним є індивідуальний акт, який по суті є юридичним фактом виникнення фінансових правовідносин. Підставою для розміщення державних облігацій завжди є постанова Кабінету Міністрів України відповідного року. В кожному окремому випадку позика випускається згідно з такою постановою. В ній, як правило, визначаються основні умови випуску позики, надані Міністерством фінансів України, а саме: загальний обсяг емісії, номінальна вартість державної облігації, термін, спосіб їх погашення, вид прибутку тощо. Останню групу становлять прийняті на основі вищезазначених документів нормативні акти, що безпосередньо визначають процедуру, механізм та порядок розміщення, реалізації, сплати процентів і погашення державних облігацій.

Найпоширенішим способом реалізації державного кредиту є державна внутрішня позика, що оформляється в облігаціях внутрішніх державних і місцевих позик.

Чинне законодавство визначає облігацію як цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Випускаються облігації таких видів: а) облігації внутрішніх і місцевих позик; б) облігації підприємств.

Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Кошти, одержані від розміщення облігацій зовнішніх державних позик України, спрямовуються виключно до Державного бюджету України. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймає Кабінет Міністрів України щодо кожного випуску. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України оформляється постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджуються умови випуску. Умовами випуску облігацій зовнішніх Державних позик України є загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, в якій деномінуються облігації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України поза межами передбачених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України має визначати мету випуску, джерело погашення та підлягає затвердженню Верховною Радою України і набирає чинності після такого затвердження.

Первинне розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України. З цією метою Мінфін України може залучати банки, інвестиційні компанії тощо.

Відносини між Мінфіном України і такими організаціями регулюються відповідними угодами згідно із законодавством України. Витрати на підготовку випуску, випуск, погашення облігацій зовнішніх державних позик України, виплату доходу та інші необхідні витрати здійснюються відповідно до умов випуску облігацій за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на ці цілі. Виплата доходів і погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснюються виключно за кошти або за інші облігації державних позик за добровільною згодою сторін. Однією з форм оформлення державного кредиту виступають казначейські зобов’язання. Казначейські зобов’язання України це вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. [11, c.35].

Національний банк України — виконує обов’язки генерального агента з обслуговування випуску та погашення державних облігацій, забезпечує організаційну сторону функціонування ринку державних цінних паперів, у тому числі проводить аукціони, погашення, підготовку необхідних документів та інше. Він бере активну участь у роботі ринку як дилер. Ця функція дає йому змогу, по-перше, проводити операції купівлі-продажу облігацій від свого імені і за свій рахунок з метою здійснення грошово-кредитної політики і, по-друге, концентрувати попит і пропозицію інвесторів по всій Україні через свої територіальні установи.

Незважаючи на проголошений урядом намір поліпшити протягом 2001 — 2004 рр. структуру державного боргу шляхом збільшення питомої ваги його внутрішньої складової, фактично вона лишається майже незмінною — із значним переважанням зовнішньої складової (див. додаток А).

Щодо витрат державного бюджету України з обслуговування та погашення державного боргу, то вони за період із 1996 по 2002 рік перевищили 53 млрд. гривень. Ця сума співставна з розміром усіх видатків держбюджету країни на 2003 рік.

Зауважимо, що реструктуризації боргових зобов’язань, проведені урядом протягом 1999 — 2002 років, мали обмежений, тимчасовий вплив на розв’язання боргової проблеми і не привели до зменшення боргового навантаження на економіку країни. Навпаки, воно навіть дещо зростає. Так, у 2000 р. відношення витрат з обслуговування та погашення державного боргу до номінального ВВП становило 4,2%, у 2003 р. зазначений показник, як прогнозується, збільшиться до 4,9%. Це може негативно вплинути на перспективи зростання обсягів виробництва та ВВП, а також на платіжний баланс країни.

Темпи збільшення витрат із обслуговування та погашення державного боргу значно випереджають темпи зростання економіки країни, що свідчить про системні прорахунки урядової фінансової політики щодо продовження фінансування державного бюджету шляхом дороговартісних внутрішніх та зовнішніх запозичень, а також про подальше загострення боргової проблеми.

Особливе занепокоєння викликає загрозлива динаміка зовнішніх боргових платежів та їх значна питома вага, яка переважає частку платежів із внутрішніх боргових зобов’язань що також підтверджує наявність зазначених вище системних прорахунків.

Така девальвація гривні щодо євро вже нині відчутно впливає на зростання витрат із обслуговування та погашення зовнішніх боргових зобов’язань, деномінованих у євро. Так, якщо у 2002 році гривня девальвувала відносно долара США лише на 0,6%, то відносно євро — на 18,5 відсотка.

За підрахунками , видатки з обслуговування облігацій зовнішньої державної позики 2000 року до кінця їх дії (2007 рік) становитимуть понад 450 млн. дол. США, що у 10 разів перевищує економію від дострокового погашення позик МВФ.

За станом на 30 квітня 2005 року державний прямий та гарантований борг України становив 80’512’811,78 тис. грн. або 15’943’131,03 тис. дол. США, в тому числі: державний прямий та гарантований зовнішній борг – 57’793’102,04 тис. грн. (71,8% від загальної суми державного прямого та гарантованого боргу) або 11’444’178,62 тис. дол. США; державний прямий та гарантований внутрішній борг – 22’719’709,74 тис. грн. (28,2%) або 4’498’952,41 тис. дол. США.

Державний прямий борг України становив 64’425’851,43 тис. грн. (80,0%) або 12’757’594,33 тис. дол. США. Державний прямий зовнішній борг становив 41’707’107,94 тис. грн. (51,8%) або 8’258’833,26 тис. дол. США. Державний прямий внутрішній борг становив 22’718’743,49 тис. грн. (28,2%) або 4’498’761,07 тис. дол. США.

Гарантований борг України становив 16’086’960,35 тис. грн. (20,0%) або 3’185’536,70 тис. дол. США, в тому числі: гарантований зовнішній борг – 16’085’994,10 тис. грн. (20,0%) або 3’185’345,36 тис. дол. США; гарантований внутрішній борг – 966,25 тис. грн. або 191,34 тис. дол. США.

Протягом січня-квітня 2005 року сума державного прямого та гарантованого боргу України зменшилась у гривневому еквіваленті на 4’888’324,42 тис. грн. (5,7%) на 153’890,16 тис. дол. США .

Характеристики державного боргу країн

Таб.4.2.

Як свідчать дані з таблиці 4.2, (за станом на 31.12.2005 р.) для економічно розвинутих країн звичним є відношення державного боргу до ВВП на рівні понад 60% , а в Японії державний борг більш як у 1.5 раза перевищує ВВП. В Україні ж офіційний державний борг становить близько 15% від ВВП при законодавчому обмеженні у 60% від ВВП. Однак є ознаки того, що при обчисленні державного боргу український уряд, на відміну від урядів економічно розвинутих країн, відносить до державного боргу не всі державні боргові зобов’язання. [30, c.121].

При цьому, державний прямий зовнішній борг зменшився на 5’021’909,84 тис. грн. (10,7%) або на 548’988,55 тис. дол. США. Зменшення державного прямого зовнішнього боргу за січень-квітень 2005 року спричинене в основному перевищенням виплат з погашення боргу над сумою запозичень (найбільші виплати з погашення державного прямого зовнішнього боргу було здійснено за ОЗДП 2000 року) та зниженням курсів євро та дол. США по відношенню до грн., а також проведенням в березні взаємозаліку заборгованості з Російською Федерацією на суму 97’750,00 тис. дол. США. Державний прямий внутрішній борг збільшився на 1’765’436,37 тис. грн. (8,4%) або на 549’330,86 тис. дол. США. Збільшення частки державного прямого внутрішнього боргу спричинене перевищенням залучення коштів від випуску ОВДП над погашенням боргу. Зважаючи на зростання інтересу до запозичень у національній валюті України в міжнародних масштабах та підвищення інвестиційної привабливості держави серед іноземних інвесторів за січень-квітень 2005 року Міністерством фінансів України було розміщено середньострокових облігацій внутрішньої державної позики загальною номінальною вартістю 5’880,3 млн. грн., при цьому, протягом квітня на номінальну суму 3’124,3 млн. грн. було проведено операції дострокового погашення та заміни більш дешевими позиками частини боргу за процентними облігаціями внутрішньої державної позики 2000 року, що знаходяться у портфелі Національного банку.

За станом на 31 березня 2006 року державний прямий та гарантований борг України становив 75’313’644,82 тис. грн. або 14’913’593,04 тис. дол. США, в тому числі: державний прямий та гарантований зовнішній борг – 56’370’249,86 тис. грн. (74,85% від загальної суми державного прямого та гарантованого боргу) або 11’162’425,73 тис. дол. США; державний прямий та гарантований внутрішній борг – 18’943’394,96 тис.грн. (25,15%) або 3’751’167,31 тис. дол. США.

Протягом січня 2007 року сума державного прямого та гарантованого боргу України зменшилась у гривневому еквіваленті на 1.101.853,38 тис. грн. (1,37%) або на 218.188,80 тис. дол. США в доларовому еквіваленті.

Державний прямий внутрішній борг зменшився на 400.000,00 тис. грн. (2,41%) або на 79.207,92 тис. дол. США. Зменшення частки державного прямого внутрішнього боргу спричинене його погашенням без проведення аукціонів з розміщення облігацій внутрішньої державної позики в січні 2007 року. За станом на 31 січня 2007 року державний прямий та гарантований борг України становив 79.446.668,21 тис. грн. або 15.732.013,49 тис.дол. США, в тому числі: державний прямий та гарантований зовнішній борг – 63.237.989,84 тис. грн. (79,6% від загальної суми державного прямого та гарантованого боргу) або 12.522.374,21 тис. дол. США; державний прямий та гарантований внутрішній борг – 16.208.678,37 тис. грн. (20,4%) або 3.209.639,28.

Висновки та пропозиції

Економічна політика являє собою сукупність макроекономічних цілей та засобів їх досягнення. Єдність цілей та засобів з урахуванням ринкових змін відображається цільовою функцією.

Засоби економічної політики впливають на цілі опосередковано. Способом виразу цього опосередкування є економічні мультиплікатори.

Стосовно цілей економічної політики відмічено дві головні закономірності:

а) кількість одночасно сформульованих цілей є об’єктивно обмеженою;

б) цілі мають узгоджуватися, координувати для запобігання виникненню між ними суперечностей.

Цілі економічної політики часто відображають інтереси різних соціальних груп суспільства, і тому координація цілей зводиться до узгодження цих інтересів.

Один із варіантів узгодження цілей та інтересів відображений у критерії Паретро, зміст якого зводиться до того, що в результаті прийняття рішень має покращуватися добробут хоча б одного суб’єкта відносин за умови, що не погіршується добробут жодного іншого.

Засоби економічної політики поділяються на економічні та адміністративні. Політика будь-якого напряму — бюджетно-податкова, грошово-кредитна, соціальна, зовнішньоекономічна — має специфічні засоби (інструменти регулювання)

Міра впливу засобу на мету відображається в економічних мультиплікаторах. Кожен мультиплікатор дає можливість оцінити, як зміниться величина, що уособлює мету, при зміні величини засобу на одиницю. Для визначення мультиплікатора необхідно мати статистично отримані дані про певні змінні. Точність прогнозів на підставі розрахунку мультиплікаторів визначається точністю даних про змінні.

Існують два погляди на ефективність економічної політики: стратегія активізму та дотримання усереднених правил реалізації економічної політики.

Фіскальна політика опосередковує рух доходів та витрат, впливаючи на нього вилученням податків та державними витратами.

Важливими елементами державних витрат є закупівля товарів і послуг та соціальні трансферти. Кожен з них по-різному впливає на макроекономічний кругообіг. Так само по-різному впливають на макроекономічну рівновагу прямі(на доходи) та непрямі(на споживання) податки. Податки на доходи змінюють попит на ресурси. Податки на споживання збільшують загальний рівень цін і скорочують випуск.

Пряме і непряме оподаткування дає суспільству вигоди у вигляді певної суми податкових надходжень до бюджету,що використовуються в інтересах суспільства. Втратами від прямого оподаткування є зменшення пропозиції виробничих ресурсів, від непрямого — зростання цін для покупців і зменшення виручки від реалізації для продавців.

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств і не виважена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу.

З викладеної інформації я можу зробити висновок, що податковий механізм в Україні потребує деякої корекції і змін. На теперішній час, враховуючи специфічні особливості економіки та традицій, Україні необхідно провести глибоку податкову реформу, створити таку податкову систему, яка реально стимулювала б економічну діяльність,а захищала б інтереси держави – це не тільки захист бюджету, але й захист інтересів підприємств.

Для цього, на мою думку, треба налагодити, в першу чергу, економічну систему – щоб вона була “прозорою ”, тобто, щоб не було ніяких можливостей зловживань (на рівні державного бюджету) та “перекачування ” капіталу за межі країни. В інакшому разі, зміцненню економіки не допоможе навіть і податкова реформа. Поступлення в бюджет тільки зменшується, бо підприємства, навіть при низьких ставках податку, не будуть виходити з тіньової економіки через недовіру непостійному та незрозумілому податковому законодавству. Треба діяти таким чином, щоб викликати довіру у людей. А люди, в свою чергу, вкладали б капітал в українську, а не зарубіжну економіку, і фіскальна політика України стане основним джерелом наповнення бюджету.

На даному етапі становлення нашої країни необхідна підтримка вітчизняного виробника, інвесторів, які прагнуть допомогти Україні, фізичних осіб, які є жителями цієї країни. Як ми знаємо з економічної теорії для функціонування держави необхідно дотримуватися кілька умов. Це виробництво, торгівля, мирне співіснування і звичайно ж зняття податків з своїх громадян і підприємців. Та треба пам’ятати, що великі податки приводять до занепаду економіки, погіршення матеріального і морального становища її мешканців.

Якщо за цих умов намагатися збалансувати бюджет фіскальними заходами, то потрібно підвищити податки або скоротити державні витрати. Звичайно, ці заходи зможуть збалансувати річний бюджет, але за характером свого впливу на економіку вони є стримуючими, тобто викличуть ще більше падіння виробництва.

Тому з одного боку, дана політика є ефективним інструментом в стабілізації економіки, Усунення безробіття та стриманя інфляції, а з іншого – вона може викликати бюджетний дефіцит і породжувати державну заборгованість та інфляцію. Тому вважаю, що розглянута сфера економіки держави повинна бути строго регульована і здійснювати своє функціонування в розрахунку пропорційного співвідношення до загального суспільного середньосоціального рівня життя населення.

Список використаних джерел

Закон України „Про Державний бюджет України на 2005 рік ”Фінанси України, — Київ, 2005р.

Закон України «Про Державний бюджет на 2005 рік»,- Київ , 2005р.

Закон України „Про державний бюджет на 2006 рік”, -Київ, 2006р.

„Бюджетний кодекс України”,– Київ, 2001р.

Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. „Економіка”,- Київ, 2003р.

Базилевич В.Д., „Економічна теорія”,-Київ,2006р.

Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. „Макроекономіка ”, – Київ,2005р.

Вініченко І.І., Гончаренко О.В, Дацій Н.В, С.О.Корецька С.О. „Макроекономіка ”,– Київ, 2006р.

Воробйов Є.М., „Економічна теорія”,-Харків,2003р.

Дзюбик С.Д., Риволь О.Е., Яцкевич Е.Я., „Основи економічної теорії”,- Київ, 2006р.

Д’яконова І.І. „Бюджетний дефіцит та методи його оптимізації”, Фінанси України, — Київ ,2002р.

Д’яконова І.І. „Причини та фактори бюджетного дефіциту”,Банківська справа, -Київ, 2002р.

Єпіфанов А.О.,Сало І.В. Д’яконова І.І. „Бюджет і фінансова політика України”,- Київ, 2002р.

Копилов В.А., „Проект Держбюджету на 2007 рік як складова стратегії економічного зростання”. ІІ Фінанси України, – 2006р.

Косік А.Ф., Гронтофська Г.Е. „Макроекономіка”,- Київ, 2004р.

Кулішов В.В., „Макроекономіка. Основи теорії і практикум”,- Львів, 2004р.

Кушнір В.С., „Мікро- та макроекономіка”-Київ 2006р.

Мельник Л.Ю., Корецький М.Х., В.М.Огаренко,та інші. „ Основи економічної теорії”,- Київ, 2005р.

Мельничук С. „ Державному бюджету економічне обґрунтування”, Фінанси України, -Київ, 2003р.

Опарін В.М. „Передумови та чинники розбудови ефективної бюджетної системи в Україні”,Фінанси України,- Київ, 2003р.

Павлюк К.В. „Проблеми формування бюджету розвитку”, Фінанси України- Київ, 2000р.

Панчишин С. „Макроекономіка”,- Київ, 2005р.

Передборський В.А., Гарін Б.Б., Кухаренко В.Д., „Економічна теорія”,- Київ, 2003р.

Сочко К. „Принципи бюджетної політики ”,- Ужгород, 2004р

Тарасевич В.М., „Економічна теорія ”, — Київ, 2005р.

Уразов А.І.,Маслюк П.В., Саух І.В., „Основи економічної теорії ”, -Київ, 2003р.

Шаблиста Л. М. „Податки як засіб Структурної перебудови економіки”,-

Київ, 2004р.

Юрій С.І. Бюджетна система України,– Київ, 2002р.

Статистичний щорічник України за 2005 рік. Київ, 2005р.

ДОДАТКИ

Додаток А

Характеристика динаміки зовнішнього та внутрішнього боргів за 1999-2005р.Таб. 4.1.

Содержание

Введение

1. Изобретательство и рационализация на предприятии

1.1 Сущность, значение и принципы планирования научно-технического прогресса

1.2 Организация рационализации на предприятии

1.3 Объекты промышленной собственности их виды, способы защиты, форма реализации

2. Расчет плановых показателей работы предприятия

2.1 Планирование затрат на предприятии

2.1.1 Планирование материальных затрат

2.1.2 Планирование численности персонала предприятия

2.1.3 Планирование расходов на оплату труда

2.1.4 Расчет отчислений от фонда заработной платы

2.1.5 Расчет стоимости основных фондов

2.1.6 Расчет амортизационных отчислений основных фондов

2.1.7 Расчет прочих затрат

2.1.8 Составление сметы затрат

2.2 Расчет показателей эффективности деятельности предприятия

2.2.1 Определение цены единицы продукции

2.2.2 Расчет показателей эффективности работы предприятия

Заключение

Литература

Введение

Данная курсовая работа направлена на изучение темы «Планирование экономических показателей предприятия».

Актуальность планирования работы предприятия заключается в том, что без планирования на предприятии не куда. Это и поиск наилучших вариантов для сбыта продукции, поиск более выгодных поставщиков, расчет необходимого количество материала, сырья и выбрать из них лучшие варианты. Для предприятии план — это четко сформулированная и количественно выраженная цель. План определяет цели, которых нужно достичь, а планирование облегчит контроль за выполнением поставленных целей. В процессе разработки плана определяются проблемы, выявляются и используются резервы предприятия.

Главная цель планирования – это достижение безубыточности и прибыльности предприятия, в условиях жесткой конкуренции

Главная целью курсовой работы является изучение изобретательства и рационализации на предприятии, и планирование показателей работы предприятия.

В связи с этим перед данной работой ставятся задачи:

— определение сущности и принципов изобретательства;

— определение главных целей и задач рационализации;

— расчет численности рабочих;

— расчет сметы затрат;

— расчет цены единицы изделия;

— расчет показателей эффективности работы предприятии.

Объектом исследования курсовой работы является предприятие.

Методологической основой исследования явились:

— Законы Республики Беларусь;

— руководящие документы по развития отрасли;

— труды белорусских и зарубежных экономистов;

— публикации в периодической печати по рассматриваемой проблеме.

Курсовая работа состоит из двух частей: теоретической и практической. В теоретической части необходимо рассмотреть вопросы:

— Сущность, значение и принципы планирования научно-технического прогресса;

— Организация рационализации на предприятии;

— Объекты промышленной собственности их виды, способы защиты, форма реализации.

В практической части производится расчет показателей необходимых для правильного построения плана.

1 Изобретательство и рационализация на предприятии

1.1 Сущность, значение и принципы планирования научно-

технического прогресса

В современной конкурентной борьбе не всегда выигрывают только те субъекты рынка, которые снижают себестоимость продукции и предлагают более низкие цены, а побеждают, прежде всего, те организации и компании, которые производят конкурентоспособные, высокого качества и научно-технического уровня изделия, с лучшим сервисом обслуживания, т.е. учитывают возрастающие потребности рыночных потребителей. Решающим средством реализации внутрифирменной стратегии деятельности организации в условиях рынка является научно-технический прогресс.

Научно-технический прогресс — это непрерывный процесс развития и совершенствования средств и предметов труда, технологий и организации производства на основе приобретения, накопления и использования современных научных знаний и технических достижений. Он охватывает все этапы производственного процесса от теоретических прикладных изысканий до внедрения новой техники в производство, обеспечивает обновление материально-технической базы, повышение производительности труда и конкурентоспособности выпускаемой продукции, выступает как важнейшее средство решения социально-экономических задач. Научно-технический прогресс имеет решающее значение в развитии военно-промышленного комплекса и укреплении обороноспособности страны.

Научно-технический прогресс как исторически обусловленный процесс присущ всем общественно-экономическим формациям и в своем развитии проявляется как в форме непрерывного поступательного эволюционного усовершенствования традиционных технических средств и технологий, так и в форме принципиально новых революционных преобразований и сопровождается качественной заменой целых поколений используемой техники, координальным изменением технологий производства продукции.

Современная научно-техническая революция характеризуется рядом специфических особенностей, основными из которых являются:

превращение науки в непосредственно производительную силу и приоритетную сферу деятельности;

преобразование технологии производственного процесса и всех элементов производства средств и предметов труда, самого труда на основе использования электроники и вычислительной техники;

интеграция науки и производства, а также самых отраслей науки;

сокращение времени от научного открытия и до внедрения в производственный процесс;

возрастание качества и масштабов регулирования биологических процессов и систем.

На практике развитие и совершенствование производительных, сид. общества, их, перевод в качественно новое состояние, ориентированное на использование высокотехнологичных производств и интеллектуальных ресурсов, реализуется путем инноваций (нововведений), основанных на новейших достижениях науки и техники.

Под инновациями (в буквальном смысле «инвестиции в новации») понимают вложения средств в новые технику и технологии, новые организационно-технологические и управленческие формы и решения. Это плановый процесс, направленный на дальнейшее совершенствование разработанных видов техники, создание новых изделий, видов услуг и технологий, подготовку важнейших научно-технических программ и внедрение их в производство.

Инновационное планирование базируется на основных принципах, представленных на рисунке 1.

Рисунок 1. — Основные принципы инновационного планирования

Приоритетность планирования означает признание инновационной политики национальной экономики в качестве приоритетной, реализация которой обеспечит организации значительный экономический рост и социальные выгоды за счет использования достижений науки и техники, применения рыночных механизмов активизации инновационного предпринимательства, повышающих эффективность интеллектуальных ресурсов и высокотехнологичных производств.

Непрерывность планирования предполагает разработку стратегических, текущих и оперативно-производственных планов инвестирования нововведений в органическом сочетании как по своему содержанию, так и во времени. Обеспечение реализации этого принципа позволяет эффективно планировать инновационную деятельность организации на ближнюю и дальнюю перспективу как взаимосвязанный и непрерывный процесс.

Цикличность планирования предусматривает разработку и внедрение нововведений на всех сквозных стадиях цикла «наука — техника — производство». Этот цикл представляет собой непрерывный, постоянно повторяющийся на новой более высокой стадии процесс и состоит из следующих элементов: фундаментальных, теоретических и прикладных исследований, опытно-конструкторских работ, освоения и внедрения в производство. Реализация этого принципа возможна лишь в крупных организациях и научно-производственных компаниях, где имеется возможность осуществлять все стадии цикла «наука — техника — производство» в полном объеме.

Комплексность планирования предполагает тесную связь плана научно-технического прогресса организации с другими разделами плана ее внутрипроизводственного развития: планом продаж, производственной программой, планом по труду и заработной плате, планом расходов, финансовым планом и др. Все разделы внутрифирменного плана развития организации тесно взаимосвязаны и взаимообусловлены. Приоритетность в разработке принадлежит плану научно-технического прогресса.

Экономическая эффективность планирования означает разработку и внедрение только таких инновационных плановых решений, которые обеспечивали бы высокие конечные результаты деятельности организации, ее конкурентные преимущества на рынке при минимальных финансово-экономических, трудовых и других затратах.

Материальное стимулирование предполагает создание в процессе планирования научно-технического прогресса условий эффективного стимулирования инновационной деятельности организации и материальной заинтересованности каждого работника в обеспечении внедрения новейших достижений науки и техники во всех ее структурных подразделениях и функциональных сферах.

Планирование научно-технического прогресса должно осуществляться в соответствии и указанными принципами, обеспечивать своевременное выполнение стратегических намерений и тактических задач инновационного развития и способствовать внедрению современных мировых достижений науки и техники в практику хозяйствования.

Эффективное инновационное развитие является приоритетной сферой экономики и предполагает формирование такой инновационной политики, которая обеспечивала бы создание благоприятных инновационных условий хозяйствования в стране.

1.2 Организация рационализации на предприятии

Рационализация — это один из приемов, направленный на максимальное использование талантов и способностей работников. Начало рационализации относится к 1880 году, когда менеджером шотландской судостроительной компании В. Денни был предложен метод, суть которого состояла в том, что рабочие выдвигали предложения, идеи, помещали их в ящики, установленные в цехах, а управляющие рассматривали их и внедряли в случае целесообразности. Рабочему выплачивалось вознаграждение. Этот подход начал широко использоваться в США и странах Запада, но основное распространение рационализация получила в послевоенный период, главным образом, в Японии. Здесь все фирмы используют систему рационализаторских предложений, как неотъемлемый и важный фактор повышения эффективности производства. Развита рационализация и на отечественных предприятиях, однако активность работников на них значительно ниже.

Рационализаторским предложением признается техническое или организационное решение, являющееся новым и полезным для предприятия, которому оно подано, и дающее экономию трудовых, сырьевых, топливно-энергетических и других материальных или финансовых ресурсов, или улучшение условий, трудя и экологии.

Предложение признается новым для предприятия, если до подачи заявления, но установленной форме данное или такое же решение не использовалось раньше, не предусмотрено стандартами, нормалями, техническими условиями и не было разработано техническими службами предприятия, или заявлено другим лицом, которому принадлежит первенство.

Предложение признается полезным, если его использование позволяет получить экономический, технический или иной положительный эффект, независимо от того, где этот эффект возникает. Предложения руководителей или специалистов предприятия не считаются рационализаторскими, если они подаются в момент их работы над новой конструкцией или технологическим процессом. Работа специалистов — это постоянное творчество, направленное на создание новых проектов на уровне мировых достижений и современных требований. Это не означает, что специалисты не могут быть рационализаторами. Они имеют право подавать предложения по совершенствованию существующих конструкций, технологических процессов, методов организации производства и труда.

Рационализация на предприятии направлена на то, чтобы выпускать данный объем продукции с меньшим расходом ресурсов, или увеличить выпуск продукции при неизменных ресурсах. Привлечение широкого круга работающих к рационализации и изобретательству является непременным условием успешного развития предприятия. Деятельность предприятия в области рационализации в Республике Беларусь регламентируется стандартом, который разрабатывает каждое предприятие.

Координирует и возглавляет работу по рационализации на предприятии главный инженер. Организацию работ осуществляет отдел патентов, рационализации, информации и новой техники (ОПРИНТ) или бюро рационализации и изобретательства (БРИЗ). В структурных подразделениях эту работу организует соответствующий руководитель или уполномоченное лицо.

Заявление на рационализаторское предложение подается предприятию, к деятельности которого оно относится, независимо от того, работает ли автор на нем. Заявление принимается в цехе и передается в бюро рационализации и изобретательства завода, где регистрируется. Зарегистрированное заявление направляется на заключение подразделениям и службам, к деятельности которых оно непосредственно относится. Руководители и специалисты предприятия должны дать заключение о наличии в предложении технического или другого решения и оценку его полезности. Окончательное решение принимает главный инженер. Правовая охрана рационализаторских предложений обеспечивается выдачей автору удостоверения. Если авторами являются несколько лиц, удостоверение с указанием в нем фамилий соавторов выдается каждому.

На все принятые к использованию или к опытной проверке предложения составляются графики их разработки, проверки и внедрения. В зависимости от ценности предложения могут включаться в план организационно-технических мероприятий, разрабатываемый на предприятии, в цехе.

Выплата и размер авторского вознаграждения производится на основе суммы годовой экономии, полученной в первом году использования предложения (первые двенадцать месяцев с начала использования) в размере определенного процента от суммы фактической экономии. Процент вознаграждения каждое предприятие определяет самостоятельно.

Размер вознаграждения за рационализаторские предложения, не создающие экономии, определяют в каждом случае индивидуально. За содействие внедрению рационализации также осуществляется поощрение. Премируются лица как состоящие, так и не состоящие в штате предприятия. Наиболее активные рационализаторы имеют многие льготы на предприятии: их не увольняют по сокращению штатов, не отправляют на пенсию по достижении возраста, увеличивают выплаты по итогам года и другие.

Несмотря на многие льготы и достаточно высокое материальное стимулирование, активность работающих в рационализации на отечественных предприятиях невысокая. Объясняется это бюрократической проволочкой внедрения рацпредложений, недостаточной помощью со стороны администрации в испытаниях образцов, в инвестировании новых разработок.

Интересен в этом плане опыт японской фирмы «Тоета». Здесь на каждого работающего приходится более 17 предложений в год, из них более 94% принимаются к внедрению. Успех такой активности состоит в том, что администрация компании создает у рабочих чувство важности их мнения и творчества. Одновременно действует система, направленная на развитие и создание условий для формирования идей и их реализацию. Работа по рационализации в основном проводится в «кружках качества», где совместно обсуждаются проблемы и находятся пути их решения. Много и индивидуальных предложений. Обычно каждому рабочему и специалисту выдается вопросник по разным проблемам, требующим своего решения. В качестве примера можно привести следующий вопросник: Можно ли повысить качество изделия, если изменить его конструкцию или технологию изготовления? Как повысить уровень унификации нового изделия? Как легче установить заготовку на станок? Можно ли изменить расположение станков на участке? Как уменьшить расход материалов, топлива, пара, электроэнергии? Удобно ли на рабочем месте расположен инструмент, материалы, продукция? Есть ли в отделе должности, без которых можно обойтись? Можно ли стандартизировать выполняемую работу?

Система оценки рационализации в японских компаниях более эффективна, так как действует быстро. Использование передового отечественного и зарубежного опыта в области рационализации позволяет предприятиям повышать эффективность.

1.3 Объекты промышленной собственности их виды, способы защиты,

форма реализации

Промышленная собственность – это термин, характеризующий права на объекты промышленной собственности, а так же права, относящиеся к защите против недобросовестной конкуренции.

К объектам промышленной собственности можно отнести:

Открытие;

Изобретение;

Рационализаторское предложение;

Промышленный образец;

Полезная модель;

Товарный знак;

Ноу-хау;

Инжиниринг;

Проектное решение и т.д.

Открытие – обнаружение того, что объективно существует, но ранее не было известно.

То есть это установление неизвестных ранее, но существующих закономерностей, свойств, явлений материального мира, которые вносят изменения в наши знания о мире. Открытие должно быть доказано, теоретически обосновано и экспериментально подтверждено автором.

Открытие являются основой изобретения и создания новых технологий производства, и лежат в основе НТР.

Каждое открытие характеризуется следующими признаками:

Новизна;

Фундаментальность;

Достоверность;

Радикальный характер.

Способом охраны научного открытия является диплом ан открытие, который удовлетворяет признание выявленных закономерностей, свойств и явлений материального мира открытия, приоритет открытия и авторство на открытие.

Автор может дать открытию своё имя или любое название.

Исключением являются географические, археологические, палеонтологические открытия, а так же открытия полезных ископаемых. На них правовая охрана не распространяется.

Открытия представляют собой совершенно новые научные достижения. Новые открытия лежат в основе НТР являются основой создания изобретений, принципиально новых орудий труда, технических процессов и материалов.

Изобретение – вновь созданный, прежде неизвестный предмет.

Оно не должно повторять по своей сущности тех изобретений, на которые ранее выданы авторские свидетельства.

Изобретения могут быть признаны новой конструкцией: машины, механизмы, аппараты.

Так же изобретением может быть признано существенно новое решение задачи в любой области (культуры, здравоохранения, народного хозяйства и т.п.).

Изобретение должно быть полезным и давать положительный эффект.

Так же изобретением может считаться всякий достигнутый человеком творческий результат.

Примечание: если изобретения является усовершенствованием другого, уже зарегистрированного изобретения, без применения которого оно не может быть использовано, в этом случаи оно считается дополнительным. В случаи, если со дня выдачи основного патента прошло белее пятнадцати лет, такое изобретение считается самостоятельным.

Авторство на изобретение охраняется законом и удовлетворяется патентом международного образца. Это патент утверждается государственным патентом по делам изобретений и открытий.

Ученым, исследователям и изобретателям представляются исключительные права распоряжаться своим изобретением. Они могут как сами использовать своё изобретение, так и передать права на использования изобретения другому лицу, или наоборот запретить его использование.

Изобретению предоставляется правовая защита и охрана.

Патент на изобретение действует в течении двадцати лет, с момента поступления заявки в патентное ведомство.

Продажа лицензии, реализация по лицензионным соглашениям, договорам по научно-техническому сотрудничеству, контрактам о передаче научно-технической информации и другое.

На рынке инноваций выступает в невещественной форме, в виде объекта интеллектуальной собственности (патенты и патентные соглашения).

Рационализаторское предложение — это предложение по организации какой-либо деятельности наиболее целесообразным способом, по усовершенствованию применяемой техники, выпускаемой продукции и технологии производства. Использование оборудования и материалов более эффективным способом так же является рационализаторским предложение.

Рационализаторское предложение должно быть решением задачи в технологическом аспекте. Основным его признаком является новизна (в данный момент времени). То есть для каждого предприятия должно быть своё определение новизны (исходя из последних выпусков продукции). Но если это предложение уже использовалось на данном предприятии (за исключением случаев его использования по инициативе автора), оно новым не считается.

Таким же образом предложение можно определить по его полезности. Оно признаётся полезным для предприятия, если его существование позволяет получить экономический, технический или иной положительный эффект.

Вообще существует несколько видов рационализаторского предложения: по технике безопасности и охране труда; и предложения по улучшению организации работы и управления хозяйством.

По законодательству предложение должно быть оформлено в письменном виде до его внедрения.

Как правило, авторами рационализаторского предложения часто являются штатные работники организаций. Рационализаторство обычно стимулируется руководителями организации в виде дополнительной оплаты или повышения в должности. То есть чем больше выгоды предприятию (чем оно больше сэкономит), тем большую премию получит рационализатор. Таким образом, каждый автор имеет право на получение вознаграждения за использование его предложения.

Авторство охраняется законом об интеллектуальной собственности и удостоверяется выдачей удостоверения. Защита прав авторов осуществляется в судебном, административном и административно-судебном порядке.

Главном правом рационализаторов считается их право на участие в работах связанных с использованием их предложений. Способ защиты прав рационализатора является признание этих прав.

Рационализаторское предложения является самым массовым объектом технического творчества. Оно, так же как и изобретения играет большую роль в совершенствовании применяемой техники. рационализаторское предложение признается использованным не зависимо от того, в какой области народного хозяйства, культуры, здравоохранения или обороны страны они применимо. С помощью рационализаторского предложения вносятся усовершенствования в уже известные технические решения. Старое оборудование обновляется и приспосабливается к конкурентным условиям производства.

Рационализаторское предложение признается использованным со дня начала его применения в продукции (изготовляемой или закупаемой).

Так же рационализаторское предложение можно реализовать в виде обмена опытом между предприятиями, специализирующимися на выпуске одного вида продукции.

Промышленный образец – это пригодное к осуществлению промышленным способом художественное решение изделия, в которых достигается единство его технических и эстетических качеств. Задача, решаемая с помощью промышленного образца, состоит в определении внешнего вида изделия. Промышленными образцами могут быть целые единичные изделия, его часть, комплект изделий, варианты изделий.

Промышленный образец признается новым. Если совокупность его существенных признаков, определяющие его эстетические и эргономические особенности изделия, неизвестный из сведений, ставших общедоступными в мире до даты приоритета промышленного образца.

Промышленный образец признается оригинальным, если его существенные признаки обуславливаю творческий характер.

Промышленный образец признается промышленно применимым, если он может быть многократно воспроизведен путем изготовления соответствующего изделия.

Право на промышленный образец охраняется законом и удостоверяется патентом. Патент действует в течении десяти лет, считая с даты поступления заявки в патентное ведомство. действие патента продлевается патентным ведомством по ходатайству патентообладателя, но не более чем на пять лет.

Патент удостоверяет приоритет, авторство и исключительные права на использование промышленного образца.

Правовая охрана не предоставляется секретных государственным образцам.

Закреплением в законодательстве условия оригинальности защищает патентообладателя от имитации, то есть незначительного изменения, вносимого в поддельный образец.

Промышленный образец признается промышленно применимым, если он может быть многократно воспроизведен путем изготовления соответствующего изделия. Именно возможность воспроизведения, то есть возможность изготовления копий изделий, такого же внешнего вида, делает актуальной патенто-правовую форму охраны оригинального художественно-конструкторского решения, промышленно применимы те промышленные образцы, которые пригодны для осуществления промышленным способом, при экономический целесообразных затратах и минимальном применение ручного труда. Изделия могут сознательно, например, в целях поддержания высокой цены, выпускаться изготовителями небольшими партиями, это не препятствует признанию их промышленными образцами. При оценке промышленной применимости проверяется и сама осуществимость заявленного промышленного образца с помощью описанных в заявке или известных средств и методов, материалов и т.п.

Полезная модель – это техническое решение, не отвечающее по своему уровню требованиям, предъявленным к изобретению. Полезная модель может вносить изменения и усовершенствование в конструкцию машин. К полезным моделям относятся конструктивные выполнения средств производства и предметов потребления, а так же их составных частей.

Обязательным признаком является то, что решения задачи является в пространственном расположении материальных объектов. В качестве полезных модель не признаются решения, относящиеся к способам, веществам, культурных клеток растений и животных. Полезными моделями не признаются проекты и схемы планировки сооружений и зданий; предложения, касающиеся внешнего вида изделий. Полезная модель является техническим решением задачи. В качестве полезных моделей охраняются не любые технические решения, а лишь те, которые относятся к типу устройств, то есть к конструкторскому выполнению средств производства и предметов потребления.

К полезным моделям не предъявляются требования изобретательского уровня. Полезная модель должна быть результатом самостоятельного изобретательского творчества. Полезная модель является новой, если совокупность его существенных признаков не известна и уровня техники. К существенным относятся те, которые влияют на достигаемый результат. Новизна устанавливается через уровень техники, то есть совокупность общедоступных в мире сведений.

К полезным моделям предъявляются требования не абсолютной, а относительной мировой новизны. Новизна устанавливается на дату приоритета, который определяется по теме же правила, что и приоритет изобретения. Правовая охрана предоставляется в том случае, если она является новой о промышленно применимой. Как правило, автор подает заявку на полезную модель, когда он считает, что его предложение «не тянет» на изобретение. Закон предоставляет автору возможность преобразовать заявку на полезную модель в заявку на изобретение до принятия патентным ведомством решения по заявке на полезную модель. Права на полезную модель охраняет закон и подтверждается свидетельством на полезную модель.

Свидетельство действует в течении пяти лет, считая с даты поступления заявки в патентное ведомство. действие продлевается по ходатайству патентообладателя но не более, чем на три года.

Закон охраняет не внешний вид устройства, а его техническую сущность, которая может заключаться в особой форме объекта, своеобразным расположением и сочетанием ого особых частей, узлов деталей.

Полезная модель является промышленно применимой, если она может быть практически использована в промышленности, сельском хозяйстве, здравоохранении и других отраслях деятельности. Промышленная применимость подразумевает возможность неоднократного использования этой модели. Если выдан патент, то может реализовываться в виде патента.

Товарный знак – является обозначением, отличать товары и (или) услуги одних производителей товаров и услуг от однородных товаров и услуг других производителе. Прежде всего, товарным знаком признается условное обозначение, символ, который помещается на выпускаемую продукцию.

Товарный знак – символ для обозначения не одного, а всех товаров данной фирмы-производителя.

Новизна. Новыми будут считаться такие условные обозначения товарных знаков, которые по своему содержанию не являются тождественными или исходными с:

Товарными знаками, ранее зарегистрированными или заявленными на регистрацию в стране на имя другого лица, в отношении однородных товаров.

Товарными знаками других лиц, охраняемыми без регистрации в силу международных договоров.

С фирменными наименованиями, принадлежащими другим лицам.

С наименованиями мест происхождения товаров, охраняемых в стране.

Новизна определяется на дату приоритета, который устанавливается по дню поступления правильно оформленной заявки на регистрацию товарного знака в патентное ведомство.

Товарные знаки обычно воспринимаются на слух и зрительно. Товары с товарными знаками часто называются маточными товарами.

Функции товарного знака:

Облегчать восприятие различия или создавать различие;

Давать товарам имена (80% товарных знаков совестные);

Облегчить опознание товара;

Облегчить запоминание товара;

Указывать на происхождение товара;

Сообщать информацию о товаре;

Сигнализировать гарантию качества.

Правовая охрана товарного знака предоставляется на основании его государственной регистрации в порядке, установленным настоящим законом. Право на товарный знак охраняется законом. Действующее законодательство не закрепляет авторское право на товарные знаки за их конкретными разработчиками. Право на товарный знак является абсолютным и исключительным субъективным правом. Наиболее распространенный способ защиты, вытекающий из нарушения права, является требование о прекращении их дальнейшего использования. А так же в соответствии с Законом о защите товарных знаков (WZG) злоупотребление может привести к штрафу, а в тяжелых случаях – к лишению свободы сроком на пол года.

На зарегистрированный товарный знак выдается свидетельство. Владельцу предоставляется в использовании на основе лицензионного договора. Право на товарный знак подтверждается свидетельством на товарный знак, выдаваемый патентным ведомством. Свидетельство на товарный знак Патент обязан выдавать в течении трех месяцев с даты регистрации товарного знака. Регистрация действует в течении десяти лет с даты поступления заявки.

Может реализовываться в виде лицензии, то есть владелец товарного знака может продать лицензию на его изготовление производителю. Реализуется так же в виде патента или на основе лицензионного договора.

Товарный знак призван содействовать реализации изделий на рынке.

Ноу-хау – вид инновации и объект без патентной лицензии.

Дословно ноу-хау в переводе с английского: знание дела. Под ноу-хау понимается различного рода техническое значение и опыт, способы и навыки административного, экономического, финансового и нового порядка, не являющегося общеизвестными и практически применяемые производственной и хозяйственной деятельности. Оно необходимо для проведения проектирования строительства для проведения НИОКР.

Критерии:

Научно-технические и несвязанные с ним экономический опыт, необходимый для совершенствования производства (новизна по существующему производству). Не является теоретическим знанием, носит коммерческую направленность;

Секретность и конфиденциальность;

Отсутствие национальной или международной правовой охраны;

Необходимость специальных знаний для использования.

Объекты ноу-хау представлены:

Путем конкретного перечисления чертежей, инструкций, технологической и другой документации;

Путем исчерпывающего перечисления знаний и опыта, которые будут передаваться в процессе договорных отношений по использования ноу-хау;

Путем указания видов и объемов инженерных и других расчетов;

Перечнем документов необходимых для производства и эксплуатации лицензионных изделий.

Основным способом, является заключение самостоятельных (не самостоятельных) лицензионных соглашений. В случаи заключения самостоятельного соглашения уровень правовой защиты соответствует без патентной лицензии. Осуществляется правовая защита как объекта промышленной собственности? заключение сопутствующего лицензионного соглашения при реализации патентных инноваций (изобретение, промышленный образец и т.д.) правовая защита как для любой патентной инновации. Защита на основе хозяйственного права путем заключения любых договоров и контрактов.

Цель охраны ноу-хау – усиление эффективности других инноваций и коммерческой направленности. Для любых договоров – требование конфиденциальности. В нашей стране права обладателей конфиденциальной информацией закреплены в Гражданском кодексе РБ. Для ноу-хау отсутствует требование опубликования во время регистрации. В виде бесплатных лицензий или сопутствующих лицензий, которые могут относиться к патентам. Ноу-хау фирмы может предаваться безвозмездно (например, развивающейся стране) или на основе различных договоров и контрактов (например, как образец) другим фирмам. Ноу-хау может быть реализовано в виде не запатентованных технологических знаний и процессов, практического опыта, методов, способов и навыков по проектированию, расчетам, строительству и производству изделий, проведению научных исследований и разработок составов и рецептов материалов и веществ, а так же опыта в области дизайна, маркетинга, управления, экономики, финансов и т.д. Обмен ноу-хау может осуществляться путем передачи технической документации, организации обучения персонала, участи специалистов в произведенном процессе.

Инжиниринг – это технические услуги необходимые для развития инновационной деятельности и для развития производства.

Это консультации, экспертизы проектов, техническое обучение и другие научно-технические услуги, то есть представляет собой большое разнообразие научно-технических работ, необходимых для разработки и поставки новой модернизированной продукции на производство, а так же для обеспечения наиболее выгодного выполнения других этапов инновационного процесса, не только связанных с реализацией и эксплуатацией нового товара, но и с реинжинирингом инновационного процесса. Говоря по-другому, инжиниринг – это подготовка технико-экономических обоснований и проектов; консультации; строительный, инвесторский и технический надзор; кратко и долго срочные консультационные услуги; проектирование новых технологий; техническое содействие при проведении специализированных работ; проведение испытаний и проверка оборудования машин и переработка сырья заказчика с использованием оригинальной технологии. Инжиниринг составляет инфраструктуру инновационных процессов.

Признаки:

Различные знания, обладающие относительной практической новизной и представляемых заказчиком в идее научно-технических услуг самого разнообразного характера;

Вспомогательный характер по отношению к основным инновациям;

Высокая степень полезности или промышленной применимости. Осуществление инновационных проектов не возможно.

Правовая защита как объекта промышленной собственности в соответствии с договорами может служить объектом существующей без патентной лицензии.

Как вид услуг используется во многих отраслях. Так в сферах народного хозяйства, здравоохранения, культуры и обороны страны необходима консультация экспертов, экспертиза проектов, и другие научно-технические услуги по подготовке и обеспечению процесса производства и реализации продукции для большего развития и высокой прибыли в отрасли.

Проектное решение – это результат любого проектирования, выразившийся в комплексе технической документации, необходимой для подготовки производства любого объекта (конструкторское, технологическая подготовка, разработка с проектно-сметной документацией). Решение на основе стандартных и обработанных приемов и сведений. Не патентоспособное (тривиальное решение не высокий признак новизны).

Проектное решение позволяет получить следующий эффект:

Облегчение конструкции;

Упрощение технологий изготовления;

Снижение расхода сырья;

Снижение себестоимости.

Лицензионные соглашения не используются. Защита в соответствии с договорами.

Реализуется как упрощенный вариант создания новых типов изделий. На рынке товаров проектное решение не реализуется, так как оно вносится на стадии разработки изделия. Если проектное решение обладает новизной, то оно является объектом купли-продажи лицензии и продавец получает доход в частное вознаграждение проектных затрат. В современных условиях торговли лицензия является главной формой научно-технического обмена между заинтересованными сторонами, существенно потеснившую международную торговлю патентами.

прогресс изобретательство рационализация промышленный

2. Расчет плановых показателей работы предприятия

2.1 Планирование затрат на предприятии

2.1.1 Планирование материальных затрат

Расчет материальных затрат на производство продукции:

(2.1.1.1)

где Зс – затраты на сырье, руб;

Зм – затраты на материалы, руб;

Зэл – затраты на электроэнергию, руб.

Расчет затрат на сырье и материалы производится по формулам:

Зс = Нрс · Кед · Цс (2.1.1.2)

где Кед – количество производимой продукции, шт (исходные данные);

Нрс – норма расхода сырья на производство единицы продукции, м3 (исходные данные);

Цс – цена сырья, руб (исходные данные).

Зм = Нрм · Кед · Цм (2.1.1.3)

где Нрм – норма расхода материалов на производство единицы продукции, кг (исходные данные);

Цм – цена материалов, руб (исходные данные).

Расчет затрат на электроэнергию для производственных целей производится по формуле:

(2.1.1.4)

где Мц – установленная мощность потребителей (0,16 кВт на 100 чел-час.);

Фпол – полезный фонд рабочего времени, ч;

Кз – коэффициент загрузки оборудования (0,7);

Кпд – коэффициент полезного действия (0,85);

Кп – коэффициент, учитывающий потери в сети (0,96);

Цэл – цена 1кВт/час (768 р.).

Установленная мощность потребителей определяется по формуле:

(2.1.1.5)

где Т – общая трудоемкость производственной программы, чел-час;

Теперь определим общую трудоемкость производственной программы по формуле:

T = t · Kед (2.1.1.6)

где Кед – количество произведенной продукции, шт (исходные данные);

t – трудоемкость производства единицы продукции, чел.-час (исходные данные).

(2.1.1.7)

где L – потери рабочего времени на учебные отпуска, выполнение государственных обязанностей и др., 14%;

Фном – номинальный фонд рабочего времени одного рабочего, ч;

Рассчитаем номинальный фонд рабочего времени на одного рабочего

(2.1.1.8)

где Фном – номинальный фонд рабочего времени одного рабочего, ч.;

– календарное количество дней в году, дн.;

– число выходных дней в году, дн.;

– число праздничных дней в году, дн.;

– продолжительность смены, ч.;

– предпраздничные часы, ч.

Показатели , , , берутся согласно производственного календаря на текущий год, производственный календарь находится в Приложении __.

В соответствии с приведенными формулами в методических указаниях определяем показатели:

Рассчитаем номинальный фонд рабочего времени на одного рабочего по формуле 2.1.1.8:

Фном = (365-99-9)·8 – 9 = 2047, ч.

Рассчитываем полезный фонд рабочего времени по формуле 2.1.1.7:

, ч.

Теперь определим общую трудоемкость производственной программы по формуле 2.1.1.6:

Т = 3,85·60300 = 232155, чел-час.

Установленная мощность потребителей определяется по формуле (2.1.1.5):

, чел-час.

Расчет затрат на электроэнергию для производственных целей производится по формуле (2.1.1.4):

, руб.

Определяем затраты на сырье и материалы по формуле (2.1.1.3) и (2.1.1.2):

Зм = 1,1· 60300 · 5510 = 365478300, руб.

Зс = 3,3· 60300 · 4170 = 829788300, руб.

Рассчитываем материальные затрат на производство продукции по формуле (2.1.1.1):

, руб.

2.1.2 Планирование численности персонала предприятия

Расчет общей численности работников производится по формуле:

Nобщ = Nр + Nв + Nрук + Nсп + Nмоп(2.1.2.1)

где Np – численности основных производственных рабочих, раб;

Nв – численность вспомогательных рабочих, чел;

Nрук – численность руководителей, чел;

Nсп – численность специалистов, чел;

NМОП – численность младшего обслуживающего персонала

Расчет численности основных производственных рабочих на предприятии производится по формуле:

(2.1.2.2)

где Np – численности основных производственных рабочих, раб;

Т – общая трудоемкость производственной программы, чел.-час;

Фпол – полезный фонд рабочего времени одного рабочего, ч;

Кв.н – коэффициент выполнения норм выработки, принимаемый равным 1,1.

Расчет численности вспомогательных рабочих производится в проценте от численности основных производственных рабочих, по формуле:

(2.1.2.3)

где kв – % вспомогательных рабочих на предприятии, % (исходные данные);

Расчет численности руководителей производится в проценте от численности основных производственных рабочих, по формуле:

Nрук = Nр · kрук (2.1.2.4)

где kрук – % руководителей на предприятии, % (исходные данные);

Расчет численности специалистов производится в проценте от численности основных производственных рабочих, по формуле:

Nсп = Nр · kсп (2.1.2.5)

где kсп – % специалистов на предприятии, % (исходные данные);;

Расчет численности МОП (младший обслуживающий персонал):

N моп = Nр · kмоп(2.1.2.6)

где kмоп – % МОП на предприятии, % (исходные данные).

В соответствии с приведенными формулами в методических указаниях определяем показатели:

Расчет численности основных производственных рабочих на предприятии производится по формуле (2.1.2.2):

, чел.

Расчет численности вспомогательных рабочих производится в проценте от численности основных производственных рабочих, по формуле (2.1.2.3):

, чел.

Расчет численности руководителей производится в проценте от численности основных производственных рабочих, по формуле (2.1.2.4):

, чел.

Расчет численности специалистов производится в проценте от численности основных производственных рабочих, по формуле (2.1.2.5):

, чел.

Расчет численности МОП (младший обслуживающий персонал), по формуле (2.1.2.6):

, чел.

Расчет общей численности работников производится по формуле (2.1.2.1):

Nобщ = 120 + 18 + 13+ 7+ 8=166, чел.

2.1.3 Планирование расходов на оплату труда

Необходимо распределить численность основных производственных рабочих по разрядам. Для этого построим таблицу 2.1.3.1 в которой проценты — исходные данные по варианту.

Таблица 2.1.3.1 — Распределение рабочих по разрядам

Расчет среднего тарифного разряда по формуле:

(2.1.3.1)

где iср – средний разряд;

i – разряд;

– количество рабочих по разрядам, чел.

Расчет среднего тарифного коэффициента согласно тарифной сетки работников.

(2.1.3.2)

где Ктср – средний тарифный коэффициент;

Ктб – тарифный коэффициент, соответствующий большему разряду из двух смежных;

Ктм – тарифный коэффициент, соответствующий меньшему разряду из двух смежных.

Определение среднечасовой тарифной ставки

(2.1.3.3)

где – месячная тарифная ставка рабочего первого разряда, руб (исходные данные);

– среднемесячная норма для расчета часовых тарифных ставок и сдельных расценок, по производственному календарю на текущий год

– отраслевой коэффициент, принимается равный 1.

Фонд заработной платы персонала рассчитывается по формуле:

(2.1.3.4)

где ФОТр – фонд заработной платы основных производственных рабочих, руб;

ФОТв – фонд заработной платы вспомогательных рабочих, руб;

ФОТрук – фонд заработной платы руководителей, руб;

ФОТсп – фонд заработной платы специалистов, руб;

ФОТМОП – фонд заработной платы МОП, руб.

Фонд заработной платы рабочих состоит их основной заработной платы и дополнительной и рассчитывается по формуле:

ФОТр = ФОТосн + ФОТдоп(2.1.3.5)

где ФОТосн – основной фонд заработной платы основных рабочих, руб;

ФОТдоп – дополнительный фонд заработной платы основных рабочих, руб;

а) основной фонд заработной платы рабочих:

(2.1.3.6)

где Пр – размер премии рабочих, 30%;

– доплата не освобожденному бригадиру за руководство бригадой, руб.

(2.1.3.7)

где – часовая тарифная ставка 1-го разряда, руб.;

Пр – размер премии рабочих, %;

– количество создаваемых бригад, (исходные данные).

Часовая тарифная ставка 1-го разряда рассчитывается по формуле:

(2.1.3.8)

где – месячная тарифная ставка рабочего первого разряда, руб. (исходные данные);

– среднемесячная норма для расчета часовых тарифных ставок и сдельных расценок, по производственному календарю на текущий год;

б) дополнительный фонд заработной платы рабочих:

(2.1.3.9)

где ФОТосн – основной фонд заработной платы рабочих, руб;

– коэффициент дополнительной заработной платы (оплата отпусков, выполнение государственных обязанностей), принимается равный 0,13.

Расчет фонда заработной платы вспомогательных рабочих:

(2.1.3.10)

где – часовая тарифная ставка, принимаемая для вспомогательных рабочих по 4-му разряду;

Пв – размер премии вспомогательных рабочих, 25%;

– коэффициент, учитывающий дополнительную заработную плату, 0,13.

Расчет фонда заработной платы руководителей:

(2.1.3.11)

где Смрук – месячная тарифная ставка, принимаемая для руководителей по14 разряду;

Nрук – численность руководителей, чел;

Пв – размер премии руководителей, 50%;

– коэффициент дополнительной заработной платы (оплата отпусков, выполнение государственных обязанностей), принимается равный 0,13.

Расчет фонда заработной платы специалистов:

(2.1.3.12)

где Смсп – месячная тарифная ставка, принимаемая для специалистов по 10 разряду;

Nсп – численность специалистов, чел;

Псп – размер премии руководителей, 40%;

– коэффициент дополнительной заработной платы (оплата отпусков, выполнение государственных обязанностей), принимается равный 0,13.

Расчет фонда заработной платы МОП:

(2.1.3.13)

где СмМОП – месячная тарифная ставка, принимаемая для МОП по 2-му разряду;

NМОП – численность МОП, чел;

ПМОП – размер премии МОП, 20%;

– коэффициент дополнительной заработной платы (оплата отпусков, выполнение государственных обязанностей), принимается равный 0,13.

В соответствии с приведенными формулами в методических указаниях определяем показатели:

Количество рабочих по разряду (рассчитываем пропорцией [проценты = 100; количество рабочих (х) = Np] по формуле

):

, чел

, чел

, чел

, чел

Таблица 2.1.3.1 — Распределение рабочих по разрядам

Расчет среднего тарифного разряда по формуле (2.1.3.1):

Расчет среднего тарифного коэффициента согласно тарифной сетки работников по формуле (2.1.3.2):

Определение среднечасовой тарифной ставки по формуле (2.1.3.3):

, руб.

Часовая тарифная ставка 1-го разряда рассчитывается по формуле (2.1.3.8):

, руб.

Определяем доплата не освобожденному бригадиру за руководство бригадой по формуле (2.1.3.7):

, руб.

Рассчитываем основной фонд заработной платы рабочих по формуле (2.1.3.6):

, руб.

Определяем дополнительный фонд заработной платы рабочих по формуле в методических указаниях (2.1.3.9):

, руб.

Фонд заработной платы рабочих рассчитывается по формуле (2.1.3.5):

ФОТр = 549217263 + 71398244 = 620615507, руб.

Расчет фонда заработной платы вспомогательных рабочих по формуле (2.1.3.10):

, руб.

Расчет фонда заработной платы руководителей по формуле (2.1.3.11):

, руб.

Расчет фонда заработной платы специалистов по формуле (2.1.3.12):

, руб.

Рассчитываем фонда заработной платы МОП по формуле (2.1.3.13) в методических указаниях:

, руб.

Фонд заработной платы персонала рассчитывается по формуле (2.1.3.4):

,руб.

2.1.4 Расчет отчислений от фонда заработной платы

Расчет отчислений от фонда заработной платы персонала производится в Фонд социальной защиты населения и на обязательное страхование в установленных законодательными актами размерах.

Опер = ОФСЗН + Остр(2.1.4.1)

В Фонд социальной защиты населения:

(2.1.4.2)

где %ФСЗН – размер налоговой ставки, согласно законодательно установленным нормам текущего года, %;

Обязательное страхование:

(2.1.4.3)

где %стр – размер налоговой ставки, согласно законодательно установленным нормам текущего года, %;

Согласно формула в методических указаниях рассчитываем показатели:

Расчет отчислений в фонд социальной защиты населения по формуле (2.1.4.2):

, руб.

Расчет отчислений на обязательное страхование производится по формуле (2.1.4.3):

, руб.

Расчет отчислений от фонда заработной платы персонала производится по формуле (2.1.4.1):

, руб.

2.1.5 Расчет стоимости основных фондов

Расчет стоимости основных фондов производится по формуле:

(2.1.5.1)

где Сзд – стоимость здания, руб;

Соб – стоимость оборудования, руб;

Синст – стоимость инструментов, руб;

Синв – стоимость производственного и хозяйственного инвентаря, руб.

а) стоимость здания

(2.1.5.2)

где – цена 1 здания, руб (исходные данные);

V – объем помещения, ;

V = S · H (2.1.5.3)

где Н – высота, м (4,8 м)

S – площадь помещения, м2

(2.1.5.4)

где Nр – численности основных производственных рабочих, раб;

б) Стоимость оборудования, принимаемая из расчета 60% от стоимости здания:

(2.1.5.5)

в) Стоимость инструмента и приспособлений, 8% от стоимости здания:

(2.1.5.6)

г) Стоимость производственного и хозяйственного инвентаря 5% от стоимости здания:

(2.1.5.7)

В соответствии с приведенными формулами в методических указаниях определяем показатели:

Определяем площадь помещения по формуле (2.1.5.4):

, м2

Определяем объем помещения по формуле (2.1.5.3):

, м3

Рассчитываем стоимость здания по формуле (2.1.5.2) в методических указаниях:

, руб.

Рассчитываем стоимость оборудования, принимаемая из расчета 60% от стоимости здания по формуле (2.1.5.5):

, руб.

Рассчитываем стоимость инструмента и приспособлений, 8% от стоимости здания по формуле (2.1.5.6):

, руб.

Рассчитываем стоимость производственного и хозяйственного инвентаря 5% от стоимости здания по формуле (2.1.5.7):

, руб.

Расчет стоимости основных фондов производится по формуле (2.1.5.1) в методических указаниях:

, руб.

2.1.6 Расчет амортизационных отчислений основных фондов

Амортизационные отчисления на предприятии рассчитываются по формуле:

(2.1.6.1)

где Азд – амортизационные отчисления по зданию, руб;

Аоб – амортизационные отчисления по оборудованию, руб;

Аинст – амортизационные отчисления по инструментам и приспособлениям, руб;

Аинв – амортизационные отчисления по инвентарю, руб;

а) по зданию:

(2.1.6.2)

где – годовая норма амортизации по зданиям, принимается равная 8%;

Сзд – стоимость здания, руб;

б) по оборудованию:

(2.1.6.3)

где – годовая норма амортизации по оборудованию, принимается равная 20%,

Соб – стоимость оборудования, руб;

в) по инструментам и приспособлениям:

(2.1.6.4)

где – годовая норма амортизации по инструментам и приспособлениям, 30%

Синс – стоимость инструментов и приспособлений, руб;

г) по инвентарю:

(2.1.6.5)

где – годовая норма амортизации по инвентарю (10%)

Синв – стоимость инвентаря, руб;

Согласно формула в методических указаниях рассчитываем показатели:

Амортизационные отчисления на предприятии по зданию рассчитывается по формуле (2.1.6.2):

, руб.

Амортизационные отчисления на предприятии по оборудованию рассчитывается по формуле (2.1.6.3):

, руб.

Амортизационные отчисления на предприятии по инструментам и приспособлениям рассчитывается по формуле (2.1.6.4):

, руб.

Амортизационные отчисления на предприятии по инвентарю рассчитывается по формуле (2.1.6.5):

, руб.

Амортизационные отчисления на предприятии рассчитываются по формуле (2.1.6.1):

, руб.

2.1.7 Расчет прочих затрат

Прочие затраты определяются по формуле:

(2.1.7.1)

где Зосв – затраты на освещение, руб;

Зот – затраты на отопление, руб;

Зв – затраты на воду, руб;

Зстр – затраты на содержание и текущий ремонт зданий и оборудования, руб;

Зрац – затраты на рационализацию и изобретательство, руб;

Зохр – затраты по охране труда и технике безопасности, руб;

Расчет затрат на освещение

(2.1.7.2)

где S – площадь помещения, м2;

– годовой фонд работы осветительных установок, 2200 час;

– норма расхода электроэнергии в час на 1 площади, 0,14 кВт/;

– коэффициент, учитывающий одновременность работы осветительных установок, 0,7.

Кп – коэффициент, учитывающий потери в сети (0,96);

Цэл – цена 1кВт/час (р.).

Расчет затрат на отопление

(2.1.7.3)

где V – объем здания (м3);

– норма расхода условного топлива на 1 в месяц, (8 кг);

– длительность отопительного сезона (6 месяцев);

– цена за 1 т условного топлива, руб (исходные данные);

Расчет затрат на воду

(2.1.7.4)

где Зв(х) – затраты на холодную воду, руб;

Зв(г) – затраты на горячую воду, руб;

Зв(к) – затраты на канализацию, руб.

Затраты на холодную воду рассчитываются по формуле:

(2.1.7.5)

где q – норма расхода воды (холодная -25л; горячая-40л; канализация-50л) на человека в день;

Nобщ – общая численность работников, чел.

– число рабочих дней в году, согласно производственного календаря на текущий год, дн.;

– цена за 1 воды, холодной, горячей и канализации — исходные данные;

Аналогично рассчитываются затраты на горячую воду и канализацию.

Затраты на содержание и текущий ремонт зданий и оборудования:

(2.1.7.6)

Расчет затрат на рационализацию и изобретательство

(2.1.7.7)

где Нрац – норма затрат на рационализацию на одного рабочего (50 000р.)

Затраты по охране труда и технике безопасности:

(2.1.7.8)

где Нохр – норма на охрану труда (12%)

В соответствии с приведенными формулами в методических указаниях определяем показатели:

Расчет затрат на освещение по формуле (2.1.7.2):

, руб.

Расчет затрат на отопление по формуле (2.1.7.3):

, руб.

Затраты на холодную, горячую воду и канализацию рассчитываются по формуле (2.1.7.5):

, руб.

, руб.

, руб.

Расчет затрат на воду по формуле (2.1.7.4):

, руб.

Затраты на содержание и текущий ремонт зданий и оборудования рассчитываются по формуле (2.1.7.6):

, руб.

Расчет затрат на рационализацию и изобретательство определяется по формуле (2.1.7.7):

, руб.

Затраты по охране труда и технике безопасности рассчитывается по формуле (2.1.7.8) в методических указаниях:

, руб.

Прочие затраты определяются по формуле (2.1.7.1):

, руб.

2.1.8 Составление сметы затрат

В смету затрат включаются:

— материальные затраты. В них отражается стоимость сырья и материалов, комплектующих изделий, транспортные услуги сторонних организаций, покупка топлива и энергии всех видов

— расходы на оплату труда. Отражаются затраты на оплату труда всего персонала предприятия, основная и дополнительная.

— отчисления на социальные нужды. Отражаются отчисления по установленных законодательствам ставкам отчисления от фонда оплаты труда работников

— амортизация основных фондов. Находят выражение амортизационные отчисления на полное их восстановление. Они определяются исходя из стоимости основных фондов и утвержденных в установленном порядке норм амортизации

— прочие затраты. К ним относятся: оплата услуг связи, за пожарную и сторожевую охрану, вознаграждение за изобретение и рационализаторские предложения, затраты на содержание и текущий ремонт зданий и оборудования, отопление, освещение, водоснабжение и т.д.

Таблица 2.1.8.1 — Смета затрат на производство продукции

Удельный вес рассчитывается по формуле:

(2.1.8.1)

где Зi – затраты по i экономическому элементу, руб.

Зобщ – общие затраты, руб.

В соответствии с приведенными формулами в методических указаниях рассчитываем показатель и заносим их в таблицу 2.1.8.1:

Определяем общие затраты по формуле:

, руб.

Рассчитываем удельный вес по формуле (2.1.8.1):

По данным таблицы 2.1.8.1 в приложении – Г построили круговую диаграмму структуры затрат.

2.2 Расчет показателей эффективности деятельности предприятия

2.2.1 Определение цены единицы продукции

Планово-расчетная цена единицы продукции находится по формуле:

(2.2.1.1)

где С – себестоимость единицы продукции, руб

Ппл – плановая прибыль, руб;

НДС – сумма налога на добавленную стоимость, руб.

Определим себестоимость единицы продукции

(2.2.1.2)

где С – себестоимость единицы продукции, руб

Зобщ – затраты общие, руб;

– количество производимой продукции, шт (исходные данные).

Расчет плановой прибыли исходя из планового уровня рентабельности по предприятию

(2.2.1.3)

где Ппл – плановая прибыль, руб;

R – плановый уровень рентабельности, % (исходные данные);

Расчет отчислений и налогов, включаемых в цену (по законодательно установленным нормам)

(2.2.1.4)

где С – себестоимость единицы продукции, руб;

Ппл – плановая прибыль, руб;

%НДС – размер налоговой ставки, согласно законодательно установленным нормам текущего года, %

В соответствии с приведенными формулами в методических указаниях рассчитываем показатель:

Определим себестоимость единицы продукции по формуле (2.2.1.2):

, руб.

Расчет плановой прибыли исходя из планового уровня рентабельности по предприятию определяем по формуле (2.2.1.3):

, руб.

Расчет отчислений и налогов, включаемых в цену (по законодательно установленным нормам) рассчитываем по формуле (2.2.1.4):

, руб.

Планово-расчетная цена единицы продукции находится по формуле (2.2.1.1):

, руб.

2.2.2 Расчет показателей эффективности работы предприятия

Прибыль отчетного периода по предприятию рассчитывается по формуле:

, (2.2.2.1)

где В – выручка от продажи продукции, руб.;

Зобщ – общие затраты, руб;

НДС – сумма налога на добавленную стоимость, руб.

НДС считается от выручки

,(2.2.2.2)

где %НДС – размер налоговой ставки, согласно законодательно установленным нормам текущего года, %

, (2.2.2.3)

где Кед – количество произведенной продукции, шт (исходные данные);

Ц – цена единицы продукции, руб.

Выработка продукции на одного работника определяется по формуле:

(2.2.2.4)

где W – производительность труда (выработка) на предприятии, руб./чел.;

В – выручка от продажи продукции, руб.;

Nобщ – общая численность персонала, чел.

Выработка на одного производственного рабочего

(2.2.2.5)

где Nр – численность рабочих, чел.

Среднемесячная заработная плата:

а) на одного работника

(2.2.2.6)

б) на одного производственного рабочего

(2.2.2.7)

Фондоотдача показывает, сколько выручки от продажи продукции (работ, услуг) приходится на единицу вложений в основные производственные средства.

(2.2.2.8)

где Сопф – среднегодовая стоимость основных фондов.

Чем выше показатель фондоотдачи, тем эффективнее используются основные фонды.

Фондоёмкость – показатель, обратный показателю фондоотдачи. Показывает, сколько производственных фондов приходится на один руб. товарной продукции. Рассчитывается:

(2.2.2.9)

Фондовооруженность показывает техническую вооруженность персонала предприятия и рассчитывается по формуле:

(2.2.2.10)

Материалоемкость показывает, сколько материальных затрат необходимо произвести или фактически приходится на производство единицы продукции

(2.2.2.11)

Рассчитываем показатели в соответствии формулам в методических указаниях:

Определяем выручка от продажи продукции по формуле (2.2.2.3):

, руб.

Считается НДС от выручки по формуле (2.2.2.2) в методических указаниях:

, руб.

Рассчитываем прибыль отчетного периода по предприятию по формуле (2.2.2.1):

, руб.

Выработка продукции на одного работника определяется по формуле (2.2.2.4):

Выработка на одного производственного рабочего рассчитывается по формуле (2.2.2.5):

Рассчитываем среднемесячную заработную плату на одного работника по формуле (2.2.2.6) и зарплату на одного производственного рабочего по формуле (2.2.2.7) соответственно:

, руб.

, руб.

Фондоотдача определяемся по формуле (2.2.2.8):

Фондоёмкость рассчитывается по формуле (2.2.2.9):

Фондовооруженность рассчитывается по формуле (2.2.2.10):

Определяем материалоемкость по формуле (2.2.2.11):

Заключение

Курсовая работа была выполнена на тему «Планирование экономических показателей предприятия».

В современной конкурентной борьбе не всегда выигрывают только те субъекты рынка, которые снижают себестоимость продукции и предлагают более низкие цены, а побеждают, прежде всего, те организации и компании, которые производят конкурентоспособные, высокого качества и научно-технического уровня изделия, с лучшим сервисом обслуживания, т.е. учитывают возрастающие потребности рыночных потребителей. Решающим средством реализации внутрифирменной стратегии деятельности организации в условиях рынка является научно-технический прогресс.

Рассчитав и рассмотрев показатели работы данного предприятия можно сделать вывод что:

общие затраты на предприятии составили 4598424917 рублей;

фондоотдача составила 0.91, следовательно, столько выручки от продажи продукции приходится на единицу вложений в основные производственные средства, чем он больше, тем лучше для предприятия;

фондоёмкость составила 1.11, данное число показывает, сколько производственных фондов приходится на один рубль товарной продукции;

материалоемкость на данном предприятии составила 0.24 данный показатель показывает, сколько материальных затрат необходимо произвести или фактически приходится на производство единицы продукции;

производительность труда на предприятии составила 40222280 руб./чел.

выручка от продажи продукции составила 6676898400 руб.

прибыль отчетного периода по предприятию 965657083 руб.

Из всего выше перечисленного можно сделать вывод, что данное предприятие работает эффективно.

Я считаю, что для усовершенствованию работы предприятия и повышению эффективности его показателей следует:

улучшать фондоотдачу;

улучшать производительность труда, для этого улучшить качество работы персонала; поощрять работающих, увеличение заработной платы и премий; улучшить техническое обеспечение и т.д.

стремится к увеличению прибыли и т.д.

Литература

Закон Республики Беларусь 29 декабря 2009 г. № 73-З О республиканском бюджете на 2010 год

Основные положения по составу затрат, включаемых в себестоимость продукции (работ, услуг), утвержденные постановлением Министерства экономики Республики Беларусь, Министерства финансов Республики Беларусь и Министерства труда и социальной защиты Республики Беларусь от 26 января 2009 г. № 210/161/151

В.К. Скляренко и В.М. Прудников, Экономика предприятия, Москва издательство «ИНФРА – М» 2006 год.

Государственная программа инновационного развития Республики Беларусь на 2007 – 2010 гг.

Постановление Министерства труда и социальной защиты Республики Беларусь от 01 октября 2009 г. № 120 «Об установлении расчетной нормы рабочего времени на 2010 год»

Яркина Т.В. Основы экономики предприятия — Электронное пособие.

Закон о защите товарных знаков

Виханский, О.С. Стратегическое управление: Учебник для вузов по напр. И спец. «Менеджмент» – М.: Гардарика, 1998 – с.254

Грузинова, В.П. Экономика предприятия: Учебник для ВУЗов / В.П. Грузинова. – М.: Банки и биржи . ЮНИТИ, 1998. – 535 с.

Гражданский кодекс Республики Беларусь.

Ильин, А.И. Планирование на предприятии: учеб. пособие / А.И. Ильин. – 7-е изд., испр. и доп. – Мн.: Новое знание, 2006. – 668 с. – (Экономическое образование).

Карпей Т.В. и Лазученкова Л.С. Экономика, организация и планирование промышленного производства – 2 – е издание, Минск, издательство «Дизайн ПРО» 2001 год.

Максименко, Н.В. Внутрифирменное планирование: учеб. пособие / Н.В. Максименко. – Минск: Выш. шк., 2008. – 398с.: ил.

Михайлушкин, А.И. Экономика : учеб. для вузов / А.И. Михайлушкин, П.Д. Шимко. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Высш. шк., 2004. – 488 с.

Экономика предприятия: Учебник для вузов/ Под ред. проф. В.П. Грузинова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2004. – 535с.

Доц., д-р Величко Петров, Хозяйственная академия им.Д.А. Ценова, Республика Болгария, г. Свиштов

При принятии решения о вложениях инвестор должен располагать полной информацией по многим аспектам — отрасль, рыночная конъюнктура (внутренний и международный рынок), правительственная политика в области развития отрасли (рыночные механизмы), информация регионального характера и т.д. В данной статье внимание будет направлено на методы, посредством которых анализируются разработанные конкретные инвестиционные проекты. Для этой цели может быть использован широкий спектр предлагаемых экономической наукой подходов — экономических, статистических, математических.

Будем руководствоваться положением, что у каждого метода есть определенные преимущества, но вместе с тем есть и свои недостатки. Последнее выражается в том, что одним методом не могут быть охвачены все аспекты данного проекта — экономические, организационные, социальные и др.

При анализе крупных инвестиционных объектов с продолжительным сроком эксплуатации рекомендуется применение комплексного подхода с использованием различных методов и технологий, что обеспечит широкую информационную базу и многоаспектность оценок.

Методы оценки инвестиционных проектов условно можно разграничить по следующим критериям.

 В зависимости от требования дисконтирования денежных потоков:

методы, не требующие дисконтирования денежных потоков. К ним можно отнести срок восстановления инвестиционных расходов, вопреки тому, что денежный нетто-поток (знаменатель отношения) может вычисляться на основании дисконтированных денежных потоков доходов и расходов. К этой группе относятся и методы вычисления эффекта от использования отдельных ресурсов. Эти методы могут применяться при оценке объектов с меньшим эксплуатационным сроком или в качестве вспомогательных индикаторов при анализе;

методы, требующие дисконтирования денежных потоков, — теперешняя нетто-стоимость, коэффициент «доходы-расходы», аннуитетный метод и др., которые имеют те или иные разновидности. Здесь проблема связана прежде всего с тем, насколько будет достигнуто приближение к действительной величине дисконтового коэффициента (фактора). В условиях нестабильной экономики, к чему прибавляется и сильное воздействие факторов международного характера — экономических, политических и т.д., категорийные оценки этих анализов являются рисковыми. Это диктует необходимость многовариантности и комплексного подхода при оценке.

¤ В зависимости от вида анализируемых показателей (характеристик) проектов:

количественные методы всегда предпочительны, так как позволяют достичь большей детальности при обработке информации с использованием математических приемов и электронной обработки информационных данных;

непараметричные методы применяются при обработке информации по категорийным (атрибутивным, качественным) признакам. Например, инвестиционный риск может быть «малым», «умеренным», «высоким» и т.д. Недостаток этих методов заключается в том, что оценивающий не всегда может быть уверенным в своих выводах, т.е. в принципе они дают некоторое приближение к действительным соотношениям, стоимостям и т.д.

¤ В зависимости от количества оцениваемых инвестиционных проектов (вариантов):

методы оценки одного проекта;

методы оценки двух или более проектов (вариантов проекта одного и того же предназначения). Это методы сравнительного анализа, которые неприложимы тогда, когда оценивается только один объект.

Далее будут рассмотрены некоторые методы оценки инвестиционных проектов, которые, по нашему мнению, не столь часто встречаются в публикациях по проблематике инвестиционного анализа.

Метод «расстояние до эталона»

Этот метод может применяться для оценки проекта, который разработан в нескольких вариантах с одним и тем же предназначением (например, животноводческая ферма для конкретного вида животных, но с различным поголовьем скота).

Известно, что масштабы производства оказывают влияние на экономические показатели. Одна из важных задач при проектировании сельскохозяйственного предприятия — установить его оптимальный размер. В контексте следующих рассуждений и оценки под «оптимальным размером» следует понимать тот, при котором возможен максимально высокий уровень использования наличных ресурсов, и на этой основе достигается показатель экономической эффективности производства, который обеспечивает конкурентоспособность продукции и рыночную стабильность предприятия.

При применении метода прежде всего следует подобрать показатели, на базе которых будет дана оценка и по которым будут сравниваться остальные варианты. Для показателей, находящихся в прямой зависимости от эффективности производства, эталонной является самая высокая величина соответствующего показателя. При показателях, которые находятся в обратной зависимости от эффективности, за эталонную берется самая низкая величина.

Основные показатели, характеризующие экономическую эффективность функционирования объекта, — производительность труда, себестоимость продукции, рентабельность (возвращаемость) на базе инвестиционных расходов (или на другой основе). В зависимости от особенностей объекта и его презназначения могут быть включены и некоторые специфические показатели. Например, если инвестируется создание пастбищного комплекса, в качестве специфического показателя может быть включен такой, как «кормо-протеиновые единицы с гектара пастбищной площади» и т.д.

Для большей точности стоимостные показатели могут быть вычислены на основании среднегодовой величины дисконтированных денежных потоков. Остальные натуральные показатели, как, например, объем продукции, необходимые трудозатраты в человеко-днях и др., вычисляются нормативным методом на базе проектной производственной мощности.

Для каждого показателя определяется коэффициент значимости (от нуля до единицы). Следует иметь в виду, что чем коэффициент ближе к нулю, тем «вес» показателя выше (т.к. изыскивается самое близкое расстояние до эталона). Величины коэффициентов могут определяться оценивающим экспертом или инвестором.

Для каждого варианта проекта вычисляется его расстояние до эталона по формуле:

На последнем этапе работы производится ранжирование (нумерация) вариантов проекта по значимости, когда ранги устанавливаются в восходящем порядке величин расстояния до эталона. В сущности, ранги выражают классификацию вариантов проекта.

Первый пример

Агрофирма «Х» располагает тремя разработанными вариантами проекта создания животноводческой фермы с различным поголовьем скота. Величины оцениваемых показателей и классификация вариантов даны в табл. 1.

Для иллюстрации произведем вычисления расстояния до эталона только для проекта «А»:

Из полученных результатов видно, что самым предпочтительным является вариант «В», в то время как очень близко к нему по проанализированным параметрам находится вариант «А» и т.д.

Расчетно-коэффициентный метод

При этом методе также необходимо в первую очередь осуществить подбор показателей, по которым будет проведена оценка. Последовательность работы следующая.

Коэффициенты приоритетности показателей вычисляются в двух вариантах (в зависимости от характера показателей):

при показателях, которые находятся в прямой зависимости от эффективности производства. Вариант проекта, при котором оцениваемый показатель имеет самую низкую величину, получает коэффициент, равный «единице». Коэффициенты для остальных вариантов (проектов) получаются, если величину показателя оцениваемого варианта разделить на величину этого же показателя варианта, получившего коэффициент «единица»;

при показателях, которые находятся в обратной зависимости от эффективности производства. Вариант проекта, при котором показатель имеет самую большую величину, получает коэффициент «единица». Величина показателя этого варианта последовательно делится на величины этого же показателя остальных вариантов, чтобы получить их коэффициенты.

Вычисленные по описанному способу коэффициенты суммируются по вариантам и ранжируются в нисходящем порядке, т.е. ранг «единица» получает вариант с самой большой суммой коэффициентов и т.д. Таким образом получается и упорядочение вариантов по приоритетности.

Сообразно с исходными данными первого примера решение по описанному методу следующее (табл. 2).

Полученное упорядочение вариантов проекта сходно с предпочитаемым вариантом. Следует, однако, отметить, что не всегда по двум методам получаются одинаковые результаты.

Метод экспертных оценок

Метод экспертных оценок находит широкое применение в практике инвестиционных анализов. Точность результатов оценки в решающей степени обусловлена как подбором экспертов, так и методической подготовкой при проведении анализа. Необходимо, чтобы предварительно были дефинированы критерии, по которым будет производиться оценка, — норма возвращаемости расходов, уровень эффективности при функционировании объекта, жизненный цикл и т.д.

Выбранные эксперты, независимо друг от друга, на базе своих расчетов и анализа оценивают проекты, ранжируя их по значимости. После того как результаты экспертных оценок получены, одна из задач — проанализировать, насколько эксперты едины в оценках, т.е. каков уровень согласованности между ними. Когда налицо высокий уровень согласованности, инвесторы могут быть более уверенными при принятии решения. Когда согласованность оценок низка, рекомендуется применять и другие методы оценки.

Второй пример

Агрофирма располагает четырьмя разработанными проектами инвестирования, которые представлены к оценке пятью независимыми экспертами. Получены следующие результаты (табл. 3):

Если иметь в виду, что коэффициент W изменяется в границах от 0 до 1 и при величине, равной единице, показывает полную согласованность (все эксперты дают одинаковые ранги каждому проекту), то полученный результат показывает умеренный уровень согласованности. Все же предпочтение отдается проекту II, который обладает самой малой суммой рангов, а наименее приемлемым является проект IV.

Третий пример

В районное отделение Агробизнесбанка (условное наименование) поступили документы 120 желающих получить кредиты (кооперации, агрофирмы, фермеры).

Чтобы оценить риск «несобираемости» кредитов, документы были представлены двум экспертам, которые независимо друг от друга сгруппировали инвестиционные объекты сообразно со степенью риска в три группы: «малый», «умеренный» и «высокий». Были получены следующие результаты (табл. 4).

Чтобы оценить уровень согласованности между двумя экспертами, можно применить Кап-коэффициент Коена, вычисляемый по формуле:

Список литературы

Гитингер Дж. Грайс. Икономически анализ на селскостопанските проекти. С.: ВЕНЕЛ, 1992.

Съйкова Ив., Къналиева А., Съйкова Св. Статистическо изследване на зависимости. С.: Университетско издателство «Стопанство», 2002.

Георгиев Ив., Цветков Цв. Мениджмънт на фирмените иновации и инвестиции. С.: Университетско издателство «Стопанство», 1997.

Матеев М. Основи на инвестиционния мениджмънт. В. Търново: «Абагар», 1998.