Автор: admin

Министерство науки и образования Украины

Университет Экономики и Управления

Реферат

На тему:

«НАЦИОНАЛЬНЫЙ БАНК УКРАИНЫ КАК ГЛАВНОЕ ЗВЕНО БАНКОВСКОЙ СИСТЕМЫ СТРАНЫ»

Выполнила:

студентка 422 группы

Валеева Дарья

Симферополь, 2009

1. Организационно — правовые основы деятельности НБУ

На сегодняшний день Национальный банк является первоуровневым элементом банковской системы, регулирует ее деятельность в границах законодательно предоставленных ему прав и полномочий, несет ответственность перед обществом за функционирование банковской системы в целом.

НБУ является государственной собственность Украины и выступает представителем интересов и задач государства в сфере регулирования экономики.

Правовой статус, функции, полномочия и принципы организации деятельности НБУ определяются Конституцией Украины, Законом «О Национальном банке Украины» и другими законодательными актами.

Национальный банк Украины имеет уставный капитал, который формируется за счет государственных средств, является юридическим лицом, имеет отделенное имущество, которое является объектом государственной собственности и находится в его полном владении. В это же время НБУ выступает как самостоятельный в экономическом плане субъект, который должен осуществлять свои расходы за счет собственных средств, а в отдельных случаях — за счет Государственного бюджета Украины. Экономическая самостоятельность банка усиливается так же тем, что он не несет ответственности по обязательствам органов государственной власти.

Высшим органом управления Национального банка Украины является Рада НБУ. Главным заданием Рады выступает разработка и контроль осуществления основных принципов денежно — кредитной политики и основных параметров экономического и социального развития Украины па определенный период.

Рада Национального банка состоит из 14 членов. В их состав может быть избран гражданин Украины, который имеет высшее экономическое образование и опыт постоянной работы в органах законодательной власти или на высших должностях центральной исполнительной власти.

Одна половина Рады назначается Президентом Украины, другая — Верховной Радой Украины. Такой порядок позволяет рассчитать и сбалансировать интересы как законодательной, так и исполнительной ветви власти в этой сфере. Срок полномочий членов Рады Национального банка — 7 лет.

Основным управляющим органом НБУ является Правление Национального банка, которое согласно с основными принципами денежно — кредитной политики через соответствующие монетарные и другие способы банковского регулирования обеспечивает реализацию денежно — кредитной политики, организовывает выполнение других функций и осуществляет управление за деятельностью Национального банка.

Возглавляет Правление Голова Национального банка. Количественный и персональный состав Правления утверждается Радой НБУ по приказу Головы банка. К главным обязательствам и полномочиям Головы Национального банка относится:

управление деятельностью НБУ;

действия от имени НБУ и представление его интересов без поручения в отношении с соответствующими органами, организациями и учреждениями;

подписание протоколов, постановлений Правления НБУ, приказов и распоряжений, соглашений;

распределение обязательств между своими заместителями;

принятие решений по другим вопросам, которые касаются деятельности Национального банка и тд.

Голова Национального банка несет одностороннюю ответственность за деятельность перед Верховной Радой Украины и Президентом Украины.

Организационная структура НБУ построена по принципу централизации с вертикальным подчинением и включает:

центральный аппарат Национального банка Украины;

подразделение при Национальном банке Украины;

филиалы (территориальные управления) Национального банка Украины;

структурные единицы (подразделения) и специализированные предприятия НБУ;

В состав центрального аппарата входят соответствующие департаменты и самостоятельные управления:

управляющие;

группа экономических советчиков Головы;

секретариат Голова;

аппарат Рады Национального банка Украины;

управление связями с обществом и средствами массовой информации;

управление контролем рисков;

департамент монетарной политики;

департамент бухгалтерского учета; экономический департамент;

департамент денежно — кредитного оборота и тд.

К структурным единицам (подразделениям) и специализированным предприятиям Национального банка Украины относят:

Операционное управление;

Центральное хранилище;

Государственная сокровищница;

Центральная расчетная палата;

Научный центр;

Банкнотно-монетный двор.

Основными элементами территориальной структуры Национального банка Украины выступает Главное управление НБУ в Автономной Республике Крым и управления НБУ в каждой области.

Территориальные управления Национального банка Украины не имеют статуса юридического лица и не могут выдавать нормативные акты. Они действуют от имени Национального банка в границах полученных от него полномочий.

Национальный банк Украины подотчетен Президенту Украины и Верховной Раде Украины в границах их конституционных полномочий. Национальный банк не является подотчетным Кабинету Министров, но он должен поддерживать экономическую политику правительства.

Национальный банк Украины выдает нормативно — правовые акты по вопросам, отнесенных к его полномочиям, которые являются обязательными для органов государственной власти и органов местного самоуправления, банков, предприятий, организаций независимо от форм собственности, а также для физических лиц.

Для осуществлений своих функций Национальный банк имеет право бесплатно получать информацию от банков и других финансово — кредитных учреждений об их деятельности и соответствующие объяснения относительно полученной информации и проведенных операций. Для подготовки банковской и финансовой статистики, анализа экономической ситуации Национальный банк имеет право получать необходимую информацию от органов государственной власти и органов местного самоуправления и субъектов хозяйствования всех форм собственности.

Что касается служебных лиц НБУ, то законодательно установлено, что Голова Национального банка, его заместители, члены Правления не могут быть народными депутатами Украины, членами правления Украины, заниматься предпринимательской деятельностью, выполнять работу по совместительству, кроме преподавательской, научной и другой творческой деятельности, получать займы от каких — либо кредитных учреждений, за исключением Национального банка.

Таким образом, Национальный банк Украины является главным компонентом банковской системы нашей страны и призван обеспечить ее стабильное функционирование и развитие. Для осуществления своей деятельности НБУ включает в себя определенные подразделения, юридический статус которых закреплен в законодательных актах Украины.

2. Основные функции НБУ

В соответствии с Конституцией Украины основной функцией Национального банка является обеспечение стабильности денежной единицы Украины.

Для выполнения своей основной функции Национальный банк способствует поддержанию устойчивости банковской системы, а так же, в границах своих полномочий, — ценовой стабильности.

Согласно с Законом Украины «О Национальном банке Украины» НБУ выполняет такие функции:

1. В соответствии к разработанными Радой Национального банка Украины основными принципами денежно — кредитной политики определяет и проводит денежно — кредитную политику.

2. Монопольно осуществляет эмиссию национальной валюты Украины и организовывает ее объем.

3. Выступает кредитором последней инстанции для банков и организует систему рефинансирования.

4. Устанавливает для банков правила проведения банковских операций, бухгалтерского учета и отчетности, защиты информации, средств и имущества.

5. Организовывает создание и методологически обеспечивает систему денежно — кредитной и банковской статистической информацией и статистики платежного баланса.

6. Определяет систему, порядок и формы платежей, в том числе между банками.

7. Определяет стороны развития современных электронных банковских технологий, создает, координирует и контролирует создание электронных платежных средств, платежных систем, автоматизации банковской деятельности и средств защиты банковской информации.

8. Осуществляет банковское регулирование и контроль.

9. Ведет Государственные реестр банков, осуществляет лицензирование банковской деятельности и операций в предусмотренных законами случаях.

10. Ведет официальный реестр идентификационных номеров эмитентов платежных карточек внутренне государственных платежных систем.

11. Осуществляет сертификацию аудиторов, которые проводят аудиторскую проверку банков, временных администраторов и ликвидаторов банка.

12. Составляет платежный баланс, осуществляет его анализ и прогнозирование.

13. Представляет интересы Украины в центральных банках иностранных государств, международных банках и других кредитных учреждениях, где сотрудничество осуществляется на уровне центральных банков.

14. Осуществляет в соответствии с определенным специальным законом полномочия валютного регулирования, определяет порядок осуществления операций с иностранной валютой, организовывает и осуществляет валютный контроль за банками и другими финансовыми учреждениями, которые получили лицензию Национального банка на осуществление валютных операций.

15. Обеспечивает накопление и сбережение золотовалютных резервов и осуществление операций с ними и банковскими металлами.

16. Анализирует состояние денежно — кредитных, финансовых, ценовых и валютных отношений.

17. Организовывает инкассацию, перевозку банкнот и монет и других ценностей, выдает лицензии на право инкассации, перевозки банкнот и монет и других ценностей.

18. Реализует государственную политику по вопросам защиты государственных секретов в системе Национального банка.

19. Берет участие в подготовке кадров для банковской системы Украины.

20. Определяет особенности функционирования банковской системы Украины в случае введения военного состояния или особенного периода, осуществляет мобилизационную подготовку системы Национального банка.

21. Осуществляет другие функции в финансово — кредитной сфере в границах своей компетенции, определенной законом.

Национальный банк Украины является:

1. Центральным банком страны, банк банков.

Основной функцией Национального банка Украины, как центрального банка государства, является обеспечение стабильности национальной единицы — гривны. Национальный банк ведет Республиканскую книгу регистрации банков, валютных бирж и других финансово — кредитных учреждений. Коммерческие банки и иностранные банки могут осуществлять банковские операции только после регистрации в Республиканской книге регистрации банков. Национальный банк представляет интересы Украины в отношениях с центральными банками других стран, международными банками и финансово — кредитными организациями.

2. Эмиссионным центром страны.

Национальному банку Украины принадлежит монопольное право на эмиссию денег в оборот, а также выпуск национальных денежных знаков (банкнот и монет). Для печати банкнот и карбирования монет создан собственный Банкнотно — монетный двор. С введением в действие Малинской фабрики банковской бумаги Украина имеет замкнутый цикл изготовления национальных денег. Обеспечение экономики денежными средствами осуществляется через сеть региональных управлений Национального банка по заказу банков.

3. Органом валютного регулирования и контроля.

Национальный банк Украины является главным органом, который определяет валютную политику.

В сфере валютного регулирования Национальный банк:

осуществляет валютную политику на основании принципов общей экономической политики Украины;

составляет вместе с Кабинетом Министров Украины платежный баланс Украины;

контролирует соблюдение утвержденного Верховной Радой Украины лимита внешнего государственного долга Украины;

определяет лимиты задолженности в иностранной валюте уполномоченных банком нерезидентам;

наполняет, сберегает и использует резервы валютных ценностей для осуществления государственной валютной политики;

выдает лицензии на осуществление валютных операций и принимает решение об их отмене;

определяет способы установления и использования валютных (обменных) курсов иностранных валют, выраженных в валюте Украины, курсов валютных ценностей, выраженных в иностранной валюте или расчетных (клиринговых) единицах.

4. Органом регулирования банковской деятельности.

Банковское регулирование и надзор — особый вид ведомственного контроля, система мониторинга, заключающегося в активных, упорядоченных действиях, осуществляемых НБУ с целью обеспечения выполнения банками и финансово-кредитными учреждениями законодательства и обязательных нормативов.

К числу основных задач банковского регулирования и надзора относятся:

обеспечение стабильности и надежности банковской системы;

укрепление доверия к банковской системе;

защита интересов вкладчиков и иных кредиторов от риска потери средств вследствие неэффективного управления банками, неосторожного поведения или мошенничества;

создание и поддержание в банковской сфере конкурентной среды как важнейшего условия обеспечения приоритетности интересов клиента в деятельности банка;

обеспечения открытости, прозрачности политики в деятельности банковской сферы в целом и каждого банка в отдельности;

поддержание необходимого уровня профессионализма, а так же стандартов деятельности банков, внедрение организационных и технологических нововведений в интересах потребителей банковских услуг.

5. Кредитором последней надежды.

Для поддержания стабильности банковской системы и расширение ее кредитных возможностей Национальный банк выдает банкам кредиты, которые используются для покрытия временных нужд банков и кредитования потребностей, связанные со структурной перестройкой экономики Украины. Выполняя функцию кредитора последней инстанции, Национальный банк Украины выдает банкам кредиты под программы финансового оздоровления банков.

6. Финансовым агентом правительства.

В функции банкира и финансового агента правительства, НБУ задействован, прежде всего, в кассовом выполнении Государственного бюджета. Здесь он сотрудничает с финансовыми органами (прежде всего с Министерством финансов Украины) в решении общих вопросов фискальной и монетарной политики. Суть кассового исполнения бюджета состоит в организации поступлений денежных средств (налоги, сборы, поступления от реализации государственных ценных бумаг) и одновременно выдачи бюджетных средств в процессе выполнения бюджета. НБУ является главным банком, который ведет счет Министерства финансов (Казначейства). Таким образом, организуя поступление и выдач денежных средств, НБУ обеспечивает расчетно-кассовое обслуживание правительства.

7. Организатором межбанковских расчетов.

С января 1994 года Национальный банк в соответствии с возложенными на него функциями создал и ввел автоматизированную систему межбанковских расчетов с использованием прогрессивных технологий в банковском деле.

Таким образом, предназначение Национального банка Украины реализуется через его основные функции, которые закреплены законодательно. Исполнение данных функций является главной задачей в деятельности НБУ.

3. Основные операции, осуществляемые НБУ

Для обеспечения выполнения возложенных на него задач и функций Национальный банк, согласно ст.42 Закона «О Национальном банке Украины», осуществляет такие операции:

1. Предоставляет кредиты коммерческим банкам и другим финансово-кредитным учреждениям для поддержки ликвидности по ставке не ниже ставки рефинансирования Национального банка и в порядке, определенном Национальным банком.

2. Осуществляет дисконтные операции с векселями и чеками в порядке, определенном Национальным банком.

3. Покупает и продает на вторичном рынке ценные бумаги в порядке, предусмотренном законодательством Украины.

4. Открывает собственные корреспондентские счета в заграничных банках и ведет счета банков-корреспондентов.

5. Покупает и продает валютные ценности с целью монетарного регулирования.

6. Хранит банковские металлы, а также покупает и продает банковские металлы, драгоценные камни и другие ценности, памятные и инвестиционные монеты из драгоценных металлов на внутреннем и внешнем рынках без квотирования и лицензирования.

7. Размещает золотовалютные резервы самостоятельно или через банки, уполномоченные им на ведение валютных операций, выполняет операции с золотовалютными резервами Украины с банками, рейтинг которых по классификации международных рейтинговых агентств отвечает требованиям к первоклассным банкам не ниже категории А.

8. Принимает на хранение и в управление государственные ценные бумаги и другие ценности.

9. Выдает гарантии и поручительства согласно положению, утвержденному Правлением Национального банка;

10. Ведет счет Государственного казначейства Украины без оплаты и начисление процентов

11. Выполняет операции по обслуживанию государственного долга, связанные с размещением государственных ценных бумаг, их погашением и выплатой дохода по ним.

12. Ведет личные счета работников Национального банка.

13. Ведет счета международных организаций.

14. Осуществляет бесспорное взыскание средств со счетов своих клиентов согласно законодательству Украины по решению суда.

Согласно вышеназванному закону НБУ имеет право принимать участие в формировании капитала и деятельности международных организаций согласно международным договорам, участниками которых является Украина, а также согласно соглашениям между ним и центральными иностранными банками.

Таким образом, Национальный банк имеет право осуществлять данные и другие операции, необходимые для обеспечения выполнения своих функций.

Вступ

Однією з характерних рис сучасного стану розвитку банківської системи України є інтенсивне опанування банками технологій споживчого кредитування.

Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування кінцевого споживання.

Призначення споживчого кредиту – задоволення споживчих потреб широких верств населення. Предоставлення споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, з іншого – прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг.

Необхідність споживчого кредиту зумовлена тим, що в процесі кругообігу індивідуальних капіталів одні суб`єкти господарювання нагромаджують тимчасово вільні кошти, а інші – потребують цих коштів. Споживчий кредит сприяє розв’язанню суперечності між можливим тимчасовим «замороженням» коштів і необхідністю їх ефективного використання. За допомогою споживчого кредиту банки акумулюють тимчасово вільні кошти одних клієнтів з тим, щоб надати позику іншим клієнтам, залучені таким чином кошти становлять основу кредиту.

Тема споживчого кредитування стає все більш актуальною для нашої країни. Свідченням цього є розвиток державних програм з житлового кредитування молодих сімей, активізація роботи банків на цьому сегменті ринку. Спочатку ці послуги були орієнтовані на більш заможних громадян нашої країни, але з часом рамки цих категорій розширюються, і цей банківський продукт стає доступним кожному громадянину. Адже побудова багатої й високо розвинутої країни можлива лише за умови, що кожен громадянин буде жити в добробуті та достатку. А цю проблему, в деякій мірі, можна вирішити за допомогою такого банківського продукту як споживчий кредит.

Саме тому в сучасних умовах правильна організація та розробка сучасних технологій банківського споживчого кредитування набувають особливого значення та обумовлюють актуальність проведеного дослідження.

Об`єктом дослідження дипломної роботи є процес кредитування населення на споживчі потреби. За допомогою дослідження процесу кредитування можна визначити подальший рух та тенденції розвитку споживчого кредитування в нашій країні.

У якості предмета дослідження виступають структурні та функціональні елементи споживчого кредитування, взаємозв’язок яких формує систему споживчого кредитування, а також напрями їх удосконалення.

В роботі використано методи логічного аналізу при визначенні базових категорій дослідження, суцільного статистичного аналізу, статистичних таблиць, графіків та діаграм при оцінці узагальнюючих показників діяльності українських банківських установ у сфері споживчого кредитування та несу цільного спостереження при оцінці процесу здійснення споживчого кредитування АКБ «Правекс-банк», порівняльного аналізу при наданні характеристики світових моделей і технологій споживчого кредитування та застосуванні світового досвіду у практиці споживчого кредитування на Україні.

Метою даної роботи є розкриття сутності функціонування системи споживчого кредитування та обґрунтування конкретних пропозицій з питань її удосконалення, на основі систематизації теоретичного матеріалу, розкриття діючої практики організації процесу споживчого кредитування і виконаного аналізу.

Для досягнення поставленої мети в роботі були поставлені такі завдання:

– вивчити теоретико-суттєву характеристику споживчого кредиту;

проаналізувати сучасний стан і виявити основні проблеми споживчого кредитування в Україні;

проаналізувати вітчизняний досвід організації та функціонування банківських установ у сфері споживчого кредитування;

– провести аналіз кредитного портфеля і оцінку кредитної роботи «Правекс-банку» в сфері споживчого кредитування;

– порівняти основні моделі та технології споживчого кредитування в світовій практиці;

– запропонувати конкретні заходи щодо удосконалення механізмів здійснення споживчих кредитних операцій в комерційних банках України.

При написанні дипломної роботи використовувались такі нормативні акти: Закон України «Про Національний банк України», Закон України «Про банки і банківську діяльність», Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», Закон України «Про заставу», Положення «Про кредитування», Положення НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» та інші законодавчо-нормативні матеріали.

Дипломна робота грунтується на аналізі наукових робіт, авторами яких є Лагутін В.Д., Мороз А.М., Васюренко О.В., Алексеєнко М., Антонової О.М., Владичина У., Дзюблюка О.В., Зіміной О.В., Шелудько Н.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, дозволить покращити роботу зі споживчого кредитування установами банків; надасть можливість комерційним банкам організувати їх діяльність у відповідності з цілісною системою управління кредитними операціями та кредитними ризиками, впровадити нові ефективні нетрадиційні кредитні пропозиції, і як наслідок, підвищити ефективность функціонування банківської системи в цілому.

1. Теоретико-суттєва характеристика споживчого кредитування

1.1 Економічна природа кредитування на споживчі потреби. Суб’єктно-об’єктний склад та структура

Споживчий кредит це кредит, який надається фізичній особі на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку.

Сутнісна ознака споживчого кредиту – кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможній попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва [68].

Суб’єктами відносин при споживчому кредитуванні являються фізичні особи (позичальники), а в особі кредиторів виступають банки, ощадні каси й асоціації, ломбарди, кредитні спілки, підприємства та організації. Між банками і населенням може існувати посередник, наприклад, торговельна організація [73].

Об’єктом кредитування є витрати, пов’язані з задоволенням потреб населення поточного характеру, в тому числі придбання товарів в особисту власність, а також витрати капітального (інвестиційного) характеру на будівництво та підтримання нерухомого майна [68].

До споживчих кредитів відноситься досить широкий набір позик. У загальному плані виділяють товарні і грошові споживчі кредити. Товарний споживчий кредит пов`язаний із продажем товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий споживчий кредит – це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їхніх споживчих потреб.

Споживчий кредит має багато специфічних особливостей, пов’язаних із особливостями особистого споживання громадян [20].

По-перше, цей вид позики відображає відносини між кредитором і позичальником, зміст яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик, які надаються суб’єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що викликає рух вартості.

По-друге, повернення позиченої вартості при споживчому кредитуванні відбувається не в результаті вивільнення коштів у позичальника, а в результаті їх надходження чи нагромадження.

По-третє, споживчий кредит є засобом задоволення споживчих потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ (товарів, послуг), які вони могли б придбати лише у майбутньому, зібравши кошти, необхідні для купівлі цих цінностей або послуг. Надання споживчих позик населенню, з одного боку, підвищує їх платоспроможний попит, життєвий рівень у цілому, а з іншого – прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.

По-четверте, всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню соціальних проблем – підвищенню життєвого рівня населення (передусім із низькими та середніми доходами), утвердженню принципів соціальної справедливості.

Класифікація споживчих кредитів здійснюється (додаток К):

за суб’єктами кредитної угоди;

за об’єктами кредитування;

за строками кредитування;

за способом надання;

за видами забезпечення;

за методами погашення;

за методом стягнення процентів;

за характером кругообігу коштів [73].

За суб’єктами кредитної угоди (типом кредитора і позичальника) розрізняють [20]:

банківські споживчі позики;

позики, надані населенню торговельними організаціями;

споживчі позики фінансово-кредитних установ небанківського типу (ломбарди, пункти прокату, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи, будівельні товариства, пенсійні фонди і т.д.);

особисті чи приватні споживчі позики, надані приватними особами;

споживчі позики, надані фізичним особам безпосередньо на підприємствах і в організаціях, у яких вони працюють.

За об’єктами кредитування (напрямами використання) в Україні споживчі кредити поділяються на два види [22]:

на споживчі цілі та на невідкладні потреби;

на затрати капітального (інвестиційного) характеру.

За строками кредитування споживчі кредити поділяють на:

короткострокові (строком від 1-го дня до 1-го року) [22];

середньострокові (строком від 1 року до 3 років) [20];

довгострокові (строком понад 3–5 років) [22].

За способом надання споживчі кредити поділяють на цільові і нецільові (на невідкладні потреби, овердрафт та ін.).

За забезпеченням розрізняють позики незабезпечені (бланкові) і забезпечені (заставою, гарантіями, поручительствами, страхуванням).

За методом погашення розрізняють кредити, які погашаються одноразово і кредити із розстрочкою платежу [20].

За характером кругообігу коштів споживчі кредити поділяють на разові і відновлювальні (револьверні). В групу револьверних, як правило, включають кредити, які надаються клієнтам за кредитними картками, або кредити за єдиними активно-пасивними рахунками у формі овердрафту.

За методом стягнення процентів кредити класифікують так: кредити зі стягненням процентів у момент його надання; позики зі сплатою процентів у момент погашення кредиту; позики зі сплатою процентів рівними внесками протягом усього строку кредитування (щоквартально, один раз у півріччя, або за спеціально обумовленим графіком) [22].

За ступенем ризику кредити розподіляються на стандартні та нестандартні (кредити з підвищеним ризиком): під контролем; субстандартні; сумнівні; безнадійні [10].

Основні напрями кредитної та процентної політики визначаються комерційним банком, у межах яких встановлюються [22]:

об’єкти кредитування;

максимальні розміри кредитів;

мінімальні процентні ставки за кредитами;

строки користування кредитом.

Що стосується більш детального регулювання споживчого кредиту зі сторони держави в порівнянні з іншими формами кредиту, то це в основному проявляється в регулюванні процентних ставок, строків, додержання принципів соціальної справедливості, доступності кредитів. Більш детальне регулювання обумовлене тим, що споживчий кредит появ’язаний з потребами населення, рівнем його життя.

Установи комерційних банків здійснюють видачу кредитів населенню в межах кредитних ресурсів.

Основною обов’язковою умовою надання кредиту є його забезпечення заставою майна або цінними паперами та доходами за ними. В залежності від предмету застави передбачаються наступні види застави [4]:

застава нерухомості (іпотека);

застава товарів в обороті або у переробці;

застава індивідуально визначеного майна;

застава цінних паперів;

застава майнових прав.

Кредити фізичним особам-резидентам України можуть надаватися під гарантії та забезпечення страхуванням.

Гарантовані кредити – виражаються в юридичному оформленні зобов`язання з боку гаранта (поручителя) відшкодувати фактично нанесені збитки банку при порушенні безпосередньо позичальником умов кредитного договору. В ролі гаранта (поручителя) можуть виступати юридичні особи, що користуються достатньою довірою банку (постійні клієнти; внутрішні та іноземні кредитні установи, компанії, фірми; фізичні особи).

Кредити, забезпечені страхуванням – у такому разі може укладатися трьохстороння угода: банк – гарант (страхова організація) – позичальник.

Розміри кредитів, що надаються громадянам України, обмежуються [20, 21]:

граничними розмірами, встановленими комерційним банком для конкретного виду кредитів;

платоспроможністю позичальника, його здатністю повністю й у встановлений строк повернути отриманий кредит;

вартістю заставленого майна та цінних паперів, що можуть бути надані позичальником (іншою особою) для забезпечення повернення кредиту з урахуванням виду застави.

Банк надає споживчі кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються вартістю товарів і послуг, які є об’єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими фізичною особою банкові для забезпечення, та суми її поточних доходів, за винятком обов’язкових платежів, протягом 10 років [79]. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей, об’єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, причому він не повинен перевищувати 10-ти років з дня його надання [11].

Надання споживчих кредитів здійснюється на підставі кредитних договорів, які укладаються індивідуальними позичальниками з установою банку за місцем проживання, за винятком кредитів на будівництво або купівлю індивідуальних житлових будинків (квартир), які надаються за місцем забудови або знаходження індивідуального житлового будинку (квартири).

Звертаючись до банку про надання кредиту, позичальник має подати такі документи [20]:

заяву про отримання кредиту;

анкету позичальника – фізичної особи;

довідку з визначенням загальної суми одержуваного річного доходу позичальника та членів його сім’ї;

копію довідки Державної податкової інспекції про одержання ідентифікаційного коду;

паспорт громадянина України;

рахунок-фактуру на споживчі товари, які планується придбати за рахунок кредиту;

у разі кредитування під заставу – ксерокопії документів про право власності на заставлене майно.

Розмір процентної ставки за користування споживчім кредитом встановлюється установою банку самостійно, залежно від вартості кредитних ресурсів, характеру наданого забезпечення, виду кредиту, попиту та пропозиції на кредитному ринку в конкретному регіоні та інших чинників з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку із залучення коштів, необхідних для надання кредиту, й забезпечувала рентабельну роботу установи банку.

Строки надання споживчих кредитів різноманітні. Із загальної суми споживчих кредитів значна частина приходиться на короткострокові та середньострокові кредити. Деякі з них видаються з розстрочкою платежу. Довгострокові кредити видаються на інвестиційні цілі.

Банки – кредитори можуть надавати споживчі кредити безпосередньо позичальникам (прямі кредити), що звертаються в банк за позикою, або побічні, через посередників (торгівельну організацію). В зв’язку з тим, що торгівельні організації не завжди мають грошові кошти, щоб перекрити всю заборгованість по наданому ними кредиту покупцеві, вони самі звертаються в банки за позиками. Непряме кредитування дозволяє надавати кредити без значного збільшення операційних витрат банку.

Прикладом непрямого кредитування споживчих потреб є позики торговельній організації. Потреби торговельних організацій в засобах покривається за рахунок залучення кредиту. В результаті акту продажи товару довгострокового користування відшкодовується вся вартість товару, але позичальник залучає його без значного грошового внеску або без нього.

Споживчі кредити надаються і такими небанківськими установами, як кредитні спілки, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи. Усі вони є громадськими організаціями, створеними на добровільних засадах на основі залучення особистих заощаджень для взаємного кредитування. Ці кредитні установи, як правило, не мають на меті одержання прибутку, тому надають позики безвідсоткові або під мінімальні відсотки. Кредитні спілки працюють з тими верствами населення, які в силу економічних причин не можуть отримати позику в банку.

Банк надає споживчі кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об`єктом кредитування, в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою з урахуванням суми її поточних доходів.

В країнах з ринковою економікою споживчий кредит, як зручна та вигідна форма обслуговування населення, грає велику роль в економіці країни. Тому він активно регулюється зі сторони держави. Регулювання здійснюється як на рівні видачі кредиту, так і на рівні його використання і виражається або в заохоченні кредитування кінцевого споживача через процентну ставку, термін кредиту, первинну участь власними коштами в кредитній операції, або шляхом створення більш жорстокого режиму кредитування.

В різних країнах діють різні закони, що регулюють умови кредитування індивідуальних позичальників, однак їх об`єднує спільна мета: заради підвищення рівня життя споживчий кредит повинен бути доступний в необхідному об`ємі.

Отже, на сьогоднішній день існує досить широкий спектр банківських продуктів зі споживчого кредитування, як на світовому ринку так і на ринку України. Перспективи роботи банків із населенням в Україні значні, особливо швидкими темпами розвиваються банківські кредитні продукти з використанням новітніх технологій, наприклад таких, як кредитні картки.

1.2 Нормативно-правова база організації споживчого кредитування на Україні

Положенням НБУ «Про кредитування» категорія споживчий кредит визначається як кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам – резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку якщо інше не передбачено умовами договору [11].

Правовідносини у сфері кредитування регулюються нормами Цивільного кодексу України, Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про іпотеку», «Про іпотечне кредитування», положеннями Національного банку України «Про кредитування» і «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків». Цивільний кодекс містить загальні норми, котрі належать до інституту кредитного договору, а також регламентує основи і порядок звернення стягнення на закладене майно, способи забезпечення зобов’язань. Закон «Про Національний банк України» містить норми, що стосуються загальних положень грошово-кредитної політики. Головним призначенням інструментів грошово-кредитної політики є стабілізація, активізація банківського сектора у сфері банківських операцій, зокрема кредитних. На сучасному етапі розвитку кредитних операцій споживче кредитування займає питому вагу кредитного портфеля банку. Саме тому грошово-кредитна політика в першу чергу повинна слугувати засобом регулювання кредитних операцій. Закон «Про банки і банківську діяльність» дає загальне юридичне трактування кредитних операцій і представляє загальні норми, що стосуються інституту захисту прав та інтересів кредиторів, забезпечення стабільності банківської системи, а також містить перелік обмежень у сфері кредитування [99].

Актуальність питання правового забезпечення іпотеки та іпотечного кредитування як одного з пріоритетних напрямків діяльності вітчизняних банків пов’язана, з одного боку, зі стрімким розвитком іпотечного кредитування – надання порівняно дешевих та довгострокових позичок громадянам та суб’єктам підприємницької діяльності, – а з іншого – з уведенням в обіг значних матеріальних ресурсів та необхідністю мінімізувати ризики кредиторів шляхом застави надійного та високоліквідного майна. Правове регулювання відносин іпотеки в Україні здійснюється на основі переліку нормативно-правових актів. Законом України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року, який сприяв запровадженню заставних операцій у банківську практику, передбачалися різні види застави, визначалися її предмет, договір застави тощо. Цим законом було фактично відроджено іпотеку (заставу нерухомості), що вважається найнадійнішим засобом забезпечення виконання умов кредитних та інших договорів [4]. У 2001 році, після тривалої нормотворчої перерви у сфері регулювання відносин іпотеки, було прийнято новий Земельний кодекс, який набув чинності з 1 січня 2002 року. Плідним за результатами розвитку законотворчого процесу в галузі правового регулювання питань іпотеки та іпотечного кредитування виявився 2003 рік. Поряд із прийняттям Цивільного кодексу України знаковою подією стало прийняття базового Закону України «Про іпотеку», який вступив у силу з 1 січня 2004 року і вважається одним із найпрогресивніших на теренах Центральної та Східної Європи [75].

У розвинутих країнах світу, як правило, діє спеціальний Закон про споживчий кредит, на основі якого забезпечується державне сприяння розвитку споживчої сфери. Сьогодні необхідне відповідне правове забезпечення використання кредиту як одного з дійових інструментів розвитку процесів інтеграції національної економіки в світову економічну систему. Процес структурної перебудови та стабілізації вітчизняної економіки практично неможливий без кредитної допомоги світового співтовариства. З допомогою кредиту можливий імпорт нових технологій, передової техніки, навіть при пасивному торговому балансі. При цьому кредит сприяє розвитку експорту товарів, використовується як засіб регулювання платіжного балансу країни [101].

Отже, недостатність законодавчого забезпечення, невідповідність норм чинного законодавства щодо кредитування вимогам сьогодення є суттєвими проблемами, які безпосередньо впливають на стан системи банківського кредитування.

У нормативно-правовому (організаційному) сенсі доцільно покращити регулятивну базу, в тому числі закони, які захищають права кредиторів. Зокрема, прийняти Закон України «Про банківське кредитування» з урахуванням об’єктивних законів функціонування кредиту, принципів та умов організації кредитування, визначити відповідальність як банку, так і позичальника, а також держави.

На наш погляд, Закон України «Про банківське кредитування» має:

охоплювати всі види банківських кредитів, включаючи кредити, котрі нині належно не розвинені, – іпотечний кредит та довготермінове кредитування, форми і методи кредитування;

визначити організацію контролю у процесі кредитування (обсяг
контролю, аудит кредитних операцій);

розкрити проблеми страхування кредитних ризиків.

Прийняття нового Закону «Про банківське кредитування», на нашу думку, дасть змогу збільшити обсяги споживчого кредитування, зменшити ризики у сфері активних кредитних операцій. У підсумку виграють не лише банки, а й позичальники, котрі матимуть змогу розширити свою діяльність за рахунок кредитних коштів. У виграші буде й держава, оскільки з пожвавленням банківського споживчого кредитування зросте обсяг надходжень до бюджету у вигляді податків.

Доцільно сформувати інфраструктуру кредитних операцій (у тому числі інформаційного, методичного, кадрового забезпечення). Так, Національний банк України має розробити:

нове положення «Про кредитування»;

методику оцінювання кредитного ризику та управління ним;

положення «Про роботу з проблемними кредитами»;

рекомендації з аналізу кредитного портфеля.

Необхідним є також розробка єдиної методичної бази організації кредитування. Якщо керуватися вказівками Національного банку України, то банки зобов’язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій і методику проведення оцінювання фінансового стану позичальника (контрагента банку) та ряд інших.

Перелік методичної документації, що її рекомендує Національний банк України, на наш погляд, не повний, а це в свою чергу зменшує ефективність організації кредитування банку. Цей перелік доцільно доповнити такими методичними вказівками:

положеннями про кредитні комітети банку та кредитні комісії філій;

порядок встановлення і перегляду лімітів;

кредитні послуги банківської установи;

положення про порядок прийняття рішень щодо надання кредитів;

регламент здійснення кредитного моніторингу;

регламент роботи із заставою під час проведення кредитних операцій;

порядок укладення договорів на страхування майна, наданого в заставу;

методи управління проблемними кредитами.

Проблеми правового забезпечення і регулювання відносин у кредитній сфері є гострими і потребують невідкладних заходів з боку держави. Але грошово-кредитна політика, що проводиться державою, не забезпечує очікуваного економічного зростання. Це пояснюється тим, що структура української економіки є інертною щодо ринкових механізмів і дуже слабо реагує на застосування правових інструментів грошово-кредитної політики. Отже, причини економічної кризи лежать у недосконалості правового забезпечення загальноекономічної політики держави, насамперед у низькому рівні правової бази належної структурної перебудови реального сектора економіки.

1.3 Сучасні проблеми банківського кредитування на споживчі потреби в Україні

Більшість проблем у діяльності вітчизняних комерційних банків в сучасних умовах пов’язано з проведенням ризикованої кредитної політики [80].

Для поліпшення стану справ у сфері кредитування необхідно досягнення в Україні фінансової та макроекономічної стабільності, але на даному етапі вітчизняна кредитно-банківська система не виконує ролі прискорювача розвитку національної економіки.

Незважаючи на прийняття Верховною Радою рішення про зниження податку з заробітної плати на 7% (з 20% до 13%), державні підприємства та приватні підприємці не поспішають підвищувати робітникам офіційну заробітну плату, тому що податкове законодавство так і залишилось на недосконалому рівні. Це призводить до того, що при наданні кредиту, банк оцінює кредитоспроможность клієнта не досить ретельно. Це веде до збільшення ризику банку при кредитуванні та збільшення обсягів проблемних кредитів [81].

Деякі банки при кредитуванні фізичних осіб на довгий строк вимагають спочатку предоставлення застави, а тільки потім надають кредит під заставу придбанного житла чи машини. Тобто, спочатку позичальник закладає своє житло, земельну ділянку або машину банкові, потім за кредитні кошти придбає нерухомість або машину, закладає ії банкові, а попередню заставу виносить з реєстрів рухомого або нерухомого майна. Це призводить до марної трати грошей позичальником [24].

Дуже високий рівень відсоткової ставки при кредитуванні фізичних осіб, особливо при наданні кредиту у гривні (у доларах або євро – 15%, гривня – до 26%) відносять до суттєвих проблем сучасного кредитування. Майбутній позичальник – фізична особа, намагається взяти кредит у доларах США або євро, незважаючи на те, що при погашенні кредиту доведеться придбати валюту на «чорному» ринку або у банку за комерційним курсом. Це призводить до надмірного використування іноземної валюти, обсяги якої треба зменшувати [89].

Більшість комерційних банків приваблюють до себе клієнтів-фізичних осіб пропонуючи оформити кредит за так званою нульовою ставкою або під невисокі відсотки за кредит. Тобто комерційний банк пропонує невелику відсоткову ставку в порівнянні з іншими банками, але в умовах кредитного договору передбачена інша стаття, згідно з якою знімає з позичальника-фізичної особи різноманітні комісійні винагороди і, якщо скласти всі комісійні та відсотки за кредит за весь строк кредитування, вийде таж сама відсоткова ставка, як у банків, котрі не беруть ніяких комісійних винагород, а пропонують тільки більш високий рівень відсотків. Але у недалекому майбутньому проведення цієї операції буде заборонено відповідними нормативними НБУ [18].

Для збільшення кредитного портфеля банки йдуть на ризиковану видачу кредиту – видача готівки під поруку. Це призводить до того, що в більшості випадків кредити не погашаються, і у банка виникає в кінцевому стані безнадійна заборгованість, яка списується за рахунок резервів, а це в свою чергу призводить до зниження нормативів, встановлених Національним банком України [69].

Наступна проблема з’являється коли банк надає позичальнику-фізичній особі кредит на невідкладні потреби або на придбання товарів широкого вжитку, то страхування фінансових ризиків банку повинно бути обов’язковим, тому що при наданні кредиту на ремонт квартири, придбання машини та нерухомості, банк підстраховує себе тим, що в нього є застава і яку він, в разі неможливості позичальника погасити заборгованість за кредитом, може реалізувати і гроші направити на погашення заборгованості. При наданні кредиту на невідкладні потреби або на придбання товарів широкого вжитку страхування фінансового ризику банку буде обов’язковим – то гарантом повернення грошових коштів буде страхова компанія, тобто ризик буде зведений до мінімуму [77].

Суттєвою і розповсюдженою є проблемна ситуація, коли позичальник-фізична особа, яка отримала кредит в одному банку та не в змозі погасити його, звертається у другий банк або відділення цього ж банку, отримує ще один кредит, який теж не в змозі погасити, та звертається ще в один банк або кредитну спілку. Цей ланцюг може бути дуже довгим, що зайвий раз свідчить про те, що комерційним банкам України треба мати банк данних на всіх позичальників-фізичних осіб, які вже мали або мають кредити, або звертались до банку з проханням надання кредиту і банком було відмовлено в цьому (обов’язково вказувати причину відмови). На нашу думку, доступ до цієї бази даних повинен бути крім банківської служби безпеки ще в одного з банківських робітників, який займається кредитуванням. Цей банківський робітник повинен бути зареєстрований як користувач та працювати в цій базі під окремим паролем, який повинен відновлюватись кожен місяць.

Отже, на даному етапі розвитку банківської системи України існує чимало проблем, на вирішення яких потрібно багато часу.

Більшість проблем у діяльності вітчизняних комерційних банків в сучасних умовах пов’язано з проведенням ризикованої кредитної політики. Проблеми правового забезпечення і регулювання відносин у кредитній сфері є гострими і потребують невідкладних заходів з боку держави. Але грошово-кредитна політика, що проводиться державою, не забезпечує очікуваного економічного зростання. Необхідною є розробка єдиної методичної бази організації кредитування.

1.4 Техніко-економічна характеристика АКБ «Правекс – банк»

Акціонерний комерційний банк «Правекс-банк», один з найбільш високотехнологічних банків України, працює на українському банківському ринку більше 14 років. (Реєстрація в НБУ №139 від 29 грудня 1992 р.). Діє на підставі ліцензії НБУ №7 від 3 грудня 2001 р. та Ліцензії ДКЦПФР на право здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів АБ №113111 від 15.10.2004 р.

Станом на 01.01.2007 структура Правекс-банку являє собою розгалужену мережу, що складається з 10 філій, 13 обласних дирекцій, 406 відділень, 82 міні-відділення та понад 400 точок видачи споживчих кредитів, розташованих як у Київському регіоні, так і в усіх областях України, включаючи Автономну Республіку Крим.

Чисельність персоналу: всього – 5400 чол.; у т.ч.: Київський регіон – 2659 чол., області України – 2741 чол.

Правекс-банк є офіційним агентом Travelex, прямим агентом Western Union, а також членом: MasterCard International S.A., Principal Member; Visa International S.A., Principal Member; American Express, банк-партнер; Асоціації «Український Кредитно-Банківський Союз»; Української міжбанківської валютної біржі; Української товарної біржі» Контрактовий Дім УМВБ»; Першої фондової торгової системи; Кримської міжбанківської валютної біржі; Кримської фондової біржі; Міжрегіонального фондового союзу; Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв [83].

Зареєстрований АКБ «Правекс-Банк» Національним банком України у 1992 році. Вже з 1994 року Банк став обслуговувати картки Visa, Eurocard/MasterCard, Diners Club і дорожні чеки Tomas Cook; було введено в експлуатацію програмний комплекс «Клієнт-Банк». У 1996 році введено в експлуатацію електронну комунікаційну систему Reuters-Dealing 2000 та отримано ліцензію №7 НБУ на право здійснення банківських операцій. У 1997 році Банк став членом Europay International Association, а також повноважним членом Товариства всесвітніх міжбанківських фінансових комунікацій (S.W.I.F.T.). Тоді ж було рорзпочато емісію карток платіжної системи Eurocard/MasterCard (Mass, Gold і Cirrus/Maestro) з логотипом Правекс-Банку. Вперше в Україні розпочато масове обслуговування населення по прийому платежів готівкою, розпочато проведення операцій з купівлі – продажу банківських металів у 1998 році. Тоді ж Банк став асоційованим членом Visa International Association. У 1999 році вперше в Україні розроблено програму з надання іпотечних кредитів на купівлю житла, надано перший іпотечний кредит; розпочато емісію карток платіжної системи Visa (Classic, Gold, Electron) з логотипом Правекс-Банку; Банк став агентом і почав проводити операції за системою грошових переказів Western Union. 2000 рік – розроблено і впроваджено внутрішньобанківську платіжну систему, Банк перейшов на цілодобове обслуговування клієнтів за системою «Клієнт-Банк»; розпочато випуск і розповсюдження міжнародних доларових карток American Express. У 2001 році вперше в Україні розроблено програму з надання кредитів на купівлю автомобілів, надано перший авто кредит; розроблено програму з надання кредитів на купівлю споживчих товарів, надано перший споживчий кредит; Банк став принциповим членом Visa International Association; введено в експлуатацію систему «Інтернет – Клієнт-Банк». У 2002 році Банк став прямим агентом компанії Western Union в Україні, тоді ж було введено в експлуатацію систему миттєвих грошових переказів по Україні «Правекс-Телеграф». 2003 рік – отримано єдину ліцензію на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів; отримано еквайрингову ліцензію платіжних систем American Express та Visa International; присвоєння почесного сертифіката «Кращий корпоративний проект 2003 року», присвоєння титулу «Банк з найкращими показниками розвитку в Україні» за версією журналу EUROMONEY; кредитно-інвестиційний портфель банку перевищив розмір 1 000 000 000 грн.; присвоєння почесного сертифіката «Самий постійний клієнт» від визнаного світового лідера в області технологічних рішень – компанії NCR. У 2004 році розпочато емісію карток Visa в євро, Visa Business Electron, MasterCard Business, MasterCard Electronic Business, впроваджено програму овердрафтного кредитування держателів зарплатних карток; розпочато емісію перших в Україні мультивалютних карток Visa у 3 валютах – гривня, євро, долар США, а також присвоєння почесного сертифіката «Корпоративна безпека. Захищений доступ в інтернет». 2005 рік – за результатами фінансового рейтингу газети «Бізнес» Правекс-банк переміг у самій престижній банківській номінації «Банк, в якому Ви розмістили б депозит»; розпочато емісію бізнес-карток Visa Business Silver, Visa Business Gold для корпоративних клієнтів та елітної картки Visa Platinum. У 2006 році за результатами рейтингу ділового видання «Галицькі контракти» в проекті «Гвардія брендів» Правекс-банк був відмічений дипломом за створення найефективнішого бренда України. У цьому ж році розпочався сертифікований випуск чипових карток Visa Electron та Visa Classic.

Облікова політика АКБ «Правекс-Банк» на 2006 рік визначає та встановлює для всіх філій, відділень, структурних підрозділів Головного банку єдиний порядок ведення бухгалтерського обліку операцій, які здійснює Банк. Діяльність АКБ «Правекс-Банк» в 2006 році у порівнянні з 2005 роком характеризується приростом доходів з більшості видів операцій. У 2006 році Правекс-Банк продовжував дотримуватися напрямку розміщення фінансових ресурсів на ринку кредитування клієнтів, зокрема у кредити фізичним особам. Кредити фізичних осіб у порівнянні з 2005 роком зросли більш ніж на 66,4%. Їх питома вага у коштах, розміщених по контрагентах склала 68,6%. Протягом 2006 року не було припинення окремих видів банківських операцій. Обмежень щодо володіння активами немає.

Правекс-Банк є одним з найбільших операторів-продавців готівкової національної валюти, застосовує індивідуальний підхід до кожного клієнта та надає право вибору номіналу грошових купюр. Протягом останніх років банк значно активізував свою діяльність в галузі торгівлі готівковими грошовими ресурсами на міжбанківському ринку. Так, за 2006 рік загальний обсяг реалізованої готівкової національної валюти перевищив 3,7 млрд. грн., проти 2,5 млрд. грн. у 2005 році. Таким чином, приріст обсягів реалізації готівкових гривень у 2006 році становить 48%. Вказані суми не є граничними для банку і свідчать, скоріше, про ємність внутрішнього ринку готівкової національної валюти, а не про можливості Правекс-Банку як продавця.

Що стосується міжбанківського ринку готівкової іноземної валюти (у 2004 році ємність внутрішнього ринку перестала задовольняти потреби Правекс-Банку, який традиційно виступає споживачем іноземної валюти. Дані обставини спричинили природній вихід банку на міжнародний ринок і, як наслідок, Правекс-Банк розпочав купівлю готівкової іноземної валюти за кордоном), то вони зросли в порівнянні з 2004 роком більш ніж у 4 рази і сягнули 144,8 млн. доларів США. З них 94,8 млн. доларів було використано для власних потреб, а близько 50 млн. доларів продано на внутрішньому ринку комерційним банкам. Протягом 2006 р. в іноземний банк вивезено банкнот на суму 5,4 млн. доларів США. Загалом, зростаючі обсяги готівкового обігу банку протягом 2006 року значно випереджають середні темпи розвитку міжбанківського ринку України. Правекс-Банк, маючи великий досвід високоякісного обслуговування поточних рахунків клієнтів, гарантує високий стандарт касового обслуговування. Так, в 2006 році клієнтами, юридичними особами, було знято з поточних рахунків понад 2,05 млрд. грн. проти 1,7 млрд. грн. у 2005 р., таким чином, приріст обсягів знятої з рахунків готівки становить 20%. Особлива увага приділяється касовому обслуговуванню органів Державного казначейства України та його бюджетних організацій. У 2006 році бюджетним організаціям було виплачено загалом понад 220 млн. грн.

Протягом 2006 року Правекс-банк активно проводив операції із залучення та розміщення коштів у національній та іноземній валютах на міжбанківському ринку України, а також валютообмінні операції з купівлі та продажу іноземної валюти.

Загальний обсяг операцій з розміщення ресурсів на міжбанківському ринку за 2006 рік збільшився на 78,17% у порівнянні з 2005 роком і сягнув 8,675 млрд. грн. Завдяки реалізації стратегії максимального використання власної ресурсної бази Правекс-банк у 2006 році досягнув зниження обсягу операцій із залучення ресурсів на 49,37%, порівняно з 2005 роком. В абсолютному вираженні обсяг залучених протягом 2006 року ресурсів становив 1,722 млрд. грн.

Правекс-банк надає своїм клієнтам не тільки повний спектр традиційних послуг (можливість стати активним учасником учасником ресурсного ринку, купувати / продавати валюту на міжбанківському валютному ринку за найбільш оптимальним курсом), але й таких, які здійснює лише Правекс-банк: обмін і конвертація «екзотичних» валют, надання технологічних кредитів з метою розрахунку клієнтів в іноземній валюті за контрактами.

Загальний обсяг операцій Правекс-банку з купівлі/продажу іноземної валюти становив у 2006 році еквівалент 401618557 доларів США. Майже три чверті цього обсягу, а саме еквівалент 293704918 доларів США, становили операції з купівлі іноземної валюти. Обсяг операцій з продажу іноземної валюти – еквівалент 107913639 доларів США.

Правекс-Банк має багатолітній досвід роботи з платіжними картками. Понад 7 років Правекс-Банк здійснює емісію і обслуговування різноманітних видів платіжних систем під своїм логотипом Всього за 2006 рік банк випустив близько 300 000 карток платіжних систем Visa International та MasterCard International, що значно перевищує обсяг емісії за 2005 рік. На кінець 2006 року загальний обсяг емісії становив понад 900 000 платіжних карток. Правекс-банк має найширший продуктовий ряд платіжних карток серед українських банків (більше 90 карткових продуктів), який може задовольнити потреби найвибагливіших клієнтів.

На сьогодні клієнтів-держателів платіжних карток обслуговують понад 280 банкоматів авторитетного міжнародного виробника – компанії NCR. Кількість банкоматів постійно зростає. У 2005 році Правекс-Банк був визнаний «найпостійнішим» клієнтом світового лідера з виробництва автоматів самообслуговування – компанії NCR. Банк намагається забезпечити для клієнтів найкращі місця розташування своїх банкоматів. Для цього в 2005 році було перенесено близько 50 банкоматів у перспективніші місця, де існує більший попит на послугу зі зняття готівки. У 2005 році був запущений банкомат, що видає євро, а також чотири банкомати по Україні, в яких можна отримати долари США. Приріст обсягів готівки, яка щомісячно видається через банкомати банку, з початку 2006 року становить 56%, а з початку 2005 року – 83%.

Правекс-Банк – визнаний лідер серед українських банків. Він першим розпочав проведення операцій з банківськими металами. Банк міцно утримує своє лідерство в цій сфері діяльності й сьогодні.

За період з 1998 року Правекс-Банк реалізував українським споживачам понад 14029 кг банківського золота, срібла, платини та паладію.

До послуг клієнтів найбільший асортимент злитків банківських металів, який включає 12 номіналів зливків золота, 9 номіналів зливків срібла, 11 номіналів зливків платини та 2 номінали зливків паладію. У 2005 р. Через регіональну мережу банку було реалізовано близько 70% від загального продажу банківських металів.

Ломбардне кредитування під заставу брухту виробів із дорогоцінного металу становить певну частку банківського бізнесу. Правекс-Банк проводить ломбардне кредитування з 2001 р., і за цей період було видано 1897 кредитів на загальну суму 1 241169,05 гривні. Оптимізація процедурних питань дозволяє здійснювати оформлення ломбардного кредиту за 10 – 15 хвилин.

Правекс-Банк надає клієнтам усі можливі послуги на ринку цінних паперів і має єдину ліцензію Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів. Правекс-Банк здійснює операції зберігача цінних паперів, ведення реєстру власників іменних цінних паперів, діяльність з випуску та обігу цінних паперів (діяльність торговця цінними паперами). Крім того, банк традиційно пропонує клієнтам операції з доміцілювання векселів, прийняття векселів на інкасо, опротестування векселів та авалювання векселів. Загальний об’єм вкладень банку в цінні папери у 2006 році становить близько 240 млн. грн.

Одним із пріоритетних напрямків діяльності Правекс-Банку є розрахункове обслуговування клієнтів у іноземних валютах. Всі види міжнародних розрахунків здійснюються банком на найвищому рівні завдяки використанню у роботі сучасних електронних засобів зв’язку, таких як S.W.I.F.T., Reuters, Telex. Банк оптимізував свою кореспондентську мережу та на даний час підтримує кореспондентські відносини з 11 банками у 6 країнах світу, що дозволяє проводити розрахунки зі всіма країнами близького та далекого зарубіжжя.

З клієнтами працює висококваліфікована команда фахівців і персональних менеджерів, що несуть відповідальність за забезпечення якісного обслуговування, оперативне і точне задоволення потреб клієнта.

2. Аналіз діючої практики організації кредитування на споживчі потреби в Україні

2.1 Організація споживчого кредитування в банках України

Банківські операції з кредитування реального сектора економіки, завжди сполучені з певними ризиками, пов’язаними як із загальноекономічними причинами, так і з причинами, обумовленими діями конкретного кредитора, його вмінням аналізувати можливі ризики, оцінювати та управляти ними.

Надання споживчих кредитів в банках України здійснюється на підставі кредитних договорів, які укладаються індивідуальними позичальниками з установою банку за місцем проживання, за винятком кредитів на будівництво або купівлю індивідуальних житлових будинків (квартир), які надаються за місцем забудови або знаходження індивідуального житлового будинку (квартири).

Для одержання кредиту позичальник укладає з банком кредитний договір, у якому визначаються умови видачі та порядок погашення кредиту, права, обов’язки і відповідальність кожної зі сторін. Одночасно укладається договір застави з позичальником або майновим поручителем – фізичною або юридичною особою.

Відсоткова ставка за кредит визначається на загальних підставах. В окремих випадках банк може встановлювати порядок сплати відсотків з регресом платежу (тобто сума відсотків за користування кредитом розподіляється і сплачується рівними частинами протягом дії кредитного договору).

Протягом часу дії кредитного договору банк має право змінювати рівень процентної ставки за кредит залежно від зміни процентної політики банку та державних органів, в компетенцію яких входить вирішення цих питань, від попиту та пропозицій на кредитні ресурси з оформленням цих змін додатковою угодою. Порядок зміни процентної ставки обумовлюється в кредитному договорі.

В разі зміни процентної ставки за кредитом, пролонгації кредиту, зміни будь-якого пункту кредитного договору або появи/ліквідації пунктів у кредитному договорі укладається додаткова угода, що є невід’ємною частиною кредитного договору. При необхідності укладаються додатки до договору застави (закладу), які є необхідними частинами договору [22].

У разі відмови позичальника укласти додаткову угоду про зміну процентної ставки кредитний договір розривається банком в односторонньому порядку, а позичальник зобов’язаний повністю розрахуватись за одержаним кредитом.

Процентні ставки за іпотечними кредитами, які надаються в національній валюті, можуть бути фіксованими або плаваючими. При застосуванні плаваючої ставки в кредитному договорі повинні бути визначенні критерії її розрахунку. В якості критеріїв розрахунку плаваючої ставки можуть використовуватись:

зміна індексу споживчих цін в річному розрахунку за останні 12 місяців;

зміна ставок залучення коштів на депозити фізичних осіб в гривні на строк понад один рік;

зміни доходності середньострокових та довгострокових державних цінних паперів;

зміна облікової ставки НБУ.

На нашу думку, при розрахунку та встановленні відсоткової ставки за іпотечним кредитом необхідним є застосування плаваючої ставки на будь-який строк кредитування, з огляду на нестабільність економічної ситуації в країні. Гнучка відсоткова політика допоможе уникнути низки ризиків, що є характерними для іпотечного кредитування, а саме ризику ліквідності та відсоткового ризику для банку та забезпечити зміну розміру відсоткової ставки пропорційно змінам цін на предмет іпотеки.

Звертаючись до банку про надання кредиту, позичальник має подати такі документи [20]:

заяву про отримання кредиту;

анкету позичальника – фізичної особи;

довідку з визначенням загальної суми одержуваного річного доходу позичальника та членів його сім’ї;

копію довідки Державної податкової інспекції про одержання ідентифікаційного коду;

паспорт громадянина України;

рахунок-фактуру на споживчі товари, які планується придбати за рахунок кредиту;

у разі кредитування під заставу – ксерокопії документів про право власності на заставлене майно.

Рішення про надання кредиту приймається кредитним комітетом установи банку на підставі загального висновку кредитного підрозділу, який повинен враховувати висновки з цього питання служби безпеки, юридичної служби та підрозділу з управління ресурсами.

Кредит надається, переважно, в безготівковій формі, в окремих випадках – готівкою.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою [11, 79].

Новий кредит надається лише при умові повної сплати заборгованості за раніше одержаними кредитами або при наявності додаткового ліквідного майна та реальних можливостей щодо своєчасного погашення кредиту й сплати процентів.

Короткострокові кредити громадянам надаються на споживчі цілі (придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів) та на нагальні потреби (лікування, навчання, туристичні подорожі, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо) строком до 1-го року.

Довгострокові кредити громадянам надаються на такі цілі [21]:

будівництво індивідуальних житлових будинків із надвірними будівлями;

будівництво будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом, і будинків дачного типу, для благоустрою садових ділянок;

будівництво гаражів;

купівля індивідуальних житлових будинків із надвірними будівлями;

купівля квартир у житлових будинках;

купівля будинків дачного типу та будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом;

купівля гаражів;

реконструкція та капітальний ремонт індивідуальних житлових будинків;

реконструкція та ремонт квартир;

реконструкція та капітальний ремонт будинків дачного типу і будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом;

поточні потреби (придбання товарів тривалого користування меблі, транспортні засоби, побутова техніка та ін.).

Термін користування довгостроковим кредитом встановлюється залежно від об’єкта кредитування, розміру кредиту та фінансового стану позичальника. При цьому строк користування кредитом, одержаним на будівництво та купівлю житла, не повинен перевищувати 10-ти років, а за іншими видами кредитів – 5-ти років [21].

У відповідності з положеннями про кредитування житла на вторинному ринку сума кредиту, що видається банком не повинна перевищувати 70% вартості придбання чи облаштування землі, будівництва (реконструкції чи вартості житла, що купується), але якщо позичальник купує житло на первинному ринку – сума кредиту може бути зменшена до 50% вартості, згідно інвестиційного договору, якщо ступінь готовності будинку від 30 до 60%. В іншій частці (в розмірі не менше 30% або 50%) позичальник повинен брати участь власними коштами в об`єкті, що кредитується.

Обов’язковою умовою надання довгострокового кредиту є страхування об’єктів кредитування на користь банку протягом усього періоду користування кредитом. Копія страхового договору подається банкові позичальником у строки, передбачені кредитним договором.

Видача кредиту позичальникам здійснюється у безготівковій формі шляхом [21, 22]:

оплати розрахункових документів на матеріали, конструкції, обладнання, надані послуги, виконані роботи;

перерахування коштів на поточний рахунок позичальника (у разі здійснення будівництва власними силами) на підставі розрахунку готовності об’єкта кредитування;

перерахування коштів на поточний рахунок продавця квартири, житлового будинку чи гаража.

У виняткових випадках установа комерційного банку може видавати кредит готівкою з правом контролю за цільовим використанням коштів.

Сучасними різновидами споживчого кредитування в банках України є чековий кредит та банківські кредитні картки, тобто надання кредиту фізичним особам по їх запиту переважно на основні розстрочки платежу [68]. Надання чекового кредиту пов’язано з наявністю поточного рахунку в банку. Між кредитором та позичальником передбачається обумовлене завчасно автоматичне надання кредиту в момент вичерпання залишку коштів на рахунку. Такі позики можуть погашатися або в процесі надходження на рахунок грошових коштів (вкладів) або спеціальними внесками позичальника. Можуть використовуватися картки гарантування чеків для ідентифікації клієнта. Інший вид чекового кредиту базується на застосуванні спеціального чекового рахунку та спеціальних банківських чеків. Ці чеки можуть мати особливу форму та код, що забезпечує ідентифікацію при їх обробці в банку. Вкладник отримує позику як тільки чек надходить в банк для проведення по рахунку. Позичальник виписує чек проти суми виділеного йому чекового кредиту. При прид’явленні чеку встановлена сума ліміту зменшується, коли ж на рахунок надходять кредитні платежі ліміт поновлюється. Чекове кредитування пов’язане з великими витратами і для банку і для споживача і легко піддається контролю. Чековий кредит надається тільки після звернення позичальника в банк, котрий повинен оцінити кредитоспроможність заявника.

Особливістю сучасного розвитку споживчого кредиту є зростання обсягів використання банківських кредитних карток. Кредитні картки припускають участь трьох сторін – власника картки, банку та торгівельної організації. Пластикова картка з виділеними символами, видана банком покупцеві, служить для торгівельної організації свідченням того, що банк гарантує відкриття кредиту власнику цієї картки. Картка надається клієнту, якщо стан його депозитних та позичкових операцій з банком задовільний. По кожній картці встановлюється ліміт, який може бути змінено в ту чи іншу сторону в залежності від режиму використання картки її власником. Кредитні картки застосовуються і при сплаті за послуги. Але слід зазначити, що кредитні картки недоцільно застосовувати при купівлі дорогих товарів, так як велика вартість поглинає практично всю величину ліміту картки. Використання кредитних карток поліпшує надання споживчих кредитів. Вони служать знаряддям обігу та скорочують потреби в готівкових коштах.

2.2 Аналіз основних показників функціонування ринку споживчого кредитування в Україні

Однією з основних тенденцій на ринку банківського кредитування останніми роками стала активізація споживчого кредитування населення. Не в останню чергу такі зміни зумовлені реакцією на підвищення рівня платоспроможності населення: 2003 року доходи населення зросли на 17,1%, 2004-го – на 16,5%, 2005-го – на 27,2%, 2006-го номінальні доходи населення становили 365,9 млрд. грн. і порівняно з 2005 роком зросли на 38,4%. Особливо істотно зросли доходи на фоні темпів збільшення ВВП. Досвід споживчого кредитування показав, що існуючі відсоткові ставки є оптимальними у співвідношенні з рівнем доходів населення.

Стимулювання урядом соціальних виплат сприяло збільшенню внутрішнього платоспроможного попиту населення. У поєднанні зі зниженням попиту на кредити з боку суб’єктів господарювання через несприятливий інвестиційний клімат це стало додатковим чинником активізації банків у сегменті споживчого кредитування населення.

У цей час кредитами користується близько 12% громадян України, а вже в недалекому майбутньому ними планують скористатися як мінімум 30% населення. Такі висновки можна зробити, поглянувши на темпи зростання ринку споживчого кредитування за останні три роки. Лише за 2006 рік обсяги кредитування населення в Україні збільшились приблизно у 2,5 рази. Якщо ринок споживчого кредитування буде зростати такими темпами, то протягом наступних п’яти років кожний третій громадянин України прийматиме участь у якій-небудь програмі споживчого кредитування. Як наслідок, при сприятливих умовах у даному процесі буде задіяно все більшу кількість учасників, як із сторони населення, так і із сторони фінансових організацій.

Значним поштовхом розвитку українського ринку споживчого кредитування став дозвіл НБУ банкам України на кредитування фізичних осіб в іноземній валюті та видачу «вільних» кредитів. Тобто майже всі банківські установи мають змогу займатися кредитуванням населення на споживчі потреби.

Найзначніші обсяги кредитів населенню банки надавали у великих промислових центрах і регіонах, де сконцентровано населення з вищим рівнем доходів. Так, 2004 року на столицю та сім економічно потужних регіонів припадало 74,8% сукупного обсягу кредитів фізичним особам. При цьому киянам банки надали 37,2% кредитів, позичальникам Дніпропетровської області – 9,7%, Донецької області – 7,8%. За підсумками 2006 року питома вага вказаних регіонів дещо знизилась – до 70,7%, що зумовлено гальмуванням динаміки кредитування населення столиці – питома вага кредитів у місті Києві скоротилася до 29,0%, хоч на Дніпропетровщині збільшилася до 10,6%, Донеччині – до 8,4%.

Загалом у 2004–2006 рр. виразно простежується тенденція нарощування обсягів кредитування фізичних осіб у регіонах. Так, якщо в середньому по Україні за вказаний період обсяги кредитів населенню зросли в абсолютному вираженні у 3,7 раза, то в Дніпропетровській області – у 4,1, Донецькій – 4,0, Одеській – 4,4, Харківській – 4,2, Львівській – 4,3, Запорізькій – 4,5, в АР Крим – у 3,7, місті Києві – у 2,9 раза.

За останніми даними, найактивніше споживчі кредити надають «Приватбанк», «Аваль», «Правекс-банк», «Укрсоцбанк» та «Райффайзенбанк». Найбільшим попитом серед населення користується кредитування на купівлю житла, автомобілей, побутової техніки, меблів, кредити на будівництво нового житла та ремонт. Серед найбільш перспективних напрямків виділяють кредитування туризму, освіти, медичних послуг. У зв’язку з тим, що відсоткові ставки за валютними кредитами нижче, ніж за гривневими при мінімальних курсових коливаннях, населення надає перевагу кредитуванню в доларах, особливо, коли йдеться о великих кредитних лініях, пов’язаних з купівлею машини або житла.

За даними моніторингу сучасного стану українського суспільства, проведеного Інститутом соціології НАН України спільно з компанією «Социс-Гелап» з груп товарів, які розглядаються в якості предметів кредитування, населення найменш забезпечено меблями (17,7%) та стерео-, відеоапаратурою (18,6%).

Відносно висока забезпеченість населення товарами «першої необхідності» (холодильник, пральна машина, телевізор) не є повною, крім того потреба в них існуватиме постійно через природній цикл споживання цих товарів. Що стосується товарів другого класу (відео-, стереоапаратура, меблі, магнітофони), то ними забезпечено близько 20% (відео-, стереоапаратура, добротні меблі) та 57,3% (магнітофони) населення.

Протягом 2000–2006 років удвічі збільшилася частка населення, яке забезпечено стерео – та відеоапаратурою (з 9,9% до 18,6%), при фактично незмінній частці користувачів магнітофонів. Опосередковано це свідчить про зміну попиту та орієнтацію населення на придбання більш складних (а значить і більш дорогих) музичних систем.

За даний період (2000–2006 рр.) певною мірою зменшилася забезпеченість населення пральними машинами (77,5% – у 2000 р. та 71,4% – у 2006 р.) та меблями (27,9% – у 2000 р. та 17,7% – у 2006 р.). Це пояснюється завершенням протягом цього періоду циклу споживання даних товарів та відсутністю у населення матеріальної можливості відновити їх. З певним поліпшенням економічної ситуації та матеріального стану населення в цілому попит на ці товари підвищиться.

Найбільший попит серед респондентів, які мають потребу в споживчих кредитах, зафіксовано на холодильники, комп’ютери, телевізори (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Рейтинг товарів тривалого використання, які бажають придбати опитані в кредит

Ті респонденти, які зазначили варіант відповіді «інше» – 27,17%, вказували на необхідність кредитування купівлі нерухомості – придбання житла та дачі, автомобіля. Наведені дані підтверджують висновок, що поряд з потребою в товарах тривалого використання електропобутового призначення серед населення існує потреба в купівлі нерухомості: при чому попит на нерухомість та автомобілі, згідно рейтингу, перевищує попит на інші товари тривалого використання.

Також було встановлено, що кожна соціально-демографічна група має свою «першочерговість» в придбанні товарів довготривалого використання (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Потреби споживачів залежно від соціально-демографічної групи населення

У більшості випадків персональні комп`ютери не є для середньої української сім`ї предметом такого ж ступеня важливості, як холодильник чи квартира, попит на послуги з продажу комп`ютерної техніки в кредит відносно невеликий, проте він, за оцінками експертів, швидко зростає.

Витрати населення у 2007 році на непродовольчі товари складуть 9943,75 млн. грн., у тому числі на меблі, килими, товари культурно-побутового призначення – 1433,75 млн. грн.

В Україні прискорено розповсюджуються технології іпотечного кредитування.

Дедалі більше банків отримують досвід розробки і реалізації програм іпотечного кредитування. Із 158 банків України на ринку іпотечного кредитування працюють 35.

Проведені дослідження статистичних показників розвитку іпотечного кредитування в Україні дозволяють зробити наступні висновки.

На протязі 2002–2006 років в Україні суттєво знизилися відсоткові ставки за іпотечними кредитами:

з 27% до 20% – в національній валюті;

з 18% до 12% – в іноземній валюті.

Це дало можливість забезпечити значне зростання загальних обсягів іпотечного кредитування.

Отже, підводячи підсумок аналізу ситуації споживчого кредитування в Україні, можна сказати, що поряд з потребою в товарах тривалого використання електропобутового призначення серед населення існує потреба в купівлі нерухомості: при чому попит на нерухомість та автомобілі, згідно рейтингу, перевищує попит на інші товари тривалого використання. Незважаючи на всі проблеми, досягнутий дуже помітний прогрес у розвитку кредитування населення в цілому. Ринок продажу забезпечений фінансовими закладами лише на 40%, тому з’являються все нові банки та вступають в конкурентну боротьбу за споживача. Популярність споживчого кредитування поміж банками набирає оберти.

2.3 Аналіз кредитного портфеля та процесу здійснення споживчого кредитування в АКБ «Правекс-банк»

Процес організації споживчого кредитування в АКБ «Правекс-банк» регулюється Положенням АКБ «Правекс-банк» про споживче кредитування. Порядок, згідно якого відбувається здійснення операцій по кредитуванню фізичних осіб на споживчі потреби, розроблений на підставі Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про заставу», «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та інших законодавчих актів, Положення Національного банку України «Про кредитування», нормативних актів Національного банку України, Положень АКБ «Правекс-банк «Про споживче кредитування», «Про кредитні комітети АКБ» Правекс-банк», «Про кредитний комітет по кредитуванню фізичних осіб», «Про кредитний комітет по споживчому кредитуванню», Технологічних карт операцій з кредитування фізичних осіб та інших нормативних документів.

З метою кредитування фізичних осіб на споживчі потреби в Банку (балансовій установі Банку) створюється Кредитні комітети двох рівнів: Кредитний комітет по кредитуванню фізичних осіб та Кредитні комітети по споживчому кредитуванню.

Кредитний комітет по кредитуванню фізичних осіб Банку (балансовій установі) приймає рішення про умови кредитування фізичних осіб у межах своєї компетенції, яка визначається Рішенням Правління Банку (балансової установи Банку) та Положенням про кредитний комітет по кредитуванню фізичних осіб.

Кредитний комітет по кредитуванню фізичних осіб балансової ЦО Банку у межах своєї компетенції встановлює ліміти самостійного прийняття рішення по кредитуванню фізичних осіб Кредитного комітету по кредитуванню фізичних осіб балансової установи Банку, які є обов`язковими для виконання.

Кредитний комітет по споживчому кредитуванню приймає Рішення щодо кредитування фізичних осіб згідно Положення по Кредитний комітет по споживчому кредитуванню та Рішень Правління Банку (балансової установи Банку). Якщо прийняття рішень виходить за межі лімітів самостійного прийняття рішень Кредитного комітету по споживчому кредитуванню в Банку (балансовій установи Банку), документи передаються на розгляд відповідного Кредитного комітету по кредитуванню фізичних осіб в балансовій установі Банку (або ЦО Банку), який приймає відповідне рішення.

Матеріали засідань Кредитного комітету по споживчому кредитуванню в Банку повинні бути надані секретарем беззаперечно на вимогу члена відповідного Кредитного комітету по кредитуванню фізичних осіб в Банку.

Кредитний працівник діє на підставі посадової інструкції, Рішень Правління Банку, Рішень відповідних кредитних комітетів, наказів.

Обов`язки кредитного працівника:

виконувати всі дії, передбачені нормативними документами та внутрішньобанківськими Положеннями з питань кредитування фізичних осіб у строки та у обсягах, вказаних в цих документах;

виконувати накази начальника відділу споживчого кредитування, рішення Кредитних комітетів Банку (балансової установи Банку).

Відповідальність кредитного працівника:

за належне виконання покладених на нього обов`язків відповідно до посадової інструкції;

за правильність та своєчасність здійснених операцій;

за виконання наказів начальника відділу споживчого кредитування;

збереження банківської таємниці.

При зверненні потенційного позичальника з метою отримання кредиту кредитним працівником проводиться особиста співбесіда з фізичною особою, в ході якої позичальник отримує наступну інформацію:

перелік існуючих програм споживчого кредитування;

умови кредитування (строки, відсоткові ставки, забезпечення, розмір необхідного щомісячного доходу);

перелік необхідних документів для отримання кредиту;

строк розгляду заяви.

Кредитний працівник разом із позичальником визначає бажану програму споживчого кредитування, умови кредитування та з`ясовує:

соціальний стан позичальника;

фінансово-майновий стан позичальника;

щомісячний дохід за останні 6 місяців на дату подання заяви;

клієнтську та кредитну історію позичальника, наявність поточних рахунків потенційного позичальника та підприємства, на якому він працює, в установах АКБ «Правекс-банк»;

ділову репутацію;

відомості про розмір кредиту та бажану процентну ставку;

цільове призначення кредиту;

можливе забезпечення;

бажану дату отримання кредиту.

Розмір щомісячних доходів позичальника не повинен бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати на дату подання заяви.

При зверненні позичальника до Банку (балансової установи Банку) з клопотанням про надання кредиту або відкриття кредитної лінії під платіжну картку кредитний працівник розраховує максимальний розмір кредиту в залежності від потреб позичальника та середньомісячних доходів (надходжень на поточний рахунок, відкритий в Банку).

Якщо в результаті особистої співбесіди встановлюється, що фінансовий стан позичальника є стійким, стабільним та достатнім для отримання кредиту, кредитний працівник продовжує роботу з потенційним позичальником з метою надання кредиту.

У випадку недостатнього доходу потенційного позичальника для отримання кредиту кредитним працівником пропонується позичальнику:

надати інформацію щодо додаткових доходів;

розглянути можливість кредитування у меншому розмірі;

надати забезпечення (додаткове забезпечення);

При невідповідності потенційного позичальника кредитній політиці Банку такому позичальнику відмовляють у наданні кредиту.

Після одержання копії протоколу Кредитного комітету з рішенням про надання кредиту кредитами працівник кредитного відділу готує кредитний договір у 2-х примірниках. Зміст кредитного договору кредитний працівник відділення узгоджує з позичальником. При підготовці кредитного договору використовується типова форма, розроблена Юридичним управлінням Центрального офісу Банку та затверджена Постановою Правління АКБ «Правекс-банк». У випадку виникнення розбіжностей щодо змісту кредитного договору з позичальником, кредитний працівник спільно з участю працівника юридичної служби, вносить зміни та доповнення в текст кредитного договору.

Оригінал кредитного договору разом із розпорядженням на оприбуткування кредитного договору на позабаланс передається кредитним працівником відділення за фактом підписання до сховища Банку (балансової установи Банку) протягом 3 робочих днів з дати підписання такого договору. Копія договору залишається в кредитній справі позичальника.

Зібрані документи кредитний працівник оформлює в кредитну справу. У кредитну справу підшиваються всі документи, що є в наявності на момент підписання кредитного договору (зібрані згідно переліку документи, встановленими діючими програмами споживчого кредитування), а також всі наступні документи, що стосуються даного договору, до моменту завершення кредитних відносин з позичальником. Оригінали договору знаходяться у сховищі Банку (балансової установи Банку). Відповідальність за стан ведення кредитної справи несе кредитний працівник.

Надання кредиту здійснюється на цілі, що передбачені кредитним договором у порядку, визначеному Положенням «Про споживче кредитування» та Технологічними картами операцій з кредитування фізичних осіб.

При отримання готівки через касу банку видача кредиту здійснюється на поточний рахунок фізичної особи, якій відкривається в обов’язковому порядку. Додатково до пакету документів для отримання кредиту позичальник заповнює заяву, картку із зразками підпису та підписує договір про відкриття та ведення поточного рахунку. Даний поточний рахунок може бути використаний для видачі кредиту, але на нього не поширюються вимоги щодо відсутності комісії за видачу кредиту та перерахування коштів на погашення кредиту (відсотків). Нарахування відсотків здіснюється з дня фактичного перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника.

3 метою спрощення процедури погашення кредиту та відсотків за його користування кредитний працівник може запропонувати позичальникові укласти додаткову угоду до договору на відкриття та ведення поточного рахунку та кредитного договору. Додаткові угоди передбачають надання Банку права списувати з поточного рахунку позичальника грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками автоматично (з моменту виникнення заборгованості). Для даної процедури позичальник, окрім додаткової угоди на договірне списання підписує 2 розпорядження: на перерахування коштів на погашення відсотків та погашення кредиту. Після підписання даних документів кредитний працівник повідомляє працівника структурного підрозділу з автоматизації балансової установи Банку для активізації даної процедури.

При заповненні розпорядження обов’язково вказується дата перерахування, яка повинна бути наступною за датою виникнення заборгованості по кредиту та відсотках.

По відсотках та по кредиту датою виникнення зобов’язання вважається день, наступний за вказаним в кредитному договорі для проведення вищезазначених розрахунків.

Відсотки з поточного рахунку списуються автоматично, про суму списання заборгованості за кредитом кредитний працівник повідомляє працівника структурного підрозділу з автоматизації балансової установи Банку щомісячно за даними кредитного договору з позичальником, або відслідковує відповідність залишку на поточному рахунку сумі погашення кредиту згідно умов кредитного договору.

У випадку відсутності у позичальника розрахункового рахунку, або якщо позичальник не підписує додаткову угоду, зазначену вище, погашення кредиту відбувається шляхом внесення готівки на позичковий рахунок та рахунок нарахованих відсотків через касу.

Документи на перерахування кредитних коштів (рахунки-фактури, договори та розпорядження на перерахування коштів) надаються позичальником до банку. Кредитний працівник проводить перевірку наданих для оплати документів відповідно до вимог чинного законодавства та Технологічних карт операцій з кредитування фізичних осіб.

Оригінали розпоряджень чи інших документів на перерахування коштів залишаються в кредитній справі позичальника.

Кредитний працівник відділення готує розпорядження на перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника в рахунок оплати товарів/послуг та передає працівнику відділу споживчого кредитування засобом факсимільного зв’язку.

Працівник відділу споживчого кредитування на підставі наданого розпорядження протягом робочого дня складає платіжне доручення, реєструє в журналі реєстрації, візує, передає на підпис осіб, які мають право першого та другого підпису.

Після підписання платіжного доручення працівник відділу споживчого кредитування передає уповноваженій особі структурного підрозділу, яка здійснює дані операції, платіжне доручення для перерахування коштів. Другий екземпляр підшивається в кредитну справу позичальника разом із оригіналом розпорядження позичальника на перерахування коштів.

У випадку отримання кредиту під платіжну картку кредитний працівник виконує наступні дії:

збирає пакет документів для отримання картки та відкриття карткового рахунку;

передає документи для внесення інформації в систему Трансмастер структурному підрозділу платіжних карток балансової установи Банку (або іншій уповноваженій особі, яка має відповідні права на здійснення даної операції);

Після прийняття позитивного Рішення відповідного Кредитного комітету:

надає розпорядження про відкриття рахунків;

надає розпорядження для внесення змін в систему Трансмастер відповідальній особі по роботі в Трансмастері;

надає розпорядження про відкриття кредитної лінії під платіжну картку працівнику відділу споживчого кредитування, відповідальному за встановлення кредитних ліній в системі Трансмастер.

Зняття готівки здійснюється позичальником за допомогою платіжної картки. Кредитний працівник повідомляє відділ неторгових операцій про дату видачі кредиту та суму. Кредитний працівник розраховує суму готівки, що необхідно зняти, враховуючи розмір комісії Банку за дану операцію та особисто контролює отримання готівки в касі. Розмір готівки, що знімається з картки, не повинен перевищувати різницю між розміром кредитної лінії та розміром комісії. Забороняється зняття готівки з картки у повному розмірі кредитної лінії, тому що комісія списується автоматично.

Оригінали отриманих від позичальника документів зберігаються в кредитній справі позичальника.

У 2006 році АКБ «Правекс-банк» дотримувався напрямку розміщення фінансових ресурсів на ринку кредитування клієнтів, особливо зосередившись на кредитуванні фізичних осіб. За минулий рік кредити фізичних осіб зросли в 1,7 рази і становили 53,8% (1143278 тис. грн.) всіх активів. Крім цього, значна питома вага належить кредитам, наданим юридичним особам (10,8% або 230129 тис. грн.) та іншим банкам (5,1% або 109237 тис. грн.). Майно банку в структурі активів становить 7,9% (168295 тис. грн.).

Кредитування є одним із пріоритетних і прибуткових напрямків діяльності банку.

Доходи від кредитних операцій у 2006 році склали 167,22 млн. грн. або 45,2% від усіх доходів банку.

У 2006 році АКБ «Правекс-банк» продовжував створювати нові кредитні продукти, значно розширивши при цьому сфери кредитування. За рахунок цього кредитний портфель банку в 2006 році збільшився в 2,19 рази або в абсолютних цифрах на 397,08 млн. грн. і склав станом на 01.01.2007 року 1425,62 млн. грн.

При цьому умови за кредитами Правекс-банку залишалися одними з найвигідніших на ринку кредитних послуг України.

Правекс-банк посідає одне з лідируючих місць на банківському ринку України з кредитування фізичних осіб, що становить 80,2% від кредитів у загальному кредитному портфелі банку.

Обсяг кредитування фізичних осіб за 2006 рік збільшився порівняно з 2005 р. у 2,19 рази або в абсолютних цифрах на 451,13 млн. грн. та склав станом на 01.01.2007 року 1143,28 млн. грн. Цей обсяг склався завдяки наданню широкого спектра програм для громадян, а саме (рис. 2.1.):

Рис. 2.1. Кредити фізичних осіб

стандартного кредитування під заставу нерухомості, землі, майнових прав на депозит, транспортних засобів;

іпотечного кредитування для купівлі житла терміном до 20 років;

молодіжного кредитування для купівлі житла терміном до 20 років;

кредитування для купівлі автомобілів у розстрочку терміном до 6 років;

споживчого кредитування для придбання побутової, аудіо – та відеотехніки терміном до 3 років;

ломбардного кредитування.

Правекс-банк надає послуги з кредитування юридичних осіб і для цього постійно розробляються нові кредитні програми. Усього в банку працює 9 кредитних програм для юридичних осіб, а саме (рис. 2.2.):

стандартне кредитування під заставу;

кредитування у формі овердрафту;

довгострокове кредитування під інвестиції в нерухомість (офіси, приміщення);

кредитування для купівлі автомобілів у розстрочку (у тому числі парку автомобілів);

кредитування шляхом врахування векселів;

кредитування з використанням документарних акредитивів;

кредитування під зовнішньо-економічну діяльність;

мультивалютне кредитування;

операції з факторингу.

Рис. 2.2. Кредити юридичних осіб

Кредитний портфель юридичних осіб складає станом на 01.01.2007 року 282,34 млн. грн.

З урахуванням розширення мережі філій та відділень банку (станом на 01 січня 2007 року Правекс-банк нараховував 406 філій та відділень по всій Україні) необхідно відзначити і регіональну структуру кредитного портфеля (рис. 2.3.).

Кредити філій та регіональних відділень складають 33,25% або 473,98 млн. грн. в абсолютних цифрах станом на 01.01.2007 року.

Рис. 2.3. Кредитний портфель по регіонах

Аналіз кредитного портфеля за видами валют підтверджує тенденцію минулих років, де валютний кредитний портфель складає дві треті від загального кредитного портфеля.

Якість кредитного портфеля поліпшується щорічно.

Світова практика в економічно розвинутих країнах зі стабільною економікою припускає в банках проблемну заборгованість до 6% від загального кредитно-інвестиційного портфеля. Станом на 01 січня 2007 р. у Правекс-банку вона складала 3,03% (з них 1,2% – кредити, видані до 1998 року). Це свідчить про високопрофесійний підхід до здійснення моніторингу при видачі кредитів, а також до здійснення постійного контролю за діючими кредитами.

Також фахівці кредитного департаменту і далі продовжують розробку нових програм кредитування й у 2008 році запропонують до послуг клієнтів – юридичних і фізичних осіб – нові кредитні продукти.

У 2006 році Банк, виявляючи лояльність до своїх постійних клієнтів, упровадив нову форму надання споживчого кредиту – готівкою на будь-які цілі клієнта. Такий кредит надається клієнтам, які виконали свої зобов’язання за отриманими споживчими кредитами своєчасно та у повному обсязі, за спрощеною процедурою протягом 15 хвилин.

Спеціалістам департаменту споживчого кредитування банку розроблена система експрес-оцінки кредитоспроможності позичальника за допомогою «скоринг» – методу, який дає змогу прийняти рішення щодо надання кредиту протягом 5 хвилин, що значно скорочує загальний час оформлення споживчого кредиту – до 20 хвилин.

Правекс-банк розширив спектр послуг, які надаються у кредит. Тепер, паралельно з кредитуванням на здобуття освіти, отримання майже всіх медичних, юридичних та туристичних послуг, споживчий кредит надається також на оплату полісів страхування автомобілів Авто КАСКО.

Правекс-банк збільшив максимальну суму споживчого кредиту до 25 тис. грн., завдяки чому зросли можливості клієнтів у задоволенні своїх споживчих потреб.

Правекс-банк почав надавати споживчі кредити без довідки про доходи. Тепер клієнту необхідно лише надати паспорт та довідку про присвоєння ідентифікаційного коду, прописка є необов’язковою.

Для зручності клієнтів Банк запровадив нову схему оплати заборгованості за споживчим кредитом. Щомісячне погашення споживчого кредиту рівними частками за ануїтет – ним графіком з двома можливими термінами погашення – з 1-го по 10-те або з 11-го по 20-те число місяця.

Банк почав надавати споживчі кредити клієнтам на період до 36 місяців (до 3 років). Таким чином, сьогодні споживчий кредит на купівлю практично усіх товарів та деяких послуг клієнти мають можливість оформити на строк 6, 12, 18, 24, 30, 36 місяців.

Для ще більшої зручності у користуванні споживчим кредитом Правекс-Банк упровадив можливість сплачувати комісію банку за надання споживчого кредиту частинами протягом всього строку дії кредитного договору.

У порівняні з минулим роком завдяки збільшенню кількості укладених генеральних угод за програмою споживчого кредитування (на 11% порівняно з 2005 роком) зросла кількість магазинів-партнерів банку, через які безпосередньо здійснюється видача споживчих кредитів, збільшились обсяги видачі споживчих кредитів та обсяг кредитного портфеля. Завдяки проведеному аналізу можна простежити тенденцію постійного зростання цих показників, що свідчить про ефективну роботу Правекс-банку на даному сегменті ринку банківських послуг.

На початку 2006 року кредитний портфель за програмою споживчого кредитування становив 112900,75 тис. грн. Протягом 2006 року кредитний портфель банку збільшився на 121781,24 тис. грн. і на початок 2007 року становив 234681,99 тис. грн.

Запроваджені у 2006 році нововведення зумовили значне збільшення обсягів споживчого кредитування (рис. 2.4.).

За 2005 рік Правекс-банк видав 117717 споживчих кредитів на суму 192045,84 тис. грн., а у 2006 році – 183154 споживчі кредити на суму 369399,93 тис. грн. (рис. 2.5.).

Рис. 2.4. Кількість споживчих кредитів та обсяги кредитування

Рис. 2.5. Динаміка суми виданих споживчих кредитів у 2006 році (тис. грн.)

Кількість виданих кредитів у 2006 році порівняно з 2005 роком, зросла на 55,6 відсотка, а сума – на 92,4 відсотка.

Постійне збільшення обсягів кредитування можна простежити протягом всього 2006 року. Так, у червні 2006 року Правекс-банк видав 11514 кредитів на суму 21029,51 тис. грн., а у грудні 2006 року – 30255 кредитів на суму 66589,42 тис. грн. Тобто кількість кредитів збільшилась у 2,6 рази, а сума – в 3,2 рази.

Динамічному розвитку програми споживчого кредитування у 2006 році сприяло поширення послуги видачі споживчих кредитів безпосередньо у магазинах. Протягом 2006 року кількість пунктів видачі кредитів у магазинах збільшилася до 351.

2.4 Характеристика та стан інформаційних систем і технологій у сфері кредитних операцій АКБ «Правекс-банк»

Передові інформаційні технології з кожним роком відіграють все більшу роль у життєдіяльності фінансового сектора економіки й, по суті, на сьогоднішній день вони стали однією з головних складових частин успішного розвитку й процвітання банківського бізнесу [82].

Комп’ютеризація банків України супроводжується вдосконаленням технології здійснення основних банківських операцій і підвищенням загального рівня керованості банків [50].

Використання сучасних інформаційних технологій дозволяє комплексно вирішувати актуальні проблеми аналізу банківських операцій, і, як наслідок, вдосконалити фінансово-кредитну та інвестиційну діяльність комерційних банків на початковому рівні банківської системи країни, і вдосконалити наглядові та контрольні функції на верхньому її рівні в особі Національного банку України. Вдосконалення інформаційної інфраструктури сучасного банку об’єктивно відповідає його стратегічним інтересам, істотно поліпшуючи якість інформаційного обслуговування основних бізнес-процесів. При цьому підвищується загальний рівень внутрішнього стратегічного бізнес-планування та рівень надання банківських послуг. Головним напрямом, за яким автоматизація внутрішньобанківських операцій має позитивно впливати на конкурентну позицію комерційного банку, є скорочення внутрішніх витрат і підвищення якості виконання основних внутрішньогосподарських процедур та обслуговування клієнтури [82].

Крім автоматизації багатьох рутинних банківських процесів, сучасні інформаційні системи здатні надати значну допомогу в вирішенні ряду аналітичних задач, що дозволяють не тільки точно і швидко визначати фінансові результати тієї або іншої банківської операції, але й складати достовірні прогнозні оцінки відносно фінансового становища і рівня ліквідності самого банку [84].

Динаміка зміни ринкової ситуації примушує банки постійно відстежувати стан фінансових і фондових ринків, своєчасно і адекватно реагувати на їх зміни. При рівні автоматизації процедур аналітичного і управлінського характеру, що склався в даний період, банкам стає все важче правильно орієнтуватися в реальній ринковій ситуації. Це пов’язано, передусім, з тим, що існуючі засоби банківської автоматизації, в більшості випадків по своїй інформаційно-аналітичній суті відстають від останніх вимог сучасної економічної ситуації, зумовлених швидким розширенням сфери діяльності банків[67].

У зв’язку з цим до числа основних програмних систем, що дозволяють вирішити комплекс задач з автоматизації найбільш важливих напрямів повсякденної діяльності сучасного банку, можна віднести, так звану, інтегровану автоматизовану банківську систему.

Автоматизована банківська система (АБС), в загальному вигляді, являє собою особливу форму організаційного управління сучасним банком на базі використання основних наукових і прикладних положень інформаційно-кібернетичного синтезу. Для створення і функціонування АБС широко застосовуються основи теорії управління складними динамічними об’єктами практичні аспекти побудови інформаційних систем для збору, переробка аналізу та передачі інформації про хід реалізації банком своїх основних функцій. Спираючись на програмно-апаратні засоби автоматизації процесі інформаційного обміну, на методи математичного моделювання аналітичним фінансово–кредитних, господарчих та інших процедур, АБС дозволяє значної мірою упорядити рух інформаційних потоків всередині банку, знизити загальну трудомісткість управлінської діяльності, істотно підвищити інформативність, обґрунтованість і своєчасність прийняття управлінських рішень [64].

Створюючи АІС чи будь-яку іншу систему, спираючись на певні принципи-загальні вимоги, правила, чи норми, яких слід у цьому разі додержувати. Так, згідно з нормативними документами під час створення автоматизованих систем слід керуватися такими принципами [97]:

принцип системності. Потрібно встановлювати такі зв’язки між структурними елементами системи, які забезпечують її сумісність та взаємодію з іншими системами. Отже, усі зв’язки, елементи функції та проблеми управління й діяльності мають розглядатися як єдине ціле;

принцип розвитку (відкритості). Автоматизована система має створюватися з урахуванням можливості поповнення й оновлення її функцій та складу без порушення функціонування АС;

принцип сумісності. Під час створення системи мають бути реалізовані інтерфейси, завдяки яким ця система зможе взаємодіяти з іншими системами згідно зі встановленими правилами;

принцип стандартизації. Під час створення систем мають бути раціонально застосовані типові, уніфіковані, й стандартизовані елементи, проектні рішення, пакети прикладних програм тощо;

принцип ефективності;

принцип нових задач. Визначаючи перелік задач, які доцільно включати до АІС, слід ураховувати основні технологічні операції обробки документів та завдання, що випливають із потреби забезпечити повноту, вчасність й оптимальність прийняття рішень;

принцип надійності. Система має нормально функціонувати в разі виходу з ладу технічних засобів;

принцип єдиної інформаційної бази. Йдеться про застосування єдиної системи класифікації та єдиної системи кодування одних і тих самих структурних одиниць економічної інформації;

принцип безпеки даних.

Розглянуті вимоги вельми загальні, а отже, усі банки зацікавлені додержувати їх.

У загальному вигляді автоматизовані банківські системи створюються відповідно до сучасних уявлень про архітектуру банківських додатків, яка передбачає розділення функціональних можливостей на три рівні [56].

Верхній рівень (front – office) складають програмно-технічні засоби і модулі, що забезпечують швидке і зручне введення інформації, її первинну обробку і будь-яку зовнішню взаємодію банку з клієнтами, іншими банками. НБУ, інформаційними та торговими агентствами.

Середній рівень (back-office) являє собою програмно-технічні засоби і додатки у різних напрямах внутрішньобанківської діяльності та внутрішніх розрахунках (робота зі споживчими кредитами, депозитами, цінними паперами, пластиковими картками).

Нижній рівень (accounting) – це базові функції фінансового і управлінського обліку. Саме тут зосереджені основні моделі, що забезпечують ведення бухгалтерського обліку за новим планом рахунків.

Функціонування АБС спирається на використання сучасних засобів обчислювальної техніки і таких видів забезпечення їх функціонування [84]:

технічне забезпечення;

інформаційне забезпечення;

математичне забезпечення;

програмне забезпечення;

лінгвістичне забезпечення;

організаційне забезпечення;

методичне забезпечення;

ергономічне забезпечення;

правове забезпечення.

Комплекс заходів з технічного забезпечення – це обґрунтування застосування для автоматизації тих або інших процедур інформаційної взаємодії в рамках деякої інформаційної системи необхідного переліку технічних засобів (обчислювальна, телекомунікаційна та інша офісна техніка). Обґрунтованість вибору технічних засобів автоматизації в кожному конкретному випадку безпосередньо залежить від загального рівня інформаційного забезпечення даного банку або установи, складності та масштабності його інформаційної моделі, традицій і прийнятого регламенту внутрішнього та зовнішнього документообігу, наявності відповідних фінансових і людських ресурсів, а також цілого ряду інших, менш значущих чинників.

Інформаційне забезпечення функціонування систем автоматизації економічних процедур полягає у визначенні суті і кола завдань, що вирішуються в рамках даної системи, визначенні переліку користувачів і розмежування функціональних повноважень управлінського персоналу на базі організаційної структури банку.

Математичне забезпечення інформаційних систем являє собою сукупність математичних моделей і алгоритмів, що забезпечують як основу для побудови прикладних програм, інформаційну взаємодію всіх елементів даної системи.

Програмне забезпечення інформаційних систем поділяється на два основних типи:

системне та інструментальне програмне забезпечення – комплекс програм, що забезпечує узгоджену роботу всього програмно-технічного комплексу, що становить інформаційну систему і що дозволяє автоматизувати її розробку і супровід;

прикладне програмне забезпечення – комплекс програм для вирішення конкретних завдань автоматизації різних бізнес-процесів і процедур в рамках інформаційної системи.

Загальні вимоги до системного і прикладного забезпечення визначаються складом технічних засобів, технологічними, організаційно-методологічними особливостями функціонування даної інформаційної системи.

Лінгвістичне забезпечення інформаційних систем визначає загальну методологію взаємодії користувача з системою. Змістовну структуру лінгвістичного забезпечення складають мови програмування, оформлення запитів для інформаційно-пошукових і звітних підсистем, забезпечуючи смислову та логічну відповідність дій користувача і програмно-технічного забезпечення системи.

Організаційне забезпечення інформаційних систем – це комплекс нормативно-довідкових документів, що регламентують діяльність користувачів і обслуговуючого персоналу системи, що визначають функції і завдання кожного фахівця на своєму робочому місці.

Методичне забезпечення інформаційних систем складається з комплексу методичних вказівок, рекомендацій і положень щодо впровадження, експлуатації і супроводу інформаційної системи у вигляді контекстно-залежних електронних довідників і повчальних підсистем.

Ергономічне забезпечення – це комплекс організаційних і технологічних заходів, що забезпечують комфортні умови експлуатації інформаційної системи, що зменшують негативні впливи на людину зі сторони комплексу технічних засобів системи.

Правове забезпечення інформаційних систем – це система нормативно-правових документів, що визначають права та обов’язки користувачів і обслуговуючого персоналу системи в умовах функціонування інформаційної системи, як окремого банку або установи, так і загального правового простору.

Автоматизована банківська система (базовий комплекс) дозволяє організувати швидке та якісне обслуговування клієнтів по широкому спектру послуг.

Питому вагу активних операцій становлять кредитні операції, які і основним видом діяльності банку. Тому вдосконаленню кредитних операції банк приділяє значну увагу, упроваджуючи комп’ютерні технології для автоматизації функцій управління споживчими кредитами.

Споживче кредитування було і залишається провідною прибутковою статтею банку. Процес автоматизації споживчого кредитування найбільш трудомісткий і тривалий, оскільки необхідно врахувати велику кількість вимог кредитного відділу. Цей процес повинен насамперед враховувати наступні вимоги:

ведення і актуалізація баз даних по наданих споживчих кредитах;

підтримка різних видів гривневих і валютних кредитів;

забезпечення виконання всіх операцій з кредитами;

настройка набору операцій з кредиту;

настройка параметрів, що визначають технологічний порядок операцій з кредитами різних видів;

наявність гнучких механізмів нарахування відсотків по кредитах;

здійснення гнучких настройок по різних методах кредитування;

можливість використання пластикових карт для кредитування;

забезпечення оперативного отримання звітної інформації по діючих і закритих кредитах;

можливість проведення розрахунку по кредиту за будь-який попередній і подальший період часу.

Сукупність функцій управління споживчими кредитами з метою їх автоматизації об’єднують в комплекси: прогнозування й планування, облік і контроль, аналіз і регулювання. Кожний з цих комплексів виконується на відповідній стадії технології обробки інформації за допомогою закріплених апаратних і програмних засобів, тобто на виділених автоматизованих робочих місцях (АРМ).

Автоматизація розрахунку кредитоспроможності позичальника полягає у визначенні показників, що характеризують акуратність останнього щодо розрахунків за раніше отриманими кредитами, його поточний фінансовий стан і перспективи змін, а також спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти.

Методика визначення показників кредитоспроможності полягає в наступному. Згідно з даними бухгалтерської та статистичної звітності клієнта обчислюють значення відповідних коефіцієнтів і порівнюють їх із нормативними. На підставі такого порівняння видаються рекомендації про можливість надання споживчого кредиту. Якщо потрібний глибший аналіз, вивчається поточна виробнича діяльність клієнта, беруться до уваги звітні дані за більший проміжок часу і обчислюються додаткові показники.

Автоматизація ведення кредитних угод полягає у виконанні таких процесів: заведення нових угод, огляд списку угод, редагування окремих записів, вилучення окремих угод [88].

Заведення нової угоди зводиться до послідовного заповнення таких полів файла угод: номер угоди, код валюти, реєстраційний номер і назва клієнта банку, вид кредиту, дати початку і закінчення дії угоди, сума угоди, процентна ставка, тип особового рахунку, номер особового рахунку для угоди і статус угоди. Список угод оглядають через екранну форму документа, куди викликаються записи з файлу угод із заданими користувачем ознаками (номер угоди, реєстраційний номер та назва клієнта і т. ін.). Під час огляду не можна вносити зміни до полів. Для цього використовується спеціальна процедура «редагування».

Автоматизація обліку операцій на кредитних рахунках виконується за типовою схемою обробки вхідних документів. Вхідними документами під час відображення на рахунках кредитних операцій слугують розпорядження чи меморіальні ордери на зарахування коштів на рахунок, а також прибуткові і видаткові документи.

Першою операцією в технології обробки вхідних повідомлень є ручне введення документів операціоністом через екранні шаблони. Під час такого введення здійснюється програмний контроль інформації, записуваної в поля вхідного файлу. В операційному дні банку (ОДБ) передбачене повторне введення документів уже іншими виконавцями у режимі «Контрольний ввод». Коли на екрані з’являється повідомлення «Документ найден», інформація передається на наступну операцію – оплату документа, тобто запис заноситься до файлу платіжних документів дня – господарська операція відображується на бухгалтерських рахунках. Основну базу даних організовано так, що можна на задану дату визначити рух коштів і використати відповідні показники для обчислення процентів за кредитами.

Нарахування процентів за кредитами здійснюється спеціальним програмним модулем щодо всіх клієнтів або за вказаними рахунками. Програма дає змогу на початку розрахунку змінити через екранну заставку процентну ставку. Результати обчислень записуються у спеціальний файл, з якого інформація після огляду на екрані записується в основну базу даних.

Контроль виконання угод за кредитами здійснюють спеціальними програмними засобами і запускають за допомогою екранного меню, де зазначаються функції персонального і групового контролю за угодами.

Персональний контроль означає, що на екрані після вказаних типу та номера угоди видаються зміст угоди і дані з кредитних рахунків: суми залишку та руху коштів, відомості щодо нарахування та сплати сум за процентами.

Груповий контроль за кредитами здійснюється на підставі фактичних даних, сформованих на екрані, а при потребі – на підставі виданих до друку таблиць.

Перелік таких таблиць задається в меню і користувач вказує, які таблиці слід складати. У них наводяться суми та процентні ставки за кредитами у межах дня, обороти за окремими позичковими рахунками протягом зазначеного періоду, кількість угод, суми і процентні ставки за кредитами. Щодо трьох останніх документів задається період або дата, на яку складається документ.

Формування звітів за кредитами здійснюється автоматично на підставі баз даних оперативної інформації, що сформовані пакетом програм ОДБ.

Для цього використовується пакет програм АРМ зі статистичної звітності. В екранному меню цього пакета задається перелік звітів, які слід складати на задану дату.

На сучасному етапі розвитку програмно-апаратних засобів найбільш привабливою технологією для побудови інформаційних систем нового покоління, що відображає основні тенденції розвитку сучасних інформаційних технологій, є технологія Internet і Web, які використовуються в банках. Сьогодні мережі та інформаційні системи, побудовані на базі Web, ведуть до революційних змін у способах спілкування користувачів даних систем, у способах пошуку необхідної інформації та в методах її використання в процесі прийняття управлінських рішень [98].

Оптимальна організація банківських послуг і бізнес-процесів можлива лише в умовах комплексного підходу до автоматизації різноманітних інформаційних процесів з урахуванням перспектив подальшого розвитку банківської справи, на базі повністю інтегрованих АБС. У таких системах весь спектр банківських процедур реалізується в єдиному інформаційному просторі.

Комплекс заходів з технічного забезпечення – це обґрунтування застосування для автоматизації тих або інших процедур інформаційної взаємодії в рамках деякої інформаційної системи необхідного переліку технічних засобів. Обґрунтованість вибору технічних засобів автоматизації в кожному конкретному випадку безпосередньо залежить від загального рівня інформаційного забезпечення даної установи, складності та масштабності його інформаційної моделі, традицій та прийнятого регламенту внутрішнього та зовнішнього документообігу, наявності відповідних фінансових і людських ресурсів, а також цілого ряду інших, менш значущих, чинників.

Питому вагу активних операцій становлять кредитні операції, які основним видом діяльності банку. Тому вдосконаленню кредитних операції безпекою каналів зв’язку, в практиці західних банків вже отримали більш або менш задовільне рішення. Тому банкам, які прагнуть укріпити свої позиції на цьому ринку, що розвивається, зручно використати розробки, реалізовані в західних системах і адаптовані до українських умов.

Розвинені електронні канали надання послуг дозволяють не тільки якісно задовольнити запити клієнтів, але і автоматично збирати в сховищі даних інформацію про прибутковість здійснюваних операцій, яка, в свою чергу, дозволяє визначити прибутковість банківських продуктів залежно від клієнтської бази. Результати аналізу дають банку можливість підвищити ефективність роздрібних послуг, що надаються шляхом їх реструктуризації по складу, орієнтації на різні категорії клієнтів і способам доставки клієнтам. Таким чином, використання електронної доставки банківських продуктів дає банку реальні конкуренті переваги на ринку роздрібних послуг [56].

Особливе місце в переліку проблем, що вимагають вирішення в перспективних розробках технологій, є питання безпеки і захисту інформації, що циркулює в мережі від несанкціонованого доступу, спотворення або знищення.

Таким чином, при створенні системи захисту необхідно уважно проаналізувати типи загроз, найбільш уразливі місця у системі та збитки, які можуть виникати під час порушення системи захисту.

Розвитку сучасних інформаційних технологій акціонерами й вищим менеджментом Правекс-банку приділялася найпильніша увага. Не став винятком і 2006 рік, який ще більше закріпив за Правекс-банком звання одного з найбільш технологічних банків України.

У 2006 році в «Правекс-банку»:

Розроблена і упроваджена нова програмна підсистема обліку доходів і витрат. Система побудована на базі централізованого сховища бухгалтерських даних і замінила існуюче, але застаріле програмне забезпечення. Нова система розширила функціональність і дозволяє щодня або щомісяця контролювати доходи й витрати як по банку в цілому, так і по окремій філії в розрізі статей доходів і витрат. Система має гнучкий механізм настроювань, за допомогою якого користувачі можуть швидко налаштувати систему для максимально точного аналізу структури доходів і витрат банку. У системі передбачена функція прогнозування доходів і витрат на майбутні періоди й порівняння результатів прогнозу з реальними доходами й витратами.

Упроваджена система «Еквайринг», що значно спрощує розрахунки з торговими точками й забезпечує систематизацію документообігу еквайрингової мережі. Із упровадженням даного програмного комплексу значно скоротилися строки перерахування грошового відшкодування коштів торговельним точкам. На ринку присутнє програмне забезпечення, що виконує базові функції, однак переваги власної розробки Правекс-банку полягають у тім, що вона враховує індивідуальні побажання клієнтів банку, забезпечує взаємодію з іншими програмними комплексами, інформаційною системою банку, відповідає найвищим вимогам безпеки, має високий ступінь розширюваності й адаптації під нові умови роботи і таким чином забезпечує безперервне вдосконалення послуги еквайрінгу, що надається банком.

Упроваджена програмна система, що дозволила запропонувати молодим людям нову послугу з програми «Молодіжне кредитування».

Активно розвивалася підсистема кредитування фізичних осіб на придбання споживчих товарів та послуг, що дозволило прискорити видачу повторних кредитів клієнтам з позитивною кредитною історією, видавати кредити з ануїтет ним методом погашення, формувати ще більш гнучкі умови кредитування стосовно різних його строків і груп товарів та послуг, запровадити «скорингову» систему оцінки платоспроможності позичальників [83].

Розроблена система для надання додаткового інформаційного сервісу корпоративним клієнтам. Система дозволяє власникам корпорацій одержувати в електронному виді консолідовану інформацію про банківські операції філій корпорації, проведені в усіх балансових і без балансових підрозділах банку. За 2006 р. кількість клієнтів, що використовують системи «Клієнт-Банк+» та «Інтернет-Клієнт-Банк», збільшилася на 850.

У рамках проведених міжнародними платіжними системами Visa й MasterCard робіт з переходу на старт-технології в банку успішно впроваджена нова функціональність у системі емісії пластикових карток – випуск старт-карт.

Відповідно до плану робіт SWIFT здійснена міграція на нову операційну систему AIX 5,2 ML02 і нову версію SWIFT Alliance Access 5,5 й SwiftNet 5,0.

Відповідно до прийнятої в банку політики щорічно виконується комплексний аналіз стану інформаційної безпеки. У звітному році реалізовано ряд проектів, які дозволили значно вдосконалити систему забезпечення інформаційної безпеки:

впроваджена технологія термальних серверів;

здійснені унікальні розробки, що дозволили використати старт-карти (e-token) на бездискових робочих станціях;

впроваджена сучасна система моніторингу роботи серверного і комунікаційного устаткування і функціонуючих на даному устаткуванні сервісів;

впроваджена система раннього виявлення шахрайських операцій із пластиковими картками;

впроваджена нова технологія резервного копіювання;

впроваджена нова антиспамова технологія захисту інформаційної системи банку.

З метою підтримки й перепідготовки кадрів у банку розроблено і впроваджено програмне забезпечення, що дозволило проводити навчання в умовах, що максимально наближені до реальної роботи банку.

У звітному році продовжилося вдосконалення й розвиток мультисервісної корпоративної мережі банку:

впроваджена нова система проведення аудіо конференцій, що дозволила розширити кількість учасників конференцій та підвищити безпеку їх проведення;

у телекомунікаційному центрі банку впроваджені нові високопро-дуктивні маршрутизатори Cisco 7206 NPE G1, брандмауери Cisco PIX 535, комутатори Cisco3750;

до МКСБ підключено 52 нові відділення в різних регіонах України.

Можна зробити висновок, що в банківських установах досить швидкими темпами впроваджуються різноманітні банківські послуги, пов’язані з автоматизацією всіх процесів. Враховуючи конкуренцію на ринку банківських послуг необхідно впроваджувати найновіші сучасні програмні комплекси.

3. Напрямки вдосконалення банківського кредитування на споживчі потреби на сучасному етапі розвитку банків України

3.1 Впровадження комерційними банками нетрадиційних кредитних операцій та послуг у сфері споживчого кредитування

Сучасні тенденції в розвитку банківської справи в країнах з розвинутою ринковою економікою характеризуються збільшенням кількості здійснюваних банками операцій та надаваних послуг, пошуком їх нових форм.

Конкуренція між банками та небанківськими фінансово-кредитними установами, а також всередині самої банківської системи, сприяє подальшій універсалізації банківської справи, розвитку та розширенню кола операцій та послуг, що їх може виконувати сучасний універсальний банк. Крім традиційних, базових для комерційних банків України операцій, вони виконують нові, не традиційні для них операції та послуги.

Виникнення та подальший розвиток нетрадиційних банківських операцій та послуг зумовлені багатьма причинами. Зокрема це:

зниження рівня дохідності традиційних банківських операцій та послуг;

загострення конкуренції між банківськими та небанківськими фінансово-кредитними установами, а також між самими комерційними банками. Конкуренція вплинула на залучення банків до певних видів діяльності, які можуть здійснювати також небанківські фінансово-кредитні установи;

необхідність підвищення якості обслуговування своїх клієнтів. Це виявляється, зокрема, в тому, що відбувається закріплення за кожним солідним клієнтом окремого менеджера, котрий надає йому весь комплекс послуг та здійснює необхідні операції;

диверсифікація банківських доходів, зокрема шляхом збільшення в них частки непроцентних доходів, включаючи комісійні доходи;

необхідність підвищення ліквідності та платоспроможності комерційного банку;

необхідність зменшення ризиків, пов’язаних зі здійсненням традиційних операцій і наданням традиційних послуг;

залучення нових клієнтів з метою розширення та вдосконалення структури ресурсної бази комерційного банку.

В Україні новими видами грошових банківських споживчих позик вважаються чековий кредит і банківські кредитні картки [68].

Чековий кредит – це вид споживчого кредиту, при якому надання позики здійснюється при відкритті окремого чекового рахунка. В банківській практиці використовуються два основні різновиди чекового кредиту – кредитування з овердрафтного рахунка (при від’ємному сальдо на поточному рахунку) та кредитування на основі використання спеціального чекового рахунка і спеціальних банківських чеків.

Овердрафт, як зазначалося вище, – це кредит, який надається банком автоматично у разі утворення на поточному рахунку клієнта дебетового сальдо. Величина позики за овердрафтом визначається під час відкриття рахунка і не може перевищувати наперед визначеної суми. При овердрафтному чековому рахунку наперед обумовлюється автоматичне надання банком кредиту в момент вичерпання залишку на рахунку.

Позики з овердрафтного чекового рахунка погашаються, як правило, в процесі надходження на рахунок нових додаткових коштів.

Спеціальні чекові рахунки відкриваються в банку з метою надання (випуску) для своїх клієнтів спеціальних чеків визначеної вартості. Банк встановлює клієнту на його прохання певний ліміт кредитування і на цю величину видаються чеки. Сума кредиту зараховується в дебет даного рахунка.

Чековий кредит є різновидом поновлюваної позики. Це – форма кредитної лінії з правом одержання кредиту протягом певного строку.

Використання клієнтом чеків призводить до зменшення ліміту кредитування. Банк дозволяє власникові рахунка виписувати чеки на суму лише в межах встановленого ліміту. Додаткові внески на чековий рахунок відновлюють ліміт кредитування. Якщо додаткові внески не надходять, ліміт кредитування вичерпується і спеціальний чековий рахунок закривається.

Чековий кредит є вигідним видом споживчого кредитування як для фізичної особи, так і для банку. Його організація не вимагає значних витрат; чековий кредит легко піддається банківському контролю. Для клієнта чековий кредит вигідний й тим, що комерційні банки беруть за його користування відносно невелику плату (відсоток).

Найпоширенішим в сучасних умовах у західних країнах є такий вид банківського споживчого кредиту, як кредитування за допомогою кредитної картки основна перевага кредитної картки, яка й робить її надзвичайно популярною серед населення, є зручність у практичному користуванні. Кредитна картка – це іменний (з ідентифікатором власника) грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, який використовується для надання споживчого кредиту.

Кредитні картки виготовляють з матеріалу, важкодоступного для підробки. Нині в розвинутих країнах світу кредитні картки вийшли на перше місце як засіб розрахунку в сфері споживання. Сьогодні кредитні картки в грошовій сфері замінили готівку і чеки: розрахунки за товари і послуги проводяться позичальником в рахунок своєї кредитної картки. Використання кредитних карток значно полегшує умови надання споживчого кредиту. Проте залишаються значними й зловживання і навіть шахрайство при практичному застосуванні кредитних карток; так, вони можуть використовуватися не їх власником, а іншою людиною. Кредитні картки випускаються банком-емітентом для своїх платоспроможних клієнтів за певну плату. Для кожної з карток встановлюється ліміт кредитування. Кредитні картки можуть поширюватися групами банків [21].

Використання кредитних карток виражає економічні відносини з споживчого кредитування між трьома суб’єктами:

банком;

власником картки;

торговельною організацією (торговцем).

Між банком і торговельним закладом укладається відповідна угода про використання кредитних карток цього банку при покупці товарів. Торговельний заклад має дати офіційну згоду на прийняття карток даного банку при розрахунках за товари, що в ньому куплені. Для торговельної організації кредитна картка є гарантією відкриття покупцю кредиту в банку. 3 кредитними картками працюють, в основному, великі торговельні заклади, дрібні роздрібні торговці віддають перевагу при розрахунках за товар готівці.

Періодично через певний строк (або негайно) торговельні організації передають у банк рахунки за товари, продані власникам кредитних карток. Банк оплачує ці рахунки, перераховуючи певну суму коштів на поточний рахунок торговельної організації. Поступово ліміт кредитування вичерпується і якщо власник кредитної картки не погашає своїх зобов’язань перед банком, картка втрачає свою дію.

Власники кредитних карток постійно отримують інформацію про залишок ліміту кредитування за нею і, відповідно, про необхідність продовження кредиту.

Отже, можна виділити такі основні стадії процесу споживчого кредитування за допомогою кредитних карток:

видача банком кредитної картки клієнту-позичальнику;

купівля позичальником товарів за карткою в магазині;

передача магазином торговельних рахунків на куплені товари в банк;

перерахування банком коштів на поточний рахунок магазину;

щомісячне виставлення магазином рахунків за куплені товари власникові кредитної картки – постачальнику;

повернення позичальником коштів банку.

Кредитні картки для потреб споживчого кредитування можуть випускатися не лише банками, а и такими організаціями, як авіакомпанії, залізниці, готелі, телефонні фірми, автозаправні станції тощо.

Банк одержує відсотки за кредит, що надається власникам карток у межах ліміту кредитування. Банк регулює величину кредитного ліміту за картками і періодично відновлює самі картки, що дозволяв йому переоцінювати кредитоспроможність власників карток.

Як правило, лише найбільші комерційні банки здатні емітувати власні кредитні картки, адже, щоб давати прибуток, система поширення карток має бути досить масштабною. Основні витрати, пов’язані із застосуванням кредитних карток, для банків становлять витрати на їх випуск на ринок, тобто пошуки комерційної мережі, яка була б згідна приймати їх як засіб платежу. Зрозуміло, що емісія власних кредитних карток є досить дорогою банківською операцією. Тому на практиці комерційні банки використовують загальнонаціональні (навіть всесвітні) системи кредитних карток. Найвідоміші з них: VІSА, Аmегісаn Ехргеss та ін. Банки на основі купленої ліцензії емітують кредитні картки цих систем.

На ринку має місце досить жорстка конкуренція між різними системами і видами кредитних карток.

Кредитні картки призначені переважно для споживчого кредитування в роздрібній торгівлі при придбанні недорогих товарів. Вони, як правило, не пристосовані для купівлі дорогих речей тривалого користування. Ліміт кредитування за більшістю карток менше вартості таких товарів.

Потенціальні можливості використання кредитних карток досить великі. В Україні роль банківських і небанківських кредитних карток на вітчизняному ринку зростатиме з розширенням ринку споживчого кредиту.

3.2 Напрямки зниження ризику за операціями банківського споживчого кредитування

Останнім часом все актуальнішою в контексті економічних зрушень, які відбуваються в Україні, стає проблема становлення системи управління ризиками в комерційних банках. Кредитування є найбільш ризиковою операцією для банків, і в той же час залишається однією з найвагоміших в структурі процентних доходів банку. Ефективність банківської діяльності значною мірою залежить від якості управління ризиками [63].

Кредитний ризик – ризик невиконання позичальником зобов’язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься) [78].

Створити цілком безризиковий портфель неможливо, однак своєчасне погашення позичок і відсотків по них багато в чому визначає успішну роботу банку.

1. Знизити ризики в сегменті споживчого кредитування можна за рахунок повноцінного задіяння кредитних бюро, які вже створені в Україні, однак їх діяльність стримується низкою суб’єктивних та об’єктивних чинників [60].

2. Одним з методів зниження кредитного ризику є страхування кредитів. Страхування кредиту припускає повну передачу ризику його неповернення страховій кампанії. Існує багато різних варіантів страхування кредитів, але усі витрати по страхуванню звичайно відносяться на позичальників. В даний час така форма захисту від ризику не поширена у зв’язку з відсутністю надійних страхових кампаній [61].

3. Наступний метод це метод лімітування – встановлення ліміту, тобто граничних сум здійснюваних кредитних операцій. Як приклад можна навести нормативи кредитного ризику, встановлені Національним банком України для комерційних банків: максимальний розмір ризику на одного позичальника; норматив «великих» кредитних ризиків; норматив максимального ризику на одного інсайдера; норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам. Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту по видачах кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за кредитом на певну дату [52].

4. Моніторинг можна визначити як проведення систематичного аналізу господарської діяльності позичальника, його фінансового стану, а також комплекс інших заходів, які направлені на зменшення кредитного ризику – ризику неповернення кредиту та несплати відсотків за ним протягом дії кредиту [71].

Щоб уникнути проблемної позики працівник банку повинен передбачати її появу, знаючи причини виникнення та враховуючи ознаки. Лише суворий контроль за кредитним проектом в цілому дозволяє забезпечити безпеку, надійність і прибутковість кредитних операцій комерційних банків.

Існують принципи моніторингу, які є важливими для успішної кредитної діяльності будь-якого банку [53]:

– банк повинен мати свою систему моніторингу кредитних операцій;

– система моніторингу має бути безперервною та оперативною;

– проведення заходів щодо супроводження кредитних проектів, які направляються на зниження рівня ризику невиконання боржником своїх зобов’язань;

– організація моніторингу повинна сприяти покращенню відносин між кредитором та позичальником;

– кредитний контроль повинен здійснюватись найбільш кваліфікованими та досвідченими працівниками банку.

5. Кредитні працівники віддають перевагу методу оцінки кредитоспроможності, оскільки він дозволяє запобігти практично усі можливі втрати, зв’язані з неповерненням кредиту. До визначення кредитоспроможності існує багато різних підходів. Критерії, по яких виробляється оцінка позичальника, індивідуальні для кожного банку і ґрунтуються на його практичному досвіді. Ці критерії періодично переглядаються, що забезпечує пристосування аналізу до умов, що змінюються, і підвищує його ефективність [33].

Аналіз кредитоспроможності заключається в визначенні здатності позичальника своєчасно і в повному обсязі покрити заборгованість за кредитом, ступені ризику, який банк готовий взяти на себе; розмір кредиту, який може бути наданий при даних обставинах і, нарешті, умов його надання.

Метою аналізу кредитоспроможності приватних позичальників є оцінка кредитних ризиків, які дещо відрізняються від ризиків, що присутні при кредитуванні юридичних осіб. Більшість споживчих кредитів невеликі тому банки змушені збільшувати кількість позичальників, які мають різні особисті і фінансові характеристики, щоб покрити власні витрати на кредитування.

Аналіз кредитоспроможності клієнта дозволяє виявити фактори ризику, які здатні привести до непогашення виданого банком кредиту в обумовлений строк і оцінити ймовірність своєчасного повернення кредиту. Визначення кредитоспроможності клієнта є невід’ємною частиною роботи банку по визначенню можливості надання кредиту. Під аналізом кредитоспроможності позичальника розуміється оцінка банком позичальника з точки зору можливості і доцільності надання йому кредиту, визначення ймовірності повернення у відповідності з кредитним договором. Аналіз кредитоспроможності клієнта дозволяє банку, своєчасно утрутившись у справи боржника, вберегти його від банкрутства, а при неможливості цього – оперативно призупинити кредитування.

Аналіз платоспроможності проводиться як по позичальнику так і по його поручителю. При цьому метод аналізу і документація така ж сама, як і при аналізі самого позичальника. В результаті проведеної роботи визначається можливості клієнта виконувати платежі на погашення основного боргу і відсотків за нього, а поручителя – виконувати їх у випадку неплатоспроможності основного позичальника.

Оцінку фінансового стану позичальника Банк здійснює кожного разу під час укладання договору про надання кредиту (пролонгацію кредиту), а надалі періодичність проведення оцінки залежить від якості обслуговування боргу позичальником. Оцінка якості обслуговування боргу здійснюється щомісяця.

Оцінка фінансового стану позичальника проводиться у 3-и етапи [47]:

1-ий етап – збір інформації про клієнта;

2-ий етап – ідентифікація клієнта;

3-ій етап – оцінка кредитоспроможності позичальника.

Аналіз кредитоспроможності клієнта передує укладенню з ним кредитного договору і дозволяє виявити фактори ризику, які здатні привести до непогашення виданого банком кредиту в обумовлений строк, і оцінити ймовірність своєчасного повернення кредиту. Визначення кредитоспроможності клієнта є невід’ємною частиною роботи банку по визначенню можливості надання кредиту. Під аналізом кредитоспроможності позичальника розуміється оцінка банком позичальника з точки зору можливості і доцільності надання йому кредиту, визначення ймовірності повернення у відповідності з кредитним договором. аналіз кредитоспроможності клієнта дозволяє банку, своєчасно утрутившись у справи боржника, вберегти його від банкрутства, а при неможливості цього – оперативно призупинити кредитування [63].

Оцінка стану обслуговування боргу здійснюється щомісяця. Залежно від якості погашення позичальником кредитної заборгованості та відсотків, визначається група кредитних операцій (табл. 3.1) [34].

Таблиця 3.1. Класифікація груп кредитних операцій за якістю обслуговування позичальником боргу

Якщо одна з вимог кожного підпункту, що характеризує групу кредитної операції за якістю обслуговування боргу позичальника не виконується, то така операція зараховується до групи на один рівень нижче.

Відповідно до перелічених цієї методики критеріїв здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія кредитної операції таким чином (табл. 3.2) [25].

Оцінка якості кредитної операції здійснюється до часу виконання позичальником зобов’язання за нею (надходження коштів) незалежно від виду зобов’язання.

Таблиця 3.2. Класифікація категорій кредитних операцій

Виходячи з суми забезпечення та коефіцієнтів залежно від категорії кредитної операції, розраховується резерв під кредитні ризики (табл. 3.3) [16].

Таблиця 3.3. Резерв під кредитні ризики

Проблема мінімізації банківських ризиків знайшла своє відображення у новій редакції Закону України «Про банки і банківську діяльність». Зокрема у статті 44 зазначається: «Банк створює постійно діючий підрозділ з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення структури балансу, лімітів окремих операцій, лімітів ризиків підприємств-контрагентів і країн-контрагентів» [3].

Окрім того, кожен вітчизняний банк з метою управління ризиками повинен мати у своїй структурі такі постійно діючі комітети:

кредитний (цей підрозділ щомісяця оцінює якість активів, готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення);

комітет з питань управління активами й пасивами (щомісячно розглядає собівартість пасивів і прибутковість активів, приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання стосовно відповідності строків активів та пасивів, надає відповідним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі);

тарифний (аналізує співвідношення собівартості послуг і ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів).

Стратегія управління банківськими ризиками – невід’ємна частина банківського менеджменту. Система управління банківськими ризиками має включати такі складові, як ідентифікація, оцінка, контроль, моніторинг. Подальші дослідження необхідно спрямувати на вдосконалення кожної із цих складових [78].

Правекс-Банк у своїй діяльності активно застосовує сучасні методики з управління ризиками – кредитним, відсотковим, валютним, операційним, ліквідності, стратегічним, репутації та достатності капіталу. Основною метою управління ризиками є створення ефективної системи виконання поточних та стратегічних цілей банку із застосуванням відповідних методів управління та контролю за ризиками, що генеруються зовнішнім середовищем, структурою активів та пасивів, та іншими бізнес-процесами банку. Управління ризиками розглядається як важлива складова комплексного управління діяльністю банку. Для цього при проведенні кожної значної за обсягом операції досліджується її вплив не тільки на окремі ризики, що виникають у разі її проведення, а й на всі сторони діяльності банку, а саме: на структуру активів і пасивів, фінансовий результат, рентабельність роботи банку, якість активів, дотримання вимог НБУ, – а також враховується досвід світової практики.

Серед основних інструментів в управлінні кредитним ризиком, які застосовуються у Правекс-Банку, можна виділити використання спеціальних аналітичних методик з об’єктивної оцінки фінансового стану і надійності потенційних позичальників, а також установлення лімітів і нормативів за видами активних операцій, контрагентами та фінансовими інструментами. Для запобігання негативному впливові ринкових ризиків запроваджено систему лімітів (VAR-лімітів, лімітів «Stop-loss», «Stop-Out», лімітів валютної позиції в розрізі філій).

Для мінімізації негативного впливу процентного ризику на капітал та надходження за депозитними та кредитними договорами передбачена можливість змінювати процентні ставки в залежності від кон’юнктури ринку.

Найважливішим в управлінні банком є управління ризиком ліквідності. Для розрахунку ліквідності та платоспроможності впроваджена автоматизована програма «Платіжний календар», за допомогою якої розраховуються консолідовані показники й аналізуються всі фінансові потоки в банку.

Управління ризиками є умовою стабільної та успішної діяльності банку. Правекс-банк постійно вдосконалює механізми управління ризиками, для чого за весь час діяльності банку було ініційовано більше 8000 наказів, інструкцій і положень.

Управління ризиками в банку здійснюється Комітетом з управління активами та пасивами (КУАП), а також лімітним комітетом банку і включає управління фінансовими, юридичними та операційними ризиками. Фінансові ризики включають кредитні, валютні ризики, ризики ліквідності та процентної ставки. Управління юридичними та операційними ризиками має на меті суворе дотримання внутрішніх процедур і положень, які направлені на мінімізацію цієї групи ризиків.

КУАП здійснює контроль за визначенням обсягів, структури активів і пасивів у розрізі статей і портфелів, рівня процентних ставок і строків; порівняння основних показників банку з позиціями конкурентів; аналіз частини ринку, що займає банк. Лімітний комітет здійснює управління ризиками, контролює дотримання лімітів, включаючи розгляд звітів щодо ризиків ліквідності, процентних і валютних ризиків, визначення методології в галузі розрахунку і управління ризиками, встановлення лімітів і нормативів, направлених на оптимізацію рівня ризиків і прибутковості операцій банку.

Основним завданням КУАП і Лімітного комітету є формування високодохідної якісної структури активів і пасивів через оперативне управління портфелями залучених та розміщених ресурсів, прийняття рішень щодо заявок на проведення активних операцій, реалізація стратегії банку в галузі кредитування, координація дій різних підрозділів, формування збалансованого, диверсифікованого кредитного портфеля. Рішення комітетів є підставою для вибору стратегії діяльності банку, пов’язаної з проведенням активних операцій, резервуванням і стягненням існуючої заборгованості.

Система ризик-менеджменту Правекс-банку включає оперативний моніторинг банківського сектора, який у поєднанні з результатами аналізу показників діяльності банків-контрагентів є важливим джерелом інформації для лімітного комітету.

Підсумовуючи зазначене, потрібно зауважити що:

– ризик-менеджмент є невід’ємною частиною здійснення діяльності будь-якої організації, особливо банківської;

– підвищення рівня ризикованості операцій та застосування нових механізмів взаємодії з клієнтами визначає зростання ролі ризик-менеджмету, що знаходить своє відображення у набуванні виключного права на блокування операцій і зміні підпорядкованості в структурі банку;

– необхідність постійного удосконалення інструментів, методик та моделей оцінки ризику потребує постійного підвищення рівня кваліфікації ризик-менеджерів, адаптації моделей та врахування закордонного досвіду;

– потреба в оперативному виконанні або блокуванні операцій визначає поступовий перехід до індивідуальної або колективної авторизації, оцінки ризиків і прийнятті рішень;

– необхідність більш оперативного реагування та вдосконалення стратегій управління ризиками зумовлює зростання відповідальності колегіальних банківських структур.

3.3 Порівняльна характеристика моделей та технологій споживчого кредитування в світовій практиці. Застосування світового досвіду у практиці споживчого кредитування в Україні

Досліджуючи моделі та технології споживчого кредитування в світовій практиці, в першу чергу звертаємо увагу на історію їх виникнення та наслідки застосування, можливість впровадження світового досвіду у вітчизняній практиці.

Успіх розвитку споживчого кредиту в США багато в чому зв’язаний з функціонуванням на ринку спеціалізованих інформаційних агентств: так званих кредитних бюро (credit bureaus) і кредитно-розшукних бюро (credit reporting bureaus/investigating bureaus).

Кредитні бюро функціонують практично в усіх розвинутих країнах. Мати кредитну історію зацікавлені самі позичальники, адже це розширює їх можливості доступу до фінансових послуг за дещо нижчими процентними ставками. Скажімо, у США кожен громадянин, як правило, відкриває власну кредитну історію з моменту першої самостійної покупки. Ця історія безперервно розвивається – змінити чи переписати її неможливо.

Кредитні бюро в різних країнах виникали і функціонували по-різному, тому мають певні відмінності. Здебільшого вони стосуються:

форми власності та виду участі в бюро (є, наприклад, приватні кредитні бюро, участь у яких – добровільна, а є обов’язкові державні кредитні реєстри);

виду інформації, що накопичується в базі даних (вона може бути негативною, позитивною або негативною й позитивною водночас);

суб’єктів кредитних історій (це лише фізичні або лише юридичні особи; фізичні особи та представники підприємництва й малого бізнесу; і фізичні, і юридичні особи);

кола користувачів (ними можуть бути лише банки; банки, суди, податкові та інші органи);

змісту інформації, що надається за запитами, тощо.

Становлення повноцінного кредитного бюро – процес складний і тривалий. Світовий досвід свідчить, що для цього потрібно щонайменше років п’ять. Наприклад, у Польщі кредитне бюро було створене в 1997 році, а перший кредитний звіт на запит банку продано лише в 2001-му.

За зарубіжним прикладом в Україні теж засновано різновид кредитного бюро – єдину інформаційну систему обліку позичальників (боржників), які мають прострочену заборгованість за кредитами, наданими банками (надалі – ЄІС «Реєстр позичальників»).

Ідея заснування в нашій країні кредитного бюро обговорювалася давно – практично із часу створення банківської системи України. Одначе відсутність відповідної законодавчої бази та зацікавленості самих банків ускладнювала його створення.

Поштовхом до цього став Указ Президента України «Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі в процесах економічних перетворень» від 14.07.2000 р. №891/2000, пунктом 2 якого передбачено заснування Національним банком України за участі державних та комерційних банків єдиної інформаційної системи обліку позичальників (боржників), котрі мають прострочену заборгованість за банківськими кредитами.

Одна з основних проблем, яка ускладнювала створення зазначеної системи, полягала в тому, що згідно зі статтею 60 Закону «Про банки і банківську діяльність» інформація про позичальників (боржників), котрі мають прострочену заборгованість за кредитами, наданими комерційними банками, в Україні вважається банківською таємницею. Водночас статтею 62 того ж закону передбачено, що банки мають право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій.

Згідно із чинним законодавством України інформаційна система на зразок кредитного бюро може створюватися лише на добровільних засадах. Тож до її заснування необхідно було вирішити ще одне складне завдання – заручитися підтримкою банків, їх згодою надавати інформацію про позичальників, які мають прострочену заборгованість. Пропозицію НБУ створити Реєстр позичальників спочатку підтримали 34 банки. Вони висунули зустрічну вимогу: уможливити вільний та швидкий доступ до даних інформаційної бази.

Узгодивши інтереси зацікавлених сторін, Національний банк України 27 червня 2001 року заснував єдину інформаційну систему обліку позичальників (боржників), які мають прострочену заборгованість за кредитами, наданими банками (Реєстр позичальників), прийнявши відповідну постанову (№245), нею також було затверджено положення про Реєстр. Зазначені документи розроблено з урахуванням вимог чинного законодавства, зауважень та пропозицій, які надійшли від Асоціації українських банків та безпосередньо від комерційних банків.

Вітчизняна ЄІС «Реєстр позичальників» створена й функціонує за тими ж принципами, що й більшість зарубіжних кредитних бюро. Основні з них:

– принцип добровільності, взаємодії та взаємного обміну інформацією, коли інформація надається і отримується лише банками, які уклали договір з Національним банком України на отримання інформаційно-довідкових послуг з ЄІС «Реєстр позичальників»;

– принцип надійності та достовірності інформації – банки, що надають інформацію до інформаційної системи, несуть (згідно із чинним законодавством) відповідальність за її правильність і достовірність;

– принцип нейтральності – інформація, подана до Реєстру, становить банківську таємницю і не може використовуватися за нецільовим призначенням; її не можна розголошувати, надавати іншим юридичним чи фізичним особам, крім особи, якої ця інформація безпосередньо стосується. (Дворічний досвід функціонування вітчизняної системи обліку позичальників свідчить, що банки дотримуються цього принципу);

– принцип максимальної безпеки, захищеності інформації – з метою недопущення несанкціонованого доступу до бази даних у Реєстрі використовуються спеціальні інформаційні технології.

Зауважимо, що серед країн СНД Україна першою створила інформаційну систему обліку ненадійних позичальників. У банківській системі Вірменії так званий «Кредитний реєстр» засновано лише в січні 2003 року. Оскільки у цій країні досі не вирішено основні проблеми, пов’язані із забезпеченням банківської таємниці, «Кредитний реєстр» функціонує у структурі Центрального банку Вірменії.

У Росії з метою обліку ненадійних позичальників планувалося до кінця 2003 року створити національне кредитне бюро, яке діятиме під егідою Асоціації російських банків. До нього мають увійти найбільші кредитні організації країни. Навесні 2004-го, як і очікувалось, російські банкіри почали обмінюватися інформацією про позичальників-боржників. Про намір увійти в бюро заявив і Центральний банк Росії. Він прагне стати рівноправним учасником цієї організації і надавати в її розпорядження інформацію про неповернуті кредити.

Доцільним є проаналізувати особливості створення та діяльності українського аналога кредитного бюро – Реєстру позичальників.

Реєстр позичальників почав функціонувати з 1 жовтня 2001 року й доволі швидко розвивався. Лише за два останніх роки кількість банків, які дали письмову згоду на участь у єдиній системі, збільшилася з 34 до 122. Нині сумарні активи банків – учасників системи становлять понад 80% від усіх активів банківської системи України. Кількість банківських установ – учасників ЄІС (з урахуванням філій) до кінця 2003 року досягла близько 570. Занесена до бази даних загальна сума простроченої заборгованості за банківськими кредитами становить 3.01 млрд. грн. Частка прострочених позичок дорівнює близько 90% від загального обсягу прострочених кредитів по всій банківській системі. Кількість заборгованостей, які обліковуються в ЄІС «Реєстр позичальників», становить 5.5 тисячі. Зауважимо, що база даних Реєстру містить також інформацію, надану ліквідаційними комісіями.

Після укладення договору про участь в ЄІС банк зобов’язаний регулярно надавати інформацію про своїх несумлінних позичальників до бази даних Реєстру і несе відповідальність (згідно із чинним законодавством) за її достовірність. Кожен учасник системи може зробити запит про того чи іншого боржника. Це дає змогу уникнути кредитування ненадійних позичальників, сприяє зменшенню кредитних ризиків, відсоткових ставок, обсягів резервування за активними операціями.

Інформаційна система передбачає дотримання конфіденційності.

Банкам гарантовано, що інформація, яку вони надають до ЄІС, може бути розкрита лише в агрегованому вигляді і тільки комерційним банкам. Останні ж отримують доступ до даних, необхідних для прийняття рішення про надання позики. Як уже зазначалося, Національний банк та банки – учасники системи не мають права використовувати інформацію ЄІС «Реєстр позичальників» не за цільовим призначенням, розголошувати чи передавати її іншим юридичним або фізичним особам, крім особи, котрої ця інформація безпосередньо стосується. До речі, позичальники при укладенні договору попереджаються, що в разі несвоєчасного погашення заборгованості відповідну інформацію буде надано до Реєстру.

З метою підвищення ефективності функціонування системи та для зручності користувачів банки-учасники можуть надавати своїм філіям, обласним дирекціям дозвіл на користування інформаційно-довідковими послугами Реєстру позичальників.

Регламентує діяльність ЄІС Національний банк. Він гарантує її надійність і безпеку, залучає до системи нових учасників, вносить зміни у порядок її функціонування, забезпечує зберігання внесеної до Реєстру інформації (до 3 років у разі погашення заборгованості й до 10 років у протилежному випадку).

Нині з метою розширення бази даних про ненадійних позичальників розроблено порядок надання системі відомостей про боржників банків, що ліквідовуються.

Як уже зазначалося, основні принципи функціонування вітчизняного реєстру боржників тотожні засадам діяльності більшості кредитних бюро. Та є й певні відмінності.

По-перше, ЄІС «Реєстр позичальників», на відміну від більшості бюро, – державна інституція. Українські банки – учасники системи – оплачують лише послуги електронної пошти, яка використовується для передачі інформації до Реєстру та у зворотному напрямку, та розробку відповідного програмного забезпечення. Всі інші витрати (а це значні кошти) бере на себе Національний банк.

По-друге, інформація до Реєстру надсилається не раз на місяць на паперових носіях (як у більшості країн, де діють кредитні бюро), а в міру її появи і електронною поштою, що, на нашу думку, є суттєвою перевагою.

По-третє, українська єдина система істотно відрізняється від кредитних бюро обсягом, видами та структурою інформації, що вноситься до бази даних та надається користувачам.

Зупинимося на цій відмінності детальніше. Реєстр позичальників містить лише агреговану інформацію – про «поганих» позичальників (кредитні бюро можуть містити як негативні, так і позитивні відомості), її надають лише банки та ліквідаційні комісії (кредитним бюро інформацію надсилають переважно банки, а в деяких країнах – і податкові та інші державні органи).

Відомості, що надходять до кредитних бюро, більше характеризують особу позичальника, дані, яких вимагає Реєстр, – насамперед його кредитоспроможність.

Наприклад, кредитне бюро Канади зобов’язує своїх учасників надсилати відомості про позичальника за такими критеріями.

Особиста інформація:

ім’я фізичної особи;

ідентифікаційний номер, громадянство, номер паспорта;

нинішня та попередні домашні адреси;

дата народження;

номер телефону;

сімейний стан (ім’я чоловіка чи дружини);

трудовий стаж.

Інформація про кредитний рахунок:

характеристика фінансової діяльності (дані про те, як фізична особа виконує свої кредитні зобов’язання);

відомості про інші позики, іпотечні кредити, кредитні картки, оренду майна тощо;

опис діючих у кредитній сфері норм і стандартів (максимальний обсяг кредиту, розмір місячних виплат тощо).

Інформація із публічних реєстрів:

дані про результати розгляду справ у судах;

про можливе банкрутство;

відомості про звернення стягнення на нерухоме майно;

про податкову заставу.

Інформація про реєстрацію:

автотранспортних засобів:

нерухомого майна;

обтяжень (застави) на автотранспортні засоби, на нерухоме майно.

Інша інформація:

облік запитів (відомості про фізичних осіб, які офіційно цікавилися позичальником);

інформація банківського характеру (відомості про досвід позичальника в користуванні депозитним рахунком, банкоматами тощо);

дані про сплату інших видів платежів.

Порівняємо ці вимоги з вітчизняними:

за першим критерієм до вітчизняного Реєстру заноситься лиш ім’я позичальника та його ідентифікаційний номер, відомості про те, що він резидент чи нерезидент;

за другим – лише дані про прострочені позики (дата надання кредиту, дата виникнення прострочення, сума простроченої заборгованості, код валюти умовна назва банку, філії, обласної дирекції);

за критеріями 3, 4, 5 інформація до Реєстру позичальників узагалі не надається.

Реєстр позичальників динамічно розвивається. З метою вдосконалення механізму його функціонування підготовлено зміни до положення про ЄІС, які затверджено постановою Правління НБУ від 23.12.2003 р. №573Ці та інші зміни, сподіваємося, сприятимуть підвищенню ефективності функціонування системи, зниженню кредитних ризиків у діяльності банків.

Однією з найперспективніших форм кредитування є іпотека. На сьогодні, коли вживаються заходи щодо стабілізації економіки й реформування кредитно-фінансової системи, формування системи іпотечного житлового кредитування стає одним із пріоритетних напрямів державної політики.

Формування системи іпотечного кредитування в Україні відкриває принципово нові перспективи для розвитку національної економіки: забезпечується підвищення рівня капіталізації інвестиційних ресурсів, формується сучасний механізм більш ефективного розподілу капіталу між сферами та галузями економіки, виникає потужний імпульс для суттєвого розширення фондового ринку на основі появи нових іпотечних цінних паперів. Саме іпотечне кредитування може стати міцним фінансовим стимулом для виходу вітчизняної економіки на якісно новий рівень розвитку.

Найбільші перспективи в період становлення іпотечного ринку має розвиток житлової іпотеки. Це пов’язано перш за все з тим, що житлова купівля нерухомості сьогодні не може здійснюватися тільки за рахунок поточних доходів населення або їх заощаджень – отже, в найближчі роки найшвидшими темпами буде розвиватися саме житлова іпотека. Світова практика свідчить, що будівництво житла у ринкових умовах господарювання в широкому плані забезпечується створенням цілісної системи іпотечного житлового кредитування, яка являє собою комплекс взаємозв’язаних складових, завдяки котрим відбувається рух вартості на основі одержання довгострокової позики для придбання житла його майбутнім власником під заставу. В такій системі мають діяти щонайменше чотири суб’єкти – позичальник, кредитор, інвестор, уряд.

Попри те, що кожен з них має власний інтерес, їхні цілі повинні бути взаємозв’язаними.

Для розробки та впровадження дієвої системи функціонування національної системи іпотечного кредитування необхідним є як вивчення зарубіжного досвіду іпотечного кредитування, так і розширення масштабів застосування відпрацьованих у нашій країні фінансово-кредитних механізмів житлового будівництва.

Як правило, у розвинених країнах норматив базової вартості об’єкту іпотеки становить 25 – 30%, а термін повернення кредиту – близько 30 років. Однак у цих країнах існує прогнозована економіка і середній клас із досить великими й стабільними прибутками. Особливістю нашої економіки є її перехідний період, а середній клас держави не має таких доходів. Отже, термін дії іпотеки тут не перевищує кількох років або й менше. Ці чинники не дають змоги використати іпотечну систему повною мірою.

Слід зазначити, що іпотечний ринок завжди найбільше розвивався під час економічних криз, які охоплювали майже всі країни світу. І не випадково, що в 30-х роках у США особливе місце в «Новому курсі Рузьвельта» посіла програма збільшення платоспроможності населення за допомогою іпотечного кредитування. Це привело до того, що за останні 30 років у США іпотека дала змогу щорічно спрямовувати на житловий ринок у середньому близько 400 млрд. дол. і здавати в експлуатацію в середньому 230 млн. кв. метрів житла. Ця система не тільки дає змогу розв`язувати житлові проблеми, а й стала основою економічної стабільності країни. Американська система забезпечення іпотеки дешевими ресурсами грунтується на вторинному іпотечному ринку. У США він побудований на основі трьох іпотечних агенств, головна мета яких – викуп у банків іпотечних кредитів і випуск на їхній основі власних цінних паперів.

Ця система почала формуватися у 1938 році, коли було створено перше агенство «Fannie Mae». Це була державна структура, призначена для викупу за бюджетні кошти іпотечних кредитів. Масштаби її діяльності тривалий час були незначні. Але наприкінці 60-х років портфель іпотечних кредитів агенства сягнув 7 млрд. дол., що становило приблизно 2,5% іпотечного ринку. У цей же період асоціація «Fannie Mae» була розподілена на дві структури – «Ginnie Mae», яка зберегла державний статус, і створену в 1970 році «Freddie Mac», котра одержала статус підконтрольного державі акціонерного товариства з правом викупу кредитів для малозабезпеченого населення. Напівдержавний статус двох агенств зводиться до регулювання їхньої діяльності урядом і до гарантованої можливості одержати позику в разі потреби до 2,25 млрд. дол. зі скарбниці. Крім того, прибуток за цінними паперами агенств, так само як і прибуток за цінними паперами американського казначейства, звільняється від багатьох податків.

Згідно з американською моделлю мінімізації відсотків за іпотечними кредитами банк надає іпотечний кредит позичальникові, тобто перераховує йому свої кошти в обмін на зобов`язання протягом визначеного строку щомісячно повертати банку фіксовану суму.

Банк продає кредит одному з агенств, передаючи при цьому і зобов`язання щодо забезпечення. Агенства швидко відшкодовують банку виплачені кошти і в обмін просять переказувати отримувані щорічні виплати за мінусом маржі банку в агенство.

Розмір щомісячних виплат, тобто ставку, за якою агенство зобов`язується купувати іпотечні кредити, встановлює саме агенство. Ці ставки публікуються щоденно і дійсні протягом 60 днів. Отже, починаючи переговори з клієнтом, банк називає йому як ставку за кредитом ставку агенства і свою маржу. Упродовж 60 днів банк закінчує перевірку клієнта і житла, видає кредит, отримує від агенства відшкодування і надалі діє як посередник, передаючи частину коштів від позичальника агенству, а частину лишаючи собі. Таким чином, у США ставки за іпотечними кредитами не пов`язані ні зі ставками за іншими банківськими кредитами, ні з вартістю депозитів. Єдине, що їх визначає, це ставка, за якою іпотечні кредити купуються агенствами. Ставка, за якою агенства купують іпотечні кредити, залежить від тієї ставки дохідності за цінними паперами агенства, на яку погодилися інвестори. Причому ставки за цими цінними паперами нижчі, ніж ставки за борговими зобов`язаннями організацій, що мають найвищий статус надійності ААА, і тільки на 100 – 150 базисних пунктів вищі від ставок за державними цінними паперами.

Американська схема іпотеки припускає продаж отриманої нерухомості навіть тоді, коли кредит на її купівлю не до кінця сплачений. У цьому разі проводиться продаж заставної на нерухомість.

На відміну від американської німецька система іпотечного кредиту менш гнучка, вона базується не на залученні банківського капіталу, а на використанні коштів самих учасників іпотеки. Сутність німецької системи забезпечення дешевих довгострокових ресурсів для іпотечного кредитування полягає у створенні замкненого іпотечного фінансового ринку. Він формується навколо спеціалізованих ощадно-іпотечних установ – будівельно-ощадних кас (baursparkasse). Каси мають змогу видавати кредити за ставками нижчими ніж ринкові, оскільки самі залучають кошти за ставками, нижчими за ринкові. Річ у тому, що вкладниками і позичальниками будівельно-ощадних кас є одні й ті самі особи – члени каси. Низька дохідність депозиту – своєрідна плата за право одержати іпотечний кредит за низьким відсотком (ставкою).

Назва «німецька модель» іпотеки – умовна. Так само ощадно-іпотечні установи здійснюють свою діяльність у багатьох країнах світу. У Франції ці структури називаються Caisse d`epargene Logement, у Великобританії – будівельні товариства (building societies). У Німеччині baursparkasse уже багато років стабільно залучають кошти під 3% річних і видають іпотечні кредити за ставкою 5% при коливанні ринкових ставок на такі кредити, що видаються звичайними банками, від 7 до 12% річних.

Умови контракту грунтуються на розрахунку, покликаному забезпечити відповідність пасивів і активів каси за сумою і строком. Тому до контракту вводиться поняття мінімального строку накопичень (у різних baursparkasse він становить від 1,5 до 2 років) і умова, що накопичення мають досягти розмірів так званого оцінного числа. Останнє залежить від рівномірності внесення накопичень.

Головною перевагою цієї системи є її повна прозорість. Згідно з німецьким законом про будівельно-ощадні каси ці організації не можуть здійснювати жодних активних операцій, крім видачі іпотечних кредитів своїм членам. Таким чином, на відміну від вкладника комерційного банку, котрий не має поняття, як, на які потреби і на скільки ризиково використовуються його кошти, вкладник baursparkasse достоменно знає, хто і на яких умовах користується його коштами.

Період кредитування починається, коли член каси накопичує близько половини тієї суми, яка потрібна на купівлю житла. Потім він отримує накопичене і ще стільки ж кредиту. На всі ці кошти член каси купує житло, оформляє його в заставу і починає виплачувати кредит. Завдяки невисокій ставці відсотків суми щомісячних виплат за кредитом приблизно такі самі, якими були його щомісячні накопичувальні внески. У класичному німецькому варіанті для отримання житла треба вчасно вносити платежі протягом багатьох років.

Аналізуючи досвід країн як з розвиненою іпотечною системою, так і з тією, яка формує іпотечний ринок, можна констатувати, що саме держава за допомогою пов`язаних із нею фінансових інститутів бере на себе зобов`язання щодо фінансування кредитів, які видані комерційними банками для організації ринку застави і вторинного ринку похідних цінних паперів для залучення коштів інвесторів. За правильної організації іпотека, отримавши державну підтримку на етапі впровадження, трасформується у подальшому в самофінансовану систему, формує і стимулює платоспроможний попит населення.

Навіть поверховий аналіз діяльності українських банків за останній рік дає змогу зробити висновки про зростання інтересу до іпотечного кредитування в Україні. Розвиток іпотеки викликаний кількома чинниками. Якщо на початок 90-х років майже все житло у країні, за винятком житлово-будівельних кооперативів, будувалося за рахунок бюджетних коштів різних рівнів, то починаючи з 1994 року, з моменту виходу Постанови Верховної Ради України «Про заходи щодо залучення додаткових коштів на житлове будівництво і створення ринку житла», дедалі більших обсягів набирає будівництво житла за рахунок коштів населення. Звісно, далеко не всі сім`ї, які потребують поліпшення житлових умов і стоять у черзі на отримання житла, можуть одержати житло за рахунок власних коштів. Однак можна з упевненістю стверджувати, що в Україні значна частина населення у змозі профінансувати будівництво власного житла самостійно чи за рахунок банківського кредиту.

Популярність іпотечних кредитів свідчить про те, що сьогодні обговоренню підлягає уже питання не про те, наскільки своєчасне й обгрунтоване впровадження інституту іпотеки в Україні, а про те, яких заходів треба вжити для його цивілізованого втілення. Зазначимо, що успішне кредитування житлового будівництва можливе за умови високого і стабільного рівня доходів громадян. На жаль, ті послуги, які пропонуються банками України на придбання (будівництво) житла, доступні обмеженій частині населення. Нині в Україні таким кредитуванням займаються банки «Аваль», «Аркада», «Ощадбанк», «Укрсоцбанк» тощо.

Більшість банків надає кредит на оплату значної частини вартості нерухомості й на довгостроковий період. Так, кредит може становити до 70% від вартості житла і видаватися на строк від 2 до 5 років.

Середня відсоткова ставка за іпотечним кредитом в Україні коливається від 10,5 до 18% річних у ВКВ. У Німеччині її коливання становить 7 – 10% річних.

Аналізуючи моделі та технології споживчого кредитування в світовій практиці доцільно звернути увагу на те, що ці моделі дуже широко розповсюджені в західних банках, але останнім часом їх починають використовувати й українські банки.

Вивчення досвіду застосування моделей іпотечного ринку в різних країнах показало, що в переважній їх більшості ці моделі в чистому вигляді не застосовуються. На практиці має місце використання специфічних для кожної країни комбінацій різних інструментів та механізмів іпотечного ринку. В Україні доцільно використовувати як американську схему іпотечного кредитування, що дозволяє створити дворівневий іпотечний житловий ринок, так і традиційну європейську схему іпотечного кредитування. На нашу думку, досвід організації та функціонування американської системи іпотечного кредитування є корисним для створення вітчизняного аналогу. Обґрунтованість даного твердження полягає у тому, що надто повільне системне впровадження дворівневої моделі фінансування іпотечної системи загострить низку ризиків, які вже проявляються на сучасному етапі функціонування вітчизняної іпотечної системи:

короткострокові джерела фінансування довгострокових іпотечних активів первинних іпотечних кредиторів призведуть до загострення відсоткового ризику та ризику ліквідності;

неприйнятні для більшості населення умови кредитування, з огляду на високі процентні ставки, що знаходяться в залежності від рівня ставок по депозитах, посилюють вплив кредитного ризику;

загострення валютних ризиків для позичальників з можливою трансформацією в кредитні ризики, в разі значного здешевлення гривні;

системні ризики, що пов’язані з браком надійних ліквідних інструментів на фондовому ринку у вигляді іпотечних цінних паперів, з огляду на потреби щодо формування активів пенсійними фондами та страховими компаніями.

Враховуючи вищенаведене, було б доцільно впроваджувати в Україні таку модель іпотечного кредитування, яка б з урахуванням сучасних економічних умов і вітчизняної ментальності поєднувала б у собі найприйнятніші риси європейської та американської моделей іпотечного кредитування.

3.4 Оцінка ефективності втілення рекомендацій і пропозицій в досліджуваному банку

Науково-технічна ефективність результатів дипломної роботи визначається експертним методом у комплексі з оцінкою їх економічної та соціальної ефективності на підставі наступних якісних показників.

новизна;

перспективність;

потенційний масштаб практичного використання;

ступінь ймовірності досягнення позитивних результатів.

Новизна розробки визначається шляхом порівняння результатів досліджень, що пропонуються до використання на практиці, та діючих норм і стандартів. У процесі порівняння треба виявити, наскільки ці результати перевищують кращі світові аналоги, відповідають світовому рівню або є нижчим за кращі світові аналоги.

Перспективність визначається щодо наукових результатів роботи і має три рівня оцінки: «першочергова важливість», «важливі» та «корисні».

У процесі оцінки слід вказати потенційний масштаб практичного використання результатів. При цьому слід вважати, що таким масштабом можуть бути: світовий ринок; галузі національної економіки; галузь; окреме підприємство (об’єднання).

Ступінь ймовірності досягнення позитивних результатів може бути великою, помірною та малою.

Перехід від якісних оцінок науково – практичного рівня результатів роботи до кількісних здійснюється за допомогою шкали балів та коефіцієнтів вагомості показників.

На підставі балів та коефіцієнтів вагомості показників розрахунок НПР виконують за формулою (3.1):

НПР = Б1а1 + Б2а2 + Б3а3 + Б4а4,(3.1)

де Б1 – оцінка новизни роботи у балах;

Б2 – оцінка перспективності роботи у балах;

Б3 – оцінка масштабу використання роботи у балах;

Б4 – оцінка ймовірності досягнення результатів роботи у балах;

а1…, а4 – коефіцієнти вагомості відповідних показників.

Кількісне значення показника науково практичного результату (НПР) виражається у балах і дає змогу проводити порівняння різних наукових рішень.

Для оцінки науково – практичного рівня результатів дипломної роботи слід відібрати найбільш істотні параметри, в яких зацікавлені майбутні користувачі продукту, який було створено за результатами досліджень. Наприклад, такими показниками може бути точність, об’єктивність, трудомісткість розрахунків, продуктивність праці користувачів, методики або рекомендації.

У дипломній роботі з метою покращення кредитування підприємства запропоновано методи вдосконалення процесу кредитування підприємства, зокрема планування кредитного портфелю, а також нормування витрат і планування, облік та аналіз витрат за видами, стимулювання ресурсозбереження і зниження витрат. За експертними оцінками дана пропозиція відповідає світовому рівню (Б1 = 8, а1 = 0,35), є важливою з точки зору галузі і підприємства (Б2 = 7, а2 = 0,35), планується до використання у галузі (Б3 = 2, а3 = 0,2), і має помірну ступінь досягнення позитивних результатів у випадку використання результатів у галузі або на підприємстві (Б4 = 7, а4 = 0,1).

При цих значеннях показників значення показника науково-практичного рівня буде таким:

НПР = 7 * 0,35 + 5 * 0,35 + 4 * 0,2 + 8 * 0,1 = 5,8 бала.

Максимальне значення цього показника:

НПРmax = 10 * 0,35 + 10 * 0,35 + 10 * 0,2 + 10 * 0,1 = 10 балів.

Таким чином, НПР є достатньо високим і складає 58% від його верхньої межі (5,8 * 100/10).

Визнаними у світовій практиці основними показниками, що акумулюють вигоди від упровадження науково-технічних розробок у будь-яку галузь та використовуються для оцінки економічної ефективності проектів, є:

чистий дисконтований дохід (прибуток);

індекс дохідності (прибутковості);

період окупності інвестицій у реалізацію проектів;

внутрішня норма дохідності (далі – ВНД).

Основні показники ефективності можуть бути доповнені додатковими показниками, які характеризують фондо – або капіталовіддачу, зростання продуктивності праці, організацію нових робочих місць тощо.

Чистий дисконтований дохід (прибуток) визначається за формулою (3.2) та розраховується як відношення сумарних чистих грошових потоків до формалізованого виразу його дисконтування, а саме (3.2):

, (3.2)

де t – роки реалізації інноваційно-інвестиційного проекту;

Рt – чистий грошовий потік у періоді t;

d – норма дисконтування.

Якщо підприємству надано кредит у сумі 5 млн. грн. на строк 2 роки під 20% річних на придбання нового обладнання, то чистий дисконтований дохід буде складати:

(грн.)

Дисконтування грошових потоків здійснюється відповідно до моменту або часу започаткування проекту.

Коефіцієнт чистого дисконтованого доходу (індекс дохідності) визначається як співвідношення ЧДД та необхідної дисконтованої вартості інвестицій. Це співвідношення дозволяє одержати дисконтовану норму прибутку і обчислюється за формулою (3.3):

, (3.3)

де ІД – індекс дохідності;

ЧДД – чистий дисконтований дохід;

ДВІ – дисконтована вартість інвестицій.

Внутрішня норма дохідності (ВНД) визначається як розрахункова ставка дисконту, за якої сумарні чисті приведені надходження дорівнюють сучасній (дисконтованій) вартості витрат на проект.

ВНД розраховується за формулою (3.4):

, (3.4)

де d’ – внутрішня норма дохідності (ВНД);

Рt – чистий грошовий потік у періоді t.

Рівняння (3.4) вирішується відносно невідомої його складової d’ задля визначення мінімально допустимої норми ефективності, за якої чистий дисконтований дохід дорівнює 0, або дисконтовані прибутки дорівнюють започаткованим інвестиціям.

Термін окупності витрат визначається як період для відшкодування первісно започаткованих інвестиційних коштів на основі накопичених чистих реальних грошових потоків, зумовлених реалізацією проекту.

Для його визначення треба розрахувати накопичені дисконтовані грошові потоки за проектом, знайти кількість повних років (місяців, кварталів), що передують року, у якому накопичене значення ЧДД змінюється з від’ємного на додатне. Якщо потрібне більш точніше значення терміну окупності, то до знайденої кількості років слід додати результат ділення модуля від’ємного значення ЧДД у цьому році на грошовий потік наступного року.

Кожен з основних показників ефективності може використовуватись за певним призначенням, а саме:

ЧДД найбільш раціонально використовувати для ранжування інноваційних пропозицій та вибору пріоритетних проектів з точки зору їх ефективності;

ВНД проекту являє собою очікуваний рівень дохідності і використовується для прогнозування цього показника, тобто визначає межі беззбитковості проекту;

індекс дохідності (коефіцієнт ефективності) вказує на рівень накопиченого чистого прибутку, зумовленого одиницею вкладених у проект коштів;

показник періоду окупності інвестованих в інновації коштів дозволяє одержати інформацію про рівень ризикованості проекту в зв’язку зі змінами у відносній ліквідності інвестицій.

Отже, розглянемо запропоновану у дипломі методику на прикладі.

Вихідні дані:

витрати на науково-дослідні та конструкторські розробки (НДКР) у базовому 2006 році – 1,0 млн. грн.;

загальні капітальні вкладення у створення нової технології (будівництво, придбання обладнання) – 8,0 млн. грн., у тому числі в першому 2007 році реалізації проекту – 3,0 млн. грн., у другому 2008 році – 2,0 млн. грн.;

витрати на підготовку виробництва у 2009 році – 2,0 млн. грн.;

умовно постійні витрати на одиницю продукції – 3 грн./од.;

умовно змінні витрати на одиницю продукції – 4 грн./од.;

ціна одиниці продукції – 10 грн. / од;

очікувані грошові надходження від реалізації продукції за проектом з 2010 по 2015 рр. запрогнозовані за методикою;

ставка дисконтування приймається на рівні банківської позичкової ставки. Вважається, що вона є постійною протягом життєвого циклу проекту і складає 18% (або у частках d = 0,18).

Розрахунок чистого дисконтованого доходу здійснюється за формулою (3.2).

При визначеній ставці дисконтування 0,18. Підсумувавши визначені дані, одержимо ЧДД = 13,2 млн. грн.

Індекс дохідності (рентабельності) є співвідношення чистого дисконтованого доходу та одноразових і капітальних витрат на використання нової технології, що визначає дисконтовану норму прибутку.

При сумі ЧДД, рівній 13,2 млн. грн., витратах на НДКР у сумі 1,0 млн. грн., капітальних вкладеннях (акціонерному капіталі) в 8,0 млн. грн., а також витратах на підготовку виробництва у сумі 2 млн. грн., індекс дохідності становитиме:

ІД = 13,2 / (1,0 + 6,7 + 5,74 + 2,25) = 0,84 (чи 84%).

Тобто, рентабельність реалізації проекту становитиме 84 відсотків (це значно більше існуючих банківських позичкових ставок у розмірі 18%), тому проект слід визначити прибутковим.

Внутрішня норма дохідності (ВНД) проекту знайдена за формулою (3.3), її значення d’ = 0,513.

Таким чином, внутрішня норма дохідності становить 51,3% і виявляється більшою за норму рефінансування капіталовкладень, тобто проект можна вважати відносно стійким щодо ефективного його впровадження.

Період окупності інвестицій в інноваційний проект визначається як період, необхідний для повернення їх первісної дисконтованої суми за рахунок накопичених чистих дисконтованих потоків реальних грошей на основі реалізації проекту.

Витрати на проект можуть бути окупленими за 4,15 років:

Ток = 5 + |-1,2| /4,4 = 1,4 років,

де 5 – кількість повних років використання технології, що передують отриманню позитивного результату від капітальних вкладень;

|-1,2| – частина капітальних вкладень, яка залишилась на початок року, у якому настає повна окупність проекту (береться за модулем), млн. грн.;

4,4 – дисконтований грошовий потік року, у якому настає повна окупність проекту, млн. грн.

За проектом маємо умовно постійні витрати Зс = 3 грн., умовно змінні витрати Зу = 4 грн. та ціну одиниці продукції Зу = 10 грн. У цьому випадку співвідношення має вигляд:

Тб = 3 / (10–4) = 3/6 = 0,5 (50%)

Точка беззбитковості знаходиться в межах 50% номінального обсягу виробництва, що підтверджує надійність проекту.

Показники економічної ефективності інноваційних проектів враховують витрати та результати, пов’язані з їх реалізацією як комерційного характеру, так і ті, що виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників створення і реалізації проекту, у тому числі ефект галузей національної економіки, елемент соціального ефекту та інші складові ефективності, зумовлені позаринковою діяльністю суб’єктів впровадження науково-технічних розробок.

Показники народногосподарської ефективності інноваційних проектів є інтегральними і відображають ефективність проекту під кутом зору інтересів економіки країни, у тому числі регіонів країни, галузей національної економіки, організацій і підприємств. Розраховуються вони за формулами (3.1 – 3.3).

До складу результатів галузей національної економіки з реалізації інвестиційних проектів включаються:

виручка від реалізації продукції, виробленої на основі технологічних нововведень, крім продукції, що споживається учасниками проекту;

виручка від продажу інтелектуальної власності, що створюється в процесі реалізації проекту;

соціальні та екологічні результати, визначені з урахуванням впливу всіх учасників проекту на соціальну та екологічну ситуацію у відповідному регіоні.

Соціальні, екологічні та інші результати, що не можуть бути оцінені у вартісному виразі, беруться до уваги як додаткові показники ефективності галузей національної економіки і враховуються при прийнятті рішень про пріоритетність проекту та його державній підтримці.

До складу витрат у процесі визначення ефективності галузей національної економіки при реалізації проектів включаються необхідні для цього одноразові капітальні і поточні витрати всіх учасників здійснення проекту, визначені без повторного врахування однакових витрат та без урахування результатів одних учасників у складі результатів інших.

На рівні підприємств (фірм), що використовують розробки, до складу їх економічних результатів включаються: виробничі результати – виручка від реалізації виготовленої нової продукції або продукції, виготовленої за новою технологією за вилученням коштів, витрачених на власні потреби.

Для задоволення інтересів учасників проекту важливе значення має оцінка фінансових результатів його реалізації або комерційна ефективність, що є складовою інтегральної ефективності галузей національної економіки.

4. Правові, соціально-економічні, організаційно-технічні питання охорони праці в АКБ «Правекс-банк»

4.1 Аналіз санітарно-гігієничних умов праці

Банк орендує 4-х поверхову будівлю за адресою вул. Пушкінська 68, загальною площею 2132 кв. м. Висота приміщення банку 3,50 м., кількість працівників становить 270 чоловік, площа і об’єм на 1-го працюючого – 8 кв. м. та 28 куб. м.

В 2001–2002 рр. в кабінетах та коридорах банку проведено ремонт. Стіни приміщення забарвлені в бежевий колір, який не подразнює зір; стеля білого кольору; підлога частково покрита лінолеумом коричневого кольору, а в більшості – паркетом [38].

Приміщення обладнані сучасними офісними меблями.

Метеорологічні умови праці відповідають вимогам БНіП 2.04.05–91. В більшості виробничих приміщень установлені сучасні кондиціонери, типу «Panasonic», «Mitsubishi», «Toshiba».

Мікроклімат визначають такі параметри:

температура повітря в помешканні;

відносна вологість повітря;

рухливість повітря;

теплове випромінювання.

Ці параметри окремо і в комплексі впливають на організм людини, визначаючи його самопочуття.

В кожному виробничому приміщенні надходження повітря забезпечується шляхом відкривання вікон, що сприяє провітрюванню службових кабінетів [37].

Система опалення в банку централізована, що відповідає вимогам БНіП 2.04.05–91 «Опалення, вентиляція та кондиціювання» [92].

В денний час освітлення виробничих приміщень банку в більшості природне. Штучне освітлення забезпечується шляхом використання люмінесцентних ламп потужністю 18 Вт та 40 Вт, які симетрично розташовані на стелях кабінетів банку, коридорах та в технічних приміщеннях.

У приміщеннях відсутні токсичні речовини та матеріали.

Робочі місця працівників розташовані функціонально і є зручними для використання їх працівниками установи.

Джерелами шуму в приміщенні є системні блоки комп`ютерів, кондиціонери, телефонні розмови. В приміщеннях банку рівні шуму та електромагнітних випромінювань відповідають вимогам нормативних документів СН3223–85, ДСанПіН 3.3.2.007–98 [39].

Санітарно-побутові приміщення просторі (умивальники та туалети), розташовані на кожному поверсі та відповідають нормам БНіП 2.09.04–87 і БНіП 2.0.02–89. Туалетні кімнати забезпечені повним набором гігієнічних засобів: салфетки, мило, сушка, підігрівач води.

Розміщення меблів у банку відповідає санітарно-гігієнічним нормам, прохід між столами дорівнює 1 м, відстань від стіни до задньої стінки комп’ютеру – 1,2 м.

Два рази на день у всіх приміщеннях банку проводиться вологе прибирання. Один раз на рік санітарні служби проводять обробку примішень для запобігання появи в них гризунів та комах. Кожен відділ має аптечку першої допомоги.

Для запобігання захворюваннь від інфекцій в холодну пору працівникам, які безпосередньо працюють з клієнтами видаються засоби захисту: марлеві пов’язки, мазі, вітаміни [37].

Основні параметри санітарно-гігієнічних умов, які впливають на організм людини, представлені в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1. Параметри санітарно-гігієнічних умов праці в операційній залі

4.2 Техніка безпеки та протипожежна профілактика

АКБ «Правекс-банк» має у своєму розпорядженні будівлю, яка відноситься до категорії будівель без підвищеної та особливої небезпеки ураження електричним струмом.

Лінія електромережі для живлення ПЕОМ та периферійних пристроїв виконана як окрема групова трипровідна мережа, шляхом прокладання фазо – вого, нульового робочого та нульового захисного провідників.

Приміщення банку незапилені, параметри температури і вологості повітря в межах норми, отже за класом електробезпечності – це помешкання «без підвищеної небезпеки». Все устаткування працює під напругою 220В.

Електронні машини, електропроводи і кабелі за виконанням і ступенем захисту відповідають класу зони, мають апаратуру захисту від струму корот – кого замикання та інших аварійних режимів.

Електрошафи, розташовані в коридорі і фойє, закриті. Устрій, проклад-ка мереж аварійного та евакуаційного освітлення виконане відповідно до вимог будівельних норм і ПВЕ.

Також застосовуються інші заходи захисту від ураження людей електрострумом:

забезпечення неприступності струмоведучих частин, що знаходяться під напругою, від випадкового дотику;

усунення небезпеки ураження, при появі напруги на корпусах та інших частинах устаткування, що досягається захисним заземленням;

застосування подвійної ізоляції, кожухів, огороджень для захисту від випадкового дотику до струмоведучих частин;

контроль і профілактика ушкодженої ізоляції;

переносних приладів і захисних електроустановок;

Електропроводка розташована в спеціальних жолобах і трубах, захищених від ушкоджень, у місцях найбільше пожежонебезпечних, цілком ізольована від випадкового дотику людей до струмоведучих частин.

Електричні розетки розміщенні в приміщеннях біля кожного робочого місця, кількість їх приблизно 800 штук. Вид захисту від ураження струмом банку – заземлення. Комп’ютерна мережа має самостійний контур заземлення.

Розміщення устаткування (комп’ютери, факс, модем, принтери) відповідає нормам:

робочі місця з відеодисплейними терміналами знаходяться на відстані 1 м від стін з вікнами;

монітори обладнані заземленими захисними екранами, що дозволяє знизити вплив на очі до безпечного рівня.

В приміщенні використовуються:

комп’ютерна техніка: Acer – 3 шт., Solaris – 3 шт.;

матричні принтери: EPSON FX-1170–5 шт.;

організаційна техніка: Canon – 1 шт.

Безпосередньо керує організацією охорони праці в установі інспектор з охорони праці та керівник банку.

Відповідно до встановлених вимог в банку проводяться інструктажі з охорони праці: вступний, первинний, повторний, з обов‘язковою розпискою у журналі осіб, яка інструктує і яку інструктують.

З метою охорони праці на адміністрацію закладу покладають відповідальність за проведення інструктажів робітників та службовців з охорони праці із метою попередження нещасних випадків, попередження захворювань на робочих місцях; також адміністрація здійснює постійний контроль за дотриманням службовцями усіх вимог інструкцій з охорони праці.

Повторний інструктаж проводиться 1 раз у 6 місяців усіх працюючих, незалежно від стажу та кваліфікації по данній професії з метою перевірки та підвищення рівня знань з охорони праці.

Випадків виробничого травматизму і профзахворювань з 1998 по 2006 роки не було.

Приміщення АКБ «Правекс-банк» за вибухопожежною та пожежною небезпекою можна віднести до категорії В (пожежонебезпечна), так як тут мають місце тверді горючі та важкогорючі матеріали, які здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним горіти, за відсутністю матеріалів, що здатні вибухати. Будинок банку має ступінь вогнестійкості – III.

Згідно з діючим законодавством, відповідальність за утримання примі – щення АКБ «Правекс-банк» в належному протипожежному стані поклада – ється безпосередньо на керівника.

Основними причинами пожежі є наступні:

необережне поводження з вогнем;

незадовільний стан електротехнічних пристроїв та порушення правил їх монтажу та експлуатації;

порушення режимів технологічних процесів;

несправність опалювальних приладів та порушення правил їх експлуатації;

невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки.

Будівля АКБ «Правекс-банк» забезпечена вогнегасниками типу ВВ-3 у кількості 18 штук, що розміщені на висоті 1,5 м від підлоги. Маса вогнегас – ників 2,5 кг.

У банку розроблений план евакуації людей та матеріальних цінностей на випадок пожежі. Приміщення має 2 евакуаційних виходи, які відповідають Правилам пожежної безпеки в Україні [7].

Виробничі приміщення обладнані протипожежною автоматичною сигналізацією, яка виведена на чергове приміщення співробітників право-охоронних органів.

На кожному поверсі 2 виходи, їх ширина 1,10 м також у відповідних місцях знаходяться показчики та схеми евакуації співробітників.

В АКБ «Правекс-банк» діє добровільна пожежна дружина, яка затверджена наказом Голови Правління №24 від 27.02.2003 р.

З метою посилення пожежної безпеки та внутрішньобанківського режиму в банку на період додаткових вихідних днів наказом Голови Правління призначається комісія по прийманню приміщень банку.

Усі працівники при прийнятті на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктаж з питань пожежної безпеки [7, 36].

4.3 Розрахунок загальнообмінної вентиляції приміщення з врахуванням кількості працюючих в ньому людей

Визначити кількість припливного повітря, необхідного для провітрювання приміщення обсягом V=84 м3.

Відповідно до санітарних норм, якщо обсяг приміщення, що припадає на одну людину, менше 20м3, то кількість припливного повітря, необхідного для провітрювання, повинне бути не менш 30м3/год на кожного працюючого; при об’ємі приміщення більшому 20 м3 на одну людину кількість припливного повітря для провітрювання повинна бути не менше 20м3/год. на кожного працюючого.

Визначимо об’єм приміщення, що припадає на одного працюючого (V1):

V1 = V / n = 84 м3 / 3 особи = 28 м3/особу,

де V – об’єм приміщення;

n – число постійно працюючих у приміщенні.

Визначимо норму подачі припливного повітря на 1 особу (L1):

Так як в даному випадку об’єм приміщення на одного працюючого складає 28 м3/чол, то кількість припливного повітря, необхідного для провітрювання, приймаємо рівною 20 м3/год.

Розрахуємо кількість припливного повітря з урахуванням чисельності працюючих:

L = L1 * n =20 м3/год * 3 = 60 м3/год

На підставі проведенного аналізу можна зробити висновок, що в цілому охорона праці банку здійснюється відповідно до Закону України «Про охорону праці», рекомендацій Державного комітету України по нагляду за охороною праці, Міністерства охорони здоров’я. Потрібно відзначити, що порушень і недоглядів у питанні охорони праці і навколишнього середовища немає. Необхідно також відзначити, що у банку діє колективний договір, укладений між колективом і керівництвом АКБ «Правекс-банк» [6]. Санітарно-гігієнічні умови праці у банку відповідають нормативним вимогам:

техніка безпеки у робочих приміщеннях у задовільному стані;

протипожежна безпека знаходиться на досить професійному рівні та контролюється відділом безпеки;

санітарно-гігієнічні норми виконуються [37].

Керівництву банку доцільно розвивати напрямок договірних відносин з лікувально-профілактичними закладами щодо лікування, профілактики та медичних оглядів персоналу, відпочинку під час відпусток працівників із дітьми на пільгових умовах [58].

Висновки

На сучасному етапі розвитку національної економіки в цілому та банківської системи зокрема, постала необхідність розробки та впровадження якісно нових схем та технологій споживчого кредитування.

Значимість ефективно організованої системи споживчого кредитування важко переоцінити, адже, від рівня розвитку саме цієї системи значною мірою залежатиме прогрес в інших сферах народного господарства країни.

Для досягнення поставленої мети у роботі досліджено основні складові елементи, що формують комплексну систему споживчого кредитування та визначають технології її функціонування.

На кожному етапі даного дослідження реалізовувалися проміжні цілі та задачі, що у своїй інтегрованій сукупності, в кінцевому підсумку, забезпечили досягнення основної мети роботи.

На першому етапі реалізації основної мети, доцільним є розгляд теоретичних аспектів функціонування системи споживчого кредитування, а саме:

надати категоріальної чіткості основним структурним елементам системи споживчого кредитування, з метою розуміння змісту та принципів організації функціонування механізму споживчого кредитування;

проаналізувати нормативно-правове підґрунтя функціонування системи споживчого кредитування, з метою виявлення основних проблем українського законодавства у сфері споживчого кредитування та запропонувати можливі напрями їх вирішення;

дослідити основні проблеми становлення та розвитку української системи споживчого кредитування;

надати комплексне тлумачення основним структурним елементам системи споживчого кредитування, з метою виявлення характерних рис елементів та розуміння їх функціонального призначення.

Таким чином, на першому етапі дослідження було реалізовано проміжну мету, що полягає у формуванні основних теоретичних засад функціонування системи споживчого кредитування

На другому етапі дослідження проведено комплексний аналіз діючої практики організації споживчого кредитування в Україні. На цьому етапі проаналізовано:

основні засади організації споживчого кредитування в банках України, з метою систематизації та узагальнення процесів у даній сфері кредитування;

узагальнюючі показники функціонування ринку споживчого кредитування в Україні, з метою виявлення основних тенденцій його розвитку та надання чіткої характеристики структурним одиницям споживчого ринку;

складові процесу здійснення споживчого кредитування в АКБ «Правекс-банк», з метою порівняння діючої практики даного банку з уніфікованими стандартами у сфері споживчого кредитування та виявлення характерних особливостей організації споживчого кредитування безпосередньо в АКБ» Правекс-банк»;

стан використання інформаційних систем та технологій у сфері споживчого кредитування а АКБ «Правекс-банк».

Проміжною метою другого етапу дослідження є істотне доповнення теоретичних аспектів функціонування системи споживчого кредитування фінансово-статистичним аналізом основних показників діяльності банківських установ у сфері споживчого кредитування та здійснення вірних аналітичних висновків.

На заключному етапі дослідження окреслено основні напрями вдосконалення банківського споживчого кредитування на сучасному етапі розвитку банків України, а саме:

надана порівняльна характеристика моделей та технологій споживчого кредитування в світовій практиці, з метою застосування світового досвіду у практиці споживчого кредитування на Україні;

надано конкретні пропозиції щодо підвищення рівня ефективності функціонування української системи споживчого кредитування з метою окреслення майбутньої концепції створення національної системи споживчого кредитування.

Отже, сукупність проміжних цілей та завдань, що ставилися на кожному етапі дослідження, сформувала реалізацію основної мети, що полягає у всебічному вивченні етапів, принципів, елементів та технологій організації та функціонування комплексної системи споживчого кредитування, адекватної сучасному стану розвитку економіки України.

Список використаних джерел

Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. – К.: Преса України, 1997 – 80 с.

Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р №679-XIV (зі змінами та доповненнями) // http: // www.rada.kiev.ua

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р №2121 – III // (зі змінами та доповненнями) // http: // www.rada.kiev.ua

Закон України «Про заставу» від 02.10.1992 р. №2654 (зі змінами та доповненнями) // http: // www.rada.kiev.ua

Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах». (Відомості Верховної Ради, 1994 р., №31, ст. 286), редакція закону від 11.05.2004 р. чинна з 09.06.2004 р.

Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 р №2694-XII (зі змінами та доповненнями) // http: // www.rada.kiev.ua

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 р. №3745-XII (зі змінами та доповненнями) // http: // www.rada.kiev.ua

Указ Президента України «Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень» від 14.07.2000 р. №891/2000 // http: // www.nau.kiev.ua

Постанова Правління НБУ «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні «від 28.08.2001 р. №368 (зі змінами та доповненнями) // http: // www.rada.kiev.ua

Постанова Правління НБУ від 6.07.2000 р. №279 про затвердження Положення «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» (зі змінами та доповненнями) // http: // www.rada.kiev.ua

Положення НБУ «Про кредитування» від 28.09.1995 р. №246 (зі змінами та доповненнями) // http: // www.rada.kiev.ua

Положення «Про кредитування фізичних осіб», затверджене постановою Правління Ощадбанку України від 02.09.1999 р. №48 (зі змінами та доповненнями) // http: //www.rada.kiev.ua

Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків», затверджена постановою Правління Національного банку України від 14.04.98 р. №141 // http://www.rada.kiev.ua

Авансова І.А. Оцінка кредитної діяльності банку // Фінанси України. – 2005. – №6. – С. 103–112.

Алексеенко М. Споживчий кредит та забезпечення житлом населення України. // Вісник НБУ. – 2000. – №9. – С. 26–29.

Аналіз банківської діяльності: підручник А.М. Герасимович, М.Д. Алексеєнко, І. М. Парасій-Вергуненко та ін.; За ред. А.М. Герасимовича. – Вид. 2-ге, без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 600 с.

Аналіз діяльності комерційного банку. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів за спеціальністю «Банківський менеджмент» / За ред. Проф. Ф.Ф. Бутинця та проф. А.М. Герасимовича. – Житомир: ПП «Рута», 2001. – 384 с.

Антонова О.М. Проблеми споживчого кредитування в Україні // Вісник НБУ. – 1999 р. – №2 – 42 c.

Арістова А. Особливості кредитування банками фізичних осіб // Вісник НБУ. – 2003. – №2. – С. 56–62.

Банківські операції за ред. Міщенка, Н.Г. Слов’янської. Київ. – 2006. – 727 с.

Банківські операції: Підручник / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д–ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. – К.:КНЕУ, 2000. – 384 с.

Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р.І. Тиркала.–Тернопіль: Карт–бланш, 2001. – 314 с.

Банківська справа. Центральний банк і грошово-кредитна політика. Банківські операції. Том 1. – Київ: АВТ, – 2004. – 520 с.

Бахчеванова Н.В. Споживчий кредит та його роль у підвищенні добробуту населення // Проблеми формування розвитку фінансово-кредитної системи України: Збірник наукових статей. – 2002. – С. 32–33.

Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. – 5-е видання, перероб. І доп. – К.: Знання, 2006. – 311 с. (Вища освіта ХХІ століття).

Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. – К.: «Академія», 2001. – 230 с.

Діяльність банків України на 1 січня 2005 року. Основні показники // Вісник Національного банку України. – 2005. – №2. – С. 48–49.

Динаміка фінансового стану банків на 1 січня 2006 року // Вісник Національного банку України. – 2006. – №2. – С. 50–51.

Вісник Національного банку України. – 2006. – №11. – 17 с.

Динаміка фінансового стану банків на 1 січня 2007 року // Вісник Національного банку України. – 2007. – №2. – С. 52–53.

Владичин У.В. Роль кредитування в економічному зростанні України. // Фінанси України. – 2004. – №1. – С. 96–102.

Вороненко Д., Пищулин А. «Бизнес Нейро-Системы»: банковская аналитика в потребительском кредитовании // Банкиръ. – 2005. – №1 (11). – С. 50–52.

Галасюк В., Галасюк В. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник Національного банку України. – 2001. – №9. – С. 54–57.

Гладких Д. Основні тенденції розвитку кредитного ринку в Україні, або Колективний портрет українського позичальника // Вісник Національного банку України. – 2001. – №9. – С. 49–53.

ГОСТ 12.0.002–80. ССБТ. Основные понятия, термины и определения. – М: Издательство стандартов, 1980. – 250 с.

ГОСТ 12.1.004–91. ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования. – М.: Издательство стандартов, 1991. – 110 с.

ГОСТ 02.1.005–88. ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны. – М.: Издательство стандартов, 1988. – 93 с.

ГОСТ 12.1.013–79. ССБТ. Строительство. Электробезопасность. Общие требования. – М.: Издательство стандартов, 1979. – 87 с.

ГОСТ 12.1.036–81. ССБТ. Шум. Допустимые уровни шума в жилых й общественных зданиях. – М: Издательство стандартов, 1981. – 65 с.

ГОСТ 12.2.032–78. ССБТ. Рабочее место при выполнении работ сидя. Общие ергономические требования. – М.: Издательство стандартов, 1978. – 152 с.

ГОСТ 12.4.026–76. ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности. – М: Издательство стандартов, 1976. – 45 с.

Гладких Д. Структура банківських кредитів і залучених коштів як дзеркало економічного здоров’я держави // Вісник Національного банку України. – 2005. – №11. – С. 26–33.

Даниленко А., Шелудько Н. Тенденції та наслідки активізації споживчого кредитування в Україні // Вісник Національного банку України. – 2006. – №5. – С. 36–39.

Дзюблюк О.В. Проблеми управління банківським кредитним портфелем в умовах становлення ринкових відносин // Збірник наукових праць Т.6. – Суми: ВВП «Мрія-1» ЛТД, 2002. – С. 160–167.

Діденко О.М., Денисенко М.П., Домрачев В.М., Кабанов В.Г. Інституційний розвиток банківської системи // Фінанси України. – 2005. – №11. – С. 71–76.

Діяльність банків України в цифрах і фактах // Вісник Національного банку України. – 2004. – №5. – С. 13–14.

М.Г. Дмитренко, В.С. Потлатюк. Кредитування і контроль: Навчально-методичний посібник (у схемах і коментаріях). – Кондор, 2005. –296 с.

Дугін І. Врахування чинників зовнішнього середовища в процесі управління кредитним портфелем комерційного банку // Вісник Національного банку України. – 2006. – №6. – С. 32–36.

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни:

“Грошово-кредитні системи зарубіжних країн”

Зміст контрольної роботи

1. Операції репо: сутність, зміст, техніка реалізації, огляд міжнародного досвіду

2. Організаційні засади функціонування Європейського Центрального банку

Література

1. Операції репо: сутність, зміст, техніка реалізації, огляд міжнародного досвіду

У зв’язку з розбудовою фондового ринку державних цінних паперів виникла можливість застосовувати при рефінансуванні комерційних банків новий фінансовий інструмент — операції репо.

З 1997р. рефінансування комерційних банків активно здійснювалося за допомогою операцій прямого репо, суть яких полягає в тому, що Національний банк купує у комерційного банку облігації внутрішньої державної позики на певний період за умови, що комерційний банк у визначений строк викупить у нього ці цінні папери. Різниця між ціною, за якою Національний банк купує цінні папери, а потім продає їх комерційному банку, є платою комерційного банку за користування коштами Національного банку.

Операції репо, крім функції рефінансування комерційних банків, виконують і функцію управління грошово-кредитним ринком. Це операції зворотного репо, коли Національний банк продає комерційним банкам зі свого портфеля державні цінні папери із зобов’язанням викупити їх у комерційного банку через відповідний період.

Облік, переміщення та зберігання державних цінних паперів, які є предметом договору операції репо, здійснюються Депозитарієм державних цінних паперів Національного банку України. Інколи операції репо називають операціями відкритого ринку.

Операції репо найбільш ефективно можна використовувати за наявності розвинутого фондового ринку державних цінних паперів, а в період його занепаду — це інструмент, який може бути використано в будь-який час при необхідності.

З метою впорядкування проведення Національним банком України з комерційними банками операцій з купівлі-продажу державних цінних паперів на умовах їх зворотного продажу-купівлі постановою Правління НБУ від 29.05.2001 р. № 204 затверджено Положення про порядок здійснення Національним банком України з банками операцій репо.

Відповідно до цього Положення датою купівлі цінних паперів є дата здійснення операції репо, зазначеної в договорі, за яким державні цінні папери, що є предметом цієї операції, передаються покупцеві (зараховуються на відповідні депо-рахунки покупця в депозитарії) під час їх купівлі. Дату зворотної купівлі визначено як дату закінчення строку операції репо, на яку цінні папери, що є предметом цієї операції, підлягають зворотному продажу за ціною зворотної купівлі, установленої на час початку операції репо.

Операцією репо називають операцію з цінними паперами, що складається з двох частин і для здійснення якої укладається договір між учасниками ринку — Національним банком і комерційними банками — про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов’язаннями зворотного їх продажу-купівлі у визначений строк за обумовлену договором ціну.

При цьому розрізняють:

1)»пряме» репо — договір про купівлю Національним банком державних цінних паперів із портфеля комерційного банку з подальшим зобов’язанням цього банку викупити ці державні папери за обумовленою ціною на обумовлену дату та 2)»зворотне» репо — договір про продаж Національним банком із свого портфеля державних цінних паперів з одночасним зобов’язанням зворотного їх викупу в комерційних банків за обумовленою ціною на обумовлену дату.

Операції репо є інструментом оперативного управління ліквідністю банківської системи та регулювання обсягів грошової маси в обігу при здійсненні Національним банком грошово-кредитної політики.

Учасниками операцій репо можуть бути банки, що мають ліцензію на здійснення банківських операцій та письмовий дозвіл Національного банку:

на операції за дорученням клієнтів або від свого імені;

на депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Національний банк у межах, визначених на відповідний період, основних монетарних показників для регулювання ліквідності банківської системи може проводити з банками операції «прямого» та «зворотного» репо на визначену суму та на відповідний строк.

Банки, які потребують підтримки своєї короткострокової ліквідності, можуть звертатися до Національного банку щодо здійснення операції «прямого» репо.

При рефінансуванні комерційних банків за операцією «прямого» репо ціною купівлі Національним банком державних цінних паперів із портфеля банків є ринкова або балансова (у разі відсутності активного фондового ринку) вартість державних цінних паперів.

Ціна зворотного продажу Національним банком державних цінних паперів залежить від суми отриманих банком коштів, строку дії операцій репо, ставки рефінансування Національного банку, яка діяла у відповідний період, відсоткових ставок за кредитами та депозитами на міжбанківському ринку.

Доходи, отримані Національним банком за операціями «прямого» репо, належать до складу процентних доходів, а витрати за операціями «зворотного» репо — до складу процентних витрат. Процентним доходом за операціями репо є дохід, що отримує покупець державних цінних паперів у разі здійснення операції репо і який визначається як різниця між ціною зворотного продажу (викупу) цінних паперів та ціною їх купівлі. Процентні витрати — це витрати продавця державних цінних паперів у разі здійснення операції репо, які визначаються як різниця між ціною зворотної купівлі цінних паперів і ціною їх продажу.

У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося монетарною програмою, Національний банк може продавати з власного портфеля державні цінні папери шляхом операцій «зворотного» репо на відповідний період за умови викупу цих самих державних цінних паперів надалі в установлений строк.

Ціною продажу Національним банком державних цінних паперів зі свого портфеля за операцією «зворотного» репо є ринкова або балансова їх вартість. Ціна зворотного викупу комерційними банками державних цінних паперів залежить від суми залучених Національним банком коштів, строку дії операції репо, відсоткових ставок за борговими зобов’язаннями (депозитними сертифікатами) Національного банку.

Операції «прямого» репо, які здійснюються між Національним банком і комерційними банками, обліковуються як у Національному банку, так і в банках на балансових рахунках бухгалтерського обліку кредитних операцій відповідно до нормативно-правових актів Національного банку.

Операції «зворотного» репо, які здійснюються між Національним банком і банками, обліковуються як у Національному банку, так і в банках на балансових рахунках бухгалтерського обліку депозитних операцій відповідно до нормативно-правових актів Національного банку.

Національний банк України залежно від потреби оперативної підтримки ліквідності банків або нейтралізації надлишкової грошової маси в обігу може здійснювати операції на відкритому ринку з купівлі/продажу державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з банками, так і шляхом проведення тендера заявок банків на участь в операціях репо.

У разі проведення тендера щодо участі банків в операціях репо Департамент монетарної політики Національного банку надсилає банківській системі відповідне повідомлення про проведення тендера із зазначенням умов його проведення та строку операції репо.

Банки подають до Департаменту монетарної політики за допомогою засобів програмного забезпечення «АРМ депо-тендер» заявки на участь у тендері, у яких пропонують свої умови щодо ціни купівлі/продажу державних цінних паперів.

Якщо Національний банк є покупцем державних цінних паперів, то заявки банків задовольняються залежно від потреби в підтримці їх ліквідності; якщо Національний банк є продавцем державних цінних паперів, то заявки банків задовольняються, виходячи з потреби вилучення відповідної надлишкової суми коштів із грошового обігу на певний період.

Національний банк, проводячи тендер, відбирає для задоволення ті заявки банків, які є найбільш привабливими для Національного банку за ціновими параметрами (отримання більшого доходу в запропонованих заявках або зменшення своїх витрат), або за потреби мати у своєму портфелі конкретні державні цінні папери.

Після розгляду заявок банків Департамент монетарної політики Національного банку надсилає банкам, які за результатами тендера мають право або отримати кошти за куплені Національним банком державні цінні папери, або перерахувати кошти за продані Національним банком державні цінні папери, повідомлення-підтвердження про намір укласти договір про здійснення операцій «прямого» або «зворотного» репо.

Якщо Національний банк здійснює операції «прямого» репо шляхом безпосередньої домовленості з банками, то відповідальні працівники Департаменту монетарної політики Національного банку вибирають тих учасників ринку, що пропонують найвищий процентний дохід, мають у своєму портфелі відповідні цінні папери і погоджуються на участь в операції репо на відповідний строк. У разі, якщо Національний банк здійснює операції «зворотного» репо, відбір заявок здійснюється між тими учасниками, які пропонують найнижчу ціну зворотної купівлі.

Залежно від строку Національний банк може здійснювати такі види операцій «прямого» та «зворотного» репо:

нічне репо (термін дії один день). Процентний дохід (витрати) є фіксованим на весь строк проведення операції;

відкрите репо (строк операції в договорі не визначається, кожна зі сторін може вимагати виконання операції репо в будь-який час, але з обов’язковим повідомленням про дату завершення дії цього договору). Процентний дохід (витрати) не є фіксованим і перераховується залежно від того, скільки днів триває операція репо;

строкове репо (термін операції чітко визначений). Процентний дохід (витрати) обумовлений і є фіксованим на час її проведення.

У разі згоди на проведення операції репо між її учасниками укладається договір, який має містити такі необхідні умови:

термін дії договору;

суму купівлі/продажу державних цінних паперів;

обумовлення ціни купівлі/продажу державних цінних паперів за операцією репо;

обумовлення ціни зворотного продажу/купівлі державних цінних паперів за операцією репо;

перелік та ознаки державних цінних паперів за операцією репо;

зобов’язання продати державні цінні папери зі зворотним викупом має кореспондуватись із зобов’язанням викупити ці державні цінні папери зі зворотним продажем;

розмір та порядок установлення процентного доходу (витрат);

порядок передавання державних цінних паперів до кредитора, у тому числі в разі невиконання позичальником своїх зобов’язань під час проведення операції репо;

порядок здійснення Національним банком дострокового викупу державних цінних паперів.

У договорі про здійснення операції репо між Національним банком і комерційними банками має передбачатися блокування державних цінних паперів, що є предметом договору про здійснення операції репо, на відповідних рахунках депо-обліку в депозитарії відповідно до нормативно-правових актів Національного банку.

Після підписання договору про здійснення операції репо банк-продавець на дату продажу подає депо-розпорядження до депозитарію про блокування державних цінних паперів (від дати продажу до дати зворотної купівлі). Банк-по-купець відповідно до договору перераховує кошти банку-продавцю і одночасно направляє до депозитарію повідомлення відповідно до нормативно-правових актів Національного банку.

Після отримання від депозитарію довідки про блокування державних цінних паперів на відповідних рахунках депо-обліку Департамент монетарної політики Національного банку здійснює перерахування коштів банку-позичальнику. На підставі довідки депозитарію про блокування державних цінних паперів на відповідних рахунках депо-обліку банк-позичальник перераховує кошти Національному банку.

Після повернення банком коштів на підставі депо-розпорядження та депо-повідомлення депозитарій здійснює розблокування державних цінних паперів.

Кількісний облік та обіг державних цінних паперів за операціями репо здійснюються засобами програмного забезпечення АРМ депо-облік відповідно до чинних нормативно-правових актів Національного банку щодо порядку депозитарного обліку цінних паперів. При цьому під депозитарним обліком розуміють облік цінних паперів за рахунками власників (утримувачів) державних цінних паперів у зберігачів або облік за рахунками в цінних паперах, який здійснює депозитарій для зберігачів та емітентів.

Функції депозитарію Національного банку України виконують його структурні підрозділи, які проводять депозитарну діяльність і можуть здійснювати кліринг і розрахунки за договорами щодо операцій з цінними паперами.

Відповідальність учасників операції репо визначається договором про здійснення операції репо.

У разі несвоєчасного виконання зобов’язання щодо перерахування коштів за договором про здійснення операції репо винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню в розмірі 0,5% від суми зобов’язання за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку, що діяла в період прострочення виконання зобов’язання, та зобов’язана відшкодувати збитки, завдані простроченням виконання зобов’язання.

У разі несвоєчасного виконання зобов’язання щодо поставки (блокування) державних цінних паперів за договором про здійснення операції репо винна сторона сплачує на користь іншої сторони штраф, розмір якого встановлюється сторонами в договорі, та зобов’язана відшкодувати збитки, завдані простроченням виконання зобов’язання.

У разі операції «прямого» репо в договорі має бути передбачено, що за умови несвоєчасного виконання банком зобов’язання щодо зворотної купівлі державних цінних паперів Національний банк може застосувати переважне і безумовне право задовольнити свої вимоги шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунка зобов’язаної сторони в повному обсязі відповідно до норм статті 73 Закону України «Про Національний банк України».

Якщо одна зі сторін договору не здійснює зворотної купівлі державних цінних паперів у визначений договором термін через відсутність коштів, то інша сторона має право залишити державні цінні папери у своїй власності, про що сторони укладають додаткову угоду.

2. Організаційні засади функціонування Європейського Центрального банку

У зв’язку зі створенням Європейського монетарного союзу (ЄМС), до складу якого ввійшли 11 країн Західної Європи, та запровадженням з 1 січня 1999 р. спільної валюти євро, було створено Європейський центральний банк (ЄЦБ), який розташувався у Франкфурті-на-Майні (Німеччина). Цей банк виконує функції єдиного емісійного центру, випускає євро та контролює його пропозицію, а також у межах зони євро здійснює функції, властиві центральному банку.

Головним органом управління ЄЦБ є Рада правління. Управлінська структура Європейського центрального банку складається:

з виконавчого правління, яке координує реалізацію монетарної політики в ЄМС;

управлінської ради у складі виконавчого правління та управляючих національних центральних банків;

загальної ради, що відповідає за зв’язки між єдиним валютним простором та іншими країнами — членами ЄС (рис.1).

Рада міністрів фінансів країн — членів ЄС визначає основні напрями економічної політики Союзу, здійснює нагляд за політикою різних гілок влади в аспекті її відповідності схваленим основним напрямам. Рада правління ЄЦБ, як колегіальний орган, підзвітна Європейському парламенту та Раді міністрів фінансів країн — членів ЄС. Грошово-кредитна політика, яку здійснює ЄЦБ, є важливим орієнтиром для визначення основних напрямків економічного розвитку кожної з країн ЄМС та процедур нагляду й контролю за їх реалізацією.

Рис.1. Функціональна структура Європейського центрального банку

На практиці взаємодія між різними гілками влади — монетарної (яку уособлює центральний банк) і виконавчої (яку уособлює уряд) — здійснюється шляхом участі (без права голосу) члена або представника уряду в засіданнях керівних органів центрального банку, який є відповідальним за прийняття рішень. Для участі в засіданнях центральних органів ЄЦБ такі запрошення надсилаються не лише президенту Ради міністрів фінансів ЄС, а й Європейської комісії.

Особливість діяльності ЄЦБ полягає в тому, що він вимушений тісно взаємодіяти з 11 незалежними органами фіскальної влади, які мають різні бюджетні цілі. Тому як критерії конвергенції країн у ЄМС під егідою ЄЦБ і було запропоновано включити положення про те, що у всіх країнах довгострокові ставки не повинні перевищувати 7,8%, інфляція — 2,7%, державний борг — 60%, бюджетний дефіцит — 3% (від ВВП), а індекс споживчих цін — 2%. Тільки в разі перевищення цих показників ЄЦБ має можливість реагувати належним чином.

На відміну від багатьох центральних банків окремих країн, що як головний орієнтир грошово-кредитної політики обрали певні грошові агрегати (наприклад в СІЛА — це М2 і МЗ), ЄЦБ орієнтується не на грошову масу, а на темпи інфляції та індекс споживчих цін.

Доцільність такого вибору зумовлена наявністю достовірних даних і застосуванням у межах європростору єдиних стандартів для виміру інфляції. Крім того, важливе значення має визначення впливу євро на швидкість грошового обігу. Наприклад, Бундесбанк, використовуючи як проміжний орієнтир грошову масу, виходить із того, що швидкість її обороту зменшується за рік на 1%. Фінансові нововведення, поширення яких прискорюється після створення ЄМС, можуть уповільнити швидкість обороту грошової маси, і в свою чергу спричинити її зростання. Такі зміни не обов’язково повинні вказувати на необхідність коригування монетарної політики. Хоч темпи зростання грошової маси не будуть фігурувати як проміжний орієнтир у довгостроковій перспективі, Європейський центральний банк, з огляду на стабільний зв’язок грошової маси з інфляцією, все ж передбачає встановити контрольні межі темпів її приросту на рівні 4,5% на рік.

Вплив на динаміку цільового орієнтира здійснюється через операційну ціль. Чітке уявлення про те, якою є операційна ціль центрального банку, дає змогу учасникам ринку вести оперативні спостереження за його намірами.

Головною метою операційної діяльності ЄЦБ є відсоткова ставка грошового ринку «овернайт». У спектрі інструментів монетарної політики основну роль відіграють операції відкритого ринку (ОВР). Передбачається регулярне проведення за встановленим графіком щотижневих аукціонів РЕПО з двотижневим строком погашення. Серед традиційних інструментів ЄЦБ найчастіше використовує такі: депозити, за допомогою яких банки можуть розміщувати свої надлишкові кошти «овернайт»; ломбардні кредити «овернайт», за допомогою яких банки можуть забезпечувати ліквідність проти відповідної застави. Відсоткові ставки за цими кредитами визначать верхню й нижню межі коливання відсоткової ставки «овернайт». Усі операції ЄЦБ проводяться з використанням застави. Запроваджується також система мінімальних резервних вимог, відповідність яких місячній нормі визначається на підставі усереднення денних залишків коштів, зарезервованих комерційними банками у центральному банку.

Базою для визначення суми резервних вимог є депозити банків (строком до 2 років), боргові цінні папери та цінні папери грошового ринку. Нині діє норма резервних вимог 2%. Передбачається звільнення від резервування активів на суму до 100 тис. євро. На відміну від Бундес-банку Європейський центральний банк сплачує відсотки за залишками обов’язкових резервів за ставкою РЕПО. Ці інструменти є основою грошово-кредитної політики Європейського центрального банку. Серед додаткових можливостей — операції точної настройки, які, власне, є тендерами. Щоб їх виконувати, центральний банк збирає заявки щодо надання або вилучення коштів в інтервалі між регулярними тендерами. Крім того, передбачається рефінансування на довший строк — на щомісячних аукціонах купуватимуть і продаватимуть цінні папери з терміном погашення три місяці. Плануються також операції з валютними свопами.

Добір інструментів грошово-кредитної політики ЄЦБ відображає орієнтацію на використання самостабілізаційних якостей ринкової системи з тим, щоб ринок власними силами стримував коливання рівнів ліквідності та відсоткових ставок. Не передбачається активного втручання ЄЦБ (передусім прямого впливу на ставку) на міжбанківському грошовому ринку. Ставка встановлюється за результатами операцій між учасниками ринку. Через операції рефінансування на довший термін спрямовуватиметься лише незначна частка грошових ресурсів, які надає ЄЦБ, підкреслюючи цим важливу роль щотижневих аукціонів як основного інструменту операцій з ліквідністю, а також те, що ЄЦБ не має наміру формувати ціни на ринку грошових ресурсів.

Грошово-кредитна політика Європейського центрального банку та організація його роботи на міжнародних фінансових ринках на сьогоднішній день не має аналогів, оскільки банк змушений починати все заново, накопичувати свій власний досвід. Тому для нас так важливий досвід формування організаційно-правових засад діяльності ЄЦБ та його роботи з новими інструментами грошово-кредитної політики.

Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) складається з Європейського центрального банку та національних центральних банків країн — учасниць ЄС1. Діяльність ЄСЦБ провадиться згідно з Угодою про заснування Європейського Співтовариства (далі — Угода) та Статутом Європейської системи центральних банків та Європейського центрального банку (далі — Статут ЄСЦБ). Керівництво Європейською системою центральних банків здійснюють директивні органи ЄЦБ. Щодо цього, Рада керуючих ЄЦБ відповідає за формулювання монетарної політики, а Виконавчий Комітет уповноважений здійснювати монетарну політику згідно з рішеннями та директивами, затвердженими Радою керуючих. В межах можливості та відповідності, а також з метою забезпечення операційної ефективності ЄЦБ звертається за допомогою до національних центральних банків стосовно виконання операцій, які становлять частину завдань Євросистеми. Операції з реалізації монетарної політики Євросистеми виконуються на єдиних умовах в усіх країнах-учасницях. Терміни «національні центральні банки», і «країна-учасниця» застосовуються до банків і країн, які прийняли єдину валюту згідно з Угодою.

Найважливішою метою Євросистеми, як визначається у ст.105 Угоди, є підтримання цінової стабільності. Не завдаючи шкоди головній цілі підтримки цінової стабільності, Євросистема повинна підтримувати загальну економічну політику Європейського Співтовариства. У процесі досягнення своїх цілей Євросистема повинна діяти згідно з принципами відкритої ринкової економіки з вільною конкуренцією, сприяючи ефективному розміщенню ресурсів.

Література

Вешкин, Ю.Г. Банковские системы зарубежных стран [Текст]: курс лекций / Ю.Г. Вешкин, Г.Л. Авагян. — М.: Экономистъ, 2006. — 400 с.

Демківський, А.В. Гроші та кредит [Текст]: навчальний посібник / А.В. Демківський. — К.: Дакор, 2007. — 528 с.

Деньги. Кредит. Банки [Текст]: учебник для вузов / ред. Е.Ф. Жуков. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. — 600 с.

Іванов, В.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст]: курс лекцій / В.М. Іванов, І.Я. Софіщенко; МАУП. — К.: МАУП, 2001. — 232 с.

Коваленко, В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика [Текст]: навчальний посібник / В.В. Коваленко; УАБС НБУ. — К.: Знання України, 2006. — 332 с.

Лисенков, Ю.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст]: навчальний посібник / Ю.М. Лисенков, Т.А. Коротка. — К.: Зовнішня торгівля, 2005. — 118 с.

Оспіщев, В.І. Міжнародні фінанси [Текст]: навчальний посібник / В.І. Оспіщев, О.П. Близнюк, В, В. Кривошей. — К.: Знання, 2006. — 335 с.

Шамова, І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн для спеціальності «Банківська справа» [Текст]: навчально-методичний посібник для самост. вивч. дисц. / І.В. Шамова; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2007. — 160 с.

Шаров, О. Центральний банк у ХХІ сторіччі: виклики та рішення [Текст] / О. Шаров // Вісник Національного банку України. — 2008. — N 7. — C.18-29