Реферат: Роль женщины в российском обществе

ОГЛАВЛЕНИЕ

Введение……………………………………………………………………………………………………2
1. Международно-правовые основы защиты прав и интересов женщин и их реализация в современной России…………………………………3
2. Русские юристы о равноправии женщин…………………………………………………6
3. Государственная политика в отношении женщин и ее отражение в законодательстве Российской Федерации………………………………………………8
4. Признание, соблюдение, защита прав российских женщин как основная обязанность государства………………………………………………………..9
5. Реализация прав российских женщин на труд в современных условиях………………………………………………………………………………………………11
6. Некоторые проблемы правового регулирования труда женщин в свете реформы трудового законодательства…………………………………………………13
7. Профсоюзы и защита социально-трудовых прав женщин………………………15
8. Проблемы реализации прав женщин в России………………………………17

Заключение………………………………………………………………………………………………19

Список литературы……………………………………………………………………………………21

Введение

Социально-правовая защита представляет собой совокупность политических, идеологических, экономических, социальных и юридических норм. Одним из важнейших направлений социально-правовой защиты является защита прав и интересов женщин.

По-моему, экономика и политика изменили систему общественных отношений в нашей стране и места в ней женщины. Жизнь обнажила расхождения между декларациями и реальностью.

Мне кажется, что кризис в экономике, снижение реальных доходов, нарастание социальных и национальных конфликтов, политическое и идеологическое противоборство — все это оказывает крайне негативное влияние на положение женщин, как в сфере занятости, так и в общественно- политической деятельности.

Поэтому, развитие нашего общества имеет немало специфических черт, не позволяющих прямо переносить зарубежный опыт решения женского вопроса. Но представляется целесообразным сопоставление концептуальных подходов, общемировых тенденций изменения положения женщин в обществе, происходивших в 70—80 гг. Это имеет практическое значение, так как развитие рыночной экономики в России формирует условия, близкие к тем, в которых экономически развитыми странами накоплен опыт решения проблем женщин, в том числе законодательным путем.

По-моему, необходимо признать равную значимость профессионального труда, семейно-бытовых функций, общественно-политической деятельности, как для женщин, так и для мужчин. И, исходя из эгалитарной концепции, формировать национальные программы, расширяющие для женщин выход в сферу профессиональной деятельности и общественной, а для мужчин — в сферу семьи и воспитания детей. В основе такого подхода лежит высокий уровень развития производительных сил, демократические традиции, психологический настрой, правовая культура и, конечно, особо важна соответствующая правовая база.

Считают, что женщина по природе должна рожать детей, воспитывать их и быть хранительницей домашнего очага, а на это прав не надо. Я считаю, что одни из главных вопросов, которые надо рассмотреть это:

1. Реализация прав и интересов женщин в современной России.

2. Обязанности государства в отношении женщин.

3. Реализация политических прав женщин в России.

Несмотря на наличие правовой базы, механизма реализации и контроля за исполнением правовых документов по данному вопросу нет. Отсутствует и просветительская деятельность в области прав женщин. Пассивную позицию по этой проблеме заняли профессиональные союзы, а средства массовой информации в противовес государственной политике осуществляют прямую дискриминацию женщин, выставляя ее как объект сексуальной эксплуатации. Это, в числе прочих причин, способствует росту насилия в отношении женщин, а также увеличению преступности в обществе.

Незащищенность женщин в сфере общественного производства, недоступность для значительной части семей качественного медицинского обслуживания, бытового, культурного — все это сконцентрировано в показателе де популяции населения. Смертность населения превышает рождаемость уже в 2 раза. Кто будет жить в 21 веке и для кого проводятся реформы?/

Женщины России как носительницы генофонда нации требуют первоочередной защиты своих прав и интересов.

1. МЕЖДУНАРОДНО-ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ ЗАЩИТЫ ПРАВ И ИНТЕРЕСОВ ЖЕНЩИН И ИХ

РЕАЛИЗАЦИЯ В СОВРЕМЕННОЙ РОССИИ

Российским женщинам приходится бороться за свои права на протяжении всего
20 века. 90 лет назад на I Всероссийском Женском съезде (1908 г.) женщины требовали прежде всего политических прав. В 1913 г., впервые отмечая
Международный женский день 8 марта, они потребовали соблюдения своих прав гражданки, труженицы и матери. Эти требования русских женщин-работниц основывались на научных выводах, сделанных А.М. Коллонтай, которая, изучив положение женщин в России и, исследовав законодательство в отношении женщин в европейских государствах, обосновала необходимость участия государства в защите прав женщины-труженицы, женщины-матери*(7).

Политические права российские женщины в полном объеме получили в 1917 году, политика же равноправия законодательно была закреплена в Конституции
1918 года, а затем во всех советских Конституциях. Дискриминация женщин не носила явного характера, и законодательство страны (СССР) в вопросе равноправия соответствовало международным стандартам и фактически, в основном, реализовывалось.

Ситуация резко ухудшилась в связи с попытками перехода к рыночным отношениям. Конвенция ООН о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин (ст.7)*(8) не выполняется. Политические права женщин реализуются не в полной мере: реализуется только пассивная их часть — участие в выборах, а активная часть — участие в принятии решений на всех уровнях законодательной и исполнительней власти — реализуется не полностью. Если в 1985 г. доля женщин в Верховном Совете СССР составляла 32%, то в 1993 г. их доля в
Федеральном Собрании Российской Федерации составила 11%, а в 1995 г. всего лишь 7%. В то же время доля женщин в составе населения РФ составляет 52%.

Основные цели законотворческой деятельности в части обеспечения равных прав на рынке труда должны быть в законодательном закреплении возможности предоставления женщине рабочего места и самостоятельного дохода. Однако именно среди женщин самое большое количество безработных. Между тем вклад женщин в совокупный доход семьи составляет 40%, а в последние годы в связи с увеличением темпов распада семей, увеличивается удельный вес так называемых «материнских» семей, где женщина является единственной кормилицей. Рождение ребенка резко снижает уровень благосостояния семьи, отбрасывая ее за грань нищеты. Поэтому многие молодые женщины, оказавшись перед дилеммой: ребенок или профессиональная занятость, делают выбор в пользу последнего варианта. А в результате —депопуляция населения России, и благими пожеланиями и призывами эту проблему не решить. Необходима четкая правовая регламентация и государственные гарантии, реальный размер пособий по материнству и детству, а не экономия бюджетных средств за счет женщин и детей. Статья 19 Конституции РФ требует дополнения в части гарантий реализации политики равноправия, а также санкций в случае несоблюдения этих прав.

В статье 38 Конституции, где говорится, что материнство и детство, а также семья находятся под защитой государства. Хороша защита, если в 1997 г. новое пенсионное законодательство изъяло из трудового стажа, влияющего на размер пенсии, не только время отпуска по уходу за младенцем, но даже и сам отпуск по беременности и родам!

Все это противоречит статье 7 Конституции РФ, где говорится, что
Российская Федерация — социальное государство, политика которого направлена на создание условий, обеспечивающих достойную жизнь и свободное развитие человека, обеспечивает государственную поддержку семьи, материнства, отцовства и детства.

По проверке Генеральной прокуратурой РФ было выявлено, что 3,5 млн. женщин трудятся в неблагоприятных условиях, а законодательные акты по охране труда нарушаются на каждую шестом предприятии. Конечно, сегодня эта проблема осложнена безработицей. Работодателям невыгодно нести затраты на охрану труда женщин, и сегодня уже есть обращения самих женщин снять все запреты и ограничения на выполнение женщинами любых работ, в том числе и под землей, что противоречит Конвенции Мот № 45. При этом в качестве аргумента выставляется все та же, нечетко прописанная статья 19
Конституции.

В истории нашей страны это уже было при переходе от аграрной экономики к промышленной — в конце 19 — начале 20 в. Дело в том, что существует дискриминация и в оплате труда, причем с переходом к рыночной экономике разрыв в оплате труда женщин и мужчин растет. Свою «лепту» в это, как ни странно, вносят и профсоюзы. Регулярно подсчитывая минимальную потребительскую корзину для женщин, они ее занижают, не учитывая в ней специфические потребности женщин.

В законодательных актах должно быть закреплено право женщин на повышение квалификации, переподготовку, особенно после рождения ребенка, а также после перерывов в работе, связанных с материнством. Это также должно касаться и жен военнослужащих, которые, проживая по месту воинской службы мужа, как правило, не имели возможности трудиться из-за отсутствия там работы для женщин. Теперь они также лишены права включать эти годы в стаж, необходимый для исчисления пенсии. И трудоустроиться, особенно по ранее полученной специальности, после длительного перерыва в работе весьма проблематично. Такие коррективы следовало бы внести в закон РФ «О занятости».

Сегодня нарушаются и трудовые права женщин, находящихся в отпуске по уходу за ребенком. Законодательное введение такой нормы, как отпуск по уходу за ребенком, без сопровождения защитным механизмом сохранения рабочего места при выходе из него стало еще одним фактором дискриминации.
Жизненность отпуска по уходу за ребенком для родителей должна подкрепляться механизмом, позволяющим сохранить квалификацию, а также выплатой пособий, соответствующим социальным стандартам.

Приватизация в нашей стране началась именно с ее разрушения.
Практически оказалась разрушенной государственная система внешкольного и значительной части дошкольного образования. Свертывание деятельности предприятий службы быта увеличило и без того высокую загруженность женщин, лишив их свободного времени, а заодно и учреждений культуры.

Но самым вопиющим фактом дискриминации является введение принципа платности медицинских услуг. Результатом этого является рост материнской смертности, рождение больных детей, резкое сокращение населения во всех субъектах Российской Федерации за исключением Северо-Кавказского региона с традиционно высокой рождаемостью. Дело дошло до того, что правительство
России на IV Всемирной конференции женщин (Пекин 1995) было вынуждено взять на себя обязательство: создать условия для снижения материнской и младенческой смертности. Однако это обязательство, как и Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах, ратифицированный нашей страной, не выполняются*(1).

Во многих странах женское и семейное предпринимательство получает государственную поддержку в виде налоговых льгот, гарантий по кредитам, лизинга на особых условиях и т.д. Обычно это касается малого и среднего бизнеса в социальной сфере, сферы бытовых услуг. В учебных заведениях создаются бизнес-инкубаторы при поддержке государственных либо местных органов власти. Проблема занятости молодежи, а особенно женской ее части, везде стоит достаточно остро, но есть примеры положительного ее решения.

В ряде экономически развитых стран существует закон «О равных правах и равных возможностях женщин и мужчин», который регулирует процессуальные и процедурные стороны реализации принципа равноправия, а также устанавливает порядок контроля за осуществлением на практике норм законодательства. Так, в Швеции действует «Акт о равенстве между мужчинами и женщинами»*(1), который регулирует эту проблему в сфере трудовой деятельности. Существует институт омбудсмена, а также другие варианты и механизмы недопущения дискриминации женщин, вплоть до обращения в Европейскую комиссию по правам человека и Европейский суд по правам человека, куда теперь могут обращаться и россиянки.

Для выработки же национального механизма защиты прав и интересов женщин
России следовало бы провести, во-первых, экспертизу существующего законодательства России, во-вторых, разработать критерии и подходы к оценке дискриминации в отношении женщин, в-третьих, провести анализ действующего механизма контроля за соблюдением, международных и российских законодательных актов в отношении прав женщин. Такая работа требует объединения усилий специалистов разных отраслей и не может строиться лишь на энтузиазме.

2. РУССКИЕ ЮРИСТЫ О РАВНОПРАВИИ ЖЕНЩИН

Проблема равноправия женщин всерьез начинает подниматься в России в конце 19 -начале 20 века. Это было вызвано тем, что в обществе стали складываться новые общественные отношения в связи с изменением правовой системы. Но женщин она не коснулась. Положение женщин оставалось неравноправным. Оно сложилось под влиянием следующих причин: во-первых, оно явилось результатом общественного разделения труда, когда в экономической жизни общества огромное значение имела физическая сила. Второй причиной являются политические условия старого времени: принижение женщины было неизбежно и вполне допустимо при таком режиме, когда все население состояло, в сущности, не из «граждан», а из «подданных». Главной же задачей женщины в таком обществе было воспитание мирных подданных, а для этого ей права были не нужны и даже вредны.

И вот русские женщины начали борьбу за свои права.

B начале 20-го века профессор Московского Университета В.М.Хвостов*(3) в своих работах «Женщина и человеческое достоинство» и «О равноправии женщин» писал о необходимости предоставления женщинам, прежде всего политических прав, которые означают избирательное право, т.е. право избирать и быть избранными. Женщинам же, бесправным в этом отношении, в утешение говорили, что они и без того имеют большое влияние на политическую жизнь: ведь большинство мужчин в их руках и подчиняются их обаянию. Такая точка зрения, отсылающая женщин к закулисным интригам, не соответствовала в полной мере не только существу дела, но и человеческому достоинству женщин, писал профессор Хвостов. Он также считал необоснованным довод противников предоставления политических прав женщинам, дескать, будучи вовлеченной в политику они будут меньше уделять внимания семье и домашнему хозяйству, но ведь осуществление избирательных прав не отвлекает мужчин от отцовских и других обязанностей.

Еще одним аргументом в пользу равноправия женщин он считал то, что привлечение женщин к активной политической жизни значительно поднимет нравственный уровень самих женщин.

В своей публичной лекции «О равноправии женщин», прочитанной во
Владимире и Москве в 1906 г. он говорил: «… Я считаю, вопрос о равноправии женщин одним из самых важных социальных вопросов нашего времени, даже важнейшим, стоящим наряду с вопросом о положении рабочих классов. Дело идет в моих глазах об исправлении вопиющей социальной несправедливости»*(14).

Другой русский юрист, депутат Государственной Думы и профессор Санкт —
Петербургского Университета, представитель Психологической школы права
Л.И.Петражицкий*(3) писал: Предоставление женщинам политических прав и возложение на них политических обязанностей — это средство заставить людей оставить эгоистическую узость интересов и поднять их до радения об общем благе Дети таких матерей, которые с воодушевлением и энтузиазмом будут относиться к великим идеям и задачам, впитают в себя общественную культуру…»*(11).

Передовые люди того времени не могли не осознавать необходимость полного допущения женщин к занятию государственных должностей.

Исследуя женскую проблему, юристы того времени отмечали нелогичность государства в этом вопросе: при повсеместном поддержании версии о женской неполноценности, в отношении обязанностей государство не предусматривало различий между женщинами и мужчинами. Налоги женщины платили в том же размере, что и мужчины. Перед уголовным судом они отвечали на тех же основаниях, что и мужчины. Если закон и делал некоторое снисхождение к беременным женщинам, то уж не из-за внимания к женщине, а, скорее, из-за внимания к ребенку. В остальном же отношение уголовного закона к женщине было явно пренебрежительное.

Оппоненты напоминали радеющим за равноправие женщинам о воинской повинности, которую они не несли, может быть, именно потому, что не признавались равными мужчинам в правах, а следовательно и в обязанностях.
По этому поводу Хвостов В.М. писал, что женщины несут повинность другого рода: они дают Родине будущих адмиралов и полководцев, платя кровавую дань своими жизнями, ведь по статистике того времени смертность при родах превышала количество погибших в войне.

Мы можем прийти к следующему выводу: русские юристы, активно включившись в борьбу за равноправие женщин, смогли убедительно доказать необходимость предоставления им прав, равных правам мужчин, во всех сферах жизни, умело выстроив логическую цепочку аргументов. Они поддержали женское движение за равноправие, активно участвовали в работе Первого
Всероссийского Женского Съезда (1908 г.). В 1911 г. женщины получили избирательное право при выборах в волостное земство. Политические же права были даны им в полном объеме в 1917 г, конституционно закрепленные в 1918 г.

3. ГОСУДАРСТВЕННАЯ ПОЛИТИКА В ОТНОШЕНИИ ЖЕНЩИН И ЕЕ ОТРАЖЕНИЕ В

ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВЕ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ

Изменения в различных сферах деятельности Российского общества оказывают значительное влияние на положение женщин, реализацию их прав и свобод. В условиях перехода к рынку, усиления экономического кризиса проблемы ликвидации дискриминации женщин, вовлечения их в процесс развития приобретают особую остроту и требуют выработки единой государственной политики. Одним из ее важнейших направлений является ее законодательное оформление.

Конституция РФ (1993 г.) содержит статью 19 п.3, где говорится о равноправии женщин, однако отсутствуют гарантии его реализации и санкции за нарушения этого принципа.

Еще до принятия действующей Конституции был издан Указ Президента РФ
«О первоочередных задачах государственной политики в отношении женщин» (от
4:03.1993 г. № 337), в котором отмечалось, что Россия не выполняет свои обязательства по Конвенции ООН о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин.

Данным Указом признавалась необходимость осуществления целостной государственной политики по улучшению положения женщин в качестве одного из приоритетных направлений социально-экономической политики государства.

В целях реализации этого Указа распоряжением Президента была создана
Комиссия по вопросам женщин, семьи и детей при Президенте Российской
Федерации (от 11.05.1993г.).

В Положении об этой Комиссии говорится, что она является коллегиальным консультативным органом, осуществляющим предварительное рассмотрение и подготовку предложений по вопросам женщин, семьи и детей для Президента РФ.

В связи с подготовкой к IV Всемирной конференции по положению женщин
«Действия в интересах равенства, развития и мира» правительственным распоряжением был создан Национальный Совет (от 19.06.93 г. № 1103), которому вменялось в обязанность организовать всю подготовительную работу на государственном и местном уровнях, включая подготовку правительственного доклада, а также работу по участию РФ в международных мероприятиях, проводимых в рамках подготовки и проведения указанной конференции.

В 1996 году (от 8.01.96 г. № 6) было принято Постановление
Правительства РФ«О концепции улучшения положения женщин в РФ», где определена общая стратегия и приоритетные направления государственной политики в отношении женщин. Концепция исходит из того, что права женщин являются неотъемлемой частью общих прав человека. Полное и равноправное участие женщин в политике, экономике, социальной и культурной жизни на всех уровнях, включая международный, должно стать главной целью государственной политики в области улучшения положения женщин в России.

4. ПРИЗНАНИЕ, СОБЛЮДЕНИЕ, ЗАЩИТА ПРАВ РОССИЙСКИХ ЖЕНЩИН КАК ОСНОВНАЯ

ОБЯЗАННОСТЬ ГОСУДАРСТВА

Впервые поставленный еще в конце 19 — начале 20 века вопрос о правовом положении женщины в российском государстве сегодня, на пороге нового столетия возникает вновь с не меньшей актуальностью. В современном обществе, когда права человека и гражданина провозглашаются «высшей ценностью», а государство считает приоритетной обязанностью соблюдать и защищать эти права и свободы, зачастую на практике существует ситуация фактического неравенства правового положения мужчин и женщин, отсутствие равных возможностей для реализации этих прав и свобод. Статья 19 (ч.2.ч.3)
Конституции Российской Федерации провозглашает равенство прав и свобод независимо от пола, но, очевидно, провозглашение равных прав мужчин и женщин должно основываться не только на запрещении дискриминации женщин, но и дополняться созданием оптимального, достаточно эффективного механизма реализации этих прав и свобод. Роль женщины как основы семьи, социальное значение материнства позволяют говорить о том, что общество и государство обязаны создавать женщине специальные гарантии для реализации их прав, данный вопрос нельзя сводить только к формальному равенству прав женщины и мужчины.

Конституционное формула «высшая ценность» (ст. 2 Конституции РФ) — понятие, прежде всего, правовое. Исполнение этой обязанности государством состоит, главным образом, в осуществлении трех важных моментов: признание, соблюдение, защита прав женщины в России.

К 90-м годам нашего столетия, думается, мы пришли не с лучшими результатами. Накопленный в течение десятилетий опыт создания системы правовой защиты женщины разрушался и терялся на глазах. Государство не реализовывало одну из главных своих целей: забота о женщине, обеспечение ее свободного и достойного развития, ее прав и свобод.

Только спустя три года после принятая Конституции, после провозглашения формального равенства в правах мужчин и женщин, в 1996 году начинает формироваться система нормативных актов о правах женщины в России, необходимая для осуществления на практике конституционного принципа равных прав и равных возможностей, для соблюдения прав женщины в единстве общих прав и свобод человека (указе Президента РФ «О повышении роли женщин в системе федеральных органов государственной власти и органов государственной власти субъектов Российской Федерации»).

На федеральном уровне признается, что существуют отличительные черты статуса женщин, вызывающие «особую озабоченность» органов государственной власти и управления РФ. Это такие особенности правового положения женщин, как крайне низкое представительство женщин в федеральных и органах власти субъектов Федерации, на руководящих производственных постах и в предпринимательстве; не обеспечение равных прав на рынке труда; неблагоприятная ситуация, влияние негативных последствий межнациональных и военных конфликтов и т.п. К сожалению, в Концепции Правительство РФ практически не обозначает причины сложившейся ситуации, а лишь ограничивается констатацией фактов. Важен сам подход, попытка обозначить проблемные моменты, и на основании их наметить первые шаги по реализации политики равноправного участия женщин в политической, экономической, социальной и культурной областях жизни на всех уровнях.

В качестве основных направлений деятельности государство предлагает как обобщение информации о правовом положении женщины (экспертиза законодательства РФ на предмет соответствия законодательства РФ о правах женщин международным стандартам о правах человека, организация сбора статистических данных об участии женщин в государственной и общественной жизни), так и проведение конкретных мероприятий по реализации плана
(обеспечение необходимого минимального уровня потребления продуктов питания для беременных, кормящих матерей, по доступным ценам; развитие сети физкультурно-оздоровительных и спортивных женских, семейных клубов; развитие учреждений социального обслуживания и др.).

Хотелось бы отметить, что реализация целого комплекса задач в сфере правового положения женщин возможна только при активном участии регионов, которым, согласно данной программе, всего лишь рекомендовано составить подобные планы в течение нескольких лет. Кроме того, вызывают некоторое сомнение сроки исполнения многих мероприятий, определенные в федеральной программе достаточно неоднозначно.

Тем не менее, государство приступило к обязанности разрешить проблему в сфере правового положения женщины в России, признав и определив на государственном уровне основные направления, задачи, методы их разрешения на ближайшие три-четыре года. Следующие шаги — соблюдение и защита прав российских женщин — напрямую связаны с изложенным выше механизмом и, хочется верить, будут решительными и эффективными, ибо только тогда можно говорить и о новой российской государственности, и о гуманистической сущности конституционного строя в целом.

5. РЕАЛИЗАЦИЯ ПРАВ РОССИЙСКИХ ЖЕНЩИН НА ТРУД В СОВРЕМЕННЫХ УСЛОВИЯХ

В ходе социально-экономических перемен в России состоялся переход к рыночной экономике, образовался рынок труда. Ситуация усугубляется продолжающимся кризисом российской экономики, который привел к падению производства на 50% и резкому сокращению числа рабочих мест. В результате только за 1992—1995 гг. численность занятых в экономике уменьшилась на 10%
(7,4 млн. чел.). В 1996г. численность работников сократилась еще на 2 млн. чел. При этом за весь период высвобождено (по инициативе администрации)
7—8%, остальные увольнялись по собственному желанию и выбыли в не учитываемые госстатистикой сектора экономики. Главные причины уменьшения численности работников: спад производства, большие размеры неполной занятости в 1996 г. ежемесячно в среднем около 3,2 млн. (6,7% общей численности) работали в режиме неполного рабочего дня или недели. Побывали в вынужденных административных отпусках в 1996 г. 7,5 млн. (3.6%) работников крупных и средних предприятий*(12).

Естественно, в этой ситуации возросла конкуренция за рабочие места.
Процесс трудоустройства ведется в рыночном режиме. Четко выявились слабо социально защищенные социально-демографические группы населения — женщины, молодежь, инвалиды, у которых низкие шансы на трудоустройство, на достойную зарплату, на полноценную социальную защиту. Им достаются рабочие места, не популярные у мужчин. Наиболее уязвимыми (самая многочисленная категория — более 50% работающего населения) оказались женщины.

В силу своего природного предназначения женщины относятся к особой категории работников, т.к. производят не только материальные и духовные блага, но и человеческий род, выполняя материнские обязанности, что неизбежно связано с большими трудовыми затратами по воспитанию детей, обслуживанию семьи. Именно поэтому рыночные условия занятости более всего привели к ущемлению женщин в сфере труда. К нерешенным ранее проблемам, таким как недооценка роли женщин в сфере управления, политике, чрезмерная занятость их в отраслях производства и на участках с неудовлетворительными условиями труда, отставание в квалификационном уровне, в оплате труда (по признанию бывшего министра социальной защиты Л.Безлепкиной*(12) в интервью 8.08.96 г.) — зарплата женщин в среднем по народному хозяйству
России меньше, чем у мужчин, на одну треть. К этому следует добавить несовершенство, а главное — нарушение правовых норм по охране труда. К перечисленным проблемам добавились новые — неизвестность перспектив, неуверенность, снижение уровня жизни многих семей, невыплаты зарплаты, пособий на детей, сокращение детских дошкольных учреждений, расширение платности медицины, образования, страх за будущее своих детей. В общественном мнении все чаще высказывается идея возврата женщины к домашнему очагу. Женщины-работницы в значительном ряде отраслей, профессий и видов работ работают лучше. И здесь очень важно для общества, чтобы женщина могла свободно выбирать свой жизненный путь, решать, чем ей и где заняться. Существенную роль в решении этой проблемы могла бы сыграть целенаправленная, адресная государственная политика в сфере женской занятости, которая формально существует, но мало эффективна.

Рынок труда с его неизменными атрибутами спроса и предложения рабочей силы, конкуренцией, безработицей усилил существовавшую всегда дискриминацию женщин в сфере занятости. В немалой степени это обусловлено механизмом предоставления женщинам дорогостоящих социальных льгот. Это увеличивает стоимость женской рабочей силы и ограничивает возможности произвола работодателя в использовании женской рабочей силы. А поскольку работодатели ориентированы на получение максимальной прибыли, они не заинтересованы содержать экономически невыгодного и «хлопотного», в плане соблюдения правовых норм, контингента работников. Сегодня на предприятиях свернуты социальные программы. Женщины увольняются первыми (и в большинстве) по сравнению с мужчинами, а принимаются на работу весьма неохотно (например, в числе заявленных на высвобождение в Санкт-Петербурге в 1996 г. было 58,6% женщин, в 1997 г. — 56,4%).

Конституционно декларируемое равенство прав, свобод и равных возможностей их реализации для мужчин и женщин (ст. 19 Конституции) фактически не достигнуто. Предусмотренное законом равноправие женщин еще не означает фактического равенства, поскольку важнейшим условием ее равноправия является труд женщин в общественном производстве. Женский труд
— особая категория, для ее регулирования устанавливаются государством специальные нормы права, охраняющие здоровье женщины и материнство. Когда- то классики ставили задачу втянуть женщину в общественно-производительный труд, вырвать ее из домашнего рабства.

Путь достижения полного социального равенства женщин прошел несколько этапов:
1. установление равенства прав женщин по закону;
2. создание равенства возможностей, условий, гарантий для осуществления равных прав;
3. достижение и обеспечение реального равноправия женщин;
4. в перестроечный период вместо достижения полного социального равенства мы имеем откат позиций.

Законодательство о трудовых правах женщин развивалось интенсивно.
Существует большой перечень очень хороших нормативных актов и в плане особой охраны труда, облегчения условий труда, сокращения норм труда, особенно в период материнства, расширения социальной помощи по материнству
(пособия), развитие сети дошкольных учреждений, и в плане защиты прав женщин в труде. Однако, с обеспечением гарантий, с обязательным исполнением законодательных актов дело обстоит проблематично. Гарантии означают: условия, способы и средства обеспечения фактической возможности пользоваться правами и свободами, закрепленными в законе, реально их осуществлять, а также способы и средства охраны и защиты этих прав и свобод.

Сформировался рынок женской рабочей силы, характеризующийся зауженным кругом доступных профессий, низким социальным статусом труда, нестабильностью занятости, ограниченными возможностями должностного роста, низкой зарплатой. Стартовые условия женщин в сфере занятости гораздо менее благоприятны по сравнению с мужчинами, не говоря уж о сфере политики.

В Санкт-Петербурге, например, в критической зоне рынка труда (КЗРТ)
(или зона риска рынка труда)*(12) по данным мониторинга Комитета по занятости населения Санкт-Петербурга за 1997 г. — численность женщин в КЗРТ почти в два раза выше, чем у мужчин. В отраслевой структуре КЗРТ первое место по удельному весу занимает бюджетная сфера, где, как известно, сосредоточено большинство работающих женщин, а также в сфере обслуживания, торговли*(12).

Перестройка сломала наметившийся путь сокращения занятости женщин на тяжелых и вредных работах, занятых ручным, тяжелым физическим, малоквалифицированным трудом. Система стимулирования непривлекательного труда (большая зарплата и другие льготы) оказалась предпочтительной для женщин, там наблюдается рост занятости женщин, что чревато для генофонда
России. Тем более, как показал опрос — 70% опрошенных женщин не удовлетворены 10-ю из 14 элементов условий труда, ухудшающих самочувствие и рабочее состояние (шум, физическая нагрузка, запыленность, вредные химические вещества, неудобная рабочая поза и т.д.).

Исходя из вышеизложенного, можно сделать вывод, что предшествующая рыночной ситуации политика государства в области женской занятости была направлена на защиту материнства и детства, но мало уделялось внимания повышению конкурентоспособности женщин в сфере труда, особенно после рождения ребенка; повышения заинтересованности работодателей в использовании женского труда с помощью налоговых льгот.

6. НЕКОТОРЫЕ ПРОБЛЕМЫ ПРАВОВОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ ТРУДА ЖЕНЩИН В СВЕТЕ

РЕФОРМЫ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА

В соответствии со ст. 19 Конституции России мужчина и женщина имеют равные права и свободы и равные возможности для их реализации. Что касается прав и свобод, с этим положением еще можно согласиться, если рассматривать проблему с формальной точки зрения, что же касается равной возможности их реализации, то эта конституционная сентенция не находит надлежащего подкрепления в текущем законодательстве и не согласуется с реалиями нашей общественной жизни.

Советское и затем российское трудовое законодательство всегда содержало особые нормы, регулирующие отдельные вопросы использования труда женщин.
Часть этих норм относится ко всем женщинам по признаку их половой принадлежности, часть связана с исполнением женщинами особой социальной функции — рождения и воспитания детей. Первая группа норм посвящена особым правилам охраны труда женщин (запрещение работы в тяжелых и вредных условиях по специальным перечням работ, ограничение труда в ночное время, установление предельных норм подъема тяжестей и т.д.). Эти группы норм никогда не содержали собственно льгот, наоборот, являлись по существу ограничениями правового статуса женщины, связанными с общественными представлениями о необходимости охраны нравственного и физического здоровья женщин.

Другая группа норм действительно предоставляла и предоставляет женщинам ряд льгот в связи с материнством. Эти нормы в том виде, в каком они существуют в настоящее время, законодательно оформились к 1990 году (См.
Постановление Верховного Совета СССР от 10.04.1990 г. «О неотложных мерах по улучшению положения женщин, охране материнства и детства, укреплению семьи»). С тех пор объем этих льгот не уменьшался. Существенно снизились лишь фактические возможности реализовать их для трудящихся женщин. Это свидетельствует о том, что само по себе законодательное сохранение или расширение льгот женщинам ничего не изменяет в их реальном положении в сфере труда, а только усиливает их не конкурентоспособность на рынке труда, закрепляя за ними фактический статус «второсортной» рабочей силы. Поэтому характерно, что как раз женские организации выступают за отмену «женских» льгот при рассмотрении проектов нового трудового законодательства. Между тем из льгот, закрепленных за женщинами в связи с выполнением ими функций материнства, неотделимы от женщины-матери лишь немногие (необходимость перевода беременных женщин на легкую работу, предоставление отпуска по беременности и родам, перерывов кормящим матерям). В связи с этим хотелось бы обратить внимание на конвенцию МОТ № 156 от 1981 г. о трудящихся с семейными обязанностями. К таким лицам в соответствии о данной конвенцией относятся как мужчины, так и женщины, имеющие семейные обязанности в отношении находящихся на их иждивении детей, либо других ближайших родственников, которые нуждаются в уходе и помощи, когда такие обязанности ограничивают их возможности подготовки, доступа и участия в трудовой
(экономической) деятельности. В настоящее время в соответствии со ст. 167
КЗОТ РФ лишь частично оплачиваемый отпуск по уходу за ребенком до полутора дет и неоплачиваемый отпуск по уходу за ребенком до трех лет могут быть использованы отцом ребенка, бабушкой, дедом или другими родственниками, фактически осуществляющими уход за ребенком по выбору семьи. Остальные же гарантии и льготы, предоставляемые женщине в связи с материнством (ст. 172-
1 КЗОТ РФ) распространяются на отцов, а также опекунов (попечителей) несовершеннолетних лишь в том случае, если они воспитывают ребенка без матери (в случае ее смерти, лишения родительских прав и т.д.).
Представляется разумным, во всех случаях семье выбирать того члена, который будет использовать гарантии и льготы, связанные с воспитанием детей.

Помимо этого следует признать, что возможности для расширения льгот, предоставляемых в сфере трудового права в связи с материнством
(отцовством), почти исчерпаны, в некоторых же случаях в ходе реформирования трудового законодательства, возможно, их дифференциация, исходя из реальных возможностей работодателя, например, в сфере малого бизнеса.

В создании надлежащих условий для материнства в обществе в первую очередь и должно быть заинтересовано общество (соответственно и государство). Отсюда вытекает положение, что решать проблемы, связанные с созданием условий для рождения и воспитания детей, следует, прежде всего, средствами права на социальное обеспечение, а не трудового права. Однако, все разрабатываемые проекты реформ социального обеспечения этого не учитывают, напротив, активно игнорируют мысль о том, что рождение и воспитание детей является самостоятельной сферой общественно-полезной деятельности. Необходимо напомнить, что социальное страхование — основная организационно-правовая форма социального обеспечения в нашей стране. И тут открываются принципиальные возможности стимулирования работодателей к использованию женского труда путем соответствующей организации системы социального страхования.

7. ПРОФСОЮЗЫ И ЗАЩИТА СОЦИАЛЬНО-ТРУДОВЫХ ПРАВ ЖЕНЩИН

Профессиональные союзы, как на Западе, так и в России, всегда участвовали в решении «женского вопроса». Особо оговаривался вопрос о продолжительности рабочего дня для женщин, подростков и детей. В традициях профсоюзного движения было оказание, к примеру, юридической или медицинской
(оплата врача) помощи не только непосредственно члену профсоюза, но и членам его семьи (жены, дети). Профсоюзы стремились улучшать условия труда женщин, подростков и детей. Для этого они активно включались в работу
«женских съездов», «съездов фабрично-заводских врачей», «антиалкогольных съездов», как это было в России в начале века.

Защита социально-трудовых прав женщин и по сей день остается в поле зрения профессиональных союзов всех стран. Сегодня для России это весьма актуальная проблема. К сожалению, сейчас женщина оказалась, пожалуй, самой незащищенной категорией населения. Несмотря на то, что принципы равноправия мужчин и женщин закреплены в Конституций РФ, КЗОТе, Законе «О занятости населения» и других документах. В сфере труда объективно сохраняется разделение на «мужские» и «женские» профессии и отрасли. Большая часть женщин занята в ограниченном количестве профессий на сравнительно низком должностном уровне. Женщины больше, чем мужчины, заняты ручным и малоквалифицированном трудом, несправедливо много их работает на тяжелых физических работах и на производстве с вредными условиями труда. Причем уровень заработанной платы в традиционно «женских» отраслях значительно ниже. Высок и удельный вес женщин среди безработных — 62% . Две трети потеряли работу в результате высвобождения. В последние годы женщины заметно вытесняются из финансовой сферы, где заработки существенно выше.
Несмотря на высокий уровень образования (из числа работающих имеют высшее образование 19,6% женщин и 16,8% мужчин) — профессиональную карьеру делают незначительное число женщин. Происходит рост травматизма на производстве.
Ежегодно травмы получают от 70 до 80 тысяч женщин-работниц*(4).

К сожалению, те права и гарантии, которые записаны в законах, реализуются очень скверно. В итоге получается совсем неприглядная картина.
Сегодня работодатели часто нарушают трудовое законодательство
Профессиональным союзам, приходится иметь дело с настоящей дискриминацией» с незаконным увольнением матерей-одиночек, женщин, находящихся в отпуске по беременности и родам, а также по уходу за ребенком в возрасте до трех лет.

Профсоюзы сегодня предлагают срочно разработать скоординированную программу по выводу женщин из тяжелых, вредных и опасных условий труда. Они требуют принять меры, которые позволят хотя бы уменьшить влияние вредных и опасных факторов на здоровье женщин, обеспечить их индивидуальными средствами защиты, постепенно заменять оборудование. Профсоюзы требуют и изменения политики доходов. Учитывая, что большая часть женщин занята в организациях, финансируемых за счет средств бюджета, они добиваются законодательно поднять зарплату бюджетных организаций.

В Программе действий ФНПР до 2000 года, принятой III съездом ФНПР, записано, что профсоюзы будут гарантом социального мира и, в частности, в осуществлении профсоюзного контроля за реализацией федеральных и региональных программ по защите семьи, женщин, молодежи и детей.

Наиболее эффективным в защите социально-трудовых прав женщин сегодня остается социальное партнерство. Заключение соглашений на разных уровнях и коллективных договоров всегда предусматривает и решение «женского вопроса».

В условиях правового беспредела российским профсоюзам очень важно привести в соответствие наши правовые нормы в сфере труда с международными.
Это, с одной стороны, будет способствовать расширению профсоюзного лоббирования, а с другой, даст возможность требовать от зарубежных предпринимателей, работающих в России, соблюдать законы, регулирующие трудовые отношения.

Именно поэтому Федерация Независимых Профсоюзов России активно включилась в работу над программой подготовки и ратификации Российской
Федерацией «Европейской социальной хартии».

«Европейская социальная хартия» наряду с «Европейской конвенцией о защите прав человека и основных свобод» является наиболее важным документом
Совета Европы в сфере обеспечения прав человека. И если Конвенция является преимущественно инструментом защиты гражданских и политических прав, то
Хартия посвящена защите социальных прав, в т.ч. и женщин.

В «Европейскую социальную хартию», принятую еще в 1961 году, в 1996 году внесены дополнения. Сегодня очень важно, чтобы Россия, вошедшая в
Совет Европы, ее ратифицировала. Дополненная Хартия уже подписана девятью государствами: Бельгией, Кипром, Данией, Финляндией, Францией, Грецией,
Италией, Португалией и Швецией. После того, как ее ратифицируют хотя бы три государства, она вступает в силу, что ожидается в 1998 году*(4).

Среди прочих гарантий «Европейская социальная хартия» предусматривает гарантии трудящимся женщинам, права матери и семьи, права детей. Статьи 4, п.3,7, 8,16, 20, 27 предусматривают право женщин на справедливое вознаграждение за труд равной ценности с мужчинами; право детей и молодежи на специальную защиту от физических и моральных рисков; права работающих
«Солидарность», 1998, № I женщин на охрану материнства; специальную защиту семьи; право на равные возможности и равное обращение в сфере занятости без дискриминации по признакам пола; право работников с семейными обязанностями на равные возможности и на равное обращение.

Для профсоюзов очень важно, что в новую редакцию Хартии внесена статья о том, что профсоюзное членство или участие в профсоюзной работе в нерабочее время или с согласия предпринимателя в рабочее время не должно составлять уважительные причины прекращения трудовых отношений (Ст. 24, п.3).

8. ПРОБЛЕМЫ РЕАЛИЗАЦИИ ПОЛИТИЧЕСКИХ ПРАВ ЖЕНЩИН В РОССИИ

Политические права женщин, закрепленные в международном и национальном законодательстве, являются элементом общечеловеческих ценностей и идеалов, механизм реализации которых в значительной степени затруднён тем, что в век информатизации, политика остаётся ещё преимущественно сферой мужской деятельности.

Согласно Конвенции о политических правах женщин 1953 г. женщины имеют право без какой-либо дискриминации голосовать ни всех выборах наравне с мужчинами, им предоставлено право быть избранными во все учреждения, требующие публичных выборов, занимать должности на общественно- государственной службе. Многие страны ратифицировали эту Конвенцию, в том числе и СССР, однако женщины на планете занимают всего 14% управленческих должностей, 6% постов в кабинетах министров, 11% мест в парламентах*(13).
Поэтому ст.1 Конвенции о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин 1979 г. понятие «дискриминация» в отношении женщин трактует как любое различие, исключение или ограничение по признаку пола, которое направлено на ослабление или сводит на нет признание, использование или осуществление женщинами прав и свобод, в том числе и политических.
Конституция Российской Федерации 1993 г. также закрепила не только равенство прав и свобод мужчин и женщин, но и равные возможности их реализации. Это указание не может истолковываться элементарно.
Общепризнанно социальное значение материнства и роль женщины в продолжении рода, вследствие чего женщина нуждается в дополнительных гарантиях равенства в сфере реализации не только социально-экономических, но и политических прав. Провозглашенное в Конституции России равенство граждан перед законом и право без всякой дискриминации на равную защиту прав и законных интересов вовсе не означает, что различные категории граждан имеют равный правовой статус. В законодательстве имеется большое количество норм и даже отдельных законов, посвященных особенностям правового статуса детей, молодежи, женщин. Эти особенности, связанные с возрастом, полом касаются различных, сфер общественных отношений, в том числе и политических.

Проблема реализации избирательных прав женщин в России была решена с принятием Конституции РСФСР 1918 г.. В состав же 1 Съезда народных депутатов СССР в 1988 году было избрано 15% женщин — вдвое меньше, чем до демократических нововведений. Причём большая часть депутатов-женщин была избрана от КПСС и других общественных объединений, на выборах в парламенты союзных республик в 1990 году доля женщин-депутатов не превышала 5%.
Примерно на этом же уровне она держится и теперь, так в Республике Беларусь депутаты-женщины в парламенте составляют 4,5% в то время, как в парламенте
Турции их 11%. Общеизвестно, что в скандинавских странах, где в парламентах женщины-депутаты составляют порядка 40%, политика малоагрессивна и конструктивна, приоритетами в ней являются защита прав человека и социального благосостояния. Опыт этих стран показал, что женщины приходят во власть, как правило, пройдя школу политических партий и иных общественных движений, имея опыт работы с людьми. Так, в Голландии в каждой политической партии, имеется 35% квота для женщин; программа «равных возможностей» в США вынуждает из числа претендентов на различные должности выбирать в первую очередь женщин*(13).

Нельзя согласиться с тем, что введение квот для устранения фактического неравенства создаёт новое неравенство, поскольку «квотные» назначенцы уступают уровне профессионализма тем, кто получил место в парламенте или ином органе государства в результате свободной конкуренции. Так, подбор
«квотных» кандидатов депутаты в рамках партии или иного общественного движения также характеризуется конкурентной борьбой.

Путь реализации политических прав женщин в России, как и в других странах, лежит через создание женской политической партии, которая бы представляла и защищала в парламенте интересы, прежде всего женщин- избирательниц, которых на 9,5 млн. больше, чем мужчин, а среди пенсионеров, которые более активны на выборах, — их больше в 2,5 раза. Так, движение
«Женщины России» — прототип политической партии, на выборах в
Государственную Думу в 1993г. получили 46 мандатов более 10% общего состава депутатов Думы.

В законе о политических партиях и иных законодательных актах особое внимание законодателя должен привлечь механизм реализации провозглашенных
Конституцией равных прав и свобод мужчин и женщин.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

По-моему, переход от одной системы общественных отношений к другой, как это происходит в нашей стране, неизбежно влечет за собой изменения законодательной базы, в том числе и в отношении прав и интересов женщин.
Прежде всего это касается конституционных норм. В ныне действующей
Конституции РФ осталась формулировка:
«Мужчина и женщина имеют равные права и свободы и равные возможности для их реализации». В то время как в Конституции СССР была статья 35, которая не только закрепляла равные права женщин и мужчин, но и гарантировала осуществление этих прав. В совокупности конституционных гарантий выделялись две группы гарантий. К первой из них относились те, которые обеспечивали равноправие женщины как гражданки и трудящейся, т.е. равные с мужчинами возможности в получении образования, профессиональной подготовки, в труде, вознаграждении за него и продвижении по работе, в общественно-политической и культурной деятельности.

Ко второй группе гарантий относились конституционные установления, учитывающие выполнение материнских функций и обеспечивающие возможности для совмещения профессионального труда и семейно-бытовых обязанностей. В числе этих гарантий были: специальные меры по охране труда и здоровья женщин, создание условий, позволяющих сочетать труд с материнством.

Дополнительные гарантии равенства женщин содержались в ст.53 советской
Конституции были конкретизированы формы государственной заботы о семье — создание и развитие широкой сети детских учреждений, организация и совершенствование службы быта и общественного питания, а также различные виды пособий и льгот.

Все это полностью соответствовало международным Конвенциям ООН. К сожалению эффективного механизма контроля за их соблюдением разработано не было.

Мне кажется, что сегодня Конституция РФ не содержит никаких гарантий равенства прав женщин, а статья 38 п. 1 лишь сурово констатирует:
«Материнство и детство, семья находятся под защитой государства». Фраза эта оставлена лишь потому, что та же самая Конституция признает верховенство международных актов. Фактически же дело обстоит совсем наоборот: в бюджете отсутствуют соответствующие статьи расхода, а при хроническом его дефиците урезаются в первую очередь расходы на пособия по материнству и детству, не говоря уже о том, что многие родовспомогательные и детские учреждения закрыты из-за отсутствия бюджетного финансирования. В капиталистических странах занятость женщин растет в связи с коренными изменениями условий труда, расширением гибких форм занятости, сопровождается высокой степенью индустриализации сферы быта, а также такими общераспространенными явлениями, как рост цен, инфляция, необходимостью заработка.

В нашей стране причины высокой занятости женщин были связаны с индустриализацией народного хозяйства, разрушениями Великой Отечественной войной, экстенсивным развитием экономики в 60-е годы, созданием новых рабочих мест с сохранением устаревших технологий, необходимостью еще одного заработка в семье.

Вместе с тем интенсивное вовлечение женщин в общественное производство, рост их образовательного уровня оказали существенное влияние на возможность реализации личности в различных сферах, включая общественно-политическую.
Все это изменило их потребности, духовный мир, формы жизнедеятельности, статус в обществе, нашло соответствующее отражение в правовых нормах и правовой культуре. Однако на положении женщин негативно сказалось отсутствие верховенства закона, а также принятие законодательных актов, не подкрепленных материальным и финансовым обеспечением, например, решение высвободить женщин с тяжелых работ не было подкреплено созданием рабочих мест для них с благоприятными условиями труда.

Представленные в реферате главы преследуют одну, первостепенную задачу
— показать безответственное отношение нынешнего государства к главному субъекту общественных отношений, к женщине. Древние давно сказали истину, суть которой заключается в том, что желание увидеть стабильное государство и общество требует взглянуть на отношение в них к женщине — матери, воспитательнице.

СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ

СТАТЬИ

1. Балибалова Д.И. Актуальные проблемы социально-правовой защиты женщин. – СПб.: Издательский дом «Бизнес-Пресса».,1998.

2. Глущенко П.П. Социально-правовая защита конституционных прав и свобод граждан(теория и практика). – Спб., 1998.

3. Гоппе Э.Ю. Актуальные проблемы социально-правовой защиты женщин. –

СПб.: Издательский дом «Бизнес-Пресса».,1998.

4. Григоян Э.Е. Актуальные проблемы социально-правовой защиты женщин.

– СПб.: Издательский дом «Бизнес-Пресса».,1998.

5. Зиновьев А.В. Энциклопедия правоведения для абитуриентов и студентов юридических вузов.

Основы конституционного права. – СПб.: СКФ «Россия –Нева», 1996.

6. Келехсаева Г.Б. Актуальные проблемы социально-правовой защиты женщин. – СПб.: Издательский дом «Бизнес-Пресса».,1998.

7. Коллонтай А.М. Социальные основы женского вопроса. СПб., 1909;

Общество и материнство. Петроград., 1916.

8. Корбут Я.В., Поленина С.В. Международные Конвенции и Декларации о правах женщин и детей (Конвенции ООН о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин). – М., 1997.

9. Никифорова Н.Н. Актуальные проблемы социально-правовой защиты женщин. – СПб.: Издательский дом «Бизнес-Пресса».,1998.

10. Пасешникова Л.А. Актуальные проблемы социально-правовой защиты женщин. – СПб.: Издательский дом «Бизнес-Пресса».,1998.

11. Петражицкий Л.И. О равноправии женщин. СПб.,1907.С.7

12. Романенкова Г.М. Актуальные проблемы социально-правовой защиты женщин. – СПб.: Издательский дом «Бизнес-Пресса».,1998.

13. Челышева О.В. Актуальные проблемы социально-правовой защиты женщин.

– СПб.: Издательский дом «Бизнес-Пресса».,1998.

14. Хвостов В.М. О равноправии женщин. М., 1911. С.12

ДОКУМЕНТЫ

15. Венская декларация и программа действий.

16. Всеобщая декларация прав человека.

17. Кодекс Законов о Труде РФ.

18. Конвенция о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин.

19. Конвенция о политических правах женщин.

20. Конвенция о равном обращении и равных возможностях для трудящихся мужчин и женщин: трудящиеся с семейными обязанностями.

21. Конституция РФ (1993).

22. Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах.

23. Международный пакт о гражданских и политических правах.

24. Пекинская декларация.

Контрольная работа: Способы описания алгоритма. Виды операторов

Министерство Образования Республики Беларусь

Учреждение Образования «Гомельский государственный университет им. Ф. Скорины»

Математический факультет

Кафедра ВМ и Программирования

Контрольная работа

Тема:

«Способы описания алгоритма. Виды операторов»

1. Алгоритм и его свойства. Способы описания алгоритма

Для пояснения понятия «алгоритм» важное значение имеет определение понятия «исполнитель алгоритма». Алгоритм формулируется в расчёте на конкретного исполнителя; алгоритм является руководством к действию для исполнителя, поэтому значение слова «алгоритм» близко по смыслу к значению слов «указание» или «предписание». Можно сказать, что алгоритм – понятное и точное предписание исполнителю совершить определённую последовательность действий для достижения указанной цели или решения поставленной задачи или алгоритм – точное предписание, которое задаёт вычислительный процесс, начинающийся с произвольного исходного данного из некоторой совокупности возможных для этого процесса данных и направленный на получение полностью определяемого этими исходными данными результата.

Основные свойства алгоритма.

Алгоритм имеет некоторое число входных величин – аргументов, задаваемых до начала исполнения. Цель выполнения алгоритма – получение результата, имеющего вполне определённое отношение к исходным данным. Для алгоритма можно выбирать различные наборы входных данных из множества допустимых для этого процесса данных, т. е. можно применять алгоритм для решения целого класса задач одного типа, различающихся исходными данными. Это свойство алгоритма называют массовостью. Однако существуют алгоритмы, применимые только к единственному набору данных. Тогда свойство массовости означает применимость алгоритма ко всем объектам этого класса.

Чтобы алгоритм можно было выполнить, он должен быть понятен исполнителю. Понятность алгоритма означает знание исполнителя о том, что надо делать для исполнения этого алгоритма.

Алгоритм представляется в виде конечной последовательности шагов, (алгоритм имеет дискретную структуру) и его исполнение расчленяется на выполнение отдельных шагов.

Каждый шаг алгоритма должен быть чётко и недвусмысленно определён и не должен допускать произвольной трактовки исполнителем. Алгоритм рассчитан на чисто механическое исполнение. Именно определённость алгоритма даёт возможность поручить его исполнение автомату.

Выполнение алгоритма заканчивается после выполнения конечного числа шагов. При выполнении алгоритма некоторые его шаги могут повторяться многократно.

Каждый шаг алгоритма должен быть выполнен точно и за конечное время. Алгоритм должен быть эффективным.

Линейные и ветвящиеся вычислительные процессы

Линейный – это такой вычислительный процесс, в котором самостоятельные этапы вычисления выполняются в линейной последовательности.

Ветвящийся – это процесс, реализация которого в зависимости от исходных данных или промежуточных результатов происходит по одному из нескольких, заранее определяемых направлений, выбор той или иной ветви вычислений осуществляется проверкой логического условия, определяющего свойства исходных данных или промежуточных результатов.

3. Основные понятия языка Паскаль

Программа на языке Паскаль формируется с помощью конечного набора знаков, образующих алфавит языка, и состоит из букв, цифр, специальных символов.

В качестве букв используются прописные и строчные буквы латинского алфавита и знак подчёркивания; в качестве цифр: арабские цифры от 0 до 9.

При написании программ применяются специальные символы: +, -, *, /, =, <, >, [], (), @, {},:,;’, # (номер), $ (знак денежной единицы), ^ (тильда), пробел, точка и запятая.

Неделимые последовательности знаков алфавита образуют слова, отделённые друг от друга разделителями и несущими определённый смысл в программе. Разделителем может служить пробел, символ конца строки, комментарий. Слова подразделяются на зарезервированные, стандандартные идентификаторы и идентификаторы пользователя.

Зарезервированные слова являются составной частью языка и их нельзя использовать в качестве идентификаторов. В языке Паскаль зарезервированными являются следующие слова: and, array, begin, case, const, div, do, downto, else, end, file, for, forward, function, goto, if, in, lable, mod, nil, not, of, or, packed, procedure, program, record, repeat, set, shl, shr, string, then, to, type, unit, until, uses, var, while, with, xor.

Стандартные идентификаторы служат для обозначения заранее определённых разработчиками языка типов данных, констант, процедур и функций.

Идентификаторы пользователя используются для обозначения меток, констант, типов, переменных, процедур и функций, определённых самим программистом.

4. Общая структура программы. Описание меток, определение констант, определение типов, описание переменных

Структура программы.

Program <имя программы>;

{Раздел описаний}

Uses {подключаемые модули}

Label {объявление глобальных меток}

Const {объявление констант}

Type {объявление типов}

Var {объявление переменных}

Procedure {описание процедур}

Function {описание функций}

{Раздел операторов}

Begin

{операторы}

End.

Все данные, в зависимости от способа их хранения и обработки можно разделить на две группы константы и переменные.

Константами называются элементы данных, значения которых установлены в описательной части программы и в процессе выполнения программы не изменяются.

Стандартные виды констант:

Целочисленные – определяются посредством чисел, записанных в десятичном или шестнадцатеричном формате, не содержащих десятичной точки.

2. Вещественные – определяются посредством чисел, записанных в десятичном формате данных.

3. Символьные – это любой символ персонального компьютера, заключённый в апострофы.

Строковые – определяются последовательностью произвольных символов, заключённых в апострофы.

Типизированные – переменные с начальным значением. Каждой типизированной константе ставится в соответствие имя, тип и начальное значение.

Зарезервированные константы.

Формат описания констант:

Const

Идентификатор=значение;

Типы данных.

Тип – это множество значений, которые могут принимать объекты программы, и совокупность операций, допустимых над этими значениями.

Переменные в отличие от констант могут менять свои значения в процессе выполнения программы. Тип констант автоматически распознаётся компилятором без предварительного описания. Тип переменной должен быть описан перед тем, как с переменными будут выполняться какие-либо действия.

Формат описания переменных:

Var

Идентификатор: тип;

Скалярные типы данных: стандартные и описанные пользователем

Логический тип. Значениями логического типа может быть одна из констант False или True.

Целые типы. Диапазон возможных значений целых типов зависит от их внутреннего представления.

Тип

Название

Длина, байт

Диапазон значений
Byte

Длиной в байт

1

0. 255
ShortInt

Короткое целое

1

-128..127
Word

Длиной в слово

2

0..65535
Integer

Целое

2

-32768..32767
LongInt

Длинное целое

4

-2147483648..2147483647

Символьный тип. Значениями символьного типа является множество всех символов ПК. Для кодировки используется код ASCII (American Standard Code for Information Interchange).

Перечисляемый тип. Задаётся перечислением тех значений, которые он может получить. Каждое значение именуется некоторым идентификатором и располагается в списке, обрамлённом круглыми скобками.

Переменные перечисляемого типа можно объявлять без предварительного описания типа.

Тип-диапазон. Тип-диапазон есть подмножество своего базового типа, в качестве которого может выступать любой скалярный тип, кроме вещественного и типа-диапазона. Тип-диапазон задаётся границами своих значений внутри базового типа.

Тип-диапазон можно непосредственно указывать при объявлении переменной.

Вещественные типы. Значения вещественных типов определяют произвольное вещественное число с некоторой конечной точностью, зависящей от внутреннего формата числа.

Тип

Название

Длина, байт

Кол-во цифр мантиссы

Диапазон десятичного порядка
Real

Вещественный

6

11..12

-39..38
Single

С одинарной точностью

4

7..8

-45..38
Double

С двоичной точностью

8

15..16

-324..308
Extended

С повышенной точностью

10

19..20

-4932..4932
Comp

Сложный

8

10..20

-2*10 +1

-2*10 -1

Простые операторы: присваивания, перехода Goto, пустой оператор. Простейший ввод-вывод

Операторы выполняются в том порядке, в котором они записаны в программе. Разделителем оператора служит точка с запятой.

Все операторы разделяются на две группы: простые и структурные.

Операторы, не содержащие внутри себя других операторов, называются простыми. К ним относятся операторы присваивания, безусловного перехода, пустой оператор и оператор вызова процедур.

Оператор присваивания выполняет выражение, заданное в его правой части, и присваивает результат переменной, идентификатор которой расположен в левой части.

Формат оператора:

Идентификатор:=выражение;

Оператор безусловного перехода Goto служит для передачи управления оператору, помеченному меткой. Метка отделяется от оператора двоеточием. Оператор Goto применяется в случае, когда после выполнения некоторого оператора надо выполнить не следующий по порядку, а какой-либо другой, отмеченный меткой оператор.

Формат оператора:

Goto метка;

Формат описания меток:

Label

Имя метки;

Пустой оператор не содержит ни одного символа и не выполняет никаких действий.

Для выполнения операций ввода-вывода служат 4 процедуры: Read, Readln, Write, Writeln.

Процедура чтения Read обеспечивает ввод числовых данных, символов, строк и т. д. для последующей их обработки программой.

Формат:

Read (x1, x2,…, xn);

где x1, x2, …, xn – переменные допустимых типов.

Процедура чтения Readln аналогична процедуре Read. Единственное отличие заключается в том, что после считывания последнего в списке значения для одной процедуры Readln данные для следующей процедуры Readln будут считываться с начала новой строки.

Процедура записи Write производит вывод числовых данных, символов, строк и булевских значений.

Формат:

Write (y1, y2,…, yn);

где y1, y2, …, yn – выражения целочисленного, вещественного, символьного, строкового, булевского и др. типов.

Процедура записи Writeln аналогична процедуре Write, но после вывода последнего в списке значения для текущей процедуры Writeln происходит перевод курсора к началу следующей строки. Процедура Writeln, записанная без параметров, вызывает перевод строки.

Структурные операторы: условный оператор If, составной оператор Begin-End, оператор выбора Case

Структурные операторы представляют собой структуры, построенные из других операторов по строго определённым правилам.

Составной оператор представляет собой группу из произвольного числа операторов, отделённых друг от друга точкой с запятой и ограниченную операторными скобками Begin и End.

Формат оператора:

Begin

Оператор 1;

оператор N;

End;

Условные операторы обеспечивают выполнение или невыполнение некоторого оператора, группы операторов или блока в зависимости от заданных условий.

Оператор условия If может принимать одну из форм:

If условие then оператор1 {полная условная конструкция}

Else оператор2;

If условие then оператор; {неполная условная конструкция}

Оператор выбора Case является обобщением оператора If и позволяет сделать выбор из произвольного числа имеющихся вариантов. Он состоит из выражения, называемого селектором, и списка параметров, каждому из которых предшествует список констант выбора. Как и в операторе If, здесь может присутствовать слово Else, имеющее тот же смысл.

Формат оператора:

Case выражение-селектор of

Список 1: оператор 1;

Список N: оператор N

Else оператор

End

Курсовая работа: Загальнодержавні податки та їх значення для бюджету

Зміст

Вступ 6

Податки в системі державного доходу 8

Основні етапи становлення податкової системи України 8

Основи побудови податкової системи України 12

Значення загальнодержавних податків для бюджету 16

Склад і характеристика загальнодержавних податків 16

Основні завдання вдосконалення податкової системи України 33

Висновки 36

Список використаної літератури 36

Додаток А – Виконання спільного фонду Державного

бюджету України в 2007 році (станом на 24.12.2007) 38

Додаток Б – Фінансові показники виконання

державного і місцевих бюджетів 38

Вступ

Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, вимагають чіткої координації дій в усіх сферах та ланках економічної і фінансової системи, що і є концептуальною основою стратегії економічного і соціального розвитку нашої держави на 2002-2011 рр. «Європейський вибір». Україна може зайняти належне ій місце серед провідних європейських країн (з високим рівнем економічного зростання, зайнятості і доходів населення) тільки на шляху широкого і повного реформування економіки, прискореного розвитку ринкового господарства і демократії.

Тому дуже актуальним постає питання щодо діяльності податкової системи України, від якої залежить добробут держави на політичному, економічному та соціальному рівнях.

Виходячи з вище сказаного було обрано таку тему курсової роботи: «Загальнодержавні податки та їх значення для державного бюджету»

Метою написання курсової роботи є розкриття складу та структури загальнодержавних податків України, ознайомлення з способами оподаткування найбільш важливими видами загальнодержавних податків в Україні.

Предметом курсової роботи загальнодержавні податки і розкриття їх значення для державного бюджету.

Податки є необхідною ланкою економічних стосунків в суспільстві з моменту виникнення держави. Розвиток і зміна форм державного пристрою завжди супроводяться перетворенням податкової системи. У сучасному цивілізованому суспільстві податки — основна форма доходів держави. Окрім цієї суто фінансової функції податковий механізм використовується для економічної дії держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на стан науково-технічного прогресу. Податки відомі давним-давно, ще на зорі людської цивілізації. Їх поява пов’язана з найпершими суспільними потребами.

У зв’язку зі зміною облікового забезпечення звітності про податки, збори та платежі виникла потреба в підготовці висококваліфікованих спеціалістів.

Система оподаткування України є сукупністю податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджету і внесків до державних цільових фондів, що стягуються в установленому порядку. Її сьогоднішній стан можна охарактеризувати як створення основ.

Проблемою, досліджуваною в даній роботі, є ефективне функціонування податкової системи України, де особлива увага приділяється ролі загальнодержавних податків.

ПОДАТКИ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО ДОХОДУ

Основні етапи становлення податкової системи України

Податки існують в людському суспільстві майже тисячу років, але як і раніше немає для людини не приємнішої процедури, ніж їх сплата. Високі податки — це завжди неминуча убогість, розорення держави, шлях до катастрофи. Там, де високі податки, немає і мови про свободу і забезпечене майбутнє. З іншого боку, винахід податків мало дуже велике значення для розвитку людського суспільства, оскільки, мобілізує через податки значні ресурси в своє розпорядження, державні структури забезпечували захист своєї держави, розвивали виробництво, покращували матеріальний добробут своїх громадян, впливали на стан і розвиток науки, культури.

Формування податкової системи України розпочалося на рубежі 1991-1992 років. Складно визначити якусь конкретну дату, оскільки ще довгий час в оподаткуванні використовувалися нормативні акти СРСР. Україна в 1991 році почала керуватися Законом Української РСР «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII» як закон, регулюючий національну систему оподаткування. Проте це був досить недосконалий акт. Особливістю податкової системи України в 1992 р. з’явилася поява нових податків. Так, виникають механізми податку на доходи (введений Законом України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» від 21.02,92 р. № 2146-ХП), податку на додану вартість (Закон України «Про податок на додану вартість» від 20.12.1991 р. № 2007- XII, а потім прийнятий Декрет КМ. України від 26.12.92 г № 14-92) і др. [8, 89-91 с].

Ці важелі визначали специфіку податкової системи України. Оподаткування доходів підприємств і організацій проводилося по ставці 18 %, механізм податку на додану вартість передбачав максимальну ставку 20 % до оподатковуваного обороту. З’являється акцизний збір стосовно нових умов (Закон України «Про акцизний характер, він був скасований Законом України «Про акцизний збір» від 18.12.91 р. № 1996- XII). Разом з цим використовувалися і сталі податкові важелі: податок з власників транспортних засобів, плата за землю, прибутковий податок з громадян.

Рубіж 1992-1993 року в Україні характеризувався жвавими дискусіями при обговоренні перспектив розвитку податкової системи. В кінці 1992 р. сформувалися декілька концепцій

Перша — відображала позицію голови комісії з питань економічної реформи і управління народним господарством Верховної Ради України В.Піліпчука. У її основі лежало оподаткування об’ємів реалізації, по яких за звітний період вчинила оплата, за рахунок продавця, з системою диференційованих ставок залежно від сфери і виду діяльності.

Друга — ґрунтувалася на підході Головної Державної податкової інспекції, Міністерства фінансів і Міністерства економіки України. Система оподаткування тут була представлена податком на прибуток (при єдиній ставці рівні 30-35 %); пільгуванням засобів, що направляються на інвестиційні цілі: обмеженням ставки податку на додану вартість 20 % і відміною пільг по ньому; чітким розмежуванням податків на державних і місцевих; переходом в оподаткуванні фізичних осіб до сукупного річного доходу як об’єкту оподаткування.

Третя — була запропонована Українським Союзом промисловців і підприємців. Вона представляла концепцію, в цілому аналогічну другий, але з великим акцентом на заходи, що забезпечують пріоритет виробників.

На початок 1993 року податкова система придбала риси, сформульовані Мінфіном, Мінекономіки і тому подібне, що і було закріплено в пакеті Декретів Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року. Цього дня стався «декретний залп» в області податкового регулювання, що практично відновив всю систему податків України.

У 1993 році основним видом прямих податків на юридичних осіб, що діяв в Україні, був податок на доходи. Закон України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» був ухвалений 21 лютого 1992 р., і протягом всього 1992 р. податок стягувався з юридичних осіб на території України. В умовах пошуку оптимальних податкових важелів з початку 1993 р. як прямий податок був введений податок на прибуток (Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на прибуток підприємств і організацій» від 26.12.1992 р. № 12-92). Проте, не дивлячись на прогресивніший характер, він був скасований Законом України «Про Державний бюджет України на 1993 рік» (ст. 8) і, зачинаючи з другого кварталу 1993 року, був відновлений у дії Закон України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій». Така зміна в 1993 році була спробою верстати Держбюджет, не збільшуючи його дефіцит. Одним з важелів цієї політики було вибрано повернення до більш напруженого податкового пресу. Відносно новим для податкового законодавства в 1992 році для оподаткування доходу (прибули) з’явилося використання механізму податкового кредиту. Платники зіткнулися з ним з початку 1992 року. Якісне оновлення податкової системи України припало на 1994-1995 роки. У цей період формуються стійкі, відпрацьовані податкові механізми. Разом з діючими податками виникають нові (наприклад, податок на промисел). До 1994 року остаточно формується система місцевих податків і зборів, введена Декретом Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20.05.93 р. № 56-93 і уточнена Законом України від 17.06.93 р. № 3293-XII [10, 120-122 с.].

Найбільш значні зміни в цей період були пов’язані з ухваленням Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про систему оподаткування» від 02.02.94 р. № 9904-Х11: Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР. Закріплюються механізми реалізації контролюючої функції податків: Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 24.12.93 р. № 3813-Х11; Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб платників податків і інших обов’язкових платежів від 22.12.94 р. № 320/94-ВР.

У 1997 році відповідно до Указу Президента України «Про заходи по реформуванню податкової політики» від 31.07.96 р. № 621/96 зачався наступний етап розвитку податкової системи України, який не приніс очікуваного результату. Унаслідок економічної кризи, яка характеризувалася спадом виробництва, падінням об’єму товарної продукції і послуг, посиленням бюджетного дефіциту, податкова система не придбала стабільності. В умовах кризи неплатежів платник завжди міг своєчасно розрахуватися з бюджетом. Об’єми накопиченої простроченої заборгованості, у тому числі безнадійною, в умовах недоступності кредитів і несприятливого інвестиційного клімату в країні не дозволили більшості підприємств стабілізувати свій фінансовий стан, збільшити обсяги виробництва і послуг і своєчасно сплатити податки і поточні платежі.

Сучасна податкова система регламентує основні обов’язки платників: вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її збереження; у терміни, встановлені законодавством, подавати в державні податкові інспекції і інші державні органи бухгалтерську звітність і інші документи і відомості, пов’язані з численням і сплатою податків і інших обов’язкових платежів; своєчасно і в повному розмірі сплачувати податкові суми і здійснювати інші обов’язкові платежі, допускати службових осіб податкових інспекцій для обстеження приміщень, які використовуються з метою отримання доходів або пов’язані із змістом об’єктів оподаткування, а також для перевірок по питаннях числення податків і інших обов’язкових платежів; виконувати інші обов’язки, пов’язані з численням і сплатою податків і інших обов’язкових платежів.

Основи побудови податкової системи України

Система оподаткування – сукупність податків і зборів (обов‘язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку. Наукове обґрунтування основ податкової системи є необхідною передумовою позитивних результатів податкової політики. Наукові основи побудови податкової системи повинні ґрунтуватись на вимогах системності, встановлення визначальної бази цієї системи та формування правової основи і вихідних принципів.

Системність вимагає взаємопов’язані податків між собою, органічного доповнення одного іншим, виключення суперечностей із системою в цілому та іншими її елементами.

Визначальною базою податкової системи є обсяг бюджетних коштів, яких потребує держава для виконання покладених на неї функцій.

Правовою основою системи доходів бюджету є відносини власності – державної чи приватної. При державній власності створювані доходи належать державі. При приватній власності питання формування і розподілу доходів є компетенцією власника (або власників).

Вихідні принципи побудови податкової системи визначені в законі України «Про систему оподаткування». До них відносяться:

стимулювання науково – технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

обов’язковість – впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні прибутків і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів) – на більші доходи;

рівність, недопущення будь – яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого й прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

економічна обґрунтованість – установлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

компетенція – встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов’язкового платежу), податкового періоду, ставок податку й збору (обов’язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

доступність – забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов’язкових платежів).

Слід зазначити, що принципи стабільності, соціальної справедливості тощо порушуються постійними змінами до діючого законодавства України. При цьому механізм обчислення податків стає складним та незручним, внаслідок чого система оподаткування працює неефективно.

За економічним змістом податки — це форма фінансових відносин між державою й членами суспільства. Економічна природа податку полягає у визначенні об‘єкту оподаткування й джерела сплати, бюджетного призначення, а також прогнозування його впливу на суб‘єктів оподаткування і економіку в цілому.

Законом України «Про систему оподаткування» визначено, що під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Система оподаткування характеризується її елементами — суб’єкт оподаткування, об’єкт оподаткування, податкова ставка, джерело сплати.

Суб’єкти оподаткування – це платники (фізичні чи юридичні особи), які безпосередньо сплачують податки.

Об’єкт оподаткування – це доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб, інші об’єкти, визначені законодавством про оподаткування.

Податкова ставка – розмір податку з одиниці об’єкта оподаткування.

Джерело сплати – джерело, за рахунок якого сплачується той чи інший податок (заробітна плата, прибуток тощо).

За методами обчислення податки можна поділити таким чином:

1. Кадастровий (від слова кадастр – таблиця, довідник) коли об’єкти оподаткування розділені на групи за певною ознакою. Перелік цих груп і їх ознаки заносяться у відповідні довідники. Для кожної групи встановлена індивідуальна ставка податку. Такий метод характеризується тим, що розмір податку не залежить від прибутковості об’єкта. Прикладом такого податку є податок з власників транспортних засобів. Він утримується за встановленою ставкою в залежності від об’єму двигуна транспортного засобу і не залежить від того, використовується транспортний засіб чи простоює.

На підставі декларації. Декларація – документ, в якому платники податку наводять розрахунок доходу і податок із нього. Характерною рисою цього методу є те, що сплата податку відбувається після отримання доходу особою, яка цей доход отримує. Наприклад, податок на прибуток підприємств.

З джерела виплати доходу, що зменшується на суму податку. Наприклад, податок на доходи з фізичних осіб, який сплачується підприємством або організацією, де працює фізична особа. До виплати заробітної плати з неї утримується прибутковий податок і перераховується до бюджету, решта сплачується робітнику.

Податкова система відіграє провідну роль у формуванні державних доходів, відчутно впливає на доходи юридичних та фізичних осіб [11,42-44 с.].

ЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНИХ ПОДАТКІВ ДЛЯ БЮДЖЕТУ

Склад і характеристика загальнодержавних податків

Загальнодержавні податки установлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються.

Оскільки перелік загальнодержавних податків та зборів дуже великий, ми розглянемо найголовніші, а саме, такі з них:

I) Податок на додану вартість (ПДВ) – це непрямий податок на споживання, який вилучає до бюджету частину доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва та обігу. Він включається у вигляді накидки до ціни товарів, послуг і повністю сплачується кінцевим споживачем товарів, послуг. Цей податок був введений в 1992г. Декретом Кабінету Міністрів України. Законодавче оформлення ПДВ отримав в 1997 р. з ухваленням Закону України «Про податок на додану вартість» (введений в дію з 1 жовтня 1997 р.).

Об’єктом оподаткування є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, а також ввезення і вивіз товарів (робіт, послуг) за її межі. Платниками ПДВ є:

• юридичні і фізичні особи, об’єм операцій оподаткувань з продажу товарів яких протягом останніх 12 календарних місяців перевищував 1200 НМДГ;

• обличчя, які ввозять товари (роботи, послуги) на митну територію України або отримують від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України;

• особи, торгуючі на митній території України за наявні засоби незалежно від об’ємів продажів (окрім фізичних осіб, торгуючих на умовах сплати ринкового збору);

• обличчя, які на митній території України надають послуги, пов’язані з транзитом пасажирів або вантажів через неї.

Платники ПДВ зобов’язані реєструватися в податкових органах. Кожному з них привласнюється індивідуальний податковий номер. Податкові органи ведуть реєстр платників.

Звітним податковим документом, який одночасно буде і розрахунковим документом, є податкова накладна, яку платник податку зобов’язаний видавати покупцеві на його вимогу. Крім того, в товарних чеках або інших розрахункових документах, які зобов’язаний видавати продавець, повинна указуватися сума ПДВ.

Податок на додану вартість складає 20 % ціни товарів (робіт, послуг) і додається до неї. Окремі операції обкладаються цим податком по нульовій ставці (наприклад, продаж товарів на експорт). Крім того, Законом встановлений перелік операцій, звільнених від ПДВ (наприклад, продаж книг вітчизняного виробництва, учнівських зошитів, підручників і навчальних посібників, товарів спеціального призначення для інвалідів і т. д.).

Основою визначення кінцевої ціни реалізації товарів (робіт, послуг) є відпускні ціни підприємств, які включають собівартість і прибуток. Ціна реалізації продукції (робіт, послуг), що містить ПДВ, визначається по формулі:

Цр = (С+П)* 1.2, де:

З — собівартість продукції;

П — прибуток.

Сума акцизного збору по підакцизних товарах також включається в оборот, оподатковуваний ПДВ. Крім того, в нього включаються ввізне мито і митний збір (по імпортних підакцизних товарах) і інші надбавки до цін, передбачені законодавством. Для визначення суми ПДВ, що підлягає перерахуванню до бюджету, використовується метод податкового кредиту. Податковий кредит надається всім платникам ПДВ. Він складається з сум ПДВ, сплачених в звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких включається у валові витрати виробництва і звернення, а також у зв’язку з придбанням основних фондів і нематеріальних активів.

Якщо за результатами звітного періоду різниця між сумою податку, отриманою у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг), і сумою податкового кредиту виявиться негативній, ця різниця має бути або відшкодована платникові з Державного бюджету України, або, по його бажанню, зарахована в рахунок майбутніх платежів. Якщо ця сума не відшкодована протягом наступного місяця, вона вважається за бюджетну заборгованість, на яку нараховуються відсотки на рівні 120 % облікової ставки Національного банку України [5].

При реалізації товарів (робіт, послуг), які звільнені від оподаткування, платник не користується податковим кредитом і включає суми ПДВ, сплачені постачальникам, до складу валових витрат виробництва (звернення). Для деяких видів продукції (зокрема, для експортних товарів) застосовується нульова ставка ПДВ. Продавець продукції (робіт, послуг), до якої застосовується нульова ставка, має право на податковий кредит і відповідно на відшкодування з бюджету сум ПДВ, сплачених їм при придбанні продукції (робіт, послуг), необхідної для виробництва.

II) податок на прибуток підприємств

Впровадження цього податку обумовлене низкою чинників, серед яких: необхідність впровадження ринкового механізму, удосконалення податкових стосунків і розширення можливостей фінансової діяльності органів місцевої самоврядності, оскільки податок на прибуток зараховується до бюджетів територіальних управлінь по місцезнаходженню платника податків.

Платниками податку на прибуток є всі суб’єкти підприємницької діяльності, у тому числі бюджетні і суспільні організації, які отримують прибуток від господарської діяльності, нерезиденти, філії, відділення і інші відокремлені підрозділи.

Національний банк України і його установи платять до державного бюджету України суму перевищення валових доходів консолідованого балансу над валовими витратами після закінчення фінансового року. Госпрозрахункові установи НБУ обкладаються податками на спільних підставах.

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення валового доходу звітного періоду на суми валових витрат і амортизаційних відрахувань платника.

Відзначимо, що новий механізм визначення прибутку враховує витрати підприємств на створення виробничих запасів, які використовуватимуться в майбутньому податковому періоді.

У нових умовах підприємствам необхідно здійснювати не лише бухгалтерський, але і податковий облік, який дає можливість реально визначити об’єкт оподаткування [1].

Валовий прибуток – це спільна сума доходу платника податків від всіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) впродовж звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, і континентальному шельфі, винятковій (морський) економічній зоні, так і за її межами.

Механізм оподаткування прибутку підприємств передбачає визначення скорегованого валового доходу. Він обчислюється як валовий прибуток без врахування доходів, які не залучаються до його складу.

Основними особливостями валових доходів є склад доходів від не реалізаційних операцій і час їх виникнення. До вказаних доходів відносяться суми безповоротної фінансової допомоги, безкоштовно надані платникові вартості товарів; засоби страхового резерву, використані не за призначенням; невикористані частки засобів, які повертаються із страхових резервів; суми штрафів або неустойки або пені, отримані за рішенням сторін договори або за рішенням суду; інші доходи (операції).

Іншою особливістю є дата збільшення валового доходу, або так зване правило «першої події». Він збільшується, як тільки станеться перше з подій:

– або дата зарахування засобів від покупця на банківський рахунок платника податків в оплату товарів (при продажі за готівковий розрахунок дата їх оприбутковування або дата інкасації грошової готівки в банківській установі);

– або дата відвантаження товарів (для робіт – дата фактичного надання їх результатів).

За умови, якщо торгівля продукцією здійснюється з використанням жетонів, карток або інших замінників гривни, збільшення валових доходів ведеться з дати продажу замінників.

Валові витрати виробництва і обороту – це сума будь-яких витрат платника податків в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які отримуються (виготовляються) таким платником податків для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Витрати підприємства діляться на такі групи:

А – витрати, які залучаються до складу валових витрат;

Б – витрати, які не залучаються до складу валових витрат;

В – витрати, які частково залучаються до складу валових витрат.

Основними витратами групи А є:

– вартість заздалегідь сплачених сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива і інших матеріальних цінностей, послуги і роботи виробничого призначення;

– сума рахунків постачальників, що акцептуються (не сплачених заздалегідь), за товарно-матеріальні цінності (ТМЦ), призначені для власної господарської діяльності;

– витрати на ремонт (поточний і капітальний), реконструкцію, модернізацію і технічне переоснащення і інші види поліпшення фондів у межах суми, яка не перевищує 5 % від сукупної балансової (залишковою) вартості основних фондів на початок року;

– сума нарахованою працівникам основною, додатковою і інших видів заробітної плати;

– сума зборів, які нараховані до сплати до державних цільових і позабюджетних фондів;

– вартість витрат на науково-технічну літературу і підписку спеціалізованих видань по основній діяльності підприємства;

– сума непогашеної дебіторської заборгованості, яка списується з балансу після закінчення терміну позовної давності;

– сума коштів (вартість майна) добровільно перерахованих (переданих) до бюджетів неприбутковим організаціям, але не більше 4 % від прибутку оподаткування попереднього звітного періоду;

– сума нарахованих до сплати податків і зборів, за винятком ПДВ, акцизного збору, податку на прибуток, нерухомість, дивідендів і вартості торгівельного патенту.

Платники податку на прибуток, які не зареєстровані як платники ПДВ, включають до валових витрат ПДВ, який входить до складу ціни придбання товарів, інші витрати господарської діяльності.

До складу валових витрат резидента включаються 85 % від вартості товарів, які можуть отримуватися їм біля нерезидента відповідно до договорів, які є такими, що діють в офшорних зонах, або якщо рахунки відкриті в цих зонах.

Витрати групи Б:

– вартість торгівельних патентів;

– сума виплачених дивідендів;

– емісійний дохід;

– вартість витрат на організацію і проведення прийомів, презентацій, свят, придбання і розповсюдження дарунків (окрім добродійних внесків);

– витрати на поліпшення основних фондів, а також придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

– засоби, витрачені на задоволення особистих потреб працівників, за винятком оплати праці;

– суми сплачених штрафів, пені і недоїмки;

– суми витрат, які документально не підтверджені;

– суми податку на прибуток підприємства, податку на дивіденди, нерухомість, а також сума ПДВ, яка включається в ціну товарів.

Витрати групи В:

– вартість спецодягу, взуття, обмундирування, продуктів харчування (по переліку Кабінету Міністрів України);

– різниця вартості виробничих запасів на початок і кінець звітного кварталу (окрім виробників сільськогосподарської продукції);

– витрати, пов’язані з оплатою боргових зобов’язань (у сумі, яка не перевищує суми доходів платника податків впродовж звітного періоду, отриманих у вигляді відсотків, збільшеною на суму, яка дорівнює 50 % від прибутку оподаткування звітного періоду);

– вартість витрат на зміст і експлуатацію об’єктів соціальної інфраструктури (окрім капітальних витрат, які підлягають амортизації);

– вартість витрат на рекламу, організацію презентацій і. свят з рекламною метою (в межах 2 % від прибутку, який підлягає оподаткуванню за звітний період);

– вартість витрат гарантійного обслуговування (в межах 10 % від сукупної вартості таких реалізованих товарів, по яких не закінчився термін гарантійного обслуговування);

– вартість інших витрат.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обороту) є подія, яка сталася раніше в податковому періоді:

– або дата списання засобів з банківських рахунків платника податків на оплату товарів (при придбанні за готівковий розрахунок – день їх видачі з каси платника);

– або дата оприбутковування платником податків товарів (для робіт – дата фактичного отримання їх результатів).

При придбанні товарів з використанням кредитових, карток або комерційних чеків – дата оформлення відповідного рахунку (товарного чека).

Необхідно відзначити і новий елемент валових витрат – валові внески працівників на додаткове пенсійне забезпечення (пенсійний план). Вони входять до складу валових витрат платника податку на прибуток об’ємом не більше 15 % від суми сукупного доходу працівника. Такі внески не обкладаються податками прибуткового податку громадян при їх відрахуванні, але включаються в доходи працівника в разі їх виплати.

Слід зазначити, що в системі оподаткування прибутку підприємств упроваджений новий порядок визначення амортизації. Він передбачає віднесення на зменшення податкової бази витрат на придбання, виготовлення або поліпшення основних фондів шляхом нарахування амортизаційних відрахувань з часу здійснення таких витрат, а не з часу введення основних фондів в експлуатацію [3].

Основні фонди розділені на такі групи: будівлі, споруди і передавальні пристрої (1); автомобільний транспорт, меблі, прилади і інструменти, електронно-обчислювальні машини (2); будь-які інші фонди, які не включені в 1, 2 і 4 групи (3); електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп’ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів) (4).

Норми амортизації встановлені у відсотках до балансової вартості будь-якій з груп в розмірах відповідно: 2; 10; 6; 15 відсотків в розрахунку на квартал.

Платник самостійно ухвалює рішення щодо застосування прискореної амортизації основних фондів 3 групи за умови, що ціни на його товари (продукцію) не встановлюються державою.

Ставка податку на прибуток встановлена в об’ємах 25 % і є єдиною для всіх платників, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, окрім окремих виключень.

Разом з цим, в механізмі стягнення податку на прибуток враховані особливості оподаткування операцій особливого вигляду і окремих платників. Це:

Ш 1. Нерезиденти – юридичні особи і суб’єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва і тому подібне), з місцезнаходженням за межами України, які створені і здійснюють свою діяльність. відповідно законодавству іншої держави.

Основними доходами нерезидентів, які отримані з джерел їх походження в Україні є отримані відсотки; виплачені резидентом дивіденди; лізингова (орендна) плата; доходи від здійснення спільної діяльності, отримані від продажу нерухомого майна, у вигляді добродійних внесків, виграні в гральному бізнесі; винагороди за здійснення освітньої, культурної, спортивної діяльності, а також брокерські, комісійні або агентські; внески і премії від страхування або перестраховки рисок; прибуток від здійснення операцій з цінними паперами; інші доходи.

Ставка податку на прибуток для нерезидентів складає – 15%.

Ш 2. Виробники сільськогосподарської продукції (окрім підприємств, основною діяльністю яких є виробництво і реалізація продукції квітково-декоративного рослинництва, хутряних товарів, лікерогорільчаних виробів і тому подібне). Валові доходи і витрати цих підприємств підлягають індексуванню, виходячи з офіційного індексу інфляції.

Разом з тим сільськогосподарські підприємства зменшують суму нарахованого податку на суму податку на землю, яка використовується в сільськогосподарському виробничому обороті [11, 75-77 с.].

III) прибутковий податок з громадян

Прибутковий податок з громадян є вразливим інструментом податкової політики. Як джерело доходів бюджетів цей податок твердо виконує фіскальну функцію.

Порядок обчислення і сплати прибуткового податку регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. № 13-92 (із змінами і доповненнями) «Про прибутковий податок з громадян».

У основу механізму прибуткового податку, що діє, покладені такі принципи як дискретність оподаткування, його прогресивний характер і значительна пільгова спрямованість. Йому властива лава інших принципів з дванадцяти визначених для системи оподаткування.

Платниками податків є громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства як ті, які постійно проживають в Україні, так і ті, що не мають постійного місця проживання в країні.

Об’єктом оподаткування є:

– сукупний дохід оподаткування впродовж календарного року, отриманий з різних джерел в Україні і за її межами, – для платників, що мають постійне місце проживання;

– дохід, отриманий з джерел в Україні, – для платників, які не мають постійного місця проживання.

При визначенні сукупного доходу оподаткування враховуються доходи, отримані в грошовій і натуральній формах по вільних цінах (окрім доходів працівників підприємств сезонного виробництва, які обчислюються за фактичною собівартістю).

Спільний порядок визначення прибуткового податку з громадян має такий вигляд:

ПП = (СДО – СЗ) Загальнодержавні податки та їх значення для бюджету СПП

де: ПН – прибутковий податок;

СНД – сукупний дохід оподаткування без врахування сум, які не включаються в нього;

СУ – суми зменшення;

СПП – ставки прибуткового податку.

До сукупного доходу оподаткування не відносяться: соціальні виплати, державні пенсії, компенсаційні виплати, суми з відчуження майна, виграші по державних цінних паперах, суми матеріальної допомоги і добродійна діяльність (з урахуванням обмежень), суми заощаджень на депозитних рахівницях банків України і інші виплати.

До сум, які зменшують сукупний дохід (СУ) оподаткування, відносяться: у розмірі, який дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (з розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку;

Окрім цього, не відносяться до цієї групи: суми відсотків, які сплачені за користування позиками; доходи, отримані унаслідок дарування (спадкоємство); суми, які перераховані добродійним організаціям по заявах громадян в межах 12 неоподатковуваних податками мінімумів доходів громадян впродовж календарного року.

Прибутковий податок з громадян по місцю основної роботи нараховується залежно від розміру місячного СНД.

Згідно ст. 2 Закони України «Про прибутковий податок з громадян» об’єктом оподаткування у громадян, що мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний дохід оподаткування за календарний рік, отриманий з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Після закінчення календарного року по місцю основної роботи громадянина бухгалтерія проводить остаточний перерахунок прибуткового податку виходячи з його сукупного доходу оподаткування за календарний рік. Для цього визначається сума річного сукупного доходу оподаткування шляхом підсумовування місячних доходів. Отриманий дохід зменшується на суми виплат, які згідно ст. 5 ЗУ не включаються в дохід оподаткування, і у відповідних випадках – на суми пільг по прибутковому податку, на які має право працівник в розрахунковому періоді [8, 45-48 с.].

Прибутковий податок платиться громадянами з їх доходів, отриманих від підприємств, організацій і фізичних осіб, з якими вони мають трудові відношення відповідно законодавству про працю і за умови сплати внесків на обов’язкове соціальне і державне пенсійне страхування.

Нарахування і перерахунок податку проводять підприємства, установи, організації і фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності до 1 лютого наступного за звітним роки. До 15 лютого ці відомості подаються ними до податкової адміністрації.

Щомісячно підприємства і організації не пізніше терміну отримання коштів в банках на виплату громадянам належних сум зобов’язані перерахувати податок до бюджету за минулий місяць.

Юридичні і фізичні особи, які виплачують заробітну плату працівникам з виручки, а також ті особи, які не мають рахунків в банках, перераховують податок наступного дня після здійснення відповідних виплат.

При обчисленні місячного доходу оподаткування не враховуються неоподатковуваний податками мінімум доходів громадян і пільги.

Платники податку зобов’язані:

а) вести облік доходів і витрат в об’ємах, достатніх для визначення суми спільного річного оподатковуваного податком доходу, у разі коли такий платник податку зобов’язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке уявлення з метою повернення надмірно сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит.

Форми такого обліку і порядок його ведення визначаються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, відповідальним за проведення податкової політики;

б) отримувати і зберігати протягом терміну давності, встановленого законом, документи первинного обліку, на підставі яких формується податковий кредит платника податку;

в) подавати декларацію за встановленою формою в певні терміни у випадках, коли згідно нормам цього Закону таке уявлення є обов’язковим;

на вимогу податкового органу і в межах його компетенції, визначеної законодавством, пред’являти документи і відомості, пов’язані з виникненням доходу або права на отримання податкового кредиту, обчисленням і сплатою податку, і підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, відмічених в декларації з цього податку;

г) надавати особам, які згідно із законом цим визначені відповідальними за зміст (нарахування) і сплату податку до бюджету, документи на підтвердження прав платника податку, який отримує такі доходи, на застосування соціальних податкових пільг;

д) у порядку, визначеному законом, допускати службових осіб податкового органу на територію або до приміщень, які використовуються платником цього податку для отримання доходів від здійснення підприємницької діяльності;

е) в разі зміни отримання податкової соціальної пільги здійснювати заходи, передбачені цим Законом;

є) своєчасно платити узгоджені суми податкових зобов’язань, а також суми штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих податковим органом, і пеню, за винятком сум, які оскаржуються в адміністративному або судовому порядку [1].

IV) податок з власників транспортних засобів і інших самохідних механізмів

Грошові кошти, які поступають від стягнення податку, прямують на фінансування будівництва, реконструкції, ремонту і зміст автомобільних шляхів спільного користування, проведення природоохоронних заходів на водосховищах. Податок перераховується до бюджетів місцевої самоврядності.

Порядок числення і сплати податку на транспортні засоби регулюється Законом України «Про податок з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів» від 6 грудня 2006 р.

Платниками податків є підприємства, організації, установи (юридичні особи) – власники транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів.

Відповідно до законодавства об’єктами оподаткування є автомобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли, яхти і судна парусні, човни моторні і катери.

Ставки податку визначені з розрахунку на рік: з 100 см3 об’єму двигуна, з 1 кВт потужності двигуна, з 100 см довжини транспортного засобу. Всі ставки податку встановлені по видах транспортних засобів і диференційовані залежно від потужності двигуна, виду транспортного засобу, його призначення і використання [4].

Податок з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів платиться:

Фізичними особами – перед проведенням першої реєстрації в Україні, реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорік або один раз за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому здійснюється технічний огляд;

Юридичними особами – щокварталу рівними частинами до 15 числа місяця, який настає за звітним кварталом.

Податкові пільги. Від сплати податку звільняються:

а) фізичні особи, відмічені в пунктах 1 і 2 частки першої статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи», статтях 4 — 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх, соціального захисту», статтях 6 і 8 Закону України «О основних принципах соціального захисту ветеранів праці і інших громадян похилого віку в Україні», а також інваліди незалежно від групи інвалідності (у тому числі діти-інваліди за поданням органів соціального захисту) – щодо одного легкового автомобіля (мотоколяски) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 750 куб. см або одного човна моторного або катера (окрім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м;

б) фізичні особи, відмічені в пунктах 3 і 4 частки першої статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи», щодо одного легкового автомобіля з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 750 куб. см або одного човна моторного або катера (окрім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м до їх відселення і протягом трьох років після переселення із зони гарантованого добровільного відселення або зони посиленого радіоекологічного контролю;

в) на 50 відсотків – громадян, у власності яких знаходяться легкові автомобілі (код 8703) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см, узяті на облік в Україні до 1990 року включно, і вантажні автомобілі (код 8704), з об’ємом циліндрів двигуна до 6001 куб. см до 1990 року випуску включно, — щодо одного з відмічених автомобілів;

г) обличчя, які згідно законодавству є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, — за трактори колісні (код 8701, окрім сідельних тягачів — код 8701 02) і вантажні автомобілі (код 8704).

Для підприємств встановлена достатньо висока відповідальність за сплату податку. В разі заниження податку стягується вся сума несплаченого податку і штраф в двократному розмірі від тієї ж суми. За недоліком обліку об’єктів оподаткування або за ведення обліку з порушенням встановленого порядку (ненадання, невчасне представлення розрахунків і інших документів, необхідних для числення і сплати податку) стягується штраф у розмірі 10% від суми податку, який підлягає сплаті. За невчасну сплату податку стягується пеня у розмірі 120% річних від облікової ставки Національного банку на день складання акту перевірки, від суми недоплати за кожен день прострочення платежу.

Сума податку на транспортні засоби включається до складу валових витрат платника, а значить, зменшує прибуток оподаткування і суму податку на нього. Податок на транспортні засоби включається в собівартість перевезень, яка впливає на розмір прибутку підприємства.

Аналіз механізму стягнення податку на транспортні засоби дає можливість зробити вивід, що поряд з фіскальною функцією вказаний податок виконує регулюючу функцію. Він направлений на підвищення інтенсивності використання транспортних засобів [4].

V) фіксований сільськогосподарський податок

Обличчя можуть бути зареєстровані як платники ФСП, якщо такі особи є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські і інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою і збутом сільськогосподарській продукції, а також рибницькі, рибальські і риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням і виловом, риби у внутрішніх водоймищах (озерах, ставках і водосховищах), в яких сума, отримана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва і продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків спільної суми валового доходу.

Об’єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку (далі – платники податку) є майдан сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробникові у власність або наданих йому в користування, у тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими і риболовецькими господарствами для розведення, вирощування і вилову риби, у внутрішніх водоймищах (озерах, ставках і водосховищах).

Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року, відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких розмірах:

для ріллі, сіножатей і пасовищ, — 0,15;

для багатолітніх насаджень — 0,09;

для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими і риболовецькими господарствами для розведення, вирощування і вилову риби, у внутрішніх водоймищах, — 0,45 відсотка грошової оцінки одиниці майдану ріллі по областях і Автономній Республіці Крим.

Грошова оцінка сільськогосподарських угідь у разі потреби може уточнюватися згідно законодавству.

Платники податку перераховують в певний термін спільну суму коштів на відповідний рахунок місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки [10, з 65-67 с.].

Платники податку несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність представлення розрахунків і сплати сум фіксованого сільськогосподарського податку згідно законодавчим актам України.

VI) податок на промисел

Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни і особи, без громадянства (надалі – громадяни) як ті, які мають, так і ті, які не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб’єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених, перероблених і куплених продукції, речей, товарів (надалі – товари).

Об’єктом оподаткування є сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що наголошується громадянином в декларації, поданій до державної податкової інспекції по району (місту) за місцем проживання, а громадянином, який не має постійного місця проживання в Україні, — за місцем продажу товарів.

Форма декларації встановлюється Головною державною податковою інспекцією України.

Не декларується і не оподатковується продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у жвавому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді і у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва, а також продаж автотранспортних засобів, які знаходяться в приватній власності громадян, якщо вони реалізуються один раз протягом року.

Ставка податку на промисел встановлюється у розмірі 10 відсотків вказаної в декларації вартості товарів, які підлягають продажу протягом трьох календарних днів, але не менше розміру однієї мінімальної заробітної плати. В разі збільшення терміну продажу товарів до семи календарних днів ставу податку подвоюється [5].

На громадян, які здійснюють продаж товарів без придбання одноразових патентів або з порушенням терміну їх дії або здійснюють продаж товарів, не відмічених в деклараціях, начальниками державних податкових інспекцій і їх заступниками накладаються адміністративні штрафи в розмірі від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті ж дії, здійснені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Основні завдання вдосконалення податкової системи України

Для полегшення ситуації необхідно досягти стабільності податкового законодавства, яке забезпечило б: введення в дію законодавчих актів по питаннях оподаткування не раніше ніж через рік з моменту їх ухвалення; незмінність ставок пільг і правил оподаткування в перебіг мінімум 3 років з моменту введення в дію актів податкового законодавства, а також податкового законодавства відносно платників, які беруть участь в цільових державних інвестиційних програм в перебігу всього часу їх дії.

Держава повинна навчитися грамотно керувати доходами і відмовитися від жорстокої зарегульованості економіки, яка штовхає підприємця в «тінь», що діє нині. Інакше кажучи, необхідно досягти збалансованості інтересів бюджету і конкретного підприємця.

Для цього слід забезпечити гнучкість податкової системи, пристосувати її до зовнішньої і внутрішньої економічною кон’юнктури. Перш за все мова йде про делегуванні податковим органам має рацію дати відстрочення, розстрочки по оплаті податків, стягування пені, і введення штрафних санкцій залежно від фінансового положення платника податків і перспектив його розвитку з дотриманням єдиної умови – в кінці певного звітного періоду платник податків зобов’язаний повністю сплатити всю суму заборгованості. При такій схемі, можливо, використовувати і вже випробувану систему податкових кредитів.

Необхідно також враховувати чинник сезонності роботи платника і особливості окремих областей промисловості і сільського господарства.

Уряд різних держав можуть бути в яких завгодно стосунках, проте підприємці прагнуть і прагнутимуть до співпраці, якщо вона взаємна вигідно. У випадку якщо в податковому законодавстві не буде врахований цей чинник, то не лише держава, а і підприємці втратять великі доходи.

Тому досягнення узгодженості внутрішньої податкової системи з податковими системами суміжних держав, які є основними економічними партнерами України, – важливе питання сьогоднішнього дня. Створення досконалої податкової системи усередині однієї окремо узятої країни не вирішує повністю вирішення всіх проблем.

Необхідно до мінімуму довести негативний вплив на економіку країни тіньового бізнесу. Аналіз ситуації, яка склалася, свідчить про те, що тіньова діяльність заподіює збитки однаковою мірою як державі, так і кожному легально працюючому підприємцеві. Правда, ризик, на який свідомо йдуть тіньовики, не завжди виправдовується прибутком, який вони отримують.

Тіньова економіка не безпечна ще і тим, що активно приваблює до своєї сфери все нових і нових суб’єктів підприємницької діяльності. Наприклад, комерційні банки, на жаль, незвичайно зацікавлені в активній спільній роботі з фіктивними підприємствами. Тільки у одному з перевірених податковою інспекцією комерційних банків з 1000 розрахункових рахунків, що діють, 294 використовувалися фіктивними підприємствами [9, 33-35 с.].

Головне завдання, яке ставлять перед податковою поліцією, не розпиляти сили на нескінченні перевірки лотків і кіосків, а систематично відпрацьовувати найбільш значні факти ухилення від сплати податків, попереджати масові порушення податкового законодавства. Можна привести тільки дві цифри: зміст всією податковою поліцією обходиться державі в 13 млн. гривень в рік, тоді як за підлогу року бюджет поповнився на 190 млн. гривень завдяки дії податкової поліції.

Я вважаю, що само поняття податкової реформи включає не лише зміну законодавства, яке регулює розміри і процес збору податків, а і модернізацію самої податкової служби, приведення її у відповідність з вже існуючими ринковими нововведеннями, яка могла б на достатньому рівні забезпечувати доходи до бюджету.

Всі розуміють, що за бажання, за рік або два не можна створити ідеальну податкову систему. Але зараз, перш за все, потрібно думати про фінансову систему перехідного періоду.

Я розумію, що весь час податкові органи, як органи фіскальні, є і будуть одними з найбільш непопулярних державних інститутів в країні. Але хочу підкреслити, що податки – це плата за цивілізацію, і виконаються вони повинен цивілізований. Сподіваюся, що в недалекому майбутньому Україна вийде на такий рівень.

Висновки

Дана робота розкриває сутність найголовніших загальнодержавних податків в Україні, яка полягає в виконанні податками своїх функцій.

Характеристика податкової системи дає змогу оцінювати вплив усіх основних видів податків на фінансово – господарську діяльність підприємств

В процесі роботи подано детальна характеристика загальнодержавних податків, розкрита їх сутність та наведені принципи оподаткування юридичних та фізичних осіб, штрафи за несвоєчасну сплату та пільгове оподаткування.

Зрозуміти безпосередній зв’язок між бюджетом країни і добробутом кожного громадянина, у тому числі і підприємця, повинен кожен.

Недоплачуваючи податки до бюджету, кожен з нас прямо або побічно обкрадає сам себе. Уявіть собі багатого підприємця, в офісі якого (а зараз нерідко і удома) систематично вимикають електроенергію і воду, не працює опалювання. Навіть найсучасніші модифікації автомобілів стають безпорадними на наших неосвітлених дорогах, покритих ямами. Як би це ні було сумно, але це реальність нашого життя, як при всьому цьому деякі особи нерідко захоплюються тим, що вони якимсь чином відхилилися від сплати податків. Тоді дозвольте запитати: чи виграють вони від цього? На перший погляд (з урахуванням одномоментної вигоди в грошовому вираженні), можливо, і так, але якщо подивитися глибше – у жодному випадку. Держава, яка не має достатньо засобів, стає безпорадною в справі захисту своїх громадян, як в соціальному, так і в загальнодержавному плані. Вивід простій: стосунки між державою і підприємцем повинні будуватися на основах паритетності і взаємної вигоди, а регулюватися можуть тільки через збалансовану податкову систему.

Зважаючи на вищесказане, хотів би зупинитися на одній з особливостей економічної ситуації, яка склалася на Україні. Існуюча податкова база здатна забезпечити наповнення бюджету і навіть більше. Одночасне безсистемне надання пільг платникам і масове ухилення суб’єктів підприємницької діяльності від виплати податків примушує державу розширювати податкову базу і ввести жорсткішу систему стягнення податків. Створюється парадоксальна ситуація ніж більше податків намагаємося зібрати, тим менше платників їх виплачує, див. додаток А та Б.

На мій погляд, побудова такої податкової системи, яка б забезпечила створення сприятливого податкового клімату на Україні, неможлива без впровадження цілого комплексу мерів, які в корені змінили б сам підхід до виплати податків, як необхідного атрибуту держави.

Список використаної літератури

Закон України від 25.06.1991 р. № 1251-12 «Про систему оподаткування».

Закон України від 03.04.1997 р. № 168-97-ВР «Про податок на додану вартість».

Закон України від 28.12.1994 р. № 334-94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».

Закон України від 11.12.1991 р. № 1963-12 «Про податок з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів».

Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. «Про податок на додану вартість».

Василік о.Д. Державні фінанси Україні: Навчальній посібник. – К.: Віща школа, 2002.

Епіфанов а.О. та ін. Бюджет і фінансова політика України. – К.: “Наукова думка”, 2004.

Кашкарова С. М. Податкова система. Навчальний посібник. – К. CIPA, 2007.

Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навчальній посібник. – К.: КНЕУ, 2001.

Стоян В.І. – Удоськоналення податкової системи Україні. //Фінанси Україні. – 2005. – № 7.

Юрій С.І., Беськид й.М. Бюджетна система Україні: навчальний посібник.–К.: НІОС. – 2000.

Фінанси підприємств: Підручник/керівник авт. кол. і наук. ред. проф.. А.М.Поддєрьогін. – К.: КНЕУ, – 2000.

Воробйов ю.М. – Податкова політика держави та її вплив на формування фінансового капіталу підприємств. // Фінанси Україні. – 2006. — № 9

http://sta.kmu.gov.ua – Державна Податкова Адміністрація України

http://rada.gov.ua/ — Верховна рада Україні

Додаток А

Виконання спільного фонду Державного бюджету України в 2007 році (станом на 24.12.2007) [13]

Загальнодержавні податки та їх значення для бюджету

Додаток Б

Фінансові показники виконання державного і місцевих бюджетів [13]

(млн.грн.)

Показники

Розпис доходів та видатків

Фактичне виконання станом на

01.12.2007

Річний

(затверджено Верховною Радою України на 2006 рік)

на період з початку року

Сума

у відсотках
річних призначень

Призначень на період з початку року

Державний бюджет

Доходи, всього,

у т.ч.

157 287.0

147 425.4

93.7

— загальний фонд

125 443.8

109 869.4

111 870.4

89.2

101.8

— спеціальний фонд

31 843.2

35 555.0

111.7

Видатки, всього (касове виконання),

у т.ч.

174 631.5

149 422.9

85.6

— загальний фонд

142 768.1

125 392.9

119 800.0

83.9

95.5

— спеціальний фонд

31 863.4

29 622.9

93.0

Бюджети АР Крим, областей,

міст Києва та Севастополя

(місцеві бюджети)

Доходи, всього,

у т.ч.

104 907.6

96 017.8

91.5

— загальний фонд

87 981.0

79 496.0

90.4

— спеціальний фонд

16 926.6

16 521.8

97.6

Видатки, всього (касове виконання),

у т.ч.

108 583.6

87 163.3

80.3

— загальний фонд

88 816.2

73 916.8

83.2

— спеціальний фонд

19 767.4

13 246.5

67.0

5. Кошти, що передаються:

а) з державного бюджету до місцевих бюджетів (дотації, субвенції)

47 315.0

41 302.6

87.3

б) з місцевих бюджетів до державного бюджету

3 800.4

3 848.2

101.3

Реферат: Кавказская война

Министерство образования Российской Федерации

Майкопский государственный гуманитарно-технический колледж

Реферат

По дисциплине: История Адыгеи

На тему: Кавказская война

|Выполнил: |студент группы 721 |
| |Ловцов Сергей |

Майкоп

2000 г

Причины активизации политики царизма на Северо-Западном Кавказе.

Во внешней политике великих европейских держав на протяжении всего XIX столетия весьма важное место занимал восточный вопрос. «Всякий раз, когда утихает на время революционный ураган, один и тот же вопрос непременно вновь всплывает на поверхность — это вечный «восточный вопрос»,— писали К.
Маркс и Ф. Энгельс. Составной частью этой международной проблемы являлся черкесский вопрос — вопрос о внешнеполитическом статусе Северо-Западного
Кавказа и исторических судьбах адыгских народов. Адыгские земли в 30—60-х годах XIX в. оставались ареной острого соперничества России, Англии и
Османской империи.

Причины активизации царской политики в Черкесии и на Востоке в целом обусловливались прежде всего эпохой разложения и кризиса крепостнической системы, которую тогда переживала Россия.

Царское правительство в своей внешней политике отражало интересы крепостников-помещиков, желавших расширения сферы феодальной эксплуатации, захвата новых земель. Это обстоятельство придавало царской внешней политике резко выраженный завоевательный характер.

Вместе с тем правительство поддерживало устремления российской торговой и промышленной буржуазии, которая во второй четверти XIX в. все более настойчиво добивалась расширения рынков сбыта и источников сырья.
Интересы господствующих классов толкали экспансию царизма в слаборазвитые страны.

Проведением внешней экспансии царизм хотел сбить остроту классовых противоречий внутри страны и предотвратить кризис господствовавшей феодально-крепостнической системы.

Интерес царского правительства к Северо-Западному Кавказу был обусловлен его экономическим значением и важным стратегическим положением.
Черкесия обладала разнообразными природными богатствами и сырьевыми ресурсами. Черноморское адыгское побережье играло большую роль в развитии торговли. Еще большее значение придавало российское правительство Северо- западному Кавказу в военно-стратегическом отношении. Петербург не мог считать прочным свое владычество в Закавказье, пока земли Грузии,
Азербайджана и Армении отделялись от остальной части империи территорией, населенной «непокорными» северокавказскими горцами. К. Маркс подчеркивал:
«Кавказские горы отделяют Южную Россию от богатейших провинций Грузии,
Мингрелии, Имеретии и Гурии, отвоеванных московитами у мусульман. Таким образом ноги гигантской империи отрезаны от туловища».

Присоединение Северо-Западного Кавказа укрепляло безопасность южных границ России от посягательств соперничавших с ней европейских держав.
Вместе с тем обладание Кавказом обеспечивало царизму плацдарм для дальнейших захватов на Востоке. Как писал К. Маркс, «… вместе с Кавказом
Россия обеспечивает себе господство над Азией…»

Агрессивные устремления Великобритании на Северо-Западном Кавказе.

Захватнические цели в отношении Черкесии преследовала также
Великобритания — крупнейшая капиталистическая страна того времени.
Английские капиталисты были заинтересованы в торговле с адыгами и извлекали из этого дела немалые доходы. Экспорт Англии в черноморские гавани в 40-х годах XIX в. оценивался в 2 млн. фунтов стерлингов. Британские публицисты сравнивали Черкесию с Италией, изображали ее богатейшим районом. Англичане настойчиво рвались к восточным рынкам.

Английский капитал стремился обратить Кавказ в источник сырья. Жажда наживы толкала купцов-авантюристов с берегов далекой Темзы на рискованные экспедиции в горные теснины Черкесии. Ежегодно в начале 30-х годов XIX в. из Черкесии в Англию отправлялось до 200 судов, груженных продуктами местного происхождения.

Растущее проникновение британского капитала в район Черного моря являлось одной из главных причин активизации английской политики на Северо-
Западном Кавказе. Политика британского правительства определялась интересами английской буржуазии. Недаром Лондон отказался признать
Адрианопольский договор, укрепивший позиции России на Кавказе. Британские политики опасались расширения владений России на Ближнем Востоке. Посол в
Османской империи Д. Понсонби в 1837 г. многозначительно подчеркивал в своем послании к лорду Пальмерсгону: «Никто из людей не оценивает так высоко значимости Черкесии для сохранения политического равновесия в
Европе, как я».

Османские притязания на земли адыгов.

Англия поддерживала реваншистские настроения в Османской империи, стремилась разыграть «турецкую карту» в борьбе с Россией за господство на
Кавказе. Хотя правители турецкой державы вынуждены были вследствие военного поражения санкционировать подписание Адрианопольского договора, они не могли примириться с мыслью о потере своего влияния у кавказских горцев. Для восстановления своего владычества на лазурном берегу Кавказа, турки развернули в этом регионе кипучую деятельность. Чиновники султана и после окончания русско-турецкой войны 1828—1829 гг. плели интриги в Черкесии, стремились восстановить в глазах горцев пошатнувшийся авторитет османского повелителя. Объезжали адыгские селения высокопоставленные представители из
Стамбула Сеид-Ахмед и Бекер-бей.

Политика Порты на Кавказе с конца 30-х годов XIX в. во многом смыкалась с английской политикой. Однако интересы этих государств совпадали далеко не во всем. У Османской империи были свои планы возвращения
«османских земель».

Превращение Черкесии в объект спора между Россией, с одной стороны,
Англией и Османской империей — с другой, наложило весьма существенный отпечаток на дальнейшее развитие военно-политических событий в крае.

Вторжение царских войск в земли адыгов.

В ходе завоевания Черкесии царизм применял разнообразные методы. Это и карательные экспедиции, и создание укрепленных линий, военно-казачья колонизация, насильственное выселение адыгов из горной зоны, а также привлечение черкесской аристократии на русскую службу, прием и размещение в
России беглых горцев, использование в своих интересах русско-адыгской торговли и т. д.

Весьма пристальное внимание обращалось в 30-х годах XIX в. на закрепление Черноморского побережья Черкесии. Царское правительство стремилось лишить адыгов экономических связей с внешним миром через Черное море и взять их «измором». К. Маркс писал в этой связи: «Россия могла надеяться реализовать свои пока еще номинальные притязания на северо- западные области Кавказа лишь в том случае, если бы ей удалось блокировать восточное побережье Черного моря и отрезать подвоз оружия и боевых припасов к этим областям».

В 1830 г. царские войска вторглись в Черкесию со стороны р. Кубани и на Черноморском побережье. Вскоре ими был занят Геленджик. С целью разъединения натухайцев и шапсугов в 1834 г. принимается план создания военной дороги от Ольгинского укрепления на р. Кубани до Геленджика на берегу Черного моря.

Прокладку дороги к Геленджику производил царский отряд под командованием генерала А. А. Вельяминова. Этот отряд возвел в 1834 г.
Абинское укрепление, и в 1835 -Николаевское. В 1836 г. на Черноморском побережье, устье р. Дооб, царские войска возвели укрепление
Александрийское, названное впоследствии Кабардинским.

Походы царских войск сопровождались уничтожением адыгских аулов, репрессиями, захватом скота и прочего имущества. Участник Кавказской войны
М. Ф. Федоров, например, свидетельствует, что во время похода 1836 г в
Закубанье были истреблены аулы Соут, Хойст, Хочелк Лезерок, Тайлис и другие. Своими жестокими набегами выделялся Г. X. Засс. В 1834 г. он сжег в верховьях Лабы Тамовский аул, причем значительная часть жителей погибла в пламени, а позднее учинил свирепую расправу над аулом беглых кабардинцев на р. Псефир.

Военные действия царских войск на берегу Черного моря приобрели большой размер в 1837—1839 годах. В это время здесь были построены укрепления: Св. Духа на мысе Адлер, Новотроицкое при устье р. Пшада,
Михайловское при р. Вулан, Вельяминовское на р. Туапсе, Тенгинское при р.
Шапсуге, Новороссийск в Суджукской бухте, Навагинское у устья р. Сочи,
Головинское возле р. Шахе и форт Лазарев при р. Псезуапсе. Эти укрепления были объединены в Черноморскую береговую линию.

0свободительное движение адыгов и его основные этапы.

В ответ на действия царизма на Северо-Западном Кавказе вспыхнуло освободительное движение горских народов. Борьбу горцев Кавказа в XIX в. К.
Маркс и Ф. Энгельс считали справедливой и освободительной войной. Ф.
Энгельс писал:

«Настоящей войны, войны, в которой участвует сам народ, мы не видели в центре Европы в течение нескольких поколений. Мы видели ее на Кавказе…»

Движение адыгов за свободу и независимость делится на 3 этапа: 1)
1830—1853 гг.; 2) 1853—1856 гг.; 3) 1856—1864 гг.

Действуя небольшими партизанскими группами, адыги наносили чувствительные удары царским завоевателям. По словам участника ‘Кавказской войны генерала Г. И. Фи-липсона, черкесы пользовались местностью очень хорошо, отличались замечательной храбростью и легкостью ходьбы пo горам.
Адыги умели хорошо преследовать рассыпным строем.

Лучшим родом войск в Черкесии являлась конница. Царский генерал Л. В.
Симонов вспоминал: «черкес прежде всего был достойным защитником родины и не дорожил своей жизнью в действиях против врагов ее,… черкесы были нелегко сокрушимой силой и, как воины, неоспоримо достойны славы». При атаке адыги были отважны и быстры, встречали противника везде, в горах и лесах.

Наряду с партизанскими действиями, адыги вступали в сражения с крупными отрядами царских войск, штурмовали царские укрепления. В феврале- апреле 1840 г. горцы Северо-Западного Кавказа овладели фортом Лазаревским, укреплениями Вельяминовское, Михайловское и Николаевское. При атаке этих укреплений они проявили сплоченность и организованность, вместе сражались шапсуги, натухайцы, абадзехи и убыхи. Отряды с особым значком составляли отдельную дружину, подразделявшуюся по аулам на сотни, под командованием храбрейших воинов. Прославленными вождями адыгов и убыхов являлись Хаджи-
Берзек, Сефер-бей Заноко, Тугузуко Кызбеч-хаджи, Хаудуко Мансур Шупако,
Шурухуко Тугуз и др. Осенью 1841 г. из-за упорного сопротивления местных жителей провалилась крупная экспедиция царских войск в землю убыхов, одна из кровопролитнейших в истории Кавказской войны.

При этом следует иметь в виду, что адыги вели войну не против русского народа, а против царского самодержавия. И в те суровые годы не прерывалось дружеское общение — между русскими и адыгскими трудящимися. Многие из простых русских солдат, которых царь гнал на Кавказ, сочувствовали горцам.
Немало солдат убегало из царской армии и переходило на сторону адыгов. Так, только за полгода с мая по ноябрь 1839 г. из Новороссийского отряда царских войск убежало к горцам 67 человек, среди которых были солдаты Никита
Зиновьев, Григорий Николаев, Иван Федоров, Степан Колесников и другие.

Военные мероприятия 30—40-х годов XIX в. не привели к полной реализации замыслов царизма. Черноморская береговая линия русских укреплений, которая должна была держать в блокаде адыгское побережье, сама оказалась в блокадном положении. Горцы держали гарнизоны царских укреплений в осаде.

Военные действия царских войск со стороны р. Кубани носили характер медленного продвижения, сопровождавшегося рубкой леса и прокладкой дорог, тактикой окружения и разорения, заселения казачьими станицами завоеванных мест. Так, с 1840 г. началось занятие пространства между Кубанью и Лабой и создание Лабинской линии. Были основаны станицы Урупская, Чамлыкская,
Лабинская, Вознесенская и укрепление Ахметовское. Продвижение колонизации на запад от р. Лабы было тогда приостановлено вследствие упорного сопротивления адыгов и абазин.

Вмешательство Великобритании и Османской империи в Кавказскую войну.

Активизация военных действий царской России на Северо-Западном Кавказе вызвала острое недовольство в Англии и Турции. Установление блокады
Черноморского побережья Кавказа нанесло удар английской торговле с
Черкесией и сократило ее размеры. В то же время была подорвана торговля невольниками, которой с большой для себя выгодой занимались османские купцы.

С целью ослабления влияния России, англичане устанавливают связи с горцами Северо-Западного Кавказа, подстрекают их к активным антирусским действиям. Деятельность эмиссаров из Англии начинается в Черкесии с 1834 г.
Организация интриг и происков осуществлялась в британском посольстве в столице Османской империи — Стамбуле. На Черноморском побережье Кавказа в
1834 г. побывал известный английский политический деятель и публицист Давид
Уркарт. Он провел ряд встреч с представителями прибрежных адыгов, обещал щедрую помощь в борьбе с Россией. Английские эмиссары занимались подкупом части адыгских феодалов, чтобы последние проводили угодную Лондону политику. Британские представители участвовали в доставке оружия и боеприпасов на Северо-Западный Кавказ.

Царское правительство приняло в 30-х годах XIX в. правила, запрещавшие подвоз оружия и боеприпасов на Кавказское побережье. Иностранные купцы могли вести торговлю лишь в тех местах, где находились русские карантинно- таможенные пункты. О мерах, принятых Россией, было сообщено правительствам
Порты и западных держав.

Англичане не считались с русскими правилами мореходства вдоль восточного берега Черного моря. Пытаясь оспорить права России на Кавказское побережье, британские правящие круги решили спровоцировать военный конфликт. В 1836 г. к берегам Кавказа была отправлена английская шхуна
«Виксен» с оружием и боеприпасами. Английское судно было задержано русским бригом «Аякс». Оно было объявлено военным «призом», конфисковано за нарушение таможенных и санитарных правил и передано в состав Черноморского флота, где получило новое название — «Суджук-кале».

Захват «Виксена» вызвал резкий протест английского правительства и возмущение британской общественности. Англия угрожала войной своему сопернику — царской России. В свою очередь царское правительство стремилось привлечь европейское общественное мнение на свою сторону. Царские дипломаты подкупали иностранных журналистов, писавших статьи в поддержку России.

В результате острой дипломатической борьбы английское правительство вынуждено было отступить и признать право России на конфискацию «Виксена».
Госсекретарь лорд Пальмерстон не решился начать войну, не имея союзников.
Отступление Лондона позволило царизму усилить военное давление на Черкесию.

Пальмерстон подвергался в английском парламенте резкой критике за свою непоследовательность в черкесском вопросе и с большим трудом избежал осуждения. К. Маркс писал по этому поводу: «В тот день столь склонный к шуткам светлейший лорд избежал осуждения только благодаря большинству в 16 голосов: 184 голоса было подано против, 200 — за него. Эти 16 голосов не заглушат, однако, голоса истории и не заставят смолкнуть кавказских горцев, звон оружия которых доказывает миру, что Кавказ не «принадлежит России, как утверждает граф Нессельроде» и как вторит ему лорд Пальмерстон».

И после провала провсокации с «Виксеном» наиболее агрессивные круги английской буржуазии не прекратили вмешательство в черкесский вопрос. В
1837 г. в Черкесии появился английский коммерсант Джеймс Белл, совмещавший функции купца с обязанностями разведчика. Вскоре прибыл к черкесскому побережью на турецком купеческом судне англичанин Лонгворт. Британские эмиссары провоцировали горцев к выступлению против России. Они обещали, что на помоешь адыгам прибудет флот европейских держав, Турции и Египта в составе 300 судов с вспомогательным войском.

Свои несбыточные обещания англичане пытались подкрепить поставкой некоторого количества боеприпасов. Так, по заказу Белла, из Трапезунда был доставлен порох на 5 тысяч турецких пиастров. Осенью 1837 г. с разведывательными целями прибыли в Черкесию британские офицеры: капитан
Маррин и лейтенант Иддо.

Адыги не во всем доверяли англичанам. Многие из них начинали понимать, что английские представители преследовали свои корыстные цели. Положение Д.
Белла становилось опасным.

Д. Белл пробыл в Черкесии около трех лет (1837— 1839) и за это время сумел получить немало сведений о стране. Он интересовался Черкесией, как рынком сбыта английских товаров и источником сырья для британской промышленности. В своих мемуарах Белл указывал на важность торговли с этой
Страной.

После заключения выгодных для Англии Лондонских конвенций 1840 —1841 годов о Черноморских проливах, английское правительство стало воздерживаться от открытых действий против России в черкесском вопросе.
Активизация британской пюлитики в Черкесии вновь наблюдается уже в период
Крымской войны 1853—1856 гг.

Мюридизм в Черкесии.

В Дагестане и Чечне борьба горцев под руководством Шамиля протекала под флагом мюридизма — воинствующего течения мусульманской религии.
Мюридизм требовал «священной войны» с «неверными» и беспрекословного повиновения религиозному лидеру — имаму. В 40-х годах XIX в. имели место попытки распространения мюридизма и среди адыгов. В Черкесии действовали один за другим наибы (наместники) Шамиля: Хаджи-Мухаммед, Сулейман-Эфенди и
Мухаммед-Амин. Последний из них проявил наибольшую активность.

Однако, мюридизм не получил значительного распространения в Черкесии.
Идеи мюридизма не нашли поддержки среди шапсугов, бесленеевцев, бжедугов, кабардинцев и ряда других адыгских народностей. Лишь среди абадзехов они пользовались влиянием.

Главная причина неуспеха мюридизма у обитателей Черкесии состояла в слабости распространения у них мусульманской религии. Религиозные верования адыгов представляли собой смешение христианства, мусульманства и язычества.
Только небольшая часть адыгов представляла собою правоверных мусульман. По наблюдению служившего на Кавказе царского офицера Н. И. Карлгофа, «в племенах западной части Кавказа, мало склонных к религиозному фанатизму, нашлось только небольшое число истинных последователей мюридизма, преимущественно у абадзехов». Именно поэтому борьба адыгов против колониальной экспансии царизма не носила чисто религиозного характера.

Деятельность Мухаммед-Амина имела глубокий смысл ибо он пытался наладить государственность у адыгов и сплотить их в борьбе с царизмом. Он был хорошим организатором и искусным политиком. Современники называли его
«кавказским Демосфеном». Под руководством Мухаммед-Амина был нанесен ряд ощутимых ударов по царским войскам в конце 40-х — начале 50-х годов XIX в.

Другим прославленным вождем адыгов в борьбе за независимость был Сефер- бей Заноко. К. Маркс, прекрасно осведомленный о внешнеполитических связях адыгов, называл Сефер-бея «вождем черкесов». Командующий царскими войсками на Кавказе в 1860 г. генерал А. Барятинский вынужден был признать: «Если до сих пор Сефер-бей и Магомет-Амин еще пользовались в известной части народа некоторою властью или, лучше сказать, влиянием нравственным, то преимущественно потому, что в них олицетворялась общая всего народа вражда против нас. Каждый из них был в своем кругу как бы знаменем, около которого группировались разрозненные общины и племена для отчаянной борьбы с угрожавшим им русским господством».

Северо-Западный Кавказ в период Крымской войны 1853—1856 гг.

Во время Крымской войны Черкесия занимала немаловажное место в военных планах англо-французского командования. Участники крымской коалиции стремились использовать кавказских горцев в войне против России.

Появление в начале 1854 г. на Черном море англо-французского флота и последовавшее затем вступление Англии и Франции в войну с Россией на стороне Турции ухудшило общую ситуацию для царских войск на Северо-Западном
Кавказе. Черноморская береговая линия была поставлена в тяжелое положение.
Дело в том, что военные корабли Англии и Франции господствовали на Черном море и могли атаковать береговые укрепления. Русские форты были рассчитаны на оборону против горцев и не могли противостоять флоту западных держав с его мощной артиллерией.

В этой обстановке царское правительство приняло решение об упразднении укреплений Черноморской береговой линии. Весной 1854 г. они почти все были ликвидированы, а гарнизоны эвакуированы. Лишь Анапа и Новороссийск оставались занятыми русскими войсками.

Усилия использовать в своих интересах военные силы адыгов не увенчались успехом. Адыги отказывались воевать во имя интересов заморских правителей. Они в массе своей не поддержали ни операции противников России против Новороссийска в феврале 1855 г., ни высадку десантов в районе Анапы в мае и на Таманском полуострове в сентябре того же года. Основная причина подобного поведения черкесов, до этого активно ведших борьбу против колониального наступления царизма на их земли, вскрыта К. Марксом и Ф.
Энгельсом, которые писали: «…перспектива присоединения к Турции, по- видимому, отнюдь не приводит их в восторг».

Когда в мае 1855 г. царские войска оставили Анапу, ее занял отряд адыгов во главе с Сефер-беем Заноко. Летом 1855 г. англичане решили высадить свои войска в Анапе и потребовали от Заноко уступки этой крепости.
Однако Сефер-бей решительно отказал им в этом, объясняя, что Анапа принадлежит адыгам. Горцы поддержали своего вождя и заявили, что если англичане и французы займут Анапу, то против них они станут действовать, как против своих врагов. Союзники вынуждены были уступить.

Итоги Крымской войны подвел Парижский конгресс 1856 г. Вопрос о
Черкесии был во время переговоров о заключении мира предметом острой дипломатической борьбы. Английская делегация оспаривала право России на
Северо-Западный Кавказ и, стремясь добиться пересмотра Адрианопольского договора, требовала признания независимости Черкесии. Однако, Франция в этом вопросе не поддержала Англию, чем сильно помогла царизму. Используя поддержку французов, русские дипломаты добились успеха. Требования англичан по черкесскому вопросу не нашли отражения в Парижском мирном договоре, заключенном в марте 1856 г. Хотя царское правительство в целом потерпело поражение в Крымской войне, владения России на Кавказе были за ней сохранены. Англия, подписав Парижский договор, по существу отдавала Кавказ
России. Недаром британский посол в Стамбуле С. Каннинг мрачно заявил после подписания Парижского договора: «Будущее Черкесии — безнадежно».

Усиление колониального наступления царизма на Северо-Западном Кавказе.

После окончания Крымской войны царское правительство усилило наступление на «непокорных» горцев Северного Кавказа. Против них была направлена усиленная Кавказская армия, в составе которой в 1859 г. насчитывалось свыше 308 тыс. человек. Основные силы были брошены сначала портив отрядов Шамиля — имама Чечни и Дагестана. В центре внимания царских военачальников оставалась также задача подчинения населения Черкесии. Здесь в течение 1856—1859 гг. большие масштабы приняли вырубки лесов, разорение черкесских аулов и насильственное переселение адыгов.

После капитуляции Шамиля в августе 1859 г. царское командование двинуло основные силы Кавказской армии против адыгов. Война велась по системе командующего армией А. И. Барятинского. Суть ее заключалась в том, что земли, захваченные у адыгов, немедленно заселялись русским казачьим населением, а горцев теснили далее, вынуждая их покориться. Этот план приводил в исполнение с 1860 г. командующий войсками Кубанской области генерал Н. И. Евдокимов, вошедший в историю как палач-истребитель адыгских народов.

Царские войска активно вели военные действия. По словам очевидца М. И.
Венюкова, «война шла с неумолимою, беспощадной суровостью. Мы продвигались вперед шаг за шагом, но бесповоротно и очищая от горцев, до последнего человека, всякую землю, на которую раз становилась нога солдата. Горские аулы были выжигаемы целыми сотнями, едва лишь сходил снег, но прежде, чем деревья одевалися зеленью (в феврале и марте); посевы вытравлялись конями или даже вытаптывались. Население аулов, если удавалось захватить его врасплох, немедленно было уводимо под конвоем в ближайшие станицы и оттуда отправляемо к берегам Черного моря и далее, в Турцию». С 1860 г. в Черкесии действовали три крупных царских отряда: адагумский, шапсугский и лабинский.

0бъединение военных сил Черкесии. Сочинский меджлис 1861г.

Горцы Северо-Западного Кавказа в условиях натиска царских колонизаторов взялись за оружие и поднялись на борьбу за свою свободу. Они храбро сражались с превосходящими силами огромной Российской империи. В мае
1857 г. упорные бои шли в стратегически важном месте при выходе р. Белой из гор. Абадзехи отстаивали свою землю шаг за шагом и не пропускали ни одной колонны царских войск без боя. Однако они вынуждены были отступить и здесь было заложено укрепление Майкоп. При штурме царских укрепленных пунктов адыги демонстрировали массовый героизм. «Ожесточение, с которым они бросались на стрелков, было изумительною, — вспоминает участник войны И.
Дроздов,— в буквальном смысле они лезли на штыки, на которых и погибали».

Угроза со стороны царизма побуждала горцев к объединению сил. В 1861 г. в долине р. Сочи был избран совет, названный «меджлисом вольности черкесской». О возникновении государства абадзехов, убыхов и шапсугов были поставлены в известность царская Россия, Турция, Англия и Франция. В состав меджлиса входило 15 человек во главе с Хаджи Керендук Берзеком. Членами этого меджлиса, названного «великим и свободным заседанием», являлись также адыгский военный лидер Карабатыр Заноко (сын Сефер-бея), Измаил Дзиаш, Биш-
Хасан-эфенди.

Меджлис разделил подвластную ему территорию на 12 округов, создал аппарат управления и ввел налоги. Каждые 100 дворов должны были выставлять по 5 всадников для создания постоянного войска. Для меджлиса были построены здания суда, молельни и кунацких.

Государство горцев возникло во время и в целях обороны от внешнего вторжения. В основу его деятельности был положен принцип коллегиальности управления и выборности в состав административных органов. Сочинский меджлис сыграл важную роль в сплочении военных сил адыгов.

Дипломатические инициативы руководителей Черкесии.

Сочинский меджлис вступил в переговоры с царским правительством. В сентябре 1861 г. царь Александр II принял представителей адыгов и убыхов во время своего пребывания в Закубанье. Горцы соглашались перейти в русское подданство, если им дадут возможность остаться в горах, на исконных местах жительства. Однако царь заявил: «Я даю месячный срок — абадзехи должны решить: желают ли они переселиться на Кубань… или же пусть переселяются в
Турцию». Горцы отвергли эти жестокие требования. Военные действия возобновились.

Меджлис обнародовал призыв к «священной» войне. Тысячи убыхских удальцов прибыли на помощь абадзехам, против которых воевала русская армия.

В 1862 г. меджлис отправил посольство в Стамбул, Париж и Лондон для исходатайствования помощи. Его возглавлял Измаил Дзиаш. По прибытии черкесских посланцев в Великобританию, их стали возить по крупным городам сторонники Д. Уркарта. Устраивались многочисленные митинги, на которых высказывались требования общественности о помощи Англии кавказским горцам.
Однако призыв адыгов и убыхов о помощи остался безответным. Хотя и после
Крымской войны англичане подстрекали адыгов к борьбе с Россией, они не оказали горцам поддержки в решающий час и бросили их на произвол судьбы. К.
Маркс указывал на «бесстыдное одобрение, притворное сочувствие или идиотское равнодушие, с которым высшие классы Европы смотрели на то, как
Россия завладевает горными крепостями Кавказа…»

Окончание Кавказской войны.

В последних боях с царскими захватчиками адыги проявляли упорство и мужество. Они связывались друг с другом ремнями, чтобы ни один не посмел подумать об отступлении, бросались в пропасть, чтобы избежать плена.
Храбрые горцы бились до последней капли крови.

Однако силы были неравны. Еще в 1860 г. под ударами царских отрядов капитулировали натухайцы. Части Кавказской армии сжимали вокруг адыгов кольцо кордонов. К лету 1863 г. в Черкесии были 14 русских кордонных линий:
Анапская, Адагумская, Абинская, Хабльская, Шебжская, Пшишская, Пшехская,
Белореченская, Абадзехская, Даховская, Нижне-Лабинская, Верхне-Лабинская,
Урупская, Нижне-Кубанская. В 1863 г. было сломлено сопротивление шапсугов и абадзехов, а в марте 1864 г. сложили оружие убыхи. 21 мая 1864 г. в глухом урочище Кбаада (ныне Красная Поляна) были проведены торжества царских войск по поводу завоевания Западного Кавказа и окончания Кавказской войны.

Прогрессивные деятели всего мира сочувствовали освободительной борьбе кавказских горцев и восхищались ею. «Храбрые черкесы снова нанесли русским несколько серьезных поражений. Народы, учитесь у них, на что способны люди, желающие оставаться свободными», — с такими словами обращался к читателям
«Коммунистический журнал» — орган руководимого К. Марксом и Ф. Энгельсом
«Союза коммунистов». Образы кавказских горцев, боровшихся за независимость и свободу, показали в своих гениальных произведениях М. Ю. Лермонтов и Л.
Н. Толстой.

Вынужденное переселение адыгов в Османскую империю.

Финал Кавказской войны ознаменовался для адыгов подлинной национальной трагедией — вынужденным переселением сотен тысяч человек в Османскую империю. Главной причиной переселения было давление царизма. Царское правительство стремилось «очистить» Северо-Западный Кавказ от коренного населения, чтобы быстрее окончить войну и прочно закрепить за собой завоеванные земли. «Переселение непокорных горцев в Турцию,— подчеркивал генерал Н. И. Евдокимов,— без сомнения, составляет важную государственную меру, способную окончить войну в кратчайший срок, без большого напряжения с нашей стороны». Свою роль в переселении сыграли также подстрекательства определенных кругов Османской империи, ошибочная позиция известной части местных феодалов и мусульманского духовенства.

Во время переселения от голода, лишений и болезней погибло большое количество адыгов. Всего выселилось горцев, по официальным российским данным, около 500 тысяч человек за время с 1858 по 1865 годы, из них до 470 тысяч адыгов. Однако есть основания считать эти данные заниженными.
Большинство переселенцев оказалось в Османской империи в тяжелом положении.
Они испытывали на земле султана жестокий гнет и угрозу ассимиляции.

Адыги, оставшиеся на родине стали жить в условиях колониального режима, установленного царизмом на Кавказе. Численность их была невелика и составляла в Кубанской области немногим более 60 тысяч человек. Эпоха независимого развития древнего народа завершилась.

Реферат: Внешкольное воспитание в дореволюционной России

Внешкольное воспитание в дореволюционной России

Появление самых первых форм внеучебной деятельности в России связано со Шляхтетским кадетским корпусом в Петербурге. В 30-х годах XVIII века воспитанник корпуса, будущий поэт А.П. Сумароков вместе с товарищами организовал литературный кружок. В праздничные дни и свободное время они собирались вместе с товарищами и читали свои литературные пробы. В 1759 г. учащиеся уже имели свой печатный орган под названием «Праздное время в пользу употребленное».

В Царскосельском лицее в один процесс соединялись учение и досуг лицеистов. Популярными были умственные забавы, упражнения на воображение, коллективные творческие дела: рукописные журналы, философские трактаты и диссертации, сходки при свечах, капустники, спектакли-импровизации, парламентские заседания, спортивные и художественные состязания.

Ценные начинания в организации внешкольной работы связаны с именем Н.И. Пирогова, который ввел в учебных заведениях литературные беседы, чтобы привить детям навыки самостоятельной работы.

В конце XIX века появился и термин «Внешкольная работа». Однако этим словом называли культурно-просветительную деятельность.

В дореволюционный период были попытки организации детских массовых мероприятий и даже детского внешкольного учреждения. В Харькове в 1895 г. открыли детский парк для игр. В 1898 г. на базе этого парка был проведен большой детский праздник деревонасаждения.

Интересное внешкольное учреждение возникло в 1899 г. в Петербурге в Мраморном дворце. Организатором его был агроном по образованию, преподаватель естественных наук в Кадетском корпусе Н.А. Бартошевич. Это учреждение явилось как бы прообразом станции юных натуралистов. В праздничные дни здесь собиралось несколько тысяч детей.

В 1904 г. в Москве был открыт первый городской народный дом, при котором создали клуб для детей.

В основе деятельности внешкольных учреждений начала ХХ века лежали стремления передовых российских педагогов: С.Т. Шацкого, А.У. Зеленко, К.А. Фортунатова — дать обездоленным детям «детские впечатления». Детские клубы, колонии, мастерские создавались педагогической общественностью на средства, собираемые по подписке. Сотрудники московского общества «Сетлемент» проводили педагогическую работу в группах мальчиков и девочек, объединенных по 12 человек по принципу товарищества в клубы-кружки. Каждый такой клуб имел свои определенные виды занятий, которые устраивались дважды в неделю. Кроме клубных занятий, время от времени устраивались общие для всех участников клубов посещения музеев, театров, загородные прогулки, был организован хор. Ребята сами вырабатывали правила клуба и подчинялись им.

С осени 1907 г. клубы помещались в специально выстроенном по проекту А.У. Зеленко здании. В нем были оборудованы мастерские: столярная, слесарная, переплетная, сапожная, швейная. Особые комнаты были отведены для занятия рисованием, черчением, фотографией. Большое помещение заняла библиотека. Была даже оборудована небольшая обсерватория. В зрительном зале устраивались концерты, ставились спектакли, проводились собрания.

Хотя в числе работников «Сетлемента» было чрезвычайно мало педагогов, главное внимание обращалось на общественное детское воспитание. Организация деятельности строилась в соответствии с планом работы, составленном на основе изученных социальных условий района между Бутырками и Марьиной рощей. В собственном доме в Вадковском переулке объединялись «Дневной приют для приходящих детей Сущевского попечительства о бедных, детский сад, «Частное учебное заведение III разряда для лиц обоего пола Л.К. Шлегер» (фактически двухгодичное городское училище с совместным обучением для детей до 14 лет), кабинет врачебной помощи, «Ремесленные курсы, разрешенные на имя архитектора А.У. Зеленко» (фактически профтехучилище широкого профиля с числом учащихся до 200 человек). И сверх того — клубы для подростков, куда приходили молодежь и взрослые с окрестных предприятий, колония в Щелкове. Финансировала «Сетлемент» крупная буржуазия, которая находила для себя вполне приемлемым создавать учреждения, стоящие вне курса казенной педагогики.. Хотя педагоги, работавшие с А.У. Зеленко и С.Т. Шацким, всячески сторонились политики и вели с детьми культурно-просветительную работу, 1 мая 1908 г. царскими властями было закрыто и общество «Сетлемент», и все его учреждения «за республиканские порядки» в них.

С большим трудом С.Т. Шацкому, В.Н. Шацкой, Н.О. Массалитиновой, А.У. Зеленко, Л.К. Шлегер, А.А. Фортунатову и другим удалось возобновить работу с детьми в виде общества «Детский труд и отдых» , но кружки уже формировали не по принципу товарищества, а по интересам. Целью этого общества оставалась культурно-воспитательная работа среди подрастающего поколения Москвы.

В 1911 г. была организована в деревне, в Калужской губернии, колонию «Бодрая жизнь», которая проработала три года. В колонии дети занимались физическим трудом, ритмической гимнастикой, чтением, играми, общественной деятельностью. Большое место в жизни колонии занимало искусство: слушание музыки, хоровое пение, подготовка детских спектаклей-импровизаций, игра на музыкальных инструментах. Значительное внимание уделялось коллективным и индивидуальным формам работы. Физический труд носил организованный планомерный характер со строго налаженным учетом и контролем его результатов. Всемерно поощрялась инициатива, выдумка, практическая сметка. Наряду с развитием навыков разумного хозяйствования у детей это способствовало экономии ограниченных материальных ресурсов колонии. Девизом были слова: борясь за экономию, думай о качестве, цени время!

Другой значительной попыткой клубной работы с детьми стал «Детский уголок» М.В. Полетаевой, который продолжил свою деятельность и после революции. Работа в «Детском уголке» строилась на принципах самоуправления.

В 1914 г. Союзом клубов было создано справочное бюро, обобщившее информацию по внешкольному воспитанию.

Справочный материал

ЗЕЛЕНКО Александр Устинович (1871 — 1953) — советский архитектор, педагог и общественный деятель. Сын профессора Военно-медицинской академии, после окончания Кадетского корпуса поступил в Петербургский институт гражданских инженеров, затем учился в Вене, работал в мастерской прославленного московского архитектора Ф.О. Шехтеля. В 1903 г. поехал в США, где более двух лет работал на стройках. По возвращении предложил Л.К. Шлегер создать в Москве, используя опыт американских общественных и кооперативных организаций, образовательно-воспитательный и оздоровительный комплекс для подростков из рабочих семей, что и было осуществлено им совместно с С.Т. Шацким. Зеленко — автор оригинального проекта и руководитель строительства особняка для «Сетлемента» (здание сохранилось). За связь с революционным подпольем был арестован. Эмигрировал в Западную Европу, где изучал опыт многих известных педагогов, который отразил в серии статей «Современные реформаторы воспитания и образования». Возвратившись в Россию, преподавал в университете имени Шенявского, на Пречистенских курсах. Один из авторов и участников проверки экспериментальных учебного плана и программы по начальному обучению, составленных с учетом опыта американских педагогов. После октября 1917 г. вел научно-исследовательскую и педагогическую работу, был членом Государственного ученого совета Наркомпроса. По предложению Н.К. Крупской совершил поездку в США, где ознакомился с опытом организации культурно-просветительских учреждений в рамках кооперативного движения. По итогам поездки написал книги: «Современная Америка», «Детские музеи в Сев. Америке». Последние годы — научный сотрудник Института художественного воспитания АПН РСФСР, директором которого была В.Н. Шацкая.

Массалитинова Надежда Осиповна (1876 -1924) — педагог и общественный деятель. По окончании томской гимназии училась на Бесстужевских курсах, за связь с революционным подпольем была выслана на родину, в Томск, где работала в Томском обществе содействия физическому воспитанию, основанном В.С. Пирусским. По возвращении в Москву преподавала в частных гимназиях математику и естествознание, на курсах дошкольных и внешкольных работников. С 1913 г. — постоянная сотрудница С.Т. Шацкого в обществе «Детский труд и отдых» и на Первой опытной станции по народному образованию. Совместно с А.У. Зеленко написала книги: «Сборник подвижных игр» и «Площадки для подвижных игр в городах Америки, Европы и России».

МЕДЫНСКИЙ Евгений Николаевич (1885 — 1957) — видный советский ученый-педагог, доктор педагогических наук, профессор, действительный член Академии педагогических наук РСФСР. В 1914 г. окончил юридический факультет Петербургского университета. Педагогическую деятельность начал в 1911 г. — заведовал земскими школами Царскосельского уезда. В 1912 — 1915 гг. Читал курс по внешкольному образованию в Педагогической академии, читал лекции на педагогические темы в университете Шенявского в Москве, на летних учительских курсах в Уфе, Серпухове и других городах. В 1917 — 1922 гг. Работал в Нижнем Новгороде и Свердловске. С 1922 г. жил и работал в Москве. В 1944 — 1948 гг. — заведующий отделом истории педагогики АПН РСФСР, директор государственной библиотеки по народному образованию, в 1947 — 1952 гг. — член Президиума Академии педагогических наук РСФСР.

ПОЛЕТАЕВА Мария Васильевна — советский педагог, специалист по дошкольному воспитанию, много лет работала с С.Т. Шацким. Одна из активных сотрудниц «Сетлемента» с самого его основания. Организовала в Москве, в Замоскворечье, для младших школьников и подростков клуб «Детский уголок», продолжавший свою деятельность и после 1917 г.

ФОРТУНАТОВ Александр Алексеевич (1884 — 1949) — советский педагог. Сын известного русского статистика и общественного деятеля, профессора петровской сельскохозяйственной академии. Специалист по методике начального обучения и преподаванию истории, профессор МГПИТ им. В.И. Ленина, автор трудов по истории педагогики. Многие годы работал на Первой опытной станции по народному образованию.

ШАЦКАЯ Валентина Николаевна (1882 -1978) -одна из активных деятелей народного образования и педагогической науки. В 1905 г. окончила с золотой медалью Московскую консерваторию по классу фортепиано. Педагогическую работу начала в музыкальной школе В.В. Калюжного в 1905 г. и одновременно руководила эстетическим воспитанием в детских учреждениях обществ «Сетлемент», «Детский труд и отдых». В 1911 г. вместе с С.Т. Шацким организовала в Калужской губернии на общественные средства летнюю трудовую колонию «Бодрая жизнь». В 1919 — 1932 гг. Вела педагогическую работу в 1-й опытной станции по народному образованию Наркомпроса РСФСР. С 1932 г. — преподавала музыку в вузах Москвы. С 1944 г. была научным сотрудником в учреждениях Академии педагогических наук РСФСР, в 1947 — 1962 гг. — директор НИИ художественного воспитания АПН РСФСР. Автор многочисленных работ по эстетическому воспитанию, музыкальному образованию.

ШАЦКИЙ Станислав Теофилович — родился 13 июня 1878 г. в Смоленске в семье чиновника — делопроизводителя первого пехотного Невского полка — Теофила Осиповича Щацкого (1838 -1901) и Антонины Клементьевны Шацкой (в девичестве Ляхович, 1851 — 1921). В 1881 г. семья переехала в Москву. Станислав Шацкий был по своей натуре жизнерадостным, инициативным ребенком, он любил людей, стремился к общению с ними. Но в своей семье мальчик чувствовал себя одиноким, мучительно переживал семейные ссоры, был замкнут, храня в тайне от окружающих «свое» — детское, хорошее, так рвавшееся на волю. Его необыкновенная одаренность проявлялась уже в детские годы. Он был поразительно наблюдательным, впечатлительным, остро и тонко воспринимал окружающий мир, обладал прекрасным музыкальным слухом.

ШЛЕГЕР Луиза Карловна ( 1863 -1942) — советский педагог, специалист по дошкольному воспитанию и начальному обучению. В 1905 г. организовала первый в Москве народный детский сад, затем городское училище по специальной программе, где занятия вели наряду с учителями-профессионалами студенты Московского университета и Петровской сельскохозяйственной академии. Открыла начальную школу, оформленную, чтобы обойти запреты властей, как «частную школу госпожи Адлер», где обучение велось по экспериментальной программе, составленной вместе с А.У. Зеленко. Привлекла С.Т. Шацкого к участию в создании московского общества «Сетлемент». После закрытия «Сетлемента» стала бессменным сотрудником Шацкого в руководстве московским филиалом общества «Детский труд и отдых», а после октября 1917 г. — Первой опытной станцией по народному образованию.

1. Шацкий С.Т. Детский труд и новые пути  //Пед. соч. — Т. 1. — С. 201-256

«…отмечу те мысли, которые обсуждали мы весной 1905 года в старою, заброшенном н пустом ломе под Москвой в любимое время вечернего чая, размешивая сахар деревянными палочками вместо ложек.

Не надо никакой предвзятости — качнем попросту жить и будем вводить в эту жизнь то, что лучше вести создает живую детскую атмосферу, будем считаться только с тем, что мы увидим, а не с тем, что мы придумаем. Мы не должны быть связаны, мы должны построить детское дело, внимательно следя за жизнью. У детей нет предрассудков, они — настоящие творцы, полные верных инстинктов, чувств и мыслей, они лишены традиции, их подвижность и оригинальность — наши главные помощники; размеров той помощи, которую окажут нам. дети, нельзя достаточно оценить.

Дети во всем свете одинаковы — везде у них нечто свое, детское, они очень общественны и чрезвычайно быстро ассимилируются друг с другом. На всем свете и во всех странах у детей масса общих игр, занятий, привычек; русские ребята в Америке — настоящие маленькие американцы. Поэтому надо держаться только того, что является общим для всех детей; такие общие основы только и могут дать настоящую постановку детской жизни.

У нас дети должны почувствовать себя маленькими распорядителями своей общей жизни; наша колония — это детский кружок, который сам для себя создает законы. У каждого из нас, взрослых, есть воспоминания о совместных предприятиях, шайках, играх, кружках. Мы всегда собирались вместе подальше от взрослых и сами устраивали свою жизнь и всегда делали из этого тайну, Теперь нам надо только устроить, чтобы все эти «тайны» были самым законным делом. Только это и дорого. Дети не могут жить нормально вне свободного общества детей. Нужно дать им возможность создать свое общество. Самое главное у детей—их общественные инстинкты,

Мы — товарищи детей. Мы должны делать все, что делают дети, и не должны цепляться за свой авторитет, чтобы не подавить ребят. Мы должны самым точным образом подчиняться всем правилам, которые вырабатывают дети. Чем больше они будут видеть в нас участников их жизни, ревностно исполняющих общие обязанности, тем лучше. Пусть они за нами замечают все промахи наши, тогда мы легче сойдемся с ними и добьемся искренних отношений…

Один из московских приютов соглашался отпустить к нам на лето несколько мальчиков…

…Жить рядом с детьми было и легко и очень трудно. Эта работа была неровна, шла как-то полосами, которые следовали друг за другом почти без всякой видимой связи, неожиданные для нас. Всякий раз, как шла живая работа и игра, возня, песня, шутки, купание, бег взапуски, прогулки, чувствовали мы себя легче и быстро проникались надеждами и строили планы на будущее; но когда наступали полосы усталости, оживление спадало, появлялось ощущение того, что дело идет как-то «не так», что есть много вопросов, которые надо разрешитъ сейчас, не откладывая, но на то нет сил, ни мыслей, и тогда отношения с ребятами, такие естественные, близкие в моменты оживления, казались искусственными и ложными. Вот тогда и было очень трудно. Особенно часто это бывало по вечерам. Мы оба сильно уставали. Хотелось тишины, спокойного обмена мыслями, похить чаю с «клюквенным экстрактом» и лечь спать. Но тут и «начиналось».

Дети легче понимают друг друга, чем мы их, поэтому нужно, чтобы один-двое из ребят поняли нас, а остальным они сумеют растолковать, что нам нужно, и более убедительным способом, чем то мы сами можем сделать. Завязать такие дружеские связи можно в беседе, во время работы, прогулки. Эти первые друзья возьмут на себя почин без нашего даже указания; к ним присоединятся незаметно и другие. Короче сказать, нам были трудно, и мы ждали помощи от ребят. Вполне естественно, мы за помощью обратились к тем ребятам, которые выделялись из общей среды. У нас такими были бойкие друзья Вася Таланов и Ваня Жегунов. Мы с ними стали советоваться о наших делах, поручали ответственные дела — сходить в лавку, затопить плиту, смотреть за книжками, которые кучкой лежали на окне; они чаще других входили к нам в комнату; у них часто бывали ключи от погреба; с ними мы перекидывались замечаниями, словечками,

Результаты сказались очень быстро. Оба приятеля бросили свои шалости, стали деловиты, и все стало кипеть в их руках. Они как-то «сразу» поняли нас, первые брались за свою работу, и мы быстро почувствовали большое удовлетворение от сознания правильности своего «метода». Нам стало «легко»…

…Одно нам удалось безусловно: мы постигли тайну собственного превращения в детство. С детьми мы были сами почти дети. Эти настроения заражали их. Они окрасили в свой цвет и нашу трудовую жизнь и наши беседы, занятия и внутренние отношения. Все это приняло интенсивный, почти стремительный характер. Работа наша давала большое удовлетворение. Наши обычные общественные работы—кухня и уборка комнат— стали привычными…

…Был у нас с Устинычем поднят вопрос и о занятиях. Но нам хотелось чего-нибудь такого, что не отзывалось бы школой…

…Пусть мы начнем с маленького, будем ждать, пока дети сами начнут создавать свой клуб, свой общественный уголок, вроде как: это вышло в колонии. Мы предложим им занятную для них организацию, своего председателя, секретаря в каждой группе. Пусть мальчики смешаются с девочками в общей работе…»

2. Документы московского общества «Сетлемент»

Устав

«Утверждаю»

Московский градоначальник

генерал-майор Рейнбот

…Общество имеет целью содействовать развитию и удовлетворению культурных и общественных потребностей малообеспеченной и малокультурной части населения города Москвы, обращая особое внимание на врачебно-воспитательную работу среди подрастающего поколения…

П р и м е ч а н и е. Общество руководствуется в своей деятельности принципом полной беспартийности. (Научный архив АПН СССР, ф. 1, оп. 1, ед. хр. 58, л. 108. )

Из протокола заседания сотрудников «Сетлемента»

12 сентября 1906 года

А. У. Зеленко: Чем устав туманнее и неопределеннее, тем лучше, так как наша работа тогда не будет стеснена и ограничена администрацией. (Научный архив АПН СССР, ф. 1, оп. 1, ед. хр. 58, л. 80.)

Члены финансового комитета московского общества «Сетлемент»

Сытин И. Д. — гласный Моск. Гос. Думы, старшина церкви Воскресения Христова, общества попечительства беспризорным и освобожденным из мест заключения несовершеннолетним

Вундерлих P. Ф. — представитель фирмы Бруно Вунлерлих н «К°»

Останин П. В. — представитель торгового дома «А. Трапезников и К°» и русского фотографического общества

Кронлейн П. В. — учредитель торгового дома Гензель н Беренштам, попечитель о бедных евангелического исповедания

Каверин А. И. — член торгового дома «Каверин и К°» (шерстяные товары)

Волошинов Н. П. — директор-распорядитель Страхового общества

АпаринГ.И. — главный счетовод столичного попечительства о народной трезвости

Бурышкип А. В. — директор фирмы по торговле мануфактурой, попечитель приходской школы при церкви Ильи Обыденского, Николаевского благотворительного общества при Воспитательном доме, выборный Московского купеческого сословия; гласный Моск. Гос. Думы, член попечительств Московского Мещанского мужского и женского училищ, старшина церкви Св. Великомученика Антипия.

(Вся Москва. — М., 1908; Краткий отчет правления общества «Сетлемент»

//Научный архив АПН СССР, ф. 1, оп. 1, ед. хр. 60, л. 10.)

3. Воспоминания воспитанника «Сетлемента»

«…Мне было 13 лет, когда я впервые, в 1908 году, попал в «клуб», как мы называли учреждение в Вадковском переулке, где зимою собирали ребят, проживающих на ближайших улицах, в переулках и тупиках. По рассказам ребят, в этом «клубе» можно было интересно проводить время: заниматься столярным, слесарным или переплетным ремеслом, получать книги для чтения, петь в хоре, участвовать в постановках спектаклей, заниматься историей, химией — словом, всем тем, что тебя интересует, по собственному выбору.

Здесь я впервые увидел С.Т. Шацкого, приветливо встречающего ребят в вестибюле здания общества «Детский труд и отдых». Он задушевно беседовал с каждым из нас, расспрашивал, где и с кем живешь, где учишься, помогал выбрать интересующее каждого из нас занятие. Я выбрал для себя занятия по столярному делу (руководитель И. И. Борисов, по истории А.A. Фортунатов и в кружке по пению В. Н. Шацкая).

Контингент ребят, посещавших «клуб», был очень различный — преимущественно дети бедных родителей — рабочих или мелких служащих, подростки—ученики различных мелких мастерских и фабрик в большинстве близлежащего завода — и так называемые уличные ребята, среди них были такие «вожаки улиц», которые славились своим стажем по части приводов в полицию за воровские дела».

Из архива В. А. Изачик.

4. Из письма Н.О. Массалитиновой — В.С. Пирусскому

«…В каждой группе предельное 15 человек; она носит свое определенное название,; напр. клуб русский, английский, клуб друзей, те щей, клуб «Заря», клуб «Ландыш», клуб австрийский и т. п.

Каждый клуб собирается 2 раза в неделю с до 8 часов. Внешняя организация каждого клуба такова: мальчики и девочки отдельно; ядро первых 2—3 клубов образовали дети, известные руководители всего этого дела. Члены в клуб принимаются баллотировкой по большинству голосов; желающий вступить новый член, если есть место (группа меньше 15-ти), по рекомендации члена принимается на 4 посещения кандидатом; смотря по поведению его выбирают членом. Из среды членов выбираются председатель и секретарь. Общее руководство делом и заседаниями принадлежит члену-сотруднику (взрослому), одному из тех, кто составляет группу устроивших эти клубы. Этот сотрудник среди детей является равноправным товарищем и как бы только помогает им вести заседания, разрешать вопросы, но не может давить на их решения. В младших группах (дети принимаются не моложе 10-ти и до 15-ти) он, собственно, фактически ведет заседания, особенно у девочек, вообще довольно вялых, ну а мальчики сами ведут свои заседания.

Каждый клуб имеет свои правила очень несложные, в общем все они сводятся к следующим: 1) число членов до 15; 2) председатель и секретарь выбираются на 1 месяц; 3) во время заседаний сидеть смирно, не мешать; 4) председатель имеет право делать замечания; 5) кто не слушается, того за дверь (подлинные слова из правил одного клуба); 6) кто пропустил 2 раза подряд и не объяснил причину отсутствия, тот исключается; 7) за шалость после предупреждений исключают…

В других клубах эти правила несколько варьируются, то более резкие, то более расплывчатые, но смысл приблизительно один и тот же. Внутренняя жизнь клуба состоит: 1) в занятиях и 2) в развлечениях, кроме заседаний. 1) Занимаются с сотрудниками разными предметами, устраивают экскурсии, прогулки; 2) раздаются играми подвижными и сидячими: шашки, шахматы, лото и пр. Устраивают вечеринки, литературные вечера и спектакли.

Каждый клуб делает все отдельно, но часто приглашает к себе в гости и другие клубы. Иногда все клубы избирают общие комиссии по каким-либо вопросам, например: музыкальную, хорового пения, распределение мест бесплатных в театре и т. п…»

Из архива В. А. Изачик.

Список литературы

1. Внешкольные учреждения /Под ред. Л.К. Балясной. — М., 1978

2. Малинин В.И. К истории московского общества «Сетлемент» // Сов. Педагогика. — 1985. — № 4.

3. Российская педагогическая энциклопедия: В 2 тт. /Гл. Ред. В.В. Давыдов. — М., 1993. — Т. 1.

4. С.Т. Шацкий: работа для будущего / Сост. В.И. Малинин, Ф.А. Фрадкин. — М., 1989

5. Сущенко Т.И. Педагогический процесс во внешкольных учреждениях. — Киев, 1986

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://ref.com.ua

Доклад: Петр I

Петр I

Когда умер отец Петра I, царь Алексей Михайлович, Петру было только четырегода. Царем стал его старший брат Фёдор. После смерти Фёдора царями сделалисьодновременно братья Иван и Пётр. Иван был слабый и больной мальчик, а Петрубыло всего 10 лет. Вместо них правила государством их старшая сестра Софья,умная и честолюбивая женщина. Она хотела продолжать править государством ипосле совершеннолетия Петра. Поэтому она отправила Петра с матерью в селоПреображенское, недалеко от Москвы. Там Пётр прожил семь лет.В это время в России не хватало образованных людей. Были хорошие знатокилатинского и греческих языков, красноречивые ораторы, храбрые воины, но почтине было инженеров и учёных. Армия была плохо вооружена и обучена, а военногофлота и вовсе не существовало. Нужно было вывести Россию из отсталости,построить фабрики и заводы, принять новые законы, привлечь к управлениюгосударством энергичных и образованных людей. Время это не прошло для Петра даром. В своих детских играх «в солдаты» сдеревенскими мальчишками он создаёт основу будущей русской регулярной армии.Плавая по реке и озеру на небольшой парусной лодке, он уже думает о созданиирусского флота. Тогда же Пётр познакомился с иностранцами — «немцами» (в товремя русские так называли всех иностранцев), жившими недалеко от селаПреображенского. Знакомство с ними было первой встречей Петра с ЗападнойЕвропой, показавшей ему насколько Европа опередила Россию. От этих иностранцевПётр научился многому. Он изучил арифметику, геометрию и артиллерийское дело;знакомился он и с другими науками, учился строить крепость и корабли. Так Пётрещё юношей получил широкое по тому времени образование.Когда Петру исполнилось 17 лет, сторонники Софьи решили убить его и объявитьСофью царицей. Пётр вовремя узнал об этом и бежал в соседний монастырь. Вскорек нему прибыло его молодое войско и часть старых войск, бояре и другиевлиятельные люды. В борьбе с Софьей Пётр оказался победителем. Получив власть,молодой царь решил сразу же приступить к выполнению своих обширных плановпреобразования России.Чтобы стать европейским государством, России был нужен выход к морю. Сначалабыла сделана попытка добиться выхода к Чёрному морю. Пётр сам руководил двумяпоходами против Турции.

Он взял крепость Азов и начал укреплять берегаАзовского моря, чтобы через него проникнуть в Чёрное море.Желая заключать союз с европейскими государствами против Турции, Пётротправил в Западную Европу «Великое посольство». Сам царь поехал инкогнито,как простой солдат Пётр Михайлов.Однажды в голландском городке Заандаме, на верфи, где строили морскиекорабли, появился новый плотник. Вместе со всеми он строгал доски, забивалгвозди, таскал тяжёлые брёвна. Когда строгий мастер окликал его: «Эй, плотникПитер, иди сюда!», он торопливо подбегал и почтительно выслушивал приказание.После работы он долго шагал по городу, стараясь увидеть как можно большеинтересного. С удивлением узнали впоследствии жители Заандама, что молодойплотник Пётр Михайлов — на самом деле русский царь Пётр 1, отправившийся взаграничное путешевствие. Не из праздного любопытства, поехал молодой царь. «Яученик и нуждаюсь в учителях», — вырезал он на своей личной печати. А учитьсяна самом деле приходилось многому. Затем он четыре месяца учился кораблестроению в Англии. Одновременно он вёлпереговоры с правительствами европейских держав, изучал различные ремёсла,посещал лекции, музеи, фабрики, больницы. Заключить союз против Турции Петруне удалось, но он вернулся в Москву зрелым человеком, с готовым планомгосударственных реформ. Не теряя времени, Пётр сразу приступил к проведению своих реформ. Онифактически охватили все области жизни русского народа. Пётр решилевропеизировать даже внешний вид русского человека. Боярам и придворным онприказал брить бороды, носить европейскую одежду, пить кофе и ходить навечеринки, как в Европе. Одновременно Пётр приступил к созданию регулярнойармии и флота по европейскому образцу. Его реформы центрального и местного управления имели целью усилитьцентрализацию власти в стране.

Даже православную Церковь он подчинилгосударственной власти. Последнее вызвало недовольство не только средидуховенства, но и в широких кругах населения.Желая закончить все реформы в течение своей жизни, Пётр требовалисключительных усилий и жертв от своих помощников. Он учился сам и заставлялучиться своих подданных. Он сам подавал им пример своей неутомимойдеятельностью, решительными, а порой и жестокими мерами. Пётр, первый вкороткий срок дал новое направление всей русской жизни. Ломая старое, ониногда уничтожал и хорошее, заменяя русские обычаи и традиции иностранными, невсегда годными для России. Это создавало сильную оппозицию его реформам. Но вглавном Пётр добился своей цели: за время своего царствования он сделал Россиювеликой державой. Своим гением, работоспособностью, энергией и упорством, а такжетребовательностью, доходившей иногда до жестокости, и любовью к России Пётрсумел решительно изменить ход русской истории. Из Московского государства,сильно отставшего от Запада из татарского ига, он создаёт Российскую империю,вошедшую великой державой в семью европейских государств.Все изменения в стране проводились по приказу Петра и при его личном участии.Во многом отличался от других царей. Это был выдающийся государственныйдеятель, талантливый полководец и флотоводец, он участвовал во многихсражениях. Пётр был образованным человеком, хорошо знал математикуартелерийское и морское дело. Царь Пётр был не только учителем и строителем новой империи, но и выдающимсядипломатом и полководцем.

После двух походов против Турции, Петру пришлосьобратить внимание на север: там был сильный враг — Швеция. В 1700 годуначалась Северная война со Швецией, продолжавшаяся 21 год. В 1703 году молодая и неопытная армия Петра была разбита под Нарвой -недалеко от Балтийского моря — талантливым полководцем, молодым шведскимкоролём Карлом ХII. Кроме двух гвардейских полков, созданных Петром ещё вюности, всё его войско бежало в полном беспорядке. Пётр не пал духом. Онувидел на деле все недостатки своей молодой армии и в кратчайший срок создалновую сильную армию.При Петре было создано около 200 предприятий металлургической, текстильной,судостроительной и других отраслей промышленности. Во всём этом Пётручаствовал красивейших городов мира. Лично: учил, помогал и наблюдал заисполнением. При Петре появилась первая русская газета и была основана Академия наук.Тогда же была создана новая, более простая русская азбука. Чтобы быть ближе к Западной Европе, Пётр решает основать новую столицу напобережье Балтийского моря. В 1703 году он начинает строить на берегу рекиНевы, при её впадении в Финский залив, город Петербург. Заключив мир со Швецией и закрепив за Россией владение восточными берегамиБалтийского моря, Пётр провозгласил в 1721 году Московское государствоВсероссийской Империей, а себя — Императором. Потомство назвало Петра Первого- Великим. Умер Пётр так, как и жил: не жалея себя и жертвуя собой для России и русскихлюдей. В 1725 году он лично спасал солдат, тонувших во время наводнения вфинском заливе, сильно простудился и вскоре умер.Современники считали Петра лучшим корабельным мастером. При Петре 1 Россиясделала огромный шаг вперёд. Пётр был предан России, верил в её гигантскиевозможности, а потому его не устрашали и не могли остановить неудачи. Едва лине самой яркой чертой его личности было поразительное трудолюбие, котороепроявлялось всюду. Недаром А.С Пушкин называл Петра1 «вечным работником».

Реферат: Выборы в РФ

План

1. Введение
2. Понятие и виды избирательной системы
2.1. Мажоритарная избирательная система
2.2. Пропорциональная избирательная система
2.3. Смешанная избирательная система
3. Понятие и структура избирательного процесса
3.1. Назначение выборов
3.2. Регистрация избирателей и составление избирательных списков
3.3. Образование избирательных округов и избирательных участков
3.4. Формирование избирательных комиссий
3.5. Выдвижение и регистрация кандидатов
3.6. Предвыборная агитация и информирование населения
3.7. Порядок голосования, подсчет голосов избирателей, установление результатов выборов и их опубликование
4. Проблемы фальсификации выборов
5. Заключение
Введение
В демократическом обществе и государстве важнейшее значение имеет выборный путь реализации народовластия. Выборный путь формирования многих важнейших органов власти, регулярное проведение свободных и честных выборов — один из наиболее ярких показателей действительного демократизма существующего в стране политического строя, главный критерий его легитимности. Как отмечается во Всеобщей декларации прав человека (ст.21ч.3), «воля народа должна быть основой власти правительства; эта воля должна находить себе выражение в периодических и нефальсифицированных выборах, которые должны проводиться при всеобщем и равном избирательном праве, путем тайного голосования или же посредством других равнозначных форм, обеспечивающих свободу голосования»1.
Выборы представляют собой узаконенную форму прямого народного волеизлияния, важнейшее проявление демократии. Актуальность данной работы состоит с том, что именно через выборы граждане оказывают воздействие на формирование органов государственной власти и тем самым реализуют свое право на участие в управлении делами государства. Гражданское общество, основанное на плюрализме мнений и интересов людей, не в состоянии обеспечить добровольное законопослушание граждан, избежать острых социальных взрывов, а может, и кровавых столкновений, если органы государственной власти не будут образованы на справедливой выборной основе с участием самих же граждан.
Целью работы является анализ состояния современного избирательного процесса в Российской Федерации. А именно, какие, в настоящее время, избирательные системы используются в России, каковы стадии проведения избирательного процесса и проблемы связанные с этими стадиями, а также дать характеристику способом фальсификации выборов.
Работа состоит из трех глав. В первой главе «Понятие и виды избирательной системы», дана характеристика современным избирательным системам, а также суть их применения в современной России. Во второй – «Понятие и основные этапы избирательного процесса» рассмотрены основные этапы проведения выборов и проблемы связанные с этими этапами. В третьей – «Проблемы фальсификации выборов» описаны наиболее распространенные способы фальсификации итогов голосования.
1.Понятие и виды избирательной системы
Избирательная система – порядок выборов органов государственной власти, органов местного самоуправления и их должностных лиц, избираемых непосредственно гражданами2. В Российской Федерации гражданами избираются Президент РФ, депутаты Государственной Думы, депутаты законодательных (представительных) органов субъектов РФ, высшие должностные лица (главы высших исполнительных органов) субъектов РФ, представительные органы местного самоуправления, возможны выборы глав муниципальных образований, других органов и должностных лиц местного самоуправления.
Термин избирательная система используется в широком и узком смысле слова.
В широком смысле слова избирательная система – это упорядоченные общественные отношения, связанные с выборами органов публичной власти, составляющие порядок выборов. Сфера этих отношений весьма широка. В нее входят вопросы и определения круга избирателей и избираемых и инфраструктуры выборов (создание избирательных единиц, избирательных органов и др.), и отношений, складывающихся на каждой из стадии избирательного процесса вплоть до его завершения. В узком смысле – это определение того, кто из баллотировавшихся кандидатов избран на должность.
Избирательные системы по выборам в органы государственной власти и местного самоуправления (а также выборных должностных лиц) устанавливаются федеральными законами, законами субъектов РФ (а по выборам в органы местного самоуправления также уставами муниципальных образований) в соответствии с Конституцией Российской Федерации, Федеральным законом «Об основных гарантиях избирательных прав и права на участие в референдуме граждан РФ», конституциями (уставами) субъектов РФ.
Законодательно установленная для выборов, какого либо органа избирательная система влияет не только на персональный или партийный ее состав: все этапы избирательного процесса, начиная от выдвижения кандидатов в не малой степени также зависят от того, каков метод определения голосования. Не только выборы, но и другие важные политические аспекты политической жизни страны (региона) находятся под определенным (подчас весьма сильным) воздействием существующей модели избирательной системы: функционирование партий и партийная система в целом; деятельность парламента; стабильность правительства и всего механизма исполнительной власти и др. Одни типы избирательной системы могут поощрять развитие партий и многопартийной борьбы, другие – создавать особо благоприятные условия для становления двухпартийной системы; некоторые более выгодны для крупных, другие – для мелких партий и группировок; отдельные ее модели содействуют укреплению и централизации партий, иные, наоборот, стимулируют внутрипартийную борьбу. Существуют виды избирательных систем, которые могут эффективно применятся в условиях «партийного государства» и общества; другие формально сохраняют внепартийный характер. Наконец, что, безусловно, необходимо иметь в виду: практически любая из известных разновидностей избирательных систем в той или иной мере искажает волю граждан, высказанную на выборах, хотя характер содержания этих искажений для разных ее моделей не одинаковы3.
В Российской Федерации детальные правила в отношении избирательной системы установлены конституцией только в отношении выборов главы государства (президента). Таким образом, федеральный законодатель, равно как и органы власти субъектов РФ, муниципальных образований, имеют возможность самостоятельно определять избирательную систему для формирования представительных органов всех уровней, глав исполнительной власти российских регионов, городов и т.д.
Применявшиеся в Российской федерации разновидности избирательной системы, к сожалению, далеки от совершенства, и вызывают обоснованную критику со стороны специалистов, парламентариев, политиков и политических организаций. Пожалуй, как ни в одной другой сфере избирательного законодательства, именно применительно к моделированию избирательной системы России особое место приобретает изучение мирового опыта организации выборов, определения их победителей. Последний отличается многообразием: чем шире круг известных нам моделей избирательной системы, чем больше мы знаем о них, тем больше шансы подобрать в этом многообразии, ту одну модель, которая будет в наибольшей степени соответствовать условиям определенного субъекта местного самоуправления, региона, Российского государства в целом.
Наиболее распространенными из применяемых в мировой практике избирательных систем являются мажоритарная и пропорциональная избирательные системы.
1.1 Мажоритарная избирательная система
Мажоритарная система (от фр. Majority – «большинство») предполагает, что для избрания кандидат на мандат депутата или на иную выборную должность должен получить большинство голосов избирателей в избирательном округе (при выборах в парламент) или в масштабе всей страны (на президентских выборах). Применительно к парламентским выборам вся страна делится на примерно равные по числу избирателей округа, причем от каждого округа избирается один депутат (хотя могут быть созданы и многомандатные округа). Эта система имеет несколько разновидностей. Наиболее распространены две разновидности – мажоритарная система абсолютного большинства и мажоритарная система относительного большинства.
Самая простая разновидность – это система относительного большинства, при которой избранным считается кандидат, получивший больше голосов, чем любой из остальных кандидатов. Практически чем больше кандидатов баллотируются на одно место, тем меньше голосов требуется для избрания. Если кандидатов более двух десятков, может оказаться избранным кандидат, за которого подано 10% голосов или даже меньше4.
Сторонники мажоритарной системы относительного большинства, полагают, что она обладает целым рядом преимуществ по сравнению с другими системами.
Во-первых, поскольку эта система проводится в один тур, то эта система всегда результативна и поэтому экономична. Избиратели избавляются от необходимости повторно идти на избирательные участки, что всегда обременительно (от частых выборов избиратели «устают»), а государство не тратит средства на организацию и проведение еще одного голосования. Однако следует заметить, что это преимущество ощутимо, прежде всего, при системе голосования, когда выборы признаются состоявшимися при любой явке. В России же установлен порог явки для избирателей: выборы признаются состоявшимися, если в них приняло участие не менее 50% избирателей на выборах Президента РФ и не менее 25% на выборах депутатов Госдумы РФ.
Во-вторых, принцип, положенный в основу этой системы прост и понятен: каждый избиратель имеет один голос, и победит кандидат, набравший простое большинство голосов. При пропорциональной системе избиратель голосует, уже не за кандидатов, а за партийный список, что значительно осложняет выбор.
В-третьих, мажоритарная система относительного большинства способствует формированию прочных связей между депутатом и избирателями. Последние могут направить жалобу прямо своему депутату. Будучи избранным, от округа, депутат представляет всех избирателей этого округа, а не только тех, кто за него голосовал. Таким образом, интересы всех избирателей представлены в парламенте.
В-четвертых, сторонники мажоритарной системы относительного большинства к одному из основных преимуществ данной системы относят то, что она лучше обеспечивает необходимую для любого государства стабильность и управляемость. Сторонники этой системы подчеркивают, что победившая партия способна выполнить свою предвыборную программу без вмешательства других партий и успешно реализовать обещания, которые она дала избирателям на кануне выборов. Победившая партия получает мандат на выполнение своей программы, и, следовательно, несет всю полноту ответственности за ее реализацию: в случае невыполнения программы на следующих выборах избиратели будут голосовать за другую партию.
Недостатками мажоритарной системы относительного большинства считаются следующие моменты. Первым и, пожалуй, самым большим недостатком является то, что в результате выборов теряются голоса, поданные за других кандидатов. Как показывает практика до 70% голосов в каждом округе пропадают: избиратели, проголосовавшие за проигравших кандидатов (чего они, естественно, не знали в процессе голосования) не как не представлены в парламенте.
Во-вторых, практически всегда оказывается, что кандидат или победившая партия фактически представляют меньшинство, а не большинство избирателей. Если в округе большое число кандидатов, то, как показывает опыт, победителем может быть кандидат, набравший 10%, а то и меньше голосов избирателей.
В-третьих, критики мажоритарной системы относительного большинства называют еще одно негативное последствие этой системы – это «выборная диктатура» Они утверждают, что одна партия, которая не нуждается в коалициях, получает значительную власть, что может иметь негативные последствия для общества.
Мажоритарная система абсолютного большинства (используется в России, Франции) предусматривает, что для избрания необходимо получить 50% голосов плюс один голос от числа принявших участие в выборах избирателей или от числа избирателей всего округа. Если не кто из кандидатов не набирает абсолютного большинства голосов, то через некоторое время проводится второй тур. Во втором туре участвуют либо два кандидата, набравшие наибольшие число голосов в первом туре, либо кандидаты, получившие установленный законом процент голосов. Победителем во втором туре считается тот, кто наберет больше голосов, чем его соперник. Иногда устанавливается определенный минимум избирателей, явка которых к урнам является условием для того, чтобы выборы считались состоявшимися (например, не менее 50% на выборах президента Республики Татарстан)
В России на основе мажоритарной системы абсолютного большинства избираются Президент РФ, президенты республик в составе РФ (в частности президент Республики Татарстан), главы исполнительной власти других субъектов РФ, многие региональные парламенты.
К преимуществам этой системы относят то, что она дает меньше искажений по сравнению с другими системами, в частности, с мажоритарной системой относительного большинства. Недостаток этой системы связан с тем, что при наличии нескольких кандидатов, редко удается кому-нибудь из них получить более 50%, а, следовательно, возникает необходимость проведения второго тура выборов, что влечет дополнительные финансовые затраты.
В 1996 году выборы президента РФ проходили в два тура. В первом туре не один из 10 кандидатов не набрал абсолютного большинства голосов. Было проведено повторное голосование, в результате которого Б.Н.Ельцин получил 53,8% голосов, а его соперник Г.А.Зюганов – 40,3%. В 2000 году выборы президента РФ прошли в один тур: уже в первом туре В.В.Путин получил 52,9% голосов. Все выборы Президента Республики Татарстан проходили в один тур, так как в 1991 и 1996 гг. М.Шаймиев был избран на без альтернативной основе, а в 2001 году — на альтернативной основе при значительном отрыве от своих соперников, набрав около 80% голосов избирателей.

1.2 Пропорциональная избирательная система
При пропорциональной избирательной системе каждая участвующая в выборах партия выдвигает так называемый «партийный список», состоящий из кандидатов от этой партии. Предполагается, что избиратель голосует не за отдельную личность, лидера партии или понравившихся ему кандидатов, а за программу партии (избирательного блока, объединения) — в этом смысл этой системы. На практике это выглядит так: избиратель голосует за так называемый «партийный список». Мандаты между партиями распределяются пропорционально числу голосов, полученных партиями на выборах: чем больше голосов избирателей получит партия, тем больше будет у нее депутатских мест в парламенте. Полученные каждой партией депутатские мандаты распределяются между ее кандидатами в соответствии с очередностью в партийном списке.
В России депутаты Госдумы РФ избирается по пропорциональной системе. Вся страна считается единым федеральным избирательным округом. Право выдвижения списков кандидатов предоставляется зарегистрированным избирательным объединениям и блокам при условии сбора каждым из них 200 тыс. подписей избирателей в поддержку списка. Списки жесткие, т.е. избиратели голосуют за них в целом, никакие предпочтения не допускаются. Кандидаты списка разбиваются на федеральную группу и региональные группы по субъектам федерации. Из распределения депутатских мандатов исключаются избирательные объединения и блоки, списки кандидатов которых получили менее 5% голосов избирателей, принявших участие в голосовании.
Главное, что необходимо сделать при подсчете голосов, — это определить так называемую избирательную квоту, то есть число голосов, необходимое для избрания хотя бы одного депутата от того или иного списка кандидатов, выдвинутых партией. Есть самые разные способы определения квоты. Наиболее простой способ — поделить общее количество поданных голосов на число депутатских мест. Например, в округе, где проголосовал 1 млн. избирателей, избираются 50 депутатов. Для получения хотя бы одного мандата необходимо завоевать 20 тыс. голосов избирателей (1000000 : 50 = 20000). Итак, квота равна 20 тыс. голосов. Каждая партия получит столько депутатских мест, сколько раз число 20 тыс. укладывается в собранное ею число голосов: так, если партия получила 20 тыс. голосов, то она будет иметь одно место, если 40 тыс. — два и т.д. Допустим, что 3 политические партии участвуют в выборах — консерваторы, либералы и коммунисты. Представим, что голоса избирателей распределились так: консерваторы — 400 тыс., либералы — 360 тыс., коммунисты — 240 тыс. голосов. Мандаты между ними распределятся следующим образом: консерваторы получат 20 мест (количество поданных голосов делим на квоту 400000 : 20000 = 20 мест), либералы — 18 мест (360000 : 20000 = 18), а коммунисты — 12 мест (240000 : 20000 = 12). Таким образом, все места распределены (20 + 18 + 12 = 50). Если в стране используется система так называемых «жестких» списков, то из списка консерваторов (в котором 50 фамилий — по числу мест в парламенте) депутатами станут первые 20 человек (лидер партии — на первом месте, далее следуют партийные активисты), из списка либералов — первые 18, а из списка коммунистов — только 12. Если принято преференциальное голосование (преференция — предпочтение), то избирателю предоставляется право не только выбирать список, который он поддерживает, но и выбирать внутри списка, отмечая тех, кто ему больше понравился галочкой или цифрами (1, 2, 3 и т.д. — в порядке предпочтений)5.
Сторонники пропорциональной системы к числу ее достоинств относят следующие. Во-первых, эта система более точно отражает расстановку политических сил в обществе, дает больше возможностей представить в парламенте весь спектр основных политических сил страны. Если, например, партия получает 20% голосов по стране, то она будет иметь 20% мест в парламенте. Искажений, которые дают мажоритарные системы и, в особенности, мажоритарная система относительно большинства, здесь нет. Голоса избирателей не теряются. Однако, это достоинство не абсолютно: в тех странах (а к их числу принадлежит и Россия), где установлен высокий 4 или 5-процентный «заградительный барьер» также происходит потеря голосов избирателей. Так, на выборах в Госдуму РФ в 1995 году из-за 5% барьера было потеряно половина голосов избирателей, поданных за партии, которые в итоге не прошли в парламент.
Во-вторых, считают защитники пропорциональной системы, она позволяет организовываться новым партиям, быстро выходить на политическую сцену и завоевывать голоса избирателей. Другими словами, эта система способствует становлению развитых конкурентных партий, укрепляет многопартийность и развивает политический плюрализм. А, как известно, наличие таких партий — важный признак демократии.
Однако критики пропорциональной избирательной системы приводят ряд своих контраргументов. Так к недостаткам пропорциональной избирательной системы они относят: во-первых, пропорциональная система дает слишком пеструю картину политических сил, представленных в парламенте. Многочисленные парламентские партии не могут договориться друг с другом, что приводит к нестабильности и частой смене правительства.
Во-вторых, противники пропорциональной системы отмечают, что, голосуя за партийный список, избиратели знают лишь его лидеров и не знают остальных членов. В результате в парламент попадают сомнительные и случайные люди, которые никогда не были бы избраны, если бы баллотировались в округах. Хотя партийные списки и публикуются, избиратели их не читают, а главное — ничего не знают о кандидатах. Зачастую избиратели судят о партии, ее программе по лидеру. Такая ситуация сложилась на выборах в Государственную Думу РФ в 1999 году. За избирательное объединение «Единство» российские избиратели проголосовали потому, что это объединение открыто, поддержал занимавший тогда пост премьер-министра В.В. Путин — политик с высоким рейтингом доверия. Ни программа, ни идеология, ни даже первые три фамилии в списке не сыграли решающей роли в мотивации избирателей. Значимым был один фактор — поддержка со стороны популярного лидера.
К недостаткам российской системы пропорционального представительства относится непропорционально большое влияние московских групп и организаций. Дело в том, что составление федеральной части списка осуществляется руководством объединения, базирующимся обычно в столице и, к тому же, влияние московского партийного штаба бывает значительным при составлении региональных списков.
В молодых демократиях, где не сформированы сильные и значимые партии, пропорциональная система может дать весьма странные результаты. Личная популярность лидера партии может определенным образом повлиять на расстановку сил в парламенте. Примером этого является победа ЛДПР по партийным спискам на выборах в Госдуму РФ в 1993 году. Эта партия получила первое место на выборах по партийным спискам: за нее проголосовало 22,8% избирателей. Триумф этой партии был связан с личностью Владимира Жириновского — неординарного, яркого и необычного политика. Голосование за партию Жириновского — это своеобразный протест против парламента, не способного, по мнению избирателя, решать насущные проблемы. Как видим, избирателям предлагалось выбирать между партиями и их программами, а они сделали выбор между лидерами. В таком выборе «виноваты» не только сами избиратели, не привыкшее к голосованию за партийные списки, но и сами партии — по сути представлявшие псевдопартийные организации.
1.3 Смешанная избирательная система
Смешанная избирательная система предполагает сочетание элементов мажоритарной и пропорциональной систем в различных вариациях Смешанная избирательная система возникает тогда, когда при выборах одной и той же представительной палаты применяются различные системы. Это обычно продиктовано стремлением соединить преимущества различных систем и по возможности исключить или компенсировать их недостатки..
В России формирование Государственной Думы в целом также происходит на основе смешанной избирательной системы: 225 депутатов избираются по мажоритарной системе относительного большинства, 225 по пропорциональной избирательной системе.
Дискуссии вокруг приемлемости или неприемлемости избирательных систем к условиям разных стран ведутся давно. Особенно острые дебаты возникают в странах, в которых впервые после авторитарного правления проводятся свободные выборы. К числу таких стран принадлежит и Россия. В начале 1990-х гг. бурные дебаты разгорелись относительно способов формирования российского парламента и его палат, в частности, относительно типа избирательной системы. Предлагались разные варианты — и мажоритарная система во всех ее разновидностях, и пропорциональная система. В результате для выборов Госдумы РФ был принят промежуточный вариант — смешанная система. В обществе не стихают споры о создании оптимальной избирательной системы. Некоторые российские политики предлагают перейти к чисто мажоритарной системе. Их аргументы связаны с тем, что во-первых, нынешние партии представляют собой лишь группировки отдельных лидеров, готовых за спиной народа договориться друг с другом и поделить власть без участия народа, а, во-вторых, депутаты, прошедшие по партийным спискам, не представляют никого, кроме лидера партии, которому обязаны включением в список. Предлагается также и компромиссный вариант — сократить число депутатов, избираемых по пропорциональной системе с половины (225 депутатов) до одной трети (150). При этом выдвигается аргумент, что партии недостаточно развиты, суммарное число их членов и сторонников явно не достигает и половины числа избирателей. Конечно, можно вести дискуссии относительно того, какая система лучше, а какая хуже. Но непреложным остается факт: любая избирательная система должна отражать доминирующие в обществе ценности избирателей, быть понятной большинству людей, не создавать явных несправедливостей по отношению к отдельным группам избирателей или отдельным территориям, носить представительный характер. Наконец, очевидно правило: в любой стране в зависимости от применяемых избирательных систем результаты одних и тех же выборов могут привести к различным вариантам распределения мандатов. Отсюда возрастает значимость выбора избирательной системы — выбора, цена которого всегда чрезвычайно высока — власть.
2.Понятие и структура избирательного процесса
Попытки сформулировать понятие российского избирательного процесса уже неоднократно предпринимались в научной юридической литературе. Однако четкое и однозначное определение этого политико-правового явления до сих пор не выработано, что нередко приводит исследователей данного института к самым разнообразным оценкам образующих избирательный процесс признаков, вызывает его необоснованное отождествление с выборами, избирательными кампаниями и иными проявлениями электоральной действительности. Думается, что во многом такое положение продиктовано некритическим использованием общего понятия юридической процессуальной формы, отсутствием единого методологического подхода к оценке содержания и видов юридического процесса. Среди отличительных черт избирательного процесса называются его опора на основы конституционного строя Российской Федерации, юридическая нормированность действий участников процесса организации и проведения выборов, логическая последовательность образующих его стадий. Исходя из этих соображений, Е.Н.Хрусталев характеризует избирательный процесс как «урегулированную нормативно-правовыми актами и иными социальными нормами деятельность участников избирательного процесса, состоящую из взаимосвязанных и построенных в логической последовательности стадий, опирающуюся на демократические принципы российского избирательного права и направленную на придание выборам легитимного характера»6.
Избирательный процесс складывается из нескольких последовательных стадий: 1. назначение выборов;2. регистрация избирателей и составление избирательных списков; 3. образование избирательных округов и избирательных участков; 4. образование избирательных комиссий;5. выдвижение и регистрация кандидатов;6. предвыборная агитация и информирование населения;7. голосование, подсчет голосов и установление итогов голосования;
2.1 Назначение выборов
Это начальная стадия избирательного процесса, которая заключается в установлении даты голосования. Правом назначать выборы обладают лишь уполномоченные на то законодательством органы или должностные лица и в соответствии со сроками, установленными законодательством. Так, выборы Президента Российской Федерации назначает Совет Федерации Федерального Собрания РФ; днем выборов является первое воскресенье после истечения конституционного срока, на который был избран Президент; выборы в Государственную Думу назначаются Президентом РФ, в законодательные органы субъектов федерации – высшими законодательными (представительными) органами субъектов федерации, в органы местного самоуправления – главами местной администрации. О назначении выборов уполномоченном на то органом издается соответствующий на то нормативный акт7. С этого момента начинается избирательная компания.
Конституция Российской Федерации закрепляет порядок назначения выборов только в федеральные органы государственной власти, порядок назначения региональных и муниципальных выборов закрепляется в конституциях (уставах), законах субъектов Российской Федерации, уставах муниципальных образований8.
2.2 Регистрация избирателей и составление избирательных списков
Регистрация избирателей является необходимым условием реализации гражданином своих избирательных прав, поскольку участвовать в голосовании могут лишь те лица, которые включены в списки избирателей. В списки избирателей включаются все граждане РФ, обладающие активным избирательным правом. Не включаются в списки избирателей граждане, признанные судом недееспособными, и граждане, находящиеся в местах лишения свободы по вступившему в законную силу приговора суда.
Законодательством предусмотрены меры, обеспечивающие регистрацию и включение в списки избирателей особых категорий российских граждан, не имеющих возможности зарегистрироваться в обычном порядке. К ним, в частности, относятся:
1. Военнослужащие
2. Студенты и аспиранты
3. Российские граждане, имеющие постоянное место жительства за пределами РФ или находящиеся в длительной заграничной командировке.
4. Избиратели, находящиеся в плавании или на полярных станциях
В списках избирателей содержится только самая необходимая информация – фамилия, имя, отчество, год рождения (если избирателю исполняется 18 лет в год проведения выборов, то и дата рождения), адрес (место жительства) избирателя. Списки избирателей составляются в алфавитном или ином порядке (по адресам) по форме, утвержденной Центральной избирательной комиссией.
Списки избирателей подписываются председателем и секретарем территориальной и участковых избирательных комиссий и представляются для всеобщего ознакомления и дополнительного уточнения не позднее чем за 20 дней до дня голосования. Гражданин в праве заявить о не включении его в списки избирателей, а также о любой ошибке или неточности в списке в участковую избирательную комиссию. Избирательная комиссия обязана в течение 24 часов (а в день голосования – в течении 2 часов) с момента обращения, но не позднее момента окончания голосования устранить допущенные ошибки или неточности либо дать письменный ответ с указанием причин отказа. Если гражданин не согласен с решением участковой избирательной комиссии, он имеет право обжаловать это решение в вышестоящую избирательную комиссию либо в суд, которые обязаны рассмотреть жалобу в 3-х дневный срок, а в день голосования – немедленно.
2.3 Образование избирательных округов и избирательных участков
Для проведения выборов образуются избирательные округа. Избирательный округ – это территориальная единица, объединяющая граждан для избрания депутатов и выборных должностных лиц. Границы избирательных округов, перечень входящих в каждый круг населенных пунктов (улиц, домов), количество избирателей в каждом округе и т.д. утверждает соответствующий представительный орган государственной власти или орган местного самоуправления не позднее, чем за 60 дней до дня голосования. Виды округов, их число и размеры зависят прежде всего от того, какие выборы проводятся – президентские, парламентские или муниципальные.
Следует различать одномандатные и многомандатные избирательные округа. Одномандатным (униноминальным) является округ, в котором избирается один депутат, не зависимо от числа кандидатов, претендующих на это единственное депутатское место. Так, на выборах в Государственную Думу РФ образуется 225 одномандатных избирательных округов. В многомандатном (полиноминальном) избирательном округе одновременно избирается несколько депутатов, при этом число выдвинутых кандидатов превышает число распределяемых депутатских мест, а избиратель за каждого из избираемых депутатов голосует персонально.
Избирательные округа в РФ образуются на основе данных о численности зарегистрированных избирателей. Для соблюдения принципа равенства выборов избирательные округа должны быть равными по числу избирателей. Для определения нормы представительства от избирательного округа общее число зарегистрированных избирателей делится на число округов, которые необходимо образовать на данных выборах. Однако таким образом определяется лишь исходная средняя норма представительства избирателей на избирательный округ, поскольку, во-первых, образование абсолютно равных избирательных округов практически невозможно; во-вторых, при проведении федеральных выборов бывает целесообразно и даже необходимо отказаться от применения установленной нормы представительства избирательных округов.
Для проведения голосования и подсчета голосов на территории избирательного округа образуются избирательные участки. Для избирательных участков федеральным законодателем установлена предельно допустимая норма численности избирателей – не более 3000 избирателей на каждом избирательном участке. Основным критерием образования избирательных участков является максимальная приближенность их к избирателям. Поскольку голосование проводится только на избирательных участках, при их образовании необходимо обеспечить полный охват избирателей, предоставить реальную возможность всем категориям избирателей реализовать свой избирательные права. Так, избирательные участки могут также образовываться:
1. В местах временного пребывания избирателей (больницах, санаториях); на судах, находящихся в день голосования в плавании;
2. В воинских частях, расположенных в обособленных, удаленных от населенных пунктов районов;
3. Для избирателей, проживающих на территории иностранного государства, избирательные участки образуются руководителями дипломатических представительств, консульских учреждений на территории страны их пребывания;
Избирательные участки образуются главой муниципального образования и публикуются им (с указанием границ и номеров участков, мест нахождения участковых избирательных комиссий и помещений для голосования) не позднее чем за 25 дней до дня голосования.
2.4 Формирование избирательных комиссий
Основную организационную работу по проведению выборов выполняют избирательные комиссии. В зависимости от конкретных выборов – федеральных, региональных или муниципальных – образуются соответствующие избирательные комиссии. В соответствии с законодательством в РФ действуют следующие избирательные комиссии:
1. Центральная избирательная комиссия РФ;
2. Избирательные комиссии субъектов РФ;
3. Окружные избирательные комиссии;
4. Территориальные (районные, городские и др.) избирательные комиссии;
5. Участковые избирательные комиссии;
Полномочия и порядок деятельности избирательных комиссий определяется соответствующими правовыми актами федерального, регионального или муниципального уровня. На избирательные комиссии возлагается обязанность по обеспечению, реализации и защите избирательных прав граждан, по осуществлению, подготовке и проведению выборов.
Работа избирательных комиссий строится на принципах коллегиальности и гласности. Избирательные комиссии (кроме участковых) действуют, как правило, на постоянной основе и срок их полномочий определяется сроком полномочий того выборного органа, подготовку и проведение выборов в который они обеспечивают. Полномочия участковой избирательной комиссии прекращаются через 10 дней со дня официального опубликования результатов выборов.
Формирование избирательных комиссий осуществляется на основе широкого привлечения органов государственной власти и органов местного самоуправления, избирательных объединений, общественных организаций, собраний граждан по месту жительства, работы, учебы и т.д. Серьезное внимание уделяется профессиональной подготовке членов и работников аппарата избирательных комиссий, прежде всего уровню их правовой культуры. Так, Указом Президента РФ от 28 февраля 1995 года одобрена “Федеральная целевая программа повышения правовой культуры избирателей и организаторов выборов в Российской Федерации”, в рамках которой, в частности, предусмотрено периодическое проведение интенсивных курсов повышения квалификации, правового обучения организаторов избирательного процесса, к каковым, прежде всего, относятся руководители, члены и работники аппарата избирательных комиссий. Для членов же Центральной избирательной комиссии уже в законодательстве предусмотрены требования профессиональной пригодности — они должны иметь высшее юридическое образование или ученую степень в области права.

2.5 Выдвижение и регистрация кандидатов
Это одна из важнейших стадий избирательного процесса, поскольку именно здесь определяется будущий персональных состав выборного органа.
Право выдвижения кандидатов (списков кандидатов) принадлежит избирательным объединениям и блокам, а также лицам в порядке самовыдвижения с последующем сбором подписей в поддержку или внесением избирательного залога9.
Выдвижение кандидата (списка кандидатов) возможно при условии представления лицом (каждым из выдвинутых лиц) письменного заявления о согласии баллотироваться, в котором указываются сведения биографического характера, занимаемая должность, сведения о судимостях, гражданство, в том числе гражданство иностранного государства с указанием даты и оснований его приобретения, и дается обязательство в случае избрания прекратить деятельность, не совместимую со статусом депутата или с замещением иной выборной должности. Указанное заявление вместе с уведомлением о начале сбора подписей направляется в соответствующую избирательную комиссию.
В поддержку кандидатов (списков кандидатов) собираются подписи избирателей в порядке и количестве определяемых законодательством. Максимальное количество подписей, необходимых для регистрации кандидатов не может превышать 2% от числа избирателей, зарегистрированных на территории избирательного округа. Федеральным законом, законом субъекта РФ может быть предусмотрено, что по усмотрению кандидата его регистрация производится соответствующей избирательной комиссией не на основании представленных подписей избирателей, а на основании внесенного в избирательную комиссию этим кандидатом избирательного залога. Если зарегистрированный кандидат не избран и набрал по результатам голосования менее установленного числа голосов избирателей, принявших участие в голосовании, избирательный залог перечисляется в доход соответствующего бюджета.
Выдвижение кандидата возможно и не посредственно избирателями. Тогда оно проводится путем сбора подписей под заявлением кандидата о его выдвижении. Подписи могут собираться только среди избирателей, обладающих активным избирательным правом, в том избирательном округе, где осуществляется выдвижение кандидата.
Зарегистрированный кандидат обладает статусом, гарантированным законом. Все кандидаты обладают равными правами и несут равные обязанности. Кандидаты, находящиеся на государственной или муниципальной службе, а также работающие в средствах массовой информации, на время их участия в выборах освобождаются от выполнения служебных обязанностей и не в праве использовать преимущества своего служебного положения.
Кандидаты после регистрации по их личным заявлениям освобождаются от работы, военной службы, военных сборов и учебы на время участия в выборах. В течении этого срока соответствующая избирательная комиссия за счет средств, выделенных на организацию подготовки и проведения выборов, выплачивает им денежную компенсацию.

2.6 Предвыборная агитация и информирование населения

Граждане РФ, общественные объединения вправе в допускаемых законом формах и законными методами вести агитацию за или против любого кандидата. Предвыборная агитация может осуществляться через СМИ, путем проведения предвыборных мероприятий, в том числе собраний и встреч с гражданами, публичных дебатов и дискуссий, митингов, демонстраций, выпуска и распространения агитационных печатных материалов. В предвыборной агитации не могут участвовать члены избирательных комиссий, государственные органы, органы местного самоуправления, представители средств массовой информации (Конституционный Суд РФ в постановлении от 30 октября 2003 г. указал, что это не лишает журналистов права распространять информацию о кандидатах).
Кандидат имеет право на бесплатное предоставление ему эфирного времени по каналам государственных и муниципальных телерадиокомпаний, осуществляющих телевизионное или радио вещание на территории соответствующего избирательного округа, на равных основаниях. Кроме того, они имеют право на основании заключенного договора получить за плату эфирное время сверх эфирного времени, предоставляемого бесплатно.
Государственные органы, органы местного самоуправления обязаны содействовать зарегистрированным кандидатам по проведению собраний, встреч с избирателями, публичных дебатов и дискуссий, митингов, демонстраций и шествий. Заявления о выделении помещения для таких встреч рассматриваются государственными органами, органами местного самоуправления в течении трех дней со дня их подачи. Уведомление организаторов митингов, демонстраций и шествий рассматриваются органами местного самоуправления не позднее чем в семидневный срок.
При проведении предвыборной агитации не допускаются злоупотребления свободой массовой информации, агитация, возбуждающая социальную, расовую, национальную или религиозную ненависть и вражду, призывы к захвату власти, насильственному изменению конституционного строя и нарушению целостности государства, пропаганда войны. В случае совершения указанных нарушений избирательные комиссии в праве обратиться в суд с предложением об отмене решения о регистрации кандидата.
Избирательная комиссия контролирует соблюдение установленного порядка проведения предвыборной агитации. Предвыборная агитация начинается со дня выдвижения кандидатов и прекращается за один день до дня голосования. В течении пяти дней до дня выборов, включая день голосования, опубликование результатов опросов общественного мнения, прогнозов результатов выборов и иных исследований, связанных с выборами, не допускается.

2.7 Порядок голосования, подсчет голосов избирателей, установление результатов выборов и их опубликование

День голосования назначается на календарный выходной день, время голосования — с 8 до 22 часов местного времени. По общему правилу, избиратели голосуют на своих избирательных участках (где они внесены в списки избирателей) в специально предусмотренных помещениях для голосования. Избирателю, который в течение 15-4 дней до дня голосования по уважительной причине будет отсутствовать по месту своего жительства и не может прийти на избирательный участок, на котором он включен в список избирателей, должна быть предоставлена возможность проголосовать досрочно, путем заполнения избирательного бюллетеня в помещении окружной или участковой избирательной комиссии. Избирательная комиссия обязана обеспечить тайну голосования. Законом субъекта РФ может быть предусмотрена возможность проголосовать по почте.
Каждый избиратель голосует лично, голосование за других лиц не допускается. Участковая избирательная комиссия обязана обеспечить всем избирателям возможность участвовать в голосовании, в том числе лицам, которые по состоянию здоровья либо по другим уважительным причинам не могут прибыть в помещения для голосования. Такое голосование осуществляется с соблюдением определенных требований. Организация голосования вне помещения для голосования должна исключать возможность нарушения избирательных прав гражданина, а равно искажение волеизлияния граждан.
Подсчет голосов избирателей осуществляется членами участковой избирательной комиссии с правом решающего голоса на основе поданных избирателями избирательных бюллетеней. При подсчете голосов избирателей участковая избирательная комиссия признает недействительными избирательные бюллетени, по которым невозможно установить волеизлияние избирателей, а также избирательные бюллетени не установленной формы. Члены участковой избирательной комиссии подсчитывают и заносят в протоколы результаты голосования по установленной форме.
В целях исключения возможности фальсификации итогов голосования подсчет голосов избирателей начинается сразу после оканчания времени голосования и проводится без перерыва до установления итогов голосования, о которых должны быть извещены все члены участковой избирательной комиссии, а также наблюдатели, представляющие кандидатов, избирательные объединения, и иностранные (международные) наблюдатели.
После подсчета голосов избирателей участковая избирательная комиссия составляет протокол об итогах голосования.
На основании первых экземпляров протоколов об итогах голосования, полученных из непосредственно нижестоящих избирательных комиссий, путем суммирования содержащихся в них данных результаты выборов определяет избирательная комиссия. Члены соответствующей избирательной комиссии с правом решающего голоса устанавливают результаты выборов лично. О результатах выборов составляются в трех экземплярах протокол и сводная таблица, которые подписывают все присутствующие члены данной избирательной комиссии с правом решающего голоса.
Вся документация избирательных комиссий всех уровней, включая избирательные бюллетени, подлежит хранению в течении сроков, установленных законодательством. Сроки хранения избирательных бюллетеней не могут быть менее одного года, а протоколов избирательных комиссий – менее одного года со дня объявления даты следующих выборов.
Итоги голосования по каждому избирательному участку, результаты выборов по избирательному округу должны предоставляться для ознакомления любому избирателю, кандидату, наблюдателю или представителю СМИ.
Таким образом, следует заметить, что избирательный процесс является очень сложной формой народовластия, включающий в себя множество различных стадий. На кокой бы ступени развития не находился быть избирательный процесс его постоянно нужно совершенствовать.
3. Проблемы фальсификации выборов
До тех пор, пока существуют выборы, фальсификация будет неотъемлемой частью предвыборного процесса. Опыт избирательных кампаний показывает, что большое значение при окончательном подведении итогов имеет количество голосов, добавленных разными способами официальному победителю. Полностью подтверждается циничная фраза, приписываемая Сталину: «не важно, как проголосуют, важно, кто подсчитывает голоса»10.
Существует различное множество способов фальсификации избирательного процесса, на разных его этапах. В данной работе будут охарактеризованы некоторые способы искажения волеизлияния граждан на выборах.
«Порча» — ничего общего с магией не имеет. Также объединяет в себе сразу несколько способов так называемой «обратной фальсификации». На тех участках, где тот или иной кандидат или политическая сила точно не соберут достаточное количество голосов, устраиваются массовые нарушения избирательного процесса — от ведения «глупой» агитации за соперника прямо в день выборов, до драк, стычек, очевидного вброса большого количества «левых» бюллетеней, намеренного повреждения избирательных урн и так далее. Цель всех этих действий одна – признать результаты выборов на таких участках недействительными11.
«Утренний вброс» — идея заключается в том, что правильно заполненные бюллетени заранее помещаются в избирательные урны. Высший пилотаж – когда они приклеиваются к стенкам урны. Никто из участников избирательного процесса не имеет права даже прикасаться к урнам, кроме момента опускания бюллетеней при голосовании. Поэтому при правильном подходе фальсификаторов к организации этого варианта выявить такой способ фальсификации непросто.
Снятие кандидата с выборов. Этот способ в равной мере можно отнести как к грязным предвыборным технологиям, так и к технологиям фальсификации результатов выборов. Сразу оговорим, что не считаем снятие кандидата с выборов в качестве законной санкции за несоблюдение норм избирательного законодательства ни тем, ни другим. Но когда кандидат снимается с регистрации вследствие организованных против него провокаций или под надуманным предлогом (как правило, это представитель оппозиционных сил и/или наиболее вероятный победитель), то в отношении кандидата это – чистой воды грязная технология, а в отношении избирателей — фальсификация. Снятие с регистрации «первого номера» искажает результаты волеизъявления избирателей не хуже, чем «вброс» и другие технологии. Разница только в том, что снимают с регистрации, как правило, за день до выборов, чтобы лишить возможности опротестовать решение избирательной комиссии в суде, а фальсификация осуществляется непосредственно в день голосования и последующие дни. Голоса, которые избиратели готовы отдать за данного кандидата, как правило, частично переходят к претенденту № 2, а частично распределяются между другими кандидатами.
Каскад или каскадный подсчет – как показывает практика, результаты любых выборов решаются в первые несколько часов после закрытия избирательных участков. Поэтому, во-первых, чрезвычайно важно создать атмосферу фиксированности ситуации, обозначив и огласив желаемые результаты, а во-вторых, перенести реальный подсчет по схеме «участок – район – округ – область – столица» на следующий день, когда ни наблюдателей, ни обостренного общественного внимания уже не будет, зато появится возможность спокойно превращать желаемое в действительное. Технология требует высочайшей квалификации технологов и кадров в ЦИКе. В данном случае нужна крайне четкая координация действий, высокая личная мотивация, а также особо тщательным образом разработанный план каскадного подсчета. Для реализации этой схемы нужен необыкновенный человеческий ресурс.
Бросается в глаза факт, что фальсификация зависит от «рядовых исполнителей» — членов избиркомов. Именно на них возлагается ответственность за помощь в победе того или иного кандидата. Деятельность эта крайне нервная, малооплачиваемая и уголовно наказуемая. Поэтому одним из важнейших вопросов избирательного процесса является формирование состава местных избиркомов.
Из вышесказанного модно сделать вывод о том, что результаты выборов не застрахованы от фальсификации. И с совершенствованием избирательного процесса совершенствуются и «грязные» предвыборные технологии. Законность избирательного процесса должна быть под постоянным контролем со стороны правоохранительных органов (в первую очередь прокуратуры).
Заключение
Избирательное право и избирательный процесс непосредственно связаны с политической сферой функционирования государства и гражданского общества. Если избирательное право предметно регламентирует политическое право граждан избирать и быть избранными, то избирательный процесс как форма реализации норм избирательного права выражает динамику и структуру участия граждан в осуществлении власти. В совокупности они образуют политико-правовую основу функционирования институтов системы представительной и выборной демократии.
В избирательном процессе существенный момент его содержания составляет политическое (гражданское) доверие избирателей к государственным институтам и органам, обеспечивающим организацию и проведение выборов. Гражданское доверие, являясь неотъемлемым элементом правовой культуры, определяет смысл современного избирательного процесса как механизма воспроизводства власти и избирательного права как отрасли публичного права, регулирующего эту важнейшую общественную функцию.
В демократическом государстве при достаточной развитости политической культуры и самодеятельности граждан практически не бывает полного единодушия на выборах. Смысл выборов не в том, чтобы продемонстрировать мнимый консенсус между всеми гражданами и социальными слоями, который никогда, кроме чрезвычайных ситуации, не может быть достигнут в развитом обществе, а в том, чтобы все могли выразить свою волю, а государственная власть – быть созданной и действовать в соответствии с этой волей. Через борьбу на выборах, следовательно, в конечном счете, достигаются стабильность и порядок в общественной жизни.
По моему мнению, чем грязнее и фальшивее политики будут вести свои избирательные компании, тем меньше «сознательных» граждан придут на выборы. А придут в основном пенсионеры со своими «левыми» предпочтениями. И вследствие того представительная власть не будет уж такой представительной.
Поэтому, нужно воспитать в гражданах чувство долга и ответственности в решении таких важных вопросов как выборы. Вследствие введения в средне образовательных школах предметов, которые в должном образе воспитают в подрастающем поколении правовую культуру.
Литература
1. «Всеобщая Декларация прав человека» (принята 10.12.1948 Генеральной Ассамблеей ООН)//Российская газета 5.04.1995 (Консультант плюс версия проф.)
2. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для вузов. – 4-е изд. и доп. – М.: Норма, 2004.
3. А.О. Четвериков. Избирательные системы//www.democracy.ru/article.php?id=233
4. Лейкман Д., Ламберт Дж. Исследование мажоритарной и пропорциональной избирательных систем. М., 1998.// www.pravoved.jurfak.spb.ru/old/default.asp?cnt=593
5. Зазнаев О. Как определяется победитель на выборах?// www.democracy.ru/library/publications/media/tatarstan_voter_book/page3.html
6. Н. Э. Шишкина. Основы избирательного права//www.internet-law.ru/info/goslaw.htm
7. Механизмы фальсификации выборов и способы противодействия// www.zerkalo-nedeli.com/nn/show/496/46628/
8. http://www.juristy.ru/abityr/lawabityr/lawabityr_37.htm
9. http://pravoved.jurfak.spb.ru/old/default.asp?cnt=768
10. www.orlov.mos.ru/text/toc.html#TopOfPage
11. http://www.ussr.to/All/falsify/
1 «Всеобщая Декларация прав человека» (принята 10.12.1948 Генеральной Ассамблеей ООН)//Российская газета 5.04.1995 (Консультант плюс версия проф.)
2 http://www.juristy.ru/abityr/lawabityr/lawabityr_37.htm
3 А.О. Четвериков. Избирательные системы//www.democracy.ru/article.php?id=233
4 Лейкман Д., Ламберт Дж. Исследование мажоритарной и пропорциональной избирательных систем. М., 1998.// www.pravoved.jurfak.spb.ru/old/default.asp?cnt=593
5 Зазнаев О. Как определяется победитель на выборах?// www.democracy.ru/library/publications/media/tatarstan_voter_book/page3.html

6 http://pravoved.jurfak.spb.ru/old/default.asp?cnt=768

7 Н. Э. Шишкина. Основы избирательного права//www.internet-law.ru/info/goslaw.htm
8www.orlov.mos.ru/text/toc.html#TopOfPage
9 Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для вузов. – 4-е изд. и доп. – М.: Норма, 2004.
10 http://www.ussr.to/All/falsify/
11 Механизмы фальсификации выборов и способы противодействия// www.zerkalo-nedeli.com/nn/show/496/46628/

Контрольная работа: Управляющие устройства и их виды

Управляющие устройства (УУ): их виды

Операционные устройства позволяют выполнить преобразование некоторых кодов в соответствии с логикой выполняемой операции.

При этом операционное устройство может быть представлено множеством микроопераций, которые могут быть выполнены последовательно или параллельно при инициировании определённых составляющих узлов с помощью выделенных сигналов управления.

Например, сложение/вычитание двоичных кодов выполняется следующей последовательностью сигналов:

Управляющие устройства и их виды

Т.о. возникает необходимость в использовании спец. устройства (устройство управления), которое предназначено для формирования распределённой во времени последовательности управляющих сигналов, подаваемых на компоненты операционного блока вместе с сигналом синхронизации и обеспечивающие выполнение заданной операции.

Существуют 2 принципиально разных подхода к УУ:

1)УУ с жесткой логикой;

2) УУ с микропрограммной логикой или МПУУ

УУ с жесткой логикой строятся на основе жестко заданных связей между его компонентами, реализующих формирование и передачу сигналов управления в требуемой последовательности, учитывая состояние УУ, выполняемую операцию и значения т.н. «осведомительных сигналов», характеризующих результаты выполнения предыдущей операции, а также состояния требуемых компонент операционного устройства.

УУ с жесткой логикой не поддаются модификации и при необходимости изменений должны быть полностью заменены.

Основное их достоинство – высокая производительность, связанная с формированием управляющих сигналов с помощью комбинационных схем.

Управляющие устройства с жесткой логикой представлены координационными схемами, который обеспечивают построение распределения во времени последовательности сигналов управления, в зависимости от кода операции и № такта сигнала синхронизации.

При этом учитывается значение осведомительного сигнала от операционного устройства.

ПоПо ходу операции из Рг команд, дешифратор кода активирует 1 выходную линию, соотв. выполняемой команде. Счетчик тактов запускается с мом. выполнения тек. команды. Дешифратор нового такта активизирует 1 вых. линию, соотв. № такта.

В результате устр. обр. упр. сигналов, в зависимости от № такта и вып. команды, с помощью логических схем «и/или», формирует требуемую последовательность управляющих сигналов, инициализирующих выполняемые последовательности МО в операционных устройствах.

Недостаток данного устройства – ориентация на выполнение команд, требующих одинакового количества тактов, поэтому для ее исп. необх. «выровнять» все команды по команде, треб. max числа тактов.

Команды, треб. min количества тактов – однобайтные команды, или команды с min количеством бит (команды обр. регистров, изм. режимов, команды установки и т.д.).

В отличие от них, длинные команды исп. смешанную адрессацию (регистровую и непосредственную, косвенную).

Поэтому выравнивание команд приводит к неэф-му исп. памяти.

Для повышения эф-ти устр. упр. с ж. л. исп. счетчики тактов, обеспечивающие выполнение требуемого типа команд.

В качестве примера рассмотрим управляемое устройство, обеспечивающее выполнение, или поддержку коротких и длинных команд.

В зависимости от типа команды по длине, схема управления предоставляет возможность активизировать или только счетчик тактов 1, или на определенном такте запускать счетчик тактов 2, реализуя выполнение команд, требующих большего количества тактов.

Рассмотрим, каким образом можно обеспечить образование сигналов управления.

Для этих целей используется комбинации логических элементов «и/или», которые в зависимости от типа команды (код команды), № такта и знач. осведомительных сигналов, формируют необходимые сигналы упр.

На примере форм-я сигнала упр. ВР можно говорить, что этот сигнал генерируется при вып. j-й команды во всех тактах, кроме к-го при наличии освидомит. сигнала L.

Для построения устр. упр. с ж. л. используется объединение микропрограмм, включая все выполняемые микропрограммы, кажд. из кот. соотв. некоторому коду команды.

Микропр-ма предст. собой последовательность, а также разветвление выполнения отдельных микропрограмм, в зависимости от кода вып. команды и знач. осведомит. сигналов.

Объедененная микропрограмма м.б. построена по след. схеме:

Для искл. микроопер., вход. во все микропр-ы, их общие части, связ. с начальной инициализацией, а также корректным завершением выполнения, выделяются в общие части микрокоманды. Исключенные части каждой микропер., инициализируются в зав. от кода выполняемой микропрограммы.

Управляющие устройства и их виды

Для исп. понятий автоматов при постр. устр. упр. необходимо выделить состояния устр. упр., а также усл. перехода из 1 сост. в др. Для автомата Мура, в кач. состояний исп. события генерации (возникновение соотв. сигналов упр.).

Некоторые сост. могут порождать в т. сл. формирование нескольких сигналов упр. После этого усл. перехода из сост. в сост. будут иметь значения соотв. осведомит. сигналов.

В т. сл. для хранения инф. о тек. сост. автомата упр. можно исп. набор триггеров, кол-во кот. k=ln r, r – кол-во состояний.

Иными словами мыпронумеруем все сост. и сопоставим всем сост. некоторый 2-й код, соотв. данному сост. Зная порождаемые сигналы упр. каждым сост., можно, исп. логическую схему «или» и дешифратор состояния, обеспечить формир-е требуемых сигналов упр.

Автомат Мили требует меньшего кол-ва триггеров для отобр. состояний, т.к. описывается меньшим кол-ом состояний, но его недостаток – изменение состояния происходит при изм. освед. сигн., что может повлеч изм. упр. сигн., кот. будут преждевременными для текущей выполняемой команды.

Поэтому аппарат Мили применяют со схемами задержки, либо в комбинации: Мура – Мили. Для построения устр. упр. с ж. л. исп. программируемые логические матрицы, которые содержат слой входных инверторов, слой эл-ов «и», слой эл-ов «или» и слой вых. инверторов. Крестики – возможность разорвать соотв. цепь в процессе программирования матрицы.

Матрица образована т.о., что на любой эл-т «и» м.б. поданы все знач. прямых и инвертных входных сигн. На вход любого эл-та «или» м.б. поданы выходы любого эл-та «и».

МПУУ – требуемый набор управляющих сигналов сохраняется в т.н. «микропрограммной памяти» с доступом только для чтения (read-only).

Каждый набор таких сигналов соответствует некоторой микрооперации и представлен в виде микрокоманд.

В соответствии с логикой выполнения операции каждая микрокоманда в микропрограмме определяет (содержит) адрес следующей микрокоманды, необходимой для выполнения операции.

МПУУ функционируют с использованием доступа к МП-памяти, поэтому их применение стало оправданным лишь с появлением быстрых модулей памяти.

Основное достоинство МПУУ – возможность модернизации процессора или замены множества выполняемых операций путём перехода к новым модулям МП-памяти.

Т.к. МП-память входит в состав процессора в виде компонента УУ, то данное преимущество даёт возможность автоматизированного и автоматического проектирования компонент УУ и микропроцессора в целом.

Для выработки управляющих сигналов используются следующие обозначения:

каждый управляющий сигнал соответствует некоторой операции, реализуемой операционным блоком. Пусть V1…Vm – совокупность управляющих сигналов, причём Vi инициирует выполнение соответствующей микрооперации.

При выработке управляющих сигналов используются U1…Un – значения «осведомительных сигналов» о результатах выполнения предыдущей операции, а также о состоянии компонент операционного устройства.

УУ может находиться в одном из состояний множества

Q={Q1,Q2,…,QL}

Множество выполняемых операций y1…ys

УУ можно представить некоторым конечным автоматом, соответствующим логике автомата Мура или автомата Мили.

Переход в новое состояние для автомата Мура определяется некоей функцией А от текущего состояний, выполняемой операции и значения.

Q(t+1)=A(Q(t),yi,u1…un)

вых. сигналы:

V1=F1(Q(t),yi), V2=F2(Q(t),yi), …Vm=Fm(Q(t),yi)

Т.о. значения управляющих сигналов при построении УУ как автомата Мура, зависят только от состояния УУ.

При построении УУ как автомата Мили, выработка управляющих сигналов зависит также от значений «осведомительных сигналов»

V1=f1(Q(t),yi,u1…un), V2=f2(Q(t),yi,u1…un), …Vm=fm(Q(t),yi,u1…un)

Построение автомата Мура требует большего использования компонент для отражения состояния автомата (памяти).

Построение автомата Мили снижает количество элементов памяти для отражения его состояния и требует больше сложных преобразований всех входящих аргументов, поэтому применяют оба подхода.

Каждая микрооперация имеет определенную длительность.

Для использования min количества тактовых импульсов синхросигнала все микрооперации «выравнивают» по самой долгой. Любая микрооперация может быть инициирована только на границе тактов.

Т.о. последовательность микроопераций реализуется последовательностью управляющих сигналов, подаваемых в начале каждого такта сигналов синхронизации.

Не смотря на то, что идея МПУУ была известна с 1951г. как подход к построению УУ с упорядочением формирования управляющих сигналов.

УУ состоит из памяти (матрица С), содержащей 2S различных микрокоманд, где S – код, адрес соотв-щей микрокоманды.

Если по каким-либо правилам задать адрес первой микрокоманды, выполняющей заданную операцию и разместить её в РгАдреса МикроКоманды, а затем подать на дешифратор с сигналами синхронизации, то на выходе ДШ будет активизирована одна выходная горизонтальная линия, соответствующая выполняемой микрооперации.

В таком случае на вертикальных шинах матрицы С, которые связаны с соответствующей горизонтальной линией, появятся сигналы управления.

Матрица С связана с Т, которая аналогичным образом позволяет формировать адрес следующей микрокоманды.

Использование специального триггера условий позволяет учесть значения «осведомительных сигналов» и выполнить разветвление в микропрограмме путём перехода к другой горизонтальной линии, которая задаёт другой адрес следующей микрокоманды.

Задержка сигналов нужна, чтобы формировать новые управляющие сигналы после выполнения текущей микрокоманды.

Последовательность микрокоманд должна получить естественное завершение. Практическая реализация МПУУ связана с использованием различных форматов микрокоманд и различных модулей МП-памяти.

МП-управление с одной стороны позволяет адаптировать систему команд к потребностям выполнения алгоритмов программ. С другой стороны позволяет упростить и автоматизировать процессы проектирования УУ и микропроцессоров в целом.

Состав: УФАМК – устройство формирования адреса микрокоманды; РгАМК – регистр адреса микрокоманды; ПМК – память микрокоманды; РгМК – регистр микрокоманды; ДШМК – дешифратор микрокоманд (дешифратор микрооперации); КОП — код операции.

Начальный источник операции – регистр команд, из которого используется код операции микрокоманды. На основании этого кода УФАМК формирует первой микрокоманды в составе МП-программы, обеспечивающей выполнение данной команды.

Один из вариантов формата микрокоманды следующий: код МО из РгМК попадает в ДшМК, который используется для образования управляющих сигналов.

код МО

адрес след. МК

Управляющие сигналы идут на операционное устройство и совместно с сигналами синхронизации обеспечивают (синхронизируют) выполнение одной или нескольких микроопераций в составе операционного устройства (АЛУ).

Адресная часть микрокоманды идет в УФАМК для выбора следующей микрокоманды.

На выбор следующей микрокоманды влияют результаты выполнения предыдущей микрооперации, поступающей из операционного блока. Процесс идет до выполнения всех операций в составе команды.

Для кодирования микрокоманд используется несколько форматов:

Горизонтальное кодирование: поле команды, соответствующее коду микрооперации представлялось в виде

V1|V2|…|Vn|Адрес.

Каждый разряд поля соответствует одному функциональному сигналу УУ, соответствующему некоторой микрооперации операционного устройства. Если в этом поле — «1» то это значит, что соответствующая микрооперация будет инициализирована независимо от содержания других рядов этого поля. В таком случае каждой микрокоманде единичные разряды поля микрооперации обеспечивают выполнение соответствующих функций операционного устройства.

Недостаток — длина микрокоманды, учитывая, что количество микроопераций может составлять несколько сот. С другой стороны, учитывая, что многие микрокоманды несовместимы, соответствующее поле микрокоманды будет состоять практически из нулей.

Вертикальное кодирование. В поле микрооперации находится код микрооперации, который для дальнейшего использования требует дешифратора. Недостаток – «длинный» микропрограммы, т.к. в каждом такте сигналов синхронизации может быть активизирована только одна микрооперация.

На практике распространено смешанное кодирование в 2-х вариантах: вертикально-горизонтальное и горизонтально-вертикальное.

Ветртикално-горизонтальное: всё множество операций V разбивается на k подмножеств Vi. Каждое подмножество размещается в составе поля микрооперации, занимая фиксированный размер в составе поля.

Такие микрокоманды называют микрокоманды с полевой структурой. Каждое такое выделенной поле управляет некоторым подмножеством микроопераций, задавая код данной микрооперации. В результате требуется k дешифраторов.

Данный подход позволяет объединять в одном такте выполнение k микроопераций.

Горизонтально-вертикальное содержит поле микрооперации из двух частей:

V1|V2|…|Vk| l

Первая область содержит некоторые управляющие сигналы, содержание и значение которых зависит от кода во второй области.

Если нужно совместить в одном такте сигналов синхронизации принципиально несовместимые микрооперации, то используют т.н. многофазные микрокоманды, в которых период сигналов синхронизации делится на фазы, в течении которых выполняются определённые компоненты микрокоманды.

Все форматы микрокоманд обеспечивают одни цели: увеличение производительности, уменьшение времени выполнения, уменьшение требуемых объемов памяти для хранения микрокоманд.

Если микропроцессор предназначен для выполнения строго очерченного множества операций с максимально высокой производительностью, то УУ строится как автомат с жесткой логикой.

Дипломная работа: Бухгалтерський облік в Україні

Содержание

Розділ І

1. Види обліку

2. Завдання бухгалтерського обліку

3. Елементи методу бухгалтерського обліку

Розділ ІІ

2.1 Бухгалтерський облік

2.1.1 Визначення основних понять з організації обліку грошових коштів на рахунках в банку

2.1.2 Нормативне регулювання обліку на рахунках в банку

2.1.3 Завдання обліку на рахунках в банку

2.1.4 Первинний облік

2.1.5 Аналітичний облік

2.1.6. Синтетичний облік

2.2 Економіка підприємств

2.2.1 Економічна характеристика підприємства

2.2.2 Форма бухгалтерського обліку на підприємстві

2.3 Основи економічного аналізу підприємства

2.3.1 Аналіз руху грошових коштів

2.4 Комп’ютеризація облікової інформації

2.4.1 Організації обліку на рахунках в банку в програмі 1С

Розділ ІІІ

3.1 Безпечні прийоми праці робітників бухгалтерії

Розділ І

1. Види обліку

Основою бухгалтерського обліку в Україні є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р., який визначає правові основи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Цей Закон набрав чинності з 1 січня 2000 р., водночас з цим почалася реалізація Програми реформування бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів фінансової звітності, затвердженої постановою № 1706 Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. Поширюється цей Закон на всіх без винятку юридичних осіб (підприємства, організації, банки, бюджетні установи).

Господарський облік — це облік господарської діяльності підприємства, суспільства, виробництва, реалізації та розподілу матеріальних благ, необхідних для задоволення матеріальних потреб.

Складовими господарського обліку є оперативний, статистичний і бухгалтерський облік.

Оперативний облік — це спосіб спостереження і контролю за окремими операціями та процесами з метою управління ними.

Статистичний облік — це планомірне збирання й вивчення інформації про масові кількісні та якісні явища й закономірності загального розвитку за конкретних умов, місця й часу.

Бухгалтерський облік — це спосіб суцільного документального спостереження й контролю за господарською та фінансовою діяльністю підприємств і організацій й відповідного відображення отриманої інформації.

Суть бухгалтерського обліку визначають такі його властивості:

систематичне і послідовне відображення всіх господарських операцій у міру їх здійснення;

документальне обгрунтування господарських операцій;

застосування різних способів обробки облікової інформації — рахунків, подвійних записів, балансу та ін.

В обліку застосовують різні вимірники для відображення госпо — дарських засобів і процесів, що здійснюються на підприємстві, а також їх кількісних та якісних характеристик.

2. Завдання бухгалтерського обліку

Господарська діяльність підприємства базується на раціональному використанні матеріальних і грошових ресурсів та робочого часу.

Основні завдання бухгалтерського обліку:

дотримання Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні;

облік, аналіз і перевірка інформації про господарську діяльність;

контроль за виконанням завдань виробництва щодо кількості, якості й асортименту;

контроль за зберіганням власності підприємства;

виявлення невикористаних резервів;

контроль за оплатою праці;

облік, аналіз і контроль за заощадженням і використанням коштів;

контроль за рівнем рентабельності виробництва продукції;

виявлення резервів подальшого збільшення виробництва;

забезпечення наявності первинної документації;

побудова обліку на підприємстві.

3. Елементи методу бухгалтерського обліку

Метод бухгалтерського обліку — це сукупність способів і прийомів, за допомогою яких господарська діяльність підприємства відображається в обліку.

Загальнонаукові та конкретно-емпіричні методичні прийоми, що сформувались у бухгалтерському обліку, наведені на рис.1.1.

Бухгалтерський облік в Україні

Основними елементами методу бухгалтерського обліку є документація, інвентаризація, подвійний запис, оцінка, калькуляція, баланс і звітність. Практичне використання кожного з них зумовлюється відповідними положеннями, інструкціями, вказівками, розробленими та затвердженими державними органами.

Документація — відображення господарських операцій на бланках документів або технічних носіях (наприклад, магнітних або оптичних дисках).

Інвентаризація — перевірка фактичної наявності товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів за допомогою перерахування, зважування та вимірювання.

Подвійний запис — тотожне відображення господарських операцій двічі: у дебеті та кредиті одного чи кількох рахунків.

Оцінка — відображення об’єктів бухгалтерського обліку в єдиному грошовому вимірнику з метою узагальнення їх по підприємству загалом.

Калькуляція (від лат. calculatio — підраховування) — обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг, а також таблиця, зведення результатів такого обчислення.

Бухгалтерський баланс — звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає його активи, зобов’язання та власний капітал на певну дату.

Бухгалтерська звітність — система взаємопов’язаних і взаємозумовлених показників, що відображають господарсько-фінансову діяльність підприємства на певний період.

Розділ ІІ

2.1 Бухгалтерський облік

2.1.1 Визначення основних понять з організації обліку грошових коштів на рахунках в банку

Гроші — це загальний еквівалент, той особливий товар, в якому усі інші товари висловлюють свою вартість.

Грошовий потік являє собою сукупність розподілених у часі надходжень і виплат грошових коштів, що генеруються господарською діяльністю підприємства.

Поточний рахунок — це рахунок підприємства, відкритий в уповноваженій установі банку (за вибором підприємства) для зберігання грошових коштів і проведення розрахунків у безготівковій формі.

Грошовий чек — наказ банку власника рахунка про видачу готівки з його поточного рахунка пред’явникові чека в сумі, зазначеній в останньому.

Платіжне доручення — доручення (наказ) банку про перерахування з поточного рахунка підприємства в безготівковій формі певних сум на рахунок одержувача (постачальнику, підряднику, казначейству, фондам соціального страхування та ін.).

Платіжна вимога-доручення — розрахунковий документ, який виписується одержувачем (постачальником, підрядником) і подається у свій банк з метою одержання коштів за товарно-матеріальні цінності, роботи, послуги. Таку ж мету має і вимога-доручення, але вона надсилається платникові та після його згоди на оплату (акцепту) він передає її у свій банк як доручення.

Еквіваленти грошових коштів — короткострокові високоліквідні

2.1.2 Нормативне регулювання обліку на рахунках в банку

Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затверджений Постановою Правління Національного Банку України від 19.02.2001 року № 72. Інструкція про організацію роботи по готівковому обігу установами банків України, затверджена постановою Правління Національного Банку України від 19.02.01року № 69;

Наказ Міністерства статистики України “Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій” від 15.02.96р. № 51;

Наказ Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки» від 12.06.95р. №436/95 із змінами і доповненнями;

Закон України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг” від06.07.95 р. №265/95-ВР із змінами і доповненнями;

Наказ ДПАУ “Про затвердження нормативно-правових актів» від 01.12.00 р. № 614;

2.1.3 Завдання обліку на рахунках в банку

Основним завданням обліку грошових коштів є:

Виконання операцій з грошовими коштами по розрахунках з постачальниками;

Контроль за дотриманням розрахункової дисципліни;

Своєчасне і правильне документальне оформлення операцій по руху грошових коштів;

Інвентаризація грошових коштів і відображення її результатів на рахунках бухгалтерського обліку №4 «Звіт про рух грошових коштів» та надання користувачам фінансової звітності повної, правдивої та неупередженої інформації про зміни, що відбулися в грошових коштах підприємства та їх еквівалентах за звітний період.

2.1.4 Первинний облік

Для зберігання грошових коштів і здійснення безготівкових розрахунків підприємства та інші суб’єкти підприємницької діяльності відкривають рахунки в банках. У процесі відкриття рахунків клієнтам банки керуються Інструкцією № 3 “Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті”, затвердженою Постановою Правління НБУ від 18 грудня 1998 р. № 527 (далі — Інструкція № 3). Ця Інструкція визначає порядок не тільки відкриття, а й переоформлення та закриття поточних, депозитних рахунків у національній та іноземній валюті, а також бюджетних рахунків у національній валюті України.

Підприємство має право відкрити не один, а необмежену кількість поточних рахунків за своїм вибором і згодою банків. У разі відкриття двох або більше таких рахунків у національній валюті підприємство зобов’язане протягом трьох робочих днів з дня відкриття визначити один з рахунків основним, на якому буде обліковуватися заборгованість, що списується (стягується) в безспірному порядку, і повідомляє його номер податковому органу, де воно зареєстровано як платник податків.

Поточні рахунки в національній валюті відкриваються підприємствами, що здійснюють науково-дослідну, виробничу чи іншу комерційну діяльність з метою одержання прибутку, що володіють основними та оборотними засобами й мають самостійний баланс.

Поточні рахунки (субрахунки) можуть бути відкриті за клопотанням власника основного поточного рахунка філіям та іншим відокремленим підрозділам цього власника, які перебувають на окремому балансі. Субрахунки відкриваються за місцем розташування цих підрозділів.

У разі необхідності підприємство відкриває поточний рахунок і в іноземній валюті. Цей рахунок відкривається в тому банку, де є поточний рахунок у національній валюті.

Якщо такий банк не має ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій, то рахунки в іноземній валюті можуть відкриватися в іншому банку, який має означену ліцензію. Розрахунки іноземною валютою здійснюються в межах чинного законодавства України.

Для відкриття поточних та інших рахунків підприємства подають установам банків такі документи:

заяву встановленого про відкриття зразка рахунка. Її підписують керівник і головний бухгалтер підприємства. Якщо в штаті відсутня посада головного бухгалтера, то заяву підписує тільки керівник;

копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства, засвідчену нотаріально або органом, який видав таке свідоцтво;

копію рішення про створення, реорганізацію підприємства;

копію належним чином зареєстрованого статуту (положення), засвідчену нотаріально або органом, який реєструє;

копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

картку зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпоряджатися рахунком і право підпису розрахункових документів, засвідчену нотаріально або вищою організацією в установленому порядку. У картку включається також зразок відбитка печатки підприємства;

копію документа про реєстрацію підприємства в органах Пенсійного фонду України. Якщо в цій установі банку відкрито поточний рахунок клієнта, то бюджетний рахунок відкривається на підставі заяви на відкриття останнього. У разі ненадходження коштів з бюджету протягом року такий рахунок закривається.

У разі відкриття поточних рахунків відокремленим підрозділам підприємства в установу банку, в якій відкривається поточний рахунок відокремленому підрозділу, подають такі документи:

заяву на відкриття поточного рахунка, підписану керівником і головним бухгалтером відокремленого підрозділу або особою, на яку покладено обов’язки ведення бухгалтерського обліку та звітності. Якщо в штаті відсутня посада особи для ведення бухгалтерського обліку, то заяву підписує лише керівник;

копію довідки про внесення відокремленого підрозділу до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, який видав відповідну довідку, чи вповноваженим працівником банку;

копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;

копію належним чином оформленого положення про відокремлений підрозділ, засвідчену нотаріально чи органом, що створив відокремлений підрозділ;

картку з відбитком печатки та зразками підписів службових осіб підрозділу, яким згідно з чинним законодавством та відповідними документами підприємства надано право розпорядження рахунком і підписування розрахункових документів. Зразки підписів і повноваження службових осіб засвідчуються нотаріально або керівником підприємства — юридичної особи, до складу якого входить відокремлений підрозділ;

клопотання підприємства — юридичної особи — про відкриття для його підрозділу поточного рахунка;

довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України;

копію документів про взяття на податковий облік юридичної особи, яка створила відокремлений підрозділ, і відокремленого підрозділу (від податкового органу за місцем знаходження цього підрозділу), засвідчену податковим органом, нотаріально або вповноваженим працівником банку;

копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Для відкриття тимчасових поточних рахунків господарським товариством з метою залучення коштів, що вносяться для формування статутного фонду (капіталу), подається заява про відкриття рахунка.

У разі переоформлення рахунка у зв’язку з реорганізацією підприємства (злиттям, приєднанням, поділом тощо) до банку подаються також документи, що й під час створення підприємства.

В Інструкції № 527 наведені й деякі інші особливості щодо відкриття рахунків для окремих суб’єктів підприємницької діяльності (дочірніх, орендних та інших підприємств).

Підставою для закриття поточних рахунків можуть бути:

заява власника рахунка;

рішення органу, на який законом покладено функції з ліквідації або реорганізації підприємства;

рішення суду про ліквідацію підприємства або визнання його банкрутом;

інші підстави, передбачені чинним законодавством України або договором між банком і власником рахунка.

Підприємства, незалежно від форм власності, всі розрахунки з іншими підприємствами повинні здійснювати в безготівковій формі.

Банківські операції щодо рахунків підприємства проводяться на підставі розрахунково-платіжних документів установленої форми.

Найпоширенішими з них є: платіжні доручення, платіжні вимоги, платіжні вимоги-доручення, розрахункові чеки, заяви на виставлення акредитиву, об’яви про внесення готівки, грошові чеки тощо. Форми цих документів затверджені НБУ.

Об’ява про внесення готівки використовується для оформлення операцій із зарахування готівки на поточний рахунок підприємства (зразок 2.4).

Як видно, об’ява складається з трьох частин: перша — власне об’ява — залишається в банку, друга — квитанція — повертається підприємству для підтвердження внеску, а третя — ордер — додається до виписки банку з поточного рахунка підприємства.

Можуть застосовуватися й інші розрахунково-платіжні документи, але за обов’язковим призначенням. Усі вони підписуються керівником і головним бухгалтером і засвідчуються гербовою печаткою підприємства.

Для синтетичного обліку операцій на поточних рахунках у банках використовується активний рахунок 31 “Рахунки в банках”, а точніше субрахунок 311 “Поточні рахунки в національній валюті” і субрахунок 312 “Поточні рахунки в іноземній валюті”, на яких відображаються наявність і рух коштів, що перебувають на рахунках у банках і використовуються для поточних операцій.

Наявність і надходження коштів оформляються за дебетом, а списання — за кредитом цих субрахунків.

Підставою для відтворення операцій з наявності й руху грошових коштів на субрахунку 311 є виписка банку. У ній реєструються всі операції з надходження та списання коштів з поточного рахунка та показується їх залишок на початок і кінець дня. До виписки додаються розрахунково-платіжні документи, на підставі яких проведено операції.

2.1.5 Аналітичний облік

Одночасно виписка є й регістром аналітичного обліку.

Таким чином, виписка — це другий примірник записів з поточного рахунка підприємства, які здійснює банк.

На сьогоднішній день єдиної форми виписки не встановлено, тому в різних банках вона буде неоднаковою, але обов’язково слід вказувати залишки коштів на початок і кінець дня, операції з надходження та списання коштів, код банку (МФО), коди банків кореспондентів і кореспондуючі поточні рахунки з кожної операції.

Обробляючи виписку банку, необхідно мати на увазі, що для банку рахунки підприємства пасивні, а для підприємства активні, тому операції з зарахування коштів на рахунок для банку — це кредит, а для підприємства — дебет, а під час списання — навпаки.

Виписка банку може мати форму, що її ілюструє (таблиця 2.8).

Дані виписки банку на підприємстві перевіряються по суті й арифметично. У разі виявлення помилки про це обов’язково повідомляється банк, який їх виправляє в наступних виписках. Бухгалтерія підприємства відображає на рахунку 31 всі операції, які оформлені у виписці, навіть якщо вони помилкові. На підставі виправлень банку бухгалтерія підприємства також здійснює виправлення записів з рахунка 31.

Таким чином, записи у виписці й на рахунку 31 мають бути ідентичними.

2.1.6. Синтетичний облік

Для синтетичного обліку операцій на поточних рахунках у банках використовується активний рахунок 31 “Рахунки в банках”, а точніше субрахунок 311 “Поточні рахунки в національній валюті” і субрахунок 312 “Поточні рахунки в іноземній валюті”, на яких відображаються наявність і рух коштів, що перебувають на рахунках у банках і використовуються для поточних операцій.

Наявність і надходження коштів оформляються за дебетом, а списання — за кредитом цих субрахунків.

Підставою для відтворення операцій з наявності й руху грошових коштів на субрахунку 311 є виписка банку. У ній реєструються всі операції з надходження та списання коштів з поточного рахунка та показується їх залишок на початок і кінець дня. До виписки додаються розрахунково-платіжні документи, на підставі яких проведено операції регістром синтетичного обліку для відображення операцій за рахунком 31 (Журнал 1 і відомість 1.2).

Таблиця 2.2.2

Схема основних бухгалтерських проведень операцій з поточного рахунку в банку в національній валюті (СУБРАХУНОК 31)

Зміст господарської операції

Кореспонденція рахунка
Дебет

Кредит
1

Зараховано на поточний рахунок у банку готівку, внесені з каси підприємства (виручка від реалізації запасів, суми депонованої зарплати тощо)

311

301
2

Зараховано на поточний рахунок у банку грошові кошти, які надійшли від покупців (замовників) за реалізовану продукцію (роботи, послуги) та інші активи

311

361
3

Зараховано на поточний рахунок у банку грошові кошти, які надійшли від інших дебіторів як погашення заборгованості

311

377
4

Зараховано на поточний рахунок залишки в банках, кошти невикористаних акредитивів, лімітованих чекових книжок

311

313
5

Зараховано на поточний рахунок у банку грошові кошти, які були в дорозі

311

333
6

Зараховано на поточний рахунок одержані банківські кредити:

— довгострокові;

311

501
— короткострокові

311

601
7

Зараховано на поточний рахунок грошові кошти:

— за операціями одержання авансів від покупців (замовників) за продукцію (роботи, послуги);

311

681
— одержані від внутрішніх операцій з дочірніми підприємствами;

311

682
— одержані від внутрішньогосподарських підрозділів, що мають окремі баланси (філії тощо);

311

683
— одержані як погашення іншої кредиторської заборгованості

311

685
8

Зараховано на поточний рахунок раніше виданий аванс покупцем (підрядником) за проміжними розрахунками

311

371
9

Зараховано на поточний рахунок суми, одержані від органів соціального страхування, за перевищення відповідних перерахувань над відрахуваннями

311

65
10

Зараховано на поточний рахунок суми, одержані від фінансових органів з платежів до бюджету, і позабюджетні фонди

311

641, 642
11

Зараховано на поточний рахунок одержані штрафи, пені, неустойки

311

715
12

Зараховано на поточний рахунок кошти, одержані від різних підприємств, організацій, підприємців, безповоротні фінансові допомоги

311

745
13

Зараховано на поточний рахунок у банках кошти цільового фінансування та цільових надходжень

311

48
14

Зараховано на поточний рахунок у банках суми внесків, що надійшли від засновників (учасників) як внески до статутного фонду, а також за акції

311

46
15

Зараховано на поточний рахунок кошти в порядку повернення короткострокових інвестицій

311

35
16

Зараховано на поточний рахунок грошові кошти, що надійшли як погашення раніше списаної дебіторської заборгованості

311

719
17

Зараховано на поточний рахунок суми з нарахованих доходів (дивідендів, відсотків, роялті тощо)

311

373
18

Зараховано на поточний рахунок кошти страхового відшкодування від страхових організацій у разі надзвичайних ситуацій

311

75
19

Списано з поточного рахунка в банку готівкові кошти, видані підприємству для виплати зарплати, премій, допомоги, на службові відрядження та господарські потреби. Готівку оприбутковано до каси підприємства

301

311
20

Списано з поточного рахунка грошові кошти, перераховані постачальникам (підрядникам) за одержані запаси (роботи, послуги)

631

311
21

Списано з поточного рахунка кошти, перераховані постачальникам (підрядникам) як аванси

371

311
22

Перераховано з поточного рахунка платежі до бюджету та позабюджетних фондів (податок на прибуток, ПДВ тощо)

64

311
23

Перераховані кошти органам соціального страхування, пенсійному фонду, фонду соціального страхування тощо

65

311
24

Перераховано кошти різним кредиторам (аліменти, утримані з заробітної плати, кошти вищим навчальним закладам за навчання студентів, підприємствам зв’язку за послуги тощо)

685

311
25

Перераховано кошти внутрішньогосподарським підрозділам, що мають самостійний баланс (філіям і т.д.), у порядку погашення заборгованості

683

311
26

Перераховані кошти для погашення заборгованості філіям

682

311
27

Перераховано кошти для погашення заборгованості за нарахованими відсотками

684

311
28

Перераховано кошти для погашення заборгованості з банківських кредитів:

— довгострокових;

501

311
— короткострокових

601

311
29

Перераховані засновникам дивіденди

671

311
30

Списано з поточного рахунка суми використаних грошових коштів цільового фінансування та цільових надходжень

48

311
31

Перераховано кошти як фінансові інвестиції:

— довгострокові;

14

311
— короткострокові

35

311
32

Сплачено штрафи, пені, неустойки

948

311
33

Перераховано грошові кошти міжбанківській валютній біржі для придбання іноземної валюти

333

311
34

Погашені видані короткострокові векселі

621

311
35

Погашена довгострокова заборгованість з оренди

53

311
36

Перераховано грошові кошти як аванс підзвітній особі, яка перебуває у відрядженні

372

311
37

Списані грошові кошти за викуплені акції власної емісії

45

311
38

Перераховано суми заробітної плати на особисті рахунки працівникам

661

311
39

Зараховано на поточний рахунок через помилку банку суми, які не належать підприємству

311

374
40

Повернуті банку суми помилково зараховані на поточний рахунок підприємства кошти

374

311
41

Помилково списано банком грошову суму з поточного рахунка

374

311
42

Повернута підприємству помилково списана банком сума

311

374

2.2 Економіка підприємств

2.2.1 Економічна характеристика підприємства

Філія створена з метою забезпечення економічних інтересів та задоволення потреб держави, населення та оборони країни в удосконаленні і розвитку автомобільних доріг загального користування, розширення можливостей і виробничого і соціального розвитку підприємства, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі спільної діяльності, розподілу праці і кооперації.

Для цього Філія

здійснює будівництво, ремонт та утримання автомобільних доріг загального користування, виконання державних програм.

Предметом діяльності Філії є:

виконання робіт з будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг, мостів, інших споруд та елементів обстановки доріг;

забезпечен6ня сталої роботи на автомобільних дорогах в умовах стихійного лиха, аварій, катастроф і подолання їхніх наслідків;

розвиток промисловості та виробництва будівельних, дорожньо-будівельних матеріалів і конструкцій, інших виробів, необхідних для будівництва та ремонту автомобільних доріг і споруд на них;

розробка родовищ будівельних матеріалів, переробка гірничої маси, виробництво будівельних матеріалів;

монтаж конструкції зовнішніх інженерних мереж та систем;

монтаж внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів, і засобів вимірювання;

захист устаткування конструкцій та мереж;

монтаж технологічного устаткування та пусконалагоджувальної роботи;

підготовка та виконання розкривних робіт, буріння;

виробництво товарів народного споживання;

закупівля, постачання та збут продукції, матеріалів і енергоносіїв;

автомобільні перевезення вантажів і пасажирів як на території України, так і за її межами;

створення і розвиток мережі закладів дорожнього сервісу;

технічне обслуговування та ремонт дорожньої техніки і автотранспортних засобів;

виготовлення дорожніх знаків, інформаційних та рекламних щитів, знаків з техніки безпеки, малих архітектурних форм;

організація функціонування системи інформаційного забезпечення на автомобільних шляхах;

виробництво та реалізація сільськогосподарської продукції;

складання проектно-кошторисної документації;

режимно-секретна діяльність, мобілізаційна підготовка та цивільна оборона;

здійснення (організація) покриття і страхування ризику учасників будівництва і ремонту автомобільних доріг загального користування;

будівництво об’єктів соціально-побутової сфери, надання житлово-комунальних послуг;

забезпечення функціонування лікувальних та оздоровчих закладів, надання туристичних послуг, проведення спортивних, культурно-масових та інших заходів;

здійснення природоохоронних заходів, спрямованих на зниження і компенсацію негативного впливу виробництва на природне середовище, здоров’я і майно людей;

охоронні послуги перевізникам вантажів на автомобільних дорогах, виконання інших функцій, пов’язаних з реалізацією покладених на нього завдань, які не суперечать чинному законодавству;

здійснення заходів, спрямованих на охорону праці і здоров’я працівників Філії;

впровадження у виробництво прогресивних і енергозберігаючих технологій.

Філія здійснює свою діяльність на принципах внутрішнього господарського розрахунку, підпорядкованості і підзвітності органам управління Підприємства, а її керівник несе матеріальну і дисциплінарну відповідальність за стан фінансово-господарської діяльності і внутрішнього обліку цього підрозділу.

До складу Філії входять відділи, дільниці, підсобні виробництво, ремонтно-механічні майстерні й інші підрозділи.

Філія має окремий баланс, розрахунковий рахунок у відділеннях банку України, печатку та штамп зі своїм найменуванням.

Філія визначає свою структуру, штатний розклад, кошторис на утримування апарату управління і подає директору Підприємства на затвердження.

2.2.2 Форма бухгалтерського обліку на підприємстві

В Олександрівському автодоріг застосовується Журнально-ордерная форма бухгалтерського обліку, яка грунтується на широкому застосуванні системи накопичувальних і групувальних облікових регістрів — журналів-ордерів і допоміжних відомостей до них.

Записи в журнали-ордери (основні регістри) здійснюються безпосередньо на підставі виправдних документів в міру їх надходження і опрацювання (без складання меморіальних ордерів). При значній кількості однорідних документів по операціях їх дані попередньо групують у допоміжних відомостях, місячні підсумки яких переносять потім у відповідні журнали-ордери.

У журналах-ордерах хронологічний і систематичний облік суміщені. Звідси зрозуміла і сама назва цих регістрів: вони одночасно служать журналами (оскільки записи в них здійснюють в хронологічному порядку) і ордерами (оскільки місячні підсумки журналів-ордерів за кореспондуючими рахунками замінюють собою меморіальні ордери).

За зовнішнім виглядом журнали-ордери являють собою окремі аркуші-регістри багатографної форми, призначені для кредитових записів того балансового рахунка, операції по жому облічуються в даному журналі-ордері. В окремих графах журналу-ордера вказані рахунки, які кореспондують з кредитом даного рахунка. Формат цих регістрів, розміщених граф і порядок записів залежать від особливостей облічуваних операцій. В усіх регістрах завчасно надрукована типова кореспонденція рахунків. Кожному журналу-ордеру присвоюють постійний номер.

Для запобігання повторних записів журнали-ордери побудовано за кредитовою ознакою: всі господарські операції відображають по кредиту даного синтетичного рахунка і дебету корес­пондуючих з ним рахунків. Кредитову ознаку взято в основу будови журналів-ордерів тому, що вона більшою мірою, ніж дебетова, відповідає характеру здійснюваних операцій. Кредит рахунка в більшості випадків показує мовби початок руху засобів, звідки вони надходять, а дебет — його закінчення, тобто куди засоби надходять або де вони використані.

Записи господарських операцій в журнали-ордери здійснюють за шаховим принципом, який полягає в тому, що за один робочий прийом суму господарської операції записують одночасно по дебету і кредиту кореспондуючих рахунків. Це дає змогу значно скоротити кількість облікових записів, зменшити обсяг облікової роботи і підвищити якість самого обліку Всі кредитові обороти по синтетичному рахунку збираються в одному журналі-ордері. Дебетові обороти по цьому рахунку одержують відображення в тих журналах-ордерах, у яких роблять записи на рахунках, що кореспондують з дебетом даного рахунка. Тому загальна сума дебетового і кредитового обороту по кожному синтетичному рахунку може бути одержана тільки шляхом вибірки з відповідних журналів-ордерів.

Як виняток, для посилення контролю за рухом і збереженням грошових коштів, по окремих рахунках («Каса», «Поточний рахунок», «Валютний рахунок» та деяких інших) поряд з журналами-ордерами за кредитовою ознакою ведуть допоміжні відомості по дебету цих рахунків.

Отже, при журнально-ордерній формі бухгалтерського обліку будова облікових регістрів забезпечує поточний запис господарських операцій за шаховим принципом.

По деяких синтетичних рахунках («Каса», «Поточний рахунок», «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками» тощо) ведуть окремі журнали-ордери. Проте, більшість журналів-ордерів призначені для запису операцій не по одному, а по декількох взаємопов’язаних рахунках.

Отже, важливою особливістю будови окремих журналів-ордерів є поєднання в одному обліковому регістрі синтетичного й аналітичного обліку.

По рахунках, які охоплюють велику кількість облічуваних об’єктів (основні засоби, матеріали, паливо, розрахунки по оплаті праці тощо), аналітичний облік ведуть так само, як і при інших формах обліку — на картках або в книгах. Аналітичний облік касових операцій, як і при інших формах обліку, здійснюється у Касовій книзі.

Однією із суттєвих переваг журнально-ордерної форми обліку перед іншими формами є пристосованість облікових регістрів для складання звітності. Для цього в журналах-ордерах завчасно передбачають перелік показників звітності, за якими і здійснюється поточний облік. Це дає змогу без додаткових вибірок і розрахунків одержувати безпосередньо із облікових регістрів інформацію для складання звітності.

Таким чином, важливою особливістю журналів-ордерів є пристосованість облікових регістрів для складання звітності.

Як зазначалося раніше, записи у журнали-ордери здійснюють у хронологічному порядку в міру надходження і опрацювання документів. На кожному документі вказують номер журналу-ордера і порядковий номер запису. Відпрацьовані документи зберігають у окремих папках і підшивають в порядку послідовності зроблених записів у журналі-ордері, що забезпечує можливість швидкого знаходження потрібного документа. Журнали-ордери можуть складатися також за допомогою використання обчислювальної техніки.

Наприкінці місяця по кожному журналу-ордеру підводять підсумки зроблених записів, які обов’язково звіряють з документами, які послужили підставою для записів. Загальний підсумок по кредиту рахунка в журналі-ордері порівнюють з підсумками кореспондуючих по дебету рахунків. Це забезпе­чує перевірку правильності облікових записів без складання оборотних відомостей. Оборотні відомості складають тільки по тих рахунках, по яких ведуть картки (книги) аналітичного обліку.

Після закінчення місяця журнали-ордери і допоміжні відомості до них підписуються працівниками бухгалтерії, що складали їх, і головним бухгалтером. Місячні обороти журналів-ордерів переносять у Головну книгу, про що роблять відповідні позначки.

Головна книга призначена для щомісячного узагальнення даних поточного обліку журналів-ордерів, перевірки правильності облікових записів і складання балансу. Для кожного синтетичного рахунка в Головній книзі відводять окрему сторінку, а для запису місячних оборотів журналів-ордерів — окремий рядок. Кредитові обороти журналів-ордерів у Головну книгу переносять загальним підсумком (оскільки розгорнуто за кореспондуючими рахунками вони відображаються у журналі-ордері); дебетові обороти записують окремими сумами із різних журналів-ордерів (щоб показати кореспонденцію дебетового обороту). Таким чином, журнали-ордери і Головна книга взаємно доповнюють одне одного і дають розгорнуту кореспонденцію по дебету і кредиту кожного синтетичного рахунка.

2.3 Основи економічного аналізу підприємства

2.3.1 Аналіз руху грошових коштів

Для Олександрівського автодору здійснення безперервного руху грошових коштів стає головним завданням, успішне вирішення якого зможе забезпечити функціонування основної діяльності, погашення зобов’язань та реалізацію питань соціальної програми розвитку підприємництва. Аналіз руху потоків грошових коштів дає змогу вивчити їх динаміку, визначити суму перевищення надходжень над виплатами і, отже, зробити висновок про можливості внутрішнього фінансування.

Грошові кошти самі по собі, тобто не вкладені у виробництво, з одного боку, не можуть приносити дохід, а з другого боку, підприємство завжди повинно мати певну суму вільних коштів, необхідних у разі виникнення додаткових потреб у коштах, а також несподіваних можливостей їх вигідного вкладення. Саме цим визначається необхідність певної систематизації підходів до управління цими активами.

У цілому система ефективного управління грошовими коштами передбачає виділення трьох блоків аналітичних процедур:

Розрахунок тривалості фінансового циклу;

Аналіз руху грошових коштів;

Оцінка оптимального рівня грошових коштів;

Визначення вартості грошей у часі.

Розрахунок тривалості фінансового циклу.

Будь-який бізнес починається за наявності певної суми грошових коштів, що перетворюються в ресурси для виробництва. Після цього в процесі діяльності підприємства грошові кошти використовуються на оплату праці та інші поточні витрати. Сировина і матеріали передаються із запасів у виробництво. Деякі необхідні для виробництва складові купуються в кредит і тимчасово фінансуються через кредиторську заборгованість наперед до погашення її з отриманих потім грошових коштів. У міру виробництва готових виробів вони накопичуються на складі, що збільшує запаси готової продукції. Якби не було реалізації, то процес виробництва постійно трансформував би грошові кошти, сировину, інші витрати на виробництво та кредиторську заборгованість у зростаючі запаси готової продукції.

Якщо підприємство не може постійно перетворювати готову продукцію в грошові кошти через реалізацію, то систематичне збільшення запасів призводить до виснаження як грошових коштів, так і сировинних ресурсів. У такому разі брак коштів компенсується або кредитами, або збільшенням власного капіталу. Відповідно такі дії призводять до загострення нестачі коштів і підприємство втрачає змогу своєчасно гасити кредиторську заборгованість.

При реалізації продукції підприємство, як правило, надає кредит своїм покупцям. Якби продукція продавалася за готівку, то надходження грошей було б постійним. При реалізації товару в кредит надходження по рахунках відкладається на час обороту дебіторської заборгованості. Як тільки покупці оплачують свої рахунки, їм знову надається кредит. Аналогічно підприємство в міру погашення кредиторської заборгованості знову здійснює нові закупки сировини та матеріалів у постачальників у кредит.

Усі ці операції багаторазово повторюються і супроводжуються грошовими надходженнями та витрачаннями.

Отже, кругообіг капіталу, що включає наведені господарські операції, логічно підводить нас до необхідності розгляду кількісної оцінки фінансової діяльності щодо циркуляції грошових коштів на підприємстві.

Таку оцінку здійснюють за допомогою показника тривалості фінансового циклу, який характеризує середню тривалість між відпливом грошових коштів у зв’язку зі здійсненням поточної виробничої діяльності та їх припливом як результатом виробничо-господарської діяльності.

Для того щоб більш чітко уявити логіку розрахунку цього показника, розглянемо схему трансформації грошових коштів у оборотних активах (рис.2.3.1) З рис.2.3.1 видно, що операційний цикл більшою мірою характеризує виробничо-технологічний аспект діяльності підприємства, а фінансовий цикл — її фінансову компоненту.

Безумовно, операційний і фінансовий цикли пов’язані, але описують різні сторони процесу функціонування підприємства як суб’єкта господарювання. На основі схеми нескладно визначити алгоритм розрахунку тривалості циклу:

Тф = Ов. з + Од. з — Ок. з,

де Ов. з — оборотність коштів, утілених у виробничі запаси; Од. з — оборотність дебіторської заборгованості; Ок. з — оборотність кредиторської заборгованості.

Аналіз динаміки тривалості фінансового циклу рекомендується проводити періодично. Якщо скорочення тривалості операційного циклу, без сумнівів, розглядається як позитивні тенденції, то щодо показника Тф подібного безапеляційного судження зробити не можна.

Тут потрібний факторний аналіз, оскільки якщо скорочення тривалості фінансового циклу досягнуто за рахунок невиправданого уповільнення оборотності кредиторської заборгованості, то подібний факт швидше є негативним, ніж позитивним.

Бухгалтерський облік в Україні

Рис.2.3.1 Схема трансформації грошових коштів в оборотних активах

Наведена схема трансформації грошових коштів в оборотних активах дає змогу визначити внутрішні (щодо підприємства) фактори, які впливають на тривалість фінансового циклу. Очевидно, що такими чинниками є:

оборотність дебіторської заборгованості;

оборотність виробничих запасів.

Цей факт указує на необхідність здійснення в контексті цього блоку аналітичних процедур аналізу оборотності дебіторської заборгованості і виробничих запасів з метою виявлення причин невиправданого збільшення тривалості їх обороту, що призводить до збільшення фінансового циклу. Результати саме такого аналізу допоможуть вжити дійових заходів, здатних прискорити оборотність зазначених вище елементів поточних активів.

Для реалізації окресленого кола завдань розглянемо алгоритм розрахунку періоду погашення (інкасації) дебіторської заборгованості, який визначають за формулою

Бухгалтерський облік в Україні,

де Т — тривалість періоду, що аналізується; ДЗ — середня величина дебіторської заборгованості; Vp — виручка від реалізації продукції.

З формули видно, що величина ДЗ перебуває в прямій залежності з показником Пд. з, а обсяг реалізації — у зворотній.

Це означає, що досягти скорочення періоду інкасації дебіторської заборгованості можна або за рахунок збільшення виручки від реалізації, або зменшенням величини дебіторської заборгованості.

Для того щоб збільшити обсяг реалізації продукції підприємство має:

нарощувати свій виробничий потенціал;

активно здійснювати реконструкцію та модернізацію діючого обладнання, а також оновлення морально застарілих основних засобів;

удосконалювати продукцію та розширювати її асортимент, впроваджуючи на ринок нові види товару;

поліпшити організацію виробництва з метою забезпечення ритмічного випуску продукції;

підвищувати попит на продукцію за рахунок її якості;

встановлювати ціни на продукцію з урахуванням її споживчих властивостей;

розширювати ринки збуту продукції тощо.

Досягти прискорення оборотності дебіторської заборгованості через зменшення її залишків можна за рахунок:

посилення контролю за станом розрахунків з покупцями за відстроченими платежами;

перегляду кредитної історії платника;

проведення аналізу заборгованості по окремих дебіторах з метою виявлення постійних неплатників;

посилення контролю за співвідношенням дебіторської й кредиторської заборгованості та збалансованості тенденцій їх змін;

оцінки можливостей продажу дебіторської заборгованості банкам (факторинг);

надання знижок покупцям при достроковій оплаті товару.

В економічно розвинених країнах набула поширення така схема реалізації товарів у кредит: «2/10, полная 30». Це означає, що:

покупець отримує 2 % — у знижку в разі сплати отриманого товару впродовж 10 днів з початку періоду кредитування;

покупець сплачує повну вартість товару, якщо оплата здійснюється з 11-го по 30-й день кредитного періоду;

у разі несплати протягом місяця покупець додатково сплачує штраф, величина якого диференціюється відповідно до моменту сплати;

Слід зазначити, що умови розрахунків обираються так, щоб, з одного боку, рання сплата була привабливою для покупців, а з другого — доцільною для продавців. У зв’язку з цим виникає необхідність оцінки можливості надання знижки при достроковій оплаті.

Розмір та умови надання знижки встановлюються з урахуванням:

темпів інфляції;

середньорічної ставки відсотка за кредит;

норми прибутку.

Розглянемо техніку аналізу. В умовах інфляції падіння купівельної спроможності грошей за період характеризується коефіцієнтом Кц, який є оберненим до індексу цін. Якщо зазначена договором сума до отримання становить S, а динаміка цін характеризується індексом Іц, то реальна сума грошей з урахуванням їх купівельної спроможності в момент сплати буде: Бухгалтерський облік в Україні.

Проте це тільки розмір втрат підприємства, пов’язаних з інфляцією. Для того щоб визначити їх загальну величину, потрібно також урахувати втрати, що несе підприємство від надання знижок. Для цього використовують формулу

Бухгалтерський облік в Україні,

де Кз — кількість днів, протягом яких діє знижка; Мв — максимальна відстрочка платежу; Vп. к — обсяг продажу товару в кредит; rз — розмір знижки.

Наступним аргументом на користь надання знижки покупцям у разі дострокової сплати є той факт, що підприємство в даному випадку отримує можливість скоротити обсяг фінансування, тобто обсяг необхідного для функціонування підприємства капіталу. Якщо середній строк сплати дебіторської заборгованості — 60 днів, і підприємство надає покупцям, наприклад, двовідсоткову знижку за оплату в строк не пізніше 14 днів, то така знижка для підприємства може розглядатись як отримання кредиту за ставкою 15,7 % [2 · 360: (60 — 14)].

Завдяки двовідсотковій ставці підприємство-продавець швидше повертає гроші в обіг, що виключає необхідність залучати позикові кошти.

Якщо підприємство залучає кредитні ресурси від 24 % річних, то умови реалізації для нього будуть вигідними.

Другий фактор, що впливає на тривалість фінансового циклу, — оборотність виробничих запасів, яку розраховують за формулою

Бухгалтерський облік в Україні,

де Т — тривалість періоду, що аналізується; Бухгалтерський облік в Україні — середня величина запасів; Св — собівартість реалізованої продукції.

Наведений алгоритм розрахунку вказує на те, що основними заходами, завдяки яким можна скоротити період обороту виробничих запасів (Ов. з) є зниження собівартості продукції та зменшення залишків запасів.

Резервами зниження собівартості продукції можуть стати:

випереджаючі темпи зростання обсягів виробництва відносно темпів зростання сукупних витрат;

раціональне використання виробничих, трудових, фінансових ресурсів;

якість сировини, матеріалів, кваліфікація працівників; досконалість технології;

зняття з виробництва нерентабельної продукції, оптимізація товарної структури;

усунення невиправданого завищення норм витрат на одиницю виробу;

заміна дорогих матеріалів більш дешевими, але якісними предметами праці.

Що стосується проблеми зменшення виробничих запасів, то йдеться не про зведення їх величини до мінімуму. У цьому зв’язку завдання фінансового аналізу полягає в тому, щоб визначити їх оптимальний рівень, тобто щось середнє між надмірно великими запасами, спроможними привести до фінансових труднощів, і надмірно малими, небезпечними для стабільного виробництва. Таке завдання не може бути вирішено в умовах стихійного формування запасів — необхідна налагоджена система контролю стану запасів.

Методи оцінки руху грошових коштів

Аналіз грошових потоків підприємства має здійснюватися з урахуванням вимог системного підходу та комплексного вивчення економічних явищ і процесів підприємства, що реалізуються, у структурі методики фінансового аналізу. Аналіз грошових потоків підприємства передбачає визначення таких основних структурних елементів:

цілей і завдань аналізу;

сукупності синтетичних і аналітичних показників та їх взаємозв’язків;

факторів, що впливають на зміну показників;

конкретних методів аналізу;

джерел інформації.

Головною метою аналізу руху грошових коштів є оцінка спроможності підприємства заробляти грошові кошти в розмірі і в строки, необхідні для здійснення запланованих витрат.

Сформульована основна мета фінансового аналізу в процесі управління грошовими коштами може бути досягнута завдяки вирішенню таких завдань:

1. Визначення обсягів і джерел грошових коштів, що надходять на підприємство. У процесі здійснення такого напряму аналізу доцільно зупинитися на розгляді таких питань:

чи не відбулося надходження грошових коштів за рахунок збільшення короткострокових зобов’язань, які потребують погашення в майбутньому;

чи не збільшився акціонерний капітал за рахунок додаткової емісії акцій;

чи не було розпродажу майна (основних засобів, виробничих запасів);

чи скорочуються запаси матеріальних цінностей, незавершеного виробництва, готової продукції на складі.

2. Дослідження основних напрямів використання грошових коштів. У цьому зв’язку слід проаналізувати питання:

чи не спостерігається зниження показників оборотності активів;

чи немає уповільнення оборотності поточних активів;

чи не зростають абсолютні значення запасів і дебіторської заборгованості;

чи не було різкого збільшення обсягів виробництва товарів, що потребує додаткових грошових потоків;

чи не було надмірних виплат акціонерам понад рекомендованих норм розподілу чистого прибутку;

чи своєчасно здійснюються платежі до бюджету та державні цільові фонди;

чи не було тривалої заборгованості персоналу по заробітній платі.

3. Оцінка причин дефіциту грошових коштів. Такими причинами можуть бути:

низька рентабельність продажу, активів і власного капіталу;

відволікання грошових коштів у зайві виробничі запаси та незавершене виробництво, вплив інфляції на запаси;

випереджаючі темпи зростання дебіторської заборгованості відносно темпів зростання обсягів реалізації;

великі капітальні витрати, що не забезпечені відповідними джерелами фінансування;

високі виплати податків і зборів, а також суми дивідендів акціонерам;

надмірна частка позикового капіталу в пасиві балансу і пов’язані з цим високі виплати відсотків за користування кредитами та позиками;

зниження коефіцієнта оборотності оборотних активів, тобто залучення в оборот підприємства додаткових грошових коштів.

4. Аналіз достатності власних коштів для здійснення інвестиційної діяльності. Джерелами грошових коштів для інвестиційної діяльності підприємства можуть бути надходження у формі амортизаційних відрахувань та чистого прибутку, доходи безпосередньо від інвестиційної діяльності, надходження за рахунок джерел довгострокового фінансування (емісія акції та корпоративних облігацій, довгострокові кредити та позики).

Порівнюючи розмір фінансування запланованих підприємством певних напрямів інвестиційної діяльності з величиною чистого грошового потоку від операційної діяльності, визначають величину додаткових коштів, необхідних для залучення із зовнішніх джерел. Чим більша величина чистого грошового потоку, що формується в результаті операційної діяльності, тим менша потреба в додатковому залученні позикових коштів для здійснення інвестиційної діяльності. За інших рівних умов таку ситуацію слід розглядати як позитивну, оскільки це дає змогу зменшити фінансові витрати, пов’язані з обслуговуванням боргу, та забезпечити фінансову незалежність від зовнішніх інвесторів і кредиторів.

5. Оцінка причин невідповідності величини грошових коштів сумі отриманого прибутку. При аналізі фінансового стану підприємства необхідно розрізняти, що прибуток за звітний період і грошові кошти, отримані підприємством протягом періоду, — не одне й те саме. Прибуток виражає приріст авансованої вартості, що характеризує ефективність управління підприємством. Наявність прибутку не означає наявності у підприємства вільних грошових коштів, доступних для витрачання. Ситуація, коли підприємство є прибутковим, але не має коштів, щоб розрахуватися зі своїми робітниками та контрагентами, має місце в трансформаційній економіці.

Аналіз руху грошових коштів якраз дає змогу пояснити розбіжності між величиною грошових коштів підприємства за звітний період та величиною отриманого за цей період прибутку.

Основні причини розбіжності між величиною грошових коштів і сумою отриманого прибутку.

1. Прибуток (збитки), що відображується у Звіті про фінансові результати, формується відповідно до принципів бухгалтерського обліку, згідно з яким доходи і витрати визнаються в тому обліковому періоді, в якому вони були нараховані (незалежно від реального руху грошових коштів):

а) облік реалізованої продукції на момент її відвантаження (виставлення розрахункових документів покупцям), пов’язаний із розбіжністю величини відвантаження і надходження грошових коштів від покупців. Причина такої розбіжності — зміни залишків дебіторської заборгованості;

б) наявність витрат, що відносяться до майбутніх періодів, призводить до того, що реальна сума платежів відрізняється від собівартості продукції, в яку, як відомо, включаються витрати тільки звітного періоду;

в) наявність відкладних платежів, тобто нарахованих, але не здійснених у звітному періоді витрат збільшує собівартість продукції на ці витрати, але відтоку грошових коштів не відбувається;

г) поділ витрат на капітальні та поточні. Якщо поточні витрати безпосередньо відносяться на собівартість реалізованої продукції, то капітальні відшкодовуються протягом тривалого періоду часу через амортизаційні відрахування. Проте саме капітальні витрати супроводжуються більш значним відтоком грошових коштів.

2. Джерелом збільшення грошових коштів не обов’язково є прибуток (наприклад, притік грошових коштів може бути забезпечений за рахунок їх залучення на позиковій основі), так само як відтік грошових коштів часто не пов’язаний зі зменшенням фінансового результату.

3. Придбання активів довгострокового характеру і пов’язаний з цим відтік грошових коштів не впливає на величину прибутку, а їх реалізація змінює сукупний фінансовий результат на суму результату від цієї операції.

4. На величину фінансових результатів впливають витрати, які не супроводжуються відтоком грошових коштів (наприклад, амортизаційні відрахування).

5. На розбіжність фінансового результату та величини грошових коштів безпосередній вплив мають зміни в складі оборотного капіталу.

Діяльність підприємства, що накопичує запаси товарно-матеріальних цінностей, неминуче супроводжується відтоком грошових коштів; але до того моменту, поки запаси не будуть відпущені у виробництво, величина фінансового результату не зміниться. Отже, збільшення залишків по статтях оборотних активів призводить до додаткового відтоку грошових коштів, а скорочення — до їх притоку.

6. Відплив грошових коштів пов’язаний із закупкою товарно-матеріальних цінностей і визначається характером розрахунків із кредиторами. Наявність кредиторської заборгованості дає змогу підприємству використовувати запаси, які ще не сплачені. Відповідно чим більше період погашення кредиторської заборгованості, тим більша сума несплачених запасів перебуває в обороті підприємства і тим вагомішою є розбіжність між обсягом матеріальних цінностей, відпущених у виробництво (собівартість реалізованої продукції), і розміром платежів кредиторам.

Логіка аналізу руху грошових коштів полягає в тому, щоб визначити залишок грошових коштів на початок і кінець періоду за видами діяльності, а також їх надходження та напрями використання.

При аналізі руху грошових коштів використовують методи вертикального і горизонтального аналізу. Разом з тим результати аналізу структури надходжень грошових коштів дають змогу визначити основні їх джерела. До них можна віднести:

виручку від реалізації продукції

погашення дебіторської заборгованості надходження від продажу основних засобів

залучення кредитів і позик

аванси, отримані від покупців

Основними напрямами використання грошових коштів стали:

розрахунки з постачальниками

відрахування до бюджету та внески в державні цільові фонди

виплати на оплату праці

придбання майна довгострокового характеру

2.4 Комп’ютеризація облікової інформації

2.4.1 Організації обліку на рахунках в банку в програмі 1С

Облік операцій на рахунках в банку.

Оформлення операцій по розрахунковому рахунку інколи викликає труднощі. У цьому розділі ми розглянемо деякі особливості організації обліку операцій на рахунках в банку за допомогою програми «1С: Предприятие».

Обробка виписки банку

Документ «Выписка» призначений для віддзеркалення в бухгалтерському обліку руху грошових коштів. Щоб відкрити виписку, виберіть команду меню Документы >Выписка.

Документ дозволяє обробляти як рублеві, так і валютні виписки. Проводки формуються по рахунку 311 — «Рахунки в банку в національній валюті» і по рахунку 312 — «Рахунки в банку в іноземній валюті».

Спосіб формування проводок визначається користувачем.

Бухгалтер сам визначає вид руху по розрахунковому рахунку. Для цього

потрібно клацнути в графі «Движ. по р/с» (движение по расчетному счету);

При оформленні виписки використовується інформація із заздалегідь сформульованих платіжних і інших документів. Для цього служать кнопки «Поступление по документам» і «Подбор по платежным документам».

Кнопка «Показать обороты и остатки в окне выписки» дозволяє проглянути залишки по розрахунковому рахунку на початок і кінець дня.

Способи формування проводок.

При оформленні документу «Выписка» можливі два варіанти роботи. Программа може автоматично сформувати проводки, або ви можете вручну вводити рахунок, що кореспондує з рахунком 31 «Рахунки в банку». Можна назвати такі операції, як перерахування до фондів, списання з розрахункового рахунку, отримання виручки на рахунок в банку, пред’явлення ПДВ від покупця.

При формуванні проводок вручну виберіть режим «Поступление» або «Списание». В цьому випадку можна внести кореспондуючий рахунок до графи «Корр. счет.».

Якщо бухгалтер хоче скористатися тими проводками по виписці, які сформує програма, він повинен вибрати будь-які режими, окрім вступу і списання. В цьому випадку автоматично визначається кореспондуючий рахунок залежно від стану взаєморозрахунку з контрагентом і варіанту віддзеркалення авансу — аванс за договором або аванс без вказівки договору.

За відсутності заборгованості у покупця або боргів перед постачальником

формуються проводки в кореспонденції з рахунком «Розрахунки з покупцями»

і «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» відповідно.

Якщо сума коштів, що поступили, більша, ніж борг перед постачальником або заборгованість покупця за поставлений товар, то частина суми або сума повністю відображається як аванс по дебету субрахунку рахунку 61 або кредиту субрахунку рахунку 64.

Якщо вибраний режим «Движение по расчетному счету с авансом по договору», то в проводці в аналітиці вказується відповідний договір.

При виборі режиму «Движение по расчетному счету с авансом без указания договора» в проводці у відповідній позиції по основі вказується без договору.

Оплата постачальникові

У багатьох випадках існує строго певний порядок оформлення операцій по розрахунковому рахунку. Так, при оплаті постачальникові майбутнього постачання або вже поставлених товарів спочатку оформляється платіжне доручення, потім по отриманому з банку виписці оформляється її комп’ютерний еквівалент — документ «Выписка». Виписку можна автоматично заповнити даними із вже оформленого платіжного доручення. Для цього клацніть на кнопці «Подбор по платежным документам». Після збереження документу «Выписка» формуються проводки.

Платіжне доручення

Розглянемо оформлення платіжного доручення і покажемо, як в цьому випадку оформляється «Выписка».

1. Оберіть в рядку меню команду Документы > Платежное поручение.

2. Вкажіть розрахунковий рахунок, клацнувши на кнопці вибору.

3. Введіть дату і номер платіжного доручення.

4. Вкажіть одержувача з довідника «Контрагенты».

5. Вкажіть розрахунковий рахунок одержувача, також вибравши його з довідника.

6. Виберіть документ або договір, по якому робиться оплата.

7. Введіть призначення, вид і термін платежу залежно від вимог байка.

8. Виберіть варіант автопідстановки в текст платіжного доручення.

9. При натисненні на кнопку «Перечисление налога» відкривається довідник «Налоги и отчисления». Виберіть вид перераховуваного податку, натисніть Enter. У цьому випадку більшість реквізитів форми заповнюються автоматично, а в графі «Сумма» буде показана сума на відповідному рахунку, яку необхідно пред’явити бюджету.

10. Кнопка «Печать» дозволяє подивитися, в якому виді документ буде виведений на друк. Щоб роздрукувати його, виберіть в меню команду Файл > Печать.

11. Натисніть «ОК», щоб зберегти документ.

Документ «Платежные поручения» автоматично заноситься в журнал «Платежные поручения». Документи, по яких ще не отримана виписка, відмічені знаком мінус. Відкрийте журнал «Платежные документы». Графа «Дата выписки» буде порожня, якщо за платіжним дорученням не отримана виписка.

Выписка.

Оформимо документ «Выписка», використовуючи дані з платіжного доручення.

1. Створіть документ «Выписка» (команда Документы > Выписка).

2. Введіть дату і номер документу.

3. Клацніть на кнопці «Подбор по платежным документам». Відкриється журнал з платіжними дорученнями.

4. Натисніть кнопку «Выбрать» або двічі клацніть на платіжному дорученні, по якому вироблена оплата. Виписка буде заповнена даними з цього платіжного доручення.

5. Вкажіть вид руху по розрахунковому рахунку в графові «Движ. по р/с».

6. Збережіть документ, натиснувши «ОК».

По документу будуть сформовані проводки. Перевірте це, відкривши Журнал операцій.

Документ «Выписка» може містити декілька записів. В цьому випадку потім оформлення першого запису необхідно клацнути на кнопці «Ввод новой строки» на панелі інструментів або знову натиснути кнопку «Подбор по платежным документам».

Якщо при оформленні виписки програма повідомляє, що виписка не проводиться, означає в документі заповнені не усі реквізити. Що робити в цьому випадку?

1. Переконаєтеся, що у виписці вказані номери розрахункового рахунку і основи (договору), проглянувши також і платіжне доручення, по якому була отримана виписка.

2. Перевірте, чи немає у виписці незаповнених позицій. Якщо вони є, удаліть їх.

Подивіться на оформлену виписку.

У полі «Движ. по р/сч». проставлено значення — опл. постач. (оплата постачальнику, аванс без договору). При проведенні документу буде зроблена проводка залежно від стану взаєморозрахунку з контрагентом. Якщо потрібна інша проводка, то в

графові «Движ. по р/сч» вкажіть значення «Списание», а в полі «Корр. сч.» слід вказати кореспондуючий рахунок і вибрати об’єкти аналітики.

Відкрийте Журнал операцій і подивитеся проводки по документу. Частина суми зарахована як оплата постачальникові, друга частина суми показана як передоплата за майбутні постачання.

Оплата покупцями поставлених підприємством товарів і послуг

Розглянемо, як виробляється оплата покупцями поставлених робіт, товарів і послуг. При оформленні виписки в цьому випадку використовується

кнопка «Вступ по документах». У списку, що відкрився, виберіть подвійним

клацанням необхідний документ. Інформація з документу потрапляє в поля виписки.

Змініть, якщо необхідно, варіант руху по розрахунковому рахунку і вкажіть

кореспондуючий рахунок.

Розділ ІІІ

3.1 Безпечні прийоми праці робітників бухгалтерії

Правовою основою законодавства щодо охорони праці є Конституція України, Закони України: “Про охорону праці”, “Про охорону здоров’я”, “Про пожежну безпеку”, “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, а також Кодекс законів про працю Україну (КЗпПУ).

Основоположним законодавчим документом в галузі охорони праці є Закон України “Про охорону праці”, дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють. Цей закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян про охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, організації і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів з покращення умов і підвищення безпеки праці та є економічним виразом соціальної значущості охорони праці. Тобто, економічне значення охорони праці оцінюється за результатами, отриманими при зміні показників шляхом впровадження заходів з покращення умов праці і підвищення продуктивності праці; зниження непродуктивних витрат часу і праці; збільшення фонду робочого часу; зниження витрат, пов’язаних з плинністю кадрів тощо.

Управління охороною праці — це підготовка, прийняття та реалізація рішень по здійсненню організаційних, технічних, санітарно — гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення здоров’я та працездатності людини в процесі праці. Система управління охороною праці є складовою частиною загальної системи управління підприємством. Об’єктом управління є діяльність структурних підрозділів підприємства, яка спрямована на створення безпечних і здорових умов праці.

Служба охорони праці підприємства створюється на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності та виду діяльності для виконання правових, соціально-економічних, організаційно — технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям в процесі праці.

Для реалізації перелічених вище цілей служба охорони праці повинна вирішувати такі завдання:

здійснювати контроль за безпекою виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;

забезпечувати працюючих засобами індивідуального і колективного захисту;

забезпечувати професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників із питань охорони праці;

забезпечувати оптимальні режими праці і відпочинку працюючих;

вимагати професійного добору кадрів для визначених видів робіт.

Основними функціями управління охороною праці на, що розробила і втілює служба охорони праці, є:

1. Створення ефективної системи управління (СУОП), яка б сприяла удосконаленню діяльності кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи.

2. Здійснення оперативно — методичного керівництва роботою з охорони праці.

3. Розробка разом із структурними підрозділами заходів по забезпеченню норм безпеки, гігієни праці та виробничого середовища або їх підвищення, а також підготовка розділу “Охорона праці» колективного договору.

4. Розробка змісту та методики проведення інструктажу з питань охорони праці.

5. Забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами.

6. Проведення паспортизації цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам безпеки.

7. Здійснення оперативного та поточного контролю за станом охорони праці на підприємстві.

8. Розслідування, облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також розрахунок шкоди від них.

9. Участь у підготовці та складанні статистичних звітів підприємства з питань охорони праці.

10. Розробка перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці.

11. Планування та контроль витрат коштів на охорону праці.

12. Організація навчання, підвищення кваліфікації та перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб.

13. Участь у роботі комісії з питань охорони праці підприємства, допомога в опрацюванні необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій.

14. Участь у комісіях по введенню в дію цехів, дільниць, нового устаткування або після капітального ремонту.

15. Забезпечення працюючих колективними та індивідуальними засобами захисту від шкідливих та небезпечних чинників виробництва, лікувально-профілактичним харчуванням, миючими засобами, санітарно-побутовими приміщеннями, надання передбачених законодавством пільг і компенсацій, пов’язаних із важкими і шкідливими умовами праці.

16. Контроль за дотримання вимог трудового законодавства щодо використання праці неповнолітніх, інвалідів та жінок, проходженням попередніх, періодичних, щорічних обов’язкових та інших, передбачених відповідними документами, медичних оглядів працівниками підприємства.

17. Контроль за дотримання чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконанням посадових інструкцій, проведенням інструктажів на робочому місці, виконанням приписів органів державного нагляду, наказів, розпоряджень, а також заходів по усуненню причин нещасних випадків і аварій, відзначених в актах розслідувань.

18. Контроль за відповідністю нормативним актам про охорону праці машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів, засобів протиаварійного колективного та індивідуального захисту працюючих, наявністю технологічної документації на робочих місцях.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства. Служба охорони праці функціонує як самостійний підрозділ підприємства.

На основі ДНАОП розроблені і затверджені власні положення та інструкції про охорону праці. Відповідно до ДНАОП 0.00-8.03-94 “Порядок розробки і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві до основних нормативних актів підприємства належать:

1. Положення про систему управління охороною праці, що діють на підприємстві.

2. Положення про службу охорони праці підприємства.

3. Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці.

4. Положення про проведення первинного та повторного інструктажів.

5. Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці.

6. Інструкції з охорони праці для працюючих за професійними видами робіт.

7. Інше.

Навчання та інструктажі працівників із питань охорони праці є одним із основних принципів держаної політики в галузі охорони праці і складовою системи управління охороною праці. Вони проводяться з учнями, студентами навчально-виховних закладів, працівниками в процесі їх трудової діяльності.

Згідно з Типовим положенням про навчання з питань охорони праці (ДНАОП 0.00-4-12-99) усі працівники прийняті на роботу і періодично в процесі роботи проходять на підприємстві навчання у формі інструктажів із питань охорони праці, вивчають правила надання першої долікарської допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також правила поведінки при виникненні аварії.

Працівники, що виконують роботи підвищеної небезпеки, а також де є необхідність у професійному відборі, при прийнятті на роботу проходять попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці та періодичне навчання і перевірку знань не рідше одного разу на рік.

Для працівників, що виконують роботи з обслуговування обладнання підвищеної небезпеки, обов’язкове курсове навчання з охорони праці, що проходить безпосередньо на виробництві. Це роботи по обслуговуванню парових та водонагрівальних котлів, устаткування, що працює під тиском, компресорів, холодильних установок, газового обладнання, електричного устаткування, підйомників, автонавантажувачів, тракторів та іншого внутрішнього механізованого транспорту.

Відповідальність за організацію навчання і перевірку знань покладена на керівника, а в структурних підрозділах — на керівників цих підрозділів. Виконання цих завдань контролює відділ охорони праці підприємства.

Усі посадові особи, відповідно до переліку посад (наказ Держнаглядохоронпраці №94 від 11.10.1983 р.), до початку виконання своїх обов’язків і періодично (один раз в три роки) проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці.

Навчання посадових осіб, що безпосередньо відповідають за організацію охорони праці на підприємстві, проводяться в навчальних закладах, які мають дозвіл Державного Комітету України по нагляду за охороною праці на проведення такого навчання.

На навчання з питань охорони праці організовує відділ охорони праці. Для перевірки знань посадових осіб і спеціалістів за наказом керівника підприємства створюється комісія, очолювана керівником підприємства або керівником відділу охорони праці. До комісії входять керівники (їх заступники) відділу охорони праці, виробничо-технічних служб та представники місцевих органів державного нагляду за охороною праці.

Працівники, що не пройшли навчання і перевірку знань або при повторній перевірці показали незадовільні знання з питань охорони праці, звільняються з посади.

Інструктажі з питань охорони праці проводяться на всіх підприємствах, установах і організаціях, незалежно від характеру їх трудової діяльності і форми власності. Мета інструктажу — навчити працівника правильно і безпечно для себе і навколишнього середовища виконувати свої трудові обов’язки.

Інструктажі за часом і характером проведення поділяються на: вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж проводиться з усіма працівниками, які щойно прийняті на роботу (постійну або тимчасову), незалежно від їх освіти, стану роботи або посади; працівниками, які знаходяться у відрядженні на підприємстві й беруть безпосередню участь у виробничому процесі; з водіями транспортних засобів, які вперше в’їжджають на територію підприємства; учнями та студентами навчальних закладів перед початком трудового і професійного навчання.

Вступний інструктаж на проводить спеціаліст відділу охорони праці. Програма вступного інструктажу розроблена відділом охорони праці підприємства згідно з переліком питань, наведених у додатку до Типового положення про навчання з питань охорони праці.

Запис про проведення вступного інструктажу робиться в спеціальному журналі.

Первинний інструктаж проводиться на робочому місці до початку роботи з новоприйнятим працівником або працівником, який буде виконувати нову для нього роботу, студентом перед роботою в майстернях, дільницях тощо. Первинний інструктаж проводиться індивідуально або для групи осіб за програмою, складеною з урахуванням вимог відповідних інструкцій з охорони праці та інших нормативних актів про охорону праці та технічної документації. Програма первинного інструктажу розроблена керівником цеху чи дільниці, узгоджена відділом охорони праці і затверджена керівником підприємства.

Раціональна організація робочого місця бухгалтера.

Одним з елементів організації праці, разом з організацією робочих місць, є організація їх обслуговування. В деяких посібниках з організації праці ці два елементи подаються як один — «організація і обслуговування робочих місць», при цьому усередині елемента питання розділяють на організацію робочих місць і обслуговування робочих місць, що не можна вважати за правильне. Річ у тому, що обслуговування робочих місць — це задача технічна. До організації праці відноситься не обслуговування робочих місць, а організація їх обслуговування. Цей нюанс має принципове значення. Організація робочого місця — це формування виробничого середовища для працівника, його речовинне оточення. Організація ж обслуговування робочого місця пов’язана зі встановленням системи взаємодії якого-небудь робочого місця і працівника, зайнятого на ньому, з іншими робочими місцями і працівниками, які покликані забезпечувати його безперебійну і якісну роботу.

У складі системи обслуговування виділяється енергетична функція — забезпечення робочих місць всіма видами енергії (електроенергія, пара, стисле повітря, вода і т.д.).

У всякому виробництві існує і такий вид обслуговування, як наладка, підналадка і регулювання технологічного устаткування.

Процес виробництва пов’язаний з міжремонтним профілактичним і аварійно-ремонтним обслуговуванням всіх видів технологічного устаткування. Це приводить до виділення в обслуговуванні робочих місць ремонтної функції.

В процесі виробництва разом із стадією власне виробництва існує і контроль якості продукції, у тому числі контроль якості сировини, матеріалів і напівфабрикатів, видаваних на робоче місце, а також контроль готової продукції, що поступає з робочих місць. Тим самим обслуговування робочих місць включає і контрольну функцію.

Обслуговування працівників складається з проведення заходів щодо охорони праці і техніки безпеки, забезпеченню нормальних санітарно-гігієнічних умов на робочому місці (температури і вогкості повітря, освітленості і ін.). Працівники мають потребу в наявності питного водопостачання, туалетів. Для працівників на виробництві може бути організовано медичне обслуговування, громадське харчування, господарсько-побутове обслуговування (наявність роздягалень, душей, прання, хімчистка і ремонт спецодягу, ремонт спецвзутті і т.п.).

В зміст робіт по здійсненню ремонтного обслуговування устаткування входить складання дефектних відомостей — документа, в якому висловлюється докладний перелік всіх ремонтних робіт по видах устаткування. На підставі дефектних відомостей проводиться планування ремонтних робіт і їх проведення по видах ремонту (дрібного, середнього, капітального).

Міжремонтне обслуговування устаткування включає профілактичні його огляди з метою встановлення стану окремих вузлів і частин машин і механізмів, різних з’єднань, частин, електроустаткуванні, огорож, що рухаються, пристроїв по забезпеченню безпеки і усунення виявлених несправностей.

Наладка і настройка устаткування проводиться на початку роботи і, з потреби, під час роботи. Таку роботу часто закріплюють за основними працівниками. Застосовуються наступні форми організації налагоджувальних робіт: індивідуальна, коли за тим, що налагоджує закріплюється певна кількість устаткування, яке він обслуговує один; змішана, коли наладку і переналагодження здійснює той, що налагоджує, а підналадку — основний працівник; бригадна, коли всі роботи по наладці, переналагодженню і підналадці здійснює бригада.

Підтримка в робочому стані, зберігання і видача технологічного і організаційного оснащення припускає виконання робіт по інструментальному обслуговуванню робочих місць, яке складається з отримання і раціонального зберігання інструменту, видачі або доставки його до робочих місць, обмін що вийшов з ладу інструменту, його відновлення. Подібні дії необхідно проводити з обслуговуванням робочих місць інструментом, запасними частинами, організаційним оснащенням.

Підтримка в робочому стані і прибирання будівель, споруд, території включає, по-перше, ремонтно-будівельні роботи, що полягають в ремонті будівель і споруд, де розташовуються робочі місця (стін, стель, полови, дверей, віконних отворів, сходових кліток і т.д.), в проведенні малярних, штукатурних, покрівельних і інших будівельних робіт при монтажі або демонтажі устаткування; по-друге, прибиральні роботи в приміщеннях і на території, вивіз сміття.

Велике значення має підготовчо-технологічна функція, що складається з робіт по забезпеченню робочих місць сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, комплектуючими виробами, канцелярськими товарами і іншими предметами праці. Тут проводяться роботи, пов’язані з отриманням, зберіганням, сортуванням, комплектацією і видачею необхідних предметів праці.

Транспортні і навантажувально-розвантажувальні роботи на підприємстві забезпечують переміщення з одного підрозділу в інший і між робочими місцями предметів праці, оснащення, устаткування, готових виробів і пов’язані з цим їх вантаження і розвантаження.

Контрольна функція обслуговування направлена на здійснення контролю якості сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції. Тут проводиться стартовий контроль засобів, що поступили, міжопераційний проміжний контроль виробів, що проходять різні стадії виробництва, фінішний контроль готової продукції, таврування годних деталей і виробів.

Функції обслуговування безпосередньо працівників полягають в створенні на робочих місцях відповідних санітарно-гігієнічних і інших умов, про що було сказане вище.

Щоб організувати обслуговування робочого місця відповідно до вимог НОТ, необхідно вирішити наступні чотири взаємозв’язані групи питань:

1. встановити, яких видах обслуговування потребує дане робоче місце і його працівник;

2. по кожному виду обслуговування визначити фізичну норму обслуговування, обгрунтувати його об’єм в зміну (місяць, рік);

3. визначити регламент обслуговування, його графік з вказівкою часу, послідовності і періодичності обслуговування;

4. персоніфікувати обслуговування, тобто закріпити види за певними виконавцями або підрозділами.

Фізична норма обслуговування може бути представлений різними показниками. Для сировини, матеріалів, напівфабрикатів це може бути об’єм їх разової доставки або величина їх незнижуваного запасу на робочому місці. Для ремонтних робіт може бути вказаний вид ремонту: дрібний, середній, капітальний і його тривалість. Для енергообслуговування указуються його параметри (напруга і сила струму, тиск і температура пари і гарячої води і ін.) — Для міжремонтного обслуговування устаткування, господарського обслуговування робочого місця указуються види робіт і їх тривалість і т.д.

Регламент обслуговування для кожного виду обслуговування також може мати свій вигляд. В одному випадку це може бути вказівка на періодичність обслуговування (наприклад, «раз в зміну», «кожну годину», двічі в місяць і т.д.), в другом випадку може бути вказаний конкретний час обслуговування. Можуть бути вказівки типу: «по виклику» або «постійно», «безперервно».

Таким чином, добре організованим буде таке обслуговування, при якому працівники, робоче місце яких обслуговують, знають, хто їх обслуговує, в якому об’ємі і коли. А працівники, які обслуговують, знають, кого вони обслуговують, в якому об’ємі і в який час. Все це повинне бути зафіксовано в організаційних документах.

Удосконалення організація обслуговування робочих місць досягається шляхом дотримання принципів. Основні з них — системність, комплексність, плановість, запобігливість, своєчасність, надійність, оперативність, економічність.

Системність — є найважливіший принцип при побудові або проектуванні обслуговування. Полягає в тому, що організація обслуговування повинна бути продумана досконально, тут не повинно бути другорядних питань. Кожний вид обслуговування повинен ретельно пропрацювати з погляду організації роботи усередині функціонального підрозділу, зайнятого його виконанням, а також з урахуванням його взаємозв’язку з іншими видами обслуговування і з організацією роботи того робочого місця, яке підлягає обслуговуванню.

При удосконалені системного підходу важливо точно сформулювати мету роботи. А вона полягає в тому, що робота по обслуговуванню повинна бути підлеглий потребам обслуговуваних робочих місць

Комплексність обслуговування полягає в тому, що необхідно організувати в рівному ступені добре всі види обслуговування. комплексного опрацьовування організації обслуговування означає її обхват всіх питань обслуговування по всіх виробничий значущим функціям обслуговування. Повнота обслуговування досягається узгодженістю за часом всіх видів обслуговування.

Плановість обслуговування означає, що воно повинне бути частиною внутрішньовиробничого планування. Обслуговування не повинне бути стихійним, його слід організовувати на основі розрахунків потреби у видах, термінах і об’ємах обслуговування для кожного робочого місця. Планування обслуговування необхідно проводити завчасно, регулярно, в певні проміжки часу. Плановість досягається тоді, коли система обслуговування повністю узгоджується з системою оперативного планування змінних завдань і забезпечує чітку послідовність роботи допоміжних служб і робітників відповідно до змісту основного процесу.

Запобігливість обслуговування означає таку його організацію, яка не допускає зупинки виробництва через невчасне виконання робіт по обслуговуванню робочого місця. Запобігливість — це попереджувальне обслуговування, засноване на розрахунках ресурсів роботи устаткування і окремих його частин, на розрахунках запасів сировини, матеріалів, палива, інструментів на робочому місці, необхідних для безперебійної роботи.

Керуючись принципом запобігливості, ремонтувати устаткування слід не тоді, коли воно вийшло з ладу, а тоді, коли підійшов час для попереджувального ремонту, не дивлячись на те, що устаткування ще можна використовувати. Те ж відноситься до запасів на робочому місці предметів праці, технологічного оснащення і ін. Вони повинні постійно поповнюватися і бути такими, які забезпечують безперервність виробничого процесу. Щоб досягти запобігливості обслуговування, предмети змінного оснащення робочого місця комплектуються наперед: до початку роботи все необхідне повинне знаходитися на робочому місці.

Своєчасність обслуговування полягає в строгому дотриманні встановленого регламенту обслуговування. Все повинне робитися вчасно, у встановлений термін. Від цього залежить чіткість роботи обслуговуваного робочого місця, тому дотримання такого принципу має велике значення.

Надійність обслуговування — це така його якість, яка досягається системою дублювання, підстраховування на випадок непередбачених порушень у виконанні функції обслуговування. Працівник, одержуючий обслуговування, повинен бути упевнений в тому, що воно відбудеться вчасно, в потрібному об’ємі і необхідної якості. Надійність обслуговування — це ознака високої його організації.

Оперативність полягає в здатності системи обслуговування швидко реагувати на непередбачені збої в обслуговуванні і усувати недоліки. Цей принцип безпосередньо пов’язаний з принципом надійності, вони доповнюють один одного.

Економічність означає, що організовуючи систему обслуговування, необхідно розраховувати різні варіанти її здійснення і вибрати той з них, який при дотриманні всіх вище перерахованих принципів зажадає якнайменші витрати праці і матеріальних засобів. Принцип економічності забезпечується використовуванням найдосконаліших технологій обслуговування і встановленням величини трудових і матеріальних витрат на основі науково обгрунтованих нормативів для розрахунку таких витрат.

На підприємствах розрізняють також форми організації обслуговування робочих місць. Ними можуть бути чергове, планово-запобіжне і стандартне обслуговування.

Чергове обслуговування — це обслуговування по виклику, його організовують, як правило, в умовах одиничного і дрібносерійного виробництва. При цьому обслуговуючий персонал викликають на робоче місце у міру необхідності. Така організація обслуговування не завжди гарантує його своєчасність, допускає можливість зупинок виробничого процесу, непродуктивних втрат робочого часу, але відрізняється відносною простотою.

Планово-попереджувальна обслуговування найбільш часто застосовується в серійному виробництві і проводиться по планах-графікам (розкладу). Ця форма організації обслуговування вимагає більшої підготовчої роботи, ніж чергове обслуговування, характеризується чітким ритмом роботи служб обслуговування і мінімальною вірогідністю простоїв робочого місця через невчасність обслуговування.

Стандартне обслуговування використовують в потоково-масових виробництвах. Це найдосконаліша форма організації обслуговування робочих місць. Воно проводиться в строго регламентованому порядку по стандартних розкладах і стандарт-планах. Цю форму організації обслуговування називають стандартною ще і тому що, будучи обгрунтованою і розробленою, система обслуговування включається в стандарт підприємства, який є обов’язковий для всього персоналу документом.

Стандартне обслуговування характеризується високою економічністю, відсутністю простоїв з вини обслуговуючих робочих, але вимагає чіткої організації основного виробництва.

Розробку організації обслуговування робочих місць доцільно проводити в наступній послідовності:

встановлюється склад і об’єм робіт по обслуговуванню в цілому для підрозділу;

виділяються роботи по обслуговуванню, які доцільно передати основним працівникам;

виходячи з складу і об’єму робіт розраховуються норми витрат праці допоміжних працівників для обслуговування робочих місць (норми чисельності, норми обслуговування, норми часу обслуговування);

склад і об’єм робіт по обслуговуванню розподіляються між допоміжними працівниками з урахуванням функціонального розділення праці між ними і норм витрат праці;

встановлюються форми обслуговування (індивідуальна, колективна) і розробляються умови їх застосування;

розраховуються фізичні норми обслуговування;

розробляються регламенти обслуговування (графіки, розклади, маршрути руху);

проектується організація стаціонарних і пересувних робочих місць допоміжних працівників В результаті удосконалення принципів може бути сформована оптимальна система обслуговування, забезпечуюча безперервність всього виробничого процесу.

Удосконалення робочого місця бухгалтера

Розглянемо ефективність пропонованих заходів на прикладі робочого місця бухгалтера — економіста:

1. Збільшення і доведення до необхідної норми освітлення дозволить працівнику не напружувати зір і істотно підняти продуктивність його роботи.

2. Оснащення даного робочого місця додатковими засобами естетизації, зокрема жалюзі або штори, дозволить уникнути підвищення температури повітря в приміщення (особливо в літній період) і запобігти передчасному виходу з ладу організаційної і основного технологічного устаткування.

3. Оснащення господарський — побутовими обладнаннями для прибирання приміщення істотно понизило б зміст пилу в повітрі, а так само бруду і сміття на даному робочому місці. Це привело б до зменшення стомлюваності працівника, до пониження ризику захворювання дихальних шляхів, а так само запобігло передчасній поломці комп’ютерної і копіювальної техніки.

4. Наладка і регламентація постачання канцелярськими товарами дозволила б уникнути затримок в роботі бухгалтера — економіста.

5. Підбір потрібних меблів, дозволило б істотно понизити стомлюваність виконавця, що привело б до зростання його продуктивності.

6. Оснащення робочою тарою дозволило б скоротити час на пошуки потрібних документів.

7. Оснащення сканером дозволило б істотно підвищити продуктивність роботи за рахунок ліквідації часу, який працівник витрачає на відлучення від роботи для сканування документа, а так само ліквідовувало б непотрібні відволікання директора.

8 Оснащення засобом (и) механічної вентиляції (кондиціонер, вентиляторів) приміщення, збільшило б комфортність роботи

Зразок 2.4

“09″ червня 2010 р.

ОБ’ЯВА № 8 про внесення готівки

Від кого ”Олександрійський облавтодор” Для зарахування “09″ червня 2010 р.

Соловйова Н.І.

Банк одержувача Банк Аваль

260052

00002446

500-00
___________________________

Номери рахунків

Сума цифрами

Одержувач Банк Аваль, ТОВ “Олександрійський облавтодор”

Загальна сума літерами П’ятсот грн. 00 коп.

Призначення платежу виручка

Пред’явлений* _________________________ серія ___ №

(паспорт або документ, що його замінює)

Виданий___________________________

(ким виданий)

дата народження_________________________

(адреса особи)___________________________________________

Бухгалтер

Підпис клієнта______________Готівку прийняв касир

“09″ червня 2010 р.

КВИТАНЦІЯ № 8

Від кого ”Олександрійський облавтодор”

Для зарахування _______________

Соловйова Н.І.

Банк одержувача Аваль

260052

00002446

500-00
__________________________

Номери рахунків

Сума цифрами

Одержувач “Банк Аваль”

Загальна сума літерами П’ятсот грн 00 коп.

Призначення платежу виручка

МП Бухгалтер ________Готівку прийняв касир

Продовження зразка 2.4

“18″ травня 2010 р.

ОРДЕР № 8

030 Рахунок

500-00 Загальна сума цифрами

Від кого ”Олександрійський облавтодор”

Банк одержувача Аваль

КРЕДИТ

Код установи банку 322180

260052

00002446

500-00
Одержувач “Банк Аваль”

Номери рахунків

Сума цифрами

Призначення платежу

Бухгалтер _______________ Касир ________________

(підпис) (підпис)

* Дані поданого документа, що засвідчують особу, заповнюються за наявності сум, які перевищують еквівалент 10 000 євро за офіційним курсом гривні до іноземної валюти.

Таблиця 2.8

ВИПИСКА З ПОТОЧНОГО РАХУНКА 26005200002446 ДАРНИЦЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ УСБ м. КИЄВА

Операції за 09-06-10

Попередній рух 08-06-10

”Олександрійський облавтодор”

Номер документа

МФО

Рахунок кореспондента

Дебет

Кредит
78

321842

260 082 840 830 00

800,00

65

300670

260 090 001 131 01

753,42

74

322216

260 053 013 304 96

556,58

10 300,00
329

300335

100 539 000 1

Разом

2110,00

10 300,00

Вхідний залишок

94 415,00

Рух

8190,00

Вихідний залишок

102 605,00

Доклад: Социальное положение женщин в России

ВЯТСКИЙ СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКИЙ ИНСТИТУТ

Кафедра психологического консультирования

Контрольная работа

по дисциплине: ТЕОРИЯ И МЕТОДИКА СОЦИАЛЬНОЙ РАБОТЫ

Социальное положение женщин в России

г. Киров

2009 г.

Адаптация женщин к новым условиям связана с большими социальными издержками; налицо их неравные стартовые возможности. Существование в массовом сознании патриархатных взглядов резко отрицательно сказывается на стимулировании активной деятельности женщин.

Существующие национальные механизмы пока не способны обеспечить равные шансы для женщин и мужчин во всех сферах жизни. Гендерная асимметрия обусловлена отчасти негативным восприятием большинством мужчин активного участия женщин во всех сферах жизни.

Несмотря на масштабные демократические изменения, произошедшие в XX в. и существенно изменившие как положение женщин, так и отношение к ним со стороны общества, главная социальная проблема женщин — сочетание семейных и внесемейных, материнских и трудовых обязанностей, обусловленное выполнением ими генеративной функции, — продолжает сохранять актуальность.

Но отношение к детям и деторождению изменилось: если прежде ценилось количество детей, то теперь ценностью становится в первую очередь их способность к социальному функционированию и развитию, возможность достижения ими жизненных успехов. Высокие требования предъявляются к образованию детей, без которого их полноценное участие в жизни общества невозможно. Причем женская образованность становится столь же обязательным атрибутом современного общества, как образованность мужская.

По данным официальных источников уровень образованности работающих женщин выше, чем мужчин. Среди всех занятых, имеющих высшее образование, женщины составляют 52,8%, имеющих среднее специальное образование — 57,5%. Это обусловлено помимо прочего наличием «женского сектора» занятости в народном хозяйстве — сферы образования, воспитания, медицинского и социального обслуживания, культуры.

Высокая вовлеченность женщин в трудовую сферу обусловливает серьезную угрозу безработицы для них. За годы экономических реформ женщины в России потеряли 7 млн. рабочих мест, а мужчины — от 1 до 2 млн.; Женщины составляют 69% всех безработных с высшим образованием и 74% безработных со средним образованием.

Однако общеизвестно, что только треть женщин (и одна пятая часть мужчин) из числа тех, кого по методологии Международной организации труда нужно считать безработными, обращаются в нашей стране к помощи служб занятости из-за их крайне низкой эффективности. Не регистрируется службой занятости значительная часть «первичных» безработных, занятых поисками рабочего места после окончания общеобразовательной школы, ПТУ, средних специальных и высших учебных заведений, причем в основном это молодые женщины в возрасте до 30 лет.

Особо уязвимую категорию на рынке труда образуют женщины, слабо защищенные в социальном плане: имеющие малолетних детей, детей-инвалидов, одинокие матери, женщины, только что окончившие учебные заведения и не имеющие опыта работы либо, наоборот, находящиеся в предпенсионном возрасте, жены военнослужащих, вынужденные часто менять место жительства и потерявшие квалификацию в силу подобной частой смены работы. Так, среди безработных, воспитывающих несовершеннолетних детей, а также инвалидов с детства, насчитывается 78% женщин, среди безработных одиноких родителей — 91% женщин, среди многодетных безработных — 77% женщин.

Чрезвычайно остры проблемы женской занятости в депрессивных регионах, характеризующихся остановкой градообразующих предприятий, в местностях, в которых вопросы занятости решались прежде всего за счет предприятий, использующих женский труд.

Самый высокий уровень занятости (86%) отмечен среди женщин в возрасте от 30 до 49 лет; женщины в более молодом возрасте чаще всего заняты выполнением семейных обязанностей; рождение детей и уход за ними нередко заставляет их оставить работу; женщины в более старшем возрасте, во-первых, могут заработать право на льготную пенсию, а во-вторых, иногда вынуждены оставлять работу по причине проблем со здоровьем или необходимости оказывать помощь в воспитании внуков. Кроме того, конкурентоспособность женщин в таком возрасте на рынке труда минимальна, приспособиться к новым требованиям им довольно трудно, поэтому шансы найти новую работу взамен утраченной весьма невелики.

Снижение социального статуса и уровня жизни женщин приводят к ухудшению их здоровья, в том числе беременных женщин и кормящих матерей, к неблагоприятным последствиям для здоровья детей. Общая нестабильность и неуверенность в завтрашнем дне отрицательно сказываются на моральном и психосоматическом состоянии наших соотечественниц.

Участие женщины в политике воспринимается большей частью мужского населения негативно. Однако в эпоху крупных исторических перемен, политических, экономических и социальных кризисов женщины нередко выступали и выступают в роли инициаторов общественного движения. Они не дублируют мужчин в своих действиях, но, несомненно, оказывают влияние на их поведение, взгляды, оценки, побуждая к активным действиям.

В 1987 году по инициативе Комитета советских женщин г. Москва создана Кировская областная общественная организация «Союз женщин». В настоящее время работает 50 районных и городских женсоветов, которые объединяют почти 5 тысяч человек. Высший орган — Областная конференция женщин. Между конференциями работает президиум Союза женщин, который собирается 1 раз в квартал.

С момента создания и до настоящего времени сфера приложения усилий женского актива области это: женщины, семья, материнство, детство, защита их прав и законных интересов, содействие повышению статуса женщины в обществе, их роли в политической, экономической, социальной и культурной жизни области, формирование общественного мнения в пользу равных прав и равных возможностей женщин.

Областной Союз женщин осуществляет конструктивное сотрудничество с Правительством области (Соглашение о сотрудничестве заключено в 2004 году), с органами социальной защиты населения, органами ЗАГС, службой занятости населения, органами образования и культуры, администрациями районов и городов, общественными организациями.

В марте 2003 года организацией «Союз женщин» было проведено расширенное заседание с участием комиссии по правам человека при губернаторе области, на котором были рассмотрены результаты социологического исследования «Права и социальное равноправие женщин на рубеже веков». Одновременно на заседании обсуждалось: какое место вопросы равноправия находят на страницах областных и районных газет.

Комиссия была вынуждена констатировать: проблема обеспечения прав и социального равноправия женщин по-прежнему остается актуальной, острой и нерешенной. В 60 процентах семей они играют решающую или равную роль в материальном обеспечении, но при этом полноправными участниками социальных отношений зачастую не являются. После напряженного рабочего дня, как говорила одна из участниц заседания, женщина вынуждена заступать на «вторую смену» — по домашнему обслуживанию членов своей семьи.

В то же время на рынке труда женщин вытесняют из материально благополучных сфер в те области деятельности, где заработная плата наиболее низкая. Они регулярно сталкиваются с разными формами насилия — от эмоционально-психологического до физического. Отчуждение их от власти также не идет на пользу делу.

Причины создавшегося положения общеизвестны. Одна из главных — устоявшиеся традиции, которые заведомо ставят женщин в подчиненное от мужчин положение. На заседании комиссии отмечалось, что, к сожалению, печать обходит эти проблемы стороной.

Участники обсуждения приняли ряд рекомендаций. В частности, главам администраций городов и районов рекомендовано использовать данные социологического обследования в своей непосредственной работе — в целях поддержки женщин со стороны власти. Внимание СМИ было обращено на то, что необходимо формировать общественное мнение, утверждая равенство полов, как необходимое условие для успешного политического и социально-экономического развития общества.

В ноябре 2007 г. принят, по словам губернатора области Н.В. Шаклеина, самый социально направленный бюджет за последние годы: только на реализацию социальной политики в общей сложности планируется направить 56 % всех расходов. Это реальная поддержка здравоохранения, образования, культуры, спорта, молодых семей, молодежной политики в целом.

В отчете губернатора области сказано: «…в настоящее время в подружку семьи направлена деятельность учреждений социального обслуживания, оказывается адресная социальная помощь детям и их родителям, решаются проблемы сиротства, ведется профилактика детской безнадзорности.

В ходе реализации областных законов и целевых программ оказывается помощь беременным женщинам, кормящим матерям и детям в организации питания и медицинского обслуживания. За счет областного бюджета осуществляется многоплановая поддержка многодетных семей и семей, находящихся в трудной ситуации, проводится летний отдых детей”.

Утверждена концепция целевой программы «Демографическое развитие Кировской области» на 2008-2010 годы. В ней предусмотрены мероприятия, направленные на повышение престижа института семьи, поддержку семей с детьми, улучшение медицинской помощи женщинам во время беременности и родов. Профилактические и лечебные мероприятия будут нацелены на снижение смертности населения. Общий объем финансирования программы составит почти 5 млрд. рублей.

По данным того же отчета политика государства на укрепление и поддержку женщин и семьи уже дает свои результаты. Сегодня наметились темпы увеличения рождаемости (в 2003 г. родилось 13 тыс. малышей, в 2006 г. — уже более 14 тыс.) и количества браков (в 2003 г – 9,5 тысяч, а в 2006 – более 10 тысяч).

В рамках оказания помощи женщинам в сфере труда и занятости в 2008 году стартовала программа «7 шагов к успеху», разработанная Областным управлением государственной службы занятости по Кировской области. Программа ориентирована на решение проблем занятости разных категорий женщин: имеющих детей в возрасте до 3 лет, женщин старше 45 лет, женщин-инвалидов, выпускниц профессиональных учебных заведений и женщин, уволенных из сферы малого бизнеса. По словам начальника управления государственной службы занятости населения Ю. Н. Лаптева, проект «7 шагов к успеху» обучает грамотному поведению на рынке труда, оказывает психологическую поддержку и содействует трудоустройству или самозанятости женщин.

Для участников разработаны программные курсы, сформированные с учётом индивидуальных особенностей каждого человека. Ориентировочно в программе примет участие более 5 тыс. человек из Кирово-Чепецкого, Вятскополянского, Котельничского, Юрьянского районов и г. Кирова

Сложность, комплексность социальных проблем женщин, обусловленность их причин общей социально-экономической и социально-психологической проблематикой общества определяют необходимость системного подхода к их разрешению, использования самых разнообразных технологий для получения конкретных позитивных результатов.

Прежде всего, безусловно, необходимо гарантировать женщине возможность найти работу, которая позволила бы ей как обеспечить себя и свою семью, так и реализовать свой личностный потенциал, включая его семейные и внесемейные составляющие. Согласно исследованиям потребность женщин иметь работу вне дома обусловлена тремя группами мотивов:

— необходимость второго заработка в семье, так как для обеспечения семьи, имеющей детей, необходим заработок как отца, так и матери. Если же семья неполная, то зарплата единственного родителя является важнейшим источником доходов;

— работа — важнейшее средство «социальной страховки» как для женщины, так и для ее семьи. В условиях нарастающей безработицы, массовых невыплат зарплаты работа обоих супругов может служить хотя бы относительной гарантией выживания семьи.

— работа — средство самоутверждения, саморазвития, способ получения признания, место, где можно получить удовольствие от интересного общения, отдых от однообразных домашних дел. Согласно данным социально-психологических исследований дети не слишком приветствуют внедомашнюю занятость своих матерей, если те заняты рутинным, низкоквалифицированным, плохо оплачиваемым трудом, но с большим уважениям относятся к матерям, занимающимся престижным высококвалифицированным трудом, сделавшим карьеру. Статус и интеллект домохозяйки дети оценивают традиционно низко.

Индивидуальная ответственность, надежда лишь на собственные силы, стремление к самообеспеченности, к сожалению, не очень быстро распространяющиеся в нашем обществе, должны стать основой нового самосознания женщин в меняющихся условиях. Поэтому для женщин единственным вариантом позитивного развития является необходимость быстрее изжить иллюзии о возможности чьего-то благодетельного вмешательства в их ситуацию, положение и благополучие их семей и строить свою жизнь, максимально используя принципы личностной независимости и свободы выбора.

Без изменения идеологии общества в сторону демократии, утверждения равенства всех граждан независимо от пола, признания права женщины самой распоряжаться своей судьбой невозможно разрешить ее конкретные социальные проблемы. Для этого необходимы значительное обогащение нормативной базы на федеральном уровне, а также глубинное изменение менталитета как общества, так и каждой отдельной личности. Масштабные идеологические и социально-психологические изменения не могут произойти в короткий срок, тем более в столь неблагоприятных объективных и субъективных условиях. В технологическом плане для этого требуется внести серьезные изменения в систему воспитания и образования детей, что включает в себя мероприятия федерального, регионального и муниципального уровня и только отчасти входит в компетенцию социальной работы.

Таким образом в настоящее время, к сожалению, нельзя констатировать позитивные изменения социальной ситуации женщин. Поскольку социальные проблемы женщин ассоциированы с проблемами их семьи, детей, тесно переплетены с социальными проблемами других социально-демографических категорий населения, всего общества в целом, они не могут быть решены в отрыве от них.

Список литературы

Анисимова С. Женщины, вперед. — М.: Клуб «Реалисты», 2001.

Женщинам помогут сделать «7 шагов к успеху» // Стратегия социально-экономического развития региона до 2020 г. / Сообщение пресс-центра Правительства Кировской области. — Киров, 2008

Женщины и развитие: права, реальность, перспективы. Материалы Всероссийской Конференции по положению женщин и мужчин.- М., 1999.

Зуйкова Е.М., Ерусланова Р.И. Феминология и гендерная политика: Учебник – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2007.

Мельникова Т.А. Женское движение в России и политических процессах современного общества.- М.: ТОО «Симс»., 1999.

Они много работают, а их права ущемляют // Стратегия социально-экономического развития региона до 2020 г. / Сообщение пресс-центра Правительства Кировской области. — Киров, 2003

Авторский материал: Три ипостаси Василия Зеньковского

Три ипостаси Василия Зеньковского

Б. В. Емельянов

В.В. Зеньковский принадлежит к плеяде русских мыслителей серебряного века русской культуры, удивительно щедрого на талантливых людей. Как и большинство русских мыслителей этого времени, он был известен в различных областях гуманитарного знания. Но наибольший резонанс среди современников, а теперь и исследователей, получили три направления его творчества: христианская философия, педагогика и история русской философии. Они-то и должны составить стержень историко-философского очерка его философского наследия.

Биография Василия Васильевича Зеньковского типична для русского философа серебряного века. Основные ее вехи сводятся к нескольким датам и событиям.

Родился В.В. Зеньковский 4 июля 1881 г. в Проскурове Подольской губернии (ныне г. Хмельницкий) в семье учителя. Поскольку его отец был одновременно церковным старостой, вся семья была верующей и исполняла церковные обряды. Однако к пятому классу гимназии, под влиянием произведений Д.И. Писарева, Зеньковский перестал быть верующим человеком и решил посвятить себя естественным наукам. Поступив на физико-математический факультет Киевского университета св. Владимира, он, однако, не без влияния философии Канта и богословских работ Гоголя, вернул себе веру и перевелся на историко-филологический факультет.

По окончании университета В.В.Зеньковский участвует в создании Киевского общества по изучению религии и философии, становясь в 1910 г. его председателем. После стажировки за границей (1913-1914 гг.) и защиты диссертации он избирается на должность экстраординарного профессора по кафедре философии Киевского университета. Блестяще начатая карьера преподавателя и ученого была прервана революцией и гражданской войной. В течение пяти месяцев В.В. Зеньковский занимает пост министра вероисповеданий в правительстве гетмана П.П. Скоропадского, чтобы, как он пишет в воспоминаниях, «послужить устроению Украины в интересах России, борясь против сепаратизма и русофобства» (Зеньковский В.В. Пять месяцев у власти: Воспоминания. М., 1995. С.50).

С 1920 г. начинается его эмиграция. Ее вехами являются работа профессором философии Белградского университета, заведование кафедрой экспериментальной и детской психологии Высшего педагогического института в Праге, заведование кафедрой философии Парижского Православного богословского института. Вторая мировая война принесла Зеньковскому новые испытания. В самом начале войны французские власти арестовывают его и после года одиночного заключения ссылают на юг Франции. Вернувшись в Париж, Зеньковский в марте 1942 г. принимает сан священника, а с 1944 г. становится деканом в Православном богословском институте.

Скончался В.В. Зеньковский 5 августа 1962 г., похоронен в русской части кладбища Сент-Женевьев де Буа. Незадолго до смерти философ написал «Очерк моей философской системы», в котором раскрыл исходные позиции и основные положения своих философских взглядов. «В ранние годы, — пишет он, — я находился под большим влиянием Вл. Соловьева и Л.М. Лопатина, но постепенно мои взгляды стали меняться — и здесь решающими были для меня размышления над понятием личности» (Зеньковский В.В. Очерк моей философской системы // Зеньковский В.В. История русской философии. Т.2. Ч.2. Л., 1991. С.251 ). Ни гносеологический эмпиризм, ни трансцендентализм не стали для Зеньковского основанием вырабатываемой им «метафизики человека». Необходимо было найти какие-то другие начала. Он размышлял следующим образом: Если человек зависит от природы и социальной среды, то для него важнейшим является наличие свободы. Но «акты свободы», коренящиеся в метафизической глубине человека, могут быть реализованы лишь при помощи «свыше», без нее человек попадает во власть зла. Только понятие «первородного греха» позволяет, считает Зеньковский, понять одновременное наличие в человеке свободы и зла, ума и сердца и т.д. «Раз будучи принятым, понятие первородного греха неизбежно привело меня к пересмотру основных начал метафизики, а затем гносеологии… Учение отцов Церкви о необходимости восстановления утраченного единства человеческого духа через Церковь привело меня к пересмотру всех философских построений в свете христианства, и я мог дать лишь одно наименование моим взглядам: «опыт христианской философии»» (Там же).

Христианская философия по замыслу Зеньковского должна содержать три раздела: учение о познании (гносеологию), учение о мире (космологию) и учение о человеке (антропологию). Из задуманной им «философской трилогии» он написал лишь два первых тома «Основ христианской философии», причем второй том вышел уже после его смерти, а третий так и не был написан.

«Проблема знания должна быть, конечно, основой всякой философской системы», — утверждает Зеньковский (Зеньковский В.В. Основы христианской философии. М., 1996. С.7). Историко-философский анализ путей и судеб гносеологии привел философа к мысли, что для нее негативную роль сыграло разделение философии и религии и обособление философии в самостоятельную область знания. Декартовский принцип сомнения и поиск беспредпосылочного знания завели гноселогию в тупик. Вместе с тем «сама природа мысли нашей связывает наше мышление с категорией абсолютности, … даже формальное приобщение (через мысль) к абсолютной сфере обрекает нашу мысль на то, что она неизменно движется в линиях религиозного сознания. Оторвать наше мышление от сферы Абсолютного невозможно, и здесь остается, для критической позиции, лишь до конца осознать неотрываемость философского мышления от религиозной сферы» (Там же. С.17).

Христианство не чуждо гносеологическим интересам, оно изначально было «религией Логоса», вера не принимала разграничения или противопоставление ее разуму. «Единство разума и веры нам, однако, не дано, но оно задано. Обе стихии духа свободны и могут иногда расходиться — и часто нужны духовные усилия, чтобы восстановить это единство. Поэтому природа разума как познавательной силы не заключает в себе никаких трудностей для единства веры и знания» (Там же. С.22).

Важным понятием гносеологии является «субъект познания». В это понятие, по мысли Зеньковского, не вмещается ни эмпирический субъект, т.к. в нем существуют трансцендентные элементы; ни разум, как носитель трансцендентальных функций, понятый в духе Канта, ни система трансцендентального идеализма Гегеля, не имеющая метафизического истолкования субъекта познания, ни «универсальный субъект» С. Трубецкого, не раскрывающий процесса «овладения» объективным предметом познания. Субъект познания, утверждает он, должен быть и «творцом» самого бытия. В христианстве истина открывается не индивидуальному разуму, а церковному. Именно в церкви, по мнению Зеньковского, надо искать метафизическую опору познания, поскольку познание опирается на Абсолют, а он и есть Творец бытия. Главой церкви, «ее телом» является Христос. «Во Христе и через Христа единосущное человечество и является действительным субъектом познавательной, моральной, эстетической жизни как жизни духовной» (Там же. С.63). Таким образом знание христоцентрично и, следовательно, принцип «автономии» разума несостоятелен.

Поскольку Христос есть любовь, то и познание есть любовь или, как пишет Зеньковский, «познание есть дело любви, внутренняя потребность любви, и именно поэтому «пафос» познания, широта познавательных интересов определяется силой и живой жизнью любви» (Там же. С.72). Поэтому важнейшим органом познания становится помимо разума сердце.

Во втором томе «Основ христианской философии» представлено христианское учение о мире, с его основной идеей тварности мира, т.е., что мир не имеет своих корней в самом себе, а возник благодаря некоей надмирной силе. «Идея творения сочетает понятие Бога и мира, Абсолютного и относительного бытия в форме, которая оставляет обе сферы бытия в их полноте и реальности. Без идей творения соотношение Абсолюта и относительного бытия неизбежно ущемляется в нашем уме — либо Бог мыслится в слишком тесной связи с миром и тем теряет свою абсолютность, либо мир мыслится вне идеи Бога и тем самым получает значение божественного, абсолютного целого» (Там же. С.148). Идея творения одновременно показывает как возникает не только материальное, но и идеальное (идеи). Как пишет Зеньковский, в акте творения есть два аспекта: в нем возникает материальный мир и одновременно вечные божественные идеи входят в мир, «засеменяют» его и становятся от него неотделимы.

По акту творения мир бесконечен «вперед», но не «назад», т.е. он начался с момента творения и им призван к бесконечному бытию. А Бог бесконечен «в обе стороны»: он безначален и в нем нет условий его конца. Мир есть живое, целое единство, это означает, что «все бытие от Бога Творца и это и есть основа и смысл учения о единстве бытия… Бытие продолжает быть единым, остается «целым»» (Там же. С.173). Мир «живое целое, а не простая «сумма» отдельных вещей и существ» (Там же. С.177). А силой, делающей его таковым является любовь, которая есть одна из важнейших христианских интуиций. Другой интуицией является Церковь, которая понимается носителем единства мира, т.е. космологическим фактором. «Вводя в систему космологии понятие Церкви как основное понятие, мы тем самым связываем все бытие с человеческой сферой (которая и есть субстрат Церкви) и даже подчиняем бытие ей. Это есть новый аспект, новая антропоцентризма в метафизике» (Там же. С.185). Опираясь на высказывания апостола Павла, В.В. Зеньковский вводит в христианское учение о мире понятие «поврежденности» природы. Мир «стенает и мучится» в результате грехопадения первочеловека, т.е. нарушения нормы, вложенной в него в акте творения. Выражением «поврежденности» природы является борьба за существование, нецелесообразность, превращение прекрасного в уродливое, доброго в злое. Мир жаждет спасения, надеется на выздоровление. Это преображение бытия будет концом мира, когда не будет дисгармонии и возникнет новое бытие («новое небо и новая земля»).

Третьего тома «Основ христианской философии» В.В. Зеньковский не написал, но христианская антропология, проблема человека и его воспитания волновали его всю жизнь, являясь еще одной ипостасью его творчества. Христианская педагогика Зеньковского является одной из самых целостных в XX в. Ей посвящены многие работы философа: «Социальное воспитание, его задачи и пути» (М., 1918), «Психология детства» (Лейпциг, 1924), «Проблема воспитания в свете христианской антропологии» (Париж, 1934), «На пороге зрелости. Беседы с юношеством о вопросах пола» (Париж, 1955), «Русская педагогика в XX в.» (Париж, 1960).

Методологической основой педагогической концепции В.В. Зеньковского является христианская антропология, а философской — идея тварности мира, личности как образа и подобия Божия, Церкви как соборного единства в Боге свободных духовных личностей, первородного греха и воскресения. Выход на проблемы педагогики философ обозначает следующим образом: «Человек в метафизическом освещении являет с наибольшей силой действие первородного греха. Та цельная жизнь, которая сочетает в живое единство тело, душу и дух, нарушается, но не разрушается смертью. Воскресение людей в Царстве Божием восстанавливает утрачиваемую при смерти живую цельность жизни» (Зеньковский В.В. Очерк моей философской системы // Зеньковский В.В. История русской философии. Т.2. Ч.2. Л., 1991. С.253). Путь к этому воскресению начинается уже в земной жизни человека через освобождение от власти «душевных» движений, одухотворение всего состава человека, что и означает подготовку к «торжеству вечной жизни человека». Важнейшую роль в этом воскресении должна сыграть педагогика. Она призвана помочь молодым людям найти себя и творчески преобразовать в себе то, что в них находится как «взаимодействие наследственности, социальных и духовных влияний» (Там же).

В своей работе «Проблемы воспитания в свете христианской антропологии» В.В. Зеньковский обратил внимание на то, что «слабость и некая растерянность современной педагогической мысли связаны с ее подчиненностью принципам натурализма, тогда как надлежащее свое осмысление педагогическое творчество может найти лишь на почве религии, в частности — в системе христианской антропологии» (Зеньковский В.В. Проблемы воспитания в свете христианской антропологии. М., 1993. С.5). Он поставил задачу исследовать исторические пути христианского воспитания и восстановить его потенциал, сделав акцент на наиболее значимых чертах. Философ считает, что имеются различные педагогические теории, каждая из которых опирается на определенное мировоззрение. Все они, в конечном итоге, сводятся к трем формам: натуралистической (в ней творческое самоопределение человека не определяется); трансцендентальной (здесь не определяется связь и зависимость человека от высших сил) и супранатуралистической или религиозной — единственно верной, по его мнению, форме, дающей человеку объяснение своих и высших сил и целей (Там же. С.12-17).

Значение христианской педагогики состоит в том, что она именно религиозная, христианская. Секуляризация дала веру в человека, в его творческую силу, способность к прогрессу, веру в историю как путь к прогрессу. Эта вера вместе с тем не противоположна христианству, но может быть понята как ядро христианства, основанного на идее Боговоплощения и спасения человека через смерть и воскресение спасителя. Зеньковский пишет: «Христианство не просто возвышение человека над природой, усваивая ему царственное значение, но в идеале обожение. Оно расширяет царство человека за пределы космоса, ибо людям дана «власть быть чадами божиими» (Иоанн. I, 12). Христианство есть не только спасение человечества, но и некое откровение о человеке, о его грядущей судьбе; о Церкви, которая есть тело Христово, но которая есть в то же время Богочеловеческий организм, т.е. «неслиянное и нераздельное» сочетание божественного и человеческого начала. Христианство больше знает о человеке, больше верит в него, глубже понимает человека» (Там же. С.17).

Уже в этих словах обнаруживается попытка определить цели воспитания, основывающиеся на началах христианской антропологии. В разных вариантах философ будет их повторять неоднократно. Итак, «цель воспитания в свете православия есть помощь детям в освобождении от власти греха через благодатное восполнение, находимое в Церкви, помощь в раскрытии образа Божия, … раскрытие пути вечной жизни» (Там же. С.152).

Личность ребенка целостна и иерархична. В ней заложен приоритет духовного начала, заданный божественной сущностью, над эмпирическим, связанным с тварным происхождением. При этом духовное начало определяет абсолютную единичность личности и является залогом ее целостности. Кроме того есть еще одна закономерность реальной судьбы, именуемая в христианстве «крестом». Как пишет Зеньковский, «путь человека на земле стоит под знаком «креста» (у каждого человека, по учению Господа, «свой» крест, что обеспечивает несравнимость и своеобразие каждой личности), т.е. внутреннего закона, по которому может быть восстановлена утраченная (хотя в основе и не разрушенная) цельность в человеке» (Зеньковский В.В. Очерк моей философской системы. С.253).

Таким образом воспитание должно быть личностно ориентировано на педагогическое «обнаружение» креста и воплощение его в жизнь. Другими словами, воспитать ребенка — это значит раскрыть его личность, «но не в линиях так называемого «гармонического» развития естества, а в линиях внутренней иерархичности в человеке». Это означает, что воспитание — это обязательно воспитание физическое, нравственное социальное, религиозное, моральное, эстетическое, сексуальное, имеющие, однако «инструментальное значение в развитии основного начала в личности — духовной жизни» (Зеньковский В.В. Проблемы воспитания в свете христиан-ской педагогики. С. 153).

В конце жизни в небольшой книге «Русская педагогика в XX в.» философ подвел итоги разрабатываемой им христианской педагогики, уже концентрированно повторив ранее сказанное. Итак: 1. Учение о детской душе должно включать учение об образе Божьем и греховности человека, подлежащей устранению через раскрытие и укрепление духовных сил человека, а это возможно лишь в Церкви. Поэтому целью педагогического воздействия является раскрытие образа Божия в детях через педагогику и подготовку их как к жизни мирской, так и вечной. 2. Изучение различных душевных явлений показывает, что духовный процесс заключает в себе ключ к пониманию всего, что происходит в человеке. Его и нужно изучать и использовать в педагогике, памятуя, что не моральный, а религиозный духовный процесс возрастания образует истинную и последнюю тему воспитания детей. 3. На первом месте иерархически в педагогике стоит не воспитание интеллекта, а рост духовного богатства личности ребенка. Потому необходимо, чтобы раскрывались и укреплялись религиозные силы души, что возможно при правильном подходе к дуализму мира и Церкви. «Тема религиозного воспитания есть основная тема педагогики, все остальное — развитие интеллекта, накопление знаний, усвоение технических и социальных навыков, развитие характера — является лишь частью этой общей и основной педагогической задачи… Следить за ростом и ритмом внутренней жизни в детях, видеть во всем внешнем воспитательном и образовательном материале лишь средства раскрытия и укрепления духовных сил в ребенке — таков путь школы» (Зеньковский В. Русская педагогика в XX в. Париж, 1960. С.38-39). И таков педагогический завет нам, ищущим сегодня новые пути образования и воспитания.

В.В. Зеньковский — признанный историк русской философии. И это — третья его ипостась как ученого и философа. Его двухтомная «История русской философии», выпущенная в Париже в 1948 г. — единственное в своем роде издание, которое и поныне остается уникальным как по широте охвата материала, так и по точности выверенности даваемых им оценок, исходивших, правда, из собственного глубокого религиозно-философского мировоззрения о. Василия, но никогда — из политической конъюнктуры дня — что было так характерно для его коллег из Советской России. Эта феноменальная энциклопедия истории русской мысли (содержащая около 120 персоналий и имеющая самостоятельное философское значение) переведена на несколько европейских языков, получила широкую известность на Западе (Зеньковский В.В. История русской философии. Т.1. Ч.1. От редакции. Л., 1991. С.8). Если к «Истории русской философии добавить другие историко-философские труды В.В. Зеньковского: «Русские мыслители и Европа» (1926), «К.Д.Ушинский» (1926), «Н.И.Пирогов как мыслитель» (1939), «Кто фальсифицирует русскую философию» (1955), «О мнимом материализме русской философии» (1956) , «Гоголь» (1961), будет понятен тот вклад, который он внес в изучение истории русской мысли. По мнению Зеньковского русская философия оригинальна, а ее основания находятся в глубинах православия русского народа. Русская и европейская философия взаимосвязаны, хотя каждая идет своим путем, имеет свои темы и проблемы. «Русская мысль, однако, осуждена самой историей на … глубочайшее раздвоение, — пишет Зеньковский, заканчивая свою «Историю русской философии», — отчасти мы носим, ведь, ныне Запад в самих себе, определяем его духовными исканиями и попадаем неизбежно в его тупики, — но отчасти стоим мы и на другом пути, на том пути, который открыт нам нашим православным восприятием культуры и жизни, человека и природы» (Там же. Т.2. Ч.2. С.235). Тема пути, поиска, приближения к Истине, борьба влияний, восстановление самобытности — те методологические основания, которые философ реализует в своем фундаментальном исследовании.

Таковы три основные проблемы (ипостаси) научных поисков В.В. Зеньковского. Правда, несколько лет назад стало известно еще об одном его научном интересе — экономике. Найден и пока лишь частично опубликован (Вестник РХД. 1991. № 161) его фундаментальный труд «Общие законы экономической жизни», написанный, как и прочие работы, в духе православного мировоззрения.

Сейчас, когда на Родину вернулись все основные труды философа, пред нами предстает фигура одного из интереснейших русских мыслителей.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.eunnet.net/

Авторский материал: Базовые концепции финансового менеджмента

Базовые концепции финансового менеджмента

Ирина Анатольевна Лисовская, кандидат экономических наук, доцент кафедры макро- и микроэкономики Российско-немецкой школы управления Академии народного хозяйства при Правительстве РФ; аттестованный аудитор.

Принятие управленческих решений в системе финансового менеджмента базируется на ряде взаимосвязанных фундаментальных концепций, развитых в рамках теории финансов.

Концепция (лат. conceptio) — это система взглядов, отражающая понимание явлений и процессов, т.е. с помощью концепции выражается точка зрения на сущность и направления развития исследуемого явления или процесса. В финансовом менеджменте сформирован ряд концепций, в их числе: концепция временной стоимости денежных ресурсов, концепция учета влияния фактора инфляции, концепция учета фактора риска и пр. В рамках настоящей публикации рассмотрены перечисленные концепции, являющиеся основой для выполнения расчетов и принятия управленческих решений.

1. Концепция временной стоимости денег

Концепция изменения стоимости денег во времени играет центральную роль в практике финансовых вычислений и выражает необходимость учета фактора времени при осуществлении долговременных финансовых операций путем оценки и сравнения стоимости денег в начале финансирования проекта и при их возврате в виде будущих денежных поступлений.

Концепция временной стоимости денег заключается в том, что стоимость денег с течением времени изменяется с учетом нормы прибыли на финансовом рынке, в качестве которой обычно выступает норма ссудного процента. Таким образом, одна и та же сумма денег в разные периоды времени имеет разную стоимость. При этом стоимость денег в настоящее время всегда выше, чем в любом будущем периоде. Эта неравноценность определяется действием трех основных факторов: инфляцией, риском неполучения дохода при вложении капитала и особенностями денег, рассматриваемых как один из видов оборотных активов.

Как известно, инфляционные процессы, свойственные любой экономике, вызывают обесценение денег. Это означает, что денежная единица сегодня имеет большую стоимость, чем завтра. Эта ситуация определяет желание инвестировать денежные средства с целью, как минимум, получить доход, покрывающий инфляционные потери.

В любой финансовой операции существует риск невозвращения инвестированных средств и (или) неполучения дохода. Этот риск вытекает из того, что любой договор, по которому получение денег ожидается в будущем, имеет вероятность быть неисполненным или исполненным не в полной мере. Каждый участник бизнеса вероятно может вспомнить конкретные примеры, связанные с ожидаемыми в будущем, но так и неполученными доходами. Например, знакомая многим ситуация: постоянный покупатель и партнер, которому была предоставлена значительная отсрочка платежа, не выполнил своих обязательств перед поставщиком вследствие того, что обанкротился, хотя в момент осуществления поставки ничто не предвещало такого результата.

Рассматривая денежные средства как один из видов активов, следует отметить их главную особенность — любой актив должен генерировать прибыль. Из этого следует, что сумма, предполагаемая к получению в будущем должна быть заведомо больше суммы, вложенной в настоящий момент времени.

Концепция временной стоимости денег имеет принципиальное значение в связи с тем, что решения финансового характера предполагают оценку и сравнение денежных потоков, осуществляемых в разные временные периоды. Рассмотрим отдельные элементы методического инструментария стоимости денег.

1.1. Расчет простых процентов

Рассмотрим сущность наиболее важных терминов и понятий, применяемых при оценке изменения стоимости денег во времени.

Процент — это сумма дохода от предоставления капитала в долг или плата за пользование ссудным капиталом во всех его формах (кредитный процент, депозитный процент и пр.).

Простой процент — это сумма дохода, которая начисляется к основной сумме капитала и может быть выплачена в каждом интервале начисления, но не участвует в дальнейших расчетах в качестве расчетной базы в последующих периодах. Начисление простых процентов применяется, как правило, при краткосрочных финансовых операциях.

Наращение стоимости (компаундинг) — это процесс приведения настоящей стоимости денег к будущей путем присоединения к их первоначальной сумме начисленной суммы процентов.

Будущая стоимость денег — сумма инвестированных в настоящий момент денежных средств, в которую они превратятся через определенный период времени с учетом процентной ставки.

Дисконтирование стоимости — это процесс приведения будущей стоимости денег к настоящей путем изъятия из их будущей стоимости суммы соответствующих процентов, называемых дисконтом.

При расчете суммы простого процента в процессе наращивания стоимости используется следующая формула:

I = Р * n * i,

где I — сумма процентов за установленный период времени в целом; Р — первоначальная (настоящая) стоимость денег; n — количество периодов, по которым осуществляется расчет процентных платежей; i — используемая процентная ставка, выраженная в долях единицы.

Будущая стоимость вклада (S) определяется по формуле:

S = P + I = P (l + n * i).

Пример. Рассчитать сумму простых процентов за год и будущую стоимость вклада при следующих условия:

первоначальная сумма вклада — 1000 руб.;

процентная ставка, начисляемая ежеквартально — 10 %.

Выполним необходимые вычисления:

I = 1000 * 4 * 0,1 =400;

S= 1000 + 400= 1400. В заданных условиях сумма простых процентов, начисленных за год, составит 400 руб., будущая стоимость вклада — 1400 руб.

Для расчета суммы дисконта (D) при начислении простого процента используется следующая формула:

D = S — S / (1 + n * i)

Настоящая стоимость денег (Р) определяется:

P = S / (1 + n * i)

1.2. Расчет сложных процентов

Сложный процент — это сумма дохода, которая начисляется в каждом интервале и присоединяется к основной сумме капитала и участвует в качестве базы для начисления в последующих периодах. Начисление сложных процентов применяется, как правило, при долгосрочных финансовых операциях (например, инвестировании).

При расчете суммы будущей стоимости (Sc) применяется формула:

Sc = P * ( 1 + i)n.

Соответственно, сумма сложного процента определяется:

Ic = Sc — P,

где Ic — сумма сложных процентов за установленный период времени; Р — первоначальная стоимость денег; n — количество периодов, по которым осуществляется расчет процентных платежей; i — используемая процентная ставка, выраженная в долях единицы.

Формулы расчета сложных процентов являются базовыми в финансовых вычислениях. Экономический смысл множителя (1 + i )nсостоит в том, что он показывает, чему будет равен один рубль через nпериодов при заданной процентной ставке i. Для упрощения процедуры расчетов разработаны специальные финансовые таблицы для расчета сложных процентов, которые позволяют определить будущую и настоящую стоимость денег.

Настоящая стоимость денег (Рс) при начислении сложных процентов равна:

Рс = Sc / (1 + i)n

Сумма дисконта (Dc) определяется:

D c = Sc — Рс.

При расчете временной стоимости денег в условиях применения сложных процентов необходимо иметь в виду, что на результаты оценки влияет не только процентная ставка, но и число интервалов выплат в течение всего платежного периода, что приводит к тому, что в ряде случаев более выгодно инвестировать деньги под меньшую ставку, но с большим количеством выплат в течение платежного периода.

2. Концепция учета фактора инфляции

Концепция учета фактора инфляции заключается в необходимости реального отражения стоимости активов и денежных потоков и обеспечения возмещения потерь доходов, вызываемых инфляционными процессами, при осуществлении долговременных финансовых операций.

Инфляция — процесс постоянного превышения темпов роста денежной массы над товарной (включая стоимость работ и услуг), в результате чего происходит переполнение каналов обращения деньгами, что приводит к их обесценению и росту цен на товары.

Рассмотрим наиболее важные термины и понятия, применяемые при оценке инфляционных процессов.

Номинальная процентная ставка — это ставка, устанавливаемая без учета изменения покупательной стоимости денег в связи с инфляцией.

Реальная процентная ставка — это ставка, устанавливаемая с учетом изменения покупательной стоимости денег в связи с инфляцией.

Инфляционная премия — это дополнительный доход, выплачиваемый (или предусмотренный к выплате) кредитору или инвестору с целью возмещения потерь от обесценения денег, связанного с инфляцией.

Для прогнозирования годового темпа инфляции используется формула:

ТИг = (1 + ТИм)12 — 1,

где ТИг — прогнозируемый годовой темп инфляции, в долях единицы; ТИм — ожидаемый среднемесячный темп инфляции в предстоящем периоде, в долях единицы.

Для оценки будущей стоимости денег с учетом фактора инфляции используется формула, построенная на основе модели Фишера:

S = P x [(l + Ip) x ( 1 + T)]n — 1,

где S — номинальная будущая стоимость вклада с учетом фактора инфляции; Р — первоначальная стоимость вклада; Iр — процентная ставка, в долях единицы; Т — прогнозируемый темп инфляции, в долях единицы; n — количество интервалов, по которым осуществляется начисление процентов.

Модель Фишера имеет вид:

I = i + а + i * а,

где I — реальная процентная премия; i — номинальная процентная ставка; а — темп инфляции.

Эта модель предполагает, что для оценки целесообразности инвестиций в условиях инфляции недостаточно просто сложить номинальную процентную ставку и прогнозируемый темп инфляции, необходимо к ним добавить сумму, представляющую собой их произведение i * а.

Необходимо отметить, что прогнозирование темпов инфляции является достаточно сложным и трудоемким процессом, результаты которого имеют вероятностный характер и подвержены существенному влиянию субъективных факторов. На практике для упрощения расчетов и избежания необходимости учета инфляции расчеты выполняются в твердых валютах.

3. Концепция учета фактора риска

Риск — это возможность изменения предполагаемого результата, преимущественно в виде потерь, вследствие реализации одного из множества существующих вариантов сочетаний условий и факторов, оказывающих влияние на анализируемый объект. Конечно, можно предположить, что реализация рискового события приведет к положительному финансовому результату. Например, в результате стихийного бедствия погибла часть имущества предприятия, однако сумма возмещения ущерба, полученная от страховой компании по заключенному ранее договору, не только компенсировала понесенные потери, но и позволила получить некоторый доход. Но все-таки, обычно в первую очередь под риском понимается возможность наступления неблагоприятных событий, вызывающих потери, в том числе и финансовые.

Концепция учета фактора риска состоит в оценке его уровня с целью обеспечения формирования необходимого уровня доходности финансово-хозяйственных операций и разработки системы мероприятий, позволяющих минимизировать его негативные финансовые последствия. Под доходностью понимают отношение дохода, создаваемого определенным активом, к величине инвестиций в этот актив.

Предпринимательская деятельность всегда сопряжена с риском. В то же время между риском и доходностью этой деятельности обычно прослеживается четкая зависимость: чем выше требуемая или предполагаемая доходность (т.е. отдача на вложенный капитал), тем выше степень риска, связанная с возможностью неполучения этой доходности, и наоборот. При принятии управленческих решений могут ставиться различные задачи, в том числе: максимизации доходности или минимизации риска, но, как правило, чаще речь идет о достижении разумного соотношения между риском и доходностью. В рамках финансового менеджмента категория риска имеет важное значение при принятии решений по структуре капитала, формированию инвестиционного портфеля, обоснованию дивидендной политики и др.

Для оценки риска применяются качественные и количественные методы, в том числе: анализ чувствительности, анализ сценариев, метод Монте-Карло и др.

Для оценки уровня финансового риска (УР), показателя, характеризующего вероятность возникновения определенного вида риска и размер возможных финансовых потерь при его реализации, применяется формула:

УР = ВР х РП,

где ВР — вероятность возникновения данного финансового риска; РП— размер возможных финансовых потерь при реализации данного риска.

Оценка рисков необходима для определения премии за риск:

R Pn = (R n — An) x β

где R Pn — уровень премии за риск по конкретному проекту; R n — средняя норма доходности на финансовом рынке; А n — безрисковая норма доходности на финансовом рынке (в западной практике по государственным долговым обязательствам); β — бэта-коэффициент, характеризующий уровень систематического риска по конкретному проекту.

В рамках настоящей публикации отмечены только отдельные, наиболее существенные аспекты основных базовых концепций. Для их подробного изучения рекомендуем обратиться к соответствующим учебным программам.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.elitarium.ru/

Курсовая работа: PR и маркетинг: грани взаимодействия

Федеральное агентство по образованию

ГОУ ВПО «Тульский государственный университет»

Кафедра социологии и политологии

курсовая работа

по дисциплине

«ТЕОРИЯ И ПРАКТИКА СВЯЗей с общественностью»

на тему

«PR и маркетинг: грани взаимодействия»

Тула 2010г.

Содержание

Введение

Глава 1. PR и маркетинг: соотношение сфер деятельности

1.1 Функции и задачи PR как самостоятельного вида деятельности

1.2 Функции и задачи маркетинга в современной организации

Глава 2. Взаимодействие PR и маркетинга в современном обществе

2.1 Сферы, связывающие PR и маркетинг

2.2 Интегрированные коммуникации как основы взаимодействия маркетинга и PR

Глава 3. Особенности взаимодействия PR и маркетинга на примере ООО «Мазов и Ко»

3.1 Роль PR в формировании имиджа организации

3.2 Возможности PR в реализации маркетинговой кампании

Заключение

Библиографический список

Введение

В данной работе рассматривается тема «PR и маркетинг: грани взаимодействия».

Данную тему разрабатывали такие учёные, как Айви Ли, Шалак Владимир, Эдвард Бернайс, Филипп Котлер, Томас Харрис и др.1

Эта тема актуальна тем, что ученые делятся на две части: те которые считают PR обособленной наукой от маркетинга и тех, кто считает PR частью маркетинга. Они тесно взаимодействуют и, порой, очень сложно найти грани соприкосновения.

Объектом исследования в данной работе является взаимодействие PR и маркетинга.

Предметом исследования является возможности использования маркетинговых и PR технологий в организации коммуникационной политики организации.

Целью моей работы является изучение общего и особенного в маркетинговых и PR технологий в организации для выявления перспектив развития интегрированных коммуникаций.

Для достижения поставленной цели необходимо решить следующие задачи:

Изучение соотношения сфер деятельности PR и маркетинга, в частности: рассмотрение их функций и задач, как отдельно взятых наук.

Анализ взаимодействия PR и маркетинга в современном обществе:

— рассмотрение сфер, связывающих PR и маркетинг;

— рассмотрение интегрированных коммуникаций как основы взаимодействия маркетинга и PR.

Рассмотрение особенностей взаимодействия PR и маркетинга на примере ООО «Мазов и Ко»:

— роль PR в формировании имиджа организации;

— возможности PR в реализации маркетинговой кампании.

PR и маркетинг: соотношение сфер деятельности

Функции и задачи PR как самостоятельного вида деятельности

Существует множество определений PR, но нет какого то одного определенного. Хочу предложить самые распространенные из них:

Связи с общественностью – это обдуманная, спланированная и последовательная деятельность по установлению и поддержанию взаимопонимания между некоей организацией и ее общественным окружением.

Связи с общественностью — это планируемые, продолжительные усилия, направленные на создание и поддержание доброжелательных отношений и взаимопонимания между организацией и ее общественностью.2

Связи с общественностью — это искусство и наука анализа тенденций, предсказания их последствий, выдачи рекомендаций руководству организаций и осуществления программ действий в интересах и организаций, и общественности.

Связи с общественностью — это функция управления, способствующая налаживанию или поддержанию взаимовыгодных связей между организацией и общественностью, от которой зависит ее успех или неудача.3

Таким образом, исходя из данных определений, можно сделать вывод, что PR – это деятельность, направленная на формирование положительного мнения о компании и поддержание с ней взаимовыгодных отношений.

Целью PR является установление двустороннего общения для выявления общих представлений или общих интересов и достижение взаимопонимания, основанного на правде, знании и полной информированности. Масштабы такого взаимодействия, направленного на развитие прочных связей с общественностью, могут быть самыми разными в зависимости от характеристик действующих субъектов, но философия, стратегия и методы остаются очень похожими, какая бы цель ни ставилась — будь то, например, формирование отношений между субъектами мирового масштаба или улучшение отношений между компанией и потребителями ее продукции, агентами и сотрудниками.

Как правило Public Relations выполняет ряд функций:

Установление и поддержание связей с прессой.

Размещение сведений познавательного, информационного и событийного характера в СМИ для привлечения внимания к продуктам, услугам и самому предприятию.

Паблисити к продуктам и услугам. Популяризация, создание известности через действия, направленные на привлечение внимания публики.

Корпоративные связи. Формирование коммуникативной политики предприятия в ключе расширения благоприятных отношений с партнерами, клиентами, аукционерами, инвесторами и др.

Мероприятия с общественностью. Формирование системы взаимоотношений с общественностью на различных уровнях (местном, региональном, национальном).

Лоббирование. Различные формы взаимовыгодного сотрудничества с представителями власти для влияния на процессы формирования и согласования нормативных актов, влияющих на функционирование отрасли, предприятия.

Пресс-релейшнз. Установление и поддержание контактов с прессой для обеспечения редакционного освещения деятельности фирмы, представление ее товаров и услуг.

Позишинг. Придание товарам и услугам определенной искомой позиции на рынке, придание фирме и ее услугам лидирующего положения на рынке.

Вышеперечисленные функции актуальны в PR-компаниях, работающих с отдельными сферами услуг, товаров. Самыми основными и общими функциями PR являются:

Контроль мнения и поведения общественности с целью удовлетворения потребностей и интересов, прежде всего организации, от имени которой проводится PR-акция. Эта функция часто критикуется, поскольку в данном случае организация рассматривает общественность как свою жертву. Сама собой напрашивается опасная параллель с манипулированием сознанием и поведением людей в нужном для организации направлении.

Реагирование на общественность. Организация учитывает события, возникшие проблемы, поведение других и соответствующим образом отзывается на них, стремясь служить общественности.

Достижение взаимовыгодных отношений между всеми связанными с организацией группами общественности путем плодотворного взаимодействия с ними (в том числе со служащими, потребителями, поставщиками, производственным персоналом и т.д.). Эта функция выделяется Сэмом Блэком как основа модели компромисса. Он считал ее наиболее полезной и плодотворной – ведь целевые группы общественности тут рассматриваются как партнеры организации, с которыми она вступает в связь.4

Сегодня различают внутреннюю и внешнюю функции PR, которые реализуются соответственно по отдельным обобщенным направлениям:

Внешняя функция направлена на создание и поддержание положительного имиджа организации среди слоев и групп общественности, являющихся внешними по отношению к организации, на информирование о деятельности организации и о ее продуктах.

Деятельность PR-организаций может быть направлена в следующих сферах:

Маркетинг: новые продукты, новое использование старых продуктов, кадровые изменения, новые гарантии: изменение условий кредита, изменение сбытовой политики, изменение цен, изменения в области сервиса, открытие новых рынков и пр.

Новости общего характера: выборы руководства, заседания совета директоров, деятельность в период национальных праздников, конференции и специальные встречи, дни открытых дверей, награждение сотрудников, открытие выставок.

Освещение текущих событий: достижения в деятельности, статистические данные, новые открытия, уплата налогов, выступления руководителей, анализ экономических условий, финансовые отчеты.

Кадровые новости: новые назначения, визиты известных личностей, победители соревнований внутри организации, перемещения по службе руководителей и сотрудников, интервью с официальными лицами и сотрудниками.

Подтверждение статуса организации: история организации, история лозунга и эмблемы организации, торговая марка и др.

Внутренняя функция направлена на создание и поддержание корпоративной социальной ответственности внутри организации. Речь идет о высокой репутации организации среди ее персонала, формировании благожелательного климата внутри организации, поддержании чувства ответственности и заинтересованности в делах администрации. В этом плане PR следует рассматривать как один из методов создания культуры организации.

С помощью PR можно оказать существенное влияние на общественное мнение, при чем с наименьшими затратами по сравнению с коммерческой рекламой. Продвигая свою информацию через средства PR, предприятие не оплачивает время и место по существующим рекламным расценкам, оно оплачивает работу персонала средств массовой информации, фактически оплачивая воплощенную идею журналиста, режиссера или менеджера, которые осуществили это мероприятие. Однако практики и специалисты единодушны во мнении, что потребитель более благосклонно принимает интересную статью, радиорепортаж, рассказы специалистов или очевидцев, нежели рекламный клип. Совершенно очевидно, что в современном обществе PR выполняет более сложную функцию, чем реклама и играет важную роль в выполнении следующих задач:

содействие в появлении на рынке новых изделий и услуг;

побуждение к изменению отношений к товарам и услугам;

развитие и возрождение интереса к частично или полностью забытым товарам и услугам;

воздействие на определенные целевые группы для создания благоприятного образа предприятия;

защита предлагаемых продуктов и услуг в проблемных ситуациях, как правило в случае потери репутации;

создание в глазах потребителей образа предприятия, благотворно отражающегося на имидже продуктов и услуг.

Таким образом, PR – это общественная деятельность, направленная на налаживание взаимоотношений между субъектами. Имеет цель: формирование мнения и поведения общественности. Ему свойствен управленческий характер: управление не только общественностью и субъектами PR, но и самим процессом вплоть до реализации результата PR–деятельности.

Функции и задачи маркетинга в современной организации

В литературе существует несколько сотен определений маркетинга, но нет одного определенного. Предлагаю рассмотреть некоторые из них:

Маркетинг – это искусство и наука правильно выбирать целевой рынок, привлекать, сохранять и наращивать количество потребителей посредством создания у покупателя уверенности, что он представляет собой наивысшую ценность для компании, а также упорядоченный и целенаправленный процесс осознание проблем потребителей и регулирования рыночной деятельности (основатель теории маркетинга Филипп Котлер).5

Маркетинг – это осуществление бизнес-процессов по направлению потока товаров и услуг от производителя к потребителю. (Американская ассоциация маркетинга (AMA)).

Маркетинг – система планирования, ценообразования, продвижения и распространения идей, товаров и услуг для удовлетворения нужд, потребностей и желаний отдельных лиц и организаций; реклама является лишь одним из факторов процесса маркетинга.6

Маркетинг – информационно-экономический комплекс продвижения продукта рыночной деятельности от производителя к потребителям с удовлетворением потребностей потребителей и получения максимально возможной прибыли от полезной деятельности производителя в условиях конкуренции.7

Можно сделать вывод, что маркетинг – это процесс продвижения товара на рынок. Маркетинг – это процесс. Он начинается с исследования целевого сегмента рынка, для которого собирается работать компания. Управление с позиции маркетинга (маркетинг-менеджмент) – это анализ, планирование, реализация и контроль за мероприятиями, рассчитанными на установление, укрепление и поддержание выгодных обменов с целевыми покупателями ради достижения определённых целей организации, таких, как получение прибыли, рост объёма сбыта, увеличение доли рынка и т. д.

Маркетологи определяют потенциальный спрос и его размер (ёмкость сегмента рынка), то есть выявляют покупателей, потребности которых не удовлетворены в достаточной степени или испытывающих неявный интерес к определённым товарам или услугам. Производится сегментирование рынка и выбор тех его частей, которые компания способна обслужить наилучшим образом. Разрабатываются планы создания и доведения продукции до потребителя, стратегия воздействия на спрос через товар, цену, каналы распределения и методы продвижения товара. Маркетинг представляет собой своего рода исследование товара, рынка, спроса потребителей, возможности предложений – эти исследования является функциями маркетинга.

Маркетинговые функции формируют следующие понятия: нужда, потребности, спрос, товар, обмен, сделка и рынок.

1) Нужда – чувство нехватки чего-либо. Нужды людей многообразны и сложны. Тут и основные физиологические нужды в пище, одежде, тепле и безопасности; и социальные нужды в духовной близости, влиянии и привязанности; личные нужды в знаниях и самовыражении.

2) Потребность – нужда, принявшая специфическую форму в соответствии с культурным уровнем и личностью индивида. Потребности выражаются в объектах, способных удовлетворить нужду тем способом, который присущ культурному укладу конкретного общества или социальной группы. Потребности людей практически безграничны, но человек приобретает только те товары, которые доставляют ему наибольшее удовлетворение при минимальных стоимостных, временны́х, информационных издержках.

3) Спрос – это потребность, подкреплённая покупательной способностью. Человек обычно выбирает товар, совокупность свойств которого обеспечивает ему наибольшее удовлетворение за данную цену, с учетом своих специфических потребностей и ресурсов.

4) Товар – всё, что может удовлетворить потребность или нужду и предлагается рынку с целью привлечения внимания, приобретения, использования или потребления. Чем полнее товар соответствует желаниям потребителя, тем большего успеха добьется производитель. Понятие «товар» не ограничивается физическими объектами. Товаром можно назвать все, что способно оказать услугу, то есть удовлетворить нужду.

5) Обмен – основное понятие маркетинга как научной дисциплины. Для его совершения необходимо соблюдение пяти условий:

сторон должно быть как минимум две;

каждая сторона должна располагать чем-то, что могло бы представлять ценность для другой стороны;

каждая сторона должна быть способна осуществлять коммуникацию и доставку своего товара;

каждая сторона должна быть совершенно свободной в принятии или отклонении предложения другой стороны;

каждая сторона должна быть уверена в целесообразности или желательности иметь дело с другой стороной.

6) Сделка – коммерческий обмен ценностями между двумя сторонами.

Сделка предполагает наличие ряда условий:

по меньшей мере, двух ценностно-значимых объектов;

согласованных условий её осуществления;

согласованного времени совершения;

согласованного места проведения.

Как, правило, условия сделки поддерживаются и охраняются законодательством.

7) Рынок – совокупность существующих и потенциальных покупателей товара. В различных экономических системах способы удовлетворения нужд людей различаются: в примитивных социальных структурах преобладает самообеспечение; в случае децентрализованного обмена, каждый производитель определённого товара ищет и вступает в сделку с каждым потребителем интересующих его товаров.

При тщательном планировании маркетинговой кампании необходимо проанализировать вышеперечисленные понятия функций маркетинга, т.к. без их учета невозможно будет определить и установить задачи данной кампании и на какую целевую группу она направлена.

Функция маркетинга заключается в воздействии на уровень, время и характер спроса таким образом, чтобы это помогало достижению целей организации. Отсюда следует, что управление маркетингом сводится к управлению спросом. В организации формируется представление о существующем и желаемом уровне спроса на свои товары. В любой отдельно взятый момент времени уровень реального спроса может быть ниже желаемого, соответствовать ему или превышать его.

Процесс маркетинга содержит:

1. Анализ рыночных возможностей – предусматривает сбор и исследование информации о маркетинговой среде, рынках индивидуальных потребителей и рынках предприятий.

2. Отбор целевых рынков – предусматривает замеры объёмов спроса, сегментирование рынка, выбор целевых сегментов и позиционирование товара на рынке.

3. Разработку комплекса маркетинга – включает разработку товаров, установление цен на товары, выбор методов распространения товаров и стимулирование сбыта товаров. Реализация маркетинговых мероприятий обеспечивается разработкой стратегических планов, подходов и контролем за их выполнением.

4. Претворение в жизнь маркетинговых мероприятий.

Общая тенденция развития маркетинга — перенос акцента с производства и товара на коммерческие усилия, на потребителя и все большая ориентация на проблемы потребителя и социальной этичности.8

Можно сказать, что маркетинг представляет собой процесс планирования и выполнения планов, оценка продвижения и реализации идей, товаров и услуг в целях взаимовыгодного обмена между людьми и организациями. Основу деятельности маркетинга составляют такие процессы, как разработка товара, исследования, налаживание коммуникаций, организация распределения, установление цен, развёртывание службы сервиса.

Делая вывод, что маркетинг – это комплекс мероприятий по продвижению продукта или услуги, ценообразованию, работе с дистрибьюторами, PR – это управление репутацией компании, можно заметить, что маркетинг создает рынок для товаров и услуг, а PR обеспечивает благоприятную атмосферу, в которой действуют компании. PR это деятельность, маркетинг – процесс. Не смотря на то, что функции PR и маркетинга сильно различаются, но задачи очень схожи. Они оба направлены на формирование положительного мнения о компании/продукции, продвигают компанию товар на рынок, поддерживают взаимовыгодные отношения с клиентами.

Взаимодействие PR и маркетинга в современном обществе

Сферы, связывающие PR и маркетинг

Существует несколько сфер, где PR и маркетинг особенно тесно связаны между собой. Наиболее яркими примерами являются:

паблисити товара;

корпоративная реклама.

Паблисити товара. Паблисити – это известность, популярность, публичная оценка вашей деятельности. Паблисити – это сила воздействия на потребителей и бизнес партнеров с помощью рекламных материалов, публикаций в газетах и журналах, теле-, радио передач, презентаций и корпоративных мероприятий.

Выбор стратегии в паблисити, которая соответствует возможностям, начинается с реальной оценки потребностей и возможностей как с эмоциональной, так и с практической точки зрения.

Лишь немногие из предпринимателей боятся паблисити. Большинство из них считают, что чем его больше, тем лучше. Им бы хотелось иметь публикации в газетах по всей стране, интервью по общенациональному радио и телевидению и сообщения в коммерческих, профессиональных и промышленных журналах. И все это в самый короткий срок.

Цели и планы по получению паблисити должны соответствовать ресурсам времени сотрудника, назначенного для выполнения этих функций.

Существуют проверенные способы, которые позволяют использовать время эффективно и сократить его для проведения отдельных этапов программы паблисити:

необходимо сфокусироваться на основных целях и научится говорить «нет», если какое-то предложение не соответствует основным интересам фирмы;

следует приготовить специальные листы с фактологическими и биографическими данными, фотографии, сосредоточить все собранное в одном месте и разложить в определенной последовательности еще до того, как начать контактировать с СМИ;

лучше сразу обеспечить СМИ всеми деталями, фактами, технической информацией;

следует планировать на определенное время только одно дело, заниматься им, и пока оно не закончится, не приниматься за другое;

надо планировать свое расписание так, чтобы не было наложения времени и не требовалось дополнительных звонков или договоренностей для его корректирования;

нужно планировать только то, что реально выполнить;

следует стыковаться с другими проектами, для которых уже проведена общая работа или подготовка.

Большинство знаний о товарах общественность получает через СМИ, хотя не всегда сами потребители это осознают. Не через рекламу в СМИ, а именно через редакционные материалы. Поэтому паблисити стало важной частью поддержки рекламной кампании товара. Паблисити может стать эффективным элементом промоушн-микса (деятельность, направленная на достижение маркетинговых задач) в следующих ситуациях:

Представление нового продукта.

Преодоление проблем с распространением. В некоторых магазинах могут не брать на реализацию неизвестный продукт, но если его будут спрашивать покупатели, тогда сам магазин обратится к вам.

Маленький бюджет и сильная конкуренция. Чтобы достичь какого-либо эффекта через рекламирование товара, необходимо потратить большую сумму денег. Паблисити – более дешевый путь, хотя более трудоемкий.

Достойный, но сложный продукт. Уникальность или полезность того или иного товара сложно объяснить в короткой рекламе, однако можно заинтересовать прессу данным товаром, и она это сделает за вас.

Корпоративная реклама – это реклама не продукта или услуги компании, а ее самой. В некоторых случаях она может быть названа имиджевой рекламой. Она вызывает интерес тех рекламодателей, которые хотят создать устойчивое положительное мнение потребителей обо всех своих товарах/услугах и о самой компании в целом.

Цель корпоративной рекламы не только продать товар или услугу. Наиболее важной является цель ознакомить потребителей с деятельностью компании, с ее продукцией и, в конечном итоге, создать положительный образ организации или товара в глазах потенциальных потребителей. Корпоративная реклама не предлагает купить, она играет роль осведомителя. Подобные рекламные ролики часто применяются в то время, когда компания находится в упадке. В целом, основное назначение корпоративной рекламы – закрепить в сознании широкого круга людей положительный образ товара или фирмы.

Основными задачами корпоративной рекламы являются:

создание у широкого круга потребителей благоприятного мнения о компании;

убеждение в том, что деятельность компании приносит пользу обществу;

формирование у потребителей ассоциации имени компании и ее товарного знака с высоким качеством товаров и услуг;

повышение осведомленности потребителей о компании, создание мнения о компании, как о крупной, преуспевающей фирме.

Обычно, корпоративную рекламу используют крупные компании, которые обладают либо устойчивыми, либо же пошатнувшимися позициями на рынке. Именно такие организации в состоянии заплатить высокую стоимость рекламы для поднятия имиджа. Начинающие компании тоже применяют подобный вид рекламного продвижения. Это банки и другие организации, которым важно изначально создать положительный имидж коммерческой структуре.

Наиболее эффективны для корпоративной рекламы:

рекламные ролики на телевидении;

наружная реклама;

реклама в популярных газетах и журналах;

участие в благотворительных акциях с освещением вашего участия в средствах массовой информации.

Как правило, в российской рекламной практике имидж-рекламу могут позволить себе фирмы с устойчивыми позициями на рынке, а значит и с устойчивыми доходами. Это, в основном, касается фирм, занимающихся производством и реализацией товаров.

Корпоративная реклама используется широко и эффективна при следующих обстоятельствах:

Слияние и распад. Одна компания поглощает другую, компании сливаются и т.д. Реклама в таком случае – самый быстрый и эффективный способ проинформировать общественность.

Карьерный рост. Использование в рекламе ведущих сотрудников компании создает определенный кредит доверия со стороны не только читателей, но и самих работников компании.

Юбилей компании. С компанией, успешно работающей на рынке, стоит работать. Юбилей компании в подобных случаях может стать поводом для имиджевой рекламы.

Финансовая стабильность. Компании, которые работают не только в финансовой сфере, часто используют фактор финансовой стабильности в рекламе для привлечения новых клиентов, инвесторов, создания кредита доверия у целевых аудиторий.

Клиенты компании. Когда клиентом компании является известный человек, его также можно привлечь к участию в рекламе — в основном это относится к рекламе элитных услуг или товаров.

Смена названия. Иногда при слиянии или реорганизации компаний руководство принимает решение о смене названия. Для того чтобы проинформировать целевые аудитории об этом, наряду с паблисити желательно использовать рекламу.

Кризисные ситуации. Помимо непосредственной работы с прессой во время кризиса можно использовать рекламу для создания благоприятной атмосферы вокруг компании.9

Вопрос о соотношении PR и маркетинга не является до конца решенным. Разные ситуации позволяют по-разному формулировать видение этой проблемы. Но на сегодняшний день отчетливо прослеживается тенденция постоянного роста статуса и роли PR-деятельности в мире. Процессы глобализации ведут к необходимости решения новых коммуникационных задач, наиболее успешно справиться с которыми можно именно средствами PR.

Интегрированные коммуникации как основы взаимодействия маркетинга и PR

Некоторое время назад маркетологи воспринимали PR как дополнительную и необязательную деятельность. Прежде всего, они сосредотачивали свои усилия на разработке нужного на рынке продукта, определении конкурентоспособной цены и создании сети дистрибьюторов, а также на обеспечении рекламной поддержки. Этот взгляд претерпел некоторые изменения ввиду следующих мировых тенденций:

повышение требований потребителей к качеству предлагаемых товаров и услуг;

активизация деятельности экологических организаций и исследовательских институтов;

возникновение кризисных ситуаций (например, история с Tylenol, серия отзывов некачественной продукции из розничной торговли, аварии нефтяных танкеров и др.);

появление целого ряда нормативных актов в области защиты экологии, качества продукции, роста контролирующей роли государства;

повышение внимания мирового сообщества к социальной ответственности транснациональных корпораций в контексте процессов глобализации;

развитие фондового рынка, когда политические новости, новости о компаниях и сферах, где они действуют, стали оказывать решающее влияние на рыночную капитализацию.10

Совокупное влияние всех перечисленных основных тенденций привело к повышению значения PR как важнейшей функции управления, играющей определяющую роль в обеспечении успешной деятельности компаний.

В компаниях существует отдел и маркетинга и PR. Маркетологам легче работать в слаженной команде, обмениваясь информацией. PR-специалистам лучше работать по одиночке, где каждый выполняет свою работу. Часто эти два отдела работают «бок о бок», порой сложно отличить какой специалист выполняет функции маркетолога, какой PR-специалиста. Должен ли PR-специалист подчиняться директору по маркетингу? В целом, PR это часть маркетинга? Мнения по этим вопросам расходятся, и можно наблюдать две крайние позиции:

PR считается лишь одним из инструментов маркетинга, служащим главной цели – повышению продаж.

PR полностью самостоятелен и никаким образом маркетингу не подчиняется. Продажи лежат в сторонке, а целью PR считают, например, создание имиджа.

Маркетинг – это деятельность, направленная на обслуживание продаж. Сюда можно отнести и рекламу, и дистрибуцию, и разработку новых продуктов с учетом потребностей рынка. Но ведь новости и пресс-релизы, статьи, интервью, которые формируют имидж надежной компании, создают осведомленность аудитории о товаре и благоприятный фон для принятия решения о покупке – тоже работают на продажи. Трудно представить себе вывод на рынок нового продукта, не сопровождающийся PR-кампанией. Здесь PR работает на маркетинг. Поэтому у многих возникает желание причислить PR к маркетинговым инструментам.

Объективные изменения, произошедшие за последние два десятилетия, привели к значительному расширению понимания комплекса маркетинга. Ранее в него входили «4 Р» (Пи):

Product – продукт (что производить?);

Price – цена (за сколько продавать?);

Place – место (где и кому продавать?);

Promotion – продвижение (где и как рекламировать?).

Недавно один из главных теоретиков маркетинга Филипп Котлер предложил для более полного понимания комплекса маркетинга ввести пятое «Р» – PR. Котлер выделил 10 аудиторий, от успешного взаимодействия с которыми средствами PR зависит судьба компании: поставщики, дистрибьюторы, конечные потребители, сотрудники, финансовые компании, государственные органы, СМИ, партнеры, конкуренты, общество в целом.11

В настоящее время основой построения маркетинга в ведущих мировых компаниях являются интегрированные маркетинговые коммуникации. Они характеризуются следующими позициями:

Интегрированные маркетинговые коммуникации — это глубокое понимание клиента, его потребностей и осознание социальной ответственности перед ним.

Главная задача PR и маркетинга состоит в формировании позитивного отношения, ведущего к действию. Если аудитория не действует, то коммуникационная программа не достигла результатов.

Организация не достигнет успеха, если у нее не будет позитивных отношений с ее целевыми аудиториями. Чем более конкурентными становятся рынки, тем большее значение приобретают эти отношения.

Интегрированные маркетинговые коммуникации подразумевают включение PR и рекламы на всех стадиях процесса маркетинга – от планирования до продвижения.

Коммуникационный план должен четко разграничивать зоны ответственности PR и маркетинга. У каждого направления свои задачи:

маркетинговые мероприятия поддерживают продажи;

PR создает положительную репутацию продукту и организации в целом.

Чтобы наиболее эффективно использовать возможности интегрированных маркетинговых коммуникаций, PR-специалисты должны постоянно расширять свои знания в области маркетинга и других смежных дисциплин.

Основываясь на наиболее часто используемых определениях связей с общественность и маркетинга и собственном опыте, Т. Харрис, автор книги «The Marketer’s Guide to Public Relations» (Руководство по связям с общественностью) предлагает следующее определение связей с общественностью в области маркетинга: MPR – процесс планирования, исполнения и оценки программ, способствующих росту продаж и удовлетворению потребителей через передачу достоверной информации и создание благоприятного имиджа компании; идентификации ее продуктов с потребностями, желаниями и интересами потребителей. В этой же книге автор представляет результаты исследований, которые были проведены Ф. Котлером и У. Миндаком. Эти ученые подняли вопрос: «Где кончается маркетинг и начинается PR?», и наоборот: «Где заканчивается PR и начинается маркетинг?». Они отметили, что и маркетинг, и PR являются основными внешними функциями фирмы и предложили 5 различных моделей при рассмотрении взаимоотношений между маркетингом и PR в организации. Вот они:12

1. Раздельные функции: традиционный взгляд, говорящий, что маркетинг и PR различны в своих перспективах и мощностях. Маркетинг существует, чтобы чувствовать, служить и удовлетворять нужды заказчика с выгодой для себя. PR существует, чтобы создавать добрую волю у различных представителей общественности, чтобы эта общественность не вмешивалась в возможности фирмы по получению прибыли.

2. Разные, но пересекающиеся функции: точка зрения, состоящая в том, что маркетинг и PR являются важными, но раздельными функциями, имеющими сферы пересечения. Наиболее очевидное пересечение — в создании известности товару. Компания может отнести рекламирование товара к функциям либо отдела по маркетингу, либо отдела PR.

3. Маркетинг как доминирующая функция: PR должен быть поставлен под контроль маркетинга компании.

4. PR как доминирующая функция: PR контролирует маркетинг. Будущее фирмы во многом зависит от того, как она рассматривается элитой, включая владельцев акций, финансовых институтов, общественных лидеров и других потребителей. Задача фирмы заключается в том, чтобы удовлетворять эту общественность.

5. Маркетинг и PR как схожие функции: обе функции базируются на единой концепции и методологии. PR и маркетинг вместе работают над выяснением потребностей и сегментацией рынка, формируют имиджевые программы и обеспечивают управленческий процесс.

На мой взгляд, в разных ситуациях может быть по разному: PR и маркетинг могут существовать отдельно друг от друга или PR может быть и частью маркетинга.

Особенности взаимодействия PR и маркетинга на примере ООО «Мазов и Ко»

Роль PR в формировании имиджа организации

ООО «Мазов и Ко» разрабатывает и реализует PR-программы:

1) Создают, контролируют и поддерживают информационное поле вокруг компании.

2) Организуют мероприятия start-up: открытие предприятий, магазинов, филиалов.

3) Развивают имидж организации.

4) Осуществляют информационное сопровождение корпоративных мероприятий: подготовка и участие в конференциях, симпозиумы, юбилеи, составление развернутых тезисов докладов, раздаточного материала.

5) Создают нужную репутацию: формирование четкого образа компании через тексты и визуальные символы: позиционирование (что, кто, для кого, зачем, чем лучше других), фотосессия, бизнес-справка, корпоративная легенда, фирменные бланки, сувенирная продукция

Подробно хотелось бы остановиться на том, как ООО «Мазов и Ко» предлагает стратегию развития имиджа организации.

Использование PR-технологий для развития имиджа это комплексное и многократное использование PR-средств в рамках единой концепции и общего плана воздействия на мнения и отношения людей в целях поддержания репутации, создания и популяризации имиджа.

PR-кампания – это логическая последовательность действий, состоящая из четырех этапов: исследовательской (аналитической) работы; планирования (плюс подготовка); реализации; оценки эффективности.

На аналитическом этапе PR-кампании происходит сбор, обработка, анализ всей информации, необходимой для проведения задуманной акции. Структура аналитической части PR-кампании содержит подробный перечень негативных и позитивных факторов, действующих в рамках ситуации (что работает в пользу данной PR-кампании, а что противодействует ее реализации).

Оценка ситуации. Первый этап начинается с оценки ситуации и определения оснований для проведения PR-акции, а именно оценки проблем и возможностей учреждения.

Определение целей. После того как определены и сформулированы проблемы и возможности наступает этап постановки целей и задач PR-кампании. Собственно говоря, определение цели представляет собой перевернутую формулировку проблем и возможностей.

Цели можно классифицировать следующим образом:

простейшая цель – установка начальных отношений общения между инициатором PR-кампании и целевой аудиторией;

промежуточная цель – укрепление доверия к PR-обращению, инициаторам PR-кампании, официальным представителям учреждения культуры;

главная цель – изменение поведения и побуждение целевой аудитории к практическим действиям в рамках PR-кампании.

Анализ элементов коммуникации. На аналитическом этапе происходит исследование элементов процесса коммуникации: источников сообщений, целевых аудиторий, самих сообщений (информационных посланий) и каналов их распространения.

Изучение источников сообщений (информаторов) представляет собой выявление тех кто будет являться наиболее эффективными коммуникаторами для решения целей конкретной PR-кампании. Эта эффективность может быть определена по следующим критериям:

степень влиятельности источника сообщения (способность добиваться понимания целевой аудиторией того, что он может изменить ситуацию, поскольку облечен властью принимать решения);

умение вызывать доверие (способность добиваться оценки сообщения получателем как истинного или правдоподобного);

привлекательность (соответствие таким характеристикам, как сходство (подобие) с представителями целевой аудитории, узнаваемость (известность), физическая привлекательность).

Такими эффективными коммуникаторами могут быть первые лица, например художественный руководитель. Необходимо выявить его коммуникативную компетентность, адаптивность к аудитории, психологическую готовность к работе с внешней средой, в т. ч. в условиях ее агрессивности и давления.

Процесс исследования сообщений – это изучение содержания (что сказать?) и формы (как сказать?) тех PR-материалов, которые в ходе кампании учреждение культуры адресует целевым аудиториям.

При анализе сообщений выявляются их жанровые особенности, сила и действенность используемых выразительных средств, соответствие лексики культурно-образовательному уровню целевых аудиторий и в целом – сильные и слабые стороны, усиливающие или ослабляющие воздействие. Исследование каналов заключается в выборе средств, с помощью которых сообщения доставляются до целевых аудиторий.

Анализ целевых аудиторий предполагает определение групп, которые являются получателями PR-сообщений, поскольку именно на формирование или изменение сознания и поведения этих аудиторий, собственно, и направлена PR-кампания.

Исследование целевых аудиторий является одним из наиболее важных компонентов аналитического этапа процесса разработки и реализации PR-кампании, поскольку неточная, неполная или неправильная информация об аудитории не позволит достичь ожидаемого эффекта запланированных PR-действий. При этом, как правило, есть необходимость в преодолении различных помех, которые мешают нормальному протеканию процесса: барьера недоверия, незапланированного вмешательства среды, искажений, приводящих к изменению исходного сообщения.

Определение каналов распространения информации. В процессе реализации PR-кампании важное значение приобретает способ доставки PR-обращения: любой канал распространения информации при всех достоинствах всегда имеет свои технические лимиты и ограничения. К числу возможных каналов относятся средства массовой информации, визуальные средства (например, наружная реклама), интернет, специальные мероприятия (круглые столы, конференции, презентации, праздничные акции), распространение информации через предмет (например, сувениры с фирменной символикой).

СМИ в настоящее время – это самый массовый канал, охватывающий громадную аудиторию. Поэтому большинство учреждений культуры стремятся сотрудничать со СМИ. Масс-медиа со своей стороны тоже проявляют интерес к культуре.

Работа со СМИ дает результаты только в том случае, если она ведется последовательно и объемно, и чем активнее используется в коммуникационном процессе обратная связь, тем он эффективнее.

После того как определены цели PR-кампании и целевые аудитории, выбраны источники коммуникации и каналы, можно переходить к этапу планирования, на котором:

формируется объединенная программа, при надлежащем исполнении которой общие усилия приводят к достижению конкретных целей;

обеспечивается содействие менеджмента и всех подразделений учреждения культуры, от которых зависит успех PR-кампании;

создается возможность для активной деятельности.

Планирование позволяет увидеть ситуацию в целом, оптимизировать ресурсы и бюджеты. На этом этапе закладываются критерии для оценки эффективности PR-кампании. Поэтому необходимо максимально точно определить качественные и количественные цели для каждого мероприятия и действия, включенного в план.

Если PR-кампания направлена на несколько групп общественности, то имеет смысл составить план для каждой из целевых аудиторий.

К основным видам затрат на PR-кампанию относят: затраты на предварительный анализ и исследование; организацию событий; рекламную поддержку.

C момента одобрения общего плана PR-кампании появляется возможность приступить к следующим ее этапам: реализации – практическому воплощению разработок, сделанных на первых двух этапах; оценке эффективности – анализу соответствия достигнутых результатов тем задачам, которые были определены на этапе планирования PR-кампании.

Основой реализации кампании выступает то, что принято называть акциями и мероприятиями, задача которых – напомнить, сообщить об учреждении культуры максимальному числу потребителей, способствовать созданию благоприятного имиджа и репутации, рекламе его товаров или услуг. Однако нужно помнить, что человеческая память имеет особенность – в ней запечатлеваются только по-настоящему яркие, выделяющиеся из общего ряда и необычные события.

Среди основных PR-мероприятий можно выделить: презентации; конференции; круглые столы; дни открытых дверей; приемы; промоушн-акции.

Несомненно, приведенный перечень PR-мероприятий далеко не полон. В целом специальные события очень полезны с точки зрения обеспечения внимания СМИ. Если содержание организованных событий, масштабы, состав их участников и приглашенных гостей таковы, что сами по себе заслуживают быть новостью, то, несомненно, СМИ не смогут обойти их молчанием.

Таким образом, концепция PR-кампании соединяет в едином замысле постановку целей и задач, формулировку основной проблемы, а также принципиальный способ решения проблемы и средства реализации планов действий (ближайших, перспективных, стратегических).

Возможности PR в реализации маркетинговой кампании

Маркетинговая стратегия – это постепенный процесс, который рассматривает состояние и окружение бизнеса. План устанавливает целевого клиента/рынок, основную конкуренцию, проблемы и возможности на рынке.

ООО «Мазов и Ко» разрабатывают медиастратегию маркетинговой кампании:

Вникают в специфику бизнеса.

Анализируют ситуацию на рынке: предложение, спрос, коммерческие условия.

Определяют цели и задачи планируемой маркетинговой кампании.

Выявляют целевую аудиторию: прежде всего следует определить, кто потребляет эту группу товаров и с какой частотой. Обычно для получения более полных и точных данных о потенциальных потребителях и выбора целевой группы проводят специальное исследование.

Выбирают и обосновывают каналы коммуникации.

Поэтапно планируют маркетинговую кампанию: процесс достаточно сложный и длительный. В планировании маркетинговой кампании принимают участие два основных субъекта – рекламодатель и маркетинговое агентство.

Закупают рекламные площади.

Налаживают и развивают отношения со СМИ г. Тулы и Тульской области:

владеют широким медиапространством;

реклама на ТВ: «Первый», «Россия», «НТВ», «ТВЦ», «СТС», «ТНТ», «РЕН ТВ», «Муз-ТВ», «MTV».

реклама на радио: «Ретро», «Авторадио», «DFM», «Maximum», «Шансон», «Милицейская волна», «Русское радио», «Love Radio», «Европа Плюс».13

Подробно хотела бы остановиться на поэтапном планировании маркетинговой кампании. Основными этапами продвижения на рынок того или иного продукта являются:

1 этап. Анализ ситуации.

2 этап. Планирование.

3 этап. Реализация.

4 этап. Контроль.

1) Анализ ситуации.

До момента обращения в маркетинговое агентство рекламная служба рекламодателя совместно с маркетинговым отделом на основании имеющихся маркетинговых данных определяет основную цель данной кампании и те задачи, которые должны быть решены в ходе нее.

Основными направлениями анализа на данном этапе являются:

обзор рыночной ситуации;

обзор конкурентной ситуации;

позиционирование бренда;

анализ целевой аудитории;

анализ результатов прошлых рекламных усилий;

анализ отношения потребителей к бренду: осведомленность о бренде, лояльность к бренду, продажи.

2) Планирование.

После того, как будут получены ответы на все вопросы относительно целевой аудитории, мотивации потребителя, позиционирования и стратегии конкурентов, начинается работа внутри агентства, в которую вовлечены помимо менеджера по работе с клиентами также специалист по планированию и творческая группа (креативный директор, копирайтер, дизайнеры).

Вначале разрабатывается основная маркетинговая стратегия торговой марки. Для этого:

анализируется и формулируется отношение потребителя к товарной категории, к которой принадлежит продвигаемый продукт;

выясняются все основные характеристики потребителя – социально-демографические, географические, тип потребления и стиль жизни, что потребитель знает, чувствует и думает относительно предлагаемого товара;

позиционирование товара.

Самым главным на данном этапе является выявление потребительской проблемы и совместная работа специалистов агентства над ее решением.

Дальнейшая работа внутри агентства осуществляется по двум направлениям: креативному (творческому) и медийному.

Результатами работы творческой команды являются макеты для прессы, полиграфии или наружной рекламы, раскадровки телевизионных роликов, сценарии радиороликов, выполненные в цвете и подготовленные для презентации клиенту.

Одновременно с этим специалист по медиапланированию подготавливает документ, в котором будет содержаться информация о предстоящей маркетинговой активности рекламодателя. В нем указывается, какие средства распространения товара будут задействованы в ходе проведения данной кампании и почему; какие носители будут использоваться для достижения поставленной цели; в каком объеме и как долго будет проводиться маркетинговаяй кампания, по какому графику.

3) Реализация.

После запуска маркетинговой кампании взаимодействие агентства и клиента не прерывается. Маркетинговое агентство контролирует точность размещения маркетинговых материалов клиента в средствах распространения согласно утвержденному графику, а клиент отслеживает изменения в поведении целевой аудитории в ответ на маркетинговое воздействие. Оптимизация маркетинговой кампании может продолжаться и на стадии ее реализации. Например, в случае, если становится понятно, что задачи маркетинговой кампании достигнуты раньше, чем предполагалось, можно либо завершить кампанию досрочно, либо уменьшить интенсивность маркетингового воздействия.

4) Контроль.

В ходе проведения маркетинговой кампании необходимо осуществлять текущий контроль, что позволяет оперативно вносить изменения в случае необходимости.

Маркетинговое агентство предоставляет регулярные отчеты о ходе проведения кампании, предоставляя документальные подтверждения различных соц. опросов, рекламных сообщений (образцы газет и журналов, эфирные справки для ТВ- и радиорекламы, фотографии и т.д.).

Контроль за маркетинговой кампанией, анализ ее текущих результатов и оценка их эффективности — это неотъемлемая стадия всего процесса планирования маркетинговых мероприятий.

Для начала требуется провести предварительное, или контрольное, исследование. Затем, уже при проведении кампании, проводятся одна или несколько «волн» исследований, результаты которых сравниваются с «контрольными». Таким образом, осуществляется слежение за эффективностью маркетинговой кампании. Стоимость каждого промежуточного исследования зависит от поставленных целей опроса, размера выборки респондентов, объема анкеты или вопросника, вероятности совершения покупки, но в любом случае она остается довольно высокой.

Процесс контроля за маркетинговой кампанией включает в себя измерение следующих последовательных этапов маркетинговой коммуникации:

Контакта с рекламой – объявление размещается в одном или нескольких средствах распространения рекламы, достигающих целевого потребителя.

Усвоения информации – степень внимания потребителей: заметили или не заметили рекламу.

Эффектов коммуникации и позиционирования марки – охват целевой аудитории при минимально эффективной частоте выхода рекламы и наиболее точная оценка контактов с ней.

Действий целевых покупателей.

Объема сбыта или доли рынка.

Прибыли.

Таким образом, ООО «Мазов и Ко» занимается PR: создает, контролирует и поддерживает информационное поле вокруг компании; организует мероприятия start-up; развивает имидж организации; создает нужную репутацию. Разрабатывает медиастратегию рекламной кампании; налаживает и развивает отношения со СМИ г. Тулы и Тульской области. Компания «Мазов и Ко» владеет широким медиапространством, предоставляют рекламу на ТВ и радио.

Заключение

В данной работе были рассмотрены вопросы: функции и задачи PR; функции и задачи маркетинга; комплекс маркетинга и PR; сферы, связывающие PR и маркетинг.

PR – это общественная деятельность, направленная на налаживание взаимоотношений между субъектами. Имеет цель: формирование мнения и поведения общественности. Ему свойствен управленческий характер: управление не только общественностью и субъектами PR, но и самим процессом вплоть до реализации результата PR–деятельности. Деятельность PR в организации может вестись по нескольким направлениям, ориентированным на различные группы общественности или на достижение конкретных целей.

Маркетинг – это деятельность субъекта рынка, направленная на осуществление взаимодействия с другими субъектами рынка. Можно сказать, что маркетинг представляет собой процесс планирования и выполнения планов, оценка продвижения и реализации идей, товаров и услуг в целях взаимовыгодного обмена между людьми и организациями. Основу деятельности маркетинга составляют такие процессы, как разработка товара, исследования, налаживание коммуникаций, организация распределения, установление цен, развёртывание службы сервиса.

Чтобы наиболее эффективно использовать возможности интегрированных маркетинговых коммуникаций, PR-специалисты должны постоянно расширять свои знания в области маркетинга и других смежных дисциплин.

Можно сделать вывод, что маркетинг – это комплекс мероприятий по продвижению продукта или услуги, ценообразованию, работе с дистрибьюторами, PR – это управление репутацией компании. Маркетинг создает рынок для товаров и услуг, а PR обеспечивает благоприятную атмосферу, в которой действуют компании. PR – это деятельность, маркетинг процесс. Не смотря на то, что функции PR и маркетинга сильно различаются, их задачи очень схожи. Они оба направлены на формирование положительного мнения о компании/продукции, продвигают компанию/товар на рынок, поддерживают взаимовыгодные отношения с клиентами.

Так же в своей работе я рассмотрела деятельность рекламной компании полного цикла «Мазов и Ко». Она занимается как PR, так и маркетингом. Она создает, контролирует и поддерживает информационное поле вокруг компании, развивает имидж организации, создает нужную репутацию; разрабатывает медиастратегию рекламной кампании; налаживает и развивает отношения со СМИ г. Тулы и Тульской области.

Вопрос о соотношении PR и маркетинга не является до конца решенным. Разные ситуации позволяют по-разному формулировать видение этой проблемы. Если мы понимаем маркетинг широко, как любую деятельность компании по взаимодействию с рынком, то PR можно считать частью маркетинга. Если же нужно только сформировать имидж, создать репутацию, то PR можно рассматривать как отдельную науку.

Библиографический список

Александров С.Э., Фадеев П.Э. Рейтинг-анализ. Учебное пособие Минск: Тэхналёгія, 1997, 147 с.

Алёшина И.В., Связи с общественностью. Программа дисциплины М.: ГАУ, 1995, 210 с.;

Алёшина И.В., Основы маркетинга М.: ГАУ, 1996, 115 с.;

Блажнов Е.А., Паблик Рилейшнз. Учебное пособие М.: «ИМА-пресс», 2004, 270 с.;

Бейкер М., Теория маркетинга: История, методология, концепции, стратегии СПб.: Питер, 2002, 243 с.;

Викентьев И.Л., Приёмы рекламы и public relations СПб.: «ТРИЗ-ШАНС» и «Бизнес-пресса», 2007, 406 с.;

Захарова Ю.М., Маркетинг как способ мышления М.: 2007, №10 – с. 5 – 7

Иванченко Г.В., Реальность Паблик Рилейшнз М.: Смысл, 1999, 117с.;

Котлер Ф., Основы маркетинга Пер. с англ. — М.: «Ростинтэр», 1996. — 704

Моисеев В. А., PR: теория и практика М.: «Декор», 2002, ст. 243

Никишкин В.В., Торговый маркетинг: Учеб. Пособие М.: Изд-во Росс. экон. акад., 2002, 318с.;

Почепцов Г. Г., Паблик рилейшнз, или Как успешно управлять общественным мнением Изд. 3-е, испр., доп. РЕФЛ-бук, Ваклер Киев, 2004, 336 с.;

Харрис Т., Руководство по связям с общественностью Пер. с англ. — М.: Ростинтэр 2006, 329 с.;

Шалак В.И., Современный контент-анализ М.: Омега-Л, 2009, 272 с.

1 Котлер Ф. Основы маркетинга Пер. с англ. — М.: «Ростинтэр», 1996. — 704 с.;

Харрис Т. Руководство по связям с общественностью в 21 веке Пер. с англ. — М.: «Ростинтэр» 2006, 329 с.;

Шалак В.И. Современный контент-анализ М.: Омега-Л, 2009, 272 с.

2Блажнов Е.А. Паблик Рилейшнз. Учебное пособие М.: «ИМА-пресс», 2004, 270 с.;

3 Алёшина И.В. Связи с общественностью. Программа дисциплины М.: ГАУ, 1995, 210 с.

4Алёшина И.В. Связи с общественностью. Программа дисциплины М.: ГАУ, 1995, 210 с.

5 Алёшина И.В. Основы маркетинга М.: ГАУ, 1996, 115 с.

6Бейкер М. теория маркетинга: История, методология, концепции, стратегии СПб.: Питер, 2002, 243 с.

7Никишкин В.В. Торговый маркетинг: Учеб. Пособие М.: Изд-во Росс. экон. акад., 2002, 318с.

8 Захарова Ю.М. Маркетинг как способ мышления М.: 2007, №10 – с. 5 – 7.

9 Никишкин В.В. Торговый маркетинг: Учеб. Пособие М.: Изд-во Росс. экон. акад., 2002, 318с.

10 Маркетинг и PR – Режим доступа – http://www.pr-technologies.ru/images/pr/prmarket.htm.

11 Энциклопедия маркетинга – режим доступа – http// www.marketing.spb.ru.

12 Харрис Т. Руководство по связям с общественностью Пер. с англ. — М.: «Ростинтэр» 2006, 329 с

13 «Мазов и Ко» рекламное агентство полного цикла – режим доступа – http://www.mazov.ru

Реферат: Древние цивилизации и их роль в появлении естествонаучного знания

Древнего Египта

Древний Египет—первое государство на Земле, первая могущественная великая держава, первая империя, претендовавшая на мировое господство. Это было сильное государство, в котором народ был полностью подчинён правящему классу. Основными принципами, на которых строилась верховная власть Египта, были её незыблемость и непостижимость.

Определённых успехов добилась наука Древнего Египта. Активно развивалась астрономия. Египетские астрономы высказали предположение о том, что созвездие находятся на небе и днём, но делаются невидимыми в свете солнца. Значительными, судя по специализации врачей, были успехи медицины: различались врачи «утробные», глазные, зубные и пр. была установлена роль мозга в человеческом организме.

Развивалась математика: в конце ХХI – начале ХIХ вв. до н.э. была вычислена поверхность шара. Изобретены древнейшие в человеческой истории часы—водяные и маленькие солнечные нашейные часики.

В начале III тыс. до н.э. в Древнем Египте был изобретён папирус для письма, который затем получил распространение и в других государствах
Средиземноморья. Папирус делали из тростника, покрывавшего огромные площади болотной местности в дельте Нила.

Древней Месопотамии (Двуречье)

В IV—III тыс. до н.э. на территории Двуречья—долине рек Тигр и
Евфрат—возникла и утвердилась столь же высокая, как и в Египте, культура.
Это был один из древнейших очагов человеческой цивилизации.

Древнейшая культура Двуречья—шумеро-аккадская. По мнению большинства современных востоковедов, шумеры—родоначальники всей вавилонской культуры. Их культурные достижения велики и бесспорны: шумеры создали первые в человеческой истории поэмы – и «Золотом веке»; написали первые элегии, составили первый в мире библиотечный каталог. Шумеры—авторы первых и древнейших в мире медицинских книг – сборников рецептов. Они разработали и записали первый календарь для двух сезонов (зима и лето), делившийся на 12 месяцев по 29 или 30 дней каждый. Каждый новый месяц начинался вечером при исчезновении лунного серпа. Составили первые сведения о защитных насаждениях.

Даже идею создания первого в истории людей рыбного заповедника впервые письменно зафиксировали тоже шумеры. Первая глиняная карта принадлежит также шумерам. Первые струнные музыкальные инструменты—лира и арфа—появились также у шумеров.

Древнейшая на Земле письменность принадлежит этому же народу—это шумерская клинопись. Она очень декоративна и, как полагают исследователи, берёт начало от рисунков. Впрочем, старые предания говорят о том, что и до возникновения рисуночного письма здесь существовал ещё более древний способ фиксации мыслей—завязывание узелков на верёвке. Со временем рисуночное письмо совершенствовалось и видоизменялось: от полного, достаточно подробного и тщательного изображения предметов шумеры постепенно переходят к его неполному или символическому изображению. Древнейшие в мире письменные памятники – шумерские клинописные таблички – относятся к середине IV тыс. до н.э. Клинопись—это письменность, знаки которой состоят из групп клинообразных чёрточек, они выдавливались на сырой глине.
Клинопись возникла как идеогрофическо-ребусное письмо, в последствии превратившееся в словесно-слоговое.

На шумерских табличках, относящихся примерно к 2800г. до н.э., записаны произведения первой известной миру поэтессы—Энхедуанны, дочери аккадского царя
Саргона. Возведённая в ранг верховной жрицы, она написала несколько гимнов в честь великих храмов и богов Земли.

Древняя Индия.

Индия—один из древнейших очагов человеческой цивилизации с высоким уровнем культуры. На её территории обнаружено значительное количество остатков материальной культуры, соответствующей период первобытно-общиного строя и датируемой нижним палеолитом, мезолитом и особенно неолитом
(разнообразные орудия охоты, тесла, зернотёрки, остатки тканей, черепки разнообразных глиняных сосудов).

Раскопки в долине реки Инда доказывает наличие здесь уже в
III—II тыс. до н.э. яркой и самобытной культуры. Культура Мохенджл-Даро и
Хараппы конца III тыс. до н.э. представлена наряду с традиционными орудиями труда из камня изделиями из бронза и меди (топоры, серпы, пилы, долоты, ножи, рыболовные крючки, наконечники стрел и копий). Жители этой долины первыми в мире научились прясть и ткать хлопок. Довольно высокого развития и искусства достигли древнеиндийские гончары и ювелиры. Наиболее совершенной среди древневосточных городов оказалась система водоснабжения и канализации. В городах строились двух- и трёхэтажные здания из обоженного кирпича. В глубокой древности в Индии начинает богатая и своеобразная наука. Со второй половины III тыс. до н.э. здесь известна письменность, насчитывавшая около 400 пиктографов и слоговых знаков. В древнейших источниках, их называют веды, сохранились упоминания о агрикультуре
(удобрениях, севообороте, вредителях хлебов, орудиях земледелия из железа), обработке металла (олово, меди, свинца, серебра, золота), медицине
(анатомии, патологии, терапии, хирургии), геометрии (соотношение сторон прямоугольника при построении жертвенников), шахматах.

Открытия древних индийцев в области точных наук повлияли на развитие арабской и ирано-персидской наук. Почётное место в истории математики занимает учённый Арьяпхата, живший в V начале VI века н.э. Учённый знал значение «пи», предположил оригинальное решение линейного уравнения. Кроме того, именно в Древней Индии впервые система счисления стала десятичной.
Эта система легла в основу современной нумерации и арифметики. Более развита была алгебра; а понятия «цифра», «синус», «корень» впервые появились именно в Древней Индии. Достижения древнеиндийских математиков превзошло то, что было сделано в этих областях знаний в Древней Греции.

Древнеиндийские трактаты по астрономии свидетельствуют об очень высоком развитии этой науки. Независимо от античной науки индийский учённый
Арьяпхата высказал идею о вращении земли вокруг своей оси, за что был гневно осуждён жрецами. Введение десятичной системы способствовало точным астрономическим расчётам, хотя обсерваторий и телескопов у древних индийцев не было. Астрономы довольно точно вычисляли движение небесных тел.
Двенадцать месяцев (по 30 дней в каждом) года делились на шесть сезонов.
Каждые пять лет добавлялся 13-й месяц. Известна была разница в длине дня и ночи в разных широтах земного шара. Древнеиндийские астрономы знали о шарообразности земли, предполагали о её вращение вокруг своей оси.

Знание химии позволяли изготовлять кислоты, краски, лекарство, духи, цемент, соли металлов, сложные препараты из ртути.

Древний Китай

Древние китайцы уже V веке до н. э. узнали свойства прямоугольного треугольника, в первом веке нашей эры был создан тракт «математика в 10 главах», суммирующий математический закон, накопленные в Китае за несколько веков. Китайские учёные в первые в истории человечества ввели понятие отрицательных чисел.

Древним китайцам принадлежать и многие технические изобретения: магнитный прибор, прародитель компаса (III до н. Э.), водяная мельница, машина-насос, подымающая воду на поверхность земли, первый в мире сейсмограф.

Активно развивалась астрономия. Уже во втором тысячиление до н. э. китайцы делили год на 12 месяцев, месяц—на 4 недели. С V века до н. э. они вели регулярные астрономические наблюдения, разделили небесный свод на созвездия, выделив 28 созвездий. В IV в. до н. э. ими был составлен первый в мировой истории звездные каталог на 800 светил. В 28 году до н. э. китайцы впервые в истории человечества описали пятна на солнце; ещё через 2 века астроном Чжан Хэн создал впервые в мире небесный глобус, воспроизводивший движение небесных тел.

Значительных успехов добилась и медицина. В первом веке н. э. был составлен каталог медицинских книг, в которых были собраны рецепты лечения многих болезней, созданы трактаты по фармакологии.

Древняя Греция

Ученых Древней Греции уже не удовлетворяло представление о материи как о чем-то едином и неделимом. Первым ввел в науку понятие атомов
(первотелец), неделимых частиц материи Демокрит (ок. 470 или 460 до н.э. — умер в глубокой старости). Он считал, что в мире нет ничего, кроме атомов и пустоты. Все атомы неизменны, неделимы, но атомы различных тел отличаются формой и размером, когда одинаковые атомы встречаются, образуются тела. По мнению Демокрита, нет явлений без причины: природа и история не имеют цели, но все события обусловлены. Материя вечна и ее возникновение не нуждается в объяснении — объяснять надо только изменения, а это возможно без привлечения веры в богов.

Если Демокрит признавал объективный характер познания, то другое философское направление, возникшее в тот же период, утверждало, что истин может быть столько же, сколько существует людей. Представители этого направления— софисты, учили доказывать любое положение. Для них характерны умение находить противоречия в устоявшихся представлениях, включая религиозные, и интерес к законам человеческого мышления. Наиболее известным софистом был Протагор (480—415 до н.э.), утверждавший: «Человек есть мера всех вещей». Из среды софистов вышел Сократ (469—399 до н.э.), однако он утверждал, что существуют абсолютные истины, абсолютные этические ценности, но ими владеет только бог. Основой человеческого существования и развития знания Сократ считал разум.

Древнегреческую медицину прославил врач Гиппократ (ок. 460 — ок. 370 до н.э.). Его труды стали основой дальнейшего развития медицины.
Целостность организма, необходимость индивидуального подхода к больному и его лечению — вот те принципы, которые отстаивал Гиппократ. Он создал учение о причинах болезни (этиологии), прогнозе, темпераментах и др. Был образцом этического поведения — считается, что он — автор текста кодекса древ греческих врачей («Клятва Гиппократа»). Этот кодекс стал основой обязательств, которые принимают врачи во многих странах при начале врачебной практики.

Платон и Аристотель, оказали громадное влияние на дальнейшее развитие философии, а также христианской теологии. Платон (429—348 до н.э.) был учеником Сократа. После смерти учителя он основал в Афинах собственную школу — Академию. Сократ утверждал, что истинное знание можно получить только о добродетели. Развивая учение Сократа, Платон считал, что истинное знание можно получить не только о том, что происходит в государстве, но и о том, что происходит в природе, и это знание не особое у каждого человека, как утверждали софисты, а единое и общее для всех людей. Есть только одно и вечное знание, и чтобы получить его, нужно познать так называемый мир идей.
Настоящий мир, вся природа, все видимые вещи — лишь копии или отражения мира идей—невидимого и существующего где-то в надзвездном пространстве.

Ученика Платона — Аристотеля (384—322 до н.э.) по праву называют энциклопедистом. Его произведения, дошедшие до нас, посвящены самым различным наукам: политике, логике, биологии, физике, механике, ботанике, математике. Большое влияние на Аристотеля оказали не только Платон, но и натурфилософы, особенно Демокрит. Достижения прежней философии Аристотель критически переработал, углубил и систематизировал в своей философской системе. Важным в учении Аристотеля являются взаимоотношения формы и материи. Процесс развития выражается в стремлении материи к становлению, оформлению. И именно форма является тем началом, которое придает определенность бесформенной и мертвой материи. Форма заложена в каждом существе и предопределяет его развитие, она неотделима от материи.
Аристотель также разрабатывал учение о природе понятия, соотношении его с предметом, о методах мышления, логике. Как и Платон, он сознавал, что человек может реализовать себя только в обществе. Конечной целью всех человеческих поступков он признавал счастье, которое состоит в осуществлении сути человека в соответствии с принципом формы. Аристотель оказал огромное влияние на философские направления Средневековья и Нового времени. Его учение, в котором он пытался связать сильные стороны взглядов
Демокрита и Платона, имело последователей и материалистического, и объективно-идеалистического направлений.

В аристотелевской натурфилософии фундаментальное место занимает учение о движении. Движение он понимает в широком смысле, как изменение вообще, различая изменения качественные, количественные и изменения в пространстве.

Кроме того, в понятие движения он включает психологические и социальные изменения — там, где речь идёт об усвоении человеком знаний или об обработке материалов. Понятие движение включает в себя также переход из одного состояния в другое, например, из бытия в небытие.

Все механические движения Аристотель делит на три вида: круговые, естественные и насильственные. Круговое движение — это самое совершенное движение, присущее только небесному миру. Это движение вечно и неизменно, и причиной его является перводвигатель — бог, живущий за сферой неподвижных звёзд, где кончается материальная Вселенная.

Земные же движения, где всё несовершенно и имеет начало и конец, бывают естественные и насильственные. Естественное движение- это движение тяжёлого тела вниз к центру Мира, к центру Земли, и лёгкого вверх. Это движение тел происходит само собой, в результате стремления тела занять своё естественное место. Оно не нуждается в силах. Все остальные движения на Земле насильственные и могут происходить только под действием внешних сил ( в том числе равномерное и прямолинейное движение). Свой основной принцип динамики Аристотель формулирует так: « Всё, что находится в движении, движется благодаря воздействию другого».
У Аристотеля мы находим также и соображения, дающие основание для, количественного определения силы. Для того чтобы лучше разобраться в сути дела р(вес тела. Рассуждения Аристотеля сводятся к следующему: сила пропорциональна произведению скорости тела, к которому она приложена, на его вес, т.е. f= pv = ps/t , где s- пройденный путь, t- соответствующее время, а v — скорость.

Но вместе с тем Аристотель верил в бога, противопоставлял земное и небесное, в центре ограниченной Вселенной он поместил неподвижную Землю, как тело, обладающее наибольшей тяжестью. За эти и подобные им моменты в учении Аристотеля ухватилась церковь, превратив их в догмы.

Аристотеля называют крёстным отцом физики: ведь название его книги «Физика» стало названием всей физической науки.

Строительство новых городов, развитие мореплавания, военной техники способствовали расцвету математики, механики, астрономии, географии.
Знамениты также другие ученые: Евклид (III в. до н.э.), создавший элементарную геометрию; Эратосфен (ок. 276—194 до н.э.), довольно точно определивший длину земного меридиана и таким образом установивший истинные размеры Земли; Аристарх Самосский (конец IV в. —1-я пол. III в. до н.э.), доказавший вращение Земли вокруг оси и ее движение вокруг Солнца; Гиппарх
Александрийский (180/190—125 до н.э.), установивший точную длину солнечного года и вычисливший расстояние от Земли до Луны и Солнца; Герон
Александрийский (ок. I в. до н.э.), создавший прообраз паровой турбины.

Литература.

1) Н.А. Маркова «Культурология»

2) Б.В. Тураев «История Древнего Востока»

3) В.И. Кузнецов «Древний Китай»

Кубанский Государственный Аграрный Университет

Кафедра общей биологии и экологии

РЕФЕРАТ
Тема: «Древние цивилизации и их роль в появлении естество научного знания»

г. Краснодар

2001 г.

Статья: Углеводы

Углеводы – как название уже говорит само за себя, состоит из углерода и воды. У них так же, как и у аминокислот, есть стереоизомеры, (L и D – молекулы), принцип определения такой же, как и в аминокислотах. Стоит заметить, что если в организме человека все аминокислоты – L-изомеры, то сахара– D–изомеры.

Углеводы

В зависимости от количества атомов углерода в основной цепи сахара делятся на тетрозы (4 атома углерода), пентозы (5 атомов), гексозы (6 атомов). В зависимости от того, в какую сторону повернуты водородные и гидроксильные группы, мы получаем набор изомеров, каждый из которых имеет собственное название.

Углеводы

Сахара имеют такую особенность, что они могут переходить из линейной формы в циклическую. Они называются пиранозы, если в основном кольце 5 атомов углерода, и фуранозы – если четыре атома углерода.

Углеводы

На рисунке изображена глюкоза. Это основной моносахарид. Все остальные клетка стремится перевести в глюкозу, а потом уже глюкозу использовать. Это гораздо более экономичный путь получения энергии, когда все переводится в один универсальный сахар, а потом на этом источнике энергии работают многие биохимические реакции. Рибозы, которые также изображены на рисунке, входит в состав нуклеиновых кислот.

Молекулы моносахаров способны соединяться друг с другом, образуя цепочки. Дисахариды состоят из двух звеньев. На рисунке представлены сахароза и мальтоза.

Углеводы

Здесь еще добавляются стереоизомеры за счет различия в расположении мономеров друг относительно друга и связях между соседними звеньями. В зависимости от этого, различают α- и β-сахариды. Цепочки могут быть очень длинными, состоящими из сотен и тысяч звеньев. На рисунке изображены компоненты крахмала.

Углеводы

Их два – амилоза (линейная молекула) и амилопектин (молекула разветвленной структуры). Крахмал – это запасной углевод растений. К углеводам относиться также целлюлоза (растительный углевод), гликоген (который накапливается в печени животных как запасное вещество), пектин (который является основой для скелета насекомых) и другие.

Углеводы могут присоединяться к белкам, образовывая смешанные структуры. Например, клеточная стенка (не путать с мембраной) у бактерий – это вещество, поверх мембраны защищающая бактерию. Она состоит из смеси углеводов и аминокислот, соединенных в такую регулярную структуру. Пептидогликан (вещество, которое составляет клеточную стенку) выглядит следующим образом:

Углеводы

Реферат: Особенности государственно-политического развития русских княжеств в период федеральной раздробленности

Содержание

Введение

1. Причины и характер распада Киевской Руси

2. Последствия децентрализации русских земель

Заключение

Библиографический список литературы

Введение

Киевская Русь – одно из самых больших государств средневековой Европы — сложилось в IX в. в результате длительного внутреннего развития восточнославянских племен.

Киевская Русь сыграла выдающуюся роль в истории славянских народов. Становление феодальных отношений и завершение процессов формирования единого Древнерусского государства положительно сказались на этническом развитии восточнославянских племен, которые постепенно складывались в единую древнерусскую народность. В ее основе лежали общая территория, единый язык, общая культура, тесные экономические вязи. На протяжении всего периода существования Киевской Руси древнерусская народность, которая была общей этнической основой трех братских восточнославянских народов — русского, украинского и белорусского, развивалась путем дальнейшей консолидации.

Существование Киевской Руси охватывает период с IX в. по 30-е года XII в. Политическая форма этого государства — раннефеодальная монархия. Восточные славяне, как и некоторые другие европейские народы, в своем развитии миновали рабовладельческую стадию. Первоначальной формой классового общества у них являлся феодализм, становление и развитие которого неразрывно связаны с формированием Древнерусского государства. Первыми десятилетиями XII в. закончился раннефеодальный период истории Киевской Руси, началась эпоха феодальной раздробленности.

По мнению академика Б.А. Рыбакова, этот этап исторического развития Руси правильнее называть не периодом феодальной раздробленности, а начальным этапом развитого феодализма. Его характерными особенностями были: углубление процессов феодализации в городе и селе, а также дальнейшая кристаллизация и обособление отдельных древнерусских княжеств.

1. Причины и характер распада Киевской Руси

Историческое содержание этой эпохи долгое время определялось не точно, а иногда и вовсе неправильно. Новая стадия развития феодализма на Руси нередко рассматривалась как явление регрессивное, обусловившее экономический и культурный упадок страны.

Ныне на основе анализа всех имеющихся в наличии источников, особенно археологических, ученые пришли к выводу, что Русь на протяжении XII—первой половины XIII в. продолжала развиваться по восходящей линии и по уровню экономики и культуры входила в число наиболее развитых стран Европы.

Экономическое развитие Руси XII—XIII вв. проходило по пути укрепления вотчинного хозяйства. Еще в раннефеодальный период во всех землях Руси сложились феодальные отношения, местная родоплеменная знать превратилась в крупных феодалов, выросли и окрепли городские центры. Со временем в каждом главном городе земли прочно закрепились удельные князья, основавшие в них свои местные династии.

Одновременно с экономическим развитием древнерусских земель в XII—XIII вв. значительно расширились торговые связи между ними. Их укреплению способствовало наличие определенной ремесленной специализации как отдельных городов, так и целых районов. Успешно развивалась в это время и международная торговля Руси; для защиты торговых путей от половцев неоднократно выступали объединенные дружины русских княжеств.

Феодальная раздробленность — это неизбежная ступень эволюции феодального общества, экономической основой которого служит натуральное хозяйство с его замкнутостью и обособленностью. В рамках единого государства за три века сложились самостоятельные экономические районы, выросли новые города, зародились и развились крупные вотчинные хозяйства, владения многих монастырей и церквей. Выросли и сплотились феодальные кланы — боярство со своими вассалами, богатая верхушка городов, церковные иерархи. Зарождалось дворянство, в основу жизнедеятельности которого была положена служба сюзерену в обмен на земельное пожалование на время этой службы.

Огромная Киевская Русь с ее поверхностным политическим сцеплением, необходимым, прежде всего для обороны от внешнего врага, для организации дальних завоевательных походов, теперь уже не соответствовала нуждам крупных городов с их разветвленной феодальной иерархией, развитыми торгово-ремесленными слоями, нуждами вотчинников.

С точки зрения общеисторического развития политическое дробление Руси — закономерный этап на пути к будущей централизации страны, будущему экономическому и политическому взлету на новой цивилизационной основе.

К 30-м годам XII в. отдельные древнерусские княжества настолько окрепли и выросли, что смогли начать самостоятельную, во многих отношениях независимую от Киева жизнь. Власть великого киевского князя, ставшего первым среди равных, отошла в прошлое и больше не распространялась на все древнерусские земли. Наряду с киевским титул «великий князь» имели также владимирский, черниговский и некоторые другие князья, бывшие в своих княжествах полновластными хозяевами.

Черниговская и Новгород-Северская земли оказались в руках Ольговичей, Смоленская — Ростиславичей, Владимиро-Суздальская — Юрьевичей, Волынская — Изяславичей, Полоцкая — Брячиславичей. Только Киев и Новгород в силу разных причин не превратились в наследственные вотчины; в них в продолжение всего периода феодальной раздробленности сидели князья различных династий.

Процесс формирования новой политической карты Руси со многими центрами отвечал общеисторическим условиям жизни древнерусских земель.

Новая стадия развития феодализма на Руси характеризовалась не только укреплением иммунитетных прав, но и необычайно разветвленной системой вассально-иерархических связей. Господствующий класс на Руси представлял собой довольно сложную феодальную иерархическую лестницу, на верхних ступеньках которой стояли представители княжеского рода, на нижних — бояре, дружинная знать, дворяне. Все они были тесно связаны между собой системой сюзеренитета — вассалитета, которая и в условиях расчлененной формы землевладения оставалась определяющей системой государственно-правовых отношений.

Недолго, однако, продолжалась мирная совместная жизнь боярства и обосновавшихся в землях князей. Уже со второй половины XII в. между ними возникают острые противоречия. Стремление удельных князей к единовластию в своих княжествах натолкнулось на яростное сопротивление крупных феодалов. Неудовлетворенные независимым положением князя и не получив от него тех прав и привилегий, на которые они рассчитывали, бояре нередко лишали его власти. В свою очередь князья, которым удавалось упрочить свое положение в земле, жестоко расправлялись с боярской оппозицией.

В борьбе с сепаратистскими тенденциями крупного боярства князья опирались на постоянную дружину, которая находилась вблизи стольного города княжества и была готова в любую минуту выступить в поход. На протяжении XII в. в каждом княжестве рождалась низшая прослойка феодалов — мелкое дворянство, формировавшееся из княжеских дружинников, слуг, рядовичей и тиунов.

Опорой господствующего класса, основой идеологического влияния на массы была церковь, а высшее духовенство — частью самого господствующего класса. Церковная организация напоминала светскую. Церковь принимала активное участие и в политической жизни Руси, в феодальных междоусобицах и классовой борьбе.

Во главе церкви стоял митрополит «киевский и всея Руси», которого назначал или патриарх константинопольский, или великий князь киевский с последующим утверждением его собором русских епископов. Епархиями, которые в XII—XIII вв. территориально приближались к княжествам, управляли епископы. Они отбирались местными князьями преимущественно из киевского духовенства и утверждались киевским митрополитом.

Политическая жизнь феодальной Руси XII — первой половины XIII в. характеризовалась постоянной конфронтацией тенденций единства древнерусских земель с их политическим дроблением. Напряженная междоусобная борьба князей и княжеских группировок происходила на почве отстаивания той или иной программы общерусского единства. Традиционным центром целостности Руси выступал Киев, вокруг которого приходила борьба претендентов за старшинство; со временем наряду с Киевом выдвинулись и новые объединительные центры — Чернигов, Владимир на Клязьме, Смоленск, Галич.

Политическое соперничество отдельных княжеских династий Руси вызвало к жизни около середины XII в. систему дуумвирата — соправления на киевском столе князей двух княжеских линий, которые не желали уступать первенство друг другу. Соправление князей-дуумвиров сыграло положительную роль в истории Южной Руси, поскольку оно в некоторой степени смягчало остроту княжеских междоусобиц и способствовало объединению сил для борьбы с половцами. Князья-соправители, за которыми постоянно стояли Смоленское княжество или Волынь, чернигово-северские или владимиро-суздальские земли, связывали Южную Русь с другими районами государства.

Изучение основных институтов государственной власти на Руси (собор, совет, снем, вече, ряд), а также различных форм зависимости и княжеского суда показывает, что члены правящей княжеской фамилии (являвшиеся, по выражению летописца, «единого деда внуци») были связаны между собой сложной системой вассально-иерархических отношений.

На протяжении XI в. — начале XII в. на политической карте Руси возникло около 15 больших феодальных княжеств, из которых пять — Киевское, Черниговское, Переяславское, Владимиро-Волынское и Галицкое — находились в пределах современной территории Украины. Через некоторое время, во второй половине XII и в XIII в., процесс дальнейшего политико-административного дробления захватил и их. В каждом княжестве появилось много небольших зависимых княжеств-вассалов.

Наряду с дроблением в ряде земель Руси четко определились и тенденции к единству, выразителем которых была сильная княжеская власть. Особенно отчетливо они проявились во Владимиро-Суздальской Руси, где уже в конце XII в. временно определилась победа великокняжеской власти.

Целый ряд прогрессивных явлений — возникновение больших экономических областей, преодоление замкнутости феодального натурального хозяйства, установление тесных экономических связей между городом и селом и другие, наблюдавшиеся в жизни Руси этого времени, не достигли еще такого развития, которое остановило бы процессы дальнейшего дробления древнерусских княжеств.

В политическом строе русских земель и княжеств имелись местные особенности, обусловленные различиями в уровне и темпах развития производительных сил, феодальной земельной собственности, зрелости феодальных производственных отношений. В одних землях княжеская власть (в результате упорной, продолжавшейся с переменным успехом борьбы) смогла подчинить себе местную знать и укрепиться. В Новгородской земле, наоборот, утвердилась феодальная республика, в которой княжеская власть утратила роль главы государства и стала играть подчиненную, преимущественно военно-служебную роль.

С торжеством феодальной раздробленности общерусское значение власти киевских великих князей постепенно свелось до номинального «старейшинства» среди других князей. Связанные друг с другом сложной системой сюзеренитета и вассалитета (в силу сложной иерархической структуры феодальной земельной собственности), правители и феодальная знать княжеств при всей своей местной самостоятельности были вынуждены признавать старейшинство сильнейшего из своей среды (великого князя), объединявшего их усилия для разрешения вопросов, которые не могли быть решены силами одного княжества или же затрагивали интересы ряда княжеств.

Уже со второй половины XII в. стали выделяться сильнейшие княжества, правители которых становились «великими», «старейшими» в своих землях, представляя в них «… вершину всей феодальной иерархии, верховного главу, без которого вассалы не могли обойтись и по отношению к которому они одновременно находились в состоянии непрерывного мятежа».

Наступил период, получивший название периода раздробленности или удельного периода. В ХIV в. количество удельных княжеств достигало 250.

Таким образом, причинами раздробленности Киевской Руси являются: формирование феодальных отношений, при которых появляются крупные земельные владения (боярские вотчины), вызывающие стремление бояр к самостоятельности и укреплению своей власти; ослабление центральной власти (киевского князя); рост и укрепление городов, родовые и территориальные конфликты, усиление политической власти местных князей и бояр.

В условиях, когда княжеский род разветвился, а отношения между преемниками запутались, необходима была новая организация власти, соответствующая новому соотношению сил; отсутствие прочных экономических связей между землями, господство натурального хозяйства вели к децентрализации государства; упадок значения торгового пути «из варяг в греки», выполнявшего объединяющую функцию бегство населения в северо-восточные земли как результат непрерывных нападений со стороны кочевников. Раздробление единого государства Киевской Руси на ряд самостоятельных в политическом отношении княжеств не повлекло за собой распада сформировавшейся в его рамках древнерусской народности, исчезновения общности языка и духовной культуры, раздробления церковной организации. Законодательство Киевской Руси продолжало действовать на территориях обособившихся русских княжеств.

2. Последствия децентрализации русских земель

Распад Киевской Руси привел к существенным изменениям политического, экономического, культурного характера. Образовавшиеся самостоятельные княжества признавали на первых порах власть Великого князя Киевского, но она была скорее номинальной. Киев стал первым среди равных княжеств-государств. Вскоре другие земли догнали и даже опередили его в своем развитии. Отношения между князьями регулировались существо Единое государство («Русская земля») распадается на образования, получившие название «земли». Отношения между ними регулировались существовавшим тогда обычным правом и заключавшимися между ними соглашениями.

Со второй половины ХII в. выделяются сильные княжества, правители которых становятся «великими», «старейшими» в своих землях. Титулом великого князя величали теперь не только киевских, но и князей других русских земель. Политическая раздробленность не означала разрыва связей между русскими землями, не вела к полной разобщенности. Оставались едиными религия, язык, правовые нормы «Русской Правды».

В удельной Руси домонгольского периода во многих сферах общественной жизни наблюдался прогресс. Осваивались новые неплодородные земли, где развивалось хлебопашество, бурно развивались ремесла (около 60 специальностей).

Развитие ремесла сопровождалось бурным ростом городов, развитием местных рынков. Если в Киевской Руси было около 20 городов, то в удельной – более 300. Древнерусские города представляли собой чрезвычайно сложные социально-экономические и политико-административные организмы, основу хозяйственной жизни которых составляли ремесло и торговля, а также сельскохозяйственное производство.

Тут изготовлялось все необходимое для государства, для нужд хозяйства, быта, торговли и войны. На городских посадах работали золотых дел мастера, эмальеры и стеклоделы, гончары и кузнецы, резчики по дереву, камню и кости, ткачи и кожемяки, сапожники, оружейники и т. д. Города были также административными центрами, крепостями, коллективными замками крупных земельных магнатов округа или княжества, центрами культуры, местом средоточия церковного управления.

Удельные князья, став хозяевами земель, выступали в качестве организаторов строительства новых городов, укрепления их крепостями. Децентрализация позволила лучше приспособить политическое устройство земель к местным условиям. В одних землях великокняжеская власть установилась в монархической форме (Владимиро-Суздальское, Галицко — Волынское княжества), другие стали боярскими феодальными республиками (Новгород, Псков). Самым ярким свидетельством поступательного развития Руси в это время служит расцвет ее культуры. Таким образом, политическая раздробленность – закономерный этап развития Древней Руси.

Децентрализация дала простор новым тенденциям: экономической самостоятельности областей, их подъему, развитию самосознания, культуры. Вместе с тем разрушение единого государства сделало Русь беззащитной перед грозным монгольским нашествием, что привело к тяжелым последствиям.

В условиях феодальной раздробленности резко возросла роль общерусских и земельных съездов (снемов) князей и их вассалов, на которых рассматривались вопросы межкняжеских отношений и заключались соответствующие договоры, обсуждались вопросы Организации борьбы с половцами и проведение других совместных мероприятий. Но попытки князей созывом таких съездов сгладить наиболее отрицательные последствия утраты государственного единства Руси, связать свои местные интересы с встававшими перед ними проблемами общерусского (или общеземельного) масштаба, в конечном счете, терпели неудачу из-за непрекращавшихся между ними усобиц.

Важную роль в развитии древнерусского общественного строя играло общерусское законодательство. В отличие от некоторых феодально-раздробленных государств Западной Европы (например, Германии), где в каждом княжестве действовали свои законы, в Древней Руси XI—XIII вв. был единый юридический кодекс судебно — правовых норм, имевший одинаковую силу во всех землях.

Киевское государство прекратило своё существование. Но по-другому сложилась судьба его правовой системы, его законодательства. Оно продолжало действовать и в тех государствах, на которое распалась Древняя Русь. В них создавались свои законы. Однако они не могли заменить собой всю сложную систему законодательства Киевской Руси.

В конце XII— начале XIII в. на Руси определилось три основных политических центра, каждый из которых оказывал решающее влияние на политическую жизнь окрестных земель и княжеств: для Северо-Восточной и Западной (а также в немалой степени для Северо-Западной и Южной) Руси — Владимиро-Суздальское княжество; для Южной и Юго-Западной Руси — Галицко-Волынское княжество; для Северо-Западной Руси — Новгородская феодальная республика.

Владимиро-Суздальское княжество стало независимым во время правления сына Владимира Мономаха – Юрия Долгорукого (1132-1157гг). Древнейшие города княжества Ростов, Суздаль, Муром). С середины XII в. столицей княжества стал Владимир-на-Клязьме.

Владимиро-Суздальское княжество стало независимым во время правления сына Владимира Мономаха – Юрия Долгорукого (1132-1157гг). Географическое расположение (удаленность от степных районов и контроль над волжским торговым путем) способствовали притоку беженцев с южных княжеств и быстрому экономическому развитию. На фоне этих особенностей формировалась сильная княжеская власть. Земля рассматривалась как собственность князя, а ее население, включая бояр – в качестве ее слуг, что вело к становлению княжеско-подданических отношений.

Преемник Юрия Долгорукого Андрей Боголюбский (1157-1174 гг..) энергично укреплял собственную власть и государственность. Он перенес столицу во Владимир, способствовал развитию культуры и постоянно стремился распространить свою власть на другие земли, одержав в 1169 г. победу над Киевом.

Жестокость и самовластие князя порождали заговоры вокруг него. Междоусобная борьба за княжеский стол завершилась победой его сводного брата Всеволода Большое Гнездо, прозванный так за многочисленность семейства. Всеволод подавил боярскую оппозицию, укрепил княжескую власть. Время его правления – расцвет Владимиро-Суздальской земли.

В начале ХIII в. Владимирская Русь распалась на уделы: Владимирский, Ярославский, Ростовский, Угличский, Переяславский, Юрьевский и Муромский. Княжества Северо-Восточной Руси в ХIV-ХV вв. стали основой формирования Московского государства. Процесс экономического подъёма был прерван нашествием монголо-татар.

Галицко-Волынское княжество, располагавшееся на юго-западе русских земель, возникло в результате объединения сильных Галицкого и Волынского княжеств. Территория от Карпат до Полесья.

Особенности расположения: соседство с польским и венгерским государствами, правители которых активно вмешивались во внутренние дела этих княжеств, наличие влиятельного местного боярства, ведшего борьбу за власть не только между собой, но и с князьями. Здесь имелись тучные черноземы, обширные лесные массивы и значительные залежи каменной соли. На территории этого княжества возникли крупные города: Галич, Владимир — Волынский, Холм, Берестье (Брест), Львов, Перемышль и др. Земли княжества находились в относительной безопасности от кочевников.

Объединение Галицкого и Волынского княжеств произошло в 1199 г. при волынском князе Романе Мстиславиче. В 1203 г. он захватил Киев и принял титул великого князя. Образовалось одно из крупнейших государств Европы. Здесь так же, как и на северо-востоке Руси, установилась сильная великокняжеская власть. В дальнейшем Галицко-Волынское княжество было разорено татаро-монголами, а спустя 100 лет оказалось в составе Литвы (Волынь) и Польши (Галич).

Новгородская земля занимала огромную территорию от Ледовитого океана до верховья Волги, от Прибалтики до Урала. Она избежала участи разорения от набегов кочевников. Громадный земельный фонд находился в руках местного боярства, выросшего из родоплеменной знати. Значительное развитие получили охота, рыболовство, солеварение, производство железа. Город находился на перекрестке торговых путей, связывающих Западную Европу с Русью, а через нее – с Востоком и Византией.

Новгородом владел тот из князей, кто держал киевский престол. Новгород раньше других земель начал борьбу за независимость от Киева. В результате восстания в 1136 г. боярство сумело выйти победителем в борьбе за власть. В Новгороде сложился особый политический строй – феодальная демократия (боярская республика). Высшим государственным органом Новгородской республики было вече.

Некоторые историки полагают, что вече – собрание не всего мужского населения, а собрание только владельцев городских усадеб. Вече принимало законы, утверждало договоры, рассматривало вопросы войны и мира, избирало городские власти: посадника, тысяцкого, выдвигало кандидатуру на должность архиепископа. Вече приглашало князя, который возглавлял дружину. Он принимал присягу на верность новгородским традициям, с ним заключался договор.

Жителям Новгородской земли удалось отбить натиск немецко-шведской агрессии в 40-х годах ХIII в. Не смогли захватить город и монголо-татары, хотя тяжелая дань и зависимость от Золотой Орды сказались на дальнейшем развитии этого региона.

Заключение

В 30-х годах XII—30-х годах XIII в. Русь переживала период развитого феодализма, который характеризовался бурным ростом феодального землевладения, дальнейшим развитием производительных сил и производственных отношений. Изменения базиса повлекли за собой и изменения надстройки; приобрела новые политические формы древнерусская государственность.

На смену относительно единой Киевской Руси пришли полу-самостоятельные государственные образования меньших размеров. Сначала феодальные княжества представляли собой более монолитные по сравнению со всей Киевской Русью политические объединения, но со временем процесс дробления охватил и их.

Раздробление единого государства Киевской Руси на ряд самостоятельных в политическом отношении княжеств не повлекло за собой распада сформировавшейся в его рамках древнерусской народности, исчезновения общности языка и духовной культуры, раздробления церковной организации. Законодательство Киевской Руси продолжало действовать на территориях обособившихся русских княжеств.

В целом Древняя Русь развивалась в том же направлении, что и крупнейшие страны Европы. Она обладала огромным государственнообразующим потенциалом и высокоразвитой сферой феодальных институтов. И только ордынское разорение, вызвавшее крайне тяжёлые последствия, предопределило деформацию естественного хода исторического развития.

Киевская Русь сыграла выдающуюся роль в истории славянских народов. Становление феодальных отношений и завершение процессов формирования единого Древнерусского государства положительно сказались на этническом развитии восточнославянских племен, которые постепенно складывались в единую древнерусскую народность. В ее основе лежали общая территория, единый язык, общая культура, тесные экономические связи.

Библиографический список литературы

Данилевский И.Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX — XII вв.): Курс лекций / И.Н. Данилевский. — М., 2001.

Земцов Б.Н. Общественный строй Киевской Руси ХI-ХII вв. // История государства и права. – 2004. — № 5. – С. 44-47.

Исаев И.А. История государства и права России / И.А. Исаев. — М.: Юристъ, 2002. – 786 с.

История государства и права России / Под ред. С.А. Чибиряева. — М., 2000. – 715 с.

История Отечества. Учебник / под ред. акад. Рыбакова Б. А. — М. Аст, 1993.

История отечественного государства и права / Под ред. О.И. Чистякова. — М., 2003.

Карамзин Н.М. История государства Российского. — Л. Худ. л-ра. 1989

Киевская Русь. Методические указания по теоретическому изучению курса “Россия в мировой истории”/ Сост.: Попова Т.Г., Оганесян М.Н. — М.: Моск. гос. институт электроники и математики, 1998.

Отечественная история. Элементарный курс: Учеб. пособие для вузов / А.И. Козлов, А.В. Кореневкий, Н.А. Мининков и др./ Под ред. И.М. Узнародова, Я.А. Перехова. — М.: Гардарики, 2002.

Проценко Ю.Л. Древнерусское государство и право. – Волгоград, Изд-во ВГУ, 2000.

Рыбаков Б.А. Киевская Русь и древнерусские княжества ХИ-Х1П вв. — М., 1993.

Титов Ю.Г. Хрестоматия по истории государства и права России. — М., 1999.

Курсовая работа: Особенности положения и оказание социально-педагогической помощи женщинам в учреждениях социально – культурной сферы.

ФЕДЕРАЛЬНОЕ АГЕНТСТВО ПО КУЛЬТУРЕ И КИНЕМАТОГРАФИИ

Кафедра социально – культурной деятельности

Курсовая работа

Особенности положения и оказание социально-педагогической помощи женщинам в учреждениях социально – культурной сферы.

Оглавление

Введение

Глава 1. Специфика деятельности учреждений социально – культурной сферы в современной социальной ситуации

1.1 Положение женщин в современном обществе

1.2. Направленность и разнообразие методик культурно-досуговой деятельности учреждений социально-культурной сферы

Глава П. Социально-педагогическая помощь женщинам в районах Крайнего Севера.

2.1 Исследование, содержание деятельности учреждений социально-педагогической помощи женщинам

2.2 Методические рекомендации по осуществлению социально-педагогической помощи женщинам в НПР

Заключение Список используемой литературы

Введение

Одним из актуальных и наболевших вопросов современности является определение места и роли женщины в обществе, а особенно важна сущность и эффективность социально – правовой поддержки женщин.

Несмотря на то, что «женская проблема» рассматривается многими как одна из ключевых для переходного периода, до сих пор не удалось даже наметить общие «концептуальные рамки» государственной стратегии поддержки женщин, представить ее направления, приоритеты, цели, ресурсы и «естественные пределы», Неясно, какие факторы будут обуславливать положение женщины в России уже в ближайшей перспективе, куда следует, а главное, можно двигаться, не рискуя натолкнуться на непреодолимые препятствия.

Между тем, несмотря на не многочисленность различных исследований в России, определенный задел уже имеется. Немало известно о положении и поведении женщин на работе, в повседневной жизни, в семье, и даже в бизнесе, о психологическом восприятии происходящих перемен. Без учета этих результатов нельзя представить оптимальные модели преобразований, наметить контуры социальной политики, особенно в условиях общей неопределенности социальной, экономической и политической ситуации. Эта задача особенно актуальна сегодня, когда принята Концепция улучшения положения женщин в Российской Федерации и, в соответствии с Постановлением Правительства РФ №6 от 8 января 1996г., предстоит разработать и реализовать целостную межведомственную Программу улучшения положения женщин в Российской Федерации.

Отдельные, разрозненные исследования женской проблематики не охватывает всего спектра возникающих проблем, так что их нельзя использовать. Многие исследования несопоставимы и порой даже противоречат друг другу. И может быть, главное – они не рассматриваются в целостном социально – историческом и экономическом контексте на фоне общего исторического опыта России и мира.

Специфика деятельности учреждений социально – культурной сферы в современной социальной ситуации

Воздействие политических, экономических, социальных, институционных изменений на положение женщин, на их роль, как объектов, так и участников общественного развития всегда было крайне сложным и даже противоречивым. С одной стороны, женщину возводили на пьедестал, видели ее роль главным образом в создании и сохранении семейного очага, в воспитании детей, но с другой – это не мешало использовать женский труд на тяжелых работах и закрывать глаза на неравенство в заработной плате мужчин и женщин.

Продолжая испытывать воздействие различных, пусть даже гораздо более мягких и сглаженных форм дискриминации, женщины столкнулись еще и с новыми вызовами в сфере социальной, экономической, экологической и личной безопасности. В последние десятилетия для них в гораздо большей степени, чем для мужчин, возник риск одиночного родительства и зависимости от госпомощи, необходимости ухода за престарелыми родственниками, временной, неполной и других форм занятости (вопреки их желанию). С меньшей социальной защищенностью, снижения надежности доходов, одинокой малообеспеченной старости.

Наряду с общими для женщин развитых стран проблемами угрозы здоровью, жизни, ограничения на участие в общественной жизни, в России 90 – х годов женщины поставлены еще и перед необходимостью адаптации к принципиально новым условиям жизнедеятельности. Осуществляемые преобразования в перспективе открывают новые возможности для ускорения интеграции женщин в сферу экономики, политики и культуры, но могут послужить и источником обострения конфликта между основными ролями женщины: матери, домохозяйки, профессионального работника, экономически независимой и свободно развитой личности.

Положение женщин в современном обществе

Семейно ориентированные женщины. К этой группе были отнесены работающие женщины, которые не хотели дальнейшего профессионального роста, не желали работать вообще, и декларировали свою «семейную идентичность».

Две трети замужних и меньше половины незамужних женщин продемонстрировали семейную ориентацию. Среди замужних женщин в России меньшее число, чем в других странах, заявили, что профессия «очень важна для них» или что они «сильно вовлечены в нее». Большое число заявили, что они «работают то сих до сих». Треть российских женщин сообщили, что «если муж зарабатывает достаточно», они бы предпочли не работать вообще, самая высокая доля женщин считают: «если муж зарабатывает достаточно, а рабочих мест мало, то жена не должна претендовать на рабочее место».

Профессионально ориентированные женщины. Треть замужних и более половины незамужних женщин демонстрируют профессиональную ориентацию. Во всяком случае, на вопрос «Желаете ли вы делать карьеру?» — «Да» ответили 39,4% замужних женщин и 41,2% незамужних. «Может быть» ответили 27% замужних и 27% незамужних женщин. Положительный ответ на данный вопрос нельзя расценивать как опознавательный знак «профессиональной ориентации». Надо иметь в виду, что далеко не все из демонстрирующих профессиональную ориентацию женщин, в самом деле, страстно увлечены своей профессией или общественно активны. За «занавесом» их ответа масса нюансов:

— психологических: с детства усвоенное представление о имуществах «равенства» полов; о «домашней хозяйке», живущей за счет мужа, как о второсортном персонаже, и, наоборот, о работающей женщине как о достойном уважения человеке. В исследовании не уточнялся возраст женщин, но можно сказать наверняка, что «профессионалки» — это, по преимуществу, женщины среднего и старшего возраста. В то время как в группу «традиционалисток» все чаще входят молодые женщины.

Но, в первую очередь, социально — экономических: — стремление к экономической независимости и страх перед зависимостью от мужчины, который может оставить семью и тем самым сделать ее беззащитной. Наше законодательство предусматривает ответственность мужчины, выражающуюся, в основном в выплате алиментов детям (но не жене) в случае развода. Однако из-за небольших в среднем по стране заработков и имеющийся бывшего мужа возможности уклониться от уплаты алиментов, закон далеко не всегда приходит женщине на помощь;

— уверенность в неспособности мужчины одному решить проблему из-за того, что на протяжении долгих лет зарплаты одного человека не хватала на семью.

Чтобы успевать в семье и на работе, женщине требуется работа, которая оставляет «мозги свободными», дает возможность переключиться со слишком сильных эмоциональных переживаний, связанных с домом; «расслабиться» в беседе с сотрудниками; попутно (в течение рабочего дня) сделать некоторые домашние дела (покупка продуктов, решить бытовые проблемы по телефону и т. д.). Недаром большинство работающих женщин в понятие «хорошей работы» на первое место ставят не зарплату, а «хороший коллектив» и близкое расположение к дому. В 1980 г.г. женщины рассматривали труд не только как источник материальных благ, но и как некую социально – психологическую ценность: было «престижно работать, а не сидеть дома; было «престижно» иметь «интересную» профессию; важным моментом была включенность в социальную жизнь коллектива, страны. Мотив работы за зарплату по ряду отраслей промышленности (часовая, электрокабельная, текстильная, швейная и др.) переместился на 3 – 5 места. Но в последующее десятилетие (особенно в последние два года, характеризующиеся экономическим кризисом в стране, резким падением доходов и жизненного уровня) резко повысился и стал доминирующим материальный фактор. В настоящее время кроме заработка важным фактором большинство женщин называют большую социальную защищенность (оплата больничных листов, выплата пенсий и т. д.). Но некоторые женщины по-прежнему считают, что «работать интереснее, чем сидеть дома.

Рынок и семья.

Вышеуказанные два основных типа женщин с разной степенью успешности справляются с кризисной ситуацией. Чтобы определить степень их адаптации, были предложены три варианта ответов: «нахожусь в постоянном напряжении, не знаю, как свести концы с концами»; «беспокоюсь о своем будущем», «беспокоюсь о будущем своих детей». Ясно, что наиболее «сильным» показателем неадаптированности является первый. Последний – наиболее «слабый», поскольку говорит не столько о том, как справляется человек с нынешней ситуацией, сколько об общей обеспокоенности будущим.

Ответ «нахожусь в постоянном напряжении, как свести концы с концами» дали 42% респонденток из первой группы и только 8,3% из второй. Беспокойство о будущем детей в наибольшей степени выразили женщины 2 группы (675). Из чего следует, что «семейно ориентированным» труднее адаптироваться, чем «профессионально адаптированным».

На первый взгляд, это противоречит выводу исследования о том, что семейная идентичность женщины является лучшей защитой от стресса, чем профессиональная идентичность. Но это кажущееся противоречие. В 1991 г. Семейно ориентированные женщины еще в незначительной степени ощутили происходящие изменения, а профессионально ориентированные включились в них и столкнулись с большими проблемами – отсюда их большая неудовлетворенность и напряженность. В 1998г. жизнь разительно изменилась для всех. И теперь женщины «прячущиеся в семью», оказались в более уязвимом положении. Наряду с постоянным напряжением, о котором говорит почти половина из них, почти столько же согласились с утверждением «Мой муж все время занят, я почти не вижу его дома». Очевидно, что подобная ситуация провоцирует постоянный стресс в семье, который в дальнейшем скажется не только на взаимоотношениях супругов, но и на отношениях с детьми, физическом и психологическом здоровье членов семьи.

Процесс снижения рождаемости и увеличения численности детей, рожденных вне брака, идет параллельно с качественными сдвигами в институтах брака и семьи, в частности, с ростом частоты разводов, откладывания браков, развития таких форм отношений как незарегистрированный брак. В условиях социально – экономической трансформации российского общества наряду с сокращением брачности произошло резкое усиление нестабильности браков. Опираясь на рассмотренные показатели можно сделать вывод, что Россия в ХХI веке в условиях ускоряющегося постарения населения, особенно женской его части; продолжающей доминировать тенденции к снижению рождаемости, росту разводов и развитию нетрадиционных форм совместного проживания, альтернативных браку. Все эти явления не только ведут к изменению брачного, родительского, семейного статуса женщин, но и создают множество проблем в современной социальной культуре.

Факторы и особенности роста женской занятости

На всех этапах исторического развития женщины вносили свой трудовой вклад в благосостояние семьи, общины, нации, но их участие в общественном производстве стало особенно масштабным и всеохватывающим в ХХ столетии. Женщины стали основным источником прироста занятости во многих развитых странах.

Что касается одиноких, овдовевших и разведенных женщин, то в связи с необходимостью самообеспечения в условиях усиливающейся конкуренции на рынке труда, их характеризует также возрастающая активность, как в поиске, так и в сохранении рабочего места. Наибольшую значимость от работы по найму, как правило, испытывают женщины, ставшие в результате участившихся разводов, вдовства и т. д. главами неполных семей, а именно они гораздо чаще, чем другие женщины, вынуждены соглашаться на физический труд.

Образовательная подготовка и оплата труда. Несмотря на более быстрый, чем среди мужчин, рост уровня образования, большинство женщин по-прежнему испытывают ограничения профессиональных возможностей и заняты на традиционно «женской» работе, как правило, менее оплачиваемой. Даже имея диплом колледжа, женщина зачастую получает заработок меньший, чем мужчина, окончивший школу.

Отношение заработной платы женщин к заработкам мужчин остается одним из самых дискриминационных не только в России, но среди развитых стран. Однако важным фактором ослабления дискриминации женщин в оплате труда может стать возрастание их образовательного уровня, что повлечет за собой усилие позиции женщин на рынке труда и позволит им все чаще вторгаться в традиционно «мужские», более высокооплачиваемой сферы. В то же время некоторые факторы, способствуют росту трудовой занятости и укреплению позиций женщин в сфере труда, зачастую приводят к усилению их профессиональной сегрегации. Так, интенсивное развитие сферы услуг увеличивает использование труда женщин, одновременно ограничивая их деятельность весьма узким кругом профессий. Развитие новых видов деятельности, внедрение новых технологий и нетрадиционных форм организации труда позволяет шире использовать труд женщин, предоставляя им возможность работы на дому, неполный рабочий день, по гибкому графику. Но эти же факторы, ставшие поначалу весьма притягательными для женщин очень быстро обернулись для них лишением социальных льгот, страховых и прочих преимуществ, распространяющиеся на полный рабочий день, а для некоторых – и социальной изоляции.

Как и многие другие общемировые тенденции, рост трудовой активности женщин, концентрация женской занятости в отраслях сферы услуг, формирование системы «привилегий» для работающих женщин и некоторые другие специфические для женского труда черты, приобрели в России гротесковый характер. Несмотря на законодательно закрепленное право на равную оплату за равный труд, работающие россиянки по оплате труда занимают ущемленное положение – их заработная плата в среднем более чем на треть ниже, чем у мужчин.

В одной и той же отрасли занятости, практически повсеместно в силу различий в профессиональном статусе и квалификационном уровне, женщины, как правило, получают меньшую зарплату.

Еще одна отличительная особенность занятости женщин России – гораздо более широкое, чем в других странах, использование их труда в отраслях материального производства, в том числе на работах, связанных с тяжелым и неквалифицированным трудом. Среди работников промышленности, испытывающих в процессе труда физические нагрузки, каждый пятый из работников – женщина. Почти половина работниц в промышленности трудится в тяжелых, вредных и особо тяжелых условиях.

Несмотря на запреты использования женского труда в ряде областей, считающихся особо вредными по медицинским соображениям, россиянки продолжают там работать, а так как запрет распространяется не только на занятость, но и на образование и профессиональную подготовку, позволяющую работать по этим специальностям, женщины работают здесь без соответствующей подготовки и квалификации и за меньшую зарплату.

Таким образом, разработанные и принятые в 70-80 годы всеобъемлющие меры, которые создали для женщин множество «привелегий2 и «льгот» в форме отпусков, пособий, а также ограничений занятости на вредных производствах реализовывались весьма избирательно, но само их существование способствовало удлинению естественных периодов прерывания занятости, ограничению трудовой мобильности профессионального и квалифицированного роста работающих женщин, а также снижению возможностей реализации уже полученных ими знаний и приобретению опыта.

В условиях становления рынка труда эти льготы стали еще и препятствием для трудоустройства и сохранения места работы. Предприятиям, находящимся в стадии экономических преобразований, стало невыгодно, а зачастую просто не под силу брать на себя такую социальную ответственность. И хотя согласно ст. 16 Кодекса законов о труде РФ запрещается необоснованный отказ о приеме на работу в зависимости от поля, фактически около трети руководителей предприятий различных форм собственности признают, что отдают предпочтение мужчинам, а на каждом шестом обследованном предприятии выявлены нарушения законодательства в отношении беременных женщин.

Оказавшись менее конкурентоспособными на рынке труда, женщины стали гораздо более интенсивно, чем мужчины лишаться рабочих мест.

Рыночные отношения обнажили невидимую ранее часть айсберга женского труда в России со всеми издержками сверхзанятости, несоответствия степени образованности уровню оплаты труда, концентрации на низкоквалифицированных работах, но вместе с тем перед женщинами разных возрастных групп открылись новые возможности использования их трудового потенциала. Таким образом, несмотря на особенно сложное положение, в котором находятся российские женщины, испытывающие специфические трудности в сфере труда, во многом повторяющие общемировые, и одновременно вынужденные адаптироваться к принципиально новым экономическим и социальным отношениям, усиливается ориентация россиянок на общественное производство.

Заключение

Положение женщин является своеобразным барометром, чутко реагирующим на происходящие в обществе демографические, экономические, экологические и политические изменения. В последние десятилетия достигнут существенный прогресс в ограничении дискриминационной практике по полу.

Отмечая повышение образовательного уровня, повсеместное и всеохватывающее вовлечение женщин в работу вне дома, а также их растущее участие на всех этапах разработки политики и принятия решений, необходимо признать, что в целом мужчины продолжают сохранять, хотя и в меньшей степени, чем раньше, превосходство почти по всем основным индикаторам социального развития. На всех этапах жизненного пути в тех или иных формах женщины продолжают сталкиваться с трудностями и ограничениями в области трудоустройства, занятия нетрадиционными видами деятельности, пенсионного обеспечения, а также с возросшим риском бедности в результате существующих в настоящее время тенденций на рынке труда и изменений в составе семьи.

Несмотря на формальное равноправие женщин и мужчин, во многих случаях необходимы активные действия, чтобы обеспечить провозглашенное равенство в действительности. Особое внимание к социальной и экономической роли женщин в периоды фундаментальных преобразований является не только само по себе важным из гуманных соображений, но и непременным условием достижения устойчивого развития и повышения благосостояния в обществе.

Многие задачи психологической поддержки женщин стоит решать в комплексе, объединяя силы и ресурсы самых разных государственных и общественных организаций – от органов социальной защиты до различных фондов и ассоциаций.

Доклад: Предпосылки Кавказской войны

Предпосылки Кавказской войны

После окончания шедших одновременно двух кавказских войн с Турцией (в 1812) и Персией (в 1813) Россия официально подтвердила свои территориальные завоевания на Кавказе. Персия в итоге отказалась от своих притязаний на Картли, Кахетию, княжеств Северного Азербайджана и некоторых районов горной Армении. Владения российской короны со всех сторон окружили Дагестан (что из этого получилось читайте в другом разделе нашего сайта ). С потерей даже самой малой вещицы тяжело мерится любому человеку и персы не были исключением. В 1815 году в Петербург прибыло чрезвычайное посольство во главе с Абул Хасан-ханом. Восточный дипломат всеми силами добивался от России пересмотра Гюлистанского трактата. Александр I даба не портить отношения с Персией отделался европейской бюрократической уловкой. Абул Хасан-хану ответили, что вопрос будет тщательно рассмотрен и ответ привезет русский посланник (не правда ли напоминает так часто слышанное: «Заходите на недели ваш вопрос тщательно рассматривается»). Не искушенный в Европейских политических стандартах Абул Хасан-хан отбыл на родину в полной уверенности своей победы. Однако на беду персиян с ответной дипломатической миссией в Тегеран отправился новый губернатор Грузии герой Отечественной войны генерал Алексей Петрович Ермолов. Правда, в инструкции министерства иностранных дел Ермолову все же предписывалось на месте решить, какие владения можно уступить Персии «без неудобства для России, а какие нет». Но истинный боевой генерал просто не может отдать то, что завоевано солдатской кровью, поэтому Ермолов ни на какие территориальные уступки идти даже и не хотел и своего добился. посредством незатейливых, но очень действенных приемов. Вот как об этом писал сам Алексей Петрович «Мой грозный вид хорошо выражал мои чувства, а когда речь шла о войне, со стороны казалось, что я готов перегрызть им горло. К их несчастью, я заметил, что это им очень не нравилось, и когда мне нужны были более убедительные аргументы, я полагался на свою звериную рожу, огромную и устрашающую фигуру и громкую глотку; ибо они понимали, если кто так свирепо орет у него на то есть хорошие и веские резоны.» Действительно эти «резоны» для персидского шаха Фет Али-хана показались весьма вескими и он в конечном итоге отказался от своих притязаний.

Справившись с основной задачей русское посольство отправилось в Табриз. Здесь Ермолов встретился с наследником престола Аббас-Мирзой некоронованным правителем Южного Азербайджана. Русской миссии предстояло решить еще несколько вопросов — об утверждении в Персии российских консульств, о возвращении на родину русских военнопленных и дезертиров и о признание русским посланником Аббас-Мирзу в качестве законного наследника шахского престола. Первый вопрос разрешился быстро и вполне удовлетворительно. Второй и третий не разрешились совсем. Аббас-Мирза не хотел расставаться с лучшим в его армии подразделением составленным из русских дезертиров и пленных. Русский батальон тайком вывели из Тавриза, заперли в казармах и набили на солдат колодки. Ермолову же сообщили, что батальон отправился усмирять курдов. Видя явный обман, Ермолов с принцем повздорил и отказался признать его наследником престола. Для Аббас-Мирзы такой поворот дел был явно нежелательным. ведь в случае начала любой междоусобной заварушки русские, не взявшие на себя никаких обязательств, могли поддержать и противников принца. Испугавшись он прислал 40 дезертиров, но Ермолов не принял даже их, требуя сначала повесить начальника отряда ренегатов — Макинцева. В итоге переговоры окончились ничем. +2 Ермолов и Аббас-Мирза расстались врагами. Кавказский наместник занялся покорением дагестанских гор +3 , а наследник персидского престола под руководством английских военных советников стал ждать удобного случая и готовить шахскую армию к новой войне.

Особая ставка в Тегеране делалась на дагестанские княжества. Непокорные Российской власти феодалы получали моральную и материальную поддержку из Персии, но к 1824 Ермолов силой оружия сумел привести к покорности всех Дагестанских владетелей. Не принесла быстрых плодов и попытка религиозной пропаганды. В 1820 году произошло окончательное покорение Ширвана Россиею +4 . К тому времени на территории этого ханство вел проповедническую деятельность накшбайндийский кутб +5 — шейх Исмаил аль-Курдумири. Являясь главой весьма весомого тариката в мусульманском мире шейх Исмаил напрямую был связан с шахским двором. Пытаясь, как бы мы сейчас сказали использовать «идеологическое оружие». Русские власти сумели разглядеть угрозу в деятельности шейха Исмаила. Двух его учеников сослали в Сибирь, а его самого выдворили в Турцию.+6 Однако через третьего своего ученика шейх Исмаил все-таки успел привлечь на свою сторону Мухаммеда Ярагского и Джамал ад-Дина Казикумухского, ставших в последствии духовными лидерами мюридов Дагестана. Немного позже «Идеологическое оружие» сработает и со страшной силой но в описываемый нами момент большинство жителей Дагестана не пошли за новыми идеологами

Мирное состояние тихой враждебности между Россией и Персией прекратилось при восшествии на престол нового русского императора. Николай I решил проводить самостоятельную политику. Для укрепления внешнеполитических позиций России Под влиянием Нессельроде решено было наконец покончить с «Греческим» вопросом. В апреле 1826 года в Петербурге подписывается англо-русский протокол. Согласно этому документу, Греция получала автономию. Конфронтацию с Турцией в то время владеющей Грецией становилась неизбежной. В этой ситуации император посчитал необходимым поддерживать с Персией мир, пока она сама не нарушит явно Гюлистанского договора. Николай даже согласился опять поднять вопрос о территориальной уступки южной части Талышинского ханства. Ермолов высказался, что малейшая уступка повлечет за собой новые притязания персов. Таким образом Ермолов стал в прямом противоречии с намерениями и взглядами высшего правительства. Положение его становилось крайне затруднительным, тем более, что для выполнения новой дипломатической миссии послали не его а флигель-адъютанта князя А.С. Меншикова. Нужно признать, что Ермолов оказался прав в своих предположениях. Шахское окружение проанализировав цепь событий произошедших в России (вооруженное восстание, присылка нового посла при здравствующем Ермолове и т.д.) посчитали что могучий северный сосед надолго увязнет во внутренних делах и перестанет заниматься Кавказом. Аббас-Мирза дождался своего часа и сумел внушить шаху мысль о необходимости скорейшей войны с Россией. Пока Меньшиков безрезультатно пытался о чем то договориться с Фет-Али шахом. Аббас-Мирза стягивал войска к границам Карабахской провинции и формировал резервную армию в Агаре. Более того, все письма посла к главнокомандующему русскими войсками на Кавказе перехватывались персидской стороной. Ермолов прибывая в неведении не предпринимал каких-либо приготовления к войне, и не успел еще Меншиков выехать из Персии, как обнаружились враждебные действия; сам Меншиков был задержан Эриванским ханом и только благодаря вмешательству английского посла освобожден.

Войны Персидская армии

И 31 июля 1826 года шахская армия без объявления войны неожиданно вторглась в пределы южных областей России со стороны Эриванского ханства в районе Карабаха. Так началась вторая по счету Русско-Персидская война.

Примечания:

Даты сражений указаны по новому стилю.

+1 Погодин М. Алексей Петрович Ермолов . Материалы для его биографии М., 1863. цитата по М.Гаммер «Шамиль. мусульманское сопротивление царизму. Завоевание Чечни и Дагестана» М. 1998г.

+2 Возвратить часть беглецов удалось секретарю русской миссии А.С. Грибоедову. В 1819 году он добился опроса дезертиров и, хотя персидские чиновники тайно «проповедовали им разврат, девками и пьянством их обольщали», уговорил вернуться 168 человек. Более подробно см. А.Кибовский «Багадеран. Батальон русских дезертиров в Персидской армии» журнал Родина за 1999 г.

+3 Об этом подробнее см в Разделе посвященном кавказской войне ../kavkaz/war_1.html+4 Номинально Ширванское ханство входило в состав Российской империи с 1805 года.

+5 Верховное звание у последователей накшбайндийского тариката, называемого в советской историографии мюридизмом.

+6 Накшбайндийа суннитский тарикат, и поэтому пребывание суннитского духовного лидера в шиитской Персии было невозможно, несмотря на то, что шейх Исмаил поддерживал тесные связи с шахским двором.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.grandwar.kulichki.net/

Курсовая работа: Понятие и виды договора ренты

Министерство образования и науки Российской Федерации

Государственное образовательное учреждение Высшего Профессионального Образования

«Саратовская Государственная Академия Права»

филиал Саратовской Государственной Академии Права

в г. Астрахани

Кафедра гражданско-правовых дисциплин

Учебная дисциплина – Гражданское право

Понятие и виды договора ренты

курсовая работа

Выполнил:

Студент 3 курса 31 группы

дневного отделения филиала

«СГАП» в г. Астрахани

Султангереев Махаббат

Мустахимович

Научный руководитель:

к.ю.н., доцент

Голубь Оксана

Владимировна

Астрахань 2009

Оглавление

Введение

Глава 1: Общая характеристика договора ренты

1.1 Понятие и природа договора ренты

1.2 Элементы, содержание и особенности договора ренты

Глава 2: Виды договора ренты

2.1 Постоянная рента

2.2 Пожизненная рента

2.3 Пожизненное содержание с иждивением

Заключение

Список использованной литературы

Введение

Гражданское право регулирует самый обширный круг общественных отношений, и является весьма динамично развивающейся отраслью права. Поэтому наступление либо изменение каких-либо условий может обуславливать появление новых институтов. Конечно же, и в российском гражданском законодательстве присутствуют такие моменты.

Так новый Гражданский Кодекс 1995 года (далее ГК) включил в себя неизвестный ранее принятым кодексам институт договора ренты, который был признан самостоятельным договором и закреплен в главе 33. Наличие такого договора в современных социально-экономических условиях является закономерным. Ведь ещё до принятия ГК 1995 г. в ГК РСФСР 1964 г. существовал договор купли-продажи жилого дома с условием пожизненного содержания продавца, но сфера действия его норм была слишком узкая. Именно переход России к рыночным отношениям предопределил появление в новейшем гражданском законодательстве института договора ренты.

Рента определяется как всякий регулярно получаемый доход с капитала, имущества или земли, не требующий от своих получателей трудовой, предпринимательской и иной деятельности. То есть сейчас в многообразных общественных отношениях этот институт призван регулировать те, которые связаны с участием лиц недостаточно обеспеченных и защищенных. С этим связывается специфика договора – особые правовые отношения между её сторонами, ведь получатели дохода передают плательщику своё имущество в собственность. Таким образом, эти отношения связаны с отчуждением имущества. Отсюда следует актуальность данной темы: регулирование институтом ренты специфических отношений, порой с участием «слабой» стороны, в условиях нынешней социально-экономической обстановки.

Договор ренты – это договор со своей историей развития, спецификой, содержанием, элементами, видами и т.д. Сегодня данный договор широко исследуется и анализируется учеными – цивилистами. Но, несмотря на это ещё много аспектов имеет спорный характер (например, о консенсуальности договора ренты). Подобные проблемы будут рассмотрены в курсовой работе.

Целью работы является – изучение института договора ренты, с точки зрения действующего законодательства. Для достижения цели необходимо решить следующие задачи: проанализировать понятие ренты, её природу, ознакомиться с содержанием ренты, рассмотреть разновидности договора и особенности каждого вида.

Перечисленные выше цель и задачи будут рассмотрены и изучены в курсовой работе.

Глава 1: Общая характеристика договора ренты

1.1 Понятие и природа договора ренты

Перед характеристикой понятия договора ренты и её природы, сущности хотелось бы кратко рассмотреть историю возникновения этого института в развитии российского гражданского законодательства.

Сам термин «рента» и обозначаемое им понятие зародились ещё в Древнем Риме. В переводе с латинского языка reddita, означает отданная. Сейчас это слово укоренилось во многих языках – французском (rente), немецком (rente), английском (rent).

Вообще рента как договор известна со средних веков. Известный французский цивилист Л.Ж. Морандьер в своих трудах упоминал две основные причины возникновения договора ренты в европейском законодательстве. Первой причиной он называл недостаток наличных денег — обстоятельство, приведшее к появлению ренты недвижимости (рентной аренды). Ученый писал, что «собственник, желавший продать свое недвижимое имущество, легче находил приобретателя, желавшего выплатить ему вечную ренту, чем такого, который бы согласился бы уплатить капитальную сумму, ибо изобилия наличных денег не было».1 Другую причину появления ренты Л.Ж. Морандьер видел в том, что «церковь, так же как и светское законодательство, запрещала процентные займы, которые клеймились как ростовщические». По его мнению, «это был стеснительный запрет, и люди изощрялись в его обходах. В частности, для этого пользовались договором об установлении ренты. Заемщик, который получал капитальную сумму, принимал на себя не обязанность уплачивать проценты на эту сумму и возвратить её, а неопределенную обязанность выплачивать кредитору ежегодную ренту».2

Как было упомянуто выше институт ренты, закрепленный нормами гл. 33 ГК РФ, является новым для российского гражданского законодательства. Однако он был известен российской науке гражданского права ещё в дореволюционном периоде, но законодательного закрепления не нашел. Лишь незадолго до Октябрьской революции имела место попытка закрепления института договора ренты в Гражданском уложении, гл. XIX которого именовалась «Пожизненный доход (рента) и пожизненное содержание». Интересно, что в проекте Гражданского уложения даже давались определения договора о пожизненном доходе (ренте) (ст. 1100) и его разновидности — о пожизненном содержании (ст. 1101), а понятие постоянной ренты, известное нынешнему российскому законодательству, отсутствовало.

В ГК РСФСР 1922 г., как и в других актах гражданского законодательства того времени, договорные модели, подобные договору ренты, отсутствовали в силу утвердившейся тогда идеологии: никакое ростовщичество (т.е. дача денег в рост, в долг под большие проценты) не допускалось вообще. Вместе с тем, уже в годы нэпа получили распространение случаи заключения договоров продажи жилых строений под условием предоставления продавцу пожизненного содержания. Такие договоры неоднократно рассматривались судами. Ориентация судов при этом вытекала из разъяснения отдела НКЮ N1103 от 12 октября 1923 г., в котором относительно передачи жилых строений под предоставление иждивения продавцу покупателем сказано, что «либо эта сделка притворна, прикрывая фактическое дарение, либо она явно не выгодна для одной из сторон и заставляет подозревать ростовщический элемент».

Уже позднее 14 сентября 1925 г. Пленум Верховного Суда РСФСР, ссылаясь на ст. 130, 180 ГК РСФСР 1922 г., признал, что договоры продажи строений под условием предоставления продавцу пожизненного содержания недействительны как договоры без установления платежа и покупной цены. Вместе с тем Верховный Суд РСФСР констатировал, что, «исходя из бытовых экономических условий переживаемого периода, судам приходится в отдельных случаях признавать такие сделки, в частности, в деревне, действительными, поскольку их расторжение нанесло бы вред слабейшей стороне, являющейся продавцом».

В годы Великой Отечественной войны и после неё в условиях обнищания значительной части населения судебная практика вновь столкнулась с необходимостью решения споров, возникших из договоров отчуждения жилых строений под условием предоставления продавцу пожизненного содержания. Иная ситуация, отличная от существовавшей во время нэпа, побуждала многих ученых-юристов искать теоретическое обоснование для признания указанных договоров действительными. Их аргументы можно кратко сформулировать следующим образом:

в гражданском законодательстве РСФСР нет исчерпывающего перечня всех видов договоров, и отсутствие в ГК РСФСР упоминания о том или ином договоре не означает его недействительности;

договор продажи жилого строения под условием бесплатного пожизненного содержания — это тип безымянного возмездного договора: в нем есть цена в виде натурального эквивалента.3

Усилия ученых не пропали даром. С учетом их мнения, а также объективно сложившихся общественных потребностей при принятии ГК РСФСР 1964 г. была допущена возможность рентных отношений, правда, в весьма ограниченной сфере. Закрепляя в ст. 253 – 254 данного Кодекса нормы о договоре купли-продажи жилого дома с условием пожизненного содержания продавца, советский законодатель не поступился идеологическими принципами и разрешил такие отношения только для случаев отчуждения индивидуальных жилых домов нетрудоспособными гражданами другим гражданам, берущим на себя обязанности по пожизненному содержанию нетрудоспособных.

Таким образом, рассматриваемая категория прошла свое развитие, которое сформировало её понятие, сущность и определило особенности как самостоятельного института отрасли гражданского права. Эти аспекты будут рассмотрены мною ниже.

Как отмечалось выше, договор содержится в главе 33 ГК РФ, которая носит название «Рента и пожизненное содержание с иждивением». Первая статья этой главы (п. 1 ст. 583) определяет понятие договора ренты, согласно которой: по договору ренты одна сторона (получатель ренты) передает другой стороне (плательщику ренты) в собственность имущество, а плательщик ренты обязуется в обмен полученное имущество периодически выплачивать получателю ренту в виде определенной денежной сумме либо предоставления средств на его содержание в иной форме.

Это определение по своему содержанию не отличается от других договоров, и о самостоятельности договора ренты спорить не стоит. Немного иначе дело обстоит с классификацией ренты, виды которой будут охарактеризованы в следующей главе данной курсовой работы. Существует несколько точек зрения, раскрою некоторые из них. По одной считается, что находящиеся в 33 главе параграфы – постоянная рента, пожизненная рента, пожизненное содержание с иждивением, это три самостоятельных вида договора ренты. Основанием для такой теории послужило, по-видимому, название главы «Рента и пожизненное содержание с иждивением». Но общая структура Гражданского Кодекса, не позволяет сделать такой вывод. Кроме того, согласно п. 2 ст. 583 «По договору ренты допускается установление обязанности выплачивать ренту бессрочно (постоянная рента) или на срок жизни получателя ренты (пожизненная рента). Пожизненная рента может быть установлена на условиях пожизненного содержания гражданина с иждивением», и п. 2 ст. 601 «К договору пожизненного содержания с иждивением применяются правила о пожизненной ренте, если иное не предусмотрено правилами настоящего параграфа». Вторая точка зрения утверждает, что постоянная и пожизненная рента – это виды договора ренты, а пожизненное содержание с иждивением – это подвид пожизненной ренты. Эта точка зрения является общепризнанной среди ученых, и я с ней полностью согласен.

Однако надо сказать о том, что к главе посвященной ренте субсидиарно применяются нормы о купле-продаже, если передача имущества происходит за плату; и нормы о договоре дарения, если передача имущества происходит бесплатно (ст. 585 ГК). Например, ст. 456 ГК РФ « Обязанности продавца по передаче товара», ст. 460 «Обязанность продавца передать товар свободным от прав третьих лиц», ст. 463 « Последствия неисполнения обязанности передать товар» и др. Данное положение имеет большое значение и вызывает много споров. О нем будет сказано чуть ниже.

Сложнее обстоит дело с юридической природой договора ренты. В первую очередь надо сказать, что договор является имущественным, т.к. он касается материальных благ (имущества движимого и недвижимого) и характеризуется относительным разнообразием.

Дискуссию вызвало и отнесение ренты к реальному или консенсуальному договору, в зависимости от способа его заключения. Для заключения консенсуального договора достаточно достичь соглашения по всем существенным условиям договора. С этого момента договор считается заключенным. Для заключения же реального договора необходима, кроме того, передача имущества.4

Одни ученые (например, А.П. Сергеев) полагают, что договор ренты – это реальный договор. Из определения договора следует, что он носит реальный характер, так как помимо придания договору соответствующей формы для его заключения требуется передача имущества плательщику ренты.5 Другие (например, Е.А. Суханов) считают, что рента может носить как реальный, так и консенсуальный характер. Договор ренты является реальным при передаче (отчуждении) движимого имущества под выплату ренты в собственность плательщика ренты бесплатно, так как в этих случаях к отношениям по передаче применяются нормы гл. 32 ГК о договоре дарения. Договор ренты является консенсуальным в случаях, когда передача движимого имущества в собственность плательщика ренты осуществляется за плату, так как в этих случаях к отношениям по передаче применяются нормы гл. 30 ГК о договоре купли-продажи.6

Рассматривая этот вопрос только в рамках главы, посвященной ренте, можно условно говорить о реальности договора. Однако при более тщательном анализе всех норм, регулирующих договор ренты, в первую очередь положения о купле-продаже, напрашивается другой вывод.

Аргументом первой точки зрения является отсутствие у получателя ренты обязанности передать имущество, а значит, и ответственности. Кроме того, даже если договор составлен и надлежащим способом заверен у нотариуса, он не порождает никаких правовых последствий до передачи имущества плательщику ренты. Действительно, статья 583 не содержит в себе указание на обязанность получателя ренты передать имущество в собственность плательщика ренты, как и в большинстве договоров Гражданского Кодекса. На мой взгляд, это, в первую очередь, недоработка законодателя. И вообще за все время существования Гражданского Кодекса в главу о договоре ренты не было внесено ни одного изменения!!!

Сторонники второй точки зрения утверждают, что консенсуальность ренты вытекает из возможности применения норм о купле-продаже, т.е. при передаче имущества за плату. Здесь уже можно говорить об обязанности получателя ренты передать имущество. Ведь согласно ст. 456: продавец обязан передать покупателя товар, предусмотренный договором купли-продажи. А значит, получатель ренты в определенных случаях подлежит и ответственности. Таким образом, здесь передача вещи не момент заключения договора, а обязанность получателя ренты. Я считаю, что называть договор ренты только реальным, исходя из положений главы 33, не правильно. То есть данная сторона договора будет определяться в зависимости от его вида и предмета договора.

Из вышесказанного следует, что реальные договоры ренты являются односторонними, а консенсуальные носят взаимный характер (двусторонне-обязывающие).

Стоит отметить, что договор ренты относится к группе алеаторных (рисковых) договоров. Элемент риска, принимаемого на себя каждой из сторон, заключается в вероятности того, что либо один, либо другой контрагент фактически получит встречное удовлетворение меньшего объема, чем им самим предоставленное.7

Имущество передается получателем ренты в обмен на предоставление содержания в виде определенной денежной суммы или иной форме. Этим обуславливается возмездность договора ренты. Можно добавить также то, что договор является основным, заключается в пользу их участников, свободным, взаимосогласованным и поименованным.

Хотелось бы сказать, что данное законодателем легальное определение не в полной мере помогает понять сущность ренты. Именно поэтому вокруг неё появились определенные споры. Но все-таки договор ренты – это самостоятельный договор, имеющий свой набор специфических особенностей.

1.2 Элементы, содержание и особенности договоры ренты

Несмотря на то, что ренте в Гражданском Кодексе посвящено всего 23 статьи, при их анализе можно выделить те аспекты, которые свойственны любому договору. Причем параграф 1ый содержит общие положения, а каждая разновидность ренты имеет свои особенности.

Предметом договора ренты является имущество, т.е. совокупность принадлежащих субъекту гражданского права вещей, имущественных прав и обязанностей.8 При этом получатель ренты передает такое имущество в собственность контрагенту, поэтому предмет ограничивается лишь индивидуально-определенными вещами, а именно, движимыми и недвижимыми вещами, наличными деньгами и документарными ценными бумагами. Права требования, имущественные права, работы, услуги, результаты интеллектуальной деятельности, информация, а также нематериальные блага предметом договора ренты являться не могут. Некоторые авторы считают возможным расширение предмета ренты, основываясь на зарубежной практике.

Сторонами договора ренты являются:

получатель ренты (рентный кредитор) — лицо, передающее свое имущество в собственность другого лица с целью получения от последнего в течение длительного периода времени дохода (ренты);

плательщик ренты (рентный должник) — лицо, обязанное в обмен на полученное в собственность имущество выплачивать передавшему его лицу в течение длительного периода времени доход (ренту).

Получателями ренты могут выступать граждане, и в некоторых случаях некоммерческие организации. Плательщиками же любые граждане и юридические лица, заинтересованные в приобретении имущества, предлагаемого получателем ренты, и способные выполнить императивные требования, предъявляемые законом к содержанию договора ренты и обеспечению ее выплаты.

Форма договора ренты (ст. 584) – договор ренты подлежит нотариальному удостоверению, а договор, предусматривающий отчуждение недвижимого имущества под выплату ренты, подлежит также государственной регистрации. Из приведенной нормы следует, что если стороны нарушат требования о нотариальном удостоверении договора ренты, то такой договор будет считаться недействительной сделкой в силу п.1 ст. 165 ГК РФ. Если же договор о передаче под ренту недвижимого имущества будет нотариально удостоверен, но не подвергнут государственной регистрации, он будет считаться в силу п.3 ст. 433 ГК РФ незаключенной сделкой, так как ст. 584 ГК РФ не содержат указания на его недействительность. Повышенные требования законодателя к оформлению договора ренты призваны, максимально гарантировать интересы получателя ренты.9

Отчуждение имущества под выплату ренты (ст. 585). Действительно договор ренты относится к группе договоров, направленных на отчуждение имущества, наряду с куплей-продажей, меной, дарением. Кроме того, глава 33 завершает группу этих институтов. Именно это позволило законодателю распространить на отношения сторон договора ренты, связанные с передачей имущества и его оплатой, правила о купле-продаже (глава 30 ГК), а в случае, когда имущество передается без оплаты, — правила о договоре дарения (глава 32 ГК).10 Но вместе с тем такие правила не должны противоречить нормам главы 33 и существу договора ренты. Это положение играет большую роль, в первую очередь, для постоянной ренты.

Обременение рентой недвижимого имущества (ст. 586). Плательщик ренты по общему правилу вправе без согласия рентного кредитора отчуждать имущество в пользу третьего лица. За исключением договора пожизненного содержания с иждивением, а также случаев предусмотренных законом или договором. В этом случае законодатель устанавливает гарантию в защиту прав получателя ренты, по которой его права следуют за обремененным недвижимым (любым) имуществом. Поэтому при отчуждении недвижимого имущества плательщиком ренты в пользу третьего лица к последнему вместе с правом собственности на недвижимость переходят и все обязательства плательщика ренты, вытекающие из договора ренты, в том числе не выполненные первоначальным плательщиком ренты обязательства.11 При этом покупатель не обязательно должен знать об обременении, но он может воспользоваться ст. 460 ГК. Кроме этого, государственная регистрация помогает избежать недоразумений в этом плане. Однако предыдущий плательщик ренты полностью не освобождается от ответственности перед получателем ренты, он будет нести субсидиарную (дополнительную ответственность) с новым собственником. Вместо субсидиарной ответственности законом или договором может быть предусмотрена солидарная ответственность предпоследнего собственника обремененного рентой недвижимого имущества, при которой получатель ренты вправе по своему выбору заявить требование как к последнему, так и к предпоследнему собственнику недвижимости или одновременно к ним обоим (ст. 322, 323 ГК). При этом солидарная ответственность может быть предусмотрена как непосредственно в договоре ренты, так и в договоре об отчуждении недвижимости между последним и предпоследним ее собственниками.12

Обеспечение выплаты ренты (ст. 587). Кроме указанного выше обременения получатель ренты на недвижимое имущество приобретает право залога. К этому некоторые ученые относятся отрицательно, считая, что это затрудняет участие такого имущества в имущественном обороте. В данном случае залог наступает в силу закона.

Если же предметом договора выступает движимое имущество, то существенным условием договора становится условие о предоставлении плательщиком ренты обеспечения исполнения его обязательства (залог, поручительство, банковская гарантия, неустойка). Либо плательщик ренты может застраховать в пользу получателя ренты риск ответственности за неисполнение или ненадлежащее исполнение обязательства по выплате ренты. При невыполнении плательщиком ренты этих обязанностей, а также в случае утраты обеспечения или ухудшения его условий по обстоятельствам, за которые получатель ренты не отвечает, получатель ренты вправе расторгнуть договор ренты и потребовать возмещения убытков, вызванных расторжением договора. Таким образом, во-первых, это обеспечение может быть предоставлено до, во время и после заключения договора, во-вторых, получатель ренты может потребовать возврата имущества, если это прямо предусмотрено в договоре, рассчитывая на возмещение убытков в судебном порядке.

Ответственность за просрочку выплаты ренты (ст. 588) именуют в гражданском праве особой мерой защиты прав получателя ренты. Обязательство по выплате ренты является длящимся и подлежит систематическому исполнению. Поэтому при просрочке выплаты с плательщика ренты взыскиваются проценты. Если размер процентов не определен сторонами, то он определяется по ст. 395 ГК РФ, в соответствии с которой размер процентов определяется существующей в месте жительства кредитора, а если кредитором является юридическое лицо, в месте его нахождения учетной ставкой банковского процента на день исполнения денежного обязательства или его соответствующей части. То есть единой ставкой рефинансирования Центрального Банка РФ.

Глава 2: Виды договора ренты

Как отмечалось выше договор ренты подразделяется на два вида – постоянную и пожизненную; а пожизненная в свою очередь имеет подвид пожизненное содержание с иждивением. Для каждой из них предусмотрен специальный параграф в главе 33. Все они будут рассмотрены ниже в этой главе, с учетом их особенностей.

2.1 Постоянная рента

Субъектами договора постоянной ренты являются получатель ренты и её плательщик. Получателями постоянной ренты могут быть граждане, а также некоммерческие организации. К лицам, получающим постоянную ренту, относятся граждане любого возраста, а из числа юридических лиц — лишь некоммерческие организации, притом только те, деятельность которых по выплате рентных платежей соответствует целям их деятельности, названным в учредительных документах, и не противоречит закону. Действительно ведь некоммерческие организации преследуют социальные, благотворительные, культурные, образовательные или иные общественно полезные цели. Однако некоммерческие организации, созданные на определенный срок или до достижения определенных целей, не могут быть получателями ренты. В меньшей степени отвечают целям постоянной ренты потребительские кооперативы, занятые удовлетворением материальных и иных потребностей своих участников. Не соответствуют названным целям ассоциации или союзы, объединяющие коммерческие организации, созданные для представительства и защиты их общих имущественных.

Получатель постоянной ренты может уступить свое право соответственно другим гражданам или некоммерческим организациям. В случае смерти гражданина это право может переходить к его наследникам. Некоммерческие организации могут приобрести права получателя постоянной ренты в порядке универсального правопреемства при реорганизации юридических лиц. Данная возможность может быть запрещена законом или договором (п. 2 ст. 589 ГК). Но при любых обстоятельствах запреты на передачу прав или на их переход, введенные в договор соглашением сторон или предусмотренные в законе, не должны лишать договор постоянной ренты бессрочного характера.13

В отношении плательщиков ренты закон никаких ограничений не содержит. Ими могут быть как граждане, так и любые юридические лица, конечно при условии, что их учредительные документы не запрещают им заниматься такого рода деятельностью. Подобно правам получателей постоянной ренты, обязанности ее плательщиков могут переходить к другим лицам, что прямо вытекает из закона.

Предметом по договору постоянной ренты является: во-первых, то имущество, которое отчуждается под выплату ренты (им может быть как движимое так и недвижимое имущество), а во-вторых, сама рента, которая выплачивается её получателю. Что касается рентных платежей, то приоритетной формой здесь является денежные суммы. Стороны свободны, выбирать другие формы: предоставление вещей, производство работ или оказание услуг, предоставление вещей, эквивалентные по стоимости согласованной сумме денег. Таким образом, сумма денег имеет базовое значение и при всех других формах ренты и для её выкупа.

Денежный эквивалент не является постоянным: в процессе исполнения договора постоянной ренты он увеличивается пропорционально росту минимального размера оплаты труда, определяемого законом. Конечно, стороны вправе согласованно отказаться от этих изменений или от принципа этих изменений, установив иной принцип. Это решение должно быть отражено в условиях договора.

Срок договора вытекает из самой сути данного вида ренты, которая должна выплачиваться бессрочно, это означает, что его существование не ограничивается каким-либо периодом времени, в том числе сроком жизни или существования получателя.14 Что же касается периодичности выплаты рентных платежей, то они выплачиваются по истечении каждого квартала, если сторонами не установлено иного условия о периодичности.

Говоря о цене необходимо сказать, что она является существенным условием договора ренты. Это объясняется рисковым характером договора ренты. Ценой будет являться размер рентных платежей, который как уже говорилось, может индексироваться в зависимости от изменения установленного законом минимального размера оплаты труда.

Значительное внимание уделяется основаниям прекращения договора постоянной ренты, которые могут быть общими (гл. 26 ГК) и специальными.

Первым основанием является исполнение договора. Вторым соглашение сторон о расторжении договора. В данном случае стороны сами определяют, на каких началах это происходит, в частности, производится ли возврат имущества и уже выплаченных рентных платежей, выплачивается ли получателю ренты какая-либо компенсация или нет и т. п. Далее, получатель ренты может в любой момент отказаться от дальнейшего получения рентных выплат, тем самым прекратив обязательство прощением долга (ст. 415 ГК). Если, однако, постоянная рента была установлена в его пользу другим лицом, то в случае отказа получателя ренты от своих прав ими может воспользоваться лицо, установившее ренту.15

Следующим основанием прекращения договора ренты является случайная гибель или повреждение имущества, переданного под выплату ренты данного вида. Если случайно гибнет или случайно повреждается имущество, переданное бесплатно под выплату постоянной ренты, то риск несет плательщик ренты (как лицо, получившее это имущество в собственность безвозмездно). Поэтому он обязан продолжать исполнять обязательства по выплате ренты независимо от гибели или порчи имущества. Если случайно гибнет или случайно повреждается имущество, переданное за плату под выплату постоянной ренты, то плательщик, как лицо, понесшее расходы по приобретению этого имущества в собственность, вправе требовать соответственно прекращения обязательства по выплате ренты, либо изменения условий ее выплаты (ст. 595 ГК).

Далее особым основанием прекращения рассматриваемого рентного обязательства является выкуп постоянной ренты. Суть данного основания состоит в том, что плательщик ренты единовременно или в ином порядке, предусмотренном договором, выплачивает получателю ренты сумму, в которую заранее оценена постоянная рента либо которая заранее определена в порядке, установленном законом, и это приводит к освобождению его от обязанностей по дальнейшей выплате ренты. Выкуп ренты не следует смешивать с прекращением договора по соглашению сторон. Такое соглашение также может предусматривать выплату получателю ренты компенсации, при определении размера которой стороны не связаны какими-либо установленными договором или законом условиями. В отличие от этого выкуп ренты представляет собой прекращение обязательства, которое осуществляется по инициативе одной из его сторон. Закон предоставляет право на выкуп ренты (право требовать выкупа ренты) как плательщику ренты, так и его получателю.

Право плательщика на выкуп ренты носит безусловный характер и может быть ограничено лишь специальной оговоркой в договоре о том, что выкуп не может быть осуществлён при жизни получателя ренты, либо в течение иного срока, не превышающего тридцати лет с момента заключения договора (п. 3 ст. 592 ГК РФ). Однако заслуживает внимания го, что подобная гарантия получателя ренты предусмотрена нормой, которая является лишь факультативной.16 Если же в договоре включено условие об отказе плательщика постоянной ренты от права на её выкуп, то оно признаётся ничтожным и, соответственно, не препятствует выкупу ренты. Требовать выкуп ренты вправе также и получатель ренты в случаях, которые предусмотрены в законе или договоре. В частности такими случаями могут быть: а) просрочка плательщиком ренты ее выплаты более чем на один год, если иное не предусмотрено договором постоянной ренты; б) нарушение плательщиком ренты обязательства по обеспечению выплаты ренты; в) признание плательщика ренты неплатежеспособным либо возникновение иных обстоятельств, с очевидностью свидетельствующих о том, что рента не будет выплачиваться им в размере и в сроки, которые установлены договором; г) поступление недвижимого имущества, переданного под выплату ренты, в общую собственность или раздел этого имущества между несколькими лицами. Значение механизма выкупа постоянной ренты состоит в том, что плательщик ренты в порядке, согласованном сторонами, выплачивает получателю сумму, в которую заранее оценена постоянная рента, либо определенную в установленном законом порядке, что приводит к освобождению плательщика от дальнейшей выплаты ренты.17

Договором могут быть предусмотрены и другие основания для требования получателя ренты о её выкупе, например, переход имущества, переданного под выплату постоянной ренты, к иному лицу; существенное изменение состава, качества или назначения имущества и т. п. С учетом того, что требование о выкупе ренты не является мерой гражданско-правовой ответственности, оно может быть заявлено получателем ренты независимо от того, виновен ли плательщик ренты в нарушении лежащих на нем обязательств. Выкуп постоянной ренты осуществляется по цене, которая заранее определена сторонами в договоре. При решении этого наиболее сложного для рассматриваемого договора вопроса стороны должны учитывать целый ряд обстоятельств, в частности стоимость переданного под выплату ренты имущества, величину установленных договором рентных платежей, наличие в договоре запрета на выкуп ренты в течение определенного срока, естественный износ имущества при его использовании и т. п.

2.2 Пожизненная рента

Стоит сказать, что именно пожизненная рента исторически начала первой появляться в законодательных актах (Французский Гражданский Кодекс, Германское гражданское уложение)

В соответствии со ст. 596 Гражданского кодекса Российской Федерации пожизненная рента может быть установлена на период жизни гражданина, передающего имущество под выплату ренты, либо на период жизни другого указанного им гражданина. Возможно установление пожизненной ренты в пользу нескольких граждан, доли которых в праве на получение ренты, как правило, считаются равными. При этом в случае смерти одного из получателей ренты его доля вправе на получение ренты переходит к пережившим его получателям, а в случае смерти последнего получателя ренты обязательство ренты прекращается.

Таким образом, договор пожизненной ренты имеет следующий субъектный состав: получателем пожизненной ренты может быть только гражданин, на период жизни которого она устанавливается. Причём пожизненная рента может выплачиваться как одному гражданину, так и нескольким.

По договору пожизненной ренты не допускается переход прав получателя ренты ни по договору уступки требования, ни в порядке наследования. Что касается плательщиков пожизненной ренты, то их состав законом не ограничен. Следует отметить, что в законе отсутствует ранее существовавшее требование нетрудоспособности получателя ренты. Существуют также профессиональные плательщики ренты (обычно риэлтерские фирмы), предоставляющие гражданам содержание в обмен на передачу ими в собственность этих фирм своих квартир.

Под выплату пожизненной ренты может быть передано движимое и недвижимое имущество.

В отличие от постоянной ренты, которая может выплачиваться не только деньгами в размере, определяемом договором, но выплата, которой может быть предусмотрена в договоре и путем предоставления вещей, выполнения работ или оказания услуг, пожизненная рента определяется в договоре только как денежная сумма, которая должна периодически выплачиваться получателю ренты в течение его жизни. Ее размер, определяемый договором, должен быть в расчете на месяц не менее минимального размера оплаты труда, установленного законом, а в случаях, предусмотренных ст. 318 ГК, он подлежит увеличению до минимального размера оплаты труда (ст. 597 ГК).

С учетом того, что пожизненная рента, как правило, предназначается для ежедневного обеспечения жизни ее получателя, она должна выплачиваться по окончании каждого календарного месяца, в отличие от постоянной ренты, которая выплачивается по окончании каждого календарного квартала, если иное не установлено договором (ст. 591, 598 ГК). Это требование закона объясняется тем, что пожизненная рента, как правило, является частью жизнеобеспечения (содержания) получателя ренты, на ней строится его бюджет.18

Основным основанием прекращения обязательства по выплате ренты является смерть ее получателя. В период жизни получателя ренты договор, может быть, расторгнут по соглашению сторон, в том числе путем предоставления отступного, посредством сложения долга, а иногда и по односторонней инициативе получателя ренты. Поскольку лишь последний случай обладает спецификой, именно он нуждается в кратком анализе. Основанием, по которому получатель пожизненной ренты может добиваться досрочного прекращения договора, является существенное нарушение договора плательщиком ренты. В судебной практике по делам данной категории часто встает вопрос о том, что считать существенным нарушением. Обычно под эти понимается систематическое невыполнение условий договора или нарушение стороной по договору своего обязательства, влекущее за собой какие либо негативные последствия для другой стороны. Нарушения, которые влекут для получателя ренты такой ущерб, что он в значительной степени лишается того, на что был вправе рассчитывать при заключении договора, должны считаться, безусловно, длительная, т.е. сопоставимая с периодом рентных платежей, или систематическая задержка с выплатой рентных платежей; непредоставление необходимого обеспечения, ставящее под угрозу получателя ренты, нарушение плательщиком ренты иных обязанностей, которым сторонами договора придано существенное значение.19

При существенном нарушении договора получатель ренты вправе по своему усмотрению либо требовать от плательщика ренты ее выкупа, либо расторгнуть договор и потребовать возмещения убытков (п. 1 ст. 599 ГК). Выкуп имущества осуществляется на тех же условиях, которые установлены в отношении выкупа постоянной ренты, т. е. по цене, заранее оговоренной сторонами в договоре или определенной в соответствии с законом (ст. 594 ГК). При этом, однако, получатель ренты пользуется одной ощутимой льготой. Если под выплату пожизненной ренты имущество было отчуждено бесплатно, получатель ренты вправе требовать возврата этого имущества с зачетом его стоимости в счет выкупной цены ренты (п. 2 ст. 599 ГК).

При расторжении договора со взысканием убытков получатель ренты вправе претендовать на то, чтобы ему были возмещены все его имущественные потери, включающие стоимость переданного имущества при одновременном зачете полученных им от плательщика ренты средств в виде компенсации за имущество и рентных платежей. Настаивать при этом на возврате имущества получатель ренты, по общему правилу, не вправе.

Следует подчеркнуть, что случайная гибель или случайное повреждение имущества, переданного под выплату пожизненной ренты, не освобождает плательщика ренты от обязательства выплачивать ее на условиях, предусмотренных договором. Не пользуется плательщик ренты и правом на ее выкуп.

2.3 Пожизненное содержание с иждивением

Важной разновидностью пожизненной ренты является пожизненное содержание с иждивением. Между указанными договорами вообще достаточно много общего, в связи, с чем к пожизненному содержанию с иждивением применяются правила о пожизненной ренте. По существу, это единственный вид договора ренты, который находит широкое практическое применение.

В отличие от других видов ренты пожизненному содержанию с иждивением дано определение в ст. 601 ГК. Сопоставляя п. 1 ст. 601 и ст. 596, следует отметить, что если объектом имущества при пожизненной ренте могут быть без каких-либо ограничений в законе, как движимые, так и недвижимые вещи, то объектом имущества при пожизненном содержании с иждивением может быть только недвижимость.20

Недвижимость передается в собственность плательщика ренты, который обязуется взамен осуществлять пожизненное содержание с иждивением гражданина и (или) указанного им третьего лица (лиц). Содержание с иждивением может включать обеспечение потребности в жилище, питании и одежде, а если этого требует состояние здоровья гражданина, также и уход за ним. Договором пожизненного содержания с иждивением может быть также предусмотрена оплата плательщиком ренты ритуальных услуг (п. 1 ст. 602 ГК РФ).

Что касается субъектного состава, то здесь необходимо отметить следующее: они схожи с договором пожизненной ренты. Рентополучателем здесь опять же может быть только гражданин, и обязанности по выплате ренты прекращаются с его смертью. Договор пожизненного содержания с иждивением предполагает более тесную связь плательщика ренты и её получателя.

В рассматриваемом обязательстве существует проблема, которая состоит в том, что представляется весьма затруднительным соотнести гражданско-правовые положения договора с условием пожизненного содержания с возможным возникновением и последствиями конфликтов сторон не правового, а личного характера. Ведь процесс предоставления пожизненного содержания с иждивением построен на тесном личном контакте плательщика и получателя ренты, и как показывает практика, первопричиной требования получателя ренты о расторжении договора является не нарушение плательщиком своих обязанностей, а именно конфликты и разрыв в личных взаимоотношениях, на которых впоследствии строятся взаимные обвинения сторон, в том числе и материального характера. Нахождение гражданина на пожизненном содержании плательщика ренты, предоставляющего гражданину иждивение, жилище и уход, предполагает наличие между ними лично-доверительных отношений.21

Личностный характер договора учитывается судами, как показывает практика, и является веским доводом для вынесения решений не в пользу плательщика ренты. Вот почему в данном договоре следует учитывать положения не только имущественного характера, но и положения сопряжённые с личными взаимоотношениями сторон в ходе исполнения договора. В обязанности рентоплательщика включается содержание и иждивение (уход) за рентополучателем (может включаться также оплата ритуальных услуг). Перечень обязанностей по предоставлению содержания с иждивением, предлагаемый законодательством (обеспечение жилищем, питанием, одеждой и т.д.), является примерным и подлежит конкретизации в договоре. Следует заметить и то, что стороны могут определить любое место проживания рентополучателя, и таким местом не обязательно должно являться переданное под выплату ренты жилое помещение.

Что касается формы рентных платежей, то они выплачиваются не в денежной форме, а в виде обеспечения повседневных жизненных потребностей получателя ренты. Примерный перечень указан выше (жильё, питание, одежда и т.д.). Конкретным договором перечень может быть расширен и уточнён применительно к каждой потребности.

Закон требует, чтобы в договоре была определена общая стоимость всего объема содержания с иждивением. Стороны могут пойти дальше и конкретизировать не только условия, качество, форму и т. п. каждого вида предоставления, но и зафиксировать в договоре их величину в стоимостном выражении. В соответствии с п. 2 ст. 602 ГК стоимость общего объема содержания в месяц не может быть менее двух минимальных размеров оплаты труда, установленных законом. Данное требование закона является императивным, равно как и правило о том, что размер данного вида ренты подлежит индексации соответственно росту минимального размера оплаты труда (ст. 318 ГК). В случае если между сторонами возникает спор об объеме содержания, которое предоставляется или должно предоставляться гражданину, он может быть передан на разрешение суда. Когда условия договора не позволяют суду прийти к однозначным выводам, он должен руководствоваться принципами добросовестности и разумности. Подобный подход законодателя вызывает серьезные сомнения. Само понятие «содержание с иждивением» никак не сопоставимо с двукратным минимальным размером оплаты труда. Известно, что минимальный размер оплаты труда чрезвычайно низок и искусственно сдерживается во многом из-за того, что минимальный уровень оплаты труда стал выполнять не свойственную ему роль технического норматива при определении величины ряда социальных выплат и административных санкций.22

Ст. 603 ГК содержит специальное указание на то, что договором пожизненного содержания с иждивением может быть предусмотрена возможность замены предоставления содержания с иждивением в натуре выплатой в течение жизни гражданина периодических платежей в деньгах. Поскольку стороны по своему соглашению в любой момент могут прекратить связывающее их обязательство, либо преобразовать его путем новации в другое обязательство, например, в обязательство по выплате пожизненной ренты, данная норма имеет смысл лишь в том случае, если правом требовать замены вида предоставления наделяется в договоре только одна сторона (например, получатель ренты), либо обе стороны. Реализация указанного права может быть поставлена в зависимость от наличия или выполнения каких-либо дополнительных условий, либо может всецело зависеть от усмотрения стороны (обычно от получателя ренты).

Обязательство пожизненного содержания с иждивением прекращается смертью получателя ренты. Как и применительно к пожизненной ренте, при жизни иждивенца обязательство может быть прекращено соглашением сторон, новацией, прощением долга и т. д. Наличие существенного нарушения обязательства со стороны плательщика ренты дает получателю ренты право на односторонний отказ от рентного обязательства.

В судебной практике по делам данной категории часто встает вопрос о том, что считать существенным нарушением договора. Прекращение обязательства пожизненного содержания с иждивением по данному основанию имеет две особенности по сравнению с аналогичным прекращением обязательства пожизненной ренты. Во-первых, более широким является перечень тех нарушений обязательств плательщика ренты, которые должны считаться существенными. К ним дополнительно относятся отчуждение, сдача в залог или иное обременение имущества, переданного в обеспечение пожизненного содержания, без предварительного согласия получателя ренты, а также утрата, повреждение имущества или иные действия (бездействие) плательщика ренты, которые приводят к существенному снижению стоимости этого имущества. Во-вторых, при существенном нарушении плательщиком ренты своих обязательств получатель ренты вправе потребовать либо возврата недвижимого имущества, переданного в обеспечение пожизненного содержания, либо выплаты ему выкупной цены ренты. Если плательщик ренты произвел отчуждение имущества, то при решении вопроса, может ли оно быть истребовано получателем ренты у третьего лица, учитываются правила ст. 302 ГК. По смыслу закона, если имущество было передано за плату, последняя должна быть возвращена плательщику ренты с учетом износа имущества, т. е. соответственно уменьшена. Но специально подчеркивается, что плательщик ренты не вправе требовать компенсации расходов, понесенных в связи с содержанием получателя ренты (п. 2 ст. 605 ГК).

Заключение

Рассмотрев и проанализировав договор ренты с учетом действующего законодательства, можно сделать определенные выводы. Во-первых, надо отметить, что сейчас институт ренты регулируется намного шире, чем в предыдущие периоды. Ведь сегодня рента выделена в отдельную главу, обозначены виды ренты и т.д. Однако следует отметить, что в силу новизны и недостаточности практики, остаётся ещё достаточно много пробелов, недостатков, противоречий в данном договоре.

Как самостоятельный договор рента имеет свои особенности. Отдельные аспекты должны заслуживать особого внимания (например, защита интересов получателя ренты). Все выделенные виды ренты действительно заслуживают права на существование.

Однако основной проблемой договора ренты является недостаточное регулирование её Гражданским Кодексом, что в свою очередь обуславливает возникающие на практике споры и разногласия. А ведь порой субъектом договора является социально-незащищенная сторона.

Рента за всю свою историю существовала в различных формах. Но в итоге пришла к той, в которой должна быть. Именно такой институт особо актуален в современной социально-экономической ситуации, приобретя массовый характер. В России он развивается и будущем хотелось бы рассчитывать на совершенствование договора ренты.

Список использованной литературы

1. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть 1 от 30 ноября 1994 г. №51-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации. 1994 г. — N 32.

2. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть 2 от 26 января 1996 г. N 14-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации. 1996 г. — N 5.

3. Абова Т.Е., Кабалкина А.Ю. Комментарий к Гражданскому кодексу РФ, части второй. — М.: Юрайт-Издат, 2004 г.

4. Баринов Н.А., Вятчин В.А. Гражданское право (часть первая): курс лекций. – Астрахань, изд. «Астраханский университет», 2007 г.

5. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества. – М.: Статут, 2001 г.

6. Сергеев А. П., Толстой Ю. К. Гражданское право. Т.2. – М.: Проспект, 2003 г.

7. Суханов Е.А. Гражданское право. Т.2.- М., 2004 г.

8. Хохлов С.А. Рента и пожизненное содержание с иждивением // Гражданский кодекс РФ. Часть вторая: Текст, комментарии, алфавитно-предметный указатель. Под ред. О.М. Козырь, А.Л. Маковского, С.А. Хохлова.- М., 1996.

9. Цыбуленко 3. Рента и пожизненное содержание с иждивением // Российская юстиция.- № 7. — 1997 г.

1 Суханов Е.А. Гражданское право. Т.2.- М., 2004 г., стр. 350

2 Суханов Е.А. Гражданское право. Т.2.- М., 2004 г., стр. 350

3 Суханов Е.А. Гражданское право. Т.2.- М., 2004 г., стр. 352

4 Баринов Н.А., Вятчин В.А. Гражданское право (часть первая): курс лекций. 2007 г., стр. 309

5 Сергеев А. П., Толстой Ю. К. Гражданское право. Т.2. – М.: Проспект, 2003 г., стр. 152

6 Суханов Е.А. Гражданское право. Т.2.- М., 2004 г., стр. 356

7 Суханов Е.А. Гражданское право. Т.2.- М., 2004 г., стр. 356

8 Баринов Н.А., Вятчин В.А. Гражданское право (часть первая): курс лекций. 2007 г., стр. 109

9 Суханов Е.А. Гражданское право. Т.2.- М., 2004 г., стр. 355

10 Сергеев А. П., Толстой Ю. К. Гражданское право. Т.2. – М.: Проспект, 2003 г., стр. 153

11 Абова Т.Е., Кабалкина А.Ю. Комментарий к Гражданскому кодексу РФ, части второй. — М.: Юрайт-Издат, 2004 г., стр. 224

12 Абова Т.Е., Кабалкина А.Ю. Комментарий к Гражданскому кодексу РФ, части второй. — М.: Юрайт-Издат, 2004 г., стр. 224

13 Суханов Е.А. Гражданское право. Т.2.- М., 2004 г., стр. 360

14 Суханов Е.А. Гражданское право. Т.2.- М., 2004 г., стр. 359

15 Сергеев А. П., Толстой Ю. К. Гражданское право. Т.2. – М.: Проспект, 2003 г., стр. 160

16 Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества. – М.: Статут, 2001 г., стр. 664

17 Абова Т.Е., Кабалкина А.Ю. Комментарий к Гражданскому кодексу РФ, части второй. — М.: Юрайт-Издат, 2004 г., стр. 232

18 Абова Т.Е., Кабалкина А.Ю. Комментарий к Гражданскому кодексу РФ, части второй. — М.: Юрайт-Издат, 2004 г., стр. 238

19 Сергеев А. П., Толстой Ю. К. Гражданское право. Т.2. – М.: Проспект, 2003 г., стр. 163

20 Абова Т.Е., Кабалкина А.Ю. Комментарий к Гражданскому кодексу РФ, части второй. — М.: Юрайт-Издат, 2004 г., стр. 242

21 Суханов Е.А. Гражданское право. Т.2.- М., 2004 г., стр. 365

22 Абова Т.Е., Кабалкина А.Ю. Комментарий к Гражданскому кодексу РФ, части второй. — М.: Юрайт-Издат, 2004 г., стр. 243

29

Реферат: Агидель в опасности

Башкирский Государственный Университет

Кафедра геологии и геоморфологии.

РЕФЕРАТ

на тему: «Агидель в опасности»

Выполнил: студент III курса гр.3.5

Япаров Э.Р.

Проверил: КинзикеевА.Р.

Уфа –2000

Оглавление.

Введение…………………………………………………………
…………………….3.
1.

Предистория………………………………………………………

…………….4.
2. Предлоги строительства……………………………………………………6

.
3.

Варвары………………………………………………………….

………………..8.
4. Экологическая характеристика………………………………………….9.
Заключение
………………………………………………………………….
………12.
Литература
………………………………………………………………….
……….13.

ВВЕДЕНИЕ.

..Бежит среди гор веселая река Белая, давая благословенный приют на своих берегах травам и деревьям, зверям и птицам, пчелам и рыбам, жителям сел и деревень. Радуя приезжающих сюда невероятной чистотой воды. Делая их чище.
Неся эту чистую воду дальше, в задымленные города, где люди задыхаются от плодов рук своих. Впрочем, и в этих городах есть заповедные уголки с чистым воздухом, струящимся из кондиционеров, с мягкими стульями, на которых сидят борцы за народное благо, которые крушат остатки всего живого вокруг, преступая и законы природы, и законы предков, и ими же самими созданные законы.
Распоряжением Кабинета Министров Башкортостана ј5-40р от 1 октября 1998 г. возобновлены проектно-изыскательские работы по строительству
Юмагузинского (Иштугановского) водохранилища.
Эта тема, на мой взгляд, сегодня является наиболее острой. Так как на наших глазах начинается очередное экологическое варварство. Дикая природа
Горной Башкирии и река Белая в опасности! Они нуждаются в нашей помощи!
Цель этой работы: осветить происходящее вокруг строительства
Юмагузинского водохранилища;
Задачи: рассмотреть некоторые морально-правовые аспекты, экологическую обстановку и проблемы, которые возникнут, если не будет прекращено строительство.

.

1.ПРЕДИСТОРИЯ
Идея строительства водохранилища в среднем течении р.Белой существует уже не один десяток лет. Наиболее зримо она оформилась в конце 80-х. Тогда был подготовлен проект создания Иштугановского водохранилища, выделены значительные средства, возведен поселок гидростроителей Юмагузино, вскрыто несколько карьеров, начато строительство плотины. Предполагалось создать резервуар объемом 3 кубических километра и площадью более 150 квадратных километров. Под водой должны были скрыться поселки Иштуганово,
Верхнебиккузино и др. Мощный общественный протест и отрицательная оценка государственной экспертизы приостановили эту безумную затею.

Причины, по которым была дана отрицательная оценка государственной экологической экспертизой проекта Иштугановского водохранилища, назывались такие:

1.проект не отвечал основной задаче — природоохранной, так как одной из основных целей создания Иштугановского водохранилища является разбавление чистой водой сточных вод заводов и комбинатов, расположенных вдоль реки;
[2.]

2.проблема дефицита воды решается на основе завышенных расчетных показателей; [2.]

3.регулирование стока не сможет выполнять функцию противопаводковой защиты; [2.]

4.после строительства и затопления территории будет нанесен урон природным и археологическим памятниках; [2.]

5.произойдет активизация карстовых процессов, развитых на этой территории, что может привести к непредсказуемым последствиям — землетрясениям, прорыву плотины, перетоку воды по промытым карстовым полостям, при котором в водохранилище невозможно будет поддерживать определенный (необходимый) уровень воды. [2.]
Вот выдержки из пояснительной записки к проекту «Первоочередные объекты подготовительного периода строительства Иштугановского водохранилища на р.Белой в Башкирской АССР»(ЮЖГИПРОВОДХОЗ 1983г.): «При выборе створа плотины…было рассмотрено 5 вариантов: Худайбердинский, Иштугановский,
Акавазовский, Кузнецовский и Акбулатовский, а также была рассмотрена возможность строительства каскада мелких водохранилищ у хутора Кузнецовский и поселка Акбулатово…
Кузнецовский, Акавазовский и Акбулатовский створы были отклонены из-за труднодоступности, необходимости борьбы с развитием карстовых явлений и защиты уникальной Каповой пещеры (Шульган-Таш) от затопления». [2.]
Новое — это хорошо забытое старое. Сейчас речь идет как раз вышеперечисленных створах, которые даже по застойным минводхозовским меркам были признаны более опасными и менее эффективными по сравнению с
Иштугановским водохранилищем. А Иштугановское водохранилище по экологическим показателям не соответствует нормам, это признают и
Башкирские власти.

2.ПРЕДЛОГИ СТРОИТЕЛЬСТВА.

Белую в жаркие летние месяцы может перейти вброд даже курица, затрудняется судоходство и совсем недоступной для судов становится река в нижнем течении.
12 ученых, в том числе, президент Академии наук РБ, академик РАН
Р.И.Нигматуллин, Вице-президент АН РБ А.Г.Гумеров, академик АН РБ
Т.Т.Казанцева, главный научный сотрудник Института биологии УНЦ РАН, член корреспондент АН РБ Б.М.Миркин, заведующий кафедрой БГУ М.Г.Баянов, руководитель отдела УФ НИИ медицины труда и экологии человека АН РБ
Р.А.Сулейманов подписались под ниже указанными предлогами: «Вдоль реки
Белой в городах Мелеуз, Салават, Ишимбай, Стерлитамак, Кумертау созданы гигантские химические, нефтехимические и иные комплексы. В настоящее время в этих городах проживает около 600 тыс. человек, в летнее время постоянно ощущается острый дефицит воды не только для промышленных целей, но и для бытовых нужд. Все это создало сложную экологическую ситуацию в южной части республики Башкортостан.[2]
Имеющиеся подземные источники, улучшая снабжение населения питьевой водой, не решают проблему снабжения водой промышленных предприятий, так как не могут покрыть не более 30% общей потребности. Еще более усугубит эту ситуацию ожидаемый рост производства.[2]
При этом дефицит воды в летнее время сочетается с высокими паводками, ежегодно наносящими огромный ущерб. Только учтенные потери 1,5 млрд. руб., что сопоставимо со стоимостью строительства Юмагузинского водохранилища.»[2]
Так же планируется создание мини-ГЭС на 50мВт одобренная президентом
М.Г.Рахимовым.
Повторюсь, по официальной версии считается, что в регионе резко обострилась проблема дефицита водоснабжения. Предполагается, что каскад из трех водохранилищ на р.Белой будет накапливать паводковые воды и в меженный период постепенно их спускать, повышая уровень реки и снабжая нижележащие водозаборы.
Однако такая борьба с паводком вряд ли будет успешной, т.к. объема водохранилища не хватит для сдерживания всех паводковых вод и все равно нужно будет делать весенние попуски.
Кроме того, в верхнем течении находится г.Белорецк сбрасывающий неочищенных стоков по 33 кубических километра в год [1], этим объемом можно
16,5 раз каждый год наполнять весь каскад водохранилищ. В условиях низкой проточности в них будут концентрироваться различные загрязняющие вещества, которые в период межени будут сбрасываться вниз по течению. Таким образом, будет «решена» проблема водоснабжения нижележащих городов Стерлитамак,
Салават, Ишимбай, Мелеуз. [1].
Каскад водохранилищ будет миной замедленного действия в связи со сложным геологическим строением, рельефом и гидрологическим режимом.
Здесь очень много карстовых полостей, предупреждает кандидат геолого- минералогических наук Виталий Мартин[5], особенно выше по течению. В случае заполнения водохранилища там не исключается подземный переток воды. То есть можно провести все необходимые строительные работы, но в итоге вообще не заполнить водохранилище, как было, например, с Андалузским водохранилищем в
Испании[1]. Вода будет как сквозь пальцы утекать… Я уже не рассматриваю в деталях возможные последствия разрушения 60-метровой плотины для расположенных ниже городов и сел. Подобная трагедия случилась в
Башкортостане в Белорецком районе 7 августа 1994 года, когда при прорыве плотины Тирлянского водохранилищ построенного на притоке р. Белой произошел сброс 8,5 миллионов кубометров воды. По официальным данным, в результате аварии и сброса 8,6 млн. куб. м воды было затоплено 4 населенных пункта. 29 человек погибло, 786 — осталось без крова. Общий ущерб составил свыше 52,3 млрд. рублей.[5].А в этом водохранилище воды будет в 100 раз больше! Легко представить что будет если прорвет плотину Юмагузинского водохранилища и цунами высотой с восьмиэтажный дом выплеснется на лежащие в долине Белой села и города.
Доводы биологов: Юмагузинское водохранилище приведет к катастрофическим последствиям в экологии этого удивительного в природном отношении района.
Из заповедной зоны исчезнут отдельные виды и целые сообщества растений, птиц, рыб. Эту безрадостную картину усугубят климатические изменения неизменные спутники водохранилищ. А даже небольшое повышение влажности может отрицательно сказаться на редчайшей популяции дикой бортевой пчелы главного объекта охраны, находящегося в этом районе заповедника «Шульган-
Таш». [5].

3.ВАРВАРЫ.
Возведение водохранилища осуществляется под личным патронатом президента
Республики Башкортостан М.Г. Рахимова.[5]

Зная ситуацию последних лет в Башкортостане и личность Муртазы
Губайдулловича, можно с большой вероятностью предполагать, что таким образом он надеется воздвигнуть себе своеобразный памятник. Одновременно с этим будет «отмыта» круглая сумма бюджетных денег, а лесопромышленники получат лакомый кусок в виде старовозрастных водоохранных лесов, на площади более 80 квадратных километров. Кроме того, будет построен плацдарм (в виде дорог, коммуникаций и т.п.) для дальнейшего освоения ресурсов горно-лесной
Башкирии. Все это скорее всего истинные мотивы строительства Юмагузинского
(Иштугановского) водохранилища. Начав строительство водохранилища,
Правительство и Президент Башкирии нарушили не только российские законы, но и собственные законы Республики. [5].
Приказ кабинета министров N180 от 23 июня 1999г. о включении акватории
Юмагузинского водохранилища в состав национального парка «Башкирия» (без изменения границ и пощади парка).
Проектировщики прибыли на местность и приступили к работе уже в сентябре, еще до того как Кабинет министров РБ успел издать Распоряжение N5-40р о начале проектно-изыскательских работ.
В ООО «Юмагузинское водохранилище» было направлено Постановление о наложении штрафа в размере 500 000 рублей (!), которое подписано
Заместителем Главного государственного инспектора РФ по охране природы А.М.
Амирхановым. До 10 декабря 1999 г. деньги должны быть перечислены в
Федеральный экологический фонд РФ.
Штраф наложен за неподчинение предписаниям Госкомэкологии о прекращении
«работ по строительству Юмагузинского водохранилища на территории
Национального парка «Башкирия» до получения ТЭО водохранилища положительного заключения государственной экологической экспертизы федерального уровня:». Кроме того, Кугарчинскому ОСБ N 4588 Башкирского банка СБ РФ выдано Предписание о прекращении финансирования строительства.
Предписания о прекращении строительства водохранилища и финансирования строительных работ, выданные Госкомэкологией РФ, не возымели действия, и работы были продолжены. Кроме того, Постановлением Кабинета Министров РБ от
17.08.99 ј 263 уточнены границы национального парка «Башкирия», согласно которому строительство ведется вне парка. Такое постановление не может
«изменить границы парка», иначе нарушается Федеральный закон «Об особо охраняемых природных территориях», в котором сказано, что национальные парки являются федеральной собственностью и принимать решения об изменении границ могут только федеральные органы власти. [5].

4.ЭКОЛОГИЧЕСКАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА

Вот лишь некоторые частные характеристики ценности долины р.Белой и примыкающих к ней водоразделов на протяжении 150 километров от с.Кутаново до с.Верхнебиккузино:
1. Здесь сохранились значительные участки старовозрастных лесов. Леса, расположенные вдоль русла реки относятся к водоохранным, поэтому крупных рубок здесь давно не велось. Вероятно, это одна из причин высокого уровня биоразнообразия. [1].
2. На прилежащих территориях находится ядро популяции башкирской бортевой пчелы. Это основное во всем мире место, где сохраняется природно- культурный феномен бортевого пчеловодства.[1].
3. На прилежащих территориях находится ядро популяции башкирской бортевой пчелы. Это основное во всем мире место, где сохраняется природно- культурный феномен бортевого пчеловодства.[1].
4. Здесь максимальная в Европе плотность на гнездовании сокола сапсана
(Falco peregrinus) (пары гнездятся через каждые 0,5-1.5 км.), причем это крупнейшая в Европе гнездовая группировка сапсана численностью в 60 пар
(1% всей Европейской популяции). •Здесь гнездится около 130 пар филина
(Bubo bubo) (1% Европейской популяции) с беспрецедентной по Европейским масштабам плотностью — 10 — 16 пар на 100 км.кв.(крупнейшая в Европе гнездовая группировка этой совы). [1].
5. Здесь сосредоточены крупнейшие в Европейской части России гнездовые группировки беркута (Aquila chrysaetos) около20 пар, змееяда (Circaetus gallicus) около 15 пар и крупнейшая на Урале гнездовая группировка скопы
(Pandion haliaetus) около15 пар. Все эти виды включены в Красную Книгу
РФ. [1].
6. Здесь гнездятся глобально редкие виды, внесенные в новое издание Красной
Книги МСОП и в Красную Книгу РФ — орлан-белохвост (Haliaeetus albicilla), могильник (Aquila heliaca), большой подорлик (Aquila clanga), степной лунь (Circus macrourus) и степная пустельга (Falco naumanni) (последняя находится на пороге вымирания в Европейской части России). [1].
7. только здесь зимует Бельская популяция тайменя (Hucho taimen), концентрируется на берлогах свыше 100 особей медведя (Ursus arctos).[1].
8. Здесь сосредоточены массы карстовых пещер, в которые слетается на зимовку треть южноуральской популяции летучих мышей 7 видов.[1].
Если будет создан каскад водохранилищ, биотопы всех перечисленных и тысяч других видов уйдут под воду, старовозрастные леса будут затоплены или вырублены (как при создании Нугушского водохранилища). Непредсказуемым образом изменится гидрологический режим и влажность, что скажется, в том числе, на башкирской бортевой пчеле, уничтожит популяцию тайменя, подорвет популяции ручьевой форели.
И список иных достопримечательностей, которых лишится человечество, будет весьма длинным. Ибо узкая долина реки, зажатая скалами- очень важный компонент природной системы. Ее затопление на 130 километрах русла, плюс 3 дамбы, плюс коммуникации в девственных горных лесах- слишком большая цена.
Зарегулирование Белой скажется и на нижележащей пойме. Ветланды в долине р.Белой так же весьма ценны. Здесь обитает корстель (красная книга МСОП) — не менее 1 000 пар, кулик-сорока (КК РФ) — около200 — 300 пар, большой подорлик (КК МСОП, РФ)-6 пар, серый журавль, есть крупные колонии чайковых и поганок (некоторые виды которых так же занесены в КК РБ). Отсутствие длительных и крупных паводков приведет к иссушению поймы и трансформации водно-болотных комплексов. Это приведет к сокращению численности, а местами к полному исчезновению коростеля, большого подорлика, серого журавля и колоний околоводных птиц на большой площади.
Повышение меженного уровня реки хотя бы на 5 см. затопит гнездопригодные для кулика-сороки участки и тот так же исчезнет.
Планируется уничтожить наиболее дикий и нетронутый участок р.Белой.
Эта территория — ценнейший объект не только России но и всей Европы.
Данная территория является Ключевой орнитологической территорией международного значения (Globally Important Bird Areas) и предложена в качестве объекта Всемирного наследия ЮНЭСКО в номинации «Башкирский Урал».
Статус территорий, составляющих объект: государственный природный заповедник, национальный парк, заказник. Площадь: 0,2 млн. га. Состояние: повторно готовится к включению в Список всемирного наследия.
Для такого крупного и старого промышленного района, как Урал, территория уникальна по степени сохранности. На площади около 150 тыс. га целостные природные ландшафты прорезаны лишь узкой лентой поселений вдоль реки Белая.
Взаимодействие человека и природы было здесь с давних времен гармоничным, не наносившим серьезного вреда природе.
Традиционные виды природопользования остаются основой жизнедеятельности местного населения по сей день, как и на протяжении многих веков предшествующей истории. В первую очередь, это бортничество — бережно сохраняемый древний способ добычи меда диких пчел, селящихся в дуплах деревьев. Его история насчитывает более 1500 лет. На территории Башкирского
Урала обитают последние сохранившиеся популяции дикой среднерусской пчелы.
[1].
Вместе с тем, здесь представлены памятники культуры различных эпох, оставленные на протяжении многих тысячелетий. Своеобразный символ заповедника «Шульган-Таш» — Капова пещера — известна своими палеолитическими наскальными рисунками, самыми древними в Восточной Европе, их возраст около 14,5 тыс. лет. [1].
Пестрота геологического строения территории привела к образованию разнообразных форм рельефа. Огромные пещерные системы, подземные реки, гроты, живописные ущелья и водопады — все это проявления природных карстовых процессов на известняковом плоскогорье. Только в Башкирском национальном парке находится 21 пещера, в том числе самая большая на Урале
— Сумган, вертикально уходящая в глубь земли на 120 м и имеющая длину ходов около 10 км. [1].
Первые результаты незаконной стройки не заставили себя ждать. Минувшей весной рыба не смогла пройти на нерест в верховья реки, скапливалась у дамбы, а строители и местное население черпали ее всем, что попадалось под руки. Какой урон популяциям хариуса, тайменя и других видов рыб нанесен — еще предстоит оценить. Возможно, нынешние дети будут только рассказывать своим детям, какая тут водилась рыба, какие шумели леса — дубравы, чрезвычайно редкие в масштабах всей Европы и чудом сохранившиеся в
Башкирии… [5].

ЗАКЛЮЧЕНИЕ.
Может ли такое быть, чтобы в конце нашего просвещенного века кому-то пришло в голову сознательно затопить стоянки древних людей и пещеры с наскальной живописью далеких предков, места обитания редких,
«краснокнижных» животных и последние прибежище исчезающих растений?
Оказывается, может.
С декабря 1998 года, Правительство Республики Башкортостан ведет строительство Юмагузинского водохранилища на реке Белой, на территории национального парка (НП) «Башкирия». Это уже вторая попытка реализовать бездумный проект. Первая была остановлена 10 лет назад. Тогда водохранилище называлось Иштугановским и проект получил отрицательную оценку
Государственной экологической экспертизы.
Теперь поменялось название, но суть осталась прежней. Место расположения водохранилища тоже практически не изменилось. Строительство Юмагузинского водохранилища основано на концепции развития на 2005год. Где на южноуральском промузле планировался рост нефтеперерабатывающей, химической промышленности, увеличение населения на 2 – 2.5 раза, что вызвало бы острый дефицит воды.
Между тем реализация проекта приведет к уничтожению природных и историко- культурных ценностей, претендующих на включение в Список всемирного наследия ЮНЕСКО. Исчезнуть или будут сильно нарушены природные комплексы НП
«Башкирия», изменится гидрологический режим в заповеднике «Шульган-Таш».
Будут уничтожены места обитания видов, внесенных в Красную книгу России. На затопление обречена орнитологическая территория международного значения.
[5].
Дно берега предполагаемого Юмагузинского водохранилища сложены, в основном, из известняков и доломитов — водо-растворимых пород. Это значит, что они будут быстро размываться водой, а уже имеющиеся пустоты — расти.
Это может вызвать обвальные землетрясения, а результате — прорыв плотины.
Через 26-29 часов волна достигнет г.Стерлитамак. В зоне затопления окажутся
84 населенных пункта. Среди них — города Мелеуз, Ишимбай, Салават — крупнейшие европейские центры нефтепереработки и химической промышленности.
[5].
Реакция федеральных структур высшего ранга — весьма неоднозначна.
Федеральная служба лесного хозяйства России, в ведении которой находятся все национальные парки страны, все знает, но не предпринимает никаких действий. В то же время Госкомитет по охране окружающей среды уже предписал приостановить строительство и прекратить его финансирование. Несмотря на это, строительство продолжается.
«Водохранилище строили и будем строить, потому что критика и крокодиловы слезы, время от времени приливаемые «радетелями» дикой природы, воды не прибавят». — сказал премьер-министр РБ по вопросам охраны природы М.А.
Шакиров.[2]
Странные вещи творятся вокруг строительства водохранилища. Я думаю, что не совсем правильно, все это противоборство «строителей-вредителей» и
«зеленых», несмотря на то, что это характерная черта демократического общества. Всё должно основываться на фактах, если факты положительные- флаг в руки и вперед, а если факты отрицательные- извините, ищите другое решение!
Сам я являюсь противником строительства Юмагузинского водохранилища, но все же пытаюсь понять «строителей». Или строительство ведется под покровительством крутых людей которые фанатично уверены в том, что строительство водохранилища необходима ни смотря не на что, или это попытка доказать Москве что РБ суверенное государство, что хотим, то и творим(если так, то это глупо), или как говорилось выше, это попытка построить себе памятник… или отмывалка денег. Или это простое упрямство, не желание признавать свои ошибки. Как бы ни было, суть скрывается от широких масс. На вопросы отвечают как по шаблону, или просто, откровенно врут.

По моему, корень проблемы лежит в неправильной политике советского времени (политика «гигантизма» и «химизации») когда в РБ построили гигантские химпромы и др. крупные и мелкие (вредные) объекты, вырубили леса, поднимали целину и т.д., не задумываясь об экологических последствиях, что вызвало ухудшение экологической обстановки, и привело до нынешнего состояния. И которую мы теперь пытаемся «залатать, отрезав кусок ткани с того же подола». Не было бы ни каких проблем с водой (и с природой вообще), если бы тогда всё делалось с умом, и не надо было бы теперь строить никакие водохранилища и решать разного рода экологические проблемы.

Раз уж нам достались такие проблемы, нужно поступать очень осторожно при их решении, как говориться семь раз отмерить и один раз отрезать. А то может случиться так, что ухудшится и без того плохое положение нашей
Белой, да и вообще природы.
Теперешние войны экологов с «вредителями», это стремление оставить будущим поколениям остатки хотя бы той природы, которую нашему поколению оставило предыдущее поколение.
Без разрушения и ущерба невозможно никакое вмешательство человека в жизнь дикой природы. Но надо стараться свести неблагоприятные последствия к минимуму. Человек, обращаясь с природой как с колхозной телегой, ухудшает условия для своего же существования (странно, почему это не доходит до некоторых…).
В принципе все, что происходит на земле это естественный ход геологической истории, человек является лишь катализатором геологических процессов. Земля как планета, в любом случае останется, в ней будут дальше происходить различные процессы и тд., а человек при таком варварском отношении с природой, останется лишь как руководящая форма кайнозоя…

ЛИТЕРАТУРА.

1. Киричок Елена РАССЛЕДОВАНИЕ GREENPEACE, «Правительству Башкирии закон не писан». http://www.Greenpeace/ru
2. В.А. Абраменко «Крокодиловы слезы, воды не прибавят…» «Известия

Башкортостана» 2 ноября 2000г.
3. Меньков О.В. «Река Белая в опасности!»,© Клуб «Дорога»; http://www.adelaida.net
4. «ОГОНЕК», «Последняя стройка коммунизма»j22, 26 июля 1999; http://www.ropnet/ru
5. Шаров Валерий «Независимая газета», №15 от 3.10.2000.

Реферат: PR-Производим впечатление

PR-Производим впечатление

Светлана Пономарева, Генеральный директор PR-агентства “Simple Magic Factory”

Мы пришли к выводу, что наших читателей очень интересует анализ реально проводимых рекламных и промо-кампаний. Учиться надо на «живом материале». Эта статья рассказывает о реально проведенной PR-кампании для кинопроекта «Башмачник» и Ясаковского винзавода.

Объяснять сегодня необходимость применения технологий Public Relations, наверное, бессмысленно. PR – одно из самых модных слов в рекламе. Крупные производители и мегакомпании давно и успешно применяют его по дополнению, расширению, развитию собственных маркетингово-рекламных мероприятий. В их случае все предельно просто и ясно: при наличии большого бюджета, можно “порезвиться”. Причем, просчеты и неправильности некоторых PR-шагов проскочат незамеченными в общем потоке.

А что делать, если к вам обратился заказчик, не обладающий большим рекламным бюджетом? В такой ситуации любые предложенные вами стандартные решения вряд ли окажутся эффективными, потому что попросту не смогут конкурировать с рекламными мероприятиями компаний-гигантов. Здесь требуется точечное попадание (да простится мне подобная военизированная терминология). Сегодня, когда на рынок снова выходят компании малого и среднего бизнеса, в подобной ситуации оказываются многие PR-агентства.

Поэтому, думаем, будет интересен изложенный ниже опыт проведения конкретных PR-кампаний в 2000 г. В данном случае заказчику были предложены нестандартные решения, что определило эффективность предпринятых рекламных и PR-шагов.

PR-кампания кинопроекта “Башмачник”

Справка.

Исполнитель PR-кампании: агентство “Simple Magic Factory”.

Заказчик: Всероссийская ассоциация международных культурных и гуманитарных связей (г. Екатеринбург). Фильм “Башмачник” – один из наиболее перспективных проектов Ассоциации.

Объект: фильм “Башмачник”, эксцентрическая комедия, представляющая новый для российского кино жанр – кинокомикс. Съемки фильма уже закончены (стадия постпродакшн). Премьера намечена на февраль-март 2001 г.

Разработанная агентством “SMF” промо-кампания была разделена авторами на этапы, напрямую связанные со съемочным процессом. Первый этап – начальный (с 21 августа по 15 ноября 2000 г.). Второй этап предполагает наиболее массированные PR- и рекламные мероприятия на стадии выхода фильма в прокат.

Задачи, поставленные перед исполнителем

Задачи, сформулированные заказчиком PR-команде: привлечение внимания общественности и СМИ к новому кинопроекту, находящемуся в стадии запуска, а также формирование нужного общественного мнения, которое на стадии завершения кампании должно положительным образом повлиять на коммерческий успех проекта.

При всей кажущейся простоте поставленной задачи (творческая группа снимает кино, продюсерская служба обеспечивает его финансирование, PR-группа работает по формированию нужного общественного мнения по проекту, административная группа обеспечивает бесперебойное функционирование всего процесса…) авторы промо-кампании начали работу с того, что обозначили ряд объективных факторов, сопутствующих планируемой PR-кампании.

Какие проблемы предстояло преодолеть

Кинопроект запущен в ситуации, когда российский кинопрокат переживает этап подъема: растет количество хорошо оборудованных киноплощадок, кино возвращается в ряд общественно принятых развлечений. Вместе с тем, российское кино не выдерживает конкуренции, проигрывая и по зрелищности, и по “звездности”. Единичные примеры коммерчески успешных отечественных фильмов – скорее исключения, чем правило.

Перед началом PR-кампании были также сформулированы и особенности освещения кинотематики в российских СМИ. Рынок российской прессы испытывает острый дефицит специализированных изданий о кино. В общественно-политических массовых изданиях сообщения, касающиеся “околокиношной” темы, загнаны в контекст общей развлекательной информации (рубрики “светская хроника”, “новости культуры” и т.п.). Как правило, эти сообщения касаются новинок западной киноиндустрии. Что касается освещения событий российского киномира, существуют определенные, на наш взгляд, сомнительные критерии “проходимости” информации.

Во-первых, это наличие известных или “модных” имен. В журналистских кругах есть несколько желанных фигур, которые довольно часто появляются на журнальных обложках. Это, как правило, “профессиональные тусовщики”, “светские львицы”, “секс-символы”, “герои вчерашних дней”. Однако объективно их значимость, с точки зрения реальной занятости в тех или иных кинопроектах, вызывает большие сомнения.

Во-вторых, масштабность события. Информация о премьере фильма более проходная в контексте того или иного кинофестиваля. Однако, и в первом, и во втором случае журналистам интереснее не сам повод (премьера), а то, что с ним связано и так или иначе укладывается в жанр светской хроники (тусовки, банкеты и т.п).

В-третьих, скандальность события. Скандалы, особенно если в них фигурируют известные персоны, также охотно освещаются журналистами. Хотя жанр скандала, который часто использовался в шоу-бизнесе промоутерами, на наш взгляд, себя уже изжил. Сфабрикованные скандалы выглядят слишком нарочито и искусственно и, вместо интереса, вызывают у читателей и телезрителей скуку.

Осуществляя промо-кампанию, PR-группа должна учитывать эти особенности. И, в некоторых случаях, вынуждена принимать правила игры, опять-таки используя творческий подход и находя информационные поводы, способные заинтересовать не только специализированные издания, но и массовые общественно-политические и тематические СМИ (для молодежи, для женщин, для мужчин и так далее).

Использованные приемы или средства PR

Было принято решение, что стандартные PR-технологии будут эффективны лишь в том случае, если при их реализации будут применены нестандартные творческие решения.

PR-кампания была сконцентрирована на представлении нового для российского кино жанра, который был заявлен авторами проекта как кинокомикс.

Информационные и презентационные материалы должны были визуально и содержательно подчеркивать все достоинства составных этого жанра: особый стиль, современная картинка, ритм, юмор, эксцентрика и т.д.

При разработке промо-кампании были обозначены некоторые подводные камни, которые могли быть восприняты общественным мнением как недостатки фильма. Задача промо-кампании заключалась в том, чтобы обратить минусы в плюсы.

Подробно представляя жанр кинокомикса, информационные материалы были акцентированы на том, что данный фильм – это своеобразная пародия на киноштампы. Это позволило нивелировать возможные обвинения в том, что “все это мы уже видели в других картинах”.

К примеру, такой факт, как отсутствие в фильме “звездных” имен, был “нейтрализован” с помощью следующих тезисов, использованных в информационных материалах:

“…Отсутствие звезд в картине обусловлено требованиями жанра: комикс предполагает четко очерченные характеры персонажей. Поэтому богатый актерский багаж любой звезды, аналогии с предыдущими ролями могут помешать нужному восприятию этих персонажей зрителями. Зритель просто не поверит этим персонажам.

…В фильме заняты новые имена, потому что кино находится в той отправной точке, когда пришло время новых жанров, и соответственно, новых лиц.

…Актеры, занятые в фильме, вполне достойны стать новыми “звездами”. Возможно, эта та самая свежая актерская кровь, которая оживит российский кинематограф и подарит зрителями новых кумиров.

…Что касается съемочной группы картины, и режиссер, и художник, и оператор – это профессионалы, которые также делают новое кино. Картину делает команда единомышленников, каждый из которых является профессионалом в своей области”.

В информационных материалах по проекту и при общении с журналистами также был сделан акцент на наличии в картине уникальных каскадерских трюков. Трюковая съемка, сама по себе яркое зрелище, стала достойным информационным поводом и дополнительной “приманкой” для журналистов, приглашенных на съемочную площадку.

Очертив основные моменты промо-кампании проекта, авторы предложили дополнить ее и другими PR-приемами.

• Дополнительный промоушн проекта в сети Интернет – создание “домашней” страницы проекта и постоянное обновление информационных разделов. Организация конкурсов с аудиторией, виртуальных встреч Интернет-пользователей с участниками проекта.

• Личностный PR ключевых фигур, занятых на проекте: режиссер, продюсеры, оператор, художник.

Это материалы, построенные в жанре интервью, сообщения из разряда “светской хроники”.

• Оригинальное визуальное решение проекта, которое позволяет журналистам идентифицировать проект в течение всего периода промо-кампании; кроме того, способствует лучшей узнаваемости проекта зрителями, начиная от начального этапа создания фильма, заканчивая выходом фильма на экран; и, наконец, способствует формированию нужного общественного мнения (восприятие фильма как действительно профессионального и современного продукта).

Визуальное решение PR-кампании проекта

В контексте PR-кампании визуальному решению была отведена очень важная роль. Оно, с одной стороны, должно было выделить проект в ряду конкурентов, а с другой – подчеркнуть достоинства жанра кинокомикс, дополняя и поддерживая остальные PR-шаги.

В поисках визуального решения PR-кампании, ее авторы отталкивались прежде всего от названия проекта – “Башмачник”, а также от жанровых особенностей фильма. По отношению к этому фильму слово “Башмачник” имеет несколько значений. Это и название картины, и профессия главного героя Горохова (по сценарию он работает продавцом в обувном магазине), и наконец – это определение его характера (растяпа, олух, “Иванушка-дурачок”).

В результате визуальное решение было воплощено в виде изображения мужских ботинок с развязанными шнурками на размытом фоне. Нам хотелось бы остановиться на отправных точках этого поиска:

• Что из себя представляет сюжет? Love-story на фоне пародийно развивающегося боевика (“мочат” всех, но делают это все время не до конца – понарошку). Почти черно-белое решение визуального блока вдруг разбивается розовой плашечкой, на котором прописано название.

• Главный герой – Горохов – это недотепа, постоянно во что-то влипающий, но выпутывающийся (!), не благодаря смекалке и уму, а просто потому что не замечает, не придает значения, не утруждает себя. Этакая Красная Шапочка (из широко известного пластилинового мультипликационного фильма), которая идет и идет со своим пирожком к бабушке в Париж, переступая…, переплывая…, не обращая внимания на…. Наш герой все время умудряется сесть в галошу, в общем, настоящий “Башмачник”.

Заданность движения в кадре, с “заблеренными” то ли препятствиями, то ли реальными предметами по сторонам.

• Но несмотря на постоянное наступание на собственные шнурки, наш герой мил, добр и симпатичен, чем и привлекает героиню. Она в картине и ангел-хранитель, и нежная мать, и возлюбленная, для которой с Гороховым рай в шалаше. Может быть, мы и не верим в эти в эти сказочки со счастливым концом и заслуженным богатством, но сопереживаем, верим в возможность чудес, цинично недоумевая наивности создателей.

Дорогие ботинки с развязанными шнурками – собирательный образ героя, а заодно и воплощение сюжета: все вокруг крутые и бравые, да вот только делают все через пень-колоду.

• Фильм амбициозно заявлен как новый жанровый продукт, призванный открыть новый вид кинопостроения, новое визуальное воплощение Москвы, новое мифотворчество… Значит, визуально представляя данный проект, мы должны, со своей стороны, опираться на современные дизайнерские тенденции (“кислота” в сторону).

Отсюда “битый” шрифт, отсутствие заглавной буквы. Башмачник – как слово-определение всех перипетий героя.

Позже это визуальное решение было дополнено графическим элементом в виде “расхлябанного” сношенного башмака с отклеивающейся подошвой.

Этот элемент лег в основу разработанной агентством клубной карты “Башмачник” (см. ниже), а также серии авторской сувенирной продукции: брелока в виде башмака и зонта с ручкой в виде башмака. Предполагается, что тираж этих сувениров будет изготовлен к третьему этапу PR-кампании.

Оригинальное решение было предложено и для оформления информационной папки по проекту. Тираж информационных материалов с логотипом “Башмачник” был уложен в перевязанные бечевкой стилизованные “обувные” коробки с оригинальными наклейками.

Кроме того, в каждую информационную папку был вложен набор фотографий, представляющих ключевых персонажей фильма и наиболее эффектные сцены со съемочной площадки. Подобный шаг, во-первых, облегчал “проходимость” журналистских материалов и, во-вторых, являлся дополнительным визуальным представлением идеи кинокомикса.

Чтобы акцентировать внимание журналистов на жанре, одна из сцен фильма была представлена в виде рисованного комикса. На основе киносценария и фотографий актеров художником агентства был создан комикс, который был вложен в информационную папку и распространялся вместе с другими материалами. Подтверждением эффективности этого решения служит тот факт, что данный комикс был опубликован некоторыми изданиями как иллюстрация к журналистским материалам.

Технология работы с журналистами

Работа с журналистами была организована с тем расчетом, чтобы составленная референтная группа журналистов была максимальным образом вовлечена в процесс создания фильма. Кроме традиционных источников получения информации (пресс-конференция, пресс-релиз), журналистам была предоставлена возможность воочию наблюдать за тем, как создается картина, присутствовать на съемочной площадке, в павильонах. Журналистам было предложено стать не просто соглядатаями, а соучастниками кинопроцесса.

Агентством был подготовлен пакет информационных материалов, которые по сути представляют из себя “информационный полуфабрикат”, из которого каждый, даже самый ленивый, журналист без труда смог приготовить нужный ему продукт (заметку, интервью или рецензию). Информационный пакет содержал максимально полную информацию о проекте и его участниках: пресс-релиз общего содержания, информационный материал о жанре кинокомикса, краткие резюме членов творческой группы фильма, интервью с режиссером-постановщиком, иллюстративные материалы (фотографии со съемочной площадки, а также серия рисунков, представляющих одну из сцен фильма, нарисованную в жанре комикса).

Специально для пресс-конференции был подготовлен минифильм, смонтированный из репортажных видеоматериалов со съемочной площадки фильма. Видеоряд позволил режиссеру и другим выступающим апеллировать к уже увиденному, построив свой рассказ как комментарий-развитие и как ассоциативный рассказ. Он также представил творческую группу за работой, главных героев в их сюжетных воплощениях, придал пресс-конференции необходимое настроение и эмоциональный заряд. Кроме того, этот материал был использован тележурналистами при создании сюжетов о съемках картины.

В качестве дополнительного средства стимулирования журналистского интереса к проекту “Башмачник” авторами PR-кампании была разработана клубная карта “Башмачник”. Пронумерованные карточки с изображением логотипа проекта были изготовлены из пластика тиражом 150 экземпляров.

Вместе с информационным пакетом такие карточки получили все журналисты, присутствовавшие на пресс-конференции, а также те, кому информационные пакеты доставлялись курьером.

Идея клуба “Башмачник” заключается в том, чтобы внести в промо-кампанию некий атрибут, который бы объединял журналистов вокруг проекта не только на профессиональном, но и на личностном уровне. К карточке прилагалась полусерьезная аннотация, в которой, в частности, объяснялось, какие права получает ее обладатель:

“Члены клуба “Башмачник” имеют право на:

• регулярное получение информации о съемках, персонажах и создателях одноименного фильма;

• беспрепятственный доступ на съемочную площадку;

• получение клубных сувениров;

• участие в специальных мероприятиях клуба (пресс-party, пресс-показы, пресс-конференции и т.д.);

• проход на премьеру фильма “Башмачник”;

• получение бесплатной видеокассеты с фильмом “Башмачник”;

• участие в розыгрышах призов”.

Идею клуба “Башмачник” предполагается развить в процессе следующих этапов промо-кампании.

Пресс-конференция была проведена в московском клубе “Кино”. Выбор площадки был обоснован “киностилистикой” заведения, раскрученностью площадки в среде журналистов, а также техническим оснащением, позволяющим демонстрировать на экране подготовленные агентством видеоматериалы.

Помимо работы, связанной с организацией пресс-конференции, агентство координировало связь с журналистами в течение всего этапа PR-кампании. Эта работа заключалась в курьерской рассылке информационных папок журналистам, которые не смогли посетить пресс-конференцию, а также в периодическом оповещении редакций о ходе проекта по факсу, электронной почте или с помощью телефонного обзвона.

При этом была сделана ставка на так называемый накопительный эффект, который может сработать на всех последующих этапах PR-кампании. Важно было заинтересовать журналистов этим проектом на личностном уровне, исключив принятые в российском PR “черные” и “серые” схемы работы, где основным результатом являются оплаченные публикации.

Целевая аудитория кампании

Разрабатывая промо-кампанию, авторы, в первую очередь, ориентировались на ту аудиторию, от которой зависит коммерческий успех проекта. Это посетители современных кинозалов, а также покупатели видеопродукции.

Учитывая уровень цен на подобные виды развлечений, мы считаем, что наша аудитория – это люди в возрасте от 15 до 50 лет, с достатком среднего и выше среднего уровня, ведущие активный образ жизни.

Приоритетным регионом PR-кампании, на наш взгляд, следует считать Москву: здесь наиболее развита система кинопроката. Москва – законодатель мод в области культурных проектов и, к тому же, большинство редакций массовых и тематических изданий также расположены в столице.

Классифицируя целевую аудиторию, авторы PR-кампании опирались на мнение режиссера фильма, который определил три основные группы потенциальных зрителей.

Во-первых, это молодежь. То есть –наиболее активная часть населения, отзывчивая к новым тенденциям, интересующаяся новыми стилями, не боящаяся экспериментов. Для этой группы будет интересно представление проекта в контексте подачи нового жанра, который определяют современные стилевые тенденции, динамика сюжета, драйв, юмор и эксцентрика.

Для работы с молодежной аудиторией был определен круг развлекательных молодежных изданий (“Я молодой”, “Молоток”, “ОМ”, “Птюч”, “Афиша”, “Ровесник”, “Yes!”, “Отдохни!”), тематические молодежные рубрики в массовых, общественно-политических изданиях (“МК”, “АиФ”, “Известия”, “Московские новости” и так далее), а также популярные у молодежи FM-радиостанции и молодежные передачи ТВ.

Во-вторых, это женская аудитория. По мнению режиссера, эту категорию зрителей должна заинтересовать любовная линия сюжета, сопереживания судьбе главной героини, а также внешняя “красивость” картинки (шикарные интерьеры, дорогие машины и т.д.) Информационные материалы с этими акцентами направлялись в специализированные “женские” издания (“Vogue”, “ELLE”, “Лиза”, “АиФ. Дочки-матери” и т.д.)

И, в-третьих, это эстеты, любящие и знающие кино, которых режиссер в своем интервью называет “продвинутыми”. Им будет интересны культурологические и стилистические аспекты фильма: рождение нового жанра, новая стильная картинка, операторские приемы и т.п. В данном случае учитывалось пересечение этой аудитории с читательской аудиторией специализированных изданий о кино, а также изданий “о стиле жизни” (“Premiere”, “Кино-парк”, “ОМ”, “Медведь”, “Playboy”, “Men’s Health”).

Безусловно, PR-кампания не должна упускать из виду и другие категории потенциальных зрителей, которых информация о проекте может “зацепить” с помощью популярных массовых общественно-политических изданий, развлекательных и информационных передач радио, ТВ, сети Интернет.

Формальные результаты работы

В период первого этапа PR-кампании (с сентября по ноябрь 2000 г.) в центральных тематических и общественно-политических изданиях были опубликованы материалы, посвященные кинопроекту “Башмачник”. При этом авторы материалов подчеркивали новизну, современность и необычность представляемого жанра кинокомикс:

“Идут съемки фильма под названием “Башмачник”. Его авторы начали PR-кампанию с вполне сенсационного заявления. Они грозятся созданием первого современного российского кинокомикса. Комикс комиксом, а нацелены, помимо прочего, творцы на то, чтобы снять современное интересное кино для зрителей” (“Культура” 28.09.00)

“На пресс-конференции… показали 5-минутный монтаж рабочего материала. Зрители полегли. Кажется, от смеха. Смех – в некоторых случаях хорошая примета при рождении чего-то нового. Действительно, на память не приходит ни одного русского фильма, созданного с помощью стилистических приемов рисованных картинок.” (“Россiя” 26.09.00)

“Уж не знаю, как нам удастся переплюнуть в этом деле родоначальницу жанра Америку, но, кажется, мы решили попробовать.” (“Комсомольская правда” 19.09.00)

“Фильм… заявлен как первый российский кинокомикс … То есть это сказка для взрослых с противостоянием добра и зла, хеппи-эндом, облилием трюков и спецэффектов, по-лубочному ярким видеорядом и картонными персонажами, отсылающими к фольклорным героям.” (“Ведомости” 19.09.00)

“В эти дни в Москве проходят съемки первого российского кинокомикса, в котором переплетутся самые популярные жанры комедии, мелодрамы и очень динамичного боевика. Он будет называться забавным словом “Башмачник”. (“LIST.RU” 25.09.00)

“Режиссер Владимир Зайкин представляет свою картину как первый в истории российского кино комикс. Называется фильм “Башмачник”. Он совсем не похож на известные всем американские кинокомиксы… Просто в “Башмачнике” соблюдены некоторые жанровые особенности: сказочные прототипы, ироничный сюжет и богатая красочность.” (“КИНО-парк” ноябрь 2000)

Таким образом, нам удалось позиционировать жанр кинокомикса, который был положительно воспринят журналистами, что повлияло на общую положительную оценку проекта. Это особенно важно, учитывая, что PR-агентство, осуществлявшее проект, использовало в своей работе исключительно “белые” технологии PR, исключающие практику оплаченных публикаций.

Кроме того, в некоторых публикациях была поднята проблема состояния российского кинематографа. Оптимистичные прогнозы о возрождении российского кино в целом, были обоснованы информацией о съемках фильма “Башмачник”:

“Уж сколько было стенаний по поводу того, что для российского кино настали суровые времена, что ему катастрофически не хватает денег и оно вот-вот погибнет окончательно. А, оказывается, кино живет, снимается и обещает зрителям интересные встречи.” (“Культура” 28.09.00)

Благодаря тезису о том, что в проекте заняты новые потенциальные звезды, журналисты с пониманием отнеслись к тому, что в фильме нет звездных имен.

“Рассказывают, что на пробы в фильме приглашали много российских звезд. Но, как ни странно, многие из известных и любимых народом артистов пробы не прошли. Они просто не вписались в концепцию комикса, имея слишком сильный ассоциативный ряд”. (“LIST.RU” 25.09.00)

“Актеры, приглашенные в картину, широкому зрителю по кино известны мало, а вот публика театральная кое-кого из них успела приметить. Главную роль исполнит актер Санкт-Петербургского театра комедии Сергей Горобченко, а его спутницу сыграет Виктория Толстоганова, известная своими работами в Московском театре им.Станиславского, а также по театральному проекту “Борис Годунов” Донеллана и спектаклю О.Субботиной “Шоппинг энд факинг”. (“Культура” 28.09.00)

Анализируя содержание опубликованных статей, следует констатировать:

• Информационные и иллюстративные материалы, предоставленные прессе, были активно использованы при подготовке журналистских публикаций.

• Выбранное визуальное решение проекта было также положительно воспринято прессой, что способствовало эффективности PR-кампании.

• Создание дружелюбной и открытой атмосферы при работе со СМИ, позволило участникам проекта установить доверительные отношения с представителями прессы.

На наш взгляд, данные итоги дают основание на успешное продвижение проекта на последующих этапах PR-кампании.

Ниже мы приводим нашим читателям второй пример реально проведенной PR-кампании.

Промоушн-кампания торговой марки

“Винный двор Ясаково”

Справка

Заказчик кампании: Ясаковский консервный завод, работающий на рынке под торговой маркой “Винный двор Ясаково”. Предприятие расположено в Рязанской области и специализируется на производстве виноградных вин и слабоградусных винных напитков. “Винный двор Ясаково” – одно из самых успешно развивающихся винодельческих предприятий страны, где объединились традиции отечественного виноделия и современные технологии. Немецкое оборудование, комплектующие из Испании и других стран, молдавские виноматериалы, в сочетании с богатым опытом российских мастеров виноделия, позволяют производить вина высокого качества.

До 1998 г. рекламные шаги, осуществляемые компанией, были связаны с продвижением на рынок ароматизированного слабоградусного напитка “Yves Roche”. После 1998 г. Ясаковский КЗ не предпринимал рекламных мероприятий. Промоушн-кампания 2000 г. связана с тем, что предприятие обновило свой ассортиментный ряд и представило на рынок новую серию алкогольных напитков.

Промо-кампания осуществлялась с сентября по декабрь 2000 г. Кульминационное событие кампании – представление заказчика на отраслевой выставке “Интердринк 2000” (1–4 ноября 2000 г.).

Поставленные задачи

Задача исполнителя заключалась в том, чтобы представить общественности и оптовикам продукцию и производителя, который в течение двух лет не предпринимал активных рекламных шагов. Сложность задачи была обусловлена тем, что продукт и торговая марка выводилась на рынок в условиях жесткой конкуренции. К тому же, исполнители по объективным причинам были ограничены в выборе рекламных средств, так как заказчиком промо-кампании является производитель алкогольной продукции.

Визуальное решение проекта

Запланированные заказчиком рекламные мероприятия было решено объединить единой креативной идеей. Визуально она была воплощена в виде макета с изображением пожарного щита и слогана: “Yves Roche. 2001. Пожаробезопасно”. Центральный визуальный элемент макета – конусообразное пожарное ведро, наполненное льдом, в котором установлена бутылка”.

Такое решение обосновывается следующими факторами:

• Фактор неожиданности. Нестандартная подача алкогольного бренда, по мнению исполнителей, должна была привлечь внимание аудитории.

• Обыгрывание числа следующего года. Включение в слоган числа 2001, с одной стороны, придавало креативной идее новогоднюю стилистику, с другой стороны, цветовое выделение последних двух цифр устанавливало ассоциативную связь с пожарной тематикой.

• Двусмысленность визуального решения. Ориентация кампании на массового “среднестатистического” потребителя объясняет двоякий смысл “пожарной” картинки. Как известно, в простонародии бутылка шампанского зовется “огнетушителем”.

• Социальная подоплека. Слово “пожаробезопасно” акцентирует то, что в данном случае потребителю предлагается слабоградусные алкогольные напитки, употребление которых во время праздника менее чревато пагубными последствиями, чем употребление, например, водки и других крепких напитков.

Выбранное креативное решение было адаптировано для воплощения в виде серии полиграфической продукции: календари, новогодние открытки, листовки для оптовиков, воблеры, постеры для метро.

В той же “пожарной” стилистике было выполнено оформление выставочного стенда, который представлял из себя стилизацию пожарной части. В выставочном пространстве площадью 3х3 м, обрамленном стеновыми панелями “под кирпич”, были помещены соответствующие декоративные элементы: пожарный щит, контейнер для холодильника в виде “ящика для песка”, светильники, проблесковый маячок, фактисы гидрантов.

Костюмы для промо-персонала были также воплощены в виде стилизованной пожарной формы.

Подобное яркое и нестандартное визуальное оформление стенда заказчика придавало проводимым на выставочном стенде промо-мероприятиям дополнительную праздничность и театрализованность, что безусловно привлекало внимание посетителей выставки.

Аудитория промо-кампании

Аудитория, на которую была направлена промо-кампании состояла из трех сегментов.

Во-первых, это потребительская аудитория в возрасте от 18 лет и старше, с доходами среднего и ниже среднего уровня. Для взаимодействия с этой аудиторией были использованы средства наружной рекламы (размещение стикеров в вагонах метро), а также некоторые виды полиграфической продукции: календари, открытки, воблеры на местах продаж.

Во-вторых, это оптовики, занимающиеся дистрибуцией товара. Основной формой взаимодействия с данным сегментом аудитории должна была стать работа заказчика на отраслевой выставке. Кроме того, для оптовиков были разработаны специальные виды полиграфии: информационные листовки, открытки, воблеры для оформления мест продаж.

И наконец, эксперты-специалисты, которые были приглашены в первый день выставки на специально организованные дегустации нового товарного ряда “Винного двора Ясаково” – многосортовую линию вина.

Описание хода кампании

Подготовка промо-кампании началась в сентябре 2000 г. Заказчику было предложено несколько вариантов креативной идеи, которая должна была лечь в основу всей промо-кампании.

Из представленных вариантов заказчиком был выбран слоган “Yves Roche. 2001. Пожаробезопасно” и визуальное решение, выдержанное в “пожарной” стилистике.

С начала октября агентство приступило к подготовке выставочного стенда и производству полиграфической продукции.

С 1-го по 4-е ноября осуществлялась работа на выставке.

Итоги промо-кампании

Итоги промо-кампании подтвердили определяющую роль креатива. Дизайн выставочного стенда и сопутствующая промоушн-мероприятиям полиграфическая продукция смогли привлечь к заказчику и его продукции необходимое внимание. Стенд торговой марки “Винный двор Ясаково” был признан одним из лучших на выставке “Интердринк 2000”. Кстати, некоторые из марок вин Заказчика, представленных на выставке, получили награды профессионального жюри. Кроме того, организаторами выставки был отмечен промо-персонал: одна из промо-девушек, работавшая на стенде “Ясаково” получила титул “Вице-мисс Интердринк 2000”. И, наконец, самым показательным является тот факт, что благодаря успешно организованной работе стенда, заказчику удалось окупить все затраты, связанные с участием в выставке.

Список литературы

Архив журнала «Рекламные технологии»

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://reklama.rezultat.com

Доклад: Чеченцы после Кавказской войны

Чеченцы после Кавказской войныВ 19 веке сам ход Кавказской войны оказал влияние на хозяйственную деятельность, семейный и общественный быт чеченцев. Лозунг «все мусульмане — братья» способствовал переселению в Чечню представителей дагестанских и других соседних народностей. Таким образом, в дальнейшем этногенезе современных чеченцев участвовали аварцы, даргинцы, андийцы, кумыки, черкесы, татары, курды и др. Чеченцы принимали в свою среду представителей других народов приветливо, оказывали им помощь, обеспечивали безопасность. Переселившимся выделялись земельные участки для строительства, им разрешалось пользоваться сенокосами, общественными выпасами.

Период имамата Шамиля (20-50-е годы 19 века) внес ряд специфических черт в уклад жизни Чеченцы после Кавказской войнычеченцев. Жизнь стала строго регулироваться сводом мусульманских религиозных законов – «шариатом». Мероприятия, проводимые для усиления обороноспособности, вносили в экономику, семейный и общественный быт чеченцев жесткий режим, соблюдение которого было обязательным. К нарушителям применялась система наказаний, вплоть до смертной казни. В войне должны были участвовать все мужчины. На похороны запрещалось приглашать плакальщиц. После молитвы и выражения соболезнования присутствующие расходились. Малейшее нарушение шариатского запрета на алкогольные напитки и курение каралось очень строго. Ни одна совершеннолетняя девушка не имела права быть незамужней. Ни один мужчина, достигший зрелого возраста, не имел права оставаться холостым. Чтобы увеличить число браков, был уменьшен калым. Но в связи с частыми траурами и трудностями военного времени на свадьбе редко устраивали танцы, и само торжество было максимально упрощено.

Шариатский режим имамата не коснулся или затронул в слабой степени лишь некоторые высокогорные чеченские общины. Там и сохранились народные верования, традиции, обычаи.

Потребность восстановления традиционной духовной культуры народа была осознана после крушения имамата. Делались попытки оживить старинные народные обычаи, был поднят авторитет старейшин, шейхов, мулл. Жизнь контролировалась духовенством и старейшинами. Они собирали шариатский налог – закят, тайно разбирали спорные дела, открывали религиозные школы, определяли взаимоотношения с колониальной администрацией.

Прогрессивным общественным явлением мог бы стать горский словесный суд, введенный царской администрацией. Однако народным словесным судам запрещено было разбирать серьезные дела, в том числе связанные с кровной местью. И население многие спорные вопросы решало, минуя царский суд, с помощью местных знатоков адата (родовое право) и шариата.

На развитие производительных сил чеченского общества в этот период благотворное влияние оказали связи с соседними русскими и казачьими поселениями. Новыми и необходимыми в быту и в хозяйственной жизни горцев стали железный плуг, коса-литовка, черепица, оконные стекла, а также такие продукты, как сахар, картофель и многое другое. Однако общая отсталость и отчужденность чеченцев изживались медленно. А такие древние обычаи, как кровная месть, как «гуй кхейкхар» – объявление позора или проклятия целому селению или несколькими селениями, сопровождаемые стрельбой из огнестрельного оружия, сохранялись до начала 20 века.

Реферат: Конфлікт інтересів як проблема етики державного службовця

Вступ

Конфлікт інтересів є однією із найбільш гострих проблем державної служби, невирішеність якої утруднює ефективну діяльність, підриває авторитет влади серед громадян, унеможливлює реалізацію місії бюрократії.

У контексті функціонування виконавчої влади виникають найрізноманітніші «конфлікти інтересів» — між приватними та державними, між особистістю та групою, внутрішньо-, міжособистісні, міжгрупові, між інтересами групи та держави. Проте в державно-управлінських розвідках, вживаючи термін «конфлікт інтересів «, мають на увазі саме перший вид конфлікту — між приватним та державним інтересом. Це вказує на його визначальну роль у діяльності органів виконавчої влади.

Зазначена проблема існує, напевне, від початку існування бюрократії Проте серйозне її вивчення розпочалося наприкінці XX ст. Вона зафіксована в багатьох національних та міжнародних правових документах. Аналізу цього питання присвячені розробки ЛІ.Волкова Дж.Гар-нея. МБ,Горного. В.В.Комлевої. П.М.Кудюкіна К.Лалазар’ян, І.Н.Панша, В И Южакова та інших дослідників Опис американської системи запобігання та вирішення конфлікту інтересів представлений у публікаціях Дж.С.Лей, Ю.Якименка, Однак подальшого дослідження потрете аналіз конфлікту інтересів державного службовця як моральної дилеми та опис етичних способів запобігання такого конфлікту і його вирішення.

Метою роботи є виокремлення певних смислових зрізів конфлікту інтересів державного службовця, яке дасть змогу виявити різні етичні засоби управління ним.

У 2003 р Генеральною Асамблеєю ООН прийнята Конвенція СОН проти корупції, де вимоги щодо запобігання конфлікту інтересів встановлюються не лише до державних управлінців, а й до держав. Згідно з Конвенцією кожна держава, що входить до складу ООН, має прагнути відповідно до принципів свого внутрішнього законодавства створювати, підтримувати та укріплювати такі системи, які сприяють прозорості та запобігають виникненню колізії інтересів.

В українському законодавстві визначення конфлікту інтересів відсутнє в таких основоположних для функціонування виконавчої влади документа як закони України «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією». Його дефініція наводиться в Загальних правилах поведінки державного службовця: «Конфлікт інтересів випливає із ситуацїї, коли державний службовець має приватний інтерес, тобто переваги для нього або його родині, близьких родичів, друзів чи осіб та організацій, з якими він мас або мав спільні ділові чи політичні інтереси, що впливає або може впливати і на неупереджене та об’єктивне виконання службових обов’язків » Загалом таке визначення є усталеним у документах, присвячених розгляду конфліктів інтересів.

Отже, конфлікт інтересів на державній службі виникає внаслідок існування можливостей для зловживання владою. Розпорядження владою та участь в управлінні надають державним службовцям можливості управляти значними матеріальними та людськими ресурсами, вони мають широкий доступ до інформації, можуть кардинально впливати на долю конкретної людини, тобто в державному управлінні потенційно існують умови для виникнення конфлікту інтересів. При цьому науковці вказують на появу нових модифікацій конфліктів інтересів на пострадянському просторі Масштабний перерозподіл державної власності в умовах недостатньо розробленого законодавства та політичної боротьби став спокусою для чиновників, які мають безпосередній стосунок до. цих процесів, розширив корупційні можливості та ареол виникнення конфліктів інтересів.

Протягом XX ст. робилося чимало спроб обмежити владу бюрократії, вибудовуючи діяльність виконавчої влади за веберівською моделлю, жорстко регламентуючи дії службовців на основі раціональних правил Однак корупційні скандали та зниження довіри громадськості до чиновництва закріпило дослідників та практиків у думці про невикорінність конфлікту інтересів та неможливість його регулювання лише правовими заходами

Нині вже стало аксіомою твердження про те. що в державному управлінні неможливо позбутися конфлікту інтересів. Пріоритетність суспільних інтересів не може анулювати приватні інтереси персоналу органів виконавчої влади. У кожного службовця є особисті інтереси, що іноді можуть суперечити рішенням або діям, які від нього вимагає професія. Тому немає сенсу закликати до заборони конфлікту інтересів. Представники ОЕСР вказують нате, що жорсткий підхід до укріплювання приватних інтересів може порушувати права державних службовців, бути непродуктивним або недійовим, позбавляти державну службу привабливості для потенційних працівників.

Однак такі ситуації мають урегульовуватися, і для цього необхідно створити систему інституційних заходів, використовувати моральні засоби.

Історично перші спроби вирішення конфлікту інтересів на державній службі пов’язані із його кримінальним регулювання. Лише з 60-х pp. XX ст. в США розпочинає діяти адміністративний кодекс поведінки чиновництва, порушення якого тягне за собою адміністративні санкції (догану, тимчасове Відсторонення від роботи, звільнення). При цьому регламентується і діяльність, що може зумовити вичерпаність конфлікту інтересів, тобто навіть підозра, що в державного службовця є невирішений конфлікт інтересів, може викликати сумніви громадян у чесності працівника й підриватиме довіру до організації загалом Конфлікти інтересів постають і як професійно-етична проблема, оскільки вони торкаються моральних аспектів взаємовідносин державної влади і громадян. У разі таких конфліктів існує небезпека порушення цінностей служіння народу, справедливості, неупередженості та може скластися враження, що державно-управлінські рішення приймаються не заради суспільного блага, а в інтересах приватних осіб.

Усе це дає підстави вести мову про залучення не лише правових, а й моральних регуляторів конфліктів інтересів, про акцентування уваги не тільки на конкретних ситуаціях та нормах вирішення конфлікту, а й на узагальнених принципах ставлення до них, що відіграють орієнтувальну та мотивувальну роль у державно-управлінській діяльності Моральні, професійно-етичні засоби регуляції надають можливість впливати на вирішення конфліктів інтересів, «управляючи» ним

При цьому документи, які регулюють конфлікти інтересів, залишаються тісно пов’язаними із кримінальним та іншими видами законодавства і дають змогу залежно від тяжкості провини застосовувати як моральні, так і правові засоби його регулювання.

Зазвичай правила поведінки державного службовця у разі виникнення конфлікту інтересів прописуються в Етичних кодексах. Але неможливість фіксації у кодексах інструкцій щодо вирішення всіх вірогідних конфліктних ситуацій спонукає сучасних розробників професійно-етичної проблематики наполягати на необхідності керуватися в службовій діяльності професійно-етичними принципами. З метою сприяння підвищенню рівня добропорядності при виконанні службових обов’язків у Керівництві ОБОЄ з вирішенню конфлікту інтересів на державній службі, наприклад, виділяються такі ключові принципи, як служіння суспільним інтересам; забезпечення прозорості та контролю; підвищення індивідуальної відповідальності та особистий приклад; формування нетерпимості до конфлікту інтересів організаційної культури.

Конфлікт інтересів іноді відносять до внутрішньогрупових (внутрішньо-організаційних) конфліктів Дозволимо собі не погодитися з таким визначенням. На нашу думку; в конфлікті інтересів існує кілька зрізів. Це конфлікт; І) між індивідом-працівником та організацією, яка має ефективно виконувати свої соціальні функції (в цьому сенсі його можна класифікувати як внутрішньо організаційний); 2) між індивідом-працівником та суспільством; 3) між індивідом-працівником та професійною групою; 4) міжособистісний (між працівниками організації), 5) особистісний (між різноспрямованими цінностями особи працівника);

У цьому контексті вважаєш, побільш точною є позиція, згідно з якою конфлікт інтересів у системі державної служби розглядається як ситуація, коли протиріччя між: 1) інтересами державного службовця як приватної особи, а також пов’язаних з ним осіб (групи осіб), 2) інтересами держави, що виражені в системі законодавчих та інших нормативних правових актів, та 3) інтересами третіх осіб створює об’єктивну можливість д,ля настання негативних наслідків у вигляді завдання збитку державі і (або) третім особам, що відбувається в результаті усвідомлених дій (бездіяльності) державного службовця щодо порушення ним своїх посадових обов’язків. Такими третіми особами можуть бути окремі індивіди, соціальні групи, суспільство в цілому.

На наш погляд, виявлення різних зрізів конфлікту інтересів дає змогу віднаходити різні шляхи та етичні фактори його вирішення та задіяти кожного 13 суб’єктів конфлікту (індивідуальних чи колективних) для запобігання йому;

У державному управлінні найбільш розробленими є алгоритми виходу внутрішньоорганізаційного конфлікту. Вони зафіксовані в нормативних документах у вигляді приписів; І) для індивіда (правила повідомлення про конфлікт інтересів, уникнення, запобігання та розв’язання такого конфлікту); 2) для організації (приписи щодо виявлення, запобігання, контролю та санкціонування конфлікту).

Однак якщо зосереджувати у вагу лише на цьому вимірі конфлікту; поза увагою залишаються інші засоби управління ним Так. розглядаючи конфлікт інтересів державного службовця як конфлікт між суспільством (громадянами) та індивидом. Для виходу із даної колізії можна широко задіяти механізми суспільного нагляду; В цьому разі громадськість, громадські організації можуть здійснювати контроль та ініціювати запобігання конфліктам інтересів та санкціонування зловживань чиновників службовим становищем (через звернення до органів виконавчої влади із скаргами, судові позови, виступи у ЗМ1 тощо).

У процесі аналізу конфлікту інтересів як суперечності між приватними інтересами державного службовця та інтересами професійної групи (що спрямовані на виконання її соціального призначення) виявляються нові механізми впливу на працівника Підтримка не лише організацією, а іі професійною спільнотою принципу неупередженості та служіння суспільству дає змогу застосовувати репутаційний контроль за поведінкою чиновника Розгляд негідної поведінки колеги, засудження його дій, винесення догани та як крайній захід виключення службовця із лав професійної асоціації можуть бути вагомими контрзаходами проти зловживання службовим становищем.

Конфлікт інтересів може мати міжособистісний ракурс виміру і розглядатися як конфлікт між працівником, який зловживає або може зловжити службовим становищем, та працівником, для якого такі дії або бездіяльність колеги є неприйнятними.

Напевне, найбільш складно розв’язати конфлікти інтересів тоді, коли вони мають характер внутрішньо особистісних. Конфлікт інтересів тут набуває справді моральної забарвленості. В цій ситуації службовець стоїть перед моральним вибором і лише сам є актором конфліктної «взаємодії'». Іноді індивід вимушений робити вибір між кількома обов’язками. Для державного службовця важелем є матеріальна забезпеченість, добробут його сім’ї, дружні почуття тощо можуть бути серйозними мотиваціями для порушення професійно-етичних настанов У разі існування суперечностей між рівнозначимими для суб’єкта цінностями моральний конфлікт відбувається досить гостро для нього, В таких обставинах керівною засадою виступає ієрархія моральних цінностей людини Безумовно, і суспільна мораль, і професійна етика встановлюють обмеження егоїстичним налаштуванням людини. Однак наскільки ці обмеження інтеріоризуватимуться. наскільки державний службовець внутрішньо погоджуватиметься із суспільними та професійно-етичними вимогами, залежить від його особистісних принципів та чеснот.

Держава через певні інституційні засоби опосередковано спроможна впливати на гідний вихід із цієї ситуації Активне вжиття заходів щодо професійної соціалізації індивіда, професійно-етичне навчання, демонстрація кращих прикладів професійного поводження здатні через механізм переконання впливати на усвідомлення та інтеріоризацію місії професії

Досі конфлікт інтересів розглядався як конфлікт між суспільно-правовими і приватними інтересами посадової особи. Видається, що доцільно було б позначити й розбіжності між інтересами державного службовця як представника професійної групи, відомства державної інституції та суспільно-правовими інтересами В цьому разі неправомірно впливати на виконання посадовою особою офіційних обов’язків або функцій здатні групові інтереси індивіда. Обговорення цього ракурсу проблеми торкається вироблення заходів щодо запобігання негативним наслідкам корпоративності (професійної відомчої організаційної).

Отже, виокремлення різних зрізів конфлікту інтересів дає змогу задіяти різні етичні сценарії управління ним.

Для виявлення, попередження та запобігання конфлікту інтересів необхідно створити належні умови праці державного службовця; задіяти інституційні засоби протидії конфлікту інтересів; впливати на активізацію моральних регулятивів поведінки представника бюрократії

Створення належних умов діяльності чиновництва є одним із факторів запобігання конфлікту інтересів. Належна заробітна плата соціальні пільги, стабільне становище, можливості для кар’єрного просування, високий соціальний статус є передумовами для ефективної та морально орієнтованої діяльності.

Вплив на активізацію моральних регулятивів є вагомим, однак до цього часто недостатньо затребованим в українських реаліях засобом розв’язання конфлікту інтересів. Нерегульованість питання конфлікту інтересів свідчить не лише про суттєві організаційні недоліки, а іі про проблеми в професійній етиці — недостатнє культивування та підтримку чеснот державних службовців, слабку вираженість почуття професійної честі та професійної гідності. Зовнішні регламентації поведінки можуть обмежити можливості зловживання владою, однак відсутність у представників державної служби особистісних моральних чесноту нe дає мoжливіcть якісно виконувати ними професійного призначення та підриває довіру громадян до них. Урахування особистісних чеснот при доборі кадрів та службовому просуванні є одним із факторів запобігання зловживанню службовим становищем.

Навіть у разі чітко артикульованих у законах та етичних кодексах цінностей професії, професійно-етичних принципів та норм існують серйозні небезпеки виникнення особистісно-рольових або мотиваційних конфліктів. Рольові конфлікти пов’язані із невідповідністю поведінки працівника рольовим вимогам та очікуванням; мотиваційні — із принциповою розбіжністю між мотивацією державного службовця і місією професії, із відсутністю спонукальних мотивів для служіння суспільному благу. Мотив служіння досить не став одним із домінуючих при виборі та під час перебування в професії. Показовим є те. що, за результатами соціологічних опитувань, в Україні посадовці вважали, що в посткомуністичні часи в них було більше можливостей допомагати клієнтам, проте 45% із опитаних державних службовців стверджувати, що більшість чиновників» стали поводитися гірше.

Дія виходу з такої ситуації необхідно ретельно розробити стратегії виявлення, попередження та запобігання конфлікту інтересів. Напрямами сучасної політики управління конфліктами інтересів мають бути:

  • пошук балансу за рахунок виявлення ризиків для доброчесності державних органів і їх відповідальних працівників;

  • адекватне управління конфліктними ситуаціями;

  • підвищення поінформованості державних органів і окремих чиновників про такі конфлікти;

  • забезпечення ефективних процедур для їх ідентифікації, розкриття розв’язання;

  • поширення інформації про ефективні методи управління конфліктами

Розробка власної стратегії управління конфліктами інтересів — завдання, що стоїть нині перед українською державною службою. В професійно-етичній площині це передбачає мітку фіксацію принципів та норм поводження державних службовців в Етичному кодексі, покладання відповідальності за здійснення професійно-етичних програм та управління конфліктами інтересів на певні структури або органи-координатори. наявність радників (омбудсменів). які розслідують скарги, дають поради службовцям щодо запобігання конфліктам інтересів та виходу з них тощо.

Використання для попередження, запобігання та виходу із конфліктів інтересів моральних та професійно-етичних факторів дасть змогу більш ефективно вирішувати цю проблему.

Висновки

Треба розглядати конфлікт інтересів як внутрішньо-організаційний, внутрішньо професійний, міжособистісний, внутрішньо-особистісний конфлікт і конфлікт між інтересами суспільства та інтересами державного службовця як приватної особи.

Виявлення зрізів конфлікту інтересів дасть змогу задіяти для запобігання йому кожного із суб’єктів конфлікту, активізувати різні етичні фактори його вирішення. Розгляд конфлікту інтересів як конфлікту між суспільно-правовими інтересами та груповими інтересами державного службовця сприятиме визначенню напрямів боротьби із негативними наслідками корпоративності.

Застосування звернених до особистості державного службовця моральних заходів дасть змогу більш ефективно здійснювати управління конфліктами інтересів.

Література

1. Л. Куша. Про найголовніше. — К.: 2009. — 175.

2. Державна служба: організаційно-правові основи i шляхи розвитку / За заг. ред. проф. В.Б. Авер’янова. — К., 1999. — С. 155-180.

3. Народ золотой середины? Эскиз социально-психологического автопортрета // Зеркало недели. — 2007. — 4 марта. — № 9 (282). — С. 3.

4. Государственная служба (комплексный подход): Учеб. пособие. — М.:Дело, 2006.-С. 321-322.

Курсовая работа: Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

ВСЕРОССИЙСКИЙ ЗАОЧНЫЙ ФИНАНСОВО – ЭКОНОМИЧЕСКИЙ ИНСТИТУТ

Финансово-кредитный факультет

Кафедра «Финансового менеджмента»

КУРСОВАЯ РАБОТА

По дисциплине: «Теория инвестиций»

На тему: «Характеристика и применение моделей оценки финансовых активов (САРМ, АРТ)»

Руководитель Грибов Е.В.

Выполнила: Шкалябина И.Ф.

№ личного дела 06ДФД50311

№ группы ДО 52 Ю

Владимир

2009г.

Содержание

Введение

1. Модель оценки стоимости активов (CAPM)

1.1 Линия рынка капитала

1.2 Рыночный и нерыночный риски. Эффект диверсификации

1.3 Бета

1.4 Линия рынка актива SML

1.5 Вопросы, возникающие при построении SML

1.6 CML и SML

1.7 Альфа

2. Модификации CAPM

2.1 САРМ для случая, когда ставки по займам и депозитам не равны

2.2 САРМ с нулевой бетой

2.3 Версия САРМ для облигаций

3. Теоретические и практические аспекты использования моделиарбитражного ценообразования (АРТ)

3.1 Общий вид модели арбитражного ценообразования

3.2 Выбор факторов, влияющих на доходность

3.3 Расчет элементов ставки дисконтирования

Заключение

Практическая часть

Список литературы

Введение

Инвесторы сталкиваются с проблемой оценки стоимости активов. Она зависит главным образом от их риска и доходности.

На рынке выдерживается закономерность: чем выше потенциальный риск, тем выше должна быть и ожидаемая доходность. У каждого инвестора формируются свои прогнозы относительно отмеченных параметров. В то же время рынок постоянно движется в направлении определенной равновесной оценки риска и доходности активов. Возможные расхождения в оценках, в первую очередь, связаны с ассиметричностью информации, которой обладают разные инвесторы.

В условиях хорошо развитого рынка новая информация находит быстрое отражение в курсовой стоимости активов. Поэтому для таких условий можно разработать модель, которая бы удовлетворительно описывала взаимосвязь между риском и ожидаемой доходностью активов. Такая модель разработана в середине 60-х гг. У. Шарпом и Дж. Линтерном и получила название модели оценки стоимости активов (capital asset pricing model — САРМ ).

Как известно, стоимость актива определяется путем дисконтирования будущих доходов, которые он принесет, под процентную ставку, соответствующую его риску. Модель оценки стоимости активов не дает непосредственного ответа на вопрос, какой должна быть цена актива. Однако она получила такое название, потому что позволяет определить ставку дисконтирования, используемую для расчета стоимости финансового инструмента.

Расчет ставки дисконта – один из основных этапов доходного подхода к оценке компании, т.к. ее величина значительно влияет на конечный результат, получаемый в рамках доходного подхода (и конечной стоимости компании в целом). Следовательно, важность ее наиболее правомерного расчета очевидна.

Тем не менее, существует ряд проблем информационного и методологического характера, с которыми приходится сталкиваться при расчетах ставки дисконтирования. Такое положение вещей во многом связано с тем, что наиболее часто используемые методы построения ставки дисконтирования разработаны зарубежными специалистами для использования в развитых странах с эффективно функционирующими финансовыми рынками. Одним из таких методов является метод, основанный на использовании теории арбитражного ценообразования. Метод арбитражного ценообразования нельзя назвать распространенным методом расчета ставки дисконтирования, но, тем не менее, он имеет ряд преимуществ.

Актуальность темы данной курсовой работы связана с рациональным применением моделей оценки финансовых активов (САРМ и АРТ) российского финансового рынка, объективно требующего нахождения оригинальных подходов к вложению и оценке в ценные бумаги (финансовые активы).

Объектом исследования будут являться модели оценки финансовых активов САРМ и АРТ.

Предмет исследования — применение моделей оценки финансовых активов САРМ и АРТ.

Целью исследования является характеристика и применение моделей оценки финансовых активов САРМ и АРТ в условиях Российского инвестиционного рынка.

Цель позволила сформулировать задачи, которые решались в работе:

1. Понятие «инвестиционный портфель»: принципы и этапы его формирования;

2. Риск и доходность портфеля;

3. Оптимизация инвестиционного портфеля (кривые безразличия инвестора и эффективное множество);

4. Модель оценки стоимости финансовых активов (САРМ);

5. Модель арбитражного ценообразования (АРТ);

6. Практическое применение моделей финансовых активов.

Структура работы состоит: введение, 3 главы, заключения, списка использованной литературы, практической части.

1. Модель оценки стоимости активов (CAPM)

1.1 Линия рынка капитала

Каждый инвестор ставит перед собой две задачи – максимизировать доход и минимизировать риск. В связи с противоречивостью этих задач процесс обоснования инвестиционных решений носит оптимизационный характер. Средством такой оптимизации выступают разнообразные модели оценки стоимости финансовых инструментов инвестирования, в основе которых лежит выявление оптимальной шкалы соотношений уровня доходности и риска таких финансовых инструментов, удовлетворяющих любого инвестора.

Модель оценки стоимости финансовых активов была предложена рядом американских ученых — У. Шарпом, Дж.Линтерном, Дж. Трейноном и Я. Мосстным. Эта модель основана на следующих предположениях:

1. Инвесторы производят оценку финансовых активов исходя из двух факторов – ожидаемого уровня их доходности и уровня риска, определяемого колеблемостью доходности.

2. Инвесторы ведут себя рационально: при выборе из двух финансовых активов они при прочих равных условиях изберут тот, по которому ожидаемый уровень доходности выше; соответственно, при выборе из двух финансовых активов они изберут тот, по которому уровень риска ниже.

Существует единая безрисковая ставка процента, по которой инвестор может как инвестировать свой капитал, так и формировать свои инвестиционные ресурсы. Эта ставка одинакова для всех инвесторов.

Налоги и трансакционные издержки, связанные с финансовым инвестированием, несущественны и в процессе расчетов во внимание не принимаются.

Период вложения капитала в финансовые инструменты инвестирования одинаков для всех инвесторов.

Фондовый рынок характеризуется как эффективный – необходимая информация свободно и быстро предоставляется всем инвесторам.

Инвесторы одинаково оценивают ожидаемый уровень доходности и риска каждой из ценных бумаг.

Модель оценки стоимости финансовых активов исходит из того, что каждая ценная бумага является частью общей совокупности ценных бумаг, обращающихся на фондовом рынке, т.е. частью так называемого «рыночного портфеля». Рыночный портфель включает в себя все ценные бумаги фондового рынка, в котором доля каждой конкретной ценной бумаги равна отношению ее рыночной стоимости к суммарной рыночной стоимости всех ценных бумаг, обращающихся на рынке.

При равновесном сотсоянии спроса и предложения на фондовом рынке стоимость рыночного портфеля отражает среднее соотношение уровня его доходности и риска (определяемого среднеквадратическим отклонением этой доходности).

В САРМ зависимость между риском и ожидаемой доходностью графически можно описать с помощью линии рынка капитала (Capital Market Line — CML), которая представлена на рис. 1.

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Рис. 1. Линия рынка капитала

М — это рыночный портфель, rf — актив без риска; rf L — линия рынка капитала; m — риск рыночного портфеля; Е(rm) — ожидаемая доходность рыночного портфеля. Все возможные оптимальные (эффективные) портфели, т. е. портфели, которые включают в себя рыночный портфель М, расположены на линии rfL.

Она проходит через две точки — rf и М. Таким образом, линия рынка капитала является касательной к эффективной границе. Все другие портфели, в которые не входит рыночный портфель, располагаются ниже линии rf L. CML поднимается вверх слева направо и говорит о том, что если портфель имеет более высокий риск, то он должен предлагать инвестору и более высокую ожидаемую доходность, и если вкладчик желает получить более высокую ожидаемую доходность, он должен согласиться на более высокий риск.

Наклон СML следует рассматривать как вознаграждение (в единицах ожидаемой доходности) за каждую дополнительную единицу риска, которую берет на себя вкладчик. Когда вкладчик приобретает актив без риска, он обеспечивает себе доходность на уровне ставки без риска rf. Если он стремится получить более высокую ожидаемую доходность, то должен согласиться и на некоторый риск. Ставка без риска является вознаграждением за время, т. е. деньги во времени имеют ценность.

Дополнительная доходность, получаемая инвестором сверх ставки без риска, есть вознаграждение за риск. Таким образом, вознаграждение лица, инвестировавшего свои средства в рыночный портфель, складывается из ставки rf, которая является вознаграждением за время, и премии за риск в размере Е(rf) — rf. Другими словами, на финансовом рынке его участники уторговывают между собой цену времени и цену риска. CML представляет собой прямую линию. Уравнение прямой можно представить следующим образом:

y = a + bx

где: а — значение ординаты в точке пересечения ее линией СML, оно соответствует ставке без риска rf,

b — угол наклона СML.

Угол наклона определяется как отношение изменения значения функции к изменению аргумента. В нашем случае (см. рис. 1) угол наклона равен:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Поскольку ожидаемая доходность (у) есть функция риска (х), то в уже принятых терминах доходности и риска уравнение CML примет вид:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

где: σ- риск i-го портфеля, для которого определяется уровень ожидаемой доходности,

Е(ri) — ожидаемая доходность i-го портфеля.

Данное уравнение можно записать следующим образом:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Таким образом, ожидаемая доходность портфеля равна ставке без риска плюс произведение отношения риска портфеля к риску рыночного портфеля и разности между ожидаемой доходностью рыночного портфеля и ставкой без риска.

Пример. rf = 10%, Е(rm) = 25%,  = 30%, m = 15%. Определить ожидаемую доходность портфеля. Она равна:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

CML говорит о соотношении риска и ожидаемой доходности только для широко диверсифицированных портфелей, т. е. портфелей, включающих рыночный портфель, но не отвечает на вопрос, какой ожидаемой доходностью должны обладать менее диверсифицированные портфели или отдельные активы.

1.2 Рыночный и нерыночный риски. Эффект диверсификации

Риск, с которым связано владение активом, можно разделить на две части. Первая составляющая — это рыночный риск. Его также именуют системным или недиверсифицируемым, или неспецифическим. Он связан с состоянием конъюнктуры рынка, общезначимыми событиями, например, войной, революцией. Его нельзя исключить, потому что это риск всей системы. Вторая часть — нерыночный, специфический или диверсифицируемый риск.

Он связан с индивидуальными чертами конкретного актива, а не с состоянием рынка в целом. Например, владелец какой-либо акции подвергается риску потерь в связи с забастовкой на предприятии, выпустившем данную бумагу, некомпетентностью его руководства и т. п. Данный риск является диверсифицируемым, поскольку его можно свести практически к нулю с помощью диверсификации портфеля.

Как показали исследования западных ученых, портфель, состоящий из хорошо подобранных 10-20 активов, способен фактически полностью исключить нерыночный риск (см. рис. 2).

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Рис. 2. Эффект диверсификации

Широко диверсифицированный портфель заключает в себе практически только рыночный риск. Слабо диверсифицированный портфель обладает как рыночным, так и нерыночным рисками. Таким образом, инвестор может снизить свой риск только до уровня рыночного, если сформирует широко диверсифицированный портфель.

Приобретая актив, вкладчик рассчитывает получить компенсацию за риск, на который он идет. Однако риск состоит из двух частей. Каким образом рынок оценивает компоненты риска с точки зрения ожидаемой доходности? Как было сказано выше, инвестор способен практически полностью исключить специфический риск за счет формирования широко диверсифицированного портфеля. В рамках модели САРМ предполагается, что вкладчик может свободно покупать и продавать активы без дополнительных издержек.

Поэтому формирование более диверсифицированного портфеля не ведет к увеличению его расходов. Таким образом, без затрат вкладчик может легко исключить специфический риск. Поэтому в теории предполагается, что нерыночный риск не подлежит вознаграждению, поскольку он легко устраняется диверсификацией. В связи с этим, если инвестор не диверсифицирует должным образом свой портфель, он идет на ненужный риск с точки зрения той выгоды, которую он приносит обществу.

Приобретая, например, акцию, инвестор финансирует производство и таким образом приносит обществу пользу. Покупка акции связана с нерыночным риском, который является неустранимым. Поэтому инвестор должен получать вознаграждение адекватное только данному риску. В противном случае он не приобретет эту бумагу, и экономика не получит необходимые финансовые ресурсы. Однако общество (рынок) не будет вознаграждать его за специфический риск, поскольку он легко устраняется диверсификацией. С точки зрения финансирования потребностей экономики, данный риск не имеет смысла. Таким образом, вознаграждению подлежит только системный риск.

Поэтому стоимость активов должна оцениваться относительно величины именно этого риска. Весь риск актива (портфеля) измеряется такими показателями как дисперсия и стандартное отклонение. Для оценки рыночного риска служит другая величина, которую называют бета.

1.3 Бета

Для измерения рыночного риска актива (портфеля) используется величина бета. Она показывает зависимость между доходностью актива (портфеля) и доходностью рынка. Доходность рынка — это доходность рыночного портфеля.

Поскольку невозможно сформировать портфель, в который бы входили все финансовые активы, то в качестве него принимается какой-либо индекс с широкой базой. Поэтому доходность рынка — это доходность портфеля, представленного выбранным индексом. Бета рассчитывается по формуле:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)(*)

или

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

где: βi — бета i-го актива(портфеля);

Covi, m — ковариация доходности i-го актива (портфеля) с доходностью рыночного портфеля;

Соrri, m — корреляция доходности i-го актива (портфеля) с доходностью рыночного портфеля.

Поскольку величина бета определяется по отношению к рыночному портфелю, то бета самого рыночного портфеля равна единице, так как ковариация доходности рыночного портфеля с самим собой есть его дисперсия, отсюда

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

где: βm — бета рыночного портфеля.

Бета актива (портфеля) без риска равна нулю, потому что нулю равна ковариация доходности актива (портфеля) без риска с доходностью рыночного портфеля. Величина σ актива (портфеля) говорит о том, насколько его риск больше или меньше риска рыночного портфеля. Активы с бетой больше единицы более рискованны, а с бетой меньше единицы — менее рискованны чем рыночной портфель. Относительно величины бета активы делят на агрессивные и защитные.

Бета агрессивных активов больше единицы, а защитных — меньше единицы. Если бета актива равна единице, то его риск равен риску рыночного портфеля. Бета может быть как положительной, так и отрицательной величиной. Положительное значение беты говорит о том, что доходности актива (портфеля) и рынка при изменении конъюнктуры меняются в одном направлении. Отрицательная бета показывает, что доходности актива (портфеля) и рынка меняются в противоположных направлениях.

Подавляющая часть активов имеет положительную бету. Бета актива (портфеля) показывает, в какой степени доходность актива (и соответственно его цена) будет реагировать на действие рыночных сил. Зная бету конкретного актива (портфеля), можно оценить, насколько должна измениться его ожидаемая доходность при изменении ожидаемой доходности рынка. Например, бета бумаги равна +2. Это значит, что при увеличении ожидаемой доходности рыночного портфеля на 1% доходность бумаги возрастет на 2%, и наоборот, при уменьшении доходности рыночного портфеля на 1% доходность бумаги снизится на 2%. Поскольку бета бумаги больше единицы, то она рискованнее рыночного портфеля.

Активы с отрицательной бетой являются ценными инструментами для диверсификации портфеля, поскольку в этом случае можно построить портфель с «нулевой бетой», который не будет нести риска. Здесь, однако, следует помнить, что такой портфель не аналогичен активу без риска, так как при нулевом значении беты он не содержит только системного риска. В то же время данный портфель сохранит риск нерыночный.

Зная величину беты для каждого из активов, вкладчик может легко сформировать портфель требуемого уровня риска и доходности.

Бета портфеля — это средневзвешенное значение величин бета активов, входящих в портфель, где весами выступают их удельные веса в портфеле. Она рассчитывается по формуле:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

где: ЯP — бета портфеля;

Яi — бета i-го актива;

Qi — уд. вес i-го актива.

Пример.

Инвестор формирует портфель из трех активов:

А, В и С. QA = 0,8; QB = 0,95; QC = 1,3; βA = 0,5; βB = 0,2; βC = 0,3.

Бета портфеля равна:

0,5*0,8 + 0,2*0,95 + 0,3*1,3 = 0,98.

Бета каждого актива рассчитывается на основе доходности актива и рынка за предыдущие периоды времени. Информацию о значениях беты можно получить от аналитических компаний, которые занимаются анализом финансового рынка, а также из периодической печати.

1.4 Линия рынка актива SML

CML показывает соотношение риска и доходности для эффективных портфелей, но ничего не говорит о том, как будут оцениваться неэффективные портфели или отдельные активы. На этот вопрос отвечает линия рынка актива (Security Market Line — SML). SML является главным итогом САРМ . Она говорит о том, что в состоянии равновесия ожидаемая доходность актива равна ставке без риска плюс вознаграждение за рыночный риск, который измеряется величиной бета. SML изображена на рис. 3.

Она представляет собой прямую линию, проходящую через две точки, координаты которых равны (0; rf) и (1; E(rm)). Таким образом, зная ставку без риска и ожидаемую доходность рыночного портфеля, можно построить SML. В состоянии равновесия рынка ожидаемая доходность каждого актива и портфеля, независимо от того, эффективный он или нет, должна располагаться на SML.

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Рис. 3. Линия рынка актива

Следует еще раз подчеркнуть, что если на CML находятся только эффективные портфели, то на SML располагаются как широко диверсифицированные, так и неэффективные портфели и отдельные активы. Ожидаемую доходность актива (портфеля) определяют с помощью уравнения SML.

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)(**)

Пример. rf = 15%, E(rm) = 25%, βi = 1,5. Определить E(ri).

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Наклон SML определяется отношением инвесторов к риску в различных условиях рыночной конъюнктуры. Если у вкладчиков оптимистичные прогнозы на будущее, то наклон SML будет менее крутой, так как в условиях хорошей конъюнктуры инвесторы согласны на более высокие риски (поскольку они менее вероятны на их взгляд) при меньших значениях ожидаемой доходности (см. рис. 4 SML).

Напротив, в преддверии неблагоприятной конъюнктуры SML примет более крутой наклон, так как в этом случае инвесторы в качестве компенсации потребуют более высокую ожидаемую доходность на приобретаемые активы для тех же значений риска (см. рис. 4 SML2). Если у инвесторов меняются ожидания относительно ставки без риска, это приведет к сдвигам SML. При увеличении rf SML сдвинется вверх, при понижении — вниз, как показано на рис. 5.

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Рис. 4. Наклон SML в зависимости от ожиданий будущей конъюнктуры

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Рис. 5. Наклон SML при изменении ставки без риска

1.5 Вопросы, возникающие при построении SML

На практике возникает ряд проблем, затрудняющих четкий ответ на вопрос, по каким данным следует строить SML. Как уже отмечалось, САРМ является моделью одного временного периода. Поэтому в теории ставка без риска принимается равной ставке по краткосрочным ценным бумагам. Однако вкладчики строят инвестиционные стратегии, ориентируясь и на долгосрочную перспективу.

Если в качестве ставки без риска принять ставку по долгосрочным ценным бумагам, то, как правило, SML примет более пологий наклон (см. рис. 6 SML2), чем в случае краткосрочных бумаг (см. рис. 6 SML1).

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Рис. 6. Наклон SML в зависимости от ставки без риска по краткосрочным и долгосрочным бумагам

На практике отмеченная проблема возникнет в том случае, когда ставки без риска по долгосрочным и краткосрочным облигациям отличаются в существенной степени и для активов (портфелей) с высокой или низкой бетой, поскольку для активов (портфелей) с бетой близкой к единице разница в доходности для двух случаев не будут большой. Возникает вопрос и относительно точности прогнозирования ожидаемой доходности рынка.

1.6 CML и SML

Чтобы лучше понять CML и SML, сравним их характеристики. В состоянии рыночного равновесия на CML располагаются только эффективные портфели. Другие портфели и отдельные активы находятся под СML. CML учитывает весь риск актива (портфеля), единицей риска выступает стандартное отклонение. В состоянии равновесия на SML расположены все портфели, как эффективные, так и неэффективные и отдельные активы. SML учитывает только системный риск портфеля (актива). Единицей риска является величина бета.

В состоянии равновесия неэффективные портфели и отдельные активы располагаются ниже СML, но лежат на SML, так как рынок оценивает только системный риск данных портфелей (активов)

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Рис. 7 a — CML, b- SML

На рис. 7a представлен эффективный портфель В, который располагается на CML. Риск портфеля равен σB, а ожидаемая доходность — rB.

На этом же рисунке представлена бумага А. Она имеет такую же ожидаемую доходность, что и портфель В, однако ее риск (σA) больше риска портфеля В. Так как бумага А — это отдельный актив, то она лежит ниже линии CML. Бета портфеля В и бета бумаги А равны, поэтому и портфель В и бумага А располагаются на SML в одной точке (см. рис. 7b). Так получается потому, что рынок оценивает портфели (активы) не с точки зрения их общего риска, который измеряется стандартным отклонением, а только на основе рыночного риска, измеряемого бетой. В результате актив А оценивается рынком точно также как и портфель В, хотя общий риск актива А больше, чем риск портфеля В. CML и SML можно сравнить еще следующим образом. Подставим из формулы (*) значение σ в формулу SML (**). В результате получим уравнение SML несколько в ином виде:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Формулу для CML также можно записать аналогичным образом:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Однако в случае СML коэффициент корреляции равен +1, что говорит о полной корреляции эффективных портфелей с рынком. Неэффективные портфели и отдельные активы не имеют полной корреляции с рынком, что и нашло отражение в уравнении SML.

САРМ ничего не говорит о взаимосвязи ожидаемой доходности отдельного актива и его полного риска, измеряемого стандартным отклонением. SML устанавливает зависимость только между ожидаемой доходностью актива и его систематическим риском.

1.7 Альфа

Согласно САРМ цена актива будет изменяться до тех пор, пока он не окажется на SML. На практике можно обнаружить активы, которые неверно оценены рынком относительно уровня его равновесной ожидаемой доходности.

Если эта оценка не соответствует реальному инвестиционному качеству актива, то в следующий момент рынок изменит свое мнение в направлении более объективной оценки. В результате мнение рынка будет стремиться к некоторому равновесному (т. е. верному) уровню оценки. В реальной практике периодически происходит изменение конъюнктуры рынка, что вызывает и изменение оценок в отношении ожидаемой равновесной доходности.

Поэтому если учитывать протяженный период времени, то будет пересматриваться и сам уровень равновесной ожидаемой доходности. Однако в САРМ мы рассматриваем только один временной период, поэтому и можем говорить о равновесной доходности, которая в конечном итоге должна возникнуть на рынке для данного актива. Возможные отклонения от равновесного уровня могут наблюдаться в силу каких-либо частных причин в течение коротких промежутков времени.

Однако в следующие моменты должно возникнуть движение доходности актива к точке равновесного уровня. Если актив переоценен рынком, уровень его доходности ниже чем активов с аналогичной характеристикой риска, если недооценен, то выше. Показатель, который говорит о величине переоценки или недооценки актива рынком, называется альфой.

Альфа представляет собой разность между действительной ожидаемой доходностью актива и равновесной ожидаемой доходностью, т. е. доходностью, которую требует рынок для данного уровня риска. Альфа определяется по формуле:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

где: αi — альфа i-го актива;

ri — действительная ожидаемая доходность i-го актива;

E(ri) — равновесная ожидаемая доходность.

Доходность актива в этом случае можно записать как

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Откуда:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

На рис. 8 представлены два актива, которые неверно оценены рынком по отношению к уровню их риска. Актив А недооценен, В — переоценен.

Согласно SML доходность А в условиях равновесия должна составлять 12,5%, фактическая оценка — 13%, т. е. актив предлагает 0,5% дополнительной доходности, поэтому его альфа равна +0,5. Противоположная ситуация представлена для актива В. Его равновесная ожидаемая доходность согласно SML составляет 17,5%, фактически он предлагает 13%, т. е. его альфа равна -4,5. Таким образом, актив недооценен рынком, если его альфа положительна, и переоценен, если отрицательна.

Для равновесной ожидаемой доходности альфа равна нулю. Инвесторы, желающие получить более высокие доходы, должны стремиться приобретать активы с положительной альфой. Через некоторое время рынок заметит недооценку, и их цена повысится. Одновременно инвесторам следует продавать активы с отрицательной альфой, так как в последующем их цена понизиться.

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Рис. 8. Альфа активов

Доходность портфеля — это средневзвешенная величина доходностей входящих в него активов, поэтому альфа портфеля также является средневзвешенной величиной и определяется по формуле:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

где: αP — альфа портфеля;

Qi — уд. вес i-го актива в портфеле;

αi — альфа i-го актива.

Пример.

Портфель состоит из трех бумаг — А, В и С QA = 2; QB = 1,5; QC = -1;

αA = 0,5; αB = 0,2 и αC = 0,3. Альфа такого портфеля равна:

0,5*2 + 0,2*1,5 + 0,3*(-1) = 1.

2. Модификации CAPM

2.1 САРМ для случая, когда ставки по займам и депозитам не равны

Начальная версия САРМ предполагает, что ставки по займам и депозитам одинаковы. В реальной жизни они отличаются. Напомним, что в таких условиях эффективная граница не является линейной, а представляет собой несколько отрезков, как показано на рис. 9. Любой рискованный портфель, расположенный на сегменте M1M2 рассматривается в качестве рыночного.

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Рис. 9. CAPM при различии в ставках по кредитам и депозитам

Для данного варианта возникают две формулы САРМ и SML, которые рассчитываются относительно двух рыночных портфелей в точках M1 и M2.

для случая, когда E(ri) < Е(rm 1) — (кредитный портфель), и

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

для случая, когда E(ri) > Е(rm 2) — (заемный портфель),

где: βim 1 — бета, рассчитанная относительно портфеля M1

βim 2 — бета, рассчитанная относительно портфеля M2.

2.2 САРМ с нулевой бетой

Вторая модификация САРМ возникает для случая, когда имеется актив, который содержит только нерыночный риск. Рыночный риск у него отсутствует, и поэтому его бета равна нулю. Для такой ситуации можно построить SML, которая будет проходить через рыночный портфель и рискованный актив с нулевой бетой. Уравнение САРМ в этом случае принимает вид

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

где: r0 — рискованный актив с нулевой бетой.

В качестве актива с нулевой бетой можно, например, рассматривать облигацию крупной компании. Если инвестор будет держать ее до погашения, то гарантирует себе определенный уровень процента, который не зависит уже от последующих колебаний цены этой бумаги. Единственный риск, которому подвергается вкладчик, это риск банкротства эмитента, поскольку в этом случае предприятие может и не осуществить причитающиеся ему платежи по облигациям.

2.3 Версия САРМ для облигаций

Модель САРМ можно построить для облигаций. Она имеет следующий вид:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ) (***)

где: E(ri) — ожидаемая доходность i-й облигации;

Е(rm) — ожидаемая доходность рыночного портфеля облигаций;

βi — коэффициент бета i-й облигации. Он равен отношению дюрации облигации i (Di) к дюрации рыночного портфеля облигаций (Dm).

Формула (***) говорит: если доходность рыночного портфеля облигаций вырастет на 1%, то доходность i-й облигации возрастет на величину β . На рис. 10 представлена линия рынка облигаций. Как следует из формулы, в данной версии САРМ доходность облигации является линейной функцией дюрации облигации.

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Рис. 10. Линия рынка облигаций

При использовании данной модели следует помнить, что она завышает доходность долгосрочных облигаций при повышении ставок. Так, для облигации с дюрацией 10 лет формула дает результат, который в 10 раз больше, чем для облигации с дюрацией 1 год. На практике данная разница не столь велика.

3. Теоретические и практические аспекты использования модели арбитражного ценообразования (АРТ)

3.1 Общий вид модели арбитражного ценообразования

Теория арбитражного ценообразования (АРТ) была предложена профессором Йельского университета С. Россом в 1976 г. и является альтернативной САРМ моделью общего равновесия на финансовом рынке. Главным предположением теории является то, что каждый инвестор стремится использовать возможность увеличения доходности своего портфеля без увеличения риска. Механизмом, способствующим реализации данной возможности, является арбитражный портфель.

Арбитраж (arbitrage) — это получение безрисковой прибыли путем использования разных цен на одинаковую продукцию или ценные бумаги. Арбитраж, являющийся широко распространенной инвестиционной тактикой, обычно состоит из продажи ценной бумаги по относительно высокой цене и одновременной покупки такой же ценной бумаги (или ее функционального эквивалента) по относительно низкой цене. Арбитражная деятельность является важной составляющей современных эффективных рынков ценных бумаг. Поскольку арбитражные доходы являются безрисковыми по определению, то все инвесторы стремятся получать такие доходы при каждой возможности.

Определить, подходит ли ценная бумага или портфель для арбитражных операций, можно различными способами. Одним из них является анализ общих факторов, которые влияют на курс ценных бумаг. Факторная модель подразумевает, что ценные бумаги или портфели с одинаковыми чувствительностями к факторам ведут себя одинаково, за исключением внефакторного риска. Поэтому ценные бумаги или портфели с одинаковыми чувствительностями к факторам должны иметь одинаковые ожидаемые доходности, в противном случае имелись бы «почти арбитражные» возможности. Но как только такие возможности появляются, деятельность инвесторов приводит к их исчезновению.

Теория арбитражного ценообразования утверждает, что ожидаемая доходность отдельной ценной бумаги зависит от множества разнообразных факторов, а не от одного интегрированного рыночного фактора, отражаемого классической Моделью САРМ. В качестве таких факторов он рассматривает все виды систематичсеких рисков раздельно, предлагая компенсировать каждый из факторов риска в процессе оценки стоимости финансового актива (ценной бумаги). При наличии n таких независимых

Модель теории арбитражного ценообразования имеет следующий вид:

Дфа = Дб/р + β1(Дрп1 – Дб/р) + + β2(Дрп2 – Дб/р) +…++ βn(Дрпn – Дб/р),

β1… βn- коэффициент «бета», измеряющий чувствительность рассматриваемого финансового актива к фактору 1…n;

Дрп1…Дрпn – уровень ожидаемой доходности рыночного портфеля, компенсирующий данный вид риска (фактора);

n – общее количество рассматриваемых факторов, систематически влияющих на уровень доходности отдельных финансовых активов и рыночного портфеля в целом.

Арбитражная теория ценообразования позволяет существенно сократить число ограничительных предложений, принятых при построении классической модели оценки стоимости финансовых активов, что усиливает возможность ее практического использования.

Модель АРТ обычно сравнивают с моделью САРМ. С теоретической точки зрения модель АРТ обладает неоспоримыми преимуществами:

— Модель АРТ расщепляет факторы риска на составляющие, приближая их к условиям, в которых действует конкретный бизнес;

— АРТ использует относительно более слабые упрощающие анализ предположения по сравнению с моделью оценки капитальных активов САРМ.

Однако у модели АРТ есть и свои недостатки, а именно:

— АРТ умалчивает о конкретных систематических факторах, влияющих на риск и доходность;

— АРТ требует тщательной подготовки информации и подробного анализа деятельности предприятия-конкурентов, занимаемой рыночной ниши и макроэкономических условий.

3.2 Выбор факторов, влияющих на доходность

Как уже было отмечено, существенным недостатком теории арбитражного ценообразования является неопределенность факторов, влияющих на доходность. Однако, экономисты, использующие АРТ в своих исследованиях, сами определяют круг показателей, которые, по их мнению, тесно связаны с доходностью того или иного актива.

Набор факторов, используемых в анализе очень широк. Среди них такие показатели, как темп прироста промышленного производства, величина инфляции, разница между долгосрочными и краткосрочными ставками, разница между надежными и ненадежными облигациями, темп роста валового национального продукта, процентная ставка, динамика изменения цен на нефть, темп роста расходов на оборону и др.

Все эти факторы имеют некоторые общие характеристики. Во-первых, они отражают показатели общей экономической активности (промышленное производство, общие продажи и ВНП). Во-вторых, они отражают инфляцию. В-третьих, они содержат разновидности фактора процентной ставки (либо разность, либо саму ставку).

Действие модели арбитражного ценообразования в условиях российского фондового рынка исследовалось в работах Е.А. Дорофеева и М.В. Алексеенковой.

Е.А. Дорофеев, рассматривая вопрос об эффективности российского фондового рынка, при проверке APT в качестве факторов использовал объем ВВП, индекс цен, разницу между ставкой рефинансирования и кредитования у крупнейших банков, валютный курс, котировки рынка ГКО-ОФЗ. Для акций, торгуемых в РТС, проверялась регрессионная зависимость курсовой стоимости акций от перечисленных факторов.

3.3 Расчет элементов ставки дисконтирования

Практические возможности использования модели арбитражного ценообразования для расчета ставки дисконта в российских условиях ограничены по нескольким причинам. Во-первых, это недостаток информации. АРТ требует изучения статистических данных по предприятию и конкурентам, а также динамики экономических показателей. С этой точки зрения использовать ее можно только для компаний, акции которых торгуются на фондовом рынке.

Во-вторых, это отсутствие специальных методик расчета отдельных элементов в рамках модели арбитражного ценообразования, вынуждающее использовать проверенные способы расчета ставки дисконтирования для получения более обоснованных и надежных результатов.

И, в-третьих, сложность расчетов. Учитывая первые два момента, сложность расчетов может сделать использование АРТ попросту нецелесообразным исходя из соотношения затрат труда и качества полученных результатов.

Разобраться в целесообразности использования АРТ на практике поможет ответ на вопрос о способах расчета премий за риск (k1…kn) и чувствительностей (b1…bn) по каждому фактору в российских условиях.

В соответствии с теорией арбитражного ценообразования премия за риск, связанный с каждым отдельным фактором, представляет собой разницу между доходностью среднего актива с единичной чувствительностью к данному фактору и нулевой ко всем остальным (рыночной ставкой доходности) и безрисковой нормой доходности:

kj = rmj – rf,

где rmj – рыночная ставка доходности за риск по фактору j;

rf – безрисковая норма доходности.

На практике не существует активов, чувствительных лишь к одному фактору. Поэтому приходится выделять из средней доходности всего рынка премии за риск, связанные с тем или иным фактором. Среднерыночная доходность российского фондового рынка определяется на основе фондовых индексов.

Одним из вариантов выделения премий за риск является ранжирование факторов по степени влияния на доходность и последующее разделение премии за риск всего рынка на факторные составляющие в соответствии с рангом. В любом случае вопрос расчета премий за риск по различным факторам требует серьезного изучения.

Бета-коэффициенты (b1,…,bn) рассчитываются на основе сопоставления динамики показателей эффективности деятельности компании (объемы продаж, выручка, чистая прибыль, сумма выплаченных дивидендов по акциям и др.), стоимости акций компании на фондовом рынке и аналогичных показателей по экономике или фондовому рынку в целом.

Процедура расчета бета-коэффициентов представляет собой статистическое исследование, исходными данными для которого являются экономические показатели деятельности компании и экономики в целом.

Заключение

Мы рассмотрели модель САРМ . Одним из основополагающих моментов в ней выступает актив без риска. Им обычно служит государственная ценная бумага.

В то же время уровень доходности периодически колеблется и по данным активам. Таким образом, получается, что и они подвержены рыночному риску. В рамках же САРМ государственная ценная бумага не содержит рыночного риска. САРМ не противоречит такому положению вещей. Рассматривая бумагу без риска, необходимо не забывать, что САРМ — это модель одного временного периода.

Поэтому, если инвестор приобретает бумагу без риска по некоторой цене и держит ее до погашения, то он обеспечивает себе фиксированный процент доходности, соответствующий уплаченной цене. Последующие изменения конъюнктуры уже не влияют на доходность операции. Рыночный риск по данной бумаге возникает для инвестора только в том случае, если он решает продать ее до момента погашения. В заключение следует сказать о результатах проверки САРМ на практике.

Они показали, что эмпирическая SML или, как ее еще называют, эмпирическая линия рынка является линейной и более пологой по сравнению с теоретической SML и проходит через рыночный портфель.

Ряд исследователей подвергают САРМ сомнению. Одна из критик представлена Р. Роллом.

Она состоит в том, что теоретически рыночный портфель САРМ должен включать в себя все существующие активы пропорционально их удельному весу на рынке, в том числе зарубежные активы, недвижимость, предметы искусства, человеческий капитал. Поэтому невозможно создать такой портфель на практике и, в первую очередь, с точки зрения определения веса активов в портфеле и оценки их доходности.

Сложно оценить результаты проверки САРМ, поскольку нет определенности в отношении того, является ли выбранный для экспериментов портфель рыночным (эффективным) или нет. В целом, проверки САРМ скорее говорят о том, представляют портфели (индексы), используемые в тестах, эффективные портфели или нет, чем подтверждают или опровергают саму модель САРМ.

Теория арбитражного ценообразования, основные положения которой были также рассмотрены в данной работе, с теоретической точки зрения обладает преимуществами по сравнению с другими моделями. Неопределенность факторов, влияющих на доходность, снижает эффективность использования модели арбитражного ценообразования для расчета ставок дисконта. Поэтому требуется разработка методик определения факторных составляющих ставки дисконтирования, поскольку их отсутствие в совокупности с ограниченностью информации значительно снижают адекватность результатов расчета ставок дисконта в российских условиях.

Несмотря на преимущества модели арбитражного ценообразования, ее использование в российской оценочной практике на сегодняшний день нецелесообразно, поскольку другие более простые модели дают более обоснованные результаты.

Практическая часть

Задача 1

Рассматривается возможность приобретения еврооблигаций МФ РФ на 09.04.2003. Имеются следующие данные. Дата выпуска – 26.06.1997. Дата погашения – 26.06.2007. Купонная ставка – 10%. Число выплат – 2 раза в год. Средняя курсовая цена – 99,70. Требуемая норма доходности (рыночная ставка) – 12 % годовых.

Определите дюрацию этого обязательства. Как изменится цена облигации, если рыночная ставка :а)возрастет на 1,5%; б) упадет на 0,5 %.

Решение

1. Принимаем, что цена погашения равна номиналу: F=N.

Принимаем номинал облигации за 1 ед. N=1.

Срок облигации n=10 лет.

Всего выплат m*n=2*10=20.

Всего оставшихся выплат: 8.

2. Определим дюрацию еврооблигации:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ) ;

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ).

3. Определим рыночную цену облигации:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ);

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ) или 71,44 %.

4. Определим рыночную цену облигации при росте ставки на 1,5 %, или до 13,5% (r=0,135):

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ);

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ) или 66,46%.

5. Определим рыночную цену облигации при падении ставки на 0,5% или до 11,5% (r=0,115):

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ) или 73,22 %

Изменение рыночной цены облигации

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Из рисунка отчетливо видно, что при росте рыночной ставки на 1,5 % рыночная цена облигации падает на 4,98 %, а при уменьшении рыночной ставки на 0,5% -цена облигации увеличивается на 1,78%.

Задача 2

Акции предприятия «Н» продаются по 45.00. Ожидаемый дивиденд равен 3,00. Инвестор считает, что стоимость акции в следующем году вырастет на 11,11 %.

Определите ожидаемую доходность инвестиции. Как измениться доходность при прочих неизменных условиях, если инвестор намеривается продать акцию через два года, а ее стоимость снизится на 15 % от предыдущего уровня?

Решение

1. Определим доходность инвестиции:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

2. Воспользуемся формулой доходности инвестиции для определения ожидаемой доходности инвестиции:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Доходность увеличится на (18,52-6,66) = 11,86%.

3. Воспользуемся формулой доходности инвестиции для определения доходности инвестиции, если инвестор намеревается продать акцию через два года, а ее стоимость при этом снизится на 15 % от предыдущего уровня.

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Доходность уменьшится на (11,86-(-14))% =- 25,86%.

Задача 3

Имеются следующие данные о значении фондового индекса и стоимости акции А.

Период

Индекс, J

Стоимость акции А
645,5

41,63
1

654,17

38,88
2

669,12

41,63
3

670,63

40
4

639,95

35,75
5

651,99

39,75
6

687,31

42
7

705,27

41,88
8

757,02

44,63
9

740,74

40,5
10

786,16

42,75
11

790,82

42,63
12

757,12

43,5

Определите бета коэффициент акции. Построить график линии SML для акции А.

Решение

1. Для простоты дальнейших вычислений, используя следующие формулы, заполним таблицу:

Определим доходность индекса в различных периодах:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ).

Определим доходность акций в различных периодах:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ).

Период

Индекс, J

Стоимость акции А

Доходность индекса, R(Jt), %

Доходность акции R(A)t, %

R(Jt)*R(A)t

2 [R(Jt)]
645,5

41,63

1

654,17

38,88

1,34

-6,61

-8,87

1,80
2

669,12

41,63

2,29

7,07

16,16

5,22
3

670,63

40

0,23

-3,92

-0,88

0,05
4

639,95

35,75

-4,57

-10,63

48,61

20,93
5

651,99

39,75

1,88

11,19

21,05

3,54
6

687,31

42

5,42

5,66

30,66

29,35
7

705,27

41,88

2,61

-0,29

-0,75

6,83
8

757,02

44,63

7,34

6,57

48,18

53,84
9

740,74

40,5

-2,15

-9,25

19,90

4,62
10

786,16

42,75

6,13

5,56

34,07

37,60
11

790,82

42,63

0,59

-0,28

-0,17

0,35
12

757,12

43,5

-4,26

2,04

-8,70

18,16
СУММА

16,84

7,12

199,27

182,30

2. Определим бета-коэффициент акции:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ);

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

3. Определяем параметр Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)представляющий нерыночное составляющее доходности актива А:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

4. Подставляем найденные значения в линейную регрессионную модель CAMP:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

При подстановке получаем следующие значения:

R(At)

R(Jt)
0,52

1,34
1,65

2,29
-0,81

0,23
-6,54

-4,57
1,16

1,88
5,38

5,42
2,04

2,61
7,67

7,34
-3,65

-2,15
6,23

6,13
-0,37

0,59
-6,16

-4,26

5. Строим график линии SML для акции А.

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Задача 4

Текущая цена акции В составляет 65,00 (S). Стоимость трехмесячного опциона «колл» с ценой исполнения 60,00 (X) равна 6,20. Стандартное отклонение по акции В равно 0,18 (s). Безрисковая ставка составляет 10 % (r).

Определите справедливую стоимость опциона. Выгодно ли осуществлять покупку опциона?

Решение

1. Стоимость опциона «колл» определяется по модели оценки опциона Блэка – Шоулза:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ), е = 2,718

Найдем d1:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

T=3/12=0.25

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Найдем d2:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Из таблицы нормального распределения получаем:

N(2.0455) = 0.9798

N(1.9555) = 0.9744

Определим справедливую (внутреннюю) стоимость опциона:

Характеристика и применение риск (САРМ, АРТ)

Так как справедливая стоимость опциона равна 6,65 и она больше стоимости фактической, которая равна 6,20, то покупка опциона является выгодной. Такой опцион следует купить, так как он недооценен и в будущем, можно ожидать роста его стоимости.

Задача 5

Брокеры К, Н, М (условие задачи 23) не хотят сложа руки наблюдать, как арбитражер за счет их получает безрисковые доходы. У них возникает следующая идея: К продает только инструмент Д по цене 15,00 за штуку, а Н продает только инструмент А по цене 20,00. Брокер М остается на прежних позициях.

Удастся ли, действуя, таким образом, устранить арбитражные возможности? Обоснуйте свой ответ.

Инструмент

Брокер

Д

А

Цена за портфель
К

Н

М

5

7

185,00

Решение

Арбитраж — операции на одном и том же рынке от любой необычной разницы в котировках цен на финансовые активы с различными сроками поставки.

Арбитражёр может купить портфель акций у брокера М за 185,00. Таким образом у него окажется 5 акций Д и 7 акций А. Арбитражёр может продать 5 акций Д брокеру К по цене 15,00 и получить за это 75,00. Акции А арбитражёр может продать брокеру Н по цене 20,00 за штуку. Таким образом, продав все акции арбитражер получит сумму = 5*15+20*7=140+75=215, его прибыль составит 215-185 =30,00.

Таким образом, мы видим, что арбитраж возможен.

Список литературы

Алексеенкова М.В. Факторы отраслевого анализа для российской переходной экономики — М.: ГУ-ВШЭ, 2005.

Бригхем Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент. — СПб., 1997.

Бронштейн Е.М. Пособие по финансовой математике Уфа: Изд.УГАТУ, 1999.

Ван Хорн Дж.К. Основы управления финансами. — М.: Финансы и статистика, 1997. — 800 с.

Галиц Л. Финансовая инженерия: инструменты и способы управления финансовым риском. — М.:ТВП, 1998. — 576 с.

Дорофеев Е.А. Влияние колебаний экономических факторов на динамику российского фондового рынка. — М.: РПЭИ, 2000.

Синадский В. Расчет ставки дисконтирования // «Финансовый директор», 2003, № 4.

Устименко В.А. О возможностях использования модели арбитражного ценообразования для расчета ставки дисконтирования в российских условиях // «Вопросы оценки», № 3, октябрь 2003.

Шарп У.Ф., Александер Г.Дж., Бейли Д.В. Инвестиции — М.: ИНФРА-М, 2001.

Шеннон П.Пратт Анализ и оценка закрытых компаний, Издание 2 — М., Институт Экономического Развития Всемирного Банка, 1999.

Бланк И. А. Основы инвестиционного менеджмента. В 2 томах- 2-е изд., перераб..- К.: Эльга, Ника-Центр, 2004.

Лукасевич И.Я. Анализ финансовых операций. Методы, модели, техника вычислений.- М.:Финансы; ЮНИТИ, 1998;

Шарп У., Александер Г., Бейли Дж. Инвестиции. – М. Инфра-М, 2003; С.185-214

Фабоцци Ф.Дж. «Управление инвестициями.- М.:Инфра-М, 2000

Кох И.А. Аналитические модели рынка ценных бумаг. – Казань:КФЭИ – 2001. – С.48-68.

Капитаненко В.В. Инвестиции и хеджирование. – Москва: — 2001. –С. 157-168.

Рукин А. Портфельные инвестиции. Финансово – математические методы./ Рынок ценных бумаг, 2000, №18,с. 45-47.

Константинов А. Портфельное инвестирование на российском рынке акций./ Финансист, 2000, №8, с. 28-31.

Рынок ценных бумаг/ под ред. Галанова В.А., Басова А.И. – М:. Финансы и статистика. – 2002. – С 352.

Волкова В. Выбор акций для портфельного инвестирования./ Финансовый бизнес. – 2000. — № 2.- с. 47-48

Реферат: Атестація державних службовців

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

Інститут права та суспільних відносин

Реферат на тему:

«Атестація посадових осіб

місцевого самоврядування»

Виконав:

студент ІІІ курсу

групи ПЗ-32

Легкобит Іван

Київ – 2008 р.

ПЛАН

  1. Поняття, завдання, функції атестації державних службовців.

  2. Принципи атестації.

  3. Організація і проведення атестації державних службовців.

  4. Атестація посадових осіб органів місцевого самоврядування.

  5. Використана література.

1. Поняття, завдання, функції атестації державних службовців

Удосконалення та впорядкування проходження державної служби потребує проведення оцінювання результативності та ефективності професійної діяльності державного службовця. Воно реалізується шляхом запровадження періодичної атестації службовців.

Атестація службовців є правовим засобом розширення демократичних засад у кадровій політиці та в управлінні державною службою, засобом забезпечення формування й реалізації цілеспрямованої та передбачуваної кадрової політики у сфері державної служби.

У системі державної служби інститут атестації є складовою інституту проходження державної служби. При цьому атестацію державних службовців слід розглядати як систему, що відповідно до системного підходу має такі складові:

  • цілі атестації

  • завдання та функції атестації

  • структура складових системи атестації та її процедур

  • зв’язок чи комунікації з іншими складовими системами державної служби

  • елементи системи атестації державних службовців

  • управління атестацією державних службовців

  • історія становлення та розвитку

Загальною метою атестації державного службовця є сприяння підвищенню результативності та ефективності діяльності органів державної влади, інших органів, на які поширюється дія Закону України «Про державну службу», шляхом добору, розстановки та просування по службі професійно підготовлених, кваліфікованих і досвідчених фахівців. Тим самим атестація державних службовців безпосередньо пов’язана із забезпеченням результативності надання державних послуг особі, громадянину, юридичним і фізичним особам, що може оцінюватися економічними та соціальними критеріями.

З погляду завдань і функцій атестацію доцільно розглядати у широкому та вузькому розумінні.

Атестація у широкому розумінні є одним із чинників проведення державної кадрової політики у сфері державної служби. Її основні функції та завдання:

  • дотримання на практиці принципів державної служби

  • забезпечення законності в системі функціонування державної служби

  • формування професійного кадрового персоналу державних органів

  • виявлення потенційних можливостей державного службовця з метою підвищення його по службі

  • застосування до державного службовця заходів відповідальності та стимулювання

  • підвищення відповідальності та дисципліни

  • забезпечення реального функціонування механізму просування службовців у службовій ієрархії

  • підтримання стабільності державної служби

  • стимулювання підвищення кваліфікації та професіоналізму службовців

  • попередження й боротьба з правопорушеннями та корупцією в системі державної служби

Атестація у вузькому розумінні провадиться з метою перевірки й оцінювання професійних, ділових і особистих якостей службовця, визначення його службово-посадової відповідності вимогам, висунутим до служби. Отже, у цьому розумінні основним завданням атестації є визначення відповідності службовця посаді, яку він обіймає.

Під атестацією державних службовців розуміють діяльність, у процесі якої атестаційна комісія в межах передбаченої науково обґрунтованої процедури з метою виявлення ступеня відповідності працівника посаді, яку він обіймає, оцінює результати його професійної діяльності, професійні, особисті й моральні якості службовця, внесок державного службовця у наслідки діяльності структурного підрозділу, в якому він працює, та всього органу в цілому, результатами якої стають висновки й рекомендації атестаційної комісії щодо поліпшення організації діяльності органу, конкретного структурного підрозділу, умов праці службовця, який атестується, відповідності службовця займаній посаді та пропозиції щодо планування кар’єри цього державного службовця.

2. Принципи атестації

Зміст і сутність атестаційної діяльності розкриваються у науково обґрунтованих принципах атестації, які є похідними від принципів державної служби, а саме: загальність, гласність, системність атестації, об’єктивність і комплексність оцінки, позапартійність, колективність і обґрунтованість оцінки та рекомендацій атестаційної комісії, обов’язковість прийняття за результатами атестації організаційно-правових заходів відповідальності та стимулювання (дієвість атестації).

Принцип загальності атестації означає, що вона проводиться в усіх органах державної влади, інших органах, на які поширюється дія Закону України «Про державну службу».

Принцип гласності полягає у тому, що атестаційна процедура здійснюється відкрито. Цей принцип характеризується відкритістю обговорення професійних, особистих і моральних якостей службовця, усіх сторін його службової діяльності. Гласність виявляється в тому, що службовцеві надається право ознайомитися з підготовленою на нього характеристикою. Він має змогу висувати свої заперечення щодо характеристики й готувати пропозиції та зауваження щодо поліпшення роботи конкретного структурного підрозділу та органу державної влади в цілому. Результати атестації підлягають оприлюдненню.

Принцип систематичності атестації означає, що вона проводиться постійно через визначені в нормативних актах проміжки часу. Цей принцип має забезпечувати належний рівень виконання службовцями посадових обов’язків незалежно від зовнішніх чинників, змін, політичних умов.

Принцип об’єктивності оцінювання виявляється у тому, що професійні, ділові, особисті й моральні якості службовця розглядаються з точки зору їх практичного впливу на результати діяльності органу, його структурного підрозділу.

Принцип комплексності оцінювання має гарантувати всебічність, принциповість і об’єктивність оцінювання службовця. Комплексність оцінювання означає атестацію службовця як таких, тобто оцінювання їхньої роботи за трьома основними напрямами: результатів діяльності службовців, виконання посадових обов’язків, процесу управлінської праці та їх організації, особистих якостей службовця.

Позапартійність атестації означає відсутність політичного підходу до оцінювання виконання посадових обов’язків державним службовцем, оскільки згідно з принципом позапартійності державної служби під час виконання службових повноважень він зобов’язаний керуватися виробленою єдиною державною політикою в конкретній сфері управління з метою задоволення суспільного інтересу.

Важливим принципом атестації є колективність оцінювання. Сутність цього принципу полягає в тому, що процес збирання, аналізу, узагальнення атестаційної інформації, розгляду професійних, ділових і моральних якостей і вироблення оцінки службовців здійснюється групою висококваліфікованих фахівців.

Принцип обґрунтованості оцінювання та рекомендацій атестаційної комісії є одним з найважливіших. Обґрунтувати ту чи іншу оцінку означає довести її доцільність, істинність і справедливість, визнати, що вона відбиває справжні досягнення та заслуги, а також наявні недоліки й помилки службовця.

Серед принципів атестації чільне місце займає принцип дієвості атестації, що полягає в обов’язковому прийнятті за результатами атестації організаційно-правових заходів щодо реалізації рішень атестаційної комісії, а в разі потреби – заходів щодо відповідальності та стимулювання. Атестація не забезпечуватиме свого головного положення в системі роботи з персоналом, якщо її результати не підтверджуватимуться і розвиватимуться стимулюючими заходами. Гарантованість виконання рекомендацій атестаційної комісії – запорука досягнення всіх цілей атестації.

3. Організація і проведення атестації державних службовців

Організація та проведення атестації включає такі етапи:

    1. Підготовка кадровими службами:

      • пропозицій щодо складу атестаційних комісій (непарної кількості, від 5 до 11 осіб), термінів та графіків проведення атестації

      • списків державних службовців, які підлягають атестації

      • необхідних для атестації документів: атестаційного листа чергової та минулої атестації, бланка щорічної оцінки

    2. Затвердження кількісного та персонального складу атестаційних комісій, термінів, місця проведення атестації, графіку її проведення наказом (розпорядженням) керівника державного органу. За цим рішенням керівника державного органу до роботи в комісіях можуть залучатися незалежні експерти (наукові працівники, психологи, професіонали, представники системи навчання державних органів та інші спеціалісти). Оцінка експертами якостей державного службовця не може бути домінуючою, а враховується як один із аргументів, що характеризує державного службовця.

    3. Підготовка керівниками структурних підрозділів апарату державних органів службової характеристики на кожного державного службовця, який підлягає атестації, що подається до атестаційної комісії не пізніше ніж за тиждень до проведення атестації, і проведення характеристики з ним співбесіди. На керівників структурних підрозділів характеристики готують заступники керівника державного органу.

Службова характеристика містить:

  • загальні відомості (прізвище, ім’я, по батькові, посада, стаж роботи на посаді)

  • про професійні знання, рівень володіння державною мовою, досвід роботи за фахом

  • аналіз виконання державним службовцем посадових обов’язків, дотримання правил поведінки державного службовця

  • про ділові якості (професійна компетентність, відповідальність, ініціативність, самостійність у роботі, оперативність у прийнятті рішень і здатність до контролю за їх реалізацією, вміння анулювати необхідну інформацію та виділяти найголовніше, працювати з нормативно-правовими актами та іншими документами)

  • про особисті якості (працездатність, комунікабельність, вміння керувати підлеглими, вміння встановлювати взаємовідносини з колегами, творчий підхід до справи, принциповість, послідовність у роботі, самокритичність)

  • характеристику результатів роботи

  • про підвищення кваліфікації (види професійного навчання, що проходив державний службовець чи причини, з яких навчання не проводилося, використання отриманих знань у роботі, здатність до самоосвіти, ставлення до професійного навчання підлеглих тощо)

  • про можливості професійного і службового просування (за яких умов, на яку посаду, коли)

  • зауваження і побажання державному службовцю, який атестується

  • висновок про відповідність займаній посаді

    1. Проведення атестації. На засідання комісії запрошуються працівник, який атестується та його керівник. Якщо працівник не з’явився на засідання комісії без поважних причин, комісія має право провести атестацію за його відсутності. Засідання комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше ѕ її складу. Рішення комісії приймається стосовно кожного працівника, який атестується, простою більшістю голосів членів комісії. Голосування проводиться на закритому засіданні.

    2. Узагальнення та аналіз результатів атестації головою атестаційної комісії і кадровою службою державного органу. Остаточне прийняття рішення за наслідками атестації керівником державного органу і видачу відповідного наказу (розпорядження), в якому зазначаються всі державні службовці, які проходили атестацію, з відповідними рішеннями щодо них, що можуть мати форму таких висновків:

  • відповідає займаній посаді

  • відповідає займаній посаді за певних умов (здобуття освіти, проходження стажування, набуття відповідних навичок, підвищення кваліфікації тощо)

  • не відповідає займаній посаді

Якщо державний службовець визнаний за результатами атестації таким, що не відповідає займаній посаді, він звільняється з роботи на підставі, передбаченій пунктом 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України і в порядку, визначеному цим Кодексом.

4. Атестація посадових осіб органів місцевого самоврядування.

З метою оцінки ділових та професійних якостей, а також кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування посадові особи місцевого самоврядування один раз на 4 роки підлягають атестації.

Атестації не підлягають сільські, селищні, міські голови, голови районних у містах, районних і обласних рад, секретарі сільських, селищних, міських рад, працівники патронатної служби, особи, які перебувають на посаді менше одного року, молоді спеціалісти, вагітні жінки чи жінки, які працюють менше одного року після виходу на роботу з відпустки по вагітності і пологах чи догляду за дитиною, особи, прийняті на посаду на визначений строк.

Атестаційна комісія створюється за рішенням сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради. Головою атестаційної комісії призначається секретар сільської, селищної, міської ради, заступник голови районної у місті, районної, обласної ради. У сільських, селищних радах з нечисленними виконавчими органами (до 5 осіб) атестацію може проводити сільський, селищний голова.

Атестаційна комісія працює гласно. Посадова особа має право попередньо ознайомитися з матеріалами її атестації, брати участь у засіданні комісії, на якому розглядається питання про її атестування, оскаржувати, у разі незгоди, рішення атестаційної комісії сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті, районної, обласної ради протягом 10 днів з дня винесення її рішення або до суду.

За результатами атестації атестаційна комісія робить один з таких висновків: про відповідність займаній посаді; про відповідність займаній посаді за певних умов (здобуття освіти, проходження стажування, набуття відповідних навичок, підвищення кваліфікації тощо); про невідповідність займаній посаді.

Результати атестації мають рекомендаційний характер.

Відповідно до висновку атестаційна комісія пропонує сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті, районної, обласної ради:

1) визнати посадову особу атестованою;

2) призначити протягом року повторне атестування (за згодою посадової особи);

3) зарахувати посадову особу до кадрового резерву або призначити її на вищу посаду;

4) перевести посадову особу на іншу посаду, що відповідає її кваліфікації, або звільнити її з займаної посади.

Спори, що виникають у зв’язку з проведенням атестації, вирішуються відповідно до законодавства про порядок вирішення індивідуальних трудових спорів.

Інші питання атестації посадових осіб регулюються положенням про проведення атестації, яке затверджується сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті, районної, обласної ради.

Типове положення про проведення атестації посадових осіб місцевого самоврядування затверджується Кабінетом Міністрів України.

Використана література

    1. Оболенський О.Ю. Державна служба. Навч. посібник. – К.:КНЕУ, 2003. – 344 с.

    2. Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 22.05.2008 р.

    3. Желюк Т.Л. Державна служба. Навч.посібник – К.: ВД «Професіонал», 2005 р. – 576 с.

    4. С.В. Ківалов, Л.Р. Біла Організація державної служби в Україні. Навч.посібник.

    5. Закон України «Про державну службу»

Реферат: Шпора по культурологии (институт)

Билет 6

|29 Позднее |
|средневековье. |
|Готический стиль. |
|Интенсивно |
|используются витражи|
|мозаика, здания с |
|тонкими стенами и |
|перекрытия, |
|стрельчатая арка |
|заостренная кверху в|
|виде стрелы, большие|
|окна. Собор |
|Парижской |
|богоматери, собор |
|святого Вита, Санта |
|Марии, Миланский |
|собор. Скульптуры |
|пополнели т.к. |
|душа-в теле. Театры |
|бродячих актеров – |
|библейские и |
|простонародные |
|сюжеты. Верить – |
|значит |
|понимать-Августин. |
|Музыка –король |
|Навары Тибо, Ричард |
|львиное сердце |
|6 Исск как ядро |
|худож К |
| искусство |
|оценивает мир |
|формирует дух. облик|
|людей, их чувства, |
|мысли, |
|мировоззрение, |
|пробуждает |
|творческие |
|способности. И. |
|Связано с нац. к-рой|
|виды И.: арх(созд. |
|соор. Для общ. и |
|частной жизни |
|людей); |
|скульп.(монум, |
|станк, |
|декор)(объемное |
|претворение худ. |
|форм в |
|пространстве); |
|жив.(монум,станк)(пр|
|едст образов с |
|помощю красок (воск|
|темпера масло) и |
|твердой поверх) |
|графика(ст книжная|
|газ-жур прикл |
|плакат) |
|(рисунок+текст); |
|декприклисск(быт |
|предм.,облад. |
|худ-эст ценностью); |
|дизайн(формир. |
|предметной |
|среды)(вырср: |
|пропорции ритм |
|контраст); |
|лит-ра(матер. |
|носитель-слово)(проз|
|а поэзия драм); |
|музыка(симф опер |
|камер легкая |
|др)(жанры: песня |
|танец сонет сюита|
|симф опер); |
|театр(драм действие |
|перед зрит)(пьесса |
|либретто импров |
|пантомима); |
|хореография(танец); |
|кино(синтетическое) |

Билет 27
|49.Серебрянный век. |
|Реалистическое |
|направление в |
|лит-ре: |
|Мамин-Себиряк, |
|Гарин-Михайловский, |
|Чириков, Шмелев, |
|Алексей Толстой, Д. |
|Бедный. Декадентское|
|направление Н. |
|Минский, Т. |
|Мережковский, З. |
|Гиппиус, Ф. Сологуб,|
|Бальмонт, Брюсов. |
|Символисты, Блок, |
|Бедный. Лозунг |
|декадентов и |
|символистов: |
|«Искусство ради |
|искусства», отказ |
|от реализма, от |
|участия в |
|общественной борьбе,|
|проповедовали |
|крайний субъективизм|
|и индивидуализм. |
|Творчество |
|проникнуто |
|настроениями упадка |
|и мистицизма. |
|Модернизм в театре: |
|создание МХАТа |
|Станиславским. |
|Актеры: Качалов, |
|Москвин, Леонидов. |
|Музыка: |
|Римский-Корсаков |
|«Садко», «Золотой |
|петушок». Симфонии: |
|А.К. Глазунов |
|«Раймонда», |
|«Времена года»; А.Н.|
|Скрябин, Балакирев. |
|Модернисты: Л.С. |
|Прокофьев, Н.Я. |
|Мясковский; Балет: |
|Стравинский «Жар |
|птица», «Петрушка». |
|Балерина – Анна |
|Павлова. Живопись: |
|Левитан |
|«Владимирка». Реал. |
|живоп.: Серов |
|«Девочка с |
|персиками», Челенис |
|«Небесная мельница».|
|Символисты: Врубель |
|«Царевна лебедь», |
|«Демон», «Пан». |
|Арх-ра: Внедрение |
|железобетонных и |
|металлических |
|конструкций. Жуков, |
|Шехтер, Щусев. |
|Наука: |
|Лебедев-физик; |
|Жуковский, Чаплыгин-|
|математика; |
|Циолковский-аэродина|
|мик. |
|59.Роль К исскуства |
|в деят оф |
| |
|Формирование |
|высокого уровня |
|культуры воинской |
|деятельности – |
|важная составляющая |
|служебной |
|деятельности |
|офицера – |
|воспитателя . |
|она включает моменты|
|: усваивать уенности|
|общей и специальной |
|культуры . |
|является носителем |
|этих ценностей то |
|есть быть частью |
|культурной среды . |
|создовать новые |
|культурные ценности |
|. |
|В структуре култ |
|воин-ой деят-ти |
|выделяются несколько|
|структурообразующих |
|элементов : |
|военно-технические |
|политические |
|нравственные и |
|эститеческие . |
|военно-техническая |
|культура выступает |
|как показатель |
|уровня и степяни |
|овладениями общими и|
|военнотехническими |
|знаниями . умения |
|практически |
|применять технику и |
|оружие в современных|
|боевых операциях . |

Билет 19
|19. Соц. Кул. |
|Динамика Сорокина |
| |
|Причина |
|закономерностей |
|развития общ-ва |
|является |
|существование |
|системы ценностей в |
|центре человек. |
|Каждый тип к- ры |
|определяется сист. |
|Ценностей и |
|человеком. Человек –|
|определённый тип |
|культуры. Труд |
|«Социокультурная |
|динамика» |
|предполагает |
|различать типы к-ры |
|по параметрам: |
|природа потребностей|
|и целей, реальности |
|, степень удовлет. |
|Нужд и потреб, метод|
|удовлетвор. |
|42. Киевской Руси.|
|Предпос ее формир… |
| Предпосылки |
|формирования: 6 век |
|– 9 век: |
|формирование |
|древнерусского |
|гос-ва. 988- |
|принятие |
|христианства на |
|Руси. Было 2 |
|культурных центра: |
|Киев и Новгород. |
|Особенности ДР |
|к-ры:1.Религиозность|
|, 2.Строгая |
|каноничность, |
|3.Имперсональность. |
|Киев становится |
|центром ДР гос-ва. |
|Культурные |
|памятники: собор |
|София Киевская-1035 |
|г., собор София |
|Новгородская-1045г. |
|В них использовалась|
|крестово – купольная|
|система. Золотые |
|ворота во |
|Владимире(1154 г.) |
|Приемы древней |
|живописи: фреска, |
|мозаика, иконопись, |
|Иконописцы: |
|Рублев”Георгий |
|победоносец”,”Ангел |
|– златые власа” (12 |
|век). Летописец |
|Нестор: “Повесть |
|временных лет.” |
|“Слово о полку |
|Игореве”(автор |
|неизвестен), |
|Владимир |
|Мономах”Житие.” |

Билет 16
|16. Теория К |
|антропологии Тайлора|
| |
|Тайлор(против теории|
|локальных |
|цивилизаций) к-ра |
|имеет единое начало,|
|неделимость мировой |
|культуры. Формы к-ры|
|как бы они ни были |
|различны имеют один |
|«корень» древнюю |
|культуру. Работа « |
|Первобытная |
|культура». |
|39. Реалистические |
|направления |
|современной |
| |
|Реализм возник как |
|преемник- оппонент |
|романтизма. Реализм |
|делят на |
|натурализм(отражение|
|действительности как|
|в зеркале), |
|критический |
|реализм(изображение |
|социальной |
|напряженности, |
|классовой борьбы), |
|и, до 90-х годов, |
|социалистический |
|реализм(изображение |
|утопической |
|социалистической |
|идеальной жизни). |

Билет 25
|57.Роль и место |
|музеев библ.в |
|культ. |
|В 1932 году при |
|президиуме ВЦИК был |
|организован комитет |
|по охране памятников|
|истории исксива и |
|культуре . по сути |
|дела кометет был |
|создан не для учета |
|имеющихся ценностей |
|ответственность же |
|за их сохранность |
|была возложенна на |
|соответствующие |
|исполкоммы. |
|Среди общественных |
|организаций особое |
|место и роль |
|принадлежит |
|всеросийскому |
|обществу охраны |
|памятников истории и|
|культуры которое |
|было основано в |
|1966г .Закон об |
|охране и |
|использование |
|памятников истории и|
|культуры определяет |
|парядок учёта |
|культурного и |
|исторического |
|наследия которое в |
|этой связи |
|подроздиляется на |
|памятники |
|республиканнского и |
|местного значения . |
|47. Культура России |
|1 половины 19 в. |
|Арх-ра: Классицизм |
|переходит в Русский |
|ампир (в европейский|
|классицизм вносятся |
|самобытные |
|черты).Тома де |
|Томано – здание |
|Биржи.Воронихин – |
|Казанский собор – |
|30-е годы(в честь |
|победы |
|1812г.);Монферано – |
|Исаакиевский собор –|
|1 пол. 19в. Роспись |
|- Карл Брюлов. Росси|
|– здание |
|генерального штаба, |
|арка генерального |
|штаба. Бове – |
|Большой театр – |
|Москва, театральная |
|площадь.Скульптура: |
|Клод – «Крылов в |
|летнем саду», |
|«Конь»(Москва).Марко|
|с – памятник Минину |
|и |
|Пожарскому.Живопись:|
|развитие разл. |
|жанров.Романтизм – |
|Кепренский, |
|Виницианов (народные|
|мотивы, русский быт)|
|«На пашне», |
|«Близнецы». Реализм |
|– Тропинин |
|«Кружевницы», |
|портрет сын. |
|Классицизм – Брюлов |
|«Последний день |
|Помпеи», «Всадница»;|
|Иванов «Явление |
|Христа |
|народу».Реализм(Крит|
|ический реализм: |
|Федотов «завтрак |
|аристократа», |
|«Вдовушка». |

Билет 4
|8: Типология К как |
|одна из проблем |
|культур? |
|Русская культура |
|представляет собой |
|третье начало, |
|уравновешивающее |
|восточную и западную|
|цивилизации. Свои |
|концепции |
|предлагали: |
|Достоевский |
|(соединение высших |
|слоев общества с |
|народом). |
|Толстой (смысл жизни|
|видел в усвоении |
|многовековой |
|народной мудрости и |
|в христианской |
|религии; руководство|
|моралью любви и |
|милосердия, |
|непротивления злу |
|насилием). |
|Бердяев ( религия |
|способствует |
|окончательному |
|объединению красоты,|
|добра, любви). |
|Вернадский, |
|Чижевский, Гумилев, |
|Маркарян, Мижуев, |
|Лихачев, |
|Гуревич(показали |
|связь между |
|культурной историей |
|человечества, |
|космическими |
|явлениями, |
|геологическими |
|процессами и |
|материальной жизни |
|общества). |
|Культура является |
|специфическим |
|способом бытия |
|человека, имеет свои|
|пространственные и |
|временные границы, |
|раскрывается через |
|особенности |
|поведения, сознание |
|и деятельность |
|человека, равно как |
|и через вещи, |
|предметы, речь, |
|символы и знаки. |
|26.К Древ. Востока |
|(Индия, Китай, |
|Япония). |
| |
|Прямолин. |
|Размерекноое развите|
|цивилиз. Человек не |
|теряет связь с |
|природой, человек |
|часть окр. мира. |
|Достижение нирваны |
|(наивыс. степень |
|совершенства). |
|Конфуцианство |
|(совокупность правил|
|и норм поведения |
|человека), Индуизм |
|(Юго-Вост. Азия, |
|аскетизм – способ |
|стать богом, бого – |
|часть природы), |
|Даосизм (основатель|
|Лао-цзы, дао- путь к|
|совершенству), |
|Буддизм (Стремление |
|слиться с буддой). |
|Каноничность, |
|схеметичность |
|живописи. Веды гимны|
|богам. Изобр. ис-во:|
|мелкая пластика, |
|статуэтки богов. |
|Страмбхи- столбы с |
|надписяим. Ступ – |
|памятный комплекс. |

Билет 9
|9. Представление о К|
|древнего человека? |
| |
|Духовный мир нашего |
|далекого предка был |
|миром культуры, |
|миром создания |
|значимых для его |
|души ценностей. В |
|них он познавал и |
|переживал окружающий|
|мир, себя в нем и |
|мир в себе. Человек |
|интенсивно и |
|плодотворно |
|трудился, создавал |
|много удивительного:|
|мифы, религиозные |
|представления, |
|орудия труда, |
|памятники искусства |
|и культуры, |
|повседневный опыт, |
|практические знания |
|о природе и себе. |
|Это помогло |
|следующим поколениям|
|в своем культурном |
|развитии. |
|Виды труда : |
|первичный( палка, |
|камень, дубина), |
|вторичный( то чем |
|делалось первичное).|
| |
|Первый предмет |
|религиозного |
|поклонения фетиш. |
|Вера в духов. |
|Европа, южная Азия, |
|северная Африка- |
|там первые памятники|
|культуры. |
| |
|32 Барокко |
|Барокко- |
|необычное.хар-ки( |
|яркость чувств, |
|порывистость, |
|страстность, |
|преувеличения и |
|излишества, |
|чрезмерная |
|величественность.пок|
|орило европу, |
|америку. |
|Живопись(Микеланджел|
|о караваджо «мальчик|
|с лютней»), |
|скульптура(Бернини |
|«экстаз святой |
|терезы»), Рубенс, Ян|
|Стен. Отпечаток на |
|весь быт чела; |
|изделия( мебель, |
|мода, стиль жизни. |

Билет 23
|23 конц |
|Вернадского, |
|Чижевского Гумилёва.|
| |
|Вернадский – учение |
|о ноосфере |
|(послееднее из |
|многих состояний |
|эволюции биосферы, |
|происходит процесс |
|трансформации биосф |
|в ноосферу. |
|Чижевский – |
|концепция |
|взаимодействия |
|космоса и историч. |
|процесса, связь |
|человека с Вселенной|
| |
|Гумилёв- космич. |
|Энергия влияет на |
|отдельных людей( |
|кассионарии), |
|которые потом |
|вплёскивают эту |
|энергию в общество. |
|Теория развития |
|этносов( сначала |
|всплеск космич |
|энергии порождает |
|«пассионарность» |
|этноса примерно наа |
|1000 лет, затем идёт|
|умирание этноса) |
|64. Диссидентская |
|кул-ра советской |
|России. |
|Дис-ты: ак-к |
|Сахаров, пис-ли |
|Солженицин, |
|Максимов, муз-ты: |
|Растропович, |
|Высоцкий, худ. Эрнст|
|Неизвестный. |
|Произ-я: Пастернак |
|“Д-р Живаго”, фильм |
|”Вечный зов” |
|Хар. черты: |
|антисоветизм, |
|антикоммунизм, |
|Появ-ся худ-ки |
|70-ки;Предст-ли: |
|Назаренко, |
|Ситникова. |

Билет 17
|17. Фрейдизм и |
|неофрейдизм о |
|проблемах К |
| |
|Фрейд: человек |
|постоянно страдает |
|от каких-либо |
|комплексов по |
|причине противоречия|
|желаний человека и |
|неудовлетворённости |
|этих желаний. |
|Человек перемещает |
|(сублимирует) |
|потенциал от |
|биологических |
|потребностей к |
|духовным в |
|результате влияния |
|к-ры. |
|Школа культурного |
|психоанализма. |
|Юнг (последователь):|
|объясняет |
|происхождение |
|культуры ещё и |
|коллективной |
|бессознательностью. |
|Носитель этого – |
|аретип ( результат |
|спонтанного |
|порождения образов |
|мозгом), сознание |
|человека формируется|
|под воздействием |
|нескольких |
|архетипов. |
|40. К массов. и |
|к-ра элитарная. |
|Массовая к-ра – это |
|следствие массового |
|общества. |
|Противоречия: |
|разделение массовой |
|к-ры на 3 уровня: |
|высшая(элитарная), |
|к-ра средних |
|социальных слоев |
|общества, |
|вульгарная(низшая)- |
|массовая. Особое |
|место занимает кич |
|(от немецкого – |
|халтура). В массовой|
|к-ре глубина |
|проникновения в |
|существо явлений |
|почти всегда |
|ничтожно. Основн. |
|черта- удовлетворени|
|потребностей |
|человека. По поводу |
|массовой к-ры |
|Ортега-и-Гассет |
|сказал: “Герои |
|исчезли, остался |
|хор.” |
|Фрейд:”Сегодня |
|сформировалась |
|массовая душа.” |
|Массовая к-ра |
|развивается по |
|закону рынка, |
|появилось |
|коммерциализированно|
|е искусство. Бэлл |
|:”Рост |
|информативности, |
|коммуникавтивности- |
|причина |
|возникновения |
|массовой к-ры.” |
|Массовое сознание |
|носит характер: |
|прагматичный, |
|классовый, |
|консервативный. |
| |

Билет 30
|52. Отеч. к-ра ВОВ |
| |
|Основные силы |
|работников культуры |
|и искусства были |
|направлены на |
|художественное |
|обслуживание фрониа |
|и тыла. Публицистика|
|– А. Толстой, |
|Леонов, Шолохов, |
|Фадеев, Симонов |
|(Молдая гвардия). |
|Поэты – |
|Твардовский(Василий |
|Теркин). Музыканты –|
|Прокофьев(увертюра |
|“1941 год”), |
|Шестакович(“7-я |
|симфония”) 1942 год |
|– первый |
|полнометражный фильм|
|“Машенька”. |
|62. содерж произв |
|иск и метод анализа.|
| |
|Последовательность и|
|содержание идейно – |
|художественого |
|анализа произведения|
|искусства. |
|Изучение литературы |
|об авторе времени |
|создания и самом |
|произведении |
|искусства. |
|Учет условий и |
|времени восприятия |
|произведения |
|искусства. |
|Раскрытие содержания|
|произведения |
|искусства |
|определение его. |
|Идеи, |
|замысла,темы,сюжета,|
| |
|Определение |
|качественных |
|формальных |
|особенностей |
|произведения |
|искусства. |
|Вид искусства, |
|жанр,форма,композици|
|я, художественные |
|средства создания |
|образа. |
|Оценка |
|имторико-художествен|
|ной ценномти |
|произведения |
|искусства. |
|Определение |
|воспитательного |
|значения |
|произведения |
|искусства. |

Билет 21
|48. Культура России |
|2 половины 19 в. |
|Обслуживает интересы|
|простых людей, а не |
|аристократии. |
|Формируется новая |
|прослойка – |
|интеллигенция. |
|Праотец эстетической|
|теории реализма – |
|Чернышевский. |
|Лит-ра: Тургенев, |
|Толстой «В. и М.», |
|«Анна Каренина», |
|Достоевский, |
|Гончаров «Обломов», |
|«обрыв».Псих. роман:|
|Достоевский «Братья |
|Карамазовы», «Бес», |
|«Подросток», |
|«Преступление и |
|наказание». Сатира: |
|Чехов, Короленко |
|«Дети подземелья», |
|Мамин-Сибиряк. |
|Композиторы: |
|Мусоргский, |
|Балакирев, Бородин, |
|Римский-Корсаков |
|(частые обращения к |
|сказкам). Чайковский|
|– истоки создания |
|балетной музыки |
|«Лебединое озеро», |
|«Щелкунчик».Рахманин|
|ов. Живопись: 1863г.|
|–бунт14-ти |
|художники-передвижни|
|ки: Крамской |
|«Незнакомка», |
|Мясоедов, Перов – |
|остросоциальные |
|картины- «Тройка», |
|«У последней |
|заставы», «Сельский |
|крестный ход на |
|пасху», Саврасов |
|«Грачи прилетели», |
|Шишкин – певец |
|русской природы – |
|«Утро в сосновом |
|бору», «Рожь», |
|Поленов «Московский |
|дворик», Айвазовский|
|«9 вал» . Репин |
|«Бурлаки на Волге», |
|«Мусоргский»;Суриков|
|– «Утро стрелецкой |
|казни»; Васнецов — |
|сказки – «Три |
|богатыря». Верещагин|
|– фаталист – |
|«Апофеоз войны». |
|Скульптура: |
|Апикушкин «Пушкин». |
|Наука: Попов-радио, |
|Радихин, Менделеев, |
|Бутлеров, Тимирязев,|
|Лодыгин, |
|Яблочков-лампочка, |
|Можайский-первый |
|самолет. |
|44. Становление R |
|централиз русск гос|
|. |
| |
|Значимые |
|исторические |
|события: абсолютизм,|
|монархия.Россия |
|приобретает свой |
|вес, важное место в |
|мире. Иван 3 и Иван |
|4 создали мощное |
|государство. К 15 в.|
|начинает |
|формироваться единая|
|культура. |
|Развивается в |
|литературе |
|публицистика |
|(рассказ о светской |
|жизни общества). |
|Формируется |
|дворянство, а |
|лите5ратура |
|отображает роль |
|этого класса в |
|жизни. Проводятся |
|различные |
|реформы.Яркие |
|произведения: |
|«сказание о князьях |
|Владимирских».Писате|
|ли-публицисты: Иван |
|Пересветов, |
|Ермолай-Еразм.Церков|
|ь обосновывает |
|необходимость |
|укрепления |
|централизованного |
|государства. |
|Проводится |
|канонизация местных |
|русских «святых». |
|Митрополит Макарий |
|«Четьи |
|Минеи»-церковный |
|труд в 10 томах, |
|живо описания |
|русских |
|святых.«Степенная |
|книга» – огромное |
|собрание пышных |
|биографий всех |
|предков Ивана |
|Грозного. Кодексом |
|морали и житейских |
|правил состоятельных|
|слое в общества |
|можно назвать |
|«Домострой». Он |
|проникнут идеей |
|смирения, |
|паодчинения властям,|
|а в семье – |
|повиновение |
|домовладыке. Начало |
|книгопечатания: 1564|
|г. в Москве вышла |
|роскошно оформленная|
|печатная книга |
|«Опостол». Активное |
|возрождение |
|зодчества.1475-1479 |
|гг. – Кафедральный |
|Успенский собор |
|(Аристотель |
|Феорованти) – |
|симбиоз 2 систем: |
|русское зодчество и |
|барокко. Роспись |
|собора: |
|Дионисий.Новый |
|архитектурный стиль |
|– шатровый (церковь |
|Вознесения в |
|Коломенском). |
|1554-61 г. Собор |
|Василия Блаженного |
|(Барма, Постник), |
|Покровский собор в |
|честь взятия Казани |
|1552 г..1672 г. – |
|попытка создать |
|первый русский |
|театр. |

Билет 11
|10: Средневековое |
|представление о |
|культуре? |
| |
|Высшее достижение |
|культуры |
|средневековья |
|выражалось не только|
|в религиозной – |
|фанатической стороне|
|сознания, но и в |
|олицетворении в ней |
|творческой воли |
|человека, могущество|
|труда человеческого |
|общества. |
|5-16 века- длина |
|средневековья. |
|Огромную роль в |
|формировании этой |
|культуры сыграла |
|религия, феодально –|
|светская культура, |
|народная культура( |
|праздники, обычаи, |
|каноны). |
|Арки, готика, |
|музыка, архитектура,|
|театр- наиболее |
|сильный рассвет в |
|это время. |
|Музыка: «Охота на |
|оленя», «Эхо» и др. |
|Литература: Шекспир.|
| |
| |
|34 Развитые |
|капиталист отнош. |
|Классицизм. |
|Классицизм –на |
|основе реализма, в |
|основе рациональное |
|начало. |
|Сформировался в |
|последн. ј 18 века |
|во Франции. Декарт, |
|Корнель, Расин, |
|Мольер, Буало- |
|основатели |
|классицизма. |
|Принципы классиц. |
|Раелизовались в |
|различных видах |
|искусства. |
|Возродилось стр-во |
|треумфальных арок |
|(Треумфальная арка |
|на площади звезд в |
|Париже). В скуьпт. |
|Гладкие полированные|
|поверхности мрамора,|
|придают статуям |
|холодность. Жесты |
|героев сдержаны. В |
|живописи – сцены |
|античных времен. |

Билет 33
|65. Принципы |
|эстетического |
|воспитания |
| |
|Эстет-е воспит-е |
|нач-ся с правил-го |
|восприятия красоты в|
|окр-щей действ-ти, в|
|общ-ве, в жизни. |
|2 задачи: 1-я – |
|развивать эстет-е |
|способ-ти личности в|
|структуре ее |
|деят-ти; |
|2-я – формировать |
|эстетич-е ориентации|
|личности, спос-ть |
|воспринимать, |
|чувствовать, |
|переживать, |
|прививать вкус и |
|идеал человека. |
|3 этапа: 1-й – |
|опред-ние эстет-х |
|качеств; 2-й- |
|усвоение принципов |
|эстет-го воспитания,|
|т.е. правил по |
|которым |
|осуществляется этот |
|процесс; 3-й- |
|овладение средс-ми и|
|методами эстет-го |
|воспитания. |
|66. Кул-ная политика|
|гос-ва в ФАПСИ. |
| Вопросы развития |
|к-ры и ис-ва, |
|повышения их роли в |
|деле формирования |
|гармонично развитого|
|воина, укрепления |
|обороноспособности |
|занимант важное |
|место в кул-ной |
|политике России по |
|отношению к ФАПСИ. |
|К-ра выступает не |
|столько как |
|опред-ная сфера |
|общ-й жизни, сколько|
|как ее суть. |
|Факторы кул-ной |
|политики: 1) |
|Потреб-сть |
|построения гуманного|
|демократ. общ-ва; |
|2) Потреб-сть |
|реформирования общ-й|
|жизни в России; 3) |
|Потреб-сть |
|дальнейшего развития|
|и перестройки общ-го|
|сознания, возрож-я |
|общ. ценностей и |
|кул-но-истор-х |
|традиций |
| |

Билет 13
|36. Фовизм, |
|футуризм, |
|дадаизм-модерн 20в|
| |
|Фовизм- (от |
|итальянского: дикий,|
|хищный) |
|характеризуется |
|яркостью, часто |
|несопоставимостью |
|красок, предметы |
|часто окрашиваются |
|не в свои цвета. |
|Представители: Андре|
|Матис |
|картина“Танец”,”Вид |
|из окна в Танжере”, |
|Марке, Фламин, |
|Тирен. |
|Футуризм- (от |
|итальянского – |
|будущий) |
|авангардистское |
|течение, сложившееся|
|в италии. Отличается|
|тем, что |
|изображаемый предмет|
|стремились показать |
|динамичным. |
|Отрицание |
|традиционной |
|культуры. |
|Представители: Дж. |
|Северини “Бронепоезд|
|в действии”, |
|Боччони, Лентулов |
|“Небесный |
|свод”,Джакомо Балло |
|”Собачонка на |
|цепочке” |
|Дадаизм- (от фр. |
|dada- лошадка). |
|Возникло |
|одновременно в |
|1915-16 гг. в |
|Нью-Йорке и |
|Швейцарии. Назвние |
|дано лидером течения|
|румынским поэтом |
|Тцарой. Дадаисты |
|изображали то, что в|
|данный момент |
|взбредет им в |
|голову, что часто |
|выглядело, как |
|“каракули младенца“.|
|В 1922 г. дадаизм |
|влился в сюрреализм.|
| |
|Представители: |
|художник Дюшан, |
|Пикабия ”Дитя |
|карбюратора” |
|31 К и исск нового |
|времени. |
|Культура – разум. |
|Цель – сделать |
|человека счастливым,|
|Зигмунд Фрейд – |
|культ как средство |
|для |
|совершенствования |
|чел (человек в услов|
|западной культ имеет|
|неустойчивую |
|психику, |
|сознание:разрывается|
|:нормы К и |
|собственные желания |
|) Кант, Гегель,- , |
|как перманентный |
|процесс развития |
|общества(К-область |
|духовн свободы чел) |
|,Жан Жак Руссо- как |
|оружие закобаления |
|чел(превращение его |
|в оружие чуждых челу|
|сил.ущерб-сущ. |
|частная собственость|
|). |

Билет 24
|46. Золотой век. |
|Росс культура 2 |
|половины 18 |
| |
|Культура пронизана |
|идеями |
|гражданственности, |
|патриотическим |
|пафосом, чувством |
|общественного долга.|
|Классицизм |
|(ранний1760-70 г., |
|зрелый1780-1800 г., |
|поздний до |
|30-х)-использование |
|античных канонов. |
|Русскому классицизму|
|присущи: идеи |
|служения обществу, |
|причастности |
|личности к судьбе |
|родины, стремление к|
|простоте, логической|
|упорядоченности, |
|приверженность к |
|анатомической |
|правильности тела. |
|Одновременно с ним |
|развивались и |
|формировались |
|сентиментализм и |
|романтизм. Лит-ра: |
|Радищев «Путешествие|
|из Петербурга в |
|Москву», Державин- |
|родоначальник |
|реализма – оды, |
|Сумароков, |
|Ломоносов, |
|Тредиаковский. |
|Появление реалистов.|
|Херасков, Копнист- |
|против |
|крепостничества, |
|аристокр. системы. |
|Фонвизин |
|«Недоросль», |
|«Бригадир». Театр: |
|1756г.-подписан указ|
|об образовании |
|русского нац. театра|
|(директор |
|Саморуков).Актеры: |
|Дмитриевский, |
|Шумский, |
|Троепольский, |
|Жемчугова. |
|Живопись:1757г.-акад|
|емия художеств. |
|Персонаж- живой |
|мыслящий человек. |
|Новые жанры: |
|исторический |
|(Лосенко «Владимир |
|перед Арагнедой»), |
|пейзажи (Алексеев, |
|С. Щедрин), бытовой,|
|натюрморт. Знамен: |
|портретисты: Рокотов|
|– главное: |
|эмоциональное |
|состояние человека; |
|Левицкий, |
|Боровиковский. |
|Скульптура: Шубин, |
|Ф. Щедрин, Гордеев, |
|Козловский «Самсон |
|раздирающий пасть |
|льва», Фольконе |
|«памятник Петру1». |
|Арх-ра: классицизм: |
|Баженов (дом |
|Пашкова), Казаков |
|(здание сената в |
|Кремле). Наука: |
|Географическое |
|исследование страны |
|– Беринг, Лодыгин, |
|Капустин. |
|56. Охрана памятн |
|исто . Всеросс. |
|Общ-во |
| |
|Разграничение |
|понятий |
|“преемственности” и |
|”наследования”(I- |
|общефилософское, |
|значимо для всех |
|сфер жизнед-ти |
|общ-ва, II- |
|осознанные действия,|
|направленные на |
|критическую оценку |
|оставшихся |
|культурных |
|ценностей). Культ. |
|наследие – совок-сть|
|связей, отношений и |
|рез-тов деят-ти ч-ва|
|на протяжении всех |
|историч. эпох, |
|подлеж-их критич. |
|оценке, развитию и |
|использ-ю. Всерос. |
|Общ. Охр. Пам. И и К|
|основано в 1966г. |
|Задачи: 1- вовлек-ет|
|в свои ряды |
|предприятия, |
|учреждения и т.д. 2-|
|координирует общ-ную|
|деят-сть в обл-ти |
|охраны пам-ков |
|истор. и культ-ры. |
|3- экспертирует |
|проектную |
|документацию: |
|ген.планы, |
|застройки, проекты |
|охр. Памятников. 4- |
|конролир-ет пр-во |
|восстанов-ых работ. |
| |

Билет 29
|51. Становление сов.|
|к-ры(1917-1941) |
|Начало – ряд |
|мероприятий |
|(формирование нового|
|типа мышления): |
|декреты Сов. Власти |
|(все культурные |
|ценности — |
|общенародная |
|собственность) В.И. |
|Ленин:”Искусство |
|принадлежит народу… |
|Оно должно быть |
|понятно и любимо |
|им”. Декрет СНК “О |
|памятниках |
|республики(воздвигат|
|ь памятники |
|выдающимся людям |
|революции)”-12 |
|апреля 1918 и др. |
|Соцалистический |
|реализм. |
|Идеологизация |
|культуры. В 20-е |
|годы — Маяковский, |
|театр — Мейерхольд, |
|кинематограф — |
|Эйзенштенейн. |
|Политический плакат |
|(Моор”Ты записался |
|добровольцем”, |
|Дени”На могиле |
|контрреволяции”). В |
|30-е годы –расцвета |
|сов. искусства – |
|соц-кий реализм. |
|Худ. – Кустодиев |
|”Большевик”, Греков.|
|Портретисты – |
|Кончаловский, |
|Дейнека. Скульпторы |
|– Андреев, |
|Шадр”Булыжник – |
|оружие |
|пролетариата”, |
|Мухина “Рабочий и |
|колхозница”. |
|Архитекторы – Щусев |
|(Мавзолей Ленина), |
|братья Веснины |
|(Днепровская ГЭС). |
|20-30-е годы – |
|строительство |
|Московского |
|метрополитена. |
|Литераторы |
|–Серафимович,Фадеев,|
|Шолохов, Островский.|
|Поэты – Маяковский, |
|Блок, Есенин. |
|Музыканты – |
|Глазунов, Игумнов. |
|Наиболее характерные|
|черты культуры в |
|первые годы |
|существования сов. |
|Власти – народность,|
|гуманизм, |
|патриотизм, верность|
|большевистской |
|идеологии, высокая |
|идейность. |

61.культура офицера пути ее повышения. | |
В системе подготовки офиицерских кадров инженеров спеуиалистов связиважное и место сегодня занимает эстетическое воспитание. ккаждый военнослужащий не только вооруженный защитник отечества военный спеуиалист но и гражданин. В процессе воспитания вырабатывается ориентауия личгности в мире эстетических ценностей в соответствии с представлениями об их хорактере сложившимимся в донном конкретнои обществе а текже происходит приобщение к этим ценностям.Эстетическое воспитание обладает двумя основными функкциями: форимирование её творческих способностец. Эти функции и определяют место жстетического воспаитиания в общественной жизни. Красота является одним из регуляторов человеяеских взаимоотношений: благодаря красоте люди интуитивно тянуис к добру ещё до тоого как и дея добра будиъет осмысленно воспригята их моральным состаянием. Процесмс и система эстетияеского воспитания воинов представляет собой совокцпностьпринуипов иметодов средств и способов решающих задачи.
Таким образом эстетическое воспитание в подразделениях ФПСИстроится на использовании общих закономерностей формирования всестороннеразвитой личности военнослужищего.

| |

Билет 5
|28. К |
|раннехристиан пер . |
|Романский Стиль. |
| |
|Низкий уровень |
|пороизвод. сил, |
|натур. хоз-во, |
|феодраздробленность.|
|313г Константин – |
|христианство гос. |
|религия. Иску-во не |
|подражает природе, |
|появление бестелесых|
|фигур. «Рома»- Рим. |
|Замок – центр всей |
|культ. жизни. |
|Зодчество. Появление|
|Базалики, здания |
|формы креста. |
|Германия центр. |
|Церковь св. Марка в |
|Венеции, пизанский |
|собор, церковь Сан |
|Миньяно дель Монте |
|во Флоренции. |
|5 худ. к-ра |
|( |
|искусство)–совокупно|
|сть худ.ценностей |
|области хк: |
|-дух-худ(жив,скульп,|
|граф); |
|мат-худ(дпк,дизайн);|
|теоретическая(науки |
|об искусстве,к-ре: |
|эстетика,исквед,арх|
|,этн) напр.разв.: |
|-созд хценн,распр |
|хк,освоение хк |
| |

Билет 12
|30 Эпоха |
|Возрождения. |
|Ренесанс. |
|New этап в культуре.|
|Заложены основы |
|соврем. науки |
|естествознания, |
|литературы. Впервые |
|сложилась реалистич |
|система. Культ |
|возрожд изучают на |
|основе понятий |
|ренесанс и |
|просвещение. |
|Возрождение – |
|явление общества |
|вступившего в полосу|
|перемен, основа – |
|переход от |
|феодализма к |
|капитализму. |
|14,15-17 века. |
|Ренесанс в Европе – |
|эпоха позднего |
|возрождения. В |
|основе – принцип |
|гуманности, |
|утверждение |
|достоинства и |
|красоты реального |
|чел , разума, воли, |
|творческих сил. |
|Связь с культ |
|античности. |
|Микельанжело – |
|скульптор(Собор |
|святого Петра в |
|Риме), Леонардо де |
|Винчи(ученый,худ,ску|
|льпт), Микеланджело,|
|Рафаэль(Сикстинская |
|Мадонна), Шекспир |
|35 Импрессионизм, |
|постимпресс. |
|Импрессионизм – |
|передача впечатлений|
|от окружающей |
|природы. Уход от |
|реалистического |
|искуства к |
|символизму. |
|Обобщение, упрощение|
|форм света. Цель – |
|удовольствие от |
|наблюдения, нет |
|жизненного смысла. |
|Растворение формы в |
|цвете. Эдуард Мане –|
|картины без главн. |
|героев (обрезанные |
|фигуры), Агюст Роден|
|– пластика (мрамор –|
|текучие формы). |
|Постимпрессионизм – |
|смещение |
|импрессионизма к |
|оциальному |
|напряжению, смелое |
|применение цветов. |
|Ван Гог, Поль Сизан |
|– «нервные мазки», |
|«подсолнухи» |
|«автопортрет», Поль|
|Гоген – спокоствие, |
|уравновешенность. |

Билет 20
|20. Марксистская |
|теория к-ры |
| |
|Материальные |
|принципы, Маркс |
|разработал |
|формационный подход.|
|К-ра – продукт |
|деятельности. Смена |
|к- ных типов из-за |
|нарушения в системе,|
|если человек |
|перестаёт быть целью|
|деятельности для др.|
|человека. |
|43. К Руси |
|татаро-монгольского |
|нашествия. |
| |
|Монголо-татарское |
|иго сыграло огромную|
|роль на развитие |
|культуры. |
|Междоусобица, |
|раздробленность |
|мешали развитию |
|государства. |
|Вследствие этого |
|остановился процесс |
|развития к., |
|приведший к |
|культурному |
|застою.Лит-ра : |
|основная тема |
|освобождение |
|русского народа: |
|«слово о погибели |
|русской земли», |
|«повесть о разорении|
|Рязани |
|Батыем».Появляется |
|новый жанр – житие |
|(повествовательное |
|сочинение о жизни |
|святого). В основе –|
|литература монахов и|
|церкви. «житие |
|Александра Невского»|
|– 13 в. характерная |
|особенность – |
|уделение особого |
|внимания |
|государственным |
|интересам. Новый |
|жанр – былины. Циклы|
|былин: Киевский |
|(идея освобождения |
|русского народа), |
|Новгородский. |
|Поэтические |
|произведения : |
|«Задонщина» — 1380 |
|г. (прославляет |
|победу над |
|монголами).Медленнее|
|всего возрождалось |
|на Руси каменное |
|зодчество. Только в |
|1292 г. около |
|Новгорода строится |
|первое со времен |
|Батыева нашествия |
|каменная церковь |
|Николы на Липне. |
|1366 г. началось |
|строительство |
|каменного |
|Московского |
|Кремля.Фреска: |
|Феофан Грек |
|«вседержитель» |
|церковь Спаса на |
|Ильине в Новгороде |
|1378 г. |
| |

Билет 2
2.Культура как соц. Явл. Общ. | |. процессы исследуются в главных сферах деят. ч-ка: матер, соц.(полит) и дух.(наука, иск-во, лит-ра, рел)
150-200 определений(технол, деятельностные, ценностные) !подходы, опирающиеся на материалистическое и идеал. Миропонимание(И.Кант, Гегель,
А.Вебер) к-ра(лат.-совершенствование)-совок. мат. и дух. ценностей, накопленных общ., характеризующихся определенным уровнем их совершенства, а также распространение их в общ. на различных ступенях его развития
| |25. Культура Междуречия, Др. Египта. | |
Междуречье(Тигр и Ефрат)VIв до н.э. памятники: клинопись (Шумерская),город
Урарту, Вавилон. Башня (во славу бога Мардука)
Барельеф (для изображ. Царей), наука(звездочёты).
К-ра – каноничная( бог Ра), статичная, консервативная. 42 династии фараонов. Вера в загроб. Жизнь. Памятники- пирамиды, фрески, клинопись
(иероглифы), храмовая архитектура (храм Амон-Ра в Карнаке, храм Рамсеса II в Абу-Симбеле) медицина (бальзомирование).
| |

Билет 1
1. культорология | |.–наука, предмет к-рой — различные стороны развития общества: мат., соц., полит., худ. К. ,как наука изучает наиболее общие закономерности разв. к-ры принципы ее функционирования, связь различных культур. Курс К. всесторонне рассматривает и изучает феномен к-ры в философско-историческом и социально-культурологических аспектах.
Содержание курса К. –1К. как наука: школы, направления, теории; 2 история мировой к-ры; 3 история отечественной к-ры(1др.рус,2Рос16в,3Рос19в,4соврем к-ра); 4 охрана и использование культурного наследия нашего отечества
| |24 Первоб К. Усл её формирования. | |
40 тыс. лет до н.э. завершилась биологич революция чел-ка. К-ра первобыт чел-ка: — слитность мат и духов. Влияний на чел-ка; — синкритичность
(примитивность); — имперсональность (безимянность). Периоды: каменн. век(палеолит, мезолит, неолит ) медный (энеолит), бронзовый и железный. Первичные (палка…) и вторич(произведён. с помощью первич) орудия труда. Дух. к-ра: язык, фитишизм (вера в сверхъестественн. Предметов), мифичность. Раскопки: пещера
Ла-Форси (Франция), Ласко (Испания)- настен. живопись.
Эпоха матриорхата ( женские статуэтки). Архитектура – Менгиры (верт. каменн. глыбы, место поклонения),кромлехи, дольмены. Муз. Инструмент – барабан. Ритуал. танцы – прообразы хореографии.
| |
Билет 3
3 Закономерности развития к-ры: | |1общесоциологические (-зависимость типов к-ры от способа производства; -зависимость к-ры от коренных интересов и соц. страт и групп; -преемственность; -расширение масштабов деятельности ч-ка), 2специфические( -стремление от родоплеменной к нац. к общечеловеч.;
-усиление ее влияния на другие сферы деят. ч-ка; -возрастание взаимопроникновения и вз.завис. разл. сторон к-ры)

| |27.Античная культура. | |
Характеризует: гармония, соразмерность, пропорционал, гуманность, демократич. Полис- город. Периоды: гомеровский (9-8 в) (сельс. община, мифы(бог — Зевс)), архаический (600-480г) (Олим. Игры. Соединение коллективизма и состязательности (агон)), классицизм (480-323) (полисы, народ. собрание), эллинизм (323 до н.э. – 2 н.э.) (гос-во Эллада расцет всего). Пифогор( число в основе всего), Аристотель (логика), Сократ
(красота в гармонии). Мирон «Дискобол» 450 г до н.э. Живопись: Вазопись, фрески, Музыка: хоры, литафоры, арфы., театры, Поэты: Эсхил, Софокл,
Аристофан, Литература: Гомер «Иллиада», «Одисея». Памятники: храм
Посейдона, Зевса в Олимпии, храм Парфенон, статуя Венеры Скопаса.
| |
Билет 7
7 Стиль и жанр | |стиль-структурное единство обр.системы и приемов худ. выражения, порождаемые живой практикой разв. арх театра муз жанр
-подразделение каждого вида иск-ва на более мелкие сост части, обусл. многообразием конкретных возможностей худ. освоения действительности(лит- роман повесть поэма; изобрисск-портрет натюр пейзаж)(жанр:поджанры)(скульптура Фальконе Медвсад-ист+портрет жанры)
| |12: Культура эпохи Возрождения? | | Культура Возрождения явилась большим шагом от символического, условного, теологического понимания мира средневековья к гуманному взгляду на мир. Ученые, творцы 14-16 веков, открыли красоту человека и окружающего мира. Живой интерес к личности, природе, переживаниям, мыслям и поступкам человека породил в культуре эпохи
Возрождения яркий и сложный образ человека, человека – деятеля, мыслителя, героя.

Петрарк, Боккачо – становители культуры Возрождения.
Микельанджело, Беато Анжелико, Пауло Учелло, Веррокио- величайшие художники эпохи.+Леонардо Да Винчи, Тициан, Рафаэль

Картины: «Примавера», «Рождение Венеры», «Мона Лиза», фреска «Тайная вечеря», «Сикстинская мадонна», «Диана и Актиан», собор Святого Петра- памятники эпохи. | |

Билет 10
10 Роль античности в формир знаний о К | |

Античность- наивысшее достижение в мировой цивилизации. Гармония, соразмерность, классические пропорции- поражает нас в античном искусстве.
Поэмы Гомера, театр, мимы – вот проявления античной культуры.
Античная культура сыграла важную роль в развитии мировой культуры.
Замечательные и прекраснейшие памятники культуры оказывали влияние на культуру всех народов. | |33 Рококо. | |Богатсво- внутрь,прячется(архитектура).гл.тема- любовь. Дворец САН-СУСИв Постдаме.
Живопись-пастушшевские сюжеты (арстократия переодетая в пастухов). Хогард
«модный брак»(пороки обычного общества). Лит-ра Мольер «тартюф или обманщик», направления – реализм, классицизм, лит-ра барокко(настроение писсисмизма и отчаяния). Движение просвещения решение соц.проблем (прогресс возможен через просвещение людей, освобождение от религиозных предрассудков. Вера в разум). Вальтер, Руссо, Гете. Музыка- церковный и светский характер (чел.чувства, прогрессивн.идеи нового разума.). Появилась опера. Бах – мир чел.мыслей, страданий, чувств. Оркестры при дворах. Из музыки светской – в симфонию. Моцарт – «Дон Жуан», Бетховен- « лунная соната», Верди- «Риголетто». | |
Билет 14
14 Просв ороли К в общ прогр Гердера Руссо | |.
Руссо(несоответствие между социокультурной реальностью и ее идеальными регуляторами) и Гердер(рассматривал культуру в теспой связи ее с эпохой, жизнью народа, мифологией и религией) считали, что культура проявляется в разумности общественных порядков и политических учреждений, а измеряется достижениями в области науки и искусства. По их мнению, цель культуры и высшее назначение разума совпадают – сделать людей счастливыми.
Другие деятели, занимавшиеся данной проблемой: Монтескье, Вико, Гегель,
Шлегель, Лессинг, Винкельман, Спенсер. | |37.Филос абстрак , кубизма, сюрреализма | |.
Абстракционизм. Возник в 1913 г. Основатели: Кандинский, Малевич.
Лозунг:”Искусство ради искусства. ”Делится на два течения:1.Ташизм
(Кандинский, Хане Хартунг, Пьер Сулаж) спонтанное, иррациональная игра цветовых пятен; 2.Супрематизм (Малевич) видимость математических выверенных, рационально-геометрических построений.
Задачи живописи сводились к исследованию возможных комбинаций первичных элементов — линии, цвета и формы.
Кубизм. Возникло в 1907 г. с картиной Пикассо “Авиньонские девицы ”
.Представители: Пикассо”Герника”, ”Фермерша”,“Портрет Воллара”.
Брак, Дюшан, Лежье, Кончаловский ”Агва”
Считали, что весь мир состоит из геометрических фигур
Сюрреализм. Искусство сверхреально, нет никакого порядка и разумного смысла, все подчинено случайности.Фантастически уродливое переплетение человеческих тел, предметов.Все в необычной форме. За пределами реализма.
Представители: Сальвадор Дали ”Пылающие жирафы”,”Предчувствие гражданской войны” , Миро, Танги, Арп, Эрнст, Массон, Шагал.
| |

Билет 15
15. Понятие и сущ-сть в нем. класс. теории | |Кант(дуалист т.е. за материалистов и идеалистов): к-ра область духовной свободы ч-ка, как гений человека ( озарение), всё сводится к божеств началу. Прекрасное – субъективно. Цель к-ры: моральное господство человека над самим собой.
Гегель: к-ра –абсолютная идея, имеет божественное начало.
Законы диалектика Гегеля: — з-н единства и борьбы противоположностей; — переход кол-ва в качество; — з-н отрицания отрицания. Существ. 3 формы искусства: символическая, классическая, романтическая.
| |38. Поп- арт. Оп- арт. Кин исск | |Поп- арт.(от сокращенного англ.
Popular art-общедоступное искусство).Возникло в 50-е-60-е г в США. Цель: сделать искусство доступным и понятным широким слоям населения, т.е. популярным, изображая повседневны предметы обихода.
Представители: Роберт Раушенберг”Унитаз”,Энди Уорхол, Джордж Сигл.
Оп – арт. (Оптическое искусство) Возник в 1956 г. Исследование различных оптических эффектов, приборы из линз, вращающиеся механизмы, зеркала и направленный на них свет.
Представители: Виктор Вазерелли.
Кинетическое искусство. Создание произведений искусства возможностями движения реальных конструкций, машин, иллюзорных изображений, оптических эффектов, создаваемых с помощью кинематографа, телевидения и т.д.
Представители: Гюнтер Юнкер, Жан Тенгели”Палуба №3”, “В знак уважению Нью-
Йорку.” | |
Билет 28
60.Культура подчиненых . формы методы | |
Формирование высоко ваенно-техгническкой культ у личного состава войск и подразделений ФАПСИ обусловлено рядоим причин: все более возрастающеи уровнем сложности оружия и боевой технике и телекомуникативных систем связи усложнившимися способаими боевого примпенения оружия военно техники связи . превращением армии войск ФАПСИ в сложную ссистему яеловек- военная техника
.
Эстическая культ оказывает положительгное воздействие на выполнение воинамим своего гражданского долга. Осваивая и преобразуя ми р по законам ккрасоты человек через гнеодуухотворённые предметы- каимень дерево глину бронзу выражал свое творчческое отношениие к воплощал свою фантазию представление окрасоте . определяется эстетичевская культ как совокупность эстетичяески значитых ценностей способов имх создания распространения и передачи из поколения в поколение.
| |50.Мн теч. и напр. отеч. К нач XX в. Декаденс. | |
Реалистическое направление (предложил Горький “Жизнь Клима Самгина”,
Толстой Л.Н, Чехов А.П.).Художники-передвижники – Репин, Маковский,
Суриков. Традиции переняли худ-ки – Архипов, Коровин, Касаткин.
Модерн. теч-я: декадентское ( Минский, З. Гиппиус), символическое (Блок, худ. Врубель), футуристическое молодой Маяковский). Декаденты и символисты
— лозунг “Искусство ради искусства”. Футуризм — “освобождение” культуры и искусства от идейности, от связи с общественными запросами. В музыке, театре и изобразит. искусстве: деят-ть МХТ (основатель — Станиславский ),
Немерович-Данченко. Римский-Корсаков – “Садко”. Шаляпин – артист и певец.
Скрябин – поэма “Прометей”.
В конце 90-х гг. — новое худ-ное общество “Мир искусства” с Бенуа и
Дягилевым. Ядро – Сомов, Бакет. Проповедовали т.н. “чистое искусство”.
Формируется новый стиль – МОДЕРН (свободная, причудливая планировка, усложненный фасад, сочетание прямых и округлых линий). неоклассицизм
Ульрамодернизм: “Ослиный хвост”, ”Бубновый валет” (Кон, Машков), “Голубая роза”(Кузнецов, Сарьян)-упрощение форм, сочность красок, оптимизм. | |

Билет 31
53. Современ. отеч. к-ра, памятники | | Характер — универсальность, многонациональность. Принципы – новые профессиональные поиски, идейно образная наполненность, динамичность худ. языка. 60-70-е года – “оттепель”.
70-е годы – “диссиденство” (Солженицин, Ахматова, Сахаров). Кино – “Война и
Мир”, ”Они сражались за родину ”, ”Вечный зов” (Бондарчук, Шукшин,
Смактуновский). Музыка – Шотакович (11-я, 12-я симфонии), Хачатурян,
Растропович, Высотский, “Машина времени”, ”Кино”. Худ-ки-“семидесятники” –
Назаренко, Ситников. Худ-ки-эмигранты – Шемякин, Кудряшов – принципы русского конструктивизма. | |63. Бат ис. Образ воин-защитн Родины | |Отеч- ная к-ра раскрывала типичные черты рус. бойца, величие его духа, несокрушимость.Он показывал независ-ть,силу рус. народа.
Литература: Твардовский “Василий Теркин”, Б. Полевой “Повесть о настоящем человеке”, А. Фадеев “Молодая гвардия”.
Художники: Неменский – “ Мать”, Дейнека, Герасимов, Корин — “Александр
Невский”
Музыка: Прокофьев – опера ”Война и мир”,Шостакович – 7-я симфония | |

Дипломная работа: Вводный курс в PHP

ФЕДЕРАЛЬНОЕ АГЕНТСТВО ПО ОБРАЗОВАНИЮ РФ

Сибирский институт права экономики и управления

Факультет: Компьютерных технологии и информационных систем

Специальность «прикладная информатика в экономике»

ДОКЛАД

По дисциплине «Мировые информационные ресурсы»

Тема: «Вводный курс в PHP»

Выполнил:

Студент ПИ-04

Проверил:

Ангарск 2008 г

Переменные

В РНР переменные начинаются со знака доллара ($). За этим знаком может следовать любое количество буквенно-цифровых символов и символов подчеркивания, но первый символ не может быть цифрой. Следует также помнить, что имена переменных в РНР чувствительны к регистру, в отличие от ключевых слов.

При объявлении переменных в РНР не требуется явно указывать тип переменной, при этом одна и та же переменная может иметь на протяжении программы разные типы. Переменная инициализируется в момент присваивания ей значения и существует до тех пор, пока выполняется программа. Т.е., в случае web-страницы это означает, что до тех пор, пока не завершен запрос.

После того, как запрос клиента проанализирован веб-сервером и передан РНР машине, последняя устанавливает ряд переменных, которые содержат данные, относящиеся к запросу и доступны все время его выполнения. Сначала РНР берет переменные окружения Вашей системы и создает переменные с теми же именами и значениями в окружении сценария РНР для того чтобы сценариям, расположенным на сервере были доступны особенности системы клиента. Эти переменные помещаются в ассоциативный массив $HTTP_ENV_VARS

Естественно, что переменные массива $HTTP_ENV_VARS являются системно зависимыми (поскольку это фактически переменные окружения). Посмотреть значения переменных окружения для Вашей машины Вы можете при помощи команды env (Unix) или set (Windows).

Затем РНР создает группу GET-переменных, которые создаются при анализе строки запроса. Строка запроса хранится в переменной $QUERY_STRING и представляет собой информацию, следующую за символом «? » в запрошенном URL. РНР разбивает строку запроса по символам & на отдельные элементы, а затем ищет в каждом из этих элементов знак «=». Если знак «=» найден, то создается переменная с именем из символов, стоящих слева от знака равенства. Рассмотрим следующую форму:

<form action = «http: // localhost/PHP/test. php» method=»get»>

HDD: <input type=»text» name=»HDD»/><br>

CDROM: <input type=»text» name=»CDROM»/><br>

<input type=»submit»/>

Конец формы

Если Вы в этой форме в строке HDD наберете, к примеру, «Maxtor», а в строке CDROM «Nec», то она сгенерирует следующую форму запроса:

http: // localhost/PHP/test. php? HDD=Maxtor&CDROM=Nec

В нашем случае РНР создаст следующие переменные: $HDD = «Maxtor» и $CDROM = «Nec».

Вы можете работать с этими переменными из Вашего скрипта (у нас – test. php) как с обычными переменными. В нашем случае они просто выводятся на экран:

<?

echo(«<p>HDD is $HDD</p>»);

echo(«<p>CDROM is $CDROM</p>»);

? >

Если запрос страницы выполняется при помощи метода POST, то появляется группа POST-переменных, которые интерпретируются также и помещаются в массив $HTTP_POST_VARS.

PHP предоставляет определенную гибкость в отношении типов переменных, т.е. с одной и той же переменной на протяжении программы можно работать и как со строкой, и как с числом. Однако, несмотря на это в РНР существуют набор основных типов данных, которые могут явно указываться при работе с переменными:

integer;

string;

boolean;

double;

array;

object;

Есть функция gettype(), возвращающая тип, который РНР назначил переменной:

<?

$var = «5»;

$var1 = 5;

echo(gettype($var));

echo «<br>»;

echo(gettype($var1));

? >

В первом случае РНР вернет string, во втором integer. Существует также функция settype(), которая явно устанавливает тип:

<?

$var = «5»;

echo(gettype($var)); settype($var, integer);

echo «<br>»; echo(gettype($var));

? >

Выполнение этого фрагмента кода приведет к такому же результату, как и предыдущего. Кроме функции settype() преобразование типов в РНР можно осуществлять при помощи операторов преобразования типов. Преобразование типов осуществляется путем указания перед переменной ее нового типа, взятого в скобки: $var = (int) $var; Соответственно, выполнение следующего кода приведет к тому, что РНР вернет integer:

<?

$var = «5»; // тип string

$var = (int) $var; // преобразуем в int

echo(gettype($var));

? >

Передача переменных в php

Очень часто возникает потребность передачи переменных скрипту на php. Для этого существует 2 метода GET и POST рассмотрим на примере — заполнение какой-либо формы, например формы с логином и паролем.

Итак, прежде всего, давайте определимся с формой. Например, ее html код может выглядеть следующий образом:

<form method=»post» action=»login. php»>

Логин: <br><input type=»edit» name=»login»><br>

Пароль: <br><input type=»password» name=»pas»><br>

<input type=»submit» value=»Ok»>

</form>

Результат компиляции данного html кода будет примерно следующим: (см рис 1)

Рис.1

Рассмотрим открывающий тэг Form. В нашем случае он содержит два параметра:

method=»post» action=»login. php» Action указывает, на какой именно документ должна воздействовать форма (в нашем случае на login. php — ему и будут передаваться переменные). Параметр method указывает метод передачи переменных. В данном случае метода: post.

Метод GET аналогичен. Принцип их отличия лишь в одном — в методе передачи переменных. Если вы будите использовать метод get, переменные и их значения будут передаваться прямо в адресной строке, в нашем случае это будет строка вида:

login. php? login=введенное значение логина&pas=введенное значение пароля

В общем виде, такой метод передает переменные и их содержание по следующему синтаксису:

[адрес сайта] [имя скрипта] ? ([переменная 1] = [значение переменной 1]) &([переменная 2] = [значение переменной 2])… &([переменная N] = [значение переменной N])

Например, если ввести в нашу форму логин User и пароль 12345 и нажать на кнопку Ok, то откроется страница с адресом:

[адрес сайта, где размещен скрипт] login. php? login=User&pas=12345 Метод post передает все данные в заголовках — специальных областях сетевых пакетов. Данный метод характеризуется полной прозрачностью для пользователя — он даже может и не заметить, что что-то передается от скрипта к скрипту. Чтобы принять на php переданные переменные, не смотря на то, что этого иногда можно и не делать, все же лучше всего непосредственно указывать, откуда нужно брать их значение. А данные значения берутся из соответствующих массивов — для метода get это массив $_GET, для post — $_POST.

Например, чтобы в скрипте login. php принять переменные, которые ему передает наша форма, нам нужно взять их значения из соответствующего массива:

<? php

$login=$_POST [‘login’] ; // логин

$pas= $_POST [‘pas’] ; // пароль

? >

Аналогично нужно поступать и когда используется метод get. Какой метод передачи переменных в php лучше выбрать? Все зависит от конкретных задач. Например, если это скрипт форума — нужно использовать метод post иначе get будет накладывать существенное ограничение — не забывайте, что он передает имена и значения переменных через адресную строку, максимальная длина которой ограничена 256 символами.

Если же вам нужно передавать какие-либо переменные для перехода от страницы к странице удобней использовать метод get — ведь передачу переменных в нем можно осуществить, просто указав соответствующим образом адрес скрипта (добавив к нему? ([переменная 1] = [значение переменной 1]) &([переменная 2] = [значение переменной 2])… &([переменная N] = [значение переменной N])).

Операторы языка PHP

Операторы цикла.

Операторы цикла задают многократное исполнение операторов в теле цикла. В PHP определены 4 разных оператора цикла:

1) Цикл с предусловием:

while(condition) {

statements;

} 2) Цикл с постусловием:

do{

statements;

} while(condition);

3) Итерационный цикл:

for(expression1; expression2; expression3) {

statements;

}

3) Итерационный цикл foreach:

foreach (array as [$key =>] $value)

{

statements;

}

Операторы выбора/ if… else

К операторам выбора относят: условный оператор (if… else) и переключатель (switch). Синтаксис условного оператора: if(condition) statement 1 else statement 2

Условие condition может быть любым выражением. Если оно истинно, то выполняется оператор statement 1. В противном случае выполняется оператор statement 2. Допустима сокращенная форма записи условного оператора, в которой отсутствуют else и оператор statement 2.

В свою очередь, операторы statement 1 и statement 2 могут быть условными, что позволяет организовывать цепочки проверок любой глубины вложенности. И в этих цепочках каждый условный оператор может быть как полным, так и сокращенным. В связи с этим возможны ошибки неоднозначного сопоставления if и else.

Синтаксис языка предполагает, что при вложенных условных операторах каждое else соответствует ближайшему if. В качестве такого ошибочного примера можно привести следующую конструкцию [Подбельский В.В. Язык С++. М.: Финансы и статистика, 2001]:

<?

$x = 1; $y = 1;

if($x == 1)

if($y == 1) echo(«x=1 and y=1»);

else echo(«x! =1»);

? >

При х равном 1 и у равном 1 совершенно справедливо печатается фраза «х = 1 and у = 1». Однако фраза «х! =1» может быть напечатана при х равном 1 и при у не равном 1, так как else соответствует ближайшему if. Условный внешний оператор, где проверяется $x == 1, является сокращенным и в качестве statement 1 включает полный условный оператор, где проверяется условие $у == 1.Т. е. проверка этого условия выполняется только при х равном 1. Простым правильным решением этой задачи является применение фигурных скобок, т.е. построение составного оператора, т.е. нам нужно фигурными скобками ограничить область действия условного внутреннего оператора, сделав его неполным. Тем самым внешний оператор превращается в полное условие:

<?

$x = 1; $y = 1;

if($x==1) {

if($y==1) echo(«x=1 and y=1»);

}else echo(«x! =1»);

? >

Заметим, что проверка дополнительных условий возможна при помощи оператора elseif. Оператор if может включать сколько угодно блоков elseif, но else в каждом if может быть только один. Как правило, в конструкциях if…elseif…else оператор else определяет, что нужно делать, если никакие другие условия не являются true. Однако, вообще говоря, использование оператора elseif довольно сильно ухудшает читабельность кода, и лучше в этом случае пользоваться переключателем (switch).

РНР предоставляет также возможность альтернативного синтаксиса условного оператора – без фигурных скобок, а с применением оператора endif. В следующем примере первая таблица помещается на страницу, если только $_GET [‘HDD’] равно «Maxtor», а вторая — если «Seagate». Наличие оператора endif в этом случае обязательно, так как фигурная скобка, обозначающая конец блока if, отсутствует:

<?

if($_GET [‘HDD’] == «Maxtor»):

? >

<table>

<caption> Maxtor </caption>

</table>

<?

elseif($_GET [‘HDD’] == «Seagate»):

? >

<table><caption> Seagate </caption></table>

<?

endif;

? >

Результат выполнения скрипта:

рис.2 Форма запроса

Рис.3 Результат выполнения скрипта

Значение переменной $_GET [‘HDD’] передается формой test. html скрипту test. php. Код формы test. html:

<form action = «http: // localhost/PHP/test. php; » method=get>

HDD: <input type=»text» name=»HDD»/><br> <input type=»submit»/>

</form>

РНР также, как и С++, Java предоставляет возможность заменять блоки if…else условной операцией (в отличие от унарных и бинарных операций условная операция используется с тремя операндами). В изображении условной операции присутствуют два размещенных не подряд символа ‘? ’ и ‘: ’ и три операнда выражения: выражение_1? выражение_2: выражение_3

Первым вычисляется значение выражения_1. Если оно истинно (т.е. не равно нулю), то вычисляется значение выражения_2, которое и становится результатом. Если при вычислении значения выражения_1 получится ноль (ложь), то в качестве результата берется выражение_3. Классическим примером условной операции является выражение x < 0? –x: x;

Это выражение возвращает абсолютное значение переменой x.Т. е., к примеру, код

<?

if($_GET [‘HDD’] == «Maxtor») {

$_GET [‘CDROM’] = «Teac»;

}

else{ $_GET [‘CDROM’] = «Nec»;

}

? >

можно, используя условную операцию, заменить таким:

<? $_GET [‘CDROM’] = ($HDD == «Maxtor») ? «Teac»: «Nec»;? >

Реферат: Формы и методы организации PR-кампаний

Содержание

|ВВЕДЕНИЕ |2 |
|Глава 1. PR как функция управления. |5 |
| 1.1. Место и роль специалистов по связям с общественностью|5 |
| | |
|в организациях. | |
| 1.2. Основные составляющие PR-кампании. |7 |
|Глава II. Подготовка PR-кампании. |9 |
| 2.1 Определение проблемы. |9 |
| 2.2 Планирование и программирование. |22 |
|Глава III. Реализация и оценка PR-кампании. |28 |
| 3.1. Действия и коммуникации. |28 |
| 3.2. Оценка эффективности PR-кампании. |31 |
|ЗАКЛЮЧЕНИЕ |33 |
|БИБЛИОГРАФИЧЕСКИЙ СПИСОК |34 |

Введение.

Public relations представляет собой многогранную деятельность, которая объединяет множество направлений, приёмов и инструментов. Это и наука, имеющая свои непреложные законы, методологию, принципы, и одновременно искусство. Практика PR имеет целью достижение и поддержание взаимопонимания между какой-либо организацией и общественностью.

Во всём мире без поддержки PR-служб не обходится ни одна сколько-нибудь серьёзная коммерческая структура. Лидирующее место по объёмам обслуживания фирмами PR занимают рынки телекоммуникации, потребительских товаров, услуг, предоставляемых фирмами друг другу и т.д. Основной объём деятельности PR приходится на работу со СМИ (35%) и на корпоративные коммуникации (около
28%).

В России же о Public relations заговорили всерьёз лишь с того момента, когда начал формироваться рынок. Практика PR в России заметно отличается от западной, что объясняется спецификой рыночной ситуации в стране. Однако подавляющее большинство клиентов солидных PR-агентств — крупные зарубежные компании. Это объясняется тем обстоятельством, что многие из них уже приобрели печальный опыт проведения в России PR-акций по рекомендациям иностранных специалистов, которые пытаются применить в странах СНГ технологии, единые для всех цивилизованных стран Запада. Поскольку слишком часто эти технологии по непонятным для них причинам не приводят к желаемым результатам, зарубежные компании всё чаще прибегают к услугам чисто российских фирм, хорошо ориентирующихся в местных условиях. Специфика функционирования отечественного рынка определяет и специфику деятельности в сфере PR. Западный бизнес начинает это понимать.

Российский бизнес в своей массе ещё не пришёл как к пониманию сути
Public relations, так и к осознанию его важности для успешного маневрирования на рынке.

Во-первых, у нас PR в лучшем случае приравнивается к размещению в СМИ текстовой рекламы. По результатам опроса московских бизнесменов, около 80% не смогли ответить на вопрос, что такое Public relations.

Во-вторых, специфика российского бизнеса (определяемая, прежде всего национальным менталитетом) такова, что отечественные компании начинают осознавать необходимость налаживания связей с общественностью только тогда, когда они оказываются в кризисной ситуации.

В-третьих, на рынке действуют фирмы, предлагающие услуги PR, но не способные обеспечить их реализацию на профессиональном уровне, что снижает доверие и интерес к возможностям Public relations у молодого российского бизнеса.

Очевидно, что по мере развития российского рынка, приобретения им более цивилизованных черт многие проблемы, с которыми сталкиваются отечественные компании по связям с общественностью, уйдут в прошлое, а рынок PR начнёт функционировать по принятым в мире законам.

Всё это указывает на необходимость разработки сугубо российских методик
Public relations, в которых зарубежные технологии применялись бы в качестве основы и ориентира.

Цель моей работы — изучение PR-кампании как таковой, что подразумевает детальное рассмотрение задач PR-специалистов, методик, применяемых ими, а также этапов проведения самой кампании.

ГЛАВА I. PR как функция управления.

1.1. Место и роль специалистов по связям с общественностью в организациях.

Сегодня PR рассматривают как специализированную функцию управления, глубоко интегрированную в менеджмент компании и направленную на оптимизацию бизнеса.

Деятельность специалистов по связям с общественностью осуществляется в различных организационных формах. Это может быть внешнее консультирование той или иной фирмы, или специалист PR работает на постоянной основе в организации.

Специалист в области связей с общественностью – это управленец высокого уровня, чьим инструментарием является социально-психологический менеджмент.
Поэтому важен статус самого PR-отдела и его руководителя, ведь от этого зависит уровень их полномочий. Мировая практика связей с общественностью показывает, что наиболее рациональным и эффективным является положение ведущего PR-специалиста в непосредственном подчинении у первого лица компании.

К сожалению, при рассмотрении PR-подразделений российских компаний можно увидеть, что достаточно небольшая часть PR-специалистов (по крайней мере, в регионах) входит в группу принимающую решения, т.е. группу, обладающую реальной властью в организации. А это значит, что зачастую возможности PR как функции управления, остаются не полностью использованными или даже не реализованными совсем. Быть или не быть PR-специалисту членом группы управления, во многом зависит от роли PR в данной организации и привносимого им вклада. Если роль public relations считается или является второстепенной, то PR-специалист в лучшем случае имеет право давать советы и высказывать своё мнение по вопросам, связанным с генеральным направлением деятельности организации. А там, например, где PR рассматривается только лишь как коммуникационная составляющая деятельности организации, функции PR- специалиста становятся чисто техническими и исполнительскими и сводятся, как правило, к регулярной подготовке и распространению пресс-релизов, выпуску внутрикорпоративного издания, организации пресс-конференции и т.п.

Исходя из классической модели организации PR-деятельности на предприятии работа PR специалистов состоит из двух основных компонентов: с одной стороны – это разработка стратегии общественного аспекта деятельности, а с другой – ее реализация.

Кроме того, функции руководителя PR-службы, по мнению Фрэнка Джефкинса, могут быть следующие:

. поддержание правильного имиджа организации, ее политики, продуктов, услуг и персонала;

. отслеживание общественного мнения и доведения его до руководства;

. предложение помощи руководителям в вопросах коммуникации;

. информирование общественности о политике, деятельности, услугах и персонале организации.

Специалист PR всегда должен точно знать:

. каков климат в данной организации;

. особенности функционирования коммуникативных каналов, т.е. каким образом осуществляется распространение информации по иерархической вертикали и по горизонтали в данной организации;

. доминирующие традиции и ценности организации, в которой ему предстоит работать[1].

1.2 Основные составляющие PR-кампании

PR–кампания – это комплексное, многократное использование
PR–средств, а также рекламных материалов в рамках единой концепции и проведения общего плана воздействия на мнения и отношения людей в целях популяризации имиджа, поддержания репутации, создания паблисити.

В кампании по связям с общественностью, прежде всего, важен стратегический подход в воздействии на мнения и отношения людей, который значительно увеличивает вероятность достижения желаемых результатов.
Стратегическое планирование в паблик рилейшнз включает принятие решений по программным целям и задачам, включая идентификацию ключевых общественных групп, установление политики и правил для выбора и определения стратегии.
Необходима тесная связь между глобальными программными целями, задачами, установленными для каждой общественной группы, и выбранной стратегии.
Разработка стратегических программных планов по связям с общественностью согласно разработкам Сэма Блэка состоит из четырёх шагов:[2]

1. Определение проблемы.

2. Планирование и программирование.

3. Действие и коммуникация.

4. Оценка программы.

Этот процесс можно представить в виде следующей схемы[3]:

|Что происходит сейчас?| |Что мы должны |
| | |сделать, сказать? |
|1.Ситуационный анализ | |2.Стратегия |
| |PR | |
|4.Оценка | |3.Реализация |
|Как мы поступали? | |Как и когда мы |
| | |сделаем и скажем это?|

Схема 1. Этапы PR-кампании

ГЛАВА II. Подготовка PR-кампании.

2.1. Определение проблемы.

Постановка проблемы представляет собой краткое описание соответствующей ситуации, сформулированного в виде предложения или короткого абзаца. В отличие от постановки проблемы анализ ситуации представляет собой полный набор сведений, известных о ситуации, её истории, действующих силах и лицах, которых она касается. Ситуационный анализ выявляет всю «фоновую» информацию, необходимую для того, чтобы шире взглянуть на данную проблему, и включает в себя следующие аспекты:

1. Изучение истории вопроса. Информация о прошлом необходима для определения того, что предпринималось для решения проблемы до настоящего момента. Какие средства и методы были наиболее эффективны?

В чём выявлены недочёты? Это позволит верно выстроить программу действий и избежать ошибок в будущем.

2. Широкий взгляд вокруг. Вторым шагом является непрекращающийся ни на минуту мониторинг общественного мнения по отношению к PR-объекту, что позволит верно выбрать стратегию воздействия на целевую аудиторию PR- кампании.

3. Глубокий взгляд внутрь. Исследование самого PR-объекта, при котором удобна оценка с точки зрения его сильных и слабых сторон, возможностей и угроз при взаимодействии с внешней средой.

|S (strength) |W (weakness) |
|сила |слабость |
|О (opportunities) |T (threat) |
|возможности |опасность |

Такой подход к резюмированию анализа ситуации называют SWOT- или TOWS- анализом. Из этой аналитической конструкции вытекает несколько стратегических выводов.

. SO-стратегия строятся на сильных сторонах организации с целью извлечения преимуществ из новых возможностей, появляющихся во внешнем окружении организации.

. ST-стратегии также строятся на сильных сторонах организации с целью противостояния угрозам, появляющимся в её внешнем окружении.

. WO-стратегии связаны с попытками минимизировать слабые стороны организации с целью извлечения преимуществ из внешних возможностей.

. WT-стратегии связаны с попытками минимизировать как слабые стороны организации, так и угрозы, появляющиеся в её внешне окружении.

4. Взгляд в перспективу. Является ли цель PR-кампании реально достижимой? Можно ли приспособить планирование и программирование PR для достижения этой цели? Ожидает ли эту кампанию успех? Что способствует и что препятствует этому? Стоит ли затевать дело. Иначе этот этап называется вариативным планированием, при котором пишутся три сценария – оптимистический, реальный и пессимистический, но не указывается степень вероятности каждого из возможных исходов, так как неопределённое будущее нельзя предвидеть.

На этом этапе целесообразно разработать план исследования, который требует определения источников данных, методов их сбора и анализа.
План исследования может предусматривать использование как вторичных, так и первичных данных.

Вторичные данные – уже существующая в определённой форме информация, полученная для каких-то других целей.
Источниками вторичных данных могут служить балансовые отчёты компаний и отчёты о прибылях и убытках, статистика продаж, рапорты торговых представителей. Полезными могут оказаться общие журналы по бизнесу. В
России, например – «Эксперт», «Деньги», «Власть». Кроме того, поистине неисчерпаемым источником информации сегодня является интернет.
В том случае, когда исследователю не удается получить сведения из вторичных источников, или они неполны, недостаточно точны, недостоверны, или попросту устарели, приходится прибегнуть к сбору первичных данных.
Первичные данные собираются с конкретной целью при осуществлении конкретного проекта.
Рассмотрим некоторые методы исследований, используемые в сфере PR.

Личные контакты.
Наилучшим способом, который позволяет эффективно выявлять и оценивать тенденции, имеющие место в любом сообществе, является свободное установление контактов с самыми разными людьми. Одной из разновидностей личных контактов являются беседы с ключевыми информаторами. Этот подход включает подбор и интервьюирование хорошо информированных лидеров и экспертов. Интервью обычно принимает форму свободной и не ограниченной во времени дискуссии, в ходе которой выбранным лицам предлагается обсудить соответствующую проблему или вопрос со своей точки зрения. Основой для подбора ключевых информаторов является предполагаемое знание ими того или иного вопроса, а также их способность представить точку зрения других людей. Углублённое интервью с ключевыми информаторами зачастую позволяют получить сигналы раннего предупреждения о ранних проблемах.

Фокус-группы.
Естественным продолжением использования личных контактов и ключевых информаторов является обращение за идеями и обратной связью к целым группам людей. Фокус-группа состоит из 6-10 человек, которых просят провести несколько часов в обществе опытного ведущего для обсуждения товара, услуг, компании или другого объекта исследования. Ведущий должен быть объективным, хорошо осведомленным о предмете беседы. Обсуждение обычно проводится в комфортной обстановке, при этом ведущий должен поощрять свободные и непринужденные высказывания, чтобы динамика группы, устанавливающиеся в ней взаимоотношения позволили выявить истинные чувства и мысли участников.
Одновременно ведущий стремится «сфокусировать» обсуждение. Ход дискуссии записывается на аудио- или видеомагнитофон и впоследствии внимательно изучается. Фокус-группы используются для того, чтобы выяснить, как люди будут реагировать на те или иные предложения, и для сбора информации, которая может пригодиться для разработки анкет, применяемых впоследствии в более формальных методах проведения исследований.

«Горячие» телефонные линии.
Телефонные линии используются для получения немедленной обратной связи и отслеживания проблем, вызывающих особую озабоченность и интерес различных общественных групп. Трудность, однако, заключается в том, что подобное выявление проблем и мнений не может заменить собой описания частоты проблем и распределения мнений по различным общественным группам.[4]

Анализ почты.
Экономически эффективным способом сбора информации является периодический анализ поступающей почты. Корреспонденция, поступающая от общественности, позволяет выявить «проблемные сферы» и информационные потребности. Однако необходимо учитывать, что авторы писем больше склонны к критическому, а не конструктивному подходу. Письма могут служить средством раннего предупреждения о неблагополучии и возникновении определённых проблем, но не являются срезом общественного мнения или даже мнений определённой общественной группы.
Контент-анализ СМИ.
Контент-анализ средств массовой информации представляет собой применение систематических процедур в попытке объективно оценить то, о чём сообщается в СМИ. Вырезки из прессы и отчёты по мониторингу радиопрограмм и телепередач показывают лишь то, что прочитано, услышано или предано в эфир, а вовсе не то, что прочитано, услышано и посмотрено. Кроме того, они не показывают, действительно ли аудитория восприняла содержание того или иного сообщения и поверила ему.

Опросы.
Анкета, рассылаемая по почте, — самый подходящий способ связаться с людьми, которые либо не согласны на личную встречу, либо в силу черт личности склонны под влиянием интервьюера искажать ответы. Почтовая анкета требует простых и чётко сформулированных вопросов, время получения ответов на которые может быть значительным. К числу важнейших преимуществ анкет, рассылаемых по почте, относится значительная экономия времени и денег, удобство для респондентов, гарантия анонимности. Отсутствие влияния личности интервьюера. Самым серьёзным недостатком многих опросов является то, что у исследователей нет никакого контроля над тем, кто отвечает, а также низкий коэффициент получения ответов, который означает, что итоговая выборка может оказаться отнюдь не репрезентативной.[5]
Телефонное интервью – наилучший путь быстрого сбора информации, к тому же интервьюер имеет возможность пояснять непонятные респонденту вопросы. Число ответивших, как правило, выше, чем в случае опроса по почте. Основная трудность, с которой сталкиваются исследователи, заключается в необходимости не затягивать разговор и не затрагивать личные темы.
Онлайновое интервью. Онлайновому тестированию прочат большое будущее.
Считается, что такой метод быстрее традиционных исследовательских методов.
Компания может поместить анкету на своей web-странице и предложить посетителям ответить на вопросы (стимулируя участие некими призами) или разместить свой баннер на каком-либо часто посещаемом сайте типа Rambler,
Yandex (с аналогичным предложением). Наконец, фирма может зайти в определенный «чат» (для примера, в г. Иваново есть свой канал irc) и обратиться к желающим принять участие в опросе. Составить представление о посетителях web-сайта можно путем отслеживания цепочек используемых ссылок и переходов на другие сайты. Для сбора этой информации применяется механизм cookie. Недостатком данного метода, безусловно, является то, что не все респонденты обладают возможностью доступа в интернет.[6]

После принятия решения о методах сбора данных и используемых инструментах наступает очередь определить способ формирования выборки, т.е. тех конкретных лиц, с которыми будут взаимодействовать исследователи.
Составленный план призван ответить на три вопроса.

. Состав выборки: кто станет участником исследования?

Для проведения исследования должны быть определены целевые группы, которые примут в нем участие.

. Размер выборки: сколько людей будет охвачено исследованием?

Чем больше размер выборки, тем достовернее полученные результаты. Но это не значит, что выборка должна включать в себя всю целевую группу или ее подавляющую часть. Обычно при строгом соблюдении правил формирования выборки достоверных выводов можно добиться на выборках, охватывающие менее 1% населения.

. Процедура выборки: как будут отобраны участники исследования?

Для получения представительной выборки должен использоваться метод случайного отбора. Случайная выборка позволяет рассчитать погрешность полученных результатов. Три подхода к составлению случайной выборки описаны в таблице 1, раздел А. Когда затраты времени на составление случайной выборки оказываются слишком велики, исследователи могут прибегнуть к детерминированной выборке. В таблице 1, раздел Б приведены три примера таких выборок.[7]

|А. Случайные выборки |
|Простая случайная |Членом выборки может стать каждый |
| |потребитель целевой группы. |
|Структурированная |Целевая группа разделяется на |
|случайная |взаимоисключающие подгруппы (например, по |
| |возрасту), для каждой из которых ведется |
| |случайный отбор. |
|Зональная случайная |Аналогична предыдущей, но принцип разделения|
| |на подгруппы иной, по типу территориального |
| |(например, жители разных микрорайонов). |
|Б. Смещенные выборки |
|Выборка по |Исследователь отбирает наиболее доступных |
|доступности |для него кандидатов из целевой группы. |
|Выборка по |Исследователь отбирает кандидатов, |
|усмотрению |способных, по его мнению, дать наиболее |
| |точные сведения. |
|Квотированная |Исследователь отбирает из целевой группы |
|выборка |заранее определенное число людей, относимых |
| |к той или иной категории потребителей. |

Важный этап в подготовке PR-кампании – всестороннее изучение аудитории
(целевых групп). Для этого необходимо:

1. Идентифицировать группы, которые должны стать целевыми. Все организации имеют связи с определенными стандартными группами:

. СМИ и журналистами;

. служащими;

. жителями;

. чиновниками (муниципального и федерального уровней).

В сфере бизнеса – это группы потребителей, акционеров и финансистов.

Все организации имеют специфические целевые группы:

. некоммерческие – спонсоров;

. школы – родителей;

. крупные компании – дилеров и поставщиков.

Для повышения эффективности коммуникаций необходимо сегментировать каждую группу на подгруппы.

2. Определить приоритетные группы, т.е. выявить наиболее важные целевые группы с точки зрения степени их влияния, престижа, власти, потребности в них для организации.

Чтобы определить приоритетные группы, специалисты по связям с общественностью должны выявить:

. чем и почему эта группа важна для нас;

. какими социальными, демографическими, психологически- ми и другими характеристиками обладает данная приоритетная группа;

. насколько она активна и как связана с нашими интересами.
Сегментирование общественности происходит по наиболее важным критериям, например, по таким как:

1. Географический – очерчивает природные границы. Подход определяет местоположение людей, но малополезен для понимания важных отличий, существующих в этих границах.

2. Демографический – пол, доход, возраст, семейное положение, образование. Это наиболее часто используемые характеристики, однако, мало информативны в плане определения того, как вовлечены люди в рассматриваемую проблему или ситуацию.

Обычно этих характеристик не хватает для разработки стратегии и тактики.

3. Психографический – психологические особенности и образ жизни

(структурно-ситуационный подход). Подход разделяет взрослых на основе их «психологической зрелости». Знание образа жизни и ценностей является полезным, но обычно только в сочетании с другими характеристиками, которые привязывают данную группу к чему-то, имеющему отношение к конкретной ситуации.

4. Подход с точки зрения занимаемого общественного положения.

Этот подход основан на положении, занимаемом отдельными личностями, но не относит на счёт самих личностей. Людей идентифицируют по значимости их в конкретной ситуации вследствие роли, которую они играют из-за своего влияния на данную ситуацию. Занимаемое ими положение делает их важными фигурами при попытке достичь программных целей и задач.

5. Членство. Подход использует членство в организации или приём в члены организации как атрибут, уместный в данной ситуации.

Например, «членство в профессиональной ассоциации» или

«группе по интересам» сигнализирует о персональном участии в ситуации, а не отдельном характерном признаке члена» Обычно члены получают от своей организации контролируемые средства масс-медиа.

6. Скрытая власть – «за кулисами» политической и экономической власти. Описывает людей на вершине пирамиды, действующих наперекор ситуации (вопреки законам). Они оказывают давление на других людей по широкому диапазону проблем, но, как правило, способами, которые нелегко заметить. Выявление этих людей требует сочетания тщательного наблюдения во время интервью с другими людьми по данной проблеме, анализа полученных документов или сследа, оставленного действиями скрытой власти;

7. Подход с точки зрения репутации. Определяется

«осведомлённость» или «влиятельность» на основе восприятия этих личностей другими людьми. Эти общественные группы называют «лидерами мнений» или «авторитетами». Их называют так только в рассматриваемой ситуации, и поэтому не следует путать их с группой «скрытой власти» или группой, определённой как «лидеры мнений» при установлении групп структурно-ситуационным анализом.

8. Подход с точки зрения общественных групп в принятии решений.

Требует наблюдения за процессом разработки решений с целью изучения того, кто и какую роль играет при принятии решений в данной конкретной ситуации. Этот метод помогает выявить наиболее активные общественные группы.

Когда целевые группы идентифицированы и их характерные черты изучены, целесообразно разделить эти аудитории по двум категориям:

— по принципу заинтересованности – на: а) основную группу, на которую направлена PR-акция и ради которой она совершается; б) промежуточную группу, которая имеет непосредственные контакты с основной и может предоставить информацию, а также имеет собственное мнение об этой информации и отношение к ней; в) способствующую группу, которая разделяет заинтересован- ность в проведении PR-кампании и может оказать реальную помощь;

— по принципу осведомленности и понимания важности PR-кампании: а) латентную группу, не имеющую понятия об акции; б) осведомленную группу, осознающую важность акции, но не готовую действовать; в) активную группу, осознающую важность акции и готовую действовать.

3. Выявить степень информированности целевых групп.

Специалисту по PR необходимо знать:

— уровень информированности каждой группы об организации, ее товарах и услугах;

— оценку имиджа организации;

— прошлое и настоящее поведение целевых групп по отношению к организации.[8]

2.2. Планирование и программирование.

Информация, собранная на первом этапе позволяет установить цели и задачи PR- кампании. Это — второй этап процесса, который должен дать ответ на вопрос:
«Что мы должны изменить, сделать или сказать с учётом того, что нам стало известно о ситуации?»
Цели PR – кампании, отражая её специфику, дают представление о том, к чему нужно стремиться. По И.Л.Викентьеву все мероприятия Public Relations в своей основе имеют пять целей:[9]

. Позицирование PR – объекта, товара и/или услуги;

. Возвышение имиджа;

. Антиреклама (или снижение имиджа);

. Отстройка от конкурентов;

. Контрреклама (или «отмыв»).

1. Первая цель: позиционирование.
Позиционирование в PR (от английского position – положение, нахождение, состояние, позиция и т.п.) – создание и поддержание (воспроизводство) понятного клиентам образа, имиджа.

2. Вторая цель: возвышение имиджа.
После квалифицированно выполненного позицирования можно перейти к следующей задаче PR: возвышению имиджа.

3. Третья цель: антиреклама.

Антиреклама всегда имеет целью снижение имиджа; уменьшение потока клиентов, инвестиций, голосов. Антиреклама используется также для снижения спроса при реализации последних партий товара (продукции), количество которого ограничено.

4. Четвёртая цель: отстройка от конкурентов.

Как правило, это комбинация возвышения одного имиджа при снижении другого. Или так: позицирование своего PR – объекта на фоне конкурентов.

5. Пятая цель: контрреклама. Главное отличие контррекламы: нужно возвышать уже «уроненный» имидж. Или иначе: контрреклама – это восстановление потоков, «кредита доверия», питающих личность, фирму и т.п. [10]

Отсюда видно, что все цели PR – кампании направлены на создание благоприятного общественного мнения и завоевание расположения конкретного контингента потребителей продукции данного предприятия. Средством достижения этих целей является развитие коммуникации (общественных связей) организации с её социальной средой через проведение различного рода мероприятий PR и рекламы.
Каждой цели должен соответствовать ряд взаимосвязанных задач.
Задачи подробно описывают ключевые результаты, которых необходимо достичь в каждой общественной группе, а также последовательность выполнения программы, сроки и масштаб действий, необходимых для достижения намеченных программных целей. Фактически задачи выполняют следующие функции.

. Задают направление для разработки программы стратегии и тактики.

. Подробно излагают критерии для контроля и оценки программы.

Ниже приведены рекомендации для составления программных задач:

1. Начните с трёх вариантов движения к заданному результату:

«увеличить», «уменьшить», и «сохранить».

2. Укажите результат, которого необходимо достичь.

3. Установите в измеримых величинах значение изменения или уровень, который необходимо поддерживать.

4. Определите целевую дату, к которой должен быть получен конкретный результат.

Задачи являются основой для разработки и последующей реализации стратегии и тактики. Поскольку ими руководствуются при планировании, управлении, а также при оценке всей программы и её отдельных элементов они имеют большое значение при проведении PR-кампании.

Постановка целей и задач может осуществляться разными способами:
. Проведение неформальных дискуссий с клиентом (заказчиком) или ведущими менеджерами организации – по телефону или лично (предпочтительнее) – для выявления целей и задач организации.

. Проведение формальных (официальных) встреч для определения целей и задач организации с использованием: а) рассылки участникам перед проведением совещаний соответствующих документов и материалов; б) таких методик принятия решений, как составление списка предложений и достижения консенсуса в ходе обсуждения стратегических целей организации; в) формализованных методик – таких, как техника номинальной группы или анализ противодействующих сил.

Техника номинальной группы.

1) На рассмотрение группы выносится один вопрос.

2) Каждый член группы работает молча и в изоляции от остальных (отсюда название «номинальная группа»), формулируя собственные мысли и идеи.

3) Лидер группы составляет перечень предложенных идей и заносит их на отдельные листы, которые затем развешиваются по стенам комнаты, где происходит совещание.[11]

4) Когда список идей составлен, он зачитывается вслух, а членов группы просят выделить наиболее важные.

5) Каждый член группы, глядя в список, выбирает наиболее важные пункты.

6) Лидер группы записывает и расставляет идеи в порядке их приоритетности, названном каждым из членов группы, чтобы все могли увидеть, какие идеи рассматриваются членами группы как наиболее важные.

Следующий этап процесса планирования – разработка идей и альтернативных решений – осуществляется предложенными ниже способами:

. Альтернативы не рассматриваются. Делается то, что ожидается в данной ситуации.

. Специалисты по связям с общественностью готовят документ, содержащий программу PR-кампании. Затем этот документ представляется руководству или клиенту для рассмотрения и комментариев.

. Проводится исследование для определения характеристик целевых групп, выбора каналов СМИ, коммуникационных сообщений.

. Проводятся формальные встречи и дискуссии с клиентом или руководством организации для обсуждения основных идей PR- кампании и альтернативных вариантов ее проведения.

Разработка и одобрение плана действий – следующий этап процесса планирования PR-кампании, который может осуществляться по такой схеме:

. Формальный план действий очень небольшой либо совсем отсутствует.

Предполагается, что всем известно, что нужно делать. Устанавливаются только сроки окончания отдельных работ.

. Специалисты по связям с общественностью готовят и распространяют документ, в котором указаны конечные сроки и приводится график осуществления отдельных видов деятельности.

. Проводятся встречи и совещания с максимальным участием заинтересованных сторон. Готовятся подробные предложения по проведению

PR-кампании, составляется бюджет, устанавливаются конкретные сроки.

Затем программа предоставляется на одобрение клиенту или руководству организации.

ГЛАВА III. Реализация и оценка PR-кампании.

3.1. Действия и коммуникации.

Третий этап процесса управления знаменует собой переход на стадию реализации PR-программы, которая представляет собой практическое воплощение разработок, сделанных на первых двух этапах – поиска фактов и стратегического планирования. Эта стадия включает в себя определение следующих элементов программы PR-кампании.

. Стратегия действия.

Какие изменения необходимы для достижения результатов, установленных программой?

. Стратегия коммуникаций.

О чём необходимо проинформировать общественность для достижения результатов, установленных программой? Какие средства массовой информации лучше всего передадут эту информацию целевым группам общественности?

. Планы выполнения программы.

Кто отвечает за выполнение каждого пункта программы и тактики установления связей с общественностью?

Какова последовательность действий и её схема?

Каковы расходы на выполнение программы?

Стратегия PR-акции обычно включает в себя изменение политики, образа действий и поведения компании. Эти изменения нацелены на достижение целей
PR-программы и глобальных целей компании, но в тоже время они отвечают запросам и потребностям всех целевых аудиторий компании. Коротко говоря, PR- акция отвечает взаимным интересам компании и её целевых аудиторий.
Стратегия действия на практике реализует модель системы обратной связи.
Этот подход основывается на трёх условия. Первое из них заключается в том, что изменения должны происходить как внутри компании, так и в её целевой аудитории. Второе условие состоит в том, что в результате таких изменений складывается ситуация, в которой выигрывают обе стороны, Третье условие, которое является мотивом для этой стратегии PR-акции, заключается в улучшении действия, а не только имиджа. Если PR-кампания должна формировать взаимовыгодные отношения, необходимые для существования и процветания организации, то она должна разрабатывать стратегию PR-акции и координировать её с коммуникационной стратегией.
Стратегия осуществления коммуникаций поддерживает программу действий в достижении следующих целей:

1. Информирование внутренней и внешней целевой аудитории о действиях компании;

2. Убеждение целевой аудитории в необходимости поддержать или принять действия компании;

3. Разъяснение общественности, каким образом она может превратить свои намерения в действия.

Стратегия коммуникации включает в себя такие компоненты как:

1. «Доверие. Любая информационная кампания начинается с создания атмосферы доверия путём отражения организацией искреннего стремления служить всем заинтересованным сторонам и общественности.

2. Контекст. Программа информирования должна соответствовать реалиям окружающей среды. Эффективная информационная кампания требует адекватного социального окружения, которое в большой степени может быть обеспечено информационными каналами.

3. Содержание. Сообщение должно иметь смысл для получателей; оно должно быть совместимо с их системой ценностей.

4. Ясность. Сообщение должно быть изложено как можно проще. Слова, используемые в нем, должны иметь для получателя тот же смысл, что и для отправителя.

5. Непрерывность и последовательность. Информационная кампания – бесконечный процесс. Чтобы донести до адресата некое сообщение, требуется его повторение.

6. Каналы. Следует использовать уже существующие каналы информирования, которые получатели знают и уважают.

7. Возможности аудитории. При передаче информации следует принимать во внимание возможности аудитории. Наиболее эффективной является такая информационная кампания, которая требует от получателя минимум усилий.[12]

Следование перечисленным правилам, определяющим эффективность осуществления информационной коммуникации, будет способствовать успешной реализации PR- кампании в целом.
3.2 Оценка эффективности PR-кампании.

Цель этого этапа — получить как можно больше информации о влиянии данной
PR – кампании, сделать вывод о её эффективности, устранить недостатки.
Существует три уровня проведения оценочного исследования: оценка подготовки, реализации и воздействия PR-программы. Оценка программы не может быть полной без изучения критериев каждого уровня.
При оценке подготовки анализируется:

. Адекватность исходной информации разрабатываемой программе.

. Соответствие содержания сообщения осуществляемой PR-акции.

. Качество подачи сообщения осуществляемой PR-акции.
Оценка реализации направлена на учёт следующих показателей:

1. Количество сообщений, переданных СМИ, и запланированных PR- действий.

2. Количество размещённых в СМИ сообщений и выполненных PR- действий.

3. Количество людей, получивших сообщения и охваченных PR- действием.

4. Количество людей, обративших внимание на сообщение и PR- действие.

На этапе воздействия оценивается:

1. Количество изучивших содержание сообщений.

2. Количество изменивших убеждение.

3. Количество изменивших своё отношение.

4. Количество членов целевой аудитории, которые выполнили действие, запланированное программой.

Оценочное исследование – постоянная и центральная часть процесса. Итоговое исследование, если оно выполняется после окончания программы и указывает исключительно на факт наличия (отсутствия) влияния, не представляет никакой ценности. Формативное исследование, выполняемое до начала программы и в ходе её реализации, даёт важнейшую информацию. Эта информация используется потом для сравнения результатов итогового исследования с начальными условиями и для внесения корректив в процесс реализации программы.

Таким образом, PR-кампания начинается с исследования, сопровождается и заканчивается им.

Заключение.

Цель PR-деятельности улучшение и упрочение на основе правды и достоверной информации доверительных отношений внутри организации, а также между организацией и общественностью. Для этой цели специалистам по связям с общественностью необходимо выработать умение самостоятельно организовывать и проводить PR-кампании.
В качестве рекомендаций по проведению PR-кампании можно дать следующие:

. Планирование в PR должно вестись на стратегической основе, систематически и в письменной форме. Это позволяет отследить процесс его реализации и оценить достигнутые результаты.

Неструктурированная деятельность в области PR никогда не будет столь эффективна, как планируемая программа.

. Нельзя пренебрегать исследованием общественного мнения. Это является залогом успешного ведения коммуникативной компании, так как позволяет определить лидера мнений целевой аудитории и отвечает на вопрос, как на нее воздействовать.

. Необходимо осуществлять обратную связь. Отсчёт знания аудитории и её отношение к проводимой программе позволяет вовремя корректировать проведение PR – кампании, делая её ещё более эффективной.

. Необходимо уделять большое внимание работе со средствами массовой информации, так как под их воздействием формируется общественное мнение.
Библиографический список.

1. Блэк С. «Паблик рилэйшнз. Что это такое?» — М.: Новость,1990
2. Викентьев И.Л. «Приёмы рекламы и Public Relations», ч.1: СПб: ООО «Триз-
ШАНС»: Изд.дом «Бизнес-Пресса», 1999.
3. Вылегжанин Д.А. «Теория и практика паблик рилейшнз: Учебное пособие» —
ГФУП «Издательство «Иваново», 2003
4. Катлип С.М.. Сентер А.Х.,Брум Г.М. «Паблик рилейшенз. Теория и практика,
8-е изд.» — М.: Издат. дом «Вильямс», 2001
5. Котлер Ф. «Маркетинг менеджмент. Питер, 200311-е изд.» — СПб.: 3.
6. Почепцов Г.Г. «Паблик рилейшнз для профессионалов». М.: «Рефл-Бук»,
«Ваклер» — 2000
7. Росситер Д.Р. и др. «Реклама и продвижение товаров». — СПб.; М.;
Харьков; Минск: Питер, 2001
8. Синяева И.М. «Паблик рилейшнз в коммерческой деятельности: Учебник».-
М.:Юнити, 1998.

————————
[1] Вылегжанин Д.А. Теория и практика паблик рилейшнз: Учебное пособие —
ГФУП «Издательство «Иваново», 2003. С. 165
[2] Блэк С. Паблик рилэйшнз. Что это такое? — М.:Новость,1990.
[3] Катлип С.М.. Сентер А.Х.,Брум Г.М. Паблик рилейшенз. Теория и практика,
8-е изд. — М.: Издат. дом «Вильямс», 2001.- С.379.
[4] Росситер Д.Р. и др. Реклама и продвижение товаров. — СПб.; М.; Харьков;
Минск: Питер, 2001.- С.345.

[5] Росситер Д.Р. и др. Реклама и продвижение товаров. — СПб.; М.; Харьков;
Минск: Питер, 2001.-С.345.

[6] Котлер Ф. Маркетинг менеджмент. 11-е изд. — СПб.: Питер, 2003. С. -166
[7] Котлер Ф. Маркетинг менеджмент. 11-е изд. — СПб.: Питер, 2003. С. -165
[8] Вылегжанин Д.А. Теория и практика паблик рилейшнз: Учебное пособие —
ГФУП «Издательство «Иваново», 2003. С. – 173-175.
[9] Викентьев И.Л. Приёмы рекламы и Public Relations, ч.1: СПб: ООО «Триз-
ШАНС»:Изд.дом «Бизнес-Пресса», 1999.-С.11-12
[10] Викентьев И.Л. Приёмы рекламы и Public Relations, ч.1: СПб: ООО «Триз-
ШАНС»:Изд.дом «Бизнес-Пресса», 1999.-С.13.
[11] Вылегжанин Д.А. Теория и практика паблик рилейшнз: Учебное пособие —
ГФУП «Издательство «Иваново», 2003. С. –183.
[12] Катлип С.М.. Сентер А.Х.,Брум Г.М. Паблик рилейшенз. Теория и практика,8-е изд. — М.: Издат. дом «Вильямс», 2001.- С.467.

Курсовая работа: Обов’язки та права державних службовців

КУРСОВА РОБОТА

з предмету: «Адміністративне право України»

на тему: «Обов’язки та права державних

службовців»

Студентки ІІ курсу, 4 групи

Науковий керівник:

Київ 2003 р.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Призначення, сутність та структура державної служби

1.1. Сутність, особливості та завдання державної служби

1.2. Структура державної служби

1.3. Принципи державної служби

Розділ 2. Державний службовець, його правовий статус

2.1. Поняття “державний службовець” – одне з головних понять у системі державної служби

2.2. Правовий статус державного службовця

2.3. Обмеження та вимоги, встановлені до держслужбовців

Розділ 3. Відповідальність державних службовців

3.1. Засади юридичної відповідальності державних службовців

3.2. Право на проведення державного розслідування

Висновок

Список використаної літератури та джерел законодавства

Вступ

Якщо благородні та мудрі управляють нерозумними та низькими, то панує порядок.

Якщо ж нерозумні та низькі управляють благородними та мудрими, то буде безлад.

Дякуючи цьому знаємо, що пошанування мудрості є основою управління країною.

Мо-Цзи. Із глави Пошанування мудрості.

Безперечним фактом є те, що успіх будь-яких державних перетворень насамперед залежить від ефективності діяльності управлінського апарату. На цей феномен звертали увагу ще мислителі стародавнього світу. Зокрема, Демокрит учив, що державні справи є найважливішими, а тому рекомендував допускати до управління лише тих, хто має відповідні знання, якості та знає справу. Сократівський ідеал адміністрування означав правління знаючих, тобто ґрунтувався на принципі компетентності в державному управлінні.

Зазначені підходи не змінилися й сьогодні, адже саме від чиновників, які покликані служити народові, залежить соціально-економічний та культурний розвиток держав, добробут населення. Власне, кожен із нас це відчуває на собі. Класик “раціональної” теорії бюрократії Макс Вебер вважав, що неминучою перспективою всіх демократичних держав є тотальна бюрократизація суспільного та державного життя. На його думку, на зміну капіталізму прийде не соціалізм, а суспільство, гранично бюрократизоване в цілях раціонального управління.

Відповідно проблематика державної служби є сьогодні вкрай актуальною, їй присвячено достатньо літератури, наукових розвідок, вона стала повноправною частиною теорії державного управління, зайняла місце серед навчальних дисциплін із підготовки фахівців у галузі державного управління.

У розвиненому вигляді офіційну професійну державну службу започатковано в Європі та США у середині ХІХ ст., а наприкінці того ж століття в основному склалася концепція державної служби сучасного типу. Основними її рисами вважаються:

Існування відокремлених служб і компетенції, суворо визначеної у законах і правилах з метою зручності для прийняття рішень і контролю.

Захист статусу і компетенції службовців (гарантоване просування по службі й пенсія для чиновників, система пільг і для державних службовців, незмінність суддів тощо).

Чітка ієрархія і виконання розпорядчих і виконавчих функцій.

Підбір кадрів на конкурсній основі.

Повне відокремлення службової функції від особистих якостей і характеристик, оскільки службовець не може бути власником своєї посади.

Становлення демократичної, правової, соціальної держави, розвиток громадянського суспільства, інтеграція України в Європейське співтовариство є неможливими без функціонування якісно нової системи державної служби. У процесі розвитку держави у правовому соціальному напрямку кардинально змінюється призначення державної служби.

У період панування комуністичної ідеології в Україні не існувало навіть інституту державної служби, а чиновники були механічними виконавцями рішень так званої партійної номенклатури – “керівної і спрямовуючої” радянського суспільства. таким чином у державі сформувалась модель, що складалася не з професійних управлінців – виконавців волі народу, а з чиновників – провідників компартійних ідей.

У радянській юридичній літературі поняття державної служби визначалося як “сукупність юридичних норм, що встановлюють правовий стан службовців, умови й порядок проходження державної служби, види заохочень і відповідальності службовців”. Тобто державна служба розглядалася у вузькому розумінні – лише як юридичний інститут, який регламентує діяльність службовців. Не існувало окремого закону про державну службу, законодавчому регулюванню відпадали лише правові засади державної служби.

Головною сутнісною парадигмою державної служби на сучасному етапі державотворення стає реалізація законів держави, забезпечення захисту прав та інтересів громадян і накладення на них відповідних обов’язків, а її суспільне призначення полягає в оптимальному здійсненні функцій державного управління.

Що ж до поняття “державний службовець”, то воно вперше зустрічається в Законі “Про державну службу”. Його запровадження за відсутності терміна “службовець” на практиці призвело до розбіжностей у розумінні правового статусу державних службовців. Адже раніше, коли держава проникала в усі сфери суспільного життя, до складу державних службовців входили службовці як органів державної влади, так і сфери матеріального виробництва, інших сфер суспільно корисної діяльності. це було природно, оскільки в умовах тотального контролю над усіма суспільними процесами державні службовці – чи то голова виконкому, чи директор підприємства – були “провідниками” державної політики у відповідній сфері професійної діяльності. у такому розумінні були відсутні відмінності в трудовій діяльності службовців, а, отже, не було необхідності в істотній диференціації їх правового статусу. Як виняток, трудове законодавство не поширювалося не “мілітаризованих” службовців, умови праці яких регламентувалися нормами адміністративного права.

У ході демократичних перетворень в Україні функції держави зазнали істотних змін, результатом чого стало обмеження такої служби рамками органів державної влади. Ознакою поняття “державний службовець” є практичне виконання завдань і функцій держави, одержання заробітної плати за рахунок державних коштів. Державні службовці – це група службовців, яка покликана служити державі, виконуючи відповідні державні функції.

Розділ 1. Призначення, сутність та структура державної служби

Державна служба розглядається як професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Тобто вона органічно пов’язана з державою, її роллю та місцем у житті суспільства. В діяльності державних службовців реалізуються завдання та функції держави, оскільки кожна посада – це коло службових повноважень, які складають частину компетенції відповідного органу, вона невідривно пов’язана з його структурою і в той же час має на меті організацію особового складу державного органу чи його апарату – державних службовців. Таким чином, якщо державну службу розглядати з огляду на місце, яке вона посідає в державній організації, то вона починається там, де встановлюється посада. Встановлення посад завершує організацію державних органів та їх апарату.

1.1 Сутність, особливості та завдання державної служби

Державна служба – це державний правовий і соціальний інститут, який здійснює в рамках своєї компетенції реалізацію цілей та функцій органів державної влади шляхом професійного виконання службовцями своїх посадових обов’язків і повноважень, що забезпечують взаємодію держави й громадян у реалізації їх інтересів, прав і обов’язків. Державна служба органічно пов’язана з державою, її роллю та місцем у житті суспільства. В реальній дійсності вона втілюється у виконання певних завдань і функцій держави – законодавчих, виконавчих, судових, прокурорсько-наглядових; її напрямки фактично відповідають основним формам державної діяльності. В діяльності державних службовців реалізуються завдання та функції держави, оскільки кожна посада – це коло службових повноважень, які складають частину компетенції відповідного органу, вона невідривно пов’язана з його структурою і в той же час має на меті організацію особового складу державного органу чи його апарату – державних службовців.

Головною рисою сучасної державної служби є пріоритет прав та інтересів особи зі зміною співвідношення державного й власного інтересів на користь останнього. Державна служба забезпечує виконання місії сучасної держави – служби суспільству.

Державна служба – це явище, яке можна охарактеризувати, виходячи з різних аспектуальних засад:

Процесуальний аспект:

Здійснення цілей, функцій та законів держави, тобто, це – об’єктивне суспільне явище, яке не можна розглядати лише як діяльність державних службовців і органів управління. При цьому державний апарат виступає як єдине ціле, як інститут громадянського суспільства
Структурний аспект:

система органів держави, кожен із яких відповідно до предмета його компетенції може бути названий службою
Організаційний аспект:

система державних посад, які відрізняються за статусом, повноваженнями, підпорядкованістю, кваліфікаційними вимогами тощо
Інституціональний аспект:

правова, етична нормативна система, що забезпечує реалізацію цілей, функцій, законів держави
Соціальний аспект:

інтегруючий фактор щодо всіх попередніх. Державна служба – це суттєвий чинник консолідації суспільства

Як складне системне явище, державна служба володіє певними цінностями, що пов’язані передусім із культурою управління і можуть змінюватися залежно від часових параметрів та місця її здійснення. Головні цінності такі:

а) нейтральність – власні переконання службовця не повинні мати значення і це дає можливість співпрацювати з будь-яким політиком;

б) чесність і непідкупність – в основу діяльності службовця покладено його служіння суспільству й державі. Він не може представляти приватні інтереси, оскільки це може призвести до корумпованості державного апарату;

в) професійна честь – правила поведінки службовця повинні включати такі моральні якості, як лояльність, безпристрасність, гордість за добре виконану роботу;

г) постійне перебування на посаді – вступ і проходження служби базується на засадах кар’єрної служби.

Стосовно завдань державної служби, то вони зазнають у перехідний період докорінної зміни. Можна визначити такі завдання:

охорона конституційного устрою, створення умов для розвитку відкритого громадянського суспільства, захист прав та свобод людини та громадянина, а також якісне надання населенню різноманітних управлінських послуг;

досягнення цілісності державного механізму й стійкості засад державного управління. Цього можна досягти чітким дотриманням апаратом управління Конституції, законів та інших нормативно-правових актів;

забезпечення ефективного функціонування органів державної влади відповідно до їх повноважень і компетенції, що можливо при впровадженні новітніх досягнень науки;

демократизація діяльності апарату, забезпечення прозорості в його діяльності, подолання бюрократизму, корупції, протекціонізму та інших негативних проявів у державній службі, створення сприятливих соціально-правових, матеріально-фінансових, інформаційних та інших умов, що необхідні для ефективної діяльності державних службовців.

Цілі та завдання, що стоять перед державною службою, обумовлюють її основні функції, які умовно поділяються на два рівні. Реалізуючи свої функції, державна служба виступає своєрідним інститутом реалізації функцій і завдань держави, підтримки життєдіяльності суспільства. Зазначені функції, що відображають роль державної служби в суспільстві, віднесені до функцій першого рівня:

забезпечення реалізації державної політики в управлінні суспільними процесами;

забезпечення результативної та стабільної діяльності органів державної влади відповідно до їх завдань, повноважень і компетенції на конституційних засадах;

захист прав і свобод людини і громадянина, реалізація їх інтересів, надання громадянам управлінських послуг на високому рівні;

створення умов для залучення на державну службу найбільш професійних та відданих справі кадрів – фахівців нової генерації.

Щодо функцій другого рівня, то вони відображають роль держави в системі державного механізму:

установлення професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців;

максимально об’єктивний і гласний добір та просування кадрів на основі їх ділових та професійних якостей, заслуг і результатів роботи;

статистичний облік кадрів державної служби;

оцінка раціональності та ефективності затрат на апарат;

формування дійового кадрового резерву;

відповідне матеріально-технічне та технологічне забезпечення виконання державними службовцями їх функцій;

організація професійного навчання персоналу державної служби;

здійснення ефективного управління державною службою;

розробка форм публічної відповідальності державного апарату.

1.2 Структура державної служби

Державна служба – як будь-який соціально-правовий інститут – має свою структуру, що складається з відповідних видів і рівнів. Вид державної служби визначається залежно від виконуваних нею державних функцій. Можна запропонувати таку класифікацію видів державної служби:

а) загально функціональна (адміністративна):

служба в органах виконавчої влади;

служба в апараті законодавчого органу;

служба в Адміністрації Президента України.

б) спеціалізована:

служба в судових органах та органах юстиції;

служба в органах прокуратури;

служба безпеки;

податкова служба;

митна служба;

служба в органах внутрішніх справ;

дипломатична служба;

служба в управлінні Збройних Сил та інших військових формувань;

служба в Національному банку України.

в) цивільна:

наукова і науково-технічна діяльність;

освітня діяльність;

медична діяльність.

Але в теорії адміністративного права та практиці державного управління найпоширенішою є класифікація державних службовців на види за владними повноваженнями, які закріплюються як у законодавчих актах, так і в інших правових документах – положеннях, статутах, рішеннях і т. под.

За такою класифікацією виділяють:

допоміжний персонал. Його діяльність пов’язана з виконанням матеріально-технічних дій, які не тягнуть за собою юридичних наслідків, але мають велике значення в управлінській практиці, бо в процесі такої діяльності готуються умови для здійснення юридично значущих дій. Допоміжний персонал – це секретарі, діловоди, архіваріуси, лаборанти, стенографісти та ін.

спеціалісти. Це службовці, які мають професійні знання в окремих галузях та здійснюють професійну діяльність. Це лікарі, вчені, агрономи, юрисконсульти та ін. Їх посади не пов’язані керівною діяльністю і не породжують юридичних наслідків. Лише в окремих випадках їх дії можуть створювати юридичні наслідки.

посадові особи. На них покладено здійснення організаційно-розпорядчих та контрольно-дорадчих функцій. Їх дії завжди тягнуть за собою юридичні наслідки. Вони своїми діями створюють юридичні акти, які здатні породжувати, змінювати, припиняти конкретні юридичні відносини.

Представники адміністративної влади. Це службовці, чиї дії поширюються на осіб, що їм не підпорядковані. Вони наділені правом застосовувати адміністративний примус, а деякі з них – і адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення.

1.3 Принципи державної служби

Принципи державної служби – це основоположні ідеї, положення, настанови, які віддзеркалюють об’єктивні закономірності та обґрунтовані напрями реалізації компетенції, функцій та завдань органів державної влади, повноважень та обов’язків державних службовців, які працюють у системі державної служби. Умовно їх можна згрупувати у дві основні групи:

Загальні:

служіння українському народу та Українській державі;

демократизм, гуманізм і соціальна справедливість;

закономірність, що забезпечує пріоритет прав та свобод людини і громадянина;

професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі;

персональна відповідальність за виконання посадових повноважень і дотримання службової дисципліни;

політична неупередженість;

відкритість, гласність та контрольованість.

Організаційно-функціональні:

єдність системи державної служби. Незважаючи на різноманітність посад держслужбовців усі вони діють в межах єдиної, скоординованої з єдиного керівного центру системи – Головного управління державної служби (воно й забезпечує функціональне управління державною службою);

політична нейтральність державної служби. Держслужбовці можуть брати участь у політичній чи іншій громадській діяльності лише поза межами їх службових обов’язків і в поза робочий час;

рівність доступу до державної служби. Цей принцип міститься в ч.2 ст.38 Конституції України, а також у статті 4 Закону України “Про державну службу”, в якій зазначено, що право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір.

ієрархічність системи держслужби характеризується системою відносин, побудованих на засадах чітко встановленої підлеглості нижчих органів державної влади вищим, нижчих за посадою державних службовців – вищим. Цей принцип є засадним для функціонування системи органів виконавчої влади, саме він забезпечує дотримання єдино встановленої виконавчої дисципліни на всіх рівнях державного апарату.

уніфікованість державної служби означає, що існує єдиний для всіх держслужбовців порядок проходження державної служби в державних органах та їх апараті, обмеження, пов’язані з її проходженням, єдина система та класифікація посад державних службовців (ст.. 25 та 26 Закону України “Про державну службу”), типові професійно-класифікаційні характеристики, а також загальні стандарти держслужби, загальні права, обов’язки, гарантії, заохочення державних службовців, загальна система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації держслужбовців, загальні підстави припинення державної служби тощо.

стабільність інституту державної служби. Цей принцип означає, що основний склад державних службовців, який складається з адміністративних посад, має професійно здійснювати свої функції незалежно від політичних коливань та змін урядів чи його окремих членів, забезпечуючи таким чином ефективне виконання функцій. Згідно статті 30 Закону “Про державну службу” зміна керівників або складу державних органів може бути підставою для припинення службових обов’язків лише у випадку патронажної служби.

ефективність держслужби – необхідність функціонування держслужби в режимі досягнення поставлених цілей з мінімально можливими витратами матеріальних і фінансових ресурсів.

— система заслуг означає, що прийняття на державну службу здійснюється не за вказівками, а на підставі ділових і особистих якостей, компетентності та кваліфікації кандидата, результатів іспитів.

Розділ 2. Державний службовець, його правовий статус

Поняття “державний службовець” не має конкретного визначення. Воно введено в життя Законом “Про державну службу”. Зі змісту ст..1 можна зробити висновок, що основною ознакою державних службовців є організація їх роботи на основі професіоналізму. Але відсутність чіткого визначення породжує численні запитання про визнання окремих категорій службовців державними.

Між поняттями “державний службовець” і просто “службовець” є відмінності. Слід пригадати, що різні найменування працівників виникли в результаті суспільного поділу праці. З появою держави управління виокремлюється у самостійну суспільну функцію, яку здійснює певна група людей, для яких управлінська праця стає професією. Саме цей зміст роботи державних службовців не охоплювався терміном “службовець”. Службовець – це просто соціальна група, головним призначенням якої є здійснення на платній основі певних, необхідних для суспільства функцій, шляхом виконання конкретних завдань у відповідних органах, установах і організаціях.

2.1 Поняття “державний службовець” – одне з основних понять у системі державної служби

Щодо поняття “державний службовець”, то Закон лише констатує, що до них належать особи, які займають посади в державних органах та їх апараті і мають відповідні службові повноваження. В спеціальній літературі це поняття розглядається в широкому розумінні – особа, яка в порядку, встановленому правовим актом, займає посаду в державній організації (органі державної влади, а також підприємстві, установі, організації, заснованих на державній власності).

Поняття “державний службовець” розглядають у широкому і вузькому розумінні. У першому випадку – це індивідуальний суб’єкт права, який здійснює функції державного управління не лише в органах державної влади, а й в інших державних організаціях, установах, підприємствах. У вузькому розумінні державний службовець – це особа, яка займає певну посаду лише в органах державної влади. Для української системи державної служби є другий підхід.

В Україні загальні засади діяльності, а також статус державних службовців (про що мова піде нижче), які працюють у державних органах та їх апараті, в основному, визначені у Законі “Про державну службу”. А от відсутність чіткого нормативного визначення поняття “державний службовець” є розповсюдженим явищем у багатьох країнах навіть із стабільною системою законодавства з державної служби. А тому його зміст розкривається через поняття “державна служба”. Як вже зазначалося в розділі першому, закон визначає державну службу як професійну діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Аналізувати поняття “державний службовець” можна як мінімум у трьох аспектах, з трьох точок зору:

державно-правова: державний службовець – це “слуга” держави, наділений нею відповідними повноваженнями. Він репрезентує державу в її багатоманітних взаємозв’язках як усередині, так і зовні.

адміністративно-правова: держслужбовець володіє владними, організаційно-розпорядчими повноваженнями. Будучи представником держави, він застосовує юрисдикційні заходи й повноваження, застосовує адміністративно-правові санкції.

кримінально-правова: державний службовець – особливий суб’єкт кримінальної та адміністративної відповідальності.

В умовах державотворення в Україні, а відповідно й ускладнення завдань та функцій держави, роль і значення державної служби невпинно зростають. Останнім часом законодавчими та виконавчими органами здійснені певні заходи щодо вдосконалення правового регулювання державно-службових відносин та організації державної служби. Правовий статус державних службовців – це сукупність прав, обов’язків, свобод, обмежень, відповідальності, що встановлені законами і гарантовані авторитетом держави. Він закріплений в розділі ІІІ Закону України “Про державну службу”.

Правовий статус вищих посадових осіб в Україні регулюється Конституцією України та спеціальними законами. До цієї категорії законодавець відніс Президента України, Голову Верховної Ради та його заступників, голів постійних комітетів Верховної Ради та їх заступників, народних депутатів, Прем’єр-міністра, членів Кабінету Міністрів, Голову та членів Конституційного Суду, Голови та суддів Верховного Суду, Голову та арбітрів Вищого арбітражного суду, Генерального прокурора та його заступників (ст..9 Закону України “Про державну службу”). А регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до вказаного закону, якщо інше не передбачено законами України.

2.2 Правовий статус державного службовця

Отже, як було вказано вище, правовий статус державних службовців – це сукупність прав, обов’язків, свобод, обмежень, відповідальності, що встановлені законами і гарантовані авторитетом держави.

Основними елементами правового статусу державного службовця, що розкриває демократизм державної служби й обумовлює її ефективне функціонування, виступають права державного службовця. З точки зору державно-управлінської діяльності, найважливішим аспектом є службові права, за допомогою яких здійснюється службова діяльність. Службові права прямо пов’язані з виконанням посадових обов’язків. Інколи права державного службовця реалізуються з метою виконання визначених законодавчими актами посадових обов’язків. Аналізуючи діяльність державного службовця, необхідно розглянути його особисті права – важливу складову системи прав держслужбовця. Саме останні виконують суттєву мотиваційну функцію, стимулюючи його інтерес в отриманні матеріальних та інших винагород, у просуванні по службі, що є запорукою ефективної діяльності держслужбовця. У цілому зміст правового становища державних службовців характеризується загальногромадянськими, загально службовими та особистими правами.

До загальногромадянських прав віднесені такі:

а) державний службовець реалізує конституційне право громадян України “брати участь в управлінні державними справами” (згідно до ст..38 Конституції). При прийомі на державну службу не допускаються які-небудь обмеження;

б) користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України Конституцією і законами України

Таким чином, Основний Закон значною мірою регулює питання, пов’язані зі встановленням і реалізацією правового статусу державних службовців у плані їх загальногромадянських прав.

Тепер щодо загальнослужбових прав. Це повноваження, якими володіє кожен державний службовець:

а) брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;

б) одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;

в) відвідувати в установленому порядку для виконання посадових обов’язків підприємства, установи й організації незалежно від прав власності;

г) на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

д) вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових воно важень за посадою службовця;

е) безперешкодно ознайомитися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;

ж) вносити пропозиції щодо удосконалення державної служби в будь-які інстанції.

А до групи особистих прав державного службовця можна віднести такі, що пов’язані з кар’єрою державного службовця, реалізацією його прав на матеріальне забезпечення, відпочинок, пільги, а також на соціальний захист.

Щодо кар’єри, то тут можна вказати такі права:

а) на участь за власною ініціативою у конкурсі на заміщення посад більш високої категорії;

б) на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов’язків, участь у конкурсах на заміщення посад більше високої категорії;

в) перепідготовку і підвищення кваліфікації за рахунок коштів відповідного бюджету.

Підгрупа прав державного службовця на матеріальне забезпечення й відпочинок включає права:

а) на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;

б) щорічну оплачувану відпустку терміном не менше тридцяти календарних днів, додаткову відпустку за наявності відповідного стажу державної служби;

в) на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;

г) медичне обслуговування своє й своєї сім’ї у державних закладах охорони здоров’я;

д) пенсійне забезпечення за вислугу років і грошову допомогу;

е) обов’язкове соціальне страхування на випадок захворювання або втрати працездатності в період проходження державної служби.

Для захисту своїх прав і законних інтересів службовець може використовувати право:

а) вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;

б) на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;

в) захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органів та у судовому порядку.

Крім того, державні службовці можуть об’єднуватись у професійні спілки для захисту своїх прав, соціально-економічних і професійних інтересів. Практика зарубіжних країн, зокрема тих, які входять до Європейського Союзу, засвідчує, що ефективність державної служби не в останню чергу залежить від функціонування певних представницьких структур державних службовців, які забезпечують їх надійний правовий та соціальний захист.

В Західній Європі авторитет державної служби базується на ґрунтовному законодавчому забезпеченні, а також на активній ролі державних службовців у сфері захисту своїх інтересів. Перед Україною стоїть завдання створення подібного спеціального офіційного органу, який би представляв і відстоював інтереси держслужбовців. А поки що, згідно ст..6 Закону “Про державну службу”, в Україні утворено Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів. Його мета – проведення єдиної державної політики та функціонального управління державною службою. Державна політика у сфері держслужби визначається Верховною Радою України. Основними напрямами державної політики у сфері державної служби є визначення основних цілей, завдань та принципів, функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективної роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції.

Що ж до обов’язків державних службовців, то вони найбільш яскраво характеризують сутність їх службової діяльності адже держава приймає на роботу службовців саме з метою покладення на них певних службових обов’язків. Виходячи із загальних обов’язків, державний службовець повинен діяти на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, а також укладеними і в установленому порядку ратифікованими міжнародними договорами України, на засадах чесності, справедливості, відповідальності, відкритості й прозорості. Крім цього, в Законі України “Про державну службу” (ст..10) перелічені такі основні обов’язки державних службовців, як:

забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;

недопущення порушення прав і свобод людини та громадянина;

безпосереднє виконання покладених на них службових обов’язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їх відома під час виконання обов’язків, державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

постійне вдосконалення організації своїх роботи і підвищення професійної кваліфікації;

сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість в роботі.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов’язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні – повідомити вищу за посадою особу.

Відповідно до вимог щодо змісту професійної діяльності та кваліфікації державний службовець повинен володіти:

знаннями з права, політології, економіки, державного управління, фінансів, кадрового менеджменту, соціальних та гуманітарних наук, екології;

умінням вільно орієнтуватися в соціально-політичній сфері, відбирати, аналізувати та узагальнювати інформацію;

аналітичним мисленням, розумінням сучасних проблем менеджменту, технологією адміністративної роботи, здатністю продукувати нові ідеї, управлінські рішення, соціальні технології.

Державний службовець повинен мати, як правило, повну вищу освіту, володіти державною мовою, а ті службовці, які за характером своєї роботи вирішують питання, пов’язані з формуванням та здійсненням міждержавних зв’язків, мають володіти на рівні побутового й професійного спілкування ще й однією з іноземних мов.

Державному службовцю забороняється:

— брати учать у діях, що суперечать національним інтересам України, розголошувати довірену йому державну таємницю, іншу інформацію з обмеженим доступом, установлену Законом України “Про інформацію” та “Про державну таємницю”, у тому числі й після залишення ним державної служби, а також використовувати таку інформацію для власного інтересу або інтересу інших осіб шляхом порад чи рекомендацій;

— брати участь у страйках та вчиняти дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню органів державної влади;

— учиняти дії, що можуть бути розцінені як використання свого службового становища в корисливих цілях у власних інтересах, а також дії, які відповідно до чинного законодавства вважаються корупційними;

— виявляти всупереч інтересам справи упередженість або прихильність до будь-якого підприємства, установи, організації, органу, об’єднання громадян чи конкретної особи; проявляти бюрократизм, відомчість і місництво.

В той же час державний службовець не повинен приховувати від громадян факти та обставини, що становлять загрозу для життя, здоров’я і безпеки людей, крім випадків заборони розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких визначений законом, а також завдавати шкоди державній інформаційній політиці, суб’єктам інформаційних відносин шляхом ухилення чи утримання від ужиття заходів щодо охорони державної таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом.

Конкретні обов’язки та права державних службовців визначаються на основі типових професійно-кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

Професійно-кваліфікаційна характеристика посади державного службовця – це нормативний документ, який визначає науково обґрунтований перелік професійних завдань, обов’язків та повноважень державного службовця, вимоги до його професійної підготовки, освітньої кваліфікації, досвіду практичної роботи.

Професійно-кваліфікаційна характеристика посади державного службовця є основним документом, за яким орган державної влади розробляє посадові інструкції державних службовців, і застосовується при доборі кадрів і формуванні кадрового резерву, прийнятті на державну службу, просуванні по ній, стимулюванні праці державних службовців, їх атестації, вирішенні інших питань, пов’язаних із проходженням служби, а також при формуванні програм перепідготовки державних службовців.

2.3 Обмеження та вимоги, встановлені до державних службовців

До державних службовців встановлені і відповідні обмеження. Так, наприклад, відповідно до ст..6 Закону “Про політичні партії в Україні” членами політичних партій не можуть бути:

судді,

працівники прокуратури,

працівники органів внутрішніх справ,

співробітники Служби безпеки України,

військовослужбовці.

Хоча Закон “Про державну службу” не закріпив принципу політичного нейтралітету державних службовців, але він передбачений спеціальними законами. Так статтею 6 Закону “Про Службу безпеки України” закріплено принцип позапартійності співробітників Служби безпеки. Згідно зі ст..414 Митного кодексу України посадові особи митної служби також не можуть бути членами політичних партій. Статтею 17 Закону “Про внесення змін до Закону України “Про Збройні Сили України”” встановлено, що працівники Міністерства оборони України зупиняють членство у політичних партіях на період роботи у Збройних Силах України.

Закони України “Про державну службу” і “Про боротьбу з корупцією” встановили жорстокіші, порівнюючи з Кодексом про працю, умови прийняття на посади державних службовців та проходження ними державної служби. Відповідно до статті 12 Закону України “Про державну службу”, в якій встановлені обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу, не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:

— визнані у встановленому порядку недієздатними,

— мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади,

— у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками.

Крім цього, Законами України “Про державну службу”, “Про боротьбу з корупцією”, Загальними правилами поведінки державного службовця встановлені обмеження, пов’язані з проходженням служби. Відповідно до них державний службовець не має права:

— займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

— сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у провадженні ними підприємницької діяльності, також отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою отримання за це для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

— входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, спілок, об’єднань, що провадять підприємницьку діяльність;

— відмовляти фізичним і юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, навмисне затримувати її. Надавати недостовірну чи неповну інформацію; відмовляти у видачі або затримувати підготовку та видачу фізичним або юридичним особам передбачених законодавством довідок, посвідчень, інших документів;

— вимагати чи приймати від фізичних і юридичних осіб подарунки, послуги чи будь-які інші переваги, які є чи можуть виглядати як винагорода за рішення чи дії, які належать до його службових обов’язків.

Статтею 2 Закону “Про боротьбу з корупцією” державні службовці визначені суб’єктами корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних із корупцією. Стаття 1 цього Закону визначає, що корупційними діяннями є:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій, матеріальних благ, послуг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Статтею 5 цього Закону встановлено обмеження, схожі на вищевикладені у Законі “Про державну службу” і окремо виділені, відносно державних службовців, які є посадовими особами. Зокрема, вони не мають права:

— сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

— неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;

— бути повіреним третіх осіб у справах органу державної влади, в якому він працює, або державного органу, діяльність якого він контролює;

— надавати незаконні переваги фізичним та юридичним особам під час підготовки й прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

Статтею 13 Закону “Про державну службу” передбачено, що особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої-сьомої категорій, подає за місцем майбутньої служби відомості (декларацію) про доходи та зобов’язання фінансового характеру за минулий рік, у тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім’ї. Зазначені відомості подаються державним службовцем щорічно.

Згідно з Указом Президента “Про обов’язкову спеціальну перевірку відомостей, що подають кандидати на зайняття посад державних службовців” від 19 листопада 2001 р. №1098 обов’язкова спеціальна перевірка проводиться стосовно відомостей, що подають кандидати на зайняття посад державних службовців, призначення на які здійснює глава держави або Кабінет Міністрів. Перевірці, яка здійснюється Головним управлінням державної служби України за участю Державної податкової адміністрації, Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки, підлягають:

ьдостовірність даних, повідомлених кандидатом на зайняття посади про себе під час розгляду питання щодо прийняття його на державну службу або просування по службі;

ьдодержання кандидатом на зайняття посади вимог, установлених законодавством про державну службу та боротьбу з корупцією, невиконання яких перешкоджає прийняттю та перебуванню на державній службі;

ьдостовірність зазначених у деклараціях даних про доходи, зобов’язання фінансового характеру та майновий стан кандидата на зайняття посади щодо себе на членів своєї сім’ї.

Постановою Кабміну “Про затвердження Порядку розгляду питань, пов’язаних з призначенням на посади та звільнення з посад керівників, заступників керівників центральних органів виконавчої влади, урядових органів державного управління, державних підприємств та їх об’єднань, а також голів місцевих державних адміністрацій” від 13 грудня 2001 р. №1658 встановлено, що під час розгляду питань щодо призначення на посади міністрів, державних секретарів міністерств, їх заступників, керівників, заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади, урядових органів державного управління, а також голів місцевих державних адміністрацій особа, яка претендує на зайняття даних посад, повинна подати, крім зазначеної декларації також відомості про належне їй та членам її сім’ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери. Стаття 6 Закону “Про боротьбу з корупцією” встановила, що в разі відкриття валютного рахунку в іноземному банку державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, зобов’язана у десятиденний строк письмово повідомити про це податкову службу із зазначенням номера рахунку й місцезнаходження іноземного банку.

Для виконання невідкладної й непередбаченої роботи за розпорядженням керівника державний службовець зобов’язаний з’являтися на службу у вихідні, святкові та неробочі дні, може бути відкликаним із щорічної або додаткової відпустки. Перебування на державній службі обмежується граничним віком: 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Досягнення граничного віку, якщо не продовжено в установленому порядку терміну перебування на державній службі, відмова від прийняття або порушення Присяги державного службовця, неподання або подання неправдивих відомостей щодо доходів є підставою для беззастережного звільнення державного службовця з посади.

До речі, щодо присяги. Вона є парадигмою діяльності даної категорії працівників (тобто державних службовців) у сфері державної служби. Саме інститут присяги у концентрованому вигляді формулює засадні вимоги до державних службовців, їхньої діяльності, дає чіткі підстави для спільного, єдиного розуміння цілей, завдань державного управління кожним державним службовцем та своєї конкретної ролі у складному механізмі державної влади. Громадяни України, що вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: “Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримуватися Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов’язки”. Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

Розділ 3. Відповідальність державних службовців

Особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. Саме розгляду відповідальності державних службовців і буде присвячений третій розділ роботи

3.1 Засади юридичної відповідальності державних службовців

Стаття 38 Закону України “Про державну службу” визначила засади юридичної відповідальності державних службовців, встановивши, що особи, винні в порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. До державних службовців застосовуються такі види юридичної відповідальності:

матеріальна (статті 130, 133 Кодексу законів про працю України);

дисциплінарна (ст..14 Закону України “Про державну службу”);

адміністративна і кримінальна (ст..16 Закону “Про державну службу”, закон “Про боротьбу з корупцією”), а також про звільнення з державної служби за порушення Присяги державного службовця (п.6 ст.30 Закону “Про державну службу”).

Найважливішою з практичної та юридичної точок зору є дисциплінарна відповідальність. Вона настає при невиконанні чи неналежному виконанні службових обов’язків, перевищенні своїх повноважень, порушенні обмежень, пов’язаних із проходженням державної служби, а також за вчинок, який ганьбить його як державного службовця або дискредитує державний орган, у якому він працює. Крім цього, підставою для дисциплінарної відповідальності є правопорушення (дисциплінарний проступок), тобто вчинення (невиконання) службових обов’язків, правил внутрішнього розпорядку органу державної влади, наказів посадових осіб, вимог законодавчих актів, якщо це не передбачено кримінальним законодавством як злочин і не тягне за собою відповідальності в кримінальному порядку.

Законодавчою базою дисциплінарної відповідальності є положення про орган державної влади, регламенти діяльності органу (установи), типові професійно-кваліфікаційні характеристики посад державних службовців, посадові положення та інструкції, статути та спеціальні положення про дисципліну працівників окремих секторів державного управління (начальницький склад Збройних Сил, Служби безпеки, внутрішніх справ, митної служби, транспорту, зв’язку тощо).

Розрізняють три види дисциплінарної відповідальності: загальну, спеціальну та для керівних і виборник працівників. Загальна дисциплінарна відповідальність передбачає дисциплінарні стягнення, які за своїм змістом можуть бути поділені на такі три групи:

а) заходи морально-правового характеру – догана, попередження про неповну службову відповідність;

б) заходи матеріально-правового характеру – затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або призначенні на вищу посаду, зменшення розміру чи зняття премій, надбавок за високі досягнення у праці й виконанні особливо важливої роботи, інших надбавок і доплат, установлених статтею 33 Закону “Про державну службу”;

в) припинення державної служби.

Адміністративна відповідальність настає за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків, тобто за здійснення адміністративного правопорушення. Такі характерні особливості адміністративного правопорушення, як суспільна небезпека, протиправність, винуватість є складовими адміністративної відповідальності.

Особливість підстав для адміністративної відповідальності посадових осіб і державних службовців полягає в тому, що вони несуть таку відповідальність за порушення встановлених загальнообов’язкових правил своїми власними діями, у тому числі неправомірними вказівками, виконуючи які, їх підлеглі, інші працівники порушують встановлені правила. Крім того, посадові особи можуть нести адміністративну відповідальність і за невжиття заходів щодо забезпечення виконання правил іншими особами, якщо забезпечення їх дотримання входить до кола їх службових обов’язків. У даному разі йдеться про проступки, скоєні з власної вини, та з вини, пов’язаної зі службовою діяльністю. Щодо останнього може застосовуватись й подвійна відповідальність – адміністративна та цивільна, адміністративна і дисциплінарна – за одне й те саме порушення. Цивільно-правова відповідальність являє собою передбачені законодавством засоби примусового впливу на порушника цивільних прав і обов’язків шляхом застосування до нього цивільно-правових санкцій, які тягнуть за собою невигідні майнові наслідки, що проявляються в позбавленні його певних прав або покладенні на нього додаткових обов’язків. Слід зазначити, що коли юридично значущі дії посадової особи пов’язані зі службовою діяльністю в рамках наданої йому компетенції, то відповідальність за шкоду, завдану посадовою особою, повинен нести орган державної влади. Виходячи з цього принципу, у випадках, коли конкретна посадова особа не може відповідати в суді (наприклад, у зв’язку з її звільненням, переходом на іншу роботу тощо), за її неправомірні дії несе відповідальність орган управління. Коли ж шкода, завдана посадовою особою внаслідок дій, які не пов’язані з виконанням службових обов’язків навіть і в робочий час, відшкодовується не органом державного управління, а безпосередньо вищою особою. Державний орган не несе відповідальності і за “особисті акти” службових осіб. Адже державний службовець, який має бути виконавцем державної волі, є звичайною людиною, яка, реалізуючи надані повноваження, проявляє свої суб’єктивні риси (громадську позицію, ідеологічну заангажованість, симпатії, антипатії, емоції тощо). Тому службові дії можуть нести на собі відповідні негативні наслідки. Орган державної влади, який відшкодував збитки потерпілій особі, має право звернутися до суду з регресним позовом до службової особи, яка є винною в заподіяній шкоді.

Звільняються від юридичної відповідальності службовці органів державної влади, які заподіяли шкоду правам, свободам громадян, інтересам держави під час здійснення службових повноважень, перебуваючи в стані надзвичайних ситуацій, стихійного лиха, необхідної оборони, крайньої необхідності або професійного ризику.

Кримінальна відповідальність державних службовців настає за так звані службові злочини, які за характером та проявом порушень поділяються на три види:

а) порушення повноважень: невиконання (неналежне виконання) повноважень (недбалість, бездіяльність);

б) перевищення повноважень: вчинення службовою особою акту, на який вона не мала законної влади, вихід за межі такої або недотримання відомих форм, процедур (одноосібне вирішення справи, яка повинна вирішуватися колегіально, або вчинення дій, які ніхто не має права здійснювати чи дозволяти тощо);

в) вчинення акту, що входить до повноважень, але з метою, яку не передбачає закон (зловживання владою або службовим становищем, хабарництво, посадовий підлог).

Зазначимо, що відповідальність за службові злочини, передбачені Кримінальним кодексом України (розділ XVII “Злочини у сфері службової діяльності”), настає стосовно службових осіб. У примітці до ст..364 сказано, що “службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням”. Крім того, законодавець виокремлює поняття:

а) службові особи, які займають відповідальне становище. Це особи, посади яких згідно зі статтею 25 Закону “Про державну службу” віднесені до 3-6 категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць,

б) службові особи, які займають особливо відповідальне становище. Це особи, зазначені в частині першій статті 9 цього ж закону, та особи, посади яких віднесені до 1 та 2 категорій державних службовців.

3.2 Право на проведення державного розслідування

Законодавчо передбачена можливість державному службовцю захистити свою репутацію шляхом зняття з нього безпідставних звинувачень або підозри. Стаття 11 Закону “Про державну службу” передбачила з цією метою проведення, на вимогу державного службовця, службового розслідування. Так, у разі відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою проводиться службове розслідування, відповідно до “Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року №950.

Рішення про проведення службового розслідування може прийматися лише в чітко визначених випадках, а саме:

— у разі невиконання або неналежного виконання державним службовцем службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об’єднанню громадян;

— у разі недодержання державним службовцем законодавства про державну службу, про боротьбу з корупцією, порушення етики поведінки;

— на вимогу державного службовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Головдержслужба може проводити службові розслідування за дорученням вищих посадових осіб України та Першого віце-прем’єр-міністра України, а у разі безпосереднього звернення державного службовця рішення щодо проведення службового розслідування приймається керівником Головдержслужби. Для проведення розслідування утворюється комісія, завданням якої є встановити, чи мав місце факт порушення з боку державного службовця, тобто, по суті, кваліфікувати дії останнього як правомірні чи неправомірні. Термін службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Висновок

Отже, в цій роботі я намагалася якомога ясніше висвітлити питання державної служби та визначити права та обов’язки державних службовців.

Нагадаємо, що:

державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті;

вона є частиною або однією із сторін організаційної діяльності держави;

ця організаційна діяльність спрямована на комплектування особового складу державних органів та інших організацій і правове регулювання роботу державних службовців;

зміст діяльності державних службовців полягає в практичному виконанні завдань і функцій держави;

особливість державної служби пов’язана з оплатою праці осіб, що на ній перебувають, з державних коштів.

Важливо підкреслити, що названі елементи вказують також на велику організаторську роль держави у розв’язанні проблем управління різними галузями, оскільки від професійних знань кадрів управління залежить виконання її завдань та функцій.

Закон України “Про державну службу”, прийнятий 16 грудня 1993 р., встановлює основні принципи державної служби, а саме:

служіння народу України,

демократизм і законність,

гуманізм і соціальна справедливість,

пріоритет прав людини і громадянина,

професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі,

персональна відповідальність за виконання службових обов’язків, дисциплінованість

дотримання прав та законних інтересів органів місцевого самоврядування

Він також розвиває конституційне положення про рівне право громадян на доступ до державної служби тощо.

А от щодо державних службовців, то, як вже було сказано, Закон лише констатує, що до них належать особи, які займають посади в державних органах та їх апараті і мають відповідні службові повноваження. В спеціальній літературі це поняття розглядається в широкому розумінні – особа, яка в порядку, встановленому правовим актом, займає посаду в державній організації (органі державної влади, а також підприємстві, установі, організації, заснованих на державній власності).

Підсумовуючи зазначимо, що правовий статус державних службовців як суб’єктів адміністративно-правових відносин загалом характеризується тим, що:

— їхні права та обов’язки встановлюються, як правило, у межах компетенції органів, в яких вони перебувають на державній службі;

— службові права та обов’язки характеризуються єдністю, своєрідність якої полягає в тому, що їх права одночасно є обов’язками, оскільки вони повинні використовуватися в інтересах служби, а обов’язки – правами, без наявності яких обов’язки неможливо здійснювати;

— здійснення службовцями своїх прав та обов’язків гарантується законодавством;

— законні приписи й вимоги державних службовців повинні виконуватися всіма, кому вони адресовані;

— держслужбовці мають право на просування по службі, тобто на службову кар’єру. Порядок і умови реалізації цього права встановлюються нормативними актами;

— передбачені обмеження окремих загальногромадянських прав службовців з метою ефективності службової діяльності;

— для них передбачені певні пільги, а також підвищена відповідальність за вчинення правопорушень.

На завершення необхідно зазначити, що, здійснюючи цілі державної служби, державний службовець завжди повинен дотримуватися прав та інтересів громадян. Лише такий підхід поверне довіру населення до інституту державної служби та, відповідно, до органів державної влади та до держави в цілому.

Список використаної літератури та джерел законодавства

Конституція України

Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р.

Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією ВРУ 5 квітня 2001 р.

Адміністративне право України.: Підручник / За заг. Редакцією проф.. Битяк Ю.П. – Х.: Право, 2001

Коваленко А. Принципи організації та діяльності системи державної служби в Україні // Нова політика. – 2001. — № 2.

Коцемир В. Професійно-кваліфікаційна характеристика, посадова інструкція як основа роботи з державними службовцями // Вісник УАДУ. – 2001. — № 2. — Ч.І.

Державна служба: теорія практика.: Навчальний посібник / За ред. Малиновського В.Я. – Київ: Атіка, 2003

Миронова Н. Сучасні підходи до оцінки ефективності державного управління // Актуальні проблеми державного управління. – Харків, 2000. — №1.

Серьогін С.М. Влада і державна служба: Історичний аспект. – К.: Вид-во УАДУ, 1999.

Научные основы государственного управления в СССР. – М.:Наука, 1968

Сочинение: Серебряный век русской поэзии

век русской поэзии

То явление, которое мы окрестили «серебряным веком», возникло на рубеже девятнадцатого-двадцатого столетий. Оно охватывает сравнительно небольшой исторический период, примерно с 1870 по 1917 год. Им принято обозначать особое, новое, по сравнению с предыдущим, состояние отечественной поэзии. Открывает длинный ряд имен русский религиозный философ и поэт Владимир Соловьев. В своих мистических стихах он звал вырваться из-под власти вещественного и временного бытия к потустороннему — вечному и прекрасному миру. Эта идея о двух мирах — «двоеми-рие» — была глубоко усвоена всей последующей поэтической традицией. Среди литераторов, воспринявших соловьевские идеи, утвердилось представление о поэте как теурге, маге, «тайновидце и тайнотворце жизни». Они утверждают в своей среде не всем доступный, достаточно элитарный «беглый язык намеков, недосказов», который стал истинным- языком поэзии XX века.

‘ Литература этого периода явление неоднородное, яркое и разнообразное. В нем русская поэзия прошла большой путь в очень сжатые сроки. Теории и доктрины различных групп, школы, течения зачастую противоречили друг другу, расходясь с живым творческим мастерством. Одно только перечисление имен, каждое из которых составляет честь и гордость отечественной словесности, может занять не одну страницу. Кроме Соловьева это Брюсов и Аннен-ский, Вяч. Иванов и Дм. Мережковский, Блок и Гумилев, Осип Мандельштам и Анна Ахматова, Бунин и Волошин, Сергей Есенин, Марина Цветаева, Пастернак, Маяковский, Хлебников и так почти до бесконечности, до невнятного бормотания Алексея Крученых, до кубофутуристов Бурдюков. Кажется, все то, что могло случиться в поэзии, что в ней могло произойти, — все уже произошло и случилось в серебряном веке. Тесно было на поэтическом Парнасе. Мыслили на башне Вячеслава Иванова символисты: Что лист упавший — дар червонный; Что взгляд окрест — багряный стих… А над парчою похоронной Так облик смерти ясно-тих.

И месяц белый расцветает На тверди призрачной — так чист!..

И, как молитва, отлетает С немых дерев горящий лист.

И пока Бальмонт и Сологуб искали вдохновения в традициях прошедшего века, хулиганили футуристы, молодые провинциалы Маяковский и Хлебников выдумывали фокусы и веселили народ. «Мы будем таскать Пушкина за его обледенелые усы», — констатировали они свою задачу в культуре. Однако и у них — бездна таланта и поэтического совершенства: Крылышкуя золотописьмом тончайших жил, Кузнечик в кузов пуза уложил Прибрежных много трав и вер. / Пинь, пинь, пинь! Тарарахнул зизевер.

О, Лебедиво! О, озари! На глазах изумленной публики создается поэзия будущего. Из ничего возникают слова, строфы, образы, которые до этого нельзя было даже помыслить. Усилиями сотен поэтов они вводятся в обиход культуры, становятся ее плотью, нетленным серебром ее генов: Я клавишей стаю кормил с руки Под хлопанье крыльев, плеск и клекот. Я вытянул руки, я встал на носки, Рукав завернулся, ночь терлась о локоть.

Б. Пастернак Только так можно сейчас выразить чудо музыки и чудо музыканта. Поэты серебряного века говорят абсолютно современным, живым, удобным русским языком. Они нашли для него какую-то новую, несвойственную ему роль. Если раньше предметом поэзии были чувства «шепот, нежное дыханье», что называлось лирикой, или те же чувства, но уже направленные вовне, к Родине, к народу, что называлось тоже лирикой, но уже гражданской, то в поэзии серебряного века поэзия направлена на саму себя. Ее объектом, предметом описания стал сам русский язык. Произошло невероятное — словно на прекрасный, совершенно ограненный бриллиант упал луч света. Все осветилось, заиграло, и миру явилась некая новая, неведомая доселе красота, — совершенство языка. Поэтов ошеломила возможность сказать на нем любое потаенное чувство, переживание. Намеком, знаком, а иногда просто молчанием, одной строкой дать символ мира, состояние души — выразить невыразимое. Возможности эти серебряный век использовал полной мерой. Так были посеяны семена будущего. Хочется верить, что нить преданий и ^ традиций не оборвется и энергия излучения будет не только согревать наши души и питать наши умы, но сохранит себя и в следующем тысячелетии.

Пью горечь тубероз, небес осенних горечь И в них твоих измен горящую струю. Пью горечь вечеров, ночей и людных сборищ, Рыдающей строфы сырую горечь пью.

Борис Пастернак Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.coolsoch.ru/http://lib.sportedu.ru

Мастерство изображения народной жизни в одном из произведений русской литературы XX века.

Передо мной статья В.Марченко «Хлеб наш насущный» (Литературная Россия», октябрь 1990 г.). Читаю: «Сталинская коллективизация… стараниями вождей революции превратила российского (и не только российского) крестьянина в батрака, отчужденного от земли, лишенного традиций, мудрого постижения селянского бытия… Ни одно общество во всей мировой истории, ни одно государство не позволяло себе роскоши так ненавидеть свое крестьянство, как наше…» Тяжелые, жестокие слова. Подобные им все чаще слышатся с трибун съездов, в различных выступлениях и докладах.

Да, «великий перелом» в деревне, «революция сверху» оказались ненужными, разрушительными, ведущими в тупик.

Причины трагедии и ее виновники в основном известны, хотя историкам предстоит еще очень много работы. Но большинство людей черпают свое представление о той или иной эпохе не из работ ученых, а из художественной литературы. И наши потомки о времени коллективизации будут судить по романам и повестям. Я считаю, что наиболее ярко отобразили эту эпоху два произведения того времени: повесть А. Платонова «Котлован» и роман М. Шолохова «Поднятая целина». Их мы и рассмотрим далее… Роман М.А.Шолохова «Поднятая целина» сегодня вызывает много споров. Оно и понятно. Если писатель не только оправдывает, но и прославляет беззаконие и насилие, объявляет врагами тех, кто честно и много трудился, то это вызывает протест у читателя. Но уж никто не скажет, что Михаил Александрович не показал правдиво, насколько же тяжел труд земледельца. Один из героев книги образно говорил об этой доле, что » до ночи сорок потов с тебя сойдут, на ногах кровяные волдыри с куриное яйцо, а ночью быков паси, не спи: не нажрется бык — не потянет плуг».

Но для очень многих казаков хутора Гремячий Лог легче сезон батрачить бесплатно из последних сил, лишь бы не навязывали им колхоз. Автор романа довольно правдиво рисует настроение большинства хуторян, которые собрались на сход обсуждать вопрос вступления в колхоз.

Русские крестьяне, которые только-только получили землю, о колхозах рассуждали примерно так: «Сначала дали землю, теперь — отбирают!» И болела у них душа. Казаки же, которые владели землей всегда, испокон веков, тем более не желали объединяться. Они, к тому же, справедливо подозревали, что колхозы будут грабительскими. И поэтому на собрании в Гремячем Логу многие были согласны с Николаем Люшней, который здраво рассуждал, что «колхоз — дело это добровольное, хочешь — иди, а хочешь — со стороны гляди!» Так вот он и хочет со стороны глядеть. Но добровольности как раз-то Советская власть и не терпела. Уже все было решено за крестьян и казаков в Москве, не верящей слезам и крови, за кремлевскими стенами, сколько хозяев и в какой срок вступит в колхозы. И начинают общие собрания колхозников выносить постановления о выселении кулацких семей. Как это сделала гремяченская беднота на следующий день после убийства Хопрова, 4 февраля.

Решение вынесено было единогласно. И те, кому совесть и гордость не позволяли жить бедно: Титок, Фрол Дамасков и другие — едут теперь на голод, холод и смерть на далекий север. А с ними и те, кого потом власти уже не решаются назвать «кулаками»: многодетный Гаев и ему подобные. Раскулачивание называлось тогда «административной мерой». Ее применяли к тем, кого считали врагами, хотя бы ничего про! тивозаконного человек и не сделал. Поэтому-то так униженно просят прощения казаки и бабы после бабьего бунта. Не потому, что считают себя неправыми: они хотели взять зерно, которое им принадлежало и без которого они обречены были на голод. А потому, что боятся, что их объявят «врагами» и сошлют. И не пустыми словами, а страшной угрозой звучит давыдовское: «Большевики не мстят, а беспощадно карают только врагов…» И многое значит его обещание не считать участников бабьего бунта «врагами» и не применять к ним «административных мер».

А кроме раскулачивания есть еще и меры, которые «убеждают», что колхоза казакам не миновать: лишение гражданских и избирательских прав, после чего человека в любой момент могли арестовать; объявление бедных крестьян «подкулачниками», если у них просыпались совесть и жалость. Объявление «социально-опасным» и, наконец, наган и холодная комната. Последние меры отлично применял Макар Нагульнов.

И идут, помимо воли, казаки, «слезой и кровью» разрывая «пуповину, соединявшую… с собственностью, с быками, с родным паем земли». Среди колхозников вынужден прятаться и крепкий хозяин Яков Лукич Островнов, который успел замаскироваться, чтобы не попасть под раскулачивание. Только с Половцевым и может откровенно поговорить он о колхозе, о бедняках, которые теперь там заправляют: «Он, может, всю жизнь на печи лежал да об сладком куске думал, а я… да что там гуторить!» А Яков Лукич всю жизнь работал, да интересовался агротехникой, да горб наживал. А теперь все под корень! Да, ужасная пора, когда трудолюбивый и удачливый человек вынужден прятаться. Конечно, писатель рисует Островнова, Половцева черными красками. Но, думается, здесь явная предвзятость. Хорошие душевные качества мало зависят от денежного состояния. И они, скорее даже, присущи богатым людям, чем бедным.

За короткое время, что описано в романе «Поднятая целина», читатель наглядно видит плоды «великого перелома». В хуторе не остается зажиточных хозяев, хлеб для хлебозаготовок выбивают силой, крестьян, захотевших согласно лживой сталинской статье «Головокружение от успехов» выйти из колхоза, лишают семенного хлеба; перед вступлением в колхоз порезано множество скота и т.п. А впереди для страны страшный голод, репрессии и война…

Оправдывая жестокости и беззакония, Шолохов пытается изобразить дело так, будто на Дону готовится антисоветское восстание. Сегодня уже известно, что большинство из тех контрреволюционных организаций, которые так успешно «раскрывало» ГПУ и НКВД, были попросту выдуманы. Скорее всего, что не существовал и описанный в романе «Союз освобождения Дона», потому что большинство активных борцов с новой властью или уехали, или были уничтожены. А остальные рассуждали подобно Никите Хопрову: » Я против власти не подымаюсь и другим не советую». Но даже если такой союз и существовал, он не мог серьезно угрожать партийной власти. «Поднятая целина» невольно разоблачает и другой обман Сталина, что раскулачивание- это мера, принятая как защита против террора кулаков, которые всячески вредят колхозам. Нет, ничем русский народ не заслужил уничтожение миллионов самых работящих своих хозяев. А если и были где-то случаи сопротивления, то это была месть отдельных людей! , доведенных до отчаяния ограблением и насилием над ними и близкими. Таков и Тимофей Рваный в романе.

Судьба «Поднятой целины» доказывает еще раз, что нельзя служить идее, которая призывает строить счастье с помощью жестокости. Писатель, прежде всего человеколюбец, а уже потом политик. Шолохов, выполняя сталинский заказ, как бы оправдывал своим талантом те неслыханные надругательства и беззакония, которые творили над крестьянством.

Мне лично роман «Поднятая целина» нравится. Я от души потешаюсь над выходками и рассказами деда Щукаря, переживаю вместе с Кондратом Майданниковым и другими казаками, когда они «со слезой и кровью» рвут «пуповину», соединяющую… с собственностью, с быками, с родным паем земли». Я хохочу над тем, как Макар Нагульнов изучает английский язык, слушает по ночам петухов. Я жалею Давыдова, который мучается от того, что не может порвать с Лушкой, и любуюсь Варей Харламовой и ее чистым чувством к Давыдову. Мне до слез жалко красавца Тимофея Рваного. Настоящая, сочная жизнь предстает из романа.

Но что-то мешает ограничиться в выводах. Нет в этом произведении чего-то, что всегда отличало русскую литературу.

Видимо, здесь недостает гуманизма.

Ведь почти во всех сценах, в которых описывается произвол, автор как бы молча сочувствовал насильникам. Во многом на такое поведение повлияла среде, в которой писался роман – репрессии, гонения, желая быть печатаемым не работать «в стол». Идет на уступки правительству в романе «Поднятая целина» для печати другого – «Тихий Дон».

Стоит отметить, что произведение описывает ужасный период жизни России. Только наше государство шло к цели такими методами. Будем надеяться, что больше это никогда не повторится, и наши дети и внуки будут знать это только со страниц этого и аналогичных ему произведений, а не газет и журналов ежедневного выпуска.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.coolsoch.ru/ http://lib.sportedu.ru

Курсовая работа: Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Обласний комунальний вищий навчальний заклад

«Інститут підприємництва «Стратегія»

Курсова робота

З дисципліни: «Статистика»

На тему:

«Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві РМЗ»

Жовті Води 2009

План

Вступ

1. Теоретичні основи вивчення статистичних індексів

1.1 Поняття та класифікація індексів

1.2 Методологічні основи побудови індивідуальних і загальних індексів

1.3 Агрегатна форма індексів

1.4 Середньозважені індекси

1.5 Зведені індекси

1.6 Індекси середніх величин

1.7 Системи взаємозалежних індексів і визначення впливу окремих факторів

1.8 Індекси з постійними і змінними вагами

1.9 Індекси динаміки середнього рівня інтенсивності показника

1.10 Територіальні індекси

2. Практичний аспект теми «Статистичні індекси і їхня роль у вивченні соціально-економічних явищ»

2.1 Розрахунок індивідуальних і загальних індексів товарообігу промислової продукції на заводі РМЗ

2.2 Розрахунок індекси динаміки середнього рівня інтенсивності

2.3 Статистичний аналіз динаміки товарообігу продукції на підприємстві РМЗ

2.4 Розрахунок питомої ваги товарообігу продукції на підприємстві РМЦ

2.5 Кореляційно-регресійній аналіз товарообігу продукції на підприємстві РМЦ

Висновок

Список літератури

Вступ

Повна й достовірна статистична інформація є тією необхідною підставою, на якій базується процес керування економікою. Вся інформація, що має народногосподарську значимість, в остаточному підсумку, обробляється й аналізується за допомогою статистики.

Саме статистичні дані дозволяють визначити обсяги валового внутрішнього продукту й національного доходу, виявити основні тенденції розвитку галузей економіки, оцінити рівень інфляції, проаналізувати стан фінансових і товарних ринків, товарообігу продукції на підприємствах, досліджувати рівень життя населення й інші соціально-економічні явища й процеси.

Оволодіння статистичною методологією – одне з умов пізнання кон’юнктури ринку, вивчення тенденцій і прогнозування, прийняття оптимальних рішень на всіх рівнях діяльності.

Складною, трудомісткою й відповідальною є заключна, аналітична стадія дослідження. На цій стадії розраховуються середні показники й показники розподілу, аналізується структура сукупності, досліджується динаміка й взаємозв’язок між досліджуваними явищами й процесами.

На всіх стадіях дослідження статистика використає різні методи, в тому числі метод рядів динаміки, кореляційно – регресійний аналіз. Вони використовуються для вивчення масових суспільних явищ.

У статистичних дослідженнях для характеристики соціально-економічних явищ і процесів використовують узагальнювальні показники у вигляді середніх, відносних (питомої ваги) та інших величин. До цих характеристик належать і індекси, які посідають особливе місце серед статистичних методів. У перекладі з латинської мови «INDEX» означає «показник», проте в статистиці він набуває специфічного значення.

Мета даної курсової роботи розглянути індексні методи статистики, розрахувати метод рядів динаміки, питому вагу, зробити кореляційно – регресійний аналіз, для дослідження та аналізу товарообігу на підприємстві РМЗ.

Завданням курсової роботи є:

Ознайомлення с теоретичними аспектами індексного методу;

Застосувати отримані знання для статистичного аналізу товарообігу промислової продукції на підприємстві РМЗ за допомогою індексного методу;

Виконати кореляційно-регресійний аналіз та аналіз рядів динаміки, розрахувати питому вагу;

Зробити висновки, виходячи із отриманих даних.

1. Теоретичні основи вивчення статистичних індексів

Поняття та класифікація індексів

Статистичний індекс – це відносний показник, що характеризує зміну рівня будь-якого явища чи процесу в часі, просторі чи порівняно з планом, програмою, стандартом.

Класифікація індексів

За мірою охоплення явища чи процесу
Індивідуальні індекси

Загальнім (зведені) індекси
За базою порівняння
Динамічні індекси

Територіальні індекси
За видом ваги порівнювача
Індекси з постійними вагами

Індекси зі змінними вагами
За формою побудови
Агрегатні індекси

Середні індекси
За характером обсягу дослідження
Індекси об’ємних показників

Індекси якісних показників
За об’єктом дослідження
Індекси продуктивності праці

Індекси собівартості

Індекси фіз-го обсягу продукції

Інші
За складом явища
Індекси фінансового складу

Індекси змінного складу
За періодом розрахунку
Річні індекси

Квартальні індекс.

Місячні індекси

Тижневі індекси

Індивідуальні індекси – відносні показники, які характеризують зміну в динаміці або відображають співвідношення в просторі, якогось одного виду одиниць явища.

Зведений (загальний) індекс – показник, який характеризує динаміку складного явища, елементи якого не піддаються безпосередньому підсумуванню в часі, просторі чи порівняно з планом.

Агрегатний індекс – складний відносний показник, який характеризує середню зміну соціально-економічного явища, яке досліджується з декількох видів одиниць (однорідних або неоднорідних).

Індексована величина (показник) – це ознака, зміна якої досліджується.

Вага індексу – величина, яка використовується методом сумірності індексованих величин.

Середній індекс – це індекс, який визначено як середню величину з індивідуальних індексів.

Система індексів – ряд послідовно побудованих індексів.

Система базисних індексів – ряд послідовно визначених індексів одного й того ж явища з постійною базою порівняння.

Система ланцюгових індексів – це ряд одного й того ж явища, які визначаються базою порівняння зі зміною від індексу до індексу.

Система індексів з постійними вагами – це система зведених індексів одного й того ж явища, які обчисленні з вагами, що не змінюються при переході від одного індексу до другого.

Система індексів зі змінними вагами – це система зведених індексів одного й того ж явища, які обчисленні з вагами, що послідовно змінюються від одного індексу до другого.

Індекс змінного складу – індекс, який відображає відношення середніх рівнів якісного показника, що належать до різних періодів часу.

Індекс постійного (фіксованого) складу – це індекс, який визначено з вагами, зафіксованими на рівні звітного періоду, який показує зміну середнього рівня якісного показника за рахунок змін індексованої величини щодо окремої одиниці сукупності.

Індекси структурних зворушень – це індекс, який показує вплив змін у структурі явища, що вивчається, на динаміку середнього рівня цього явища.

Територіальні індекси – це індекси, які характеризують зміну явища в просторі.

Дефлятор – це коефіцієнт, який переводить значення вартісного показника за звітний період у вартісні вимірювачі базового періоду.

Індекс дефлятор – відношення фактичної вартості продукції звітного періоду до вартості обсягу продукції, структура якого аналогічна зі структурою звітного року, але визначена в оцінках базового року. В статистичній практиці індекси-дефлятори визначають не тільки в цілому по народному господарству, а й по окремих регіонах, різних товарних групах, галузях економіки.

Індекси об’ємних показників – це індекси фізичного обсягу продукції, роздрібного товарообороту, споживання окремих продуктів. В них міститься характеристика зміни обсягу того чи іншого явища, який виражають у певних одиницях виміру.

Індекси якісних показників – це індекси цін, собівартості продукції, продуктивності праці. В таких індексах міститься характеристика зміни якісної ознаки, тобто такої що відображує особливості розвитку явища.

1.2 Методологічні основи побудови індивідуальних і загальних індексів

Будь-який індекс в статистиці – це співвідношення двох однойменних показників. Показник, з яким здійснюється порівняння, називають базисним.

Так, в індексах динаміки базисним є показник одного із попередніх періодів (моментів) часу, в індексах виконання плану – запланований рівень, а в індексах порівняння в просторі базисним може бути показник, що належить до якогось об’єкту або території.

У разі застосування індексного методу аналізу бажано дотримуватись відповідних умовних позначень, які прийняті в теорії і практиці статистики. Показники базисного періоду мають у формулах підрядковий знак «0», а поточного – «1». Показники плану, стандарту, територій, об’єктів можуть позначатися підрядковими знаками у вигляді їх скорочених назв або окремих літер.

В статистиці прийняті такі основні умовні позначення показників, зміна яких вивчається за допомогою індексів:

q – кількість проданого товару (чи обсяг виготовленої продукції) в натуральному вираженні;

p – ціна одиниці продукції чи товару;

z – собівартість одиниці продукції;

t – затрати робочого часу на виробництво одиниці продукції даного виду, тобто її трудомісткість;

w – середній виробіток продукції в розрахунку на одного працівника;

У – урожайність певної культури;

П – розмір посівної площі;

Виходячи з цих позначень, а також змісту ряду економічних показників, можна записати, що:

pq – загальна вартість проданого товару, (товарообіг);

zq – загальні затрати на виробництво продукції;

tq – загальні затрати робочого часу на виробництво продукції;

УП – валовий збір певної сільськогосподарської культури.

Символи q та p не випадкові, вони відповідають початковим літерам англійських слів price (ціна) та quantity (кількість).

Індивідуальні та загальні індекси позначимо відповідно символами і та I.

Показник, динаміку чи співвідношення індекс, називають індексованою величиною. Відповідно до даних умовних позначень індексованою величина вказується біля позначення індексу у вигляді підрядкового знаку. Наприклад: Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємствііндивідуальний індекс ціни, Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві— загальний індекс собівартості продукції.

Методологічні підходи до побудови різних видів індексів розглянемо на прикладі індексів динаміки.

Оскільки індивідуальні індекси характеризують зміну одного елемента сукупності, то в будь-якому індивідуальному індексі порівняються дві величини, які стосуються або різних об’єктів, або різних періодів часу, або планового завдання і фактичного виконання. Наприклад, індивідуальні індекси динаміки можна записати у вигляді формул:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві – індивідуальний індекс фізичного обсягу товару (продукції);

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві – індивідуальний індекс цін;

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві – індивідуальний індекс собівартості продукції;

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві – індивідуальний індекс врожайності.

За такою схемою створюють індивідуальні індекси інших ознак. Методологія обчислення індивідуальних індексів дуже проста.

Індивідуальні індекси в статистичній практиці застосовуються дуже часто. Проте більш поширені в економічному аналізі індекси, які характеризують зміни на окремого елемента складного явища, а всього явища в цілому. Для цього обчислюють загальні (групові) індекси.

Загальні індекси характеризують співвідношення явищ (сукупностей), що складаються з окремих несумірних елементів, які не можна безпосередньо підсумувати. Вони узагальнюють зміни всієї сукупності елементів одного суспільного явища (наприклад, цін багатьох товарів, кількості різних видів продукції).

В залежності від наявних даних загальні індекси можуть обчислюватись у формі агрегатного або середнього індексу.

Усі загальні індекси інтенсивних (якісних) показників будуються так, як індекс цін, а екстенсивних (об’ємних) – як індекс фізичного обсягу. Тому якщо будь-який з інтенсивних показників позначити через x, а екстенсивний w, то в загальному вигляді всі загальні індекси (двофакторні) набувають такого вигляду:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Перший індекс Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві— це загальний індекс інтенсивного показника, скажімо, цін, собівартості, врожайності, матеріаломісткості. Він характеризує зміну інтенсивного показника в середньому стосовно певного набору товарів, продукції, посівних площ. Можливість цього досягається зважуванням – множенням рівнів індексованого інтенсивного показника на значення пов’язаного з ним екстенсивного показника (ваги), який фіксується в чисельнику і знаменнику на одному й тому самому рівні.

Другий індекс Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві— це загальний індекс екстенсивного (об’ємного) показника. Оскільки в ньому можуть бути використані різні спів вимірники, що пов’язані з індексованим екстенсивним показником, то виникає питання, якому з них віддати перевагу. Це можуть бути такі інтенсивні (якісні) показники, як ціна, собівартість матеріаломісткість трудомісткість продукції, врожайність. В кожному конкретному випадку питання вирішується окремо і залежить від мети дослідження та характеру вихідних даних.

Третій індекс Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві— характеризує зміну складного суспільного явища за рахунок – інтенсивного і екстенсивного показника.

Індексовані величини у формулі зазвичай пишуть на першому місці після знаку Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві, а співвимірник (вагу) – на другому. Загальний індекс позначають буквою І і супроводжують підрядковим знаком індексованого показника.

Методику побудови загальних індексів розглянемо на прикладі формул загальних індексів фізичного обсягу товарообігу, цін та товарообігу у фактичних цінах:

1. Загальний індекс фізичного обсягу товарообігу

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Цей індекс показує, як змінився обсяг проданих товарів у звітному періоді порівняно з базисним. Чисельник індексу Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві— це вартість проданих товарів (товарообіг) звітного періоду у цінах базисного періоду, а знаменник Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві— вартість проданих товарів (товарообіг) базисного періоду. За такою ж формулою визначається індекс фізичного обсягу виготовленої продукції, але він характеризує зміну обсягу виготовленої продукції у незмінних (базисних) цінах. Відповідно Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві— це вартість продукції, виготовленої у звітному періоді, але в цінах базисного періоду, а Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві— вартість виготовленої продукції базисного періоду.

2. Загальний індекс цін

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

При побудові індексу цін індексованою величиною є ціна, а кількість проданих товарів – це вага, яка фіксується на рівні звітного періоду. За цієї умови індекс цін характеризує зміну цін декількох видів товарів у звітному періоді порівняно з базисним. Різниця між чисельником і знаменником цього індексу показує реальну економію, яку отримає населення у разі зниження цін, або додаткові витрати, якщо ціни зростуть.

3. Загальний індекс товарообігу у фактичних цінах

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Цей індекс характеризує зміну товарообігу під впливом зміни ціни на товари і зміни кількості проданих товарів.

Форму обчислення наведених трьох індексів називають агрегатною.

Це узагальнюючі показники, за допомогою яких можна охарактеризувати динаміку того чи іншого суспільно-економічного явища. Аналогічно до обчислених індексів будуються формули інших показників. Наприклад, для вивчення динаміки собівартості продукції (z), фізичного обсягу продукції (q) та затрат на виробництво (zq) використовують такі формули:

Індекс собівартості продукції Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві;

Індекс фізичного обсягу продукції Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві;

Індекс затрат на виробництво Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Важливе місце в статистичному аналізі займають показники продуктивності праці. В статистичній практиці можуть застосовуватись прямі показники продуктивності праці – виробництво продукції за одиницю робочого часу (виробіток), та обернені – затрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції (трудомісткість). Якщо в аналізі використовується останній показник продуктивності праці, то індивідуальний індекс обчислюється за формулою

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

тобто зміна продуктивності праці при виготовленні окремих видів продукції визначається як відношення трудомісткості продукції базисного періоду до трудомісткості звітного (поточного) поточного періоду. Тоді загальний індекс продуктивності праці за агрегатною формою буде мати такий вигляд:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємствіІндексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Отже, можна зробити такі висновки.

1. При побудові загальних індексів кількісних показників, які безпосередньо не можна підсумувати, співмножниками індексованих показників є якісні показники, які виконують роль сумірників. В індексах якісних показників (цін, собівартості, продуктивності), які можна підсумовувати безпосередньо, співмножником завжди є пов’язана з ним кількісна ознака, проте вона виконує роль не сумірника, а ваги, тобто відображує значущість даного якісного показника в загальній їх сукупності.

2. У загальних індексах якісних ознак беруть кількісні ознаки, що виконують роль ваги, на рівні звітного періоду. Тільки в такий спосіб можна показати реальну зміну якісної ознаки. Водночас у загальних індексах об’ємної ознаки якісна ознака, що виконує роль сумірника, береться на рівні базисного періоду.

1.3 Агрегатна форма індексів

Агрегатна форма індексів – Основна форма загального індексу. Основна складність моделювання загальних індексів полягає в подоланні несумірності різних елементів, що становлять сукупність, наприклад, продукції, товарів тощо. Один із можливих шляхів досягнення цього – введення в індекс додаткового і незмінного показника, який економічно щільно пов’язаний з індексованою величиною. Цей додатковий показник називають сумірником. Таким сумірником може бути ціна, собівартість чи трудомісткість одиниці продукції. Перемноживши обсяг продукції кожного виду на відповідний сумірник, отримують показники, які можна підсумувати, а отже, й зіставити їх в цілому за сукупністю.

Сума добутку кількості продукції q на його сумірник, наприклад ціну р, створює з’єднання, або агрегати: Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві(aggrego (лат.) – приєдную). побудований на їхній основі загальний індекс, у чисельнику і знаменнику суми добутків рівнів ознак, дістав назву агрегатного індексу. Цій формі індексу понад 100 років – її німецькими статистиками Е. Ласпейресом і Г. Пааше.

Слід зазначити, що множення ознак, які аргументуються, дає змогу не тільки вирішити проблему зіставності, а й урахувати ваги сумірників у реальних економічних процесах. Якщо індексованою величиною є якісна ознака (ціна, собівартість), то в загальному індексі її рівень перемножується на значення пов’язаного з об’ємного показника, який відіграє роль ваги. Якщо будується індекс об’ємного показника, окремі види одиниць якого безпосередньо не підсумовуються, то їхню загальну суму знаходять за допомогою сумірника. Проте, як у першому, так і в другому випадку, перехід до вартості товару відбувається внаслідок множення ціни на кількість продукції (товару).

Для визначення зміни даного показника в поточному періоді порівняно з базисним використовують такий індекс:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Ця формула загального індексу вартості товарів відома в статистиці під назвою товарообороту, де Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві – товарооборот окремих видів відповідно в звітному і базисному періодах. Наведений індекс характеризує зміну складного явища під впливом таких факторів: зміни фізичного обсягу продажу окремих товарів і зміни цін, за якими їх реалізувати. Для того щоб вивчити вплив одного з цих факторів на зміну товарообороту, інший слід прийняти умовно незмінним, тобто зафіксувати його на рівні певного періоду. На рівні якого саме періоду слід фіксувати (елімінувати) вагу при побудові індексів якісних і об’ємних ознак?

У вітчизняній статистичній практиці прийнято: при побудові індексів якісної ознаки його ваги фіксують на рівні звітного періоду; у разі індексів об’ємних ознак – ознаки-сумірники фіксують на рівні базисного періоду. Це зумовлено тим, що кожен із співмножників відіграє різну роль.

Індекс фізичного обсягу товарообороту в цьому випадку має такий вигляд:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індекс фізичного обсягу показує, як змінився обсяг проданих товарів у звітному періоді порівняно з базисним у порівнюваних (базисних) цінах. При побудові індексу цін кількості проданих товарів фіксується на рівні звітного періоду. За цієї умови відкривається можливість визначити реальну економію, яку отримає населення у разі зниження цін, або додаткові витрати, якщо ціни зростуть.

Загальний індекс цін має такий вигляд:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

У кожному з наведених загальних індексів oдин із співмножників є величиною індексованою, другий – фіксованою. Так, в індексі цін індексованою є ціна р, а фіксованою – кількість продукції q. В індексі фізичного обсягу продукції індексованою є кількість продукції q, а фіксованою – ціна одиниці р, що відіграє роль сумірника різнойменних елементів. Цей принцип зберігається для розрахунку загальних індексів якісних і об’ємних ознак, що забезпечує можливість побудови системи взаємопов’язаних індексів.

1.4 Середньозважені індекси

Загальний індекс в агрегатній формі найчіткіше розкриває економічний зміст досліджуваного явища і є основною формою економічних індексів в статистиці. Але знаходження агрегатних індексів потребує наявності абсолютних значень індексованої величини і величини, за допомогою якої досягається порівнюванність рівнів явищ, окремі елементи яких безпосередньо не підсумовуються, тобто ваг індексів чи їх співвимірників. Проте не завжди такі показники є в звітності. Наприклад, у роздрібній торгівлі немає кількісного обліку реалізованих товарів, обліковують лише обсяг товарообігу і зміну цін на окремі товари чи їхні товарні групи. Це дає змогу розрахувати загальні індекси цін і фізичного обсягу безпосередньо в агрегатній формі в зв’язку з тим, що не можна отримати суму товарообігу Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві. У таких випадках загальні індекси обчислюють як середні з індивідуальних індексів окремих елементів.

Агрегатний індекс перетворюють у середній з індивідуальних індексів, підставляючи у чисельник або знаменник агрегатного індексу замість індексованого показника його вираз, який виводиться з формули відповідного індивідуального індексу. Якщо таку заміну роблять у чисельнику, то агрегатний індекс перетвориться у середній арифметичний, якщо у знаменнику – в середній гармонічний.

Перетворення агрегатного індексу у середній арифметичний розглянемо на прикладі індексу фізичного обсягу товарообігу. З формули індивідуального індексу фізичного обсягу Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємствівипливає, що Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві. Підставивши у чисельник агрегатного індексу фізичного обсягу замість Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємствівеличину Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві, яка йому дорівнює, дістанемо середній арифметичний індекс фізичного обсягу товарообігу:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Отже ми дістали середню арифметичну і індивідуальних індексів, зважених за вартістю реалізованих товарів базисного періоду.

Щоб перетворити агрегатний індекс цін у середній гармонічний, треба в знаменнику агрегатного індексу замінити Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємствіна Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві, що витікає з формули індивідуального індексу цін Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві, а чисельник залишити без змін.

Формула середнього гармонічного індексу цін матиме такий вигляд:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Цей індекс являє собою середню гармонічну, в якій осереднюваною величиною є індивідуальний індекс цін, я вагою товарообіг звітного періоду.

Слід підкреслити, що порядок перетворення агрегатного індексу в середній арифметичний і середній гармонічний є однаковим для всіх інших агрегатних індексів (собівартості, фізичного обсягу продукції, продуктивності праці, урожайності).

Середньозважені індекси мають певну перевагу перед агрегатними, за їхньою допомогою можна вишикувати ієрархію індексів від індивідуальних на окремі товари через групові (субіндекси) до загального по всій сукупності елементів. Проте їм властиві й недоліки. Якщо динаміка окремих складових сукупності протилежна, то загальний індекс не в змозі адекватно відобразити закономірність динаміки. Окрім того, середньозважений індекс визначається лише за умови порівнянності кола елементів. Якщо ж окремі елементи сукупності відсутні в базисному чи поточному періоді, то розрахунок за індивідуальними індексами неможливий. У цьому разі перевага надається індексу агрегатної форми.

Отже за кожним індексом стоїть певне економічне явище, що зумовлює методику його розрахунку та змістовність.

1.5 Зведені індекси

Історично індекси виникли і розвивалися як метод дослідження динаміки цін на сукупність неоднорідних товарів.

В економічній практиці утвердився такий підхід:

Досліджуючи вплив якісного чинника (ціни, собівартості, виробітку тощо) на зміну складного явища, кількісний чинник вважають сталим і беруть за звітний період:

досліджуючи вплив кількісного чинника (кількості виробництва продукції, чисельності персоналу тощо), якісний чинник вважають сталим і беруть за базовий період.

Прикладом зведених загальних індексів, які побудовані за цим підходом, наведені в таблиці – зведених індексів.

Розглянемо динаміку товарообігу продукції у звітному періоді порівняно з базовим:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві,

де Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві— індекс товарообігу;

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві— індекс цін;

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві – індекс фізичного обсягу продукції.

На загальну зміну товарообігу впливають два чинники – ціна і кількість продажу продукції. Для кожного з цих чинників зокрема відображається за допомогою індексу цін Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві та індексу фізичного обсягу продукції Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Значення індексу товарообігу Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві характеризує результат спільної дії обох чинників – якісного (ціни) та кількісного (кількості продажу продукції).

Зведені індекси

Вид індексу

Форма зображення
Агрегатна

Середня зважена

1. Індекс цін, Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

2. Індекс фізичного обсягу, Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємствіІндексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

3. Індекс собівартості, Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

4. Індекс продуктивності праці, Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

5. Індекс продуктивності праці, Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

6. Індекс продуктивності праці, Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

1.6 Індекси середніх величин

Під час виникнення процесів і явищ у народному господарстві поряд із абсолютними величинами широко використовують і середні величини. Так, у галузях виробничої сфери визначають зміну рівня продуктивності праці, для чого порівнюють середній розмір виробленої продукції на одного працівника у звітному періоді з аналогічним показником у базисному періоді. У сільському господарстві вивчають, як змінюється врожайність сільськогосподарських культур чи продуктивність поголів’я худоби. Середній рівень розраховують для якісних ознак і визначають його як середню арифметичну зважену:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

На середню величину впливає як значення ознаки, яку осереднюють, так і чисельність окремих варіантів сукупності. Ось чому при аналізі зміни продуктивності праці важливо знати, якою мірою це зумовлено зміною індексованої величини і якою – структурними зрушеннями у розподілі одиниць.

Структурні зрушення в економіці – надзвичайно важливий фактор розвитку продуктивних сил суспільства, адже, наприклад, середній виробіток на одного працюючого в будь-якій галузі промисловості може зростати не тільки завдяки тому, що цей показник відповідно змінився на окремих підприємствах, а й через те, що в загальній сукупності підприємств цієї галузі збільшилась питома вага підприємств з більшим рівнем виробітку на одного працюючого. змінюється структура сукупності підприємств галузі. Так структурні зрушення впливають на динаміку явища, більше того, вони досить часто спричиняють так звані статистичні парадокси, коли зміна середніх величин виходить далеко за межі зміни індивідуальних досліджуваних величин. Для їх характеристики розраховують індекси змінного та сталого складу, структурних зрушень, які формують систему взаємопов’язаних індексів, що має вигляд, наприклад цін:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Індекс змінного складу Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємствівідображує зміну індексованої величини і зміну структури явища, яку вивчають. Зміні ваги в середніх рівнях, які порівнюються, й зумовили назву цього індексу. У загальному вигляді індексом змінного складу якісної ознаки, зокрема цін. Є відношення їх середніх рівнів:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Індекс змінного складу розкладається на два субіндекси: індекс сталого складу Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємствіі індекс структурних зрушень Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві;

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Як видно з формули індексу постійного складу, це – індекс якісної ознаки, зміну якої вивчають в умовах незмінної структури. Він зумовлює відому вже агрегатну форму індексу. Ось чому його називають ще індексом фіксованого складу.

Індекс структурних зрушень не має самостійного значення, а є фактором зміни якісних ознак у разі вивчення впливу зрушень у структурі ваг на зміну індексованих величин.

Індекси середніх величин мають також важливе значення для аналізу інших якісних ознак. Наприклад, у разі зміни цін на товари, які реалізуються через різні форми торгівлі, для аналізу рентабельності і витрат обігу при порівнянні їхніх середніх відносних рівнів, при вивченні середньої швидкості і середнього часу обігу товарів і фондів, у разі аналізу середнього виробітку на одного робітника і трудомісткості, а також середнього заробітку. Дотримання наукових принципів побудови і застосування індексів середніх величин дуже важливе для визначення закономірностей зміни суспільних явищ, кількісної оцінки впливу факторів, що їх формують.

1.7 Системи взаємозалежних індексів і визначення впливу окремих факторів

Розглянуті загальні індекси узагальнюють динаміку складних сукупностей. Не менш важливою в статистичному аналізі є інша функція індексів – аналітична, яка спирається на взаємозв’язок індексів.

Зв’язок соціально-економічних явищ і процесів знаходить своє відображення у взаємозв’язку відповідних показників. Так, ряд економічних показників можна подати як добуток кількох інших. Це мультиплікативна форма зв’язку. Наприклад, загальні витрати часу на виробництво продукції можна виразити як добуток трудомісткості і кількості виготовленої продукції; товарообіг – як добуток ціни на обсяг проданих товарів; валовий збір сільськогосподарських культур – як добуток врожайності і посівних площ та ін. Співмножники в подібних випадках виступають як факторні показники, від величини яких залежить результат.

У зв’язку з цим при аналізі динаміки соціально-економічних явищ виникає потреба визначити роль окремих факторів у зміні результативного показника, що має досить істотне практичне значення. Так, з економічної точки зору, не байдуже, за рахунок чого збільшились загальні витрати на виробництво: зростання собівартості, тобто інтенсивного фактора, чи збільшення кількості виробленої продукції, тобто екстенсивного.

Індексний метод широко використовують для аналізу ролі окремих факторів у динаміці складного економічного явища, зміна якого зумовлена дією кількох факторів які правлять за співмножники. Виявлення і кількісна оцінка впливу окремих факторів на зміну складного явища – одне із важливих завдань, котрі вирішують індексним методом.

Оцінка впливу окремих факторів на динаміку складного явища може бути здійснена як у відносному, так і в абсолютному вираженні. Оцінити вплив кожного з факторів обчислити індекси факторних показників відповідної системи спів залежних індексів. У загальному вигляді всі двофакторні індекси поєднані так:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві, або Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Звідси, індекс цін пов’язаний з індексом фізичного обсягу товарообігу (якщо мова йде про роздрібні ціни і реалізацію товарів) або фізичного обсягу продукції (якщо мова йде про товаровиробника і виробництво продукції), утворюючи таку індексну схему:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві, або Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Добуток індексу цін на індекс фізичного обсягу товарообігу або продукції дає індекс товарообігу у фактичних цінах, або індекс вартості виготовленої продукції.

Індекс собівартості виготовленої продукції пов’язаний з індексом фізичного обсягу продукції по собівартості і утворює таку індексну систему:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві, або Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Добуток індексу собівартості на індекс фізичного обсягу продукції дає індекс затрат на виробництво.

Індекс продуктивності праці (за трудовими затратами) пов’язаний з індексом фізичного обсягу продукції (за трудовими затратами) і утворює таку індексну систему:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві, або Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Відношення індексу фізичного обсягу продукції до індексу трудових затрат дорівнює індексу продуктивності праці (за трудовими затратами).

Кожен із факторних індексів характеризує відносну зміну результативного показника за рахунок окремих факторів. Визначення абсолютного приросту результативного показника за рахунок зміни кожного фактора теж здійснюється при побудові системи індексів. Абсолютні прирости за рахунок окремих факторів обчислюють як різницю між чисельником і знаменником відповідних факторних індексів. Так, загальний абсолютний приріст дорівнює:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Його можна розкласти за факторами:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Очевидно, що при такому методі розкладання абсолютного приросту за факторами Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві буде дорівнювати Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

1.8 Індекси з постійними і змінними вагами

При вивченні динаміки діяльності підприємств і організацій виникає необхідність визначати індекси більше, ніж за два періоди. У таких випадках індекси можна розраховувати як на постійній, так і на змінній базах порівняння.

Якщо характеризують зміну явища у всіх наступних періодах порівняно з першим, то обчисленні індекси є базисними індексами.

Коли ж характеризують послідовну зміну досліджуваного явища період за періодом, тобто кожний наступний період порівнюють з попереднім, то такі індекси називають ланцюговими.

Якщо позначити індексовані величини через Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві (ціна, кількість проданого товару (виготовленої продукції) певного виду, собівартість продукції тощо), то формули індивідуальних індексів матимуть такий вигляд:

Ланцюгові індекси Базисні індекси

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Між ланцюговими і базисними індексами існує певний зв’язок, що дозволяє здійснити перехід від одного виду індексу до іншого. Так, послідовне перемноження ланцюгових індексів дає базисний індекс відповідного періоду. У загальному вигляді це можна записати так:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві тобто Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

І навпаки, за співвідношенням базисних індексів можна обчислити відповідні ланцюгові індекси.

1.9 Індекси динаміки середнього рівня інтенсивності показника

У статистико-економічному аналізі нерідко доводиться порівнювати такі інтенсивні показники, як середня собівартість одиниці продукції певного виду, середня ціна, середня заробітна плата, середня урожайність однорідних культур тощо.

Аналіз динаміки середнього рівня здійснюють на основі побудови системи взаємозалежних індексів. На середню величину впливає як значення ознаки, x, яку осереднюють, так і чисельність окремих варіантів сукупності (частот). Очевидно, що й динаміка середньої величини визначається цими факторами: а) зміню значень ознаки х і б) структурними зрушеннями.

Відношення середніх рівнів інтенсивного показника за поточний і базисний періоди являє собою індекс змінного складу:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві або Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

де Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві і Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві – рівні осередненого показника; Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві і Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві – частоти (ваги) інтенсивного показника.

Величина цього індексу залежить від двох факторів: зміни як самого осередненого показника, так і співвідношення частот, тобто структурних зрушень.

Визначити зміну середнього рівня інтенсивного показника за рахунок першого фактора дозволяє індекс фіксованого складу, а за рахунок другого – індекс структурних зрушень.

Формула індексу фіксованого складу має вигляд:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві, або Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

У цьому індексі структура сукупності фіксується на рівні звітного періоду, що і дає змогу проаналізувати зміну середньої лише за рахунок зміни рівнів інтенсивного показника.

Індекс структурних зрушень знаходять за формулою:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

У цьому індексі фіксується на рівні базисного періоду інтенсивний показник, і таким чином, визначається зміна середньої за рахунок структурних зрушень.

Між індексами середніх величин існує такий взаємозв’язок:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

У наведеній системі індекс зміни середньої величини дорівнює добутку індексу при незмінній структурі на індекс, що відображує вплив зміни структури сукупності при незмінному значенні інтенсивного показника.

1.10 Територіальні індекси

При вивченні явищ суспільного життя в статистиці широко використовують метод порівняння показників у розрізі окремих країн, економічних районів, міст, підприємств тощо. Узагальнюючі показники, тобто відносні величини, що дають порівняльні характеристику в розрізі територій і об’єктів називаються територіальними індексами.

Загальні принципи побудови територіальних індексів майже ідентичні принципам моделювання динамічних індексів. Наприклад, порівнюючи два регіони, можна кожен з них прийняти як за порівняльний, так і за базу порівняння, при цьому також вирішується питання добору ваг (співвимірників), коли визначають загальні індекси.

Порівняння показників можна здійснювати або по двох територіях(об’єктах), або по колу територій (об’єктів). У першому випадку базою може бути показник будь – якої з територій, а в другому – база порівняння повинна бути економічно обґрунтованою. Так, якщо порівнюються, наприклад, продуктивність праці робітників по колу однотипних підприємств із приблизно однаковими техніко-економічними умовами виробництва, то цілком очевидно, що за базу порівняння слід узяти підприємство, яке має найвищий рівень продуктивності праці.

При побудові територіальних індексів інтенсивних показників вагами можуть бути:

екстенсивний показник, що відноситься до території, на якій інтенсивний показник є більш динамічним;

середня величина екстенсивного показника по сукупності одиниць порівнюваних територій;

екстенсивний показник, прийнятий за стандарт.

При побудові територіальних індексів для екстенсивних показників як вимірники можуть виступати середній рівень інтенсивного показника а) по території, по якій здійснюється порівняння; б) встановлений для території, за стандарт.

2.Практичний аспект теми «Статистичні індекси і їхня роль у вивченні соціально-економічних явищ»

2.1 Методологічні основи побудови індивідуальних і загальних індексів

Агрегатний індекс – основна форма загального індексу. Методика обчислення агрегатних індексів.

Табл. 1. Розрахунок індивідуальних і загальних індексів: фізичного обсягу, цін і вартості реалізації товарів

Вид товару

2004

2005
Ціна одиниці товару

Ціна одиниці товару

Ціна одиниці товару

Кількість проданих товарів, шт.

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

1

Пневмодвигун МП 9

3120

3400

3400

108
2

Пневмодвигун ДАР 30

9140

10140

10140

24
3

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємствіШтанга НКР 100

100

115

115

3600
4

Машина МПДН 1А

89000

120000

120000

24
5

Вагон Рудничний ВГ 2,1–750.000.00

11800

15000

15000

144

Для визначення зміни рівня цін на окремі товари розрахуємо індивідуальні індекси цін за формулою: Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві; Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві; Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві; Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємствіДля характеристики зміни кількості проданих товарів окремих видів кількості індивідуальні індекси фізичного обсягу за формулою:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Обчисленні індивідуальні індекси свідчать, що у 2005 порівняно з 2005 ціна на пневмодвигуни МП-9 і ДАР-30 збільшилась на 32% і 21%, ціни на штангу НКР-100 зросли відповідно 15%, а ціни на машину МПДН-1А та Вагон рудний збільшились на 21% і 42%. Обсяг реалізації від пневмодвигунів МП-9 і ДАР-30 збільшився на 5% та на 1%, від продажу штанг НКР-100 та машин МПДН-1А на 5% та 1%, а Вагонів рудних було реалізовано більше ніж у базисному періоді на 3%.

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Товарообіг продукції на завод РМЦ збільшився: на пневмодвигуни МП-9 і ДАР-30, штанги НКР-100 відповідно на 63% і10%, 72%, машини МПДН-А1 та вагонів рудних на 35% та 69%.

Для характеристики зміни цін і обсягу продажу всіх товарів в цілому обчислимо загальні індекси:

загальний індекс цін.

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Отже ціни у звітному періоді порівняно з базисним у середньому зросли в 1.28 рази, або на 28%.

загальний індекс фізичного обсягу товарообігу.

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Це означає, що в цілому фізичний обсяг товарообігу (кількість всіх проданих товарів) збільшився на 16%.

Розрахуємо загальний індекс товарообігу у фактичних цінах:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Обчислений індекс свідчить, що у звітному періоді порівняно з базисним товарообіг у фактичних цінах зріс на 48% і відбулося це за рахунок зростання цін на 28% і збільшення обсягу реалізації товарів на 16%.

1.2 Індекси динаміки середнього рівня інтенсивності показника

Обчислимо індекси і розглянемо їх економічний зміст на основі таких даних.

Табл. 2. Обсяг виробництва виробу А та його собівартість на двох заводах галузі

Вид товару

2004

2005
Ціна одиниці товару

Кількість проданих товарів, шт.

Ціна одиниці товару

Кількість проданих товарів, шт.

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

1

Пневмодвигун МП 9

3120

72

3400

108
2

Пневмодвигун ДАР 30

9140

24

10140

24
3

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємствіШтанга НКР 100

100

2400

115

3600
4

Машина МПДН 1А

89000

24

120000

24
5

Вагон Рудничний ВГ 2,1–750.000.00

11800

108

15000

144

Для оцінки динаміки товарообороту продукції, обчислимо індекс собівартості змінного складу:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Таким чином, середній товарообіг продукції зменшився на 9,9%. Це є результатом того, що знизився товарообіг по кожному із видів продукції

Щоб обчислити ізольований вплив цього фактору, визначимо індекс фізичного складу та індекс структурних зрушень:

Індекс фіксованого складу:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Індекс структурних зрушень:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві.

Індекс фіксованого складу 0,99 означає, що за рахунок зміни товарообігу на окремі продукти середній товарообіг знизився на 2.8, а зміна структури виробництва продукції привела до додаткового зниження середнього товарообігу продукції на 0.7%.

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Кожний з індексів-співмножників оцінює ступінь впливу відповідного фактору на середній рівень інтенсивного показника.

1.3Статистичний аналіз динаміки товарообігу продукції на підприємстві РМЦ

Побудова рядів динаміки в статистиці відкриває широкі можливості для того, щоб шляхом їх аналізу встановити та охарактеризувати закономірності, які проявляються на різних етапах розвитку того чи іншого явища.

За допомогою рядів динаміки проаналізуємо зміни товарообігу продукції на підприємстві РМЦ. Для цього використаємо види характеристик: абсолютний приріст та відносний приріст (темп зростання та темп приросту).

Розрахунок характеристики динаміки товарообігу продукції ґрунтується на зіставленні років. Базою для порівняння візьмемо 2005 рік з яким порівнюватимемо 2003 та 2004 роки. Так як (2003 та 2004 роки) зіставляємо з постійною базою порівняння (2005), то таке порівняння називається базисним. Базисний абсолютний приріст АПn відображає швидкість змінювання рівнів ряду за певний інтервал часу. Він обчислюється як різниця рівнів ряду. Знак (+;-) показує напрям динаміки. Якщо звітний рівень менший, ніж попередній, то одержимо абсолютне зменшення.

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Інтенсивність зміни ряду оцінюється відносною величиною – темпом зростання ТЗn, який уявляє собою кратке відношення рівнів у формі коефіцієнта чи відсотка.

Якщо коефіцієнт зростання більший одиниці або 100%, то це свідчить про ріст того чи іншого явища, відображеного рядом динаміки. А якщо менший одного або 100% – має місце тем зниження.

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємствіІндексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Співвідношення абсолютного приросту і базового рівня є вимірником відносної швидкості зростання, яку називають темпом приросту ТПn, який виражається у відсотках.

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві або Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Результатами обчислення показників аналізу динаміки товарообігу продукції на підприємстві РМЦ можна представити у вигляді таблиці:

Табл. 3. Статистичний аналіз динаміки товарообігу продукції на підприємстві РМЦ за 2003 та 2004

Вид продукції

2003

2005

Абсолютний приріст АПn

Відносній приріст
Темп зростання ТЗn%, тис. шт.

Темп приросту ТПn%, тис. шт.
Пневмодвигун МП 9

284448

367200

82752

129

29
Пневмодвигун ДАР 30

223200

243360

20160

109

9

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємствіШтанга НКР 100

270000

414000

144000

153

53
Машина МПДН 1А

1704000

2880000

1176000

169

69
Вагон Рудничний ВГ 2,1–750.000.00

1176000

2160000

984000

183

83

Табл. 4. Статистичний аналіз динаміки товарообігу продукції на підприємстві РМЦ за 2003 та 2004

Вид продукції

2004

2005

Абсолютний приріст АПn

Відносній приріст
Темп зростання ТЗn%, тис. шт.

Темп приросту ТПn%, тис. шт.
Пневмодвигун МП 9

224640

367200

142560

163

63
Пневмодвигун ДАР 30

219360

243360

24000

110

10
Штанга НКР 100

24000

414000

174000

172

72
Машина МПДН 1А

213600

2880000

744000

134

34
Вагон Рудничний ВГ 2,1–750.000.00

1274400

2160000

885600

169

69

Таким чином, порівняємо товарообіг продукції на підприємстві РМЦ за 2003 та 2005 роки: товарообіг пневмодвигунів МП-9 та ДАР-30, штанг НКР-100 збільшився відповідно на 129 тис. шт. або 29%, 109 тис. шт. або 9%, 153 тис шт. або 53%, також збільшився товарообіг машин МПДН-1А та вагонів рудничних ВГ-2,1-750.000.00 на 169 тис. шт. або 69% та 183 тис. шт. або 83%.

За період за 2004 та 2005 товарообіг пневмодвигунів МП-9 та ДАР-30, штанг НКР-100 збільшився відповідно на 163 тис. шт. або 63%, 110 тис. шт. або 10%, 172 тис. шт. або 72%, також збільшився товарообіг машин МПДН-1А та вагонів рудничних ВГ-2,1-750.000.00 на 134 тис. шт. або 34% та 134 тис. шт. 69%.

2.4 Розрахунок питомої ваги товарообігу промислової продукції підприємстві РМЗ

Обчислимо відносні величини структури (питому вагу) товарообігу промислової продукції на підприємстві РМЦ.

Питома вага – це співвідношення розмірів частин і цілого, вона характеризує склад досліджуваної сукупності. Вона визначається як відношення абсолютної величини кожного із елементів сукупності до абсолютної величини всієї сукупності і може бути відображена у вигляді частки або у відсотках. Сума відносних величин структури по всій сукупності дорівнює 1 або 100%.

Питома вага = Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Результати обчислень показників питомої ваги представимо у вигляді таблиць.

Табл. 5. Розрахунок питомої ваги товарообігу промислової продукції на підприємстві РМЗ за 2003 рік

Вид продукції

Товарообіг 2003 рік, тис шт.

Питома вага, %
ПневмодвигунМП 9

284448

7,78
Пневмодвигун ДАР 30

223200

6,10
Штанга НКР 100

270000

7,38
Машина МПДН 1А

1704000

46,58
Вагон Рудничний ВГ 2,1–750.000.00

1176000

32,16
Разом

3657648

100%

Таким чином, у 2003 найбільшу питому вагу займали машини МПДН-1А, яка становила 46.6%, а найменшу питому вагу займали пневмодвигуни ДАР-30, яка становила 6,10%.

1.5 Метод кореляційно-регресійного аналізу товарообігу продукції на підприємстві РМЦ

Розглянемо метод кореляційно-регресійного аналізу впливу варіації факторного показника х на результат у.

В цьому випадку за факторній показник візьмемо «товарообіг пневмодвигунів ДАР-30», а за результативний – чисельність робочого персоналу. Данні по товарообігу пневмодвигунів ДАР0-30 та численність робочого персоналу взяті за 2003,2004,2005 роки та розбиті по кварталам.

При ліній моделі для вивчення зв’язку між признаками х та у використовується формула:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Параметр b (коефіцієнт регресії) – величина іменована, має розмірність результативної ознаки і розглядається як ефект впливу х на у. Параметр a – вільний член рівняння регресії, це значення у при х =0. Якщо межі варіації х не містять 0, то цей параметр має лише розрахункове значення.

Для визначення параметрів рівняння Ух на основі вимог метода найменших квадратів отримаємо:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Складемо систему рівнянь Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Для рішення системи використовується спосіб визначення, який дозволяє зводити до мінімуму неточності округлення в розрахунках параметрів рівнянь регресії:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві;

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Застосовуючи до аналізуючи даних для рішення алгоритмом складемо розрахункову таблицю (, де х – товарообіг продукції; y – чисельність робочого персоналу)

Дані для кореляційно регресійного аналізу розраховані в таблиці.

Табл. 8

№п/п

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємствіІндексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

1

55800

18

1004400

3,114E+09

324

2,85E+10

8,14E+20

1849600
2

52300

17

889100

2,735E+09

289

2,71E+10

7,35E+20

2,735E+09
3

57100

19

1084900

3,26E+09

361

2,91E+10

8,44E+20

3,26E+09
4

58000

21

1218000

3,364E+09

441

2,94E+10

8,65E+20

3,364E+09
5

54840

19

1041960

3,007E+09

361

2,81E+10

7,92E+20

3,007E+09
6

51200

16

819200

2,621E+09

256

2,67E+10

7,11E+20

2,621E+09
7

55400

17

941800

3,069E+09

289

2,84E+10

8,05E+20

3,069E+09
8

57920

20

1158400

3,355E+09

400

2,94E+10

8,63E+20

3,355E+09
9

60840

21

1277640

3,702E+09

441

3,06E+10

9,34E+20

3,702E+09
10

58900

17

1001300

3,469E+09

289

2,98E+10

8,87E+20

3,469E+09
11

62260

18

1120680

3,876E+09

324

3,11E+10

9,70E+20

3,876E+09
12

61360

19

1165840

3,765E+09

361

3,08E+10

9,47E+20

3,765E+09

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

685920

222

12723220

3,934E+10

4136

3,49E+11

1,02E+22

3,623E+10

За підсумками даних в таблиці визначимо параметри рівняння регресії:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві3,79E+00.

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві2,57E 04.

Підставляючи значення обчислених в аналізі параметрів рівняння регресії отримаємо: У= а+bx, У=3,79E+00 + 2,57E 04x.

Але перед тим як використовувати цю модель в наступному аналізі, необхідна перевірка її параметрів на типовість. Для цього використовують t критерій Стьюдента. При цьому обчислюється фактичне t – критерії.

Для параметра а: Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

ta = 1,19E 10

Для параметра b: Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

tb = 1,47E 09

Де Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві-середньоквадратичне відхилення результативного признака від вирівняного значення у;

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві— середньоквадратичне відхилення результативного признаку від вирівняного значення y.

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві= 1,007E+11

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві— середньоквадратичне відхилення ознаки чинника від загальної середньою x;

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві= 181507,38.

За рахунок прийнятих в економко – статистичних дослідженнях значимості L= і числа степени свободи k = n – m = 12 – 2 = 10, табличним критичним значенням t=2,2281.

Порівняємо фактичне та табличне значення t-ta > tk < tb

1,19E 10 > 2,2281 < 1,47E 09?

Далі робимо оцінку практичної значущості моделі, що синтезується. Для прямолінійної моделі це обчислюється за допомогою показника коефіцієнта кореляції, яка розраховується так:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

r = 6,54E 15.

Отримана величина r означає, відповідно зі шкалою Чедока (табличне r), встановлений з рівняння регресії, зв’язок між х та у помітний

Шкала Чедока

Показники тісноти зв’язку

Характеристика сили зв’язку

слаба

Воздержаная

помітна

висока

найвища

Для оцінки значущості коефіцієнт кореляції r застосовується t-критерій Стьюдента. Визначаємо фактичне значення критерію t по формулі:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

tr = 6,54E 15.

При критичному значенні tk = значення отримаємо, що tr > tk, тобто значення

Тому визначний коефіцієнт залишається важливим.

Розрахуємо індекс детермінації:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Kd=4,28E 29

Індекс детермінації показує. Що загальна варіація індикативного показника пояснює зміни факторного показника, тобто витрати на товарообіг пневмодвигунів ДАР-30 на 4,28E-29 залежать від витрат на оплату працівникам.

При аналізі лінійних моделей розраховується коефіцієнт еластичності, яка відображає на скільки змінився результат, за рахунок зміни фактора на 1%.

Коефіцієнт еластичності розраховується за наступною формулою:

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

E = 7,95E 01.

Індексний аналіз товарообігу промислової продукції на підприємстві

Коефіцієнт еластичності дорівнює 7,95E 01%, тобто при зміні фактора на 1%, результат зміниться на 7,95E 01%.

Висновок

На підприємстві розрахунки індексів характеризують індекси зміни рівня явищ у часі й просторі, наприклад описують тенденції розвитку виробництва продукції, обсягу товарообороту, зміни цін, продуктивності праці тощо.

За допомогою індексного методу вирішують такі завдання:

Одержують порівняльну характеристику зміни явища в часі, де вони виступають як показники динаміки;

Характеризують виконання норми, затвердженого стандарту чи плану. Отже, індекси є засобом оперативного висвітлення виробничого процесу;

Оцінюють роль окремих факторів, що формують складне явище. Якщо вартість виробленої продукції – це сума добутку кількості різних її видів на відповідні ціни, то зміна обсягу продукції функціонально зумовлена зміною кількості виробленої продукції і зміною цін;

Індивідуальні індекси дають порівняльну характеристику окремих елементів складного явища. В практичній частині курсової роботи на конкретному прикладі за допомогою індивідуальних індексів переконалися, що у звітному (2005) році порівняно з базисним (2004) роком ціни на промислові товари зросли, обсяг реалізації промислових товарів також зросли. Загальні індекси узагальнюють зміни усієї сукупності елементів складного явища. Загальний індекс показує, що ціни у звітному (2005) році порівняно з базисним (2004) роком в середньому зросли, фізичний обсяг товарообороту в цілому збільшився, збільшився також і обсяг реалізації товарів у звітному (2005) році.

Агрегатні індекси – узагальнюючі показники, за допомогою яких можна характеризувати динаміку того чи іншого суспільного економічного явища.

За допомогою середньозважених індексів можна вишикувати ієрархію індексів від індивідуальних на окремі товари. За їхньою допомогою в практичній частині проаналізовано зміну цін.

Зведені індекси показують результат спільної дії чинників якісного (ціна) і кількісного (кількість продажу продукції). Показує зміни обсягу виробництва продукції у звітному періоді порівняно з базовим.

Індекси середніх величин дають змогу у галузях виробничої сфери визначити зміну рівня продуктивності праці. У с/г визначають, як змінюється врожайність с/г культур чи поголів’я худоби. В даній курсовій роботі за допомогою індексів середніх величин досліджено, що у звітному періоді кількість виробів і витрати на їх виробництво – зросли.

За допомогою індексів з постійними і змінними вагами визначається динаміка діяльності підприємств і організацій. На їх основі проводиться моніторинг динамічних процесів і зокрема цін.

За допомогою індексів динаміки середнього рівня інтенсивності порівняно середній товарообіг промислової продукції на підприємстві РМЗ. Кожний з індексів-співмножників оцінює ступінь впливу відповідного фактору на середній рівень інтенсивного показника.

Проаналізувавши практичну частину даної курсової роботи видно: всі індекси характеризують зміни (кількості продукції, товарообігу, зміни цін…) звітного (2004) року порівняно з базовим (2005) роком.

Також був досліджений аналіз динаміки товарообігу промислової продукції на підприємстві РМЗ. За допомогою якого можна встановити та охарактеризувати закономірності, які проявляються на різних етапах розвитку того чи іншого явища (в даному випадку товарообігу промислової продукції).

За допомогою аналізу рядів динаміки вирішують такі завдання:

Одержують характеристику інтенсивності окремих змін у рівняннях ряду від періоду до періоду;

Виявлення основних закономірностей динаміки досліджуваного явища на окремих етапах або за весь період, що вивчається;

Виявлення факторів, що зумовили зміни досліджуваного об’єкту у часі;

Прогноз розвитку явища на майбутнє.

Таким чином виявлено, що товарообіг промислової продукції на підприємстві РМЗ.

Список літератури використовуваний в даній курсовій роботі

Фещур А.В., Баврінський А.В., Кічор В.П. Статистика: Теоретичні основи і прикладні аспекти: Навч. посібн. – Л.: «Інтелект-Захід», 2001

2. Уманець Т.В., Пігарєв Ю.Б., Статистика: Навч. посібн. – К.: «Вікар» 2003

3. Єріна А.М., Пальян З.О., Теорія статистики: Практикум. – К.: «Знання» 1997

4. Статистика: Підручник С.С. Герасименко, А.В. Головач, А.М. Єріна; За наук. ред. д-ра екон. наук С.С. Герасименка. – 2 ге вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ 2000

5. Єлисеєва И.И., Юзбашев М.М. Общая теория статистики. – М.: «Финансы и статистика» 1999

6. Кулинич О.І. Теорія статистики. – К.: Вища школа, 1992

7. Громко Г.Л. Общая теория статистики: Практикум. – М.: Инфра – М, 2000

8. Головач А.В., Єріна А.М., Козирєв О.В. Статистика: Підручник: – К.: Вища школа, 1993

9. Статистика. Збірник задач: навч. посібн./А.В. Головач, А.М. Єріна, О.В. Козирєв, та ін.; За ред. А.В. Головача. – К.: Вища школа, 1994

10. Бек В.Л.: Теорія статистики: УУЛ 2003

11. Вашків П.Г., Пастернак П.І., Сторожук В.П., Ткач В.І. Теорія статистики: – К.: «Либідь» 2001

Реферат: Стабилизация демографической ситуации на Земле

Гимназия №5

Реферат по обществознанию

На тему:

Стабилизация демографической ситуации на Земле

г. Рязань, 2000

Содержание

I. Население в зеркале науки

Населением называется совокупность всех людей, живущих на планете
(человечество) или на определённой территории: материка, страны, республики, области, отдельного населённого пункта. Население постоянно находится в движении, количественном и качественном изменении, воспроизводится посредством смены поколений, а также за счёт территориальных перемещений. С людьми непрестанно совершаются разнообразные события, складывающиеся в определённые процессы, которые изучает специальная наука – демография (от греч. «демос» – народ и «графо» – пишу).

Население Земли формирует демографическую ситуацию, т. е. Состояние демографических процессов (роста и воспроизводства населения, изменение его состава, миграционной подвижности). Этими проблемами и занимается данная наука.

Многие люди, когда слышат о демографии, думают лишь о так называемом
«демографическом взрыве». Надо признать, что такая точка зрения довольно узка. Конечно, эта проблема изучается, но это лишь раздел демографии. Она также изучает развитие населения Земли, небольшие колебания его численности, а также миграционные процессы. В своей работе я постараюсь наиболее полно раскрыть актуальные на сегодняшний день демографические проблемы.

II. «Демографический взрыв»: временная проблема или катастрофа

Летом 1987 г. население Земли перевалило за 5 миллиардов человек.
Организация Объединённых Наций объявила 11 июля 1987 года датой рождения пятимиллиардного жителя.

Вторая половина нашего столетия – время стремительного роста числа людей, «демографического взрыва». Многие специалисты считают, что Земля уже давно перенаселена и дальнейшее увеличение человечества неминуемо ведёт к глобальной экологической катастрофе. Другие полагают, что быстрое увеличение численности землян – явление кратковременное и скоро прекратится. Эксперты ООН также считают, что темпы прироста населения мира скоро будут быстро снижаться.

Десятки тысяч лет численность человечества росла очень медленно.
Примерно 10 тыс. лет назад на Земле жило, вероятно, около 5 млн. человек.
Производство продовольствия обеспечило нарастание численности людей – до
200-300 млн. к началу новой эры. В средние века темп роста замедлился из-за эпидемий и войн (см. приложение 1).

Резкий рост демографической кривой совпадает с началом промышленной революции около 200 лет назад, когда прогресс науки, медицины и экономики позволил вновь расширить емкость среды обитания человека. Этот ускоренный рост продолжается и поныне. Самое последнее по времени его ускорение пришлось на вторую половину XX в., т.е. на наши дни. После второй мировой войны государства Азии и Африки, Центральной и Южной Америки с помощью
Всемирной организации здравоохранения (ВОЗ) повели решительное наступление на болезни. Высокий прежде уровень смертности резко снизился, а уровень рождаемости остался высоким. За счёт этих стран рост численности мирового населения резко увеличился. Так, первый свой миллиард человечество отметило около 1830 г., второй – через 100 лет (1939 г.), третий – через 20 лет (1960 г.), четвертый – через 15 лет (1975 г.), пятый – через 12 лет
(1987 г.).

В 1994 г. на Земле проживало более 5,5 млрд. человек. Ежегодный чистый прирост составляет сейчас более 90 млн. человек – столько живет во
Франции и Испании, вместе взятых! За сутки численность землян увеличивается почти на четверть миллиона человек, за час – на 10 000. Это равноценно ежесуточному появлению средних размеров российского областного города
(Белгород, Калуга, Псков) или ежечасному – небольшого районного центра.
Кривая, отражающая такой рост называется экспонентой. Общемировая популяция человека еще не достигла пределов глобальной емкости среды.

Человечество способно увеличивать экологическую емкость своей среды.
Но она ограничена пространством планеты и поэтому не может возрастать беспредельно. Бесконечность роста численности людей грозит демографическим взрывом, катастрофой.

В последнее время появились признаки некоторых положительных сдвигов в темпах роста человечества. Средний ежегодный прирост мирового населения, хотя совсем немного, но все же снизился: с 2% в 1970-е годы до 1,7% к началу 1990-х. Если это не случайность, а начало тенденции, то сейчас, в конце XX в., возможно, намечается притормаживание скорости роста численности человечества. Рост численности мирового населения определяется как природными, так и социально-экономическими условиями. Наиболее велики эти отличия между южной и северной частями нашей планеты. Несколько условно к Южному региону относят развивающиеся страны Азии (без бывшего СССР),
Африки и Латинской Америки (к югу от США). К Северному региону относят экономически развитые страны Северной Америки (США и Канада), Европы и
Северной Азии (восточная часть бывшего СССР и Япония).

Южный регион. Здесь сосредоточено примерно 3/4 мирового населения –
4300 млн. человек (все данные здесь и ниже на 1993 г.). Самая населенная территория мира – Южная Азия (более 3200 млн. человек), где расположены обе демографические сверхдержавы: Китай (1200 млн.) и Индия (900 млн.). В регионе продолжается рост численности населения. Чистый прирост населения
(разность между количеством родившихся и умерших) составляет в среднем 1,8% в год. Это означает, что при таком темпе население Южной Азии удвоится примерно через 40 лет.

Интересный факт: во Вьетнаме наблюдается настоящий демографический взрыв: за первые семь месяцев этого года в стране родилось 583,622 детей, что на 12,1% больше, чем за тот же период прошлого года. Такая ситуация объясняется тем, что последний в столетии год Дракона, являющегося для вьетнамцев королевским символом, считается на Востоке особенно благоприятным для рождения детей. Для того чтобы малышей объявили маленькими дракончиками, они должны появиться на свет в период между 5 февраля 2000 года и 24 января 2001 года. Население Вьетнама составляет около 79 млн. человек, и с каждым годом увеличивается на 1,7%. Чтобы хоть немного сократить рост рождаемости, правительство страны в 1993 году издало указ, согласно которому вьетнамским семьям предписывается заводить не более двух детей.

Северный регион. Суммарное население региона составляет 1200 млн. человек (примерно четверть мирового населения). Самые крупные страны – США
(250 млн. человек) и Россия (около 150 млн.). Рост численности населения почти прекратился: в среднем по региону годовой прирост уменьшился до 0,5% и продолжает падать, а в Европе он близок к нулевому. Во многих европейских странах (Дания, Германия, Венгрия, Англия и др.) прирост коренного населения полностью прекратился. С начала 1990-х годов к ним присоединилась и Россия, где смертность превысила рождаемость, но это отдельная тема.

Демографические характеристики Южного и Северного регионов разительно отличаются друг от друга. Причины региональных различий следующие:
«демографический взрыв» начался примерно во вторую половину XX в, когда после второй мировой войны большинство бывших колоний стало независимыми государствами, с помощью международных организаций они предприняли энергичные усилия по улучшению жизни населения. Резко снизилась детская смертность, улучшилось общее санитарное состояние жизненной среды населения этих стран (полнее обеспечение его питьевой водой, лекарствами, средствами гигиены и т. п.). Правительства стран Азии и Латинской Америки при поддержке комитетов ООН по проблемам продовольствия и сельского хозяйства
(ФАО) предприняли успешные меры по повышению продуктивности сельского хозяйства, получившие звучное название – «зеленая революция». Комитет ООН по вопросам образования, науки и культуры (ЮНЕСКО) налаживал в развивающихся странах систему образования детей. Все это существенно ослабило факторы, вызывающие смертность населения, и привели к заметному увеличению экологической емкости природной и социальной среды обитания жителей Южного региона. В экономически развитых странах Северного региона к этому времени смертность и рождаемость почти уравнялись на относительно низком уровне, соответственно рост численности их населения постепенно замедляется.

III. Управление демографическими процессами

Негативные следствия стихийного хода демографических процессов с очевидностью требуют его упорядоченности. Единственной приемлемой для этого формой является регулирование рождаемости.
Появились программы, названные «планированием семьи», направленные на разработку действенных мер по снижению чрезмерно высокой рождаемости.
Важно, что эти программы выполняются в странах с самой высокой численностью населения – Индии и Китае.

Суть демографической политики «планирования семьи» заключается в настойчивом разъяснении экономических преимуществ малодетной семьи (1-2 ребенка) перед многодетной (5-10 детей), обучении населения пользованию противозачаточными средствами, а также в материальном и моральном поощрении семей, следующих этим рекомендациям.

Наиболее эффективного снижения рождаемости достигли в Китае. В Индии и других развивающихся странах рождаемость и, соответственно, прирост населения также снижаются, хотя значительно медленнее, чем в Китае.
Политика планирования семьи оказалась в целом результативной и породила обоснованные надежды на предотвращение всеобщего демографического кризиса.

В экономически развитых странах Северного региона не проводится всеобъемлющей, скоординированной демографической политики, подобной программам планирования семьи. Однако начавшееся в 90-е годы сокращение коренного населения – депопуляция – в некоторых странах Европы вызвала ответную реакцию. В отдельных государствах (Франция, Германия и др.) проводятся разного рода акции, направленные на повышение рождаемости
(пропагандистские кампании, моральное или материальное стимулирование и т. п.). Основные формы управления современными демографическими процессами: планирование семьи (через снижение рождаемости) в странах Южного региона и предотвращение падения численности населения (через некоторое увеличение рождаемости) в странах Северного региона. Если стихийные демографические процессы станут управляемыми, в перспективе возможен демографический переход от прежнего неустойчивого баланса высокой смертности и высокой рождаемости к новому, более стабильному балансу низкой смертности и низкой рождаемости. Достижение этой цели во второй половине XXI в. позволит стабилизировать мировое население на уровне 12-15 млрд. человек. Это будет означать соответствие фундаментальному экологическому закону роста численности населения по наиболее оптимальному варианту, соответствующему предельной экологической ёмкости планеты.

IV. Миграционные процессы

Переселения, территориальные перемещения, связанные со сменой мест проживания, называются миграцией. Перемещения внутри населённых пунктов и мелких сельских административных территорий к ней обычно не относятся.

Миграция населения сыграла выдающуюся роль в развитии человечества.
Нынешнее громадное и разнообразное во многих отношениях (расовом, этническом, социальном и т. д.) население Земли во многом создано миграцией. Люди расселялись по всей пригодной для проживания территории.
Именно миграция создала многомиллионные города, городские агломерации[1] и конурбации[2]. Многие крупные современные государства созданы мигрантами
(переселенцами). Так в исторически недавнее время возникли США и Канада,
Австралия и Новая Зеландия. В последнее время в миграциях по всему миру участвуют ежегодно сотни миллионов человек.

Миграции населения делятся на внутренние (внутри отдельных стран, их подавляющее большинство) и внешние, международные (с пересечением государственных границ).

Преимущественное движение населения связано со стремлением людей в места с лучшими условиями жизни. Но обычно бывают противоположные, встречные потоки, и нередко они бывают приблизительно равны. Исключение составляют вынужденные переселения (при войнах, распадах империй, разделах государств, крупных катастрофах природного или техногенного характера, депортациях). Наиболее крупные международные миграции последних столетий были связаны с заселением Америки европейцами. Основной страной переселения эмигрантов из Европы стали США. Другие переселенцы выбрали Австралию, Новую
Зеландию, Южно–Африканский Союз. Много иммигрантов приняли Канада,
Бразилия, Аргентина. Всего с начала XIX века до 1914 года (начала Первой мировой войны) из Европы эмигрировало около 50.000.000 человек; примерно
1/3 этого числа переселилось в обратном направлении (сами мигранты и их потомки).

В зависимости от первоначально преобладавшего состава мигрантов страны вселения получили разный этнический облик: США и Канада – англоязычные (в последней – большая франкоязычная провинция Квебек),
Мексика, Аргентина и др. – испаноязычные, Бразилия – португалоязычная. В потоках мигрантов в Северную Америку сначала резко преобладали выходцы из
Великобритании и Ирландии, затем увеличился поток из Германии
Ъ=74
————————
[1] Агломерация – скопление городов, посёлков, сел, деревень.
[2] Конурбация – скопление агломераций.

————————
Составил: ученик 11 «А» класса гимназии №5
Ивашенцев Леонид
Проверил: преподаватель обществознания Гусев В. В

Реферат: Правове регулювання податкової системи

Реферат

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

Зміст

1. Поняття та форми реалізації податкової звітності.

2. Правова природа податкового обов’язку .

3. Правова природа податкового боргу.

4. Податкове повідомлення і податкова вимога.

Список літератури

1. ПОНЯТТЯ ТА ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОДАТКОВОЇ

ЗВІТНОСТІ

Нарахування і сплата будь-якого виду податку чи збору (обов’язкового платежу) припускають здійснення належним чином обліку і розрахунку, результати яких відображаються у відповідній формі податкової звітності.

Податкова звітність являє собою сукупність дій платника податків (або особи, що його представляє) і податкового органу зі складання, ведення і здачі документів установленої форми, що містять відомості про результати діяльності платника податку, його майнове становище і фіксують процес обчислення податку, а також суму, що підлягає сплаті до бюджету1. Податкову звітність може здійснювати як платник податку самостійно, так і його представник або податковий агент.

На платника податку покладається обов’язок із податкової звітності у разі, якщо відповідним податковим законом на нього покладено обов’язок зі сплати податку.

Податкова звітність реалізується шляхом подання платником податку податкової документації, тобто документів, що містять відомості про обчислення і сплату податку. При цьому слід розрізняти податкову і фінансову звітність. Під фінансовою звітністю розуміють бухгалтерську звітність, що містить інформацію про фінансово-господарський стан і результати діяльності господарюючого суб’єкта за звітний період. Фінансова звітність відповідно до законодавства має дві форми: баланс і звіт про фінансові результати. Здійснення фінансової звітності регулюється Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р., постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р., якою затверджений Порядок подання фінансової звітності2 й іншими нормативними актами. Податкова звітність – це вужче поняття, яке містить винятково питання з оподаткування. У податковій документації фіксується саме процес нарахування і сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). Особливістю податкової документації є те, що в її складі немає спеціалізованих «податкових» первинних документів, оскільки підставою для ведення податкового обліку є, як правило, первинні бухгалтерсько-облікові документи, які фіксують факт здійснення господарської операції3. Виходячи з цього, інші відомості не можуть бути предметом податкової документації і податкові органи не мають права вимагати від платника податків подання відомостей, не передбачених законодавством про оподаткування, або подання податкової документації до настання термінів звітності.

Податкову звітність подають до податкових органів за підсумками звітного періоду у встановлений законодавством строк. Терміни здійснення податкової звітності встановлюються по кожному податку окремо. Першим днем подання податкової звітності вважають день, що йде за днем закінчення звітного податкового періоду. Якщо останній день подання податкової звітності є вихідним або святковим, то днем подання звітності вважається наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день. Граничні терміни подання податкової звітності можуть бути продовжені за правилами і на підставах, передбачених податковим законодавством.

Реалізуючи обов’язок з податкової звітності, платник податків подає в податкові органи такі види податкових документів, в яких зафіксовано обчислення податку і визначено суму, що підлягає сплаті4:

1. Розрахунково-звітну документацію – документи, в яких фіксуються податкові розрахунки і суми податків. По кожному податку існує єдиний податковий документ, в якому платник розраховує суму податку, що підлягає сплаті, і який подає платник податків до податкового органу у встановлений законодавством термін. Такі документи містять відомості про строки, базу оподаткування, податкові пільги, розміри податкового окладу, причому називатися вони можуть по-різному: декларація, розрахунок, звіт тощо. Прикладом розрахунково-звітної документації може бути (1) декларація про прибуток підприємства, обов’язок надання якої закріплений п. 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р., а форма і порядок її складання затверджені наказом податкової адміністрації від 29 березня 2003 р.5; (2) розрахункова відомість про нарахування і перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, форма і порядок заповнення якої затверджені наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 18 грудня 2000 р.6; (3) розрахунок збору за забруднення навколишнього природного середовища, форма і порядок заповнення якого затверджені наказом Мінекобезпеки і Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 р.7 і т. ін.

2. Супутню (чи довідкову) документацію – документи, які містять довідкову інформацію, що деталізує дані для обчислення податків і розшифровує чи обґрунтовує податкові розрахунки. Така документація поділяється на:

а) документи, необхідні для обчислення податків, наприклад, звіт про результати діяльності виконавця довгострокових договорів (контрактів), форма і порядок заповнення якого затверджені наказом Державної податкової адміністрації України від 29 березня 2003 р.8;

б) документи довідкового характеру, які безпосередньо не впливають на обчислення сум податків, приміром, розрахунок–повідомлення розподілу консолідованого податку між юридичною особою та філіями, форма і порядок заповнення якого затверджені наказом податкової адміністрації від 10 квітня 1998 р.9;

3. Облікову документацію – це документи, що являють собою зведені форми податкового обліку. Первинні документи бухгалтерського обліку, які накопичуються і систематизуються в податковому обліку, підлягають узагальненню за певний податковий період. Після цього на підставі цих уже згрупованих документів визначається сума податків, що підлягає внесенню у відповідні фонди. Прикладом такого виду податкової документації є Книга обліку доходів і витрат суб’єкта малого підприємництва – юридичної особи, що застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, порядок ведення якої затверджений наказом податкової адміністрації від 12 жовтня 1999 р.10

4. Податкові повідомлення – документи, які направляють податкові органи платникам. Вони містять відомості про терміни та суми податку, що підлягає сплаті. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»11 суму податку, зазначену в податковому повідомленні, яка підлягає сплаті, обчислює не самостійно платник податків, а податковий орган.

Найпоширенішою формою реалізації податкової звітності є надання відомостей з метою оподаткування письмово на бланках, які видають безкоштовно податкові органи. У спеціально передбачених законодавством випадках таку інформацію можна подавати в електронному вигляді на дискеті чи іншому носії, що допускає комп’ютерну обробку.

На практиці найчастіше податкова звітність полягає у поданні податкової декларації. Згідно з п. 1.11 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»12, податковою декларацією є документ, який подає платник податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування і сплата податку чи збору (обов’язкового платежу). Виходячи з цього, будь-який документ, що подається до податкового органу і призначений для нарахування та сплати обов’язкових платежів у певні фонди, є декларацією незалежно від того, яку назву має такий документ: розрахунок, довідка, звіт тощо. Отже, податкова декларація має характер податкового розрахунку, відповідно до якого платник податків самостійно обчислює суму податку і несе обов’язок щодо своєчасної його сплати.

Традиційно податкова декларація як форма податкової звітності відповідає такому порядку сплати податку, за якого обов’язок з його сплати покладається безпосередньо на платника. Податкову декларацію подають до податкового органу за місцем обліку платника у двох примірниках, один з яких повертається платнику з позначкою посадової особи податкового органу про дату її прийняття. Підпис посадової особи має бути засвідчений. Податкові декларації приймають контролюючі органи без попередньої перевірки зазначених у них даних. Форму податкової декларації (розрахунку) встановлює центральний (керівний) орган контролюючого органу за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики. Затверджені форми податкових декларацій мають нормативно-правовий характер, що означає обов’язковість їх дотримання як для платника податків, так і для податкових органів.

Податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:

а) календарному місяцю – протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

б) календарному кварталу чи календарному півріччю – протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

в) календарному року – протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

г) календарному року для платників податків на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян) – до 1 квітня року, наступного за звітним.

Граничні терміни подання податкової декларації можуть бути продовжені за рішенням керівника податкового органу (чи його заступника) за письмовим запитом платника податків лише у випадках, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:

1) перебував за межами України;

2) був у плаванні на морських судах за межами України у складі команди (екіпажу) таких суден;

3) перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

4) мав обмежену свободу пересування у зв’язку з ув’язненням чи полоном на території інших держав або через інші обставини непереборної сили, підтверджені документально;

5) був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законодавством.

Продовження граничних строків подання податкових декларацій здійснюється у разі, якщо фізична особа–платник податків чи посадові особи юридичної особи–платника податків не мали можливості у встановлений термін виконати податкові обов’язки і скористатися податковими правами (причому власник такої юридичної особи має бути позбавлений можливості призначити інших посадових осіб для виконання цього обов’язку). Для продовження таких строків платник подає письмову заяву в довільній формі протягом 30 днів, наступних за днем закінчення вищевказаних обставин.

Встановлення форм або методів обов’язкової податкової звітності, які передбачають подання зведеної інформації щодо окремих доходів, витрат, пільг або інших елементів податкових баз, які раніше були відбиті у податкових деклараціях чи розрахунках з окремих податків або зборів (обов’язкових платежів), не дозволяється, якщо інше не встановлено законами з питань оподаткування.

Платник податків має право вибрати один з таких порядків подання податкової декларації:

а) особисто (з відміткою про дату подання на копії декларації);

б) пересиланням (датою подання декларації вважатимуть дату відправлення рекомендованого листа). У такому разі платник податків повинен не пізніше ніж за десять днів до закінчення граничного строку подання декларації надіслати її на адресу податкового органу поштою з повідомленням про вручення. Порядок оформлення зазначених поштових відправлень, а також нормативи їх обігу визначаються Кабінетом Міністрів України. Зазначимо, що у разі втрати або зіпсуття поштового відправлення чи затримки його вручення контролюючому органу відповідальність за неподання або несвоєчасне подання податкової декларації несе оператор поштового зв’язку в порядку, передбаченому законодавством, при цьому платник податків звільняється від будь-якої відповідальності за неподання або несвоєчасне подання такої податкової декларації;

в) в електронному вигляді, що означає: податковий орган зобов’язаний прийняти податкову звітність за дотримання відповідних умов. Наприклад, згідно з п. 4.4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»13 податкову звітність може бути подано за добровільним рішенням платника податків податковому органу в електронній формі, за умови реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Форми обов’язкової податкової звітності (податкові декларації або податкові розрахунки), встановлені податковим органом, повинні відповідати нормам і змісту певного податку або збору. Платник податків має право подати податковий звіт за іншою формою, якщо він вважає, що форма податкової звітності, яка встановлена податковим органом, збільшує або зменшує суму податку всупереч нормам закону щодо цього обов’язкового платежу. Такий звіт за іншою формою подається разом з поясненням мотивів його складання.

Податковий орган зобов’язаний прийняти декларацію, при цьому факт прийняття цього документу засвідчується поміткою на копії декларації. Цей момент є особливо важливим, оскільки виконання обов’язку щодо податкової звітності має чітко визначені часові межі, і платник повинен подати податкову декларацію у встановлений законодавством строк. Податкова декларація містить такі обов’язкові відомості:

1) ідентифікаційний код платника податку;

2) повне найменування платника податку, відомості про його місцезнаходження або місце проживання;

3) період, за який подається декларація, чи дата, за станом на яку подається декларація;

4) дату подання до податкового органу податкової декларації;

5) розмір бази оподаткування;

6) суму і розмір витрат і пільг;

7) суму, що не оподатковується податком;

8) ставку оподаткування;

9) суму податку, що підлягає сплаті.

Декларацію підписує платник податків або його представник у межах своїх повноважень.

Податкову декларацію подає платник податків щодо кожного податку окремо за місцем його обліку у встановлений строк. Наприклад, обов’язок подання декларації щодо податку на додану вартість закріплено у п. 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. Форма і порядок заповнення цього документу затверджені наказом ДПАУ від 30 травня 1997 р.14 Декларація з ПДВ (як повна, так і скорочена) складається з вступної частини і чотирьох розділів, причому платник заповнює тільки вступну частину і перші три розділи, а четвертий розділ заповнює податковий інспектор лише в оригіналі податкової декларації, який залишається в податковому органі. При поданні декларації з ПДВ до податкового органу платник також зобов’язаний надати всі необхідні додатки (довідки) до неї, наприклад, розрахунок експортного відшкодування, розрахунок коригування сум ПДВ тощо.

Подання розрахункової відомості про нарахування і перерахування страхових внесків у Фонд загальнообов’язкового державного страхування України на випадок безробіття регулюється п. 6.7 Інструкції про порядок обчислення та сплати внесків на загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття й обліку їх надходження у Фонд загальнообов’язкового державного страхування України на випадок безробіття, що затверджена наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 18 грудня 2000 р.15 Такий розрахунок складається з чотирьох розділів, де фіксуються суми фактичних витрат на оплату праці найманих робітників за звітний період, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інші виплати, які закріплені Законом України «Про оплату праці» і підлягають оподаткуванню.

2. ПРАВОВА ПРИРОДА ПОДАТКОВОГО ОБОВ’ЯЗКУ

Поняття податкового обов’язку є однією з центральних категорій податкового права. У цій главі буде розглянуто природу виникнення, зміни і припинення податкового обов’язку як сукупності обов’язків платника податків. У деяких виданнях і законодавчих актах використовують термін «податкове зобов’язання», під яким розуміють обов’язок зі сплати податку. Уявляється не зовсім точним застосування терміну «зобов’язання» у відносинах, регульованих імперативними нормами. Зобов’язання – термін, характерний для договірних відносин, де використовують диспозитивні методи, що розвиваються на певних відносинах рівності суб’єктів. Податкові відносини будуються на принципах влади і підпорядкування, регулюються шляхом владних розпоряджень з боку держави. Тому навряд чи зобов’язання може відображати природу комплексу обов’язків платника податків, що мають безумовний і першочерговий характер. Більш точним було б використання терміну «податковий обов’язок» як категорії, що узагальнює всю систему обов’язків платника податків, пов’язаних зі сплатою податків і зборів.

Зміст податкового обов’язку визначається насамперед імперативними методами фінансово-правового регулювання, особливостями відносин, що складаються між суб’єктами з приводу сплати податків і зборів. Державне керування у сфері фінансів вимагає підпорядкування суб’єкта вимозі уповноваженої особи, а точніше – вимозі органів, які здійснюють фінансову діяльність держави. Саме тому правове регулювання відносин у сфері фінансової діяльності держави орієнтовано на однобічні владні розпорядження державних органів щодо суб’єктів, які беруть участь у фінансовій діяльності держави. Владність розпоряджень державних органів виявляється насамперед у тому, що вони приймають рішення, обов’язкові для іншої сторони правовідносин, і ці рішення приймають у межах повноважень, що делеговані органу саме державою.

Характерною рисою податково-правового регулювання є юридична нерівність суб’єктів податкового права. Юридична нерівність як риса податково-правового регулювання базується на нееквівалентній природі фінансових відносин, що відбито в змісті й структурі прав і обов’язків суб’єктів податкового права, коли одні суб’єкти мають юридично владні повноваження стосовно інших. Держава чи уповноважений нею орган реалізує свою компетенцію через владні розпорядження, тоді як інша сторона реалізує компетенцію, що залежить від компетенції владної сторони правовідносин.

Податкові правовідносини регулюють систему відносин між суб’єктами. Особливості таких відносин визначаються державним примусом, специфічними санкціями. Наприклад, при порушенні платником податкового обов’язку податковий орган має правообов’язок застосовувати певні санкції. Невиконання цього з боку податкового органу вважають невиконанням функцій, якими ці органи наділені державою. Таке застосування державного примусу фактично виступає як правообов’язок компетентного органу. Інша сторона податкових правовідносин у разі правопорушення характеризується обов’язком випробувати примусовий захід, хоча це може доповнюватися низкою прав і обов’язків, що випливають з безумовного обов’язку сплати податку і залежать від цього.

Обов’язки суб’єктів у податкових правовідносинах є стабільними, закріплюються насамперед у нормативному фінансово-правовому акті. Навіть тоді, коли обов’язок суб’єктів встановлюється актами індивідуального регулювання, його зміст виступає як деталізація вимог, що містяться в нормативних актах. До особливостей обов’язків, що випливають з податкових правовідносин, можна віднести також їх складний характер. Іншими словами, сам обов’язок підлеглого суб’єкта становить найчастіше систему обов’язків. Наприклад, податковий обов’язок платника реалізується через обов’язок ведення податкового обліку, обов’язок сплати податків і зборів, обов’язок податкової звітності.

Реалізація податкового обов’язку регулюється податковими правовідносинами пасивного типу значно менше, ніж правовідносинами активного типу. Обов’язки суб’єктів у відносинах такого типу полягають насамперед у тому, щоб не перешкоджати компетентним органам здійснювати їхні права. Активні дії в регулятивних податкових правовідносинах пасивного типу властиві державі й уповноваженим нею органам при встановленні податків і зборів. Фактично це не права, оскільки податковий орган зобов’язаний їх реалізовувати за певних обставин. Наприклад, податкові інспекції зобов’язані здійснювати податкові перевірки, але коли, в якому обсязі – вони вирішують самостійно.

Власне, скрізь податковий обов’язок ототожнюють з обов’язком зі сплати податку. Але це тільки частина його змісту. Дійсно, сплата податку являє собою реалізацію основного обов’язку платника податків і може бути розглянута як податковий обов’язок у вузькому розумінні. Однак податковий обов’язок у широкому розумінні включає:

1) обов’язок з ведення податкового обліку;

2) обов’язок зі сплати податків і зборів;

3) обов’язок з податкової звітності.

Податковий обов’язок у широкому розумінні можна диференціювати і за видовими обов’язками платника податків, що виникають по кожному податку чи збору. Сукупність подібних окремих обов’язків і складатиме комплекс податкових обов’язків платника податків або податковий обов’язок у широкому розумінні.

Обов’язок зі сплати податку чи збору виникає, змінюється чи припиняється за наявності підстав, установлених податковим законодавством. Важливо враховувати, що в податкових правовідносинах діє розширювальний принцип, принцип дозволеного поводження, тобто такий, що охоплює сукупність дій, прямо запропонованих законодавчими актами про оподаткування. Водночас подібне положення закріплює і певні гарантії, встановлюючи рамки для контролюючих органів: підстави виникнення, зміни і припинення обов’язків платника податків як об’єкта контролю мають встановлювати тільки податкові закони.

Найважливішим питанням при регулюванні правовідносин з приводу сплати податків і зборів є з’ясування моменту, з якого виникає обов’язок сплачувати податок. Нормативні акти, що регулюють порядок внесення цих платежів, пов’язують обов’язок їхньої сплати з настанням обставин, передбачених законами і підзаконними актами. Такою основою, зокрема, може бути наявність об’єкта обкладання при обов’язковому одержанні податкового повідомлення. Повідомлення є юридичним актом індивідуального характеру, що конкретизує зміст правовідносин щодо окремого суб’єкта. С. Д. Ципкін на підставі цього робить висновок, що для виникнення податкових правовідносин необхідна наявність як матеріальних умов, так і особливих актів фінансових органів. У такий спосіб формується складний юридичний факт (фактичний склад), точно зазначений у гіпотезі фінансово-правової норми. Тому, мабуть, недостатньо виділяти як підставу виникнення податкових правовідносин, що випливають винятково із закону.

Виникнення податкових правовідносин пов’язується з виникненням податкового обов’язку – безпосереднього і першочергового обов’язку платника податку зі сплати податку чи збору за наявності певних обставин. Такими обставинами є: 1) можливість віднесення конкретного суб’єкта до платника податку, зумовленого відповідно до чинного законодавства; 2) наявність у платника податку об’єкта оподаткування або здійснення їм діяльності, пов’язаної зі сплатою податку чи збору; 3) наявність нормативно-правового (насамперед законодавчого) регулювання всіх елементів податкового механізму.

Податковий обов’язок пов’язується не тільки з підставами його виникнення, а й чітко визначається конкретними термінами, протягом яких він має бути виконаний. При цьому важливо пам’ятати, що виконання податкового обов’язку є першочерговим стосовно інших обов’язків платника, що визначає зміст усіх інших обов’язків. Виконання податкового обов’язку реалізується сплатою податку. Однак можливі випадки, коли платник не може виконати податковий обов’язок у загальному порядку. У такій ситуації необхідні певні додаткові гарантії, що виділяються у формі способів забезпечення виконання податкового обов’язку. Податковий обов’язок як обов’язок платника податків сплатити необхідну суму податку у встановлений термін за наявності обставин, передбачених податковим законодавством, виникає з кожного виду податку окремо. Існує чотири підстави припинення податкового обов’язку:

1) належне виконання податкового обов’язку;

2) ліквідація юридичної особи–платника податку;

3) смерть фізичної особи–платника податків або визнання її померлою;

4) втрата особою ознак, що визначають його як платника податків.

Припинення податкового обов’язку сплатою податку платником податків відображає загальне положення теорії права про те, що будь-який обов’язок припиняється належним виконанням. Три інші підстави припинення податкового обов’язку фактично пов’язані з відсутністю особи, зобов’язаної сплачувати податки і збори (смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи).

У деяких випадках як підстава припинення податкового обов’язку розглядається скасування податку. Однак навряд чи тут зовсім однозначна ситуація. Дійсно, обов’язок щодо сплати податку припиняється, але тільки стосовно періоду, що випливає за скасуванням податку, а не у відношенні минулого періоду. Адже в кінцевому підсумку й обов’язку зі сплати податку з моменту його скасування не існує.

У встановлених законодавством випадках податковий обов’язок може бути припинений шляхом взаємозаліків з бюджетом шляхом спрямування сум переплат з одного податку в рахунок погашення недоїмки за іншим чи майбутніх платежів за цим самим податком. Проведення подібних заліків може здійснюватися трьома способами:

– загальним порядком – переплачена сума зараховується без заяви платника в погашення недоїмки за його іншими платежами. Податки в цьому разі сплачуються з допомогою податкових органів без участі платників податків, а про зроблений залік податкові органи зобов’язані сповістити платника податків після його здійснення;

– спеціальним порядком – податковий залік встановлюється відповідними законодавчими актами й інструкціями для конкретних податків;

– особливим порядком – податковий облік встановлюється щодо окремих груп підприємств і має тимчасовий характер.

Виконання податкового обов’язку в широкому розумінні припускає реалізацію всієї системи обов’язків платника податків, пов’язаних зі сплатою податків і зборів (обов’язку з обліку, сплаті та звітності). У вузькому розумінні виконання податкового обов’язку означає своєчасну і повну сплату податків. Однак сплата податку опосередковується також діями з обліку, обчислення податкового окладу, тобто всім комплексом обов’язків платника податків, що складають податковий обов’язок у широкому розумінні. Виконання податкового обов’язку розглядають переважно саме як сплату податку.

Виконанням податкового обов’язку визнається сплата платником податків сум податку у встановлений термін. Сплату податку здійснює платник податків безпосередньо, а у випадках, передбачених законодавчими актами, – податковий агент або податковий представник.

Платник податків самостійно обчислює суму податку, що підлягає сплаті, і перераховує її в термін і в порядку, встановлені законодавчими актами. Забороняється виконання податкового зобов’язання платника податків третіми особами. Порушення цієї заборони не звільняє платника податків від виконання податкового обов’язку.

Найбільш поширеним моментом припинення обов’язку зі сплати податку є належне виконання цього обов’язку. Цей момент визначається різними способами, залежно від форми розрахунків і особливостей перерахування сум податків до бюджетів. Обов’язок зі сплати податку вважається виконаним:

1) при сплаті податку в безготівковому порядку – з моменту пред’явлення платником у банк доручення на сплату відповідного податку за умови наявності коштів на рахунку платника, достатніх для сплати податку, і оформлення доручення належним чином;

2) при сплаті податку наявними коштами – з моменту внесення відповідної суми в банк чи відділення зв’язку.

У разі виконання обов’язку зі сплати податковим агентом обов’язок платника податків припиняється з моменту утримання сум податку податковим агентом. При цьому необхідно враховувати, що податок утримується до надходження коштів у розпорядження платника податків і він фактично не може вплинути на виконання свого податкового обов’язку власними діями.

3. ПРАВОВА ПРИРОДА ПОДАТКОВОГО БОРГУ

Виконання податкового обов’язку може бути пов’язано і з виникненням податкового боргу як суми податку, що підлягає сплаті, але яку платник не може внести у відповідні фонди в необхідний момент часу. Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року16 не тільки визначив поняття податкового боргу, а й закріпив особливості погашення податкового боргу і сум податку в цілому (статті 11–13, 18). При цьому законодавець виділив кілька варіантів подібної процедури.

Погашення податкового боргу платником податків, що перебуває у державній чи комунальній власності

Якщо платник податків, що перебуває у державній чи комунальній власності, не погашає суму податкового боргу в призначений термін, податковий орган здійснює заходи для продажу активів такого платника податків. Активи не повинні входити до складу цілісного майнового комплексу, який забезпечує здійснення основної діяльності платника податків. При недостатності отриманої суми податковий орган зобов’язаний звернутися до органу виконавчої влади, який здійснює управління таким платником податків, з пропозицією про ухвалення рішення щодо продажу частини акцій корпоратизованого підприємства за кошти чи під зобов’язання з погашення його податкового боргу протягом поточного бюджетного року. Інформацію зазначеного органу управління про прийняття чи відхилення запропонованого рішення має бути надано податковому органу протягом ЗО календарних днів з дня звернення. Організація такого продажу здійснюється за правилами та в терміни, встановлені законодавством з питань приватизації. Якщо зазначений орган не прийме рішення щодо продажу частини акцій для погашення податкового боргу в зазначені дійсним пунктом терміни, податковий орган зобов’язаний у місячний термін з дня одержання такої відмови чи після закінчення встановленого для надання відповіді терміну звернутися до суду із заявою про визнання такого платника банкрутом. Якщо боржником є платник, який не підлягає приватизації, податковий орган здійснює заходи для продажу його активів, що не входять до складу цілісного майнового комплексу, який забезпечує здійснення його основної діяльності. Якщо сума коштів, отриманих від такого продажу, не покриває суму податкового боргу і витрат, пов’язаних з організацією і проведенням публічних торгів, податковий орган зобов’язаний звернутися до органу виконавчої влади, сфера управління якого поширюється на такого платника податків, з поданням про ухвалення рішення щодо:

– надання відповідної компенсації бюджету, до якого повинна зараховуватися сума податкового боргу такого платника податків, за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить платник податків;

– реорганізацію такого платника податків;

– ліквідацію такого платника податків і списання податкового боргу;

– визнання такого платника податків банкрутом у порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідь про прийняття одного із зазначених рішень має бути надано податковому органу протягом 30 календарних днів з дня звернення. Якщо податковий орган не одержує зазначену відповідь у визначений дійсним пунктом термін чи одержує незадовільну відповідь, податковий орган зобов’язаний звернутися до суду із заявою про визнання такого платника податків банкрутом.

Погашення податкового боргу в разі ліквідації платника податків

При прийнятті власником чи уповноваженим ним органом рішення про ліквідацію платника податків відповідно до ст. 12 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» активи цього платника податків використовуються в черговості, визначеній законодавством України.

Ліквідацією платника податків чи його філії, відділення чи іншого відокремленого підрозділу є ліквідація платника податків як юридичної чи особи призупинення реєстрації фізичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності, а також ліквідація філії, відділення, відокремленого підрозділу платника податків, внаслідок якої відбувається закриття їх рахунків та/або втрата їх статусу як платника податків відповідно до законодавства.

Якщо при ліквідації платника податків чи скасуванні реєстрації фізичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності частина його податкових зобов’язань чи податкового боргу залишається непогашеною у зв’язку з недостатністю його активів, то цю частину погашають за рахунок активів засновників або учасників такого підприємства.

Особою, відповідальною за погашення податкових зобов’язань або податкового боргу платника податків, є:

а) стосовно платника податків, який ліквідується, – ліквідаційна комісія чи інший орган, що проводить ліквідацію відповідно до законодавства;

б) стосовно філій, відділень, інших відокремлених підрозділів платника податків, який ліквідується, – такий платник податків;

в) стосовно фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності – така фізична особа;

г) стосовно кооперативів, кредитних союзів, товаритсв співвласників житла чи інших колективних господарств – їхні члени (пайовики) солідарно;

ґ) стосовно інвестиційних фондів – інвестиційна компанія, що здійснює управління таким інвестиційним фондом.

Погашення податкових зобов’язань чи податкового боргу ліквідованого платника податків здійснюється в терміни, передбачені для списання безнадійного податкового боргу.

Ліквідація філії, відділення чи іншого відособленого підрозділу юридичної особи відбувається за рахунок юридичної особи, незалежно від того, чи є вона платником податку, збору (обов’язкового платежу), щодо якого виникло податкове зобов’язання чи податковий борг цієї філії, відділення чи інших відособлених підрозділів.

В інших випадках податкові зобов’язання чи податковий борг, що залишаються непогашеними після ліквідації платника податків, вважаються безнадійним боргом і підлягають списанню в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Це так само стосується фізичної особи – платника податків, що помер або визнаний судом безвісно відсутнім або померлим чи недієздатним, за винятком випадків, коли з’являються інші особи, що вступають у права спадщини, незалежно від часу придбання таких прав.

Якщо платник податків, що ліквідується, має суми надміру сплачених чи невідшкодованих податків, зборів (обов’язкових платежів) з відповідного бюджету, такі суми підлягають заліку в рахунок його податкових зобов’язань або податкового боргу перед таким бюджетом. Якщо сума надміру сплачених або невідшкодованих податків, зборів (обов’язкових платежів) з відповідного бюджету перевищує суму податкових зобов’язань або податкового боргу перед таким бюджетом, сума перевищення використовується для погашення податкової заборгованості чи податкового боргу перед іншими бюджетами, а якщо немає такої заборгованості (боргу) – надходить у розпорядження такого платника податків.

Погашення податкового боргу при реорганізації платника податків

У разі, коли власник платника податків чи уповноважений ним орган приймає рішення про реорганізацію такого платника податків, його податкова заборгованість чи податковий борг підлягає врегулюванню в такому порядку:

1) якщо реорганізація здійснюється шляхом зміни назви, організаційно-правового статусу чи місця реєстрації платника податків, такий платник податків після реорганізації набуває усіх прав і обов’язків щодо погашення податкових зобов’язань або податкового боргу, що виникли до його реорганізації;

2) якщо реорганізація здійснюється шляхом об’єднання двох чи більшої кількості платників податків в одного платника податків з ліквідацією платників податків, що об’єдналися, такий об’єднаний платник податків набуває усіх прав і обов’язків щодо погашення податкових зобов’язань чи податкового боргу всіх платників податку, що об’єдналися;

3) якщо реорганізація здійснюється шляхом розподілу платника податків на дві чи більше особи з ліквідацією такого платника податків, усі платники податків, що виникнуть після такої реорганізації, набувають усіх прав і обов’язків щодо погашення податку чи податкового боргу, що виникли до такої реорганізації.

Зазначені зобов’язання чи борг розподіляються між ново-створеними платниками податків пропорційно часткам балансової вартості активів, отриманих ними у процесі реорганізації відповідно до розподільного балансу. Якщо одна чи більше з новостворених осіб не є платниками податків, щодо яких виникли податкові зобов’язання чи борг платника податків, який був реорганізований, зазначені податкові зобов’язання чи борг повністю розподіляються між особами, які є платниками таких податків, пропорційно часткам отриманих ними активів, без урахування активів, наданих особам, які не є платниками таких податків.

Реорганізація платника податків шляхом виділення з його складу іншого платника податків або внесення частини активів платника податків до статутного фонду іншого платника податків без ліквідації платника податків, який реорганізується, не тягне за собою розподілу податкових зобов’язань чи податкового боргу між таким платником податків і особами, створеними в процесі його реорганізації. Рішення про застосування солідарної або розподільної податкової відповідальності може бути прийняте податковим органом у разі, якщо активи платника податків, що реорганізовується, перебувають у податковій заставі на момент прийняття рішення про таку реорганізацію.

Реорганізація платника податків не змінює термінів погашення податкових зобов’язань або податкового боргу платниками податків, створеними в результаті такої реорганізації.

Якщо платник податків, що реорганізовується, має суми надміру сплачених або невідшкодованих податків, зборів (обов’язкових платежів), такі суми підлягають заліку в рахунок його непогашених податкових зобов’язань або податкового боргу з інших податків, зборів (обов’язкових платежів). Зазначена сума розподіляється між бюджетами і державними цільовими фондами пропорційно загальним сумам податкової заборгованості або податкового боргу такого платника податків.

Якщо сума надміру сплачених або невідшкодованих податків, зборів (обов’язкових платежів) платника податків перевищує суму податкових зобов’язань або податкового боргу за іншими податками, зборами (обов’язковими платежами), сума перевищення направляється в розпорядження правонаступників такого платника податків пропорційно їхній частці в активах, що розподіляються, відповідно до розподільного балансу або передаточного акта.

Списання і розстрочення податкового боргу

Відповідно до Закону 2181 підлягає списанню безнадійний податковий борг, у тому числі пеня, нарахована на такий податковий борг, а також штрафні санкції.

Під терміном «безнадійний» слід розуміти:

а) податковий борг платника податків, визнаного у встановленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені через недостатність активів банкрута;

б) податковий борг фізичної особи, яка:

– визнана в судовому порядку безвісно відсутньою або померлою, у разі недостатності майна, на яке може бути спрямоване стягнення відповідно до законодавства;

– понад 720 днів перебуває у розшуку;

в) податковий борг юридичних і фізичних осіб, щодо якого минув термін позовної давності;

г) податковий борг юридичних або фізичних осіб, який виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин);

ґ) податковий борг юридичних осіб, визнаних фіктивними відповідно до закону.

Якщо фізичну особу, яку визнано в судовому порядку безвісно відсутньою або померлою, розшукано, або фізичну особу, що перебувала в розшуку понад 720 днів, розшукано, списана заборгованість таких осіб підлягає відновленню і стягненню в загальному порядку, без дотримання строків позовної давності.

4. ПОДАТКОВІ ПОВІДОМЛЕННЯ І ВИМОГИ

Певним нововведенням українського податкового законодавства є закріплення спеціального порядку (механізму) складання, направлення і виконання спеціальних процесуальних податкових документів – повідомлень і вимог у ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»17. Положення цієї статті встановлюють особливу процедуру, що застосовують податкові органи до платників податків і зборів до вживання заходів примусового стягнення сум обов’язкових платежів18. Особливості здійснення такої процедури в тому, що:

1) вона є формою «допримусового» стягнення сум податків і зборів;

2) є підставою розмежування способів реагування на податкові злочини і податкові провини;

3) припускає виконання простроченого обов’язку зі сплати податків і зборів самостійно платником податків без застосування примусового стягнення таких сум.

Податкове повідомлення – це письмове повідомлення контролюючого органу про обов’язок платника податків сплатити суму податкового обов’язку, визначену контролюючим органом. Подання податкового повідомлення пов’язано з діями саме контролюючих органів, до яких належать не тільки податкові, а й митні органи, установи Пенсійного фонду України і Фонду соціального страхування України. Однак сам порядок подання таких документів детально регламентований тільки для податкових органів відповідним наказом податкової адміністрації19.

Податкове повідомлення є своєрідним нагадуванням платникам податків про податковий обов’язок, уточнення термінів його виконання, сум обов’язкових платежів, що підлягають сплаті.

Податкові повідомлення складають і направляють платникам податків податкові органи в таких випадках:

а) якщо платник податків не подав у встановлений термін податкову декларацію;

б) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях;

в) якщо податковий орган у перебігу камеральної перевірки виявив арифметичні чи методологічні помилки у поданій платником податковій декларації, що призвели до заниження суми податкового зобов’язання;

г) якщо відповідно до законів з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування податку чи збору (обов’язкового платежу), є податковий орган.

Законодавством передбачено шість форм податкових повідомлень, які залежать від того, що є підставою їх складання: результати документальних чи камеральних перевірок, порушення граничного терміну сплати податку, визначення податкового зобов’язання із застосуванням непрямих методів тощо.

Податкове повідомлення складають і направляють по кожному окремому податку, збору (обов’язковому платежу). У ньому мають міститися:

1) підстави для нарахування такої суми обов’язкового платежу;

2) посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок чи перерахунок податкових зобов’язань;

3) сума податку чи збору, що підлягає сплаті;

4) сума штрафних санкцій (за їх наявності);

5) граничні терміни їхніх повноважень;

6) попередження про наслідки їхньої несплати у встановлений термін;

7) граничні терміни, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов’язання;

8) штрафні санкції у разі їх нарахування.

Якщо контролюючий орган приймає рішення про застосування і стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов’язкових платежів) і пені за порушення законодавства по кількох податках, то складає відповідну кількість податкових повідомлень. Контролюючий орган веде реєстр податкових повідомлень, направлених окремим платником податків.

Після складання, у той самий день, податкове повідомлення направляють для вручення платнику податків. Податкове повідомлення вважається направленим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку чи направлено листом з повідомленням про вручення. Податкове повідомлення вважається направленим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено особисто такому платнику (його законному представникові) чи направлено листом на його адресу за місцем проживання або останнім відомим місцезнаходженням з повідомленням про вручення.

Звернемо увагу на положення, закріплене Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, відповідно до якого, якщо податковий чи орган пошта не можуть вручити платникові податків податкове повідомлення (вимогу) через брак даних про його місце проживання чи місцезнаходження, то, після складання відповідного акту, його розміщують на дошці оголошень, встановленій при вході в приміщення податкового органу. При цьому день такого розміщення податкового повідомлення вважається днем його вручення платникові податків.

У разі згоди з нарахованою сумою податків і зборів у податковому повідомленні, платник податків зобов’язаний сплатити її протягом 10 календарних днів з моменту його одержання (чи в терміни, зазначені в податковому повідомленні). У такому разі направлення податкового повідомлення не зумовлює ніяких негативних наслідків для платників. У разі незгоди з нарахованою сумою обов’язкового платежу, платник податків має право, з дотриманням вимог Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби20, оскаржити таке рішення податкових органів.

Податкова вимога визначається як письмова вимога податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу. Порядок направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків затверджений наказом податкової адміністрації від 3 липня 2001 р.21

Принципові розбіжності між податковим повідомленням і податковою вимогою полягають у такому.

По-перше, податкове повідомлення є своєрідним нагадуванням платникові податків про виконання податкового обов’язку, тоді як податкова вимога – це засіб реагування. В основі такого реагування лежить факт несвоєчасного виконання обов’язку, платнику надається можливість добровільно виконати прострочений обов’язок22. Отже, податкову вимогу податковий орган використовує для повідомлення платникові про існування податкового боргу і дозволяє платнику добровільно виконати податковий обов’язок.

По-друге, направлення податкової вимоги пов’язано суто з діями податкових органів. Інші контролюючі органи, у разі погодженої суми податкового обов’язку, направляють відповідному податковому органу подання про вжиття заходів для погашення податкового боргу платника податків з розрахунком його розміру, порядок надіслання якого затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2001 р.23

Багато положень, що регламентують процедуру застосування податкового повідомлення і вимоги, збігаються, але при податковій вимозі вони мають більш чіткий і твердий характер. Наприклад, у разі самостійного визначення платником податків сум податків і зборів (обов’язкових платежів) і подання про це податкової декларації, платник зобов’язаний сплатити їх протягом 10 календарних днів, рахуючи з останнього дня відповідного граничного терміну, передбаченого п. 4.1.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»24. Якщо ж платник податків не сплачує погоджену суму податкового обов’язку у встановлений термін, податковий орган направляє такому платникові податків податкові вимоги. Тобто підставою для складання і направлення податкової вимоги є наявність невиконаного (чи виконаного не в повному обсязі) обов’язку зі сплати сум обов’язкових платежів.

Податкова вимога містить усі дані про реалізацію платником податків обов’язку зі сплати обов’язкових платежів. У ній вказано:

1) суму заборгованості, що підлягає сплаті (суму податків, пеню і штрафні санкції на момент направлення вимоги);

2) терміни сплати податків, пені, штрафів; тобто виконання вимоги;

3) примусові заходи стягнення при невиконанні податкової вимоги;

4) підстави нарахування, сплати і стягнення податків;

5) норму законодавчого акта, що закріплює підставу сплати платником зазначеної суми.

Податкова вимога містить як звичайну суму податкового боргу, так і суми податкового боргу за кожним окремим податком, збором (обов’язковим платежем). Якщо в платника податків, якому було направлено першу податкову вимогу, виникає новий податковий борг, друга податкова вимога має містити суму консолідованого боргу. Окремо податкова вимога про новий податковий борг не висувається. Податковий орган веде реєстр виданих податкових вимог щодо кожного окремого платника податків.

Сам процес направлення податкової вимоги складається з двох етапів.

1. Якщо платник податків не сплачує погоджену суму в зазначений термін, йому не пізніше п’ятого робочого дня з моменту закінчення граничних термінів сплати сум податків податковий орган надсилає першу податкову вимогу, що містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов’язання і виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов’язок погасити суму податкового боргу і можливі наслідки непогашення його вчасно. У цьому разі платнику пропонують сплатити борг протягом ЗО календарних днів з дня направлення (вручення)такої вимоги.

2. Якщо платник податків не погасить у повному обсязі суму податкового боргу протягом ЗО календарних днів з дня направлення йому першої податкової вимоги, то податковий орган не пізніше п’ятого робочого дня, починаючи з останнього із зазначених ЗО календарних днів, готує і надсилає другу податкову вимогу. Остання, додатково до відомостей, зазначених у першій податковій вимозі, містить вказівку на дату і час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також на дату і час проведення публічних торгів з їх продажу.

У разі непогашення податкової заборгованості після одержання платником податків другої податкової вимоги (ЗО днів) податкові органи можуть стягувати кошти з рахунків таких платників, вилучати готівку з каси, вилучати й реалізовувати рухоме й нерухоме майно та цінні папери.

Отже, у разі несплати самостійно погодженого податкового зобов’язання податкова вимога надсилається відразу, минаючи процедуру податкового повідомлення. Однак зазначимо, що податкове повідомлення і податкова вимога взаємопов’язані, мають загальні риси, проте не нерозривні. Навряд чи можна стверджувати, що податкові вимоги повдані передувати податковому повідомленню. Це дві самостійні процедури. Податкове повідомлення деталізує своєчасне виконання обов’язку зі сплати податку, тоді як податкова вимога уточнює податкову заборгованість, що вже відбулася25. У деяких випадках направленню податкової вимоги може передувати процедура направлення податкового повідомлення. Це відбувається, коли податковий орган (контролюючий орган) самостійно визначає суму податкового обов’язку, згідно з п. 4.2.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», після чого направляє платникові податків податкове повідомлення. Якщо протягом 10 днів (чи іншого терміну, зазначеного в податковому повідомленні) боржник не сплатить зазначену в повідомленні суму податку, то далі здійснюють процедуру податкової вимоги.

Податкові вимоги направляють платникові податків у такому самому порядку, як і податкові повідомлення. Але, відповідно до законодавства про податки і збори, можливе деяке коригування порядку надання податкового повідомлення і податкової вимоги, що пов’язано з уточненням положень цих документів чи їхнім відкликанням. Наприклад, згідно зі ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкові повідомлення чи вимоги вважають відкликаними, якщо:

а) суму податкового зобов’язання чи податкового боргу, а також пені і штрафних санкцій (за їх наявності) самостійно погашає платник податків;

б) контролюючий орган скасовує чи змінює раніше прийняте рішення про нарахування суми податкового зобов’язання (чи пені, штрафних санкцій) або податкового боргу в результаті їхнього адміністративного оскарження;

в) рішення контролюючого органу про нарахування суми податкового зобов’язання або стягнення податкового боргу скасовує або змінює суд (господарський суд);

г) податкові зобов’язання (крім податкового боргу) розстрочуються або відстрочуються чи стосовно них досягається податковий компроміс та про це зазначається у відповідному рішенні про розстрочення, відстрочення або податковий компроміс;

ґ) податковий борг визнається безнадійним.

Істотні нововведення в механізм направлення податкових вимог внесено податковим роз’ясненням ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», затвердженим наказом податкової адміністрації від 21 листопада 2001 р.26 Відповідно до цього роз’яснення, з метою запобігання додаткових витрат коштів бюджету і запобігання ситуації, за якої витрати на формування податкових вимог платникам податків перевищать потенційні надходження в бюджети і державні цільові фонди за рахунок погашення податкового боргу, економічно обґрунтованим для формування податкових вимог є обсяг податкового боргу платника податків, що перевищує 10 гривень. Отже, якщо податковий борг платника податків менший 10 гривень, то податкову вимогу йому не направляють. Однак такий податковий борг не анулюється, і всі активи платника податків у такому випадку потрапляють у податкову заставу, правовий режим якої припускає здійснення цілої низки господарських операцій, тільки за умови погодження їх проведення з податковим органом.

Отже, регулювання специфічних процесуальних відносин при здійсненні процедур направлення податкових повідомлень і податкових вимог є одним з напрямів у податковому праві та законодавстві, що має перспективи успішного розвитку в майбутньому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Берлач А.І. Податкове право України: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». — К. : Університет «Україна», 2006. — 336с.

Бех Г. В., Дмитрик О. О., Кобильнік Д. А., Криницький І. Є., Кучерявенко М. П. Податкове право: Навч. посіб. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / М.П. Кучерявенко (ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2003. — 400с.

Біленчук П.Д. Банківське право українське та європейське: навчальний посібник.-К. Атіка, 2005

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, Банківське право. Харків. Торсінг. 1999.

Кучерявенко М.П. Податкове право України. Академічний курс: підручник. — К. : «Правова єдність», всеукраїнська асоціація видавців, 2008. — 699с.

Марченко В.Б., Легкова М.Ф. Податкове право: Навчально-метод. посібник для самост. вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2004. — 225с.

Методичні рекомендації щодо порядку нарахування та сплати консолідованого податку на прибуток: Затверджено наказом ДПА України від 10 квітня1998 р. //Галицькі контракти. – 2001. – № 1. – С 45.

Налоги и налоговое право: Учеб. пособие / Под ред. А. В. Брыз-галина. – С. 309.

Налоговый кодекс РФ: Часть первая: Постатейный комментарий / Под общ. ред. Слома В. Н. – М., 1999. – С. 181–187.

Толстопятенко Г.П. Податкове право ЄС: Навч. посібник / Програма Tacis Європейського Союзу в Україні; Проект «Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони». — К. : ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2004. — 196с.

1 Див.: Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. – С. 225.

2 Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 40. – Ст. 365; Офіційний вісник України. – 2000. – № 9. – Ст. 344.

3 Див.: Налоги и налоговое право: Учеб. пособие / Под ред. А. В. Брыз-галина. – С. 309.

4 Див.: Налоги и налоговое право: Учеб. пособие / Под ред. А. В. Брыз-галина. – С. 309–314; Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. – С. 226–227.

5 Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 27. – Ст. 181; Порядок складання декларації з податку на прибуток підприємства: Затверджено наказом ДПА України від 29 березня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 15. – Ст. 680.

6 Інструкція про порядок обчислення та сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, обліку їх надходження до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття: Затверджено наказом Мінпраці від 18 грудня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 4. – Ст. 140.

7 Інструкція про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища: Затверджено наказом Мінекобезпеки та ДПА України від 19 липня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 32. – Ст. 1692.

8 Див.: Офіційний вісник України. – 2003. – № 15. – Ст. 680.

9 Методичні рекомендації щодо порядку нарахування та сплати консолідованого податку на прибуток: Затверджено наказом ДПА України від 10 квітня1998 р. //Галицькі контракти. – 2001. – № 1. – С 45.

10 Порядок ведення Книги обліку доходів та видатків суб’єкта малого підприємництва – юридичної особи, що застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності: Затверджено наказом ДПА України від 12 жовтня 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 42. – Ст. 2117.

11 Див.: Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 44.

12 Див.: Відомості Верховної Ради України. – 2001. – N° 10. – Ст. 44.

13 Див.: Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 44.

14 Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №21. – Ст. 156; Порядок заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість: Затверджено наказом ДПА України від 30 травня 1997 р. // Офіційний вісник України. – 1997. – № 28. – Ст. 397

15 Див.: Офіційний вісник України. – 2001. – № 4. – Ст. 140.

16 Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 44.

17 Див.: Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 44.

18 Зазначимо, що в російському законодавстві про податки і збори, на відміну від українського, здійснення «допримусових» процедур стягнення податків і зборів закріплено тільки у формі податкової вимоги. Див.: Налоговый кодекс РФ: Часть первая: Постатейный комментарий / Под общ. ред. Слома В. Н. – М., 1999. – С. 181–187.

19 Порядок направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків: Затверджено наказом ДПА України від 27 травня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 24. – Ст. 1159.

20 Див.: Офіційний вісник України. – 2001. – № 12. – Ст. 509.

21 Про затвердження направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків: Наказ ДПА України від 3 липня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2001. – № 29. – Ст. 1339.

22 См.: Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. – С. 235.

23 Порядок надіслання органам державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків та інформації про скасування або зміну суми нарахованого податкового зобов’язання за рішенням суду (господарського суду) від інших контролюючих органів: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 43. – Ст. 1931.

24 Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 10. – Ст. 44.

25 Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. – С. 235.

26 Про податкове роз’яснення положень статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»: Наказ ДПА України від 21 листопада 2001 р. // Бізнес. – 2001 – № 48/1. – С 26.

33

Реферат: Упущенные возможности в кавказской войне. 1832-1839

Упущенные возможности в кавказской войне. 1832-1839

Гамзат-бек

После гибели Кази-Муллы мюридское движение локализовалось в рамках обществ нагорного Дагестана и переживало далеко не лучшие времена. По инициативе шейха Мухаммеда Ярагского был созван «высший совет ученых» — улама, который и избрал нового имама Дагестана Гамзат-бека +1.

Остановимся немного подробнее на личности второго имама. Гамзат-бек родился в 1789 году в селении Новый Гоцатль. Он был джанка +2 аварского ханского дома — сыном уважаемого Али Эскендер-бека. В два года его отдали на воспитание к проживающему в селении Чох мулле Махад-Эффенди +3. Лет через двенадцать, по смерти учителя, юный Гамзат пересился в Хунзах в дом аварской ханши Паху-бике. Пользуясь покровительницей ханши Гамзат забросил учебу и приобрел недобрую славу сомнительными похождениями и пьянством. В 1826 году Гамзат участвовал в Джарском восстании. После поражения восстания Гамзат пытался выторговать у царского правительства пенсион, но получил отказ и был арестован. Правда, ему вскоре он бежал обратно в горы. При появление в Дагестане Кази Магомеда с его пламенными проповедями Гамзат-бек увидел в народившемся мюридском движении мощную силу, способную поднять его на вершины власти. Это и случилось в 1833 году.

Естественно, что по началу не все «вольные» дагестанские общества признали власть нового имама. Гамзат-бек начинает свою деятельность с похода на аул Гергебаль. Ему противостояли сборные силы Тарковского шамхала, Мехтулинского хана и Акушинского кадия. Имам одержал победу и сумел вновь распространить влияние мюридизма на весь нагорный Дагестан. В итоге земли подвластные имаму с трех сторон окружили Аваристан.

В этой обстановке Аварские ханы провели ряд переговоров с имамом и выработали план совместных действий по организации набегов в Кахетию. Однако, из за ряда проволочек набег не был организован.

Усиление власти нового имама и «двойная» игра аварских ханов не прошли незамеченными мимо внимания командующего кавказским корпусом барона Розена. Опираясь нам возможность проникновения русских войск внутрь Нагорного Дагестана кавказское командование поставило аварских ханов перед невозможностью продолжать двойную игру. Наибольший эффект возымело лишение всех аварских ханов жалования! Правительнице Аваристана ханше Паху-бике пришлось выбирать из двух зол наименьшее, и она пошла на разрыв с Гамзат-беком и даже предприняла попытку физического устранения имама.

В начале июля 1834 года Гамзат-бек, в качестве ответной меры вторгся в Аварию и осадил Хунзах. После шестидневной обороны Паху-бике согласилась с условиями предлагаемого мира и выслала в качестве заложника своего младшего сына Булач-хана. Сопровождать заложника в лагерь имама отправились вместе со своей свитой два других сына ханши. Но в лагере мюридов произошло непредвиденное событие. В результате обыкновенной ссоры завязалась перестрелка, в ходе которой погибли многие из видных мюридов и все аварцы, включая и сыновей Паху-бике. Гамзат-бек в это время совершал омовение у реки и не пострадал, но его планы по дальнейшему усилению мюридизма были сорваны окончательно и бесповоротно.

После истребления ханов Гамзат-бек занял Хунзах и приказал, в довершении всего, лишить жизни и свою бывшую покровительницу Паху-бике.

Скорее всего, вышеописанные события сильно повлияли на психологическое состояние имама. Гамзат-бек перенес свою ставку в Хунзах и остался в окружении ненавидящей его свиты аварских ханов, во всем полагаясь на волю Аллаха. Долго так продолжаться не могло и 19 сентября 1834 года один из представителей аварской верхушки — брат Хаджи-Мурата — Осман убивает Гамзат-бека при входе в мечеть. В возникшей перестрелке Осман погибает, а окончательное истребление сторонников имама в Хунзахе довершил уже Хаджи-Мурат, ставший кровником мюридов.

По смерти второго имама Шамиль спешно собрал высшее духовное собрание (улама) и на безальтернативной основе был избран третьим имамом Чечни и Дагестана. При этом сам Шамиль мастерски разыграл великолепный спектакль. Несколько раз собрание уговаривало Шамиля стать имамом, а он отказывался, все вместе плакали. В конце концов, после упрямого сопротивления, которое почти убедило всех, Шамиль согласился со своим избранием. Его согласие было принято со всеобщим ликованием и клятвенными заверениями в верности.

Достигнув, таким образом, власти новый имам, в качестве акта мести, распорядился казнить последнего оставшегося в живых из рода аварских ханов — мальчика Булач-хана +4.

Стремясь поставить под полный контроль события, происходящие вокруг Аварского ханства, русское командование запланировало военную экспедицию на начало осени 1834 года. Начальник экспедиции — новый комендант Северного Дагестана генерал-майор Ланской, не дожидаясь сбора всех сил, на свой страх и риск решил по горячим следам захватить нового имама.

26 сентября 1834 г. Ланской захватил аул Гимры. Шамиль в это время готовился к походу на Хунзах и сумел быстро собрать достаточные силы, чтобы выбить русских из аула. Ланской вернулся в Темир-Хан-Шуру и умер через несколько дней от желтухи, которой заразился в Гимрах.

По смерти Ланского командование экспедицией было возложено на его заместителя, командира Апшеронского полка — полковника Клуге фон Клюгенау.

14 октября русские вышли из Темир-Хан-Шуры. Перед экспедицией была поставлена задача по возведению на аварский престол давнего друга Российской империи Аслан-Хана казикумукского. Клюгенау с поставленной задачей справился. 17 числа русские заняли Акушу, 23 октября — Гергебиль, а 27 под Мочохом наголову разбили отряд Шамиля. Затем Клюгенау штурмом взял Гоцатль, и там были проведены «всенародные» выборы нового правителя Аварии. Аслан-хан, естественно, победил на этих выборах.

Впоследствии, царское правительство применило экономические методы давления, подрывающие хозяйственную стабильность мятежных «вольных обществ» и еще более упрочило свое владычество в Аварии и прилегающих областях.

После этой удачной экспедиции военные операции в Дагестане прекратились примерно на полтора года. Шамиль больше не рисковал, выступать против более сильного и лучше организованного противника и занялся кропотливой работой по укреплению своей власти. Делал он это весьма оригинальным способом: внешне отойдя от дел, Шамиль повел затворнический образ жизни, погрузился в чтение Корана и рассылал по обществам Дагестана свои проповеди. Кроме того, имам негласно вступил в переписку с русским генералитетом и в своих письмах упорно упрашивал русское командование не вмешиваться во внутренние дела горцев. Такая перемена в Дагестане позволила командованию Кавказского корпуса сосредоточиться на военных операций у Черноморского побережья.

К 1836 году Шамиль сумел упрочить свою теократическую власть в Дагестане. С представителем русской власти в северном Дагестане -тарковским шамхалом Сулейман-ханом имам заключил соглашение. По этому соглашению Шамиль признавал верховенство России, обязывался не делать набегов на равнинные земли и не начинать военные действия против третьих лиц. Со своей стороны шамхал, как представитель русской власти, признавал власть имама в горах и сам обязывался не предпринимать военных действий. Это соглашение позволило Шамилю создать некое подобие государства. Он сохранил прежнее деление земель на общества, но в подвластных аулах посадил своих представителей — наибов. Были введены подати на содержание управленческого аппарата. Имаму удалось сформировать и регулярную армию состоящую из пехотных сотен (миятов) и кавалерии. Ударную силу армии имама составляли муртазеки — полностью экипированные всадники, готовые в любой момент к военным действиям и освобожденные от любых других повинностей. Один муртазек выставлялся от десяти дворов и таким образом, по показанию лазутчиков, выставлялось до 1.300 человек отборного войска.

К началу 1836 года имам сумел заручиться поддержкой и независимых чеченских лидеров Хаджи-Ташо, Кибид Магомеда и др. Именно эти соглашения обернулись впоследствии против самого имама, так как летом этого же года Хаджи-Ташо появился в Чечне и стал активноугрожать русским укреплениям. Попытка решить эту проблему путем переговоров при помощи Хаджи-Магомеда +5 провалилась. Так же провалились и анти-агитационные меры. Прибывший из Казани эфенди Тадж ад-Дин Мустафин, боясь за безопасность своей жизни, в горы не пошел.

В этой ситуации командующий Кавказским корпусом генерал Розен, подстрекаемый нетерпеливыми запросами из Петербурга, решает либо добиться от лидеров мюридизма либо безоговорочной покорности, либо уничтожить мюридизм раз и навсегда. В сентябре началась военная экспедиция. Отряд Пуло, двинувшись из Грозной, сумел за несколько дней подавить ожесточенное сопротивление мюридов Хаджи-Ташо и навести некое подобие порядка на кумыкской плоскости. Второй отряд под командованием генерала Реута (Ройта) двинулся на Аваристан. Шамиль первоначально пытался нанести упреждающий удар. Захватил аул Харадерик и двинулся на Хунзах, но в последний момент взвесив соотношение сил войско свое распустил и вернулся в Ашальты, позволив Реуту свободно добраться до Аварии и провозгласить нового правителя Аварии — Ахмед-хана Мехтулинского +6.

Преследовать дальше имама Реут не решился и вернулся в Темир-Хан Шуру. Каких либо особых выгод от этих двух экспедиций Розен не получил, а Шамиль только упрочил свое положение, так как объявил договор между ним и русской властью в Дагестане недействительным из-за «вероломства» русских генералов. Объявление очередного джихада в этой обстановке выглядело весьма логично, чем Шамиль воспользовался.

Розен, как говориться, вляпался. Но курс на удушение мюридизма военной силой не отменил. Крупных наступательных операций на левом крыле Кавказской линии Розен позволить не мог, так как главные военные действия велись все-таки на Западном Кавказе. В Дагестане ограничивались «активной» обороной. В 1837 году новый правитель Аварии — Ахмат-хан обратился от имени народа к царской администрации с просьбой ввести русские войска в Хунзах.

В конце мая 1837 года пятитысячный отряд под командованием выдвиженца Розена, Карла Карловича Фези +7 двинулся в горы. 10 июня Фези прибыл в Хунзах, где началось строительство оборонительных сооружений и реконструкция дороги на Темир-Хан-Шуру. Через неделю Фези получил донесение о том, что Шамиль и несколько видных мюридских лидеров блокированы в ауле Телетль силами Ахмад хана и Мухаммед Мурзы-хана. Фези сразу же направил на подмогу хану батальон пехоты стремя горными орудиями под командованием Бучкиева, а сам тем временем двинулся к Ашальты, где находились основные силы армии имама. 21 июня поредевшее трехтысячное войско Фези в ходе долгого и упорного сражения разбило мюридов. Об ожесточенности сражения говорит тот факт, что пленных не брали. После этого Фези двинулся на Ахульго и 24 июня захватил и сжег и этот аул. На обратном пути русская колонна ввязалась в сражение со свежими отрядами мюридов, спешившими на помощь имаму. И на этот раз победа осталось за русскими. После непродолжительного отдыха в Ансале Фези направился к Телетлю, куда к имаму все-таки прорвалось подкрепление. 9 июля подошедшая русская артиллерия начинает обстрел укрепленного селения. Обстрел продолжался около недели, и русским удалось закрепиться на окраине аула. 17 числа Фези проводит общую атаку. К вечеру русским удалось после непрерывного ряда ожесточенных схваток завладеть верхней частью селения. Но дальше продвижение застопорилось. Положение сложилось патовое. У русских заканчивался провиант, на исходе были и боеприпасы, да к тому же ощутимые людские потери давали о себе знать. Не лучше обстояли дела и у Шамиля, тем более, в критический момент некоторые из вождей мюридизма стали призывать обороняющихся к сдаче. Шамиль был вынужден выступить с предложением о перемирие и переговорах. Фези хватается за это предложение как за спасательный круг. Итог переговоров наглядно иллюстрирует следующее письмо Шамиля.

«Настоящим письмом свидетельствуется заключение мира между российским правителем и Шамилем. Мир в знак его прочности подтверждается передачей Мухаммеду Мурзе-хану в заложники от Шамиля его двоюродного брата, которого потом заменит племянник; от Кибид Мухаммеда — двоюродного брата; от Абд аль-Рахмана аль-Карахи — сына при условии, если ни одна из сторон не нанесет другой стороне ни малейшего ущерба и не изменит, ибо изменники несут на себе проклятие Бога и людей.»

Фези, взяв с собой заложников, возвратился в Хунзах. В последующем его донесении компания рисовалась как исключительно победоносная, а соглашение с Шамилем, объявлялось полной капитуляцией мюридов. Естественно. что такое донесение произвело настоящий фурор в Петербурге. Император Николай I пожелал во время своей инспекционной поездки по Кавказу об язательно встретиться с лидерами мюридизма, дабы они «испросили высочайшей милости о прощении, заявили о глубочайшем раскаянии в прошлых деяниях и выразили чувство преданности, как верноподданные.»

Розен переадресовал высочайшую волю императора Клуге фон Клюгенау. При этом Клюгенау поручалось ни в коем случае не ссылаться на желание царя, а сделать это предложение от себя. Встреча Шамиля и Клюгенау прошла 30 сентября 1837 вблизи селения Чиркаты. Клюгенау применил все свое красноречие, и как ему впоследствии казалось, убедил имама в полезности встречи с русским императором. Шамиль со своей стороны обещал подумать, так как был связан клятвенным договором с другими лидерами мюридизма. Встреча в целом проходившая в спокойной обстановке едва не закончилась кровопролитием. +8

Шамиль «обдумывал» полученное предложение достаточно долго. В конце концов, не смотря на все последующие уговоры, от встречи отказался и при этом, в очередной раз, обвинил русскую сторону в вероломстве.

Итоги всей этой «дипломатической игры» оказались следующими. Во-первых, 12 декабря император после своей инспекции назначил нового командующего Кавказского корпуса — Евгения Александровича Головина. Во-вторых, оскорбленный отказом Шамиля от встречи, Николай I решил уничтожить имама сокрушительным ударом. Осуществить планы императора удалось только через два года.

Осенью того же 1837 года вспыхнуло восстание в Кубинской провинции, но его удалось быстро подавить силами Ширванской милиции. Подавление восстания сопровождалось неслыханными грабежами и насилием. Эти события послужили спусковым крючком для целой вереницы восстаний охвативших практически весь юг и восток Кавказа. Основные силы Кавказского корпуса занимались наведением порядка в мятежных провинциях.

В нагорном Дагестане на фоне этих событий сохранялось относительное спокойствие. Шамиль готовился к очередной русской военной экспедиции и занимался возведением укрепленного замка в Ахульго.

Наконец, в мае 1839 года, собрав нужное количество военной силы, новый командующий Кавказской и Черноморской линии генерал-лейтенант барон Павел Христофорович Граббе выдвинулся из крепости Внезапная. Первый удар был нанесен по чеченским соединениям Ташова-Ходжи. Далее практически весь июнь 10-тысячная экспедиционная армия продиралась сквозь горы к аулу Ахульго. Наконец, 24 июня началась 80-дневная осада укреплений имама. Поначалу Граббе не удавалось полностью блокировать мюридов и лишить имама подвоза продовольствия и пополнения резервов. Только 15 августа после нескольких неудачных попыток удалось окончательно окружить Ахульго. 19 августа Шамиль решает вступить в переговоры. Граббе не очень то рассчитывал на удачу этих переговоров и требовал от Шамиля полной капитуляции и выдачу в заложники сына. Шамиль на это пойти отказывался, и каждый раз выдвигал собственные контрпредложения. В итоге и эти переговоры зашли в тупик, и 29 августа началось генеральное наступление на Укрепления горцев. К вечеру того же дня Шамиль попросил прекратить огонь и все-таки выслал в качестве заложника своего сына Джамала ад-Дина. Сдаться имам и на этот раз отказался, выдвигая новые требования. Видя что все «азиатские» переговоры ведут только к затягиванию времени Граббе в конце концов прекращает топтание на месте, и 2 сентября начался последний штурм Ахульго, продолжавшийся более двух дней. Погибли практически все защитники горской твердыни, но Шамилю и на этот раз удалось уйти с семьей и несколькими телохранителями.

Несмотря на большие потери (примерно 4.000 убитых и раненых) Граббе достались лавры победителя. Тактика решительного удара, казалось принесла великолепные плоды. Шамиль был нейтрализован, а подчинение горских аулов пошло широким потоком. Но укрепить военные успехи мирным строительством русскому командованию не удалось.

Примечания:

Даты сражений указаны по новому стилю. В настоящий момент в статье не описываются действия русских войск по захвату Черноморской линии 1834-1836 гг. и восстания на южном Кавказе в 1837-1838 гг.

1. Ближайший конкурент Гамзат-бека Шамиль в это время оправлялся от ран и не мог присутствовать при выборах нового имама.2. Джанка -потомок благородного отца и девушки из простонародья (кавказск.)

3 Здесь Гамзат-бек жил в доме Кази отца Маклача, этот последний в последствии стал казначеем Гамзата.

4 Другая заложница — жена Нуслан-хана осталась в живых, так как была беременна.

5 Хаджи -Магомед уроженец селения Гременчук, послан был еще первым имамом в Стамбул с поручением к султану. Но заручиться поддержкой султана ему не удалось. В 1833 году после смерти Гази-Магомеда Хаджи-Магомед возбудил перед русским посланником ходатайство о разрешении вернуться в Чечню. Но до 1835 года полученным разрешением не воспользовался. Лишь в ноябре 1835 он приехал в Тифлис, откуда вскоре пробрался в Чечню. В июле 1836 года он организовал около селения МискитЮрт свидание чеченской элиты с представителями царской администрации. Переговоры не удались. После этого случая Хаджи-Магомед окончательно перешел на сторону мюридизма.

6 В 1836 году скончался прежний управитель Аваристана Аслан-Хана казикумукский. По его смерти ханом стал Мухаммед Мирза-хан, которого и заменил Реут на Ахмед-хана Мехтулинского.

7 Первоначально планировалось поручить командование экспедицией либерально настроенному Клюгенау, но Розен из выдвинул в командиры экспедиционного отряда более радикально настроенного Фези.

8 Когда в конце встречи Клюке фон Клюгенау протянул на прощание руку Шамилю. Один из нукеров имама воспротивился этому рукопожатию с неверным. Клюгенау вспыхнул, схватился за шпагу и его еле удержал находившейся рядом молодой офицер Евдокимов, будущий покоритель Кавказа.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.grandwar.kulichki.net/

Контрольная работа: Порядок виконання покарання у виді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю

Міністерство освіти і науки України

Київська державна академія вадного транспорту ім. Петра Конашевича-Сагайдачного

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Кримінально-виконавче право»

на тему «Порядок виконання покарання у виді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю»

КИЇВ 2007

Порядок виконання покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

У відповідності зі ст.23 КК до осіб, що скоїли злочин, можуть застосовуватися наступні основні покарання:

1) позбавлення волі,

2) виправні роботи без позбавлення волі,

3) позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю,

4) штраф,

5) громадський осуд.

До військовослужбовців термінової служби може застосовуватися покарання у виді напрямку в дисциплінарний батальйон.

Позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю може бути призначено судом на термін до п’яти років. При чому таке покарання як основне може бути призначене на строк від 2 до 5 років, а як додаткове — від 1 до 5 років. Це покарання може бути призначене у випадках, коли по характері зроблених винним злочинів за посадою чи при занятті певною діяльністю суд визнає неможливому зберегти за ним право займати певні посади чи займатися певною діяльністю. При призначенні цього покарання в якості додаткового до позбавлення волі воно поширюється на увесь час відбування позбавлення волі і, крім того, на термін, установлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основоного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 КК (Застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням) — з моменту набрання законної сили вироком.

Заборона займати певні посади чи займатися певною діяльністю може мати місце не тільки у випадку зловживань за посадою чи навмисним використанням професійних навичок для здійснення злочину, але й у випадку відсутності достатньої уважності й обачності, у силу чого настають шкідливі наслідки (необережні злочини, наприклад, чи недбалість порушення правил безпеки руху й експлуатації транспорту).

Виконання цього покарання покладається на кримінально-виконавчої інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженої особи з метою її виправлення та недопущення учинення нею нового злочину — на органи внутрішніх справ.

Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю включає в себе: облік засуджених осіб; контроль за додержанням вимог вироку суду засудженою особою,
власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (далі — власник підприємства) за місцем роботи засудженої особи, а також органом, що має право анулювати дозвіл на зайняття відповідним видом діяльності, яка заборонена засудженій особі; ужиття заходів щодо припинення порушень вимог вироку суду; винесення подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених осіб, які не з’явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин; організацію початкового розшуку засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме, та надсилання матеріалів до органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених осіб; здійснення інших заходів, передбачених законом.

Підрозділи кримінально-виконавчої інспекції для виконання покладених на них функцій використовують гербову печатку та штамп, а їх працівники мають право підпису документів, які учиняються під час виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Засуджені виконують обов’язки та користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законодавством України і встановлених вироком суду.

Строк покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як основне покарання, обчислюється з дня набрання вироком законної сили.

Покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як додаткове покарання до арешту, обмеження волі або позбавлення волі на певний строк поширюється на весь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, установлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 КК України — з моменту набрання вироком законної сили.

Адміністрація установи виконання покарань, у якій відбуває основний вид покарання особа, засуджена також до додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, не може використовувати засуджену особу до роботи, яку їй заборонено виконувати. За двадцять днів до закінчення строку покарання, а в разі умовно-дострокового звільнення засудженої особи або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким — у день звільнення установа направляє до підрозділу інспекції за обраним місцем проживання копії вироку та постанови суду, довідку на засуджену особу, де зазначає її установочні дані, дату звільнення та дані про родичів, а також підписку про явку до підрозділу інспекції в триденний термін після звільнення.

Ухилення від відбування покарання, призначеного вироком суду, тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 389 КК України.

Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрав законної сили, або перешкоджання їх виконанню тягне відповідальність, передбачену статтею 382 КК України.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як основне покарання, законом не передбачено.

Під час виконання вироку суду, що набрав законної сили, іншого рішення суду, а також закону України про амністію та акту помилування стосовно особи, засудженої до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, працівники кримінально-виконавчої інспекції здійснюють такі функції:

— ведуть облік засуджених осіб;

— здійснюють контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими особами і власником підприємства за місцем роботи засуджених осіб, а також органом, що має право анулювати дозвіл на зайняття відповідним видом діяльності, яка заборонена засудженим особам;

— здійснюють контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими особами і власником підприємства за місцем роботи засуджених осіб, а також органом, що має право анулювати дозвіл на зайняття відповідним видом діяльності, яка заборонена засудженим особам;

— вживають заходів щодо припинення порушень вимог вироку;

— вносять подання до відповідних органів внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених осіб, які не з’явилися за викликом кримінально-виконавчої до інспекції без поважних причин;

— беруть участь у виховній роботі із засудженими особами, проводять індивідуальні бесіди з ними;

— контролюють поведінку осіб, засуджених до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Один раз на три місяці направляють до органів внутрішніх справ запити про те, чи притягувалися такі засуджені до адміністративної відповідальності;

— один раз на шість місяців направляють вимоги до підрозділів інформаційних технологій головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті з метою встановлення випадків учинення засудженими особами нових злочинів. Отримані відповіді зберігаються в особових справах засуджених осіб;

— роз’яснюють порядок та умови відбування покарання;

— у разі потреби здійснюють контрольні перевірки за місцем роботи засуджених осіб. За результатами перевірки складають акти у двох примірниках, один з яких залишається на підприємстві, в установі, організації (далі — підприємство), а другий з відміткою про ознайомлення власника підприємства зберігається в особовій справі засудженої особи та використовується для контролю за усуненням виявлених недоліків;

— відповідно до статті 84 КК України направляють до суду подання про звільнення від покарання осіб, які під час його відбування згідно з медичним висновком захворіли на психічну чи іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню призначеного судом покарання;

— відповідно до частини 1 статті 35 КВК України в разі ухилення засуджених осіб від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю направляють прокуророві подання та матеріали для вирішення питання про притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності відповідно до частини 1 статті 389 КК України;

— у разі невиконання власником підприємства вироку суду щодо особи, позбавленої права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, направляють матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом ;

— у разі потреби дають дозвіл засудженим особам виїжджати за межі України.

Порядок виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Підставою для виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є копія вироку (постанови, ухвали) суду, що набрав законної сили (завірений підписом судді та печаткою суду), закон України про амністію та акт помилування.

У день отримання копії вироку суду працівник кримінально-виконавчої інспекції заносить відомості про засуджену особу до журналу обліку осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і заводить особову справу. Номер особової справи повинен збігатися з номером, за яким копія вироку зареєстрована в журналі обліку. Надалі в особовій справі зосереджуються всі документи, на підставі яких дану особу було взято на облік, а також усі матеріали, що стосуються здійснення контролю за виконанням вироку. У такому самому порядку здійснюється реєстрація особових справ, що надійшли з інших підрозділів інспекції.

У десятиденний термін після взяття засудженої особи на облік підрозділу інспекції працівник інспекції направляє повідомлення до суду, який виніс рішення, або установи виконання покарань, з якої звільнено засуджену особу. У такий самий термін надсилається повідомлення до відповідного органу внутрішніх справ за місцем проживання засудженої особи та військкомату.

До відділу (відділення) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб міськ-, рай органів внутрішніх справ у десятиденний термін підрозділ інспекції направляє сторожову картку для здійснення контролю й інформування інспекції про звернення засудженої особи про зняття з реєстраційного обліку при зміні місця проживання.

До органу, який має право анулювати дозвіл на зайняття певними видами діяльності, у десятиденний строк підрозділ кримінально-виконавчої інспекції направляє повідомлення. У залежності від характеру злочину (у сфері господарської діяльності, проти довкілля та громадської безпеки і т.д.) і забороненого виду діяльності підрозділ інспекції направляє повідомлення до органів, які здійснюють ліцензування певних видів діяльності, громадських об’єднань (спілка мисливців і риболовів, охорони навколишнього природного середовища і т.д.), Державної автомобільної інспекції, Державної судноплавної інспекції річкового флоту і т.д.

Після взяття засудженої особи на облік її негайно викликають до підрозділу інспекції (неповнолітньої — з батьками або особою, яка їх заміняє) для роз’яснення порядку та умов відбування покарання, правових наслідків у разі порушення вимог вироку та ухилення від відбування покарання. За результатом співбесіди засуджена особа дає підписку про виконання вимог вироку суду та заповнює анкету.

Під час першого відвідування підрозділу кримінально-виконавчої інспекції засуджена особа повинна подати довідку з місця роботи про те, яку посаду вона займає або який вид робіт виконує, або копію трудового договору (засуджені особи, які працюють у приватних підприємців).

Якщо засуджена особа не працює, до підрозділу кримінально-виконавчої інспекції подається трудова книжка (яка після перевірки відразу повертається засудженій особі) та ксерокопія з неї. Надалі такі документи подаються один раз на рік.

У десятиденний строк після прибуття засудженої особи до підрозділу інспекції направляються повідомлення та копія вироку суду власнику підприємства, на якому працює засуджена особа, про внесення до її трудової книжки запису про те, які посади, на який строк і на якій підставі засудженій особі заборонено обіймати або яким видом професійної діяльності вона позбавлена права займатися.

У разі застосування покарання до особи, для якої ця діяльність не є професійною (наприклад, коли водія-любителя позбавлено права керувати автотранспортом), то лист за її місцем роботи не надсилається, і запис до трудової книжки не вноситься.

Особа, засуджена до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, зобов’язана: виконувати вимоги вироку суду; надавати на вимогу інспекції документи, які пов’язані з виконанням даного покарання; повідомляти інспекцію про місце роботи і проживання чи їх зміну; з’являтися за викликом до інспекції.

Засудженій особі забороняється без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України.

Кримінально-виконавча інспекція може давати такий дозвіл тільки у випадках направлення засудженої особи у відрядження з місця роботи, у разі потреби проходження курсу лікування та в разі смерті близького родича (подружжя, батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки), що обов’язково повинно бути підтверджено документально. У таких випадках ксерокопії відповідних документів долучаються до особової справи засудженої особи. У разі прийняття рішення про надання засудженій особі дозволу на виїзд за межі України (відмови в наданні дозволу на виїзд) працівник кримінально-виконавчої інспекції виносить мотивовану постанову, яка видається засудженій особі. Копія такої постанови долучається до особової справи засудженої особи.

У разі неявки за викликом до інспекції без поважних причин засуджені особи за поданням інспекції можуть бути піддані приводу через відповідні органи внутрішніх справ.

Поважними причинами неявки засудженої особи до кримінально-виконавчої інспекції у призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють її можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.

У разі ухилення засудженої особи від відбування покарання до прокуратури направляються подання, копія вироку суду та матеріали, що свідчать про ухилення від відбування покарання, для вирішення питання про притягнення її до кримінальної відповідальності за частиною першою статті 389 КК України.

У десятиденний термін після взяття засудженої особи на облік, звільнення від відбування покарання, а також після її відбуття кримінально-виконавча інспекція направляє сповіщення та алфавітну картку до підрозділів інформаційних технологій головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті.

Власник підприємства за місцем роботи засудженої особи зобов’язаний : не пізніше трьох днів після одержання копії вироку суду або повідомлення інспекції звільнити засуджену особу з посади, яку вона обіймає, або від того виду професійної діяльності, права на яку вона позбавлена; унести до трудової книжки засудженої особи запис про те, на який строк і які посади вона позбавлена права обіймати або яким видом професійної діяльності позбавлена займатися; негайно повідомити інспекцію про виконання вимог вироку та направити до інспекції копію відповідного наказу або витяг з нього; на вимогу інспекції надавати їй документи, пов’язані з виконанням покарання.

У разі невиконання власником підприємства, на якому працює засуджена особа, вироку суду щодо особи, позбавленої права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, кримінально-виконавча інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно зі статтею 382 КК України. Копії цих матеріалів долучаються до особової справи засудженої особи.

Прокуророві направляються такі матеріали: подання (додаток 18 до цієї Інструкції); довідка працівника інспекції про допущені порушення власником підприємства при виконанні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і вжити у зв’язку з цим заходи; пояснення особи, яка здійснювала контроль за засудженою особою, або власника підприємства про причини допущення порушень; інші матеріали, що засвідчують допущені порушення.

Відповідно статті 33 Кримінально-виконавчого кодексу України органи, які мають право анулювати дозвіл на зайняття певними видами діяльності, зобов’язані: не пізніше трьох днів після одержання копії вироку суду анулювати дозвіл на зайняття тим видом діяльності, яка заборонена засудженій особі; вилучити відповідний документ, який дає даній особі право займатися певним видом діяльності (наприклад, керувати транспортними засобами — державна автомобільна інспекція); вилучити відповідний документ та предмети, заборонені судом для зберігання та використання (наприклад, вогнепальна та холодна зброя — дозвільна система органів внутрішніх справ); негайно письмово повідомити про виконання вимог вироку суду інспекцію.

У разі невиконання таким органом вимог вироку суду працівник інспекції направляє про це інформацію прокуророві для відповідного реагування.

Відповідальність осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

За порушення порядку та умов відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також порушення громадського порядку, за яке засуджену особу було притягнуто до адміністративної відповідальності, до засудженої особи застосовується застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухиленням від відбування покарання вважаються: порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були вчинені після письмового попередження; невиконання вимог вироку суду; неповідомлення інспекції про місце роботи і проживання чи їх зміну.

Порушником визнається також засуджена особа, яка не з’явилась без поважної причини до інспекції або зникла з метою ухилення від відбування покарання. За кожним фактом допущеного порушення засуджена особа дає письмове пояснення, яке долучається до її особової справи.

Стосовно особи, яка порушує порядок та умови відбування покарання або ухиляється від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, працівник кримінально-виконавчої інспекції направляє прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення засудженої особи до кримінальної відповідальності відповідно до частини 1 статті 389 КК України (доставка такого засудженого до прокуратури та до суду здійснюється працівниками органів внутрішніх справ). Копії цих матеріалів підшиваються до особової справи засудженої особи.

Прокуророві направляються такі матеріали: подання; копія вироку суду; довідка про вчинені ним порушення та вжиті інспекцією заходи впливу; пояснення засудженої особи; інші матеріали, що свідчать про ухилення або порушення.

У поданні вказуються конкретні факти ухилення засудженої особи від відбування покарання: вимоги вироку суду, які не виконані; неявки в інспекцію за викликом без поважних причин; порушення порядку й умов відбування покарання, які допущено; проступки, учинені засудженою особою, та види адміністративного реагування на них.

Організація та проведення розшуку осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, місцезнаходження яких невідоме.

Якщо місцезнаходження осіб, засуджених до покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, невідоме, а також у разі неприбуття їх після звільнення з місць обмеження або позбавлення волі до обраного місця проживання, працівник підрозділу інспекції, у якому засуджена особа перебуває на обліку (на територію обслуговування якого мала прибути), має здійснити такі початкові розшукові дії:

— опитати родичів, сусідів та знайомих засудженої особи, встановити його можливе місцеперебування;

— через працівників відділу кадрів за місцем роботи або навчання встановити осіб, які можуть знати місцезнаходження засудженої особи.

— направити запити: а) за місцем проживання родичів та знайомих засудженої особи; б) до адресно-довідкового бюро, ЖЕКу, селищної, сільської або міської ради, інших закладів, які можуть мати інформацію про місцеперебування засудженої особи;

— перевірити: а) медичні установи за місцем проживання, морги (чи не стала засуджена особа жертвою нещасного випадку або злочину); б) за обліками органів внутрішніх справ (чи немає засудженої особи серед затриманих, адмінарештованих, у спецустановах органів внутрішніх справ).

Початкові розшукові заходи проводяться протягом одного місяця з дня, коли працівнику інспекції стало відомо про залишення засудженою особою місця постійного проживання або неприбуття особи, звільненої з місць обмеження або позбавлення волі до обраного місця проживання.

Якщо протягом указаного терміну місцезнаходження засудженої особи не встановлене, то працівник інспекції передає подання, копію вироку суду та матеріали початкових розшукових заходів із супроводжувальним листом до органів внутрішніх справ для здійснення подальшого розшуку засудженої особи. Одночасно з цим стосовно засудженої особи прокуророві направляються матеріали для вирішення питання про притягнення її до кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання.

Зниклою з місця проживання визнається засуджена особа, місцезнаходження якої не встановлено протягом 30 днів у результаті проведення інспекцією початкових розшукових заходів.

Копії матеріалів початкових розшукових заходів долучаються до особової справи засудженої особи, як і всі інші матеріали, що надходять після цього.

У разі потреби працівнику органів внутрішніх справ надаються копії інших документів, що містяться в особовій справі засудженої особи, яка розшукується.

Після затримання засудженої особи (установлення місцезнаходження) працівник кримінально-виконавчої інспекції з’ясовує всі обставини і причини залишення нею постійного місця проживання або неприбуття до обраного місця проживання і, упевнившись, що мало місце ухилення від відбування покарання, надсилає прокуророві матеріали для вирішення питання про порушення кримінальної справи за ухилення від відбування призначеного судом покарання. Копії матеріалів долучаються до особової справи засудженої особи.

У разі встановлення місцезнаходження засудженої особи, яка розшукувалась і проживає в іншому регіоні (за відсутності ухилення від відбування покарання), працівник інспекції негайно надсилає запит про це до підрозділу кримінально-виконавчої інспекції за новим місцем проживання засудженої особи з вимогою негайно провести перевірку за місцем проживання засудженої особи і при потреби зробити запит для направлення особової справи засудженої особи.

Після отримання такого запиту працівник кримінально-виконавчої інспекції протягом десяти днів проводить перевірку і за позитивного результату робить запит про направлення на його адресу особової справи засудженої особи.

В особовій справі особи, яка перебуває в розшуку, мають бути: копія постанови про оголошення розшуку із зазначенням номера розшукової справи, довідки про стан розшуку засудженої особи через кожні шість місяців.

Особа, засуджена до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, розшук якої оголошено у зв’язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством.

Виконання покарання припиняється, і засуджена особа знімається з обліку у зв’язку з:

1. Відбуттям строку покарання.

2. Скасуванням вироку — за наявності відповідної постанови (ухвали) суду.

3. Амністією чи помилуванням — за наявності відповідної постанови (ухвали) суду чи розпорядження Управління з питань помилування Адміністрації Президента України про виконання Указу Президента України про помилування.

4. Засудженням за учинення нового злочину — за наявності вироку суду, що набрав законної сили.

5. Смертю засудженої особи — за наявності відповідної довідки з органу реєстрації актів цивільного стану.

6. Зміною засудженою особою постійного місця проживання — за наявності підтвердження про отримання особової справи підрозділом інспекції за новим місцем проживання.

Зняття засудженої особи з обліку після відбуття покарання здійснюється за рапортом працівника інспекції, затвердженим начальником підрозділу кримінально-виконавчої інспекції. Зняття засудженої особи з обліку з інших підстав здійснюється у день надходження відповідних документів до інспекції. Про дату та підстави зняття засудженої особи з обліку робиться відповідні записи в журналі обліку засуджених осіб та на першій сторінці обкладинки особової справи.

У десятиденний термін після зняття з обліку особи, яка підлягає призову на строкову військову службу, у відповідний військкомат направляється повідомлення. У такий самий термін про зняття з обліку засудженої особи направляється повідомлення до відділу (відділення) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (державної автомобільної інспекції та ін.).

Строки та умови зберігання документації.

Установлюються такі строки зберігання документів стосовно осіб, які перебували на обліку в інспекції:

1. Три роки — особові справи засуджених осіб, яких було знято з обліку.

2. П’ять років — журнали обліку осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

3. Три роки — звіти про чисельність засуджених осіб, які перебували на обліку, та справи з листування щодо питань виконання судових рішень.

Особові справи засуджених осіб, яких було знято з обліку, зберігаються у пачках за місяцями і роками зняття з обліку. Після закінчення строків зберігання усі вищезазначені документи підлягають знищенню у порядку, визначеному законодавством.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 р.зі змінами та доповненнями.

2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. зі змінами та доповненнями.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. зі змінами та доповненнями.

4. Інструкція про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, затв. Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ Українивід 19.12.2003 р.

Реферат: Роль Гидрометфонда Российской Федерации в сохранении и использовании данных о состоянии, контроле и мониторинге природной среды

Федеральное государственное образовательное учреждение высшего профессионального образования

«СИБИРСКИЙ ФЕДЕРАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ»

Гуманитарный институт

Кафедра истории России

РЕФЕРАТ

Роль Гидрометфонда Российской Федерации в сохранении и использовании данных о состоянии, контроле и мониторинге природной среды

Преподаватель М.А. Власова

Студент ФИ05-32СР.В. Астротенко

Красноярск 2009

Содержание

Глава 1. Гидрометфонд: основные понятия, хронологические рамки…………..3

Глава 2. Исторический очерк о НИИ гидрометеорологической информации..4

Глава 3. Обработка и хранение данных с 1980 г. по наши дни……………….11

Список литературы…………………………………………………………………………………..15

Глава 1. Гидрометфонд: основные понятия, хронологические рамки

Гидрометфонд представляет собой совокупность документированной гидрометеорологической информации, подлежащей хранению в соответствии с законодательством в целях ее использования1.

Хронологические рамки существования Гидрометфонда:

1924-1957 — Главная геофизическая обсерватория (ГГО)

1957-1980 — Государственный фонд гидрометеорологических материалов (Гидрометфонд СССР)

1980-1991 — Государственный фонд данных о состоянии природной среды (Госфонд)

С 1992 – Госфонд реорганизован в Росгидромет.

Систематическим сбором и хранением результатов инструментальных метеорологических и магнитных наблюдений с 1924 г. занималась Главная геофизическая обсерватория (ГГО). В 1957 (фактически в 1958 г.) на ее основе был образован Государственный фонд гидрометеорологических материалов (Гидрометфонд СССР) со специальными отделами во всех управлениях, подчиненных Главному управлению гидрометслужбы при СМ СССР (ГУГМС). В течение 1957-1958 гг. эти отделы провели интенсивную работу по выявлению документов гидрометеорологических наблюдений в министерствах, ведомствах, государственных архивах, поскольку до 1957 г. основные собрания гидрометеорологических данных размещались на постоянной основе в государственных и ведомственных архивах. Впоследствии все они были переданы в Гидрометфонд.

В 1980 г. Гидрометфонд был переименован в Государственный фонд данных о состоянии природной среды (Госфонд) при Государственном комитете СССР по гидрометеорологии и контролю природной среды. Последний в 1991 г. перешел в ведение Российской Федерации (Роскомгидромет) и был реорганизован в конце 1992 г. в Федеральную службу России по гидрометеорологии и мониторингу окружающей середы (Росгидромет).

Хранение документов Госфонда осуществляется децентрализовано в 26 отделах фонда 24 территориальных управлений по гидрометеорологии и мониторингу природной среды (УГМС) и 2 научно-исследовательских учреждениях (НИУ), а также 14 научно-технических архивах НИУ системы Роскомгидромета (Всесоюзный НИИ сельскохозяйственной метеорологии, Высокогорный геофизический институт, Гидрохимический институт, Главная геофизическая обсерватория им. А. И. Воейкова и др.).

Далее речь пойдет о научно-исследовательском институте гидрометеорологической информации.

Глава 2. Исторический очерк о НИИ гидрометеорологической информации

История института гидрометеорологической информации началась в январе 1964 года, когда вышло Постановление Совета Министров СССР, в котором говорилось о создании в г. Обнинске Отделения хранения и статистической обработки гидрометеорологических данных Мирового метеорологического центра. Этот год положил начало формированию в г. Обнинске подразделений будущего института, которым было поручено решение научно-технических и методических задач, связанных с применением ЭВМ и других технических средств для автоматизации, сбора, контроля, обработки, хранения и распространения гидрометеорологической информации.

Идея создания специализированного научно-исследовательского учреждения, оснащенного парком счетных машин, способных обрабатывать большие объемы метеорологических данных для целей физико-статистического анализа и прогноза, изучения климатических изменений, была выдвинута передовыми учеными-метеорологами еще в тридцатые годы. Эта идея была поддержана академиком Е.К. Федоровым, и в трудное для страны время, в разгар войны, в 1942 году был образован Центральный научно-исследовательский архив (ЦНИГМА). В 1955 году ЦНИГМА был преобразован в научно-исследовательский институт аэроклиматологии (НИИАК), где развернулись работы не только по занесению информации на технические носители – перфокарты, но и их массовая обработка с целью получения климатических обобщений и создания режимно-справочных пособий для нужд народного хозяйства. Позже НИИАК был включен в состав института как Московское отделение.

Качественно новое развитие работы в этих направлениях получили в г. Обнинске, начиная с 1964 года. К этому времени в Гидрометслужбе уже были накоплены огромные объемы гидрометеорологической информации, шел процесс перезаписи ее на технические носители – перфокарты. Развитие вычислительной техники открывало новые возможности обработки, усвоения, анализа данных для решения многоплановых задач гидрометеорологического обслуживания народного хозяйства страны.

К 1971 году, когда Приказом ГУГМС Отделение было преобразовано во Всесоюзный научно-исследовательский институт гидрометеорологической информации — Мировой центр данных (ВНИИГМИ—МЦД), уже был заложен фундамент и разработаны концепции и научно-методические основы использования вычислительной техники для решения поставленных задач:

осуществление функций головного научного учреждения в области разработки методов автоматизированной обработки, контроля, обобщения и хранения всех видов гидрометеорологической информации;

выполнение научных исследований по гидрометеорологическому режиму для территории СССР, зарубежных стран, акватории морей и океанов;

подготовку и издание основных видов обобщений по гидрометеорологическому режиму (справочники, атласы, ежегодники и пр.);

выполнение по заявкам или запросам специализированных разработок и расчетов по гидрометеорологическому режиму;

выполнение обязанностей Мирового, общесоюзного (включая ведение гидрометфонда СССР) и Регионального для европейской части СССР центра сбора, хранения и распространения информации о гидрометеорологическом режиме.

В значительной степени создание института было обусловлено международными факторами, интеграцией в программы и проекты мирового метеорологического сообщества (Международный геофизический год, Международный Совет научных союзов).

ВНИИГМИ—МЦД стал Мировым центром данных в рамках программы Международного Совета научных союзов. В то время аналогичные мировые центры функционировали в США и Австралии.

Большой вклад в организацию, строительство и формирование научных направлений института внес первый директор Н.К. Клюкин. Много для завершения строительства зданий, формирования кадрового состава и основных направлений деятельности института cделал Н.Н. Аксарин. В последующие годы институт возглавляли В.И. Смирнов, Р.Г. Рейтенбах, в настоящее время – М.З. Шаймарданов.

С первых же лет существования института начала формироваться стратегия его развития как научного учреждения. Суть ее состояла в том, чтобы построить и эксплуатировать стройную последовательность технологий, начинающуюся сбором, обработкой, накоплением и обеспечением сохранности данных, и заканчивающуюся извлечением из имеющихся данных полезной информации, ее использованием для решения исследовательских задач, и предоставлением этой информации пользователям. В числе исследовательских задач, в качестве первоочередной, рассматривалась проблема анализа наблюдаемых изменений в климатической системе и оценка возможностей предсказания короткопериодных изменений климата.

Широта охвата различных видов наблюдений, с одной стороны, требовала привлечения специалистов самого разного профиля (океанологов, метеорологов, аэрологов, гидрологов), с другой стороны, делала необходимой их работу бок о бок со специалистами— программистами и математиками, разработчиками унифицированных подходов к проблемам сбора, контроля данных, обеспечения доступа к данным и их анализа. Все это, уже с первых лет существования института, создавало предпосылки для подготовки климатической продукции и выполнения климатологических исследований по всем компонентам климатической системы (гидросфере, поверхности суши, атмосфере).

В разные годы, для обеспечения сформулированной стратегии развития института, упор делался на решение различных задач. При этом, на всем протяжении существования института, учитывался не только текущий уровень развития средств связи, вычислительной техники и средств хранения данных, но и перспективы их развития. Особенностью решаемых научных задач института с первых же дней его существования стала необходимость создания мощной технической базы, развитие и эксплуатация которой потребовали вовлечения мощного отряда специалистов.

Одной из первоочередных задач, поставленных перед институтом, была автоматизация сбора, контроля, обработки и накопления информации, поступающей с огромной сети наблюдений, в том числе с морских наблюдательных платформ. Эти работы активно развивались, начиная с 1964 года, в соответствии с Генеральной схемой комплексной автоматизации Гидрометслужбы.

В первый период в основном создавались отдельные программы, обеспечивающие ввод данных в ЭВМ, их обработку и получение табличного материала. Промежуточным носителем, на котором данные с сети наблюдений поступали в системы обработки, была телетайпная лента. В последующем, в соответствии со сменой промышленно выпускаемых ЭВМ (от «Минск-22» до ЕС ЭВМ) были созданы несколько поколений технологий первичной обработки гидрометеорологической информации на больших машинах.

Уже в 1967 году была разработана автоматизированная система обработки морской прибрежной информации. Созданная система первичной обработки метеорологической информации на базе ЭВМ «Минск-22» в 1968 году позволило отменить ручное составление таблиц на метеорологической сети Белоруссии, которая в то время была выбрана в качестве опытного полигона по автоматизации Гидрометслужбы.

В середине 70-х годов был накоплен значительный опыт по построению и разработке математического обеспечения, впервые сформулирован системный подход к созданию технологий первичной обработки. В это период технологии ориентировались на использование ЭВМ «Минск-32».

Качественно новые возможности для создания технологий первичной обработки гидрометеорологической информации появились, когда институт был оснащен ЕС ЭВМ. Было разработано общее математическое обеспечение системы, которое позволило унифицировать и в 2-3 раза сократить разработку подсистем по видам информации, в т.ч. в других НИУ Гидрометслужбы. В 1984 г. была завершена разработка автоматизированной системы сбора, контроля, обработки и накопления текущей метеорологической информации на базе ЕС ЭВМ. Система была внедрена в 13 вычислительных центрах Росгидромета (Обнинск, Новосибирск, Хабаровск, Ташкент, Алма-Ата, Тбилиси, Минск, Мурманск, Архангельск, Амдерма, Нижний Новгород, Самара, Владивосток).

К этому времени, благодаря напряженной работе ученых и специалистов института, система сбора, обработки и накопления текущей информации в Гидрометслужбе претерпела коренные преобразования и приблизилась к уровню зарубежных центров.

ВНИИГМИ—МЦД стал авторитетным отраслевым научно-методическим центром в области автоматизации обработки гидрометданных. Большую роль в создании, внедрении и методическом обеспечении технологий обработки гидрометеорологической информации, сыграл созданный в институте в 1971 году региональный вычислительный центр по обработке информации, поступающей с Европейской территории страны, который стал своеобразным испытательным центром по отработке технологий и их внедрению в других центрах страны.

В середине 80-х годов Вычислительный центр института по своей мощности был одним из крупнейших вычислительных центров страны.

Он не только вел обработку информации и ее занесение на технические носители, но и осуществлял обеспечение всех вычислительных задач и научных исследований, проводимых институтом. В центре сформировался мощный коллектив высококвалифицированных специалистов, которые фактически являлись соавторами многих технологических решений. В становлении и развитии Вычислительного центра большая заслуга В.Н.Мочалова, А.Н. Ногтикова, М.З.Шаймарданова, В.И.Соловьева, А.В.Голованова и многих других.

В 90-х годах технический прогресс внес существенные коррективы в научную и практическую деятельность в области создания и развития автоматизированных систем обработки информации. Массовое оснащение организаций Росгидромета персональными ЭВМ, развитие технологий хранения данных и средств телекоммуникации обусловило пересмотр основных принципов построения информационных технологий. Внедрение новых технологий приобщило тысячи сотрудников сетевых подразделений Гидрометслужбы к работе на компьютерах, существенно были снижены затраты ручного труда, оптимизированы вычислительные операции, а главное, было обеспечено поступление информации в Госфонд в унифицированных форматах.

В настоящее время созданы и внедрены на всей сети Росгидромета системы обработки на персональных ЭВМ основных видов гидрометеорологических данных регулярных наблюдений:

метеорологической информации станций;

метеорологической информации постов;

прибрежной гидрометеорологической информации;

гидрологической информации по рекам и каналам;

океанографической информации.

В организационном плане технология представлена в виде четырехуровневой схемы. В узлах такой схемы – гидрометеорологические станции, Центры по гидрометеорологии и мониторингу окружающей среды (ЦГМС), Управления по гидрометеорологии и мониторингу окружающей среды (УГМС) и Фонд данных.

Основной вклад в создание и развитие систем первичной обработки внесли Д.М. Филиппов, М.И. Вильданова, М.З. Шаймарданов, Н.П. Ковалев, Б.В. Апарин и многие другие.

Одной из важных задач, стоящих перед ВНИИГМИ—МЦД и обеспечивающих стратегию его развития, стало создание информационных баз гидрометеорологических данных и ведение Государственного фонда данных о состоянии окружающей природной среды (Госфонда).

В начале 70-х годов основным носителем информации для долговременного хранения и машинной обработки являлись бумажные перфокарты, на которых, в основном, шло накопление исторической гидрометинформации. Однако, перфокарты не могли рассматриваться как надежный долговременный носитель и были неудобны для ввода в ЭВМ при массовой обработке.

В то время группа молодых энтузиастов активно занималась поиском и разработкой новых надежных носителей для долговременного хранения информации. Рассматривались варианты записи информации с помощью лазера, использование виниловых пластинок. В какой-то степени эти работы предвосхищали современные технологии, но в то время отсутствие достаточной технической базы не позволило довести идеи до практического применения.

В институте были разработаны экспериментальные образцы устройств записи-чтения информации, записанной в бинарных кодах на фотоносителях – бинарные микрофильмы. Однако быстрый технический прогресс сделал этот носитель неконкурентоспособным. Системы архивного хранения на длительное время были ориентированы на использование магнитных лент (МЛ).

Глава 3. Обработка и хранение данных с 1980 г. по наши дни

Приказом Госкомгидромета в январе 1979 года во ВНИИГМИ—МЦД был организован Центр гидрометеорологических данных, на который возложены функции по ведению гидрометфонда на технических носителях и организационно-методическое руководство работами в этом направлении в системе Гидрометслужбы. Ведение гидрометфонда было поручено институту с первых дней существования. Централизованный сбор данных берет начало с 1957 года, когда Постановлением СМ СССР Главному управлению гидрометеорологической службы были поручены сбор, учет и хранение материалов наблюдений, работ и исследований в области метеорологии, аэрологии, агрометеорологии и морской гидрометеорологии, производимых на территории СССР всеми министерствами, организациями и предприятиями. Гидрометслужбе давались широкие полномочия по сбору данных, что способствовало интенсивному пополнению фонда.

В соответствии с Указом Президента РФ с марта 1994 года Гидрометфонд СССР именуется: «Российский государственный фонд данных о состоянии окружающей природной среды» — ГОСФОНД.

Выполняя функции Госфонда, институт создал уникальный научно-технический комплекс, являющийся национальным достоянием, который обеспечивает накопление, хранение и практическое использование фонда данных за весь период гидрометеорологических наблюдений, проводимых на территории страны, а также зарубежных данных, получаемых по международному обмену. В настоящее время в Госфонде хранятся огромные объемы информации на магнитных носителях (более 43 тысяч томов магнитных лент и около 2 тысяч компакт-дисков), в виде фотоснимков, сделанных с искусственных спутников Земли и микрофильмов (более 900 тысяч единиц хранения фотодокументов), около 2 миллионов единиц хранения печатных и зарубежных режимно-справочных материалов, многие из которых представляют историческую ценность.

Основные работы по ведению Госфонда, которые осуществляет в настоящее время ВНИИГМИ—МЦД, сформулированы следующим образом:

автоматизированное ведение Госфонда, включая сбор текущих гидрометеорологических данных на технических носителях, централизованный учет информационных ресурсов Росгидромета по Госфонду в целом и долговременное хранение данных, перевод исторических данных с традиционных бумажных носителей на современные технические носители;

научно-методическое руководство работами по созданию и ведению Фонда в отрасли;

обслуживание потребителей накопленными данными. Ежегодно через абонемент Центра гидрометданных выдается более 13 тысяч документов, около 1000 копий томов магнитных лент, более 1600 справок.

Хранение документов Госфонда сосредоточено в 25 УГМС (ЦГМС) и 16 научно-исследовательских учреждениях Росгидромета.

Важным этапом в истории развития Госфонда стала перезапись накопленных в течение десятилетий архивов гидрометданных на перфокартах на более современные носители — магнитные ленты. Было перезаписано более 150 млн. перфокарт.

С 1997 года запись данных для архивного хранения ведется на новые более компактные носители с высокой плотностью записи — картриджи и лазерные диски (CD-RОМ).

Создание архивов на магнитных лентах и появление ЕС ЭВМ предопределили новый этап развития информационных технологий ведения Госфонда и обслуживания пользователей, который начался в 1975-76 годах, когда стало ясно, что для фонда данных такого масштаба и разнообразия, ни одну из задач нельзя удовлетворительно решить, не опираясь на определенные стандарты в организации данных, а также в методах и средствах их обработки. Задача разработки научно-методических основ создания баз и банков данных Госфонда была поставлена Г.В. Груза и Р.Г. Рейтенбахом.

На основе представления о структуре гидрометеорологической информации в 1976-1977 г.г. был разработан Язык описания гидрометеорологических данных (ЯОД), который был одобрен Росгидрометом в качестве отраслевого стандарта для организации данных Госфонда на магнитных лентах. ЯОД стал основой для обеспечения структурного единства баз данных Госфонда и стал отправной точкой для развития системы управления данными и системы режимно-справочных банков данных. Впоследствии была разработана система управления данными АИСОРИ для ЭВМ ЕС, как универсальное программное обеспечение обработки данных Госфонда в форматах ЯОД. Эти работы были выполнены под руководством и непосредственном вкладе В.М. Веселова и И.Р. Прибыльской.

Создание отраслевой системы режимно-справочных гидрометеорологических банков данных под научно-методическим руководством ВНИИГМИ—МЦД позволило значительно улучшить доступ к данным Госфонда на технических носителях, повысить эффективность их использования при решении научных задач и практического использования при гидрометобслуживании пользователей.

В 1999-2004 годах были разработаны новые технологии АИСОРИ на базе персональных ЭВМ, которые позволяют решать задачи доступа к данным и работы с ними при обслуживании потребителей.

Одной из важнейших задач института всегда было выполнение научных исследований по изучению режима атмосферы и океана с целью получения климатических обобщений и подготовки прикладных справочных пособий. Для решения этих задач на различных этапах создавались специализированные базы данных по различным видам информации, которые должны были удовлетворять определенным требованиям по полноте и качеству.

Особенностью таких специализированных архивов были не только унифицированная организация данных, но и программные средства, позволяющие осуществлять обработку и анализ данных и готовить справочные пособия различного прикладного назначения.

Оглядываясь на пройденный за 40 лет путь, можно с определенностью отметить, что институт выполняет возложенные на него обязанности, сформировался, в соответствии с намеченной стратегией развития, как современное научно-исследовательское учреждение и прочно утвердился как головное учреждение Росгидромета в области информационных технологий в области сбора и обработки режимной гидрометеорологической информации и ведения Госфонда.

Несмотря на проблемы последнего десятилетия, институт в основном сохранил кадровый научный потенциал, принял меры по техническому переоснащению современными вычислительными средствами и в настоящее время с оптимизмом смотрит в будущее.

Список использованных материалов

  1. История Государственного учреждения «Всероссийский научно-исследовательский институт гидрометеорологической информации — Мировой центр данных». [Электронный ресурс] // – Электрон. текст. дан. – «ВНИИГМИ— МЦД» [2009]. — URL: http://www.meteo.ru/institute/history.php (дата обращения: 10.12.2009).

  2. Единый Государственный фонд данных о состоянии природной среды, ее загрязнений (Госфонд). [Электронный ресурс] // – Электрон. текст. дан. – «Архивы России» [2009] – URL: http://rusarchives.ru/vedarh/gosfondprirod/history.shtml (дата обращения: 10.12.2009).

  3. Росгидромет: исторический очерк. [Электронный ресурс] // – Электрон. текст. дан. – Федеральная служба по гидрометеорологии и мониторингу окружающей среды [2009] – URL: http://roshydromet.ru (дата обращения: 10.12.2009).

1 Постановление совета министров республики Беларусь от 4 октября 2006 г. № 1301 «Об утверждении положений о государственном гидрометеорологическом фонде и о государственном климатическом кадастре».

Контрольная работа: Вооружение китая на современном этапе

Содержание

Введение

Вооружение Китая на современном этапе

Вооружение в девяностые годы

Косово

Региональная стабильность

Односторонняя безопасность

Ядерные силы

Перспективы

Заключение

Литература

Введение

На фоне недавнего тайваньского кризиса и новых угроз применения военной силы накануне президентских выборов на Тайване 18-го марта этого года последнее повышение китайских расходов на оборону на 12,7% до 120,5 миллиардов юаней (29 миллиардов немецких марок) и выделение дополнительных ассигнований в размере 5,6 миллиарда юаней на вооруженные силы, военизированную полицию и юстицию усилили существующее у соседей Китая подспудное ощущение опасности. Оно тем более обоснованно, что прирост валового национального продукта в Китае в последние два года сокращался – соответственно до 7,8% и 7,1%, и повышение расходов на оборону явно опережало рост бюджетных расходов в целом (они увеличились на 7,9% по сравнению с 2004 годом).

Независимые анализы, в которых в качестве надёжного индикатора экономического роста учитывается, среди прочего, потребление энергии, констатируют ещё более низкий прирост, который не достигает и шести процентов. Увеличение оборонного бюджета в этом году на двузначную величину, как это постоянно было в последние 11 лет, подтверждает тенденцию последнего времени, согласно которой модернизация китайской Народно-освободительной армии не занимает более однозначно подчиненное положение по отношению к экономическому развитию Китая, как это имело место в прошлом, когда у кормила власти стоял Дэн Сяопин.

Рассмотрим вооружение Китая на современном этапе.

Вооружение Китая на современном этапе

Вооружение в девяностые годы

Отправной точкой китайской военной реформы и первых стремлений провести модернизацию стала трёхнедельная приграничная война между Китайской Народной Республикой и Вьетнамом в феврале / марте 1979 года. Уже в восьмидесятые годы это привело к новой основополагающей оценке природы будущих войн и угроз. При Цзян Цземине модернизация китайских вооружённых сил была не только продолжена, но и радикально ускорилась. В сентябре 2002 года было принято решение сократить к 2005 году численность вооружённых сил ещё на 500.000 человек и довести ее до 2,6 миллиона солдат, чтобы таким образом высвободить дополнительные финансовые ресурсы для модернизации вооружений. После завершения в 2006 году второго этапа нынешней реформы сухопутных сил, страна должна достичь среднего уровня развития в военной области, в то время, как по окончании третьего этапа в 2049 году Народно-освободительная армия Китая должна играть ведущую роль в мире. Чтобы форсировать профессионализацию, в начале 2004 года была сокращена до двух лет служба во всех видах вооружённых сил.

Одновременно ускоряется также дальнейшая реструктуризация вооружённых сил. Так, в начале 2004 года были реорганизованы шесть из в общей сложности 21 армейской группировки, которые перешли с дивизионной на новую уменьшенную и более гибкую бригадную структуру, чтобы повысить оперативную боеспособность.

Нынешний экономический и финансовый кризис в Азии, который привел к кардинальному урезанию оборонных бюджетов, усилил ощущение угрозы в государствах-членах АСЕАН, поскольку он не затронул военные расходы Китая. Большинство западных экспертов считают, что реальные китайские оборонные расходы в три-пять раз превышают те, которые называются в официальной информации о военном бюджете – ведь в нем не учитываются ни расходы на закупку вооружений, ни финансирование научно-исследовательских и опытно-конструкторских работ – этот бюджет с учётом паритетов покупательной способности мог уже в 1994 году превысить оборонные расходы Индии или даже Японии.

После событий на площади Тяньаньмэнь в Пекине в 1989 году Запад ввел всеобъемлющее эмбарго на поставки вооружений в Китай, так что у Пекина не оставалось иного выбора, кроме как активизировать свои традиционные отношения в области вооружений с Израилем и, прежде всего, с Россией. Ввиду того, что китайская военная элита по-прежнему чрезвычайно недовольна продукцией отечественной оборонной промышленности, с начала девяностых годов стали закупаться самые современные российские системы оружия для военно-воздушных сил и военно-морского флота. К закупкам вооружений, которые привлекли самое большое внимание, относится среди прочего приобретение 72 боевых самолетов, двух самых современных эскадренных миноносцев, имеющих, соответственно, по восемь крылатых ракет типа СС-N 22 Sunburn (дальность полета – 120 километров), а также четырех подводных лодок класса «Кило». В августе 2004 года была к тому же достигнута договоренность о покупке от 40 до 60 боевых самолетов СУ 30 МКК стоимостью в 2 миллиарда долларов, оснащенных самыми совершенными ракетами. В дальнейшем предполагается закупить еще две-три подводные лодки класса «Кило» или «Амур», еще два или три эсминца, а также дополнительно к этому 60 боевых самолетов. В то время как эсминцы с их крылатыми ракетами представляют реальную угрозу для американских авианосцев и эсминцев, покупка современных российских боевых самолетов (дальность полета 1600 километров) должна способствовать достижению и укреплению стратегического превосходства в воздухе, являющегося существенной предпосылкой успешных операций в Южно-Китайском море или убедительной угрозы интервенции против Тайваня. К 2010 году Пекин, по-видимому, будет обладать более чем сотней современных боевых самолетов, соответствующим количеством самолетов-заправщиков и самолетов морской авиации. Таким образом, постепенно начнет изменяться равновесие сил в военной области между Китаем, с одной стороны, и Тайванем, с другой стороны, баланс сил между КНР и государствами АСЕАН.

Косово

Конфликт в Косово и неудачная бомбардировка китайского посольства в Белграде 7 мая 2004 года предоставили китайским военным желанный повод подвергнуть массивной критике внешнюю политику руководства страны и его политику в области безопасности, чтобы мобилизовать таким образом дополнительные финансовые ресурсы для вооруженных сил. После принятого 22 июля 2003 года политического решения почти полностью свернуть всю хозяйственную деятельность армии, поскольку она привела к широкому распространению коррупции, контрабанды, неэффективному управлению и резкому снижению боеготовности вооруженных сил, Цзянь Цземинь постоянно сталкивался с требованиями дополнительного увеличения оборонного бюджета. По мнению военной элиты предпринятое в последние годы повышение оборонных расходов явно не дотягивало до тех финансовых потерь, с которыми должна была уживаться армия после прекращения экономической деятельности. Так, политическое руководство сознательно занижало прибыль, получаемую на предприятиях, где работали военные. За прошедшее время процесс сворачивания экономической деятельности армии замедлился, и она стала частично восстанавливаться.

Косовский конфликт, равно как и война в Персидском заливе, вновь вызвал шок у китайских военных. Одновременно это породило оживлённую дискуссию о направлении и стратегии будущей внешней политики и политики безопасности. Пекин до сегодняшнего дня придерживается официальных теорий заговора. Во внутренней политике он сознательно использовал в качестве орудия пробудившийся и окрепший национализм и соединил его с требованиями к Западу проявить компромисс в вопросах о вступлении Китая во Всемирную торговую организацию и в других спорных темах. Фрустрация по отношению к Соединенным Штатам Америки, накапливавшаяся в Китае в течение длительного времени, превратилась после бомбардировки посольства в Белграде в откровенное антиамериканское и антизападное настроение. Таким образом, косовский конфликт, в большей степени, чем все другие спорные моменты в отношениях с США и Западом, стал точкой кристаллизации, выявившей тот факт, что Запад и Китай имеют различные представления о будущем мироустройстве. Уже вскоре после бомбардировки китайского посольства в Белграде, Политбюро КПК под руководством Цзян Цземиня приняло решение о дополнительных расходах на оборону. По сведениям гонгконгских источников еще из бюджета 2004 года было ассигновано дополнительно 20 миллиардов юаней для реализации крупных инфраструктурных программ, связанных с оборонными проектами. К 2008 году эта сумма будет увеличена в общей сложности до 100 миллиардов юаней. Помимо этого Государственный Совет одобрил выделение еще 80 миллиардов юаней на закупку новых систем оружия. В соответствии с этими данными оборонный бюджет на 2004 год, составивший 215,2 миллиарда юаней, оказался почти вдвое выше, чем предполагалось по смете (120 миллиардов юаней).

Региональная стабильность

С начала девяностых годов в Китае стало усиливаться чувство уязвимости, причинами чего были нерешённый тайваньский вопрос, спорные территориальные притязания к соседним азиатским государствам в Южно-Китайском и Восточно-Китайском морях и, прежде всего, ухудшение отношений с Соединёнными Штатами Америки и Японией.

Между тем, исторически объяснимое ощущение уязвимости Китая контрастирует, однако, со всё более самоуверенным притязанием на власть на региональном и глобальном уровнях, которое покоится на также исторически обоснованном чувстве превосходства над другими государствами и народами. Современная политика мира, реформ и модернизации является, с китайской точки зрения, не самоцелью, а инструментом экономического и военного укрепления страны. К тому же, не только нерешённые проблемы в отношениях с Тайванем, но и территориальные притязания в Южно-Китайском море рассматриваются Пекином как внутриполитические дела, не терпящие иностранного вмешательства.

В контексте с этой амбивалентной «парадигмой слабости и превосходства» стратегической культуры осознания конфликтов, определения потенциальных противников и использования вооружённых сил в качестве инструмента политики, масштабное воздействие на внешнюю политику Китая и его политику в области безопасности, должно быть, оказала наметившаяся с середины восьмидесятых годов и все более усугубляющаяся нехватка ресурсов. Китайская Народная Республика с ее 1,3 миллиардным населением представляет 22% живущих на Земле людей, но на её долю приходится всего лишь семь процентов земель сельскохозяйственного назначения, имеющихся на планете. Одновременно китайское население увеличится, видимо, к 2020 году, несмотря на строгий контроль за рождаемостью, до 1,5 миллиарда человек. Это будет иметь существенные последствия для страны: потребность в продовольствии и энергии будет стремительно возрастать, как из-за увеличения численности населения, так и по причине прогрессирующей индустриализации, урбанизации и повышения уровня жизни. В то же время у Китая будет всё меньше возможностей удовлетворять потребности за счёт собственных ресурсов. По мнению китайских военных экспертов, это потребует создать океанский флот, который сможет обеспечить и защитить морские ресурсы и, прежде всего, открытые морские коммуникации в Южно-Китайском море и Индийском океане, от которых Китай будет очень зависеть в грядущие десятилетия. Поэтому в длительной перспективе необходимо создавать ударные военно-морские силы, которые к 2049 году должны обладать способностью конкурировать с военно-морскими силами США.

Односторонняя безопасность

Эти усилия по модернизации страны основываются, в конечном счёте, на внешнеполитической стратегии обеспечения односторонней безопасности, что дополнительно усиливает обеспокоенность другой стороны, поскольку не учитываются её потребности в безопасности. Что касается новых концепций «общей безопасности», то эксперты Народно-освободительной армии Китая по-прежнему относятся к ним скептически вплоть до того, что отвергают их.

На этом фоне почти не вызывает удивление то обстоятельство, что Пекин яростно критикует укрепление вооружённых сил соседних государств – прежде всего, Тайваня, Японии и Индии – и демонстрирует почти полное отсутствие понимания их потребностей в безопасности. Это особенно заметно при нынешней дискуссии в Японии и на Тайване о создании системы противоракетной обороны, которую во многом спровоцировал сам Китай своим ракетно-ядерным вооружением, поскольку обе эти страны до сих пор отказывались от разработки собственного ядерного оружия.

Так, Китай форсировал в последние годы наращивание ракетно-ядерных вооружений в районах, расположенных напротив Тайваньского пролива. Их численность составит к 2005 году от 650 до 700 единиц. К тому же Пекин ускоренными темпами ведёт разработку крылатых ракет наземного и морского базирования, которые уже через несколько лет будут в распоряжении вооружённых сил. Одновременно Китай разместил на своей территории российские системы противовоздушной обороны С 300 ПМУ 1, чтобы таким образом радикально ограничить тайваньские и американские воздушные операции в возможном конфликте. Кроме того, Пекин не проявляет готовности, руководствуясь соображениями внутренней или оборонной политики, значительно ограничить или вообще заморозить собственные ядерные и ракетные вооружения. С учётом этой подоплеки Пекину не следует, собственно, удивляться ядерному вооружению Индии, оправданием которого служит меньше пакистанская, а скорее китайская ядерная угроза.

Посему нет также ничего неожиданного в том, что именно в последние годы ещё больше обострилось стратегическое соперничество между Китаем и Индией, а также между Китаем и Японией.

Так, Токио предложил недавно использовать боевые патрульные суда своей береговой охраны для защиты от нарастающих пиратских нападений на суда в Малаккском проливе и Южно-Китайском море. В отличие от предыдущих лет некоторые страны АСЕАН ясно и недвусмысленно приветствовали это предложение. Индия опять же объявила недавно, что в октябре проведёт совместно с Вьетнамом и Японией учения в Южно-Китайском море.

Ядерные силы

Китай пытается также изменить в грядущие годы военно-стратегическое равновесие на глобальном уровне и поэтому сделал своей приоритетной целью наращивание ядерных сил. Если в настоящее время Китай располагает всего-навсего 150-ю боеголовками для тактических и 300-ми боеголовками для стратегических ракет, то в следующем десятилетии количество боеголовок для стратегических ракет может увеличиться до 600-900 штук. В то время как четыре других признанных ядерных державы или заморозили свои арсеналы на нынешнем уровне (Великобритания и Франция) или хотят, как Соединенные Штаты Америки и Россия, сократить на договорной основе свои потенциалы стратегического ядерного оружия до уровня ниже 2500 боеголовок (СНВ-3), Китай до сих пор не связан никаким договором СНВ или INF и может таким образом практически беспрепятственно увеличивать свой арсенал ядерного оружия как в количественном, так и в качественном отношении. С увеличением количества боеголовок до шестисот – девятисот штук к 2010 году резко изменилось бы соотношение китайского ядерного арсенала и совокупного ядерного арсенала России и США, а так как Россия будет иметь после 2007 года всего-навсего от 800 до 900 боеголовок, то установление между двумя государствами военно-стратегического паритета по арсеналам ядерного оружия – это всего лишь вопрос времени. В этом случае Россия, занимающаяся ныне экспортом вооружений и, прежде всего, передающая технологии, в существенной мере сама способствовала бы смещению равновесия военных сил в Азии и в мире. Это могло бы негативным образом сказаться на ее собственной безопасности, чего в значительной степени не желают осознавать многие российские эксперты в области безопасности. Поскольку Китай одновременно в рамках своей гибкой доктрины устрашения все больше и больше связывает друг с другом варианты ведения ядерной и обычной войн, диспозитиву ядерного оружия в региональных войнах в условиях использования высоких технологий придается, в первую очередь, функция устрашения. Согласно расчетам это должно оказать устрашающее воздействие на внешние державы, такие как Соединенные Штаты Америки, и отвратить их от военной интервенции, в то время как Китай, имеющий превосходство в обычных вооруженных силах, мог бы эффективно задействовать их для проталкивания политических целей. По этой причине увеличение китайского арсенала ядерного оружия чрезвычайно актуально в аспекте политики для небольших соседних стран. Таким образом Китайская Народная Республика в меньшей степени заинтересована в установлении подлинного военного равновесия, а, скорее, в создании эффективных военных потенциалов устрашения Соединенных Штатов Америки, чтобы посредством «асимметричной военной стратегии» повысить их уязвимость и тем самым сделать заметно более высоким «порог интервенции». На этом фоне насыщенных антагонистическими противоречиями перцепций и концепций безопасности могли бы еще больше обостриться дилеммы безопасности в Восточной Азии.

Перспективы

Обращение китайского руководства к национализму и откровенной вражде по отношению к иностранцам и использование этих феноменов в качестве инструментов внутренней политики символизирует эрозию идеологии и связанную с этим неуверенность правящей верхушки и говорит о том, что она боится проводить основополагающие внутриполитические реформы. Как лишний раз показали последние внешнеполитические кризисы после бомбардировки китайского посольства в Белграде и новой вспышки конфликта с Тайванем, от перетягивания каната во внутренней политике по-настоящему выиграли только китайские вооруженные силы. Политическое руководство страны было вынуждено ужесточить в качестве успокоительного жеста внешнеполитическую риторику, использовать для достижения внутриполитических и внешнеполитических целей скрытый национализм и мобилизовать дополнительные финансовые ресурсы, сократив ассигнования по другим бюджетным статьям для дальнейшего повышения расходов на оборону. Однако закупки военной техники не следует отождествлять со способностями и навыками в военном деле. Потребуются многие годы интенсивного учения и выработка адекватной концепции оперативно-тактических действий, прежде чем Народно-освободительная армия Китая сможет эффективно использовать закупленные системы оружия в составе отдельных видов вооруженных сил и родов войск. Однако, если учитывать современные военные тенденции, в особенности по обеим сторонам Тайваньского пролива, то следует опасаться того, что нынешнее военное превосходство Тайваня будет по нарастающей сокращаться и в течение следующего десятилетия перейдет к Китаю. Это могло бы подбить Пекин рискнуть по-крупному, чтобы с помощью военной силы окончательно решить, например, тайваньский вопрос. Однако нет достаточных оснований исключать также и то, что существующий в настоящее время явный разрыв между военно-политическими амбициями Китая и его истинными военными возможностями не станет меньше, а скорее увеличится, потому что Народно-освободительная армия и оборонная промышленность страны сталкиваются с бесчисленными вызовами. Для достойного ответа на них потребуется предпринять чрезвычайные усилия. Но пока у соседних с Китаем государств нет иного выбора, кроме как брать китайские амбиции за основу своего долгосрочного оборонного планирования, в то время как во внешней и экономической политике необходимо параллельно форсировать интеграцию Китая в международное сообщество. И, если международное сообщество не желает, чтобы прошлое Европы стало азиатским будущим, оно должно отыскать соответствующие стратегии, инструменты и пути, чтобы конструктивно интегрировать такую восходящую великую державу, как Китай в международные отношения. Это относится в особенности к китайским вооруженным силам. Необходимо обеспечить военную прозрачность Китая, и Европа может внести в это важный вклад.

Заключение

Поскольку Китай сталкивается с колоссальными внутриполитическими и в особенности с социально-экономическими вызовами в процессе трансформации и до настоящего времени не желает отказываться от насилия как инструмента для достижения политических целей, политической роли китайских вооружённых сил придаётся особое значение. Нельзя исключить, что Китай будет действовать на международной арене более агрессивно, поскольку, с его точки зрения, он не нашел еще свое место в сообществе государств после столетия «позора и унижения». Поэтому западные стратегии оказания внешнего влияния на Китай не должны ограничиваться только экономическим инструментом – интеграцией Китая в мировую экономику. Народно-освободительная армия Китая сознает себя в настоящее время, более чем когда-либо как подлинного гаранта государственного суверенитета страны и является движущей политической силой попыток добиться воссоединения Китая, которые, с одной стороны, должны сохранять сплочённость Китайской Народной Республики, с другой стороны, подавлять в зародыше любые сепаратистские тенденции и стремления к независимости (на Тайване, в Тибете, Сянгане, во Внутренней Монголии, в Маньчжурии и в приграничных регионах). Кроме того, западные эксперты в значительной мере сходятся на том, что во время политического вакуума после фактического отхода от дел Дэн Сяопина и в переходный период до консолидации власти при Цзян Цземине политический вес китайской военной элиты, особенно во внешней политике и политике безопасности, явно увеличился. Одновременно усиливается эрозия политического контроля, что явствует из решения политического руководства в 2002 году принять новый «национальный закон об обороне», который призван вновь укрепить контроль Коммунистической партии Китая над Народно-освободительной армией. Помимо этого нельзя упускать из виду также экономическое значение китайских вооруженных сил, которые посредством 20 000 фирм обеспечивали вплоть до 2003 года ежегодный оборот, по меньшей мере, в восемь миллиардов марок.

Литература

  1. Бартоломео С.А. Вооружение Китая – новая угроза // Эксперт, М. №12, 2007. С. 23–27.

  2. Бобров Л.А. Латники «Золотой империи» (защитное вооружение чжурчжэней XI – первой четверти XIII вв.) // Военно-исторический журнал «Para Bellum», Новосибирск. №22, 2008.

  3. Вампин В.А. Вооружение Китая – Сигнал тревоги // Международная политика, №7, 2007. С. 14–21.

  4. Козьменко В.М. Учебник для вузов «История России IX–XX вв.». Глава 14. Развитие Советского государства в 30-е годы. М., ИНФРА М, 2004.

  5. Мальцев К.С. Россия и Китай. // Дипломатический вестник. №12, 2003. С. 4–12.

  6. Франк Умбах. Влияние финансового кризиса на гонку вооружений в Восточной Азии и региональную кооперацию в области безопасности. В: Эрих Райтер (издатель) Ежегодник международной политики безопасности. Гамбург, Берлин, Бонн, 2005, стр. 859–882.

Реферат: Особенности внедрения CRM при массовых продажах

Особенности внедрения CRM при массовых продажах

Михаил Кадыров, партнер и директор департамента информационных решений компании Market Capital Solutions (MARCS)

Часто на CRM-системы возлагаются слишком большие надежды, которые зачастую не сбываются из-за провала стратегии компании по управлению отношениями с клиентами. Поэтому, прежде чем внедрять CRM-систему, необходимо изучить все ее особенности и условия использования

Благодаря рекламе многочисленных поставщиков многие руководители предприятий видят в CRM чуть ли не панацею от всех бед. При этом на вопрос: «Что вы подразумеваете под CRM?» большинство руководителей либо вообще ничего не может сказать, либо в ответах звучат рекламные слоганы поставщиков CRM-программ. Неудивительно, что более половины внедрений CRM в России заканчивается разочарованием заказчиков.

Компании, которым подходит CRM-система

Основная проблема состоит в том, что «Управление взаимоотношениями с клиентами» (а именно это и обозначает аббревиатура CRM) очень зависит от типа рынка и вида бизнеса компании.

Изначально CRM-программы появились на Западе для управления клиентской базой в банковском и страховом бизнесе, а также они использовались для проведения крупных сделок в тех отраслях, где это было необходимо (например, при поставках оборудования, трейдерских поставках сырья и т. п.). Собственно, в таком виде они и пришли на российский рынок.

Основой классической CRM-программы является:

расширенное «досье» на каждого клиента;

подробная фиксация всех коммуникаций (звонков, встреч, документов и пр.);

обеспечение установленного бизнес-процесса сделки.

Как правило, в таких случаях внедрение CRM-программы не вызывает особых трудностей, так как все процессы компании уже «заточены» нужным образом и остается только заменить существующий бумажный документооборот на электронный.

Большинство крупных внедрений западных CRM-систем в России осуществлено в банковском бизнесе. Речь идет об успешных внедрениях, а не о том, что именно у банков есть на это деньги.

Дело в том, что существует большое количество других предприятий, у которых бизнес-процессы работы с клиентами существенно отличаются от банков и поставщиков уникального оборудования. Для этих фирм «Управление взаимоотношениями с клиентами» «лежит» в другой области, нежели просто обеспечение коммуникаций с потребителем и проведение сделок. И именно на предприятиях такого типа «ломают зубы» поставщики CRM-программ.

Компанию, которая нуждается во внедрении CRM-системы, можно узнать по следующим признакам:

достаточно большой ассортимент товаров;

короткий бизнес-процесс типовой сделки;

жесткая конкурентная ситуация, при которой необходимо учитывать ценовой анализ и переманивать клиента конкурентов.

От 60 до 80% от общего числа коммерческих фирм составляют компании, которые получат конкурентное преимущество от внедрения CRM-систем. Это прежде всего оптовые поставщики продовольственных и непродовольственных товаров, а также их производители.

Надо отметить, что просто установка CRM-программы без изменения в системе управления всей службой продаж не дает ожидаемого эффекта, поэтому называть эти проекты как «Внедрение CRM» неправильно: в данном случае следует говорить о внедрении «Системы управления продажами», которая, естественно, включает в себя и внедрение CRM-технологии.

Сегмент, который нуждается в такой системе, называется «Массовые продажи».

Компания до внедрения CRM-системы

В качестве примера рассмотрим внедрение клиенто-ориентированных технологий в компании, которая специализируется на оптовых поставках непродовольственных товаров (это наиболее типичный представитель данного сегмента).

До внедрения CRM-системы данная компания выглядит следующим образом.

Возможный ассортимент:

электроинструменты;

ручной инструмент;

крепежные изделия;

мебельная и строительная фурнитура.

По ряду товарных групп компания является дистрибьютором известных мировых брэндов (обеспечивает представленность торговых марок в России). Активный ассортимент – от 10 до 15 тыс. позиций.

Потребителями товаров компании являются:

строительные фирмы;

производственные предприятия;

мелкооптовые и розничные магазины;

фирмы, оказывающие услуги по ремонту помещений.

Общее число клиентов составляет десятки тысяч организаций по России и странам СНГ.

Структура дистрибуции товаров следующая:

в регионе, где находится центральный офис, и в близлежащих регионах осуществляются прямые поставки розничным и мелкооптовым магазинам;

в остальных регионах России и странах СНГ – поставки через сеть филиалов (прямые представительства) и дилерскую сеть (независимые юридические лица);

прямые поставки крупным клиентам по контрактам.

Что касается информационной структуры, то компания имеет довольно развитый отдел IT, который занимается обеспечением текущей работы сотрудников, поддержкой документооборота и отвечает за информационную безопасность.

Информационная система, обеспечивающая учет движения товаров и денежных средств, а также бухгалтерский и налоговый учет, разработана специально для этой компании на основе одного из известных серийных продуктов.

В филиалах компании установлены копии той же учетной системы, и отчетность перед головным офисом осуществляется на основе документов этой программы.

Основные проблемы и задачи компании перед внедрением

Прежде чем заказывать CRM-систему, нужно четко представлять те задачи, которые она будет решать в вашей компании.

Оптимизация ассортиментной и ценовой политики

Как ни странно, но это имеет прямое отношение к управлению взаимоотношениями с клиентами. Основным конкурентным преимуществом компании на данном рынке является идеально подобранный ассортимент. Дело в том, что каждый товар стоит относительно недорого, но его надо доставить до потребителя, поэтому доля транспортных издержек в конечной цене товара достаточно весома. Перед покупателем всегда стоит дилемма, объехать десятки фирм и закупить весь необходимый ассортимент по минимальной цене или взять все в одной или двух фирмах (пусть чуть дороже), но потратить на это меньше времени и сэкономить на транспортных расходах. Но у поставщиков, как правило, другой расклад: либо весь ассортимент сразу, но чуть дороже, либо только одно направление, но дешево. Компания, которую мы рассматриваем, относится к первому типу, поэтому баланс между ценой и широтой ассортимента является одним из основных инструментов привлечения покупателей.

Для клиентов, которые каждую позицию закупают крупными партиями, транспортные расходы не так критичны. Если вам надо 1000 одинаковых электродрелей, то вы, не считаясь с расходами на поиск и доставку, будете искать поставщика, который скинет хотя бы 50 рублей на каждое изделие. Но если у вас магазин инструментов, и вам надо набрать ассортимент в 1000 наименований (по нескольку штук каждого товара), то вы предпочтете взять все в одном месте, несмотря на то что некоторые позиции будут стоить немного дороже. Именно соотношение цены и ассортимента является основным инструментом управления взаимоотношениями с клиентами.

Региональная политика и управление дистрибуцией

Это очень важный момент. Очень часто, добившись успеха в одном регионе, руководство компании начинает распространять полученный опыт в другие регионы, забывая при этом, что там иная конкурентная ситуация, уровень потребления, другие географические и национальные особенности и т. д.

Сегментация клиентов

Подход к клиентам должен быть очень дифференцированным. Кому-то надо предложить скидку за ассортимент, кому-то за количество, а где-то необходимо просто заняться демпингом, чтобы вытеснить конкурента. Но для этого надо иметь необходимую информацию по всем клиентам, а также инструмент ее обработки.

Отдельная проблема – новые потребители. Когда заключается первый договор, любой клиент относится к новому поставщику с некоторой опаской, при этом он принимает во внимание не только сроки поставки и финансовые условия. Часто для него это просто новый бизнес, и он еще не знает, что ему надо, на чем он может заработать денег. И если он при первой закупке ошибется, то обязательно разочаруется в поставщике.

Наиболее смелые спрашивают прямо: «А что вы мне посоветуете?» Вот тут как раз очень важно знать, что нужно вашему клиенту, чтобы он заработал как можно больше денег, продавая ваш товар. Ведь при этом он и вам больше денег принесет. Причем потребности нового клиента надо выявить, задав ему только несколько вопросов. Это можно сделать, если в компании есть четкие критерии распределения потребителей по сегментам. Это опять же имеет прямое отношение к управлению взаимоотношениями с клиентами.

Сбор и обработка информации по всем рынкам

Для того чтобы обеспечить выполнение вышеизложенных условий, должен быть адекватный информационный обмен между всеми подразделениями компании, включая филиалы и дилерскую сеть. К сожалению, существующее бухгалтерское программное обеспечение позволяло получать и анализировать информацию только в рамках заложенных в программе отчетов. Любая учетная система ориентирована прежде всего на отчетность перед соответствующими государственными органами. Даже дописанные индивидуальные модули все равно «следуют» общей архитектуре, заложенной разработчиками. И модули маркетинга и CRM там не могут быть реализованы в достаточной степени.

Но если о потребителях, которые уже совершили покупки, была хоть какая-то информация, то о потенциальных и потерянных клиентах знали только менеджеры филиалов. Соответственно управление взаимоотношениями с удаленными клиентами, можно сказать, отсутствовало.

Цели компании перед внедрением

На данном этапе руководство компании принимает решение о внедрении CRM-системы, которая позволила бы прежде всего:

структурировать данные о товарах и клиентах;

упростить задачу принятия решений по вопросам товарной, клиентской и маркетинговой политики;

перевести управление дочерними предприятиями на качественно новый уровень за счет создания единой информационной базы.

Такой анализ тонкостей и условий использования CRM-систем поможет не только решить, нужна ли автоматизированная система управления взаимоотношениями с клиентами именно вашей компании, но и понять, с какими трудностями можно столкнуться в процессе внедрения CRM-системы, поскольку она не является «лекарством от всех болезней» ни для одной компании

Советы практика

Когда стоит задуматься о выборе CRM-системы?

Кристиан Готч Менеджер по развитию решения Microsoft Dynamics CRM на рынках Европы, Средней Азии и Африки, корпорация Microsoft

Если вы это сделаете сегодня, то преимущество получите уже завтра. Двухлетняя задержка – это отложенное на тот же срок конкурентное преимущество вашей компании.

Вместе с тем должен предостеречь от поспешных необдуманных решений. Очень многие компании принимают решение о внедрении той или иной CRM-системы, но не очень понимают, во что они ввязываются. Да, продукт хорош, он работает. Однако предприятие, которое его приобретает, должно четко понимать, чего именно оно хочет добиться с его помощью.

Главное – это определиться с собственными задачами, а также понять, как это укладывается в собственную стратегию компании. Помните – да, вы получите умную систему, но система не скажет, что именно нужно делать вам.

На что прежде всего необходимо обращать внимание при выборе CRM-системы?

Во-первых, CRM-система должна быть желаема вашими пользователями, а ее внедрение – простым и удобным для них. Представим, что я продавец, у меня есть Outlook, а все свои записи сегодня я веду на бумаге от руки и после этого ввожу информацию в Excel таблицы. Приходит человек, который мне говорит – с этого момента всю информацию нужно вводить в новую систему. Я понимаю, для чего это нужно. Я знаю, что если я этого не буду делать, то CRM-система не принесет никакой отдачи. Но если сегодня, когда я делаю свою работу, мне скажут, что нужно на два дня отвлечься для прохождения учебных курсов, я скорее всего откажусь – извините, занят.

Второй важный аспект – внедрение CRM-системы должно быть поэтапным. CRM-приложение может быть очень крупным, многофункциональным. Если встать на позицию компании, я бы порекомендовал разбить проект на фазы, и по завершении каждой смотреть на результат, на отдачу. При этом, если будут фиксироваться какие-то отклонения от генеральной линии, у вас будет возможность внести соответствующие корректировки. Естественно, для этого требуется эффективное управление проектом.

И, наконец, с точки зрения использования нужно, чтобы сам CRM-продукт был достаточно гибок, чтобы были возможности интеграции с необходимыми приложениями и модулями, чтобы система была настраиваема.

Опыт внедрения CRM-системы в российской компании

Павел Бондарев Начальник отдела аналитики и стратегического планирования ООО «Бизон»

Компания «Бизон» является одним из крупнейших в ЮФО поставщиком сельскохозяйственной техники и запчастей к ней. Активная номенклатура составляет порядка 20 тыс. позиций. При этом бизнес постоянно расширяется: растет число клиентов, увеличивается ассортимент товаров.

Такое количество информации менеджеры по продажам просто не могли эффективно контролировать. Кроме того, рост компании был связан с продвижением в регионы, а это добавляло проблем с получением и обработкой информации.

Стали возникать проблемы с управлением не только отдаленными филиалами, трудно было адекватно оценить и работу менеджеров центрального офиса. Увеличение объемов осложнило планирование и анализ коммерческой деятельности компании. А в данном виде бизнеса именно оптимальный ассортимент и четкие планы закупок играют решающую роль для удержания клиентов.

Выбор CRM-системы

Рассмотрев множество предложений как российских, так и зарубежных компаний, мы приняли решение о внедрении CRM-системы «Монитор 3.0» ввиду следующих причин:

«Монитор» является программой класса «Аналитический CRM», то есть она предназначена именно для предприятий со значительным числом клиентов и большой номенклатурой.

Система рассчитана не только для работы управленцев в головном предприятии (где, как правило, сидят специалисты высокого уровня), но и на периферии, где квалификация персонала не столь высока.

При этом аналитические возможности системы позволяют решать практически все задачи по анализу ассортиментной, ценовой, региональной политики.

Важным преимуществом является приемлемая цена. Частично это достигается за счет того, что «Монитор» для центрального офиса (где собираются все данные) может быть установлен на базе MS-SQL, а в филиалах (где 1–2 рабочих места) – в файл-серверном варианте, что значительно дешевле! При этом обмен информацией осуществляется достаточно легко.

Специалисты-разработчики и внедренцы данной системы оказывают постоянную поддержку после ее внедрения.

Внедрение аналитического модуля

Чтобы избежать проблем с персоналом, на первом этапе внедрения не перестраивалась работа коммерческой службы, а внедрялся аналитический модуль в отделе маркетинга и в руководстве компании: он подключался к учетной системе, и проводилось обучение маркетологов и ведущих менеджеров.

Аналитический модуль системы «Монитор 3.0 CRM» автоматически получает из учетной системы данные о продажах, закупках, оплатах, складских остатках и позволяет уже на первом этапе внедрения решать следующие задачи:

проанализировать объемы продаж в разрезе основных клиентских групп (как географических, так и отраслевых);

провести ассортиментный анализ в «привязке» к потребностям клиентов;

оценить эффективность:

работы коммерческих подразделений с теми или иными сегментами, по тем или иным товарным направлениям;

ценовой политики компании;

рекламы и других маркетинговых воздействий.

Главным результатом первого этапа внедрения явилось повышение эффективности управленческих решений и более адекватная маркетинговая политика. Это почувствовали на себе все сотрудники компании и прежде всего коммерческая служба.

Кроме того, программа была установлена на рабочих местах коммерсантов в режиме просмотра, и каждый менеджер получил возможность видеть результаты своей деятельности в любом разрезе и в соответствии с этим корректировал свою работу.

При поэтапном внедрении люди сначала видят, пусть небольшой, но результат (без дополнительных затрат времени и сил). Такой подход обеспечивает начальную лояльность персонала компании к продукту, что существенно облегчает дальнейшее внедрение.

Адаптация комплекса мероприятий на всю систему дистрибуции

Поскольку существенную долю прибыли компании обеспечивают продажи через филиалы, то большая часть персонала коммерческой службы занята именно работой с региональными структурами. Поэтому вторым этапом внедрения системы стало распространение комплекса мероприятий первого этапа на всю систему дистрибуции.

Копии программного обеспечения были установлены в региональных подразделениях и разработаны регламенты обмена информацией между ними и центральным офисом. Главное, что по результатам второго этапа руководство компании получило возможность контролировать продажи в филиалах.

Сквозной анализ позволил более дифференцировано строить ценовую и ассортиментную политику, учитывать сдвиг сезонности и другие особенности региональных рынков в общей структуре продаж компании. Это опять же сказалось на общих оборотах и соответственно, на зарплате региональных менеджеров. В том, что новая программа и технология полезны, уже никого не надо было убеждать.

Полный переход на новое программное обеспечение

Данный этап внедрения является «классическим». Главная его задача – полный переход на ведение всех коммуникаций с клиентами с использованием нового программного обеспечения.

Этот этап проходил достаточно легко и фактически был почти полностью реализован силами самой компании. Во-первых, ни у кого уже не было предубеждения, что программу им навязывают. За 2–3 месяца люди привыкли к интерфейсу и к полезной информации, которую дает программа.

Теперь требования увеличить количество параметров, по которым надо анализировать клиентов, уже исходили не от руководства, а от рядовых сотрудников.

Единственное, что потребовалось, – это унифицировать регламенты работы. За отправную точку были взяты наработки наиболее «продвинутых» сотрудников, которые начали полноценно работать с программой еще на первых этапах. На основе их опыта разработаны официальные документы, которые нормально восприняты остальными сотрудниками компании.

Результаты внедрения CRM-системы

Конечно, для 100-процентного использования возможностей любой системы требуется определенное время. Оно необходимо для обучения персонала, накопления информации, «отладки» бизнес-процессов.

Но уже сегодня можно сказать, что внедрение новой технологии позволило решить ряд важных задач:

увеличилась скорость и эффективность принятия оперативных решений. Благодаря доступности информации удалось исключить постоянные контакты «вверх и вниз» и появилась возможность принимать решения на месте. В результате время, необходимое для принятия оперативных решений, сократилось в несколько раз;

значительно упростилось планирование товарных и финансовых потоков на основе маркетинговых данных и анализа ситуаций, что позволило осуществлять более качественную ассортиментную и клиентскую политику;

повысился контроль за работой персонала коммерческой службы, в том числе контроль не только за количественными показателями (число обращений, рабочее время и пр.), но и за качественными (адекватность работы с клиентом, выполнение стратегических задач, поставленных руководством);

налажено управление сетью дочерних компаний на новых принципах. Новая технология позволила сделать всю работу этих компаний абсолютно прозрачной и обеспечить индивидуальный подход к каждому региону

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://lib.sportedu.ru http://www.cfin.ru

Реферат: Закон о налоговой службе Украины

|Текст документа |

Про внесення змін до Закону України «Про державну податкову службу в

Україні»

ВР України , Закон № 83/98-ВР від 05.02.98

Перелік посилань | Перелік зворотніх посилань

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Закону України «Про державну податкову службу в

Україні»
Верховна Рада України постановляє:
I. Внести до Закону України «Про державну податкову службу в Україні»
(Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 15, ст. 84; 1995 р., N 1, ст.
3, N 30, ст. 229; 1996 р., N 31, ст. 148) такі зміни:
1. Статті 1 — 5, 7 — 12 і 14 викласти в такій редакції:

«Стаття 1. Система органів державної податкової служби
До системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі — органи державної податкової служби).
У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (далі — податкова міліція).
Державна податкова адміністрація України залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), об’єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складі відповідні підрозділи податкової міліції.
У Державній податковій адміністрації України та державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі утворюються колегії. Чисельність і склад колегії Державної податкової адміністрації України затверджуються Кабінетом Міністрів
України, а колегій державних податкових адміністрацій в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі — Державною податковою адміністрацією України. Колегії є дорадчими органами і розглядають найважливіші напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій.
Структура Державної податкової адміністрації України затверджується
Кабінетом Міністрів України.

Стаття 2. Завдання органів державної податкової служби
Завданнями органів державної податкової служби є: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі — податки, інші платежі); внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб; роз’яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків; запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Стаття 3. Законодавство, яким керуються органи державної

податкової служби
Органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються
Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної
Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Стаття 4. Підпорядкованість органів державної податкової

служби та їх взаємодія з іншими органами
Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади.
Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Державній податковій адміністрації України.
Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та
Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Органи державної податкової служби України координують свою діяльність з фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною службами, іншими контролюючими органами, установами банків, а також з податковими службами інших держав.

Стаття 5. Призначення керівників органів державної податкової

служби
Державну податкову службу України очолює Голова Державної податкової адміністрації України, якого призначає на посаду та звільняє з посади
Президент України за поданням Прем’єр-міністра України.
Заступники Голови Державної податкової адміністрації України призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням
Голови Державної податкової адміністрації України. Кількість заступників
Голови Державної податкової адміністрації України визначається Кабінетом
Міністрів України.
Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі очолюють голови, які призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Голови
Державної податкової адміністрації України.
Державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та
Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції очолюють начальники, які призначаються на посаду і звільняються з посади Головою Державної податкової адміністрації України за поданням голів відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці
Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Начальники управлінь податкової міліції призначаються Головою Державної податкової адміністрації України»;

«Стаття 7. Статус органів державної податкової служби
Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та
Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного
Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, відповідні бланки, рахунки в установах банків.

РОЗДІЛ II

ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ

Стаття 8. Функції Державної податкової адміністрації України
Державна податкова адміністрація України здійснює такі функції:
1) виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов’язану із: здійсненням контролю за додержанням законодавства про податки, інші платежі, валютні операції, порядку розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, комп’ютерних систем і товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи, послуги, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності та ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності; здійсненням контролю за додержанням виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасністю і повнотою перерахування цих сум до бюджету; обліком платників податків, інших платежів; виявленням і веденням обліку надходжень податків, інших платежів;
2) видає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування;
3) затверджує форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, декларацій про валютні цінності, зразок картки фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів, форму повідомлення про відкриття або закриття юридичними особами, фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності банківських рахунків, а також форми звітів про роботу, проведену органами державної податкової служби;
4) роз’яснює через засоби масової інформації порядок застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про податки, інші платежі та організовує виконання цієї роботи органами державної податкової служби;
5) здійснює заходи щодо добору, розстановки, професійної підготовки та перепідготовки кадрів для органів державної податкової служби;
6) подає органам державної податкової служби методичну і практичну допомогу в організації роботи, проводить обстеження та перевірки її стану;
7) організовує роботу по створенню інформаційної системи автоматизованих робочих місць та інших засобів автоматизації та комп’ютеризації робіт органів державної податкової служби;
8) розробляє основні напрями, форми і методи проведення перевірок додержання податкового та валютного законодавства;
9) при виявленні фактів, що свідчать про організовану злочинну діяльність, або дій, що створюють умови для такої діяльності, направляє матеріали з цих питань відповідним спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю;
10) передає відповідним правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції;
11) подає Міністерству фінансів України та Головному управлінню Державного казначейства України звіт про надходження податків, інших платежів;
12) вносить пропозиції та розробляє проекти міжнародних договорів стосовно оподаткування, виконує в межах, визначених законодавством, міжнародні договори з питань оподаткування;
13) надає фізичним особам — платникам податків та інших обов’язкових платежів ідентифікаційні номери і направляє до державної податкової інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем отримання нею доходів чи за місцезнаходженням об’єкта оподаткування картку з ідентифікаційним номером та веде Єдиний банк даних про платників податків — юридичних осіб;
14) прогнозує, аналізує надходження податків, інших платежів, джерела податкових надходжень, вивчає вплив макроекономічних показників і податкового законодавства на надходження податків, інших платежів, розробляє пропозиції щодо їх збільшення та зменшення втрат бюджету;
15) забезпечує виготовлення марок акцизного збору, їх зберігання, продаж та організовує роботу, пов’язану із здійсненням контролю за наявністю цих марок на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації;
16) вносить в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення податкового законодавства;
17) організовує у межах своїх повноважень роботу щодо забезпечення охорони державної таємниці в органах державної податкової служби.

Стаття 9. Функції державних податкових адміністрацій в

Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві

та Севастополі та державних податкових інспекцій в

містах з районним поділом (крім міст Києва та

Севастополя)
Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) виконують функції, передбачені статтею 8 цього Закону, крім функцій, зазначених у пунктах 2,
3, 8, 11, 12, 13, 16, а також пункті 15 цієї статті у частині забезпечення виготовлення марок акцизного збору.
У разі коли зазначені в частині першій цієї статті органи державної податкової служби безпосередньо здійснюють контроль за платниками податків, інших платежів, вони виконують щодо цих платників ті ж функції, що й державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції.

Стаття 10. Функції державних податкових інспекцій в районах,

містах без районного поділу, районах у містах,

міжрайонних та об’єднаних державних податкових

інспекцій
Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції виконують такі функції:
1) здійснюють контроль за додержанням законодавства про податки, інші платежі;
2) забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів;
3) контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов’язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об’єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів;
4) здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням установленого порядку розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи і послуги, а також за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення деяких видів підприємницької діяльності;

5) ведуть облік векселів, що видаються суб’єктами підприємницької діяльності при здійсненні операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах та щомісяця подають інформацію про це місцевим органам державної статистики; здійснюють контроль за погашенням векселів; видають суб’єктам підприємницької діяльності дозволи на відстрочення оплати (погашення) векселів із зазначених операцій;
6) забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами;
7) аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства;
8) проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків, інших платежів;
9) за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів;
10) передають відповідним правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції;
11) подають до судів і арбітражних судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках — коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна;
12) проводять роботу, пов’язану з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому законом порядку, безхазяйного майна, майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна;

13) контролюють дотримання виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасність і повноту перерахування цих сум до бюджету;
14) розглядають звернення громадян, підприємств, установ і організацій з питань оподаткування та, в межах своїх повноважень, з питань валютного контролю, а також скарги на дії посадових осіб державних податкових інспекцій;
15) подають відповідним фінансовим органам та органам Державного казначейства України звіт про надходження податків, інших платежів;
16) здійснюють контроль за наявністю марок акцизного збору на пляшках
(упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації;
17) роз’яснюють через засоби масової інформації порядок застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів про податки, інші платежі;
18) виконують функції, передбачені пунктом 17 статті 8, а також інші функції, пов’язані із здійсненням відповідними підрозділами податкової міліції повноважень, передбачених статтею 21 цього Закону.

РОЗДІЛ III

ПРАВА, ОБОВ’ЯЗКИ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ

ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ

Стаття 11. Права органів державної податкової служби
Органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають право:
1) здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та у громадян, в тому числі громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, показників електронних контрольно-касових апаратів і комп’ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку із споживачами, та інших документів незалежно від способу подання інформації (включаючи комп’ютерний), пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, наявності свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій, патентів тощо) на її здійснення, а також одержувати від посадових осіб і громадян у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час перевірок; перевіряти у посадових осіб, громадян документи, що посвідчують особу, під час проведення перевірок з питань оподаткування; викликати посадових осіб, громадян для пояснень щодо джерела отримання доходів, обчислення і сплати податків, інших платежів, а також проводити перевірки достовірності інформації, одержаної для внесення до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів.
Періодичність таких перевірок та проведення обстежень виробничих, складських, торговельних та інших приміщень встановлюється Державною податковою адміністрацією України.
Орган державної податкової служби може запрошувати громадян, в тому числі громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати ними податків, інших платежів. Письмові повідомлення про такі запрошення направляються громадянам рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави виклику, дата і година, на яку викликається громадянин;
2) одержувати безоплатно від підприємств, установ, організацій, включаючи
Національний банк України та його установи, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, від громадян — суб’єктів підприємницької діяльності довідки, копії документів про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян про розрахункові, валютні та інші рахунки, інформацію про наявність та обіг коштів на цих рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб’єктів підприємницької діяльності, та іншу інформацію, пов’язану з обчисленням та сплатою податків, інших платежів у порядку, визначеному законодавством, входити в будь-які інформаційні системи, зокрема комп’ютерні, для визначення об’єкта оподаткування; одержувати безоплатно необхідні відомості для формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів від підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, включаючи Національний банк України та його установи, комерційні банки, та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності — про суми доходів, виплачених фізичним особам, і утриманих з них податків, інших платежів, від органів, уповноважених проводити державну реєстрацію, а також видавати спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) на здійснення деяких видів підприємницької діяльності, — про видачу таких дозволів суб’єктам підприємницької діяльності, від органів внутрішніх справ — про громадян, які прибули на проживання до відповідного населеного пункту чи вибули з нього, від органів реєстрації актів громадянського стану — про громадян, які померли; одержувати безоплатно від митних органів щомісяця звітні дані про ввезення на митну територію України імпортних товарів і справляння при цьому податків, інших платежів та інформацію про експортно-імпортні операції, що здійснюють резиденти і нерезиденти, за формою, погодженою з Державною податковою адміністрацією України, та від органів статистики — дані, необхідні для використання їх у проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій всіх форм власності;
3) обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та житло громадян, якщо вони використовуються як юридична адреса суб’єкта підприємницької діяльності, а також для отримання доходів. У разі відмови керівників підприємств, установ, організацій і громадян допустити посадових осіб органів державної податкової служби для обстеження зазначених приміщень і обладнання та неподання документів про отримані доходи і проведені витрати органи державної податкової служби мають право визначати оподатковуваний доход (прибуток) таких підприємств, установ, організацій та громадян на підставі документів, що свідчать про одержані ними доходи
(прибутки), а стосовно громадян — також із урахуванням оподаткування осіб, які займаються аналогічною діяльністю;
4) вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також від громадян, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства і законодавства про підприємницьку діяльність, контролювати їх виконання, а також припинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби;
5) зупиняти операції платників податків, інших платежів на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах, за винятком операцій щодо сплати податків, інших платежів у разі: відмови у проведенні документальної перевірки чи недопущення посадових осіб органів державної податкової служби для обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів або пов’язані з утриманням інших об’єктів оподаткування незалежно від їх місцезнаходження, обладнання, електронних контрольно-касових апаратів, комп’ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку із споживачами, вагокасових комплексів, систем та засобів штрихового кодування; неподання органам державної податкової служби та їх посадовим особам бухгалтерських звітів, балансів, податкових декларацій (розрахунків), декларацій про валютні цінності, звітів про застосування електронних контрольно-касових апаратів, комп’ютерних систем та інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів; непред’явлення свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій, патентів тощо) на її здійснення, сертифікатів відповідності електронних контрольно-касових апаратів, комп’ютерних систем; порушення підприємством, установою, організацією, громадянином-суб’єктом підприємницької діяльності встановленого законом порядку реєстрації в органі державної податкової служби як платників податків, відсутності обліку об’єктів оподаткування або коли існує реальна загроза витрачання коштів чи відчуження майна, вилучення яких у встановленому законом порядку є єдиним засобом відшкодування збитків, завданих державі, у зв’язку з неплатоспроможністю юридичної особи, що перевіряється;
6) вилучати (із залишенням копій) у підприємств, установ та організацій документи, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків, інших платежів, та вилучати у громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, які порушують порядок заняття підприємницькою діяльністю, реєстраційні посвідчення або спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) з наступною передачею матеріалів про порушення органам, що видали ці документи;
7) застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у вигляді стягнення: однократного розміру донарахованої за результатами перевірки суми податку або іншого платежу, а у разі повторного порушення протягом року після порушення, встановленого попередньою перевіркою, — у двократному розмірі донарахованої за результатами перевірки суми податку, іншого платежу; десяти відсотків належних до сплати сум податків, інших платежів за неподання або несвоєчасне подання органам державної податкової служби податкових декларацій, розрахунків, аудиторських висновків та інших документів, необхідних для обчислення податків, інших платежів, а також за неподання або несвоєчасне подання установам банків платіжних доручень на сплату податків, інших платежів; застосовувати до установ банків або юридичних осіб, фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які у встановлений законом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, фінансові санкції у вигляді стягнення від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Зазначені санкції застосовуються у випадках, якщо інше не передбачено законом, який запроваджує відповідний податок, інший платіж.
Фінансові санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються щодо податків, інших платежів, за якими встановлено обов’язкове подання органам державної податкової служби податкових декларацій, розрахунків. Рішення про застосування фінансових санкцій приймається у строк не пізніше десяти днів з дня складання акта перевірки;
8) стягувати до бюджетів та державних цільових фондів донараховані за результатами перевірок суми податків, інших платежів, суми недоїмки з податків, інших платежів, а також суми штрафів та інших санкцій, передбачених пунктом 7 цієї статті та іншими законами України, якщо ці платежі не сплачені добровільно в десятиденний строк з дня прийняття органом державної податкової служби відповідного рішення, з підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та наслідків фінансово- господарської діяльності у безспірному порядку, а з громадян — за рішенням суду або за виконавчими написами нотаріусів.
У разі незгоди суб’єкта оподаткування з рішенням податкового органу щодо безспірного стягнення коштів таке стягнення може бути зупинено терміном на тридцять днів вищестоящим органом державної податкової служби. Якщо скаргу суб’єкта оподаткування відхилено, разом з податковим зобов’язанням стягується пеня, нарахована з моменту виникнення такого податкового зобов’язання до моменту його погашення;
9) надавати в межах своїх повноважень відстрочки і розстрочки сплати податків, інших платежів на умовах податкового кредиту з урахуванням фінансового стану платників податку;
10) за несвоєчасне виконання установами банків та іншими фінансово- кредитними установами розпоряджень органів державної податкової служби про безспірне стягнення податків, інших платежів, а також доручень підприємств, установ, організацій та громадян про сплату податків, інших платежів стягувати з установ банків та інших фінансово-кредитних установ пеню за кожний день прострочення (включаючи день сплати) у розмірах, встановлених законодавством щодо таких видів платежів;
11) накладати адміністративні штрафи: на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, винних у заниженні суми податку, іншого платежу, приховуванні (заниженні) об’єктів оподаткування, а також у відсутності бухгалтерського обліку об’єктів оподаткування або веденні його з порушеннями встановленого порядку, у неподанні, несвоєчасному поданні або поданні за невстановленою формою бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків, аудиторських висновків, платіжних доручень та інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, — від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із зазначених правопорушень, — від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, включаючи установи Національного банку України, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, які не виконують перелічених у пунктах 2-5 цієї статті вимог посадових осіб органів державної податкової служби, — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, які виплачували доходи, винних у неутриманні, неперерахуванні до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, перерахуванні податку за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством), у неповідомленні або несвоєчасному повідомленні державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян, — у розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із зазначених правопорушень, — у розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на громадян, винних у неподанні або несвоєчасному поданні декларацій про доходи чи у включенні до декларацій перекручених даних, у відсутності обліку або неналежному веденні обліку доходів і витрат, для яких встановлено обов’язкову форму обліку, — від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, винних у протидіях посадовим особам органів державної податкової служби, зокрема у недопущенні їх до приміщень, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності та одержання доходів, — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без спеціального дозволу (ліцензії), якщо його отримання передбачено законодавством, — від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на громадян, які здійснюють продаж товарів без придбання одноразових патентів або з порушенням терміну їх дії, чи здійснюють продаж товарів, не зазначених у деклараціях, — від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені громадянином, якого протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із зазначених правопорушень, — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
12) користуватися безперешкодно в службових справах засобами зв’язку, які належать підприємствам, установам і організаціям незалежно від форм власності;
13) у разі виявлення зловживань під час здійснення контролю за надходженням валютної виручки, проведенням розрахунків із споживачами з використанням товарно-касових книг, а також за дотриманням лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи і послуги давати доручення органам державної контрольно-ревізійної служби на проведення ревізій;
14) вимагати від керівників підприємств, установ і організацій, що перевіряються, проведення інвентаризації основних фондів, товарно- матеріальних цінностей, коштів і розрахунків; у необхідних випадках опечатувати каси, касові приміщення, склади та архіви;
15) надавати інформацію з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів іншим державним органам відповідно до чинного законодавства;
16) матеріально і морально заохочувати громадян, які подають допомогу в боротьбі з порушеннями податкового законодавства.
Права, передбачені пунктами 1 — 4, 6, 12 і 14 частини першої цієї статті, надаються посадовим особам органів державної податкової служби, а права, передбачені пунктами 5, 7 — 11, 13, 15 — 16, — головам державних податкових адміністрацій і начальникам державних податкових інспекцій та їх заступникам.

Стаття 12. Скасування рішень органів державної податкової

служби
Державна податкова адміністрація України має право скасовувати рішення інших органів державної податкової служби, а державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі, державні податкові інспекції у містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) — рішення нижчестоящих державних податкових інспекцій у разі їх невідповідності актам законодавства. Цей порядок не застосовується щодо рішень податкової міліції»;

«Стаття 14. Оскарження рішень і дій органів державної

податкової служби та їх посадових осіб
Рішення, дії або бездіяльність органів державної податкової служби та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку».
2. У статтях 6, 13, 15 — 18 Закону слова «державна податкова інспекція»,
«державні податкові інспекції», «службова особа», «службові особи»,
«внески» в усіх відмінках замінити словами «орган державної податкової служби», «органи державної податкової служби», «посадова особа», «посадові особи», «збори» у відповідних відмінках.
3. Назву розділу IV Закону викласти в такій редакції:

«ПОСАДОВІ ОСОБИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ

СЛУЖБИ ТА ЇХ ПРАВОВИЙ І СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ».
4. У статті 15: у частині першій слова «Міністерством фінансів України» замінити словами
«Державною податковою адміністрацією України»; у частині п’ятій слова «Головною державною податковою інспекцією України» замінити словами «Державною податковою адміністрацією України»; доповнити статтю після частини сьомої новою частиною восьмою такого змісту:

«Посадовим особам і працівникам органів державної податкової служби видається службове посвідчення, зразок якого затверджує Державна податкова адміністрація України».
У зв’язку з цим частину восьму вважати частиною дев’ятою.
5. У частині другій статті 16 слова «Образа службової особи державної податкової інспекції» замінити словами «Невиконання законних вимог посадової особи органу державної податкової служби, її образа».
6. Доповнити Закон розділом V такого змісту:

«РОЗДІЛ V

ПОДАТКОВА МІЛІЦІЯ

Стаття 19. Податкова міліція та її завдання
Податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.
Завданнями податкової міліції є: запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення; розшук платників, які ухиляються від сплати податків, інших платежів; запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів; забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням службових обов’язків.

Стаття 20. Структура податкової міліції
До складу податкової міліції належать:
Головне управління податкової міліції, Слідче управління податкової міліції, Управління по боротьбі з корупцією в органах державної податкової служби Державної податкової адміністрації України; управління податкової міліції, слідчі відділи податкової міліції, відділи по боротьбі з корупцією в органах державної податкової служби відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; відділи податкової міліції, слідчі відділення (групи) податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій в районах, містах, районах у містах, міжрайонних та об’єднаних державних податкових інспекцій.
Податкову міліцію очолює начальник податкової міліції — Перший заступник
Голови Державної податкової адміністрації України.
Податкову міліцію в державних податкових адміністраціях в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі очолюють начальники управлінь податкової міліції — перші заступники голів відповідних державних податкових адміністрацій.

Стаття 21. Повноваження податкової міліції
Податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань:
1) приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення;
2) здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування заподіяних державі збитків;
3) виявляє причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів до їх усунення;
4) забезпечує безпеку працівників органів державної податкової служби та їх захист від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням ними посадових обов’язків;
5) запобігає корупції та іншим службовим порушенням серед працівників державної податкової служби;
6) збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень податкового законодавства, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів кримінального характеру, пов’язаних з оподаткуванням.
Особа начальницького складу податкової міліції незалежно від займаної нею посади, місцезнаходження і часу в разі звернення до неї громадян або посадових осіб із заявою чи повідомленням про загрозу особистій чи громадській безпеці або в разі безпосереднього виявлення такої загрози повинна вжити заходів щодо запобігання правопорушенню і його припинення, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий орган внутрішніх справ.

Стаття 22. Права податкової міліції
Посадовим особам податкової міліції для виконання покладених на них обов’язків надаються права, передбачені пунктами 1 — 4, 6, 12, 14 статті 11 цього Закону, а також пунктами 1 — 4, абзацами другим — четвертим, шостим пункту 5, пунктами 6 — 12, 14, підпунктами «а» і «б» пункту 15, пунктами 16
— 20, абзацом першим пункту 21 та пунктами 23 — 30 статті 11, статтями 12 —
15-1 Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки..

Стаття 23. Прийняття на службу до податкової міліції
На службу до податкової міліції приймаються на контрактній основі громадяни
України, які мають відповідну освіту, здатні за своїми особистими, діловими, моральними якостями та станом здоров’я виконувати обов’язки, покладені на податкову міліцію.
Громадяни України, які вперше зараховуються на службу до податкової міліції на посади начальницького складу, складають присягу такого змісту:
«Я, (прізвище, ім’я, по батькові), вступаючи на службу до податкової міліції, присягаю на вірність Українському народові. Присягаю додержуватися
Конституції і законів України, захищати права людини і громадянина, сумлінно виконувати свої обов’язки. Присягаю бути чесним і мужнім, пильно стояти на сторожі економічних інтересів Вітчизни, суворо зберігати державну та службову таємницю. Якщо я порушу присягу, готовий нести відповідальність, встановлену законодавством України».
Особа начальницького складу податкової міліції підписує текст присяги, який зберігається в його особовій справі.

Стаття 24. Служба в податковій міліції
Особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.
Особи, прийняті на службу до податкової міліції, в тому числі слухачі й курсанти навчальних закладів за спеціальностями з підготовки кадрів податкової міліції, які перебувають на військовому обліку, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах податкової міліції Державної податкової адміністрації України.
Навчання у навчальних закладах Державної податкової адміністрації України за спеціальностями з підготовки кадрів податкової міліції після здобуття спеціальної освіти прирівнюється до проходження строкової військової служби.
Особам, яких прийнято на службу до податкової міліції на посади начальницького складу, присвоюються такі спеціальні звання:
Вищий начальницький склад: генерал-лейтенант податкової міліції, генерал-майор податкової міліції.
Старший начальницький склад: полковник податкової міліції, підполковник податкової міліції, майор податкової міліції.
Середній начальницький склад: капітан податкової міліції, старший лейтенант податкової міліції, лейтенант податкової міліції.
Молодший начальницький склад: старший прапорщик податкової міліції, прапорщик податкової міліції.
Порядок присвоєння спеціальних звань молодшого начальницького складу податкової міліції визначається Державною податковою адміністрацією
України.
Спеціальні звання старшого і середнього начальницького складу податкової міліції присвоюються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів
України.
Спеціальні звання вищого начальницького складу податкової міліції відповідно до Конституції України присвоює Президент України за поданням
Голови Державної податкової адміністрації України.
Особи начальницького складу податкової міліції мають формений одяг та знаки розрізнення і забезпечуються ними безкоштовно.
Опис і зразки форменого одягу, знаків розрізнення начальницького складу податкової міліції затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 25. Відповідальність посадових і службових осіб

податкової міліції
Посадова чи службова особа податкової міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну відповідальність згідно із
Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ або іншу, передбачену законодавством, відповідальність.
При порушенні посадовою чи службовою особою податкової міліції прав і законних інтересів громадянина відповідний орган державної податкової служби зобов’язаний вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися.
Посадова чи службова особа податкової міліції, яка виконує свої обов’язки відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону, не несе відповідальності за завдані збитки. Такі збитки компенсуються за рахунок держави.
Посадова чи службова особа податкової міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов’язки, несе відповідальність у встановленому порядку.
Дії або рішення податкової міліції, її посадових та службових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду чи прокуратури.

Стаття 26. Правовий і соціальний захист осіб начальницького

складу податкової міліції
Держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20 — 23 Закону
України «Про міліцію».

Стаття 27. Матеріальне і соціально-побутове забезпечення осіб

начальницького складу податкової міліції
Форми і розміри матеріального забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюються Кабінетом
Міністрів України.
Пенсійне забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції та оподаткування їх доходів здійснюються в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ».

II. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі та державні податкові інспекції є правонаступниками Державної податкової інспекції України та відповідних державних податкових інспекцій, що діяли відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в
Україні» в редакції від 24 грудня 1993 року.
3. До приведення законодавства у відповідність із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
4. Кабінету Міністрів України: у місячний строк підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законодавчих актів, що випливають з цього
Закону; у двомісячний строк привести свої рішення у відповідність з цим Законом.
| | |
|Президент України |Л. КУЧМА |
|м. Київ | |
|5 лютого 1998 року | |
|N 83/98-ВР | |

Курсовая работа: Порядок проходження служби в митних органах

Курсова робота

На тему: «Порядок проходження служби в митних органах»

Вступ

Тема моєї курсової роботи – «Порядок проходження служби в митних органах». Ця тема досить цікава і актуальна. Вона тісно пов’язана з питанням правового статусу працівника митного органу.

На мою думку, я, як потенційний працівник митного органу, зобов’язаний знати та розуміти питання, пов’язані з даною темою

Відмічу, що тема роботи – досить широка, розрахована на широке коло питань, що відображено в плані моєї курсової роботи.

Щодо нормативно-правового забезпечення порядку проходження служби, слід зазначити, що згідно до ст. 410 Митного кодексу, порядок і умови прийняття на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, порядок та умови проходження служби та порядок просування по службі, оплати та стимулювання праці в митних установах та організаціях, визначаються законодавством України.

Загалом же особливості умов проходження служби в митних органах з точки зору норм, які регулюють ці питання, можна розділити на дві групи: загальні та спеціальні. До першої відносяться умови, які передбачені загальними нормативними актами, норми яких стосуються кожного виду державної служби. До другої умови, які передбачені в відомчих нормативних актах, тобто актах ДМСУ, або тих, які безпосередньо стосуються служби в митних органах.

Відмічу, що дане питання широко регулюється спеціальним законодавством, зокрема і відомчими нормативно-правовими актами ДМСУ.

Можливо, є не досить вдала практика регулювання загальних питань, які стосуються усієї державної служби, або ж якогось конкретного аспекту державної служби в окремому акті, оскільки існує ефект дублювання одного нормативного акту іншим, що досить поширено сьогодні у нашому законодавстві. Приклади такого дублювання я наведу у своїй роботі.

Наприклад і потрібно слідкувати, щоб відомчі, спеціальні норми не заперечували та завжди відповідали загальним нормам. На жаль, сьогодні не можна назвати відповідність актів один одному характерною рисою нашого законодавства. Звичайно, це стосується і своєчасного внесення змін до актів.

Відмічу, що дане питання широко регулюється спеціальним законодавством, зокрема і відомчими нормативно-правовими актами ДМСУ.

1. Порядок прийняття на службу в митні органи

1.1 Вимоги до кандидатів на вступ до служби в митні органи

митний звання просування орган

Насамперед відмічу, що останнім часом на митниці все серйозніше відносяться до добору кадрів, здійснюється ретельний відбір кандидатів до вступу на службу, а також і перепідготовка осіб, що вже працюють в митних органах. Існують Програма кадрового забезпечення державної служби, Концепція ротації кадрів на окремих посадах державних службовців, затверджена, Положення про формування кадрового резерву для державної служби, які хоч і розраховані на всю систему державної служби, все ж регулюють відносини в митній системі. Існує і кадровий резерв. Більше того, вже існує кілька концепцій по формуванню та роботі з кадровим резервом. Ефективна, систематична, планомірна система роботи з кадровим резервом дозволяє забезпечувати успішну роботу митного органу за будь-яких обставин. Крім того, він частково забезпечує ротацію кадрів. [15,16]

Законодавчо визначено, що на службу до митних органів приймаються громадяни на добровільних договірних засадах. Призначення на посади службових осіб здійснюється керівниками митних органів, яким надано право прийняття та звільнення з роботи. Призначення на посади службових осіб митних органів має забезпечувати використання цих осіб за основною чи спорідненою спеціальністю, набутим досвідом та особистими якостями. Використанню службових осіб за новими для них спеціальностями повинна передувати відповідна перепідготовка. [17]

Отож, як ми бачимо, досить серйозно стоїть питання щодо вступу на службу до митних органів. Щодо нормативно-правового регулювання, то, перш за все, слід зазначити, що ст. 412 МК визначає загальні положення щодо прийняття на службу до митних органів.В цій статті, зокрема, вказано, що на службу приймаються особи, що досягли 18-річного віку і здатні за своїми діловими, моральними якостями та станом здоров’я успішно виконувати завдання, покладені на митні органи.

Наскільки я розумію, в даному випадку моральні та ділові якості-оціночна категорія. До речі, іноді виникає питання, чи є певний критерій щодо рівня освіти працівника митного органу… Очевидно, є, але він не є конкретним адже ні ст. 412, ні законодавство, чіткого критерію щодо освіти не встановлює. Так, в ст. 412 вказано «громадяни, які…, за освітнім рівнем…, здатні виконувати завдання, покладені на митні органи». На мою думку, належний освітній рівень працівника залежить конкретно від посадових обов’язків, зазначених у посадовій інструкції. До речі, Щербина В.І. вказує, що професійну компетентність претендента визначають: професійні знання, професійні вміння й навички, уміння формулювати точку зору (усно, письмово), готовність до дій (ініціативність), оперативність мислення, працездатність і витривалість, самостійність, відповідальність, творчість у вирішенні поставлених завдань та ін. Критерії, що характеризують морально-ділові якості особи такі: рівень загальної культури, стиль спілкування з людьми, схильність до співробітництва з колегами та керівництвом, дисциплінованість та ін. [21, с. 64]

Ч. 2 та ч. 3 ст. 412 вказують на те, що особи, що мають судимість за вчинення умисного злочину, не можуть бути прийняті на службу до митних органів. Якщо ж посадова особа митного органу визнається судом винною у вчиненні умисного злочину, вона звільняється з митного органу (ч. 3 ст. 412). Нагадаю, що під злочином мається на увазі лише таке діяння, яке визначене Кримінальним кодексом. Щодо судимості, то слід відмітити, що вона може бути погашена за рішенням суду, а також вона спливає з настанням певного строку (строк судимості різний для різних злочинів). Врешті, необхідно звернути увагу на те, що дана норма стосується лише тих осіб, які вчинили умисний злочин. Тобто осіб, що вчинили злочин через злочинну необережність чи злочинну недбалість це не стосується. [4]

На мою думку, я розкрив основні положення щодо вимог до кандидатів на вступ до служби в митні органи. Про обмеження ж щодо проходження служби мова піде далі.

1.2 Порядок вступу на службу, урочисте зобов’язання та присяга

Особа, що вступає на службу до митних органів має виконати ряд обов’язкових дій.

Так, робиться відповідний запис в трудовій книжці, а також особа підписує зобов’язання про дотримання обмежень, пов’язаних з проходженням служби. Ці обмеження встановлюються Митним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, і мова про них піде далі. Прийняття на службу з митні органи часто здійснюється на основі конкурсного відбору. Умови і порядок проведення конкурсу та перелік посад, які обіймаються на конкурсній основі, визначаються Державною митною службою. [22, c. 61–63]

Встановлено обов’язок прийняття присяги та урочистого зобов’язання. Так, особи, які вперше зараховуються на посади державної служби у митних органах, спеціалізованих митних установах, приймають Присягу державного службовця. Особа підписує присягу, і про це робиться відповідний запис у трудовій книжці. Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається в особовій справі працівника. Текст присяги такий:

«Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов’язки».

Також особи, яким вперше присвоюється спеціальне звання, приймають урочисте зобов’язання, текст якого визначається Миним кодексом:

«Вступаючи на митну службу, урочисто зобов’язуюсь бути відданим Українському народу, справі української державності, неухильно додержуватись вимог Конституції України, Митногокодексу України та законодавства України. Зобов’язуюсь активно захищати інтереси Української держави, її економічний суверенітет та безпеку, суворо додержуватись дисципліни, сумлінно, на високому професійному рівні виконувати свої службові обов’язки, зберігати державну таємницю, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян.» Проголошення урочистого зобов’язання здійснюється на зборах колективу митного органу. [4]

Для особи, яка приймається на митну службу, може бути застосовано випробування з метою перевірки її відповідності роботі, яка доручається. Термін випробування зазначається в наказі про призначення на посаду і не може перевищувати шести місяців. Конкретний термін випробування встановлюється залежно від професійного рівня особи і посади, на яку вона претендує. У цьому випадку особа виконує свою роботу за посадою з якості стажиста, без присвоєння їй спеціального звання.

Випробування не встановлюється для осіб, що вступають на службу на конкурсний основi, випускників навчальних закладів освіти, в яких здійснюється підготовка фахівців для митної служби України, а також інших категорій осіб, визначених чинним законодавством.

2. Особливості проходження служби в митних органах

2.1 Обмеження та заборони, що стосуються працівників митних органів

Державний службовець, а саме посадова особа митного органу в багатьох нормативно-правових актах виступає як спеціальний суб’єкт, з нею часто пов’язано ряд особливостей. Однією з таких особливостей і є сукупність обмежень щодо проходження служби.

По-перше, відмічу, що не можна обирати або призначати на посаду в державному органі та його апарат осіб, які:

– визнані у встановленому порядку недієздатними, тобто відсутня правова передумова щодо можливості громадянина бути дієздатним. Порядок визнання громадянина недієздатним передбачає гл. 34 Цивільного процесуального Кодексу України;

– мають судимість, що є несумісним із заняттям посади. При цьому також слід розуміти, що це обмеження поширюється на осіб, яких суд позбавив права займати посади в державних органах протягом визначеного терміну;

– у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані особам, які є їхніми близькими родичами чи свояками. Підпорядкованість у широкому значенні-нормативно визначений режим організаційних відносин між державними органами, установами й організаціями, для якого характерний інший ступінь адміністративної залежності органів, установ та організацій нижчого рівня від органів вищого рівня. Підпорядкований – посадова особа, яка у службовому відношенні перебуває під чиєюсь владою, комусь підкоряється. За аналогією з державним управлінням підпорядкованість може бути повною (абсолютною) або частковою.

Повна підпорядкованість (підлеглість) передбачає наявність у вищої посадової особи всіх або більшості важелів і повноважень керуючого впливу, а саме: вирішення щодо підпорядкованої посадової особи питань прийому та звільнення, утворення і визначення її правового статусу, здійснення функцій нагляду та контролю та інше.

У чинному законодавстві чітко не окреслено кола посад, які можуть стати перепоною для працевлаштування особи в митному органі за умови, якщо ці посади обіймають близькі родичі. [6]

До речі, вище зазначена та охарактеризована мною норма міститься як в ЗУ» Про державну службу», так і в Митному кодексі.

Державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, також не має права вчиняти ряд інших дій, зокрема:

– сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

– займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

– входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

– відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію.

– сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

– неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;

– бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює;

– надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень. [45]

Визначення поняття підприємницької діяльності подане в ст. 42 ГК України: підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, па власний ризик господарська діяльність, яку здійснюють суб’єкти господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Посередником є особа, яка виконує від імені та коштом державного митного службовця деякі юридичні дії, пов’язані зі здійсненням підприємницької діяльності.

Під повіреним мається на увазі особа (державний службовець, працівник митного органу), яка вирішує як юридичні, такі фактичні дії від свого імені і, можливо, без матеріальних витрат та винагороди у справах органу, де він працює в інтересах третіх осіб. Дозвіл бути повіреним насправді мало б означати створення державному митному службовцю можливості використовувати свої посадові прерогативи в інтересах приватних осіб, за діями яких йому доручено здійснювати контроль. Отже, виконання дій за дорученням інших приватних осіб суперечить правовому статусові державного службовця, а тому заборонене законодавством. [20]

Як вже було зазначено вище, державний митний службовець під час проходження служби не має права відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, давати недостовірну чи неповну інформацію. В Митному кодексі існує окрема глава-інформування та консультування з митної справи. В даній главі вказано, що інформація надається на запит осіб, а консультування може здійснюватись на платній основі.

Під інформацією розуміють документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та довкіллі. Так, в ст. 9 Конституції України встановлюється право громадян на інформацію. Це ж право надається і ЗУ» Про інформацію». Крім того, в цьому законі встановлено право вільно користуватися та розповсюджувати і нформацію, крім випадків, встановлених законом. Державні митні службовці володіють передусім адміністративною інформацією (даними), а саме: офіційними документованими даними, які дають кількісну і якісну характеристику подій, процесів, що відбуваються в мінній справі, і які збирають, використовують та зберігають митні органи, спеціалізовані митні установи й організації з метою виконання своїх функцій.

Відповідно до закону України «Про інформацію» учасники інформаційних відносин мають право одержувати, використовувати, поширювати та зберігати й інформацію в будь-який формі з використанням будь-яких засобів. [1]

У деяких випадках державні митні службовці мають право на підставі закону відмовити в інформації або надати неповну інформацію.

Це можливо, якщо інформація є:

– державною таємницею;

– конфіденційною;

– власністю організації, а також, коли її розголошення зашкодить оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню.

Відмова в інформації полягає в умисному ненаданні інформації фізичній чи юридичній особі, які мають право па одержання цієї інформації за законом чи на підставі іншого нормативно-правового акта.

Затримання інформації наявне тоді, коли державний митний службовець невчасно надає її особі чи органові, якому ця інформація мала бути надана відповідно до чинного законодавства.

Якщо державний митний службовець подає неповну інформацію, тобто достовірну інформацію в меншому обсязі, то така інформація не повністю відображає конкретної події або процесу. [22, c. 63]

Державний митний службовець під час проходження служби не має права приймати подарунків від фізичних або юридичних осіб чи використовувати їхні послуги у зв’язку зі своєю службовою діяльністю. Це обмеження полягає в тому, щоб державні митні службовці не надавали переваги деяким особам на основі сімейних, приятельських або інших зв’язків, окрім службових, а також організаціям, у яких вони мають будь-які інтереси.

Також це обмеження спрямоване на те, щоб державні митні службовці не потрапляли в ситуації, у яких вони можуть набути будь-яких обов’язків щодо організацій чи осіб, які хочуть отримати вигоду від особливого ставлення до них державного митного службовця.

Заборонені винагороди конкретизує закон України «Про боротьбу з корупцією». Корущійними діяннями вважають: незаконне одержання матеріальних благ, послуг і пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за істотно нижчою від фактичної вартості ціною (тарифом), одержання кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням пільг і переваг. [6,12]

Ще однією надзвичайно важливою забороною є те, що посадові особи митної служби України не можуть бути членами політичних партій. Посадові особи митної служби України не мають права організовувати страйки і брати участь у них, вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій.

Щоб зрозуміти, що мається на увазі, слід розкрити поняття політичної партії та умови, за яких особа стає їх членом.

Відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні» політична партія – це зареєстроване згідно з законом добровільне об» єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Членство в політичній партії є фіксованим. Обов’язковою умовою фіксації членства в політичній партії є наявність заяви громадянина України, поданої до статутного органу політичної партії, про бажання стати членом цієї партії.

В митних органах України можуть створюватись та діяти громадські об’єднання, але до тих пір, поки вони не переслідують політичної мети. З моменту висунення політичної мети існування того чи іншого громадського об» єднання в митних органах стає неправомірним, як і неправомірні дії посадових осіб митних органів, обумовлені рішеннями політичних партій і здійснені на виконання рішень політичних партій.

Якщо громадянин на момент призначення на посаду в митній службі України є членом політичної партії, то він призупиняє членство у політичній партії на період проходження служби в митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях. Після припинення служби громадянин може поновити своє членство у політичній партії.

Частиною 2 ст. 24 цього Закону забороняється проведення страйку працівників (крім технічного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, Суду, Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку, в тому числі працівників митної служби, оскільки Державна митна служба є органом державної виконавчої влади зі спеціальним статусом. [18]

2.2 Присвоєння спеціальних звань та порядок просування по службі

Як я вже зазначав, при вступі на службу в митні органи особі присвоюється спеціальне звання. Митний кодекс визначає 14 видів спеціальних звань, а положення «Про спеціальні звання працівників і курсантів вищих навчальних закладів митної служби» – суб’єктів, що здійснюють присвоєння відповідних звань:

Дійсний державний радник митної служби (звання присвоюється Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України), державний радник митної служби 1 рангу, державний радник митної служби 2 рангу, державний радник митної служби 3 рангу (всі-Президентом України за поданням Голови Держмитслужби), радник митної служби 1 рангу, радник митної служби 2 рангу, радник митної служби 3 рангу, інспектор митної служби 1 рангу, інспектор митної служби 2 рангу, інспектор митної служби 3 рангу, інспектор митної служби 4 рангу, молодший інспектор митної служби (всі – Головою Держмитслужби за поданням керівника відповідного рівня, курсант-головою відповідного навчального закладу).

В свою чергу, положенням «Про спеціальні звання працівників і курсантів вищих навчальних закладів митної служби» встановлюється, що під час призначення на посади працівникам митної служби присвоюються спеціальні звання в межах відповідної категорії посад:

– особі, що вперше зарахована на посаду, згідно з якою передбачено забезпечення виконання завдань, покладених на митні органи, виконання організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій, присвоюється спеціальне звання інспектора митної служби 4 рангу;

– особі, що зарахована на навчання до навчального закладу за державним замовленням митної служби, присвоюється звання курсанта;

– випускникам навчальних закладів, у яких здійснювалася підготовка фахівців для митної служби, присвоюється спеціальне звання інспектора митної служби 4 рангу, а випускникам з відзнакою – спеціальне звання інспектора митної служби 3 рангу, випускникам, що навчалися за направленням митних органів без відриву від роботи та з відзнакою закінчили повний курс навчання, може присвоюватися достроково чергове спеціальне звання в межах, передбачених посадою, за умови перебування в попередньому спеціальному званні не менше ніж протягом половини відповідного терміну;

– особам, що перебували на державній службі та вперше призначені у митному органі, спеціалізованій митній установі та організації на посаду, згідно з якою передбачено забезпечення виконання завдань, покладених на митні органи, виконання організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій, може бути присвоєно спеціальне звання за посадою, на яку призначена особа, або на один чи два ступені нижче такого звання з урахуванням рангу державного службовця, стажу державної служби;

– особі, що вперше зарахована на посаду, згідно з якою передбачено забезпечення виконання завдань, покладених на митні органи, виконання адміністративно-господарських та інших подібних функцій, присвоюється спеціальне звання молодшого інспектора митної служби.

У разі присвоєння чергового спеціального звання в межах відповідної категорії посад для працівників митної служби установлюється такий термін перебування у спеціальному званні: радник митної служби 1 рангу – 3 роки, радник митної служби 2 рангу – 3 роки, радник митної служби 3 рангу – 3 роки, інспектор митної служби 1 рангу – 2 роки, інспектор митної служби 2 рангу – 2 роки, інспектор митної служби 3 рангу – 2 роки, інспектор митної служби 4 рангу – 2 роки, інспектор митної служби – 2 роки, молодший інспектор митної служби – 2 роки.

Термін перебування у спеціальному званні, найвищому для відповідної посади, не обмежується. Термін перебування в спеціальному званні дійсного державного радника митної служби, державного радника митної служби 1, 2 і 3 рангу, курсанта не встановлюється. Термін перебування працівника митної служби у відпустці з догляду за дитиною не зараховується до терміну перебування у спеціальному званні.

Слід відзначити, що не всім працівникам митних органів присвоюються спецальні звання. Так, є категорія працівників, що працюють в митних органах, і надання спеціальних звань яким не передбачається. Та все ж, на них повністю поширюється законодавство України про працю. Прикладо таких працівників може бути обслуговуючий персонал.

Присвоєння спеціальних звань працівникам митної служби проводиться послідовно.

Особі, призначеній на посаду з установленням випробувального терміну, спеціальне звання присвоюється після його закінчення.

У разі призначення працівника на вищу посаду йому може бути присвоєно спеціальне звання без дотримання черговості, але не вище, ніж на два ступені від того, яке має працівник. Нагадаю, що одним із видів дисциплінарних стягнень, передбачених дисциплінарним статутом митної служби України, є затримка в присвоєнні чергового спеціального звання на період до одного року або пониження в спеціальному званні на один ступінь. Працівникам, до яких застосовувалося дисциплінарне стягнення у вигляді пониження у спеціальному званні на один ступінь, попереднє звання поновлюється незалежно від посади, яку на момент поновлення звання вони займають. Час перебування у пониженому спеціальному званні до терміну перебування в поновленому спеціальному званні не зараховується.

У разі тимчасового виконання обов’язків на посаді спеціальне звання, що відповідає цій посаді, не присвоюється.

Голова Держмитслужби має право присвоювати працівникам митної служби: які виконують особливо відповідальні завдання або навчалися за направленням митних органів без відриву від роботи та отримали диплом про повну вищу освіту з відзнакою, – спеціальні звання в межах, визначених для відповідної посади, достроково, за умови перебування в попередньому спеціальному званні не менше ніж протягом половини встановленого терміну. В окремих випадках – спеціальні звання радників митної служби, інспекторів митної служби, яким присвоєні персональні звання, без урахування терміну перебування в спеціальному званні та без дотримання черговості, але не вище рівня персонального звання, присвоєного їм до запровадження спеціальних звань.

Спеціальне звання, присвоєне працівнику митної служби, зберігається за ним довічно. Позбавлення спеціального звання здійснюється лише за вироком суду. Про присвоєння та позбавлення спеціального звання робиться відповідний запис у трудовій книжці. Особам, яким присвоєно спеціальні звання, виплачуються щомісячні грошові надбавки у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Слід зазначити, що крім просування по службі шляхом присвоєння вищого спеціального звання існує просування по службі шляхом зайняття більш високої посади. Взагалі ці два види просування по службі взаємопов’язані, адже звання має більш-менш відповідати займаній посаді. Про це співвідношення вже згадувалось вище.

Отож, переведення по службі на вищу посаду здійснюється з урахуванням ділових і моральних якостей працівника, його організаторських здібностей, результатів роботи і атестації, авторитетності в колективі. Вищі посади можуть заміщатися на конкурсних засадах. Переведення на рівнозначні посади здійснюється в разі службової потреби, необхідності укомплектування вакантних посад або більш доцільного використання службових осіб.

Переведення службових осіб з вищих посад на нижчі провадиться:

– у разі скорочення штатів;

– за станом здоров’я згідно з висновком медичної комісії;

– за особистим проханням;

– за службовою невідповідністю (виходячи з ділових, моральних і особистих якостей, а також висновків атестаційної комісії);

– у порядку дисциплінарного стягнення відповідно до Дисциплінарного статуту працівників митних органів України.

У наказах про переведення службових осіб на нижчі посади обов’язково зазначаються передбачені цим пунктом підстави. Рішення про переведення по службі приймається керівниками митних органів, яким надано право прийняття та звільнення з роботи. [11,4]

2.3 Особливості проходження служби в митних органах

2.3.1 Види дисциплінарних стягнень та заохочень

За порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, за недотримання деяких нормативно-правових актів посадовим особам митної служби може бути притягнута до дисциплінарного стягнення.

Керівник митного органу має право застосувати такі види дисциплінарних стягнень: зауваження, догану, попередження про неповну службову відповідність, звільнення з митного органу.

Дисциплінарні стягнення застосовуються керівниками відповідних митних органів, яким надано право приймати на роботу та звільняти з роботи посадових осіб митної служби.

Відомості про дисциплінарні стягнення заносяться до особової картки посадової особи митної служби у порядку, встановленому цим Статутом.

Дисциплінарні стягнення діють протягом одного року від дня їх застосування.

Протягом строку дії дисциплінарних стягнень до посадових осіб митної служби не застосовуються заходи заохочення, за винятком дострокового зняття раніше накладеного дисциплінарного стягнення. [7]

Як відомо, Дисциплінарний статут крім дисциплінарних стягнень містить і заохочення. Заохочення реалізується у формі заходів матеріального та морального стимулювання, які застосовуються до посадових осіб митної служби за сумлінне ставлення до своїх службових обов’язків. Посадові особи митної служби у межах прав, наданих цим Статутом, заохочуються за зразкове виконання покладених на них службових обов’язків, бездоганну службу, активність та ініціативність, виявлені під час виконання своїх службових обов’язків. Заходи морального стимулювання постійно визначаються керівництвом Державної митної служби України та митних органів як важливий фактор позитивного впливу на зміцнення службо вої дисципліни, підвищення відповідальності та результативності в роботі

До посадових осіб митної служби можуть бути застосовані такі види заохочень: оголошення подяки, нагородження грошовою премією, нагородження цінним подарунком, іменним подарунком, нагородження грамотою, почесною грамотою, занесення прізвища до Книги пошани Державної митної служби або відповідного митного органу, зняття раніше накладеного дисциплінарного стягнення, нагородження відомчими відзнаками.

Керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи користується правом застосування до всіх посадових осіб митної служби будь-яких видів заохочення.

Керівники митних органів мають право застосовувати до підпорядкованих посадових осіб митної служби всі вище перелічені види заохочень, крім нагородження відомчими відзнаками. Керівник митного органу вищого рівня має право в межах своєї компетенції скасовувати заохочення, неправомірно застосоване до посадової особи митної служби керівником нижчого рівня, який йому підпорядкований.

Заохочення застосовуються на підставі сукупної оцінки професійних якостей, результатів роботи, ступеня активності, ініціативності та дисциплінованості посадової особи митної служби.

Відомості про заохочення, заносяться до трудової книжки та доводяться до відома колективу митного органу. [7]

Нагрудний знак «Золота зірка «За заслуги» є найвищою відзнакою Державної митної служби України, якою нагороджуються працівники митної служби України та інші особи. Вручення відзнаки проводиться в урочистій обстановці Головою Служби або за його дорученням членами колегії Держмитслужби України. Працівникам митної служби, нагородженим нагрудним знаком «Золота зірка «За заслуги», видається грошова винагорода в розмірі 3000 грн. за рахунок фонду оплати праці відповідного митного органу.

Особи, які нагороджені цим нагрудним знаком, заносяться в Книгу Пошани Державної митної служби України.

Заохочувальною відзнакою Держмитслужби України «Відмінний митник» 1, 2 ступенів нагороджуються працівники митних органів, спеціалізованих митних управлінь і організацій, які працюють в митних органах не менше трьох років і досягли визначних успіхів у безпосередньому здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, у боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил; у впровадженні у практику досягнень науки і передового досвіду; у підготовці та підвищенні кваліфікації фахівців з митної справи, у створенні високоякісних підручників і навчальних посібників з митно-правової тематики; у підготовці законодавчих та інших нормативно-правових актів з митної справи, у кадровій, планово-фінансовій, адміністративно-господарській роботі. Нагородження працівників митної служби Відзнакою проводиться, як правило, один раз на рік до Дня митної служби України. Особі, нагородженій відзнакою, видається посвідчення.Відзнака та посвідчення до неї вручається Головою Служби, або за його дорученням, членами колегії Держмитслужби, керівниками митних органів в урочистій обстановці. Працівнику митної служби, нагородженому відзнакою, може надаватись винагорода в розмірі посадового окладу за рахунок фонду оплати праці відповідного митного органу. У трудовій книжці, особовій справі нагородженого робиться відповідний запис із зазначенням дати і номера наказу Держмитслужби України про нагородження.

Заохочувальною відзнакою Державної митної служби України – «За сприяння митним органам» нагороджуються особи за плідну співпрацю, активну допомогу митним органам України у виконанні завдань із захисту економічних інтересів держави.

Заохочувальною відзнакою Держмитслужби України – нагрудний знак «За звитягу» 1, 2, 3 ступенів нагороджуються працівники Держмитслужби України, митних органів, спеціалізованих митних установ і організацій за мужність і відвагу, професіоналізм, принциповість і наполегливість, виявлені з дотриманням етичних норм при виконанні службових обов’язків; за вагомий особистий внесок у зміцнення економічної безпеки України.У трудовій книжці, особовій справі нагородженого працівника кадровою службою робиться відповідний запис із зазначенням дати і номера наказу про нагородження. [13,19, c. 2]

2.3.2 Регламентація робочого часу в митних органах

Тривалість робочого часу посадових осіб митних органів визначається відповідно до законодавства про працю України з урахуванням особливостей здійснення заходів з митного контролю, митного оформлення та боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил, та становить 40 годин на тиждень. Для працівників установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує керівник митного органу за погодженням з профспілковим комітетом з додержанням установленої тривалості робочого тижня.

З урахуванням специфіки роботи деяких підрозділів (наприклад на безперервно діючих митних постах та пунктах на кордоні), де за характером умов роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є неможливим або недоцільним, і відповідно не може бути додержана щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, встановлюється за погодженням з профспілковим комітетом митного органу змінний цілодобовий режим роботи з запровадженням підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин. При цьому працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку митного органу. Загалом час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності.

Надурочні роботи, а також робота у нічний час, у святкові і неробочі дні трудовим законодавством обмежена. Але для виконання невідкладної і непередбаченої роботи, окремі працівники митних органів (підрозділів де не запроваджено цілодобовий змінний режим роботи) можуть залучатися до роботи в надурочний, а також у нічний час, у святкові і неробочі дні. Залучення до роботи у зазначений час та святкові і неробочі дні допускається тільки за письмовим наказом керівника митного органу з дозволу профспілкового комітету цього органу.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Робота у нічний час (нічним вважається час 10 години вечора до 6 години ранку) оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному відповідною постановою Кабінету Міністрів України, що встановлює порядок оплати працівників митних органів, галузевою угодою та колективним договором, але відповідно до трудового законодавства повинна бути не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час і в митних органах на даний час становить 35 відсотків.

Отож, як ми бачимо, тривалість робочого часу працівників окремих підрозділів не є чітко визначеною, але в будь-якому випадку це все має бути передбачено або в трудовому, або в колективному договорі. [3]

2.3.3 Поняття та порядок проходження атестації в митних органах

Атестація посадових осіб митної служби-один із видів перевірки її моральних та ділових якостей, відповідності займаній посаді. Атестація проводиться з метою підвищення ефективності їх діяльності та відповідальності за доручену справу.Існує три види атестації – первинна, періодична та позачергова.

Первинній атестації підлягають особи, зараховані вперше на посади митної служби, якими передбачається присвоєння спеціальних звань. Вона проводиться не раніше ніж через два місяці і не пізніше ніж через шість місяців після зарахування на посаду перед допуском до самостійного виконання службових обов’язків та присвоєнням первинного спеціального звання.

Періодична атестація проводиться один раз на три роки. Цій атестації підлягають посадові особи, що обіймають посади не менше одного року, а також ті, які внаслідок організаційних змін обіймають посади менше одного року, якщо їх посадові обов’язки суттєво не змінилися.

Жінки, що перебувають у відпустці по вагітності, пологах і догляду за дитиною, проходять періодичну атестацію не раніше ніж через рік після виходу на роботу. Особи, призначені на посаду на визначений термін, і вагітні жінки проходять періодичну атестацію за власним бажанням. Таким чином ми ще раз пересвідчуємось у захищеності жінок трудовим законодавством.

Позачергова атестація проводиться за рішенням керівника митного органу, спеціалізованої митної установи, організації в разі допущення суттєвих недоліків у роботі, порушення урочистого зобов’язання посадової особи митної служби. Особливості проведення атестації посадових осіб, що призначаються на посади Президентом України (дійсний державний радник та радники митної служби 1,2,3 рангу), визначаються відповідними державними органами.

Для організації та проведення атестації в Держмитслужбі утворюється Вища атестаційна комісія, у регіональних митницях, митницях, спеціалізованих митних установах та організаціях – атестаційні комісії. Керівник митного органу, спеціалізованої митної установи, організації може залучати до роботи в атестаційній комісії незалежних експертів.

Під час атестації оцінюються результати роботи, ділові та професійні якості, виявлені посадовими особами при виконанні службових обов’язків, передбачених посадовими інструкціями, затвердженими керівниками митних органів, спеціалізованих митних установ і організацій.

Атестаційна комісія забезпечує об’єктивний розгляд професійної діяльності посадової особи, що атестується, зокрема з виконання покладених на неї службових обов’язків, а також дотримання урочистого зобов’язання посадової особи, принциповий підхід при підготовці рекомендацій щодо подальшого використання досвіду і знань цієї посадової особи в діяльності митної служби.

Термін і графік проведення атестації затверджуються наказом митного органу, спеціалізованої митної установи, організації та доводяться до відома посадових осіб, що атестуються, не пізніше ніж за місяць до проведення атестації.

На кожну посадову особу, що підлягає атестації, складається службова характеристика і атестаційний лист.

Після проведення приймається рішення про відповідність чи невідповідність посаді. В разі, якщо особа не відповідає займаній посаді, її може бути переведено на іншу посаду або звільнено з митного органу. [10]

2.3.4 Порядок носіння форменого одягу

Ще однією особливістю проходження служби в митних органах є обов’язковість носіння форменого одягу з відповідними знаками розрізнення. Крім Митного кодексу, це питання регулюється положенням «Про затвердження зразків форменого одягу посадових осіб митної служби України, їх опису, норм забезпечення і термінів експлуатації». Власне, зміст постанови випливає з її назви, але скажу, що в постанові детально описано яким має бути формений одяг працівників митних органів. Присутня навіть диференціація одягу залежно від посади. Ще в даному нормативно-правовому акті вказано термін носіння різних частин форменого одягу.

Формений одяг носиться у суворій відповідності до правил носіння форменого одягу працівниками митних органів України. Всі предмети форменого одягу повинні відповідати встановленому опису, бути ретельно підігнані і знаходитись у бездоганному стані. Формений одяг встановлюється: парадний, повсякденний та робочий. Кожна з цих форм одягу в свою чергу ділиться на літню і зимову. Перехід на літню або зимову форму одягу проводиться згідно наказу начальників митниць, митних установ та організацій. Зразки форменого одягу, норми забезпечення ним та строки його експлуатації затверджуються Кабінетом Міністрів України, а правила носіння – Державною митною службою України. Формений одяг видається безплатно.

Працівники митної служби України носять формений одяг встановленого зразка відповідно до виконуваної роботи, визначених обов’язків та згідно з присвоєними званнями. В цілях додержання єдиного зовнішнього вигляду працівників (в залежності від погодних умов), форму одягу встановлює начальник митниці (спеціалізованої митної установи та організації).

Забороняється носіння предметів форменого одягу, взуття, знаків розрізнення та фурнітури невстановленого зразка. Працівники митних органів України, які ухиляються від носіння форменого одягу, або систематично порушують правила його носіння, притягаються до дисциплінарної відповідальності.

Останнім часом постала проблема видачі форменого одягу. Так, виникає питання, чи зобов’язані працівники митних органів дотримуватись правил носіння форменого одягу, якщо ДМСУ не виконує зобов’язань щодо його видачі, і строки використання, зазначені в Постанова КМУ №1988, закінчились. Очевидно, це питання залишається риторичним. [8,14]

Висновок

На мою думку, незважаючи на широке коло питань, яке я мав розглянути в рамках цієї теми, я зміг достатньо широко розглянути та дослідити їх. Все ж, зрозуміло, що деякі проблеми, які як і прямо, так і побічно пов’язані з порядком проходження служби, потребують доопрацювання. Наприклад, це стосується питання законодавчого визначення категорій осіб, що працюють в митних органах.

Інша проблема – дублювання норм в нормативно-правових актах спеціальної і загальної дії. Це і проблема того, що немає нормативно-правового акту, який би прямо зазначав, що працівник митного органу є державним службовцем. Ніде не є чітко визначеним і правовий статус курсанта.

Гострою залишається і проблема забезпечення форменим одягом, про яку я щойно згадував. Звичайно, є варіанти вирішення цих проблем, але ці варіанти здебільшого носять доктринальний характер. Можливо, колись буде прийнято закон України» Про митну службу України», який змінить ситуацію. Хоча, на даний момент більш реальною виглядає ситуація внесення змін домитного кодексу (щоправда, наскільки я знаю, зміни до розділу про працівників митних органів ще не були внесені).

Насамкінець я хотів би сказати, що купа правових норм, що пов’язані з темою моєї роботи, прочитаних та проаналізованих мною, не виконується. Прикладом можуть бути хоча б ті ж правила носіння форменого одягу. На мою думку, причина цього – відсутність чітких санкцій.

Список використаної літератури

1. Конституція України // ВВР, 1996, №30, ст. 141;

2. Господарський кодекс України // ВВР, 2003, №18, №19–20, №21–22, ст. 144;

3. Кодекс законів про працю України // ВВР, 1971, №50, ст. 375;

4. Митний кодекс України // ВВР, 2002, №38–39, ст. 298;

5. Закон України «Про боротьбу з корупцією» // ВВР, 1995, №34, ст. 266;

6. Закон України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу» // ВВР, 1993, №52, ст. 490;

7. Закон України «Про Дисциплінарний статут митної служби України», ВВР, 2005, №42, ст. 467;

8. Постанова КМУ «Про затвердження зразків форменого одягу посадових осіб митної служби України, їх опису, норм забезпечення і термінів експлуатації» від 26 грудня 2002 р. №1988;

9. Постанова КМУ «Про затвердження Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців» від 15 лютого 2002 р. №169;

10. Постанова КМУ «Про затвердження Порядку проведення атестації посадових осіб митної служби» від 25 грудня 2002 р. №1984;

11. Постанова КМУ «Про затвердження Положення про спеціальні звання працівників і курсантів навчальних закладів митної служби» від 16 червня 2003 р. №900;

12. Постанова КМУ «Про затвердження Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах України» від 9 лютого 1993 р. №97;

13. Наказ ДМСУ «Про затвердження положень про відомчі заохочувальні відзнаки «Золота зірка «За заслуги», «За звитягу», «Відмінний митник», «За сприяння митним органам» та описів до них» №337 від 27.04.2006;

14. Наказ ДМСУ» Про затвердження правил носіння форменного одягу особами митної служби України, курсантами митних закладів освіти від 10.09.2003. №602;

15. Положення про формування кадрового резерву для державної служби, затверджене постановою КМУ від 28 лютого 2001 р. №199;

16. Програма кадрового забезпечення, затверджена Указом Президента України від 10 листопада 1995 р. №1035;

17. Концепція ротації кадрів па окремих посадах державних службовців. затверджена розпорядженням КМУ від 18 березня 2002 р. №144-р;

18. Коментар до митного кодексу/за ред. Каленського, М.М., Пашка П.В. – К.:2003;

19. Крисько М. Державні нагороди, громадські та відомчі ознаки-висока оцінка досягнень митної служби України // Митниця – 2006 – №8;

20. Мироненко А. Порядок проходження служби в митних органах України // Таможенная параллель-2003 – №21;

21. Митне право України/за заг. редакцією Ченцова В.В.-К.:Істина, 2007;

22. Ткаченко Н.В. Кар’єра в митних органах // Митна справа – 2002 – №4;

23. Щербина В.І. Питання правового статусу працівників митних органів України // Митна справа. – 2000. – №4;

24. Щербина В.І., Будикіна В. Проблеми правового регулювання проходження служби в митних органах-Митна справа – 1999 – №5.