Дипломная работа: Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

М¶Н¶СТЕРСТВО ОСВ¶ТИ ¶ НАУКИ УКРА·НИ

ТЕРНОП¶ЛЬСЬКА АКАДЕМ¶Я НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

¶НСТИТУТ КОМП’ЮТЕРНИХ ¶НФОРМАЦ¶ЙНИХ ТЕХНОЛОГ¶Й

«Прогнозування стану житлового фонду мста

(на приклад м. Тернопль)»

Дипломна робота

з спецальност 7.050102 «Економчна кбернетика»

Сусол Оксани Ярославвни

Науковий кервник

к. т. н., доцент

Струбицький Павло Романович

Робота допущена до захисту

«»2004р.

Завдувач кафедри ЕК

к. е. н., доцент Гладй Г. М.

Тернопль. 2004 р

АНОТАЦ¶Я

Тема дипломно роботи: “Прогнозування стану житлового фонду мста (на приклад м. Тернополя)”.

Виконавець: студентка групи ЕК – 51 Сусол О. Я.

Кервник дипломно роботи: к. т. н., доцент Струбицький П. Р.

Дипломну роботу виконано на приклад Тернопльсько мсько ради.

Результати першого роздлу дипломно роботи: здйснено дослдження предметно област, вибрано задачу, обAрунтовано  актуальнсть та визначено шляхи розв’язку.

Результати другого роздлу дипломно роботи: розроблено концепц побудови системи пдтримки прийняття ршень в житлово-комунальному господарств та вибрано середовище моделювання.

Результати третього роздлу дипломно роботи: розроблено мтацйну модель житлово-комунального господарства та проведено обчислювальний експеримент на цй модел.

Дипломна робота викладена на 111 сторнках, мстить 4 таблиц, 14 люстрацй  15 додаткв.

ANNOTATION

Theme of diploma work: “Prognostication of the state of housing fund of city (on the example of Ternopil)”.

Performer: student of the ECs–51 group Susol О. Y.

Leader of diploma work: candidate of engineering sciences, associate professor Strubitskiy P. R.

Diploma work is executed on the example of Ternopil city advice.

Results of the first section of diploma work: research of subject domain is carried out, chosen a task, grounded its actuality and the ways of decision are certain.

Results of the second section of diploma work: conceptions of construction of the system of support of acceptance of decisions are developed in the housing-communal economy and chosen the environment of design.

Results of the third section of diploma work: the simulation model of housing-communal economy is developed and conducted the calculable experiment on this model.

Diploma work contains 111 pages and contains 4 tables, 14 illustrations, 15 additions.

ЗМ¶СТ

Вступ

1. Соцально-економчний розвиток мста Тернополя  задача реформування його житлово-комунально сфери

1.1 Узагальнена концепця соцально-економчного розвитку мсько системи

1.2 Соцальна нфраструктура як об’кт управлння

1.3 Аналз житлово-комунально сфери як об’кту прогнозування

1.4 Аналз робт у галуз моделювання соцально-економчних систем

2. Розробка концепц побудови системи пдтримки прийняття ршень у житлово-комунальнй сфер

2.1 Сучасн технолог побудови систем пдтримки прийняття ршень

2.2 Загальн принципи побудови системи пдтримки прийняття ршень у житлово-комунальнй сфер

2.3 Комп’ютерне моделювання соцально-економчних систем

2.4 Вибр нструментального середовища моделювання

3. Розробка  застосування комп’ютерно модел житлово-комунально сфери

3.1 Формулювання  опис модельовано системи

3.2 Програмна реалзаця  дослдження мтацйно модел

3.3 Обчислювальний експеримент з моделлю

Висновки

Список використаних джерел

Додаток А. DFD прогнозування стану житлового фонду мста

Додаток Б. Покращена DFD прогнозування стану житлового фонду мста

Додаток В. Технологчн характеристики сучасних систем моделювання

Додаток Г. Агрегована модель житлово-комунального господарства

Додаток Д. Системн потоков даграми пдсистеми „Житловий фонд по степеню зносу”

Додаток Е. Системн потоков даграми пдсистеми „Житловий фонд по
категор”

Додаток Ж. Системн потоков даграми пдсистеми „¶нфраструктура”

Додаток ¶. Системн потоков даграми пдсистеми „Пдпримства”

Додаток К. Системн потоков даграми пдсистеми „Населення”

Додаток Л. Системн потоков даграми пдсистеми „Квартплата  доходи населення”

Додаток М. Системн потоков даграми пдсистеми „Доступнсть придбання житла”

Додаток Н. Системн потоков даграми пдсистеми „Забезпеченсть населення житлом”

Додаток П. Текст програми-мтатора

Додаток Р. Вкно установки середовища моделювання

ВСТУП

Сьогодн мсто стало основним мсцем проживання людей. В Укран в мстах прожива приблизно 70% населення крани. Мсто вдноситься до складних слабоструктурованих соцально-економчних систем з безлччю прямих  зворотних зв’язкв, що мають нелнйний характер. Поводження тако системи  важкопередбачуваним  не завжди погоджуться з життвим досвдом та нтуцю. Основна цльова задача мсцевого управлння — визначення таких пропорцй суспльного вдтворення, що у максимальному степен сприяють задоволенню потреб населення в мст  пдвищенню його життвого рвня.

Одним з головних показникв рвня життя мського населення  забезпеченсть населення житлом. Житловий фонд став головним суспльним багатством мст. Тому питання розвитку житлового фонду мста  дуже актуальним  займа центральне мсце в данй робот.

На сьогодншнй день актуальною ста задача реформування житлово-комунально сфери мста. У програм реформи потрбно передбачити комплекс заходв, спрямованих на реструктуризацю вдносин учасникв взамод у житлово-комунальному господарств. Необхдно розробити модельний комплекс ц галуз, який був би корисний при аналз наслдкв програм реформування житлово-комунального господарства та дозволив заздалегдь прогнозувати наслдки прийнятих ршень.

Для розробки програми розвитку житлового фонду мста та житлово-комунального господарства вцлому  прийняття обAрунтованих ршень необхдно забезпечити нформацйно-аналтичну пдтримку мсцевих органв влади, створюючи проблемно-орнтован системи пдтримки прийняття ршень з застосуванням новтнх нформацйних технологй, методв комп’ютерного моделювання та нтелектуального аналзу даних. Це дозволить проводити комплексний аналз мсько системи з урахуванням безлч факторв та елементв невизначеност, прогнозувати майбутнй стан системи, що в остаточному пдсумку дозволя приймати обAрунтован ршення органам мського управлння.

В данй робот розроблено мтацйну модель житлово-комунального господарства, яка дозволя визначати стан житлового фонду мста, залежно вд прийнятих мсцевим самоврядуванням ршень, з урахуванням впливу рзних факторв, таких як фнансов вдносини, реальн демографчн  мграцйн процеси, еволюця житлового фонду. Модель да змогу прогнозувати стан житлового фонду на короткострокову та довгострокову перспективи та вдповдно планувати дяльнсть житлового господарства, бюджетного процесу та дяльност будвельних органзацй.

1 СОЦ¶АЛЬНО-ЕКОНОМ¶ЧНИЙ РОЗВИТОК М¶СТА ТЕРНОПОЛЯ ¶ ЗАДАЧА РЕФОРМУВАННЯ ЙОГО ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНО· СФЕРИ

1.1 Узагальнена концепця соцально-економчного розвитку мсько системи

Мсто в широкому значенн може бути визначене як мсце компактного проживання людей, що задовльня потреби людини у забезпеченн життдяльност, безпеки, комункац та розвитку особистост на основ спльност культурних, соцальних, нацональних та нших нтересв [18]. Мста виникли завдяки тому, що концентраця рзних ресурсв в одному мсц дозволя домогтися бльш ефективних результатв  забезпечити життдяльнсть багатьох людей.

У мст Тернопол зараз прожива 237,8 тис.населення. Проте спостергаться тенденця до зменшення чисельност населення внаслдок природного та мграцйного скорочення. Протягом року обсяг природного скорочення населення збльшився внаслдок зростання смертност та зниження народжуваност, а мграцйне скорочення населення збльшилося [19].

У всх сферах господарського комплексу Тернополя зайнято 196 тис.чол., з них 60% у галузях матерального виробництва та соцально-культурного обслуговування населення. Промисловими пдпримствами за 2003р. вироблено продукц  надано послуг на суму 1126,8 млн.грн., що на 34,6% бльше, нж за попереднй рк. Протягом року галузь забезпечувала висок темпи розвитку [19]. Нарощування обсягв виробництва було характерним для основних видв промислово дяльност. Майже 90% всього промислового виробництва зосереджено на пдпримствах обробно промисловост, де прирст продукц проти 2003р. становить 35,9%.

За умов зростання нвестицй, спрямованих у каптальне будвництво, у 2003р. будвельними пдпримствами усх форм власност укладено контрактв пдряду на суму 182 млн.грн. Пожвавленню будвельно дяльност сприяло покращення ситуац з оплатою виконаних робт. Та незважаючи на це, стан житлового фонду мста стотно не покращився через недостатнй рвень ремонту.

Мсто провадить активну зовншньо-економчну дяльнсть. Оборот зовншньо торгвл товарами протягом року збльшився на 31,6%. При цьому обсяги експорту зросли на 22,6%, а мпорту — на 44,3%.

У Тернопол функцонують потужн нтелектуальн центри (Тернопльська академя народного господарства, ряд наукових та навчальних нститутв), створений вагомий пдпримницький ресурс [26]. Проте Тернопль не реалзову повною мрою свй виробничий, нтелектуальний та бзнесовий потенцал. Це в першу чергу вдображаться на добробут жителв мста. Адже дослдження соцально-економчного становища мста показу, що найбльшим тягарем  житлово-комунальне господарство. Найбльш гостро вдчуваються проблеми з житловим фондом.Тому зараз важливим поста питання реформування комунально сфери та житлового фонду мста, прогнозування його розвитку на короткострокову та довгострокову перспективи. Це дасть змогу органам управлння виробляти ефективну полтику у сфер розвитку житлового фонду мста та покращення його стану. А також у програм реформи необхдно передбачити комплекс заходв, спрямованих на реструктуризацю вдносин учасникв взамод у житлово-комунальному господарств.

Управлння мстом здйснються мсцевими органами влади, Тернопльською мською радою. Принципи  дяльност закрплен у Конституц Украни та законах „Про мсцеве самоврядування”.

Перерозподл функцй у територальному управлнн, невизначенсть технолог хнього виконання породжують неузгодженсть процесв , як вдбуваються в мст, а в результат — прийняття неефективних управлнських ршень [5].Тому сьогодн особливо гостро поста питання комплексного розгляду процесв соцально-економчного розвитку та управлння ними. Фахвцям адмнстрац мсько ради необхдно використовувати комплексний пдхд при управлнн життдяльнстю мста як диною вдкритою системою з внутршнми  зовншнми складними взамозв’язками. Отже, необхдно забезпечити комплексну нформацйно-аналтичну пдтримку цим фахвцям, що дозволить пдвищити ефективнсть прийнятих ршень.

У структур управлння мстом можна видлити три рвн управлння: верхнй, середнй та нижнй [18]. На верхньому рвн виршуються задач комплексного управлння  координац соцального-економчного розвитку. На даному рвн здйснються макромоделювання соцально-економчного розвитку

На середньому рвн управлння здйснються прийняття основно маси конкретних управлнських ршень. На даному рвн приймаються ршення, як стосуються визначених сфер людського життя.

На нижньому рвн упралння здйснються компетентне ведення первинно нформац про ресурси  явища на територ мста та  актуалзац. На даному рвн звичайно зважуються облков задач  виконуються функц контролю, формуться статистична звтнсть для верхнх рвнв управлння.

Останнм часом зроста аналтична складова за пдтримкою прийняття ршень органами мсцевого управлння. Це зумовлено складнстю процесу управлння мською системою. Прийняття управлнських ршень заснованих лише на досвд та нтуц кервникв може спричинити серйозн несприятлив наслдки [2]. Тому процес прийняття ршень повинен бути максимально пдтриманий нформацйно-аналтичними системами  технологями, що дозволить пдвищити яксть  обAрунтовансть прийнятих ршень.

У данй дипломнй робот розроблена модель, що входить у систему пдтримки прийняття ршень для використання на середньому  верхньому рвнях управлння. Розроблена модель повинна бути корисна для оперативного управлння, при виробленн житлово полтики на територ мста на основ застосування комплексного системного пдходу та новтнх нформацйних технологй

1.2 Соцальна нфраструктура як об’кт управлння

Соцальна нфраструктура — це сукупнсть галузей  видв дяльност, що сприяють комплексному вдтворенню людини в процес реалзац  особистих та суспльних потреб за допомогою надання рзного роду послуг [15].

Соцальна нфраструктура розгляда три функцонально-цльов блоки [21]:

суспльно-полтична та нтелектуально-культурна дяльнсть;

вдновлення  збереження фзичного здоров’я;

комунально-побутове обслуговування.

Розвиток галузей соцально нфраструктури врахову основн задач соцально полтики, спрямовано на полпшення якост життя населення, пдвищення рвня його добробуту  довголття, формування  вдтворення здорового, творчо активного поколння. Це насамперед виршення житлово проблеми, лквдаця комунального заселення, задоволення зростаючих потреб населення в яксному житл, пдвищення рвня  якост розвитку соцально нфраструктури, полпшення екологчних умов життя  прац тощо.

Житлове господарство — одна з найважливших галузей соцально-побутово нфраструктури [20]. Зростання народного добробуту тсно пов’язане з полпшенням житлових умов. Житловий фонд став головним суспльним багатством мст, питома вага його в загальному об’м основних фондв, пдвдомчих органам мському самоврядуванню становить 70-80%. За формою власност весь житловий фонд подляться на мунципальний  немунципальний. Крм цього  розподл житлового фонду на новий, нормальний  зношений. Вн проводиться для облку еволюц житлового фонду. Кожна одиниця житлового фонду проходить вс три стад свого снування при природному ход подй.

Управлння соцальною нфраструктурою мста здйсню Департамент житлово-комунального господарства, еколог  транспорту. Основними його завданнями  [13]:

— у галуз житлово-комунального господарства:

1) здйснення управлння об’ктами житлово-комунального господарства, що перебувають у комунальнй власност;

2) органзаця утримання та експлуатац житлового фонду, об’ктв комунального  шляхового господарства мста;

3) органзаця виконання нормативних та нших актв органв та посадових осб мсцевого самоврядування, вищестоячих органв державно влади;

4) органзаця благоустрою мста;

5) укладення договорв з пдпримствами та органзацями, незалежно вд форм власност, на виконання робт по утриманню житлових будинкв та прибудинкових територй, по каптальному та поточному ремонтах житлового фонду, ремонту  будвництву об’ктв благоустрою;

6) здйснення контролю за будвництвом об’ктв житлово-комунального господарства, по яких департамент виступа замовником;

7) контроль за ефективнстю використання бюджетних коштв, видлених на ремонт житлового фонду, об’ктв благоустрою та нженерних мереж;

8) забезпечення облку житлового фонду, контроль його використання;

— у галуз екологчно безпеки та благоустрою:

1) органзаця контролю за дотриманням суб’ктами господарювання законодавства в галуз охорони навколишнього природного середовища;

2) реалзаця ршень мсько ради з питань охорони довклля;

3) контроль за збором, переробкою, утилзацю  захороненням виробничих, побутових вдходв;

4) контроль за цльовим використанням коштв мського фонду охорони навколишнього природного середовища;

5) погодження мсця складування, переробки та збергання вдходв.

— у галуз транспорту:

1) органзаця перевезення населення мста маршрутними автобусами, тролейбусами, забезпечення диспетчерського управлння ними;

2) затвердження маршрутв  графкв руху мського пасажирського транспорту незалежно вд форм власност;

3) сприяння в утриманн у належному стан вулиць мста, по яких проходять маршрути мського пасажирського транспорту, забезпечення х засобами регулювання дорожнього руху, належного освтлення;

4) здйснення контролю за дяльнстю пдпримств  органзацй транспорту  зв’язку, незалежно вд форм власност;

5) здйснення заходв щодо обслуговування засобами транспорту  зв’язку;

Специфка фнансування об’ктв соцально нфраструктури поляга в  диференцац на два типи [12]:

— галуз, що працюють  розвиваються за рахунок власних ресурсв  орнтован на госпрозрахунок  одержання прибутку як основно мети сво дяльност;

— галуз, що здйснюють свою дяльнсть за рахунок централзованих, територальних  колективних суспльних фондв споживання. Ц галуз повнстю або частково орнтован на бюджетн засоби.

Самофнансування соцального обслуговування населення останнм часом придбало широк масштаби  дозволя зробити висновок про те, що попит на соцально-побутове обслуговування незадоволений. Це викликано скороченням розмрв пльгового обслуговування населення при одночасному зниженн витрат держави на утримання об’ктв соцально нфраструктури.

Формою використання фнансових ресурсв бюджету установами й органзацями соцально сфери  надання м бюджетних субсидй для вдшкодування ними вдсутнх доходв для зведення балансу доходв  витрат. На сьогодншнй день бюджет не здатний повнстю взяти на себе витрати на утримання соцально сфери. З ншого боку, держава зобов’язана захищати нтереси населення  забезпечувати йому одержання соцальних послуг, а тому цлком перейти на самофнансування об’кти соцально нфраструктури не можуть. Тому доцльним представляться спвснування деклькох форм фнансування.

Таким чином, при розробц модельного комплексу необхдно обов’язково врахувати джерела фнансування соцально нфраструктури вцлому та житлового фонду зокрема.

Велике значення для функцонування галуз ма ситема державних соцальних стандартв, що служить нормативною базою та нструментом для розрахунку бюджетно потреби й оцнки фактичного виконання бюджетв рзних рвнв. Соцальний стандарт – сукупнсть соцальних потреб населення, а також потреб на утримання установ несоцально сфери, як фнансуються з мсцевого бюджету, що виражаться в соцальних нормах  нормативах [25]. Одне з основних призначень соцальних стандартв  норм – використання як нормативну базу для розрахунку бюджетно потреби на планований рк. У житловому господарств ц нормативи використовуються для оцнки забезпеченост населення житлом та визначення потреби у будвництв житла.

Житлово-комунальне господарство займа одне з найважливших мсць у соцальнй нфраструктур, а житлов умови  важливою складовою рвня життя населення. Тому вкрай актуальною ста нформацйно-аналтична пдтримка мсцевих органв влади при прийнятт управлнських ршень в област житлово-комунального господарства, прогнозуванн стану житлового фонду мста на коротку та довгу перспективи. Основною метою дипломно роботи  розробка мтацйно модел житлово- комунального господарства, яка входить в систему прогнозування стану житлового фонду мста. Це дасть змогу прогнозувати стан житлового фонду у майбутньому залежно вд рзних стратегй реформування галуз та прийнятих ршень, а також оцнювати наслдки реалзац управлнських ршень у житловому фонд для забезпечення росту рвня життя населення.

Таким чином, в данй дипломнй робот виршуються наступн задач:

комплексний аналз житлово-комунального господарства;

розробка загально концепц побудови системи пдтримки прийняття ршень у галуз житлового господарства;

розробка мтацйно модел, яка б давала змогу прогнозувати стан житлового фонду мста на коротку та довгу перспективи з врахуванням прийнятих ршень;

випробування модел на обчислювальному експеримент.

1.3 Аналз житлово-комунально сфери як об’кту прогнозування

Прогнозування основних показникв стану житлового фонду мста вимага насамперед комплексного аналзу вс галуз житлово-комунального господарства. Отриман внаслдок цього дан стають основою для прогнозування стану галуз у майбутньому.

На сьогодншнй день у мст експлуатуться 1153 житлових будинки комунально власност та житлово-будвельних кооперативв, 99 будинкв пдпримств  вдомств та понад 4-х тисяч приватних будинковолоднь. Роботи по утриманню та обслуговуванню житлових будинкв та прибудинкових територй комунально власност та житлово-будвельних кооперативв виконують 16 пдпримств [19].

По пдсумках минулого року з 16-ти пдпримств залучених у сферу обслуговування житлового фонду 8 пдпримств  прибутковими ( «Дружба сервс житло -1», «Дм житло 6», «Фаворит-1», «Благоустрй», «Свтанок», ЖЕК-13-ЖБК, «СОВР» та «Вкторя — М» прибуток — 241,6 тис.грн.)  8 збитковими («Схдний масив», «Залзничник», «Новий Свт», ТОВ «Мря», «Житловик», «Сонячне», «Комфорт», «Люкс» сума збиткв — 230 тис.грн.) [19].

Протягом 2003 р. був рст кредиторсько заборгованост. Це обумовлено невдповднстю тарифв на обслуговування житла, що не забезпечують собвартсть утримання житла на сьогодншнй день. Дебторська заборговансть по пдпримствах, що обслуговують житловий фонд зменшилася. Цьому сприяло проведення роботи у вдповдност до Закону Украни “Про реструктуризацю заборгованост з квартирно плати, плати за житлово-комунальн послуги, спожит газ та електроенергю”. Додатково, на виконання робт по благоустрою прибудинкових територй та ремонту житлових будинкв протягом 2003 року, залучено спонсорськ внески пдпримств та органзацй. Але найбльш надйним постачальником грошей у дану сферу продовжу залишатися населення, хоча понад 40% громадян числяться в боржниках.

Ус проблеми житлово-комунального господарства можна структурувати по трьох основних аспектах [12]:

державний аспект — збитковсть функцонування галуз для держави, необхднсть здйснення значних дотацй з державного  мсцевого бюджетв;

соцальний аспект — рст тарифв без облку динамки доходв населення  як наслдок зниження життвого рвня населення  рст неплатежв, зношенсть житлового фонду й нфраструктури житлово-комунального господарства, низький рвень забезпеченост населення житлом та доступност придбання житла;

галузевий аспект — неефективнсть функцонування само галуз, завищен тарифи на житло та комунальн послуги, аварйнсть житлового фонду  комунально нфраструктури.

Таким чином, на перший план виходить проблема реформування житлово-комунального господарства. Реформа повинна включати не тльки змну тарифно полтики для населення, але  змну вдносин мж учасниками взамод у галуз житлово-комунального господарства [7].

Проаналзувавши стан житлово-комунально сфери мста поста необхднсть прогнозування основних показникв, як характеризують розвиток галуз (насамперед, житлового фонду). Дан, отриман внаслдок прогнозу, дають можливсть скоординувати дяльнсть органв управлння в напрямку покращення функцонування житлового господарства. Розроблена модель дозволя не лише прогнозувати стан житлового фонду мста, але  перевря наслдки конкретного прийнятого ршення не на жителях мста, а на мтацйнй модел.

У дяльност Департаменту управлння житлово – комунальним господарством прогнозуванню стану житлового фонду придляться велика увага. Адже за результатами прогнозу стану житлового фонду вдповдн кервн органи планують розмр витрат на цю сферу на певний перод. Крм цього, на основ результату ц задач управлння зна, яку тарифну полтику потрбно проводити, щоб покращити стан житлового господарства та плану нш д, як спр’ямован на нормальний розвиток мста та покращення життдяльност його населення.

При розв’язуванн задач прогнозування стану житлового фонду мста даний вддл спвпрацю з вддлом управлння економкою та пдпримництвом, головним економстом, економстом та головним нженером. Вд економста надходить нформаця про населення (кльксть, прирст населення) та розмри витрат на ремонт зношеного та будвництво нового житла. Видлення коштв на каптальний ремонт  реконструкцю житлового фонду дозволя продовжити термн використання житлового фонду  перетворити об’кти зношеного житлового фонду в достатньо придатне для життя.

Вд вддлу управлння економкою та пдпримництвом поступають дан про житло (норми  площа житла), про будвельн та ремонтн пдпримства (кльксть та потужнсть цих пдпримств). Головний нженер пода накази про введення житла в експлуатацю, на основ яких видно термн експлуатац житла. На основ цих наказв та нормативв оцнки зносу ЖФ здйснються визначення степеня зносу житла, а та також прогноз стану житла по степен зносу .Використовуючи нформацю про кльксть та прирст населення, норми  площу наявного житла проводиться оцнка забезпеченост населення житом. На останньому етап розраховуться розмр прогнозованих витрат на житловий фонд. В результат розв’язання задач отримуться нформаця про забезпеченсть населення житлом, прогноз потреб у будвництв житла, прогноз стану ЖФ по степен зносу, прогноз витрат на будвництво  ремонт житла.

Таким чином, на основ цих даних побудовано DFD прогнозування стану житлового фонду (дивись додаток А) . Однак що даний процес прогнозування потребу удосконалення. Проводити прогнозування забезпеченост населення доцльно з урахуванням ндексу доступност придбання житла; враховуючи рвень доходу населення, необхдно видляти категор населення (бдн, середнй клас, багат); вдповдно до значення доступност придбання житла видляти категор житла (просте та елтне житло). Ус розрахунки та прогнози доцльно проводити по категорях. Це дасть можливсть детальнше врахувати особливост функцонування житлового господарства. Покращена DFD прогнозування стану житлового фонду мста наведена у додатку Б.

У данй модел видлено три рвн: новий, нормальний  зношений житловий фонд. Новий житловий фонд утворються в результат будвництва. Динамчний процес зносу переводить його в категорю нормальний  зношений. Стан зношеного житлового фонду зменшуться в результат зносу. Зношений житловий фонд може стати нормальним, якщо для нього зробити каптальний ремонт. Крм того, елтне житло згодом переходить у просте. Цей перехд вдбуваться в результат зносу.

Частина рчного доходу родини (разом з урахуванням субсидй для бдних родин) направляться на нагромадження на житло. Виходячи з середньо вартост квартири вдповдно категор можна визначити число рокв, необхдних для придбання квартири. Вдношення цього числа рокв  нормативу дозволя одержати ндекс доступност придбання житла, що потм використовуться для оцнки забезпеченост населення яксним  доступним житлом.

1.4 Аналз робт у галуз моделювання соцально-економчних систем

У 70-х роках Дж. Форрестер побудував динамчну модель типового американського мста, орнтовану на аналз еволюц урбанзовано територ.У свой модел вн видлив так пдсистеми: населення, житловий фонд, пдпримства. Кожна пдсистема була розглянута з погляду еволюц. Населення було подлено на три класи: «Нецлком зайнят», «Зайнят»  «Менеджери-професонали». Житловий фонд був подлений на «Дешевий житловий фонд», «Доходний житловий фонд»  «Дуже доходний житловий фонд». Пдпримства були подлен на «Нов пдпримства», «Працююч пдпримства», «Збанкрутл пдпримства». До зовншнього середовища мста вдносяться: нш мста, сльська мсцевсть, примстя. Якщо це мсто здаться бльш привабливим у порвнянн з колишнм мсцем проживання людей, то вони мгрують у мсто, якщо н- то з мста [22].

Важливим моментом, що заслугову пильно уваги,  твердження Дж.Форрестера й нших дослдникв про те, що природа комплексних систем контрнтутивна. З ц причини в данй ситуац при прийнятт ршень необхдно використовувати алгоритми, а не покладатися на нтутивн судження.

Форрестер побудував складну динамчну модель з безлччю прямих  зворотних зв’язкв мж пдсистемами, на якй з’явилася можливсть прогнозувати розвиток мста й аналзувати вплив рзних програм мсько адмнстрац. На побудованй модел вн проаналзував наступн розповсюджен програми вдродження мста [22]:

Програму професйного навчання (зайнятих, нецлком зайнятих);

Програму будвництва житлового фонду (наддоходного, доходного, дешевого);

Програму будвництва нових пдпримств;

Програму зносу пдпримств, що прийшли в занепад;

Програму субсидювання витрат на душу населення;

Результати моделювання показали неефективнсть деяких програм вдродження в довгостроковй перспектив, наприклад програми будвництва дешевого житла чи програми субсидювання мста з зовншнього середовища без структурно перебудови економки мста.

Основним обмеженням на будвництво житлового фонду чи пдпримств у Форрестера виступа вльна для забудови земля. Це дйсно дуже важливий фактор, однак у бльшй мр обмеженням  недолк коштв та нш фактори. Також вн не видляв пдпримства сфери обслуговування, хоча ця сфера значно вдрзняться вд сфери матерального виробництва  будвництва. Пдпримства сфери обслуговування в основному орнтован на забезпечення потреб населення й нших пдпримств.

Особлива вдсутнсть фнансових вдносин у модел, не дозволяють застосувати  без змн для досягнення поставлених у дипломнй робот задач. Але деяк де Форрестера заслуговують на пильну увагу, наприклад деталзаця житлового фонду з метою простежити його динамку.

Заслугову на увагу втчизняна система пдтримки прийняття ршень, розроблена компаню «Прогноз», яка ма одноменну назву. Вдмнною рисою розроблювальних компаню систем пдтримки прийняття ршень  застосування комплексу динамчних моделей фнансово-матеральних потокв економчного об’кта, на основ яких реалзуються мтацйн, оптимзацйн та цльов алгоритми управлння, реалзований в оригнальному програмному продукт «Прогноз». Аналтичний комплекс «Прогноз» явля собою пакет програм, спецалзованих для виршення задач загального аналзу, моделювання, прогнозування  планування.

Для прийняття обAрунтованих управлнських ршень органами влади важлив аналз, моделювання  прогнозування динамки макроекономчних  територальних показникв. Ефективну нформацйно-аналтичну пдтримку прийняття управлнських ршень здатн забезпечити системи автоматизац аналтично та прогнозно дяльност, як здйснюють процеси збору, збереження й обробки територально нформац. Концепця комплексу заснована на технолог нтегрованих сховищ даних, заглибленй аналтичнй обробц накопичено нформац методами пдтримки прийняття ршень (OLAP-технолог), комплексних динамчних мтацйних  оптимзацйних моделях. В нтегрованому сховищ даних нформацйно-аналтичних систем нформаця регулярно поповнються в результат добору необхдних даних з рзних джерел нформац.

Перелк задач, розв’язуваних з використанням комплексу наступний [27]:

аналз  монторинг процесв, що  предметом контролю органв влади;

моделювання  варантне прогнозування на основ комплексу мтацйних моделей стану  взамозв’язкв функцональних  соцально-економчних показникв;

оцнка ефективност прийнятих ршень;

комплексний аналз сформовано соцально-економчно ситуац;

моделювання параметрв соцально-економчного  фнансового розвитку дослджуваного об’кта;

формування сценарв управлнських ршень по перспективному соцально-економчному розвитку;

виконання рзномантних прогнозних розрахункв на основ комплексу динамчних моделей;

Аналтична база даних у склад комплексу призначена для збереження рархчно структуровано багатомрно динамчно нформац. Комплекс орнтований на багатомрне представлення даних. Необхднсть у постйному «пдживленн» нформацю з рзних гетерогенних джерел даних зумовила наявнсть у рамках комплексу нструментарю гнучкого настроювання на зовншн нформацйн масиви.

¶нтерфейс блоку моделювання нада користувачу набр взуальних  програмних засобв для побудови моделей бзнесв-процесв. Графчн засоби  макромова комплексу мають достатню гнучксть  в той же час доступн користувачу — непрограмсту. Крм того, мова ма стандартний набр керуючих конструкцй, мстить спецальн набори математичних функцй, функцй обробки файлв, статистичних обчислень  обробки матриць з урахуванням рархчно структури нформац з аналтично бази. Комплексний пдхд до побудови моделей бзнесв-процесв припуска сполучення мтацйних, цльових, оптимзацйних  статистичних методв моделювання  прогнозування [27].

У комплекс  можливсть виконання рзномантних сценарних  цльових розрахункв на основ мтацйних, оптимзацйних  цльових моделей, дозволяться знаходити рзн варанти фнансових стратегй, порвнювати мж собою потенцйн результати хньо реалзац.

Конструктор звтв комплексу виконаний у форм електронно таблиц, що дозволя користувачу досить легко створювати аналтичн  нормативн звти довльно форми. Конструктор ма пдтримку багатомрного представлення даних  спецальн функц, що забезпечують його тсну нтеграцю з ншими компонентами Комплексу. Поряд з табличним  графчним представленням, дан  результати розрахункв можуть бути вдображен на електронних картах територй, що в ряд випадкв значно спрощу хнй взуальний аналз [27]. Спецальний формат збереження картографчно нформац забезпечу компактнсть  швидке вдображення..

Таким чином, псля аналзу системи «Прогноз» можна зробити висновок про те, що дана розробка не дозволя виршити поставлен в дипломнй робот задач, оскльки в систем «Прогноз» передбачено усього лише клька показникв по житлово-комунальнй сфер: забезпеченсть населення житлом, загальна площа житлового фонду, середнй ступнь зносу й н. Очевидно, розгляд житлово-комунально сфери на такому рвн не дозволя досягти поставлених у данй дипломнй робот задач. Однак багато дей, реалзован в систем «Прогноз» заслуговують на пильну увагу, зокрема аналтична база даних як нформацйна основа для мтацйних моделей.

Уваги заслугову  теоретична модель просторово органзац мста А. Високовського. Пропонована модель просторово органзац мста призначена для дентифкац основних елементв просторово системи, хньо оцнки  прогнозування нерцйного розвитку. З  допомогою в кожному конкретному мст виявляться ункальна снуюча фзична структура  соцально-територальна органзаця населення. У цьому випадку дана модель  яксною, хоча для  побудови використовуються математичн методи просторово статистики. Модель заснована на структурних закономрностях, що вдбива зв’язки мж елементами мста. Вона вдтворю тльки унверсальн, стйк зв’язки мж елементами мста, що не залежать вд специфки його, клмату, демографчних та нших особливостей [8]

Модель служить для оцнки снуючого стану  прогнозування розвитку мста «у першому наближенн», необхдному для вибору стратег проектних чи управлнських ршень, нтенсифкац  розвитку елементв мста [8]. Вона передбача районування територ, що виробляться з метою управлння функцонуванням  розвитком мста. З його допомогою на територ видляються локальн нервномрност — концентрац об’ктв обслуговування, офсв  ншо активност, взамозалежн основним чином вд територями, де розмщен житло, чи виробництво.

Комункативно-суспльна система будуться за схемою деревоподбного графа, формуться концентрованим розмщенням об’ктв публчного використання  характеризуться високою нтенсивнстю використання територ. Головне ядро комункативно-суспльно системи — длянка найвищо концентрац об’ктв обслуговування, щльност забудови, розматост наданих послуг. У робот дослджуться функцонально-просторовий розвиток мста. Важливим методологчним аспектом процедури  поступова замна «керування» функцонально-просторовим розвитком на «регулювання».

Таким чином, найбльш корисними для нас розробками  модель Форрестера  аналтичний комплекс “Прогноз”. При розробц мтацйно модел доцльно використати деяк де Форрестера та методи системно динамки комплексу “Прогноз”, як складатимуть ядро модел в напрямку прогнозування майбутнього стану житлового фонду мста.

2. РОЗРОБКА КОНЦЕПЦ¶· ПОБУДОВИ СИСТЕМИ П¶ДТРИМКИ ПРИЙНЯТТЯ Р¶ШЕНЬ У ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬН¶Й СФЕР¶

2.1 Сучасн технолог побудови систем пдтримки прийняття ршень

Система пдтримки прийняття ршень (СППР) — це далогова автоматизована система, та, що використову правила прийняття ршень  вдповдн модел з базами даних, а також нтерактивний комп’ютерний процес моделювання [9]. Основу СППР склада комплекс взамопов’язаних моделей з вдповдною нформацйною пдтримкою дослдження, експертн  нтелектуальн системи, що включа досвд ршення задач управлння  що забезпечу участь колективу експертв в процес вироблення рацональних ршень [16].

Нижче, на рисунку 2.1 приведена архтектурно-технологчна схема системи пдтримки прийняття ршень [4]:

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

Рисунок 2.1- Архтектурно-технологчна схема СППР

Для того щоб снуюч сховища даних сприяли прийняттю управлнських ршень, нформаця повинна бути представлена аналтику в потрбнй форм, тобто вн повинний мати розвит нструменти доступу до даних сховища  хньо обробки. Автором концепц сховищ даних  Б.¶нмон. В основ концепц сховищ даних лежать дв основн де [17]:

нтеграця ранше роз’днаних деталзованих даних у диному сховищ даних, хн узгодження  можлива агрегаця;

подл наборв даних використовуваних для операцйно обробки  наборв даних використовуваних для виршення задач аналзу.

Концепця втрин даних була запропонована ще в 1991р. Втрини даних — безлч тематичних баз даних, утримуючих нформацю, що вдноситься до окремих аспектв дяльност органзац [3].Вона ма ряд переваг:

аналтики бачать  працюють тльки з тими даними, що м реально потрбн;

цльова база даних втрини даних, максимально наближена до кнцевого користувача.

для реалзац втрин даних не вимагаються високо могутня обчислювальна технка.

Але, концепця втрин даних ма  дуже серйозн недолки. Власне кажучи, тут передбачаться реалзаця територально розподлено нформацйно системи з мало контрольованою надмрнстю, але, не пропонуться способв, як забезпечити цлснсть  несуперечнсть збережених у нй даних. Тому виникла дея з’днати дв концепц — сховища даних  втрини даних  використовувати сховище даних у якост диного нтегрованого джерела даних для втрин даних.

В основ концепц OLAP лежить принцип багатомрного представлення даних. Багатомрне концептуальне представлення явля собою множинну перспективу, що складаться з деклькох незалежних вимрв, уздовж яких можуть бути проаналзован визначен сукупност даних [23]. Одночасний аналз по деклькох вимрах визначаться як багатовимрний аналз. Кожен вимр включа напрямки консолдац даних, що складаються з сер послдовних рвнв узагальнення, де кожен вищестоящий рвень вдповда бльшого ступеня агрегац даних по вдповдному вимр.

Цль Data Mining складаться у виявленн схованих правил  закономрностей у наборах даних. Сучасн технолог Data Mining перевряють нформацю з метою автоматичного пошуку шаблонв, характерних для яких-небудь фрагментв неоднордних багатомрних даних. На вдмну вд оперативно аналтично обробки даних у Data Mining тягар формулювання гпотез  виявлення незвичайних шаблонв перекладено з людини на комп’ютер [14].

¶дея систем мркувань на основ аналогчних випадкв на перший погляд проста. Для того щоб зробити прогноз на майбутн чи вибрати правильне ршення, ц системи знаходять у минулому близьк аналоги наявно ситуац  вибирають ту ж вдповдь, що була для них правильною. Ц системи показують дуже гарн результати в найрзномантнших задачах [14]. Головним хнм мнусом вважають те, що вони взагал не створюють яких-небудь моделей чи правил, що узагальнюють попереднй досвд, — у вибор ршення вони Aрунтуються на всьому масив доступних сторичних даних.

Алгоритми обмеженого перебору минулого запропонован для пошуку логчних закономрностей у даних. З тих пр вони продемонстрували свою ефективнсть при виршенн безлч задач з всляких областей.

Отже, новими комп’ютерними технологями, що здйснюють нтелектуальний аналз даних  експертн й нтелектуальн системи, бази знань, бази даних [3]. Вони дозволяють створювати нов знання, виявляючи схован закономрност, прогнозуючи майбутн стан систем. Ефективним методом моделювання розвитку житлово-комунального господарства  метод мтацйного моделювання, що дозволя дослджувати галуз за допомогою системного пдходу. Це да можливсть на модел пробувати рзн стратег розвитку галуз, врахувати вплив багатьох факторв, у тому числ з елементами невизначеност.

Таким чином, технолог Data Mining дозволяють в автоматичному та напвавтоматичному режим вдшукувати схован залежност  взамозв’язки у величезних масивах нформац.Технолог OLAP тсно зв’язан з технологями побудови Data Warehouse  методами нтелектуально обробки — Data Mining. Тому найкращим варантом  комплексний пдхд до хнього впровадження.

2.2 Загальн принципи побудови системи пдтримки прийняття ршень у житлово-комунальнй сфер

Проектована система прогнозування стану житлового фонду та комунально сфери призначена для нформацйно, методично та нструментально пдтримки процесв пдготовки  прийняття управлнських ршень на рвн мсцевих органв влади у житлово-комунальнй сфер.

Для досягнення ц мети в рамках роботи виршуються наступн задач:

формування  ведення аналтично бази даних соцально-економчних показникв галуз;

комплексний аналз сформовано соцально-економчно ситуац в житлово-комунальному господарств;

динамчне моделювання соцально-економчних  фнансових процесв у галуз;

планування бюджетних витрат у частин житлового фонду;

виконання рзномантних прогнозних розрахункв розвитку житлового фонду мста на основ комплексу динамчних моделей;

У вдповдност з поставленою метою  тематикою роботи видляються слдуюч пдсистеми:

бюджет;

пдпримства;

житловий фонд;

населення

До бюджету здйснюються податков  неподатков надходження вд населення, пдпримств  житлового фонду. Бюджетн кошти використовуються на соцальне забезпечення населення, на утримання  розвиток житлового фонду, на створення мського замовлення будвельним пдпримствам. Населення прожива в житловому фонд, створю попит на послуги будвельних пдпримств, купуючи у власнсть об’кти житлового фонду Пдпримства роблять послуги населенню, будуючи новий житловий фонд, обслуговуючи населення  житловий фонд.

При аналз предметно област були видлен наступн чинники, як необхдно врахувати при моделюванн:

витрати мсцевого бюджету на житловий фонд (витрати на утримання, капремонт  будвництво житла);

еволюця житлового фонду (будвництво нових будинкв, знос житлового фонду, знос старих будов);

населення (мграця, народжувансть  смертнсть населення);

економчна активнсть будвельних  обслуговуючих пдпримств;

Для облку цих чинникв при моделюванн необхдно деталзувати деяк пдсистеми, як показано на рисунку 2.2.

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

Рисунок 2.2 — Деталзаця пдсистем

До будвельних пдпримств вдносяться будвельн органзац  х постачальники матералв  технки. ¶нш пдпримства розглядаються як обслуговуюч пдпримства, як забезпечують роботу будвельних пдпримств  обслуговують населення, що прожива на територ мста (комунальне господарство, сфера послуг).

Розподл житлового фонду на мунципальний  немунципальний здйснються за формою власност. Розподл житлового фонду на новий, нормальний  зношений проводиться для облку еволюц житлового фонду. Кожна одиниця житлового фонду проходить вс три стад свого снування при природному ход подй. Ремонт одиниц житлового фонду може сповльнити процес  старння, а каптальний ремонт здатний перетворити зношений житловий фонд в нормальний, цлком придатний для житла.

В аналтичнй баз даних системи розробляються звтн форми експрес-перегляду й аналзу нформац в рзних розрзах, аналтичн форми для агрегування, ранжування, кластеризац та нших видв обробки нформац.Також  блок звтних форм, орнтованих на монторинг виконання мсцевого бюджету та нших показникв. Звти представляються в табличному  графчному вид.

Система включа пдсистему короткострокового прогнозування стану житлового фонду призначену для щомсячного прогнозування основних показникв розвитку житлово-комунально сфери вцлому  житлового фонду зокрема та оцнки на хнй основ рчних прогнозв. Пдсистема щомсячного прогнозування дозволя оперативно оцнити динамку змни аналзованих показникв протягом року й у випадку рзких вдхилень вд планованого курсу вчасно прийняти вдповдн ршення [6].

Система включа пдсистему середньострокового  довгострокового прогнозування. Розрахунок рзномантних середньострокових  довгострокових прогнозв розвитку Aрунтуться на комплекснй динамчнй мтацйнй модел житлово-комунально сфери. При формуванн модел вс основн процеси у данй сфер вдбиваються у взамозв’язку за допомогою рзницевих, балансових  статистичних рвнянь.

Вартсн показники представлен в поточних  порвняльних цнах. Сукупнсть макроекономчних параметрв  керуючих впливв регонального рвня форму цльов альтернативи та настанови розвитку галуз. На основ комплексу сценарв модель викону варантн цльов та мтацйн прогнозн розрахунки розвитку житлового фонду.

Програмн засоби дозволяють довльно визначати нтервал прогнозування, формувати сценар варантв прогнозв, переглядати  взуально порвнювати результати розрахунку варантв прогнозв [10]. Результати представляються у форм рзномантних табличних, графчних  картографчних звтв.

Система  вдкритою, з можливстю подальшого розширення функцй в необхдному напрямку в режим нарощування  ресурсв, тобто без перепроектування [10]. Система може бути виконана на основ аналтичного комплексу «Прогноз», у середовищ «сервер-клнт-сервер» з використанням будь-якого SQL-сумсного СУБД (Oracle, Informix, MS-SQL Server  н.).

Таким чином, загальна схема проходження нформац вигляда у такий спосб: рзн управлння  вддли мсцевих органв влади надають необхдну вд них нформацю у потрбному обсяз.

З рзних гетерогенних джерел даних нформаця збираться й агрегуться в сховище даних, що включа наступн втрини даних: Бюджет, Населення, Житлово-комунальне господарство  Пдпримства. Кожна втрина даних нада нформацю з визначено сфери:

Втрина даних «Населення» нада нформацю по наступних показниках: чисельнсть населення, темпи народжуваност  смертност, середнй розмр родини, чисельнсть населення з деталзацю по клас, прогноз динамки доходв населення на родину та н.

Втрина даних «Житлово-комунальне господарство» нада нформацю по наступних показниках: площа житлового фонду з деталзацю по ступен зносу  категор, прогноз необхдних витрат на утримання, капремонт  будвництво 1 кв. м., середня ринкова цна 1 кв. м житла рзно категор, середня площа квартири, кльксть одиниць устаткування нфраструктури, х потужнсть, потреба в ресурс на душу населення у рк, витрати на житлове господарство, тарифи на житло для населення, фактичний рвень неплатежв, фактична забезпеченсть населення житлом.

Втрина даних «Пдпримства» нада нформацю по наступних показниках: кльксть будвельних пдпримств, потужнсть будвельних пдпримств.

Втрина даних “Бюджет” нада нформацю по наступних показниках: розмр бюджету, прогноз надходжень у мсцевий бюджет , прогноз бюджетних витрат на житлово-комунальну сферу в цлому та на житловий фонд зокрема.

Потм ц дан використовуються для формування рзних звтв чи надходять на вхд аналтичних засобв: OLAP, Data Mining  динамчних мтацйних моделей. З аналтичними засобами працюють звичайно експерти й аналтики, що потм дають рекомендац особам, що приймають ршення. Таким чином, ста зрозумло, що проектована модель може бути реалзована з використанням методу комп’ютерного моделювання на основ методв системно динамки. Розроблювана модель житлово-комунального господарства може бути нтегрована з ншими моделями  пдсистемами модельного комплексу, що у сукупност будуть складати комплексну мтацйну модель мста.

2.3 Комп’ютерне моделювання соцально-економчних систем

Методологчною основою моделювання розвитку житлового фонду  системний аналз, центральною процедурою якого  побудова узагальнено модел об’кта, що вдбива найважливш фактори  взамозв’язки реально системи [1]. На практиц це зв’язано з створенням комплексу моделей з розвинутими динамчними та нформацйними зв’язками мж моделями всх рвнв.

Дослджувана соцально-економчна система ма складну внутршню структуру, у склад яко можуть бути видлен пдсистеми: населення, бюджет, житловий фонд, пдпримства. Модель характеризуться активнстю окремих  пдсистем, взамодю елементв у рамках яко розглядаться з урахуванням характеру впливв зовншнього середовища на внутршню структуру.

Житлово-комунальне господарство, як об’кт моделювання характеризуться:

слабстю теоретичних знань, вдсутнстю теор його розвитку ;

яксним характером знань про систему та великою часткою експертних знань при опис  структуризац об’кта моделювання;

високим рвнем невизначеност вихдно нформац.

Розрзняють внутршню  зовншню невизначенсть. Внутршня невизначенсть – це сукупнсть тих факторв, що не контролюються особою, що прийма ршення цлком, але вн може робити на них вплив. Зовншня невизначенсть визначаться характером взамод з зовншнм середовищем – це т фактори, що знаходяться пд слабким контролем особи, яка прийма ршення ( демографчна ситуаця  т.п.);

ця галузь явля собою складну динамчну систему;

Тому як метод моделювання розвитку житлового фонду мста доцльно вибрати метод комп’ютерного моделювання, оскльки вн дозволя адекватно вдбити структуру розглянуто складно динамчно системи, врахувати в модел фактори невизначеност. Метод комп’ютерного моделювання забезпечу нтераактивний процес розробки модел, що характеризуться поступовим поглибленням знань про систему за участю експертв та фахвцв предметно област.

Комп’ютерне моделювання – це метод виршення задач чи аналзу синтезу складно системи на основ використання  комп’ютерно модел. Суть комп’ютерного моделювання укладена в одержанн кльксних  яксних результатв на основ наявно модел [10]. Пд комп’ютерною моделлю розумють умовний образ об’кта чи деяко системи, описаний за допомогою взамозалежних комп’ютерних таблиць, блок-схем, даграм, графкв, як вдображають структуру  взамозв’язки мж елементами об’кта.

Комп’ютерне моделювання ма ряд переваг у порвнянн з традицйними методами прогнозування (експоненцальним згладжуванням та н.). Зокрема, воно да можливсть враховувати велику кльксть змнних, передбачувати розвиток нелнйних процесв, дозволя не тльки одержати прогноз, але  визначити, як керуюч впливи приведуть до найбльш сприятливого розвитку подй [10]. Яксн висновки, зроблен за результатами комп’ютерного моделювання, дозволяють знайти так властивост складно системи, як  структуру, динамку розвитку, стйксть, цлснсть та нше. Кльксн висновки в основному носять характер прогнозу майбутнх чи пояснення минулих значень змнних, що характеризують систему.

Сьогодн тенденцю  взамопроникнення усх видв моделювання, симбоз рзних нформацйних технологй в област моделювання, особливо для складних додаткв  комплексних проектв по моделюванню. Так, наприклад, мтацйне моделювання мстить у соб концептуальне моделювання (на раннх етапах формування мтацйно модел), логко-математичне моделювання – для цлей опису окремих пдсистем модел, а також у процедурах обробки й аналзу результатв обчислювального експерименту  прийняття ршень; технологя проведення, планування обчислювального експерименту з вдповдними математичними методами.

¶мтацйне моделювання – один з видв комп’ютерного моделювання, що використову методологю системного аналзу, центральною процедурою якого  побудова узагальнено модел, що вдбива ус фактори реально системи, у якост ж методолог дослдження виступа обчислювальний експеримент. ¶мтацйною моделлю називаться програма чи сукупнсть програм, програмний комплекс, що дозволя за допомогою послдовност обчислень  графчного вдображення хнх результатв вдтворювати (мтувати) процеси функцонування об’кта за умови впливу на нього рзних факторв [3]. Вона будуться строго цлеспрямовано, тому для не характерне адекватне вдображення дослджуваного об’кта. Логко-математична модель системи явля собою програмно реалзований алгоритм функцонування системи. При мтацйному моделюванн структура моделюючого об’кта адекватно вдображаться в модел, а процес  функцонування мтуться на побудованй модел. Пд мтацю розумють проведення на комп’ютерах рзних серй експериментв з моделями, що представлен як деякий набр (комплексу) комп’ютерних програм. Порвняння характеристик моделюючого об’кта здйснються шляхом варантних розрахункв. Особливстю  можливсть багаторазового вдтворення моделюючих процесв з наступною х статистичною обробкою, що дозволя враховувати випадков зовншн впливи на дослджуваний об’кт. На основ, що набираться в ход комп’ютерних експериментв статистики робляться висновки на користь того чи ншого варанта чи функцонування конструкц реального чи об’кта сутност явища.

У ряд випадкв формувати ршення за допомогою формальних методв не вдаться – експерт повинен бути включений у процес прийняття ршення. Вн ста активним компонентом нформацйно системи; деталзу проблему  модель, здйсню постановку спрямованого обчислювального експерименту на модел, генерацю  ранжування альтернатив, вибр критерв для прийняття ршень, а також форму рацональний варант керування за допомогою бази знань. Таким чином, мтацйне моделювання значно розширю можливост та ефективнсть роботи особи, що прийма ршення, надаючи й зручний нструмент  засоби для досягнення поставлених цлей. Воно реалзу терацйний характер розробки модел системи, поетапний характер деталзац моделюючих пдсистем, що дозволя поступово збльшувати повноту оцнки прийнятих ршень у мру виявлення нових проблем  одержання ново нформац.

Отже, переваги системно-динамчного моделювання полягають у наступному: системно-динамчний пдхд починаться з спроби зрозумти ту систему причин, що породила проблему  продовжу пдтримувати . Для цього збираються необхдн дан з рзних джерел, проводяться спецальн кльксн дослдження. Псля того як елементарний аналз причин проблеми зроблений, формальна модель вважаться побудованою. Спочатку вона представляться у вид логчних даграм, що вдбивають причинно-наслдков зв’язки, що потм перетворяться в мережну модель, зображену графчними засобами системи “Vensim”. Потм ця мережна модель автоматично перетвориться в  математичний аналог – систему рвнянь, що зважуться чисельними методами, вбудованими в систему моделювання. Отримане виршення представляться у вид графкв  таблиць, що пддаються критичному аналзу. У результат модель переглядаться, потм знову аналзуться  так дотих пр, поки вона не стане в достатнй мр вдповдати реальнй ситуац. Псля того як модель побудована, у нй видляються керован параметри  вибираються так значення цих параметрв, при яких проблема або знматься, або переста бути критично важливою.

Таким чином, серед сучасних нформацйних технологй мтацйне моделювання здобува у свтових наукових дослдженнях  практичнй дяльност вагоме значення. З його допомогою ефективно зважуються задач широко проблематики (проектування, а також моделювання  прогнозування розвитку системи).

Як метод моделювання житлово системи доцльно вибрати метод системно динамки. Концепця системно динамки дозволя моделювати динамчн процеси на високому рвн агрегування. В основ методу лежить представлення функцонування динамчно системи, як сукупност потокв [1].

Розглянемо коротко загальний змст технологчного пдходу до побудови модел. Розроблювана модель – це модель ресурсного типу: ресурси (трудов, фнансов, природн й н.) вичерпуються  поповнюються. Стан економчно системи описуться змнними (чисельнсть населення, виробнич фонди, житловий фонд та н.). Зовншн впливи й управлнськ ршення визначають динамку моделюючого об’кта ( будвництво житла, ремонт житла тощо).

На пдстав обробки знань експертв виявляються ус фактори, що дють у розглянутй систем,  причинно-наслдков спввдношення мж ними. За допомогою сучасних систем моделювання (таких, наприклад, як VENSIM) модель формуться на деографчному рвн. Одержуван системн потоков даграми  формою структуризац знань про функцонування об’кта дослдження.

У блоках прийняття ршень на основ ц нформац видаються керуюч впливи на рзн види об’ктв. Модел системно динамки застосовуються разом з диференцальними рвняннями балансового типу, а також у сполученн з принципами  методами логстики, заснованими на оптимзац, керуванн, нтеграц потокв у складних системах.

2.4 Вибр нструментального середовища моделювання

Сучасн тенденц в област мтацйного моделювання пов’язан з розвитком проблемно-орнтованих систем, створенням вбудованих засобв для нтеграц моделей у диний модельний комплекс. Технологчний рвень сучасних систем моделювання характеризуться великим вибором базових концепцй формалзац  структуризац моделюючих систем, розвинутими графчними нтерфейсами й анмацйним висновком результатв. ¶мтацйн системи мають засоби для передач нформац з баз даних та нших систем, чи мають доступ до процедурних мов, що дозволя легко виконувати обчислення, зв’язан з плануванням факторних експериментв, автоматизованою оптимзацю тощо [27].

У якост домнуючих базових концепцй формалзац  структуризац в сучасних системах моделювання використовуються [27]:

для дискретного моделювання – системи, заснован на опис процесв чи на мережних концептах — Extend, Arena, ProModel, Witness, Taylor, Gpss/H-Proof ;

для систем, орнтованих на неперервне моделювання – модел  методи системно динамки — Powersim, Vensim, Dynamo, Stella, Ithink ;

Причому, у могутнх системах з метою розширення хньо функцональност присутн альтернативн концепц формалзац. Так, наприклад, у системах Powersim, Ithink вбудований апарат дискретного моделювання, , навпаки, у системах Extend, ProcessModel реалзована пдтримка, щоправда, досить слабка, безупинного моделювання.

Бльшсть систем моделювання мають зручний графчний нтерфейс, системн потоков чи даграми, блок-схеми реалзуються на деографчному рвн, тобто малюються, параметри моделей визначаються через пдменю.

У сучасних системах моделювання з’являться деякий нструментарй для створення стратифкованих моделей. Стратифкаця систем, будучи загальним принципом системного моделювання, реалзуться в технолог мтацйного моделювання або шляхом деталзац, терацйно процедури еволюц мтацйно модел, або шляхом створення комплексу взамозалежних моделей з розвинутими нформацйними зв’язками мж моделями. Стратифкован модел являють собою машинно-орнтован поняття, що припускають конструювання баз даних  знань, над якими визначен обчислювальн процеси виршення задач системного аналзу  прийняття ршення. Ряд програмних продуктв, так як AUTOMOD, ProModel, TAYLOR, WITNESS  н. пдтримують нтеграцю моделей на основ створення вкладених структур. У системах Arena, Extend реалзований пдхд до стратифкац, заснований на побудов рархчних багаторвневих структур. Найбльш перспективним  структурно-функцональний пдхд, реалзований, наприклад, у системах моделювання Ithink, Rethink, що базуться на методолог структурного аналзу  проектування. При такй технолог  можливсть для реалзац деклькох рвнв представлення моделей: високорвневе представлення у вид блок-схем, з використанням CASE- засобв, а на нижньому рвн модел можуть вдображатися, наприклад, потоковими схемами  даграмами.

Нова методологя наукового дослдження в комп’ютерному моделюванн, що припуска органзацю  проведення обчислювального експерименту на мтацйнй модел, вимага серйозно математично й нформацйно пдтримки процесу системного моделювання, особливо в частин обчислювальних процедур, зв’язаних з плануванням експерименту, оптимзацю, органзац роботи з великим обсягом даних у процедурах прийняття ршень. Перспективне створення систем моделювання з функцонально широкими, орнтованими на специфку мтацйного моделювання, блоками оптимзац (у цьому значенн показов системи WITNESS, TAYLOR). ¶нтеграця програмних систем, до реч, може здйснюватися  на нших рвнях, наприклад, мтацйне моделювання плюс логстики, що актуально, зокрема, при реалзац ресурсних моделей балансового типу. Технологчн характеристики сучасних систем моделювання наведен у додатку В.

У результат порвняння сучасних систем моделювання зроблено наступн висновки:

Пакет Powersim 2.01 компан Modell Data  кращим продуктом для безперервного моделювання .Його перевагами :

безлч убудованих функцй, що полегшують побудову модел;

пдтримка багатокористувацьких моделей для колективно роботи;

засоби обробки масивв спрощують створення моделей з подбними компонентами.

Крм цього даному продукту властив недолки:

складна система позначень Systems Dynamics;

обмежена пдтримка дискретного моделювання;

Пакет Ithink 3.0.61 компан High Performance Systems забезпечу створення неперервних  дискретних моделей.Основними його властивостями :

вбудован блоки, що полегшують створення рзних видв моделей;

пдтримка авторського моделювання, що спрощу користувачам з слабкою технчною пдготовкою застосування моделей;

детальна навчальна програма  документаця;

розвинут засоби аналзу чутливост, що забезпечують автоматичне багаторазове виконання модел з рзними вхдними даними;

пдтримка безлч форматв вхдних даних;

Для даного програмного продукту властив так недолки:

складна система позначень Systems Dynamics;

пдтримка меншого числа функцй, чим у пакет Powersim

Пакет Vensim 5.0 PLE компан Vensim Co.  найдешевшим з розглянутих продуктв  пдтриму безперервне моделювання (методи системно динамки). У Vensim  можливсть збергання великих наборв даних  можливсть замни вхдних змнних перед кожним початком моделювання. Можна створювати зовншн дан в текстових редакторах чи мпортувати (експортувати) значення великоформатно таблиц  бази даних. Головн переваги цього продукту наступн:

побудова причинно — наслдкових даграм;

побудова потокових даграм та побудова залежностей у вигляд дерева;

створення документац до модел;

виявлення циклв взамозв’язку;

наявнсть редактора виражень;

наявнсть вбудованих функцй  переврка одиниць вимру;

переврка даграми та можливсть проведення експерименту;

побудова графкв, як дозволяють визначити чуттвсть до вимрюваних параметрв;

генераця табличних звтв та можливсть порвняння результатв експериментв.

простий графчний нтерфейс, нацлений на професоналв;

безлч вбудованих функцй  можливостей, що полегшують створення модел;

гнучк засоби аналзу чутливост;

нтеграця з ншими додаткам через механзм DLL;

ґдиним недолком даного продукту  невелика кльксть вбудованих математичних функцй у верс PLE. Таким чином, як середовище моделювання для розробки модел був обраний пакет Vensim 5.0 PLE, тому що вн пдтриму методи системно динамки, а також ма безлч вбудованих функцй  можливостей, яких цлком достатньо для реалзац проектованого комплексу моделей.

3. РОЗРОБКА ¶ ЗАСТОСУВАННЯ КОМП’ЮТЕРНО· МОДЕЛ¶ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНО· СФЕРИ

3.1 Формулювання  опис модельовано системи

Розробляться мтацйна модель, яка входить в систему прогнозування стану житлового фонду мста, що забезпечуватиме процес пдтримки прийняття ршень у цй сфер на мунципальному рвн.

Об’ктом моделювання  житлово-комунальна сфера, що включа галузь житлово-комунального господарства  процеси мж учасниками взамод (органи мсцевого самоврядування, пдпримства, населення) з приводу житлового фонду. Модель повинна враховувати найважливш чинники  процеси дослджуваного об’кта, бути адекватною, дозволяти вдстежувати динамку змни будь-якого показника у час. Прогнозування повинно здйснюватися на перод до 10 рокв з кроком моделювання 1 рк.

Цлями моделювання :

оцнка  прогноз стану житлового фонду мста при збереженн поточних умов у галуз;

аналз функцонування житлово-комунального господарства — визначення можливих шляхв впливу на ситуацю (пдбр потенцйних регуляторв);

порвняння рзних варантв розвитку житлового фонду мста, зумовлених альтернативними управлнськими ршеннями (вибр мж деклькома регуляторами);

планування бюджетних витрат в частин житлового фонду з метою пдвищення забезпеченост населення житлом.

При аналз дослджуваного об’кта були видлен наступн чинники  процеси, як необхдно врахувати при моделюванн:

формування прибутково  видатково частини бюджету. Витрати мсцевого бюджету на житловий фонд (витрати на утримання, капремонт  будвництво);

еволюця житлового фонду (будвництво нових об’ктв, знос об’ктв);

видлення категор елтного житла в загальному об’м житлового фонду мста;

продаж житлового фонду у власнсть громадян  пдпримств шляхом

населення (мграця, народжувансть  смертнсть населення);

активнсть будвельних  обслуговуючих пдпримств;

нвестицйн процеси при будвництв житлового фонду;

динамка грошових доходв населення. Населення повинно розглядатися як сукупнсть смей;

доступнсть придбання житла для см’;

умови проживання;

дотац з бюджетв всх рвнв пдпримствам ЖКХ на покриття збиткв;

рвень неплатежв населення;

обмеженсть вльно для забудови земл;

диференцаця житлового фонду за формою власност.

¶мтацйна модель, що розробляться, повинна допомагати виршувати наступн задач:

оцнка стану житлового фонду з деталзацю по ступен зносу;

оцнка стану житлового фонду з деталзацю по категор: елтне житло, просте житло;

оцнка стану житлового фонду з деталзацю за формою власност;

прогнозування забезпеченост населення житлом з урахуванням доступност придбання житла  умов проживання;

оцнка доступност придбання житла;

планування витратно частини мсцевого бюджету на житловий фонд;

Вдповдно до поставлених цлей  задач у розроблюванй модел видляються наступн пдсистеми:

Бюджет;

Пдпримства;

Житловий фонд та нфраструктура;

Населення.

До пдсистеми «Пдпримства» вдносяться комерцйн юридичн особи, приватн пдпримц, мунципальн  державн пдпримства  органзац. При моделюванн будуть детальнше розглянут будвельн пдпримства, що мають безпосередн вдношення до зведення нового житлового фонду, а також нвестицйн процеси у будвництв.

До пдсистеми «Житловий фонд» вдносяться вс будвл, придатн для постйного проживання громадян. При моделюванн ця пдсистема деталзована на деклька пдсистем для облку чинникв старння житлового фонду  переходу мунципального житлового фонду в приватну власнсть громадян  пдпримств шляхом його продажу  приватизац. Пдсистема житловий фонд також включа нфраструктуру, а саме комунальне господарство. Це необхдно, оскльки вд цього напряму залежить яксть житлових умов для населення.

До пдсистеми «Населення» вдносяться жител мста, як постйно в ньому проживають. Населення  головним споживачем житлового фонду, для якого вн  створються. Населення може бути нвестором при будвництв житла. Ц пдсистеми взамозв’язан мж собою  впливають один на одного таким чином, як показано на рисунку 3.1:

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

Рисунок 3.1- Взамозв’язок пдсистем модел

До бюджету здйснюються податков  неподатков надходження вд населення, пдпримств  житлового фонду. Бюджетн кошти використовуються на соцальне забезпечення населення, на утримання  розвиток житлового фонду. Населення прожива в житловому фонд, створю попит на послуги  продукцю пдпримств, купля у власнсть об’кти житлового фонду Пдпримства надають послуги населенню, будують новий житловий фонд, обслуговують населення  житловий фонд, купляють об’кти житлового фонду.

Головним ндикатором ефективност функцонування галуз, з погляду населення, пропонуться розрахувати забезпеченсть населення доступним  яксним житлом. Основу для розрахунку даного показника склада показник «Номнальна забезпеченсть населення житлом», скоректований з урахуванням ндексу доступност придбання житла та ндексу умов проживання. Поняття доступност житла включа можливсть придбання житла  проживання в ньому з боку населення, враховуючи рвень х доходв. При цьому населення розглядаться як сукупнсть смей  враховуться сукупний смейний дохд, а не дохд в середньому на одну людину. По рвню смейних доходв населення длиться на групи.

Поняття якост житла включа яксть житлового фонду та нфраструктури. На яксть житлового фонду та нфраструктури дуже сильно вплива знос. Зношенсть житлового фонду зменшуться в результат поточного  каптального ремонту, а також в результат застосування нових будвельних технологй  матералв.

Велику групу важливих ндикаторв складають показники по житловому фонду. Зокрема загальна площа житлового фонду в мст, площа житлового фонду з деталзацю по ступен зносу  категор житла, частка кожного виду житлового фонду в загальному житловому фонд мста, темпи будвництва, капремонту  зносу зношеного житла, частка покриття необхдних витрат на утримання житлового фонду.

При аналз проблемно област були виявлен наступн причинно-наслдков зв’язки мж змнними модел:

збльшення витрат на будвництво житлового фонду збльшу число пдпримств пдсистеми «Будвництво»  активзу дяльнсть снуючих пдпримств ц сфери;

збльшення площ житлового фонду збльшу забезпеченсть населення житлом;

видлення коштв на утримання житлового фонду уповльню знос житлового фонду;

збльшення середнього зносу житлового фонду погршу умови проживання;

видлення коштв на каптальний ремонт  реконструкцю сприя перетворенню зношених будвель в нормальн;

збльшення числа пдпримств  чисельност населення збльшу надходження податкв до мунципального бюджету;

продаж мунципального житлового фонду населенню  пдпримствам да додатков надходження до мсцевого бюджету;

зниження реальних надходжень вд квартплати збльшу збитковсть галуз та н.

На основ даграми причинно-наслдкових зв’язкв розроблено системн потоков даграми.Розроблений модельний комплекс включа дв модел: агреговану модель  детальну модель житлово-комунально сфери.

Системн потоков даграми комплексу мтацйних моделей житлово-комунально сфери, реалзован в середовищ vensim 5.0 ple. Системн потоков даграми агреговано модел житлово-комунально сфери наведен у Додатку Г. Агрегована модель складаться з наступних основних пдсистем:

Бюджет

Житловий фонд з деталзацю по ступеню зносу  форм власност

Населення

Пдпримства

Вльна земля

Дана модель дозволя виршувати задач планування витратно частини бюджету, планування бюджетних коштв в частин житлового фонду, оцнки надходжень вд населення за квартплату, оцнки демографчно ситуац, прогнозування активност будвельних  обслуговуючих пдпримств, аналзу стану житлового фонду з деталзацю по ступен зносу  власност, прогнозування забезпеченост населення житлом.

Побудований новий житловий фонд поступово зношуться  переходить в категорю «нормальний», а потм «зношений». В результат капремонту зношений житловий фонд переходить назад в категорю «нормальний». Видлення коштв на утримання уповльню процес зносу житлового фонду.

Забезпеченсть населення житлом визначаться виходячи з загально умовно площ житлового фонду, розраховано з урахуванням зносу. При цьому площ нормального  зношеного житлового фонду включаються в загальну площу з ваговими коефцнтами. Забезпеченсть населення житлом у данй модел  головним ндикатором функцонування галуз. Але при прийнятт ршень необхдно враховувати  нш соцально-економчн показники: стан бюджету, активнсть пдпримств, чисельнсть населення та н.

Системн потоков даграми пдсистеми «Житловий фонд по ступеню зносу» наведен у Додатку Д. У данй пдсистем видлено три рвн: новий, нормальний  зношений житловий фонд. Новий житловий фонд утворються в результат будвництва. Динамчний процес зносу переводить його в категорю нормальний  зношений. Стан зношеного житлового фонду зменшуться в результат зносу. Зношений житловий фонд може стати нормальним, якщо для нього зробити каптальний ремонт.

Будь-яке будвництво житлового фонду повинно бути профнансоване. Витрати на будвництво житлового фонду складаються з бюджетних  позабюджетних витрат. Такий же принцип д для всх витрат на утримання  каптальний ремонт. Об’м побудованого житла (темп будвництва) визначаться виходячи з загальних витрат на будвництво  вартост будвництва 1 кв м.

Видлення коштв на утримання дозволя уповльнити темпи зносу нового  нормального житлового фонду. У модель вводиться середня вартсть утримання 1 кв м в рк для нового, нормального  зношеного житлового фонду. Помноживши цю вартсть на кльксть кв м житла у мст ми отримамо необхдн витрати на утримання житлового фонду. Потм визначаться частка покриття необхдних витрат  пропорцйно й регулються знос житлового фонду. Тобто чим бльша частка покриття необхдних витрат, тим менше зношуться житловий фонд. У цьому ж фрагмент пдраховуться середнй знос житлового фонду по мсту, яке потм використовуться при оцнц умов проживання.

Системн потоков даграми пдсистеми «Житловий фонд по категор» наведен у Додатку Е. У данй пдсистем видлено два рвн: елтне житло  просте житло. Житло кожно категор виника в результат будвництва. Крм того, елтне житло з часом переходить в просте. Цей перехд вдбуваться в результат морального  фзичного зносу. Будвництво житла кожно категор повинно бути профнансоване.

Системн потоков даграми пдсистеми «¶нфраструктура» наведен у Додатку Ж. Центральною ланкою пдсистеми  рвень основних фондв для вироблення певного ресурсу або надання певно послуги. Рвень «нфраструктура» вдобража число одиниць устаткування середньо потужност для вироблення ресурсу. Збльшення числа одиниць устаткування вдбуваться в результат будвництва нових фондв  каптального ремонту зношених одиниць устаткування. Видлення коштв на утримання нфраструктури дозволя уповльнити темп його списання в результат фзичного зносу. Даний фрагмент модел дозволя одержати показник «ндекс забезпеченост ресурсом», який потм використовуться при оцнц умов проживання.

Системн потоков даграми пдсистеми «Пдпримства» зображен у Додатку И. Дана пдсистема показу чисельнсть активних пдпримств в мст. Активними пдпримствами вважаються т, як не тльки числяться в рестр рестрацйно палати, але  реально працюють: виконують замовлення, обслуговують населення. Видляються наступн види пдпримств: будвельн, обслуговуюч  нш. Чисельнсть пдпримств оцнються в умовних «пдпримствах середньо потужност». Наприклад, якщо в мст  велика будвельна фрма, то в модел вона вдображаться як деклька будвельних фрм середньо потужност.

Системн потоков даграми пдсистеми «Населення» зображен у Додатку К. Центральною ланкою дано пдсистеми  рвень «населення», що вдобража чисельнсть населення. Динамка збльшення чисельност населення визначаться процесами народження та ммграц. Зменшення населення вдбуваться в результат смертност та емграц. Даний фрагмент модел показу чисельнсть населення з деталзацю по класу: багат, бдн  середнй клас.

Системн потоков даграми пдсистеми «Квартплата  доходи населення» наведен у Додатку Л. Виходячи з середньо номнально квартплати в рк з урахуванням рвня неплатежв визначаться реальна оплата квартплати населенням. Маться на уваз, що багат платять за житло повнстю.

Системн потоков даграми пдсистеми «Доступнсть придбання житла»представлен у Додатку М. Доступнсть придбання житла оцнються тльки для бдних смей  смей середнього класу. Маться на уваз, що багат подбають про себе сам.

Частина рчного доходу см’ йде на накопичення на житло. Виходячи з середньо вартост квартири вдповдно категор можна визначити число рокв, необхдних для придбання квартири. Вдношення цього числа рокв  нормативу дозволя одержати ндекс доступност придбання житла, який потм використовуться для оцнки забезпеченост населення яксним  доступним житлом.

Системн потоков даграми пдсистеми «Забезпеченсть населення житлом» представлен у Додатку Н. Забезпеченсть населення житлом оцнються тльки для бдних  середнього класу. Це дозволить одержати наближену до дйсност картину забезпеченост населення житлом.

¶сну поняття «номнальна забезпеченсть населення житлом», яка  вдношенням загально площ житлового фонду на чисельнсть населення. Як головний ндикатор пропонуться ввести показник «забезпеченост населення яксним  доступним житлом», розраховану з урахуванням умов мешкання  ндексом доступност придбання житла.

Вдношення номнально забезпеченост житлом  потреби в житл, розраховано з урахуванням нормативу житлово площ на душу населення, дозволя оцнити ступнь задоволеност потреби населення в житл.

Параметризаця мтацйно модел поляга у складанн рвнянь темпв, структура яких описана нформацйною мережею потоково даграми. Складання рвнянь темпв модел системно динамки  процесом перекладу вербальних описв взамозалежностей чинникв модельовано област на мову чтких кльксних спввдношень.

У данй робот для складання рвнянь темпв мтацйно модел  визначення функцональних залежностей допомжних змнних був використаний певний методичний прийом, широко використовуваний при розробц рвнянь темпв моделей системно динамки. Вн поляга у завданн виробляючо функц темпу у вигляд «нормального темпу»  коректуючих множникв, що визначають його залежнсть вд змнних стану (рвнв) модел  допомжних змнних (чинникв).

Використовування описано форми рвнянь темпв забезпечу наочнсть  простоту х змстовно нтерпретац,  зручним засобом для експертно оцнки нформац про аспекти причинних зв’язкв компонентних процесв модельованих систем, що найважче формалзуються. Нижче приведен функцональн спввдношення для найскладнших змнних модел.

Найважлившим у модел  показник ”Забезпеченсть населення яксним  доступним житлом”. Даний показник  суперкритерм, що визначаться за трьома важливими показниками: номнальна забезпеченсть населення житлом, ндекс доступност придбання житла  ндекс умов мешкання. Функцональне спввдношення для даного показника вигляда таким чином:Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль),(3.1)

де ZNKDG — забезпеченсть населення яксним  доступним житлом;

NZNG — номнальна забезпеченсть населення житлом;

IDPG — ндекс доступност придбання житла;

ZDPG — значущсть доступност для забезпеченост населення яксним  доступним житлом;

IUP — ндекс умов проживання;

ZUР — значущсть умов мешкання для забезпеченост населення яксним  доступним житлом;

Таким чином, критерй «забезпеченсть населення яксним  доступним житлом»  основою номнально забезпеченост населення житлом на коректуючий коефцнт, що вдобража доступнсть придбання житла  умови проживання. Цей коректуючий коефцнт  середньозважений вд ндексу доступност придбання житла  ндексу умов проживання, причому вагами виступають значущсть кожного чинника для забезпеченост населення яксним  доступним житлом.

¶ндекс доступност придбання житла  кльксним виразом доступност придбання житла для населення. Функцональне спввдношення для даного показника вигляда таким чином:

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль),(3.2)

де IDPG — ндекс доступност придбання житла;

DPGS — ндекс доступност придбання житла для середнього класу;

KSS — кльксть смей середнього класу;

IDPGB — ндекс доступност придбання житла для бдних смей;

KBS— кльксть бдних смей;

Таким чином, ндекс доступност придбання житла  арифметичною середньозваженою з ндексв доступност придбання житла для бдних смей  смей середнього класу, причому як ваги виступа кльксть смей вдповдного класу.

Приведемо функцональне спввдношення для ндексу доступност придбання житла для бдних смей:

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль),(3.3)

де IDPGB — ндекс доступност придбання житла для бдних смей;

NR — норматив числа рокв, необхдних для придбання житла для см’;

SCKB — середня цна квартири для бдних;

SVRDB — середнй власний рчний дохд бдно см’;

DNGB — частка накопичень на житло для бдно см’ в рк вд власного доходу см’;

Таким чином, даний показник  вдношенням нормативного числа рокв  фактичного числа рокв, необхдного для придбання житла для см’. Фактичне число рокв розраховуться як вдношення середньо ринково цни квартири для бдних  засобв бдно см’ на придбання житла за 1 рк. Об’м даних засобв  певною часткою власного рчного доходу см’, яку см’я може дозволити соб вдкласти на покупку житла,  суми коштв, що видляються з бюджету через механзм субсидй на придбання житла.

Функцональне спввдношення показника рвня неплатежв вигляда таким чином:

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль),(3.4)

де RN — рвень неплатежв

NRN — нормальний рвень неплатежв

ZDK— значущсть частки квартплати для рвня неплатежв

DK— частка квартплати в доход см’

NDK — норматив частки квартплати в доход см’;

При оцнц умов проживання важливе значення ма показник “¶ндекс забезпеченост ресурсом”, який обчислються за наступною формулою:

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль),(3.5)

де IZR — ндекс забезпеченост ресурсом;

VROU — вироблення ресурсу в рк на одиницю устаткування середньо потужност;

KOU — кльксть одиниць устаткування середньо потужност;

KN— чисельнсть населення;

PRDN — потреба в ресурс на душу населення в рк;

Знос нормального житлового фонду розраховуться на основ нормального темпу зносу житлового фонду, площ житла цього виду (нормального) та частки покриття витрат на утримання нормального житлового фонду за наступною формулою:

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль),(3.6)

де ZNGF — знос нормального житлового фонду (м2/рк);

PNGF— площа нормального житлового фонду;

NTZGF — нормальний темп зносу житлового фонду;

DPVU— частка покриття необхдних витрат на утримання нормального житлового фонду;

Таким чином, знос нормального житлового фонду розраховуться як площа нормального житлового фонду, помножена на нормальний темп зносу житлового фонду  скоректована з урахуванням частки покриття необхдних витрат на утримання нормального житлового фонду. Якщо частка покриття необхдних витрат на утримання бльше 1, значить вдбуваться уповльнення зносу, якщо менше 1, то прискорення зносу житлового фонду.

Аналогчно розраховуться знос зношеного житлового фонду

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль),(3.7)

де ZZGF — знос зношеного житлового фонду (м2/рк);

PZGF— площа зношеного житлового фонду;

NTZGF — нормальний темп зносу житлового фонду;

DPVU— частка покриття необхдних витрат на утримання зношеного житлового фонду;

Повний перелк функцональних залежностей модел приведений у Додатку П в текст програми-мтатора, сформованому засобами середовища моделювання Vensim 5.0.PLE.

3.2 Програмна реалзаця  дослдження мтацйно модел

¶мтацйна модель житлово-комунального господарства реалзована у програмному середовищ Vensim 5.0 PLE. Лстинг програми — мтатора наведено у Додатку П. В ньому представлен блоки найбльш важливих показникв модел. Прогнозован розрахунки здйснюються покроково (на1, 2, 5, 10 р.) з врахуванням фактора часу та нормативних та фактичних (поточних) показникв. Так, наприклад, частка витрат на житловий фонд у рк у програм-мтатор вигляда наступним чином:

(004) Частка витрат на ЖФ в рк = WITH LOOKUP (час,([(0,0)-(10,1)],(0,0.15),(5,0.15),(10,0.15)))

Units: Dmnl/рк

В дужках вказуться фактор, з врахуванням якого проводиться прогноз(час), роки, на як визначаються прогнозован значення, норми та значення показникв. Одночасно визначаються  одиниц вимрювання показникв. Таким чином, показники “Доступнсть придбання житла” “Забезпеченсть населення яксним та доступним житлом” програмно представляються:

(016) Доступнсть придбання житла = («Доступнсть придбання житла для смей сер класу «*Кльксть смей сер класу +» Доступнсть придбання житла для бдних смей»* Кльксть бдних смей)/( Кльксть бдних смей + Кльксть смей сер класу) Units: Dmnl

(035) Забезпеченсть населення яксним  доступним житлом = «Номн. забезпеченсть населення житлом «*(SQRT((1+Доступнсть придбання житла)^ Значимсть доступност для забезпеченост населення яксним та доступним житлом *(1+Умови проживання)^ Значимсть умов проживання для забезпеченост населення яксним та доступнимжитлом)-1)

Units: м2/чол.

При реалзац модел обов’язково вказуться поточний рк, частота отримання даних, часовий крок моделювання (прогнозування):

(051) SAVEPER = 1

Units: рк [0,?]

The frequency with which output is stored.

(052) TIME STEP = 1

Units: рк [0,?]

The time step for the simulation.

Слд зазначити, що модельний комплекс не призначений для взамод з користувачем безпосередньо, хоч така взамодя можлива. Для установки моделювання необхдний комп’ютер Pentium75 чи вище з 16М оперативно пам’ят  30М на жосткому диску з вставленою операцйною системою Windows 95  вище. При цьому операцйна система повинна бути запущена в режим адмнстратора.

Для установки середовища моделювання необхдно вибрати пункт меню Model => Setting. У вкн, що вдкрилося (дивись додаток Р), на вкладц Time Bounds в пол Final Time треба ввести число рокв, на як здйснються моделювання  прогнозування. Тод необхдно нажати ОК.

Для вводу вихдних даних необхдно нажати на панел нструментв кнопку ”Equations”. Тод необхдно клацнути на змннй, призначенй для вводу даних. Обов’язково потрбно вказати початков значення рвнв (в пол Initial Level). Рвнями  змнн в прямокутниках.В текстове поле на панал нструментв потрбно вказати м’я файла для накопичення статистики прогнозу.

¶мтаця здйснються натисканням кнопки “Run a Simulation” на панел нструментв. Збрана статистика по прогнозу записуться у вказаний файл. Псля проведення рзних прогнозв можна порвнювати результати при рзних вхдних даних. У систем передбачено бля 100 готових звтв по результатах прогнозування. Звти охоплюють практично вс важлив показники розвитку житлового фонду. Для виклику звту необхдно нажати на панел нструментв кнопку “Control Panel”, вибрати вкладку “Graphs”  тод два рази нажати на потрбному звт.

Дослдимо мтацйну модель. Для пдвищення рвня доври до результатв моделювання були проведен оцнки чутливост  формальн процедури верифкац. На мтацйнй модел проведено аналз чутливост по наступних системних регуляторах:

частка розподлу бюджетних коштв на будвництво, капремонт  утримання житлового фонду;

частка елтного житла в загальних об’мах будвництва;

частка побудованого простого житла для продажу;

норматив числа рокв, необхдного для придбання житла та нших регуляторв.

Для прикладу покажемо, як проводився аналз чутливост вд змни часток розподлу бюджетних коштв на житловий фонд. Функцю вдгуку при аналз чутливост був показник «доступнсть придбання житла» спостережуваний на кнцевий момент пероду моделювання.

У таблиц 3.1 приведен початков дан для двох експериментв. У експеримент Ж2 в порвнянн з експериментом Ж1 збльшена частка бюджетних коштв, що видляються на будвництво житлового фонду  зменшена частка на каптальний ремонт зношеного житлового фонду.

Таблиця 3.1- Початков дан для аналзу чутливост по регулятору Ж1

Частка бюджетних коштв,

що видляються на будвництво

Частка бюджетних коштв,що видляються на капремонт
На момент часу

0

5

10

0

5

10
Експеримент Ж1

0.02

0.02

0.02

0.06

0.06

0.06
Експеримент Ж2

0.06

0.06

0.06

0.02

0.02

0.02

На рисунку 3.1 приведений графк змни функц вдгуку при рзних початкових даних:

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

Рисунок 3.1 — Динамка доступност житла при двох експериментах

Значення функц вдгуку за наслдками двох експериментв вдрзняються. Така розбжнсть для доступност придбання населення житла  значною, внаслдок чого був зроблений висновок про те, що по даних чинниках модель  чутливою. Аналогчним чином був проведений аналз чутливост по нших чинниках. Процедури верифкац проводяться для правильност структури модел  взамозв’язкв мж  компонентами. В ход проведення формальних процедур верифкац були переврен наступн логчн взамозв’язки для пдтвердження врност логчно структури мтацйно модел:

при збльшенн засобв на будвництво житлового фонду збльшуться темп будвництва житла  збльшуться частка нового житлового фонду;

при збльшенн засобв на капремонт житлового фонду збльшуться темп каптального ремонту, зменшуться частка зношеного житлового фонду  збльшуться частка нормального житлового фонду;

при збльшенн коштв на утримання житлового фонду сповльнються його знос;

при збльшенн витрат на будвництво або капремонт нфраструктури збльшуться кльксть одиниць устаткування нфраструктури;

при збльшенн чисельност населення зменшуться ндекс забезпеченост населення ресурсом.;

при збльшенн середньо цни квартири зменшуться доступнсть придбання житла;

при збльшенн площ житлового фонду збльшуться номнальна забезпеченсть населення житлом;

при збльшенн середнього зносу житлового фонду зменшуться ндекс умов проживання;

при збльшенн доступност придбання житла збльшуться забезпеченсть населення яксним  доступним житлом

3.3 Обчислювальний експеримент з моделлю

Обчислювальний експеримент – цлеспрямоване дослдження модел з метою отримання нформац, необхдно для прийняття ршення. Його змст визначаться на основ попереднього аналтичного аналзу, а одержан результати обробляються з використанням рзних математичних методв  обчислювальних процедур з метою встановлення х достоврност та х обAрунтування [24].

Метою обчислювального експерименту  прогнозування поведнки мсько системи при рзних стратегях фнансування. Необхдно детально розглянути приведен нижче стратег  дати рекомендац по вибору найкращого варанту.

Стратег розподлу бюджетних коштв, видлених на житловий фонд, по рзних напрямах приведен в таблиц 3.2:

Таблиця 3.2 — Стратег розподлу бюджетних коштв

Стратегя

Частка засобв

на будвництво

Частка засобв

на капремонт

Частка коштв

на утримання

час, г

0

5

10

0

5

10

0

5

10
Ж1. ¶нтенсивне будвництво

0.6

0.6

0.6

0.2

0.2

0.2

0.2

0.2

0.2
Ж2. ¶нтенсивний капремонт

0.2

0.2

0.2

0.6

0.6

0.6

0.2

0.2

0.2
Ж3. Будумо  ремонтумо

0.6

0.4

0.2

0.2

0.4

0.6

0.2

0.2

0.2

Основним критерм ефективност функцонування житлово-комунального господарства вважаться «Забезпеченсть населення житлом». Але покладатися тльки на цей показник при прийнятт ршень було б важко  не завжди врно. Необхдно обов’язково враховувати динамку нших показникв: бюджет, населення, житловий фонд, темпи будвництва  капремонту, пдпримства. Вс показники потрбно спостергати впродовж всього пероду моделювання, а не тльки на кнцевий момент часу.

Стратегя Ж1 «¶нтенсивне будвництво» може виявитися найважлившою стратегю, якщо вимагаться пдвищити забезпеченсть населення житлом. Таку стратегю можна рекомендувати мсту, в якому гостро стоть проблема житла  у яких  економчн передумови до реалзац дано стратег (наприклад, сприятливий нвестицйний клмат).

Слд мати уваз, що в деяких випадках стратегя нтенсивного будвництва може тльки посилити проблему. Через деякий час мсту доведеться ремонтувати вже побудований житловий фонд. Кожен побудований будинок збльшу навантаження на бюджет мста  бюджети нших рвнв влади. Це може привести до значного бюджетного дефциту  рзкого зростання тарифв на житло для населення.

Стратегя Ж2 «¶нтенсивний капремонт» може виявитися найважлившою стратегю, якщо в мст сну велика частка зношеного житлового фонду. У цй ситуац слд звернути увагу на можливсть каптального ремонту зношеного житла. Це дозволить полпшити житлов умови громадян з хорошою перспективою для бюджету мста. Така стратегя не збльшу або збльшу трохи забезпеченсть населення житлом.

Стратегя Ж3 «Будумо  ремонтумо»  комбнацю перших двох стратегй. · можна рекомендувати тод, коли потрбно пдвищити забезпеченсть населення житлом до певного рвня, а потм можна перерозподлити засоби  зайнятися ремонтом зношеного житла.

При проведенн експериментального дослдження як початков дан використан дан по мсту Тернопол, використан, як наведен у таблиц 3.3.

Таблиця 3.3 — Початков дан для моделювання

Показник

Початкове значення (умовн одиниц)

Одиниц вимру

Коефцнт перерахунку в реальн одиниц
Населення

237.8 тис.

чол

10
Народжувансть

0.152

1
Смертнсть

0.163

1
Сальдо мграц

2 тис.

чол.

10
Середнй розмр см’

2.75

чол.

1
Житловий фонд

2.98 млн.

кв м

10
житловий фонд по зносу:

в т.ч. житловий фонд новий

0.63 млн.

кв м

10
в т.ч. житловий фонд нормальний

0.98 млн.

кв м

10
в т.ч. житловий фонд зношений

1.37 млн.

кв м

10
житловий фонд по категор:

в т.ч. елтне житло

0.61млн

кв. м

10
в т.ч. просте житло

2.37 млн.

кв м

10
Пдпримства

34

шт

10
Будвельн пдпримства

16

шт

10
Обслуговуюч пдпримства

18

шт

10
¶нфраструктура

15

шт

10

Решта початкових даних приведена в текст програми-мтатора, у додатку П.

Псля проведення експериментв на мтацйнй модел були одержан наступн результати. Темпи будвництва житлового фонду при 3 стратегях приведен на рисунку 3.2:

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

Рисунок 3.2 — Темпи будвництва житлового фонду при 3 стратегях

З цих графкв чтко видно рзний вплив трьох стратегй на темпи будвництва житла:

Стратегя Ж1 «¶нтенсивне будвництво» (верхня лня) характеризуться значним збльшенням об’мв будвництва.

Стратегя Ж2 «¶нтенсивний капремонт» (нижня лня) характеризуться тим, що. об’м побудованого житла росте, але не так значно.

Стратегя Ж3 «Будумо  ремонтумо» (середня лня) займа промжне положення мж першими двома стратегями. Об’м побудованого житла поступово зменшуться, починаючи з великих величин.

Головним критерм функцонування галуз при виршенн дано задач вважаться показник «Забезпеченсть населення житлом», динамка якого приведена нижче на рисунку 3.3:

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

Рисунок 3.3 — Динамка забезпеченост населення житлом

З приведеного графка забезпеченост населення житлом видно, що стратег дуже схож мж собою, якщо судити по динамц тльки цього показника. Тому питання про найрацональншу стратегю залишаться вдкритим. Опиратися тльки на цей показник при прийнятт ршень було б необгрунтовано. Необхдно взяти до уваги динамку нших показникв, щоб добитися ефективного функцонування галуз.

Оскльки для виршення поставлено задач досить критерю «Номнальна забезпеченсть населення житлом», то вн  застосовуватиметься надал.

Поставлена задача досягти забезпеченост населення житлом 20 м2/чол. З приведено нижче таблиц 3.4 видно, що тако забезпеченост населення житлом у мст Тернопол можна досягти, застосовуючи стратегю Ж1 «¶нтенсивне будвництво» або стратегю Ж3 «Будумо  ремонтумо». Такий рвень забезпеченост житлом при цих стратегях вдбудеться через 7 рокв.

Таблиця 3.4 — Динамка забезпеченост населення житлом

Рк

Стратегя1

Стратегя2

Стратегя3
0

12.55

12.55

12.55
1

13.88

13.62

13.88
2

15.23

14.17

15.18
3

16.60

14.82

16.54
4

17.98

15.16

17.84
5

18.37

15.86

18.33
6

19.76

16.32

19.74
7

20.18

16.74

20.14
8

21.61

17.16

21.59
9

22.07

17.79

22.05
10

22.55

18.22

22.53

Досягнувши задано забезпеченост населення житлом, можна перерозподлити засоби на капремонт зношеного житла, тому стратегя Ж3  найбльш вигдною. Тому вона рекомендуться як базова стратегя. Необхдно обов’язково подивитися на динамку нших показникв при стратег Ж3.

Графки, що вдображають структуру показникв по житловому фонду, приведен на наступних рисунках:

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

Рисунок 3.4 – Житловий фонд по степен зносу (структура)

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

Рисунок 3.5 – Житловий фонд по степен зносу

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

Рисунок 3.6 – Житловий фонд по категор

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

Рисунок 3.7 -. Житловий фонд по категор (структура)

З графкв видно, що при стратег Ж3 «Будумо  ремонтумо» об’м нормального житлового фонду спочатку залишаться постйним, а потм почина помтно рости за рахунок каптального ремонту зношеного житла. Об’м нового житла рвномрно росте з збереженням сво частки в загальнй площ житлового фонду. Темпи будвництва нового житла рвномрно знижуються.

На рисунку 3.8  3.9 приведен вихдн дан по бюджету при стратег Ж3 «Будумо  ремонтумо»:

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

Рисунок 3.8 — Показник бюджету (стратегя Ж3)

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

Рисунок 3.9 – Доходи  витрати бюджету при стратег 3.

З цих графкв видно, що за прогнозами за 10 рокв бюджет мста виросте приблизно в 2 рази. Велику частину доходв до бюджету вд продажу житлового фонду складають доходи вд продажу простого житла, але в структур загальних доходв бюджету, доходи вд продажу житла складають не дуже велику частину.

На рисунку 3.10 приведен вдомост по обслуговуючих пдпримствах при стратег Ж3 «Будумо  ремонтумо»:

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

Рисунок 3.10 — Вихдн дан по обслуговуючих пдпримствах

Як видно з графка, кльксть обслуговуючих пдпримств при стратег “Будумо  ремонтумо” в перш 5 рокв стрмко росте. Це пояснються браком обслуговуючих пдпримств на даний час. У наступн 10 рокв кльксть цих пдпримств збльшуться поступово.

Будвельн пдпримства складають незначну частку в загальнй клькост пдпримств мста. Динамка будвельних пдпримств при стратег “Будумо  ремонтумо” представлена на рисунку 3.11 :

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

Рисунок 3.11 — Динамка будвельних пдпримств (стратегя 3)

Щоб визначити в якй мр мсто забезпечене будвельними пдпримствами, розглянемо рисунок 3.12, який характеризу частку задоволення потреб у будвельних пдпримствах.

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

Рисунок 3.12 – Частка задоволення потреби в будвельних пдпримствах

З цих графкв видно, що кльксть будвельних пдпримств росте, але частка задоволення потреби в будвельних пдпримствах спочатку близька до одиниц. Це означа, що наявних пдпримств ледве вистача, щоб справитися з необхдними об’мами будвництва житла. Тому слд вжити заходи, як стимулюють активнсть будвельних пдпримств, особливо в перод нтенсивного будвництва.

Таким чином, проаналзувавши отриман графки, можна зробити висновок про те, що найбльш рацональною за даних умов для мста Тернопль  стратегя “Будумо  ремонтумо”. Це дасть можливсть пдвищити забезпеченсть населення житлом до необхдного рвня. Псля цього засоби можна перерозподлити  зайнятися ремонтом зношеного житла. Таким способом мсцев органи влади зможуть покращити житлов умови в мст  одночасно уникнути надмрних бюджетних витрат на житловий фонд та рзкого зростання тарифв на житло для населення.

Тому для мста Тернополя насамперед необхдно провести реформу житлово-комунального господарства, що включа реструктуризацю вдносин учасникв взамод у цй галуз. Тод потрбно перерозподлити, що видляються на житловий фонд. Бльшу частку коштв необхдно видлити на будвництво нового та ремонт снуючого житла. Крм цього, необхдним  визначення правильно полтики, враховуючи дан про доходи населення мста. Для проведення цих змн пропонуться використати розроблену у данй дипломнй робот мтацйну модель житлово-комунального господарства. Про практичну цннсть дано розробки свдчить вдовдка про впровадження (дивись додаток С).

ВИСНОВКИ

Основною метою роботи  розробка системи прогнозування стану житлового фонду мста на коротку та довгу перспективи з врахуванням поточного стану житлового фонду та прийнятих у цй галуз ршень. Для виршення поставлено задач здйснено наступне:

дослдження дяльност мсько ради мста Тернополя, а зокрема Департаменту житлово-комунального господарства, еколог  транспорту та функцонування житлового фонду. Внаслдок цього виявлено снуюч проблеми та визначено шляхи х подолання;

аналз сучасного стану житлово-комунального господарства  обAрунтування необхдност проведення житлово-комунально реформи;

проведений аналз нших робт в област моделювання соцально-економчних систем, зокрема модел мсько системи Дж.Форрестера, аналтичного комплексу “Прогноз” та модел просторово органзац Високовського;

визначено загальн принципи та сучасн технолог побудови систем пдтримки прийняття ршень, включаючи OLAP-сервс  технолог Data Mining;

внаслдок аналзу снуючих засобв моделювання вибрано нструментальне середовище моделювання;

розроблено мтацйну модель житлово-комунального господарства, яка дозволя досить ефективно виршувати задачу прогнозування стану житлового фонду.

¶мтацйну модель житлово-комунально сфери на основ методв системно динамки дозволя здйснювати:

аналз поточного стану житлово-комунального господарства;

прогноз стану житлового фонду мста з урахуванням його зносу;

визначення наслдкв прийнятих ршень на модел, а не на людях;

рацональне планування бюджетних коштв на житловий фонд;

оцнку забезпеченост населення житлом  доступност придбання житла;

Ефект вд використання дано модел поляга у:

можливост заздалегдь оцнити наслдки прийнятих ршень на комп’ютернй модел, а не на живих людях;

пдвищеност обAрунтованост прийнятих ршень;

економ бюджетних коштв;

полпшенн житлових умов жителв мста;

зниженн соцально напруженост в мст.

Розроблена мтацйна модель може використовуватися мсцевими органами управлння при прийнятт ршень, що стосуються житлового фонду мста.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Бенькович Е. Практическое моделирование динамических систем. СПб.: «БХВ–Петербург», 1999. – 464 с.

Варфоломеев В. И., Воробьев С. Н. Принятие управленческих решений. СПб.: издательство «ОН КУДИЦ-ОБРАЗ», 2002. – 288 с.

Волков С. И., Романов А. Н. Организация обработки економической информации: Учебник. – 2–е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 1988. – 400 с.: ил.

Галузинський Г. П. Архтектура систем пдтримки прийняття ршень  сучасн технологчн засоби обробки нформац// Мжвд. наук. зб. “Машинна обробка нформац”. Вип.58- 1996. – 280 с.

Грешилов А. А. Как принять наилучшее решение в реальных условиях. М: Радио и связь, 1991. – 320 с.

Куганко А. А. Основи теор  практики динамчного моделювання соцально–економчних об’ктв  прогнозування х розвитку. – М.: Вузвська книга, 1998. – 135 с.

Ламонов И. М. Экономические реформы на микроуровне. — М.:Астрея, 1996. – 176 с.

Лычкина Н. Н. Моделирование социально-экономического развития регионов. – М.: «Эдиториал», 2000. – 210 с.

Лычкина Н. Н. Системы принятия решений в задачах социально-экономического развития регионов. – М.: Компьюлог, 1992. – 254 с.

Льюис К. Д. Методы прогнозирования экономических показателей. – М.: Финансы и статистика, 1986. – 133 с.

Методичн рекомендац до виконання та захисту дипломно роботи на здобуття освтньо – квалфкацйного рвня магстр за спецальнстю 8.050102 “Економчна кбернетика”. Укладач: Гладй Г. М., Маслияк Б. О., Блоусов ¶. А. — Тернопль: ТАНГ, 2002

Николаев В. П. Введение в рыночною экономику строительства. — К.: Строитель,1991 Новоселов Ю. А. Социально – экономическое прогнозирование. Ч. 1: Учебное пособие. – Новосибирск: СибУПК, 2000. – 158 с.

Нормативно-правов документи департаменту житлово-комунального господарства, транспорту  еколог.

Олексюк О. С. Системи прийняття фнансових ршень на мкрорвн. – К.: Наукова думка, 1998. – 508 с.

Педан М. П., Рогожин П. С., Скурский М. А. Управление экономикой строительства. – К.: Высшая школа,1990. – 237 с.

Петровский А. Б., Стернин М. Ю. Системы поддержки принятия решений. – М: ВНИИ системных исследований, 1990. – 221 с.

Ситник В. Ф., Олексюк О. С. Системи пдтримки прийняття ршень. – К.: Технка, 1995. – 215 с.

Соскн О.Стратегя розвитку мста.Економчний часопис-xx Ж2, 2003р.

Соцально-економчне становище Тернополя за 2003р.//Свобода-4 лютого 2004р.

Степанов И. Н., Шайтанов В. Я., Романова С. С. Экономика строительства/ Учебник для вузов. – М.: Дюрайт, 1998 – 198 с.

Територальна органзаця житлово-комунального господарства. ДонДАУ. Менеджер Ж1(17), березень 2002р

Форрестер Дж. Динамика развития города.-М., ПРОГРЕС, 1974.-285ст.

Черныш Е. А., Молчанова Н. П. Прогнозирование и планирование в условиях рынка. – М.: ПРИОР, 1999. – 242 с.

Шибалкин О. Ю. Проблемы и методы построения сценариев социально-экономического развития. – М.: Наука, 1992. – 313 с.

Шилов Э. И. Проэктирование в строительстве: экономика, организация, управление. – К.: Урожай, 1992. – 208 с.

http://city.gov.te.ua

http://www.prognoz.ru

http://www.vensim.com

ДОДАТОК А

DFD прогнозування стану житлового фонду мста

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)Примтки:

дан про населення

норми житла

площа житла

кльксть, потужнсть буд.-рем. пдпримств

витрати на житловий фонд

накази на введення житла в експлуатацю

кльксть, прирст населення

норми житла

площа ЖФ

кльксть, потужнсть буд.-рем. пдпримств

витрати на ремонт  будвництво

накази на введення житла в експлуатацю

вдомсть прогнозу потреб у будвництв житла

вдомсть прогнозу стану ЖФ по степен зносу

вдомсть забезпечення населення житлом

вдомсть прогнозу потреб у будвництв житла

вдомсть прогнозу витрат на ремонт житла

вдомсть прогнозу витрат на будвництво житла

вдомсть прогнозу потреб у потужностях

звтнсть степеня зносу ЖФ

ДОДАТОК Б

Покращена DFD прогнозування стану житлового фонду мста

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

Примтки:

доходи населення

кльксть, прирст населення

цна житла

площа ЖФ

норми житла

кльксть, потужнсть буд.-рем. пдпримств

витрати на житловий фонд

накази на введення житла в експлуатацю

рвень доходв населення

кльксть рокв нагромадження

середня цна квартири

норми житла

вдомсть доступност житла для категорй населення

категор населення

категор житла

кльксть, прирст населення

площа ЖФ

норми житла

умови проживання

вдомсть забезпечення житлом по категорях

вдомсть прогнозу потреб у будвництв житла по категорях

вдомсть прогнозу потреб у будвництв житла по категорях

кльксть, потужнсть буд.-рем. пдпримств

витрати на ремонт  будвництво категорй житла

вдомсть прогнозу стану ЖФ по степен зносу

звтнсть степеня зносу ЖФ

вдомсть прогнозу витрат на ремонт житла по категорях

вдомсть прогнозу витрат на будвництво житла по категорях

вдомсть прогнозу потреб у потужностях

накази на введення житла в експлуатацю

ДОДАТОК В

Технологчн характеристики сучасних систем моделювання

Система моделювання

Виробник ПЗ

Призначення

Моделююче середовище  пдтримка
Графчна конструкця ¶М

Авторське моделювання, програмування моделей

Анмаця (у реал. час)

Пдтримка аналзу результатв
ARENA

System Modeling Corporation

Виробництво, аналз бзнесв-процесв, дискретне моделювання

Блок-схеми

+

+

+
EXTEND

Imagine That, Inc.

Стратегчне планування, бзнес-моделювання

Компонувальн блоки, безперервн  дискретн модел

+

мова Modl

+

Аналз чутливост
GPSS/H-PROOF

Wolverine Software Corporation

Загального призначення, виробництво, транспорт  н.

Блок-схеми

+

+

ANOVA
ITHINK ANALYST

High Performance System, Inc.

Управлння фнансовими потоками, ренжнринг пдпримств, банкв, нвестицйних компанй  н.

CASE-засоби, потоков даграми

+

+

Аналз чутливост
PROCESS MODEL

PROMODEL Corporation

Загальне виробництво, ренжнринг

Блок-схеми, дискретне моделювання

+
SIMUL8

Visual Thinking International

Унверсальний засб мтац дискретних процесв

Об’ктно-орнтоване програмування

+

+
TAYLOR SIMULATION SOFTWARE

F&H SimulationInc.

Виробництво, вартсний аналз

Блок-схеми, дискретне моделювання

+

+
WITNESS

Lanner Group Inc.

Бзнес-планування, виробництво, фнанси

+

+

+

+

Блок оптимзац

VENSIM

Ventana Systems

Модел системно динамки

Потоков даграми

+

+
POWERSIM

Powersim Co.

Безупинне моделювання

Потоков даграми

+

DYNAMO

Expectation Software

Модел системно динамки обчислювального типу

Блок-схеми

ДОДАТОК Г

Агрегована модель житлово-комунального господарства

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

ДОДАТОК Д

Системн потоков даграми пдсистеми „Житловий фонд по степеню зносу”

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

ДОДАТОК Е

Системн потоков даграми пдсистеми „Житловий фонд по категор”

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

ДОДАТОК Ж

Системн потоков даграми пдсистеми „¶нфраструктура”

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

ДОДАТОК ¶

Системн потоков даграми пдсистеми „Пдпримства”

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

ДОДАТОК К

Системн потоков даграми пдсистеми „Населення”

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

ДОДАТОК Л

Системн потоков даграми пдсистеми „Квартплата  доходи населення”

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

ДОДАТОК М

Системн потоков даграми пдсистеми „Доступнсть придбання житла”

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

ДОДАТОК Н

Системн потоков даграми пдсистеми „Забезпеченсть населення житлом”

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

ДОДАТОК П

Текст програми-мтатора

(001) Частка бюджетних витрат на капремонт ЖФ в загальних витратах на капремонт ЖФ = WITH LOOKUP (час,([(0,0)-(10,1)],(0,0.7),(10,0.7) ))

Units: Dmnl

(002) Частка бюджетних витрат на утримання ЖФ в загальних витратах на утримання ЖФ = WITH LOOKUP (час,([(0,0)-(10,1)],(0,0.8),(5,0.8),(10,0.8) ))

Units: Dmnl

(003) «Частка бюджетних витрат на будвництво ЖФ в загальних витратах на будвництво ЖФ» = WITH LOOKUP (час,([(0,0)-(10,1)],(0,0.4),(10,0.4) ))

Units: Dmnl

(004) Частка витрат на ЖФ в рк = WITH LOOKUP (час,([(0,0)-(10,1)],(0,0.15),(5,0.15),(10,0.15) ))

Units: Dmnl/рк

(005) Частка зношеного ЖФ= «ЖФ зношений» / ЖФ весь

Units: Dmnl

(006) Частка витрат на капремонт ЖФ = WITH LOOKUP (час,

([(0,0)-(10,1)],(0,0.2),(5,0.4),(10,0.6) ))

Units: Dmnl

(007) Частка витрат на утримання ЖФ=1-«Частка на будвництво ЖФ» — Частка на капремонт ЖФ

Units: Dmnl

(008) «Частка витрат на будвництво ЖФ» = WITH LOOKUP (час,

([(0,0)-(10,1)],(0,0.6),(5,0.4),(10,0.2) ))

Units: Dmnl

(009) Частка простого житла =Просте житло / “ЖФ весь”

Units: Dmnl

(010) Частка нового ЖФ = “ЖФ новий”/ ”ЖФ весь”

Units: Dmnl

(011) Частка норм ЖФ = «ЖФ норм.» /ЖФ весь

Units: Dmnl

(012) Частка сер класу в заг клькост населення = 1- Частка бдних в заг клькост населення — частка багатих в заг клькост населення

Units: Dmn

(013) «Частка задоволення потреби в житл (без багатих)»=

Просте житло /»Потреба в житл (без багатих)»

Units: Dmnl

(014) Частка задоволення потреби в будвельних пдпр = Пдпр будвельн сер потужн /Необх кльксть будв пдпр сер потужност

Units: Dmnl

(015) Частка елтного житла =елтне житло / ЖФ весь

Units: Dmnl

(016) Доступнсть придбання житла = («Доступнсть придбання житла для смей сер класу «*Кльксть смей сер класу +» Доступнсть придбання житла для бдних смей»* Кльксть бдних смей)/( Кльксть бдних смей + Кльксть смей сер класу)

Units: Dmnl

(017) “ЖФ весь” = “ЖФ новий”+»ЖФ норм.»+»ЖФ знош.»

Units: м2

(018) «ЖФ знош.»= INTEG (Знос норм ЖФ — Капремонт знош ЖФ — Знос знош ЖФ,6e+006)

Units: м2

(019) ЖФ новий= INTEG («Будвництво ЖФ»-Знос нового ЖФ,

4e+006)

Units: м2

(020) «ЖФ норм.»= INTEG (Капремонт знош ЖФ + Знос нового ЖФ — Знос норм ЖФ,

1e+007)

Units: м2

(021) Бюджет = INTEG (Податков та неподатков надходження в бюджет вд пдпримств +Податков та неподатков надходження в бюджет вд населення

+Доходи вд продажу ЖФ+ ¶нш доходи — «Витрати бюдж. на ЖФ» – Дотац -Субсид-¶нш витрати

2e+010)

Units: грн

(022) Значимсть доступност для забезпеченост населення яксним  доступним житлом = WITH LOOKUP(Час,([(0,0)-(10,1)],(0,0.5),(5,0.5),(10,0.5) ))

Units: Dmnl

(023) Значимсть умов проживання для забезпеченост населення яксним  доступним житлом= WITH LOOKUP (Час, ([(0,0)-10,1)],(0,0.5),(5,0.5),(10,0.5) ))

Units: Dmnl

(024) Витрати на капремонт ЖФ= Небюдж витрати на капремонт ЖФ+ Витрати бюдж. на капремонт ЖФ

Units: грн./ рк

(025) Витрати на утримання зношеного ЖФ= Витрати на утримання ЖФ* Частка витрат на утримання зношеного ЖФ в заг. витратах на утримання

Units: грн./ рк

(026) Витрати на утримання нового ЖФ= Витрати на утримання ЖФ* Частка витрат на утримання на новий ЖФ в заг. витратах на утримання

Units: грн./ рк

(027) Витрати на утримання норм ЖФ= Витрати на утримання ЖФ* Частка витрат на утримання на норм ЖФ в заг. витратах на утримання

Units: грн./ рк

(028) Витрати на утримання ЖФ= Витрати бюджету на утримання ЖФ+ Небюдж. витрати на утримання ЖФ

Units: грн./ рк

(029) Знос нового ЖФ= ЖФ новий* Норм. темп зносу ЖФ/ Частка покриття необх. витрат на утримання нового ЖФ

Units: м2/рк

(030) Знос норм ЖФ= «ЖФ норм.»*Норм темп зносу ЖФ/ Частка покриття необх. витрат на утримання норм ЖФ

Units: м2/рк

(031) ¶ндекс зносу ЖФ = Сер. знос ЖФ/ Норматив зносу ЖФ

Units: Dmnl

(032) Кльксть бдних смей = Кльксть смей* Частка бдних в загальнй чисельност населення

Units: смя

(033) Кльксть багатих смей = Кльксть смей *Частка багатих в загальнй чисельност населення

Units: смя

(034) Кльксть смей сер. класу = Кльксть смей* Частка сер. класу в загальнй чисельност населення

Units: смя

(035) Забезпеченсть населення яксним  доступним житлом = «Номн. забезпеченсть населення житлом «*(SQRT((1+Доступнсть придбання житла)^Значимсть доступност для забезпеченост населення яксним та доступним житлом *(1+Умови проживання)^Значимсть умов проживання для забезпеченост населення яксним та доступним житлом)-1)

Units: м2/чол

(036) Перехд елтного житла в категорю простого =

Елтне житло *Норм темп переходу елтного житла в категорю простого

Units: м2/рк

(037) Норм коефцнт умов проживання =1

Units: Dmnl

(038) Норм темп банкротства будвельних пдпримств =0.01

Units: Dmnl/рк

(039) Норм темп зносу ЖФ = 0.005

Units: Dmnl/рк

(041) Норм темп зносу ЖФ = WITH LOOKUP (Час,([(0,0)-10,1)],(0,0.005),(5,0.005),(10,0.005) ))

Units: Dmnl/рк

(042) «Норматив забезпеченост житлом (кв. м / 1 чол.)» = WITH LOOKUP (

Час, ([(0,0)-(10,40)],(0,15),(5,19),(10,23) ))

Units: м2/чол

(043) «Норматив числа рокв, необхдних для придбання житла для см» = WITH (Час, ([(0,0)-(10,10)],(0,5),(5,5),(10,5) ))

Units: рк

(044) «Номнальна забезпеченсть населення житлом (без багатих)»=

Просте житло /Чисельнсть населення (без багатих)

Units: м2/чол

(045) «Потреба в житл (без багатих)»= Чисельнсть населення (без багатих)*»Норматив забезпеченост житлом (кв. м / 1 чол.)»

Units: м2

(046) Необхдн витрати на утримання зношеного ЖФ = «ЖФ зношений «* Сер. вартсть утримання1 кв. м зношеного ЖФ в рк

Units: грн./ рк

(047) Необхдн витрати на утримання нового ЖФ = ЖФ новий *Сер. вартсть утримання 1 кв. м нового ЖФ в рк

Units: грн./рк

(048) Необхдн витрати на утримання норм ЖФ = «ЖФ норм.»* Сер. вартсть утримання 1 кв. м норм ЖФ в рк

Units: грн./ рк

(049) Необхдна кльксть будв. пдпр сер. потужност = «Будвництво ЖФ» /Сер потужнсть 1 будв. пдпр

Units: пдпр.

(050) Умови проживання = Норм коеф умов проживання*(SQRT((1+¶ндекс зносу ЖФ)^Значимсть зносу для умов проживання*(1+¶ндекс забезпеченост ресурсом X)^Значимсть ресурсу Х для умов проживання)-1)

Units: Dmnl

(051) SAVEPER = 1

Units: рк [0,?]

The frequency with which output is stored.

(052) TIME STEP = 1

Units: рк [0,?]

The time step for the simulation.

ДОДАТОК Р

Вкно установки середовища моделювання

Прогнозування стану житлового фонду міста (на прикладі м. Тернопіль)

Реферат: Реалізація права на житло шляхом будівництва

ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА ЖИТЛО ШЛЯХОМ БУДІВНИЦТВА

ПРАВО НА ЖИТЛО: ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ

У Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ) вперше включено окрему главу 28 „Право власності на житло”, яка структурно розміщена в книзі третій – „Право власності та інші речові права”. Окресливши правовий режим житла як об’єкта права власності, законодавець у такий спосіб виділив вагомість та значимість житла в задоволенні первинних, життєво необхідних потреб особи.

Житло визначається як житловий будинок, квартира, інше приміщення, що призначені та придатні для постійного проживання в них. Таким чином, підкреслюється два моменти в правовому режимі: придатність для проживання та цільове призначення – для постійного (не тимчасового проживання). Придатність для проживання не конкретизується як характерна ознака житла.

«Житло визначається як житловий будинок, квартира, інше приміщення, що призначені та придатні для постійного проживання в них»

Ця ознака конкретизується у ст. 50 Житлового кодексу України (далі – ЖК), згідно з нормами якої житлове приміщення має бути благоустроєне відповідно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. Рівень благоустрою в різних (однойменних) населених пунктах (селах, селищах, містах) може бути різним і зумовлюється різними чинниками (газифікація, центральне водопостачання та водовідведення, опалення тощо). Тому характеристика з позицій житла його благоустрою буде різною для різних населених пункт

Конституція України проголосила, що держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу перш за все побудувати житло.

Таким чином, громадянин у змозі здійснити своє право на житло будівництвом наступними способами: самостійно побудувати собі індивідуальний житловий будинок; брати участь у будівництві шляхом вступу до житлово-будівельного кооперативу; шляхом часткової участі в житловому будівництві або збудувати собі індивідуальний житловий будинок із залученням кредитних коштів.

Самостійне будівництво як засіб реалізації права на житло

Можливість громадянина самостійно збудувати собі індивідуальний житловий будинок за власні кошти полягає в тому, що для реалізації права на житло громадянин, зокрема, має право отримати визначену земельну ділянку, яка набувається ним для забудови.

Згідно з нині діючим законодавством, яке регулює правовідносини власності і земельні правовідносини, земельні ділянки передаються в приватну власність громадянам України для використання за цільовим призначенням, зокрема для будівництва й обслуговування житлового будинку і господарських будівель (так звана присадибна ділянка). Питання отримання присадибної ділянки не є житловим, але саме вирішення його дає можливість здійснити у майбутньому право на забудову і як наслідок — право на житло. Земля піл спорудження житлового будинку згідно зі статтею 6 Земельного кодексу України передається державою у власність безкоштовно. Крім того, громадяни України можуть здобувати право власності на земельні ділянки у випадку одержання їх у спадщину, одержання частки землі в загальному майні подружжя й у випадку придбання земельної ділянки за договором купівлі-продажу, дарування, а також шляхом обміну.

На даний час механізм надання земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво одержав належний розвиток. Прикладом може бути прийняте Харківським міськвиконкомом Положення «Про порядок передачі у власність громадян земельних ділянок для будівництва й обслуговування житлового будинку і господарських будівель», затверджене рішенням міськвиконкому № 952 від 13.12.95 р. з наступними змінами і доповненнями, що регулює надання громадянам земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва. Згідно з цим Положенням право на одержання у власність земельної ділянки мають громадяни України, що проживають у м. Харкові і перебувають на квартирному (кооперативному) обліку при райвиконкомах, на підприємствах, в організаціях. Положенням передбачено механізм встановлення черги на одержання земельної ділянки з урахуванням створення пільгових списків громадян, які мають право на першочергове і позачергове одержання земельної ділянки.

Зазначимо, що самостійне будівництво житла не слід розуміти буквально і обмежено. Це не обов’язково будівництво житла лише самим власником персонально, без залучення інших осіб. Самостійне будівництво житла передбачає лише те, що воно відбувається за власною ініціативою особи та за кошти, що їй належать, на її вибір та за її бажанням реалізувати право на житло саме таким засобом.

Залучення третіх осіб при самостійному будівництві житла відбувається дуже часто. Адже дуже рідко особи, що отримали земельну ділянку під забудову, можуть самі розробити необхідну для будівництва проектно-кошторисну документацію та за відповідними будівельними нормами збудувати житло. Для цього необхідна певна кваліфікація. У той же час існуючі архітектурні та будівельні стандарти повинні чітко дотримуватись та є необхідною передумовою для виникнення права власності на збудований житловий будинок.

Розробку проектно-кошторисної документації для будівництва житлових будинків здійснюють відповідні проектні організації. Вони за договором підряду на проведення проектних робіт розробляють та надають таку документацію забудовникові. В найбільш загальному вигляді цей договір представлений у главі 28 ЦК УРСР. Більш детально цей різновид договору підряду описаний у ст. 944 проекту ЦК України. Згідно з цим за договором підряду на проведення проектних і пошукових робіт підрядчик зобов’язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов’язаний прийняти та оплатити їх.

Будівництво житла з порушенням проектно-кошторисної документації веде до негативних наслідків. Зокрема на будинок, який збудований з такими порушеннями, не можна буде оформити право власності. Для цього є необхідним акт державної комісії про прийняття об’єкту та введення його у експлуатацію1. Державна ж комісія може прийняти будинок у експлуатацію лише у тому разі, якщо він збудований із дотриманням усіх будівельних норм і правил, відповідно з затвердженим проектом.

Тому в більшості випадків для безпосереднього будівництва житла у такій спосіб залучаються інші особи. Юридично це оформлюється договором підряду на капітальне будівництво.

Договір може укладатись між громадянином, який отримав земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва (замовником), та будівельною організацією, яка виступає як підрядчик.

Договір підряду на будівництво індивідуального житлового будинку є окремим випадком застосування договору підряду на капітальне будівництво та відноситься до зобов’язань з виконання робіт.

За договором підряду на капітальне будівництво організація-підрядчик зобов’язується своїми силами і засобами збудувати і здати організації-замовнику передбачений планом об’єкт відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації і у встановлений строк, а замовник зобов’язується надати підрядчику будівельну площадку, передати йому затверджену проектно-кошторисну документацію, забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняти закінчені будівництвом об’єкти і оплатити їх.

Договір є консенсуальним, двостороннім та сплатним. Предметом договору підряду на індивідуальне житлове будівництво є певний матеріальний результат здійснення цих робіт — створення відповідно до існуючих санітарних та будівельних норм індивідуального житлового будинку, придатного до експлуатації.

Для укладення цього договору сторони повинні досягти згоди за такими істотними його умовами як предмет, ціна та строк виконання.

Відповідно до цього побудований житловий будинок повинен бути створений відповідно до будівельних нормативів і правил з матеріалу, який обумовлений в договорі і надається замовником, або підрядчик виконує роботи з свого матеріалу. Будинок повинен відповідати проектно-кошторисній документації і бути придатним для експлуатації саме як житлове приміщення, тобто безперечно відповідати не тільки загальним будівельним, але й встановленим для житла санітарним вимогам.

Ціна договору підряду являє собою грошову суму, яку замовник сплачує підрядчику за виконану останнім роботу із спорудження житлового будинку. Ціна договору підряду, зокрема, повинна визначатися у кошторисній документації, яка погоджується сторонами та є невід’ємною частиною договору. Строк договору підряду визначає період часу, із закінченням якого пов’язується виконання обумовлених договором робіт і здача придатного до експлуатації житлового будинку. Як правило, крім строку здачі будинку, договором визначаються початкові та проміжні строки виконання робіт. Початкові строки визначають строки початку будівельних робіт з будівництва житлового будинку. Проміжні строки дозволяють контролювати темпи робіт та виконання їх окремих етапів.

Замовником може бути фізична особа, яка отримала у встановленому порядку земельну ділянку під індивідуальне житлове будівництво.

Підрядчиком може виступати юридична чи фізична особа — суб’єкти підприємницької діяльності, що зареєстровані у встановленому порядку та мають відповідну ліцензію на проведення будівельних робіт у капітальному будівництві.

До основних обов’язків замовника відносяться:

— надання підрядчику проектно-кошторисної документації;

— забезпечення своєчасного фінансування будівництва;

— надання будівельного майданчику;

— прийняття закінчених будівництвом об’єктів.

Права замовника кореспондують обов’язкам підрядчика. Крім того, замовник має вправо здійснювати контроль за обсягом, вартістю, якістю будівельних робіт, не втручаючись при цьому в оперативно-господарську діяльність підрядчика.

Основними обов’язками підрядчика є такі:

— побудувати передбачений договором об’єкт відповідно до проектно-кошторисної документації, з дотриманням санітарних норм та будівельних стандартів і умов договору;

— здати у встановленому порядку закінчений будівництвом житловий будинок;

— попередити замовника про непридатність матеріалів, отриманих від нього для будівництва;

— за свій рахунок усунути недоліки виконання робіт чи використаних для цих робіт матеріалів, які виникли з його вини;

— гарантувати якість виконаних робіт та за свій рахунок усувати усі допущені з його вини недоліки протягом гарантійного строку.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів на загальному рівні визначено Постановою РМ СРСР від 23 січня 1981р. «Про прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об’єктів». Відповідно до цього завершений будівництвом об’єкт приймає державна приймальна комісія. Виявляється здатність будівлі до експлуатації, для проживання людей, виявляються недоліки та дефекти будівництва та їх вплив на можливість нормального використання будівлі. За результатами прийняття об’єкту складається акт. Не може бути прийнятий до експлуатації об’єкт, який має суттєві дефекти та недоліки, збудований з порушенням затвердженого проекту, санітарно-будівельних норм тощо.

Об’єкт може бути прийнятий до експлуатації тільки після виконання всіх будівельно-монтажних робіт відповідно до проекту та після усунення недоліків.

У акті державної комісії дається оцінка якості проведених підрядних робіт та відповідність їх проекту. Акт підписується всіма членами комісії. Акт державної комісії про приймання об’єкту і введення його в експлуатацію є однією з підстав для державної реєстрації об’єктів нерухомого майна, що знаходиться у власності осіб. Також для первісної реєстрації житла і видачі свідоцтва на право власності на об’єкт нерухомого майна необхідно подати у БТІ акт про право власності чи рішення про відведення земельної ділянки для забудови.

У ст. 356 ЦК УРСР встановлені загальні підстави відповідальності сторін за порушення умов договору підряду на капітальне будівництво. Згідно з ним за невиконання або не належне виконання обов’язків за договором підряду на капітальне будівництво відповідальна за це сторона сплачує встановлену неустойку (пеню), а також відшкодовує в сумі, не покритій неустойкою, збитки, що виразилися у зроблених другою стороною витратах, у втраті або пошкодженні її майна. Суми неустойки (пені), сплачені підрядчиком за порушення строків виконання окремих робіт, повертаються підрядчикові в разі закінчення усіх робіт по об’єкту до встановленого договором кінцевого строку.

Правовий режим житла, яке збудовано самостійно, залежить від того здійснював громадянин своє право один чи разом із іншими фізичними особами. Житло, що зведено декількома суб’єктами, належить їм на праві спільної власності. Вид спільної власності залежить від тих правових зв’язків, в яких знаходяться особи на момент здійснення свого права на житло шляхом самостійного будівництва. Коли вони на підставі договору про сумісну діяльність утворюють житлово-будівельний колектив, тобто без створення юридичної особи, між ними виникає спільна часткова власність. Наприклад, у випадку будівництва житла подружжям між ними виникає спільна сумісна власність.

ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА ЖИТЛО ЧЕРЕЗ ЧАСТКОВУ УЧАСТЬ ОСІБ У ЖИТЛОВОМУ БУДІВНИЦТВІ

Такий засіб забезпечення житлом як часткова участь в житловому будівництві сьогодні є найбільш вірогідним. Громадяни та організації беруть часткову участь в житловому будівництві шляхом укладання договорів часткової участі в житловому будівництві. Перш за все даний вид договорів вводиться з метою залучення додаткових коштів на житлове будівництво, а також розширення можливостей придбання житла населенням. Укладати договори часткової участі в житловому будівництві мають право громадяни України (дольники), які досягли 18-тирічного віку незалежно від їх забезпечення житлом.

Організація житлового будівництва проводиться підрядною будівельною організацією за рахунок дольника з послідовним придбанням, після виконання умов договору (це стосується порядку сплати вартості квартири), права власності на визначену квартиру.

Договір часткової участі громадян у житловому будівництві укладається між дольником, виконавчим комітетом відповідної місцевої Ради і підрядною будівельною організацією на строк до 3-х років. В окремих випадках договір укладається між дольником і виконкомом місцевої ради, останнім визначається і підрядна будівельна організація, з якою укладається окремий договір на будівництво житлового будинку (будинків) за рахунок коштів громадян. Даний договір є іменним документом, який свідчить про сплату дольником вартості будівництва визначеної кількості загальної площі квартири (наприклад, в м. Харкові укладання договорів проводиться на суму, що забезпечує будівництво не менш 1 кв. м загальної площі квартири) і про його намір здійснити сплату вартості будівництва залишеної площі квартири.

Особі, яка сплатила вартість будівництва 100 % загальної площі квартири в передбачені договором строки, виконкомом до дня закінчення строку основного договору надається у власність квартира за актом прийому-передачі. Додаткові витрати, пов’язані з оформленням правовстановлюючих документів, несе власник квартири.

Дольник не може продати або передати іншим способом право з договору іншим фізичним особам (крім спадкування у встановленому законом порядку). В протилежному випадку сторони мають право розірвати його. Передбачається можливість і дострокового виконання своїх обов’язків.

Зміна умов договору оформлюється додатковими угодами. В разі якщо особа, що сплачує свою частку, бажає змінити розмір необхідної йому квартири, раніше укладена угода припиняється і оформлюється нова.

Як було вказано, такий спосіб здійснення права на житло є розповсюдженим, але зазначимо, що юридична природа відносин, що виникають в результаті часткової участі суб’єктів у житловому будівництві, до кінця не з’ясована. Останнє, в свою чергу, може призвести до порушення прав фізичних осіб, до їх незахищеності перед законом.

Вважаємо можливим припустити, що договір часткової участі осіб у житловому будівництві є різновидом договору про сумісну діяльність, де виконкому відповідної місцевої Ради доручено ведення спільних справ дольників.

ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА ЖИТЛО ЧЕРЕЗ ЙОГО БУДІВНИЦТВО ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИМИ КООПЕРАТИВАМИ

Однією з форм реалізації громадянами свого конституційного права на задоволення житлової потреби в частині, що стосується можливості кожного громадянина побудувати житло, є встановлене законом право громадян створювати житлово-будівельні кооперативи (надалі — ЖБК) для будівництва і подальшої експлуатації житлових будинків з метою задоволення членів кооперативу житловою площею.

З’явившись декілька десятків років тому в тоталітарному суспільстві, ЖБК тоді не зовсім вписувалися в систему безкоштовного житла, а керівництво ними на демократичних засадах — тим більше. Сьогодні вже йдеться, що така форма власності є тим самим прообразом об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, до якого усі повинні прагнути з метою повного звільнення держави від проблем по утриманню та ремонту житла, переклавши їх на самих мешканців квартир. Тобто ЖБК має право не тільки на подальше існування, але й на всебічний розвиток у майбутньому як один із вірогідних засобів вирішення житлової проблеми, яка склалася на цей час у нашому суспільстві.

Що стосується можливості вирішення громадянином свого житлового питання шляхом вступу до житлово-будівельного кооперативу, то перш за все треба взагалі визначитись з поняттям ЖБК.

Так житлово-будівельний кооператив можна визначити як добровільне об’єднання громадян, що організується для зведення будинку за рахунок власних коштів її членів або кредиту банку з метою поліпшення їх житлових умов з наступною експлуатацією і комунально-побутовим обслуговуванням кооперативного будинку за рахунок коштів членів ЖБК. За своєю організаційно-правовою формою ЖБК є споживчими кооперативами, які мають статус юридичної особи, відносяться до некомерційних організацій і діють на підставі статутів, прийнятих загальними зборами громадян і зареєстрованих відповідним органом місцевої адміністрації. Кількісний склад кооперативу визначається Статутом ЖБК. При організації цієї юридичної особи слід мати на увазі, що число членів кооперативу не повинно перевищувати кількості квартир, які будуть належати кооперативу після закінчення зведення будинку. Практика показує, що чим більша кількість членів буде залучена до ЖБК, тим менше на їхню частку прийдеться поточних витрат при будівництві, а також господарських і експлуатаційних витрат на утримання будинку. У зв’язку з цим у ряді випадків кооперативи реорганізовуються в укрупнені для будівництва не одного, а двох і трьох будинків, якщо вони передбачені підрядною організацією.

Здійснення права на житло через участь у ЖБК може здійснити тільки спеціальний суб’єкт — член ЖБК. Такими можуть стати громадяни, які досягли 18-тирічного віку і потребують поліпшення житлових умов та постійно мешкають в даному населеному пункті. Члену ЖБК за рішенням загальних зборів надається окрема квартира, яка складається з однієї чи декількох кімнат відповідно з кількістю членів сім’ї, сумою пайового внеску і граничним розміром житлової площі встановленим Примірним статутом ЖБК.

Заселення квартир в будинку ЖБК здійснюється на підставі ордера, який видається виконавчими комітетами районної, міської, районної в місті Радами. Відмова в наданні ордера може бути оскаржена в судовому порядку. Слід зазначити і той факт, що у випадку, коли в судовому порядку ордер, виданий виконкомом місцевої Ради на право зайняття квартири в будинку ЖБК визнається недійсним, особи, вселені на підставі цього ордера у приміщення, про яке йде спір, підлягають виселенню. При цьому, якщо особи, вказані в ордері, раніше користувалися за договором найму жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали або інше жиле приміщення.

Не дивлячись на те, що члени сім’ї пайовика кооперативу не набувають самостійного права на членство в організації, проте право користування житлом у них виникає за обсягом таке ж як і члена кооперативу. З втратою права членства в кооперативі пайовик і його сім’я також втрачають і право користування кооперативним житловим приміщенням. Виключенням з цього правила є збереження права користування квартирою за членами сім’ї, якщо: пайовика виключено із кооперативу за систематичне пошкодження чи псування житлового помешкання, або використання не за призначенням, або систематичне порушення правил соціального співіснування, що створює неможливі умови для проживання з членом кооперативу в одній квартирі чи в одному будинку, якщо заходи попередження і громадського впливу виявились безрезультатними; пайовик виїхав на інше постійне місце проживання; в разі смерті пайовика при умові вступу одного чи декількох нащадків у члени ЖБК.

Необхідно звернути увагу на той значний факт, що сам вступ до ЖБК не створює для пайовика права власності на отримання ним квартири до того часу, поки він не виплатить пай повністю. Власником житлового будинку і переданих грошових коштів до цього моменту є кооператив, і тільки член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за житлове приміщення, надане йому в користування, набуває право власності на нього.

Необхідно зауважити, що поряд з пайовиком, який є членом ЖБК, частина паєнакопичення може належати й іншому подружжю. Цей факт має місце у випадках, коли початковий внесок був сплачений із загальних коштів подружжя, коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім’ї члена кооперативу або якщо паєнакопичення збільшилося при спільному житті. Отже, квартира в будинку ЖБК може знаходитись у спільній сумісності члена ЖБК та його подружжя, якщо інше не було встановлене письмовою угодою між ними. Що стосується інших членів сім’ї, то права власності на таку квартиру у останніх не виникає, за ними визнається лише право постійного проживання в квартирі. Треба зазначити, що у власність членів ЖБК переходять лише квартири. Що ж стосується статусу об’єктів загального користування (коридорів, ліфтів, підвалів, сміттєпроводів тощо), то він визначений постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 р. «Про затвердження Положення про порядок організації та діяльності об’єднань, що створюються власниками для управління, утримання і використання майна житлових будинків, яке перебуває у загальному користуванні».

Необхідно вказати і те, що все вище викладене взагалі відноситься до недавнього минулого, коли ЖБК були розвинутою формою задоволення житлової потреби громадян. На сьогоднішній день кооперативне житлове будівництво фактично згорнуто. Тому в сучасних умовах, коли мова заходить про квартири ЖБК, то в більшості своїй маються на увазі вже більш-менш давно збудовані і відповідно вже повністю виплачені квартири1. На зміну їм приходять нові форми організації, які більш вдало відповідають вимогам часу. Так, якщо раніше кооперативну квартиру громадяни виплачували на протязі десяти і більше років, то тепер уся її вартість повинна бути сплачена до завершення зведення будинку2, що за своєю суттю більше нагадує часткове будівництво. Не дивлячись на це, визначимо природу права на житло в ЖБК.

В літературі по житловому праву вважалось загальновизнаним положення про те, що право користування житловою площею в будинках ЖБК є елементом житлових правовідносин, які, поряд з іншими правовідносинами в ЖБК, обіймається єдиним поняттям «внутрішньо кооперативні правовідносини» (Ш.Д. Чиквашвілі, І.С. Вишневська, І.Т. Хламов, К.К. Червяков та інші). З цього випливало право загальних зборів ЖБК в односторонньому порядку переглядати раніше прийняте рішення про надання квартир членам ЖБК.

В.І. Жуковим3 була виказана інша точка зору, яка отримала в подальшому втілення у Типовому уставі ЖБК УРСР.

На прикладі правовідносин, що склалися в житлово-будівельних кооперативах, В.І. Жуков показав, що по своїй структурі і суб’єктивному складу ці правовідносини не є єдиними, вони підлягають одному методу правового регулювання – внутрішньо кооперативному (внутрішньо корпоративному) чи методу юридичної рівності сторін (цивільному). Ігнорування цього положення не дозволяє встановити дійсну юридичну природу правовідносин, що складаються в ЖБК і на практиці ведуть до прийняття юрисдикціонними органами помилкових рішень.

На думку В.І. Жукова, в будь-якому об’єднанні осіб, що мають статус юридичної особи, чи то кооператив чи акціонерне товариство, необхідно чітко розділяти два види правовідносин: а) організаційні (внутрішньо корпоративні) і б) цивільні.

а) Одні правовідносини засновані як «союз осіб» і спрямовані на створення органів юридичної особи, на формування через такі органи його волі. При цьому дане волевиявлення юридичної особи може бути звернене як стосовно до третіх осіб (в комерційному обороті), так і до учасників кооперативу.

б) Другі правовідносини будуються як «союз капіталу» («союз внесків»).

Таким чином, на підставі викладеної конструкції В.І. Жуков зробив висновок про наявність в ЖБК двох видів відносно самостійних правовідносин: внутрішньо кооперативних (організаційних), які регулюються методом внутрішньо кооперативної (внутрішньо корпоративної) демократії (нормами Статуту), і цивільних, які регулюються методом юридичної рівності сторін (нормами ЦК).

В основі кожного виду правовідносин лежать свої юридичні факти (склади), що їх народжують, змінюють, припиняють. Відрізняється і зміст тих чи інших правовідносин.

КРЕДИТУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЖИТЛОВОГО БУДІВНИЦТВА

Вище вже були розглянуті різновиди участі осіб у будівництві житла. Але вважаємо, що певного розгляду потребують також і засоби залучення коштів до такого будівництва. їх можна умовно розділити на дві основні групи: самофінансування та кредитування житлового будівництва. Як показує життєвий досвід останніх років, далеко не кожний громадянин, що потребує поліпшення житлових умов, може за власні кошти побудувати або придбати собі житло, тобто вирішити своє житлове питання самостійно. В даному випадку найбільш вірогідною є можливість розв’язання житлової проблеми особи шляхом залучення кредитних коштів через укладення кредитного договору. Саме цей засіб фінансування найбільш широко використовується при будівництві житла.

1. Поняття та загальна характеристика договору кредитування індивідуального житлового будівництва

За договором кредитування індивідуального житлового будівництва банк (підприємство-кредитодавець) зобов’язується надати громадянину (кредитоодержувачу) на умовах забезпеченості визначену грошову суму чи інше майно, визначене родовими ознаками у власність на будівництво житлового будинку, а кредитоодержувач зобов’язується прийняти кредит, використати його на будівництво житлового будинку, повернути кредит у встановлений договором термін (при наданні кредиту майном, визначеним родовими ознаками (товарний кредит), виплатити його вартість і сплатити встановлені відсотки за користування кредитом).

За своєю юридичною природою договір кредитування індивідуального житлового будівництва є консенсуальним, платним та двостороннім. На відміну від договору займу вищевказаний кредитний договір вступає в силу вже на момент досягнення сторонами відповідної згоди, до реальної передачі грошей або речей, визначених родовими ознаками, тим більше, що в цьому випадку така передача здійснюється періодично, а не одноразово. Це надає кредитоодержувачу можливість при необхідності понудити кредитодавця до надання кредиту, що неможливо у відносинах займу.

Житлове кредитування деякою мірою є складовою частиною іпотечного кредитування — одного із суттєвих сегментів ринку капіталу. Іпотечний кредит — це довгостроковий кредит, який надається під заставу нерухомості спеціалізованими інститутами — іпотечними банками, а в ряді країн -комерційними сільськогосподарськими та іншими банками.

Ініціатором укладення кредитного договору є кредитоодержувач.

Підставою формування кредитних відносин між банком і кредитоодержувачем є звернення позичальника в банк, іншу кредитну організацію чи підприємство, яке надає товарний кредит за заявою про надання кредиту, у якій вказуються: цільовий напрямок кредиту, його сума і термін користування ним (включаючи конкретні терміни погашення). Також згідно з ч. 1 п. 8 «Положення про порядок надання державного довгострокового пільгового кредиту індивідуальним забудовникам», затвердженого наказом Міністерства фінансів, Міністерства економіки, Міністерства у справах будівництва і архітектури України від 5 липня 1994 року № 59/89/129, для прийняття рішення про видачу кредиту індивідуальний забудовник повинен подати до уповноважених органів: рішення виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів про відведення земельної ділянки під індивідуальне будівництво; акт відведення земельної ділянки під забудову; будівельний паспорт на забудову садибної ділянки, виданий районним (міським) архітектором; дозволений до застосування проект будинку, завірений районним (міським) архітектором кошторис вартості будівництва, погоджений з підрядною організацією, а при спорудженні будинку силами індивідуального забудовника — розрахунок орієнтовної вартості будівництва, погоджений з місцевим управлінням (відділом) капітального будівництва; довідку з місця роботи забудовника із зазначенням одержуваного доходу (середньомісячного заробітку) та суми утримань, що з нього провадяться, а у разі коли забудовник отримує доходи і не за місцем основної роботи (служби, навчання) — декларацію про доходи за рік, погоджену з податковою інспекцією за місцем проживання громадянина; якщо забудовник не працює — довідку з органів соціального захисту про суму пенсії та суму утримань, що з неї провадиться.

Кредит не надається особам, у яких утримання по виконавчих документах складають 50 чи більше відсотків одержуваного середньомісячного доходу.

Щодо договорів на кредитування житлового будівництва, то цільовий напрямок, сума і термін користування кредитом установлені визначеними нормативними актами. Так, Правилами довгострокового споживчого кредитування населення від 19 листопада 1997 року № 30-02/12, затвердженими Постановою Правління Ощадного банку України 27 листопада 1997 року, термін кредиту на будівництво і покупку житла не повинен перевищувати 10-ти років, сума, видавана на ці цілі, складає 10 тисяч гривень.

2. Істотні умови договору кредитування індивідуального житлового будівництва

При вирішенні питання стосовно змісту того чи іншого договору слід звернути увагу на перелік істотних умов. Виділення законодавством істотних умов договору має за мету встановлення визначеного кола необхідних умов, з моменту узгодження яких сторонами договір вважається укладеним. Звідси можна зробити висновок, що при відсутності в договорі хоча б однієї з істотних умов або не досягненні сторонами консенсусу хоча б з однієї з істотних умов договору, він не може бути визнаний укладеним через не досягнення взаємопогоджуваного волевиявлення сторін.

Надалі при розгляді змісту договору будуть використані поняття «пункти» і «розділи» договору.

Житлове кредитування здійснюється при дотриманні загальних принципів надання кредиту: цільового використання, забезпечення терміновості, платності, зворотності. В даному випадку слід звернути увагу на той факт, що деякі російські вчені-цивілісти (А.П. Сергеев, Ю.К. Толстой) вважають можливим у нинішніх умовах надання кредиту без будь-яких вказівок на визначені цілі, просто для комерційної або іншої діяльності. Також допускається надання кредитів без забезпечення, вважаючи, що кредит може, але зовсім не повинен мати забезпечення, так званий бланковий кредит, тобто кредит під «добре ім’я» або «чесне слово». Але наприкінці все-таки робиться вказівка на те, що нецільові та незабезпечені кредити є високо ризиковими, погіршують нормативи діяльності організацій і їм притаманний виключний характер.

Це, зрозуміло, не може і не повинно торкатися договору кредитування індивідуального житлового будівництва (хоча б у теперішній час), в якому вже в самій назві вказується безпосередньо на його цільовий характер. Що ж стосується згаданого бланкового кредиту, тобто кредиту без забезпечення його товарно-матеріальними цінностями, то ним в основному користуються клієнти, які вже мають тривалі ділові стосунки з банком і володіють високою платоспроможністю. Як правило, більша частина бажаючих отримати кредит на індивідуальне житлове будівництво або кредит взагалі такими вимогами не володіють. Що стосується отримання кредиту речами визначеними родовими ознаками (будівельними матеріалами) для подальшої забудови наданої на ці цілі земельної ділянки, то в цьому випадку і зовсім не може йти мова про можливість надання так званого бланкового кредиту, тому що кредитоодержувач-забудовник користується послугами кредитодавця-підприємства, як правило, тільки один раз.

Також звертаючи увагу на деякі законодавчі акти, які тим чи іншим чином стосуються кредитування житлового будівництва (наприклад: Ч. І Положення НБУ «Про кредитування», затвердженого Постановою Правління НБУ № 246 від 28.09.1995р.; ч.1 п.8 Положення про житлові кредити, затвердженого Указом Президента РФ від 10.10.1994 р.), можна побачити безпосередню вказівку на необхідність дотримання основних принципів кредитування: забезпеченості, цільового використання, строковості, платності та повернення. Невиконання цих принципів тягне за собою визначені негативні наслідки. Наприклад, пунктом 21 Положення про житлові кредити передбачено дострокове стягнення наданої позики в разі виявлення нецільового її використання.

Як вже було вказано, кожному конкретному договору притаманні свої істотні умови за винятком передбачених у законі.

У даний час в Україні не існує якого-небудь нормативного акту, який би міг конкретно визначити істотні умови договору кредитування індивідуального житлового будівництва. У даному договорі істотними варто вважати ті умови, що виражають природу цього договору. Тому що договір кредитування індивідуального житлового будівництва передбачає перераховані вище ознаки кредитування, а відображення цих ознак є необхідним у договорі, як істотних умов.

Погоджуємось із думкою з цього питання Є.Ф. Жукова, що: «Усі питання, пов’язані з кредитуванням, вирішуються позичальником з банком на підставі кредитних договорів, у яких визначаються: предмет договору; об’єкт кредитування; термін і розміри кредиту; порядок видачі і погашення кредиту; процентна ставка, умови і періодичність її зміни; взаємні зобов’язання, відповідальність за неналежне виконання умов договору; зобов’язання позичальника, що забезпечують гарантії своєчасного повернення кредиту, сплату відсотків по кредиту, інші форми відповідальності по боргах; порядок розгляду суперечок за договором; інші умови угоди сторін».

Перш за все при розгляді істотних умов договору кредитування індивідуального житлового будівництва треба визначитися з предметом цього договору.

Як вказував С. Лепех, вичерпне та повне дослідження предмету кредитного договору впливає на правильне окреслення сфери застосування цього правочину і є необхідною передумовою його достатнього об’єктивного аналізу.

Предметом кредитного договору на індивідуальне житлове будівництво можуть бути гроші як готівкою, так і гроші в безготівковій формі. Грошові платежі здійснюються в національній валюті (гривні), яка є законним платіжним засобом на території України (на що вказує ціла низка нормативних актів України). Однак не виключається можливість при дотриманні визначених валютним законодавством вимог здійснювати кредитування і в іноземній валюті.

Про це свою думку висловлюють А.М. Жуков у співавторстві із іншими вченими, де говориться, що:«Кредитний договір має особливий предмет, яким завжди виступають кошти (національна або іноземна валюта)». Здається, в цьому випадку не може бути виключенням і договір кредитування індивідуального житлового будівництва.

Отже, що стосується предмету договору кредитування індивідуального житлового будівництва, то можна зробити такі висновки. По-перше, відповідно до норм чинного законодавства предметом цього договору можуть бути лише гроші в національній або іноземній валюті (що стосується надання кредиту будівельними матеріалами (товарного кредиту), то, як вже вказувалося вище, в даному випадку кредитується не сама річ, визначена родовими ознаками, а її вартість, тобто її оцінка в грошовому виразі. Це перш за все дає змогу для визначення процентів сплати за наданий кредит). У даному випадку слід привести думку, виказану Н.Н. Захаровою: «Предметом кредитного договора могут быть только денежные суммы. В случае предоставления вещи, определенной родовыми признаками, на условиях кредитного договора, этот договор подлежит исполнению в соответствии с правилами о договоре купли-продажи товаров. Такой кредит носит название товарный»1. По-друге, кредит на індивідуальне будівництво житла може бути наданий як готівкою, так і у безготівковій формі (як показує банківська практика, остання більш розповсюджена при наданні кредитів такого виду). І останнє, не виключається можливість для надання кредитів у вигляді майна та погашення їх грошима.

Підтвердженням цільового використання кредиту є надання позичальником документів про використання отриманої позички на будівництво житла на придбання й облаштованість землі під майбутнє житлове будівництво. Звичайний опис мети кредиту, а також найменування договірних сторін (суб’єктів договору) міститься в преамбулі кредитного договору.

Що стосується іншої істотної умови договору — терміну дії договору, який необхідно вказати в договорі, то він установлюється з дня його укладання і до повного повернення кредиту, а також одержання всіх належних банку відсотків і, у визначених випадках, виплата штрафів. У договорі вказується дата остаточного погашення кредиту позичальником. У проекті ЦК передбачена стаття, яка безпосередньо закріплює обов’язок позичальника повернути суму позики у визначений термін. Так, у п. 1 ст. 1110 проекту ЦК сказано, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві отриману суму позики в термін і в порядку, передбаченому договором. Зі сказаного випливає, що погашення кредиту здійснюється після настання строку в порядку календарної черговості платежів, у формі, визначеній в кредитному договорі.

Договором кредитування житлового будівництва повинен бути передбачений порядок видачі і погашення кредиту. Що стосується відображення в договорі механізму порядку видачі кредиту, то в даному пункті необхідно вказати номер рахунку, відкритого для надання кредиту; в якому вигляді буде надаватися кредит: наявними коштами, рахунковим чеком, перерахунком на рахунок та ін., а також одноразово або частинами за оплату робіт чи придбання цінностей. Що стосується надання кредиту на індивідуальне житлове будівництво, то в даному випадку найбільш прийнятним є варіант, який передбачає перерахунок на рахунок підрядника, що виконує роботи з будівництва будинку, коштів частинами як оплату за вже виконані роботи.

При укладенні кредитного договору ці умови повинні бути передбачені у відповідних розділах договору.

Порядок погашення кредиту повинен бути передбачений у договорі кредитування індивідуального житлового будівництва. Так, у розділі договору, що стосується порядку погашення кредиту, необхідно вказати те, що позичальник зобов’язаний погашати отриманий кредит у терміни згідно з прийнятим терміновим зобов’язанням (яке повинно бути невід’ємною частиною кредитного договору), визначені, передбаченою угодою сторін шляхом, наприклад, списання суми внеску з рахунку по вкладу, утримання з заробітної плати, пенсії, наявними коштами та ін.

«Правилами…» передбачено, що погашати отриманий кредит, наданий кредитоодержувачу (фізичній особі) у терміни згідно з прийнятим терміновим зобов’язанням, можна одним з передбачених шляхів: списання суми внеску з рахунку по вкладу, утримання з заробітної плати, пенсії, переказами через підприємства зв’язку чи розрахунком готівкою. Також в п. 6.3 передбачені визначені заходи впливу на позичальника за несвоєчасне погашення кредиту. Так, за не надходження в термін чергових платежів від одержувача кредиту кредитний працівник має право застосувати заходи впливу до неплатника шляхом нагадування поштою чи по телефону, звернення за сприянням до адміністрації за місцем одержання заробітку (пенсії), а також до підрозділу безпеки відділення чи регіонального управління Ощадбанку.

Також у договорі необхідною є умова, яка передбачає забезпечення виконання зобов’язання за договором під визначений вид забезпечення (застава, заклад, порука, гарантія).

Як правило, кредит на будівництво житла надається під заставу цього житла (іпотека). Якщо кредит надається під визначений вид забезпечення, то даний пункт кредитного договору повинен містити докладний опис застави і вказувати порядок поводження з нею.

Відповідно до діючого законодавства України, укладаючи кредитний договір, сторони не позбавлені права передбачити умови про забезпечення зобов’язання боржника заставою. Але при цьому необхідно мати на увазі, що у випадках коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об’єкти, товари в обороті або в переробці. договір застави повинен бути нотаріально засвідчений. Недотримання вимог про форму договору застави і його нотаріального посвідчення спричиняє недійсність договору, передбачену законодавством (ст.ст. 13,14 ЗУ «Про заставу»; ст. 48 ЦК України). На практиці, як правило, договір застави складається як окремий нотаріально засвідчений документ, що є невід’ємною частиною самого кредитного договору. Можливим є забезпечення кредиту і порукою.

Немаловажне значення має розділ, присвячений способам і формам перевірки забезпеченості і цільового використання кредиту. У процесі будівництва банк здійснює інспекцію проведення етапів робіт, контроль за цільовою витратою коштів, дотриманням вартості і графіка будівництва. Усе це повинно бути відбите в кредитному договорі, тому що для кредитування індивідуального житлового будівництва ці умови носять істотний характер.

Вважається природним, що значну роль у договорі кредитування індивідуального будівництва житла повинні зіграти в розділі «Взаємні зобов’язання…» так звані «Забороняючі умови», у яких має бути перелік дій, які кредито-одержувач зобов’язується не починати протягом усього терміну користування кредитом без попереднього узгодження з банком чи підприємством-кредитодавцем. Дані умови ставлять собі за мету збереження капіталу позичальника і не допущення його фінансового ослаблення, що може надалі негативно позначитися на погашенні позички.

Типовими умовами, що забороняють ті чи інші дії кредито-одержувача, для договору кредитування індивідуального житлового будівництва повинна бути заборона: відчуження предмета договору (зокрема, житлового будинку, квартири) третій особі без попереднього узгодження з банком; виступати в якості гаранта чи поручителя; самостійно надавати позики.

Також в обов’язковому порядку в договорі повинні бути зазначені розмір і порядок сплати штрафу і (чи) пені, що з всією імовірності повинні бути прив’язані до обсягу і терміну кредиту. Ці умови у рамках сумарної величини штрафу чи пені мають бути передбачені угодою сторін.

Обов’язковою умовою договору кредитування індивідуального житлового будівництва є розділ, який передбачає порядок розірвання договору, підстави його розірвання і можливі причини.

3.Форма договору кредитування індивідуального житлового будівництва

Немаловажним також є питання стосовно форми договору кредитування індивідуального житлового будівництва. Відповідно до п.15 Положення Національного банку України «Про кредитування» (затвердженого постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 року № 246) кредитні взаємини регулюються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки у письмовій формі.

Менш категоричні вимоги до форми кредитного договору передбачені в проекті Цивільного кодексу України. Так, у статті 1116 проекту ЦК сказано, що кредитний договір може бути укладений письмово. Тут же вказується і на той факт, що недотримання письмової форми не має наслідків недійсності кредитного договору. Проста письмова форма правочину встановлена головним чином для визначеності взаємин сторін, тобто покликана тим самим забезпечити інтерес контрагентів. Тому держава, звичайно, не втручається в питання, пов’язані з наслідками порушення вимог про письмову форму. З огляду на приватний характер інтересу сторін до письмової форми договору законодавець визнав, що правочин, здійснений усупереч вимогам ЦК чи іншого закону усно, а не письмово, зберігає значення юридичного факту, що породжує відповідні права й обов’язки. Тим самим загальний принцип дотримання простої письмової форми визнається справою самих сторін, зрозуміло, при наявності їхньої згоди на зазначений рахунок.

Діюче законодавство України вказує, що кредитний договір повинен бути підписаний сторонами, кредитором і позичальником, а при обміні листами, телеграмами, телефонограмами, підписаний стороною, яка їх оформляє. Це створює можливість оперативного укладення договору. Але при цьому він повинен бути укладений у формі, яка виявляє волю сторін і дає можливість трактувати недвозначний зміст договору. У даному випадку є доречним розглянути деякі новели про способи підписання кредитного договору. Так, проект Цивільного кодексу України (п. З ст. 198) врахував і визнав за можливе застосування при укладенні правочинів різних способів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного чи іншого копіювання, електронно-цифрового підпису й інших аналогів власноручного підпису. Однак тут дотримана певна обережність: використання цього способу допускається, якщо в законі інших правових актах чи угоді сторін будуть встановлені сама можливість подібних підписів і визначений їх порядок. Визначальним фактором у даному випадку є можливість вірогідно установити той факт, що даний документ виходить саме від сторони за договором. Що стосується правомірності здійснення підпису договору таким способом, то, виходячи з проекту ЦК, юридична чинність повинна визнаватися як за правочинами, підписаними безпосередньо (власноручно) особами, що укладають кредитний договір, так і за допомогою факсиміле або іншим подібним способом.

З розвитком комп’ютерного обслуговування в банківській діяльності, укладення правочинів за допомогою вищевказаних способів здається найбільш прийнятним. Хоч існує ще дуже багато питань у галузі розробки на належному рівні нормативної бази, що регулює вимоги, запропоновані до даного способу укладення письмових правочинів. У першу чергу, що стосується договору кредитування взагалі і договору кредитування індивідуального житлового будівництва зокрема, то такі зміни, які стосуються можливості застосування електронно-цифрового підпису й інших способів при укладенні вищевказаних договорів, необхідно розробити і внести в Закон України «Про банки і банківську діяльність», Положення НБУ «Про кредитування» та інші нормативні акти.

Елементом письмової форми договору може бути, крім підпису, також вимога про наявність печатки в договорі, що укладається. Нині діюче законодавство України вимог, що стосуються засвідчення підписів сторін відбитками печаток, не містить.

Виходячи зі змісту ст. ст. 44 і 154 ЦК, у яких йдеться тільки про підписання договору, печатка не є обов’язковим реквізитом при укладенні правочину. Проект ЦК (п. 2 ч. 2 ст. 198) передбачає дещо іншу вимогу до письмової форми правочину і наявності печатки. Так правочин, що здійснюється юридичною особою, підписується особами, що уповноважені на це законом, іншими правовими актами чи статутними документами, і скріплюється печатками.

Безперечно, при використанні факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного чи іншого копіювання, електронно-цифрового підпису й інших аналогів власноручного підпису, необхідність у посвідченні договорів печатками взагалі зникне.

На закінчення розгляду питання, що стосується форми договору кредитування індивідуального житлового будівництва, необхідно вказати, що п. 1 ст. 671 проекту ЦК встановлено, що сторонам надається право укладати договір у будь-якій формі, передбаченій для здійснення правочинів, якщо визначена форма не передбачена законом для даного виду договорів. Таким чином, вимоги до форми означають лише неприпустимість вибору більш простої форми в порівнянні з передбаченою законом. У той же час використання більш складної форми залежить від згоди сторін. Так, відповідно до ч. 1 ст. 154 ЦК договір за згодою сторін може бути виражений у більш строгій формі, якщо законом взагалі не передбачено визначеної форми для даного виду договорів.

Іноді сторони домовляються про посвідчення договору, укладеного в письмовій формі, у нотаріуса для надання йому «більшої ваги». Що стосується можливості нотаріального посвідчення правочинів, то відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року, нотаріуси і посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, що здійснюють нотаріальні дії, засвідчують правочини, стосовно яких законодавством встановлена обов’язкова нотаріальна форма, а також за бажанням сторін і інші правочини, не залежно передбачена законом визначена форма для даного виду договорів чи не передбачена. У всякому разі договір вважається укладеним лише з моменту надання йому обумовленої форми.

4. Сторони договору кредитування індивідуального житлового будівництва, їх права та обов’язки

Виходячи з визначення договору кредитування індивідуального житлового будівництва, розглянемо, хто може бути його суб’єктами, тобто особами (фізичними та юридичними), які виступають в якості учасників цих правовідносин.

Так, за загальним правилом сторонами кредитного договору є позикодавець (кредитодавець) і позичальник (кредитоодержувач).

В якості кредитодавця грошових коштів, виходячи зі змісту статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», виступають кредитні установи, що мають право здійснювати такі операції, як розміщення залучених грошових коштів фізичних і юридичних осіб від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Як відзначає Н.Н. Захарова, кредитною установою є банк чи інша кредитна організація1. Основна функція банку — посередництво в платежах і кредиті.

Згідно зі статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки на підставі банківських ліцензій мають право здійснювати такі банківські операції, як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. У теперішній час в Україні кредитуванням населення на індивідуальне житлове будівництво займається Ощадний банк України. Але, як зазначено в ч. 2 ст. 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки в Україні можуть функціонувати і як спеціалізовані, до яких, крім ощадних, також відносяться й іпотечні банки. Що стосується визначення поняття «інша кредитна організація», то ні Проект ЦК України, ані Закон України «Про банки і банківську діяльність» якогось тлумачення цього поняття не дають. У цьому випадку можливо погодитись з Н.Н. Захаровою, яка дає таке визначення цього поняття. До інших кредитних організацій треба віднести «небанківські кредитні організації, що .мають право здійснювати, зокрема, банківські операції, передбачені діючим законодавством». У якості прикладу іншої кредитної установи можна навести таку організацію, як ломбард.

Право підприємств виступати кредитодавцями передбачено Законом України «Про підприємства в Україні». Так, в п. 5 статті 24 вищевказаного Закону визначено, що підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит з оплатою покупцями (споживачами) процентів за користування цим кредитом.

Аналіз лише цих законодавчих актів вже вказує, що в Україні, крім кредитних установ, кредитування можуть здійснювати підприємства та інші організації, незалежно від їх організаційно-правової форми, діяльності та форми власності.

Як одного із можливих суб’єктів договору кредитування індивідуального житлового будівництва, в якості кредитодавця, можна також розглянути кредитні спілки.

«…Практичне значення кредитних спілок зараз, — як пише О. Старцев, — подібне до популярних у минулому «кас взаємодопомоги» — кредитування виключно своїх членів, між якими в подальшому розподіляються отримані доходи».

Кредитна спілка — це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні, наданні фінансових послуг шляхом об’єднання грошових внесків3 3 цього визначення поняття кредитної спілки можна зробити висновок, що головною метою діяльності кредитної спілки є фінансовий і соціальний захист своїх членів шляхом залучення їхніх особистих заощаджень для взаємного кредитування, фінансової підтримки, підприємницьких ініціатив і надання інших фінансових послуг своїм членам.

Встановлення видів кредитів, що надаються кредитною спілкою належить до компетенції правління кредитної спілки. Тобто є всі підстави для того, що кредитна спілка може самостійно встановити і надавати своїм членам кредит на індивідуальне житлове будівництво. Зокрема, законом це не забороняється.

Це насамперед підкріплює і той факт, які види кредитів, що надаються кредитною спілкою, умови надання та строки повернення кредитів, а також способи забезпечення кредитних зобов’язань, вимоги щодо забезпечення погашення кредитів кредитна спілка має право встановлювати самостійно.

Кредитна спілка відповідно до свого статуту надає своїм членам кредити на умовах їх платності, строковості та забезпеченості. Кредит може надаватися як готівкою, так і в безготівковій формі у розмірі, що визначається статутом спілки. Щоправда, розмір кредиту наданого одному члену кредитної спілки, не може перевищувати 10 відсотків активів цієї організації. Як свідчить практика, кредитні спілки спеціалізуються саме на «мікрокредитах». Але звертаючись до Положення про погодження Статуту кредитних спілок, кредити надаються на підставі заяви і після укладення угоди між спілкою та позичальником і можуть бути короткостроковими та довгостроковими. Тому спроба надання довгострокових кредитів на індивідуальне житлове будівництво, хоч як часткова допомога в будівництві житлового будинку, кредитними спілками теж може бути застосована. Вказана організація надає змогу її членам накопичити відповідну потрібну суму грошей.

Розгляд заяв членів кредитної спілки про надання кредитів і прийняття рішень з цих питань, а також здійснення контролю за своєчасним поверненням наданих кредитів відноситься до компетенції кредитного комітету кредитної спілки.

Згідно з Положенням більшість спілок надає кредити під заставу майна або майнових прав. Також це є обов’язковим, якщо отриманий кредит у частині перевищує грошовий внесок члена спілки. В цьому випадку в якості предмета застави можуть виступати придбаний будівельний матеріал, незавершене будівництво або збудований будинок.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що надання кредитів своїм членам є головною функцією кредитної спілки і, якщо не існує ніяких суперечок із законом на предмет можливості надання кредиту своїм членам на індивідуальне житлове будівництво згідно з призначенням самої кредитної спілки, він може бути наданий.

Що стосується питання, хто ж може виступати в якості кредитоодержувача, то до цієї сторони договору кредитування житлового будівництва можуть бути віднесені як громадяни, так і юридичні особи (комерційні та некомерційні організації, зареєстровані у встановленому законодавством порядку). До кредитоодержувачів — юридичних осіб треба віднести: державні будівельні підприємства, приватні будівельні компанії та ін., які мають дозвіл на здійснення житлового будівництва. Слід звернути увагу на те, що в цій роботі в якості потенційних кредитоодержувачів будуть розглядатись тільки фізичні особи (громадяни).

До кредитоодержувачів — фізичних осіб (громадян) насамперед треба віднести громадян України, які на момент отримання кредиту були повністю дієздатними. Цей правовий стан виникає у громадян з 18 років. Але дієздатність у повному обсязі може виникнути і раніше, а саме з моменту одруження, якщо це відбулось до 18 років, або у випадку, як передбачає Проект ЦК України, оголошення особи, яка досягла 16-річного віку емансипованої, тобто оголошення неповнолітнього повністю дієздатним при наявності окремих умов (наприклад, якщо неповнолітній, що досяг 16-річного віку, працює за трудовим договором, в тому числі за контрактом або за згодою батьків, усиновлювача або піклувальника, займається підприємництвом). Емансипація відбувається згідно з рішенням органу опікунства та піклування, за згодою обох батьків, усиновлювача або піклувальника, а при відсутності такої згоди — за рішенням суду.

Слід також звернути увагу на деяку особливість суб’єкта договору кредитування індивідуального житлового будівництва з боку потенційного кредитоодержувача. Крім вищевказаних вікового цензу та наявності повної дієздатності забудовника, треба відзначити, що особа, яка бажає отримати кредит, перш за все повинна мати земельну ділянку, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель під подальшу забудову. Для того, щоб особа мала змогу отримати таку ділянку, вона повинна перебувати на квартирному обліку для поліпшення своїх житлових умов при виконавчих комітетах міських, селищних та сільських Рад народних депутатів. Земельна ділянка для подальшої забудови надається громадянину при підході черги на отримання такої ділянки за місцем перебування його на квартирному обліку.

Важливо відзначити і те, що на теперішній час для прийняття громадянина на квартирний облік існує так званий ценз осілості (наприклад, згідно з п. 4 Постанови № 5 виконавчого комітету Харківської обласної Ради народних депутатів і Президії обласної ради професійних спілок від 11 січня 1985 року «Про введення в дію Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм житлових приміщень в Українській РСР» «тривалість часу постійного мешкання громадян, а також прописки, необхідної для прийняття на квартирний облік у м. Харкові, встановити не менше п’яти років…». Для отримання кредиту на індивідуальне житлове будівництво п. 2.5 «Правил…» також передбачена наявність постійної прописки потенційного кредитоодержувача). Вкажемо, що такий точно строк мешкання та прописки громадянина в одному населеному пункті встановлений і для прийняття його на облік для отримання земельної ділянки під забудову.

При кредитуванні індивідуального житлового будівництва банк або підприємство можуть вимагати надання цілої низки відомостей, а саме1: про склад сім ‘ї та її середньомісячні прибутки та витрати за останні півроку; докладно розповісти про свою освіту, місце роботи та фах, трудовий стаж та рід занять (як правило, ці дані відображаються в анкеті, яку повинен заповнити потенційний кредитоодержувач в кредитному відділі. Також особлива увага приділяється кредитній історії клієнта, в якій можуть бути відображені відомості щодо стосунків потенційного кредитоодержувача з правоохоронними органами, доля попередніх кредитів, що надавались кредитоодержувачу.

Слід також звернути увагу на такий важливий факт: якщо потенційний кредитоодержувач вирішить приховати будь-які відомості про себе, які складають визначений інтерес кредитодавця, і кредитодавець про це дізнається, то видачу кредиту може бути припинено на будь-якому етапі.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити такі висновки, що суб’єктом договору кредитування житлового будівництва, з боку кредитодавця, може бути не лише банк чи інша кредитна установа, а й інші юридичні особи. Кредит може бути надано не тільки грошима, але й іншим майном, зокрема будівельними матеріалами, які надають підприємства-виробники в якості товарного кредиту.

Що стосується кредитоодержувачів, то суб’єктами договору з цього боку можуть бути громадяни України, які мають повну дієздатність, іноземні громадяни та особи без громадянства з урахуванням обмежень, передбачених діючим законодавством України. Слід звернути увагу на той факт, що досягнення певного віку та наявність повної дієздатності є тільки загальною підставою для отримання кредиту, але не гарантією, що потенційний кредитоодержувач (забудовник) зможе отримати без наявності вище передбачених умов сам кредит.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть стати суб’єктами договору кредитування індивідуального житлового будівництва з урахуванням певних обмежень, передбачених діючим законодавством України. Наприклад, згідно з п. 13 ст. 6 Земельного кодексу «іноземним громадянам і особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються». З цього можна зробити висновок, що, як вже було вказано вище, при відсутності рішення відповідного органу місцевої влади про виділення земельної ділянки для забудови в натурі документи до розгляду не приймаються і кредит не надається.

Неабияким є й той факт, що згідно з ч. З ст. 11 Закону України «Про заставу» заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. З цього випливає те, що іноземний громадянин та особа без громадянства, не маючи права власності на земельну ділянку, не можуть передати її під забезпечення отриманого кредиту.

5. Особливості кредитування молодіжного житлового будівництва

Слід звернути увагу на те, що в останній час істотно поширився спосіб розв’язання житлової проблеми (зокрема для молоді) шляхом надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла. Відповідне Положення про порядок надання вищевказаного кредиту затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 1999 року № 825.

Основні тези цього Положення можна визначити таким чином.

Кредити на придбання житла надаються молодим сім’ям, де вік подружжя не повинен перевищувати 28 років, а також самотнім молодим особам того ж віку. Обов’язковою умовою надання кредиту є перебування претендента на отримання кредиту на квартирному обліку для поліпшення своїх житлових умов.

Що стосується механізму надання кредиту, то тут хотілося б зауважити, що надаються вони не у вигляді грошових коштів, а як окрема, визначена квартира, вартість якої погашається грошима. Однією з необхідних умов надання кредиту є внесення у банк на особистий рахунок не менш як 10 відсотків вартості будівництва квартири нормативної площі, якщо її фактична площа більша або дорівнює визначеній нормі, та фактичної вартості будівництва квартири, якщо її площа менша, ніж нормативна.

За існуючими нормативами на кожну особу припадає 21 квадратний метр загальної площі плюс 10 квадратних метрів на сім’ю. Якщо квартира перевищує ці нормативи, одержувач повинен сплатити надлишок відразу.

Термін повернення кредиту розрахований на 30 років з часу отримання документів на користування збудованим житлом. Необхідно також зазначити, що надане житло до погашення кредиту та відсотків за користування ним знаходиться під заставою у кредитодавців.

Згідно з Положенням внески на рахунок до банку слід робити щоквартально, до повного погашення суми зобов’язань. Плата за кредит встановлюється у розмірі трьох відсотків річних. Існує також ціла низка пільг при погашенні боргу. Так, сім’ї, що мають дітей, відсотки за користування кредитом не сплачують, при наявності двох дітей чверть суми боргу сплачується за рахунок бюджету, а якщо в сім’ї троє і більше дітей — за рахунок бюджету сплачується половина суми кредиту. При несплаті або частковій несплаті визначеного щоквартального платежу, кредитор стягує пеню у розмірі двох облікових ставок Національного банку України несплаченої суми за кожний день затримки. Звичайно, що ніхто не може заборонити і сплату вартості квартири швидше, чим це встановлено договором, якщо є така можливість.

Кредитною угодою визначаються умови переходу права власності на збудоване (реконструйоване) житло та господарські приміщення до позичальника. Житло, побудоване за рахунок коштів кредиту, є власністю позичальника. Позичальник зобов’язаний передати у заставу побудоване житло за угодою застави на період до повного погашення наданого кредиту. У разі невиконання позичальником умов кредитної угоди дирекція або відділення здійснюють заходи щодо стягнення заборгованості та інші дії, передбачені умовами кредитної угоди. Якщо позичальник відмовляється від погашення кредиту на будь-якому етапі дії кредитної угоди ця угода розривається у порядку, визначеному кредитною угодою. При цьому позичальнику згідно з умовами кредитної угоди повертаються попередній внесок та кошти, сплаченим у порядку повернення кредиту, крім відсотків за користування кредитом. Після розірвання кредитної угоди дирекція або відділення має право укласти кредитну угоду з іншим позичальником, який бере на себе зобов’язання щодо подальшого погашення кредиту з урахуванням частини коштів сплаченої разом з попереднім внеском колишнім позичальником.

Реферат: Трихомониаз. Классификация, клиника, лечение.

Трихомониаз. Классификация, клиника, лечение.

По данным ВОЗ ежегодно в мире регистрируется более 250 млн. больных трихомониазом.

Возбудитель трихомониаза Trichomonas vaginalis Donnae относится к классу жгутиковых, является строго специфичным паразитам человека. Вне человеческого организма возбудитель быстро погибает при высушивании (за несколько секунд), нагревание свыше 40° губит трихомонаду.

Трихомониаз часто протекает как смешанная протозойно — бактериальная инфекция, где трихомонады сочетаются с гонококками, дрожжевыми грибками, вирусами, хламидиями, микоплазмами и др. флорой.

Классификация урогенитального трихомониаза.

По течению:

1. Свежий трихомониаз (давность заболевания до 2 мес.)

а) острый

б) подострый

в) торпидный

2. Хронический трихомониаз (вялотекущие формы с давностью заболевания более 2 мес. или при неизвестном сроке начала заболевания.

3. Трихомонадонсительство (случаи когда отсутствует воспалительная реакция, но при половой близости трихомонады предаются здоровым людям, вызывая у них типичную клиническую картину заболевания.

По локализации.

А. Трихомониаз женщин.

1. Трихомониаз нижнего отдела урогенитального тракта.

1.1 Вульвит

1.2 Кольпит

1.3 Вестибулит

1.4 Бартолинит

1.5 Эндоцервицит

1.6 Уретрит и парауретрит

2. Трихомониаз верхнего отдела урогенитального тракта

2.1 Цервицит

2.2 Сальпингит

2.3 Цистит

Б. Трихомониаз у мужчин

1. Балантит и баланопастит

2. Уретрит и парауретрит

3. Куперит

4. Эпидидимит

5. Простатит

6. Везикулит

7. Цистит

Трихомониаз у мужчин.

Первым проявления острого трихомонадного уретрита у мужчин является зуд, щекотание, жжение, иногда боль при мочеиспускании которые по своей интенсивности могут быть различными.

При обследовании наблюдаются выделения из уретры, которые могут быть прозрачными или серовато — белого цвета, а по характеру — водянистыми или слизисто — гнойными, очень редко — пенистыми. Губки уретры отёчны, гиперимированы. Моча при двухстаканной пробе в 1 ой порции мутная, во 2 ой прозрачная. При распространении процесса на заднюю уретру 2 порция мочи становится мутной, присоединяются императивные позывы на мочеиспускание, в отдельных случаях — недержание мочи.

При пальпации уретры определяется её инфильтрация, особенно в области полного сочленения. В выделениях из уретры обнаруживается большое количество лейкоцитов, эпителиальных клеток, трихомонады и различные виды микробов. В осадке мочи — роговые чешуйки и эпителиальные пласты.

При подострой форме уретрита воспалительные явления выражены слабее. Отделяемое из уретры в небольших количествах и больше при надавливании на неё или при длительном воздержании от мочеиспускания.

Инфильтрация уретры остаётся выраженной, при взятии мазка — кровоточивость слизистой оболочки. Моча в 1 ой порции мутновата, с примесью нитей. При переходе процесса на заднюю уретру 2 ая порция мочи мутная или опалесцирует, в ней появляются нити.

В мазках — трихомонады, умеренное число лейкоцитов и эпителиальных клеток.

При торпидной форме уретрита больные иногда жалуются на скудные выделения из уретры по утрам, неприятные ощущения при мочеиспускании, скоропроходящие, но усиливающиеся при употреблении спиртных напитков, острых блюд. Губки уретры склеены, при поскабливании слизистой оболочки — кровоточивость из-за разрыхления и десквамации эпителия. При микроскопии мазков — лейкоциты, трихомонады.

Нередко процесс принимает тотальный характер, но распространение на задний отдел уретры происходит незаметно и обнаруживается при осмотре 2 ой порции мочи, где появляются нити и хлопья. Отмечаются императивные позывы на мочеиспускание.

При хроническом трихомонадном уретрите жалобы на постоянные скудные слизисто — гнойные выделения, больше по утрам в виде капли. Также больных беспокоит частое мочеиспускания, неприятные ощущения в уретре в виде жжения и зуда различной интенсивности. Моча в 2 стаканной пробе может иметь патологические примеси, в виде слизистых нитей при различной степени её мутности. Иногда моча может быть прозрачной, что связано с закупоркой желез уретры гнойными пробками.

При уретроскопии на фоне нормальной слизистой оболочки выявляются различной величины и локализации очаги гиперемии с отёчностью слизистой оболочки и деформацией центральной фигуры. В устьях желез и крипт — гнойные пробки, вокруг них — венчик гиперемии. Складки слизистой утолщены, набухшие, с разрыхлённым эпителием, легко кровоточат при дотрагивании, видны эрозии. Типичные воспалительные очаги уретры (мягкий инфильтрат) могут сочетаться с переходом в твёрдый инфильтрат. При этом слизистая оболочка бледнеет, становится серой, теряет эластичность, центральная фигура зияет.

Среди хронических уретритов различают подостро текущий воспалительный процесс и вялотекущий по типу торпидного.

Балантит и баланопастит.

Различают катаральные, эрозивно — катаральные и язвенные баланопаститы. Предрасполагающие к их развитию факторы: понижение сопротивляемости организма, травматические процессы после половых актов, узкая крайняя плоть, изменение формы питания тихомонад, когда они представляются как тканевые паразиты. Выделяют острые и хронические баланопаститы. При остром процессе — жалобы на зуд кожи головки полового члена, умеренные боли в области крайней плоти, выделения из препуциального мешка с характерным запахом прелого сена или свалявшейся овчины, наличие дефектов кожи на головке и крайней плоти. При осмотре — интенсивная гиперемия кожи головки полового члена и крайней плоти с отёком и мацерацией эпидермиса, вплоть до образования эрозий, ссадин, язв (как правило округлых очертаний). Длительно существующий баланопастит нередко осложняется фимозом или парафимозом. При узкой и длинной крайней плоти развивается фимоз — половой член увеличивается в размерах за счёт отёка крайней плоти приобретая форму груши, становится болезненным и покрасневшим.

Вследствие отёка обнажение полового члена становится невозможным, из препуциального мешка выделяется серозно — гнойное отделяемое. Парафимоз возникает из-за того что длинная и узкая крайняя плоть насильственно отодвигается за венечную борозду, что при уже имеющейся болезненности и отёчности затрудняет обратное вправление головки. В результате ущемления головки возможен её некроз, этому способствует сочетание трихомониаза с другими инфекциями в т. ч. гонореей и сифилисом.

Парауретриты.

При поражении парауретральных протоков достичь эффекта в лечении трихомонадного уретрита зачастую очень трудно, т. к. жизнеспособность простейших в этих условиях сохраняется длительное время.

Парауретральные протоки бывают поверхностными (располагаются под кожей) и глубокими (расположенные в толще полового члена). При поражении поверхностных парауретральных протоков они прощупываются в виде тяжей или прямых линий. Они могут самостоятельно освобождаться от продуктов воспаления и возможных абсцессов.

Исследование глубоких парауретральных протоков производится с помощью контрастного исследования. Из-за узости и закупорки устьев парауретральных протоков отток продуктов воспаления затруднён, ввиду чего общее противотрихомонадное лечение не эффективно.

Воспаление бульбоуретральных (куперовых) желез.

Воспаление на эти железы распространяется видимо через выводные протоки, которые открываются в бульбарном отделе уретры. Чаще всего трихомонадный куперит развивается спустя 20 — 30 дней после появления трихомонадного уретрита.

По клиническому течению различают острый и хронический куперит который имеет следующие формы: катаральную, фолликулярную, паренхиматозную и парагландулярную. Катаральная форма встречается чаще, при ней воспалительный процесс развивается преимущественно в выводных протоках. Эта форма куперита может переходить в капиллярную при закупорке отдельных выводных протоков альвеол желез. При распространении воспалительного процесса в ткани бульбоуретральной железы, где до этого воспаление имело фолликулярную форму, процесс переходит в паренхиматозную стадию, при которой наряду с паренхимой железы в воспаление вовлекается межуточная ткань. При вовлечении в процесс окружающей железу клетчатки развивается парагландулярная форма куперита. При нагноении железы образуется абсцесс который может вскрываться самостоятельно в уретру, или, как исключение — в промежность.

При катаральных и фолликулярных формах больные жалоб не предъявляют, железы не пальпируются. При паренхиматозных формах появляются боли в промежности во время ходьбы или сидения, распространяющиеся на заднюю поверхность бедра; железы пальпируются в виде узелка, чаще слева и сбоку от срединного шва (в треугольнике образованном срединной линией промежности, нисходящей ветвью лобковой кости, и линией проведённой через корень мошонки). Абсцесс развивается за счёт закупорки устьев желез десквамированным эпителием выводных протоков. При осмотре выявляется деформация промежности, припухлость и покраснение над воспалённой железой.

При острых куперитах выводной проток зияет, что даёт возможность содержимому не задерживаясь изливаться в уретру. При хроническом процессе воспалительный секрет задерживается в железе, что позволяет её пальпировать. Чаще развивается левосторонний куперит за счёт более близкого расположения выводного протока левой железы к уретре.

При трихомонадном уретрите в секрете железы взятый у больного задержавшего мочеиспускание, содержатся лейкоциты, повышенное количество эпителиальный клеток, в нём могут выявляться урогенитальные трихомонады и бактерии.

Поражение желез и лакун уретры.

При плохой сопротивляемости организма, недостаточном лечении, урогенитальные трихомонады могут длительное время оставаться жизнеспособными в лакунах и железах уретры, поддерживая воспалительный процесс.

За счёт отёка который развивается вокруг выводных протоков поражённых желез, содержимое лакун и желез скапливается внутри них не имея возможности выделяться в уретру. В результате этого образуются милиарные кисты расположенные большей частью на боковых и верхней поверхности слизистой оболочки уретры.

Больные жалуются на зуд в уретре, скудные выделения по утрам или много часов спустя после очередного мочеиспускания. Ощупывание поражённых желез на буже помогает в постановке диагноза. Пораженные железы и лакуны постепенно выделяют продукты распада которые обнаруживаются в моче, обуславливая её помутнение, примесь хлопьев. Иногда в моче можно видеть нити которые являются отпечатками поражённой железы или лакуны. При более глубоких поражениях желез могут развиваться явления кавернита. Одним из неблагоприятных исходов кавернита может явиться пластическое уплотнение полового члена (induratio penis plastica).

Поражение органов мошонки.

При развитии тотального трихомонадного уретрита, трихомонады способны через семявыводящий проток попадать в придатки яичка, вызывая в них воспалительный процесс.

Трихомонадный эпидидимит встречается у 7 — 15 % больных трихомониазом. Как правило, эпидидимит сопровождается поражением семенного канатика, когда в нём прощупывается болезненный инфильтрированный тяж. Вовлечение в процесс оболочек яичка и самого яичка наблюдается редко.

Трихомонадный эпидидимит в редких случаях может протекать остро — появляются боли по ходу семенного канатика и придатка яичка, повышается температура тела, больной не может самостоятельно передвигаться из — за резких болей в яичке. При пальпации придаток резко болезнен, кожа мошонки отёчна, гиперемирована, горячая на ощупь. Чаще возникает вялотекущее воспаление. Начинается такой эпидидимит с общего недомогания, появления тянущих болей в паховой области. Через 2 — 3 дня воспалённый придаток увеличен в размере, умеренно болезненный при пальпации. В дальнейшем в процесс может вовлекаться яичко, которое увеличивается в размерах, появляется выпот в его оболочках, яичко и придаток сливаются в общий конгломерат, умерено болезненный.

Диагноз трихомонадного эпидидимита ставиться на основании обнаружения урогенитальных трихомонад в уретре при наличии тотального трихомонадного уретрита с последующим присоединением орхоэпидидимита и фуникулита. Воспаление в придатке яичка рассасывается очень медленно. Исходом орхоэпидидимита может явиться облитерация семявыводящего протока и мужская стерильность.

Лечение.

При острых эпидидимитах делают новокаиновую блокаду поражённого семенного канатика, которую сочетают с аутогемотерапией. Лечение проводят одновременно с применением противоцистодных средств, а в последующем — с иммунотерапией и физиотерапевтическими процедурами, применением суспензориев и согревающих компрессов.

Поражение предстательной железы и семенных пузырьков возникает вторично, за счёт распространения простейших из инфицированной уретры, через выводные протоки предстательной железы.

Трихомонадный простатит отличается малосимптомностью вследствие чего поражение простаты находят у 53,1 % больных, которые считают себя здоровыми. Благодаря бессимптомному течению простатита периодически возникает воспаление уретры кажущееся необъяснимым и неожиданным.

По характеру клинического течения различают острые, подострые и хронические простатиты. Паталогоанатомически выделяют катаральный, фолликулярный и паренхиматозный простатит. Сложное анатомическое строение железы с богатым кровоснабжением, обилием венозных сплетений и анастомозов способствует застойным явлениям в простате, плохому оттоку продуктов воспаления и поддержанию её инфицированности. В мазке выявляется большое количество лейкоцитов, резко снижается число лецитиновых зёрен.

Острый простатит характеризуется болями, самостоятельными или при акте дефекации с иррадиацией в бедро и копчик, учащёнными императивными позывами на мочеиспускание, наличием мутной, опалесцирующей мочи в обеих порциях. При катаральном простатите при пальпации не выявляется изменение размера, конфигурации и консистенции железы. При фолликулярной форме пальпаторно определяются отдельные чувствительные к давлению, выступающие узелки в не увеличенной или слабо увеличенной железе. При паренхиматозной форме (процесс захватывает орган или долю) выявляется значительное увеличение железы, из — за чего не всегда удаётся пальпировать верхнюю её границу, поверхность железы напряжена, гладкая или бугристая, консистенция твёрдая, доли неравномерные, срединная борозда не определяется.

При подостром простатите боли, расстройства мочеиспускания, и изменения определяемые пальпаторно менее выражены. При хроническом простатите клиника полиморфна: от полного отсутствия жалоб до предъявления значительных. Отмечается чувство тяжести и тупого давления в анусе, зуд в уретре, заднем проходе, боли в задней части уретры с иррадиацией в бёдра, поясницу. Моча прозрачная с примесью гнойных нитей и хлопьев, иногда мутная во второй порции. Нередко ослабляется эрекция, наступает преждевременное сямяизвержение, ослабляется чувство оргазма. Пальпаторные данные аналогичны вышеописанным.

Везикулит.

Урогенитальные трихомонады проникают через устья семявыбрасывающих протоков из задней уретры в один или оба семенных пузырька вызывая в них острый или хронический воспалительный процесс путём инфильтрации только слизистой оболочки, что наблюдается чаще всего — это катаральная форма везикулита. Реже, в более тяжёлых случаях воспаление охватывает всю стенку семенного пузырька, распространяясь на подслизистый и мышечный слои — это глубокая форма.

При субъективно асимптомной форме жалобы отсутствуют, однако при катаральной форме в секрете семенного пузырька обнаруживается большое количество лейкоцитов и трихомонад. При глубоком везикулите находят семенной пузырёк с одной или двух сторон в виде продолговатого образования расположенного на верхнем полюсе простаты. При острой форме наблюдается повышение температуры, общая слабость, боль в области промежности и прямой кишки распространяющаяся на поясницу и головку полового члена. Отмечается учащённое мочеиспускание, терминальная гематурия, повышение половой возбудимости. При хронической форме наиболее часто возникает пиоспермия, гемоспермия, половые расстройства, коликообразные боли в тазу при половом возбуждении.

Диагноз ставиться на основании жалоб, результатов микроскопического или бактериологического исследования секрета пузырьков и их пальпации.

Циститы трихомонадной этиологии всегда вторичны, являясь осложнением трихомонадного уретрита.

При остром цистите больные вынуждены мочиться каждые 20 — 30 минут. Мочеиспускание сопровождается сильной болью и выделением нескольких капель крови в конце акта мочеиспускания. Постоянные болевые импульсы с воспалённой слизистой оболочки мочевого пузыря вызывают тоническое сокращение детрузора и повышение внутрипузырного давления, поэтому даже небольшое скопление мочи в мочевом пузыре приводит к императивному позыву. Терминальная гематурия — за счёт поражения шейки мочевого пузыря. Хронический цистит как самостоятельное заболевание не существует, являясь осложнением трихомонадного уретрита и разрешается вместе с излечением последнего.

Лечение трихомониаза у мужчин.

Лечение острого трихомониаза.

Схема 1. Метронидазол 0,5 г 3 раза в день через 20 мин после еды в первый день, затем по 0,25 г 4 раза в день, курс 7 дней.

Схема 2. Тинидазол по 2 г 1 раз в день через 20 мин после еды, курс 3 дня.

Схема 3. Орнидазол — 0,2 г 2 раза в день после еды, курс 7 дней.

Схема 4. Показания: непереносимость пероральных препаратов, нарушение их всасывания.

Метронидазол 0,5% 100,0 внутривенно капельно через каждые 8 часов в течение 5 дней.

Схема 5. Показания: непереносимость производных имидазола

Нифурател внутрь по 0,4 г 3 раза в день через 20 мин после еды, курс 7 — 14 дней.

При хроническом и торпидном трихомониазе из-за нарушения васкуляризации противоцистодные препараты проникают в очаги поражения в меньшей концентрации, поэтому при этих формах заболевания нельзя ограничиваться назначением только противотрихомонадных средств. Лечение необходимо производить комплексно с добавлением средств стимулирующих реактивность организма, которые усиливают также действие противотрихомонадных средств, способствуют рассасыванию инфильтратов и рубцов.

До начала противоцистодной терапии больным назначается гоновакцина в дозе 500 млн. микробных тел на первую инъекцию. Введение гоновакцины продолжают через день с каждой последующей инъекцией повышая дозу на 250 млн. микробных тел доводя её до 2 миллиардов микробных тел. Химиотерапию по схемам начинают на следующий день после 3-й инъекции т. е. с 6-го дня от начала лечения.

Местная неспецифическая терапия урогенитального трихомониаза.

При остром процессе местное лечения противопоказано. При подостром воспалительном процессе — промывание уретры раствором перманганата калия 1:10000, раствором акридина лактата 1:10000, фурацилина 1:5000, хлоргексидина глюконата 1:5000, миромистина 1:10000 1 раз в день из кружки Эсмарха подвешенной на высоте 1,5 м над уровнем половых органов.

При мягком инфильтрате уретры проводят инстилляции 6 — 8 мл 0,25% — 0,5% раствора нитрата серебра, 1 — 2% раствором протаргола. После инстилляции больные должны 1,5 часа воздерживаться от мочеиспускания. Инстилляции проводят через день.

При переходном и твёрдом инфильтрате показано бужирование металлическим бужем. Введённый в уретру буж оставляют на 15 — 20 мин. После удаления бужа уретру промывают антисептическим раствором. Каждое последующее бужирование не ранее чем через 48 ч.

При лечении острого орхита и эпидидимита средствами этиотропной и симптоматической терапии являются иммобилизация мошонки, согревающие компрессы, УВИ.

В случае острого простатита применяют тёплые сидячие ванночки в течение 5 — 10 мин и микроклизму с болеутоляющим (экстракт беладонны и др). при местном лечении хронического простатита используют массаж простаты с последующей инстилляцией 0,25 — 0,5% раствора нитрата серебра или 0,01% раствора миромистина. Лечение проводится под контролем секрета простаты.

Критерии излеченности урогенитального трихомониаза.

Излеченность от урогенитального трихомониаза устанавливается с помощью бактериоскопических и бактериологических исследований мазков из уретры, секрета предстательной железы и по данным уретроскопии.

Исчезновение выделений у больного при трёхкратных исследованиях после провокации гоновакциной, нормализация уретроскопической картины и отсутствие рецидивов в течении 2 мес. свидетельствуют об излечении трихомониаза.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://med-lib.ru/

Доклад: Дягиль лекарственный

Дягиль лекарственный

Archangelica officinalis (L.) Hoffman

Семейство: Сельдерейные (Зонтичные), Apiaceae (Umbelliferae)

Аптечные названия: корень дудника— Angelicae radix (ранее: Radix Angelicae), масло дудника— Angelicae aetheroleum (ранее: Oleum Angelicae).

Родовое название вида происходит от латинского angelus— ангел, так как согласно старинному преданию, ангел принес корень дягиля на землю с неба от богов, чтобы лечить чуму. Современное название дягиль происходит от старославянского, и его можно истолковать как растение, придающее здоровье и силу.

Происхождение и распространение

Родина дягиля— Исландия и Лапландия. Около 50 видов (по другим данным, до 80) дягиля встречается в Северном полушарии и Новой Зеландии. На территории России— 17 видов, главным образом на Дальнем Востоке. Растет преимущественно по берегам рек, ручьев и по сырым местам на полянах и опушках, в высокотравье и зарослях кустарников, в заболоченных еловых и сосново-березовых лесах средней полосы европейской части России, Западной Сибири, в Предкавказье, на Украине. На территории России в диком виде встречается почти повсеместно. Населяет тундровую зону и север лесной зоны восточной Европы. В Бельгии, Нидерландах дягиль возделывают как пряное и лекарственное растение. Цветет в июне—августе.

Ботаническое описание

Дягиль лекарственный (Archangelica officinalis) представляет собой двулетнее или многолетнее травянистое растение высотой до 2м.

Корневище толстое, редьковидное, с многочисленными придаточными корнями. Корни обладают сильным ароматическим запахом, сладковатым, пряным, жгуче-горьковатым вкусом.

Стебель прямой, округлый, внутри полый, в верхней части ветвистый, голый, вверху слегка фиолетовый, внизу красноватый.

Листья очередные, длиной 80см, влагалищные, крупные, голые, дважды- или триждыперистые, по краю острозубчатые; прикорневые листья на длинных черешках, верхние— стеблевые, сидячие.

Соцветие— крупный (почти шаровидный) сложный зонтик диаметром 8—15см, с 20—40 лучами, цветоносы в верхней части опушенные.

Цветки мелкие, невзрачные, зеленовато-белые, с пятилепестным венчиком.

Плоды созревают в июле—сентябре— выпукло-плоские, серовато-желтые двусемянки.

Масса 1000 семян 2,1—2,4г.

Используемые части: корневище с корнями, листья.

Сбор и заготовка

Сбор и заготовку ведут, только тщательно определив растение, так как его можно спутать с ядовитыми зонтичными. Заготовку надо проводить очень внимательно, так как едва ли найдется еще какое-нибудь лекарственное растение, столь сильно повреждаемое насекомыми,— даже покупное сырье необходимо проверять.

Заготавливают корневища с корнями с растений первого года жизни осенью (сентябрь—октябрь), а с растений второго года жизни— рано весной до начала отрастания (апрель). Их выкапывают, отряхивают землю, отрезают ножами наземные части, и сразу же моют в холодной воде. После основательной очистки корневища разрезают вдоль и вывешивают для просушки. Сушат на открытом воздухе или на чердаках под железной крышей, а также в сушилках или на печах при температуре 35—40°С, раскладывая тонким слоем (5—7см) на бумаге, ткани или решетках.

Используется высушенное корневище с наиболее крупными корнями. Буровато-серые или красноватые, они имеют сильный ароматический запах и вкус. Хранят заготовленное сырье в плотно закрытых картонных коробках или мешках. Срок хранения— 2года.

Размножение и агротехника

Размножается семенами, делением кустов, частями корней и отводками от многолетних растений. При семенном размножении растения зацветают на втором году жизни.

Система обработки почвы зависит от предшественника, засоренности участка, района возделывания. После уборки предшественника проводят глубокую вспашку (25—30см) с одновременным боронованием и предпосевную культивацию. Сеют широкорядным способом в начале августа или под зиму семенами, собранными в этот год. Норма высева 25—30кг/га, глубина заделки семян 2—3см. Расстояние между рядами 70см, в рядах растения прореживают на 30—40см. Уход за растениями состоит в содержании почвы в рыхлом и чистом от сорняков состоянии и подкормке минеральными удобрениями.

Действующие вещества

В корнях дягиля содержатся до 1% эфирного масла, до 6% смолы, органические кислоты (яблочная, ангеликовая, валериановая, уксусная), горькие и дубильные вещества, фитостерины, сахара, воск, пектиновые вещества, каротин. Эфирное масло из корней— жидкость пряно-жгучего вкуса с мускусным запахом. Главная составная часть масла— феландрен, а характерный запах ему придает лактон оксипентадециловой кислоты— амбреттолид. В плодах дягиля содержится до 20% жирного масла, в надземной части— до 28%— протеина, до 19%— белка, до 6%— жира, до 24%— клетчатки, 16%— золы, 2,6%— кальция и 1% фосфора, аскорбиновая кислота. Основная составная часть эфирного масла— фелландрен, в нем присутствуют также апинен, гидроксипентадекановая и метилмасляная кислоты, пцимол, спирты и сесквитерпены.

Целебное действие и применение

Дягиль (дудник)— типичная ароматическая горечь, то есть лекарственное растение, действие которого обусловлено эфирным маслом и горькими веществами. Поэтому его следует отнести к средствам, возбуждающим аппетит, способствующим пищеварению и одновременно оказывающим дезинфицирующее действие, особенно в кишечнике, что препятствует вздутию живота. Кроме того, установлено, что дягиль стимулирует секрецию желчи и усиливает мочевыделение. При язве желудка и кишечника дягиль применять не следует. Иногда дягиль используют и как средство от кашля. Стоит отметить и его спазмолитические свойства.

Корень и корневище дягиля используют при истощении нервной системы, острой и хронической невралгии, ревматизме, артрите, лихорадке, заболевании слизистой оболочки дыхательных путей, а также в качестве тонического, мочегонного и потогонного средства.

Дягиль нормализует баланс женских половых гормонов, применим в следующих ситуациях: фиброзно-кистозная мастопатия, менструальные спазмы, нормализация менструального цикла; функциональные расстройства нервной системы; атеросклероз, гипертония, варикозное расширение вен, мерцательная аритмия; синдром раздраженного кишечника, метеоризм и др.

Государственная служба здравоохранения Германии разрешает применение корневища дудника при таких жалобах, как чувство переполнения, метеоризм и легкие спазмоподобные состояния желудочно-кишечного тракта, желудочные расстройства, вызванные недостаточным образованием желудочного сока. Обычно дудник применяют в виде чая или настойки, приготовленных из сухого сырья, реже используют выделенное эфирное масло.

Дягиль используют для ароматизации блюд, приправ и напитков. Так, свежие корни мелко шинкуют и добавляют в супы и салаты. Добавляют в блюдо за 5—7мин до готовности. Из корней, сваренных в сахарном сиропе, можно приготовить цукаты и варенье. Корни, высушенные и измельченные в порошок, добавляют в тесто при выпечке хлебобулочных изделий и пряников. Измельченными корнями можно ароматизировать мясные соусы и вина. Настроганные мелкой стружкой, они могут использоваться для ароматизации чая. Семенами ароматизируют водку, соусы и рыбные консервы. Молодые листья и побеги, собранные до цветения, добавляют в супы и салаты.

Молодые растения поедаются скотом. Пригоден для силосования.

Применение в народной медицине

Кроме всего вышесказанного, это лекарственное растение рекомендуется при судорогах у маленьких детей, при отравлениях алкоголем и никотином, а также при ревматизме и подагре (используют для растираний эфирное масло обычно в виде мазей). Вино из дягиля, как и пепсиновое вино, способствует пищеварению.

Растение применяют в народной медицине многих стран. В тибетской медицине корень рекомендуют при гинекологических заболеваниях, лимфаденитах и как гемостатическое средство. В Индии плоды и корневище с корнями используют в качестве стимулирующего, отхаркивающего и закрепляющего средства. В Китае дягиль употребляют при гематурии, гемофилии, геморрое. Его используют как болеутоляющее и спазмолитическое средство при спазме сосудов, головной и зубной боли, как диуретическое средство. Кроме того, дягиль рекомендуют при простуде, рините, ветряной оспе. Он входит в состав лекарственных смесей для лечения лепры. В Монголии дягиль используют при гриппе, кашле и в качестве жаропонижающего средства.

Настой из листьев дягиля готовят так: измельченные листья заливают кипящей водой из расчета 10г. на200мл, кипятят 5мин, настаивают в течение 2ч. Настой пригоден для применения в течение 2—3 дней. Принимают по столовой ложке 3—4 раза в день.

Чай из дягиля: 2 чайные ложки сырья (сухие корневища) с верхом залить 1/4л холодной воды, нагреть до кипения, дать примерно 2 минуты настояться, процедить и пить маленькими глотками горячим по 2—3 чашки в день.

Совет Дягиль по действию сходен с аиром обыкновенным , и его стоило бы чаще применять при болезнях желудка неврогенной природы. Он особенно хорош при выраженном чувстве переполнения и вздутии. Но поскольку людям с неврогенными желудочными заболеваниями необходимо длительное лечение, рекомендуется сбор с улучшенным вкусом, чтобы он нравился больному.

Сбор с улучшенным вкусом:

Дягиль 20,0

 Аир 20,0

Листья мелиссы 10,0

Листья  земляники 10,0

Одна столовая ложка с верхом смеси заливается 1/4л кипятка и выдерживается в теплом месте укрытой 15 минут. Пить по чашке каждый раз после обеда и ужина.

Вино из дягиля: 50г тонко нарезанного корня дудника заливают 1л мозельского вина и оставляют стоять примерно неделю, отцеживают и хранят в небольших, хорошо закрытых бутылках, выпивая при необходимости полную рюмку.

Ванна с дягилем: 100г сушеного корня заливают 1л воды, доводят до кипения, кипятят 15 минут и процеженную жидкость добавляют в наполненную водой ванну.

Больным ревматизмом рекомендуется 2 ванны в неделю, причем совершенно необходимо дягилевую (дудниковую) ванну чередовать с тимьяновой или хвощевой. Ну а то, что травяные ванны могут быть эффективными при самых разных заболеваниях, доказывать не нужно. Биологически активные растительные вещества при принятии ванн воздействуют на организм через кожу и слизистые оболочки.

Побочные действия и противопоказания

Лекарственное растение с большим содержанием эфирного масла не следует считать совсем безвредным. Нужно помнить, что передозировка всегда вредна. Неправильное применение масла (например, как средства для аборта) вызовет скорее не ожидаемый результат, а тяжелое отравление, поскольку оно действует парализующе на центральную нервную систему.

Следует упомянуть и о фотосенсибилизирующих свойствах фуранокумаринов дягиля, которые под действием света вызывают раздражение кожи. У лиц со светлой кожей при длительном приеме возможно повышение чувствительности к солнечному свету, следует избегать яркого солнечного света. Не применять во время беременности, кормления грудью, при сильных менструальных кровотечениях.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.mag.org.ua/

Контрольная работа: Правове регулювання орендних відносин в Україні

Міжрегіональна Академія Управління Персоналом

Контрольна робота

з дисципліни:

„Господарське законодавство”

за темою 4:

Правове регулюваня оредних відносин

у законодавстві України”

Викладач:

Радченко Анна

Олександрівна

Київ,2003

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………………………..3

Класифікація об’єктів оренди ринку та сегментування ринку

1.1 Класифікація об’єктів оренди по видам майна……………………………..4

1.2 Розподіл об’єктів оренди по формам власності…………………………….4

1.3 Ринок цілісних майнових комплексів………………………………………….5

1.4 Ринок будинків, споруджень і нежитлових приміщень………………..5

1.5 Ринок іншого окремого індивідуально визначеного майна…………..6

1.6 Ринок державного майна, що знаходиться на

балансах господарчих товариств…………………………………………………6

Ринок військового майна…………………………………………………………….6

Ринок об’єктів незавершеного будівництвам………………………………..7

Ринки оренди житла (квартир, мансард, будинків, котеджів)

і земельних ділянок……………………………………………………………………..7

2. Поняття договору оренди.

Його сторони, умови та порядок укладання

2.1 Поняття договору оренди…………………………………………………………….8

2.2 Сторони у договорі оренди…………………………………………………………..8

2.3 Порядок укладення договору оренди……………………………………………9

2.4 Умови договору оренди……………………………………………………………….9

3. Приватизація об’єкта оренди………………………………………………………….. 11

4. Лізинг……………………………………………………………………………………………..12

Висновок……………………………………………………………………………………………..14

Список використаної літератури…………………………………………………………..15

Вступ

В цій роботі розлянуті питання різноманіття орендних відносин в Україні. Український ринок об`єктів оренди є досить різнорідним і масштабним. Однак, дотепер цей ринок комплексно не досліджувався. Публікації в риэлтерских виданнях висвітлюють переважно стан ринку оренди житла у великих містах.

Проаналізовані орендні відношення, як альтернативний метод фінансування затрат виробництва та підвищення ефективності використання майна. Систематизовано правове становище оренди комунального та державного майна, та лізингу – видів майнового найму. Також сформована процедура укладення та регулювання договорів, регламентуючих орендні відносини.

В роботі надана практика застосування оренди. Ринок володіння на основі права користування (оренди), доповнює ринок володіння на основі абсолютного чи обмеженого права власності. З метою дослідження ринку об`єктів оренди в цій роботі була проведена їх класифікація

У сучасних умовах переходу до ринкової економіки, реформування відносин власності, структурної перебудови економіки зростає роль різних форм надання майна в тимчасове платне користування: Найбільше поширення одержала оренда.

Одною з важливих передумов підвищення ефективності оренди, удосконалення керування нею й обґрунтованого прогнозування надходження орендної плати є аналіз ринку об’єктів оренди. Який саме в даній роботі ми детально роздивимося (як вже було зазначено вище).

1.Класифікація об’єктів оренди ринку та сегментування ринку

1.1Класифікація об’єктів оренди по видам майна

У відповідності зі статтею 5 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» є наступні групи об’єктів оренди:

цілісні майнові комплекси підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів (цехів, ділянок, філій);

будинку, спорудження, приміщення, об’єднані назвою «нерухоме майно»;

інше, крім будинків, споруджень і приміщень, окреме індивідуально визначене майно;

державне і комунальне майно, що виявилося на балансах господарчих товариств, створених у процесі чи приватизації корпоратизациї.

У відповідності зі статтею 1 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» і статтею 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних силах України» окремим об’єктом оренди є військове майно.

У відповідності зі статтею 6 Указу Президента України від 28 травня 1999 р. № 591/99 «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва» останні також віднесені до об’єктів оренди.

З прийняттям Земельного кодексу України у грудні 1990 р. відновлено підхід до оренди як до можливої форми тимчасового користування землею. У 1998 р. прийнятий Закон України «Про оренду землі». Об’єктами оренди можуть бути земельні ділянки як сільськогосподарського, так і несільськогосподарського призначення.

1.2Розподіл об’єктів оренди по формам власності

На ринку оренди представлене майно, що відноситься до усіх форм власності. При цьому:

переважна більшість пропозицій цілісних майнових комплексів протягом усього періоду їхньої дозволеної оренди надходило від комунального сектора, інші — від державного. Про це свідчить і той факт, що завдання на 1999 р. щодо надходження коштів від оренди об’єктів права комунальної власності в 3.1 рази перевищує планові надходження від оренди державного майна:

нежила нерухомість, пропонована для оренди, відноситься в основному до власності територіальних суспільств (комунальної), у меншому ступені — до державного, в обмеженій кількості — до колективної недержавної власності. Такому розподілу сприяє постійна передача нерухомості з державної власності і комунальну. До приватної (індивідуальної) чи колективної (кооперативної) власності громадян відносяться гаражі;

житлова нерухомість (квартири) відноситься переважно до приватної власності громадян. придбаної внаслідок приватизації житлового фонду. Здаються в оренду також котеджі, що є власністю громадян чи відносяться до колективної недержавної власності;

інше, крім нерухомого, окреме індивідуально визначене майно відноситься до усіх форм власності, але порівняно великою поки є пропозиція державного сектора;

переважно до державної власності відноситься майно, що унаслідок заборони на його приватизацію не ввійшло в статутні фонди утворених при приватизації і корпоратизації господарчих товариств, але залишилося на їхніх балансах (інші відносяться до комунальної власності);

військове майно відноситься до державної форми власності.

1.3Ринок цілісних майнових комплексів

З 1989 1. в Україні почалася оренда цілісних майнових комплексів. Пропозиція була надзвичайно широкою, оскільки законодавству про оренду в 1992 — 1994 р. практично неможливо було відмовити орендарям у праві на оренду (це і сьогодні є непростою справою). Попит стимулювався істотними перевагами орендарів у процесі приватизації. Неодиничними були випадки передачі цілісних майнових комплексів в оренду по рішеннях судів. У 1992 — 1993 р. в оренді було кожне п’яте промислове підприємство. Однак унаслідок приватизації ринок оренди державних і комунальних підприємств істотно скоротився. В останні три роки їхньої пропозиції зведені до мінімуму. При цьому міністерства і відомства незважаючи на відповідне доручення Уряду не змогли запропонувати жодного підприємства для передачі в оренду. Кількість діючих договорів оренди постійно скорочується і зараз складає 199 (тільки по оренді майна державних підприємств). Щодо орендних підприємств, створених на комунальній власності, та їхня кількість перевищує 1,7 тис.

1.4Ринок будинків, споруджень і нежитлових приміщень

Зараз це найбільший сегмент загального ринку об’єктів оренди. Оскільки кількість нежилої нерухомості об’єктивно обмежено (як і площі земельних ділянок під нову забудову) і значна її частина залишається в комунальній і державній власності, на її є стабільний попит з боку підприємницьких структур.

Найбільш розповсюдженою є оренда прибудованих приміщень у житлових будинках з метою використання їх під заклади торгівлі, суспільного харчування, офіси. У великих і середніх містах є попит на гаражі в зв’язку зі збільшенням парку автомобілів (у малих містах і селищах автомобілі звичайно паркуються на присадибних ділянках). Є також попит на складські приміщення (переважно для обслуговування торгівлі). Існує обмежений попит і на приміщення для промислового виробництва.

Для оренди пропонуються, крім нежилих приміщень у житлових будинках, також тимчасово вільні в зв’язку зі скороченням обсягів виробництва і наукових досліджень і вивільнені з метою одержання прибутків від оренди приміщення підприємств, науково-дослідних інститутів, інших організацій і установ.

Прикладами оренди споруджень є оренда частин наземних і підземних вестибулів і переходів метрополітену, частин перонів залізничних станцій, частин вуличних підземних переходів і т.п. Дозволена оренда немагістральних трубопроводів.

1.5Ринок іншого окремого індивідуально визначеного майна

До цієї групи майна відносяться машини й устаткування, транспортні засоби, меблі і т.п. Це ж майно є типовим об’єктом лізингу (лізинг, як різновид оренди буде роздивлений нижче більш детально). В умовах зменшення обсягів промислового виробництва і тривалої інвестиційної кризи пропозиція на цьому ринку перевищує попит. До того ж частина пропозицій складає морально і фізично зношена техніка.

1.6Ринок державного майна, що знаходиться на

балансах господарчих товариств

Специфікою цієї групи об’єктів оренди є її різнорідність. До неї відносяться і цілісні майнові комплекси структурних підрозділів, і житлова і нежила нерухомість, і інше майно. Відповідно до затвердженого спільного наказу Фонду державного майна України і Мінекономіки від 19 травня 1999 р. № 908/68 Положенням про керування державним майном, що не ввійшло в статутні фонди господарчих товариств у процесі приватизації оренда відноситься до пріоритетних напрямків використання цього майна.

Проведена недавно Фондом державного майна України інвентаризація в 3,5 тис. господарчих товариств, створених у процесі приватизації, виявила близько 12,7 тис. об’єктів, що відносяться до державної власності. Серед них 0,8 тис. дитячих садів, 0,5 тис. гуртожитку, 0,3 тис. баз відпочинку і профілакторіїв, 0,8 тис. клубів, палаців культури, бібліотек, спортивних споруджень, більшість з який не використовується по призначенню, закриті через брак коштів на зміст і можуть бути чи цілком частково здані в оренду. Додамо до них ще не визначене, але значна кількість об’єктів права державної власності на балансах господарчих товариств, створених у процесі корпоратизації.

1.7Ринок військового майна

Ця група об’єктів оренди також є різнорідною. До неї відноситься як окреме нерухоме і рухоме майно, так і цілісні майнові комплекси підприємств, організацій, установ, і їхніх структурних підрозділів. За даними Міноборони, до його структури відносяться, крім 10 казенних і 19 стратегічно важливих підприємств, ще 163 підприємства, майно яких, як

правило, може бути об’єктом оренди. Це ремонтні підприємства, проектні

інститути, будівельні організації, підприємства будівельних матеріалів, закладу військової торгівлі, сільськогосподарські підприємства, лісгоспи, туристські бази, готелі.

Уже стали об’єктами оренди складські та інші приміщення у військових містечках. Здаються в оренду приміщення у військових госпіталях. До спонукуваного військового майна, що може надаватися в оренду, відносяться автомобілі, трактори, цистерни, будівельна техніка, устаткування і т.п.

До військового майна відноситься не тільки майно Збройних сил України, але й інших зі зданих відповідно до діючого законодавством військових формувань.

1.8Ринок об’єктів незавершеного будівництва

Специфікою цього ринку є те, що він є загальним для оренди і приватизації. При цьому пріоритетній є приватизація, а оренда стає можливої, якщо об’єкт незавершеного будівництва довго не вдається продати. Умовою оренди є добудовування об’єкта, а метою — викуп орендованої частини об’єкта після добудовування. Про масштаби ринку важко судити через відсутність повної статистичної бази по незавершеному будівництву. Відомо, наприклад, що тільки на балансах створених при приватизації господарчих товариств є 0,2 тис. об’єктів незавершеного будівництва. У цілому пропозиція значна перевищує попит. Так, у Києві протягом 1993 — 1998 р. щорічно в середньому продавалося лише 8 об’єктів незавершеного будівництва.

1.9Ринки оренди житла (квартир, мансард, будинків, котеджів)

і земельних ділянок

Вимагають у зв’язку з особливими умовами їхнього формування і регулювання окремого дослідження. Відзначимо тільки, що переважно орендарями житла є фізичні особи і тому стан ринку оренди житла залежить від платоспроможності населення.

2.Поняття договору оренди. Його сторони, умови та порядок укладання.

2.1Поняття договору оренди

Передача майна державних підприємств та організацій в оренду фізичним та юридичним особам у сучасних умовах є одним із напрямів підвищення ефективності його використання. Загальне поняття оренди сформульовано у Законі України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» від 10 квітня 1992 р. Відповідно до цієї статті орендою визнається засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Тобто:

— орендні відносини мають виключно договірний характер і не можуть виникати на підставі планових завдань або інших адміністративних актів;

— оренда передбачає передачу майна у користування (без надання права орендареві розпоряджатися орендованим майном, у тому числі вносити це майно до статутних фондів господарських товариств, як це іноді трапляється)

— таке користування є платним, що забезпечується внесенням орендарем орендодавцеві орендної плати у визначених розмірах;

— оренда передбачає передачу майна у строкове (тимчасове) користування. По закінченні строку, на який було укладено договір оренди, цей договір припиняється.

2.2Сторони у договорі оренди

Суб’єктами оренди (сторонами у договорі оренди) є орендодавці та орендарі.

Орендодавцями (тобто органами та організаціями, що передають майно в оренду) є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва — щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами народних депутатів управляти майном, — щодо майна, яке перебуває відповідно у власності Автономної Республіки Крим або у комунальній власності; підприємства — щодо окремого індивідуально-визначеного майна, а з дозволу зазначених вище орендодавців — також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) і нерухомого майна.

Орендарями (тобто юридичними і фізичними особами, яким майно передається в оренду) згідно з Законом України «Про оренду державного та комунального майна» можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.

При цьому фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна, до його укладення зобов’язана зареєструватися як суб’єкт підприємницької діяльності.

2.3Порядок укладення договору оренди

Закон України «Про оренду державного та комунального майна» досить детально регламентує процедуру укладення договору оренди майна.

Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди майна підприємств, направляють заяву, проект договору оренди та інші документи згідно з Переліком документів, необхідних для укладення договору оренди майна цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу), затвердженим наказом Фонду державного майна України від 19 квітня 1996 p., відповідному орендодавцеві.

Закон України «Про оренду державного та комунального майна» містить приблизний перелік підстав відмови у передачі в оренду об’єктів. Це, зокрема:

прийняття рішення компетентним органом про приватизацію цих об’єктів;

включення об’єкта до переліку підприємств, що потребують залучення іноземних інвестицій згідно з рішенням Кабінету Міністрів України чи місцевих органів влади;

відсутність згоди органу Антимонопольного комітету України на оренду;

відсутність згоди органу, уповноваженого управляти відповідним майном, на виділення структурного підрозділу;

інші підстави, передбачені законами та постановами Верховної Ради України.

2.4Умови договору оренди

Надаючи важливого значення змістові договору оренди майна, законодавець спеціально визначив істотні умови договору, тобто ті, що мають юридичне значення, впливають на формування і суть правовідносин, що випливають з даного договору. У разі недосягнення сторонами домовленності хоч би з однієї істотної умови договору, такий договір не вважається укладеним.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами договору оренди є: об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її Індексації). Оцінку об’єкта оренди здійснюють за Методикою оцінки вартості об’єктів оренди, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р.

Термін, на який укладається договір оренди, визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору по закінченні його строку він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. По закінченні терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов’язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін

Методику розрахунку, граничні розміри та порядок використання орендної плати встановлює КМУ, органи, уповноважені ВР АРК, або органи місцевого самоврядування. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі. Орендну плату вносять, як правило, у грошовій формі.

Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, а також на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

3.Приватизація об’єкта оренди

Поняття приватиза­ція вживається у двох аспектах: економічному і юридичному. В економічному аспекті приватизація розглядається як трансформація державної власності в недержавну власність. З юридичної точки зору приватизація — це майнова угода між суб’єктами приватизації, змістом якої є платне, частково оплачуване чи безпла­тне відчуження державного майна. В Законі України «Про приватизацію майна державних підприємств» приватизація визначається як відчуження майна, яке знаходиться в спільно держав ній власності на користь фізичних і юридичних осіб, котрі у відповідності з цим законом можуть бути покупцями.

Верховна Рада України щорічно заслуховує і затверджує звіт Фонду дер­жавного майна України про виконання Державної програми приватизації. Кон­троль за виконанням Державної програми приватизації забезпечує Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з питань приватизації, котра ство­рюється з числа депутатів.

Юридична відповідальність — це законодавче закріплений спосіб забезпе­чення правомірної поведінки суб’єктів права, належного виконання ними своїх обов’язків. Види відповідальності мають свої особливості, різну мету і детально вивчаються відповідними областями права — карним, адміністративним, громадянським. Відповідальність у сфері приватизації — це забезпечення державою юри­дичними способами гарантій роздержавлення і приватизації державного майна, захисту прав власності, яке охороняється законом. Юридична відповідальність здійснюється на принципах законності, обгрунтованності, невідворотності, індивідуалізації і справедливості.

Повний перелік об’єктів, котрі не підлягають приватизації, міститься в п.2 ст. З Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції від 19.02.1997 p.). Він затверджується ВРУ за поданням Ка­бінету Міністрів України. Вартість майна об’єктів, котрі підлягають приватизації, оцінюється згідно до «Методики оцінки вартості майна в період приватизації», затвердженій Кабі­нетом Міністрів України 22 липня 1998 року.

4. Лізинг

Лізинг (від англійського lease — оренда), як одна з прогресивних форм забезпечення товаровиробників засобами виробництва, є порівняно новим видом зобов’язань для нашої господарської системи. Як різновид оренди, лізингові операції почали інтенсивно розвиватися в ряді країн (США, Японія, країни Західної Європи) в період після другої світової війни. Сьогодні вони стали невід’ємною частиною економіки у більшості промислових розвинутих країн та багатьох країнах, що розвиваються.

Згідно статті 1, закону України про лізинг, лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб’єктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів — фінансовий чи оперативний. Фінансовий лізинг — господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем за замовленням орендаря основних фондів з подальшим їх переданням у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів, з обов’язковою подальшою передачею права власності на такі основні фонди орендарю (Закон про прибуток). Оперативний лізинг — господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає передачу орендарю права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов’язковим поверненням таких основних фондів їх власнику після закінчення строку дії лізингової (орендної) угоди (Закон про прибуток).

Отже, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що надається в майновій формі і погашається у розстрочку. Він виник у 50-ті роки XX ст. паралельно з розвитком системи прискорення амортизаційних списувань.
Лізингова послуга виникає так. На прохання клієнта банк закуповує нове майно (устаткування, транспортні засоби, сільськогосподарську, обчислювальну техніку тощо) і бере на себе практично всі зобов’язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення строкових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було куплено майно, укладає з банком строковий договір оренди, в якому визначається розмір орендної плати і періодичність її внеску та інші умови.
Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює проценту за кредит.
Дохід банку від лізингових послуг включає: лізинговий процент, залишкову вартість майна до моменту закінчення строку оренди, податкові пільги,

пов’язані з інвестуванням в обладнання. Плата за лізингову послугу нижча від позичкового процента, тому клієнту вигідніше користуватися лізингом, ніж брати грошову позичку для оренди дорогого обладнання. Банк має можливість установлювати оплату за лізингову послугу нижче за позичковий процент за рахунок того, що оренда надає йому право користування інвестиційними пільгами при оплаті податків, тобто він ділиться з клієнтами одержаною вигодою у формі зниження процента.
У міжнародній банківській практиці досить поширений лізинг із залученням коштів (оренда інвестиційного типу). При здійсненні такої лізингової операції банк організовує одержання довгострокової позички в одного або кількох кредиторів на суму до 80% вартості зданих в оренду активів. За організацію позички він одержує від орендаря додаткову винагороду. Крім того, ця операція дає можливість банку скоротити базу оподаткування за рахунок віднесення процента за взятий кредит на витрати своєї діяльності.

Об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи комунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Висновок

Отже, однією з важливих передумов підвищення ефективності оренди, удосконалення керування нею й обґрунтованого прогнозування надходження орендної плати є аналіз ринку об’єктів оренди. Український ринок об’єктів оренди є досить різнорідним і масштабної. Однак дотепер у літературі цей ринок комплексно не досліджувався. Публікації в риэлтерских виданнях висвітлюють переважно стан ринку оренди житла у великих містах.

Ринок володіння на основі права користування (оренди) є, що доповнює до ринку володіння на основі абсолютного чи обмеженого права власності. З метою дослідження ринку об’єктів оренди були здійснені їхня класифікація і сегментування ринку.

Як різновид оренди, ми розглянули досить нову прогресивну форму забезпечення товаровиробників засобами виробництва – лізинг, що виступає як комерційний кредит, тобто кредит у натуральній формі, що дає можливість купувати сучасне устаткування і технології, а також нарощувати збут виготовленої продукції і стає ефективним важелем маркетингу для виробників, дозволяє ширше користатися прискореною амортизацією, тобто зменшує строк окупності інвестицій і ризик, не збільшує орендну плату.

Подальший розвиток економіки багато в чому залежить від становлення різних форм господарювання, у тому числі й орендної, що, у наслідку, дозволить Україні стати однієї з ведучих країн Європи.

Складені процеси становлення ринкових відносин в України мають свої особливості на рівні підприємства, становище якого у ринковій економіці докорінно змінюється. Для створення за часів соціалістичної економіки українських підприємств все відчутнішою стає потреба у кардинальних змінах з метою досягнення конкурентоспроможності в нових умовах.

Список використаної літератури:

1)http://enbv.narod.ru/text/Econom/savluk/str/72.html

РОЗДІЛ 12, КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ

(12.7. БАНКІВСЬКІ ПОСЛУГИ) — Бібліотека Воєводіна.

2)http://www.dtkt.com.ua/debet/ukr/2001/05/05pr2-1.html

Український бухгалтерський тижневик

«Дебит Кредит» #05 ‘2001: Практична бухгалтерія — Облік орендних операцій

3)http://www.kontrakty.com.ua/ukr/gc/nomer/1997/45-97/lis45.htm

Лізинг в Україні N45`97

4)http://www.ukrleasing.com.ua/zakon1.htm

Всеукраинская ассоциация лизинга

«Закон України Про лізинг» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 16, ст.68 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законом N 394-XIV ( 394-14 ) від 14.01.99, ВВР, 1999, N 9-10, ст.67)

5)http://www.spfu.gov.ua/ukr/edition/journal/032003/page10.html

УДК 339.187.62 Економіко-правове регулювання повернення орендованого майна: проблеми і шляхи удосконалення. Я. Б. Усенко, заступник начальника Управління з питань управління державним майном ФДМУ, канд. екон. наук (ОРЕНДА, ЛІЗИНГ, КОНЦЕСІЯ)

6)http://www.realtor.com.ua/zakon.html

Закони

Реферат: Біографія Івана Карпенка-Карого

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Біографія Івана Карпенка-Карого

Роботу виконав:

Микулин Юрій

ЛЬВІВ 2 0 0 9

Іван Карпенко-Карий (1845–1907)– псевдонім Івана Карповича Тобілевича – найвизначніша постать в українській дожовтневій драматургії. «Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя,– писав І. Франко про Карпенка-Карого,– се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се зрозуміє кожний, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література…»

Дитячі та юнацькі роки. Іван Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівці на Херсонщині, поблизу Єлисаветграда (нині Кіровоград) у сім’ї прикажчика поміщицького маєтку Карпа Тобілевича, який походив із збіднілих дворян. Мати майбутнього драматурга, Євдокія Садовська, була кріпачкою, викупленою на волю своїм чоловіком.

Підростаючи, вразливий хлопчик все більше відчував жорстокість кріпацького побуту, в якому насильство, знущання були звичайним явищем. Плач і стогін замучених панщиною кріпаків боляче вражали дитяче серце.

На характер і світовідчування майбутнього драматурга помітно впливала атмосфера родинної згоди, душевної теплоти і поетичності, яка, незважаючи на матеріальні нестатки, панувала в сім’ї Тобілевичів. Карпо Адамович і Євдокія Зінов’ївна були людьми щедрої, поетичної вдачі. В їхній родині особливо шанували Шевченкове слово і народну пісню, тому й люди горнулися до цієї сім’ї. В довгі осінні вечори до Тобілевичів сходились жінки і дівчата прясти. За роботою співали, розповідали цікаві бувальщини. От коли наслухався малий Іван усяких сумних оповідань про кріпацьке життя, цікавих казок та приказок. А скільки народних пісень у ті довгі вечори дійшли до серця юного слухача, пісень, що в них оживали картини народної недолі, оживали героїчні постаті Морозенка, Наливайка, Богуна, Палія — мужніх захисників народної волі! Разом з піснями в душу хлопчика входила велика любов до поневоленого народу, яку пізніше ні час, ні школа й канцелярія, ні важкі життєві випробування не змогли заглушити в його душі.

Від матері, яка дуже любила театр і знала напам’ять майже всю «Наталку Полтавку», малий Іван не раз чув захоплюючі розповіді про вистави мандрівних труп. Під впливом цих розповідей театр для хлопця став мрією, втіленням краси, правди, героїчного минулого рідного народу.

В дружній сім’ї Тобілевичів діти вчилися не тільки розуміти і цінити народне мистецтво, а й любити труд, шанувати людей праці. Не випадково ця сім’я дала українській культурі чотирьох видатних артистів, корифеїв українського театру: Івана, Миколу, Панаса і Марію Тобілевичів.

Коли Іванові було десять років, батьки посилають його вчитися до Бобринецького повітового училища. Вчився хлопець добре, багато читав, особливо захоплювався творами Пушкіна і Гоголя. Юний Тобілевич мріяв і про університетську освіту, прагнув стати лікарем або вчителем і віддати свої знання та енергію рідному народові. Але не судилося здійснитись цим пориванням. Сувора дійсність, матеріальні нестатки в сім’ї примусили чотирнадцятирічного хлопця шукати роботи і самостійно заробляти на шматок хліба. Спочатку він стає писарчуком у станового пристава, а згодом працює канцеляристом у Бобринецькому повітовому суді.

Найбільшою відрадою у житті молодого канцеляриста була участь в аматорському драматичному гуртку, що утворився 1863 року в Бобринці. Одним із ентузіастів цього гуртка був Марко Кропивницький, відомий тоді бобринецькій публіці своєю першою п’єсою «Дай серцю волю, заведе в неволю». Велика любов до театру зблизила і здружила на все життя І. Тобілевича й М. Кропивницького. Бобринецькі аматори ставили «Наталку Полтавку», «Москаля-чарівника» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ’яненка, «Бедность не порок», «Доходное место» О. Островського, «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького та інші п’єси.

У постановку п’єс самодіяльні актори вкладали багато праці, щирого людського почуття, тому вистави хвилювали і глядачів і аматорів, скрашували сіре існування провінційного міста, будили мрії молоді і закликали її до творчості на благо народу.

Театр став для юного Тобілевича першим захопленням, його духовним хлібом. Щоб подивитись виставу «Отелло» з участю видатного англійського трагіка — негра Айри Олдріджа, Іван Карпович йде пішки понад 50 кілометрів з Бобринця до Єлисаветграда, годинами вистоює під театром коло каси, а після вистави вночі знову пішки повертається до Бобринця, щоб встигнути на службу. Іван Тобілевич любив театр до нестями, всіма силами своєї душі, і ця любов була провідною зіркою на його нелегких життєвих дорогах.

Формування демократичного світогляду. У зв’язку з переводом повіту з Бобринця до Єлисаветграда туди в 1865 році переїжджає І. Тобілевич. Місто Єлисаветград у 70-х роках XIX століття, за словами В. І. Леніна, було одним з тих південних ринків, де збиралися тисячі спролетаризованих селян, що ставали дешевою робочою силою для поміщиків і куркулів. З розвитком капіталізму тут пожвавлюється політичне життя, все більше зростає невдоволення пригноблених.

Єлисаветград був другим після Одеси культурним центром цього краю. В різний час сюди на гастролі приїжджали відомі артисти О. Правдін, В. Самойлов. Виступали тут і прославлені діячі музики М. Мусоргський, А. Рубінштейн, Ф. Ліст.

Саме в цей напружений і складний період інтенсивно формуються суспільно-політичні погляди майбутнього драматурга. Свавілля чиновників, беззаконні суди, страшні кривди і грабунки, яких зазнавало безправне трудове селянство від багатіїв, обурювали Івана Карповича, викликали бажання протестувати проти всього, що принижує людину. Де ж та правда?

Шукаючи відповіді на болючі питання суспільного життя, Іван Тобілевич із захопленням читає твори Шевченка, Бєлінського, Герцена, Чернишевського, Добролюбова, які формували в нього демократичні погляди, готували його до служіння народові художнім словом.

Разом з Марком Кропивницьким, що теж переїхав до Єлисаветграда, І. Тобілевич стає душею аматорських драматичних гуртків міста, улюбленцем єлисаветградської публіки. Одночасно він бере активну участь у «Товаристві для поширення ремесел і грамотності», яке ставило перед собою благодійні, просвітні цілі. Члени цього товариства, що складалось переважно з прогресивно настроєної народницької інтелігенції міста, намагались запобігати страшним матеріальним злидням серед найбідніших верств населення та поширювати в їх середовищі освіту. Не раз аматори-гуртківці, на пропозицію Івана Карповича, виручені від вистав гроші жертвували на ремісничі школи, на дітей-сиріт та інші народні потреби.

Улюбленими ролями Івана Тобілевича, які виконував він у цей час з великим успіхом, були ролі Шевченкового Назара Стодолі і Жадова з п’єси Островського «Доходное место». Образ чиновника Жадова з його високими ідеалами честі і безкорисливості, з його внутрішнім протестом проти тупоумства, зажерливості і хабарництва чиновницького світу був дуже близький Івану Карповичу.

Помітну роль у духовному розвитку Івана Карповича зіграло його близьке знайомство з такими цікавими людьми і громадськими діячами, як учитель Херсонської гімназії, колишній учасник Кирило-Мефодіївського товариства Д. Пильчиков, лікар-народник О. Михалевич, композитор П. Ніщинський.

Виконуючи головні ролі Назара та Галі в п’єсі «Назар Стодоля», Іван Тобілевич і Надія Тарковська глибше пізнали одне одного і поєднали свої долі. Молоде подружжя оселилося в будинку, де жила вся велика і дружна сім’я Тобілевичів. За короткий час цей будинок став вогнищем культури. Тут щовечора відбувались або репетиції вистав, або літературні зібрання, на яких читали, декламували, грали і співали. Та не могло родинне щастя заступити перед Іваном Тобілевичем народного горя, яке на кожному кроці Давало про себе знати.

Шукаючи нових шляхів до правди, він стає членом політичного народовольського гуртка. Його члени займались перекладами на українську мову творів російських письменників-народників, збирали кошти на придбання заборонених видань, допомагали учасникам революційного руху. Іван Карпович не раз читав робітникам місцевого заводу заборонену в Росії літературу, зокрема твори Карла Маркса. Члени гуртка готували до друку на гектографі «Маніфест Комуністичної партії» Для більш ширшого розповсюдження. На своїх зборах, які часто проходили в домі Тобілевичів, гуртківці обговорювали важливі питання політичного, економічного і культурного життя країни. На одному з таких зібрань у 1888 році Тобілевич прочитав свої перші літературні твори: нарис «Новобранець» та драму «Чабан», які викривали пореформені порядки в Росії. Із захопленням слухаючи ці Твори, Друзі Івана Карповича раділи народженню нового художнього таланту.

Вісімнадцять років важкої праці в Єлисаветграді, кипуча громадська діяльність на користь народу, глибоке вивчення життя, передова російська та українська література — це ті університети, що сформували глибокий демократичний світогляд Карпенка-Карого, підготували його до творчої праці драматурга і артиста. На єлисаветградськйй період припадають і важкі випробування в особистому житті, якими стали для молодого письменника, Івана Карповича, смерть дочки Галі, матері і дружини.

«Сцена — мій кумир, театр — священний храм для мене». Поліцейські Чиновники давно запідозрювали в особі Івана Тобілевича ворога поміщицького самодержавного ладу. Вони старанно збирали матеріали і писали доноси про його політичну неблагонадійність. У результаті цього у вересні 1883 року міністр внутрішніх справ наказує звільнити І. Тобілевича з посади канцеляриста і розпочати слідство у справі обвинувачення його в політичній неблагонадійності.

Не пройшло й місяця, як Іван Карпович, скинувши чиновницький мундир, під псевдонімом Карпенко-Карий вступає в театральну трупу Михайла Старицького, яка тоді гастролювала в Єлисаветграді. Іван Франко пізніше писав, що в 1883 році царський уряд втратив поліцейського чиновника, а Україна знайшла драматурга Карпенка-Карого.

На професіональну сцену Тобілевич вступає з великим життєвим досвідом. Його акторська популярність зростала з кожним днем. Та недовготривалою була радість артиста Карпенка-Карого. Влітку 1884 року під час гастролей трупи Старицького у Ростові-на-Дону Івана Карповича заарештували, і під час арешту йому вручили розпорядження начальника жандармського управління, в якому повідомлялося про встановлення над Тобілевичем гласного нагляду поліції терміном на три роки з позбавленням його на цей час права жити на Україні та у великих містах Росії. Місцем свого заслання Карпенко-Карий обирає тодішній адміністративний центр Донського козацтва, невелике російське місто Новочеркаськ.

Безрадісне було життя засланця. Безконечні допити, обшуки лягали на плечі письменника великим тягарем. І якби не робочий люд, що допоміг йому у важкі хвилини життя, то не зміг би Карпенко-Карий довго прожити в таких умовах. Робітники навчили його ковальського і палітурного ремесла. Останнім Іван Карпович заробляв собі на шматок хліба. На воротах перед убогою підвальною квартирою, що скидалась більше на могилу, ніж на людське житло, з’явилася вивіска: «Перепле’тчик Йван Тобілевич, работа исполняется чисто и аккуратно».

Становище Карпенка-Карого полегшало з приїздом артистки Софії Дітковської, яка прибула в Новочеркаськ і стала його дружиною. Вона ділила з чоловіком важку долю політичного засланця. Софія знала багато українських народних пісень, що стали для драматурга найдорожчим скарбом. Під впливом народних пісень, які співала Софія Віталіївна, до Івана Карповича приходило натхнення, бажання творити. Так, у Новочеркаську були написані п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля». З їх появою ім’я Карпенка-Карого стало популярним по всій Україні.

Пам’ятним на все життя днем для драматурга було 15 липня 1886 року. В цей день без відома поліції з Новочеркаська до Ростова приїхав Іван Карпович, щоб подивитися прем’єру своєї «Наймички» у постановці трупи Старицького. Роль наймички Харнтпни в цьому спектаклі блискуче виконувала Марія Заньковецька. Весь зал, затамувавши подих, слухав і плакав над гіркою долею героїні. Плакав від зворушення й радості і автор драми, забившись у темний куточок театру.

Після заслання в Новочеркаську Тобілевичу додають ще два роки гласного нагляду поліції, дозволивши відбувати цей строк на його хуторі Надія, що неподалік від Єлисаветграда.

Тут Карпенко-Карий займається хліборобством, постійно спілкується з селянами, придивляється до змін, що відбуваються на селі. Хутір Надія і сьогодні вражає відвідувачів своєю красою, своїми тінистими дубами-велетнями, посадженими добрими руками Івана Карповича, його братів і близьких друзів. У цій «тихій пристані» були написані п’єси «Сто тисяч», «Сава Чалий», «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».

В кінці 1888 року з Карпенка-Карого було знято гласний нагляд поліції, а встановлено негласний заборонено жити в столиці та Петербурзькій губернії. І. Тобілевич зразу ж вступає до театральної трупи Миколи Садовського і весь поринає в артистичну та літературну діяльність, намагаючись якомога більше зробити для справи відродження українського театру.

Значною подією в житті драматурга було перше видання його творів, що вийшли окремою книжкою в Херсоні 1886 року. П’ятитомне зібрання драм і комедій Карпенка-Карого, видане за життя письменника (1897—1905), стало помітним явищем в історії української літератури.

У мистецькій діяльності Карпенка-Карого на першому плані завжди стояли загальнонародні інтереси. Знаменною подією в житті письменника був його виїзд на гастролі в Москву 1901 року. Передова громадськість столиці палко вітала артиста і драматурга Тобілевича. У Москві Карпенку-Карому випала честь відвідати на квартирі і вітати від імені українських акторів великого письменника землі російської Льва Толстого. Ці відвідини так вплинули на драматурга, що кілька днів пізніше він послав Л. Толстому всі свої п’єси з написом: «Любому серцеві моєму Л. М. Толстому».

За роки своєї акторської діяльності Карпенко-Карий створив цілу галерею глибоко реалістичних сценічних образів, серед яких насамперед треба згадати возного («Наталка Полтавка»), Калитку («Сто тисяч»), Цокуля («Наймичка»), Мартина Борулю («Мартин Боруля»), Пузиря («Хазяїн»), Назара («Назар Стодоля»), Потоцького і Шмигельського («Сава Чалий»), Жадова («Доходное место»).

За участю та режисурою І. Тобілевича ставились «Горе от ума» Грибоєдова, «Ревизор» Гоголя, п’єси Островського, Мольєра, Шіллера та інших драматургів. Провідною акторською рисою Карпенка-Карого була здатність заглиблюватися в душу, в характер героя. «Персонажі, створені майстерною грою Івана Карповича, були неначе вирізьблені самою природою чітко і рельєфно»,— згадує дружина письменника Софія Тобілевич. Сценічні образи Карпенка-Карого — це результат не лише його великого таланту, а й довгої наполегливої праці над кожним образом, ґрунтовного вивчення життя та художньої творчості передових митців Росії. Висока вимогливість Карпенка-Карого до своєї сценічної і літературної творчості, його глибокий підхід до оцінки явищ мистецтва дали М. Старицькому право назвати Івана Карповича «найглибшим» і «найгрунтовнішим» з братів Тобілевичів, а Панасові Мирному сказати: «Ви, Іване Карповичу, з Вашою творчою душею та знанням людського життя, збагатили наш репертуар своїми коштовними творами: з давно пережитих віків і аж до сього часу виставилось у цих творах справжнє життя нашого народу і вражає і милує нас своїми проявами».

Помер видатний драматург 15 вересня 1907 року під час лікування в Берліні. Виконуючи заповіт письменника, його тіло перевезли на Україну і поховали на кладовищі поблизу хутора Надія.

У 1969 році на хуторі Надія було відкрито літературно-меморіальний музей письменника, в якому розміщено експонати, що відображають життя і діяльність Карпенка-Карого. При вході на територію заповідника увагу відвідувачів привертає напис: «Хто б не ступив на цю священну для української культури землю, нехай згадає, що тут Карпенко-Карий написав кращі свої п’єси. Скиньте шапку і вшануйте ім’я великого українського драматурга».

Використана література:

Борщевський В.М., Крижанівський С.А., Хропко П.П., „Українська література”, Київ.

Курсовая работа: Внешний государственный долг

Содержание

Введение

Глава 1. Определение и значение внешней задолженности

1.1 Определение государственного долга

1.2 Влияние внешней задолженности на российскую экономику

Глава 2.Формирование внешнего долга России.

2.1 Внешняя задолженность СССР

2.2 Внешняя задолженность России

2.3 Государственный внешний долг РФ на 2007 год

Глава 3. Кредиторы Российской Федерации

3.1 Парижский клуб

3.2 Лондонский клуб

3.3 Международный валютный фонд

3.4 Коммерческие кредиторы

3.5 Всемирный Банк

Глава 4. Обслуживание и урегулирование внешнего долга России

Заключение

Использованная литература

Приложение №1

Приложение №2

Приложение №3

Введение

В любой стране существуют проблемы и трудности, которые необходимо решить и преодолеть, чтобы занять достойное место в мире. Это проблемы экономического, социального, политического, духовного характера, которые очень важны, взаимосвязаны и требуют решения. Однако меня, как будущего экономиста, интересуют больше проблемы экономического характера. Они достаточно разнообразны: проблема занятости, устойчивости экономического роста, поддержания спроса, развития всех сегментов финансового рынка, проблемы платежного баланса, проблема накопленных Россией долгов в результате внешних и внутренних займов и т.д. Я хочу заострить свое внимание на проблеме государственного внешнего долга России, ведь она является одной из ключевых факторов макроэкономической стабильности в стране. От характера решения данной проблемы будет зависеть бюджетная дееспособность России, состояние ее валютных резервов, а, следовательно, стабильность национальной валюты, уровень процентных ставок, характер поведения всех сегментов финансового рынка.

Практически все страны мира, проводя экономические преобразования, прибегают к внешним источникам финансирования. Рациональное использование иностранных займов, кредитов и помощи способствует ускорению экономического развития, решению социально-экономических проблем. Однако отсутствие целостной государственной политики по привлечению и использованию внешних финансовых ресурсов ведет к образованию внешней задолженности, которая становится серьезным препятствием на пути экономических преобразований.

Экономические события последних лет показали, что вопрос управления государственным долгом переходит в разряд первостепенных, также можно с уверенностью утверждать, что данная тема будет оставаться важнейшим предметом для обсуждения и в ближайшей перспективе.

Таким образом, цель моей курсовой работы — показать проблематику внешней задолженности России, ее зависимость от этого долга и перспективы развития ситуации.

Глава 1. Определение и значение внешней задолженности

1.1 Определение государственного долга

Для начала, чтобы понять, что такое государственный долг, рассмотрим, что такое бюджетный дефицит, так как эти понятия связаны между собой. Бюджетный дефицит — это величина, на которую государственные расходы превосходят доходы в конкретном году. Государственный долг — это сумма накопленных за определенный период времени бюджетных дефицитов за вычетом имевшихся за это время положительных сальдо бюджета. Государственный долг регламентируется ст.97 Бюджетного Кодекса РФ от 20 августа 2004г., из которого следует, что государственным долгом считают долговые обязательства России перед физическими и юридическими лицами, иностранными государствами, международными организациями и иными субъектами международного права, включая, обязательства по государственным гарантиям, предоставленным РФ.

Государственный долг России может быть в форме 1:

кредитных отношений и договоров, заключенных от имени РФ как заемщика с кредитными организациями, иностранными государствами и международными финансовыми организациями;

государственных займов, осуществленных путем выпуска ценных бумаг от имени РФ;

договоров и соглашений о получении РФ бюджетных ссуд и бюджетных кредитов от бюджетов других уровней бюджетной системы России;

договоров о предоставлении РФ государственных гарантий;

соглашений и договоров, в том числе международных, заключенных от имени РФ, о пролонгации и реструктуризации долговых обязательств России прошлых лет.

Внешний долг — обязательства, возникающие в иностранной валюте. Внешний долг регулируется постановлением правительства от 16 апреля 2003г. N 221 «Об утверждении Правил погашения задолженности перед федеральным бюджетом, выраженной в иностранной валюте, государственными ценными бумагами и правами требования по обязательствам Российской Федерации, составляющим государственный внешний долг Российской Федерации». Внешний долг включает в себя обязательства по государственным гарантиям, предоставленным РФ, и суммы основного долга по кредитам правительств иностранных государств, кредитных организаций, фирм и международных финансовых организаций.

1.2 Влияние внешней задолженности на российскую экономику

Внешний долг, то есть накопленная задолженность субъектов хозяйствования и органов власти перед нерезидентами, — ключевой фактор экономического развития России в XXIв. Данная ситуация соответствует современным тенденциям, которые свидетельствуют о том, что мировая экономика дефицитна и имеет ярко выраженные долговые черты. Большинство государств испытывает недостаток собственных финансовых ресурсов для осуществления внутренних платежей, покрытия дефицита государственного бюджета, проведения социально-экономической политики и выполнения обязательств по уже осуществлённым внешним заимствованиям. В разных странах соотношение привлечённых и предоставленных средств происходит по-разному, однако практически везде, в том числе и в России, сложилась экономическая система, основанная на внешних заимствованиях.

Итак, обозначим причины возникновения государственного долга:

Войны — какая-то часть государственного долга может стать результатом дефицитного финансирования военных действий;

Спады — в периоды, когда национальный доход сокращается, налоговые поступления автоматически уменьшаются, образуется бюджетный дефицит;

Снижение налогов – это может привести к структурному дефициту федерального бюджета, то есть такому дефициту, при котором бюджет не будет сбалансированным;

Недостаток политической воли – хотя политики выступают против бюджетного дефицита, но конкретные предложения сократить расход или повысить налоги обычно встречают больше сопротивления, чем поддержки.

Также необходимо рассмотреть характер взаимодействия внешнего государственного долга с соответствующими сферами экономики страны. Прежде всего, важен характер опасности чрезмерного роста внешнего долга с позиций государственного бюджета, денежно-кредитной системы, международной кредитоспособности страны. Для государственного бюджета в кредитном цикле (привлечение, использование, погашение) неблагоприятные последствия чрезмерного возрастания внешнего долга связаны со стадией его погашения; новые же займы для текущего бюджетного периода, наоборот, сулят возможность ослабить нагрузку на налоговые и другие обычные доходные источники. В то же время неблагоприятно может складываться график платежей по внешнему долгу. В любом случае степень и последствия взаимодействия зависят главным образом от относительной величины накопившегося внешнего долга.

У платежного баланса аналогичный характер взаимодействия с долговым циклом: на смену желанным дополнительным валютным поступлениям приходит период расплаты по долгу. Здесь высокая степень взаимодействия, поскольку именно сальдо по текущим статьям платежного баланса может выступать основным ограничителем во внешних заимствованиях и управлении инвалютным долгом, а при определенных обстоятельствах — даже диктовать необходимость отсрочки долговых платежей. В условиях обременительного внешнего долга существенно возрастают трудности в укреплении доверия к национальной валюте, противодействии инфляции, в обеспечении необходимыми валютными резервами и валютной конвертируемости.

Финансовая неустойчивость мировой экономики приобретает системный характер, что способствует поиску новых экономических моделей, обеспечивающих необходимый баланс между реализацией национальных интересов и прагматичным участием в международных экономических отношениях. Составной частью такой экономической модели является система управления государственным долгом. До 2001г. внешняя задолженность России оказывала негативное воздействие на развитие национальной экономики России, так как:

усиливалась зависимость РФ от иностранных государств, предоставлявших кредиты, при принятии решений в области экономической политики;

происходило сокращение объёма средств, которые могли быть направлены на инвестирование, что серьёзно ограничивало экономический рост;

ослаблялась мотивация к достижению наилучших макроэкономических показателей, которые повлекли бы за собой требования о своевременном погашении долга в полном объёме;

сокращался объём средств, которые могли быть направлены на развитие социальной сферы, усиливалась социальная напряженность;

дестабилизировалась денежно-кредитная ситуация;

происходило ослабление позиций России на мировых рынках товаров и капиталов.

Совокупность этих качественных показателей дала основания характеризовать экономическую систему страны в начале нового тысячелетия как долговую, что значит, что принятие большинства экономических решений на государственном уровне зависело от возможностей по погашению и обслуживанию внешнего долга. Именно поэтому построение правильной, научно обоснованной стратегии управления внешней задолженностью и их увязка с другими направлениями экономической политики государства являлось на современном этапе задачей исключительной важности.

Для принятия решения о внешнем займе должны быть учтены следующие факторы:

финансовые возможности страны по погашению взятых кредитов в будущем;

возможные потери от невыполнения или неполного выполнения тех задач, для которых привлекаются средства из заграницы;

цена внешних финансовых ресурсов;

степень зависимости от внешних кредиторов при принятии решений в дальнейшем.

Глава 2.Формирование внешнего долга России.

Хочу повторить, что проблема внешней задолженности требует постоянного контроля, поскольку может оказывать очень серьезное негативное влияние на развитие страны в долгосрочной перспективе. Например, глубокий более чем десятилетний кризис в Латинской Америке, сопровождавшийся длительным спадом производства и исключительно высокой инфляцией, был спровоцирован именно крупными внешними долгами.

2.1 Внешняя задолженность СССР

Причинами образования внешнего долга России послужили как ее займы после 1991г., так и задолжность СССР, которую взяла на себя правительство России.

Сумму задолженности СССР точно установить трудно. СССР в послевоенные годы был образцовым заемщиком, своевременно и в полном объеме выполнявшим свои долговые обязательства. Однако в 1984г. произошел резкий скачок задолженности. На внешнем рынке заняли более $15 млрд. (внешний долг составил уже 5% ВНП). В 1986г. сумма внешних займов превысила $30 млрд. (50% экспорта), а в 1989г. внешний долг достиг $50 млрд. (8% ВНП). Факторами, способствующими нарастанию задолженности, являются:

нарастание кризисных тенденций в экономике страны;

сокращение темпов добычи сырья и его стоимости на мировых рынках;

либерализация внешнеэкономической деятельности;

применение плавающих процентных ставок по кредитам;

привлечение в больших объемах кредитов в то время.

Еще $30 млрд. задолженности было накоплено Союзом в период с 1988 – 1991гг., — когда западные государства предоставили СССР ряд много миллиардных кредитов. Следует напомнить, что перед руководством СССР не ставилась задача провести радикальные экономические реформы в СССР, что сегодня называется настоящей причиной предоставления этих кредитов. Договор «О правопреемстве в отношении внешнего долга и активов СССР» был подписан бывшими союзными республиками 4 декабря 1991г. Предполагалось, что каждое из государств будет нести свою долю ответственности по внешнему долгу, а также иметь соответствующую долю в активах бывшего СССР, однако 7 стран бывшего СССР не поставили свои подписи под Договором.

По официальным данным, признанный Россией советский долг составил в 1991г. $95,1 млрд. Долг иностранным правительствам составлял $57,2 млрд. Половина внешней задолжности бывшего СССР приходилась на кредиты, 20,5% были обусловлены расчетами за поставку товаров в рамках СЭВ.

На краткосрочную задолжность приходилось около 20% всей суммы долга. Именно с расчетами со странами СЭВ связаны значительные расхождения, поскольку цены на экспортируемые российские товары были занижены, в то время как цены на продукцию стран Восточной Европы завышались. Заимствования с 1991 – 2000гг. оцениваются на уровне $60 млрд. Из всей суммы долга только 33% задолжности переоформлены в долговые инструменты, которыми легко управлять. Остальная часть представлена межгосударственными обязательствами, в отношении которых ведутся трудные переговоры.

2.2 Внешняя задолженность России

В результате принятия на себя всех обязательств бывших Советских республик по погашению внешнего долга СССР, внешний долг России, составлявший на начало 1992г. $57 млрд. достиг в начале 1993г. $96.6 млрд. и сравнялся со всем годовым ВНП страны. К концу 1993г. обязательства России составили уже более $110 млрд., увеличившись по сравнению с предыдущим годом на $15 млрд. (в первую очередь за счет привлечения займов международных финансовых организаций). Причинами стремительного роста задолженности стали:

дефицитность государственного бюджета;

заметное ухудшение ценовых условий внешней торговли;

сокращение экспорта и т.д.

Несмотря на это, в 1993г. соотношение внешнего долга к ВНП сократилось до 65%. Для оценки остроты долговой проблемы существуют 2 базовых критерия, основанных на сопоставлении:

задолженности и долговых платежей с экспортом – от экспорта зависит поступление валюты в страну, а значит и возможности по обслуживанию кредитов, номинированных в иностранной валюте. Границей опасности считается превышение суммы долга по сравнению с экспортом в 2 раза (15-20%), повышенной опасности — в 3 раза (25-30%);

задолженности и долговых платежей с ВВП — основной показатель финансовой устойчивости государства.

По официальным данным Минфина на 31 декабря 1997г. внешний долг России составлял $123.5 млрд., из которых $91,4 млрд. — составляли долги, доставшиеся в наследство от Советского Союза. Однако в 1998г. вновь были сделаны масштабные заимствования. К 1 июля 1998г. внешний долг вырос до $129 млрд. (рост задолженности был связан, в первую очередь, с попытками предотвратить дефолт по внутреннему долгу). Во второй половине 1998г. произошла конвертация части внутреннего долга во внешний — объем задолженности на конец 1998г. составил уже — $156,6 млрд., а в 1999г. достиг своего исторического пика — $167 млрд. (более 90% ВНП в долларовом исчислении). В 1997 – 1998гг. затраты на обслуживание долга составляли половину бюджетных расходов.

С 2000г. благодаря политике по обслуживанию внешних обязательств без осуществления новых заимствований происходит постепенное (до $10 млрд. в год) сокращение внешнего долга России.

2.3 Государственный внешний долг РФ на 2007 год

Внешний государственный долг

Глава 3. Кредиторы Российской Федерации

За последние годы инвесторы стали намного выше оценивать надежность России как заемщика благодаря улучшению всех долговых показателей страны, чему способствовали высокие цены на нефть.

Однако основой уверенности кредиторов в способности России исправно обслуживать внешний долг является постоянное увеличение Стабилизационного фонда.

3.1 Парижский клуб

Парижский клуб — неинституциализированное объединение стран-кредиторов (Австралия, Австрия, Бельгия, Великобритания, Германия, Дания, Ирландия, Испания, Италия, Канада, Нидерланды, Норвегия, Россия, США, Финляндия, Франция, Швейцария, Швеция, Япония), созданное в 1956г. для обсуждения и урегулирования проблем задолженности развивающихся стран по государственным или имеющим государственную гарантию кредитам.

Интересным моментом выступает подписание первым вице-премьером России А. Чубайсом в сентябре 1997г. в Гонконге «Меморандума о взаимопонимании…», определяющего условия присоединения России к Парижскому клубу кредиторов. Это означает, что Парижский клуб принял Российскую Федерацию в качестве «равноправного партнера», что расценивалось как «большое достижение новой российской дипломатии». По Меморандуму он от имени России добровольно отказался от половины финансовых активов, простив их российским должникам по предложению Парижского клуба. Они были пересчитаны по финансовой методике Международного валютного фонда, которая учитывает средний уровень доходов государств, их ВВП на душу населения и другие критерии. Исходя из такой методики, России навязали списание активов на $60 млрд. Итак, это был первый итог вступления в этот клуб.

Долг России Парижскому клубу составил на тот момент $38 млрд. и Россия взяла на себя обязательства обслуживать долг по процентной ставке 7% годовых, что составляло около $2,7 млрд. ежегодных выплат Парижскому клубу. Хочу заметить, что даже Советскому Союзу — США, Франция и другие страны-кредиторы предоставляли внешние займы по ставке 1,5 — 2% годовых.

Другим ущемляющим интересы России фактом Соглашений стало обязательство о первоочередности оплаты процентов и штрафов за просрочку процентных платежей.

И, наконец, в соответствии со статьями «о равном подходе», включенными во все Соглашения с кредиторами Парижского клуба, Россия фактически была лишена возможности ведения самостоятельных переговоров с любым из кредиторов о досрочном погашении или списании долга, в том числе путем денежных или товарных взаиморасчетов. Это ограничение закрыло для России «двери» по урегулированию долга и автоматически обязало выплачивать высокую процентную ставку по кредитам СССР до 2020г. Это второй итог вступления России в Парижский клуб кредиторов.

В мае 2005г. в результате переговоров было подписано Соглашение о досрочном погашении долга. Хотя никаких скидок за досрочное погашение страна не получила (выплатила $15 млрд.), это позволило сэкономить в 2006г. около $6 млрд. Кроме того, благодаря этому соглашению Минфин РФ смог потратить средства Стабилизационного фонда на досрочное погашение внешнего долга. Достичь договоренности с Парижским клубом было непросто, однако в итоге стороны все же пошли на компромисс, соглашение не подписала только Швейцария.

Россия надеется, что в 2007г. ей разрешат досрочно погасить еще $10 млрд. долга. Вероятность этого очень высока, тем более что досрочные погашения становятся для Парижского клуба обычным делом, ведь Парижский клуб заключил соответствующие соглашения с Перу и Польшей.

3.2 Лондонский клуб

Лондонский клуб — международное объединение частных коммерческих банков. Этот клуб сформирован в конце 70-х годов для решения проблем, возникших из-за неспособности ряда стран (в первую очередь развивающихся) регулярно обслуживать внешнюю задолженность. В отличие от Парижского клуба Лондонский занимается вопросами задолженности перед частными коммерческими банками, кредиты которых не находятся под защитой государственных гарантий или страхования. На сегодняшний день в него входит около 600 коммерческих банков индустриально развитых стран мира.

В составе Лондонского Клуба, 430 банков кредиторов, связанных с Россией (Внешэкономбанком). Альянс этих банков возглавляет Банковский консультативный комитет. Банковский консультативный комитет является органом выработки общих принципов по урегулированию задолженности России перед коммерческим банками — кредиторами СССР. Председатель Банковского консультативного комитета — Deutshe Bank AG. Предметом соглашения с Лондонским клубом является задолженность бывшего СССР частным банкам по кредитам, не застрахованным и не гарантированным государственными компаниями, заключенным до 31 декабря 1991г. На тот момент эти долги составляли — $32.3 млрд.

Переговоры с Лондонским клубом о долгосрочной реструктуризации долгов СССР коммерческим банкам Россия вела с декабря 1992г. Осенью 1994г. на сессии МВФ в Мадриде стороны нашли компромисс, договорившись, что должником перед Лондонским клубом будет выступать Внешэкономбанк. На время переговоров банки-кредиторы предоставляли Внешэкономбанку отсрочки платежей, всего в рамках Лондонского клуба было предоставлено 21 отсрочка.

В ноябре 1995г. во Франкфурте-на-Майне правительство РФ и члены Банковского консультативного комитета Лондонского клуба подписали «Меморандум о согласованных принципах глобальной реструктуризации долга» ( предполагалось частичное списание долга) бывшего СССР клубу на общую сумму $32,3 млрд., включая проценты сроком на 25 лет с семилетним льготным периодом, в течение которого выплачиваются лишь проценты. А 6 октября 1997 г. Внешэкономбанк и Лондонский клуб банков-кредиторов подписали в Москве Соглашение о реструктуризации внешней задолженности СССР зарубежным коммерческим банкам — 10, 4 % долга было списано, а оставшаяся сумма была разбита на две части:

основной долг — $24 млрд. (облигации — Principal Loan — PRIN);

проценты по нему — $8,3 млрд. (облигации — Interest Accrual Notes — IAN).

Эмитентом облигаций выступал Внешэкономбанк, но согласно постановлению правительства от 15 сентября 1997г. эти обязательства по статусу были приравнены к долговым обязательствам государства.

В 2001г. долг по облигациям Внешэкономбанка Лондонскому Клубу был переоформлен в обязательства Российской Федерации, 30% основной суммы долга было списано. По условиям обмена соответствующая задолженность была обменена на пакет номинированных в долларах США новых еврооблигаций Российской Федерации с окончательными сроками погашения в 2010-2030 гг. 17 мая 2001г. состоялся очередной, IV этап обмена требований по реструктуризированному кредиту (PRINs) и процентным облигациям (IANs). Операция обмена на еврооблигации проводится в несколько этапов ввиду того, что некоторые кредиторы по ряду причин не успели обменять принадлежащие им инструменты в первоначально установленные сроки. По итогам четырёх этапов операций объём обмененных PRINs составил 99,98%, а IANs — 99,33%. Суммы выпуска новых российских еврооблигаций со сроками погашения в 2010 и 2030гг. равнялись $18,3 млрд. и $2,8 млрд. соответственно.

В соответствии с условиями обслуживания еврооблигаций, Россия ежемесячно осуществляет платежи, представляющие собой оплату купонов по облигациям.

3.3 Международный валютный фонд

Международный валютный фонд — ведущая международная валютно-финансовая организация, учрежденная в 1944г. в результате Бреттон — Вудских соглашений с целью поддержания стабильности международной валютной системы и снижения торговых и валютных барьеров между странами.

На сегодняшний день Международный валютный фонд:

координирует международное сотрудничество в валютно-финансовой сфере;

оказывает финансовую поддержку странам, являющимся его членами, для преодоления временных трудностей с платежным балансом;

консультирует своих членов по различным экономическим вопросам.

Ресурсы Международного валютного фонда состоят из взносов стран-членов и рыночных заимствований. Международный валютный фонд использует несколько механизмов финансовой помощи:

программы обычного кредитования «stand-by»;

программы расширенного кредитования «EFF»,

программы льготного кредитования (механизм расширенного финансирования структурной перестройки «ESAF» и механизм финансирования системных преобразований «STF»);

компенсационное и чрезвычайное кредитование «CCFF»;

дополнительное резервное кредитование «SRF».

Кредиты Международного валютного фонда могут быть получены лишь после того, как вторая сторона согласится на проведение стратегических реформ в своей экономике (на воплощение программы структурной перестройки, разработанной этим Фондом).

Россия уже использовала часть механизмов финансовой помощи Международного валютного фонда с 1992-1998гг., однако кредитование России было приостановлено в 1999 г. С 2000г. отношения России с Фондом вступили на новый этап, отличающийся двумя особенностями:

о значительном изменении взаимосвязи кредитов Фонда и процедуры принятия решений об их предоставлении с реструктуризацией российской внешней задолженности;

со стабилизацией валютно-финансового положения России.

Задолженность России Международному валютному фонду на 1 января 2003г. составила $6,5 млрд.

Вступление России в Фонд способствовало стабилизации денежного обращения и перестройке ее экономики, а одним из существенных факторов, несомненно, можно считать облегчение проблемы реструктуризации внешней задолженности( Россия подписала соглашение о реструктуризации задолженности как с Парижским, так и с Лондонским клубами кредиторов).

История кредитных отношений России с Международным валютным фондом показала, что консультации и поддержка на уровне экспертов, нередко заканчивались большими проблемами для России и перестав быть заемщиком Фонда, Россия получила возможность продолжать реформы естественных монополий, банковской, пенсионной, налоговой, жилищно-коммунальной систем с большим учетом своих национально-экономических интересов.

31 января 2004г. Россия полностью погасила долг Международного валютного фонда в размере $3,3 млрд., что сэкономило $204 млн. процентных платежей

3.4 Коммерческие кредиторы

Коммерческая задолженность бывшего СССР, образовавшаяся в результате неeплаты поставок товаров и оказанных услуг по контрактам советских внешнеторговых организаций, заключенным с иностранными фирмами-поставщиками до 4 января 1992г., оценивается примерно в $4 млрд. (без учета просроченных процентов), в том числе на учете во Внешэкономбанке — около $1,8 млрд. Проблема затрагивает интересы порядка 3 тысяч кредиторов. Основную часть из них составляют компании и предприятия из большинства развитых стран мира, на долю которых приходится 2/3 суммы задолженности. В настоящее время выверка задолженности осуществляется при посредничестве 14 действующих в различных странах клубов кредиторов, наиболее крупными из которых являются:

UBS;

AG/Zurich;

HERMES/Hamburg;

GML;

Ltd/London;

Eurobank/Paris;

EKF/Copenhagen;

FIMET/Helsinki;

VOSTOK/Praha;

Mediocredito Centrale/Rome;

Trade Creditors Group in Japan/Tokyo.

12 апреля 2001г. в Лондоне на Форуме коммерческих кредиторов бывшего СССР состоялись переговоры делегации Российской Федерации с ведущими клубами различных стран, на которых были согласованы ключевые финансовые условия реструктуризации коммерческой задолженности, подлежащей дальнейшему утверждению Правительством Российской Федерации.

По данным Министерства Финансов РФ, задолженность России коммерческим кредиторам на 1 января 2007г. составила коммерческая $1,1 млрд.

3.5 Всемирный Банк

Международный банк реконструкции и развития (Всемирный Банк) — международная финансовая организация, учрежденная в результате Бреттон- Вудской конференции в 1944г. Первоначально банк ориентировался на восстановление экономики стран Западной Европы, а сегодня, предоставляет займы или гарантии кредитов 177 странам, входящим в эту группу. Главным образом, банк кредитует развивающиеся государства на рыночных условиях под правительственные гарантии. Банк аккумулирует свои ресурсы путем выпуска долгосрочных облигаций.

Кроме финансирования таких проектов, как строительство дорог, электростанций и школ, Банк предоставляет ссуды на реструктуризацию экономической системы страны, финансируя так называемые программы структурной перестройки. В распоряжении Банка имеется портфель займов общей суммой, превышающей $250 млрд.

Наряду с Всемирным Банком группа Международного банка реконструкции и развития включает в себя:

Международную финансовую корпорацию;

Международную ассоциацию развития;

Многостороннее агентство гарантий по инвестициям;

другие международные финансовые организации.

Решения во Всемирном Банке и Международном Валютном Фонде принимаются голосованием Правления Исполнительных Директоров, представляющего страны-члены этих организаций. В отличие от ООН, где голоса стран-членов равны, количество голосов во Всемирном Банке и Международном Валютном Фонде определяется уровнем финансового вклада страны. Таким образом, США имеют примерно 17% голосов, а семь крупнейших индустриальных стран («Большая семерка») в целом — 45%. Из-за уровня своего вклада, голос США всегда был наиболее влиятельным — и они всегда активно использовали право вето.

Примечание: В 1996-1998гг. Россия получила от Всемирного банка $9,8 млрд. на реструктуризацию угольной отрасли. Из них $5,4 млрд. было направлено в бюджет и исчезло.

Данные Министерства Финансов по долговым обязательствам Всемирному банку на 1 января 2006г. составили $5,7 млрд.

Глава 4. Обслуживание и урегулирование внешнего долга России

В процессе управления внешней задолженностью перед Россией встаёт необходимость решения следующих задач:

1. поддержание внешнего долга на уровне, обеспечивающем сохранение экономической безопасности страны;

2. контроль за графиком долговых выплат;

3. минимизации стоимости долга за счёт удлинения срока заимствований и снижения доходности;

4. своевременное и полное выполнение обязательств, чтобы избежать начисления штрафов за просрочки;

5. обеспечение эффективного целевого использования привлечённых средств;

6. обеспечение предсказуемости и стабильности рынка долговых обязательств.

Несмотря на сегодняшнюю положительную ситуацию в сфере долговых выплат для снижения угрозы внешней задолженности национальной экономики России требуется реализация ряда дополнительных мер:

— отказ от привлечения международных кредитов на государственном уровне;

— разработка комплексной и ясной нормативной базы по вопросам внешних заимствований;

— создание единой системы управления внешним долгом для координации мер по снижению уровня задолженности и обеспечения более эффективного контроля за привлечением и использованием средств из-за рубежа;

— согласование политики по обслуживанию внешнего долга с финансовой и экономической политикой в целом, в особенности с денежно-кредитной и валютной.

Основным воздействием на эффективность государственной политики по обслуживанию внешнего долга оказывает, как известно, доверие к властям. Если доверие существует, то возникает большой выбор возможных долговых инструментов, выше гибкость долговой политики, а, так называемая, «цена ошибки» минимальна. В России при формировании политики по погашению внешней задолженности «цена ошибки» непомерно высока.

На сегодняшний день в мировой практике не существует примера радикального решения проблемы внешней задолженности. Для успешного решения данной проблемы хотя бы в перспективе необходимо сочетание двух факторов:

активного и эффективного экономического развития, создающего материальную основу для выплат по задолженности;

грамотной и рациональной политики в области внешних заимствований, проводимой в соответствии с целью повышения благосостояния граждан.

Необходимо вносить корректировки в долговую политику, где важно следующее:

1. продолжение налоговой реформы, предполагающей дальнейшее сокращение налогового бремени и выпадающие доходы бюджетной системы;

2. реформирование межбюджетных отношений;

3. создание стабилизационного фонда, формирующегося за счет части доходов федерального бюджета;

4. проведение широкого спектра структурных реформ, вызывающих дополнительную нагрузку на бюджетные расходы.

Заключение

В своей работе я рассмотрела понятие, сущность, формирование, обслуживание и урегулирование внешнего государственного долга. Показала, что причинами возникновения данного долга, как правило, являются тяжелые периоды для экономики. Выяснила, что в условиях обременительного внешнего долга существенно возрастают трудности в укреплении доверия к национальной валюте, противодействии инфляции, в обеспечении необходимыми валютными резервами и валютной конвертируемости.

Увеличение платежей по внешнему долгу подтверждается практикой ряда стран и одним из элементов управления внешним долгом страны является разработка программы внешних заимствований. Однако следует быть осторожным и контролировать внешние заимствования, чтобы не спровоцировать кризис, как например, более чем десятилетний кризис в Латинской Америке, сопровождавшийся длительным спадом производства и исключительно высокой инфляцией.

Что касается Российской Федерации, то положение ее, конечно, сложно, но не безнадежно. Как показывает статистика с 2000г. происходит «оживление экономики», что в свою очередь позволяет производить необходимые платежи по обслуживанию внешнего долга. Чтобы устранить долговой кризис необходимо создать систему эффективного управления долгом, может даже создать особое агентство по управлению государственным долгом, а также для «сокращения» уплаты долга в предстоящие годы провести опережающие погашения части долговых обязательств.

При проведении указанных мероприятий в течение предстоящего десятилетия угроза долгового кризиса будет устранена, долговая проблема в ее нынешнем виде перестанет существовать, а темпы экономического роста будут высокими.

Использованная литература

Андрианов В. Проблемы внешней задолжности России // Маркетинг. — №3. – 2003. – с.23-27.

Андропов Д. Внешний долг – угроза национальной безопасности // Бюллетень ГНИИ Системного анализа счетной палаты РФ – статья от 31.03.03.

Астапов К. Управление внешним и внутренним государственным долгом в России // Мировая экономика и международные отношения. — №2. – 2003. – с.26-35.

Баринов А. Трудности прогнозирования инвестиционных проектов в условиях неопределенности российского рынка // Проблемы прогнозирования. — №1. – 2006. – с.119-135.

Белоусов Д., Солнцев О. Об использовании ресурсов Стабилизационного фонда для стимулирования экономического роста // Проблемы прогнозирования. — №4. – 2005. – с.21-27.

Белоусов Д. Сценарии экономического развития России на пятнадцатилетнюю перспективу // Проблемы прогнозирования. — №1. – 2006. – с.3-50.

Богомолов О. Сложный путь интеграции России в мировую экономику // Мировая экономика и международные отношения. — №9. – 2003. – с.8-15.

Воронцов Г. Рынок долгов // Рынок ценных бумаг. — №18. – 2005. – с. 20-23.

Гнедовнц Д. Кредитные попечители // Профиль. — №11. – 2006. – с. 78-82.

Дыкин А., Барановский В. Россия и мир // Профиль. — №1. – 2006. – с. 30-35.

Зиядуллаев Н. СНГ в глобальной экономике: стратегия развития // Мировая экономика и международные отношения. — №4. – 2005. – с.29-34.

Кудрин А. Государственный долг России. Перемена декораций // Рынок ценных бумаг. — №3. – 2006. – с. 22-30.

Кузнецов Отношения России с МВФ // Мировая экономика и международные отношения. — №7. – 2002. – с.46-52.

Панфилов В. Денежно-финансовое обеспечение экономической динамики России // Проблемы прогнозирования. — №3. – 2004. – с.9-18.

Соснин А. Тяжесть бремени государственного долга // Мировая экономика и международные отношения. — №1. – 2002. – с.31-33.

Третьяков В. Рейтинг относительной кредитоспособности России // Рынок долгов России. — №3. – 2006. – с.53-57.

Бюджетный Кодекс РФ (Электронная программа « Система Гарант. Платформа F1»)

Официальный сайт Министерства Финансов РФ: www.minfin.ru.

Официальный сайт: www.cbr.ru.

Официальный сайт: www.eeg.ru.

Приложение №1

Внешняя задолженность в периоды СССР и РФ

Годы

Внешний долг

Средне и долгосрочный долг

Краткосрочный долг

Отношение задолжности к экспорту, %

Отношение задолжности к ВВП, %1

Коэффициент фактического обслуживания долга 2

1985 3

1986

1987

1988

1989

1990

1991

19924

1993

1994

1995

1996

1997

1998

1999

28,8

33,5

30,7

38,5

38,3

41,5

42,2

45,4

53,8

54,8

59,4

70,3

67,2

96,6

105,8

100,4

112,7

103,9

119,9

108,6

120,4

103,0

125,0

100,8

123,5

91,4

156,6

102,7

167,0

103,5

21,4

23,3

29,7

31,0

35,6

47,6

54,4

6,9

7,4

8,6

11,2

18,2

11,8

12,8

102,9

114,6

122,4

126,3

152,8

176,8

178,2

197,4

189,1

176,6

148,3

141,1

139,9

211,9

212,0

3,0

2,8

3,0

3,0

3,7

3,2

2,2

97,0

61,3

43,0

33,7

28,9

29,2

120,5

95,8

20

29

28

25

25

56

44

4

5

7

9

8

8

13

13

Приложение №2

Внешний долг Российской Федерации в 2000-2004 годах (перед нерезидентами) (млрд. долларов США)

Внешний государственный долг

Примечания:

Включается внешняя задолженность в национальной и иностранной валюте. Государственные ценные бумаги отражаются в части задолженности перед нерезидентами и оцениваются по номиналу.

1 Кредиты, полученные от МВФ, до их полного погашения в 1 квартале 2005 года отражались в обязательствах органов денежно-кредитного регулирования.

2 Задолженность органов денежно-кредитного регулирования охватывает задолженность Банка России, а также органов государственного управления в части кредитов МВФ.

3 Включаются обязательства кредитных организаций, в том числе Внешэкономбанка. Внешняя задолженность, учитываемая Внешэкономбанком как агентом Правительства России, отражается в обязательствах органов государственного управления.

Дата последнего обновления: 1 июня 2006 года.

Приложение №3

Внешний долг Российской Федерации в 2005 и 2006гг. (перед нерезидентами) (млрд. долларов США)

Внешний государственный долг

Примечание:

Включается внешняя задолженность в национальной и иностранной валюте.

Государственные ценные бумаги отражаются в части задолженности перед нерезидентами и оцениваются по номиналу.

1 Ранее задолженность перед прочими официальными кредиторами учитывалась в составе «прочей задолженности» в структуре долга бывшего СССР. Обязательства перед прочими официальными кредиторами не включают просроченные проценты, которые учитываются в «прочей задолженности».

2 Задолженность органов денежно-кредитного регулирования охватывает задолженность Банка России, а также органов государственного управления в части кредитов МВФ.

3 Включаются обязательства кредитных организаций, в том числе Внешэкономбанка. Внешняя задолженность, учитываемая Внешэкономбанком как агентом Правительства России, отражается в обязательствах органов государственного управления.

4 Включается рыночная стоимость привилегированных акций, находящихся в собственности нерезидентов. Привилегированные акции классифицируются в качестве компонента внешнего долга в связи с обязательством эмитента выплачивать по ним дивиденды, при этом эмитент не несет обязательств выкупать их по рыночной цене.

Дата последнего обновления: 30 марта 2007 года.

1 Ст. 98 «Формы долга РФ» Бюджетного Кодекса от 20 августа 2004 г.

1 Этот столбец рассчитан исходя из официального курса (до 1991 г. 0.6 руб. = 1 долл.)

2 Процентное отношение суммы обслуживания задолжности к стоимости экспорта.

3 До 1991 г. в первой строке данные Внешэкономбанка, Мирового банка, МВФ, не включающие задолжность странам СЭВ, а во второй — включающие задолжность странам СЭВ.

4 В первой строке общая сумма долга, а во второй — внешний долг СССР.

Реферат: Административная деятельность органов внутренних дел по предупреждению и пресечению правонарушений, иных общественно опасных действий

Содержание.
Введение
1. Понятие и виды административно-правовых мер предупреждения правонарушений и иных общественно опасных действий. Применение их в деятельности органов внутренних дел.
2. Меры административного пресечения, применяемые органами внутренних дел.
Заключение
Список использованных источников
Введение
Административно — правовая охрана общественного порядка осуществляется, прежде всего, органами государственного управления. Это основное назначение деятельности органов, состоящее в установлении общественных правил поведения в сфере общественного порядка; в создании условий для реализации прав и свобод граждан, охране этих прав; в осуществлении административного надзора; в применении к нарушителям мер административного воздействия. Общественный порядок — это определённые взаимоотношения людей, их поведение в обществе, действия, поступки. Кроме того, общественный порядок можно определить как отношения, которые складываются в общественных местах. Это соблюдение гражданами таких общепринятых правил, как поддержание обстановки спокойствия, правил поведения на улицах, в парках и других общественных местах.
Большая роль в обеспечении общественного порядка у ОВД. Они в тесном контакте и взаимодействии с другими государственными органами ведут работу по предупреждению и пресечению нарушений общественного порядка, используя широкую гамму средств правового и морального воздействия, арсенал мер убеждения и принуждения. Общественный порядок — это система общественных отношений, закрепляемая различными нормами, определяющими права и обязанности их участников. Состояние общественного порядка характеризуется, прежде всего, добровольным, сознательным соблюдением подавляющим большинством людей установленных государством правовых норм и действующих правил общежития, не закреплённых в праве. Однако эксцессы со стороны отдельных лиц, выражающиеся в посягательствах на установленный общественный порядок, обуславливают необходимость его защиты от посягательств силами и средствами специальных государственных органов – суда, прокуратуры, ОВД. Общественный порядок должен обеспечивать жизнь и неприкосновенность граждан; охранять честь, достоинство и иные права граждан; охранять государственную и общественную собственность; обеспечивать спокойствие в общественных местах; поддерживать необходимые условия для нормальной деятельности учреждений, предприятий, организаций и их сотрудников.
Курсовая работа состоит из введения, двух глав и заключения.
В роботе будут раскрыты основания применения мер административного пресечения, дана характеристика отдельных средств предупреждения правонарушений и иных общественно опасных действий, применяемых ОВД в своей деятельности и др.
При написании данной работы использовалось большое количество учебного материала, различных публикаций, научных докладов и комментариев к действующему законодательству.
Нормативно-правовую базу данной работы составили международно-правовые акты, Конституция РФ, федеральное законодательство, касающееся правового положения деятельности органов внутренних дел, действующее законодательство РФ и ведомственные правовые акты, регулирующие применение указанными органами мер административного пресечения и средств предупреждения правонарушений и иных общественно опасных действий.
1.Понятие и виды административно-правовых мер предупреждения правонарушений и иных общественно опасных действий. Применение их в деятельности органов внутренних дел.
Административно-предупредительные меры являются самостоятельным видом мер принуждения, назначение которых — предупреждение правонарушений и обеспечение общественной безопасности.
Административно-предупредительные меры имеют строго целевой профилактической характер и направлены на предотвращение создания противоправных и иных, представляющих общественную опасность, ситуаций.1
Администратино-предупредительные меры выступают в виде административных ограничений (например, введение карантина при эпидемиях и эпизоотиях и т.д.) или в виде определенных административных действий в отношении той или иной категории организаций и лиц (например, таможенных досмотр).
Особую группу составляют так называемые лечебно-предупредительные меры принуждения, назначение которых состоит не только в обеспечении общественной безопасности, но и в лечении опасных для общества душевнобольных, алкоголиков, инфекционных больных и т.д.
Кроме того, на органы внутренних дел возлагаются обязанности по выявлению лиц, занимающихся бродяжничеством и попрошайничеством, задержание и доставление их в центры социальной реабилитации, установление личности задержанных, а также обеспечение общественного порядка и охрану указанных учреждений.2
Основаниями для госпитализации в психиатрический стационар являются наличие у лица психического расстройства и решение врача — психиатра о проведении обследования или лечения в стационарных условиях либо постановление судьи.
Лицо, страдающее психическим расстройством, может быть госпитализировано в психиатрический стационар без его согласия или без согласия его законного представителя до постановления судьи, если его обследование или лечение возможны только в стационарных условиях, а психическое расстройство является тяжелым и обусловливает:
а) его непосредственную опасность для себя или окружающих, или
б) его беспомощность, то есть неспособность самостоятельно удовлетворять основные жизненные потребности, или
в) существенный вред его здоровью вследствие ухудшения психического состояния, если лицо будет оставлено без психиатрической помощи.3
Главной особенностью администратино-предупредительных мер является четко выраженный профилактический характер, что позволяет использовать эти меры для предупреждения правонарушений, обеспечения общественной безопасности в специфических условиях, когда интересам общества создается известная угроза. Реальных правонарушений при этом нет, но они могут появиться, если не будут применены меры административного предупреждения, что позволяет им быть важнейшим средством превенции административных и иных правонарушений.
Меры административного предупреждения (административно-предупредительные меры), являясь одним из видов административного принуждения, применяются работниками органов внутренних дел в целях предупреждения правонарушений и обстоятельств, угрожающих общественной и личной безопасности граждан. Они выступают в качестве ограничений административно-правового характера, административно-принудительных действий в отношении того или иного гражданина, должностного лица.
Можно выделить следующие основные задачи органов внутренних дел по предупреждению преступлений:
1. Противодействие криминогенным процессам в обществе, обеспечение сдерживания и сокращения преступности.
2. Выявление и анализ причин и условий, способствующих совершению преступлений, принятие мер по их устранению или нейтрализации.
3. Установление и пресечение фактов приготовления к преступлению и покушению на преступление, принятие к лицам, их совершившим, мер в соответствии с законодательством РФ.
4. Установление лиц, противоправные действия которых не содержат признаков преступления, но дают основания для принятия к ним мер профилактического воздействия.
5.Привлечение к работе по предупреждению преступлений общественных объединений правоохранительной направленности и граждан.
При этом сотрудники органов внутренних дел в пределах своей компетенции осуществляют профилактическую работу в отношении:
— лиц, состоящих в органах внутренних дел на учетах, в отношении поведения которых законодательством РФ установлены ограничения;
— лиц, которые своим поведением способствуют совершению в отношении их правонарушений.4
Основанием применения мер административного предупреждения могут быть реальное предположение о намерении лица совершить правонарушение, антиобщественное, противоправное действие, возникновение обстоятельств, угрожающих общественной и личной безопасности граждан.
Следовательно, под мерами административного предупреждения понимаются применяемые работниками органов внутренних дел способы и средства, направленные на предупреждение правонарушений и недопущение их отрицательных, вредных последствий, а также на предотвращение наступления обстоятельств, угрожающих общественной и личной безопасности граждан.
Рассматриваемые меры весьма многообразны. Они могут быть классифицированы по различным критериям (по сходным признакам, по разным основаниям и целям применения). Практическое значение имеет классификация мер по целям применения. В результате классификации по этому критерию выделяются две группы мер административного предупреждения.
К одной из групп относятся меры, которые применяются в целях предотвращения случаев наступления угрозы общественной и личной безопасности граждан, предотвращения наступления возможных нежелательных или вредных последствий. В состав этой группы, в частности, входят: закрытие определенных участков дороги или улицы для движения транспорта и пешеходов при возникновении угрозы безопасности движения при авариях, обвалах, обрывах линий электропередач; технический надзор за автомототранспортными средствами и запрещение ввода в эксплуатацию автомототранспортных и иных транспортных средств, если конструкция или техническое состояние их не отвечает предъявляемым требованиям; досмотр ручной клади, багажа и личный досмотр пассажиров гражданских воздушных судов и др.
Характерным для указанных мер административного предупреждения является то, что они могут применяться при отсутствии факта противоправных действий. Дело в том, что угроза общественной и личной безопасности граждан, их законным интересам может возникнуть не только в связи с правонарушением, но и вследствие стихийных бедствий, эпидемий, эпизоотий, действий психически больных лиц и т.п. В таких случаях государство вынуждено прибегать к применению принудительных мер к лицам, которые не являются правонарушителями. Эти меры лишены характера административной кары. Так, например, чтобы предотвратить незаконный провоз на воздушном транспорте взрывчатых, отравляющих, легковоспламеняющихся, радиоактивных веществ, оружия, боеприпасов и других опасных грузов и предметов, милиция наряду с должностными лицами гражданской авиации, пограничных войск и таможенных учреждений производит досмотр ручной клади, багажа и личный досмотр пассажиров гражданских воздушных судов. Досмотр — не кара, а мера административного предупреждения, направленная на обеспечение безопасности полетов, охраны жизни и здоровья пассажиров и членов экипажей судов. Досмотр может производиться в аэропорту (городском аэровокзале) либо на воздушном судне после регистрации предъявленных для полета билетов соответствующему воздушно-транспортному предприятию и лишь после предложения пассажиру предъявить, возможно, имеющиеся у него вещи и предметы, провоз которых запрещен. На воздушном судне, находящемся в полете, досмотр может производиться по решению командира судна лицами, входящими в состав экипажа.
Пассажиры, уклоняющиеся от личного досмотра или от предъявления к досмотру ручной клади и багажа, не допускаются к перевозке. На воздушном судне, находящемся в полете, досмотр может быть произведен принудительно. Факт обнаружения в результате досмотра вещей и предметов, запрещенных к перевозке на гражданских воздушных судах, а также досмотр багажа в отсутствии пассажира, связанный с необходимостью его вскрытия, оформляется актом. Досмотр багажа в последнем случае производит в присутствии понятых. Сотрудники милиции и другие должностные лица, производящие досмотр, обязаны принять меры, обеспечивающие отправку пассажира тем рейсом, на который у него имеется билет, или очередным рейсом, если при досмотре пассажира или его ручной клади и багажа опасные предметы и грузы не были обнаружены.
Закрытие определенных участков дороги или улицы для движения транспорта и пешеходов или прекращение (ограничение) движения производится в связи с авариями, ремонтом дорог, работами по прокладке водопровода, газовой сети, электрических и телефонных кабелей и т.п. При проведении демонстраций, шествий, митингов, спортивных соревнований и др. сотрудники милиции запрещают гражданам, не участвующим в мероприятии, проход (проезд) далее установленных границ, временно прекращают или ограничивают движение транспорта и пешеходов. В связи с тем, что введение тех или иных ограничений затрудняет свободу передвижения и создает определенные трудности и неудобства, работники милиции обязаны предусмотреть возможность пропуска граждан, проживающих или работающих в районе (зоне) проведения массового мероприятия. Прекращение или ограничение движения отменяется сразу же по миновании в нем надобности.
Весьма важное предупредительное значение имеет рассматриваемая мера при стихийных бедствиях (пожарах, наводнениях, землетрясениях и т.п.). В этих случаях прекращение (ограничение) движения — действенное средство обеспечения личной и имущественной безопасности граждан. Например, получив сообщение о пожаре, сотрудники милиции, спасая людей и имущество, выявляя причины загорания, при необходимости выставляют оцепление, прекращают или ограничивают на прилегающих улицах (участках) движение транспорта и пешеходов, не допускают в район пожара посторонних лиц.5
Технический надзор за автотранспортными и иными транспортными средствами заключается в плановом и внеплановом осмотре транспортных средств, с целью недопущения к эксплуатации технически не исправного транспорта. Технический осмотр может производиться как по месту нахождения ГиБДД, так и в соответствующем автопарке, автохозяйстве и других транспортных организациях. Выявленные в результате технического осмотра автотранспортные средства и иные транспортные средства, конструкция или техническое состояние которых не отвечает предъявляемым требованиям, не допускаются к эксплуатации.
Кроме непосредственного применения мер административного предупреждения милиция содействует проведению мероприятий административно-предупредительного характера, осуществляемых иными государственными органами. Так, милиция оказывает содействие компетентным органам в осуществлении карантина, реквизиции, в недопущении посторонних лиц в район стихийного бедствия, эпидемии, на территорию, зараженную радиоактивными веществами, и др.
К другой группе мер административного предупреждения относятся меры, которые применяются к лицам, характеризующимся антиобщественным поведением, в целях предупреждения, недопущения совершения ими новых правонарушений. Этим мерам присуща четко выраженная профилактическая направленность. К ним, в частности, относится административный надзор за лицами, освобожденными из мест лишения свободы. Надзор устанавливается для наблюдения за поведением лиц, освобожденных из мест лишения свободы, с целью предупреждения с их стороны преступлений и оказания на них необходимого воспитательного воздействия. Являясь мерой административного предупреждения, надзор не имеет целью унижение человеческого достоинства и компрометацию поднадзорного по месту его работы и жительства.
Объектом воздействия органов внутренних дел в сфере предупреждения преступлений является выявление и устранение причин и условий, способствующих формированию личности правонарушителя.
Сотрудники и военнослужащие Государственной противопожарной службы выполняют следующие меры, направленные на предупреждение преступлений и иных общественно опасных действий:
1. Анализируют причины и условия возникновения пожаров, разрабатывают и осуществляют мероприятия, направленные на их предупреждение. Координируют деятельность в этом направлении других видов пожарной охраны.
2. Совместно с органами государственной власти и органами местного самоуправления осуществляют среди населения пропаганду мер пожарной безопасности. Оказывают содействие организациям, независимо от их организационно-правовой формы и вида собственности, в обучении мерам пожарной безопасности работников этих организаций.
3. Осуществляют государственный надзор за соблюдением юридическими и физическими лицами требований пожарной безопасности. Принимают меры к устранению выявленных правонарушений.
4. Выявляют в ходе дознания либо производства по делам об административных нарушениях правил пожарной безопасности причины и условия, способствующие возникновению пожаров, и в установленном порядке вносят руководителям предприятий, учреждений, организаций, должностным лицам и гражданам предписания по их устранению.
5. Взаимодействуют с руководителями заинтересованных подразделений органов внутренних дел, других правоохранительных органов в разработке и принятии мер по предупреждению правонарушений в сфере пожарной безопасности.
Сотрудники подразделений органов внутренних дел на транспорте выполняют следующие функции, направленные на предупреждение преступлений:
1. Разрабатывают и осуществляют меры по обеспечению сохранности на объектах транспорта имущества всех форм собственности.
2. Принимают меры по предупреждению незаконной перевозки железнодорожным, воздушным и водным транспортом наркотических средств, психотропных и сильнодействующих веществ, оружия, боеприпасов и взрывчатых материалов.
3. Анализируют по итогам полугодия состояние сохранности перевозимых грузов. Вносят на основе результатов анализа руководству линейного органа внутренних дел предложения по внедрению наиболее эффективных форм защиты материальных ценностей от хищений и других противоправных действий.
4. Организуют и осуществляют оперативно-розыскную деятельность по выявлению лиц, занимающихся хищением грузов, с целью предупреждения с их стороны подобных преступных проявлений.
5. Разрабатывают и проводят совместно с другими подразделениями органов внутренних дел оперативно-профилактические мероприятия по выявлению и пресечению экономических преступлений на объектах транспорта.
6. Проводят не реже одного раза в полугодие анализ процессов акционирования воздушного и водного транспорта, вырабатывают и вносят руководству подразделений по борьбе с экономическими преступлениями предложения по пресечению и нейтрализации криминогенных процессов в сфере экономики.
8. Осуществляют другие меры по предупреждению преступлений, с учетом специфики своей деятельности.
Сотрудники подразделений УВДРО МВД России осуществляют следующие меры, направленные на предупреждение преступлений:
1. Анализируют состояние безопасности особо важных и режимных объектов, осуществляют мероприятия по их охране и обороне.
2.Оказывают содействие должностным лицам обслуживаемых объектов по разработке мер обеспечения безопасности их деятельности.
3.Осуществляют иные меры направленные на предупреждения правонарушений, с учетом специфики своей деятельности.6
Органы внутренних дел в пределах своей компетенции осуществляют деятельность по предупреждению правонарушений несовершеннолетних в соответствии с законодательством РФ.7
2.Меры административного пресечения, применяемые органами внутренних дел.
Меры административного пресечения используются как средство принудительного прекращения правонарушений и предотвращения их вредных последствий. Эти меры направлены на принудительное прекращение противоправного поведения, недопущение, устранение вредных его последствий, на создание условий для возможного привлечения виновных лиц к административной ответственности. По своей цели меры административного пресечения отличаются от административных взысканий и административно-предупредительных мер. Главная их цель состоит в прекращении противоправного поведения, устранении противоправной ситуации, принуждении правонарушителя вести себя правомерно, в рамках, установленных правил общежития.
В отличие от административно-предупредительных мер меры пресечения применяются в связи с совершенными правонарушениями и к субъектам, их совершившим.
Меры административного пресечения могут применяться как самостоятельно (закрытие в связи с антисанитарным состоянием предприятия общественного питания), так и в совокупности с административными взысканиями, при этом они обеспечивают возможность взыскания и, как правило, им предшествуют (задержание нарушителя общественного порядка с последующим наложением на него административного штрафа).
В административно-правовой литературе существуют различные перечни мер административного пресечения.
Меры административного пресечения представляют собой оперативные действия органа или должностного лица по прекращению правонарушения. Их применение связано с непосредственным вмешательством в действия нарушителя с целью их прекращения и недопущения их вредных последствий. Посредством психологического или физического воздействия, связанного с личным, организационным или имущественным ограничением, правонарушитель лишается тактической возможности продолжить неправомерные действия, побуждается к исполнению определенных обязанностей.
Меры административного пресечения наиболее часто применяются органами внутренних дел в связи с совершением административных проступков. В ряде случаев они являются действенным, а иногда и единственно возможным средством пресечения преступлений (например, применение оружия).
Эти меры применяются не только для пресечения правонарушений, но и для прекращения общественно опасных действий душевнобольных и малолетних лиц. Среди мер административного пресечения, применяемых милицией, принято выделять меры общего и специального назначения. К числу мер общего назначения относятся: помещение лиц, находящихся в состоянии сильного опьянения, в медицинский вытрезвитель; отстранение лиц от управления транспортными средствами; запрещение эксплуатации транспортных средств; приостановление работы объектов разрешительной системы.
Помещению в медицинский вытрезвитель подлежат лица, находящиеся на улицах и в других общественных местах в средней или тяжелой степени опьянения; оскорбляющей человеческое достоинство и общественную нравственность. Применение этой меры осуществляется для оказания необходимой медицинской помощи лицу, пребывающему в состоянии сильного опьянения. Лицо, помещенное в медицинский вытрезвитель, находится там до вытрезвления, но не более 24 часов.
Отстранение лиц от управления транспортными средствами может производиться работниками милиции, в случаях управления транспортным средством лицом, находящемся в нетрезвом состоянии или не имеющим права на управление данным видом транспорта, а также грубо нарушающим правила дорожного движения.
Отстранение от управления транспортным средством лица, находящегося в нетрезвом состоянии, производится работником милиции при обнаружении у лица любых признаков алкогольного или наркотического опьянения (запах алкоголя, возбужденное или угнетенное состояние лица, специфические особенности управления транспортным средством и т. п.). При наличии достаточных оснований полагать, что лицо находится в состоянии опьянения, оно отстраняется от дальнейшего управления транспортным средством и по общему правилу подвергается освидетельствованию на состояние опьянения.
Отстранению от управления транспортными средствами подлежат лица, не обладающие водительскими правами, не имеющие при себе водительских удостоверений, имеющие водительские удостоверения на право управления иным видом транспортного средства, лишенные права управления транспортными средствами и лица, не получившие в установленном порядке удостоверение на право управления транспортными средствами.
Отстранение от управления транспортными средствами лиц, грубо нарушающих правила дорожного движения, производится в тех случаях, когда характер нарушений свидетельствует об отсутствии у водителей знаний и практических навыков, необходимых для безопасности управления транспортными средствами, а также в случаях, когда эти нарушения допущены в связи с болезненным состоянием водителей, препятствующим дальнейшему безопасному управлению транспортным средством.
Запрещение эксплуатации транспортных средств, техническое состояние которых угрожает безопасности дорожного движения, производится работниками милиции для пресечения административного правонарушения и предотвращения возможных опасных последствий управления технически неисправными транспортными средствами.
Применение этой меры оформляется составлением специального акта технического осмотра транспортного средства и протокола об административном правонарушении, предусмотренном ст. 28.2 КоАП РФ.8 О запрещении эксплуатации транспортного средства работником милиции может быть произведена запись в путевом листе.
Запрещение эксплуатации транспортного средства сопровождается снятием номерных знаков, возвращением транспортного средства в автохозяйство для устранения неисправностей или его задержанием на месте обнаружения дорожно-транспортного происшествия.
Работники милиции вправе применять меры пресечения иного назначения (физическую силу, наручники; резиновые палки, слезоточивые вещества, светозвуковые устройства, устройства для вскрытия помещений, принудительной остановки транспорта, водометы, резиновые палки, служебных собак и лошадей, а также использовать бронемашины и иные транспортные средства) и огнестрельное оружие.
Порядок и случаи применения названных мер пресечения регламентируются Законом РФ «О милиции», постановлениями Правительства РФ и иными нормативными актами.
Применению физической силы, специальных средств или оружия, за исключением тех случаев, когда промедление в их применении создает непосредственную опасность жизни или здоровью граждан и сотрудников милиции (может повлечь иные тяжкие последствия), должно предшествовать предупреждение о намерении их использования и предоставление достаточного времени для выполнения требований работника милиции.
Меры специального назначения и интенсивность их применения избираются с учетом складывающейся обстановки, характера правонарушения и личности правонарушителя. При их применении должна сводиться к минимуму возможность причинения вреда здоровью граждан.
Сотрудники милиции имеют право применять огнестрельное оружие в следующих случаях:
1) для защиты граждан от нападения, опасного для их жизни или здоровья;
2) для отражения нападения на сотрудника милиции, когда его жизнь или здоровье подвергаются опасности, а также для пресечения попытки завладения его оружием;
3) для освобождения заложников;
4) для задержания лица, застигнутого при совершении тяжкого преступления против жизни, здоровья и собственности и пытающегося скрыться, а также лица, оказывающего вооруженное сопротивление;
5) для отражения группового или вооруженного нападения на жилища граждан, помещения государственных органов, общественных объединений, предприятий, учреждений и организаций;
6) для пресечения побега из-под стражи: лиц, задержанных по подозрению в совершении преступления; лиц, в отношении которых мерой пресечения избрано заключение под стражу; лиц, осужденных к лишению свободы, а также для пересечения попыток насильственного освобождения этих лиц.9
Запрещается применять огнестрельное оружие в отношении женщин, лип с явными признаками инвалидности и несовершеннолетних когда возраст очевиден или известен сотруднику милиции, кроме случаев оказания им вооруженного сопротивления, совершения вооруженного либо группового нападения, угрожающего жизни людей, а также при значительном скоплении людей, когда от этого могут пострадать посторонние лица.
В отличие от оснований применения огнестрельного оружия, три основания использования оружия, закрепленные в ч.2 ст. 15 Законе «О милиции», не предполагают ведения огня по человеку.
Первое основание использования огнестрельного оружия сотрудниками милиции — остановка транспортного средства путем его повреждения, когда водитель создает реальную опасность жизни и здоровью людей и не подчиняется неоднократным законным требованиям сотрудника милиции остановиться.
Закон допускает возможность использования огнестрельного оружия для остановки транспортного средства, если, во-первых, его водитель создает реальную опасность для жизни и здоровья людей, а во-вторых, не подчиняется неоднократным законным требованиям сотрудника милиции остановиться.
Перечисленные условия могут иметь место, к примеру, тогда, когда сотрудники милиции осуществляют преследование транспортного средства, водитель которого не подчиняется, несмотря на их неоднократные законные требования остановиться, и, скрываясь от преследования, грубо нарушает правила дорожного движения (например, двигается со значительным превышением установленной скорости, опасно маневрирует, не выполняет требований запрещающих знаков и сигналов и т.п.). В такой ситуации остановка транспортного средства необходима для того, чтобы обеспечить безопасность жизни и здоровья людей, находящихся или могущих оказаться на пути движения скрывающегося транспортного средства.
Немаловажное значение имеет форма требования об остановке. Главное, чтобы оно было замечено водителем, который к тому же должен иметь возможность убедиться, что данное требование исходит именно от сотрудника милиции. Подобная возможность имеется, например, тогда, когда требование об остановке выражено понятным жестом руки сотрудника милиции в форменной одежде на освещенном участке улицы или дороги, тем более, если оно сопровождено сигналом свистка, использованием жезла, громкоговорящей установки, приборов световой и звуковой сигнализации (сирена, проблесковые маячки) служебного милицейского автомобиля или мотоцикла.
Для решения вопроса о законности использования огнестрельного оружия, как, впрочем, и средств принудительной остановки транспорта, не имеют значения мотивы, в силу которых водитель не подчинился останавливающему его сотруднику милиции (скажем, водитель может считать, что он не допустил никаких нарушений правил дорожного движения, но даже если это так и есть, он все равно обязан по требованию милиции остановиться).
Закон о милиции не ограничивает сотрудников милиции в использовании огнестрельного оружия для остановки транспортных средств видом, принадлежностью транспортного средства, а также местом нахождения в момент использования оружия.
Останавливать транспортное средство с использованием огнестрельного оружия можно только путем повреждения самого транспортного средства. В связи с этим сотрудник милиции обязан принять все зависящие от него меры, чтобы не поразить водителя и пассажиров, а также, чтобы не пострадали окружающие. Стрельба ведется, как правило, по задним колесам преследуемого транспортного средства, с возможно более близкого от него расстояния, позволяющего гарантировать безопасность водителя и пассажиров, на относительно ровном и прямом участке дороги, свободном от встречного транспорта и пешеходов, где есть возможность беспрепятственного съезда по обе стороны дороги. Сотрудник милиции не должен использовать оружие, если не уверен, что сможет это сделать без риска причинения огнестрельных ранений находящимся в преследуемом транспортном средстве людям.10
Вместе с тем сотрудник милиции, правомерно использовавший оружие для остановки транспортного средства, не должен, думается, нести ответственность за гибель, телесные повреждения водителя, имущественный вред, наступившие в результате опрокидывания, наезда на препятствие и иных последствий выхода поврежденного оружием транспортного средства из-под контроля его водителя.
Сотрудник милиции, останавливающий при помощи оружия транспортное средство и поразивший при этом водителя, будет нести ответственность за неосторожное преступление, кроме тех случаев, когда он не должен был и не мог предвидеть подобных последствий (например, пуля, срикошетив от колеса транспортного средства, попадает в водителя, выстрел происходит в момент, когда преследуемый водитель совершает резкий и неожиданный маневр, или в момент сотрясения транспортного средства сотрудника милиции от наезда на выбоину в дорожном полотне и т.п.).
Как показывает практика, строгое соблюдение требования Закона о причинении вреда только транспортному средству при его остановке весьма затруднительно в силу того, что при ведении огня по колесам останавливаемого транспортного средства в сектор обстрела попадают также водитель и пассажиры, которые в нем находятся. Кроме того, вести прицельную стрельбу во время преследования, как правило, из движущегося транспортного средства довольно сложно.
В соответствии с Основными принципами применения силы и огнестрельного оружия должностными лицами по поддержанию правопорядка эти лица должны проявлять сдержанность в применении силы и действовать, исходя из серьезности правонарушения и той законной цели, которая должна быть достигнута.
Представляется, что при преследовании транспортного средства, водитель которого не остановился на требования сотрудника милиции, а целью остановки была, скажем, проверка документов, незначительное нарушение правил дорожного движения, необходимость использовать транспортное средство в служебных целях и т.п., остановка транспортного средства, как представляется, не должна превращаться в самоцель.
Думается, что в этих случаях нарушается принцип целесообразности государственного принуждения, в соответствии с которым оно должно использоваться только в тех случаях, когда отрицательные последствия его применения не превосходят достигаемого положительного эффекта.
Второе основание использования огнестрельного оружия — обезвреживание животного, непосредственно угрожающего жизни и здоровью людей.
Закон разрешает сотрудникам милиции использовать оружие для поражения животных, которые причиняют гражданам и сотрудникам милиции вред здоровью или создают реальную угрозу здоровью и жизни указанных лиц. Речь здесь может идти, например, о волках, медведях, рысях, тиграх, львах, леопардах, змеях, собаках, иных хищниках, а также любых других животных, нападающих на людей в силу ранения или каких-либо иных причин (слон, бык и т.д.). Не имеет значения, где происходит или может произойти нападение животного на людей, по каким причинам оно оказалось в данном месте, в каких условиях — естественных или искусственных оно содержится или содержалось, является ли чьей-либо собственностью или нет, занесено в Красную книгу или нет.
Чаще всего по рассматриваемому основанию оружие используется против собак. Оружие может быть использовано уже тогда, когда достаточно крупная собака (овчарка, боксер, бультерьер, ризеншнауцер, дог и т.п.) нанесла укусы людям и бросается на них независимо от ее, так сказать, намерений, даже если хозяин животного находится поблизости.11
Оружие разрешается использовать только для обезвреживания животного, и недопустимо применять огнестрельное оружие в отношении владельцев собак и других животных, которые, например, натравливают их на людей.
Рассматриваемая норма позволяет сотруднику милиции использовать оружие против собаки задерживаемого им лица, которое, отказываясь проследовать в милицию и вынуждая сотрудника милиции применять для доставления физическую силу, не выполняет требования сотрудника милиции надеть на нее намордник, успокоить, передать другому лицу, привязать к дереву, закрыть в салоне автомобиля или иным образом устранить исходящую от собаки угрозу нападения.
Третье основание использования оружия — производство предупредительного выстрела, подача сигналов тревоги или вызов помощи.
В качестве одной из форм предупреждения лиц, против которых возможно применение оружия, допускается производство одного или нескольких выстрелов вверх, в землю и в ином направлении, исключающем гибель, ранение людей и имущественный вред, в целях понуждения таких лиц к прекращению преступных действий и выполнению всех требований сотрудника милиции.
Кроме того, выстрелы из огнестрельного оружия могут производиться в качестве сигнала тревоги, с получением которого сотрудники милиции начинают действовать в соответствии с планом охраны и обороны объекта или иными заранее разработанными планами и инструкциями (например, планом проведения операции по освобождению заложников или задержания лиц, оказывающих из какого-либо укрытия вооруженное сопротивление).
Допускается также использование огнестрельного оружия для вызова помощи. Закон при этом не называет случаев, в которых помощь может вызываться посредством выстрелов из оружия. Полагаем, что сотрудник милиции может это делать, во-первых, при возникновении угрозы чьей-либо жизни, здоровью или имуществу, в том числе и его собственным, вследствие действий людей, источников повышенной опасности, стихийных сил природы, аварий или в силу иных обстоятельств; во-вторых, при пресечении любых преступных действий и задержании лиц, подозреваемых в совершении преступлений; наконец, в-третьих, при задержании каких-либо лиц в соответствии с законодательством об административных правонарушениях, иными законодательными актами, если такие лица оказывают неповиновение требованиям сотрудника милиции, пытаются скрыться.
Закон обязывает сотрудника милиции о каждом случае применения огнестрельного оружия в течение 24 часов с момента его применения представить рапорт о случившемся начальнику органа внутренних дел по месту своей службы или по месту применения огнестрельного оружия. В рапорте сотрудника милиции отражаются обстоятельства, которые привели к применению оружия; вид оружия, время и место его применения; имеющиеся сведения о лицах, против которых оно применялось; условия, цели и результаты применения оружия; сведения о возможных свидетелях (очевидцах) происшедшего; количество предупредительных выстрелов и израсходованных патронов; меры по оказанию пострадавшим помощи; время информирования о случившемся оперативного дежурного органа внутренних дел.
Своим рапортом сотрудник милиции должен, опираясь на конкретные обстоятельства дела, по существу, доказать, что создавшаяся обстановка давала ему право прибегнуть к огнестрельному оружию.
Если после предупредительного выстрела (выстрелов) оружие на поражение не применялось, сотрудник милиции также должен сообщить об этом оперативному дежурному (или начальнику) органа внутренних дел и составить рапорт, указав в нем, когда, где, в отношении кого и при каких обстоятельствах сделан предупредительный выстрел, его результаты, количество израсходованных патронов, причины производства не одного, а нескольких предупредительных выстрелов.
На вооружении милиции имеются различные специальные средства (резиновые палки, слезоточивый газ, наручники, светозвуковые средства, отвлекающего воздействия, средства разрушения преград, средства принудительной остановки транспорта, водометы и бронемашины, резиновые пули, специальные окрашивающие средства, служебные собаки), которые могут применяться работниками милиции в установленных законом случаях.
В настоящее время на вооружении органов внутренних дел имеются несколько модификаций резиновых палок (ПР-73, ПР-89, ПР-90 и др.), которые предназначены для применения в различных условиях сотрудниками разных подразделений органов внутренних дел: патрульно-постовой службы милиции, в том числе отрядов милиции особого назначения, Госавтоинспекции, участковыми уполномоченными милиции и др.
Резиновые палки могут применяться в следующих случаях:
для отражения нападения на граждан и сотрудников милиции;
для пресечения оказываемого сотруднику милиции сопротивления;
для пресечения массовых беспорядков и групповых действий, нарушающих работу транспорта, связи и организаций.
При применении резиновой палки запрещается нанесение ударов по голове, шее, ключичной области, животу и половым органам. Следует оговориться, что эти ограничения распространяются лишь на инициативный, наступательный характер применения палки сотрудником милиции. Если же палка используется в качестве средства защиты в состоянии необходимой обороны, то удары могут наноситься по усмотрению защищающегося в зависимости от характера и степени опасности нападения, сил и возможностей сотрудника милиции по отражению посягательств. В этих условиях удары могут наноситься, в том числе по голове, шее, в живот и т.д. При этом должны учитываться все обстоятельства, влияющие на реальное соотношение сил посягающей и защищающейся сторон (количество посягавших и оборонявшихся сотрудников милиции, возраст, физическое развитие, наличие оружия, место и время посягательства и т.д.). При совершении посягательства группой лиц обороняющийся сотрудник милиции вправе применить к любому из нападающих такие меры защиты, которые определяются опасностью и характером действий всей группы.12
Весьма широк спектр находящихся в распоряжении органов внутренних дел специальных средств, содержащих слезоточивые вещества: ручные газовые гранаты «Черемуха-6», «Черемуха-12» и другие их модификации, ручная аэрозольная граната, граната слезоточивого действия для подствольного гранатомета, патроны с газовыми гранатами «Черемуха-7», «Сирень-7», аэрозольная упаковка «Черемуха-10», ранцевый жидкостный аппарат, пистолет газовый с боеприпасами. Слезоточивый газ может применяться в следующих случаях:
для отражения нападения на граждан и сотрудников милиции;
для пресечения оказываемого сотруднику милиции сопротивления;
для задержания лиц, в отношении которых имеются достаточные основания полагать, что они намерены оказать вооруженное сопротивление;
для освобождения насильственно удерживаемых лиц, захваченных зданий, помещений, сооружений, транспортных средств и земельных участков;
для пресечения массовых беспорядков и групповых действий, нарушающих работу транспорта, связи и организаций.
Запрещается прицельная стрельба по правонарушителям, повторное применение слезоточивого газа в пределах зоны поражения в период его действия.
Некоторые виды специальных средств, содержащих слезоточивые вещества (например, «Черемуха-12», «Сирень-12»), разрешается применять только на открытой местности.
Наручники (БР, БР-С, БКС-1, БОС), применяются:
для пресечения оказываемого сотруднику милиции сопротивления;
для задержания лица, застигнутого при совершении преступления против жизни, здоровья или собственности и пытающегося скрыться;
для доставления задерживаемых лиц в милицию, конвоирования и охраны задержанных, а также лиц, подвергнутых административному аресту и заключенных под стражу, когда они своим поведением дают основание полагать, что могут совершить побег либо причинить вред окружающим или себе, или оказывают противодействие сотруднику милиции.
При отсутствии наручников сотрудник милиции вправе использовать подручные средства связывания. Цель применения наручников заключается в ограничении противоправных или опасных действий нарушителя. Ни закон, ни какой-либо иной нормативный акт не детализируют порядок их применения. Требуется лишь периодическая (не реже одного раза в два часа) проверка состояния фиксации замков. Такая проверка проводится с целью установить, не расстегнулись ли замки или, наоборот, не затянуты ли они чрезмерно, что может привести к травме рук. Само название «наручники» говорит о том, что их следует застегивать на руках. На практике иногда человека пристегивают к каким-либо предметам (батарее отопления, дереву), надевают их на ноги, пристегивают ногу к руке или даже разные руки и ноги за спиной. Такие формы использования наручников антигуманны и должны расцениваться, по общему правилу, как превышение должностных полномочий. Некоторые сотрудники милиции оправдывают такие формы фиксации необходимостью эффективного пресечения буйства и бесчинства задержанных. Однако и к таким гражданам надо применять обычные способы силового сдерживания. Представляется, что наручники различных модификаций должны служить лишь составной частью группы спецсредств, стесняющих свободу действий человека (средства связывания, смирительная рубашка, ловчая сеть и т.п.).
Срок применения наручников Законом не ограничен, хотя согласно некоторым ведомственным нормативным актам он составляет два часа.
Юридическая фиксация факта применения наручников предусмотрена установленными формами правоприменительных актов. Так, в протоколе об административном задержании указываются факт применения наручников, время их надевания и снятия. При этом следует непременно указывать основания, которые послужили причиной применения наручников.
Светозвуковые средства отвлекающего воздействия (светошумовые гранаты «Заря», «Факел», изделие «Гном», светошумовое устройство «Пламя» и др.), состоящие на вооружении органов внутренних дел, применяются в следующих случаях:
для отражения нападения на граждан и сотрудников милиции;
для задержания лиц, в отношении которых имеются достаточные основания полагать, что они намерены оказать вооруженное сопротивление;
для освобождения насильственно удерживаемых лиц, захваченных зданий, помещений, сооружений, транспортных средств и земельных участков;
для пресечения массовых беспорядков и групповых действий, нарушающих работу транспорта, связи и организаций.
Такие средства применяются на расстоянии не ближе двух метров от людей.
Средства разрушения преград (малогабаритные взрывные устройства «Ключ», «Импульс» и др.), состоящие на вооружении органов внутренних дел, применяются:
для задержания лиц, в отношении которых имеются достаточные основания полагать, что они намерены оказать вооруженное сопротивление;
для освобождения насильственно удерживаемых лиц, захваченных зданий, помещений, сооружений, транспортных средств и земельных участков.
Запрещается их применение в помещениях, где находятся заложники, и на расстоянии ближе двух метров от человека.
Средства принудительной остановки транспорта («Еж», «Диана», «Гарпун» и др.) применяется для остановки транспортного средства, водитель которого не выполнил требование сотрудника милиции остановиться.
Для остановки транспортного средства, водитель которого нарушил правила дорожного движения, используются специальные световые и звуковые сигналы, громкоговорящие установки, жесты рукой или жезлом. Запрещается останавливать транспортные средства на участках автомобильных дорог с ограниченной видимостью, до и после поворота, непосредственно перед или после вершин подъема, перед перекрестками, переходами, в зоне железнодорожных переездов и в других опасных местах, за исключением случаев необходимости безотлагательной их остановки во избежание наступления нежелательных последствий.
Действия водителя, не выполнившего требование сотрудника милиции остановиться, квалифицируются по ч. 2 ст. 12.25 КоАП РФ как невыполнение водителями законного требования сотрудника милиции об остановке транспортного средства.13 Средства принудительной остановки транспорта могут быть применены после невыполнения однократного требования сотрудника милиции об остановке транспортного средства. В случае, когда водитель создает реальную опасность жизни и здоровью людей и не подчиняется неоднократным законным требованиям сотрудника милиции остановиться, возможно применение огнестрельного оружия для остановки транспортного средства путем его повреждения.
Средства принудительной остановки транспорта запрещается применять в отношении автотранспорта общего пользования и грузовых автомобилей, предназначенных для перевозки людей (при наличии пассажиров), автотранспорта, принадлежащего дипломатическим представительствам, мотоциклов, мотоколясок, мотороллеров, мопедов, а также на горных дорогах или участках дорог с ограниченной видимостью, железнодорожных переездах, мостах, путепроводах, эстакадах, в туннелях.
Водометы («Лавина», автоцистерна пожарная АЦ-40), бронемашины (боевая машина десанта (БМД-1), бронетранспортеры (БТР-60ПБ, БТР-80 и др.), боевая разведывательная дозорная машина (БРДМ-2), боевая машина пехоты (БМП)) применяются милицией:
для задержания лиц, в отношении которых имеются достаточные основания полагать, что они намерены оказать вооруженное сопротивление;
для освобождения насильственно удерживаемых лиц, захваченных зданий, помещений, сооружений, транспортных средств и земельных участков;
для пресечения массовых беспорядков и групповых действий, нарушающих работу транспорта, связи и организаций.
Водометы и бронемашины применяются только по указанию начальника органа внутренних дел, начальника криминальной милиции, начальника милиции общественной безопасности с последующим уведомлением прокурора в течение 24 часов с момента применения.
Водометы используются для рассредоточения участников массовых беспорядков и ликвидации пожара с помощью струи воды под давлением. Запрещается их применение при температуре ниже 0 °С.
Бронемашины применяются для проведения операций по задержанию вооруженных преступников, блокирования возможных путей движения бесчинствующих групп правонарушителей, образования проходов в заграждениях, доставки личного состава в труднодоступные районы,
Специальные окрашивающие средства (спецчернила, люминесцентные карандаши, растворы риванола, фенолфталеина, тетрациклина и т.п.) применяются для выявления лиц, совершающих или совершивших преступления. На объектах собственности специальные окрашивающие средства («химические ловушки») устанавливаются с согласия собственника или уполномоченного им лица.
К служебным собакам относятся сторожевые, караульные, розыскные и патрульные собаки разных пород.
Служебные собаки применяются в следующих случаях:
для отражения нападения на граждан и сотрудников милиции;
для пресечения оказываемого сотруднику милиции сопротивления;
для задержания лица, застигнутого при совершении преступления против жизни, здоровья или собственности и пытающегося скрыться;
для задержания лиц, в отношении которых имеются достаточные основания полагать, что они намерены оказать вооруженное сопротивление;
для доставления задерживаемых лиц в милицию, конвоирования и охраны задержанных, а также лиц, подвергнутых административному аресту и заключенных под стражу, когда они своим поведением дают основание полагать, что могут совершить побег либо причинить вред окружающим или себе, или оказывают противодействие сотруднику милиции;
для освобождения насильственно удерживаемых лиц, захваченных зданий, помещений, сооружений, транспортных средств и земельных участков;
для выявления лиц, совершающих или совершивших преступления.
Электрошоковые устройства — новый вид специальных средств, принятый в 1999 г. на вооружение милиции. Подобные устройства могут применяться:
для отражения нападения на граждан и сотрудников милиции;
для пресечения оказываемого сотруднику милиции сопротивления;
для задержания лица, застигнутого при совершении преступления против жизни, здоровья или собственности и пытающегося скрыться;
для задержания лиц, в отношении которых имеются достаточные основания полагать, что они намерены оказать вооруженное сопротивление.
Все виды специальных средств, кроме того, могут применяться во всех случаях, когда возможно применение огнестрельного оружия на поражение человека:
1) для защиты граждан от нападения, опасного для их жизни или здоровья:
2) для отражения нападения на сотрудника милиции, когда его жизнь или здоровье подвергаются опасности, а также для пресечения попытки завладения его оружием;
3) для освобождения заложников;
4) для задержания лица, застигнутого при совершении тяжкого преступления против жизни, здоровья и собственности и пытающегося скрыться, а также лица, оказывающего вооруженное сопротивление;
5) для отражения группового или вооруженного нападения на жилища граждан, помещения государственных органов, организаций и общественных объединений;
6) для пресечения побега из-под стражи: лиц, задержанных по подозрению в совершении преступления; лиц, в отношении которых мерой пресечения избрано заключение под стражу; лиц, осужденных к лишению свободы; а также для пресечения попыток насильственного освобождения этих лиц.14
Решение о применении специальных средств принимает должностное, лицо, ответственное за обеспечение общественного порядка, руководитель конкретной операции. Работник милиции, действующий индивидуально, принимает такое решение самостоятельно. При отсутствии специальных средств или огнестрельного оружия, находясь в состоянии необходимой обороны или крайней необходимости, сотрудник милиции вправе использовать любые подручные средства.
Заключение.
Итак, правильное использование метода принуждения органами государственного управления, в том числе органами внутренних дел, обеспечивает эффективность управленческой деятельности, функционирования административно-правовых институтов, незыблемость правопорядка, создает условия для постепенного сокращения и ликвидации правонарушений. Принуждение в сфере управленческой деятельности направлено к тому, чтобы обеспечить:
-правомерность поведения участников управленческих отношений;
-функционирование и защиту такого режима, при котором бы неукоснительно выполнялись правовые предписания;
-существования устойчивой системы управленческих отношений, базирующихся на основах законности.
Единое по своей природе государственное принуждение предполагает его дифференциацию, вызванную разнородностью тех общественных отношений, которые регулируются правом и характером посягательств на эти отношения. Административное принуждение — самостоятельная разновидность государственного принуждения, метод внешнего государственно-правового воздействия на поведение и сознание людей, применяемый в сфере государственного управления в целях наказания правонарушителей.
В силу того, что административно-правовое принуждение представляет собой предмет постоянной правовой дискуссии, основанной на многообразии трактовок его определения, имеющих свои особенности и тем самым дополняющих друг друга, следует прийти к выводу о необходимости различать административно-правовое принуждение как способ защиты правопорядка – с одной стороны, и меры административного принуждения – с другой, так как эти два понятия соотносятся как содержание и форма. Внешнее проявление административного принуждения и есть та или иная административно-принудительная мера, одной из которых и является административно-правовое пресечение. Посредством правового регулирования отдельных мер принуждения происходит регламентация оснований, порядка и содержания правового воздействия.
В целом меры административного принуждения имеют профилактическую направленность и являются средством предупреждения преступности.
СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ:
1. Конституция РФ (принята всенародным голосованием 12 декабря 1993 г.) издательство «Осъ-89»М., 2001г.
2. Федеральный закон РФ «О милиции» от 18 апреля 1991г. №1026-1 (ред. от 07.06.03) // Ведомости Съезда народных депутатов РСФСР и Верховного Совета РСФСР.-1991г.-№16.,Ст.503.
3. Федеральный закон РФ «Об основах системы профилактики безнадзорности и правонарушений несовершеннолетних» от 24 июля 1999г.,№120-ФЗ (ред. от 07.07.2003) // Собрание законодательство РФ.- 1999г.-№26.-Ст.3177.
4. Федеральный закон РФ «О внутренних войсках Министерства внутренних дел РФ» от 6 февраля 1997г., №27-ФЗ. (с изм. и допол. на 30.06.2003г.) // Собрание законодательство РФ.-1997г.-№6.,Ст.711
5. Федеральный закон РФ «О психиатрической помощи и гарантиях прав граждан при ее оказании» от 2 июля 1992г., №3185-1 (ред. 10.01.2003г.) // Ведомости Съезда народных депутатов РФ и Верховного Совета РФ.- 1992.-№33.-Ст.1913; Собрание законодательство РФ.-1998г.-№30.-Ст3613.
6. Основы законодательства Российской Федерации об охране здоровья граждан от 22 июля 1993г. (ред. от 30.06.2003г.) // Ведомости Съезда народных депутатов РФ и Верховного Совета РФ.- 1993.-№33.-Ст.1318; Собрание законодательство РФ.-1998.-№10.-Ст.1143; 1999.-№51.-Ст.6289.
7. Кодекс Российской Федерации об административных правонарушениях — ФЗ от 10 декабря 2001г., №195 (ред. от 04.07.2003г.) // Собрание законодательство РФ.-2002г.-№1(ч.1), Ст.1.
8. Указ Президиума Верховного Совета СССР «Об утверждении Положения об административном надзоре органов внутренних дел за лицами, освобожденными из мест лишения свободы» от 26 июня 1966г., №5364 (ред. от 22.09.1983г.) // Ведомости Верховного Совета СССР.- 1966.- №30.-Ст.597; 1983.-№32.-Ст.584.
9. Указ Президента РФ «О мерах по предупреждению бродяжничества и попрошайничества» от 2 ноября 1993г., №1815 // Собрание актов Президента и Правительства РФ.- Т10.-С.273.
10. Приказ МВД РФ «О мерах по реализации ФЗ «О государственной защите судей, должностных лиц правоохранительных и контролирующих органов» (вмести с «Временной инструкцией о порядке обеспечения государственной защиты судей, должностных лиц правоохранительных и контролирующих органов») от 20 декабря 1995г., №483 (ред. от 06.121996г.) // Российские вести — №48.-1996г.
11. Наставление в деятельности органов внутренних дел по предупреждению преступлений Утверждено Приказом МВД России от 11 августа 1998г. №490 // Справочная информационно-правовая система гарант.
12. Положение о Координационно-методическом совете Министерства внутренних дел Российской Федерации по предупреждению преступлений Утверждено Приказом МВД России от 11 августа 1998г.// Справочная информационно-правовая система гарант.
13. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право России: Учебник для вузов. — М.: ЗЕРЦАЛО; ТЕИС, 1996. – 640 с.
14. Князьков А.С. Применение и использование огнестрельного оружия сотрудниками милиции как мера административно-правового пресечения: Дисс… канд. юрид. наук / ТГУ ЮИ, — Томск, 1998. – 260 с.
15. Кирилов Д.А. Индивидуальная профилактика преступлений органами внутренних дел. Учебное пособие. Тюмень,1994г.-149с.
16. Лозбяков В.П., Эриашвили Н.Д. Криминология и административная юрисдикция милиции – М., 1998г.-296с.
17. Лозбяков В.П., Овчинский С.С. Административно-правовые меры предупреждения преступлений. — М.,1978.-152с.
18. Овсянко Д.М. Административное право: Учебное пособие. — М.: Юристъ, 1996.- 356с.
19. Опарин В.Н. Правовое регулирование и применение мер непосредственного принуждения должностными лицами правоохранительных органов Российской Федерации: Автореф. дисс… канд. юрид. наук / Омский ЮИ МВД РФ. 1998. – 22 с.
20. Соловей Ю.Н., Черников В.В. Комментарий к Закону Российской Федерации «О милиции», 2-е изд., «Проспект», М.,2001г.-125с.
21. Якушев Л.Е. Административно-правовые средства борьбы милиции с наркоманией – Минск,1988.-386с.
22. Выявления и пресечение нарядами милиции и внутренних войск преступлений и административных правонарушений / В.И. Попов, В.М. Безденежных, А.Н. Емеляч и др.- М.-1997г.-308с.
23. Комментарий к Кодексу Российской Федерации об административных правонарушениях // Под ред. Сидоренко Е.Н., изд. «Проспект» — М., 2002г.-198с.
24. Административно-правовая деятельность органов внутренних дел. Общая часть / Под ред. Коренева А.П. Издательство «Щит-М» — М.,1997г.-275с.
25. Аргунова Ю. Профилактика преступного поведения лиц с психическими расстройствами // Российская юстиция.-1998.-№2.-С.38.
26. Иногамов Ш. Социальное назначение и правовое регулирование применения административного надзора как юридического института // Советское государство и право.-1991г.-№9.-С.88-93.
27. Каплунов А.И. Правовое регулирование применения сотрудниками милиции огнестрельного оружия и пути совершенствования // Государство и право.-2001г.-№5.-С.75-82.
28. Новиков В.С. Правовая основа вынужденного применения оружия сотрудниками милиции // Государство и право.-1996г.-№1.-С.82.
29. Портнов И.П. Профилактика преступлений в милицейской практике // Государство и право.-1995г.-№10.-С.112-119.
30. Соловей Ю.П. Правовое регулирование применения милицейской силы // Государство и право.-1993г. — №4.-С.106-116.
1 Опарин В.Н. Правовое регулирование и применение мер непосредственного принуждения должностными лицами правоохранительных органов Российской Федерации: Автореф. дисс… канд. юрид. наук / Омский ЮИ МВД РФ. 1998. – 22 с.
2 Указ Президента РФ «О мерах по предупреждению бродяжничества и попрошайничества» от 2 ноября 1993г., №1815 // Собрание актов Президента и Правительства РФ.- Т10.-С.273.
3 Федеральный закон РФ «О психиатрической помощи и гарантиях прав граждан при ее оказании» от 2 июля 1992г., №3185-1 (ред. 10.01.2003г.) // Ведомости Съезда народных депутатов РФ и Верховного Совета РФ.- 1992.-№33.-Ст.1913; Собрание законодательство РФ.-1998г.-№30.-Ст3613.
4 Наставление в деятельности органов внутренних дел по предупреждению преступлений Утверждено Приказом МВД России от 11 августа 1998г. №490 // Справочная информационно-правовая система гарант.
5 Административно-правовая деятельность органов внутренних дел. Общая часть / Под ред. Коренева А.П. Издательство «Щит-М» — М.,1997г.-275с.
6 Наставление в деятельности органов внутренних дел по предупреждению преступлений Утверждено Приказом МВД России от 11 августа 1998г. №490 // Справочная информационно-правовая система гарант.
7 Федеральный закон РФ «Об основах системы профилактики безнадзорности и правонарушений несовершеннолетних» от 24 июля 1999г.,№120-ФЗ (ред. от 07.07.2003) // Собрание законодательство РФ.- 1999г.-№26.-Ст.3177.
8 Комментарий к Кодексу Российской Федерации об административных правонарушениях // Под ред. Сидоренко Е.Н., изд. «Проспект» — М., 2002г.-198с.
9 Федеральный закон РФ «О милиции» от 18 апреля 1991г. №1026-1 (ред. от 07.06.03) // Ведомости Съезда народных депутатов РСФСР и Верховного Совета РСФСР.-1991г.-№16.,Ст.503.
10 Соловей Ю.Н., Черников В.В. Комментарий к Закону Российской Федерации «О милиции», 2-е изд., «Проспект», М.,2001г.-161с.
11 Каплунов А.И. Правовое регулирование применения сотрудниками милиции огнестрельного оружия и пути совершенствования // Государство и право.-2001г.-№5.-С.75-82.
12 Соловей Ю.Н., Черников В.В. Комментарий к Закону Российской Федерации «О милиции», 2-е изд., «Проспект», М.,2001г.-144с.
13 Кодекс Российской Федерации об административных правонарушениях — ФЗ от 10 декабря 2001г., №195 (ред. от 04.07.2003г.) // Собрание законодательство РФ.-2002г.-№1(ч.1), Ст.1.
14 Федеральный закон РФ «О милиции» от 18 апреля 1991г. №1026-1 (ред. от 07.06.03) // Ведомости Съезда народных депутатов РСФСР и Верховного Совета РСФСР.-1991г.-№16.,Ст.503.

34

Реферат: Типология уравленческого персонала

| |
|Московский автомобильно-дорожный институт |
|(Государственный технический университет) |
| |
| |
|[pic] |
|Доклад на тему: |
| |
|«Типология управленческого персонала». |
| |
|По дисциплине « Управление персоналом ». |
| |
| |
|Выполнил: |
|Студент группы № ______ |
|Работа Богдана |
| |
| |
| |
| |
| |
|Проверил: |
| |
|Некрасов Х. Х. |
| |
| |
|МОСКВА 2002г. |

Типология управленческого персонала :

ПЛАН :

I) Человек как объект управления (введение); 3

II) Типология управленческого персонала : 4

> 1) Автократический менеджмент;

4

> 2) Патерналистский менеджмент;

4

> 3) Бюрократический менеджмент;

5

> 4) Обороняющий менеджмент;

6

> 5) Специализированный менеджмент;

6

> 6) Системный менеджмент;

7

> 7) Социалистический менеджмент.

7

III) Практика материального стимулирования при управлении наиболее талантливыми работниками; 8

IV) Литература.

11

I) Человек как объект управления :

Разложим на соответствующие потребности и стимулы каждого человека, побуждающие его к трудовой деятельности. Образ, видения работника как объекта управления определяет применяемую систему управления человеческими ресурсами(ЧР) в организациях. В западном менеджменте существует следующие подходы к модели человека :

1. «Человек экономический» : основным стимулом для работы является высокий заработок. Совокупность работников организации рассматривается как однородная масса, без выделений специфики категорий. Материальные стимулы играют наиболее важную роль на уровне исполнителей. Для руководителей и специалистов решающее значение приобретают другие мотивы.

2. «Человек потребляющий» : основные мотивы к труду – это стремление к самовыражению, статусу и власти. Недостаток такого подхода – в отсутствие конкретизации понятий и абстракции концепций.

3. «Человек иерархический» : для работников важны свобода индивидуального выбора и самоопределение в социуме. Продвижение по карьерной лестнице создаёт иллюзию роста возможностей, хотя на самом деле большая ответственность лишает человека свободы.

4. «Человек профессиональный» : основные стимулы – причастность к делам фирмы, признаний достижений работника, участие в принятии решений, стремление к расширению круга своей ответственности.

5. «Человек корпоративный» : работники должны влиться в организационный механизм фирмы, нормы которой формируют поведение работника. Такая идеология характера для японского менеджмента. Работодатель имеет дело не с рабочими руками, не с отдельными сотрудниками, а с человеком как частью организационного механизма, представляющего собой группу или организацию. Нормы этого механизма влияют на поведение человека.

II) Типология управленческого персонала :

Все современные менеджеры признают важность человеческого фактора в деятельности организации. Тем не менее, в практике управления существует очень большие и неоправданные различия, так как идеи о качестве персонала и роли управления человеческими ресурсами унаследована ими от прежних менеджеров. Зарубежные исследования выделяют шесть типов менеджеров
(управляющих, руководителей), последовательно появляющихся в ходе технического и организационного развития промышленности и секторов экономики :

> менеджер-автократ;

> менеджер-патерналист;

> менеджер-бюрократ;

> обороняющий менеджер;

> менеджер-специалист;

> менеджер-системщик.

II.1) Автократический менеджмент :

Управляющие автократического склада не признавали необходимости в специальном управлении своими подчинёнными. Ключевым элементом управления была власть собственника, не обременённая заботами о стимулировании и удовлетворении работников. Управление сводилось к принудительному труду под угрозой увольнения в случае неподчинения. Философия этого управления состояла в том, что хозяин должен точно указать каждому работнику, что от него требуется, не допуская инициативы подчинённых. По мнению зарубежных специалистов, автократический менеджмент стал основой первых версий
«научного управления», так как хорошо согласовывался с господствовавшей в то время «товарной или контрактной теорией труда» — труд можно покупать и продавать как любые материальные ресурсы. Отсюда и распространённые представления о неограниченной занятости и расходуемости кадровых ресурсов.
Преодоление этого стиля управления способствовала активная борьба рабочих за свои права и технический прогресс, поставивший проблему трудовой мотивации как предоставление возможностей, а не страх голода.

II.2) Патерналистский менеджмент :

Постепенно автократическому менеджеру пришло более благожелательное руководство, считавшее свои организации чем-то вроде семей. «Послушные дети» получают «родительские подарки» — жильё от компании, страховки, пенсии и т.д., «плохие» — наказания, часто в виде увольнения. Этот патерналистский подход отчасти обязан своим появлением росту активности профсоюзов после Первой мировой войны.

Разнообразные патерналистские программы не привели к повышению производительности труда и не предотвратили создание профсоюзов. Более того, все компании, известные своими патерналистскими схемами управления, впоследствии стали ареной острых столкновений между рабочими и руководством. Патернализм потерял популярность в США и в других промышленно развитых странах, где рабочие предпочитают права, гарантированные контрактом или силой профсоюзов. Однако он ещё широко распространён в развивающихся странах. В настоящее время их индустриально развитых стран только Япония даёт пример расцвета патернализма в индустриальной системе.

II.3) Бюрократический менеджмент :

В начале ХХ в. возникло стремление заменить научным управлением сугубо индивидуализированный стиль управления менеджера-собственника, уподоблявшего работника машине. Существующая система зарплаты душила инициативу и не была связана с результатами. Начались эксперименты с самыми разнообразными схемами стимулирования, разработка рациональных технологических инструментов и рабочих приёмов.

Достижения психологов в отборе рекрутов для военной службы, перенесенные в промышленность, позволили создать тесты-оценки личных качеств персонала.
Интеграция усилий инженеров и психологов привела к тому, что облегчало подбор персонала.

Всё это создало основу для появления менеджера бюрократического типа.
Первые попытки введения рациональных процедур найма сводились к регистрации, для чего и были впервые организованы отделы кадров. Они составляли досье на всех членов организации с информацией о поступлении на работу, образовании, взысканиях, вели учёт рабочего времени для начисления зарплаты, т.е. выполняли функции служб управления ЧР.

Постепенно осуществлялся переход от чистого документирования к формулированию и закреплению соответствующих стратегий и процедур в области управления. Так, были узаконены ставшие сегодня привыкшими правила равной оплаты за равную работу, равенства при приёме в организацию. Кодификация этих правил свела к минимуму случайные и дискриминационные действия.

В большинстве компаний США и промышленно развитых странах Западной
Европы доминировала система управления производством с высокой степенью централизации власти, директивным стилем управления (руководства), бюрократизмом, хорошо развитой системой вертикальных линейных связей и практическим отсутствием связей горизонтальных. В подобных условиях компании достаточно эффективно использовали профессиональные знания и навыки своих работников.

Принятые системы стимулирования направлялись на поощрение действий подчинённых, отвечающих требованиям вышестоящего линейного руководителя.
Поэтому работники, помышлявшие о карьере, практически всегда соглашались с мнением своего начальника, а все свои усилия направляли на лавирование между инстанциями. Тем самым в компаниях стимулировался образ мышления, тормозящий проявление самостоятельности, подавлялась инициатива, снижалась производительность труда управленческих и инженерно-технических рабочих.

Отрицательные последствия этой системы управления и стимулирования: перегруженность высших звеньев управления текущими задачами, практическая безнаказанность руководителей высшего ранга за допущенные ошибки, недоступность информации, взаимное недоверие между руководителями и подчинёнными, деформация систем оценки персонала и, как общий итог, плохой социально-психологический климат на предприятиях и в организациях, падение эффективности управления.

II.4) Обороняющий менеджмент :

В 1930 — 1940-х гг. на отделы кадров были возложены функции найма и увольнения, установление зарплаты и порядка продвижения по службе. В центре их деятельности оказались отношения с профсоюзами, проводившими активную политику. Осуществление мероприятий в области занятости компании также поручали отделам кадров. Всё что ограничивало свободу деятельности линейных руководителей, «загоняло их в угол», ставило их в оборонительною позицию, мешало свободе творчества, подавляло инициативу.

В некоторых отношениях этот тип оборонительного управления наблюдается и в настоящее время – при растущем давлении со стороны правительства
(особенно в форме законодательства в области занятости), женского давления и наступления дискриминируемых меньшинств.

II.5) Специализированный менеджмент :

Постепенно сфера управления стала объектом растущей специализации.
Исследования в области теории административного управления, индустриальной и социальной психологии потрясли упрощённые основы научного управления.
Эффективность стала означать нечто большее, чем подбор нужного человека на определенное рабочее место. Центр внимания сместился с индивидуальных характеристик работников на роль групп в формировании трудовых установок и понимания производительности, в сопротивлении изменениям. Объектом изучения стали взаимодействия коллективов и стилей управления. Всё это оторвались от главного дела фирмы – производства. привело к появлению менеджера — специалиста. Методы управления в отдельных областях были доведены до уровня высокого искусства, но в то же время отсутствовала интегрирующая схема управления. Не было полного осознания системности и ситуационности управления. Менеджер-специалист гордился своей технической виртуозностью и научным подходом, но возбуждал подозрения в том, что больше интересуется совершенствованием своей деятельности, а не эффективностью всей системы организации. Это относится и к отделам управления персонала, которые во многих случаях от главного дела фирмы – производства.

II.6) Системный менеджмент :

В США на развитие новой системы управления ЧР большое воздействие оказала борьба работников за свои права и принятие следующих законов:
1) О равных правах и оплате труда (1963 г.);
2) Закон о гражданских правах (1964 г.);
3) «О профессиональной безопасности и охране здоровья» (1979 г.);
4) «О пенсионном обеспечении» (1974 г.).
С другой стороны, стали появляться научные бихевиористские теории, доказывавшие, что ЧР можно и нужно «вкладывать» средства, так как может принести значительные прибыли для компании.
В странах Западной Европы во второй половине 70-ч гг. изучение японского менеджмента и его сопоставление с американским и собственным европейским опытом способствовало пониманию сущности проблем и недостатков в области управления персоналом и отдельными сотрудниками. Социально — психологические основы мотивации отдельного работника и соответствующие модели управления поведением стали рассматриваться специалистами как наиболее важные источники повышения эффективности всей системы управления производством. Особую значимость для решения производственных и коммерческих проблем компаний, действующих в таких новых и наукоёмких отраслях, как роботостроение, электроника, производство компьютеров, создание программного обеспечения для компьютеров, имеет мобилизация творческого потенциала работников. Работа с людьми, совершенствование трудовых навыков, стиль руководства и взаимоотношений, учёт индивидуальных запросов подчинённых в таких организациях имеют, по мнению специалистов, большее значение, чем правильный выбор стратегий, структур и систем управления. Главное – это создание корпоративной культуры, умелое руководство персоналом, основанное на научных теориях социально
-психологической мотивации людей.

II.7) Социалистический менеджмент :

Идеологически переломленная форма управления ЧР (приоритет не эффективность организации, а, к примеру, воспитание масс) существовала и в
СССР. Наряду с попытками внедрения разработанных на Западе методов управления ЧР, применялись методология и практика социального планирования и управления. По мнению многих отечественных специалистов, эта система значительно превосходит существующую за рубежом практику управления ЧР. Но для её применения в современных рыночных условиях требуется значительная корректировка, основанная не только на идеологических, ни и на более оптимальных экономических и управленческих ориентация.

III) Практика материального стимулирования при управлении наиболее талантливыми работниками :1

В основе эффективного управления человеческими ресурсами в современной рыночной обстановке лежит умело продуманная система стимулирования работников, которая часто бывает более важной чем сам метод управления ЧР установленный в данной организации.

— Как фирмы, специализирующиеся на оказании консультационных и посреднических услуг в области финансов, бухгалтерского учёта, организации контроль и ревизий, привлекают и удерживают наиболее талантливых сотрудников?

— Достаточно ли солидной репутации фирмы или талантливые специалисты могут прельститься более высокооплачиваемой должностью на какой-нибудь венчурной фирме?

— Что правильнее: установить жёсткую систему оплаты труда или платить дополнительно за каждый сверхурочный час?

— Наконец, что нужно сделать для того, чтобы обеспечить быструю адоптацию к особым условиям, характерной для данной фирмы, каждого их новичков?

Пытаясь, вышеперечисленные вопросы, крупнейшая американская частная аудиторская фирма «Прайс Уотерхауз» ввела в 1987 г. новую систему оплаты труда, отменяющую всякие доплаты за сверхурочные работы и вводящую взамен значительные прибавки жалования. Только подготовка перехода на новую систему заняла более года.

— Почему руководство компании сочло необходимо пойти на такие затраты времени и ресурсов, для чего вообще была нужна эта система?
В наиболее концентрированном виде проблема работы с высококвалифицированными, талантливыми и, можно сказать, уникальными специалистами стоит перед организациями, деятельность которых в целом можно отнести к консультационной.

Руководитель службы работы с персоналом компании Ф. Бонсиньоре в своём интервью журналу “Journal of Accountancy” попытался ответить на эти вопросы. По его мнению, главная причина в том. Что при старой системе компания теряла слишком много талантливых работников. Часть их них уходила после нескольких лет работы, а часть – просто не доходила до порога фирмы по пути из колледжа или университета. Проблема усугубилась тем, что способных специалистов в области бухучёта вообще слишком мало и конкуренция за них всегда весьма высока.

Для решения данной проблемы руководство «Прайс Уотерхауз» разработало программу, включавшую четыре элемента. Основным разработчиком и исполнителем программы стал центральный отдел управления ЧР в Нью-Йорке.
Активное участие в ней приняли руководители подразделений ЧР всех 11 региональных отделений фирмы. Программа подразумевала резкое изменение
«кривой доходов» для более чем 6500 работников – специалистов по бухучёту, налогообложению и специальным «предпринимательским» услугам. Назовём указанные четыре элемента программы :
1) Значительное повышение зарплаты всем вышеперечисленным категориям работников;
2) Упразднение всех дополнительных выплат за сверхурочную работу;
3) Предоставление всем специалистам месячных отпусков (либо соответствующую компенсацию);
4) Выборочное повышение почасовых ставок за консультации, предоставляемые предпринимателям и менеджерам.

Повышение зарплаты включало среднюю величину ежегодных сверхурочных выплат и было скорректировано на величину инфляции. Реальный прирост составил от 8 до 11 %. Само собой разумеется, что это средняя величина, а размер каждой конкретной зарплаты зависит от индивидуальных достижений отдельного работника. Обязательный дополнительный элемент новой программы – специальные премии, выплачиваемые работникам всех уровней. Премии выплачиваются на основе индивидуальных оценок сотрудников: качества их работы, успехи в разрешении особо сложных задач.

В первый год после введения программы, выдавалось особенно много премий: в переходный период нужно дополнительно создавать положительную мотивацию.
Наибольшую критику со стороны оппонентов программы вызвала отмена дополнительной оплаты за сверхурочные часы работы. В условиях, когда хороших специалистов не хватает, считают противники программы, этот шаг может привести к тому, что всё большее число профессионалов будет уходить в финансовые отделы крупных корпораций, в инвестиционные банки.
Многочисленные опросы показали, что профессионалы высокого класса считают ниже собственного достоинства торговаться из-за каждого лишнего часа работы. По их мнению, хороший специалист должен успевать выполнять свою работу за обычный рабочий день, а если не успел – то это его проблемы, и он сам приложит все силы для того. Чтобы закончить начатое дело. Таким образом, вопрос оплаты сверхурочных не играет такой уж важной роли, более привлекательным становиться повышение зарплаты в целом. Все партнёры – совладельцы фирмы отнеслись с пониманием к необходимости значительных дополнительных затрат. Более того, все они признают, расходы по увеличению заработной платы сотрудников – это лишь часть общих затрат. В дальнейшем надо будет инвестировать значительные средства в разработку и реализацию новой концепции развития фирмы, поиск новых видов оказываемых ею услуг, совершенствование внутриорганизационного климата. Часть средств, необходимых для покрытия расходов по увеличению зарплаты, будет получена благодаря повышению не 3% стоимости консультационных услуг «Прайс
Уотерхауз» в области налогообложения и предпринимательского финансирования.
Остальная часть средств поступит из прибыли компании. Повышение стоимости услуг не должно вызвать недовольства клиентов: оно должны понимать, что это приведёт к значительному росту качества обслуживания.

Подводя итог, Бонсиньоне напомнил слова Дж. Нейсбита, автора бестселлера
«Мегатренд»:

«В современном информационном обществе человеческий капитал становится основным стратегическим ресурсом компании, отнесся на второй план капитал

”долларовый”».

IV) ЛИТЕРАТУРА:

1) П. В. Журавлёв, Ю. Г. Одегов, Н. А. Волгин.

«Управление человеческими ресурсами», Москва: 2002 г.

2) П. В. Журавлёв, С. А. Карташов и др.

«Типология управления персоналом». Москва: Экзамен, 1999 г.

3) 1 – По статье: Liebtag B. / Compensation Curves // Journal of

Accountancy, Oct. 1987.

Доклад: Лечение соматоформных (психосоматических) расстройств

Сульпирид при лечении соматоформных (психосоматических) расстройств

Сульпирид (эглонил) используется при широком диапазоне соматоформных расстройств в течение свыше 20 лет. В последние годы появился ряд новых положительных отзывов о его действенности как по данным историй болезни, так и по данным клинических испытаний в контролируемых условиях. В настоящем обзоре приведен ряд сообщений о применении сульпирида для лечения различных соматоформных расстройств. Сульпирид широко используется для лечения и устранения различных нарушений, причем установлено, что он оказывается особенно полезен как средство лечебного воздействия при тех соматических нарушениях, происхождение или патогенез которых связаны с психическим фактором.
Невзирая на тот факт, что сульпирид выявляет некоторое сходство с нейролептическими средствами, его отличает от таких средств отсутствие высокого уровня побочных действий, а также то, что он обладает активирующим и энергизирующим действием (психомоторная стимуляция, повышение бодрости, настроения и более мотивированное поведение). Поэтому сульпирид является одним из первых представителей атипичных нейролептиков.
Лабораторные исследования показали, что сульпирид селективно связывается с дофаминовыми рецепторами и не связывается с другими типами рецепторов. Это обусловливает отсутствие у сульпирида адренергических, холинергических и гистаминергических эффектов, а значит и побочных действией, связанных с этими эффектами. Он проявляет преимущественное сродство к дофаминовым рецепторам D2 в лимбических участках и более распространенных рецепторах D2, но не тяготеет к рецепторам D1 и D4. Отсутствие воздействия сульпирида на стриарные дофаминовые рецепторы может объяснить низкий уровень экстрапирамидных побочных эффектов, о котором свидетельствует опыт его клинического применения. В центральной нервной системе контроль за выделением и синтезом дофамина по механизму обратной связи осуществляют пресинаптические рецепторы; избирательная блокада этих рецепторов, следовательно, приводит к повышению дофаминергической передачи. Этот механизм может лежать в основе активирующих свойств сульпирида, а также может объяснить его клиническую действенность при негативных (дефицитарных) симптомах (S.Turyanski).
В то время как антипсихотическое действие сульпирида проявляется при высоких дозах (600 — 1200 мг/день), его действенность против соматоформных расстройств, невротических состояний и депрессии проявляется при более низких дозах (100 — 300 мг/день).
Действенность лечебных свойств сульпирида изучалась на различных формах головокружения как органического, так и функционального происхождения. Исследования проводились в клинических условиях на широком спектре состояний, от болезни Меньера до головокружения, связанного с синдромом, возникающим после сотрясения головного мозга. Результаты использования сульпирида при головокружениях обсуждал Lemoine, который отметил, что по сей день в этой области было проведено всего пять клинических испытаний в контролируемых условиях с участием плацебо. Три из них были сравнительными; четыре были открытыми; как правило, применялась доза 150 мг/день; продолжительность испытаний составляла от 10 до 47 дней; клинические результаты оценивались по международной шкале с использованием параклинических методов (электронистагмографии). Результаты этих исследований неуклонно свидетельствуют в пользу сульпирида, в особенности когда в картине болезни явно прослеживается невротический компонент. По данным испытаний, проведенных с плацебо, процент положительных результатов составил от 60 до 87% от числа пациентов, у которых применялся сульпирид. В работе А.М. Вейна с соавт. показана высокая эффективность сульпирида при мигрени в случае осложнения ее психологическими нарушениями и вегетативными расстройствами. Авторы связывают лечебный эффект сульпирида с его воздействием на депрессию, тревогу, вегетативные симптомы и головные боли напряжения.
Синдром раздраженной толстой кишки является расстройством механизма опорожнения кишечника, которому по сей день не найдено органического обоснования. Он проявляется в виде запоров или жидкого стула (часто в виде чередования того и другого), как правило, с болями в области живота, и может сопровождаться другими симптомами. Показана роль психологических факторов в патогенезе этого синдрома, а также то, что приступы синдрома раздраженной толстой кишки сопровождаются колебаниями настроения. До сих пор не найдено универсального средства лечения этого состояния; основными методами остаются диета и оказание психоэмоциональной поддержки. Вероятность существенного соматоформного компонента в синдроме раздраженной толстой кишки, однако, предполагает, что сульпирид оказывается полезным при его излечении. Результаты открытых исследований вполне благоприятны: две трети пациентов, которым был прописан сульпирид, показали клиническое улучшение. Недавно было проведено исследование двойным слепым методом с использованием плацебо и сульпирида в дозе 150 мг/день этого синдрома (Y.Frexinos и соавт.). Основным критерием действенности препарата служила клиническая оценка болей в области живота (их частота и интенсивность); исследован также ряд вторичных критериев. Было обнаружено, что сульпирид эффективен, в частности, для снижения интенсивности болей и уменьшения дистресса, связанного с этим состоянием, а также для общего улучшения состояния, оцениваемого самим больным. Следовательно, сульпирид представляет собой новое важное средство лечения этого распространенного и неприятного недуга.
Обнаружено, что сульпирид является действенным средством лечения не только синдрома раздраженной толстой кишки, но и ряда других расстройств пищеварительного тракта. Эффективность сульпирида при лечении язвы желудка и двенадцатиперстной кишки объясняется его прямым действием на физиологические процессы в пищеварительном тракте. Благодаря специфическому действию сульпирида на гипоталамус, который регулирует деятельность гипофиза, в этом последнем происходит усиление выделения соматотропного гормона, который, как известно, обладает анаболическим действием и способствует заживлению пораженных участков.
Другим механизмом положительного действия сульпирида при язвенной болезни является то, что он улучшает кровоснабжение и моторику желудка и кишечника. Кроме того, конечно, еще присутствует и компонент, связанный со способностью сульпирида восстанавливать психическое равновесие в условиях стресса. Это является очень важным аргументом при обсуждении вопроса о расширении применения сульпирида при лечении соматоформных расстройств.
Клиническая депрессия повсеместно считается наиболее частой формой психиатрического расстройства, при этом она часто сопровождается соматическими симптомами, которые могут возникнуть на очень ранней стадии заболевания. Существует доказательство того, что сульпирид в малых дозах (до 200 мг в сутки) дает положительный клинический эффект при депрессии, что соответствует высокой действенности и хорошей переносимости, которые были предсказаны сульпириду при фармакодинамических испытаниях. Исследования, проведенные по случайной выборке слепым методом, также как открытые исследования показали, что пациенты с выраженной депрессией поддаются лечению сульпиридом. В ряде исследований показано, что сульпирид в малых дозах, принимаемый в течение 6 недель, дает надежный положительный эффект. Его эффективность как минимум сравнима с эффективностью амитриптилина, имипрамина, причем с меньшим количеством нежелательных побочных эффектов, чем те, что были отмечены у других средств (S.Turyanski, M.Ackenheil).
Действие сульпирида изучалось не только при выраженной депрессии, но также и на других типах депрессии. Результаты клинических испытаний говорят об аналогичной действенности сульпирида. Маскированная депрессия, при которой доминируют соматические симптомы, и невротическая депрессия, существенным компонентом которой является состояние тревоги, обе хорошо поддаются лечению сульпиридом, который в ряде испытаний проявил себя лучше, нежели бензодиазепины, в снижении симптомов как депрессии, так и соматизации. Результаты других испытаний показывают, что сульпирид дает клинический результат, эквивалентный эффекту, который наблюдался при применении сопоставимых лекарств. При лечении реактивной депрессии с соматоформными расстройствами сульпирид оказался более эффективным, чем диазепам, тианептин и толоксатон.
Депрессия часто наблюдается у лиц старшего возраста, т.е. у той категории пациентов, для которых назначение лекарственных препаратов должно производиться с особой осторожностью ввиду высокой степени подверженности таких пациентов побочным эффектам лекарственных препаратов. Благодаря своим высоким показателям переносимости сульпирид прописывался пожилым больным в состоянии депрессии, и было установлено, что примерно 75% пациентов благоприятно отреагировали на его применение.
И хотя разница в диагностических критериях, применяемых различными исследователями, затрудняет проведение комбинированного анализа всех опубликованных данных о лечении депрессии с помощью сульпирида, тем не менее очевидно, что во всех испытаниях показан положительный эффект сульпирида (в дозах 100 — 300 мг/день) при лечении широкого спектра депрессивных симптомов. Также очевидна особая действенность сульпирида при депрессиях, сопровождающихся соматическими симптомами, даже тогда, когда, как в случае с маскированной депрессией, соматические синдромы доминируют. Его показатели переносимости дают возможность, в частности, применять его у пациентов, которые могут не переносить антихолинергического действия трициклических антидепрессантов.
P.Lemoine подготовил обзор опубликованных данных о применении сульпирида при лечении широкого диапазона органических заболеваний, когда они сопровождаются психоэмоциональными отклонениями; к ним относятся астма, различные формы дерматологических нарушений, мигрень и прочие формы головной боли, дисфункция мочеполовой системы, а также сердечно-сосудистые заболевания. В ряде публикаций не устанавливается связь с конкретным заболеванием, а все внимание уделяется тем синдромам, о которых известно или предположительно известно, что они несут в себе соматоформный компонент. Результаты таких исследований свидетельствуют о высокой клинической эффективности сульпирида. Обнаружено, что при лечении мигрени сульпирид уменьшает число дней с головной болью значительно больше, чем плацебо, при этом значительно снижается количество других соматических симптомов. Благоприятный эффект, который наблюдался при назначении сульпирида больным астмой, связан с общим изменением отношения пациента к своему заболеванию. Обострение и последующая тяжесть многих кожных заболеваний связаны с психологическими факторами, что дает основания полагать, что сульпирид может сыграть положительную роль в лечении этой группы заболеваний [4]. Хотя опять же вряд ли от сульпирида можно ожидать прямого воздействия на физиологические механизмы, лежащие в основе развития дерматозов. Действительно, имеются сообщения о положительном эффекте при лечении ряда кожных болезней, хотя и не существует убедительного доказательства того, что такой эффект лучше проявляется у пациентов с определенными психологическими отклонениями [5]. Обнаружено уменьшение тяжести симптоматики при сердечно-сосудистых заболеваниях после применения сульпирида, в основном за счет подавления состояний тревоги. Сульпирид может также оказаться полезным при лечении нарушений мочеполовой системы, когда это связано с эмоциональными проблемами. При ревматологических заболеваниях действие сульпирида оказалось наиболее эффективным в тех случаях, когда физические симптомы сопровождались астенодепрессивным расстройством.
Эти результаты дают основание считать сульпирид ценным средством для лечения многих заболеваний, при которых физические симптомы сопровождаются психоэмоциональными отклонениями. Также подчеркивается необходимость дальнейших исследований в этой области, особенно в связи с тем, что число больных с психосоматическими и соматоформными нарушениями неуклонно увеличивается во всех странах мира.
Все исследования выполнены с использованием препарата эглонил (сульпирид), производимого компанией Санофи-Синтелабо.

Литература:
1. М.С. Синячкин, А.М. Вейн и соавт. Сульпирид в профилактическом лечении мигрени. Журн. невропатол. и психиатр., 1997; 11.
2. Э.П. Яновенко, П.Я. Григорьев. Синдром раздраженного кишечника. Практикующий врач, 1998; 2.
3. Точилов В.А., Протальская А.Г. Нейролептики — производные бензамидов в психиатрической практике. Социальная и клиническая психиатрия. 1998; 8.
4. Черкасова М.В., Сергеев Ю.В. Эглонил в патогенетической терапии розацеа. В помощь практическому врачу. 1995; 4.
5. Говорин Н.В. и соавт. Дифференцированная психофармакотерапия при ИБС. Клиническая фармакология и терапия. 1997; 6.

Реферат: Уретрит

Уретрит

Уретрит — это воспаление мочеиспускательного канала (уретры). Уретрит встречается и у мужчин, и у женщин. При появлении признаков уретрита ( болезненное мочеиспускание, выделение гноя) следует обратиться к врачу- урологу, венерологу, так как воспалительный процесс в дальнейшем может распространиться и привести к поражению придатков яичка ( эпидидимит ), предстательной железы ( простатит).

Уретриты делятся на две группы: специфические и неспецифические уретриты. Специфические уретриты вызываются инфекциями, передаваемые половым путем (ИППП) — гонококком, вирусом простого герпеса, хламидией, трихомонадой, микоплазмой, уреаплазмой, редко гарднереллой. Неспецифические уретриты вызываются условно-патогенной микрофлорой — стрептококками, стафилококками, кишечными палочками, протеем, различными грибами. Негонококковый уретрит может быть инфекционным и неинфекционным.

Неинфекционный уретрит возникает при повреждениях мочеиспускательного канала при диагностических и лечебных процедурах (травматический уретрит), как реакция на пищевые и медикаментозные аллергены (аллергический), при нарушениях обмена веществ (фосфатурия, оксалурия, сахарный диабет).

Конгевтивный уретрит возникает в результате венозного застоя в простатовезикулярной сосудистой сети. Уретрит может быть первичным и вторичным. При первичном уретрите воспалительный процесс начинается непосредственно с мочеиспускательного канала. При вторичном уретрите инфекция попадает в уретру из воспалительного очага, имеющегося в другом органе (предстательная железа, мочевой пузырь, семенные пузырьки и др.).

Причины уретрита

Причиной уретрита чаще всего бывает половой контакт с больным, имеющим венерическое заболевание. Уретрит может возникать при попадании в уретру гноеродных бактерий ( кишечной палочки, стрептококка, пневмококка) у лиц, нарушающих правила личной гигиены. Реже причиной уретрита является занесение микробов в уретру по кровеносным и лимфатическим сосудам из имеющихся в организме очагов воспаления( с миндалин при тонзиллите, из кариозных зубов и т.д.).

Уретрит может развиться вследствие мочекаменной болезни – камень или песок, проходя по мочеиспускательному каналу, травмируют его стенки. Причиной уретрита становятся: тяжелая физическая нагрузка, нерегулярная половая жизнь или повышенная сексуальная активность. Уретрит провоцируется употреблением в пищу острого, кислого, соленого, маринованного. Медицинские операции и манипуляции — забор мазка, катетеризация мочевого пузыря и др. могут травмировать канал и вызвать уретрит. Располагающих к появлению уретрита факторов, достаточно много, и встречаются они довольно часто.

Симптомы уретрита

Уретрит проявляется болезненным мочеиспусканием, выделением гноя из мочеиспускательного канала, покраснением и слипанием краев наружного отверстия уретры. Для симптомов уретрита характерны резь, жжение, зуд и любой другой дискомфорт во время мочеиспускания. Уретрит может протекать без выделений из уретры, только с неприятными ощущениями при мочеиспускании.

Симптомы уретрита у мужчин, в силу анатомических особенностей (более длинная и узкая уретра), ощущаются более остро. Симптомы уретрита у женщин менее выражены и могут вообще остаться незамеченными.

  ОСТРЫЙ УРЕТРИТ Для острого уретрита характерны жжение и боль при мочеиспускании, обильные выделения из мочеиспускательного канала, губки мочеиспускательного канала ярко-красные, отёчные. При торпидном уретрите — субъективные расстройства выражены слабо, могут отсутствовать: парестезия, зуд в мочеиспускательном канале, скудные выделения.

  ПОДОСТРЫЙ УРЕТРИТ В дальнейшем боль, отечность и болезненность в уретре уменьшаются, отделяемое становится незначительным или прекращается. Иногда отделяемое из уретры отмечается только по утрам в виде корочки, склеивающей наружное отверстие мочеиспускательного канала, моча обычно прозрачная с единичными гнойными нитями.

  ХРОНИЧЕСКИЙ УРЕТРИТ При недостаточно эффективном лечении уретрит может приобрести хроническое течение: жалобы обычно связаны с осложнениями и невротическими явлениями. Чаще это скудные выделения из мочеиспускательного канала, количество которых увеличивается под влиянием провоцирующих факторов: употребление алкоголя, охлаждение, половое возбуждение. При хроническом уретрите симптомы сходны с клиническими проявлениями торпидного уретрита. Уретрит разделяется на передний, задний и тотальный.

  ТОТАЛЬНЫЙ УРЕТРИТ — это воспаление всего мочеиспускательного канала. Симптомы уретрита тотального сходны с симптомами простатита. Если не проводить своевременное лечение уретрита, то через некоторое время все симптомы могут исчезнуть сами собой. Каждое очередное обострение уретрита проходит с более выраженными симптомами. На следующем этапе развиваются осложнения уретрита.

Осложнения уретрита

Уретрит у мужчин чаще переходит в воспаление предстательной железы (простатит). При хламидийном уретрите и вирусном уретрите возможно развитие болезни Рейтера.

Характерны следующие осложнения уретрита:

  воспаление семенных пузырьков (везикулит);

  поражение придатков яичка( эпидидимит);

  воспаление яичка (орхит);

  баланит и баланопостит;

  сужение мочеиспускательного канала (стриктура уретры).

Уретрит у женщин чаще всего переходит в воспаление мочевого пузыря (цистит) или вызывает нарушение микрофлоры влагалища и другие воспалительные заболевания мочевых путей.

Лечение уретрита

Лечение уретрита в большинстве случаев сводится к назначению антибиотиков, активных в отношении возбудителя, выделенного при посеве, а также применение различных средств иммунотерапии. При выявлении признаков простатита необходимо его лечение. При сочетании уретрита с циститом проводится комплексное лечение, включающее физиотерапию.

Местное лечение уретрита проводится при хроническом гонорейном уретрите в виде инстилляций в мочеиспускательный канал антисептических растворов. При любом лечении уретрита необходимо обильное питье, строгое соблюдение диеты (исключение алкоголя, острой и соленой пищи). Курс лечения уретрита может продолжаться от нескольких дней до нескольких недель и зависит от тяжести заболевания и его стадии.

Диагностика уретрита

Диагностика уретрита включает микроскопию отделяемого из мочеиспускательного канала. ПЦР или другие методы для выявления инфекции, вызванной гонококками, хламидиями, трихомонадами, уреаплазмами, микоплазмами и вирусом простого герпеса. Двухстаканная проба: при переднем уретрите первая порция мочи мутная, вторая — прозрачная; при тотальном уретрите — моча мутная в обеих порциях.

Диагностика уретрита неспецифического включает:

  общий мазок;

  посев отделяемого из уретры;

  исследование предстательной железы (простаты);

  УЗИ простаты (предстательной железы)

  исследование секрета предстательной железы( простаты).

Профилактика уретрита

Уретрит относится к группе заболеваний, которые значительно легче избежать, чем вылечить. Для профилактики уретрита важно соблюдать правила личной гигиены, половой гигиены и своевременно лечить различные воспалительные и общие инфекционные заболевания. При случайных связях необходимо использование барьерных средств ( презерватив, мирамистин, гибитан, цидопол, хлоргексидин). Для профилактики уретрита необходимо регулярно сдавать анализы на инфекции, передаваемые половым путем (ИППП).

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.kwd.ru

Реферат: Виды организационных культур. Имидж организации

Реферат

«Виды организационных культур. Имидж организации»

Виды организационных культур

Рассмотрим некоторые наиболее известные разновидности организационных культур. Эти культуры обычно классифицируются по нескольким параметрам.

Пожалуй, самый краткий и точный вариант их классификации дал американский исследователь Уильям Оучи. Он выделил три основных вида:

рыночную культуру, которая характеризуется господством стоимостных отношений и ориентацией на прибыль. Источником власти в рамках такой культуры является собственность на ресурсы;

бюрократическую культуру, основанную на господстве регламентов, правил и процедур. Источником власти здесь служит должность членов организации;

клановую культуру, дополняющую предыдущие. Ее основу составляют внутренние ценности организации, направляющие деятельность последней. Источником власти здесь служат традиции.

Исходя из таких обстоятельств, как ориентация культуры на людей или материальные условия, с одной стороны, открытость и закрытость — с другой, выделяют следующие ее типы.

Бюрократическая культура характеризуется регулированием всех сторон деятельности организации на основе документов, четких правил, процедур; оценкой персонала по формальным принципам и критериям. Источником власти, сконцентрированной в руках руководства, тут является должность. Такая культура гарантирует людям стабильность, безопасность, избавляет от конфликтов.

Опекунская культура проявляется в благоприятном морально-психологическом климате, сплоченности людей, групповых нормах и ценностях, неформальном статуте сотрудников, их личной активности, взаимопонимании, гармонии отношений. Культура гарантирует персоналу стабильность, развитие, участие в делах организации.

Праксиологичеекая (гр. praktikos — деятельный) культура основывается на порядке, рациональности, планах, тщательном контроле за их выполнением, оценке деятельности работника по результатам. Главной фигурой является руководитель, власть которого основывается на должностных полномочиях и глубоких знаниях. Он допускает в определенных границах привлечение работников к управлению. Все это обеспечивает высокую эффективность работы.

Предпринимательская культура поддерживает действия, направленные вовне организации и на перспективу, новаторство и творческую активность персонала. Привлекательность культуры заключается в том, что она гарантирует удовлетворение потребностей работников в развитии и совершенствовании. Управление здесь основывается на вере в руководителя, его зна­ниях и опыте, а также привлечении персонала к творчеству.

В основе классификации предпринимательских культур лежат способы получения прибыли. Так, например, американские исследователи Дил и Кеннеди в зависимости от них выделили следующие типы таких культур.

Культура торговли свойственна в первую очередь торговым организациям, которые характеризуются быстрым получением результатов и малым риском. Здесь доминирует стремление к краткосрочному успеху, который во многом зависит не столько от величины, сколько от числа сделок, устойчивости контактов, понимания нужд рынка. Для такого рода организаций характерна взаимная поддержка сотрудников и дух коллективизма.

Культура выгодных сделок свойственна организациям типа бирж. Для нее также характерна нацеленность на быстрое получение денег в условиях спекуляции и высокого финансового риска. Общение между людьми здесь мимолетно и происходит в основном на почве погони за деньгами. Такая культура требует молодых или духовно молодых сотрудников, обладающих бойцовскими качествами и твердостью характера.

Административная культура присуща крупнейшим фирмам, а также государственным учреждениям. Она ставит во главу угла не столько прибыль или громкий успех, сколько минимизацию риска, стабильность, безопасность. Ее отличают бюрократичность, формальный подход, неспешность принятия решений, ориентация на титулы и должности.

Инвестиционная культура крупных фирм и банков поддерживает бизнес с высокой степенью риска, связанный с крупными капитальными вложениями на длительный срок в условиях неопределенности, где невозможна быстрая отдача. Большинство решений здесь принимается централизованно на основе тщательной проверки, ибо от каждого из них зависит будущее фирмы. Это требует от сотрудников опыта, авторитета, ос­мотрительности, совместного обсуждения вариантов действий.

Наиболее известная типология управленческих культур дана С. Хонди. Каждому из типов он присвоил имя соответствующего олимпийского бога.

Культура власти, или Зевса. Ее существенный момент — личная власть, источником которой является обладание ресурсами. Организации, исповедующие такую культуру, имеют жесткую структуру, высокую степень централизации управления, немногочисленные правила и процедуры, подавляют инициативу работников, осуществляют жесткий контроль над всем. Успех здесь предопределяется квалификацией руководителя и своевременным выявлением проблем, что позволяет быстро принимать и реализовывать решения. Такая культура характерна для молодых коммерческих структур.

Ролевая культура, или культура Аполлона. Это бюрократическая культура, основывающаяся на системе правил и инструкций. Ей свойственно четкое распределение ролей, прав, обязанностей и ответственности между работниками управления. Она негибкая и затрудняет нововведения, поэтому малоэффективна в условиях перемен. Источником власти здесь является должность, а не личные качества руководителя. Такая управленческая культура присуща крупным корпорациям и государственным учреждениям.

Культура задачи, или Афины. Эта культура приспособлена к управлению в экстремальных условиях и постоянно меняющихся ситуациях, поэтому основное внимание здесь уделяется быстроте решения проблем. Она основывается на сотрудничестве, коллективной выработке идей и общих ценностей. Власть покоится на знаниях, компетентности, профессионализме и обладании информацией. Это переходный тип управленческой культуры, способный перерасти в один из предыдущих. Он свойствен проектным или венчурным организациям.

Культура личности, или Диониса. Она связана с эмоциональным началом и основывается на творческих ценностях, объединяя людей не для решения служебных задач, а для достижения индивидуальных целей. Решения здесь принимаются на основе согласия, поэтому власть носит координационный характер.

Специалисты считают, что, как правило, на стадии зарождения организации в управлении ею преобладает культура власти; стадию роста характеризует ролевая культура; стадию стабильного развития — культура задачи или культура личности; в кризисе предпочтительна культура власти.

Важным элементом управленческой культуры организации является культура отношения к женщинам (как занимающим руководящие должности, так и рядовым исполнителям), определяющая их положение, а также к слабому полу вообще. Выделяются следующие виды такой культуры:

культура джентльменского клуба. Это культура вежливых, гуманных, цивилизованных людей, в рамках которой мужчины-менеджеры, основываясь на патерналистских позициях, мягко удерживают женщин на определенных ролях, не позволяя им подняться выше. Женщины ценятся на той работе, которую выполняют, но им не позволяют разрушать барьеры и занимать руководящие должности. Попытка женщин настаивать на своих правах приводит к ухудшению хорошего отношения к ним;

культура казармы. Она деспотична и свойственна бюрократическим организациям с множеством уровней управления, где женщины занимают низшие ступени. Такая культура позволяет игнорировать их интересы и относиться к ним грубо и презрительно (впрочем, как и ко всем, кто не обладает реальной властью);

культура спортивной раздевалки. В ее рамках мужчины строят межличностные отношения на базе специфических мужских интересов, представлений и демонстрируют к женщинам открытое пренебрежение. Женщин, даже высокого положения, например, принадлежащих к высшему руководству организации, мужчины в свой круг общения не допускают;

культура отрицания различий между полами. Эта культура отвергает дискриминацию, но одновременно не видит и реальных различий между полами, игнорирует женскую сущность, семейные обязанности женщин, а поэтому требует от них тех, же успехов, что и от мужчин;

культура ложной защиты женщин. В рамках этой культуры идея равенства, основанная на общечеловеческих ценностях, подменяется мифами о равенстве. Здесь имеет место дискриминация в форме покровительства, когда женщин (или слабых вообще) насильно привлекают к активной работе, воспитывают в них чувство уверенности, постоянно напоминают им, что они — жертвы, нуждающиеся в помощи и поддержке;

культура смышленых мачо. Внешне данная культура не принимает во внимание половые различия, ибо во главу угла ставятся просто умные и энергичные люди, умеющие в условиях жесткой конкуренции обеспечивать высокую экономическую эффективность работы фирмы. Не справляющихся наказывают и увольняют, причем, иногда женщины бывают более жестокими и беспощадными.

Имидж организации

Одной из форм проявления культуры организации является ее имидж, т. е. репутация, доброе имя, образ, складывающийся у клиентов, партнеров, общественности под воздействием результатов деятельности, успехов или неуспехов организации. Понятие имиджа предложено американским экономистом К. Болдингом в 1961 г.

Цель создания имиджа состоит не в обретении организацией известности, а в обеспечении положительного отношения к ней. Его основой являются надежность, порядочность, гибкость, культура и социальная ответственность. Имидж динамичен и может меняться под воздействием обстоятельств, новой информации. Он создается целенаправленными усилиями и зависит от каждого работника.

Сегодня имидж представляется одной из важнейших характеристик организации, фактором доверия к ней и ее товару, а следовательно, является условием ее процветания.

Важную роль в формировании имиджа играет паблик рилейшнз — работа по связи с общественностью. В ее рамках происходит исследование общественного мнения, анализ статистических данных, изучение документов и публикаций, контакты с журналистами, подготовка аналитических записок, информационных материалов, информирование общественности на пресс-конференциях, совершенствование отношений с потребителями, реклама, информационное воздействие на органы власти и управления.

Основу имиджа составляют: существующий стиль внутренних и внешних деловых и межличностных отношений персонала и официальная атрибутика — название организации, эмблема, товарный знак.

Название организации может быть именным, предметным или комбинированным. В первом случае речь идет об имени владельца или собственном наименовании, например, завод

«Калибр». Предметное название содержит указание на вид де­ятельности — «Второй московский часовой завод». Комбинированное же совмещает оба эти подхода. Например, кондитерская фабрика «Красный Октябрь», первая часть названия указывает на характер основной деятельности. Считается, что третий подход более удачен, так как, во-первых, сразу же ясно, с какой организацией приходится иметь дело, а во-вторых, дается ее дополнительный отличительный признак в виде собствен­ного наименования.

Выбор наименования организации — это, конечно, дело вкуса ее владельца, но теория и практика управления выработали в данной области определенные принципы, которые целесообразно учитывать.

Первый принцип состоит в том, что наименование должно быть по возможности кратким, красивым, оригинальным, однако не содержать чрезмерных претензий (например, производных от слов держава, империя и пр.), которые зачастую сегодня могут вызвать лишь улыбку или недоверие. Кроме того, оно ни непосредственно, ни при подстановке или перестановке букв не должно ассоциироваться со словами, несущими негативный или уничижительный смысл. Например, название казино «Багдадский двор» легко превратить в «Багдадский вор».

Второй принцип предполагает осторожное отношение к разного рода сокращениям и аббревиатурам. Чем меньше известна организация, тем меньше шансов у нее составить удачное сокращение на основе полного наименования. В качестве удачного варианта здесь можно привести «Инкомбанк».

Третий принцип наименования организаций требует, с одной стороны, избегать употребления без надобности иностранные слова, особенно если в родном языке имеются их полные соответствия. С другой стороны, и к русским наименованиям фирм, ведущих широкую внешнеэкономическую деятельность, также необходимо относиться крайне осторожно. Они должны хорошо воспроизводиться с помощью латинских или иных букв и не вызывать у иностранных партнеров негативных ассоциаций. Кстати, именно такие сложности привели к появлению второго названия автомобиля «Жигули» — «Лада».

Символика фирмы включает эмблему и цветовую гамму. В эмблеме, как и в названии, необходимы вкус и чувство меры; они должны быть современными, а также отражать хотя бы в общих чертах то, чем занимается фирма.

При использовании цветовой гаммы при «внутреннем» применении достаточно исходить лишь из принципа эстетичности, а при выходе за рубеж необходимо учитывать национальные традиции соответствующих стран и народов. На Востоке, например, белый цвет — символ траура, и вряд ли фирма, широко его использующая, будет работать там успешно.

Список литературы

Абчук В. А. Лекции по менеджменту: Решение. Предвидение. Риск. – СПб., 1999

Албастова Л. Н. Технология Эффективного менеджмента. – М., 2000

Бойделл Т. Как улучшить управление организацией. – М., 2001

Бреддик У. Менеджмент в организации. – М, 1999.

Виханский О. С., Наумов А. И. Менеджмент: человек, стратегия, организация, процесс. – М., 2002

Доклад: Особенности объективной стороны состава преступлений, связанных с легализацией (отмыванием) преступных доходов

Особенности объективной стороны состава преступлений, связанных с легализацией (отмыванием) преступных доходов.

Исследования международных организаций по борьбе с транснациональной преступностью подтверждают не ослабевающий интерес преступного сообщества к Российской Федерации с точки зрения деятельности, связанной с аккумуляцией и отмыванием преступных доходов. Практика отмывания денег возникла в России после разрушения прежних государственных институтов, получив особенное развитие в период неконтролируемой приватизации государственного имущества в 90-х годах. Наибольшая активность преступников после кризиса 1998 года связана с оборотом сырьевых ресурсов, золота и необработанных алмазов. Использование в коммерческих расчетах наличных денежных средств и другие национальные особенности являются дополнительными факторами, стимулирующими развитие процессов легализации.

Российская Федерация не является исключением из мировой практики и здесь преступниками используется весь арсенал сложных и изощренных схем и способов легализации. Государство пока не в состоянии обеспечить надлежащий уровень контроля за данным видом преступности, ввиду отставания законодательства, отсутствия правоприменительной практики и неясностей в действующих уголовно-правовых нормах. Тем не менее, тенденция использования международного опыта по борьбе с легализацией прослеживается в развитии законодательства по борьбе с отмыванием на территории России.

Обмен информацией и опытом, анализ действий преступников не возможен без участия международных институтов противодействия легализации, в том числе ФАТФ – международной комиссии по борьбе с отмыванием.

Очередная встреча экспертов ФАТФ, посвященная исследованию способов легализации (отмывания) денежных средств прошла 19 и 20 ноября 2002 года в Риме. Практическим результатом встречи стал Отчет ФАТФ от 14 февраля 2003 года о применяемых способах легализации (отмывания) в период 2002-03  [1].

В отчете экспертами приводятся практические примеры действий преступников, в частности:

1. с участием некоммерческих организаций;

2. с участием коммерческих организаций, созданных специально для легализации преступных доходов;

3. на рынке ценных бумаг;

4. в ходе коммерческих операций на рынке золота и алмазов;

5. в страховом деле;

Эксперты ФАТФ подчеркивают, что легализация преступно приобретенного имущества или финансовых средств характеризуется цепочками разнообразных сделок. Детальное исследование содержания отчета позволяет сделать вывод об акценте Российского законодателя на аналогичные формы преступного поведения.

Как следует из диспозиции статей 174 и 174.1 Уголовного кодекса Российской Федерации преступления, предусмотренные этими статьями уголовного закона должны быть осуществлены «путем совершения в крупном размере финансовых операций и других сделок с денежными средствами или иным имуществом..».

Нормы уголовного права не содержат юридического определения понятия сделки. С точки зрения гражданского права оно дано в ст.153 ГК РФ: «Сделками признаются действия граждан и юридических лиц, направленные на установление, изменение или прекращение гражданских прав и обязанностей». Необходимо иметь ввиду, что, осуществляемые преступниками сделки могут признаваться мнимыми и притворными (ст.170 ГК РФ), недействительными или ничтожными (ст.166-168 ГК РФ).

Из положений Гражданского кодекса также следует, что под совершением сделки следует понимать процесс их заключения. Соответственно, возникает вопрос, а что считать моментом совершения сделки по легализации преступно приобретенного имущества с точки зрения уголовного права.

Механизм отмывания, как уже говорилось выше, часто представляет собой целый комплекс взаимосвязанных операций, отдельные звенья которого могут вообще не являться сделками, быть недействительными или ничтожными сделками. Например, в ходе осуществления деятельности по легализации преступных доходов подозреваемым могут быть совершены:

1. действия, не относящиеся к финансовым операциям или другим сделкам с точки зрения норм гражданского права или базового закона [2];

2. действия, в ходе которых преступная цель достигнута, но осуществляемая для этого сделка не совершена;

3. сделки, в ходе которых легализированы денежные средства или имущество в соответствии с нормами гражданского права являются недействительными или ничтожными;

Очевидно, что в ходе привлечения лица к уголовной ответственности в данных случаях существенным вопросом квалификации деяния будет отнесение действий, совершенных с денежными средствами или имуществом, приобретенным преступным путем, к совершению финансовых операций и другим сделкам.

Следовательно, в целях определенности толкования уголовно-правовой нормы, предусматривающей ответственность за легализацию, требуется четкое и однозначное определение юридического понятия «совершение сделки» в рамках уголовного закона. По всей видимости, это целесообразно осуществить как путем внесения дополнений в базовый закон, так и соответствующие статьи Уголовного кодекса РФ, посвященных легализации.

Другим вариантом решения может стать законодательное признание за уголовным законом права самостоятельно определять содержание понятия уголовно-правовой нормы с учетом ее грамматического толкования. Это в свою очередь поможет разрешению проблемы соотношения норм уголовного и других отраслей права во всей сфере, связанной с экономической преступностью.

Руководитель группы юридического консультирования ЗАО «МКД Партнер», соискатель кафедры уголовного права ЮиГП РФ, г. Санкт-Петербург, Давыдов Василий Сергеевич

Список литературы

 [1] Автором тезисов готовится статья по материалам отчета ФАТФ от 14 февраля 2003 года.

 [2] Речь идет о Федеральном законе № 115-ФЗ «О противодействии легализации (отмыванию) доходов, полученных преступным путем, и финансированию терроризма».

Реферат: Медицина в системе знаний о человеке

Медицина в системе знаний о человеке

Корень слова «медицина» (индоевропейское — med) означает «середина», «мера». Смысл этих слов связан и с нахождением средства (меры) исцеления, и с оценкой исцеления как действия между чудом и знанием, и с «срединным» местом медицины между естествознанием и антропным (социально-гуманитарным) знанием.
Современная медицина — это уникальная форма синтезирования достижений фундаментальных и прикладных отраслей естествознания. Но от «чистого» естествознания медицину отличает то, что она работает не с «веществом», «полем» или «информацией», а с человеком, знание о котором не ограничивается естествознанием, но предполагает нравственное измерение.

1. Медицина между нравственностью и моралью

Нравственность — это код человеческих отношений. Неудивительно поэтому, что религиозная культура, а также любая фундаментальная философская система обладает «ключом» к расшифровке этого кода, т.е. включает в себя этику. Латинское слово ethice означает — учение о нравственности, т.е. систему непротиворечивых суждений об основаниях, смысле и назначении морали. При определении этики употребляются слова «нравственность» и «мораль», которые в данном случае и очень часто в разговорной речи используются как синонимы, т.е. слова, равные по значению. Тем не менее между ними есть различие.
Этимологический анализ русского слова «нрав» приводит к исконно-русскому норов, что как нельзя лучше свидетельствует о том, что слова «нрав», «нравственность» фиксируют эмоционально-психический характер человека, который не всегда оценивается положительно. «Норов» или «нрав» человека может быть вспыльчивым, угрюмым, жестоким и т.п. Это различие сохраняется, когда поступок человека оценивается как нравственный (человек действовал по своему нраву), но не морально (т.е. вопреки нормам общества). Типичным примером несовпадения «нравственности» и «морали» является поступок Анны Карениной в одноименном романе Л.Н.Толстого. Анна, оставляя мужа, поступает нравственно, т.е. согласно своим чувствам и характеру, но аморально, т. е. вопреки долгу и нормам общества. Этот пример свидетельствует, что за понятием «мораль» закрепилось значение отклассифицированных нравов, приемлемых (должных, добрых) и неприемлемых (недолжных, злых) для общества, или значение совокупности принципов и норм поведения людей в обществе.
Схематично каждый поступок человека является результатом взаимодействия (включая противоборство) его нрава («природы», «свободы») и моральных норм («долга», «обязанности»). «Ибо знаю, что не живет во мне, то есть в плоти моей, доброе; потому что желание добра есть во мне, но чтобы сделать оное, того не нахожу. Доброго, которого хочу, не делаю, а злое, которого не хочу, делаю» (Рим. 7, 1819). Многообразие возможных комбинаций и сочетаний в этом взаимодействии определяется многообразием характеров, ситуаций, эмоциональных состояний и составляет реальность нравственных отношений. Исходное многообразие нравственной реальности фиксируется в этике понятием «относительности». Перенос этого понятия на уровень моральных норм и принципов типичен, но не вполне корректен. Вряд ли можно говорить об относительности Библейского Декалога (Десять заповедей Моисея), который существует уже свыше 3000 лет у разных народов во всей Земной цивилизации. Более того, история культурных сообществ свидетельствует, что существует фундаментальное единообразие в главных моральных универсалиях, а разнообразие культур определяется различием в этических деталях. Современные исследования свидетельствуют, что «индивиды и культуры не очень глубоко различаются в отношении того, что они считают конечными этическими ценностями» [1]. К непреходящим этическим ценностям относятся милосердие, забота, сочувствие, спасение жизни. Именно эти ценности являются центральными и определяющими для профессиональной врачебной или медицинской морали.
Независимо от того, на каком континенте работает врач или в какой стране живет пациент, несмотря на существующие временные и пространственные границы между людьми и их культурно-национальные различия, ценности жизни и милосердия принимаются всеми врачами и пациентами. Таким образом, к принципиальным особенностям профессиональной врачебной морали относится ее универсальный или интернациональный, или всеобщий характер. Врачебную мораль можно определить как систему обязательств, которую принимает и исполняет врач, оказывая помощь больному человеку. Но каково отличие системы обязательств в профессиональной врачебной морали от любой другой системы моральных обязательств, в том числе и профессиональной?
Возникновение той или иной формы профессиональной морали является результатом взаимодействия реальной практической деятельности и ее идеальных регуляторов. Различие форм практической деятельности определяет различие форм прикладного этического знания (политическая этика, юридическая этика, этика бизнеса и т.п.). Своеобразие прикладного этического знания заключается в том, что идеальные регуляторы той или иной профессиональной деятельности практически всегда содержат определенное отступление от общепринятых моральных представлений. Это отступление имеет форму повышенного значения того или иного морального принципа (например, «долг» в юридической этике ) или форму снижения порога требовательности (например, правило этики торгового бизнеса — «покупатель всегда прав»). Профессиональная этика, как правило, оправдывает тот или иной вид «отклоняющегося поведения». Мера и формы этого «отклонения» определяются особенностями профессиональной деятельности.
Принципы профессиональной врачебной этики, сформулированные Гиппократом, действительно отклонялись от влиятельных в античной культуре натуралистическо-гедонистических ориентаций, которые были направлены на культивирование естественных свойств и индивидуальных потребностей человека. Отклонение в нравственном поведении врача от реальной практики человеческих отношений Гиппократ видел прежде всего в том, что оно должно быть сориентировано не на личное индивидуальное благо врача и поиски путей его достижения (будь то благо материальное, чувственное и т.п.).
Умение подчинить себя интересам больного, милосердие и самоотверженность — это не только и не просто заслуживающие уважения свойства личности врача, а свидетельство его профессионализма.
Поведение врача и с точки зрения его внутренних устремлений, и с точки зрения его внешних поступков должно мотивироваться интересами и благом пациента. «В какой бы дом я ни вошел, я войду туда для пользы больного, будучи далек от всего намеренного, неправедного и пагубного», — писал Гиппократ [2]. Практическое отношение врача к человеку, изначально ориентированное на заботу, помощь, поддержку, безусловно является основной чертой профессиональной врачебной этики. Гиппократ справедливо отмечал непосредственную зависимость между человеколюбием и результативностью профессиональной деятельности врача. Человеколюбие не только является основополагающим критерием выбора профессии, но и непосредственно влияет на успех врачебной деятельности, в значительной степени определяя меру врачебного искусства. «Где любовь к людям — писал Гиппократ, — там и любовь к своему искусству» [3].
Типологическая близость медицинской профессиональной и религиозно-деонтологческой этики очевидна.
Православие, являясь исторически и логически первым христианским вероучением, сформировало традицию онтологического понимания нравственности, т.е. глубинной включенности нравственности в единое и целостное «устроение мира». Именно поэтому в православной нравственной философии моральные ценности и первая из них — любовь к Богу и ближнему — не только желательная норма поведения. Это — принцип бытия, закон «устроения мира», без соблюдения которого распадается «связь времен» и смыслов, одним из звеньев которой является смысл человеческой жизни. Смысл же человеческой жизни в христианской этике непосредственно связан со служением ближнему. В связи с этим, врачевание по сути дела — одна из уникальных человеческих профессий, смысл и назначение которой максимально совпадает с «деланием добра», с христианскими ценностями милосердия, человеколюбия и спасения жизни. Не случайно первая модель социального института здравоохранения как деятельного проявления милосердия и человеколюбия была реализована в христианских монастырях.
Глубоко символична красно-крестная символика международной организации медицинской помощи и милосердия, на которую уповают сегодня в каждом неблагополучном районе мира, что в который раз подтверждает слова Иоанна Златоуста:»Такова сила милосердия: оно бессмертно, нетленно и никогда не может погибнуть» [4].
Однако задача этики, и общей, и профессиональной, заключается не только в том, чтобы перечислить основные (в частности для данной специальности) ценности и связать их в определенное практическое нравоучение. Одной из задач этики является объяснение и обоснование того, почему именно эти ценности получают статус основных, какова природа и причина их обязательности, в каком отношении ценности профессиональной этики находятся к другим формам регулирования врачебной деятельности, в частности к медицинскому праву.

2. Медицина между правом и моралью

В XX веке медицинская деятельность регламентируется двумя формами социального регулирования — моралью и правом. Принципиальное отличие правового регулирования человеческих отношений от морального заключается в том, что правовое — реализуется через законы, правительственные постановления, судебные решения, в то время как моральное регулирование осуществляется на уровне индивидуального нравственного сознания и общественного мнения. «Интерес собственно нравственный, — писал Вл. Соловьев, — относится непосредственно не к внешней реализации добра, а к его внутреннему существованию в сердце человеческом» [1]. Такая локализация нравственных требований предполагает свободное и добровольное их исполнение, напротив, требования правовые допускают или прямое или косвенное принуждение.
Принудительный характер права сохраняется несмотря на то, что в современной культуре произошли серьезные изменения судебноправовой системы в сторону роста влияния охранительного правосудия. В рамках этого правосудия права и свободы личности признаются ценностями, охрана которых становится приоритетной задачей современных правовых государств.
В России принципиальные изменения в понимании права происходят в 90-х годах. В Советском Союзе преобладала карательная, а не охранительная функция правосудия. Доктрина государственного уголовного возмездия основывалась на понимании права как средстве предупреждения преступления. Права гражданина в области здравоохранения сводились к государственным гарантиям от профессиональных преступлений, подлежащих уголовному наказанию. Согласно Уголовному кодексу РСФСР от 27 октября 1960 года к категории преступлений относилось: «неоказание помощи больному», «незаконное производство абортов», «выдача подложных документов», «незаконное врачевание», «нарушение правил, установленных с целью борьбы с эпидемией», «стерилизация женщин и мужчин без медицинских показаний», «недопустимые эксперименты на людях», «нарушение правил хранения, производства, отпуска, учета, перевозки сильнодействующих ядовитых и наркотических веществ», «халатность», «убийство по неосторожности».
В результате изменений в Уголовном кодексе РФ от 15 мая 1995 года изъята статья о стерилизации и добавлен ряд новых статей, среди которых «незаконное помещение в психиатрическую больницу» (ст. 126 (2)), «разглашение сведений, составляющих врачебную тайну» (ст. 128 (1)).
В новом Уголовном кодексе РФ, вступившем в силу 1 января 1997 года, перечень основных профессиональных преступлений сохраняется. Статья о «разглашении сведений, составляющих врачебную тайну», поглощается более общей формулировкой статьи 137(2) «Нарушение неприкосновенности частной жизни». В раздел «Преступления против жизни и здоровья» вводятся две новые статьи: «принуждение к изъятию органов или тканей человека для трансплантации»(от. 120) и «заражение ВИЧ-инфекцией»(ст. 122).
Однако изменения происходят не только в Уголовном кодексе. В 1993 году утверждается Общеправовой классификатор отраслей законодательства, который включает в себя такую самостоятельную отрасль как Законодательство об охране здоровья граждан, которое в свою очередь представлено рядом законов — «О трансплантации органов и (или) тканей человека», «О психиатрической помощи» и тд.
Эти законы детально регламентируют взаимоотношения пациентов, с одной стороны, и медицинских работников и учреждений, с другой, при оказании медицинской помощи. При этом медицинское право становится открытой системой: число нормативных актов растет. Например, в Комитете по безопасности Государственной Думы подготовлен проект Федерального закона «О правах и безопасности пациентов в сфере здравоохранения», в Комитете по охране здоровья — Федеральный закон «О репродуктивных правах граждан и гарантиях их осуществления». В 1996 году российская общественность получила возможность познакомиться с проектом закона «Об эвтаназии и условиях ее применения» [2]
Тенденция к всеохватывающему законодательному регулированию отношений между пациентом и медицинским работником соответствует курсу на создание в России правового государства, в рамках которого главным принципом в регулировании человеческих отношений провозглашается закон, а не те или иные интересы власти.
Отличительным признаком правового государства является детально разработанное «охранительное» (наряду с карательным) правосудие, чья основная задача заключается в охране и защите прав и свобод личности, которые в правовом государстве признаются как важнейшие ценности. Законодательство об охране здоровья граждан являет собой типичный образец охранительного права. В правовом государстве происходит переход от запретительного и обвинительного понимания права, от права как «уложения о наказаниях», к пониманию права как «совокупности общеобязательных правил поведения». К позиции истолковывать право как институт, способный и предназначенный «определять поведение людей и их коллективов, давать ему направление функционирования и развития, вводить его в определенные рамки, целеустремленно его упорядочивать» [3], необходимо относиться осмотрительно. Нельзя забывать, что «право есть низший предел или определенный минимум нравственности» [4]. В этом заключается еще одно принципиальное отличие правовой и моральной регуляции поведения человека.
В чем же состоит этот «минимум нравственности» права?
Прежде всего в исходном и определяющем смысле и значении морали для права. Например, Библейский Декалог (Десять заповедей) был и остается введением не только для всех законодательных частей Пятикнижия, но и для всей законодательной евро- и азиатской культуры более 3000 лет. Но заповеди — это веление Бога, а право — это феномен человеческой воли, выражение интересов и потребностей людей.
Влияние и организующая роль библейской морали в формировании законодательств современных культур вряд ли может быть оспорена. Спорной оказалась попытка средневековых законодательств объединить «порядок благодатный», который по сути своей не может не быть добром, с «порядком правовым», который по сути своей не может не быть связан с карой, наказанием, принуждением, ограничением свободы, словом, со злом. Задача права «не в том, чтобы лежащий во зле мир превратился в Царство Божие, а в том, чтобы он до времени не превратился в ад» [5]. Реальность различия и несоответствия между нравственностью и правом, ценностями и законом, приводит мыслителей XVII-XVIII веков — Гоббса, Локка, Руссо, Канта, Фихте и др. — к принципиальному отделению права от нравственности и приданию праву чисто формального характера. Право начинают определять как средство разграничения воли отдельных лиц.
Тем не менее «минимум морали» сохраняется и в предельно формализованном праве. Он заключается в признании ценности достоинства человека и его неотъемлемых прав. До середины XVIII века эта ценность была наполнена религиозным содержанием: достоинство человека и его права, и прежде всего право на свободу, определялось тем, что каждый человек есть образ и подобие Божие. На протяжении веков эта идея работала на превращение в «антропологически несущественные» различия между людьми — свободными и рабами, варварами и греками и т.п. Результатами этой многовековой работы и являются ценности прав, свобод и равенства людей.
Секуляризированные ценности «естественных прав» и достоинства человека становятся «этическим минимумом» либерального права. Эти ценности отбирает и признает либерализм по критерию их естественной природности, который в свою очередь объявляется определяющим в условиях «этического плюрализма», т.е. разнообразия моральных регуляторов и их относительности. Именно «этический плюрализм» становится основанием претензий современного либерального права определять поведение людей, т. е. выполнять функции морали, а в перспективе выйти на уровень создания «новой» общечеловеческой морали. В качестве примера вытеснения морали правом может быть рассмотрено отношение к абортам в России. Большая Советская Энциклопедия определяла: «Право — это совокупность установленных или санкционированных государством общеобязательных правил поведения». Соединение понимания права как совокупности «общеобязательных правил поведения» с законодательным принципом, согласно которому «каждая женщина имеет право самостоятельно решать вопрос о материнстве» и дает в итоге «новый этический стандарт», который формирует сознание людей, определяет их поведение и приводит к той статистике, по которой Россия устойчиво занимает первое место в мире по числу производимых абортов.
Попытки современного права в России заменить собой моральное регулирование обрекает законодательство на утрату своих функций — упорядочивания, соблюдения и охрану интересов всех членов общества. Например, согласно уже упоминаемой статье 36 «Основ законодательства РФ об охране здоровья граждан»- «каждая женщина имеет право самостоятельно решать вопрос о материнстве». Это вряд ли может быть согласовано с пониманием деторождения как «дара Божьего» и с интересами людей, разделяющих моральные принципы христианства во всех его вероисповеданиях, иудаизма, ислама и других религиозных объединений.
Данный пример можно рассматривать также в качестве проявления принципиального несовпадения законов и нравственных ценностей, различия права и морали. Это несовпадение ценностей и законов делает понятным, почему во многих государствах Европы и Америки, наряду с детально проработанной правовой регламентацией существуют детально проработанные этические кодексы профессиональных медицинских объединений.И в условиях преобладания карательного правосудия, и в условиях доминирования правоохранительной системы, этика вообще и профессиональная биомедицинская этика в частности выполняют социальную функцию защиты личности врача, его права поступать не только по закону, но и по совести.
К типичным примерам несовпадения права и морали можно отнести законодательство фашистской Германии 1938-39 гг. об эвтаназии неполноценных. Известный немецкий философ и психиатр К.Ясперс утверждал, что XX век породил не только атомную бомбу и бактериологическое оружие, но и феномен преступной государственности, в котором абсолютное зло находит свое легальное политико-юридическое воплощение. Ж.Доссе в работе «Научное знание и человеческое достоинство» утверждает, что люди должны опасаться не научных достижений, а тоталитарных режимов, которые с помощью законодательства могут использовать их против человеческого достоинства [6].
Если врач не ограничивается в своей деятельности механическим исполнением законов, но стремится выполнить свой профессиональный долг добровольно и осмысленно, то освоение морально-этического знания означает для него приближение к решению этой задачи.

Литература

Реферат: Состав и питательность сенажа. Технология его приготовления

Министерство аграрной политики Украины

Харьковская государственная зооветеринарная академия

Кафедра кормления и кормопроизводства

Реферат на тему:

«Состав и питательность сенажа. Технология его приготовления»

Работу подготовил:

Студент 3 курса 9 группы ФВМ

Бочеренко В.А.

Харьков 2007

План

Общая характеристика сенажа

Состав и питательность сенажа

Технология приготовления сенажа и факторы, влияющие на качество корма

Сырьё для приготовления сенажа

Сроки скашивания трав на сенаж

Скашивание, плющение и провяливание трав в поле

Подбор и измельчение сенажной массы

Хранилища для сенажа

Учет и оценка качества сенажа

1. Общая характеристика сенажа

Состав и питательность сенажа. Технология его приготовленияОдним из способов заготовки высококачественного корма с низкими потерями питательных веществ является уборка зеленых растений на сенаж.

Сенаж представляет собой корм, полученный путем провяливания в поле зеленых трав до 45-55% -й влажности и консервирования в анаэробных (без доступа воздуха) условиях.

Сенаж характеризуется низкой кислотностью, хорошими вкусовыми и диетическими свойствами. В нем содержится больше сухого вещества, чем в : ил осе. Сенаж отличается хорошей поедаемостью, усвояемостью и высокой питательностью. В рационах животных сенажом можно полностью заменять силос и часть сена без снижения продуктивности животных.

В отличие от силоса, консервирование сенажируемой провяленной зеленой массы происходит за счет так называемой физиологической сухости греды.

Процесс провяливания растений, а следовательно, и повышение осмотического давления в клетках, отрицательно действует в первую очередь на масляно-кислую и гнилостную микрофлору. При провяливании зеленой массы количество молочнокислых бактерий возрастает более чем в 200 раз с 90 тыс./г до 19 млн./г). При 50%-й влажности сырья они составляют 39% от общего количества микроорганизмов. Наряду с резким увеличением количества молочнокислых бактерий при провяливании трав содержание гнилостных микроорганизмов снижается.

Состав и питательность сенажа. Технология его приготовления2. Состав и питательность сенажа

При соблюдении основных технологических требований при закладке и хранении сенажа, как правило, корм получается высокого качества со свойственным ему химическим составом и питательностью.

В среднем в сенаже содержится 45-55% сухого вещества, 3-7% переваримого протеина, 1,0-1,5% жира, 12-16% клетчатки, около 2% сахара, 0,3-1,0% кальция, около 0,1% фосфора. В сенаже имеются микроэлементы и витамины. В 1 кг сенажа в среднем содержится до 200 мг железа, до 6 мг меди, 25-40 мг каротина, до 180 МЕ витамина В, до 120 мг и более витамина Е и т. д. В 1 кг сенажа в среднем содержится 0,3-0,4 корм. ед. и 30-70 г переваримого протеина.

На состав и питательность кормов из провяленных трав оказывает влияние в первую очередь содержание сухого вещества в сенажируемой массе. От уровня сухого вещества зависит также тип и интенсивность микробиологических процессов, а вместе с тем и величина потерь питательных веществ. По мере снижения влажности сенажируемых культур повышается показатель кислотности (рН) готового корма, снижается количество органических кислот, особенно уксусной и масляной, в большом количестве сохраняется сахар. Содержание аммиака остается на низком уровне. Это свидетельствует об отсутствии процессов дезаминирования (разрушения) аминокислот, и белок корма не теряет своей ценности.

Состав и питательность сенажа. Технология его приготовленияПри заготовке сенажа в результате испарения свободной воды в растениях значительно повышается концентрация питательных веществ. Если в 1 кг силоса с естественной влажностью содержится 0,15-0,23 корм. ед. и 14-18 г переваримого протеина, то в 1 кг сенажа количество кормовых единиц составляет 0,29-0,46, а переваримого протеина — до 40-70 г. В таблице 74 приведен состав и питательность сенажа из некоторых видов провяленных трав. С повышением содержания в них сухого вещества до 45% количество кормовых единиц, переваримого протеина и других питательных веществ повышается в 1,5-2 раза по сравнению с силосом.

При одной и той же влажности провяленных трав питательность сенажа и его биологическая ценность зависит от фазы уборки кормовых культур. Переход растений из одной фазы развития в другую сопровождается ухудшением соотношения питательных веществ. Для повышения качества и питательности сенажа из провяленных трав необходимо не только быстро провяливать массу до определенной влажности (45-55%), но и проводить уборку трав в ранние фазы вегетации: бобовые — в период бутонизации, а злаковые — в начале колошения. В этот период развития у клевера и люцерны на долю листьев приходится более половины массы всего растения, а в конце цветения — только 30-35%. В конце цветения нижние листья желтеют, отмирают и опадают.

3. Технология приготовления сенажа и факторы, влияющие на качество корма

3.1 Сырьё для приготовления сенажа

Лучшим сырьем для приготовления сенажа является зеленая трава бобовых — клевер, люцерна, эспарцет и другие, а также бобово-злаковые смеси — вико-овсяная, горохо-овсяная и др.

Бобовые травы и бобово-злаковые смеси имеют более высокую питательность и биологическую ценность, чем злаковые и разнотравье. Например, в 1 кг сенажа из разнотравья содержится всего 0,29 корм. ед. и 23 г переваримого протеина, тогда как в клеверном и люцерновом сенаже — 0,34-0,35 корм. ед. и 33-71 г переваримого протеина, а в сенаже из горо-хо-овсяной смеси — 0,46 корм. ед. и 39 г переваримого протеина.

Известно, что из бобовых культур весьма трудно приготовить хорошее сено и нельзя получить высококачественный силос без сахаристых добавок, биологических и химических препаратов, при заготовке же сенажа из провяленных бобовых трав эта проблема снимается.

3.2 Сроки скашивания трав на сенаж

Питательность и качество сенажа в большой степени зависят от стадии развития трав. Сухое вещество молодых растений содержит максимальное количество переваримого протеина, каротина, минеральных веществ и мало клетчатки. Сенаж из молодых трав лучше обеспечивает физиологические потребности животных в основных питательных и биологически активных веществах. В растениях, скашиваемых на сенаж в более поздние фазы развития (конец цветения), значительно возрастает количество клетчатки, снижается качество и переваримость веществ сенажа.

Состав и питательность сенажа. Технология его приготовленияНемаловажное значение имеет и тот факт, что при запаздывании с уборкой бобовых трав, особенно в сырую и дождливую погоду, как правило, наблюдается полегание растений. Это сопровождается рядом отрицательных последствий. Резко возрастают потери питательных веществ за счет отмирания листьев нижнего и среднего ярусов, которые становятся хорошейпитательной средой для плесневых и других нежелательных микроорганизмов. Полегшие растения трудно скашивать, в результате чего получается высокий срез, масса хуже провяливается и ее плохо подбирать.

Таким образом, для получения высококачественного сенажа скашивание бобовых трав следует начинать в начале бутонизации с таким расчетом, чтобы закончить уборку в фазе начала цветения. У бобово-злаковых травосмесей оптимальной фазой начала скашивания на сенаж является выход в трубку злаковых и конец скашивания — начало колошения. При уборке бобово-злаковых смесей фазу вегетации следует определять по преобладающему компоненту.

3.3 Скашивание, плющение и провяливание трав в поле

Травы для приготовления сенажа скашивают косилками всех типов: КС-2,1, КДП-4,0, КЗН-2,1 с одновременным или последующим плющением прицепной плющилкой ПТП-2, а также косилками-плющилками КПВ-3, КПП-2, Е-301, КСК-100, КПС-5Г, КПРН-3,0. Чем быстрее скошенная трава достигнет оптимальной физиологической сухости, тем меньше будет потерь питательных веществ и витаминов и тем выше — качество сенажа, т. е. решающим фактором является длительность провяливания трав.

Потери питательных веществ при провяливании зависят от длительности пребывания травы в валках и прокосах, что, в свою очередь, связано с погодными условиями и технологией скашивания растений. Поэтому при заготовке сенажа необходимо применять такие способы и приемы скашивания, которые позволяют с учетом погодных условий быстро провялить массу с минимальными потерями и получить сенаж высокого качества.

Эффективным технологическим приемом быстрого подсушивания стеблей и листьев является плющение бобовых трав при скашивании. После плющения испарение воды из стеблей и листьев выравнивается, в результате чего листья и соцветия не пересыхают и не обламываются при подборе. Например, плющеный клевер с начальной влажностью 76-80%, урожайностью 200 ц/га и скошенный в прокосы при хорошей погоде в условиях Московской области можно провялить до влажности 50-55% в течение 6-8 часов, после чего его можно сгребать в валки и сразу подбирать. В период неустойчивой, дождливой погоды плющение трав проводить не рекомендуется, это связано с повышением потерь за счет вымывания наиболее ценных питательных веществ, витаминов и минеральных элементов, к тому же плющеная трава сильнее намокает.

Для ускорения процесса провяливания массы в прокосах и особенно в валках при высокой урожайности трав, наряду с плющением, необходимо проводить ворошение через каждые 2-4 часа. Для этого используют грабли ГВК-6, ГБУ-6, КПС-5Г с валкооборачиванием или грабли-ворошилку Е-247.

В хорошую погоду при уборке трав с урожайностью 150 ц/га из прокосов массу сгребают в валки при влажности около 65%, дальнейшее провяливание успешно идет в валках без ворошения. После дождя обязательно проводят оборачивание валков при подсыхании верхних слоев.

Состав и питательность сенажа. Технология его приготовленияСостав и питательность сенажа. Технология его приготовленияОсобого внимания заслуживает процесс провяливания трав в валках при урожае зеленой массы свыше 200 ц/га. Валковые косилки-плющилки типа КПВ-3, Е-301 и другие с шириной захвата жатки 3-4,2 м формируют мощный валок до 7 кг и более массы на 1 пог. м. Для провяливания такого валка даже в благоприятную погоду требуется от 36 до 72 часов и более. 3 неустойчивую погоду срок провяливания может возрасти. В дождливую погоду весьма трудно ускорить подсыхание травы в этих валках даже с помощью ворошения боковыми граблями ГВК-б или ГБУ-б. Тяжелые валки скручиваются, засоряются землей, ухудшается их подбор. Поэтому для более быстрого провяливания трав необходимо при скашивании ширину захвата юкращать на одну треть или даже на половину жатки. Ширина валка должна быть максимально близкой к ширине захвата подборщика-измельчителя.

Весьма важно контролировать окончание провяливания трав. Если уборку провяленных трав провести при влажности выше 50-55%, то консервирование зеленой массы пойдет по принципу силосования. Это почти не отразится на качестве корма из злаково-бобовых трав, а из бобовых культур получится недоброкачественный силос.

Влажность провяливаемых трав в полевых условиях можно определить несколькими способами. Достаточно точно в течение одного часа влажность трав можно определить с помощью портативного влагомера Чижовой или визуально на основании физического состояния растительного сырья. При хорошем навыке и опыте влажность трав можно определить с точностью до 5-6%. Масса влажностью около 50% при сжатии в руке умеренно упругая, мягкая, листья не обламываются, при скручивании сок не выделяется. При влажности сырья 55-60% у злаковых растений стебель упругий, листья гибкие и немного вялые, а у бобовых — стебель вялый, листья еще гибкие; при влажности 40-45% у злаковых растений стебель еще упругий, листья подсохшие, гибкие, но еще не крошатся, а у бобовых — большинство нижних листьев сухие, черешки листьев начинают ломаться.

Влажность травы можно определить методом повторных взвешиваний. При этом на рамку, обтянутую марлей, раскладывают свежескошенную траву слоем, равным 1 пог. м валка или 1 м2 прокоса. Периодически массу взвешивают для определения испарившейся влаги.

В производственных условиях заложить сенаж строго определенной влажности, например 50%, практически невозможно. Поэтому допустимо отклонение влажности отдельных проб корма от средней величины на 8-10%. Однако средневзвешенная влажность заложенной в хранилище сенажной массы должна удовлетворять технологическим требованиям (45-55%).

При хорошей солнечной погоде все операции по заготовке сенажа можно выполнить в течение одного дня. Для этого скашивание трав надо начинать как можно раньше, чтобы к концу дня массу подобрать. На следующий день скошенной массы следует оставлять столько, чтобы обеспечить фронт работы подборщикам-измельчителям до того момента, когда будет готова к подбору вновь скошенная трава. Если трава в поле пересохла, то ее лучше оставить на сено.

3.4 Подбор и измельчение сенажной массы

В общем технологическом процессе заготовки сенажа подбор и измельчение провяленной травы имеет важное значение. Для подбора валков, измельчения провяленных трави одновременной загрузки их в транспортные средства применяют специальные и переоборудованные подборщики-измельчители: КИК-1,4, КС-1,8. КУФ-1,8, ППР-1,6, КС-2, 1, Е-867, С-280 и др.

Подбор и измельчение провяленной травы из валков начинают при содержании в ней 55-60% влаги, с тем расчетом, чтобы влажность закладываемой массы равнялась 50-55%. В процессе измельчения, погрузки и закладки массы в хранилище происходит потеря до 5% влаги.

Провяленные растения измельчают до размера частиц 2-3 см, что обеспечивает хорошую сыпучесть и уплотнение корма в хранилище. В некоторых хозяйствах закладку сенажа производят и из неизмельченной провяленной травы, считая, что при этом улучшается поедаемость сенажа.

Для перевозки измельченной сенажной массы от подборщиков-измельчителей используют специализированные прицепы ПСС-12,5, самосвальные тракторные тележки типа ПТС-40 и 88 7А, кормораздатчики ПТУ-10к, КТУ-10. РММ-0,50П и др. Все прицепы должны иметь наращенные борта и заградительные сетки с боков и сверху. Такое оборудование предотвращает потери корма при загрузке и перевозке.

При расчете потребности в транспортных средствах для перевозки сенажной массы необходимо исходить из того, чтобы не было вынужденных простоев подборщиков-измельчителей, а сроки закладки сенажа в одно хранилище не превышали бы трех дней.

4. Хранилища для сенажа

При сенажировании провяленной зеленой травь: важным условием получения высококачественного корма является создание анаэробных (без доступа воздуха) условий с помощью герметически укрывающихся хранилищ. Сенажируемую массу хранят в траншеях и башнях.

Наиболее широко распространенный тип хранилищ сенажа — облицованные траншеи (заглубленные, полузаглубленные и наземные). В районах с высоким уровнем грунтовых вод строят наземные траншеи из готовых железобетонных деталей, стены которых для лучшей герметизации снаружи обваловывают землей. Сенажные траншеи в этом случае рекомендуется строить шириной 9-12 м при высоте стен 3,5-4 м, длина траншеи зависит от потребности хозяйства в этом виде корма (до 50-100 м). Преимущество наземных траншей состоит в том, что для них не нужно сооружать сложную и дорогую дренажную систему для отвода дождевых и грунтовых вод, значительно упрощается работа погрузочных агрегатов и транспорта при вывозке корма.

При заготовке сенажа в траншеи из сборного железобетона каждую закладку начинают с торцевой стороны, в течение одного-двух дней доводят толщину слоя до высоты траншеи, а затем продолжают укладку до второго конца траншеи. Для утрамбовки массы используют гусеничные тракторы. По окончании закладки слой корма должен быть выше уровня стен на 0,5 м, так как провяленная масса при хранении самоуплотняется и дает осадку.

Состав и питательность сенажа. Технология его приготовленияХорошо выровненную и уплотненную поверхность провяленной массы тщательно укрывают свежескошенной травой слоем 30-40 см, затем полиэтиленовой пленкой и сверху — слоем земли или торфа толщиной около 10 см.

Башни наиболее полно отвечают требованиям хранения сенажа. Они строятся с нижней и верхней выгрузкой корма через боковые люки. Более эффективны башни с верхней выгрузкой сенажа. Они надежнее в эксплуатации, чем башни с нижней выгрузкой.

В настоящее время в нашей стране налажен промышленный выпуск тонных башен типа БС-9,15 с верхней разгрузкой корма. Эта сенажная башня имеет диаметр 9,15 ми высоту 24 м. Емкость башни 1600 м3, вместимость сенажной массы — до 900 т. Такая башня должна быть загружена не более чем за 4 дня (высота укладываемого сырья — не менее 5 м в день). Загружают башни с помощью пневмотранспортеров. По окончании заполнения башни на поверхность сенажной массы укладывают свежескошенную траву слоем 25-30 см и укрывают полиэтиленовой пленкой.

Состав и питательность сенажа. Технология его приготовленияВ отличие от траншей, в башнях сенажный корм уплотняется под действием своей собственной массы. Через 15-18 дней после загрузки масса в башне :седает примерно на 25-30% ее высоты, поэтому башню догружают сенажной массой. Перед догрузкой укрытие снимают, а после догрузки снова укрывают.

Выгрузка сенажа из хранилищ. Важным технологическим условием сохранения качества сенажа из провяленных трав является правильная его выемка из хранилища. При снятии с траншеи укрытий происходит разгерметизация, воздух проникает в глубокие слои корма, стимулируя развитие масляно-кислых, гнилостных микробов и особенно плесневых грибов. Сенаж может разогреться до 50-60°С. Поэтому укрытие с траншей следует снимать постепенно с одной стороны и открывать столько, сколько будет выбрано корма за один-два дня.

Состав и питательность сенажа. Технология его приготовленияСенаж из траншей лучше всего выбирать вертикальными слоями до дна по всей ширине хранилища, по возможности не разрыхляя основную массу. Чтобы корм не разогревался, при выгрузке необходимо отбирать слой сенажа толщиной около 1 м. Если корм в хранилище начинает разогреваться, то его выемку ускоряют. Сенаж скармливают скоту в тот же день, так как при хранении в теплом помещении он в течение даже одной ночи разогревается, плесневеет и теряет свои диетические и питательные свойства.

Для выемки сенажа из траншей применяют погрузчики-измельчители типа ПСН-1М, ПСК-5, ПАС-ВИК и др. Срез корма по всей высоте получается гладким.

Сенаж из башен типа БС-9,15 выгружают разгрузчиком РБВ-6 с одним или с двумя шнеками. Из шахты сенаж транспортером может подаваться либо в мобильные кормораздатчики, либо непосредственно на транспортный раздатчик.

5. Учет и оценка качества сенажа

Количество заготовленного сенажа определяют взвешиванием закладываемой в хранилище зеленой массы со скидкой на потери 5% при закладке в герметизированные башни и 10% — при закладке в траншеи.

При отсутствии весов массу сенажа определяют исходя из его объема и объемной массы. Объем сенажа определяют обмером, который рекомендуется проводить не ранее 10-15 дней, но не позднее 30 дней после закладки.

Качественная оценка сенажа определяется по трем типам показателей: органолептическим, биохимическим и зоотехническим.

При вскрытии хранилищ сенажу дают органолептическую оценку по цвету, запаху, обращают внимание на признаки порчи (плесневение, гниение, загрязненность). Цвет хорошего сенажа серовато-зеленый. Буро-коричневый цвет указывает на перегревание массы, которое сопровождается запахом свежеиспеченного ржаного хлеба, меда. При порче сенаж приобретает буро-черный цвет.

Запах хорошего сенажа ароматный, фруктовый. Испорченный сенаж имеет затхлый запах, пахнет плесенью, навозом, селедкой.

Биохимические исследования сенажа проводят в лаборатории, где определяют влажность, кислотность, соотношение органических кислот, содержание аммиака и полный зоотехнический анализ.

Классность сенажа определяют по сумме баллов на основании химических и органолептических показателей, а также в соответствии с требованиями ГОСТ 23637-79. Для анализа отбирают пробу сена массой около 0,5 кг, помещают в банку с притертой пробкой и отправляют на исследование. Отбор пробы проводят не ранее чем через 3-4 недели после закладки сенажа в хранилище или за несколько дней до его скармливания. Пробы на анализ отбирают по специальным правилам (это делает зоотехник или ветврач).

Для оценки качества сенажа установлено три класса: сенаж I класса оценивается в 16-20 баллов, II класса — 10-15 и III класса — 7-9 баллов. Сенаж, г лучивший оценку ниже 6 баллов, признается неклассным. Пригодность его скармливанию определяется специалистами в каждом конкретном случае.

Примерные нормы скармливания сенажа крупному рогатому скоту: козам — 20-30 кг, молодняку в возрасте 2-6 месяцев — 2-4 кг, 6 месяцев — 1 год — 6-10 кг, 1-2 лет — 12-18 кг; овцам: взрослым — 3-4 кг, молодняку — 1-1,5 кг; лошадям: взрослым — 5-8 кг, молодняку старше 1 года — 3-4 кг в сутки.

Список использованной литературы

Хохрин С.Н. Корма и кормление животных. Санкт-Петербург: «Лань», 2002. — 512с.

Аликаев В.А. и др. Справочник по контролю кормления и содержания животных. М.: Колос, 1982. – 436 с.

Венедиктов А.М. и другие Кормление сельскохозяйственных животных. Москва: Россельхозиздат, 1988. — 340 с.

Достоевский П.П., Судаков Н.А. Справочник ветеринарного врача. Киев: «Урожай»,1990. — 284с.

Калашников А.П., Клейменов Н.И., Щеглов В.В и др. Нормы и рационы кормления сельскохозяйственных животных. Москва: Знание, 1993. – 396 с.

Доклад: География Австралии

География  Австралии

Австралия — это единственное в мире государство, занимающее целый континент. Это самый сухой континент на земле, треть всей территории составляет пустыня. Длина (с севера на юг) составляет примерно 3700 км, ширина — 4000 км.

На востоке материк разделен Большим Водораздельным Хребтом, который простирается от восточного побережья, полуострова Кейп Йорк (Cape York Peninsula) штата Квинсленд до Мельбурна, штат Виктория. Самой высокой точкой Австралии является гора Костюшко (Mount Kosciusko) высотой 2229 метров, которая расположена рядом с границей штатов Новый Южный Уэльс и Виктория в покрытом снегом альпийском регионе Большого Водораздельного Хребта.

К западу от водораздельного хребта лежит, в основном, равнинная местность с несколькими низкими горными грядами, как Флиндерс (Flinders) в Южной Австралии и МакДонелл (MacDonnell) рядом с Алис-Спрингс (Alice Springs). Австралия — сравнительно малонаселенный континент (всего 18 млн. чел.). Но парадоксально то, что при этом Австралия является одной из самых урбанизированных стран мира. Две трети населения проживают в административных центрах, штатах и на побережье. Обширные центральные районы, некогда находившиеся в почти полной изоляции, с которой удалось покончить благодаря радио и авиации, почти не заселены людьми.

Австралия является самым большим островом и самым маленьким континентом на планете.

На основном континенте расположено 5 штатов и 2 территории. Шестой штат, Тасмания, расположен в 200 км к югу от штата Виктория, и отделен от большой земли проливом Басса (Bass Strait).

На востоке расположены острова Норфолк (Norfolk Island) и Лорд-Хау (Lord Howe Island) управляемые Австралией, как и участок Антарктики вокруг станции Моусон (Mawson).

Это самый сухой континент на земле, треть всей территории составляет пустыня. Длина (с севера на юг) составляет примерно 3700 км, ширина — 4000 км.

На востоке материк разделен Большим Водораздельным Хребтом, который простирается от восточного побережья, полуострова Кейп Йорк (Cape York Peninsula) штата Квинсленд до Мельбурна, штат Виктория. Самой высокой точкой Австралии является гора Костюшко (Mount Kosciusko) высотой 2229 метров, которая расположена рядом с границей штатов Новый Южный Уэльс и Виктория в покрытом снегом альпийском регионе Большого Водораздельного Хребта.

К западу от водораздельного хребта лежит, в основном, равнинная местность с несколькими низкими горными грядами, как Флиндерс (Flinders) в Южной Австралии и МакДонелл (MacDonnell) рядом с Алис-Спрингс (Alice Springs).

Центр континента в основном составляет малонаселенная пустыня. Около 80% всего населения Австралии проживает на восточном побережье или вдоль береговой полосы.

Обширная система рек питает несет свои воды за сотни километров, чтобы наполнить соляные озера, расположенные на севере штата Южная Австралия. Эти озера часто надолго высыхают: самое большое из них, озеро Айре (Lake Eyre), площадью 9475 кв. км, наполнилось в 1994 году впервые за предыдущую декаду. Вода из этих озер, кроме той, которая испаряется, питает Центральный Австралийский Артезианский Бассейн (Central Australian Artesian Basin), громадную природную подземную водоносную систему. Эта вода дает жизнь множеству источников в наиболее отдаленных областях пустыни (эти источники на протяжении столетий позволяют выживать человеку в самых «мертвых» областях пустыни); эта же система обеспечивает водой Алис-Спрингс.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://australia.fromru.com/ —

Доклад: Хламидийные инфекции

ХЛАМИДИЙНЫЕ ИНФЕКЦИИ

Инфекционным заболеваниям, вызываемым бактерией Chlamidia trachomatis (хламидиозам) до последнего времени удивительным образом не уделяли внимания, хотя в США, как теперь стало известно, хламидиозы, вызываемые определенными штаммами возбудителя, относятся к самым распространенным БППП; согласно оценкам, заболеваемость ими составляет 3-4 млн. человек в год (Sanders et al., 1986). Вырастить в лаборатории культуру Ch. trachomatis довольно трудно, а потому инфекция часто остается недиагностированной, тем более, что клинические проявления ее весьма неспецифичны. Кроме того, поскольку хламидий-ные инфекции не относятся к числу заболеваний, регистрируемых на федеральном уровне, врачи нередко рассматривают их как менее серьезные или менее контагиозные БППП, чем другие. К сожалению, однако, хламидиоз наносит значительный вред здоровью и потому важно располагать достаточной информацией по этой группе БППП. На самом деле, по оценкам Центров по контролю заболеваемости США, прямые и косвенные расходы, связанные с осложнениями хламидиозов у женщин и у новорожденных, достигают 1 млрд. долларов в год (American Medical News, October, 24, 1989, р. 34).

В последнее десятилетие число инфицированных быстро растет и уже достигло тревожного уровня. О масштабах этой проблемы свидетельствуют данные ряда обзоров. Среди нескольких тысяч сексуально активных женщин, посещающих клиники планирования семьи, у 9% были обнаружены эти инфекции (Schacter, Stone, Moncada, 1983; Handsfield et al., 1986). К этой цифре близки данные о распространении хламидийной инфекции у мужчин в военной среде, составляющие 10%. По данным медицинских кабинетов при некоторых колледжах, 17% студенток последних курсов заражены хламидиями (Goldsmith, 1986). В клиниках по лечению БППП зараженные хламидиями составляют в среднем от 20 до 40% всех обследованных (Thomson, Washington, 1983; Stamm et al., 1984; Johnes et al., 1986). Особенно широко хламидийные инфекции распространены среди подростков: заражение обнаружено у 15% девочек и 8% мальчиков (Schafer et al., 1989).

Хламидии служат причиной многих болезней и возникающих осложнений. У мужчин они обусловливают примерно половину всех случаев негонорейных уретритов (инфекции мочеиспускательного канала, не связанные с гонореей) (Stamm, 1988), причем хламидийный уретрит встречается в 2,5 раза чаще, чем гонорейный (Centers for Disease Control, 1985). Кроме того, Ch. trachomatis повинен примерно в половине из 500 000 случаев острого эпидидимита, ежегодно регистрируемых в США. Оба эти заболевания поражают в основном молодых мужчин; хламидийный уретрит — юношей и молодых мужчин в возрасте от 15 до 24 лет, а хламидийный эпидидимит — мужчин до 35 лет. Хламидийный уретрит встречается на 30% чаще у мужчин-гомосексуалов по сравнению с гетеросек-суалами, при этом у 6-8% гомосексуалов обнаруживаются признаки хламидийной инфекции прямой кишки (Centers for Disease Control, 1985). Судя по имеющимся на сегодня данным, у мужчин заражение хламидиями не приводит к серьезным и длительным последствиям даже в случаях рециди-вирующей или хронической инфекции (Holmes et al., 1989). Однако исследований в этой области относительно немного: поэтому не следует считать, что подобной инфекцией у мужчин можно пренебречь. Кроме того, мужчины, не прошедшие соответствующего лечения, почти неизбежно будут заражать своих половых партнеров, что для женщин может иметь тяжелые последствия.

У женщин хламидии ответственны за целый ряд поражений, локализующихся на разных уровнях репродуктивной системы. К их числу относятся прежде всего так называемый уретральный синдром (негонококковый уретрит), цервицит (воспаление шейки матки); кроме того, по оценкам, хламидии вызывают от 250 до 500 тыс. случаев воспаления органов малого таза в год. Если вспомнить, что исходом такого воспаления часто бывает непроходимость маточных труб, то станет понятным, почему оно служит главной причиной бесплодия у женщин, а иногда и внематочной беременности (Centers for Disease Control, 1985; Sanders et al., 1986; Holmes et al., 1989). Нередко хламидии поражают также эндометрий (внутреннюю выстилку) матки. Имеются данные, что 41% женщин, зараженных Ch. trachomatis, страдают хламидийньм эндометритом (Johnes et al., 1986).

Еще одна серьезная проблема заключается в том, что хламидийная инфекция во время беременности обычно передается от матери новорожденному при прохождении его через родовой канал. До 50% младенцев, рожденных инфицированными матерями, заболевают конъюнктивитом, а 3-18% — хламидийной пневмонией до достижения четырехмесячного возраста (Centers for Disease Control; 1985; Schachter et al., 1986). Хламидийная пневмония обычно не бывает тяжелой, тогда как хламидийный конъюнктивит иногда приводит к хроническому заболеванию глаз (Holmes et al., 1989). (Эта болезнь глаз отличается от трахомы, тоже вызываемой хламидиями, и служащей главной причиной слепоты в развивающихся странах. Трахома распространяется главными образом мухами, а не передается половым путем.)

В ряде исследований выявлена также роль хламидийной инфекции в различных осложнениях при беременности, таких, например, как преждевременное излитие околоплодных вод, преждевременные роды и послеродовой эндометрит (Holmes et al., 1984; Handsfield et al., 1986). Однако эти данные требуют дополнительного подтверждения.

Хламидийная инфекция может быть причиной фарингита, хотя в этом случае возбудитель принадлежит к другому виду, описанному лишь недавно, — Chlamidia pneumoniae (Komaroff et al.. 1989).

Существует штамм Ch. trachomatis, вызывающий паховый лимфогранулематоз (ПЛГ). Это заболевание, тоже относящееся к БППП, редко встречается в Сев. Америке и Европе, но обычно в Юж Америке, Африке и Азии. У мужчин ПЛГ встречается почти в 4 раза чаще, чем у женщин. Как и в случае сифилиса, в течении ПЛГ различают три периода. Первичное поражение имеет вид маленькой, едва заметной язвочки (или узелка) на половых органах; она появляется после инкубационного периода, который длится от 3 до 12 дней, а затем быстро заживает. Обычно эта язвочка безболезненна, однако если она образовалась в мочеиспускательном канале, то может вызывать боль или жжение.

Вторичный период ПЛГ, начинающийся спустя несколько месяцев после появления первичного поражения, характеризуется болезненным набуханием паховых лимфатических узлов (обычно с одной стороны), сопровождающимся лихорадкой, ознобом и генерализованной болью. Такая реакция наблюдается почти у всех мужчин, но лишь у 20-30% женщин. Еще у одной трети женщин отмечаются боли в нижней части живота и в спине. Кроме того, как у мужчин, так и у женщин наблюдаются симптомы инфицирования заднего прохода: слизистые выделения, ректальные кровотечения и развитие абсцессов. Хотя у преобладающего большинства больных вторичный период завершается выздоровлением, даже если лечения не проводилось, отдаленные последствия бывают очень серьезны. Это, в частности, слоновость (сильное увеличение) половых органов и образование множественных рубцов в прямой кишке, иногда приводящее к ее частичной непроходимости.

Распространение инфекции

Хламидийные инфекции (за исключением трахомы) чаще всего передаются половым путем. Они распространяются практически так же, как и гонорея, но менее заразны. В одной из работ было показано, что женщины, больные гонореей, заражали своих половых партнеров-мужчин в 81 % случаев, тогда как страдающие хламидийным церви-цитом передавали эту инфекцию только в 28% случаев; если же у женщин имелась как та, так и другая инфекции, то передача гонококка происходила чаще (77%), чем хламидий (28%).

Хламидийные инфекции могут передаваться при вагинальном или анальном половом акте и (реже) при орально-генитальном контакте. Неудивительно, что эти инфекции также чаще всего поражают людей, имеющих многочисленных половых партнеров (Centers for Disease Control, 1985). Как и в случае гонореи, женщины, по-видимому, более подвержены хламидиозам. Так, примерно 70% женщин, у половых партнеров которых (мужчин) был диагностирован хламидиоз, оказались также заражены хламидиями, тогда как только 25-50% мужчин заразились хламидиями от своих инфицированных партнерш (Centers for Disease Control, 1985).

Симптомы

Одна из трудностей, связанных с диагностикой хламидиозов, состоит в том, что они, подобно гонорее, у женщин часто протекают бессимптомно (по некоторым оценкам — практически в половине случаев). Отсутствуют симптомы и у 15-30% мужчин, однако, поскольку у них отдаленные последствия хламидиоза не так тяжелы, как у женщин, эта проблема для них гораздо менее серьезна.

У мужчин Ch. trachomatis чаще всего вызывает после 1-3-недельного инкубационного периода симптомы воспаления мочеиспускательного канала. Два главных симптома — жжение при мочеиспускании и беловатые или прозрачные выделения. Обычно (хотя и не всегда) оба симптома наблюдаются одновременно и в большинстве случаев они бывают выражены слабее, чем при гонорее (Holmesetal., 1989).

Эпидидимит у мужчин моложе 35 лет обычно вызывается хламидиями и проявляется в отечности, болезненности при пальпации и болях в мошонке (обычно только на одной стороне), часто с повышением температуры тела. Одновременно возможен и уретрит. Боль при эпидидимите иногда бывает такой сильной, что не дает больному ходить, но может быть и слабой, ноющего, а не режущего характера. Сексуальная активность при эпидидимите становится мужчине неприятной из-за подтягивании мошонки при сексуальном возбуждении и переполнения яичек кровью, что создает давление на инфицированный эпидидимис, обычно вызывая боль.

У женщин хламидийный цервицит чаще протекает бессимптомно. Иногда из шейки матки выделяется мутная слизь, однако, как было показано в одном исследовании, это отмечалось только у 37% женщин с инфицированной хламидиями шейкой матки. Иногда ощущается зуд или слабый дискомфорт в половых органах, но в большинстве случаев симптомы отсутствуют, и женщина не подозревает, что заражена хламидиозом в активной форме и нуждается в лечении. Отсутствие симптомов — серьезная проблема, поскольку возможно распространение инфекции на верхние отделы женской половой системы, что усугубляет тяжесть поражения.

Аналогичная ситуация наблюдается при хламидийном уретрите. Лишь примерно у одной трети женщин он сопровождается болью, жжением во время мочеиспускания или частым мочеиспусканием и только в нескольких процентах случаев появляются выделения из мочеиспускательного канала или боль у его отверстия. Поэтому очень немногие женщины обращаются к врачу. При хламидийном эндометрите возможны перемежающиеся кровянистые выделения из влагалища, однако такие случаи редки, и это заболевание тоже, как правило, практически не дает о себе знать.

В отличие от этого вызываемое хламидиями воспаление органов малого таза чаще сопровождается такими симптомами, как внезапные боли в нижней части живота, кровянистые выделения из влагалища, лихорадка и диспареуния (болезненность при половом акте). Другой важный симптом — боль, возникающая при надавливании на нижнюю часть живота при гинекологическом обследовании. Однако у половины женщин с этой патологией какие-либо симптомы отсутствуют, особенно при слабой, тлеющей инфекции, сохраняющейся в течение длительного времени.

Хламидийная инфекция иногда распространяется от маточных труб на поверхность печени (Stamm, 1988). В результате возникает перигепатит, характеризующийся болью в правом верхнем квадранте живота, тошнотой, рвотой и повышением температуры. К тому времени, когда появляются эти симптомы, признаки воспаления органов малого таза могут сохраняться или уже отсутствуют.

Диагноз и лечение

Ch. trachomatis растет только в живых клетках, поэтому выращивать ее в культуре методически трудно и дорого. Кроме того, поскольку рост культуры можно наблюдать не раньше, чем через трое суток, лечение рекомендуется начинать не откладывая, т.е. исходить из предположения о наличии хлами-диоза (Centers for Disease Control, 1989). Несмотря на все эти обстоятельства, самым точным диагностическим методом остается посев.

Избежать упомянутых затруднений позволяют разработанные в последнее время методы анализа, основанные на выявлении антител к хламидиям. Таким путем можно с достаточно высокой точностью определить, имеются ли хламидии в выделениях половых органов (Tarn, 1984; Howard et al., 1986; Stamm, 1988); такие анализы требуют меньше времени (всего несколько часов) и средств, чем культивирование.

Для лечения хламидиоза с успехом применяют ряд антибиотиков. Наиболее эффективными считаются в настоящее время тетрациклин и доксициклин, однако они противопоказаны беременным (Centers for Disease Control, 1989). Высоко эффективны также эритромицин и сульфометоксазол (эритромицин — предпочтительный антибиотик при беременности).

Следует указать, что пенициллин неэффективен в отношении хламидии. Поскольку очень часто заражение хламидиями и гонококками происходит одновременно, больного обычно лечат от гонореи, не подозревая о наличии у него хламидиоза; это отчасти объясняется более коротким инкубационными периодом гонореи, а отчасти тем, что ее легче выявить лабораторными методами. При этом пенициллин излечивает гонорею, но не хламидиоз. В некоторых случаях это ведет к новой вспышке симптомов (у мужчин хламидийный уретрит после гонореи — обычное явление), однако если явных проявлений болезни не возникает или если им не уделяют внимания и они проходят спонтанно, то человек остается зараженным и способен заражать других, а сам рискует развитием у него осложнений.

Особенно важно, чтобы больной с подтвержденным (или подозреваемым) хламидиозом известил об этом всех, с кем он имел половые сношения в 30-дневный период, предшествовавший заболеванию, с тем чтобы эти люди обратились к врачу и приступили к лечению (Centers for Disease Control, 1989).

 

Список использованной литературы:

1. Основы сексологии (HUMAN SEXUALITY). Уильям Г. Мастерc, Вирджиния Э. Джонсон, Роберт К. Колодни. Пер. с англ. — М.: Мир, 1998. — х + 692 с., ил. ISBN 5-03-003223-1

Реферат: Аденоиды

Комаровский Евгений Олегович

В организме имеются группы клеток, выполняющих некие общие и схожие функции, эти клетки носят название «ткани».

Есть клетки, ответственные за выработку иммунитета и формирующие т.н. лимфоидную ткань. Из лимфоидной ткани полностью состоит вилочковая железа, она (ткань) находится в кишечнике, в костном мозге. Открыв рот перед зеркалом, можно увидеть состоящие из лимфоидной ткани образования – миндалины – важнейшие органы лимфоидной системы. Эти миндалины называются небными.

Небные миндалины могут увеличиваться в размерах — такое увеличение называется гипертрофия небных миндалин; они могут воспаляться – воспаление миндалин называется тонзиллит. Тонзиллит может быть острым и хроническим.

Небные миндалины не единственные лимфоидные образование глотки. Имеется еще одна миндалина, которая называется глоточной.
Увидеть ее при осмотре полости рта невозможно, но представить, где она находится несложно. Опять-таки, заглянув в рот, мы можем увидеть заднюю стенку глотки, поднимаясь по ней вверх легко достигнуть свода носоглотки и именно там расположена глоточная миндалина.

Глоточная миндалина, и это уже понятно, тоже состоит из лимфоидной ткани. Глоточная миндалина может увеличиваться в размерах, и это состояние носит название «гипертрофия глоточной миндалины».

Увеличение размеров глоточной миндалины называют аденоидными разращениями или просто аденоидами. Зная основы терминологии несложно заключить, что воспаление глоточной миндалины врачи именуют аденоидитом.

Болезни небных миндалин достаточно очевидны.
Воспалительные процессы (ангины, острые и хронические тонзиллиты)
– легко обнаруживаются уже при осмотре полости рта. С глоточной миндалиной ситуация иная. Ведь посмотреть на нее не просто – это может сделать лишь врач (отоларинголог) при помощи специального зеркала: маленькое круглое зеркальце на длинной ручке вводится глубоко в полость рта, до задней стенки глотки, и в зеркале можно увидеть глоточную миндалину. Манипуляция эта проста только теоретически, поскольку «засовывание» зеркальца очень часто вызывает «нехорошие» реакции в виде позывов на рвоту и т.п.

В то же время, конкретный диагноз – «аденоиды» — можно поставить и без неприятных осмотров. Симптомы, сопровождающие появление аденоидов, весьма характерны и обусловлены, прежде всего, тем местом, где расположена глоточная миндалина. Именно там, в области свода носоглотки, находятся, во-первых, отверстия
(устья) слуховых труб, соединяющих носоглотку с полостью среднего уха и, во-вторых, там заканчиваются носовые ходы.

Увеличение размеров глоточной миндалины, с учетом описанных анатомических особенностей, формирует два главных симптома, свидетельствующих о наличии аденоидов – нарушения носового дыхания и нарушения слуха.

Вполне очевидно, что выраженность этих симптомов будет во многом определяться степенью увеличения глоточной миндалины
(отоларингологи различают аденоиды I, II, и III степени).

Главным, наиболее существенным и наиболее опасным следствием аденоидов является постоянное нарушение носового дыхания. Ощутимое препятствие для прохождения воздушной струи приводит к дыханию через рот, а, следовательно, к тому, что нос не может выполнять свои функции, которые, в свою очередь, очень важны. Следствие очевидно – в дыхательные пути попадает не обработанный воздух – не очищенный, не согретый и не увлажненный.
А это многократно увеличивает вероятность воспалительных процессов в глотке, в гортани, в трахее, в бронхах, в легких
(ангины, ларингиты, трахеиты, бронхиты, пневмонии).

Постоянно затрудненное носовое дыхание отражается и на работе самого носа – возникают застойные явления, отек слизистой оболочки носовых ходов, непроходящие насморки, нередко возникают гаймориты, изменяется голос – становится гнусавым. Нарушение проходимости слуховых труб, в свою очередь, приводит к ухудшению слуха, к частым отитам.

Дети спят с открытым ртом, храпят, жалуются на головные боли, часто респираторными вирусными инфекциями.

Внешний вид ребенка с аденоидами удручающий – постоянно открытый рот, густые сопли, раздражение под носом, платочки во всех карманах… Врачи даже придумали специальный термин —
«аденоидное лицо».

Итак, аденоиды – серьезная неприятность, причем неприятность главным образом детская – своего максимального размера глоточная миндалина достигает в возрасте от 4 до 7 лет. В периоде полового созревания лимфоидная ткань значительно уменьшается в размерах, но, к этому времени, уже можно
«заработать» очень большое количество серьезных болячек — и со стороны ушей, и со стороны носа, и со стороны легких. Таким образом, выжидательная тактика, – дескать, потерпим лет до 14, а там глядишь, и рассосется, — однозначно не верна. Действовать необходимо, особенно с учетом того факта, что исчезновение или уменьшение аденоидов в подростковом возрасте — процесс теоретический, а на практике бывают случаи, когда и в 40 лет приходится лечить аденоиды.

Какие факторы способствуют появлению аденоидов?

. Наследственность, – по крайней мере, если родители страдали аденоидами, ребенок в той или иной степени тоже с этой проблемой столкнется.

. Воспалительные заболевания носа, горла, глотки – и респираторные вирусные инфекции, и корь, и коклюш, и скарлатина, и ангины и т.д.

. Нарушения питания – особенно перекармливание.

. Склонность к аллергическим реакциям, врожденная и приобретенная недостаточность иммунитета.

. Нарушения оптимальных свойств воздуха, которым дышит ребенок – очень тепло, очень сухо, много пыли, примесь вредных веществ (экологическая обстановка, избыток бытовой химии).

Таким образом, действия родителей, направленные на профилактику аденоидов сводятся к коррекции, а еще лучше, к изначальной организации образа жизни, способствующего нормальному функционированию системы иммунитета – кормление по аппетиту, физические нагрузки, закаливание, ограничение контактов с пылью и бытовой химией.

Но, уж если аденоиды есть, лечить надо – уж слишком опасны и непредсказуемы последствия, если не вмешиваться. В то же время главное – коррекция образа жизни и только потом лечебные мероприятия.

Все способы лечения аденоидов делятся на консервативные
(их много) и оперативный (он один). Консервативные методы часто помогают, а частота положительных эффектов прямо связана со степенью аденоидов, что, впрочем, вполне очевидно: чем меньше глоточная миндалина, тем легче получить эффект без помощи операции.

Выбор консервативных методов велик. Это и общеукрепляющие средства (витамины, иммуностимуляторы), и промывания носа специальными растворами, и закапывания самых разнообразных средств, обладающих противовоспалительными, антиаллергическими и антимикробными свойствами.

Если консервативные методы не помогают – на повестку дня встает вопрос об операции. Операция удаления аденоидов носит название «аденотомия». Кстати, и это принципиально важно, показания к аденотомии определяются не размерами аденоидных разращений, а конкретными симптомами. В конце концов, в силу специфических анатомических особенностей конкретного ребенка, бывает и так, что аденоиды III степени лишь умеренно препятствуют носовому дыханию, а аденоиды I степени приводят к значительному снижению слуха.

Что необходимо знать по поводу аденотомии.

Суть операции – удаление увеличенной глоточной миндалины.

Операция возможна и под местной, и под общей анестезией.

Операция по продолжительности одна из самых коротких – 1-2 минуты, а сам процесс «отрезания» – несколько секунд. Специальный кольцевидный нож (аденотом) вводится в область свода носоглотки, прижимается к нему и в этот момент аденоидная ткань входит в кольцо аденотома. Одно движение руки и аденоиды удалены.

Несложность операции не является свидетельством безопасности операции. Возможны и осложнения в связи с наркозом, и кровотечения, и повреждения неба. Но все это бывает не часто.

Аденотомия не является неотложной операцией. К ней желательно подготовится, пройти нормальное обследование и т.д.
Нежелательна операция во время эпидемий гриппа, после перенесенных острых инфекционных болезней.

Восстановительный период после операции протекает быстро, ну разве что 1-2 дня желательно не очень «скакать» и не есть твердого и горячего.

Обращаю внимание на тот факт, что, вне зависимости от квалификации хирурга, удалить глоточную миндалину полностью невозможно – хоть что-то да останется. И всегда имеется вероятность того, что аденоиды появятся (вырастут) вновь.

Повторное появление аденоидов является поводом для серьезных родительских раздумий. И вовсе не о том, что «попался» нехороший врач. А о том, что все врачи, вместе взятые, не помогут, если ребенка окружают пыль, сухой и теплый воздух, если дитя кормят с уговорами, если телевизор важнее прогулок, если нет физических нагрузок, если… Если маме и папе проще отвести ребенка к отоларингологу, чем расстаться с любимым ковром, организовать закаливание, занятия спортом, достаточное пребывание на свежем воздухе.

Автор выражает искреннюю признательность детскому отоларингологу, кандидату медицинских наук Наталье Андреевне
Головко, за консультативную помощь в подготовке материала.

http://www.komarovskiy.net/content/blogcategory/35/68/1/0/

Реферат: Экономика семьи и роль Сбербанка в улучшении жизни населения

Сочинский Государственный Университет Туризма и Курортного Дела

(Нижегородский филиал)

Курсовая работа

на тему:

«Экономика семьи и роль Сбербанка в улучшении жизни населения»

Выполнил студент

Группы М42-04

Погребняк А.В.

г.Н.Новгород 2005г.

ПЛАН

Введение…………..…………………………………………………………..1

1. Домохозяйство и семья как субъекты микроэкономики. Проблемы и способы их решения…………………………………..2

2. Система функций семьи………………………………………………7

3. Семейный бюджет…………………………………………………….11

4. Сбербанк в условиях кризиса 1998 года……………………………14

5. Услуги Сбербанка для населения……………………………………16

6. Заключение……………………………………………………………..23

Список литературы……………………………………………………….24

Введение

Семейная экономика начинается с момента зарождения семьи, с выработки молодоженами принципов и стратегии благопристойной, как минимум обеспеченной, а может быть, и богатой семейной жизни, с организации и повседневного ведения домашнего хозяйства.

Следует подчеркнуть, что семья, домашний очаг — это твоя колыбель и твой приют, а родители, братья, сестры, другие родные — самые близкие и любящие тебя люди. Царящие в семье мир, совет да любовь делают семейную жизнь счастливой, приносящей радость и покой, оберегают семью от невзгод и внутренних распрей. Общество, государство, Русская Православная Церковь и все другие религиозные концессии заботятся о сохранении и благополучии семей. Единство семьи — главное условие ее морального и материального благополучия. Христианская заповедь гласит: «Если дом разделится сам в себе, не может устоять тот дом» (Новый завет. От Марка, глава 3).
На протяжении уже нескольких лет международные финансовые институты не раз заявляли о необходимости пересмотреть роль Сбербанка на рынке частных вкладов и демонополизировать эту структуру.
По мнению главы Всемирного банка М. Картера, «роль государственного
Сбербанка как фактического монополиста на рынке частных сбережений должна быть переосмыслена». Суть заявления Картера сводится к тому, что в отличие от остальных банков вклады в Сбербанке гарантируются государством. Подобная практика создает ситуацию, когда фактически невозможна равноправная конкурентная борьба между кредитными организациями. Глава ВБ полагает, что в принципе на рынке вкладов возможна конкуренция между государственными банками, при этом имеются в виду планы некоторых госбанков расширять свой розничный бизнес. Тем не менее Картер призывает Россию стремиться к тому, чтобы «финансовый сектор находился в частных руках при мощной регулирующей функции государства».
Недовольство международных финансовых организаций понять можно: конкуренция за частные вклады населения должна быть. Отчасти причиной отсутствия таковой послужило то, что единственной системой гарантирования вкладов является участие государства в капитале банков. Конечно, кроме Сбербанка есть другие банки с госучастием — например, «Внешторгбанк». Но в силу того, что у этих банков нет розничной сети, Сбербанк оказывается в уникальном положении. Наряду с этим качество и спектр услуг, предоставляемых коммерческими банками населению, ограничены. А ценовая конкуренция уже не играет такой роли, как это было в 1994-1995 гг.

1. ДОМОХОЗЯЙСТВО И СЕМЬЯ КАК СУБЪЕКТЫ МИКРОЭКОНОМИКИ. ПРОБЛЕМЫ И СПОСОБЫ ИХ

РЕШЕНИЯ

Современная экономическая мысль рассматривает семью или, более обобщенно
— домашнее хозяйство, не только как важного потребителя, но и производителя. Мы уже знаем, что домашнее хозяйство в рыночной экономике представляет собой экономическую единицу в составе одного или нескольких лиц, которая самостоятельно принимает решения, стремится к максимальному удовлетворению своих потребностей, отдавая им определенные предпочтения, является собственником какого-либо фактора производства (чаще всего рабочей силы), обеспечивает производство и воспроизводство «человеческого капитала». Все эти характеристики можно отнести и к семье.

|Семья — это, как правило, осознанно |
|организованная на основе родственных связей|
|и общности быта малая группа людей, |
|жизнедеятельность которых осуществляется |
|для реализации социальных, экономических и |
|духовных потребностей индивида, самой семьи|
|и общества в целом. |

В реальной жизни имеют место также семьи-одиночки, состоящие из одиноких
(холостых) мужчин или женщин, самостоятельно, обособленно ведущих свое домашнее хозяйство.

Семья испытывает на себе влияние экономических, правовых, идеологических, нравственных отношений.

Традиционно семья начинается с брака. Браки, можно совершаются на
«рынке», который «предназначает», «чин и женщин друг другу или оставляет их одинокими появления лучших возможностей. Оптимальное предназначение на эффективном рынке с участниками, максимизирущими полезность, имеет следствием то, что людям, не предназначенным друг для друга, не будет лучше, если они поженятся.

Во всех обществах супруги имеют тенденцию происходить из семей одинакового уровня, религии и подбираются по сходству образования, роста, возраста и многих других переменных. Теория предназначения на эффективных рынках объясняет позитивные подходящие подборы сопутственностью или
«супердополнительностью» в домашнем хозяйстве между свойствами мужей и жен.
Эффективное предназначение также частично объясняет взаимный альтруизм жен и мужей: «влюбленные» люди, вероятно, женятся потому, что на обособленном уровне формального анализа любовь можно считать одним из источников
«сопутственности». Брак можно определить по-разному, но в западной экономической литературе брак иногда рассматривают как принудительно- правовой контракт между мужчиной и женщиной. Каждая сторона явно или косвенно берет на себя определенные обязательства в рамках семьи, признавая определенные права и привилегии друг друга и явно или косвенно соглашаясь с правилами принятия решений, закрепленными в контракте. Это последнее положение важно, поскольку условия меняются и не все вопросы отношений можно уладить до принятия взаимных клятв. Эти положения контракта могут быть неясными, но обычно присутствуют в том или ином виде. Обе стороны могут просто подразумевать, что будут сотрудничать, зная поведение друг друга.

Процесс брака можно сравнить с развитием конституции и устава любой фирмы или организации. Как и в случае с любой организацией, правила игры могут быть как ограничительными, так и гибкими по желанию вовлеченных людей. Возможно, главная цель свиданий и помолвок на самом деле в том, чтобы дать парам шанс выработать такие правила и разработать контракт, по которому каждый согласен жить. (Не все пары, однако, используют этот шанс в равной степени.) Контракт, например, может включать положение о детях (и их количестве), кто будет выполнять Работу по дому и подстригать газон, какие решения будут приниматься демократически всей семьей, а какие — определяться административно. Хотя нам хотелось бы думать, что все в браке должно зависеть от любви, на распределение ответственности может значительно влиять относительная сила договаривающихся сторон.

Без развития таких положений или если они остаются неопределенными, в будущем могут возникнуть значительные разногласия, которые окончатся разводом. Из-за различий во взглядах на брак люди часто не вступают в него, поскольку вовлеченные стороны не могут прийти к согласию о контракте.
Процесс свиданий выявляет те браки, которые распадутся. С одной стороны, ресурсы расходуются на свидания, но с другой стороны, это же бережет ресурсы от их связывания (хотя бы временного) в неудовлетворительном браке.

Роль суда в процессе развода немаловажна и также имеет экономические последствия. Вмешательство суда гарантирует мужу и жене некоторые права собственности на семейные активы, материальные и нематериальные. В этих условиях муж и жена заинтересованы инвестировать свое время и другие ресурсы в развитие семейных активов и строительство крепких материальных отношений. Семья является инвестиционным проектом в смысле получения отдачи через ряд лет.

Здесь уместна аналогия с инвестициями в бизнес. Допустим, предприниматель просчитывает инвестиции в строительство офиса. Будет ли он делать инвестиции, зная, что не имеет прав собственности на здание, т.е. кто-нибудь может его отнять без возражений со стороны суда? Возможно, он инвестировал бы в проект больше, если бы имел некоторые права, защищаемые государством.

Подобная логика применима к желанию партнеров по браку инвестировать их союз. В какой степени легальный статус брака приносит пользу всем сторонам в семье, в той же степени инвестиции благоприятно сказываются на стабильности и продолжительности брака.

Здесь есть одна проблема. При обеспечении каждому партнеру прав собственности на активы семьи и в некоторой степени — на другого партнера, а также в связи с высокой ценой расторжения брака жена или муж могут при желании обидеть (ущемить интересы) другого. Поскольку затраты на развод высоки, партнер может позволить себя эксплуатировать. Если ущерб выше, чем издержки развода, брак распадается. При совместном проживании без брака каждый может уйти без правовых ограничений. Эта возможность ухода без возражения суда может заставить другую сторону быть более внимательной и терпимой.

Семья вовлечена в производство товаров и услуг, распределяемых между всеми членами семьи. Они доступны в одинаковом количестве и качестве всем.
Общие товары — возьмем приведенный выше пример с автомобилем — могут не соответствовать полностью вкусам ни одного из индивидов, но это товары, которые все согласны купить. В таком случае, а их множество, индивиду приходится нести издержки неполучения товара в количестве и качестве, наиболее полно удовлетворяющем его предпочтения.

Этот тип издержек встречается не только потому, что блага потребляются, покупаются или производятся семьей (автомобили, телевизионные программы, отдых и семейная жизнь), это применимо и к отношениям с другими людьми. Оба супруга могут решить общаться с определенными людьми не потому, что они более подходят с точки зрения желаемых качеств у друзей, а потому, что избранные друзья представляют компромисс для обоих. Из этого не следует, что каждый не будет иметь своих друзей, просто они договорятся об общих друзьях. Насколько они будут общаться с общими друзьями, настолько меньшим временем будут они располагать для общения с индивидуальными друзьями.

Другие издержки, связанные с браком, включают риск роста сильных эмоциональных связей с группой индивидов отказ от возможности встреч и общения с другими людьми. Издержки женитьбы на одном частном лице можно рассматривать как утрату возможности жениться на ком-либо другом, кто мог быть желаемой парой, но не встретился вовремя. Список издержек можно продолжить.

Согласно марксистской теории, издержки в семье как основном потребительском звене экономической системы можно охарактеризовать как издержки потребления (т.е. затраты в сфере потребления). Эти затраты могут быть производительного характера (приготовление пищи, шитье одежды, ремонт жилища и т.д.), поэтому они по сути своей являются издержками производства в сфере потребления. Кроме чистых издержек потребления при пользовании жильем, одеждой и др., семья осуществляет затраты на покупку товаров и услуг, которые по существу являются издержками обращения в сфере потребления. Поэтому издержки в экономике семьи многообразны не только по видам, но и по экономическому содержанию.

Многие товары и услуги для членов семьи в доме являются общественными благами: они приносят пользу всем и не уменьшаются в количестве и качестве при добавлении Дополнительных потребителей (например, декоративные вещи Для дома, красивая картина на стене и т.д.). У людей, живущих под одной крышей, нет необходимости производить общие блага каждому для себя, поэтому есть возможность улучшить качество имеющихся благ или направить ресурсы на другие цели.

Эффективность домашнего производства может быть выше при специализации и обмене между партнерами. Стороны могут использовать преимущества своей сравнительно эффективной производительности. Допустим для упрощения, что домашнее хозяйство производит только две услуги — уборку дома и стрижку газона, и нам дается следующая информация о способностях мужа и жены выполнить эту работу (см. таблицу 1).

Таблица 1
|Кто |Уборка дома |Стрижка газона |
|Жена |60 минут |100 минут |
|Муж |100 минут |300 минут |

Таблица показывает, что жена может убрать дом за 60 минут и постричь газон за 100 минут. У мужа уйдет на уборку 100 минут и 300 минут на газон.
Если бы они жили отдельно, то для выполнения данной работы им потребовалось бы суммарно 560 минут. Если они живут вместе и каждый убирает половину дома и стрижет половину газона, то уйдет 280 минут (80 минут на уборку дома и
200 минут на газон).

Однако у обоих есть возможность специализации — один убирает дом, а другой стрижет газон. Поскольку каждый будет что-то делать для другого, это в определенном смысле обмен. Каждый раз, когда жена убирает дом, она отказывается от 3/5 стрижки газона: если она тратит 60 минут на уборку дома, то в это время уже не может стричь газон. Поэтому мы говорим, что она могла бы постричь за это время 3/5 газона. С другой стороны, каждый раз, когда муж убирает дом, он отказывается от стрижки лишь 1/3 газона. Таким образом, можно сделать вывод, что для жены уборка дома будет дороже в измерении непостриженного газона.

Если мы хотим минимизировать издержки производства, то жена должна стричь газон, а муж — убирать дом. Если они поделят работу так, суммарное время будет равно 200 минутам. Если жена будет убирать дом, а муж стричь газон, уйдет 360 минут.

Можно сделать вывод: под общей крышей издержки производства благ минимизируются, если супруги будут специализироваться и эффективно обмениваться. Заметим также, что в нашем примере жена более производительна в оказании обеих услуг. Специализируясь, муж и жена могут избежать издержек, связанных с развитием одинаковых навыков. Каждый может сосредоточиться на ограниченных домашних задачах, совершенствуя эффективность их выполнения. Муж и жена заинтересованы в максимизации домашнего производства или минимизации его издержек, что одно и то же, а значит, будут в определенной степени специализироваться по дому. Они
«играют роли». Однако эти роли не обязательно традиционны для супругов, а могут распределяться в соответствии с эффективностью производства
(сравнительным преимуществом).

Если семье предстоит принять решение о распределении времени его членов между внешней работой и работой дома, для минимизации издержек домашнего производства следует использовать менее дорогой труд извне. Издержки уборки дома равны стоимости материалов и стоимости индивидуального времени члена семьи, выполняющего уборку, за пределами семьи.

Обязанности, как правило, делегируются членам семьи, и каждый в семье зависит от выполнения условий договора другими. Поэтому благосостояние семьи уменьшится, если один из членов будет увиливать от своих обязанностей. Отлынивание от обязанностей по дому причиняет ущерб другим, поэтому любящий человек менее склонен увиливать, чем тот, кто не любит.
Поэтому человек, если у него есть возможность выбора, естественно, хотел бы вступить в брак с тем, кто его любит и, естественно, кого он любит.

Экономическая роль семьи в рыночной экономике чрезвычайно сложна. В связи с этим семья решает многообразные проблемы ведения домашнего хозяйства, семейного бизнеса, воспроизводства рабочей силы, обеспечения необходимого уровня потребительского спроса, создания инвестиционного потенциала и другие. Разрешение проблем семьи, ведущей домашнее хозяйство и занимающейся предпринимательской деятельностью в условиях рыночной экономики, следует искать в:

— формировании новых потребностей и возможностей семьи; создании условий развития и реализации экономических функций семьи;

— повышении социально-экономического статуса семьи;

— обеспечении социальной поддержки и нормальных бытовых условий семьи.

В разные исторические эпохи, в зависимости от характера общественных отношений, изменялась и семья: ее место и роль, величина и устойчивость, положение в обществе, ее социально-экономический статус.

|Социально-экономический статус семьи — это |
|интегральный показатель, который отражает в|
|семейных отношениях особенности |
|социально-политического устройства |
|государства, его правовые основы, уровень |
|развития экономики, культуры и |
|общественного самосознания. |

2. СИСТЕМА ФУНКЦИЙ СЕМЬИ

Функции семьи многообразны. Они затрагивают все важнейшие секторы деятельности общества и во многом определяют социально-экономические процессы, происходящие в нем.

В условиях рыночной экономики семья является основным звеном формирования и накопления человеческого капитала. Поэтому систему функций семьи можно рассматривать на трех стадиях: образование, производство и реализация «человеческого капитала».

На первой стадии происходит создание материальной базы семьи в процессе осуществления следующих функций: формирования и использования семейного бюджета, ведения домашнего хозяйства.

На второй стадии семья выполняет следующие функции: детородную, воспитательную, рекреационную. На этой стадии производится физическая основа «человеческого капитала», который развивается, и одновременно происходит адаптация этого капитала к социально- экономической системе жизнедеятельности. Для производства человеческого капитала необходимы следующие факторы производства: материальные ресурсы, товары и услуги, а также сами производители — члены семьи.

На третьей стадии реализуются следующие функции посредством различных способов предпринимательства и трудоустройства: индивидуальное участие членов семьи в рыночном хозяйстве, организация семейного бизнеса, корпоративные формы участия семьи в рыночном хозяйстве, ведение домашнего хозяйства, получение и распределение доходов.

Функции семьи на всех стадиях формирования и функционирования
«человеческого капитала» взаимосвязаны. Например, снижение детородной функции уменьшает трудовой потенциал семьи, ослабляет ее производственные функции и может отрицательно сказаться на воспитательной функции.

Все функции имеют целевую направленность на накопление и возмещение затрат, связанных с созданием «человеческого капитала» и развитием предпринимательского потенциала.

Издержки воспитания детей включают затраты семьи а рождение, питание, одежду, кров, образование, развлечения, медицинские расходы, страховку, транспорт и т.д. Другими статьями издержек, часто не учитываемыми, являются эмоциональные затраты и время родителей, потраченное на воспитание детей.
Оценка издержек на детей — трудная проблема. Действительные издержки воспитания детей будут зависеть точно от того, сколько родители желают потратить а все издержки будут варьироваться с экономическим статусом и местом жительства родителей.

Дети являются особым экономическим благом, ибо они приносят значительно больше эмоций, риска и неопределенности, чем покупка какого-либо товара.
Родители не могут увидеть благо (ребенка) до покупки; действительно, их задача произвести ребенка «с нуля». Ребенок с рождения появляется со своими собственными желаниями, что усиливает элемент неопределенности. В случае с товаром покупатель может решить позже продать его, возможно, возмещая свои инвестиции, хотя бы частично. В современном обществе делать то же самое с детьми не принято. Все это означает, что решение иметь ребенка труднее других решений семьи и в производстве детей больше места для ошибок, чем в производстве чего-либо другого. Однако это не означает, что родители не попытаются подойти к данной проблеме с рациональных позиций.

Уровень образования родителей может влиять на производство детей несколькими способами. Первое: он может менять относительные предпочтения родителей, предлагая вместо детей другие вещи, более для них ценные.
Второе: образование может увеличить альтернативный уровень зарплаты родителей и создать положительный эффект дохода и отрицательный эффект издержек.

Одной из наиболее твердо установленных в литературе по рождаемости является отрицательная связь между уровнем образования жены и количеством детей: с ростом образования жены число детей падает. Есть также сведения, показывающие положительную связь между уровнем образования мужа и количеством детей.

Одним возможным объяснением этих зависимостей является то, что время жены относительно важнее времени мужа в производстве детей, и затраты ее времени будут соответственно более значимыми в принятии решений о производстве детей. Образование мужа, чьими обязанностями традиционно было зарабатывание денежного дохода семьи, имеет меньший эффект затрат, но имеет положительный эффект дохода.

Третье: образование может увеличить эффективность, которая поднимет качество детей. По крайней мере одно эмпирическое исследование эту идею поддерживает. Даже при большей альтернативной зарплате большая эффективность позволяет более образованному человеку получить единицу качества ребенка с меньшими затратами.

Четвертое: эффект образования родителей может проявиться в сокращении числа нежеланных детей.

Экономисты объясняют рыночные сделки с помощью предположения, что люди эгоистичны, выраженного в известных словах А.Смита: «Это не благосклонность мясника, пивовара или булочника, что мы ожидаем свой обед, но то, что они считают своим интересом. Мы обращаемся не к их гуманности, а к их себялюбию, и никогда не говорим о наших потребностях, но об их преимуществах».

Допущение об эгоизме в рыночных сделках достаточно сильно, однако не работает в попытке понять семью. В самом деле, главная черта, отличающая домашние хозяйства от фирм и других организаций, в том, что распределение внутри семей в большой степени определяется альтруизмом и родственными обязательствами, тогда как распределение внутри фирм определяется главным образом внутренними и внешними контрактами. Поскольку семьи конкурируют с правительством за контроль над ресурсами, тоталитарные правительства добивались преданности от своих подданных, уничтожая семейные традиции и преданность семье.

Функцию полезности главы семьи можно записать так:

Функция социализации означает включение человека в общественную систему посредством образования, услуг в области здравоохранения, воспитания детей, культуры и т.д. при помощи государства. Это проявляется в многообразии социальных услуг населению в рыночной экономике. К таким услугам относятся: меры по трудоустройству, страхование по безработице, содействие в получении образования, социальная помощь, охрана труда женщин и несовершеннолетних, пособие на детей, дотация за аренду жилья, пенсионное страхование, социальное жилищное строительство, страхование от несчастных случаев.

На современном этапе развития общества повышается значение рекреационной функции, поскольку человек, интенсивно работающий, прежде всего умственно, должен иметь больше возможностей для восстановления работоспособности, соединения со средой обитания. Слово «рекреация» латинского происхождения, означает отдых, восстановление сил человека, израсходованных в процессе труда. Анализ расходов семей на досуг, путешествия, проведение свободного времени свидетельствует об их росте и, соответственно, изменении предпочтений индивида.

Ведение домашнего хозяйства представляет собой форму производственной деятельности семьи. В домашнем хозяйстве производятся услуги и продукция, предназначенные для удовлетворения потребностей данной семьи.
Систематическое производство продукции в домашнем хозяйстве для продажи или реализация услуг на рынке характеризуют семью, занимающуюся индивидуальной трудовой деятельностью, а производство сельскохозяйственной продукции
-личное подсобное хозяйство с товарной направленностью.

Домашнее хозяйство до сих пор поглощает значительную часть бюджета времени членов семьи. Работы в домашнем хозяйстве, значительная доля которых осуществляется женщинами, весьма трудоемки, требуют немалых физических усилий. Согласно специальным обследованиям, развешивание белья требует больше затрат, чем равная по времени работа на тракторе, протирка окон — больше, чем вождение такси, а при глажений белья в течение часа расходуется столько калорий, сколько их расходует за такой же период каменщик. Все это определяет важное значение развития сферы бытовых услуг и механизации домашнего хозяйства.

Особой сферой производительного труда в семье, поглощающей значительную часть бюджета времени, является приготовление пищи. Согласно проведенным в
России обследованиям, в течение недели на обеспечение домашнего питания
(покупка продуктов, приготовление пищи, мытье посуды) у мужчин уходит 5 часов 17 минут, у женщин — 16 часов 22 минуты, т.е. соответственно 36% и
57% всего времени на ведение домашнего хозяйства.

Немаловажными функциями семьи являются организация семейного бизнеса, индивидуальное участие членов семьи, а также корпоративные формы участия семьи в рыночном хозяйстве и другие.

3. СЕМЕЙНЫЙ БЮДЖЕТ

Создание нормальных условий для производства человеческого фактора требует не только эффективного ведения домашнего хозяйства, но и формирования и использования семейного бюджета.

|Семейный бюджет состоит из двух частей: |
|доходов и расходов. |

Доходы включают следующие статьи:

— заработная плата;

— предпринимательский доход;

— доходы от собственности (рента, процент, арендные платежи, дивиденды);

— государственные трансфертные платежи (пенсии, стипендии, пособия, бесплатные услуги в области здравоохранения, образования);

— доходы из прочих источников (наследство и т.д.).

Расходы семейного бюджета состоят из следующих статей:

— соцстрахование;

— налоги;

— питание и вкусовые товары;

— одежда и обувь;

— квартплата;

— электричество;

— мебель, бытовые приборы;

— транспорт;

— промышленные товары;

— образование, развлечения;

— досуг, путешествия;

— добровольные пожертвования и взносы в общественные организации;

— прочие расходы;

— накопления (сбережения).

Среди доходов населения наибольший удельный вес в большинстве семей составляют заработная плата и предпринимательский доход, хотя они чрезвычайно разнятся по отдельным семьям. Как правило, именно эти статьи доходов определяют благополучие семьи. Но не только.

Существенное значение имеют доходы от собственности. В динамике структуры имущества семей развитых стран преобладает тенденция к увеличению доли финансовых компонентов собственности (наличные денежные средства, ценные бумаги, сберегательные вклады, накопления в фондах страхования жизни и т.д.).

Размеры собственности значительно дифференцированы по социально- профессиональной принадлежности семей. В настоящее время процесс передачи имущества по наследству играет меньшую роль в формировании первоначальной собственности, чем это отмечалось прежде. А это значит, что молодые семьи должны собственными усилиями стремиться к росту своего благосостояния.

Среди расходов первостепенное значение имеют расходы на питание, которые в России в семьях с доходом ниже минимального уровня составляют от 60 до
90%, со средне-душевым доходом — 42%, в высокооплачиваемых семьях — 28-29%.
Сравните: в США они составляют 25,4%, Западной Европе — 20%, Японии — 25-
30%, т.е. имеет место тенденция к понижению. Для России характерна противоположная тенденция.

По оценкам американских специалистов, объем душевого потребления в российских семьях накануне 90-х годов составлял 34,4% от уровня США, по продовольственным товарам- 54%, одежде — 39%, товарам длительного пользования — 20%. Англичане говорят, что деньги, потраченные на еду, — деньги, выброшенные на ветер. Весьма спорно, но тем не менее часто семьи тратят на эти цели гораздо больше, чем это необходимо. Большой убыток семейному бюджету наносят необоснованные закупки продуктов, многие из которых заканчивают свою жизнь в помойном ведре. По подсчетам российских экономистов, только хлебобулочных изделий к началу 90-х годов у нас выбрасывалось около 15-20%. В связи с ростом цен к хлебу сейчас во многих семьях стали относиться с большей бережливостью. С учетом же других продуктов питания (молока, мяса и т.д.) «среднестатистическая семья» теряет по собственной вине от 4 до 12% совокупного дохода, подлежащего распределению.

Бюджет семьи отражает ее социально-экономический статус, предпринимательскую активность, уровень жизни, образования, инвестиционный потенциал и другое.

Уровень жизни в отдельных странах различен, и одним из показателей, характеризующих этот уровень, служит потребительская корзина.

|Потребительская корзина — это полный набор |
|потребительских (материальных и духовных) |
|благ и услуг, необходимых для |
|удовлетворения нормальных потребностей |
|среднестатистической семьи, обеспечивающий |
|ее нормальную жизнедеятельность. |

Расчеты потребительской корзины в России были впервые проведены в 1988 г. Потребительская корзина делится на три части: продукты, непродовольственные товары и услуги. Базовой является продуктовая корзина, так как для людей, живущих за чертой бедности, питание — основная статья расходов. Согласно методике здравоохранения США, для нормального потребления расходы на питание должны составлять 1/3 совокупных расходов потребителей. Отсюда граница бедности равна утроенной величине расходов на питание.

Общественно необходимый стандарт потребления в развитых странах сегодня включает также: обеспеченность квартирой, домашней обстановкой, автомобилем, дачей (вторым домом).

Потребительская корзина служит основой для определения прожиточного минимума, другой составной частью которого (помимо продовольственной корзины) является корзина непродовольственных товаров и услуг. В стоимость прожиточного минимума входят также налоги и обязательные платежи.

В связи с ростом цен величина потребительской корзины в денежном выражении постоянно растет. Отсюда возникает необходимость индексации стоимости жизни отдельных людей, членов семьи по социальным группам населения.

4. Сбербанк в условиях кризиса 1998 года.

АВГУСТОВСКИЙ кризис 1998 года ударил и по банкам, и по их вкладчикам.
Только за вторую половину 1998 года вклады населения (рублевые — с учетом инфляции, валютные — с учетом курса доллара) сократились вдвое. Ушло бы и больше, просто банки не возвращали гражданам вклады по их требованию.

В августе — сентябре из 20 крупнейших по объему частных вкладов банков
России свои обязательства перед вкладчиками не выполняли 17! На кредитные организации, потерявшие тогда платежеспособность и не восстановившие ее до сих пор, в середине 1998 года приходилось около 40% всех вкладов населения, доверенных негосударственным банкам. Напомним, кто тогда занимал первые десять мест в списке крупнейших банков России по частным вкладам: Сбербанк,
Инкомбанк, СБС-АГРО, МОСТ-банк, «Российский кредит», Промстройбанк России,
Автобанк, Газпромбанк, «Возрождение»Й Уцелело меньшинство. Такой удар по репутации частных банков в России, казалось, ставил крест на рынке банковских услуг для физических лиц.

В разгар кризиса многие были уверены, что в ближайшие несколько лет ни один частный вкладчик на километр не подойдет к негосударственному банку. После конфискационных денежных реформ, замораживания вкладов в Сбербанке СССР, краха финансовых пирамид и, наконец, банкротства крупнейших негосударственных банков, работавших с мелкими клиентами, мало верилось в готовность населения России возобновить отношения с банковским сектором.

Россияне однако подтвердили свою репутацию людей доверчивых и незлопамятных. В первой половине 1999 года отток депозитов из банков практически сошел на нет: рублевые вклады населения с учетом инфляции уменьшились всего на 1,7%, валютные же (в долларовом эквиваленте) вообще начали расти — на 1,6%. То, что произошло во второй половине прошлого года, можно назвать маленьким банковским бумом: рублевые вклады населения в реальном исчислении выросли на 7%, валютные — аж на 22%.

В принципе, такой рост можно было бы объяснить увеличением объема кредитно- депозитных схем оплаты труда (когда сотруднику выдается кредит под заниженную ставку; полученные деньги размещаются на депозит под завышенные проценты; разница между доходами по депозиту и расходами по кредиту составляет зарплату, почти освобожденную от налогов и социальных выплат).
Однако рост таких схем должен отразиться не только в динамике депозитов населения, но и в объеме кредитов физическим лицам. Кредиты населению в прошлом году увеличились, но размеры этого прироста совершенно недостаточны, чтобы объяснить ими рост вкладов: рублевые депозиты населения за полгода выросли на 30 млрд рублей, рублевые кредиты населению — лишь на
4 млрд рублей; валютные вклады выросли на 651 млн долларов, валютные кредиты — на 12 млн долларов.

Естественно, рост доли Сбербанка сложно назвать заслугой банковских менеджеров (хотя и этот фактор дал себя знать). Просто Сбербанк, обладающий государственными гарантиями по вкладам, крупнейшей филиальной сетью и старейшей среди банков торговой маркой, остался для большинства последним островком надежности в неспокойном мире финансового бизнеса. Кстати, в сфере обслуживания предприятий и организаций позиции Сбербанка существенно слабее: доля средств российских юридических лиц на счетах и в депозитах в
Сбербанке России составляет 21% от суммарного показателя 100 крупнейших банков России (по объему активов).

За исключением Сбербанка, нынешние лидеры рынка частных вкладов по понятным причинам отличаются от тех, что были до кризиса. Причем список крупнейших банков по объему депозитов населения стоит рассматривать с определенной долей скептицизма.

5. Услуги банка для населению.

Рост экономической активности населения, материальных и социальных запросов граждан требует от банка постоянного расширения перечня банковских продуктов, разработки новых операций и услуг, отвечающих потребностям и нуждам клиентов.

На сегодняшний день Сбербанк предоставляет широкий спектр услуг по кредитованию населения. Кредиты предоставляются как в рублях, так и в иностранной валюте.

Наибольшим спросом у населения пользуются кредиты на неотложные нужды.
Этот кредит заслужил особую популярность, так как предоставляется сроком до 5 лет, а использовать его можно на любые цели. Это удобный способ приобрести дорогостоящие вещи, на которые в семейном бюджете не так просто найти свободные средства, чтобы и за границу поехать, и в санаторий, и машину купить.

Новые виды кредитных продуктов в последнее время.

Сбербанк предоставляет широкий спектр услуг с учетом потребностей различных возрастных и социальных групп населения. Это кредиты на образовательные цели; на покупку потребительских товаров; под заклад ценных бумаг и залог мерных слитков драгоценных металлов; на покупку, строительство, реконструкцию и ремонт объектов недвижимости; на различные цели работникам финансово устойчивых предприятий и организаций — клиентов банка — под корпоративные гарантии.

Сроки по банковскому кредиту длительные (от 6 месяцев до 15 лет), а ставки — достаточно низкие.

Действующие процентные ставки — от 17% до 19% годовых по рублевым кредитам и от 10% до 12% годовых по кредитам в иностранной валюте.

Возможности решения жилищных проблем с помощью банковских кредитов.

Сегодня Сбербанк России предоставляет гражданам кредиты на приобретение, строительство (в том числе на долевое участие в строительстве), реконструкцию, ремонт объектов недвижимости. На эти цели кредиты предоставляются физическим лицам в возрасте от 18 лет при условии, что срок возврата кредита по договору наступает до истечения 75 лет. Кредит предоставляется сроком до 15 лет под 18% годовых в рублях и 11% годовых в иностранной валюте (доллары США) как наличными деньгами, так и в безналичном порядке.

Кроме того, в рамках реализации федеральной целевой программы «Жилье»,
Сбербанка РФ сотрудничает с области по расширению ипотечного кредитования населения. Программой предусмотрено субсидирование части процентной ставки по кредитам и займам, предоставленным на строительство или приобретение жилья на территории области. Субсидия предоставляется гражданам в первые три года пользования кредитом в пределах 1/2, 2/3, 3/4 процентной ставки по кредиту для различных категорий граждан.

Кредиты предлагаемые Сбербанком населению.

Назову несколько из числа наиболее востребованных.

|Образовательный кредит |
|[pic] |
|[|[|Цель: оплата обучения на дневном, вечернем и заочном отделениях |
|p|p|среднего специального или высшего учебного заведения. |
|i|i|Созаемщиками по кредиту выступают учащийся в возрасте от 14 лет, его|
|c|c|родители (опекуны) и другие физические лица, принимающие участие в |
|]|]|образовании учащегося. |
| | |Срок: до 11 лет. |
| | |Процентная ставка: 19 % годовых. |
| | |Размер кредита: зависит от совокупной платежеспособности |
| | |созаемщиков, но не более 90% (в высших учебных заведениях) от полной|
| | |стоимости обучения, и полной стоимости обучения (в средних |
| | |специальных учебных заведениях), указанной в договоре о подготовке |
| | |специалиста. |
| | |На период обучения предоставляется отсрочка погашения основного |
| | |долга. |
| | |Предоставляется отделениями Сбербанка России по месту постоянной |
| | |прописки заемщика |
| | | |

|Автокредит |
|[pic] |
|[|[| | |
|p|p|Срок кредитования | |
|i|i|Не более 5 лет. | |
|c|c| | |
|]|]|Процентная ставка | |
| | |18,5 % годовых- в рублях, | |
| | |11,5 % годовых- в долларах США и евро | |
| | | | |
| | |Сумма Автокредита | |
| | |(лимит кредитования) | |
| | |Определяется в соответствии с нормативными требованиями БАНКА на | |
| | |основе платежеспособности Заемщика, но не может превышать 85 | |
| | |процентов цены приобретаемого автомобиля (других транспортных | |
| | |средств). | |
| | | | |
| | |Валюта Автокредита | |
| | |рубли Российской Федерации, доллары США, евро | |
| | | | |
| | |Обязательное требование к Заемщику | |
| | |· Наличие собственных средств Заемщика в виде первоначального| |
| | |взноса в размере не менее 15 процентов цены приобретаемого автомобиля| |
| | |(других транспортных средств); | |
| | |· предъявление БАНКУ документов, подтверждающих: | |
| | |- перечисление Заемщиком собственных средств в виде первоначального | |
| | |взноса в указанном размере на счет по вкладу в БАНКЕ, действующему в | |
| | |режиме “до востребования”, либо в кассу ФИРМЫ или на расчетный счет | |
| | |ФИРМЫ; | |
| | |- цену автомобиля (других транспортных средств), приобретаемого(ых) | |
| | |Заемщиком в ФИРМЕ с указанием его (их) марки/модели. | |
| | | | |
| | |Обеспечение Автокредита | |
| | |Основное: залог приобретаемого автомобиля (других транспортных | |
| | |средств) и поручительство супруги(а) заемщика без учета ее(его) | |
| | |платежеспособности (при условии, что Заемщик состоит в браке). | |
| | |Дополнительное: поручительство не менее 1 физического лица на период| |
| | |оформления договора залога приобретаемого автомобиля (других | |
| | |транспортных средств) — в случае, если Фирма не предоставляет услуги| |
| | |по оформлению государственной регистрации автомобилей (других | |
| | |транспортных средств) в соответствии с нормами действующего | |
| | |законодательства и страхованию автомобилей | |
| | |(других транспортных средств) представителями страховых компаний, из | |
| | |числа рекомендованных БАНКОМ. | |
| | | | |
| | | Особенности погашения Автокредита | |
| | | | |
| | | | |
| | | | |
| | |По желанию Заемщика (на основании его заявления) БАНКОМ может быть | |
| | |предоставлена отсрочка погашения основного долга по Автокредиту на | |
| | |срок до 3-х месяцев. В период отсрочки погашения основного долга | |
| | |Заемщик должен осуществлять ежемесячные платежи по уплате процентов| |
| | |за его пользование. В случае досрочного погашения Автокредита или | |
| | |его части в течение 6 месяцев с даты выдачи кредита Заемщик вносит | |
| | |плату за досрочное погашение кредита, установленную кредитным | |
| | |договором (размер неустойки не установлен). | |
| | | | |
| | | | |
| | | | |
| | | | |
| | | | |
| | | | |
| | | | |
| | | | |
| | | | |
| | | | |
| | | | |
| | | | |
| | | | |
| | | | |

|Кредит «Молодая семья» |
|[pic] |
|[|[| «Молодая семья»- семья, в которой хотя бы один из супругов не |
|p|p|достиг 30-ти летнего возраста, или неполная семья (семья с одним |
|i|i|родителем и ребенком), в которой мать или отец не достиг 30-ти |
|c|c|летнего возраста. |
|]|]| |
| | |Параметры кредита |
| | | Условия предоставления кредита |
| | | |
| | | |
| | | |
| | | |
| | |Заемщик |
| | |Мать (отец) из неполной семьи. |
| | | |
| | |Созаемщик |
| | |а).Супруги , |
| | |б). Супруги и Родитель(и) членов молодой семьи, |
| | |в.) мать(отец) из неполной семьи и ее(его) Родитель(и). |
| | | |
| | |Срок кредитования |
| | |Срок кредита — до 15 лет. |
| | | |
| | | |
| | |Процентная ставка |
| | | |
| | |Сумма кредита |
| | |Процентная ставка |
| | |по кредитам в рублях — 18% годовых |
| | | по кредитам в валюте — 11% годовых. |
| | | |
| | | |
| | |Максимальная сумма кредита зависит от платежеспособности заемщика и |
| | |предоставленного обеспечения, и может составлять: |
| | |• до 70% покупной или сметной стоимости объекта недвижимости|
| | |при условии обязательного вложения заемщиком собственных средств в |
| | |размере не менее 30% его стоимости для молодой семьи без детей, |
| | |• до 90% покупной или сметной стоимости объекта недвижимости|
| | |при условии обязательного вложения заемщиком собственных средств в |
| | |размере не менее 10% его стоимости для молодой семьи с ребенком |
| | |(детьми). |
| | |Дополнительно к доходу Заемщика по основному месту работы в расчет |
| | |платежеспособности Банк принимает следующие виды доходов: |
| | |• доход супруги (а), |
| | |• доход родителя(ей) членов молодой семьи. |
| | |1.В случае, когда Созаемщиками являются только супруги или мать |
| | |(отец) из неполной семьи, в расчет платежеспособности Заемщика или |
| | |каждого из Созаемщиков-супругов может приниматься дополнительно к |
| | |доходу по основному месту работы (пенсии): |
| | |• доход, полученный по другому месту работы, если срок |
| | |трудового договора превышает 1 год, |
| | |• доход, полученный от занятия частной практикой. |
| | |2.В случае, когда Созаемщиками являются супруги и Родитель(Родители)|
| | |в расчет платежеспособности каждого Созаемщика может приниматься |
| | |только доход, полученный по одному месту работы (пенсия). |
| | |3.В случае, когда Созаемщиками являются мать (отец) из неполной |
| | |семьи и его (ее) Родитель(Родители) в расчет платежеспособности |
| | |каждого Созаемщика может приниматься доход, получаемый им по одному |
| | |месту работы (пенсия). Дополнительно в расчет платежеспособности |
| | |одного Созаемщика к его доходу по основному месту работы пенсии) |
| | |может приниматься один из видов доходов: |
| | |• доход, полученный по другому месту работы, если срок |
| | |трудового договора превышает 1 год, |
| | |• доход, полученный от занятия частной практикой. |
| | | |
| | | |
| | |Обеспечение кредита |
| | |• поручительства физических лиц, |
| | |• поручительства юридических(ого) лиц(а), |
| | |• залог ликвидного имущества. |
| | | |
| | |Кредиты на приобретение, строительство квартиры(комнаты) |
| | |предоставляются с обязательным оформлением в залог приобретаемой |
| | |(строящейся) квартиры в случае, если сумма кредита превышает |
| | |одновременно: |
| | |-50% покупной (инвестиционной/сметной) стоимости квартиры; |
| | |-25000 долларов США (или рублевого эквивалента этой суммы) |
| | | |
| | | |
| | | |
| | |Предоставление кредита |
| | | Кредиты предоставляются по месту регистрации Заемщика или по месту |
| | |приобретения (строительства) жилья как наличными деньгами, так и в |
| | |безналичном порядке (кредиты в иностранной валюте — только в |
| | |безналичном порядке) путем зачисления суммы кредита на: |
| | |• счет заемщика по вкладу, действующего в режиме “до |
| | |востребования” (сумма кредита может быть перечислена Банком в |
| | |соответствии с целевым назначением кредита на оплату счета |
| | |организаций, осуществляющих продажу объектов недвижимости)’, |
| | |• счет банковской карты. |
| | | |
| | | |
| | |Погашение кредита |
| | |Погашение кредита осуществляется ежемесячно равными долями (или по |
| | |графику платежей) с одновременной уплатой процентов за пользование |
| | |кредитом. |
| | |По желанию Заемщика/Созаемщиков могут быть предоставлены отсрочки: |
| | |• в погашении основного долга на период строительства |
| | |объекта недвижимости, но не более чем на два года. При этом срок |
| | |кредитования может быть увеличен на срок предоставленной отсрочки; |
| | |• в погашении основного долга при рождении ребенка (детей) в|
| | |период действия кредитного договора не более чем до достижения |
| | |ребенком (детьми) возраста трех лет. |
| | | |
| | |Суммарный период предоставленных отсрочек погашения основного долга |
| | |не может превышать пяти лет. Отсрочка по уплате процентов не |
| | |предоставляется. |
| | | |
| | | |

Вклады физических лиц на рублевых и валютных счетах в российских банках к 1 января 2005 года составили 2 трлн. 003,4 млрд. рублей и за 2004 год увеличились на 30,1%. Эту информацию распространила в субботу Федеральная служба государственной статистики. Доля Сбербанка России в общем объеме рублевых и валютных банковских сбережений населения за минувший год сократилась на 3,1 процентного пункта и составила на 1 января 2005 года
59,6% .Вот только некоторые формы вкладов :

| |
| |
|Зарплатный СБ РФ |
| |
|[|[|Процентная ставка по вкладу от 12.01.04: 1% |[|
|p|p|Срок вклада: 5 лет |p|
|i|i|Первоначальный взнос (руб.): |i|
|c|c|Минимальный первоначальный взнос: 10 |c|
|]|]|Возможность внесения наличными: Да |]|
| | |Поступления безналичным путем: Да | |
| | |Дополнительный взнос (руб.): | |
| | |Минимальная сумма: Не ограничена | |
| | |Возможность внесения наличными: Да | |
| | |Поступления безналичным путем: Да | |
| | | | |
| | |Частичная выдача со вклада: Да, неснижаемый остаток 10 руб. | |
| | |Порядок начисления процентов: Ежеквартально | |
| | |Возможность пролонгации: Неоднократно | |
| | |Дополнительные условия по вкладу: | |
| | |Возможность перечисления зарплаты и др.доходов. | |
| | |Возможность разового (ф.187), длительного (ф.190) поручения банку | |
| | |для осуществления платежей по счету | |
| | |Возможность осуществлять частичный перевод вклада в другое | |
| | |подразделение банка как на свое имя, так и на имя другого лица | |
|Молодежный СБ РФ |
|[pic] |
|[|[|Процентная ставка по вкладу от 12.01.04: 6% | |
|p|p|Срок вклада: 3 месяца + 1 день | |
|i|i|Первоначальный взнос: | |
|c|c|Минимальный первоначальный взнос: 50 руб. | |
|]|]|Возможность внесения наличными: Да | |
| | |Поступления безналичным путем: Нет | |
| | |Дополнительный взнос: | |
| | |Минимальная сумма: 10 руб. | |
| | |Возможность внесения наличными: Да | |
| | |Поступления безналичным путем: Да | |
| | |Частичная выдача со вклада: Нет | |
| | |Порядок начисления процентов: В конце срока | |
| | |Возможность пролонгации: Неоднократно до достижения вкладчиком 23 | |
| | |летнего возраста | |
| | |Дополнительные условия по вкладу: | |
| | |Вклады принимаются от лиц в возрасте от 14 до 23 лет | |
| | |Неизменная процентная ставка в течение всего срока хранения. | |
| | |Возможность перевода всей суммы вклада в качестве доп.взноса в | |
| | |др.филиал для зачисления на действующий счет по такому же виду вклада | |
| |
| |
| |
| |
| |
|Пенсионный — плюс СБ РФ |
|[pic] |
|[|[|Процентная ставка по вкладу от 12.01.04: 4% | |
|p|p|Срок вклада: 3 года | |
|i|i|Первоначальный взнос (руб.): | |
|c|c|Минимальный первоначальный взнос: 1 руб. | |
|]|]|Возможность внесения наличными: Да | |
| | |Поступления безналичным путем: Да | |
| | |Дополнительный взнос (руб.): | |
| | |Минимальная сумма: Не ограничена | |
| | |Возможность внесения наличными: Да | |
| | |Поступления безналичным путем: Да | |
| | |Частичная выдача со вклада: Да, неснижаемый остаток 1 руб. | |
| | |Порядок начисления процентов: Ежеквартально | |
| | |Возможность пролонгации: Неоднократно | |
| | | | |
| | |Дополнительные условия по вкладу: | |
| | |Возможность перечисления пенсий всех видов. | |
| | |Возможность разового (ф.187), длительного (ф.190) поручения банку для | |
| | |осуществления платежей по счету. | |
| | |Возможность осуществлять частичный перевод вклада в другое | |
| | |подразделение банка как на свое имя, так и на имя другого лица с | |
| | |сохранением срока хранения вклада. | |

На рублевых счетах в российских банках к 1 января этого года было сосредоточено 1 трлн. 485 млрд. рублей (рост за год на 38,1%). Вклады в иностранной валюте в пересчете на российские рубли составляли на 1 января
518,7 млрд. рублей (рост за год на 11,6%). В Сбербанке России к 1 января россияне имели на вкладах 1 трлн. 193,5 млрд. рублей, в том числе на рублевых счетах в Сбербанке вклады населения составили 962,4 млрд. рублей, на валютных счетах — 231,1 млрд. рублей.

По данным на 1 января 2005 года в структуре вкладов населения в
Сбербанке преобладали пенсионные вклады (включая срочные), на долю которых приходилось 59,1% общей суммы сбережений населения против 59,0% на 1 января 2004 года. На долю срочных вкладов и депозитов пришлось 31,4% всех вложений населения в Сбербанке против 27,3% годом раньше. Остальная сумма банковских вкладов распределилась между другими видами вложений

Сегодня Волго-Вятский банк Сбербанка России является наиболее крупным и динамично развивающимся банком региона. Банк располагает разветвленной филиальной сетью, которая включает 153 отделения и 2338 филиалов, что обеспечивает максимальное удобство доступа к банковским услугам для каждого
Клиента. Волго-Вятский банк осуществляет обслуживание клиентов на территории Нижегородской. Кировской, Владимирской областей, Чувашской и
Мордовской республики, Республик Татарстан и Марий-Эл.

6. Выводы
Для экономики последствием принятия закона о гарантировании вкладов станет существенный рост объемов этих самых вкладов. В настоящее время частные вклады составляют примерно 11% годового дохода россиян (после вычета налогов о прочих обязательных платежей). А вот в США этот же показатель равен 55%. Впрочем, США не показатель — там частные лица активно используют другие формы сбережений, кроме банковского вклада (акции, облигации, паи взаимных фондов денежного рынка и т.д.). По модели финансово-кредитной системы мы ближе к Германии, где банки играют ведущую роль на рынке денежных ресурсов. Так вот, немцы держат на банковских вкладах порядка 95% своих годовых доходов, оставшихся после вычета налогов.

Стоит ли вкладчикам Сбербанка готовиться к тому, что завтра они могут оказаться уже в другом банке без прошлого и с неопределенным будущим?
Вероятнее всего — нет. Региональное разделение крупных банков уже было опробовано на «Промстройбанке» и «Жилстройбанке». В результате были разрушены сформировавшиеся взаимосвязи промышленности с финансовыми организациями, а новые так и не смогли их заменить. Что касается вертикального разделения, то средств на создание федеральных специализированных банков пока не предвидится. По всей видимости, статус монополиста в ближайшее время у Сбербанка останется, а определяющим условием возникновения конкуренции на рынке частных вкладов будет являться, по нашему мнению, желание российской банковской системы качественно и широкомасштабно работать с населением, только так возможно потеснить такого гиганта, как Сбербанк России.

Сбербанк проводит гибкую и взвешенную кредитную политику, сочетающую в себе принципы консерватизма и агрессивной экспансии и направленную на достижение оптимального соотношения между уровнем прибыли и уровнем кредитного риска. Такой подход позволяет не только сохранить рыночные позиции банка, но и укрепить их, расширив присутствие на кредитном рынке региона.

Экономика семьи начинается с момента ее образования, с ее нравственных позиций и устремлений к материальному благосостоянию, с осознания роли семьи в жизни человека и общества, с познания имущественных прав и обязанностей родителей, детей, супругов, со знания и использования системы государственных и местных пособий и льгот. И, конечно, с организации и ведения домохозяйства.

ПЛАН

Введение…………..…………………………………………………………..1

7. Домохозяйство и семья как субъекты микроэкономики. Проблемы и способы их решения…………………………………..2

8. Система функций семьи………………………………………………7

9. Семейный бюджет…………………………………………………….11
10. Сбербанк в условиях кризиса 1998 года……………………………14
11. Услуги Сбербанка для населения……………………………………16
12. Заключение……………………………………………………………..23

Список литературы……………………………………………………….24

Список литературы

1. Г. Беккер «Экономика семьи и макроповедение», США

2. И. Боровков «Домохозяйство. Семья», Москва

3. «Российская газета», сентябрь 2004г.

4. www.el.tfl.uz

5. www.sbrf.ru

6. www.interfax.ru

7. www.segodnya.ru

Реферат: Казимир Малевич

Казимир Малевич

Детство. Отрочество. Юность

Казимир Северинович Малевич родился 11 (23) февраля 1878 года в доме на окраине Киева. Его отец, Северин Антонович Малевич (1845 — 1902), был управляющим на сахароваренном заводе известного украинского промышленника Терещенко. И отец, и мать, Людвига Александровна (1858 — 1942), по происхождению были поляками. У четы Малевичей родилось четырнадцать детей, но только девять из них дожили до зрелого возраста. Казимир был первенцем; помимо него, в семье было еще четыре сына (Антон, Болеслав , Бронислав, Мечислав) и четыре дочери (Мария, Ванда, Северина, Виктория). Служба отца требовала частых перемещений, и детство будущий художник провел в украинских селениях, окруженных свекольными полями. И через пятьдесят лет Малевич с волнением вспоминал образы благодатной украинской природы, колоритные картины крестьянского труда. Радостное многоцветие сельского быта, окрасившее младенчество будущего живописца, неизбежно вспоминается при знакомстве с полотнами и первой и второй его крестьянской серии. До конца дней счастливые видения украинского детства были для художника воплощенной идиллией, земным парадизом. Первая встреча с настоящей живописью произошла в Киеве, куда отец взял сына на ежегодную ярмарку сахароваров. В витрине магазина мальчик увидел картину с изображением, девушки сидящей на лавке и чистящей картошку, — и это «оставило неизгладимое в памяти явление, как и от самой природы». До одиннадцати лет деревенскому ребенку и в голову не приходило, что существуют волшебные предметы — карандаш, уголь и бумага, не говоря уже о красках и кисти. Из воспоминаний Малевича с непреложностью следует тот факт, что будущий родоначальник геометрической беспредметности (геометрической абстрактной живописи) был неистово влюблен в окружающую природу. Встреча Малевича с диковинными людьми, которые только тем и занимались, что рисовали и писали красками на «тряпочках», произошла в небольшом местечки Белополье Харьковской губернии. Из Петербурга приехали «самые знаменитые художники для писания икон в соборе. Это нас сильно взволновало, ибо мы еще никогда не видали живых художников». Глава семьи, превосходный сахаровар, прочил сыну наследственную профессию, и настоящую специальность» тот получил в селе Пархомовка близ Белополья, где закончил пятиклассное агрономическое училище. Мать, Людвига Александровна, была поэтически одаренной натурой: по свидетельству внучки, Уны Казимировны Малевич-Уриман(1920-1989), она писала стихи по-польски, а самому Малевичу так нравились её вышивки, кружева и вязанье, что он обучился под её руководством всем премам женского рукоделья . Людвига Александровна, будучи с сыном в гостях у родственников в Киеве, не поскупилась на дорогостоящее приобретение — ящик с полным набором красок. Именно с тех пор, с 15 лет, Малевич не расставался с кистью, в семнадцатилетнем же возрасте ему довелось провести некоторое время в Киевской рисовальной школе Н.И.Марушко.

Курская молодость

В 1896 году семья Малевичей осела в Курске; с этим провинциалным городом будущий художник был тесно связан более десяти лет. В Курске он вступил в свое третье десятилетие, возраст телесного расцвета и зрелости. Около 1899 года братья Малевичи женились на сестрах Зглейц, дочерях курского лекаря: Казимир на Казимире, Мечислав на Марии. Казимира Ивановна Зглейц пойдя по стопам отца стала фельдшером; у Казимира и Казимиры родились сын Анатолий (1901-19015) и дочь Галина (1905-1973). Солидный семьянин, Малевич нуждался в средствах. На жизнь ему пришлось зарабатывать службой в Управлении Курско-Московской железной дороги. Своим ближайшим курским другом Малевич называл безвестного живописца-любителя Льва Квачевского. Вместе с единомышленниками Малевич сумел организовать в Курске художественный кружок. Подражая настоящим школам, энтузиасты рисовали с гипсов, но любимым их занятием была работа с натурой. Но художник в его курском десятилетии вполне, как казалось соответствовал отшлифованному русской литературой образу мелкого чиновника, обремененного большой семьей неудовлетворенного своей бескрылой жизнью и мучимого непонятными порывами. Всепоглощающая страсть к кисти и краскам сыграла, в конце концов, свою судьбоносную роль, и курский чиновник, будучи человеком цельным, решился на крутые перемены: «… меня начала мысль о Москве сильно тревожить, но денег не было, а вся загадка была в Москве, природа была всюду, а средства как написать ее были в Москве, где жили тоже знаменитые художники»

Переезд в Москву

Документальные свидетельства в качестве первой московской даты Малевича также фиксируют 1905 год : пятого августа этого года он впервые подал прошение о приеме в Московское училище живописи, ваяния и зодчества. Однако среди принятых студентов фамилия курского жителя не значилась.

Не поступив в Училище, осенью 1905 года Малевич поселился в художественной коммуне в Лефортово. . Деньги вышли быстро, в Курск Малевич вернулся весной 1906 года — опять служить и опять писать натуру. Летом он снова поступал в Московское училище; эта попытка также окончилась ничем. В 1907 году прошение о допуске к испытательным экзаменам написал уже новоиспеченный москвич — это означало, что Малевич переселился из Курска вместе с семьей. Но и в третий раз попытка поступить не удалась.

Период раннего импрессионизма Малевича увенчался несколькими полотнами, в которых воспроизведение натурного пейзажного вида неразрывно слилось со стремлением (быть может, еще недостаточно осознанным, но тем не менее очевидным) с помощью краски создать драгоценную, вибрирующую цветовыми нюансами живописную фактуру. ‘Гаков любовно сотканный из коротких энергичных мазков Весенний пейзаж, удивительный но тонкости сочетаний дополнительных цветов. Картина Церковь поражает тяжелой нагруженностью полотна разбеленными красками с непривычно высоким рельефом пигментного слоя. Однако среди произведений живописца-любителя, присутствует несколько работ, совсем иных по характеру и исполнению: речь идет о Бульваре, нескольких Цветочницах, Девушки без службы, На бульваре. Это не бесхитростные натурные этюды: используя реальные наблюдения художник строил крупную картинную форму, где наличествовала некая фабула, в пейзаже доминировали фигуры людей, занятых повседневной жизнью. Вместе с тем, исходные «реальные наблюдения» подозрительно сильно отдают впечатлениями не столько от дейтсвительности, сколько искусства. Так, в галантном сюжете Цветочниц слышится скорее парижский, чем курский акцент: в облике героини без труда распознается типаж ренуаровских женщин.

Школа — студия Рерберга

В 1905 году, не попав в училище, Малевич приступил к занятиям у Ивана Федоровича Рерберга (1865-1938). Рерберг играл заметную роль в художественном мире Москвы. В студии Малевич занимался до 1910 года. Рерберг был одним из учредителей Московского Товарищества художников, и многие посетители школы при его содействии участвовали в выставках общества. С 1907 по 1910 год Малевич регулярно показывал свои работы на выставках Товарищества.

Малевич и Клюн

В школе Рорберга Малевич встретил с Иваном Васильевичем Клюнковым (1873- 1943) , известным в истории русского искусства под псевдонимом Клюн. В первые московские годы именно он был ключевой фигурой для будущего авангардиста. Знакомство вскоре перешло в тесное общение, настолько тесное, что Малевич, перевезя семью в Москву, обосновался в доме Клюна. Работы Малевича и Клюна во второй половине 1900-х годов, нельзя не увидеть их общности и нельзя не признать ведущую роль Клюна в первые годы дружбы. Особенно полно выразились они в цикле, получившим название Эскизы фресковой живописи (1907, ГРМ). Символистские картины Павла Кузнецова, Петра Уткина, братьев Милиоти по своему характеру приближались к живописному панно, стенной росписи, гобелену, то есть стремились к монументально-декоративному воплощению. Эскизы фресковой живописи всецело вписывались в эту тенденцию. В них впечатляет общее золотистое сияние колорита, умело достигнутое с помощью «иконной» техники, темперной живописи; однако в стилистическом строе — симметрии, аппликативности, ритмичности, декоративности — несколько назойливо дает себя знать линейно-орнаментальная вычурность, свойственная расхожему модерну. К религиозным сюжетам примыкает гуашь Малевича Плащаница (1908, ГТГ) -эффектная узорчатость роднит ее с работами народных мастеров. Вместе с напыщенно-претенциозными Эскизами фресковой живописи в творчестве Малевича 1907-1908 годов присутствовал другой жанр противоположный по смысловому звучанию, но сходный по стилистическим приемам. Та же орнаментальность, симметрия, узорчатость, ритмичность, плоскостность определяли формальный строй таких работ , как Древо жизни(русалки), Свадьба, Отдых. Общество в цилиндрах, Порнографическое общество в цилиндрах, Эротический мотив. Уже по названиям можно ощутить заряженность этих работ несколько иными эмоциями и настроениями, нежели благостность райской жизнью засушенных святых. И Эскизы фресковой живописи, и Порнографическое общество в цилиндрах отличаются смертельной серьезностью и настоящим пафосом, в одном случае благолепным, в другом зло издевательским, неприемлемым для игровой стилистики примитивизма. В 1909 году Малевич вступил во второй брак, его избранницей стала детская писательница Софья Михайловна Рафалович (ум. 1925). Дачный поселок Немчиновка, где у тестя-врача был дом, превратился для художника в самое дорогое место на земле — с конца 1900-х годов и до конца жизни все свободное время он старался провести в Немчиновке и ее окрестностях.

Вхождение в среду авангардистов

Гуаши рубежа десятилетий — Женский портрет, два Автопортрета, Человек в острой шапке, Натюрморт, — энергичные, экспрессивные, с упругой контурной обводкой и мощной цветовой лепкой уплощенных объемов, — говорят о возникновении новых качеств в живописи молодого художника. Первая половина 1911 года для Малевича была богата на публичные смотры: помимо выставок в старой столице, он выступил вместе с группой москвичей на третьей выставке петербургского «Союза молодежи». Сближение с петербуржцами послужило для него прологом будущих существенных событий. На следующей московской выставке, собранной все тем же неутомимым Ларионовым и получившей шокирующее название «Ослиный хвост» (март-апрель 1912), Малевич экспонировал более двух десятков работ; большинство из них сохранились. И действительно, для Аргентинской польки (частное собрание, Нью-Йорк), Провинции (Стеделик музеум, Амстердам) и прочих работ вдохновлявшими образцами были произведения фольклорного искусства — вывески, лубки, росписи подносов. Все картины были сюжетно-бытовыми: так, устремляется к воде неуклюжий Купальщик (Стеделик музеум, Амстердам) с ластоподобными конечностями; оплывший книзу Садовник (Стеделик музеум, Амстердам) окаменел, как памятник самому себе, а Полотеры, напротив, лихо изогнуты в трудовом раже. Неимоверная сила цвета, его красочная интенсивность словно деформируют своим брутальным напором рисунок и композицию. Не только с точки зрения академических канонов, но и с точки зрения здравого смысла не может быть таких анатомических аномалий в человеческих фигурах, каковые наблюдаются у Купальщика или Полотеров. Однако Малевич напряженно и трудно нащупывал ту истину, которую впоследствии будет считать единственно верной: картина должна представлять собой самостоятельный организм, который развивается и строится по своим собственным законам — законы же эти диктуются чисто живописными средствами, прежде всего цветом. Путеводными ориентирами на этом пути ему служили французские фовисты (

Доклад: Итоги выборов в России в 2010 году

Основные аспекты работы

В начале своей работы я рассматривал основные этапы прохождения выборов в РФ 10 октября 2010 года. А так же основные процедуры проводимые Всероссийским Центральным Избирательным Комитетов.

Во второй части работы я сделал выводы на основании статистики. Эти выводы касаются изменений относительно предыдущих выборов.

В ходе работы было установлено, увеличения интереса граждан к самому процессу выборов, а конкретно большее внимание граждане начали уделять программам партий идущих на выборы.

Было установлено, что в ходе этих выборов избиратели желали видеть у руля своих городов и прочих муниципальных образований новые лица.

Одним из важнейших результатов исследования можно назвать разгром тактики «Паровоза». Приносившей ранее лишь победы для партий применявших ее.

Выборы превращаются в «Спектакль технологий» причем не всегда чистых, а скорее даже наоборот очень грязных. И та партия, которая сыграет лучше, может легко обойти конкурентов.

Было установлено, что уровень политической культуры в стране остается крайне низким, так как не одна партия по итогам выборов не признала поражения, и даже наоборот все четыре основные партии назвали себя победителями.

Еще одним выводом может стать падение авторитета правящей партии, выраженное в слабой поддержке народом. Однако стоит заметить, что этим не воспользовалась аппозиция, которая не проявила достаточного упорства, чтобы переманить на свою сторону колеблющегося избирателя.

Далее в работе приведены результаты подсчета ЦИК. Общим итогом этих подсчетов может служить распределение партий по местам: 1)Единая Россия; 2)КПРФ; 3) Справедливая Россия; 4) ЛДПР

Далее в работе приведена оценка выборов лидерами партий. Как уже отмечалось ранее, эта оценка во многом носит субъективный характер и является спорной.

В завершении работы приведены мои выводы касательно всех моментов в прошедших выборах. В выводе я говорю о том, что эти выборы доказывают что, несмотря на все минусы сложившейся ситуации в нашей стране развиваются демократические институты, что является явным плюсом относительно всех предыдущих выборов в РФ.

1. Характеристика выборов

Самый массовый Единый день голосования за всю его историю протекал достаточно спокойно. Свой выбор на 30 тысячах избирательных участков должны были сделать 30 миллионов человек, зарегистрированных в списках избирателей. «Кто из них придет — мы увидим в течение дня», — не стал сразу же прогнозировать успех зампред ЦИК Леонид Ивлев. Прийти прежде всего предстояло в шести регионах, где избирались члены местного парламента — в Республике Тыва, Белгородской, Костромской, Магаданской, Новосибирской и Челябинской областях. Кроме того, в 14 субъектах — Республике Дагестан, Республике Татарстан, Удмуртской Республике, Чувашской Республике, Краснодарском крае, Калужской, Костромской, Магаданской, Нижегородской, Оренбургской, Ростовской, Самарской, Тамбовской и Томской областях — проводились выборы депутатов представительных органов муниципальных образований.

А в столицах двух административных центров — Самаре и Махачкале — выбирали их будущих глав.

Особое внимание Центризбиркома было, конечно же, приковано к выборам в Дагестане, за спокойствие которых не раз ручался председатель Центризбиркома Владимир Чуров. Впрочем, он решил лично удостовериться в том, что прошлогодняя история с выборами в Дербенте не повторится, и отправился в этот город проконтролировать ситуацию. Выйдя утром на видеосвязь с Центризбиркомом, Чуров отметил, что обстановка в целом спокойная и выборы проходят без существенных нарушений. «Сегодня все протекает спокойнее, чем год назад. Активность избирателей пока небольшая — около пяти процентов, но, может быть, к полудню она повысится», — выразил надежду глава ЦИК. (К полудню она действительно составила около 11%.)

2. Технологии выборов

Прошедший в воскресенье, 10 октября, очередной Единый день голосования принес вполне ожидаемый результат. «Единая Россия» и по пропорциональной части, и по одномандатным округам получила необходимое большинство. На втором месте, показав достаточно неплохой результат, — коммунисты. Почетное третье место разделили либерал-демократы и эсеры. Все остальные политические «карлики» (внепарламентские партии) — за пределами пьедестала. В целом выборами довольны почти все.

Сегодня, когда участники начинают готовиться к следующему дню голосования в марте и к декабрьским федеральным выборам в следующем году, можно было бы сделать некоторые выводы.

Первое. Граждане стали больше внимания обращать на партийные программы. Они хотят знать, что партии обещают им конкретно, а не стране в целом. Им нужны не образы «светлого будущего», а проекты «очевидного настоящего».

Второе. Граждане хотят видеть новые политические лица. Особенно это заметно в мегаполисах и крупных городах. На выборах в Тамбове, Томске, Ижевске и Нижнем Новгороде значительную часть (а кое-где и верхушку) списков победителей-«единороссов» составляли совсем новые лица.

Третье. В глазах избирателей федеральные политики на подобных региональных выборах скорее приносят минусы, чем плюсы. Избиратель стал более разборчив к «паровозам». Эта тенденция стала заметна еще в марте. Но в октябре избиратель продемонстрировал нежелание принимать политиков со стороны. Показательно поражение тройки эсеров в Новосибирске, которые в отличие от «единороссов» и коммунистов сделали ставку на «федералов» из Москвы. В итоге эсеры заняли лишь третье место, значительно уступив главным конкурентам. Такой же казус произошел с эсерами в Магадане и Костроме, где их списки во главе с формально третьим лицом в государстве заняли лишь четвертое место.

Четвертое. Выборы превращаются в «спектакль технологий», причем самых грязных. Большое распространение получили так называемые «постановочные» нарушения, которые делаются как под копирку. К примеру, в день голосования к участку подъезжает нанятая молодежь, которая, достав атрибутику одной из партий, демонстративно фотографируется с ней на фоне участка и через пять минут уезжает. Задача выполнена — в московский штаб, заказавший «компромат» на конкурента, по Интернету отправляются нужные фотографии. К сожалению, для некоторых участников важна не победа, а оправдание собственного поражения. Хотя в итоге дискредитируется процесс выборов в целом.

Пятое. Низкий уровень политической культуры, выражающийся в отказе проигравших компенсировать своему избирателю моральный ущерб. Пока избиратель не станет понимать, кто же все-таки победил, а кто проиграл, — он никогда не будет воспринимать выборы как настоящие. Если все четыре парламентские партии по итогам выборов заявляют, что они «победили», то у избирателя нет стимула в будущем не только участвовать в такой борьбе, но даже наблюдать за ней. В западных демократиях, как правило, даже самые авторитетные партийные политики, проиграв выборы, уходят. У нас — наоборот.

3. Итоги выборов

По предварительным данным, которые представили вчера утром в Центризбиркоме, «Единая Россия» набрала в Магаданской области 50,82% голосов, в Республике Тыва — 77,65%, в Новосибирской области — 44,82%, в Белгородской области — 66,15%, в Костромской области — 50,07%, в Челябинской — 55,74%. КПРФ в Магаданской области получила 15,52% голосов, ЛДПР — 13,54%, «Справедливая Россия» — 11,06%. В Республике Тыва «Справедливая Россия» заняла второе место с 10,38% голосов, КПРФ с 4,40% — третье, а ЛДПР с 3,35% — четвертое, причем самовыдвиженцы стали обладателями 1 мандата. В Новосибирской области ЛДПР получила 10,32% голосов, КПРФ — 25,03%, «Справедливая Россия» — 16,24%, самовыдвиженцы — 2 мандата. В Белгородской области КПРФ набрала 17,71% голосов, «Справедливая Россия» — 5,15%, ЛДПР — 7,24%. В Костромской области в копилке КПРФ оказалось 19,53% голосов, «Справедливой России» — 12,68%, ЛДПР — 14,48%, а самовыдвиженцы получили 1 мандат. В Челябинской области у «Справедливой России» 14,61% голосов, ЛДПР — 9,16% и КПРФ — 11,81%. Окончательный же подсчет голосов будет завершен в течение этой недели.

«Правое дело», «Патриоты России» и «Яблоко» в целом успешно прошли выборы. По словам Владимира Чурова, если в предыдущий Единый день голосования, 14 марта, на выборах в муниципалитетах эти партии получили всего 27 мандатов, то «сегодня они получают не менее 167». Таким образом, «Правое дело» улучшило свои показатели по сравнению с мартом в 20 раз, а «Патриоты России» — в 30 раз. Что касается конкретных результатов, то партия «Яблоко», например, заняла первое место на выборах Думы Октябрьского района Ханты-Мансийского автономного округа.

Явка на нынешних выборах в регионах была в среднем на 10% выше, чем на мартовских выборах, составив 49,14% против 38,86%. После всех подсчетов аутсайдером по явке все-таки оказалась Новосибирская область с 35,75%, а рекордсменом — Республика Тыва, где на выборы пришло 66,98% избирателей. По данным Чурова, в Челябинской области явка избирателей составила 45,72%, в Магаданской области — 41%, в Костромской области — 40,7%, в Белгородской области — 64,71%.

Жалобы же, напротив, неуклонно «растут вниз», в чем заверяют члены ЦИК. Владимир Чуров подтвердил, что серьезных жалоб по итогам Единого дня голосования очень мало. Настолько мало, что глава ведомства даже пришел к выводу, что жалобы в ходе голосования становятся «черной технологией». «Нанятые за деньги политтехнологи просто готовят их пачками, чтобы жизнь не казалась нам медом», — намекнул Чуров. И предупредил в связи с этим, что иногда авторы жалоб переходят грань и могут подпасть под очень серьезные санкции правоохранительных органов. Лишний раз глава ЦИК решил пресечь и воровство бюллетеней, сказав, что воровать их не имеет никакого смысла, поскольку автоматически вступает в силу процедура маркировки бюллетеней другими формами защиты.

Единый день голосования в Дагестане прошел спокойно и практически без эксцессов — так же, как и везде. Обеспечивать безопасность выборов своим личным присутствием туда отправился Владимир Чуров, который хотя и признал, что там были некоторые погрешности, но тут же добавил, что они были такими же, как и везде. Он еще раз прокомментировал случай с убийством главы администрации села Хаджалмахи, сказав, что погибший не являлся участником кампании ни в качестве кандидата, ни в качестве члена избирательной комиссии. К тому же подозреваемые в убийстве уже задержаны. Напоследок глава ЦИК поблагодарил правительство России, исполнительную власть Дагестана и полпреда президента в Северо-Кавказском федеральном округе Александра Хлопонина за оказанную помощь в организации выборов.

Впрочем, была и еще одна особенность — беспрецедентный масштаб использования на выборах 10 октября электронной техники для голосования, которая была распределена по 20 субъектам. Чуров отметил, что она сработала «успешно» и никаких расхождений между ручным пересчетом и электронным протоколом пока нет.

В заключение член ЦИК Валерий Крюков сообщил, что следующий Единый день голосования в субъектах пройдет 13 марта 2011 года. Но следующий Единый день голосования — это дело будущего, а пока что лидеры парламентских партий делятся своими впечатлениями от прошедших выборов.

Председатель Высшего совета «Единой России» Борис Грызлов считает, что итоги кампании свидетельствуют об уверенной победе и подтверждают «высокую оценку» работы партии со стороны избирателей. «Большинство избирателей видят именно в «Единой России» политическую силу, способную обеспечивать качественное социально-экономическое развитие, отстаивать интересы своих избирателей», — считает спикер Госдумы. Поводом для его радости служит статистика: электоральная поддержка «Единой России» в региональные Заксобрания возросла на 4 процента по сравнению с мартовскими региональными выборами.

В целом удовлетворен выборами и лидер КПРФ Геннадий Зюганов. По его оценке, Компартия России укрепила свои позиции в городах, а вся Иркутская область активно поддерживает КПРФ. «Мы сделали очень важный шаг вперед в поддержке самого широкого избирателя, — отметил Зюганов. — Фактически мы укрепили свои позиции во всех городах».

Лидеры двух других парламентских партий — «Справедливая Россия» и ЛДПР — были более сдержанны в оценках, но несколько хороших слов все же сказали. Так, лидер эсеров Сергей Миронов считает, что его партия улучшила свой результат. Он остался доволен выборами в Новосибирской области, где он возглавил список кандидатов. По его данным, «реальный рейтинг» партии в этом регионе был в конце августа на уровне 2% и поднялся до нынешнего уровня 16,24% как раз после того, как он возглавил список. Что касается Владимира Жириновского, то он оценил результаты выборов для ЛДПР на «четверку с минусом», но «все-таки выше среднего и в пределах позитива».

4. Оценка партиями политических выборов лидерами партий Единой России и КПРФ

Единая Россия» и КПРФ на заседаниях своих руководящих органов подвели итоги состоявшихся в минувшее воскресенье региональных выборов, и оказалось, что обе довольны.

«Поддержка партии 10 октября была выше, чем в марте», — гордо заявил Борис Грызлов, выйдя к прессе по итогам заседания Бюро Высшего совета. Он напомнил, что после региональной мартовской кампании «единороссы» имели 50,6% поддержки на выборах в законодательные собрания регионов, а теперь у них рейтинг поддержки партийных списков в парламенты субъектов Федерации — 57,6%. Всего на выборах шести законодательных собраний (в Магадане, Новосибирске, Челябинске, Белгороде, Костроме и Республике Тыва) «единороссы» собрали 78,6% всех мандатов. «Это очень высокий уровень, — признал Грызлов, — который говорит о том, что у нас там везде конституционное большинство» (он заметил это явно по аналогии с Госдумой, где у ЕР более 300 депутатов — количество голосов, необходимое для принятия федеральных конституционных законов. — Прим. «РГ»).

Затем в ходе заседания президиума Генсовета были окончательно утверждены кандидаты на пост председателей законодательных собраний, а также секретари региональных политсоветов, причем некоторым руководителям парторганизаций придется уйти со своих постов. По словам Грызлова, из 12 обсуждавшихся кандидатур спикеров «восемь — новые руководители», что же касается возможных перестановок в партийной иерархии, то «где-то этот процесс связан просто со здоровым обновлением, потому что и депутатов от молодежи стало больше», а где-то дело не в том, «что результат выборов плохой, а в том, что он мог бы быть лучше». И уже вчера стало известно, что руководство партии согласилось с заявлениями о сложении полномочий (стандартный для ЕР вариант «ухода по собственному желанию»), которые написали главы Томского, Новосибирского и Магаданского региональных отделений.

Также Грызлов сообщил, что «принято решение объявить благодарность ряду лидеров списков», упомянув, среди прочих, белгородского губернатора Евгения Савченко. В Тыве личную благодарность от партии получит врио секретаря политсовета Шолбан-оол Иргит, в Белгороде — секретарь политсовета Иван Кулабухов и глава исполкома Олег Полухин, а в Челябинске — секретарь политсовета Владимир Мякуш и начальник избирательного штаба Юрий Карликанов. Отвечая на вопрос «РГ», сохранится ли повышенная материальная поддержка региональных партийных проектов для отличившихся парторганизаций, он признал: «Тем субъектам, которые показали высокую поддержку нашей партии, конечно, всегда хочется дать больше, это естественный принцип, мы ему изменять не будем». Так, Тувинское, Белгородское и Челябинское отделения получат гранты из бюджета партии на реализацию социальных программ на сумму один миллион рублей каждое.

Тем временем коммунисты решили отменить заседание избирательного штаба и разобрать подробнее итоги кампании на президиуме ЦК. На совещании присутствовали коммунисты, возглавлявшие партийные списки в регионах. Весьма бурно в партии обсуждают тактику бойкота выборов (зарегистрированных кандидатов снимали в знак протеста отмены регистрации части партийцев), которую, в частности, коммунисты постарались применить на выборах гордумы Краснодара. Первый зампред ЦК КПРФ Иван Мельников считает, что «бойкот — мера политическая, но опыт Краснодара показал, что регионы могут реагировать на снятие с выборов в режиме «домино». Происходит это потому, что и оппозиционные кандидаты, и избиратели за многие годы по-человечески очень устали от давления на выборах. Мы понимаем, что оружие это «атомное», использовать его широко опасно, ведь задачи отказаться от выборов мы не ставим, партийная программа говорит о выборах как неотъемлемой части борьбы». Он подчеркнул, что применять эту меру будут только по решению ЦК: «Что касается оценки работы региональных отделений, то у всех ситуация разная, но на президиуме мы отдельно отметили успехи новосибирских, иркутских, костромских и магаданских коммунистов, учитываем также и то, что в целом ряде отделений на выборы наложились внутрипартийные проблемы». Речь, конечно, идет о смене руководящей верхушки в челябинском отделении прямо накануне кампании, кроме того, не могут в КПРФ быть довольными результатами по Тыве, где коммунисты вообще не попали в местный парламент. Сам председатель ЦК КПРФ Геннадий Зюганов публично называл самой успешной кампанию в Новосибирске. А, например, один из молодых депутатов Госдумы Андрей Андреев, который был одним из лидеров списка в Магаданской области, напомнил, что если на прошлых выборах там коммунисты были пятые, то теперь вторые, и «при сокращении общего числа мандатов мы свое количество сохранили».

Реферат: Новели посвідчення правочинів зі змінами 09.01.09

Реферат

Новели посвідчення правочинів за зі змінами в ЗУ «Про нотаріат» 09.01.09 р.

План

Поняття правочину та вимоги до його дійсності

Новели посвідчення правочинів

Особливості посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна в спільній власності

Посвідчення правочинів щодо відчуження нерухомого майна

Література

Поняття правочину та вимоги до його дійсності

Слід відзначити, що термін «правочин», який вживається в новому ЦК України, введений як суто український термін на заміну раніше вживаному «угода». Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (п. 1 ст. 202 ЦК України).

Правочин є найбільш розповсюдженою підставою виникнення цивільних прав та обов’язків1. За своєю правовою природою він є юридичним фактом, тобто конкретною обставиною реальної дійсності, з якою норми цивільного права пов’язують виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин має низку ознак, зокрема він являє собою вольовий акт, тобто вольову дію особи, спрямовану на настання певного цивільно-правового результату; є правомірним (породжує ті наслідки, яких прагнуть сторони і які відповідають вимогам законності); має певну мету, заради якої вчиняється, і яка має бути досяжною та законною.

Окремо слід сказати про вимоги, які висуваються до правочину для того, щоб він був визнаний дійсним. Це, зокрема:

законність змісту правочину — зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

наявність у суб’єкта правочину — фізичної особи — необхідного обсягу цивільної дієздатності, а для юридичної особи — відповідності вчинюваного правочину цілям діяльності, установчим документам або правовому статусу;

3свобода волевиявлення учасника правочину і його від повідність внутрішній волі — особа має бути вільна від чинників, що впливали б на свободу її волевиявлення (обман, примус);

відповідність форми правочину вимогам закону — вчинення правочину відповідно в усній, простій письмовій чи в нотаріально посвідчуваній формі, оскільки у певних випадках недодержання форми правочину тягне за собою його недійсність;

відповідна спрямованість правочину — мета вчинення правочину має відповідати вимогам законності та досяжності;

захист прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей — правочини, які вчиняються батьками (уси-новлювачами) таких дітей, не можуть суперечити їхнім інтересам.

Залежно від кількості сторін правочини можуть бути односторонніми, двосторонніми чи багатосторонніми. Одностороннім правочином є той, для вчинення якого необхідне волевиявлення однієї сторони (наприклад, доручення або заповіт). Для двостороннього правочину характерне зустрічне волевиявлення двох сторін (наприклад, договір купівлі-продажу, міни). У багатосторонніх правочинах є вольові дії трьох або більше сторін (наприклад, установчі договори тощо). Багатосторонні правочини слід відрізняти від тих двосторонніх, в яких одна сторона може бути представлена кількома особами.

Форма укладання правочинів є способом зовнішнього виразу волі особи, що звернулась за його вчиненням. Правочини можуть укладатись в усній або письмовій формі; остання може бути простою та нотаріально посвідченою.

Чинне законодавство передбачає перелік правочинів, які посвідчуються нотаріально. Значення нотаріального посвідчення правочинів полягає в тому, що найбільш важливі для суспільства правочини набувають юридичної вірогідності. Це означає, що посвідчений нотаріусом правочин отримує визнання держави, а отже, і її захист.

Відтак, обов’язковому нотаріальному посвідченню підлягають:

договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, пожертва, рента, довічне утримання, спадковий договір) нерухомого майна (ст. 657, 715, 719, 729, 732, 745, 1304 ЦК України);

іпотечні договори, договори про заставу транспортних засобів, космічних об’єктів (ст. 18 Закону України «Про іпотеку», ст. 13 Закону України «Про заставу», ст. 577 ЦК);

договори про спільну часткову власність на земельну ділянку; купівлю-продаж земельних ділянок, про перехід права власності та про передачу права власності на земельні ділянки; про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) (ст. 88, 128, 132,142 Земельного кодексу України, ст. 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»);

договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна, відчуження приватизованого майна (ст. 27 Закону України

«Про приватизацію державного майна», ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»);

договори про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя; про надання утримання; про припинення права утримання взамін набуття права на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати; шлюбні договори; договори між подружжям про розмір та строки виплати аліментів на дитину; договори про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно (ст. 69, 78, 89, 94, 109, 189, 190 Сімейного кодексу України);

договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше (стаття 793 ЦК);

договори найму транспортних засобів за участю фізичної особи,, договори позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа (ст. 799, 828 ЦК);

договори про створення акціонерних товариств, якщо товариства створюються фізичними особами (ст. 153 ЦК);

договори управління нерухомим майном (ст. 1031 ЦК);

договори про зміну черговості одержання права на спадкування (ст. 1259 ЦК); заповіти (ст.ст. 1247, 1249 ЦК);

довіреності на укладання правочинів, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб, за винятком випадків, коли законом або спеціальними правилами допущена інша форма довіреності; довіреність, що видається в порядку передоручення (ст. 245 ЦК);

інші правочини, для яких чинним законодавством передбачена обов’язкова нотаріальна форма.

За бажанням сторін посвідчуються й інші правочини, для яких законодавством не встановлено обов’язкової нотаріальної форми, як, наприклад, договори про порядок володіння та користування спільним майном, про визначення часток або про зміну часток тощо; це називають добровільним нотаріальним посвідченням. Таке бажання зрозуміле, виходячи з неабияких переваг нотаріально посвідченої форми правочину.

Нотаріально посвідчений правочин має більшу гарантованість та стабільність завдяки тому, що при його посвідченні перевіряються правоздатність та дієздатність усіх сторін, подані ними документи. Нотаріус дає правову кваліфікацію відносинам, що виникають між сторонами, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії, і відповідність дійсного волевиявлення сторін змісту правочину. Це убезпечує осіб, що звернулись за вчиненням нотаріальної ції, від помилок при здійсненні їхньої волі, чітко розмежовує їхні гграва та обов’язки. Крім того, нотаріус попереджає про можливі цравові наслідки правочину; виступає як юридичний радник сторін, щоб їхня необізнаність не зашкодила їм у здійсненні їхніх прав та інтересів. Це в цілому робить взаємовідносини сторін зрозумілими та визначеними.

Переваги нотаріальної форми полягають і в тому, що нотаріус зобов’язаний перевірити законність і достовірність правочину. Особа, яка уклала нотаріально посвідчену угоду, має право вимагати від іншої сторони угоди виконання зобов’язань у безспірно-му порядку.

Нотаріальне посвідчення правочинів має полегшувати доказування в разі виникнення спору, оскільки доводить сам факт вчинення правочину, його зміст тощо. Слід зазначити, що факт вчинення правочину, який вимагає обов’язкового нотаріального посвідчення, не можна довести жодним іншим способом, окрім нотаріального посвідчення.

Крім того, нотаріальне посвідчення дає змогу в разі втрати договору отримати його дублікат, і втрата оригіналу не зашкодить особі у здійсненні її прав, цим фактом не зможе скористатись недобросовісна сторона.

Новели посвідчення правочинів

При посвідченні правочинів від нотаріуса вимагається не тільки дотримуватись загального порядку вчинення нотаріальних дій та правил діловодства, він зобов’язаний перевірити і питання, що стосуються самого правочину. На думку СЯ. Фурси, до таких питань слід віднести два основні положення: перевірка відповідності угоди вимогам законності та відповідність угоди дійсним намірам сторін. СЯ. Фурса пропонує під умовами відповідності угоди вимогам законності розуміти об’єктивні вимоги закону, які не можуть змінюватися умовами угоди.

Тобто, нотаріус повно і всебічно аналізує правовідносини, до яких належить конкретний правочин, надає їм правову кваліфікацію і відповідно до цього встановлює, чи відповідає зміст правочину цим вимогам.

Зокрема, недійсними за чинним законодавством слід вважати такі правочини:

вчинені з недотриманням вимог дійсності правочину — якщо його мета суперечить інтересам держави і суспільства, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, погіршенні положення однієї зі сторін, правочини спрямовані на використання власності всупереч закону, одержання громадянами нетрудових доходів або використання майна на шкоду інтересам суспільства, чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених або обмежених в обігу;

односторонні правочини та договори, укладені з недодержанням вимоги закону про нотаріальне посвідчення, окрім випадків, прямо передбачених законом (ст. 219, 220 ЦК);

вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (без схвалення батьків, усиновлювачів чи опікуна), окрім випадків, передбачених законом (ст. 221 ЦК);

вчинені неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (без згоди батьків, усиновлювачів або піклувальників), окрім випадків, передбачених законом (ст. 222 ЦК);

вчинені громадянином, обмеженим у цивільній дієздатності, за межами його цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК);

вчинені без дозволу органів опіки і піклування (ст. 224 ЦК);

вчинені дієздатним громадянином, не здатним усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 225 ЦК);

вчинені недієздатним громадянином (ст. 226 ЦК);

вчинені юридичною особою, без відповідного дозволу (ст. 227 ЦК);

що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК);

вчинені під впливом помилки, що має істотне значення, обману, насильства, тяжкої обставини (ст. 229-231, 233 ЦК);

вчинені в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК);

фіктивний (вчинений без наміру створення обумовлених ним наслідків) і удаваний (вчинений з наміром приховання іншого правочину) правочини (ст. 234, 235 ЦК).

Нотаріуси повинні перевіряти надані особами проекти право-чинів на відповідність їх умов вимогам чинного законодавства. За наявності підстав підозрювати, що особи намагаються укласти незаконну угоду, нотаріус повинен пояснити сторонам вимоги закону, наслідки їх дій. Слід зазначити, що в більшості випадків сторони, що звернулись за посвідченням правочину, просто не усвідомлюють свої помилки внаслідок недостатньої правової обізнаності, а не діють зловмисно.

При посвідченні правочинів нотаріуси повинні знати перелік об’єктів, що не можуть бути відчужені фізичними та юридичними особами, і тих, для яких передбачений спеціальний порядок набуття чи відчуження. Так, постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» № 2471-ХП від 17.06.92 р. визначається майно, що не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, а також майно, для якого передбачений спеціальний порядок набуття права власності громадянами.

Обмеженими в обігу є такі предмети:

— вогнепальна гладкоствольна мисливська зброя — з дозволу органів внутрішніх справ за місцем проживання для осіб, які досягли 21-річного віку;

— вогнепальна мисливська нарізна зброя (мисливські ка
рабіни, гвинтівки, комбінована зброя з нарізними стволами) — з дозволу органів внутрішніх справ за місцем проживання для осіб, які досягли 25-річного віку;

— газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені ре човинами сльозоточивої та дратівної дії, з дозволу органів внут рішніх справ за місцем проживання для осіб, які досягли 18-річного віку;

об’єкти, що перебувають на державному обліку як пам’ятки історії та культури — з дозволу спеціально уповноваженими державними органами охорони пам’яток історії та культури (Мінкультури, Мінінвестбуд і Головархів України);

радіоактивні речовини — з дозволу Державного комітету України з ядерної та радіаційної безпеки, у разі наявності висновку органів територіальної санітарно-епідеміологічної служби про можливість використання цих речовин майбутнім власником в існуючих у нього умовах.

Угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає обов’язковій реєстрації (житлові будинки, автотранспортні засоби), посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, за наявності на них запису про реєстрацію.

Угоди щодо майна, яке не потребує спеціальної реєстрації, посвідчується без витребування документів, які встановлюють право власності.

Наступним кроком є встановлення нотаріусом відповідності між волевиявленням сторін і змістом правочину. Тобто нотаріус встановлює, яких саме наслідків бажають досягти сторони при вчиненні правочину, чи не помилилися вони в суті правочину. Для цього нотаріус має детально з’ясувати волю сторін, всі суттєві моменти правочину, роз’яснити сторонам його умови, а також права, обов’язки та відповідальність, що випливають з правочину. Отримання роз’яснень нотаріуса та засвідчення цього шляхом проставляння підписів у реєстрі нотаріальних дій унеможливлює в подальшому визнання правочину недійсним внаслідок обману чи помилки.

Крім того, дотримання відповідності правочинів дійсним намірам сторін і вимогам законності пов’язано не тільки з можливістю скасування укладеного правочину, а й з відповідальністю нотаріуса за наслідки вчинюваної нотаріальної дії. Статтею Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус повинен відмовляти у вчиненні нотаріальної дії, яка суперечить закону. Недотримання вимог закону є підставою для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Наступним моментом укладання правочину є встановлення особи громадянина, перевірка його дієздатності; перевірка правоздатності юридичних осіб, а також перевірка повноважень представників. З’ясування цих питань відбувається в порядку, передбаченому у Законі України «Про нотаріат». Слід лише відзначити, що правочини за малолітніх та недієздатних осіб укладають їхні батьки (усиновителі) чи опікуни (ст. 67 ЦК), а неповнолітні і обмежено дієздатні особи мають отримати згоду батьків (усиновителів) чи піклувальників. Нотаріус повинен вимагати дозвіл органу опіки і піклування на право опікуна укладати, а піклувальника — давати згоду на вчинення від імені підопічного певних правочинів, зокрема договорів, що потребують нотаріального посвідчення і спеціальної реєстрації.

Справжність підпису батьків, усиновителів або піклувальників на заяві про їхню згоду на посвідчення угод від імені осіб повинна бути засвідчена нотаріально або підприємством, в якому вони працюють, або іншими юридичними особами (установами, де вони навчаються, ЖЕКом, за місцем їхнього проживання тощо). Батьки, усиновителі або піклувальники можуть особисто подати заяву нотаріусу.

Якщо за посвідченням правочину звертається юридична особа, нотаріус перевіряє її правоздатність шляхом перевірки документів, про які вже йшлось у попередній главі, — статуту, установчих документів тощо. Якщо правочин вчиняється за участю представника, нотаріус перевіряє його повноваження, які мають бути оформлені дорученнями. Нотаріус знайомиться з оригіналом доручення і робить висновок про обсяг повноважень представника. Для керівника юридичної особи такого доручення не вимагається, ним подається лише документ, що посвідчує його посаду; якщо від імені юридичної особи звертається колегіальний орган — витребується документ, що підтверджує його повноваження.

Крім того, нотаріус має право витребувати від громадян, підприємств, установ, організацій, а також державних органів документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Це, зокрема, документи на майно, що підлягає реєстрації, акти цивільного стану, згоди, дозволи зацікавлених осіб тощо.

Визначивши справжні наміри сторін, відповідність правочину чинному законодавству, установивши особу громадян, їхню дієздатність, а також правоздатність юридичних осіб, перевіривши повноваження представників та розглянувши інші необхідні документи, нотаріус розглядає проект угоди, що подається сторонами. Зазначимо, що нотаріус може скласти проект угоди на прохання сторін. Угода укладається не менш ніж у двох примірниках, один з яких залишається в справах нотаріуса.

Важливим питанням при посвідченні правочинів є їх підписання. Всі примірники повинні бути власноручно підписані учасниками угоди перед вчиненням посвідчувального напису. Підпис учасника угоди на примірнику зіставляється з його підписом у паспорті. У випадку, коли нотаріус знає посадових осіб юридичних осіб і має зразки підписів цих осіб, він може не вимагати їх з’явлення кожного разу, якщо зразки підписів одержані при особистому зверненні і їх справжність не викликає сумніву. Якщо учасник угоди не має можливості власноруч підписатись, то за його дорученням у його присутності та в присутності нотаріуса правочин може підписати інший громадянин.

Якщо відчужується нерухоме майно, яке є спільним сумісним майном подружжя, укладання правочину нотаріусом можливе лише за наявності письмової згоди другого з подружжя.

Оформлення згоди другого з подружжя провадиться залежно від того, чи з’явився другий з подружжя до нотаріуса для посвідчення угоди. Якщо так, то він подає нотаріусові відповідну заяву про свою згоду на відчуження чи заставу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя. Засвідчувати справжність підпису чоловіка або дружини відчужувача в такому разі не потрібно. Нотаріус установлює особу заявника, перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві, вказує назву документа, що встановлює особу, номер, дату видачі та назву установи, яка його видала.

В іншому випадку нотаріусу повинна бути подана письмова заява другого з подружжя про згоду на відчуження або заставу спільного майна, яка має бути засвідчена в нотаріальному порядку або підприємством, установою, організацією, в якій він працює чи навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні.

Якщо в заяві другого з подружжя про згоду на відчуження спільного майна є відомості щодо того, на користь кого персонально (ШБ громадянина, назва юридичної особи) він погоджується відчужити спільно набуте майно, чи вказано ціну, строки, інші умови його відчуження або застави, нотаріус при посвідченні договору про відчуження або заставу зобов’язаний перевірити додержання умов, вказаних у такій заяві.

Якщо з поданих нотаріусові документів неможливо встановити час і підстави набуття майна, яке відчужується чи заставляється, а чоловік або дружина особи, на ім’я якої це майно зареєстровано, ухиляється від давання письмової згоди на його відчуження, то особа, на ім’я якої майно зареєстроване, може, відповідно до ст. 84 Закону України «Пронотаріат», передати заяву своєму чоловікові чи дружині з пропозицією з’явитися до нотаріуса для визначення частки чоловіка (дружини) в цьому майні. В такому разі, якщо ця особа не з’явиться до нотаріуса у визначений строк і протягом місяця після одержання заяви не надішле своїх заперечень, нотаріус може посвідчити правочин від імені особи, на ім’я якої це майно зареєстровано.

Правочин про відчуження чи заставу майна може бути посвідчений без згоди другого з подружжя, якщо з правовстанов-люючого документа, свідоцтва про шлюб та інших документів видно, що зазначене майно є не спільною, а особистою власністю другого з подружжя (набуте до реєстрації шлюбу, одержане під час шлюбу в дарунок або успадковане тощо). Про перевірку цієї обставини нотаріус робить відмітку на примірнику правочину, що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до договору.

Документи, в яких викладено зміст правочинів, що посвідчу -ються в нотаріальному порядку, виготовляються нотаріусом не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, а інші, що мають силу оригіналу, видаються сторонам.

Посвідчувальний напис вчиняється на всіх примірниках правочину. Посвідчувальні написи вчиняються в чітко визначених формах, які викладені у Формах реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р. № 7/5. Посвідчувальний напис є підтвердженням нотаріуса посвідчення угоди та містить перелік його дій. Так, найпростіший напис (форма 22) містить дату посвідчення договору, прізвище та ініціали нотаріуса, найменування нотаріальної контори, нотаріального округу, що договір підписано у присутності нотаріуса і що ним установлено особи сторін, їхня дієздатність.

У випадку бажання сторін розірвати нотаріально посвідчену угоду це можливо зробити і в нотаріальному порядку. В такому разі складається окремий документ, що додається до примірника договору, який знаходиться в справах нотаріуса, або робиться напис на самому договорі. Угода також підписується сторонами і засвідчується нотаріусом; на всіх примірниках договору роблять відмітку про розірвання договору із зазначенням реєстраційного номеру і дати посвідчення угоди про його розірвання. Відмітку підписує і скріплює своєю печаткою нотаріус. Крім того, про розірвання договору про відчуженням майна робиться запис у реєстрі нотаріальних дій.

Якщо договір про відчуження майна був визнаний недійсним у судовому порядку, нотаріус робить про це відмітку на примірнику договору, що зберігається в його справах, долучивши до нього рішення суду, а також робить відмітку в реєстрі нотаріальних дій і, якщо це можливо, на решті примірників договору. Правовста-новлюючий документ повертається відчужувачу майна на його вимогу. Державне мито чи плата за посвідчення договору про відчуження майна в разі його розірвання сторонам не повертається.

Про розірвання договору про відчуження майна, що підлягає реєстрації, нотаріус повідомляє відповідний орган, який здійснює реєстрацію, якщо такий договір до його розірвання було цим органом зареєстровано.

У разі одержання рішення суду про визнання договору про відчуження майна недійсним нотаріус робить про це відмітку на примірнику договору, який зберігається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, приєднавши до нього рішення суду, а також робить відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і за можливості на всіх інших примірниках договору.

Слід відзначити, що статтею 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності — і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації, з моменту державної реєстрації.

Разом з тим право власності на нерухоме майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації відповідно до закону, виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Кодексу).

Особливості посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна в спільній власності

Право спільної власності регулюється розділом 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ст.ст. 355-367 ЦК України. П. 51 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначає поняття спільної часткової власності як власності двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Тобто можна зробити висновок, що спільна власність виникає в таких випадках, як спільне придбання майна, приватизація, спадкування майна декількома особами. Характерною ознакою спільної власності є множинність суб’єктів та єдність об’єкта. Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає при добровільному об’єднанні власниками належних їм земельних ділянок, придбанні у власність на підставі цивільно-правових угод та порядку спадкування земельної ділянки двома чи більше особами за рішенням суду. Саме множинність суб’єктів цих відносин зумовлює особливості правового регулювання розпорядження ними своїм правом для узгодження їхньої поведінки.

Учасники спільної часткової власності мають частку в праві власності на спільне майно, що означає не частку майна в натурі, а арифметично виражену частку у праві на все майно (ідеальна частка). Розмір таких часток визначається з урахуванням багатьох обставин, зокрема вкладу співвласників у це майно, у його придбання, спорудження, виготовлення тощо. Якщо ж співвласники домовились про умови та порядок поділу спільного майна, може бути визначена реальна частка — частка в натурі, що закріплюється за конкретним власником.

Об’єктами спільної часткової власності можуть бути земельні ділянки, будинки, квартири, дачі, інше нерухоме майно та інші речі, не заборонені законом.

Суб’єктами права спільної часткової власності (співвласниками) можуть бути юридичні та фізичні особи, територіальні громади, а також держава.

Особливістю здійснення права спільної часткової власності є право переважної купівлі — встановлене законом право купівлі частки у праві спільної часткової власності іншими співвласниками.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором про спільну часткову власність на земельну ділянку, що є невід’ємною частиною правовстановлювального документа, або судовим рішенням у разі недосягнення згоди.

У разі якщо один з учасників спільної часткової власності продає належну йому частку в спільній власності сторонній особі, нотаріус повинен упевнитись у тому, що продавець у письмовій формі повідомив усіх інших учасників спільної часткової власності (як фізичних, так і юридичних осіб) про свій намір продати свою частку сторонній особі із зазначенням ціни та інших умов, на яких продається ця частка.

Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

Доказом повідомлення учасників спільної часткової власності про подальший продаж частки в спільному майні може бути свідоцтво, видане нотаріусом, про передачу їм заяви продавця, згідно із статтею 84 Закону України «Про нотаріат», або заява учасників спільної часткової власності про відмову від здійснення права переважної купівлі частки майна, що продається (із зазначенням ціни та інших умов, на яких продається ця частка). Справжність підпису на заяві учасника спільної часткової власності повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку.

Заява учасника спільної часткової власності про відмову від права переважної купівлі може бути викладена на окремому стандартному білому аркуші паперу з одночасною реєстрацією в журналі реєстрації вхідних документів або на спеціальному бланку нотаріальних документів (на бажання зазначеного учасника).

Якщо вказана заява передана особисто учаснику спільної часткової власності нотаріусом, який посвідчує договір, то свідоцтво про передачу заяви не видається, але примірник заяви з написом нотаріуса про її вручення повинен бути доданий до примірника договору купівлі-продажу частки відчужуваного майна, який залишається у справах нотаріуса.

При одержанні від учасників спільної часткової власності письмової відповіді вона додається до зазначеного примірника договору.

При посвідченні договорів довічного утримання (догляду), спадкового договору, дарування, ренти (якщо майно передається безоплатно), пожертви, міни частини майна або відчуження частини майна, виділеної за згодою співвласників чи за рішенням суду, а також у разі продажу частини майна з публічних торгів (аукціону), правила цього пункту не застосовуються.

Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права переважної купівлі або не здійснить цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо іншого майна — протягом десяти днів з дня одержання повідомлення про намір і умови продажу, то нотаріус після одержання заяви про відмову або після спливу встановленого терміну може посвідчити договір купівлі-продажу частки спільного майна сторонній особі.

Договір купівлі-продажу частки спільного майна сторонній особі може бути посвідчений нотаріусом за наявності відомостей про те, що інші учасники спільної часткової власності відмовились одержати надіслані на їхню адресу заяви продавця про його намір продати свою частку. Про цю обставину має свідчити зроблена на зворотному повідомленні відмітка органу зв’язку.

Договір купівлі-продажу частки спільного майна сторонній особі може бути посвідчений також у разі, якщо адреса інших учасників спільної часткової власності невідома. На підтвердження цього має бути поданий документ відповідного компетентного органу (довідкової служби, адресного бюро тощо). Заява учасника спільної часткової власності про відмову від права переважної купівлі або фактична відмова учасника спільної часткової власності, який протягом строку, встановленого цим пунктом Інструкції, не здійснив свого права на переважну купівлю, дійсна протягом трьох місяців. Цей строк обчислюється з дня подання заяви про відмову або з дня, наступного за останнім днем зазначеного місячного (десятиденного) терміну.

У разі посвідчення угоди купівлі-продажу частки спільного майна за більшу ціну порівняно з тією, що була запропонована в переданому повідомленні, але з дотриманням інших визначених умов, подання доказів повторного повідомлення учасників спільної часткової власності не вимагається.

Про відчуження частки майна, що підлягає державній реєстрації, нотаріус робить відмітку на правовстановлювальному документі.

У тексті договору про відчуження частки майна вказуються арифметичні (у простих дробах) частини.

У договорі про відчуження власником частки майна за бажанням сторін може бути встановлено порядок володіння та користування конкретними його частинами відповідно до розміру частки кожного зі співвласників.

У договорі про відчуження одним з учасників спільної часткової власності належної йому частки майна порядок володіння та користування конкретними його частинами може бути вказаний лише за наявності відповідної угоди між учасниками спільної часткової власності про порядок володіння та користування майном або за їхньою письмовою згодою чи за наявності судового рішення про порядок володіння та користування майном (конкретними його частинами).

Договір про порядок володіння та користування спільним майном або конкретними його частинами, крім того, може бути оформлений шляхом складання самостійного документа, який є невід’ємною частиною правовстановлювального документа (при укладанні договору щодо порядку володіння та користування майном, яке підлягає реєстрації).

Договір може бути укладений між усіма учасниками спільної часткової власності або між кількома з них. В останньому випадку необхідна письмова згода всіх учасників спільної часткової власності про встановлення порядку володіння та користування майном або конкретними його частинами.

При посвідченні самостійних (без посвідчення договору про відчуження) договорів про порядок володіння та користування майном, яке підлягає обов’язковій реєстрації, вимагається пра-вовстановлювальний документ та, у встановлених чинним законодавством випадках, витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена, — довідка відповідного органу місцевого самоврядування. Право-встановлювальний документ після його огляду повертається власникові, а в тексті угоди зазначаються найменування цього документа, номер і дата його видачі та назва юридичної особи, що його видала.

Учасники спільної часткової власності вправі укладати договори про визначення розміру часток, зміну розміру часток, якщо в правовстановлювальному документі розмір часток не вказаний або вказаний неправильно, а також виділення частки в натурі (поділу). Укладання таких угод є необхідним у випадках, передбачених законом (стаття 67 Сімейного кодексу України, статті 88, 133 Земельного кодексу України тощо).

Договір про визначення часток, зміну розміру часток є невід’ємною частиною правовстановлювального документа. При цьому нотаріус або підшиває один примірник такого договору до правовстановлювального документа або робить на цьому документі службову відмітку щодо посвідчення договору про визначення, зміну розміру часток.

Договори про виділення частки в натурі з майна (поділ), що підлягає реєстрації, посвідчуються нотаріусом на підставі документів, що підтверджують право власності на таке майно. Крім того, нотаріусу подається витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в населених пунктах, де інвентаризація не проведена, — довідка відповідного органу місцевого самоврядування або інший документ, оформлений у порядку, встановленому чинним законодавством, у якому визначені ідеальна частка, її вартість та розмір, висновок щодо технічної можливості виділення цієї частки в натурі (поділ) на місцевості, а також найменування та площа приміщень, з яких складається частка.

Одночасно з посвідченням договору про виділення в натурі (поділ) житлового будинку, будівлі, садиби або споруди нотаріусом посвідчується договір про виділення в натурі (поділ) на місцевості земельної ділянки. Для посвідчення останнього поряд з іншими документами нотаріусу подається нотаріально посвідчений договір про спільну часткову власність на земельну ділянку.

Укладання договору про виділення частки в натурі (поділ) припиняє спільну часткову власність. У посвідчувальному написі нотаріусом зазначається про необхідність реєстрації прав за цим договором у порядку, встановленому чинним законодавством.

Договір про визначення, зміну розміру часток, виділення частки в натурі (поділ) підлягає державній реєстрації в органах бюро технічної інвентаризації, про що зазначається в посвідчувальному написі.

Спори між учасниками спільної часткової власності щодо визначення, зміни розміру часток, а також виділення частки спільного майна в натурі (поділ), вирішуються в судовому порядку.

Посвідчення правочинів щодо відчуження нерухомого майна

Розмежування речей на рухомі та нерухомі в українському законодавстві спричинено величезним значенням, яке має для суспільства нерухоме майно, а отже, необхідністю введення певних обмежень у праві приватної власності на нього. Проте чинне законодавство досі не дає чіткого визначення поняття нерухомості, а лише перелік такого майна. Основною ознакою розмежування нерухомих і рухомих речей є їх зв’язок із землею3; так, відповідно до ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

До обмежень у праві власності на нерухоме майно слід віднести більш складний порядок набуття, переходу і припинення права власності на таке майно у вигляді встановлення обов’язкового нотаріального посвідчення і державної реєстрації права власності та правочинів, пов’язаних з нерухомим майном.

Під поняттям «відчуження нерухомості» слід розуміти здійснення правочинів, спрямованих на передачу права власності від однієї особи до іншої.

Враховуючи значні відмінності у реєстрації та порядку нотаріального посвідчення угод про відчуження нерухомих речей, у цьому параграфі буде розглянутий порядок відчуження таких об’єктів нерухомості, як житлові будинки, квартири, садові будинки, дачі, гаражі тощо. В цьому випадку перелічені об’єкти об’єднує, зокрема, те, що вони підлягають обов’язковій державній реєстрації. Спільним для них є також те, що під час їх відчуження нотаріус вимагає однотипні документи, перевіряє однакові відомості.

Однією з особливостей посвідчення правочинів з нерухомим майном є те, що ця нотаріальна дія провадиться за місцем знаходження такого майна угод про відчуження або заставу житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

При посвідченні правочинів з нерухомим майном, як і при посвідченні будь-яких правочинів, нотаріус перевіряє таке.

По-перше, нотаріус перевіряє відповідність правочину вимогам законності та відповідність угоди дійсним намірам сторін.

По-друге, нотаріус повинен встановити особу громадян, обсяг їхньої дієздатності, наявність відповідних дозволів, перевірити правоздатність юридичних осіб, повноваження представників та розглянути інші необхідні документи, про що вже детально йшлося в § 2 цієї глави.

По-третє, нотаріус повинен перевірити документи, які підтверджують право власності на майно, за наявності на них запису про реєстрацію та перевірити відсутність заборон на відчуження нерухомого майна.

В Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України зазначається: при нотаріальному посвідченні правочин про відчуження житлового будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності (довірчої власності) на вказане майно, та, у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують.

Згідно з п. 65 цієї Інструкції, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджене, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів:

нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни;

спадковим договором;

свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів;

свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах);

свідоцтвом про право власності на об’єкти нерухомого майна;

свідоцтвом про право на спадщину;

свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя;

договором про поділ спадкового майна;

договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно;

договором про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно;

договором про виділення частки в натурі (поділ);

іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпо-текодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки;

рішенням суду;

договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, за наявності відмітки на ньому про реєстрацію відповідних прав тощо.

Проте цей перелік документів не є вичерпним. Зокрема, в Тимчасовому положенні про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженому Наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 р. № 7/5, містяться й інші правовстанов-лювальні документи, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна:

свідоцтва про право власності, видані органами приватизації наймачам квартир у державному житловому фонді;

договори відчуження нерухомого майна, що перебуває у податковій заставі, укладені шляхом проведення цільових біржових чи позабіржових аукціонів з метою погашення податкового зобов’язання;

рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об’єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності;

акти про денаціоналізацію (демуніципалізацію) будівель;

витяг із нотаріально посвідченого договору, укладеного між житлово-будівельним кооперативом або членом цього кооперативу і місцевими органами виконавчої влади, про безстрокове користування відведеною земельною ділянкою і про будівництво багатоквартирного будинку з правом власності на окрему квартиру, за наявності акта про прийняття будинку в експлуатацію;

рішення товариського суду про розподіл майна колишнього колгоспного двору;

мирова угода, затверджена ухвалою суду;

рішення засновника про створення державної (національної) акціонерної компанії, державної (національної) холдингової компанії, відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації (корпоратизації), та акт приймання-передаван-ня нерухомого майна або перелік зазначеного майна, наданий засновником чи державним органом приватизації;

— свідоцтва про право власності, видані Державним уп
равлінням справами, на житлові та нежитлові об’єкти суб’єктам, що беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла.

Ці правовстановлювальні документи не зазначені в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, але їх власники також визнаються законними власниками нерухомості, а отже вони також можуть подаватись нотаріусу. Вочевидь, нотаріусу при вчиненні нотаріальної дії слід уважно віднестись до таких документів і рекомендувати їх обмін в БТІ на свідоцтва на спеціальних бланках (передбачено наказом

Міністерства юстиції України «Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках» від 20 вересня 2002 року № 84/5).

Отже, коли до нотаріуса звертаються за посвідченням угоди щодо відчуження нерухомого майна, яке розглядається, нотаріус зобов’язаний витребувати один з названих вище документів, що підтверджують право власності на це майно.

У ст. 182 ЦК України зазначається, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

В наш час існує складна система реєстрації прав на нерухомість. Так, маємо Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державний реєстр угод, Державний реєстр іпотек, Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, які веде Мін’юст, а реєстраторами на місцях виступають Бюро технічної інвентаризації (БТІ) та державні й приватні нотаріуси. Земельний кадастр веде Державний комітет по земельним ресурсам і його представництва на місцях. В основному державна реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна в Україні покладається на державні комунальні підприємства — БТІ. Така реєстрація є обов’язковою для всіх власників незалежно від форми власності. Реєстрації підлягають тільки ті об’єкти, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Бюро технічної інвентаризації реєструють:

житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами;

вбудовані в житлові будинки нежитлові приміщення (як частини цих будинків);

квартири багатоквартирних будинків.

Основною проблемою української системи державної реєстрації на теперішній час є відсутність єдиної системи реєстрації прав на нерухомість. Так, не дивлячись на прийняття 3 серпня 2004 р. Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (далі — Закон), що має на меті створити більш ефективну систему і порядок державної реєстрації прав на нерухомість, система органів державної реєстрації ще не створена, хоча він вже діє.

Відповідно до положень нового закону, державна реєстрація прав полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі — Державний реєстр) — це єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, суб’єктів речових прав, технічні характеристики об’єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об’єктів нерухомого майна.

У ст. 4 Закону зазначається, що обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме:

1) право власності на нерухоме майно;

А) речові права на чуже нерухоме майно:

а) право володіння;

б) право користування (сервітут);

в) право постійного користування земельною ділянкою;

г) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

ґ) право забудови земельної ділянки (суперфіцій);

д) право користування нерухомим майном строком більше ніж один рік.

Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації згідно з цим Законом;

3) обмеження речових прав.

Систему органів державної реєстрації прав складатимуть центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав.

Державна реєстрація прав проводиться місцевими органами державної реєстрації прав виключно за місцем знаходження нерухомого майна, а саме в містах Києві та Севастополі, місті обласного підпорядкування, районі. На підтвердження зареєстрованого речового права видається відповідний документ (свідоцтво тощо).

Окремо потрібно розглянути реєстрацію правочинів щодо нерухомості. Так, відповідно до ст. 210 ЦК, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. До таких випадків належать: договір купівлі-продажу, міни земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку, квартири чи іншого нерухомого майна (ст. 657, 716 ЦК), договір передачі нерухомості під виплату ренти (ст. 723 ЦК), договір довічного утримання з передачею нерухомості (ст. 745 ЦК), договір найму (оренди) будівлі чи іншої капітальної споруди на строк більше року (ст. 794, 828 ЦК) і договір управління нерухомим майном (ст. 1031 ЦК). Причому такий правочин вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації. Державний реєстр правочинів веде Мін’юст, а реєстраторами на місцях виступають державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси. Проте виникає така проблема: Державний реєстр правочинів створений, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 671 «Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів», і повинен діяти до прийняття відповідного закону, тобто Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», механізм дії якого досі не відпрацьований. Також не ясно, чи підлягатимуть реєстрації тільки вищеназвані договори, чи усі договори з нерухомістю, що, до речі, не передбачено у ЦК. Зараз реєстрацією правочинів з нерухомістю також займається БТІ.

Таким чином, відповідний документ, що підтверджує право власності на нерухоме майно, повинен бути зареєстрований у порядку, передбаченому законом. Про те, на підставі якого з документів нотаріусом встановлено право власності відчужувача на об’єкт нерухомості, зазначається в тексті правочину; в посвідчу-вальному написі нотаріус також вказує, що він перевірив, кому належить відчужувана нерухомість.

По-четверте, згідно зі ст. 55 Закону України «Про нотаріат», при посвідченні правочинів про відчуження або заставу житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність обтяжень майна.

Так, наразі діє Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 9.06.1999 р. Проте в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» передбачається створення Державного реєстру прав, який би включав Державний реєстр іпотек і Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, реєстрацію в яких нині проводять нотаріуси.

В новому законі під обмеженням речових прав на нерухоме майно (обтяженням нерухомого майна) розуміють обмеження або заборону розпорядження нерухомим майном, встановлену відповідно до правочину, закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.

Державна реєстрація обмежень речових прав проводиться в день отримання відповідних документів місцевим органом державної реєстрації прав. Датою і часом державної реєстрації обмежень вважається дата і час обліку заяви в місцевому органі державної реєстрації прав.

Документи щодо обмеження речових прав надаються особами, на користь яких встановлено обмеження, якщо інше не передбачено договором або законом.

Державна реєстрація обмежень речових прав на нерухоме майно, як передбачено Законом, проводиться на основі таких документів:

договору застави (іпотеки) нерухомого майна;

ухвали суду про забезпечення позову;

рішення суду про звернення стягнення на нерухоме майно;

рішення суду про визнання власника нерухомого майна банкрутом;

постанови органів досудового слідства, державного виконавця про накладання арешту на нерухоме майно;

накладання заборони на відчуження нерухомого майна нотаріусом;

накладання заборони на відчуження нерухомого майна посадовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради в населених пунктах, де немає нотаріусів;

інших актів органів державної влади чи місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих відповідно до закону.

Нотаріус витребує витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, що створений відповідно до Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України зід 9.06.1999 р. № 31/5 (в майбутньому ці дані будуть включені до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень). Такі витяги видаються тільки на запит державних чи приватних нотаріусів і свідчать про наявність чи відсутність обмежень та (або) арештів. Надання витягу з Реєстру заборон здійснюється реєстратором на підставі «Заяви про надання витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна» (див. розділ II Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»). Ця довідка дійсна протягом трьох місяців з дня видачі, проте в інтересах обох сторін — отримати її напередодні укладання договору.

За наявності заборони правочин щодо відчуження майна, об-тяженого боргом, посвідчується за згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача. В такому випадку нотаріус вимагає від кредитора відповідну довідку (заяву).

При посвідченні правочинів щодо відчуження об’єкта нерухомого майна, серед співвласників якого є неповнолітні діти, їхні батьки (усиновителі) чи опікуни або представляють їхні інтереси (до досягнення 14-річного віку), або дають свою згоду на підписання ними договору (від 15 до 18 років). У будь-якому разі для посвідчення договорів потрібен письмовий дозвіл органу опіки та піклування, на території якого розташований об’єкт нерухомого майна. При цьому до органів опіки належать відповідні відділи і управління, районні державні адміністрації, виконавчі комітети сільських, селищних рад народних депутатів. Відсутність такого дозволу на відчуження нерухомого майна, що розглядається, може бути підставою для визнання правочину недійсним у разі виникнення судового спору.

Якщо органи опіки та піклування при цьому зобов’язують батьків, піклувальників або опікунів внести суму за продане нерухоме майно на банківський рахунок неповнолітньої чи недієздатної особи, нотаріус повинен перевірити виконання цієї вимоги і вказати про це в тексті договору.

Якщо відчужується нерухоме майно, яке є спільним сумісним майном подружжя, укладання правочину нотаріусом можливе лише за наявності письмової згоди другого з подружжя. Ця згода оформлюється або при особистому з’явленні особи до нотаріуса, який посвідчує угоду, або подається заявою, в якій справжність підпису засвідчена в установленому порядку. Підпис на заяві про згоду на відчуження нерухомості завіряється у нотаріуса.

По-п’яте, крім правовстановлювального документа на об’єкти нерухомого майна, що розглядаються, нотаріус вимагає довідку-характеристику з БТІ, а в сільській місцевості, де інвентаризація не проведена, — довідку відповідного органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики відчужуваного нерухомого майна (передбачено Наказом Міністерства юстиції України «Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках» від 20 вересня 2002 року № 84/5).

Подання довідки-характеристики є обов’язковим для посвідчення правочинів з відчуження майна, що розглядається. Вона видається конкретній особі (власнику чи співвласнику майна) і містить інформацію про адресу та реєстраційний номер визначеного об’єкта власності, назви юридичних осіб чи ШБ фізичних осіб, що зареєстровані власниками об’єкта нерухомого майна, посилання на документи, які підтверджують їхнє право власності, часткову участь кожного співвласника у спільній власності, а також посиланням на мету, з якою ця особа просила видати документ. Довідка-характеристика також вміщує технічну характеристику нерухомості, зокрема, найменування усіх будівель і споруд, їх літерування, матеріали стін кожної будівлі та споруди, розміри житлової та нежитлової площі, вартість цього об’єкта за даними інвентаризації, в тому числі з урахуванням діючої індексації на процент зношеності. Основні відомості щодо об’єкта нерухомого майна, яке відчужується, нотаріус зазначає в договорі як відомості, що ідентифікують об’єкт.

Довідка-характеристика підписується посадовою особою, яка її склала, керівником БТІ та скріплюється печаткою бюро. Термін дії довідки-характеристики становить три місяці з дня її видачі.

Значення відомостей, що містяться у довідці-характеристиці, полягає у тому, що на їх основі нотаріус визначає, чи немає в цьому об’єкті самовільних переобладнань, прибудов тощо. Так, якщо розміри загальної та житлової площі або перелік господарських будівель і споруд, наведені в довідці-характеристиці, не збігаються з інформацією у правовстановлюючому документі, то на підставі цього можна зробити висновок про самовільне зведення споруди, перебудову.

Якщо власник майна, що розглядається, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову, у тому числі перепланування житлового будинку, переобладнання нежитлового приміщення в житлове і навпаки, або звів чи зводить господарські, побутові будівлі та споруди без установленого дозволу або без належно затвердженого проекту чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, нотаріус вимагає подання рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл здійснити перебудову, прибудову, перепланування чи звести господарські, побутові будівлі та споруди. За відсутності такого рішення нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житлового будинку, власником якого здійснено таку перебудову, прибудову, переобладнання чи зведено господарські побутові будівлі та споруди.

Якщо з поданих нотаріусу документів випливає, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно збудоване (або будується) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житлового будинку та іншого нерухомого майна.

Не слід плутати довідку-характеристику з технічним паспортом на нерухоме майно, який містить план об’єкта нерухомості, розміри житлових і нежитлових приміщень та інші характеристики. Надання технічного паспорта не є обов’язковим для посвідчення правочинів про відчуження цих об’єктів нерухомого майна.

У разі відчуження всього об’єкта нерухомого майна правовста-новлюючий документ, довідка-характеристика і довідка про відсутність заборони на відчуження нерухомого майна залишаються у провадженні нотаріуса за конкретним договором.

Література

Конституція України.

Цивільний кодекс України.

Цивільне право України: Підручник. / За заг. ред. Я.М. Шевченка.— К.: Ін Юре, 2004. — С. 227.

ЗУ «Про нотаріат» від 09.01.09 р.

Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні, теорія і практика: навч. посібник для студ. Вищ. навч. закл. — К.: А.С.К, 2008. — С. 295

ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»

Реферат: Вузькі місця в договорах оренди нерухомого майна: аналіз судової практики

Судова практика з питань оренди нерухомого майна свідчить, що найпоширенішими предметами спору є такі:

1) розірвання договору оренди;

2) спонукання щодо пролонгації (продовження) договору оренди;

3) визнання недійсним договору оренди;

4) виселення.

Розглянемо суть конфліктів та їх вирішення щодо кожного з цих предметів спорів.

Розірвання договору оренди

Сьогодні одним із найпоширеніших видів спорів щодо договорів оренди нерухомого майна є спори про розірвання договору оренди.

Якщо орендар на порушення умов договору не сплачував орендну плату, об’єкт оренди використовувався не за призначенням, без згоди орендодавця об’єкт оренди передано в користування іншим особам, проведено переобладнання приміщення без відповідних дозволів, капітальний ремонт не проводився (якщо цей обов’язок договором покладено на орендаря), то кожна з цих обставин, установлених судом, є окремою підставою для розірвання договору в судовому порядку з ініціативи орендодавця. Це випливає зі статті 783 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 p. N 435-IV (далі — ЦК України), і ця позиція підтримується Верховним Судом України в постанові від 10.05.2005 р. у справі N 17/238.

Відповідно, якщо орендодавець, наприклад, передав у користування приміщення, якість якого не відповідає умовам договору та призначенню цього приміщення, або не виконує свого обов’язку щодо проведення капітального ремонту (за загальним правилом такий обов’язок покладено на орендодавця — стаття 776 ЦК України), кожна з таких обставин також буде окремою підставою для розірвання договору в судовому порядку з ініціативи орендаря відповідно до статті 784 ЦК України.

Проводячи аналіз чинного законодавства України, яке регулює питання розірвання договорів оренди, необхідно зазначити наявність у ньому загальних і спеціальних норм.

Загальними нормами є норми статті глави 53 ЦК України «Укладення, зміна і розірвання договору», зокрема, частини 1 статті 651 ЦК України, відповідно до якої розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто ЦК України визначає загальне правило: розірвання договору допускається за згодою сторін. Як виняток без взаємної згоди сторін договір може бути розірвано тільки в тому випадку, якщо це (розірвання без згоди сторін) передбачено договором або законом.

Слід зауважити, що законом такі випадки встановлено, і не один. Що стосується договору, то з урахуванням принципу свободи договору у ньому сторони також можуть на свій розсуд установити можливість односторонньої відмови.

Що стосується випадків, передбачених законом, зазначимо таке.

Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, якщо внаслідок завданої цим шкоди інша сторона значною мірою втрачає те, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Ще одна норма щодо одностороннього розірвання договору оренди міститься у статті 782 ЦК України: орендодавець має право відмовитися від договору оренди та вимагати повернення речі, якщо орендар не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців поспіль. У цьому випадку орендодавцю для розірвання договору навіть не потрібно звертатися до суду.

Розглянемо суть судового рішення, в якому суд визнав невиконання відповідачем (орендарем) своїх договірних зобов’язань перед позивачем (орендодавцем) істотним порушенням у розумінні статті 651 ЦК України. Орендар не виконав свого обов’язку за договором щодо сплати орендної плати в розмірі 25000,00 грн. за 11 календарних місяців, яку за договором необхідно було здійснити не пізніше трьох календарних днів з моменту підписання договору. При цьому фактичні дії орендаря свідчили, що він узагалі не має наміру сплачувати орендну плату (висував неприйнятні умови її внесення). Таке порушення визнано судом достатньою підставою для розірвання договору оренди нерухомого майна. Постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2006 р. у справі N 25/156-05-5033 це рішення залишено без змін.

Отже, щодо сплати орендної плати не тільки її невнесення протягом трьох місяців поспіль є підставою для розірвання договору оренди.

Однак у кожному конкретному випадку суд самостійно встановлює, чи є порушення договору істотним у розумінні статті 651 ЦК України. При цьому, якщо позивач не доведе в установленому порядку факту невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором, і це буде встановлено судом, то підстав для розірвання договору оренди не буде. Так, наприклад, судом було встановлено, що погіршення стану приміщення не було пов’язане з діями орендаря, а мало місце з об’єктивних причин — унаслідок злив. У зв’язку з цим суд відмовив у позовній заяві про розірвання договору оренди (постанова Вищого господарського суду України від 10.01.2007 р. у справі N 18/234-06).

Також слід ураховувати те, що до норми спеціального закону, безпосередньо регулюючого питання розірвання договорів державного та комунального майна — Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.92 р. N 2269-ХІІ — закладено ширший, хоча й не конкретизований обсяг підстав, які може бути використано для розірвання таких договорів. Такими підставами є, з одного боку, невиконання договірних зобов’язань, які містяться в договорі та установлені з урахуванням істотних умов договору оренди (стаття 10 цього Закону), а з іншого боку, передбачені законом, насамперед ЦК України.

У судовій практиці виникає низка проблем, пов’язаних з невиконанням сторонами саме договірних зобов’язань і розірванням з цих підстав укладеного договору оренди державного та комунального майна. Судовий порядок вирішення спору має застосовуватися і в разі невиконання стороною своїх зобов’язань за договором, таких, наприклад, як страхування майна, дотримання пожежної безпеки орендованого майна тощо.

Аналіз судової практики Вищого господарського суду України та Верховного Суду України останніх років підтверджує позицію щодо можливості виконання орендарем своїх зобов’язань за договором, зокрема, щодо страхування майна, безпосередньо перед зверненням орендодавця до суду з позовом про розірвання договору оренди державного або комунального майна. Таким чином, на момент прийняття рішення у справі порушення умов договору щодо страхування буде усунуто, що за відсутності фактів невиконання інших умов договору та виходячи з судової практики, що склалася, призводить до відмови в позові про розірвання такого договору.

Однак слід зазначити, що таку позицію з боку орендаря може бути виправдано лише в тому разі, якщо за час, коли орендоване майно не було застраховане, останньому не було завдано шкоди (пожежа, повінь тощо). Існує велика ймовірність задоволення позову на підставі частини 2 статті 651 ЦК України у зв’язку з істотним порушенням договору другою стороною. Завдання шкоди майну та відсутність при цьому його страхування може тлумачитися судом як істотне порушення умов договору незалежно від виконання орендарем своїх зобов’язань на момент винесення рішення у справі.

Спонукання щодо продовження (укладення на новий строк) договору оренди

Позовні заяви про спонукання щодо пролонгації (продовження) договорів оренди нерухомого майна грунтуються переважно на положеннях статті 777 ЦК України, згідно з якою наймач, який належним чином виконує свої зобов’язання за договором найму (оренди), після закінчення строку найму має переважне право перед іншими особами на укладення договору на новий строк.

Однак, як зазначено в постанові Верховного Суду України від 12.042005 р. у справі N 2/317, задоволення позову тільки з тієї підстави, що позивач належним чином виконував зобов’язання за договором оренди, є недостатнім для надання йому переважного права на продовження строку його дії. Орендар має таке право тільки в тому разі, коли після його закінчення орендодавець має намір передати об’єкт оренди іншій особі. У цьому випадку орендодавець надав суду такі відомості: орендовані приміщення він використовуватиме для власних потреб, у зв’язку з чим Верховним Судом України винесено постанову на користь орендодавця (у продовженні договору відмовлено).

Причиною протиріч щодо цієї категорії справ є те, що для підтвердження своєї позиції орендарю, виходячи з норм статті 777 ЦК України, необхідно надати суду докази того, що орендодавець має намір укласти договір оренди з іншою особою, а це не завжди є можливим. У разі коли орендодавець не бажає передавати майно в оренду, а має намір використовувати його в будь-яких інших своїх інтересах власника, то спонукання пролонгувати договір оренди буде неправомірним, оскільки, як зазначено у статті 4 Закону України «Про власність» від 07.02.91 р. N 697-ХІІ, власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається майном, що належить йому.

Також слід ураховувати таку норму статті 777 ЦК України: «У разі недосягнення домовленості щодо плати або інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється».

Виходить, якщо орендодавець і орендар, наприклад, не порозумілися щодо величині орендної плати за новим договором, орендар втрачає перевагу перед іншими бажаючими орендувати майно (укладати з ним договір орендодавець не зобов’язаний).

Визнання недійсними договорів оренди

Окремим видом спорів є спори про визнання недійсним договору оренди.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання під час вчинення правочину стороною (сторонами) певних вимог, установлених законом, а саме:

— зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним принципам суспільства;

— волевиявлення учасника правочину повинне бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

— правочин має відбуватися у формі, установленій законом;

— правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, застережених ним;

— правочин, вчинений батьками (усиновителями), не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних дітей.

Існують різні правові підстави для подання позовної заяви про визнання договору оренди недійсним. Так, позивачем у справі N 18/475 було подано такий позов у зв’язку з тим, що спірний договір було укладено внаслідок обману, оскільки відповідач (орендодавець) не повідомив позивача (орендаря) про цільове використання орендованого майна. Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника договору шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, які мають істотне значення для договору, що укладається. У цьому разі згідно з умовами договору оренди відповідач зобов’язувався використовувати зазначене майно як заклад громадського харчування, обман позивача полягав у тому, що його не було повідомлено про цільове використання орендованого майна. Однак слід зазначити, що в цьому випадку за позовами тих же сторін спірний договір за рішенням суду на момент розгляду цієї справи вже було розірвано, у зв’язку з чим усі прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий судовий розгляд (постанова Верховного Суду України від 31.05.2005 р.). В іншому ж разі, з урахуванням конкретних обставин справи, таке замовчування може бути достатньою підставою для визнання недійсним договору оренди та стягнення у зв’язку з цим збитків.

Існують додаткові підстави за такими видами спорів у разі оренди державного майна. Так, у судовій справі N 3/505 позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що встановлений у договорі розмір орендної плати на порушення вимог чинного законодавства не погоджено з Фондом державного майна України. Корінь протиріч у цьому разі полягає в тому, що сторонами по-різному розуміються норми чинного законодавства України. Відповідач, не погоджуючись із позивачем, вважає, що оскільки розмір орендної плати за спірним договором відповідає Методиці розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженій постановою KM України від 04.10.95 р. N 786, то договір оренди укладено з дотриманням вимог чинного законодавства. Верховний Суд України у своїй постанові від 06.09.2005 р. визнав, що узгодження розміру орендної плати з Фондом державного майна України при укладенні спірного договору було обов’язковим і недотримання викладеного порядку є підставою для визнання договору оренди недійсним.

Пов’язаними з цією категорією спорів є спори про визнання договору оренди дійсним. Як відомо, сьогодні договір оренди нерухомого майна строком на три роки та більше підлягає нотаріальному посвідченню (з 01.01.2004 р. до 10.01.2007 р. — нотаріальному посвідченню підлягав такий договір строком на один рік і більше). При цьому згідно з частиною 2 статті 220 ЦК України якщо сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У такому разі подальше нотаріальне посвідчення договору не потрібне. Прикладом рішення за позовом про визнання договору дійсним може бути постанова Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2006 p., залишена чинною постановою Судової палати в господарських справах Верховного Суду України від 26.092006 р.

У постанові, що розглядається, зазначено, що згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України від06.11.91 р. N 1798-XII кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. У постанові встановлено, що позивачем не було надано суду доказів, які б підтверджували ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору. Позивач не надав суду доказів того, що відповідача викликали для вчинення нотаріального посвідчення договору або повідомляли про час і місце його проведення, або доказів того, що відповідач не з’явився в зазначений строк для нотаріального посвідчення. Позивач також не надав доказів того, що він у встановленому порядку звертався до суду для захисту свого порушеного права шляхом спонукання відповідача вчинити певні дії: спонукання вчинити дії щодо нотаріального посвідчення договору. У зв’язку з цим у позові в зазначеній справі відмовлено.

Таким чином, подаючи позовну заяву про визнання договору дійсним, позивачу слід подбати про доведення того, що саме відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору оренди. До таких доказів можна віднести: поштове повідомлення про вручення, опис вкладення листа, де повідомляється про необхідність з’явитися до конкретної нотаріальної контори для нотаріального посвідчення договору із зазначенням дати та часу його проведення. Позивачу також слід надати суду інші докази, зазначені вище.

Виселення

Позовні заяви щодо виселення зазвичай грунтуються або на ствердженні позивача, що строк оренди минув, або доповнені вимогами про визнання договору оренди недійсним (або ж про розірвання договору оренди). У будь-якому разі в цій категорії спорів позивач думає, що відповідач безпідставно займає спірне приміщення.

Що стосується закінчення терміну дії договору, то слід ураховувати таке. Статті 264 ЦК України та 284 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. N 436-IV (далі — ГК України) містять такі схожі норми: якщо орендар продовжує користуватися майном після закінчення строку договору оренди, то, за відсутності заперечень орендодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на той же строк, який раніше було встановлено договором. Слід зазначити, що ці норми застосовуються незалежно від того, чи зазначили сторони це в договорі оренди. Отже, не завжди закінчення строку дії договору означає, що орендар займає спірне приміщення безпідставно.

Важливо визначити, що заперечення орендодавця після закінчення строку оренди має відбутися саме у визначений законом місячний строк, таке заперечення має бути підписано від імені орендодавця уповноваженою особою. Якщо ж, наприклад, заперечення підписано особою з перевищенням повноважень, наприклад, заступником директора, який не має відповідних повноважень, то таке заперечення має бути надалі схвалено особою, яку він представляє (у цьому прикладі — директором підприємства) (стаття 241 ЦК України). Невиконання цих умов з урахуванням конкретних обставин справи з великою ймовірністю може означати, що договір оренди поновлено (пролонговано), у зв’язку з чим суд визнає, що орендар має підстави для користування спірним нерухомим майном.

Окремо слід зазначити, що спори щодо зміни розміру орендної плати хоч і не є такою мірою поширеними, як розглянуті вище спори, однак є актуальними у 2007 році для договорів оренди державного та комунального майна. У зв’язку з цим звертаємо увагу на таке.

У статті 118 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 р. N 489-V установлено, що у 2007 році передача в оренду державного та комунального майна здійснюється виключно на конкурсних засадах. Орендна плата за державне та комунальне майно визначається згідно з його ринковою вартістю в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до 1 січня 2007 року, крім договорів оренди державного та комунального майна, укладених бюджетними установами, Пенсійним фондом України та його органами, а також щодо цілісних майнових комплексів, у шестимісячний строк підлягають обов’язковому (!) перегляду відповідно до встановленої норми.

Література

Господарський процесуальни1 кодекс України

Цивільний кодекс України

Закон України «Про оренду державного та комунального майна»

Закон України «Про власність»

Реферат: Проблемы внешней задолженности Российской Федерации

Содержание

Введение………………………………………………………………………3

1. История государственного долга России………………………………….4
2. Внешний долг Российской Федерации……………………………………7
1. Современная ситуация на рынке государственного долга…………….10
2. Российские долги выходят на мировой финансовый рынок…………11
3. Влияние внешнего долга на национальную экономику………………13
4. Ценообразование внешнего долга……………………………………..15
3. Оптимизм правительства: иллюзия или проницательность……..………18
4. Внешний долг России: проблемы и перспективы…………………………21

Заключение………………………………………………………………….29

Использованная литература……………………………………………………30

Введение

Большое внимание в последние годы уделяется дефициту бюджета и растущему государственному долгу. Бюджетный дефицит — это та сумма, на которую в данный год расходы правительства превосходят его доходы; национальный или государственный долг — это общая сумма накопленных положительных сальдо бюджета за вычетом дефицитов, имевших место в стране.
В общеупотребительном смысле термин «государственный долг» означает совокупность обязательств государства перед иностранными и внутренними кредиторами. Существуют различные экономические методы, применяемые государством для балансирования бюджета и регулирования экономического цикла. Такая политика направлена на сглаживание колебаний экономики и преодоление негативных последствий спадов.

История государственного долга России

Кредитная история России началась в 1769 г., когда Екатерина II сделала первый заем в Голландии. За последующие два с половиной столетия
Российская империя заняла на рынке примерно 15 млрд. руб. Большая часть этих средств накануне революции была погашена. К этому моменту старейшими займами в составе русского государственного долга оставались 6%-ные займы
1817-18 гг. Их нарицательный капитал составлял 93 млн. руб., а непогашенная часть к 1 января 1913г. равнялась 38 млн. руб. На графике отражена динамика государственного долга Российской империи в начале XX в.: сумма задолженности возросла в период русско-японской войны и революции, а затем стабилизировалась.

График 1

[pic]

На протяжении всего XIX в. и в начале XX в. расходы государства превышали его доходы. Во второй половине XIX в. правительство активно финансировало строительство железных дорог, а также выкупало в казну частные линии.

Стремясь сгладить влияние экстраординарных расходов на структуру бюджета, оно разделяло бюджет на обыкновенный и чрезвычайный. Первый пополнялся из традиционных источников доходов (налоги, акцизы и пр.), доходную часть второго на 90% составляли средства полученные от внутренних и внешних займов. Именно заемные средства шли на финансирование строительства железных дорог, ведение войн и борьбу со стихийными бедствиями. При благоприятном положении часть чрезвычайного бюджета шла на покрытие расходов по долгосрочной оплате государственных займов. Платежи по займам (проценты и погашение) осуществлялись за счет обыкновенного бюджета.

Выпуск новых займов был в непосредственной компетенции царя и министерства финансов. Однако после созыва Государственной Думы она получила право утверждать каждый конкретный заем. Время и условия займа по- прежнему определялись по решению правительства.

По большей части государственных долгов выплачивалось 4% годовых.
Сумма всех бумаг с такой доходностью составляла более 2,8 млрд. золотых рублей — около 2/3 всего рынка.

Все ценности, размещаемые в то время на рынке, разделялись на 3 категории:

. краткосрочные;

. долгосрочные;

. бессрочные;

Срок обращения краткосрочных обязательств ограничивался законом и колебался от 3 месяцев до 1 года. Купюры выпуска не должны были превышать
500 руб. Право эмиссии по краткосрочным обязательствам предоставлялось лично министру финансов с условием, что общая сумма обязательств в каждый момент не превысит 50 млн. руб. В 1905 г. права министра были расширены до
200 млн. руб. с правом выпуска краткосрочных обязательств, в том числе и на иностранных рынках. Государственное казначейство и частные лица имели право учитывать эти обязательства в Государственном банке, проценты считались в виде дисконта.

Основу государственного долга составляли долгосрочные и бессрочные займы. Долгосрочные займы могли заключаться на достаточно длительные сроки
— 50-80 лет. Практиковался выпуск бессрочных обязательств, когда государство обязывалось выплачивать только договорный процент, т.е. для держателя заем становился рентой. Правительство оставляло за собой право принудительной скупки данного инструмента по номинальной стоимости. В этом случае заем погашался тиражами. Иногда государство скупало облигации на бирже.

Также существовало формальное определение внутренних и внешних займов.
Первые ориентировались на иностранного покупателя и обращение за границей.
Вторые были рассчитаны на российский рынок. Данное деление не имело никакого экономического значения, так как никаких ограничений на покупку иностранных выпусков для российских подданных и внутренних иностранцев не существовало.

В 1906 г. в Основном законе имелась статья 114:

“При обсуждении государственной росписи не подлежат исключению или сокращению назначения на платежи по государственным долгам и по другим принятым на себя Российским Государством обязательствам.” Законодатели заранее пресекали соблазн нарушить одно из основных правил рынка — платить вовремя и полностью.

Российское правительство в результате длительных и кровопролитных усилий сумело создать репутацию надежного заемщика, который действует на рынке аккуратно, не злоупотребляя своим государственным статусом.

Заимствование финансовых ресурсов использовалось с разными целями, и далеко не всегда целью для реализация какого-либо конкретного проекта.
Интересы финансовой стабильности, пусть даже в краткосрочном периоде, имели первостепенное значение. Это позволяло следовать выработанной экономической политике, не меняя ее курса.

Отказавшись платить долги своим и иностранным гражданам, правительство
Советской России заложило основу новой финансовой культуры. В результате облигации, выдаваемые как часть заработной платы, оказались просто бумажками.

1. Рынок внешнего долга Российской Федерации.

Лет десять тому назад вряд ли кто-нибудь мог предположить, что Россия окажется в весьма неприглядном положении ненадежного должника, вынужденного просить отсрочки по непосильным для нее долговым платежам, и что проблема управления внешним долгом станет постоянной заботой ее экономических и финансовых органов. С одной стороны, подтвердились опасения ненадежной платежеспособности наших должников их развивающихся стран и стран СЭВа, а с другой — по ряду причин оказалось невозможным избежать быстрого нарастания валютной задолженности западным кредиторам. Связано это было в основном с дефицитностью платежного баланса и государственного бюджета, ухудшением ценовых условий внешней торговли, общим сокращением товарного экспорта и поставок военной техники.

После распада СССР в конце 1991г. России в срочном порядке пришлось взять на себя долговые обязательства перед иностранными кредиторами. В итоге внешний долг увеличился с 29 млрд. долл. (50% экспорта) в 1985 г. до
119 млрд. долл. (260%) в 1994 г. и в 1995 г. — 130 млрд. долл.(265%).

Приняв на себя все внешние долги, Россия по условиям “нулевого варианта” стала одновременно правопреемником и по всем зарубежным финансовым активам СССР. Вроде бы общие размеры этих активов превышают сумму контрактных обязательств по полученным иностранным кредитам, однако реальная ситуация сейчас складывается таким образом, что с позиций текущего платежного баланса России весьма незначительные поступления от указанных финансовых активов далеко не равнозначны крупным платежам по обслуживанию внешней задолженности. И дело здесь отнюдь не в расхождении графиков соответствующих поступлений и платежей.

Общая задолженность третьих стран по государственным кредитам бывшего
СССР оценивается ориентировочно в 170 млрд. долл. При этом следует учитывать, что подавляющая часть кредитов выражена в прежних инвалютных рублях, и их пересчет в современные доллары связан с немалыми сложностями и противоречиями. Поэтому иногда предлагается считать, что нам должны по этим кредитам примерно 100 млрд. инвалютных рублей и 7 млрд. долл. По некоторым оценкам, более половины долгов можно отнести к безнадежным. По различным оценкам, Россия может получить от своих должников лишь от 15 до 20 млрд. долл., да и то в течение 20-25 лет. Как видно, взятые на себя Россией союзные долги намного весомей противостоящих им финансовых активов. Если принять ориентировочно эту разницу на уровне 50 млрд. долл., то при реальной доле России в кредитных обязательствах СССР около 60% убыток от нулевого варианта определяется в 20 млрд. долл. (40% от 50 млрд. долл.).
Реальная цифра может оказаться еще более весомой.

Кредиторы государства объединены в Парижский клуб, в котором все вопросы решаются исходя из политической точки зрения, в отличие от чисто коммерческого подхода участников Лондонского клуба, куда входят в основном зарубежные банки-кредиторы.

До 1991г. Внешэкономбанк считался первоклассным заемщиком, ему давали кредиты крупные банки Японии, США, Швейцарии и, особенно, Германии. В итоге они оказались обладателями крупных просроченных задолженностей на миллионы долларов. Естественно, что многие из них захотели продать эти долги. Другие же, рассчитывая на погашение в ближайшем будущем этих задолженностей, приобретали их. Возникновению рынка способствовало обезличивание долгов, т.е. вне зависимости от срока погашения и процентной ставки они стали представлять собой единый инструмент.

Некоторые банки стремились избавиться от этих кредитных соглашений, другие их покупали с большим дисконтом от номинальной стоимости, по которой выдавался этот кредит. Солидный объем внешнего долга и достаточно большое количество банков, желающих купить и продать долговые обязательства, обусловили высокую ликвидность инструмента внешних долгов.

За четыре года функционирования рынка внешнего долга России выработан механизм торговли.

Заключенная дилерами сделка оформляется соглашением между покупателем и продавцом. Затем происходит переоформление долга Внешэкономбанка с одного кредитора на другого. ВЭБ ведет реестр кредиторов и дает согласие на подобную перезапись. И хотя случаев отказа в таком переоформлении зафиксировано не было, сам процесс занимает длительное время. Формально стороны оставляют 21 рабочий день, для того чтобы переписать права собственности с продавца на покупателя. При этом в соглашение включено положение о том, что стороны приложат максимум усилий для соблюдения этого срока. Однако на практике это не всегда удается — сделка требует длительного обмена письмами: сначала происходит подтверждение сделки между контрагентами, затем продавец посылает запрос на reassignment
(перерегистрацию) во Внешэкономбанк, получает от него положительный ответ, после чего вместе с покупателем переписывает сам кредит.

Для упрощения сделок время от времени создаются синдикаты, куда входят основные западные инвестиционные банки, торгующие данным инструментом. Эти синдикаты при посредничестве крупных аудиторских фирм, таких как Arthur
Anderson, Price Waterhouse и др., клирингуют сделки между собой. В результате вместо тысяч перерегистраций возникает необходимость лишь в нескольких с участием начальных и конечных владельцев.

Существует и более простой способ торговли, который предпочитают отечественные банки, — нейтинг (netting): банк продает купленный кредит прежнему владельцу до истечения стандартного срока в 21 день, производя таким образом подобие арбитражной сделки, которая не требует никакого оформления. Привлекательность таких сделок с точки зрения российских банков в том, что можно получить прибыль, не привлекая дополнительные средства.

1. Современная ситуация на рынке государственного долга

Общая сумма обязательств государства по выпущенным и непогашенным государственным займам, полученным кредитам и процентам по ним, выданным государством гарантиям представляет собой государственный долг.

В зависимости от рынка размещения, валюты и других характеристик государственный долг делится на внешний и внутренний. К первому относятся кредиты иностранных государств; международных финансовых организаций; государственные займы, деноминированные в иностранной валюте и размещенные на зарубежных рынках. Ко второму относятся кредиты от национальных банков; государственные займы, деноминированные в национальной валюте и размещенные на национальном рынке. Он состоит из задолженности прошлых лет и вновь возникшей задолженности. Внутренний государственный долг регулируется законом “О государственном долге Российской Федерации”.

График 2

Государственный внешний долг России, согласно проекту бюджета-98, увеличится на 1 января 2001 года до 140,8 млрд. долл. (на 1 января 1999 г.
— 125 млрд. долл., 1 января 2000 г. — 130,8 млрд. долл.). В следующей диаграмме отражен состав внешнего долга по видам: 1 – долг иностранным правительствам, 2 – иностранным коммерческим банкам и фирмам, 3 – международным организациям.

1 Российские долги выходят на мировой финансовый рынок

предметом соглашения с Лондонским клубом является задолженность бывшего СССР частным банкам по кредитам, не застрахованным и не гарантированным государственными компаниями, заключенными до 31 декабря
1991 года. Сумма основного долга составляет 24 миллиарда долларов, процентные платежи — 8,3 миллиардов долларов. Сумма долга будет разбита на две части. Основной долг (Principal Loan) планируется оформить в ценные бездокументарные бумаги, а проценты по нему — в бумажные процентные облигации, Interest Accrual Notes (IAN). Их эмитентом будет выступать
Внешэкономбанк, они будут зарегистрированы на Люксембургской фондовой бирже. Предусмотрено обращение этих облигаций, как в России, так и за ее пределами (в Европейской клиринговой системе Euro clear). Хотя эмитентом новых бумаг будет Внешэкономбанк, они согласно постановлению правительства от 15 сентября 1997 года будут приравнены по статусу к долговым обязательствам государства.

График 3

Котировки реструктурированного долга России Лондонскому клубу

(Principal Loans)

[pic]

Внешэкономбанку предоставляется отсрочка в погашении долгов на 25 лет с семилетним льготным периодом, в течение которого выплачиваются лишь проценты, причем по достаточно льготной ставке LIBOR + 13/16. Только часть каждого платежа будет осуществлена деньгами, правда с течением времени эта часть будет увеличиваться. Другая часть выплачивается процентными облигациями (IANs). Агентом по обслуживанию основного долга стал Bank of
America, агентом по обслуживанию процентных облигаций — Chase Manhattan
Bank, агентом по завершению сделки и осуществлению первоначальных платежей по Лондонскому клубу — Deutshe Bank. И здесь было бы к месту привести цитату председателя ВЭБ СССР Андрея Костина: “Объем работы оказался колоссальным. Выверка велась по двадцати семи тысячам различных позиций
(документация по каждой составляет увесистый фолиант). Одновременно наши расчеты перепроверялись сотрудниками аудиторской фирмы Ernst and Young
(таково было требование кредиторов), которые порой трудились вместе с нами день и ночь без праздников и выходных. Мы столкнулись, в частности, с проблемой негативных балансов. К примеру, по кредиту объемом в сто миллионов долларов мы получали заявок от кредиторов на возврат ста двадцати миллионов, то есть на один и тот же долг приходится несколько претендентов.
Бывали случаи, когда, допустим, один из иностранных банков в свое время проводил взаимозачет, используя депозит ВЭБа, размещенный в нем, для погашения процентной задолженности по долгу. Затем основной долг этим банком продавался. А новый владелец долга предъявлял ВЭБу требования на всю его сумму, включая уже уплаченные проценты. В итоге ВЭБу удалось примерно на миллиард долларов скостить размер долга за счет исключения повторных или не подпадающих под Лондонский клуб требований, чем мы и гордимся”.

2. Влияние внешнего долга на национальную экономику

Чем обременительнее для страны накопленный внешний долг, тем в большей мере его обслуживание вовлекается во взаимодействие с функционированием всей национальной экономики и ее финансовой сферы.

Обозначим характер взаимодействия внешних заимствований с соответствующими сферами экономики страны. Прежде всего важен характер опасности чрезмерного роста внешнего долга с позиций гос. бюджета, денежно- кредитной системы, международной кредитоспособности страны. Для гос. бюджета в 3-х звенном кредитном цикле (привлечение, использование, погашение) неблагоприятные последствия чрезмерного возрастания внешнего долга связаны в основном со стадией его погашения; новые же займы для текущего бюджетного периода, наоборот, сулят возможность ослабить нагрузку на налоговые и другие обычные доходные источники, позволяют более гибко маневрировать на всех стадиях бюджетного процесса. В то же время неблагоприятно может складываться график платежей по внешнему долгу. В любом случае степень и последствия взаимодействия зависят главным образом от относительной величины накопившегося внешнего долга.

У платежного баланса аналогичный характер взаимодействия с долговым циклом: на смену желанным дополнительным валютным поступлениям приходит период расплаты по долгу. Здесь в целом высокая степень взаимодействия, поскольку именно сальдо по текущим статьям платежного баланса может выступать основным ограничителем во внешних заимствованиях и управлении инвалютным долгом, а при определенных обстоятельствах — даже диктовать необходимость отсрочки долговых платежей. В условиях обременительного внешнего долга существенно возрастают трудности в укреплении доверия к национальной валюте, противодействии инфляции, в обеспечении необходимыми валютными резервами и валютной конвертируемости. Особое место при этом занимает вопрос о возможных неблагоприятных последствиях в случае чрезмерной девальвации национальной валюты, относительно занижения ее реального курса. Увеличение в подобных условиях реального бремени платежей по внешнему долгу подтверждается практикой ряда стран.

Согласно введенному в 1994г. порядку формирования российского государственного бюджета все платежи в нем по внешнему долгу учитываются теперь в рублевом эквиваленте. Это ограничивает возможности России увеличивать долговые выплаты, поскольку она имеет обязательства перед МВФ в отношении предельных размеров бюджетного дефицита. При заниженном курсе рубля искусственно завышается рублевый эквивалент бюджетных расходов по долговым платежам, а тем самым и размеры бюджетного дефицита.

Одним из элементов управления внешним долгом страны является разработка программы внешних заимствований. Ряд основных положений по этому вопросу предусмотрен правительственным постановлением от 16 октября 1993г. №1060 и федеральным законом от 26 декабря 1994г. №76-Ф3. Предельным размером государственных внешних заимствований является ежегодно утверждаемый в форме федерального закона максимальный объем использования кредитов на предстоящий финансовый год. Как правило, он не должен превышать годового объема платежей по обслуживанию и выплате основной суммы государственного внешнего долга. В предельных размерах не учитываются кредиты и заимствования в отношениях с другими государствами-участниками СНГ; их суммы определяются в законе о федеральном бюджете. Ежегодно правительством подготавливается программа государственных внешних заимствований и предоставляемых внешних кредитов с выделением кредитов (займов), каждый из которых превышает 100 млн. долл.

Ограничителем размеров внешних заимствований может служить установка на поддержание в определенных пределах показателей долговой зависимости, используемых в мировой практике, в том числе на основе сопоставления задолженности и долговых платежей с ВВП и экспортом. Необходимо учитывать, что для России, как и для других стран с большой территорией, объективно закономерен относительно низкий удельный вес экспорта в национальном продукте. Именно по этой причине, а также из-за неполной еще интеграции в мировую экономику нам, видимо, следует отдавать предпочтение не ВВП, а экспорту в качестве базы для индикатора уровня долговой зависимости.

3. Ценообразование внешнего долга

В отличие от многих других финансовых инструментов внешние долги России не имеют ярко выраженных ценообразующих факторов. На начальном этапе развития было совершенно неясно, когда начнется выплата основной задолженности и тем более процентов по ней. По этой причине невозможно было определить доходность, а следовательно, и реальную цену. В результате котировки остановились на основе спроса-предложения. В дальнейшем их динамика определялась общим состоянием рынков внешних долгов в мире; факторами, влияющими на них, а также состоянием российской экономики в целом, и финансов в частности.

На состояние рынка влияет ход переговорного процесса России с Парижским и Лондонским клубами, с МВФ и МБРР: любые положительные решения поднимают уровень котировок. Негативное влияние на цену долгов оказывает ухудшение общей экономико-политической ситуации в России (путч, “черный вторник”, межбанковский кризис, etc.). Рынок внешних долгов структурирован в соответствии с валютами, в которых кредиты были получены. Наибольшим спросом пользуются долги, выданные в долларах, немецких марках, йенах и швейцарских франках. Разница в ценах зависит от ликвидности валют: котировки долларовых кредитов выше, чем кредитов в японской и швейцарской валютах. Соотношение котировок долгов в марках и долларах зависит от разницы в процентных ставках по кредитам в этих валютах.

В последние 3 месяца 1995 г. котировки долларовых долгов колебались в интервале 30-34% от суммы долга, причем минимальными они были в период кризиса межбанковских кредитов. Кроме того, необходимо отметить, что в этот период не наблюдалось ярко выраженной тенденции к их росту или падению, а спрэд bid/offer (разница продажа-покупка) стабильно держится на уровне 3/8-
1/2 процентных пункта, что показано на графике 4.

График 4

3. Оптимизм правительства: иллюзия или проницательность

Все мы прекрасно помним, что подписание соглашения с Лондонским клубом с большой помпой преподали публике. Выступление первого вице-премьера
Анатолия Чубайса на пресс-конференции после события было преисполнено пафоса. Он отметил, что зарубежные банкиры подтвердили, что считают экономические и политические преобразования в России необратимыми, а также выразили готовность работать с ней в долгосрочном плане. Само же соглашение поднимет авторитет и репутацию страны. “По сути дела, — заявил Чубайс, — распахнуты ворота в мир международных финансов, ресурсы которого могут быть направлены на осуществление проектов российских предприятий. Это открытие дверей для неолигархического капитализма в России”.

И все-таки, не умаляя значимости случившегося, хотелось бы подчеркнуть, что даже после льготной реструктуризации долга Лондонскому клубу кредиторов положение России с точки зрения обслуживания внешнего долга остается непростым.

И снова итог подводит Андрей Костин: “В начале следующего столетия
Россия должна выйти на максимальные платежи по внешнему долгу (десять- двенадцать миллиардов долларов в год). При условии нормального исполнения доходной части бюджета эта задача посильна для государства. В любом случае
Россия не находится у той черты, за которой можно говорить о невозможности обслуживания внешнего долга. Вместе с тем государству достаточно важно понять, как в дальнейшем эффективнее заимствовать новые средства на внешнем рынке. Заключение сделки по Лондонскому клубу, даже в большей степени, нежели подписание соглашения с Парижским клубом, работает на повышение рейтинга России и, соответственно, на понижение ставок на понижение ставок новых заимствований. Поэтому мы ожидаем улучшения условий выпуска российских еврооблигаций. За счет этого источника можно будет сократить заимствования по связанным кредитам, которые в основном осуществлялись в последнее время”.

Однако кризис на мировом финансовом рынке, да и последние пертурбации в российском руководстве отодвигают воплощение в жизнь этих оптимистичных прогнозов на неопределенный срок.

Лондонский клуб — международное объединение частных коммерческих банков — сформирован в конце 70-х годов для решения проблем, возникших из- за неспособности ряда стран (в первую очередь развивающихся) регулярно обслуживать внешнюю задолженность. В отличие от Парижского Лондонский клуб занимается вопросами задолженности перед частными коммерческими банками, кредиты которых не находятся под защитой госгарантий или страхования.
Основные методы решения долговых проблем: реструктуризация задолженности, отсрочка погашения, предоставление возобновляемых кредитов. Первое заседание Лондонского клуба было созвано в 1976 году в связи с проблемами
Заира. Всего в 1981-1983 годах заключено 14 соглашений на 10 миллиардов долларов, последующие два года, после разразившегося мирового долгового кризиса 1982 года 47 соглашений на 130 миллиардов долларов. В 1994-1996 годах Лондонский клуб осуществил реструктуризацию внешней задолженности
Польши, Болгарии, Румынии, Венгрии, а также некоторых развивающихся стран
(например Бразилии и Габона). В клуб сегодня входит около 600 коммерческих банков индустриально развитых стран мира. В составе кредиторов, связанных с
Внешэкономбанком 430 банков во главе с Банковским консультативным комитетом
((БКК) список банков-членов БКК приводится ниже), который является органом выработки общих принципов по урегулированию задолженности ВЭБ перед коммерческим банками — кредиторами СССР.

Банки-члены БКК Лондонского клуба

Германия: Deutshe Bank AG (председатель БКК), Dresdner Bank,
Kommerzbank AG.

Италия: Banca Commerciale Italiana, Mediocredito Centrale.

США: Bank of America.

Великобритания: Midland Bank.

Япония: Bank of Tokyo-Mitsubishi, Dai-Ichi Kangyo Bank, Industrial
Bank of Japan (сопредседатель БКК.)

Франция: Credit Lyonnais SA (сопредседатель БКК), Banque Nationale de
Paris SA.

Австрия: Creditanstalt-Bankverein

4.Внешний долг России: проблемы и перспективы

Структура и объем внешнего долга отражают геополитические и экономические проблемы — разрушение СССР, экономический спад в России 90-х гг., непоследовательность рыночных реформ, сложность отношений с иностранными кредиторами. Важность анализа долговой проблемы подтверждается тем, что она отражена в концепции экономической безопасности России (январь
2001 г.).

Переговоры о реструктуризации долга привели к списанию кредиторами
Лондонского клуба 30% задолженности. Но остаются непростыми отношения
России с Международным валютным фондом. He урегулирован долг частным фирмам, объединенным в Токийский клуб кредиторов. Актуальна проблема погашения задолженности развивающихся стран no кредитам, предоставлен
Советским Союзом, a также долга стран СНГ по отношению к России. Важно проанализировать концептуальные вопросы управления государственным долгом — внешним и внутренним. С учетом актуальности проблемы внешнего долга и значимости ее решения важно сосредоточить внимание на поиске эффективных путей выхода из создавшегося положения.

Практически все страны, проводя экономические преобразования, прибегают к внешним заимствованиям. Рациональное использование внешних займов способствует решению социально-экономических проблем. Однако ограниченность собственных финансовых ресурсов, не всегда эффективное использование внешних заимствований, нарушение сроков их погашения обусловили значительный рост долга развивающихся стран. Бразилия, Мексика и Аргентина в течение длительного времени возглавляли список крупнейших должников мира.
В последние годы быстрыми темпами увеличивалась внешняя задолженность
Китая. Крупными должниками в Азиатском регионе остаются Индонезия, Индия,
Южная Корея, Турция.

Остается важным изучение исторического опыта решения проблемы внешнего долга, поскольку Российская Федерация — правопреемник не только СССР, но и
Российской империи. До 1917 г. Россия занимала второе место в мире по величине внешнего долга и первое место по расходам на его обслуживание. 21 января 1918 г. Советское правительство аннулировало все государственные долги — внутренние и внешние, хотя профессиональные экономисты критиковали это решение, негативно влияющее на международные отношения. Страны кредиторы не согласились с этим односторонним решением и оставили за собой право требовать погашения внешнего долга России. Ha Генуэзской международной экономической конференции весной 1922 г. позиция Российской
Федерации состояла в том, что бы получить кредиты западных стран в обмен на признание царских долгов. Но решение не было найдено. Вернутся к их оплате пришлось в 90-х годах.

Россия еще не стала лидирующим должником. Она относится к числу стран со средним уровнем внешнего долга (212 — 220 млрд. дол., по разным оценкам), уступая США (700 млрд. дол.), Германии (350 млрд. дол.) и некоторым другим странам. Россия занимает среднее место также по доле внешнего долга в годовом экспорте товаров, его обслуживанию и размеру на душу населения. Но ухудшились другие показатели. По темпу роста внешнего долга (310% в 1991 —
2000гг.) Россия обгоняет среднемировой показатель (250%). Отношение
«внешний долг / ВВП» (65%) превышает критический показатель 50%. Ускорился темп роста расходов на его обслуживание.

В итоге стало очевидным критическое состояние внешней задолженности в
России. Но долгового кризиса нет, пока страна способна обслуживать валютный долг экономическими методами.

Особенности структуры государственного внешнего долга:

73 млрд. дол. — советский долг; 71 млрд. дол. — долг России. Лишь 33% задолженности переоформлены в долговые инструменты, которыми легко управлять. Остальная часть представлена межгосударственными обязательствами, в отношении которых приходится вести трудные переговоры.
Однако по условиям Парижского клуба возможность реструктуризации и секьюритизации ограничена лишь суммой, эквивалентной 20% задолженности.
Есть положительные моменты: с Финляндией согласовано погашение долга товарными поставками, аналогичные переговоры ведутся с Италией. Долг в основном краткосрочный. Его погашение осуществляется из федерального бюджета. Например, на 2003 г. приходится огромная сумма выплат, значительная для бюджета и экономики. Долг выражен в основном в долларах
США, что осложняет управление валютным риском. Имеются проблемы в отношениях со странами СНГ, долг которых по новым российским требованиям составляет 3,7 — 4 млрд. дол. Это — резерв для зачетных операций, признания нулевого варианта в отношении требований и обязательств республик бывшего
СССР. Например, через Парижский клуб удалось побудить Грузию к признанию нулевого варианта и к решению о выплате долгов России.

Не следует забывать о нашей задолженности иностранным фирмам по коммерческим поставкам 1991 г. При расчете показателей внешнего долга надо учитывать курс рубля к доллару, чтобы правильно определить его долю в ВВП с учетом того, что при определенном уровне показателей кредиторы Парижского клуба прощают долг. Важна проблема внешнего долга регионов, особенно кредитов, гарантированных главами местных администраций.

Большая часть долга новой России относится к официальному, поскольку заемщиком и гарантом по займам выступало государство. Часть долга — международным финансовым организациям и коммерческим банкам.
На начало 2000 г. государственный долг снизился в связи с его погашением по графику. Наибольшую задолженность Россия имела перед Германией (27,6 млрд. дол.), Италией (6,1 млрд.), Японией (4,3 млрд.), Францией (3,9 млрд.), США
(3,0 млрд.), Великобританией (1,4 млрд.), Канадой (1,4 млрд.), Южной Кореей
(1,2 млрд.) и Кувейтом (1,2 млрд. дол.). Задолженность бывшим социалистическим странам составила 15,2 млрд. дол.

При анализе причин огромной задолженности России выделены потребности депрессивной экономики; нерациональное и бесконтрольное использование внешних заимствований, что не создало источники их погашения; бегство капитала (до 25 млрд. дол. в год); просчеты экономической политики, отсутствие регулирования международных кредитных отношений страны.

На конец 1984 г. внешний долг СССР составлял 27 млрд. дол., а на конец
1992 г. — 64,3 млрд. дол. В середине 90-х годов появилась цифра советского внешнего долга в 100 — 105 млрд. дол. с учетом пересчета долга СССР бывшим социалистическим странам. Но его природа иная, не связанная с денежными кредитами; это — результат практиковавшихся в рамках СЭВа товарных поставок в кредит по усредненным ценам на нефть. Долг по товарным поставкам был пересчитан по нереальному курсу. Поэтому невозможно получить ответ, откуда возникла разница в 35 млрд. дол. При разделе внешнего долга СССР между республиками в межреспубликанской группе экспертов предполагалось использовать систему коэффициентов исходя из доли республики в экспорте, импорте, национальном доходе и населении СССР. Однако главной проблемой было распределение долгов по видам и странам, а также признание республик в качестве должников западными кредиторами.
Новые заимствования России с 1991-го по 2000г. составили около 60 млрд. долларов.

Таблица 1

Внешний долг России (в млрд. дол.)

|Годы |Всего|Долгосрочный|Краткосрочный|
| | | | |
|1985 |28,3 |21,4 |6,9 |
|1986 |30,7 |23,3 |7,4 |
|1987 |38,3 |29,7 |8,6 |
|1988 |42,2 |31,0 |11,2 |
|1989 |53,9 |35,7 |18,2 |
|1990 |59,8 |48,0 |11,8 |
|1991 |95,1 |82,5 |12, 6 |
|1992 |105,4|64,9 |13,1 |
| | | | |
|1993 |110,4|73,1 |8,3 |
| | | | |
|1994 |119,8|80,1 |10,0 |
| | | | |
|1995 |120,4|80,6 |12,8 |
| | | | |
|1996 |125,0|- |- |
| | | | |
|1997 |123,5|- |- |
| | | | |
|1998 |133,8|- |- |
| | | | |
|1999 |143.,|- |- |
| |2 | | |
|2000 |155,0|- |- |
| | | | |
|2020 |212,0|- |- |
| | | | |

Проблемы внешнего долга связаны с состоянием федерального бюджета. В бюджете на 2001 г. предусмотрены выплаты no внешним долгам в сумме 11,3 млрд. дол. (5,2 млрд. дол. по основной сумме долга и 6,1 млрд. дол. — процентные платежи). России придется направлять на погашение внешнего долга значительную часть доходов федерального бюджета. По международным стандартам долговая ситуация России сложная. Экспорт России не так велик, a критический уровень платежей по внешнему долгу оценивается в 15 — 20% годовой экспортной выручки, что приближает страну к опасному рубежу.

Взаимное влияние внешнего долга и инфляции.

В основе нарастания внешнего долга России, как и многих развивающихся стран и государств с переходной экономикой, лежит комплекс внутренних и внешнеэкономических факторов. Поддержание необходимых темпов экономического роста требует наращивания инвестиций, в то время как их источники в условиях экономической нестабильности и инфляции крайне неустойчивы.
Степень воздействия инфляции на долговую проблему зависит от масштабов обесценения денег. Относительная стабильность национальной денежной единицы
(при темпе инфляции до 2% в год), a также контролируемая умеренная инфляция
(до 8 — 10% в год) позволяет поддерживать сбалансированность экономики в среднесрочной перспективе. Это характерно для развитых стран, которые, имея крупный внешний долг, не испытывают проблем с его погашением, а их кредитный рейтинг высок. Напротив, для развивающихся стран и государств с переходной экономикой характерен значительный разрыв между внутренними накоплениями и инвестициями, который покрывается за счет внешних заимствований. Важную роль в нарастании потребности во внешних займах сыграли высокие темпы инфляции. В 1992 — 2001 гг. в развитых странах темп роста цен на потребительские товары в среднем 2,3% в год, что близко к их относительной стабильности, в развивающихся — 20,3% в год, а в странах с переходной экономикой — 118,4% в год. Негативное влияние на воспроизводство в странах с переходной экономикой оказало почти полное обесценение накопленных сбережений к середине 90-х гг. в связи с усилением инфляции при переходе от плановой экономики к рыночной. Это привело к повышению зависимости данных стран от внешних заимствований. Макроэкономическая нестабильность усугубляет причины роста внешней задолженности. Влияние внешнего долга на инфляцию в России проявляется в том, что динамика денежной массы в 2000 г. определялась преимущественно покупками Банком
России иностранной валюты на внутреннем валютном рынке, а также потребностями бюджета в обслуживании государственного валютного долга.

Требования России как кредитора к развивающимся странам следует рассматривать с учетом правил Парижского клуба. Это дает возможность России урегулировать свои кредитные отношения и добиваться платежей от многих развивающихся стран-должников. Предпосылкой активизации работы с долгами является единая система управления всем государственным долгом, включая внешний и внутренний.
В целом возможность выплаты России по внешнему долгу зависит от состояния национальной экономики. Обслуживание долга в России затруднено тем, что структурные преобразования экономики и экспорта не осуществлены, валютная выручка Российской Федерации формируется в основном за счет экспорта сырья; инвесторы относятся с недоверием к России, поэтому объем иностранных инвестиций небольшой. Однако, несмотря на имеющиеся затруднения, надо рассчитываться по внешним долгам или урегулировать их, используя, в том числе опыт стран Восточной Европы.

Работа по урегулированию внешней задолженности России в отношении основных кредиторов — членов Парижского и Лондонского клубов — ведется с начала 90-х годов. До кризиса 1998 г. Россия обслуживала собственные долги в полном объеме без отсрочек. Объявление дефолта, тяжелое финансовое положение страны и невозможность в срок выполнять свои обязательства перед
Парижским клубом вынудили правительство России начать очередной раунд переговоров о реструктуризации советской задолженности.

Отсутствие целостной государственной политики по привлечению и использованию внешних финансовых ресурсов ведет к нарастанию внешней задолженности, которая становится серьезным препятствием на пути экономических преобразований. Смягчить решение проблемы могло бы частичное списание советского долга, а также новая реструктуризация долговых обязательств России в рамках Парижского клуба на условиях заключенного соглашения с Лондонским клубом. В выработке общей стратегии решения проблемы могут быть использованы как известные мировой практике схемы, так и нетрадиционные методы. Возможно решение долговой проблемы за счет использования задолженности иностранных государств бывшему СССР. Один из вариантов — взаимозачетная схема: Россия за долги переуступает Парижскому клубу права требований по долгам третьих стран России. Возможна конверсия части долга в инвестиции, т. е. долевое участие инвесторов в акционерном капитале российских компаний, а также передача других активов, включая российскую собственность за рубежом.

Остается существенным вопрос о необходимости квалифицированного управления и регулирования внешнего долга в целях обеспечения экономической безопасности России. Для этого важен анализ и учет многих факторов — новых явлений в международных кредитных отношениях России, причин образования значительной внешней задолженности, проблемы платежеспособности страны, низкой эффективности международных финансовых требований и др. Необходимо учитывать как государственную, так и частную коммерческую задолженность, в том числе унаследованную Россией от СССР.

Также необходимо сочетания рыночного и государственного регулирования кредитных отношений. Текущие и стратегические цели международных кредитных отношений страны определяют структуру внешней кредитной политики. С 1996 г. правительство выдвинуло задачу наполнения бюджета в качестве приоритета, в том числе путем внешних и внутренних заимствований. При этом не учитывались реальные возможности обслуживания погашения долга и отсутствие методов регулирования переливов капиталов между секторами рынка. Это привело к диспропорциям в экономике, ломке финансовой структуры и в конечном счете к кризису 1998 года.

Заключение

Одной из “болезней” российской экономики времен переходного периода стал непомерно возросший внутренний долг, как внешний, так и внутренний.
Однако ни для кого не секрет, что многие высокоразвитые западные страны, члены Парижского и Лондонского клубов, являются не только кредиторами, но и крупнейшими должниками, в первую очередь, конечно же, речь идет о внутренней задолженности, и наиболее классическим примером здесь являются
Соединенные Штаты. Поэтому, на мой взгляд не следует так уж драматически и болезненно воспринимать проблему относительно высокого уровня государственной задолженности как это делают некоторые российские политики, обвиняя реформаторов в том, что они “продали Родину за кредиты МВФ, выданных на проведение преступных реформ антинародного режима” (необходимо отметить, что большая часть внешнего долга России — это наследство СССР, а именно, бездарной экономической политики правительств Рыжкова-Павлова в
1985-1990 годах. Ведь именно правительству Рыжкова мы обязаны уменьшением золотого запаса, обретением гигантской скрытой инфляции, тотальному дефициту и т.д.). возвращаясь же непосредственно к проблеме государственного долга хотелось бы подчеркнуть, что, на мой взгляд, данную проблему невозможно подробно разобрать в рамках нескольких докторских диссертаций, не говоря уже об одной курсовой работе.

Использованная литература:

1. Тихонов А. «Долги Российская империя отдавала всегда», «Рынок ценных бумаг», №1/1996.

2. Алферов В. «Рынок внешнего долга России», «Рынок ценных бумаг»,

№1/1996.

3. Рыбалко Г.П. «О внешних заимствованиях России», «Финансы», №7/1995.

4. Симановский А.Ю. «Государственный долг: бремя цивилизации», «Деньги и кредит», №6/1996.

5. «Деньги и кредит». №2 за 1997, Борисов С.М. «Внешние долги России».

6. «Внешняя торговля», №2-3, 1994, Тоцкий А. «Возможности конверсии долгов».

Некоторые источники, упомянутые здесь были изучены, но использованы были только косвенным образом. (прим. Автора).

————————
[pic]

[pic]

Курсовая работа: Программирование графического режима

МОСКОВСКИЙ ОРДЕНА ЛЕНИНА, ОРДЕНА ОКТЯБРЬСКОЙ РЕВОЛЮЦИИИ ОРДЕНА ТРУДОВОГО КРАСНОГО ЗНАМЕНИ

ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ТЕХНИЧЕСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ

ИМ. Н.Э. БАУМАНА

Калужский филиал

Факультет ″Фундаментальных Наук″

Кафедра ″Программного Обеспечения ЭВМ, Информационных Технологий и Прикладной Математики″

РАСЧЕТНО-ПОЯСНИТЕЛЬНАЯ ЗАПИСКА

К КУРСОВОЙ РАБОТЕ

ПО СИСТЕМНОМУ ПРОГРАММИРОВАНИЮ

Тема:

Программирование графического режима”

Студент

Группа

Руководитель

Калуга 2006г.

АННОТАЦИЯ

Целью написания данной курсовой работы было написание графического редактора. Для реализации данной задачи была создана программа, которая позволяла работать с основными графическими примитивами и инструментами в стандартном GUI Win32: карандаш, линия, прямоугольник, эллипс, стирка, заливка и пипетка. Данная программа написана на языке Assembler.

СОДЕРЖАНИЕ

1. ИССЛЕДОВАТЕЛЬСКАЯ ЧАСТЬ

1.1. Постановка задачи

1.2. Общие сведения

1.3. Теоретические сведения

2. КОНСТРУКТОРСКАЯ ЧАСТЬ

2.1. Общие сведения

2.2. Функциональное назначение

2.3. Описание логической структуры

2.4. Вызов и загрузка программы

2.5. Связь программы с другими технологиями

3. ТЕХНОЛОГИЧЕСКАЯ ЧАСТЬ

3.1. Руководство программиста

3.2. Руководство оператора

ЛИТЕРАТУРА

ПРИЛОЖЕНИЕ

1. ИССЛЕДОВАТЕЛЬСКАЯ ЧАСТЬ

Постановка задачи

Создать графический редактор для работы с графическими примитивами: точка, линия, прямоугольник, окружность.

Общие сведения

Ассемблерные программы могут быть очень эффективными. Из программистов, с равными навыками и способностями, работающий на языке ассемблера создаст программу более компактную и быстродействующую, чем такая же программа, написанная на языке высокого уровня. Это так практически для всех небольших или средних программ. К сожалению, по мере возрастания размеров, программы на языке ассемблера теряют часть своих преимуществ. Это происходит из-за необходимого в ассемблерной программе внимания к деталям. Язык ассемблера требует от программиста планирования каждого действия компьютера. В небольших программах это позволяет оптимизировать работу программы с аппаратными средствами. В больших же программах огромное количество деталей может помешать эффективно работать над самой программой, даже если отдельные компоненты программы окажутся очень неплохими. Безусловно, программирование на языке ассемблера отвечает потребностям не каждой программы.

Программы на языке ассемблера очень точны. Поскольку этот язык позволяет программисту непосредственно работать со всем аппаратным обеспечением, ассемблерная программа может делать то, что недоступно никакой другой программе. Несомненно, что в программировании устройств ввода-вывода, где требуется контроль над отдельными разрядами регистров устройства, программирование на языке ассемблера — единственный подходящий выбор.

Ясно, что эффективность и точность языка ассемблера дают определенные преимущества. Но его детализированность создает и некоторые проблемы. Когда же стоит избирать для программирования язык ассемблера?

Конечно, следует пользоваться программами на языке ассемблера, когда нет другого способа написать программу. Например, программисты фирмы IBM писали с использованием процедур ассемблера все программы управления устройствами ввода-вывода для IBM PC. Для управления устройствами ввода-вывода и системой прерываний, потребовалась та точность языка ассемблера которую не может обеспечить ни один другой язык программирования. Аналогично, на языке ассемблера в фирме IBM писались процедуры диагностики, которые должны проверять каждую деталь аппаратуры.

Язык ассемблера необходим также и в тех случаях, когда главными являются рабочие характеристики программы. Это может быть время исполнения или конечный размер программы. Какая программа не подходит для языка ассемблера? Конечно, на нем можно написать любую программу, однако с большой программой лучше работать в языке высокого уровня. Эти языки позволяют сосредоточиться на конкретной задаче и не приходится непосредственно иметь дело с тонкостями аппаратного оборудования и процессора. Языки высокого уровня «позволяют отступить назад и за деревьями увидеть лес».

И последняя причина для изучения программирования на языке ассемблера. Только через написание программ на этом уровне детализации можно понять как работает машина на самом низком уровне. Если вы хотите узнать о компьютере все, вы должны быть знакомы с его языком ассемблера. Единственный способ добиться этого — писать программы на этом языке.

Данная курсовая работа написана с использованием только функций Win32 API. Т.о. данная программа могла быть реализована и на языке высокого уровня. Однако, по той причине, что в программе не использовались очень сложные и объемные алгоритмы, а сама программа хорошо структурирована, сложность написания данной программы сравнима с разработкой аналогичной программы на языке C/C++. Кроме того, ассемблер позволил написать многие участки программы максимально коротко, без использования шаблонов реализации структурных элементов языков высокого уровня, чем грешат многие компиляторы высокоуровневых языков. Также, при написании данной программы было четко известно, что будет в исполняемом файле после компиляции, в то время как многие компиляторы добавляют в исполняемые программы множество не необходимой и даже ненужной информации и кода. Поэтому готовая программа имеет минимальный размер и максимальное быстродействие. Из всего этого следует, что ассемблер является весьма подходящим для написания данной курсовой работы, являясь не то, что б не хуже, а даже лучше языков более высокого уровня.

Теоретические сведения

Программирование в среде Windows

Win32 программы выполняются в защищенном режиме, который доступен начиная с 80286. Но 80286 теперь история. Как известно, каждую Win32-программу Windows запускает в отдельном виртуальном пространстве. Это означает, что каждая Win32-программа будет иметь 4-х гигабайтовое адресное пространство, но вовсе не означает, что каждая программа имеет 4 гигабайта физической памяти, а только то, что программа может обращаться по любому адресу в этих пределах. А Windows сделает все необходимое, чтобы сделать память, к которой программа обращается, «существующей». Конечно, программа должна придерживаться правил, установленных Windows, или это вызовет General Protection Fault.

Каждая программа одна в своем адресном пространстве, в то время как в Win16 дело обстоит не так. Все Win16-программы могут «видеть» друг друга, что невозможно в Win32. Эта особенность помогает снизить шанс того, что одна программа запишет что-нибудь поверх данных или кода другой программы.

Модель памяти также коренным образом отличается от 16-битных программ. Под Win32 мы больше не должны беспокоиться о моделях памяти или сегментах. Теперь только одна модель память: плоская, без 64-ти килобайтных сегментов. Теперь память — это большое последовательное 4-х гигабайтовое пространство. Это также означает, что не нужно работать с сегментными регистрами, зато можно использовать любой сегментный регистр для адресации к любой точке памяти. Это ОГРОМНОЕ подспорье для программистов. Это то, что делает программирование на ассемблере под Win32 таким же простым, как на C.

Использование Win32 API

Windows предоставляет огромное количество ресурсов Windows-программам через Windows API (Application Programming Interface). Windows API — это большая коллекция очень полезных функций, располагающихся непосредственно в операционной системе и готовых для использования программами. Эти функции находятся в нескольких динамически подгружаемых библиотек, таких как kernel32.dll, user32.dll, gdi32.dll и т.д. Kernel32.dll содержит API функции, взаимодействующие с памятью и управляющие процессами. User32.dll контролирует пользовательский интерфейс. Gdi32.dll ответственен за графические операции. Кроме этих трех «основных», существуют также другие динамические библиотеки, которые можно использовать при условии, что обладаете достаточным количеством информации о нужных API функциях. Windows-программы динамически подсоединяются к этим библиотекам, то есть код API функций не включается в исполняемый файл. Информация находится в библиотеках импорта. Нужно слинковать программы с правильными библиотеками импорта, иначе они не смогут найти эти функции. Когда Windows-программа загружается в память, Windows читает информацию, сохраненную в программе. Эта информация включает имена функций, которые программа использует и DLL-ок, в которых эти функции располагаются. Когда Windows находит подобную информацию в программе, она вызывает библиотеки и исправляет в программе вызовы этих функций, так что контроль всегда будет передаваться по правильному адресу.

Существует две категории API функций: одна для ANSI и другая для Unicode. На конце имен API функций для ANSI стоит «A», например, MessageBoxA. В конце имен функций для Unicode находится «W”. Мы обычно имеем дело с ANSI строками (массивы символов, оканчивающиеся NULL-ом). Размер ANSI-символа — 1 байт. В то время как ANSI достаточна для европейских языков, она не поддерживает некоторые восточные языки, в которых есть несколько тысяч уникальных символов. Вот в этих случаях в дело вступает Unicode. Размер символа UNICODE — 2 байта, и поэтому может поддерживать 65536 уникальных символов. Но по большей части, используются include-файлы, которые могут определить и выбрать подходящую для платформы функцию. Тогда достаточно обращаться к именам API функций без постфикса.

Основы рисования

С точки зрения программиста Windows является системой, не зависящей от устройств (device independent). Эту независимость со стороны Windows обеспечивает библиотека GDI32.dll, а со стороны устройства — драйвер этого устройства. С точки зрения программы связующим звеном между программой и устройством является контекст устройства (Device Context — DC). Если программе нужно осуществить обмен с внешним устройством, программа должна оповестить GDI о необходимости подготовить устройство для операции ввода-вывода. После того, как устройство подготовлено, программа получает хэндл контекста устройства, т. е. хэндл структуры, содержащей набор характеристик этого устройства. В этот набор входят:

bitmap (битовая карта, изображение), отображаемый в окне

перо для прорисовки линий

кисть

палитра

шрифт

и т. д. Программа никогда напрямую не обращается к контексту устройства (кстати, эта структура не документирована Microsoft), она обращается к нему опосредствованно, через определенные функции. После того, как все действия произведены, и необходимость в использовании устройства отпала, программа должна освободить контекст устройства, чтобы не занимать память. Есть еще одна причина, из-за которой необходимо освобождать контекст устройства. В системе может существовать одновременно только ограниченное число контекстов устройств. Если контекст устройства не будет освобождаться после операций вывода, то через несколько перерисовок окна система может зависнуть.

Когда программа требует контекст устройства, она получает его уже заполненным значениями по умолчанию. Объект в составе контекста называется текущим объектом. Само слово – текущий – говорит о том, что контекст устройства можно изменить. Программа может создать новый объект, скажем, bitmap или шрифт, и сделать его текущим. Замещенный объект автоматически из памяти не удаляется и его необходимо позже удалить отдельно. Само собой разумеется, что программа может получить характеристики текущего устройства. А вот изменить эти характеристики, увы, можно только через замену объекта (впрочем, это и так понятно).

В Windows поддерживаются следующие типы контекстов устройств:

контекст дисплея (обеспечивает работу с дисплеем)

контекст принтера (обеспечивает работу с принтером)

контекст в памяти (моделирует в памяти устройство вывода)

информационный контекст (служит для получения данных от устройства)

Windows поддерживает три типа контекста дисплея — контекст класса, приватный контекст и общий контекст. Первые два типа используются в приложениях, которые выводят на экран большое количество информации. Ярким примером такого рода приложений являются настольные издательские приложения, графические пакеты и т.д.

Приложения, которые не очень интенсивно работают с экраном, используют общий контекст. Контекст класса является устаревшим и поддерживается только для обеспечения совместимости с предыдущими версиями Windows. Microsoft не рекомендует использовать его при разработке новых приложении и рекомендует использовать только приватный контекст.

Контексты устройств хранятся в кэше, управляемом системой. Хэндл общего контекста программа получает с помощью функций GetDC, GetDCEx или BeginPaint. После того, как программа отработает с дисплеем, она должна освободить контекст, вызвав функцию ReleaseDC или EndPaint (в случаи, если контекст получался с помощью BeginPaint). После того, как контекст дисплея освобожден, все изменения, внесенные в него программой, теряются и при повторном получении контекста все действия по изменению контекста необходимо повторять заново.

Приватный контекст отличается от общего тем, что сохраняет изменения даже после того, как прикладная программа освободила его. Приватный контекст не хранится в кэше, поэтому прикладная программа может не освобождать его. Естественно, что в этом случае за счет использования большого объема памяти достигается более высокая скорость работы с дисплеем.

Для работы с приватным контекстом необходимо при регистрации класса окна указать стиль CS_OWNDC. После этого программа может получать хэндл контекста устройства точно так же, как и в случае общего контекста. Система удаляет приватный контекст в том случае, когда удаляется окно.

При работе с контекстами необходимо запомнить, что хэндлы контекста устройства с помощью функции BeginPaint необходимо получать только в случае обработки сообщения WM_PAINT. Во всех остальных случаях необходимо использовать функции GetDC или GetDCEx.

Контекст в памяти используется для хранения изображений, которые затем будут скопированы на устройство вывода. Сам по себе контекст в памяти не создается. Он обязательно создан как совместимый с тем устройством или окном, на которое предполагается копировать информацию (вот он — совместимый контекст — переходник между программой и драйвером устройства!). Алгоритм работы с контекстом в памяти состоит из нескольких шагов:

Получения хэндла контекста устройства (hDC — handle of Device Context) для окна, в которое будет осуществляться вывод изображения

Получения хэндла bitmap’а, который будет отображаться в окне

Получения совместимого с hDC контекста в памяти (для хранения изображения) с помощью функции CreateCompatibleDC

Выбора изображения (hBitmap) как текущего для контекста в па­мяти (hCompalibleDC)

Копирования изображения контекста в памяти (hCompatibleDC) на контекст устройства (hDC)

Удаления совместимого контекста (hCompatibleDC)

Принятия мер для того, чтобы замещенный bitmap из контекста в памяти не остался в памяти

Освобождения контекста устройства (hDC)

Как и когда удалять замещенный bitmap, зависит от программиста и поставленной перед ним задачи.

Именно этот способ и используется в большинстве программ для копирования изображения.

КОНСТРУКТОРСКАЯ ЧАСТЬ

Общие сведения

Программа называется EasyPaint. Программа написана на языке программирования ассемблер в среде RadAsm и скомпилирована компилятором MASM32. Кроме того, при разработке использовались следующие программы:

Bred

ICAConverter

Irfan View

Microangelo

Функциональное назначение

Программа предназначена для предоставления простой работы с изображениями в формате BMP/DIB, для чего были реализованы необходимые инструменты, а также загрузка и сохранение изображений.

Описание логической структуры

Алгоритм работы программы

После запуска программы создается основное окно программы, загружаются ресурсы и создаются элементы управления, а также в памяти создается совместимый контекст, на котором будет производится все рисование. После этого запускается цикл обработки сообщений, в котором происходит обработка поступающих сообщений:

Обработка клавиатуры

Обработка «горячих клавиш» главного меню

Обработка сообщений к диалоговому окну

А также всех остальных сообщений как оконной функцией, так и стандартным обработчиком

При обработке перерисовки содержимое совместимого контекста копируется на основной контекст — в окно. Все рисование осуществляется при обработке событий от мыши, а также при изменении размеров окна.

При завершении работы программы совместимый контекст удаляется из памяти.

Структура программы

После запуска вначале происходит инициализация общих элементов управления (Common Controls), затем вызывается процедура WinMain (procWinMain.inc), являющаяся основной частью программы, своеобразным каркасом, на который навешаны остальные функции.

В этой процедуре вначале регистрируется класс окна и создается экземпляр, причем в качестве иконки и курсора выступают загруженные ресурсы. После этого окно центрируется на экране и в него добавляются элементы управления Панель управления и Строка состояния, описанные в файлах ToolBarRealization.inc и StatusBarRealization.inc соответственно. Элементы управления создаются и настраиваются, после этого они полностью готовы к функционированию как составные части программы.

Затем в файле InitApp.inc производятся действия по инициализации программы:

производится вызов процедуры CreateBackBuffer (DoubleBuff.inc), в которой создается совместимый контекст – для двойной буферизации вывода графики (задний буфер)

вызов процедур SetPenParam и SetBrushColor (Draw.inc) настраивает свойства объектов карандаш и кисть совместного контекста: устанавливаются цвет и толщина

В конце инициализации программы загружается список акселераторов из ресурсов, делается видимым главное окно и запускается цикл обработки сообщений. После завершения данного цикла вызов процедуры DeleteBackBuffer освобождает ресурсы, выделенные на задний буфер.

Работа с задним буфером (DoubleBuff.inc)

Процедуры этого модуля предназначены для создания плавного вывода без мерцания и любых других визуальных артефактов.

Задний буфер создается в процедуре CreateBackBuffer, которая не только создает буфер, но и кроме того позволяет менять его размер и даже копировать в новый буфер старое содержимое.

Для освобождения ресурсов буфера предназначена процедура DeleteBackBuffer.

Для очистки буфера (он заполняется белым цветом) предназначена процедура Clear.

Процедура Flip позволяет скопировать содержимое буфера на контекст окна.

Т.к. при вызове процедуры Flip отображается только заранее видимая часть изображения, то необходимо эту видимую часть вычислять. Это и делает процедура Resize.

Кроме того, в файле содержатся процедуры LoadFromFile и SaveToFile, позволяющие загружать и сохранять изображения соответственно.

Параметры заднего буфера (Draw.inc)

В данном файле содержатся процедуры SetPenParam, SetBrushColor и PutPixel. Две первые предоставляют удобное средство для изменения свойств карандаша и кисти заднего буфера, а процедура PutPixel предназначена для вывода точки с определенной толщиной (в зависимости от толщины она выводит или один пиксель, или окружность в заданной точке).

Обработка главного меню (Menu.inc)

Первой процедурой данного файла является SelectColor – процедура, реализующая работу со стандартным диалогом выбора цвета.

Следующая процедура – MenuChecked – выполняет обработку выбора инструмента. Она меняет позицию «галочки» в главном меню, а также вдавленную кнопку на панели инструментов. Также процедура меняет значение переменной OutMode, отвечающей за текущий инструмент.

Третьей и последней процедурой в файле является процедура MenuProcess, являющаяся чем-то вроде switch’а в программах на C/C++. В ней в зависимости от выбранного пункта меню выполняются определенные действия (в основном вызовы процедур).

Обработка мыши (Mouse.inc)

Данные модуль содержит процедуры по обработки событий от мыши, которые все связаны с рисованием. Процедуры имеют названия, схожие с названиями сообщений: MouseMove для WM_MOUSEMOVE, MouseLUp для WM_LBUTTONUP, MouseLDown для WM_LBUTTONDOWN и т.д.

Обработка диалогового окна (ParamDlg.inc, Приложение рис. 2)

При выборе пункта меню ФайлаНовый вызывается диалоговое окно. Оно описано в ресурсах программы (Params.rc). Работа с ним осуществляется через вызов функции DlgShow (и, косвенно, через DlgWndProc), которая осуществляет всю черновую работу. Поэтому в основной программе присутствует только вызов DlgShow.

Вызов и загрузка программы

Для запуска программы необходимо запустить EasyPaint.exe.

Для выхода из программы выберите ФайлаВыход либо нажмите Escape.

Программа может быть запущена с любого носителя данных, будь то: жесткий диск (HDD), дискета (FDD), CD-диск (CD- и DVD- ROM), различных внешних устройств (Flash, ZIP) и т.д.

Связь программы с другими технологиями

Данная программа написана полностью на функциях Win32 API и не использует каких-либо сторонних технологий, модулей и программ.

ТЕХНОЛОГИЧЕСКАЯ ЧАСТЬ

Руководство программиста

Назначение и условия выполнения программы

Данная курсовая работа выполнена на низкоуровневом языке Assembler. Программа предназначена для обработки изображений (BITMAP) набором инструментов, стандартного для программ данного класса (графические редакторы). Важно помнить, что программа сохраняет изображения с форматом пиксела рабочего стола, а загружает с любым корректным форматом.

Системные требования

Операционная система семейства Win32

Процессор и оперативная память, достаточные для выполнения первого пункта

Мышь (не менее 1 кнопки), желательно колесико (или аналог)

Клавиатура

16 Кб свободного места на носителе

Монитор, поддерживающий режим не менее 800x600x8

Тестирование программы

Для тестирования данной программы следует произвести следующие действия:

Запустить программу EasyPaint.exe. В главном окне программы у кнопок панели инструментов должны быть изображения, как на рис. 1 из приложения. А также, курсор должен принимать над клиентской областью окна форму перекрестья. Если что-то не так, это значит, что были изменены ресурсы программы и корректная работа программы не гарантируется.

Загрузить какое-либо изображение или работать с исходным пустым. Используя инструменты в любой последовательности и с любыми настройками, получить изображение, которое отвечает логике произведенных действий.

Сохранить полученное изображение, после чего открыть его из системы каким-либо сторонним графическим редактором или просмотрщиком. Соответственно, изображение в программе и сохраненное должны совпадать.

Создать новое изображение, обратив внимание на соответствие указанных параметров и результата. Сделать это с сохранением предыдущего изображения и без него.

Если в результате проделанных действий не возникло ошибок или не было получено каких-либо нелогичных результатов, то можно считать, что программа работает корректно.

Входные и выходные данные

Данная программа – это программа управляемая данными, т.к. вся работа основана на обработке событий (действий пользователя и системы). Это, а также загружаемые изображения – входные данные

Выходными данными является изображение в клиентской области окна, текущие параметры карандаша и кисти, отображаемые в строке состояния, а также изображения, сохраняемые в файл.

Руководство оператора

Назначение программы

Данная курсовая работа предназначена для предоставления простого способа работы с BMP-файлами. Позволяет загружать, сохранять а также редактировать изображения с помощью следующих инструментов:

Карандаш

Линия

Прямоугольник

Эллипс

Стирка

Заливка

Пипетка

Выполнение программы

После запуска программы появляется главное окно (Приложение рис.1), в котором происходит основная работа. Все операции реализованы в меню, также часть из них доступна через «горячие клавиши», приведенные в меню. Большинство операций доступны через панель инструментов.

Свойства карандаша и кисти выводятся в строке состояния:

Цвет карандаша

Цвет кисти

Толщина карандаша в пикселях

При выборе создания нового изображения открывается новое окно (Приложение рис.2), в котором можно задать размеры нового изображения, а также указать необходимость сохранения части изображения, помещающейся в границах нового изображения.

ЛИТЕРАТУРА

Румянцев П.В. Азбука программирования в Win32 API. – 3-е издание., дополн. – М.: Горячая линия–Телеком, 2001. – 312 с.: ил.

MASM32 Library Reference

Microsoft Win32 Programmer’s Reference

www.wasm.ru Уроки Iczelion’а по Win32 API в переводе Aquila

ПРИЛОЖЕНИЕ

Программирование графического режима

Рисунок 1. Основное окно программы

Программирование графического режима

Рисунок 2. Окно параметров нового изображения

Реферат: Милосердие, любовь, семья, дружба

Реферат

На тему:

«Милосердие, любовь, семья, дружба»

План

1. Милосердие

2. Личные отношения: любовь, семья, дружба

3. Удовольствие — Польза

4. Совершенствование

1. Милосердие

Понятие милосердия. Заповедь милосердной любви

Милосердие — это:

  • доброжелательное, сострадательное отношение к другому человеку;

  • сочувствие, жалость, сострадание, любовь;

  • благотворительность.

В христианской этике заповедь милосердной любви является главным принципом, высшим законом жизни людей. «Возлюби Господа Бога твоего всем сердцем твоим и всею душою твоею… Возлюби ближнего твоего как самого себя» (Иисус Христос).

Заповедь милосердной любви служит спасению души человека, единению людей. Она требует равного отношения ко всем людям, включая врагов.

Любовь к людям основана на идеале любви Бога к людям. Эта любовь милосердная, инициативная.

Ф. Ницше в своей критике христианской этики утверждал, что милосердная любовь является средством маскировки себялюбия, зависти, потворствования слабостям человека. По мнению Ницше, человек должен любить не ближнего (обыденное), а «дальнее», будущее (высшее, совершенное).

Любовь и долг

Любовь — это чувство, субъективное явление, которое не поддается peгуляции и не может быть универсальным принципом нравственного выбора. И. Кант утверждал, что:

• мотивом нравственной деятельности является не любовь, а долг;

• любовь не всегда может быть согласована с долгом, обязательствами;

• любовь не может быть принципом, так как он императивен, а любить можно только по склонности.

«Бескорыстное благоволение» (которое и называют любовью) может бы подчинено долгу, является долгом человека (он обязан делать добро другому независимо от отношения к нему).

Категорический императив И. Канта по содержанию тождествен заповеди любви: «Поступай так, чтобы ты всегда относился к человечеству и в своем лице, и в лице всякого другого так же, как к цели, и никогда не относился бы к нему… как к средству».

Вопрос о соотношении любви и долга рассматривал и Ф.М. Достоевский. Он утверждал: любовь — это:

• метафизическая основа нравственности;

• форма деятельного, заботливого отношения к людям;

• чувство, в котором самореализуется человек в данной ситуации (сентиментальное проявление любви).

Если человек в милосердии сконцентрирован на своих эмоциях, забывает об объекте милосердия, такая любовь является проявлением себялюбия.

Заповедь любви может быть реализована на основе долга, склонности и сострадания.

Любовь, милосердие и справедливость

Заповедь любви является универсальным требованием, содержащим все требования Декалога. Она требует праведности, основанной на движении сердца (а не соблюдении формальных норм).

Гоббс толковал заповедь милосердной любви как стандарт общечеловеческих отношений, поскольку она не ограничивает людей и требует от человека позволять другому то, что сам человек хочет, что бы было позволено ему.

Гегель утверждал, что закон справедливости Моисея (Декалог) является всеобщим законом, необходимым из-за обособленности людей.

В.С. Соловьев соотносил справедливость с отрицательной формулировкой «золотого правила морали» («Не делай другому того, чего не хочешь от других»), а милосердие — с положительной формулировкой. По мнению Соловьева, единство этих правил обусловлено цельностью духовного опыта человека.

Соловьев считал справедливость и милосердие основными нравственными добродетелями, поскольку первая противостоит эгоизму, а вторая – ненависти.

Чужое страдание влияет на мотивы деятельности человека. Оно противостоит эгоизму, удерживает от причинения страданий другому человеку, вызывает сострадание, побуждает к деятельной помощи.

Этико-философская мысль Европы Нового времени утверждала, что милосердие и справедливость являются фундаментальными добродетелями. Они соответствуют разным сферам нравственного опыта (двум основным уровням морали).

Требования справедливости снимают противоречия между конкурирующими интересами людей.

Заповеди любви задают более высокий уровень нравственности, призывают человека жертвовать своими интересами ради блага других. Милосердие, заповедь любви:

* является долгом человека;

* не является обязанностью человека (рекомендуемое требование);

* основано на человеческих отношениях, в которых соучастие, сострадание являются инициативой самого человека.

4. Милосердие подразумевает участливое, сострадательное отношение к людям, посредством которого человек воплощает свой идеал. Оно не исчерпывается милосердным отношением, а должно быть реализовано в действиях.

Эти действия должны быть направлены на удовлетворение интерес других людей, и основываться на стремлении другого человека к совершенству. Милосердие является средством и содержанием самосовершенствования человека.

Л.Н. Толстой предложил модель подготовки к опыту деятельной любви:

• не позволять себе думать дурное ни о ком;

• не говорить дурное ни о ком;

• не делать другому того, чего себе не хочешь.

Толстой утверждал, что милосердие должно начинаться с раскаяния, готовности к самоизменению и совершенствованию.

2. Личные отношения: любовь, семья, дружба

Личные отношения являются следствием основных потребностей человека в:

• единении с другими людьми;

• безопасности;

* эмоционально-положительных отношениях;

* самореализации и др.

Особенности личных отношений: значимость людей друг для друга, приоритет ценности общения над целью общения.

Установлению личных отношений способствуют:

* близость людей;

* внешняя привлекательность;

* сходство убеждений, интересов;

* взаимная симпатия.

Формы личных отношений; любовь, семья, дружба, знакомство и пр.

Любовь — это чувство привязанности к объекту любви, потребность в соединении и в постоянных контактах с ним.

Любовь может иметь разную нравственную ценность в зависимости от объекта, на который она направлена. Можно выделить:

* любовь ко всему миру, любовь к Богу, всем людям, способность к милосердию (возвышающая любовь);

* любовь к отечеству, народу и пр. (лежит в основе мировоззрения);

* любовь к родителям, детям, женщине или мужчине (может быть составляющей смысла жизни человека);

любовь к предметам, занятиям (конкретной нравственной ценности не имеет).

Любовь между мужчиной и женщиной как нравственное чувство:

* основана на биологическом влечении, но не сводится к нему;

* утверждает другого человека как уникальное существо;

* означает принятие любимого таким, какой он есть, как абсолютную ценность;

* открывает личность другого (его лучшие, еще не реализованные возможности).

Можно выделить любовь-заботу (родительская, братская и т. п.). Ее компонентами являются:

* забота об объекте любви (старание уберечь его от опасностей, проблем, труд для его блага и пр.);

* ответственность (чувство тесной связи с предметом любви, выполнение долга);

* уважение, отношение к объекту любви как к самоценной личности.

Семья — первичная группа общества. Она основана на кровнородственных, духовных, экономических и юридических (правда, семья не всегда оформлена юридически) связях людей.

В семье человек обретает:

* чувство безопасности, комфортности, поддержки;

* условия для самосовершенствования;

* облегчение житейских забот;

* нравственное сознание, представления о добре и зле, отношениях людей и пр. (для детей). Семейные отношения подразумевают:

* чувство долга;

* ответственность за членов своей семьи;

* самоограничение, подчинение эгоистических стремлений, страстей интересам семьи.

Семейные отношения регулируют различные требования: соблюдение взаимных обязательств супругами, забота о детях, стариках и т. д.

Дружба — это:

* межличностные отношения, имеющие нравственную ценность;

* отношения взаимопонимания, доверия и поддержки, которые носят индивидуальный, избирательный характер;

* основана на взаимной привязанности и общности интересов и убеждений;

Дружеские отношения могут реализовываться в формах:

* эмоциональной привязанности;

* деловой общности;

* духовной общности;

* комплиментарности (взаимодополняемости) и др.

Дружба как нравственное чувство основана на бескорыстии, честности и искренности, самоотверженности. Она исключает утилитаризм, эгоистические устремления, измерение и т. п.

Доминирующие в дружбе нравственные ценности: деятельная поддержка и взаимовыручка (более свойственна дружбе между мужчинами), психологическая поддержка, взаимопонимание. Поддержка в дружбе является безусловной.

Товарищество — отношения:

* имеющие нравственную ценность;

* проявляются в основном в групповых отношениях;

* являются оценкой отношений в группе людей (коллективе и пр.);

* основаны на равенстве и взаимном уважении;

* нивелируют различия социальные, экономические и др.;

  • основаны на интересах общей деятельности.

Приятельские отношения:

* не имеют высокой нравственной ценности;

* являются устойчивыми отношениями;

* подразумевают комфортность общения;

* не включают полное взаимопонимание, доверительность и взаимовыручку;

* не предполагают дополнительных обязательств, кроме обычных норм.

Знакомство — это взаимная симпатия, возникшая на основе поверхностного восприятия друг друга. Отношения знакомства не имеют нравственной ценности и не накладывают дополнительных нравственных обязательств.

3. Удовольствие — Польза

Удовольствие, польза — положительные ценности, отвечающие потребностям, интересам человека в его эмпирическом существовании.

Удовольствие (наслаждение) — чувство, которое сопровождает удовлетворение потребности человека. Оно ведет к угасанию физического и психического напряжения, с одной стороны, и стимулирует активность человека, его стремления, жизненные функции организма — с другой Удовольствие означает индивидуально значимую самореализацию (творческую и др.).

Удовольствие может:

* представлять для человека ценность;

* определять мотивы деятельности человека;

* определять иерархию ценностей и образ жизни человека;

* являться для человека смыслом жизни

Ограничение естественной установки на удовольствие происходит в процессе социализации человека, который вынужден:

* подчиняться господствующим в обществе нормам морали;

* ограничивать, контролировать свое стремление к удовольствию;

* ориентироваться на подобные стремления других людей.

Принцип ориентации на удовольствие лежит в основе личной независимости. В стремлении к удовольствию человек противостоит общественным нормам морали, проявляет индивидуальную волю.

В случае, если удовольствие является целью, все остальное человек воспринимает как средства ее достижения.

Можно выделить три философских подхода к оценке категории удовольствия:

этический гедонизм (киренаики и пр.): наслаждение (удовольствие) может быть универсальным моральным принципом (человек ориентируется не на добро, а на достижение удовольствия);

универсалисты (Кант и др.) — религиозные мыслители — утверждали, что наслаждение не может быть универсальным моральным принципом;

эвдемонисты (Эпикур и др.) и утилитаристы отвергали безусловное чувственных удовольствий. Они считали, что подлинными, способными выступить в качестве универсального морального принципа являются только возвышенные наслаждения.

Концепция гедонизма основана на представлении о том, что:

• целью деятельности человека, условием его счастья является достижение удовольствия (отсутствие страданий);

• удовольствие является естественным регулятором душевной деятельности человека;

• установка на достижение удовольствия является врожденной, естественной для человека.

Гедонизм в крайнем проявлении выражается в том, что человек:

* воспринимает других людей только как средство достижения удовольствия;

* может достигать счастья, удовольствия за счет других людей (даже ценой их несчастья, страданий);

* его стремление к наслаждению может вылиться в жестокость, садизм или психологическую жестокость, подавление личности другого,

* может рассматривать запреты и предписания морали как ограничение личной независимости и природы человека.

Стремление к наслаждению должно быть ограничено нравственностью. Стремясь к осуществлению своих желаний, человек должен уважать право других людей на реализацию своих желаний.

Человек может свободно и конструктивно выразить себя в творчестве которому свойственны переживания, схожие с наслаждением.

Польза. Полезным человек считает то, что:

• отвечает его интересам;

• гарантирует достижение поставленной цеди;

• позволяет достичь результатов, близких к поставленной цели (успех),

• позволяет достичь результатов с наименьшими затратами (эффективность).

Интересы человека выражаются в целях его деятельности. Полезно то, что способствует достижению целей.

В отличие от высших ценностей (добро, справедливость и др.) польза является относительной ценностью.

Понятие пользы, стремление к достижению пользы сами по себе морально нейтральны. Она может иметь как позитивные проявления (предприимчивость, инициативность), так и негативные (стяжательство, потребительство).

Польза, успех, эффективность отражают ценности, нормы, свойственные отношениям атомизированных, обособленных индивидов, использующих друг друга.

Прагматизм (принцип полезности) заключается в:

• стремлении человека к пользе, успеху, эффективности;

• ориентации на реальность, наличный порядок вещей;

• стремлении только к достижимым целям;

• программировании цели и действий по ее достижению;

• отсутствии ориентации на идеалы.

Полезность не может быть исключительным критерием поступков человека. Следование только принципу полезности может вылиться в меркантилизм, конформизм и столкновение интересов людей. Ориентация на полезность стала приоритетной в буржуазном обществе, в условиях разобщенности людей. Она закрепляет разобщенность, атомизацию людей, их интересов.

Приоритет группового (общего) интереса ценой ограничения частных, индивидуальных интересов может быть целесообразен только в условиях угрозы для общества (война и др.).

Согласно доктрине разумного эгоизма (мыслители Просвещения) общий интерес складывается из разнообразных частных интересов. Человек, стремясь к собственной пользе, способствует благу общества. (С развитием разделения труда и товарно-денежных отношений предпринимательская деятельность каждого человека может быть общественно полезной.)

Польза не должна заменять добродетель. Необходимо нравственное ограничение принципа полезности.

4. Совершенствование

Совершенство можно понимать как:

* гармоничность;

* соответствие результатов деятельности и развития человека высшей цели, стандарту;

* упорядоченность, одухотворенность склонностей и стремлений человека;

* духовное возвышение личности,

Перфекционистские (ориентированные на совершенство) этические взгляды связывают совершенствование с идеалом и процессом его достижения, с умеренностью, духовным пониманием меры в потребностях, желаниях.

Обобщенные представления о самосовершенствовании. Оно заключается в:

* самоограничении;

* подчинении выбранной цели, исполнении долга;

* свободе духа (внутренней свободе);

* практической реализации идеала.

Аристотель утверждал, что совершенной является личность добродетельная и деятельная, которой свойственны самоограничение, подчинение своей деятельности разумной цели. Она ориентируется на высшее благо, идеал и его реализацию на практике.

И. Кант считал, что:

* совершенство заключается в нравственности;

* самосовершенствование — это развитие в качестве нравственного субъекта;

* главная задача жизни человека — исполнение долга в процессе совершенствования;

* совершенство не является долгом человека;

* нравственное совершенствование начинается с совершенствования природных или жизненных данных (физических, социальных и др.) в соответствии с требованиями долга.

В некоторых этических доктринах (стоицизм, буддийская этика и др.) совершенство понималось как самодостаточность, независимость человека от обстоятельств, страстей (внутренняя свобода). Отрешенность от мира и всего телесного достигается с помощью аскезы.

В христианской этике нравственное совершенство связано с:

• спасением души (цель жизни и деятельности человека), освобождением от власти страстей;

• практической деятельностью, преображающей мир согласно заповедям Божьим;

• деятельной любовью, во имя и в процессе которой происходит совершенствование

Для спасения души и совершенствования человеку необходимо, по словам B.C. Соловьева, иметь в себе Бога — относиться ко всему по-Божьи.

Духовность — это:

• ориентация человека на высшие ценности, идеал;

• сознательное стремление к совершенствованию, одухотворенности;

• противостояние природным, социальным, материальным и другим зависимостям, возвышение над обыденностью. (Возвышение над природным, обыденным, принимающее форму эскапизма (ухода от действительности), духовным не является.)

Духовное возвышение человека, его творческая реализация должны быть индивидуализированы, так как простое подражание к духовности не ведет.

Культура не во всех своих формах является духовной. Приобщение к массовой культуре, кичу не влечет одухотворения.

Важнейшей характеристикой духовности является свобода (независимость, воля). Одухотворенность, сила духа гарантируют внутреннюю свободу, духовное раскрепощение. Свобода должна быть конструктивной. Самовыражение личности в творчестве может быть духовным и свободным.

Этапы внутреннего нравственного опыта, которые необходимо пережить человеку для совершенствования:

• осмысление своего отношения к высшим ценностям и степени соответствия им, осознание своего несовершенства;

• смирение, отсутствие самодовольства, гордыни, попыток создать идеал самому;

• покаяние, осуждение своего несовершенства, сожаление о неблаговидных деяниях;

• решимость не совершать подобных поступков в будущем;

• постановка более высокой цели.

Литература

  1. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика: Учебник. — Гардарики, 2003. — 472 с.

  2. Дружинин В.Ф., Демина Л.А. Этика. Курс лекций. — М.: Изд-во МГОУ, 2003. — 176 с.

  3. Жаринов В.М. Этика Учебное пособие для вузов. — М.: Изд-во ПРИОР, 2003. — 206 с.

  4. Словарь по этике. — М.: Политиздат, 1983. — 445 с.

  5. Этика (конспект лекций). – М.: «Приор-издат», 2002. Автор-составитель Широкова И.Г.

Реферат: Лопух и его применение

Наверное, еще с детства мы мастерили шляпы из лопухов, прятались в его зарослях, но и до сих пор многие считают лопух сорняком. А на самом деле лопух не только высоко ценится за свои лечебные свойства в народной медицине, но даже является съедобным растением!

Есть все основания предполагать, что родина лопуха — Россия. Ботаники утверждают, что до 1815 года он не был известен в Европе, а завезен был русской конницей после разгрома войск Наполеона.

Лопух — настоящий кладезь полезных веществ! Его мощные корни практически на 50% состоят из инулина, благодаря чему это просто находка для больных диабетом. Также в нем содержатся эфирное бардановое масло, протеин, витамины А, В, С, Е, Р, соли минералов, дубильные вещества, ценные кислоты.

Лопух обладает мочегонным, потогонным и слабительным свойствами, противовоспалительным действием. Ученые выявили положительные результаты применения лопуха в лечении онкологии. Уже сейчас врачи рекомендуют пить по 1 чайной ложке сока свежего лопуха 3 раза в день в течение месяца.

Корни лопуха используют для приготовления лечебных настоев и отваров. А сок из этих корешков показан для снятия алкогольного отравления. Но не меньшими целебными свойствами обладают и его листья, которые часто используются для лечения суставных заболеваний.

Лопух — это вкусный продукт питания! Во многих крестьянских хозяйствах Японии можно увидеть заботливо ухоженные грядки лопуха, используемого в пищу. Там его называют «гобо». Лопух-то лопух, да какой! У нас на слуху лох, лопух – как синонимы недалекости. А на самом деле это ботанические термины, обозначающие уважаемые плодовую и овощную культуры соответственно.

Давайте попробуем абстрагироваться от назойливого репея, репейника (а именно так у нас в народе называют лопух). Сегодня речь пойдет об особой разновидности лопуха, называемого в Японии гобо, или овощным лопухом (Arctium lappa L.). Это двулетнее растение семейства астровых (сложноцветных).

В первый год гобо формирует мощную розетку листьев и корнеплод. Причем, корнеплоды овощного лопуха – выровненные толстяки, а листья и черешки нежнее, чем у дикаря. Листья гобо опушены, поэтому перед употреблением их ошпаривают кипятком и сильно измельчают. Черешки очищают от жестких покровов, мелко нарезают и используют для приготовления супов, яичницы, омлета.

Зелень лопуха – кладезь минералов, в том числе дефицитного железа, витаминов, клетчатки. Листья как дикого, так и овощного лопуха используют в медицине для лечения ушибов, растяжения связок, ревматизме и т. п. А корни лопуха, кроме того что обладают желчегонным и мочегонным действием, усиливают выделение инулина, регулирующего уровень сахара в крови, выделение пищеварительных ферментов. Они богаты инсулином, который при термической обработке превращается во фруктозу, безопасную для больных сахарным диабетом. Кроме того, корни лопуха содержат биологически активные вещества, органические кислоты, масла, препятствующие отложению жиров, т. е. это натуральное растительное лекарство для диабетиков.

Для сахалинцев лопух такая же привычная еда, как, скажем, картошка. На балконах, в погребах рядом с квашеной капустой, ведрами брусники, банками разных солений зачастую стоят и банки с лопухом и папоротником, заготовленными на длинную вьюжную зиму. Приходилось мне пробовать и окультуренный лопух, выращенный в Японии, правда, консервированный. Был он в жестяной банке, в таких банках часто продают компоты. Это был полуфабрикат — заготовленные в собственном соку стебли изумрудного цвета. Из этого полуфабриката получили мы наше обычное сахалинское, очень вкусное блюдо. Чаще же всего готовим мы его из диких растений, благо лопух растет у нас в изобилии.

Одна из черт сахалинской растительности — гигантизм. Вот некоторые примеры: сахалинская гречиха достигает 3-4 метров, стебель медвежьей дудки вырастает не тоньше молодых деревьев, а лопух достигает высоты двух метров. Его-то мы и едим.

Природа нашего края щедра на «дикоросы», а вот чтобы вырастить обыкновенные культурные овощи, приходится затрачивать много сил, здесь природа свою щедрость не проявляет, а, кажется, так и ставит палки в колеса. Лето может быть неблагоприятным для выращивания помидоров, огурцов, лука, но для гиганта-лопуха любое лето — урожайное. Дождливое оно, солнечное или туманное — лопух обязательно упрется в небо своим зонтом.

Растет он по берегам мелких речушек, которых в наших лесах очень много. Собираем мы его, как правило, в начале лета, хотя делать это можно в любое время. Срезают дудки, что потолще, их не моют и не чистят, а лишь разрезают, укладывают в бочку или какую-либо другую емкость и обильно пересыпают солью, а сверху ставят гнет. На следующее утро гнет снимают. В процессе хранения лопух может почернеть, но у меня он остается приятно-зеленый, видимо, потому, что храню я его в светонепроницаемой емкости. А вообще-то, цвет особого значения не имеет.

Для приготовления блюд лопух вымачивают. Для этого достают его из рассола, промывают и заливают холодной водой. Время от времени воду меняют. Вымоченный лопух кладут в холодную воду и варят. Пробуют его в процессе варки вилкой, как картошку. Готовый лопух не должен быть твердым и хрустящим. После варки лопух чистят (вареный он чистится очень легко) и затем режут. Режут все по-разному, не рекомендуется мельчить или нарезать кружочками, лучше — палочками размером с детский мизинчик. Нарезанный лопух перекладывают на сковороду, добавляют припущенный на растительном масле белый репчатый лук, по вкусу соевый соус, соль, кунжутное семя, красный перец, чеснок и приправу адино-мото японского, корейского или китайского производства (употребляем мы ее почти ежедневно). Тушить долго не надо, просто хорошо разогреть и снять с огня.

Готовится лопух исключительно на растительном масле. Добавление кунжутного семени обогащает блюдо кальцием, поскольку кунжут — чемпион среди пищевых продуктов по содержанию кальция. Семя же делает блюдо более энергоемким, как вообще любое семя. Не так вкусно это блюдо и без чеснока, о котором можно говорить много. Отметим лишь то, что есть в нем германий, элемент исключительно редко присутствующий в продуктах, который отвечает за эластичность клапанов в кровеносных сосудах.

Впервые пробовать лопух или папоротник нужно с рисом. Только так по достоинству оценишь это блюдо. Лопух и рис — идеальное сочетание. Сварен рис должен быть по-восточному, на воде без добавления соли, после варки его не промывают и во время варки не мешают. Хорош лопух и с хлебом, картофелем или как салат к любому блюду.

Недавно с оказией отправила сестре в Москву лопух нового урожая. Сестра, уезжая на Большую землю, после окончания срока службы ее мужа в армии, набрала с собой мотки морской капусты, сухой папоротник и необходимые к ним приправы. Говорила, что без этого уже не сможет. Позже в письме она сообщила: «… был день рождения, я приготовила шикарный стол, а гости остались равнодушны к сахалинским деликатесам». Почему так вышло, мне понятно. Во-первых, лопух и папоротник, как квашеная капуста, соленая рыба, моченая ягода, сушеные грибы, — еда зимняя; дело же происходило летом. Во-вторых, пробовать эти деликатесы лучше там, где их выращивают. Полагаю, что и калмыцкий чай, чтобы он был вкусен, нужно пробовать в калмыцких степях, а не в Москве — иначе его не оценишь. Моя свекровь, японка, не раз повторяла: «Чтобы поесть суси, богатые американцы летают в Японию». Я не верила, а она убеждала: настоящие суси — только на японской земле. Теперь я ей верю.

Корейцы, как и японцы, употребляют больше «дикоросов», чем русские. Корея насчитывает у себя около 300 съедобных дикорастущих видов. А что мы собираем в лесу? Ягоды, грибы, орехи, черемшу. Пожалуй, и все. А они? Вспомним их традиционные блюда, и нам все станет ясно: узорчатое печенье из клейкого риса с сосновой пыльцой, толченым дудником, рисовые лепешки с полынью и многое другое. Все это необыкновенно вкусно.

Поселившись на Сахалине, корейцы принесли сюда и свои традиции, касающиеся питания. Нам же, потомкам бывших каторжан, партийных работников, прибывших сюда по велению партии строить новую жизнь, да искателям приключений, пришлось последовать мудрому примеру корейцев. Вырастить на сахалинской земле огурец не так-то просто: около него можно и «умереть», а он еще и не вырастет. Но теперь появилось новое племя — дачники, иногда им удается вырастить огурцы, но на рынке они чаще всего стоят дорого. собрать же лопух или папоротник — намного проще. Поэтому на наших прилавках, так же как и на китайских или японских, можно купить соленый лопух, соленый и сушеный папоротник и многое другое.

Наконец-то в России появился первый сорт лопуха японского – Самурай. Это двулетнее травянистое растение. В первый год формирует мощную розетку листьев и сочный корень (корнеплод) практически цилиндрической формы, разветвленный в нижней части. Он похож на крупную морковь: длина 25-35 см, до 5 см в диаметре, масса обычно от 150 до 600 г. Он покрыт темно-серой корой, мякоть белая, плотная. Розетка листьев полуприподнятая. Листья крупные, яйцевидные, слабоволнистые по краю, серо-зеленые. На второй год растения зацветают, образуя ветвистый побег 60-80 см высотой. Соцветие – корзинка с мощными зелеными обертками, с темно-розовыми язычковыми цветками.

Агротехника несложная. Семена лопуха сеют прямо в грунт (при пересадке корнеплоды сильно ветвятся) на глубину 1-2 см. Схема посадки свежими семенами 40х60 см. Время посева – апрель–май и под зиму – в конце октября. Гряду глубоко обрабатывают. Под перекопку вносят органические удобрения (не свежий навоз) и заправляют разрыхлителями (если почвы тяжелые) типа опилок, песка и т. п. Дозы минеральных удобрений – как под корнеплодную культуру, особое внимание калию. До появления всходов почву поддерживают во влажном состоянии. До достижения листьями высоты порядка 20 см грядку пропалывают, а далее растение само подавляет сорняки.

Кроме лекарственных целей, лопух возделывают ради нежных салатных листьев, черешков и сладких корнеплодов. Самыми вкусными они будут в первый год, если убрать их в середине октября. Если часть из них вы оставили на весну – убрать нужно до выдвижения цветоносов, не позже середины июня. Несколько корнеплодов можно оставить на семена, если поблизости нет диких сородичей.

Безусловно, гобо для российского огородника пока диковинка. С другой стороны, сколько новинок вошло в наш обиход за последнее время!

Из корней лопуха готовят репейное масло, которое давно используют для укрепления волос. Корни измельчают, настаивают сутки на растительном масле, медленно нагревают на слабом огне, не доводя до кипения, остужают, процеживают. А еще корни сушат, затем размалывают и добавляют в муку. Выпечка от этого только выигрывает.

Употребляют в пищу только молодые и мягкие осенние корни первого года. Можно их собирать и весной, но только до начала отрастания цветочной стрелки. Молодые листья лопуха довольно вкусны, их можно использовать как шпинатную зелень. Правда, вкус несколько портит пушок на этих листьях, поэтому лучше готовить из них те блюда, в которых зелень надо мелко резать. Вкуснее, чем листья, молодые черешки. Они более сочные и мясистые. С ними можно готовить яичницу, суп, гарнир.

Употребляя лопух в пищу, мы не только делаем свой рацион более разнообразным, но и приносим пользу организму. Поэтому, может быть, стоит попробовать приготовить хотя бы одно, самое простое блюдо из лопуха. Например, салат с зеленью, хреном и сметаной.

Корни лопуха можно заготовить впрок. Для этого их выкапывают осенью у растений первого года жизни. В это время они мясисты и сочны, а вот корни двухлетнего репейника — дряблые, словно деревянные, и непригодны в лечебных целях.

Выкопанные корни очищают от земли, тщательно промывают холодной водой, толстые коренья расщепляют. Сушат их на открытом воздухе либо в хорошо проветриваемом помещении. Хранить корешки рекомендуют не более одного года.

Курсовая работа: Відповідальність у житловому праві

ЗМІСТ:

1. Загальна характеристика відповідальності у житловому праві. — 3

2. Заходи щодо примусового позбавлення житла. — 7

3. Цивільно-правова відповідальність. — 15

Список використаної літератури. — 24

1. Загальна характеристика відповідальності у житловому праві.

Відповідальність у житлових правовідносинах має визначену специфіку. У законодавстві, а також у теорії і на практиці прийнято звертати більш пильну увагу не на відповідальність у житловому праві, а на захист житлових прав громадян, що зайвий раз підтверджує речовий характер прав користувачів житлових приміщень.

Правова відповідальність — це забезпечений державним примусом обов’язок правопорушника нести негативні наслідки правопорушення, що виражаються в позбавленнях особистого, організаційного або майнового характеру. Цивільно-правова відповідальність, будучи різновидом правової відповідальності, підпадає під приведене визначення, але при цьому важливо відбити ті особливості, що характерні саме для неї, що дозволить відмежувати цивільно-правову відповідальність і від відповідальності, передбаченої нормами інших галузей права, і від інших засобів примусового впливу цивільно-правового характеру (зокрема мір захисту).

До характерних рис цивільно-правової відповідальності відносяться:

майновий характер;

переважно компенсаційний (відбудовний) характер;

побудова на засадах юридичної рівності сторін;

можливість її добровільної реалізації самим порушником, без втручання судових або інших державних органів, у силу лише однієї можливості застосування державного примуса (добровільна сплата пені за прострочення внесення квартплати, відшкодування заподіяного збитку житловому фондові і т.д.).

У житловому праві може мати місце як договірна, так і деліктна цивільно-правова відповідальність, а у відповідних випадках — адміністративна і кримінальна. Наприклад, стаття 189 ЖК України передбачає, що кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність відповідно до законодавства несуть особи, винні:

1) у порушенні порядку взяття на облік громадян, потребуючих
поліпшення житлових умов, зняття з обліку і надання громадянам
жилих приміщень;

2) у недодержанні встановлених строків заселення жилих будинків
і жилих приміщень;

3) у порушенні правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходових кліток, ліфтів, під’їздів, придомових територій;

4) у самовільному переобладнанні та переплануванні жилих
будинків і жилих приміщень та використанні їх не за призначенням;

5) у порушенні правил експлуатації жилих будинків, жилих приміщень та інженерного обладнання, у безгосподарному їх утриманні;

6) у псуванні жилих будинків, жилих приміщень, їх обладнання та
об’єктів благоустрою.

Однією з необхідних умов настання відповідальності за порушення житлових зобов’язань є наявність шкоди, за винятком випадків, коли відповідальність настає у виді неустойки або пені за порушення термінів сплати квартплати і комунальних платежів. Порушенням житлових зобов’язань може бути заподіяний майнова (наприклад, руйнування і псування житлового приміщення) і моральна шкода (наприклад, створення обстановки неможливості спільного проживання).

Суб’єктивною підставою цивільно-правової відповідальності за порушення житлових зобов’язань є вина правопорушника. Житлове законодавство не передбачає відповідальності незалежно від вини. Однак у відношенні наймодавців (орендодавців), зобов’язаних надавати відповідно до договору наймання (оренди) користувачам комунальні й інші послуги, закон «Про захист прав споживачів» містить правило про відповідальність незалежно від вини.

Житловому законодавству властиве застосування великої кількості засобів захисту суб’єктивних житлових прав. На відміну від засобів відповідальності, засоби захисту — це правові засоби примусового впливу, спрямовані на охорону і захист прав і законних інтересів їхніх носіїв, застосовуваних до суб’єктів незалежно від вини і некомпенсуємі позбавлення особистого або майнового характеру (наприклад, визнання недійсним обміну житлового приміщення, виселення осіб, що самоправно зайняли житлове приміщення).

Захист — це діяльність, що виникає при наявності конкретного (вчиненого) правопорушення, або усунення такого стану, що приведе до настання негативних наслідків, а також спрямована на відновлення порушеного права. Коли виникає необхідність захисту, як правило, уже присутні правопорушник і особа, чиє право обмежене винними діями. Конституційний механізм захисту прав людини складається з чотирьох елементів: суб’єктів і об’єктів захисту, конституційно-правових норм (основ захисту) і процесуальних дій (форм захисту).

Не всі міри захисту в житлових правовідносинах зв’язані з правопорушенням осіб, до яких вони застосовуються (наприклад, вселення осіб у результаті помилки і наступне виселення їх із приміщення). Міри захисту в житловому праві можуть виступати як міри самозахисту (наприклад, для огородження недоторканності житла), заходи оперативного впливу (наприклад, коли наймодавець відмовляє несумлінному наймачеві в продовженні договору на новий термін або коли наймач зараховує вартість проведеного їм капітального ремонту житлового приміщення, що є обов’язком наймодавця, у рахунок стягнутої з нього квартирної плати), заходи державно-примусового впливу (наприклад, дострокове розірвання договору при винному поводженні наймача, виселення з житлового приміщення по підставах ст. 36 ЖК України).

Захист порушених житлових прав здійснюється судом відповідно до підвідомчості справ, установленої процесуальним законодавством. Захист житлових прав в адміністративному порядку має місце тільки у випадках, передбачених Житловим кодексом або іншими федеральними законами. Рішення, прийняте в адміністративному порядку, може бути оскаржене в судовому порядку.

Захист житлових прав здійснюється шляхом:

1) визнання житлового права;

2) відновлення положення, що існувало до порушення житлового права, і припинення дій, що порушують це право або створюють погрозу його порушення;

3) визнання судом цілком або частково неправомірним нормативного правового акта державного органа або нормативного правового акта органа місцевого самоврядування, що порушують житлові права і суперечать Житловий кодекс або прийнятим відповідно до нього законам, іншим нормативно-правовим актам, що має більшу, ніж зазначені нормативний правовий акт державного органа або нормативний правовий акт органа місцевого самоврядування, юридичну чинність;

4) незастосування судом нормативного правового акта державного органа або нормативного правового акта органа місцевого самоврядування, що суперечать Житловому кодексові або прийнятим відповідно до нього законові, іншому нормативному правовому актові, що має більшу, ніж зазначені нормативний правовий акт державного органа або нормативний правовий акт органа місцевого самоврядування, юридичну чинність;

5) припинення або зміни житлового правовідносини;

6) іншими способами, передбаченими Житловим кодексом або іншими законами.

Підставами для настання відповідальності за порушення житлового законодавства є наявність вини в діях винних осіб. Конкретні види та склад відповідальності містяться в нормах цивільного, адміністративного та кримінального законодавств.

2. Заходи щодо примусового позбавлення житла.

Слід зазначити, що право приватної власності громадян відповідно до Конституції є непорушним і ніхто не може бути протиправно його позбавлений.

Позбавлення права приватної власності на жиле приміщення всупереч волі власника може відбуватися на підставі вилучення (викупу) земельної ділянки, звернення стягнення на майно власника, націоналізації, а також на основі конфіскації та реквізиції. Перша завжди сприймається негативно. Це пояснюється тим, що відразу ж виникають запитання: чи не постраждає родина засудженого, яка проживає в його жилому приміщенні, чи захищаються права неповнолітніх, непрацездатних та людей похилого віку при вилученні у власність держави жилого приміщення. Наведені питання у житловому праві нині майже не розглянуті, а це порушує гарантії конституційних прав людини. Прийняття нового Житлового кодексу України викликає проблеми, у тому числі про порядок здійснення і наслідки конфіскації жилих приміщень. Тема їх конфіскації знаходиться на стику норм публічного і приватного права і не може не розглядатися у руслі соціальної політики держави.

У проекті  Житлового кодексу (п. 5 ст. 78) передбачено, що житло може бути безоплатно вилучене (конфісковане) у власника тільки за рішенням (вироком) суду. При цьому порядок проведення і наслідки конфіскації не викладені у проекті Житлового і Цивільному кодексі. А це потребує докладного правового регулювання, оскільки торкається конституційного права громадян на житло. Наведене вимагає розроблення як у юридичній науці, так і у законодавстві. У Земельному кодексі (ст. 148) передбачено, що земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановленому законом. Наведена норма побічно стосується конфіскації жилих приміщень, тому що вони нерозривно пов’язані із землею. Отже, у власника може бути конфісковано будинок з усіма будівлями і ділянкою. Така ситуація викликає запитання: чи можливо це у правовій, соціальній державі?
Недоторканність права приватної власності на житло гарантується як Конституцією України, так і цивільним, житловим  законодавством. Однак у випадках, прямо передбачених законом, право названої власності може бути припинене примусово. Одним з них є конфіскація. Так, відповідно до ч. 7 ст. 41 Конституції конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, в обсязі і порядку, встановленому законом. Вона спричиняє припинення права приватної власності на жиле приміщення і виникнення права державної власності. Конфіскація є санкцією, що застосовується до правопорушників, і характерна для кримінального, адміністративного, митного права. Конфіскація житла може бути застосована лише на підставі нормативного акта, що має вищу юридичну чинність.

У ст. 59 КК України передбачається, що конфіскація є одним з видів кримінального покарання, яке встановлюється за тяжкі й особливо тяжкі корисливі злочини і полягає у примусово-безоплатному вилученні у власність держави усього або частини майна, що належить засудженому на праві приватної власності. Загалом конфіскація у кримінальному праві трактується як примусове, безоплатне вилучення у власність держави всього або частини особистого майна засудженого. Крім того, нормами названого права встановлюється перелік майна, яке не підлягає конфіскації (наприклад, жилий будинок із сільськогосподарськими будівлями у сільській місцевості, якщо засуджений і його родина постійно в ньому проживають; пайовий внесок у ЖБК, коли його спорудження вже завершено.

Таким чином, у кримінальному праві конфіскація жилого приміщення — це примусове, безоплатне вилучення у власність держави всього або частини жилого приміщення, що належить засудженому на праві приватної власності, за винятком наведених вище випадків. Зазначене, з точки зору житлового  права, не вирішує проблематику конфіскації жилих приміщень, а лише породжує численні запитання.

Однак гарантії на право користування жилим приміщенням в українському законодавстві  існують. Так, гарантія прав осіб, які проживають із засудженим, встановлена постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 вересня 1953 р. «Про судову практику із застосування конфіскації майна» (зі змінами і доповненнями від 14 березня 1963 р. № 1, 27 червня 1968 р. № 7, 29 серпня 1980 р. № 7), у якій йдеться: вказати судам, що вилучення будинку у власника у разі конфіскації не позбавляє членів родини засудженого та інших осіб права проживати у будинку як наймачам і користуватися жилою площею у межах житлових норм. Виселення членів родини та інших осіб із займаної площі може мати місце лише на загальних підставах. Ця норма є досить актуальною, сучасною і може бути використана в житловому законодавстві як принцип проведення конфіскації жилого приміщення.

Щодо юридичної науки, то існують наступні точки зору на розглядувану проблему. Так, Ю.Толстой визначає конфіскацію як безоплатне вилучення у власника майна за рішенням суду у вигляді санкції за вчинення злочину або іншого правопорушення у випадках, передбачених законом. При цьому держава не відповідає за зобов’язаннями колишніх власників конфіскованого майна, якщо останні виникли після вжиття державними органами заходів для його охорони і без згоди зазначених органів.

Ю.Толстой визначає конфіскацію як санкцію у кримінальному, адміністративному та цивільному праві. В останньому разі вона застосовується як санкція за вчинення недійсної угоди.

Н.Саніхметова зазначає, що порушення  житлового  законодавства тягне застосування різних заходів цивільно-правової відповідальності: компенсаційних (відшкодування заподіяних жилому фонду збитків), штрафних (пеня, стягувана при несвоєчасному внесенні плати за користування жилим приміщенням і комунальні послуги), конфіскаційних (безоплатне вилучення будинку, використовуваного для систематичного отримання нетрудових доходів, безгосподарно утримуваного будинку). Щодо останньої санкції слід зазначити, що застосування конфіскації у цивільному праві нині значно звузилося. Так, не може йтися про поняття нетрудового доходу в житловому праві і про конфіскацію будинку за безгосподарне його утримання, бо це суперечить Конституції України.

Так, В.Самойленко розглядає конфіскацію як безоплатне вилучення майна у власника за рішенням (вироком) суду, господарського суду чи іншого компетентного органу (посадової особи) у вигляді санкції за вчинення правопорушення. Він так само розглядає конфіскацію як каральний захід, властивий нормам публічного, а не приватного права, проте як такий, що є підставою для виникнення права власності у держави.

І.Третьякова вважає, що конфіскація є міжгалузевою санкцією, і у цивільному праві її застосування має обмежений характер.
Таким чином, конфіскація жилого приміщення — це безоплатне вилучення його у власність держави у власника за вчинення ним винного, протиправного діяння, застосовувана на підставі вироку (рішення) суду. Вона завжди є примусовим підґрунтям припинення права приватної власності на жиле приміщення, і у той же час — підставою виникнення державної власності.

У майбутньому цивільному, житловому,  кримінальному  законодавствах слід відмовитися від конфіскації жилого приміщення і включити його до переліку майна, яке не підлягає конфіскації. У зв’язку з чим необхідно внести відповідні зміни до Переліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком. Пункт 1-го розділу цього Переліку слід викласти у такій редакції: «жиле приміщення, зокрема квартира, кімната, жилий будинок з господарськими будівлями чи їх частина, якщо засуджений або його родина постійно там проживають».

Це пояснюється тим, що конфіскація жилого приміщення є дуже суворим покаранням для засудженого, яке не можна, навіть, назвати додатковим, оскільки остання торкається конституційних прав людини, що зберігаються також і за злочинцями: право — на гідний життєвий рівень, на житло. Така конфіскація може заподіяти велику шкоду суспільству, тому що позбавляє людину після відбуття покарання свого житла, а це не сприятиме її реабілітації на волі. Крім того, вона суперечить принципам цивільного і житлового  права. Отже, у кримінальному праві жиле приміщення слід віднести до об’єктів, які не підлягають конфіскації, а в цивільному і житловому — повністю від неї відмовитися.

Сьогодні проблема названої конфіскації є досить актуальною. Вона не розглянута детально з точки зору принципів розвитку суспільства, закладених у Конституції України. Це потребує глибшого розгляду її в юридичній науці і регламентації у кримінальному, цивільному і житловому законодавствах.

Якщо конфіскація застосовується за скоєння правопорушення, а націоналізація і вилучення (викуп) земельної ділянки — для задоволення публічних інтересів, то реквізиція застосовується на благо і в інтересах безпеки населення. Так, Ю. Космін зазначає, що при конфіскації майно вилучається на користь держави, а при реквізиції — в державних чи суспільних інтересах. Наприклад, у разі стихійних лих, епідемій або ж воєнних дій чи міжнаціональних конфліктів. Усі випадки застосування реквізиції можуть бути класифіковані як небезпечні для життєдіяльності людини, її застосування необхідне найчастіше для безпеки людини, за винятком випадків реквізиції майна для окупаційної армії у період воєнних дій.

Реквізиція — це примусове відчуження державою майна власника для задоволення державних чи суспільних інтересів з виплатою йому вартості останнього. Слово «реквізиція» походить від латинського «reguisitio». Реквізиція може бути застосована в таких випадках: стихійні лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших обставин, що мають надзвичайний характер. До випадків застосування останньої З. Цибуленко відносить також масові заворушення, міжнаціональні конфлікти, воєнні дії. Таким чином, реквізиція може застосовуватися тільки у випадках і за обставин, що мають надзвичайний характер. Такі обставини виходять за межі звичайної життєдіяльності суспільства, можуть спричинити масову загибель людей, ушкодження їх здоров’я і неможливість існування в тому чи іншому середовищі.

Однієї підстави — обставини, що носить надзвичайний характер і створює небезпеку для життєдіяльності людини, для проведення реквізиції недостатньо. Вилучення майна на основі останньої може здійснюватися лише за рішенням державного органу. В українському законодавстві він не визначений. Можна припустити, що проведення реквізиції може запроваджуватися президентом держави, який також має право вводити у країні правовий режим надзвичайного стану, одним з наслідків якого є реквізиція. Під час останньої, відповідно до чинного законодавства, власнику майна відшкодовується його реальна вартість і неотримані доходи. У ст. 353 ЦК України передбачено, що вилучення майна при застосуванні реквізиції можливо тільки за умов виплати вартості майна його власнику. Отже, реквізиція завжди є відшкодувальним актом держави.

Так, І. Брауде визначав реквізицію як примусове відшкодовувальне відчуження (чи тимчасове вилучення) державою майна для державних і суспільних потреб, що допускається у порядку, встановленому законом, з обов’язковою винагородою власнику за середніми ринковими цінами, існуючими на момент вилучення. Таке визначення, хоча й зроблене ще у 1960 p., видається вдалим. На думку О.Дзери, в сучасній практиці застосовується особливий вид реквізиції майна, що не може належати громадянам за правом власності, але придбане за відсутності правопорушення. Так, особам, у яких вилучено за постановою органів дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду дорогоцінні метали і камені, що є валютними цінностями, у разі їх засудження без конфіскації майна чи винесенні їм виправдовувального вироку або закриття кримінальної справи, вилучені цінності повертаються в натурі чи відшкодовується їхня вартість. З наведеною точкою зору погодитися не можна у зв’язку з тим, що реквізиція застосовується лише у випадках, які мають надзвичайний характер. Випадок, вказаний О.Дзерою, слід трактувати як примусове припинення права приватної власності на майно, що не може належати особі на підставі закону.

Окремо потрібно розглянути реквізицію жилих приміщень, оскільки в такому разі зачіпаються особисті конституційні права громадян. Названа реквізиція спричиняє припинення не тільки права приватної власності, а й у певних випадках також припинення житлових  правовідносин, що випливають з договору житлового найму. При припиненні права приватної власності на жиле приміщення автоматично припиняються відносини з користування ними, оплата комунальних послуг, дотримання обов’язків власника житла тощо. Однак специфіка реквізиції жилих приміщень полягає в тому, що останні у разі припинення обставин реквізиції можуть бути повернуті власникам, а якщо вони мають тривалий характер, ті позбавляються права приватної власності на житло. Можливість застосування реквізиції жилого приміщення допускається цивілістами. Так, А.Кичихіна, І.Марткович, Н.Щербакова описують реквізицію даного приміщення за загальними правилами проведення реквізиції.

У цілому реквізиція застосовується у період воєнних дій, стихійних лих, масових епідемій та в інших надзвичайних ситуаціях, небезпечних для життя і здоров’я населення, на підставі рішення органів державної влади, при повній компенсації майна, що реквізується. Власник не має права оскаржити рішення про реквізицію, але має право звернутися до суду з вимогою про перегляд розміру компенсації. При припиненні обставин, які спричинили реквізицію, останній має право звернутися до суду з вимогою про повернення йому майна, що залишилося. Реквізиція може бути пов’язана із запровадженням надзвичайного стану, але може проводитися самостійно. Вона може мати тривалий характер чи застосовуватися як одиничний акт.
На підставі викладеного можна зробити наступні висновки: по-перше, у житловому  праві для встановлення додаткових гарантій і реалізації Конституції України слід детальніше розглянути конфіскацію і реквізицію жилого приміщення; по-друге, конфіскація і реквізиція відрізняються одна від одної тим, що перша завжди є санкцією, яка походить від держави і застосовується на безоплатній основі, у той час як друга — це крок держави для забезпечення безпеки суспільства і завжди є відшкодувальною.
У майбутнє житлове  законодавство потрібно внести норму про порядок проведення реквізиції жилих приміщень, у той час як від конфіскації їх слід відмовитися. І як перехідний крок до такої норми варто обов’язково віднести жиле приміщення до об’єктів, що не підлягають конфіскації.

3. Цивільно-правова відповідальність.

Сутність цивільно-правової відповідальності полягає в тому, що вона є застосуванням до правопорушника передбачених санкцією правової норми заходів державного примусу. Водночас не будь-яка реалізація санкції, не будь-який державний примус підпадає під поняття „цивільно-правова відповідальність». Відповідальність — це реалізація санкції, що має специфічні особливості.

Зокрема особливостями цивільно-правової відповідальності є:

1) державний примус, який відрізняє юридичну відповідальність від інших видів соціальної відповідальності, наприклад, моральної;

2) крім державного примусу, який характеризує право взагалі для відповідальності типовими є несприятливі наслідки, що настають для її суб’єкта (в цивільному праві це, як правило — наслідки майнового характеру, майнові втрати, наприклад, відшкодування збитків за рахунок порушника, стягнення з нього неустойки тощо);

3) державний і суспільний осуд порушника, який висловлює йому докір за порушення норм, встановлених державою, і дозволяє відмежувати відповідальність від інших випадків настання несприятливих наслідків.

Залежно від виду порушення договору договірну відповідальність можна поділити на відповідальність за невиконання і відповідальність за неналежне виконання зобов’язань. У першому випадку йдеться про протиправну бездіяльність; у другому — про протиправну дію, яка виражається у недотриманні умов належного виконання договору, Як свідчить вивчення практики вирішення спорів про неналежне виконання договорів за участю громадян, часто неналежне виконання договору пов’язане з недотриманням вимог про предмет договору і про строк його виконання. Крім того, в ряді випадків має місце виконання зобов’язання неналежною особою.

Досить поширеною є точка зору, згідно з якою відповідальність за порушення договірних зобов’язань існує в двох формах: у формі стягнення збитків і у формі неустойки. У інших випадках класифікація форм відповідальності відбувається за іншими підставами. Так виділяють дві основні форми відповідальності, на підґрунті яких існує третя (комбінована).

Перша основна форма полягає в покладанні на винного правопорушника обов’язку по передачі майна, сплаті грошей тощо. Характерними рисами такого покладання є те, що воно є додатковим обтяженням і має безеквівалентний характер. Друга основна форма полягає у позбавленні правопорушника права, що йому належить. Змішана форма містить в собі компоненти перших двох основних форм.

Відповідальність у житловому правіСтаття 1167 ЦК передбачає також можливість відшкодуван­ня моральної (немайнової) шкоди. Моральна (немайнова) шко­да, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої осо­би, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шко­да заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується у грошовій чи іншій матеріальній формі за рішенням суду неза­лежно від відшкодування майнової шкоди.

Організація має відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службо­вих) обов’язків. Шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов’язків у галузі адмініс­тративного управління, відшкодовується на загальних підставах (статті 1166, 1167 ЦК). Цивільно-правова відповідальність за порушення цивільно­го законодавства полягає в тому, що завдана шкода має бути відшкодована за загальними правилами цивільного законо­давства, тобто відшкодування шкоди може полягати у виправ­ленні, ремонті пошкодженого майна або в повному відшкоду­ванні збитків.

Виселення як форма цивільно-правової відповідальності мо­же бути застосоване судом до наймача житлового приміщення за невнесення ним плати за житло понад два рази.

Виселення без надання іншого житлового приміщення може настати і за інші правопорушення громадян. Ці громадяни, як правило, не мають статусу наймача, а саме їх вселення в жит­лове приміщення є неправомірним. Таке виселення може мати місце у разі:

незаконного зайняття житлового приміщення (ст. 94 ЖК);

визнання ордера на житлове приміщення недійсним внас­лідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер (ст. 117 ЖК).

Виселення з інших підстав може мати місце тоді, коли такі підстави передбачені в законі чи договорі.

Значна криміногенність ринку житла спричиняє необхід­ність зупинитися і на такому важливому питанні, як визнання правочинів стосовно житла недійсними.

Недійсні правочини не призводять до таких правових нас­лідків, яких бажають сторони. Недійсні правочини бувають двох видів — нікчемні й оспорювані. Нікчемні правочини не вимагають визнання в судовому порядку їх недійсності і є таки­ми в силу закону.

Всі правочини щодо відчуження житла мають відповідати установленій законом формі. Договір купівлі-продажу житлово­го будинку має укладатися в письмовій формі й підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню та державній реєс­трації (ст. 657 ЦК).

Письмові правочини мають бути підписані особами, які їх укладають. Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати­ся, за його дорученням правочин може підписати інший грома­дянин. Підпис останнього має бути засвідчений організацією, в якій працює або навчається громадянин, що укладає правочин, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілак­тичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні, або орга­ном чи службовою особою, що вчиняють нотаріальні дії. Таке посвідчення прирівнюється до нотаріальної форми. Згідно зі ст. 220 ЦК правочин може бути визнаний недій­сним внаслідок недодержання нотаріальної форми.

Недійсним є також правочин, що не відповідає вимогам за­кону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права непов­нолітніх дітей. До правочинів, які визнаються недійсними у зв’язку з порушенням вимог закону, належать угоди: про відмо­ву від права звертатися до суду; спрямовані на обмеження пра­воздатності та дієздатності, укладені від імені особи, яку пред­ставляє представник, щодо себе особисто або щодо іншої осо­би, представником якої він одночасно є.

Якщо правочин визнаний в судовому порядку недійсним, кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні все одер­жане за правочином, а в разі неможливості повернути одержа­не в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності правочину не передбачені законом.

У житловій сфері нікчемними є правочини, укладені мало­літніми, які не досягли 14 років (ст. 21); укладені громадяни­ном, визнаним недієздатним (ст. 226 ЦК).

До нікчемних належать правочини, які визнаються такими в судовому порядку. Це — правочини юридичної особи, вчинені нею без відповідного дозволу (ліцензії) (ст. 227); правочини, вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатнос­ті (ст. 221); правочини, вчинені неповнолітньою особою за ме­жами її цивільної дієздатності (ст. 222); правочини, укладені особою у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225); правочини, укла­дені внаслідок помилки (ст. 229); правочини, укладені внаслі­док обману (ст. 230), насильства (ст. 231); зловмисної домовле­ності представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232) або під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК).

Договори купівлі-продажу, дарування, застави, оренда жит­лових будинків та інші договори, що фактично прикривають продаж земельних ділянок або самовільний їх обмін, повинні визнаватися недійсними за передбаченими ст. 228 ЦК наслід­ками.

Правочин, визнаний недійсним, вважається таким з момен­ту його вчинення. Найчастіше зустрічаються спори, пов’язані з визнанням правочину недійсним на підставі, коли учасник правочину умисно був введений в оману іншою стороною, тоб­то йому повідомили факти, які не відповідають дійсності і ма­ють суттєве значення. Можливі купівля-продаж, обмін житло­вого приміщення внаслідок обману з боку одного з учасників правочину, умисного введення в оману контрагента з приводу якості, розміру житлового приміщення. Істотне значення для вчинення правочину має також замовчування конкретних обс­тавин, адже у цьому разі відбувається обман учасника правочи­ну. Правочин, який укладається під впливом обману, може бу­ти визнанний недійсним, оскільки має місце невідповідність внутрішньої волі особи та її волевиялення, якщо контрагент завідомо знає, що шкодить інтересам особи, яку представляє (наприклад, коли має місце неправильне уявлення чи незнан­ня інформації про санітарно-технічний стан житлового примі­щення при вчиненні правочину учасниками). Правочин, укла­дений внаслідок помилки, що має істотне значення, може бу­ти визнаний недійсним за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки (ст. 229 ЦК). Помилка — це відсутність справжнього уявлення про стан речей, неправильне сприйнят­тя стороною істотних умов угоди, що вплинуло на її волевияв­лення. Наслідки, передбачені ст. 229 ЦК, застосовуються тіль­ки тоді, коли дефекти об’єктивно заважають проживати у квар­тирі і від них неможливо позбавитися. Тут йдеться тільки про помилку, яка має істотне значення, а встановлювати її істот­ність має право лише суд, оскільки це здійснюється у кожно­му окремому випадку і в суді встановлюються конкретні, фак­тичні обставини.

Під час формування ринку житла трапляються випадки ук­ладення правочинів щодо житлових приміщень і під впливом насильства з боку представників сторін. Насильство являє со­бою фізичний чи психічний вплив на учасника угоди або його близьких з метою спонукання до вчинення правочину. Особа, яка вчиняє правочин під впливом насильства, фактично поз­бавляється можливості виявляти власну волю. її воля змінюєть­ся волею насильника. При застосуванні погрози відбувається вплив на чужу волю під загрозою заподіяння майнової чи немайнової шкоди. Найчастіше вона спрямовується на колишньо­го члена сім’ї з метою отримання згоди на вчинення правочи­ну. Погроза за змістом має бути реальною, протиправною, та­кою, що може бути практично втілена в життя, призвести до погіршення житлових умов або інших негативних наслідків. При цьому не має значення, від кого вона виходить: від кон­трагента чи третіх осіб — і чи спрямована вона проти особи, яку примушують до вчинення правочину, чи проти близьких до неї осіб. Потерпілий у цьому разі виявляє свою волю, але оскільки це відбувається під впливом погрози, то вона не збігається зі справжнім його бажанням.

Якщо обставини, що мали місце при вчиненні правочину, свідчать, що відмова учасника договору від його укладення мог­ла спричинити шкоду його інтересам, така погроза може бути визнана підставою для визнання правочину, пов’язаного з про­дажем, обміном, недійсним.

Можливі випадки відчуження житлових приміщень, коли особа змушена вчиняти правочин на невигідних для неї умовах внаслідок збігу тяжких обставин. Ознаками такого правочину може бути укладення його на нееквівалентних умовах або збіг тяжких обставин для однієї сторони (хвороба, надзвичайна нужда тощо).

Правочини щодо купівлі, обміну житлових приміщень з особами, які не можуть усвідомлювати значення своїх дій, ке­рувати ними і передбачати результати майбутніх наслідків, та­кож можуть бути визнані недійсними. У цьому разі правочин укладений, громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент його укладення перебував у такому стані, коли він не міг розу­міти значення своїх дій або керувати ними, може бути визна­ний судом недійсним за позовом цього громадянина (ст. 225 ЦК). Якщо такий правочин визнаний недійсним, кожна зі сто­рін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за правочином.

Особливі правові наслідки при визнанні правочинів недій­сними передбачені у ЖК. Так, у разі визнання обміну житлови­ми приміщеннями недійсним сторони підлягають переселенню у приміщення, які вони раніше займали (ст. 88 ЖК).

Визнання обміну недійсним може мати місце як на підста­ві ст. 87 ЖК, так і на підставах, передбачених ЦК. Але право­ві наслідки в усіх випадках зводяться до однієї санкції: пере­селення сторін у приміщення, які вони раніше займали. Це пояснюється дією правила: якщо є спеціальна норма права (ст. 88 ЖК), то загальна норма не застосовується (наприклад, статті 230, 231 ЦК). Що стосується відшкодування майнових збитків, пов’язаних з такими обмінами, то тут діють загальні правила, передбачені у санкціях відповідних статей ЦК щодо недійсності правочинів. Якщо правочин буде визнаний недій­сним внаслідок помилки, то окрім того, що сторони будуть приведені у попередній стан, сторона, за позовом якої право­чин визнаний недійсним, має право вимагати від другої сто­рони відшкодування витрат, пов’язаних із втратою або по­шкодженням свого майна, якщо доведе, що помилка виникла з вини другої сторони. Якщо це не буде доведено, особа, за позовом якої правочин визнаний недійсним, зобов’язана від­шкодувати другій стороні понесені нею збитки у подвійному розмірі.

Відповідальність у житловому правіВідповідальність у житловому правіЯкщо угода була визнана недійсною внаслідок обману, на­сильства, погрози, зловмисних дій (статті 230-232 ЦК), то ок­рім повернення сторін у попередній стан, потерпілому відшко­довуються понесені ним витрати, втрата або пошкодження його майна в подвійному розмірі. Отже, при недійсності правочинів потерпіла сторона може вимагати поновлення попередньо­го стану.

Друга сторона такого права не має, оскільки нею були вчи­нені протиправні дії, якими вона порушила права й інтереси свого контрагента за правочином, і до неї мають вживатися за­ходи цивільно-правової відповідальності. Окрім того, вона від­шкодовує і збитки, пов’язані з укладенням недійсної угоди.

Можливі випадки визнання правочинів стосовно житлових приміщень недійсними на тій підставі, що вони були укладені з метою приховати інші правочини (удавані правочини). У цьому разі застосовуються правила, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. Учасники удаваного правочину намагаються досягти певного правового результату, замаскував­ши справжні наміри, зовні виявляючи волю, що не відповідає юридичним наслідкам, настання яких вони насправді бажають. Часто удаваний правочин укладається з метою приховати проти­законний. У цьому разі суд приймає рішення про визнання пра­вочину недійсним із застосуванням наслідків, передбачених для недійсного правочину, який сторони мали на увазі.

Найчастіше трапляються випадки, коли правочини вчиня­ються лише про людське око, без наміру створити правові наслідки (фіктивні правочини). Такі правочини визнаються недійсними з моменту їх вчинення. Визнання правочинів сто­совно житлових приміщень недійсними вимагає уважного дослідження всіх обставин, що мають юридичне значення. Для визнання правочину недійсним необхідно встановити обставини, що підтверджують дійсні наміри особи розпоряди­тися своєю житловою площею у встановленому законом по­рядку, тобто зробити проміжні варіанти, необхідні для досяг­нення кінцевої правомірної мети, необхідно встановити, чи належить житлова площа сторонам, які брали участь в правочині.

Рішення про задоволення позовів має бути повним і обґрунтованим, оскільки воно пов’язане з великими майновими і немайновими витратами (зміна місця роботи, навчання, переїзд в інше місце тощо). У разі визнання обміну житлових приміщень недійсним сторони підлягають переселенню у приміщення, які вони раніше займали. До такої санкції зводяться всі правові наслідки визнання правочину щодо житла недійсним.

Правомірний правочин стосовно житлових приміщень може супроводжуватися неправомірним правочином. Дійсність таких правочинів, обсяг прав і обов’язків, що випливають з них, зале­жить від загальних правил, визначених ЦК. Якщо така угода визнана недійсною, настають наслідки, передбачені статтями 216, 228 ЦК.

Список використаної літератури:

Конституція Україні. // ГУ,1996, 13 липня.

Житловий кодекс України Х.: Одіссей, 2003 – 140 с.

Цивільний кодекс України. – Х. ООО „Одиссей”, 2003. – 340 с.

Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затв. наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 № 20/5 та зареєст. в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 р. за № 283/8882

Житлове право України: навч посібник / за ред. В.С. Гопанчука, Ю.О. Заіки. – к.: Істина, 2003 –208 с.

Житлове право України. Курс лекцій / М.Г. Галянтич, Г.І. Коваленко, К.: 2002 – 200 с.

Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2-х ч. / за заг. ред. Я.М. Шевченка, К.: Концерн ВД „Ін Юре” — 2004 – ч. 1 — 692 с.

Цивільне право України: Підручник: у 2 кн./ за ред О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К. : Юрінком Інтер, 2002 — 630 с.

Цивільне право України: Підручник. Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. К.: Істина. 2003 – 775 с.

Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: у 2-х томах/за заг. ред. Я.М. Шевченка. Т 2 Особлива частина. К. Концерн „видавничий дім „Ін Юре” 2003 – 520 с.

Цивільне право України Частина друга. /Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти/ за ред. Ч.Н. Азімова, С.Н. Приступи, С.М. Ігнатенка. Харків: Право. 2000 – 368 с.

Аврамова О. Жилье – товар с особым характером // Предпринимательство, хозяйство, и право. – 2000 — № 7 с. 29-30

Галянтич М. Конституційні засади забезпечення житлових прав громадян // Юридичний вісник України. – 2003 — № 38. – с. 12

Дудорова Е. Нотариальная форма договора купли-продажи жилого дома и его государственная регистрация // Предпринимательство, хозяйство, и право. – 2003 — № 2 — с. 10-13

Левик А. Межі здійснення приватної власності на житло: проблеми і перспективи // Право України. – 2001 — № 9 – С. 69-70

Курсовая работа: Оподаткування підприємства

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ
1.1

Податкова система України її роль і функції
1.2

Адаптація податкового законодавства до європейських стандартів
1.3

Суть та класифікація податків податків та зборів
РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА
2.1

Система оподаткування підприємства та її становлення в Україні
2.2

Оподаткування підприємства, основні податки
2.3

Аналіз оподаткування ТОВ “Схід”
РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ
3.1

Напрямки реформування та удосконалення податкової системи України
3.2

Впровадження Податкового кодексу в Україні
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

За останні роки в економіці України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки. Однією з умов формування в Україні повноцінних ринкових відносин є реформування податкової системи. Податкова система в усіх країнах світу є основою державних фінансів і основним фондом грошових коштів держави. Необхідність в існуванні податкової системи обумовлюється природою держави, яка за своїм призначенням покликана виконувати загальносуспільні завдання і функції, а також об’єктивно існуючим законом вартості, існуванням товарно-грошових відносин та іншими факторами.

Податкам в системі державних фінансів належить центральне місце. Податки, як система економічних розподільних відносин, охоплюють фактично все суспільство, на відміну від інших ланок фінансової системи, які мають більш обмежене функціонування. Це пов’язано з тим, що податки повинні забезпечувати виконання державою її основних функцій управління, оборони, регулювання економіки, соціальної.

Держава використовує податкову політику для здійснення територіального, внутрішнього і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин податкова система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.

У цьому зв’язку дослідження питань організації, реформування та функціонування податкової системи України набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Метою даної роботи є дослідження і вивчення теоретичних основ організації, діяльності та реформування податкової системи України, а також пошук шляхів вдосконалення діючої системи на сучасному етапі.

Для досягнення даної мети в роботі вирішуються такі завдання:

— сутність податків та їх класифікація;

— наведено сучасний стан податкової системи України;

— проведено аналіз діяльності податкової політики ;

— запропоновані шляхи реформування та вдосконалення діючої податкової системи.

В курсовій роботі я використала нормативну базу, періодику (журнали “Фінанси України”, “Економіст”, “Актуальні проблеми економіки”), навчальні посібники та підручники. На дослідження цієї теми велику увагу звернули такі автори, як В. Базилевич, І Мазур, Т. Демченко.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, дозволить підвищити ефективність функціонування податкової системи України, а саме оподаткування підприємства. Проблема оподаткування підприємства дуже гостро постає в наш час і потребує негайного вирішення.

РОЗДІЛ 1

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

1.1.Податкова система України, її роль і функції.

Податкова система – це сукупність загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов`язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, а також принципи і методи їх стягнення.

Структура податкової системи визначається, здебільшого, рівнем економічного розвитку держави, а також політичними силами, що перебувають при владі.

У класичному плані всі податки поділяються на державні й місцеві,

прямі й опосередковані (непрямі), податки з юридичних і податки з фізичних осіб, натуральні й грошові, звичайні і надзвичайні. Податки, які надходять до державного бюджету, називаються державними. Вони встановлюються законами держави або декретами уряду. Місцеві податки та збори теж встановлюються законами держави, але місцеві органи влади мають повні права щодо обкладання цими податками. Вони можуть диференціювати ставки податків у межах ставки, визначеної законом, надавати додаткових пільг окремим платникам, змынювати строки сплати.

. Податкова система України включає державні та місцеві податки і збори. Суб’єктами оподаткування є фізичні (населення) і юридичні особи (господарські структури). Податкова система України регулюється такими нормативними актами, як Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про систему оподаткування», «Про податок на додану вартість» тощо, в яких закріплено принципи побудови системи оподаткування, подається перелік об’єктів оподаткування і видів податків, встановлено розміри ставок податків, визначено права, обов’язки і відповідальність платників податків та службових осіб державних податкових адміністрацій, котрі здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства.

Діючу в Україні систему оподаткування розглядають в двох напрямах: «населення» і «підприємницькі структури”. Система оподаткування населення включає прямі та непрямі податки, збори і добровільні внески. Податки з населення є основним джерелом покриття витрат бюджету на соціальні цілі. Також головною ознакою нині діючої податкової системи України є те, що в ній, як і раніше, платежі підприємств переважають над надходженнями від населення. На мою думку, незалежно від схем оподаткування будь-яка податкова система має забезпечувати надійне надходження коштів до доходної частини бюджету.

Принципи побудови податкової системи визначені у ст. 3 Закону України “Про систему оподаткування” від 17 лютого 1997р.:

1. Стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції.

2. Стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

3.Обов’язковість;

4. Рівнозначність і пропорційність;

5. Рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

6. Соціальна справедливість;

7. Стабільність;

8. Економічна обґрунтованість;

9. Рівномірність сплати;

10. Компетенція;

11. Єдиний підхід;

12. Доступність.

До цього закону включено як податки, так і інші обов`язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві. У складі податкової системи України нині переважають прямі податки проти непрямих. Основними видами податків виступають податки на додану вартість – 20%, на прибуток підприємств – 25% і на доходи фізичних осіб – 13%.[14]

Досі не визначено чіткі концепції побудови системи оподаткування. Це стосується співвідношення підсистем оподаткування юридичних і фізичних осіб, складу податків, співвідношення прямих і непрямих податків, визначення об’єктів оподаткування і джерел сплати податків, рівня податкових ставок і принципів диференціації їх, напрямків та умов надання податкових пільг.

1.2. Адаптація податкового законодавства до європейських стандартів.

Адаптація законодавства України має на меті реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність до європейських стандартів, включаючи приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров’я, навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та співробітництво.

Особливість регулювання податків полягає в тому, що в його основу покладено принцип гармонізації податкового законодавства держав — членів Євросоюзу, реалізований у процесі створення і застосування різних правових форм, у які наділяються норми інтеграційного права, створювані інститутами ЄС.

Податок на прибуток юридичних осіб встановлений в усіх країнах — членах ЄС і є так само, як і в Україні (податок на прибуток підприємств), поряд з податком на додану вартість та податком з доходів фізичних осіб одним з найбільш важливих джерел доходів, що відіграють значну роль у формуванні доходної частини бюджетів країн. [2]

Юридичні особи обкладаються прибутковим податком незалежно від того, є вони резидентами даної держави чи ні. При цьому вони несуть різний податковий тягар на території даної держави, оскільки в основу розрахунку їх бази оподаткування покладено різні принципи.

Ставки податку на доходи корпорацій у країнах Західної Європи коливаються від 28% у Фінляндії та Швеції, 30% — 35% у Великобританії, Франції та Іспанії до 40% — 41 % у Німеччині та Бельгії відповідно, в колишніх країнах соцтабору : Польща — 24%, Болгарія — 25%, Чехія — 31%; в пострадянських країнах: Естонія — 18%, Латвія — 25%, при середньостатистичних даних по 17 країнах — 34,8%. [7]

З валового доходу відраховують витрати, перелік яких встановлюється законами. До них відносять витрати, пов’язані з виробничою діяльністю, відрахування до амортизацій них фондів, витрати на заробітну плату, рекламу тощо.

Для визначення бази оподаткування важливі принципи територіальності та резидентства . Відповідно до першого з них оподаткуванню в державі підлягають лише ті доходи юридичних осіб, що отримані на його території. Відповідно доходи, отримані поза межами даної держави, не включаються до бази оподаткування прибутковим податком. Принцип резидентства означає, що податок сплачується в державі, резидентом якої є юридична особа, незалежно від місця одержання прибутку.

Законодавство країн — членів ЄС закріплює різні підходи до оподаткування прибутку юридичних осіб, проте усю їх розмаїтість можна звести до декількох основних схем. Так у Бельгії, Голландії, Люксембургу та Швеції передбачене повне оподаткування прибутку, тобто прибуток компанії оподатковується корпоративним податком, а згодом, одержавши частину прибутку, акціонери сплачують з нього особистий прибутковий податок. В інших європейських державах з метою уникнення подвійного оподаткування, воно зменшується на рівні акціонерів. Ця схема реалізується двома способами. Наприклад, у Великобританії, Ірландії та Франції суми податку, сплаченого корпорацією, частково зараховують ся при визначенні сукупного оподатковуваного особистого доходу, частиною якого є дивіденди, отримані акціонером цієї корпорації, а у Австрії та Данії (незалежно від сплати корпоративного податку компанією) від податку частково звільняються дивіденди, отримані акціонером. [9]

Встановлення норм прискореної амортизації надає можливість компаніям у більш стислий термін, ніж за пропорційної (звичайної) амортизації, відшкодовувати свої витрати до закінчення терміну фізичного й морального зносу активів, що підлягають амортизації (споруд, машин, устаткування, патентів, авторських прав та ін.). Таким чином, вибравши норми амортизаційних відрахувань до закінчення терміну служби активів, компанії утримують у себе частину прибутку, не включаючи його до бази оподаткування[12]

Розходження в структурі прибуткових податків з фізичних і юридичних осіб означають різний податковий тягар у країнах — членах ЄС. У рамках національної юрисдикції це цілком узгоджується з конституційними принципами і податковим суверенітетом держави, однак в умовах Економічного й Валютного Союзу може призвести до дискримінації за ознакою громадянства. Вирішення цієї проблеми, так само, як і будь-якої іншої, пов’язаної з особливостями національного правового регулювання податків, залежить від чіткого розмежування податкової юрисдикції держав і співтовариств і визначення принципів інтеграційного податкового права, включаючи принцип федералізму. Цього можна досягти, закріпивши положення доктрини в нормативних актах або роз’яснивши їх у рішеннях суду ЄС.

Предмет гармонізації становлять закони країн — членів ЄС, регулюючих податок на прибуток, що його сплачують юридичні особи. Правовою основою ухвалення відповідних рішень Комісії та Ради є ст. 100 Договору про ЄС, що передбачає можливість гармонізації прямих податків у тій мірі, в якій вони прямо стосуються створення та функціонування спільного ринку. Гармонізація прямого оподаткування компаній опосередковано стосується доходів фізичних осіб, які є їхніми акціонерами та отримують частину свого річного доходу у формі розподілених компанією дивідендів. [23]

У цілому гармонізація оподаткування доходів юридичних осіб направлена на усунення податкових перешкод процесу концентрації організацій і підприємств та стимулювання таким чином створення транснаціональних європейських компаній, які спроможні успішніше конкурувати з компаніями третіх країн, також ухвалення спільних підходів щодо методів розрахунку бази оподаткування корпоративних податків та усунення подвійного оподаткування.

Таким чином, нова законодавча база України у сфері оподаткування має віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем. В Україні потрібно формувати податкову політику, направлену на побудову стабільної та зрозумілої системи оподаткування, зменшення податкового тягаря і забезпечення збалансованості інтересів держави та суб’єктів господарювання, у даному випадку — юридичних осіб.

І незважаючи на розбіжності стосовно правового регулювання даного податку в окремих державах, що, як правило, пов’язані з особливостями визначення деяких його елементів, основні критерії справляння цього податку в країнах — членах ЄС залишаються незмінними, і саме вони мають бути покладені в основу реформування цього податку в Україні. Загалом механізм оподаткування доходів юридичних осіб в Україні передусім має стати прозорим, порядок нарахування — простим і зрозумілим для всіх платників податку. Цього ми чекаємо і від Податкового кодексу України, робота над яким продовжується.

1.3.Сутність і класифікація податків та зборів, їх функції.

Податок — це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

Сутність податків як економічної категорії відображається в їх функціях. Оскільки податкова система є однією із складових фінансової системи, функції податків випливають із функцій фінансів. Податки в основному виконують дві функції: фіскальну і регулюючу.

Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності по­датків, вона визначає їх суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не тільки достатньо подат­ків, а й головне, надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися за регіонами.[19]

Суть регулюючої функції податків полягає у можливості держави через діяльність податкового механізму забезпечувати процес регулювання соціально-економічних відносин. А саме за допомогою податкових ставок та податкових пільг держава намагається регулювати — процес накопичення капіталу, рівень платоспроможності, темпи розширеного відтворення, захист малозабезпечених верств населення, перерозподіл доходів.

Податки, відображають рух вартості від юридичних і фізичних осіб до держави. Їх сплата приводить до зменшення доходів платника. У сутності кожного податку закладена регулююча функція. Вона, як і фіскальна функція, характеризує суспільне призначення податків.

Оподаткування як окрема категорія економічного процесу повинне грунтуватись на притаманних йому принципах:

принцип законності;

принцип обов’язковості;

принцип повноти сплати;

своєчасність сплати податків і зборів;

В основі побудови механізму стягнення податків лежать такі елементи системи оподаткування, як суб’єкт оподаткування, об’єкт оподаткування, джерело сплати, ставка податку, одиниця оподаткування, квота.

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за кількома ознаками:

Залежно від рівня державних структур.

Залежно від форми оподаткування.

Залежно від економічного змісту об`єкта оподаткування.

Залежно від способу оподаткування.

Залежно від способу зміни податкових ставок.

Залежно від платника.

Залежно від джерела сплати.

Залежно від рівня державних структур. Податкова система формується як на державному так і на регіональному рівнях. Залежно від рівня встановлення податки поділяються на загальнодержавні та місцеві. Державні податки включають: податок на прибуток; податок на додану вартість; акцизний збір; прибутковий податок з громадян; плату за землю; лісовий доход; екологічний податок; державне мито; податок з власників транспортних засобів; вивізне мито; ввізне мито; плату за воду; промисловий податок; податок на промисел; податок на майно.[25]

Місцеві податки і збори передбачають: збір за паркування автомобілів; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; збір з власників собак; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах; збір з осіб; які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; податок з реклами; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; комунальний податок; збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі.Механізм їх справляння і порядок сплати встановлюється сільськими і міськими радами відповідно до переліку, і в межах граничних ставок, визначених законодавством України. Суми цих податків і зборів зараховуються на місцевому бюджеті.

Залежно від форми оподаткування податки бувають прямі (податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств та інші) непрямі

( ПДВ, акцизний збір, державне мито, плата за землю). Прямі податки встановлюються безпосередньо на дохід або майно платника. Непрямі податки включаються у вигляді надбавкою цін товарів і оплачуються споживачем. При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою і самим платником, який безпосередньо вносить платежі до бюджету. При непрямому оподаткуванні суб`єктом податку стає продавець товару, який виступає посередником між державою і платником (споживачем товару чи послуги). Прямі податки поділяються на реальні і особові. Реальні податки сплачують з окремих видів майна, а особові встановлюються у вигляді податків на доходи. Непрямі податки поділяються на акцизи і мито.

Залежно від економічного змісту об`єкта оподаткування податки поділяються на: податок на доходи, податки на споживання, податки на майно(сплачується не один раз, а постійно поки майно перебуває у власності платника податків).

Залежно від способу оподаткування податки бувають:

— розкладні, тобто встановлюється загальна сума потреби держави в доходах, яка розподіляється між територіальними одиницями і на нижчому рівні між платниками податків;

— окладні, такі податки, що спочатку встановлюється ставки податку, а потім розмір податку для кожного платника і загальна сума податку формується як сума окремих платежів.

Залежно від способу зміни податкових ставок податки бувають: фіксовані або пропорційні, прогресивні, регресивні.

Залежно від платника:

— податки з юридичних осіб (податок з прибутку підприємств, ПДВ, акцизний збір);

— податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок з промислу, курортний збір);

— змішані податки (податки з власників транспортних засобів, плата за землю).

Залежно від джерела сплати: податки, що фінансуються за рахунок виручки від реалізації продукції(акцизний збір, ПДВ); податки, що включають відрахування на соціальне та пенсійне страхування); податки, що сплачуються за рахунок прибутку (податок на майно, плата за землю).

Нині діє редакція з доповненнями до Закону, прийнята в 1997 р. Він містить перелік податків та інших обов’язкових платежів, що стягуються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі включають чотири групи: прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі, внески у цільові фонди.

Законодавчими актами України можуть бути встановлені інші державні та місцеві податки, збори та обов’язкові платежі.

Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. У спеціальній літературі автори називають різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції — фіскальну та регулюючу. [13]

Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту. Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їхнього суспільного призначення. Для реалізації цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів в розпорядження держави.

З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні напрямки, показники діяльності суб’єктів господарювання. Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких питань:

1. Установлення об’єкта оподаткування та методики його визначення. Згідно з чинним законодавством оподатковуються валовий дохід, прибуток, вартість майна, сума виплаченої заробітної плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та ін.

2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток (за стягнення податку на прибуток); собівартість (відрахування в цільові державні фонди, сплата місцевих податків і зборів); частина виручки від реалізації продукції (сплата мита, акцизного збору, податку на додану вартість).

3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку. Розмір ставок податків є дуже складною проблемою оподаткування, що істотно впливає на здійснення фіскальної і регулюючої функцій податків. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування або у відсотках до об’єкта оподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути: пропорційними (не залежать від розміру об’єкта оподаткування), прогресивними (зростають зі збільшенням об’єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі збільшенням об’єкта оподаткування).

4. Установлення термінів сплати податків. Для різних податків вони різні і залежать від об’єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати. Для уникнення негативного впливу податків на фінансово-господарську діяльність важливе значення має запобігання тимчасовій іммобілізації оборотного капіталу підприємства для сплати податків.[3]

5. Надання податкових пільг. Пільги істотно впливають на здійснення регулюючої функції податків і можуть надаватися окремим платникам податків, а також визначатися для окремих об’єктів оподаткування.

6. Застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб’єктами господарювання. Штрафні санкції застосовуються за таких порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм звітності до податкової адміністрації; несплата в установлений термін податків та інших обов’язкових платежів державі; приховування об’єктів від оподаткування, умисне заниження суми податку. При цьому регулююча функція податку залежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їх сплати.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА.

2.1.Система оподаткування підприємства та її становлення в Україні.

Система оподаткування — це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 р. Закону «Про систему оподаткування». У ньому було визначено принципи побудови і призначення системи оподаткування, дано перелік податків, зборів, названо платників та об’єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність дальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994 р. було ухвалено другий варіант Закону «Про систему оподаткування». Третій варіант цього закону Верховна Рада України ухвалила 18 лютого 1997 р.

В останньому варіанті закону дано більш повне і чітке визначення принципів побудови системи оподаткування, а також понять системи оподаткування, платників податків і зборів, об’єкта оподаткування; обов’язків, прав і відповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів. Система оподаткування — це сукупність податків і зборів, (обов’язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами держави.

Законом «Про систему оподаткування» визначено такі важливі принципи її побудови:

— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

— стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

— обов’язковість;

— рівнозначність і пропорційність;

— рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

— соціальна справедливість;

— стабільність;

— економічна обгрунтованість;

— рівномірність сплати;

— компетентність;

— єдиний підхід;

— доступність.

У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.

Підприємства — суб’єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

— прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)];

— непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито];

— збори (на обов’язкове державне пенсійне страхування, на обов’язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори; гербовий збір);

— державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки і збори включають:

— два податки (комунальний податок і податок з реклами);

— різні збори (за право використання місцевої символіки; за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що вирушає за кордон; за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок та ін.).[6]

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.

2.2.Оподаткування підприємства, основні податки. Податок на

прибуток та ПДВ.

Кінцевим результатом діяльності підприємств як суб’єктів господарювання є отриманий ними валовий дохід, що відображує заново створену вартість. Валовий дохід визначається як різниця між виручкою від реалізації, матеріальними і прирівняними до них витратами. Чистий дохід нарівні підприємства має кілька форм, у тім числі форму прибутку. На прибуток впливає такий елемент валового доходу, як заробітна плата.

Оскільки прибуток визначається як різниця між обсягом реалізації і собівартістю продукції (робіт, послуг), на формування прибутку справляє вплив і державна політика щодо визначення собівартості, її формування.

Вибір об’єкта оподаткування (валового доходу чи прибутку) є достатньо принциповим і залежить від багатьох обставин Використання для обчислення податку валового доходу чи прибутку в обох випадках має як позитивні сторони, так і недоліки. При цьому необхідно враховувати особливості визначення валового доходу і прибутку, виходячи з чинних законодавчих і нормативних документів.

Об’єкт оподаткування визначається в основному через коригування суми балансового прибутку.

Таке коригування дає змогу:

— виключити подвійне оподаткування (з балансового прибутку вираховуються податки на землю і з власників транспортних засобів);

— звільняється від оподаткування прибуток, отриманий, від володіння корпоративними правами, а також від придбання державних цінних паперів (це сприяє розвитку ринку цінних паперів);

— звільнити від оподаткування прибуток, спрямований на фінансування утримання соціальної інфраструктури підприємства, на благодійну діяльність, поповнення оборотних коштів.

У процесі визначення об’єкта оподаткування, крім оподаткованої суми балансового прибутку, ураховуються інші показники. Так, об’єкт оподаткування збільшувався на суму:

— збитків платника податку від товарообмінних (бартерних) операцій унаслідок реалізації продукції (робіт, послуг) за цінами, нижчими за звичайні;

— коштів фондів, створених платником податку за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг), що були використані не за цільовим призначенням (інноваційний фонд підприємства);

— коштів, отриманих платником податку на власні потреби від інших суб’єктів підприємницької діяльності (матеріальних цінностей і нематеріальних активів, безповоротної фінансової допомоги).[11]

Це забезпечує контроль і регулювання відповідних напрямків діяльності суб’єктів господарювання.

Нарахований податок на прибуток зменшується на суму витрат, здійснених за рахунок чистого прибутку підприємства, спрямованого на фінансування реконструкції і модернізації активної частини основних фондів (до 20% нарахованого податку на прибуток).

Податок на прибуток вираховують: (ВВП- валові витрати – амортизація)*25%.

Ставки оподаткованого прибутку:

-основну ставку встановлено в розмірі 25% до об’єкта оподаткування;

-за оподаткування страхової діяльності-3%;

— від реалізації інноваційного продукту-50% від основної ставки;

— суми прибутків нерезидентів, що виплачуються резидентами як оплата вартості фрахту транспортних засобів-6%.

Термін сплати податку: платники податку не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають податкову декларацію про оподаткований прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного фінансового року. Податок сплачується до бюджету не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітнім кварталом.

За підсумками першого і другого місяців кварталу всі платники податку, крім нерезидентів і виробників сільськогосподарської продукції, сплачують авансові платежі. Розрахунок авансових платежів платники здійснюють самостійно без складання податкових декларацій.

Якщо має місце приховування або зниження сум податку на прибуток, платник сплачує:

-суму донарахованого податку;

-штраф у розмірі 30% від донарахованої суми податку;

-пеню, обчислену, виходячи з 120% облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати, нараховану на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.

Платниками ПДВ є суб’єкти господарської діяльності (юридичні особи) і громадяни (фізичні особи), які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. При цьому податок стягується, якщо обсяг оподаткованих операцій платника з продажу товарів за останні дванадцять календарних місяців перевищував 1200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Об’єктом оподаткування є операції, пов’язані з продажем товарів усередині держави, їх імпортом чи експортом, а саме:

-продаж товарів на митній території України. У тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу);

Завезення товарів на митну територію України, виконання робіт, що здійснюються нерезидентами для використання або споживання на митній території України; завезення майна згідно з договором оренди, застави, іпотеки;

-вивезення товарів за межі митної території України і виконання робіт, надання послуг для споживання за межами митної території України.

Не вважаються об’єктами оподаткування такі операції, які здійснюються суб’єктами господарювання. До них належать:

-випуск, розміщення і продаж цінних паперів;

-обмін цінних паперів на інші цінні папери;

-передача майна в оренду і його повернення після закінчення строку договору оренди;

-надання послуг із страхування і перестрахування,із соціального і пенсійного страхування;

-обіг валютних цінностей;

-виплата заробітної плати, дивідендів;

-надання брокерських і дилерських послуг;

-передача основних фондів у формі внесків у статутні фонди юридичних осіб в обмін на їхні корпоративні права.

Згідно із Законом “Про податок на додану вартість” застосовується дві ставки оподаткування: 20% і 0%.

Нульова ставка оподаткування ПДВ застосовується до таких операцій:

-продаж товарів, що були вивезені за межі митної території України;

-продаж товарів підприємствами роздрібної торгівлі, що розміщені на території України в зонах митного контролю;

-надання транспортних послуг з перевезення пасажирів і вантажів за межами митного кордону України;

-продаж вугілля та продуктів його збагачення, електроенергії, імпортного газу.

Термін сплати ПДВ до бюджету для платників податку. в яких обсяг операцій, що оподатковується, за попередній календарний рік перевищує 7200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян,- не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, а оподаткований період дорівнює календарному місяцю. Інші платники ПДВ самі визначають податковий період. Він може дорівнювати календарному місяцю або кварталу.

2.3. Аналіз оподаткування ТОВ ”Схід”

Податок на додану вартість є непрямим податком, виконує фіскальну функцію та справляє значний вплив на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання. Та на їхній фінансовий стан.

Платниками ПДВ є суб’кти господарської діяльності (юридичні особи) і громадяни (фізичні особи), які здійснюють підприємницьку діяльність на території України. При цьому податок стягується, якщо обсяг оподаткованих операцій платника з продажу товарів за останні дванадцять календарних місяців перевищував 1200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

ТОВ”Схід” є товариством з обмеженою відповідальністю. На це підприємство накладаються податки:ПДВ, податок на прибуток, плата за землю, відрахування в цільові державні фонди, місцеві податки та збори ( комунальний податок, податок з реклами ), платежі за ресурси, акцизний збір.

Податок на прибуток вираховують: (ВВП- валові витрати – амортизація)*30%.

Проаналізувавши те, що ВВП підприємства становить 300000 грн., валові витрати становлять 50000 грн. і амортизація 27000 грн.,ми можемо розрахувати податок на прибуток, він становить:

(300000-50000-27000)=223000 грн.*25 %=55750 грн.

Підприємство розміщує рекламу на рекламному щитку і сплачує 0,3% від об’єму вартості щитка, щоквартально у місцевий бюджет. Це постійне розміщення. Наприклад, щодо ТОВ “Схід” то воно розміщує рекламу на рекламних щитках. Вартість такого щитка становить 1200 грн. Розраховуємо податок на рекламу коли ставка податку становить 0,5%. (1200*0,5/100)=6грн.

Розрахунок комунального податку.ТОВ “Схід” має середньоспискову чисельність 11 осіб і щоквартально сплачує 10 % на кожного робітника від одного неоподаткованого мінімуму. Податок розраховується щоквартально тому розраховуємо на 33 особи. Один неоподаткований мінімум на одну особу становить 1,7 грн. Отже (33*17/10)=56,1грн. Цей податок сплачується до місцевого бюджету.

Податок на землю. Підприємство має земельну ділянку в місті Ізюмі 300 кв.м.В місті не проведена грошова оцінка земель. На другому скликанні Міської ради (рішення № 9) від 12.01.2007, було затверджено ставку земельного податку 0,62 грн. за 1 кв.м. Земельний податок на рік ТОВ “Схід” складає (300*0,62/12)=15,5грн. Це сума податку на кожний місяць, яку підприємство повинно сплачувати рівними сумами щомісячно на кожний 30 день звітного місяця.

Рекламні та комунальні податкові розрахунки подаються до інспекції на протязі 50 днів після закінчення звітного кварталу згідно дикрета Кабінета міністрів № 5693 від 20.05.1993 року та рішення Ізюмської міської ради № 1723 від 26.09.2006 року.

По землі надається розрахунок до 1 лютого поточного року.Згідно Закону України “Про плату за землю” № 3525 від 3.07.1996 року,стаття № 7.

За несвоєчасну та неповну сплату податків, підприємству нараховуються штрафні санкції, згідно Закону України № 8121 від 20.12.2000 року”Про несвоєчасність сплати та подання податкових зобов’язань платниками податків перед цільовими фондами і бюджетами.”

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

3.1.Напрямки реформування та удосконалення податкової системи

України.

Аналіз розвитку податкової системи України свідчить про те, що протягом останніх років докладено чимало зусиль для її удосконалення. Однак більшість норм нашого податкового законодавства приймалася у період спаду економіки, і вони були спрямовані не на удосконалення податкової системи України, а переважно на розв’язання проблем конкретних галузей економіки, промислових регіонів і навіть окремих підприємств.

На нинішньому етапі розвитку нашої країни існує гостра потреба невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженого, стабільного законодавства.

Чинна податкова система в цілому сформувалася ще на старті трансформаційного процесу. Вона багато в чому копіювала системи оподаткування країн з розвиненою економікою, належно не враховувала особливості перехідного етапу національної економіки, необхідність здійснення системних заходів щодо створення умов для сталого економічного зростання. Відсутність комплексного наукового аналізу та обгрунтованих підходів до її послідовного реформування, зволікання з внесенням давно назрілих змін до податкового законодавства зумовили загострення суперечностей між фіскальними функціями податкової системи і потребами стимулювання економічної активності суб’єктів господарювання.

Чинні закони про оподаткування приймалися упродовж останніх дванадцяти років за різними принципами, і Україна досі не має єдиного Податкового кодексу. 29 листопада 2001 року проект Податкового кодексу України був затверджений у другому читанні, але він і досі не прийнятий парламентом України. Цей проект закону покликаний забезпечити всебічне регулювання податкових відносин, він визначає принципи системи оподаткування, встановлює перелік податків, зборів та інших обов’язкових виплат до бюджетів усіх рівнів, визначає методики їх нарахування, встановлює ставки оподаткування, юридичний статус платників податків, процедури роботи податкової адміністрації, а також процедури та умови фінансових санкцій щодо платників податків, які порушують податкове законодавство.

На цей час податковим законодавством України передбачено 27 головних державних податків і зборів та 14 — місцевих.

Але ж в Україні існує 4 податки бюджетотворення, які у 2003 році становили майже 87% від усіх надходжень до консолідованого бюджету, зокрема:

— податок на додану вартість, ставка якого — 20%. У 2003 році зазначений податок становив 23% від усіх податкових надходжень до консолідованого бюджету;

— податок на прибуток підприємств. З 1 січня 2004 року ставка оподаткування була знижена з 30% до 25%, було підвищено норми амортизації основних фондів, звітування для підприємств стало дещо простішим. У 2003 році надходження від цього податку становили 24% від загальних виплат податків у консолідований бюджет;

— податок з доходів фізичних осіб. Замість колишньої прогресивної шкали оподаткування за п’ятьма ставками 10%, 15%, 21%, 30% та 40% була запроваджена єдина ставка оподаткування — 13% на період 2004—2006 років. У 2003 році податок з доходів фізичних осіб становив близько 25% від загального надходження податків у консолідований бюджет;

— акцизний збір. Більшість акцизних зборів належать радше до фізичної кількості, ніж до ціни (розрахованої у гривнях або в євро), проте існують також змішані ставки, шо беруть до уваги як кількість, так і ціну. У 2003 році 10% від загальних виплат податків у консолідований бюджет — це акцизний збір.[14]

Також значні суми від фонду заробітної плати (окремо від податкових) сплачуються роботодавцями на соціальний захист. Хоч вони вважаються відрахуванням на соціальний захист, насправді це податки на заробітну плату, які становлять майже 38% від загального фонду заробітної плати. Це дуже нелегкий податковий тягар на оплату праці, який стимулює роботодавців приховувати справжній розмір заробітної плати від податкових органів. Тому, незважаючи на різке зниження ставки оподаткування прибутку фізичних осіб, бюджет не отримав значних надлишкових надходжень.

Вважають, що основними негативними рисами податкової системи є: нерівномірне податкове навантаження на суб’єкти господарювання за різними видами економічної діяльності та формами власності; безсистемне надання пільг з оподаткування; зниження ефективності основних загальнодержавних податків; складність і непрозорість податкового регулювання; значні ухилення від оподаткування; накопичення заборгованості по сплаті податків господарюючими суб’єктами до бюджету, з одного боку, і зростаючі суми боргу держави по відшкодуванню дебетового сальдо з ПДВ підприємствам-експортерам — з іншого боку; високі адміністративні витрати при стягненні зборів, податків тощо.

Розглянемо найістотніші недоліки.

Дотепер податкове законодавство України повністю зосереджене на фіскальній меті, яку воно успішно обслуговує. Тобто не береться до уваги ціна податків для підприємств та економіки в цілому. Дохідна частина Державного бюджету України формується насамперед за рахунок податкових та неподаткових надходжень. За останні три роки частка податкових надходжень у доходах бюджету зменшується, тоді як неподаткові доходи зростають, внаслідок чого державний вплив на економіку має більше комерційний, аніж регулювальний характер.

Іншою вадою є нерівномірне податкове навантаження. В Україні склалась така практика, коли тягар податкового тиску перекладається на ті підприємства, які працюють легально і доволі прибутково. Таким чином порушуються деякі з основних принципів функціонування систем оподаткування, які підтверджені світовим досвідом, а саме: загальність, рівність та визначеність. Причиною цьому є податкові пільги та масштаби тіньової економіки, які, за оцінками експертів, становлять 40—50%.

Нестабільна та неузгоджена законодавча база — також значний недолік системи оподаткування України. Як уже наголошувалося, чинні закони про оподаткування приймалися упродовж останніх дванадцяти років у різний час, за різними принципами, багато законодавчих актів було схвалено внаслідок лобіювання певних інтересів. Усе це позбавило підприємства можливостей не лише зваженого перспективного планування своєї діяльності, а й оперативного, що серйозно гальмує розвиток економіки.

Методи обчислення податків встановлено у законодавчих актах та обумовлено в інструкціях Державної податкової адміністрації України, але часто надто складні алгоритми обчислення податків перетворюються на широке поле для помилок і зловживань як з боку платників, так і з боку податківців.

Докладніше зупинимося на податкових пільгах. Однією з причин надання податкових пільг є захист національних інтересів, але на практиці, навпаки, це завдає збитків вітчизняній економіці.

По-перше, звільняючи від податків деякі підприємства, держава збільшує податковий тягар іншим. Це стимулює керівників підприємств шукати шляхи отримання таких пільг замість того, щоб підвищувати ефективність своїх компаній.

По-друге, податкові пільги часто перетворюються на ухилення від податків, надаються здебільшого тим суб’єктам господарювання, які спромоглися їх отримати незаконними методами.

По-третє, ускладнюється адміністрування. Податківці повинні здійснювати перевірки підприємств, які отримали пільгове оподаткування на відповідність встановленим стандартам. Тобто адміністративні ресурси перерозподіляються на користь тих видів діяльності, які не є продуктивними для забезпечення бюджетних надходжень.

Зважаючи на все вищенаведене, таку практику треба замінити стабільною, прозорою, нейтральною та виваженою податковою системою.[24]

Ще однією гострою проблемою є широкомасштабне ухилення від оподаткування. Виникає питання: чому? Очевидно тому, що, по-перше, нелегкий податковий тягар погіршує економічний стан підприємців; по-друге, законодавство настільки громіздке та контраверсійне, що не порушити його майже неможливо. Його нерідко не знають комплексно не лише бізнесмени, а й самі чиновники, котрі здійснюють перевірки. Бізнесмени не тільки не здатні розібратись у плетиві законодавчих хитромудрощів, але дуже часто не мають усієї повноти інформації про те, якими законодавчими документами регулюється те чи інше питання, не мають у своїй бібліотеці зазначених документів, особливо в умовах, коли їхня сутність часто змінюється.

Результатом чого є значна податкова заборгованість до державного бюджету, розмір якої, за даними оперативного обліку Державної податкової адміністрації України, станом на 1 січня 2005 року становив майже 8,2 млрд. грн., це майже 18% від усіх податкових надходжень.

Актуальними залишаються проблеми максимального зближення принципів податкового та бухгалтерського обліків, а також вдосконалення порядку обчислення податкової амортизації основних фондів виходячи з економічного змісту амортизації.

Зближення принципів податкового та бухгалтерського обліку значно полегшить процедуру визначення платниками своїх податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та складання податкової звітності, дозволить більш якісно і ефективно проводити податковий та бухгалтерський аудит підприємств, що, в свою чергу, сприятиме вдосконаленню адміністрування цього податку, а також забезпечить повноту надходжень платежів до державного бюджету.[18]

Що стосується вдосконалення порядку обчислення податкової амортизації основних фондів, виходячи з економічного змісту амортизації, то слід зазначити, що податкова роль амортизації полягає у фінансовому відшкодуванні витрат на придбання (виготовлення) основного капіталу підприємства за рахунок зменшення оподатковуваного прибутку.

До того ж, основною метою нарахування амортизації основних фондів у податковому обліку є обчислення податку на прибуток з подальшим визначенням обсягів коштів, що належать державі у формі податкових платежів.

Усі ці проблеми переконують, що система оподаткування гостро потребує комплексної реформи і передовсім удосконалення законодавства.

Для розв’язання вищезгаданих проблем доцільно вжити заходів, які могли б удосконалити систему оподаткування, зокрема:

1. Зменшити податкове навантаження:

а) зменшення податку на прибуток підприємств. Хоча ставка оподаткування торік була знижена до 25%, у деяких країнах колишнього соціалістичного табору ця ставка ще нижча: у Росії та Сербії — 14%, Латвії — 15%, Угорщині — 18%, Грузії — 20%. Доцільно було б спробувати зрівняти ставку податку на прибуток підприємств зі ставкою податку з доходів фізичних осіб. На думку деяких експертів, це зменшить стимули для мінімізації та ухилення від сплати податків, стимулюватиме розвиток підприємництва, спростить систему оподаткування;

б) спрощення вимог до амортизації активів підприємств стимулює інвестиційну діяльність;

в) зменшення ставки ПДВ розширює базу оподаткування за умови скасування усіх пільг. За розрахунками експертів, при скасуванні лише деяких пільг з ПДВ ставку податку можна було б негайно зменшити до 16% без будь-яких втрат доходу;

г) зменшення відрахувань до фонду заробітної плати сприятиме виходу трудових ресурсів з тіні та легальному працевлаштуванню;

д) збереження єдиної ставки податку з доходів фізичних осіб на рівні 13% також стимулює легальне працевлаштування.

2. Зменшити державні видатки та вирівняти податкове навантаження допоможе розширення бази оподаткування, збереження балансу державного бюджету та створення конкурентнішого бізнес-середовища:

а) зменшення державних витрат;

б) скасування майже усіх податкових пільг.

3. Зробити податкове законодавство простішим, послідовнішим та прозорішим:

а) прийняти Податковий кодекс, який замінить чинне законодавство. Кодекс має стати головним законодавчим актом, що регулюватиме усі податкові взаємини у суспільстві і застосовуватиметься до усіх податків, зборів та обов’язкових платежів до бюджету, окрім тих, що підпадають під дію Митного кодексу України;

б) скоротити кількість податків, тобто усі малоефективні податки мають бути скасовані.

4. Поліпшити адміністрування податків.

5. Гармонізувати національне податкове законодавство з нормами і вимогами СОТ та законодавством ЄС.

Усі запропоновані заходи взаємопов’язані: зменшення державних видатків зробить можливим зниження ставок основних податків та скасування малоефективних податків без будь-яких витрат для бюджету. Нижчі ставки оподаткування, безперечно, врівноважать податковий тиск, що значно розширить податкову базу та сприятиме економічному зростанню країни.[27]

Законодавче вирішенням проблем оподаткування значно полегшить роботу системи органів державної податкової служби, забезпечить більш плідну співпрацю з платниками податків, що дасть можливість без зайвого бюрократизму, на цивілізованому рівні наповнювати бюджет нашої держави, а це в свою чергу, зробить кожного громадянина України багатшим і більш захищеним у соціальному плані.

Слід констатувати, що в останні роки в Україні збільшується питома вага добровільної сплати податків. І це свідчить про те, що податкова служба рухається у правильному напрямку, оскільки головним орієнтиром нашої роботи є створення сприятливих умов для платників податків. Органами державної податкової служби проведено колосальний обсяг роз’яснювальної, пропагандистської та контрольно-економічної роботи, створено атмосферу, завдяки якій платник податків розуміє, що краще сплатити податки вчасно, ніж сплатити пізніше, але вже із штрафними санкціями та іншими заходами примусового стягнення.[26]

3.2.Впровадження Податкового кодексу в Україні

Саме такого фундаментального документа вже давно очікують податківці та платники податків.

Обговорення проекту Податкового кодексу сьогодні – одна з провідних тем не тільки в столичному політикумі, серед пересічних платників податків, громадськості та навіть студентської і учнівської молоді.

Цей документ буде головним провідником у світі податків не тільки на найближчі роки, а й на перспективу. Норми проекту Податкового кодексу спрямовані на вирішення основних завдань розпочатої нині податкової реформи. Зокрема, побудови соціально-орієнтованої, конкурентоспроможної ринкової економіки, стимулювання інвестиційно-інноваційних процесів та сприяння інтеграції України у європейське співтовариство.

Податковий кодекс має об’єднати під однією обкладинкою податкові норми, які нині розпорошені по кількох десятках документів, уникнути суперечностей між ними, мати зручну і зрозумілу структуру.

Запропонований до розгляду проект Податкового кодексу – доволі потужний за інформацією, об’ємний документ. Ми маємо у своєму інтелектуальному багажі чимало напрацювань, які неодмінно запропонуємо як поправки та доповнення до проекту Податкового кодексу України.

В останній редакції Податкового Кодексу після обговорення даного питання з Асоціацією кредитних спілок кредитні спілки поновлено в переліку неприбуткових організацій

Проте, в останній редакції Податкового Кодексу після обговорення даного питання з Асоціацією кредитних спілок кредитні спілки поновлено в переліку неприбуткових організацій.

Даний крок мотивований тим, що у Законі України “Про кредитні спілки” кредитна спілка кваліфікована як неприбуткова організація , на яку, природно, поширюються пільги, які встановлено п.7.11 ст. 7 Закону України ,,Про оподаткування прибутку підприємств”.

ДПА України дотримується своєї попередньої позиції, мотивуючи її наступним.

Загалом при створенні кредитних спілок та можливості їм надання статусу неприбуткової організації в цілях звільнення окремих видів доходів від оподаткування податком на прибуток законодавцями передбачалось в першу чергу — забезпечення населення дешевими фінансовими ресурсами, тобто пріоритетною була соціальна спрямованість.

Нажаль, на теперішній час в діяльності кредитних спілок часто відсутній соціальний мотив, а з джерела дешевих позик вони перетворились на осередки дуже рентабельного бізнесу.

Це пояснюється цілою низкою причин:

— будучи звільненими від оподаткування, кредитні спілки надають кредити своїм членам під відсотки, набагато вищі, ніж у середньому по банківській системі. Також значно вищими є відсотки по вкладених депозитах ( близько 30% при середньому по банках 15 %). Прибуток, отримуваний у вигляді маржі від різниці ставок не оподатковується ніякими податками. Не оподатковуються і доходи членів кредитної спілки, отримані після розподілу отриманих прибутків;

— почастішали випадки застосування кредитних спілок у схемах ухилення від оподаткування як дієвого інструменту “перекачки” безготівкових коштів у готівкові.

— існування різних рівнів оподаткування у фінансовому секторі призводить до стимулювання переведення доходів із сектору з більшим податковим тиском в сектор, де він значно нижчий, що є передумовою запровадження схем ухилення від оподаткування. Так, наприклад, банки створюють кредитні спілки для надання можливості кредитування своїх працівників та пов’язаних осіб за незначною процентною ставкою.

Проект Податкового кодексу — це продукт плідної співпраці податківців, представників зацікавлених органів виконавчої влади, науковців, представників громадськості та бізнесу, що передбачив усунення існуючих недоліків чинного податкового законодавства, створення нормативно-правових умов для ведення бізнесу та врахував напрацьовані позитивні чинники.

Основною вимогою до проекту Податкового кодексу України було те, щоб цей законодавчий акт не дублював чинних норм податкового законодавства, а здійснив реалізацію якісних та ефективних реформ.

Проект Податкового кодексу — це продукт плідної співпраці податківців, представників зацікавлених органів виконавчої влади, науковців, представників громадськості та бізнесу, що передбачив усунення існуючих недоліків чинного податкового законодавства, створення нормативно-правових умов для ведення бізнесу та врахував напрацьовані позитивні чинники.

Проект розроблено відповідно до основних концептуальних положень реформування податкової системи, проголошених урядом (розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.02.2007 р. № 56-р).

Проект Податкового кодексу України спрямовано на:

створення в Україні стабільної податкової системи, яка б забезпечувала ефективне функціонування економіки країни;

стимулювання інвестиційних та інноваційних процесів i підтримку технологічного оновлення суспільства;

стимулювання розвитку малого підприємництва;

упорядкування механізму справляння податків та посилення відповідальності за ухилення від сплати податків та їх невчасну сплату;

забезпечення чіткого визначення об’єктів оподаткування з метою запобігання випадкам подвійного оподаткування;

забезпечення справедливого підходу при оподаткуванні всіх категорій платників податків;

дотримання міжнародних угод з питань оподаткування;

реальне забезпечення прав платників податків;

створення дієвого механізму контролю;

усунення неузгодженості податкового законодавства з нормами законодавства інших галузей права, забезпечення їх гармонізації та взаємодії.

Удосконалення податкового законодавства, передбачене проектом Податкового кодексу України, має на меті створення умов для подальшого інтегрування країни до світової спільноти, адаптації податкового законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Прийняття Податкового кодексу сприятиме уніфікації існуючої сьогодні законодавчої бази з оподаткування та зробить співпрацю між державою та платниками податків справді партнерською – з добровільною сплатою податків.

Публічне обговорення цього законопроекту є найліпшим інструментом досягнення порозуміння з питань адміністрування окремих видів податків і зборів між усіма зацікавленими сторонами. З проектом Податкового кодексу можна ознайомитися на веб-сайтах Мінфіну України та ДПА України.

До того ж в Інтернеті організовано декілька юридичних форумів, де кожен заявник досить швидко може отримати відповідь фахівця на запитання, яке його хвилює.

Необхідність прийняття Податкового кодексу України.

На сьогодні у сфері оподаткування діє близько 2000 нормативно-правових актів, при цьому, мають місце випадки, коли норми різних актів законодавства суперечать одна одній. Безумовно, що працювати безконфліктно і комфортно платникам податків у такому заплутаному правовому середовищі дуже непросто.

Вітчизняному бізнесу потрібні менша кількість податків, нижчі ставки, узгоджені між собою норми податкового законодавства. Практично всі опитування підприємців свідчать, що найпершою перешкодою для бізнесу вони вважають незрозуміле і нестабільне законодавство.

На нинішньому етапі розвитку нашої країни, коли основним мотивом економічної політики повинна бути безпосередня орієнтація держави на зростання добробуту народу, активізацію інвестиційної і підприємницької діяльності, є нагальна необхідність невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженого, стабільного податкового законодавства.

Позитивні зміни для платників податків.

Зниження ставки оподаткування податком на прибуток з 25 до 20 відсотків – за умови реінвестування прибутку.

Запровадження прискореної амортизації для виробників високотехнологічної продукції та інноваційних проектів.

Поетапне зниження загальної ставки податку на додану вартість з 20 до 18 відсотків.

Реалізовано заявочний принцип реєстрації самозайнятих осіб в податкових органах, що спрощує процедуру реєстрації.

Спрощення процедури отримання громадянином податкового кредиту з податку на доходи фізичних осіб (надання платнику податку можливості реалізувати своє право на податковий кредит — щомісячно протягом звітного року та одержувати повернення частини податку з доходів фізичних осіб (як компенсації вартості витрат, дозволених до включення до податкового кредиту), не очікуючи цього до кінця року).

Зменшення до 20% розміру надбавки, яка застосовується до ставок єдиного податку за кожного найманого працівника фізичної особи – платника податку.

Зниження ставки оподаткування дивідендів з 15 до 5 відсотків.

Скорочення переліку місцевих податків і зборів (виключено „іподромні” збори, збір за видачу ордера на квартиру, збір за проведення конкурсного розпродажу і лотерей, податок з продажу).

Зменшення у 2 рази ставки єдиного податку для юридичних осіб за рахунок виключення зі складу єдиного податку внесків до державних цільових фондів.

Запровадження пільг з податку на прибуток для підприємств від здійснення діяльності з енергозбереження.

Запровадження нових методологічних засад визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, що максимально наближені до бухгалтерського обліку, які передбачають визначення та класифікацію доходів і витрат за принципом „нарахування та відповідності доходів та витрат”, прийнятим у бухгалтерському обліку, тобто незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Встановлюється скорочений термін відшкодування ПДВ (за результатами двох звітних періодів) для платників, що мають значні інвестиційні витрати.

Передбачено особливий порядок сплати ПДВ при переміщенні через межі СЕЗ передбачених інвестиційними проектами товарів.

Удосконалення процедури захисту платника податків від необґрунтованого стягнення нарахованих сум податкових зобов’язань шляхом заміни системи узгодження/неузгодження податкових зобов’язань забороною на примусове стягнення сум, нарахування яких оскаржується.

Забезпечення можливості залучення експертів при проведенні перевірок.

Можливість припинення кримінальної справи проти платників податків у разі сплати ними спірної суми.

Усунення прогалин в чинному податковому законодавстві та врахування в проекті норм, що забезпечують реальний законодавчий вплив на суб’єктів господарювання, які використовують схеми ухилення від оподаткування, мінімізації податкових зобов’язань тощо.

Встановлюються правові засади податкового контролю із чітким визначенням переліку способів такого контролю (облік платників податків, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби, контрольно-перевірочна робота, склади зі спеціальним режимом функціонування), деталізацією функцій, що виконується в межах податкового контролю і визначення вичерпного переліку прав контролюючих органів при реалізації цих функцій.

Законодавчо закріплюються методика застосування непрямих методів визначення податкових зобов’язань. Чітко визначені випадки коли можуть бути застосовані непрямі методи (методи – економічного аналізу, спостереження, аналогії, контролю витрат та доходів платників податків — фізичних осіб).

Передбачено запровадження податкової звітності в електронному вигляді, реєстрів податкових накладних, що сприятиме покращенню адміністрування податку на додану вартість, своєчасному виявленню безпідставно заявлених сум до відшкодування з бюджету, запобіганню мінімізації податкових зобов’язань, прискоренню здійснення податковими органами перевірки достовірності даних податкової декларації. [30]

ВИСНОВКИ

В даній роботі я проаналізувала оподаткування підриємства та податкову систему вцілому. На нинішньому етапі розвитку нашої країни існує гостра потреба невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженого, стабільного законодавства. Поступово вносяться зміни до Податкового кодексу, щодо покращення податкової політики і податкової системи Слід констатувати, що в останні роки в Україні збільшується питома вага добровільної сплати податків. І це свідчить про те, що податкова служба рухається у правильному напрямку, оскільки головним орієнтиром нашої роботи є створення сприятливих умов для платників податків. Органами державної податкової служби проведено колосальний обсяг роз’яснювальної, пропагандистської та контрольно-економічної роботи, створено атмосферу, завдяки якій платник податків розуміє, що краще сплатити податки вчасно, ніж сплатити пізніше, але вже із штрафними санкціями та іншими заходами примусового стягнення.

. Висвітлила проблеми оподаткування, функції податків та проаналізувала основні податки підприємства. За приклад взяла ТОВ “Схід”. Було прораховано основні податки, що сплачує підприємство, а саме: податок на прибуток, податок на додану вартість, податок на рекламу, податок на землю,місцеві

Розглянула зміни, що були проведені в Податковому кодексі, зміни та доповнення.

Законодавчим вирішенням проблем оподаткування значно полегшить роботу системи органів державної податкової служби, забезпечить більш плідну співпрацю з платниками податків, що дасть можливість без зайвого бюрократизму, на цивілізованому рівні наповнювати бюджет нашої держави, а це в свою чергу, зробить кожного громадянина України багатшим і більш захищеним у соціальному плані. Податкам в системі державних фінансів належить центральне місце. Податки, як система економічних розподільних відносин, охоплюють фактично все суспільство, на відміну від інших ланок фінансової системи, які мають більш обмежене функціонування. Це пов’язано з тим, що податки повинні забезпечувати виконання державою її основних функцій управління, оборони, регулювання економіки, соціальної.

Аналіз розвитку податкової системи України свідчить про те, що протягом останніх років докладено чимало зусиль для її удосконалення. Однак більшість норм нашого податкового законодавства приймалася у період спаду економіки, і вони були спрямовані не на удосконалення податкової системи України, а переважно на розв’язання проблем конкретних галузей економіки, промислових регіонів і навіть окремих підприємств.

Держава використовує податкову політику для здійснення територіального, внутрішнього і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин податкова система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.

У цьому зв’язку дослідження питань організації, реформування та функціонування податкової системи України набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, дозволить підвищити ефективність функціонування податкової системи України, а саме оподаткування підприємства. Проблема оподаткування підприємства дуже гостро постає в наш час і потребує негайного вирішення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Закон України “Про систему оподаткування” від 18.02.97. № 47 / 97-ВР з послідуючими змінами та доповненнями.

Закон України “Про державну податкову службу в Україні” від 24.12.93. із змінами і доповненнями.

Закон України “Про податок на додану вартість” №168 / 97-ВР від 3.04.97р. із змінами і доповненнями.

Закон України “Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби” від 15.09.95р.

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції Закону №283/97-ВР від 22.05.97 // ВВР. –1997.-№105

Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” № 889-IV від 22.05.2003р.

Декрет КМУ від 26.12.92р. “Про акцизний збір”

Декрет КМУ “Про місцеві податки та збори” №56-93 від 20.05.93р. із змінами та доповненнями.

Податкова система. Підручник/ За загальною редакцією С.М. Онисько.-Львів: “Новий світ”, 2004.

Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. Посібник.-2-ге вид.,доп.і перероб.-К.:КНЕУ, 2001.

Державне регулювання економіки / За ред. д-ра. екон. наук, проф., акад.. АН вищої школи України І.Р. Міхасюка.-Львівський національний університет ім.. І. Франка. Підручник. Друге вид., виправлене і доповнене.-К.:Атака, Ельга-Н, 2000.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. Посібник.-К.: Вища школа, 1997.-383с.

Данілов О.Д., Лапшин Ю.В., Оніщенко В.А. Оподаткування місцевими, ресурсними, рентними податками та зборами. Неподаткові платежі: Навч. Посібник.-Урпінь: Академія ДПС України, 2002.-292с.

Епіфанов А.О., Сало І.В., Дяконова І.І.: Бюджет і фінансова політика України: Навч. Посібник-К.: Наук.думка,1997

Гега П.Т., Доля Л.М.: Основи податкового права: Навч. Посіб.-2-ге вид., перекл. і допов.-К.:Т-во “Знання”, КОО, 2000.-215с.

Засади формування бюджетної політики держави: Наук. Монографія / М.М. Єрмоленко, С.А. Єрокін, І.О. Пружников, Л.М. Бабіч, А.М. Соколовська, Ю.В.Чередков / За наук. Редакцією д.е.н., проф.. М.М. Ярошенка.-К.: НАУ, 2003.-284с.

За редакцією Ю.Г. Козака, В.М. Спіно Міжнародне оподаткування: Навч. Посібник.-Київ: Центр навчальної літератури, 2003.-550с.

Тропіна В.Б. Податок із доходів фізичних осіб: новий закон – нові питання // Фінанси України.-2004.-№4.-С.63-67

Демченко Т.М. Податкова політика як інструмент регулювання відтворювального процесу // Актуальні Проблеми Економіки.-2004.-№2(32).-С.69-75

В. Базилевич, І. Мазур Методичні аспекти оцінки масштабів тіньової економіки // Економіка України.-2004 .-№4 .-С.37-39

Стратегія детінізації української економіки // Економіст. — 2004. -№4. — С. 29-31

Перерахування до держбюджету України // Фінанси України. — 2004.-№6.-С. -17

23. Захарін А. В. Удосконалення механізму податкового регулювання сталого економічного розвитку // Фінанси України. – 2005. -№2.-С. 92-100

24. Чередніченко Ю. В. Питання реформування податкової системи України в період її незалежності // Актуальні проблеми економіки. – 2005. -№9.-С.83-90

25. В.Корнус Щодо податкового навантаження в економіці України // Економіст. – 2005. -№7.-С.89-91

26. Іголкін І. В. Податкова реформа як об’єктивна необхідність зміцнення дохідної частини державного бюджету // Фінанси України. – 2005. -№8.- С.19-24

27. С.Лекарь Особливості розвитку податкової політики в Україні на сучасному етапі // Економіст. – 2005. -№4.-С.29-31

28. Науменко М. А. Можливість заміни ПДВ в Україні // Актуальні проблеми економіки. – 2005. -№7.-С.56-62

29. Паєнтко Т. В. Гармонізація прибуткового оподаткування // Фінанси України. – 2005. -№3.-С.37-43

Реферат: Блок возбуждения для ВТП

Техническое задание к курсовому проекту.

Разработать:

Блок возбуждения для дефектоскопии плоской поверхности ферромагнитных объектов.

Устройство включает в себя :

1. Генератор дискретной (синусоидальной) частоты с параметрами:

макс. диапазон частот:1КГц-2,5МГц

(рабочий диапазон частот задает оператор в пределах максимального);

ток: 10 мА;

число дискретов в диапазоне: от 10 до 20;

коэффициент гармоник не более 1 % :

2. Нагрузкой для генератора служит катушка размещенная на объекте контроля:

число витков возбуждающей катушки: 20;

число витков измерительной катушки: задается оператором от 10 до 20;

диаметр возбуждающей катушки: от 4 до 20 мм;

диаметр измерительной катушки: задается оператором от 4 до 20 мм;

длина катушек: от 2 до 15 мм:

Свойства объектов контроля:

=1-10;

=5-10 MCм/м;

Площадь контролируемого участка S=5 см2;

Основные технические характеристики

и условия эксплуатации:

  • габариты: 100х50х100 (мм);

  • масса: не более 0,3 кг;

  • диапазон рабочих температур: от 5 до 45 оС;

  • влажность: от 30 до 90%;

  • давление: от 700 до 800 мм.рт.ст.;

1.Введение.

Вихретоковые методы контроля основаны на анализе взаимодействия внешнего электромагнитного поля с электромагнитным полем вихревых токов, наводимых возбуждающей катушкой в электропроводящем объекте контроля. В качестве преобразователя используют обычно индуктивные катушки. Синусоидальный ток, действующий в катушках ВТП, создает электромагнитное поле, которое возбуждает вихревые токи в электропроводящем объекте. Электромагнитное поле вихревых токов воздействует на измерительную катушку преобразователя, наводя в ней ЭДС или изменяя ее полное электрическое сопротивление. Регистрируя напряжение на зажимах катушки, получают информацию о свойствах объекта и о положении преобразователя относительно него. Особенность вихретокового преобразователя в том, что его можно проводить без контакта преобразователя и объекта. Получение первичной информации в виде электрических сигналов, бесконтактность и высокая производительность определяют широкие возможности автоматизации вихретокового контроля. Одна из особенностей ВТМ состоит в том, что на сигналы преобразователя практически не влияют влажность, давление и загрязненность газовой среды, радиоактивные излучения, загрязнение поверхности объекта контроля непроводящими веществами. Однако им свойственна малая глубина зоны контроля, определяемая глубиной проникновения электромагнитного поля в контролируемую среду. Сильное влияние на полученные результаты оказывают нелинейные искажения сигнала, подаваемого на задающую катушку. Для обеспечения универсальности, установка начальных условий, а также обработка полученной информации современных преобразователей должна осуществляться при помощи компьютеров, тогда каждый режим работы преобразователя будет обрабатываться отдельной программой. В данной работе разрабатывался генератор синусоидального сигнала для накладного вихретокового преобразователя, амплитуда тока в котором порядка 10 мА, а нелинейные искажения порядка 1%. Частота сигнала должна задаваться программным путем, с использованием микропроцессорной техники.

Ниже приводятся типы уже существующих преобразователей:

Тип

Частота тока
возбуждения, кГц

Скорость
контроля

Объект контроля

Вид дефекта

ВД 30П
ВД 31П

4; 16; 64; 300

0,5 3
0,5 4

Ферро- и неферро-магнитные прутки
и трубы 1 47 мм

Трещины, раковины,
плены и т.д.

ВД 23П

130; 1000; 20000

0,5 5

Проволока 0,02-5мм

Расслоения, трещины
заусенцы

Дефектомат
2.189

0,2; 2,5; 10; 30; 90

1,2; 5; 15

Трубы и прутки
3 135 мм

Трещины, раковины,
плены

2. Структурная схема разрабатываемого устройства.

  • БВ — блок возбуждения; (нужно разработать в этом семестре)

  • ВТП — вихретоковый преобразователь;

  • БО — блок обработки;

  • АЦП — аналого-цифровой преобразователь;

  • ОК- объект контроля;

3. Блок возбуждения (БВ).

Блоком возбуждения в данном устройстве является широкополосный генератор напряжения синусоидальной формы. БВ состоит из синтезатора частот (СЧ) и

формирователя сигнала (ФС) заданной формы. Рассмотрим их структурные и электрические схемы более подробно.

Блоквозбуждения

3.1. Структурная схема СЧ.

fc — частота сигнала подающегося на вход формирователя сигнала

3.1.1. Опорный генератор (ОГ).

В качестве ОГ выбираем генератор с кварцевым резонатором на 16 МГц микросхема РК374.

3.1.2. Счетчики -делители частоты M и N.

Счетчик М служит для задания шага изменения частоты. Счетчик N необходим для обеспечения сетки частот изменяющихся с заданным шагом fог/M. Предполагается что счетчики управляются цифровым кодом с ЭВМ. Выбираем счетчики серии КР1554ИЕ10 (аналог -74ALS161AN фирмы National ,USA). Микросхема КР1554ИЕ10 — это четырехразрядный двоичный синхронный счетчик. Счетчик запускается положительным перепадом (фронтом) тактового импульса на входе С. Сброс всех триггеров счетчика в нулевое состояние осуществляется по общему входу R(инв.). Режим параллельной загрузки информации устанавливается подачей напряжения низкого уровня на вход разрешения параллельной загрузки PE(инв.) , при этом предварительно установленная на входах D0…D3 информация по фронту импульса на входе С записывается в триггеры счетчика. Для синхронного каскадирования микросхема КР1554ИЕ10 имеет вход разрешения счет ЕСТ , вход разрешения переноса ЕСR и выход переноса CR. Счетчик считает тактовые импульсы , если на входах ECT и ECR подано напряжение высокого уровня. Вход ECR последующего счетчика соединяется со входом CR предыдущего счетчика.

Условно-графическое обозначение

КР1554ИЕ10

Таблица назначения выводов

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

R(инв.)

С

D0

D1

D2

D3

ECT

OV

PE(инв.)

ECR

D03

D02

D01

D00

CR

Ucc

вход установки в состояние «лог. 0»

вход тактовый

вход данных

вход данных

вход данных

вход данных

вход разрешения счета

общий вывод

вход разрешения парал. загрузки

вход разрешения переноса

выход данных

выход данных

выход данных

выход данных

выход переноса

напряжения питания

Предполагается что цифровые входы данных D0…D3 , а также входы R(инв.) , ECT , ECR и PE(инв.) будут управляться с ЭВМ , соответствующим программным и аппаратным обеспечением .

3.1.3. Фазово-частотный детектор (ФЧД).

Если на схему ФЧД приходят равные частоты fог/M и fвых/N то из условия равенства этих частот получаем . В качестве ФЧД выбираем ИМС исключающее « или » серии К155ЛП5 (Аналог 74ALS86).

3.1.4. Генератор управляемый напряжением (ГУН).

ГУН — генератор , частота которого пропорциональна управляющему напряжению. Выбираем ИМС К531ГГ1 (Аналог 74S124N).

Микросхема 531ГГ1-представляет собой два генератора. Частота каждого генератора управляется напряжением. Каждый генератор представляет собой автомультивибратор , имеющий вход управления частотой (УЧ) выводы 1 и 2 и диапазоном частоты (Д) выводы 14 и 3. К выводам 12 и 13 подсоединим кварцевый резонатор КР374 на 16МГц. 16,15 — Uп; 9,8-общий вывод. Для обеспечения заданного диапазона частоты ко входам 4-5 присоединяем конденсатор емкостью с=2 пФ (КД 1 2пФх100В).

3.1.5. Интегратор.

Для управления работой ГУН служит интегратор на операционном усилителе

Параметры R и С выбираем из условия , что постоянная времени интегрирования должна быть больше максимальной длительности сигнала в 10 раз.

т.е. RC>10 мс.
и=R*C >10*T ;

T=1/f=1/1КГц=1мс ;

Выбираем R=100 КОм (МЛТ-0.25-100 кОм ±5%) ;
С=1 мкФ (К50 6 1мкФх6.3 В);

Таким образом постоянная времени интегратора будет и=R*C=100 мс;

Интегратор выполним на основе быстродействующего ОУ 544УД2:

Ku=20000;

Uсм=30 мВ;

Iвх=0.1 нА;

f1=15 МГц

Выходное напряжение интегратора будем рассчитывать по формуле:

(1)

, где (2)

Посчитаем погрешность интегрирования, связанную с дополнительным напряжением на входе ОУ из-за неидеальности его свойств.

Uвх=IвхR=1.10-3 В

Uвх=Uвх/Uвх=2.104%

Относительная ошибка интегрирования:

=tи/2C=10-5



3.2. Формирователь сигнала (ФС).

Формирователем сигнала заданной формы является восьмиразрядный сдвиговый регистр с последовательной загрузкой и параллельной выгрузкой КР1533ИР8 (Аналог 74ALS164). Микросхема КР1533ИР8 представляет собой восьмиразрядный сдвиговый регистр с последовательной загрузкой и параллельной выгрузкой. Наличие двух входов последовательной загрузки A и B позволяет использовать один из них в качестве управляющего загрузкой данных: низкий уровень напряжения хотя бы одном из них по положительному фронту тактового импульса устанавливает первый триггер регистра в состояние низкого уровня напряжения , в то же время высокий уровень напряжения на управляющем входе позволяет по другому входу осуществлять ввод данных в последовательном коде. Частота следования импульсов по входу С — не более 50 МГц , т.е. вполне пригодно т.к. максимальная частота дискретного синусоидального сигнала будет на выходе fвых = 50/16 » 3МГц , что соответствует техническому заданию.

Таблица назначения выводов

A

B

CLК

CLR

QA

QB

QC

QD

QE

QF

QG

QH

Vcc

GND

вход информационный

вход информационный

вход тактовый

вход сброса

выход

выход

выход

выход

выход

выход

выход

выход

напряжение питания

общий вывод

КР1533ИР8 формирует дискретный периодический сигнал аппроксимированный функцией , где

— период ;

16-16 дискретов на периоде ;

n — номер текущего дискрета ;

При однополярном питании данный сигнал сдвинут относительно нулевой точки на постоянную составляющую Eп/2.

3.2.1. Расчет номиналов резисторов.

Данная схема может обеспечить Rвых=5КОм ;

Запишем систему уравнений для нахождения номиналов резисторов: (3)

После расчета и округления до ближайших номинальных значений получаем:

R1=R8=150КОм (МЛТ-0.25-150 кОм ±5%);

R2=R7=47КОм (МЛТ-0.25-47 кОм ±5%) ;

R3=R6=33КОм (МЛТ-0.25-33 кОм ±5%) ;

R4=R5=27КОм (МЛТ-0.25-27 кОм ±5%);

3.2.2 Анализ сигнала на выходе ФС.

Полезный сигнал на выходе регистра аппроксимируется ступенчато, что соответственно вносит свои погрешности и искажения. Возьмем сигнал для примера с частотой f=1000 Гц и числом дискретов N=16 ;

Рассмотрим погрешность на половине периода

Для аппроксимации данного сигнала рассмотрим функцию:

, где floor(x) — функция , возвращающая ближайшее целое число меньшее или равное аргументу (х вещественный).

Относительную погрешность пронормируем по истинному значению сигнала

(4)

Изобразим в процентном отношении

Рассмотрим спектр сигнала на выходе ФС. Для этого применим разложение в ряд Фурье для периодического сигнала dcos(t). Найдем коэффициенты для разложения в ряд по косинусам:

bk=0 (5)

Так как значение напряжения на выходе ФС между отсчетами времени

постоянно , то заменим интеграл на сумму :

(6)

(7)

(8)

Где k — номер гармоники в сигнале

Определим коэффициент гармоник в процентах :

(9)

Спектр сигнала на выходе ФС выглядит следующим образом:

Таким образом видно , что коэффициент гармоник достаточно велик и нужно применить ФНЧ, отсекающий высшие гармоники спектра сигнала.

3.2.3. Перестраиваемый фильтр управляемый цифровым кодом.

Электрическая схема ФНЧ:

Коэффициент передачи К(f) такой схемы равен:

(11)

R1=1КОм ; R2=R1 ; C=5 нФ.

ЛАЧХ фильтра

Рассчитаем подавление гармоник спектра сигнала в децибелах Kпод :

где к -номер гармоники ;

Найдем коэффициент гармоник после ФНЧ , амплитуды гармоник станут соответственно:

(12)

% (13)

что соответствует техническому задания (Кгарм < 1 %)

Но нам нужен перестраиваемый фильтр следовательно вместо резисторов будем использовать токовый ЦАП 572ПА1.

1 — аналоговый выход 1

2 — аналоговый выход 2

3 — общий 4 — цифровой вход 1

5 — цифровой вход 2

6 — цифровой вход 3

7 — цифровой вход 4

8 — цифровой вход 5

9 — цифровой вход 6

10- цифровой вход 7

11- цифровой вход 8

12- цифровой вход 9

13- цифровой вход 10

14- питание Uип (+)

15- опорное напряжение Uоп

16- вывод резистора обратной связи

Для реализации динамических свойств ЦАП на выходе нужно использовать быстродействующий ОУ с коэффициентом усиления по напряжению не менее 104.

В качестве ОУ выбираем быстродействующий К544УД2


















Схема фильтра управляемого цифровым кодом:

R=10 КОм ; n=10 (разрядность ЦАП).

Rmin=10 КОм (14)

Rmax=10 МОм (15)

Так как время установления выходного напряжения после подачи кода на

вход ЦАП уст равно 5 мкс, соответственно частота дискретизации fдискр должна быть не более 200 кГц, а с учетом того что по теореме Котельникова синусоиду можно восстановить лишь при наличии двух дискретов на период, то максимальная частота не может быть выше 100 кГц. То есть С равно:

; С= 1нФ (К50 6 1нФх6.3 В);

Данный фильтр управляется цифровым двоичным кодом N (этот код соответствует коду из синтезатора частот) следовательно изменяя код N будет изменяться

частота сигнала fc , сопротивление резистивной матрицы ЦАП , постоянная времени интегратор и и соответственно частота среза фильтра fср.

4. Вывод.

Т.о. блок возбуждения для вихретокового преобразователя обеспечивает подачу на накладной вихретоковый датчик синусоидального сигнала амплитудой 10 мА во всем диапазоне частот 1КГц-2.5 МГц , коэффициент гармоник сигнала при этом около 0.6%, что соответствует техническому задания.

5. Список используемой литературы.

1) Справочник «Цифровые и аналоговые интегральные микросхемы», Москва, «Радио и связь» 1989 г.

2) Справочник «Изделия электронной техники. Цифровые микросхемы. Микросхемы памяти. Микросхемы ЦАП и АЦП», Москва, «Радио и связь» 1994 г.

3) Справочник «Резисторы», Москва, «Радио и связь» 1991 г.

4) Справочник «Расчет индуктивностей», Ленинград, «Энергия» 1970 г.

5) Справочник «Приборы для неразрушающего контроля материалов и изделий» том 2, Москва, «Машиностроение» 1986 г.

3) В.Н. Гусев, Ю.М. Гусев «Электроника», Москва, «Высшая школа» 1991г.

Курсовая работа: Поняття і функції податків і зборів

Курсова робота

з дисципліни: Податки та збори

на тему:

Поняття і функції податків і зборів

План

Розділ 1. Сутність та характерні ознаки податків і зборів

1.1 Історичний аспект та сутність податків

1.2 Податки, збори, їх характерні ознаки

Розділ 2. Функції та види податків і зборів

2.1 Функції податків

2.2 Види податків та їх характеристика

3. Проблеми і перспективи реформування податкової системи України

3.1 Необхідність проведення реформування податкової системи України

3.2 Засади та шляхи реформування системи оподаткування в Україні

Висновок

Використана література

Вступ

Актуальність теми даної курсової роботи обумовлюється тим, що податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві. Податки як форма фінансових відносин виникли з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки – це обов’язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.

Обов’язкові платежі перераховуються в бюджет держави, а також в інші цільові державні фонди. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування.

Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. Податки виконують дві основні функції — фіскальну та регулювальну.

Система оподаткування – це продукт діяльності держави. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідність вирішення конкретних економічних і соціальних завдань.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з прийняттям 25 червня 1991р. Закону “Про систему оподаткування”. У ньому були визначені принципи побудови і призначення системи оподаткування, перелік податків, зборів та обов’язкових платежів, платники та об’єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність подальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994р. було прийнято другий варіант Закону “Про систему оподаткування”. Третій варіант цього Закону Верховна Рада України прийняла 18 лютого 1997р.

В останньому варіанті Закону дається більш повне і чітке визначення принципів побудови системи оподаткування; поняття системи оподаткування, платників податків і зборів, об’єкта оподаткування; обов’язків, прав і відповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів.

Об’єктом дослідження виступає поняття податків і зборів, їх основні функції а також сфери застосування.

Мета дослідження з огляду на сказане, полягає у розкритті соціально-економічної природи податків як важливого явища в соціально-економічних системах. При цьому ставиться завдання потрактувати податки не лише як суто економічну, а як ширшу – соціально-соціальну категорію через їхній взаємозв’язок із наданням суспільних вигід. З метою досягнення поставленої мети також повинні бути розкриті функції податків та їхні особливості.

Для досягнення мети роботи потрібно вирішити наступні завдання:

розкрити суть такого поняття як податок та збір;

виявити основні характерні особливості податку;

визначити основні функції податку;

проаналізувати сучасний стан податкової системи України.

Методологічною базою для виконання досліджень виступили Закони і нормативні документи України, наукова література, періодичні видання, зокрема Б. Дриги, Ю. Іванова, В. Ніколаєва, І. Лютого, М. Петренка, А. Соколовської, О. Тищенка [1-5]

Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури та додатків.

Розділ 1. Сутність та характерні ознаки податків і зборів

1.1 Історичний аспект та сутність податків

Історично виникнення податків відноситься до періоду поділу суспільства на соціальні групи і появи держави. Податки являють собою один з основних методів мобілізації державних доходів. В умовах приватної власності і ринкових відносин податки стають головним методом збору доходів до державних бюджетів. Як частину розподільних відносин суспільства, податки завжди відбивають закономірності виробництва. Зміна суспільно-економічної формації, зміни функцій і ролі держави впливають на конкретні форми податкових вилучень. За феодалізму домінували різного роду натуральні збори і повинності населення. З розширенням функцій феодальної держави, утворенням централізованих держав поступово зростає роль грошових податків у формуванні державної скарбниці.

У широкому сенсі під податком розуміється що стягується на основі державного примусу і не носить характер покарання або компенсації безоплатний обов’язковий платіж. [6, с. 41].

У сучасній літературі про податки наводиться велика кількість різного роду визначень податків. При цьому у всіх визначеннях незмінно підкреслюється, що податок – обов’язковий платіж. Іншими словами, платежі, які не є обов’язковими для платників, не відносяться до податкових. До податків не відносяться будь-які добровільні виплати, внески, відрахування.

Безпосередньо податки як джерело доходів державного бюджету в їх сучасному розумінні налічують кілька сотень років. Першим поняття «податок» розкрив А. Сміт у праці «Про багатство народів» (1770), в якій податок був визначений як тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати. [11, с.150]

Податки є тими платежами, які здійснюються безоплатно, тобто їх сплата не встановлює будь-яких конкретних обов’язків держави по відношенню до особи, вносить ці платежі. Таким чином, до податків не слід відносити платежі, обов’язок щодо сплати яких виникає у зв’язку з укладенням платниками з державою, державними органами чи іншими представниками держави будь-яких угод.

До податків також не належать платежі обов’язкового характеру, що стягуються в якості яких-небудь санкцій, наприклад штрафи, а також різного роду компенсаційні виплати (наприклад, виплати з відшкодування нанесеного збитку).

В окремих визначеннях податку вказується, що податки – це платежі, що стягуються у встановленому законом порядку. Це справедливо в тому сенсі, що в цивілізованій державі обов’язки по сплаті податків повинні встановлюватися законом. Однак включення до визначення слів «платежі, що стягуються у встановленому законом порядку» сильно обмежує значення терміну «податок». У ряді сучасних держав податки можуть вводитися постановами вищої виконавчої влади. Інакше кажучи, від того, що обов’язок по внесенню будь-якого платежу не був встановлений законодавчою владою, відповідний платіж не втрачає свого податкового характеру.

В інших визначеннях можна зустріти вказівку на те, що податки – це платежі, які стягуються з юридичних і фізичних осіб. У даному випадку навряд чи правомірно обмежувати саме поняття «податок». Обов’язок зі сплати податків може покладатися не тільки на окремих фізичних осіб, але і на різного роду їх об’єднання, що не є юридичними особами відповідно до цивільного законодавства. Наприклад, у Франції прибутковий податок стягується з сукупного (об’єднаного для цілей оподаткування) прибутку всіх членів родини (домогосподарства). До XX ст. податки часто стягувалися не тільки з окремих осіб, але і з таких об’єднань фізичних осіб, як громади та гільдії. Крім того, існували податки, платниками яких виступали окремі адміністративно-територіальні одиниці.

Часто зазначається, що податки – грошові платежі (стягуються в грошовій формі). Зрозуміло, в сучасних умовах більшість податкових виплат здійснюється в грошовій формі. Однак, з одного боку, історія містить численні приклади здійснення податкових виплат у натуральній формі, а з іншого боку, багато сучасних податкові системи в певних випадках припускають сплату податків шляхом надання державі товарів або послуг.

Натуральна форма сплати податків найбільш характерна для галузей добувної промисловості. У Росії наприкінці 1990-х рр.. стали використовуватися угоди про розподіл продукції, відповідно до яких стягнення ряду федеральних, регіональних та місцевих податків і зборів замінюється розділом виробленої продукції між державою та інвестором.

Податки – один з основних способів формування доходів бюджетів. Як правило, податки стягуються з метою забезпечення платоспроможності різних рівнів державної влади. Однак податкові платежі можуть підлягати зарахуванню не тільки в державні (федеральні і регіональні) бюджети або бюджетів органів місцевого самоврядування, вони можуть виступати засобом освіти різного роду фондів. Податок не перестає бути податком тільки на підставі того, що законодавець встановлює необхідність зарахування виплачуваних сум крім бюджетних рахунків на рахунки яких-небудь організацій.

У Російській Федерації в 1990-і рр.. велися гострі дискусії, чи слід відносити до податків платежі до державних соціальних позабюджетних фондів. Якщо вважати, що до податків відносяться тільки платежі, суми по яких зараховуються до державних бюджетів та бюджетів органів місцевого самоврядування, то платежі у державні соціальні позабюджетні фонди слід виключати з числа платежів податкового характеру. Держава має право самостійно встановлювати, куди зараховуватимуться суми тих чи інших платежів. Аналогічні виплати у США зараховуються до федерального бюджету, а у Франції – в позабюджетні фонди. Природа цих платежів не змінюється в залежності від адресності їх зарахування. Аналогічна ситуація виникає з платежами до державних цільових позабюджетних фондів (наприклад, дорожні).

1.2 Податки, збори, їх характерні ознаки

Податки, збори — все це обов’язкові платежі, яким можна дати загальне визначення. Це обов’язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених законодавчими актами.

Законодавство не дає чіткого розмежування понять податок, збір. Проте можна сказати, що:

1) податок — це узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов’язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності;

2) збори — це платежі, які стягується з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об’єкти. Наприклад, право брати участь у бігах на іподромах, користуватись автомобільними дорогами тощо. [7, с. 286-290]

Податок встановлюється виключно державою і базується на актах вищої юридичної сили. Основними характерними особливостями податку є те, що він:

— стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги щодо даного податку;

— має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлено від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивідуально безповоротний. Сплата платником податку не породжує зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

— на відміну від інших обов’язкових платежів, може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

— категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесен­ні до бюджету обов’язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;

— виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов’язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює їхньому платежу.

Держава мусить мати бюджет із стабільними джерелами надходжень, роль яких виконують, у першу чергу, податки. Суть податків, мета і функції їх визначаються економічним і політичним ладом суспільства, природою і завдан­нями держави.

Право держави стягувати податки і обов’язок населення платити їх випливають із необхідності функціонування держави та її установ в інтересах всього суспільства та окремих осіб. При цьому держава повинна керуватись певни­ми принципами.

1. Загальність. Кожен повинен брати участь у підтримці держави пропорційно своїй платоспроможності.

2. Обов’язковість. Виражається в тому, що за порушення встановленого строку сплати, розміру платежу, ухилення від сплати передбачено відповідальність платника. Обов’язковість передбачає можливість примусового виконання платежу.

3. Визначеність. Платник податку має знати час, місце, спосіб сплати та розмір податку. Податки належить чітко пов’язувати з видатками, щоб платники знали про звітність влади за те, як використовуються податкові надходження. Податки не можуть приховуватись від платника, а податковий тягар має простежуватись і відчуватись тими, хто їх сплачує.

4. Зручність. Стягнення податку для платника має здійснюватись зручним способом, у зручний час, коли у розпорядженні, платника найбільша сума коштів.

5. Справедливість. Податки мають бути справедливими. Справедливість є дуже суб’єктивною якістю. Якщо керуватися тим, що податки завжди мають накладатись на статки, то найсправедливіший податок є податок на вартість прибутку чи майна, або і на те й інше, оскільки їх, як прави­ло, можна взаємно конвертувати.

Зазвичай застосовують два критерії справедливості:

— за однакових за суттю обставин на платників податків має накладатись однаковий податок (горизонтальна справедливість);

— за різних обставин до платників податків слід ставитись упереджено (вертикальна справедливість).

Проблема полягає у визначенні, що є подібними, а що відмінними обставинами. Тут теж застосовують два відмінні критерії. Перший з них — платоспроможність. Відповідно до цього критерію з двох платників податків, які однаково спроможні сплачувати податок, має стягуватись однакова сума, коли ж платоспроможність одного з платників податків значно перевищує платоспроможність іншого, з нього має стягуватись більша сума.

Альтернативою принципові справедливості, орієнтованому на платоспроможність, є принцип користування благами. Звичайно, що податки йдуть на надання комісійних послуг. Згідно з принципом користування благами, щоб задовольнявся критерій горизонтальної справедливості, з обох платників податків, котрі одержують однакову вигоду від якоїсь комерційної послуги, мають стягуватися однакові податкові суми (незалежно від їхньої платоспроможності). У такий самий спосіб ті платники податків, котрі одержують більше благ від користування комунальними послугами, відповідно до принципу користування благами повинні сплачувати більші податкові суми, ніж ті, що одержують менше благ, якщо дотримуватись критерію вертикальної справедливості. [8, с. 223]

Крім того, різні податки неоднаково відбиваються на громадянах, а це переконливо вказує на те, що необхідна ціла низка податків, щоб уладнати нерівність, яка виникає внаслідок цього;

стягування податку. Одним із аспектів справедливості є утрудненість ухилення від сплати податків. Легкість чи важкість контролю над стягненням податків дуже істотно відрізняється для різних податків. Збирання податків вима­гає, щоб платники належали до однієї категорії, щоб вівся облік їхньої заборгованості та сплачених ними сум, а також того, щоб тих, хто не дотримувався закону, встановлювали й притягали до відповідальності згідно з податковим законодавством. Проте всі ці аспекти контролю над стягненнями податків пов’язані з витратами (в тому числі з витратами, що виникають у зв’язку з додержанням ними податкового законодавства). Коли який-небудь захід із контролю над збиранням податків є надто дорогим, що підриває його ефективність, податок не є доцільним з погляду його стягуваності;

ефективність. Існує щонайменше два різних аспекти ефективності. Один з них пов’язаний з попереднім критерієм. Якщо витрати на стягнення податку перевищують податкові надходження або якщо величина відношення суми витрат на стягнення податку до суми надходжень дуже вели­ка, то такий податок не слід вважати ефективним.

Другий критерій ефективності пов’язаний з економічною ефективністю. Майже всі податки змінюють відносні ціни. Як правило, коли змінюються співвідношення цін, це викликає відповідну реакцію споживачів або виробників. Але той тягар, який лягає на виробників і споживачів, котрі здійснюють оподатковувані ринкові операції, перевищує вартість отриманих податкових надходжень. Тому такі податки не ефективні. Наслідки оподаткування для еко­номічного добробуту залежать від типу стягуваного податку.

Податки є найбільш ефективними, якщо від них важко ухилитися.

Розділ 2. Функції та види податків і зборів

2.1 Функції податків

Якщо розглядати функції податків у суспільстві, то в першу чергу необхідно відзначити, що в податках безпосередньо реалізується їхнє соціальне призначення як інструмента вартісного розподілу і перерозподілу доходів держави. У той же час, необхідно відзначити, що на практичному рівні оподатковування виконує кілька функцій, у кожній з яких реалізується те чи інше призначення податків. Взаємодіючи, дані функції утворять систему.

Розглядаючи сучасну систему оподатковування, можна зробити висновок про те, що на даному етапі податки виконують наступні основні функції: фіскальну, розподільну (соціальну), контрольну, заохочувальну, регулюючу [9, с. 30-39].

1. Фіскальна функція є основною функцією оподатковування, за допомогою якої реалізується головне призначення податків: формування і мобілізація фінансових ресурсів держави, а також акумулювання в бюджеті засобів для виконання загальнодержавних чи цільових державних програм. Всі інші функції оподатковування можна назвати похідними по відношенні до цієї. У всякому разі, поряд з чисто фіскальними цілями податки можуть переслідувати й інші мети, наприклад економічні чи соціальні. Тобто фінансові цілі, будучи самими істотними, не є винятковими.

2. Розподільна (соціальна) функція податків складається в перерозподілі суспільних доходів між різними категоріями населення. Як відзначає професор Л. Ходов, через оподатковування досягається «підтримка соціальної рівноваги шляхом зміни співвідношення між доходами окремих соціальних груп з метою згладжування нерівності між ними».

Іншими словами відбувається передача засобів на користь більш слабких і незахищених категорій громадян за рахунок покладання податкового тягаря на більш сильні категорії платників.

За словами шведського економіста К.Еклунда: «Велика частина державного виробництва і послуг фінансується від зібраних податків і потім розподіляється більш-менш безкоштовно серед громадян. Це стосується освіти, медичного обслуговування, виховання дітей і ряду інших напрямків. Ціль — зробити розподіл життєво важливих засобів більш рівномірним».

У підсумку відбувається вилучення частини доходу одних і передача його іншим. Яскравим прикладом реалізації фіскально-розподільної функції є акцизи, установлювані, як правило, на окремі види товарів і в першу чергу предмети розкоші, а також механізми прогресивного оподатковування. У деяких соціально-орієнтованих країнах (Швеція, Норвегія, Швейцарія) майже на офіційному рівні визнається, що податки являють собою плату високоприбуткової частини населення менш дохідній за соціальну стабільність.

3. Контрольна функція податків. Через податки держава здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю організацій і громадян, а також за джерелами доходів і витратами. Завдяки грошовій оцінці сум податків можливо кількісне зіставлення показників доходів з потребами держави у фінансових ресурсах. Завдяки контрольній функції оцінюється ефективність податкової системи, забезпечується контроль за видами діяльності і фінансових потоків. Крім того, через контрольну функцію оподатковування виявляється необхідність внесення змін у податкову систему і бюджетну політику.

4. Заохочувальна функція податків. Порядок оподатковування може відбивати визнання державою особливих заслуг визначених категорій громадян перед суспільством (надання податкових пільг учасникам Великої Вітчизняної війни, Героїв СРСР і т.д.). Однак дана функція являє собою просте пристосування податкових механізмів з метою реалізації соціальної політики держави і є скоріше супутньої, чим ведучої.

5. Регулююча функція податків. Вже в Римській імперії податки виконували не тільки фіскальне призначення — у деяких випадках їм придавалось і функції керування соціальними процесами. Однак питання про місце і значення податків як регулятора тих чи інших суспільних відносин до цих пір не має одностайної оцінки.

Відповідно до класичної теорії податків (теорія податкового нейтралітету), розробленої Адамом Смітом (1723-1790 р.р.), Давидом Рікардо (1772-1823 р.р.) і їхніми послідовниками податки — є один з видів державних доходів, що повинні покривати витрати по утриманню уряду. При цьому яка-небудь інша роль (регулювання економіки, страховий платіж, плата за послуги й ін.) податкам не приділялася. А.Сміт вважав, що оскільки в умовах ринку частка прямих доходів держави (від державної власності) істотно зменшується, то основним джерелом покриття зазначених вище витрат повинні стати надходження від податків. Що стосується фінансуванню інших витрат (будівництво і утримання доріг, утримання судових установ і т.д.), то вони повинні покриватися за рахунок мита і зборів, що сплачуються зацікавленими в цьому особами. При цьому вважалося, що, оскільки податки носять безоплатний характер, то мита і збори не повинні розглядатися як податки [8, с. 222-223].

Саме в даний момент варто визнати, що регулююча функція податків спрямована в першу чергу на досягнення за допомогою податкових механізмів тих чи інших задач фінансово-економічної політики держави.

Аналізуючи цей аспект податкових відносин, представляється необхідним виділити стимулюючу, дестимулюючу і відтворювальну підфункції оподатковування.

Стимулююча підфункція спрямована на підтримку розвитку тих чи інших економічних явищ. Вона реалізується через систему пільг і звільнень. Нинішня українська податкова система надає широкий набір податкових пільг малим підприємствам, підприємствам інвалідів, сільськогосподарським виробникам, організаціям, що здійснюють капітальні вкладення у виробництво і благодійну діяльність і т.д.

Історія також знає приклади введення спеціальних податків для досягнення конкретних тих чи інших економічних результатів. Так, у 1948 році у Франції був установлений «винятковий податок для боротьби з інфляцією». Його економічна мета — зменшити надлишкову купівельну спроможність і була відбита в самій назві.

Дестимулююча підфункція навпроти спрямована на встановлення через податковий тягар перешкод для розвитку яких-небудь економічних процесів, наприклад через реалізацію державою своєї протекціоністської економічної політики. Це виявляється через введення підвищених ставок податків (наприклад, для казино), установлення податку на вивіз капіталу, підвищених митних тарифів, податку на майно, акцизів і ін.

Можна назвати також відтворювальну підфункцію, що призначена для акумуляції засобів на відновлення використовуваних ресурсів. Цю підфункцію виконують відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, плата за воду і т.д.

У той же час, фіскальна і регулююча функції суперечливі не тільки самі по собі — вони також суперечать один одному. Зокрема, фіскальний компонент здобуває велике стабілізуюче значення, коли тягне за собою зниження загального податкового тягаря. Це можливо тільки шляхом перерозподілу податкової ваги між платниками, що безпосередньо вимагає врахування регулюючих механізмів оподатковування. Однак у будь-якому випадку, податок не має на меті підриву власної основи: податок існує для одержання засобів і не повинний обмежувати, гнітити джерело цих засобів. Він не призначений для обмеження, заборони, конфіскації, покарання. Так, збільшенню митних імпортних тарифів викликається в основному протекціоністсько-політичними розуміннями, а підвищене оподатковування ігорного й алкогольного бізнесу обумовлено платоспроможністю, а не заборонними мірами.

Однак представляється, що значення податкових механізмів у регулюванні і керуванні економікою держави все-таки досить перебільшена. На думку деяких суспільних діячів податки є ледве чи не єдиним регулятором усіх фінансово-економічних процесів у суспільстві. Однак розвиток тих чи інших економічних процесів у суспільстві підкоряється своїм закономірностям, у яких податкам відведене все-таки аж ніяк не вирішальне значення.

У цьому зв’язку можна погодитися із С.Пепеляєвим, на думку якого податок у сучасних умовах установлюється з метою одержання бюджетного доходу, тому вплив на поводження платника податків з метою домогтися якого-небудь результату не може бути основною метою податку. Однак якщо які-небудь податкові платежі починають виконувати регулюючі функції, не переслідуючи фінансової мети, то вони перестають виступати податками в строгому розумінні слова.

Так, що стимулююча функція податків впливає на економічне поводження суб’єктів більш ніж опосередковано, побічно, через деякі аспекти мотивації. Податок аж ніяк не стимулює заробляння грошей і сам по собі не спонукує заробляти, він лише претендує на частину заробленого. Якщо який-небудь вид бізнесу споконвічно неприбутковий і неефективний, його розвитку не допоможуть ніякі податкові пільги і звільнення.

Наприклад, українське сільське господарство завжди користалося колосальними пільгами практично по всіх податках, однак цей «суперпільговий» режим не став основою для прогресу і процвітання вітчизняного аграрного сектора. Податкове стимулювання інвестицій у відриві від інших економічних факторів також не приносить результату, оскільки інвестиційні процеси обумовлені не податковими пільгами, а потребами розвитку виробництва і розширення бізнесу. У цьому зв’язку представляється справедливим твердження В.Потапова про те, що податкові стимулятори вторинні.

Однак у ряді випадків наявність податкових пільг може послужити додатковим (але все-таки не основним) аргументом на користь тієї чи іншої діяльності чи ділової активності.

Так само не можна переоцінювати «новомодну» у даний час тезу «чим менше податки — тим вище економіка». Дане твердження взяло свій початок в середовищі околополітичних економістів з легкої руки президента США Рональда Рейгана, що здійснив на початку 80-х років глобальну податкову реформу. Його неоднозначний податковий експеримент у даний момент у тих же США свідчить, що до податкових реформ «рейгономіки» відношення двояке, а в теорії оподатковування постулат «низькі податки — висока економіка» дотепер не доведений і не обґрунтований.

Навпаки багато закордонних економістів переконані, що різке і непродумане зниження податків може завдати серйозної шкоди економіці. Так, незважаючи на широке зниження податкових ставок у 80-і роки, в Америці стрімко зростав дефіцит державного бюджету, а норма заощаджень у 1986 році, у розпал податкової «рейгономіки», складала всього 3,9 % — це найнижчий рівень цього показника серед усіх промислових країн того періоду.

Необхідно відзначити, що відповідно до теорії, зниження ставок податків може сприяти економічному росту різними шляхами. Так, зниження граничних податкових ставок може спонукати людей працювати більш напружено. Це виразно приведе до росту пропозиції робочої сили і збільшенню продуктивності праці.

Крім того, при низьких податках ростуть заощадження, і з’являється стимул до інвестування. Але це лише теорія, підтвердження якої більш ніж відносні. Так, прихильники зниження податків люблять посилатися на «стрибки росту», що у багатьох випадках мали місце за кожним скільки-небудь значним зниженням податків. Після їхнього зниження при Р.Рейгані на початку 80-х, говорять вони, пішли сім років прискореного економічного росту (з 1983 по 1989 р.). Але це — омана: протягом коротких періодів на темпи росту впливає безліч факторів, і тут у першу чергу слід зазначити хронологію циклу ділової активності. На цій підставі важко робити однозначні висновки про те, якою мірою зниження податків може сприяти економічному росту.

Як вважають фахівці економічне зростання доходів у США було також обумовлене тим, що в умовах низького оподатковування в багатих американців ослабшав стимул приховувати декларовані свої доходи і вони попадали у національну статистичну звітність. Таким чином, зовсім не просто розрахувати, чи дійсно зниження ставок прибуткового податку сприяло прискоренню економічного росту.

Необхідно враховувати, що загальновизнаною в теорії оподатковування виступає крива Лаффера (Laffer currve), що показує зв’язок між податковими ставками й обсягом податкових надходжень у бюджет. Відповідно до цієї кривої зниження ставок до граничної крапки оподатковування викликає пряме зниження надходжень у бюджет. У той же час підвищення ставок після граничної крапки спричиняє скорочення податкових доходів. Представляється, що саме цей аспект необхідно враховувати в першу чергу, розглядаючи питання про вплив розміру податків на темпи економічного розвитку, а не ставити в главу податкового реформування неперевірені і спірні положення.

Однак найбільше наочно регулююча функція податків виявляється при дестимулюючому податковому підході, коли ті чи інші заходи держави по жорсткості податкового гніта діють відразу і безпосередньо.

Істинність крилатого вираження «усе, що обкладається податком — убуває» не підлягає сумніву. Створення непомірного податкового тягаря практично завжди тягне спад виробництва в зв’язку з утратою його ефективності. Так, непомірний податковий гніт українського селянства в 30-х роках привів до його ліквідації за кілька років. Крім того, дестимулювання імпорту шляхом установлення підвищених митних тарифів (політика протекціонізму) також тягне різке скорочення ввозу тих чи інших товарів.

За допомогою податків держава дійсна здатна створити більш-менш сприятливі і конкурентноздатні умови для визначених ділових сфер. У той же час, не можна забувати, що при цьому відбувається податкове придушення інших сфер. У зв’язку з цим недооцінка, як і переоцінка державою соціального значення деяких виробництв неприпустимі, тому що в противному випадку неминуче порушується воля конкуренції і принцип справедливості.

2.2 Види податків та їх характеристика

Можливі різні класифікації податків залежно від тих ознак, які покладено в основу порівняння. [10, с. 25-27].

За ознакою суб’єкта оподаткування податки поділяються на дві групи:

— прямі податки;

— непрямі податки.

Податки прямі — це обов’язкові нормативні платежі з прибутку або доходу працівника, спадщини, землі, будівель тощо. Ці податки стягуються в процесі придбання та накопичення матеріальних благ (прибутковий податок, податок на майно і т. п.).

Податки непрямі — це податки, які включаються в ціну товарів або тарифів на послуги. Вони не відраховуються прямо з доходів працівника (власника), а виплачує їх підприємство (податок на додану вартість, акцизи, мито, що стягується митними органами тощо).

Непрямі податки зручні в застосуванні. Для них характерна простота вилучення, вони забезпечують регулярність надходжень до бюджету, стягнення цих податків не потребує досконалого, розвинутого податкового апарату.

При стягненні непрямих податків виникають правовідносини, в яких беруть участь три суб’єкти: суб’єкт податку, носій податку і податковий орган.

Суб’єкт податку — це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи надання послуг.

Носій податку — це фізична особа, споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач фактично стає платником податку. Таким чином, відбувається перекладення податків із суб’єкта на носія податку.

Непряме оподаткування переважає в країнах, що розвиваються, для яких це основна форма мобілізації податкових надходжень до бюджету.

В Україні за рахунок непрямих податків формується близько 45% доходів бюджету.

Об’єднання податків у систему передбачає можливість класифікувати їх згідно з чинним законодавством на такі види:

загальнодержавні податки та інші обов’язкові платежі;

місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі. До загальнодержавних податків та інших обов’язкових платежів належать:

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата (податок) за землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

16) збір на обов’язкове соціальне страхування;

17) збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

18) збір до Державного інноваційного фонду;

19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності. Загальнодержавні податки та збори (обов’язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Види місцевих податків та зборів визначаються статтею 15 «Місцеві податки і збори (обов’язкові платежі)» Закону України від 25.06.1991 р. «Про систему оподаткування» в редакції Закону від 18.02.1997 p. Порядок обчислення місцевих податків визначається Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 р. «Про місцеві податки і збори».

І. До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

II. До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать:

1) готельний збір;

2) збір за припаркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера на квартиру;

5) курортний збір;

6) збір за участь у бігах на іподромі;

7) збір за виграш на бігах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки;

10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

14) збір з власників собак.

Місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізми справляння та порядок сплати їх встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. При цьому збір за припарковку автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг і збір з власників собак є обов’язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язано запровадження цих податків і зборів. Суми місцевих податків та зборів (обов’язкових платежів) зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами.

Органи місцевої влади можуть також встановлювати додаткові пільги з оподаткування в межах сум, що надходять до їхніх бюджетів. Зокрема п. 2 ст. 26 «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 p. їм надано право приймати рішення про надання відповідно до чинного законодавства пільг із сплати місцевих податків та зборів.

Крім сплати зазначених загальнодержавних та місцевих податків, в Україні передбачено відрахування платежів до Державного інноваційного Фонду, позабюджетних фондів фінансування галузевих та міжгалузевих науково-дослідних робіт з освоєння нових технологій і виробництва нових видів продукції, до Державного Фонду сприяння конверсії, до Фонду охорони праці та інших галузевих фондів.

Залежно від платників можна зробити поділ податків:

з юридичних осіб;

із фізичних осіб;

змішаного складу, тобто такі податки, збори, інші обов’язкові платежі, які мають сплачувати як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі й громадяни-підприємці ( по­даток з власників транспортних засобів, митний збір, земельний податок і т. п.).

Слід зазначити, що поряд із встановленими видами податків та платежів, які застосовуються державою, в умовах фінансової нестабільності існує так званий інфляційний податок. Діє він у тій ситуації, коли уряд покриває бюджетний дефіцит за рахунок друкування додаткової кількості грошей.

Використання емісії грошей для фінансування бюджетного дефіциту є, по суті, прихованою формою оподаткування.

Є навіть математична теорія утворення і динаміки інфляційного податку, є формули, що дають можливість підрахувати кількість грошей, які одержує уряд за рахунок грошової емісії.

Для деяких підприємств така емісійна підтримка йде на користь, але тільки в тому разі, коли величина нових кредитів, одержаних у результаті грошової емісії, перевищує інфляційний податок. Для населення інфляційний податок завжди невідворотний, оскільки за його рахунок надається кредитна допомога окремим підприємствам.

Розділ 3. Проблеми і перспективи реформування податкової системи України

3.1 Необхідність проведення реформування податкової системи України

Податкове законодавство в Україні сформоване на основі нормативної бази, успадкованої від командно-адміністративної системи. Основи української національної податкової політики розроблялись під тиском обставин без належного наукового обґрунтування та аналізу макро- і мікроекономічних наслідків запровадження різних податків і розміру їх ставок, без урахування світового та історичного досвіду формування й розвитку податкових систем. Більшість рішень щодо формування податкової системи в Україні приймалась відповідно до особистих знань, інтуїції або інтересів керівництва держави та її організаційних структур.

Відсутність науково обґрунтованих підходів до формування національної податкової системи та до аналізу наслідків від її впровадження робили і роблять податкову політику не ефективним антикризовим засобом, а однією із основних причин загострення економічної кризи. [12, с. 32-35]

Проблема побудови ефективної податкової системи – одна із найбільш актуальних в процесі становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки в світовий ринок. Її вирішення повинно здійснюватись шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як існуючої в Україні законодавчої бази, так і накопиченого у світі досвіду в сфері оподаткування.

Чинному податковому законодавству України притаманно включення його до бюджетного права, що й виділяє у податковому регулюванні фіскальні функції. Розповсюджена ідея про те, що податки – це лише засіб для наповнення державного бюджету або, інакше, джерело коштів, необхідних для функціонування держави – безпідставна та обмежена. В дійсності податки суттєво впливають на діяльність господарюючих суб’єктів, податкова система виконує функцію структурування економіки, створює та посилює одні зв’язки або знищує інші. Недоцільно акцентувати увагу лише на наповненні бюджету з податкових джерел, ігноруючи при цьому те, яким чином процедура його наповнення впливає на економічні процеси. Мова повинна йти про розробку такої податкової системи, яка би забезпечувала або, хоча б, не стримувала розвиток економіки.

Існуюча податкова система не тільки не заохочує, а в ряді випадків прямо перешкоджає зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі промислової, політики держави.

Податки не люблять платити всі і це характерно для будь-якої країни. Але в Україні багато хто не сплачує податки не тільки тому, що вони великі, несправедливі та їх сума не відповідає тій корисності, що отримується від держави. Закони, що регламентували податкову систему в Україні, весь час змінювались з метою їх погодження з процесами, які мали місце у житті суспільства, за відсутності єдиної податкової політики. Закони про нові податки, збори та обов’язкові платежі приймалися відповідно до поточних потреб в фінансуванні доходної частини бюджету (станом на кінець 2009 року в Україні встановлено 23 загальнодержавних і 16 місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів). За таких умов суб’єкти господарювання та фізичні особи опиняються в критичному становищі – більшість громадян в державі просто не в змозі встигнути за змінами, вони не знають, що саме, коли і за яким механізмом вони повинні сплачувати.

Існуюча податкова система України характеризується наступними негативними рисами:

1. Велика чисельність нормативних документів та невідповідність законів та підзаконних актів, які регулюють податкові відносини – станом на початок 2009 року налічується близько 500 нормативних документів, пов’язаних з оподаткуванням.

2. Нестабільність податкового законодавства, а саме численні зміни та поправки до існуючих законів. Тільки відносно податку на додану вартість за два роки було прийнято 40 законів про внесення змін та видано більше 100 роз’яснень та уточнень.

3. Відсутність регулюючої функції та зосередження на фіскальній ролі податків.

4. Наявність законів, які належать до інших галузей права, але зачіпають питання регулювання податкових відносин.

5. Відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин. Так, відповідно до Закону України «Про систему оподаткування», платники податків та зборів мають право подавати документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування, одержувати та ознайомлюватися з актами податкових перевірок та оскаржувати рішення податкових органів. Права ж податкових органів налічують 16 пунктів на шести сторінках у законі «Про державну податкову службу».

Поширеними вадами вітчизняної податкової системи вважаються нестабільність, заплутаність та складність. Але найголовнішим недоліком є те, що існуюча система пригнічує підприємництво. На сьогоднішній день в Україні відповідно до закону України «Про систему оподаткування» налічується 39 податків та зборів. У разі добросовісної сплати усіх цих податків та зборів підприємство зобов’язано перераховувати до бюджету 40-46% створюваної на ньому доданої вартості. Навіть розвиненим країнам із стабільним соціально-економічним становищем такий рівень не властивий і, як правило, призводить до низьких темпів економічного зростання. Українським підприємствам, на відміну від західних, доводиться пристосовуватися до змін у відносинах власності, опановувати принципи корпоративного управління, адаптуватися до конкуренції. За умов існування несприятливого податкового режиму це маловірогідне, що і підтверджується вітчизняною практикою.

Крім того, велика кількість податків та численних бюджетних і позабюджетних фондів цільового призначення істотно ускладнює сплату податків і зборів, контроль за їх сплатою та форми звітності. Така громіздка система створює значні незручності безпосередньо для платників податків. Численні зміни та поправки до податкових законів не дають можливості підприємствам нормально функціонувати, впроваджувати нові технології та випускати конкурентноспроможну продукцію.

За існуючої податкової системи стає невигідно здійснювати амортизацію та модернізацію основних засобів, адже законодавчо встановлені норми амортизації дуже низькі, а враховуючи застосування понижуючого коефіцієнту взагалі унеможливлюють оновлення матеріально-технічної бази виробників. Зовсім не застосовується таке поняття як реінвестування. Це у свою чергу призводить до падіння рентабельності та конкурентоспроможності суб’єктів господарювання.

Загальний аналіз політики держави свідчить, що головним принципом і напрямом діяльності відповідних державних структур протягом тривалого часу було створення умов значного податкового навантаження на суб’єктів підприємницької діяльності. Податкова система характеризувалась посиленням адміністративного контролю за сплатою податків та зборів. При цьому не враховувалося, що дохід, який отримує держава внаслідок збільшення податкового тиску та адміністративного контролю, є менший, ніж економічний збиток, що завдається такими діями господарюючим суб’єктам. Створюється замкнене коло, в якому опиняються держава з постійним і значним дефіцитом бюджету та господарство із спадаючим темпом виробництва.

Намагаючись вирішити проблему податкового тиску та надмірного адміністративного контролю, господарюючі суб’єкти переносять відносини між споживачем та виробником, а також свої доходи у тіньовий сектор економіки, частка якого за різними підрахунками становить від 45% до 65% валового внутрішнього продукту. Результатом цього становиться недоотримання державою частини податкових надходжень та намагання компенсувати це знову ж за рахунок введення нових податків та зборів – наприклад, гербового збору, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу валют, з торгівлі ювелірними виробами та при відчуженні легкових автомобілів, відрахувань у Пенсійний фонд користувачами послуг стільникового зв’язку та ін.

Але збільшення податкового навантаження означає або банкрутство платників податків, або значно більшою мірою, їх відхід до тіньової економіки. Таким чином, діюча податкова система – це та сила, яка підриває національну економіку.

Всі ці проблеми вказують на недосконалість та неефективність чинної податкової системи, на те, що вона сприяє поглибленню економічної кризи. Виникає необхідність проведення податкової реформи та створення єдиного систематизованого законодавчого акту прямої дії, який охоплюватиме всі без виключення питання податкового права та відповідатиме адекватним засадам податкової політики держави.

Створення нової законодавчої бази в сфері оподаткування повинно віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем. В Україні необхідно формувати податкову політику, направлену на побудову стабільної та зрозумілої системи оподаткування, зменшення податкового тягаря і забезпечення збалансованості інтересів держави та інтересів суб’єктів господарювання.

3.2 Засади та шляхи реформування системи оподаткування в Україні

В процесі реформування податкової системи України чинні норми та положення, що регулюють процес оподаткування, необхідно переробити у відповідності до обраних пріоритетів та напрямків розвитку податкової системи, привести їх до впорядкованої, єдиної, логічно узгодженої системи.

Проведення податкової реформи в Україні повинно ґрунтуватись на таких засадах реформування системи оподаткування:

1. загальне спрощення правової бази оподаткування, забезпечення зрозумілості норм основного законодавчого акту з оподаткування;

2. уніфікація підходів і методів визначення елементів за всіма податками (зборами) та вимог до ведення обліку нарахування податків (зборів);

3. зменшення кількості податків та скасування податків (зборів, обов’язкових платежів), витрати на адміністрування яких перевищують доходи від їх стягнення;

4. зниження рівня податкового навантаження на суб’єктів оподаткування та зрівняння податкового тиску на різні категорії платників податків;

5. зменшення ставок податків (зборів) з одночасним збільшенням податкової бази, що означає максимальне розширення кола платників податків (зборів) та скасування безпідставних податкових пільг;

6. збільшення розміру суми неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб;

7. застосування замість податкових пільг системи цільових бюджетних дотацій, направлених на підтримку найменш захищених верств населення та на розвиток приоритетних галузей господарства України;

8. підтримка розвитку та поширення малого підприємництва шляхом запровадження спеціальних режимів оподаткування суб’єктів малого підприємництва;

9. стимулювання здійснення реінвестицій, а також направлення коштів на інноваційну діяльність, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень та впровадження нововведень;

10. урахування міжнародних аспектів (оподаткування доходів нерезидентів та іноземних доходів резидентів, дія міжнародних угод в сфері оподаткування) та досвіду побудови податкових систем в розвинених країнах.

Зміни податкової системи, проведення яких передбачається під час здійснення податкової реформи в Україні, направлені на вирішення наступних завдань реформування податкової системи України:

1.Побудова стабільної, зрозумілої та прозорої податкової системи, встановлення правових механізмів взаємодії всіх її елементів у рамках єдиного податкового простору.

З метою забезпечення стабільності податкового законодавства після закінчення проведення податкової реформи передбачається встановлення 5 річного мораторію на внесення змін до законодавчих актів з питань оподаткування, якщо такі зміни торкаються основних складових податкової системи (переліку податків і зборів, їх ставок (крім акцизів), принципів нарахування, заборони безспірного стягнення коштів з рахунків платників податку). Щодо ставок акцизного податку, то будуть визначені їх граничні значення, в межах яких за поданням Кабінету Міністрів України будуть встановлюватись та затверджуватись Верховною Радою України конкретні величини ставок акцизного податку. [13, с.37-42]

Після закінчення терміну мораторію нормативно-правові акти, які регулюють податкові правовідносини, приймаються не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року, та набирають чинності не раніше, ніж з початку нового бюджетного року.

Що стосується дії податкового законодавства у часі, то буде встановлено, що акти податкового законодавства не можуть мати зворотної дії у часі, крім випадків, коли такі акти скасовують податки, зменшують розміри податкових ставок, скасовують чи пом’якшують відповідальність за правопорушення в сфері оподаткування при умові, що в зворотна дія передбачено цим актом.

Спрощення податкової системи досягається зменшенням загальної кількості податків і зборів, зокрема шляхом об’єднання тих податків і зборів одного рівня, які мають однакову податкову базу, а також скасуванням неефективних та безпідставних податків з незначними частками в бюджетних доходах. Для спрощення процесу обліку та нарахування податків (зборів) і зменшення витрат на контроль за їх сплатою, для основних податків і зборів встановлюються однакові податкові та звітні періоди.

2.Формування єдиної податкової правової бази.

Єдність податкової системи та законодавчої бази оподаткування забезпечується повним охопленням всіх питань з оподаткування в одному законодавчому акті, яким встановлюється вичерпний перелік податків та зборів, що справляються на загальнодержавному і місцевому рівнях, та визначаються конкретні ставки загальнодержавних та граничні ставки місцевих податків і зборів. Таким законодавчим актом прямої дії повинен стати Податковий кодекс України. Право на встановлення загальнодержавних і місцевих податків і зборів необхідно закріпити за одним органом законодавчої влади – Верховною Радою України.

3.Створення раціональної податкової системи, яка забезпечить збалансованість загальнодержавних і приватних інтересів, буде сприяти розвитку підприємництва та нарощуванню національного багатства України.

Проблема наповнення доходної частини бюджету не повинна прямо відбиватися на рівні податкового навантаження. Зростання обсягів податкових надходжень повинно забезпечуватись за рахунок прискорення оборотності капіталу та підвищення ділової активності суб’єктів господарювання. Сприяти цьому необхідно шляхом реалізації регулюючої функції податків. Під час побудови податкової системи передбачається раціональне співвідношення прямих та непрямих податків, кожний з яких має свої вади та позитивні риси. Непрямі податки впливають на рівень цін, підвищуючи їх, але механізм їх стягнення є відносно простим і забезпечує стабільні надходження в бюджет. Прямі ж податки враховують рівень доходів, впливають на обсяги споживання і таким чином виконують регулюючу роль.

4.Встановлення рівних умов оподаткування для всіх категорій платників податків та скасування безпідставних пільг з оподаткування.

Положення податкового законодавства повинні однаково поширюватись на всі категорії платників податків незалежно від їх приналежності до тієї чи іншої галузі промисловості або сфери діяльності. Стимулювання підприємницької діяльності шляхом застосування податкових пільг та надання їх певним категоріям, окремим підприємствам чи фінансовим групам поза системи загальнодержавних пріоритетів недоцільне і сприяє розвитку тіньової економіки та створює основи для корупції. Тому одним із завдань реформування податкової системи є скасування безпідставних та невиправданих пільг з оподаткування. Такий підхід дасть змогу досягти розширення бази оподаткування і підвищення ділової активності суб’єктів господарювання, адже всі вони будуть працювати в рівних конкурентних умовах. Наслідком скасування пільг буде значне збільшення податкових надходжень до бюджету. Однак, вважається за доцільне залишення деяких пільг і введення системи заохочення стабільно працюючих підприємств, а також стимулювання приросту кількості працівників та їх офіційного прийняття на роботу.

За умов скасування пільг з оподаткування підтримка малозабезпечених верств населення та пріоритетних галузей українського господарства здійснюватиметься через систему прямих дотацій. Щодо соціально незахищених груп населення, то їх доходи не підпадатимуть під оподаткування завдяки підвищенню розміру неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб, зменшенню ставок податку на доходи фізичних осіб та застосуванню максимальної ставки цього податку лише до платників податку з високим рівнем доходів.

5.Забезпечення гарантій соціального захисту щодо малозабезпечених верств населення.

Доходи, які не перевищують рівня межі малозабезпеченості, не повинні оподатковуватись, адже вони є незначними, і витрати на їх адміністрування перевищують бюджетні надходження від їх оподаткування. Тому необхідною передумовою запровадження дійового механізму оподаткування доходів фізичних осіб вважається підвищення рівня неоподатковуваного мінімуму до офіційної межі малозабезпеченості, яка встановлюється Верховною Радою України.

Під час опрацювання положень податкового законодавства щодо оподаткування доходів фізичних осіб потрібно передбачити пільгове оподаткування доходів, отриманих певними соціально вразливими категоріями громадян, зокрема пенсіонерами, інвалідами Великої Вітчизняної війни та сім’ями воїнів (партизанів), інвалідами I та II групи.

З метою забезпечення соціальних гарантій не повинні включатись до об’єкту оподаткування доходи, отримані у вигляді стипендій, пенсій, аліментів, суми державної адресної допомоги, житлових та інших субсидій, суми допомоги по державному соціальному страхуванню і державному соціальному забезпеченню, компенсації за шкоду, в тому числі моральну, заподіяну фізичній особі при виконанні нею службових обов’язків та у зв’язку із втратою годувальника.

6.Створення умов для здійснення підприємствами переоснащення основних фондів та оновлення матеріально-технічної бази.

В податковому законодавстві закладаються положення, згідно з якими до витрат, на які зменшується валовий дохід при визначенні об’єкту оподаткування за податком на прибуток, будуть відноситись кошти, направлені підприємством на проведення інноваційної діяльності, зокрема витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, фундаментальні та прикладні дослідження та впровадження нововведень. Також звільняються від оподаткування кошти, використані на реінвестування, тобто придбання основних фондів, які є об’єктами амортизації, коли така операція здійснюється платником податку за рахунок частини отриманого ним прибутку. Це робиться з метою мотивувати підприємства спрямовувати кошти на розвиток власного виробництва та активізацію капіталовкладень в основні фонди і застосування нових технологій.

Передумовою забезпечення конкурентоспроможності продукції національних виробників є використання сучасного обладнання та технологій. З цією метою встановлюються норми, за якими збільшуються ставки амортизації і, відповідно, зменшуються її терміни.

7. Забезпечення умов розвитку суб’єктів малого підприємництва.

З метою створення сприятливого середовища для розвитку та поширення діяльності малих підприємств в податковому законодавстві передбачається застосування особливих режимів оподаткування цих категорій платників податків. При цьому як один з можливих варіантів особливого режиму оподаткування суб’єктів малого підприємництва виступатиме застосування податку з продаж до певних категорій платників податків. Це дасть змогу зменшити витрати на адміністрування сплати податків суб’єктами малого підприємництва та зменшить їх податковий тягар. Звільнення представників малого підприємництва від обов’язку ведення докладного обліку витрат, послаблення податкового тиску на них та реалізація політики підтримки суб’єктів малого бізнесу на державному рівні призведе до створення додаткових робочих місць, зростання прошарку середнього класу та загальної стабілізації економіки країни.

8.Розробка нового механізму податкового адміністрування та вдосконалення системи відповідальності за податкові правопорушення.

Для побудови ефективної системи стягнення податків та гарантії прав і законних інтересів платників податків (зборів) вирішення справ про виконання податкових зобов’язань та стягнення несплачених сум податків, пені та штрафних санкцій має проводитись лише у судовому порядку. При застосуванні такого порядку у разі виявлення податковим органом порушення щодо виконання платником податку свого обов’язку по сплаті податку (збору), такий податковий орган надсилає платнику податку податкову вимогу. У разі незгоди платника податку з висновками податкового органу, податковий орган звертається до суду з заявою про стягнення суми податку (збору) та передбачених податковим законодавством фінансових санкцій.

В податкове законодавство необхідно ввести таке поняття, за яким буде встановлена відносна величина впливу заподіяного правопорушення в сфері оподаткування, у випадку не перевищення якої платник податку буде звільнений від відповідальності за таке малозначне правопорушення і повинен буде лише виконати своє податкове зобов’язання. Крім цього, у разі виникнення різночитань в податковому законодавстві, подібні колізії повинні тлумачитись виключно на користь платника податків.

Одним з ключових моментів проведення реформи системи оподаткування в Україні має стати прийняття Податкового кодексу України, в якому би врегулювалися усі відносини, пов’язані з оподаткуванням в Україні, та визначилися правові основи, принципи побудови і функціонування податкової системи. Податковий кодекс України повинен виконувати такі функції:

1. встановлення системи податків та зборів, які стягуються на всій території України;

2. визначення порядку встановлення, зміни та скасування податків та зборів;

3. встановлення прав та обов’язків платників податків та зборів, податкових органів та інших учасників правовідносин, які регулюються податковим законодавством;

4. встановлення підстав виникнення, зміни, припинення та порядку виконання обов’язків щодо сплати податків (зборів);

5. визначення форм та методів податкового контролю;

6. встановлення порядку та умов притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства платників податків та посадових осіб податкових органів;

7. встановлення порядку оскарження дій (бездіяльності) податкових органів та їх посадових осіб.

В Податковому кодексі України має бути закладено правовий фундамент системи податкових відносин, визначено основні засади процесу оподаткування в Україні, а також вміщено положення, які регламентують:

1. основні засади правового регулювання податкових правовідносин;

2. склад податкового законодавства України, його дію в часі та співвідношення з міжнародними договорами;

3. систему податків та зборів, їх перелік та сутність елементів податків (зборів);

4. компетенцію органів щодо встановлення та скасування податків та зборів;

5. коло суб’єктів податкових правовідносин і права та обов’язки кожного з них;

6. підстави виникнення (зміни, припинення) та порядок виконання обов’язків щодо сплати податків (зборів);

7. склад і порядок подання податкової звітності та форми і методи проведення податкового контролю;

8. види податкових правопорушень і відповідальності за їх вчинення (фінансова, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова), давність притягнення до такої відповідальності, а також розмір податкових санкцій;

9. процесуальні моменти податкового провадження під час вирішення справ про належне виконання обов’язку платником податку (збору) та про податкові правопорушення;

10. порядок оскарження дій (бездіяльності) податкових органів та їх посадових осіб.

Висновок

Характерними ознаками податків, які відрізняють їх від групи неподаткових платежів, є такі: обов’язковість платежу; перехід прав власності в разі сплати податку; безеквівалентність обміну; цільова незакріпленість платежу; регулярність сплати. Розуміння податку як обов’язкового платежу фізичних і юридичних осіб до відповідних ланок бюджетної системи прийнятне лише для практичних цілей. Кожен податок є не лише носієм фіскальних відносин, а й виконує певну регулятивну функцію; має побічні зовнішні соціальні наслідки.

З огляду на це, податки — це відношення власності, а оскільки саме проблеми власності викликають у даний час найбільше протистояння між галузями законодавчої і виконавчої влади і тим більше немає єдності думок і в складі самого уряду і парламенту, то до вирішення чисто економічних проблем домішуються і політичні інтереси. Вирішення економікою політичних протиріч вимагає тривалого часу і зусиль усіх зацікавлених осіб. Усе це свідчить про те, що в даний час не можуть бути створені податкові відносини, що відповідають світовим стандартам. Більш того, вони не можуть бути ідентичні цим стандартам, оскільки кожній країні притаманні свої індивідуальні особливості політичного й економічного розвитку.

Усе вищесказане обумовлює об’єктивну необхідність пильної уваги до сучасного стану оподатковування. Необхідний і методологічний, і методичний перегляд основ оподатковування з метою виведення податкової системи на оптимальний рівень. Податки повинні стати не тільки знаряддям забезпечення збалансованого бюджету, але і могутнім стимулом розвитку народного господарства країни. Вони повинні сприяти структурно-технічному удосконалюванню виробництва, збалансуванню на паритетних засадах усіх форм власності.

Для відпрацьовування оптимального рівня оподатковування, на думку автора, необхідно вирішити наступний ряд задач:

— скорочення державних витрат до оптимального, суспільно необхідного рівня за рахунок скасування різного роду фінансових вливань у неефективні підприємства і галузі;

— створення податкової системи, що стимулює розвиток економічного базису, а це — зниження податкового тягаря для підприємств — виробників конкурентноздатних товарів, послуг;

— державне стимулювання інвестицій різними методами (науково обґрунтовані: ціноутворення, кредитування, валютне фінансування й ін.).

Аналізуючи стан економіки останніх років, слід зазначити, що мобілізація податкових доходів до бюджетів відбувалася в умовах певної стабілізації економіки, про що свідчить зростання валового внутрішнього продукту. При цьому одним з головних резервів використання потенціалу податків у доходній частині бюджетів є діяльність органів.

Мобілізація фінансових ресурсів забезпечується набором фінансово-правових норм, що регулюють відносини, які виникають при: встановленні та введенні податків, неподаткових доходів до бюджетів та цільових фондів; визначенні принципів мобілізації фінансових ресурсів, структури доходів бюджетної системи; справлянні податків та обов’язкових зборів, плат тощо; здійсненні контрою за надходженням коштів до бюджету; застосуванні уповноваженими органами санкцій за порушення фінансового законодавства.

Полем для подальших досліджень можуть виступити особливості реалізації функцій податків в умовах сучасної світової фінансової кризи.

Використана література

1. Лютий І.О. Податки на споживання в економіці України / І.О. Лютий, А.Б. Дрига, М.О. Петренко. – К. : Вид-во «Знання», 2005. – 335 с.

2. Проблеми податкового регулювання і планування податкових платежів / Ю.Б. Іванов, О.М. Тищенко, К.В. Давискіба та ін. / за ред. Ю.Б. Іванова. – Харків : Вид-во ХНЕУ, 2006. – 240 с.

3. Прогнозування податкових надходжень в перехідній економіці: проблеми методології та організації / В.П. Бочарніков, К.В. Захаров, А.М. Леміш / за ред. В.П. Ніколаєва. – Ірпінь : Нац. акад. держ. под. служби України, 2006. – 320 с.

4. Соколовська А.М. Податкова система держави: теорія і практика становлення / А.М. Соколовська. – К. : Вид-во «Знання-Прес», 2004. – 454 с.

5. Якушик І.Д. Податки в країнах світу / І.Д. Якушик, Я.В. Литвиненко. – К. : МП Леся, 2004. – 480 с.

6. Юрій С.І. Бюджетна система України / Бескид. – К. : Вид-во НІОС. – 2000. – 400 с.

7. Кучерявенко Н.П. Основи налогового права. – Харьков : Изд-во «Константа», 1996. – 320 с.

8. Озеров И.Х. Основы финансовой науки. – М. : Тип. Т-ва Сытина, 1914. – 364 с.

9. Твердохлебов В.Н. Новейшие финансовые проблемы (1914-1923 гг.). – Петроград, 1923. – 156 с.

10. Налоги и налогообложение : учеб. пособ. / Русакова И.Г., Кашин В.А., Толкушкин А.В. и др. – М. : Изд-во «Финансы», ЮНИТИ, 1998. – 495 с.

11. Орлюк О. П. Фінансове право. – К. : Вид-во «Знання», 2005. – 340 с.

12.Павлишенко М. Реформування податкової системи України.//Економіка України, 2001, №7.

13. Степанова М.П. Налоги в системе государственных финансов.// Деньги и кредит, 2001, №11.

Реферат: Место и роль женщины в рыночной экономике

Оренбургский государственный педагогический университет

Реферат на тему: Место и роль женщины в рыночной экономике

Оренбург 2004

Содержание

Введение

1. Понятие «гендера»

2. Социальная дискриминация женщин

3. Развитие женского предпринимательства в России

Заключение

Список литературы

Введение

Проблема изменения социально-экономического статуса женщин в условиях рыночных реформ становится все более популярной темой экономических исследований в постсоветских обществах, что объясняется глубиной и драматизмом переживаемых перемен. Она имеет также свою предысторию, поскольку в советский период участие женщин в производстве, проблемы совмещения ими семейных и производственных функций достаточно активно исследовались социологами и экономистами.

Западный феминизм и международное женское движение рассматривает проблему обеспечения равного экономического статуса женщин, ликвидации дискриминации на рынке труда, равный доступ к экономическим ресурсам, как одну из центральных проблем в развитых и развивающихся странах. Стратегия женского движения в развитых странах Запада в последние десятилетие была направлена на реформирование законодательства в области труда и образования с целью обеспечения более полного участия женщин в экономической деятельности, создание возможностей для достижения ими экономической независимости и реализации своих знаний и творческого потенциала.

Стремление выявить причины гендерного неравенства в переходной экономике, найти пути и механизмы его преодоления определили основную направленность развития гендерных исследований в России. Демократические реформы в постсоветских обществах и переход к рыночной экономике создали условия для развития независимого экономического движения и активной защиты женщинами своих экономических и политических прав. Тем не менее, мы оказались перед лицом резкого ухудшающегося положения женщин, роста женской безработицы, феминизации нищеты, крушение системы социальной защиты, вытеснение женщин в неформальный сектор и роста объёмов домашнего труда. Новые возможности, связанные с либерализацией экономики, были успешно использованы лишь немногими женщинами, в то время как положение большинства значительно ухудшилось.

1. Понятие «гендера»

Статистика, как любая другая наука, развивается. И сегодня становится все более очевидной важность гендерной статистики, которая отражает данные о положение мужчин и женщин. Это важно, потому что, находясь в одних и тех же социально — экономических условиях, мужчины и женщины имеют разные потребности и возможности, сталкиваются с разного рода проблемами. Возможность решения таких проблем зависит от объёма и достоверности статистических данных.

Необходимо сделать четкое разграничение между терминами «пол» и «гендер» (род), которые часто ошибочно используют в качестве синонимов. Понятие гендера истолковывается с социальной точки зрения и представляет собой кодификацию различий, существующих между полами, а также социальные взаимоотношения между мужчинами и женщинами. Различия эти сформированы в ходе исторического развития и могут меняться.

Термин » гендер » впервые был введён в научный оборот на Западе в конце в конце 60-х годов для анализа социальных отношений и преодоления наивных суждений о том, что биологические различия являются определяющими для поведения и социальных ролей мужчин и женщин в обществе. Развитие гендерной теории и результаты исследований, основанных на гендерном подходе, постепенно привели к осознанию того, что рассматривать любую социальную проблему (неважно, чего она касается политики или экономики, психологии или социологии) без учета гендерной составляющей неполное и одностороннее.

Принято считать, что гендерные исследования в России начали развиваться в конце 80-х в начале 90-х годов, когда стали возникать первые феминистские группы и независимые женские организации, а в журналах появились первые публикации и переводы статей по гендерной проблематике.

Российскими учеными и преподавателями, вовлеченными и увлеченными гендерными исследованиями за 14 лет развития удалось достичь немало. Наработать свой российский феминистский дискурс и внедрить его как в научный оборот, так и в официальные правительственные документы; научиться самим и научить другое поколение аспирантов и студентов использовать в исследованиях современную методологию и методы гендерных исследований; опубликовать около сотни книг и тысячи научных и публицистических статей по гендерной тематике и тем самым изменить отношение к гендерным исследован6иях в научных и общественных кругах.

Гендер (gender) часто называют социальным полом и, в отличие от биологического пола, он рассматривается как одно из базовых измерений социальной структуры общества наряду с возрастом, классовой принадлежностью и другими характеристиками, организующими социальную систему.

Гендер — это социальный статус, который определяет индивидуальные возможности образования, профессиональной деятельности, доступа к власти, семейной роли и репродуктивного поведения.

Во всех странах мира, вне зависимости от уровня развития и существующей социально-экономической системы, ещё не достигнуто равенство между мужчинами и женщинами. (3) Гендерные исследования способствуют осуществлению перемен, разрушает стереотипы, и содействуют лучшему пониманию фактического положения в обществе мужчин и женщин.

Различие ролей, предопределенных мужчинам и женщинам в общественной жизни, оказывает соответствующее влияние на социальную политику и планирование. Кроме того, женщины и мужчины сталкиваются с разного рода давлением, возникающим в результате экономических преобразований.

2. Социальная дискриминация женщин

«Социальный прогресс и смены периодов совершаются пропорционально прогрессу женщин к свободе, а падение социального строя совершается пропорционально уменьшению свободы женщин» Франсуа Мари Шарль Фурье (1808 г.)

Социальная дискриминация женщин (от латинского слова — discriminatio — различие) означает ограничение или лишение прав по признаку пола (или гендерному признаку) во всех сферах жизни общества: трудовой, социально-экономической, политической, духовной, семейно-бытовой. Социальная дискриминация ведет к снижению социального статуса женщины и является одной из форм насилия над её личностью, и, следовательно, угрозой для её безопасности.

Истоки социальной дискриминации женщин следует искать в глубокой древности. Уже тогда ученые и политики прикрывали неравноправное положение женщины в обществе, её угнетение и эксплуатацию спорами о том, является ли женщина человеком и имеет ли она душу. Взгляд на женщину как на неполноценное существо нашел своё отражение в теологических и философских трудах древнего мира. Чувство примитивно-грубого мужского превосходства над женщиной Сократ выразил следующими словами: » Три вещи можно считать счастьем: что ты не дикое животное, что ты грек, а не варвар, и что ты мужчина, а не женщина».

Со времён Сократа прошло почти два с половиной тысячелетия. Но и в наши дни многие государственные и общественные деятели, ученые выступают против самого понятия » социальная дискриминация женщины». Его подменяют призывами к борьбе за их равноправие с мужчинами. Но это не одно и то же. Необходимой прелюдией к равноправию полов является преодоление всех форм ущемления прав и интересов женщин, особенно в сфере труда. Сам термин » социальная дискриминация женщин и девочек» сейчас общепризнан.

Возникает вопрос: каковы пределы равенства полов? Ни абсолютного единства, ни абсолютных противоречий не существует. Суть идеи равноправия мужчин и женщин, их равных возможностей состоит в том, что по своему интеллектуальному и физическому потенциалу женщина ни в чем не уступает мужчине. Для неё не существует принципиально закрытых, недоступных сфер умственного и физического труда. Ни один закон не должен запрещать женщине заниматься тем или иным делом, осваивать ту или иную профессию. Её святое право — полная свобода личного выбора видов и форм деятельности для самореализации. Такая постановка вопроса, разумеется, не означает, что физиологические особенности женщин не могут ограничиваться (иногда — временно) их профессиональные обязанности. Отсюда следует вывод, что, равенство полов не являясь абсолютным, может быть достаточно полным и всесторонним. (7)

При всём плюрализме взглядов на проблему дискриминации женщин нельзя забывать факт исторической значимости: именно октябрьская революция в России (1917 г.) дала толчок к решению ключевого вопроса о равенстве женщины и мужчины во всех сферах жизни, в труде и образовании, семье.

Но дискриминация «слабого пола» сохранялась при советском режиме. Партийно-квотная система женского «назначества» практически освящала её если не силой закона, то всемогуществом административного приказа. Для женщин была закрыта служба в вооруженных силах и других силовых структурах (за исключением ряда технических или вспомогательных специальностей). Им законодательно был закрыт доступ к «тяжелым» и «вредным» производствам, что полностью исключало свободу личного выбора.

Что касается постсоветской России, то, несмотря на все разговоры и заключения о её демократизации, проблемы социальной дискриминации женщин приобрела особенную, исключительную злободневность. В связи с распадом социалистического общественного строя, сменой всей её социально-экономического уклада и фактической ликвидацией социальных гарантий для семьи, детей, женщин.

Проблемная ситуация заключена в глубоком противоречии, которое сложилось между формальным курсом на демократизацию российского общества, на претворение в жизнь конституционного принципа «равных прав и возможностей» полов, — с одной стороны, и фактической дискриминации женщин в сфере труда и занятости, ущемлением их социальных прав в экономической жизни, — с другой. Слово и дело, положение «де-юре» и ситуация «де-факто», увы, как это часто бывает в российской действительности, находятся в противоречии друг к другу.

Руководствуясь международными документами и соглашениями и опираясь на анализ российской действительности, правительство России 8 января 1996г. приняло Постановление » О концепции улучшения положения женщин в РФ». Согласно концепции права женщин являются неотъемлемой частью общих прав человека. Полное и равноправное их участие в политической, социальной и культурной жизни на федеральном, региональном и международном уровнях должно стать главной целью государственной политики в области улучшения положения женщин в РФ.

Принятие правительственной концепции придает особую актуальность исследованию социальной дискриминации женщин в сфере труда в условиях перехода России к рыночной экономике. (1)

Вместе с тем в России сложилось традиционное отношение к изучению социальной дискриминации женщин. Во — первых, её рассматривали как проблему исключительно юридическую. Отсюда правовой подход. Однако известно, что права закрепленные юридическими нормами, нередко отличаются от реального их осуществления. Поэтому мировое сообщество в лице правительств 190 государств, принимавших участие в IV Всемирной конференции по положению женщин, прошедшей в Пекине, признавало, что «неравенство между мужчинами и женщинами по — прежнему существует, а основные препятствия сохраняются», подтвердило свою «приверженность к обеспечению полного осуществления прав человека, женщин и девочек в качестве неотъемлемой, составной и неделимой части всеобщих прав человека и основных свобод». Во — вторых, психологический подход на уровне микросоциума: анализа семьи. Он ограничивается изучением межличностных отношений в микрогруппе, психологии подавления достоинства и свободы женщины, исходя из разных сексуальных ролей двух полов. При этом в основу анализа кладутся как биологические различия между полами, так и разные культурные представления о поведении мужчин и женщин.

Мы рассмотрим проблему дискриминации женщин со стороны экономики, т.е. в производственной сфере деятельности женщин, сочетанию их семейных и профессиональных обязанностей.

Социальная дискриминация женщин проявляется в сферах труда и занятости; распределение власти в собственности; кредитов; культуры и образования; политической и духовной жизни общества. Она является одной из форм насилия над личностью. (2)

Приватизация государственного сектора экономики отрицательно сказалась на положении работающих женщин. И в условиях перехода к рынку именно государственные предприятия остаются для них основными работодателями. Условия занятости, оплаты женского труда здесь лучше (естественно, если предприятие работает). Разрыв между заработками мужчин и женщин в государственном секторе меньше, чем в частном.

В среднем заработная плата российских тружениц в наши дни остается по народному хозяйству более, чем на треть ниже, чем у мужчин. Объяснение — гендерная сегрегация в сфере труда, которая проявляется в различных оценках труда мужчин и женщин. В феминизированных отраслях (медицина, образование, текстильная, легкая, пищевая промышленность) женщины имеют низкий профессиональный статус, ограниченные возможности для переподготовки и переквалификации, низкие заработки.

Кроме того, большинство женщин работает в дефицитных и кризисных отраслях материального производства, на должностях, не требующих высокой квалификации в бюджетной сфере. По оценкам специалистов, низкая оплата труда женщин объясняется сильным отставанием ставки I разряда Единой тарифной сетки, а она, как известно, определяет всю цепочку системы заработной платы.

В российском трудовом законодательстве сохраняются положения, создающие предпосылки для дискриминации: запрет на работу в ночное время и на некоторые виды работ; ограничение рабочего времени (в частности, командировок, сверхурочных). По официальным данным, примерно треть руководителей предприятий различных форм собственности признают, что предпочитают при приеме на работу мужчин, а не женщин.

Налицо парадокс: несмотря на запреты и ограничения в неблагоприятных условиях на производстве работает 3,5 млн. россиянок, 285 тыс. — даже в особо тяжелых и вредных условиях. Выход не в «принудительном гуманизме», а в осуществлении предусмотренного 37 статьёй Конституции права «свободно распоряжаться своими способностями к труду».

Формы социальной дискриминации женщин в сфере труда имеют свои особенности. Первая из них состоит в том, что в производственную сферу вовлечена не вся женская общность, а её трудоспособная (по возрасту) часть, т.е. от 16 до 54 лет включительно. В России это женское население составляет примерно 40 млн. человек и является относительно стабильным. Стабильность — благоприятный фактор для рынка труда в условиях снижения спроса на женскую рабочую силу. Причем, уровень занятости женщин в трудоспособном возрасте составляет 75,7%. Их средний возраст — 39,5 года (мужчин — 39,7 лет). Пятая часть — это молодые женщины до 30 лет, а 10% — женщины пенсионного возраста. (8)

Второй особенностью социальной дискриминации женщин в производственной сфере состоит в том, что в частном секторе она имеет выраженный авторитарный характер, ставит работницу в большую зависимость от работодателя — мужчины, чем на государственных предприятиях или на полугосударственных. Существует более жесткая зависимость работницы от произвола начальника, безнаказанно нарушается трудовое законодательство. Можно сказать, что именно в частном секторе положение женщин во многом определяется «сексуальным неравенством».

Таблица 1

Экспертные оценки частоты столкновения женщин с фактами их дискриминации при приеме на работу и увольнения в зависимости от предприятий разных форм собственности

Формы проявления социальной дискриминации в сфере труда

Сталкиваются (всего)

Степень столкновения

Никогда не сталкиваются

Затруднились ответить
часто

иногда

При приеме на работу

При увольнении

в том числе:

на гос. предприятиях

в гос. учреждениях

в научных учреждений

в коммерческих структурах

на совместных предприятиях

82,3

74,2

63,8

56,0

45, 7

48,8

40,3

40,7

41,2

23,5

19,9

31,2

22,2

41,6

33,0

40,3

25,8

17,6

18,1

7,1

11,3

13,1

19,0

13,1

13,6

14,5

23

35

38

46

В целом, если оценивать распространенность социальной дискриминации женщин в производственной сфере, то она существует повсеместно, в секторах всех форм собственности. Однако на государственных предприятиях, ввиду их большой открытости, многочисленности персонала, интенсивно циркулирующей информации факты нарушения прав женщины становятся быстро и широко известными. (10)

Таблица 2.

Иерархический ряд категорий женщин, чаще других ощущающих социальную дискриминацию в сфере труда (в %)

Женщины

Сталкиваются (всего)

Степень столкновения

Никогда не сталкиваются

Затруднились ответить
часто

иногда

Предпенсионного возраста

Беременные

Инвалиды

Одинокие

Отвергшие притязания начальника

77,9

65,6

56,5

52,4

36,2

54,8

45,2

39,8

25,3

18,6

23,1

20,4

16,7

27,1

17,6

4,5

13,1

12,2

17,2

15,4

17

21

31,3

30,4

48,4

3. Развитие женского предпринимательства в России

За последние годы произошли значительные перемены в экономической психологии, активизировалась предпринимательская деятельность граждан. Теперь ведущую роль в экономике России играют частные предприятия, акционерные общества и товарищества, доля которых в общей численности предприятий составляет более 80%, а в сфере торговли, питания и в сельском хозяйстве более 90%.

В российской экономике занято около 31 млн. женщин, или 48% от общей численности занятых. Наиболее высокий уровень занятости имеют женщины в возрасте 30 — 49 лет, что составляет 86% от численности женщин этого возраста. Средний возраст работающих женщин составляет 39,5 лет. Работающие женщины имеют более высокий уровень образования по сравнению с работающими мужчинами большинство женщин занято в государственном секторе. Среди всех женщин работающих по найму, превышает 91%, работающие не по найму 9%.

В русле происходящих масштабных перемен идет процесс становления женского предпринимательства. В последние время Президент и Правительство начали уделять большое внимание этой проблеме, и не случайно, а под влиянием прошедших конференций и семинаров по развитию и государственной поддержки малого предпринимательства в России. (2)

В текущем году на поддержку малого предпринимательства Правительство России выделило 20 млн. руб. В проекте Федеральной программы государственной поддержки малого предпринимательства в РФ на 2003 — 2005 годы, разработанном Министерством РФ по антимонопольной политике совместно с заинтересованными министерствами и ведомствами, предусмотрены мероприятия по обучению основам предпринимательской деятельности ряда категорий населения, включая женщин. В Федеральной программе содействия занятости населения РФ имеется специальный раздел, предусматривающий реализацию мер по профилактике дискриминации женщин на рынке труда, а также деятельности по содействию занятости экономически активных женщин, вовлечению их в предпринимательство. (1)

В настоящее время около 3% женщин является предпринимателями. Если учитывать, что в конце 1994 года их было менее 0,5 % можно сделать вывод об успешном начале процесса развития в России женских предпринимательских инициатив.

Переходный период оказал на женщин неоднозначное влияние. На одних он подействовал разрушающе, столкнув их на дно социальной иерархии. Перед другими в тоже время открылись новые возможности, и они смогли успешно воспользоваться ими открыв своё собственное дело. Среди них есть как женщины, имеющие опыт корпоративного менеджмента, так и бывшие домохозяйки с ограниченным трудовым опытом, безработные женщины и те, кто годами работал рядовыми служащими или рабочими. Российские женщины включились в предпринимательскую деятельность в изначально не равных стартовых условиях с мужчинами — без доступа к приватизации имущества, финансовым кредитам, в отсутствии начального капитала.

Доля женщин-директоров в составе российского директорского корпуса позволяет говорить о том, что процесс рыночных реформ способствовал, с одной стороны, стабилизации показателей численности женщин в составе директоров для отраслей, где женщины традиционно занимали лидирующие позиции, с другой — привел к появлению «женской прослойки» в составе директоров на тех предприятиях, которые требовали антикризисного управления. Однако пополнения директорского корпуса женщинами во вновь образованных акционерных обществах все же отмечалось замедленными темпами. Бывшие государственные предприятия, ставшие АО, сохраняли настороженное отношение к женскому менеджменту, предпочитая «сильное» мужское руководство. По этому доля женщин в директорском корпусе России, руководящих АО, росла медленнее в сравнении с частным предпринимательством.

На сегодняшний день перед деловыми женщинами России стоят важные задачи, среди которых — необходимость улучшить доступ предприятий, принадлежащих женщинам, или руководимых ими, к финансовым источникам, к информации и к новым технологиям, которые помогут обновить и модернизировать их производство. Необходимо расширять деловые контакты и связи, повышать конкурентоспособность бизнеса, организованного женщинами в целом. Для этого нужны совместные программы, бизнес — проекта, разработанные механизмы сотрудничества. (3)

Заключение

Таким образом, мы можем сделать вывод, что экономические преобразования привели к резкому снижению уровня занятости женщин, ухудшению их материального положения и усиления дискриминации в производственной сфере. Несмотря на это, хорошее образование и высокая квалификация дают возможность женщинам занимать руководящие посты. Примеры успешной государственной и хозяйственной деятельности женщин, конечно, радуют, но они, скорее, исключение, чем обычное явление нашей жизни. Пока речь идет просто о возможности каждой женщины иметь работу, если она считает это для себя необходимым.

Участвуя в общественном производстве, женщины способствуют экономическому росту и, что особенно важно, обеспечивают социальную гармонию, поддерживают стабильность в обществе. Отрицательная энергия женской неудовлетворенности своим статусом не выливается в массовые акции протеста, но разрушительно влияет на морально — психологическую атмосферу в семье. Эти процессы носят скрытый характер, однако их нельзя недооценивать. Сегодня важно, чтобы государственная политика была направлена на оптимальное использование потенциала всего экономически активного населения в интересах развития производства и социального прогресса.

Список литературы

Вагина Л., Кашина М. Реальна ли гендерная симметрия во власти? // Человек и труд. — 2003. — № 7. — с.28 — 30.

Делокаров К.Х. Женщина и ценности западноевропейской индустриальной цивилизации. // Общественные науки и современность. — 2000. — №4. — с.68-75.

Деражне Ю. Профессиональная карьера женщин. Комплексный подход. // Человек и труд. — 2001. — №11. — с.39-41.

Журженко Т.Ю. Социальное воспроизводство как проблема феминистской теории. // Общественные науки и современность. — 2000. — № 4. — с.27-41.

Журженко Т.Ю. Дискурс рынка и проблема гендера в экономике. // Общественные науки и современность. — 1999. — №5. — с.175-187.

Какунина Г.Ф. Женщина в современной экономике. // Вопросы статистики. — 2001. — № 12. — с.42-47.

Развитие женского предпринимательства в России. // Социальное обеспечение. — 2002. — № 9. — с.13-16.

Силласте Г.Г., Кожамжарова Г.Ж. Социальная дискриминация женщин как предмет социологического анализа. // Социологические исследования. — 1997. — №12. — с.112-121.

Хоткина З.А. Гендерным исследованиям в России — десять лет. // Общественные науки и современность. — 2000. — № 4. — с.21-27.

Чепуренко А.Ю., Обыденнова Т.Б. Отношения в малом предпринимательстве: проблемы работающих женщин. // Общественные науки и современность. — 2000. — №4. — с.41-51.

Курсовая работа: Процесс создания рекламы социального направления

Содержание

Введение

1. Теоретические основы социально-культурного проектирования

1.1 Структура проектной деятельности

1.2 Принципы проектирования

1.3 Алгоритм проектирования рекламной кампании

2. Формирование социальной рекламы раздельного сбора мусора

2.1 Анализ ситуации

2.2 Определение и характеристика аудитории проекта

2.3 Целеполагание

2.4 Инструментальное оснащение проекта

2.5 Ресурсное обеспечение проекта

Заключение

Литература

Введение

Социально – культурные процессы занимают в современной жизни значимое место. Поскольку технический прогресс все в большей мере автоматизирует производство, у людей высвобождается время для повышения своего культурного уровня, для проведения досуга. В свою очередь производители и продавцы в условиях рыночной конкуренции заинтересованы в сбыте своей продукции, для чего необходимы специальные акции с эффективным воздействием на психологию потребителя. Социально-культурное проектирование предлагает мощный инструмент для разработки в этом направлении, как отдельных акций, так и целых кампаний. Наконец, происходящие в современном мире социальные явления и процессы требуют управления и воздействия, в том числе воздействия на психологическом уровне. Социальная реклама должна помочь в формировании внутренних ценностей и ориентиров. Без таких ценностей современное общество, взявшее в качестве своей идеологической базы демократические принципы, скатится в анархию и вседозволенность. Именно социальная реклама должна показывать, что является главным, необходимым для всех, она предназначена быть мощным средством воспитания, поскольку традиционные для СССР идеологические механизмы доказали свою несостоятельность. Из сказанного вытекает актуальность работ в области социально-культурного проектирования вообще и проектирования в сфере социальной рекламы в частности.

Целью настоящей работы является формирование социальной рекламы. Для достижения поставленной цели следует:

Исследовать теорию социально-культурного проектирования

Применить эту теорию к конкретной предметной области. В частности необходимо:

а) Выбрать объект рекламирования

б) Определить целевую аудиторию

в) Определиться с содержанием рекламы и далее действовать в соответствии с рекомендациями теории

Предметом настоящей работы является социально-культурное проектирование социальной рекламы.

В качестве объекта социальной рекламы рассмотрим экологию, а именно воспитание граждан по раздельному сбору бытовых отходов. Выбор такого объекта объясняется тем, что эффективная переработка и утилизация бытовых отходов важна не только с точки зрения экологии, но и с точки зрения экономики. При этом воспитание россиян должно стать залогом успеха принятой в цивилизованных странах технологии.

Существует ряд описаний проведения социально-культурных акций. При этом монография А.П. Маркова занимает, безусловно, лидирующее место среди таких описаний. В ней подробно изложены как общие принципы социально – культурного проектирования (СКП), так и особенности проектного процесса применительно к различным направлениям социально-культурной деятельности (реклама, связи с общественностью, туризм и пр.)

1. Теоретические основы социально-культурного проектирования

Во введении к своему учебнику А.П. Марков и Г.М. Бирженюк пишут: «Особое место в системе специализированных технологий занимает социально-культурное проектирование, которое мы рассматриваем как мировоззренческую и технологическую основу целого ряда профессий социально-культурной, социально-педагогической и культурологической направленности. Каждая из этих профессий имеет свой предмет, цели, задачи и специфические средства их решения, но в свой сущности представляет собой разновидность проектной деятельности — ее исходным результатом должен стать проект, предназначенный для практической реализации. В основе любой профессии социально-культурной сферы лежит способность подготовить и провести культурную акцию (или систему мероприятий и акций), предварительно обосновав ее идею (замысел), определив цели и задачи, предполагаемые средства их решения. Мероприятие, акция, программа будут эффективными лишь в том случае, если в их основу будет положен идеальный замысел — предваряющий действие проект.»1

Авторы обстоятельно разъясняют смысл ключевых для настоящей работы понятий:

Социальная деятельность — это целеориентированная активность, содержание которой задано ролью. Культурная деятельность — это активность смысло— и ценностно-ориентированная.

А.П. Марков отмечает, что границы возможностей проектирования определяются:

— в теоретическом плане – мерой знания природы и специфики той системы (социальной, культурной, маркетинговой), которая является объектом проектирования;

— в практическом плане – возможностями и способностью системы к проектным изменениям, а также ограниченностью ресурсов, необходимых для их реализации.

Проектирование технологично, ибо строится на основе соответствующих социально–культурных практик и имеет определенную последовательность действий.

Особо оговаривается универсальность предлагаемых технологий проектирования. Т.е. в самом общем виде они применимы и для связей с общественностью, и для рекламы, и для спонсорской деятельности.

1.1 Структура проектной деятельности

Говоря о структуре проектной деятельности, А.П. Марков на первое место ставит ценности. Именно они являются тем, что определяет сферу интересов проектировщика, а также его личностное отношение к продвигаемым в информационном плане объектам и технологиям продвижения. «В технологическом плане ценностно–нормативный уровень проявляется и реализуется через проблемное и профессиональное позиционирование субъекта проектирования, его социально–ролевое и культурное самоопределение (начиная с этапа формулировки проблемы и заканчивая просчетом возможных последствий от реализации проекта)»2.

На второй уровень проектной деятельности ставятся цели и задачи. «Этот уровень проектной культурыError: Reference source not found характеризует представления человека о норме в тех или иных сферах жизнедеятельности. Именно образ нормы позволяет обнаружить в процессе анализа ситуации проблему – не просто как объективно существующий факт неблагополучия в той или иной сфере жизни, как внешне фиксируемые утраты и препятствия, затрудняющие процесс жизнедеятельности (личности, социальной группы, организации), но как субъективно переживаемое противоречие между реальным и желаемым, целями и средствами, как несоответствие в ситуации сущего и должного, реального и нормативного. Иными словами, целеполагание в структуре проектной деятельности системно обусловлено – культурно, нравственно, мировоззренчески»3.

Третий уровень – это средства проектирования. Под средствами проектирования понимается многоуровневый комплекс, включающий в себя:

а) специальный научный язык со своим специфическим категориальным аппаратом, набором понятий и их значений;

б) знание, фиксирующее проблемное и нормативное состояние различных областей и объектов проектирования, раскрывающее структуру и алгоритм более частных проектных технологий;

в) мыслительные операции. А.П. Марков называет следующие особенно значимые мыслительные операции:

— рефлексия, в процессе которой «идеально» воспроизводится не только технологическая и нормативная составляющие проектирования, но и производится сам субъект проектирования – личность, понимающая, анализирующая, оценивающая и действующая в соответствии со своей позицией, ценностями, опытом;

— прогностические методыError: Reference source not found – с помощью которых анализируется каждый проектировочный шаг, его результаты, возможности, трудности.

— логические формы мышления (речемыслительная деятельность), которые используются в процессе коммуникации (доказательство, выдвижение и защита тезисов, комментарий, интерпретация, опровержение, критика). Особо отмечается ораторское искусство как мощный инструмент коммуникаций.

Четвертый уровень структуры проектной деятельности – методы. Методы следует понимать как специфические способы мыследеятельности, как совокупность приемов и операций, осуществляемых над объектом, условиями и ресурсами проектирования – с целью выработки наиболее оптимального варианта решения проектных задач, а в конечном счете – преобразования ситуации в соответствии с ее нормативной моделью.

В социально-культурном и маркетинговом проектировании используются практически все методы научного познания: научного познания – анализ, синтез, обобщение, сравнение, идеализация, индукция и дедукция. А.П. Марков предлагает группировать эти методы на диагностические, прогностические и конструктивные.

Пятый уровень – материалы конструирования. В качестве материала следует рассматривать, прежде всего, наработанные в практике проектирования готовые информационные блоки: с типовыми моделями ситуации и ее анализом, с характеристикой нормативных состояний объектов, с описанием проектного потенциала различных видов социально–культурной и маркетинговой коммуникации, с проектными решениями в различных сферах практики.

Шестой уровень – объекты проектирования. Здесь главное место принадлежит целевой аудитории. Кроме нее объектами проектирования могут быть событие, акция, услуга, регион и т.д.

Важнейшим объектом проектно-культурных технологий А.П. Марков называет среду. Подробнее останавливаясь на рекламных кампаниях, исследователь отмечает, что проектирование рекламных кампаний – это прежде всего поиск эффективных форм и способов целенаправленного воздействия на сознание целевых и контактных групп (потребителей, партнеров, конкурентов) с целью получения коммерческой выгоды или наращивания социально–символического «капитала» ее инициатора (рекламодателя). Проектировщик должен обосновать оптимальную с точки зрения проблем и ожиданий обеих сторон форму социальной коммуникации между производителем и потребителем.

1.2 Принципы проектирования

В своей монографии А.П. Марков перечисляет следующие принципы социально-культурного и маркетингового проектирования:

1. Принцип гуманитарности, предполагающий: открытость используемых маркетинговых технологий; приоритет тонких и щадящих методов воздействия на аудиторию; ориентацию на конвенциональные формы коммуникации; выработку и внедрение наиболее эффективных в маркетинговом и социальном отношении вариантов проектных решений.

2. Принцип гуманности, позволяющий удерживать в системе профессиональных координат проектировщика самоценность каждой личности, целостность и органичность культурной системы, фиксирующий границы недопустимого насилия (идеологического, ценностного) по отношению к смысловому пространству культуры, ее исторически устойчивым универсалиям.

3. Принцип критического порога модификации, предполагающий учет границ и возможностей изменения ситуации.

В основе этого принципа лежит синергетическая идея, определяющая возможности и пределы вмешательства в функционирование любых социальных систем: всякая сложноорганизованная система потенциально содержит в себе некое множество путей развития, отвечающих ее природе. Следовательно, вмешательство в систему ограничивается возможным спектром ее развития – сложноорганизованным системам нельзя навязать пути развития, не вытекающие из внутренней логики самой системы.

4. Принцип проблемно–целевой ориентации – ведущий технологический принцип проектирования, который на различных этапах проектного обоснования замысла воплощается в виде анализа основных болевых точек и проблем; поиска нестандартных способов и путей их решения; просчета необходимых ресурсовError: Reference source not found; вовлечения в процесс реализации проекта всех заинтересованных субъектов; стимулирования нормативной активности аудитории проекта.

5. Принцип персонифицированности каналов и средств маркетинговой коммуникации. Он строится на понимании любых коммуникативных систем как форм диалога, наполненного значимыми для его участников образами, смыслами, идеями, ценностями. Далее, в любом проекте прописываются нормативные с точки зрения целей и задач характеристики аудитории. Для того чтобы они были приняты аудиторией в качестве собственных, их необходимо представить (транслировать) в образе значимых для аудитории личностей, которые, выступая в качестве носителей потребительского поведения, продемонстрируют в системе маркетинговой коммуникации соответствующие стандарты.

6. Принцип типизации (или релевантности), позволяющий конструировать проектные решения на основе предшествующего опыта создания и реализации типически сходных проектов. Он предполагает максимальное использование в качестве «строительного материала» уже имеющихся позитивных способов решения аналогичных или тождественных проблем.

1.3 Алгоритм проектирования рекламной кампании

Алгоритм проектирования предполагает: анализ ситуации и сегментирование рынка спроса; разработку стратегии рекламной кампании, включая определение целей и задач кампании, предмета коммуникации и способов его позиционирования, разработку основных идей рекламной коммуникации; определение критериев эффективности рекламы.

Предлагаются следующие этапы проектирования:

1. Анализ ситуации. Ситуация – это совокупность типичных условий и обстоятельств, в которых функционирует личность, социальная группа, общность, организация, регион. С помощью этой системной категории выделяется некая структурная и динамическая целостность, характеризующаяся набором устойчивых компонент – условий, факторов, механизмов, ценностей, целей, намерений и т.п. Ситуации бывают объективные и субъективные, перспективные (открывающие новые возможности развития) и деструктивные (блокирующие развитие субъекта), управляемые и неуправляемые. Ситуация характеризует как внутренние, так и внешние по отношению к субъекту условия, опосредующие его активность, создавая тем самым предпосылки для их преобразования или преодоления.

В качестве объекта анализа могут выступать:

— совокупность внутренних и внешних факторов и условий функционирования того или иного учреждения (например, бизнес–структуры, включая и ее макросреду);

— ситуация, радиус которой совпадает с той или иной территориально–административной единицей (регион, город, район, поселение);

— обстоятельства жизнедеятельности определенной социальной категории или группы населения (которая рассматривается как реальная или потенциальная аудитория проекта)

2. Определение и характеристика аудитории проекта. На данном этапе проектирования проблемная ситуация конкретизируется и обретает определенность в виде сложноструктурированного субъекта, которому адресуется содержание проекта. В состав аудитории входят целевые и контактные группы, а в некоторых видах проектирования – участники разрабатываемой акции.

Основными параметрами, с помощью которых осуществляется характеристика аудитории проектаError: Reference source not found, являются:

— проблемы, носителем которых является данная общность;

— социально–культурные особенности (ценностиError: Reference source not found, нравы, обычаи, традиции);

— ресурсы, доступные целевым им контактным группам, которые можно задействовать в ходе реализации проекта.

3. Целеполагание. Этот этап предполагает определение нормативных параметров объекта проектирования (в форме целевых установок) и шагов их достижения (задачи).

Цель – это «предмет стремления», желаемая ситуация в будущем, это осознанное и вербализованное предвосхищение результата действий.

В технологическом плане цель представляет собой «перевернутую» проблему–следствие.

4. Инструментальное оснащение проекта. На этом этапе решаются следующие основные задачи:

— просчитываются возможные последствия (социальные, маркетинговые, нравственные и т.д.) реализации каждого решения и выбрать оптимальные и обеспеченные в ресурсном отношении действий и акций;

— обосновываются наиболее эффективные в маркетинговом отношении формы коммуникации (включая организацию взаимодействия инициатора, исполнителей проекта и его аудитории – целевых и контактных групп);

— прорабатывается проект в содержательном отношении, т.е. определяются средства и методы достижения целей, план их практической реализации в форме мероприятий и акций.

— обосновывается логическая последовательность и взаимозависимость действий – в виде графика действий (который уточняется и дополняется после анализа ресурсов).

Суть инструментального этапа состоит в обосновании оптимальных способов изменения ситуации в направлении нормы, и, прежде всего за счет воздействия на те социальные группы (т.е. аудиторию проекта), которые рассматриваются в качестве источника проблем инициатора проекта и носителя специфических ресурсов.

5. Ресурсное обеспечение проекта. Основные задачи этапа:

— определение характера и объема затрат;

— выявление и привлечение необходимых для решения проектных задач ресурсов – финансовых, информационных, кадровых, технологических, ценностных; социальных, маркетинговых;

— определение социальных сил поддержки – тех структур, которые могут быть заинтересованы в реализации проекта (предварительную информацию для этого необходимо получить еще на этапе анализа ситуации – в процессе позиционирования проблем).

Предложенный алгоритм носит универсальный характер и вполне применим к такому социально-культурному проекту, каким является социальная реклама.

2. Формирование социальной рекламы раздельного сбора мусора

2.1 Анализ ситуации

Сегодня большая часть российских городов, в том числе – Санкт-Петербург, не отвечают эталонам чистоты, принятым в экономически развитых странах. Причины такого состояния как социально-психологические, так и организационные. Люди не приучены выбрасывать мусор в специально отведенные для этого места, оборудование мест сбора мусора примитивно, а технологии утилизации не соответствуют экологическим нормам и экономическим требованиям. Не налажена установка специальных контейнеров на придомовых площадках, нет четкого графика вывоза мусора, нет культуры вторичной переработки бытовых отходов, что существенно сказывается на экономике, в первую очередь на экономике регионов. Все это вместе приучает граждан к неряшливости и расточительству. Для того, чтобы убедиться в объективности данной оценки достаточно пройтись по улицам, дворам и скверам Петербурга и познакомиться с экологическими сайтами4.

Развитие селективного сбора – одно из основных направлений Концепции обращения с твердыми бытовыми отходами на 2006–2014 годы, которое Санкт-Петербург наметил развивать в первую очередь. чистота эксперимента по раздельному сбору ТБО сталкивается с целым рядом утилитарных житейских преград. И первая из них: раздельный сбор жителям невыгоден, он лишь добавляет хлопоты с раздельными емкостями, которые должны появиться в наших небольших кухнях.

Далее. Все имеющие спрос фракции из контейнеров разворовываются еще до того, как контейнер будет доставлен на мусороперерабатывающий завод, людьми, для которых это занятие является одним из способов, едва ли не единственным, заработать себе на хлеб.

Третье: из-за недостаточного объема самих контейнеров и не связанных со сроками наполнения сроков их вывоза часть емкостей быстро наполняется, после чего в остальные сбрасывается все, что не поместилось в нутро соседних. Четвертое: всегда найдутся люди, которые будут нарушать предписанные правила раздельного сбора и тем самым сводить «на нет» усилия более сознательных граждан.

И таких житейских преград можно набрать не один десяток.5

Как видно из наблюдений и анализа публикаций, человеческий фактор решения проблемы весьма серьезен. Кроме того, реализация концепции, принятой администрацией региона, не поддерживается надлежащей активностью самой этой администрации. В статье С Сосниной делается обоснованный вывод о том, что важнейшей составляющей всей политики раздельного сбора мусора является активная пропаганда среди населения, пропаганда коллективная и личная, многочисленные просветительские программы, рассчитанные на взрослых и детей. По мнению представителей «Гринпис», раздельный вывоз мусора возможен лишь, если установку контейнеров сопровождать пропагандистской кампанией. По их мнению, пропагандистская кампания в случае с мусором – это акт уважения к людям, ибо если просто скомандовать «разделяй!», безмолвно установив разноцветные емкости, люди не поспешат становиться цивилизованней, более того, будут делать наоборот. Проводилась ли с горожанами такая работа? Просвещение и еще раз просвещение!

2.2 Определение и характеристика аудитории проекта

В целом рассматриваемая проблема касается всего населения города. Однако как показывает проведенный рядом экологических организаций опрос, значительная часть населения в возрасте от сорока лет и старше с большим пониманием относятся к проблеме, чем молодые люди. Поэтому социальная реклама относится в первую очередь к активным людям, которым до сих пор некогда было задумываться над значимостью селективного сбора бытового мусора. Среди данной аудитории особое внимание уделим домохозяйкам, поскольку именно они собирают большую часть бытового мусора и именно их время будет расходоваться на селективный сбор.

Особо важным представляется доведение рассматриваемой социальной проблемы до сознания учащейся молодежи. Действительно, школьники вполне могут оказать влияние на родителей и могут даже явиться примером сознательного отношения к утилизации бытового мусора. Кроме того, привычка к раздельному сбору отходов формирует и бережное отношение к имуществу вообще (что важно для современных школьников) и сохранению чистоты на улицах и в помещениях как частных, так и общественных.

Вторая группа целевой аудитории – это администрация города, района, сотрудники муниципальных образований – те, кто организационными действиями реализует концепцию селективного сбора бытовых отходов. Организация именно этими структурами рекламной кампании должна подтолкнуть самих управленцев и административный аппарат к более пристальному вниманию к организации раздельного сбора.

2.3 Целеполагание

Сформировать позитивное отношение населения к селективному сбору отходов и готовность иметь определенные неудобства, связанные с необходимостью использовать разную тару для сбора, обращать внимание на то, что именно утилизируется.

Воспитать в населении привычку не мусорить, убирать за собой, бережно относиться ко всем ресурсам, в том числе к бытовым отходам как вторичному сырью.

На основе поставленных целей формулируем задачи социальной рекламы:

1. Донести значимость селективного сбора отходов как экологически важного, а так же способствующего росту экономики региона

2. Привить гражданам региона определенный поведенческий стереотип

3. Воспитать в работниках социальных служб ответственность за чистоту в городе, своевременный вывоз мусора и регулярную замену контейнеров на исправные

4. Стимулировать предпринимательскую инициативу по получению экономического эффекта от переработки вторичных отходов

5. Стимулировать творческую инициативу. связанную и инженерно- технологическим процессом сбора. сортировки, переработки и утилизации вторичных отходов.

2.4 Инструментальное оснащение проекта

В социальной рекламе могут использоваться все традиционные для рекламы носители, а также приемы рекламного воздействия на целевую аудиторию. Ввиду важности рассматриваемой проблематики предлагается комплексно задействовать следующие рекламные инструменты:

1. Электронная реклама – телевизионные клипы и радиоролики. Примером таких клипов могут быть рекламы моющих средств, на которых в форме диалога рассказывается о том, насколько чище стало вокруг дома, какую экономию получит район и как эта экономия повлияет на улучшение качества жизни.

В соответствии с теорией рекламы6 рекомендуется проводить дорогостоящую телевизионные рольки как залповую рекламу в прайс – тайм (19-23 часа) по региональным каналам 5-6- раз в день в указанные часы. Продолжительность ролика – 35 – 40 сек.

Радиорекламу также рекомендуется проводить в часы, когда радио активно слушают домохозяйки. Это утренние часы сбора мужа и детей на работу и в школу (7:30 – 9:00) и дневные часы приготовления обеда (13:00 – 15:00).

Продолжительность акции – 2-3 недели сразу по размещении контейнерных площадок в большей части районов города.

2. Наружная реклама. Сегодня возможности наружной рекламы весьма разнообразны. Реклама может быть помещена на специальные плакаты на улицах, украшать стены домов, размещаться на борту транспортных средств, в метро. Представляется, что реклама близ магазинов, а также в подъездах и непосредственно на контейнерных площадках является самой действенной в данной категории рекламы. Имеет смысл помещать лаконичную картинку и слоган.

3. Реклама в форме листовок. В отличие от рекламы в электронных СМИ, реклама в форме листовок должна носить не форму акции, а быть постоянной напоминающей рекламой. Это тем более достижимо, что стоимость листовок мала, их распространение по почтовым ящикам домов, где имеются оснащенные для селективного сбора мусора контейнерные площадки носит адресный характер.

На листовках должны быть даны напоминания для каких отходов предназначены контейнеры определенного цвета, какая польза от селективного сбора мусора и т.д.

4. Интернет реклама. Сегодня она становится все более популярной и действенной. Информационная поддержка социальной рекламы органически вписывается в сайты районной и городской администрации, а также в сайты экологических организаций и коммерческих структур, которые перерабатывают вторичное сырье (например, макулатуру, металлолом) с целью получения прибыли.

5. Реклама в печатных СМИ. Этот инструмент стоит задействовать скорее не в форме рекламы, а в форме публикаций аналитического характера. Чистота в городе и использование вторичных отходов как сырья – хороший информационный повод для прессы, не только печатной, но и электронной. Значительная часть новостных изданий стремится получить интервью с представителями администрации разного уровня.

6. Специальные акции типа «Чистый город» могут быть приурочены к традиционным весенним субботникам. В ходе таких акций участникам разъясняется смысл и значение селективного сбора отходов.

В соответствии с теорией рекламного дела, предлагаемая акция должна носить ограниченный во времени характер. Проект предусматривает массированную двухмесячную рекламу в СМИ и средствами наружной рекламы. Ей должны предшествовать регулярные статьи в новостных изданиях о необходимости содержать город в соответствии с принятыми в Европе стандартами чистоты и порядка, а также статьи об экономии ресурсов, о пользе вторичной переработки сырья и современных технологиях такой переработки, в том числе – уникальных отечественных изобретениях. Такие статьи должны появляться в популярных изданиях. комментироваться по радио и телевидению примерно в течении трех месяцев.

После массированной рекламы следует сохранить рекламу напоминающую на сайтах Интернет и в форме листовок. Кроме того, успешность или неуспешность реализации селективного сбора отходов должны находить отражение в периодической прессе.

2.5 Ресурсное обеспечение проекта

В соответствии с рекомендациями, описанными в монографии А.П. Маркова, укажем предполагаемые расходы на рекламу и возможные источники финансирования.

1. Расходы на электронную рекламу соответствии с современными тарифами и суммарным временем в прайм – тайм составляют 15 000 000 рублей. Это самая значимая статья расходов, существенно превосходящая все остальные расходы проекта

2. Наружная реклама, с учетом возможных скидок за счет административного ресурса, может быть оценена в 1 600 000 рублей

3. Расходы на листовки и другую типографскую продукцию и доставку адресатам – 300 000 рублей

4. Расходы на создание информационных поводов для СМИ – 40 000 рублей

5. Размещение информации на уже имеющихся и активно посещаемых сайтах Интернет входит в общую структуру обновления этих сайтов и может не учитываться отдельной строкой.

6. Накладные расходы – 100 000 рублей.

Основной источник средств – заказчик, то есть администрация города, районные администрации и муниципальная власть. К предлагаемой акции могут быть привлечены спонсорские структуры, в первую очередь те, кто заинтересован в том, чтобы чистота в городе ассоциировалась с его именем. В этой связи представляется правильным проводить рекламные акции накануне избирательных кампаний, чтобы кандидаты, например, в городское законодательное собрание вносили свой вклад в это мероприятие.

Возможны также взносы или нематериальная поддержка со стороны экологических организаций, а также коммерческих структур, извлекающих выгоду из переработки вторичного сырья.

Предположительно кампания финансируется на 70% из средств бюджетов разного уровня, на 25% — спонсорами и на 5% экологическими организациями.

Заключение

Как мы видим, социальная реклама подпадает под категорию социально- культурных проектов и при ее проектировании должны быть учтены общие универсальные рекомендации теории социально- культурного проектирования и проектирования маркетинговых коммуникаций.

Основные идеи этой теории кратко изложены в первой главе настоящей работы, которую можно рассматривать как конспект учебных пособий А.П. Марков и А.П. Маркова и Г.М. Бирженюка.

Авторы, подробно изложив технологии проектирования, не конкретизируют ее деталями, описываемыми в книгах, посвященных именно теории рекламы. Поэтому в ходе работы над практической частью использовались также основы рекламного дела, описанные в книгах Р. Мошконцева. Е. Ромата и др.

Предлагаемые оценки стоимости рекламной акции взяты путем анализа цен на сайтах Интернет. Возможно, эти оценки занижены, поскольку дата Интернет – публикаций не указана, а рост цен, в том числе цен на рекламу может быть весьма значительным.

По мнению автора настоящей работы, PR – методы применимы для данного вида социальной рекламы и с помощью этих методов, т.е. привлечения интересов журналистов за счет создания информационных поводов, а не за счет изготовления и выпуска в эфир рекламных роликов, стоимость акции может быть существенно снижена.

Проведенный анализ подтверждает значимость теории в практике социальной рекламы.

Литература

Головлева Е.Л. Основы рекламы. — М.: «Издательский Дом «Главбух». 2003

Марков А.П., Бирженюк Г.М., Основы социокультурного проектирования. Учебное пособие, СП-б, 1997

Марков А.П., Проектирование маркетинговых коммуникаций: Рекламные технологии. Связи с общественностью. Спонсорская деятельность. Изд. Санкт-Петербургского гуманитарного университета профсоюзов, 2005

Мокшанцев Р.И., Психология рекламы, М.. АСТ-Пресс, 2005

Панкратов Ф.Г. Рекламная деятельность. — М.: Внедренческий центр «Маркетинг». 2000.

Ромат Е. Реклама. — Киев: «Студцентр». 2010.

Соснова Светлана, Проблемы внедрения системы по раздельному сбору мусора //Проблемы строительства и городского хозяйства Санкт-Петербурга и Ленинградской области №2, 2008

Статья Раздельный сбор мусора в Петербурге не работает из-за губернатора на сайте http://www.greenpeace.org/russia/ru/press/releases/ 2770962

1 Марков А.П., Бирженюк Г.М., Основы социокультурного проектирования. Учебное пособие, СП-б, 1997

2 Марков А.П., Проектирование маркетинговых коммуникаций: Рекламные технологии. Связи с общественностью. Спонсорская деятельность. Изд. Санкт-Петербургского гуманитарного университета профсоюзов, 2005 С. 26

3 Там же, С. 27

4 См. статью Раздельный сбор мусора в Петербурге не работает из-за губернатора на сайте http://www.greenpeace.org/russia/ru/press/releases/2770962

5 Соснова Светлана, Проблемы внедрения системы по раздельному сбору мусора //Проблемы строительства и городского хозяйства Санкт-Петербурга и Ленинградской области №2, 2008

6 Панкратов Ф.Г. Рекламная деятельность. — М.: Внедренческий центр «Маркетинг». 2000

Авторский материал: Шаги к определению приоритетности

Шаги к определению приоритетности

Саи Махаварапу

Похоже, что для большинства разработчиков ИТ-проектов видимая экономия средств представляется более важной, нежели стратегия компании. В этой статье приводится пример, как связать приоритетность проектов и их ценность для компании.

Большинство попыток оценить ИТ-проекты напоминают по сути ситуацию, описываемую выражением «не собака виляет хвостом, а хвост виляет собакой». Вместо того чтобы начать с целей компании, вначале оценивается ИТ-стратегия. Хотя, по идее, последняя должна быть только третьим звеном цепочки, начинающейся со стратегии компании, предшествующей стратегии продвижения продукции или услуг. Рассмотрим, как этот принцип может быть применим в гипотетической компании среднего размера, занимающейся разработкой систем управления взаимоотношениями с клиентами (Customer Relationship Management, CRM).

Стратегия компании. Увеличение клиентской базы на 20% в течение следующего года за счет расширения функциональности в таких областях, как анализ бизнес-процессов и оперативное составление текущих отчетов.

Стратегия продвижения продукции. Выстраивание партнерских отношений с компанией-разработчиком средств бизнес-анализа (business intelligence, BI) в целях расширения аналитических возможностей CRM-систем.

Приоритетность действий

Рассмотрим график, на котором уровни приоритетности приводятся в перспективе.

ИТ-стратегия. Создание новой программной платформы, позволяющей провести интеграцию с разработчиком средств BI и прочими компаниями.

ИТ-проекты. Разработка платформы на основе Web-сервисов, позволяющей осуществлять обмен между системами CRM и BI.

Хотя данная последовательность показывает соответствие ИТ-проектов ИТ-стратегии (и, следовательно, стратегии компании), она не отражает полезность каждого отдельного проекта для компании. И чтобы определить этот показатель, необходимо рассмотреть четыре отдельных критерия.

Снижение затрат. В случае с интеграцией системы CRM новая платформа позволит снизить расходы на создание каналов передачи данных с программным обеспечением других поставщиков, так как она основывается на стандартах Web-сервисов.

Увеличение прибыли. Общий объем прибыли должен возрасти, поскольку большее количество клиентов будет пользоваться программным обеспечением CRM.

Стратегия. Проект интеграции программного обеспечения окажет непосредственное влияние на продукцию CRM и конкурентоспособность компании.

Право/законность/безопасность. Безопасность, безусловно, станет немаловажным фактором для новой программной платформы CRM, поскольку уязвимые данные (например, номера «социальной защиты») не должны храниться вне системы CRM.

Чтобы определить приоритетность и значимость для компании, каждый проект необходимо оценивать на основе этих четырех критериев. Причем данные параметры не должны рассматриваться по отдельности. Напротив, они должны объединяться в бесконечный процесс.

Механизм определения приоритетности

Первым шагом к созданию модели приоритетности является разделение каждого параметра на различные аспекты с применением методики нисходящего анализа. Для этого бизнес-руководители всех подразделений должны высказать свое понимание данного вопроса, чтобы в результате можно было определить приоритетные направления деятельности и критерии измерения эффективности. В компании-разработчике CRM-систем руководство могло бы разбить критерий «снижение затрат» на четыре параметра: затраты на обслуживание клиентов, привлечение и сохранение клиентов, увеличение эффективности деятельности за счет бэк-офисов и снижение прочих затрат.

Вторым шагом является оценка каждого параметра проекта с использованием восходящего анализа. Оценка полезности проектов проводится руководителями компании. Для этого составляется лист-опросник с различными утверждениями, напротив каждого из которых они должны указать степень своего согласия от 1 до 10 по шкале Лайкерта (Шкала Лайкерта (Ликерта) метод шкалирования социально-психологических характеристик индивидов, представляющий собой адаптацию тестового подхода к задачам измерения установки). Например, в случае с проектом CRM-интеграции, когда у руководителей спросили: «Как вы думаете, насколько данный проект позволит сократить затраты», оценка, равная единице, означала отсутствие сокращения затрат, а оценка десять означала сокращение затрат на 20 млн. долл. Такая восходящая оценка позволяет вывести конечные показатели, по которым приоритетность определяется автоматически.

Третий шаг состоит в том, чтобы определить два инструмента оценки приоритетности. Это выполняется путем оценки значимости общих критериев (рычаг приоритетности 1) и их отдельных параметров (рычаг приоритетности 2) в соответствии с текущими приоритетами компании. Это поможет проводить оценку каждого ИТ-проекта в соответствии с фактической стратегией компании. Причем определение данных инструментов должно оставаться неизменным для общего пакета проектов, проводимых компанией в настоящее время.

Для производителя CRM-систем значение стратегических критериев и параметров может выглядеть следующим образом.

Инструмент определения приоритетности 1

(ЗНАЧИМОСТЬ ОБЩИХ СТРАТЕГИЧЕСКИХ КРИТЕРИЕВ)

Снижение затрат (20%), увеличение прибыли (20%), стратегия (40%), право/законность/безопасность (20%). Увеличение дохода не наблюдалось, поскольку СКМ-продукция практически не имела преимуществ по сравнению с продукцией конкурентов.

Следовательно, крупные стратегические мероприятия, например создание альянсов, имеют большую приоритетность, чем постоянный прирост прибыли. И напротив, если компания оказалась бы в экономическом кризисе, сокращение расходов имело бы большую значимость, чем стратегия.

Инструмент определения приоритетности 2

(ЗНАЧИМОСТЬ ПАРАМЕТРОВ СТРАТЕГИЧЕСКИХ КРИТЕРИЕВ):

Снижение затрат. Затраты на обслуживание клиентов (20 %), привлечение и сохранение клиентов (50 %), увеличение эффективности деятельности компании за счет бэк-офисов (20%), снижение прочих затрат (10 %). В силу того, что производитель CRM-систем намеревается расширить свою долю на рынке, наиболее важным представляется сокращение расходов по привлечению и сохранению клиентов. Проект интеграции с производителем систем BI позволит двум компаниям объединить расходы по продажам и продвижению товара на рынке.

Увеличение прибыли. Увеличение прибыли в течение года (40%), сохранение уровня прибыли в течение года (20%), увеличение прибыли в течение трех лет (25%), увеличение валовой маржи (15%). При стратегии, нацеленной на увеличение клиентской базы на 20% в течение одного года, краткосрочное увеличение прибыли является более приоритетным, нежели долгосрочное. Проект интеграции, в свою очередь, даст компании доступ к клиентской базе ее партнера.

Стратегия. Определение компании-лидера/инновации/целевого рынка (10%), политика ценообразования по принципу следования за лидером (40%), усовершенствование брэнда (20%), расширение известности брэнда/продажа товара по завышенной стоимости (30%). Производитель CRM-систем уже хорошо зарекомендовал себя, однако в данном случае ему необходимо отвоевать свою долю на других, уже сложившихся рынках. В связи с этим будут наиболее важны такие параметры, как «политика ценообразования по принципу следования за лидером» и «увеличение известности брэнда/ продажа товара по завышенной стоимости». Проект интеграции с другой компанией-производителем также соответствует этим приоритетам.

Право/законность/безопасность.

Соответствие правовым и законодательным нормам (20%), трудовое законодательство (10%), безопасность и предотвращение мошенничества (40%), соответствие корпоративной политике (30%). Вопрос о безопасности данных клиентов критически важен для производителя CRM-систем.

В целях предотвращения субъективной оценки параметров необходимо разработать простейшие шаблоны объективной оценки. Например, в этой компании может быть создан шаблон для оценки «увеличения прибыли в течение одного года», включающего такие общие показатели, как процентный показатель увеличения клиентской базы и увеличение прибыли из расчета на одного клиента. Шаблон для оценки параметра «снижение затрат на обслуживание клиентов» может включать «сокращение количества персонала, занятого в обслуживании» и «сокращение времени обработки одного звонка», что также показывает полезность проекта. Полезность может быть выражена в числовом показателе от единицы до десяти. Это не даст менеджерам влиять на ход оценки и завышать значимость своих проектов.

После проведения оценки проектов можно определить наиболее актуальные из них. В данном случае количество таких проектов зависит от общего числа проектов, которое организация может провести, общих объемов доступных финансовых средств, а также прочих ограничений, которые влияют на деятельность компании.

Управление моделью

Разумеется, на бумаге все модели работают хорошо. Однако в реальной жизни ни одну из моделей определения приоритетности нельзя считать абсолютно точной, а, кроме того, люди неизбежно постараются повлиять на результаты оценки. Для того чтобы свести эти проблемы к минимуму, необходимо выполнить некоторые подготовительные действия. Во-первых, следует разработать критерии, позволяющие определить, что составляет суть проекта. При этом критерии должны быть применимы для любого проекта, так чтобы все проекты оценивались по единому образцу. Для этого прежде всего необходимо дать четкое определение таким понятиям, как область применения проекта и устав проекта. Во-вторых, не нужно проводить оценку каждого проекта, например проектов по техническому обслуживанию (скажем, обновление базы данных программного обеспечения). И, наконец, следует учитывать ограничение общего количества проектов, которое каждое определенное подразделение может затребовать в течение одного года. Количество запросов не должно превышать возможности ИТ-отдела. Это ограничение может быть разным для различных подразделений в зависимости от приоритетов компании. Например, в силу того что производитель CRM-систем старается увеличить клиентскую базу за счет усовершенствования продукции, он будет больше инвестировать в развитие продукции, чем в продажи или маркетинг. Что, соответственно, подразумевает увеличение количества проектов в данной области.

В ногу с бизнесом

Ценность данной модели заключается в том, что она может быть изменена таким образом, чтобы в наибольшей степени отражать возможности и цели компании. Точно так же биржевые аналитики изменяют приоритетность покупки ценных бумаг в соответствии с колебаниями на рынке.

Кроме того, стратегические рычаги позволяют ИТ-директорам увеличить ценность своих проектов, имеющих относительно низкий показатель возврата инвестиций и понижать приоритетность проектов, которые могут иметь высокий показатель возврата инвестиций, но при этом быть практически бесполезными с точки зрения стратегии компании. Этот расширенный анализ позволяет выстроить ИТ-стратегию в соответствии со стратегией компании, а также определить уровень приоритетности проектов не только по возможному снижению затрат.

Список литературы

Журнал «Директор информационной службы», март 2007

Доклад: Крестоносная агрессия на территории Руси

Крестоносная агрессия на территории Руси

Крестоносная агрессия на территории Руси, достигнувшая своего пика в первой четверти XIII в., берет свое начало еще в XII в. Именно тогда на землях западных и поморских славян обосновались германские рыцари, из которых главным образом состояли на первых порах отряды “крестоносных” захватчиков, они продвигались дальше на восток, вторгались, с одной стороны в Пруссию, с другой — в Прибалтику.

С конца 80-х годов XII в. “крестоносные” отряды “миссионеров” все чаще совершают вооруженные нападения на территорию северо-западной Руси, преимущественно на земли полоцких и смоленских князей, на земли ливов, прежде всего.

Древняя ливонская летопись конца XIII в., известная под названием “Рифмованной хроники”, содержит ясное указание на то, что земли, заселенные прибалтийскими племенами, принадлежали в политическом отношении русским и русские князья получали с них дань: “Земля зелов, ливов, летов находилась в руках русских до появления “братьев”, которые эти земли силой отобрали”. Наша летопись так же подтверждает это известие. Летопись не раз упоминает названия ряда этих племен, рассказывая о том, как они, сообща со славянскими племенами, строили русское государство.

С древних времен народы Прибалтики были связаны историческими судьбами с Русью. Эти отношения укреплялись постоянными торговыми связями и значительным культурным влиянием. В языке эстов и латышей эти древние русские влияния сохранились до сих пор. Уже в Х—XI вв. в Прибалтику с Руси проникает и христианство, свидетельством чего остались древние захоронения, предметы культа (кресты и т. п.), найденные при раскопках. С середины XII в. немецкие купцы из Бремена, Любека и других северных городов, торговавшие различными товарами, добрались до устья Двины и установили эпизодические связи с Прибалтикой. Вскоре эти связи приобрели более постоянный характер, вследствие чего росло и крепло стремление немецких купцов создать себе в Прибалтике прочную базу. Из Прибалтики купцы стремились проникнуть и дальше, в пределы собственно русских земель. В 1184 г. в Новгороде был выстроен немецко-латинский купеческий двор, названный именем св. Петра, и церковь. Этот двор вступил в острую конкурентную борьбу с уже существовавшей здесь факторией готландских купцов, носившей имя св. Олафа.

На первых порах захватчиками в Прибалтике было само духовенство, в лице главным образом монахов-цистерцианцев. Действовали они по примеру рыцарей-разбойников того времени. Вскоре на захваченных землях установились обычные формы западноевропейского феодализма: местное население превращалось в крепостных, земли отдавались в бенефициальное пожалование вассалам, строились церкви и монастыри. Так делалось не только на землях ливов, но и на землях куров, семигалов и других племен.

Яркую картину этого бесцеремонного хозяйничанья на землях прибалтов   оставил   Генрих   Латвийский—автор пространной “Хроники Ливонии”, сам являвшийся одним из участников “крестоносного” наступления на восток.

Первые шаги “миссионеров” обычно имели “мирный” характер. Так, около 1188 г. к полоцкому князю Владимиру обратился католический монах ордена августинцев Мейнард с тем, чтобы ему было разрешено вести проповедь христианства на земле ливов. Генрих Латвийский пишет о Мейнарде, что он “начал проповедовать ливам и строить церковь в Икесколе”.

Действия “миссионеров” не встречали у местного населения сочувствия, напротив, вызывали сильную ненависть. Как рассказывает Генрих Латвийский, ливы едва не принесли в жертву своим богам помощника Мейнарда—Дитриха (Теодориха), а самого Мейнарда не отпускали из своей земли, опасаясь, что он приведет христианское войско. Центром своей деятельности Мейнард избрал отстроенный им замок Икесколе (Икскюль) на Двине, расположенный несколько выше ее устья.

Придавая большое значение деятельности Мейнарда, епископ бременский Гартвиг II назначил его в 1186 г. “епископом икскюльским в Русии”, а через два года папа римский Климент III утвердил это назначение и издал особую буллу об основании нового епископства в подчинении бременского архиепископа. Таким образом, был создан форпост немецко-католической агрессии на востоке, откуда началось планомерное вторжение на земли, входившие в состав Руси и подвластные русским князьям.

Папская курия руководила этой “деятельностью, придавая ей немалое значение в своей общей политике. Мейнард посылал в Рим донесения о своей “миссии”, и папа не скупился на благословения, похвалы и иные словесные “дары” и “милости”: помочь новоявленному епископу более существенно папа не мог. Лишь несколькими годами позже, когда неожиданная гибель императора Фридриха Барбароссы развязала руки новому папе Целестину III и когда, с другой стороны, потерпел полный провал III крестовый поход, римская курия сделала попытку оказать Мейнарду более действенную помощь.

Папа призвал к “крестовому походу” в землю ливов для насильственного их обращения в христианство. Всем, кто в таком походе примет участие, было обещано отпущение грехов. Однако народные массы в земле ливов единодушно противились всем попыткам “обращения” в католичество. Совершенно справедливо они связывали его с неизбежной окончательной потерей остатков своей свободы. Крестоносцам удалось использовать только те группы местного населения, которые уже начали выделяться как господствующая социальная верхушка: племенных вождей, старейшин рода. Источники сообщают, что Мейнард именно на них и опирался и перед смертью, осенью 1196 г. созвал их и взял с них обещание продолжить его “миссионерскую” деятельность. Однако расчеты Мейнарда и поддерживавших его представителей местной знати не оправдались.

Преемником Мейнарда явился назначенный бременским архиепископом немецкий монах Бертольд, ранее аббат Локкумский. Он намеревался силой обратить ливов в христианство, но в первом же кровопролитном столкновении, вызванном его действиями, 24 июля 1198 г., был убит. Его крестоносцы, правда, принудили значительную часть ливов согласиться на “обращение”, но, как сообщает источник, не успели торжествующие победители скрыться на своих кораблях из виду как ливы восстали, бросились сначала в Двину, чтобы смыть с себя ненавистное им крещение, а затем принялись за истребление столь же ненавистных монахов и попов. Созданные за предшествующие 14 лет церкви были сожжены. Все следы навязанного силой христианства были уничтожены в короткий срок.

На смену Бертольду из Бремена прибыл племянник архиепископа Альберт, названный Марксом “паршивым бременским каноником”. Для Альберта вся его деятельность среди ливов была от начала и до конца предприятием военно-разбойничьег характера, в котором “проповедь”, “обращение” вообще уже не играли роли. Молодой отпрыск знатной феодальной семьи графов Буксгевден фон Аппельдерн, он в духе того времени рассчитывал оружием приобрести богатство и славу.

В чьих интересах действовал Альберт Аппельдернский, достаточно ясно говорит тот факт, что из 30 лет своего епископства он 12 лет провел в Германии. Родственными и социальными узами он был тесно связан с феодальной аристократией (светской и духовной) северной Германии.

Альберт сумел заручиться более реальной, чем его предшественники, поддержкой папы, в особенности вступившего в 1198 г. на римский престол Иннокентия III, который придал разбойничьему предприятию Альберта против ливов характер “подвига благочестия”. Буллой от 5 октября 1199 г. папа объявил участие в походе против ливов равнозначным выполнению обета, за который предоставлялось полное отпущение грехов, а спустя 5 лет, во время IV крестового похода, он другой буллой приравнял крестоносцев в Прибалтике к крестоносцам, отправляющимся в Палестину, разрешил, в случае если был принесен обет об участии в походе “ в святую землю”, заменять его походом в Прибалтику. Таким образом, папа официально признал так называемую “ливонскую миссию” военным предприятием и сам же призвал к оружию, обратившись с особым посланием к бременскому духовенству и к “христианам Нижней Германии”, предлагая принять широкое участие в походе Альберта, объявленном при этом “великом делом веры”.

Епископ Альберт действовал заодно с датским королем Канутом VI и герцогом Шлезвигским Вальдемаром, которые в эти же годы опустошали земли эстов, лежавшие севернее земли ливов. Генрих Латвийский упоминает и о германском императоре Филиппе Швабском, у которого Альберт, по-видимому, также заручился поддержкой.

После такой основательной подготовки, свидетельствовавшей о том, какое большое значение придавали властители феодальной Европы католической экспансии на восток, походу на русские земли, Альберт весной 1200 г. начал свое вторжение. Несмотря на сравнительно многочисленную рать, которую Альберт привел с собой на 23 судах, население оказало агрессорам упорное сопротивление. Хитрый каноник смог обосноваться в этих местах только тогда, когда он использовал межплеменную вражду и натравил на ливов, совладать с сопротивлением которых сам был не в состоянии, соседнее племя земгалов, а также, по примеру Мейнарда, привлек на свою сторону ливскую и куршскую знать.

Большую роль сыграл захват крестоносцами устья Авины и постройка здесь в 1201 г. на месте, где давно уже существовало поселение, укрепленного города, названного Ригой.  Отсюда легко было организовать действенный контроль над Подвиньем, с одной стороны, и над Балтикой—с другой. Папа не оставил без своей помощи и эти действия агрессоров. Генрих Латвийский сообщает, что папа запретил под страхом церковного отлучения кому-либо впредь посещать гавань семигалов. Это должно было обеспечить торговую монополию захваченной немцами Риги и ухудшить торговлю, которую местное население издавна вело из своей, какой-то другой, гавани. Интересно и другое: русские купцы, постоянно поддерживавшие с ливами и остальными местными племенами торговые отношения, не считали нужным следовать этому папскому запрещению и пытались торговать по-прежнему, отправляясь для этого в гавань земгалов. Тогда немцы “напали на них, и после того как двое, а именно лоцман и капитан, были схвачены и преданы жестокой смерти, прочие принуждены были вернуться”.

В этих кратких сообщениях летописца дано чрезвычайно важное свидетельство о подлинном характере деятельности крестоносцев. Это было вторжение ради захвата торговли на Балтике, ради захвата земель.

Враждебные действия крестоносцев в Прибалтике были с самого начала вероломными по отношению к русским, заключившим еще в 1195 г. торговый договор “со всеми немцами, готландцами и латинянами”. Договор этот, подписанный князем новгородским Ярославом Владимировичем и послом немцев в лице некоего Арбуда, был, очевидно, обновлением и расширением прежде действовавшего соглашения, на что указывает упоминаемый и подтверждаемый в договоре 1195 г. “мир старый”.

Действия крестоносцев имели целью создать торговую блокаду Руси, так как главные торговые связи шли из Прибалтики в Псков, Новгород, Ладогу. Полоцк, Смоленск и другие русские города. Даже католические церковные историки вынуждены признать, что именно торговые интересы направляли католическую экспансию на восток и что поэтому, говоря словами одного из таких историков-доминиканцев, “средневековый христианин не мог никак забыть о существовании этих широких путей в языческий мир”.

В 1202 г. был создан специальный военно-монашеский орден под названием “Братья Христова воинства”, которому Иннокентий III предписал устав созданного в Палестине ордена “храмовников” и в качестве отличительного знака утвердил для нового ордена изображение красного креста и меча, нашитых на белый рыцарский плащ. Отсюда и пошло позднейшее название ордена “меченосцы”. В отличие от “храмовников”, являвшихся папским орденом, “меченосцы” были орденом рижского епископа.

В 1207 г. было установлено, что одна треть всех захваченных в Прибалтике земель передается ордену.

Русские были главным врагом, против которого направлялась агрессия германских рыцарей и монахов. Захватчики превосходно знали, что они действуют в пределах русских владений. Наиболее опасными их противниками были русские князья — полоцкий, псковский, смоленский, особенно же “великий князь” новгородский. Эти князья оказывали постоянную поддержку местному населению, ведшему нелегкую борьбу с захватчиками. Особенно часто русские оказывали существенную помощь своим ближайшим соседям эстам, против которых усиленно действовали датско-шведские рыцари, руководимые архиепископом Андреем Лундским, в свою очередь получившим поддержку с двух сторон — от короля датского и от папской курии. В 1206 г. папа Иннокентий III в особом послании писал архиепископу, явно подстрекая его к разбойничьему походу против эстов: “Так как ты, по правильному и благочестивому решению, отправляешься против язычников… мы препоручаем тебе в стране, которую ты с христовой помощью приведешь после уничтожения язычества к познанию веры христовой, установить католического епископа”.

При подготовке данной работы были использованы материалы с сайта http://www.studentu.ru

Контрольная работа: Роль та функції державної служби

Міністерство освіти і науки України

Національний Університет “Острозька Академія”

Контрольна робота

з дисципліни Державна служба

на тему:

Роль та функції державної служби

Виконала:

студентка ІІ-го курсу

Страхонюк В.В.

Перевірив:

Лідовець Р.А.

Остріг 2010

У процесі здійснення політичних, економічних і соціальних реформ в Україні зростає значення державної служби для забезпечення реалізації державної політики в сфері державного управління.

У системі владних стосунків державна служба відіграє важливу роль. Вона виступає одним із головних чинників формування цивілізованої державності, об’єднання зусиль усіх гілок влади, забезпечення формування кадрового резерву органів державного управління як шляхом застосування технологій відбору найбільш здібних, кваліфікованих працівників, так і завдяки цільовій підготовці професіоналів у галузі державного управління.

Державна влада здійснюється безпосередньо за участю державної служби, яка реалізує волю держави, виражену в рішеннях відповідних гілок влади, впливає на діяльність і поведінку людей та соціальних груп за допомогою правових та організаційних механізмів (авторитету, прав, переконань тощо). Державна служба від імені держави і в межах законодавства використовує основні методи державної влади — планування, прогнозування, управління, організацію, переконання, заохочення, контроль і т. ін. Завдяки ним державна служба впроваджує в життя прийняті органами державної влади рішення.

Основні принципи організації держслужби визначають єдність системи державної влади і розмежування її на законодавчу, виконавчу і судову. Враховуючи специфічні завдання відповідних владних структур, в апараті кожної гілки влади реалізується державна служба. У той же час державна служба єдина, — для всіх службовців діють єдині норми і правила проходження служби.

Державне управління цілеспрямовано впливає на суспільство завдяки виконавчим, розпорядчим діям державних органів, в основі яких лежить професійна діяльність осіб із здійснення повноважень цих органів, тобто державна служба.

Становлення державної служби та її кадрового потенціалу визначеної Законом України «Про державну службу», прийнятим 16 грудня 1993 року. З часу його прийняття створено нормативно-правову базу у сфері державної служби, яка включає понад 650 нормативно-правових актів, серед яких 37 законів, понад 200 указів та розпоряджень Президента України, 400 актів Кабінету Міністрів України та Головдержслужби. Цими документами визначені основи функціонування інституту державної служби, порядок прийняття на державну службу, її проходження, формування кадрового резерву, підготовки, перепідготовки таї підвищення кваліфікації, а також матеріального забезпечення і соціального захисту державних службовців.

Розбудова інституту державної служби набула системного характеру після затвердження Указом Президента України від 10 листопада 1995 р. № 1035 Програми кадрового забезпечення державної служби та Програми роботи з керівниками державних підприємств, установ і організацій. Цим документом разом з Указами Президента України від 19 травня 1995 р. № 381 «Про заходи щодо вдосконалення роботи з кадрами в органах виконавчої влади з керівниками державних підприємств, установ і організацій», від 30 травня 1995 р. № 398 «Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців» започатковано розроблення і прийняття нормативно-правових актів з удосконалення роботи з кадрами в органах виконавчої влади, конкурсного відбору, стажування, формування кадрового резерву, організації та проведення атестації, декларування доходів, навчання державних службовців.

Кабінетом Міністрів України затверджено порядки проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців; стажування у державних органах; формування кадрового резерву для державної служби та керівників державних підприємств, установ і організацій; перебування на державній службі працівників патронатної служби; роботи з кадрами в центральних і місцевих органах виконавчої влади; ведення особових справ державних службовців; розгляду питань, пов’язаних з призначенням на посади та звільненням з посад керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади, голів, заступників голів та керівників апарату місцевих державних адміністрацій.

Утворено Головне управління державної служби (Головдержслужба), яке відповідає за проведення єдиної державної політики у сфері державної служби та функціональне управління державною службою. З метою координації наукових досліджень з проблем державної служби та сприяння вирішенню питань в системі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців при Головдержслужбі функціонує Науково-методична рада.

З метою подальшого вдосконалення державної служби у 2000 році прийнято Укази Президента України від 11 лютого 2000 р. № 207 «Про вдосконалення діяльності державних органів, роботи державних службовців та підвищення ефективності використання бюджетних коштів» та від 11 лютого 2000 р. № 208 «Про підвищення ефективності системи державної служби». Розроблено і введено в дію наказом Головдержслужби від 23 жовтня 2000 р. № 58 Загальні правила поведінки державного службовця. Утворено Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України, завданням якої, зокрема, є визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напрямів державної політики у сфері державної служби, об’єднання зусиль державних органів щодо підвищення її ефективності.

З метою забезпечення єдиних підходів до процедур обліку державних органів і посад Головдержслужба запровадила як стандарт державної служби. Перелік державних органів, установ і організацій, посади керівних працівників і спеціалістів яких віднесені до відповідних категорій посад державних службовців, а також Реєстр посад державних службовців.

Державна служба як відносно стійка організація діяльності професійно підготовлених людей, що спрямована на забезпечення та підтримання функцій держави і захист її інтересів, ще не склалася. Закон України «Про державну службу” тільки більш-менш відокремив державну службу як автономну систему, що відрізняється поставленими перед нею завданнями, принципами її функціонування, а також засобами, з допомогою яких здійснюється регулювання відносин, що складаються з приводу державної служби.

В Законі державна служба визначена як професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави й одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Інститут державної служби в правовій державі посідає особливе місце. На відміну від політичних інститутів державної влади, які є виразниками і провідниками певних політичних інтересів відповідних верств населення і мають відповідати за вироблення, законодавче визначення і здійснення ефективної державної політики, інститут державної служби має служити загальним інтересам громадянського суспільства, повністю підпорядковуючись тільки закону і праву.

Державна служба є інструментом органів державної влади, з допомогою якого держава здійснює свої функції. Тож для організації державної служби важливе значення має чітке визначення на законодавчому рівні функцій держави з розподілом їх на загальні функції верховної влади, пов’язані з бюджетною та податковою політикою, грошовою емісією, обороною, дипломатією, внутрішніми справами, судочинством та прокурорським наглядом, функціонуванням політичних інститутів тощо і на спеціалізовані функції, які держава виконує для забезпечення основних економічних, соціальних і культурних прав людини.

Державна служба є підсистемою загальної системи управління політичними та соціально-економічними процесами. До її компетенції таким чином входить реалізація програми соціального і економічного розвитку країни, державного бюджету тощо. Через держслужбу здійснюється політика держави в ринковій економіці.

Державні службовці активно беруть участь у виробленні проектів законів, програм, що відбивають внутрішню і зовнішню політику держави, предметне займаються підготовкою пропозицій до змін у структурі державних органів. Діяльність у сфері державної служби пов’язана з повсякденним вирішенням управлінських завдань: збиранням, аналізом та узагальненням інформації, розробкою проектів рішень, законів, указів, контролем їхнього виконання, задоволенням потреб населення тощо.

Держслужба виконує також низку соціальних завдань державного управління, таких як: виробництво соціальних послуг; реалізація інтересів, прав і свобод громадян, їхніх груп; вирішення соціальних конфліктів тощо. Ці завдання дозволяють кваліфікувати держслужбу як провідний соціальний інститут.

Державна служба є також реальним провідником ідей державності. Вона має бути правовою, чітко організованою, соціальне орієнтованою, ефективною. Від якості державної служби значною мірою залежить майбутнє країни.

Державну службу в Україні визначено як професійну діяльність осіб, що займають посади в державних органах і їхньому апараті, щодо практичного виконання задач і функцій держави.

Право працювати на державній службі мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, що одержали відповідну професійну підготовку.

Прийом на державну службу здійснюється на конкурсних засадах. Президент України, Голова Верховної Ради, члени Уряду України, глави місцевих державних адміністрацій мають право самостійно добирати і приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів. Зазначені державні службовці складають так звану патронатну службу.

Окрема стаття Закону України «Про державну службу» визначає етичні норми поводження державних службовців. Вони повинні сумлінно виконувати свої службові обов’язки, шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування, не припускатися дій і вчинків, що можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Забороняється проявляти бюрократизм, упередженість чи прихильність до будь-якого підприємства, установи, організації, органу, об’єднання чи громадянина.

З жовтня 2000 року в Україні діють Загальні правила поведінки державних службовців, що є особливим кодексом «честі», з яким кожний державний службовець ознайомлюється при вступі на посаду.

Законами України «Про державну службу» і «Про боротьбу з корупцією» встановлено певні обмеження, пов’язані з проходженням державної служби. Державні службовці не можуть брати участь в акціях, що суперечать національним інтересам України, вчиняти дії, що ускладнюють функціонування державних органів чи можуть бути розцінені як використання свого службового становища в корисливих цілях. Державні службовці не мають права займатися підприємницькою діяльністю особисто чи через посередників, входити до складу керівних органів підприємств та інших суб’єктів господарювання, що займаються підприємницькою діяльністю, сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні підприємницької діяльності з метою одержання за це винагороди, приймати подарунки чи послуги у зв’язку зі своєю службовою діяльністю.

Державним службовцям дозволено займатися науковою, викладацькою, творчою діяльністю, а також медичною практикою.

Громадяни України, що вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу державного службовця. При вступі на державну службу може встановлюватися випробувальний термін строком до шести місяців. . .

Становище державного службовця визначається категорією посади, яку він займає, і рангом державного службовця. Законом визначено сім категорій посад державних службовців і 15 рангів, розподілених відповідно до категорій.

Оплата роботи державного службовця має декілька складових: посадовий оклад, доплата за ранг, надбавка за вислугу років на державній службі, надбавки і премії за високі показники в роботі і виконання особливо відповідальної роботи. Державним службовцям можуть виплачуватися також інші грошові винагороди в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Принципове значення для забезпечення ефективності державної служби має суворе додержання положень Закону щодо основних обов’язків державних службовців та обмежень, пов’язаних з проходженням служби. Державний службовець не може займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики). Несумісним зі статусом державного службовця є сприяння, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні підприємницької діяльності з одержанням за це винагороди у грошовому чи іншому вигляді, будь-яких послуг або пільг. Державний службовець не може самостійно або через представника входити до складу керівних органів підприємств, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, господарських товариств тощо. Несумісним з державною службою є прийняття подарунків чи послуг від фізичних або юридичних осіб у зв’язку із службовою діяльністю. Державний службовець не може вчиняти дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу. Організація оплати державних службовців має бути спрямована на забезпечення професіоналізму і відповідальності в роботі, сприяти підвищенню ефективності роботи органів державного управління. Оплата праці державних службовців має залежати від кваліфікаційного рівня службовця, індивідуальної якості роботи, ефективності роботи органу влади та фінансових можливостей держави.

Сьогодні Закон України «Про державну службу» поширюється на 226985 державних службовців, а також (у частині, що не суперечить Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування») — на 77442 посадових осіб органів самоврядування. У контексті соціального забезпечення Закон регулює відносини держави і 61 258 співробітників податкової адміністрації (44 820) та митної служби (16 258).

Розвиток державної служби передбачає послідовне здійснення систематизованих за напрямами та етапами комплексів практичних заходів спрямованих на забезпечення єдності всіх елементів державної служби, на чіткий взаємозв’язок її інституційних елементів з професійно-кадровим складом, з корпусом державних службовців.

державний служба влада політичний

Література

Закон України “Про боротьбу з корупцією”

Вісник державної служби України, №3, Київ, — 2001р

Державна служба в Україні, Київ, — 2002р

Вісник державної служби України, №2, Київ, — 2003р

Закон України “Про державну службу”

10

Реферат: Відповідальність бухгалтера

Традиційно відповідальність працівника підприємства за допущені ним порушення розглядається в таких ракурсах: – дисциплінарна; – матеріальна; – адміністративна; – кримінальна.

Бухгалтер – не виняток. До нього також застосовні ці види відповідальності. А ось за що та в яких випадках – це ми і з’ясуємо.

Дисциплінарна відповідальність

Цей вид відповідальності передбачено Кодексом законів про працю України від 10.12.71 р. Стаття 147 цього документа встановлює заходи відповідальності за порушення трудової дисципліни фактично тільки у вигляді догани чи звільнення. Водночас частина друга цієї статті розширює міру відповідальності та встановлює, що для окремих категорій працівників інші дисциплінарні стягнення може бути передбачено:

– законодавством;

– статутами;

– положеннями про дисципліну.

Однак ця норма суперечить Конституції України. У ній зазначено, що дії, котрі є дисциплінарними правопорушеннями, і відповідальність за них установлюються виключно законами України (п. 22 ст. 92). Статут і положення про дисципліну ніяк не є законодавством. Звідси випливає, що реально бухгалтеру, який порушив трудову дисципліну, так само як і будь-якому іншому працівнику, можна тільки оголосити догану або звільнити його.

Звільнення з підстав розглядається як дисциплінарне стягнення.

Порушення трудової дисципліни, тобто невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов’язків тягне за собою застосування заходів дисциплінарного або громадського впливу, а також застосування інших заходів, передбачених чинним законодавством.

Фахівці вважає, що порушення трудової дисципліни слід відрізняти від порушення трудових обов’язків.

У будь-якому випадку п. 3 ст. 40 КЗпП надає власнику право розірвати трудовий договір із працівником, якщо той систематично не виконує без поважних причин обов’язки, покладені на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як бачимо, згідно з цією нормою трудовий договір може бути розірвано, якщо невиконання трудових обов’язків було:

– систематичним;

– без поважних причин;

– такі трудові обов’язки встановлено у трудовому договорі чи правилах внутрішнього трудового розпорядку.

Щодо визначення терміна «систематичність» у цьому випадку, мабуть, слід виходити не із загальноприйнятих трьох і більше порушень протягом року, а з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9. Так, у ньому зазначається, що на підставах, передбачених п. 3 ст. 40 КЗпП, працівника може бути звільнено лише за проступок, учинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Наприклад, бухгалтер порушив трудову дисципліну, за що йому було винесено догану. Якщо протягом року з моменту накладення такого дисциплінарного стягнення бухгалтер не порушуватиме трудову дисципліну, вважається, що він не притягався до дисциплінарної відповідальності. Річ у тому, що згідно зі ст. 151 КЗпП, якщо протягом року з дня застосування дисциплінарного стягнення до працівника не буде застосовано нове дисциплінарне стягнення, він вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення. Якщо ж рік не закінчився, а цей бухгалтер знову завинив, керівник має право звільнити його на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП.

А що розуміється під терміном «грубе порушення», роз’яснено в п. 27 постанови № 9: вирішуючи питання, чи є порушення трудових обов’язків грубим, суд має виходити з характеру проступку,обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним шкоду. Отже, наявність шкоди зовсім не обов’язкова, досить можливості її завдання.

У той же час наявність вини для застосування дисциплінарного стягнення є обов’язковою. Принцип вини закріплено і в Типових правилах (зверніть увагу, що у згаданому вище п. 24 йдеться про невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов’язків). Однак у трудовому законодавстві не розкривається зміст вини, не визначається її форма. Тому, на наш погляд, слід звернутися до загальноприйнятого розуміння. Зміст вини зумовлений сукупністю свідомості (інтелектуальний момент), волі (вольовий момент) та їх співвідношенням. Форма вини – це завжди умисел (прямий чи непрямий) або необережність (самовпевненість і недбалість).

Якщо в діях працівника не вбачається вина, притягати його до дисциплінарної відповідальності неможливо. Наприклад, бухгалтер не здав своєчасно звіт унаслідок хвороби. Вважаємо, що в цьому випадку його вини немає (про відповідальність керівника тут не йдеться).

Важливо, що дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення проступку, виключаючи час відсутності працівника внаслідок тимчасової непрацездатності та відпустки. При цьому дисциплінарне стягнення не може бути застосоване пізніше 6 місяців від дня вчинення проступку.

Матеріальна відповідальність

Бухгалтер не є матеріально відповідальною особою (якщо, звичайно, він не виконує функцій, наприклад, касира). Його посада не передбачає виконання робіт, безпосередньо пов’язаних зі зберіганням, обробленням, продажем, перевезенням чи застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей.

Таким чином, до бухгалтера можна застосувати відповідальність лише в межах середньомісячного заробітку. Так, згідно зі ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Нагадаємо, що розмір середньомісячного заробітку визначається відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 08.02.95 р. № 100.

При цьому п. 2 ст. 133 КЗпП розкриває, що обмежену матеріальну відповідальність несуть керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях (а головний бухгалтер таким є) та їх заступники, якщо шкоду заподіяно:

– необґрунтованими грошовими виплатами;

– неправильною постановкою обліку та зберігання матеріальних або грошових цінностей;

– невжиттям необхідних заходів щодо запобігання простоям, випуску неякісної продукції, розкраданню, знищенню та псуванню матеріальних або грошових цінностей.

У той же час у деяких випадках бухгалтера може бути притягнуто до повної матеріальної відповідальності. Перелік таких випадків передбачено у ст. 134 КЗпП. Стосовно бухгалтера можна виділити такі випадки повної матеріальної відповідальності:

1) майно та інші цінності було одержано ним під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

2) шкоди завдано його діями, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

3) шкоди завдано ним, коли він перебував у нетверезому стані;

4) шкоди завдано нестачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією йому в користування;

5) шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків.

Адміністративна відповідальність

Згідно зі ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія або бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність регламентується КУпАП. Однак її може бути встановлено й іншими законами. Так, бухгалтеру важливо знати положення Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 р. № 509-XII, ст. 11 якого встановлено низку адміністративних штрафів.

Не таємниця, що практично кожна перевірка закінчується виявленням того чи іншого порушення, а іноді й кількох. Тому не дивно, що бухгалтерів цікавить порядок застосування адмінштрафів, якщо було вчинено декілька правопорушень.

З одного боку, згідно з частиною першою ст. 36 КУпАП при вчиненні однією особою двох чи більше правопорушень, адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. З іншого – згідно з частиною другою цієї ж статті, якщо особа вчинила декілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються тим самим органом, стягнення накладається у межах санкції, встановленої за серйозніше правопорушення із вчинених.

Розглянемо це на прикладі. Бухгалтер учинив два правопорушення, виявлені різними перевірками: він несвоєчасно подав платіжне доручення на перерахування податку і порушив установлений порядок ведення бухгалтерського обліку. В одному випадку до адміністративної відповідальності притягують органи податкової служби, у другому – КРУ. Очевидно, що бухгалтер нестиме відповідальність за кожне правопорушення окремо, оскільки органи, які застосовують адміністративне стягнення, – різні. Якщо ж бухгалтер несвоєчасно подав платіжне доручення і порушив установлений порядок ведення податкового обліку (обидва правопорушення розглядаються податковими органами), буде застосовано один адмінштраф.

Розглянемо основні адміністративні санкції, що прямо чи непрямо стосуються бухгалтера.

Порушення:

– відсутність податкового обліку або ведення його з порушенням установленого порядку;

– ненадання або несвоєчасне надання аудиторських висновків, передбачених законом, а також платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)

Державна податкова служба

Розмір штрафу:

Від 5 до 10 нмгд (85 – 170 грн.), а при повторному правопорушенні протягом року – від 10 до 15 нмгд (170 – 255 грн.)

– неперерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, перерахування податку за рахунок коштів підприємства (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством);

– неповідомлення або несвоєчасне повідомлення державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян

Державна податкова служба

3 нмгд (51 грн.), а при повторному правопорушенні протягом року – 5 нмгд (85 грн.)

– приховування обліку валютних та інших доходів, невиробничих витрат і збитків;

– відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням установленого порядку; – внесення неправдивих даних до фінансової звітності;

– неподання фінансової звітності;

– несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризацій грошових коштів та матеріальних цінностей;

– порушення правил ведення касових операцій;

– перешкоджання працівникам ДКРС у проведенні ревізій та перевірок

Державна контрольно-ревізійна служба

Від 8 до 15 нмгд (136 – 255 грн.), а при повторному правопорушенні протягом року – від 10 до 12 нмгд (170 – 204 грн.)

– приховування (заниження) фонду оплати праці;

– порушення встановленого порядку витрачання коштів на соціальне страхування і строків перерахування внесків до Пенсійного фонду України;

– несвоєчасне подання або неподання за встановленою формою бухгалтерських звітів та інших документів про нарахування і сплату внесків на пенсійне страхування

Пенсійний фонд України

Від 8 до 15 нмгд (136 – 255 грн.), а при повторному правопорушенні протягом року – від 10 до 20 нмгд (170 – 340 грн.)

– порушення строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

– несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків

Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття

Від 8 до 15 нмгд (136 – 255 грн.), а при повторному правопорушенні протягом року – від 10 до 20 нмгд (170 – 340 грн.)

– порушення строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України;

– несвоєчасна сплата страхових внесків;

– несвоєчасне інформування Фонду про чисельність працівників, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), річну суму заробітної плати на підприємстві, нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, що сталися на підприємстві, про зміни технології робіт, виду діяльності підприємства чи його ліквідацію

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

Від 8 до 15 нмгд (136 – 255 грн.), а при повторному правопорушенні протягом року – від 10 до 20 нмгд (170 – 340 грн.)

Кримінальна відповідальність

Згідно зі ст. 2 КК підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом. Особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Звідси випливає, що, по-перше, не сама особа має доводити свою невинність, а навпаки, слідчі органи зобов’язані довести її вину, по-друге, засудити до кримінальної відповідальності може тільки суд

Слідча та судова практика показує, що стосовно працівників бухгалтерії (головного бухгалтера, бухгалтера) найчастіше порушуються, розслідуються та розглядаються справи за такими статтями:

– стаття 212 «Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів»;

– стаття 364 «Зловживання владою або службовим становищем»;

– стаття 367 «Службова недбалість».

Ухилення від сплати податків*. Згідно зі ст. 212 КК кримінальну відповідальність передбачено, по-перше, за умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, які, по-друге, входять до системи оподаткування та введені в установленому законом порядку.

Найголовніше в тому, що у ст. 212 КК передбачено відповідальність не за власне факт несплати в установлений строк податків та зборів, а за умисне ухилення від їх сплати. Інакше кажучи, відповідальність настає лише тоді, коли особа має умисел не виконувати покладені на неї обов’язки сплачувати податкові зобов’язання. Мотив і мета не є обов’язковими ознаками суб’єктивного боку цього злочину.

Згідно зі ст. 24 КК прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Відповідальність за ст. 212 КК передбачено за умисне ухилення від сплати податків, зборів, зазначених у Законі України «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII. Цей момент має важливе значення, оскільки, наприклад, єдиний податок у переліку обов’язкових платежів (ст. 14 і ст. 15 Закону № 1251) відсутній. Отже, якщо суб’єкт підприємництва, нехай навіть умисно, ухилиться від його сплати, кримінальна відповідальність до нього застосовуватися не може (такої ж думки дотримується Держкомпідприємництва у листі від 12.11.2001 р. № 2-221/6704).

Крім того, важливу роль відіграє мінімальна величина, що приховується від оподаткування, починаючи з якої виникає кримінальна відповідальність. У 2004 році шкода, завдана державі несплатою податків, і відповідальність за цей злочин визначаються таким чином:

Розмір несплаченого податку

Характер відповідальності
Умисна несплата податків призвела до фактичного ненадходження до бюджетів або державних цільових фондів коштів у значних розмірах – від 1000 до 3000 нмгд (61500 – 184499 грн.)

Штраф від 300 до 500 нмдг (5100 – 8500 грн.) або позбавлення права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю строком до 3 років

Умисну несплату податків вчинено за попередньою змовою групою осіб або вона призвела до фактичного ненадходження до бюджетів або державних цільових фондів коштів у великих розмірах – від 3000 до 5000 нмгд (від 184500 до 307499 грн.)

Штраф від 500 до 2000 нмгд (8500 – 34000 грн.) або виправні роботи строком до 2 років, або обмеження волі строком до 5 років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком до 3 років

Умисну несплату податків вчинено особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків або якщо вона призвела до фактичного ненадходження до бюджетів або державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах – від 5000 нмгд і більше (307500 грн. і більше)

Позбавлення волі на строк від 5 до 10 років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком до 3 років із конфіскацією майна

Якщо дії було вчинено до 01.01.2004 р., розрахунок величини, прихованої від оподаткування, здійснюється виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у розмірі 17 грн. (тому в листі ДПАУ від 30.05.2002 р. № 8673/7/23-1217 ідеться про 17 тис. грн.), якщо після цієї дати – виходячи з розміру податкової соціальної пільги. А оскільки так, то в міру зміни цього розміру змінюватиметься і мінімальна величина прихованих від оподаткування сум, починаючи з якої виникає кримінальна відповідальність. А змінюватися розмір податкової соціальної пільги може із двох причин:

– зміни з року в рік мінімальної заробітної плати, установленої на 1 січня (на 01.01.2004 р. – 205 грн.);

– зміни встановленого п. 22.5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-IV розміру самої податкової соціальної пільги (2004 рік – 30 %; 2005 рік – 50 %, 2006 рік – 80 %, 2007 рік – 100 % стосовно розміру мінімальної зарплати).

Якщо особа ухилилася від оподаткування, але сума несплаченого податку виявилася меншою за 61500 грн., то ст. 212 КК застосовуватися не може. При визначенні цієї величини слід виходити із суми несплаченого податку, збору, обов’язкового платежу без урахування фінансових санкцій (пені, штрафу), що застосовуються відповідно до вимог податкового законодавства.

Важливо, що згідно з частиною 4 ст. 212 КК особа, яка вперше вчинила умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), передбачене частинами 1 і 2 ст. 212 КК, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня). Докладно про таке звільнення можна прочитати у статті «Ухилення від сплати податків: нюанси» в газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2002, № 90.

Зловживання владою або службовим становищем. Стаття 364 КК передбачає відповідальність за зловживання службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання посадовою особою влади або службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало шкоди (у певному розмірі) охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

До введення інституту податкової застави бухгалтерів рідко притягали до відповідальності за цією статтею. За законодавчою традицією, підтвердженою постановою Верховного Суду України (див. п. 4 згаданої вище постанови від 26.03.99 р. № 5), порушення порядку відчуження активів, що перебувають у податковій заставі, тягне за собою відповідальність за ст. 364 КК.

Для кваліфікації дій бухгалтера як злочину за цією статтею необхідно, щоб державі було завдано шкоди в певній сумі. Для притягнення за цією статтею у 2004 році завдана шкода і відповідальність мають такий вигляд:

Розмір завданої шкоди

Характер відповідальності
Діями особи завдано шкоди в істотних розмірах – від 100 до 250 нмгд (6150 – 15374 грн.)

Виправні роботи строком до 2 років або арешт строком до 6 місяців, або обмеження волі строком до 3 років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком до 3 років

Дії особи спричинили тяжкі наслідки – завдано матеріальну шкоду в розмірі від 250 нмгд і більше (15375 грн. і більше)

Позбавлення волі на строк від 5 до 8 років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком до 3 років

Так само, як і у випадку з відповідальністю за ст. 212, якщо дії вчинено до 01.01.2004 р., розмір шкоди розраховується виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 грн.), якщо після цієї дати – виходячи з розміру податкової соціальної пільги.

Службова недбалість. Стаття 367 КК передбачає відповідальність за невиконання або неналежне виконання посадовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне до них ставлення, що заподіяло шкоди (у певному розмірі) охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

Для кваліфікації дій як службової недбалості досить і такої форми вини, як злочинна недбалість або злочинна самовпевненість, тому ця стаття – універсальна для більшості посадових злочинів, де слідству не вдається довести прямого умислу винного у вчиненні інкримінованого діяння.

При цьому потрібно ураховувати, що для притягнення до кримінальної відповідальності за цією статтею слід установити, що посадова особа мала реальну можливість виконати свої обов’язки.

Крім того, шкода, заподіяна внаслідок недосвідченості, недостатньої кваліфікації посадової особи або з інших обставин, що не залежать від неї та унеможливлюють виконання роботи належним чином, не дає підстав говорити про наявність злочинної недбалості (Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. І.І. Мельника, Н.І. Хавронюка. – К.: Каннон; А.С.К., 2002).

Для притягнення за цією статтею у 2004 році завдана шкода і відповідальність мають такий вигляд:

Розмір завданої шкоди

Характер відповідальності
Діями особи завдано шкоди в істотних розмірах – від 100 до 250 нмгд (6150 – 15374 грн.)

Штраф від 50 до 150 нмгд (850 – 2550 грн.) або виправні роботи строком до 2 років, або обмеження волі строком до 3 років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком до 3 років
Дії особи спричинили тяжкі наслідки – завдано матеріальної шкоди в розмірі від 250 нмгд і більше (15375 грн. і більше)

Позбавлення волі на строк від 2 до 5 років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком до 3 років і зі штрафом від 100 до 250 нмгд (1700 – 4250 грн.) чи без нього

Так само, як і у випадку з відповідальністю за ст. 212 і ст. 365, якщо дії вчинено до 01.01.2004 р., розмір шкоди розраховується виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 грн.), якщо після цієї дати – виходячи з розміру податкової соціальної пільги.

Безумовно, питання відповідальності для бухгалтера дуже важливі, адже, не знаючи своїх прав, йому важко орієнтуватися у спорах із контролюючими органами та керівництвом. Проте упевнені, у нашого читача таких проблем не виникне.

При проведенні документальної перевірки благодійного фонду, який внесено до Реєстру неприбуткових установ та організацій, встановлено, що ним порушувався порядок ведення бухгалтерського обліку отриманої гуманітарної допомоги та зафіксовано її нецільове використання. Які податкові наслідки в такому випадку?

Благодійні фонди та благодійні організації, створені у порядку, визначеному законом для проведення благодійної діяльності, включаються до Реєстру згідно з абзацом «б» пп. 7.11.1 п. 7.11 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями).

Підпунктом 7.11.3 зазначеної статті визначено доходи вищевказаних неприбуткових організацій, які звільняються від оподаткування.

У разі коли благодійний фонд отримує дохід з інших джерел, він зобов’язаний сплатити податок на прибуток, який визначається як сума доходів, отриманих з таких інших джерел, зменшена на суму витрат, пов’язаних з отриманням таких доходів, але не вище суми таких доходів (абзац другий пп. 7.11.9 п. 7.11 ст. 7 Закону № 334/94-ВР).

Під безповоротною фінансовою допомогою згідно із Законом № 334/94-ВР розуміють суму коштів, передану платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають, відповідно, компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод.

Відповідно до Закону України «Про гуманітарну допомогу» від 22.10.99 р. № 1192-XIV (зі змінами та доповненнями) терміни «безоплатна допомога» та «гуманітарна допомога» вживаються в такому значенні:

• безоплатна допомога (пересилка, виконання робіт, надання послуг) – надання гуманітарної допомоги без будь-якої грошової, матеріальної або інших видів компенсацій донорам;

• гуманітарна допомога – цільова адресна безоплатна допомога в грошовій або натуральній формі, у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, або допомога у вигляді виконання робіт, надання послуг, що надається іноземними та вітчизняними донорами з гуманних мотивів отримувачам гуманітарної допомоги в Україні або за кордоном, які потребують її у зв’язку із соціальною незахищеністю, матеріальною незабезпеченістю, важким фінансовим становищем, виникненням надзвичайного стану, зокрема внаслідок стихійного лиха, аварій, епідемій і епізоотій, екологічних, техногенних та інших катастроф, які створюють загрозу для життя і здоров’я населення, або тяжкою хворобою конкретних фізичних осіб. Гуманітарна допомога є різновидом благодійництва і має спрямовуватися відповідно до обставин, об’єктивних потреб, згоди її отримувачів та за умови дотримання вимог ст. 4 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16.09.97 р. № 531/97-ВР (зі змінами та доповненнями).

Таким чином, поняття безоплатної та гуманітарної допомоги, визначені у Законі № 1192-XIV, підпадають під розуміння безповоротної фінансової допомоги у Законі № 334/94-ВР.

Статтею 6 Закону № 1192-XIV встановлено, що якщо кошти або товари (роботи, послуги), звільнені від оподаткування як гуманітарна допомога, було використано не за цільовим призначенням, вони вважаються доходом і оподатковуються відповідно до законодавства України.

Отже, у разі доведення, що гуманітарна допомога була використана благодійним фондом не за цільовим призначенням, така сума допомоги вважається доходом з інших джерел та оподатковується на загальних підставах, тобто за ставкою, передбаченою ст. 10 Закону № 334/94-ВР.

Крім того, пп. 7.11.12 п. 7.11 ст. 7 Закону № 334/94-ВР, зокрема, встановлено, що у разі порушення неприбутковими організаціями, в тому числі благодійними фондами, положень цього Закону та інших законодавчих актів про неприбуткові організації податковий орган має вирішувати питання про виключення організацій з реєстру неприбуткових організацій і оподаткування їх доходів.

Відповідальність службової особи

Дія

Стаття ККУ

Міра покарання

Розмір штрафу
Зловживання владою або службовим становищем

364

ВР до 2 р., А до 6 м., ОВ до 3 р., ПП до 3 р

Перевищення влади або службових повноважень

365

ВР до 2 р., ОВ до 5 р., ПВ 2 — 5 р., ПП до 3 р.

Службове підроблення

366

ОВ до 3 р., ПП до 3 р

До 50 н. м. д. г. (850 грн)
Службова недбалість

367

ОВ до 3 р., ПП до 3 р., ВР до 2 р.

50 — 100 н. м. д. г. (850 — 1700 грн)
Одержання хабара

368

ПВ на 2 — 5 р., ПП до 3 р.

750 — 1500 н.м.д.г. (12750 — 25500 грн)
Давання хабара

369

ОВ до 5 р.

200 — 500 н. м. д. г. (3400 — 8500 грн)
Провокація хабара

370

ОВ до 5 р., ПВ 2 — 5 р.

Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем

191, ч. 2

ОВ, ПВ до 5 р., ПП до 3 р.

Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення

200

ПВ до 3 р.

500 — 1000 н. м. д. г. (8500 — 17000 грн)
Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті

207

ВР до 2 р., ОВ до 3 р

600 — 1000 н. м. д. г. (10200 — 17000 грн)
Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків

208

ВР до 2 р., ОВ 2 — 4 р., з конфіскацією валютних цінностей на зазначених вище рахунках

500 — 1000 н. м. д. г. (8500 — 17000 грн)
Порушення законодавства про бюджетну систему України

210

ВР до 2 р., ОВ до 3 р., ПП до 3 р.

100 — 300 н. м. д. г. (1700 — 5100 грн)
Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів

212

ПП до 3 р.

300 — 500 н. м. д. г. (5100 — 8500 грн)
Доведення до банкрутства

219

ОВ до 3 р., ПП до 3 р.

500 — 800 н. м. д. г. (8500 — 13600 грн)
Приховування стійкої фінансової неспроможності

220

ОВ до 2 р., ПП до 3 р.

2000 — 3000 н. м. д. г. (34000 — 51000 грн)
Незаконні дії у разі банкрутства

221

А до 3 м., ПП до 3 р

100 — 500 н. м. д. г. (1700 — 8500 грн)
Шахрайство з фінансовими ресурсами

222

ОВ до 3 р., ПП до 3 р.

500 — 1000 н. м. д. г. (8500 — 17000 грн)
Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів

223

ПП до 5 р., ОВ до 3 р.

до 50 н. м. д. г. (850 грн)
Порушення антимонопольного законодавства

230

ПП до 5 р., ВР до 2 р

100 — 200 н. м. д. г. (1700 — 3400 грн)
Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю

231

ОВ до 5 р., ПВ до 3 р.

200 — 1000 н. м. д. г. (3400 — 17000 грн)
Розголошення комерційної таємниці

232

ПП до 3 р., ВР до 2 р., ПВ до 2 р.

200 — 500 н. м. д. г. (3400 — 8500 грн)

ВР — виправні роботи, А — арешт, ОВ — обмеження волі, ПВ — позбавлення волі, ПП — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, р. — рік, м. — місяць.

Реферат: Марш в особых условиях

Московский Государственный Агроинженерный Университет им. В.П.Горячкина

Инженерно Экономический Институт

Факультет Военного Образования

Реферат

по теме:

«Марш в особых условиях»

Разработал студент 32-ЭК взвода

И.В.Донюшкин

Проверил полковник А.С.Ганков

Москва 2002.

Содержание

Общие условия совершения марша 2

Походное охранение 6

Марш в горах 6

Марш в лесу 8

Марш в пустыне 9

Марш в северных районах 10

Список использованной литературы 12

Марш

Взвод (рота, батальон, отделение), всегда должен быть готов к маршу
(передвижению своим ходом) и перевозкам различными видами транспорта в условиях постоянной угрозы применения противником оружия массового поражения, высокоточного оружия и средств дистанционного минирования, воздействия его авиации, воздушных десантов, аэромобильных и диверсионно- разыедывательных групп и разрушению дорог и переправ. Это требует тщательной подготовки вооружения, техники и личного состава к маршу или перевозкам, высокой маршевой дисциплины и выучки личного состава.

Марш – организованное передвижение подразделений в колоннах по дорогам и колонным путям в целях выхода в назначенный район или на указанный рубеж. Он может совершаться в предвидении вступления в бой или вне угрозы столкновения с противником, как правило, ночью или в других условиях ограниченной видимости.

Во всех случаях командир должен обеспечить прибытие взвода (роты, батальона, отделения) в назначенный район или на указанный рубеж своевременно, в полном составе и в готовности к выполнению боевой задачи.

Взвод совершает марш в колонне роты с дистанциями между машинами 25-
50 м. При движении по пыльным дорогам, в условиях ограниченной видимости, в гололед, по дорогам, имеющим крутые подъемы, спуски и повороты, а также при движении с повышенной скоростью дистанции между машинами увеличиваются.

При движении на открытой местности в условиях угрозы применения противником разведывательно-ударных комплексов дистанции между боевыми машинами увеличиваются и могут составлять 100-150 м.

Мотострелковый взвод при необходимости может передвигаться в пешем порядке или на лыжах.

Средняя скорость движения взвода без учета времени на привалы может быть: на боевых машинах пехоты (БМП) (бронетранспортерах (БТР)), танках –
20 – 25 км/ч; на автомобилях при движении в составе отдельной автомобильной колонны – 25 – 30 км/ч; мотострелкового взвода в пешем порядке – 4 – 5 км/ч, на лыжах – 5 – 7 км/ч.

В горах, пустынях, северных районах, лесисто-болотистой местности и других неблагоприятных условиях средняя скорость движения колонн может уменьшаться до 15 – 20 км/ч.

Во всех случаях марш должен осуществляться с максимально возможной в данных условиях скоростью.

Привалы и дневной (ночной) отдых назначаются для проверки состояния вооружения и техники, их технического обслуживания, и приема пищи и отдыха личного состава. Привалы назначаются через 3-4 часа движения продолжительностью до 1 часа и один продолжительностью до 2 часов во второй половине суточного перехода, а дневной (ночной) отдых – в конце каждого суточного перехода.

Получив задачу на марш в колонне роты (батальона, полка), командир взвода при ее уяснении оценке обстановке кроме обычных вопросов изучают по карте (схеме) маршрут движения, условия совершения марша и к каким действиям быть готовым, определяет порядок подготовки взвода к маршу, намечает состав дежурных огневых средств и наблюдателей.

Боевой приказ на марш командир взвода отдает всему личному составу взвода.

В боевом приказе командир взвода указывает:

— сведения о противнике;
— задачу взвода: маршрут движения, район сосредоточения (отдыха) или рубеж и время прибытия в назначенный район или выхода на указанный рубеж, построение колонны, дистанцию между машинами, скорость движения, а при совершении марша в предвидении вступления в бой с противником и порядок действий при встрече с ним;
— какие подразделения следуют впереди и позади взвода, порядок поддержания взаимодействия и связи с ними;

— время готовности к маршу;

— сове место и заместителя.

При организации взаимодействия командир взвода указывает: порядок наблюдения и связи; порядок действий взвода при налете авиации противника и при применении им оружия массового поражения, высокоточного и зажигательного оружия, а также средств дистанционного минирования; порядок пользования приборами ночного видения (светомаскировочными устройствами), соблюдение маскировки и дисциплины марша; сигналы оповещения, управления и взаимодействия, а при совершении марша в предвидении вступления в бой и порядок согласования действий отделений между собой и с соседями.

Командир отделения, получив задачу на марш в составе взвода, проверяет знание личным составом полученной задачи, сигналов оповещения, управления и взаимодействия, порядка действий по ним и назначает наблюдателя за сигналами, подаваемыми командиром взвода.

При подготовке к маршу командир взвода обязан проверить исправность машин, вооружения, приборов ночного видения, средств защиты и пожаротушения, средств связи и светомаскировки, заправку горючим, наличие и правильность укладки боеприпасов, средств специальной обработки, шанцевого инструмента, возимого комплекта разминирования и средств повышения проходимости. О готовности к маршу он докладывает командиру роты (взвода).

Командир взвода на марше обязан строго соблюдать установленный порядок движения и маскировки, не допускать задержек на переправах, перевалах, в теснинах, тоннелях, и населенных пунктах, вести непрерывное круговое наблюдение за наземным, воздушным противником и сигналами командира роты
(взвода), своевременно оповещать личный состав о противнике, а также о радиоактивном, химическом и биологическом (бактериологическом) заражении.

Машины на марше двигаются только по правой стороне дороги, соблюдая установленную скорость движения, дистанции и меры безопасности.

Для защиты от высокоточного оружия противника максимально используются поля радиолокационной невидимости, образуемые складками местности и местными предметами, а также придорожная растительность. На открытых участках маршрута не допускаются скучивание и остановка машин, скорость движения и дистанции между машинами увеличивается.

При вынужденной остановке машина отводится на правую обочину или в сторону от дороги, где устраняется неисправность. После того как неисправность устранена, машина присоединяется к проходящей колонне; свое место во взводе она занимает на привале. Остановившаяся неисправная машина объезжающая только слева. Обгон колонн в движении запрещается.

Ночью машины двигаются с использованием приборов ночного видения или светомаскировочных устройств, а при движении по участкам местности, просматриваемым противником, и в светлую ночь – с полностью выключенными светом и приборами ночного видения.

Управление взводов на марше осуществляется установленными сигналами.
Радиосредства работают только на прием.

По сигналу оповещения о воздушном противнике взвод продолжает движение.

Огневые средства, выделенные для ведения огня по низко летящим самолетам, вертолетам и другим воздушным целям, изготавливаются для открытия огня; люки БМП (БТР), танков, кроме люков, из которых будет вестись огонь, закрываются. Личный состав переводит противогазы в положении
«наготове». Нападение воздушного противника отражается огнем по команде взвода. при движении в пешем порядке мотострелковый взвод по команде командира занимает ближайшее укрытие и открывает огонь из стрелкового оружия по воздушным целям противника.

Минное поле, установленное средствами дистанционного минирования, взвод обходит или преодолевает в составе ротной колонны за головной машиной по определенному ею проходу. Мины, оказавшиеся перед машинами взвода, уничтожаются с использованием возимого комплекта разминирования или другими способами.

По сигналам оповещения о радиоактивном, химическом и бактериологическом (биологическом) заражении взвод продолжает движение. В
БМП (БТР) и танках перед преодолением зон поражения люки, двери, бойницы и жалюзи закрываются, включается система защиты от оружия массового поражения
(ОМП). Личный состав, следующий в пешем порядке и на открытых машинах, надевает средства индивидуальной защиты.

Зоны с высокими уровнями радиации, районы разрушений, пожаров и затоплений на маршруте движения взвод, как правило, обходит; при невозможности обхода зоны заражения преодолевается с максимальной скоростью с использованием имеющихся на машинах системы защиты от ОМП и средств индивидуальной защиты.

Частичная специальная и санитарная обработка проводится после выхода из зоны радиоактивного заражения по указанию командира роты, а при заражении личного состава отравляющего веществами – немедленно.

Полная специальная и санитарная обработка проводится, как правило, в районе дневного (ночного) отдыха или по прибытии в назначенный район.

В случае применения противником зажигательного оружия, а также при вынужденном преодолении района пожаров люки, двери, бойницы и жалюзи БМП
(БТР), танков закрываются. После выхода из района пожаров командир взвода организует тушение очагов огня на машинах, спасение личного состава и оказание пострадавшим первой медицинской помощи, после чего взвод продолжает движение.

Раненые и больные после оказания им первой медицинской помощи на месте доставляются в медицинский пункт батальона.

На привалах машины останавливаются на правой обочине дороги не ближе
10 метров одна от другой или на дистанциях, установленных командиром.

БМП (БТР), танки размещаются по возможности под кронами деревьев, в радиолокационной тени местных предметов, а на открытой местности маскируются штатными маскировочными покрытиями и местными материалами.
Высадка из машин осуществляется только по команде (сигналу) своих командиров. Для отдыха личный состав располагается справа от дороги. В машинах остаются наблюдатели и дежурные пулеметчики (наводчики орудий), а в командирских машинах и дежурные на радиосредствах. Огневые средства, назначенные для отражения воздушного противника, находятся в готовности к ведению огня.

Экипажи машин (водители) проводят контрольный осмотр вооружения и техники, выполняют осмотр вооружения и техники, выполняют техническое обслуживание и совместно с назначенным в помощь личным составом устраняют выявленные неисправности.

При вынужденных остановках на маршруте движения и устранении неисправности на БМП (БТР), танке поворот башни в сторону проезжей части категорически запрещается.

Походное охранение

Охранение в батальоне осуществляется сторожевыми постами в составе отделения (танка), выставляемыми при необходимости на угрожаемых направлениях, на скрытых подступах – секретами, а в границах района расположения –непосредственным охранением – парными патрулями и постоянным дежурством наблюдателей. Кроме того, в батальоне назначается дежурное подразделение, обычно в составе взвода, для решения внезапно возникающих задач.

В роте организуется непосредственное охранение, осуществляемое патрульным и постоянным дежурством наблюдателей на КНП роты. Кроме того, для охраны личного состава, вооружения и боевой техники назначается суточный наряд.

Смена района расположения батальона (роты) производится по указанию старшего командира. В случае внезапного применения противником ОМП, зажигательного оружия и при отсутствии возможности своевременно доложить об этом старшему командиру смена района может производится по решению командира батальона.

В горах

На марш в горах влияют резкая пересеченность рельефа и наличие труднопреодолимых препятствий, ограниченное количество дорог и трудность движения по ним, преобладание каменистых грунтов, затрудняющих оборудование районов привалов и отдыха, возможность горных обвалов, камнепадов, селевых потоков, застой отравляющих веществ в низинах, резкое изменение погоды в течении суток, быстрое течение рек, резкие изменения уровня воды в них, крутые берега и неровное каменистое дно, экранирующее действие гор на работу радиотехнических средств. Все это должно учитываться при подготовке и совершении марша.

При принятии решения на марш в горах особое внимание командир уделяет всесторонней оценке горной местности, определению участков на маршрутах движения, где возможны обвалы, камнепады, осыпи, завалы и затопления, а также путей обхода этих препятствий, организации мероприятий по подготовке маршрутов движения в местах крутых подъемов, поворотов и спусков, по устройству переправ через реки и переходов через ущелья и каньоны.
Определяются мероприятия по обеспечению преодоления перевалов, тоннелей и труднопроходимых участков, по прикрытию флангов и тыла, танкоопасных направлений, по уничтожению обходящих подразделений противника, его воздушных десантов и диверсионно-разведывательных групп. Предусматриваются меры, облегчающие ориентирование и выдерживание направления движения по маршрутам ночью и в других условиях ограниченной видимости, регулирование движения при прохождении ущелий, каньонов, перевалов, тоннелей и на переправах через реки.

В целях повышения тактической самостоятельности подразделений, особенно действующих в отрыве от главных сил, предусматривается их усиление артиллерией, зенитными средствами, подразделениями инженерных и химических войск, а также создание дополнительных запасов боеприпасов, горючего и воды. Для обеспечения быстрого преодоления районов разрушения создаются группы разграждения. На рубеж возможной встречи с противником намечаются захват командных высот, перевалов и других важных объектов горной местности, применение обходящих отрядов и использование скрытых подступов для маневра и нанесения ударов во фланг и тыл противнику.

Основные усилия противовоздушной обороны предусматривается сосредотачивать на прикрытии подразделений при переправах через горные реки, прохождении перевалов, тоннелей, проходов и других узостей. Особое внимание уделяется организации борьбы с низколетящими целями противника, действующими вдоль русел рек и горных хребтов.

При подготовке к маршу командир взвода уделяет особое внимание проверке исправности ходовой части и механизмов управления машин. На каждой машине необходимо иметь специальные приспособления для предотвращения скатывания машин при остановках на подъемах и спусках. При преодолении опасных мест личный состав мотострелкового взвода обычно спешивается. При движении в пешем порядке скальные участки, осыпи и перевалы преодолеваются обычно повзводно или по отделениям с соблюдением мер безопасности с обязательной страховкой друг друга или самостраховкой. При подготовке маршрутов движения на опасных участках горной местности устанавливаются ограждения и хорошо видимые указатели; на узких участках дорог оборудуются разъезды. На крутых поворотах, подъемах, перевалах выставляются тягачи и предупредительные знаки, ночью – светящиеся указатели или посты регулирования движения со средствами связи.

В передовом отряде, походном охранении и в голове колонны главных сил действуют, как правило, мотострелковые подразделения. Передовые отряды высылаются для упреждения противника в захвате перевалов, тоннелей, узлов дорог. Походное охранение действует на меньшем, чем в обычных условиях, удалении. Широко применяются неподвижные боковые заставы, в том числе высаживаемые с вертолетов, с задачей перекрыть дороги, выводящие к маршрутам движения главных сил. Скорость движения при преодолении спусков, подъемов и перевалов резко снижается, а дистанции между машинами увеличиваются. На привалах и при расположении на отдых в горной местности личный состав и техника располагаются в местах, безопасных от обвалов, камнепадов, осыпей, снежных лавин и затоплений.

Радиосвязь осуществляется непосредственно или через ретрансляционные станции, развертываемые на господствующих высотах или на вертолетах.
Вертолеты могут также широко использоваться для разведки местности, эвакуации раненых и больных, подвоза материальных средств и решения других задач.

В лесу

При принятии решения командир детально изучает последние данные о лесном массиве, в пределах которого предстоит совершать марш, определяет участки на маршрутах движения, где наиболее вероятно применение противником
ОМП, возникновения лесных пожаров и завалов, мероприятия по их обходу или преодолению, намечает меры, обеспечивающие правильное ориентирование и выдерживание направления движения по маршрутам ночью, взаимное опознавание войск и авиации и обозначение своего местоположения.

При передвижении в крупном лесном массиве войска должны постоянно соблюдать повышенную бдительность, большое внимание уделять разведке и охранению на флангах, с тем чтобы исключить внезапный выход противника по лесным дорогам и просекам к передвигающимся колоннам. Особое значение приобретает непосредственное охранение каждой колонны, каждой машины.
Пожароопасные участки леса преодолеваются с повышенной скоростью и не используются для привалов. Очаги лесных пожаров и лесные завалы обходятся или преодолеваются после ликвидации или локализации пожара и проделывания проходов с помощью путепрокладчиков, инженерных машин разграждения, зарядов
ВВ, танков с навесным бульдозерным оборудованием.

При столкновении с противником в лесу подразделения развертываются на полянах, вырубках, широких просеках и наносят удары преимущественно вдоль дорог и просек, сочетая их с широким применением обходов и охватов; при этом принимаются меры противодействия обходам и охватам противника, ударам его во фланг и тыл подразделениям, совершающим маневр.

Непосредственно перед выходом колонн из лесного массива организуется разведка впередилежащей местности и противника, принимаются меры, исключающие его внезапное нападение. В районах, где применение автотранспорта для эвакуации раненых и больных, подвоза материальных средств становится после применения противником ядерного оружия невозможным, используют бронированные машины и вертолеты.

В пустыне

Принимая решение на марш, командир тщательно изучает маршруты движения, определяет труднопроходимые участки пустынной местности и мероприятия по их обходу или преодолению. Уточняется местоположение оазисов, гидротехнических сооружений, источников воды и запасов топлива. С учетом этого выбираются места для привалов и отдыха, а также определяется величина суточных переходов при совершении марша на большое расстояние.
Вычисляются азимуты направления движения по участкам маршрутов в местах, где ориентирование затруднено, и установки искусственных ориентиров. На марше взвод строго придерживается маршрута или установленного азимута направления движения. Оставлять в пути одиночные машины запрещается.
Определяется наиболее вероятные направления действий противника и рубежи возможной встречи с ним, меры по обеспечению флангов и тыла передвигающихся колонн. На рубежах возможной встречи с противником предусматриваются широкое применение охватов и обходов его открытых флангов, действия по направлениям, выводящим к жизненно важным объектам противника.

Для повышения самостоятельности подразделений, действующих в отрыве от главных сил, они усиливаются огневыми средствами, подразделениями инженерных войск, обеспечиваются дополнительными запасами воды и топлива.
Особое внимание уделяется организации борьбы с низколетящими целями противника, постоянному ведению радиационной, химической и неспецифической бактериологической (биологической) разведки, тщательной организации комендантской службы на участках, где ориентирование затруднено, подготовке вооружения и техники к работе в условиях высоких температур и песчаной местности. При подготовке к маршу осуществляется тщательная подготовка вооружения и техники к движению в условиях высоких температур, бездорожья, и песков, машины оснащаются средствами повышения проходимости, создаются дополнительные запасы воды, горючего и продовольствия.

Предусматриваются мероприятия, обеспечивающие передвижения подразделений при резких изменениях метеорологических условий, образовании обширных зон радиоактивного и химического заражения, определяется порядок действий войск в условиях песчаных и пылевых бурь. До начала марша личному составу делаются предохранительные прививки, выдаются средства защиты глаз и дыхательных путей от пыли и песка, средства защиты от насекомых. В жаркое время для предохранения личного состава от тепловых и солнечных ударов командир взвода должен следить за строгим соблюдением питьевого режима и исправной работой систем вентиляции БМП (БТР) и танков.

Высокие барханы следует обходить или преодолевать в наиболее низких местах с использованием средств повышения проходимости машин. Большие песчаные участки преодолеваются на пониженной передаче, небольшие участки – с разгона. При возникновении песчаной или пылевой бури движение может быть временно прекращено. При движении в пешем порядке, особенно в зной и по пыльной дороге, дистанции и интервалы между военнослужащими в колонне взвода увеличивается.

При столкновении с противником подразделения развертываются под прикрытием огня артиллерии, и стремительно атакует противника, нанося удары частью сил с фронта, а главными силами во фланг и тыл. Для обхода противника используются выгодные условия закрытой барханной местности, для прикрытия своих флангов и тыла – труднодоступные и непроходимые участки.
Действия обходящих отрядов должны обеспечивать захват жизненно важных объектов противника, оазисов и источников воды, предотвращать разрушение им плотин водохранилищ в оазисах. Вертолеты широко применяются для управления войсками, сопровождения колонн, регулирования движения, а также для решения задач технического и тылового обеспечения подразделений, особенно подразделений, действующих в отрыве от главных сил.

В северных районах

При принятии решения командир тщательно оценивает характер местности на всю глубину марша, уточняет труднопроходимые участки маршрутов и намечает порядок их обхода или преодоления, места оборудования съездов с дорог и объездов естественных препятствий. Определяются мероприятия по обеспечению передвижения войск в пургу, метель, густой туман, сильный мороз, при глубоком снежном покрове и в оттепель, по прикрытию колонн от ударов воздушного противника, особенно при прохождении межозерных, лесных и горных дефиле и узлов дорог, по обеспечению флангов и тыла передвигающихся колонн, а также по маскировке войск, особенно в условиях полярного дня.

Перед маршем командир взвода обязан: принять меры к обеспечению личного состава средствами против обморожения; убедиться в наличии зимнего
ДТ и специальных жидкостей в машинах и при необходимости принять меры к их дозаправке; проверить исправность средств подогрева двигателей машин, готовность вооружения к применению в условиях низких температур, а если предстоит движение по участкам с глубоким снежным покровом – и натяжение гусениц, а также оснащение машин средствами повышения проходимости; дать указания механикам-водителям о мерах предотвращения размораживания систем охлаждения двигателей; организовать просушивание обмундирования и обуви.
При подготовке маршрутов движения производится расчистка снега, оборудуются рокады для маневра войск и разъезды, на труднодоступных участках выставляются тягачи, при необходимости усиливается ледяной покров на путях движения по рекам и озерам, удаляются торосы, снежные заносы и другие препятствия, организуется спасательная и эвакуационная служба на маршрутах.

При столкновении с противником войска действуют вдоль дорог, рек и по другим доступным направлениям, стремясь широко применять обходящие отряды.
При глубоком снежном покрове атака ведется по крепкому насту или по льду, а обходящие отряды могут действовать по бездорожью на лыжах. Для связи более широко, чем в обычных условиях, применяются машины высокой проходимости и вертолеты, а на ледовых и равнинных пространствах используются аэросани.
Эти средства широко применяются также для эвакуации раненых и больных и подвоза материальных средств подразделениям.

Список использованной литературы

1. Учебное пособие «Тактика» М: Воениздат, 1988г.

2. Учебное пособие «Подготовка офицеров запаса сухопутных войск» М:

Воениздат, 1989г.

3. «Боевой устав сухопутных войск» Часть III, М: Воениздат, 1991г.

Реферат: Анализ клиентской базы приносит пользу CRM

Майкл Дж. Шроек (Michael J. Schroeck)

Существующая на сегодняшний день бизнес-среда проходит очередной этап преобразований, характеризуемый более напряженным экономическим климатом, растущей глобализацией, конкурентной борьбой за крупных клиентов, а также развитием и рационализацией Internet-технологий, сокращением/управлением расходами, слияниями и поглощениями компаний и другими факторами.

Влияние всех этих тенденций сказалось на конкурентной среде следующим образом:

обострением борьбы за выгодных клиентов;

формированием более требовательных потребителей, обладающих более широким выбором;

появлением новых каналов привлечения и обслуживания клиентов.

В наши дни больше чем когда-либо осознаются те огромные преимущества, которые дает понимание имеющихся и потенциальных клиентов, как с экономической, так и с поведенческой точки зрения. По существу, большинство компаний считают управление взаимоотношениями с клиентами (Customer Relationship Management, CRM) важным элементом своей корпоративной стратегии. Чтобы задействовать CRM-программы фирмам приходится вкладывать средства в ориентированные на клиента решения, такие как: автоматизация торговой деятельности, центры обслуживания клиентов, автоматизация маркетинга, Web-сайты, ориентированные на поддержку отношений между компанией и клиентами (B2C), и другие.

Эти приложения способствуют более качественному обслуживанию и более эффективному взаимодействию с клиентами по каждому из каналов. К сожалению, многие компании реализуют такие программы в виде независимых, не интегрированных решений. В результате остается проблема достижения нескольких важных CRM-целей, в том числе:

единого представления о клиенте;

согласованной и точной информации о потребителях в рамках всей компании;

замкнутого цикла операций с клиентами;

интеграции по нескольким каналам.

Еще важнее то, что без интегрированной информации о заказчиках компания не может использовать клиентскую аналитику (например, анализ склонности к покупкам, предпочтений по каналам, анализ ухода к конкурентам, сегментацию, целевой маркетинг и т.п.), которая позволяет извлечь реальную пользу из CRM-средств.

«Одно лицо» для клиента

В последнее время было написано несколько статей о том высоком проценте CRM-проектов, которые потерпели крах. Хотя автор и не согласен в полной мере с опубликованными показателями, однако для него очевидны две основные причины недостаточно успешных CRM-проектов.

Во-первых, новые CRM-технологии реализовывались без изменения базовых процессов обслуживания и взаимодействия с клиентами. Кроме того, многие компании не приняли до конца концепцию первоочередности клиентского обслуживания. Поэтому, с точки зрения потребителя, ничего не изменилось. Предпочтительной была бы такая модель, которую приняла фирма USAA -известная американская компания взаимного страхования, которая всегда действовала в соответствии с принципом предоставления исключительных услуг клиентам, а сейчас занимается разработкой технических решений для дальнейшего расширения передовых в этой отрасли методов CRM.

Во-вторых, до недавнего времени многие компании не оценивали в полной мере важность интегрированных CRM-решений. Поэтому они продолжают работать с отдельными системами и БД для продаж, маркетинга, обслуживания клиентов, электронного бизнеса и т.п., не использующими единые данные. Но недостаточная интеграция ограничивает возможности каждого из этих приложений и затрудняет решение стратегической задачи обеспечения единого представления о клиенте, вне зависимости от канала работы с ним.

Оставшиеся разделы статьи посвящены второй проблеме, которую можно в целом назвать интеграцией CRM и клиентской аналитики.

Интеграция CRM и клиентской аналитики

Представим себе, насколько эффективнее работала бы организация, если бы у нее были возможности:

доступа к полному представлению данных о клиентах по всем подразделениям и видам продуктов;

оценки долгосрочной ценности клиента для компании;

заблаговременного выяснения того, какие продукты могут понравиться или понадобиться заказчику;

знания того, какие каналы приобретения товаров и общения с фирмой предпочитает клиент.

Если у организации такие возможности есть, то сотрудники смогут более грамотно решать, когда и что предлагать каждому из заказчиков.

Кроме того, зная, что новый клиент может оказаться особенно выгодным для организации в течение ближайших 5-10 лет, фирма получает хорошие шансы на долговременные отношения с ним, предлагая лучшие услуги, снижая стоимость товаров, обеспечивая новые возможности и другие преимущества.

Собирая и анализируя больше сведений о клиентах, можно использовать их в дальнейшем в рамках всей компании для поддержки некоторых сотрудников, например, представителей отделов обслуживания. Затем эти сотрудники могут использовать такую информацию, предоставляя более качественные услуги, а также делая индивидуальные маркетинговые предложения по продуктам/услугам, максимально интересующим каждого из потребителей.

Анализ клиентской базы приносит пользу CRM 

Рис. 1. Интегрированная CRM архитектура

В дальнейшем, по мере сбора информации об опыте работы с клиентами, компания должна разработать такой процесс, при котором непрерывно измеряется и проверяется эффективность аналитических моделей. Таким образом, обновления клиентской аналитики выполняются с использованием данных о последних операциях с клиентами.

Этот последний шаг часто игнорируют, хотя он особенно важен, так как гарантирует, что аналитические модели отражают текущую практическую информацию о быстро изменяющемся состоянии бизнеса.

Ключевым фактором в достижении этой цели является наличие четкой ориентации на обслуживание клиента, которая подкрепляется CRM-системой, интегрированной с клиентской аналитикой.

Хранилище данных по клиентам

Наиболее эффективный способ создания интегрированной CRM-среды состоит в реализации Хранилища данных по клиентам (Customer Data Warehouse, CDW. В таком Хранилище собираются данные из всех источников для создания единого интегрированного представления о каждом клиенте. В результате, в клиентском Хранилище накапливается необходимая для анализа информация. Только с помощью аналитических средств действительно можно добиться правильного предложения продуктов и услуг по нужным каналам нужным клиентам в нужный момент времени и по приемлемой цене.

Важно заметить, что клиентское Хранилище должно содержать не просто информацию о заказчике. Например, в последние два года основными параметрами CRM становятся не показатели продаж (т.е. объем сделок связанный с привлечением, сохранением клиентов, перекрестными продажами и т.п.), а чистая выручка (а выгодный ли это клиент?).

Объединяя информацию о клиенте с финансовыми данными, многие компании используют интегрированные CRM-решения для расчета выгодности клиента и прогнозирования показателя lifetime value[1] .Так, выполняя такой анализ, одна из авиационных компаний с удивлением обнаружила, что всего лишь 16 процентов клиентов обеспечивают 85% дохода. Такой факт невозможно было выявить, всего лишь изучив информацию о количестве клиентов, которая хранится в системе, просто регистрирующей участников полетов и расстояния, на которые они летали.

Технология Хранилищ данных является ключевым фактором, обеспечивающим интеграцию CRM-систем и аналитических средств. По существу, компаниям, планирующим реализацию интегрированных CRM-стратегий для достижения своих целей, потребуются навыки и знания, касающиеся ХД.

Клиентская аналитика: «Секретный соус» CRM

Совершенно не достаточно всего лишь собрать клиентскую информацию из различных каналов (хотя это и важный первый этап). Важнее проанализировать эти сведения таким образом, чтобы проникнуть в суть поведения клиентов. Аналитические средства должны использовать данные о действиях клиентов в прошлом, тенденции, а также психографические и демографические параметры для того, чтобы:

поддерживать и развивать более эффективное обслуживание и взаимодействие с клиентами;

прогнозировать, какие продукты, услуги, каналы, цены и т.п. вызовут наибольший интерес в будущем.

В компании PricewaterhouseCoopers под клиентской аналитикой понимается применение передовых аналитических методов для обработки информации о заказчиках с целью выявления, привлечения и сохранения наиболее выгодных из них. Это понятие объединяет в себе и людей, и процессы, и данные и технологии, необходимые для анализа клиентской информации и лучшего понимания потребителей. Компания может использовать аналитические результаты для того, чтобы предвидеть, оценивать клиентское поведение и влиять на него.

Анализ клиентской базы приносит пользу CRM

 Рис. 2. Клиентская аналитика

Результаты и наблюдения, полученные при использовании клиентской аналитики, должны быть применимы на практике и доступны при выполнении любых операций с клиентами. При грамотном использовании такие сведения могут стратегически повлиять на взаимодействие с заказчиком. Этот процесс называют замкнутым циклом CRM (closed-loop CRM), так как он включает в себя входные и выходные данные по всем каналам работы с клиентом.

Формирование клиентского поведения

Организации, разработавшие и внедрившие клиентскую аналитику, лучше понимают и реагируют на поведение заказчиков и прогнозируют его. За счет этого они становятся восприимчивее и активнее, выполняя именно те действия, которые благотворно повлияют на поведение клиентов.

Например, в области телекоммуникаций конкурирующие компании часто пытаются делать заманчивые предложения потенциальным клиентам, с тем, чтобы они становились постоянными заказчиками фирмы. Эти предложения имеют экономический смысл только в тех случаях, когда компания может сохранить новых клиентов в течение достаточно продолжительного периода времени. С другой стороны, компания должна не отставать от конкурентов, чтобы защитить свою клиентскую базу. В то же время, отдача от мероприятий по сохранению клиентов не всегда поддается измерению, а если и удается ее оценить, то часто выясняется, что доход и прибыль от клиента становятся ниже из-за снижения цен. В результате в этой отрасли очень высокий уровень потери клиентов, минимальная приверженность заказчиков и ограниченные доходы.

В таком случае интегрированная система анализа клиентской информации имеет особое значение, позволяет оценить lifetime value клиентов и в зависимости от этого показателя разрабатывать программы их сохранения. Аналитика используется и для оценки прибыльности каждого клиента, а также для прогнозирования вероятности его ухода к конкуренту в течение определенного периода времени. Вооружившись такой информацией, компания может определить, стоит ли вкладывать средства в сохранение этого клиента, а также выяснить, как поддержать и укрепить отношения с ним, исходя из наиболее важных для него параметров работы фирмы. Установив все эти факты, можно разработать целевую стратегию удержания клиентов, которая использует информацию из различных источников — счетов, предложений и оповещений по электронной почте, справочного стола, операторских обращений, голосовой почты, прямых почтовых рассылок и телемаркетинга — основываясь на том, что известно о предпочтительных для клиента каналах взаимодействия.

Минимальные средства на сохранения будут выделяться на тех клиентов, чья экономическая значимость для компании невысока, и тех, чья вероятность ухода к конкурентам мала. Меры по сохранению клиентов этого сегмента подразумевают небольшие премии и маркетинговые обращения при рассылке ежемесячных счетов. Альтернативные поощрительные действия могут использоваться изредка. С другой стороны, выгодные клиенты и заказчики, которые с большой вероятностью могут отказаться от услуг, получат ряд персональных предложений из разных источников в зависимости от их предпочтений, в частности могут использоваться более дорогие каналы, такие как прямая рассылка и телемаркетинг. По таким каналам направляются обращения следующего типа: «Компания ценит Вас как своего клиента и старается реализовать и даже превзойти все конкурентные предложения на рынке». В случае если фирма теряет ценного клиента, разрабатываются специальные маркетинговые программы «возврата» для быстрого восстановления отношений с заказчиком.

При возможности постоянно контролировать и проверять действия в отношении каждого сегмента со временем вырабатываетсяоптимальная стратегия сохранения клиентов. Она основывается на:

накоплении и анализе доходов, прибылей и расходов на обслуживание и продвижение, связанных с каждой клиентской операцией;

оценке значимости клиента и разработке моделей предпочтений, которые помогают компании четко выделить клиентские сегменты по этим измерениям;

разработке и внедрении специальных программ, настроенных под каждый из этих сегментов.

Готова ли компания к конкуренции в условиях новой экономики, управляемой клиентами?

Чтобы добиться конкурентных преимуществ, компаниям необходимо эффективно использовать информацию для наиболее эффективного обслуживания уже существующих и потенциальных клиентов.

Системы CRM стали необходимы для тех фирм, которые стремятся двигаться вперед. Они позволяют:

принять клиентские бизнес-модели;

использовать сеть Internet в качестве нового канала обслуживания заказчиков;

обеспечить сотрудников и клиентов информацией, необходимой для принятия более разумных бизнес-решений.

В будущем предполагается более широкое использование средств Internet в качестве важного компонента многоканальных стратегий компаний. Ключевым фактором успеха станут Хранилища данных по клиентам, содержащие точные и согласованные данные, полученные из различных систем. Эта информация затем будет дополняться за счет передовых средств анализа. Аналитические результаты будут доступны в Web-е для всех взаимодействующих с клиентами подразделений компании и станут основой позитивных действий, как для сотрудников, так и для клиентов.

По мере быстрого перехода компаний в новую «клиентскую» экономику, задача интеграции CRM-систем и клиентских аналитических средств станет жизненно важной для их успеха.

 [1] Lifetime Value: Lifetime Value of the Customer determines the value of a customer to a firm, over the lifecycle of that customer. Lifetime Value is an important measure used for relationship marketing programs. Lifetime Value of Customers was a popular metric for internet firms as they built their customer bases. (http://www.udel.edu/alex/dictionary.html#lif)

Lifetime Value клиента — важный показатель, который определяет ценность клиента для фирмы в течение всего его периода сотрудничества с компанией. Этот показатель используется в CRM программах. Он популярен среди компаний, предлагающих услуги в интернет, в момент создания клиентской базы.

Контрольная работа: Акциз. Шляхи вдосконалення податкової системи

Міністерство транспорту та зв`язку України

Державна академія залізничного транспорту

Кафедра «Облік і аудит»

Дисципліна «Податковий облік та звітність»

Акциз. Шляхи вдосконалення податкової системи

План

Вступ

Теоретична частина

Які товари підлягають оподаткуванню акцизним збором та пільги щодо акцизного збору

I. Місцеві податки і збори в Україні : визначення та склад

1. Місцеві податки

1.1 Комунальний податок

1.2 Податок з реклами

2.Місцеві збори

2.1 Збір за припаркування автотранспорту

2.2 Ринковий збір

2.3 Збір за видачу ордера на квартиру

2.4 Курортний збір

2.5 Збір за участь у бігах на іподромі

2.6 Збір за виграш на бігах на іподромі

2.7 Збір з осіб які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

2.8 Збір за право використання місцевої символіки

2.9 Збір за право проведення кіно- та телезйомок

2.10 Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і

лотерей

2.11 Збір з власників собак

2.12 Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі

II. Шляхи вдосконалення податкової системи України в сучасних умовах

Практична частина

Список використаної літератури

Вступ

податок збір платіж дозвіл

Однією із основних передумов забезпечення стабільності економіки на сучасному етапі розвитку України є ефективне функціонування податкової системи. Адже мобілізація податкових платежів до державної казни дозволяє органам державної виконавчої влади здійснювати реалізацію внутрішньої та зовнішньої політики, регулювання і стимулювання економіки, фінансування соціальних заходів. Однак позитивний ефект досягається лише за умови ефективної податкової політики, яка проявляється у забезпеченні виконання податками не лише фіскальної, але й стимулюючої функції, у встановленні та належному обґрунтуванні податкових правил, у стабільності та передбачуваності, в досягненні необхідного рівня збалансованості інтересів держави і платників податків.

Важливим інструментом податкової політики є податковий облік. Враховуючи те, що правильність його ведення та своєчасне відображення податкових операцій у податковій звітності є однією з основних умов ефективної діяльності підприємств, облікове забезпечення звітності про податки і податкові платежі є надзвичайно важливим. Якщо до того ж врахувати доволі жорстку систему фінансових санкцій, що застосовують до підприємств за умови виявлення помилок при здійсненні податкового обліку та формуванні податкової звітності, то очевидно, що ефективна податкова система передбачає чітке законодавче обґрунтовання усіх елементів податкового обліку, можливість адекватного відображення реальної економічної ситуації в звітності та забезпечення контролю за сплатою податків.

Теоретична частина

Які товари підлягають оподаткуванню акцизним збором та пільги щодо акцизного збору

Акциз — від латинського accidere — один з видів непрямого податку переважно на товари масового вжитку (цигарки, алкогольні напої, сіль, сірники, автомобілі, холодильники, парфумерію тощо). Вперше був запроваджений у Давньому Римі. Вибірковий акциз в деяких країнах встановлюється на телефонні послуги, показ кінофільмів, квитки на проїзд, на літак, комунальні послуги. У більшості країн Заходу в повоєнний період були запроваджені універсальні акцизи, або податки з обороту, які вилучаються у відсотках (до 10%) від валової виручки підприємств.

Акцизний збір був введений в Україні в 1992 p. і разом з ПДВ замінив податки з обороту і реалізації. Сучасне трактування акцизного збору (згідно з Декретом КМУ «Про акцизний збір» № 18-92 від 26.12.92 р.) визначає його як непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни товарів (продукції).

Як і інші непрямі податки, акцизний збір в остаточному підсумку збирається зі споживачів продукції, хоча сплачують його виробники підакцизних товарів або їх імпортери.

Індивідуальні акцизи встановлюють на окремі високорентабельні, монопольні та специфічні товари із малоеластичним за ціною попитом. Сплачують їх підприємства, що виробляють і реалізують підакцизні товари (винно-горілчані, тютюнові, ювелірні вироби, вироби з кришталю та хутра, відеотехніка, легкові автомобілі, бензин, чай, сіль, цукор тощо), які визначаються законодавчим органом.

Універсальні акцизи стосуються широкого кола товарів. Вони відрізняються від індивідуальних (або специфічних) тим, що мають ширшу базу оподаткування та уніфіковані ставки.

У податковій практиці використовуються три форми універсальних акцизів:

1. Податок з продажу, який застосовується у сфері оптової та роздрібної торгівлі і об’єктом оподаткування якого є реалізація товарів на заключному етапі. При цьому оподаткування здійснюється тільки один раз. Він встановлюється у вигляді відсотка до роздрібної ціни товару і сплачує його покупець. Нині цей податок існує в небагатьох країнах (наприклад, у Великій Британії, Канаді, США, Швеції), в сучасній Україні він не використовується.

2. Податок з обороту стягується з валового обороту на всіх стадіях руху товарів. При цьому допускається подвійне оподаткування, оскільки у валовий оборот включаються податки, що були сплачені раніше. Цей податок зараз теж не використовується.

3. Податок на додану вартість сплачується на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг.

Платниками податку в бюджет є суб’єкти підприємницької діяльності (їх філії, відділення, підрозділи) — виробники (за реалізації товару) або імпортери підакцизних товарів (за перетину митного кордону):

— нерезиденти, які виробляють підакцизні товари на митній території України, безпосередньо або через їх постійні представництва;

— суб’єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари;

— фізичні особи-резиденти або нерезиденти, які ввозять підакцизні речі на митну територію України;

— юридичні або фізичні особи, які купують підакцизні товари у податкових агентів.

Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору затверджуються законодавчо і є єдиними на всій території України для вітчизняних та імпортних товарів.

Сьогодні в Україні підакцизними товарами виступають:

— алкогольні напої;

— спирт етиловий;

— тютюнові вироби;

— транспортні засоби;

— пиво солодове;

— бензини, дистиляти, паливо.

Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Ставки акцизного збору є єдиними на всій території України.

Акцизний збір обчислюється:

а)за ставками у процентах до обороту з продажу (не діють): товарів, що реалізуються за вільними цінами, — виходячи з їхньої вартості за цими цінами, без урахування акцизного збору, без податку на добавлену вартість; товарів, що реалізуються за державними фіксованими та регульованими цінами, — виходячи з їхньої вартості за цими цінами без урахування торговельних знижок, а також сум податку на добавлену вартість. імпортованих товарів — виходячи з митної (закупівельної) вартості, збільшеної на суму ввізного мита, без урахування акцизного збору. При визначенні вказаної вартості іноземна валюта перераховується у національну валюту України за курсом НБУ, що діє на день подання митної декларації.

б) у твердих сумах з одиниці реалізованого товару продукції). Акцизний збір, нарахований у ЄВРО, сплачується у валюті України за обмінним курсом за обмінним курсом НБУ, що діє на перший день кварталу, в якому проводиться реалізація товару і залишається постійним протягом кварталу. Механізм розрахунку акцизного збору з імпортованих товарів із використанням процентної ставки.

Механізм розрахунку суми акцизного збору, якщо ставка встановлена в грошовому еквіваленті до фізичної одиниці виміру товарів

При застосуванні ставки акцизного збору в гривнях:

Сума А = А х К (кількість товару, визначена у фізичних одиницях виміру) При застосуванні ставки акцизу в ЄВРО:

Сума А = А х К х Е (курс гривні до євро за станом на перший день відповідного кварталу).

На фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання справляють вплив пільги, надані стосовно акцизного збору:

1. Акцизний збір не справляється в разі реалізації підакцизних товарів на експорт за іноземну валюту. Ця пільга підвищує конкурентоспроможність відповідних товарів на зарубіжних ринках, сприяє збільшенню надходжень валютних ресурсів.

2. Не обкладаються акцизним збором обороти з реалізації підакцизних товарів для виробництва інших підакцизних товарів. У цьому разі виключається можливість подвійного оподаткування.

3. Не підлягає обкладанню акцизним збором реалізація легкових автомобілів спеціального призначення.

4. Не оподатковується оборот з реалізації спирту етилового для виготовлення лікарських засобів і ветеринарних препаратів.

5. Встановлені певні пільги щодо справляння акцизного збору в спеціальних економічних зонах, визначених відповідними законами України.

Строки сплати акцизного збору в бюджет залежать від виду підакцизних товарів, суми податку.

Підприємства-виробники, що реалізують спирт, алкогольні напої, пиво, сплачують податок на третій робочий день після здійснення обороту з реалізації.

Підприємства-виробники, що реалізують тютюнові вироби, податок сплачують один раз на місяць (до 15 числа), виходячи з фактичного обсягу реалізації за минулий місяць.

Власники (замовники) алкогольних напоїв, спирту, пива, тютюнових виробів, виготовлених в Україні з використанням давальницької сировини, сплачують податок не пізніше дня отримання продукції.

Підприємства, (крім указаних вище), в яких середньомісячна сума акцизного збору за минулий рік становила понад 25 тис. грн., сплачують податок щодекади (15, 25 числа поточного місяця і 3 числа місяця, наступного за звітним), виходячи з фактичного обороту за звітну декаду.

Решта підприємств сплачує податок щомісяця до 15 числа також виходячи з фактичного обороту за минулий місяць.

За імпортовані підакцизні товари акцизний збір сплачується під час «розмитнення» імпортного товару.

Аналіз зазначених термінів сплати акцизного збору дає змогу дійти таких висновків:

найбільш негативний вплив на фінансовий стан суб’єктів господарювання справляє сплата акцизного збору на імпортовані товари. Суб’єкти господарювання зобов’язані сплатити акцизний збір під час розмитнення товару, а за алкогольні та тютюнові вироби — під час придбання марок акцизного збору за рахунок своїх оборотних коштів. Відшкодування цих коштів відбудеться тільки після реалізації товарів. Отже, тут має місце іммобілізація оборотних коштів суб’єктів господарювання на сплату акцизного збору. Період іммобілізації залежить від часу між сплатою акцизного збору і реалізацією товарів, що імпортуються. Слід звернути увагу, що в разі імпорту підакцизних товарів не дозволяється використовувати векселі для розрахунків з бюджетом (крім імпорту паливно-мастильних матеріалів), тому немає можливості відстрочування сплати акцизного збору. Імпортерам підакцизних товарів не дозволяється користуватися векселями і для сплати податку на додану вартість (крім імпорту бензину);

В зв’язку з тим, що оподаткований оборот для обчислення акцизного збору визначається за фактом відвантаження підакцизних товарів, у підприємств, що виробляють і реалізують підакцизні товари, також може мати місце іммобілізація оборотних коштів на сплату акцизного збору. Коли станеться затримка в оплаті відвантаженої продукції, може мати місце іммобілізація оборотних коштів на сплату збору. Така ситуація частіше трапляється за щоденної та подекадної сплати податку;

Якщо оплата покупцями підакцизних товарів здійснюється авансом або одночасно з відвантаженням продукції постачальником, іммобілізації оборотних коштів у постачальника на сплату акцизного збору може не статися. Більше того, за подекадної та місячної сплати податку постачальник певний час використовуватиме у власному обороті частину акцизного збору, що підлягає перерахуванню в бюджет.

Негативний вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств податку «акцизний збір» (як і інших непрямих податків) матиме місце тоді, коли встановлення або підвищення ставок податку супроводжується підвищенням цін, обмежує обсяг виробництва і реалізації товарів, призводить до нагромадження нереалізованих товарів.

I. Місцеві податки і збори в Україні : визначення та склад

Під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Державні цільові фонди — це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов’язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб.

Платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі).

Об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.

Ставки податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року, за винятком випадків, пов’язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Види податків і зборів, що справляються на території України:

Загальнодержавні податки і збори;

Місцеві податки і збори.

1. Місцеві податки

Відповідно Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII до місцевих податків відносяться:

Податок з реклами;

Комунальний податок;

1.1 Комунальний податок

Комунальний податок — це обов’язковий місцевий податок, який нараховується з неоподатковуваного фонду оплати праці робітників за встановленими ставками.

Платниками комунального податку є всі юридичні особи, за винятком бюджетних установ і організацій, планово-дотаційних установ і організацій та сільськогосподарських підприємств.

Об’єктом оподаткування комунальним податком є неоподатковуваний фонд плати праці працівників, що розраховується множенням офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на середньооблікову чисельність працівників за звітний місяць.

Середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць розраховується шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 31, включаючи святкові (неробочі) та вихідні дні й діленням отриманої суми на кількість календарних днів звітного місяця. При цьому до облікового складу включаються працівники, які працюють на умовах трудового договору як у підприємстві, так і за його межами.

Чисельність працівників облікового складу за вихідний чи святковий (неробочий) день береться на рівні облікової чисельності працівників за попередній робочий день. У разі наявності двох або більше вихідних чи святкових (неробочих) днів поспіль чисельність працівників облікового складу за кожний з цих днів береться на рівні чисельності працівників облікового складу за робочий день, що передував вихідним та святковим (неробочим) дням.

Сума податку розраховується його платником щоквартально з розподілом помісячно у спеціальній формі. Вона визначається множенням розрахованого неоподатковуваного фонду оплати праці на встановлену ставку, яка не повинна перевищувати 10 %.

Розрахунок комунального податку подається платниками в податковий орган до 15 числа місяця, наступного за звітним.

Нарахована сума комунального податку сплачується його платниками в місцевий бюджет до 15 числа місяця, наступного за звітним.

За правильність обчислення і своєчасну сплату комунального податку відповідальність несуть його платники. Так, за несвоєчасну сплату податку з платника стягується пеня у встановленому розмірі із суми недоплати за кожний день прострочення.

1.2 Податок з реклами

В Законі України «Про рекламу» від 03.07.96 р. № 270/96 ВР говориться, що реклама – це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Основними принципами реклами є: законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди.

У ринкових умовах господарювання важливо не тільки виготовляти конкурентоспроможний товар, й своєчасно забезпечити його рекламу.

Рекламою вважаються всі види об’яв і повідомлень, які подають інформацію з комерційною метою (отримання доходу) за допомогою засобів масової інформації (ЗМІ): преси, радіо, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, розміщених на будинках, вулицях, майданах, транспорті тощо.

Послуги за розміщення реклами є платними, і за їх надання стягується так названий податок з реклами.

Податок з реклами — це податок на послуги зі встановлення і розміщення реклами у ЗМІ.

Платниками податку з реклами є суб’єкти підприємницької діяльності, їх філіали, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, постійні представництва нерезидентів та фізичні особи — замовники реклами (рекламодавці) або виробники і поширювачі реклами, якщо вони є рекламодавцями.

До об’єктів оподаткування належать:

• вартість виготовлення і розміщення реклами у ЗМІ;

• час показу реклами в кінотеатрах, відеосалонах та в інших закладах, де здійснюється публічний показ кіно-, відео-, слайд-фільмів;

• плата за кожний з носіїв зовнішньої та внутрішньої реклами і реклами транспорті, пакувальних матеріалах, формі спортсменів, жетонах та інших рекламних носіях, а також за їх загальну кількість.

До зовнішньої належить будь-яка реклама, що розміщується на окремих спеціальних конструкціях, щитах, екранах, розміщених просто неба, на фасадах будинків та споруд або на транспортних засобах зовні.

Зовнішня реклама повинна відповідати таким вимогам:

розміщуватись із дотриманням вимог техніки безпеки та із забезпеченням видимості дорожніх знаків, світлофорів, перехресть, пішохідних переходів, зупинок транспорту загального користування та не відтворювати зображення дорожніх знаків;

освітлення зовнішньої реклами не повинно засліплювати учасників дорожнього руху, а також не повинно освітлювати квартири житлових будинків;

фундаменти наземної зовнішньої реклами, що виступають над поверхнею землі, можуть бути декоративно оформлені;

опори наземної зовнішньої реклами, що розташована вздовж проїжджої частини вулиць і доріг, повинні мати вертикальну дорожню розмітку, нанесену світлоповертаючими матеріалами, заввишки до 2 метрів від поверхні землі;

нижній край зовнішньої реклами, що розміщується над проїжджою частиною, у тому числі на мостах, естакадах тощо, повинен розташовуватися на висоті не менше ніж 5 метрів від поверхні дорожнього покриття; у місцях, де проїжджа частина вулиці межує з цоколями будівель або огорожами, зовнішня реклама може розміщуватися в одну з фасадами будівель або огорожами лінію.

До внутрішньої належить будь-яка реклама, що розміщується всередині будинків, приміщень, споруд, транспортних засобів тощо.

Забороняється розміщення внутрішньої реклами у приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, дошкільних навчальних закладах, середніх загальноосвітніх школах та спеціалізованих загальноосвітніх закладах освіти.

Податок з реклами сплачується з усіх видів спеціальної інформації про осіб чи продукцію, що поширюється в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого отримання прибутку за допомогою інформації про назву й режим роботи особи на фасаді (вивісці) біля входу (в’їзду) та інформації про продукцію у вітрині споруди, де ця особа займає приміщення.

Граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати 0,1%вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5% за розміщення реклами на тривалий час.

Сума податку з реклами визначається множенням встановленої ставки на вартість рекламних послуг або на неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Стягнення податку з рекламодавця здійснюють підприємства, установи, організації, які дають дозвіл на розміщення реклами або надають послуги з реклами.

Стягнений з рекламодавців у складі вартості рекламних послуг податок перераховується його платниками в місцевий бюджет щомісяця до 15 числа. Рекламодавці нараховану суму податку з реклами відносять на собівартість продукції, робіт, послуг.

Юридичні особи, які стягують податок з реклами, кожного кварталу до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом, подають до податкового органу декларацію про суми наданих послуг, стягненого і перерахованого в бюджет податку.

За правильність нарахування і своєчасність перерахування податку з реклами відповідальність несуть його платники. Так, за несвоєчасне перерахування податку його платники сплачують пеню з суми недоплати в розмірі 0,3 % за кожний день прострочення.

Контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснюють у межах своїх повноважень:

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів — щодо захисту прав споживачів реклами;

Антимонопольний комітет України — щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції;

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення — щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності;

Міністерство фінансів України — щодо реклами державних цінних паперів;

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку — щодо реклами на фондовому ринку;

спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань містобудування та архітектури — щодо спорудження житлового будинку.

2. Місцеві збори

До місцевих зборів належать:

Збір за припаркування автотранспорту;

Ринковий збір;

Збір за видачу ордера на квартиру;

Курортний збір;

Збір за участь у бігах на іподромі;

Збір за виграш на бігах на іподромі;

Збір з осіб які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

Збір за право використання місцевої символіки;

Збір за право проведення кіно- та телезйомок;

Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей.

2.1 Збір за припаркування автотранспорту

Згідно із ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»:

Платниками збору за парковку автотранспорту є юридичні особи та громадяни, які паркують автомобілі в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях.

Ставка збору за парковку автотранспорту встановлюється з розрахунку за одну годину парковки, її граничний розмір не повинен перевищувати 3% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в спеціально обладнаних місцях і 1% — у відведених місцях.

Збір за парковку автотранспорту сплачується водіями на місці парковки.

2.2 Ринковий збір

Ринковий збір — це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари. Ринковий збір справляється за кожний день торгівлі. Його граничний розмір не повинен перевищувати 20% мінімальної заробітної плати для громадян і трьох мінімальних заробітних плат для юридичних осіб залежно від ринку, його територіального розміщення та виду продукції (товару). Ринковий збір справляється працівниками ринку до початку реалізації продукції.

2.3 Збір за видачу ордера на квартиру

Збір за видачу ордера на квартиру сплачується за послуги, пов’язані з видачею документа, що дає право на заселення квартири.

Граничний розмір збору за видачу ордера на квартиру не повинен перевищувати 30% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час оформлення ордера на квартиру.

Збір за видачу ордера на квартиру сплачується через установи банків до одержання ордера і перераховується до бюджету місцевого самоврядування. Документом про сплату збору є квитанція, видана установою банку.

Облік надходжень збору за видачу ордера на квартиру здійснюється органами з обліку та розподілу житла.

2.4 Курортний збір

Платниками курортного збору є громадяни, які прибувають у курортну місцевість. Граничний розмір курортного збору не може перевищувати 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Від сплати курортного збору звільняються:

діти віком до 16 років;

інваліди та особи, що їх супроводжують;

учасники Великої Вітчизняної війни;

воїни-інтернаціоналісти;

учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

особи, які прибули за путівками та курсовками в санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, включаючи містечка та бази відпочинку;

особи, які прибули в курортну місцевість у службове відрядження, на навчання, постійне місце проживання, до батьків та близьких родичів;

особи, які прибули за плановими туристичними маршрутами туристично-екскурсійних установ і організацій, а також які здійснюють подорож за маршрутними книжками;

чоловіки віком 60 років і старші, жінки віком 55 років і старші.

Курортний збір справляється з платників за місцем їх тимчасового проживання.

При зміні платником місця проживання в межах курортної місцевості курортний збір повторно не справляється.

З осіб, які прибули в курортну місцевість, збір справляється не пізніш як у триденний термін від дня прибуття.

Курортний збір справляється:

адміністрацією готелю та іншими установами готельного типу під час реєстрації прибулих;

квартирно-посередницькими організаціями при направленні осіб (крім прибулих за путівками туристично-екскурсійних установ і організацій) на поселення в будинки (квартири), що належать громадянам на праві власності. З осіб, які зупиняються в будинках (квартирах) громадян без направлення квартирно-посередницьких організацій, а також з осіб (крім тих, що здійснюють подорож за маршрутними книжками), які проживають у наметах, автомашинах тощо, курортний збір справляється у порядку, визначеному Радами народних депутатів, що встановлюють цей збір.

2.5 Збір за участь у бігах на іподромі

Збір за участь у бігах на іподромі справляється з юридичних осіб та громадян, які виставляють своїх коней на змагання комерційного характеру.

Збір за участь у бігах на іподромі перераховується до бюджету місцевого самоврядування в порядку, визначеному органами місцевого самоврядування. Граничний розмір збору за участь у бігах на іподромі за кожного коня не повинен перевищувати трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Збір за участь у бігах на іподромі справляється адміністрацією іподромів до початку змагань.

2.6 Збір за виграш на бігах на іподромі

Збір за виграш на бігах справляється адміністрацією іподромів з осіб, які виграли в грі на тоталізаторі на іподромі,під час видачі їм виграшу. Його граничний розмір не повинен перевищувати 6 % від суми виграшу.

2.7 Збір з осіб які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, справляється у вигляді відсоткової надбавки до плати, визначеної за участь у грі. Його граничний розмір не повинен перевищувати 5 % від суми цієї надбавки. Сума збору справляється адміністрацією іподромів з учасника гри під час придбання ним квитка на участь у грі.

2.8 Збір за право використання місцевої символіки

Збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам’яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування.

За використання місцевої символіки без дозволу юридичних осіб стягується вся сума прибутку, отримана від її реалізації, а з фізичних осіб — штраф у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридичних осіб — 0,1% вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, — п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2.9 Збір за право проведення кіно- та телезйомок

Збір за право на проведення кіно- і телезйомок вносять комерційні кіно- і телеорганізації, включаючи організації з іноземними інвестиціями та зарубіжні організації, які проводять зйомки, що потребують від місцевих органів державної виконавчої влади додаткових заходів (виділення наряду міліції, оточення території зйомок тощо).

Граничний розмір збору за право на проведення кіно- і телезйомок не повинен перевищувати фактичних витрат на проведення зазначених заходів.

2.10 Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей

Платниками збору за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є юридичні особи і громадяни, які мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей.

Об’єктом збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є вартість заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів виходячи з їх початкової ціни або суми, на яку випускається лотерея. Граничний розмір збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей не повинен перевищувати 0,1% вартості заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея.

Збір за право на проведення місцевих аукціонів і конкурсного розпродажу справляється за три дні до їх проведення.

Збір за право на проведення лотерей справляється під час одержання дозволу на випуск лотереї.

Граничний розмір збору за право на проведення лотерей з кожного учасника не повинен перевищувати трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2.11 Збір з власників собак

Платниками збору з власників собак є громадяни — власники собак (крім службових), які проживають у будинках державного і громадського житлового фонду та приватизованих квартирах.

Збір з власників собак справляється за кожний рік. Його граничний розмір за кожну собаку не повинен перевищувати 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час нарахування збору.

Збір з власників собак стягується органами житлово-комунального господарства.

Збиральник податку повинен мати реєстраційні документи:

— журнал обліку громадян — власників собак, які проживають у будинках державного і громадського житлового фонду та приватизованих квартирах;

— відомість про нараховану та фактично сплачену суму збору з власників собак.

2.12 Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі

Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі — це плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях. Збір за видачу дозволу на торгівлю справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції.

Граничний розмір збору за видачу дозволу на торгівлю не повинен перевищувати 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб’єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, і одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в день — за одноразову торгівлю.

Збір за видачу дозволу на торгівлю справляється уповноваженими організаціями, яким надано таке право. Встановлення цього збору не стосується тих об’єктів торгівлі, які створені до набрання чинності цим Декретом.

Для суб’єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях (стаціонарних об’єктах), збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі стягується одноразово.

II. Шляхи вдосконалення податкової системи України в сучасних умовах

Податкове законодавство України є одним із самих складних в правовій системі України. При цьому, спостерігається тенденція щодо його нестабільності. Проте, як показує практика його правозастосування, зміни, що вносяться до законів України з питань оподаткування, досить часто спричиняють нові проблеми[1].

Податки – дуже складна й надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси фінансова категорія. Можна без перебільшення сказати, що, з одного боку, податки – це фінансове підґрунтя існування держави, мірило її можливостей у світовому економічному просторі щодо розвитку науки, освіти, культури, гарантування економічної безпеки, зростання суспільного добробуту народу.

Із другого боку, податки – це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб у державі, їх мобілізація й використання зачіпає інтереси не тільки кожного підприємця чи громадянина, а й цілих верств населення і соціальних груп. На сьогодні податки – це найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на розвиток науки і техніки, масштаби соціальних гарантій населенню.

Проблеми реформування податкової системи України у своїх працях досліджували вітчизняні фахівці права, зокрема, П. Гега, В. Федосова, В. Федоров, В. Опарін, Ю. Козак, Т. Савченко, А. Ластовецький та інші. Однак слід відмітити, що науково-теоретичне розроблення шляхів вирішення колізій у податковій системі України потребує подальшого опрацювання.

Оскільки податки – це по суті продукт еволюції економіки і держави, то податкова система формується перш за все під впливом об’єктивних чинників. У той же час у сучасній демократичній правовій державі запровадження тих чи інших форм оподаткування є результатом волевиявлення членів парламенту, компромісу інтересів різних політичних партій, які у свою чергу представляють інтереси різних верств суспільства.

Податкова система є різновидом відкритої динамічної системи, це сукупність встановлених у країні податків. Її відкритість означає необхідність аналізу, передусім зовнішніх чинників, під впливом яких відбувається її становлення. Вимога системності полягає в тому, що податки мають бути взаємопов’язані, органічно доповнювати один одного, не суперечити системі в цілому та її елементам. Системний підхід означає, що мають реалізовуватися обидві функції податків. З позиції фіскальної функції податкова система має забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів до бюджету, з позиції регулюючої забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства.

Податкова система повинна включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості, оскільки практично неможливо щоб одночасно в одному податку цілком реалізувалися обидві функції.

В Україні створено податкову систему, яка за своїм складом та структурою подібна до податкових систем розвинутих європейських країн. Закони з питань оподаткування розроблено з урахуванням норм європейського податкового законодавства, а також аспектів податкової політики ГАТТ/СОТ та інших міжнародних економічних організацій.

На відміну від країн ЄС податкова система України не є інструментом підвищення конкурентоспроможності держави, не сприяє зростанню економічної активності суб’єктів господарювання. Існуюча система формування державних доходів відображає недосконалість перехідної економіки та має переважно фіскальний характер. Ринкове реформування економіки супроводжувалося неодноразовими спробами удосконалити податкову систему шляхом прийняття окремих законодавчих актів, що були недостатньо адекватними стану економіки, характерними рисами якої є структурні диспропорції, наявність значних обсягів тіньових оборотів, платіжна криза.

Разом з тим Україна підтримує стосунки у сфері оподаткування з іншими державами, які застосовують діючі в усьому світі стандарти, розроблені Організацією економічного співробітництва та розвитку і Організацією Об’єднаних Націй, завдяки чому забезпечується адаптація законодавства України у сфері міжнародного оподаткування до законодавства інших країн. Україна уклала 60 міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування практично з усіма країнами СНД, Європи, багатьма країнами Азії, Північної та Південної Америки і кількома країнами Африки, з яких 55 укладено за роки незалежності України, а 5 — успадковані від колишнього СРСР (відповідно до Закону України «Про правонаступництво України»). Вони охоплюють найбільших торговельних та інвестиційних партнерів України.

Основними завданнями реформування податкової системи України є зниження податкового навантаження на економіку.

Недоліки податкової системи України:

Спрямованість на фіскальне наповнення бюджету, яке характеризується сучасною ситуацією щодо виконання у IV кварталі 2009 р. податкових надходжень за рахунок сплачених податків за І квартал 2010 р., що призведе в свою чергу до неможливості виконання податкових надходжень у поточному році.

Вона характеризується високим податковим навантаженням на підприємців. Аналізуючи рівень даного показника за 2007-2009 рр., згідно наших підрахунків, податкове навантаження на економіку України впродовж досліджуваного періоду зростало. Якщо у 2007 р. цей показник становив 33,3 %, то у 2008 р. – 39,2 %, а вже у 2009 р. він зріс до 56,1%. Головними причинами таких негативних тенденцій було значне зростання державного боргу протягом 2008-2009 рр. та падіння економіки у 2009 р. Тобто цей показник перевищив навіть показники в розвинених країнах світу ( в Іспанії – 37,2 %, в Великобританії — 36,6 %, в Німеччині – 36,2 % у 2008 р.).

Податкова система характеризується значною затратою часу платниками податків на ведення та організацію податкового обліку та звітності і значними фінансовими витратами в свою чергу. За даними рейтингу, який був складений Всесвітнім банком, у минулому році Україна посіла 181 місце в списку з 183-х країн за простотою сплати податків. Загальна кількість податків, які сплачують суб’єкти господарювання в Україні, в середньому становить 147 податків, що займає 736 годин. На адміністрування податків бізнес щорічно витрачає понад 4 млрд. гривень. У цьому рейтингу Україна стоїть в одному ряді з такими країнами, як Ямайка, Гамбія, Узбекистан і Конго.

Податкова система України, також, характеризується неузгодженістю та протиріччям окремих норм податкового законодавства, їх нестабільністю, безсистемним наданням пільг та перекручування сутності окремих видів податків; витратами на адміністрування певних податків, які значні порівняно з доходами бюджету, що формуються за рахунок їх справляння

Зазначені недоліки призвели до таких проблем системного характеру у податковій системі, як:

податкова заборгованість платників перед бюджетом та державними цільовими фондами, що зумовлено: відсутністю ефективних механізмів, які забезпечують відповідальність суб’єктів господарювання за виконання своїх фінансових зобов’язань; недосконалістю системи списання та реструктуризації податкової заборгованості підприємств перед бюджетом; проведенням взаємозаліків, які роблять невигідною своєчасну і в повному обсязі сплату податків; проблемами окремих галузей (паливно-енергетичний комплекс), які є найбільшими боржниками бюджету, зокрема в частині регулювання державою цін на енергоносії;

бюджетна заборгованість з відшкодування податку на додану вартість. Основними причинами, що ускладнюють виконання державою зобов’язань перед платниками податку на додану вартість, є: пред’явлення необґрунтованих вимог на відшкодування податку на додану вартість та заниження сум податкових зобов’язань; виконання прогнозних показників надходжень з податку на додану вартість до державного бюджету за рахунок неповернення платникам переплачених сум податку; недоліки законодавчих норм, якими регулюється процедура відшкодування;

ухилення від оподаткування. Ця проблема є однією з найгостріших в Україні та таких, що вирізняє її з-поміж більшості європейських країн. На масштаби ухилення від сплати податків впливає високий рівень податкових ставок, нерівномірний розподіл податкового навантаження; порушення принципу рівності платників перед законом; складність і недосконалість законодавства, яким регулюється підприємницька діяльність, зокрема податкового; недотримання норм законів, неефективність державної бюджетної політики;

нерівномірне податкове навантаження, внаслідок чого найбільше податкове навантаження покладено на законослухняних платників, позбавлених податкових пільг.

Всі ці проблеми вказують на недосконалість та неефективність чинної податкової системи, на те, що вона сприяє поглибленню економічної кризи.

До першочергових заходів , що підвищать ефективність функціонування податкової системи належать:

1. поетапне зменшення ставки оподаткування прибутків до рівня країн членів ЄС – рівня у 20%. Зменшення ставки податку на прибуток в Україні, випливає із того, що вона суттєво зменшилась в країнах ЄС протягом 2006-2009 рр. Так, середня ставка податку на прибуток корпорацій в країнах-нових членах ЄС зменшилась з 18,9% до 16,8% протягом цього періоду, а в країнах топ-15 – ставка зменшилась з 31,8 % до 26,3 %. Ефективність зменшення ставок податку на прибуток пояснює концепція А. Лаффера: якщо податкова ставка зростає, бізнес або йде у тінь, або згортається і навпаки. Разом зі зниженням ставки потрібно підвищувати норми амортизаційних відрахувань, які зменшуватимуть оподатковуваний прибуток і направлятимуться на інвестиції.

2. Водночас потрібно здійснити заходи, щодо покриття втрат бюджетів від зменшення ставки податку на прибуток. Для цього необхідно підвищити ставку податку на доходи фізичних осіб до ставки податку на прибуток підприємств. Це пояснюється тим, що на думку деяких експертів, зрівняння цих ставок зменшить стимули до мінімізації та ухилення від несплати податків, стимулюватиме розвиток підприємництва. Ставку ПДВ потрібно залишити на тому ж рівні, але зробити її більш диференційованою, як і в більшості розвинених країн світу. Для прикладу, можна зробити ставки, як в Франції: 18,6% основна та 22 % підвищена (на алкоголь, предмети розкоші тощо). Потрібно залишити і 0%.

3. Доцільним для України є введення єдиного соціального збору, який має замінити усі збори до соціальних фондів. Необхідність єдиного соціального збору випливає з того, що всі соціальні платежі становлять понад 40 відсотків з фонду оплати праці.

4. В Україні буде доцільно ввести єдиний соціальний збір зі ставкою на рівні 30-35% (приклад реформування можна брати із Росії, яка провела таку реформу у 2001р.).

5. Також потрібно ввести податок на нерухомість, який має стати інструментом надходжень до бюджету, особливо під час кризи. Ефективність цього податку доведена в багатьох країнах світу ( в тому числі в Російській Федерації, Німеччині, США, Франції, Королівстві Нідерланди). Іншими заходами щодо покращення ефективності податкової системи України мають стати: удосконалення контрольно-перевірочної роботи податкової служби, затвердження єдиних стандартів бухгалтерського та податкового обліку,

6. Виникає необхідність проведення податкової реформи, одним з ключових моментів якої має стати прийняття Податкового кодексу України, єдиного систематизованого законодавчого акту прямої дії, який охоплюватиме всі без виключення питання податкового права та відповідатиме адекватним засадам податкової політики держави, встановлюватиметься єдність податкової системи та законодавчої бази оподаткування, визначатиметься вичерпний перелік податків та зборів, та ставки, що справляються на загальнодержавному і місцевому рівнях. Таким законодавчим актом повинен стати Податковий кодекс України.

В Податковому кодексі України має бути закладено правовий фундамент системи податкових відносин, визначено основні засади процесу оподаткування в Україні, а також вміщено положення, які регламентують:

1. основні засади правового регулювання податкових правовідносин;

2. склад податкового законодавства України, його дію в часі та співвідношення з міжнародними договорами;

3. систему податків та зборів, їх перелік та сутність їх елементів;

4. коло суб’єктів податкових правовідносин і їх права та обов’язки;

5.підстави виникнення (зміни, припинення) та порядок виконання обов’язків щодо сплати податків (зборів);

6. склад і порядок подання податкової звітності та форми і методи проведення податкового контролю;

7. види податкових правопорушень і відповідальності за їх вчинення (фінансова, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова), давність притягнення до такої відповідальності, а також розмір податкових санкцій;

Таким чином, можна зробити висновок, що Податковий кодекс України повинен виконувати такі функції:

1. встановлення податків та зборів, які стягуються на всій території України;

2. визначення порядку встановлення, зміни та скасування податків та зборів;

3. встановлення прав та обов’язків платників податків та зборів, податкових органів та інших учасників правовідносин, які регулюються податковим законодавством;

4. встановлення підстав виникнення, зміни, припинення та порядку виконання обов’язків щодо сплати податків (зборів);

5. визначення форм та методів податкового контролю;

6. встановлення порядку та умов притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства.

Отже створення податкової системи – це і наукова, і практична проблема, основою вивчення якої є глобальний аналіз господарського життя в державі, доходів населення, бюджету сім’ї, підприємницьких структур. Податки є ефективним знаряддям реалізації державної політики з питань економіки і соціального розвитку, але з іншого боку – податки є дуже небезпечною зброєю в розпорядженні держави, оскільки без наукової основи, розумних підрахунків податки можуть затримувати економічний розвиток держави. Отже, податкова політика держави повинна постійно базуватися на обґрунтованих висновках про вплив податкової системи на результати господарської діяльності підприємств, організацію, обсяги, напрямки і характер інвестування, розмір і структуру фонду споживання, галузеву і територіальну структуру економіки.

Вирішити питання реформування податкового законодавства можна, певна річ, шляхом прийняття Податкового кодексу України, при підготовці якого не ставилося б за мету абсолютно замінити чинні елементи податкової системи, бо такий крок може призвести до хаосу, знищення зрозумілих для платників податків механізмів.

Розбалансованість, відсутність системності в реформуванні податків сьогодні сприяє гальмуванню у вдосконаленні податкової системи. Реформа, яка вже розпочалася, має торкнутися всієї системи податків і будуватися на засадах фіскальної достатності, обов’язковості, спиратися на єдину спрощену законодавчу базу оподаткування.

Практична частина

Задача:

На основі наведенних даних необхідно:

а) заповнити податкову накладну;

б) обчислити суми податкового зобов’язання та податкового кредиту;

в) визначити суму ПДВ, належну до сплати в бюджет;

г) заповнити відповідний додаток до податкової накладної.

1. Підприємство МП «Термокомпозит » 5 серпня відвантажило 100 шт. колб для виготовлення термосів «Сузір’я» СП «Електроприлад» на суму 1700 грн. (у т.ч. ПДВ – 283 грн.). Частина колб виявилася нестандартними, і за домовленістю сторін вартість усієї партії було зменшено на 13%.

2. Здійснене коригування зайво нарахованого ПДВ – 36,79.

3. 1 вересня МП «Термокомпозит» придбало за податковою накладною матеріали вартістю 21 560 грн. (у т.ч. ПДВ), попередньо вже оплачені (у другому кварталі).

4. Прийнято 11 вересня до оплати рахунок підрядної організації за проведений капітальний ремонт обладнання на суму (в т. ч. ПДВ) 18 000 грн. До рахунку додають податкову накладну.

Назва підприємства

№ свідоцтва платника

Індивідуальний податковий № платника ПДВ

Юридична особа
1

МП «Термокомпозит»

21809113

233311245678

м.Тернопіль, вул. Винниченка, 8
2

СП «Електроприлад»

33111819

001113149915

м.Львів, вул. Дністровська, 5

Примітка : остання податкова накладна виписана за номером 62.

Розв’язок:

а) додаток 1

б) Податкове зобов’язання = 246,21 грн.

Податковий кредит = 3 593+3 000= 6 593,00 грн.

в) ПДВ (в бюджет) = ПЗ-ПК

ПДВ (в бюджет) = 246,21 – 6 593,00 = — 6 346,79 грн.

г) додаток 2

Список використаної літератури

1. Закон України «Про систему оподаткування» вiд 25.06.1991 № 1251-XII з усіма змінами;

2. Законом України від 15.09.95 р. №329/95-ВР «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» із змінами і доповненнями;

3. Закон України від 03.07.96 р. №270/96 «Про рекламу»;

4. Декрет КМУ від 20.05.93 р. №56-93 «Про місцеві податки і збори» з доповненнями;

5. Декрет КМУ від 26.12.92 № 18-92 «Про акцизний збір» з доповненнями;

6. Василик О.Д. Теорія фінансів. Підручник.. — К.: НІОС, 2000;

7. Опарін В.М. Фінанси: Навчальний посібник. — К.: КНЕУ, 2001;

8. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і нак. Ред. проф. А.М. Поддєрьогін, 3-тє вид., перероб. Та доп. — К.: КНЕУ, 2000;

9. Азаро М.Я. Кольга В.Д., Онищенко В.А. Все про податки. Довідник. — К.: Експерт-Про, 2000;

10. Податкова система України: Підручник / В.М. Федосов, В.М. Опарін, Г.О. П’ятаченко та ін. / За ред. В.М. Федосова. – К.: Либідь, 2008.

11. УДК 336.2 – Яструбецька Л. ФОРМУВАННЯ РИНКОВОЇ КОНОМІКИ УКРАЇНІ. 2009. Вип. 19. С. 511–516;

12. Основні засади удосконалення функціонування податкової системи України – Юзюк О.А., Рига Б.В., Романюк І.І., Національний університет «Острозька академія» 2010 рік;

13.Концепція реформування податкової системи України від 19 лютого 2007 року.

14. Мелентьєва О.В., Баєрбаш Н.-Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського- Удосконалення податкової системи України