Автор: admin

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра фінансів підприємства

Спеціальність 8104/2 “Фінанси”

Магістерська программа “Фінансовий менеджмент”

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: «РОЗМІЩЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА»

Київ 2005

РЕФЕРАТ

Дипломна робота містить 95 сторінок, 18 таблиць, 17 рисунків, список літератури з 60 найменувань, 21 сторінка додатків.

Предметом дослідження є фінансові ресурси підприємства.

Об’єктом дослідження виступає ТОВ “Гідротехніка”.

Мета дипломної роботи – на основі теоретичних та операційних характеристик категорій фінансових ресурсів проаналізувати розміщення та шляхи більш раціонального їх використання в ТОВ “Гідротехніка”.

Завданнями дипломної роботи є:

у першому розділі всебічно висвітити суть та значення фінансових ресурсів в діяльності підприємства та напрямки їх розміщення в майнові активи;

у другому розділі дослідити реальний стан фінансового положення підприємства ТОВ “Гідротехніка”;

у третьому розділі обґрунтувати систему заходів по удосконаленню розміщення фінансових ресурсів підприємства ТОВ “Гідротехніка”.

За результатами дослідження сформульовані та економічно обґрунтовані шляхи розвитку малого підприємства, яке має 88% ресурсів у вигляді власного капіталу, з застосуванням трьох механізмів комерційного кредитування, що дозволяє для ТОВ “Гідротехніка” в два рази підвищити прибуток підприємства та розширити його виробничу базу при обмеженні коштів на інвестування власним капіталом та прибутком підприємства.

Одержані результати можуть бути використані в практичній діяльності чисельних малих підприємств в Україні, які не мають фахівців з економічного аналізу діяльності та працюють чи з чисельними нереалізованими запасами використання джерел фінансування, чи на грані прихованого банкрутства.

Рік виконання дипломної роботи – 2005. Рік захисту роботи – 2005.

ВСТУП

На практиці фінансових ресурсів, що утворяться в процесі створення фірми шляхом грошових і матеріально-речовинних внесків засновників у статутний фонд, виявляється, як правило, недостатньо для здійснення виробничої діяльності, і фірма змушена залучати позиковий капітал, тобто прибігати до кредиту.

Джерелом фінансових ресурсів фірми як у процесі її виникнення і початку діяльності, так і надалі, відповідно до чинного законодавства, можуть бути власні засоби, комерційний і банківський кредит.

Стартовим джерелом фінансових ресурсів у момент створення підприємства є статутний (акціонерний) капітал майно, створене за рахунок внесків засновників (чи виторгу від продажу акцій).

Основним джерелом фінансових ресурсів діючого підприємства служать доходи (прибуток) від основного й іншого видів діяльності, позареалізаційних операцій, а також стійких пасивів статутного, резервного й іншого капіталів, довгострокових та короткострокових комерційних та банківських позик і постійної частини комерційного кредиту (відстроченої кредиторської заборгованості в обороті підприємства).

Фінансові ресурси можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку за допомогою продажу акцій, облігацій і інших видів цінних паперів, випущених підприємством; дивідендів по цінних паперах інших підприємств і держави; доходів від фінансових операцій; залучення банківських кредитів.

Додатковим джерел фінансових ресурсів підприємства можуть бути зовнішні інвестиції довгострокові вкладення капіталу інвесторів в об’єкти підприємницького й іншого видів діяльності з метою одержання доходу (прибутку), як частини доходу від роботи інвестованого підприємства.

Фінансові ресурси підприємства розміщуються в майнові активи – основний (довгостроковий) і оборотний (поточний) капітал.

Основний капітал складається з основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових фінансових інвестицій (довгострокових позичок). Оборотний капітал складається з матеріальних оборотних засобів, коштів у поточних розрахунках, короткострокових фінансових вкладень.

Актуальність досліджень дійсної дипломної роботи полягає в необхідності законодавчого створення аудитної служби економічного супроводження чисельних малих підприємств в Україні, які не мають фахівців з економічного аналізу діяльності та працюють чи з чисельними нереалізованими запасами використання джерел фінансування, чи на грані прихованого банкрутства.

Предмет дослідження дипломної роботи: фінансові ресурси підприємства.

Об’єкт досліджень дипломної роботи: діяльність малого підприємства товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ “Гідротехніка” за перші три роки після створення (за 2002 2004 роки), виявлення основних проблем його економічного становища і шляхів подальшого розвитку.

Мета досліджень дипломної роботи: на основі теоретичних та операційних характеристик категорій фінансових ресурсів проаналізувати їх розміщення та шляхи більш раціонального використання в підприємстві ТОВ “Гідротехніка”, оцінка ефективності інтенсивних схем залучення джерел фінансування активів підприємства та оптимальних схем організації структури майна підприємства, розробка економіко-математичної моделей та оцінка впливу схем прискорення оборотності активів підприємства на економічну ефективність діяльності підприємства.

Завдання дослідження дипломної роботи:

аналіз сутності та значення фінансових ресурсів підприємства, існуючого механізму розташування ресурсів підприємства в майнові активи для організації розширеного виробництва;

аналіз фінансового стану та формування і розміщення ресурсів в підприємстві ТОВ “Гідротехніка” за 3 роки після створення (у 2002–2004 роках);

обґрунтування системи заходів по удосконаленню розміщення ресурсів в майнові активи, побудова алгоритмів розрахунку ефективності різних схем активізації ресурсних джерел капіталу і найбільш ефективного їх вкладення в активні операції підприємства та реалізації їх у вигляді таблиць програм розрахунків на ПЕОМ (EXCEL2000);

проведення чисельного моделювання та оцінка ефективності впровадження вексельних та факторингових схем прискорення розрахунків і лізингових нарощування джерел фінансування розширення виробництва.

Методи досліджень: проведення горизонтального (індексно-хронологічного) та вертикального (структурно-хронологічного) аналізу балансу та фінансової звітності підприємства, аналіз фінансових коефіцієнтів, програмно-математичне моделювання ефективності схем пасивних та активних операцій підприємства, побудування алгоритмів та програм розрахунків на ПЕОМ (EXCEL-програми).

Інформаційно-методологічна база досліджень дійсної дипломної роботи звітні документи ТОВ “Гідротехніка” за 20022004 роки.

Практичне значення отриманих результатів дипломної роботи – в наданні керівництву малого підприємства ТОВ “Гідротехніка” аудитних висновків про поточний економічний стан та економічно обґрунтовані шляхи розвитку малого підприємства з застосуванням трьох механізмів комерційного кредитування, що дозволяє в два рази підвищити прибуток підприємства та розширити його виробничу базу при обмеженні коштів на інвестування власним капіталом та прибутком підприємства.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

Джерела фінансових ресурсів та їх використання для організації процесів розширеного відтворення капіталу підприємства

Фінанси підприємства – це сукупність економічних, грошових відносин, що виникають у процесі виробництва, розподілу і використання сукупного суспільного продукту, національного багатства, і зв’язані з утворенням, розподілом і використанням валового доходу, грошових нагромаджень і фінансових ресурсів підприємств [59].

Фінанси підприємств виконують три основних функції [60]:

розподільну;

контрольну;

формування грошових доходів;

Під розподільною функцією фінансів підприємства варто розуміти здійснення ними у своїй діяльності розподілу валового внутрішнього продукту підприємства.

Під контрольною функцією фінансів підприємства варто розуміти внутрішньо властиву їм здатність об’єктивно відбивати і самим контролювати стан економіки підприємства.

Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних засобів підприємства, його доходів, залучення позикових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл доходів, що утворяться в результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілі розвитку підприємства.

Організація господарської діяльності вимагає відповідного фінансового забезпечення, тобто первісного капіталу, що утворюється з внесків засновників підприємства і приймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерело формування майна будь-якого підприємства.

При створенні підприємства статутний капітал направляється на придбання основних фондів і формування оборотних коштів у розмірах, необхідних для ведення нормальної виробничо-господарської діяльності, вкладається в придбання ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких є важливим дохідним фактором. Таким чином, первісний капітал інвестується у виробництво, у процесі якого створюється вартість, що виражається ціною реалізованої продукції. Після реалізації продукції вона приймає грошову форму виторгу від реалізації зроблених товарів, що надходить на розрахунковий рахунок підприємства.

Оскільки матеріальну основу створюваного товару складають сировина, матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, їхня вартість разом з іншими матеріальними витратами, зносом основних виробничих фондів, заробітною платою працівників складає витрати підприємства на виробництво продукції, що приймають форму собівартості. До надходження виторгу ці витрати фінансуються за рахунок оборотних коштів підприємства, що не витрачаються, а авансуються у виробництво. Після надходження виторгу від реалізації товарів оборотні кошти відновлюються, а понесені підприємством витрати по виробництву продукції відшкодовуються.

Фінансовий механізм підприємства спирається на економічні категорії фондів підприємства, їхню структуру і кругообіг [58].

Виробничі фонди – це матеріальні і кошти, що знаходяться в розпорядженні підприємства з метою забезпечення функціонування процесу виробництва й обороту.

Основні виробничі фонди (ОВФ) – це сукупність засобів праці, що протягом тривалого періоду функціонують у сфері виробництва в незмінній натуральній формі і переносять свою вартість на виготовлений продукт частинами (у міру зношування) протягом ряду кругообігів. Основні виробничі фонди – головна складова частина національного капіталу підприємств. Елементами основних фондів є:

виробничі будинки, спорудження;

машини, устаткування, транспортні засоби;

дорогий інструмент, виробничий і господарський інвентар;

Іншу частину виробничих фондів складають оборотні виробничі фонди (ОбВФ) – це ті виробничі фонди, що цілком споживаються протягом виробничого циклу. Їхня вартість цілком переноситься на готовий продукт. Елементами оборотних фондів є:

предмети праці – сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо, електроенергія та інше;

незавершене виробництво;

малоцінні засоби праці та швидкозношувальні інструменти;

Фонди обороту підприємства (ФО) – містять у собі кошти підприємства і ще не реалізовану продукцію. Фонди обороту разом з оборотними виробничими фондами складають оборотні кошти підприємства

(ОКП): ОКП = ФО + ОбВФ

По джерелах формування оборотні кошти підприємства поділяються на власні (оборотна частина капіталу) і позикові. Фонди підприємства (фірми) знаходяться в постійному русі, вони переходять зі сфери обороту в сферу виробництва, потім знову в сферу обороту, тобто здійснюють рух по колу.

Кругообіг фондів здійснюється не один раз, а повторюється один за одним, поки існує підприємство(фірма). Звідси – кругообіг виробничих фондів узятий як процес, що періодично і безперервно повторюється, називається оборотом фондів.

Фінансові агрегати підприємства у вигляді “балансу” складається з двох частин: активу та пасиву. В активі балансу відображається все те, чим володіє підприємство на момент складання балансу: засоби і предмети праці, грошові кошти, інші активи. Пасив показує джерела формування і нагромадження капіталу (Таблиця 1.1) [35].

Активи включають фізичне, грошове і нематеріальне майно, яке поділяється за степенем мобільності, тобто легкості переходу з матеріально-речової форми в готівкову, на:

фіксовані активи (майно, створене за рахунок довгострокових інвестицій: основні фонди, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокові інвестиції в цінні папери, статутні фонди інших підприємств тощо);

поточні активи (включають мобільні елементи майна з коротким терміном обігу (до одного року): оборотні кошти підприємства цінні папери, що швидко реалізуються).

Пасиви розшифровують джерела формування активів і характеризують фінансову структуру підприємства з точки зору співвідношення між власним капіталом і позичковими коштами. Тому пасиви балансу поділяють на дві групи:

власний капітал (статутний фонд, нерозподілений прибуток підприємства інші джерела);

боргові зобов’язання, які в свою чергу, поділяються на:

довгострокові пасиви, що характеризують борги фірми у вигляді довгострокових кредитів банків, позик інших організацій які погашаються не раніше, ніж через рік від моменту складання балансу;

короткострокові пасиви, до складу яких входять короткострокові позики банків, кредиторська заборгованість постачальникам, заборгованість по оплаті праці, сплаті податків, відрахуваннях на соціальні заходи, виплаті дивідендів тощо.

Таблиця 1.1 – Структура джерел ресурсів (пасивів) підприємства

1.1.1 Структура власного капіталу

Відповідно до форми бухгалтерського Балансу, встановленої ПБО 2 «Баланс» [16], джерела формування активів за рахунок власних коштів входять до розділу I «Власний капітал» i розділу II «Забезпечення майбутніх витрат i платежів», а джерела формування активів за рахунок позикових коштів – до розділу III «Довгострокові зобов’язання» i розділу IV «Поточні зобов’язання» [45].

Передбачений розділ V «Доходи майбутніх періодів» не можна віднести однозначно до джерел формування активів за рахунок власних коштів. Це обумовлено тим, що за змістом він передбачає відображення доходів, отриманих протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. А ці доходи можуть бути отримані за рахунок як власних, так i позикових коштів.

Розділ I. «Власний капітал»

Статутний капітал (код рядка 300)

У цій статті відображається зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Дані про вартість статутного капіталу, відображені в Балансі, повинні відповідати розміру статутного капіталу, зафіксованому в установчих документах підприємства.

Пайовий капітал (код рядка 310)

Ця стаття передбачена для кредитних спілок, споживчих товариств, колективних сільськогосподарських підприємств, житловобудівельних кооперативів, у яких статутний фонд формується за рахунок пайових внесків, передбачених установчими документами.

Додатковий вкладений капітал (код рядка 320)

У цій статті акціонерні товариства відображають суму, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість, тобто суму емісійного доходу, отриманого в результаті реалізації власних акцій.

Інший додатковий капітал (код рядка 330)

У цій статті передбачено відображати вартість додаткового капіталу, крім додатково вкладеного капіталу, отриманого як емісійний дохід у результаті реалізації власних акцій.

До складу іншого додаткового капіталу відносяться:

інший вкладений капітал; 

дооцінка (уцінка) необоротних активів; 

вартість безкоштовно отриманих необоротних активів; 

інший додатковий капітал. 

До іншого вкладеного капіталу відноситься інший вкладений засновниками підприємств (крім акціонерних товариств) капітал, що перевищує статутний капітал, раніше внесений такими засновниками без прийняття рішення про зміну розміру статутного капіталу.

До складу дооцінки (уцінки) необоротних активів відноситься сума дооцінки (уцінки) активів, яка провадиться у випадках, передбачених законодавством та положеннями бухгалтерського обліку.

До складу вартості безкоштовно отриманих необоротних активів включається вартість необоротних активів, безкоштовно одержаних підприємством від інших осіб. Вона вважається додатковим капіталом i зменшується на суму нарахованої амортизації, величина якої визнається доходом одночасно з її нарахуванням.

До іншого додаткового капіталу відносяться інші види додаткового капіталу, які не можуть бути включені до вищерозглянутих статей (наприклад, рахунок 88 «Фонди спеціального призначення», який використовувався до 01.01.2000 р., а саме: фонд в орендованих основних засобах, фонд коштів соціальної сфери, власні кошти трудового колективу тощо).

Резервний капітал (код рядка 340)

У цій статті відображається сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства. Для акціонерних товариств, наприклад, резервний (страховий) фонд створюється за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства у розмірі, передбаченому установчими документами, але не менш ніж 25 відсотків статутного фонду. Крім того, розмір щорічних відрахувань до фонду встановлено установчими документами, але він не може бути меншим від 5 відсотків його загальної вартості.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) (код рядка 350)

Згідно з ПБО 2 «Баланс» у цій статті відображається або сума прибутку, що реінвестована в підприємство, або сума непокритого збитку. Сума непокритого збитку вираховується при визначенні підсумку власного капіталу. Таким чином, у цій статті показується згорнуте сальдо, тобто прибуток (збиток), який залишається у підприємства після сплати всіх податків, виплати дивідендів та відрахувань до резервного фонду.

Неоплачений капітал (код рядка 360)

У цьому рядку повинна відображатися сума заборгованості власників (учасників) по внесках до статутного капіталу. У Балансі неоплачений капітал вираховується при визначенні підсумку власного капіталу.

Вилучений капітал (код рядка 370)

У цій статті господарські товариства відображають фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу.

Розділ II. «Забезпечення наступних витрат i платежів»

Забезпечення виплат персоналу (код рядка 400)

У цій статті відображаються суми нарахованих у звітному періоді витрат i платежів персоналу, що здійснюватимуться в майбутніх звітних періодах. До таких виплат потрібно віднести витрати на оплату майбутніх відпусток, обов’язкових відрахувань (зборів) для забезпечення виплат на оплату відпусток та зборів на обов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування, обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття, кошти для реалізації програми додаткового пенсійного забезпечення.

Інші забезпечення (код рядка 410)

У цій статті відображаються нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі (наприклад, витрати на оплату гарантійних зобов’язань), величина яких на дату складання Балансу може бути визначена тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок.

Цільове фінансування (код рядка 420)

У цій статті відображаються кошти цільового фінансування i цільових надходжень, отримані як з бюджету, так i з інших джерел (наприклад, для здійснення заходів цільового призначення, а саме – гуманітарна допомога). Кошти цільового фінансування i цільових надходжень можуть надходити у вигляді субсидій, асигнувань з бюджету та позабюджетних фондів, цільових внесків фізичних та юридичних осіб.

1.1.2 Прибуток та його розподіл

Прибуток – узагальнений показник, що характеризує ефективність діяльності підприємства. За своєю економічною природою прибуток виступає як частина вартості додаткового продукту, створеного працею учасників виробництва. У прибутку відбивається обсяг реалізації продукції, ефективність використання підприємством наявних матеріальних, трудових і фінансових ресурсів тощо.

Бухгалтерський (обліковий) балансовий прибуток згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” [4] складається з багатьох складових (джерел формування прибутку):

Балансовий прибуток загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами, яка відображена в його балансі і включає:

а) прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), у тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу,

б) прибуток від реалізації основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей,

в) прибуток від орендних (лізингових) операцій,

г) прибуток від роялті,

д) прибуток від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), зменшена на суму нарахованого (сплаченого) податку на добавлену вартість (за винятком товарообмінних операцій з нерезидентами), акцизного збору, ввізного мита, митного збору та інших обов’язкових зборів і платежів, визначених чинним законодавством, а також на суму витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Реалізація продукції (робіт, послуг) господарча операція суб’єкту підприємницької діяльності, що передбачає передачу права власності на продукцію (роботи, послуги) іншому суб’єкту підприємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов’язань.

Прибуток від реалізації власних матеріальних коштів включає доход від реалізації основних фондів, нематеріальних активів, продукції обслуговуючого й допоміжного виробництва, зменшений на суму витрат на ці операції.

Прибуток від позареалізаційних операцій сума коштів, одержувана підприємством від позареалізаційних операцій і зменшена на суму витрат на ці операції. Позареалізаційна операція діяльність підприємства, безпосередньо не пов’язана з реалізацією продукції (робіт, послуг) та іншого майна, включаючи основні фонди, нематеріальні активи, продукцію обслуговуючого й допоміжного виробництва.

У балансовий прибуток включаються операції від:

Корпоративних прав права власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства про господарські товариства, включаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи.

Дивідендів прибуток, отриманий платниками податку від здійснення корпоративних прав, включаючи доходи, нараховані у вигляді процентів на акції або на внески до статутних фондів, за винятком доходів, отриманих від торгівлі корпоративними правами та доходів від операцій з борговими зобов’язаннями й вимогами.

Процентів доходи, отримані платниками податку від операцій з борговими вимогами й зобов’язаннями, зокрема, векселями, облігаціями, бонами та іншими платіжними документами, включаючи операції з державними скарбничими зобов’язаннями, а також будьякі доходи, отримані платником податку від надання грошових коштів та матеріальних цінностей у кредит (позичку) та нараховані у вигляді премій чи виграшів або відсотків від суми заборгованості.

Роялті платежі будь-якого виду, одержані у вигляді винагород (компенсацій) за використання або надання дозволу на використання прав промислової та інтелектуальної власності, а також інших аналогічних майнових прав, що визнаються об’єктом права власності суб’єкта підприємницької діяльності, включаючи використання авторських прав на будь-які дій науки, літератури, мистецтва, запису на носіях інформації, права на копіювання і розповсюдження будь-якого патенту або ліцензії, знака на товари та послуги, права на винаходи, на промислові або наукові зразки, креслення, моделі або схеми програмних засобів обчислювальної техніки, автоматизованих систем або систем обробки інформації, секретної формули або процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Фінансового кредиту будь-яка господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає надання коштів у позику на визначений строк та під визначені проценти з поверненням основної суми заборгованості та нарахованих процентів у грошовій формі або інших формах забезпечення заборгованості, включаючи матеріальні цінності і нематеріальні активи, надані в заставу.

Орендної (лізингової) операції господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності (орендодавця), що передбачає передачу права користування матеріальними цінностями іншому суб’єкту підприємницької діяльності (орендатору) на платній основі та на визначений строк. При цьому об’єктом орендних відносин є матеріальні цінності, що входять до складу основних засобів (фондів) суб’єктів підприємницької діяльності, крім тих, первинна (відновна) вартість яких повністю погашається протягом одного виробничого циклу.

Консигнаційної операції господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності (консигнанта), що передбачає експорт матеріальних цінностей до складу іншого суб’єкта підприємницької діяльності (консигнатора) із дорученням реалізувати зазначені матеріальні цінності на комісійних засадах.

Посередницької операції господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності, який виступає в ролі комісіонера в договорі комісії, консигнатора в консигнаційному договорі або повіреного в договорі доручення, за винятком довірчих операцій з грошовими коштами, цінними паперами, включаючи приватизаційні майнові сертифікати, операцій по випуску боргових зобов’язань і вимог та їх торгівлі, операцій по торгівлі (управлінню) валютними цінностями й іншими видами фінансових ресурсів, а також усіх видів банківських і страхових операцій.

Форвардної операції господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання (продажів) форвардної догоди, тобто зобов’язання придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у визначений час в майбутньому, із фіксацією ціни реалізації на дату укладення (придбання) форвардної догоди.

Ф’ючерсної операції господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання (продажів) ф’ючерсної догоди, тобто зобов’язання придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у визначений час в майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на дату здійснення реалізації. При цьому покупець (продавець) ф’ючерсної догоди має право на відмову від її виконання виключно за наявності згоди іншої сторони ф’ючерсної догоди. Премія за придбання ф’ючерсної догоди сплачується під час такого придбання.

Прибуток є об’єктивною економічною категорією [30]. Тому на його формування впливають об’єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток – це підсумковий показник, результат фінановогосподарської діяльності підприємств як суб’єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формування прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

З проведенням реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності в Україні в 2000 році відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в методиці визначення прибутку підприємств. На рисунку 1.2 показано схему формування прибутку підприємства з урахуванням зміни у бухгалтерському обліку та звітності [58].

Облік і визначення фінансових результатів – прибутку (збитку) здійснюється за такими видами діяльності підприємства: звичайна діяльність, у тому числі операційна, та інша звичайна діяльність; діяльність, пов’язана з виникненням надзвичайних подій. У свою чергу, операційна діяльність поділяється на основну та іншу операційну діяльність.

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарі, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб’єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку [17].

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою від вантаження продукції (товарів), а для робіт(послуг) – за датою фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації і законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умов, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.

Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і встановлення податкових зобов’язань підприємств згідно з цією датою може призводити до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршення їхнього фінансового стану.

На рисунку 1.3 наведено структурно-логічну схему формування прибутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації [58].

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовнопостійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Собівартість є узагальнюючим якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 року, собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально виробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Валовим (або операційним) прибутком називається різниця між операційним доходом від основної діяльності та валовими витратами (собівартістю) основної діяльності.

Балансовим прибутком називається валовий прибуток + додатковий прибуток (збиток) від фінансової діяльності та експлуатації інвестицій в капітали інших підприємств.

Чистим прибутком (прибутком до розподілу на дивіденди та в фонди підприємства) називається частина балансового прибутку мінус податок на прибуток мінус надзвичайні витрати, які сплачуються з чистого прибутку (штрафи, пені та інше) [26].

На рисунках 1.1 – 1.4 наведені структурні схеми розподілу прибутку [11].

Рисунок 1.1 — Типова структура грошових надходжень і видатків реалізації (доход від основної діяльності)

Рисунок 1.2 — Типове формування валового прибутку відрахуванням витрат від операційного доходу

Рисунок 1.3 — Типова структура розподілу балансового прибутку

Рисунок 1.4 — Типовий розподіл чистого прибутку підприємства (після оподаткування)

1.1.3 Структура довгострокових залучених коштів

Згідно з ПБО 2 «Баланс» [16] під довгостроковими зобов’язаннями слід розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більше 12 календарних місяців. У цьому розділі відображається:

заборгованість підприємства банкам по отриманих від них кредитах, яка не є поточним зобов’язанням (заборгованість, яка не підлягає погашенню протягом операційного циклу підприємства або протягом 12 місяців з дати складання Балансу);

заборгованість підприємства щодо зобов’язань із залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки;

суми податку на прибуток, що підлягає сплаті в майбутніх періодах внаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки;

заборгованість за виданими довгостроковими векселями й розповсюдженими облігаціями.

Довгострокові зобов’язання знаходять відображення в бухгалтерському обліку за умови, що їх оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок їх погашення.

Довгострокові зобов’язання необхідно класифікувати за такими видами:

позики банків та інші позики, термін погашення яких перевищує 12 календарних місяців; 

відстрочені податкові зобов’язання; 

довгострокові векселі видані; 

довгострокові зобов’язання за емітованими облігаціями; 

довгострокові зобов’язання з фінансової оренди i оренди цілісних майнових комплексів; 

інші довгострокові зобов’язання. 

Довгострокові кредити банків (код рядка 440)

Під довгостроковими кредитами банків розуміються зобов’язання підприємства перед кредитною установою (банком), які повинні погашатися протягом терміну, що перевищує один рік з дати складання Балансу, а також пролонговані короткострокові кредити (позики), які перейшли до складу довгострокових. У цій статті відображається заборгованість по отриманих кредитах, за винятком тієї частини заборгованості, що буде погашена в поточному році після складання Балансу та відображається у складі короткострокових зобов’язань.

Довгострокові фінансові зобов’язання (код рядка 450)

У складі цієї статті відображається сума довгострокової заборгованості підприємства відносно зобов’язання щодо залучення позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки. Крім того, до складу цієї статті відносяться аналогічні пролонговані позики, надані небанківськими фінансовими установами, по яких нараховуються відсотки.

До цієї статті не відноситься частина довгострокової позики, що підлягає сплаті в найближчі 12 календарних місяців.

Відстрочені податкові зобов’язання (код рядка 460)

У цій статті відображається сума податку на прибуток, що підлягає сплаті в майбутньому періоді внаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки. У разі коли податок на прибуток, визначений для цілей податкового обліку, більше порівняно з «бухгалтерським» податком на прибуток, то виникають податкові активи. В той же час відстрочені податкові зобов’язання виникають у разі якщо податок на прибуток, визначений для цілей оподаткування, менше від податку на прибуток порівняно з «бухгалтерським» податком.

Інші довгострокові зобов’язання (код рядка 470)

У цій статті відображаються суми довгострокових зобов’язань, що не можуть бути включені до інших статей розділу «Довгострокові зобов’язання».

До інших довгострокових зобов’язань слід віднести довгострокові векселі видані, довгострокові зобов’язання за облігаціями, довгострокові зобов’язання з оренди, інші довгострокові зобов’язання.

Розрахунки за довгостроковими векселями виданими ведуться з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами за матеріальні цінності, виконані роботи, отримані послуги та за інші операції, заборгованість по яких забезпечена виданими векселями та не є поточним зобов’язанням.

За довгостроковими зобов’язаннями за облігаціями (зобов’язання за облігаціями, премія за випущені облігації, дисконт за випущеними облігаціями) ведуться розрахунки з іншими особами за випущеними та сплаченими власними облігаціями строком погашення більше 12 місяців з дати складання Балансу.

Розрахунки за довгостроковими зобов’язаннями з оренди ведуться з орендодавцями за необоротні активи, передані на умовах довгострокової оренди.

Розрахунки за іншими довгостроковими зобов’язаннями ведуться з іншими кредиторами та за інші операції, заборгованість по яких не є поточним зобов’язанням, зокрема відповідно до законодавства відстрочена заборгованість з податків, зборів (обов’язкових платежів), фінансова допомога на зворотній основі тощо.

1.1.4 Структура короткострокових залучених коштів

Відповідно до ПБО 2 «Баланс» під поточними (короткостроковими) зобов’язаннями необхідно розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати складання Балансу.

Короткострокові кредити банків (код рядка 500)

Короткостроковими кредитами банків є зобов’язання підприємства перед кредитною установою (банком), які повинні бути виконані протягом терміну, що не перевищує одного року з дати складання Балансу, а також зобов’язання за кредитами (позиками) як довгостроковими, так i короткостроковими, термін погашення яких минув на дату складання Балансу.

Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями (код рядка 510).

Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями є частиною довгострокової заборгованості, яку необхідно погасити протягом одного року з дати складання Балансу.

Векселі видані (код рядка 520)

У цій статті відображається сума заборгованості за виданими векселями в забезпечення поставок (робіт, послуг) від постачальників, підрядників та інших кредиторів, термін погашення якої не перевищує 12 календарних місяців.

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги (код рядка 530)

У цій статті відображається сума заборгованості постачальникам i підрядникам за отримані матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги (крім заборгованості, що забезпечена векселями).

Поточні зобов’язання за розрахунками

До складу поточних зобов’язань за розрахунками входять зобов’язання: «з одержаних авансів»; «з бюджетом»; «з позабюджетних платежів»; «зі страхування»; «з оплати праці»; «з учасниками»; «із внутрішніх розрахунків».

Поточні зобов’язання за розрахунками з одержаних авансів (код рядка 540).

У цій статті відображається сума внесків, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг), а також суми попередньої оплати покупцями i замовниками рахунків постачальника.

Поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом (код рядка 550)

У цій статті відображається заборгованість підприємства за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства (крім зборів до соціальних фондів), а також зобов’язання за фінансовими санкціями, що справляються у дохід бюджету.

Поточні зобов’язання за розрахунками з позабюджетних платежів (код рядка 560)

У цій статті відображається заборгованість по внесках до позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством.

Поточні зобов’язання за розрахунками зі страхування (код рядка 570)

У цій статті відображається заборгованість по зборах на обов’язкове державне пенсійне страхування, на обов’язкове соціальне страхування, на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття, розрахунках за індивідуальним страхуванням персоналу підприємства, за страхуванням майна та по інших розрахунках за страхуванням.

Поточні зобов’язання за розрахунками з оплати праці (код рядка 580)

У цій статті відображається заборгованість по нарахованій, але не виплаченій оплаті праці (за всіма видами заробітної плати, премій, допомог тощо) як облікового, так i необлікового складу підприємства, а також розрахунки за неодержану персоналом у встановлений термін суму з оплати праці (розрахунки з депонентами).

Поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками (код рядка 590)

У цій статті відображається заборгованість підприємства його учасникам (засновникам), пов’язану з розподілом прибутку (дивідендів) та іншими виплатами, нарахованими засновникам та учасникам за користування майном, зокрема земельним i майновим паєм, а також виплатами у зв’язку з одержанням належної вибулому учаснику (засновнику) частини активів підприємства.

Поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків (код рядка 600)

У цій статті відображається заборгованість підприємства пов’язаним сторонам та кредиторську заборгованість по внутрішньовідомчих розрахунках.

Інші поточні зобов’язання (код рядка 610)

У цій статті відображається сума зобов’язань, які не можуть бути включені до інших статей, наведених у розділі «Поточні зобов’язання».

Розділ V. «Доходи майбутніх періодів»

Доходи майбутніх періодів (код рядка 630)

У цій статті потрібно відображати доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. Зокрема, до складу доходів майбутніх періодів відносяться доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних i театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв’язку тощо.

Напрямки розміщення фінансових ресурсів підприємства в активи процесів розширеного відтворення капіталу

Структура агрегатів активів підприємства визначена Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» [16] (таблиця 1.2).

Таблиця 1.2 — Структура обліку агрегованих статей необоротних фондів і оборотних коштів у розділі АКТИВИ балансу підприємства

1.2.1 Розміщення фінансових ресурсів в необоротні активи

Основа техніко-технологічної бази підприємства – це необоротні активи підприємства, які існують більше ніж 1 виробничий цикл та поступово переносять свою вартість на продукцію. Вони складаються з [25]:

нематеріальних активів;

основних засобів;

незавершеного будівництва основних засобів;

Оборотні матеріальні активи підприємства для використання потребують ресурсів техніко-технологічної бази підприємства та характеризуються повним переносом своєї вартості на виготовлену продукцію(послуги).

У статті «Нематеріальні активи» відображається вартість об’єктів, які віднесені до складу нематеріальних активів згідно з відповідними положеннями (стандартами). У цій статті наводяться окремо первісна та залишкова вартість нематеріальних активів, а також нарахована у встановленому порядку сума накопиченої амортизації. Залишкова вартість визначається як різниця між первісною вартістю і сумою накопиченої амортизації, яка наводиться у дужках.

У статті «Незавершене будівництво» відображається вартість незавершених капітальних інвестицій у будівництво, створення, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання необоротних активів (включаючи необоротні матеріальні активи, призначені для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством, а також авансові платежі для фінансування капітального будівництва.

У статті «Основні засоби» наводиться вартість власних та отриманих на умовах фінансового лізингу об’єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів згідно з відповідними положеннями (стандартами). У цій статті також наводиться вартість інших необоротних матеріальних активів.

У цій статті наводяться окремо первісна (переоцінена) вартість, сума зносу основних засобів (у дужках) та їх залишкова вартість. До підсумку балансу включається залишкова вартість, яка визначається як різниця між первісною (переоціненою) вартістю основних засобів і сумою їх зносу на дату балансу.

Група основних засобів – сукупність однотипних по технічних характеристиках, використанню й умовам застосування необоротних матеріальних активів.

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються по наступним групах:

Земельні ділянки

Капітальні витрати на поліпшення земель

Будинки, спорудження і передаточні пристрої

Машини й устаткування

Транспортні засоби

Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

Інші основні засоби

Нижче приведена коротка характеристика основних засобів.

Будинки. До будинків відносяться архітектурно-будівельні об’єкти, прямим призначенням яких є створення нормальних умов для виробничої діяльності людей, експлуатації машин і устаткування і збереження товарно-матеріальних цінностей (будинки адміністративно-побутового призначення, електропідстанцій, лабораторій, механічних майстерень, гаражів, складів, виробничих цехів і т.п.).

Спорудження. До цієї групи відносяться інженерно-будівельні об’єкти, що безпосередньо не здійснюють виробничий процес, однак забезпечують умови для його проведення. До споруджень відносять: естакади, галереї, дамби, шляхопроводи, під’їзні внутрівиробничі залізничні колії, контактні мережі, спорудження підвісних доріг, автомобільні дороги і т.п.

Передаточні пристрої. До передатних пристроїв відносяться трубопроводи, що постачають підприємства водою, теплом, стисненим повітрям, газом, нафтою, кабельні і повітряні мережі, що забезпечують підприємства електроенергією, телефонним, телеграфної, радіозв’язком, і інші передатні пристрої. У цій групі основних фондів враховуються всі трубопроводи і мережі, що знаходяться на балансі підприємств, за винятком тих, котрі є частиною будинків.

Машини й устаткування. У зв’язку з великою кількістю і номенклатурою, зазначена група основних виробничих фондів у залежності від їхнього виробничо-технічного призначення підрозділяється на ряд наступних підгруп:

силові машини й устаткування;

робочі машини й устаткування;

вимірювальні і регулюючі прилади, пристрої і лабораторне устаткування;

обчислювальна техніка;

інші машини й устаткування.

До силових машин і устаткування відносяться машини – генератори, машини-двигуни, що виробляють теплову й електричну енергію, перетворюють різного роду енергію в механічну (електрогенератори, синхронні компенсатори, електродвигуни, енергопоїзди, інші пересувні електростанції, парові казани, турбіни, пускачі, вимірювальні і силові трансформатори, моторгенератори, випрямлювачі ртутні, селенові, напівпровідникові, інше енергетичне устаткування).

До робочих машин і устаткування відносять машини, апарати й устаткування, що безпосередньо беруть участь у процесі виробництва чи переміщення продукції.

До вимірювальних і регулюючих приладів, пристроїв і лабораторного устаткування відносять прилади і пристрої для виробництва всякого роду вимірів, а також для регулювання виробничих процесів (дозатори, амперметри, геодезичні прилади, апаратура централізації і блокування, газоаналізатори, термостати й ін.).

До обчислювальної техніки відносять сукупні засоби, призначені для рішення найрізноманітніших задач (аналогові і керуючі машини, прилади, пристрої, ПЕОМ і ін.).

До інших машин і устаткування відносять основні фонди, що не ввійшли в перераховані вище групи (устаткування АТС, пожежні машини й ін.).

Транспортні засоби. До транспортних засобів варто відносити засоби пересування для переміщення людей, вантажів і транспортування рідких і газоподібних речовин (електровози, тепловози, мотовози, паровози, мотодрезини, магістральні трубопроводи, вагони, піввагони, автоскидувачі, трактори-тягачі ін.).

Інструмент. У цю групу основних виробничих фондів включають усі види ручного, пневматичного й електричного інструмента, використовуваного або для здійснення виробничого процесу по випуску продукції, або по обслуговуванню виробничого процесу.

Виробничий інвентар і приналежності. У цю групу входять предмети виробничого призначення, що полегшують виконання операцій під час провадження робіт (робочі столи, верстати і т.д.), устаткування, що сприяє охороні праці (групові огородження машин і т.д.), ємності для збереження рідких і сипучих матеріалів, а також предмети технічного призначення, що не можуть бути віднесені до робочих машин.

Господарський інвентар. Ця група містить у собі всі предмети конторського, господарського і протипожежного призначення (столи, шафи, сейфи, множні апарати, гідропульти і т.д.).

Інші основні засоби. Дана група включає всі основні засоби різного виробничо-технічного й іншого призначення, що не ввійшли в жодну з класифікованих груп.

Відповідно до приведеного класифікаційного угруповання на кожнім підприємстві організується облік наявності основних фондів, аналіз їхнього складу, структури і динаміки, планування вибуття і введення нових основних фондів за рахунок капітальних вкладень. Дані структурного обліку основних фондів використовуються при плануванні виробництва, аналізі результатів виробничо-господарської діяльності і при рішенні інших економічних питань.

Нематеріальні ресурси це частина потенціалу підприємства, що приносить економічну вигоду протягом тривалого періоду і має нематеріальну основу одержання доходів. До них відносяться об’єкти промислової й інтелектуальної власності, а також інші ресурси нематеріального походження.

Промислова власність поняття, використовуване для позначення виключного права на нематеріальні цінності: винаходи, промислові зразки, корисні моделі, товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки походження чи найменування місця походження товару, а також право по припиненню недоброякісної конкуренції.

Інтелектуальна власність юридичне поняття, що охоплює авторське право й ін. права, що відносяться до інтелектуальної діяльності в області виробництва, науки, програмного забезпечення, літератури і мистецтва.

Характеристика об’єктів промислової власності:

1) винахід це нове і технічне рішення, що володіє істотними відмінностями в будь-якій області народного господарства та дає позитивний ефект. Право на винахід засвідчується авторським посвідченням чи патентом;

2) промисловий зразок нове художньо-конструкторське рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, який відповідає вимогам технічної естетики, придатний до здійснення промисловим способом і маючий позитивний ефект.

Існує дві форми охорони промислового зразка: свідчення і патент. Не підлягають охороні як промислові зразки вироби, зовнішній вигляд яких обумовлений винятково їх функцією (гайки, болти, гвинти і т.п.), а також галантерейні, швейні, трикотажні вироби, тканини (крім декоративних), взуття, головні убори;

3) корисні моделі це нові по зовнішньому вигляду, формі, розміщенню частин чи будівлі моделі. Для реєстрації корисної моделі досить будь-яких змін, навіть у просторовому компонуванні моделі;

4) товарні знаки позначення (ім’я, знак, символ чи сполучення їх), що розміщується на товарі чи його упакуванні для ідентифікації його і виробника. Якщо під товарним знаком надаються послуги, то він називається знаком обслуговування.

5) об’єкти інтелектуальної власності зв’язані з інформаційною системою й інформаційною діяльністю підприємства. До них відносяться: програмне забезпечення (сукупність програм, використовуваних у роботі ЕОМ); банк даних (сукупність програмних, організаційних і технічних засобів, призначених для централізованого нагромадження і використання інформації); база знань (сукупність систематизованих основних зведень, що відносяться до визначеної галузі знань і зберігаються в пам’яті ЕОМ).

Інші нематеріальні ресурси:

1) «ноу-хау» технологія виробництва, науково-технічні, комерційні, організаційні й управлінські знання, необхідні для функціонування виробництва. На відміну від секретів виробництва «ноу-хау» не патентується, оскільки в значній своїй частині складається з визначених прийомів, навичок і т.п. Поширення «ноу-хау» здійснюється насамперед за допомогою укладання ліцензійних договорів.

2) раціоналізаторська пропозиція це технічне рішення, що є новим і корисним для підприємства, якому воно подано.

3) найменування місця походження товару. Відбиває назву країни (чи місцевості) для позначення виняткових властивостей товару, викликаних природними умовами, людськими факторами, національними особливостями, характерними для даного регіону.

4) «гудвіл» визначає імідж (репутацію) підприємства (фірми).

Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його первісної вартості протягом строку, який визначається платником податку самостійно виходячи із строку корисного використання таких нематеріальних активів або строку діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації.

1.2.2 Фінансове забезпечення створення та відтворення основних засобів

У залежності від характеру участі у виробничому процесі основні виробничі засоби підрозділяються на активну і пасивну частини.

Активними вважаються ті основні виробничі засоби, що своїм безпосереднім впливом забезпечують видобуток корисної копалини або випуск іншої продукції. До них відносять: силові машини й устаткування, робочі машини й устаткування, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, обчислювальну техніку, транспортні засоби й інструмент.

Пасивні – це ті основні виробничі засоби, що забезпечують нормальне функціонування активної частини основних фондів у процесі виробництва продукції. До цієї частини фондів відносять: будинки, спорудження, передатні пристрої, інвентар і ін.

Вирішальна роль у забезпеченні випуску продукції належить активній частини. Тому аналіз співвідношення величини окремих груп основних фондів на кожнім підприємстві і вишукування можливості росту активної частини, і на цій основі підвищення ефективності виробництва, являють собою важливу задачу для кожного виробничого підприємства.

Під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.

Амортизації підлягають витрати на:

придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання;

самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;

капітальні поліпшення землі, не пов’язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Основні фонди з точки зору амортизації підлягають розподілу за такими групами:

група 1 будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 будьякі інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал):

група 1 1,25 відсотка;

група 2 6,25 відсотка;

група 3 3,75 відсотка;

група 4 15 відсотків.

1.2.3 Розміщення фінансових ресурсів в оборотні активи

Формування груп оборотних коштів в Розділі II балансу «Оборотні активи» наведено в таблиці 1.2:

Запаси

Відповідно до ПБО 9 «Запаси» [21], затвердженого наказом Мінфіну України від 20.10.99 р. № 246, до запасів належать активи, що [16]:

утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності (готова продукція); 

перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва (незавершене виробництво);

утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством (сировина й матеріали, паливо, запасні частини).

Важливим моментом є правильність оцінки запасів, яка повинна здійснюватися за найменшою з двох величин: собівартістю (первісною вартістю) або чистою вартістю реалізації.

Собівартість (первісна вартість) запасів повинна включати:

суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

транспортно-заготівельні витрати (на заготівлю запасів, оплату тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи i транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів);

інші витрати, які безпосередньо пов’язані з придбанням запасів i доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До них належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання i підвищення якісно технічних характеристик запасів.

Необхідно мати на увазі, що відповідно до ПБО 9 ряд витрат не відноситься до первісної вартості запасів, а належить до витрат того періоду, в якому вони були здійснені. До складу таких витрат відносяться:

понаднормові витрати i нестачі запасів;

проценти за користування позиками;

витрати на збут;

загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов’язані з придбанням i доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Чиста вартість реалізації запасів – це очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію. Згідно з ПБО 9 запаси повинні відображатися за чистою вартістю реалізації, якщо на дату складання Балансу їх ціна знизилась або вони зіпсовані, застаріли, або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду.

У Балансі запаси відображаються у чотирьох рядках: «виробничі запаси», «тварини на вирощуванні та відгодівлі», «незавершене виробництво», «готова продукція».

Виробничі запаси(код рядка 100)

До складу виробничих запасів потрібно включати i вартість запасів сировини, основних i допоміжних матеріалів, палива, купованих напівфабрикатів i комплектуючих виробів, запасних частин, тари, будівельних матеріалів та інших матеріалів, призначених для споживання під час нормального операційного циклу.

У статті «Виробничі запаси» необхідно відображати i вартість МШП на складі, термін використання яких не перевищує одного року.

Незавершене виробництво (код рядка 120)

У цій статті відображаються витрати на незавершене виробництво i незавершені роботи (послуги). Крім того, у цьому ж рядку показується продукція, яка не відповідає встановленим технічним характеристикам (крім браку), не прийняті замовником роботи, а також напівфабрикати власного виробництва, які використовуються для власних виробничих потреб. До складу цієї ж статті відповідно до листа Мінфіну України від 04.02.2000 р. № 18424 потрібно включати i вартість ремонту основних засобів.

Готова продукція (код рядка 130)

У цій статті відображаються запаси виробів на складі, оброблення яких завершено i які пройшли випробування, приймання, укомплектовані відповідно до умов договорів із замовниками та відповідають технічним умовам i стандартам.

Товари (код рядка 140)

У цій статті відображається вартість товарів, придбаних підприємствами (збуту, торгівлі, заготівлі та громадського харчування) з метою продажу. На промислових та інших виробничих підприємствах у цій статті повинні відображатися будь-які вироби, матеріали, продукти, придбані спеціально для продажу.

Крім того, промисловими підприємствами відображається вартість матеріальних цінностей, придбаних для комплектування готової продукції. Вартість таких цінностей не включається до собівартості готової продукції, а підлягає відшкодуванню покупцями окремо.

Векселі одержані (код рядка 150)

У цій статті відображається заборгованість покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи i надані послуги. При цьому така заборгованість повинна відображатися за фактичною вартістю i бути забезпечена векселями з терміном погашення до одного року. У цій статті слід відображати як векселі, отримані безпосередньо від векселедавця, так i векселі, отримані за індосаментом. Відображення отриманих векселів проводиться за фактичною сумою заборгованості, в забезпечення якої такі векселі отримано, незалежно від номінальної вартості векселя.

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги

У Балансі «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги» відображається в трьох рядках: «чиста реалізаційна вартість», «первісна вартість», «резерв сумнівних боргів».

Первісна вартість (код рядка 161)

Правильність відображення фактичної суми дебіторської заборгованості визначена відповідно до ПБО 10 «Дебіторська заборгованість»[10].

Згідно з цим положенням за первісною вартістю оцінюється поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги, яка визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.

Резерв сумнівних боргів (код рядка 162)

Згідно з ПБО 10 обчислюється величина резерву сумнівних боргів для визначення чистої реалізаційної вартості на дату складання Балансу. Величина резерву сумнівних боргів може визначатися за двома методами: виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості.

При використанні першого методу визначення резерву сумнівних боргів підприємство самостійно оцінює ймовірність погашення дебіторської заборгованості на підставі власного досвіду, експертної оцінки тощо.

У разі коли підприємство визначить, що платоспроможність кожного дебітора становить 100%, резерв сумнівних боргів дорівнюватиме нулю. Тоді первісна i чиста (балансова) вартість дебіторської заборгованості у підприємства збігатимуться.

Чиста реалізаційна вартість (код рядка 160)

У цьому рядку відображається різниця між первісною вартістю дебіторської заборгованості i сумою резерву сумнівних боргів (коди рядків 161 i 162). Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості включається до підсумку Балансу.

Дебіторська заборгованість за розрахунками

У Балансі дебіторська заборгованість за розрахунками відображається у чотирьох рядках: «з бюджетом», «за виданими авансами», «з нарахованих доходів», «із внутрішніх розрахунків».

Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом (код рядка 170)

У цьому рядку відображається дебіторську заборгованість фінансових i податкових органів, а також переплата по податках, зборах та інших платежах до бюджету.

Дебіторська заборгованість за виданими авансами (код рядка 180)

У цій статті відображається сума авансів, наданих іншим підприємствам у рахунок майбутніх платежів.

Дебіторська заборгованість з нарахованих доходів (код рядка 190)

У цій статті показується сума нарахованих дивідендів, відсотків, роялті, що підлягають надходженню.

Дебіторська заборгованість із внутрішніх розрахунків (код рядка 200)

У цьому рядку показується заборгованість із внутрішньовідомчих та внутрішньогосподарських розрахунків та дебіторська заборгованість пов’язаних сторін.

До внутрішньовідомчих та внутрішньогосподарських розрахунків потрібно відносити дані про дебіторську заборгованість філій та структурних підрозділів підприємства, які виділено на окремий баланс, а також дані по розрахунках усередині одного тресту, концерну тощо.

Інша поточна дебіторська заборгованість (код рядка 210)

У цій статті показується заборгованість дебіторів, яка не може бути включена до інших статей дебіторської заборгованості та відображається у складі оборотних активів. До такої заборгованості відносяться: заборгованість покупців за відвантажені матеріальні цінності (крім готової продукції, товарів); персоналу за іншими операціями (по товарах, придбаних у кредит); розрахунки з підзвітними особами та з працівниками підприємства (крім оплати праці); розрахунки по претензіях, штрафних санкціях та відшкодуванню матеріальних збитків (у результаті нестач i втрат від псування i розкрадання цінностей, грошових коштів); заборгованість по операціях зі спільної діяльності; з різними організаціями по операціях некомерційного характеру (орендарів нежитлових приміщень, плата батьків за утримання дітей у дитячих установах, оплата навчальним закладам за підготовку фахівців, оплата науково-дослідним установам за виконані роботи); заборгованість по наданій фінансовій допомозі на зворотній основі.

Поточні фінансові інвестиції (код рядка 220)

У цій статті відображаються фінансові інвестиції, отримані на строк, що не перевищує одного року, i які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів).

Згідно з ПБО 12 «Фінансові інвестиції» [23] первісна оцінка фінансових інвестицій у бухгалтерському обліку здійснюється за собівартістю, яка складається з ціни її придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов’язкових платежів та інших витрат, безпосередньо пов’язаних з придбанням.

У разі придбання фінансової інвестиції шляхом:

обміну на цінні папери власної емісії – собівартість фінансової інвестиції визначається за справедливою вартістю переданих цінних паперів;

обміну на інші активи – собівартість визначається за справедливою вартістю цих активів.

Грошові кошти та їх еквіваленти

Згідно з ПБО 4 «Звіт про рух грошових коштів» до грошових коштів відносяться готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання. В той же час до еквівалентів грошових коштів належать короткострокові високо ліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів i характеризуються незначним ризиком зміни їх вартості.

Грошові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валютах (коди рядків 230 i 240)

До складу грошових коштів (як у національній, так i в іноземній валютах) та їх еквівалентів необхідно відносити:

кошти в касі (у національній та іноземній валютах);

кошти на банківських рахунках (поточних, валютних, спеціальних, акредитиви, ощадні сертифікати, приватизаційні папери, імпортні депозити, приватизаційні кошти громадян, компенсаційні сертифікати тощо);

грошові документи (у національній та іноземній валютах), які знаходяться в касі підприємства (поштові марки, марки гербового збору, оплачені проїзні документи та путівки до санаторіїв, пансіонатів, будинків відпочинку);

кошти в дорозі (в національній та іноземній валютах), тобто грошові суми, внесені до каси банків, ощадних кас або поштових відділень для подальшого їх зарахування на розрахункові або інші рахунки підприємства;

казначейські чеки тощо.

Інші оборотні активи (код рядка 250)

У цій статті відображаються суми оборотних активів, які не можуть бути віднесені до статей I розділу «Оборотні активи» Балансу.

1.2.4 Структура оборотних коштів в сфері виробництва та сфері обертання

Оборотними виробничими фондами підприємства є такі засоби виробництва, що, знаходячись у процесі праці, цілком споживаються в кожному виробничому циклі і цілком переносять у цьому ж циклі свою вартість на продукцію праці.

Тому від оборотних виробничих фондів, використовуваних у виробництві, необхідно відрізняти фонди обертання, що обслуговують проведення постачальницько-збутової діяльності.

Фонди обертання складаються з готової до реалізації продукції, відвантажених товарів, дебіторської заборгованості і коштів, необхідних для закупівлі сировини, матеріалів, палива, виплати заробітної плати. Фонди обертання дозволяють робити кругообіг коштів.

Сукупність оборотних виробничих фондів і фондів обертання, виражена в грошовому вимірі, складає оборотні кошти виробничих підприємств, об’єднань.

Оборотні кошти це фінансові ресурси виробничих підприємств, об’єднань, що обслуговують економічний оборот усіх їхніх фондів, включаючи основні, оборотні виробничі фонди, фонди заробітної плати, фонди обертання у виді готової продукції і засобів у розрахунках.

Для вивчення складу і структури оборотних коштів їх групують по чотирьох ознаках: по сферах обороту, елементам оборотних коштів, охопленню нормуванням, джерелам фінансування. По призначенню в процесі відтворення – формуються чотири групи: виробничі запаси, витрати на незакінчену продукцію, продукцію на складах і кошти та розрахунки(таблиця 1.3).

Оборотні кошти приймають форму виробничих запасів і незавершеного виробництва у виробничому процесі, а також готових виробів і коштів у процесі обертання, тобто функціонують одночасно в сфері виробництва й у сфері обертання. Проходячи три стадії кругообертання: постачання, виробництво і збут (реалізація), вони приймають різні натуральні форми.

Таблиця 1.3 — Склад і класифікація оборотних коштів підприємства [27]

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ТОРГОВОГО ПІДПРИЄМСТВА ТОВ „ГІДРОТЕХНІКА” ЗА 2003 2004 РОКИ

2.1 Основні характеристики бізнесу ТОВ „ГІДРОТЕХНІКА”

Підприємство – товариство з обмеженою відповідальністю – ТОВ „Гідротехніка” (код ЕДРПОУ – 31249789) зареєстровано Ірпіньським міськвиконкомом 27 квітня 2001 року (реєстраційний № 1740) за адресою:

Київська область, смт. Буча, вул.. Тарасівська, 12а/23.

Середньооблікова чисельність персоналу у 2003 році – 4 працівника, у 2004 році – 6 працівників. Форма власності – колективна (код КФВ – 20), основний вид діяльності – оптова торгівля (код ЗКГНГ 71130, код КВЕД – 51.65.0). Підприємство за чисельністю відноситься до малих підприємств, але, оскільки обсяги товарообігу перевищують 500 тис.грн./на рік, підприємство працює на традиційній системі оподаткування підприємств – юридичних осіб.

Згідно Статуту ТОВ „Гідротехніка”:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідротехніка», надалі ТОВАРИСТВО створено згідно рішення зборів Учасників (Протокол № І від 19.04. 2001 р.)

2. Учасниками ТОВАРИСТВА с громадяни України:

Гуренко Тетяна Олексіївна, 28.04.1954 року народження, паспорт СН 857857 виданий Харківським РОВ ГУ МВС України в м. Києві 26.01.99 р., прописана: м. Київ, вул. Руденко, 7, кв. 98, ідентифікаційний номер 1984107667.

Маруда Володимир Іванович, 24.10.1959 року народження, паспорт СН 731864 виданий Ірпінським МВ ГУ МВС України в Київській області 17.12.97 р., прописаний: Київська обл., смт. Буча, вул. Тарасівська, 12а, кв.23,ідентифікаційний номер 2184604935.

3. ТОВАРИСТВО є юридичною особою. З моменту державної реєстрації набуває пов’язані з його діяльністю права і несе зобов’язання, має самостійний баланс, основні фонди та оборотні кошти, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банківських установах, круглу та інші печатки і штампи з власною назвою, бланки, емблеми, торгові і а фірмові знаки, інші реквізити.

4. ТОВАРИСТВО у встановленому порядку приймає участь у зовнішньоекономічній діяльності і проводить експортно-імпортні операції як на Україні, так і за її межами, включаючи товарообмінні, посередницькі та інші операції.

5. Основною метою ТОВАРИСТВА є формування ринку товарів та послуг, здійснення діяльності, спрямованої на отримання прибутку на вкладений капітал, а також задоволення на основі отриманого прибутку соціально-економічних інтересів Учасників і робітників ТОВАРИСТВА, які не є Учасниками ТОВАРИСТВА

6. Згідно поставлених цілей ТОВАРИСТВО в інтересах Учасників буде вирішувати задачі в наступних напрямках:

насичення ринку України високоякісною продукцією, в тому числі тією, яка виготовляється ТОВАРИСТВОМ;

підвищення ефективності здійснення усіх комерційних операцій за участю ТОВАРИСТВА;

вивчення та коригування ринку України;

встановлення ділових контактів з українськими та закордонними партнерами.

7. Предметом діяльності ТОВАРИСТВА є:

Здійснення оптової, роздрібної та комісійної торгівлі продукцією виробничо технічного призначення та товарами народного споживання.

Здійснення оптової, роздрібної та комісійної торгівлі металом та виробами з металу.

Оптова торгівля промисловим обладнанням.

Організація та проведення спортивних та оздоровчих заходів, змагань.

Здійснення оптової, роздрібної та комісійної торгівлі продовольчими товарами.

Посередницькі послуги в оптовій та роздрібній торгівлі

Створення власних магазинів та торгівельних точок.

Надання всіх видів побутових послуг населенню.

Виготовлення та реалізація алкогольних напоїв, спирту етилового, коньячного і плодового.

Зовнішньоекономічна діяльність.

Виробництво, переробка, закупівля й реалізація (в тому числі у формі бартеру) продукції виробничо-технічного призначення.

Операції з цінними паперами,

Закупівля сільськогосподарської продукції у населення (в т.ч. за готівку).

Надання послуг у галузі маркетингу, менеджменту, пошук ділових партнерів у власних інтересах та інтересах третіх осіб.

Консалтингова, економіко-аналітична, та інформаційна діяльність. Надання консультаційних, брокерських, дилерських, лізингових послуг.

Будівництво, ремонтно-будівельне виробництво, виконання проектних і пошукових, оздоблювальних і сантехнічних робіт, виробництво будівельних матеріалів і конструкцій та супутніх виробів.

Будівництво і комплексна експлуатація готельного господарства, мотелів, станцій технічного обслуговування, автомобільних стоянок, автозаправних станцій, тощо.

Створення і придбання засобів, технологій та устаткування для технічного переобладнання виробництва, інжиніринг, розробка і впровадження винаходів «ноу-хау», екологічних програм, тощо.

Транспортне і транспортно-експедиційне обслуговування. Внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів повітряним, річковим, морським, залізничним та автомобільним транспортом; агентування і фрахтування морського торговельного флоту.

Ремонтно-механічне виробництво, ремонт технологічного обладнання. Надання послуг по обслуговуванню і ремонту транспортних засобів.

Надання послуг по охороні колективної й приватної власності, монтаж, ремонт та обслуговування засобів охоронної сигналізації, засобів вимірювання й контролю, а також види пусконалагоджувальних робіт.

Виготовлення та реалізація виробів з дерева, металу та полімерних матеріалів, корпусних та м’яких меблів.

Виготовлення, переробка та реалізація хімічних речовин.

Постачання, переробка та реалізація нафти, газу, всіх видів нафтопродуктів, пально-мастильних матеріалів та продукції нафтохімії.

Передача та постачання електроенергії.

Купівля й продаж, оренда й суборенда в юридичних і фізичних осіб будівель, споруд, квартир, землі та іншого нерухомого майна, всі види послуг в цій галузі.

Інші роботи та послуги що не заборонені діючим законодавством.

Якщо певний вид діяльності, можливо здійснювати лише за умови його ліцензування, ТОВАРИСТВО може його здійснювати тільки після одержання ліцензії.

8. ТОВАРИСТВО є власником майна, яке складають основні фонди і оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі.

9. Майно ТОВАРИСТВА утворюється за рахунок:

внесків Учасників (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування водою, землею та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права, в тому числі на інтелектуальну власність, грошові кошти);

надходжень від випуску акцій та інших цінних паперів;

доходів від реалізації продукції, робіт, послуг.

доходів від аукціонів;

безплатних чи благодійних внесків, пожертвувань українських та іноземних підприємств, організацій, громадян;

інших джерел, не заборонених діючим законодавством України.

10. Порядок утворення та витрачання амортизаційного й інших фондів визначається директором ТОВАРИСТВА.

11. Вся сума амортизаційних відрахувань, що залишається у відповідності з діючим законодавством у розпорядженні ТОВАРИСТВА, направляється до фонду розвитку ТОВАРИСТВА.

12. Резервний фонд ТОВАРИСТВА створюється шляхом щорічних відрахувань не менше 5% прибутку до досягнення розміру, що дорівнює 25% Статутного фонду, і призначається для покриття збитків за підсумками операційного року.

13. Грошові кошти ТОВАРИСТВА зберігаються па розрахункових та валютних рахунках і використовуються ним самостійно.

14. Майно ТОВАРИСТВА може бути вилучено тільки за рішенням суду чи арбітражного суду.

15. Статутний фонд ТОВАРИСТВА становить 11 800 (одинадцять тисяч вісімсот) гривень.

До моменту державної реєстрації ТОВАРИСТВА Учасники вносять не менше 30% свого внеску, обумовленого в Установчому договорі. Учасник зобов’язаний внести повністю свій вклад не пізніше одного року після проведення державної реєстрації ТОВАРИСТВА.

Порядок внесення коштів та майна до Статутного фонду, а також розмір вкладу кожного Учасника визначається Установчим договором.

2.2 Статистичний аналіз джерел залучення та ефективності майнового розміщення фінансових ресурсів в ТОВ „ГІДРОТЕХНІКА”

Аналіз фінансово-економічного стану підприємства і керування його фінансами проводиться на основі його фінансових звітів [15].

Метою фінансових звітів є структурована економічна інформація про фінансовий стан, результати діяльності і зміни у фінансовому стані підприємства, що є корисної для широкого кола користувачів у прийнятті ними економічних рішень.

З 1 січня 2000 р. на підприємствах України незалежно від форм власності (крім банків і бюджетних установ) впроваджені основні форми фінансової звітності, що відповідають міжнародним стандартам, і використовуються при розрахунках фінансового стану підприємства й акціонерного капіталу:

Форма №1 “Баланс” – звіт про фінансовий стан, що відображає активи, зобов’язання і капітал підприємства на встановлену дату [16].

Форма №2 “Звіт про фінансові результати”, що містить дані про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства за звітний і попередній періоди [17].

У таблицях А.1, А.2 Додатку А наведені баланси підприємства ТОВ „Гідротехніка” за 2002 2004 роки та звіти про фінансові результати за 2002 2004 роки.

В таблицях А.3 А.6 Додатку А представлені результати вертикального та горизонтального розрізу при аналізі динаміки статей балансів підприємства та звітів про фінансові результати. Розрахунки виконані з використанням ”електронних” таблиць EXCEL 2000 згідно наступних статистичних алгоритмів.

Для кращого розуміння і аналізу досліджуваних статистичних даних, їх потрібно систематизувати, побудувавши хронологічні ряди, які називаються рядами динаміки або часовими рядами.

Кожний ряд динаміки складається з двох елементів [41]:

1) періодів або моментів часу, до яких відносяться рівні ряду(t);

2) статистичних показників, які характеризують інтенсивності рівнів ряду (Y).

У процесі аналізу рядів динаміки обчислюють і використовують наступні аналітичні показники динаміки: абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту і абсолютне значення одного проценту приросту. Обчислення цих показників ґрунтується на абсолютному або відносному зіставленні між собою рівнів ряду динаміки. Рівень, який зіставляється, називають звітним, а рівень, з яким зіставляють інші рівні – базисним. За базу зіставлення приймають початковий (перший) рівень ряду динаміки. Якщо кожний наступний рівень зіставляють з попереднім, то отримують ланцюгові показники динаміки, а якщо кожний наступний рівень зіставляють з рівнем, що взятий за базу зіставлення, то одержані показники називають базисними.

Абсолютний приріст обчислюється як різниця між звітним і базисним рівнями і показує, на скільки одиниць підвищився чи зменшився рівень порівняно з базисним за певний період часу. Він виражається в тих же одиницях виміру, що й рівні динаміки.

або (2.1)

де yi – звітний рівень ряду динаміки; yi1 – попередній рівень ряду динаміки;

y1 – початковий рівень ряду динаміки.

Темп зростання обчислюється як відношення зіставлюваного рівня з рівнем, прийнятого за базу зіставлення, і показує, у скільки разів (процентів) зрівнюваний рівень більший чи менший від базисного.

або (2.2)

Темп приросту визначається як відношення абсолютного приросту до абсолютного попереднього або початкового рівня і показує, на скільки процентів порівнювальний рівень більший або менший від рівня, взятого за базу порівняння.

або (2.3)

Абсолютне значення одного проценту приросту визначається шляхом ділення абсолютного приросту на темп приросту за один і той же період.

(2.4)

Середній абсолютний приріст визначається як середня арифметична проста з ланцюгових приростів за певні періоди і показує, на скільки одиниць в середньому змінився рівень порівняно з попереднім.

(2.5)

Середній темп зростання розраховується за формулою середньої геометричної:

(2.6)

Середній темп приросту визначається як різниця між середнім темпом зростання одиницею (якщо середній темп зростання вигляді коефіцієнта), бо 100 (якщо він у процентах)

(у вигляді коефіцієнтів); (2.7)

(у вигляді процентів).

Аналіз результатів первинної статистичної обробки балансових звітів та звітів про фінансові результати діяльності ТОВ “Гідротехніка” за 2002 –2004 роки, наведених в таблицях А.1 – А.6 Додатку А, таблицях аналітичного групування агрегатів 2.1 – 2.2 та на графіках рисунків 2.1 – 2.2, показує:

валюта активів балансу у 2003 році зросла на + 89,12 % відносно рівня 2002 року, а у 2004 році ще зросла на + 55, 75 % відносно рівня 2003 року, таким чином валюта балансу за два роки зросла з 23,9 тис. грн.. до 70,4 тис. грн..;

необоротний капітал (основні фонди) підприємства займають значну долю 20,9 – 24,3 % в валюті балансу, тобто підприємство – виробничо-торгівельне, та має суттєву виробничу базу.

Таблиця 2.1 — Аналіз динаміки та структури майна ТОВ “Гідротехніка”

Динаміка структурної долі грошових коштів характеризується падінням з рівня 14,2 % (2002) до 4,0 % (2003) та нарощенням до 13,5% у 2004 році;

динаміка структурної долі запасів характеризується падінням з рівня 51,9 % (2002) до 42,5 % (2003) та нарощенням до 56,7% у 2004 році;

динаміка структурної долі дебіторської заборгованості характеризується нарощенням з рівня 9,6 %(2002) до 32,5%(2003) та падінням до рівня 8,9% у 2004 році;

Таким чином, для 2002 2004 років для активів підприємства характерні процеси відносно нестабільного регулювання структури активів балансу з різкими змінами структурних частин грошових агрегатів в залежності від циклів реалізації продукції та накоплення запасів для наступного цикла виготовлення продукції та її продажу.

Рисунок 2.1 — Динаміка структури агрегатів майна (активів) ТОВ “Гідротехніка”

Таблиця 2.2 — Динаміка джерел (ресурсів) підприємства ТОВ “Гідротехніка”

Як видно із даних таблиці 2.2 основними джерелами ресурсів підприємства ТОВ “Гідротехніка” є власний капітал та незначно позичені кошти у вигляді кредиторською заборгованості у 2004 році (рисунок 2.2):

доля власного капіталу поступово знижувалась з рівня 95,8 %(2002) до 88,5%(2003) та 88,8% (2004), при цьому зростання абсолютної суми власного капіталу відбулося з рівня 22,9 тис. грн. до 62,5 тис. грн.., тобто на +74,7% у 2003 році та ще на +56,2 % у 2004 році;

структурна доля власних оборотних коштів (власний капітал – необоротні активи балансу) з рівня 71,5% у 2002 році знизилась до рівня 67,3% у 2003 році та залишилась на рівні 67,9% у 2004 році;

Рисунок 2.2 — Динаміка структурних частин джерел ресурсів ТОВ «Гідротехніка”

Аналіз динаміки показників звітів про фінансові результати ТОВ “Гідротехніка”, наведених на рисунку 2.3 показує:

чисті обсяги реалізації продукції в 2002 – 2004 році нарощуються з рівня 260,9 тис. грн.(2002) до рівня 608,4 тис. грн. у 2003 році (зростання на +133,2 % відносно 2002 року) та до рівня 657,2 тис. грн. у 2004 році (зростання на 8,2% відносно 2003 року);

ланцюговий темп росту собівартості випуску та реалізації продукції становить + 105,4 % у 2003 році відносно 2002 та + 14,9 % у 2004 році відносно рівня 2003 року, що практично відповідає темпам росту обсягів доходів від реалізації;

темп росту фінансових результатів діяльності значно перевищує темпи росту валюти балансу, що свідчить про інтенсивний розвиток ділової діяльності підприємства, а темп росту чистого прибутку – нижче ніж темпу росту валюти балансу;

Рисунок 2.3 — Динаміка абсолютного росту валюти балансу та обсягів чистих доходів, витрат, валового прибутку від реалізації продукції в ТОВ “Гідротехніка”

2.3 Коефіцієнтний аналіз показників фінансової діяльності ТОВ “ГІДРОТЕХНИКА”

В таблицях Б.1 – Б.4 додатку В наведені алгоритми розрахунків показників рентабельності діяльності підприємства [48] з використанням форм фінансової звітності – Форма 1 “Баланс” та Форма 2 “Звіт про результати фінансової діяльності”.

В таблицях В.1 В.5 Додатку В наведені результати розрахунків коефіцієнтів діяльності підприємства ТОВ “Гідротехніка” в 2002 –2004 роках за алгоритмами, наведеними в таблицях Б.1 – Б.4 додатку В.

Рисунок 2.4 — Динаміка показників ліквідності балансу підприємства ТОВ „Гідротехніка”

Аналіз результатів вторинної (коефіцієнтної) статистичної обробки балансових звітів та звітів про фінансові результати діяльності ТОВ “Гідротехніка” за 2002 –2004 роки, наведений на рисунках 2.4 – 2.10.

Рисунок 2.5 — Динаміка рентабельності активів та власного капіталу підприємства ТОВ „Гідротехніка”

Аналіз графіків, наведених на рисунку 2.4 показує, що оскільки ТОВ “Гідротехніка” у своїй діяльності спирається тільки на власні джерела фінансових ресурсів – фактичні значення показників ліквідності в декілька разів перевищують нормативні значення (немає боргових залучених ресурсів).

Аналіз рентабельності активів та власного капіталу ТОВ „Гідротехніка” (рисунок 2.5) показує, що діяльність може бути охарактеризована як стабільно-прибуткова:

1. Ресурсо-віддача активів в чисту виручку у 20022004 роках знаходиться на дуже високому рівні 9,33 – 13,46;

2. Рентабельність активів та власного капіталу по валовому прибутку від реалізації (різниця між чистим доходом та собівартістю продукції):

у 2003 році різко зросла до рівня 201227 % у порівнянні з рівнем 2002 року 36,9 38,5 %;

а у 2004 році знизилась в два рази до рівня 88,9100,1%.

3. Рентабельність власного капіталу по чистому прибутку після оподаткування становить 34 – 49 %, що відповідає строку окупності власного капіталу 2,0 – 2,3 роки та є дуже інвестиційно-привабливими показниками на рівні альтернативної ставки депозитної доходності в 12 –14 % річних.

4. Рентабельність продаж по чистому прибутку після оподаткування знаходиться в дуже низькому діапазоні – 2,5 –3,5 %, що свідчить про надто велику собівартість продукції та велику долю торгових операцій по перепродажу товарів з мінімальною націнкою.

Рисунок 2.6 — Характеристики динаміки показників ділової активності ТОВ „Гідротехніка”

На рисунку 2.6 наведені характеристики ділової активності (швидкості обороту окремих характерних агрегатів активів та пасивів балансу) ТОВ „Гідротехніка”.

Як показано графіками на рисунку 2.6:

1. У 2003 році періоди обороту характерних агрегатів балансу в порівнянні з 2002 роком зменшились на (–15) – (25) %, але строк оборотності операційного та фінансового циклів залишився стабільним та дуже швидким – 20–21 день, що свідчить про пожвавлення ділової активності за рахунок відмічених раніше обсягів реалізації, але операційно-фінансовий процес реалізації залишився практично незмінним.

2. У 2004 році періоди обороту характерних агрегатів балансу в порівнянні з 2003 роком зросли на (+44) – (+80) %, а строк оборотності операційного та фінансового циклів зріс з рівня – 20–21 день (2003) до рівня 25 –28 днів, що свідчить про незначне зниження ділової активності за рахунок відміченого раніше росту обсягів реалізації.

Таким чином, підприємство ТОВ “Гідротехніка” характеризується дуже швидким циклом обороту агрегатів оборотного капіталу, характерним для оптових торгових підприємств.

Рисунок 2.7 — Динаміка показників покриття запасів джерелами ресурсів в ТОВ “Гідротехніка”

На рисунку 2.7 наведені результати аналізу джерел покриття запасів в ТОВ “Гідротехніка”. Як видно з графіків рисунку 2.7 ТОВ “Гідротехніка” має абсолютний рівень стійкості по покриттю запасів.

Таким чином, проведений аналіз діяльності та фінансового стану підприємства ТОВ “Гідротехніка” за перші три роки після створення (2002 – 2004 роки) показав, що:

підприємство за обсягами валюти балансу відноситься до малих підприємств, при цьому якості джерел ресурсів використовує власний капітал, який займає частку в 95 %(2002) – 88%(2004) валюти балансу;

джерелом росту власного капіталу з 22,9 тис. грн.(2002) до 62,5 тис. грн.(2004) є тільки зароблений прибуток підприємства (статутний фонд становить 11,8 тис. грн.);

оскільки підприємство практично не використовує залучений позиковий капітал його ліквідність та стійкість по покриттю запасів є абсолютною, при цьому не використовуються фінансові важелі позикового капіталу для нарощування темпів розвитку підприємства;

чисті обсяги реалізації продукції в 2002 – 2004 році нарощуються з рівня 260,9 тис. грн.(2002) до рівня 608,4 тис. грн. у 2003 році (зростання на +133,2 % відносно 2002 року) та до рівня 657,2 тис. грн. у 2004 році (зростання на 8,2% відносно 2003 року);

ланцюговий темп росту собівартості випуску та реалізації продукції становить + 105,4 % у 2003 році відносно 2002 та + 14,9 % у 2004 році відносно рівня 2003 року, що практично відповідає темпам росту обсягів доходів від реалізації;

темп росту фінансових результатів діяльності значно перевищує темпи росту валюти балансу, що свідчить про інтенсивний розвиток ділової діяльності підприємства, а темп росту чистого прибутку – нижче ніж темпу росту валюти балансу;

ресурсовіддача активів в чисту виручку у 2002 2004 роках знаходиться на дуже високому рівні 9,33 – 13,46;

рентабельність активів та власного капіталу по валовому прибутку від реалізації (різниця між чистим доходом та собівартістю продукції):

а) у 2003 році різко зросла до рівня 201227 % у порівнянні з рівнем 2002 року 36,9 38,5 %;

б)у 2004 році знизилась в два рази до рівня 88,9100,1%.

рентабельність власного капіталу по чистому прибутку після оподаткування становить 34 – 49 %, що відповідає строку окупності власного капіталу 2,0 – 2,3 роки та є дуже інвестиційно-привабливими показниками на рівні альтернативної ставки депозитної доходності в 12 –14 %.

рентабельність продаж по чистому прибутку після оподаткування знаходиться в дуже низькому діапазоні – 2,5 –3,5 %, що свідчить про надто велику собівартість продукції та велику долю торгових операцій по перепродажу товарів з мінімальною націнкою.

Як видно з наведених характеристик, подальший ріст підприємства ТОВ “Гідротехніка” стримується відсутністю використання залучених позикових коштів при обмеженій можливості росту власного капіталу тільки за рахунок заробленого прибутку.

Оскільки на початковому етапі становлення підприємства ТОВ “Гідротехніка” в нього відсутні необоротні активи, які можуть бути використанні в якості застави для отримання банківського кредиту, а ставка кредитування банками в обігові кошти дуже велика та потребує витрат на страхування кредиту в страховій компанії, реальним шляхом розвитку є використання міжгосподарських комерційних кредитів, обґрунтування ефективності яких викладено в розділі 3 дипломної роботи.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗМІЩЕННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ В ТОВ „ГІДРОТЕХНІКА”

Одним з найбільш ефективних шляхів удосконалення формування та розміщення фінансових ресурсів підприємства є використання різноманітних видів комерційного кредиту.

Комерційний кредит можна охарактеризувати як кредит, наданий у товарній формі продавцями покупцям у виді відстрочки платежу за продані товари. Він надається під зобов’язання боржника (покупця) погасити у визначений термін як суму основного боргу, так і відсотки, що нараховуються.

Застосування комерційного кредиту вимагає наявності в продавця достатнього резервного капіталу на випадок уповільнення надходжень від боржників [50].

Виділяють наступні основні способи надання комерційного кредиту [38]:

вексельний спосіб кредитування дебіторської заборгованості

відкритий рахунок

знижка за умови оплати у визначений термін

консигнація

факторинг

лізинг

При вексельному способі після постачання товарів продавець виставляє тратту(вексель) на покупця, що, одержавши комерційні документи, акцептує її, тобто дає згоду на оплату в зазначений на ній термін.

Знижка за умови оплати у визначений термін передбачає умову, що якщо платіж буде зроблений покупцем протягом обговореного в контракті періоду після виписки рахунка, то з ціни буде віднята знижка. У противному випадку, уся сума повинна бути виплачена у встановлений термін.

Відповідно до договору про відкритий рахунок, один раз прийнятому обома сторонами, покупець може робити періодичні закупівлі без звертання за кредитом у кожнім окремому випадку. Звичайний порядок здійснення угоди такий: коли покупець замовляє товар, він негайно відвантажується, а платіж за нього виконується у встановлений термін після одержання рахунка.

Консигнація спосіб, при якому роздрібний торговець може просто одержати товарно-матеріальні цінності без зобов’язання. Якщо товари будуть продані, то буде здійснений і платіж виробнику, а якщо ні, то роздрібний торговець може повернути товар виробнику без виплати неустойки. Консигнація звичайно застосовується при реалізації нових, нетипових товарів, попит на який важко припустити.

Факторинг придбання права на стягнення боргів, на перепродаж товарів і послуг з наступним одержанням платежів по них. При цьому мова йде, як правило, про короткострокові вимоги. Іншими словами, факторинг є різновидом посередницької діяльності, при якій фірма-посередник (факторингова компанія) за визначену плату одержує від підприємства право стягувати і зараховувати на його рахунок належні йому від покупців суми грошей (право інкасувати дебіторську заборгованість). Одночасно з цим посередник кредитує оборотний капітал клієнта і приймає на себе його кредитний і валютний ризики.

Факторингові операції виникли на основі комерційного кредиту, що надається продавцями покупцям у виді відстрочки платежу за продані товари. Зміна вимог до розрахунків з погляду прискорення обороту коштів викликали необхідність для постачальників шукати шляхи вирішення проблеми дебіторської заборгованості. Факторинг є порівняно новою ефективною системою поліпшення ліквідності і зменшення фінансового ризику при організації платежів.

Лізинг це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

3.1 Ефективність використання лізингових схем для скорочення розміщення фінансових ресурсів в основні засоби

ЗАКОН УКРАЇНИ «Про лізинг» [10] визначає правове поняття лізингу в Україні, а також загальні правові та економічні засади його здійснення.

Лізинг це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів [52].

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб’єктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів фінансовий чи оперативний. Залежно від форми здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Суб’єктами лізингу можуть бути:

лізингодавець суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

лізингоодержувач суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

продавець лізингового майна (далі продавець) суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.

Згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” [4]:

Лізингова (орендна) операція господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк. Операції з лізингу (оренди) цілісних майнових комплексів державних підприємств регулюються відповідним законодавством.

Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди землі та оренди жилих приміщень.

Оперативний лізинг (оренда) господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає передачу орендарю права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов’язковим поверненням таких основних фондів їх власнику після закінчення строку дії лізингової (орендної) угоди.

Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних фондів орендодавця.

Фінансовий лізинг (оренда) господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем за замовленням орендаря основних фондів з подальшим їх переданням у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з обов’язковою подальшою передачею права власності на такі основні фонди орендарю.

Витрати орендодавця на купівлю об’єктів фінансового лізингу не включаються до складу валових витрат або до складу основних фондів такого орендодавця.

Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включаються до складу основних фондів орендаря.

Зворотний лізинг (оренда) — господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг.

Ринок лізингових послуг характеризується різноманіттям форм лізингу, моделей лізингових контрактів і юридичних норм, що регулюють лізингові операції [10],[11].

При виділенні видів лізингу виходять з ознак їхньої класифікації, що характеризують: відношення до орендованого майна; тип фінансування лізингової операції; тип лізингового майна; склад учасників лізингової угоди; тип переданого в лізинг майна; ступінь окупності лізингового майна; сектор ринку, де проводяться лізингові операції; відношення до податкових, митних і амортизаційних пільг та преференцій; порядок лізингових платежів.

По типу майна розрізняють:

Лізинг рухомого майна (устаткування, техніка, автомобілі, суда, літаки і т.п.), у тому числі нового і бувшого у вживанні.

Лізинг нерухомості (будинку, спорудження).

По ступеню окупності майна лізинг підрозділяється на:

Лізинг із повною окупністю, коли протягом терміну дії лізингового договору відбувається повна чи близька до повного амортизація майна і, відповідно, виплата лізингодавцю вартості майна.

Лізинг із неповною окупністю, при якому протягом терміну дії одного лізингового договору відбувається часткова амортизація майна й окупається тільки частина її.

Оцінка ефективності застосування лізингу проводиться при порівнювальному розрахунку [31]:

умов прямих та дисконтованих витрат при придбанні основних фондів за власні кошти;

умов прямих та дисконтованих витрат при придбанні основних фондів за кредитні кошти комерційного банку;

умов прямих та дисконтованих витрат при користуванні основними фондами на умовах лізингу;

В таблиці 3.1 приведені результати конкурентних розрахунків по прямим та дисконтованим витратам на основні фонди вартістю 100 000 гривень та строком використання (повної амортизації – 5 років).

Умови варіантів розрахунків:

а) Пряме придбання за власні кошти:

сплата повної вартості + 20% ПДВ при придбанні;

сплата 2% податку на майно з остаточної вартості (з врахуванням зносу);

наявність “податкового щита” – зменшення оподатковуємої суми на 30% від суми амортизації;

б) Придбання за кредитні кошти комерційного банку:

повернення кредитних коштів (100000+20000(ПДВ)) на протязі 5 років;

щорічна сплата процентів за користування кредитом (25% кредитного залишку); сплата нотаріального податку за оформлення застави (2%);

сплата 2% податку на майно з остаточної вартості (з врахуванням зносу);

наявність “податкового щита” – зменшення оподатковуємої суми на 30% від суми амортизації та суми сплачуємих кредитних процентів;

в) придбання основних фондів у користування (оперативний лізинг) на 5 років:

сплата початкового лізингового взносу, еквівалентного ПДВ(20%);

щорічна сплата лізингових платежів (сума щорічної амортизації –20000 грн. + 10% лізингова премія(10000 грн.) +5% за техобслуговування ОФ(5000 грн.);

щорічна сплата страхових взносів (2% від остаточної вартості ОФ);

наявність “податкового щита” – зменшення оподатковуємої суми на 30% від суми лізингових та страхових платежів;

г) Загальний щорічний дисконт – 20 %;

Як видно за результатами розрахунків по таблиці 3.1:

а) Пряме придбання за власні кошти:

сума грошових затрат за 5 років = 126 000 грн.

сума “податкового щита” за 5 років = 30 000 грн.

сума еквівалентних дисконтованих затрат за 5 років, приведена к умовам 0 року = 106 075 грн.

б) Придбання за кредитні кошти:

сума грошових затрат за 5 років = 208 500 грн.

сума “податкового щита” за 5 років = 54 750 грн.

сума еквівалентних дисконтованих затрат за 5 років, приведена к умовам 0 року = 102 461 грн.

в) Користування ОФ на умовах оперативного лізингу:

сума грошових затрат за 5 років = 200 750 грн.

сума “податкового щита” за 5 років = 54 225 грн.

сума еквівалентних дисконтованих затрат за 5 років, приведена к умовам 0 року = 95 965 грн.

Таким чином, інвестування коштів в основні фонди при всіх інших рівних умовах на базі оперативного лізингу з точки зору дисконтованих витрат є найменш затратним варіантом:

на 6,8 % менше ніж кредитний варіант;

на 10,5 % менше ніж варіант прямого придбання за власні кошти;

Таблиця 3.1 — Розрахунок порівняльної ефективності затратного механізму покупки ОФ, покупки ОФ за рахунок кредитування в банку та оперативного лізингу ОФ

3.2 Ефективність використання вексельних схем розрахунків для залучення коштів комерційного кредитування та прискорення обороту дебіторської заборгованості

Вексельне кредитування в Україні обумовлене Законом України „“Про обіг векселів в Україні” [13], [14]. Вексель – безумовне грошове зобов’язання, за яким одна особа зобов’язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статуc якого регулюється законодавством про вексельний обіг.

Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов’язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.

Векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).

Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов’язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах.

Вексель підписується:

від імені юридичних осіб власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою;

від імені фізичних осіб власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою, із зазначенням індивідуального ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб платників податків та інших обов’язкових платежів, наданого органом державної податкової служби (крім випадків відсутності індивідуального ідентифікаційного номера в осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття індивідуального ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи), та паспортних даних векселедавця-трасанта (серія та номер паспорта, найменування органу, що видав паспорт, та дата його видачі, місце проживання). Підпис скріплюється печаткою (у разі її наявності).

Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.

Установи банків та органи Державного казначейства України, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування векселедавців простих векселів, трасатів (акцептантів) за переказними векселями, виконують функції розрахункових палат згідно із статтею 38 Уніфікованого закону.

Вексель, опротестований нотаріусом (виконавчий напис нотаріуса) у встановленому законом порядку, є виконавчим документом.

Закон України від 05.04.2001 р. № 2374III «Про обіг векселів в Україні» відображає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та використанні вексельних зобов’язань у господарській діяльності.

Відповідно до ст. 4 зазначеного Закону в разі видачі (передачі) векселя згідно з договором припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем. Переказні й прості векселі видаються лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Оформлення векселя суб’єктом господарської діяльності здійснюється обов’язково на вексельному бланку, що відповідає вимогам чинного законодавства України. Положення про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків затверджено рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22.11.2001 р. № 338 та зареєстровано в Мін’юсті України 11.04.2002 р. за № 360/6648.

При наданні комерційного кредиту ціна продукції та послуг з боку кредитора формується за принципами ціни при негайній оплаті чи передоплаті + надбавки за банківський кредит та страхування операцій на період відстрочки платежу:

(3.1)

де ціна партії імпорту при негайній оплаті;

період часу комерційного кредиту по контракту;

річна процентна ставка кредитування банка;

страховий тариф в залежності від строку комерційного кредиту;

У випадку, якщо оплата партії продукції та послуг здійснюється авальованими банком векселями ТОВ „Гідротехніка” на момент поставки партії продукції зі строком погашення Dt, кредитор має можливість застосувати тимчасове вексельне перекредитування в банку під заставу векселів, які обліковуються банком з дисконтом. Повернення суми кредиту кредитор поручає за рахунок інкасації авальованих банкомпокупця векселів банкомпродавця, який одночасно видає грошовий кредит кредитору негайно по обліку векселів.

Ця операція дозволяє кредитору в контракті йти на зниження ціни поставки партії продукції за алгоритмом:

ціна партії при негайній оплаті;

ціна банківського кредиту для некомпенсованої частини дисконту врахування векселів в банку;

ціна страхування для некомпенсованої частини дисконту врахування векселів в банку;

Відношення ціни контракту при використанні описаної вексельної схеми розрахунків між ТОВ „Гідротехніка” та кредитором до ціни контракту при комерційному кредиті з боку кредитора (формула 3.1) розраховується як:

(3.2)

де ставка авалю векселя ТОВ „Гідротехніка” банком;

Формула (3.2) дає можливість при варіації параметрами розрахувати зниження матеріальних витрат ТОВ „Гідротехніка” в собівартості, тобто розрахувати можливе підвищення прибутковості від операції покупки матеріальних засобів виробництва за рахунок застосування векселів в розрахунках з кредиторами.

Застосування векселів на другому етапі операцій ТОВ “Гідротехніка” – продаж партії продукції оптовикам з наданням відстрочки сплати, тобто комерційного кредитування (дебіторська заборгованість) – повинно виконуватися за наступною схемою:

частина дебіторської заборгованості оформлюється авальованими векселями дебіторів, що для них мотивується зниженням ціни партії продукції відносно рівня внутрішнього комерційного кредитування та компенсації витрат на авалювання векселів;

отримані векселі ТОВ „Гідротехніка” враховуються в банку та виставляються через нього на інкасацію, при цьому на період погашення векселів банк надає ТОВ „Гідротехніка” грошовий кредит на суму векселів – мінус дисконт врахування векселів;

грошові кошти надходять в активи балансу ТОВ „Гідротехніка” як отримання короткострокового кредиту в джерелах;

дисконт врахування векселю враховується як додаткові витрати ТОВ „Гідротехніка” на сплату процентів банку за надання вексельного кредиту та виконання послуг інкасації;

Сума кредиту та сума додаткових витрат розраховуються за формулами:

(3.3)

(3.4)

де коефіцієнт частини дебіторської заборгованості

, оформленої у вигляді вексельної заборгованості;

Отримання кредитних грошей та зниження дебіторської заборгованості дозволяє підвищити показники ліквідності та платоспроможності ТОВ “Гідротехніка”. Оптимальні параметри вексельного кредитування розраховуються при варіаційних розрахунках за системою показників математичної моделі (формули 3.1 –3.4) із застосуванням ПЕОМ, при цьому фактичний варіант показників діяльності ТОВ “Гідротехніка” у 2004 році використовується як вихідний варіант, відносно якого розраховуються варіанти прогнозованого виграшу застосування вексельних схем розрахунків.

Для отримання поля можливих управлінських рішень по ефективності застосування векселів в операціях варіації розрахунків в дипломній роботі проведені за програмним комплексом “електронних таблиць” EXCEL2000 для наступних варіацій параметрів (таблиця 3.2):

а) строк до погашення векселя – 30,60,90 днів

б) річна кредитна ставка банка – 18%, 22%;

в) ставка страхування – 3%(30днів), 4%(60днів), 5%(90 днів);

г) ставка авалювання векселів – 1%(30днів), 2%(60днів), 3%(90 днів);

д) коефіцієнт вексельного оформлення дебіторської заборгованості – 60%, 70%, 80%;

На основі проведених розрахунків виконувалося моделювання прогнозних балансів та звітів про фінансові результати ТОВ “Гідротехніка”, за результатами чого розраховувались зміни в показниках діяльності підприємства відносно досягнутого рівня у 2004 році.

Рисунок 3.1 — Підвищення прибутку ТОВ “Гідротехніка” при застосування схем вексельних розрахунків в кредиторській заборгованості по 2004 року

Як видно з графіків рисунка 3.1 при застосуванні вексельних розрахунків в кредиторській заборгованості знижується ціна покупаємих товарів та послуг, знижується собівартість та, відповідно, зростає прибуток ТОВ “Гідротехніка” в 1,8 –2,5 рази в залежності від тривалості кредиторської заборгованості.

Таблиця 3.2

3.3 Ефективність використання факторингових схем прискорення обороту дебіторської заборгованості

Факторинг різновид торговельно-комісійної операції, яка поєднується з кредитуванням оборотного капіталу клієнта. В основі операцій факторингу лежить купівля факторською компанією (банком) рахунків-фактур клієнта на певних умовах [52]. Факторинг за класифікацією Національного банка України відноситься до класу “Кредити в поточну діяльність» кредитів, наданих позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для фінансування поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів та здійснення затрат. Кредити в поточну діяльність включають овердрафти, кредити, надані за постійними кредитними лініями на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні затрати або на рефінансування комерційного кредиту між підприємствами (врахування векселів, факторинг).

Правове підґрунтя уступки вимоги та переведення боргу закріплено у главі 17 (статті 197 – 202 Цивільного кодексу України, далі – ЦК [2]).

Для здійснення операції уступки вимоги бухгалтеру або керівнику підприємства необхідно знати шість основних моментів цієї операції:

1. Уступка вимоги не повинна суперечити закону або договору, на якому базується ця уступка.

2. Уступка вимоги не повинна здійснюватися стосовно зобов’язань, що виникли внаслідок відшкодування збитків, спричинених заподіянням шкоди здоров’ю фізичної особи або її смерті.

3. Уступка вимоги передбачає обов’язок первинного «старого» кредитора передати новому кредитору документи, що свідчать про право на вимогу.

4. Уступка вимоги передбачає відповідальність первинного «старого» кредитора перед новим кредитором, що виникла у зв’язку з недійсністю переданої (уступленої) вимоги.

5. При уступці вимоги боржника має бути повідомлено у будь-який належний спосіб про уступку вимоги, що відбулася. За відсутності такого повідомлення (або за відсутності доказів такого повідомлення) виконання зобов’язання первинному «старому» кредитору визнається виконанням зобов’язання боржником належному кредитору.

6. При уступці вимоги боржник має право пред’являти проти вимоги нового кредитора всі заперечення, які він мав проти первинного «старого» кредитора на момент отримання повідомлення про уступку вимоги.

Для здійснення операції переведення боргу слід звернути увагу на три основні моменти цієї операції:

1) переведення боргу боржником на іншу особу (нового боржника) допускається тільки за згодою кредитора;

2) новий боржник має право пред’являти проти вимоги всі заперечення, що ґрунтуються на взаємовідносинах між кредитором і первинним (старим) боржником;

3) поручительство і встановлена третьою особою застава припиняються разом із переведенням боргу, якщо поручитель або заставодавець не виявить згоди відповідати за зобов’язанням за нового боржника.

Крім цього, потрібно враховувати дві обставини, які однаково важливі як для уступки вимоги, так і для переведення боргу:

1) уступка вимоги та переведення боргу можуть бути здійснені виключно стосовно реально існуючих зобов’язань;

2) уступка вимоги та переведення боргу, що ґрунтуються на договорі, який було укладено у письмовій формі, мають бути здійснені у простій письмовій формі (ст. 44 ЦК).

Закон № 2664 [11] відносить до фінансових послуг факторинг, а факторинг згідно зі ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121III є нічим іншим, як уступкою вимоги – «…придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і приймання платежів (факторинг)…». Однак слід зауважити, що в цьому випадку під факторингом буде розумітися набуття права вимоги зобов’язань саме у грошовій і ні в якій іншій формі (наприклад, вимога виконання зобов’язань поставки товару за договором). Отже, операцію уступки вимоги необхідно здійснювати з урахуванням вимог Закону № 2664 [11].

Факторингові операції виникли на основі комерційного кредиту, що надається продавцями покупцям у виді відстрочки платежу за продані товари. Зміна вимог до розрахунків з погляду прискорення обороту коштів викликали необхідність для постачальників шукати шляхи вирішення проблеми дебіторської заборгованості. Факторинг є порівняно новою ефективною системою поліпшення ліквідності і зменшення фінансового ризику при організації платежів. Комерційні банки, розвиваючи ці операції, доповнюють їх елементами бухгалтерського, інформаційного, рекламного, збутового, юридичного, страхового й іншого обслуговування клієнтів. Це дозволяє розширювати коло клієнтів банку, підсилювати зв’язок з ними, збільшувати прибуток банку за рахунок розширення операцій.

Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятої в 1988 р. Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум двом з чотирьох ознак:

1) наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

2) ведення бухгалтерського обліку постачальника, насамперед обліку реалізації;

3) инкасування його заборгованості;

4) страхування постачальника від кредитного ризику.

Факторингові операції класифікуються як [28]:

Внутрішні, якщо постачальник і його клієнт, тобто сторони за договором купівлі-продажу, а також факторингова компанія знаходяться в одній і тій же країні, чи міжнародні;

Відкритий факторинг це форма факторингової послуги, при якій боржник сповіщений про те, що постачальник переуступає рахунки фактури факторинговій компанії.

Закритий, чи конфіденційний факторинг свою назву одержав у зв’язку з тим, що служить схованим джерелом коштів для кредитування продажу постачальниками товарів, тому що ніхто з контрагентів клієнта не обізнаний про переуступку ними рахунків фактур факторинговій компанії. У даному випадку платник веде розрахунки із самим постачальником, який після одержання платежу повинен перелічити відповідну його частину факторинговій компанії для погашення кредиту.

З умовою кредитування постачальника у формі оплати вимог до визначеної дати чи попередньої оплати. У першому випадку клієнт факторингової компанії, відвантаживши продукцію, пред’являє рахунок своєму покупцю за посередництвом компанії, задача якої одержати на користь клієнта платіж у терміни відповідно до господарського договору (звичайно від 30 до 120 днів). Сума переуступлених боргових вимог (за мінусом витрат) перелічується постачальнику на визначену дату чи після закінчення визначеного часу.

У випадку попередньої оплати факторингова компанія купує рахунки-фактури в клієнта на умовах негайної оплати 8090% вартості відвантаження, тобто авансує оборотний капітал свого клієнта (дисконтування рахунків-фактур). Резервні 1020% вартості відвантаження клієнту не виплачуються, а бронюються на окремому рахунку на випадок претензій на його адресу від покупця по якості продукції, її ціні і т.п. Одержання такої послуги найбільш повно відповідає потребам функціонуючих підприємств, тому що дозволяє їм за допомогою факторингу перетворити продаж з відстрочкою платежу в продаж з негайною оплатою й у такий спосіб прискорити рух свого капіталу. Основною перевагою попередньої оплати є те, що її розмір являє собою фіксований відсоток від суми боргових вимог. Таким чином, постачальник автоматично одержує більше коштів при збільшенні обсягу своїх продажів.

Рисунок 3.2 — Підвищення прибутку ТОВ “Гідротехніка” при застосуванні схем вексельних розрахунків в кредиторській заборгованості по 2004 року та факторингових схем рефінансування дебіторської заборгованості

Як показує аналіз графіків на рисунку 3.2 застосування схеми факторингового рефінансування дебіторської заборгованості дає ще додатковий прибуток +(2,0–7,0) тис. грн. відносно рівня прибутку при застосуванні вексельної схеми зниження цін на товари та послуги в кредиторській заборгованості підприємства ТОВ “Гідротехніка”.

Таблиця 3.3 – Ефективність застосування факторингу для прискорення фінансового циклу перетворення дебіторської заборгованості в готівкові кошти

ВИСНОВКИ

Згідно з завданнями в дипломній роботі проведений:

аналіз сутність та значення фінансових ресурсів підприємства, існуючого механізму розташування ресурсів підприємства в майнові активи для організації розширеного виробництва;

аналіз фінансового стану та формування і розміщення ресурсів в підприємстві ТОВ “Гідротехніка” за 3 роки після створення (у 2002 –2004 роках);

обґрунтування системи заходів по удосконаленню розміщення ресурсів в майнові активи, побудова алгоритмів розрахунку ефективності різних схем активізації ресурсних джерел капіталу і найбільш ефективного їх вкладення в активні операції підприємства та реалізації їх у вигляді таблиць-програм розрахунків на ПЕОМ (EXCEL2000);

проведення чисельного моделювання та оцінка ефективності впровадження вексельних та факторингових схем прискорення розрахунків комерційного кредитування і лізингових схем нарощування основних засобів при обмеженні джерел фінансування для розширення виробничої бази.

Джерелом фінансових ресурсів фірми як у процесі її виникнення і початку діяльності, так і надалі, відповідно до чинного законодавства, можуть бути власні засоби, комерційний і банківський кредит.

Фінансові ресурси підприємства розміщуються в майнові активи – основний (довгостроковий) і оборотний (поточний) капітал.

Проведений аналіз діяльності та фінансового стану підприємства ТОВ “Гідротехніка” за перші три роки після створення (2002 – 2004 роки) показав, що:

підприємство за обсягами валюти балансу відноситься до малих підприємств, при цьому в якості основного джерела ресурсів використовує власний капітал, який займає частку в 95 %(2002) – 88%(2004) валюти балансу;

джерелом росту власного капіталу з 22,9 тис. грн.(2002) до 62,5 тис. грн. (2004) є тільки зароблений прибуток підприємства (статутний фонд становить постійно 11,8 тис. грн..);

оскільки підприємство практично не використовує залучений позиковий капітал його ліквідність та стійкість по покриттю запасів є абсолютною, при цьому не використовуються фінансові важелі позикового капіталу для нарощування темпів розвитку підприємства;

чисті обсяги реалізації продукції в 2002 – 2004 році нарощуються з рівня 260,9 тис. грн.(2002) до рівня 608,4 тис. грн. у 2003 році (зростання на +133,2 % відносно 2002 року) та до рівня 657,2 тис. грн. у 2004 році (зростання на 8,2% відносно 2003 року);

ланцюговий темп росту собівартості випуску та реалізації продукції становить + 105,4 % у 2003 році відносно 2002 та + 14,9 % у 2004 році відносно рівня 2003 року, що практично відповідає темпам росту обсягів доходів від реалізації;

темп росту фінансових результатів діяльності значно перевищує темпи росту валюти балансу, що свідчить про інтенсивний розвиток ділової діяльності підприємства, а темп росту чистого прибутку – нижче ніж темпу росту валюти балансу;

ресурсовіддача активів в чисту виручку у 2002 2004 роках знаходиться на дуже високому рівні 9,33 – 13,46;

рентабельність активів та власного капіталу по валовому прибутку від реалізації (різниця між чистим доходом та собівартістю продукції):

а) у 2003 році різко зросла до рівня 201227 % у порівнянні з рівнем 2002 року 36,9 38,5 %;

б)у 2004 році знизилась в два рази до рівня 88,9100,1%.

рентабельність власного капіталу по чистому прибутку після оподаткування становить 34 – 49 %, що відповідає строку окупності власного капіталу 2,0 – 2,3 роки та є дуже інвестиційно-привабливими показниками на рівні альтернативної ставки депозитної доходності в 12 –14 %.

рентабельність продаж по чистому прибутку після оподаткування знаходиться в дуже низькому діапазоні – 2,5 –3,5 %, що свідчить про надто велику собівартість продукції та велику долю торгових операцій по перепродажу товарів з мінімальною націнкою.

Як видно з наведених характеристик, подальший ріст підприємства ТОВ “Гідротехніка” стримується відсутністю використання залучених позикових коштів при обмеженій можливості росту власного капіталу тільки за рахунок заробленого прибутку.

Оскільки на початковому етапі становлення підприємства ТОВ “Гідротехніка” в нього відсутні необоротні активи, які можуть бути використанні в якості застави для отримання банківського кредиту, а ставка кредитування банками в обігові кошти дуже велика та потребує витрат на страхування кредиту в страховій компанії, реальним шляхом розвитку є використання міжгосподарських комерційних кредитів.

Проведене обґрунтування ефективності комерційних кредитів для прискорення розвитку ТОВ “Гідротехніка” показало:

інвестування коштів в основні фонди при всіх інших рівних умовах на базі оперативного лізингу як з точки зору первинних затрат на рівні 20% від вартості основних засобів, так і сумарно з точки зору дисконтованих витрат є найменш затратним варіантом нарощування виробничої бази:

а) на 6,8 % менше ніж кредитний варіант;

б) на 10,5 % менше ніж варіант прямого придбання за власні кошти;

впровадження вексельних схем в комерційному кредитуванні кредиторської заборгованості дозволяє за рахунок зниження цін на товари та послуги, а, відповідно, і собівартості виробництва, підняти чистий прибуток ТОВ “Гідротехніка” за 2004 рік з рівня 27,2 тис.грн.. до рівня 40,8 – 52,05 тис.грн.. в залежності від строків комерційних кредитів в кредиторській заборгованості підприємства;

впровадження вексельних схем в комерційному кредитуванні кредиторської заборгованості та додаткове впровадження факторингових схем рефінансування дебіторської заборгованості дозволяє за рахунок зниження цін на товари та послуги і дострокового отримання готівки за відпущену продукцію, а, відповідно, і собівартості виробництва, підняти чистий прибуток ТОВ “Гідротехніка” за 2004 рік з рівня 27,2 тис. грн.. до рівня 42,7 – 59,5 тис. грн.. в залежності від строків комерційних кредитів в кредиторській заборгованості підприємства та норм факторингових угод;

Таким чином, практичне значення отриманих результатів дипломної роботи – в наданні керівництву малого підприємства ТОВ “Гідротехніка” аудитних висновків про поточний економічний стан та економічно обґрунтовані шляхи розвитку малого підприємства з застосуванням трьох механізмів комерційного кредитування, що дозволяє в два рази підвищити прибуток підприємства та розширити його виробничу базу при обмеженні коштів на інвестування власним капіталом та прибутком підприємства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Господарський кодекс України // від 16 січня 2003 року N 436IV(діє з 01.01.2004).

2. ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ // 16 січня 2003 року N 435IV (Із змінами і доповненнями, внесеними законами України станом на 12 травня 2004 року N 1713IV, ОВУ, 2004 р., N 25, ст. 1629).

3. Закон України “Про систему оподаткування в Україні” // від 25.06.1991 N 1251XII (із змінами станом на 5 червня 2003 року N 906IV).

4. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” // від 22 травня 1997 року N 283/97ВР (станом змін від 20 січня 2005 року N 2377IV).

5. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про податок на додану вартість “ // від 3 квітня 1997 року N 168/97ВР (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 23 грудня 2004 року N 2287IV).

6. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про господарські товариства» // від 19 вересня 1991 року N 1576XII (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 19 лютого 2004 року N 1519IV).

7. Закон України “ Про зовнішньоекономічну діяльність” // від 16 квітня 1991 року N 959XII (від 8 червня 2000 року N 1807III).

8. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” // від 19 червня 2003 року N 979IV.

9. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про іпотеку” // від 5 червня 2003 року N 898IV.

10. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про лізинг” від 16 грудня 1997 року N 723/97ВР //Із змінами, внесеними Законом України від 14 січня 1999 року N 394XIV.

11. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”// (від 12 липня 2001 року N 2664III).

12. ЗАКОН УКРАЇНИ – «Про цінні папери і фондову біржу» // від 18.06. 1991 N 1201XII (із змінами на 3.06.1999 N 719XIV).

13. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про обіг векселів в Україні” // від 5 квітня 2001 року N 2374III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 25 грудня 2002 року N 364IV).

14. КОНВЕНЦІЯ, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі //ДАТА ПІДПИСАННЯ: 07.06.30 р., ДАТА ПРИЄДНАННЯ УКРАЇНОЮ: 06.07.99 р., ДАТА НАБУТТЯ ЧИННОСТІ УКРАЇНОЮ: 06.01.2000 р.

15. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.

16. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.

17. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 » Звіт про фінансові результати Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.

18. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» // Наказ Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року N 246 (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2000 р. N 304).

19. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» // Наказ Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 року N 242(Із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2000 року N 304).

20. Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»// Наказ Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року N 92 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2000 року N 304).

21. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» // Наказ Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року N 246 (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2000 р. N 304).

22. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість»// Наказ Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 року N 237 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2000 року N 304).

23. Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» // Наказ Міністерства фінансів України від 26 квітня 2000 року N 91 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2000 року N 304).

24. Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України//Постанова Правління Національного банку України від 16.12.2002 № 508.

25. Балабанов И. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? – М.: Финансы и статистика, 1995.

26. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: учебник. – М.: Финансы и статистика, 1996.

27. Білуха М.Т. Курс аудиту: підручник. К.: Вища школа. Знання, 1998.

28. Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту, Київ, “Манускрипт”+ПП”Влад”, 1996.

29. Бланк И. Инвестиционный менеджмент. – К.: МП «ИТЕМ» ЛТД, 1995.

30. Бойчук І.М. Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств. – Львів: Вво “Сполом”, 1998.

31. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. – К.: “Молодь”, 1997.

32. Васильков В.Г. Організація виробництва: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003 – 524 с.

33. Газман В.Д. «Лизинг: теория, практика, комментарии». М., 1997 г.

34. Ганна Негода Операції з простим векселем //«Вісник податкової служби України», жовтень 2002 р., № 39 с. 39 35. Грещак М.Г., Гребешкова О.М., Коцюба О.С. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посібник. – К.: КНЕУ,2001 – 228 с.

36. Глазунов В.М. Финансовый анализ и оценка риска реальных инвестиций. – М.: «ФинстатИнформ», 1997.

37. Д. Винокуров Вексельний обіг в Україні: нове та узаконене старе // «Податки та бухгалтерський облік», 10 травня 2001 р., № 38 (387), с. 22.

38. Економіка підприємства. Підручник в 2х томах / Під ред. C.Ф. Покропивного К.: КНЕУ, 2000 – 528 с.

39. Євтух О.Т. Іпотека – механізм ефективного використання ресурсів – Луцьк, «Волинська обласна друкарня», 2001, 305 с.

40. Євтух О.Т. Доходна іпотека – Луцьк, «Волинська обласна друкарня», 2000, 304 с.

41. Ефимова М.Р., Ганченко О.И., Петрова Е.В. Практикум по общей теории статистики: Учебное пособие. – Москва: Финансы и статистика, 2000.

42. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник – К.: МАУП,2000.

43. Йолкіна В. Про іпотечне кредитування // «Экспрессанализ законодательных и нормативных актов», 1 грудня 2003 р., № 48 (414), с. 15).

44. Кабатова Е.В «Лизинг: правовое регулирование, практика», М., «Инфра М», 996 г.

45. Калюга Є. Контроль за правильністю складання першого розділу активу бухгалтерського Балансу (відповідно до ПБО 2) //«Вісник податкової служби України», вересень 2000 р., № 33, с. 54

46. Калюга Є. Контроль за правильністю складання другого i третього розділів активу бухгалтерського Балансу (відповідно до ПБО 2)* // «Вісник податкової служби України», вересень 2000 р., № 34, с. 50.

47. Калюга Є. Контроль за правильністю складання розділів пасиву бухгалтерського Балансу (відповідно до ПБО 2) /«Вісник податкової служби України», вересень 2000 р., № 35, с. 19.

48. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчётности. М.: Финансы и статистика, 1996г.

49. Костіна Н.І., Алексєєв А.А., Василик О.Д. Фінансове прогнозування: методи і моделі. – К.: “Знання”, 1995.

50. Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятия. Методы оценки. М.: ИКЦ «Дис», 1997.

51. Коцовська Р., Ричаківська В та інш. Операції комерційних банків – Львів: ЛБІ НБУ, 2001.

52. Лизинговые, факторинговые, форфейтинговые операции банков/под ред. Абалкин Л.И., Аболихина Г.Л., Адибеков М.Г. Москва, «ДеКА» 1995 г.

53. Липсиц И.В., Косов В.В. Инвестиционный проект: методы подготовки и анализа. – М.: «БЕК», 1996.

54. Москвін С.О., Бевз С.М., Дідик В.Г. Проектний аналіз. – К.: Лібра, 1998.

55. Покропивний С. Ф., Новак А.П. Ефективність інноваційно-інвестиційної діяльності. – К. 1997.

56. Статистика підприємництва: навч. посібник / під редакцією Вашківа П.Г. – К.: „Слобожанщина”, 1999.

57. Управління виробничою інфраструктурою / За ред. М.А. Бєлова – К.: КНЕУ, 1997 – 208 с.

58. Фінанси підприємств. Підручник /За ред. А.М. Поддєрьогіна – К.: КНЕУ, 2000.

59. Финансовый менеджмент. Учебник для вузов/ Под. ред. Г. Поляка. – М.: «Финансы», 1997.

60. Шклярук С.Г. Финансовая система – К.: «Нормапринт», 2003.

Додаток А

Таблиця А.1 – Балансові звіти ТОВ „Гідротехніка” за 2002 2004 роки

Таблиця А.2 – Звіти про фінансові результати ТОВ „Гідротехніка” за 2002 – 2004 роки

Таблиця А.3 – „Вертикальний” та „горизонтальний” розрізи динаміки балансу ТОВ „Гідротехніка” за 2002 – 2003 роки

Таблиця А.4 – „Вертикальний” та „горизонтальний” розрізи динаміки балансу ТОВ „Гідротехніка” за 2003 – 2004 роки

Таблиця А.5 – „Вертикальний” та „горизонтальний” розрізи аналізу динаміки показників звіту про фінансові результати ТОВ „Гідротехніка” за 2002 – 2003 роки

Таблиця А.6 – „Вертикальний” та „горизонтальний” розрізи аналізу динаміки показників звіту про фінансові результати ТОВ „Гідротехніка” за 2003 – 2004 роки

Додаток Б

Алгоритми розрахунків показників фінансового стану підприємства

Таблиця Б.1 — Алгоритми розрахунку показників рентабельності

Таблиця Б.2 — Алгоритми розрахунку показників ділової активності

Таблиця Б.3 — Алгоритми розрахунку показників майнового стану

Платоспроможність підприємства – це здатність підприємства впевнено сплачувати всі свої боргові зобов’язання згідно з встановленими строками або відповідно до договірних умов [13]. Її можна вивчати за минулий період, на якусь певну (звітну) дату або як майбутню можливість розрахувати у необхідні терміни за існуючими короткостроковими зобов’язаннями.

Платоспроможність підприємства визначається системою показників ліквідності оборотних активів балансу. Знаменник в усіх наведених показників один і той самий – поточні пасиви, тобто термінові невідкладні зобов’язання.

Показники ліквідності характеризують здатність фірми виконувати свої поточні (короткострокові) зобов’язання за рахунок поточних активів.

Коефіцієнт загальної ліквідності (Кл.заг.) (коефіцієнт покриття) – це відношення поточних активів (Апот) до поточних зобов’язань (Зпот):

, (В.1)

де: поточні активи балансу (Форма 1 строка 260);

поточні зобов ‘ язання балансу (Форма 1 строка 620);

Цей результат співвідноситься з одиницею і показує, скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов’язань.

При Кл.заг.<2 вважається, що платоспроможність підприємства невисока існує певний фінансовий ризик. Співвідношення 2:1 вважається нормальним, але для деяких сфер бізнесу воно може коливатись від 1,2 до 2,5 [14].

Коефіцієнт термінової ліквідності (Кл.терм.) – це відношення активів високої ліквідності (Алікв) до поточних зобов’язань:

, (В.2)

де: Алікв активи високої ліквідності = поточні активи – запаси

(Форма 1строки (260100110120130140150);

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кл. абс.) характеризується відношенням грошових засобів та коротк. цінних паперів (Г,Цп) до поточних зобов’язань:

, (В.3)

де: Г,Цп – грошові засоби та короткострокові цінні папери (Форма 1 строки (230+240));

Значення цього коефіцієнта є достатнім, якщо він перевищує 0,2 – 0,25 [14].

Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованостей – показує наскількі термінові надходження від боржників до підприємства відповідають терміновим вимогам кредиторів до підприємства:

, (В.4)

де: Здеб – короткострокова дебіторська заборгованість (Форма 1 строки (160+170+180+190+200+210));

Зкред – короткострокова кредиторська заборгованість(Форма 1 строки (520+530+540));

Значення цього коефіцієнту є сприятливими, якщо він перевищує 1,25 [14].

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є фінансова стійкість. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання.

Для оперативного розрахунку абсолютних показників фінансової стійкості(коефіцієнту покриття запасів оборотними коштами) вартість запасів (З) порівнюється з послідовно поширюваним переліком таких джерел фінансування [13]:

власні оборотні кошти (НВОК);

власні оборотні кошти і довгострокові кредити та позики (НВОК + Дп);

власні оборотні кошти, довго та короткострокові кредити і позики

(НВОК + Дп + ДФЗ).

Відповідно до забезпеченості запасів згаданими варіантами фінансування можливі чотири типи фінансової стійкості [13]:

1. Абсолютна стійкість для забезпечення запасів (З) достатньо власних оборотних коштів; платоспроможність підприємства гарантована: З < НВОК

2. Нормальна стійкість – для забезпечення запасів крім власних оборотних коштів залучаються довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована:З < НВОК+Дп

3. Нестійкий фінансовий стан – для забезпечення запасів крім власних оборотних коштів та довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити та позики; платоспроможність порушена, але є можливість її відновити:

З < НВОК + Дп + ДФЗ

4. Кризовий фінансовий стан – для забезпечення запасів не вистачає “нормальних” джерел фінансування; підприємству загрожує банкрутство:

З > НВОК + Дп + ДФЗ

Забезпеченість запасів джерелами формування є сутністю фінансової стійкості, її зовнішнім проявом, а наслідком є платоспроможність (ліквідність).

Таблиця Б.4 — Алгоритми розрахунку показників фінансової стійкості

Додаток В

Результати розрахунку динаміки коефіцієнтів фінансового стану ТОВ “Гідротехніка” за 2002 – 2004 роки

Таблиця В.1 – Показники майнового стану та ділової активності

Таблиця В.2 – Показники рентабельності та фінансової стійкості

Таблиця В.3 – Показники ліквідності

Таблиця В.4 – Агрегований баланс ТОВ „Гідротехніка” в 2002 2004 роках

Таблиця В.5 — Показники фінансової стійкості по покриттю запасів

УНІВЕРСИТЕТ СУЧАСНИХ ЗНАНЬ

Факультет обліку і аудиту

кафедра______________

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

„Індекси, їх види і роль у вивченні ринку”

Рецензент: ___________________ Виконала:

ПІБ, посада

Науковий керівник:

Київ — 2006

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Індексний метод у статистичних дослідженнях економіки 5

1.1 Сутність індексного методу 5

1.2 Зв’язок індексного методу з іншими методами статистики 11

Розділ 2. Практичні аспекти використання індексів у вивченні ринку 16

2.1 Індивідуальні і загальні індекси 16

2.2 Особливості застосування агрегатних індексів 18

2.3 Визначення середніх індексів 25

2. 4 Індекси з постійними і перемінними вагами 27

Розділ 3. Багатофакторний індексний аналіз в економічних дослідженнях 30

3.1 Сутність і проблеми багатофакторного індексного аналізу 30

3.2 Принципи побудови багатофакторних індексних моделей 31

Висновок 40

Список використаної літератури 42

Вступ

При зіставленні будь-яких даних, що характеризують економічні явища чи процес у часі й у просторі, широко використовуються відносні статистичні показники — індекси. Вони дозволяють розрахувати і порівняти складні соціально-економічні явища, які складаються з безпосередньо непорівнянних елементів. Індекси засновані на звітних і базисних даних у залежності від відношення показників до змісту дослідження. Елементами індексів є величина, що індексується, її тип (форма), вага, термін виконання. Використання індексів дозволяє створювати математичні моделі і проводити розрахунки щодо фінансового положення фірми і планів її розвитку.

При аналізі своєї діяльності фірма проводить дослідження і фіксує висновок про фактори, які впливають на її роботу. Використання індексів дозволяє установити кількісні взаємозв’язки між значимими для фірми показниками, що приводяться до деякого загального знаменника, який робить їх порівнянними. Індексний метод широко застосовується для вивчення послідовної зміни явищ як спосіб вивчення їхні динаміки, для зіставлення в просторі, дозволяючи виділити і вимірити вплив факторів на досліджуване явище.

При аналізі будь-якого явища проводиться визначення характеристик, які лежать в основі досліджуваного процесу, і відкидаються менш істотні фактори. Тому що в складній моделі показники, що враховуються, можуть бути дуже різні, для включення яких у розрахунки необхідно привести їх до єдиної бази. Одержавши порівнянні індекси, ми можемо визначити співвідношення ознак у досліджуваному явищі. Це дозволяє визначити можливі заміщення існуючих процесів альтернативними (методи виробництва, збуту і т.д.) для підвищення ефективності діяльності фірми.

Основна мета курсової роботи полягає у дослідженні ролі індексів у вивченні ринку.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

розглянути сутність та теоретичне підґрунтя індексного методу у статистичних дослідженнях економіки;

дослідити особливості застосування різного роду індексів у вивченні ринку;

вивчити можливості багатофакторного індексного методу дослідження ринку.

Об’єктом курсової роботи є особливості застосуванні індексних методів вивчення ринку.

Предметом курсової роботи виступає система статистичних індексів.

Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження. В основній частині розглядається поставлена проблема. У висновках сформульовано основні результати курсового дослідження.

Розділ 1. Індексний метод у статистичних дослідженнях економіки

1.1 Сутність індексного методу

Поняття «індекс» містить в собі подвійне значення. По-перше, воно трактується як деякий показник або результат певних розрахунків; по-друге, як особлива відносна величина, за допомогою якої вивчається динаміка складних явищ шляхом їх агрегування зі взаємопов’язаними з ними явищами. Агрегатні індекси історично виникли як показники, покликані виконувати синтетичну функцію, направлену на узагальнення статистичних даних і отримання узагальнюючих відносних величин динаміки. Фундатор теорії індексів Е.Ласпейрес, що уперше запропонував агрегатний індекс цін, вбачав у ньому виключно узагальнюючий відносний показник, мета якого – синтезувати різноспрямовану зміну цін будь-якого конгломерату різнорідних товарів. Ця точка зору отримала подальший розвиток в дослідженнях інших відомих індексологів – А.Маршалла, А.Боулі, І.Фішера та інших.

Таким чином, за методологією побудови і характером функції, що виконується, індекси виникли як особливі відносні величини. Ця обставина значною мірою зумовила погляди на суть індексів багатьох статистиків, які вбачали в них переважно синтетичні узагальнюючі показники. Відповідно до цієї концепції індекси розглядаються як категорії, що відображають відносну зміну складних явищ, окремі елементи яких безпосередньо несумірні. Наприклад, у статистиці індексами називаються «відносні показники, що відображають зміну складних економічних явищ, які складаються з безпосередньо несумірних елементів» [9, с. 262].

Зустрічаються і дещо розпливчаті визначення індексів. Так, Б.Урланіс дає таке визначення: «індекс у широкому значенні слова можна визначити як зведений, узагальнюючий, підсумковий показник зміни явищ, що вивчаються. У вузькому значенні слова індексний метод традиційно застосовується у тих випадках, коли виявлення змін якого-небудь одного чинника (наприклад, обсягу продукції) досягається шляхом виключення впливу якого-небудь іншого чинника (наприклад, рівня цін)» [13, с. 364]. Як бачимо, тут не виділяються які-небудь прикметні особливості індексного методу (хоч би те, що це відносний показник, з допомогою якого вивчається динаміка складних явищ).

Характерною особливістю індексів Г.Бакланов вважає методологію їх побудови. «Індекс в статистиці, – пише він, – є відносним показником, що характеризує зміну соціально-економічного явища у взаємозв’язку з іншим явищем, абсолютна величина якого передбачається при цьому незмінною. Отже: 1) індекс величина відносна, 2) індекс відображає зміну одного явища у взаємозв’язку з іншим, 3) в індексі завжди є елемент умовності» [2, с. 12].

Очевидно, що цьому визначенню відповідають тільки агрегатні індекси, що містять елемент умовності і побудовані за допомогою традиційної індексної методології. Така точка зору передбачає повну відокремленість індексів від звичайних відносних величин і цим принципово відрізняється від поглядів багатьох інших статистиків, проте, і це визначення є одностороннім, бо в індексних моделях факторного аналізу широко використовуються різні відносні величини.

Таким чином, в статистичній літературі при визначенні поняття «індекс» є істотні відмінності. Прихильники синтетичного напряму бачать в індексах інструмент вивчення складних економічних явищ, що складаються з безпосередньо несумірних елементів. Таке розуміння індексів є домінуючим в науковій і особливо навчальній статистичній літературі.

Однак, у зв’язку з поширенням в економічній практиці індексів як аналітичних показників, синтетична концепція індексів втрачає своє домінуюче значення. Тим більше, що навіть прихильники цієї концепції використовують індекси як аналітичні показники. «Прихильники синтетичної концепції, – пише Г.Бакланов, – хоч і завіряють своїх читачів у тому, що індекс узагальнюючий показник для порівняння економічних явищ, що безпосередньо не піддаються підсумовуванню, самі користуються індексами фіксованої структури і впливу структурних зрушень, а також факторними індексами. Тим самим аналітична функція індексів, що відкидається цими авторами у їх визначеннях так би мовити «de jure», «de facto» ними ж і визнається [2, с. 10].

Представники так званого аналітичного напряму основне призначення індексів бачать в їх аналітичній функції. Це дещо інша крайність індексної теорії, яка не має шансів на визнання.

Більш обґрунтовану позицію відносно функцій індексів займають індексологи Н.Виноградова, П.Казінець, У.Мересте, Г.Бакланов, які вважають, що індекси одночасно виконують і аналітичну, і синтетичну функції. Так, Н.Виноградова пише: «Специфічна особливість індексних показників – тісне переплетіння при їх побудові особливих задач синтезу і відповідних задач аналізу. Ця особливість проходить червоною ниткою через усю історію індексів, з тією лише різницею, що на різних етапах розвитку індексного методу провідною виявляється то та, то інша задача» [4].

Однак, визнання необхідності такого об’єднання функцій індексного методу не знімає проблему визначення індексів як особливих статистичних показників. Швидше воно означає, що функції, що виконуються індексами не є тим єдиним критерієм, який визначає їх суть і характерні особливості. Адже в статистиці аналогічні функції виконують і інші категорії, зокрема середні і відносні величини, які мають багато спільного з індексним методом. Наприклад, середня величина в статистиці є загальновизнаним і поширеним узагальнюючим і аналітичним показником. Подібне можна сказати і про відносні величини.

Основою розуміння суті індексного методу не може бути і несумірність явищ, бо це лише частина тих характеристик, що вивчаються індексним методом. Як свідчить практика, індекси застосовуються і до порівняльних економічних категорій, скажімо, врожайності однорідних культур, посівних площ, товарообігу тощо. Очевидно, що при визначенні будь-якого методу, в тому числі індексного, необхідно встановити і те, що пізнається, і яким чином здійснюється процес пізнання.

Основною особливістю індексного методу є те, що його складові компоненти (абсолютні, середні і відносні величини) належать до певної зв’язуючої їх системи. Будь-які з перерахованих величин, що знаходяться поза системою, не мають відношення до індексного методу. Здатність індексного методу об’єднати в певну, цілеспрямовану систему ізольовані статистичні величини, являє собою той якісно новий рівень обробки статистичних даних, який відрізняє його від методів відносних і середніх величин. Отже, індексний метод і його основний інструмент – індекс – на відміну від названих методів повинен ототожнюватись передусім з поняттями «система» і «взаємозв’язок».

Системний підхід до дослідження динаміки явищ реалізується в індексному методі таким чином. При індексуванні непорівнянних явищ елемент взаємозв’язку вводиться шляхом їх агрегування з певним сумірником. Рішення такого роду задач являє собою найбільш звичну для економістів сферу діяльності індексного методу. Однак, «складність» явищ не обмежується несумірністю їх елементів. Вона відображається і в тому, що між явищами і їх елементами існує внутрішній, причинно-наслідковий взаємозв’язок, який індексний метод використовує для виконання аналітичних функцій.

Характерною рисою індексного методу при виконанні аналітичної функції стає причинно-наслідковий підхід до вивчення явищ і їх елементів. Отже, виконуючи і синтетичну, і аналітичну функції, індексний метод не може проявлятися інакше, як через використання певного взаємозв’язку між явищами. Це відрізняє його від інших статистичних методів, зокрема, від кореляційно-регресійного. Хоч останній також досліджує взаємозв’язки між явищами, але об’єктом його дослідження є стохастичний взаємозв’язок між явищами, а об’єктом індексного методу функціональний.

Потрібно також підкреслити, що індекси не обов’язково повинні зв’язуватися тільки з динамікою процесів, що досліджуються. Нерідко вони використовуються і для порівняльної характеристики складних явищ в статиці. Наприклад, відомий метод порівняння ефективності структури посівних площ окремих культур по двох і більше регіонах за допомогою певних індексних систем. Індекси використовуються також для оцінки відхилення рівнів взаємопов’язаних явищ від деякого еталона планового завдання, оптимального варіанту тощо.

Таким чином, відмінною рисою індексного методу є те, що він досліджує не поодинокі економічні категорії, а їх систему, утворену за принципом функціональної залежності між явищами. Причому дослідження даної залежності може здійснюватися в різних напрямах. Отже, індексний метод – це комплексна характеристика відносної зміни явищ у часі, просторі або в порівнянні з яким-небудь еталоном таких явищ, які внаслідок наявності функціональної залежності між ними представлені системою взаємопов’язаних показників за принципом представлення інтегрального результату через його складові.

Головне в індексному методі перехід від аналізу кількісних відмінностей між елементами порівнюваних систем до аналізу кількісних відмінностей між системами загалом. Іншими словами, аналіз на рівні частковості здійснюється з метою його синтезу на рівні загального. У цьому проявляється єдність аналітичної і синтетичної функцій індексного методу. Математичні аспекти відображення взаємозв’язків є формальною стороною справи, похідною від якісної суті взаємозв’язків. Головним виступає розв’язання проблеми про те, чи дійсно даний взаємозв’язок функціональний за формою, а в практичному відношенні, – чи вірна вона за змістом і чи істотна за економічною значимістю. Така постановка питання передбачає розгляд індексного методу на стику декількох наук: статистики, математики, економіки і філософії.

З математичної сторони індексування є формальним прийомом виразу однієї величини за допомогою двох або більше інших величин, виходячи з наявності функціональної залежності між ними. На частку статистики доводиться обґрунтування методологічних питань побудови агрегатних індексів, принципів зважування показників, що індексуються, форм наукової абстракції тощо. При цьому має місце прив’язка статистичних аспектів індексування до економічної природи явищ, конкретна економічна оцінка отриманих індексів і т.д., що загалом зумовлює тісний зв’язок індексного методу з економічними науками. Для поглибленого пізнання суті величин, що індексуються, і підвищення практичної цінності індексного методу загалом, необхідна тісна ув’язка його положень з діалектичним підходом до явищ, що досліджуються. Мета індексування – не просто оперування індексами, а проникнення в діалектичну природу взаємозв’язку між даними явищами, забезпечення об’єктивної кількісної характеристики цього взаємозв’язку і цілеспрямоване її використання в практичній діяльності.

Якщо говорити про фактичну участь перерахованих наук в індексному методі, що сформувався, то потрібно відзначити певну несумірність між ними.

Зокрема, спостерігається явна перевага математичних аспектів в збиток економічній, особливо діалектичній, стороні питання. Правда, це не дуже помітне в межах того вельми вузького кола індексних моделей, якими зазвичай оперує теорія статистики. Але варто ознайомитися зі сферою застосування індексного методу ширше, особливо при переході до багатофакторного аналізу, як відразу дає про себе знати обмеженість його теоретичної бази. Це пояснюється тим, що наявна теорія індексів, в арсеналі якої практично відсутні елементи діалектики, не в змозі виробити досить обґрунтовану методологію багатофакторного індексного аналізу. Не випадково останній представлений в учбовій літературі вельми слабо, а в деяких виданнях про нього взагалі не згадується. Одним словом, існують вагомі аргументи щодо розширення теоретичних основ індексного методу. Більш широке його розуміння дозволяє глибше осмислити місце і роль індексного методу в системі статистичних методів і перетворити його в фундаментальну наукову концепцію дослідження функціональної залежності між явищами.

1.2 Зв’язок індексного методу з іншими методами статистики

Принципова відмінність індексного методу від найбільш близьких до нього методів відносних і середніх величин полягає в системному підході до дослідження явищ на основі об’єктивно існуючого між ними взаємозв’язку. Разом з тим, у даних методів є формальна схожість, що зумовлює дискусії про те, до яких методів відносити ті або інші схожі прийоми обробки статистичних даних. Зокрема, існує багато точок зору на так звану проблему індивідуальних індексів, тобто індексів, що відносяться до окремих елементів сукупності.

Досі немає чіткого визначення індивідуальних індексів, хоч в індексному методі вони використовуються досить широко. Наведемо деякі приклади. Л.С.Казінець визначає індивідуальні індекси як відносні показники, обчислені «за ознакою однорідності натуральної форми одиниць сукупності, що вивчається; складні явища, на його думку, можуть бути розкладені на такі прості елементи, які певною мірою є однорідними. Показники, що характеризують зміну більш або менш однорідних елементів складного явища, називаються індивідуальними індексами» [6, с. 20] Інакше кажучи, тут має місце повна ідентичність між категоріями «відносні величини» та «індивідуальні індекси».

Більш виважену позицію займає Г.Бакланов, який стверджує, що «не всяка відносна величина може бути названа індексом. Індексами можна вважати лише такі відносні показники, які характеризують зміну явищ у часі (тобто динаміку), результат порівняння явищ у просторі (територіальні індекси). Характерно, що, обчислюючи індекси, ми зіставляємо у часі або в просторі явища одного і того ж економічного змісту. Не можна тому вважати індексами відносні показники структури (відношення частини до цілого), інтенсивності або координації» [2, с. 4-5]. Звідси випливає, що відмінності між індексами і відносними величинами існують, але лише в певній частині. Однак, там, де має місце співвідношення «явищ одного і того ж економічного змісту», відмінності між ними ніби зникають. У зв’язку з цим правомірно виникає запитання: якщо між індивідуальними індексами і відносними величинами або їх частиною відмінностей дійсно немає, навіщо ж вводити в практику подвійну термінологію і навіщо ці показники повторюються в декількох розділах теорії статистики під різними найменуваннями?

Отже, є підстави визнати, що відмінність між індивідуальними індексами і відносними величинами існує, але знову-таки, все залежить від того, який підхід до дослідження динаміки явищ: системний або позасистемний. При системному підході відносні величини неминуче перетворюються в індивідуальні індекси, оскільки за ними обчислюються складні індекси, що відображають динаміку двох і більше взаємопов’язаних явищ. Індивідуальні індекси не являють собою показників особливого типу. Називаючи ту або іншу відносну величину індивідуальним індексом, статистик лише підкреслює, що ця величина призначена для розрахунку складного індексу.

Аналогічне перетворення відносних величин в індивідуальні індекси відбувається також тоді, коли відносна зміна явища відображається за допомогою індексів його елементів. Наприклад, якщо потрібно визначити відносну зміну фонду заробітної плати при відомих індексах (темпах зростання) середньої заробітної плати і середній чисельності працівників, що отримали дану заробітну плату, то задача, як відомо, вирішується перемноженням вказаних індексів. Характерно, що в таких випадках оперуємо тільки відносними величинами і проте, маємо на увазі не метод відносних величин, а індексний метод. Пояснюється це тим, що відносні величини виступають в певній взаємопов’язаній системі. Тому одні і ті ж показники мають дві назви: якщо вони поза системою, то їх називають відносними величинами, а якщо в системі, – індексами. З таким положенням, на наш погляд, можна погодитися, бо воно дозволяє провести більш чітку межу між згаданими методами.

Використовуючи здатність звичайних відносних величин перетворюватися в систему індексів, можна обчислити умовні показники, які не можна виразити в якісній формі. Таким шляхом, наприклад, розраховуються індекси реальної заробітної плати, які прямо пропорційні індексам номінальної заробітної плати і зворотно пропорційні індексам цін. Цілком очевидно, що в цій індексній системі індекс номінальної заробітної плати, коли він взятий ізольовано, не можна назвати індексом, бо він являє собою звичайний коефіцієнт динаміки (темп зростання) середньої заробітної плати.

Цей показник, що розглядається поза системою, не містить ніяких ознак індексу, чого, наприклад, не можна сказати про індекс цін різнорідних товарів. Останній показник, безперечно, є індексом у будь-якому випадку, тому що обчислюється він тільки індексним методом.

Таким чином, індексний метод тісно пов’язаний з методом відносних величин в тому значенні, що він використовує звичайні відносні величини для вирішення специфічних задач, що мають на меті охарактеризувати взаємозв’язок явищ або кількісно виразити які-небудь її наслідки. З цією ж метою індексний метод «підтримує» зв’язок і з методом середніх величин, зокрема, він використовує метод середніх для визначення зведених індексів на основі індивідуальних.

У індексній теорії виникає багато суперечок, зумовлених відривом форми індексів від їх змісту і призначення. Більше того, в окремих дослідженнях форма настільки превалює над змістом, що останній видається чимось другорядним або взагалі неіснуючим. Наприклад, Г.Бакланов пише: «зіставлення двох середніх величин… прийнято називати індексом змінного складу, хоч в цьому випадку одержимо коефіцієнт динаміки. Нарешті, відношення двох сум, якщо його можна представити у вигляді відношення двох сум добутку певних величин, звичайно, називається індексом без всяких застережень.» [2, с. 6].

На наш погляд, в полеміці про відмінність між індексами і коефіцієнтами динаміки форма відображення величин відіграє не головну роль, оскільки за формою не можна однозначно визначити, який показник виходить внаслідок зіставлення величин – індекс чи коефіцієнт динаміки. Формально будь-яке явище можна представити у вигляді добутку певних елементів, але це не означає, що відносини всіх явищ можна таким чином звести до індексів. Однак, це і не означає, що співвідношення реальних величин на відміну від умовних завжди дає в результаті звичайний коефіцієнт динаміки. Відповідно до прийнятої нами концепції одна і та ж форма відображення вихідних даних в одному випадку означає розрахунок індексів, в іншому розрахунок коефіцієнтів динаміки. Якщо це вихідне положення продиктоване необхідністю подальшого взаємопов’язаного аналізу зміни даного явища з показниками зміни його елементів, то, безперечно, ми маємо справу з індексним методом, і показник співвідношення таких величин називаємо індексом. У такому випадку розгорнуте відображення складних явищ диктується постановкою задачі. У всіх інших випадках, коли ми обчислюємо позасистемний показник співвідношення величин, він, незалежно від форми відображення величин, що зіставляються, буде являти собою звичайний коефіцієнт динаміки або порівняння.

І ще один аспект форми відображення індексних розрахунків. Прийняті в статистиці поняття «середні арифметичні» і «середні гармонічні» індекси торкаються зовнішньої, формальної сторони їх обчислення і затушовують справжню економічну суть цих розрахунків. Насправді вони є зведеними, узагальнюючими індексами, нічим не відмінними від індексів, обчислених в агрегатній формі. Різниця полягає лише в методології обчислення. При агрегатній формі дотримується традиційно індексна методологія, а в інших випадках використовується методологія середніх величин (арифметичної або гармонічної). Іншими словами, вони відрізняються за формою, але схожі по суті. Тому всі такі індекси потрібно називати зведеними (загальними, узагальнюючими), враховуючи ту обставину, що розрахунок їх може бути різним. Наприклад, твердження І.Суслова «індекси, що отримуються першим способом, називаються агрегатними, а ті що отримуються другим способом – середніми» [12, с. 254] доцільніше викласти так: загальні індекси, що отримуються будь-яким способом, є узагальнюючими показниками, хоча в одному випадку вони обчислюються власне індексним методом, в іншому – методом середніх зважених величин.

При такому підході процес побудови формул зважених індексів буде «сферою дії» не індексного методу, а теорії середніх величин. Одночасно індексний метод «позбудеться» проблеми «зважування» індивідуальних індексів, яка, безперечно, є атрибутом методу середніх величин, а не індексного методу. Індексному методу «залишиться» тільки результат обчислення – зведений індекс. Саме так, на наш погляд, потрібно проводити межу між методом середніх величин та індексним методом. Отже, занотуємо як висновок: для порівняння явищ недостатньо застосовувати тільки середні або тільки відносні величини. Виходячи із взаємопов’язаного існування явищ виникає необхідність в інших методах їх порівняння, а саме в таких, які являли б собою «певний синтез як середніх, так і відносних величин». Такі методи і носять назву індексного, а результати їх застосування називаються індексами [13, с. 363]. За різними формами розрахунків стоїть в кінцевому підсумку специфічна мета – охарактеризувати кількісну залежність між явищами відповідно до їх реальної причинно-наслідкової природи існування.

Розділ 2. Практичні аспекти використання індексів у вивченні ринку

2.1 Індивідуальні і загальні індекси

У залежності від ступеня охоплення підданих узагальненню одиниць досліджуваної сукупності індекси підрозділяються на індивідуальні (елементарні) і загальні.

Індивідуальні індекси характеризують зміни окремих одиниць статистичної сукупності. Наприклад, якщо при вивченні оптової реалізації продовольчих товарів визначаються зміни в продажі окремих товарних різновидів, то одержують індивідуальні (однотоварні) індекси.

Загальні індекси виражають зведені (узагальнюючі) результати спільної зміни всіх одиниць, що утворять статистичну сукупність. Наприклад, показник зміни обсягу реалізації товарної маси продуктів харчування по окремих періодах буде загальним індексом фізичного обсягу товарообігу. З загальних індексів виділяють іноді групові індекси (субіндекси), що охоплюють тільки частина (групу) одиниць у досліджуваній статистичній сукупності.

Важливою особливістю загальних індексів є те, що вони мають синтетичні й аналітичні властивості.

Синтетичні властивості індексів полягають у тому, що за допомогою індексного методу виробляється з’єднання (агрегування) у ціле різнорідних одиниць статистичної сукупності.

Аналітичні властивості індексів полягають у тому, що за допомогою індексного методу визначається вплив факторів на зміну досліджуваного показника. Використання індексів в аналітичних цілях — один з важливих аспектів економічних розробок. На основі вивчення складу і ролі факторів, виявлення сили їхньої дії здійснюються можливості кваліфікованого управління розвитком економічних процесів не тільки в потрібному напрямку, але і з заздалегідь заданими параметрами.

Для визначення індексу треба зробити зіставлення не менш двох величин. При вивченні динаміки соціально-економічних явищ порівнювана величина (чисельник — індексного відношення) приймається за поточний (чи звітний) період, а величина, з якою проводиться порівняння, — за базисний період. Якщо в індексному відношенні порівнюється величина фактичного рівня розвитку явища з величиною планового завдання, то підставу порівняння називають плановим рівнем.

Основним елементом індексного відношення є величина, що індексується. Під нею розуміється значення ознаки статистичної сукупності, зміна якої є об’єктом вивчення. Так, при вивченні зміни цін величиною, що індексується є ціна одиниці товару р. При вивченні зміни фізичного обсягу товарної маси в якості величини, що індексується виступають дані про кількість товарів у натуральних вимірниках q.

Індивідуальні індекси прийнято позначати і, а загальні індекси — І. Індивідуальні індекси фізичного обсягу реалізації товарів і визначаються за формулою:

, (2.1)

при цьому q1 і q0 — кількість продажів окремого товарного різновиду в поточному і базисному періодах у натуральних вимірниках.

Для визначення індивідуальних індексів цін застосовується формула:

, (2.2)

Для ефективної роботи фірми необхідно збирати, обробляти і вивчати інформацію про рух продукції, щоб планувати систему транспортування сировини, просування товару від початкової стадії до кінцевої. Та ж задача постає і перед органами державної статистики, на інформацію яких спирається уряд при прийнятті рішень про економічну політику країни. Отже, для досягнення позитивних результатів на всіх рівнях економіки важливо застосування і вивчення статистики продукції.

2.2 Особливості застосування агрегатних індексів

Основною формою загальних індексів є агрегатні індекси. Своя назва вони одержали від латинського слова „aggrego”, що означає „приєдную”. У чисельнику і знаменнику загальних індексів в агрегатній формі містяться з’єднані набори (агрегати) елементів досліджуваних статистичних сукупностей.

Досягнення в складних статистичних сукупностях порівнянності різнорідних одиниць здійснюється введенням в індексні відносини спеціальних співмножників величин, що індексуються. У літературі такі співмножники називаються співвимірниками. Вони необхідні для переходу від натуральних вимірників різнорідних одиниць статистичної сукупності до однорідних показників. При цьому в чисельнику і знаменнику загального індексу змінюється лише значення величини, що індексується, а їх співвимірниками є постійними величинами і фіксуються на одному рівні (поточного чи базисного періоду). Це необхідно для того, щоб на величині індексу позначався лише вплив фактора, що визначає зміну величини, яка індексується.

У якості співвимірників величин, що індексуються виступають тісно пов’язані з ними економічні показники: ціни, кількості й ін. Добуток кожної величини, що індексується на співвимірник утворить в індексному відношенні визначені економічні категорії.

Основною умовою застосування в статистиці комерційної діяльності агрегатних індексів є наявність інформації про надходження чи реалізацію товарів у натуральних вимірниках і цінах одиниці товару.

Прикладом розгляду індексного методу вивчення динаміки складних статистичних сукупностей є дані таблиці 2.1 про ціни і реалізацію товарів за два періоди.

При визначенні за даними таблиці 2.1 статистичних індексів перший період приймається за базисний, у якому ціна одиниці товару позначається р0, а кількість – q0.

Другий період приймається за поточний (чи звітний), у якому ціна одиниці товару позначається р1, а кількість — q1.

Індивідуальні (однотоварні) індекси показують, що в поточному періоді в порівнянні з базисним ціна на товар А підвищилася на 25%, на товар Б залишилася без зміни, а на товар В знизилася на 33%. Кількість реалізації товару А зросло на 27%, товару Б — на 25%, а товару В — на 50%.

Таблиця 2.1

Приклад визначення індивідуальних індексів

Різні по напрямку й інтенсивності зміни індивідуальних індексів обумовлюють необхідність при їхньому узагальненні визначення загального для даного асортименту зміни цін і кількості реалізованих товарів. Для цього обчислюються відповідні загальні індекси.

При визначенні загального індексу цін в агрегатній формі Іp у якості співвимірника величин, що індексуються р1 і р0 можуть застосовуватися дані про кількість реалізації товарів у поточному періоді q1 При множенні q1 на величини, які індексуються в чисельнику індексного відношення утвориться значення p1q1, тобто сума вартості продажу товарів у поточному періоді за цінами того ж поточного періоду. У знаменнику індексного відношення утвориться значення p0q1, тобто сума вартості продажу товарів у поточному періоді за цінами базисного періоду.

Агрегатна формула такого загального індексу має наступний вид:

(2.3)

Розрахунок агрегатного індексу цін по формулі (2.3) запропонований німецьким економістом Г.Пааше. Тому індекс (2.3) прийнято називати індексом Пааше.

Застосуємо формулу (2.3) для розрахунку агрегатного індексу цін за даними табл. 2.1.

Чисельник індексного відношення:

∑p1q1 = 25 * 9500 + 30 – 2500 + 10 * 1500 = 327500 грн.

Знаменник індексного відношення:

∑p0q1 = 20 – 9500 + 30 – 2500 + 15 – 1500 = 287500 грн.

Отримані значення підставляються у формулу (2.3):

Іp = 327500/287500=1,139, чи 113,9%

Застосування формули (2.3) показує, що по даному асортименті товарів у цілому ціни підвищилися в середньому на 13,9%.

При порівнянні чисельника і знаменника формули (2.3) у різниці визначається показник абсолютного приросту товарообігу за рахунок фактора зміни цін у поточному періоді в порівнянні з базисним періодом:

, (2.4)

Застосовуючи формулу (2.4) до даних таблиці 2.1, визначимо приріст товарообороту:

Отримана величина приросту говорить про те, що підвищення цін на даний асортимент товарів у середньому на 13,9% обумовило збільшення обсягу товарообігу в поточному періоді на 40 тис. грн. Величина цього показника (із протилежним знаком, тобто — 40 тис. грн.) характеризує перевитрату грошових коштів населенням при покупці товарів даного асортименту за цінами, підвищеними на 13,9%.

При іншому способі визначення агрегатного індексу цін у якості співвимірника величин, що індексуються р1 і р0 можуть застосовуватися дані про кількість реалізації товарів у базисному періоді q0. При цьому множення q0 на величини, що індексуються в чисельнику індексного відношення утворить значення p1q0, тобто суму вартості продажу товарів у базисному періоді за цінами поточного періоду. У знаменнику індексного відношення утвориться значення p0q0 тобто сума вартості продажу товарів у базисному періоді за цінами того ж базисного періоду. Агрегатна форма такого загального індексу має вид:

, (2.5)

Розрахунок загального індексу цін за формулою (2.5) запропонований німецьким економістом Е.Ласпейресом. Тому індекс цін, розрахований по цій формулі, прийнято називати індексом Ласпейреса.

Застосуємо формулу (2.5) для розрахунку агрегатного індексу цін за даними таблиці 2.1: чисельник індексного відношення p1q0 = 25 * 7500 + 30 * 2000 +10 * 1000 = 257500 грн.; знаменник індексного відношення p0q0 = 20 * 7500 + 30 * 2000 +15 * 1000 = 225000 грн. Отримані величини підставимо у формулу (2.5):

Застосування формули (2.5) показує, що по асортименті в цілому підвищення ціни склало в середньому 14,4%.

При порівнянні чисельника і знаменника формули (2.5) визначається показник приросту товарообігу при продажі товарів у базисному періоді за цінами поточного періоду:

∑∆qp(p) = ∑p1q1 — ∑p0q0 , (2.6)

Застосовуючи формулу (2.6), визначимо величину приросту товарообігу за даними таблиці 2.1: ∑∆qp(p) = 257500 – 225000 = 32500 грн.

Отримана сума приросту товарообігу показує, що підвищення цін у поточному періоді в середньому на 14,4% обумовлює збільшення обсягу товарообігу на 32,5 тис. грн.

Таким чином, виконані по формулах (2.3) і (2.5) розрахунки мають різні показання індексів цін. Це порозумівається тим, що індекси Пааше і Ласпейреса характеризують різні якісні особливості зміни цін.

Індекс Пааше характеризує вплив зміни цін на вартість товарів, реалізованих у звітному періоді. Індекс Ласпейреса показує вплив зміни цін на вартість кількості товарів, реалізованих у базисному періоді.

Застосування індексів Пааше і Ласпейреса залежить від мети дослідження. Якщо аналіз проводиться для визначення економічного ефекту від зміни цін у звітному періоді в порівнянні з базисним, то застосовується індекс Пааше, що відображає різницю між фактичною вартістю продажу товарів у звітному періоді (∑p1q1) і розрахунковою вартістю продажу цих же товарів за базисними цінами (∑р0q1).

Якщо метою аналізу є визначення обсягу товарообігу при продажі в майбутньому періоді такої ж кількості товарів, що й у базисному періоді, але за новими цінами, то застосовується індекс Ласпейреса. Цей індекс дозволяє обчислювати різниця між сумою фактичного товарообігу базисного періоду (∑p0q0) і можливого обсягу товарообігу при продажу тих же товарів за новими цінами (∑p1q0).Ці особливості індексу Ласпейреса обумовлюють його застосування при прогнозуванні обсягу товарообігу в зв’язку з намічуваними змінами цін на товари в майбутньому періоді.

Разом з тим, при вивченні звітних даних, коли метою аналізу є кількісна оцінка зміни обсягу товарообігу в результаті зміни цін, що відбулася, у звітному періоді, для визначення загального індексу цін і одержуваного при цьому економічного ефекту застосовується формула Пааше.

При синтезуванні загального індексу цін замість фактичної кількості товарів (у звітному чи базисному періоди) у якості співвимірників величин, що індексуються (pі і ро) можуть застосовуватися середні величини реалізації товарів за два чи більші числа періодів. При такому способі розрахунку формула загального індексу синтезується в наступному виді:

, (2.7)

де q — середня кількість товарів, реалізованих за аналізований період.

У літературі індекс (2.7) прийнято називати індексом Лоу. Якщо при визначенні індексу цін за формулою (2.7) вихідна інформація містить лише дані про кількість реалізації товарів у базисному і поточному періодах, то середня їхня величина визначається методом середньої незваженої:

, (2.8)

Стосовно до даних табл. 2.1 (при середній величині реалізації товару А — 8500 т, товару Б — 2250 м і товару В — 1250 шт.) розрахунок загального індексу цін за формулою (2.7) наступний:

Тобто ціна в поточному періоді підвищилася в середньому на 14,1%.

Індекс цін Лоу застосовується в розрахунках при закупівлях чи реалізації товару протягом тривалих періодів часу (п’ятирічка, десятиліття і т.д.). Цей метод дає можливість аналізу цін з врахуванням змін усередині окремих субперіодів в асортиментному складі товарів.

По повноті охоплення одиниць статистичної сукупності індекси цін можуть визначатися на основі інформації, що відображає зміни рівнів цін і реалізації загальної кількості всіх товарів. Такі розрахунки можуть охоплювати кілька десятків і сотень тисяч асортиментних позицій і характеризувати загальний результат зміни цін на товари народного споживання. Це так називані тотальні індекси роздрібних цін державної і кооперативної торгівлі, що публікуються в статистичних щорічниках і збірниках.

2.3 Визначення середніх індексів

У попередньому параграфі відзначалося, що для визначення загальних індексів цін і фізичного обсягу товарообігу в агрегатній формі необхідні дані про кількість окремих товарів у натуральних вимірниках. Але кількісний облік продажу в сучасних умовах розвитку торгівлі здійснюється не скрізь. Він здійснюється лише в оптовій торгівлі й у громадському харчуванні.

Для визначення зведених показників зміни роздрібних цін у торгівлі використовується середня гармонійна форма загального індексу цін, у якій на відміну від індексу Пааше знаменник перетворений:

, (2.10)

Для визначення загального індексу фізичного обсягу товарообігу в порівнянних (базисних) цінах застосовується перетворена формула агрегатного індексу фізичного обсягу:

, (2.11)

Таблиця 2.2

Вихідні дані для обрахунку середніх індексів

Підставляючи у формулу (2.11) підсумкові дані гр. 2 і гр. б (табл. 2.2), обчислюємо:

Іq = 459,02 / 420,0 = 1,093,

тобто, фізичний обсяг продажу товарів збільшився в поточному періоді в середньому на 9,3%.

На основі формули (2.11) обчислюється приріст суми товарообігу в поточному періоді в результаті зміни фізичного обсягу продажу товарів:

, (2.12)

Підставляючи в формулу (2.12) відповідні дані, отримаємо:

Таким чином, індексний аналіз даних табл. 2.2 показує, що зниження цін по асортименті в цілому в середньому на 3,5% викликало збільшення товарообігу на 15,98 тис. грн. Збільшення фізичного обсягу продажу товарів у середньому на 9,3% обумовило ріст товарообігу на 39,02 тис. грн. У результаті сукупної дії цих факторів приріст обсягу товарообігу в поточних цінах склав 55 тис. грн. (39,02 + 15,98).

При наявності інформації про індивідуальні індекси фізичного обсягу (2.1) і вартості реалізованих у базисному періоді товарів загальний індекс фізичного обсягу може визначатися за формулою середнього арифметичного індексу:

, (2.13)

Чисельник формули (2.13) отриманий заміною в агрегатному індексі фізичного обсягу значення ∑p1q0 на ∑іpp0q0. У формулі (2.13) індивідуальні індекси фізичного обсягу виступають як середні величини, а q0p0- як ваги.

При наявності інформації про індивідуальні індекси фізичного обсягу і фактичної вартості продукції (товару) у поточному періоді ∑q1p1 загальний індекс фізичного обсягу визначається по формулі середньої гармонійної:

, (2.14)

Зіставлення чисельника і знаменника індексного відношення (2.14) дає показник приросту вартості продукції внаслідок зміни фізичного обсягу:

, (2.15)

Такі ж принципи покладені в перетворення агрегатних форм індексів якісних і об’ємних показників.

Значимість перетворених індексів полягає в тому, що як ваги середніх індексів виступають реальні економічні категорії:

q1p1 і q0p0 — фактичний товарообіг поточного і базисного періодів;

z1q1 і z0p0 — фактичні витрати коштів на виробництво продукції в поточному і базисному періодах;

t1q1 і t0q0 — фактичні витрати робочого часу (праці) на виробництво продукції в поточному і базисному періодах.

2. 4 Індекси з постійними і перемінними вагами

При вивченні динаміки комерційної діяльності приходиться робити індексні зіставлення більш ніж за два періоди. Тому індексні величини можуть визначатися як на постійній, так і на перемінній базах порівняння. При цьому, якщо завдання аналізу полягає в одержанні характеристик зміни досліджуваного явища у всіх наступних періодах у порівнянні з початковим, то обчислюються базисні індекси. Наприклад, зіставлення обсягу роздрібного товарообігу ІІ, ІІІ й ІV кварталів з І кварталом.

Але якщо потрібно охарактеризувати послідовну зміну досліджуваного явища з періоду в період, то обчислюються ланцюгові індекси. Наприклад, при вивченні обсягу роздрібного товарообігу по кварталах року зіставляють товарообіг ІІ кварталу з І кварталом, ІІІ кварталу — з ІІ кварталом і ІV кварталу — з ІІІ кварталом.

У залежності від задачі дослідження і характеру вихідної інформації базисні і ланцюгові індекси обчислюються як індивідуальні (однотоварні), так і загальні.

Способи розрахунку індивідуальних базисних і ланцюгових індексів аналогічні розрахунку відносних величин динаміки. Загальні індекси в залежності від їхнього виду (по економічному змісті) обчислюються з перемінними і постійними вагами — співвимірниками. Так, розглянута в попередніх параграфах агрегатна форма загального індексу фізичного обсягу обчислюється як індекс із постійними вагами-співвимірниками. Агрегатна форма загального індексу цін обчислюється як індекс із перемінними вагами-співвимірниками.

Приклад. Розглянемо способи обчислення базисних і ланцюгових індексів цін і фізичного обсягу на даних таблиці 2.2.

Для вивчення зміни цін по місяцях ІV кварталу визначаються ланцюгові і базисні загальні індекси цін. Середня зміна цін у листопаду в порівнянні з жовтнем:

, (2.16)

Середня зміна цін у грудні у порівнянні з листопадом:

, (2.17)

У системі індексних зіставлень індекси (2.16) і (2.17) утворять ланцюгові індекси цін: листопада стосовно жовтня (126%) і грудня стосовно листопада (122,7%).

В аналізі статистичних дані зміни величини р1, яка індексується, часто фіксуються на рівні кількості продажу товарів досліджуваного періоду q1. Це дає ланцюгові і базисні індекси з перемінними вагами-співвимірниками. Вони показують, як змінилися ціни на товари, продавані в кожнім досліджуваному періоді: листопадовий індекс обчислюється по листопадових кількостях продажу товарів, грудневий — по грудневих кількостях.

Ланцюгові і базисні індекси з постійними вагами-співвимірниками знаходяться в наступному взаємозв’язку:

добуток ланцюгових індексів дає базисний індекс (останнього періоду);

розподіл наступного базисного індексу на попередній базисний індекс дає ланцюговий індекс (наступного періоду).

В індексах з перемінними вагами-співвимірниками такої залежності немає.

Розділ 3. Багатофакторний індексний аналіз в економічних дослідженнях

3.1 Сутність і проблеми багатофакторного індексного аналізу

Багатофакторний індексний аналіз дозволяє кількісно виміряти вплив декількох факторів на зміну того чи іншого економічного показника, іменованого результативним. Цей вид аналізу знаходить усе більше застосування. Його застосуванню присвячена значна кількість досліджень, але у цілому логічна база багатофакторного індексного аналізу ще далеко не вийшла із стадії свого становлення.

Причина полягає в тому, що розробки з цього приводу стосуються локальних ситуацій, тобто аналізу окремих показників. До теоретичних узагальнень, які розкривали б деякі спільні принципи і вимоги щодо побудови багатофакторних індексних моделей будь-якого результативного показника, справа ще не дійшла. Тут діє поки-що один формальний принцип, суть якого в тім, що основою багатофакторної індексної моделі слугує двохфакторна модель, яка певним чином розгалужується до стану багатофакторної. Сам же процес розгалуження повністю залежить від досвіду та суб’єктивних уявлень дослідника щодо причинно-наслідкової залежності між явищами. Це породжує значну кількість багатофакторних індексних моделей, які не мають практичної цінності і слугують лише прикладом безглуздого нанизування факторів за принципом «що є під рукою». Тому існує нагальна потреба перевести формально-математичний підхід до створення багатофакторних індексних моделей в русло аналізу глибинних причинно-наслідкових залежностей між явищами.

Побудова багатофакторних індексних моделей, що відображають результативний показник як добуток взаємодії складових його факторів, має ґрунтуватися на знанні певних принципів, що випливають з об’єктивних особливостей взаємозв’язку між явищами. Відсутність достатньо обґрунтованих принципів утворення таких моделей змушує економістів всякий раз діяти за своїм розсудом, що, природно є причиною виникнення формальних індексних моделей. У свою чергу багатофакторний індексний аналіз, що базується переважно на інтуїції економістів-аналітиків, стримує подальше поширення цього ефективного методу дослідження залежностей між явищами. У зв’язку з цим постає необхідність узагальнення відправних моментів здійснення багатофакторного індексного аналізу в різних сферах суспільного життя.

3.2 Принципи побудови багатофакторних індексних моделей

Побудова багатофакторних індексних моделей повинна ґрунтуватися на принципах, що випливають з об’єктивних особливостей взаємозв’язку між явищами. Це стосується, насамперед, первісної стадії аналізу – складання вихідних моделей, що відбивають зв’язок між результативними і факторними показниками.

У загальному вигляді індексний аналіз покликаний дати кількісну оцінку функціональних причинно-наслідкових зв’язків між економічними явищами. Об’єктивність і практична цінність такої оцінки залежить, по-перше, від правильного трактування сутності взаємозалежних явищ, по-друге, від повноти обліку особливостей даного взаємозв’язку.

Почнемо з факторних моделей, результативним показником яких виступає об’ємний показник. Основою утворення багатофакторних моделей об’ємного показника слугують двофакторні моделі, що містять кількісний і якісний фактори. Побудова двофакторних моделей відбувається, як правило, шляхом розкладання показника на два його фактори, один з яких у свою чергу може бути розчленованим на його субфактори.

Даний процес не може бути механічним, він повинен спиратися на певні методологічні принципи. Один з них – необхідність визначення факторів у часі. Аналіз свідчить, що в умовах тимчасового розвитку факторів кожен наступний у часі фактор повинен виступати як результат попередніх йому факторів, а не навпаки. Найпростішою формою такого розвитку факторів є моделі, що будуються на чисто тимчасовому характері взаємозв’язків. Наприклад, обсяг виробництва продукції за рік можна відобразити такими двофакторними моделями:

а) Q = R * Q/r;

б) Q = D – Q/D; (3.1)

в) Q = T’ *Q/T’ ,

де r – кількість відпрацьованих за рік людино-годин усіма робітниками; D – кількість відпрацьованих за рік людино-днів усіма робітниками; T’ – середньорічна чисельність робітників. Відносні показники Q/r, Q/D i Q/T’ відображають відповідно середньогодинну, середньоденну і середньорічну продуктивність праці.

Виходячи з того, що середньоденна продуктивність складається із середньогодинної, а річна – з середньоденної, наведені моделі деталізуються у такий спосіб:

Q/D = Q/r – r/D; Q/T’ = Q/D * D/T’ = Q/r * r/D * D/T’, (3.2)

де r/D i D/T( – відповідно тривалість робочого дня (у годинах) і тривалість робочого року (у днях).

Підставляючи у формулу розгорнуте значення Q/T’, одержимо чотирифакторну модель обсягу продукції

Q = T’ * Q/r * rl * D/T’. (3.3)

Відмітимо, що хоча математично припустимі й інші способи відображення одних факторів через інші, але логічний хід розвитку подій диктує саме приведений порядок їхнього розгортання в багатофакторній моделі.

Наступний принцип утворення багатофакторних індексних моделей – поширення факторної залежності одних результативних показників на інші, похідні від перших. Наприклад, факторна модель обсягу виробництва може служити вихідною базою для побудови багатофакторних моделей аналізу багатьох похідних від нього економічних категорій. Припустимо, потрібно побудувати багатофакторні моделі таких безпосередньо залежних від нього категорій, як обсяг реалізованої продукції R, чи фонд заробітної плати робітників Ф. Безпосередній зв’язок даних категорій з обсягом виробництва продукції можна відобразити в такий спосіб:

R = Q * R/Q; Ф = Q * Ф/Q, (3.4)

де R/Q – питома вага реалізованої продукції в обсязі валової продукції (чи так званий коефіцієнт реалізації); Ф/Q – витрати заробітної плати на одиницю валової продукції (своєрідний показник оплати праці за вартісну одиницю продукції).

Підставляючи у щойно наведені формули розгорнуте значення Q, одержимо багатофакторні моделі аналізу обсягу реалізованої продукції і фонду заробітної плати робітників:

R = T’ * Q/r * r/D * D/T’ * R/Q; (3.5)

Ф = T’ * Q/r * r/D * D/T’ * Ф/Q. (3.6)

Дані рівняння ґрунтуються на припущенні, що фактори, які впливають на обсяг виробництва, залишаються в силі і стосовно похідних від нього категорій. У зв’язку з цим можна будувати багатофакторні моделі і для якісних показників. Наприклад, залежність середньої заробітної плати робітників від визначальних її факторів можна передати формулою:

ф/T’ = Ф/Q * Q/r * r/D * D/T’. (3.7)

Тут досить чітко визначена функціональна залежність середньої заробітної плати робітників від факторів, що залежать безпосередньо від робітників, зокрема, від рівня годинної продуктивності їхньої праці і від повноти використання ними робочого часу, а також зовнішнього фактора – питомої ваги витрат заробітної плати у вартісній одиниці продукції. Варто відзначити, що ігнорування тимчасової субординації факторів призводить до утворення формальних моделей. У цьому легко переконатися, побудувавши, наприклад, модель «залежності» обсягу виробленої продукції від обсягу реалізованої продукції, модель «залежності» продуктивності праці від середньої заробітної плати тощо.

Принцип поширення факторної залежності одних показників на інші, похідні від перших, є багатоступеневим. Якщо, наприклад, на показник реалізованої продукції поширюються фактори, що впливають на обсяг виробленої продукції, то ці ж фактори залишаються в силі і стосовно всіх категорій, похідних від обсягу реалізації.

Так, задамося метою деталізувати відому двофакторну модель прибутку m: m = F * m/F, де с – обсяг виробничих фондів; m/F – рентабельність виробничих фондів.

Багато дослідників вважають фондорентабельність результативним показником, факторами якого нібито є прибуток і обсяг виробничих фондів. У дійсності ж фондорентабельність – фактор прибутку, тому що прибуток «створюється» виробничими фондами і властивої їм фондорентабельності, подібно тому, як виробничими фондами і властивою їм фондовіддачею «створюється» обсяг продукції.

Для досягнення поставленої мети необхідна, як мінімум, ще одна двофакторна модель прибутку. Її нескладно побудувати, якщо врахувати, що прибуток залежить насамперед від обсягу реалізованої продукції і її рентабельності. Залежність прибутку від обсягу реалізованої продукції R можна відобразити формулою:

m = R * m/R, (3.8)

де m/R – питома вага прибутку в обсягах реалізації, тобто рентабельність одиниці реалізованої продукції.

Фондорентабельність утворюється тільки після реалізації продукції, тому вона є наслідком, а реалізація продукції – причиною, тобто формула визначення фондорентабельності буде мати вигляд:

m/F = m/R * R/F. (3.9)

З огляду на той факт, що реалізації продукції передує її виробництво, щойно наведену формулу можна представити так:

m/F = m/R * R/Q *Q/F. (3.10)

Логічність наведеної формули не викликає сумніву, тому що рентабельність фондів дійсно залежить від рентабельності одиниці реалізованої продукції m/R, на яку, у свою чергу, впливає коефіцієнт реалізації виробленої продукції R/Q, а на останній – рівень використання виробничих фондів, тобто фондовіддача Q/F.

Підставляючи у модель прибутку розгорнуте значення показника фондорентабельності, одержимо чотирифакторну модель аналізу прибутку:

m = F * m/R * R/Q * Q/F. (3.11)

Сутність цих залежностей залишиться економічно осмисленою і справедливою, якщо обсяг прибутку розглядати, скажімо, як категорію, похідну від загальних витрат на виробництво (іншими словами, як фабрично-заводську собівартість S) і рівня віддачі загальних витрат (тобто рентабельності продукції – m/S):

m = S * m/S. (3.12)

Для цього випадку за аналогією з наведеною моделлю прибутку можна скласти і наступну модель факторного аналізу прибутку;

m = S * m/R * R/Q * Q/S, (3.13)

де Q/S – вихід продукції на одиницю виробничих витрат (показник окупності витрат). У загальному вигляді така модель відбиває залежність маси прибутку від розмірів первісних вкладень у виробництво S і наступних якісних показників виробничо-фінансової діяльності.

Викладене ще раз переконує в тому, що логічність факторних залежностей зберігається незмінно, якщо вони будуються відповідно до природного ходу розвитку подій. Варто цим положенням знехтувати, і факторний аналіз направляється в помилковому напрямі. Припустимо, у моделі не фондорентабельність була б залежною від рентабельності реалізованої продукції m/R, а навпаки. Тоді одержали б економічно некоректну залежність:

m/R = m/F * F/R, (3.14)

де F/R – показник фондомісткості реалізованої продукції, зростання якого виступає наче позитивним моментом стосовно рентабельності продукції, хоча в дійсності це момент негативний.

Таким чином, у причинно-наслідкових зв’язках з яскраво вираженим чергуванням явищ у часі деталізація моделей повинна відбуватися шляхом розгортання наступних факторів через попередні. Однак, такої черговості явищ в економічній практиці часто не існує, вірніше, явища розташовуються відносно один до одного і послідовно, і паралельно. Типовим прикладом паралельного існування факторів є розглянута нами залежність обсягу виробництва від одночасно функціонуючих факторів – чисельності робочих і виробничих фондів, а також похідних від них категорій – продуктивності праці і фондовіддачі. Разом з тим раніше було показано, що в таких випадках правомірна зворотна деталізація якісних факторів, наприклад, відображення фактора продуктивності праці через фондовіддачу Q/T = Q/F * F/T, і навпаки, – фондовіддачі через продуктивність праці Q/F = Q/T * T/F. У зв’язку з цим виникають ще два принципові питання.

Перше: де знайти фактори, необхідні для деталізації якісних показників, щоб вони отримувались майже автоматично?

Для цього доцільно утворити ряд двофакторних моделей об’ємного показника, фактори якого не зв’язані між собою тимчасовою субординацією. Наприклад, величина приросту ваги худоби на відгодівлі (M) залежить від двох основних факторів – чисельності відгодовуваного поголів’я (П) та наявності кормів (К). Ці фактори присутні одночасно, тобто паралельно. На цій підставі можна побудувати дві паралельно існуючі моделі факторної залежності обсягу виробництва м’яса:

а) М = П * М/П; (3.15)

б) М = К * М/К, (3.16)

де М/П – середня вага відгодовуваної худоби (її продуктивність); М/К – вихід м’яса на одиницю корму (показник поживності кормів).

Користуючись вихідними моделями а і б, факторну модель якісних показників М/П чи М/К можна конструювати механічно. Для цього досить один з них обрати результативним, тоді другий виявиться факторним, до якого необхідно додати ще один фактор, який доповнює модель до математичної рівності, наприклад:

М/П = М/К * К/П; М/К = М/П * П/К, (3.17)

де К/П – кількість корму, що приходиться на одну голову худоби (рівень відгодівлі худоби); П/К – зворотний йому показник (кількість худоби, що приходиться на одиницю корму).

Якщо коректні за економічним змістом вихідні моделі, то неминуче забезпечуються і логічність похідних моделей. Так, середня вага (продуктивність) відгодовуваної худоби М/П дійсно залежить від рівня відгодівлі К/П та поживності (якості) кормів М/К. У свою чергу величина приросту ваги на одиницю корму М/К залежить від чисельності поголів’я, що приходиться на одиницю кормів П/К і продуктивності кожної голови худоби М/П.

Щоб уникнути можливих непорозумінь у трактуванні причинно-наслідкових залежностей, слід мати на увазі певну еластичність у смислових відтінках одного і того ж економічного показника. Так, у досліджуваних залежностях показник М/К, будучи факторним стосовно М/П, розглядається як показник поживності (якості) кормів, а будучи результативним – як величина приросту ваги на одиницю корму. В прямому розумінні він дійсно відбиває рівень приросту ваги на одиницю корму, але в причинно-наслідковому аспекті його можна розглядати як показник поживності (якості) кормів, тому що чим більший вихід приросту ваги на одиницю корму, тим вища якість (поживність) останнього.

Друге питання: яким чином можна переконатися, що дані фактори дійсно паралельні, а не послідовні або які-небудь інші?

Правильне рішення тут можливе на основі глибокого якісного аналізу взаємозв’язків між явищами. Головна ознака факторних показників – їхній безпосередній вплив на результативний показник. В зв’язку з цим паралельні фактори повинні характеризуватися одночасністю безпосереднього впливу та природною спільністю їхнього поєднання в процесі «становлення» результативного показника. Найбільш типова ознака такої спільності – можливість і допустимість за певних умов деякої взаємозаміни факторів. Наприклад, поголів’я худоби на відгодівлі може скоротитися, але це скорочення можна компенсувати зростанням його продуктивності шляхом збільшення кількості і підвищення якості кормів.

Аналогічна взаємозаміна (у визначених межах) можлива між масою живої та уречевленої праці, що приймають участь у виробництві. Так, на основі росту механізації й автоматизації виробництва відбувається вивільнення робочої сили, або недостатня кількість засобів праці частково може бути замінена живою працею.

Відсутність взаємозамінності між факторами, якщо вони нерозривні як елементи єдиного виробничого процесу, свідчить про їхню економічну різнорідність, що обумовлена або різною значимістю факторів стосовно результативного показника, або присутньою субординацією факторів у часі.

При аналізі факторів особливо важливо враховувати їх сутнісну спорідненість чи відмінність. Відомо, наприклад, що в процесі виробництва беруть участь три нерозривних його елементи: засоби праці, предмети праці і робоча сила. У зв’язку з цим приведемо три відомі моделі факторної залежності обсягу виробництва від перерахованих елементів:

Q = T * w;

Q = F * f; (3.18)

Q = N * n,

де T – чисельність робочої сили; F – обсяг основних виробничих фондів; N – обсяг предметів праці (сировини, палива, тощо); w, f, n – відповідні цим факторам якісні показники: продуктивність праці, фондовіддача, вихід продукції на одиницю предметів праці (показник, зворотний показнику матеріалоємності продукції).

Перші два кількісних фактори (T і F) такі, що підлягають взаємозаміні. Вони паралельні й одноякісні з погляду впливу на результативний показник, тому їхні якісні показники (w i f) можуть деталізуватись за принципом зворотності зв’язку, в основі якої лежить принцип взаємозаміни кількісних факторів. Третій кількісний фактор (N) не підлягає взаємозаміні першими двома, оскільки сировина (матеріали) не можуть бути замінені виробничим устаткуванням чи робочою силою. Отже, хоч він і існує паралельно з першими двома факторами, але якісно відрізняється від них. Це розходження проявляється подвійно. По-перше, у зв’язку з різною активністю при участі в продуктивному процесі: знаряддя праці і робоча сила створюють продукт безпосередньо, роль же предметів праці в цьому процесі пасивна. По-друге, предмети праці, що складають речовинну субстанцію створюваного продукту, піддаються переробці з боку засобів праці і робочої сили, тобто сприймають на себе продукуючий вплив активних факторів і в цьому відношенні стають первинним елементом виробництва в часовому аспекті.

Висновок

Проведене у курсовій роботі дослідження ролі індексного методу дослідження ринку переконує в тому, що будь-яка індексна модель має математичну і логіко-аналітичну інтерпретацію. З математичної точки зору модель являє собою рівняння, яке дозволяє для кожного явища знайти перетворену форму його виразу у вигляді добутку двох інших явищ. Оцінка ж цього рівняння з логіко-аналітичної точки зору дозволяє встановити, чи існує реальна причинно-наслідкова залежність між ними, чи ні. Якщо така залежність існує, значить, знайдена реальна форма функціональної залежності об’ємного показника від його кількісного і якісного чинників, і тому модель придатна для використання за прямим призначенням. У іншому випадку модель самостійного значення не має і може бути використана лише для деталізації одного фактора за допомогою двох інших чинників. В основі такого перетворення лежить принцип еквівалентності між кількісними рівнями явищ. Якщо виявиться, що модель відображає недетермінований взаємозв’язок між явищами, то внаслідок некоректності вона повинна бути замінена іншою моделлю.

Викладене дозволяє зробити висновок щодо наявності двох принципово різних видів середніх величин, що іменуються в індексному аналізі якісними чинниками. У першому випадку якісна ознака являє собою середню творчу можливість кожного члена однієї сукупності з метою утворення іншої сукупності, у другому – середній розмір однієї сукупності, що припадає на одиницю іншої. Наприклад, рівень продуктивності праці робітників відображає середню продукуючу здатність кожного робітника, а рівень фондоозброєності праці робітників – середній розмір основних фондів, що припадає на одного робітника. Аналогічно можна обчислити багато інших показників, що відображають середній розмір одного явища в розрахунку на одного робітника (наприклад, середній рівень електроозброєності праці, середній розмір виробничої площі, що припадає на одного робітника тощо). В той же час середня можливість одного робітника може бути відображена тільки одним якісним показником – рівнем продуктивності праці.

Отже, є підстави для того, щоб якісні показники, що обчислюються по відношенню до однієї і тієї ж сукупності, поділяти на дві групи: внутрішні (ендогенні) і зовнішні (екзогенні). Перші мають місце в умовах однозначно детермінованого, а другі – обопільно детермінованого взаємозв’язку між явищами.

Між ендогенними і екзогенними показниками існують відмінності і схожість. За ознакою відмінності вони розчленовуються на дві неоднорідні групи, і ця їх властивість буде використана надалі для розв’язання одних проблем, а за ознакою схожості, що дозволяє об’єднувати їх у певні однорідні групи, – для з’ясування інших аспектів статистичного аналізу. Схожість між цими показниками виявляється на рівні формального, а відмінність – на рівні конкретного аналізу, про що йдеться нижче.

Таким чином, в рамках індексного аналізу за зовнішньою однотипністю якісних показників потрібно розрізняти їх сутнісну різнорідність, що дозволяє розчленовувати ці показники на ендогенні та екзогенні. Перші вказують на наявність причинно-наслідкової залежності між явищами (наприклад, між обсягом виробленої продукції і продуктивністю праці), другі являють собою своєрідний коефіцієнт взаємозв’язку між паралельно існуючими явищами, який слугує опосередкованою формою виразу одного явища через інше.

Список використаної літератури

Адамов В.Е. Факторный индексный анализ.- М.: Финансы и статистика, 2003. – 317с.

Бакланов Г.И. Некоторые вопросы индексного анализа.- М. .: Финансы и статистика, 1972.

Благоразумова Н. Резерви росту фондовіддачі // Вісник статистики.- 2004, № 8. – с.17-19

Виноградова Н.В. Про застосування індексів в аналітичних розрахунках // Наукові праці НДФІ, 2005, №3. — с.11-14

Гришкунайте Ю.К. До аналізу використання основних промислово-виробничих фондів // Вісник статистики. — 2002, № 2. – с. 9-12

Казинец Л.С. Теория индексов.- М.: Дело, 1999. – 157с.

Казинец Л.С. Измерение структурных сдвигов в экономике.- М.: Дело, 1998. – 285с.

Казинец Л.С. О некоторых формальных приемах индексного анализа // Статистика.- 2001, № 12. – с.27-30

Козлов И.Т., Овсиенко В.Е., Смирнский В.И. Курс общей теории статистики.- М. Финансы и статистика, 2003. – 689с.

Оглобин Д.О. Про формальний і неформальний аналіз фондовіддачі // Вісник статистики.- 2004, № 9. – с.14-17

Перегудов Н.В. Теоретические вопросы индексного анализа.- М.: Финансы и статистика, 2002. – 321с.

Суслов И.П. Общая теория статистики.- Х.: Скиф, 1997. – 364с.

Урланис Б.Ц. Общая теория статистики.- М. : Финансы и статистика, 1995. – 417с.

Эдельгауз Г. Об анализе экономических явлений по факторам // Статистика.- 1999, №7. – с.15-18

Ярошенко А. До питання аналізу рентабельності методом ланцюгових підстановок // Вісник статистики.- 2004, № 8. – с.8-12