Автор: admin

Курсова робота

з дисципліни: Податки та збори

на тему:

Поняття і функції податків і зборів

План

Розділ 1. Сутність та характерні ознаки податків і зборів

1.1 Історичний аспект та сутність податків

1.2 Податки, збори, їх характерні ознаки

Розділ 2. Функції та види податків і зборів

2.1 Функції податків

2.2 Види податків та їх характеристика

3. Проблеми і перспективи реформування податкової системи України

3.1 Необхідність проведення реформування податкової системи України

3.2 Засади та шляхи реформування системи оподаткування в Україні

Висновок

Використана література

Вступ

Актуальність теми даної курсової роботи обумовлюється тим, що податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві. Податки як форма фінансових відносин виникли з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки – це обов’язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.

Обов’язкові платежі перераховуються в бюджет держави, а також в інші цільові державні фонди. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування.

Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. Податки виконують дві основні функції — фіскальну та регулювальну.

Система оподаткування – це продукт діяльності держави. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідність вирішення конкретних економічних і соціальних завдань.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з прийняттям 25 червня 1991р. Закону “Про систему оподаткування”. У ньому були визначені принципи побудови і призначення системи оподаткування, перелік податків, зборів та обов’язкових платежів, платники та об’єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність подальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994р. було прийнято другий варіант Закону “Про систему оподаткування”. Третій варіант цього Закону Верховна Рада України прийняла 18 лютого 1997р.

В останньому варіанті Закону дається більш повне і чітке визначення принципів побудови системи оподаткування; поняття системи оподаткування, платників податків і зборів, об’єкта оподаткування; обов’язків, прав і відповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів.

Об’єктом дослідження виступає поняття податків і зборів, їх основні функції а також сфери застосування.

Мета дослідження з огляду на сказане, полягає у розкритті соціально-економічної природи податків як важливого явища в соціально-економічних системах. При цьому ставиться завдання потрактувати податки не лише як суто економічну, а як ширшу – соціально-соціальну категорію через їхній взаємозв’язок із наданням суспільних вигід. З метою досягнення поставленої мети також повинні бути розкриті функції податків та їхні особливості.

Для досягнення мети роботи потрібно вирішити наступні завдання:

розкрити суть такого поняття як податок та збір;

виявити основні характерні особливості податку;

визначити основні функції податку;

проаналізувати сучасний стан податкової системи України.

Методологічною базою для виконання досліджень виступили Закони і нормативні документи України, наукова література, періодичні видання, зокрема Б. Дриги, Ю. Іванова, В. Ніколаєва, І. Лютого, М. Петренка, А. Соколовської, О. Тищенка [1-5]

Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури та додатків.

Розділ 1. Сутність та характерні ознаки податків і зборів

1.1 Історичний аспект та сутність податків

Історично виникнення податків відноситься до періоду поділу суспільства на соціальні групи і появи держави. Податки являють собою один з основних методів мобілізації державних доходів. В умовах приватної власності і ринкових відносин податки стають головним методом збору доходів до державних бюджетів. Як частину розподільних відносин суспільства, податки завжди відбивають закономірності виробництва. Зміна суспільно-економічної формації, зміни функцій і ролі держави впливають на конкретні форми податкових вилучень. За феодалізму домінували різного роду натуральні збори і повинності населення. З розширенням функцій феодальної держави, утворенням централізованих держав поступово зростає роль грошових податків у формуванні державної скарбниці.

У широкому сенсі під податком розуміється що стягується на основі державного примусу і не носить характер покарання або компенсації безоплатний обов’язковий платіж. [6, с. 41].

У сучасній літературі про податки наводиться велика кількість різного роду визначень податків. При цьому у всіх визначеннях незмінно підкреслюється, що податок – обов’язковий платіж. Іншими словами, платежі, які не є обов’язковими для платників, не відносяться до податкових. До податків не відносяться будь-які добровільні виплати, внески, відрахування.

Безпосередньо податки як джерело доходів державного бюджету в їх сучасному розумінні налічують кілька сотень років. Першим поняття «податок» розкрив А. Сміт у праці «Про багатство народів» (1770), в якій податок був визначений як тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати. [11, с.150]

Податки є тими платежами, які здійснюються безоплатно, тобто їх сплата не встановлює будь-яких конкретних обов’язків держави по відношенню до особи, вносить ці платежі. Таким чином, до податків не слід відносити платежі, обов’язок щодо сплати яких виникає у зв’язку з укладенням платниками з державою, державними органами чи іншими представниками держави будь-яких угод.

До податків також не належать платежі обов’язкового характеру, що стягуються в якості яких-небудь санкцій, наприклад штрафи, а також різного роду компенсаційні виплати (наприклад, виплати з відшкодування нанесеного збитку).

В окремих визначеннях податку вказується, що податки – це платежі, що стягуються у встановленому законом порядку. Це справедливо в тому сенсі, що в цивілізованій державі обов’язки по сплаті податків повинні встановлюватися законом. Однак включення до визначення слів «платежі, що стягуються у встановленому законом порядку» сильно обмежує значення терміну «податок». У ряді сучасних держав податки можуть вводитися постановами вищої виконавчої влади. Інакше кажучи, від того, що обов’язок по внесенню будь-якого платежу не був встановлений законодавчою владою, відповідний платіж не втрачає свого податкового характеру.

В інших визначеннях можна зустріти вказівку на те, що податки – це платежі, які стягуються з юридичних і фізичних осіб. У даному випадку навряд чи правомірно обмежувати саме поняття «податок». Обов’язок зі сплати податків може покладатися не тільки на окремих фізичних осіб, але і на різного роду їх об’єднання, що не є юридичними особами відповідно до цивільного законодавства. Наприклад, у Франції прибутковий податок стягується з сукупного (об’єднаного для цілей оподаткування) прибутку всіх членів родини (домогосподарства). До XX ст. податки часто стягувалися не тільки з окремих осіб, але і з таких об’єднань фізичних осіб, як громади та гільдії. Крім того, існували податки, платниками яких виступали окремі адміністративно-територіальні одиниці.

Часто зазначається, що податки – грошові платежі (стягуються в грошовій формі). Зрозуміло, в сучасних умовах більшість податкових виплат здійснюється в грошовій формі. Однак, з одного боку, історія містить численні приклади здійснення податкових виплат у натуральній формі, а з іншого боку, багато сучасних податкові системи в певних випадках припускають сплату податків шляхом надання державі товарів або послуг.

Натуральна форма сплати податків найбільш характерна для галузей добувної промисловості. У Росії наприкінці 1990-х рр.. стали використовуватися угоди про розподіл продукції, відповідно до яких стягнення ряду федеральних, регіональних та місцевих податків і зборів замінюється розділом виробленої продукції між державою та інвестором.

Податки – один з основних способів формування доходів бюджетів. Як правило, податки стягуються з метою забезпечення платоспроможності різних рівнів державної влади. Однак податкові платежі можуть підлягати зарахуванню не тільки в державні (федеральні і регіональні) бюджети або бюджетів органів місцевого самоврядування, вони можуть виступати засобом освіти різного роду фондів. Податок не перестає бути податком тільки на підставі того, що законодавець встановлює необхідність зарахування виплачуваних сум крім бюджетних рахунків на рахунки яких-небудь організацій.

У Російській Федерації в 1990-і рр.. велися гострі дискусії, чи слід відносити до податків платежі до державних соціальних позабюджетних фондів. Якщо вважати, що до податків відносяться тільки платежі, суми по яких зараховуються до державних бюджетів та бюджетів органів місцевого самоврядування, то платежі у державні соціальні позабюджетні фонди слід виключати з числа платежів податкового характеру. Держава має право самостійно встановлювати, куди зараховуватимуться суми тих чи інших платежів. Аналогічні виплати у США зараховуються до федерального бюджету, а у Франції – в позабюджетні фонди. Природа цих платежів не змінюється в залежності від адресності їх зарахування. Аналогічна ситуація виникає з платежами до державних цільових позабюджетних фондів (наприклад, дорожні).

1.2 Податки, збори, їх характерні ознаки

Податки, збори — все це обов’язкові платежі, яким можна дати загальне визначення. Це обов’язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених законодавчими актами.

Законодавство не дає чіткого розмежування понять податок, збір. Проте можна сказати, що:

1) податок — це узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов’язковості, безповоротності, індивідуальної безоплатності;

2) збори — це платежі, які стягується з платника державними органами за надання права брати участь або використовувати як матеріальні, так і нематеріальні об’єкти. Наприклад, право брати участь у бігах на іподромах, користуватись автомобільними дорогами тощо. [7, с. 286-290]

Податок встановлюється виключно державою і базується на актах вищої юридичної сили. Основними характерними особливостями податку є те, що він:

— стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги щодо даного податку;

— має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлено від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивідуально безповоротний. Сплата платником податку не породжує зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

— на відміну від інших обов’язкових платежів, може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

— категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесен­ні до бюджету обов’язкових платежів державними підприємствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;

— виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов’язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює їхньому платежу.

Держава мусить мати бюджет із стабільними джерелами надходжень, роль яких виконують, у першу чергу, податки. Суть податків, мета і функції їх визначаються економічним і політичним ладом суспільства, природою і завдан­нями держави.

Право держави стягувати податки і обов’язок населення платити їх випливають із необхідності функціонування держави та її установ в інтересах всього суспільства та окремих осіб. При цьому держава повинна керуватись певни­ми принципами.

1. Загальність. Кожен повинен брати участь у підтримці держави пропорційно своїй платоспроможності.

2. Обов’язковість. Виражається в тому, що за порушення встановленого строку сплати, розміру платежу, ухилення від сплати передбачено відповідальність платника. Обов’язковість передбачає можливість примусового виконання платежу.

3. Визначеність. Платник податку має знати час, місце, спосіб сплати та розмір податку. Податки належить чітко пов’язувати з видатками, щоб платники знали про звітність влади за те, як використовуються податкові надходження. Податки не можуть приховуватись від платника, а податковий тягар має простежуватись і відчуватись тими, хто їх сплачує.

4. Зручність. Стягнення податку для платника має здійснюватись зручним способом, у зручний час, коли у розпорядженні, платника найбільша сума коштів.

5. Справедливість. Податки мають бути справедливими. Справедливість є дуже суб’єктивною якістю. Якщо керуватися тим, що податки завжди мають накладатись на статки, то найсправедливіший податок є податок на вартість прибутку чи майна, або і на те й інше, оскільки їх, як прави­ло, можна взаємно конвертувати.

Зазвичай застосовують два критерії справедливості:

— за однакових за суттю обставин на платників податків має накладатись однаковий податок (горизонтальна справедливість);

— за різних обставин до платників податків слід ставитись упереджено (вертикальна справедливість).

Проблема полягає у визначенні, що є подібними, а що відмінними обставинами. Тут теж застосовують два відмінні критерії. Перший з них — платоспроможність. Відповідно до цього критерію з двох платників податків, які однаково спроможні сплачувати податок, має стягуватись однакова сума, коли ж платоспроможність одного з платників податків значно перевищує платоспроможність іншого, з нього має стягуватись більша сума.

Альтернативою принципові справедливості, орієнтованому на платоспроможність, є принцип користування благами. Звичайно, що податки йдуть на надання комісійних послуг. Згідно з принципом користування благами, щоб задовольнявся критерій горизонтальної справедливості, з обох платників податків, котрі одержують однакову вигоду від якоїсь комерційної послуги, мають стягуватися однакові податкові суми (незалежно від їхньої платоспроможності). У такий самий спосіб ті платники податків, котрі одержують більше благ від користування комунальними послугами, відповідно до принципу користування благами повинні сплачувати більші податкові суми, ніж ті, що одержують менше благ, якщо дотримуватись критерію вертикальної справедливості. [8, с. 223]

Крім того, різні податки неоднаково відбиваються на громадянах, а це переконливо вказує на те, що необхідна ціла низка податків, щоб уладнати нерівність, яка виникає внаслідок цього;

— стягування податку. Одним із аспектів справедливості є утрудненість ухилення від сплати податків. Легкість чи важкість контролю над стягненням податків дуже істотно відрізняється для різних податків. Збирання податків вима­гає, щоб платники належали до однієї категорії, щоб вівся облік їхньої заборгованості та сплачених ними сум, а також того, щоб тих, хто не дотримувався закону, встановлювали й притягали до відповідальності згідно з податковим законодавством. Проте всі ці аспекти контролю над стягненнями податків пов’язані з витратами (в тому числі з витратами, що виникають у зв’язку з додержанням ними податкового законодавства). Коли який-небудь захід із контролю над збиранням податків є надто дорогим, що підриває його ефективність, податок не є доцільним з погляду його стягуваності;

— ефективність. Існує щонайменше два різних аспекти ефективності. Один з них пов’язаний з попереднім критерієм. Якщо витрати на стягнення податку перевищують податкові надходження або якщо величина відношення суми витрат на стягнення податку до суми надходжень дуже вели­ка, то такий податок не слід вважати ефективним.

Другий критерій ефективності пов’язаний з економічною ефективністю. Майже всі податки змінюють відносні ціни. Як правило, коли змінюються співвідношення цін, це викликає відповідну реакцію споживачів або виробників. Але той тягар, який лягає на виробників і споживачів, котрі здійснюють оподатковувані ринкові операції, перевищує вартість отриманих податкових надходжень. Тому такі податки не ефективні. Наслідки оподаткування для еко­номічного добробуту залежать від типу стягуваного податку.

Податки є найбільш ефективними, якщо від них важко ухилитися.

Розділ 2. Функції та види податків і зборів

2.1 Функції податків

Якщо розглядати функції податків у суспільстві, то в першу чергу необхідно відзначити, що в податках безпосередньо реалізується їхнє соціальне призначення як інструмента вартісного розподілу і перерозподілу доходів держави. У той же час, необхідно відзначити, що на практичному рівні оподатковування виконує кілька функцій, у кожній з яких реалізується те чи інше призначення податків. Взаємодіючи, дані функції утворять систему.

Розглядаючи сучасну систему оподатковування, можна зробити висновок про те, що на даному етапі податки виконують наступні основні функції: фіскальну, розподільну (соціальну), контрольну, заохочувальну, регулюючу [9, с. 30-39].

1. Фіскальна функція є основною функцією оподатковування, за допомогою якої реалізується головне призначення податків: формування і мобілізація фінансових ресурсів держави, а також акумулювання в бюджеті засобів для виконання загальнодержавних чи цільових державних програм. Всі інші функції оподатковування можна назвати похідними по відношенні до цієї. У всякому разі, поряд з чисто фіскальними цілями податки можуть переслідувати й інші мети, наприклад економічні чи соціальні. Тобто фінансові цілі, будучи самими істотними, не є винятковими.

2. Розподільна (соціальна) функція податків складається в перерозподілі суспільних доходів між різними категоріями населення. Як відзначає професор Л. Ходов, через оподатковування досягається «підтримка соціальної рівноваги шляхом зміни співвідношення між доходами окремих соціальних груп з метою згладжування нерівності між ними».

Іншими словами відбувається передача засобів на користь більш слабких і незахищених категорій громадян за рахунок покладання податкового тягаря на більш сильні категорії платників.

За словами шведського економіста К.Еклунда: «Велика частина державного виробництва і послуг фінансується від зібраних податків і потім розподіляється більш-менш безкоштовно серед громадян. Це стосується освіти, медичного обслуговування, виховання дітей і ряду інших напрямків. Ціль — зробити розподіл життєво важливих засобів більш рівномірним».

У підсумку відбувається вилучення частини доходу одних і передача його іншим. Яскравим прикладом реалізації фіскально-розподільної функції є акцизи, установлювані, як правило, на окремі види товарів і в першу чергу предмети розкоші, а також механізми прогресивного оподатковування. У деяких соціально-орієнтованих країнах (Швеція, Норвегія, Швейцарія) майже на офіційному рівні визнається, що податки являють собою плату високоприбуткової частини населення менш дохідній за соціальну стабільність.

3. Контрольна функція податків. Через податки держава здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю організацій і громадян, а також за джерелами доходів і витратами. Завдяки грошовій оцінці сум податків можливо кількісне зіставлення показників доходів з потребами держави у фінансових ресурсах. Завдяки контрольній функції оцінюється ефективність податкової системи, забезпечується контроль за видами діяльності і фінансових потоків. Крім того, через контрольну функцію оподатковування виявляється необхідність внесення змін у податкову систему і бюджетну політику.

4. Заохочувальна функція податків. Порядок оподатковування може відбивати визнання державою особливих заслуг визначених категорій громадян перед суспільством (надання податкових пільг учасникам Великої Вітчизняної війни, Героїв СРСР і т.д.). Однак дана функція являє собою просте пристосування податкових механізмів з метою реалізації соціальної політики держави і є скоріше супутньої, чим ведучої.

5. Регулююча функція податків. Вже в Римській імперії податки виконували не тільки фіскальне призначення — у деяких випадках їм придавалось і функції керування соціальними процесами. Однак питання про місце і значення податків як регулятора тих чи інших суспільних відносин до цих пір не має одностайної оцінки.

Відповідно до класичної теорії податків (теорія податкового нейтралітету), розробленої Адамом Смітом (1723-1790 р.р.), Давидом Рікардо (1772-1823 р.р.) і їхніми послідовниками податки — є один з видів державних доходів, що повинні покривати витрати по утриманню уряду. При цьому яка-небудь інша роль (регулювання економіки, страховий платіж, плата за послуги й ін.) податкам не приділялася. А.Сміт вважав, що оскільки в умовах ринку частка прямих доходів держави (від державної власності) істотно зменшується, то основним джерелом покриття зазначених вище витрат повинні стати надходження від податків. Що стосується фінансуванню інших витрат (будівництво і утримання доріг, утримання судових установ і т.д.), то вони повинні покриватися за рахунок мита і зборів, що сплачуються зацікавленими в цьому особами. При цьому вважалося, що, оскільки податки носять безоплатний характер, то мита і збори не повинні розглядатися як податки [8, с. 222-223].

Саме в даний момент варто визнати, що регулююча функція податків спрямована в першу чергу на досягнення за допомогою податкових механізмів тих чи інших задач фінансово-економічної політики держави.

Аналізуючи цей аспект податкових відносин, представляється необхідним виділити стимулюючу, дестимулюючу і відтворювальну підфункції оподатковування.

Стимулююча підфункція спрямована на підтримку розвитку тих чи інших економічних явищ. Вона реалізується через систему пільг і звільнень. Нинішня українська податкова система надає широкий набір податкових пільг малим підприємствам, підприємствам інвалідів, сільськогосподарським виробникам, організаціям, що здійснюють капітальні вкладення у виробництво і благодійну діяльність і т.д.

Історія також знає приклади введення спеціальних податків для досягнення конкретних тих чи інших економічних результатів. Так, у 1948 році у Франції був установлений «винятковий податок для боротьби з інфляцією». Його економічна мета — зменшити надлишкову купівельну спроможність і була відбита в самій назві.

Дестимулююча підфункція навпроти спрямована на встановлення через податковий тягар перешкод для розвитку яких-небудь економічних процесів, наприклад через реалізацію державою своєї протекціоністської економічної політики. Це виявляється через введення підвищених ставок податків (наприклад, для казино), установлення податку на вивіз капіталу, підвищених митних тарифів, податку на майно, акцизів і ін.

Можна назвати також відтворювальну підфункцію, що призначена для акумуляції засобів на відновлення використовуваних ресурсів. Цю підфункцію виконують відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, плата за воду і т.д.

У той же час, фіскальна і регулююча функції суперечливі не тільки самі по собі — вони також суперечать один одному. Зокрема, фіскальний компонент здобуває велике стабілізуюче значення, коли тягне за собою зниження загального податкового тягаря. Це можливо тільки шляхом перерозподілу податкової ваги між платниками, що безпосередньо вимагає врахування регулюючих механізмів оподатковування. Однак у будь-якому випадку, податок не має на меті підриву власної основи: податок існує для одержання засобів і не повинний обмежувати, гнітити джерело цих засобів. Він не призначений для обмеження, заборони, конфіскації, покарання. Так, збільшенню митних імпортних тарифів викликається в основному протекціоністсько-політичними розуміннями, а підвищене оподатковування ігорного й алкогольного бізнесу обумовлено платоспроможністю, а не заборонними мірами.

Однак представляється, що значення податкових механізмів у регулюванні і керуванні економікою держави все-таки досить перебільшена. На думку деяких суспільних діячів податки є ледве чи не єдиним регулятором усіх фінансово-економічних процесів у суспільстві. Однак розвиток тих чи інших економічних процесів у суспільстві підкоряється своїм закономірностям, у яких податкам відведене все-таки аж ніяк не вирішальне значення.

У цьому зв’язку можна погодитися із С.Пепеляєвим, на думку якого податок у сучасних умовах установлюється з метою одержання бюджетного доходу, тому вплив на поводження платника податків з метою домогтися якого-небудь результату не може бути основною метою податку. Однак якщо які-небудь податкові платежі починають виконувати регулюючі функції, не переслідуючи фінансової мети, то вони перестають виступати податками в строгому розумінні слова.

Так, що стимулююча функція податків впливає на економічне поводження суб’єктів більш ніж опосередковано, побічно, через деякі аспекти мотивації. Податок аж ніяк не стимулює заробляння грошей і сам по собі не спонукує заробляти, він лише претендує на частину заробленого. Якщо який-небудь вид бізнесу споконвічно неприбутковий і неефективний, його розвитку не допоможуть ніякі податкові пільги і звільнення.

Наприклад, українське сільське господарство завжди користалося колосальними пільгами практично по всіх податках, однак цей «суперпільговий» режим не став основою для прогресу і процвітання вітчизняного аграрного сектора. Податкове стимулювання інвестицій у відриві від інших економічних факторів також не приносить результату, оскільки інвестиційні процеси обумовлені не податковими пільгами, а потребами розвитку виробництва і розширення бізнесу. У цьому зв’язку представляється справедливим твердження В.Потапова про те, що податкові стимулятори вторинні.

Однак у ряді випадків наявність податкових пільг може послужити додатковим (але все-таки не основним) аргументом на користь тієї чи іншої діяльності чи ділової активності.

Так само не можна переоцінювати «новомодну» у даний час тезу «чим менше податки — тим вище економіка». Дане твердження взяло свій початок в середовищі околополітичних економістів з легкої руки президента США Рональда Рейгана, що здійснив на початку 80-х років глобальну податкову реформу. Його неоднозначний податковий експеримент у даний момент у тих же США свідчить, що до податкових реформ «рейгономіки» відношення двояке, а в теорії оподатковування постулат «низькі податки — висока економіка» дотепер не доведений і не обґрунтований.

Навпаки багато закордонних економістів переконані, що різке і непродумане зниження податків може завдати серйозної шкоди економіці. Так, незважаючи на широке зниження податкових ставок у 80-і роки, в Америці стрімко зростав дефіцит державного бюджету, а норма заощаджень у 1986 році, у розпал податкової «рейгономіки», складала всього 3,9 % — це найнижчий рівень цього показника серед усіх промислових країн того періоду.

Необхідно відзначити, що відповідно до теорії, зниження ставок податків може сприяти економічному росту різними шляхами. Так, зниження граничних податкових ставок може спонукати людей працювати більш напружено. Це виразно приведе до росту пропозиції робочої сили і збільшенню продуктивності праці.

Крім того, при низьких податках ростуть заощадження, і з’являється стимул до інвестування. Але це лише теорія, підтвердження якої більш ніж відносні. Так, прихильники зниження податків люблять посилатися на «стрибки росту», що у багатьох випадках мали місце за кожним скільки-небудь значним зниженням податків. Після їхнього зниження при Р.Рейгані на початку 80-х, говорять вони, пішли сім років прискореного економічного росту (з 1983 по 1989 р.). Але це — омана: протягом коротких періодів на темпи росту впливає безліч факторів, і тут у першу чергу слід зазначити хронологію циклу ділової активності. На цій підставі важко робити однозначні висновки про те, якою мірою зниження податків може сприяти економічному росту.

Як вважають фахівці економічне зростання доходів у США було також обумовлене тим, що в умовах низького оподатковування в багатих американців ослабшав стимул приховувати декларовані свої доходи і вони попадали у національну статистичну звітність. Таким чином, зовсім не просто розрахувати, чи дійсно зниження ставок прибуткового податку сприяло прискоренню економічного росту.

Необхідно враховувати, що загальновизнаною в теорії оподатковування виступає крива Лаффера (Laffer currve), що показує зв’язок між податковими ставками й обсягом податкових надходжень у бюджет. Відповідно до цієї кривої зниження ставок до граничної крапки оподатковування викликає пряме зниження надходжень у бюджет. У той же час підвищення ставок після граничної крапки спричиняє скорочення податкових доходів. Представляється, що саме цей аспект необхідно враховувати в першу чергу, розглядаючи питання про вплив розміру податків на темпи економічного розвитку, а не ставити в главу податкового реформування неперевірені і спірні положення.

Однак найбільше наочно регулююча функція податків виявляється при дестимулюючому податковому підході, коли ті чи інші заходи держави по жорсткості податкового гніта діють відразу і безпосередньо.

Істинність крилатого вираження «усе, що обкладається податком — убуває» не підлягає сумніву. Створення непомірного податкового тягаря практично завжди тягне спад виробництва в зв’язку з утратою його ефективності. Так, непомірний податковий гніт українського селянства в 30-х роках привів до його ліквідації за кілька років. Крім того, дестимулювання імпорту шляхом установлення підвищених митних тарифів (політика протекціонізму) також тягне різке скорочення ввозу тих чи інших товарів.

За допомогою податків держава дійсна здатна створити більш-менш сприятливі і конкурентноздатні умови для визначених ділових сфер. У той же час, не можна забувати, що при цьому відбувається податкове придушення інших сфер. У зв’язку з цим недооцінка, як і переоцінка державою соціального значення деяких виробництв неприпустимі, тому що в противному випадку неминуче порушується воля конкуренції і принцип справедливості.

2.2 Види податків та їх характеристика

Можливі різні класифікації податків залежно від тих ознак, які покладено в основу порівняння. [10, с. 25-27].

За ознакою суб’єкта оподаткування податки поділяються на дві групи:

— прямі податки;

— непрямі податки.

Податки прямі — це обов’язкові нормативні платежі з прибутку або доходу працівника, спадщини, землі, будівель тощо. Ці податки стягуються в процесі придбання та накопичення матеріальних благ (прибутковий податок, податок на майно і т. п.).

Податки непрямі — це податки, які включаються в ціну товарів або тарифів на послуги. Вони не відраховуються прямо з доходів працівника (власника), а виплачує їх підприємство (податок на додану вартість, акцизи, мито, що стягується митними органами тощо).

Непрямі податки зручні в застосуванні. Для них характерна простота вилучення, вони забезпечують регулярність надходжень до бюджету, стягнення цих податків не потребує досконалого, розвинутого податкового апарату.

При стягненні непрямих податків виникають правовідносини, в яких беруть участь три суб’єкти: суб’єкт податку, носій податку і податковий орган.

Суб’єкт податку — це виробник або продавець товару, який згідно із законом виступає як юридичний платник податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи надання послуг.

Носій податку — це фізична особа, споживач товару, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач фактично стає платником податку. Таким чином, відбувається перекладення податків із суб’єкта на носія податку.

Непряме оподаткування переважає в країнах, що розвиваються, для яких це основна форма мобілізації податкових надходжень до бюджету.

В Україні за рахунок непрямих податків формується близько 45% доходів бюджету.

Об’єднання податків у систему передбачає можливість класифікувати їх згідно з чинним законодавством на такі види:

— загальнодержавні податки та інші обов’язкові платежі;

— місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі. До загальнодержавних податків та інших обов’язкових платежів належать:

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата (податок) за землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

16) збір на обов’язкове соціальне страхування;

17) збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

18) збір до Державного інноваційного фонду;

19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності. Загальнодержавні податки та збори (обов’язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Види місцевих податків та зборів визначаються статтею 15 «Місцеві податки і збори (обов’язкові платежі)» Закону України від 25.06.1991 р. «Про систему оподаткування» в редакції Закону від 18.02.1997 p. Порядок обчислення місцевих податків визначається Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 р. «Про місцеві податки і збори».

І. До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

II. До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать:

1) готельний збір;

2) збір за припаркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера на квартиру;

5) курортний збір;

6) збір за участь у бігах на іподромі;

7) збір за виграш на бігах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки;

10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

14) збір з власників собак.

Місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізми справляння та порядок сплати їх встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. При цьому збір за припарковку автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг і збір з власників собак є обов’язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язано запровадження цих податків і зборів. Суми місцевих податків та зборів (обов’язкових платежів) зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами.

Органи місцевої влади можуть також встановлювати додаткові пільги з оподаткування в межах сум, що надходять до їхніх бюджетів. Зокрема п. 2 ст. 26 «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 p. їм надано право приймати рішення про надання відповідно до чинного законодавства пільг із сплати місцевих податків та зборів.

Крім сплати зазначених загальнодержавних та місцевих податків, в Україні передбачено відрахування платежів до Державного інноваційного Фонду, позабюджетних фондів фінансування галузевих та міжгалузевих науково-дослідних робіт з освоєння нових технологій і виробництва нових видів продукції, до Державного Фонду сприяння конверсії, до Фонду охорони праці та інших галузевих фондів.

Залежно від платників можна зробити поділ податків:

— з юридичних осіб;

— із фізичних осіб;

— змішаного складу, тобто такі податки, збори, інші обов’язкові платежі, які мають сплачувати як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі й громадяни-підприємці ( по­даток з власників транспортних засобів, митний збір, земельний податок і т. п.).

Слід зазначити, що поряд із встановленими видами податків та платежів, які застосовуються державою, в умовах фінансової нестабільності існує так званий інфляційний податок. Діє він у тій ситуації, коли уряд покриває бюджетний дефіцит за рахунок друкування додаткової кількості грошей.

Використання емісії грошей для фінансування бюджетного дефіциту є, по суті, прихованою формою оподаткування.

Є навіть математична теорія утворення і динаміки інфляційного податку, є формули, що дають можливість підрахувати кількість грошей, які одержує уряд за рахунок грошової емісії.

Для деяких підприємств така емісійна підтримка йде на користь, але тільки в тому разі, коли величина нових кредитів, одержаних у результаті грошової емісії, перевищує інфляційний податок. Для населення інфляційний податок завжди невідворотний, оскільки за його рахунок надається кредитна допомога окремим підприємствам.

Розділ 3. Проблеми і перспективи реформування податкової системи України

3.1 Необхідність проведення реформування податкової системи України

Податкове законодавство в Україні сформоване на основі нормативної бази, успадкованої від командно-адміністративної системи. Основи української національної податкової політики розроблялись під тиском обставин без належного наукового обґрунтування та аналізу макро- і мікроекономічних наслідків запровадження різних податків і розміру їх ставок, без урахування світового та історичного досвіду формування й розвитку податкових систем. Більшість рішень щодо формування податкової системи в Україні приймалась відповідно до особистих знань, інтуїції або інтересів керівництва держави та її організаційних структур.

Відсутність науково обґрунтованих підходів до формування національної податкової системи та до аналізу наслідків від її впровадження робили і роблять податкову політику не ефективним антикризовим засобом, а однією із основних причин загострення економічної кризи. [12, с. 32-35]

Проблема побудови ефективної податкової системи – одна із найбільш актуальних в процесі становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки в світовий ринок. Її вирішення повинно здійснюватись шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як існуючої в Україні законодавчої бази, так і накопиченого у світі досвіду в сфері оподаткування.

Чинному податковому законодавству України притаманно включення його до бюджетного права, що й виділяє у податковому регулюванні фіскальні функції. Розповсюджена ідея про те, що податки – це лише засіб для наповнення державного бюджету або, інакше, джерело коштів, необхідних для функціонування держави – безпідставна та обмежена. В дійсності податки суттєво впливають на діяльність господарюючих суб’єктів, податкова система виконує функцію структурування економіки, створює та посилює одні зв’язки або знищує інші. Недоцільно акцентувати увагу лише на наповненні бюджету з податкових джерел, ігноруючи при цьому те, яким чином процедура його наповнення впливає на економічні процеси. Мова повинна йти про розробку такої податкової системи, яка би забезпечувала або, хоча б, не стримувала розвиток економіки.

Існуюча податкова система не тільки не заохочує, а в ряді випадків прямо перешкоджає зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі промислової, політики держави.

Податки не люблять платити всі і це характерно для будь-якої країни. Але в Україні багато хто не сплачує податки не тільки тому, що вони великі, несправедливі та їх сума не відповідає тій корисності, що отримується від держави. Закони, що регламентували податкову систему в Україні, весь час змінювались з метою їх погодження з процесами, які мали місце у житті суспільства, за відсутності єдиної податкової політики. Закони про нові податки, збори та обов’язкові платежі приймалися відповідно до поточних потреб в фінансуванні доходної частини бюджету (станом на кінець 2009 року в Україні встановлено 23 загальнодержавних і 16 місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів). За таких умов суб’єкти господарювання та фізичні особи опиняються в критичному становищі – більшість громадян в державі просто не в змозі встигнути за змінами, вони не знають, що саме, коли і за яким механізмом вони повинні сплачувати.

Існуюча податкова система України характеризується наступними негативними рисами:

1. Велика чисельність нормативних документів та невідповідність законів та підзаконних актів, які регулюють податкові відносини – станом на початок 2009 року налічується близько 500 нормативних документів, пов’язаних з оподаткуванням.

2. Нестабільність податкового законодавства, а саме численні зміни та поправки до існуючих законів. Тільки відносно податку на додану вартість за два роки було прийнято 40 законів про внесення змін та видано більше 100 роз’яснень та уточнень.

3. Відсутність регулюючої функції та зосередження на фіскальній ролі податків.

4. Наявність законів, які належать до інших галузей права, але зачіпають питання регулювання податкових відносин.

5. Відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин. Так, відповідно до Закону України «Про систему оподаткування», платники податків та зборів мають право подавати документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування, одержувати та ознайомлюватися з актами податкових перевірок та оскаржувати рішення податкових органів. Права ж податкових органів налічують 16 пунктів на шести сторінках у законі «Про державну податкову службу».

Поширеними вадами вітчизняної податкової системи вважаються нестабільність, заплутаність та складність. Але найголовнішим недоліком є те, що існуюча система пригнічує підприємництво. На сьогоднішній день в Україні відповідно до закону України «Про систему оподаткування» налічується 39 податків та зборів. У разі добросовісної сплати усіх цих податків та зборів підприємство зобов’язано перераховувати до бюджету 40-46% створюваної на ньому доданої вартості. Навіть розвиненим країнам із стабільним соціально-економічним становищем такий рівень не властивий і, як правило, призводить до низьких темпів економічного зростання. Українським підприємствам, на відміну від західних, доводиться пристосовуватися до змін у відносинах власності, опановувати принципи корпоративного управління, адаптуватися до конкуренції. За умов існування несприятливого податкового режиму це маловірогідне, що і підтверджується вітчизняною практикою.

Крім того, велика кількість податків та численних бюджетних і позабюджетних фондів цільового призначення істотно ускладнює сплату податків і зборів, контроль за їх сплатою та форми звітності. Така громіздка система створює значні незручності безпосередньо для платників податків. Численні зміни та поправки до податкових законів не дають можливості підприємствам нормально функціонувати, впроваджувати нові технології та випускати конкурентноспроможну продукцію.

За існуючої податкової системи стає невигідно здійснювати амортизацію та модернізацію основних засобів, адже законодавчо встановлені норми амортизації дуже низькі, а враховуючи застосування понижуючого коефіцієнту взагалі унеможливлюють оновлення матеріально-технічної бази виробників. Зовсім не застосовується таке поняття як реінвестування. Це у свою чергу призводить до падіння рентабельності та конкурентоспроможності суб’єктів господарювання.

Загальний аналіз політики держави свідчить, що головним принципом і напрямом діяльності відповідних державних структур протягом тривалого часу було створення умов значного податкового навантаження на суб’єктів підприємницької діяльності. Податкова система характеризувалась посиленням адміністративного контролю за сплатою податків та зборів. При цьому не враховувалося, що дохід, який отримує держава внаслідок збільшення податкового тиску та адміністративного контролю, є менший, ніж економічний збиток, що завдається такими діями господарюючим суб’єктам. Створюється замкнене коло, в якому опиняються держава з постійним і значним дефіцитом бюджету та господарство із спадаючим темпом виробництва.

Намагаючись вирішити проблему податкового тиску та надмірного адміністративного контролю, господарюючі суб’єкти переносять відносини між споживачем та виробником, а також свої доходи у тіньовий сектор економіки, частка якого за різними підрахунками становить від 45% до 65% валового внутрішнього продукту. Результатом цього становиться недоотримання державою частини податкових надходжень та намагання компенсувати це знову ж за рахунок введення нових податків та зборів – наприклад, гербового збору, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу валют, з торгівлі ювелірними виробами та при відчуженні легкових автомобілів, відрахувань у Пенсійний фонд користувачами послуг стільникового зв’язку та ін.

Але збільшення податкового навантаження означає або банкрутство платників податків, або значно більшою мірою, їх відхід до тіньової економіки. Таким чином, діюча податкова система – це та сила, яка підриває національну економіку.

Всі ці проблеми вказують на недосконалість та неефективність чинної податкової системи, на те, що вона сприяє поглибленню економічної кризи. Виникає необхідність проведення податкової реформи та створення єдиного систематизованого законодавчого акту прямої дії, який охоплюватиме всі без виключення питання податкового права та відповідатиме адекватним засадам податкової політики держави.

Створення нової законодавчої бази в сфері оподаткування повинно віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем. В Україні необхідно формувати податкову політику, направлену на побудову стабільної та зрозумілої системи оподаткування, зменшення податкового тягаря і забезпечення збалансованості інтересів держави та інтересів суб’єктів господарювання.

3.2 Засади та шляхи реформування системи оподаткування в Україні

В процесі реформування податкової системи України чинні норми та положення, що регулюють процес оподаткування, необхідно переробити у відповідності до обраних пріоритетів та напрямків розвитку податкової системи, привести їх до впорядкованої, єдиної, логічно узгодженої системи.

Проведення податкової реформи в Україні повинно ґрунтуватись на таких засадах реформування системи оподаткування:

1. загальне спрощення правової бази оподаткування, забезпечення зрозумілості норм основного законодавчого акту з оподаткування;

2. уніфікація підходів і методів визначення елементів за всіма податками (зборами) та вимог до ведення обліку нарахування податків (зборів);

3. зменшення кількості податків та скасування податків (зборів, обов’язкових платежів), витрати на адміністрування яких перевищують доходи від їх стягнення;

4. зниження рівня податкового навантаження на суб’єктів оподаткування та зрівняння податкового тиску на різні категорії платників податків;

5. зменшення ставок податків (зборів) з одночасним збільшенням податкової бази, що означає максимальне розширення кола платників податків (зборів) та скасування безпідставних податкових пільг;

6. збільшення розміру суми неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб;

7. застосування замість податкових пільг системи цільових бюджетних дотацій, направлених на підтримку найменш захищених верств населення та на розвиток приоритетних галузей господарства України;

8. підтримка розвитку та поширення малого підприємництва шляхом запровадження спеціальних режимів оподаткування суб’єктів малого підприємництва;

9. стимулювання здійснення реінвестицій, а також направлення коштів на інноваційну діяльність, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень та впровадження нововведень;

10. урахування міжнародних аспектів (оподаткування доходів нерезидентів та іноземних доходів резидентів, дія міжнародних угод в сфері оподаткування) та досвіду побудови податкових систем в розвинених країнах.

Зміни податкової системи, проведення яких передбачається під час здійснення податкової реформи в Україні, направлені на вирішення наступних завдань реформування податкової системи України:

1.Побудова стабільної, зрозумілої та прозорої податкової системи, встановлення правових механізмів взаємодії всіх її елементів у рамках єдиного податкового простору.

З метою забезпечення стабільності податкового законодавства після закінчення проведення податкової реформи передбачається встановлення 5 річного мораторію на внесення змін до законодавчих актів з питань оподаткування, якщо такі зміни торкаються основних складових податкової системи (переліку податків і зборів, їх ставок (крім акцизів), принципів нарахування, заборони безспірного стягнення коштів з рахунків платників податку). Щодо ставок акцизного податку, то будуть визначені їх граничні значення, в межах яких за поданням Кабінету Міністрів України будуть встановлюватись та затверджуватись Верховною Радою України конкретні величини ставок акцизного податку. [13, с.37-42]

Після закінчення терміну мораторію нормативно-правові акти, які регулюють податкові правовідносини, приймаються не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року, та набирають чинності не раніше, ніж з початку нового бюджетного року.

Що стосується дії податкового законодавства у часі, то буде встановлено, що акти податкового законодавства не можуть мати зворотної дії у часі, крім випадків, коли такі акти скасовують податки, зменшують розміри податкових ставок, скасовують чи пом’якшують відповідальність за правопорушення в сфері оподаткування при умові, що в зворотна дія передбачено цим актом.

Спрощення податкової системи досягається зменшенням загальної кількості податків і зборів, зокрема шляхом об’єднання тих податків і зборів одного рівня, які мають однакову податкову базу, а також скасуванням неефективних та безпідставних податків з незначними частками в бюджетних доходах. Для спрощення процесу обліку та нарахування податків (зборів) і зменшення витрат на контроль за їх сплатою, для основних податків і зборів встановлюються однакові податкові та звітні періоди.

2.Формування єдиної податкової правової бази.

Єдність податкової системи та законодавчої бази оподаткування забезпечується повним охопленням всіх питань з оподаткування в одному законодавчому акті, яким встановлюється вичерпний перелік податків та зборів, що справляються на загальнодержавному і місцевому рівнях, та визначаються конкретні ставки загальнодержавних та граничні ставки місцевих податків і зборів. Таким законодавчим актом прямої дії повинен стати Податковий кодекс України. Право на встановлення загальнодержавних і місцевих податків і зборів необхідно закріпити за одним органом законодавчої влади – Верховною Радою України.

3.Створення раціональної податкової системи, яка забезпечить збалансованість загальнодержавних і приватних інтересів, буде сприяти розвитку підприємництва та нарощуванню національного багатства України.

Проблема наповнення доходної частини бюджету не повинна прямо відбиватися на рівні податкового навантаження. Зростання обсягів податкових надходжень повинно забезпечуватись за рахунок прискорення оборотності капіталу та підвищення ділової активності суб’єктів господарювання. Сприяти цьому необхідно шляхом реалізації регулюючої функції податків. Під час побудови податкової системи передбачається раціональне співвідношення прямих та непрямих податків, кожний з яких має свої вади та позитивні риси. Непрямі податки впливають на рівень цін, підвищуючи їх, але механізм їх стягнення є відносно простим і забезпечує стабільні надходження в бюджет. Прямі ж податки враховують рівень доходів, впливають на обсяги споживання і таким чином виконують регулюючу роль.

4.Встановлення рівних умов оподаткування для всіх категорій платників податків та скасування безпідставних пільг з оподаткування.

Положення податкового законодавства повинні однаково поширюватись на всі категорії платників податків незалежно від їх приналежності до тієї чи іншої галузі промисловості або сфери діяльності. Стимулювання підприємницької діяльності шляхом застосування податкових пільг та надання їх певним категоріям, окремим підприємствам чи фінансовим групам поза системи загальнодержавних пріоритетів недоцільне і сприяє розвитку тіньової економіки та створює основи для корупції. Тому одним із завдань реформування податкової системи є скасування безпідставних та невиправданих пільг з оподаткування. Такий підхід дасть змогу досягти розширення бази оподаткування і підвищення ділової активності суб’єктів господарювання, адже всі вони будуть працювати в рівних конкурентних умовах. Наслідком скасування пільг буде значне збільшення податкових надходжень до бюджету. Однак, вважається за доцільне залишення деяких пільг і введення системи заохочення стабільно працюючих підприємств, а також стимулювання приросту кількості працівників та їх офіційного прийняття на роботу.

За умов скасування пільг з оподаткування підтримка малозабезпечених верств населення та пріоритетних галузей українського господарства здійснюватиметься через систему прямих дотацій. Щодо соціально незахищених груп населення, то їх доходи не підпадатимуть під оподаткування завдяки підвищенню розміру неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб, зменшенню ставок податку на доходи фізичних осіб та застосуванню максимальної ставки цього податку лише до платників податку з високим рівнем доходів.

5.Забезпечення гарантій соціального захисту щодо малозабезпечених верств населення.

Доходи, які не перевищують рівня межі малозабезпеченості, не повинні оподатковуватись, адже вони є незначними, і витрати на їх адміністрування перевищують бюджетні надходження від їх оподаткування. Тому необхідною передумовою запровадження дійового механізму оподаткування доходів фізичних осіб вважається підвищення рівня неоподатковуваного мінімуму до офіційної межі малозабезпеченості, яка встановлюється Верховною Радою України.

Під час опрацювання положень податкового законодавства щодо оподаткування доходів фізичних осіб потрібно передбачити пільгове оподаткування доходів, отриманих певними соціально вразливими категоріями громадян, зокрема пенсіонерами, інвалідами Великої Вітчизняної війни та сім’ями воїнів (партизанів), інвалідами I та II групи.

З метою забезпечення соціальних гарантій не повинні включатись до об’єкту оподаткування доходи, отримані у вигляді стипендій, пенсій, аліментів, суми державної адресної допомоги, житлових та інших субсидій, суми допомоги по державному соціальному страхуванню і державному соціальному забезпеченню, компенсації за шкоду, в тому числі моральну, заподіяну фізичній особі при виконанні нею службових обов’язків та у зв’язку із втратою годувальника.

6.Створення умов для здійснення підприємствами переоснащення основних фондів та оновлення матеріально-технічної бази.

В податковому законодавстві закладаються положення, згідно з якими до витрат, на які зменшується валовий дохід при визначенні об’єкту оподаткування за податком на прибуток, будуть відноситись кошти, направлені підприємством на проведення інноваційної діяльності, зокрема витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, фундаментальні та прикладні дослідження та впровадження нововведень. Також звільняються від оподаткування кошти, використані на реінвестування, тобто придбання основних фондів, які є об’єктами амортизації, коли така операція здійснюється платником податку за рахунок частини отриманого ним прибутку. Це робиться з метою мотивувати підприємства спрямовувати кошти на розвиток власного виробництва та активізацію капіталовкладень в основні фонди і застосування нових технологій.

Передумовою забезпечення конкурентоспроможності продукції національних виробників є використання сучасного обладнання та технологій. З цією метою встановлюються норми, за якими збільшуються ставки амортизації і, відповідно, зменшуються її терміни.

7. Забезпечення умов розвитку суб’єктів малого підприємництва.

З метою створення сприятливого середовища для розвитку та поширення діяльності малих підприємств в податковому законодавстві передбачається застосування особливих режимів оподаткування цих категорій платників податків. При цьому як один з можливих варіантів особливого режиму оподаткування суб’єктів малого підприємництва виступатиме застосування податку з продаж до певних категорій платників податків. Це дасть змогу зменшити витрати на адміністрування сплати податків суб’єктами малого підприємництва та зменшить їх податковий тягар. Звільнення представників малого підприємництва від обов’язку ведення докладного обліку витрат, послаблення податкового тиску на них та реалізація політики підтримки суб’єктів малого бізнесу на державному рівні призведе до створення додаткових робочих місць, зростання прошарку середнього класу та загальної стабілізації економіки країни.

8.Розробка нового механізму податкового адміністрування та вдосконалення системи відповідальності за податкові правопорушення.

Для побудови ефективної системи стягнення податків та гарантії прав і законних інтересів платників податків (зборів) вирішення справ про виконання податкових зобов’язань та стягнення несплачених сум податків, пені та штрафних санкцій має проводитись лише у судовому порядку. При застосуванні такого порядку у разі виявлення податковим органом порушення щодо виконання платником податку свого обов’язку по сплаті податку (збору), такий податковий орган надсилає платнику податку податкову вимогу. У разі незгоди платника податку з висновками податкового органу, податковий орган звертається до суду з заявою про стягнення суми податку (збору) та передбачених податковим законодавством фінансових санкцій.

В податкове законодавство необхідно ввести таке поняття, за яким буде встановлена відносна величина впливу заподіяного правопорушення в сфері оподаткування, у випадку не перевищення якої платник податку буде звільнений від відповідальності за таке малозначне правопорушення і повинен буде лише виконати своє податкове зобов’язання. Крім цього, у разі виникнення різночитань в податковому законодавстві, подібні колізії повинні тлумачитись виключно на користь платника податків.

Одним з ключових моментів проведення реформи системи оподаткування в Україні має стати прийняття Податкового кодексу України, в якому би врегулювалися усі відносини, пов’язані з оподаткуванням в Україні, та визначилися правові основи, принципи побудови і функціонування податкової системи. Податковий кодекс України повинен виконувати такі функції:

1. встановлення системи податків та зборів, які стягуються на всій території України;

2. визначення порядку встановлення, зміни та скасування податків та зборів;

3. встановлення прав та обов’язків платників податків та зборів, податкових органів та інших учасників правовідносин, які регулюються податковим законодавством;

4. встановлення підстав виникнення, зміни, припинення та порядку виконання обов’язків щодо сплати податків (зборів);

5. визначення форм та методів податкового контролю;

6. встановлення порядку та умов притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства платників податків та посадових осіб податкових органів;

7. встановлення порядку оскарження дій (бездіяльності) податкових органів та їх посадових осіб.

В Податковому кодексі України має бути закладено правовий фундамент системи податкових відносин, визначено основні засади процесу оподаткування в Україні, а також вміщено положення, які регламентують:

1. основні засади правового регулювання податкових правовідносин;

2. склад податкового законодавства України, його дію в часі та співвідношення з міжнародними договорами;

3. систему податків та зборів, їх перелік та сутність елементів податків (зборів);

4. компетенцію органів щодо встановлення та скасування податків та зборів;

5. коло суб’єктів податкових правовідносин і права та обов’язки кожного з них;

6. підстави виникнення (зміни, припинення) та порядок виконання обов’язків щодо сплати податків (зборів);

7. склад і порядок подання податкової звітності та форми і методи проведення податкового контролю;

8. види податкових правопорушень і відповідальності за їх вчинення (фінансова, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова), давність притягнення до такої відповідальності, а також розмір податкових санкцій;

9. процесуальні моменти податкового провадження під час вирішення справ про належне виконання обов’язку платником податку (збору) та про податкові правопорушення;

10. порядок оскарження дій (бездіяльності) податкових органів та їх посадових осіб.

Висновок

Характерними ознаками податків, які відрізняють їх від групи неподаткових платежів, є такі: обов’язковість платежу; перехід прав власності в разі сплати податку; безеквівалентність обміну; цільова незакріпленість платежу; регулярність сплати. Розуміння податку як обов’язкового платежу фізичних і юридичних осіб до відповідних ланок бюджетної системи прийнятне лише для практичних цілей. Кожен податок є не лише носієм фіскальних відносин, а й виконує певну регулятивну функцію; має побічні зовнішні соціальні наслідки.

З огляду на це, податки — це відношення власності, а оскільки саме проблеми власності викликають у даний час найбільше протистояння між галузями законодавчої і виконавчої влади і тим більше немає єдності думок і в складі самого уряду і парламенту, то до вирішення чисто економічних проблем домішуються і політичні інтереси. Вирішення економікою політичних протиріч вимагає тривалого часу і зусиль усіх зацікавлених осіб. Усе це свідчить про те, що в даний час не можуть бути створені податкові відносини, що відповідають світовим стандартам. Більш того, вони не можуть бути ідентичні цим стандартам, оскільки кожній країні притаманні свої індивідуальні особливості політичного й економічного розвитку.

Усе вищесказане обумовлює об’єктивну необхідність пильної уваги до сучасного стану оподатковування. Необхідний і методологічний, і методичний перегляд основ оподатковування з метою виведення податкової системи на оптимальний рівень. Податки повинні стати не тільки знаряддям забезпечення збалансованого бюджету, але і могутнім стимулом розвитку народного господарства країни. Вони повинні сприяти структурно-технічному удосконалюванню виробництва, збалансуванню на паритетних засадах усіх форм власності.

Для відпрацьовування оптимального рівня оподатковування, на думку автора, необхідно вирішити наступний ряд задач:

— скорочення державних витрат до оптимального, суспільно необхідного рівня за рахунок скасування різного роду фінансових вливань у неефективні підприємства і галузі;

— створення податкової системи, що стимулює розвиток економічного базису, а це — зниження податкового тягаря для підприємств — виробників конкурентноздатних товарів, послуг;

— державне стимулювання інвестицій різними методами (науково обґрунтовані: ціноутворення, кредитування, валютне фінансування й ін.).

Аналізуючи стан економіки останніх років, слід зазначити, що мобілізація податкових доходів до бюджетів відбувалася в умовах певної стабілізації економіки, про що свідчить зростання валового внутрішнього продукту. При цьому одним з головних резервів використання потенціалу податків у доходній частині бюджетів є діяльність органів.

Мобілізація фінансових ресурсів забезпечується набором фінансово-правових норм, що регулюють відносини, які виникають при: встановленні та введенні податків, неподаткових доходів до бюджетів та цільових фондів; визначенні принципів мобілізації фінансових ресурсів, структури доходів бюджетної системи; справлянні податків та обов’язкових зборів, плат тощо; здійсненні контрою за надходженням коштів до бюджету; застосуванні уповноваженими органами санкцій за порушення фінансового законодавства.

Полем для подальших досліджень можуть виступити особливості реалізації функцій податків в умовах сучасної світової фінансової кризи.

Використана література

1. Лютий І.О. Податки на споживання в економіці України / І.О. Лютий, А.Б. Дрига, М.О. Петренко. – К. : Вид-во «Знання», 2005. – 335 с.

2. Проблеми податкового регулювання і планування податкових платежів / Ю.Б. Іванов, О.М. Тищенко, К.В. Давискіба та ін. / за ред. Ю.Б. Іванова. – Харків : Вид-во ХНЕУ, 2006. – 240 с.

3. Прогнозування податкових надходжень в перехідній економіці: проблеми методології та організації / В.П. Бочарніков, К.В. Захаров, А.М. Леміш / за ред. В.П. Ніколаєва. – Ірпінь : Нац. акад. держ. под. служби України, 2006. – 320 с.

4. Соколовська А.М. Податкова система держави: теорія і практика становлення / А.М. Соколовська. – К. : Вид-во «Знання-Прес», 2004. – 454 с.

5. Якушик І.Д. Податки в країнах світу / І.Д. Якушик, Я.В. Литвиненко. – К. : МП Леся, 2004. – 480 с.

6. Юрій С.І. Бюджетна система України / Бескид. – К. : Вид-во НІОС. – 2000. – 400 с.

7. Кучерявенко Н.П. Основи налогового права. – Харьков : Изд-во «Константа», 1996. – 320 с.

8. Озеров И.Х. Основы финансовой науки. – М. : Тип. Т-ва Сытина, 1914. – 364 с.

9. Твердохлебов В.Н. Новейшие финансовые проблемы (1914-1923 гг.). – Петроград, 1923. – 156 с.

10. Налоги и налогообложение : учеб. пособ. / Русакова И.Г., Кашин В.А., Толкушкин А.В. и др. – М. : Изд-во «Финансы», ЮНИТИ, 1998. – 495 с.

11. Орлюк О. П. Фінансове право. – К. : Вид-во «Знання», 2005. – 340 с.

12.Павлишенко М. Реформування податкової системи України.//Економіка України, 2001, №7.

13. Степанова М.П. Налоги в системе государственных финансов.// Деньги и кредит, 2001, №11.

Міністерство транспорту та зв`язку України

Державна академія залізничного транспорту

Кафедра «Облік і аудит»

Дисципліна «Податковий облік та звітність»

Акциз. Шляхи вдосконалення податкової системи

План

Вступ

Теоретична частина

Які товари підлягають оподаткуванню акцизним збором та пільги щодо акцизного збору

I. Місцеві податки і збори в Україні : визначення та склад

1. Місцеві податки

1.1 Комунальний податок

1.2 Податок з реклами

2.Місцеві збори

2.1 Збір за припаркування автотранспорту

2.2 Ринковий збір

2.3 Збір за видачу ордера на квартиру

2.4 Курортний збір

2.5 Збір за участь у бігах на іподромі

2.6 Збір за виграш на бігах на іподромі

2.7 Збір з осіб які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

2.8 Збір за право використання місцевої символіки

2.9 Збір за право проведення кіно- та телезйомок

2.10 Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і

лотерей

2.11 Збір з власників собак

2.12 Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі

II. Шляхи вдосконалення податкової системи України в сучасних умовах

Практична частина

Список використаної літератури

Вступ

податок збір платіж дозвіл

Однією із основних передумов забезпечення стабільності економіки на сучасному етапі розвитку України є ефективне функціонування податкової системи. Адже мобілізація податкових платежів до державної казни дозволяє органам державної виконавчої влади здійснювати реалізацію внутрішньої та зовнішньої політики, регулювання і стимулювання економіки, фінансування соціальних заходів. Однак позитивний ефект досягається лише за умови ефективної податкової політики, яка проявляється у забезпеченні виконання податками не лише фіскальної, але й стимулюючої функції, у встановленні та належному обґрунтуванні податкових правил, у стабільності та передбачуваності, в досягненні необхідного рівня збалансованості інтересів держави і платників податків.

Важливим інструментом податкової політики є податковий облік. Враховуючи те, що правильність його ведення та своєчасне відображення податкових операцій у податковій звітності є однією з основних умов ефективної діяльності підприємств, облікове забезпечення звітності про податки і податкові платежі є надзвичайно важливим. Якщо до того ж врахувати доволі жорстку систему фінансових санкцій, що застосовують до підприємств за умови виявлення помилок при здійсненні податкового обліку та формуванні податкової звітності, то очевидно, що ефективна податкова система передбачає чітке законодавче обґрунтовання усіх елементів податкового обліку, можливість адекватного відображення реальної економічної ситуації в звітності та забезпечення контролю за сплатою податків.

Теоретична частина

Які товари підлягають оподаткуванню акцизним збором та пільги щодо акцизного збору

Акциз — від латинського accidere — один з видів непрямого податку переважно на товари масового вжитку (цигарки, алкогольні напої, сіль, сірники, автомобілі, холодильники, парфумерію тощо). Вперше був запроваджений у Давньому Римі. Вибірковий акциз в деяких країнах встановлюється на телефонні послуги, показ кінофільмів, квитки на проїзд, на літак, комунальні послуги. У більшості країн Заходу в повоєнний період були запроваджені універсальні акцизи, або податки з обороту, які вилучаються у відсотках (до 10%) від валової виручки підприємств.

Акцизний збір був введений в Україні в 1992 p. і разом з ПДВ замінив податки з обороту і реалізації. Сучасне трактування акцизного збору (згідно з Декретом КМУ «Про акцизний збір» № 18-92 від 26.12.92 р.) визначає його як непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни товарів (продукції).

Як і інші непрямі податки, акцизний збір в остаточному підсумку збирається зі споживачів продукції, хоча сплачують його виробники підакцизних товарів або їх імпортери.

Індивідуальні акцизи встановлюють на окремі високорентабельні, монопольні та специфічні товари із малоеластичним за ціною попитом. Сплачують їх підприємства, що виробляють і реалізують підакцизні товари (винно-горілчані, тютюнові, ювелірні вироби, вироби з кришталю та хутра, відеотехніка, легкові автомобілі, бензин, чай, сіль, цукор тощо), які визначаються законодавчим органом.

Універсальні акцизи стосуються широкого кола товарів. Вони відрізняються від індивідуальних (або специфічних) тим, що мають ширшу базу оподаткування та уніфіковані ставки.

У податковій практиці використовуються три форми універсальних акцизів:

1. Податок з продажу, який застосовується у сфері оптової та роздрібної торгівлі і об’єктом оподаткування якого є реалізація товарів на заключному етапі. При цьому оподаткування здійснюється тільки один раз. Він встановлюється у вигляді відсотка до роздрібної ціни товару і сплачує його покупець. Нині цей податок існує в небагатьох країнах (наприклад, у Великій Британії, Канаді, США, Швеції), в сучасній Україні він не використовується.

2. Податок з обороту стягується з валового обороту на всіх стадіях руху товарів. При цьому допускається подвійне оподаткування, оскільки у валовий оборот включаються податки, що були сплачені раніше. Цей податок зараз теж не використовується.

3. Податок на додану вартість сплачується на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг.

Платниками податку в бюджет є суб’єкти підприємницької діяльності (їх філії, відділення, підрозділи) — виробники (за реалізації товару) або імпортери підакцизних товарів (за перетину митного кордону):

— нерезиденти, які виробляють підакцизні товари на митній території України, безпосередньо або через їх постійні представництва;

— суб’єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари;

— фізичні особи-резиденти або нерезиденти, які ввозять підакцизні речі на митну територію України;

— юридичні або фізичні особи, які купують підакцизні товари у податкових агентів.

Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору затверджуються законодавчо і є єдиними на всій території України для вітчизняних та імпортних товарів.

Сьогодні в Україні підакцизними товарами виступають:

— алкогольні напої;

— спирт етиловий;

— тютюнові вироби;

— транспортні засоби;

— пиво солодове;

— бензини, дистиляти, паливо.

Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Ставки акцизного збору є єдиними на всій території України.

Акцизний збір обчислюється:

а)за ставками у процентах до обороту з продажу (не діють): товарів, що реалізуються за вільними цінами, — виходячи з їхньої вартості за цими цінами, без урахування акцизного збору, без податку на добавлену вартість; товарів, що реалізуються за державними фіксованими та регульованими цінами, — виходячи з їхньої вартості за цими цінами без урахування торговельних знижок, а також сум податку на добавлену вартість. імпортованих товарів — виходячи з митної (закупівельної) вартості, збільшеної на суму ввізного мита, без урахування акцизного збору. При визначенні вказаної вартості іноземна валюта перераховується у національну валюту України за курсом НБУ, що діє на день подання митної декларації.

б) у твердих сумах з одиниці реалізованого товару продукції). Акцизний збір, нарахований у ЄВРО, сплачується у валюті України за обмінним курсом за обмінним курсом НБУ, що діє на перший день кварталу, в якому проводиться реалізація товару і залишається постійним протягом кварталу. Механізм розрахунку акцизного збору з імпортованих товарів із використанням процентної ставки.

Механізм розрахунку суми акцизного збору, якщо ставка встановлена в грошовому еквіваленті до фізичної одиниці виміру товарів

При застосуванні ставки акцизного збору в гривнях:

Сума А = А х К (кількість товару, визначена у фізичних одиницях виміру) При застосуванні ставки акцизу в ЄВРО:

Сума А = А х К х Е (курс гривні до євро за станом на перший день відповідного кварталу).

На фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання справляють вплив пільги, надані стосовно акцизного збору:

1. Акцизний збір не справляється в разі реалізації підакцизних товарів на експорт за іноземну валюту. Ця пільга підвищує конкурентоспроможність відповідних товарів на зарубіжних ринках, сприяє збільшенню надходжень валютних ресурсів.

2. Не обкладаються акцизним збором обороти з реалізації підакцизних товарів для виробництва інших підакцизних товарів. У цьому разі виключається можливість подвійного оподаткування.

3. Не підлягає обкладанню акцизним збором реалізація легкових автомобілів спеціального призначення.

4. Не оподатковується оборот з реалізації спирту етилового для виготовлення лікарських засобів і ветеринарних препаратів.

5. Встановлені певні пільги щодо справляння акцизного збору в спеціальних економічних зонах, визначених відповідними законами України.

Строки сплати акцизного збору в бюджет залежать від виду підакцизних товарів, суми податку.

Підприємства-виробники, що реалізують спирт, алкогольні напої, пиво, сплачують податок на третій робочий день після здійснення обороту з реалізації.

Підприємства-виробники, що реалізують тютюнові вироби, податок сплачують один раз на місяць (до 15 числа), виходячи з фактичного обсягу реалізації за минулий місяць.

Власники (замовники) алкогольних напоїв, спирту, пива, тютюнових виробів, виготовлених в Україні з використанням давальницької сировини, сплачують податок не пізніше дня отримання продукції.

Підприємства, (крім указаних вище), в яких середньомісячна сума акцизного збору за минулий рік становила понад 25 тис. грн., сплачують податок щодекади (15, 25 числа поточного місяця і 3 числа місяця, наступного за звітним), виходячи з фактичного обороту за звітну декаду.

Решта підприємств сплачує податок щомісяця до 15 числа також виходячи з фактичного обороту за минулий місяць.

За імпортовані підакцизні товари акцизний збір сплачується під час «розмитнення» імпортного товару.

Аналіз зазначених термінів сплати акцизного збору дає змогу дійти таких висновків:

найбільш негативний вплив на фінансовий стан суб’єктів господарювання справляє сплата акцизного збору на імпортовані товари. Суб’єкти господарювання зобов’язані сплатити акцизний збір під час розмитнення товару, а за алкогольні та тютюнові вироби — під час придбання марок акцизного збору за рахунок своїх оборотних коштів. Відшкодування цих коштів відбудеться тільки після реалізації товарів. Отже, тут має місце іммобілізація оборотних коштів суб’єктів господарювання на сплату акцизного збору. Період іммобілізації залежить від часу між сплатою акцизного збору і реалізацією товарів, що імпортуються. Слід звернути увагу, що в разі імпорту підакцизних товарів не дозволяється використовувати векселі для розрахунків з бюджетом (крім імпорту паливно-мастильних матеріалів), тому немає можливості відстрочування сплати акцизного збору. Імпортерам підакцизних товарів не дозволяється користуватися векселями і для сплати податку на додану вартість (крім імпорту бензину);

В зв’язку з тим, що оподаткований оборот для обчислення акцизного збору визначається за фактом відвантаження підакцизних товарів, у підприємств, що виробляють і реалізують підакцизні товари, також може мати місце іммобілізація оборотних коштів на сплату акцизного збору. Коли станеться затримка в оплаті відвантаженої продукції, може мати місце іммобілізація оборотних коштів на сплату збору. Така ситуація частіше трапляється за щоденної та подекадної сплати податку;

Якщо оплата покупцями підакцизних товарів здійснюється авансом або одночасно з відвантаженням продукції постачальником, іммобілізації оборотних коштів у постачальника на сплату акцизного збору може не статися. Більше того, за подекадної та місячної сплати податку постачальник певний час використовуватиме у власному обороті частину акцизного збору, що підлягає перерахуванню в бюджет.

Негативний вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств податку «акцизний збір» (як і інших непрямих податків) матиме місце тоді, коли встановлення або підвищення ставок податку супроводжується підвищенням цін, обмежує обсяг виробництва і реалізації товарів, призводить до нагромадження нереалізованих товарів.

I. Місцеві податки і збори в Україні : визначення та склад

Під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Державні цільові фонди — це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов’язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб.

Платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі).

Об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.

Ставки податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року, за винятком випадків, пов’язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Види податків і зборів, що справляються на території України:

Загальнодержавні податки і збори;

Місцеві податки і збори.

1. Місцеві податки

Відповідно Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII до місцевих податків відносяться:

Податок з реклами;

Комунальний податок;

1.1 Комунальний податок

Комунальний податок — це обов’язковий місцевий податок, який нараховується з неоподатковуваного фонду оплати праці робітників за встановленими ставками.

Платниками комунального податку є всі юридичні особи, за винятком бюджетних установ і організацій, планово-дотаційних установ і організацій та сільськогосподарських підприємств.

Об’єктом оподаткування комунальним податком є неоподатковуваний фонд плати праці працівників, що розраховується множенням офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на середньооблікову чисельність працівників за звітний місяць.

Середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць розраховується шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 31, включаючи святкові (неробочі) та вихідні дні й діленням отриманої суми на кількість календарних днів звітного місяця. При цьому до облікового складу включаються працівники, які працюють на умовах трудового договору як у підприємстві, так і за його межами.

Чисельність працівників облікового складу за вихідний чи святковий (неробочий) день береться на рівні облікової чисельності працівників за попередній робочий день. У разі наявності двох або більше вихідних чи святкових (неробочих) днів поспіль чисельність працівників облікового складу за кожний з цих днів береться на рівні чисельності працівників облікового складу за робочий день, що передував вихідним та святковим (неробочим) дням.

Сума податку розраховується його платником щоквартально з розподілом помісячно у спеціальній формі. Вона визначається множенням розрахованого неоподатковуваного фонду оплати праці на встановлену ставку, яка не повинна перевищувати 10 %.

Розрахунок комунального податку подається платниками в податковий орган до 15 числа місяця, наступного за звітним.

Нарахована сума комунального податку сплачується його платниками в місцевий бюджет до 15 числа місяця, наступного за звітним.

За правильність обчислення і своєчасну сплату комунального податку відповідальність несуть його платники. Так, за несвоєчасну сплату податку з платника стягується пеня у встановленому розмірі із суми недоплати за кожний день прострочення.

1.2 Податок з реклами

В Законі України «Про рекламу» від 03.07.96 р. № 270/96 ВР говориться, що реклама – це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Основними принципами реклами є: законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди.

У ринкових умовах господарювання важливо не тільки виготовляти конкурентоспроможний товар, й своєчасно забезпечити його рекламу.

Рекламою вважаються всі види об’яв і повідомлень, які подають інформацію з комерційною метою (отримання доходу) за допомогою засобів масової інформації (ЗМІ): преси, радіо, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, розміщених на будинках, вулицях, майданах, транспорті тощо.

Послуги за розміщення реклами є платними, і за їх надання стягується так названий податок з реклами.

Податок з реклами — це податок на послуги зі встановлення і розміщення реклами у ЗМІ.

Платниками податку з реклами є суб’єкти підприємницької діяльності, їх філіали, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, постійні представництва нерезидентів та фізичні особи — замовники реклами (рекламодавці) або виробники і поширювачі реклами, якщо вони є рекламодавцями.

До об’єктів оподаткування належать:

• вартість виготовлення і розміщення реклами у ЗМІ;

• час показу реклами в кінотеатрах, відеосалонах та в інших закладах, де здійснюється публічний показ кіно-, відео-, слайд-фільмів;

• плата за кожний з носіїв зовнішньої та внутрішньої реклами і реклами транспорті, пакувальних матеріалах, формі спортсменів, жетонах та інших рекламних носіях, а також за їх загальну кількість.

До зовнішньої належить будь-яка реклама, що розміщується на окремих спеціальних конструкціях, щитах, екранах, розміщених просто неба, на фасадах будинків та споруд або на транспортних засобах зовні.

Зовнішня реклама повинна відповідати таким вимогам:

розміщуватись із дотриманням вимог техніки безпеки та із забезпеченням видимості дорожніх знаків, світлофорів, перехресть, пішохідних переходів, зупинок транспорту загального користування та не відтворювати зображення дорожніх знаків;

освітлення зовнішньої реклами не повинно засліплювати учасників дорожнього руху, а також не повинно освітлювати квартири житлових будинків;

фундаменти наземної зовнішньої реклами, що виступають над поверхнею землі, можуть бути декоративно оформлені;

опори наземної зовнішньої реклами, що розташована вздовж проїжджої частини вулиць і доріг, повинні мати вертикальну дорожню розмітку, нанесену світлоповертаючими матеріалами, заввишки до 2 метрів від поверхні землі;

нижній край зовнішньої реклами, що розміщується над проїжджою частиною, у тому числі на мостах, естакадах тощо, повинен розташовуватися на висоті не менше ніж 5 метрів від поверхні дорожнього покриття; у місцях, де проїжджа частина вулиці межує з цоколями будівель або огорожами, зовнішня реклама може розміщуватися в одну з фасадами будівель або огорожами лінію.

До внутрішньої належить будь-яка реклама, що розміщується всередині будинків, приміщень, споруд, транспортних засобів тощо.

Забороняється розміщення внутрішньої реклами у приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, дошкільних навчальних закладах, середніх загальноосвітніх школах та спеціалізованих загальноосвітніх закладах освіти.

Податок з реклами сплачується з усіх видів спеціальної інформації про осіб чи продукцію, що поширюється в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого отримання прибутку за допомогою інформації про назву й режим роботи особи на фасаді (вивісці) біля входу (в’їзду) та інформації про продукцію у вітрині споруди, де ця особа займає приміщення.

Граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати 0,1%вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5% за розміщення реклами на тривалий час.

Сума податку з реклами визначається множенням встановленої ставки на вартість рекламних послуг або на неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Стягнення податку з рекламодавця здійснюють підприємства, установи, організації, які дають дозвіл на розміщення реклами або надають послуги з реклами.

Стягнений з рекламодавців у складі вартості рекламних послуг податок перераховується його платниками в місцевий бюджет щомісяця до 15 числа. Рекламодавці нараховану суму податку з реклами відносять на собівартість продукції, робіт, послуг.

Юридичні особи, які стягують податок з реклами, кожного кварталу до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом, подають до податкового органу декларацію про суми наданих послуг, стягненого і перерахованого в бюджет податку.

За правильність нарахування і своєчасність перерахування податку з реклами відповідальність несуть його платники. Так, за несвоєчасне перерахування податку його платники сплачують пеню з суми недоплати в розмірі 0,3 % за кожний день прострочення.

Контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснюють у межах своїх повноважень:

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів — щодо захисту прав споживачів реклами;

Антимонопольний комітет України — щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції;

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення — щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності;

Міністерство фінансів України — щодо реклами державних цінних паперів;

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку — щодо реклами на фондовому ринку;

спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань містобудування та архітектури — щодо спорудження житлового будинку.

2. Місцеві збори

До місцевих зборів належать:

Збір за припаркування автотранспорту;

Ринковий збір;

Збір за видачу ордера на квартиру;

Курортний збір;

Збір за участь у бігах на іподромі;

Збір за виграш на бігах на іподромі;

Збір з осіб які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

Збір за право використання місцевої символіки;

Збір за право проведення кіно- та телезйомок;

Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей.

2.1 Збір за припаркування автотранспорту

Згідно із ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»:

Платниками збору за парковку автотранспорту є юридичні особи та громадяни, які паркують автомобілі в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях.

Ставка збору за парковку автотранспорту встановлюється з розрахунку за одну годину парковки, її граничний розмір не повинен перевищувати 3% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в спеціально обладнаних місцях і 1% — у відведених місцях.

Збір за парковку автотранспорту сплачується водіями на місці парковки.

2.2 Ринковий збір

Ринковий збір — це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари. Ринковий збір справляється за кожний день торгівлі. Його граничний розмір не повинен перевищувати 20% мінімальної заробітної плати для громадян і трьох мінімальних заробітних плат для юридичних осіб залежно від ринку, його територіального розміщення та виду продукції (товару). Ринковий збір справляється працівниками ринку до початку реалізації продукції.

2.3 Збір за видачу ордера на квартиру

Збір за видачу ордера на квартиру сплачується за послуги, пов’язані з видачею документа, що дає право на заселення квартири.

Граничний розмір збору за видачу ордера на квартиру не повинен перевищувати 30% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час оформлення ордера на квартиру.

Збір за видачу ордера на квартиру сплачується через установи банків до одержання ордера і перераховується до бюджету місцевого самоврядування. Документом про сплату збору є квитанція, видана установою банку.

Облік надходжень збору за видачу ордера на квартиру здійснюється органами з обліку та розподілу житла.

2.4 Курортний збір

Платниками курортного збору є громадяни, які прибувають у курортну місцевість. Граничний розмір курортного збору не може перевищувати 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Від сплати курортного збору звільняються:

діти віком до 16 років;

інваліди та особи, що їх супроводжують;

учасники Великої Вітчизняної війни;

воїни-інтернаціоналісти;

учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

особи, які прибули за путівками та курсовками в санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, включаючи містечка та бази відпочинку;

особи, які прибули в курортну місцевість у службове відрядження, на навчання, постійне місце проживання, до батьків та близьких родичів;

особи, які прибули за плановими туристичними маршрутами туристично-екскурсійних установ і організацій, а також які здійснюють подорож за маршрутними книжками;

чоловіки віком 60 років і старші, жінки віком 55 років і старші.

Курортний збір справляється з платників за місцем їх тимчасового проживання.

При зміні платником місця проживання в межах курортної місцевості курортний збір повторно не справляється.

З осіб, які прибули в курортну місцевість, збір справляється не пізніш як у триденний термін від дня прибуття.

Курортний збір справляється:

адміністрацією готелю та іншими установами готельного типу під час реєстрації прибулих;

квартирно-посередницькими організаціями при направленні осіб (крім прибулих за путівками туристично-екскурсійних установ і організацій) на поселення в будинки (квартири), що належать громадянам на праві власності. З осіб, які зупиняються в будинках (квартирах) громадян без направлення квартирно-посередницьких організацій, а також з осіб (крім тих, що здійснюють подорож за маршрутними книжками), які проживають у наметах, автомашинах тощо, курортний збір справляється у порядку, визначеному Радами народних депутатів, що встановлюють цей збір.

2.5 Збір за участь у бігах на іподромі

Збір за участь у бігах на іподромі справляється з юридичних осіб та громадян, які виставляють своїх коней на змагання комерційного характеру.

Збір за участь у бігах на іподромі перераховується до бюджету місцевого самоврядування в порядку, визначеному органами місцевого самоврядування. Граничний розмір збору за участь у бігах на іподромі за кожного коня не повинен перевищувати трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Збір за участь у бігах на іподромі справляється адміністрацією іподромів до початку змагань.

2.6 Збір за виграш на бігах на іподромі

Збір за виграш на бігах справляється адміністрацією іподромів з осіб, які виграли в грі на тоталізаторі на іподромі,під час видачі їм виграшу. Його граничний розмір не повинен перевищувати 6 % від суми виграшу.

2.7 Збір з осіб які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, справляється у вигляді відсоткової надбавки до плати, визначеної за участь у грі. Його граничний розмір не повинен перевищувати 5 % від суми цієї надбавки. Сума збору справляється адміністрацією іподромів з учасника гри під час придбання ним квитка на участь у грі.

2.8 Збір за право використання місцевої символіки

Збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам’яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування.

За використання місцевої символіки без дозволу юридичних осіб стягується вся сума прибутку, отримана від її реалізації, а з фізичних осіб — штраф у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридичних осіб — 0,1% вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, — п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2.9 Збір за право проведення кіно- та телезйомок

Збір за право на проведення кіно- і телезйомок вносять комерційні кіно- і телеорганізації, включаючи організації з іноземними інвестиціями та зарубіжні організації, які проводять зйомки, що потребують від місцевих органів державної виконавчої влади додаткових заходів (виділення наряду міліції, оточення території зйомок тощо).

Граничний розмір збору за право на проведення кіно- і телезйомок не повинен перевищувати фактичних витрат на проведення зазначених заходів.

2.10 Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей

Платниками збору за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є юридичні особи і громадяни, які мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей.

Об’єктом збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є вартість заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів виходячи з їх початкової ціни або суми, на яку випускається лотерея. Граничний розмір збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей не повинен перевищувати 0,1% вартості заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея.

Збір за право на проведення місцевих аукціонів і конкурсного розпродажу справляється за три дні до їх проведення.

Збір за право на проведення лотерей справляється під час одержання дозволу на випуск лотереї.

Граничний розмір збору за право на проведення лотерей з кожного учасника не повинен перевищувати трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2.11 Збір з власників собак

Платниками збору з власників собак є громадяни — власники собак (крім службових), які проживають у будинках державного і громадського житлового фонду та приватизованих квартирах.

Збір з власників собак справляється за кожний рік. Його граничний розмір за кожну собаку не повинен перевищувати 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час нарахування збору.

Збір з власників собак стягується органами житлово-комунального господарства.

Збиральник податку повинен мати реєстраційні документи:

— журнал обліку громадян — власників собак, які проживають у будинках державного і громадського житлового фонду та приватизованих квартирах;

— відомість про нараховану та фактично сплачену суму збору з власників собак.

2.12 Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі

Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі — це плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях. Збір за видачу дозволу на торгівлю справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції.

Граничний розмір збору за видачу дозволу на торгівлю не повинен перевищувати 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб’єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, і одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в день — за одноразову торгівлю.

Збір за видачу дозволу на торгівлю справляється уповноваженими організаціями, яким надано таке право. Встановлення цього збору не стосується тих об’єктів торгівлі, які створені до набрання чинності цим Декретом.

Для суб’єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях (стаціонарних об’єктах), збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі стягується одноразово.

II. Шляхи вдосконалення податкової системи України в сучасних умовах

Податкове законодавство України є одним із самих складних в правовій системі України. При цьому, спостерігається тенденція щодо його нестабільності. Проте, як показує практика його правозастосування, зміни, що вносяться до законів України з питань оподаткування, досить часто спричиняють нові проблеми[1].

Податки – дуже складна й надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси фінансова категорія. Можна без перебільшення сказати, що, з одного боку, податки – це фінансове підґрунтя існування держави, мірило її можливостей у світовому економічному просторі щодо розвитку науки, освіти, культури, гарантування економічної безпеки, зростання суспільного добробуту народу.

Із другого боку, податки – це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб у державі, їх мобілізація й використання зачіпає інтереси не тільки кожного підприємця чи громадянина, а й цілих верств населення і соціальних груп. На сьогодні податки – це найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на розвиток науки і техніки, масштаби соціальних гарантій населенню.

Проблеми реформування податкової системи України у своїх працях досліджували вітчизняні фахівці права, зокрема, П. Гега, В. Федосова, В. Федоров, В. Опарін, Ю. Козак, Т. Савченко, А. Ластовецький та інші. Однак слід відмітити, що науково-теоретичне розроблення шляхів вирішення колізій у податковій системі України потребує подальшого опрацювання.

Оскільки податки – це по суті продукт еволюції економіки і держави, то податкова система формується перш за все під впливом об’єктивних чинників. У той же час у сучасній демократичній правовій державі запровадження тих чи інших форм оподаткування є результатом волевиявлення членів парламенту, компромісу інтересів різних політичних партій, які у свою чергу представляють інтереси різних верств суспільства.

Податкова система є різновидом відкритої динамічної системи, це сукупність встановлених у країні податків. Її відкритість означає необхідність аналізу, передусім зовнішніх чинників, під впливом яких відбувається її становлення. Вимога системності полягає в тому, що податки мають бути взаємопов’язані, органічно доповнювати один одного, не суперечити системі в цілому та її елементам. Системний підхід означає, що мають реалізовуватися обидві функції податків. З позиції фіскальної функції податкова система має забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів до бюджету, з позиції регулюючої забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства.

Податкова система повинна включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості, оскільки практично неможливо щоб одночасно в одному податку цілком реалізувалися обидві функції.

В Україні створено податкову систему, яка за своїм складом та структурою подібна до податкових систем розвинутих європейських країн. Закони з питань оподаткування розроблено з урахуванням норм європейського податкового законодавства, а також аспектів податкової політики ГАТТ/СОТ та інших міжнародних економічних організацій.

На відміну від країн ЄС податкова система України не є інструментом підвищення конкурентоспроможності держави, не сприяє зростанню економічної активності суб’єктів господарювання. Існуюча система формування державних доходів відображає недосконалість перехідної економіки та має переважно фіскальний характер. Ринкове реформування економіки супроводжувалося неодноразовими спробами удосконалити податкову систему шляхом прийняття окремих законодавчих актів, що були недостатньо адекватними стану економіки, характерними рисами якої є структурні диспропорції, наявність значних обсягів тіньових оборотів, платіжна криза.

Разом з тим Україна підтримує стосунки у сфері оподаткування з іншими державами, які застосовують діючі в усьому світі стандарти, розроблені Організацією економічного співробітництва та розвитку і Організацією Об’єднаних Націй, завдяки чому забезпечується адаптація законодавства України у сфері міжнародного оподаткування до законодавства інших країн. Україна уклала 60 міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування практично з усіма країнами СНД, Європи, багатьма країнами Азії, Північної та Південної Америки і кількома країнами Африки, з яких 55 укладено за роки незалежності України, а 5 — успадковані від колишнього СРСР (відповідно до Закону України «Про правонаступництво України»). Вони охоплюють найбільших торговельних та інвестиційних партнерів України.

Основними завданнями реформування податкової системи України є зниження податкового навантаження на економіку.

Недоліки податкової системи України:

Спрямованість на фіскальне наповнення бюджету, яке характеризується сучасною ситуацією щодо виконання у IV кварталі 2009 р. податкових надходжень за рахунок сплачених податків за І квартал 2010 р., що призведе в свою чергу до неможливості виконання податкових надходжень у поточному році.

Вона характеризується високим податковим навантаженням на підприємців. Аналізуючи рівень даного показника за 2007-2009 рр., згідно наших підрахунків, податкове навантаження на економіку України впродовж досліджуваного періоду зростало. Якщо у 2007 р. цей показник становив 33,3 %, то у 2008 р. – 39,2 %, а вже у 2009 р. він зріс до 56,1%. Головними причинами таких негативних тенденцій було значне зростання державного боргу протягом 2008-2009 рр. та падіння економіки у 2009 р. Тобто цей показник перевищив навіть показники в розвинених країнах світу ( в Іспанії – 37,2 %, в Великобританії — 36,6 %, в Німеччині – 36,2 % у 2008 р.).

Податкова система характеризується значною затратою часу платниками податків на ведення та організацію податкового обліку та звітності і значними фінансовими витратами в свою чергу. За даними рейтингу, який був складений Всесвітнім банком, у минулому році Україна посіла 181 місце в списку з 183-х країн за простотою сплати податків. Загальна кількість податків, які сплачують суб’єкти господарювання в Україні, в середньому становить 147 податків, що займає 736 годин. На адміністрування податків бізнес щорічно витрачає понад 4 млрд. гривень. У цьому рейтингу Україна стоїть в одному ряді з такими країнами, як Ямайка, Гамбія, Узбекистан і Конго.

Податкова система України, також, характеризується неузгодженістю та протиріччям окремих норм податкового законодавства, їх нестабільністю, безсистемним наданням пільг та перекручування сутності окремих видів податків; витратами на адміністрування певних податків, які значні порівняно з доходами бюджету, що формуються за рахунок їх справляння

Зазначені недоліки призвели до таких проблем системного характеру у податковій системі, як:

податкова заборгованість платників перед бюджетом та державними цільовими фондами, що зумовлено: відсутністю ефективних механізмів, які забезпечують відповідальність суб’єктів господарювання за виконання своїх фінансових зобов’язань; недосконалістю системи списання та реструктуризації податкової заборгованості підприємств перед бюджетом; проведенням взаємозаліків, які роблять невигідною своєчасну і в повному обсязі сплату податків; проблемами окремих галузей (паливно-енергетичний комплекс), які є найбільшими боржниками бюджету, зокрема в частині регулювання державою цін на енергоносії;

бюджетна заборгованість з відшкодування податку на додану вартість. Основними причинами, що ускладнюють виконання державою зобов’язань перед платниками податку на додану вартість, є: пред’явлення необґрунтованих вимог на відшкодування податку на додану вартість та заниження сум податкових зобов’язань; виконання прогнозних показників надходжень з податку на додану вартість до державного бюджету за рахунок неповернення платникам переплачених сум податку; недоліки законодавчих норм, якими регулюється процедура відшкодування;

ухилення від оподаткування. Ця проблема є однією з найгостріших в Україні та таких, що вирізняє її з-поміж більшості європейських країн. На масштаби ухилення від сплати податків впливає високий рівень податкових ставок, нерівномірний розподіл податкового навантаження; порушення принципу рівності платників перед законом; складність і недосконалість законодавства, яким регулюється підприємницька діяльність, зокрема податкового; недотримання норм законів, неефективність державної бюджетної політики;

нерівномірне податкове навантаження, внаслідок чого найбільше податкове навантаження покладено на законослухняних платників, позбавлених податкових пільг.

Всі ці проблеми вказують на недосконалість та неефективність чинної податкової системи, на те, що вона сприяє поглибленню економічної кризи.

До першочергових заходів , що підвищать ефективність функціонування податкової системи належать:

1. поетапне зменшення ставки оподаткування прибутків до рівня країн членів ЄС – рівня у 20%. Зменшення ставки податку на прибуток в Україні, випливає із того, що вона суттєво зменшилась в країнах ЄС протягом 2006-2009 рр. Так, середня ставка податку на прибуток корпорацій в країнах-нових членах ЄС зменшилась з 18,9% до 16,8% протягом цього періоду, а в країнах топ-15 – ставка зменшилась з 31,8 % до 26,3 %. Ефективність зменшення ставок податку на прибуток пояснює концепція А. Лаффера: якщо податкова ставка зростає, бізнес або йде у тінь, або згортається і навпаки. Разом зі зниженням ставки потрібно підвищувати норми амортизаційних відрахувань, які зменшуватимуть оподатковуваний прибуток і направлятимуться на інвестиції.

2. Водночас потрібно здійснити заходи, щодо покриття втрат бюджетів від зменшення ставки податку на прибуток. Для цього необхідно підвищити ставку податку на доходи фізичних осіб до ставки податку на прибуток підприємств. Це пояснюється тим, що на думку деяких експертів, зрівняння цих ставок зменшить стимули до мінімізації та ухилення від несплати податків, стимулюватиме розвиток підприємництва. Ставку ПДВ потрібно залишити на тому ж рівні, але зробити її більш диференційованою, як і в більшості розвинених країн світу. Для прикладу, можна зробити ставки, як в Франції: 18,6% основна та 22 % підвищена (на алкоголь, предмети розкоші тощо). Потрібно залишити і 0%.

3. Доцільним для України є введення єдиного соціального збору, який має замінити усі збори до соціальних фондів. Необхідність єдиного соціального збору випливає з того, що всі соціальні платежі становлять понад 40 відсотків з фонду оплати праці.

4. В Україні буде доцільно ввести єдиний соціальний збір зі ставкою на рівні 30-35% (приклад реформування можна брати із Росії, яка провела таку реформу у 2001р.).

5. Також потрібно ввести податок на нерухомість, який має стати інструментом надходжень до бюджету, особливо під час кризи. Ефективність цього податку доведена в багатьох країнах світу ( в тому числі в Російській Федерації, Німеччині, США, Франції, Королівстві Нідерланди). Іншими заходами щодо покращення ефективності податкової системи України мають стати: удосконалення контрольно-перевірочної роботи податкової служби, затвердження єдиних стандартів бухгалтерського та податкового обліку,

6. Виникає необхідність проведення податкової реформи, одним з ключових моментів якої має стати прийняття Податкового кодексу України, єдиного систематизованого законодавчого акту прямої дії, який охоплюватиме всі без виключення питання податкового права та відповідатиме адекватним засадам податкової політики держави, встановлюватиметься єдність податкової системи та законодавчої бази оподаткування, визначатиметься вичерпний перелік податків та зборів, та ставки, що справляються на загальнодержавному і місцевому рівнях. Таким законодавчим актом повинен стати Податковий кодекс України.

В Податковому кодексі України має бути закладено правовий фундамент системи податкових відносин, визначено основні засади процесу оподаткування в Україні, а також вміщено положення, які регламентують:

1. основні засади правового регулювання податкових правовідносин;

2. склад податкового законодавства України, його дію в часі та співвідношення з міжнародними договорами;

3. систему податків та зборів, їх перелік та сутність їх елементів;

4. коло суб’єктів податкових правовідносин і їх права та обов’язки;

5.підстави виникнення (зміни, припинення) та порядок виконання обов’язків щодо сплати податків (зборів);

6. склад і порядок подання податкової звітності та форми і методи проведення податкового контролю;

7. види податкових правопорушень і відповідальності за їх вчинення (фінансова, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова), давність притягнення до такої відповідальності, а також розмір податкових санкцій;

Таким чином, можна зробити висновок, що Податковий кодекс України повинен виконувати такі функції:

1. встановлення податків та зборів, які стягуються на всій території України;

2. визначення порядку встановлення, зміни та скасування податків та зборів;

3. встановлення прав та обов’язків платників податків та зборів, податкових органів та інших учасників правовідносин, які регулюються податковим законодавством;

4. встановлення підстав виникнення, зміни, припинення та порядку виконання обов’язків щодо сплати податків (зборів);

5. визначення форм та методів податкового контролю;

6. встановлення порядку та умов притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства.

Отже створення податкової системи – це і наукова, і практична проблема, основою вивчення якої є глобальний аналіз господарського життя в державі, доходів населення, бюджету сім’ї, підприємницьких структур. Податки є ефективним знаряддям реалізації державної політики з питань економіки і соціального розвитку, але з іншого боку – податки є дуже небезпечною зброєю в розпорядженні держави, оскільки без наукової основи, розумних підрахунків податки можуть затримувати економічний розвиток держави. Отже, податкова політика держави повинна постійно базуватися на обґрунтованих висновках про вплив податкової системи на результати господарської діяльності підприємств, організацію, обсяги, напрямки і характер інвестування, розмір і структуру фонду споживання, галузеву і територіальну структуру економіки.

Вирішити питання реформування податкового законодавства можна, певна річ, шляхом прийняття Податкового кодексу України, при підготовці якого не ставилося б за мету абсолютно замінити чинні елементи податкової системи, бо такий крок може призвести до хаосу, знищення зрозумілих для платників податків механізмів.

Розбалансованість, відсутність системності в реформуванні податків сьогодні сприяє гальмуванню у вдосконаленні податкової системи. Реформа, яка вже розпочалася, має торкнутися всієї системи податків і будуватися на засадах фіскальної достатності, обов’язковості, спиратися на єдину спрощену законодавчу базу оподаткування.

Практична частина

Задача:

На основі наведенних даних необхідно:

а) заповнити податкову накладну;

б) обчислити суми податкового зобов’язання та податкового кредиту;

в) визначити суму ПДВ, належну до сплати в бюджет;

г) заповнити відповідний додаток до податкової накладної.

1. Підприємство МП «Термокомпозит » 5 серпня відвантажило 100 шт. колб для виготовлення термосів «Сузір’я» СП «Електроприлад» на суму 1700 грн. (у т.ч. ПДВ – 283 грн.). Частина колб виявилася нестандартними, і за домовленістю сторін вартість усієї партії було зменшено на 13%.

2. Здійснене коригування зайво нарахованого ПДВ – 36,79.

3. 1 вересня МП «Термокомпозит» придбало за податковою накладною матеріали вартістю 21 560 грн. (у т.ч. ПДВ), попередньо вже оплачені (у другому кварталі).

4. Прийнято 11 вересня до оплати рахунок підрядної організації за проведений капітальний ремонт обладнання на суму (в т. ч. ПДВ) 18 000 грн. До рахунку додають податкову накладну.

Примітка : остання податкова накладна виписана за номером 62.

Розв’язок:

а) додаток 1

б) Податкове зобов’язання = 246,21 грн.

Податковий кредит = 3 593+3 000= 6 593,00 грн.

в) ПДВ (в бюджет) = ПЗ-ПК

ПДВ (в бюджет) = 246,21 – 6 593,00 = — 6 346,79 грн.

г) додаток 2

Список використаної літератури

1. Закон України «Про систему оподаткування» вiд 25.06.1991 № 1251-XII з усіма змінами;

2. Законом України від 15.09.95 р. №329/95-ВР «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» із змінами і доповненнями;

3. Закон України від 03.07.96 р. №270/96 «Про рекламу»;

4. Декрет КМУ від 20.05.93 р. №56-93 «Про місцеві податки і збори» з доповненнями;

5. Декрет КМУ від 26.12.92 № 18-92 «Про акцизний збір» з доповненнями;

6. Василик О.Д. Теорія фінансів. Підручник.. — К.: НІОС, 2000;

7. Опарін В.М. Фінанси: Навчальний посібник. — К.: КНЕУ, 2001;

8. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і нак. Ред. проф. А.М. Поддєрьогін, 3-тє вид., перероб. Та доп. — К.: КНЕУ, 2000;

9. Азаро М.Я. Кольга В.Д., Онищенко В.А. Все про податки. Довідник. — К.: Експерт-Про, 2000;

10. Податкова система України: Підручник / В.М. Федосов, В.М. Опарін, Г.О. П’ятаченко та ін. / За ред. В.М. Федосова. – К.: Либідь, 2008.

11. УДК 336.2 – Яструбецька Л. ФОРМУВАННЯ РИНКОВОЇ КОНОМІКИ УКРАЇНІ. 2009. Вип. 19. С. 511–516;

12. Основні засади удосконалення функціонування податкової системи України – Юзюк О.А., Рига Б.В., Романюк І.І., Національний університет «Острозька академія» 2010 рік;

13.Концепція реформування податкової системи України від 19 лютого 2007 року.

14. Мелентьєва О.В., Баєрбаш Н.-Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського- Удосконалення податкової системи України

Зміст

Вступ 6

Податки в системі державного доходу 8

Основні етапи становлення податкової системи України 8

Основи побудови податкової системи України 12

Значення загальнодержавних податків для бюджету 16

Склад і характеристика загальнодержавних податків 16

Основні завдання вдосконалення податкової системи України 33

Висновки 36

Список використаної літератури 36

Додаток А – Виконання спільного фонду Державного

бюджету України в 2007 році (станом на 24.12.2007) 38

Додаток Б – Фінансові показники виконання

державного і місцевих бюджетів 38

Вступ

Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, вимагають чіткої координації дій в усіх сферах та ланках економічної і фінансової системи, що і є концептуальною основою стратегії економічного і соціального розвитку нашої держави на 2002-2011 рр. «Європейський вибір». Україна може зайняти належне ій місце серед провідних європейських країн (з високим рівнем економічного зростання, зайнятості і доходів населення) тільки на шляху широкого і повного реформування економіки, прискореного розвитку ринкового господарства і демократії.

Тому дуже актуальним постає питання щодо діяльності податкової системи України, від якої залежить добробут держави на політичному, економічному та соціальному рівнях.

Виходячи з вище сказаного було обрано таку тему курсової роботи: «Загальнодержавні податки та їх значення для державного бюджету»

Метою написання курсової роботи є розкриття складу та структури загальнодержавних податків України, ознайомлення з способами оподаткування найбільш важливими видами загальнодержавних податків в Україні.

Предметом курсової роботи загальнодержавні податки і розкриття їх значення для державного бюджету.

Податки є необхідною ланкою економічних стосунків в суспільстві з моменту виникнення держави. Розвиток і зміна форм державного пристрою завжди супроводяться перетворенням податкової системи. У сучасному цивілізованому суспільстві податки — основна форма доходів держави. Окрім цієї суто фінансової функції податковий механізм використовується для економічної дії держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на стан науково-технічного прогресу. Податки відомі давним-давно, ще на зорі людської цивілізації. Їх поява пов’язана з найпершими суспільними потребами.

У зв’язку зі зміною облікового забезпечення звітності про податки, збори та платежі виникла потреба в підготовці висококваліфікованих спеціалістів.

Система оподаткування України є сукупністю податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджету і внесків до державних цільових фондів, що стягуються в установленому порядку. Її сьогоднішній стан можна охарактеризувати як створення основ.

Проблемою, досліджуваною в даній роботі, є ефективне функціонування податкової системи України, де особлива увага приділяється ролі загальнодержавних податків.

ПОДАТКИ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО ДОХОДУ

Основні етапи становлення податкової системи України

Податки існують в людському суспільстві майже тисячу років, але як і раніше немає для людини не приємнішої процедури, ніж їх сплата. Високі податки — це завжди неминуча убогість, розорення держави, шлях до катастрофи. Там, де високі податки, немає і мови про свободу і забезпечене майбутнє. З іншого боку, винахід податків мало дуже велике значення для розвитку людського суспільства, оскільки, мобілізує через податки значні ресурси в своє розпорядження, державні структури забезпечували захист своєї держави, розвивали виробництво, покращували матеріальний добробут своїх громадян, впливали на стан і розвиток науки, культури.

Формування податкової системи України розпочалося на рубежі 1991-1992 років. Складно визначити якусь конкретну дату, оскільки ще довгий час в оподаткуванні використовувалися нормативні акти СРСР. Україна в 1991 році почала керуватися Законом Української РСР «Про систему оподаткування» від 25.06.91 р. № 1251-XII» як закон, регулюючий національну систему оподаткування. Проте це був досить недосконалий акт. Особливістю податкової системи України в 1992 р. з’явилася поява нових податків. Так, виникають механізми податку на доходи (введений Законом України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» від 21.02,92 р. № 2146-ХП), податку на додану вартість (Закон України «Про податок на додану вартість» від 20.12.1991 р. № 2007- XII, а потім прийнятий Декрет КМ. України від 26.12.92 г № 14-92) і др. [8, 89-91 с].

Ці важелі визначали специфіку податкової системи України. Оподаткування доходів підприємств і організацій проводилося по ставці 18 %, механізм податку на додану вартість передбачав максимальну ставку 20 % до оподатковуваного обороту. З’являється акцизний збір стосовно нових умов (Закон України «Про акцизний характер, він був скасований Законом України «Про акцизний збір» від 18.12.91 р. № 1996- XII). Разом з цим використовувалися і сталі податкові важелі: податок з власників транспортних засобів, плата за землю, прибутковий податок з громадян.

Рубіж 1992-1993 року в Україні характеризувався жвавими дискусіями при обговоренні перспектив розвитку податкової системи. В кінці 1992 р. сформувалися декілька концепцій

Перша — відображала позицію голови комісії з питань економічної реформи і управління народним господарством Верховної Ради України В.Піліпчука. У її основі лежало оподаткування об’ємів реалізації, по яких за звітний період вчинила оплата, за рахунок продавця, з системою диференційованих ставок залежно від сфери і виду діяльності.

Друга — ґрунтувалася на підході Головної Державної податкової інспекції, Міністерства фінансів і Міністерства економіки України. Система оподаткування тут була представлена податком на прибуток (при єдиній ставці рівні 30-35 %); пільгуванням засобів, що направляються на інвестиційні цілі: обмеженням ставки податку на додану вартість 20 % і відміною пільг по ньому; чітким розмежуванням податків на державних і місцевих; переходом в оподаткуванні фізичних осіб до сукупного річного доходу як об’єкту оподаткування.

Третя — була запропонована Українським Союзом промисловців і підприємців. Вона представляла концепцію, в цілому аналогічну другий, але з великим акцентом на заходи, що забезпечують пріоритет виробників.

На початок 1993 року податкова система придбала риси, сформульовані Мінфіном, Мінекономіки і тому подібне, що і було закріплено в пакеті Декретів Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року. Цього дня стався «декретний залп» в області податкового регулювання, що практично відновив всю систему податків України.

У 1993 році основним видом прямих податків на юридичних осіб, що діяв в Україні, був податок на доходи. Закон України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» був ухвалений 21 лютого 1992 р., і протягом всього 1992 р. податок стягувався з юридичних осіб на території України. В умовах пошуку оптимальних податкових важелів з початку 1993 р. як прямий податок був введений податок на прибуток (Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на прибуток підприємств і організацій» від 26.12.1992 р. № 12-92). Проте, не дивлячись на прогресивніший характер, він був скасований Законом України «Про Державний бюджет України на 1993 рік» (ст. 8) і, зачинаючи з другого кварталу 1993 року, був відновлений у дії Закон України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій». Така зміна в 1993 році була спробою верстати Держбюджет, не збільшуючи його дефіцит. Одним з важелів цієї політики було вибрано повернення до більш напруженого податкового пресу. Відносно новим для податкового законодавства в 1992 році для оподаткування доходу (прибули) з’явилося використання механізму податкового кредиту. Платники зіткнулися з ним з початку 1992 року. Якісне оновлення податкової системи України припало на 1994-1995 роки. У цей період формуються стійкі, відпрацьовані податкові механізми. Разом з діючими податками виникають нові (наприклад, податок на промисел). До 1994 року остаточно формується система місцевих податків і зборів, введена Декретом Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20.05.93 р. № 56-93 і уточнена Законом України від 17.06.93 р. № 3293-XII [10, 120-122 с.].

Найбільш значні зміни в цей період були пов’язані з ухваленням Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про систему оподаткування» від 02.02.94 р. № 9904-Х11: Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР. Закріплюються механізми реалізації контролюючої функції податків: Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 24.12.93 р. № 3813-Х11; Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб платників податків і інших обов’язкових платежів від 22.12.94 р. № 320/94-ВР.

У 1997 році відповідно до Указу Президента України «Про заходи по реформуванню податкової політики» від 31.07.96 р. № 621/96 зачався наступний етап розвитку податкової системи України, який не приніс очікуваного результату. Унаслідок економічної кризи, яка характеризувалася спадом виробництва, падінням об’єму товарної продукції і послуг, посиленням бюджетного дефіциту, податкова система не придбала стабільності. В умовах кризи неплатежів платник завжди міг своєчасно розрахуватися з бюджетом. Об’єми накопиченої простроченої заборгованості, у тому числі безнадійною, в умовах недоступності кредитів і несприятливого інвестиційного клімату в країні не дозволили більшості підприємств стабілізувати свій фінансовий стан, збільшити обсяги виробництва і послуг і своєчасно сплатити податки і поточні платежі.

Сучасна податкова система регламентує основні обов’язки платників: вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її збереження; у терміни, встановлені законодавством, подавати в державні податкові інспекції і інші державні органи бухгалтерську звітність і інші документи і відомості, пов’язані з численням і сплатою податків і інших обов’язкових платежів; своєчасно і в повному розмірі сплачувати податкові суми і здійснювати інші обов’язкові платежі, допускати службових осіб податкових інспекцій для обстеження приміщень, які використовуються з метою отримання доходів або пов’язані із змістом об’єктів оподаткування, а також для перевірок по питаннях числення податків і інших обов’язкових платежів; виконувати інші обов’язки, пов’язані з численням і сплатою податків і інших обов’язкових платежів.

Основи побудови податкової системи України

Система оподаткування – сукупність податків і зборів (обов‘язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку. Наукове обґрунтування основ податкової системи є необхідною передумовою позитивних результатів податкової політики. Наукові основи побудови податкової системи повинні ґрунтуватись на вимогах системності, встановлення визначальної бази цієї системи та формування правової основи і вихідних принципів.

Системність вимагає взаємопов’язані податків між собою, органічного доповнення одного іншим, виключення суперечностей із системою в цілому та іншими її елементами.

Визначальною базою податкової системи є обсяг бюджетних коштів, яких потребує держава для виконання покладених на неї функцій.

Правовою основою системи доходів бюджету є відносини власності – державної чи приватної. При державній власності створювані доходи належать державі. При приватній власності питання формування і розподілу доходів є компетенцією власника (або власників).

Вихідні принципи побудови податкової системи визначені в законі України «Про систему оподаткування». До них відносяться:

стимулювання науково – технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

обов’язковість – впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні прибутків і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів) – на більші доходи;

рівність, недопущення будь – яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого й прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

економічна обґрунтованість – установлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

компетенція – встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов’язкового платежу), податкового періоду, ставок податку й збору (обов’язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

доступність – забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов’язкових платежів).

Слід зазначити, що принципи стабільності, соціальної справедливості тощо порушуються постійними змінами до діючого законодавства України. При цьому механізм обчислення податків стає складним та незручним, внаслідок чого система оподаткування працює неефективно.

За економічним змістом податки — це форма фінансових відносин між державою й членами суспільства. Економічна природа податку полягає у визначенні об‘єкту оподаткування й джерела сплати, бюджетного призначення, а також прогнозування його впливу на суб‘єктів оподаткування і економіку в цілому.

Законом України «Про систему оподаткування» визначено, що під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Система оподаткування характеризується її елементами — суб’єкт оподаткування, об’єкт оподаткування, податкова ставка, джерело сплати.

Суб’єкти оподаткування – це платники (фізичні чи юридичні особи), які безпосередньо сплачують податки.

Об’єкт оподаткування – це доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб, інші об’єкти, визначені законодавством про оподаткування.

Податкова ставка – розмір податку з одиниці об’єкта оподаткування.

Джерело сплати – джерело, за рахунок якого сплачується той чи інший податок (заробітна плата, прибуток тощо).

За методами обчислення податки можна поділити таким чином:

1. Кадастровий (від слова кадастр – таблиця, довідник) коли об’єкти оподаткування розділені на групи за певною ознакою. Перелік цих груп і їх ознаки заносяться у відповідні довідники. Для кожної групи встановлена індивідуальна ставка податку. Такий метод характеризується тим, що розмір податку не залежить від прибутковості об’єкта. Прикладом такого податку є податок з власників транспортних засобів. Він утримується за встановленою ставкою в залежності від об’єму двигуна транспортного засобу і не залежить від того, використовується транспортний засіб чи простоює.

На підставі декларації. Декларація – документ, в якому платники податку наводять розрахунок доходу і податок із нього. Характерною рисою цього методу є те, що сплата податку відбувається після отримання доходу особою, яка цей доход отримує. Наприклад, податок на прибуток підприємств.

З джерела виплати доходу, що зменшується на суму податку. Наприклад, податок на доходи з фізичних осіб, який сплачується підприємством або організацією, де працює фізична особа. До виплати заробітної плати з неї утримується прибутковий податок і перераховується до бюджету, решта сплачується робітнику.

Податкова система відіграє провідну роль у формуванні державних доходів, відчутно впливає на доходи юридичних та фізичних осіб [11,42-44 с.].

ЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНИХ ПОДАТКІВ ДЛЯ БЮДЖЕТУ

Склад і характеристика загальнодержавних податків

Загальнодержавні податки установлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються.

Оскільки перелік загальнодержавних податків та зборів дуже великий, ми розглянемо найголовніші, а саме, такі з них:

I) Податок на додану вартість (ПДВ) – це непрямий податок на споживання, який вилучає до бюджету частину доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва та обігу. Він включається у вигляді накидки до ціни товарів, послуг і повністю сплачується кінцевим споживачем товарів, послуг. Цей податок був введений в 1992г. Декретом Кабінету Міністрів України. Законодавче оформлення ПДВ отримав в 1997 р. з ухваленням Закону України «Про податок на додану вартість» (введений в дію з 1 жовтня 1997 р.).

Об’єктом оподаткування є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, а також ввезення і вивіз товарів (робіт, послуг) за її межі. Платниками ПДВ є:

• юридичні і фізичні особи, об’єм операцій оподаткувань з продажу товарів яких протягом останніх 12 календарних місяців перевищував 1200 НМДГ;

• обличчя, які ввозять товари (роботи, послуги) на митну територію України або отримують від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України;

• особи, торгуючі на митній території України за наявні засоби незалежно від об’ємів продажів (окрім фізичних осіб, торгуючих на умовах сплати ринкового збору);

• обличчя, які на митній території України надають послуги, пов’язані з транзитом пасажирів або вантажів через неї.

Платники ПДВ зобов’язані реєструватися в податкових органах. Кожному з них привласнюється індивідуальний податковий номер. Податкові органи ведуть реєстр платників.

Звітним податковим документом, який одночасно буде і розрахунковим документом, є податкова накладна, яку платник податку зобов’язаний видавати покупцеві на його вимогу. Крім того, в товарних чеках або інших розрахункових документах, які зобов’язаний видавати продавець, повинна указуватися сума ПДВ.

Податок на додану вартість складає 20 % ціни товарів (робіт, послуг) і додається до неї. Окремі операції обкладаються цим податком по нульовій ставці (наприклад, продаж товарів на експорт). Крім того, Законом встановлений перелік операцій, звільнених від ПДВ (наприклад, продаж книг вітчизняного виробництва, учнівських зошитів, підручників і навчальних посібників, товарів спеціального призначення для інвалідів і т. д.).

Основою визначення кінцевої ціни реалізації товарів (робіт, послуг) є відпускні ціни підприємств, які включають собівартість і прибуток. Ціна реалізації продукції (робіт, послуг), що містить ПДВ, визначається по формулі:

Цр = (С+П)* 1.2, де:

З — собівартість продукції;

П — прибуток.

Сума акцизного збору по підакцизних товарах також включається в оборот, оподатковуваний ПДВ. Крім того, в нього включаються ввізне мито і митний збір (по імпортних підакцизних товарах) і інші надбавки до цін, передбачені законодавством. Для визначення суми ПДВ, що підлягає перерахуванню до бюджету, використовується метод податкового кредиту. Податковий кредит надається всім платникам ПДВ. Він складається з сум ПДВ, сплачених в звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких включається у валові витрати виробництва і звернення, а також у зв’язку з придбанням основних фондів і нематеріальних активів.

Якщо за результатами звітного періоду різниця між сумою податку, отриманою у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг), і сумою податкового кредиту виявиться негативній, ця різниця має бути або відшкодована платникові з Державного бюджету України, або, по його бажанню, зарахована в рахунок майбутніх платежів. Якщо ця сума не відшкодована протягом наступного місяця, вона вважається за бюджетну заборгованість, на яку нараховуються відсотки на рівні 120 % облікової ставки Національного банку України [5].

При реалізації товарів (робіт, послуг), які звільнені від оподаткування, платник не користується податковим кредитом і включає суми ПДВ, сплачені постачальникам, до складу валових витрат виробництва (звернення). Для деяких видів продукції (зокрема, для експортних товарів) застосовується нульова ставка ПДВ. Продавець продукції (робіт, послуг), до якої застосовується нульова ставка, має право на податковий кредит і відповідно на відшкодування з бюджету сум ПДВ, сплачених їм при придбанні продукції (робіт, послуг), необхідної для виробництва.

II) податок на прибуток підприємств

Впровадження цього податку обумовлене низкою чинників, серед яких: необхідність впровадження ринкового механізму, удосконалення податкових стосунків і розширення можливостей фінансової діяльності органів місцевої самоврядності, оскільки податок на прибуток зараховується до бюджетів територіальних управлінь по місцезнаходженню платника податків.

Платниками податку на прибуток є всі суб’єкти підприємницької діяльності, у тому числі бюджетні і суспільні організації, які отримують прибуток від господарської діяльності, нерезиденти, філії, відділення і інші відокремлені підрозділи.

Національний банк України і його установи платять до державного бюджету України суму перевищення валових доходів консолідованого балансу над валовими витратами після закінчення фінансового року. Госпрозрахункові установи НБУ обкладаються податками на спільних підставах.

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення валового доходу звітного періоду на суми валових витрат і амортизаційних відрахувань платника.

Відзначимо, що новий механізм визначення прибутку враховує витрати підприємств на створення виробничих запасів, які використовуватимуться в майбутньому податковому періоді.

У нових умовах підприємствам необхідно здійснювати не лише бухгалтерський, але і податковий облік, який дає можливість реально визначити об’єкт оподаткування [1].

Валовий прибуток – це спільна сума доходу платника податків від всіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) впродовж звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, і континентальному шельфі, винятковій (морський) економічній зоні, так і за її межами.

Механізм оподаткування прибутку підприємств передбачає визначення скорегованого валового доходу. Він обчислюється як валовий прибуток без врахування доходів, які не залучаються до його складу.

Основними особливостями валових доходів є склад доходів від не реалізаційних операцій і час їх виникнення. До вказаних доходів відносяться суми безповоротної фінансової допомоги, безкоштовно надані платникові вартості товарів; засоби страхового резерву, використані не за призначенням; невикористані частки засобів, які повертаються із страхових резервів; суми штрафів або неустойки або пені, отримані за рішенням сторін договори або за рішенням суду; інші доходи (операції).

Іншою особливістю є дата збільшення валового доходу, або так зване правило «першої події». Він збільшується, як тільки станеться перше з подій:

– або дата зарахування засобів від покупця на банківський рахунок платника податків в оплату товарів (при продажі за готівковий розрахунок дата їх оприбутковування або дата інкасації грошової готівки в банківській установі);

– або дата відвантаження товарів (для робіт – дата фактичного надання їх результатів).

За умови, якщо торгівля продукцією здійснюється з використанням жетонів, карток або інших замінників гривни, збільшення валових доходів ведеться з дати продажу замінників.

Валові витрати виробництва і обороту – це сума будь-яких витрат платника податків в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які отримуються (виготовляються) таким платником податків для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Витрати підприємства діляться на такі групи:

А – витрати, які залучаються до складу валових витрат;

Б – витрати, які не залучаються до складу валових витрат;

В – витрати, які частково залучаються до складу валових витрат.

Основними витратами групи А є:

– вартість заздалегідь сплачених сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива і інших матеріальних цінностей, послуги і роботи виробничого призначення;

– сума рахунків постачальників, що акцептуються (не сплачених заздалегідь), за товарно-матеріальні цінності (ТМЦ), призначені для власної господарської діяльності;

– витрати на ремонт (поточний і капітальний), реконструкцію, модернізацію і технічне переоснащення і інші види поліпшення фондів у межах суми, яка не перевищує 5 % від сукупної балансової (залишковою) вартості основних фондів на початок року;

– сума нарахованою працівникам основною, додатковою і інших видів заробітної плати;

– сума зборів, які нараховані до сплати до державних цільових і позабюджетних фондів;

– вартість витрат на науково-технічну літературу і підписку спеціалізованих видань по основній діяльності підприємства;

– сума непогашеної дебіторської заборгованості, яка списується з балансу після закінчення терміну позовної давності;

– сума коштів (вартість майна) добровільно перерахованих (переданих) до бюджетів неприбутковим організаціям, але не більше 4 % від прибутку оподаткування попереднього звітного періоду;

– сума нарахованих до сплати податків і зборів, за винятком ПДВ, акцизного збору, податку на прибуток, нерухомість, дивідендів і вартості торгівельного патенту.

Платники податку на прибуток, які не зареєстровані як платники ПДВ, включають до валових витрат ПДВ, який входить до складу ціни придбання товарів, інші витрати господарської діяльності.

До складу валових витрат резидента включаються 85 % від вартості товарів, які можуть отримуватися їм біля нерезидента відповідно до договорів, які є такими, що діють в офшорних зонах, або якщо рахунки відкриті в цих зонах.

Витрати групи Б:

– вартість торгівельних патентів;

– сума виплачених дивідендів;

– емісійний дохід;

– вартість витрат на організацію і проведення прийомів, презентацій, свят, придбання і розповсюдження дарунків (окрім добродійних внесків);

– витрати на поліпшення основних фондів, а також придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

– засоби, витрачені на задоволення особистих потреб працівників, за винятком оплати праці;

– суми сплачених штрафів, пені і недоїмки;

– суми витрат, які документально не підтверджені;

– суми податку на прибуток підприємства, податку на дивіденди, нерухомість, а також сума ПДВ, яка включається в ціну товарів.

Витрати групи В:

– вартість спецодягу, взуття, обмундирування, продуктів харчування (по переліку Кабінету Міністрів України);

– різниця вартості виробничих запасів на початок і кінець звітного кварталу (окрім виробників сільськогосподарської продукції);

– витрати, пов’язані з оплатою боргових зобов’язань (у сумі, яка не перевищує суми доходів платника податків впродовж звітного періоду, отриманих у вигляді відсотків, збільшеною на суму, яка дорівнює 50 % від прибутку оподаткування звітного періоду);

– вартість витрат на зміст і експлуатацію об’єктів соціальної інфраструктури (окрім капітальних витрат, які підлягають амортизації);

– вартість витрат на рекламу, організацію презентацій і. свят з рекламною метою (в межах 2 % від прибутку, який підлягає оподаткуванню за звітний період);

– вартість витрат гарантійного обслуговування (в межах 10 % від сукупної вартості таких реалізованих товарів, по яких не закінчився термін гарантійного обслуговування);

– вартість інших витрат.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обороту) є подія, яка сталася раніше в податковому періоді:

– або дата списання засобів з банківських рахунків платника податків на оплату товарів (при придбанні за готівковий розрахунок – день їх видачі з каси платника);

– або дата оприбутковування платником податків товарів (для робіт – дата фактичного отримання їх результатів).

При придбанні товарів з використанням кредитових, карток або комерційних чеків – дата оформлення відповідного рахунку (товарного чека).

Необхідно відзначити і новий елемент валових витрат – валові внески працівників на додаткове пенсійне забезпечення (пенсійний план). Вони входять до складу валових витрат платника податку на прибуток об’ємом не більше 15 % від суми сукупного доходу працівника. Такі внески не обкладаються податками прибуткового податку громадян при їх відрахуванні, але включаються в доходи працівника в разі їх виплати.

Слід зазначити, що в системі оподаткування прибутку підприємств упроваджений новий порядок визначення амортизації. Він передбачає віднесення на зменшення податкової бази витрат на придбання, виготовлення або поліпшення основних фондів шляхом нарахування амортизаційних відрахувань з часу здійснення таких витрат, а не з часу введення основних фондів в експлуатацію [3].

Основні фонди розділені на такі групи: будівлі, споруди і передавальні пристрої (1); автомобільний транспорт, меблі, прилади і інструменти, електронно-обчислювальні машини (2); будь-які інші фонди, які не включені в 1, 2 і 4 групи (3); електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп’ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів) (4).

Норми амортизації встановлені у відсотках до балансової вартості будь-якій з груп в розмірах відповідно: 2; 10; 6; 15 відсотків в розрахунку на квартал.

Платник самостійно ухвалює рішення щодо застосування прискореної амортизації основних фондів 3 групи за умови, що ціни на його товари (продукцію) не встановлюються державою.

Ставка податку на прибуток встановлена в об’ємах 25 % і є єдиною для всіх платників, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, окрім окремих виключень.

Разом з цим, в механізмі стягнення податку на прибуток враховані особливості оподаткування операцій особливого вигляду і окремих платників. Це:

Ш 1. Нерезиденти – юридичні особи і суб’єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва і тому подібне), з місцезнаходженням за межами України, які створені і здійснюють свою діяльність. відповідно законодавству іншої держави.

Основними доходами нерезидентів, які отримані з джерел їх походження в Україні є отримані відсотки; виплачені резидентом дивіденди; лізингова (орендна) плата; доходи від здійснення спільної діяльності, отримані від продажу нерухомого майна, у вигляді добродійних внесків, виграні в гральному бізнесі; винагороди за здійснення освітньої, культурної, спортивної діяльності, а також брокерські, комісійні або агентські; внески і премії від страхування або перестраховки рисок; прибуток від здійснення операцій з цінними паперами; інші доходи.

Ставка податку на прибуток для нерезидентів складає – 15%.

Ш 2. Виробники сільськогосподарської продукції (окрім підприємств, основною діяльністю яких є виробництво і реалізація продукції квітково-декоративного рослинництва, хутряних товарів, лікерогорільчаних виробів і тому подібне). Валові доходи і витрати цих підприємств підлягають індексуванню, виходячи з офіційного індексу інфляції.

Разом з тим сільськогосподарські підприємства зменшують суму нарахованого податку на суму податку на землю, яка використовується в сільськогосподарському виробничому обороті [11, 75-77 с.].

III) прибутковий податок з громадян

Прибутковий податок з громадян є вразливим інструментом податкової політики. Як джерело доходів бюджетів цей податок твердо виконує фіскальну функцію.

Порядок обчислення і сплати прибуткового податку регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. № 13-92 (із змінами і доповненнями) «Про прибутковий податок з громадян».

У основу механізму прибуткового податку, що діє, покладені такі принципи як дискретність оподаткування, його прогресивний характер і значительна пільгова спрямованість. Йому властива лава інших принципів з дванадцяти визначених для системи оподаткування.

Платниками податків є громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства як ті, які постійно проживають в Україні, так і ті, що не мають постійного місця проживання в країні.

Об’єктом оподаткування є:

– сукупний дохід оподаткування впродовж календарного року, отриманий з різних джерел в Україні і за її межами, – для платників, що мають постійне місце проживання;

– дохід, отриманий з джерел в Україні, – для платників, які не мають постійного місця проживання.

При визначенні сукупного доходу оподаткування враховуються доходи, отримані в грошовій і натуральній формах по вільних цінах (окрім доходів працівників підприємств сезонного виробництва, які обчислюються за фактичною собівартістю).

Спільний порядок визначення прибуткового податку з громадян має такий вигляд:

ПП = (СДО – СЗ) СПП

де: ПН – прибутковий податок;

СНД – сукупний дохід оподаткування без врахування сум, які не включаються в нього;

СУ – суми зменшення;

СПП – ставки прибуткового податку.

До сукупного доходу оподаткування не відносяться: соціальні виплати, державні пенсії, компенсаційні виплати, суми з відчуження майна, виграші по державних цінних паперах, суми матеріальної допомоги і добродійна діяльність (з урахуванням обмежень), суми заощаджень на депозитних рахівницях банків України і інші виплати.

До сум, які зменшують сукупний дохід (СУ) оподаткування, відносяться: у розмірі, який дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (з розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку;

Окрім цього, не відносяться до цієї групи: суми відсотків, які сплачені за користування позиками; доходи, отримані унаслідок дарування (спадкоємство); суми, які перераховані добродійним організаціям по заявах громадян в межах 12 неоподатковуваних податками мінімумів доходів громадян впродовж календарного року.

Прибутковий податок з громадян по місцю основної роботи нараховується залежно від розміру місячного СНД.

Згідно ст. 2 Закони України «Про прибутковий податок з громадян» об’єктом оподаткування у громадян, що мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний дохід оподаткування за календарний рік, отриманий з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Після закінчення календарного року по місцю основної роботи громадянина бухгалтерія проводить остаточний перерахунок прибуткового податку виходячи з його сукупного доходу оподаткування за календарний рік. Для цього визначається сума річного сукупного доходу оподаткування шляхом підсумовування місячних доходів. Отриманий дохід зменшується на суми виплат, які згідно ст. 5 ЗУ не включаються в дохід оподаткування, і у відповідних випадках – на суми пільг по прибутковому податку, на які має право працівник в розрахунковому періоді [8, 45-48 с.].

Прибутковий податок платиться громадянами з їх доходів, отриманих від підприємств, організацій і фізичних осіб, з якими вони мають трудові відношення відповідно законодавству про працю і за умови сплати внесків на обов’язкове соціальне і державне пенсійне страхування.

Нарахування і перерахунок податку проводять підприємства, установи, організації і фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності до 1 лютого наступного за звітним роки. До 15 лютого ці відомості подаються ними до податкової адміністрації.

Щомісячно підприємства і організації не пізніше терміну отримання коштів в банках на виплату громадянам належних сум зобов’язані перерахувати податок до бюджету за минулий місяць.

Юридичні і фізичні особи, які виплачують заробітну плату працівникам з виручки, а також ті особи, які не мають рахунків в банках, перераховують податок наступного дня після здійснення відповідних виплат.

При обчисленні місячного доходу оподаткування не враховуються неоподатковуваний податками мінімум доходів громадян і пільги.

Платники податку зобов’язані:

а) вести облік доходів і витрат в об’ємах, достатніх для визначення суми спільного річного оподатковуваного податком доходу, у разі коли такий платник податку зобов’язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке уявлення з метою повернення надмірно сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит.

Форми такого обліку і порядок його ведення визначаються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, відповідальним за проведення податкової політики;

б) отримувати і зберігати протягом терміну давності, встановленого законом, документи первинного обліку, на підставі яких формується податковий кредит платника податку;

в) подавати декларацію за встановленою формою в певні терміни у випадках, коли згідно нормам цього Закону таке уявлення є обов’язковим;

на вимогу податкового органу і в межах його компетенції, визначеної законодавством, пред’являти документи і відомості, пов’язані з виникненням доходу або права на отримання податкового кредиту, обчисленням і сплатою податку, і підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, відмічених в декларації з цього податку;

г) надавати особам, які згідно із законом цим визначені відповідальними за зміст (нарахування) і сплату податку до бюджету, документи на підтвердження прав платника податку, який отримує такі доходи, на застосування соціальних податкових пільг;

д) у порядку, визначеному законом, допускати службових осіб податкового органу на територію або до приміщень, які використовуються платником цього податку для отримання доходів від здійснення підприємницької діяльності;

е) в разі зміни отримання податкової соціальної пільги здійснювати заходи, передбачені цим Законом;

є) своєчасно платити узгоджені суми податкових зобов’язань, а також суми штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих податковим органом, і пеню, за винятком сум, які оскаржуються в адміністративному або судовому порядку [1].

IV) податок з власників транспортних засобів і інших самохідних механізмів

Грошові кошти, які поступають від стягнення податку, прямують на фінансування будівництва, реконструкції, ремонту і зміст автомобільних шляхів спільного користування, проведення природоохоронних заходів на водосховищах. Податок перераховується до бюджетів місцевої самоврядності.

Порядок числення і сплати податку на транспортні засоби регулюється Законом України «Про податок з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів» від 6 грудня 2006 р.

Платниками податків є підприємства, організації, установи (юридичні особи) – власники транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів.

Відповідно до законодавства об’єктами оподаткування є автомобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли, яхти і судна парусні, човни моторні і катери.

Ставки податку визначені з розрахунку на рік: з 100 см3 об’єму двигуна, з 1 кВт потужності двигуна, з 100 см довжини транспортного засобу. Всі ставки податку встановлені по видах транспортних засобів і диференційовані залежно від потужності двигуна, виду транспортного засобу, його призначення і використання [4].

Податок з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів платиться:

Фізичними особами – перед проведенням першої реєстрації в Україні, реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорік або один раз за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому здійснюється технічний огляд;

Юридичними особами – щокварталу рівними частинами до 15 числа місяця, який настає за звітним кварталом.

Податкові пільги. Від сплати податку звільняються:

а) фізичні особи, відмічені в пунктах 1 і 2 частки першої статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи», статтях 4 — 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх, соціального захисту», статтях 6 і 8 Закону України «О основних принципах соціального захисту ветеранів праці і інших громадян похилого віку в Україні», а також інваліди незалежно від групи інвалідності (у тому числі діти-інваліди за поданням органів соціального захисту) – щодо одного легкового автомобіля (мотоколяски) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 750 куб. см або одного човна моторного або катера (окрім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м;

б) фізичні особи, відмічені в пунктах 3 і 4 частки першої статті 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи», щодо одного легкового автомобіля з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів двигуна до 750 куб. см або одного човна моторного або катера (окрім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м до їх відселення і протягом трьох років після переселення із зони гарантованого добровільного відселення або зони посиленого радіоекологічного контролю;

в) на 50 відсотків – громадян, у власності яких знаходяться легкові автомобілі (код 8703) з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см, узяті на облік в Україні до 1990 року включно, і вантажні автомобілі (код 8704), з об’ємом циліндрів двигуна до 6001 куб. см до 1990 року випуску включно, — щодо одного з відмічених автомобілів;

г) обличчя, які згідно законодавству є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, — за трактори колісні (код 8701, окрім сідельних тягачів — код 8701 02) і вантажні автомобілі (код 8704).

Для підприємств встановлена достатньо висока відповідальність за сплату податку. В разі заниження податку стягується вся сума несплаченого податку і штраф в двократному розмірі від тієї ж суми. За недоліком обліку об’єктів оподаткування або за ведення обліку з порушенням встановленого порядку (ненадання, невчасне представлення розрахунків і інших документів, необхідних для числення і сплати податку) стягується штраф у розмірі 10% від суми податку, який підлягає сплаті. За невчасну сплату податку стягується пеня у розмірі 120% річних від облікової ставки Національного банку на день складання акту перевірки, від суми недоплати за кожен день прострочення платежу.

Сума податку на транспортні засоби включається до складу валових витрат платника, а значить, зменшує прибуток оподаткування і суму податку на нього. Податок на транспортні засоби включається в собівартість перевезень, яка впливає на розмір прибутку підприємства.

Аналіз механізму стягнення податку на транспортні засоби дає можливість зробити вивід, що поряд з фіскальною функцією вказаний податок виконує регулюючу функцію. Він направлений на підвищення інтенсивності використання транспортних засобів [4].

V) фіксований сільськогосподарський податок

Обличчя можуть бути зареєстровані як платники ФСП, якщо такі особи є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські і інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою і збутом сільськогосподарській продукції, а також рибницькі, рибальські і риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням і виловом, риби у внутрішніх водоймищах (озерах, ставках і водосховищах), в яких сума, отримана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва і продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків спільної суми валового доходу.

Об’єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку (далі – платники податку) є майдан сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробникові у власність або наданих йому в користування, у тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими і риболовецькими господарствами для розведення, вирощування і вилову риби, у внутрішніх водоймищах (озерах, ставках і водосховищах).

Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року, відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких розмірах:

для ріллі, сіножатей і пасовищ, — 0,15;

для багатолітніх насаджень — 0,09;

для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими і риболовецькими господарствами для розведення, вирощування і вилову риби, у внутрішніх водоймищах, — 0,45 відсотка грошової оцінки одиниці майдану ріллі по областях і Автономній Республіці Крим.

Грошова оцінка сільськогосподарських угідь у разі потреби може уточнюватися згідно законодавству.

Платники податку перераховують в певний термін спільну суму коштів на відповідний рахунок місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки [10, з 65-67 с.].

Платники податку несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність представлення розрахунків і сплати сум фіксованого сільськогосподарського податку згідно законодавчим актам України.

VI) податок на промисел

Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни і особи, без громадянства (надалі – громадяни) як ті, які мають, так і ті, які не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб’єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених, перероблених і куплених продукції, речей, товарів (надалі – товари).

Об’єктом оподаткування є сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що наголошується громадянином в декларації, поданій до державної податкової інспекції по району (місту) за місцем проживання, а громадянином, який не має постійного місця проживання в Україні, — за місцем продажу товарів.

Форма декларації встановлюється Головною державною податковою інспекцією України.

Не декларується і не оподатковується продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у жвавому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді і у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва, а також продаж автотранспортних засобів, які знаходяться в приватній власності громадян, якщо вони реалізуються один раз протягом року.

Ставка податку на промисел встановлюється у розмірі 10 відсотків вказаної в декларації вартості товарів, які підлягають продажу протягом трьох календарних днів, але не менше розміру однієї мінімальної заробітної плати. В разі збільшення терміну продажу товарів до семи календарних днів ставу податку подвоюється [5].

На громадян, які здійснюють продаж товарів без придбання одноразових патентів або з порушенням терміну їх дії або здійснюють продаж товарів, не відмічених в деклараціях, начальниками державних податкових інспекцій і їх заступниками накладаються адміністративні штрафи в розмірі від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті ж дії, здійснені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Основні завдання вдосконалення податкової системи України

Для полегшення ситуації необхідно досягти стабільності податкового законодавства, яке забезпечило б: введення в дію законодавчих актів по питаннях оподаткування не раніше ніж через рік з моменту їх ухвалення; незмінність ставок пільг і правил оподаткування в перебіг мінімум 3 років з моменту введення в дію актів податкового законодавства, а також податкового законодавства відносно платників, які беруть участь в цільових державних інвестиційних програм в перебігу всього часу їх дії.

Держава повинна навчитися грамотно керувати доходами і відмовитися від жорстокої зарегульованості економіки, яка штовхає підприємця в «тінь», що діє нині. Інакше кажучи, необхідно досягти збалансованості інтересів бюджету і конкретного підприємця.

Для цього слід забезпечити гнучкість податкової системи, пристосувати її до зовнішньої і внутрішньої економічною кон’юнктури. Перш за все мова йде про делегуванні податковим органам має рацію дати відстрочення, розстрочки по оплаті податків, стягування пені, і введення штрафних санкцій залежно від фінансового положення платника податків і перспектив його розвитку з дотриманням єдиної умови – в кінці певного звітного періоду платник податків зобов’язаний повністю сплатити всю суму заборгованості. При такій схемі, можливо, використовувати і вже випробувану систему податкових кредитів.

Необхідно також враховувати чинник сезонності роботи платника і особливості окремих областей промисловості і сільського господарства.

Уряд різних держав можуть бути в яких завгодно стосунках, проте підприємці прагнуть і прагнутимуть до співпраці, якщо вона взаємна вигідно. У випадку якщо в податковому законодавстві не буде врахований цей чинник, то не лише держава, а і підприємці втратять великі доходи.

Тому досягнення узгодженості внутрішньої податкової системи з податковими системами суміжних держав, які є основними економічними партнерами України, – важливе питання сьогоднішнього дня. Створення досконалої податкової системи усередині однієї окремо узятої країни не вирішує повністю вирішення всіх проблем.

Необхідно до мінімуму довести негативний вплив на економіку країни тіньового бізнесу. Аналіз ситуації, яка склалася, свідчить про те, що тіньова діяльність заподіює збитки однаковою мірою як державі, так і кожному легально працюючому підприємцеві. Правда, ризик, на який свідомо йдуть тіньовики, не завжди виправдовується прибутком, який вони отримують.

Тіньова економіка не безпечна ще і тим, що активно приваблює до своєї сфери все нових і нових суб’єктів підприємницької діяльності. Наприклад, комерційні банки, на жаль, незвичайно зацікавлені в активній спільній роботі з фіктивними підприємствами. Тільки у одному з перевірених податковою інспекцією комерційних банків з 1000 розрахункових рахунків, що діють, 294 використовувалися фіктивними підприємствами [9, 33-35 с.].

Головне завдання, яке ставлять перед податковою поліцією, не розпиляти сили на нескінченні перевірки лотків і кіосків, а систематично відпрацьовувати найбільш значні факти ухилення від сплати податків, попереджати масові порушення податкового законодавства. Можна привести тільки дві цифри: зміст всією податковою поліцією обходиться державі в 13 млн. гривень в рік, тоді як за підлогу року бюджет поповнився на 190 млн. гривень завдяки дії податкової поліції.

Я вважаю, що само поняття податкової реформи включає не лише зміну законодавства, яке регулює розміри і процес збору податків, а і модернізацію самої податкової служби, приведення її у відповідність з вже існуючими ринковими нововведеннями, яка могла б на достатньому рівні забезпечувати доходи до бюджету.

Всі розуміють, що за бажання, за рік або два не можна створити ідеальну податкову систему. Але зараз, перш за все, потрібно думати про фінансову систему перехідного періоду.

Я розумію, що весь час податкові органи, як органи фіскальні, є і будуть одними з найбільш непопулярних державних інститутів в країні. Але хочу підкреслити, що податки – це плата за цивілізацію, і виконаються вони повинен цивілізований. Сподіваюся, що в недалекому майбутньому Україна вийде на такий рівень.

Висновки

Дана робота розкриває сутність найголовніших загальнодержавних податків в Україні, яка полягає в виконанні податками своїх функцій.

Характеристика податкової системи дає змогу оцінювати вплив усіх основних видів податків на фінансово – господарську діяльність підприємств

В процесі роботи подано детальна характеристика загальнодержавних податків, розкрита їх сутність та наведені принципи оподаткування юридичних та фізичних осіб, штрафи за несвоєчасну сплату та пільгове оподаткування.

Зрозуміти безпосередній зв’язок між бюджетом країни і добробутом кожного громадянина, у тому числі і підприємця, повинен кожен.

Недоплачуваючи податки до бюджету, кожен з нас прямо або побічно обкрадає сам себе. Уявіть собі багатого підприємця, в офісі якого (а зараз нерідко і удома) систематично вимикають електроенергію і воду, не працює опалювання. Навіть найсучасніші модифікації автомобілів стають безпорадними на наших неосвітлених дорогах, покритих ямами. Як би це ні було сумно, але це реальність нашого життя, як при всьому цьому деякі особи нерідко захоплюються тим, що вони якимсь чином відхилилися від сплати податків. Тоді дозвольте запитати: чи виграють вони від цього? На перший погляд (з урахуванням одномоментної вигоди в грошовому вираженні), можливо, і так, але якщо подивитися глибше – у жодному випадку. Держава, яка не має достатньо засобів, стає безпорадною в справі захисту своїх громадян, як в соціальному, так і в загальнодержавному плані. Вивід простій: стосунки між державою і підприємцем повинні будуватися на основах паритетності і взаємної вигоди, а регулюватися можуть тільки через збалансовану податкову систему.

Зважаючи на вищесказане, хотів би зупинитися на одній з особливостей економічної ситуації, яка склалася на Україні. Існуюча податкова база здатна забезпечити наповнення бюджету і навіть більше. Одночасне безсистемне надання пільг платникам і масове ухилення суб’єктів підприємницької діяльності від виплати податків примушує державу розширювати податкову базу і ввести жорсткішу систему стягнення податків. Створюється парадоксальна ситуація ніж більше податків намагаємося зібрати, тим менше платників їх виплачує, див. додаток А та Б.

На мій погляд, побудова такої податкової системи, яка б забезпечила створення сприятливого податкового клімату на Україні, неможлива без впровадження цілого комплексу мерів, які в корені змінили б сам підхід до виплати податків, як необхідного атрибуту держави.

Список використаної літератури

Закон України від 25.06.1991 р. № 1251-12 «Про систему оподаткування».

Закон України від 03.04.1997 р. № 168-97-ВР «Про податок на додану вартість».

Закон України від 28.12.1994 р. № 334-94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».

Закон України від 11.12.1991 р. № 1963-12 «Про податок з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів».

Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. «Про податок на додану вартість».

Василік о.Д. Державні фінанси Україні: Навчальній посібник. – К.: Віща школа, 2002.

Епіфанов а.О. та ін. Бюджет і фінансова політика України. – К.: “Наукова думка”, 2004.

Кашкарова С. М. Податкова система. Навчальний посібник. – К. CIPA, 2007.

Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навчальній посібник. – К.: КНЕУ, 2001.

Стоян В.І. – Удоськоналення податкової системи Україні. //Фінанси Україні. – 2005. – № 7.

Юрій С.І., Беськид й.М. Бюджетна система Україні: навчальний посібник.–К.: НІОС. – 2000.

Фінанси підприємств: Підручник/керівник авт. кол. і наук. ред. проф.. А.М.Поддєрьогін. – К.: КНЕУ, – 2000.

Воробйов ю.М. – Податкова політика держави та її вплив на формування фінансового капіталу підприємств. // Фінанси Україні. – 2006. — № 9

http://sta.kmu.gov.ua – Державна Податкова Адміністрація України

http://rada.gov.ua/ — Верховна рада Україні

Додаток А

Виконання спільного фонду Державного бюджету України в 2007 році (станом на 24.12.2007) [13]

Додаток Б

Фінансові показники виконання державного і місцевих бюджетів [13]

(млн.грн.)