1. Оплатне користування житлом
1.1 Загальні положення найму житла
Відповідно до пунктів 1, 2 ст. 4 Закону України «Про власність» власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Він може чинити по відношенню до свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, використовувати майно для здійснення господарської й іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.
Очевидно, що коли йдеться про житло, то власник житлового приміщення може використовувати його для особистого помешкання, а також для проживання членів його сім’ї. Житло може здаватися власниками для проживання іншим особам на підставі договору.
Основною юридичною формою такого договору є договір найму житлового помешкання як один із видів цивільно-правових договорів.
За договором найму жилого помешкання одна сторона — власник житлового приміщення або уповноважена ним — особа (наймодавець) — зобов’язується надати іншій стороні (наймачу) жиле помешкання за плату у володіння і користування для проживання в ньому. Договір найму житла має багато спільного з договором майнового найму, проте в системі договорів займає самостійне місце. Це зумовлено тим, що договір найму житлового приміщення спрямований на забезпечення постійного проживання громадян у житлі та правильного використання для цього житлового фонду, хоч треба відмітити, що проект ЦК розглядає його як різновид.
Договір найму житлового помешкання досить широко врегульовано чинним законодавством України. Норми ЦК про майновий найм застосовуються до житлових відносин, лише коли це прямо передбачено законом. Самий же найм житлового помешкання виділений у ЦК в особливу главу.
За своєю юридичною природою житлові правовідносини з користування є зобов’язальними. У ньому беруть участь: на одній стороні той, хто надає житлове помешкання в користування, а на інший — особа, якій воно надається (наймач). У якості особи, що надає помешкання в користування, виступає наймодавець. Наймодавцем може бути і громадянин — не тільки власник, але і наймач будівлі. Від того, який житловий фонд наймодавець представляє, залежить правовий режим виниклого зобов’язання. Коли здане в найм житлове помешкання перейде у власність або оперативне управління іншої особи, наймач не позбавляється своїх прав. Якщо будинок місцевої Ради передається відомству, яке навіть має право на виселення осіб, що припинили з ним трудові відношення, той, хто вже мешкав у переданому будинку, збереже ті ж права, що належали йому в будинку місцевої Ради. Навпроти, при передачі такими відомствами своїх будинків місцевій Раді проживаючі в них мешканці одержують звичайні права наймачів у будинках місцевих Рад, незалежно від трудових відносин з даним відомством.
Наймачем за договором житлового найму може бути тільки громадянин, але не юридична особа. Якщо юридична особа наймає частину житлового будинку для власних потреб, виникають відносини майнового, а не житлового найму. Коли ж підприємство або установа за згодою власника поселяє в наданій йому квартирі або кімнаті своїх робітників для проживання, відносини власника будинку з юридичною особою регулюються нормами про майновий найм, а до його відносин із мешканцями застосовуються норми житлового законодавства.
Найважливіша функція наймодавця складається в наданні житлового помешкання. Головна функція наймача зводиться до внесення квартирної плати і використання помешкання за його цільовим призначенням.
Загальні положення про зміст договору
Юридичний зміст житлових правовідносин, що виникають із договору найму, складають права й обов’язки його учасників. Розкривши зміст зазначених прав і обов’язків, ми зможемо розкрити зміст самих житлових правовідносин. Перед вирішенням цього завдання необхідно подати декілька зауважень. По-перше, йдеться про ту стадію розвитку житлового правовідношення, на котрій житлове помешкання уповноваженою особою отримано. На це варто звернути увагу, оскільки в поняття житлових правовідносин можна вкладати і більш широкий зміст. По-друге, у будь-яких житлових правовідносинах, як і в нежитлових взагалі, праву кореспондує обов’язок. Тому при розкритті змісту прав ми розкриваємо тим самим зміст протистоячих їм у житлових правовідносинах обов’язків і навпаки. По-третє, на даній стадії житлового правовідношення незалежно від підстав його виникнення, як І незалежно від того, чи є право на задоволення потреби в житлі зобов’язальним або речовим, вирішальне значення для задоволення цієї потреби мають власні дії уповноваженої особи.
Перш ніж ми приступимо до розкриття змісту окремих правовідносин, які виникають із договорів найму житла, зазначимо, що в підрозділі будуть використані терміни «приватний найм житла» і «соціальний найм житла». Приватний найм житла застосовується до сплатного, строкового користування жилими приміщеннями, що входять у приватний житловий фонд та фонд житлово-будівельних кооперативів. У випадках найму житла державного та громадського житлових фондів використано термін «соціальний найм житла».
1.2 Приватний найм житла
За договором найму житла одна сторона — наймодавець (власник житла) зобов’язується надати іншій стороні — наймачеві житло за плату в тимчасове володіння та користування для проживання в ньому.
1. Мета договору
Мета договору найму житла — забезпечити передачу житла в тимчасове користування. У цьому зацікавлені обидві сторони договору. Наймач, як правило, має потребу в житлі тимчасово або не має можливості придбати його у власність. Наймодавець же має на меті отримання прибутку з передачі житла в тимчасове користування іншій особі. Остання ознака дозволяє відрізняти договір найму від інших зобов’язань по передачі майна в користування, зокрема від договору безоплатного користування майном.
Під користуванням розуміється отримання із речі її корисних властивостей без зміни субстанції речі. Стосовно договору найму житла це значить, що наймач має забезпечену законом можливість задовольняти свою житлову потребу.
Право користування наймача знаходиться під речово-правовим захистом і в цій площині прирівняно до права власності й інших речових прав (ст. 38 Закону України «Про власність»). Проте такий захист воно одержує тільки тоді, коли наймач поряд із правом користування наділений і правом володіння, тобто панує, утримує житло. Такий наймач захищається і від зазіхань наймодавця як власника зданого в найм житла. Якщо ж мова йде про «голе» право користування (без володіння), то речово-правовим захистом воно не користується.
Праву користування притаманна властивість слідування. Договірні (відносні) правовідносини по найму житла в тій мірі, у якій вони пов’язані з його передачею у володіння іншій особі, породжують і певні абсолютно-правові наслідки. Вони виявляються не тільки в захисті прав наймача від будь-якого порушника, але й у тому, що у випадку переходу права власності на наймане майно до будь-якої іншої особи договір найму в межах терміну своєї дії зберігає силу і для нового власника.
2. Учасники правовідносин, що виникають із договорів приватного найму
Учасниками правовідносин, що виникають із договору приватного найму, є перш за все його сторони. Це наймодавець і наймач.
Наймодавець — особа, що здає житлове помешкання за плату в користування (в найм). їм може виступати власник житла або особа, уповноважена власником на такі дії. Наприклад, комісіонер у силу комісійного договору укладає з третьою особою від свого імені в інтересах комітента договір найму житла. У якості наймодавця за договором найму житла можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Одна з вимог, що ставиться до наймодавця, — наявність цивільної правосуб’єктності. У випадку, коли житлове помешкання належить юридичній особі, — то вона виступає наймодавцем. Наприклад, юридична особа набула житлового будинку для своїх робітників або здає в найм з метою одержання прибутку. Коли організація виступає наймодавцем, то необхідно, щоб її правоздатність дозволяла їй це робити.
Якщо житлове помешкання здає в найм член житлового або житло-будівельного кооперативу, то він і виступає в якості наймодавця.
Наймачами за договором найму житла можуть бути тільки фізичні особи, оскільки жилі приміщення призначені для проживання. Юридична особа, що орендує житло, може використовувати його тільки для фізичних осіб. Так, комерційна організація, що одержала за договором найму від власника житлове приміщення, не може використовувати його під свій офіс (контору), а вправі лише здати це помешкання, наприклад, для проживання своєму співробітнику або іншому громадянину за договором найму житла. Тобто юридична особа повинна використовувати житлове помешкання тільки по прямому призначенню, а саме для проживання громадян.
Для того, щоб громадянин або організація виступали наймачами, необхідно наявність у них достатнього обсягу правосуб’єктності.
Особливо відзначимо, що наймачі в будинках житло-будівельного кооперативу користуються правилами про договір піднайму в будинках державного і громадського житлового фонду.
Інші особи, яких наймач має право вселити в займане ним житлове помешкання. Відповідно до діючого законодавства наймач вправі вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб за письмовою згодою власника будинку (квартири) і всіх членів сім’ї, які проживають з наймачем. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Коло членів сім’ї визначено у ст. 64 ЖК, розрахованої на житловий найм, причому на той його різновид, що нині іменується соціальним наймом. У порядку аналогії закону — на членів сім’ї наймача застосовується дія і за договором приватного найму.
Згідно з ч. 2 ст. 64 ЖК до членів сім’ї наймача відносяться чоловік (жінка) наймача, їхні діти і батьки. Членами сім’ї наймача можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно мешкають разом із наймачем і ведуть із ним спільне господарство. Такими вони є тільки перед наймодавцем. У цьому випадку не має значення також вік, майнове становище, час проживання і рід занять самих членів сім’ї.
Дружина наймача — це особа, з якою останній знаходиться в зареєстрованому шлюбі. До подружжя відносяться особи, шлюб яких зареєстрований в органах РАГС. Підставою виникнення взаємних прав і обов’язків батьків і дітей є походження дітей, засвідчене у встановленому законом порядку. У даному випадку не має значення їх вік, чи є вони дітьми самого наймача, чи його подружжя, спільні або усиновлені діти, народилися вони в шлюбі, який у подальшому визнано недійсним або нездійсненим. Батьки відносяться до членів сім’ї наймача в зв’язку з родинними відношеннями з наймачем і незалежно від перебування їх на його утриманні.
Це так звані безспірні члени сім’ї, їхня приналежність до сім’ї наймача визначається фактом указаного сімейно-правового зв’язку. Ніяких інших умов не потрібно. Проте поняття члена сім’ї по сімейному законодавству не можна ототожнювати з поняттям члена сім’ї наймача по житловому законодавству. Щоб стати членом сім’ї наймача в силу житлового законодавства, необхідна не тільки наявність сімейно-правового зв’язку, але і факт спільного проживання. Наприклад, подружжя проживає в одному житловому приміщенні, і чоловік-наймач цього приміщення, то його дружина є не лише членом сім’ї цієї особи, а й членом сім’ї наймача. А в тому разі коли дружина цієї особи живе окремо і має самостійне право на інші жилі приміщення, то вона, хоч і є членом сім’ї свого чоловіка, проте не є членом сім’ї наймача. Таке саме правило застосовується і до повнолітніх дітей наймача, які живуть окремо від батьків, та до батьків наймача і його дружини.
Членами сім’ї наймача можуть бути визнані й інші особи, які постійно проживають разом з наймачем та ведуть з ним спільне господарство. До таких осіб належать не тільки родичі наймача та його дружини, а й особа, з якою наймач фактично перебуває у шлюбних відносинах, опікуни, утриманці наймача тощо. Зазначені особи можуть бути віднесені до членів сім’ї наймача за умови, якщо вони:
— по-перше, проживають разом з наймачем, тобто в одному спільному для них жилому помешканні;
— по-друге, ведуть з ним спільне господарство, тобто мають спільні витрати — на ремонт, придбання речей, їжу, надання взаємної допомоги і т. д. Законодавством України не встановлено термін такого спільного проживання і які-небудь умови ведення загального господарства. У випадку виникнення суперечки це питання вирішується виходячи з конкретних обставин. Наявність родинних зв’язків у цьому випадку не обов’язкова, але при відсутності хоч однієї із вище названих ознак особа не може бути визнаною членом сім’ї наймача.
Піднаймачі — це особи, що набувають похідне від найму право користування житловим помешканням або його частиною. Вони не одержують самостійного права на житло.
Житлове законодавство згадує і таких осіб як тимчасові мешканці.
Тимчасові мешканці — це особи, яким наймач жилого помешкання і проживаючі спільно з ним члени його сім’ї за взаємною згодою дозволили тимчасово і безоплатно проживати у жилому приміщенні, що знаходиться в їх користуванні, у тому числі опікуни чи піклувальники, що не є членами сім’ї наймача. Право користування жилою площею у тимчасових мешканців похідне від права наймача і являє собою самостійний договір безоплатного користування житлом, який буде розглянуто окремо.
3. Юридична характеристика договору приватного найму житла
Оскільки обов’язок передати майно (надати житло) і вносити плату виникає з досягнутої сторонами угоди, а фактичні дії відбуваються після того, як угода здійснилася, приватний найм необхідно визнати консенсуальним договором. Він також є відплатним, тому що з однієї сторони наймач, сплачуючи визначену винагороду наймодавцю, одержує в користування його майно; з іншого боку, наймодавець, надаючи право користування житлом, отримує право на оплату за найм. Водночас договір носить взаємний характер, тому що правам та обов’язкам наймодавця відповідають права і обов’язки наймача.
4. Істотні умови договору
Умови договору найму житлового помешкання в будинках, що належать громадянам на праві приватної власності, встановлюються угодою сторін. Проте для виникнення між сторонами правових зв’язків необхідною і достатньою є угода з усіх істотних умов. У договорі приватного найму такими є: предмет, ціна і строк.
Предметом зазначеного договору може бути окрема квартира або інше ізольоване помешкання (частина квартири), а також одноквартирний житловий будинок або його частина. Допускається здавання в найм неізольованого помешкання (кімнати, з’єднаної з іншою кімнатою спільним входом, а також частини кімнати). Якщо, наприклад, громадянин приватизував квартиру, то хоча жодна кімната в ній не є ізольованою, власник не позбавлений права здати частину цієї квартири в найм. Досить поширене і поселення в приватизовані квартири «куткових» мешканців (наприклад, студентам або відпочиваючим здається не кімната, а закуток), тобто здача в найм частини кімнати. Наймач житла в багатоквартирному будинку поряд із правом користування житлом має право користуватись і майном, яке обслуговує будинок.
Основною вимогою до якості житла є придатність його для проживання, яке визначається в порядку, передбаченому житловим законодавством, тобто помешкання повинно бути включене до складу житла, відповідати вимогам будівельних норм і правил, протипожежних нормативів, санітарним і технічним вимогам і т. д. Здача житлових приміщень в найм на умовах договору приватного найму не обмежується нормами житлової площі.
Оскільки помешкання має бути придатним для постійного в ньому проживання і за розміром відповідати вимогам, передбаченим житловим законодавством, то не можуть бути самостійним предметом договору найму житла приміщення, непридатні для проживання (підвали, гаражі і т. п.), а також підсобні помешкання (наприклад, кухня, коридор, комора).
Плата за користування жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.
Плата за комунальні послуги береться, окрім квартирної плати, відповідно до затверджених в установленому порядку тарифів і не є оплатою за користування житлом, її необхідно розглядати як умову самостійного договору, хоча обов’язок витрат на них може бути покладено на будь-яку сторону.
Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов’язаний своєчасно вносити їх.
Зустрічаються випадки, коли при здачі в найм житлових помешкань їх власник надає наймачу у користування меблі й інше майно. Він може надавати послуги по прибиранню помешкання, готуванню їжі для наймача й ін. Подібного роду послуги не входять у предмет договору найму житла, а тому оплачуються самостійно.
З огляду на те, що житлове помешкання передається — іншій особі в тимчасове користування, обов’язковим елементом договору про його передачу стає строк. Проте звідси не випливає, що період дії договору повинен бути обов’язково визначений у ньому самому.
Існують строкові договори, тобто такі, що чітко визначають термін їхньої дії. їх тривалість залежить від домовленості сторін. Договори найму житла бувають і такими, в котрих взагалі не визначається термін їх дії. Як і у всіх інших подібних випадках, у безстрокових договорах по здачі майна в найм кожний із контрагентів у будь-який момент може зажадати його припинення. Проте з огляду на те, що майно, отримане в користування, повинно більш-менш довгостроково обслуговувати відповідні потреби, закон встановлює строк для попередження іншої сторони про намір припинити дію договору тривалістю в 3 місяці (ч. З ст. 168 ЖК).
Істотними вважаються і всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди. Наприклад, умова про можливість здійснення перепланування помешкання.
5. Форма договору
Договір приватного найму житлового приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у звичайній письмовій формі з наступною реєстрацією його у відповідному органі (виконавчому комітеті місцевої Ради або в органі управління, що ним утворюється, правлінні житлово-будівельного кооперативу і т. д.). Недотримання вимог про письмову форму договору, а також умови про його реєстрацію не зумовлює недійсність договору, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 45 ЦК такі наслідки настають у випадках, прямо зазначених законом. Проте недотримання простої письмової форми позбавляє сторони права, у випадку суперечки, посилатися на підтвердження наявності угоди на показання свідків (ст. 46 ЦК). Доводити наявність договору й окремих його умов у таких випадках можна тільки за допомогою письмових доказів або іншим шляхом. Наприклад, прописка, яка сьогодні хоч і скасована, але при її наявності може бути письмовим доказом договору1.
Договір як документ повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права і обов’язки наймодавця і наймача та інші умови найму.
6. Зміст житлових правовідносин, що виникають із договору приватного найму
Обов’язок наймодавця
Основним зобов’язанням наймодавця є надання наймачу вільного житла, що є предметом приватного найму.
Наймодавець також зобов’язаний забезпечувати належну експлуатацію будинку, у якому знаходиться здане в найм житло, надавати наймачеві за плату необхідні комунальні послуги, забезпечувати проведення ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та того, що знаходяться в помешканні, устаткування для надання комунальних послуг. Капітальний ремонт зданого в найм житлового приміщення є обов’язком наймодавця, якщо інше не встановлено договором найму житлового приміщення.
Після закінчення ремонту власник будинку (квартири) зобов’язаний надати наймачеві займане ним раніше або інше рівноцінне жиле приміщення в належному йому будинку (квартирі), за винятком випадків, коли відповідно до затвердженого виконавчим комітетом місцевої Ради проекту переобладнання чи перепланування будинку (квартири) жиле приміщення, займане наймачем, не може бути збережено. На це не потрібна згода наймача і членів його сім’ї. Право вибору предмета виконання альтернативного зобов’язання по наданню жилого помешкання після капітального ремонту в даному випадку належить наймодавцю. При цьому його право вибору не обмежено якимись умовами, наприклад, неможливістю надати раніше займане приміщення.
Право давати згоду на переустаткування житлового будинку, у якому знаходиться здане в найм житлове помешкання, якщо таке переустаткування істотно змінює умови користування житловим помешканням.
Наймодавець вправі вимагати виселення наймача і членів його сім’ї у випадку, коли капітальний ремонт не може бути зроблено без виселення наймача. У цьому випадку наймодавець не зобов’язаний надавати наймачу на час капітального ремонту інше житлове помешкання. У зв’язку з відсутністю у власника вищезгаданого обов’язку в нього не виникає й обов’язок по відшкодуванню наймачу витрат, викликаних переїздом в інше житло на час ремонту.
Право наймача і членів сім’ї.
При невиконанні наймодавцем своїх обов’язків по капітальному ремонту наймач житлових помешкань вправі зробити ремонт із покладенням усіх витрат по їхній кошторисній вартості на рахунок наймодавця.
Наймач не вправі робити перебудови і реконструкції житлового помешкання без згоди наймодавця.
Наймач вправі вселити в займане їм приміщення подружжя, дітей, батьків, а також інших осіб із письмової згоди власника будинку і всіх проживаючих із наймачем членів сім’ї. Неповнолітні діти можуть бути вселеними без згоди наймодавця і членів сім’ї наймача.
До числа прав наймача за договором комерційного найму житлового помешкання відноситься право здачі житлового помешкання в піднайм, а також право на вселення тимчасових мешканців.
Особи, що вселилися в житлове помешкання з дотриманням зазначених вище вимог у якості членів сім’ї наймача, набувають рівне з іншими членами сім’ї право користування помешканням, якщо при їхньому вселенні між цими особами, наймодавцем, наймачем і проживаючими разом з ними членами його сім’ї не було іншої угоди про порядок користування житловим помешканням.
Наймач та інші громадяни, що постійно з ним проживають, вправі за згодою наймодавця замінити у договорі приватного найму житлового помешкання особу наймача.
При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї, що мешкають у будинку, який належить громадянину на праві приватної власності, за ними зберігається займане житлове помешкання протягом шести місяців. Право на житло зберігається також у випадках і в межах термінів, установлених пунктами 1 і 5 частини З і частиною 4 ст. 71 ЖК УРСР.
Наймач жилого приміщення в будинку (квартирі) вправі за письмовою згодою проживаючих разом з ним членів сім’ї, включаючи тимчасово відсутніх, а також власника будинку (квартири) провести обмін займаного жилого приміщення з іншим наймачем у цьому будинку (квартирі) або в іншому будинку (квартирі), що належить суб’єкту недержавної власності.
Відмову власника будинку (квартири) у згоді на обмін жилими приміщеннями не може бути оспорено в судовому порядку.
Обов’язки наймача і членів сім’ї.
Наймач зобов’язаний використовувати житлове помешкання тільки для проживання, забезпечувати цілість житлового помешкання і підтримувати його в належному стані. Необхідно при цьому підкреслити, що зміст обов’язку по належному утриманню житлового помешкання не обмежується тільки межами помешкання, а поширюється також на будинок і прибудинкову територію. Наприклад, громадянин викидає сміття на сходові площадки, псує кабіни ліфту і зелені насадження навколо будинку, вигулює у неналежному місці собак і т. д., то він порушує покладені на нього обов’язки по дотриманню правил утримання житлового будинку і прибудинкової території і може бути притягнутий за це до встановленої законом відповідальності. Наймач також зобов’язаний:
— своєчасно вносити плату за житлове помешкання і комунальні платежі;
— робити поточний ремонт, якщо інше не встановлено договором найму житлового помешкання.
— підтримувати найняте житлове помешкання в справному стані;
— при припиненні договору найму звільнити займане житлове помешкання в тому стані, у якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу, або в стані, обумовленому договором.
Повнолітні члени сім’ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність по зобов’язаннях, що випливають з даного договору.
Користуючись житловим помешканням, громадянин стикається з цілим колом осіб, що його оточують. Усі вони зацікавлені в тому, щоб відношення по використанню житлового помешкання носили цивілізований характер, відповідали не тільки вказівкам правових норм, але також сформованим нормам моралі і правилам гуртожитку, тобто не виходили за рамки пристойностей. У зв’язку з цим на наймача покладається обов’язок додержуватися правил суспільного співжиття. Наприклад, не порушувати спокою інших осіб з 23 до 7 години та дотримуватись повної тиші.
Права й обов’язки піднаймачів.
Як вказувалось раніше, договір піднайму є похідним від найму, проте являє собою самостійне зобов’язання. Виходячи з цього, можна зазначити, що права і обов’язки піднаймачів аналогічні наймачам.
7. Зміна договору приватного найму житлового помешкання
Договір найму житла в будинку, що належить громадянину на праві приватної власності, може бути змінений тільки за згодою наймача, членів його сім’ї і наймодавця, за винятком випадків уселення батьками своїх неповнолітніх дітей, де не потрібна така згода, та надання наймачу по закінченні капітального ремонту будинку іншого житлового помешкання.
Наймач житлового помешкання в зазначеному будинку вправі за згодою членів сім’ї в будь-який час розірвати договір найму. У випадку вибуття наймача і членів його сім’ї на постійне проживання в інший населений пункт або в інше житлове помешкання в тому ж населеному пункті договір найму житлового помешкання вважається розірваним із дня вибуття. Якщо з житлового помешкання вибуває не вся сім’я, то договір наймання житлового помешкання не припиняється, а лише вибулий член сім’ї втрачає право користування ним із дня вибуття.
Укладений на певний строк договір найму жилого помешкання в будинку, що належить громадянину на праві особистої власності, припиняється після закінчення цього терміна і може бути продовжений лише за згодою між наймачем і наймодавцем. Дострокове розірвання такого договору з ініціативи наймодавця можливо лише за згодою наймача, а при її відсутності — у судовому порядку.
Найм житлового помешкання, укладений на невизначений термін, може бути розірвано відповідно до вимоги наймодавця, якщо житлове помешкання, що займається наймачем, необхідно для проживання йому і членам його сім’ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про майбутнє розірвання договору за три місяці. Фактами, що підтверджують таку необхідність, можуть бути будь-які обставини: збільшення кількості членів сім’ї, виділення окремих членів сім’ї, бажання об’єднатися з батьками, дітьми або іншими членами сім’ї і т. п. При цьому власник не повинен доводити, що необхідність у використанні житла для його нужд виникла або зросла після укладення договору з наймачем, вона могла існувати і раніше. Важливо довести лише потребу в жилому приміщенні для проживання самого власника і членів його сім’ї. При цьому потреба повинна бути наявною, а не очікуваною, реальною, а не удаваною.
Неприпустимо припинення найму в тих випадках, коли буде встановлено, що власник, посилаючись на потребу в житловому помешканні, у дійсності вимагає виселення, щоб здати помешкання в найм іншій особі або продати будинок. Необхідно також відзначити, що судова практика припускає можливість задоволення потреб власника і членів його сім’ї у використанні помешкання для власного користування шляхом вилучення в наймача частини житлової площі у вигляді окремих ізольованих помешкань.
Позов власника житла про виселення наймача, вселеного в кімнату, що займається безпосередньо самим власником або членами його сім’ї, підлягає задоволенню незалежно від терміну проживання наймача в цій кімнаті.
Договір найму житлового помешкання, укладений як на визначений, так і на невизначений термін, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо наймач або спільно проживаючі з ним особи систематично руйнують або псують житлове помешкання, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціального співжиття унеможливлюють для інших проживання з ними в одній квартирі або однім будинку.
При цьому для розірвання договору найму житлового помешкання за вимогою наймодавця за мотивом систематичного порушення наймачем або членами його сім’ї правил співжиття (частина 4 ст. 168 ЖК УРСР) не потрібно, щоб у відношенні відповідачів попередньо починалися міри попередження і суспільного впливу, зазначені в частині 1 ст. 116 ЖК УРСР.
Спеціальною підставою для розірвання договору з наймачем, що мешкає в будинку приватного власника, є також систематична несплата наймачем квартирної плати. У законі не міститься вказівки про те, що варто розуміти під систематичним неплатежем наймачем квартирної плати. Судова практика дотримується позиції, що таким неплатежем варто вважати несплату наймачем квартирної плати протягом трьох місяців підряд. Таке роз’яснення по даному питанню дано також у постанові Пленуму Верховного Суду УРСР від 12 квітня 1985 р. (п. 23).
Оскільки повнолітні члени сім’ї наймача несуть солідарну з ним відповідальність по зобов’язаннях, що випливають з договору найму житла (ст. 64 ЖК УРСР), то при систематичному неплатежі квартирної плати виселенню підлягає не тільки основний наймач, але і члени його сім’ї. Виселення не може мати місця, якщо обов’язок по внесенню квартирної плати був порушений при обставинах, що наступили без провини наймача (тривала хвороба, звільнення з роботи і т. п.). Неприпустимо також виселяти наймача, якщо він заперечує проти внесення наймодавцю квартирної плати в сумах, що перевищують договірні.
Практика вважає також виправданою обставиною, якщо заборгованість пов’язана з наявністю між власником і наймачем суперечки про залік у рахунок квартирної плати витрат наймача по терміновому капітальному ремонту житлового помешкання і т.п.
Суд не може винести рішення про виселення наймача й у тому випадку, якщо до моменту пред’явлення позову або до моменту розгляду справи в суді відповідач погасив заборгованість по квартирній платі.
При припиненні договору найму житлового помешкання в будинку, що належить громадянину на праві приватної власності, наймач і спільно проживаючі з ним особи зобов’язані звільнити житлове помешкання, а у випадку відмови вони підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого житлового помешкання.
При переході права власності на житловий будинок (його частини), у якому знаходиться здане в найм житлове помешкання, до іншої особи, договір найму зберігає силу до закінчення зазначеного в ньому терміну. Якщо договір найму укладено без зазначення строку, новий власник житла вправі вимагати його розірвання за умови, якщо воно необхідне для проживання йому самому і членам його сім’ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про майбутнє розірвання договору за три місяці.
Договір припиняється і якщо житло стає непридатним для постійного проживання, а також у разі його аварійного стану.
8. Наслідки розірвання договору приватного найму житла
У разі розірвання договору найму житла наймач та інші фізичні особи, що проживали у помешканні до моменту розірвання договору, втрачають право на конкретне житло і повинні виселитися. Виселення може бути здійснено як у добровільному порядку, так і в примусовому.
Виселення
Діюче законодавство передбачає, що виселення наймача з будинку, який належить громадянину, можливо у разі проведення капітального ремонту (ст.1 65 ЖК) та припинення договору приватного найму (ст. 169 ЖК).
У першому випадку необхідність капітального ремонту житлового будинку не завжди призводить до виселення наймача, а тільки в тих випадках, коли його проведення неможливе без виселення. Слід звернути увагу, що наймодавець не зобов’язаний надавати наймачу на час проведення капітального ремонту інше житлове приміщення. Не виникає у власника й обов’язку по відшкодуванню наймачу витрат, які виникають у зв’язку з переїздом в інше місце проживання на час ремонту.
Після закінчення ремонту наймодавець зобов’язаний надати наймачу те приміщення, яке він раніше займав, або інше, рівноцінне. В останньому випадку згоди наймача та членів його сім’ї не потрібно. При цьому право вибору предмета альтернативного зобов’язання не обмежено якимись умовами, наприклад, неможливістю надати житло, що раніше займалося.
З припиненням договору приватного найму наймач і члени сім’ї, що спільно з ним проживають, підлягають виселенню, оскільки у них припиняється право користуватися і володіти жилим приміщенням. У разі відмови здійснити це добровільно, особи виселяються у судовому порядку. Виселення наймача тягне за собою виселення і осіб, які проживають із ним. Причому це не залежить від наявності чи відсутності вини останніх. Наприклад, за систематичне порушення правил соціального співжиття буде виселено не тільки чоловіка, який здійснював це порушення, але й його дружину, дітей. Очевидно, що такий підхід до умов виселення спрямований у першу чергу на захист права приватної власності громадянина.
1.3 Соціальний найм житла
1. Поняття соціального найму житла
Очевидно, що соціальний найм має місце там, де правостосунки утворюються з приводу житла, що входить у державний або громадський житловий фонд. Поліпшення житлово-побутових умов громадян породило необхідність будівництва державного і суспільного житла. Сьогодні вони представлені ще значною кількістю площі. Основною формою надання такого житла є договір найму. Проте доцільність і прагнення максимального задоволення потреб населення у житловій площі при наявному житловому фонді, можливо, створило умови для виникнення, якщо не окремого, самостійного виду договору, то принаймні особливого різновиду договору майнового найму — «соціального найму».
Особливості договору соціального найму полягають у складній процедурі його укладання, необхідності ряду додаткових підстав для виникнення правовідносин по найму (потреба в поліпшенні житлових умов, постановка на облік осіб, які мають в цьому потребу, ухвалення рішення про надання житла, видача ордера і т. д.), більшій гарантованості прав наймача.
Договір найму житлового помешкання в будинках державного і суспільного фонду ~ це договір, за яким одна сторона (наймодавець — в особі певного органу місцевої влади або громадської організації) передає іншій стороні (наймачу) за плату житлове помешкання для постійного проживання в ньому.
З приводу природи права на житлову площу у правовій літературі висловлювалися різні точки зору. Так, Е.А. Суханов стверджує, що право на житлову площу, що виникає з договору соціального найму, варто віднести до категорії речових прав, причому обмежених речових прав. Він пояснює це тим, що право на житлову площу по своїй суті виникло з договору найму жилого приміщення; право на певну річ (житлове помешкання), що належить іншій особі (право на чуже майно). Це право належить наймачу і членам його сім’ї в межах, передбачених законом і договором. Наймачу і членам його сім’ї забезпечуються ті ж гарантії захисту їх прав і інтересів, що і власнику. З іншого боку речовий характер прав наймача рядом авторів заперечується2 і це, на нашу думку, справедливо.
2. Різновиди соціального найму житла, мета
Проведення класифікації відносин, що виникають із договорів соціального найму житлового помешкання, дозволяє більш повно освітити специфіку і природу даного зобов’язання.
Поділ житлових зобов’язань соціального найму на різновиди, залежно від структури житлового фонду, що існує в Україні, дозволяє виділити найм житла в будинках державного і громадського житлових фондів.
Державний житловий фонд — це сукупність житлових будинків і інших житлових помешкань, що знаходяться в державній власності. Він підрозділяється на дві складові частини: житловий фонд місцевих Рад і житловий відомчий фонд.
Відомчий житловий фонд призначений для задоволення потреб у житлі працівників відповідного міністерства, відомства, підприємства або установи. Таким чином, відомчий житловий фонд — це сукупність багатьох фондів, що належать окремим державним підприємствам на праві господарського відання або установам на праві оперативного управління. Загальне управління будинками відомчого фонду здійснює те підприємство, установа або відомство, на балансі якого вони значаться. Окремі будинки або групи перебувають у віданні домоуправлінь.
Право повного господарського відання дає можливість державній юридичній особі володіти, користуватися і розпоряджатися переданим йому майном, у тому числі житловими будинками (квартирами), у межах, установлених їх установчими документами. Підприємство розпоряджається майном, що йому належить (крім нерухомого майна) самостійно, за винятком випадків, установлених законами або іншими правовими актами. Право оперативного управління вказує, що державні юридичні особи (у т. ч. казенні підприємства) здійснюють стосовно закріпленого за ними майна в межах, установлених законом, відповідно до мети своєї діяльності, завдань власника і призначень майна, права володіння, користування і розпорядження ним.
Мета договору соціального найму житла — задоволення потреб громадян у житлі.
3. Юридична характеристика
Договір соціального найму є двостороннім, сплатним, реальним. Двостороннім він є тому, що права і обов’язки виникають у обох сторін. Наприклад, наймодавець зобов’язаний здійснювати капітальний ремонт, а наймач зобов’язаний користуватися житлом відповідно до договору і виплачувати винагороду за це наймодавцеві. Оплатність договору соціального найму виявляється у зустрічному наданні. Наймодавець надає майно у користування і за це вправі вимагати винагороди. Наймач передає наймодавцеві гроші і за це може вимагати отримання майна у користування. Враховуючи ту обставину, що права та обов’язки у сторін за договором виникають на момент передачі (прийняття) житла, можна дійти висновку, що договір соціального найму житла — реальний.
4. Суб’єкти житлових правовідносин, що виникають із договору соціального найму житла
Оскільки в основі договору соціального найму житла лежать житлові правовідносини, то учасники договору є суб’єктами правовідносин, що виникають із нього.
Відповідно до статті 18 ЖК управління житловим фондом здійснює власник або уповноважений ним орган, що діє в межах, визначених власником.
Для експлуатації державного і громадського житлового фонду створюються житлово-експлуатаційні організації, діяльність яких здійснюється на основі господарського розрахунку. Житлово-експлуатаційні організації забезпечують цілісність житлового фонду і його належне використання, високий рівень обслуговування громадян, а також контролюють додержання громадянами правил користування жилими приміщеннями, утримання житлового будинку і прибудинкової території.
Житлово-експлуатаційна організація (а в разі її відсутності — відповідне підприємство, установа, організація) і виступає наймодавцем у договорі соціального житлового найму.
Наймачем є виключно громадянин, на ім’я якого видано ордер. Проте не всякий громадянин може виступити в ролі наймача. Враховуючи те, що договір житлового найму — це цивільний правочин, необхідно підкреслити, що для його укладення суб’єкт повинен мати необхідний об’єм правосуб’єктності. Такою стороною в договорі житлового найму можуть бути особа з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку, або ті, що одружилися чи влаштувалися на роботу в передбачених законом випадках до досягнення вісімнадцятирічного віку, відповідно з часу одруження або влаштування на роботу. Інші неповнолітні не можуть самостійно здійснювати право на одержання житлового приміщення, а тому не можуть бути наймачем самостійно.
Окрім загальних вимог до найму ставляться і спеціальні вимоги. Наймачем у договорі соціального найму житла може бути тільки спеціальний суб’єкт. Це завжди фізична особа. Перш за все громадянин повинен мати потребу в поліпшенні житлових умов і постійно проживати у даному населеному пункті, якщо інше не встановлено законодавством України. Відповідно до діючого законодавства поліпшення житлових умов потребують громадяни:
1. Які забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному КМ України і Українською радою професійних спілок. Мінімальний рівень житлової площі для кожного регіону визначається окремо. По Харкову він встановлений у 5,5 кв. м. Мінімальний рівень житлової площі ще називають обліковою нормою.
2. Які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам.
3. Які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв’язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім’ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров’я України за погодженням з Українською радою професійних спілок. До тяжких форм захворювань відносяться близько 8 категорій захворювань:
— серцево-судинної системи (ревматичні й інші органічні поразки серця з порушенням кровообігу II — III ступенів);
— гіпертонічна хвороба, ускладнена органічними порушеннями кровообігу головного мозку; захворювання органів дихання (тяжка бронхіальна астма з частими приступами, ускладнена дихальною недостатністю II — III ступенів, гангрена, абсцес легень, ускладнені легенево-серцевою недостатністю II — III ступенів);
— захворювання опорно-рухового апарату (двостороння висока ампутація нижніх кінцівок (у випадку неможливості протезування));
— нервово-судинні захворювання (органічні поразки центральної нервової системи зі стійкими тяжкими порушеннями функцій кінцівок і функцій тазових органів (наслідки перенесених тяжких черепно-мозкових травм, травм хребта і спинного мозку);
— психічні захворювання (шизофренія, маніакально-депресивний психоз, епілептична хвороба, пресенильні і сенильні психози);
— туберкульоз легень та інших органів (активні форми туберкульозу всіх органів та систем із виділенням туберкульозної палички);
— захворювання шкіри (проказа, екзема, нейродерміт (розповсюджені форми з великими осередками поразки, що не піддаються лікуванню), псоріаз (лускатий лишай) — поширені форми), грибоподібний мікоз — еритродермічна і розповсюджені форми;
— інші захворювання (калові, сечові і піхвові свищі, недостатність сечового міхура, протиприродний анус, невиліковні форми нетримання сечі і калу і т. д.).
4. Які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів.
5. Які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності. Пунк 5 п.13 Правил квартирного обліку конкретизував цей період — не менше 5 років.
6. Які проживають у гуртожитках. Це пояснюється особливим правовим режимом гуртожитку. Гуртожиток — це спеціально побудовані або переобладнані для цих цілей житлові будинки, використовувані для тимчасового проживання.
7. Якщо проживають в однокімнатній квартирі дві або більше сім’ї, незалежно від родинних взаємозв’язків.
8. Особи різної статі, що старше 9 років, крім подружжя, та проживають разом.
9. Які проживають в комунальних або невпорядкованих стосовно до умов даного населеного пункту квартирах: інваліди Великої Вітчизняної війни і сім’ї загиблих або зниклих безвісті воїнів (партизан) і прирівняні до них у встановленому порядку особи: Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Труда, особи, що нагороджені орденами Слави, Трудової Слави, «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» усіх трьох ступенів; особи, що перебували у складі діючої армії в період громадянської і Великої Вітчизняної воєн і під час інших бойових операцій по захисту Батьківщини, партизани громадянських і Великих Вітчизняних воєн, а також інші особи, що брали участь у бойових операціях по захисту Батьківщини; працівники, що тривалий час працювали сумлінно на одному підприємстві, в установі, організації (не менше 15 років).
Проживання в комунальній квартирі не залежить від її розміру, опорядженості і кількості кімнат, що займаються. Проживання у невпорядкованій стосовно до умов даного населеного пункту квартирі не залежить від її розміру, ізольованості і числа кімнат. Невпорядкованим вважається недостатньо комфортабельне житло.
Окрім потреби житла, фізична особа повинна знаходитися на квартирному обліку або бути такою, що має право отримати житло поза чергою. Розглянемо спочатку більш детально першу категорію, її умовно можна поділити на осіб, що мають право на житло в порядку загальної черги, і осіб, що мають право отримати в користування житло в першу чергу.
Облік громадян, що потребують покращання житлових умов
Хоч облік громадян — це адміністративні дії, він буде розглянутий тому, що є певним юридичним фактом, наявність якого необхідна для укладення договору соціального найму, і в тій мірі, щоб скласти цілісне уявлення про порядок укладення такого договору та з’ясувати правовий режим наймача, як спеціального суб’єкта цих правовідносин.
Загальні положення взяття на облік
З 1 січня 1985 р. питання обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користування житлових помешкань у будинках державного і суспільного житлового фонду на території УРСР регулюються Правилами обліку громадян, що мають потребу у поліпшенні житлових умов і наданні їм житлових помешкань в Українській РСР, затвердженими постановою
Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. № 470 із доповненнями і змінами (ЗП УРСР.— 1984- № 12-Ст. 80) — надалі Правила обліку.
Відповідно до п. 8 Правил обліку квартирний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради, а громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням — також і в виконавчому комітеті відповідної Ради за місцем проживання. Кожна сім’я може перебувати на квартирному обліку за місцем роботи одного з членів сім’ї (за їх вибором) та у виконавчому комітеті Ради за місцем проживання. В цьому випадку їм надається житло там, де раніше настане черга для його отримання. У виконавчих комітетах місцевих Рад ведення квартирного обліку покладається на відділи з обліку і розподілу жилої площі, а там, де таких відділів нема, — на службових осіб, призначених рішенням виконавчого комітету. На підприємствах, в установах, організаціях облік ведеться житлово-побутовими (житлово-комунальними) відділами, а в разі їх відсутності – працівниками , призначеними адміністрацією підприємства, установи, організації чи органом кооперативної або іншої громадської організації за погодженням з профспілковим комітетом.
Громадяни, які залишили роботу на підприємствах, в установах, організаціях, що здійснюють квартирний облік, у зв’язку з виходом на пенсію, беруться на облік нарівні з робітниками і службовцями даного підприємства, установи, організації. У такому ж порядку беруться на облік працівники медичних, культурно-освітніх, торговельних та інших установ і організацій, які безпосередньо обслуговують трудовий колектив підприємства, установи, організації, а у випадках, передбачених законодавством України, й інші особи.
Документи, необхідні для взяття на квартирний облік
Для взяття на квартирний облік зацікавлена особа подає заяву відповідно до виконавчого комітету за місцем проживання громадян та адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації за місцем їх знаходження. Вона є офіційним зверненням фізичної особи з метою реалізації свого права на покращення житлових умов. Заява має письмову форму і підписується громадянином та членами сім’ї, які разом проживають, мають самостійне право на отримання жилого приміщення і бажають разом стати на облік. Головна вимога — щоб вказані особи підпадали під категорію «член сім’ї», постійне проживання із наймачем і ведення з ним спільного господарства.
До заяви додаються:
— довідка з місця проживання про склад сім’ї та прописку, видана організацією, яка здійснює експлуатацію жилого будинку, або громадянином, який має у приватній власності жилий будинок (частину будинку), квартиру;
— довідки про те, чи перебувають члени сім’ї на квартирному обліку за місцем роботи (у виконавчому комітеті місцевої Ради).
У необхідних випадках до заяви додаються також медичний висновок, довідка (виписка з рішення виконавчого комітету місцевої Ради) про невідповідність жилого приміщення встановленим санітарним і технічним вимогам, копія договору піднайму жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи договору найму жилого приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу або в будинку (частині будинку), квартирі, що належить громадянину на праві приватної власності.
Громадяни, які беруться на облік на пільгових підставах або користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, вказують про це у заяві і подають відповідні документи.
Інші документи при необхідності запитуються виконавчим комітетом місцевої Ради або адміністрацією підприємства, установи, організації.
Прийняття членів сім’ї на квартирний облік спільно з заявником залежить від їх бажання, тобто це право, а не обов’язок.
Подана заява реєструється у книзі реєстрації заяв про взяття на квартирний облік. Книга повинна бути пронумерована, прошнурована, підписана секретарем виконавчого комітету місцевої Ради і скріплена печаткою виконавчого комітету. Книга зберігається як документ суворої звітності.
Розгляд документів і постановка на облік
Попередній розгляд заяв про взяття на квартирний облік у виконавчому комітеті місцевої Ради провадиться громадською комісією з житлових питань при виконавчому комітеті, а на підприємстві, в установі, організації — комісією по житлово-побутовій роботі профспілкового комітету.
Вказані комісії перевіряють житлові умови громадян і про результати перевірки складають акт.
Заяви і матеріали перевірки житлових умов громадян розглядаються на засіданні відповідної комісії, яка вносить свої пропозиції виконавчому комітетові місцевої Ради або адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і профспілковому комітетові. На засідання комісії при необхідності запрошується заявник.
Рішення щодо взяття на квартирний облік повинно бути винесене у місячний строк з дня подання громадянином необхідних документів.
Якщо на розгляд виконавчого комітету місцевої Ради або адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і профспілкового комітету буде внесено пропозицію про відмову у взятті на облік, на засідання вказаних органів запрошується заявник.
У рішенні виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів або у спільному рішенні адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і профспілкового комітету, які розглядали заяви громадян, вказуються дата взяття на облік, склад сім’ї, підстава для взяття на облік, вид черговості надання жилих приміщень (загальна черга, в першу чергу), а при відмові у взятті на облік — підстава відмови.
Рішення про взяття громадян на квартирний облік за місцем роботи затверджується виконавчим комітетом місцевої Ради, на території якої знаходиться відповідне підприємство, установа, організація.
Про прийняте рішення виконавчий комітет місцевої Ради, адміністрація підприємства, установи, організації зразу ж направляють заявникові письмову відповідь з повідомленням відповідно дати взяття на облік, виду і номера черги або підстави відмови у задоволенні заяви.
Громадяни вважаються взятими на квартирний облік: у виконавчому комітеті місцевої Ради — з дня винесення рішення виконавчого комітету, за місцем роботи — з дня винесення спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і відповідного профспілкового комітету, затвердженого виконавчим комітетом місцевої Ради.
При одночасному розгляді заяв кількох осіб їх черговість на одержання жилих приміщень визначається за датою подання ними заяви з необхідними документами. Якщо в один день подали заяви кілька осіб, їх черговість на одержання жилих приміщень визначається при прийнятті рішення з урахуванням житлових умов, стану здоров’я, трудової та громадської діяльності.
Громадяни, взяті на квартирний облік, вносяться до книги обліку осіб, які перебувають у черзі на одержання жилих приміщень. Книга повинна бути пронумерована, прошнурована, підписана секретарем виконавчого комітету місцевої Ради і скріплена печаткою виконавчого комітету. Книга зберігається як документ суворої звітності.
З числа вказаних громадян складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень.
Списки громадян, взятих на квартирний облік, та окремі списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, вивішуються для загального відома.
На кожного громадянина (сім’ю), взятого на квартирний облік, заводиться облікова справа, у якій містяться необхідні документи. Обліковій справі дається номер, відповідний номеру у книзі обліку осіб, які перебувають у черзі на одержання жилого приміщення.
Облікові справи є документами суворої звітності. Облікові справи зберігаються за місцем квартирного обліку громадян, а після надання їм жилих приміщень -у виконавчому комітеті місцевої Ради, який видав ордер на вселення.
Облікові справи зберігаються протягом 5 років після одержання громадянами жилих приміщень (зняття їх з квартирного обліку). Після закінчення вказаного строку справи знищуються в установленому порядку.
Виконавчі комітети місцевих Рад, підприємства, установи, організації щороку в період з 1 жовтня по 31 грудня проводять перереєстрацію громадян, які перебувають на квартирному обліку, в ході якої перевіряються їх облікові дані. Виявлені зміни вносяться в облікові справи громадян і книгу обліку осіб, які перебувають у черзі на одержання жилих приміщень. Зміни з питань, що належать до компетенції виконавчого комітету місцевої Ради, адміністрації підприємства, установи, організації (органу громадської організації) і профспілкового комітету, провадяться після прийняття рішень цими органами. Про внесені зміни зацікавленим особам направляється письмове повідомлення.
Громадяни перебувають на квартирному обліку до одержання жилого приміщення, за винятком випадків, коли вони законно можуть бути зняті з обліку. Підстави зняття з квартирного обліку:
1. Поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення.
2. Виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту.
3. Припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених законодавством України.
4. Засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців, заслання або вислання.
5. Подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік.
Громадяни виключаються із списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, якщо вони були необгрунтоване включені до цих списків або втратили вказане право.
Зняття з квартирного обліку та виключення із списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, провадиться органами, які винесли або затвердили рішення про взяття громадянина на облік (включення до вказаного списку).
При розгляді цих питань на засідання відповідних органів запрошуються зацікавлені особи.
Про зняття з обліку (виключення із списку) громадяни у 15-денний строк повідомляються у письмовій формі з вказівкою підстав зняття з обліку (виключення із списку).
Збереження черговості
Право громадянина перебувати на квартирному обліку за місцем попередньої роботи зберігається у випадках:
1) виходу на пенсію;
2) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на дійсну військову службу на строк до трьох років;
3) направлення підприємством, організацією на навчання;
4) якщо на тому ж підприємстві, в установі, організації працює член його сім’ї, який перебуває разом з ним на обліку. Час перебування даної сім’ї на обліку зберігається у межах часу роботи на даному підприємстві, в установі, організації цього члена сім’ї;
5) в інших випадках, установлених законодавством України.
У разі смерті громадянина, який перебував на квартирному обліку, за членами його сім’ї зберігається право дальшого перебування на обліку. Таке ж право зберігається за членами сім’ї громадянина, який перебував на обліку у виконавчому комітеті місцевої Ради і був знятий з обліку із законних підставне знімаються з обліку громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, народні депутати України, що перейшли на постійну роботу у Верховну Раду України, і члени їх сімей за місцем попередньої роботи чи постійного проживання.
При розірванні шлюбу між особами, які працюють на одному підприємстві, в установі, організації і перебувають на квартирному обліку за місцем роботи, облікова справа відповідно розділяється та за колишнім подружжям заявника зберігається право перебування на обліку за місцем роботи. Якщо колишнє подружжя заявника не працює на тому ж підприємстві, в установі, організації, воно переводиться на облік за місцем своєї роботи, а якщо там не ведеться облік -до виконавчого комітету Ради за місцем проживання.
При припиненні трудових відносин з підприємством, установою, організацією громадянина, який перебував на квартирному обліку за місцем роботи, у тимчасовому виїзді на роботу в іншу місцевість (якщо за тим, хто виїхав, за законом зберігається жиле приміщення), він переводиться на облік до виконавчого комітету Ради за місцем проживання. У зазначених випадках за громадянами зберігається попередній час перебування на квартирному обліку та у списках осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, у межах, відповідно, часу їх роботи на даному підприємстві, в установі, організації або часу проживання у даному населеному пункті.
Облікові справи громадян передаються до виконавчого комітету відповідної Ради із збереженням попереднього часу перебування на квартирному обліку та у списках осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень у випадках:
1) ліквідації обліку за місцем роботи;
2) переїзду з одного району міста до іншого.
Громадяни, які перебували на квартирному обліку за місцем роботи і перейшли на інше підприємство, в установу, організацію у тому ж населеному пункті (крім громадян, що проживають у приміській зоні і пропрацювали на даному підприємстві, в установі, організації не менше 10 років), беруться на облік за новим місцем роботи, а якщо там не ведеться облік, то у виконавчому комітеті Ради за місцем проживання із збереженням попереднього часу перебування на обліку та у списках осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень у випадках:
1) переведення на інше підприємство, в установу, організацію за розпорядженням вищестоящих органів, або за рішенням відповідних партійних, радянських, профспілкових та інших органів, або переходу на виборну посаду;
2) звільнення у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників;
3) звільнення у зв’язку зі станом здоров’я, що перешкоджає продовженню даної роботи;
4) звільнення у зв’язку з неявкою на роботу внаслідок тривалої тимчасової непрацездатності.
Зазначені правила застосовуються також у випадках, коли громадяни працювали на підприємствах, в установах, організаціях, які не ведуть квартирний облік, і перебували на обліку у виконавчому комітеті місцевої Ради, а потім перейшли на роботу до підприємств, в установи, організації, що розташовані в тому ж населеному пункті, які ведуть квартирний облік, за підставами, зазначеними в абзаці першому цього пункту, та висловили бажання перейти на облік за місцем роботи. Ці громадяни можуть бути знову взяті на облік у виконавчому комітеті місцевої Ради у загальному порядку.
Наймачів за договором соціального найму житла можна поділити на три групи. Це ті, що мають право укласти договір у порядку загальної черги осіб, які потребують поліпшення житлових умов, що мають право укласти договір у першу чергу і ті, що мають право укласти договір поза чергою.
До першої групи відносяться особи, які не мають якихось переваг, що встановлені діючим законодавством України.
У першу чергу право укласти договір соціального найму житла мають такі особи:
— інваліди Великої Вітчизняної війни і сім’ї загиблих або зниклих безвісті воїнів (партизанів) і тих, які прирівняні до них у встановленому порядку. До членів сімей військових або партизан, що загинули або пропали безвісті під час Вітчизняної війни, відносяться: утриманці загиблого або зниклого безвісті, яким у зв’язку з цим виплачується пенсія; батьки; подружжя, що не вступили в інший шлюб, незалежно від одержання ними пенсії; діти, що не мають своєї сім’ї, або хоча і мають, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, що хоча і мають свою сім’ю, але обидва батьки яких загинули або пропали безвісті;
— Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, а також особи, нагороджені орденами Слави, Трудової Слави, «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» усіх трьох ступенів; особи, що страждають тяжкими формами хронічних захворювань відповідно до списку, затвердженому уповноваженими органами; особи, що перебували в складі діючої армії в період громадянської і Великої Вітчизняної війн і під час інших бойових операцій по захисту СРСР, партизани громадянської і Великої Вітчизняної війн, а також інші особи, що брали участь у бойових операціях по захисту СРСР;
— інваліди праці 1-ї і 2-ї груп та інвалідам 1-ї і 2-ї груп із числа військових;
— особи, що стали інвалідами 1-ї і 2-ї груп у зв’язку з виконанням державних або громадських обов’язків, виконанням обов’язку громадянина СРСР по рятуванню людського життя, по охороні державної і колективної власності і правопорядку;
— сім’ї осіб, що загинули при виконанні державних і громадських обов’язків, виконанні обов’язку громадянина
СРСР по рятуванню людського життя, по охороні державно і колективної власності і правопорядку;
— сім’ї осіб, що загинули на виробництві в результаті нещасного випадку.
У колективному договорі може бути передбачене надання житлових помешкань у першочерговому порядку новаторам і передовикам виробництва; матерям, яким присвоєне звання «Мати-героїня»; багатодітним сім’ям (які мають у своєму складі трьох і більше дітей) і самотнім матерям. Зазначені сім’ї не втрачають право першочергового одержання житлових помешкань і у випадку, коли після прийняття сім’ї на квартирний облік діти вже досягли повноліття:
сім’ям при народженні близнюків;
вчителям і іншим педагогічним працівникам загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних навчальних закладів;
особам, що мешкають у старих будинках, що не підлягають капітальному ремонту;
іншим громадянам у випадках, передбачених законодавством України;
дітям-інвалідам, що не мають батьків або вони позбавлені батьківських прав і мешкають у державних або інших соціальних установах, після досягнення повноліття, якщо по висновку медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя;
членам сім’ї народного депутата України у випадку його смерті в період виконання депутатських обов’язків у Верховній Раді України на постійній основі.
Право на позачергове укладення договору соціального найму житла мають:
— громадяни, житло яких у результаті стихійного лиха стало непридатним для проживання;
— особи, направлені у порядку розподілу на роботу в іншу місцевість. Житлові помешкання зазначеним особам даються підприємствами, установами, організаціями, у які вони направлені на роботу, а у випадках, передбачених законодавством, — виконавчими комітетами місцевих Рад;
— особи, що повернулися з державного дитячого закладу, від родичів, опікуна або піклувальника, при неможливості повернення раніш займане житлове помешкання. Житлові помешкання зазначеним особам надаються виконавчим комітетом Ради по останньому постійному місцю проживання;
— громадяни, незаконно засуджені і згодом реабілітовані при неможливості повернення раніш займаного житлового помешкання. Житлові помешкання зазначеним громадянам надаються виконавчим комітетом місцевої Ради, підприємством, установою, організацією, у віданні яких знаходилося раніше займане приміщення, а при відсутності у підприємства, установи, організації житлової площі — виконавчим комітетом Ради за місцем проживання цих громадян до засудження,
— особи, обрані на виборну посаду, коли це пов’язано з переїздом в іншу місцевість;
— особи, що заразились вірусом імунодефіциту людини внаслідок виконання медичних маніпуляцій;
— медичні працівники, що заразились вірусом імунодефіциту людини внаслідок виконання службових обов’язків;
— в інших випадках, передбачених законодавством України.
При наявності рішення про організацію дитячого будинку сімейного типу, особам, призначеним батьками-вихова-телями, дається позачергово індивідуальний житловий будинок або багатокімнатна квартира.
У деяких випадках позачерговиками можуть бути кваліфіковані робітники, інженерно-технічні працівники, інші працівники, у тому числі ті, кого запросили з інших населених пунктів.
Члени сім’ї наймача. Коло членів сім’ї визначене у ч. 2 ст. 64 ЖК і розраховано на житловий найм, причому на той його різновид, що нині іменується соціальним наймом.
Піднаймач — особа, яка з наймачем уклала договір піднайму.
5. Суттєві умови договору соціального найму житла
Предметом договору соціального найму, на відміну від приватного найму, може бути лише ізольоване житлове
помешкання (квартира, житловий будинок, частина квартири або житлового будинку). У зазначеному житлі не можуть бути самостійним предметом договору найму частина кімнати або кімната, пов’язана з іншою кімнатою загальним входом (суміжні кімнати), а також підсобні помешкання.
Надані громадянам житлові помешкання повинні відповідати ряду вимог: бути упорядкованими стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам, а також відповідати розміру, визначеному чинним законодавством.
Санітарні і технічні вимоги, що ставляться до житлових помешкань, передбачають умови, при яких проживання в помешканнях не буде заподіювати шкоди здоров’ю громадян. Під благоустроєм розуміється сукупність визначених житло-побутових умов (наявність водопроводу, каналізації, газу, центрального опалення) і визначається відповідно до місцевих умов і характеру житлового фонду в даному населеному пункті.
Жилі приміщення надаються громадянам у межах норм житлової площі, за виключенням випадків, передбачених законодавством України. Під нормою житлової площі розуміється граничний її розмір, що може припадати на кожного члена сім’ї, який має право на житлове приміщення. Вона має свої межі. Так, ст. 47 ЖК передбачає норму житлової площі в розмірі 13,65 кв. м на одну особу. Це максимальний розмір, що може бути надано людині. Причому в даному випадку йдеться саме про норми житлової площі без урахування площі підсобних приміщень (кухонь, коридорів, кладових і т. д.). Вона визначає не саме право, а його межі.
Деякі особи мають право на додаткову житлову площу. Додаткова житлова площа — це розрахунковий норматив житлової площі, на яку додатково (понад основну норму жилої площі) може претендувати особа. Вона не є зайвою. До категорії громадян, що мають на це право, відносяться особи, які страждають захворюваннями, перерахованими в особливому переліку; військовослужбовці, починаючи з полковника, у тому числі і ті, що пішли у відставку за вислугою, або звільнені в запас; Герої Радянського Союзу і Герої Соціалістичної Праці; заслужені діячі науки, мистецтва і техніки; народні і заслужені артисти; автори наукових відкриттів, заслужені винахідники і раціоналізатори, а також автори винаходів і раціоналізаторських пропозицій, що мають велике народногосподарське значення; науковці, що мають вчений ступінь доктора або кандидата наук або вчене звання професора, доцента або старшого наукового співробітника, а також письменники, композитори, художники, скульптори й архітектори, що є членами Спілки радянських письменників або відповідних художніх спілок; медичні і зубні лікарі, що займаються приватною практикою вдома; персональні пенсіонери і їхні сім’ї, інші.
Додаткова площа може складати окрему кімнату будь-якого розміру, а при її відсутності — 10 кв. м . Особам, що страждають тяжкими формами хронічних захворювань, а також тим, кому ця площа необхідна за умовами і характером виконуваної роботи, розмір додаткової житлової площі може бути збільшено. Наприклад, право на додаткову площу може бути надано адвокатам.
Площа, яка виходить за межі основної та додаткової норми, що належить даній сім’ї, кваліфікується як надлишки. Наприклад, сім’я у складі чотирьох осіб мешкає в квартирі метражем 96 кв.м. На таку сім’ю припадає: за нормою 54,6 кв. м (13,65×4) і, якщо немає підстав для додаткової житлової площі, надлишки складуть 42,4 кв. м.
Правовий режим, установлений для надлишків, залежить від того, чи є вони внутрікімнатними або утворюють окрему ізольовану кімнату. У будинках місцевих Рад це призводить до покладання на наймача альтернативного зобов’язання: за його вибором передати зайву ізольовану кімнату будь-якій обраній ним особі або здати її для заселення виконкомом місцевої Ради. У противному випадку ця кімната може бути витребувана в судовому порядку. Внутрікімнатні надлишки вилученню не підлягають.
Як виключення із викладених загальних правил для випадків утворення надлишків у наймача, що мешкає із сім’єю в окремій квартирі, встановлено інший порядок. Він має право вимагати замість тієї, яку займає, надання йому іншої квартири меншого метражу. Якщо ця вимога не буде виконана, то і наймач звільняється від обов’язку ліквідувати надлишки одним із двох зазначених засобів. Якщо ж він сам відмовляється від належним чином наданої квартири, відновлюється його зобов’язання по ліквідації надлишків у загально встановленому порядку. Внутрікімнатні надлишки вилученню не підлягають.
Крім максимального розміру житлової площі в житловому праві існує і мінімальний розмір. Мінімальний розмір — це усереднений показник рівня забезпеченості громадян житловою площею в даному населеному пункті. Рівень середньої забезпеченості громадян житловою площею в населеному пункті визначається відповідними облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами. Житлове помешкання нижче мінімального розміру не може розглядатися в якості предмета договору соціального найму. Воно не може бути таким навіть у тому випадку, коли між громадянином і органами, що надають житло, досягнуто згоди, оскільки така угода явно ущемляє й обмежує права громадян. Виняток складають випадки, коли житлове помешкання нижче мінімального розміру дається в порядку тимчасового поліпшення житлових умов.
Помешкання повинно даватися в будинку капітального типу, у межах того населеного пункту, в якому громадянин стоїть на обліку осіб, що потребують житло.
Строк у договорі соціального найму житла
Відповідно до частини 1 статті 9 ЖК громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду. Таким чином, і договір найму приміщення завжди є безстроковим. Все викладене вказує на те, що термін у договорі соціального найму житла не є істотною умовою. Істотні умови — це умови, узгодження котрих необхідно і досить для укладення договору. Договір не буде укладений доти, доки не будуть узгоджені всі до єдиного його істотні умови. Термін у договорі соціального найму житла сторонами не обумовлюється, а окреслюється законом.
Ціна договору. Плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку). Норма загальної площі встановлюється у розмірі 21 квадратного метра на одну особу.
Розмір плати за користування житлом (квартирної плати) обчислюється відповідно до ставок, встановлених Кабінетом Міністрів України. Ставкою квартирної плати називають ціну за користування одним квадратним метром жилої площі1. В одинарному розмірі оплачується загальна площа, що має належати наймачеві та членам його сім’ї за встановленими нормами, а також зайва площа, якщо розміри її на всю сім’ю не перевищують половини норми загальної площі, яку належить мати одній особі. Плата за користування рештою зайвої загальної площі береться в підвищеному розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну, теплову енергію та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.
В деяких випадках плата за користування житлом може бути встановлена за ставкою «нуль». Наприклад, спеціалісти, які працюють і проживають у сільській місцевості, поза населеними пунктами (а в установлених законодавством випадках — у селищах), не сплачують ціни договору, оскільки встановлена ставка у розмірі «О» за користування жилим приміщенням з опаленням і освітленням. Переліки категорій спеціалістів, які забезпечуються таким приміщенням, і порядок їх надання встановлюються КМ України.
Ціну навряд чи можна віднести до суттєвих умов договору. Адже вона стандартизована відповідними нормативними актами і не може бути змінена угодою сторін. Таким чином, у договорі соціального найму суттєвою є тільки умова про предмет.
6. Зміст
Право наймодавця.
Жилий будинок може експлуатуватися тільки однією житлово-експлуатаційною організацією. Якщо для експлуатації будинків відомчого або громадського житлового фонду не може бути створено житлово-експлуатаційну організацію. експлуатація будинків здійснюється безпосередньо відповідним підприємством, установою, організацією.
Перед наданням житлових помешкань у будинках відомчого житлового фонду житлово-побутова комісія підприємства (установи, організації) перевіряє житлові умови кожного черговика і вносить пропозиції адміністрації підприємства установи, організації і профспілковому комітету. Розбіжності що виникли між адміністрацією підприємства, установи, організації і профспілковим комітетом з питань надання житлових помешкань, розглядаються вищестоящою організацією, у віданні якої знаходиться дана організація, і вищестоящим профспілковим органом.
Наймодавець вправі вимагати розірвання або зміни договору найму житлового помешкання тільки на підставах, прямо передбачених законом і у встановленому порядку.
Обов’язок наймодавця:
— Надати житлове помешкання в стані, що відповідає умовам договору і його призначенню саме як житлового помешкання. У противному випадку наймач вправі вимагати цього по суду і стягнути відшкодування понесених ним збитків.
— На органи місцевої адміністрації покладається здійснення контролю за правильним застосуванням законодавства при розподілі житлової площі в будинках зазначених організацій.
— Робити капітальний ремонт житлового помешкання. У будинках місцевих Рад і відомств до капітального ремонту відноситься заміна основних конструкцій будівлі, дверей, вікон, підлог, перекладка печей, ремонт центрального опалення, водопроводу, каналізації, ванного устаткування і сміттєпроводу (п. 4 Типового договору). Порушення цього обов’язку уповноважує наймача зробити капітальний ремонт, передбачений договором, якщо це викликається невідкладною необхідністю, і стягнути з наймодавця вартість ремонту або зарахувати його в рахунок квартирної плати.
— Виправляти в будинках місцевих Рад і відомств ушкодження устаткування в квартирі не пізніше 3 днів після повідомлення, а у випадку аварії — негайно.
— Якщо необхідність у проведенні внутріквартирного поточного ремонту викликана пошкодженням частин будинку, інженерного обладнання або пов’язана з капітальним ремонтом будинку чи його конструктивних частин, цей ремонт провадиться наймодавцем (житлово-будівельним кооперативом) або за його рахунок.
Право наймача.
Якщо на порушення права наймача жиле приміщення, що є предметом укладеного з ним договору найму, заселено наймодавцем іншими особами, він вправі вимагати визнання ордера недійсним і виселення цих осіб у судовому порядку.
Наймач має право як укладати, так і припиняти договір: відповідно до ст. 107 ЖК України наймач жилого приміщення вправі зі згоди членів сім’ї у будь-який час розірвати договір найму.
Наймачу належить також право залишати за собою жиле приміщення на визначений законом строк при тимчасовому виїзді; здавати частину приміщення, яке він займає у піднайм іншим особам; обмінювати жиле помешкання на інше; вимагати розділу жилого приміщення, укладення одного договору найму на жиле помешкання, що займає при об’єднанні у одну сім’ю наймачів окремих жилих помешкань в одній квартирі; вимагати надання вивільненого суміжного неізольованого жилого приміщення чи ізольованого жилого приміщення (в межах, що встановлені нормами); вселяти інших осіб у найняте жиле помешкання.
Якщо в квартирі, де мешкає два або більше наймачів, звільнилося неізольоване житлове помешкання1, воно відповідно зі ст. 54 ЖК України дається наймачу суміжного житлового помешкання незалежно від його розміру й можливості переустаткування помешкань в ізольовані. Тому неізольоване житлове помешкання, що звільнилося, додається наймачу суміжного житлового помешкання й у тому випадку, якщо в результаті цього житлова площа, що виявилася в користування наймача, перевищить установлені норми.
Наймач має право обміняти житлове помешкання на інше.
Необхідно відокремити обмін житла від міни. Тому доцільно зробити порівняльний аналіз договорів обміну житловими приміщеннями і міни житла. Це дасть можливість знайти спільні і відмінні риси, що дозволять говорити про те, як вказані правовідносини співвідносяться між собою: чи є вони самостійним видом відносин або взаємодіють як загальне і часткове.
Під обміном житла розуміється угода наймачів про взаємну передачу прав і обов’язків за договорами житлового найму (О.С. Іоффе, О.А. Красавчиков). Або, як відмічає в іншій своїй роботі О.С. Іоффе: «Обмен — взаимный перенаем жилых помещений». Основна відмінність міни житла від обміну житловими приміщеннями полягає в тому, що в першому випадку договір фіксує перехід права власності, а у другому випадку відбувається перехід права користування між наймачами житлового приміщення. Саме в тому, що припиняється право власності на майно, яке відчужується при обміні, і тому, що виникає право власності на майно, що набувається. Н.П. Волошин бачить правову мету і правовий результат міни, який дозволяє вважати договір виконаним і завершеним для кожної із сторін, а також відрізняє цей договір від подібних правовідносин. Д.М. Гєнкін також свого часу висловлювався з цього приводу та проводив межу між міною та обміном житла, оскільки в останньому випадку від однієї сторони до іншої остаточно не передається ні право власності, ні інші речові права.
Про те, що обмін не є, власне, міною можна судити і на нормативному рівні. Наприклад, в «Правилах обміну жилих приміщень в Українській РСР» відмічається, що норми цих правил застосовуються тільки до обміну жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду і фонду житлово-будівельних кооперативів2. При обміні обов’язковим є наявність ордерів, що є підставою для вселення кожної із сторін в приміщення, чого не потрібно при міні житла. Обмін житла проводиться за допомогою бюро з обміну житловими приміщеннями чи аналогічною установою при виконкомі місцевої Ради або самим виконкомом. Договір міни житла підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. При обміні житла правовстановлюючим документом, що дозволяє займати житлове приміщення, є ордер; у правовідносинах міни житла правовстановлююче значення має договір як документ та ордера не потрібно. При обміні житла необхідною є відповідна згода власника будинку та всіх наймачів, при міні житла вирішальне значення для укладення правочину має сама згода співвласників. Нарешті, за договором міни житла сторони сплачують державне мито, чого не відбувається при обміні, оскільки не відбувається відчуження житла. Договір міни вичерпується цим договором і не передбачає додаткових договірних зв’язків; обмін житла служить передумовою для встановлення договорів найму житла з обома сторонами, оскільки їх правове становище як жильців та право користування житлом обумовлене існуючим договором найму з власником житла.
При міні житла допускається погіршення житлових умов сторін, у тому числі щодо розмірів житлової площі. Це не є припустимим при обміні житловими приміщеннями Підтвердженням тому є судова практика. Так, Ватутінським районним судом міста Києва розглядалася цивільна справа сім’ї Луговських за позовом до Іванчука Н.Н. про визнання недійсним договору міни трикімнатної квартири в місті Києв; житловою площею 39,6 квадратних метра на будинок в селі Нова Олександрівка житловою площею 23,7 квадратних метра. Свої вимоги про визнання договору міни недійсним позивачі обґрунтовували погіршенням їх житлових умов в набутому житловому будинку щодо розмірів житлової площі Суд першої інстанції своїм рішенням від 11 травня 1995 року задовольнив позов і визнав договір міни недійсним. Згодом рішення Ватутінського районного суду від 11 травня 1995 року було відмінено Судовою колегією з цивільних справ Київського міського суду, оскільки доводи суду першої інстанції в частині погіршення житлових умов сім’ї Луговських не обґрунтовувалися нормою закону. Норми ж закону, що регулюють договір міни (ст. ст. 241, 242 ЦК УРСР) таких обмежень не містять.
Все вищевикладене дозволяє говорити про відмінність міни житла і обміну житловими приміщеннями в системі цивільного права. Міна житла підкоряється правилам про міну, викладеним в цивільному законодавстві; обмін житловими приміщеннями регулюється як цивільним законодавством, так і ЖК, а також спеціальними правилами і нормами. Основним спільним моментом, характерним як для міни житла, так і для обміну житловими приміщеннями є те, що для виникнення вказаних правовідносин необхідно узгоджене волевиявлення сторін, що дозволяє говорити про їх договір ну природу. З урахуванням всього комплексу проаналізованих характеристик, необхідно зазначити наступне. Міна житла і обмін житловими приміщеннями є двома самостійними правовідносинами, що мають суттєві відмінні риси та на законодавчому рівні врегульовані спеціальними нормами і правилами, що дозволяють відрізняти їх один від одного.
З приводу обміну житла, яке знаходиться в приватній власності на житло, що займається особою на умовах соціального найму, в науці були висловлені різні точки зору. В.А. Тархов стверджував, що неприпустимим є обмін громадянином-власником будинку на квартиру, яка знаходиться у громадянина на умовах найму. О.С. Іоффе, навпаки, відмітив, що не є виключеним обмін будинку, що знаходиться у особистій власності на приміщення, що займається наймачем у будинку відомства чи місцевої Ради. На наш погляд, друга точка зору є більш справедливою. Це підтверджується і судовою практикою, оскільки такий обмін передбачений, наприклад, п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи». Якщо у правочині обмінюється приватне житло на те, що знаходиться у особи на умовах найму, вважаємо найбільш вірним вживання терміну «обмін житловими приміщеннями». Адже ще Г.Ф. Шершеневич зазначав, що «не будет договором мены … сделка, по которой одно лицо вместо вещи, которая приобретается на праве собственности, предоставляет другому пользование … вещью». Кажучи про обмін житлового приміщення, що знаходиться на умовах найму, на житло, що перебуває в приватній власності, необхідно говорити про змішаний договір з елементами міни і обміну житловими приміщеннями. Тобто тут потрібно використовувати норми як міни, так і обміну у відповідних частинах договору.
У отримане від наймодавця жиле приміщення наймач вправі не тільки вселитися сам із сім’єю , але і вселяти інших осіб.
Наймач вправі зі згоди наймодавця здійснити переобладнання. Переобладнання (перепланування) жилого помешкання — це установка в ньому перегородок, перетворення суміжної кімнати на ізольовану і т. і. Цьому не перечать договори житлового найму будь-яких видів, незалежно від того, виявляє відповідну ініціативу наймодавець чи наймач. Від кого б така ініціатива не виходила і який би вид житлового фонду вона не зачіпала, для переустаткування необхідно дозвіл виконкому місцевої Ради, що надається після утвердження проекту переустаткування межвідомчої комісії. Як акт адміністративного нагляду за збереженням житлового фонду рішення виконкому з цьому приводу не підлягає судовому оспорюванню і може бути оскаржено тільки у адміністративному порядку. Крім того, переобладнання з ініціативи наймодавця потребує згоди наймача і всіх повнолітніх членів його сім’ї, а якщо ініціатором переустаткування є наймач, він повинен отримати згоду всіх повнолітніх членів своєї сім’ї і наймодавця. Відмова у згоді на переобладнання будь-кого із перерахованих осіб може бути оскаржена в суді, за виключенням відмови наймодавця — приватного власника, усупереч волі якого переустаткування взагалі неприпустимо.
При вирішенні подібних суперечок суди враховують, що по прямій указівці закону перебудова житлового помешкання може здійснюватися тільки з метою підвищення його опорядженості. Звідси випливає, що, коли передбачається перебудова комунальної квартири, необхідна згода всіх проживаючих у ній наймачів і повнолітніх членів їх сімей, а при відсутності згоди будь-якого з них — остаточне рішення приймає суд за позовом зацікавленої особи.
У житлових зобов’язаннях всіх інших видів наймам і повнолітні члени його сім’ї, що володіють самостійним джерелом засобів до існування, мають право на поділ житлового помешкання і воно захищається в судовому порядку.
Розділ житлового помешкання спричиняє утворення замість єдиного двох або декількох житлових зобов’язань.
Але тому що всі учасники поділу є суб’єктами вихідних правовідносин, розділ юридичне означає зміну цих правовідносин як по суб’єктному складу, так і по об’єкту.
Виключений поділ службового або такого помешкання, що надано за спеціальним житловим зобов’язанням у відомчому фонді. У будинках особистих власників розділ може бути здійснений тільки за згодою з власником будинку.
При здійсненні членом сім’ї права на поділ йому повинна бути виділена ізольована кімната. Якщо для цього необхідна перебудова або перепланування, то, дотримуючись встановленого порядку, можна пред’явити вимогу про розділ, сполучення з вимогою про перебудову (перепланування). Оскільки кожний член сім’ї має рівне з іншими право на житлове помешкання, то і розділ провадиться в рівних частках, якщо інше не було обговорено при вселенні нових членів сім’ї. Відступ від принципу рівності часток може бути викликаний лише об’єктивною невідповідністю таким долям наявних на даній площі ізольованих житлових помешкань. Суд враховує також сформований у сім’ї порядок користування житловим помешканням (коли, наприклад, сину для проживання виділяється певна кімната) і розв’язує питання про поділ хоча із відступом від рівності долей, але у відповідності до цього порядку.
Об’єднання двох або декількох житлових помешкань в об’єкт єдиного зобов’язання — акт, прямо протилежний поділу. Він призводить до утворення на базі декількох єдиного житлового зобов’язання. Але через те, що особи, які прибігають до об’єднання, вже знаходяться в житлових правовідносинах, то цей акт юридичне означає зміну їх по суб’єктному складу й об’єкту водночас.
Юридичною передумовою об’єднання признається утворення єдиної сім!’ особами, що мешкають в одній квартирі та користуються житлом за окремими договорами. Якщо цієї передумови немає, в об’єднанні повинно бути відмовлено, тому що в подібних випадках воно звичайно використовується для прикриття незаконної передачі житлового помешкання одним наймачем другому. При наявності ж зазначеної передумови в наймачів виникає право на об’єднання.
Необхідно визнати, що наймач, який мешкає у відомчому будинку по спеціальному житловому зобов’язанню, вправі об’єднатися лише з наймачем, який володіє таким же правом на житлове помешкання. Але які б умови для права на об’єднання не були потрібні, якщо у наймачів таке право є, а наймодавець ухиляється від укладання єдиного договору, об’єднання може бути здійснене в судовому порядку за допомогою позову, пред’явленого до наймодавця.
Наймач управі зажадати помешкання по суду і стягнути відшкодування понесених ним збитків, якщо наймодавець перешкоджав здійсненню права на об’єднання двох чи декількох жилих приміщень.
Обов’язки наймача:
— використання житлового помешкання, а також підсобних приміщень і місць загального користування тільки за прямим призначенням і на рівних правах з іншими наймачами, що мешкають у цій квартирі;
— при вселенні в житлове помешкання інших осіб наймач зобов’язаний додержуватися чинних в даній місцевості правил прописки громадян, хоча на сьогодні інститут прописки і відмінено;
— бережливо ставитись до будинку;
— підтримувати житлове помешкання в справному стані, проводити поточний ремонт. У будинках місцевих Рад і відомств до поточного ремонту відноситься білення стель, фарбування стін, підлог і т. д.;
— наймачі зобов’язані держати в чистоті і порядку житлові помешкання і місця загального користування квартири, зокрема після користування ванною вона і зливальні труби повинні промиватися теплою водою, ванна кімната і санітарно-технічне устаткування мають бути продезинфіковані;
— у зимовий період (при відсутності центрального опалення) необхідно робити регулярну топку печей, підтримуючи нормальну температуру в житлових помешканнях і в місцях загального користування (кухні й ін.);
— своєчасно вставляти і замазувати другі рами, витирати вікна і підвіконня, не допускаючи набрякання води від потіння вікон і льоду на підлогу;
— щодня прибирати і провітрювати помешкання, не рідше одного разу на тиждень мити підлоги (за винятком паркетних) у житлових кімнатах і місцях загального користування, слідкуючи при цьому, щоб вода не проникала через вентиляційні решітки в підлозі;
— паркетні підлоги натирати не рідше одного разу на місяць;
— утримувати ванну, підлогу і стіни ванної кімнати і вбиральні в чистоті і сухими, не кидати в унітази і раковини кухонні відходи та інші предмети, що засмічують каналізацію;
— мати у вхідних дверей квартири постілки для витирання взуття;
— сміття, кухонні відходи збирати у відра, що щільно прикриваються кришкою і щодня виносити їх із квартири в зазначені житло-експлуатаційною організацією місця або згідно з графіком виносити до спеціальних машин (якщо немає сміттєпроводу);
— харчові відходи збирати в спеціальний посуд, котрим відгодівельні господарства забезпечують мешканців, щодня виносити і зсипати в тару, що встановлюється на садибах;
— у випадку появи гризунів повідомляти житлово-експлуатаційні управління;
— своєчасно вносити квартирну плату, а також платежі за комунальні послуги;
— дотримуватися правил соціального співжиття, а також чинних правил користування житловим помешканням;
— економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію;
— не допускати використання житлових будинків на шкоду інтересам суспільства;
— при припиненні договору повернути наймодавцю житлове помешкання в тому стані, у якому воно було отримано, з урахуванням нормального зносу або в стані, обумовленому договором. При виїзді з житлового помешкання в будинку місцевої Ради або відомства воно здається наймодавцю по акту із забороною знімати встановлені наймачем устаткування і пристосування, якщо це може заподіяти шкоду помешканню.
У випадку порушення покладених на наймача обов’язків він також піддається визначеним санкціям, зокрема він зобов’язаний відшкодувати викликані погіршенням найнятого житлового помешкання збитки, якщо не доведе, що це відбулося не з його вини і не з вини спільно проживаючих із ним членів сім’ї.
7. Форма
Житлові зобов’язання в будинках місцевих Рад або відомств потребують письмового оформлення (ч. 1 ст. 61 ЦК). Вони повинні оформлятися ордером, фінансовим особовим рахунком, а також письмовим договором. Ця вимога на практиці найчастіше не дотримується, і справа обмежується лише тим, що відповідно до ордера наймодавець фактично надає, а наймач фактично займає виділене йому житлове помешкання. Такі дії аж ніяк не складають односторонніх угод наймодавця і наймача. Кожен з односторонніх правочинів, навіть якщо вони взаємозалежні, відбувається самостійно і породжує певні юридичні наслідки незалежно від іншого. Тим часом наймач не міг би поселитися в житлове помешкання, якби воно не було надано, як і наймодавець надає помешкання лише за вимогою наймача, який бажає в ньому оселитися. Тому фактичне вселення, не супроводжуване письмовим договором, є теж договір, хоч йому і не надано необхідної форми. Оскільки ж письмова форма в цьому випадку не складає умови дійсності договору, а факт його укладання з очевидністю випливає із факту заняття житлового помешкання і відкриття наймачу фінансового особистого рахунку, існування договору не може бути поставлено ні під який сумнів.
Щодо письмової форми цього договору (ст. 61 ЖК), то не можна не погодитися з думкою В.Ф. Маслова, який стверджував, що письмова форма тут не розглядається як обов’язкова умова виникнення договірних відносин. Цією умовою є ордер та факт вселення громадянина у вказане житлове приміщення. Як наслідок, письмовий договір лише обертає у цивільно-правову форму вже ті відносини, що виникли з найму житлового приміщення, та є засобом інформації сторін про їх права та обов’язки.
Особистий рахунок — бухгалтерський документ, допоміжний стосовно договору найму житлового помешкання, і він служить в основному для розрахунків між наймачем і наймодавцем. Таким чином, його відкриття є одностороннім актом наймодавця, що не може замінити двостороннього договору найму житлового помешкання. Проте в тих випадках, коли через будь-які причини не був укладений письмовий договір найму житла, наданого громадянину в користування, відкриття особистого рахунку може бути одним із доказів, що підтверджують укладання сторонами договору.
8. Порядок укладання договору та внесення змін
Договір соціального найму — це двосторонній правочин, а тому для його укладання потрібна угода сторін. Щоб сторони могли досягти згоди і тим самим укласти договір, необхідно, щоб одна із них зробила пропозицію про укладення договору, а інша — прийняла цю пропозицію. Тому укладення договору проходить дві стадії. Перша стадія називається офертою, а сторона, що робить пропозицію укласти договір, оферентом. Друга стадія називається акцептом, а сторона, що приймає пропозицію, — акцептантом. Договір вважається укладеним, коли оферент одержить акцепт.
Вважається, що в договорі соціального найму житла офертою є видача ордера, а акцептом — вселення його отримувача в запропоноване житло. Розглянемо більш детально ці елементи.
Відомо, що за своєю юридичною природою ордер на житлове приміщення є особливим адміністративно-правовим документом, у якому міститься розпорядження, наказ житлово-експлуатаційній організації надати громадянину, на ім’я якого виданий ордер, і членам його сім’ї в користування для проживання жиле приміщення, зазначене в ордері. Але мало хто звертає увагу на те, що ордер водночас містить в собі і пропозицію укласти договір найму житлового приміщення, яке зазначено в ньому. На нашу думку, видача громадянину ордера і є офертою (пропозицією), що спрямована на укладення відносин з соціального найму житла. На користь цього говорить наступне. Ордер містить в собі всі елементи (ознаки) оферти. По-перше, пропозиція отримати зазначене житло адресована конкретній особі. По-друге, ордер вміщує пропозицію та досить визначено виражає намір власника (держави чи громадської організації) укласти договір з адресатом, якщо останній прийме цю пропозицію. Більше того, враховуючи той факт, що ордер є дійсним протягом ЗО (при міжгороднім обміні — 60) днів, можна стверджувати, що маємо справу з офертою, що зроблена з вказівкою строку для відповіді (стаття 155 ЦК). По-третє, ніким не піддається сумніву те, що ордер є підставою для укладення договору соціального найму житла. На це вказує і ст. 61 ЖК. Проте у науці цивільного права є кілька точок зору про ступінь співвідношення ордера та договору найму житлового приміщення. Перша виходить з того, що підставою виникнення прав наймача на надане йому житлове приміщення є відповідний адміністративний акт — ордер. Друга вказує, що цей акт сам по собі не є підставою виникнення прав на житло, але надає наймачу лише право вимагати укладення договору найму відповідного житлового приміщення. Права ж та обов’язки наймача, у тому числі й право на отримання передбаченого у адміністративному акті приміщення, випливають лише з укладеного сторонами договору. Третя — право користування житловим приміщенням виникає зі складної юридичної процедури, якою є поєднання адміністративного акту та укладеного на його підставі договору житлового найму.
Тут потрібно уточнити. Вище вже йшлося про багатопонятійне значення договору. Одне з понять договору вказує, що це правочин, тобто дія, що спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків. Тому розглянемо договір соціального найму спочатку як правочин. З цією обставиною пов’язана низка важливих наслідків, серед яких і те, що вона підкоряється вимогам про дійсність правочинів, правилам про оферту та акцепт, про момент, коли договір визнається укладеним тощо.
Виникненню житлових правовідносин справді передує ціла низка юридичних фактів: розгляд справи заявника, прийняття власником або уповноваженою особою рішення про надання житлової площі, виділ житла, видача ордера, вселення і т. д. Але все це можна об’єднати словами — волевиявлення наймодавця і волевиявлення наймача. Очевидно, що власник, у якого сформувалась воля на передачу майна у найм, безпосередньо (як це відбувається у громадському житловому фонді) або через уповноважену особу (як це відбувається у державному житловому фонді) виявляє її зовні. Тільки організаційна форма та специфічність сутності наймодавця викликають таку складну процедуру волевиявлення при укладенні договору соціального найму. Подібна ж, так само складна, ситуація може виникнути не тільки при укладенні договору найму. Наприклад, для того, щоб кредитна спілка видала позику, потрібно, щоб особа стала членом цієї організації, подала заявку, яка потім була б розглянута, прийнято рішення і тільки потім укладена угода і видано позику.
Відомо, що права та обов’язки у сторін виникають з моменту укладення правочину-договору. З цього моменту у наймача виникає право на житлове приміщення, а володіння та користування буде правомірним. Видача ордера на це право ще не породжує, а лише передбачає його виникнення у майбутньому при настанні певних юридичних фактів, зокрема при вселенні в житло особи на підставі ордера. Слід вважати, що оферта у вигляді ордера цією особою акцептована, а між сторонами виникають відносини з соціального найму. Виходячи зі всього вищевказаного, робимо висновок, що договір соціального найму є укладеним з моменту заселення наймача у надане приміщення, оскільки саме це породжує у нього і наймодавця права і обов’язки по житлу. Цей факт підтверджується ще й тим, що оферта не буде вважатись акцептованою у вказаний строк, не відбудеться вселення у пропоноване житло, а правочин не буде укладеним.
Порядок надання житла
Житлові помешкання в будинках державного житлового фонду надаються громадянам районною, міською (районною в місті) адміністрацією при участі громадської комісії з житлових питань, утворюваної з депутатів, представників громадських організацій, трудових колективів. Громадська комісія з житлових питань перевіряє житлові умови громадян, що стоять на обліку, а також розглядає відповідні клопотання адміністрації (профспілкового комітету) підприємства, установи або організації, що не мають свого житлового фонду, і підготовляє пропозиції.
У будинках відомчого житлового фонду житлові помешкання надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим районною, міською (районною в місті) адміністраціями.
Місцева адміністрація міста, району безпосередньо не займається наданням житлових помешкань у будинках відомчого житлового фонду. Вона здійснює контроль за тим, кому даються ці житлові помешкання адміністрацією і профспілковим комітетом відповідного підприємства, установи, організації. Після встановлення правильності рішення указаних органів про надання житлових помешкань місцева адміністрація підтверджує це рішення. У випадку незгоди з рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства (установи, організації) про надання житлової площі працівнику (допущено істотне порушення правил обліку громадян, що потребують житла, розподілу житлової площі і т. д.), це рішення із зауваженнями повертається відповідному підприємству (установі, організації).
Місцева адміністрація не може самостійно включати в подані списки інших громадян або виключати кого-небудь. Дещо інший порядок надання житлових помешкань установлено для будинків, зведених за рахунок самого підприємства. У цих випадках житлова площа підлягає заселенню в особливому порядку — за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства з наступним повідомленням місцевої адміністрації про надання житлових помешкань. У будинках відомчого житлового фонду житлові помешкання даються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства з наступним повідомленням місцевої адміністрації про надання житлових помешкань для заселення.
На підприємствах, в установах, організаціях, створених на праві приватної власності, житлові помешкання даються за рішенням уповноважених на те органів управління цих організацій. У кооперативах та інших громадських організаціях, що є власником (власниками) житлового фонду, функції по наданню житлових помешкань виконують колективні органи управління цих організацій: загальні збори, правління, ради й ін.
Зміна договору найму житлового приміщення
Житлові відношення, проходячи стійкими, стабільними, у своєму прямуванні шляхами, піддаються змінам головним чином внаслідок змін, що відбуваються в сім’ї.
Відповідно до статті 162 ЦК одностороння зміна умов договору не припускається, за винятком випадків, передбачених законом. Договір найму житлового приміщення, як і будь-який інший цивільно-правовий договір, може змінюватися за згодою сторін. Особливість цього договору полягає в тому, що для його зміни необхідна згода не тільки сторін (наймодавця і наймача), але і згода членів сім’ї наймача. Така вимога базується на тому, що особи, які спільно проживають з наймачем, набувають такі ж права як і наймач.
Згоди однієї зі сторін не потрібно, лише коли по прямій указівці закону вона не вправі заперечувати проти зміни договору іншою стороною (поділ і об’єднання житлових помешкань, заміна наймача, ліквідація надлишків, що утворилися, у вигляді ізольованої кімнати і т.д.). У цьому випадку вирішення подібних питань виноситься компетентними органами, що управляють відповідним житловим фондом (ст.ст. 18-19 ЖК).
Розглянемо більш детально випадки зміни договору соціального найму житла без згоди сторін.
Зміни договору найму житлового приміщення на вимогу члена сім’ї наймача
Член сім’ї наймача вправі зажадати згоди на укладення з ним окремого договору найму за умов:
— згоди членів сім’ї, що проживають разом із ним;
— можливості виділення відповідної жилої площі у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам, передбаченим статтею 63 ЖК (а саме: предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване житлове приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок; не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі, частина кімнати або кімната, сполучена з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо), а також, якщо малометражна кухня (до 8 метрів), суміщені санвузол та ванна.
Розмір частки житлової площі, що припадає на кожного з проживаючих у житловому приміщенні членів сім’ї, визначається шляхом розподілу загальної житлової (а не загальної корисної) площі квартири на число членів сім’ї, що мають самостійне право на житлову площу, у тому числі і неповнолітніх дітей. Наприклад, в трикімнатній ізольованій квартирі з житловою площею 45 кв. м проживає сім’я, що складається з 5 членів. Доля житлової площі, що припадає на кожного з них, дорівнює 8 кв. м. При наявності ізольованої кімнати такого розміру один із членів сім’ї може ставити питання про зміну договору найму житла і укладення з ним окремого договору на цю кімнату. Розподіл не може мати місця, якщо це призведе до штучного погіршення житлових умов і необхідності постановки на облік як потребуючих в покращенні житлових умов.
Таким чином:
при відсутності можливості виділити члену сім’ї ізольовану кімнату розділ жилого приміщення не допускається;
розподіл житлової площі проводиться між усіма членами в рівних частках, якщо угодою між сторонами не передбачено інше;
Як результат такого розподілу, між членами сім’ї укладається новий договір найму житла. Одночасно вносяться зміни в існуючий договір найму житлового приміщення.
Зміна договору на вимогу наймачів, що об’єднуються в одну сім’ю
Громадяни, що проживають в одній квартирі і користуються в ній жилими приміщеннями за самостійним договорам найму, відповідно до статті 105 ЖК, мають право вимагати укладення з будь-ким із них одного договору найму на все приміщення, що вони займають.
Таке право у громадян виникає у випадку об’єднання їх в одну сім’ю. Членами сім’ї наймача, як це визначено ч. 2 ст. 64 ЖК, є подружжя наймача, їхні діти і батьки. Інші особи можуть бути визнані членами сім’ї наймача за умови спільного з ним проживання і ведення спільного господарства. Питання про зміну договору найму жилого приміщення з цих підстав є слідством вступу в шлюб осіб, що мешкають у спільній квартирі та користуються за окремими договорами найму житловими приміщеннями в ній, об’єднання в одну сім’ю братів, сестер, бабусь, дідусів і онуків, а то і чужих одна одній осіб із метою сумісного проживання, ведення спільного господарства, надання взаємодопомоги і задля взаємної турботи. Тобто мова в даному випадку не йде тільки про утворення сім’ї шляхом укладення шлюбу.
Вимогу може бути заявлено як у тому випадку, коли сім’я вже склалася, так і тоді, коли громадяни, що мешкають в одній квартирі, у спільній заяві висловили намір об’єднатися в одну сім’ю. Важливо, щоб волевиявлення суб’єктів про об’єднання в одну сім’ю було не фіктивним, а дійсним, відповідало їхньому наміру укласти єдиний договір найму житлового приміщення.
Як відмічається в правовій літературі, зміна договору найму житла за вимогою наймачів, що об’єдналися в одну сім’ю, може мати місце в будь-якому житловому фонді, у тому числі й у жилих будинках підприємств, установ і організацій найважливіших галузей народного господарства1. Хоча в теорії існує й інший погляд2.
Зміна договору внаслідок визнання наймачем іншого члена сім’ї
Відповідно до статті 106 ЖК повнолітній член сім’ї наймача має право за згодою наймача та інших членів сім’ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім’ї наймача.
Ці правила не поширюються на робітників і службовців (разом з проживаючими з ними особами), що припинили трудові відносини з підприємствами, установами, організаціями найважливіших галузей народного господарства, які надали жиле приміщення, у зв’язку із звільненням за власним бажанням без поважних причин, або за порушення трудової дисципліни, або за вчинення злочину (списки таких підприємств, установ, організацій затверджуються КМ України), крім випадків, коли наймач одержав жиле приміщення не у зв’язку з трудовими відносинами або коли наймодавець втратив право на його виселення.
Заміна одного наймача іншим можлива за умов: пред’явлення повнолітнім членом сім’ї наймача відповідної вимоги до наймодавця про визнання його наймачем по раніше укладеному договору найму замість початкового наймача; згоди наймача й інших проживаючих із ним повнолітніх членів сім’ї на визнання члена сім’ї наймачем. Таке ж право належить у випадку смерті наймача будь-якому з членів сім’ї померлого. Виникаючі суперечки в зв’язку з визнанням члена сім’ї наймачем вирішуються в судовому порядку.
Хотілося б підкреслити, що тільки смерть наймача або втрата ним права на жиле приміщення тягне за собою зміну договору-правовідношення. В інших випадках вносяться зміни тільки в договір як документ без змін у зобов’язаннях. Це пояснюється тим, що хоча члени сім’ї наймача і не названі законом як наймачі — за правовим статусом є такими. Тобто має місце договір з множинністю осіб на стороні наймача. Заміна наймача в принципі не впливає на обсяг прав і обов’язків членів сім’ї, бо всі вони мають однакові права і обов’язки.
9. Припинення договору найму жилого приміщення
Регулюючи припинення договору найму житла, законодавець розрізняє поняття «розторгнення договору найму жилого помешкання» і «виселення». Перше вказує на зникнення підстави, із якої випливає право наймача користуватися житлом. Друге, в більшості випадків, є наслідком безпідставного володіння і користування житлом (наприклад, самоуправне заняття жилого приміщення) або припинення існування таких підстав (наприклад, розірвання договору)1.
Зобов’язання, що виникають з договору найму жилого приміщення, можуть припинятися як за волевиявленням сторін, так і незалежно від їхньої волі. Припинення договору тягне за собою ряд суттєвих наслідків. Для наймача — це необхідність звільнити приміщення. Для наймодавця — це можливість розпорядитися звільненим жилим приміщенням.
Оскільки в регулюванні правовідносин, що виникають із договору соціального найму, законодавець на перше місце ставить захист житлових інтересів наймача і членів його сім’ї, то їм надаються широкі права в припиненні цього договору. Такі дії не спричиняють ніяких несприятливих для них правових наслідків. З другого боку, наймач та члени його сім’ї захищаються від безпідставного розірвання житлових правовідносин з ініціативи наймодавця.
Відповідно до діючого законодавства, наймач жилого приміщення має право за згодою членів сім’ї в будь-який час розірвати договір найму. Передбачається, що в цьому випадку наймач виступає, як представник членів своєї сім’ї Законом не передбачено, як попередня умова, пояснення причин прийняття такого рішення, а також форми вираження волевиявлення наймача. Односторонність прийняття рішення про розірвання договору соціального найму обумовлена, як правило, виїздом на постійне проживання наймача в іншу місцевість у зв’язку зі станом здоров’я, переведенням на іншу роботу, утворенням сім’ї або переїздом в інше жиле приміщення при покращенні житлових умов.
У разі вибуття наймача та членів його сім’ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім’я, то договір найму жилого приміщення продовжує діяти для тих, хто залишається проживати далі. А для члена сім’ї, який вибув, припиняється, тому він втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Іноді наймачі, переїжджаючи на нове місце проживання, залишають приміщення, що раніше займали, в стані, не придатному для проживання без попереднього ремонту даного помешкання. Для недопущення таких випадків закон (ст.177 ЖК) установив, що наймач зобов’язаний при звільненні приміщення здати його в належному стані. Інші обов’язки наймача припиняються з моменту розірвання договору найму. Договір найму житлового помешкання вважається розірваним із дня виїзду наймача і членів його сім’ї.
Деякі наймачі в період користування житловим приміщенням виконують роботи по його благоустрою (обкладають стіни підсобних приміщень лицювальною плиткою, пофарбовані стіни обклеюють обоями , замінюють лінолеум на паркет, роблять заміну сантехнічного обладнання, світильників, ставлять антени і т. п.). Усе встановлене наймачем він має право при розірванні договору найму демонтувати за умови, якщо це не позначиться негативно на технічному стані жилого приміщення та вартість робіт не враховується як плата за користування приміщенням. При неможливості демонтажу усе встановлене, якщо воно монтувалось без згоди наймодавця, передається разом із житловим приміщенням останньому, і наймач не вправі вимагати відшкодування його вартості.
У випадку, коли покращення зроблені зі згоди наймодавця і вони є суттєвими, може мати місце вимога про повернення безпідставно набутого відповідно до статті 469 ЦК УРСР. Таким шляхом іде судова практика, хоч це положення є дискусійним.
Житлові правовідносини можуть бути припинені також і у зв’язку з певними подіями (смерть одинокого наймача, руйнування жилого приміщення у зв’язку зі стихійним лихом тощо).
10. Виселення із займаного приміщення
Виселення являє собою не що інше, як примусове вилучення житлової площі. Закон розглядає його в якості крайньої міри, що підлягає застосуванню тільки у випадках і в порядку, що прямо передбачені законом.
Житловий кодекс України встановлює три види виселення: а) судове виселення з наданням іншої площі; б) судове виселення без надання іншої площі; в) адміністративне виселення без надання другої площі чи з наданням її.
З прийняттям Конституції України і встановленням у ст. 47 норми, згідно з якою ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, адміністративний порядок виселення на практиці не застосовується, оскільки є неконституційним.
При судовому порядку рішення про виселення виносить суд, а реалізує його державний виконавець, якщо таке не відбувається добровільно. Суд установлює термін виселення, що з урахуванням особливих обставин може бути згодом продовжений. У випадках виселення з наданням іншої площі цей термін повинен бути точно визначений.
Житлове законодавство передбачає в якості основного виду виселення — виселення з наданням громадянам іншого упорядкованого житлового приміщення, за винятком випадків, зазначених у Кодексі. Таким чином, виселення без надання іншого упорядкованого житлового приміщення є винятком із загального правила.
Упорядкованим є житлове приміщення, що не тільки відповідає необхідним санітарним і технічним вимогам, але й обладнано відповідними комунальними зручностями, характерними для даного населеного пункту (газ, водопровід, центральне опалення, туалет, ванна й ін.). У випадку, коли такі зручності мають не всі житлові приміщення даного населеного пункту, варто виходити зі ступеня такої опорядженості більшості житлових приміщень у даному населеному пункті будинків державного і суспільного житлового фонду.
Деяким наймачам для відселення дається інше житлове приміщення із благоустроєм, що цілком відповідає нормам опорядженості даного населеного пункту, але нижче старого рівня благоустрою (наймач, наприклад, користувався природним газом, підведеним лише до будинків, розташованих поблизу траси газопроводу, а більшість житлових будинків у населеному пункті обладнані газобалонними установками зі скрапленим газом). Розглядати це як обмеження житлових умов наймача не є правильним. Якщо наймач житлового приміщення раніше користувався прихожою, коморою, балконом або іншими підсобними приміщеннями, а в наданому для відселення житловому приміщенні такі підсобні помешкання меншого розміру або взагалі відсутні, основ вважати його невпорядкованим також нема. Водночас не можна визнати правильним надання наймачу, що займав невпорядковане житлове приміщення, такого ж невпорядкованого житлового приміщення, якщо в даному населеному пункті більшість житлових приміщень е впорядкованими. Наймачу в такому випадку повинно бути надане для відселення житлове помешкання, що відповідає ступеню впорядженості більшості житлових приміщень даного населеного пункту.
До числа впорядкованих відносяться і житлові приміщення, призначені для малосімейних і самотніх громадян, що відповідно до проекту обладнані напів-ваннами або піддонами з душовими установками замість ванних.
У випадку виникнення суперечки з приводу відповідності наданого житлового приміщення санітарним, технічним вимогам і ступеню його благоустрою суд може доручити відповідним санітарно-епідеміологічним або житлово-комунальним органам провести його обстеження й дати висновок про це.
Варто мати також на увазі, що інше опоряджене житлове приміщення, надане для виселення в передбачених законом випадках, повинно знаходитися в будинку капітального типу. З цього випливає також, що житлове приміщення повинно бути придатним для постійного проживання в ньому цілодобово.
За розміром інше благоустроєне житлове приміщення, як установлено ст. 113 ЖК України, повинно бути не менше того, що займав наймач, але в межах норми житлової площі (13,65 кв. м на людину). Якщо наймач або проживаючі разом із ним члени сім’ї мають право на додаткову житлову площу і фактично користуються нею, інше житлове приміщення дається з урахуванням норми основної і додаткової житлової площі. У тих же випадках, коли наймач займав житлове приміщення, менше за розміром, чим це передбачено нормами середньої заможності житловою площею в даному населеному пункті, інше житлове приміщення, що виселяється, дається відповідно до встановленої норми середньої заможності житлової площі.
Громадянам, що займали окрему квартиру, повинна бути надана окрема квартира. Якщо наймач займав більше однієї кімнати, йому дається житлове приміщення, що складається з того ж числа кімнат.
Опоряджене житлове приміщення, надане у зв’язку із виселенням (розірванням), відповідно зі ст. 113 ЖК України, повинно знаходитися в межах даного населеного пункту і відповідати вимогам ст. 50 ЖК України, тобто бути у будинку капітального типу, опорядженим стосовно до умов даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам, розміром не менше того, що займається, або зменшеним лише в межах надлишків житлової площі, із тією ж кількістю кімнат, а якщо особа, що виселяється, мешкає в окремій квартирі, то й у виді окремої квартири.
Межа населеного пункту (міста, селища міського типу, сільського населеного пункту) визначається відповідно до адміністративно-територіального поділу, зокрема в рішенні про надання житлового приміщення. Не суперечить вимогам ст. 113 ЖК надання опорядженого житлового приміщення при відселенні наймача, що мешкає в житловому будинку, який підлягає зносу, не в тому районі міста, де знаходиться будинок, що зноситься, а в іншому, де зводяться нові житлові масиви, але в межах даного міста, що має районний розподіл. Водночас це загальне правило не може застосовуватися в кожному конкретному випадку. Надане для відселення житлове приміщення повинно бути придатним для проживання з урахуванням індивідуальних особливостей і доказів, що заслуговують уваги та інтересів осіб, яким воно призначено. Було б неправильним надання в зв’язку зі зносом житлового будинку особі, що мешкала поблизу від місця роботи, опорядженого житлового приміщення в іншому районі міста, якщо за станом здоров’я, підтвердженим висновком медичних органів, їй протипоказані поїздки в міському транспорті на тривалі відстані. Надане для відселення по передбаченим законом основам опоряджене житлове приміщення повинно відповідати й іншим вимогам (ст. 50 ЖК). Не припускається, зокрема, при наданні жилих приміщень заселення:
— однієї кімнати особами різної статі, які старше дев’яти років, крім подружжя;
— квартири, побудованої для однієї сім’ї, двома і більше сім’ям або двома і більше самотніми особами;
— пристарілим, за висновком лікувально-профілактичної установи відповідним категоріям інвалідів і хворих на їх прохання житлове приміщення повинно надаватися на нижніх поверхах або в будинках із ліфтами;
— однієї кімнати особами, що страждають важкими формами деяких хронічних захворювань, у зв’язку з чим вони не мають змоги мешкати в одній кімнаті з членами своєї сім’ї:
— в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
Нехтування загальним правилом підлягає судовому виселенню з наданням іншої житлової площі (ст. 109 ЖК) Інші види виселення припустимі, якщо вони пряме передбачені законодавством. Розглянемо усі ці випадки. Виселення з наданням громадянам іншого благоустроєного жилого приміщення
Як відзначалося, цей вид виселення має загальне значення. Звідси, проте, не випливає, що до нього можна удатися в усіх випадках, коли наймодавець побажає виселити наймача. Ми погоджуємося з думкою професора О.С. Іоф-фе, що якби справа виглядала саме таким чином, то право на житлову площу втратило б властивість стабільності, а це є однією із його основних якостей. Вона обумовлює цілком інший принцип: за загальним правилом виселення взагалі неможливе, навіть і з наданням іншої площі. Винятки з нього встановлені законом. Але якщо закон, надаючи право на виселення, не визначає його порядку, необхідно застосовувати загальний порядок виселення по суду з наданням іншого житлового приміщення. Як правило, відповідна обмовка міститься у самому законі1.
Громадяни виселяються з жилих будинків державного і громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, якщо:
— будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню;
— будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом;
— будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий.
Офіцерів, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби Збройних Сил і прирівняних до них осіб, звільнених з дійсної військової служби у відставку або в запас, а також осіб, які проживають разом з ними, може бути виселено із займаних ними жилих приміщень у військових містечках з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення. У такому ж порядку підлягають виселенню з військових містечок інші особи, які втратили зв’язок із Збройними Силами України.
Виселення у зв’язку із знесенням будинку. Знос житлового будинку — одна з підстав надання інших упорядкованих житлових помешкань громадянам. Виселення громадян у зв’язку зі зносом житлових будинків державного або громадського житлових фондів звичайно пов’язано зі здійсненням планової забудови міст і інших населених пунктів. Знос будинку може мати місце в зв’язку з вилученням земельної ділянки, на якій він розташований. Необхідність вилучення земельної ділянки для державних та громадських потреб і знесення розташованого на ній будинку виникає, наприклад, у зв’язку з розширенням чи розбудовою нових підприємств, інших споруд, із реконструкцією вулиць чи площ, будівництвом лікарень, інших об’єктів. Знос може мати місце і в зв’язку з його непридатністю для проживання. Житлові будинки державного і громадського житлового фонду, незалежно від їх відомчої приналежності, у разі потреби можуть бути знесені, але рішення про це приймається тільки виконавчим комітетом відповідної Ради, на території якої розташований житловий будинок.
Якщо будинок, у якому знаходиться житлове помешкання, підлягає зносу в зв’язку з відведенням земельної ділянки для державних або суспільних потреб, громадянам, що виселяються з нього в інше опоряджене житлове помешкання, воно надається підприємством, установою, організацією, які отримують земельну ділянку. В інших випадках знесення будинку (наприклад, у зв’язку з його непридатністю для проживання) громадянам, що виселяються з нього, інше опоряджене житлове приміщення надається підприємством, установою, організацією, яким належить будинок, або органом місцевого самоврядування.
Інше впорядковане житлове приміщення у вигляді окремої квартири надається наймачу і членам його сім’ї, які постійно мешкають у будинку, що підлягає знесенню і мають самостійне право на житлову площу в ньому. Не виключена можливість надання двох або декількох квартир, якщо в житловому приміщенні, що займається наймачем, фактично утворилося і мешкає дві або більше сімей, що мають самостійні бюджети і відокремлено ведуть домашнє господарство. Роздільно можуть даватися також квартири колишньому подружжю, що розірвало шлюб, але продовжує мешкати в житловому будинку, що підлягає знесенню.
Піднаймачі і тимчасові мешканці, незалежно від часу проживання в квартирі наймача, не користуються правом на надання житлового помешкання при знесенні житлового будинку.
Якщо в будинку знаходиться службове житлове помешкання, надане у встановленому порядку особам, що мають право користуватися їм, наймачу такого житлового помешкання для відселення може бути надане інше службове житлове помешкання.
Інше впорядковане житлове приміщення для відселення в зв’язку зі зносом житлового будинку дається відповідно доч. 1 статті 111 ЖК.
У судовому порядку договір найму житлового приміщення розривається при відмові наймача від одержання, наданого житлового приміщення і виселення в добровільному порядку.
Виселення з житлових будинків, що загрожують обвалом.
Відомо, що жилі будинки (житлові приміщення) під впливом часу, природних умов і в результаті їх використання поступово зношуються і можуть прийти в стан, що загрожує обвалом. Як вказано у правовій літературі, необхідність розірвання договору найму і виселення із жилих будинків або жилих приміщень, що загрожують обвалом, пов’язана з прийняттям невідкладних заходів для відселення з метою безпеки проживаючих у них громадян.
Обвал може загрожувати всьому будинку чи частині приміщень цього будинку. Висновок про технічний стан житлового будинку або жилого приміщення, у залежності від галузевої приналежності, складає спеціально створена комісія з числа відповідних спеціалістів. Висновки комісії про загрозу обвалу житлового будинку або житлового приміщення затверджуються місцевим виконкомом, незалежно від того, у чийому віданні вони знаходяться, водночас з ухваленням рішення про надання для відселення громадян іншого впорядкованого житлового приміщення.
Обов’язок по наданню іншого впорядкованого житлового приміщення при виселенні з жилого будинку, що загрожує обвалом, покладається відповідно до ст. 112 ЖК залежно від приналежності будинку на виконавчий комітет місцевої Ради або юридичну особу, а при неможливості надання житлового приміщення цією організацією — на виконавчий комітет місцевої Ради.
Правом на одержання іншого обладнаного жилого приміщення у зв’язку з виселенням із житлового будинку, що загрожує обвалом, користуються не тільки проживаючі в них наймачі, а і члени їхніх сімей.
Виселення з житлового будинку (житлового приміщення), що підлягає переустаткуванню в нежилий. Розірвання договору найму житлового помешкання і виселення наймача і членів його сім’ї з наданням іншого впорядженого житлового помешкання провадиться у випадку переустаткування житлового будинку або житлового помешкання, що займається наймачем, у нежиле.
Законом (ст. 8 ЖК) встановлено, що переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням відповідних виконавчих органів (ч. 2 ст. 7 ЖК).
Виконавчий комітет відповідної місцевої Ради приймає рішення про переведення житлового будинку або житлового помешкання в нежилі незалежно від відомчої приналежності житлового фонду, причому переведення житлових будинків і житлових помешкань відомчого і громадського житлового фонду в нежилі не може провадитися з ініціативи підприємств, установ, організацій або органу управління громадської організації. Відповідно до ч. 2 ст. 8 ЖК УРСР таку пропозицію можуть вносити лише міністерства, державні комітети, відомства і центральні органи громадських організацій. Переведення житлових будинків і житлових помешкань, що належать житлово-будівельним кооперативним, у нежилі не припускається взагалі, за винятком випадків, коли житловий будинок став непридатним для проживання (частини 3, 4 ст. 8 ЖК).
Можливість ухвалення рішення про переведення житлового будинку або житлового помешкання в нежилі обумовлена як непридатністю його для подальшого проживання, так і виниклою необхідністю розміщення в ньому лікувальної установи, підприємств побутового обслуговування, суспільного харчування, торгівлі або розширення виробничих площ розташованих поруч промислових і інших підприємств, установ або організацій.
Обов’язок по наданню іншого упорядкованого житлового помешкання для виселення після ухвалення рішення про переустаткування житлового будинку або житлового помешкання в нежилі покладається відповідно до ч. 2 ст. 111 ЖК на організацію, якій належить переустатковувати житловий будинок або житлове помешкання або якій призначається передати переустаткований житловий будинок (житлове помешкання). При відсутності у організації або неможливості надання нею житлового помешкання обов’язок по його наданню покладається на виконавчий комітет місцевої Ради, на території якого розташовані житлові будинки або житлові помешкання, що підлягають переустаткуванню.
Правовою підставою для розірвання договору найму, у даному випадку є зміна цільового призначення житлового будинку або житлового помешкання, що у зв’язку з переведенням у нежилі виключаються зі складу житлового фонду. Тому передача житлового будинку або житлового помешкання для використання в якості фонду відселення для надання житлової площі на час капітального ремонту або переустаткування під службове помешкання або гуртожиток не є підставою для розірвання договору найму по передбаченим ч. 2 ст. 111 ЖК підставам.
Склад осіб, що мають право на забезпечення житловою площею при переведенні житлового будинку або житлового помешкання в нежилі, а також кількість квартир, що можуть бути надані, визначається в такому ж порядку, як і при забезпеченні житловими помешканнями при знесенні житлового будинку або житлового помешкання в зв’язку з відведенням земельної ділянки для державних або громадських потреб.
Надаване громадянам у зв’язку з виселенням інше благоустроєне жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати вимогам статті 50 ЖК України. Громадянам, які займали окрему квартиру, має бути надано окрему квартиру. Якщо наймач займав більш ніж одну кімнату, йому надається жиле приміщення, що складається з того ж числа кімнат. За розміром жиле приміщення має бути не меншим за те, яке займав наймач, однак у межах норм жилої площі. Якщо наймач або член сім’ї, що проживає разом з ним, має право на додаткову жилу площу і фактично користується нею, жилі приміщення надаються з урахуванням норми додаткової жилої площі. У разі виселення з житлового приміщення, меншого за розміром, ніж це передбачено для надання житлового приміщення в даному населеному пункті, відселюваному надаються жилі приміщення відповідно до встановленого розміру.
Виселення з житлових приміщень, що знаходяться на території військових містечок.
Специфічна підстава міститься в ч. 2 ст.110 ЖК. У ній передбачена можливість виселення з житлових приміщень у військових містечках офіцерів, прапорщиків і мічманів, інших військовослужбовців надстрокової служби у Збройних Силах України і прирівняних до них осіб, звільнених із дійсної військової служби у відставку або в запас, а також тих, хто проживає разом із ними, із житлових приміщень, що знаходяться у військових містечках, з наданням іншого благоустроєного житлового приміщення. У такому ж порядку виселяються з військових містечок інші особи, що втратили зв’язок зі Збройними Силами але продовжують займати житлові приміщення у військових містечках.
Закриті військові містечка є одним із видів закритих адміністративно-територіальних утворень. Підставою для розірвання договору найму і наступного виселення із житлового приміщення, що знаходиться у військових містечках та займається звільненими із дійсної військової служби у від ставку або запас, є сам факт припинення військової служби незалежно від причини звільнення або втрати зв’язку з Збройними Силами, оскільки ця обставина виключає можливість подальшого проживання у військових містечках із їх особливим правовим режимом1. Дія ч. 2 ст. 110 ЖК поширюється і на осіб, що проходили службу у військових частинах МВСУ і СБУ, або тих, що мали зв’язок із ними на інших засадах. Іншими особами, крім тих, що були військовими, є, наприклад, громадяни, які працювали у відповідних військових частинах (установах) за трудовим договором і звільнилися (звільнені) з роботи.
Надане для виселення інше опоряджене житлове приміщення не обов’язково повинно знаходитися в місці розташування військового містечка, воно може бути надане в межах того адміністративного району, на території якого розташоване військове містечко.
Виселення громадян у зв’язку з капітальним ремонтом жилого будинку
Під час проведення капітального ремонту жилого будинку державного або громадського житлового фонду встановлені особливі правила для виселення наймача. В частині 1 ст. 101 ЖК передбачено, що при проведенні капітального ремонту в указаних жилих приміщеннях, коли ремонт не може бути проведено без виселення наймача, наймодавець зобов’язаний надати наймачеві та членам його сім’ї на деякий період інше житло, не розриваючи при цьому договорів найму на ремонтоване приміщення.
Виселення «на деякий період» означає, що житлове зобов’язання не припиняється: після того, як капітальний ремонт буде завершений, наймач вправі зайняти своє попереднє приміщення. Але і виселення, і повернення старого приміщення закон пов’язує з певними умовами. По-перше, для виселення необхідно, щоб будинок дійсно потребував капітального ремонту. По-друге, ремонт є неможливим без попереднього виселення. По-третє, при наявності спеціальних коштів для проведення ремонту. Необхідність виселення виникає, наприклад, при проведенні перепланування квартири, заміні перекриття і т. д. Перші два факти підтверджуються висновком спеціальних органів, де вказується і термін проведення такого ремонту. При наявності вказаних умов і у разі відмови наймача від переселення в Інше жиле приміщення наймодавець може вимагати переселення його в судовому порядку. Разом з тим вважаємо істинним висновок, що коли проведення ремонту може бути здійснено без звільнення приміщення наймачем і членами його сім’ї, то наймодавець не вправі ставити питання про їх виселення. Необхідно підкреслити, що водночас законодавство не передбачає і права наймача вимагати надання йому іншого жилого приміщення на період капітального ремонту, якщо останній можливо провести без виселення, хоча при цьому для жильців і створюються певні незручності.
Жиле приміщення, надане на час капітального ремонту, має знаходитись у межах даного населеного пункту і від повідати встановленим санітарним і технічним вимогам. Як правило, наймодавець надає наймачу в таких випадках за рахунок спеціально створеного маневрового фонду друге жиле приміщення, придатне для проживання, хоча і не завжди рівноцінне приміщенню, з якого наймач тимчасове виселяється. При цьому не дивлячись на збереження попереднього договору наймач вносить квартирну плату лише за житло, надане йому на час ремонту. Наймач не зобов’язаний проводити поточний ремонт у тому приміщенні, що йому тимчасово надано. Але це не звільняє його від виконання загальних зобов’язань по забезпеченню збереження жилих будинків, тобто бережно відноситись до вказаного приміщення, використовувати відповідно до призначення, дотримуватись правил утримання жилих приміщень і т.д.
Після закінчення капітального ремонту і прийняття будинку державною комісією наймач вселяється у жиле приміщення, яке він раніше займав. У тому випадку, коли наймодавець надасть приміщення, в якому проводився капітальний ремонт, іншим особам, наймач може в судовому порядку вимагати їх виселення. З другого боку, викладення вказує і на обов’язок наймача звільнити після закінчення ремонту приміщення, надане для тимчасового проживання. Проте ремонт інколи призводить до перепланування і перебудови, в результаті чого старе приміщення може перестати існувати або істотно зменшитись чи збільшитись. У тих випадках, коли жиле приміщення, яке займають наймач та члени його сім’ї, в результаті капітального ремонту не може бути збережене або істотно збільшиться чи істотно зменшиться, йому та членам його сім’ї, відповідно до діючого законодавства, повинно бути надано інше благоустроєне жиле приміщення до початку капітального ремонту.
Витрати наймача по переселенню, викликаному капітальним ремонтом жилого будинку, відшкодовуються наймодавцем. При цьому маються на увазі не тільки витрати, пов’язані з переселенням в жиле приміщення, надане на час ремонту, а і вселення в приміщення, яке наймач займав раніше.
Частина 6 ст.101 ЖК передбачає, що замість надання жилого приміщення на час проведення капітального ремонту жилого будинку наймачеві та членам його сім’ї за їх згодою та згодою наймодавця може бути надано в постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення. Наявність такої норми пов’язана з тим, що тимчасове переселення в інше приміщення, незалежно від відшкодування видатків, створює для громадян певні складнощі (наприклад, із цього приміщення важко добратися до місця роботи, навчання, дитячого закладу). Поряд з цим в окремих випадках відсутність жилої площі в будинках маневреного фонду не дає можливості проведення капітального ремонту. Тому житлові органи бувають зацікавлені у відселенні жильців із жилих приміщень на постійне проживання. Після закінчення ремонту ці приміщення заселяються іншими громадянами у встановленому порядку.
Інші випадки виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.
З наданням іншого жилого приміщення може бути виселено:
— робітників і службовців (разом з проживаючими з ними особами), що припинили трудові відносини з підприємствами, установами, організаціями найважливіших галузей народного господарства, які надали жиле приміщення, у зв’язку із звільненням за власним бажанням без поважних причин, або за порушення трудової дисципліни, або за вчинення злочину. Списки таких підприємств, установ, організацій повинні бути затвердженими КМ України;
— громадян, позбавлених батьківських прав, якщо вони проживають спільно з дітьми, відносно яких позбавлені батьківських прав.
Відповідно до ст. 114 ЖК виселення із жилих будинків вказаних організацій проводиться з наданням іншого, хоча і не обов’язково благоустроєного житла. Однак надане громадянам у зв’язку з виселенням інше жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам тобто придатним для проживання в ньому. Суперечки і розбіжності щодо придатності жилого приміщення для проживання і відповідності його санітарним і технічним вимогам вирішуються судом з урахуванням висновку санітарно-епідеміологічних або житлово-комунальних органів про санітарний і технічний стан житлового приміщення, а також його придатності для постійного проживання. Воно може бути і меншим за площею, ніж те, що займав наймач. Проте в кожному випадку розмір наданого іншого приміщення повинен бути більшим норми, при якій у даному населеному пункті громадяни беруться на облік як ті, що потребують поліпшення житлових умов.
У правовій літературі відзначається, що при наявності підстав для виселення робітника разом з ним, як правило виселяються і всі члени його сім’ї, оскільки їх право користування житлом залежить від права на неї робітника, що виселяється. Разом з тим у випадках, коли робітник залишив свою сім’ю і перейшов жити на інше місце, але при цьому зберіг трудові відносини з організацією, члени його попередньої сім’ї виселенню не підлягають.
Виселення звільнених робітників не може бути поставлено в залежність від їхнього бажання повернутися на роботу до підприємства, установи чи організації, що надали жиле приміщення.
Інше приміщення громадянам, що виселяються відповідно до ст. 114 ЖК, надає та організація, що пред’явила позов про виселення. Причому судова практика виходить з того, що позов може бути задоволене тільки у тому випадку, коли організація реально має можливість виселити робітника, тобто представити до суду ордер чи дані про передбачуване житло.
Виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення
Як указував О.С.Іофе, цей вид виселення може бути застосований при наявності підстав двоякого роду: злісне порушення житлових обов’язків наймачем або відпадання умов, при яких житлове зобов’язання зберігається1. Так, якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил суспільного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Особам, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов’язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною.
Осіб, які самоправне зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Виселення без надання житлового приміщення провадиться, якщо наймач, члени його сім’і або інші спільно проживаючі з ним особи систематично порушують або псують житлове приміщення. Оскільки громадяни зобов’язані використовувати житло відповідно до його призначення, додержуватися правила користування ним, бережно ставитися до санітарно-технічного й іншого устаткування, недотримання цих правил може спричинити такого роду наслідки.
Закон встановлює в якості умови виселення осіб, винних у руйнації або псуванні житлового приміщення, наявність фактів про те, що ці дії носили систематичний характер, а до винного в цьому були застосовані заходи попередження і суспільного впливу, які виявилися безрезультатними (наприклад, його поведінка була предметом розгляду органів міліції, прокуратури, суду, громадських організацій).
Передбачається, що руйнація або псування здійсню валися із вини наймача. Виселенню підлягають лише конкретно винні в цьому особи — наймач даного приміщення чи хто-небудь із членів його сім’ї, що сумісно проживають із ним опікуни, попечителі, піднаймачі, тимчасові жильці та інші, які спільно проживають. Провина цих осіб може носити як характер умислу, так і грубої необережності. Вони відповідають і за дії неповнолітніх дітей. Тому, якщо в житловому приміщенні мешкають інші члени сім’ї, що не здійснювали дій спрямованих на пошкодження приміщення, то вони не підлягать виселенню. Вимогу про виселення винної особи можуть заявити як наймодавець, так і громадяни, що мешкають у даному будинку або квартирі, у тому числі й інші члени сім’ї наймача. Не можуть служити підставою виселення наймача руйнація або псування житлового приміщення, якщо вони відбулися не з його вини. Наприклад, аварія водопроводу, тепломережі, каналізації, електроустаткування й ін., тобі виникли із об’єктивних причин.
На думку ряду вчених винне поводження особи може виявлятись не тільки в активних діях, але й у формі бездіяльності, невиконання яких-небудь обов’язків.
Псування або ушкодження житла може виявлятися в різних формах: в ушкодженні стін, підлог, устаткування будівлі, у псуванні й ушкодженні не тільки жилих кімнат, але і місць загального користування.
Під систематичністю необхідно розуміти скоєння двох і більше таких правопорушень. При цьому необхідно, щоб до винної особи попередньо були застосовані міри попередження суспільного впливу.
Житло призначене для постійного проживання в ньому. Але мають місце випадки, коли житло здається виробничим і торговим організаціям, в ньому утримуються тварини і т.п. Закон не дозволяє цього. В такому вирішенні питання зацікавлений і власник житла. Такі дії, з точки зору житлового законодавства, розцінюються як використання жилого приміщення не за призначенням, а тому є підставою для виселення із нього без надання іншого.
До таких підстав відноситься і систематичне порушення правил суспільного співжиття, чим створюють неможливі умови для проживання інших в одній квартирі чи одному домі. Розірвання договору соціального найму житла і виселення без надання іншого помешкання, відповідно до ст. 116 ЖК УРСР, припускається у випадках:
— протиправної винної поведінки особи, що створює своїми діями неможливість спільного проживання в одній квартирі або цілому будинку;
— систематичного характеру таких дій;
— безрезультатності заходів попередження або суспільного впливу і продовження винним негідної поведінки.
Як зазначено у правовій літературі, протиправна винна поведінка — це навмисні дії особи, безпосередньо пов’язані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші в квартирах і на подвір’ї а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню в квартирі або житловому будинку. Місце учинення винною особою таких дій значення не має (у квартирі стосовно Членів сім’ї або інших проживаючих із нею осіб, у загальній квартирі стосовно інших її користувачів або в окремій квартирі стосовно сусідів, інших мешканців будинку).
Оскільки мова йде про навмисні дії, виключається відповідальність осіб, що страждають слабоумством, душевнохворі або іншими захворюваннями. Не може ставитися питання про виселення всіх проживаючих у квартирі осіб, якщо навмисні винні дії чинить наймач житла або один із членів його сім’ї,
Деякі наймачі або члени їх сім’ї в силу своїх професійних занять змушені виконувати значну частину роботи вдома (займатися машинописом, грати на музичних інструментах, користуватися швейною машиною і т. п.). Утворювані в зв’язку з цим незручності не можуть розглядатися як обставини, що спричиняють виселення з мотивів неможливості спільного проживання, якщо ці дії не порушують встановлених правил користування жилим приміщенням, якими забороняється, наприклад, грати на духових інструментах із відкритими вікнами або балконними дверми; грати на інструментах в квартирі і на подвір’ї з 23 до 7 години ранку (п. 22 Правил користування приміщеннями житлових будинків… ПКМУ № 572 від 8 жовтня 1992 р.).
Виселення через неможливість спільного проживання може мати місце лише при систематичному порушенні винним правил суспільного співжиття. Водночас, як роз’яснив пленум Верховного Суду УРСР у п. 17 постанови від 12 квітня 1985 р., при розгляді справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК УРСР осіб, що систематично порушують правила суспільного співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або житловому будинку, варто виходити з того, що при антигромадському поводженні, що продовжується, виселення винного може бути й у випадку повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або суспільного впливу не дали позитивних результатів.
Доказом застосування мір попередження і громадського впливу можуть служити постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, офіційні застереження, рішення суду або третейського суду про притягнення до відповідальності, протоколи або постанови громадських організацій, трудових колективів, що засудили дії винного. Одні лише факти звернення у відповідні органи зі скаргами на порушення правил суспільного співжиття без застосування до винного заходів впливу цими органами не є підставою для виселення.
Законом не встановлений період, протягом якого можуть враховуватися факти порушень правил, що мали місце, суспільного співжиття, тому порушення позову про виселення ставиться у пряму залежність від часу застосування заходів впливу за попередні порушення. Пред’явлення позову про виселення слідом за застосуванням відповідного заходу впливу не може бути визнано правомірним, тому що мається на увазі, що такі вимоги можуть бути заявлені лише у випадку, коли після застосування заходів впливу до винної в порушенні правил суспільного співжиття особи його поведінка не змінилася і скоєні нові неправомірні дії, що і послужило підставою розглядати їх як несумісні з установленими правилами суспільного співжиття. Проте в кожному конкретному випадку суд може дати їм оцінку і з урахуванням давнини скоєних дій, їх характеру і наступного поводження винного розв’язати суперечку, що виникла.
Виселення без надання іншого житлового помешкання обумовлено ще і безрезультатністю застосованих до винної особи заходів попередження і суспільного впливу.
Як роз’яснив пленум Верховного Суду УРСР у п. 17 постанови від 12 квітня 1985 р., є, зокрема, міри попередження, застосовувані судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також міри суспільного впливу, прийняті на зборах мешканців будинку або членів ЖБК, трудових колективів та інших громадських організацій за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих указівок щодо можливого виселення).
Систематичне порушення правил суспільного співжиття може призвести не тільки до виселення із займаного житла. Це крайня міра. Закон допускає, щоб до особи, яка систематично порушує загальнолюдські правила співжиття, були застосовані й інші санкції. Замість виселення вона може бути зобов’язана зробити обмін свого житла на інше житлове помешкання, зазначене зацікавленою в обміні стороною.
Надане для відселення в порядку обміну житлове приміщення в цих випадках може бути по розміру і менше належної частки жилої площі, що раніше ним займалася. Але в усіх випадках цей обмін повинен провадитися відповідно до встановлених правил обміну житлових помешкань.
Ініціювати процес виселення осіб, що систематично порушують правила суспільного співжиття, можуть зацікавлені в цьому особи. До таких можна віднести наймодавця, наймача житла, членів його сім’ї, сусідів по будинку або по квартирі, уповноважені на те громадські організації і т. д.
Виселення осіб, що позбавлені батьківських прав, якщо їх спільне проживання із дітьми, по відношенню до яких вони позбавлені батьківських прав, визнано неможливим. Виселення без надання іншого житлового помешкання застосовується до осіб, позбавлених у встановленому законом порядку батьківських прав, якщо спільне проживання з дітьми, у відношенні до яких вони позбавлені таких прав, визнано неможливим. При вирішенні цього питання до уваги беруться ті самі підстави, що були причиною позбавлення батьківських прав, а саме: жорстоке ставлення до дітей, систематичне пияцтво, аморальна поведінка, спонукання до крадіжок, учинення скандалів та інший згубний вплив на них. Основна спрямованість даного правила полягає у тому, щоб уберегти дітей від негативного впливу особи, позбавленої батьківських прав (або обмеженого в батьківських правах), створити їм належні умови для проживання. Тому при вирішенні даної категорії справ, на думку О.А. Пушкіна, не потрібно встановлювати систематичність неправомірної поведінки вказаних осіб, не потрібно застосування до них заходів попередження і громадського впливу.
У випадках, коли всі діти, у відношенні яких судом ухвалене рішення про позбавлення батьківських прав, оприділені у дитячі установи або до родичів, їхні батьки не підлягають виселенню із займаного житла на цій підставі.
З урахуванням досить широко поширеної практики примусового обміну житловими помешканнями з метою ліквідації житлових конфліктів та, як зазначав П.І. Седугін, виходячи з їх гуманних розумінь, закон (ч. 2, ст. 116 ЖК України) передбачає, що замість виселення без надання житлової площі суд може зобов’язати відповідні особи зробити обмін житла, що займається, на інше помешкання, визначене зацікавленою стороною. При відмові особи від обміну вона може бути виселена без надання іншого житлового приміщення. Примусовий обмін можливий тільки із дотриманням загального порядку обміну, встановленого законом. Вимоги про виселення з житлового помешкання можуть бути заявлені одним із батьків, опікуном, районним відділом народного освіти, комісією зі справ неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевого органу самоврядування або прокурором.
Таким чином, для задоволення вимоги про виселення осіб, що позбавлені батьківських прав, якщо їх спільне проживання із дітьми, по відношенню до яких вони позбавлені батьківських прав, визнано неможливим, необхідні дві умови:
1. Рішення суду про позбавлення особи батьківських прав стосовно дітей, що спільно проживають із нею;
2. Неможливість їх спільного проживання в жилому приміщенні. Докази на підтвердження неможливості спільного проживання можуть бути подані органами опіки і піклування, житловими органами, опікуном (попечителем), родичами і т. д. або отримані судом при розгляді справи про виселення шляхом допиту свідків, дослідження інших доказів. Позов про виселення особи, яку позбавили батьківських прав, суд може розглядати як окремим провадженням, так і при розгляді справи про позбавлення її батьківських прав по відношенню до своїх дітей.
Виселення осіб, що самоправне зайняли житлове приміщення
Особи, що самоправне, тобто без належних підстав зайняли житлове приміщення в будинку державного житлового фонду, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Це відбувається не у зв’язку із припиненням права на житло, оскільки воно не виникло, а у зв’язку із законодавчою відмовою у визнанні права за зайняте приміщення1. У законодавстві немає поняття самоуправного заняття житлового помешкання. В юридичній літературі самоуправними визнаються дії, що свідчать про заняття житлового приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні^. Іноді під поняттям «самоуправне вселення» розуміється також вселення громадян у житлове приміщення не на підставі ордера, а на підставі іншого адміністративного акту (наприклад, письмового дозволу відповідної посадової особи) або рішення некомпетентного органу і т.д. Останні неправильно відносяться до категорії самоуправного вселення, тому що тут відбувається не самоуправне, а незаконне вселення, оскільки вселення відбувається без ордера. Якщо ж особа зайняла житлове приміщення без ордера, але на підставі якогось дозволу, така особа не вважається такою, що самоправне зайняла житлове приміщення. Так, Московський районний суд м. Києва розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Московської районної адміністрації м.Київа до В. Л-ої, В. Л-на, Г. Л-на, Ю. Л-ої про визнання договору найму жилого приміщення недійсним і їх виселення. Було встановлено, що представник Президента України в Московській районній державній адміністрації м. Київа на підставах, передбачених діючим законодавством, виніс розпорядження №151 від 29,06.1992 року приєднати до жилої площі В. Л-ної дві кімнати… і відкрити їй особистий рахунок на трикімнатну квартиру. Із матеріалів справи випливає, що з В. Л-ною на умовах безстрокового користування було укладено договір найму на вказане житло.
Суд встановив, що хоча вселення відбулося на спірну житлову площу і без ордера, але із повідомленням органів, що винесли рішення про надання квартири, і в порядку виконання цього рішення. Доводи позивача про виселення відповідачів із двох кімнат спірної квартири, оскільки вони вселились в них самовільно, без ордера, не беруться до уваги. Квартира відповідачам була надана в 1992 р. на законних підставах. А тому цілком логічним є рішення суду в позові Московської районної державної адміністрації м. Київа відмовити.
Виселення громадян у випадку визнання ордера недійсним
Оскільки раніше вже зазначалось, що ордер є підставою вселення в жиле приміщення, то визнання його недійсним вказує на безпідставне вселення. Стаття 59 ЖК України вказує, що недійсність ордера може бути викликана: наданням громадянами відомостей, які не відповідають дійсності про стан потреби в покращенні житлових умов; порушенням прав інших осіб на вказане в ордері житло; неправомірними діями посадових осіб при вирішенні питання надання житлового помешкання; інші випадки порушення порядку та умов виділення житла. Стаття 117 ЖК розподіляє наслідки визнання ордера недійсним на дві групи. Це виселення із наданням іншого жилого приміщення і без надання. Перша має місце тоді, коли отримувач ордера діяв неправомірно. Така сувора міра передбачена законом тому, що в зазначеному випадку є винні, несумлінні дії, вчинені з метаю незаконного одержання житла. При цьому маються на увазі як випадки надання громадянами не дійсних відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, так і випадки вчинення особою, що одержала ордер, інших неправомірних дій (наприклад, дача хабаря посадовій особі і т. д.). Виключенням є випадки, коли громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися житловим помешканням у будинку державного або суспільного житлового фондів, їм повинне бути надане житлове помешкання, яке вони займали, або інше житлове помешкання. Це житло, на наш погляд, повинно бути придатним для житла з погляду санітарно-технічних вимог.
Визнання ордера недійсним з інших підстав, крім зазначених вище, вказує на можливість виселення громадянина тільки з наданням йому іншого житлового приміщення або приміщення, яке він раніше займав.
Виселення із службових жилих приміщень та гуртожитків буде розглянуто пізніше, в розділі, де ці відносини висвітлені більш детально.
1.4 Особливості договору найму службових житлових приміщень
Право користування службовим житлом виникає із договору.
Діюче законодавство не містить чіткого поняття договору найму службового приміщення, але встановлює особливий порядок його укладення, дії та припинення. Оскільки договір найму службового житла є різновидом договору соціального найму житла, їм належать і спільні риси, природа і т. д. Але зазначимо, що договір, який розглядається, має і ряд специфічних відмінностей.
Як вказує стаття 118 ЖК України, договір має такі характерні особливості:
І. Метою договору є створення певним категоріям робітників нормальних житлових умов для належного виконання ними своїх службових обов’язків, а також закріпленню кадрів у певній сфері діяльності.
II. Об’єктом може бути тільки житло, призначене для заселення громадянами, які у зв’язку із характером їх трудової діяльності повинні проживати за місцем роботи або поряд з ним. Службові житлові помешкання можуть знаходитись не тільки в службовій будівлі чи на території організації, але і поряд з місцем роботи громадянина.
Як вказано у правовій літературі, питання про те, на якій саме відстані повинно знаходитись службове житло від місця роботи особи, вирішується у залежності від конкретних умов, зокрема від характеру трудової діяльності, місця знаходження житлових приміщень, забезпечення транспортом, зв’язком і т. д.1 У всіх цих випадках потрібно, щоб воно дозволяло працівнику належним чином виконувати покладені на нього трудові обов’язки.
Не всяке житло може бути службовим, а тільки те, по відношенню до якого відповідний орган прийняв рішення про включення його до числа такого. Це можуть бути будинки, квартири, що належать до державного, громадського фондів та фонду ЖБК. Рішення повинно бути прийняте до вселення наймача. При відсутності такого рішення житло не може вважатися службовим.
До службових може бути віднесено тільки вільне жиле помешкання. Для цього виділяють, як правило, окремі квартири, розташовані на першому поверсі. Однак це не виключає можливості віднесення до службових окремих кімнат у спільній квартирі (будинку). Не може бути службовим житлом суміжна кімната, частина кімнати, а також підсобні приміщення.
III. Наймачами службових житлових помешкань можуть бути тільки категорії працівників, які постійно проживають та прописані у населеному пункті за місцем розташування відповідної організації та особливості трудової діяльності яких вимагають, щоб вони жили за місцем роботи (наприклад, дільничний) чи в службовому приміщенні (наприклад, при організації сімейного дитячого будинку особам, призначеним батьками-вихователями, для спільного проживання з переданими їм на виховання дітьми). В деяких випадках, як виняток, службове приміщення може бути надане працівнику, що проживає в іншому населеному пункті. Діюче законодавство наводить перелік таких категорій працівників. Відповідно до ПЕРЕЛІКУ категорій працівників, яким можуть бути надані службові жилі приміщення (затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37) до нього увійшли:
1. Працівники житлово-комунального господарства: начальник житлово-експлуатаційної контори, керуючий будинками, головний інженер житлово-експлуатаційної організації, майстер технічної дільниці, особи, які прийняли на комплексне обслуговування за сімейним підрядом жилий будинок (жилі будинки), слюсар-сантехнік, слюсар-електрик, слюсар по обслуговуванню теплових мереж, слюсар по обслуговуванню теплових пунктів, слюсар по експлуатації та ремонту газового устаткування, монтажник санітарно-технічних систем і устаткування, покрівельник, електромеханік по ліфтах. Майстер озеленення, тракторист, робітник-озеленювач районного підприємства з обслуговування та догляду за зеленими насадженнями.
2. Двірник житлово-експлуатаційної організації, адміністративного будинку, будинку-інтернату, школи-інтернату, спецшколи, дитячого будинку, санаторію, будинку (бази) відпочинку, пансіонату, профілакторію, піонерського табору, туристського господарства.
3. Обхідник лінійних споруд, оператор, хлораторник хлоропереливної станції, газоелектрозварювальник, електромонтер, водій спеціальної машини або механізму, інженерно-технічні працівники аварійно-відбудовних робіт об’єктів водопроводу й каналізації, розташованих поза населеними пунктами або в сільських населених пунктах, а також міліціонер, який охороняє віддалений від населеного пункту об’єкт водопостачання.
4. Майстер, машиніст компресорних установок, наповнювач балонів, оператор автомобільної газонаповнювальної компресорної станції; оператор газорозподільної станції (пункту), пункту виміру газу, газопроводу; лінійний обхідник, ремонтник, трубопровідник; електромонтер, газоелектрозварник лінійних і стаціонарних споруд зв’язку.
5. Головний інженер режимної телеграфно-телефонної станції, інженер по обслуговуванню радіорелейних ліній і споруд, антенник-щогловик радіотелевізійних об’єктів, які розташовані поза населеними пунктами і є єдиним службово-житловим комплексом.
6. Працівники сітьових організацій системи Держкомгідромету, які розташовані поза населеними пунктами або в сільських населених пунктах і є єдиним службово-житловим комплексом.
7. Начальник, заступник начальника загону, частини, начальник караулу, командир відділення, майстер газодимозахисної служби, водій пожежного автомобіля пожежної охорони, начальник відділення інспекції державного пожежного нагляду.
8. Майстер, шляховий робітник, водій транспортного засобу або механізму шляхово-експлуатаційної служби Міншляхбуду.
9. Лісничий, помічник лісничого, єгер, майстер лісу, лісник.
10. Директор, заступник директора по навчально-виховній роботі, вчитель, організатор позакласної та позашкільної виховної роботи, старший піонервожатий школи в сільському населеному пункті.
11. Директор, заступник директора по навчально-виховній роботі, заступник директора по навчально-виробничій роботі, завідуючий навчальною частиною, викладач, старший майстер, майстер виробничого навчання, вихователь середнього професійно-технічного училища та спеціального професійно-технічного училища в сільському населеному пункті.
12. Завідуючий, продавець (якщо немає завідуючого) розташованого в сільському населеному пункті магазину, при якому є жиле приміщення.
13. Фельдшер, акушер фельдшерсько-акушерського пункту, лікар (терапевт, педіатр, стоматолог) лікарської амбулаторії, лікар (терапевт, педіатр) дільничної лікарні, завідуючий аптекою в сільському населеному пункті.
14. Директор, комірник продовольчого складу, кухар, водій спеціальної автомашини будинку-інтернату в сільському населеному пункті, лікар будинку-інтернату в сільському населеному пункті, а також у міському населеному пункті, де відсутня швидка медична допомога, комендант будинку-інтернату.
15. Головний лікар, лікар (де за штатним розкладом передбачений один лікар), водій автомашини «швидка допомога» або іншої легкової автомашини санаторію, розташованого поза населеним пунктом або в сільському населеному пункті.
16. Директор, завідуючий господарською частиною, водій легкової автомашини будинку (бази) відпочинку, пансіонату, профілакторію, начальник, завідуючий господарською частиною піонерського табору, директор, інструктор (старший інструктор) туристського господарства, якщо ці заклади розташовані поза населеними пунктами.
17. Слюсар-сантехнік, слюсар-електрик будинку-інтернату, санаторію, будинку (бази) відпочинку, пансіонату, профілакторію, піонерського табору, туристського господарства, розташованих поза населеними пунктами або в населених пунктах, де відсутня аварійна служба.
18. Директор, лікар, медична сестра, вихователь, кухар, слюсар-сантехнік, слюсар-електрик школи-інтернату, спецшколи, дитячого будинку.
19. Завідуючий гуртожитком, комендант будинку, а також слюсар-сантехнік, слюсар-електрик гуртожитку в населеному пункті, де відсутня аварійна служба.
20. Оперативний склад воєнізованих гірничорятувальних частин.
21. Працівники рибницького господарства: рибовод, ставковий робітник.
22. Лінійний обхідник нафтопродуктопроводів і технологічних ліній зв’язку, лінійний трубопровідник нафтопродуктопроводів; машиніст, товарний оператор і електрослюсар насосно-перекачувальної станції, наливного пункту та підприємства нафтопродуктозабезпечення, що розташовані поза населеними пунктами і є єдиними службово-жилими комплексами, а також розташовані у сільських населених пунктах.
23. Працівники радіолокаційних комплексів Українського центру автоматизованого управління повітряним рухом «Стріла».
24. Працівники міських і районних відділів внутрішніх справ: дільничний інспектор міліції, оперуповноважений карного розшуку, експерт-криміналіст, слідчий.
25. Працівники адміністрації , наукових підрозділів та служби охорони природних заповідників, біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних ландшафтних парків, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва.
26. Працівники адміністрації, наукових та інженерно-технічних підрозділів історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників.
27. Працівники, які безпосередньо зайняті на будівництві, експлуатації та реконструкції об’єктів атомної енергетики і промисловості та договори з якими укладаються у формі контракту.
28. Працівники пароплавства, безпосередньо зайняті експлуатацією суден, працівники підрозділів, що їх обслуговують, і працівники пароплавства, договори з якими укладаються у формі контракту.
29. Працівники установ кримінально-виконавчої системи і військовослужбовці підрозділів військ внутрішньої та конвойної охорони МВС, які несуть службу на цих об’єктах, за визначеним МВС переліком.
30. Працівники, які безпосередньо зайняті на експлуатації та ремонті об’єктів енергетики:
а) теплові електричні станції: начальники змін станцій, майстри і слюсарі по ремонту котлотурбінного та електричного обладнання, зливальники мазуту, працівники вугільних складів, машиністи головного обладнання;
б) підприємства електричних мереж: чергові електромонтери по обслуговуванню електричного обладнання підстанцій; чергові диспетчери; електромонтери оперативно-виїзних і лінійних бригад, електромонтери-водії;
в) підприємства теплових мереж: обхідники теплових мереж.
31. Працівники залізниць, робота яких безпосередньо пов’язана з рухом поїздів:
а) управління залізниці: старший дорожній диспетчер, дорожній диспетчер, старший диспетчер, поїзний диспетчер! поїзний диспетчер-черговий по центру;
б) відділок залізниці: старший диспетчер, поїзний диспетчер, черговий по відділку залізниці;
в) станція: начальник станції, черговий по станції, черговий по обгінному пункту, черговий по роз’їзду, станційний диспетчер, маневровий диспетчер, складач поїздів, регулювальник швидкості руху вагонів;
г) колійна машинна станція: усі працівники колійної машинної станції;
ґ) дистанція колії: начальник дистанції колії, начальник дільниці, старший колійний майстер, колійний майстер, мостовий майстер, тунельний майстер, бригадир поточного тримання колії, бригадир поточного тримання штучних споруд, монтер колії, обхідник колій, обхідник штучних споруд;
д) локомотивне депо: начальник локомотивного депо, машиніст, помічник машиніста;
е) вагонне депо: начальник вагонного депо, начальник промивально-пропарювальної станції, начальник промивально-пропарювального пункту, начальник пункту технічного обслуговування вагонів, провідник пасажирських вагонів, начальник пункту підготовки вагонів до перевезень, майстер пункту підготовки вагонів до перевезень, начальник пункту перестановки вагонів, старший оглядач вагонів пункту технічного обслуговування вагонів, оглядач-ремонтник вагонів пункту технічного обслуговування вагонів, слюсар по ремонту рухомого складу пункту технічного обслуговування вагонів;
є) дистанція електропостачання: начальник дистанції електропостачання, старший електромеханік району контактної мережі, електромеханік району контактної мережі, начальник тягової підстанції, старший електромеханік тягової підстанції, електромеханік тягової підстанції, електромонтер тягової підстанції, майстер району електропостачання, начальник району контактної мережі, начальник району електропостачання, електромонтер району контактної мережі, старший електромеханік району електропостачання, електромеханік району електропостачання, електромонтер району електропостачання, старший майстер району електропостачання;
ж) дистанція сигналізації та зв’язку: начальник дистанції сигналізації та зв’язку, начальник виробничої дільниці, старший електромеханік, електромеханік, електромонтер по обслуговуванню лінійного обладнання сигналізації, централізації та блокування, електромонтер по ремонту повітряних ліній зв’язку;
з) відновлювальний поїзд: усі працівники відновлювального поїзда;
й) воєнізована охорона: начальник команди по охороні особливо важливих об’єктів, заступник начальника команди по охороні особливо важливих об’єктів, старшина команди по охороні особливо важливих об’єктів, начальник пожежного поїзда, начальник пожежної команди, начальник стрілецько-пожежної команди, начальник стрілецької команди по охороні вантажів;
і) відділ (дистанція) водопостачання і санітарно-технічного обладнання: начальник відділу (дистанції) водопостачання, старший машиніст водопостачання, машиніст водопостачання;
ї) дистанція цивільних споруд: начальник дистанції цивільних споруд, наглядач цивільних будівель і споруд, керуючий будинками, двірник, слюсар-сантехнік, електрик;
й) усі господарства залізниць: машиніст автомотриси, водій аварійно-відновлювальної дрезини (автомотриси), машиніст аварійно-відновлювальної дрезини (автомотриси), водій аварійно-відновлювальної летючки (машини).
32. Службові особи митних органів:
— інспектори, інспектори-кінологи, інспектори-водії спеціальних автомашин; старші, провідні, головні інспектори митних постів, митниць, територіальних митних управлінь спеціалізованих митних установ;
— начальники служб, відділів, секторів митниць територіальних митних управлінь та їх заступники;
— начальники митниць, територіальних митних управлінь, спеціалізованих митних установ, управлінь, відділів секторів Держмиткому та їх заступники.
33. Голови місцевих державних адміністрацій які переїхали в інший населений пункт у зв’язку з призначенням на посаду І потребують забезпечення житлом у цьому населеному пункті.
34. Службові особи органів державної податкової служби;
— спеціалісти II категорії, спеціалісти І категорії провідні спеціалісти, головні спеціалісти, державні податкові інспектори, старші державні податкові інспектори головні державні податкові інспектори, старші державні податкові Інспектори-ревізори, головні державні податкові ревізори-інспектори
— начальники відділів, підвідділів, управлінь, начальники Головних управлінь, помічники голів державних податкових адміністрацій;
— голови державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, в районах, містах (крім міста Києва та Севастополя) районах у містах та їх заступники.
35. Співробітники-військовослужбовці СБУ за визначеним нею переліком до одержання ними постійного жилого приміщення.
36. Військовослужбовці та працівники Управління державної охорони до одержання постійного жилого приміщення
37. Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які переїхали до м. Сімферополя і потребують забезпечення житлом у цьому місті на період їх роботи на постійній основі у Верховній Раді Автономної Республіки Крим
38. Члени Ради міністрів Автономної Республіки Крим які переїхали до м. Сімферополя у зв’язку з призначенням на посаду І потребують забезпечення житлом у цьому місті.
39. Працівники прокуратури за переліком, визначеним Генеральним прокурором України.
40. Службові особи органів державної контрольно-ревізійної служби України:
— спеціалісти, спеціалісти II категорії, спеціалісти І категорії, провідні спеціалісти, головні спеціалісти, контролери-ревізори, старші контролери-ревізори, провідні контролери-ревізори, головні контролери-ревізори;
— начальники управлінь, їх заступники та начальники відділів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, начальники відділів та їх заступники, начальники груп у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах;
— начальники відділів у складі управлінь, самостійних відділів, управлінь ГоловКРУ.
41. Фельдшер ветеринарної медицини пункту, дільниці, дільничної лікарні ветеринарної медицини, фельдшер-лаборант державної лабораторії ветеринарної медицини; лікарі ветеринарної медицини всіх категорій пункту, дільниці, дільничної лікарні ветеринарної медицини, державної лабораторії ветеринарної медицини; завідуючий пунктом, дільниці, дільничної лікарні ветеринарної медицини, директор державної лабораторії ветеринарної медицини; лікарі ветеринарної медицини всіх категорій районної лікарні ветеринарної медицини; завідуючі відділами, лікарі ветеринарної медицини всіх категорій районного управління державної ветеринарної медицини.
42. Народні депутати України.
Вказані особи отримують службове житло незалежно від того, знаходяться вони на квартирному обліку чи ні, без урахування черговості і пільг.
IV. Для укладення договору найму службового житлового приміщення працівник організації подає заяву адміністрації підприємства, установи, організації. До заяви додається довідка з місця проживання про склад сім’ї та прописку. Члени сім’ї заявника, які бажають оселитися в службове жиле приміщення, дають письмову згоду на проживання в зазначеному приміщенні.
Службові жилі приміщення можуть бути надані за рішенням адміністрації юридичній особі, у веденні якої ці приміщення знаходяться, затвердженим виконкомом місцевої ради, на території якої знаходиться відповідне підприємство, установа, організація. У рішенні зазначається, яку саме займає посаду або виконує роботу особа, яка повинна вселитися у службове жиле приміщення, склад її сім’ї, розмір приміщення, що надається, кількість кімнат у ньому та адреса. Адміністрація підприємства, установи, організації роз’яснює працівникові особливості договору найму зазначеного приміщення.
Діючим законодавством України передбачено, що громадяни, вказані в рішенні про надання службового жилого приміщення, дають письмове зобов’язання про звільнення займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи в будинку житлово-будівельного кооперативу (за винятком тих, кому жилі приміщення належать на праві приватної власності).
На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконком видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення і діє протягом 30 днів. При вселенні в надане службове жиле приміщення громадянин повинен здати ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності — відповідному підприємству, установі, організації. Він зберігається як документ суворої звітності.
На підставі спеціального ордера між наймодавцем (житлово-експлуатаційною організацією, а в разі її відсутності — відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем-громадянином, на ім’я якого виданий ордер, укладається, на весь час роботи, договір найму службового жилого приміщення.
V. Зміст договору найму службового житла.
Права наймача.
Наймач має право у встановленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним службове жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Наймач також має право за згодою наймодавця і всіх членів сім’ї здавати частину службового жилого приміщення у піднайм, а у випадку тимчасової відсутності — все помешкання. Стаття 98 ЖК України надає можливість проживання і тимчасових жильців.
Обов’язки наймача і членів його сімі’.
Наймач службового жилого приміщення і члени його сім’ї зобов’язані додержуватися умов договору найму службового жилого приміщення і правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і прибудинкової території.
Наймач службового жилого приміщення зобов’язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну, теплову енергію та інші послуги) за затвердженими у встановленому порядку ставками і тарифами. Зазначені платежі вносяться щомісяця.
Наймач службового жилого приміщення і члени його сім’ї зобов’язані охайно ставитися до наданого жилого приміщення і його обладнання, провадити на умовах і в порядку, що визначаються законодавством України, за свій рахунок поточний ремонт займаного приміщення, а при звільненні приміщення здати його в належному стані.
При виїзді на інше постійне місце проживання наймач і члени його сім’ї зобов’язані здати наймодавцеві службове житлове приміщення і його обладнання у справному стані по акту, в якому відмічається, наприклад, невиконання наймачем поточного ремонту приміщення чи вчинені ним пошкодження.
Наймач, що здійснив без належного дозволу перепланування або переобладнання житла, зобов’язаний за свій рахунок привести його в попередній стан. При невиконанні цього наймодавець вправі стягнути на загальних підставах вартість робіт по приведенню приміщення у попереднє становище.
Повнолітні члени сім’ї наймача несуть солідарну з ним майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають з договору найму службового жилого приміщення.
Наймач службового жилого приміщення і члени його сім’ї користуються також іншими правами і несуть інші обов’язки, передбачені договором найму житла.
Наймач службового жилого приміщення, який має зайву жилу площу понад установлені норми, не користується правом, передбаченим статтею 90 ЖК України, але може вимагати надання меншого службового жилого приміщення. При проведенні капітального ремонту наймачеві не надається в постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення (частина 6 статті 101 ЖК України), але може бути надане інше службове жиле приміщення.
VI. Розірвання договору найму службових жилих приміщень і виселення.
Право користування службовим житловим приміщенням нерозривно пов’язане і залежить від виконання особою певних трудових функцій чи займання певної посади. Тому договір найму службових жилих приміщень розривається, а як наслідок, припиняється право користування, коли наймачі припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, що надали таке житло. Ці громадяни підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Виселення провадиться в судовому порядку.
Наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають у службовому жилому приміщенні, можуть бути виселені в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення також у випадках, передбачених частиною першою статті 116 ЖК України; особи, які самоправне зайняли службове жиле приміщення, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення; у разі визнання ордера на службове жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо ж громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали або інше жиле приміщення.
У випадках визнання ордера на службове жиле приміщення недійсним з інших підстав, крім випадку, вказаного вище, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.
Без надання іншого житла не може бути виселено із службового приміщення:
— інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР, України чи при виконанні інших обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті;
— учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії;
— сім’ї військовослужбовців;
— сім’ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісті при захисті СРСР чи при виконанні інших обов’язків військової служби. Як в цьому випадку, так і пункті вище до сімей партизанів, які загинули або пропали безвісті при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов’язків військової служби, військовослужбовців відносяться сім’ї солдатів, матросів, сержантів, прапорщиків, мічманів і осіб офіцерського складу, що знаходились на дійсній військовій службі в армії, воєнно-морському флоті, прикордонних і внутрішніх військах. Членами сім’ї військовослужбовців є: подружжя, діти, батьки, а також особи, що знаходяться на утриманні військовослужбовців. Вказані особи визнаються членами сім’ї військовослужбовців як у випадку, коли останні самі є наймачами, так і тоді, коли вони проживають в них на правах членів сім’ї наймача і за ними зберігається право користування житлом. Склад членів сім’ї необхідно визначати на момент винесення рішення суду про виселення;
— інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів МВС України, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов’язків;
— осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років. При цьому враховується не тільки строк роботи, що надає право користування службовим приміщенням, а і весь стаж роботи в організації, яка надала таке житло. Але хотілося б зразу ж зазначити, що і після 10 років роботи житлове помешкання продовжує залишатися службовим, тому зберігає силу також більшість інших правових обмежень, характерних для режиму цих помешкань;
— осіб, що звільнені з посади, у зв’язку з якою їм було надано жиле приміщення, але вони не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;
— осіб, звільнених у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;
— пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів, членів сім’ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення;
— інвалідів праці І і II груп, інвалідів І і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб. Як зазначається у правовій літературі до цієї категорії необхідно відносити осіб, які стали інвалідами в період, але не у зв’язку з виконанням своїх службових обов’язків, а з інших причин (наприклад, у зв’язку із загальним захворюванням, каліцтвом, викликаним нещасним випадком, що виник під час знаходження у відпустці) і т. і.;
— одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними. До таких, окрім одиноких матерів, які не створили опісля сім’ї, прийнято відносити також одного з розведених подружжя, що залишився проживати в приміщенні після вибуття із нього іншого подружжя, овдовівше подружжя, усиновителя, опікуна (попечителя).
Надане громадянам у зв’язку з виселенням зі службового жилого приміщення інше жиле приміщення має знаходитися в межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. У випадку знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також, якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, наймачеві службового жилого приміщення може бути надано інше службове жиле приміщення. Надання іншого службового жилого приміщення допускається також у випадках, коли внаслідок капітального ремонту займане службове жиле приміщення не може бути збережене або його розмір істотно зміниться (стаття 102 ЖК України).
В окремих випадках для певних категорій осіб може зазначатися ще більш особливий порядок надання службового житла. Так, постанова Верховної Ради України «Про затвердження Положення про порядок надання народним депутатам України службових жилих приміщень і користування ними» від липня 1995 року № 286/95-ВР передбачає, що на період роботи на постійній основі у Верховній Раді України народним депутатам України надається у користування службове житло. Надання службових жилих приміщень народним депутатам України і користування ними мають деякі відмінності від загального порядку. Вважаємо за доцільне зупинитися саме на особливостях.
1. Жиле приміщення включається до числа службових і виключається з їх числа за рішенням Верховної Ради України при наявності подання Комісії Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності депутатів. Воно має бути розташоване поблизу будинків Верховної Ради України і благоустроєне стосовно до умов м. Києва, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам, обладнане меблями, побутовою технікою тощо. Народному депутату України також надається додаткова службова жила площа у вигляді окремої кімнати для організації робочого кабінету.
2. Службові жилі приміщення надаються народним депутатам України, які постійно проживають за межами м. Києва, а можуть надаватися також за їх бажанням тим народним депутатам України, які проживають у м. Києві, але потребують поліпшення житлових умов і перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов.
3. Договір найму з народним депутатом України укладається на весь строк виконання депутатських повноважень на постійній основі. Виселення із службового жилого приміщення до закінчення строку повноважень народного депутата України можливе лише у таких випадках:
— закінчення строку депутатських повноважень;
— дострокове припинення депутатських повноважень — скасування рішення про визнання депутатських повноважень;
— одержання у м. Києві іншого благоустроєного жилого приміщення у постійне користування;
— смерть народного депутата України. В цьому випадку виселенню підлягають члени сім’ї померлого та інші особи, які разом з ним проживали і мали жиле приміщення за місцем постійного проживання. Коли службове жиле приміщення було надане народному депутату України, який не був забезпечений житлом за місцем постійного проживання, в разі смерті депутата члени його сім’ї можуть бути виселеними в судовому порядку з наданням за рахунок державного бюджету іншого благоустроєного жилого приміщення за місцем постійного проживання.
4. Для укладення договору найму службового приміщення народний депутат України подає заяву до Комісії Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності депутатів. До заяви додається довідка з місця проживання про склад сім’ї. Члени сім’ї народного депутата України, які проживають разом з ним і бажають поселитися в службове жиле приміщення, дають письмову згоду на проживання в зазначеному приміщенні.
Розподіл службових жилих приміщень провадиться Комісією Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності депутатів відкрито і гласно, з залученням членів депутатських груп (фракцій), з попереднім обговоренням у постійних комісіях Верховної Ради України.
Перед прийняттям рішення про надання службового жилого приміщення Управління справами Верховної Ради України зобов’язане роз’яснити народному депутату України особливості договору найму зазначеного приміщення, норми цього Положення та отримати від нього письмове зобов’язання про звільнення наданого службового жилого приміщення у разі припинення депутатських повноважень або одержання у м. Києві іншого благоустроєного жилого приміщення у постійне користування.
Службове жиле приміщення надається народному депутату України за умови визнання в установленому законом порядку його повноважень і в місячний строк після подання ним заяви.
Постанова Верховної Ради України про надання службового жилого приміщення може бути переглянута до видачі спеціального ордера, якщо виявляться обставини, які не були раніше відомі й могли вплинути на вказане рішення.
На підставі Постанови Верховної Ради України про надання службового жилого приміщення Управління справами Верховної Ради України видає народному депутату України спеціальний ордер встановленої форми, який діє протягом ЗО днів з дня його видачі і є єдиною підставою для вселення в службове жиле приміщення, що надане.
5. На підставі спеціального ордера між наймодавцем (Управлінням житловими будинками Управління справами Верховної Ради України) і наймачем-народним депутатом України, на ім’я якого видано ордер, укладається договір найму службового жилого приміщення.
Наймач службового жилого приміщення має право проживати в ньому разом з членами своєї сім’ї.
Наймач має право в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним службове жиле приміщення свою дружину (чоловіка), дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків ‘^неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Наймач службового жилого приміщення і члени його сім’ї зобов’язані додержуватись умов договору найму службового жилого приміщення та правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями. Наймач службового жилого приміщення і члени його сім’ї користуються цим приміщенням безкоштовно.
Наймач службового жилого приміщення і члени його сім’ї зобов’язані дбайливо ставитися до наданого жилого приміщення та його обладнання, а при звільненні приміщення здати його в належному стані.
Народний депутат України як наймач службового жилого приміщення і члени його сім’ї користуються також іншими правами та несуть інші обов’язки, передбачені законодавством та договором найму жилого приміщення, за винятками, передбаченими абзацом другим цього пункту.
До користування службовими жилими приміщеннями не застосовуються правила Житлового кодексу Української РСР: про бронювання жилого приміщення (статті 73-76); про обмін жилого приміщення (статті 79-83, 85), в тому числі з наймачем іншого службового жилого приміщення; про піднайом жилого приміщення (статті 91-97); про зміну договору найму жилого приміщення (статті 103-106). Службові житлові помешкання не підлягають поділу. Наймач службового жилого приміщення, який має жилу площу понад установлені норми, не користується правом, передбаченим статтею 90 Житлового кодексу Української РСР, але може вимагати надання службового жилого приміщення меншого розміром. При проведенні капітального ремонту з відселенням наймачеві та членам його сім’ї надається інше службове жиле приміщення.
Зазначимо, що діюче законодавство було розраховане на передачу службового житла, що входить до державного сектору і не пристосовано до нових умов, наприклад, коли виникає необхідність надання службового житла товариствам з обмеженою відповідальністю, акціонерним товариствам і т. д. Вимоги, що були поставлені часом, на практиці вирішуються в декілька етапів.
Крок перший. Включення квартири (будинку) до переліку службових. Для здійснення першого кроку необхідні документи, що підтверджують право власності на житло. Це: оригінал договору купівлі-продажу та нотаріально завірені копії з позначкою БТІ; документ, що підтверджує взяття житла на баланс відповідною юридичною особою; документи, які підтверджують, що дана квартира (будинок) вільні, тобто ніким не зайняті (довідка ЖЕК чи БУ, за місцем розташування та довідка власника); клопотання підприємства, яке намагається надати службове приміщення, про включення квартири (будинку) до переліку службової житлової площі у певному районі міста; трудовий договір між юридичною особою та працівником зі вказівкою посади останнього1; рішення адміністрації власника квартири про включення квартири до переліку службової жилої площі та про клопотання власника перед місцевими органами влади про включення квартири до переліку службової жилої площі відповідного району міста.
Вказані документи подаються до райвиконкому за місцем розташування житла. Вивчивши подані документи, і при відсутності перепон райвиконком затверджує рішення адміністрації власника квартири про включення квартири до переліку службової жилої площі.
Крок другий. Рішення власника про надання службового житла певній особі. Для здійснення другого кроку необхідні такі документи: заява зацікавленої особи на ім’я адміністрації власника квартири про надання їй службового житла; довідка з постійного місця проживання про прописку та про склад сім’ї; зобов’язання (письмове, підписане власноручно і завірене) про звільнення службового житла у разі припинення договору найму.
На підставі поданих документів адміністрація власника житла приймає рішення про надання житлового помешкання. Це рішення затверджується райвиконкомом за місцем розташування службового житла.
Крок третій. Видача ордера на службове житлове помешкання.
Крок четвертий. Вселення заявника у службове житло, на яке видано ордер.
Крок п’ятий. Укладення договору найму службової житлової площі.
Крок шостий. Прописка.
1.5 Особливості договору найму житла у гуртожитках
Поняття гуртожитку
Діюче законодавство не містить в собі поняття гуртожитку, тому це питання постає перед теорією права. В юридичній літературі вже були спроби дати визначення гуртожитку як об’єкту цивільних правовідносин.
У свій час найбільш повною дифанацією була та, що сформульована С.Н. Ландкофом, А.М. Фельдманом, І.М. Бур-штейном. Вона вказувала — під гуртожитком розуміється жиле приміщення, надане за плату підприємством, установою, організацією або учбовим закладом на певний строк тим, що працюють чи навчаються в них для проживання у спільних кімнатах. Сьогодні також робляться спроби дати визначення гуртожитку. П.І. Седугін сформулював його таким чином: «Гуртожиток — спеціалізоване жиле приміщення призначене для нетривалого проживання, як правило, самотніх громадян, що поселились у зв’язку з роботою на підприємстві (установі, організації) чи навчанням в навчальному закладі, яким належить даний гуртожиток.
Вважаємо, що найбільш вдалим є визначення, дане М.М. Сібільовим. Він вказує, що гуртожиток — це житлове помешкання, що відповідає санітарним вимогам і зареєстроване в якості такого у виконкомі, у якому одиноким особам, у зв’язку з трудовими відносинами чи навчанням в навчальному закладі, за плату, надається по ордеру, що видається власником гуртожитку у тимчасове користування жила площа, меблі, постільні речі та інший інвентар за існуючими нормами і яке обслуговується спеціальним персоналом1 . Необхідно зазначити, що не дивлячись на вдалість останнього визначення сьогодні воно не зовсім відповідає вимогам часу та не повністю розкриває сутність об’єкту. По-перше, відповідність санітарним вимогам можна виключити із змісту визначення, оскільки гуртожиток — це житлове приміщення і тому, звичайно, повинно відповідати вимогам, що ставляться до вказаного об’єкту, у тому числі і санітарним вимогам. По-друге, відомо, що жила площа у гуртожитку може надаватися не тільки одиноким, а й сімейним особам. Такі речі як меблі, постільні речі, інший інвентар не повинні включатися в поняття гуртожитку, оскільки вони є предметом самостійних цивільно-правових відносин, хоча і близько пов’язаних між собою. По-третє, обслуговування спеціальним персоналом може бути елементом договору, але не ознакою гуртожитку як об’єкту.
Виходячи із вищевказаного, під гуртожитком необхідно розуміти спеціалізоване житлове помешкання, що зареєстроване в якості гуртожитку виконкомом, призначене для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання. Відповідно до ст. 127 ЖК України та п. З Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від З червня 1986 р. № 2082, для цього надаються спеціально збудовані або переобладнані житлові будинки, тобто мають бути забезпечені необхідні умови для проживання, занять, відпочинку і проведення виховної роботи серед мешканців. Не допускається розміщення гуртожитків у підвалах і цокольних поверхах, а також використання під гуртожитки приміщень у жилих будинках, призначених для постійного проживання громадян. Останнє правило встановлене для того, щоб не ущемлювати житлових інтересів громадян, що мешкають у житловому будинку відповідно до договору найму, не створювати їм додаткові незручності при проживанні в будинку. Для посилення гарантій прав громадян, що мешкають у гуртожитку, встановлено, що неприпустимо надавати під гуртожиток частину житлового будинку, наприклад, одну секцію або один поверх багатоповерхового будинку.
Гуртожитки підрозділяються на два види:
— для проживання одиноких громадян (жилі приміщення знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках);
— для проживання сімей (жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користуванні окремої сім’ї).
Як правильно зазначається у правовій літературі, відносини, що складуються між мешканцем гуртожитку і його власником, є договірними і відносяться діючим правом до різновиду договору найму жилого приміщення1. Це свідчить, що коли вони не врегульовані спеціальним законодавством необхідно керуватися загальним. Характеристика договору найму житла розповсюджується і на договір найму житла у гуртожитку.
Предметом договору найму у гуртожитку є не кімната або її частина, а ліжко-місце. Відповідно до діючого законодавства України надане житло не може бути менше 6 кв.м на одну особу. Окрім житлової площі, як зазначалось вище, наймачу надаються меблі, постільні речі, інший інвентар. Таким чином, можна зробити висновок, що між наймодавцем і користувачем укладається комплексний договір на житло, на інші речі, надання послуг, виконання робіт і ті.
Ліжко-місце надається громадянам у тимчасове користування. Тимчасовим, сезонним робітникам, студентам та учням воно дається на термін, заздалегідь обумовлений у законі: на час виконання тимчасової або сезонної роботи або на час навчання в навчальному закладі. Що стосується постійних робітників та службовців, то хоча договір найму житлової площі укладається з ними на невизначений термін, вони також є по суті тимчасовими користувачами, тому що, по-перше, отримання житлової площі в ньому не задовольняє повністю їх потреби у житлі, по-друге, рано чи пізно трудові відносини припиняться, наприклад, із виходом на пенсію.
Плата за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, провадиться за встановленими ставками. Витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею і окремо плата за них не стягується.
Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), встановлених для будинків державного та громадського житлового фонду.
Гуртожитки використовуються для проживання сезонних, тимчасових робітників, осіб, що працюють по строчному трудовому договору, інших робітників, службовців, студентів, що вчаться, а також інших громадян.
2. Надання жилої площі в гуртожитках
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу.
Громадянам, які вибули з гуртожитку у зв’язку з призовом на дійсну строкову військову службу, а також офіцерам, які вибули з гуртожитку у зв’язку з призовом із запасу на дійсну військову службу на строк до трьох років, повинна бути знову надана жила площа в гуртожитку, якщо після проходження військової служби вони повернулися на те ж підприємство, в установу, організацію.
3. Форма договору
У законі немає вказівки про обов’язкове письмове оформлення правовідносин найму площі, що пояснюється, очевидно, відсутністю необхідності в письмовому оформленні.
4. Зміст договору найму житла у гуртожитку
Обов’язок наймодавця:
— тому, хто вселяється в гуртожиток, вказати надану жилу площу;
— видати необхідний інвентар (ліжко, матрац, тумбочку, стілець, ковдру, подушку, простирадла, покривало, рушники, наволочки для подушки. Крім того, особам, що мешкають в одній кімнаті, даються предмети загального користування: стіл, шафа, книжкова полиця, вішалка, чайник, світильник, репродуктор, віконний карниз, штора або портьєра на вікно, віконні фіранки, настільна лампа, плафон, перепустка на право входу до гуртожитку);
— ознайомити із правилами внутрішнього розпорядку, правами й обов’язками мешканців гуртожитку;
— укомплектувати його меблями, постільними речами та іншим необхідним інвентарем;
— утримувати гуртожиток відповідно до встановлених санітарних правил, єдиних правил і норм експлуатації та ремонту житлового фонду;
— забезпечувати надання мешканцям гуртожитку побутових послуг і виділення для цих цілей приміщень;
— своєчасно провадити необхідний капітальний і поточний ремонт гуртожитку та ремонт інвентаря;
— забезпечувати своєчасне фінансування витрат на утримання гуртожитку і проведення культурно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи;
— забезпечувати в необхідних випадках виділення приміщень для організації в гуртожитку в установленому порядку їдалень і буфетів, оснащення їх за діючими нормами торговельно-технологічним обладнанням, меблями та посудом;
— проводити поточний ремонт гуртожитків (крім приміщень, що перебувають у відособленому користуванні громадян);
— забезпечити збереження майна громадян, яке знаходиться у відведених їм приміщеннях, хоч це майно, крім грошей і дорогоцінностей, не було особисто здано на збереження гуртожитку;
— проводити виховну, культурно-масову і фізкультурно-оздоровчу роботу в гуртожитку. Наймач має право:
— користуватися приміщеннями культурно-побутового призначення, обладнанням, інвентарем гуртожитку та комунально-побутовими послугами;
— обирати раду гуртожитку і бути обраними до її складу, брати участь у культурно-масовій та фізкультурно-оздоровчій роботі, в обговоренні питань організації побуту в гуртожитку і вносити свої пропозиції щодо поліпшення цієї роботи;
— вимагати своєчасної заміни обладнання, меблів, постільних речей та іншого інвентаря, що стали непридатними, а також усунення недоліків у культурно-побутовому обслуговуванні;
— при проживанні у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, мають право вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей. Вселення інших членів сім’ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету та письмової згоди членів сім’ї громадянина, які проживають разом з ним.
Наймач зобов’язаний:
— використовувати надану жилу площу відповідно до її призначення;
— забезпечувати схоронність приміщень, обладнання й інвентаря;
— додержувати правил суспільного співжиття і правил внутрішнього розпорядку гуртожитку;
— зберігати чистоту й порядок у жилих приміщеннях, кабінах ліфтів, на сходових клітках та в інших місцях загального користування;
— ощадливо витрачати теплову й електричну енергію, воду і газ;
— суворо додержувати правил пожежної безпеки при користуванні електричними, газовими та іншими приладами й обладнанням;
— брати участь у благоустрої й озелененні прилеглої до гуртожитку території, охороні зелених насаджень, обладнанні, ремонті і належному утриманні спортивних та дитячих майданчиків;
— поточний ремонт приміщень, які перебувають у відособленому користуванні громадян (побілка стелі, побілка, фарбування або обклеювання шпалерами стін, фарбування радіаторів, віконних рам з внутрішнього боку, підвіконників, дверей та вбудованих шаф і антресолей, вставляння шибок, фарбування або покриття лаком підлог, ремонт електропроводки), провадиться за рахунок мешканців;
— своєчасно вносити плату за користування жилою площею і за комунальні послуги;
— при вибутті з гуртожитку здати все майно, що рахується за ними. При не здачі вказаного майна або його псуванні той, хто вибуває з гуртожитку, відшкодовує заподіяні збитки.
Наймачам гуртожитку забороняється:
— провадити самовільно переобладнання й перепланування приміщень;
— захаращувати предметами домашнього вжитку балкони, пожежні проходи, коридори, сходові клітки й запасні виходи;
— зберігати в жилих приміщеннях, на сходових клітках, балконах легкозаймисті й горючі рідини, вибухонебезпечні матеріали та речовини, що забруднюють повітря;
— установлювати без дозволу керівництва гуртожитку тимчасові електронагрівальні прилади для додаткового обігрівання приміщень;
— кидати в сміттєпровід великогабаритні предмети, не-загашені недопалки й сірники, виливати рідини;
— у період з 23 до 7 години включати на підвищену гучність телевізійну, магнітофонну і радіоапаратуру, грати на
музичних інструментах та створювати інший шум, що порушує спокій громадян;
— самовільно переселятися з одного приміщення в інше.
Специфічною умовою договору найму житла у гуртожитку є те, що воно не підлягає обміну, приватизації, розділу, бронюванню і здаванню в піднайм.
5. Припинення договору найму житла і виселення із гуртожитків
Житлові права громадян, що мешкають у гуртожитках, суворо охороняються і гарантуються чинним законодавством. Особа, що мешкає в гуртожитку, не може бути в односторонньому порядку позбавлена права користування ним без наявності на те законних підстав. Договір найму житла у гуртожитку припиняється у випадках:
— припинення роботи або навчання, у зв’язку з якими було надано таке жиле помешкання;
— знесення будинку чи переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також, якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом;
— систематичного псування жилого приміщення або використання його не за призначенням, чи систематичного порушення правил суспільного співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними, а міри попередження і впливу виявилися безрезультатними;
— позбавлення батьківських прав, якщо їх спільне проживання із дітьми, по відношенню до яких вони позбавлені батьківських прав, визнано неможливим.
Сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв’язку з роботою чи навчанням.
Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв’язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
У разі знесення будинку чи переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, тим, кого виселили, надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення (сім’ї — кімната в гуртожитку для проживання сімей, а одинокому, який проживає в кімнаті, що перебуває в його відособленому користуванні, — така ж кімната).
Громадяни можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення також на підставах, передбачених частиною першою статті 116 Житлового кодексу України.
З гуртожитку без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено:
1) інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов’язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім’ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісті при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов’язків військової служби; сім’ї військовослужбовців; інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов’язків;
2) осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жилу площу в гуртожитку, не менше як десять років;
3) осіб, звільнених у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;
4) пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім’ї померлого працівника, якому було надано жилу площу в гуртожитку; інвалідів праці І і II груп, інвалідів І і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб;
5) одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.
Громадян, які самоправне зайняли жилу площу в гуртожитку, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Відповідно до чинного законодавства України виселення громадян із гуртожитків провадиться в судовому порядку.
Помешкання, будучи оформлене як гуртожиток, перестає бути таким, якщо воно використовується не як гуртожиток, а як звичайна житлова площа місцевими органами або відомствами.
2. Безоплатне користування житлом
Договір безоплатного користування житлом
Договір безоплатного користування житлом — це угода, у силу якої одна сторона зобов’язується передати або передає жиле приміщення в безоплатне користування іншій стороні, а остання після закінчення терміну дії договору зобов’язана повернути його. Договір безоплатного користування житлом може бути як самостійним, так і похідним від договору найму.
У цивільному праві договір безоплатного користування має й другу назву — позичка. Але в зв’язку з тим, що на практиці термін «позичка» застосовується часто і до відношень цілком іншого роду, наприклад, говорять про видачу банком позичок на індивідуальне житлове будівництво. Таке застосування термінів призводить до помилкового ототожнення безоплатного користування і позички. Зазначимо, що при висвітленні даного питання мова йтиме тільки про позичку в точному розумінні цього слова, тобто про надання майна (житла) в тимчасове безоплатне користування.
Ціль договору позички житла — забезпечити надання жилої площі в тимчасове безоплатне користування.
Суб’єкти договору безоплатного користування — позичкодавець і позичкоодержувач.
Позичкодавець — це особа, що надає житло у користування. Ним виступає власник житлового помешкання або особа, уповноважена законом чи власником на це. Так, наприклад, ст. 98 ЖК України передбачає, що наймачі жилого приміщення і проживаючі разом з ним члени їх сімей можуть по взаємній згоді укладати договір позички житла.
Громадянин, що бере участь у цьому договорі в якості позичкодавця, повинен мати дієздатність, тому що передача в безоплатне користування майна підопічних не припускається навіть за згодою опікунів.
Юридичні особи можуть бути позичкодавцями, якщо виконання таких функцій не протирічить меті їх створення. Наприклад, власник будинку надає своїм працівникам у безоплатне користування квартири.
Позичкоодержувач — це особа, що одержує житлове помешкання у безоплатне користування. У якості позичко-одержувача може виступати фізична особа. У тому випадку, коли договір позички житла укладається із наймачем, то позикоодержувач називається тимчасовим мешканцем.
Юридична характеристика договору
Договір безоплатного користування житлом є:
1. Безоплатний, оскільки має місце тільки надання (передача майна у користування) з одного боку.
2. Договір позички може бути як консенсуальним, так і реальним залежно від того, в якому порядку він укладається. Якщо сторони домовилися про те, що жила площа буде передана в позичку після здійснення правочину, то договір консенсуальний. Якщо ж момент виникнення прав і обов’язків приурочено до передачі приміщення в позичку, у наявності — реальний договір.
3. Консенсуальна позичка — взаємний договір: позичкодавець зобов’язаний до передачі житла, а позичкоодержувач — до його повернення. Реальна позичка — односторонній договір: здійснювана позикодавцем передача жилого помешкання втілює факт вчинення угоди, і тому надалі він володіє тільки правами вимагати у визначений момент повернення житла, а на позичкоодержувача покладаються тільки обов’язки (повернути його до встановленого терміну).
Істотні умови договору — предмет і термін
Предмет договору безоплатного користування — жиле приміщення, що відповідає вимогам, поставленим житловим законодавством. Коли договір позички укладається на термін більше ніж півтора місяці, жила площа повинна бути не менше рівня забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті.
Термін може бути визначеним у самому договорі позички. Враховуючи те, що спеціальне законодавство не передбачає особливих вимог, а загальне встановлює їх (ст. 325 ЦК), робимо висновок — термін безоплатного користування житлом не повинен перевищувати одного року. Якщо сторони передбачають більш тривалий термін, договір вважається складеним на один рік або строк, передбачений спеціальними правилами. Це правило не розповсюджується на випадки укладення договору між наймачем і тимчасовим мешканцем. Оскільки у останньому випадку позичка є залежною від найму — вона припиняється із припинення останнього.
У випадку продовження користування майном після закінчення строку договору і при відсутності заперечень із боку позичкодавця він вважається відновленим на певний строк, тому кожна зі сторін має право у будь-який час відмовитися від договору, попередивши про це іншу сторону за один місяць.
Якщо договір позички укладено без терміну, він вважається здійсненим на невизначений строк і кожна зі сторін управі відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про це в письмовій формі іншу сторону за три місяці. У випадку із тимчасовими мешканцями наймач і повнолітні члени його сім’ї можуть у будь-який час зажадати, щоб він звільнив помешкання і вправі виселити його в судовому порядку. Лише такі тимчасові мешканці, як піклувальники та опікуни, що поселились до своїх підопічних, виселяються після припинення опіки або піклування.
Форма договору позички
Договір позички підпорядковується загальним правилам ЦК про форму правочинів. Поряд із загальними вимогами до форми договору безоплатного користування застосовуються і спеціальні правила. Так, відношення по передачі майна в безоплатне користування, що виникають між громадянами, повинні бути письмово оформлені, якщо вони укладаються на термін більше одного року. Письмова форма необхідна і при позичці, де одним з учасників виступає юридична особа.
При недотриманні вимоги про письмову форму сторони не вправі у випадку суперечки посилатися на підтвердження існування договору на показання свідків, але можуть надавати інші докази.
Зміст договору позички
Обов’язки позичкодавця
У реальному договорі позичкодавець не несе будь-яких обов’язків, тому що свою єдину функцію — передати житло іншому контрагенту — виконує вже в момент укладення угоди.
У консенсуальному договорі на позичкодавця покладається обов’язок передати обумовлене майно позичко-одержувачу. У протилежному випадку позикоодержувач має право вимагати виконання договору в примусовому порядку, а також зажадати відшкодування збитків. З огляду на те, що позичкодавець зобов’язався надати майно в тимчасове користування безоплатно, його відповідальність обмежується тільки збитками у вигляді позитивного збитку в майні і не поширюється на збитки у формі нестриманих доходів.
Договір безоплатного користування майном відповідно до ст. 330 ЦК, укладений без означення терміну, може бути розірваний за вимогою особи, до якої перейшло право власності на це майно.
Обов’язки позичкоодержувача
На відміну від позичкодавця позичкоодержувач несе обов’язки, що залишаються тими самими незалежно від реальності чи консенсуальності позички, односторонності чи взаємності.
Він зобов’язаний:
— використовувати отримане житло за його цільовим призначенням і відповідно до договору. Порушення цього обов’язку надає право позичкодавцю розірвати договір достроково і зажадати майно з відшкодуванням йому збитків, які виникли;
— підтримувати отримане майно в справному стані, нести витрати по його утриманню, якщо інше не встановлено договором, робити поточний ремонт;
— відповідати за знищення з його вини або ушкодження житла;
— по закінченні терміну договору, а якщо договір укладено без указівки терміну, то в межах установленого пільгового періоду з моменту висловлення позичкодавцем вимоги, повернути майно в збереженому стані. При оцінці виконання цього обов’язку природний знос, обумовлений нормальним використанням житла, до уваги не береться.
Розірвання договору безоплатного користування житлом
Договір позички жилого приміщення може бути припинено із таких підстав:
— закінченні строку договору безоплатного користування житлом;
— припиненні договору найму, якщо позичка є похідною від найму;
— вимоги наймача і повнолітніх членів його сім’ї;
— використання житла не у відповідності за його призначенням або до договору;
— навмисному або по необережності пошкодженні житла;
— передачі без дозволу позичкодавця іншій особі жилого приміщення у користування;
— за вимогою власника, до якого перейшло житлове помешкання, якщо договір позички укладено без зазначення терміну його дії;
— смерті сторони договору позички або припинення юридичної особи.
Припинення договору безоплатного користування передбачає виселення позичкоодержувача. У разі незгоди останнього виселитися добровільно він підлягає виселенню у судовому порядку без надання іншого житла.
3. Інші підстави користування житлом
3.1 Право користування житлом членів сім’ї, які не є співвласниками житлового приміщення
Діюче законодавство України передбачає, що права і обов’язки членів сім’ї, які є співвласниками житлових приміщень, базуються на праві приватної власності. Тому такі відносини регулюються або нормами про право спільної сумісної власності, якщо це подружжя чи члени фермерського господарства, або нормами спільної часткової власності, якщо це інші особи.
Коли члени сім’ї власника житла проживають разом із ним у приналежній йому квартирі (будинку), то відповідно до ст. 156 ЖК України вони користуються житловим приміщенням нарівні із власником, якщо при вселенні не було іншої угоди про порядок користування цією жилою площею. Спробуємо визначити на підставі чого і які саме правовідносини народжуються у цьому випадку.
Природа права користування житлом членів сім’ї, які не є співвласниками житлового приміщення.
Велике теоретичне і практичне значення має питання про підстави виникнення права користування жилою площею у членів сім’ї. Відповідь на нього дозволить окреслити зміст, об’єм житлових прав цих суб’єктів та природу правовідносин. У юридичній літературі існують різні думки з даного питання.
В.П. Маслов висловив точку зору, що самостійне право користування жилим приміщенням може виникнути на підставі сімейних зв’язків. Подібної позиції дотримується і Ю.І. Зіоменко. Він стверджує, що оскільки ці відносини не набувають товарно-грошової форми, не базуються на еквівалентно-оплатних засадах, то вони не є цивільно-правовими, а сімейно-правовими. Схожу думку виказували й інші вчені.
На протилежність вищезгаданій позиції деякі «цивілісти», як нам вважається вірно, пропонують кваліфікувати такі правовідносини як цивільно-правові. Однак і тут нема одностайності. Б.В. Дукальський вважає, що в основі виникнення житлових прав у членів сім’ї власника житла лежить специфічний договір позички. Є.В. Богданов стверджує, що ці відносини не зобов’язальні, а речові.
На нашу думку, зміст ст. 156 ЖК України досить вдало відповідає на це запитання, коли вказує про існування угоди, відповідно до якої вселяються члени сім’ї власника житла. Але якої саме угоди? Як аргумент проти зобов’язальної природи житлових прав членів сім’ї власника житла, в основі яких лежить специфічний договір позички, можна навести таке: у деяких випадках воля сторін на вселення може не співпадати (наприклад, при вселенні неповнолітніх дітей до своїх батьків), а це є обов’язковим у позичці; право користування житлом у членів сім’ї виникає не на невизначений термін, а довічно, тому у даному випадку неможливо застосувати правила припинення договірних зобов’язань як це передбачено ст.ст. 324-331 ЦК. Відомо, що таких випадків договір позички не знає .З другого боку, житлові права членів сім’ї дійсно мають ознаки речового права. Справедливість висунутої теорії підтверджується ось таким:
По-перше. Вони носять безстроковий характер, тобто зберігаються довічно і ніхто не може їх припинити та виселити членів сім’ї, навіть власник, інакше як у судовому порядку та випадках, передбачених діючим законодавством. Об’єктом права є річ — житло. Оскільки ч.1 ст. 156 ЖК України вказує на рівність прав у користуванні жилим приміщенням між членами сім’ї власника житлового приміщення і власником, можна зробити висновок, що їх вимоги, як і вимоги власника, підлягають переважному задоволенню в порівнянні з тими, що випливають із зобов’язальних прав. Вважаємо, що властиве їм і право слідування. На абсолютний захист вказує ч. 4 ст. 9 ЖК України, коли встановлює, що ніхто не може бути виселеним із приміщення, яке займає, чи бути обмеженим у праві користування ним інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом; та п. 5 ст. 38 Закону України «Про власність», наголосивши про абсолютний захист права особи, яка хоч і не є власником, але володіє майном на підставі, передбаченій законом або договором. Права членів сім’ї захищаються також і від посягань власника.
Таким чином, можна стверджувати, що у членів сім’ї власника житла виникають речові права, а оскільки вони похідні від права власності, обмежені за обсягом, то можна зробити висновок, що має місце обмежене речове право.
По-друге. Особливістю обмеженого речового права є те, що характер і зміст їх визначаються безпосередньо законом, а не договором1. У свою чергу житлове законодавство України досить детально окреслює зміст прав членів сім’ї власника житла. Так, вказано, що вони:
— наділені таким же правом користування помешканням, як і власник (ч. 1 ст. 156 ЖК України);
— можуть вселяти, за певних умов, інших членів сім’ї (ч. 2ст. 156 ЖК У країни);
— зобов’язані обережно поводитися з житлом, брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири), придо-мової території і проведенню ремонту (ч.З ст.156 ЖК України).
Таким чином, ми бачимо, що характер і зміст прав членів сім’ї власника житла окреслено саме законом, хоч їх обсяг і можливо змінити договором.
По-третє. До особливостей обмежених речових прав відносять і те, що виникнення їх може нерідко відбуватися і всупереч волі власника. При вселенні членом сім’ї своїх неповнолітніх дітей також згоди власника не потрібно, тому можна зробити висновок, що вселення неповнолітніх дітей може відбуватися як за згодою, так і поза згодою власника житла.
Вищевказане підтверджує ту позицію, що в основі житлових прав членів сім’ї власника квартири (будинку) лежить обмежене речове право, яке, за словами Є.В. Богданова, являє собою сервітут, який у римському праві називали хабітатіо, тобто право довічного проживання в чужому будинку чи його частині, з тією тільки особливістю, що у Юстиніанівському праві управомочній особі вільно дозволялось здавати його у найм.
Підстави виникнення житлових правових стосунків між власником та членами сім’ї
Підставою виникнення сервітуту є воля уповноваженої особи, яка може лежати в основі одностороннього чи двостороннього правочину. Двосторонній правочин в нашій ситуації буде мати місце у тому випадку, коли вселяється одно із подружжя або, в якості члена сім’ї, інша особа. Вселення неповнолітніх дітей до своїх батьків може здійснюватись як на підставі двостороннього правочину (коли власник виявив своє бажання), так і на підставі одностороннього правочину (коли власник проти).
Суб’єктний склад
Суб’єктами розглядуваних відносин є власник житла і члени його сім’ї.
Власником жилого помешкання (квартири чи будинку) може бути виключно фізична особа, що має повну правосуб’єктність.
Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України членами сім’ї є: подружжя, їх діти та батьки, що спільно проживають із уповноваженою особою; інші громадяни, якщо вони постійно проживають із власником житла і ведуть із ним спільне господарство. Таким чином, сімейний зв’язок передбачає наявність для:
— подружжя — фактів зареєстрованого шлюбу і спільного проживання у житлі власника;
— дітей і батьків — фактів не тільки кровної спорідненості, тобто біологічних зв’язків, але й юридичне значимих відносин. До цього переліку включаються усиновителі і усиновлені діти одного з подружжів і т. д.;
— інших осіб — фактів постійного проживання із власником, ведення із ним спільного господарства та визнання їх членами сім’ї.
Припинення права користування членами сім’ї житлом власника
Відразу ж необхідно відмітити, що підстави для припинення прав членів сім’ї власника на житлове помешкання обмежені. І в цьому також виявляється природа сервітутних відносин. У цивільно-правовій літературі можна зустріти такі підстави припинення сервітутів: смерть особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут, втрата інтересу, за для якого було встановлено сервітут, відмова суб’єкта сервітутного права, поєднання в одній особі суб’єкта сервітутного права і власника майна, на яке встановлено сервітут, невиконання сервітуту протягом певного, передбаченого законом строку, закінчення строку, на який було встановлено сервітут, рішення суду.
Не викликає сумніву, що зі смертю члена сім’ї, який не є співвласником житла, його право припиняється. Подібної думки дотримується і Є.В. Богданов, коли вказує, що житлові права членів сім’ї носять особистий характер і не відчужуються3. Зазначимо, що до смерті прирівнюються й інші факти, що породжують неможливість здійснення права (наприклад, оголошення особи померлою).
Очевидним є той факт, що зі зникненням інтересу право членів сім’ї власника жилого помешкання також припиняється. Наприклад, при зникненні житла або переході його в нежитлове приміщення звичайно припиняється і суб’єктивне житлове право на нього.
Не можна не погодитися із твердженням, що за членами сім’ї власника зберігається право користування жилою площею до тих пір, поки самі вони бажають зберегти це право-. Наприклад, особа виїхала в інше місто для постійного проживання. Виходячи із протилежного, робимо висновок, що відмова суб’єкта також припиняє право членів сім’ї на житло власника. Причому погодження волі окремого члена сім’ї із волею власника не потрібне.
Логічним є висновок, що коли член сім’ї власника житла стає співвласником останнього, то право користування приміщенням випливає вже із права власності. В цьому випадку житлові права члена сім’ї припиняються, оскільки в одній особі поєднуються права і власника, і члена сім’ї. Цікаво відзначити, що у римському праві злиття власності і довічного користування в особі уповноваженій призводило до тих же результатів.
Припинення прав членів сім’ї власника житла із закінченням строку, на який вони були встановлені, можуть мати місце тоді, коли це передбачено угодою про порядок користування приміщенням.
За рішенням суду власник має право вимагати припинення житлових прав членів сім’ї, які не є співвласниками жилого приміщення, у разі систематичної руйнації і пошкодження житла, за використання його не за призначенням, за систематичне порушення правил суспільного співжиття, якщо це робить неможливим для інших громадян проживання з ними в одній квартирі (будинку). З тих же підстав можуть бути припинені житлові правовідносини членів сім’ї, які позбавлені батьківських прав, якщо спільне проживання з дітьми, по відношенню до яких вони позбавлені батьківських прав, визнано неможливим.
Таким чином, ми бачимо, що підстави припинення житлових прав членів сім’ї, які не є співвласниками жилого приміщення, співпадають із підставами припинення сервітутних прав. Усе це дає можливість зробити висновок, що члени сім’ї власника житла дійсно набувають обмежено-речові права, а саме сервітутні. Російські вчені вже визнали їх такими1.
В свою чергу з припиненням сімейних правовідносин із власником житлового помешкання колишні члени його сім’ї не втрачають права користування ним. У цьому випадку, якщо власник не згоден, щоб вибулі із його сім’ї особи безоплатно проживали у його житлі, на останніх може бути покладено тільки обов’язок сплачувати за користування приміщенням та за комунальні послуги відповідно до тих же правил, що і наймач (ст. 162 ЖК України). Але, як правильно відзначено у правовій літературі, це ще не означає, що колишній член сім’ї автоматично стає наймачем, а власник — наймодавцем. Дійсно, Житловий кодекс України не дає підстав вважати ці відносини наймом. Вважаємо, що їх природа залишиться незмінною з тією особливістю, що житлові права вибулих членів сім»і додатково обтяжуються обов’язком вносити платню за користування житлом і комунальні послуги.
Не можна обійти стороною і майже загальновизнану точку зору, що із припиненням права власності (наприклад, при купівлі-продажу) припиняються і права членів сім’ї власника. В цьому випадку у правовій літературі було відзначено, що характерну рису сервітуту складає насамперед належна йому речова властивість — «Право користування чужою річчю пов’язане із останньою, а не з суб’єктом права власності, а тому, до кого б і за якою б угодою річ не перейшла, ця обставина не впливає на силу сервітуту». А тому зміна власника не зумовлює припинення правовідносин, що нами розглядаються.
Виселення
Діюче законодавство України передбачає, що члени сім’ї власника жилого помешкання можуть бути виселені тільки у судовому порядку при наявності таких підстав:
— у разі систематичної руйнації або пошкодження житла;
— при використанні його не за призначенням;
— при систематичному порушенні правил суспільного співжиття, якщо це робить неможливим для інших громадян проживання з ними в одній квартирі (будинку);
— при позбавленні членів сім’ї власника жилого помешкання батьківських прав, якщо спільне проживання з дітьми, по відношенню до яких вони позбавлені батьківських прав,’ визнано неможливим. Цей перелік можна доповнити і ще однією підставою — закінчення строку, на який вселились особи і який був зазначений в угоді, укладеній при їх вселенні.
Деякі вчені-юристи, практики також висловлюють думку, що за систематичну несплату квартирної платні колишні члени сім’ї власника житла можуть втратити своє право і бути виселеними без надання іншої жилої площі. Вважаємо таке припущення хибним, оскільки ст. 157 ЖК України дає вичерпний перелік випадків виселення членів сім’ї власника жилого помешкання, а робити висновок, що в результаті чогось, наприклад, новації, виникли відносини по найму (оренді) діюче законодавство не дає підстав.
Цікавим є і вирішення на практиці питання виселення членів сім’ї власника житла після відчуження (наприклад, продажу) його останнім. У цьому випадку новий власник може подати позов про усунення перешкод у користуванні будинком (квартирою) і виселити продавця і членів сім’ї1. Вважаємо, що це хибний шлях. Відомо, що вимога власника про усунення перешкод у користуванні — це речово-правовий засіб захисту права власності і може бути реалізованим через подання до суду негаторного позову. Для пред’явлення негаторного позову необхідна наявність ряду умов, зокрема відсутність договірних відносин між власником і особою, що перешкоджає здійснювати право власності по відношенню до надбаного житла; порушення не повинно припиняти суб’єктивного права власності.
Існування договору купівлі-продажу не дає можливості подати негаторний позов до власника житла. Тоді відповідно до статті 128 ЦК України право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі при відсутності іншого в законі чи договорі. Тому, якщо набувач не отримав житла, то і речовий позов не може бути подано, оскільки суб’єктивного права власності ще не виникло і мова йтиме тільки про неналежне виконання зобов’язань по передачі. Якщо ж договором було передбачено перехід права власності раніше передачі житла, то набувач може вимагати від свого контрагента виконання зобов’язання у натурі.
Члени сім’ї власника житла з моменту вселення набувають, як вказувалось вище, самостійного права користування приміщенням. На інше не вказує і діюче законодавство України. А тому нема підстав не визнати за членами сім’ї прав як третіх осіб на майно власника. Зміна ж власника, як правило, не тягне за собою припинення прав користування у третіх осіб. Вищенаведене свідчить, що члени сім’ї правомірно користуються житлом, а тому не можуть бути виселені на тій підставі, що воно потрібно самому власнику. Таке виселення суперечило б правилам ч. 4 ст. 9 ЖК України, а тому, вважаємо, що виселення набувачем членів сім’ї відчужувача у порядку усунення перешкод у користуванні є незаконним.
1.6 Право користування жилим помешканням на підставі спадкового розпорядження
Цивільне законодавство знає і таку підставу для виникнення права користування житлом як заповідальне розпорядження. Ст. 539 ЦК говорить, що «заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, зобов’язання надати іншій особі довічне користування будинком або певною його частиною». За своєю суттю це особистий сервітут і тому підтвердження ми знаходимо у правовій літературі.
Єдиною підставою виникнення права користування жилим помешканням є спадкове розпорядження у заповіті. Відомо, що заповіт — це односторонній правочин. З цього можна зробити висновок, довічне користування виникає із одностороннього правочину. Зміст заповідального відказу полягає у тому, що спадкодавець не сам надає, а зобов’язує кого-небудь або усіх спадкоємців за заповітом виконати певну дію за рахунок спадщини на користь указаної особи.
Враховуючи вимоги, що ставляться до форми заповіту, можна зазначити, що правочин, спрямований на отримання відказоодержувачем права довічного користування житлом, повинен також бути здійснений у нотаріальній формі. У випадках, коли заповіт може бути укладено не тільки у нотаріальній формі, але прирівнюється до нотаріальної, то і легат може мати таку ж форму. Відповідно до ст. 542 ЦК до нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються: заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікувальних закладів, а в будинках для престарілих та інвалідів — директорами та головними лікарями цих будинків; заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден; заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних ним експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій; заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками із медичної частини, старшими і черговими лікарями зазначених закладів; заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор та інших органів, що чинять нотаріальні дії, також заповіти робітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з’єднань, установ та закладів; заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі. Що стосується суб’єктного складу, то можна зазначити, що довічне користування житлом встановлюється заповідачем-власником, який є громадянином. Зі смертю спадкодавця виникають такі фігури як спадкоємець та відказоодержувач (легатарій). Для встановлюваних відносин байдуже, останні входять до кола спадкоємців чи знаходяться поза ним. У якості спадкоємця може бути особа, що вказана у заповіті. Покладення заповідального відказу на спадкоємців, не вказаних такими у заповіті, не допускається. В.І. Серебровський вважав, що заповідач може покласти виконання легату як на фізичну, юридичну особу, так і на державний орган. Легатарієм права довічного користування житлом може бути лише фізична особа. Правовідносини між спадкоємцем по заповіту і відказоодержувачем виникають з моменту відкриття спадщини. Саме з цього моменту перший стає боржником і зобов’язаний надати у довічне користування житло, другий — кредитором і вправі вимагати від кредитора вчинення таких дій. Характерним є те, що в момент відкриття спадщини між легатарієм та спадкоємцем, обтяженим відказом, виникають зобов’язальні правовідносини. Але з моменту передачі боржником жилого помешкання у відказоодержувача виникає речове право, що обмежує собою право власності.
Данные приведены в % от общего количества ответов.
свідомість
Вероятность появления искажений кодовой комбинации длиной n
Где a — показатель группирования ошибок.
Расчёт вероятности ошибки на выходе канала связи для ЧМ выполним по формулам:
– функция Крампа;
Рис Зависимость вероятности ошибки от длины блока.
=0,426
=0,069
=3,323 і 4
-1 ,где m=5…12
-длина 
— простые числа.
— знак включения множеств;
— знак строгого включения;
и 
— соответственно знаки пересечения и объединения множеств;
— пустое множество;
— множество всех 
для которых выполняется условие 
;
— число 
сравнимо с числом 
по модулю 
— множество всех простых чисел;
— некоторое множество простых чисел, т.е. 
;
— дополнение к 
;
, 
;
— множество всех целых положительных чисел.
— единичная группа;
— единичная матрица размерности 
;
— полная линейная группа степени 
над полем из 
элементов, т.е. группа всех невырожденных линейных преобразований 
) — специальная линейная группа степени 
) — проективная специальная линейная группа степени 
— конечное поле порядка 
.
— группа. Тогда:
— порядок группы 
— порядок элемента 
группы 
— единичный элемент и единичная подгруппа группы 
— множество всех простых делителей порядка группы 
— множество всех различных простых делителей натурального числа 
;
;
;
.
— подгруппа Фраттини группы 
— подгруппа Фиттинга группы 
— коммутант группы 
— наибольшая нормальная разрешимая подгруппа группы 
— наибольшая нормальная подгруппа нечетного порядка группы 
— наибольшая нормальная 
— 
— силовская 
— дополнение к силовской 
-холловская подгруппа группы 
— группа всех автоморфизмов группы 
— главный ранг группы 
— 
— 
является максимальной подгруппой группы 
— максимальная цепь подгрупп, т.е. 
для всех 
. Если 
. Тогда:
.
и 
рассматриваются все максимальные цепи.
— 
— нильпотентная длина группы 
— производная длина группы 
— 
является подгруппой группы 
— 
— 
— 
является минимальной нормальной подгруппой группы 
— 
— подгруппа 
для любого автоморфизма 
;
— индекс подгруппы 
;
— ядро подгруппы 
— подгруппа, порожденная всеми подгруппами, сопряженными с подгруппой 
из 
, то есть 
;
— централизатор подгруппы 
— нормализатор подгруппы 
— центр группы 
— циклическая группа порядка 
— симметрическая группа степени 
— знакопеременная группа степени 
и 
— подгруппы группы 
— прямое произведение подгрупп 
— полупрямое произведение нормальной подгруппы 
— 
применяются для обозначения подгрупп, порождённых некоторым множеством элементов или подгрупп.
— подгруппа, порожденная всеми 
;
;
называется:
для любого 
;
для любого 
для всех 
.
, но 
для любой собственной подгруппы 
из 
, то 
-дополняемость (если пересечение подгруппы с добавлением циклическое), 
группы 
. Нильпотентную длину разрешимой группы 
— максимальная подгруппа разрешимой группы 
, где 
.
.
является либо 
, для которого 
, мы назовем 
, или, если необходимо, 
если 
, если 
-группы, либо имеют простые порядки. 
или 
, где 
— простые числа.
или 
-группа, либо 
, где 
-группа.
а наибольшую нормальную 
;
.
и 
— силовские 
, а 
по лемме 4.1, с. 35. Аналогично, 
, поэтому 
. Ясно, 
— 
. Для этого вычислим ее индекс:
для всех 
и 
и
, то 
и 
нильпотентна, поэтому 
по (1) и 
; если 
, то 
;
; если, кроме того, 
разрешима и неединична. Пусть
— 
. Следовательно, 
.
, то 
и
, либо 
. Если 
, то 
. С другой стороны, 
по теореме 4.4, с. 35, поэтому 
.
для любого 
. В частности, если 
, 
. Так как 
по лемме 4.5, с. 35, то 
. Предположим, что 
для некоторого 
и 
Пусть 
. Так как
, а поскольку 
, то 
и 
. Теперь, 
. Таким образом, 
и первое утверждение доказано. Если 
разрешима, поэтому 
и 
.
и 
. В этом случае подгруппу 
, то 
а по теореме 4.6, с. 35, коммутант 
. По теореме 4.7, с. 35, подгруппа Фраттини 
а по условию 
Поэтому 
и 
— добавление к 
Поскольку 
и 
то 
и по теореме 4.7, с. 35,
и 
есть прямое произведение абелевых минимальных нормальных подгрупп группы 
и обозначим через 
подгруппу Фиттинга 
По теореме 4.6 коммутант 
Но 
значит 
по теореме 4.7, с. 35. Поэтому 
и 
и по теореме 1.4 существует подгруппа 
такая, что 
По тождеству Дедекинда 
Но 
а так как 
, то 
По выбору 
и 
и 
По лемме 1.2(2) 
Так как 
то для 
утверждение уже доказано.
нормальна в 
, то
. По теореме 4.10, с. 35, подгруппа 
.
— главный фактор группы 
либо 
, поэтому
по лемме 1.2 получаем, что
. Таким образом, 
и 
.
.
. Ясно, что 
и 
. Так как
и 
изоморфна нормальной нильпотентной подгруппе группы 
. Поэтому
, то
нильпотентны.
тогда и только тогда, когда группа 
. 
;
. 
— нормальная нильпотентная подгруппа группы 
и 
. Здесь 
имеет порядок меньше, чем порядок группы 
. Ясно, что это нормальный ряд, его длина 
и его факторы
и 
.
;
, то 
;
и 
, то
и 
.
. Тогда
. Тогда ряд
.
. Тогда ряд
с нильпотентными факторами
.
. Обозначим 
. Тогда 
по лемме 1.10, а по индукции
. Так как 
по (1), то имеем
. По лемме 1.2 для неединичной разрешимой группы 
и
.
, то 
и 
. Поэтому можно предположить, что все минимальные нормальные подгруппы группы 
и по индукции
, то 
по следствию 1.6. По индукции
, то утверждение справедливо. Пусть 
, т.е. 
. Считаем, что 
— 
. Если 
, то 
и 
, поэтому
. Так как 
— 
выполняется на любой нильпотентной неединичной группе. Значение 
выполняется на группе 
с максимальной подгруппой 
. Значение 
выполняется на группе 
, у которой силовская 
-подгруппа максимальна. 
нильпотентна, то группу 
пересечение всех максимальных подгрупп группы 
пересечение максимальных подгрупп группы 
и пусть 
— минимальная нормальная подгруппа группы 
. Так как подгруппа 
, т.е. 
.
центр, подгруппа Фраттини и подгруппа Фиттинга совпадают и имеют порядок 
была наибольшей нормальной 
, а 
— наибольшей нормальной 
и 
, очевидно, характеристичны в 
и 
где 
— порядок 
— класс нильпотентности 
— длина ряда коммутантов 
где 
— экспонента 
. Очевидно, равенство нулю любого из инвариантов 
или 
равносильно тому, что 
или нет.
c 
, и мы докажем их индукцией по 
и что 
подгруппа Фраттини 
. Всякий элемент группы 
. Но, как извесно, 
, и поэтому является 
— элемент порядка 
.
удовлетворяет следующему условию. Пусть 
наименьшее целое число (если оно существует), для которого 
является степенью простого числа 
со свойством 
. Если 
не существует, то 
; в противном случае
, будет ключом к доказательству теоремы А. Надо заметить, что неравенство 
или когда 
— некоторая 
— элементарная абелева группа и представление 
влечет ограниченность длины ряда коммутантов 
группы 
, что всякая разрешимая группа экспоненты 
истинно для всех степеней простых чисел 
, 
и 
. В этих случаях, как и всегда, когда 
извесны для всех простых 
где 
и 
и 
— числовые инварианты, определеннные для некоторого класса конечных групп, который мы предпологаем замкнутым. Мы предпологаем, что (2.3) выполняется для достаточно малых 
, и, кроме того, что:
;
;
.
, так что 
. Т.к. 
и в силу условия (III) 
. Таким образом, 
, и точно также 
, так что 
, что и требовалось.
, а если 
удовлетворяют условию (III), то этому же условию удовлетворяет любая функция 
, не убывающая по любому из 
аргументов. Так как все наши неравенства тривиальны для достаточно малых групп 
.
. Отсюда
и 
-1, в то время как при 
инварианты 
, а факторгруппа 
содержит свой централизатор в группе 
— централизатор группы 
, то мы можем выбрать нормальную подгруппу 
и минимальную при этом условии. Так как группа 
оказывается или 
в группе 
, трансформирование группы 
.
, где 
, то группа 
, где 
при 
, и если подгруппа группы 
имеет класс нильпотентности 
то
. 
, так что мы можем применить утверждение леммы 2.5 и получить результат индукцией по порядку группы 
делит 
. Для 
, то доказательство по индукции проведено.
нетождественный автоморфизм. Необходимое уточнение состоит в замене группы 
. По определению 
не может быть 
, то группа 
, что и требовалось. Таким образом:
.
не обладает неединичной нормальной 
, откуда последствию из леммы 2.11 
, а, следовотельно, 
, мы получим, что 
, так что по предположению индукции заключаем, что 
. Если 
, то порядок её группы автоморфизмов 
. Согласно лемме 2.11, группа 
, откуда 
. Таким образом,
. Так как 
, то индукция для (II) проводится сразу.
, а 
. Теперь 
— нильпотентна, и к 
— нормальная в 
— несверхразрешимая в 
подгруппа. Тогда 
нильпотентна и 
, т. е. к подгруппе 
, где 
или 
, где 
а 
и 
— ‘элементарная абелева и циклическая подгруппы порядка 
— простое число.
. Последняя подгруппа имеет в 
. Поэтому группа 
— нормальная в 
— циклическая группа порядка 
из 
существует подгруппа 
. Для 
подгруппа 
, то 
, то в 
степени 
, должна найтись нильпотентная подгруппа 
. Но такой нильпотентной подгруппы в 
нет.
, то 
. Предположим, что 
, где 
— нильпотентна, а 
изоморфна 
, то 
подгруппа, и для её прообраза 
, где 
или 
характеристична в 
то 
то 
Так как 
— простые числа, то в этом случае теорема доказана.
. Если 
, делящее порядок 
-подгруппа из 
сверхразрешима, то 
нильпотентна и 
. Но теперь
подгруппа и 
. Так как 
, 
и 
и 
и теперь 
, а фактор-группа
, а 
. Но теперь 
— подгруппа непримарного индекса. Поэтому она сверхразрешима, а так как её порядок равен 
, то 
, где 
для силовской 
или 
. Так как этот индекс должен быть примарен, то 
или 
, поэтому 
, а её индекс равен 
и должен быть примарен, т. е. 
. Тогда:
, 
, то 
;
нильпотентна, то 
, 
и 
. Если 
нильпотентна, то 
.
.
, то
и 
;
, то
и 
;
;
.
;
;
, то 
;
и 
, то 
и 
.
и 
— циклическая группа порядка, делящего 
.
такое, что 
, то группа 
, либо 
и 
;
для некоторой собственной подгруппы 
;
, то 
.
has a complement // Chinese science Bulletin. — 1997. — Vol. 42, № 5. — P. 364-368.
Форма должна быть правильная, соответствующая наименованию изделий. Допускаются небольшие изгибы и искривления в макаронах, перьях, длинной вермишели и лапше, Короткорезаная вермишель, лапша и рожки, как правило, изогнуты. Изделия с существенными отклонениями от заданной формы считаются деформированными.
Посторонние запах и привкус могут быть обусловлены примесями в муке полыни, горчака и других семян сорных трав, обладающих сильно выраженными вкусом и запахом. Посторонние привкусы и запахи появляются также при использовании недоброкачественного дополнительного сырья. Солодовый привкус имеет хлеб из проросшего и морозобойного зерна. Пересоленный или недосоленный вкус получается при неправильной дозировке соли. Пресный вкус имеет хлеб из недобродившего теста, а излишне кислые запах и вкус — хлеб из перебродившего теста.