Автор: admin

Сочинение: Политическая метафора в языке СМИ

Posted on by admin

Политическая метафора в языке СМИ

Курсовая работа Д.Н. Яцутко

Введение. Актуальность исследования

Вопрос о сущности речевого воздействия трудно отнести к числу малоразработанных: вероятно, отсчет следует вести от античных времен и аристотелевской концепции риторики. Традиция изучения ораторской речи, имеющая многовековую историю, претерпела значительные изменения во второй половине XX века: классический подход к изучению ораторских текстов (при котором чаще всего объектом исследования являлось судебное красноречие) был значительно расширен за счет идей, почерпнутых из смежных дисциплин: социологии, психологии, кибернетики, политологии.

Основным стимулом интенсификации исследований в области речевого воздействия в настоящее время являются прагматические задачи. В общем виде их можно обозначить как проблему оптимизации речевого воздействия. Актуальность этой проблемы не требует специальных доказательств ввиду ее очевидности: даже беглый взгляд на книжный прилавок, где непременно присутствует несколько бестселлеров — руководств по коммуникации и речевому воздействию на собеседника (Д. Карнеги, Э. Шостром, Э. Берн, различные пособия по НЛП и т.д.), может служить аргументом в пользу того, что социальный заказ существует.

Феномен речевого воздействия представляет собой многообразное явление, поэтому описание тех или иных его аспектов предполагает экспликацию очерченных самим автором ограничений в проблематике. Так мы в данной работе попытаемся ограничиться рассмотрением политической метафоры в языке СМИ как неотъемлемого и яркого элемента системы технологий речевого воздействия. Именно язык СМИ берётся для исследования, потому что политическая метафора и вообще технологии речевого воздействия наиболее применяемы и эффективны именно в языке СМИ. Безусловно, СМИ не являются исключительной сферой применения политической метафоры — она функционирует и в бытовых разговорах, и в анекдотах, и в деловой речи, но по количеству единовременных реципиентов того или иного вида речевого воздействия СМИ (особенно телевидение и радио) оставляют далеко позади любые другие области функционирования информации. СМИ сегодня основной (и эффективнейший!) инструмент маркетинговых и политических манипуляций. Политической манипуляцией называется специфический вид речевого воздействия, имеющий целью внедрение в сознание под видом объективной информации неявного, но желательного для тех или иных политических групп содержания. В области разработки технологий политической манипуляции сегодня трудится огромное количество человек: психологи, лингвисты, специалисты по маркетингу, художники, литераторы, имиджмейкеры, кибернетики и т.д. Технологии речевого воздействия в СМИ сегодня разработаны настолько, что могут реально и существенно влиять на поведение масс, на исход выборов, на популярность того или иного политика или политического проекта и т.д. Не зря журналистику сеголня называют «четвёртой властью» (кстати, тоже политическая метафора). Дальнейшей разработке технологий речевого воздействия посвящена и наша работа.

Метафора. Дефиниции

Для начала определимся с терминами.

Слово «метафора» из греческого — metafora (meta — пере, ferein — носить).

Наиболее общее определение метафоры — троп, перенесение свойств одного предмета (явления) на другой на основании признака, общего для обоих сопоставляемых членов (1). Такое определение даёт «Советский энциклопедический словарь» 1979-го года. Классический же словарь Михельсона «Русская мысль и речь» определяет метафору ещё проще: «Метафора — иносказанiе — въ переносномъ смыслѣ сказанное».

А.Ф. Лосев, размышляя о живописной образности в литературе, расшифровывает понятие метафоры очень подробно — на фоне понятий «аллегория» и «олицетворение». По словам А.Ф. Лосева, общей чертой метафоры и алллегории является их ярко выраженное противоположение индикаторной образности в языке. Индикаторная образность вовсе не фиксируется как таковая, а существует в живой речи совершенно незаметно наряду с прочими прозаическими приёмами, ровно ничем не выделяясь из обыденной словесности. В противо положность этому аллегорическая и метафорическая образность создаются автором намеренно и воспринимаются читателем сознательно, с более или менее резким выделением из потока повседневной речи. Оба эти вида образности всегда так или иначе оцениваются. Они бывают характерными или для данного литературного жанра, или для данного поэта, или для данного периода его развития, а иной раз, может быть, и для целого исторического периода или для какого-нибудь направления. Словом, в противоположность образу-индикатору, и аллегорическая и метафорическая образность есть определённого рода художественный образ, намеренно создаваемый и оцениваемый и специально фиксируемый, причём всегда художественно рефлексируемый.

Отмеченное различие аллегории и метафоры с индикаторной образностью показывает художественную самостоятельность и метафорической, и аллегорической образности. С художественной точки зрения аллегория, безусловно, менее насыщена в живописном отношении, чем метафора, однако эта меньшая живописная насыщенность не всегда поддаётся определению с необходимой точностью. Наиболее характерный пример аллегорической образности — басня. Аллегорическая образность, как бы она ни была красочна и какое бы художественно-самостоятельное значение она ни имела. все же является и для баснописца, и для читателя басен только иллюстрацией какой-нибудь абстрактной мысли, и потому в конечном счёте она имеет значение не сама по себе, а только в своём абстрактном виде, абстрактной обрисовке животных (персонажей басен), поскольку очень многое в их облике отбрасывается, а берётся только то, что необходимо для иллюстрации какой-нибудь авторской мысли. Но это и значит, что живописная картина поведения животных берется вовсе не в том субстанциональном виде, когда петух, например, заговорил бы, действительно, человеческим голосом. Тождество животных в басне с проводимой в ней абстрактной мыслью есть тождество структурно-функциональное, но никак не субстанциональное.

Если художественная картина, даваемая в басне, достаточно красочна, а для баснописца из всей этой картины важна только её отвлечённая структура, соответствующая обсуждаемому в басне абстрактному тезису, то ясно, что басенная художественная образность имеет только потенциальное, а не актуальное значение. в басне актуален иллюстрируемый ею абстрактный тезис. художественная образность, привлекаемая для этого, может расцениваться, рассуждая теоретически, как угодно широко и как угодно узко. В басне она использована только структурно. Но теоретически ничто не мешает нам отвлечься от доказываемого в басне абстрактного тезиса. В этом случае вместо своей потенциальной значимости она может трактоваться относительно самостоятельно, т.е. и автономно, и актуально. Однако в своём главном эстетическом качестве аллегорическая образность есть вспомогательная или структурно-потенциальная образность. И в этом плане аллегория совершенно противоположна метафоре.

Прежде чем перейти к метафорике, сделаем небольшое замечание относительно олицетворения как художественного приёма. Нетрудно убедиться в том, что живописная часть аллегории содержит в себе гораздо больше разнообразного пластического материала, чем это необходимо для иллюстрации какого-либо абстрактного тезиса. Все эти живые сценки и разговоры персонажей, присутствующие в басне, взятые сами по себе, свидетельствуют о такой их конкретно-чувственной многоплановости и выразительности, которые в полном объёме вовсе не нужны для иллюстрации ими какого-либо абстрактного тезиса. Конкретно-образное содержание аллегории явно «перевешивает» основную, заключенную в ней мысль. Частное и единичное превалирует над той общностью, иллюстрацией которой они являются. Совершенно обратное этому происходит в олицетворении.

Обычно олицетворение определяется весьма туманно, и бывает трудно отделить олицетворение от аллегории, метафоры, символа, мифа. Все эти категории в принципе содержат в себе олицетворение в том или ином виде и в том или ином качестве. Мы будем понимать под олицетворением только такое олицетворение, когда абстрактное понятие играет в этом сочетании определяющую роль. Если в драмах средневековья и Возрождения появлялись такие фигуры, как Удовольствие, наслаждение, Порок, Благоразумие, Воздержание и т.д., то, очевидно, в противоположность аллегории смысловое и эстетическое ударение ставилось здесь именно на какой-либо абстрактной мысли, своего рода абстрактной общности, в то время как живописное изображение действия, совершаемого этими фигурами, отступало на второй план. Мы не будем подробно входить в теорию художественного олицетворения, а укажем на него только как на специфическую структуру. в которой не единичное и частное берут верх над общим, а, наоборот, это общее берет верх над всем единичным и частным. В этом заключается внутреняя противоположность олицетворения аллегории. И в аллегории, и в олицетворении присутствует определённое неравновесие между абстрактным и конкретным, но в аллегории берёт верх конкретное, а в олицетворении — абстрактное начало.

Теперь мы можем сформулировать, в чём состоит художественная специфика метафорической образности. В противоположность явному неравновесию абстрактного и конкретного в аллегории и олицетворении она характеризуется именно полным равновесием того и другого в поэтическом образе. Иллюстрируемое положение здесь и не больше и не меньше иллюстрируемого материала, а иллюстрируемый материал здесь и не шире, и не уже, чем иллюстрируемое им положение. Составляющие метафору образ и тезис в этом отношении эстетически равноценны. Именно так следует понимать равновесие общего и единичного в метафоре.

Метафора явно противоположна аллегории в двух отношениях. Во-первых, в аллегории выражается неравновесие двух элементов: абстрактно мыслимого автором тезиса и художественной образности, применяемой им в целях иллюстрации этого тезиса. Что касается метафоры, то те два момента, из которых она состоит, эстетически вполне равноправны. И это равноправие доходит до того, что оба момента образуют нечто целое и неделимое. В этом целом и неделимом, чем и является метафора, даже нет никакого смысла противопоставлять два составляющих её элемента, объясняемый и объясняющий. Во-вторых, обращаясь к подлинной метафоре, невозможно даже точно сказать, какой её элемент является поясняемым, а какой — поясняющим. Таким образом, оба эти момента, составляющие метафору, одинаково автономны, и не только в труктурном отношении, но и по своему содержанию.

Однако назвать эту смысловую нераздельность субстанцией никак нельзя, ибо в этом случае речь шла бы уже не о метафоре, а о мифе. Например, пушкинское «уж небо осенью дышало» перестало бы быть метафорой и стало бы мифом, если бы воспринималось как однозначное утверждение, что небо суть некое живое существо, способное дышать, а осень — либо газ, пригодный для дыхания, либо орган, типа лёгких.

Итак, метафорическая образность есть такая автономно-актуальная образность, которая ещё не доходит до своего субстанционального воплощения, а создаётся только в виде чисто феноменального изображения жизни и бытия. (2)

Чтобы чётко отграничить метафору от мифа, приведём два примера:

1.

Зари догорающей пламя

рассыпало по небу искры. (Полонский)

2.

Восстала из мрака с перстами пурпурными Эос. (Гомер)

Первый случай — несомненная метафора, т.к. не утверждается безусловная тождественность пламени и зари. Во втором же случае, памятуя о времени написания этой строки, можно однозначно заявить, что мы имеем дело с мифом, т.к. древним представлялось, что заря — это, действительно, некое божество, антропоморфное — по меньшей мере, имеющее «персты».

Коммуникативная цель политической метафоры. Речевые стратегии и тактики. Классификация политических метафор по концептуальным полям.

Любой текст, любое высказывание (будь это хоть мантры в буддийских «молитвенных колёсах») всегда подразумевает реципиента, направлено на реципиента и предполагает реакцию реципиента. По словам Лотмана (3), взаимоотношения текста и аудитории характеризуются взаимной активностью: текст стремится уподобить аудиторию себе, навязать ей свою систему кодов, аудитория отвечает ему тем же. Текст как бы включает в себя образ «своей» идеальной аудитории. Таким образом, использование метафоры (как и любого другого тропа) зависит от структур кодов, образующих семиотические личности автора и предполагаемого интерпретатора (читателя, реципиента). Эти семиотические личности не идентичны, и потому автор, ориентируясь на реципиента, перекодирует свою изначальную мысль в соответствии со своей интерпретацией системы кодов потенциального читателя. Наиболее точной с точки зрения ожидаемой реакции реципиента такая перекодировка оказывается в случае адресной перекодировки — когда автор достаточно хорошо представляет себе систему текстов, мифов, субкультуру, традицию, к которой принадлежит реципиент. Абсолютная точность такой перекодировки невозможна даже в случае личного письма хорошо знакомому человеку, а в случае СМИ, когда текст адресуется макрогруппам, целым субкультурам, — тем более. Но более или менее однозначные интерпретационные коды (тексты-посредники, тексты-функции) традиции всё-таки присущи. Соприкасаясь с кодом автора, коды традиции оживают, актуализируя прежде скрытые смысловые потенции.

Одним словом, коммуникативная задача метафоры (тропа) состоит в том, чтобы донести значение кода А, входящего в семиотическую систему коммуниканта X, но тёмного для коммуниканта Y, до коммуниканта Y при помощи кода B, ясного для обоих коммуникантов и являющегося органичной частью семиотической системы Y (как частный случай X и Y могут быть внутренними подструктурами одной семиотической личности).

Заметим, кстати, что почти любое сообщение вообще редко бывает однозначно интерпретируемым, использование же для сообщения несвойственного порождающей его системе кода (метафора) делает неожиданные для автора интерпретации ещё более возможными (особенно, если учесть, что адресация публикуемого текста весьма условна, а его интерпретации не заканчиваются на первом интерпретаторе, т.е. непосредственном читателе: возможно дальнейшее функционирование элементов текста, попадание их в другие интерпретирующие системы, как то — обсуждения, комментарии и т.п.).

Политическая метафора функционирует по тем же законам. Коммуникативную же цель её можно сформулировать очень коротко: политическая метафора есть речевое воздействие с целью формирования у реципиента (чаще всего — у общества) либо положительного, либо отрицательного мнения о той или иной политической единице (политике, партии, программе, мероприятию). Таким образом, речевые стратегии, в которых необходимо использование политических метафор можно условно разделить на две основные категрии: 1) стратегия дискредитации, 2) стратегия превознесения (оправдания).

Остановимся на стратегиях речевого воздействия подробнее. Речевое воздействие (в широком смысле) можно отождествить с процессом речевого общения, взятом в аспекте его целенаправленности. Научные исследования показывают, что в любом акте речевого общения коммуниканты преследуют определенные неречевые цели, которые в итоге влияют на деятельность собеседника. Так, например, Р. Блакар утверждал, что выразиться «нейтрально» невозможно, поскольку даже неформальный разговор предполагает «осуществление власти», то есть воздействие на восприятие и структурирование мира другим человеком. Модель мира представляет собой определенным образом организованные знания о мире, свойственные когнитивной системе или ее модели. С одной стороны, в модель мира входят общие знания о мире, которые можно считать «объективными». Речь идет о простых пропозициях типа «снег весной тает», специальных фактах вроде «Волга впадает в Каспийское море» или правилах продукций («Если холодно, то нужно тепло одеваться»). С другой стороны, в модели мира присутствуют и знания другого типа, которые условно можно назвать «субъективными». Это ценности и их иерархии, семантические конструкты типа «норма» и другие когнитивные структуры, обобщающие опыт индивида и социума. Эти когнитивные структуры, или когнитивные категории, существуют на так называемом базовом уровне категоризации.

Образование категорий связано с формированием когнитивных концептов и их устойчивых объединений. Это стандартный путь переработки поступающей информации. Примером могут служить концепты, которые формируются в процессе речевого общения. Каждый из коммуникантов в определенной речевой ситуации стоит перед необходимостью ответить на вопросы: «Кто он? Кто я? Каково его отношение ко мне и остальным? Как он воспринимает меня?». На основе ответов на эти вопросы формируется концепт «Я» (образ Автора), концепт «Он» (образ Адресата) и ряд других. Среди прочих категорий базового уровня существуют специфические когнитивные категории, регулярно представленные в текстах, где речевое воздействие планируется (то есть осознается говорящим как иллокутивная задача). Особенностями этих категорий являются их регулярность и универсальность: они обнаруживаются в дискурсе, который представляет различные коммуникативные сферы (политику, бизнес — в особенности рекламу, частную жизнь). Ниже в качестве примера мы рассмотрим категорию «свой круг» (название дано в значительной степени условно, но оно отражает реалии обыденного сознания), которая базируется на двух противопоставленных концептах — «свои» и «чужие».

Простейшие типы концептуальных зависимостей имеют следующий вид:

А есть В (А представляет собой В);

А имеет В;

А имеет отношение к В (А связано с В).

Данные схемы могут выглядеть несколько упрощенными и не учитывающими многозначность большинства речевых категорий, но задачи речевого воздействия как раз и требуют, чтобы на некоторые речевые стимулы человек реагировал молниеносно и однозначно. А для этого необходимо, чтобы доступ к подобным знаниям был несложен. Как известно, некоторые концепты в памяти человека явно ассоциируются с другими (кислый… лимон, фрукт…яблоко). Именно такие прогнозируемые ассоциации планируется продуцировать путем установления семантических зависимостей между концептами в процессе персуазивной коммуникации.

Если рассматривать концептуальные зависимости в пределах определенной категории как узлы семантической сети, то речевое воздействие можно определить как операции над семантическими сетями (разрыв ассоциативных связей и установление новых). Два основных типа процедур: установление новых ассоциаций и разрыв старых — могут быть конкретизированы через процедуры низшего порядка. Так, например, установление новых ассоциаций может осуществляться как:

непосредственное отождествление (А есть В);

сближение по свойствам, или «фамильное сходство» (А имеет, обладает В);

отождествление по отдельному признаку (А имеет отношение к В);

сближение по нетипичным признакам (А имеет отношение к В, хотя это и не очевидно).

Разрыв ассоциативных зависимостей может быть описан через симметрично противопоставленные процедуры:

непосредственное отрицание тождества (А не есть В);

отрицание тождества через отрицание общих свойств (А не имеет, не обладает В);

отрицание тождества по отдельному признаку (А не связан с В);

разъединение по нетипичным признакам (А не связан на самом деле с В, хотя это и не очевидно).

Для анализа категорий речевого воздействия целесообразно использовать понятие прототипа. Оно основано на том, что категории языка не всегда, а возможно, и редко определяются в терминах одной или нескольких отличительных особенностей, необходимых и достаточных в качестве критерия именования. Скорее они (категории) формируются на основе пересечения некоторого числа характерных «свойств — признаков», при этом прототипом является единица, проявляющая эти свойства в наибольшей степени. Прототип — это лучший образец категории. Прототипический подход позволяет допустить, что все члены категории в зависимости от наличия/отсутствия характерных свойств могут быть в большей или меньшей степени близки к прототипу. Для категории «наши (свой круг)», например, прототип можно описать фразами: «Наш человек, собираясь на курорт, кладет в чемодан деловой костюм и галстук», «Наши люди в булочную на такси не ездят» (реплика управдома в кинофильме «Бриллиантовая рука»).

Структурирование социума путем построения оппозиции «свои» — «чужие» имеет давние социокультурные традиции. Политическая ситуация конца 80-х — начала 90-х годов в России способствовала актуализации этой семантической оппозиции. В этом смысле символично, что репортаж известного тележурналиста А. Невзорова о событиях в Вильнюсе в 1991 году был назван «Наши» (номинация относилась к советскому ОМОНу, жертвами которого стали жители литовской столицы). Наблюдения показывают, что семиотическая категория «свой круг» является одной из базовых когнитивных категорий в политическом дискурсе. Продуктивность этой категории объясняется ее гибкостью, удобством и простотой в плане манипуляции сознанием: автор каждый раз заново очерчивает «свой круг», отделяя «своих», «наших» от «чужих».

Основными концептами этой категории являются дихотомически противопоставленные единицы «свой» — «чужой». В этой системе координат устанавливаются отношения между «я» говорящего, собеседником (-ами) и третьими лицами. Рассмотрим основные типы ассоциативных зависимостей в рамках категории «свой круг». В качестве материала использованы интервью с Юрием Лужковым («Комсомольская правда», 26 ноября 1997г.) и статья О. Кучкиной «Рыжий» («Комсомольская правда», 22 ноября 1997 г.). В обоих случаях в центре находится фигура бывшего вице-премьера — А. Чубайса.

1. Отождествление, или идентификация, строится по модели «А есть (представляет собой) В». Осуществляется через прямую номинацию; разграничение «своих» и «чужих» происходит на основе символов Добра и Зла, соответствующих модели мира говорящего.

Вначале мы с ним были союзниками. Я поддерживал его инициативы, связанные с приватизацией. Но < … > приватизация, проводимая господином Чубайсом, преследовала не экономические, а политические цели. …И тогда я ему сказал: «Отныне вы — мой идейный враг». Мы с Чубайсом — полные антиподы. (Лужков)

В стране, где порядочный человек (т.е. Чубайс) уже (еще) редкость, воры, указывая на него, кричат: держи вора! (Кучкина)

Реформаторы (Чубайс) провели приватизацию: бездарная система всеобщей безответственности за общее хозяйство стала преображаться в систему личной ответственности за частное хозяйство. (Кучкина)

Кроме непосредственного обозначения главного героя как врага или как порядочного человека, «реформатора» (в последнем контексте наводится сема положительной оценки), в обоих примерах можно наблюдать способ моделирования образа через отношение к приватизации. В зависимости от интерпретации этого процесса в категориях Добра (Кучкина) либо Зла (Лужков), объект идентифицируется как «свой» либо «чужой».

2. Сближение по свойствам, или атрибуция, базируется на модели «А имеет, обладает свойством В». Через указание на признаки, присущие объекту, устанавливается его «фамильное сходство» с концептами «свой» — «чужой». В теории прототипов принимается, что категории языка формируются (в рамках континуума) как пересечения некоторого числа характерных или типичных свойств-признаков, коррелирующих с уместностью наименования соответствующих предметов. Естественно, что представления о «характерных» свойствах и уместности наименования в персуазивном дискурсе идеологически нагружены и определяются сложившимися идеологемами.

Данный способ установления ассоциативных зависимостей обладает большой убеждающей силой, поскольку семантический вывод об идентификации объекта подается имплицитно (его’ доверено сделать самому адресату), а всякое знание, «добытое собственными интеллектуальными усилиями», осознается как свое, личное («приватизация знаний», по Баранову).

Безусловно, сам персонаж является абсолютным раздражителем. …Между ними (Чубайсом и Березовским) дружбы, мягко выражаясь, не было, шла острейшая и во многом беспринципная борьба за влияние на государственную власть. …Я имею в виду полное пренебрежение той реакцией, которую они (Чубайс и другие «писатели») прогнозировали от общества. …Не последовало реакции на мощные заработки Чубайса, которые он получил за 4 месяца… Последовало новое хамство. …Чубайс, совершенно не зная реальной экономики, не имея опыта в организации производства, не мог не стать монетаристом. Я же практик. …Чубайс — радикал. Его мышление полярно. Он то открывает крышку гроба, то забивает в нее последние гвозди… Я — приверженец движения по этапам, шагами, а не революционными радикальными скачками. (Лужков)

Чубайс в интерпретации Ю. Лужкова обладает следующими признаками: он «раздражитель», участник беспринципной борьбы за власть, «писатель», пренебрегающей общественной реакцией (мнением большинства!), рвач («мощные заработки» за короткий срок), хам, неопытный теоретик-монетарист, радикал, приверженец революционных скачков, гробовщик, собирающийся похоронить Россию (развернутый метафорический образ). По сумме признаков личность Чубайса близка к классическому прототипу «образа врага».

В интерпретации О. Кучкиной бывшему вице-премьеру приписываются следующие свойства-признаки.

Интересно, зависит ли от цвета волос, кожи и наличия веснушек наличие выдающегося ума и таланта? Рыжие с веснушками — Бродский, Плисецкая, Чубайс. …Да ведь и вышел не на балетную сцену — < … > на самый верх политики. Горе — уму. Чубайс один такой сегодня — во благо стране и ее населению.

По совокупности положительно оцениваемых признаков (выдающийся ум и талант, уникальная значимость для блага страны и ее населения) Чубайс неминуемо должен быть опознан как «свой».

Атрибуция признаков, идентифицирующих объект как «свой» либо «чужой», может устанавливаться через констатацию подобия с некоторым объектом, указание на общие с ним свойства (в случае, если целью является разрыв ассоциативных зависимостей, — отрицание общих свойств). При этом координирующей точкой является объект, связь которого с прототипом («свой» или «чужой») принимается как известное, данное.

Рыжие с веснушками — Бродский, Плисецкая, Чубайс. Нескромные. Нерядовые… (Кучкина)

То, что сделали Чубайс и другие «писатели», это попросту вульгарно. …У Чубайса большевистский подход: до основания все разрушить, а затем… (Лужков)

Таким образом, «свой» Чубайс находится в одной шеренге с гениальными Бродским и Плисецкой, а «чужой» — в группе «писателей» (кавычки сигнализируют об отрицательной коннотации) и большевиков-разрушителей.

Приемы установления ассоциативных связей на основе подобия необычайно продуктивны в персуазивном дискурсе, в частности в стратегии дискредитации, где они реализутся в специфических речевых тактиках.

3. Стереотипизация — один из важнейших приемов речевого воздействия. С точки зрения когнитивных процессов стереотипы формируются на основе ассоциативных связей по модели «А имеет отношение к В», где В — один из прототипических концептов или концепт, опосредованно связанный с прототипом как символ Добра либо Зла.

Это — кризис команды Чубайса. (Лужков)

Кризис — ‘тяжелое переходное состояние какого-либо социального института, сферы общества’, отрицательное явление, Зло; испытывать кризис — это свойство «чужих», не «наших».

Он (Чубайс) не раздражает только своего союзника Гайдара и небольшую кучку людей. (Лужков)

Егор Гайдар — символ непопулярной экономической политики начала 90-х годов, «кучка людей» противостоит здравомыслящему и моральному «большинству», олицетворяющему Народ, следовательно, иметь отношение к Гайдару и «кучке людей» — значит быть «чужим».

Реформаторы (Чубайс) < … > стабилизировали родной многострадальный рубль. Создали рынок ценных бумаг. То есть из уродливой и практически обрушившейся экономической системы сделали искомую рыночную. Откуда и начнет — уже начала — плясать новая помолодевшая страна, встающая с больничной койки! (Кучкина)

Образ выздоравливающей страны — символ Добра, понятный большинству. И хотя концепт ‘рынка’ имеет неоднозначную интерпретацию в идеологически заостренных текстах, противопоставление «искомой» рыночной системе и прежнего уклада указывает на полюс положительной оценки, формируя стереотипические зависимости.

4. Установление ассоциативных связей (часто по второстепенному, несущественному признаку) лежит в основе техники, которая известна как прием «навешивания ярлыков». Ярлык — один из распространенных аргументов в нечестной полемике. В основу наименования по принципу ярлыка кладется какой-нибудь частный признак объекта. Так, например, молодые реформаторы в российском правительстве называются то «выпускниками Кембриджа» (прозападная ориентация — признак «чужих»), то «мальчиками в розовых штанишках» (не соответствующая их положению молодость и сопутствующая ей незрелость мышления имплицитно противопоставлена мудрости «стариков»). Основой ярлыка может стать и звуковая форма слова (прием паронимической аттракции: демократы — дерьмократы, приватизатор — прихватизатор).

Речевое воздействие, рассматриваемое в аспекте когнитивных процессов, связано не только с установлением желательных ассоциаций, но и с блокировкой нежелательных. Последняя осуществляется по моделям: 1) «А не есть В»; 2) «А не имеет В»; 3) «А не имеет отношения к В»; 4) «А имеет лишь частичное (некоторое) отношение к В» — то есть здесь имеют место процессы, по своей цели противоположные отождествлению, атрибуции, стереотипизации и навешиванию ярлыков. Сравним высказывания Ю. Лужкова:

Черномырдин и Чубайс — мало совпадающие персоны. (1)

Мы с Чубайсом единомышленники разве что в стратегии рыночных преобразований. (4)

Мне искренне жаль < … > Казакова. Думаю, он случайно попал в этот коллектив. (3) — и мнение О. Кучкиной:

Жалко, что он (Чубайс) вдруг повел себя так, будто виноват… До суда нельзя было поддаваться на шантаж и подлянку… (2)

Жалко, что мы страдаем, что у нас нет и близко возможности похожих гонораров. Но ведь у нас и похожей — безумной по сложности — работы нет. (1)

Ах, Чубайс, Чубайс! Лучше б вы сжевали бумагу, на которой писали тексты. Впрочем, не будь книги, накопали бы что-нибудь другое. (4)

Рассмотренные нами типы ассоциативных зависимостей используются для эффективного манипулирования умозаключениями реципиента. Понятно, что включение объекта высказывания в концепт «свои» служит речевой стратегии оправдания (превознесения), включение в концепт «чужие» — дискредитации. Разграничение «своих» и «чужих», создание образа «МЫ-группы» через через очернение противника — достаточно традиционный прием политической борьбы. Стратегия дискредитации может быть рассмотрена в рамках глобальной стратегии в области речевого воздействия, которую можно обозначить как «игру на понижение» (downplay, по Ларсену).

Дискредитация — подрыв доверия к кому-, чему-либо, умаление авторитета, значения кого-, чего-либо. Сама по себе дискредитация, разумеется, включает не только речевые действия: подрывать доверие может обнародование каких-либо негативных фактов или мнения, действия против кого-либо, сигнализирующие о недоверии (прямо или косвенно), и т. д. Нас же интересуют речевые действия, цель которых — подорвать доверие, вызвать сомнение в положительных качествах кого-либо.

В русском языке для обозначения этих действий используются такие лексические единицы, как оскорбить (оскорбление), издеваться (издевка), насмехаться (насмешка), обидеть (нанесение обиды).

Следующий фрагмент взят из газеты «Правда» и характеризует одну из ключевых политических фигур последнего времени — А. Чубайса. «Ветер дует в спину А. Чубайса. Одни вниз тормашкой с высоких кресел, а он прямо-таки летит вверх. Простаки скребут в затылках, силясь понять непонятное. За какие заслуги? Какая-то непостижимая удачливость, будто он — Барон Мюнхгаузен, стрельнувший ружейным шомполом и нанизавший гирлянду уток. Будто под магический шепоток старика Хоттабыча перед ним раздвигаются футбольные ворота, и он беспромашно загоняет туда мячи. Получается, сделал свое дело хорошо, даже очень. А дело-то, все знают, у него было наитруднейшее, такого, думается, ни у кого не было и нет. Раздать, расчленить государственную общественную собственность. да так, чтобы каждой сестре досталось по сережке и чтобы «сестры» не заметили, как вместо сережки им навесили дырки от бубликов.» («Правда», 1994, 23 ноября) Общая стратегия дискредитации реализуется в перенасыщенном метафорической образностью фрагменте текста как издевка, поскольку очевидна цель: зло, оскорбительно высмеять политического деятеля. Цель достигается в результате применения комплекса приемов когнитивного и семантического плана.

1. Когнитивный прием «загадка». Читатель «разгадывает» ее вместе с автором: и почему это Чубайс «прямо-таки летит вверх»? Иллюзия совместного семантического вывода — один из продуктивных способов внедрения новых знаний в модель мира реципиента. Читателю уготована роль «смышленого простака», который сам находит отгадку.

2. Когнитивный прием литературной аллюзии. Сравнение со сказочными героями (вралем бароном Мюнхгаузеном, а также протеже старика Хоттабыча) позволяет основательно усомниться в закономерности «взлета» героя: заслуг нет, все как в сказке.

3. Псевдологический вывод (провокация): «Получается, сделал свое дело хорошо?!» — по сути блокирует позитивное умозаключение и предполагает переход к доказательствам, что дело сделано плохо. (Отметим в скобках, что доказательств нет, а есть эмоциональная констатация факта:»навешал дырки от бубликов». Подобный семантический ход существенно отличает тактику оскорбления и издевки от тактики обвинения).

4. Гипербола, доходящая до абсурда: «прямо-таки летит вверх».

5. Лексико-грамматическая модель с отрицательной коннотацией: «За какие заслуги?». Этот риторический вопрос всегда предполагает имплицитный негативный вывод.

6. Акцент на серьезности дела, требующего высокой квалификации («дело-то наитруднейшее») подготавливает к эксплицитному семантическому выводу о неоправданных ожиданиях.

7. Сема «обман, мошенничество» наводится с помощью лексического значения определенных слов и словосочетаний: «непостижимая удачливость», «ветер дует в спину», «сестры не заметили,…как им навешали дырки от бубликов», «магический шепоток старика Хоттабыча». В совокупности все рассмотренные приемы имеют цель подтолкнуть читателя к выводу о том, что А. Чубайс — некомпетентный обманщик. Кроме того, у читателя возникает вопрос о том, кто тот Хоттабыч, помогающий Чубайсу, и откуда дует ветер, поднимающий нашего героя вверх. В этом намеке на возможного патрона заключается в данном случае прагматический аспект стратегии дискредитации. Цель — подорвать доверие к Чубайсу — достигается не прямым оскорблением личности (обманщик, мошенник), а путем сравнения героя публикации с литературными персонажами, имеющими определенную «репутацию» в национальном сознании. В целом такой тактический ход может быть условно обозначен «Он похож на…», где сравнение заведомо принижает и дискредитирует личность.

Наиболее традиционным средством реализации этой тактики является использование метафор, в том числе развернутых метафорических образов. На свойство метафоры подсказывать, интерпретировать давно обратили внимание исследователи. Метафору можно считать инструментом познания действительности, поскольку с ней связаны многие операции по обработке знаний: их усвоение, преобразование, хранение, передача (см. выше).

В стратегии дискредитации метафора играет далеко не последнюю роль, поскольку через перенос наименования с одного объекта (предмета, лица) на другой, сходный с первым в каком-либо отношении, позволяет характеризовать последний, выразить к нему отношение.

Разнообразные метафорические модели политического дискурса представлены в «Словаре русских политических метафор» А.Н. Баранова и Ю.Н. Караулова (далее — СРПМ). При этом «свойством» оскорбления и издевки обладают далеко не все. Из списка наиболее частотных метафорических моделей в соответствии с задачами нашего исследования мы выбрали те, где объектом метафорического осмысления являются политические лидеры и вожди, а также политическая жизнь в целом.

1. Концепт «театр»: политики — актеры, а политическая жизнь — театр, игра, цирк, аттракцион. Метафорическая модель актуализирует значение «ненастоящей» жизни, игры, предназначенной для зрителя, неискренности персонажей политического спектакля.

(1) В популистском спектакле «Новый курс» Гайдар приготовил себе трамплин для ухода от ответственности за все содеянное (Комсомольская правда. 1995. 25 мая)

(2) В течение более 6 лет Горбачев проделывал трюк изощренного канатоходца (Комсомольская правда. 1994. 21 янв.)

2. Концепт «криминальный мир»: политические лидеры — шпана, паханы, вожаки, надсмотрщики, «кремлевские отцы», фраера.

(3) А. Собчак — «крестный отец» города (СРПМ, с.281).

3. Концепт «ирреальный мир»: политики — сверхъестественные существа (идолы, дьяволы, падшие ангелы, черти, лжепророки, зомби).

(4) Он (Ельцин) совратил … молодую российскую демократию. …Дьявол во плоти, да и только. (СРПМ, с.271)

(5) Рядовые «демократические» зомби… (СРПМ, с.295).

4. Концепт «животный мир»: политики — хищники, стадо.

(6) Вокруг него, словно голодные пираньи вокруг куска живого мяса, собираются другие невежды (СРПМ, с.237).

5. Концепт «субъект власти»: царь, король, государь, королевская особа, дворянин.

(7) Король перестройки гол, ослепительно гол, а портные, шьющие ему фрачную пару, упаковывают свои чемоданы (СРПМ, с.253).

(8) Ельцин хочет… сесть удельным князьком в России (СРПМ, с.264).

6. Концепт «сексуальные отношения»: политики — проститутки, сексбомбы, сексуальные гиганты.

(9) Ельцин, ты — политическая проститутка (СРПМ, с.268).

(10) Подними любого сантехника или шофера ночью с постели и поручи организацию государственного переворота — он сделает все гораздо лучше, чем сексбомба Янаев (СРПМ, с.274)

7. Концепт «смерть»: лидеры — политические трупы.

(11) Не пожелав смириться с ролью политического трупа, бывший председатель Совмина Рыжков согласился сыграть …претендента на пост российского президента (СРПМ, с. 272). Таким образом, в представленных выше метафорических моделях политическая жизнь предстает как мир закулисных игр, мир криминальных разборок, нечеловеческих отношений, животных страстей, а политические деятели — как типичные представители этого ирреального мира. Разумеется, представленная выборка отражает далеко не все метафорические модели, обладающие «оскорбительным» потенциалом (например, политик — больной, пациент и т.д.), — здесь продемонстрированы наиболее продуктивные.

Разновидностью метафоры (если понимать метафору в широком смысле) можно считать аллюзию — особый прием текстообразования, заключающийся в соотнесении содержания текста с прецедентным фактом, историческим или литературным.

(12) А Ельцин за взятие Дома Советов, за обильную кровь чуждых генералу русских людей нацепил ему (Грачеву) придуманный Бурбулисом орден. И он сияет на грачиной груди так же ослепительно, как орден Победы на груди маршала Жукова, полученный за взятие фашистского Берлина (Новое время. 1993. 16 июня).

Иллокутивная сила данного высказывания заключается в обвинении: Ельцин наградил убийцу. Аллюзия на исторический факт построена по принципу скрытой антитезы: Жуков взял оплот врага, а Грачев… Дом Советов в своей стране. Перлокутивный эффект — оскорбление — усиливается за счет лексического значения слова «нацепил» (отрицательный коннотат: ‘надел безо всяких на то причин’) и не соответствующей норме словообразовательной модели «на грачиной груди» (вместо грачевской или груди Грачева).

Аллюзия может быть не только исторической, но и литературной. Она строится на ассоциативной связи с каким-либо литературным произведением, персонажем, эпизодом.

(13) Верховный Совет боролся с Ельциным по определенным правилам, предложенным в Конституции. Когда Борис Николаевич увидел, что ему ставят «мат», он взял эту «шахматную доску» и трахнул по голове того, с кем играл (Коммерческие вести. 1994. 28 марта).

В тексте содержится прозрачный намек на известный эпизод из романа «Двенадцать стульев», случившийся с лжегроссмейстером Остапом Бендером. Аллюзия подталкивает к выводу: президент играет не по правилам, мошенничает, предпочитает действовать с позиции силы. Образ Остапа Бендера многократно используется в политическом дискурсе для обличения нечестности, нечистоплотности.

(14) Поразмыслив на досуге о плодах своего титанического труда на ниве российской экономики и памятуя заповеди известного литературного героя — «главное в профессии вора — вовремя смыться», Е.Т. Гайдар решил, что ему пора «брать ноги в руки» (Омское время. 1994. 25 апр.)

Столкновение в одном контексте стилистически разнородных элементв (титанический труд, нива (перен.), памятуя заповедь — и смыться, брать ноги в руки) усиливает издевку.

Литературные и исторические аллюзии необычайно продуктивны в политическом дискурсе. С целью дискредитации различные политики, по данным «Словаря русских политических метафор», сравниваются с Буратино, Иудушкой Головлевым, потомками Свидригайлова, повелителями мошек, «медведем на воеводстве»; Горбачев — с Гитлером, Керенским, Хусейном; Ельцин — с Паниковским, Бурбулис — с серым кардиналом и железным канцлером и т.д. Аллюзия создает предпосылки для возникновения многообразных ассоциаций, служит средством выражения оценки и создания комического эффекта. Это позволяет считать ее ярким средством для реализации рассматриваемой нами речевой тактики.

Другая распространённая речевая тактика стратегии дискредитации — «Он не похож на…, хотя и претендует». Суть данного тактического хода заключается в развенчании притязаний. Тактика реализуется через прагматическую интерпретацию высказываний, содержащих скрытые семантические компоненты.

(1) Говорил Сам, можно сказать, круто (Сибирское время. 1995. 25 апр. — о Б.Ельцине).

Устаревшое разговорное «Сам» в значении ‘глава семьи, предприятия’ и разговорное словечко «круто» сигнализируют о притязаниях политического лидера на роль Хозяина. Нарушение речевых конвенций (именование первого лица государства разговорно-просторечным «Сам») делает высказывание, по крайней мере, ироничным, если не оскорбительным.

Использование лексических единиц с положительной коннотацией в несоответствующем контексте (например, с оскорбительно-уничижительным смыслом) — традиционный способ развенчания притязаний.

(2) Читаешь его (Гайдара) сентенции и думаешь:»Ну и времена переживает Россия!» (Омское время. 1994. 15 дек.)

Характеристика высказываний Гайдара как сентенций (‘изречений нравоучительного характера’) обнаруживает притязания на роль Мудреца, Учителя, что служит объектом издевки. Здесь активно используются литературные и культурно-исторические аллюзии.

(3) Долгожданное явление Б.Ельцина народу состоялось воскресным праздничным утром (Комсомольская правда. 1997. 25 февр.)

Очевидный намек на картину А. Иванова «Явление Христа народу» — способ развенчать Президента, претендующего (или подталкиваемого окружением) на роль Христа.

Сигналом безосновательных, по мнению автора, притязаний служат кавычки (графические или интонационные) и их функциональные заместители — слова якобы, так называемый, некий и др.: «архитектор перестройки», «великий реформатор» (о Горбачеве), «инженер человеческих душ» (о Проханове) и т.д. «Реформатор» Руцкой обрастает долгами и родственниками» — заголовок статьи в «Комсомольской правде» (1997. 25 февр.).

Притязания на роль могут обозначаться через добавление определений типа «главный» , «номер 1», «первый» (в значении ‘главный’) и т.п. (главный комсомолец — о руководителе Российского Союза молодежия, коммунист N 1 — о Зюганове). Суть насмешки заключается в фактическом отсутствии подобной иерархии (значение слов «комсомолец», «коммунист» не предполагает подобные сочетания), но наведенная сема признака, выраженного в наибольшей степени, нацелена на издевку. Подобные обозначения могут служить ярлыками и, соответственно, реализовывать одновременно речевую тактику «Навешивание ярлыка».

Рассмотренные нами речевые тактики реализуют общую стратегию дискредитации политического противника. Каждая речевая тактика представляет собой комплекс приемов. Обобщая материал, можно выделить следующие типовые приемы дискредитации.

К приемам когнитивного плана можно отнести следующие: аллюзии, ярлыки, метафоры в широком смысле (т.е. как они определены у Михельсона). При этом происходит как бы «распространение» отрицательного отношения, когда отрицательное знание из одной когнитивной области переносится в другую. К приемам, преследующим цель индуцировать желательную семантику, относятся преувеличение и преуменьшение, актуализация и наведение семы, «нестандартное» словообразование, паронимическая аттракция, использование оценочной лексики и лекcико-грамматических конструкций и др. К прагматическим приемам следует отнести различные импликатуры (намеки, провокации, предположения), а также нарушение правил речевого общения (избыточная информация, не соответствующее статусу именование, несоблюдение принципа уважения партнера).

Естественно, что политическая борьба предполагает использование соответствующего речевого «оружия», и оно должно не только пугать, но и ранить. Однако степень поражения данного оружия имеет допустимые пределы: несоблюдение принципов уважения, корректности приводит к тому, что политические дискуссии более напоминают квартирную свару, чем дуэль, основанную на законах чести. Описание речевых тактик дискредитации, как нам кажется, дает представление о дозволенных и недозволенных приемах политической полемики (хотя наша цель состояла отнюдь не в предписании). К последним следует отнести навешивание ярлыков, не соответствующее статусу именование, использование грубо-оценочной лексики, паронимическую аттракцию. При этом не следует забывать, что любая речь, кроме стратегической коммуникативной цели, выполняет функцию самопрезентации автора. Речевые тактики оскорбления, насмешки, издевки могут оказаться бумерангом, способным нанести удар не только по политическому противнику, но и по самому автору. Не стоит тут забывать и об условности адресации метафоры и возможной многоступенчатости и вариативности её интерпретации.

4. Структура политической метафоры. Эффективность

Семиотическая сисема автора (донора) формирует исходный тезис a и воспринимает и интерпретирует структуру интерпретирующих кодов предполагаемого реципиента (социальной группы) А-D. В процессе восприятия эти коды сами перекодируются и ассимилируются семиотической системой автора-донора в искаженном виде (A’, B’, D’). При этом неизбежны потери (принадлежность к разным социальным группам не позволяет проинтерпретировать все коды другой группы1 ) — (код C на нашей схеме). Исходный тезис перекодируется в соответствии с этой интерпретированной донором перекодирующей структурой семиотической системы предполагаемого реципиента. При этом исходный (идеальный, возможно — заказанный) тезис не может не подвергнуться перекодировке и в собственной перекодирующей системе автора-донора L-O. Так формируется политическая метафора a’. Учитывая, что политическая метафора воспринимается не единовременно и не ограничена от внешних комментариев и даже искажений (комментарий конкурируещего издания, комментарий члена семьи реципиента, опечатка, анекдотическая интерпретация и т.д, и т.п.), предусмотрим и их возможные влияния на рецепцию тезиса. Затем метафора попадает в структуру перекодирующих текстов посредников реципиента A-D. Именно на этом этапе должна работать авторская перекодировка в системе A’-D’, построенной на основе системы реципиента. Одним словом, метафора должна удачно укладываться в структуру традиционных текстов-мифов реципиента и актуализировать таким образом запрограмированные смыслы. Пройдя эту перекодировку, метафора формирует у реципиента некий тезис b, на который уже и реагирует реципиент. То, насколько реакция реципиента совпадает с ожиданиями донора, можно назвать эффективностью политической метафоры.

Данная эффективность зависит от многих факторов. Не в последнюю очередь — от понимания всего этого процесса донором. А кроме того — от степени предусмотренности во время первичного перекодирования возможных внешних влияний на конечного интерпретатора-рецепиента, от степени искажения при усвоении донором перекодирующей системы рецепиента и т.д.

5. Заключение. Тенденции развития политической метафоры в языке СМИ

Как и другие технологии речевого воздействия, политическая метафора становится всё более управляемым явлением. Повышается и эффективность её применения: политическая метафора чутко реагирует на события в стране и на языковую моду. Последнее время в политической метафоре (как и в других техниках речевого воздействия) в СМИ всё чаще применяется лексика, ранее в языке СМИ недопустимая: молодёжный сленг, уголовное арго, лексика других «низовых» уровней языка. Это необходимо именно как рецепция создателями политической метафоры традиций реципиента, обеспечивающая степень эффективности речевого воздействия. В стране множатся PR-, маркетинговые, имиджевые и т.п. агентства и проч., ведутся лингвистические, социологические и психологические исследования, т.е. создание (или «раскрутка» созданных стихийно) политических метафор всё более уходит в руки профессионалов.

Список литературы

Амелин В. Н., Устименко С. В. Технология избирательной кампании. — М., 1993.

Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. — М., 1990.

Баранов А.Н., Караулов Ю.Н. Русская политическая метафора: Материалы к словарю. — М., 1991.

Баранов А. Н., Караулов Ю. Н. Словарь русских политических метафор. — М., 1994.

Баранов А. Н. Политическая аргументация и ценностные структуры общественного сознания // Язык и социальное познание. — М. 1990.

Баранов А. Н. Языковые игры времен перестройки. // Русистика, N 2, 1993.

Бебик В. М. Как стать популярным, победить на выборах и удержаться на политическом Олимпе, — Киев, 1993.

Блакар Р.М. Язык как инструмент социальной власти // Язык и моделирование социального взаимодействия. — М., 1987. С.88-125.

Блэк С. Паблик Рилэйшнз: Что это такое? — М., 1990.

Былинский К.И. Язык газеты. Избранные работы / Сост. К.М. Накорякова. -М., 1996.

Бэндлер Р. Используйте свой мозг для изменения. — СПб., 1994.

Ван Дейк Т.А. Язык, познание, коммуникация. — М., 1989.

Введение в литературоведение. Литературное произведение: Основные понятия и термины: Учеб. пособие/ Под ред. Л.В. Чернец. — М., 1999.

Викентьев И.Л. Приёмы рекламы и Public Relations. Ч. 1. — СПб., 1995.

Власов А.И. Политические манипуляции: История и практика средств массовой информации США. — М., 1992.

Войтасик Л. Психология политической пропаганды. — М., 1981.

Доценко Е. Л. Психология манипуляции. — М., 1997.

Зверинцев А. Б. Коммуникационный менеджмент: Рабочая книга менеджера PR. — СПб., 1997.

Иванов В. Я., Матвиенко В. Я., Патрушев В. И., Молодых И. В. Технологии политической власти. Зарубежный опыт. — Киев, 1994.

Иссерс О.С. Паша-«Мерседес», или речевая стратегия дискредитации // Вестник Омского университета. — 1997. — N 2(4). — С. 51-54.

Кайда Л.Г. Эффективность публицистьического текста / Под ред. Я. Засурского. — М., 1989.

Карнеги Дейл. Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей. — К., 1989.

Китайгородская М.В., Розанова Н.Н. «Свое» — «Чужое» в коммуникативном пространстве митинга // Русистика сегодня. — 1995. — N1. — С.93-116.

Ковлер А. И. Основы политического маркетинга. — М., 1993.

Кузнецов М., Цыкунов И. Как позволить другим делать по-вашему: Речевые и поведенческие стратегии журналиста. — М., 1999.

Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем. // Язык и моделирование социального взаимодействия. М., 1987. С.126-172.

Леви В.Л. Искусство быть другим. — СПб., 1993.

Ленин В.И. Партийная организация и партийная литература. — ПСС., т. 12, с. 99-105.

Лосев А.Ф. Проблема вариативного функционирования живописной образности в литературе // Литература и живопись: Сборник статей. — Л., 1982. — С. 31-65.

Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. Человек — текст — семиосфера — история. — М., 1996.

Лурия А.Р. Язык и сознание. — Р-н-Д., 1998.

Михельсон М.И. Русская мысль и речь: Своё и чужое: Опыт русской фразеологии: Сборник образных слов и иносказаний: В 2 т. — Т.1. — М., 1994. — С. 550.

Морозова Е.Г. Политический рынок и политический маркетинг: концепции, модели, технологии. — М., 1999.

Панасюк А. Как победить в споре, или Искусство убеждать. — М., 1998.

Паршин П. Б. Идиополитический дискурс // Труды международного семинара Диалог’96 по компьютерной лингвистике и ее приложениям. — М., 1996.

Паршин П. Б. Функционально-семантические основания идеологического дискурса // Труды международного семинара Диалог’97 по компьютерной лингвистике и ее приложениям. — М., 1997.

Петренко В. Ф., Митина О. В. Психосемантический анализ динамики общественного сознания. — Смоленск, 1997.

Почепцов Г. Г. Символы в политической рекламе. — М., 1997.

Ребус Б.М. Психологические основы делового общения: Учебное пособие. — Ставрополь, 1996.

Pоббинс Э. Могущество без пределов. — М., 1996.

Солганик Г.Я. Газетные тексты как отражение важнейших языковых процессов в современном обществе (1990-1994) // Журналистика и культура русской речи. — Вып. 1. — М., 1996.

Толстой И.В. Язык и культура // Журналистика и культура русской речи. — Вып. 8. — М., 1996.

Ушакова Т. Н. и др. Ведение политических дискуссий. Психологический анализ конфликтных выступлений. — М., 1995.

Фромм Э. Иметь или быть? — М., 1990.

Цуладзе Автандил. Политические манипуляции, или Поколение толпы. — М., 1999.

Шампань П. Делать мнение: новая политическая игра. — М., 1997.

Шапошников Владимир Ник. Русская речь 1990-х: Современная Россия в языковом отображении. — М., 1998.

Шостром Э. Анти-Карнеги, или Человек-манипулятор. — М., 1992.

Юри У. Как избежать отказа. — М., 1998.

Язык и моделирование социального взаимодействия. — М., 1987.

Реферат: Оценка питательности кормов

Posted on by admin
Введение
Создание прочной кормовой базы – это не только увеличение производства и повышение качества кормов разных видов, но прежде всего внедрение высокоэффективных способов и средств их производства, приготовления, способствующих высокой усвояемости животными питательных веществ, содержащихся в кормах и обеспечивающих их рациональное использование.
Кормление влияет на развитие, интенсивность роста, массу тела и воспроизводительные функции животного. Только при полном обеспечении скота и птицы высококачественными кормами можно успешно развивать животноводство. Из всех факторов окружающей среды самое большое влияние на продуктивность оказывает кормление. В структуре себестоимости продукции животноводства доля кормов составляет при производстве молока 50 – 55 %, говядины – 65 – 70 %, свинины – 70 – 75 %.
В современном животноводстве большое внимание уделяется обеспечению сбалансированного питания животных. Применяя научно основанные системы кормления, можно повысить продуктивность животных и эффективно использовать корма. В процессе питания составные вещества воздействуют на организм животного не изолировано друг от друга, а в комплексе. Сбалансированность составных веществ корма в соответствии с потребностями животных – основной показатель этого комплекса.
Для животноводства важно не только количество, но, главным образом, качество кормов, т.е. их ценность определяемая содержанием питательных веществ. Полноценными считаются такие рационы и корма, которые содержат все необходимые для организма животного вещества и способны в течение длительного времени обеспечить нормальные отправления всех его физиологических функций.

Общая оценка питательности кормов
Под питательностью понимают свойство корма удовлетворять природные потребности животных в пище. Определить питательность корма можно только в процессе его взаимодействия с организмом по физиологическому состоянию животного и изменению его продуктивности. Питательность корма нельзя выразить каким либо одним показателем. Проведенные ученными исследования роли отдельных питательных веществ в жизнедеятельности организма животного позволили сделать вывод о необходимости всесторонней системы оценки питательности кормов. Эта оценка складывается из следующих данных: химического состава корма и его калорийности; перевариваемость питательных веществ; общей (энергетической) питательности; протеиновой, минеральной и витаминной питательности.
Для оценки питательности кормов необходимо знать их химический состав и основные процессы, происходящие при превращении питательных веществ корма в продукты животноводства.
Основную часть органических веществ растений (96 – 98 %) и тела животных (около 95 %) составляют углерод, водород, кислот, и азот. Причем кислота больше содержится в растениях, а азот, углерод и водород — в теле животных.
Различия между растениями и организмами животных связаны с накоплением белка, жира, углеводов. Стенки растительных клеток состоят в основном из целлюлозы, а стенки клеток животного – из белка и липидов; растения откладывают энергию в форме углеводов, у животных из белка состоят мышцы, кожа, волосы, перья, шерсть, рога и когти; основу золы растений составляют калий и кремний, в организме животного в наибольшем количестве находятся кальций и фосфор; растения сами синтезируют необходимые витамины, а животные их синтезируют в ограниченном количестве.
Способ оценки питательности кормов по перевариваемым питательным веществам имеет свои недостатки, поскольку переваривание корма – это усвоение только части питательных веществ корма животного и первый этап обмена веществ между организмом и средой. Не все перевариваемые питательные вещества одинаково используются организмом для жизнедеятельности и образования продукции. Например пшеничные отруби и зерно ячменя имеют практически одинаковые количество питательных веществ (60 – 62 %), но продуктивное действие отрубей примерно на 25 % ниже, чем ячменя. Кроме того, одна часть, считаемая перевариваемой, на самом деле разрушается микроорганизмами с образованием углекислоты, метана и органических кислот, другая часть выводится из организма с жидкостями в виде мочевины и теплоты. Таким образом, для более полной оценки питательности кормов и рационов необходимо знать конечные результаты кормления, т.е. какая часть перевариваемых питательных веществ каждого корма усваивается организмом и превращается в составные части тела животного или в получаемую от животного продукцию. Поэтому наряду с оценкой по перевариваемым питательным веществам используют оценку по общей питательности (калорийности).
Под общей энергетической питательностью корма (рациона) понимают содержание всех доставляемых с кормом органических веществ или вносимой с ней энергией. Общая питательность отражает энергетическую ценность корма.
Величиной оценки равного по питательности корма является 1 кг овса среднего качества, равного по питательности 0,6 кг крахмала. Эта условная величина называется кормовой единицей (овсяной). Константа жироотложения положена в основу расчета овсяной кормовой единицы. Таким образом, за кормовую единицу принята питательность 1 кг овса, эквивалентная 1414 ккал (5920,4 кДж) энергии жироотложения или отложению в теле откормочного вола 150 г жира. Питательность других кормов в кормовых единицах определяют по соотношению продуктивного действия этих кормов к 1 кг овса. Однако данная система оценки общей энергетической питательности кормов (по жироотложению) имеет ряд недостатков. Например, продуктивное действие корма непостоянное и зависит от обеспеченности организма животного комплексом питательных веществ. Поэтому питательность корма не может быть выражена простой суммой продуктивной энергии.
Недостаток овсяной кормовой единицы – ее односторонность, так как не учитываются видовые особенности сельскохозяйственных животных. Константы жироотложения были получены на полновозрастных откармливаемых волах, а полученные результаты были перенесены на животных других видов. В то же время у животных разводимых для продуцирования молока, производства шерсти, нормального протекания воспроизводительных функций, жироотложения не может быть единственным критерием продуктивного действия корма.
Поэтому в качестве основных показателей энергетической питательности кормов и рационов для животных используют оценку по обменной энергии. В качестве единицы оценки была предложена энергетическая кормовая единица (ЭКЕ). В качестве единицы измерения ЭКЕ предложено брать 2500 ккал (10,47 мДж) обменной энергии. Питательность ЭКЕ выражается путем деления количества обменной энергии на 2500 ккал или 10,47 мДж.
Способность корма обеспечивать организм энергией имеет очень важное значение в определении его питательности. Энергия, необходимая для обеспечения процессов жизнедеятельности организма, освобождается при окислении продуктов расщепления углеводов, жиров и белков. Энергетические потребности животных определяются количеством энергии которая расходуется для сохранения жизни, и энергией, необходимой для процессов, связанных с продуктивностью.
Общее количество теплоты, выделяемое при полном сгорании корма, отнесенное к единице массы корма, называют валовой энергией данного корма. Однако часть этой энергии уходит с неперевариваемыми остатками и калом, а потому является недоступной для организма. По разности валовой энергии и энергии содержащийся в выделенном кале, определяют энергию перевариваемых питательных веществ (переваримая энергия), выраженная ее коэффициентом переваримости. Энергия питательных веществ, усвоенная организмом в результате пищеварения, называется обменной или физиологически полезной. Ее определяют по разности переваримой энергии и энергией в моче и кишечных газах:

Эобменная = Экорма – Экала – Эмочи – ЭCH4(у жвачных)

За счет обменной энергии идет вся внутренняя работа организма – пищеварение, дыхание, кровообращение и т.д., а также поддержание температуры тела, работа мышц и др. Эти затраты называют затратами на физические функции. Часть обменной энергии расходуются на терморегуляцию, связанную с усвоением питательных веществ.
Обменная энергия минус энергия, используемая на усвоение питательных веществ, — это чистая энергия, нетто-энергия. Часть нетто-энергии расходуется на поддержание жизни (основной обмен). Оставшаяся часть идет на образование продукции и составляет продуктивную энергию корма. Лучшим показателем доступной для животных энергии является энергия усвоенных веществ, или обменная энергия. Она принята в нашей стране как критический энергетической питательности корма. Это связано с тем, что обменная энергия максимально может отразить взаимосвязь в системе «корм – животное».
На обменную энергию корма влияют те же факторы, что и на его переваримость. Преимущество оценки питательности кормов и рационов по обменной энергии состоит в том, что она доступна для прямого измерения в производстве, позволяет прогнозировать эффективность использования кормов, сбалансированность рационов с учетом вида животных.
Однако следует отметить, что использовать обменную энергию в качестве биологической константы нельзя, так как обменная энергия зависит от вида и возраста животного, а также от химического состава корма. Поэтому в нормах кормления сельскохозяйственных животных сохраняется нормирование энергии в овсяных кормовых единицах.

Основы нормированного кормления
В условиях интенсификации животноводства и производства продукции на промышленной основе особо важное значение имеет организация правильного полноценного кормления сельскохозяйственных животных.
Организация полноценного кормления сельскохозяйственных животных определяется качеством корма. Потребность животных в энергии, питательных и биологически активных веществах выражают в нормах кормления.
Нормированным кормлением называется такое кормление, при котором животное получает нужные питательные вещества в соответствии с его физиологическими потребностями.
Нормой кормления называется количество питательных веществ, необходимое для удовлетворения потребности животного для поддержания жизнедеятельности организма и получение намеченной продукции хорошего качества. Нормы кормления переодически пересматриваются. С целью повышения продуктивности сельскохозяйственных животных под руководством РАСХН разработаны новые детализированные нормы кормления. В учтена потребность животных в 24…..40 элементах питания. При несоблюдении норм кормления в рационе может оказаться излишек веществ и недостаток других. Например, в скотоводстве осуществляется контроль за кормлением животных по 22…24 элементами питания. Практика показывает, что соблюдением новых норм кормления позволяет повысить продуктивность животных на 8…12% и одновременно снизить затраты корма на производств единицы продукции.
В детализированных нормах для животных разных видов с учетом их физиологического состояния, возраста и продуктивности указаны следующие показатели: количество энергии (в кормовых единицах, энергетических кормовых единицах), сухое вещество, сырой протеин, перевариваемый протеин, лизин, метионит, цистин, сахара, крахмал, сырая клетчатка, сырой жир, кальций, фосфор, калий, натрий, хлор, магний, сера, железо, медь, цинк, марганец, кабальт, йод, каротин, витамины: A, D, E, B1, B2, B3, B4, B5, B6, B12, в ряде случаев витамины С и К.
На основе норм кормления составляют суточный рацион. Рацион – это необходимое количество и качество кормов, которое соответствует норме потребности животного в энергии, питательных и биологически активных веществах при заданном уровне продуктивности, обеспечивает сохранность здоровья и получение продукции высокого качества.
Рацион составляют на определенный промежуток времени (сутки, декада и.т.д) для каждой половозрелой группы животных. Их систематически пересматривают и корректируют в зависимости от наличия кормовых средств. Если рацион по основным показателям питательности соответствует потребности животного, то его называют сбалансированным. Процентным рацион должен быть сбалансирован по всем нормируемым показателям и обеспечивать при полном его скармливании запланированного уровня продуктивности. При составлении полноценного рациона следует подобрать корма и различные минеральные и витаминные подкормки. Для этого наряду с нормами кормления и питательностью кормов надо знать особенности каждого корма, т.е. его поедаемость, вкусовые качества, наличие органических кислот, действие корма на здоровье, продуктивность и качество продукции. Большое внимание при составлении рациона уделяют учету его себестоимости.
Важное значение при кормлении животных имеет структура рациона, т.е. соотношение отдельных видов или групп кормов ( грубых, сочных и концентрированных), выраженное в процентах от общей питательности. Соблюдение оптимальной структуры рациона очень важно для нормального процесса пищеварения и требуемого соотношения питательных веществ в рационе.
В табл. 1 приведена структура рациона, разработанная Всероссийским научно – исследовательским институтом животноводства (ВИЖ) и рекомендованная для дойных коров.

Корма
Доля корма по питательности при среднесуточном удое, кг

10
15
20
25
30
Сочные
70…75
65…70
60…65
55…58
50…56
В том числе силос
60…65
53…58
47…50
36…40
34…36
Грубые
15…20
15…18
15…17
13…15
10…12
Концентрированные
10…15
15…20
20…23
28…32
34…40

Систематическое сочетание кормов в рационе создает определенный тип кормления, под которым понимают соотношение (в процентах от общей питательности) основных групп или видов кормов, потребляемых животным за год или какой либо сезон. В основу расчета берется соотношение между концентрированными и объемистыми кормами. Название вида кормления определяется видом преобладающих в рационе кормов. Например, если в рационах крупного рогатого скота преобладает сенаж и силос, то такой вид называется силосносенажным, если силос и корнеплоды – силосно – корнеплодным.
Если в годовом рационе коров концентрированные корма составляют 40% и более по питательности, то такой тип кормления считается концентратным; 30….25% — полуконцентратным, 24…..10% — малоконцентратным, а до 9% — объемистым. Для хозяйств РФ наиболее желательными и экономически целесообразны при кормлении крупно рогатого скота силосно – корнеплодные рационы, содержащие оптимальное количество грубых, сочных концентрированных кормов и обеспечивающие равномерную нагрузку на желудочно – кишечный тракт.
В свиноводстве наиболее распространены концентратно – картофельный, концетратно – корнеплодный и концентратный типы кормления ( на долю концентратов приходится 80….90% годового расхода) Для сельскохозяйственной птицы приемлем только концентратный тип кормления, когда концентраты составляют более 90%.

Использованная литература

1. Легеза В.Н. Животноводство: учеб. Для начин. Проф. Образования. – М.: ИРПО; ПрофОбрИздат, 2001. – 384 с.
2. Животноводство / Под ред. Е. А. Аарзуманяна. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Агропромиздат, 1985.
3. Основы животноводства / Под ред. А.П. Солдатова. -3-е изд., перераб. и доп. — М.: Агропромиздат,1988.
4. Технология производства продукции животноводства / Под ред. В.И.Шляхтунова. — Мн.: Ураджай, 2000.

Реферат: Объединенный аграрный рынок стран СНГ

Posted on by admin

Объединенный аграрный рынок стран СНГ

Общий аграрный рынок государств–участников СНГ — это система договорных отношений, институциональных структур и методов регулирования беспрепятственной торговли сельскохозяйственной продукцией и продовольствием, средствами производства и услугами для АПК в интересах роста благосостояния населения, обеспечения продовольственной безопасности и повышения экономической эффективности АПК каждого государства- участника СНГ и всего Содружества.

Общий аграрный рынок формируется поэтапно путем освоения режимов зоны свободной торговли и таможенных союзов, с постепенным включением в орбиту этого рынка отдельных продуктовых сегментов, с целенаправленным развитием инфраструктуры и использованием различных методов его регулирования.

Непосредственной правовой основой для формирования этого рынка стало “Соглашение об Общем аграрном рынке государств-участников Содружества Независимых Государств”, подписанное в марте 1998 г. главами правительств 10 государств СНГ. В качестве приложения к нему было принято “Положение об условиях создания и функционирования Общего аграрного рынка”, определившее конкретные механизмы формирования рынка и методы его регулирования [3, с.14].

Реализация Соглашения сталкивается с немалыми препятствиями и трудностями.

Основные проблемы общего аграрного рынка СНГ связаны с произошедшим за последнее десятилетие сокращением объемов товарооборота между государствами – участниками СНГ.

Наиболее существенными причинами такого положения являются:

спад производства в отраслях АПК и сокращение экспортного потенциала аграрного рынка в государствах-участниках СНГ;

снижение уровня платежеспособного спроса населения на конечную продукцию АПК под влиянием возросшей безработицы, сокращения доходов и их значительной дифференциации по доходным группам населения, усиление тенденции к самообеспечению населения;

относительно низкая конкурентоспособность на продовольственных рынках государств-участников СНГ отечественной продукции по сравнению с импортными аналогами;

наличие конкурентных ценовых преимуществ субсидированного экспорта стран дальнего зарубежья в государства Содружества, что особенно активно использовалось торговыми партнерами в период 1993-1996 гг. для завоевания национальных продовольственных рынков в СНГ;

финансовый кризис 1998 г., неурожаи последующих лет в ряде стран, что усугубило трудности в платежной системе государств-участников СНГ, привело к административным запретам на вывоз продукции;

непоследовательность в осуществлении интеграционных процессов, связанная с экономической нестабильностью в странах Содружества, необоснованным представлением о возможности преодолеть кризис без взаимодействия с партнерами по СНГ.

Несмотря на эти трудности, аграрный рынок СНГ формируется и в перспективе может стать одним из наиболее крупных региональных рынков мира. Сложившееся разделение труда и размещение сельскохозяйственного производства в соответствии с природно-климатическими условиями создает объективные возможности для развития взаимовыгодной торговли.

В последнее время во всех государствах СНГ постепенно преодолевается общеэкономический кризис. В большинстве стран отмечается положительная динамика ВВП, рост объемов продукции АПК, существенное снижение темпов инфляции и стабилизация курсов национальных валют. В ряде государств повышается спрос населения на продовольственном рынке. Эти позитивные результаты необходимо использовать для экономической интеграции государств-участников СНГ, в том числе и для развития взаимовыгодной торговли сельскохозяйственной продукцией, сырьем и продовольствием.

Транспортная инфраструктура стран Содружества при согласовании тарифов и привлечении инвестиций позволит обеспечить достаточную пропускную способность возрастающих потоков сельскохозяйственной продукции, сырья и продовольствия между всеми государствами-участниками СНГ. Имеются экономические и технические возможности установления обоснованного уровня транспортных тарифов на перевозку этой продукции.

Потребительские предпочтения населения, несмотря на значительный продовольственный импорт из стран остального мира, сместились в пользу продукции, производимой непосредственно в государствах-участниках СНГ. Девальвация ряда национальных валют в 1998 г. поставила естественные преграды для массированного продовольственного импорта из стран остального мира, что создало более благоприятные предпосылки для оживления собственного сельскохозяйственного производства и пищевой промышленности. Это, в свою очередь, создает предпосылки для активизации процессов формирования аграрного рынка СНГ.

Для реального оживления торговли и продвижения в направлении формирования Общего аграрного рынка СНГ необходимо:

разработка необходимых нормативно-правовых документов и гармонизация торгового законодательства государств-участников СНГ, изыскание финансовых средства для привлечения к этой работе экспертов из стран Содружества;

последовательно проводить работу по созданию в течение 5-7 лет современной инфраструктуры аграрного рынка, включая информационную систему, товарные биржи и оптовые рынки, системы страхования торговых операций и другие институты рынка;

разработать и осуществлять программы по развитию продуктовых сегментов аграрного рынка, прежде всего зернового и сахарного;

выработать механизмы согласованного таможенного регулирования торговли со странами вне СНГ, а также скоординировать политику присоединения и участия в ВТО. Особенно это относится к требованиям ВТО о снижении эквивалента государственной поддержки производителей сельскохозяйственного сырья и продовольственной продукции, а также об уменьшении таможенных тарифов на импортируемую продукцию;

обеспечить финансирование и организацию межгосударственных научных разработок по анализу и прогнозированию общего аграрного рынка.

Общий аграрный рынок государств – участников СНГ имеет в своей структуре не менее 20 сегментов, связанных с производством и реализацией определенных видов сельскохозяйственного сырья и конечных продуктов его переработки. Наиболее крупными по размерам товарооборота являются рынки зерна, сахара, маслосемян, овощей, картофеля, фруктов, винограда, мяса, молока, шерсти, хлопка и соответствующих продуктов пищевой, мукомольно-крупяной, винодельческой и других промышленных отраслей.

Для организации торговли между странами Содружества в режиме свободной экономической зоны, а затем и общего аграрного рынка необходимо иметь среднесрочные целевые программы развития соответствующего продуктового сегмента. В качестве примера указанных программ можно привести уже подготовленный проект Программы создания и функционирования рынка зерна государств – участников СНГ (Зерновой рынок) [4, с.197].

Основными программными мероприятиями данной Программы являются:

разработка нормативно-правовых документов по формированию и регулированию зернового рынка СНГ;

создание организационно-экономического механизма функционирования рынка зерна;

активизация межгосударственной торговли зерном для достижения продовольственной безопасности государств-участников зернового рынка и устойчивого его функционирования за счет прироста объемов производства зерна в специализированных зонах;

производства отдельных видов зерна, повышения его качества, улучшения территориально-отраслевой структуры зернового производства, повышения эффективности использования зерновых ресурсов;

создания стабилизационного фонда и формирования инфраструктурного обеспечения участников зерновой торговли между государствами Содружества.

Реализация Программы позволит увеличить объемы торговли зерном и продукцией его переработки до 10 млн. т. в среднем за 2001–2005 гг.; повышение уровня продовольственной безопасности по обеспечению зерном до 90% сокращения зависимости от импорта зерна из стран остального мира.

Придавая развитию Общего аграрного рынка приоритетное значение, согласованная аграрная политика в СНГ обретет необходимую конструктивность.

Экономический механизм аграрной политики государств-участников СНГ направлен на согласование ценовой, бюджетной, налоговой, кредитной политики, системы страхования в АПК.

Регулирование ценовых отношений на продовольственном рынке будет происходить по следующим направлениям:

координация национальных ценовых политик;

согласование ценовой политики на общем аграрном рынке.

На основных сегментах этого рынка постепенно сформируется система цен, объединяющая в себе свободные договорные цены и цены регулирования, конкретные формы которых будут определены участниками общего аграрного рынка.

На общем аграрном рынке поддержка агропромышленных комплексов стран Содружества в ближайшей перспективе возможна на базе продуктовых целевых программ, главным образом за счет централизованной или децентрализованной поддержки таких направлений, как селекция и семеноводство, племенное дело, защита растений, проведение мелиоративных, ветеринарных, фитосанитарных и других мероприятий.

Совместный интерес может представлять инвестирование наиболее перспективных программ и проектов, предусматривающих увеличение производства зерна, мясомолочной и другой сельскохозяйственной продукции и продовольствия.

Децентрализованная поддержка предполагает при рассмотрении конкретных программ общего аграрного рынка принятие каждой страной на себя обязательств по финансированию на согласованных условиях тех или иных мероприятий с последующим представлением отчета в орган управления целевой программой. Консолидированная сумма, выделенная для этих целей, составит расходы общего аграрного рынка на выполнение программы.

Таким образом, экономический механизм аграрной политики государств-участников СНГ направлен на согласование ценовой, бюджетной, налоговой, кредитной политики, системы страхования в АПК. Общий аграрный рынок СНГ имеет около 20 сегментов, связанных с производством и реализацией определенных видов сельскохозяйственного сырья и конечных продуктов его переработки. Наиболее крупными по размерам товарооборота являются рынки зерна, сахара, маслосемян, овощей, картофеля, фруктов, винограда, мяса, молока и другие.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://socrat.info/

Реферат: Тонзиллогенные патологии

Posted on by admin

Тонзиллогенные патологии

Влияние хронического тонзиллита на формирование патологии сердца, суставов и почек достаточно хорошо описано. Описывать его в рамках настоящего сайта мне не кажется целесообразным. Менее известны другие тонзиллогенные патологии.

В «Русском медициском журнале» ( Том 7, № 7) была опубликована статья «Хронический тонзиллит и сопряженные с ним заболевания». Авторы А.Ю. Овчинников, А.Н. Славский, И.С. Фетисов — Кафедра оториноларингологии (зав. — член-корр. РАМН, проф. Ю. М. Овчинников) ММА им. И. М. Сеченова. . Многие положения этой статьи подтверждаются опытом моей врачебной практики. С разрешения «Русского медицинского журнала» процитирую эту статью почти полностью, иллюстрируя отдельные положения статьи конкретными историями болезни из моей практики лечения хронического тонзиллита методом низкочастотного ультразвукового фонофореза

В настоящее время известно около 100 различных заболеваний, во многом обязанных своим происхождением хроническому тонзиллиту. Отсутствие лечебного эффекта или непродолжительная ремиссия при таких заболеваниях часто связаны с тем, что врачи не учитывают патологию глотки как возможную причину, провоцирующую и поддерживающую сопряженные болезненные состояния других органов и систем организма.

Наиболее выражены изменения внутренних органов при декомпенсированной форме хронического тонзиллита. Они обусловлены воздействием нервно-рефлекторного, бактериемического, токсиемического и аллергического факторов.

Определяется также дисбаланс в иммунном статусе — перераспределение в содержании Т- и В-лимфоцитов и их субпопуляций, наличие циркулирующих иммунных комплексов, сенсибилизация гранулоцитов к бактериальным аллергенам.

Циркулирующие иммунные комплексы антиген-антитело обладают хемотоксической активностью и повышают протеолитическую способность ферментов макрофагов, что приводит к лизису ткани миндалин, денатурации тканевых белков, которые в результате приобретают антигенные свойства. Попадая в кровь, они вызывают образование аутоантител. Таким образом, небные миндалины становятся местом перманентной сенсибилизации замедленного типа к антигенам стрептококка и стафилококка — микрофлоры, наиболее часто вегетирующей в лакунах небных миндалин.

Описан также нервно-рефлекторный механизм влияния хронического тонзиллита на формирование сопряженной патологии. А.М. Монаенковым впервые были обнаружены и изучены афферентные связи небных миндалин с важнейшими подкорковыми образованиями, в частности с соструктурами заднего отдела подбугорной области гипоталамуса. Именно эти нервные структуры участвуют в регуляции естественного активного иммунитета, что и определяет центральную детерминацию нарушений иммунологической реактивности при хроническом тонзиллите.

Установлено, что под влиянием потока афферентных сигналов из тонзиллярной области нарушается функциональное состояние ядер подбугорной области возбуждаются адренергические рецепторы нейронов. Это служит пусковым механизмом развития срыва вегетативного синергизма и последовательной цепной дезорганизации других нервных структур. Подобные нарушения нейродинамических процессов в определенных подкорковых и корковых отделах головного мозга называют «тонзиллогенным» нервно-дистрофическим процессом и оценивают как обязательный компонент в патогенезе любых метатонзиллярных поражений.

Возможно также токсическое воздействие на организм при хроническом воспалении небных миндалин за счет дессиминации токсинов гематогенным или лимфогенным путем.

Хронический тонзиллит создает реальные предпосылки к развитию дерматозов. Это, в частности, подтверждается довольно высокой частотой обнаружения хронического тонзиллита у больных псориазом и наличием у них отчетливой зависимости между активностью клинического течения этого заболевания и обострением хронического тонзиллита.

С хроническим тонзиллитом часто сочетается нейродермит, который в этом случае быстро приобретает распространенный характер с частыми рецидивами, осложненными пиодермией. Лечение нейродермита без санации очага хронической инфекции не дает эффекта.

З.А. студентка, 20 лет. Страдает нейродермитом с 3 месяцев (сначала — атопический дерматит), бронхиальная астма, эмфизема легких, ДН 1-2, гормонально зависима — бенакорт, беродуал, полькортолон, ларинден С + интал. Площадь поражения 70% — лицо, волосистая часть головы, руки, внутренняя поверхность бедер. Ангинами страдает с детства 2-3 раза в год. Наблюдается два года После 1-го курса НУЗФ (после 6-го сеанса) кожа лица стала бледнее, шелушение и бляшки уменьшились, на локтевых и подколенных участках остались лишь пигментные пятна, меньше стал беспокоить зуд, нормализовался сон, стал возможен контакт с водой. Период между приступами астмы увеличился с 2-3 дней до 10-12. Прием бенакорта снижен с 3-х доз 3 р/д до 1-ой дозы 2 р/д. После контроля через месяц — ремиссия. 2-й курс проведен через 3 месяца. Пациентка отказалась от гормональных кремов. Рецидивов ангин не было год. Дополнительно направлена на информационно-волновую терапию. Через полгода проведен 3-й курс. Ангин не было в течение 1,5 лет. Кожа лица очистилась. Пигментные пятна сохранились. Шелушения лишь в волосистой части головы. Последний контроль 13.11.2000. Приступов удушья не было 6 месяцев. Не пользуется беродуалом. Бенакорт 1 доза 2 р/д — месячный перерыв — трексил 1 табл. 2 р/д

Из личной практики 3 случая выздоровления мокнущей экземы. При сухой экземе улучшения длительные, но полного выздоровления нет.

Л.О. 18 лет, студентка. Страдает ангинами с 8 лет, аденоиды удалены в 3 и 5 лет. Экземой кистей рук страдает с 4 лет.. Ангины 3-4 р/г гнойные с высокой температурой, болями в суставах, после 14 лет — боли в сердце. Не лечилась. При осмотре — сплошная мокнущая экзема кистей рук. Контакт рук с водой невозможен. Пациентку умывают и купают родственники. Руки в перчатках. Проведено 2 курса НУЗФ через 3 месяца. После 1 курса (после 4-го сеанса) мокнутия стали подсыхать, появились сухие участи с трещинами и мацерацией кожи, к 8 сеансу появились участки розовой кожи. Дополнительно направлена на информационно-волновую терапию. После 2 курса НУЗФ и повторного курса ИВТ экзема полностью исчезла, кожа рук тонкая, розовая. Пациентка живет в общежитии, полностью обслуживает себя сама.

Хронический тонзиллит играет определенную роль в возникновении и течении коллагеновых заболеваний (системная красная волчанка, склеродермия, геморрагический васкулит, узелковый периартрит, дерматомиозит, полиартрит). Доказана сходная антигенная структура некоторых коллагенозов и хронического тонзиллита, так, например, геморрагический васкулит и хронический тонзиллит имеют общие антигены — В 27, Cw2, Cw6.

Х.Л. 20 лет, студентка. Страдает склеродермей с детства. Ангины с 5 лет 2 р/г (весна — осень), гнойные. Образования на руках, наружной поверхности бедер, голеней. Наблюдается 4 года. После 1-го курса на руках остались бледные следы, на левом бедре площадь очага с 200-300 см2 синюшно цианотичного цвета, плотная слабо-болезненная уменьшилась до 30-40 см2 серебристо-белого цвета, мягкая, безболезненная. На контроле через месяц на руках следов не осталось, очаг на бедре уменьшился до 15-20 см2 Проведено 3 курса НУЗФ, ангина не страдала 2 года, на контроле 12.1998 след от склеродермии на бедре, очень слабо различим. Рецидив склеродермии в октябре 2000 после тяжелой формы ОРВИ (ангин не было 2года). После 4 сеансов НУЗФ на руках и голени лишь слабые следа склеродермии — светлые пятна. На бедре изменился цвет очага с багрового на серебристый, площадь уменьшилась в 2 раза, болезненность исчезла.

Хронический тонзиллит может приводить к возникновению заболеваний глаз. Так, тонзиллогенная интоксикация в значительной степени способна ослаблять аккомодационный аппарат глаза. Поэтому важной мерой предупреждения близорукости является ранняя санация очага хронической инфекции. Болезнь Бехчета, при которой возникают поражения глаз, также провоцируется очагом хронической стрептококковой инфекции при тонзиллите.

Часто отмечают сочетание неспецифических заболеваний легких и патологии небных миндалин. Так, эндогенный перибронхит провоцируется воспалительными процессами носа, околоносовых пазух и лимфоидного глоточного кольца. Иногда хронический тонзиллит может способствовать обострению хронической пневмонии, а также приводить к более тяжелому течению этого заболевания. Пульмонологи отмечают, что своевременная санация очага фокальной инфекции в небных миндалинах снижает число осложнений при хронических заболеваниях легких в 2,3 раза.

В личной практике — 35 случаев

Г.Н. 23 года, бухгалтер, ангинами страдает с 7 лет, проходила физиолечение. В 22 года поставлен диагноз: бронхиальная астма средней тяжести, смешанного характера, хронический обструктивный бронхит, эмфизема легких; формирующееся легочное сердце, дыхательная недостаточность 2 степени. Гормонозависима. После 3-х сеансов НУЗФ ингалятором (беродуал) стала пользоваться 1 р/д вместо 4-6 до лечения. После 10 сеансов — беродуал 1 р/нед при физ. нагрузке. На контроль через месяц не явилась. С рецидивом БА пришла на лечение через 6 месяцев. Проведено 2 курса через 3 месяца. Не пользуется беродуалом 9 месяцев, поддерживающая терапия бенакортом 2 дозы 2р/д. Ангинами не страдала 1,5 года

Описан инфекционно-токсический механизм поражения печени при хроническом тонзиллите. Стрептококковый токсин стрептолизин О способен нарушать процесс окислительного фосфорилирования в митохондриях гепатоцитов. Вследствие этого происходит утяжеление имеющихся заболеваний печени. Так, при вирусном гепатите А чаще наблюдаются тяжелые и затяжные формы, а при вирусном гепатите В имеется тенденция к хронизации процесса. Известны случаи развития при хроническом тонзиллите поражения желчевыводящей системы.

Церебральные осложнения при хроническом тонзиллите возникают в результате сосудисто-дисциркуляторных нарушений и токсического воздействия из очага воспаления. Течение сосудистых мозговых нарушений и токсико-инфекционной энцефалопатии протекает в виде хронического процесса или кризов. При этом выделяют несколько форм гипоталамического синдрома. Чаще всего встречается вегетативно-сосудистая форма, затем — нейроэндокринно-обменная и реже всего — нейротрофическая форма. Постоянным и ранним признаком является сосудистая мозговая недостаточность из-за поражения сердечно-сосудистой системы. Гипоталамическая ангиодистрофия проявляется стойким снижением периферического артериального давления и признаками периферического ангионевроза (синдром Рейно). Возможно проявление церебральной ангиодистрофии в виде мигрени или синдрома Меньера. Эти пароксизмы наслаиваются на хроническую сосудистую мозговую недостаточность и клинически проявляются невротическими состояниями. Такие «неврастении» сопровождаются общей слабостью, повышенной утомляемостью при умственной и физической нагрузке. При функциональной недостаточности гипоталамуса пациенты становятся чувствительными к неблагоприятным метеорологическим факторам.

Иногда возникают нейро-эндокринные расстройства: ожирение или похудание, нарушение аппетита, жажда, гипергидроз, нарушение менструального цикла, снижение половой потенции. Вследствие поражения ядерно-стволовых структур появляются пароксизмы потери тонуса скелетных мышц. Также снижается и тонус гладких мышц. Стволовые нарушения — это следствие хронической дисциркуляторной недостаточности, токсико-инфекционных и аутоаллергических процессов, возникающих при хроническом тонзиллите. Гипоксия центра дыхания проявляется непреодолимой зевотой при малейшей умственной или физической усталости. Доказано, что женщины подобными нарушениями страдают чаще, так как у них гипоталамус подвергается большим физиологическим нагрузкам.

Хронический тонзиллит отягощает течение шизофрении. В результате возникновения аутоинтоксикации болезнь принимает проградиентный или злокачественный характер.

На ранних этапах развития хронического тонзиллита имеется компенсаторное повышение уровня андрогенов и глюкокортикоидов. По мере развития заболевания происходит постепенное истощение функции коры надпочечников со всеми вытекающими из этого последствиями для организма.

Очаговая инфекция в небных миндалинах может привести к ослаблению функции островковой ткани поджелудочной железы и выделению протеолитического фермента, разрушающего эндогенный и экзогенный инсулин. В результате хронический тонзиллит может способствовать декомпенсации уже имеющихся в организме нарушений углеводного обмена, приводит к нарастанию гипергликемии и глюкозурии. В свою очередь обменные нарушения при сахарном диабете формируют благоприятную почву для обострений хронического тонзиллита. Санация глоточного очага инфекции улучшает углеводный обмен, что подтверждает патогенетическую взаимосвязь этих заболеваний. Некоторые исследователи считают, что консервативное лечение тонзиллита при таком сочетании малоэффективно и через год необходимо проведение тонзиллэктомии. Катамнестические данные свидетельствуют о том, что у больных сахарным диабетом проведенная операция способствует стойкой компенсации, а в ряде случаев позволяет снизить дозу инсулина.

При хроническом тонзиллите страдает щитовидная железа. Чаще всего имеет место повышение гормонообразовательной функции. Такое нарушение связано с гиперстимуляцией щитовидной железы тиреотропным гормоном гипофиза. Следствием этого будет повышение концентрации тироксина в крови. Этот процесс объясняется воздействием патологически измененных небных миндалин на гипоталамо-гипофизарную систему. Возможен иной механизм поражения щитовидной железы, связанный с нарушениями иммунной системы. Так, у лиц с генетически детерминированной предрасположенностью к аутоиммунным заболеваниям щитовидной железы могут возникать такие заболевания, как аутоиммунный тиреодит Хашимото, подострый тиреодит де Кервена, фиброзный тиреоидит Риделя, а также острый тиреоидит. Замечено, что тяжесть патологических изменений в щитовидной железе зависит от длительности хронического тонзиллита и частоты его обострений. В результате успешного лечения патологии небных миндалин можно наблюдать улучшение состояния щитовидной железы и нормализацию ее гормоносинтетической функции.

Имеются сведения о высокой частоте обнаружения хронического тонзиллита при ожирении, что, возможно, обусловлено поражением вентромедиальных и вентролатеральных ядер гипоталамуса. При декомпенсированной форме хронического тонзиллита в сочетании с ожирением имеются значительные нарушения в гормональном статусе (снижение уровня тестостерона и фоликулостимулирующего гормона и повышение лютеонизирующего гормона). У детей с такими нарушениями имеются клинические признаки задержки полового развития (адипозогенитальная дистрофия). Хронический тонзиллит усугубляет изменения в гипоталамо-гипофизарной регуляции семенников и задерживает наступление пубертатного периода.

Современные исследования доказали патогенетическую роль апудоцитов миндалин в развитии иммунодефицитных состояний. При хроническом тонзиллите регистрируется троекратное увеличение клеток APUD-системы, появляются клетки, продуцирующие серотонин, соматостатин, возрастает число тучных клеток. Подобные изменения также могут быть одной из причин развития патологических изменений в других органах.

Доказано, что хронический тонзиллит оказывает неблагоприятное влияние на формирование репродуктивной системы у девушек. Обострение хронического тонзиллита и переход его компенсированной формы в декомпенсированную чаще наблюдаются в возрасте 8-10 лет (период адренархе) и 12 — 14 лет (период менархе), т.е. во время активизации эндокринной функции гипофизарно-надпочечниковой системы (адренархе) и всей репродуктивной системы (менархе).

Проведенные нами исследования показали наличие непосредственной взаимосвязи хронического тонзиллита, особенно его декомпенсированной формы, и нарушений в репродуктивной системе у женщин фертильного возраста. Эти изменения характеризуются нарушением продукции таких гормонов, как фолликулостимулирующий, лютеинезирующий, лютеотропный, соматотропный, адренокортикотропный и тиреотропный, появлением маточных кровотечений, гипоменструального синдрома и аменореи центрального генеза. Подобные нарушения у больных хроническим тонзиллитом можно рассматривать как проявление гипоталамо-тонзиллярного синдрома. О поражении гипоталамической области свидетельствуют характерные изменения на электроэнцефалограмме. Изменения гормонального фона могут провоцировать такие заболевания, как эндометриоз, аденоматоз и миома матки.

При хроническом тонзиллите часто наблюдается развитие патологии беременности, так как он способствует существенному снижению адаптационных возможностей организма и является предрасполагающим фактором для формирования токсикозов. Нередко возникает угроза раннего или позднего выкидыша, преждевременных родов. Могут развиваться отклонения родовой деятельности, такие как преждевременное излитие околоплодных вод, слабость родовой деятельности.

Характерна склонность к нормализации гормоносинтетической функции и клинических признаков репродуктивных расстройств в результате успешно проведенного лечения хронического тонзиллита.

В личной практике — Из центра планирования семьи 13 случаев женщин в возрасте от 28 до 42 лет. В анамнезе ангины 1-4 р/г гнойные, с температурой, лимфаденитами, болями в суставах, сердце. ДМК. Многократные выкидыши в ранних и поздних сроках. Стафилококковые носители в 5 случаях. Проведено лечение по схеме НУЗФ 3 р/г через 3 и 6 месяцев с контролем через 1 и 3 мес. После лечения — ремиссия ХТ год и более, благополучная беременность, нормальные роды в условиях наблюдения гинеколога.

Большинство больных с декомпенсированной формой хронического тонзиллита имеют нарушения в морфограмме (интерсексуальное телосложение). Характерна совокупность признаков — непропорциональное, негармоничное, асинхронное развитие. Часто имеет место синдром ложной акселерации, который можно рассматривать как вариант полового инфантилизма.

Все изложенное позволяет сделать вывод о том, что больные хроническим тонзиллитом формируют обширную группу риска по многим тяжелым соматическим нарушениям и требуют к себе повышенного внимания как со стороны оториноларинголога, так и со стороны врачей других специальностей. Только таким комплексным подходом можно сократить число осложнений у больных хроническим тонзиллитом.

Список литературы

Копченкова Наталья Андреевна. Тонзиллогенные патологии.

Реферат: Ангина

Posted on by admin
Ангина

Ангина — острое инфекционное заболевание преимущественно стрептококковой этиологии, характеризующееся явлениями интоксикации, лихорадкой, воспалительными изменениями в лимфоидных образованиях ротоглотки (чаще небных миндалинах) и регионарных лимфатических узлах.

Курсовая работа: Ріелторське агентство

Posted on by admin

Міністерство освіти і науки України

Криворізький технічний університет

Кафедра економічної кібернетики та управління проектами

Курсова робота

З дисципліни «Проектування економічних баз даних»

На тему: Ріелторське агентство

Виконала студентка

гр. ЗЕК – 04

Погорляк Є.В.

Перевірила доцент

Моркун Н.В.

м.Кривий Ріг – 2009

Зміст

Введення

1.Постановка задачі

2. Опис виконання роботи

2.1. Створення таблиці в базі даних

2.2. Створення нової БД в режимі Конструктор

2.3. Установка зв’язків між таблицями

2.4. Запити

2.4.1 Створення запиту за допомогою Конструктора

2.4.2 Опис створених запитів

2.4.3Запит із сортуванням

2.4.4 Запити з параметрами

2.4.5 Підсумкові запити

2.4.6 Запит з обчислюваним полем

2.4.7 Перехресний запит

2.4.8 Запит на Оновлення

2.4.9 Запит за датою

2.5. Створення звітів

2.6. Створення форм

2.6.1.Створення форми «Мастером форм»

2.6.2.Створення кнопкової форми

2.6.3 Створення заставки

Висновок

Використані джерела

Введення

Великі масиви даних про об’єкти і явища реального миру разом з програмно-апаратними засобами для зберігання даних і маніпулювання ними називають інформаційними системами (ІС).

Основа інформаційної системи, об’єкт її розробки — база даних.

База даних (БД) — набір даних, змістовно зв’язаних між собою загальною темою або призначенням. Картки співробітників підприємства в картотеці — набір даних, є базою даних. Зазвичай БД створюється для одного конкретного прикладного завдання.

Будь-яку структуру даних можна перетворити в просту двовимірну таблицю. Таке уявлення є найбільш зручним для користувача і для машини. Таблиці даних, які складаються з двовимірних таблиць, називають реляційними.

Кожна таблиця складається з фіксованого числа стовпців і деякої кількості рядків. Кожен стовпець представляє конкретне дане. На мові БД стовпці таблиці називаються полями, причому для кожного поля розробник повинен визначити унікальне ім’я поля. Кожне поле може входити в декілька таблиць.

Рядки БД називають записами. Запис є стандартним блоком для зберігання даних в таблиці, вибірці даних в запиті, формі, що виводиться на екран.

СУБД Access є системою управління базами даних реляційного типу. Дані зберігаються в такій базі у вигляді таблиць, рядки (записи) яких складаються з наборів полів певних типів. З кожною таблицею Access можуть бути зв’язані індекси (ключі), задаючі потрібні користувачеві порядки на безлічі рядків. Таблиці можуть мати однотипні поля (стовпці), і це дозволяє встановлювати між ними зв’язки. Типовими операціями над базами даних є:

визначення, створення і видалення таблиць

модифікація визначень (структур, схем) існуючих таблиць

пошук даних в таблицях по певних критеріях (виконання запитів)

створення форм і звітів про вміст бази даних.

Запит (на вибірку) – засіб відбору даних з однієї або декількох таблиць за допомогою визначеної користувачем умови. Запити дозволяють створювати віртуальні таблиці, які складаються з обчислюваних полів або полів, узятих з інших таблиць.

Форма – засіб відображення даних на екрані і управління ними.

Звіт – засіб відображення даних при виводі на друк.

Ключове поле – поле, значення якого служать для однозначного визначення запису в таблиці.

Ключ – одне або декілька ключових полів, що дозволяють ідентифікувати записи таблиці або організувати зв’язки між таблицями.

1.Постановка задачі

Завдання — інформаційна підтримка діяльності фірми, що займається продажем і орендою житлових і нежитлових приміщень. БД повинна:

здійснювати ведення списків житлових і нежитлових приміщень, призначених для оренди й/або продажу;

підтримувати архів проданих і зданих в оренду приміщень;

провадити пошук варіантів відповідно до вимог клієнта.

Необхідно передбачити одержання різноманітної статистики:

наявність приміщень різних типів;

зміна цін на ринку;

рівні попиту та пропозиції;

середні показники (середній час знаходження приміщення в БД (по типах приміщень), середню вартість оренди/продажу приміщень.

2. Опис виконання роботи

2.1 Створення таблиці в базі даних

Відразу після запуску Ассеss відкриває два вікна діалогу. У першому вікні Файл нової бази даних потрібно вибрати диск і вказати шлях, де ми зберігатимемо нашу базу даних. У іншому, Створення файлу — користувачеві пропонується вибрати один з наступних варіантів:

Відкриття файлу – відкрити існуючу базу даних;

Створення нової бази даних;

Створення з наявного файлу;

Створення за допомогою шаблону — запустити Майстер по створенню бази даних.

У вікні Створення файлу обирається Нова база даних пункту Створення, а потім вказується місце зберігання у вікні Файл нової бази даних і набираю ім’я файлу Ріелторське агентство і натискаємо Enter, програма відкриє вікно бази даних (мал. 1). Воно містить вкладки Таблиці, Запити, Форми, Звіти, Макроси, Модулі. Вибираю Таблиці. Після натиснення на кнопку Створити програма відкриє вікно діалогу Нова таблиця, що пропонує декілька способів її створення. Обираю Конструктор і натискаю кнопку Ok.

Ріелторське агентство

Мал. 1. Вікно бази даних.

2.2 Створення нової БД в режимі Конструктор

Вікно таблиці в режимі конструктора має вигляд як на мал. 2. У верхній частині вікна розташований бланк таблиці. У нім міститься перелік всіх полів, їх типів і заголовків.

Спочатку бланк у верхній частині вікна порожній. Для створення таблиці необхідно, як мінімум, заповнити графи «Ім’я поля» і «Тип даних».

Для того, щоб задати тип поля, треба клацнути у відповідному осередку стовпця «Тип даних». Це приведе до появи символу списку справа у вибраному осередку. Треба відкрити його і вибрати потрібний тип.

Одне з полів таблиці повинне бути визначене як ключове. Щоб створити його, встановлюю курсор на потрібний рядок бланка і натискаю кнопку Ключове поле на панелі інструментів або вибираю команду Ключове поле з контекстного меню, пов’язаного з даним рядком.

Ріелторське агентство

Мал. 2. Вікно таблиці в режимі Конструктор

Опис створення таблиці «Договора»

Вводжу в графу «Ім’я поля» ім’я першого поля таблиці «Договори» КодДоговора, вибираю правою кнопкою миші в графі «Тип поля » цього рядка, а потім по трикутнику. У списку, що з’явився, вибираю (Счетчик). Це поле таблиці повинне бути визначене як ключове. Щоб створити його, встановлюю курсор на рядок бланка, клацаю правою кнопкою миші і вибираю команду Ключове поле з контекстного меню або натисканням на іконку на панелі інструментів.

У нижній частині бланка вводжу властивості поля. Для цього клацаю правою кнопкою миші по відповідному рядку. У списку, що з’явився, вибираю значення, відповідне структурі таблиці «Договори» :

Розмір поля длинное целое

Значення за умовчанням последовательное

Формат поля

Обов’язкове поле

Індексоване поле Да (Совпадения не допускаются).

Наступні рядки бланка заповюються анологічно вводиться ім’я і тип поля.

Після заповнення таблиці в конструкторі її потрібно зберегти. При збереженні таблиці присвоюється ім’я.

Аналогічно створюються інші таблиці.

2.3 Установка зв’язків між таблицями

Установка зв’язку починається з відкриття вікна Схема даних і вибору таблиць або запитів, між якими слід встановити зв’язок. Для цього знаходячись у вікні бази даних, вибираємо опцію Схема даних в меню Сервіс (або натисканням кнопки Схема даних на панелі інструментів).

Ріелторське агентство

Мал. 3 Вікно установки зв’язку між таблицями

Якщо раніше переглядалися або змінювалися зв’язки, то діалогове вікно міститиме останню збережену схему даних. При першому відкритті цього вікна для поточної бази даних, воно буде порожнє, відкриється діалогове вікно Додавання таблиці. Натисканням кнопки миші по імені першої таблиці «Операции», а потім кнопкою Додати додаються у вікно схеми данних таблиці. У вікні Схеми даних відображається вибрана таблиця зі всіма своїми полями. Таксамо додається решта таблиць «Клиенты», «Сотрудники», «Недвижимость», «Договора».

На екрані з’явиться діалогове вікно Схеми даних. Ми бачимо вибрані таблиці зі своїми полями, ключові поля виділяються напівжирним зображенням.

Натискаю в таблиці «Операции» на полі КодОперації і, не відпускаючи кнопки миші, підводжу курсор миші до поля КодОперації таблиці «Договора». Потім відпускаю кнопку миші. На екрані з’явиться діалогове вікно Зв’язку. Для того, щоб підтримувати цілісність даних для зв’язку, слід встановити прапорець Забезпечення цілісності даних. У нижній частині вікна виводиться тип зв’язку Один — до — багатьох. Клацаю по кнопці Створити. Програма встановить вказаний зв’язок і проведе лінію між зв’язаними полями в списках полів.

Аналогічно встановлюю зв’язок між таблицями «Клиенты» і «Договора», «Сотрудники» і «Договора». Результат показаний на мал.3.

2.4 Запити

За допомогою запиту можна поставити питання даних, що зберігаються в таблицях. Найчастіше використовуються запити-вибірки, за допомогою яких можна переглядати, аналізувати і навіть змінювати дані початковою або відразу декількох таблиць.

Ріелторське агентство

Мал.4. Створення запитів

Щоб створити запит треба натиснути лівою кнопкою миші на вкладці Запити. З’явиться вікно створення запитів як показано на мал.4, в якому пропонується два способи їх створення:

створення запиту в режимі Конструктора;

створення запиту за допомогою Майстра.

2.4.1 Створення запиту за допомогою Конструктора

Щоб створити запит за допомогою Конструктора треба виконати наступне:

1. Знаходячись у вікні бази даних, вибрати вкладку Запит.

2. Натиснути кнопку Створити. На екрані з’явиться діалогове вікно Новий запит (мал. 4).

3. Вибрати створення запиту за допомогою Конструктора і клацнути кнопку ОК. На екрані з’явиться вікно Запит на вибірку, а поверх нього — діалогове вікно Додавання таблиці із списком таблиць і запитів, що зберігаються в поточній базі даних (мал.5.).

4. Вибрати таблицю, що містить дані, які слід включити в запит, і натиснути кнопку Додати.

У вікні запиту з’явиться список полів для кожної з вибраних таблиць.

5. Натиснути кнопку Закрити.

Потім з’явиться вікно Запит на вибірку як на мал.6. Це основний засіб для роботи із запитами. У верхній половині вікна показані зв’язки між таблицями, а нижня частина – бланк запиту — містить опис запиту в табличній формі. Кожна колонка в нім відповідає одному полю.

Ріелторське агентство

Мал.5. Вікно створення запиту за допомогою Конструктора

Рядки Поле і Ім’я таблиці містять списки, що визначають потрібне поле. Клацнути лівою кнопкою миші на імені вибираного поля і перенести в рядок Поле бланка запиту. У рядку Ім’я таблиці програма внесе ім’я таблиці, звідки вибрали поле для створення запиту.

Ріелторське агентство

Мал.6. Вікно створення запиту за допомогою Конструктора

Збереження запиту

Збережений запит стає частиною бази даних. Програма Мicrosoft Ассеss автоматично вибирає для нього стандартне ім’я. Рекомендується привласнювати запитам більш осмислені імена.

Щоб зберегти запит і привласнити йому ім’я потрібно:

1. Вибрати опцію Зберегти в меню Файл (або натиснути кнопку Зберегти на панелі інструментів).

2. Якщо зберігається новий запит, слід ввести для нього ім’я, а потім ОК. Імена запитів можуть досягати 64 символів і містити пропуски.

2.4.2 Опис створених запитів

Запит на вибірку

В БД «Ріелторське агентство» є два запити на вибірку Запит на вибірку «Договора» та Запит на вибірку «Клиенты».

Створюються вони аналогічно, тому докладно опишу наприклад Запит на вибірку «Клиенты».

Для його створення виконується:

вибирається в вікні Додавання таблиці по черзі всі таблиці як на мал.6;

Поля в таблиці розташовуються в послідовності: КраткоФИО, КлиентыАдрес, Договор№, НазваниеОперации, ТипОперации, Стоимость, НедвижимостьАдрес, ДатаЗаключения, ДатаОкончания, як на мал. 6:

Ріелторське агентство

Мал. 7. Запит на вибірку

КраткоФИО, КлиентыАдрес, з таблиці «Клиенты»;

НедвижимостьАдрес з таблиці «Недвижимость»;

Договор№, НазваниеОперации, ТипОперации, Стоимость, ДатаЗаключения, ДатаОкончания з таблиці «Договора».

Всі поля виводжу на екран: у рядку Вивід на екран в кожному стовбці ставлю прапорці. Умов відбору не вказую. Результат можна продивитися перейшовши з Конструктора в режим таблиці (мал.7).

2.4.3Запит із сортуванням

В своїй БД, я створила Запит із Сортуванням за «Операциями». Для цього спочатку виконила всі дії як в попередньому пункті, потім в бланку запиту в полі Сортування для стовпця Стоимость вибрала За збільшенням (мал.8). Результат на мал.9.

Ріелторське агентство

Мал.8. Створення запиту сортування

Ріелторське агентство

Мал 9. Запит сортування

2.4.4 Запити з параметрами

Запит з параметрами — це запит, при виконанні якого в його діалоговому вікні користувачеві видається запрошення ввести дані, наприклад, умова для повернення записів або значення, яке повинне міститися в полі.

Створюю запит на вибірку по нерухомості. Для цього:

— Вибираю таблиці «Операции» , «Недвижимость».

— У режимі конструктора запиту переміщаю за допомогою миші поля з таблиці «Недвижимость»: КодОбъекта, Объект, Метраж, Описание, ТипОбъекта, Адрес, Стоимость. З таблиці «Операции»: ТипОперации і Код Операции (мал.10).

Ріелторське агентство

Мал.10 Запит з параметром врежимі Конструктора

Для поля КодОперации, яке використовується як параметр, вводжу Умову відбору [Вкажіть код операції]. Цей напис виводитиметься при запуску запиту в діалоговому вікні (мал.11).

Ріелторське агентство

Мал.11 Діалогове вікно запиту з параметром

Всі поля виводяться для огляду результату, крім останнього КодОперации.

На мал.12. показані бланк описаного Запиту з параметрами і його виконання.

Ріелторське агентство

Мал.12 Виконання Запиту з параметром

2.4.5 Підсумкові запити

В даній БД два підсумкових запитаи: за операціями та за операціями ріелторів.

Описання підсумкового запиту ріелторів

Підсумковий запит створюється теж за допомогою конструктора: визначається суму операцій кожного співробітника.

Для цього:

1. Знаходячись у вікні бази даних, вибираю вкладку Запит.

2. Натискаю кнопку Створити. На екрані з’явиться діалогове вікно Новий запит.

3. Вибираю створення запиту за допомогою Конструктора і натискаю кнопку ОК. На екрані з’явиться вікно Запит на вибірку, а поверх нього — діалогове вікно Додавання таблиці із списком таблиць і запитів, що зберігаються в поточній базі даних. Вибираю таблиці «Договора» і «Сотрудники».

4. У бланку запиту вводжу поля з вибраних таблиць: КраткоРиэлтори з таблиці «Сотрудники» , Стоимость з таблиці «Договора».

5. Натискаю по кнопці Групові операції на панелі інструментів. У бланку замовлення з’являється рядок Групова операція. У колонці Вартість натискаю кнопкою миші в рядку Групова операція. У списку, що з’явився, вибираю Sum. У результаті обчислилась сумарна вартість всіх операцій по кожному співробітникові. Результат на мал.13.

Ріелторське агентство

Мал.13 Виконання підсумкового запиту.

2.4.6 Запит з обчислюваним полем

Існує ряд обчислень, які можна виконати в запиті, наприклад, знайти суму або середнє по значеннях одного поля, перемножити значення два полів. Результати обчислень, що виводяться в полі, не запам’ятовуються в базовій таблиці. Замість цього, обчислення знову проводяться всякий раз, коли виконується запит, тому результати завжди представляють поточний вміст бази даних. Відновити обчислені результати уручну неможливо.

Опис створення запиту з обчислюваним полем

Створимо запит з обчисленням заробленої плати співробітників. Зароблена плата співробітника еквівалентна 0,01 % від операції плюс ставка. Обчислюємо зарплату на рік, тому всю суму домножаємо на 12. Для цього в режимі Конструктора на основі попереднього запиту додамо поле Sum-стоимость, а в обчислюваному полі через майстер Побудови виразів введемо вираз: зарплата: [Итоговый запрос]![Sum-стоимость]*0,01+1800*12..

Результат на мал.14.

Ріелторське агентство

Мал.14. Виконання запиту з обчислюваними полями.

2.4.7 Перехресний запит

Перехресний запит – це операція побудови таблиці для обчислення підсумкових значень на основі існуючої таблиці або запиту. Для запуску Майстра перехресного запиту треба натиснути кнопку Створити на вкладці Запити. Вибираємо із списку Перехресний запит і натискаємо Ok.

Опис створення Перехресного запиту.

Для створення цього запиту можна користуватись майстром створення запитів або Конструктором. Створюю цей запит через Конструктор.

На першому кроці треба вибрати таблицю або запит. Я вибираю Запит на вибірку «Договора».

На другому кроці треба вибрати поле, значення якого будуть використані для формування рядків таблиці і їх заголовків. Вибираю поля ФИОСотрудника, ТипОперации, Стоимость. Кожному унікальному значенню вказаного поля відповідатиме свій стовпець в новій таблиці.

На третьому кроці необхідно вибрати поле, значення якого будуть використані для створення стовпців таблиці. Вибираю поле ТипОперації.

Далі в меню Запрос обираю тип запиту Перехресний.

В таблиці в рядку Групповая операция в колонках ФИОСотрудника і ТипОперації вибираю Гуппировка.

В стовбцях Стоимость та Итоговое значение можна застосувати функцію Sum.

В рядку Перекрестная таблица обираються в якому стовпці будуть заголовки рядків і стовпців, а де буде розраховане значення (мал.15).

Ріелторське агентство

Мал.15 Створення перехресного запиту в Конструкторі

Виконання перехресного запиту показане на мал.16.

Ріелторське агентство

Мал. 16. Перехресний запит

2.4.8 Запит на Оновлення

Розробимо Запит на Оновлення. Допустимо ситуацію, коли піднялися ціни на продаж та купівлю (код операцій 2 і 3).

Для цього необхідно в режимі Конструктора вибрати таблиці «Договора» .

Потім перетворимо у вікні Конструктора в Запит на оновлення при виборі команди Оновлення Контекстного меню, що з’являється при натисненні кнопки Типзапиту на панелі інструментів конструктора запитів, або команди меню Запит/Оновлення.

Після виконання цієї команди в бланку запиту з’являється рядок Оновлення.

Введемо в рядок Оновлення вираз, що визначає нове значення поля «*0,05», і заповнимо рядок Умова відбору: 2 or 3 (мал.17).

Після виконання команди Запит/Запуск відкривається діалогове вікно з повідомленням про число оновлюваних записів із питанням про продовження операції оновлення.

Ріелторське агентство

Мал.17. Вікно створення запиту на оновлення

2.4.9 Запит за датою

Створюється запит за датою так само, як і запит на вибірку.

Обиремо таблицю для вибору полів: «Договора», в даному запиту.

Обиремо поля: КодОпераци, ТипОперації, НазваниеОбъекта, Стоимость, ДатаЗаключения.

Далі в полі ДатаЗаключения в рядку Условие отбора введемо команду Between [Начальная дата] And [Конечная дата].

При запуску запиту з’являється діалогове вікно з пропонуванням ввести почпткову дату, а після вводу з’являється такий самий діалог для кінцевої дати (мал.18).

Після вводу дати сформується запит (мал.19).

Ріелторське агентство

Ріелторське агентство

Мал.18 Діалоги з запиту за датою

Ріелторське агентство

Мал.19 Запит за датою

2.5 Створення звітів

Найпростіший спосіб створити звіт – доручити зробити це програмі, так звані автозвіти (тобто звіти, що створюються автоматично). Для того, щоб побудувати автозвіт необхідно:

Натиснути кнопку Створити на вкладці Звіти.

Вибрати Автозвіт: у стовпець або стрічковий і вказати ім’я таблиці або запиту. Далі програма працює самостійно. На екрані з’являється отриманий звіт.

Закрити звіт (натиснути на кнопці Закрити в правому верхньому кутку вікна звіту).

Вибрати Зберегти.

Програма запропонує ім’я таблиці або запиту, на основі якого складався звіт. Якщо бажаєте дати більш осмислене ім’я, то вводите його. Натискаєте кнопку Ok.

Тепер можна підкоригувати заголовок звіту, назви колонок або рядків, вибрати тип і розмір шрифту, вибрати колір тексту. Для цього потрібно в режимі конструктора виділити заголовок звіту і надрукувати в ньому новий текст. Аналогічно чинимо й з назвами колонок або рядків.

Так само, можна створювати звіти за допомогою Майстра звітів.

1. У об’єктах вибираємо «Отчеты», натискаємо на «Мастер Отчетов».

2. Вибираємо з поля таблиці і запити об’єкт, по якому створюватиметься звіт (мал.21).

Ріелторське агентство

Мал.21. Створення звіту за допомогою «Мастера Отчетов»

3. Вибираємо поля, що цікавлять нас, для створення звітів (можна вибирати з різних запитів і таблиць).

4. Вибираємо параметри звіту, порядок сортування, стиль, ім’я, натискаємо готово.

Створений звіт за таблицею сортування показаний на малюнку 22.

Всього в БД «Ріелторське агентство» створено вісім звітів.

2.6 Створення форм

2.6.1Створення форми «Мастером форм»

У тих випадках, коли користувачів не задовольняє представлення даних у вигляді таблиці, вони можуть побудувати форму, яка дозволяє розташувати дані на екрані так, як це потрібно.

На вкладці Форми натиснемо кнопку Створити, потім Мастер форм (мал.23). Вибираю які таблиці чи запити будуть використовуватись у формі, далі обираю, який саме матиме вмгляд форма, напрклад «стрічковий». Всі поля такої таблиці збудовані на ній «в стовпець». На екран виводиться один із записів таблиці.

Ріелторське агентство

Мал.23. Створення форми за допомогою майстра

Далі обирається новий малюнок для форми (мал.24).

Ріелторське агентство

Мал.24. Створення форми за допомогою майстра, вибір дизайна

Стрічкова форма це і є звичайна таблиця, що має статус форми. Кожен запис займає окремий рядок — «стрічку» (мал.25).

Ріелторське агентство

Мал.25. Стрічкова форма «Клиенты»

Дизайн кожної форми можна змінювати в конструкторі. Можна змінити колір, шрифт, розмір літер та колір написів, можна пересувати всі елементи форми: поля, кнопки, прапорці, написи (мал.26)

Ріелторське агентство

Мал.26 Форма «Договора» в режимі конструктора

В базі даних «Ріелторське агентство» створено всього 13 форм.

2.6.2Створення кнопкової форми

Кнопкова форма-меню створюється для швидкого доступу до створених форм і звітів

Для створення, зміни і видалення кнопкових форм служить диспетчер кнопкових форм, необхідно виконати наступне:

Відкриваю базу даних.

У меню Сервіс вибираю команду Службові програми, а потім Диспетчер кнопкових форм.

Виводиться запит на підтвердження створення кнопкової форми, натискаю кнопку Так.

Натискаю кнопку Створити.

Вводжу ім’я нової кнопкової форми і натискаю кнопку OK.

Додамо нову кнопкову форму: Додавання даних в таблицю, для забезпечення зручності роботи при додаванні нових даних в таблицю.

Визначаю елемент кнопкової форми.

Натискаю кнопку Створити.

Відкриється вікно Зміна елементу кнопкової форми.

Вибираю в полі Команда «Відкрити форму для додавання», а в поле Форми — форму «Недвижимость».

У полі Текст вікна Зміну елементу кнопкової форми вводжу ім’я елементу кнопкової форми «Недвижимость».

Натискаю кнопку ОК.

Далі додаємо решту даних для підкнопкової форми «Додавання даних в таблицю».

Аналогічно створюємо підкнопкові форми «Договора», «Клиенты», «Сотрудники». При створенні підкнопкової форми «Отчеты», вибираємо команду «Открыть отчет».

Після того, як ми створили всі сторінки кнопкової форми переходимо до головної кнопкової форми, яка запускатиметься при завантаженні нашої бази даних:

Натискаю кнопку Створити.

Відкриється вікно Зміна елементу кнопкової форми.

Вибираю в полі Команда «Перейти до кнопкової форми», а в полі Кнопкова Форма – по черзі всі створені нами форми.

Натискаю кнопку ОК

Для того, щоб можна було вийти з БД через головну кнопкову форму створюю ще один елемент, в полі команди вибираю «Выйти из базы данных».

На кожній сторінці Кнопочної форми є кнопка назад, яка вертає на попередню сторінку.

Щоб Головна кнопкова форма запускалася при завантаженні Бази даних «Ріелторське агентство» Виберемо команду Сервіс > Параметри запуску. У списку Форма знайдемо ім’я створеної кнопкової форми (мал.27).

Ріелторське агентство

Мал.27 Кнопочна форма

2.6.3 Створення заставки

У панелі Об’єкти натискаємо на Форми, а потім двічі натискаємо мишею на Створення форми в режимі конструктора.

Далі натискаємо на закладці Макет і встановлюємо наступні властивості:

Смуги прокрутки (Відсутні)

Область виділення (Немає)

Кнопки переходу (Немає)

Розділові лінії (Немає)

Вирівнювання по центру (Так)

Тип межі (Відсутній)

Кнопка віконного меню (Немає)

Кнопки розмірів вікна (Відсутні)

Кнопка закриття (Немає)

Ширина (14 сантиметрів)

Натискаємо на кнопці Прямокутник в панелі елементів, а потім клацаємо де-небудь в області Область даних. Там, де клацнемо, з’явиться невеликий прямокутник.

На закладці Формат діалогового вікна Властивості встановимо наступні властивості цього прямокутника:

Властивість Установка

Від лівого краю 0

Від верхнього краю 0

Ширина 14 сантиметрів

Висота 8.3 сантиметра

Тип фону (Звичайний)

Оформлення . (звичайне)

Тип межі (Суцільна)

Колір межі 32768

Ширина межі (6 пунктів)

У міру внесення змін в кожну з властивостей форма мінятиметься.

Клацаємо на кнопці Малюнок в панелі елементів, а потім клацаємо у верхній частині прямокутника. Access вставить рамку зображення і відобразить діалогове вікно Вибір малюнка.

Далі додаємо напис, наприклад, заголовок. І можна створити кнопку виходу. В результаті отримуємо таку заставку (мал.28).

Ріелторське агентство

Мал.28 Заставка

Висновок

СУБД Мs Ассеss є в даний час одній з найпопулярніших серед настільних систем. Серед причин такої популярності слід зазначити:

зручність введення і редагування даних таблиць, оскільки програма створює інтерфейс по вибору користувача;

проводить пошук даних в таблицях по певних критеріях;

контролює ключові поля;

створює будь-які форми звітів, в яких можна міняти зміст і стиль оформлення;

дає можливість поповнювати базу даних новими таблицями і вирішувати нові завдання, тобто складати нові звіти і форми.

Все це забезпечує Access популярність серед користувачів.

Використані джерела

1. Microsoft Access 2003. Шаг за шагом/Практ. пособ./Пер. с англ.— М.: СП ЭКОМ, 2004.—432 с.: илл.

2. Электронный учебник Microsoft Access 7.0.

3. http://capri.ustu.ru/access_2003/access_g10.htm

4. http://www.cyberforum.ru/vba/thread9019.html

Реферат: Технологія дидактичної гри

Posted on by admin

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини

Спеціальність «Менеджмент організацій»

Денне відділення

Реферат

з навчального предмета «Університетська освіта та Болонський процес»

на тему:

Технологія дидактичної гри

Науковий консультант:

Доктор педагогічних наук

Професор, академік Балтійської

Педагогічної Академії

Л.П. Сергієнко

Миколаїв, 2010

Зміст

Вступ

1. Гра в житті людини та її місце у начальному процесі

1.1 Гра як засіб відпочинку та навчання

1.2 Поняття дидактичної гри

2. Дидактичні ігри як складова сучасної освіти

2.1 Характерні ознаки дидактичної гри

2.2 Структура дидактичної гри та учбового процесу на її основі

2.3 Види дидактичних ігор

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Соціально-економічні перетворення, які здійснюються в Україні, зумовлюють значні зміни в розвитку системи освіти. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХ1 століття) розглядає першочерговим завданням досягнення високих рівнів освіти, формування високого культурного та інтелектуального рівня особистості.

Це вимагає від педагогічної науки перегляду та подальшого дослідження ряду проблем, зокрема, підвищення ефективності викладання всіх навчальних дисциплін. Однією з умов ефективності навчального процесу є підбір методів навчання.

Психолого-педагогічні особливості та навчальні можливості дидактичної гри, інтерес дітей до них зумовлюють необхідність включити ігри у навчальний процес у школах у поєднанні з іншими методами навчання.

Більшість праць з проблеми дидактичної гри виконано на матеріалі молодшої та середньої ланки загальноосвітньої школи (Ю.А.Калинецька, С.Н.Карпова, І.І.Осадчук Т.П.Павлова, О.Я.Савченко, М.Ф.Стронін, Т.П.Устєнкова, та інші автори).

Проведені дослідження є міцною основою для подальшої деталізації класифікації дидактичних ігор, пошуку ефективних шляхів їх використання у процесі вивчення окремих навчальних дисциплін та підготовки фахівців різного профілю.

1. Гра в житті людини та її місце у житті людини

1.1 Гра як засіб відпочинку та навчання

У дитячі роки гра є провідним видом діяльності людини, через яку вона пізнає світ. У грі діти й підлітки «намагаються перевірити свою силу і спритність; реалізують бажання фантазувати, відкривати таємниці й прагнути до чогось далекого і прекрасного. За вмілого використання гра може стати незамінним помічником педагога» [7, с. 13]. У грі дитина навчається долати труднощі, пізнає оточення, шукає вихід з того чи іншого становища. Такі ігри формують дітей-організаторів, які наполегливо ведуть за собою інших. Переломним моментом для дитини стає перехід з дитячого садочку до школи. Саме в цей період у дитини криза семи років, їй треба перебудуватись на новий провідний вид діяльності – навчання. Проте гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання навколишнього життя. Такі вчителі-новатори як Є. М. Ільїн, С. М. Лисенкова та В. Ф. Шаталов, організовуючи навчальну й виховну діяльність учнів, обов’язково використовують ігрову позицію. Ігрова позиція – могутній засіб не тільки виховання дітей, а й саморегуляції діяльності педагога.

Ігри, які проводить В. Ф. Шаталов на уроках, займають дуже мало часу, але вони збуджують інтерес до предмету, активізують учнів, закріплюють уміння самостійно здобувати знання.

Гра може бути включена у будь-який вид людської діяльності. Цю її особливість суспільство завжди використовувало як засіб навчання дітей і дорослих трудових процесів, військової справи, пізнання та ін. Сучасна дидактика звертається до ігрових форм навчання, бо вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога і учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, безпосередності, неудаваної цікавості.

Гра – це творчість і водночас праця. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, самостійно мислити, розвивається увага, прагнення до знань. Під час гри діти завжди уважні, зосереджені й дисципліновані. Тому застосування на уроці дидактичних ігор та ігрових моментів робить процес навчання цікавішим, створює в дітей бадьорий робочий настрій, полегшує подолання труднощів у засвоєнні навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії за допомогою яких розв’язується те чи інше розумове завдання, підтримують і підсилюють інтерес дітей до навчального предмета. Гра – це могутній незамінний важіль розумового розвитку дитини. Гра – це той засіб, де виховання переходить у самовиховання.

В різних закладах освіти використовують навчальні ігри, які мають низку дидактичних можливостей, які узагальнив М. В. Кларін за досвідом зарубіжних педагогів [4, с. 120-121]:

в ході навчальної гри учні оволодівають досвідом діяльності, схожим з тим, який би вони отримали в дійсності;

навчальна гра дозволяє учням самим вирішувати важкі проблеми, а не просто бути споглядальниками;

навчальні ігри створюють потенційно більшу можливість перенесення знань та досвіду діяльності з навчальної ситуації в реальну;

навчальні ігри забезпечують навчальне середовище, негайно реагуюче на дії учасників;

навчальні ігри психологічно привабливі для учнів;· прийняття рішень в ході гри тягне за собою наслідки, на які учням неминуче доводиться зважати;

деякі навчальні ігри акцентують досвід діяльності, який не є основним, а додатковим, другорядним, по відношенню до навчального матеріалу, який підлягає засвоєнню;

матеріали навчальних ігор менш доступні, ніж традиційні навчальні матеріали, вони можуть бути дорогими, що викликає труднощі фінансового характеру;

під час проведення ігор можливе значне пожвавлення, висока рухливість учасників, що не завжди подобається викладачам, адміністрації;

після проведення навчальних ігор школярі більше обговорюють своє навчання з батьками, друзями, вчителями, починають більше користуватися бібліотекою.

1.2 Поняття дидактичної гри

Дидактична гра – «творча форма навчання, виховання і розвитку студентів, школярів і дошкільників»[7, с. 31].

Дидактичні ігри розвивають спостережливість, увагу, пам’ять, мислення, мову, сенсорну орієнтацію, кмітливість, а тому їх можна використовувати під час викладання будь-якого предмета.

Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання, справедливо вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагогів і учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами безпосередності й неудаваної цікавості. В терміні «дидактична гра» наголошується її педагогічна спрямованість, відображається багатогранність її застосування з урахуванням дидактичної мети заняття і рівня підготовленості студентів та учнів.

Витоки дидактичних ігор ми можемо знайти в народній педагогіці. Ігри та іграшки, які створив народ, завжди допомагали дітям пізнавати світ граючись. Тому ігри пізніше дуже тісно пов’язались з навчанням, постійно удосконалюючись. Оцінюючи дидактичну гру та її роль в системі навчання, А. П. Усова писала: «Дидактичні ігри, ігрові завдання та прийоми дозволяють підвищити сприйнятливість дітей, різноманітити навчальну діяльність дитини, приносять цікавість» [9, с. 170].

2. Дидактичні ігри як складова сучасної освіти

2.1 Характерні ознаки дидактичної гри

Дидактична гра має свої ознаки. Характерними її ознаками є:

· моделювання ситуацій навчально-виховного характеру та прийняття навчально-педагогічних рішень;

· розподіл ролей між учасниками гри;

· різноманітність рольових цілей при виробленні рішення;

· взаємодія учасників гри, які виконують ті чи інші ролі;

· наявність спільної мети учасників гри;

· колективне вироблення рішень;

· багатоальтернативність рішень;

· наявність системи індивідуального чи групового оцінювання діяльності учасників гри.

2.2 Структура дидактичної гри та учбового процесу на її основі

Дидактична гра складається з таких елементів [6, с. 12-16]:

· дидактична задача;

· ігрова задача;

· ігрові дії;

· правила гри.

Дидактична задача визначається метою навчального та виховного впливу. Наявність дидактичної задачі або декількох задач підкреслює навчальний характер гри, направленність навчального змісту на процеси пізнавальної діяльності учнів.

Ігрова задача виконується учнями в ігровій діяльності. Ці дві задачі відображають взаємозв’язок навчання та гри.

Дидактична задача реалізується протягом всієї гри через злійснення ігрової задачі, ігрових дій, а підсумок її вирішення знаходиться в фіналі. Тільки при цій умові дидактична гра може виконати функцію навчання і разом з тим буде розвиватися як ігрова діяльність.

Ігрові дії є основою дидактичної гри – без них неможлива сама гра. В ігрових діях проявляється мотив ігрової діяльності, активне бажання вирішити поставленну ігрову задачу. По своїй складності вони різні та обумовлені складністю пізнавального змісту та ігрової задачі.

Ігрові дії – це не завжди практичні зовнішні дії, коли треба щось ретельно роздивитись, порівняти, розібрати та ін. Це також важкі розумові дії, виражені в процесах цілеспрямованого сприйняття, спостереження, порівняння, згадування раніше засвоєного, – розумові дії, виражені в процесах мислення.

В різних іграх ігрові дії різні за їх спрямованістю та за ставленням до граючих.

Правила гри. Їх зміст та спрямованість обумовлені загальними задачами формування особистості і колективу, пізнавальним змістом, ігровими задачами та діями в їх розвитку та збагаченні. В дидактичній грі правила є заданими.

Учні часто порушують правила не тому, що роблять це свідомо, а тому, що не знають, як виконувати, а іноді забувають про них. Треба пояснити як виконувати правила і навіщо вони потрібні, створити таку ситуацію, щоб виконування правил стало бажанням самих дітей.

Дотримування правил в ході гри викликає необхідність прояву зусиль, оволодіння способами спілкування в грі і формуванню не тільки знань, а й різноманітних почуттів, накопичення добрих емоцій та засвоєння традицій.

Педагог повинен використовувати слова, які відображають ступені оволодіння ігровими діями та правилами: ще не дуже, майже добре, добре, дуже добре. Це сприяє розвитку самооцінки, перпективності в досягненні мети. Однак треба враховувати необхідність і осудження, якщо деякі діти використовують правила з метою отримання для себе вигоди.

В структурі учбового процесу на основі гри можна виділити чотири елемента-етапа [4, с. 95].

1. Орієнтація

Учитель представляє досліджувану тему, знайомить з основними представленнями, які в ній використовуються. Далі він дає характеристику імітації та ігрових правил, огляд загального хода гри.

2. Підготовка до проведення

Вчитель викладає сценарій, зупиняючись на ігрових задачах, правилах, ролях, ігрових діях, правилах підрахунку балів, приблизному типі рішень в ході гри. Після розподілення ролей між учасниками проводиться пробний «прогін» гри в скороченому вигляді.

3. Проведення гри як такої.

Вчитель організовує проведення самої гри, по ходу діла фіксує наслідки ігрових дій (слідкує за підрахунком балів, характером рішень, які приймаються), пояснює неясності і т. д.

4. Обговорення гри.

Вчитель проводить обговорення, в ході якого дається описаний огляд-характеристика «подій» гри та їх сприйняття учасниками, виникавших по ходу діла труднощів, ідей, які приходили в голову і т. д., побуджує дітей до аналізу проведеної гри. Особлива увага при цьому нерідко приділяється співставленню імітації з відповідною галуззю реального світу, встановленню зв’язку змісту гри зі змістом навчального курсу або курсів. Одним із результатів обговорення може бути і перегляд гри, збір пропозицій щодо внесення в неї поправок, змін.

2.3 Види дидактичних ігор

Дидактичні ігри відрізняються за навчальним змістом, пізнавальною діяльністю дітей, ігровим діям та правилам, організації та взаємовідносинам дітей, за роллю вчителя. Перераховані ознаки притаманні всім іграм, але в одних чіткіше виступають одні, а в інших – інші.

В різних збірниках вказані близько 500 дидактичних ігор, але чіткої класифікації, групування ігор по виду ще нема. Частіше за все ігри співвідносяться зі змістом навчання і виховання: ігри по сенсорному вихованню, словесні ігри, ігри по знайомству з природою, по формуванню математичних уявлень та інші. Іноді ігри співвіднесені з матеріалом: ігри з народними дидактичними іграшками, настільно-печатні ігри. Таке групування ігор підкреслює їх спрямованість на навчання, пізнавальну діяльність дітей, але не розкривають в достатній мірі основу дидактичної гри – особливості ігрової діяльності дітей, ігрових задач, ігрових дій та правил, організацію життя дітей, керування вчителя.

Висновки

Дидактичні пошуки, зв’язані з ігровою моделлю учбового процесу, охоплюють всі рівні навчання – від початкової до вищої школи та практики підвищення кваліфікації. Модель учбового процесу на основі гри будується через залучення учнів в ігрове моделювання досліджуваних явищ, проживання ними нового досвіду в обстановці гри.

Учні діють згідно ігрових правил. Ігрова обстановка трансформує позицію вчителя, який балансує між роллю організатора, помічника та співучасника спільного дійства.

Дидактична функція гри реалізується через обговорення ігрової дії, аналіз співвідношення ігрової ситуації з реальністю. Важлива роль в даній моделі належить заключному ретроспективному обговоренню, в якому учні разом аналізують хід та результати гри, співвідношення ігрової моделі та реальності, а також хід навчально-ігрової взаємодії.

Повноцінне розгортання навчального процесу на основі дидактичної гри передбачає значний особистісно-професіональний потенціал вчителя, який в ході навчання виступає в різних ролях та забезпечує тонкий баланс між залученням учнів в ігрове дійство та спеціальною фіксацією, навчально-пізнавального результату гри.

Дидактичні ігри є універсальними, в тому плані, що можуть використовуватися на всіх уроках та у всіх закладах освіти. Вони вдосконалюються, перебудовуючись під кожне нове покоління. Для подальшого розвитку дидактичних ігор потрібні креативні вчителі.

Список використаної літератури

1. Використання гри для активізації навчально-виховного процесу: Посіб. для студ. пед. вузу та викладачів / Уклад.: Мішкурова В. Ф.; Пащенко М. І. – К.: Наук. світ, 2001. – С. 3 – 12.

2. Букатов В. М. Педагогічні таїнства дидактичних ігор: Посібник. – К.: Ред. загальнопед. газ., 2004. – 126 с.

3. Збаровская Н. В. Обучающие игры в библиотеке: Технология игрового имитационного моделирования: Практ. пособие. – СПб.: Профессия, 2002. – 91 с.

4. Кларин М. В. Инновации в мировой педагогике: Обучение на основе исследования, игр, дискуссии (анализа зарубежного опыта). – Рига: Пед. центр «Эксперимент», 1995. – 176 с.

5. Самоукина Н. В. Организационно-обучающие игры в образовании: Практ. руководство. – М.: Нар. образование, 1996. – 110 с.

6. Сорокина А. И. Дидактические игры в детском саду: (Старшие группы): Пособие для воспитателей детского сада. – М.: Просвещение, 1982. –С. 7-16.

7. Щербань П. М. Навчально-педагогічні ігри у вищих навчальних закладах: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закл. – К.: Вища школа, 2004 – 206 с.

8. Яворская Г. Х. Игра в дидактических моделях учебного процесса в высшей школе. – Одесса: [НИРИО ОИВД], 2000. – 113 с.

9. Усова А. П. Обучение в детском саду. – М., 1983. – С. 170.

Курсовая работа: Проект п’ятиповерхового будинку

Posted on by admin

Українська державна корпорація

Київський коледж архітектури будівництва та дизайну

Пояснювальна записка

До архітектурного проекту

на тему

Багатоповерховий житловий будинок

Розробив: Ковальова В.О.

Група А – 31

Керівник: Пархоменко І.А.

Київ 2009

Завдання на архітектурний проект п’ятиповерхового житлового будинку

Студент гр.А-31 Ковальова Вікторія Олегівна

Пропонується розробити курсовий проект на тему на основ наступних даних:

Житловий п’ятиповерховий двохсекційний будинок

1. Паспорт ТП Індивідуальний проект

2. Район будівництва смт. Мотовилівка

3. На генплані, крім будинку, що проектується, зображено автостоянка, дитяча площадка, зона відпочинку, побутова площадка.

4. Кількість поверхів 5 поверхів + спец поверх

6. Конструкції:

Фундамент збірні залізобетонні блоки із бутобетону

Стіни червона цегла

Перекриття залізобетонні плити

Покриття залізобетонні плити

Крокви залізні

Покрівля оцинкована покрівельна сталь

Перегородки гіпсобетонні

Сходи залізобетонні монолітні

Підлоги паркет, у ванні і кухні плитка

7. Конструктивні вузли

Фрагмент підлоги 3-го поверху ,фрагмент фундаменту, водозливної воронки, фрагмент сходів, фрагмент бордюру.

Склад проекту

Генеральний план ділянки М 1:500

План типового поверху М 1:100

Розріз по сходовій клітці М 1:100

2 Фасади М 1:100

Схема розташування елементів фундаментів М 1:200

Схема розташування панелей перекриття М 1:200

План покрівлі М 1:200

План квартири М 1:50

Архітектурно конструктивні вузли та деталі ( в кількості не менше 5 шт. ) М 1:50

Пояснювальна записка 18 арк.

Література, що рекомендується

П.Г. Буга «Цивільні, промислові та с/г будинки»; БНіП2.01.07-87;ДСТУ БА.2.4.-2-95; ДСТУ.2,4 – 6-95

Дата видачі завдання 12 січня 2009р.

Керівник Пархоменко І.А.

Зміст

Завдання

Склад проекту

Вступ

1.Загальна частина

Район будівництва

Генплан

Об’ємно-планувальна структура та конструктивне рішення

2. Архітектурно-будівельна частина

Фундаменти

Стіни, перемички

Перекриття

Перегородки

Сходи

Покриття, покрівля, водовідвід

Специфікація збірних залізобетонних елементів

Підлоги

Вікна, двері

Специфікація елементів заповнення прорізів

Зовнішнє та внутрішнє оздоблення

Інженерне обладнання

3. Перелік посилань

Вступ

Метою проектування п’ятиповерхового багатосімейного житлового будинку являється покращення житлових умов населення і збільшення житлової загальної площі на одну людину.

Особливу увагу при розробці проекту найсучасніших видів будівельних та оздоблювальних матеріалів.

В п’ятиповерхових кам’яних будинках застосовують конструктивні схеми з несучими зовнішніми та внутрішніми стінами.

Вирішення питань планування присадибної ділянки необхідно здійснювати з урахуванням охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів.

П’ятиповерховий житловий будинок, призначений для проживання багатьох сімей являє собою 5 поверхову будівлю.

Проект поселення міського типа розроблений відповідно до завдання на проектування і СНіП, що діють.

Житлова проблема була і залишається однією з найважливіших проблем для України. Єдино правильний шлях подолання справжньої проблеми – інтенсивне будівництво багатоповерхових житлових будинків.

Будівництво, будучи матеріаломістким, трудомістким, капіталомістким, енергоємним і наукоємним виробництвом, містить в собі вирішення багатьох локальних і глобальних проблем, від соціальних до екологічних.

В будівельних організацій існує потреба в крупних об’ємах будівельно-монтажних робіт із залученням вільних трудових ресурсів, особливо з числа безробітних громадян.

У зв’язку з екологічними проблемами, що загострилися, надзвичайно поважно максимально раціонально використовувати природні умови будівельного майданчика.

Курсовий проект на тему: «Проект житлового 5-ти поверхового будинку в смт. Мотовіловка» розкриває можливості проектування будівель, максимально раціонально вписаних в природні умови.

Геоекологічне будівництво пропонує і обґрунтовує вписувати фундаментні конструкції будівель в природне геологічне середовище, не порушуючи при цьому загальну екосистему і тим самим має на меті збереження природних ландшафтів і відрізняється від традиційного вписуванням інженерних конструкційних систем в геоморфологічне середовище будівельного майданчика. Це зумовлює систему передачі маси споруди, що зводиться, до геоекологічного середовища.

До того ж це сприяє і забезпечує геоекологичеськую захист підстави і сприяє раціональному освоєнню підземного простору.

1. Загальна частина

1.1 Район будівництва

П’ятиповерховий житловий будинок проектується в Київській області Фастівського району, смт. Мотовилівка, яка відноситься до II В будівельно-кліматичної зони.

На будинок впливають зимові температури.

Розрахункові зимові температури повітря в даній області такі :

Найбільш холодної доби – 25°С

Найбільш холодних 5 днів – 22°С

За сніговим навантаженням даний район відноситься до II району. Нормативне значення ваги на 1м2 поверхні землі дорівнює 0,7 кПа.

Нормативне значення вітряного тиску 0,30 кПа

Кількість опадів на рік – 668мм

Промерзання ґрунту – 80-100см

Гідрологічні умови-суглинки

Ґрунтові води виявлені на позначці 6м.

Вихідні дані для побудови «троянди вітрів»:

м. Київ

Повторюваність напрямків вітрів, %
Пн.

Пн.сх.

Сх..

Пд..сх.

Пд.

Пд..зх.

Зх.

Пн.зх.
Січень

8

12

6

13

14

15

18

14
Липень

13

9

5

6

7

11

24

25

Проект п’ятиповерхового будинку

1.2 Генплан

Генеральний план затверджується і є основним юридичним документом і затверджується в порядку, встановленому Містобудівним кодексом і законами або іншими нормативними правовими актами.

Житловий п’ятиповерховий будинок запроектовано в київській області смт. Мотовилівка Фастівського району.

Генплан має прямокутну конфігурацію з розмірами сторін: x м. Рельєф ділянки спокійний, з відмітками горизонталей від

На генплані крім будинку, що проектується районовані два житлових існуючих будинки, автомобільний майданчик, дитячий майданчик, зона відпочинку, господарча площадка, сміттезбірні майданчики, доріжки.

Між житловими будинками запроектовані нормативні відстані в пожежному та аварійному відношенні. Відстані між житловими будинком і господарським блоком визначені у відповідності до вимоги протипожежних і санітарних норм.

Благоустрій територій включає в себе влаштування твердого покриття доріжок, озеленення ( посадок листяних , кущів, квітів)

Дороги проїзду покриваються асфальтом. Відведення атмосферних опадів відбувається по місцевості рельєфу.

Рослинний шар ґрунту з місця будівництва будинку зберігається і використовується для газонів і парку.

Техніко-економічні показники

площа забудови будинками і спорудами

площа ген плану

щільність забудови (%)

площа озеленення

процент озеленення

площа доріг і ділянок з твердим покриттям

1.3 Об’ємно – планувальне конструктивне рішення

П’ятиповерховий житловий будинок проектується для постійного проживання багатьох сімей в селищі міського типу. Будинок має прямокутну форму з загальними розмірами в осях 33 600×10 800. Висота поверху 3м. Клас будинку прийнятий ІІ, довговічність і пожежна безпека ІІ ступеню.

Конструктивна схема з несучими зовнішніми стінами і внутрішніми.

Стіни виконані з цегляної кладки. Вхід в будинок – через під’їзд. поверхи з’єднані між собою за допомогою монолітних залізобетонних сходів.

Житловий будинок запроектований на 21 квартиру.

10 – чотирикімнатних, 10 – трикімнатних, 1- 7ми кімнатна квартира

Склад 3-х кімнатної квартири:

1. кухня — 9,43м2

2. санвузол — 3,74м2

3. вітальня – 16,55м2

4. спальня — 10,14м2

5. кабінет — 8,54м2

6. коридор – 10,92м2

Склад 4-х кімнатної квартири:

1. кухня — 9,43м2

2. санвузол — 3,74м2

3. вітальня – 16,55м2

4. спальня — 10,14м2

5. кабінет — 8,54м2

6. коридор – 10,92м2

7. дитяча кімната — 2,31м2

Склад 7-ми кімнатної квартири:

1. кухня — 9,27м2

2. санвузол – 9,27м2

3. вітальня – 16,55м2

4. спальня — 12,31м2

5. кабінет 12,31м2

6. коридор – 6,76м2

7. дитяча кімната 12,31м2

8. столова – 16,55м2

9. ігрова кімната – 12,31м2

Квартири обладнані газовими плитами, мийками, ваннами, унітазами, і умивальниками.

Техніко-економічні показники:

Площа забудови будинку 462м2

Будівельний об’єм 7330,18м2

Житлова площа будинку 115,08м2

Загальна площа 386,24*5м2

будинок планувальний конструктивний інженерний

2. Архітектурно-будівельна частина

2.1 Фундаменти

Фундамент — підземна частина будівлі, служить опорою всіх конструкцій споруди.

Під несучі зовнішні і внутрішні стіни будинку запроектований стрічковий фундамент. монолітні фундаментні блоки з залізобетону.

Фундаментні блоки прийняті за серією. Висота фундаментного блоку 300мм, товщина фундаменту 1000мм. Подушка під фундаменти 1600мм. Опалубка заповнюється бетоном.

Марки фундаментів ФЛ 10.24-2, ФЛ 10.12-2, ФЛ 10.8-2

Глибина закладання фундаменту від землі до подушки фундаменту — 1,50м.

Відмітка підошви фундаменту (від нуля до підошви) -2,550м

Фундаментні блоки укладаються на цементному розчині марки М 100.

Захист стінок фундаменту від ґрунтової вологи досягається влаштуванням горизонтальної та вертикальної гідроізоляції.

2.2 Стіни. Перемички

Зовнішні і внутрішні несучі стіни запроектовані зі звичайної червоної цегли на цементному розчині маркою не нижче 50.

Товщина зовнішніх стін 510мм, внутрішніх 380мм. Несучі стіни вогнестійкості — ЕІ 45. Система кладки використовується дворядкова з розшивкою стін, штукатуркою та пофарбуванням. Зовнішні і внутрішні стіни з’єднуються між собою в процесі мурування стін. Під час мурування стін над віконними та дверними прорізами влаштовують перемички.

Передбачені заходи щодо шумо- вібро- поглинання, так як будівля знаходиться близько до дороги.

Схема прив’язки несучих стін до координаційних осей:

Проект п’ятиповерхового будинку

2.3 Перекриття

Перекриття́ — горизонтальна внутрішня захисна конструкція, що розділяє по висоті суміжні приміщення в будинку.

Перекриття запроектовано з залізобетонних плит, розміром 5380х950х220, 5380×1190х220 і 5380х1490х220 . Маркіровкою П54-10, П54-12 і П54-15 і відповідно. Серія 1.141-1 випуск 3.

Плити укладаються на несучі стіни. На плити укладаються звукоізоляційні прокладки. Зверху укладають гідроізоляційні рулони, потім паркет.

Плити закріплюють між собою за допомогою анкерів (закладних деталей). Зазори між стіною і плитами (100мм, 200мм) закладають розчином на глибину 40 – 60мм. Шви між панелями замолочують цементним розчином марки М100. анкетування та замонолічування швів утворюють жорстку горизонтальну діафрагму жорсткості, яка забезпечує із несучими стінами просторову жорсткість цього будинку.

Конструкції перекриття відповідають нормативним вимогам щодо міцності та вогнестійкості (відповідно до призначення будинку), а також вимогам

звукоізоляції, теплоізоляції. Захист від попадання вологи у внутрішні конструкції перекриття у вологих приміщеннях (санітарних вузлах) забезпечується влаштуванням спеціального гідроізоляційного шару.

Стеля зашпакльована, відшліфована і пофарбована білою фарбою.

2.4 Перегородка

В проекті запроектовані збірні перегородки. Між кімнатами з гіпсобетонних блоків товщиною 120мм. Гіпсобетонні перегородки армуються каркасом із дерев’яних рейок з поперечним перерізом 10х20, які складають сітку з 400х400мм з низу та з боків, з верху перегородка обв’язується брусками 40х40мм.

Дверні коробки в перегородках виконують із брусків перерізом 80х40мм.

В санвузлах перегородки виконуються із цегли, ширина перегородки 120мм.

З’єднуються перегородки зі стінками зо допомогою сталевих стержнів. Шви між перегородками, стіною, стелею проконопачується ганчір’ям, змоченим у гіпсовому розчині.

Збірні перегородки опираються на панелі перекриття на смужку руберойду по цементному розчині.

2.5 Сходи

Сходова клітка запланована як внутрішня повсякденній експлуатації, із збірних залізобетонних елементів. Ухил сходів 1:2. Зі сходової клітки є вихід на крівлю по металевих сходах, обладнаними вогнестійкими дверима. Сходова клітка має штучне і природне освітлення через віконні отвори. Всі двері по сходовій клітці і в тамбурі відкриваються у бік виходу з будівлі за умовами пожежної безпеки. Обгороджування сходів виконується з металевих ланок, а поручень облицьовані пластмасою.

Сходові марші прийняті по серії 1.151-1

Сходові площадки ребристої конструкції по серії 1.152-3

Сходові марші і площадки виготовлені із важкого бетону класу В25 та армуються зварним сітками і каркасом з робочою арматурою із сталі класу А400С. Сходові марші спираються на лобову балку сходової площадки і закріплюються зваркою закладних деталей.

Огородження маршів виконуються перилами довжиною не менше 90см.

На евакуаційні сходи які починаються з третього поверху і вище запроектований вихід з балконів.

На сходовій клітці передбачені спеціальні шахти з примусовою витяжкою і клапанами з автономним вентилятором, що запобігає розповсюдженню диму в будинку при пожежі.

2.6 Покриття, покрівля, водовід

Покриття в даному будинку запроектоване із збірних залізобетонних панелей, прийнятих за серією 1.165-6.

Ребристі панелі виготовляють з важкого бетону класу В25 і армуються із сталі А400С.

На даху житлового будинку передбачено парапети згідно з 6.13 ДБН В.1.1-7 і ГОСТ 25772.

По панелях перекриття виконується цементна вирівнюючи стяжка, поверх неї укладається 3 шари руберойду. В місцях примикання до парапетних стінових панелей прокладається 2смужки додаткового руберойду. Додаткові шари руберойду підіймають на парапетну стінку на висоту 200мм і з верху накривають металевим фартухом.

Водовідвід з організованим водостоком згідно з ДБН В 2.6-14. (4 водозливні воронки). З ухилом покрівлі 2%. Біля водоприймальних воронок покрівля підсилюється 3-ма шарами руберойду і в радіусі 1м підсилюється комірцем із пропитаної бітумом шкурини. Вздовж лінії водовідведення поверху наклеюють додаткові шари руберойду: верхній шириною 1000мм, нижній – 800мм. Огородження покрівлі по периметру виконують із металевих стержнів висотою 300мм.

Покрівля на балконах: несуча конструкція — металеві балки. Покрівля – метало-черепиця + Під-покрівельна плівка(червоного кольору). Водовідведення зовнішнє не організоване.

2.7 Специфікація збірних залізобетонних елементів

Марка позиції

Позначення

Найменування

кількість

Маса одного

примітки
Фундаменти

Ф1

Серія______

ФЛ 10.8-2

20

Ф2

ФЛ 10.12-2

15

Ф3

ФЛ 10.24-2

410

Перекриття

ПП1

Серія 1.141-1

П 54 — 10

96

ПП2

П 54 — 12

144

ПП3

П 54 — 15

24
Покриття

П54-10

16

П54-12

24

П54-15

4

Сходові марші

7

Серія 1.151-1

СМ 30.12.9

6

Сходові площадки

8

Серія 1.152-3

6

Балконні плити

9

ПБ 39.15

30

10

ПБ 30.15

10

2.8 Підлога

Підлога в квартирах першого поверху виконана з паркету, паркетної клепки, паркетного щиту, лаг верхнього ряду, антисептична лага, теплоізоляції, бетонна основа, гідроізоляції, ґрунт утрамбовано.

Підлога по перекриттю виконана з паркету, антисептичних лаг, ДВП — полу тверде, звукоізоляція, плити перекриття, підвісної стелі.

В санітарних вузлах, та кухні укладається керамічна плитка.

Підлоги в житлових кімнатах задовольняють вимогам міцності, опірності зносу, достатній еластичності, безшумності, зручності прибирання.

Таблица 2

Експлікація підлог

№

Назва приміщення, поверх

м2

Розріз

Найменування елемента
1

Ванна, Кухня

281,94

Проект п’ятиповерхового будинку

Керамічна плитка 13

Цементна стяжка 30

Бетонна основа 20

Панель перекриття 220т
2

Житлові кімнати та коридори, І поверх

209,22

Проект п’ятиповерхового будинку

Паркетно щитовий

Паркетна клепка

Паркетній щит

Лага верхнього ряду

Антисептована лага

Бетонна основа

Грунт
3

Житлові кімнати та коридори, 2-6 поверх

925,98

Проект п’ятиповерхового будинку

Дошки в шпунт

Антисептована лага

ДВП-полутверде

Звукоізоляція

Плита перекриття

2.9 Вікна, двері

Світло прозорі огородження віконних прорізів у зовнішніх стінах заповнюються метало-пластиковими блоками з потрійним пакетом. Віконне заповнення складається з віконного блоку, підвіконної дошки та зовнішнього водовідводу, що виконується з оцинкованої покрівельної сталі. Коробки вікон кріпляться до стін за допомогою цвяхів, що забиваються у дерев’яні антисептовані пробки закладені при муруванні відкосів стін по дві з кожного блоку. Зазор між віконним блоком і стіною заповнюють монтажною піною. Відкоси штукатурять. Віконні блоки покривають фарбою або лаком.

3 метою недопущення проникнення сторонніх осіб до квартир, розташованих на першому поверсі, вікна і лоджії у них можуть бути захищені металевими ґратами, що відчиняються зсередини, за умови забезпечення нормованих значень коефіцієнта природної освітленості та умов евакуації з приміщень.

Дверні блоки виготовляють з сухого дерева вологістю 12 % . Коробка дверей кріпиться до внутрішніх стін або перегородок за допомогою цвяхів, які забивають через коробку в дерев’яні антисептовані пробки. Шви між стіною і дверною коробкою заповнюють монтажною піною. Відкоси штукатуряться.

Для забезпечення швидкої евакуації всі двері відкриваються назовні по напряму руху, на вулицю виходячи з умов евакуації людей з будівлі при пожежі.

Вхідні двері до квартир, а також елементи кріплення та замикання повинні бути посиленої конструкції з ущільненнями в притулах згідно з ДСТУ Б В.2.6-11. Вхідні двері квартир повинні мати вогнестійкість не менше ЕІ 30. Двері квартир у відчиненому положенні не повинні зменшувати розрахункову ширину сходових площадок і маршів.

Експлікація вікон та дверей

Приклади архітектурних рисунків заповнення прорізів.

Проект п’ятиповерхового будинку

2.10 Специфікація елементів заповнення прорізів

Позиція

Позначення

найменування

Кількість по фасадах

всього

Вага

ел-ту

 примітка
1-11

11-1

А-В

В-А

Вікна

1

ГОСТ

ВС 15-18

20

20

—

—

40

2

______

ВС 15-21

10

—

—

—

10

заскління

3

6 поверх

4

2

—

—

6

4

6 поверх центр.

2

—

—

—

2

5

Балкони

10

22

—

—

32

6

Еркери

10

—

—

—

10

7

Сходові клітки

—

10

—

—

10

Двері

8

ГОСТ

ДГ 21-12 (парадні)

—

2

—

—

2

9

6629-88

ДГ 21-9 (вхідні)

—

—

—

—

24

10

ДГ 21-9 (міжкімнатні)

—

—

—

—

88

11

ДГ 21-7 (санвузлів)

—

—

—

—

21

12

Балконні блоки (вікна та двері)

10

20

—

—

30

2.11 Зовнішнє та внутрішнє оздоблення

Зовнішнє оздоблення

Фасади штукатурять і фарбують кольоровою фарбою.

Внутрішнє оздоблення

В житлових кімнатах стіни обклеєні шпалерами після штукатурки цегляних стін, стеля відшліфована, зашпакльована і побілена вапняним розчином.

На кухні стіни обклеєні миючими шпалерами, а ділянки стін над санітарними приладами облицьовуваються глазурованою плиткою, стеля відшліфована, зашпакльована і побілена вапняним розчином.

В ванних кімнатах стіни облицьовані керамічною плиткою, стеля відшліфована, зашпакльована і побілена вапняним розчином.

Сходові клітки пофарбовані масляною фарбою.

Відомість оздоблення приміщень

Найменування

стеля

Стіни/перегородки

примітки

Площа, м2

Вид оздоблення

Площа, м2

Вид оздоблення
Житлові кімнати + коридори

1135,2

побілка

3335,58

шпалери

Кухня

197,87

Побілка

467,83

Миючі шпалери

75,6

Глазурована плитка

санвузли

84,07

Побілка

446,23

Керамічна плитка

2.12 Інженерне обладнання

Водопостачання. Господарсько-питний водопровід холодної і гарячої води.

Тиск води у водорозбірній арматурі, розташований на нижньому поверсі будинку, не перевищує 0,45МПа. При проектуванні насосних установок були застосовані заходи, які виключають проникнення до житлових приміщень шуму та вібрації. Системи гарячого водопостачання запроектовані з прокладанням горизонтальних збірних трубопроводів, які об’єднують стояки у секційні вузли.

На циркуляційних стояках розгалужених систем встановлені балансувальні вентилі. Встановлені квартирні водолічильники. Рушникосушильники встановлені з запірною арматурою на обох підводах і приєднуються до водорозбірного стояка. Магістральні трубопроводи і стояки систем водопостачання прокладені в тепловій ізоляції, для холодної води – паронепроникна ізоляція.

Каналізація. Господарчо-побутова каналізація від умивальників раковин, ванн, санітарних вузлів передбачає стік каналізаційну мережу. Каналізаційна мережа виконується з чавунних труб діаметром 50-100мм . Зовнішня каналізація є самотічною, прокладаються з ухилом по ходу стоків.

Електропостачання. (згідно з ПУЕ, ДНАОП 0.00-1.32, ДБН В.2.5-23, ДБН В.2.5-24) Забезпечується від зовнішніх мереж напругою 220v або 380v. Для розподілення електроенергії пристосований спеціальні щитки квартирні ЩК 220v.

Електричні мережі будинку і квартир повинні обладнуватися пристроями захисного вимикання (ПЗВ).

Кабельні лінії мають межу вогнестійкості не менше 90хв. згідно з ДСТУ Б В.1.1-4. Стійкість проводів та кабелів до поширення полум’я визначається за ГОСТ 12176.

Квартири обладнані автоматичними установками пожежної сигналізації і пожежегасіння.

Теплопостачання. централізоване теплопостачання здійснюється з місцевої ТЕЦ станції, через ІТП (Інд. Тепловий пункт).

Встановлені вертикальні двотрубні системи опалення з автоматичними терморегуляторами РТК(радіаторних термостатичних клапанів).

Вентиляція та кондиціювання повітря. (СНиП 2.04.05.) В будинку передбачена витяжна вентиляція з природним спонуканням. З викидом повітря над покрівлею у місцях, де виключається виникнення зон вітрового підпору.

З кухні, санітарних вузлів та ванної кімнати, вентиляція запроектована через канали, розміщені в внутрішніх стінах будинку.

Сміттевидалення. Стовбур сміттєпроводу виконаний з негорючих матеріалів, повітронепроникний, звукоізольований від будівельних конструкцій, має межу вогнестійкості Е45, закінчується шибером у сміттєзбірній камері. Кришки завантажувальних клапанів сміттєпроводів мають щільний притул, забезпечений герметизуючими і амортизуючими прокладками. Обладнаний пристроями, які забезпечують можливість його очищення.

Сміттєзбірна камеру розміщена безпосередньо під стовбуром сміттєпроводу з підведенням до неї холодної води та водовідводів. Сміттєзбірна камера має самостійний зовнішній вхід.

Системи зв’язку та сигналізації. Всі квартири обладнані: аудіо-відео-замково-переговорними системами, технічними засобами охоронної сигналізації, супутниковим телебаченням, телефоном, Інтернетом, і пристроями пожежної сигналізації.

Всі Антенні пристрої систем ефірного телебачення, супутникового зв’язку і телебачення розташовуються місцях, де вони не погіршують архітектурного вигляду будинків. А саме, на даху будинку, з урахуванням додаткових механічних навантажень. Блискавкозахист радіо стояків ліній мережі проводового мовлення (у тому числі і супутникових) виконується згідно з ВСН 1, ВСН 60 і РД 34.21.122.

Всі вимоги до енергозбереження виконано згідно нормативних значень, встановлених СНиП ІІ-3.

Перелік посилань

БНІП2.01.01–82 Будівельна кліматологія та геофізика. Чинний від 1984–01-01

БНІП 2.01.07–85 Навантаження і впливи. Чинний від 1987–01–01

П.Г. Буга. Громадські, промислові та сільськогосподарські будинки. Київ: вища школа, 1985

ДСТУ БА. 2.4–7–95. Правила виконання архітектурно-будівельних креслень. Чинний від 1995–07–01

ДСТУ БА.2–4–4–95. Перелік нормативних документів у галузі будівництва, що діють на території України. Чинний від 1995–07– 01

ДСТУ 3008–95. Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення. Чинний від 1996–01–01

ДСТУ 11214–86. Вікна та балкони, двері з подвійним заскленням для житлових та громадських будинків. Чинний від 1996–01–01

ДСТУ 6629. Двері дерев’яні внутрішні для житлових та громадських будинків. Чинний від 1989–01–01

ДСТУ БА. 2.4 – 2 – 95. СПДБ. Умовні графічні зображення і позначення на кресленнях. Генеральний планів і транспорту. Чинний від 1996–01–01

П.П. Ткач. Словник російсько-української будівельної та архітектурної технології Київ, 1995

11.ДСТУ БА.2.4–6–95. Правила виконання робочої документації генеральних планів підприємств, споруд та житлово-цивільних об’єктів . чинний від 1995–07-01

Реферат: Биография и творчество И.П. Токмаковой

Posted on by admin

Департамент образования города Москвы

Педагогический колледж №15

РЕФЕРАТ

по предмету: ЛИТЕРАТУРА ДЛЯ ДЕТЕЙ И ПОДРОСТКОВ

на тему: Ирина Петровна ТОКМАКОВА

Выполнила: студентка 2 курса

группы В-23

Чернышева Мария Сергеевна

Москва, 2010 г.

Содержание

1. Творческая биография

2. Художественное своеобразие творчества писателя

3. Обзор основных произведений

4. Литературно – художественный анализ произведения

5. Выводы о значении творчества писателя для развития детской литературы

Заключение

Список использованной литературы

1. Творческая биография И. П. Токмаковой

Ирина Петровна Токмакова принадлежит к тому поколению поэтов, которое пришло в детскую литературу в 50-е годы. Была известная закономерность и в том, что она обратилась к этой области литературы, и в том, что она избрала один из труднейших участков – литературу для дошкольников.

Ещё в школьные годы приходилось будущей поэтессе участвовать в работе с детьми. Мать писательницы заведовала распределителем для детей-сирот. В годы Великой Отечественной войны детские дома были эвакуированы в глубокий тыл. Вместе со своей мамой в одном из них была и школьница Ира Токмакова. Повесть «Сосны шумят» — почти документальный автобиографический рассказ о жизни детского дома.

«Дома разговоры о детях: болеют, выздоравливают. У одного – коклюш, у другого — выдающиеся способности, — пишет о своем детстве Токмакова, — всем этим я и объясняю то, что стала писателем именно детским.

И. П. Токмакова – профессиональный исследователь – филолог, переводчица с армянского, литовского, узбекского, английского, болгарского, немецкого и других языков. Она – поэт, сказочник. Её пьесы занимают почётное место в репертуарах детских и самодеятельных театров. Токмакова – активный общественный деятель и теоретик литературы, семейного чтения.

Ирина Токмакова по своей первой профессии – переводчица. Однажды она перевела для маленького сына сборник шотландских песенок. Художник Лев Токмаков (её муж) проиллюстрировал их, и вскоре вышла первая книжка писательницы – «Крошка вили Винки».

Вслед за дебютной книжкой выходят новые: «Где спит рыбка?», «Деревья», «Времена года», «Звенелки», «Карусель». В них включаются и собственные стихи, и переводы из шотландской, индийской, армянской, чешской, голландской поэзии для детей.

Токмакова следует традициям переводческой школы Маршака, т.е. руководствуется не буквой, а духом оригинала и помнит об уровне восприятия своего маленького читателя.

В 1996 году издательство «Просвещение» выпустило прекрасную хрестоматию для воспитателей детского сада и родителей: «Золотая птица: Поэзия разных народов и стран для детей дошкольного возраста». В «Слове к взрослому читателю», которое открывает книгу, И.П.Токмакова концентрированно выражает свои взгляды на чтение и воспитание, составляющие ее концепцию, сложившуюся почти за 40 лет творчества (первый ее стихотворный перевод шведских народных пьес для детей был опубликован «Мурзилкой» в 1958 году).

О специфике литературы для детей И. Токмакова говорит следующее: «Самое неуловимое, трудно определяемое, но чрезвычайно существенное в книге для маленьких, будь то проза или поэзия, — это затрагивающая чувства ребёнка интонация, которая складывается и из соответствующего лексического отбора, и из ритмического построения, ииз доступному возрасту эмоционального настроения… И взрослый, и детский поэты эмоционально-образно рисуют одно и тоже явление. Но детские поэты потому и детские, что умеют ощутить и передать особую интонацию, построить стихи в соответствии с мажорным ритмом, в котором ребёнок и физически движется в пространстве, и чувствует соответственно.»

Признавая за фольклором бессмертную и все возрастающую ценность, поэтесса опирается на его идеалы и поэтику: «Чтобы ребенок уснул, четыре сестрицы, четыре зарницы должны были отнести его крик и плач туда, «куда пеший не хаживал, куда конный не езживал…» Народ-творец использовал богатые аллитерации, рифмы, обращаясь к воображению ребенка, к его активному подсознанию: «Я бы сочла универсальным законом всякого подлинного произведения художественного творчества сотворение «замкнутого мира», равновеликость этого мира самому себе, мира, не допускающего вторжения со стороны и не требующего никаких «привнесений» извне. По этому закону созданы народные песни, и в частности колыбельные». Колыбельная — это не только ласковое убаюкивание, «это еще и магический оберёг, как бы материнские руки, сомкнутые вокруг ребенка, не допускающие проникновения зла».

Известно, что ребенок развивается в игре. Игра словами родного языка — непременная составная словотворчества самого ребенка и того, кто к нему обращается. Но если стихотворение — «замкнутый мир», как утверждает И.Токмакова, то абсолютно «бессмысленного» слова в стихе нет. Для понимания поэтического произведения, как и для его создания, нужен вкус, развитое чувство слова. Размышляя об этом в «Слове к взрослому читателю», И.Токмакова пишет: «Бессмысленные слова? Кто это видел в русском языке какие-то там «ходунушки» и «хватунушки»? Слов таких действительно нет, но есть суффиксы -ун (говорун, хлопотун) и -ушк (голубушка, головушка)». Вот почему так долго живет песенка:

«Потягунушки-потягунушки,/ Поперек толстунушки,/ А в ножки-ходунушки,/ А в ручки-хватунушки…» — один из многих примеров «веселой игры живыми, непридуманными суффиксами». Из этого же ряда «зубауси», «глазауси» К. Чуковского; «… Глубокоуважаемый,/Вагоноуважатый,/ Вагоноуважаемый/ Глубокоуважатый!» — у С.Я.Маршака; изящна игра в книжке А. Барто, которая так и называется «Игра в слова».

2. Художественное своеобразие творчества И.П. Токмаковой

И.Токмакова, блистательно владеющая мастерством игры в слова, игрой словами, продолжательница традиций К. Чуковского, А. Барто, С.Маршака, своей поэзией весьма интересна нам сегодня как теоретик и придумыватель лингвистических игрушек. А может быть, лингвистических «вообразилий»? Термин этот широко использовал Л.С. Выготский в трудах по психологии творчества. Вполне уместен он и в определении специфики многих стихов И.Токмаковой, в раскрытии поэтики ее произведений в прозе: «Аля, Кляксич и буква «А», сказки «Кукареку»… Без воображения, без способности представить себя в той или другой ситуации, последствия произнесенного слова и другого поступка нет, и не может быть истинной нравственности. Нет, и не может быть человеческой отзывчивости.

Обращение к детскому фольклору раз и навсегда определило народно-поэтический склад стихов Токмаковой. сразу наметились и характерные черты её поэзии: главная тема – раннее детство, предпочтительные жанры – миниатюры-потешки, любимое время суток – сказочный вечер (с ним связан образ Вилли Винки – духа сна). Наиболее интересные эмоции малыша – безмятежная радость и бунт против несправедливости (в стихотворении «Лошадка пони» маленький герой возмущён соседкой, которая била палкой и кнутом его любимую пони).

У и. Токмаковой много стихотворений созданных по мотивам русского детского фольклора, но есть стихотворения с сильно выраженным книжным, литературным началом. Они связаны с образной системой малышовой поэзии Маршака и Чуковского, которая в свою очередь связана с их переводами с английского. Так, детская игра в плавание на кораблике – сюжет Маршаковского «Кораблика» — по-новому представлена Токмаковой в «Летнем ливне».

В своих стихотворениях поэтесса доказывает, до какой степени сложности может доходить малышовая поэзия. Часто используется перекличка звуков. Например, в строке: Летний ливень лужи нашёл, — частое повторение звука «л» создаёт ощущение льющейся воды, что несомненно обогащает эмоциональный мир малыша. На контрасте и динамике образов строятся стихотворения, за противопоставлениями открывается внутренний мир ребёнка.

В стихах Токмаковой не т ни одного неодушевлённого предмета, и о всяком олицетворении можно сказать: оно типично для детского образного мышления. так, в цикле миниатюр Деревья» каждое дерево напоминает того или иного ребёнка – сверстника читателя: ива вечно плачет, берёзке надо бы заплетать косичку из своих тонких веточек, осинке холодно даже на солнце, дубок радуется своей крепкой силе и т.д.

Ирина Токмакова умеет передавать интонации детской речи и выражать настроение ребёнка. её лирический герой – ребёнок с тонким чувством прекрасного, но это и человек бескомпромиссный в вопросах нравственности. Он знает не только безграничную любовь, но и открытую ненависть:

Я ненавижу Тарасова,

Пусть он домой уходит! –

прямо заявляет герой о взрослом, убившем лосиху.

Токмакова стала разрабатывать в лирике тему конфликта детей со взрослым миром, сделала предметом детской поэзии и отрицательные эмоции. Ребёнок получил возможность высказывать боль и протест. некоторые стихотворения поэтессы похожи на детские сочинения – настолько характерны для детской речи их лексика, конструкция фраз, логическое строение речи.

Чаще всего поэтесса использует форму миниатюры – наиболее подходящую для малышей, но постепенно приучает маленького читателя к увеличению объёма стихов. Сказка и Ира играют в этом процессе главную роль. сначала объём произведения можно увеличить путём повторов и наращений (эти приёмы заимствуются из фольклора и детских игр).

Используется прием повторов и в сказочном сюжете. Затем сказочный сюжет да и язык усложняются, обходятся без частых повторов. После этого маленький читатель может переходить к прозаическим стихам Токмаковой.

Наибольшей популярностью среди дошкольников пользуется повесть-сказка Токмаковой «Аля, Кляксич и буква А». писательница проявила немалую изобретательность, чтобы превратить изучение алфавита в захватывающую игру-путешествие, да ещё и с элементами детектива. Буквы имеют свой характер, своё лицо и игровую функцию. Это ещё раз подтверждает то, что в творчестве Токмаковой все предметы одушевлены.

Эстетическое и педагогическое кредо поэта и воспитателя И.П.Токмаковой проявляется, прежде всего, в глубочайшем уважении к детству, в признании его преимущественных душевных, интеллектуальных возможностей в сравнении с другими возрастными этапами: «…детская душа умеет слышать звуки иных, незнакомых нам миров, их поэзию, их гармонию».

Поэтесса беседует с читателем, веря в его отзывчивость, даже тогда, когда стихи звучат, казалось бы, отнюдь не как диалог, а как открытое детское признание: «Я летать никогда не учился,/ Но слон у меня получился./ И я назвал его Джумбо./ И он быстро так приручился!»

Музыкальный вкус отличает все стихи и поэтическую прозу И. Токмаковой. Уже в сборнике 1963 года «Звенелки» читатель видит не только живого верблюда, но и радуется музыке переливающихся, четко интонирующих звонких согласных и

длительных гласных: «Живет в зоопарке двугорбый верблюд,/ Верблюды не просят изысканных блюд,/ Не клянчат ситро и тянучку,/ Верблюды едят колючки». Музыкальная аранжировка придает игривость и добродушие иронии. Свободно играющая фантазия великолепна и в переводах стихотворений великого шотландца Роберта Бернса, например, в песенке «Форель»: «Я семь недель ловил форель,/Не мог ее поймать я./И весь промок, и весь продрог,/И все порвал я платье./Ловил в лесах, ловил в садах,/Ловил я даже в печке./И что ж? Форель все семь недель/Скрывалась, братцы, в речке!» Здесь — задорная ребячья интонация, простодушное лукавство, лексическая легкость и живописность — все создает чистейшее совершенство, тот самый «замкнутый мир» стихотворения, который его автор называет универсальным законом поэзии. Прочтите еще раз приведенные поэтические строчки. Заметьте, как ладно пригнаны слова друг к другу, как легка и игрива фантазия, какое свободное проявление радости бытия.

Все это может быть отнесено и к зарисовке в удивительной песенке «Серый крот», хотя, казалось бы, какая уж тут радость игры словами, если «герой» — серый крот. Но: «Вот серый крот,/Вот серый крот,/Вот серый-серый-серый крот./ Он не красавец, не урод,/0н просто серый-серый крот». Ну и что? — скажет, может быть, кто-то из читателей. Можно, мол, было и прозой дать информацию: «Вот это — серый крот». А поэт сочинил песенку. И ни одного слова из нее не выкинешь. И если вслушаемся в ее интонацию, почувствуем в ней, как нарастает внимание автора к серому пугливому зверьку, как возникает улыбка любования, станет ясно, что поэт помогает нам увидеть непохожесть серого крота ни на кого другого, увидеть именно его, именно такого… Здесь — прием парадокса, уже упоминавшейся выше перестановки привычного в непривычное. Серый-серый… — «просто крот» и хорош тем, что он — крот. Информацию об этом можно было дать одной фразой в прозе. А разбудить воображение и… удивление (!) в этом случае информацией невозможно.

Признание за ребенком способности поверить в чудо помогает И.Токмаковой достигать того, что, играя, поэт открыто и просто признается в своем поучающем замысле. Автор прибегает к самоиронии, играя с читателем, в единой с ним увлеченности, сам себя будто бы разоблачает. Обаятельная интонация покоряет и в открыто поучающем стихотворении: «Прошу вас, не надо съезжать по перилам…», хотя из этого вовсе не следует, что никто из тех, кто читал это стихотворение, ни разу не прокатился по перилам.

3. Обзор основных произведений И. П. Токмаковой

Стихотворение «Где спит рыбка?»:

ГДЕ СПИТ РЫБКА

Ночью темень. Ночью тишь.

Рыбка, рыбка, где ты спишь?

Лисий след ведет к норе,

След собачий — к конуре.

Белкин след ведет к дуплу,

Мышкин — к дырочке в полу.

Жаль, что в речке, на воде,

Нет следов твоих нигде.

Только темень, только тишь.

Рыбка, рыбка, где ты спишь?

Действительно, где же спит рыбка? Все здесь необычно, будит воображение: и лисий след, ведущий к норе, и белкин след к дуплу… Все интересно и …конкретно. Зримо. А вот следов рыбки нет. Царствуй, выдумка! И темень, и тишь вместо натуральных примет движения всех прочих, кроме рыбки, персонажей стихотворения, — удобнейшие условия для работы фантазии и удивления. Вспомним «Городок в табакерке» Одоевского или «Черную курицу» Погорельского. Здесь тоже царствует изящная выдумка. Она естественна, когда вполне конкретные признаки совершенно реальных предметов дают толчок воображению. Например, у картошки есть глазок, должна же она куда-то смотреть; а бутылка не может не петь, если у нее есть горлышко… Это все и случается «В чудной стране»:

В одной стране

В чудной стране,

Где не бывать

Тебе и мне,

Ботинок чёрным язычком

С утра лакает молочко

И целый день в окошко

Глазком глядит картошка.

Бутылка горлышком поёт,

Концерты вечером даёт,

А стул на гнутых ножках

Танцует под гармошку.

В одной стране,

В чудной стране…

Ты почему не веришь мне?

Заметим, ударение И.Токмакова подчеркнуто делает на последнем, а не на первом слоге: «В чуднОй стране»… «ЧуднУю» страну еще труднее, но и еще интереснее вообразить, чем «чУдную». Надо живо увидеть или представить что-то сверхвозможное и сверхреальное в знакомых тебе предметах. Только тогда работает удивление. А через него — фантазия, без которой нет открытия…

Один из тезисов эстетики И.П.Токмаковой: «Без патриотизма человек ущербен. Он не ощущает своих корней, родная земля его не питает». Этот тезис был свойствен поэзии в ее лучших проявлениях всегда. Сегодня его пытаются расшатывать с разных концов: и открытым утверждением о вечной, неизбежной и безысходной отсталости России; и сознательно путая патриотизм с национализмом… Ирина Токмакова четко определяет абсолютную противоположность названных понятий: «…это как раз эмоции взаимоисключающие, с разными знаками, потому что одно из них выстраивается со знаком плюс, имея в основе своей любовь — любовь к Родине, а другое — со знаком минус — вырастает на нелюбви — нелюбви к другим народам». Любовь к Родине обретается с молоком матери, как известно. Но и эту кровную связь надо, очевидно, укреплять. Любовь эта — прямое следствие внутренней близости и к березе, и к елке, если это чувство живет в душе человека с детства.

Есть у И.Токмаковой прелестный, нежный, ласковый цикл «Деревья»:

Маленькая яблонька

У меня в саду.

Белая-пребелая

Вся стоит в цвету.

Я надела платьице

С белою каймой.

Маленькая яблонька,

Подружись со мной.

В этом стихотворении все сказано открытым текстом. Лиризм его проникновенен — ведь это голос ребенка. Антропоморфизм, используемый поэтом, усиливает подсознательное единение ребенка и природы. Почти в каждом стихотворении из цикла «Деревья», дерево — в движении к душе, к чувству ребенка: «Возле речки у обрыва /Плачет ива, плачет ива./Может, ей кого-то жалко?/ Может, ей на солнце жарко?/Может, ветер шаловливый/За косичку дернул иву?/Может, ива хочет пить?/Может, нам пойти спросить?» Совершенно иная интонация четверостишия «Сосны»:

Сосны до неба хотят дорасти,

Небо ветвями хотят подмести.

Чтобы в течение года

Ясной была погода.

Здесь побеждает вера в счастье. Здесь величие сосен, их близость к небу — возможность прикоснуться и даже подмести небо, как и убежденность, что можно сделать погоду ясной, — все блистательно передает веру детей в магическое. Убежденность поэта, что ребенок обладает не примитивной, а довольно сложной душевной конституцией.

«Летний ливень». В 1980 году был опубликован сборник «Летний ливень», в который вошли лучшие произведения Токмаковой, созданные за двадцать лет работы.

Книга состоит из нескольких разделов. В одном – стихотворения из сборников «Деревья», «Зернышко», «Где спит рыбка», «Весело и грустно», «Разговоры»; в другом – стихотворные сказки («Вечерняя сказка», «Кукареку», «Сказка о Сазанчике», «Котята»); в третьем – прозаические повести «Ростик и Кеша», «Аля, Кляксич и буква «А».

Подписи к картинкам, считалки, колыбельные песни, лирические стихи, сюжетные, игровые стихотворения, стихотворные сказки, поэмы – таков жанровый диапазон поэзии Токмаковой.

В критике неоднократно отмечались не только многожанровость, но и эволюция творчества поэтессы (С. Баруздиным, В. Берестовым, В. Приходько). Начав с колыбельного и веселого игрового стиха, Токмакова приходит к разработке серьезных жизненных проблем и, как точно подметил В. Приходько, к проблеме положительного героя – ребенка.

Лирический герой ее зрелой поэзии тоже дошкольник, как и в ранних стихах. Он тоже мечтатель. Ему видятся голубые, золотые, а то и совсем «никакие» страны, населенные голубыми, золотыми и «никакими» людьми, лошадьми, индюками, подобно тому, как герою ранних стихов березка и ива представлялись девочками, а старые ели и молодые елочки – бабушками и внучатами.

Но сходство на этом, пожалуй, заканчивается, потому что рамки окружающего мира раздвинулись в восприятии лирического героя поэзии Токмаковой конца 70-х – 80-х годов. Он вбирает в свое сознание не только позитивные, но и негативные стороны окружающего и по-своему, по-детски, противодействует последним:

-Я могу и в углу постоять,

Час могу, два могу или пять.

Я не брал эту запонку красную,

Ну зачем говорите напрасно вы!

Дважды повторенное (только во второй строке вместо слова «час» — слова «день»), это четверостишие составляет законченное стихотворение. Казалось бы, зачем повтор? А он необходим: с помощью этого приема автор подчеркивает и убежденность ребенка в своей правоте, и готовность ее отстаивать, и обиду на несправедливость взрослых.

Несправедливость взрослых по отношению к ребенку – очень серьезный конфликт, разрабатываемый поэтессой в таких стихотворениях, как «это ничья кошка», «Я ненавижу Тарасова», «Как пятница долго тянется», «Я могу и в углу постоять». Но и здесь поэзия Токмаковой не утрачивает присущей ей мажорности. Только характер мажорности меняется. Раньше она была наивным приятием всех новых впечатлений: «Маленькая яблонька, подружись со мной!», «Рыбка, рыбка, где ты спишь?», «Где же прячутся птицы и звери?», «По мосточку пойдем, в гости к солнышку придем». Теперь это активное проявление маленьким человеком своей позиции: «Но он же совсем взрослый – не мог он неправду сказать!», !Я ненавижу Тарасова. Пусть он уходит домой!», «Я не брал эту запонку красную, ну зачем говорите напрасно вы!»

Стихи Токмаковой полны внутреннего движения, даже когда они, как в приведенных примерах, представляют собой монологи лирического героя.

Поэзия Токмаковой была диалогична, как отмечала критика, уже в раннем периоде: вопросы и ответы, загадки и отгадки — характерная особенность ее мастерства:

Кто сказал, что дубу страшно простудиться?

Ведь до поздней осени он стоит зеленый…

(«Дуб»)

или:

То ли эта ягодка

Просто не дозрела,

То ль рябина хитрая

Подшутить хотела?

(«Рябина»)

В зрелых стихах поэтессы диалогичность становится полемической, меняется ее наполняемость:

Это ничья кошка,

Имени нет у нее.

У выбитого окошка

Какое ей тут житье.

Холодно ей и сыро.

У кошки лапа болит.

А взять ее в квартиру

Соседка мне не велит.

В каждой строке полемика с бездушием: боль за «ничью» кошку, протест против тех, кто обижает слабых. Поэзия Токмаковой — гуманистическая поэзия, она пробуждает активную доброту, развивается в русле тех нравственных идей, которые были присущи и устному творчеству народа, и классической литературе.

4. Литературно-художественный анализ произведения

«Счастливо, Иванушкин!»

Обаяние, скромность, готовность выручить в трудную минуту отличают и будущего первоклассника Филиппа — героя повести-сказки Ирины Токмаковой «Счастливо, Ивушкин!».

«Забегая вперед, я вам скажу: Ивушкин вырастет хорошим человеком. Добрым, душевным, понимающим. Может быть, очень может быть, и оттого, что в детстве у него была Луша и с ними обоими случилась сказка» — так Ирина Токмакова начинает смелое путешествие своих героев в страну «Нигде и никогда».

…Скоро придет осень и пора будет Ивушкину идти в школу, в первый класс. А пока он живет с родителями в деревне— в замечательном доме, где «есть большие сени и лесенка оттуда чердак, где пахнет сухими листьями и теплой крышей, где лежит старый угольный утюг, который умеет превращаться в пароход, где кем-то оставлены черные прокопченные крынки».

Скоро-скоро уедет Ивушкин в город. Останется лишь грустное, полузабытое, тревожащее воспоминание детства. Кто из нас это не переживал?

Кроме Ивушкина, есть в повести-сказке еще один замечательный персонаж — лошадь Луша, старый, верный друг. Но в город-то ее с собой не возьмешь…

«— Ты что не такой? Что случилось?

— Случилось.

— Что?

— Беда, вот что.

— Какая?

Луша спросила спокойно, точно он просто ей сообщил, что к ним залетела бабочка.

— Ну мы же переезжаем в город!

— Почему ты кричишь? Переедем, и все. — Ивушкин мучился ужасно. Он не знал, как сказать, чтобы сразу не огорчить, не обидеть Лушу.

— Луш, но ты ведь лошадь.

— Да ну? — притворно удивилась Луша.— Вот новость-то! Ивушкин даже не улыбнулся.

— Лошади в городе не бывают,— сказал он уныло.

— А кто бывает?

— Машины…»

С другом вообще расставаться тяжело. А Луше переезд семьи Ивушкиных в город грозит чем-то неведомым и наверняка страшным: Ивушкин случайно услышал, как про его Лушу сказали «списанная». Сердце мальчика давят тягостные предчувствия. Он не понимает, что значит «списанная», но слово это сразу невзлюбил.

Чтобы спасти Лушу, Ивушкин уводит ее в лес. Вот здесь и начинается невероятное, начинается сказка.

Ивушкин с Лушей встретили на своем пути много дурного и хорошего и все же пришли к счастливому концу. Он не только потому счастливый, что судьба Луши решилась самым удачным образом. Мальчик узнал истину, без которой трудно, а то и вообще невозможно жить. Ивушкин понял, что нельзя обижать хороших людей недоверием. «Только никогда-никогда не говори про маму с папой «они» — как про чужих»,— советует мальчику в конце сказки добрая волшебница.

Хорошие сказки получаются только у того писателя, который не забыл, как сам был маленький среди взрослых. Ирина Токмакова ясно помнит, как дети думают, чувствуют, как ссорятся и мирятся — помнит, как они растут. Если бы забыла, не нашла бы слов, которым вы сразу верите.

Сколько же надо помнить! — может удивиться кто-то из вас. Помнить и правда надо много. Но все запомнить про детство не может даже детский писатель. И тогда он сочиняет, придумывает истории, которые вполне могли быть на самом деле.

В повести-сказке «Счастливо, Ивушкин!» автор много пишет о природе и ее обитателях. И. Токмакова умеет личное состояние своих героев — детей и взрослых, деревьев и цветов, домашних и диких животных — сделать интересным всем читателям. Она мудро очеловечивает природу, раскрывает содержание ее ежедневных забот.

А в конце повести-сказки Токмакова даже выдает нам очень важный, пожалуй, даже огромный секрет: как выйти из безвыходного положения!

Оказывается, для этого не надо падать духом. В одной газетной статье И. Токмакова писала: «Дети, как всегда, чутко реагируют на сегодняшний день. У них стало появляться интересное, какое-то материнское чувство по отношению к живому. Они стали чувствовать свою ответственность и причастность к необходимости сберечь и сохранить природу».

Думаю, когда вы прочитаете повесть-сказку про Ивушкина и Лушу, у вас появится желание сейчас же начать преодолевать свои личные недостатки. Но не спешите. Сначала хорошенько подумайте, почему относиться друг к другу надо внимательно, по-доброму.

Мир повести-сказки «Счастливо, Ивушкин!» — живописный и веселый, серьезный и всегда дружеский.

5. Выводы о значении творчества писателя

Со многими классическими произведениями зарубежной детской литературы наши дети познакомились, благодаря замечательным переводам Ирины Петровны: Кеннет Грэм «Ветер в ивах», Сельма Лагерлёф «Путешествие Нильса на гусях», Джеймс Мэтью Барри «Питер Пэн», Алан Александр Милн «Вини Пух» и Туве Янсон «Чудесные сказкио Мумии-троллях».

Более двух десятков пьес Ирины Токмаковой ставят театры России («Морозко», «Сестрица Алёнушка и братец Иванушка», «кукареку», «Звёздные мастера»), многие пьесы были созданы в соавторстве с писательницей Софьей Прокофьевой («Стрелы Робин Гуда», «Подарок для Снегурочки», «Дикие лебеди» по мотивам сказки Андерсена).

В 2004 году Президент Российской Федерации В. В. Путин прислал поздравление с 75-летним юбилеем И. П. Токмаковой, внесшей огромный вклад как в отечестванную, так и в мировую детскую литературу. Она автор и соавтор множества хрестоматий для детей дошкольного и младшего школьного возраста. Вдвоем с сыном Василием (когда-то слушавшим в колыбели шведские народные песенки в мамином исполнении) И.П. Токмакова написала книгу «Вместе почитаем, вместе поиграем, или в приключения в Тутитамии», обозначенного как «пособие для начинающей мамы и продвинутого малыша». Токмаков-старший также оставил след в детской литературе и в качестве писателя: в 1969 году вышла книжка «Мишин самоцвет», которую Лев Алексеевич сам написал и проиллюстрировал.

И. П. Токмакова является лауреатом:

— всероссийской литературной премии им. А. С. Грина (2002 г.);

— международных почётных дипломов им. Х. К. Андерсена (1979 г., 1982 г.);

— премии Льва Толстого «За вклад в развитие литературы для детей и детского чтения» в номинации «Художественная проза и поэзия» (2002 г.);

— Государственной премии Российской Федерации за произведения в области литературы и искусства для детей и юношества (2003 г.).

Заключение

Литература для подрастающего поколения в совокупности составляющих её произведений исторически представляют собой сложное по нравственно-эстетическим параметрам, значительное по объёму единство, опирающееся на прогрессивные традиции устного народного творчества и классической литературы, отечественной и зарубежной детской литературе.

В первый период ее существования в России преобладали воспитательные и образовательные функции. Детская литература – это те произведения, которые создаются писателями для подрастающего поколения. Будучи педагогически целенаправленной, детская литература не должна рассудочно, назидательно сужать рамки художественного исследования действительности. С таким ограниченным пониманием специфики детской литературы боролись революционные демократы-критики, впоследствии их традиции продолжили М. Горький, К. Чуковский, С. Маршак и другие. В 20-е годы началось утверждение новой нравственно-эстетической позиции детских писателей. Они старались быть не «над» ребенком, не в стороне от него, а рядом, в собеседовании, в содружестве. Соответственно изменялся и уровень изображения действительности: уходила камерность, замкнутость в детском мирке, перед ребенком раскрывались двери в большой мир. И как закономерность — появление нового героя – ребенка, обладающего чертами социальной активности.

Вместе любая ноша по силам, а вот порознь трудно. Представьте себе, что люди несут на плечах каменную плиту. Кто-то из них, чтобы самому полегче было, может незаметно ослабить плечо. Но если это сделают сразу несколько человек, камень придавит всех. В мире всегда существовали люди, нарушавшие законы человеческой дружбы, человеческого единства. Такие люди пытаются прожить свой век расслабленно. И это, к сожалению, им иногда удается.

Почему?

Потому что всегда находятся другие люди, которые берут заботы жизни на себя.

Ясно, что именно заботливые люди требуют нашей поддержки, ожидают нашей дружбы, и мы, в свою очередь, хотим рассчитывать на их поддержку и дружбу. Недаром говорится: «Дружно не грузно, а врозь — хоть брось».

Все родители мира желают своим детям добра, счастья и, конечно, мирного высокого неба над головой. Тогда на земле будет больше детской радости, больше детского веселья. Этого желают своим читателям и писатели.

И все же мы знаем, радости и печали часто идут рядом.

Когда человек стремится к лучшей жизни, он стремится к справедливости не только для себя, но обязательно и для других. Максим Горький называл такого человека Человеком с большой буквы.

Во все времена писатели пытались и пытаются создать в своих книгах такого героя — Человека с большой буквы.

Список литературы

1. Детская литература // под ред. Е. Е. Зубаревой. М., 1985 г.

2. Детская литература // под ред. А. В. Терновского. М., 1977 г.

3. Русская литература для детей //под ред. Г. Д. Полозовой. М., 1998 г.

4. И. Н. Арзамасцева, С. А. Николаева. Детская литература. Учебное пособие./М.: «Академия», 1997.

Реферат: Кондратий Рылеев

Posted on by admin

Кондратий Рылеев

А. Цейтлин

Рылеев Кондратий Федорович (1795—1826) — поэт. Вождь Северного общества декабристов. Родился в небогатой помещичьей семье. 6 лет Р. определили в I Кадетский корпус «волонтером». В начале 1814 был выпущен в действовавшую против Наполеона армию, прошел вместе со своей частью Германию, Швейцарию и Францию, несколько месяцев провел в оккупированном союзниками Париже. В конце 1818 вышел в отставку как по идеологическим («для нынешней службы нужны подлецы»), так и по материальным соображениям. В 1820 Р. переехал в Петербург, где служил сначала заседателем Уголовного суда, а затем правителем канцелярии Российско-американской торговой компании. Первые литературные выступления Р. относятся к 1820, когда в журн. «Невский зритель» появились его эпиграммы, элегии и сатира на Аракчеева «К временщику», доставившая ее автору шумную известность. В 1821—1823 Р. создал цикл «Дум» — баллад на темы русского исторического прошлого, в 1823—1824 написал поэму «Войнаровский», в 1825 — деятельно работал над несколькими поэмами из жизни украинского казачества XVI—XVII вв. («Наливайко», «Хмельницкий», «Палей»). В 1823—1825 вышли в свет три тома альманаха «Полярная звезда», в котором Р. (и сотрудничавшему с ним А. Бестужеву) удалось собрать лучшие силы тогдашней поэзии (Жуковский, Пушкин, Баратынский, Дельвиг и др.). «Полярная звезда» имела огромный успех у читателей. Сформировавшаяся под влиянием растущих противоречий феодальной действительности, а также заграничных впечатлений, службы в армии и чтения новейшей политической литературы (Монтескье, Констан, Виньон) оппозиционность закономерно привела Р. в конце 1822 в ряды Северного общества. В тайном обществе Р. быстро занял главенствующее положение.

Будучи вначале сторонником конституционной монархии, Р. позднее под несомненным влиянием роста оппозиционного движения в России и за ее пределами (Греция, Пьемонт, Испания) сделался убежденным республиканцем, сторонником наделения крестьян землей. Уступая Пестелю по своему политическому радикализму, Р. однако занимал в Северном обществе (вместе с кн. Оболенским) наиболее левые и радикальные позиции. После разгрома 14 декабря восстания на Сенатской площади Р. был арестован и заключен в Алексеевский равелин Петропавловской крепости. 11 июля 1826 он был приговорен к смертной казни четвертованием, «всемилостивейше» замененной повешением. Утром 13 июля этот приговор был приведен в исполнение. Трагическая смерть Р. послужила материалом для создания множества легенд, изображавших его «рыцарем без страха и упрека», предсмертное письмо его к жене разошлось в огромном количестве списков, стихотворения Р. вырезывались из журналов. Имя Р. стало крамольным, его произведения до начала 70-х гг. в России не издавались вовсе, в дальнейшем, вплоть до 1917, публикуясь с многочисленными цензурными купюрами и искажениями.

В поэзии Р., как и в его жизни, с исключительной силой выразились противоречия, обуревавшие движение декабристов. С одной стороны, ей были свойственны безусловно революционные тенденции, характерные для настроений деклассирующегося дворянства эпохи аграрного кризиса, а в более широком плане несомненно отражающие общий подъем революционного возбуждения в стране, глухо потрясаемой все умножающимися волнениями солдат (напр. восстание Семеновского полка) и закрепощенного крестьянства. С другой стороны, для Р. — политического деятеля и поэта — типичны были некоторые иллюзии, реформистские, конституционные. От некоторых сторон своего либерализма Р. так и не освободился до конца (ср. его письма к жене из крепости и полные религиозного отречения стихотворные переложения псалмов). Борьба между революционными и либеральными тенденциями идеологии Р. проходит через всю его творческую деятельность. «Мятежному» «вольнолюбивому», «гражданскому» содержанию его поэзии приходилось пробивать себе дорогу сквозь толщу неблагоприятных для его развития тенденций — через стремление к легальной борьбе с существующим режимом. Сколько-нибудь прочная традиция революционной поэзии в эту пору отсутствовала, если не считать произведений поэтов-радищевцев. Отдав некоторую дань легкой поэтике сентиментальной традиции (таковы напр. элегии 1820—1822, отмеченные влиянием Тибулла и Парни), Р. никогда однако не замыкался в узком кругу камерных и интимных опытов. В его поэзии неизменно жило то «гражданское» содержание, тот неизменный интерес к политически-актуальной тематике, которые в конце концов привели его к решительному отказу от традиционнейших тем дворянской лирики: «Любовь никак нейдет на ум. Увы, моя отчизна страждет, душа в волненьи тяжких дум теперь одной свободы жаждет». Это решительное предпочтение «свободы» представляет собою разительный контраст произведениям Пушкина или Вяземского, у которых «вольнолюбие» даже в самый оппозиционный период окрасило лишь часть творчества. В этом смысле исключительно характерны ранние политические послания Р. Наиболее известное из них обращено к «временщику», под которым современники легко распознали всесильного в ту пору Аркачеева. В своих посланиях, одах и сатирах Р. явно опирался на Ломоносова и особенно Державина, т. е. на виднейших представителей «гражданского» классицизма, формы и жанры которых считал неизмеримо более адэкватными для своей идеологии, чем камерные и интимные жанры легкой поэзии. В свойственной классицизму архаической манере, изобилующей классическими обращениями, риторическими вопросами и восклицаниями, церковно-славянизмами и т. п., выдержаны и другие произведения первых лет — послание к Ермолову, в котором Р. призывает знаменитого полководца поспешить на помощь греческим повстанцам, и особенно ода «Видение». Произведения эти еще пронизаны характерной для декабристов начала 20-х гг. либеральной верой в спасительность преобразований, проводимых «по манию» монарха.

В эти же годы Р. написаны «Думы». Из русской истории Р. выбрал те ее эпизоды, которые характеризовали мудрого, считающегося с нуждами своих подданных правителя (поучения Ольги Святославу), мужество изгнанного «тираном» боярина (Курбский), страдания изменника родине (Глинский), борцов за свободу своего народа (Богдан Хмельницкий) и т. д., — словом, ставил все те проблемы, которые так волновали сознание декабристов. Встреченные высокой положительной оценкой критики, «Думы» подверглись однако сокрушительному осуждению Пушкина: «Что сказать тебе о Думах, — писал он Р. — Все они слабы изображением и изложением Все они на один покрой, составлены из общих мест: описание места действия, речь героя и нравоучение. Национального, русского, нет в них ничего, кроме имен». Замечания эти небезоосновательны, но слабая сторона «Дум» заключалась не только в стилистике. В выборе своих сюжетов и отчасти в разработке их Р. большей частью шел за Карамзиным, автором сугубо монархической «Истории Государства российского». Это придало «Думам» полное неправдоподобие исторического образа (Волынский сделан гражданином, изрекающим идеи декабризма) и ложность колорита (борьба Димитрия Донского с татарами в XVI в. изображена как борьба «за древние права граждан»). Наиболее удачными произведениями этого цикла являются думы Р. о легендарном, новгородском бунтаре Вадиме, призывающем народ к восстанию против «самовластительного князя», дума о Рогнеде, древнерусской мстительнице за свободу своего народа и т. д. Не связанный в этих думах исторической трактовкой Карамзина, Р. ярко отразил характернейшие черты общедекабристской идеологии — «сочувствие к гражданской свободе», ненависть к «тирании», острый интерес к национальному прошлому и т. д.

В поэме «Войнаровский» фигурирует тот же героический образ бунтаря, пострадавшего за свободу своего народа; но на смену абстрактно-классическому изображению истории здесь обнаруживается совершенно иной подход к материалу. Сюжетом своей поэмы Р. избирает историю восстания украинского гетмана Мазепы против «самовластия» Петра I. С несомненным сочувствием он рисует образ украинского патриота, оставшегося до конца своей жизни верным своим политическим убеждениям. Написанный под влиянием тесного общения Р. с различными группами украинской интеллигенции, «Войнаровский» ярко характеризует типичные для декабриста симпатии к буржуазно-национальным движениям прошлого. Та же тема развита и в других поэмах из жизни украинской «казацкой вольности» — «Хмельницкий», «Палей» и особенно «Наливайко». Поэмы Р. в отличие от его «Дум» написаны в романтическом духе, и в них очевидно в частности сильное влияние пушкинских южных поэм («Кавказский пленник», «Братья разбойники» и др.). От пушкинских поэм Р. отличает гораздо большая целеустремленность композиции, умеренность этнографической части и развернутость политических мотивов. Испытывая в «Войнаровском», «Наливайко» и др. сильное воздействие Байрона, Р. был едва ли не самым левым из его русских последователей, сумевшим перенести на русскую почву столь характерные для Байрона идеи политического протеста.

В думах и поэмах вырисовывается характерное для Р. противоречие между напряженным революционным пафосом и драматическим сознанием своего «одиночества», своей неизбежной гибели в «роковой» борьбе. Это противоречие с особой четкостью выразилось в лирике Р. последнего года его жизни. В стихотворении «На смерть Чернова», переходя все границы какой-либо легальности, Р. одновременно выразил осознание своей слабости, трагического одиночества своей политической группы среди «переродившихся» «потомков славян», среди либеральной молодежи, пребывающей «в объятиях праздной неги». Эти настроения как нельзя более характерны были для декабриста, боявшегося опереться на народ. По собственному признанию Р. всячески стремился избежать междоусобия и всех «ужасов» «народной революции». Как бы ни были характерны однако мотивы гражданской скорби, ведущую роль в эту пору играло обличение, политический протест, достигающий особой силы в написанной в сотрудничестве с А. Бестужевым песне «Ах, тошно мне и в родной стороне». В ней Р. удалось с исключительной силой показать нищету крепостного крестьянства («по две шкуры с нас дерут, мы посеем, они жнут»), его величайшее бесправие («Долго ль русский народ будет рухлядью господ и людями, как скотами, долго ль будут торговать»), его мрачную готовность к борьбе («А до бога высоко, до царя далеко, да мы сами ведь с усами, так мотай себе на ус»). Декабристы слишком были дворянами для того, чтобы поднять народные массы на борьбу против крепостнического режима; к чести Р.-поэта служит то, что он возвысился здесь до глубокого понимания их классовых нужд.

Таков в своих общих чертах путь Р. от либеральных установок первых лет приходящего к осознанию необходимости революционного переворота и социальных преобразований, от архаизма и классики эволюционировавшего к наиболее бунтарскому в русской литературе варианту романтизма. Отметим однако, что Р. не был особым приверженцем романтизма: в написанной в 1825 статье «Несколько мыслей о поэзии» он призывал оставить «бесполезный спор о романтизме и классицизме, осуществить в своих писаниях идеалы высоких чувств, мыслей и вечных истин». В этих строках во весь свой рост виден декабрист, откликающийся на все, что может сообщить наибольшую выразительность его идеологическим тенденциям.

В блестящем созвездии поэтов пушкинской плеяды звезда Р. блестит одиноким и резко непохожим на все остальное светом. Р. не соглашался с оценкой Пушкиным своих «Дум», заявляя, что многие из них «могут быть полезны не для одних детей», он не соглашался и с пушкинской оценкой Жуковского, объявляя вредным его реакционный мистицизм; он резко критиковал социальную позицию Пушкина, язвительно высмеивал его «чванство» своей «родословной». Вместе с тем Р. деятельно убеждал Пушкина взяться за поэму о Пскове, крае, где «задушены последние вспышки русской свободы». Между Р. и Пушкиным налицо несомненное противоречие, которое находит себе выражение в пародиях Пушкина и Вяземского на рылеевское стих. «Я не поэт, а гражданин», в явном и характерном предпочтении ими батальной «Гибели Чигиринского старосты» граждански-патетической «Исповеди Наливайки» и т. д. С еще большей силой этот творческий разрыв сказался в пушкинской «Полтаве», где воспетый Р. мятеж Мазепы и Войнаровского нашел себе резкое осуждение с позиций русской государственности.

Р. оказался подлинным творческим центром всей декабристской поэзии. С ним созвучны все другие ее сочлены: В. Ф. Раевский (отметим обоюдные симпатии их к греческому восстанию, ненависть к «тирании», интерес к древнерусской вольности и т. д.), Бестужев (сотрудничество с Р. в сочинении песен, близость критических оценок), Кюхельбекер (архаизмы, отношение к Байрону, эстетические высказывания и т. д.), наконец А. Одоевский. Но, оказываясь связанным единым устремлением с другими декабристскими поэтами, Р. гораздо шире их. Уступая может быть Раевскому в непримиримости, Одоевскому в лиризме, Кюхельбекеру в силе религиозной настроенности, Бестужеву в отточенности формы, Р. совмещает в себе все эти различные тенденции. В его поэзии с наибольшей широтой отразились противоречивые стороны декабристского движения. Характерно, что декабристские поэты единодушно признавали эту организующую роль поэзии Р., видели в нем подлинного трибуна движения  напр. «Колыбельную песню» А. Одоевского, «Тень Рылеева» Кюхельбекера и мн. др.).

Творчество Р. оказало глубоко организующее воздействие на русскую поэзию последующих десятилетий — на Языкова (ранний период), Лермонтова (стих. «Вадим», «Новгород», «Наводнение» и др.), на Некрасова («Поэт и гражданин», поэма «Декабристки»), на Огарева и Герцена. Общественно-политическая функция творчества Р. исключительно велика. На протяжении полувека своего подпольного существования оно служило интересам русского революционного движения. Сепаратистски настроенная украинская интеллигенция и братья Критские, зарубежные эмигранты и революционные демократы 60-х гг. (напр. Шелгунов, в прокламации которого «к молодому поколению» эпиграфом были избраны строки «Гражданина»), народовольцы (напр. В. Засулич в народнический период ее деятельности), — все они единодушно свидетельствуют об освободительной функции рылеевской проповеди.

Не переоценивая Рылеева, не устраняя из его творчества противоречий и колебаний мы должны со всей силой подчеркнуть политически-освободительное звучание поэзии Р., являющейся в истории русской революционной литературы важнейшим соединительным звеном между Радищевым и Герценом.

Список литературы

I. При жизни Р. отдельными изданиями вышли: «Думы» и поэма «Войнаровский» — оба издания в Москве, в 1825. Отрывки из «Наливайко» были опубликованы в «Полярной звезде» на 1825. Из множества зарубежных изданий отметим лучшие: Думы. Стихотворения К. Рылеева. С предисл. Н. Огарева, изд. Искандера, Лондон, 1860

Полное собр. сочин. К. Ф. Рылеева, изд. F. A. Brockhaus, Лейпциг, 1861. Первое русское легальное издание «Сочинений и переписки» Рылеева, под ред. П. А. Ефремова, СПБ, 1872 (изд. 2, СПБ, 1874). Новейшие издания: К. Ф. Рылеев. Полное собрание стихотворений, со вступ. ст. В. Гофмана, под ред. Ю. Г. Оксмана, изд-во писателей в Ленинграде, Л., 1934 («Биб-ка поэта»), (лучшее по тексту и комментарию)

Полное собр. сочин., под ред. и со вступ. ст. А. Г. Цейтлина, изд. «Academia», М. — Л., 1934 (наиболее полное, в него помимо стихотворений включены также проза и письма Р.).

II. Сб. «Общественные движения в России в первую половину XIX века», т. I, СПБ, 1905 (воспоминания Е. П. Оболенского и В. И. Штейнгеля). Котляревский Нестор, Рылеев, СПБ, 1908

Маслов В. И., Литературная деятельность К. Ф. Рылеева, Киев, 1912 (то же, Дополнения и поправки, Киев, 1916)

Его же, Начальный период байронизма в России, Киев, 1915

Розанов И. Н., Поэты двадцатых годов XIX века, М., 1925

Филиппович П., Рылеев і Державін, сб. «Декабристи на Україні», Київ, 1926

Цейтлин А. Г., Творческий путь Рылеева, сб. «Бунт декабристов», Л., 1926

Шувалов С. В., Думы и поэмы Рылеева, в кн. «Семь поэтов», М., 1927

Гофман Виктор, Рылеев поэт, сб. «Русская поэзия XIX века», Л., 1929

Авербух А., Образ Рылеева в легендарно-поэтической традиции, сб. «Историко-литературные опыты», Иркутск, 1930

Пиксанов Н. К., Дворянская реакция на декабризм, «Звенья», сб. II, М., 1932. См. также вступит. статьи В. Гофмана и А. Цейтлина к упомянутым выше собр. сочин. Рылеева (изд. 1934). Данные судебного следствия о Р. собраны в сб. «Восстание декабристов», т. I, под ред. А. А. Покровского, М. — Л., 1925.

III. Маслов В. И., Литературная деятельность К. Ф. Рылеева, Киев, 1912 (то же, Дополнения и поправки, Киев, 1916)

Ченцов Н. М., Восстание декабристов. Библиография, ред Н. К. Пиксанова, М. — Л., 1929

Комментарии к собр. соч. Р. в изд. «Academia», М. — Л., 1934 стр. 852—867.

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://feb-web.ru

Курсовая работа: Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ «Степове»)

Posted on by admin

ВСТУП

Виробництво молока ─ одна з основних підгалузей тваринництва. В успішному розвитку цієї галузі важливу роль відіграє статистика, яка повинна всебічно і об’єктивно відображати стан і розвиток цієї галузі. За допомогою статистичних показників можна виявити резерви збільшення виробництва продукції і підвищення продуктивності галузі, визначити оптимальні співвідношення між кількістю і продуктивністю тварин, трудовими та матеріальними ресурсами та запобігти можливим диспропорціям.

Стан і розвиток виробництва молока статистика вивчає за допомогою показників наявності, складу і розміщення тварин, виходу валової і товарної продукції. Велике значення для характеристики рівня розвитку виробництва мають показники інтенсифікації.

Особливу увагу в умовах переходу до багатоукладної ринкової економіки слід звернути на конкурентоспроможність виготовленої продукції, а точніше на ефективність та рентабельність її виробництва. Проблема виявлення резервів поліпшення результатів виробництва молока за допомогою вивчення масових явищ та процесів, являє собою мету цієї курсової роботи. А основним завданням є розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока.

Спостереження проводилося на прикладі аналізованого підприємства СТОВ „Степове”.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ СТАТИСТИЧНИХ МЕТОДІВ ТА ПРИЙОМІВ АНАЛІЗУ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ МОЛОКА

Тваринництво – одна з найважливіших галузей сільського господарства, уявляє собою самостійний об’єкт статистичного вивчення.

Тваринництво – сукупність галузей, які займаються розведенням сільськогосподарських тварин з метою виробництва продуктів та сировини для переробної промисловості. Виробничій процес в тваринництві тісно пов’язаний з природними процесами розвитку і життєвої діяльності живих організмів, при цьому кінцева продукція цієї галузі уявляє собою результат природного та технологічного циклу. Статистика тваринництва вивчає кількісний та якісний бік явищ та процесів у тваринництві.

Основними завданнями статистики тваринництва є: визначення рівню розвитку тваринництва в цілому, його окремих галузей та процесів, що в них відбуваються; освітлення стану і розвитку тваринництва в окремих сільськогосподарських підприємствах, їх групах і по категоріям господарств; вивчення розміщення тваринництва на території країни; контроль за виконанням плану; оцінка умов виробництва та виявлення резервів збільшення обсягу продукції тваринництва і підвищення її якості; характеристика місця і ролі тваринництва в агропромисловому комплексі, а в нашому випадку завданням є статистичний аналіз рентабельності. Розв’язок цих задач потребує розробки системи показників та методики їх обчислення, удосконалення методології аналізу та сучасної організації збору та обробки статистичної інформації про тваринництво.

Всебічна оцінка стану і розвитку тваринництва виконується на основі системи показників статистики тваринництва.

Молоко та молочні продукти – одні з найважливіших продуктів харчування людини. Молоко містить понад 100 необхідних для людини поживних речовин (жири, білки, вуглеводи, солі , мікроелементи, вітаміни тощо), які перебувають в оптимальному співвідношенні і легкозасвоюваній формі. Перетравність поживних речовин молока досягає 98 %. За харчовою цінністю молоко може замінити будь-який інший харчовий продукт, але жоден з них не може замінити молоко. Така ж закономірність зберігається і щодо молочних продуктів, Чекотовський Е. В.[17, с.39.]

У вітчизняній статистиці виробництво молока визначають від корів, вівцематок, кіз, кобил і деяких інших видів сільськогосподарських тварин. Валове виробництво молока характеризується фактично надоєним коров’ячим, овечим, козячим, кобилячим молоком, незалежно від того, чи було воно реалізовано, чи частина його використана у господарстві на випоювання телят і поросят. Окремо визначається виробництво коров’ячого і кобилячого молока. Найбільше значення для продовольчих цілей і найбільшу питому вагу в виробництві молока займає коров’яче молоко, тому його вивченню приділяється особлива увага.

Валовий надій коров’ячого молока – це все фактично надоєне молоко від усіх корів молочного і м’ясного стада, ялових корів, корів на відгодівлі та нагулі, розтелених телиць, які належать господарству. Якщо частина надоєного молока була використана на випоювання телят, поросят і курчат, то це молоко включається у валовий надій молока. Молоко, висмоктане телятами при їх підсосному утриманні, а також молоко, куплене сільськогосподарськими підприємствами у населення і прийняте без оплати в рахунок проданих корів, у валовий надій не включається. Крім того окремо визначають показник валового надою молока від корів молочного стада, в який включають молоко, надоєне тільки від корів молочного стада, ялових корів, корів на відгодівлі та нагулі і розтелених телиць. Не включається молоко, надоєне від корів м’ясного стада. Цей показник дозволяє точніше визначити розмір продукції і рівень продуктивності корів у молочному тваринництві, Суслов И.П. [ 15, с.79]

Молоко, отримане від інших видів тварин, обліковується окремо, як і молоко, куплене в населення.

Якщо молоко обліковується в літрах, то для перерахунку в кілограми потрібно його обсяг помножити на коефіцієнт 1, 03.

Молочна продуктивність корів характеризується середньою удійністю корів. Обчислюють два показники: середній надій на одну корову і середній надій від однієї корови молочного стада. Середній надій на одну корову характеризує середній рівень продуктивності корів. Середній надій молока від однієї корови молочного стада визначає одночасно ступінь використання корів для виробництва молока і рівень їх молочної продуктивності.

Середній надій на дійну корову можна обчислити двома способами: як відношення валового надою до середньої кількості дійних корів і як відношення валового надою до середньогрупової кількості дійних корів. Середнє число дійних корів за звітний період розраховується як відношення загального числа кормо-днів дійних корів до календарної тривалості звітного періоду. Середньогрупову кількість дійних корів визначають діленням кількості кормо-днів дійних корів на 305 днів (тривалість лактаційного періоду – періоду, протягом якого корови продуктують молоко). До дійних корів належать корови, що дали приплід і доїлися в звітному періоді. Ялові корови, що доїлися, до дійних не відносяться.

Основним плановим і звітним показником є середньорічний надій молока від однієї корови молочного стада. Цей показник можна обчислити двома способами – діленням валового надою молока від корів молочного стада за рік на середньорічне поголів’я корів молочного стада або на поголів’я корів молочного стада на початок року, незалежно від того, доїлися або ні корови на цю дату. В останньому випадку до поголів’я корів молочного стада не включають корів м’ясного стада, корів, що знаходяться на відгодівлі, а також корів, що виділені для групового або підсосного утримання телят, якщо ці корови не доїлися. Останній показник молочної продуктивності корів був введений у статистичну практику з 1989 р.

Як зауважив Кулініч О.І. [4, с.123.], сучасні корови-рекордистки дають 10 – 15 тис. кг молока за лактацію. Надої світових рекордисток перевищують 25 тис. кг молока за лактацію при добових надоях понад 110 кг молока. У багатьох господарствах України одержують від корови 7000 – 9000 кг молока. У 1997 році від 82 корів було одержано понад 10000 кг молока за лактацію. Чемпіонкою за молочною продуктивністю стала черешенька 6632, надій якої склав за третю лактацію 13889 кг

При вивченні резервів збільшення виробництва молока визначають показник використання молочного стада як відношення середньорічної кількості дійних корів до середньорічного поголів’я всіх видів або як відношення кормо-днів дійних корів до загальної кількості кормо-днів усіх корів за звітний період.

Середньорічний надій молока від однієї корови молочного стада дорівнює середньому надою від однієї корови, помноженому на показник молочного стада.

При аналізі даних про виробництво молока важливо знати не тільки його кількість, але й якість. Якість молока характеризується його сортом (І, ІІ сорти і несортове), жирністю, вмістом білка, а також кислотністю, чистотою, свіжістю тощо. Одним з найважливіших показників якості молока є його жирність. Чим вища жирність молока, тим більше різної продукції можна одержати при його переробці. Жирність молока залежить від породи, віку тварин, годівлі, складу кормів, умов утримання тварин і т. д. І визначається у відсотках. Тобто жирність молока – це кількість жиру, що міститься в 100 г молока.

У статистичній практиці для оцінки жирності молока обчислюють два показники: середній відсоток жирності молока і кількість молока у перерахунку на базову або стандартну жирність. Середній відсоток жирності молока обчислюють за допомогою середньої арифметичної зваженої:

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) , де

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) – жирність молока, %;

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) – кількість молока.

Для визначення кількості молока в перерахунку на базову, або стандартну жирність, спочатку треба молоко перерахувати в так зване одновідсоткове, а потім одержану величину поділити на встановлений відсоток базової жирності молока на кількість молока, тобто Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;). Отже, для обчислення обсягу молока в перерахунку на базову жирність Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)можна застосувати формулу:

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) , де

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) – базова, або стандартна жирність молока.

У багатьох країнах світу поряд з показником жирності молока наводяться данні про вміст молочного жиру в кілограмах, Сергеев С.С. [13, с.324]

Головними факторами, що зумовлюють кількість та якість молока, є: рівень годівлі, умови вирощування та утримання тварин і кваліфікація тваринників. Спостереження показують: досвідчений оператор машинного доїння може одержати на 20 % більший надій, ніж недосвідчений. Один з них запустить корову через кілька місяців після отелення, інший зуміє доїти її цілий рік. Надто часто невміле доїння є болісним для корови і призводить до зниження її продуктивності.

Великий вплив на рівень продуктивності корів мають біологічні фактори: погода, вік першого парування, жива маса та розвиток первісток, кратність доїння (дво- чи триразове). Встановлено, що при збільшенні кратності доїння молочна продуктивність корів залежно від її рівня зростає на 5 – 15 % і більше. Для корів з кількома отеленнями має значення вік, тривалість сервіс-періоду (період від отелення до запліднення, як правило 60 – 80 діб), сухостійний період (період від запуску корови до її отелення, 45 – 60 діб). Найвищі надої у корів спостерігаються під час 3 – 4-ї лактації. Високою молочною продуктивністю за першу лактацію характеризуються молоді самки, маса яких після розплоду дорівнює приблизно ѕ маси дорослих тварин. Вважається нормою, коли лактаційний період у корів триває 300 – 305 днів, сухостійний період обмежується 55 – 60 днями і від корови щорічно одержують теля. Яловість корів негативно впливає на загальну продуктивність корів і призводить до зниження темпів відтворення стада.

Валове виробництво молока в сільськогосподарських підприємствах визначають на основі звітності і річних бухгалтерських звітів, а в господарствах населення – множенням середньорічного надою від однієї корови на середньорічне поголів’я. Середній удій на одну корову визначають за даними бюджетних обстежень домашніх господарств діленням валового надою за рік на середньорічне поголів’я корів у господарствах, які ведуть бюджетні записи. Середньорічне поголів’я визначають шляхом перемноження середньорічного поголів’я корів, яке обчислено на підставі даних щорічних обліків худоби як півсума кількості поголів’я корів на початок і кінець року, на поправочний коефіцієнт. Останній визначається відношенням обчислених на основі даних бюджетних обстежень домашніх господарств середньорічного поголів’я за формулою середньої хронологічної за даними поголів’я корів на початок кожного місяця та середньорічного поголів’я корів за формулою простої середньої арифметичною кількості голів на початок і кінець року.

Всі ці показники ефективності молока впливають на розрахунок рівня рентабельності виробництва молока і будуть розраховані в даній роботі.

2. ОЦІНКА РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА ЗА ДОПОМОГОЮ АБСОЛЮТНИХ ТА ВІДНОСНИХ ВЕЛИЧИН

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю (СТОВ)” Степове” знаходиться у Слов’яносербському районі. Характер-ним для даної місцевості є різноманітність елементів рельєфу, ґрунтів та умов зволоження. Великий повтор мають засухи та суховії. Так, кількість днів засухи в рік в середньому біля 60, а в сухі роки – до 100 – 110.В окремі роки запас вологи не забезпечує потребу рослин. В господарстві діє цехова структура управління, яка включає в себе цех рослинництва, цех тваринництва, та цех обслуговування: механізації, бухгалтерії, строй цех.

Аналіз структури земельних угідь СТОВ „Степове” показує, що у 2005році значно зменшилась площа земельних угідь. Це явище пояснюється тим, що керівництво підприємства відмовилося від тієї частини землі, яка була взята в оренду у декількох осіб (табл.1).

Таблиця 1

Склад, структура і динаміка земельних угідь в СТОВ „Степове”

Види угідь

2007 р.

2008 р.

Відхилення площі.

(+,-), га від рівня

 Відхилення структури
Площа, га

Структура, %

Площа, га

Структура, %

(+,-), % від рівня
С. г. угіддя

3995

100

3717,7

100

-277,3

—
у. т. ч. рілля

3449

86

3491,1

94

42,1

-8
сінокоси

272

7

151,9

4

-120,9

-3
пасовища

274

7

74,7

2

-199,3

-5

Як видно з табл.1, площа сільгоспугідь підприємства в 2008 році у порівнянні з 2007 зменшилась на 277,3 га за рахунок зменшення площі сінокосів на 120,9 га, що складає 3%, та зменшення площі пасовищ на 199,3га, що складає 5%. Хоча площа рілля і збільшилась на 42,1га.

Таблиця 2

Склад, структура і динаміка товарної продукції СТОВ „Степове”

Види товарної продукції

2007 р.

порядковий номер в ранжируваному ряді

2008 р.

порядковий номер в ранжируваному ряді
Виручка, тис грн.

Структура вируч-ки, %

Виручка, тис грн.

Структура виручки, %

Рослинництво

1181,3

19,81

—

1928,3

43,55

—
у т.ч. : зерно

662,6

11,11

3

1177,3

26,59

2
соняшник

343,2

5,76

5

728

16,44

4
овочі

154,8

2,6

6

6,2

0,14

10
Інша продукція рослинництва

20,7

0,33

9

16,8

0,38

8
Тваринництво

4164,6

69,85

—

2360,1

53,3

—
У т.ч. молоко

2099,7

35,22

1

1244,8

28,11

1
м’ясо КРС

1447,6

24,28

2

787,4

18,02

3
м’ясо свиней

614,5

10,31

4

327,4

7,39

5
інша продукція тваринництва

2,8

0,001

11

4,2

0,001

11
Промислова переробка продукції

67,6

1,13

7

66,5

1,5

6
Реалізація іншої продукції, робіт і послуг

15,6

0,26

10

15,9

0,36

9
Реалізація товарів

46,3

0,78

8

56,8

1,28

7
Всього по господарству

5962,5

100

—

4427,6

100

—

Для оцінки ефективності господарської діяльності підприємства є ціла низка економічних показників.

Серед них дуже важливим є визначення спеціалізації підприємства. Виробнича спеціалізація підприємства визначається по основним товарним видам продукції, які дають найбільшу суму грошей від реалізації. Тому основним показником спеціалізації є структура товарної продукції (табл.2).

Данні цієї таблиці свідчать про те, що найбільша питома вага в структурі товарної продукції на протязі двох останніх років належить молоку, м’ясу КРС та зерновим. Це говорить про м’ясо-молочну спеціалізацію господарства.

Склад і структура трудових ресурсів наведені в наступній таблиці:

Таблиця 3

Аналіз структури складу і динаміки трудових

ресурсів в СТОВ „Степове”

Категорії працівників

2007 р.

2008 р.

Відхилення чисельності працівників (+,-), %

Відхилення структури (+,-), %
Чисельність працівників, чол.

Структура, %

Чисельність працівників, чол.

Структура, %

Зайняті в с.-г. виробництві

210

100

168

100

-42

—
У т. ч. працівники: рослинництва

63

30

45

26,79

-18

-3,21
тваринництва

147

70

123

73,21

-24

3,21

З огляду на табл.3, чисельність працівників СТОВ „Степове” у 2008 р. у порівнянні з 2007 зменшилась на 42 чоловіка в цілому, що складається зі зменшення працівників рослинництва на 18 осіб та зменшення на 24 особи працівників тваринництва. Це пов’язано з кризовим станом економіки України в цілому та економіки АПК зокрема.

Таблиця 4

Склад, структура і динаміка основних засобів СТОВ „Степове”

Основні засоби

2007

2008

Відхилення

вартості, %

Відхилення

структури, %
Середньорічна собівартість, тис. грн.

Структура, %

Середньорічна собівартість, тис. грн.

Структура, %

Будинки, споруди та передавальні пристрої

142,80

4,31

142,80

5,46

—

1,15
Машини та обладнання

1 928,70

58,18

1 259,35

24,75

-669,35

-33,43
Транспортні засоби

32,45

0,98

19,90

0,52

-12,55

-0,46
Інструменти, прилади, інвентар

11,00

0,33

11,00

0,29

—

-0,04
Робоча і продуктивна худоба

897,80

27,08

411,80

10,84

-486,00

-16,24
Багаторічні насадження

—

—

538,45

15,90

538,45

15,90
Інші основні засоби

297,00

8,96

226,80

7,96

-70,20

-0,99
Інші необоротні матеріальні активи

5,50

0,17

5,50

0,21

—

0,04
Всього основних засобів

3 315,25

100

2 615,60

100

-699,65

—

Аналізуючи данні таблиці можна побачити, що у 2008 році в порівнянні з 2007 р. середньорічні вартість основних засобів зменшилась на 699,65 тис. грн. На цей результат вплинуло зменшення середньорічної вартості машин та обладнання на 669,35, транспортних засобів на 12,55 тис. грн., робочої і продуктивної худоби на 486 тис. грн., та інших основних засобів на 70,2 тис. грн. У 2008 році в господарстві з’явилась нова група основних засобів – багаторічні насадження, їх вартість склала 538,45 тис. грн. Вартість же інших груп основних засобів в 2008 році залишилася незмінною.

Найвагомішими змінами в структурі основних засобів було зменшення машин і обладнання на 33,43 % та робочої і продуктивної худоби на 16,24 %, а також поява багаторічних насаджень, питома вага яких у структурі склала 15,9 %.

Таблиця 5

Показники ефективності діяльності СТОВ „Степове”

Показники

2007р.

2008р.

Відхилення

(+,-)
1

2

3

4
1. Виручка від реалізації, тис. грн.

5475,4

4427,6

-1047,8
2. Валовий прибуток, тис. грн.

1930,8

995,5

-935,3
3. Чистий прибуток, тис. грн.

1263,4

755,8

-507,6
4. Собівартість реалізованої продукції, тис. грн.

3544,6

3432,1

-112,5
5. Собівартість виробленої продукції, тис. грн.

5962,5

6388,6

426,1
6. Площа сільськогосподарських угідь, га

3995

3717,7

-277,3
7. Середньорічна чисельність працівників, чол.

210

168

-42
8. Витрати праці, тис. люд.-год.

484

387

-97
9. Середньорічна вартість основних виробничих засобів, тис. грн.

3 315,25

2 615,6

-699,65

10. Середньорічна вартість активів,

тис. грн.

 7230

7537

307
11.Виручка від реалізації в розрахунку на:

-100 га сг угідь, тис. грн.

1,37

1,19

-0,18
-1 середньорічного працівника

26,07

26,35

0,28
-1 людгод витрат праці, тис.грн.

11,31

11,44

0,13
-1 тис. грн. основних виробничих засобів, тис.грн.

1,65

1,69

0,04
-1 тис. грн. виробничих затрат, тис.грн.

0,92

0,69

-0,23
12.Валовий прибуток в розрахунку на:

-100 га сг угідь

48,33

26,77

-21,56
-1середньорічного працівника, тис. грн.

9,19

5,93

-3,26
-1 людгод витрат праці, тис. грн.

3,99

2,57

-1,42
-1тис. грн. основних виробничих засобів, тис. грн.

0,58

0,38

-0,2
-1тис. грн. виробничих витрат, тис. грн.

0,33

0,15

-0,18
13.Чистий прибуток в розрахунку на:

-100 га сг угідь

31,62

20,33

-11,29
-1середньорічного працівника, тис. грн.

6,02

4,5

-1,52
-1 людгод витрат праці, тис. грн.

2,61

1,95

-0,66
-1тис. грн. основних виробничих засобів, тис. грн.

0,38

0,29

-0,09
-1тис. грн. виробничих витрат, тис. грн.

0,28

0,11

-0,17
14.Рівень рентабельності реалізації, %

54,47

29,01

-25,46
15.Рівень окупності витрат, %

154,47

124,01

-30,46
16.Рівень рентабельності продажу, %

35,26

22,48

-12,78
17.Рівень рентабельності майна, %

17,47

10,03

-7,44

Збільшилася тільки собівартість виготовленої продукції, що теж становить негативну тенденцію. Ці фактори говорять про те, що розглянувши табл. 5, можна побачити, що майже всі показники ефективності діяльності, в порівнянні з 2007 роком, зменшились. Ефективність діяльності спадає, що може призвести до небажаних наслідків.

3. ЕКОНОМІКО-СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ВИРОБНИЦТВА МОЛОКА

Групування господарств луганської області за впливом собівартості 1 ц. виготовленої продукції на зміну рівня окупності затрат на виробництво молока у 2008 році

Групування – це розподіл на групи статистичної сукупності. Воно є одним з найважливіших етапів статистичної роботи. Всі інші статистичні методи ефективні тільки на підставі групувань і в поєднанні з ними.

Щоб обґрунтовано провести групування даних, потрібно, спираючись на раніше нагромаджені знання про досліджуване явище, виділити із всієї різноманітності зв’язків основний процес, який визначає інші зміни явища і спричинює якісні зміни. Після цього потрібно з’ясувати, що нового з’являється в ході розвитку даного процесу, які народжуються типи явищ та їх характерні риси.

Наступним етапом групування даних є визначення форм розвитку певних типів явищ. Форми розвитку окремих явищ значною мірою зумовлені місцевими умовами, які потрібно з’ясувати. Відповідно до форм розвитку слід вибрати групувальні ознаки, які точно і повно відображують внутрішні особливості досліджуваних явищ. Вони повинні бути істотними і характерними для даного явища. При цьому потрібно додержувати принципу рівності об’єктивних факторів виробництва, насамперед природних та економічних умов. Не можна, наприклад, до групування включати господарства з різним виробничим напрямом, а потім кожну типову групу досліджують окремо за іншими ознаками.

За допомогою групувань упорядковують первинний статистичний матеріал, поділяють його за істотними варіюючими ознаками на групи для того, щоб глибше проаналізувати. Групування є не тільки першим етапом статистичного аналізу, а й основою для застосування інших методів аналізу.

У нашому випадку необхідно згрупувати господарства Луганської області, які займаються виробництвом молока і на основі цих даних (вихідні данні див. у додатку 1) показати вплив продуктивності худоби на зміну рівня окупності затрат.

Першим етапом групування є визначення продуктивності та окупності затрат, результати якого наведені у таблиці 6.

Таблиця 6

Вихідні данні по продуктивності й окупності

для проведення групування

№ п/п

Господарство

Продуктивність, ц/гол

Окупність затрат, %

1.

2.

3.

4.

5.

6. 7. 8.

9.

10.

11.

12.

СТОВ „Агро Стар”

СГТОВ „Агро Бутово”

СТОВ „Артемівське”

ВВК „Україна”

СТОВ „Шульгинка”

„Дібровка”

СТОВ МТС „Альянс”

ПСП „Рамус”

СТОВ „Лесное”

СТОВ ім.. Енгельса СТОВ

ДП НДТ ЛНАУ

СТОВ „Степове”

19,7

18,47

19,33

27,73

7,98

31,69

40,43

33,04

23,03

28,35

12,61

26,17

49,64

70,21

130, 43

58,12

34,57

80,05

106,95

104,83

101,36

159,74

52,46

119,97

Наступним етапом групування є побудова ранжированого ряду, в якому усі одиниці розташовані за зростанням факторної ознаки.

Ранжирований ряд наведено в табл. 7.

В табл. 8 проведено розподілення підприємств на групи за продуктив-ністю. Так як визначити кількість груп за формулою Стерджеса у нашому випадку не можливо, поділ на групи виконано вручну.

На останньому етапі групування виконується розподіл господарств, виявляється залежність (табл. 9) та робляться висновки по його проведенню.

Таблиця 7

Ранжирований ряд розподілення господарств

за урожайністю

№ п/п

Господарство

Продуктивність, ц/гол

Окупність затрат, %

5.

11.

2.

3.

1.

9.

12.

4.

10.

6.

8.

7.

СТОВ „Шульгинка”

ДП НДТ ЛНАУ

СГТОВ „Агро Бутово”

СТОВ „Артемівське”

СТОВ „АгроСтар”

СТОВ „Лесное”

СТОВ „Степове”

ВВК „Україна”

СТОВ ім.. Енгельса

СТОВ „Дібровка”

ПСП „Рамус”

СТОВ МТС „Альянс”

7,98

12,61

18,47

19,33

19,7

23,03

26,17

27,73

28,35

31,69

33,04

40,43

34, 57

52,46

70,21

130, 43

49,64

101,36

119,97

58,12

159,74

80,05

104,83

106, 95

Таблиця 8

Групування господарств за продуктивністю

№ п/п

Господарство

Продуктивність, ц/гол

Окупність затрат, %

5.

11.

2.

3.

1.

СТОВ „Шульгинка”

ДП НДТ ЛНАУ

СГТОВ „Агро Бутово”

СТОВ „Артемівське”

СТОВ „Агро Стар”

7,98

12,61

18,47

19,33

19,7

34, 57

52,46

70,21

130, 43

49,64
В середньому по першій групі:

15,61

67,46

9.

12.

4.

10.

СТОВ „Лесное”

СТОВ „Степове”

ВВК „Україна”

СТОВ ім.. Енгельса

23,03

26,17

27,73

28,35

101,36

119,97

58,12

159,74
В середньому по другій групі:

26,32

109,8

6.

8.

7.

СТОВ „Дібровка”

ПСП „Рамус”

СТОВ МТС „Альянс”

31,69

33,04

40,43

80,05

104,83

106, 95
В середньому по третій групі:

35,05

97,28

Таблиця 9

Залежність окупності затрат від продуктивності

№ п/п

Групи

Кількість

Продуктивність, ц/гол

Окупність затрат, %

1.

2.

3.

[7,98 – 19,7]

[23,03 – 28,35]

[31,69 – 40,43]

5

4

3

15,61

26,32

35,05

67,46

109,8

97,28
В середньому:

12

25,66

91,51

Для виявлення залежності між продуктивністю ВРХ та рівнем окупності витрат було проведено просте аналітичне групування. Вихідною інформацією були данні 12-ти господарств області по виробництву молока. Факторною ознакою була прийнята молочна продуктивність ВРХ, а результативним – окупність витрат.

Після розрахунку факторного та результативного показнику та побудови ранжированого ряду, були намічені границі трьох груп. Розраховані середня продуктивність та окупність затрат по кожній групі показали, що між факторним та результативним показником не існує ні прямої ні зворотної залежності.

Так середня продуктивність в другій групі склала 26,32 ц/гол, що займає друге місце у таблиці, а окупність затрат по цій групі склала 109,8 %, і є найбільшою. В цю групу увійшло 4 об’єкти, і в тому числі аналізоване господарство СТОВ „Степове”.

В першу групу увійшла найбільша кількість підприємств – 5, з середньою продуктивністю 15,61 цгол, при середній окупності затрат 67,46 %.

В останню групу увійшло всього три господарства з найбільшою середньою продуктивністю 35,05 цгол, і другою за величиною окупністю затрат – 97,28 %.

В результаті проведеного аналізу, виявлено, що середня продуктивність по всім господарствам 25,66 цгол, окупність затрат – 91,51 %. В СТОВ „Степове” продуктивність більше середньої на 0,51 цгол, а окупність затрат – на 28,46 %.

Кореляційно-регресійний аналіз ефективності виробництва молока. Специфікація моделі множинної регресії включає в себе: відбір факторів та вибір виду рівняння регресії. Як і в парній регресії можливі лінійні та нелінійні залежності, однак при множинній регресії можливість вибору обмежена, тому що при складних залежностях неможливо.

В лінійній множинній моделі Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) параметри рівняння Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) називають рівняннями чистої регресії. Вони характеризують питому зміну результативної ознаки Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) при зміні відповідного фактора на 1.

При відборі факторів в множинну модель необхідне виконання наступних вимог:

Фактори повинні бути кількісно вимірними. Якщо до моделі необхідно включити будь-який якісний фактор, то йому слід надати кількісну визначеність, наприклад, якість землі вимірюється в балах.

Фактори на повинні бути тісно пов’язані між собою, в протилежному випадку, параметри рівняння регресії виявляться ненадійними, а модель в цілому нестійкою.

Параметри рівняння множинної регресії оцінюють за допомогою традиційного методу найменших квадратів. Система рівнянь для визначення оцінок параметрів включає кількість рівнянь рівну кількості оцінюваних параметрів.Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

На основі лінійного рівняння регресії можуть бути знайденні приватні рівняння регресії, які зв’язують результативну ознаку з визначеним фактором при закріпленні інших факторів на середньому рівні цієї регресійної моделі.

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

Приватні рівняння регресії характеризують ізольований вплив обраного фактора на результат, при цьому дії тих факторів, значення яких закріплені на середньому рівні виключаються.

Оцінка якості рівняння множинної регресії проводиться за допомогою множинного коефіцієнту кореляції, значення якого показує спільний вплив факторів, які були включені до моделі, на результативну ознаку.

Оцінка адекватності рівняння множинної регресії проводиться за допомогою критерію Фішера по загальній схемі перевірки статистичних гіпотез.

В результаті дослідження регресійної моделі, яка наведена в додатках, була отримана залежність впливу продуктивності худоби та собівартості 1 ц. виготовленої продукції на окупність затрат, рівняння якої має вигляд:

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) ,це означає, що при збільшенні продуктивності 1 голови великої рогатої худоби на 1 ц., окупність затрат збільшується на 0,58 %, а при зменшенні собівартості 1 ц. виготовленої продукції на 1 грн., окупність затрат зростає на 0,66 %. Коефіцієнт кореляції показує, що зв’язок між цими факторами тісний. Між ними існує 79 %-ва залежність. Останні 21 % – це вплив факторів, які не були враховані.

Аналіз показників ряду динаміки по виробництву молока в СТОВ „Степове”. Визначення основної тенденції зміни динамічного ряду. Усі суспільні явища перебувають у постійному русі та розвитку. Дослідження процесу розвитку явищ – одне з найважливіших завдань економіко-статистичного аналізу. Процес розвитку явищ у часі називають динамікою, а статистичні величини, які характеризують стан і зміну явищ у часі, – рядами динаміки. Побудова і аналіз рядів динаміки дають змогу виявити закономірності розвитку явищ і виразити їх у цифрах. Динамічний ряд є основою аналізу і прогнозування соціально-економічного розвитку.

Обов’язковими елементами рядів динаміки є моменти або періоди часу, до яких належать досліджувані показники і рівні ряду, що характеризують розмір явища. Рівні ряду динаміки виражають абсолютними, відносними і середніми величинами.

В ряду динаміки для кожного інтервалу часу приведені два основних показника: показник часу і рівень ряду. Крім того, можуть бути ще похідні аналітичні показники.

Дослідження рядів динаміки дає можливість охарактеризувати процес розвитку явищ, показати основні шляхи, тенденції і темпи цього розвитку.

Таблиця 10

Показники ряду динаміки молочної продуктивності

тварин в СТОВ „Степове”

Роки

Продуктивність, цгол

Абсолютний приріст

Коефіцієнт росту

Темп росту, %

Темп приросту,

%

 Абсолютне значення 1 % приросту
ланц.

баз.

ланц.

баз.

ланц.

баз.

ланц.

баз.

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

24,12

22,11

19,68

20,34

21,16

25,38

30,89

24,17

27,28

26,17

-2,01

-2,43

0,66

0,82

4,22

5,51

-6,72

3,11

-1,11

-2,01

-4,44

-3,78

0,82

1,26

6,77

0,05

3,16

2,05

0,92

0,89

1,03

1,04

1,20

1,22

0,78

1,13

0,96

0,92

0,82

0,84

0,88

1,05

1,28

1,00

1,13

1,08

91,67

89,01

103,35

87,73

119,94

121,71

78,25

112,87

95,93

91,67

81,59

84,33

104,03

105,22

128,07

100,21

113,10

108,50

-8,33

-10,99

3,35

-12,27

19,94

21,71

-21,75

12,87

-4,07

-8,33

-18,41

-15,67

4,03

5,22

28,07

0,21

13,10

8,50

0,24

0,22

0,20

0,07

0,21

0,25

0,31

0,24

0,27

Зміна продуктивності в середньому по даному ряду динаміки можна дізнатися, розрахувавши середні показники:

1.Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

2.Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

3.Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

4.Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

5.Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

6. Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

7.Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

З розрахунків, проведених в табл. 10 можна побачити, що продуктивність тварин з року в рік коливається. Були виявлені окремі періоди, на протязі яких продуктивність зростала ( з 2001 року по 2005 рік ) і спадала ( з 1999 р. по 2001 р. ). Максимальна продуктивність – 30,89 цгол була зафіксована у 2005 році, а мінімальна у 2001 році склала 19,68 цгол. Максимальний темп приросту було досягнуто у 2005 році. В порівнянні з 2004р. максимальний темп приросту становив – 21,71 %, а в порівнянні з базисним – 28,07 %. За 10 років середня продуктивність склала 24,13 цгол, і середній абсолютний приріст – 0,228 цгол.

Закономірності розвитку в рядах динаміки виявляють абстрагуванням від випадків змін досліджуваних ознак. Для цього статистика використовує такі способи: укрупнення періодів, спосіб ковзної середньої, вирівнювання ряду динаміки по середньому абсолютному приросту, середньому коефіцієнту зростання, а також спосіб найменших квадратів.

Найпростішим способом виявлення основної тенденції розвитку є укрупнення періодів. Його суть в тому, що один інтервальний ряд динаміки замінюють іншим інтервальним рядом з більшими періодами. Об’єднані періоди мають бути якісно однорідними щодо факторів, що визначають загальну тенденцію, і досить тривалими, щоб запобігти випадковим коливанням досліджуваних ознак.

Таблиця 11

Згладжування ряду динаміки молочної продуктивності

худоби в СТОВ „Степове”

Роки

Продуктивність,

цгол

Сума продуктивності

за три роки

 Середня продуктивність за три роки

2000

2001

2002

22,11

19,68

20,34

62,13

20,71

2003

2004

2005

21,16

25,38

30,89

77,43

25,81

2006

2007

2008

24,17

27,28

26,17

77,62

25,87

Застосувавши спосіб укрупнення періодів отримали три періоди з середньою урожайністю 20,71; 25,81; та 25,87 цгол. Графік прикладено у додатках.

Різновидом укрупнення періодів є згладжування ряду динаміки за допомогою ковзної середньої. Суть цього способу в тому, що при стійкому інтервалі кожну наступну середню обчислюють, зсуваючи період на одну дату.

Розглянемо визначення середньої ковзної продуктивності в СТОВ „Степове”:

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)Спосіб ковзної середньої згладжує коливання рівнів, але не дає рядів, які б змінювали вихідні фактичні рівні вирівняними. Вирівняний графік ряду динаміки див. додатки.

Щоб краще абстрагуватися від випадкового коливання рівнів ряду, застосовують аналітичне вирівнювання способом найменших квадратів. Суть його в знаходженні такої математичної лінії, ординати точок якої були б найближчі до фактичних значень ряду динаміки. Це означає, що сума квадратів відхилень вирівняних рівнів від фактичних має бути мінімальною.

Вирівнювання способом найменших квадратів можна здійснити по лінії, яка виражає функціональну залежність рівнів ряду динаміки від часу. В даному випадку найбільш доцільною для вирівнювання є пряма лінія, рівняння якої має такий вигляд:

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) , де:

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) – вирівняні рівні ряду динаміки;

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)– вирівняний рівень урожайності, при умові, що Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;);

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)– середній щорічний рівень продуктивності;

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) – порядковий номер ряду.

Невідомі параметри Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) та Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) можна визначити способом найменших квадратів, вирішуючи систему нормальних рівнянь:

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) , де

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)– фактичні рівні ряду динаміки;

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)– кількість років.

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

Звідси, рівняння прямої, яка характеризує динаміку молочної продуктивності в СТОВ „Степове”, матиме вигляд:

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

Тепер можна розрахувати вирівняну урожайність за всі роки:

2000–Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)= 18,97+1,01*1=19,98

2001– Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)=18,97+1,01*2= 20,99

2002– Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)= 18,97+1,01*3= 22

2003– Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)= 18,97+1,01*4= 23,01

2004– Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)= 18,97+1,01*5= 24,02

2005– Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)= 18,97+1,01*6= 25,03

2006– Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)= 18,97+1,01*7= 26,04

2007– Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)= 18,97+1,01*8= 27,05

2008– Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)= 18,97+1,01*9= 28,06

Таблиця 12

Вирівнювання продуктивності ВРХ в СТОВ „Степове” за

допомогою способу найменших квадратів

Роки

y

t

t2

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

 y1=ao+a1t

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

21,11

19,68

20,34

21,16

25,38

30,89

24,17

27,28

26,17

1

2

3

4

5

6

7

8

9

1

4

9

16

25

36

49

64

91

21,11

39,36

61,02

84,64

126,9

185,34

169,19

218,24

235,53

19,98

20,99

22

23,01

24,02

25,03

26,04

27,05

28,06
Разом:

216,18

45

285

1141,33

Х

Найбільш досконалим способом виявлення закономірності розвитку є аналітичне вирівнювання рядів динаміки по середньому абсолютному приросту. При вирівнюванні за цим методом розрахункові рівні обчислюють за формулою:

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)=y0+Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)t , у даному випадку:

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)=Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

При вирівнюванні ряду динаміки по середньому коефіцієнту збільшення, розрахункові рівні, визначаються за формулою:

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)=Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;), у даному випадку:

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)=Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)t та Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) були розраховані на початку розділу.

Результати вирівнювання цими прийомами наведені в таблиці 13.

Таблиця 13

Згладжування ряду динаміки молочної продуктивності

худоби в СТОВ „Степове” по середньому абсолютному приросту

та середньому коефіцієнту росту

Роки

Продуктивність, цгол.

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

21,11

19,68

20,34

21,16

25,38

30,89

24,17

27,28

26,17

21,62

22,13

22,64

23,15

23,66

24,17

24,68

25,19

25,7

21,83

22,84

23,85

24,86

25,87

26,88

27,89

28,9

29,91
Разом:

216,18

212,94

232,83

Вирівняні графіки цими способами наведені в додатках.

Індексний аналіз основних показників виробництва молока в СТОВ „Степове” Слов’яносербського району Луганської області. Для характеристики явищ та процесів статистика широко вживає узагальнюючі показники у вигляді середніх, відносних величин та різного роду коефіцієнтів. До таких узагальнюючих показників відносяться й індекси. В широкому розумінні слово „індекс” означає показник. Однак в статистиці це слово набуває специфічного значення. Індекс в статистиці – це узагальнюючий показник порівняння двох сукупностей, які складаються з елементів, які безпосередньо не піддаються сумуванню.

У статистичній практиці часто виникає потреба у визначенні не тільки темпів розвитку окремого явища, а й середніх темпів розвитку кількох різних явищ. Так аналізуючи господарську діяльність підприємства, визначають як змінилися показники його ефективності та ін. Для цього застосовують індекси.

Індексний аналіз валового надою молока

Для характеристики розвитку сільськогосподарського виробництва велике значення має порівняння середніх рівнів. Так вивчаючи динаміку продуктивності, порівнюють середню продуктивність звітного періоду середню продуктивність із середньою продуктивністю базисного.

Під час статистичного дослідження змін середніх величин потрібно виявити вплив зміни усередненої ознаки і зміни структури явища. Для цього використовують індекси змінного і фіксованого складу. Типовим прикладом індексу змінного складу є індекс валового збору.

Але перед індексним аналізом валового збору доцільно буде провести індексний аналіз виручки від реалізації продукції (табл.14).

Таблиця 14

Індексний аналіз валового виробництва молока

Вид продук-ції

Поголів’я, гол.

Продуктивність 1 гол., ц

Валовий надій, ц
2007 р.

2008 р.

2007 р.

2008 р.

2007 р.

2008 р.
Символи

П0

П1

У0

У1

У0П0

У1П1
Молоко

720

600

27,28

26,17

19640

15702

іуп =Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)=Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)=Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

іу =Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

іп =Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

іуп =Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

Валовий надій молока, розрахований у таблиці 15, у звітному періоді в порівнянні з базисним зменшився на 20%. Це сталося за рахунок зменшення поголів’я на 17% та зменшення надою на 4%.

Індексний аналіз залежності собівартості 1 центнеру молока від продуктивності та виробничих затрат на 1 голову.

На продуктивність великої рогатої худоби безпосередній вплив мають два фактори: продуктивність та виробничі витрати на 1 голову.

Динаміка вартісного обсягу реалізованої продукції у фактичних цінах зумовлена зміною кількості реалізованої продукції і цін на цю продукцію. Тому індекси фізичного обсягу реалізованої продукції та індекси цін є вимірниками впливу цих факторів у загальній динаміці обсягу реалізованої продукції. Для цього розраховується агрегатний індекс собівартості постійного складу.

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) , де

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) – собівартість одиниці продукції у звітному періоді,

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) – собівартість одиниці продукції в базисному періоді,

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) – витрати на виробництво продукції у звітному періоді,

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) – умовні витрати,

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) – кількість продукції у звітному періоді,

Цей індекс характеризує зміну собівартості за рахунок одного фактора.

Таблиця 16

Аналіз залежності собівартості молока від продуктивності та

виробничих витрат на 1 голову в СТОВ „Степове”

Показники

2007

2008

Індекси
Виробнича собівартість всього, тис. грн.

1122,3

1218,3

—
Валовий надій всього, ц.

19640

15702

—
Поголів’я, гол.

720

600

—
Собівартість 1 ц. молока, грн..

57,14

77,59

1,3579
Продуктивність, цгол.

27,28

26,17

0,9593
Виробничі витрати на 1 голову, грн.

1558,775

2030,50

1, 3026

Згідно з розрахунками табл. 16, собівартість 1 ц. молока зросла на 35,79 %. На це вплинуло зниження продуктивності на 4,07 %, та збільшення виробничих витрат на 30,26 %.

Індексний аналіз продуктивності праці при виробництві молока в СТОВ „Степове”. Індекс продуктивності праці дорівнює відношенню індексу продуктивності тварин до індексу затрат праці на одну голову худоби.

На продуктивність праці при виробництві молока безпосередньо впливають 2 фактори:

продуктивність 1 голови ;

затрати праці на 1 голову.

Для визначення змін продуктивності праці в середньому на 1 ц. молока необхідно розрахувати індивідуальний агрегатний індекс постійного скла- ду – трудовий індекс продуктивності праці:

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) .

Для визначення рівня продуктивності праці розраховується вартісний індекс продуктивності праці:

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) , де

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) – кількість виготовленої продукції у звітному і базисному роках,

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) – затрати (людгод) на всю продукцію у звітному і базисному роках,

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) – розрахункові ціни на 1 ц. продукції (встановлені у 2000 р.).

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;) ; Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;).

Таблиця 18

Розрахунок трудового індексу продуктивності праці при

виробництві молока в СТОВ „Степове”

Вид продукції

Кількість, ц.

Затрати праці на 1 ц., людгод.

Затрати праці на всю продукцію, тис. людгод.
2007 р.

2008 р.

2007 р.

2008 р.
Символи

q1

t0

t1

t1q1

t0q1
Молоко

15702

7,84

9,94

156

123

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

Проаналізувавши данні табл.18, можна зробити висновок, що затрати праці на 1 ц. виготовленої продукції у 2008 році зросли на 2,1 людгод, а трудовий індекс показав, що це складає 78,85 %. Затрати праці на всю продукцію, відповідно, теж збільшились. Їх перевитрата склала 33 тис. людгод.

Таблиця 20

Індексний аналіз трудомісткості 1 ц. молока

в СТОВ „Степове”

Показники

2007 р.

2008 р.

Індекси
Витрати праці всього, тис. людгод.

154

156

—
Валовий надій, ц.

19640

15702

—
Поголів’я, гол.

720

600

—
Витрати паці на 1 ц. молока, людгод.

7,84

9,94

1,2679
Витрати паці на 1 голову людгод.

213,89

260

1,2156
Продуктивність, цгол.

27,28

26,17

0,98

Індексний аналіз трудомісткості 1 ц. молока, проведений в табл. 20 показав, що в звітному періоді в порівнянні з базисним трудомісткість збільшилась на 26,79 %. Це сталося за рахунок збільшення витрат праці на 1 ц. молока на 26,79 %, хоча продуктивність і зменшилась на 2 %, темп росту витрат праці на 1 ц. випереджає темп зниження продуктивності ВРХ.

4. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

МОЛОКА В СТОВ „СТЕПОВЕ”

молоко рентабельність виробництво

Проведений у попередніх розділах аналіз дає змогу виявити причини низької рентабельності молока та розробити заходи по їх здоланню.

Основними факторами, що впливають на рентабельність продукції є собівартість продукції та ціна реалізації.

Розрахунки, проведені в таблиці 21 показали, що рентабельність молока у 2008 році знизилась на 72,93 %. Це сталося в наслідок зниження середньої ціни реалізації на 27, 63 грн., а також росту собівартості продукції на 20,36 грн. В результаті цих змін у 2008 році рентабельність молока склала всього лише 2,18 %.

Як бачимо, рентабельність молока терміново потребує підвищення, інакше виробництво цієї продукції може стати збитковим, а тому потрібно шукати резерви її підвищення і найефективніше це зробити за рахунок зниження собівартості.

Таблиця 21

Про

дукція

 2007

2008

Відхилення
А

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Показники

Рівень рентабельності

(збитковості), %

 Собівартість 1 ц. виготовленої продукції

Середня ціна реалізації, грн.

Рівень рентабельності

(збитковості), %

 Собівартість 1 ц. виготовленої продукції

Середня ціна реалізації, грн.

Рівень рентабельності

(збитковості), %

 Собівартість 1 ц. виготовленої продукції

Середня ціна реалізації, грн.
Молоко

192,8

57,14

106,91

119,97

77,5

79,28

-72,83

20,36

-27,63

Найбільший вплив на собівартість молока в СТОВ „Степове” здійснили виробничі затрати на 1 голову. Цю статтю затрат можна зменшити за рахунок зниження затрат праці.

Розробка і узагальнення інформації про фактори, які впливають на рентабельність молока (на прикладі СТОВ &amp;quot;Степове&amp;quot;)

Таблиця 22

Зниження собівартості молока в СТОВ „Степове”

за рахунок зниження затрат на 1 голову

№ п/п

Показники

2007

2008

2008 до 2007

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Затрати праці всього, люд/год

Валовий надій, ц

Поголів’я, гол

Затрати праці на 1 ц молока, люд/год

Затрати праці на 1 гол, люд/год

Продуктивність

154000

19640

720

784

213,89

27,28

156000

15702

600

9,94

260

26,17

+2000

-3938

-120

+2,1

+46,11

-1,11

Розрахунок показав, що при затратах праці на 1 голову на рівні 2008 року, підприємство не має резерву, але його можливо отримати за рахунок збільшення поголів’я, резерв якого складає 120 голів. Також для зниження затрат праці на 1 голову необхідно підвищити її продуктивність. Це можливо за рахунок збільшення працівників, зайнятих у тваринництві, так як в 2008 році їх чисельність скоротилася на 42 особи (див. табл.3).

Другим фактором, що впливає на підвищення рентабельності є ціна реалізації продукції. У 2008 році ціни на молоко знизилися. Поглянемо на зміну рівня рентабельності за рахунок зниження собівартості та підвищення ціни до рівня минулого року.

Таблиця 23

Зміна рівня рентабельності СТОВ „Степове” за рахунок можливого підвищення ціни реалізації до рівня 2007 року

Показники

Фактично

Проект

Резерв
1.Реалізовано всього, ц.

12295

12295

—
2.Виручка від реалізації, тис. грн.

1244,8

1314,46

69,66
3.Собівартість реалізованої продукції всього, тис. грн.

1218,3

702,54

-515,76
4.Прибуток (збиток) тис. грн.

26,5

611,92

585,42
5.Рівень рентабельності

92,8

19,97

-72,83
6.Собівартість 1 ц. реалізованої продукції, грн.

77,5

57,14

-20,36
7.Середня ціна реалізації

79,28

106,91

27,63

Розглянувши таблицю 23 можна зробити висновок, що підвищення ціни на молоко у 2008 році до рівня ціни попереднього року призвело б до отримання 585,42 тис. грн. додаткового прибутку, і зниження виробничої собівартості на 515,76 тис. грн., сприяло б підвищенню рівня рентабельності на 84,91 %.

Висновки та пропозиції

З огляду на розрахунки, наведені в даній роботі можна зауважити, що:

В аналізованому підприємстві зменшилась площа земельних угідь на 277,3 га за рахунок зменшення площі сінокосів та пасовищ, хоча в підприємстві м’ясо-молочна спеціалізація.

Зменшилась чисельність працівників, та вартість основних засобів, за рахунок зменшення їх кількості.

Основні показники ефективності діяльності підприємства мають негативну тенденцію, що може призвести до небажаних наслідків.

В ранжированому ряді господарств за продуктивністю СТОВ „Степове” займає сьоме місце і належить до другої групи господарств і молочна продуктивність худоби в цьому підприємстві має тенденцію до зростання.

В господарстві знизився об’єм виручки на 41 % за рахунок зниження цін та об’ємів продажу. А на зниження об’ємів продажу в свою чергу вплинуло зменшення валового надою в результаті зменшення поголів’я та продуктивності худоби.

Зросла собівартість молока за рахунок зростання виробничих витрат та затрат праці на 1 ц. молока.

Зважаючи на ці невтішні результати роботи підприємства за 2008 рік, пропоную вжити таких заходів для підвищення ефективності роботи підприємства в цілому та рентабельності молока, зокрема:

Збільшити площу на сінокоси та пасовища, що звільнить підприємство від додаткових затрат на корми та знизить собівартість молока.

Збільшити обсяг виробництва, що вплине на зниження собівартості продукції, шляхом зменшення постійних витрат на 1 ц. молока.

Збільшити поголів’я великої рогатої худоби, що вплине на збільшення рівня об’єму продаж і відповідно на збільшення виручки від реалізації. З цією ж метою пропоную збільшити кількість працівників, зайнятих у тваринництві, для підвищення продуктивності худоби.

Шукати нові ринки збуту та нових більш вигідних покупців на продукцію з метою продажу продукції по більш вигідній ціні.

Також пропоную підвищити якість продукції шляхом введення нових технологій також з метою підвищення ціни на продукцію. А так як в цій справі не обійтися без фінансування зовні, тож пропоную пошук нових спонсорів.

Реферат: Биография Карамзина

Posted on by admin

«Древняя Россия, казалось, найдена Карамзиным,

как Америка – Коломбом». А.С. Пушкин

Биографии даже самых знаменитых людей до начала 19 века страдают как нехваткой информации, так и простыми неточностями. Недаром П. А. Вяземский после смерти Карамзина умоляет его друга И. И. Дмитриева, чтобы тот как можно больше вспомнил: «Если этого не сделать, то жизнь Карамзина пропадет без следов». Характерно, что сам величайший российский историк до старости лет не знал точно года своего рождения. Благодаря архивам, он убедился, что его биография начинается не в 1765, как он полагал, а 1 декабря 1766 года, в Симбирской провинции (ныне Оренбургской области), деревне Карамзинки.

Карамзины ведут свой род от дворянина при Иване Грозном Семена Карамзина, чьи трое сыновей начали владеть землями на Волге. Отец Николая Михайловича – отставной капитан Михаил Егорович, после ранней смерти матери будущего писателя женился на тетке Ивана Ивановича Дмитриева, и две будущие знаменитости подружились. В Симбирске Карамзин был типичным барчуком внешне: «в шелковом перувьяновом камзольчике… с русской нянюшкой», — и романтиком в душе: «читал без разбора, пленялся славой воина, мечтал быть завоевателем чернобровой, пылкой черкешенки». С 14 до 15 лет учился в Москве в частном пансионе профессора Шадена, параллельно посещая лекции в Московском университете. Друг детства Дмитриев был свидетелем литературного дебюта Карамзина: «Разговор австрийской Марии-Терезии с нашей императрицей Елисаветой, переложенный им с немецкого языка. Я советовал ему показать книгопродавцу Миллеру, который покупал и печатал переводы, платя за них книгами из своей книжной лавки… С торжественным видом Карамзин вбежал ко мне, держа в обеих руках по два томика Фильдингова «Томаса-Ионесса». Это было первое вознаграждение за словесные труды его».

С раннего возраста Карамзин проявил себя человеком глубоко любознательным. Помимо основной программы, он с интересом изучал языки: французский, немецкий, церковнославянский, а в более зрелые годы еще и латинский, греческий, итальянский, польский; интересовался литературой, увлекался Шекспиром.

Несмотря на то, что, по описанию Дмитриева, «это был уже… благочестивый ученик мудрости, с пламенным рвением к усовершенствованию в себе человека!» — Карамзин оставался энергичным веселым юношей, и к друзьям доходили слухи, будто он «прыгает серною с кирасирскими офицерами» (позже Карамзин стал одним из старшин московского танцкласса). Оплата за литературный труд была грошовой, и «в молодости… прибегал он, как к пособию, к карточной коммерческой игре». Иван Петрович Тургенев, директор Московского университета, заметил талантливого юношу и «отговорил от рассеянной светской жизни и карт».

По выходе в отставку поручиком Петербургского Преображенского полка (1781-1783 гг) в 17 лет Карамзин, по собственному свидетельству, мечтал отправиться в действующую армию, но у него не нашлось денег для взятки. Жизнь пошла в другом направлении. В 1783 году Карамзин издал свой первый печатный труд – перевод идиллии С.Геснера «Деревянная нога». Очень скоро он уже переводит Шекспира, Камоэнса, печатает собственные стихи, каждую неделю «выдает печатный лист» в «Детское чтение для сердца и разума». Буквально за год Карамзин становится литератором, переводчиком, членом литературно-философского Дружеского общества – одного из ответвлений масонской ложи под руководством Николая Ивановича Новикова, переписывается с европейски известным швейцарским мыслителем Лафатером. Первым опубликованным произведением собственного сочинения стала повесть «Евгений и Юлия» 1789 года.

С мая 1789 года по июль 1790 года Карамзин путешествовал по Европе: Рига — Кенигсберг — Берлин — Дрезден — Веймар — Швейцария — Париж — Лондон — Петербург. На время путешествия он «лишал себя ужина и на эти деньги накупил множество книг». В Петербурге он знакомится с Державиным, который обещает литературную поддержку. Новые страны дали пищу для анализа и оказали сильное влияние на творчество писателя.

Путешествие легло в основу труда «Письма русского путешественника», первую часть которых Карамзин опубликовал в изданном им по возвращении в Россию «Московском журнале». В отличие от типичных произведений стандартного тогда жанра путевых заметок, Карамзин создал сложный литературный текст, описывающий реальное путешествие с помощью художественных средств. «Письма» публиковались на протяжении ряда номеров. Проникнутые глубоким преклонением перед западной культурой, они, вместе с тем, убеждают читателей в единости мировой цивилизации: Карамзин одним из первых заявил, что Россия идет той же дорогой просвещения, что и другие народы Европы.

Господствовавшее тогда на Западе сентиментальное направление в литературе получило отражение в повестях «Бедная Лиза» и «Наталья, боярская дочь», помещенных в том же журнале. В целом «Московский Журнал», заполнявшийся произведениями своего издателя, а также Державина, Дмитриева и других писателей, сыграл большую роль в развитии литературных вкусов русского образованного общества того времени, пропагандируя эстетическую программу русского сентиментализма. Вместе с тем, публиковавшееся там было столь ново и дерзко, что вызвало отрицание многими, в частности, друзьями по новиковскому кругу: «Не мог дочитать… Дерзновенный дурак… Быв еще почти ребенок, он дерзнул предложить свои сочинения публике». Карамзин покидает масонскую ложу, что не помешало ему в 1792 г опубликовать в журнале оду «К Милости» на арест Н.И.Новикова. Журнал был сразу закрыт.

В 1793-1795 Карамзин много времени проводит в деревне, где, несмотря на начавшее слабеть зрение и опасность слепоты, готовит два сборника под названием «Аглая», изданные осенью 1793 и 1794 годов. В 1795 возвращается в Москву как журналист: ведет раздел «Смесь» в «Московских ведомостях», публикует статьи о русской литературе и истории за границей в журнале «Spectateur du Nord». Логически это привело к основанию в 1798 второго собственного журнала «Пантеон иностранной словесности», регулярно поставлявшего русскому читателю образцы самой разнообразной переводной литературы. Не забывается и родная литература: в 1796 году Карамзин издает сборник стихотворений русских поэтов под названием «Аониды», а в 1801, совместно с родственником П.П.Бекетовым – иллюстрированную периодическую серию «Пантеон российских авторов, или собрание их портретов с замечаниями».

В это же время Павел, чья эпоха была, по мнению Карамзина, очень холодной (писатель даже вынашивал идеи пуститься в кругосветное путешествие, в Чили, Перу, лишь бы не быть дома) гибнет, на престоле Александр I, режим смягчен, просвещение амнистировано, Карамзин пишет «Оду на восшествие…»: «Весна у нас, с тобою мы…»

Постепенный рост журналистского и издательского мастерства привел к созданию в 1802 году журнала «Вестник Европы», ставшего первым образцом русского «толстого журнала». Здесь впервые печатается историческая повесть Карамзина «Марфа Посадница, или Покорение Новгорода». Это было первой серьезной заявкой журналиста на профессиональное описание исторических событий. К сотрудничеству Карамзин привлекает авторов, печатавшихся в его прежних журналах, а также В.А.Жуковского.

С Александром Петровым, другом писательской юности, Карамзин «мечтал о новом, свободном русском литературном языке» – мечта, воплощенная Карамзиным в зрелые годы. Карамзин провел реформу русского литературного языка, освободив его от славянизмов и длинных периодов латинско-немецкой конструкции, приблизил его к разговорному и оживил большим количеством новых слов и выражений, отчасти созданных им самим, отчасти перенесенных им из старинных литературных памятников, изучаемых им в качестве историка. Карамзин требовал «писать как говорят, при этом отмечая, что и русский разговорный язык, в том числе «общественно-бытовой», еще надлежит создать. Он мечтал о грамотном крестьянине, о светской даме, говорящей по-русски и читающей русские книги в противовес господствовавшим французским. Реформа коснулась и алфавита – так, Карамзин ввел в обиход букву «ё», по аналогии с умлаутом немецкого алфавита.

Вместе с тем, история притягивает Карамзина все сильнее и сильнее: в мае 1800 года он пишет Дмитриеву что «по уши влез в Русскую историю; сплю и вижу Никона с Нестором». В 1803 году Карамзин обратился с письмом к товарищу министра народного просвещения М. Н. Муравьеву, воспитателю императора Александра, знаменитому покровителю просвещения с просьбой об официальном назначении его историографом, и 31 октября был подписан указ о его назначении на должность. Он оставляет художественную литературу, отказывается от профессуры в дерптском университете и работает главным образом над «Историей государства Российского». Первый том «Истории…» был закончен в 1805 году, второй — в 1806, третий — в 1808 году.

До издания первых 8 томов Карамзин живет в Москве, откуда выезжает только в Тверь и в Нижний Новгород, на время занятия Москвы французами. Лето он проводит в Остафьеве, имении князя А.И.Вяземского, на дочери которого, Екатерине Андреевне, Карамзин женится в 1804 г. (первая жена Карамзина, Елизавета Ивановна Протасова, умерла в 1802 г.).

По одной литературной гипотезе (обоснованной Ю.Н.Тыняновым), Екатерине Андреевне многие пушкинские любовные стихотворения посвящались,. Просвещенная и умная, она помогала Карамзину в его занятиях, в частности, помогала вносить корректуры в «Историю государства Российского». Их знакомство состоялось 25 мая 1816 г., когда Карамзины приехали в Царское Село. По рассказам друзей Пушкина, «…Пушкину вдруг задумалось приволокнуться за женой Карамзина. Он даже написал ей любовную записку. Екатерина Андреевна, разумеется, показала ее мужу. Оба расхохотались и, призвавши Пушкина, стали делать ему серьезные наставления». Тем не менее, именно Екатерина Андреевна была той, за кем Пушкин послал, находясь на смертном одре. А в «Дон-Жуанском списке», набросанном Пушкиным в альбоме Е. Н. Ушаковой, по-видимому, Е. А. Карамзина упоминается под именем «Катерины II».

Известны и сложности взаимоотношений Пушкина и Карамзина. Карамзину Пушкин посвятил две достаточно едких эпиграммы по поводу его «Истории государства Российского»:

   1) «Послушайте, я сказку вам начну

   Про Игоря и про его жену,

   Про Новгород, про время золотое,

   И наконец про Грозного царя…» —

   «И, бабушка, затеяла пустое!

   Докончи нам «Илью богатыря».

   2) В его «Истории» изящность, простота

   Доказывают нам, без всякого пристрастья,

   Необходимость самовластья

   И прелести кнута.

 Новатор во всем, что касалось литературы и языка, Карамзин был глубоким реакционером в политических вопросах. Естественно, Пушкин. выросший на дрожжах лицейского вольномыслия, относился критически к идеологическим основам «Истории государства Российского». Сам Карамзин также критически воспринимал творчество Пушкина: «Вчера маленький Пушкин (Лев Сергеевич) читал нам наизусть цыганскую поэмку брата и нечто из Онегина; живо, остроумно, но не совсем зрело. От Пушкина к Байрону: его Дон-Жуан выпал у меня из рук. Что за мерзость! И даже сколько глупостей!» (письмо Карамзина Вяземскому от 2 декабря 1824 г.).

Несмотря на эти отношения, Карамзин принял самое деятельное участие в смягчении участи Пушкина, которому в 1820 г. угрожали Соловки или Сибирь. 17 мая 1820 г. Карамзин пишет Вяземскому: «Пушкин, быв несколько дней совсем не в пиитическом страхе от своих стихов на свободу и некоторых эпиграмм, дал мне слово уняться и благополучно поехал в Крым месяцев на пять… Если Пушкин и теперь не исправится, то будет чертом еще до отбытия своего в ад».

Отечественная война 1812 года прервала работу писателя. При приближении французской армии к Москве Карамзин отдал «лучший и полный» экземпляр отправлявшейся в Ярославль жене, а сам готовился сражаться в ополчении. В начале 1816 года он отправился в Петербург хлопотать об издании первых восьми томов своей «Истории…». Хлопоты увенчались успехом, книги вышли в свет 28 января 1818 года 3 тыс. экземпляров разошлись в один месяц, потребовалось второе издание. При появлении Карамзина в гостях слуги докладывали, что явился граф Истории.

Масштаб работы, отсутствие помощников и переписчиков, избыток использованных в работе архивных документов, в том числе и на арабских языках, как и резкий переход от литературы к истории позже породили легенды, что на самом деле авторство «Истории…» принадлежит большому количеству друзей Карамзина, а не ему самому. В определенном смысле это так: Карамзин сам признавал, что ему помогали в работе многие будущие видные ученые-историографы: Строев, Калайдович – но только как рецензенты, что подтверждали они сами. Державин посылает ему свои соображения о древнем Новгороде; юный Александр Тургенев служил «европейским корреспондентом», следя, чтобы Карамзин не пропустил чего-то важного в новых трудах. Чем только могут, стараются содействовать Жуковский, Дмитрий Блудов. Старые рукописи присылают Д. .И. Языков, А. Р. Воронцов, А. Н. Мусин-Пушкин, Н. П. Румянцев. Будущий президент Академии А. Н. Оленин присылает Карамзину текст, 749 лет назад дописанный к древнейшему Евангелию (сейчас это самая старая из дошедших к нам русских книг). И сам историк, путешествуя и переписываясь с монастырскими настоятелями, отыскал ряд ключевых документов: Ипатьевскую летопись, Троицкую летопись, Судебник Ивана Грозного.

Последние 10 лет жизни Карамзин проводит в Петербурге и становится просвещенным советником императора Александра I, хотя тот относится к нему сдержанно со времени подачи «Записки о древней и новой Руси» (1811), в которой Карамзин подвергает критике правление Александра. Несмотря на эту критику, «увлечение свободолюбивой проповедью Руссо соединялось у Карамзина с довольно откровенным крепостничеством» и реакционерством: «В тревогу 14-го декабря я был во дворце с дочерьми; выходил на Исаакиевскую площадь. Какие лица я видел! И мы, русские, не лучше других!»; «Первые два выстрела рассеяли безумцев с Полярной звездою, Бестужевым, Рылеевым и достойными их клевретами… Вот нелепая трагедия наших безумных либералистов».

Карамзин умер незадолго до осуждения декабристов и казни над ними, от воспаления легких 22 мая (3 июня) 1826. По совету докторов он собирался весной ехать в Южную Францию и Италию, для чего император Николай I дал ему денежные средства и предоставил в его распоряжение фрегат. Поездка была отложена из-за ухудшавшегося здоровья. 3 мая император подписал указ об особой пенсии, которая будет выплачиваться самому историографу, жене и детям – в 50 тысяч рублей. До этого как историографу Карамзину платили 2 тысячи в год. Посетивший его в тот день Александр Тургенев вспоминал, что Карамзин негодовал – потому что слишком много, подозрительно много. Сумма предназначалась для создания вокруг явно умирающего и почитаемого народом ауры царского благоволения, политический расчет среди готовящихся казней 1826 года, ставка на известного противника декабристского восстания. Неудивительно, что Карамзин был взбешен.

Последний, двенадцатый том «Истории…» вышел посмертно. Памятник Карамзину стоит в Александро-Невской лавре. На родине, в Симбирске, ему возвели памятник в 1845-м.

Основные произведения: Книга «Письма русского путешественника» (1791 – 95; полн. отд. изд. – 1801)

Повести, в т. ч.: «Лиодор» (1792), «Бедная Лиза» (1792), «Наталья, боярская дочь» (1792), «Остров Борнгольм» (1794), «Сиерра-Морена» (1795), «Юлия» (1796), «Моя исповедь» (1802), «Марфа Посадница, или Покорение Новагорода» (1803), «Чувствитель­ный и холодный. Два характера» (1803), Роман «Рыцарь нашего времени» (1802-1803, неоконч.)

Поэзия, в т.ч.: Стихотворения «Поэзия» (1792). «Кладбище» (1792), «Меланхолия» (1802); Послания; анакреонтическая, любовная лирика («Странность любви, или Бессонница», 1794), Богатырская сказка «Илья Му­ромец» (незаконч., 1795)

Критика, в т.ч.: «Нечто о науках, искусствах и просвещении» (1794), «Несколько слов о русской литературе» (1797), «Пантеон российских авторов», «Что нужно автору?», «Отчего в России мало авторских талантов?», «О случаях и характерах в рос­сийской истории, которые могут быть предме­том художеств» (все – 1802)

Публицистика, в т. ч.: «Мелодор к Филалету» и «Филалет к Мелодору» (обе – 1795), Цикл «Статьи политические из „Вестника Европы» 1802 года», «О любви к отечеству и народной гор­дости» (1802), Записки «О древней и новой России» (1811, опубл. посм.), «Мнение русского гражданина» (1819; опубл. посм.)

Исторический труд «История государства Российского» (т. 1-8, 1816-17; т. 9, 1821; т. 10-11, 1824; т. 12, опубл. 1829).

Отдельными изданиями вышли переводы поэмы А. Галлера «О происхождении зла» (1786), «Юлий Цезарь» У. Шекспира (1787).

Реферат: Органи державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища

Posted on by admin

Реферат:

Органи державного управління в галузі охорони навколишнього

природного середовища

ПЛАН

Вступ

1. Органи управління

Висновок

Література

Вступ

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, як зазначалося, здійснюється також іншими центральними органами виконавчої влади, завданням яких є забезпечення реалізації державної політики в окремих галузях економіки чи сферах управління. Повноваження таких центральних органів виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища можуть мати галузевий характер, тобто поширюватися на певну сферу економіки (промисловість, енергетику, сільське господарство, транспорт тощо), або функціональний характер, тобто спрямовані на здійснення певної державної функції (статистичного обліку, розробки стандартів, управління фінансами, організації науки тощо) з правом у межах своєї спрямованості координувати діяльність інших органів державного управління.

Галузевий характер, зокрема, мають повноваження Міністерства палива та енергетики України, Міністерства аграрної політики України, Міністерства промислової політики України, Міністерства транспорту України, Державного комітету України з будівництва та архітектури, Державного комітету України з енергозбереження, Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства. У положеннях про ці органи визначається їх статус як головних (провідних) органів у системі центральних органів виконавчої влади з певних питань і в контексті з основними завданнями повноваження зазначених органів в галузі охорони навколишнього природного середовища.

1. Органи управління

У Положенні про Міністерство палива та енергетики України, що затверджене Указом Президента України від 14 квітня 2000 p., встановлено, що це міністерство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінпаливенерго України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому та нафтогазовому комплексах (далі — паливно-енергетичний комплекс).

Основними завданнями Мінпаливенерго України є: державне управління паливно-енергетичним комплексом; забезпечення реалізації державної політики в паливно-енергетичному комплексі; забезпечення енергетичної безпеки держави; розроблення пропозицій щодо вдосконалення економічних важелів стимулювання розвитку паливно-енергетичного комплексу; участь у формуванні, регулюванні та вдосконаленні ринку паливно-енергетичних ресурсів. Реалізовуючи ці завдання міністерство має забезпечувати в межах своєї компетенції реалізацію проведення державної політики у сфері ядерної, радіаційної та пожежної безпеки і охорони довкілля, здійснювати методичне керівництво та організовувати контроль з цих питань за діяльністю підприємств паливно-енергетичного комплексу; координувати виконання робіт з перетворення об’єкта «Укриття» в екологічно безпечну систему; організовувати функціонування державної системи обліку радіоактивних відходів, сховищ таких відходів та безпечне поводження з ними на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, до передачі радіоактивних відходів на захоронення; здійснювати організаційно-методичне забезпечення і координацію робіт, пов’язаних з розробленням та виконанням комплексної програми створення ядерно-паливного циклу, а також програм поводження з відпрацьованим ядерним паливом, тимчасового і довгострокового зберігання радіоактивних відходів, зняття з експлуатації реакторних установок та інших об’єктів ядерно-промислового комплексу тощо.

У Положенні про Міністерство промислової політики України, затвердженому Указом Президента України від 21 вересня 2001 p., визначено, що основними завданнями Мінпромполітики є: забезпечення відповідно до законодавства проведення у промисловому секторі економіки України єдиної науково-технічної, інвестиційної та природоохоронної політики; організація виконання робіт з комплексної утилізації непридатних боєприпасів, утилізації рідинних компонентів і твердого ракетного палива та інших токсичних речовин на підприємствах і в організаціях, що належать до його сфери управління.

Ретельно визначені повноваження в галузі охорони навколишнього природного середовища Міністерства транспорту України в Положенні про нього, що затверджене Указом Президента України від 11 травня 2000 р. Завданнями Мінтрансу України є: вжиття заходів щодо зменшення шкідливого впливу функціонування транспорту на довкілля та забезпечення екологічної безпеки на транспорті; здійснення в межах своїх повноважень правового регулювання екологічної безпеки на транспорті за погодженням з Мінприроди України та контроль за станом профілактики і запобігання правопорушенням, додержанням законодавства України (включаючи екологічне законодавство), підприємствами галузі та виконанням міжнародних договорів (у тому числі з питань охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки); організація в межах своїх повноважень роботи підприємств галузі під час ліквідації наслідків стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій тощо.

Із урахуванням особливостей таких сфер, як будівництво, промисловість будівельних матеріалів, архітектура і містобудування; управління якими покладається на Державний комітет України з будівництва та архітектури (Держбудархітектури України), визначені повноваження цього комітету в галузі охорони довкілля в Положенні про нього, що затверджене Указом Президента України від 20 серпня 2002 р.

Держбуд України має: аналізувати стан планування територій, вживати заходів для формування повноцінного життєвого середовища, підвищення архітектурно-планувального та інженерно-технічного рівня забудови і благоустрою населених пунктів; забезпечувати створення нормативно-методичної бази для проектування, будівництва та експлуатації об’єктів у складних інженерно-геологічних умовах, а також розроблення нових та вдосконалення існуючих методів і засобів інженерного захисту територій, будівель та споруд від небезпечних техногенних та природних процесів; брати участь у розробленні нормативно-правових актів з питань сейсмічного районування, впорядкування промислової забудови та інженерної інфраструктури територій і населених пунктів, а також захисту навколишнього природного середовища під час будівництва; здійснювати в межах своєї компетенції науково-технічне та експертно-нормативне супроводження будівельних робіт на об’єкті «Укриття» Чорнобильської АЕС; брати в межах своєї компетенції участь у розробленні та здійсненні інженерно-технічних заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і реагування на них; організовувати проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт з питань будівництва, промисловості будівельних матеріалів, архітектури і містобудування, збереження традиційного характеру середовища та історичних ареалів населених місць, пам’яток архітектури і містобудування тощо.

Головна державна інспекція України з безпеки судноплавства (Держфлотінспекція України) здійснює державний нагляд за безпекою плавання суден у водоймах і охороною навколишнього природного середовища при їх експлуатації.

Державне управління використанням і охороною надр здійснюють декілька органів спеціальної компетенції, між якими законодавством проведено розмежування функцій у цій галузі:

— Державний департамент з питань геології та використання надр Мінекоресурсів України та його органи проводять державний контроль за геологічним вивченням надр, подають для затвердження Кабінету Міністрів ліміти (квоти) видобування корисних копалин загальнодержавного значення, надають спеціальні дозволи (ліцензії) на користування надрами. Для обліку і оцінки природних багатств надр при Департаменті урядом створено Державну комісію із запасів корисних копалин та Державний фонд їх родовищ.

— Державний департамент по нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України здійснює гірничий нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням і охороною. Відповідні управління та інспекції Департаменту надають гірничі відводи на користування надрами, контролюють введення в експлуатацію родовищ корисних копалин, перевіряють видобування і переробку мінеральної сировини, норми і правила охорони надр тощо.

Cпеціально уповноваженим державним органом у галузі ведення рибного господарства (включаючи добування інших водних живих ресурсів), є Державний департамент рибного господарства Міністерства аграрної політики України. Його функції полягають в організації охорони, раціонального використання та відтворення водних біоресурсів, забезпеченні ведення рибного господарства і регулюванні промислового і любительського рибальства, видачі відповідних дозволів тощо. Контрольні функції здійснює Головне управління охорони, відтворення водних живих ресурсів, регулювання рибальства, відповідні басейнові управління, їх відділи та інспекції рибоохорони;

— Державний департамент ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України здійснює профілактичні та лікувальні заходи щодо хвороб свійських тварин та дикої фауни з метою одержання екологічно чистих продуктів харчування, проводить ветеринарний, радіологічний і токсикологічний контроль продукції тваринного і рослинного походження.

Відповідно до Закону України від 16 червня 1992 року «Про природно-заповідний фонд» державне управління організацією, охороною та використанням природно-заповідного фонду повинно здійснювати Мінекоресурсів. До прийняття названого нормативного акта керівництво заповідними об’єктами виконувалося кількома міністерствами і відомствами, що не сприяло забезпеченню єдиного правового режиму та досягненню мети заповідної охорони природи. Тому зосередження управління природно-заповідними територіями в одному спеціалізованому державному органі неодноразово пропонувалось екологами та правознавцями, що знайшло своє закріплення у вказаному законі. Проте вже в 1993 році постановою Верховної Ради встановлювалося, що через відсутність додаткових засобів та матеріально-технічних ресурсів на перехідний період зберігається, в основному, існуюча система державного управління найбільш важливими об’єктами — природними та біосферними заповідниками, національними природними парками. Таким чином, названі території в даний час перебувають у веденні Мінекоресурсів, НАН України, Української академії аграрних наук, Держкомлісгоспу та Міністерства освіти і науки. Слід зазначити, що наведеною постановою визначена необхідність підпорядкування всіх заповідників і національних парків, що створюються, Головному управлінню заповідної справи Мінекології України.

Державне управління в галузі охорони атмосферного повітря здійснюється Міиекоресурсів та Міністерством охорони здоров’я України, їх досить широка компетенція щодо встановлення стандартів у галузі охорони атмосферного повітря та затвердження і введення в дію нормативів його екологічної безпеки, контролю за їх дотриманням визначена Законом від 16 жовтня 1992 року «Про охорону атмосферного повітря». Крім цього, окремі функції екологічного управління в цій сфері здійснюють:

— Авіаційний регістр Державного департаменту авіаційної адміністрації Міністерства транспорту України, який здійснює реєстрацію, сертифікацію та допуск до експлуатації цивільних повітряних суден, видає посвідчення про їх шумову придатність, розробляє заходи щодо зменшення шкідливого впливу авіаційної діяльності на довкілля;

— Державна автомобільна інспекція (ДАІ) Міністерства внутрішніх справ України організує і здійснює контроль за дотриманням правил, норм, стандартів безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища від шкідливого впливу автомототранспортних засобів та сільськогосподарської техніки.

Окрему групу державних органів становлять ті, що здійснюють певні спеціальні функції екологічного управління в галузі охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки, їх діяльність стосується не конкретного, а фактично невизначеного кола (тобто всіх або більшості) природних об’єктів або природного середовища в цілому.

У першу чергу це стосується екологічних повноважень Міністерства охорони здоров’я України. Цей державний орган, крім вищеназваних напрямків діяльності, займається також санітарно-гігієнічною охороною довкілля — створенням оптимальних умов життєдіяльності населення, вивченням та недопущенням шкідливого впливу чинників навколишнього природного середовища на здоров’я людини. У країні діє розгалужена система Санітарно-епідеміологічної служби, яка здійснює відповідний державний нагляд і має для цього впливові повноваження, передбачені Законом України від 24 лютого 1994 року «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та іншими нормативними актами.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС) здійснює всі заходи на території відчуження та зони безумовного (обов’язкового) відселення, дає оцінку радіаційної обстановки на забрудненій від Чорнобильської катастрофи території та веде радіоекологічний моніторинг; координує діяльність державних та інших органів з проблем захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків, у тому числі викиду шкідливих, хімічних, радіоактивних речовин у довкілля; здійснює державний нагляд і контроль за станом цивільної оборони і техногенної безпеки.

Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України забезпечує створення і функціонування державної системи стандартів, одним з основних принципів якої є обов’язкове врахування екологічних вимог, тобто певних параметрів якісного стану навколишнього природного середовища. Технічні правила і норми, які мають правову форму стандартів, підлягають безумовному дотриманню.

Державний департамент геодезії, картографії та кадастру Мінекоресурсів України здійснює проведення астрономо-геодезичних, гравіметричних, картовидавничих робіт, аерокосмічних зйомок для дистанційного зондування Землі з метою вивчення природних ресурсів і стану довкілля.

Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України та його органи на місцях здійснюють розробку та реалізацію документації з розбудови населених пунктів та проводять архітектурно-будівельний контроль, забезпечують захист життєвого та природного середовища від шкідливого впливу техногенних та соціально-побутових факторів, небезпечних природних явищ, організують упорядкування населених пунктів, безпечне функціонування комунальних мереж водо-, газо-, теплопостачання з додержанням екологічних вимог та ін,

Державний департамент випробувань і реєстрації засобів захисту та регуляторів росту рослин і добрив Мінекоресурсів України здійснює державні випробування та реєстрацію, визначає перелік дозволених для використання хімічних, біологічних засобів, засобів захисту та регуляторів росту рослин, добрив з урахуванням вимог до їх безпечності для здоров’я людини та навколишнього природного середовища.

Державна служба з карантину рослин Мінагронолітики України та її інспекції здійснюють державний фітосанітарний контроль за додержанням карантинного режиму на стадіях вирощування, переробки і реалізації рослин і продукції рослинного походження. І, нарешті, ще одним різновидом державного управління природокористуванням та охороною довкілля є галузеве (відомче) управління. Суть його полягає в певній організаційній діяльності окремого міністерства чи відомства щодо забезпечення належних умов використання та охорони природних об’єктів, які експлуатуються підприємствами, що йому підпорядковані. Це характерно, наприклад, і для діяльності Міністерства аграрної політики, Міністерства палива та енергетики, Міністерства транспорту.

Відповідним чином визначені повноваження й центральних органів виконавчої влади, що утворені для реалізації певної функції управління, забезпечують у сферах своєї компетенції координацію інших органів виконавчої влади, в тому числі з питань охорони навколишнього природного середовища.

Так, у сфері фінансів забезпечення проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, в тому числі тих, що стосуються охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки, використання природних ресурсів покладено на Міністерство фінансів України (Мінфін України), Положення про яке затверджено Указом Президента України від 26 серпня 1999 р. Екологічні фактори мають враховуватися Мінфіном України, зокрема, при розробленні проекту Державного бюджету України та прогнозних показників зведеного бюджету України, забезпеченні в установленому порядку виконання Державного бюджету України, забезпеченні концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України, забезпеченні ефективного використання бюджетних коштів тощо.

У сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади є Міністерство освіти і науки України (МОН України), Положення про яке затверджено Указом Президента України від 7 червня 2000 р. Проблемам екології, забезпечення охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів МОН України має приділяти увагу при забезпеченні проведення комплексного аналізу стану вітчизняної та світової науки і техніки, прогнозуванні тенденцій їх розвитку; підготовці пропозицій щодо визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та пріоритетів інноваційної діяльності; організації в установленому порядку проведення державної наукової та науково-технічної експертизи проектів державних, міжнародних, регіональних програм та здійсненні інших повноважень.

У сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології, підтвердження відповідності забезпечення охорони довкілля, екологічної безпеки покладається на Міністерство економіки України (Мінекономіки України). Цей орган розробляє проекти нормативно-правових актів щодо впровадження відповідно до міжнародних стандартів систем управління якістю та систем управління довкіллям на підприємствах, а також стосовно державної підтримки їх впровадження; організовує та проводить моніторинг якості продукції (товарів, робіт, послуг), впровадження систем управління якістю на підприємствах; організовує інформаційне забезпечення підприємств з питань управління якістю та довкіллям; бере участь в організації підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з управління якістю та розробленні відповідних навчальних програм, проведення фундаментальних і прикладних досліджень у сфері якості та здійснює інші повноваження природоохоронного характеру тощо.

Висновок

У сфері інформаційної політики провідна роль належить Державному комітету телебачення і радіомовлення України (Держтелерадіо України), Положення про який затверджено Указом Президента України від 25 липня 2000 р. Держтелерадіо України в контексті своїх повноважень має забезпечувати координацію діяльності державних засобів масової інформації з метою поширення офіційної інформації щодо найважливіших питань суспільного життя, включаючи охорону довкілля, забезпечення екологічної безпеки в державі; сприяти розповсюдженню інформації про діяльність Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, в тому числі в частині, що стосується формування та реалізації екологічної політики в країні; підготовку та подання Президентові України, Кабінету Міністрів України, а також органам виконавчої влади аналітичних матеріалів щодо оприлюднення інформації з найважливіших питань (включаючи екологічні) внутрішньої та зовнішньої політики держави тощо.

У сфері статистики забезпечення проведення в життя державної політики покладено на Державний комітет статистики України (Держкомстат України), Положення про який затверджено Указом Президента України від 6 листопада 1997 р. Держкомстат України в контексті своїх повноважень організовує збирання, опрацювання, аналіз статистичної інформації з питань охорони довкілля, забезпечує достовірність, об’єктивність цієї інформації тощо.

Аналогічним чином врегульована діяльність у галузі охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки й інших центральних органів виконавчої влади, що мають відповідні галузеві та функціональні повноваження.

Таким чином, до державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища залучені численні органи виконавчої влади різних рівнів. Вони складають систему суб’єктів, об’єднаних предметною сферою їх діяльності. Свої повноваження відповідні органи державного управління реалізують за допомогою адміністративних та економічних методів, шляхом видання підзаконних розпорядчо-виконавчих актів і здійснення організаційних заходів у галузі охорони навколишнього природного середовища і природокористування.

Література

Баб’як О. С, Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. — К.: Атіка, 2000. — 216 с.

Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.

Екологічне право. Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001

Екологічне право України За редакцією професорів В.К. Попова і А.П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001

Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. — 848 с

Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.

Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. — 248 с.

Статья: Алгоритм внедрения управленческого абсолюта

Posted on by admin

Михаил Гордеев, Максим Соболев

У англичан есть замечательная пословица: Приготовить один бутерброд может и маленькая девочка, но чтобы приготовить миллион бутербродов — нужно построить завод. В нашей стране для того, чтобы приготовить миллион бутербродов, пока проще нанять сотню другую тысяч «девочек». В результате каждый бутерброд получается разный, не обязательно плохой, могут попадаться даже очень отличные экземпляры, но изредка…

Торопиться надо медленно или скоро только кошки родятся

Всякий раз, рассказывая о построении регулярного менеджмента, в ответ иногда от предприятий разных форм собственности и размеров мы слышим один и тот же лозунг: «Ребята, у нас уже все описано и зарегламентировано!!! Но как бы это внедрить, чтобы заработало». Дальше иногда начинается рассказ о проблемах предприятия, о том, что здесь не работает, или вот здесь…

При разборе того, что и как документировано, обнаруживается толстая пачка Должностных инструкций и Положений, должностные обязанности в которых представлены в виде странной смеси того, что данный человек действительно должен делать, что должен будет делать при определенных возможных организационных изменениях и что должен делать будет делать при тех же изменениях через годик-другой.

Пример.

В компании совершенно нет ни одного специалиста как по анализу рынка, так и имеющего опыта проведения подобных работ. Но в компании есть реальная потребность сбора и анализа рекламаций от текущих клиентов. Данная потребность обусловлена тем, что при обслуживании клиентов постоянно совершаются одни и те же ошибки. А это влечет за собой или потерю клиентов или повышение себестоимости оказания услуг за счет принудительного удерживания потребителей. Начинается решение проблемы: вводится должность начальника Отдела маркетинга, и в его обязанности включается весь перечень «правильных» должностных обязанностей в которые входит: участие в выставках, анализ и сегментация рынка, проведение рекламных акций, разработка новых продуктов. При этом реально необходимая функция теряется в расплывчатой формулировке «анализ потребностей клиента». Ниже представлен живой диалог по решению данной проблемы: — Скажите, а когда Ваша компания собирается участвовать в выставках?

— Через полтора года.

— А почему через полтора? Ближайшая же выставка через 3 месяца.

— А в этой не будем.

— Почему?

— Денег нет.

— А зачем вставили функцию?

— Чтоб не забыть.

— А что он будет делать реально с приходом на работу?

— !!!???

Пример показывает, что на практике из перечня должностных обязанностей очень трудно выделить те, которые реально необходимы предприятию и те, которые будут необходимы в отдаленной перспективе. Одних должностных инструкций недостаточно для того, чтобы говорить о том, что есть регулярный менеджмент или стройная система управления. Должностная инструкция на этапе личного энтузиазма или при неправильной регламентации выступает своего рода «списком», из которого всегда можно выбрать то, за что наказать «провинившегося» в случае очередного срыва. А если в списке чего-то нет, то можно и добавить…

Вывод: Руководителю организации, находящемуся на этапе личного энтузиазма для успешного построения регулярного менеджмента не хватает понимания того, что такое регулярные менеджмент и как он собирается его строить. Причина этого непонимания кроется не только в дефиците знаний или опыта (что легко устранимо), но и в личных качествах руководителя. Для такого руководителя это привычный стиль жизни и регулярный менеджмент идет вразрез как его личностных качеств, так и базовых потребностей. А изменять или не изменять свою жизненную позицию человек должен сам.

Регулярный менеджмент — неизбежный этап или одна из альтернатив развития?

Прежде чем начинать строить регулярный менеджмент — загляните в ближайший ресторан «Мак-Дональдс». Как это не странно у регулярного менеджмента очень неплохая отдача и перспективы, но не самый престижный внешний вид. Вряд вы или ваши знакомые будут гордиться тем, что они посетили закусочную системы быстрого питания, но мало кто откажется видеть свой бизнес настолько же отлаженным и регулярным. Мы рассматриваем регулярный менеджмент как отдельный и весьма специфический этап развития коммерческой организации, который в различной степени проходят все успешно развивающиеся организации. Успешность компании при переходе на данный этап предполагает выполнение трех обязательных условий: наличие четких правил выполнения работ, фиксацию правил в регламентирующих документах и концентрацию усилий на наиболее выгодных для компании продуктах.

Для владельцев компании постановка регулярного менеджмента весьма заманчива, но, увы, не всегда приемлема. Что они могут получить? Во-первых, свободу рук от оперативного управления для концентрации на решении стратегических задач или «стрижки купонов». Во-вторых, повышение инвестиционной привлекательности для цивилизованных (западных) инвесторов, которые не отнимут компанию в конечном итоге. В-третьих, возможность выгодно продать свой бизнес, а не только основные фонды. В-четвертых, управляемость новых бизнес-единиц, а значит возможность тиражирования бизнеса.

Например, в последнее время активно ходят слухи о покупке Банка «Русский стандарт» западными инвесторами. Почему именно о нём? Да потому что декларируемый срок выдачи кредита в нём составляет 15 минут (реально — 45), что говорит об исключительной отлаженности данной процедуры, а возможно и всех остальных.

Что хозяева в результате могут потерять? Привычный стиль жизни — потому что придется перестраиваться вместе с компанией. Друзей-основателей (не совладельцев) — потому что они, скорее всего не смогут вписаться в новые жесткие рамки. Романтику — потому что регулярный менеджмент — это ежедневный, нудный и однотипный труд. А ведь можно всю жизнь оставаться весёлой, энергичной, но небольшой компанией, правда, всё менее и менее рентабельной, потому что конкуренты, перешедшие на следующий этап развития, теснят и отнимают потребителей.

Поэтому многие владельцы компаний, доведя их до этапа, на котором для дальнейшего развития надо строить регулярный менеджмент, просто меняют направление деятельности, переключаются на другие продукты, открывают другие компании. Одни делают это осознанно, понимая, что регулярный менеджмент — это не их стихия. Другие — под влиянием объективной реальности, после многих неуспешных попыток ввести правила с пачками должностных инструкций и других документов типа «корпоративного кодекса» в руках, которые, увы, не смогли помочь… Необходимо заметить, что в продуманном отказе от регулярного менеджмента нет ничего плохого, когда владелец и руководитель сознательно выбирает другой путь развития — более комфортный и приемлемый для него. Хуже когда отказ является следствием недостаточного понимания как надо строить регулярный мнеджмент.

Если вы решились на построение регулярного менеджмента, то надо, во-первых, приготовиться к серьёзной и вдумчивой работе по принципу 7 раз отмерь — 1 отрежь, ведь работать приходится с живым организмом. Во-вторых, приготовиться к тому, что от Вас потребуется изрядная сила воли по «отрезанию» частей своего выстраданного бизнеса.

При попытках построить регулярный менеджмент есть несколько тупиковых путей, которые только зря отнимают время и ресурсы. Во-первых, попытки определить стратегию. Во-вторых, неправильный выбор объектов регламентации. В-третьих, использование неадекватных способов регламентации.

Ваша стратегия — построение регулярного менеджмента

Наименее опасный тупик связан с определением стратегии. В сознании большинства менеджеров есть установка, сложившаяся на основе учебников, курсов обучения, статей и советов консультантов, заключающаяся в том, что любые серьёзные изменения в деятельности компании — начинаются с постановки Стратегии. Установка в принципе правильная, но требующая серьёзной корректировки при построении регулярного менеджмента, потому что понятие Стратегия начинает тянуть за собой целый ряд других установок. Например, что для определения Стратегии нужно сегментировать рынок, сформулировать миссию и видение, разработать дерево целей и т.п. Если пойти по этому пути, то очень быстро можно потерять первоначальную цель — построение регулярного менеджмента.

«Хорошо там — где нас нет» — после сегментирования нередко возникает соблазн пойти в «чужой», соседний сегмент, а это опять «личный энтузиазм», потому что строить регулярный менеджмент надо в своём сегменте.

Миссия и Видение — это очень эффективные инструменты консолидации сотрудников компании на достижение её целей, но, определяя их, как правило, задают очень отдалённую перспективу. Возможно, чтобы не пересматривать слишком часто и не связывать себя лишними ограничениями. Только вот при построении регулярного менеджмента такая отдаленная перспектива мешает правильно определять приоритеты целей и съедает время руководителей на её продумывание.

При начале построения регулярного менеджмента нередко приходится выслушивать утверждения типа: «Нам всё равно, чем заниматься, главное чтобы была прибыль. Если выгодно производить паровозы, то будем производить их.» Однако через несколько итераций выясняется, что производиться будет тот же самый продукт: «Только торговля, только оптовая, только продуктами питания, только…»

При постановке целей возникает ещё одна проблема: функциональные менеджеры (финансовый, кадровый, ИТ и др.) начинают вносить те цели и подцели, достижение которых конечно нужно компании, но не при постановке регулярного менеджмента, а при его дальнейшем развитии. Например, использование дорогостоящего программного обеспечения, типа Oracle или SAP R3, создание своего кредитного учреждения, постановка системы бюджетирования или внедрение индивидуальных программ развития компетенций сотрудников.

Итак, если вы решили перейти к регулярному менеджменту, то не тратьте время на определение стратегии, потому что вы её уже определили. Ваша стратегия на ближайшие полгода — год, а может и больше: Построение регулярного менеджмента на тех продуктах, которые этого достойны.

Всё значит — ничего

Второй и более опасный тупиковый путь при построении регулярного менеджмента, заключается в попытке тотальной и быстрой регламентации, по принципу «сразу и всё». На этом пути встречаются два крайних варианта: «опора на собственные силы» и «призыв варягов». В первом варианте директор дает команду: «Так все сели и написали себе должностные инструкции, к послезавтра». Во втором — нанимаются консультанты, которые в лучшем случае берут заготовки должностных обязанностей из базы данных (западные), аналогичных проектов (продвинутые) или из справочника. Есть ещё промежуточный вариант, когда консультанты учат сотрудников писать должностные инструкции и пишут вместе с ними.

Нам нередко приходится видеть в небольших компаниях толстые папки с должностными инструкциями и положениями о подразделениях, на разработку которых затрачено много времени сотрудников и консультантов. Только в реальной работе эти документы, увы, не используются! Потому что всё в них вроде бы правильно, но «страшно далеки они от народа», т.е. реально выполняемой сотрудниками работы. Такая оторванность связана с тем, что на этапе «личного энтузиазма» у сотрудников мало постоянно выполняемых обязанностей, задач или функций. Сегодня он нашел клиента, провел переговоры и оформил договор на продажу сам, а через месяц — работу по оформлению перепоручили другому. Поэтому в должностной инструкции появляются либо общие фразы, например: «Организация продаж», а они мало чего дают для регулярности управления, либо появляются точные формулировки («Оформляет договор на продажу и подписывает его у директора»), но они очень скоро перестают соответствовать реальности.

Регламентировать редко выполняемые обязанности в постоянно действующих регламентирующих документах (должностных инструкциях или положениях о подразделениях) — занятие неблагодарное. Во-первых, редко выполняемых обязанностей очень много и сложно охватить сразу все. Во-вторых, нет смысла привязывать такие обязанности навсегда к конкретному рабочему месту или сотруднику его занимающему. Вообще-то для регламентации редко выполняемых работ наиболее эффективно использовать специальное средство регламентации — Планы, но о средствах регламентации мы расскажем чуть позже.

Дело в том, что регулярный менеджмент — это весьма продолжительный этап, который предполагает длительное, успешное развитие компании. На пике этого развития будет регламентирована деятельность всех сотрудников компании, во всех направлениях и почти по всем задачам и функциям. Однако если поставить себе такую цель (тотальная регламентация всей деятельности каждого сотрудника) при начале построения регулярного менеджмента, то получится псевдорегламентация, которая только съест ваше время и деньги.

Итак, построение регулярного менеджмента нельзя начинать с тотальной регламентации, но прежде чем рассмотреть вопрос с чего его надо начинать — давайте подумаем, а что и как вообще может и должно быть регламентировано, т.е. рассмотрим объекты и средства регламентации.

Объекты и средства регламентации деятельности

«А чего тут рассматривать — надо людей регламентировать!» — такой ответ кажется очевидным для любителей должностных инструкций, но только на первый взгляд. Потому, что регламентировать надо не людей, т.е. сотрудников компании, а их работу (деятельность). Если принять первую точку зрения, то можно ограничиться только должностными инструкциями. Если — вторую, то надо разобраться из чего деятельность состоит. На эту тему проведено множество исследований и написано много научных трудов и даже учебных пособий. Мы постараемся не грузить читателя лишней информацией, но основные понятия вынуждены ввести, так как в противном случае будет непонятна технология постановки регулярного менеджмента.

Для того чтобы деятельность коммерческой организации была управляемой надо регламентировать три типа объектов: субъектов деятельности, процессы деятельности и ресурсы, необходимые для успешного выполнения деятельности.

С субъектами деятельности всё просто — это те, кто выполняет работу. Они могут быть индивидуальными, в таком случае говорится о должностях (синонимы: должностные позиции или рабочие места). Могут быть и коллективные субъекты — подразделения, смысл выделять их появляется в связи с тем, что распределение работ внутри коллективного субъекта может быть ситуативным, но содержание и объем работ подразделения в целом — четко очерчен. Для регламентации деятельности субъектов традиционно используются организационные документы: должностные инструкции и положения о подразделениях или должностных лицах.

Ресурсы — это деньги, материалы, люди, которые обеспечивают деятельность компании. Их распределение естественно необходимо регламентировать и наиболее удобно такая регламентация производится через планово-учетные документы: планы продаж, производства, финансовые планы (бюджеты), а также нормативные справочники, содержащие нормативы расходования средств. Планы включают конкретные управляющие воздействия по распределению людей денег, материалов, работ и т.п., а также данные о фактическом выполнении (хороший план — тот, который работает по принципу «план-факт»). Справочники содержат правила и конкретные показатели расходования ресурсов на выполнение различных типовых задач, например, на ремонт оборудования или производство продукции.

С процессами ситуация несколько сложнее. Процессы — это части деятельности компании, в ходе которой субъекты выполняют свою работу, используя ресурсы. Из-за того, что деятельность компании очень сложная при регламентации деятельности выделяется несколько уровней процессов. На нижнем уровне отдельный сотрудник выполняет свою работу, совершая определенную последовательность действий, например, оформляет документы на отгрузку. В данном случае регламентация нужна, если действия сложные или требуют особой точности. В качестве регламентирующих документов обычно используются технологические инструкции или карты.

На среднем уровне регламентируется взаимодействие между должностными лицами (сотрудниками). Регламентация идет по схеме: взял, сделал, отдал. В один процесс среднего уровня чаще всего объединяется последовательность взаимодействия, проходящая без разветвлений.

Например, процесс продажи заканчивается оформлением документов на отгрузку, а затем начинается несколько разветвляющихся процессов: отгрузка для самовывоза, доставка автотранспортом и доставка по железной дороге. В качестве регламентирующих документов используются «Процедуры» (от английского термина Procedure используемого для такого рода документов) или производственные инструкции.

На верхнем уровне регламентируется взаимодействие между процессами и принципы организации работ. Данный уровень регламентации необходим, когда процессов много и есть необходимость отслеживать связи между многими Процедурами. В качестве регламентирующих документов используют Положения о направлениях деятельности или «Политики» (от аналогичного английского термина).

Общепринятого названия для документов, регламентирующих процессы, нет, но давайте далее их называть нормативными. Схема, иллюстрирующая различные типы нормативных документов приводится на рисунке.

Алгоритм внедрения управленческого абсолюта

Как видно из схемы, есть ещё один тип регламентирующих документов — распорядительные (приказы, распоряжения, служебные записки с разрешительной резолюцией, решения и т.п.). Данные документы могут регламентировать и процессы, и субъектов, и ресурсы. Только используются они для передачи краткосрочных управляющих воздействий, когда нет смысла разрабатывать полноценный документ долговременного действия или надо срочно передать управленческое воздействие.

На этапе «развитого» регулярного менеджмента и последующих этапах развития используются все типы регламентирующих документов, и охват регламентации по объектам приближается к 100%. Там, куда не добрались организационные, нормативные или планово учетные документы — используются распорядительные. Однако объем действия распорядительных документов при регулярном менеджменте очень мал и когда мы говорим о регламентации — то имеем в виду в первую очередь регламентирующие документы долговременного действия: организационные, планово-учетные и нормативные.

Что надо регламентировать в первую очередь?

Рассмотрим для примера компанию, которая, продает осветительные приборы и системы освещения. Штат — около 75 человек. Может продать Вам 10 лампочек, а может осветить весь Ваш загородный дом или офис. Для того, чтобы полностью (!!!) регламентировать деятельность данного предприятия, необходимо разработать приблизительно следующие документы:

не менее 25 Процедур (10 основных бизнес-процессов и 15-20 вспомогательных)

около 50 должностных инструкций и до 10 положений о подразделениях

планово-бюджетные формы.

Как говорится, итого: несколько десятков тысяч долларов и три месяца работы хороших консультантов совместно с лучшими менеджерами с отрывом их от производства. Для такой организации это похоже на финансовый приговор.

Конечно, заманчиво написать Процедуру стратегического планирования, бюджетирования или подбора персонала, но проку от таких документов на этапе постановки будет мало. Регламентировать то, что выполняется редко — достаточно бессмысленно, все равно в следующий раз процесс пойдет по другому пути (либо изменится ситуация, либо мы учтем ошибки предыдущего раза). Для таких случаев лучше составлять разовый план проведения работ и утверждать его приказом, то есть регламентировать через распорядительные документы.

Так же неоправданно регламентировать в должностной инструкции обязанности редкого и нового для компании специалиста, например, маркетолога. Пусть он лучше план своей работы составит с указанием шагов и ожидаемых результатов, и не верьте ему, если длина шага будет больше месяца, и в качестве результатов он укажет отчеты, а не рекомендации с обоснованием.

Начинать постановку регулярного менеджмента надо с регламентации деятельности сотрудников по производству и реализации тех продуктов, которые производятся в массовом для компании масштабе и дают реальную прибыль. Как сейчас принято говорить — с цепочки добавленной стоимости (Value Added Chain) или основных бизнес-процессов. Эта цепочка начинается с процесса закупки материалов, включает логистику, производство, продажу, доставку и заканчивается послепродажным обслуживанием, если таковое предусмотрено продуктами компании. Главным средством регламентации должны выступать именно Процедуры и планово-учетные формы, а не должностные инструкции. В работе сотрудников, включенных в основные бизнес-процессы, останется некоторая доля не регламентированных функций и задач, но нет смысла тратить на них время. Должностные инструкции становятся вторичными по отношению к регламентам процессов. В них достаточно перечислить основные обязанности (из Процедур), добавить те которые не попали в Процедуры, но видны невооруженным взглядом. Например, «оценка результатов труда и формирование мотивации сотрудников» для начальника отдела, а после них дать универсальную формулировку: «…а также выполнять разовые поручения руководства».

С чего начинать?

Казалось бы, все просто — выделить продукты, которые производит компания, определить наиболее прибыльные и вперед к строительству регулярного менеджмента. Однако на этом шаге нередко начинается уход в тупик, суть которого — распыление сил на слишком большое количество регламентируемых процессов. Ведь на этапе личного энтузиазма большая часть «бутербродов» (продуктов) — уникальна, как и процесс их «производства».

Регламентация процессов создания уникальных продуктов — это описание бесчисленного количества возможных разветвлений («если — то»). Что означает серьёзные проблемы на пути построения регулярного менеджмента, можно даже сказать делает построение невозможным. Рассмотрим, к примеру, не самый сложный случай, когда процесс доставки заказанного товара может быть произведен самовывозом, на собственном транспорте, через пять различных транспортных агентств, по железной дороге, по почте, через службу курьерской доставки, через проводника, через экипаж авиалайнера и т.п. При этом оплата может производиться по факту, по предоплате, в кредит, а также наличными, бартером, через банк. Написать для такого процесса регламентирующий документ — работа для усидчивых и квалифицированных специалистов на пару месяцев.

Самое интересное, что при детальном анализе выясняется, что за последний год через проводника передавали всего три раза и все три одному странному клиенту, через экипаж авиалайнера — вообще один, да и то два года назад, а пять транспортных агентств используются потому, что мы не можем спланировать продажи на пару дней вперед. Дальнейший анализ показывает, что из-за такой готовности к уникальным продажам по зарплате переплачивается в 5 раз (вместо трёх «девочек» — два высококвалифицированных юриста), а по транспортным расходам раза в два. И напрашивается вывод, что для построения регулярного менеджмента надо резко сократить число продуктов и упростить процессы.

Выбор главного направления регламентации

«А при чем здесь продукты? Это что, значит номенклатуру товаров сокращать? » Может быть, надо сократить и номенклатуру, но это зависит от оптимальности организации процессов закупок, транспортировки и складирования. Продукт же не всегда равняется товару, то есть может равняться, но только для производственной компании, которая не занимается продажей своих товаров самостоятельно. Во всех остальных случаях продукт компании — это товар и услуги по её продаже, а в сфере услуг продукт вообще имеет нетоварную форму и равняется одной или нескольким услугам.

Например, покупая страховой продукт «Автокаско» мы получаем набор страховых услуг по страхованию риска ущерба и риска угона, разбоя, грабежа. При этом страхование риска угона также может быть самостоятельным продуктом. Покупая машину, можно купить только автомобиль (продукт = товару), можно его же с услугами по гарантийному обслуживанию, а на заре капитализма был даже такой экзотический продукт, как продажа права на покупку «Жигулей».

При выборе главного продукта очень важно четко и правильно отпозиционировать продукты компании. Давайте рассмотрим пример из деятельности знакомой каждому руководителю — подбор персонала. В настоящее каждый руководитель хотя бы раз заказывал подбор персонала в рекрутинговой компании или подбирал самостоятельно (с помощью своих сотрудников). В компании по подбору персонала при переходе к регулярному менеджменту после долгих усилий были выделены следующие продукты, которые имели реальный спрос у заказчиков:

1. Услуга по предоставлению информации о кандидатах, когда заказчику за очень небольшие деньги предоставляются из базы данных краткие данные о работниках, соответствующих запросу («информационный поиск»).

2. Услуга по подбору квалифицированных специалистов и менеджеров с предварительным определением критериев отбора, проведением поиска, отбора, предоставлением заказчику проверенного в личной встрече резюме и анкеты, а также организацией встречи с кандидатом («подбор»).

3. Услуга по целенаправленному поиску дефицитных специалистов и руководителей в других компаниях, проведению с ними предварительных переговоров и организацией встречи с заказчиком после получения принципиального согласия («охота за головами»).

4. Услуга по оценке психологических качеств кандидата («диагностика»). В качестве отдельной услуги продаж было мало, однако часто продавалась как часть услуги «подбор», иногда как часть услуги «охота за головами». При этом всегда цена выставлялась отдельно.

Кроме этих четырех продуктов было также выделено более 20 редких, которые продавались 1-2 раза за последний год. Например, описание должностных обязанностей или определение квалификационных требований без подбора, но с оплатой услуги.

После выбора была проведена оценка каждого продукта за последний год, которые приводятся в таблице (цифры округлены).

Продукт

продаж (шт.)

Ср. стоим.(у.е. за шт.)

Оборот(у.е.)

Исполнители
(сотр.)

ФОТ у.е.
«информационный поиск»

500

100

50 000

10

30 000
«подбор»

100

500

50 000
«охота за головами»

10

5000

50 000

2

20 000
«диагностика»

50

70

3500

4

4250
Прочие

50

100

5000

Как вы думаете — по какому продукту начали строить регулярный менеджмент в данной компании?

Для компании, находящейся на стадии личного энтузиазма само по себе построение данной таблички не представляет особого труда, равно как и сделанные по табличке выводы. К сожалению, иногда выделить продукты бывает сложнее, и работает в организации часто не 14 человек.

Ещё раз про продукты

Интересно, что для многих российских компаний реальным ПРОДУКТОМ ЯВЛЯЕТСЯ не та номенклатура товаров или услуг, которые он продает, а ЛИЧНЫЕ СВЯЗИ с лицами принимающими решение о закупках товара или услуг предприятия. Если директор такой компании понимает, какой продукт он на самом деле производит и начинает целенаправленно совершенствовать деятельность своей компании по производству продукта, то он создает базу данных на клиентов (типа «досье»), начинает инвестировать в расширение связей и повышение их уровня и становится «олигархом». Масштаб «олигархичности» зависит от таланта, энергетики и случая. Данную технологию, например, можно увидеть в фильмах «Бригада», «Олигарх» или «Пятый ангел».

Таким образом, при начале построения регулярного менеджмента и выборе главного направления регламентации возникают большие проблемы, когда начинается живая работа с руководителями по поводу выяснения того, какие же продукты реализует организация и для чего она вообще существует. Чаще всего, на вопрос о том, какие же продукты продает организация, руководители (причем даже руководители крупных организации) указывают на количество позиций в прайс-листе или на производимую организацией продукцию.

Истоки таких ошибок идут еще из русского языка — слова «продукт» и «продукция» является однокоренными и для большинства людей не представляют особых различий. Продукт это не продукция предприятия. Под продуктом деятельности компании понимается товар или услуга, которую компания производит и реализует на рынке. То есть фактически — это результат деятельности коммерческой организации. Даже если компания не производственная. Например, для компании занимающейся оптовой торговлей продукт — это не товары, которые она перепродаёт, а услуга по перепродаже. При этом она может производить следующие продукты: мелкооптовая продажа со склада, мелкооптовая продажа с доставкой, оптовая продажа самовывозом и т.п. Для производственной организации продукт = продукция только в том случае, если организация не продает продукцию. Для организации, которая не только производит, но и продает товары или услуги продукты уже связаны с условиями продажи. В тех случаях, когда организация занимается только перепродажей товаров или услуг выделение продуктов происходит еще сложнее. И самый трудный случай — когда организация занимается продажей только услуг.

Продукт — он очень похож на своего рода монетку. И очень часто потребитель видит одно, а организация совсем другое. С точки зрения потребителя, продукт направлен на исключительно удовлетворение потребности. Он будет оценивать, насколько полно данный продукт удовлетворяет его потребность, приемлема ли цена, каковы его характеристики, условия продажи и т.д. А для коммерческой организации — это процесс по производству по определенной технологии продукции или услуги, хранение, транспортировка, продажа потребителю. И если монета видна с двух сторон — акт продажи совершен, если же нет, то либо нужно быть либо продвинутым пользователем и знать, как производится данный продукт, либо понять, какие продукты и для каких потребителей производит организация и максимизировать их количество.

Поэтому, если есть необходимость внедрять регулярный менеджмент, то для регламентации необходимо сначала выделить продукты, а затем уже выбрать свои (тем более, если рамки не позволяют сильно разгуляться (например, у банков)). А система бюджетирования, MBO, BSC и другие подождут.

До следующего этапа развития коммерческой организации.

Реферат: Сегментация спроса в туризме

Posted on by admin

План.

1. Введение
2. Основные понятия и термины
3. Сегментирование спроса в туризме

1. По географическим признакам

1 По демографическим признакам

2. По социально – экономическим признакам

3. По психографическим и поведенческим признакам

4. По побудительным мотивам клиентов

5. По сезонным признакам
4. Сегментирование предложения

1. По численности и подготовке персонала

2. По виду предпринимательской деятельности

3. По узнаваемости торговой марки фирмы.

4. По качеству сервиса
5. Заключение
6. Приложение
7. Список используемой литературы

1. Введение

Первое массовое туристское путешествие состоялось более 150 лет тому назад в Англии, когда в 1841 году предприниматель Томас Кук осуществил перевозку 600 человек с целью прогулки на железнодорожном составе. В 1845 году им же было организовано путешествие в г. Ливерпуль с проведением там экскурсии. Значительную роль в развитии туризма сыграли новые географические открытия, путешествия мореплавателей, освоение
Американского, Африканского и Австралийского континентов. Первые экскурсии проводились еще в XVII веке для учащихся школ закрепления учебного материала. Великий просветитель древности Платон в своей знаменитой
Академии считал нормой образования беседы в пути, обучение в режиме прогулки.

Прародителем краеведения и экскурсий в России считается сам император
Петр Великий, который любил лично водить делегации иностранных гостей по
Санкт-Петербургу.

Более динамичное развитие туризм получил во второй половине XXв. В середине 1990-х годов число путешествующих в мире превысило 550 млн. чел, а к 2005 году при сохранении сложившихся за последние двадцать лет средних темпов роста, число туристов достигнет 900 млн. человек. После второй мировой войны, на базе устойчивого экономического роста, углубления интеграционных процессов в мировом хозяйстве, расширения политического и культурного общения между народами, туризм превратился в массовое явление.
Высокие темпы роста и массовый характер туристских путешествий, обусловленный участием в туризме широких социальных групп, развитием сотрудничества между государствами, привели к формированию динамичной отрасли хозяйственного комплекса — туристского сектора (индустрии туризма), объединяющего различные отрасли, связанные с предоставлением туристских услуг (гостиничное хозяйство и рестораны, туристский транспорт, рекламные и информационные услуги, рекреационно-туристские и экскурсионные услуги и др.).

Экономическое значение туризма как источника денежных поступлений, обеспечения занятости населения, активизации регионального развития, фактора реструктуризации экономики в постиндустриальную эпоху постоянно возрастает. Индустрия туризма входит в число трех ведущих отраслей мирового хозяйства, незначительно уступая лишь нефтедобывающей промышленности и автомобилестроению.

2. Основные понятия и термины

Для того чтобы сегментировать спрос и предложение в туризме, необходимо определить некоторые экономические понятия. Итак:

Спрос объединяет всех покупателей товаров, он определяется количеством потребителей, согласных купить товары и услуги по определенным ценам и выражается в денежной форме. Спрос включает в себя 2 элемента: a) потребности, т.е. желание приобрести тот или иной товар или услугу; b) денежные средства, которыми располагает общество для приобретения данных товаров и услуг

Предложение – совокупность товаров и услуг, представляемых на рынок в каждый данный момент времени. Оно объединяет всех продавцов. Предложение включает в себя два момента: a) готовность к отчуждению того или иного вида товара и услуги; b) условия, на которых производитель готов продать их.

Спрос и предложение – две величины, напрямую зависящие друг от друга. На рынке особое значение имеет равновесная цена, которая является результатом взаимодействия цены спроса и цены предложения. Цена спроса на каждый товар
(услугу) уменьшается по мере увеличения его предложения. Цена предложения это цена, по которой товар (услуга) поступает в продажу на конкретный рынок. По мере сокращения или возрастания ежегодного количества товара
(услуг), цена предложения может либо повышаться, либо снижаться, она может даже попеременно повышаться и падать.

Сегментация рынка – это процесс разделения потребителей с их многочисленными и сложными потребностями на однородные по характеристикам требования группы. Сегментировать рынок фирме необходимо для повышения ее конкурентоспособности. С этого процесса надо начинать деятельность на данном рынке. С помощью сегментации достигаются следующие цели:

1) наилучшее удовлетворение нужд и потребностей людей, подгонка услуги под желания и предпочтения покупателя.

2) повышение конкурентоспособности производителя и услуги, усиление конкурентных преимуществ.

3) уклонение от конкурентной борьбы путем перехода в неосвоенный сегмент

4) увязка научно – технической политики фирмы с запросами четко выявленных совокупностей потребителей

5) ориентация всей маркетинговой работы на конкретного потребителя

Работа по сегментации должна проводиться непрерывно и постоянно в связи с изменениями в конкурентной среде.

Предпринимателю необходимо различать признаки и критерии сегментации рынка.

Признак сегментации – это показатель способа выделения данного сегмента на рынке.

Критерий сегментации – это показатель того, насколько фирма верно выбрала тот или иной рынок для деятельности.

Количественные границы – к ним относятся емкость сегмента, т.е. ответ на вопрос, сколько товаров (услуг) могут быть на нем реализованы, скольким реальным и потенциальным потребителям, какова площадь сегмента.

Информационная насыщенность сегмента – можно ли получить необходимую информацию для создания банка данных по сегменту.

Главная цель сегментации в туризме – обеспечить адресность туристскому продукту, так как он не может отвечать запросам сразу всех потребителей.
Посредством ее реализуется основной принцип маркетинга — ориентация на потребителя. При этом туристское предприятие не распыляет, а концентрирует свои усилия на «направлении главного удара» (наиболее перспективных для него сегментах рынка) Тем самым достигается повышение эффективности применяемых форм и методов продажи, рекламы, стимулирования сбыта и т.д.

3. Сегментирование спроса в туризме

В туризме основными признаками сегментации являются: географические, демографические, социально–экономические, психографические, поведенческие.

3.1. По географическим признакам

При сегментации спроса в зависимости от географических признаков целесообразно рассматривать группы потребителей с одинаковыми или схожими предпочтениями, определяющимися проживанием на той или иной территории. В качестве географического сегмента может рассматриваться целая страна или группа стран, имеющих какую-либо историческую, политическую, этническую или религиозную общность.

Так, американцы готовы потратить на отдых солидные суммы, но рассчитывают получить большую отдачу. Требовательны к уровню сервиса. Иногда жалуются, если их ожидания не оправдываются. Англичане выбирают место поездки по характеристикам климата, цен, кухни. Бывают наивны. Никогда не жалуются сразу. Французы ищут наиболее низкие цены на услуги, предпочитают семейный туризм, географическую близость путешествий, схожесть культур. Ревностно относятся к английскому языку и не понимают, почему во всем мире говорят преимущественно по-английски. Часто несдержанны. Предпочитают только национальную кухню. Итальянцы стремятся к знакомству с людьми, культурой, к общению с природой. Предпочитают невысокие цены. Немцы любят культуру, природу, знакомиться с людьми, отдыхать, загорать. Требовательны к соотношению цены и качества. С японцами можно организовать любое мероприятие. Крайне точны. Имеют весьма приблизительное представление о традициях, культуре посещаемой страны, но хотят узнать как можно больше. Не любят смешиваться с представителями других национальностей.

Следовательно, в зависимости от страны происхождения туристов, их запросов формируется определенный сегмент спроса, позволяющий в связи с этим корректировать модель поведения, организовывать качественное обслуживание.

2. По демографическим признакам

Демографические признаки (пол потребителей, их возраст; количество членов семьи) относятся к числу достаточно применяемых. Это обусловлено доступностью характеристик, их устойчивостью во времени, а также наличием между ними и спросом очень тесной взаимосвязи. По возрастному признаку можно выделить следующие сегменты, которым должно соответствовать и разное предложение туристского продукта:

. дети (до 14 лет), путешествующие как со своими родителями, так и без них

. молодежь (15-24 года)

. относительно молодые, экономически активные люди (25-44 года), путешествующие семьями (с детьми)

. экономически активные люди среднего возраста (45-60 лет), путешествующие без детей

. туристы старшего возраста (60 лет и старше)

Первый сегмент, относящийся к детскому туризму, зависит от решения родителей и взрослых. Молодежь, в основном, предпочитает относительно дешевые путешествия с использованием менее комфортабельных средств размещения и транспорта. Для людей 25-44 лет характерно преобладание семейного туризма, поэтому необходима возможность использования детских площадок для игр, детских бассейнов и др. Потребители 45-60 лет предъявляют повышенные требования к комфорту и удобству, содержательным экскурсионным программам. Туризм “третьего” возраста требует не только комфорта, но и возможности получения квалифицированной медицинской помощи, персонального внимания со стороны обслуживающего персонала и т.д.

3.3. По социально – экономическим признакам

Социально-экономические признаки предполагают выделение сегментов потребителей на основе общности социальной и профессиональной принадлежности, образования и уровня дохода. Существенное влияние на туристское поведение оказывает уровень доходов в семье. Ряд исследователей утверждают, что уровень дохода выступает одним из критериев принадлежности к высшему, среднему или низшему слою общества. Известно, что материальное положение человека сказывается на его потребностях, предпочтениях, покупательском выборе. Различия в материальном положении населения порождают неоднородность туристского спроса. С одной стороны, туристский спрос расширяется за счет все большего вовлечения в туризм лиц со средним и даже относительно низким уровнем доходов по мере того, как потребность в отдыхе, связанном со сменой обстановки, с путешествием, превращается в одну из основных. С другой стороны, спрос на туристские поездки продолжают предъявлять лица с высоким уровнем доходов. Предложение туристского продукта для этих двух различных групп должно быть различным. Если первых интересуют поездки, позволяющие получить максимальную скидку, основной целью их путешествия является отдых на море, при этом выбор места отдыха в основном определяется уровнем цен. Их принцип — за свои деньги получить все сполна.

Вторые предпочитают индивидуальные путешествия. Имея в основном высшее образование, они интересуются познавательными поездками, стремясь к смене впечатлений. Здесь представлены две возрастные категории: средний и
«третий» возраст. Если лица «третьего» возраста путешествуют в составе групп, то представители среднего возраста предпочитают индивидуальные поездки или поездки небольшими группами друзей и знакомых. У этих людей интерес представляют дальние путешествия продолжительностью 2-3 недели.
Туристы интересуются сувенирами, причем это могут быть дорогостоящие изделия, свидетельствующие о том, что люди совершили далекое экзотическое путешествие.

3.4. По психографическим и поведенческим признакам

На этот сегмент влияет «образ жизни» потребителей. “Образ жизни” представляет собой модель жизни личности, которая определяется увлечениями, поступками, интересами, мнениями, типом отношений с другими людьми и т.д.
Интересы демонстрируют предпочтения личности и то, что она считает важным для себя. Это и определяет спрос на определенный продукт.

Поведенческие признаки связаны и во многом определяются психографическими. В основе их использования лежит учет различных аспектов поведения потребителей, таких как: мотивы поездок, искомые выгоды, степень приверженности фирме, степень готовности приобрести туристский продукт, чувствительность к обслуживанию и т.д.

5. По побудительным мотивам клиентов

Спрос на продукт обуславливают цели путешествий потребителей. Именно целью путешествия определяется вид туризма. Различают следующие виды туризма: маршрутно – познавательный, спортивно – оздоровительный, деловой и конгресс – туризм, курортный, лечебный, фестивальный, охотничий, экологический, шоп — туризм, религиозный, учебный, этнический и др.

6. По сезонным признакам

Сезонные колебания и климатические условия страны также влияют на туристский спрос. Они имеют следующие особенности:

. В северном полушарии наибольшая интенсивность спроса приходится на третий квартал года, а также на время рождественских и пасхальных каникул;

. Сезонность спроса различается по видам туризма и территориям. Так, лечебно – познавательный туризм подвержен сезонности в меньшей степени, а морской и горнолыжный – в большей степени;

. Различные районы пребывания имеют специфические формы сезонной неравномерности. Это дает право говорить о специфике неравномерности спроса в отдельном районе, стране, в масштабах всей планеты.

Сезонный характер предпочтений потребителя, играет большую роль при выборе им места отдыха. Например:

Сейчас очень стремительно развиваются средиземноморские курорты Турции, где существует длительный туристский сезон. Эти курорты очень популярны у россиян, так как, уезжая в отпуск холодной осенью или зимой, можно в это время вдоволь насладиться Средиземным морем и мягким климатом. Тем более что туристу благоприятствует развивающая политика Турции, в результате чего можно совместить высококачественный и недорогой отдых.

На приведенном ниже графике можно увидеть, каким образом происходит изменение спроса на турпродукт в зависимости от времени года:
Изменение спроса на туристические услуги в отдельных странах в зависимости от сезона

Страна

Франция

Болгария

Индия

Кипр

Время

Зима Весна Лето
Осень года (сезон)

Различают четыре сезона туристской деятельности:

Сезон пик – период, наиболее благоприятный для организации рекреационной деятельности людей, характеризующийся максимальной плотностью туристов и наиболее комфортными условиями для рекреации.

Сезон высокий – период наибольшей деловой активности на туристском рынке, время действия наиболее высоких тарифов на туристский продукт и услуги.

Сезон низкий – сезон снижения деловой активности на туристском рынке, для которого характерны самые низкие цены на туристский продукт и услуги.

Сезон “мертвый” – период, максимально неблагоприятный для организации рекреационной деятельности (напр., дискомфортные погодные условия)

Итак, каждый турист выбирает для себя сезон, наиболее подходящий для удовлетворения его потребности, запросов.

3. Сегментирование предложения

Предложение туристских услуг формируется на основе выявленных в результате исследований приоритетов, которые касаются направлений и видов туризма.

Предложение можно сегментировать по численности и подготовке персонала туристской фирмы; по виду предпринимательской деятельности в туризме; по узнаваемости торговой марки; по качеству сервиса и др.

4.1. По численности и подготовке персонала

Этот аспект напрямую зависит от размера туристской фирмы; уровня ее обслуживания; положения, занимаемого на рынке тур. услуг, от потребности в персонале, вида предпринимательской деятельности фирмы.

Для того, чтобы определить подготовку персонала, существуют определенные профессиональные стандарты к основным должностям работников туристской индустрии (квалификационные требования), которые являются нормативными документами. Они содержат 3 части: наименование сектора и подсектора туристской индустрии, номер квалификационных требований, направление деятельности работников, наименование должностей работников и требуемые уровни их образования.

Например:

Сектор: Туристская деятельность

Подсектор: Турагенство

Направление деятельности работников: Предоставление информации клиентам, работа с клиентами, бронирование и оформление билетов, продажа туров, маркетинг и реклама, работа с ткроператорами, выполнение административных функций.

Наименование должностей. (см. табл.1)

1-й квалификационный уровень:

. Квалификация бакалавра

. Среднее специальное образование

. Профессиональные курсы

2-й квалификационный уровень:

. Квалификация “дипломированный специалист”

. Квалификация бакалавра

. Среднее специальное образование

Перечень должностных обязанностей для первого и второго квалификационных уровней (см. табл. 2)

Большую роль также играет повышение квалификации персонала – поддержание и приведение в соответствие с задачами социально – экономического развития туризма квалификационного уровня кадров. Реализация главной цели системы повышения квалификации осуществляется через решение следующих основных задач: обеспечение единой политики повышения квалификации на основе учета реальных потребностей туристской отрасли; системное обновление и обогащение профессиональных знаний, специализацию и переквалификацию в случае изменений профессиональной структуры кадров; внедрение экономического подхода к повышению квалификации кадров. Таким образом, каждый руководитель турфирмы решает для себя, оплатить расходы по подготовке и переподготовке мотивированных работников или расходы на стимулирование труда, которые оказываются заметно больше первых.

4.2. По виду предпринимательской деятельности

Производители туристского продукта – туристские фирмы: турагент и туроператор, работают с целью получить прибыль и удовлетворить потребности туристов.

Туроператор – юридическое лицо или индивидуальный предприниматель, осуществляющие на основании лицензии деятельность по формированию, продвижению и реализации туристского продукта (Закон РФ “Об основах туристской деятельности в РФ”, 1996). Туроператорам отводится отдельная роль в туристской индустрии. Они приобретают туристские продукты (места в самолетах, номера в гостиницах и другие услуги), формируют пакеты услуг туризма и продают их различным пользователям – туристам с целью получения прибыли. Также туроператор является доверителем, поручающим турагенту деятельность по продвижению и реализации туристского продукта.

Существует 4 основных типа туроператоров, которые определяются их положением на туристском рынке:
1. Оператор массового рынка – наиболее известный тип операторов. Они продают турпакеты в хорошо известные туристские центры и курорты
2. Туроператоры, специализирующиеся на определенном сегменте рынка. Они могут быть распределены на ряд категорий:
1. Туроператоры, предлагающие пакеты для определенной клиентуры, напр., для молодежи, семейные туры и т.д.
2. Туроператоры, предлагающие пакеты на определенные направления, напр., в

Англию, Францию, Венгрию и т.п.
3. Туроператоры, предлагающие проживание в определенных туристских центрах, напр., Майорка, Анталья и т.п.
4. Туроператоры, перевозящие свою клиентуру на определенном виде транспорта, напр., пароходе, самолете.
5. Туроператоры, предлагающие специфические туры, напр., сафари в Кении, горный туризм в Непале и т. д.
3. Туроператоры внутреннего рынка, которые продают турпакеты внутри страны проживания, т.е. туры размещают внутри страны.
4. Туроператоры внешнего рынка создают пакеты и продают их в разные страны, из которых приезжает большое количество туристов.

Турагент – юридическое лицо или индивидуальный предприниматель, осуществляющий на основании лицензии деятельность по продвижению и реализации туристского продукта (Закон РФ “Об основах туристской деятельности в РФ, 1996)

Турагенты, как правило, не владеют средствами обслуживания и выступают в роли посредников между предприятием туристского обслуживания и покупателем туристской путевки. Туристскую деятельность обслуживают агенты:
1. Генеральный — агент, которому даны полномочия вести все дела принципала либо действовать в его интересах, занимаясь своей обычной профессиональной деятельностью. Он имеет специальную лицензию министерства, дающую право на организацию поездок внутри страны и за границу;
2. Дистрибьютор – независимый посредник или один из цепочки посредников, который специализируется на закупке туристского продукта или услуг, предлагаемых туроператором, и перепродаже их потребителям;
3. Субагенты – по субагентскому договору с агентом занимаются реализацией услуг, созданных генеральными и туристскими агентами.

Туроператоры и турагенты входят в состав туристской отрасли.

4.3. По узнаваемости торговой марки фирмы.

При покупке туристского продукта, туристских услуг важную роль играет отношение туриста к фирме, доверие клиента. Название фирмы, ее товарный знак имеют большое значение как часть представительства. К названию привыкают, фирма начинает вызывать больше доверие у партнеров по сотрудничеству и клиентов. Используя или создавая хорошо известные торговые марки, туристские компании могут получить общественное признание, широкое распространение и более высокие цены. Например:

Формирование приверженности к марке (создание постоянной клиентуры) способствует поддержанию прочного и устойчивого имиджа фирмы. Существует несколько типов обозначений торговых марок: фирменный знак – символ, рисунок или отличительный цвет; торговый образ – персонифицированная торговая марка; товарный знак (знак обслуживания) – фирменное имя, фирменный знак, товарный образ.

Особенно важно, для туристских фирм какое отношение у туриста к фирме, что тесно связано с идентификацией и гарантийным доверием клиентов. Роль названия фирмы возрастает по мере развития рынка. Хорошо зарекомендовавшее себя название – объект купли – продажи на туристском рынке. Например: всем хорошо знакомы такие гиганты туристского рынка в Санкт – Петербурге, как турфирма “Нева”, “Прима”, “Ривьера”, “Итус – тур” (официальный турагент администрации Санкт – Петербурга) и др. Часто потребители предпочитают обращаться в известные фирмы с проверенным именем и репутацией.
Следовательно, турфирмы можно разделить на широко известные и популярные гиганты туристского рынка; средние турфирмы с небольшим количеством сотрудников и доходом, но хорошо зарекомендовавшие себя на рынке; маленькие фирмы, малоизвестные широкому кругу потребителей услуг.

Для того чтобы определить место турфирмы на Российском рынке можно воспользоваться Таблицей 3.

4. По качеству сервиса

Качество туристского продукта – совокупность свойств тур услуг и процессов обслуживания по удовлетворению обусловленных или предполагаемых потребностей туристов. Обязательные требования к качеству туристского продукта:

— безопасность жизни и здоровья

— гарантия предоставления услуг, согласно путевке

— сохранность имущества туристов

— охрана окружающей среды

Важными показателями качества являются гарантия безопасности и предоставление заранее оплаченных услуг.

Стандарты качества тур обслуживания определяются системой стандартизации и сертификации (ГОСТы, введенные с 95г).

Гостиницы и рестораны, экскурсионные бюро и туристские агентства зачастую при абсолютно идентичной материальной базе и направленности отличаются друг от друга качеством сервиса, что является для некоторых основным козырем в конкурентной борьбе. Следует, однако, отметить, что, несмотря на всеобъемлющую правовую базу, призванную облегчить создание системы качества турпродукта, на практике существует масса самых разнообразных проблем, связанных с данным вопросом. Специфика сферы туризма заключается в том, что производимый продукт полностью или частично неосязаем, а эффект сервиса оценивается потребителем в условиях определенного эмоционального состояния.
Кроме того, есть еще некоторые специфичные для сферы туризма факторы, в значительной степени, влияющие на создание качественного туристского продукта.

1) Дискретность (непрерывность) производства туристских услуг и целостность их потребления. Профессионалы турбизнеса часто говорят: гостеприимство – искусство мелочей. В обеспечении качества турпродукта все службы должны работать одинаково четко и качественно. Для качественного производства туруслуги одинаково важна как работа технической службы, ответственной за лифты, исправность телефонов, замков, мебели или сантехники.

2) Возможность повторного производства туруслуг на одинаково высоком уровне, или продолжительность качества. Решение данной проблемы для многих производителей турпродукта оказывается непосильной задачей, что, в свою очередь, часто становится причиной резкого снижения конкурентоспособности всего предприятия.

3) Сфера туризма относится к такому виду деятельности, где производимый продукт, являясь неосязаемым, потребляется одновременно с его производством. У персонала предприятия нет шанса на исправление брака, а также на возврат гостя. Это очень важный момент, так как качество работы персонала существенно влияет на качественные характеристики самого турпродукта. Итак, можно сделать вывод: качество сервиса – ключ к коммерческому успеху. Как говорилось ранее, при одинаковых возможностях турфирм, качество их сервиса различно, поэтому мы можем обозначить качество высокого класса, среднего и низкого класса.

В задачи руководителя предприятия входит повышение уровня качества обслуживания, что необходимо для успешного функционирования турфирмы.

4. Заключение

Исследованиями в области сегментирования занимается турмаркетинг – система организации и управления деятельностью турфирм, направленных на разработку новых более эффективных видов туристских услуг, их производству и сбыту с целью получения прибыли на основе повышения качества турпродукта и учета процессов, происходящих на смежном тур рынке. Основная функция турмаркетинга заключается в целенаправленном воздействии на формирование рекреационных потребностей, спроса, коммерческих цен, развитие ассортимента тур услуг.
Целью маркетинга является:

— разработка новых видов продукции, применительно к требованиям и запросам потребителей

— сохранение и защита своего рынка (собственной доли и сегментации)

— введение развития или освоение новых рынков

— расширение сезонности

В большинстве турфирм существует специальный отдел маркетинговых исследований, который занимается изучением спроса и предложения на туристическом рынке. Это необходимо, для того чтобы сориентироваться в рыночной ситуации, занять выгодную нишу и производить продукт, выдерживающий конкуренцию на рынке.

Прогнозы на уровне мирового рынка делает Всемирная туристская организация
(ВТО), которая определила, что почти 60% мировых расходов на международные туристские поездки приходится на европейцев.

Далее следуют представители американского континента — примерно 25%, и жителей Азии – примерно 14%.

Путешествуют по миру с туристскими целями, прежде всего жители индустриально развитых стран. Так, основные потребители зарубежных гостинично-туристских услуг в Европе — граждане Германии, Великобритании,
Италии, Франции, Нидерландов, Австрии, Швеции, Швейцарии, Бельгии, Испании,
Дании, Норвегии и Финляндии; в Америке — США, Канады и Мексики; в Азии —
Японии, Южной Кореи и Сингапура. На граждан США, Германии, Японии,
Великобритании, Италии, Франции и Канады приходится примерно 67% расходов всех туристов нашей планеты, выезжающих в другие страны. Причем на жителей
США, Германии и Японии — почти 45%.

Какие же страны в современное время привлекают потребителей? ВТО определила 6 тур регионов, являющихся лидерами по туристской привлекательности:

— Европа

— Америка

— Восточная Азия и Тихий океан

— Ближний Восток (страны западной и юго-западной Азии + Ливия и Египет)

— Южная Азия

— Африка

Странами-лидерами выездного туризма в 2020 году будут являться Германия,
Япония, США, Китай, Великобритания, Франция, Нидерланды, Канада, Россия,
Италия. Показатели по этим странам приведены в таблице 4.

Показатели стран-лидеров въездного туризма представлены в таблице 5.
Следует сказать, что к 2020 году доходы от туризма достигнут 2 триллионов долларов, это означает, что число потребителей туристских услуг значительно прибавится.

Самой посещаемой страной станет Китай. Высокие темпы роста ожидаются также в Гонконге и России. Доля Китая и Гонконга составит 12,3% общемирового потока. Особенно серьезные изменения произойдут в России: в
2020 г количество въезжающих туристов будет в 1,54 раза больше, чем выезжающих за ее пределы. Больших успехов среди европейских стран достигнет также Чехия. Наибольшая туристская подвижность населения ожидается в
Нидерландах, Германии, Великобритании, Канаде и Японии, где на одного жителя страны будет приходиться по 1,5—2 поездки за границу в год.

Туристским фирмам надо обязательно следовать прогнозам при разработке бизнес – плана на будущее, так как эти данные учитывают запросы потребителя, следовательно, играют важную роль при формировании спроса.

Работа над темой позволила мне разобраться в основных понятиях; узнать о влиянии туризма на экономику и на социально — культурные аспекты жизни людей, наиболее важные международные туристические организации, перспективы развития туризма; познакомиться с теми тонкостями, на которых строится работа в туристской фирме; узнать мотивы, по которым люди путешествуют; выявить проблемы, в которых необходимо разобраться за время обучения.

6. Приложение

Таблица 1
|1-й квалификационный уровень |2-й квалификационный уровень |
|агент по бронированию |менеджер по направлению |
|агент по продажам |менеджер по бронированию и продажам|
|агент по выездному туризму |менеджер по маркетингу и рекламе |
|агент по въездному и внутреннему |менеджер по работе с клиентами |
|туризму | |
|ассистент по формированию тургрупп |менеджер по связям с |
| |общественностью |
|референт |менеджер по кадрам |
|секретарь |руководитель тургруппы |
|кассир |бухгалтер |
|стажер |
|курьер |

Таблица 2

|№ п/п |Должностные обязанности |Квалификационный уровень |
|1 |Работа с российской и иностранной | |
| |клиентурой (на языке основной клиентуры) |1 и 2 |
|2 |Подготовка и организация работы офиса | |
| | |1 и 2 |
|3 |Обеспечение канцтоварами и расходными |1 |
| |материалами | |
|4 |Ведение делопроизводства (работа с |1 и 2 |
| |файловой системой) | |
|5 |Использование при работе офисной |1 и 2 |
| |оргтехники | |
|6 |Ведение деловой корреспонденции | |
| | |1 и 2 |
|7 |Использование специализированной | |
| |справочной литературы |1 и 2 |
|8 |Предоставление информации клиентам |1 и 2 |
|9 |Оформление турпакета |1* и 2 |
|10 |Бронирование услуг, их продвижение и |1* и 2 |
| |оформление | |
|11 |Ведение отчетности |1 и 2 |
|12 |Сбор и обработка статистики |1* и 2 |
|13 |Маркетинг и реклама |2 |
|14 |Продажа турпродукта |2 |
|15 |Работа с жалобами клиента |2 |

* Кроме секретаря, курьера и кассира

Таблица 3
|Мес|Название турфирмы |Финансовый|Количество|Год создания |Город |
|то | |оборот за |отправленн| | |
| | |2002 год |ых | | |
| | |(млн $) |туристов | | |
| | | |(тыс. | | |
| | | |чел.) | | |
|1 |»Инна-тур» |120 |520 |1992 |Москва |
|2 |Tez tour |67 |164,5 |1994 |Москва |
|3 |ВАО «Интурист» |64,031 |351,02 |1929 |Москва |
|4 |»Натали турс» |60 |120 |1992 |Москва |
|5 |VKO Group |60 |93 |1994 |Москва |
|6 |ЗАО «Нева» |55 |154,2 |1990 |С-Петербург |
|7 |»Ланта-Тур Вояж» |54 |42 |1991 |Москва |
|8 |»Пак груп» |48,17 |54,5 |1990 |Москва |
|9 |KMP-group |40 |110 |1989 |Москва |
|10 |»Академсервис ДМС»|32 |200 |1990 |Москва |
|11 |»Ривьера» |23 |40 |1996 |С-Петербург |
|12 |Jazz travel |21,28 |48,13 |1999 |Екатеринбург |
|13 |»Библио-Глобус» |18 |27 |1994 |Москва |
|14 |»Волга-Флот-Тур» |17,39 |50,9 |1999 |Н. Новгород |
|15 |UTE Megapolus |15,1 |18,37 |1994 |Москва |
| |group | | | | |
|16 |»Диалог народов-1″|14,85 |19,47 |1991 |Владивосток |
|17 |»Интаэр» |9,92 |43,68 |1992 |Москва |
|18 |»Детур» |8,48 |21,2 |1995 |Москва |
|19 |DSBW-Tours-Group |8 |14 |1991 |Москва |
|20 |»Ванд Интернешнл |7,5 |12 |1993 |Москва |
| |тур» | | | | |

Таблица 4

«Страны-лидеры выездного туризма в 2020 г. (прогноз ВТО)».

|Страны-лидеры выездного туризма в 2020г. (прогноз ВТО) |

|Страна |Число международных |Доля рынка, % |
| |поездок, млн. | |
|Германия |163,5 |10,2 |
|Япония |141,5 |8,8 |
|США |123,5 |7,7 |
|Китай |100,0 |6,2 |
|Великобритания |96,1 |6,0 |
|Франция |37,6 |2,3 |
|Нидерланды |35,4 |2,2 |
|Канада |31,3 |2,0 |
|Россия |30,5 |1,9 |
|Италия |29,7 |1,9 |

Таблица 5

«Страны-лидеры въездного туризма в 2020 г. (прогноз ВТО)»

|Страны-лидеры въездного туризма в 2020г. (прогноз ВТО) |

|Страна |Количество |Доля рынка,% |
| |прибытий,млн | |
|Китай |137,1 |8,6 |
|Сша |102,4 |6,4 |
|Франция |93,3 |5,8 |
|Испания |70,0 |4,4 |
|Италия |52,9 |3,3 |
|Великобритания |52,8 |3,3 |
|Мексика |48,9 |3,1 |
|Россия |47,1 |2,9 |
|Чехия |44,0 |2,7 |

Список используемой литературы:

1. Балабанов И.Т., Балабанов А.И./Экономика туризма/ Москва

“Финансы и статистика”, 1999

2. Власова В.М./Основы предпринимательской деятельности: маркетинг/ Москва “Финансы и статистика”, 1999

3. Грузинов В.П., Грибов В.Д./Экономика предприятия/ Москва

“Финансы и статистика”, 1999

4. Дурович А.П./Маркетинг в туризме/ Минск ООО “Новое знание”,

2001

5. Дурович А.П., Анастасова Л./Маркетинговые исследования в туризме/ Москва, ООО “Новое знание”, 2002

6. Иванов Ю.М., Капустянская М.П./Практика туристского бизнеса/

Москва – С – Пб, Издательский торговый дом “Герда”, 2002

7. Квартальнов В.А., Зорин И.В./Менеджмент туризма: основы менеджмента/ Москва “Фининсы и статистика”, 2002

8. Internet/ www.tourinfo.ru , www.visas.com.ua , www.etis.ru .

Контрольная работа: Экономика семьи и роль Сбербанка в улучшении жизни населения

Posted on by admin

КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА

ПО ЭКОНОМИЧЕСКИМ ОСНОВАМ СОЦИАЛЬНОЙ РАБОТЫ

НА ТЕМУ: Экономика семьи и роль Сбербанка в улучшении жизни населения.

Содержание

Введение

Система функций семьи

Семейный бюджет

Сбербанк в условиях кризиса 2008-2009 гг

Услуги Сбербанка для населения

Заключение

Список литературы

Введение

Семейная экономика начинается с момента зарождения семьи, с выработки молодоженами принципов и стратегии благопристойной, как минимум обеспеченной, а может быть, и богатой семейной жизни, с организации и повседневного ведения домашнего хозяйства.

Следует подчеркнуть, что семья, домашний очаг — это твоя колыбель и твой приют, а родители, братья, сестры, другие родные — самые близкие и любящие тебя люди. Царящие в семье мир, совет да любовь делают семейную жизнь счастливой, приносящей радость и покой, оберегают семью от невзгод и внутренних распрей. Общество, государство, Русская Православная Церковь и все другие религиозные концессии заботятся о сохранении и благополучии семей. Единство семьи — главное условие ее морального и материального благополучия. Христианская заповедь гласит: «Если дом разделится сам в себе, не может устоять тот дом» (Новый завет. От Марка, глава 3).

На протяжении уже нескольких лет международные финансовые институты не раз заявляли о необходимости пересмотреть роль Сбербанка на рынке частных вкладов и демонополизировать эту структуру.

По мнению главы Всемирного банка М. Картера, «роль государственного Сбербанка как фактического монополиста на рынке частных сбережений должна быть переосмыслена». Суть заявления Картера сводится к тому, что в отличие от остальных банков вклады в Сбербанке гарантируются государством. Подобная практика создает ситуацию, когда фактически невозможна равноправная конкурентная борьба между кредитными организациями. Глава ВБ полагает, что в принципе на рынке вкладов возможна конкуренция между государственными банками, при этом имеются в виду планы некоторых госбанков расширять свой розничный бизнес. Тем не менее, Картер призывает Россию стремиться к тому, чтобы «финансовый сектор находился в частных руках при мощной регулирующей функции государства».

Недовольство международных финансовых организаций понять можно: конкуренция за частные вклады населения должна быть. Отчасти причиной отсутствия таковой послужило то, что единственной системой гарантирования вкладов является участие государства в капитале банков. Конечно, кроме Сбербанка есть другие банки с госучастием — например, «Внешторгбанк». Но в силу того, что у этих банков нет розничной сети, Сбербанк оказывается в уникальном положении. Наряду с этим качество и спектр услуг, предоставляемых коммерческими банками населению, ограничены. А ценовая конкуренция уже не играет такой роли, как это было в 1994-1995 гг.

1. СИСТЕМА ФУНКЦИЙ СЕМЬИ

Функции семьи многообразны. Они затрагивают все важнейшие секторы деятельности общества и во многом определяют социально-экономические процессы, происходящие в нем.

В условиях рыночной экономики семья является основным звеном формирования и накопления человеческого капитала. Поэтому систему функций семьи можно рассматривать на трех стадиях: образование, производство и реализация «человеческого капитала».

На первой стадии происходит создание материальной базы семьи в процессе осуществления следующих функций: формирования и использования семейного бюджета, ведения домашнего хозяйства.

На второй стадии семья выполняет следующие функции: детородную, воспитательную, рекреационную. На этой стадии производится физическая основа «человеческого капитала», который развивается, и одновременно происходит адаптация этого капитала к социально- экономической системе жизнедеятельности. Для производства человеческого капитала необходимы следующие факторы производства: материальные ресурсы, товары и услуги, а также сами производители — члены семьи.

На третьей стадии реализуются следующие функции посредством различных способов предпринимательства и трудоустройства: индивидуальное участие членов семьи в рыночном хозяйстве, организация семейного бизнеса, корпоративные формы участия семьи в рыночном хозяйстве, ведение домашнего хозяйства, получение и распределение доходов.

Функции семьи на всех стадиях формирования и функционирования «человеческого капитала» взаимосвязаны. Например, снижение детородной функции уменьшает трудовой потенциал семьи, ослабляет ее производственные функции и может отрицательно сказаться на воспитательной функции.

Все функции имеют целевую направленность на накопление и возмещение затрат, связанных с созданием «человеческого капитала» и развитием предпринимательского потенциала.

Издержки воспитания детей включают затраты семьи а рождение, питание, одежду, кров, образование, развлечения, медицинские расходы, страховку, транспорт и т.д. Другими статьями издержек, часто не учитываемыми, являются эмоциональные затраты и время родителей, потраченное на воспитание детей. Оценка издержек на детей — трудная проблема. Действительные издержки воспитания детей будут зависеть точно от того, сколько родители желают потратить, а все издержки будут варьироваться с экономическим статусом и местом жительства родителей.

Дети являются особым экономическим благом, ибо они приносят значительно больше эмоций, риска и неопределенности, чем покупка какого-либо товара. Родители не могут увидеть благо (ребенка) до покупки; действительно, их задача произвести ребенка «с нуля». Ребенок с рождения появляется со своими собственными желаниями, что усиливает элемент неопределенности. В случае с товаром покупатель может решить позже продать его, возможно, возмещая свои инвестиции, хотя бы частично. В современном обществе делать то же самое с детьми не принято. Все это означает, что решение иметь ребенка труднее других решений семьи и в производстве детей больше места для ошибок, чем в производстве чего-либо другого. Однако это не означает, что родители не попытаются подойти к данной проблеме с рациональных позиций.

Уровень образования родителей может влиять на производство детей несколькими способами. Первое: он может менять относительные предпочтения родителей, предлагая вместо детей другие вещи, более для них ценные. Второе: образование может увеличить альтернативный уровень зарплаты родителей и создать положительный эффект дохода и отрицательный эффект издержек.

Одной из наиболее твердо установленных в литературе по рождаемости является отрицательная связь между уровнем образования жены и количеством детей: с ростом образования жены число детей падает. Есть также сведения, показывающие положительную связь между уровнем образования мужа и количеством детей.

Одним возможным объяснением этих зависимостей является то, что время жены относительно важнее времени мужа в производстве детей, и затраты ее времени будут соответственно более значимыми в принятии решений о производстве детей. Образование мужа, чьими обязанностями традиционно было зарабатывание денежного дохода семьи, имеет меньший эффект затрат, но имеет положительный эффект дохода.

Третье: образование может увеличить эффективность, которая поднимет качество детей. По крайней мере, одно эмпирическое исследование эту идею поддерживает. Даже при большей альтернативной зарплате большая эффективность позволяет более образованному человеку получить единицу качества ребенка с меньшими затратами.

Четвертое: эффект образования родителей может проявиться в сокращении числа нежеланных детей.

Экономисты объясняют рыночные сделки с помощью предположения, что люди эгоистичны, выраженного в известных словах А.Смита: «Это не благосклонность мясника, пивовара или булочника, что мы ожидаем свой обед, но то, что они считают своим интересом. Мы обращаемся не к их гуманности, а к их себялюбию, и никогда не говорим о наших потребностях, но об их преимуществах».

Допущение об эгоизме в рыночных сделках достаточно сильно, однако не работает в попытке понять семью. В самом деле, главная черта, отличающая домашние хозяйства от фирм и других организаций, в том, что распределение внутри семей в большой степени определяется альтруизмом и родственными обязательствами, тогда как распределение внутри фирм определяется главным образом внутренними и внешними контрактами. Поскольку семьи конкурируют с правительством за контроль над ресурсами, тоталитарные правительства добивались преданности от своих подданных, уничтожая семейные традиции и преданность семье.

Функцию полезности главы семьи можно записать так:

Функция социализации означает включение человека в общественную систему посредством образования, услуг в области здравоохранения, воспитания детей, культуры и т.д. при помощи государства. Это проявляется в многообразии социальных услуг населению в рыночной экономике. К таким услугам относятся: меры по трудоустройству, страхование по безработице, содействие в получении образования, социальная помощь, охрана труда женщин и несовершеннолетних, пособие на детей, дотация за аренду жилья, пенсионное страхование, социальное жилищное строительство, страхование от несчастных случаев.

На современном этапе развития общества повышается значение рекреационной функции, поскольку человек, интенсивно работающий, прежде всего, умственно, должен иметь больше возможностей для восстановления работоспособности, соединения со средой обитания. Слово «рекреация» латинского происхождения, означает отдых, восстановление сил человека, израсходованных в процессе труда. Анализ расходов семей на досуг, путешествия, проведение свободного времени свидетельствует об их росте и, соответственно, изменении предпочтений индивида.

Ведение домашнего хозяйства представляет собой форму производственной деятельности семьи. В домашнем хозяйстве производятся услуги и продукция, предназначенные для удовлетворения потребностей данной семьи. Систематическое производство продукции в домашнем хозяйстве для продажи или реализация услуг на рынке характеризуют семью, занимающуюся индивидуальной трудовой деятельностью, а производство сельскохозяйственной продукции — личное подсобное хозяйство с товарной направленностью.

Домашнее хозяйство до сих пор поглощает значительную часть бюджета времени членов семьи. Работы в домашнем хозяйстве, значительная доля которых осуществляется женщинами, весьма трудоемки, требуют немалых физических усилий. Согласно специальным обследованиям, развешивание белья требует больше затрат, чем равная по времени работа на тракторе, протирка окон — больше, чем вождение такси, а при глажке белья в течение часа расходуется столько калорий, сколько их расходует за такой же период каменщик. Все это определяет важное значение развития сферы бытовых услуг и механизации домашнего хозяйства.

Особой сферой производительного труда в семье, поглощающей значительную часть бюджета времени, является приготовление пищи. Согласно проведенным в России обследованиям, в течение недели на обеспечение домашнего питания (покупка продуктов, приготовление пищи, мытье посуды) у мужчин уходит 5 часов 17 минут, у женщин — 16 часов 22 минуты, т.е. соответственно 36% и 57% всего времени на ведение домашнего хозяйства.

Немаловажными функциями семьи являются организация семейного бизнеса, индивидуальное участие членов семьи, а также корпоративные формы участия семьи в рыночном хозяйстве и другие.

2. СЕМЕЙНЫЙ БЮДЖЕТ

Создание нормальных условий для производства человеческого фактора требует не только эффективного ведения домашнего хозяйства, но и формирования и использования семейного бюджета.

Семейный бюджет состоит из двух частей: доходов и расходов.

Доходы включают следующие статьи:

— заработная плата;

— предпринимательский доход;

— доходы от собственности (рента, процент, арендные платежи, дивиденды);

— государственные трансфертные платежи (пенсии, стипендии, пособия, бесплатные услуги в области здравоохранения, образования);

— доходы из прочих источников (наследство и т.д.).

Расходы семейного бюджета состоят из следующих статей:

— соцстрахование;

— налоги;

— питание и вкусовые товары;

— одежда и обувь;

— квартплата;

— электричество;

— мебель, бытовые приборы;

— транспорт;

— промышленные товары;

— образование, развлечения;

— досуг, путешествия;

— добровольные пожертвования и взносы в общественные организации;

— прочие расходы;

— накопления (сбережения).

Среди доходов населения наибольший удельный вес в большинстве семей составляют заработная плата и предпринимательский доход, хотя они чрезвычайно разнятся по отдельным семьям. Как правило, именно эти статьи доходов определяют благополучие семьи. Но не только.

Существенное значение имеют доходы от собственности. В динамике структуры имущества семей развитых стран преобладает тенденция к увеличению доли финансовых компонентов собственности (наличные денежные средства, ценные бумаги, сберегательные вклады, накопления в фондах страхования жизни и т.д.).

Размеры собственности значительно дифференцированы по социально-профессиональной принадлежности семей. В настоящее время процесс передачи имущества по наследству играет меньшую роль в формировании первоначальной собственности, чем это отмечалось прежде. А это значит, что молодые семьи должны собственными усилиями стремиться к росту своего благосостояния.

Бюджет семьи отражает ее социально-экономический статус, предпринимательскую активность, уровень жизни, образования, инвестиционный потенциал и другое.

Уровень жизни в отдельных странах различен, и одним из показателей, характеризующих этот уровень, служит потребительская корзина.

Потребительская корзина — это полный набор потребительских (материальных и духовных) благ и услуг, необходимых для удовлетворения нормальных потребностей среднестатистической семьи, обеспечивающий ее нормальную жизнедеятельность.

Расчеты потребительской корзины в России были впервые проведены в 1988г. Потребительская корзина делится на три части: продукты, непродовольственные товары и услуги. Базовой является продуктовая корзина, так как для людей, живущих за чертой бедности, питание — основная статья расходов. Согласно методике здравоохранения США, для нормального потребления расходы на питание должны составлять 1/3 совокупных расходов потребителей. Отсюда граница бедности равна утроенной величине расходов на питание.

Общественно необходимый стандарт потребления в развитых странах сегодня включает также: обеспеченность квартирой, домашней обстановкой, автомобилем, дачей (вторым домом).

Потребительская корзина служит основой для определения прожиточного минимума, другой составной частью которого (помимо продовольственной корзины) является корзина непродовольственных товаров и услуг. В стоимость прожиточного минимума входят также налоги и обязательные платежи.

В связи с ростом цен величина потребительской корзины в денежном выражении постоянно растет. Отсюда возникает необходимость индексации стоимости жизни отдельных людей, членов семьи по социальным группам населения.

3. Сбербанк в условиях кризиса 2008-2009 гг.

Сбербанк РФ ввел дополнительные меры по управлению рисками в условиях недостатка ликвидности, кризиса доверия и снижения платежеспособности.

Согласно оценкам экспертов Сбербанка, период экономических трудностей будет длиться до полутора-двух лет. В связи с этим банк особо рекомендует клиентам использовать консервативный подход к прогнозированию и долгосрочным планам развития бизнеса.

В отношении физических лиц Сбербанк будет повышать доступность кредитов, предлагая различные способы их погашения — равными ежемесячными (аннуитетными) или дифференцированными платежами, с обязательным разъяснением клиентам всех возможностей и ограничений того или иного вида платежей. Банк намерен помогать клиентам-физлицам избежать принятия на себя чрезмерной долговой нагрузки, усилив внимание к индивидуальной платежеспособности при выдаче новых кредитов. При этом банк сохраняет всю линейку розничных кредитных продуктов, и будет продолжать оптимизировать ее, учитывая необходимость сохранения качества кредитного портфеля.

В России безналичные кредиты стали особенно популярными в последнее десятилетие. Столь стремительный рост объяснялся введением в рынок потребительских кредитов в широком смысле этого слова. Однако финансовый кризис и в этой сфере внес свои коррективы. С начала 2009 года кредитование физических лиц для банка стало не столь выгодным, что и объясняет тенденцию снижения займа денежных средств в этом секторе.

Среди основных причин, которые послужили спаду объемов, прежде всего, выделяется ухудшение платежеспособности населения. Если я сегодня возьму кредит, то не могу гарантировать его полное погашение. Почему? Да потому, что на фоне стремительного роста розничных цен, повсеместного сокращения рабочих мест, ну а если не сокращения, то уменьшения заработной платы, трудно спрогнозировать свой уровень дохода через месяц, полгода, год. Да еще сама система кредитования теперь предусматривает ряд «заградительных мер».

Чтобы увеличить собственную безопасность во многих банках кредитование физических лиц предусматривает минимальный порог первоначального взноса и повышение годовой процентной ставки. Также пересмотрены правила оценки платежеспособности физического лица. Предоставление официального подтверждения уровня доходов стало обязательным в оформлении документов кредитования физического лица. Некоторые виды кредитования (ипотека, автокредитование) рассчитаны исключительно на идеального заемщика. Не стоит радоваться и тем, кто успел оформить долгосрочные кредиты на более выгодных условиях. Многие банки для ускорения возврата денежных средств пересматривают подписанные ранее условия договора. Например, при ипотечном кредите, мотивируя снижением залоговой стоимости жилья, банк требует от заемщика погасить треть одолженной суммы. Или счастливый обладатель автомобиля, взятого под валютный автокредит, помимо повышенной процентной ставки должен еще умудриться перекрыть разницу выросшего курса доллара или евро.

С образовательными кредитами ситуация обстоит не намного лучше. Высокая процентная годовая ставка (18%) и сравнительно небольшие сроки (до 5 лет) кредитования делают этот вид займа доступным лишь для наиболее обеспеченной части населения. А бюрократизм банков и неоправданно усложненная процедура выдачи кредита помимо хорошего достатка требует от заемщика еще и выносливости.

Розничное кредитование остается наиболее востребованным, среди всех видов кредитования физических лиц. Несмотря на общую напряженную финансовую обстановку, существует немалая категория платежеспособного населения, которому свойственно появление тех или иных потребностей (приобретение бытовой техники, тур. поездки и т.д.). Среди них банки, как наиболее надежных заемщиков, выделяют бюджетников. Их зарплаты утверждены государственным бюджетом, как правило, начисления проходят через банки на пластиковые карточки. Да и сами изменения в уровне зарплаты бюджетника являются относительно прогнозируемыми. Для данной категории банк предусмотрел льготное кредитование посредством овердрафта. В данном случае физическое лицо может потратить определенную сумму сверх лимита, находящегося на карточке. В течение льготного периода, установленного банком возможно беспроцентное погашение займа, а потом процент начисляется ежедневно на сумму фактически использованных сверх лимита средств.

В период финансового кризиса ситуация с кредитованием напряженная, но не критическая. Людям всегда нужны деньги. И вряд ли кто-то захочет навсегда остаться в этом режиме экономии. Для того чтобы продлить свое существование, необходимо привлекать деньги извне, в том числе и пойти в банк взять кредит. В свою очередь банки кредитование как осуществляли, так и будут осуществлять. И при первых признаках стабилизации экономики они в первую очередь заинтересованы расширить число потенциальных заемщиков путем снижения ставок и отмены искусственно созданных ограничений.

4. Услуги банка для населения

Рост экономической активности населения, материальных и социальных запросов граждан требует от банка постоянного расширения перечня банковских продуктов, разработки новых операций и услуг, отвечающих потребностям и нуждам клиентов.

На сегодняшний день Сбербанк предоставляет широкий спектр услуг по кредитованию населения. Кредиты предоставляются как в рублях, так и в иностранной валюте.

Наибольшим спросом у населения пользуются кредиты на неотложные нужды. Этот кредит заслужил особую популярность, так как предоставляется сроком до 5 лет, а использовать его можно на любые цели. Это удобный способ приобрести дорогостоящие вещи, на которые в семейном бюджете не так просто найти свободные средства, чтобы и за границу поехать, и в санаторий, и машину купить.

Новые виды кредитных продуктов в последнее время.

Сбербанк предоставляет широкий спектр услуг с учетом потребностей различных возрастных и социальных групп населения. Это кредиты на образовательные цели; на покупку потребительских товаров; под заклад ценных бумаг и залог мерных слитков драгоценных металлов; на покупку, строительство, реконструкцию и ремонт объектов недвижимости; на различные цели работникам финансово устойчивых предприятий и организаций — клиентов банка — под корпоративные гарантии.

Сроки по банковскому кредиту длительные (от 6 месяцев до 15 лет), а ставки — достаточно низкие.

Действующие процентные ставки — от 17% до 19% годовых по рублевым кредитам и от 10% до 12% годовых по кредитам в иностранной валюте.

Возможности решения жилищных проблем с помощью банковских кредитов.

Сегодня Сбербанк России предоставляет гражданам кредиты на приобретение, строительство (в том числе на долевое участие в строительстве), реконструкцию, ремонт объектов недвижимости. На эти цели кредиты предоставляются физическим лицам в возрасте от 18 лет при условии, что срок возврата кредита по договору наступает до истечения 75 лет. Кредит предоставляется сроком до 15 лет под 18% годовых в рублях и 11% годовых в иностранной валюте (доллары США) как наличными деньгами, так и в безналичном порядке.

Кроме того, в рамках реализации федеральной целевой программы «Жилье», Сбербанка РФ сотрудничает с области по расширению ипотечного кредитования населения. Программой предусмотрено субсидирование части процентной ставки по кредитам и займам, предоставленным на строительство или приобретение жилья на территории области. Субсидия предоставляется гражданам в первые три года пользования кредитом в пределах 1/2, 2/3, 3/4 процентной ставки по кредиту для различных категорий граждан.

Кредиты, предлагаемые Сбербанком населению.

Назову несколько из числа наиболее востребованных.

Образовательный кредит
Цель

Оплата обучения на дневном, вечернем или заочном отделении образовательного учреждения, зарегистрированного на территории Российской Федерации, по одной из программ профессионального образования (начального, среднего, высшего или дополнительного).
Где можно получить

— учащегося или его представителей, выступающих созаемщиками по кредиту (родители и другие лица, принимающие участие в оказании помощи учащемуся в получении образования),

— по месту нахождения предприятия – работодателя Заемщика/любого из Созаемщиков, клиента Банка, при наличии заключенного трудового договора на неопределенный срок между ним и Заемщиком/Созаемщиком,

— по месту нахождения Образовательного учреждения.

Кто может получить

Гражданин РФ в возрасте от 14 лет*, планирующий поступление в образовательное учреждение на коммерческой (платной) основе либо являющийся учащимся образовательного учреждения.

Учащимся в возрасте до 18 лет, а также достигшим 18-летнего возраста, но не имеющим постоянного источника дохода, кредиты предоставляются при обязательном наличии созаемщиков. Кредит предоставляется при условии, что срок его возврата по договору:

— при дифференцированных платежах – наступает до исполнения Заемщику/Созаемщикам 75 лет;

— при аннуитетных платежах – ограничивается трудоспособным возрастом Заемщика/Созаемщиков.

Расчет платежеспособности

Доход по основному месту работы (подтверждается справкой по форме 2-НДФЛ), дополнительные виды доходов.
Срок

До 11 лет, включая срок обучения, на который предоставляется отсрочка в погашении основного долга, и возврата суммы основного долга после окончания учебы, который не может превышать 5 лет.
Валюта

Рубли РФ.
Обеспечение

Поручительство, залог имущества.
Страхование

Обязательное страхование передаваемого в залог имущества от рисков утраты/гибели, повреждения в пользу Банка на весь срок действия кредитного договора.
Срок рассмотрения заявки

Не более 10 рабочих дней.
Отсрочка платежей

Только по выплате основного долга на время обучения, академического отпуска (до 1 года), воинской службы (на срок службы).
Дополнительные условия

При наличии отсрочки платежей Учащийся не реже одного раза в год предоставляет в Банк справку, подтверждающую факт обучения в образовательном учреждении.

* за исключением лиц от 14 до 18 лет, находящем лиц от 14 до 18 лет, находящихся под попечительством (в соответствии с требованием законодательства РФ)

Минимальная сумма

для г. Москвы — 45 000 рублей.
Максимальная сумма

Зависит от платежеспособности Заемщика/ Созаемщиков, предоставленного обеспечения и не может превышать 90% стоимости обучения (за весь период обучения или за период до окончания учащимся образовательного учреждения).
Процентная ставка

12% годовых.

Автокредит с государственным субсидированием
Цель

Государственная программа позволяет получить субсидию на оплату части процентных платежей по «Автокредиту». Кредиты предоставляются на покупку новых (не состоявших на государственном регистрационном учете) автомобилей отечественных и иностранных марок, произведенных на территории Российской Федерации, стоимость которых на дату заключения кредитного договора составляет не более 600 000 рублей и полная масса которых не превышает 3,5 тонны, в соответствии с Перечнем, утвержденным Министерством Промышленности и Торговли РФ.

Кредиты предоставляются только на оплату части стоимости автомобиля. Иные обязательные платежи заемщика/созаемщиков, связанные с оформлением кредита, в его сумму не включаются.
Срок предоставления кредита

Кредиты предоставляются в течение 2009 — 2010 года.
Срок возврата кредита

До 3 лет.
Возмещение за счет государственных субсидий.

Часть стандартной процентной ставки по «Автокредиту», рассчитанная исходя из двух третьих ставки рефинансирования Банка России, возмещается за счет

Возмещению подлежат только срочные проценты.

Кредит на жилье «Молодая семья»
Семья, в которой хотя бы один из супругов моложе 35 лет, а также неполная семья (семья с одним родителем и ребенком или детьми), в которой мать/отец моложе 35 лет.
Цель

Приобретение и строительство объектов недвижимости на территории России.
Отсрочка платежей

Только по выплате основного долга (с общим увеличением срока кредита до 5 лет), в том числе: на период строительства жилья — до 2 лет и при рождении ребенка — до 3 лет.
Сумма

До 80% стоимости Объекта недвижимости для семьи без детей,

до 85% стоимости Объекта недвижимости для семьи с ребенком/детьми.
Первоначальный взнос

От 20% стоимости Объекта недвижимости для семьи без детей,

От 15% стоимости Объекта недвижимости для семьи с ребенком/детьми.

Вклады физических лиц на рублевых и валютных счетах в российских банках к 1 января 2005 года составили 2 трлн. 003,4 млрд. рублей и за 2004 год увеличились на 30,1%. Эту информацию распространила в субботу Федеральная служба государственной статистики. Доля Сбербанка России в общем объеме рублевых и валютных банковских сбережений населения за минувший год сократилась на 3,1 процентного пункта и составила на 1 января 2005 года 59,6% .Вот только некоторые формы вкладов:

Зарплатный СБ РФ
Процентная ставка по вкладу от 12.01.04

1%
Срок вклада

5 лет
Первоначальный взнос (руб.)

Минимальный первоначальный взнос: 10

Возможность внесения наличными: Да

Поступления безналичным путем: Да
Дополнительный взнос (руб.):

Минимальная сумма: Не ограничена

Возможность внесения наличными: Да

Поступления безналичным путем: Да
Частичная выдача со вклада

Да, неснижаемый остаток 10 руб.
Порядок начисления %

Ежеквартально
Возможность пролонгации

Неоднократно
Дополнительные условия по вкладу

* Возможность перечисления зарплаты и др. доходов.

* Возможность разового (ф.187), длительного (ф.190) поручения банку для осуществления платежей по счету.

* Возможность осуществлять частичный перевод вклада в другое подразделение банка, как на свое имя, так и на имя другого лица

Молодежный СБ РФ
Процентная ставка по вкладу от 12.01.04

6%
Срок вклада

3 месяца + 1 день
Первоначальный взнос

Минимальный первоначальный взнос: 50 руб.

Возможность внесения наличными: Да

Поступления безналичным путем: Нет
Дополнительный взнос

Минимальная сумма: 10 руб.

Возможность внесения наличными: Да

Поступления безналичным путем: Да
Частичная выдача со вклада

Нет
Порядок начисления %

В конце срока
Возможность пролонгации

Неоднократно до достижения вкладчиком 23 летнего возраста
Дополнительные условия по вкладу

* Вклады принимаются от лиц в возрасте от 14 до 23 лет

* Неизменная процентная ставка в течение всего срока хранения.

* Возможность перевода всей суммы вклада в качестве доп. взноса в др. филиал для зачисления на действующий счет по такому же виду вклада.

Пенсионный — плюс СБ РФ
Процентная ставка по вкладу от 12.01.04

4%
Срок вклада

3 года
Первоначальный взнос (руб.)

Минимальный первоначальный взнос: 1 руб.

Возможность внесения наличными: Да

Поступления безналичным путем: Да
Дополнительный взнос (руб.)

Минимальная сумма: Не ограничена

Возможность внесения наличными: Да

Поступления безналичным путем: Да
Частичная выдача со вклада

Да, неснижаемый остаток 1 руб.
Порядок начисления %

Ежеквартально
Возможность пролонгации:

Неоднократно

Дополнительные условия по вкладу

* Возможность перечисления пенсий всех видов.

* Возможность разового (ф.187), длительного (ф.190) поручения банку для осуществления платежей по счету.

* Возможность осуществлять частичный перевод вклада в другое подразделение банка, как на свое имя, так и на имя другого лица с сохранением срока хранения вклада.

На рублевых счетах в российских банках к 1 января этого года было сосредоточено 1 трлн. 485 млрд. рублей (рост за год на 38,1%). Вклады в иностранной валюте в пересчете на российские рубли составляли на 1 января 518,7 млрд. рублей (рост за год на 11,6%). В Сбербанке России к 1 января россияне имели на вкладах 1 трлн. 193,5 млрд. рублей, в том числе на рублевых счетах в Сбербанке вклады населения составили 962,4 млрд. рублей, на валютных счетах — 231,1 млрд. рублей.

По данным на 1 января 2005 года в структуре вкладов населения в Сбербанке преобладали пенсионные вклады (включая срочные), на долю которых приходилось 59,1% общей суммы сбережений населения против 59,0% на 1 января 2004 года. На долю срочных вкладов и депозитов пришлось 31,4% всех вложений населения в Сбербанке против 27,3% годом раньше. Остальная сумма банковских вкладов распределилась между другими видами вложений

Сегодня Волго-Вятский банк Сбербанка России является наиболее крупным и динамично развивающимся банком региона. Банк располагает разветвленной филиальной сетью, которая включает 153 отделения и 2338 филиалов, что обеспечивает максимальное удобство доступа к банковским услугам для каждого Клиента. Волго-Вятский банк осуществляет обслуживание клиентов на территории Нижегородской. Кировской, Владимирской областей, Чувашской и Мордовской республики, Республик Татарстан и Марий-Эл.

Заключение

Для экономики последствием принятия закона о гарантировании вкладов станет существенный рост объемов этих самых вкладов. В настоящее время частные вклады составляют примерно 11% годового дохода россиян (после вычета налогов о прочих обязательных платежей). А вот в США этот же показатель равен 55%. Впрочем, США не показатель — там частные лица активно используют другие формы сбережений, кроме банковского вклада (акции, облигации, паи взаимных фондов денежного рынка и т.д.). По модели финансово-кредитной системы мы ближе к Германии, где банки играют ведущую роль на рынке денежных ресурсов. Так вот, немцы держат на банковских вкладах порядка 95% своих годовых доходов, оставшихся после вычета налогов. Стоит ли вкладчикам Сбербанка готовиться к тому, что завтра они могут оказаться уже в другом банке без прошлого и с неопределенным будущим? Вероятнее всего — нет. Региональное разделение крупных банков уже было опробовано на «Промстройбанке» и «Жилстройбанке». В результате были разрушены сформировавшиеся взаимосвязи промышленности с финансовыми организациями, а новые так и не смогли их заменить. Что касается вертикального разделения, то средств на создание федеральных специализированных банков пока не предвидится. По всей видимости, статус монополиста в ближайшее время у Сбербанка останется, а определяющим условием возникновения конкуренции на рынке частных вкладов будет являться, по нашему мнению, желание российской банковской системы качественно и широкомасштабно работать с населением, только так возможно потеснить такого гиганта, как Сбербанк России.

Сбербанк проводит гибкую и взвешенную кредитную политику, сочетающую в себе принципы консерватизма и агрессивной экспансии и направленную на достижение оптимального соотношения между уровнем прибыли и уровнем кредитного риска. Такой подход позволяет не только сохранить рыночные позиции банка, но и укрепить их, расширив присутствие на кредитном рынке региона.

Экономика семьи начинается с момента ее образования, с ее нравственных позиций и устремлений к материальному благосостоянию, с осознания роли семьи в жизни человека и общества, с познания имущественных прав и обязанностей родителей, детей, супругов, со знания и использования системы государственных и местных пособий и льгот. И, конечно, с организации и ведения домохозяйства.

Список литературы

Г. Беккер «Экономика семьи и макроповедение», США

И. Боровков «Домохозяйство. Семья», Москва

«Российская газета», сентябрь 2004г.

www.bankru.info

www.el.tfl.uz

www.sbrf.ru

www.interfax.ru

www.segodnya.ru

Реферат: Управление материально-техническим снабжением предприятия

Posted on by admin

Введение

Основной задачей органов материально-технического снабжения является обеспечение производства необходимыми материалами, комплектующими и другими изделиями и пр. при условии соблюдения режима экономии в затратах материальных ресурсов.

Все задачи материально-технического снабжения можно функционально разделить на три группы: определение потребности в материалах и комплектующих изделиях на производственную программу в укрупненной и специфицированной номенклатуре, разработка плана снабжения – составление заявок на фонды и распределение выделенных фондов; оперативный учет и управление движением материальных ресурсов; бухгалтерский учет материальных ресурсов.

Подсистема материально-технического снабжения функционально тесно связана с подсистемами планирования и оперативного управления производством и с подсистемой бухгалтерского учета.

1. Определение потребности и разработки плана снабжения

Производство имеет дело с конкретным материалом, характеристики которого включают марку материала, его типоразмер. Полный перечень таких исходных материалов называют специфицированной номенклатурой.

В масштабах народного хозяйства такой перечень насчитывает многие миллионы позиций, что исключает возможность их использования при планировании производства. Поэтому на уровне предприятий составляются заявки на обоснование и получение фондов на материальные ресурсы в укрупненной, сводной номенклатуре. Ряд специфицированных номенклатур объединяется в группы. Так, например, группа «лист медный» содержит свыше 300 специфицированных позиций такого типа: «лист медный холоднокатаный, твердый, марки М2, ГОСТ 495-70, размером 1,2x600x2000 мм».

Если число типов выпускаемых изделий сравнительно невелико и по каждому из них известны дерево структуры изделия, исходные материалы на изготовление деталей и необходимые комплектующие изделия, то нетрудно составить специфицированную потребность на изделие, суммируя количество одинаковых материалов по всем деталям. Умножая на количество изделий по плану и суммируя по всем изделиям, получают специфицированную потребность на плановое производство готовых изделий. Сводя позиции специфицированной номенклатуры в установленные укрупненные группы, получают потребность в материалах в сводной номенклатуре для заявки в вышестоящие снабженческие органы.

При стабильном производстве описанную операцию можно выполнить однократно, введя в память ЭВМ сводные нормы расхода материалов на изделие и обращаясь к ним в периоды составления заявок. Если число типов выпускаемых изделий велико, группируют близкие по характеристикам изделия и выделяют в каждой группе типовой представитель, для которого определяют сводные нормы расхода материалов. Все остальные типы пересчитываются через пересчетные коэффициенты. Наконец, при чрезвычайно большой номенклатуре производства, например, запасных частей, определяют усредненные сводные нормы расхода каждой группы материалов на 1 тыс. или на 1 млн. руб. производства.

Если известны сводные нормы расхода материалов на изделие, заявки на фонды определяют следующим образом.

Потребность на программу выпуска в k-ja виде материала на основное производство

Управление материально-техническим снабжением предприятия

где Пj — годовой план выпуска j-го типа изделия; bkj — норма расхода k го вида материала на j-е изделие.

Общая потребность в материалах k-го вида на непредвиденные работы

Управление материально-техническим снабжением предприятия

где Пjнр — количество изделий j-го типа по годовому плану на группу изделий «непредвиденные расходы».

Общая потребность в материалах и комплектующих изделиях k-го вида на НИР, инструменты и оснастку

Управление материально-техническим снабжением предприятия

где Pkнир — расход k-го вида материала на НИР; Pkигс – расход k-го лица материала на инструмент и оснастку.

Расчет потребности в материалах на изменение незавершенного производства (НЭП) основывается на данных об объеме производства, нормах длительности производственного цикла изготовления отдельных деталей и узлов и нормах расхода материалов на различных стадиях производства. Изменение соотношения между НЭП и товарной продукцией в процентах

Управление материально-техническим снабжением предприятия

где Вкнз.п, Вннз.п — объем НЗП на конец и начало планируемого года; Стов стоимость товарной продукции в планируемом году. Тогда потребность в материалах (комплектующих) k-го вида на изменение НЭП

Управление материально-техническим снабжением предприятия

где Рk – потребность в материалах k-го вида на годовую программу.

Суммарная потребность в материалах k-го вида для расхода на все нужды основного и вспомогательного производства

Управление материально-техническим снабжением предприятия

Переходящий запас материалов k-го вида на начало года

Управление материально-техническим снабжением предприятия

где Нпер.зап – норматив переходящего запаса по данной номенклатуре материала (на этапе предварительных расчетов принимается Нпер.зап = 30 дн); Траб.год — число рабочих дней в году.

Общая потребность в материалах k-го вида на год

Управление материально-техническим снабжением предприятия

Ожидаемый остаток на начало планируемого года

Управление материально-техническим снабжением предприятия

где Фkгод — утвержденный фонд текущего года; Фk0 — нереализованная часть годового фонда; Фk1 – фонд, реализованный в первом квартале; Оk1 — остаток на конец первого квартала (в цехах и складах); Pk2–1 — потребность в k-м виде материала на второй, третий и четвертый кварталы текущего года; Pkн – ожидаемая реализация неликвидов и сверхнормативов.

Величина запрашиваемого фонда на материалы

Управление материально-техническим снабжением предприятия

По составленным заявкам, если они признаны правильными, осуществляется выделение фондов. По дефицитным позициям величина выделенных фондов оказывается меньше заявленной потребности, что требует корректировки производственных планов или поисков дополнительных источников ресурсов.

На самом деле ситуация гораздо сложнее, чем описано выше. Заявки начинают собирать в апреле – мае года, предшествующего планируемому. В это время планы производства еще не известны, причем они принципиально не могут быть известны. Чтобы спрогнозировать план производства изделий, надо знать потребность в них, которая выявляется путем сбора заявок, по необходимости проводимого до составления планов производства. По этой и другим причинам потребность в материалах в сводной номенклатуре является лишь первым приближением к плану снабжения предприятия.

Выделенные фонды требуют специфицирования, так как поставщики по нарядам-заказам или договорам поставляют уже конкретные марки и типоразмеры исходных материалов для производства.

Для учета и планирования хода материально-технического снабжения составляется план снабжения, который состоит из двух сбалансированных частей — плана поставок и плана распределения.

Исходными данными для формирования плана поставок являются сведения, содержащиеся в фондовых извещениях, нарядах на поставку продукции и договорах о поставках. В память ЭВМ вводят данные о поставках, потребителях и материальных ценностях.

Данные о поставщиках содержат следующие сведения: шифр и наименование поставщика, его грузовой адрес (откуда поставляется продукция) , наименование отделения Госбанка или Стройбанка, расчетный счет, номенклатурные группы, по которым он поставляет продукцию.

Данные о потребителях содержат аналогичные сведения, если они являются самостоятельными хозрасчетными предприятиями. Если же они являются подразделениями предприятия, то указывается наименование подразделения и его адрес (в случае территориального размещения не по адресу предприятия).

Данные о материальных ценностях могут быть укрупненными до группы и специфицированными. В общие характеристики на группы материальных ценностей включаются: номенклатурный номер, наименование, ГОСТ или договор (если поставка выполняется по договорным условиям), технические условия (ТУ), марка, номер по прейскуранту.

Специфицированные данные дополнительно содержат сведения о номенклатурном номере, форме изделия, размерах в трех измерениях, единицах измерения, сорте, цене по прейскуранту с указанием страницы и позиции прейскуранта, условиях хранения, наличии наценки, размере страхового запаса, дополнениях к наименованию.

По мере поступления оформленных- договоров и нарядов в ЭВМ вводятся общие сведения о договоре (наряде): наименование и шифр поставщика, его грузовой адрес, номер и дата заключения договора, общая сумма поставок, расчетный счет в Госбанке или Стройбанке. По каждой позиции договора вводятся: наименование материала, единица измерения, общее количество поставки с разбивкой по кварталам. Ввод сведений о поставщике является контрольным, эти данные сопоставляются ЭВМ с ранее введенными данными, и в случае расхождений выдается сообщение об ошибке.

Совокупность всех записей, введенных по договорам и нарядам, образует план поставок. В течение года по различным причинам в него вводятся изменения, что требует процедур корректировки хранящихся в памяти данных.

Когда известны поставщики и количество поставляемой ими продукции с распределением поставок по кварталам, составляют план распределения, в котором указывают, кому предназначается поставляемая продукция.

Исходными данными для составления плана распределения являются: заявки потребностей, отчеты, отражающие приход, расход и остаток материальных ценностей за предыдущий год, сведения о выделенных для поставки материалах. Для каждой строки плана распределения, сформированного по потребителям, вводятся: номер заявки потребителя, наименование материала, заявленное количество на год с разбивкой по кварталам, источник поставки (номер договора или наряда), выделенное данному потребителю количество на год с разбивкой по кварталам.

Общее количество поставок от всех поставщиков по одному специфицированному виду материалов должно быть равно сумме количеств этого материала, выделенных потребителям. Выделение некоторого количества в резерв оформляется как распределение фиктивному потребителю.

Совокупность записей для всех потребителей по всей специфицированной номенклатуре образует план распределения. Как и план поставок, в течение года план распределения может изменяться и корректироваться.

2. Оперативный учет и управление движением материальных ресурсов

Движение материальных ресурсов, которые часто именуют материальными ценностями, начинается с отправки их поставщиком по железной дороге, авиационным, автомобильным или другим транспортом (рис. 1). Одновременно с отправкой груза оформляются и отправляются в банк – счет для оплаты и получателю — сопроводительные документы, в которых указываются: полное наименование каждой позиции груза, количество, номер направленного в банк для оплаты счета, цена единицы продукции и общая стоимость. Банк после обработки пересылает счет получателю.

Счета поставщиков, обработанные банком, поступают в бухгалтерию и оттуда передаются в отдел снабжения на акцептирование. Под акцептированием понимается согласие на оплату счета, в результате чего соответствующая сумма банком снимается со счета получателя и зачисляется на счет поставщика. Организация имеет право акцептировать или неакцептировать весь счет или его отдельные позиции в течение трех суток.

Получив счет, сотрудник отдела снабжения вызывает соответствующие данные из плана поставки и проверяет, предусмотрено ли получение указанных в счете материалов планом поставки. Если такая поставка предусмотрена, счет акцептируется, в противном случае выясняется причина расхождения. Содержание акцептированного счета вводится в ЭВМ. Дальнейшие процедуры зависят от того, какая из двух возможных ситуаций реализуется. Счет может поступить либо до фактического прихода груза с сопроводительными документами, либо после этого.

Если соответствующий груз еще не поступил, акцептованный счет запоминается, а сведения о грузе заносятся в специальную рубрику «грузы в пути». В ней кроме наименования и количества груза указывается, на какой склад его следует направить после поступления.

Управление материально-техническим снабжением предприятия

Рис. 1

О приходе груза представитель железнодорожной станции сообщает отделу снабжения или диспетчерской службе этого отдела, если она существует, телефонограммой. В ней содержатся следующие данные: дата, номер счета поставщика, адрес станции отправления, наименование поставщика, номер вагона или контейнера, номер накладной, вес груза. Диспетчер по номеру счета определяет, что счет уже акцептован и узнает, на какой склад следует вывести поступивший груз. Содержание телефонограммы также вводится в память ЭВМ.

На складах может использоваться система с постоянным и переменным закреплением мест хранения. В первом случае каждый сектор склада, стеллаж или ячейка закреплены за конкретным видом хранимых материальных ценностей независимо от их фактического наличия. Во втором случае ячейки после освобождения обезличиваются и в них можно поместить любые иные материальные ценности.

Поступивший на склад груз принимается по сопроводительным документам с контролем их соответствия счетам поставщиков. Далее проверяется соответствие фактического наличия груза сопроводительным документам. Несоответствие факсируется по специальным правилам особым актом.

Кладовщик вводит в ЭВМ сведения о прибывшем грузе, указывая поставщика, его грузовой адрес, номер и дату выписки накладной, наименование (номенклатурный номер) и количество материальных ценностей. Данные о грузе обрабатываются ЭВМ, которая определяет адреса мест хранения по списку фиксированных мест хранения или выбирая из списка свободных ячеек, если поступил груз, которого нет на складе.

Кладовщик получает указание о размещении груза в заданную ячейку. При наличии автоматических штабелеров они по команде ЭВМ осуществляют загрузку в нужную ячейку. Если по каким-либо причинам ячейка оказалась занятой или кладовщик считает выбор ячейки неудачным, он размещает груз в любой ячейке, но во всех случаях сообщает ЭВМ о местонахождении принятого и размещенного груза.

Получив подтверждение (квитирование) о приеме груза, ЭВМ через установленный на складе терминал распечатывает приемный акт, содержащий следующие сведения: номер и дату составления, номер склада, фамилию кладовщика, наименование поставщика, номер и дату накладной, номер и дату счета. Далее по строкам акта указывается наименование, сорт, размер принимаемого груза, единица измерения, полученное количество, цена единицы и суммарная стоимость. Приемный акт является документом, устанавливающим материальную ответственность кладовщика. Поэтому кладовщик подписывает приемный акт и пересылает два подписанных экземпляра в бухгалтерию. Один экземпляр остается на складе для возможных последующих контрольных проверок.

Если груз с сопроводительными документами поступает раньше счета, процедуры в принципе сохраняются, за небольшими изменениями. Так как в памяти ЭВМ нет необходимого счета, ввод информации о пришедших грузах кладовщик осуществляет построчно с сопроводительных документов. Сведения о поступивших, но не оплаченных грузах хранятся в памяти до прихода соответствующего счета, после чего происходит их сопоставление для выявления ошибок и несоответствий. Ежедневно для контроля выдается ведомость принятых грузов и приходных документов за день. На этом процесс приема грузов заканчивается.

Сведения о поступивших за прошедший день грузах выдаются в виде сводных ведомостей принятых грузов и приходных документов. Эти сведения используются для контроля, а также для начала процесса распределения и выдачи имеющихся на складах материальных ценностей.

Распределение прибывших грузов может проводиться в автоматическом или «ручном» режимах. Автоматический режим используют в тех случаях, когда распределяемые количества полностью соответствуют плану распределения или должны быть распределены в равных пропорциях. «Ручное» распределение позволяет учитывать неформальные приоритеты потребителей.

Потребителям рассылаются извещения о том, какие грузы по плану распределения могут быть ими получены. При желании потребителя получить соответствующие грузы выдаются требования на получение груза. Сотрудник отдела снабжения может аннулировать требование в случае длительной задержки получения грузов со склада или неплатежеспособности потребителя.

При предъявлении требования на склад кладовщик проверяет с помощью ЭВМ его правильность и получает указание адреса, по которому расположен этот груз на складе. При наличии автоматического штабелера ЭВМ выдает на него команду и груз подается штабелером к месту выдачи, в противном случае это делает кладовщик по указанному ЭВМ адресу. Выдав груз потребителю, кладовщик вводит в ЭВМ и проставляет на требовании фактически выданное количество, которое может отличаться от затребованного. Кладовщик и получатель груза подписывают требование, подтверждая факт передачи груза. Два экземпляра подписанных требований передаются в бухгалтерию. Для ускорения оформления платежных документов, если пересылка требований занимает длительное время, дубликат требования с заполненной графой «отпущено» и фамилиями подписавших сразу печатается на терминале, установленном в бухгалтерии.

Ежедневно на ЭВМ формируются по информации о выданных грузах счета-фактуры, один экземпляр которых вместе с копией требования отправляется потребителю. Используя данные счетов-фактур, рассортированные по потребителям, ЭВМ формирует платежные требования и сопроводительные реестры к ним, передаваемые в отделения Госбанка или Стройбанка для проведения необходимых банковских операций. Ускорение подготовки и передачи для оплаты платежных документов существенно влияет на время оборота оборотных средств, что является одним из основных финансовых показателей, характеризующих эффективность системы материально-технического снабжения.

Учитывая важность сохранности материальных ценностей, при разработке автоматизированной системы особое внимание должно уделяться защите данных от несанкционированного доступа, их резервированию, контролю достоверности и ведению архивов, по которым могут быть восстановлены все детали работы системы за прошлое время.

3. Бухгалтерский учет материальных ресурсов

Комплекс задач бухгалтерского учета материальных ресурсов (ценностей) предназначен для автоматизации учета движения материалов на складах предприятия, контроля за их сохранностью, расчета сумм по балансовым счетам, калькуляции фактической себестоимости производства в части материальных затрат, анализа производственной деятельности предприятия в части использования материальных ресурсов. Задачи можно функционально разделить на три группы: учета движения материалов на складах, расчетов с поставщиками материалов и расхода материалов на производство.

Учет движения материалов на складах кроме учета поступления и расходования материальных ценностей и контроля за их сохранностью включает в себя получение документов аналитического и синтетического бухгалтерского учета, содержащих как итоговые суммы по каждому балансовому счету, так и распределение этих сумм по группам материалов, видам операций и пр. Балансовый счет определяет, на какие цели израсходованы материалы – на основное производство, ремонтные работы, хозяйственные нужды и т.п.

На основании приходных актов и требований комплекс программ готовит и выдает оборотную ведомость движения материальных ценностей, т.е. какие материалы и в каких количествах поступили, а какие отпущены со склада. Оборотная ведомость выдается по складу, группам материалов, балансовым счетам.

Учет расчетов с поставщиками материалов заключается в следующем: по оплаченным счетам поставщиков и приходным ордерам подготавливаются и выдаются ведомости или справки на терминалы по задолженности поставщикам, по материалам в пути (счета получены, а материалы — нет), по неотфактурованным поставкам (материалы пришли, а счета – нет), по расчетам с поставщиками и др. Все программы выдачи различных ведомостей реализуют сортировку и суммирование по различным признакам уже введенных в ЭВМ данных.

Учет расхода материалов на производство осуществляется по вводимым в ЭВМ данным, содержащимся в требованиях, по которым выдаются материалы с цеховых складов, и в лимитно-заборных книжках, заменяющих в некоторых случаях требования.

Такой учет осуществляется для распределения затрат на материалы по различным видам производств, производственным подразделениям и конкретным заказам, для калькуляции фактической себестоимости. Введенные в ЭВМ данные сортируются и суммируются по балансовым счетам, статьям затрат и номерам заказов по цехам и по предприятию в целом. В результате выдаются ведомости распределения материальных ценностей по шифрам производственных затрат и группам материалов, по балансовым счетам, по расходу и балансовым счетам непроизводственных подразделений.

Реферат: Революция 1917 года в Москве

Posted on by admin

Товарищи рабочие! Вы проявили чудеса пролетарского героизма вчера, свергая царскую монархию. Вам неизбежно придется в более или менее близком бедующем … снова проявить чудеса такого же героизма для свержения власти помещиков и капиталистов, ведущих империалистическую войну.

В. И. Ленин

ПАДЕНИЕ ДВУГЛАВОГО ОРЛА

23 февраля (8 марта) 1917 г. в Петрограде развернулись события, послужившие началом второй буржуазно-демократической революции, завершившейся свержением царского самодержавия. В этот день— Международный день работниц—по призыву большевиков трудящиеся женщины столицы вышли на демонстрацию против голода, войны и произвола. К вечеру этого дня бастовало примерно 128 тыс. рабочих 50 предприятий. Забастовщики направились к центру города. Появились красные знамена с надписями: «Долой самодержавие!»,
«Мира!» 25 февраля движение питерских рабочих переросло во всеобщую политическую забастовку. Во главе масс были большевики. На следующий день стачка стала перерастать в вооруженное восстание. 27 февраля (12 марта) войска Петроградского гарнизона перешли на сторону народа. Успех восстания в столице был фактически предрешен.

27 февраля Русское бюро ЦК РСДРП выпустило Манифест «Ко всем гражданам
России». В нем сообщалось о свержении самодержавия и провозглашались требования демократической республики, 8-часового рабочего дня, конфискации помещичьих земель, немедленного прекращения грабительской войны.

Получив 27 февраля сообщение о событиях в Петрограде, члены
Московского областного бюро ЦК и Московского комитета партии (И. И.
Скворцов-Степанов, М. С. Ольминский, В. А. Обух, П. Г. и С. Н. Смидовичи,
Р. С. Землячка, А. А. Сольц и др.) собрались на свое первое легальное заседание и подготовили обращение к трудящимся и солдатам. В этом обращении, распространенном в виде листовки на следующий день, говорилось:
«В Петербурге революция… Товарищи, бросайте работу! Солдаты! Помните, что сейчас решается судьба народа! Все на улицу! Все под красные знамена революции! Выбирайте в Совет рабочих депутатов!»

Чтобы не допустить развертывания революционного движения, по приказу ставки Москва была объявлена на осадном положении: демонстрации и митинги были запрещены, войска заняли наиболее важные подступы к центру города, в некоторых местах на улицах были установлены орудия. Газетам было предписано не печатать сообщения о событиях в Петрограде.

Но остановить революцию было уже невозможно. 28 февраля благодаря активной работе заводских большевистских ячеек стали останавливаться одно предприятие за другим. Началась всеобщая стачка. Повсюду проходили митинги.

Большевики развернули активную работу среди солдат гарнизона.
Московский комитет и Областное бюро ЦК большевиков обратились к солдатам с призывом: «Власть переходит к народу… Еще немного усилий—и народ приступит к осуществлению своих требований… 1. Демократическая республика. 2. Вся земля народу, тому, кто ее сам возделывает… 3.
Запрещение для всех предприятий, фабрик и заводов работать больше 8 часов в день… Товарищи солдаты! Сейчас вы в казарме, а, может быть, завтра вернетесь к своему хозяйству или к работе на фабриках и заводах… За одно и в ногу с рабочими, товарищи солдаты! К победе над вековым врагом. За мир!
За свободу! За союз рабочих всех стран и народов!»

Призывы большевиков ложились на достаточно подготовленную почву. В бурлившей революционной толпе, которая заполнила Воскресенскую площадь, первоначально преобладали рабочие. Были и студенты. Но уже в конце дня 28 февраля среди шапок и кепок стали все чаще мелькать военные фуражки: отдельные солдаты и даже офицеры присоединились к восставшему народу.

Улицы Москвы были заполнены демонстрантами, направляющимися с красными знаменами и революционными песнями к центру города. Полицейский отряд, пытавшийся задержать на Яузском мосту шествие рабочих заводов Гужона и
«Динамо», был смят. Помощник пристава, убивший в этой схватке вожака рабочей молодежи Иллариона Астахова, был сброшен в реку. Схватки рабочих с полицией произошли на Каменном мосту. И здесь, несмотря на жертвы, рабочие прорвали заслон.

В приказе по Московскому гарнизону сообщалось, что 1 марта будет отслужена очередная панихида по «в бозе почившем» в 1881 г. императоре
Александре II, и посему в этот день предлагалось «в барабаны не бить и музыке не играть». Но вопреки приказу командующего округом в городе гремела музыка — музыка революции. День, с которого Москва была объявлена на осадном положении, стал последним днем царской власти во второй столице.

Московский комитет и Бюро ЦК РСДРП в специальном воззвании к рабочим писали: «Сегодня, 1 марта, решительный день для Москвы. Революция должна победить. Старая власть будет уничтожена. Откроются тюрьмы, будет свобода рабочих организаций, рабочей печати, будет положено начало освобождения рабочего класса… Петроградский пролетариат начал первый… Дело за
Москвой. Вчера она дала ответ. Улицы покрылись поднявшимся пролетариатом…
Выяснилось, что большинство Московского гарнизона будет за революцию…
Сегодня день восстания, день захвата всех правительственных учреждений, железных дорог, почт и телеграфа, телефона. Государственный банк и казначейство будут отняты у старой власти. Сегодня великий день. Поддержим наших петроградских братьев, не дадим послать в Питер царского палача! Все на улицу!.. Организуйте великую пролетарскую силу… Да здравствует революция демократическая, рабочая и крестьянская! Да здравствует РСДРП и международный пролетариат!»

В течение 1 и 2 марта большая часть Московского гарнизона перешла на сторону революции. В эти же дни важнейшие городские объекты—почта, телеграф, телефон, Кремль, арсенал, вокзалы, охранное отделение и т. п.— оказались в руках рабочих и солдат. Захват арсенала значительно укрепил силы восставших. Губернатор, градоначальник, командующий военным округом были арестованы. Старая власть пала.

Распахнулись двери тюрем. На свободу вышли тысячи политических заключенных. Среди освобожденных были Ф. Э. Дзержинский, Я. Э. Рудзутак, члены Московского комитета РСДРП К. В. Островитянов, И. А. Попов, Ф. Г.
Титов и др. Была освобождена значительная группа социал-демократов Польши и
Литвы, сразу же заявивших о единстве интересов русских рабочих и рабочих других национальностей.

Красные флаги, повсюду развевавшиеся в руках демонстрантов, красные банты в петлицах пальто, всеобщее воодушевление, бурные митинги, свободно распространявшиеся прокламации революционных партий—все это олицетворяло торжество революции, в победе которой наряду с Петроградом решающая роль принадлежала также и Москве.

В Москве революция победила в течение двух суток и почти бескровно, погибло всего 8 человек. Это объяснялось наличием крепкой партийной организации, сумевшей использовать опыт боев 1905—1907 гг., подготовленностью пролетариата к свержению царизма всей предшествовавшей борьбой, сравнительной слабостью сопротивления царских властей в условиях победы рабочих в Петрограде.

Победа революции в Петрограде и Москве дала толчок революционным выступлениям рабочих, солдат и крестьян по всей стране.

1 марта открылось первое собрание Московского Совета рабочих депутатов. Большевики получили преобладающее число мест по сравнению с другими партиями (меньшевиков, эсеров и др.). И только объединение всех мелкобуржуазных партий в единый соглашательский блок обеспечивало этому блоку перевес в Совете.

Из 5 членов президиума Совета двое были большевиками—В. П. Ногин и П.
Г. Смидович. Редактором «Известий» Московского Совета рабочих депутатов с 5 марта стал видный деятель большевистской партии И. И. Скворцов-Степанов.

В ряде возникших после революции районных Советов (Железнодорожном,
Бутырском, Пресненском, Лефортовском, а также в Центральном городском) влияние большевиков было более значительным, чем в Моссовете. Не раз эти
Советы принимали большевистские резолюции даже вопреки эсеро-меньшевистским решениям городского Совета.

Советы стали фактическими органами власти победившего народа. Но завоеваниями революции сумела воспользоваться буржуазия. Еще 27 февраля, убедившись в невозможности спасти монархию, лидеры московской буржуазии из
Биржевого комитета, Купеческого общества, Общества фабрикантов и заводчиков, Военно-промышленного комитета, городского и земского союзов и других организаций созвали совещание. Оно избрало (как и в Петрограде) так называемый Комитет общественных организаций, который должен был происходящие в Москве события направлять «в известное русло, не давая возможности развитию анархии, паники и всевозможных эксцессов». 1 марта был избран Временный исполнительный комитет московских общественных организаций, в который вошли наряду с многочисленными представителями буржуазных организаций и представители меныпевистско-эсеровского Совета рабочих депутатов.

В Москве, как и во многих других местах, возникло двоевластие. И хотя рабочие и солдаты демонстрировали свою солидарность с Советом, мелкобуржуазное, соглашательское его большинство признало буржуазный
Комитет общественных организаций единственным органом местной власти.

Перед рабочим классом и его авангардом—партией большевиков во главе с
В. И. Лениным встала новая историческая задача—организация пролетарских масс на борьбу за свержение власти буржуазии и утверждение диктатуры пролетариата.

Занималась заря социалистической революции.

Курс – социалистическая революция.

Февральская революция, приведшая к свержению самодержавия, закончилась.

Однако народы России поднимались на борьбу не только и не столько для того, чтобы сбросить с трона династию Романовых. Свержение самодержавия само по себе не снимало насущных проблем, стоявших перед страной. Февраль
1917 г. не завершал революционного процесса, а начинал его новый этап.

Пришедшее к власти Временное правительство не выполнило ни одного из требований народа — оно выражало и защищало не народные, а буржуазно- помещичьи интересы.

Продолжалось участие России в мировой войне, хотя характер ее не изменился: война оставалась империалистической, чуждой народу.

Не был решен аграрный вопрос. Интересы помещиков тесно переплетались с интересами представителей торгово-финансово-промышленных кругов, поэтому буржуазное Временное правительство не хотело, да и не могло передать крестьянам помещичьи земли.

Временное правительство ничего не сделало и для того, чтобы облегчить положение рабочих. Оно всячески препятствовало законодательному введению 8- часового рабочего дня (хотя рабочие уже весной 1917 г. на большинстве предприятий страны явочным порядком добились этого), игнорировало требования о повышении заработной платы, улучшении условий труда.

Не получил своего решения и национальный вопрос. Миллионы трудящихся разных национальностей были по-прежнему бесправны. Временное правительство по существу продолжало колонизаторскую политику царизма, на местах сохранялся старый царский аппарат угнетения.

Таким образом. Февральская буржуазно-демократическая революция не сняла с повестки дня основные вопросы, стоявшие перед страной. Для их решения нужна была новая, качественно иная, социалистическая революция. Ее историческую неизбежность и необходимость показал В. И. Ленин в знаменитых
Апрельских тезисах, изложенных 4(17) апреля 1917г. в докладе «О задачах пролетариата в данной революции».

Партия провозгласила курс на перерастание буржуазно-демократической революции в революцию социалистическую. Это была вполне реальная, назревшая задача.

В России имелись необходимые предпосылки для совершения социалистической революции. Она была подготовлена всем ходом развития страны в эпоху империализма.

Коренные противоречия, порожденные капиталистическим строем, дошли до крайних пределов.

В начале XX в. Россия оказалась наиболее слабым звеном в системе мирового империализма. Глубокие противоречия, свойственные этой стадии развития капитализма, сочетались, переплетались здесь с противоречиями, порожденными феодально-крепостническими пережитками. Остатки средневековых отношений тормозили развитие страны и делали жизнь народа особенно тяжелой во всех областях— и в социальной, и в экономической, и в политической.

Война обострила эти противоречия, вывела их наружу. Все потоки революционного движения—общенародная борьба за мир, борьба крестьян за землю, национально-освободительная борьба угнетенных народов, борьба пролетариата за социализм-—сливались воедино под знаменем социалистической революции, ибо только социалистическая революция могла разрешить назревшие противоречия, открыть на роду путь к счастливой, свободной жизни. В социалистической революции было заинтересовано подавляющее большинство населения России.

Революционный подъем нарастал по всей территории страны—от Балтики до
Тихого океана. Трудящиеся Москвы—крупнейшего наряду с Петроградом политического и экономического центра России—шли в первых рядах могучей революционной армии.

После Февральской революции в стране сложилась своеобразная политическая ситуация, возникло двоевластие. Наряду с Временным правительством и его органами в большинстве городов, в армии и во многих уездах возникли Советы — демократические организации, создававшиеся непосредственно трудящимися—рабочими, солдатами, крестьянами. Советы, пользуясь доверием масс, обладали реальной, могучей силой, но они не сосредоточили в своих руках государственной власти. Две власти существовали и действовали одновременно. «…Получилось,—отмечал В. И.
Ленин,—чрезвычайно оригинальное, новое, невиданное, переплетение того и другого». Лозунг «Вся власть Советам!» стал ключевым лозунгом революции.

В Москве органом Временного правительства был так называемый Комитет общественных организаций. Временное правительство назначило в Москву и своего комиссара. Действовала избранная еще до революции городская дума.
Позже, после выборов (в июне 1917 г.) нового состава думы, Комитет общественных организаций прекратил свою деятельность.

С утра 1(14) марта 1917 г. в здание городской думы на Воскресенской площади (ныне площадь Революции) стали собираться члены Московского Совета рабочих депутатов. Здесь в 12 часов открылось его первое заседание. (В дальнейшем местом пребывания Московского Совета стал бывший генерал- губернаторский дворец на Тверское улице—ныне улица Горького.)

4(17) марта состоялось первое заседание Совета солдатских депутатов. В отличие от Петрограда в Москве Совет рабочих и Совет солдатских депутатов до ноября 1917 г. не были объединены.

В Москве возникли и районные Советы, члены которых были настроены особенно революционно.

Ведущей силой, поднимавшей трудящихся Москвы на борьбу, сплачивавшей их под знаменем революции, были большевики. Их влияние в массах неуклонно росло. Росла и численность Московской партийной организации. В начале апреля на общегородской партийной конференции было представлено около 6000 членов партии; в мае число их в Москве составило 10 000, в конце июля— 15
000, а в октябре уже 20 000.

Среди руководителей московских большевиков были видные деятели партии, имевшие опыт революционной борьбы: А. С. Ведерников, М. Ф. Владимирский, Р.
С. Землячка(Самойлова), В. А. Обух, М. С. Ольминский, В. Н. Подбельский, М.
Н. Покровский, О. А. Пятницкий, И. И. Скворцов-Степанов, П. Г. Смидович, Е.
М. Ярославский.

Бывший рабочий-красилыцик Богородско-Глуховской мануфактуры В. П.
Ногин уже в февральские дни стал одним из организаторов Московского Совета, а в сентябре 1917 г.—его первым большевистским председателем. Весь свой недюжинный талант, всю свою энергию отдал делу революции старый большевик- подпольщик, ученый-астроном, профессор Московского университета П. К.
Штернберг. Пламенным оратором и великолепным организатором был Г. А.
Усиевич. Это лишь небольшая часть замечательной когорты московских большевиков, развертывавших свою деятельность под руководством Центрального
Комитета партии во главе с гениальным вождем революции Владимиром Ильичем
Лениным.

В авангарде революционного движения в стране выступал героический пролетариат России. Рабочие усиливали забастовочную борьбу с капиталистами, шли в первых рядах всех политических выступлений трудящихся, воодушевляли своим примером крестьян и солдат, показывали образцы энергии и инициативы, всемерно повышали свою организованность.

С первых дней марта 1917 г. рабочие ряда фабрик и заводов стали явочным порядком вводить 8-часовой рабочий день. В Москве одними из первых осуществили эту меру рабочие завода Михельсона (ныне завод имени Владимира
Ильича). Вслед за михельсоновца-ми установили 8-часовую смену их соседи—рабочие завода Бромлея (ныне завод «Красный пролетарий»), затем рабочие завода Гужона (ныне «Серп и молот»). К 18(31) марта большинство крупных предприятий Басманного и Рогожского районов, треть всех заводов и фабрик Пресни работали по 8 часов в смену. В конце марта Московский Совет ввел 8-часовой рабочий день на всех предприятиях города.

В последующие месяцы борьба между трудом и капиталом все более обострялась. Капиталисты закрывали фабрики и заводы, отказывались повышать заработную плату, несмотря на нараставшую инфляцию. Рабочие бастовали, требуя улучшения экономического положения. 400-тысячная армия пролетариата
Москвы все активнее и решительнее выступала за свои права. Рабочие не ограничивались экономическими требованиями—они выдвигали политические, отстаивая лозунг передачи всей власти Советам. С мая—июня московские рабочие развернули борьбу за введение на предприятиях рабочего контроля.

Революционный процесс развивался по нарастающей. В конце апреля разразился первый после Февральской революции политический кризис. Солдаты и рабочие Петрограда выступили против ноты министра иностранных дел
Милюкова, в которой высказывалось намерение продолжать империалистическую войну до победного конца. Москвичи активно поддержали революционную столицу. 21—22 апреля (4—5 мая) в городе проходили митинги и демонстрации.
Всюду раздавались призывы покончить с ненавистной войной, передать всю власть Советам.

«Москва 21 апреля бурлила в котле политических страстей…» — сообщал корреспондент «Правды». В этот день настроение Москвы напоминало «кипящий
Петроград».

Москва поддержала Петроград и во время бурных событий второй половины июня—начала июля. 18 июня (1 июля) во всех районах города состоялись митинги рабочих и солдат. Они проходили почти исключительно под большевистскими лозунгами: «Вся власть Советам!», «Полный разрыв с буржуазией!». 4(17) июля значительная часть рабочих вышла на демонстрацию.

Буржуазное Временное правительство, обрушив в июле войска на мирную демонстрацию в Петрограде, покончило при попустительстве меньшевиков и эсеров с двоевластием. Буржуазия добилась единовластия. Правительство, вставшее на путь насилия над народом, уже нельзя было отстранить мирным путем. Таким образом, этап мирного развития революции закончился[1].

VI съезд большевистской партии, состоявшийся в Петрограде 26 июля— 3 августа (8—16 августа) 1917 г., констатировав это обстоятельство, взял курс на вооруженное восстание. Это не означало призыва к немедленному штурму, для которого еще не было необходимых условий. Готовиться к штурму, приближать его час, собирать силы, быть во всеоружии, когда наступит решающий момент,—так определила свою линию партия.

В Манифесте съезда звучал пламенный призыв: «Готовьтесь же к новым битвам, наши боевые товарищи! Стойко, мужественно и спокойно, не поддаваясь на провокацию, копите силы, стройтесь в боевые колонны! Под знамя партии, пролетарии и солдаты! Под наше знамя, угнетенные деревни!»

Подошла осень. Более полугода прошло с тех пор, как победила
Февральская революция. Но положение народа становилось все хуже и хуже.
Экономическая разруха усиливалась. Продолжавшаяся война вызывала все большую ненависть всего народа, прежде всего рабочих и крестьян в солдатских шинелях. К осени достигло апогея крестьянское движение. По существу в стране развернулось крестьянское восстание. Это было, как отмечал В. И. Ленин, фактом величайшего политического значения. Один этот факт со всей убедительностью свидетельствовал о наличии общенационального кризиса, о том, что дело подошло «к последней черте».

Вместе с тем буржуазия собирала силы для контрреволюционного переворота. С этой целью в Москве было созвано так называемое
Государственное совещание, которое санкционировало политическую программу кадетско-генеральского заговора. Контрреволюция стремилась к установлению в стране военной диктатуры. На роль диктатора был намечен генерал Корнилов, восторженно встреченный в Москве контрреволюционными кругами. Однако попытка установить в стране черносотенную диктатуру была сорвана рабочим классом, которым руководили большевики. После разгрома корниловского мятежа влияние большевистской партии значительно возросло, началась большевизация
Советов, где ранее преобладали представители меньшевиков и эсеров.

Вслед за Петроградским Советом руководство к большевикам перешло и в
Московском Совете. 5(18) сентября объединенное заседание Советов рабочих и солдатских депутатов Москвы приняло большевистскую резолюцию «О власти», в которой говорилось о необходимости передачи власти в руки Советов.

19 сентября (2 октября) состоялись перевыборы исполкома и президиума
Московского Совета рабочих депутатов. Большевики получили в исполкоме более половины мест. Председателем Совета стал В. П. Ногин. Одновременно большевики укрепили свои позиции в исполкоме Московского Совета солдатских депутатов.

Крупного успеха добились большевики и на выборах в районные думы
Москвы, проходивших в конце сентября. Кандидаты большевистской партии получили более 50% голосов. Выборы стали важным показателем политического настроения не только в Москве, но и во всей стране. В. И. Ленин писал:

«Это голосование на выборах в районные думы в Москве является вообще одним из наиболее поразительных симптомов глубочайшего поворота в общенациональном настроении».

Победа революции.

В октябре 1917 г. Россия вплотную приблизилась к великому историческому рубежу. Стало не только возможным, но и необходимым вооруженное восстание с целью свержения господства капитала, спасения страны от надвинувшейся катастрофы, выхода на новые исторические пути.10(23) октября ЦК РСДРП(б) по докладу В. И. Ленина принял историческое решение о вооруженном восстании. 24 октября (6 ноября) рабочие Петрограда, революционные солдаты и матросы двинулись на штурм старого строя.
[pic]

25 октября (7 ноября) восстание в Петрограде победило и II
Всероссийский съезд Советов взял власть в свои руки. На весь мир прозвучали слова написанного В. И. Лениным воззвания, которое провозгласило установление в России власти Советов: «Съезд постановляет: вся власть на местах переходит к Советам рабочих, солдатских и крестьянских депутатов…»

Так была закреплена победа социалистической революции. Так было декретировано свержение господства буржуазии и стало фактом создание первого в мире государства рабочих и крестьян.

26 октября (8 ноября) по докладам В. И. Ленина II съезд Советов принял знаменитые Декреты о мире и о земле. В тот же день было образовано правительство страны—Совет Народных Комиссаров во главе с В. И. Лениным.

В России с ее огромной территорией, необычайной пестротой и многообразием социально-экономических и политических условий установление
Советской власти представляло собой нелегкий процесс. Но, несмотря на все сложности и трудности, победа Советов в подавляющем большинстве районов страны произошла чрезвычайно быстро. Это было, по словам В. И. Ленина, триумфальное шествие Советской власти. Страна в целом была подготовлена к победе социалистической революции, повсюду широчайшие народные массы поддерживали лозунг «Вся власть Советам!».

В большинстве крупных промышленных центров власть перешла в руки
Советов мирным путем. Однако в ряде мест контрреволюция оказала трудящимся вооруженное сопротивление. Так произошло и в Москве, где установление
Советской власти проходило в ожесточенной борьбе, потребовало многих усилий и жертв.

В распоряжении контрреволюции здесь оказались значительные силы— от 15
000 до 20 000 человек, хорошо обученных и вооруженных. Это были скопившиеся в Москве офицеры, юнкера из военных училищ (Александровского и
Алексеевского) и школ прапорщиков, отряды буржуазной учащейся молодежи.

Городская дума создала контрреволюционный штаб—«Комитет общественной безопасности». Его председателем стал городской голова эсер В. Руднев. В комитет вошел и командующий войсками Московского военного округа полковник
К. Рябцев. Вечером 27 октября (9 ноября) Рябцев объявил Москву на военном положении и потребовал разоружения революционных частей, угрожая в противном случае начать артиллерийский обстрел здания Московского Совета.
Юнкера стали занимать стратегические позиции города. На Красной площади произошло первое вооруженное столкновение. Отряд революционных солдат
(«двинцев») двигался из Замоскворечья к Моссовету. Юнкера преградили ему дорогу и предложили сдать оружие. Солдатам пришлось пробиваться с боем. В схватке был смертельно ранен командир отряда Е. Н. Сапунов; погибли многие другие «двинцы». Так на улицах Москвы пролилась первая кровь.

Контрреволюция в Москве не останавливалась перед крайними средствами, прибегала к массовым расстрелам пленных. Захватив утром 28 октября (10 ноября) Кремль, юнкера выстроили перед воротами Арсенала безоружных солдат революционного 56-го полка. Раздались отрывистые слова команды, и пулеметные очереди начали косить ряды солдат (ныне посетители Кремля видят справа от входа в здание Арсенала памятную доску, установленную в 1927 г.).

Вооруженная борьба в Москве продолжалась почти 7 дней. В то же время с
28 октября (10 ноября) по призыву Московского комитета партии большевиков,
Военно-революционного комитета и Центрального бюро профсоюзов в городе началась всеобщая политическая забастовка.

Московский комитет партии и Военно-революционный комитет (ВРК), который был создан Моссоветом 25 октября (7 ноября), подняли рабочих и солдат Московского гарнизона. Приказ ВРК по войскам гарнизона гласил:

«I) Весь Московский гарнизон немедленно должен быть приведен в боевую готовность. Каждая воинская часть должна быть готова выступить по первому приказанию Военно-революционного комитета. 2) Никакие приказы и распоряжения, не исходящие от Военно-революционного комитета или не скрепленные его подписью, исполнению не подлежат».

В Московском ВРК активную работу проводили большевики А. С.
Ведерников, Г. А. Усиевич, П. Г. Смидович, А. Я. Аросев и др. А. С.
Ведерников командовал московской Красной гвардией. В районах города—Пресненском, Замоскворецком, Басманном, Бутырском, Городском,
Железнодорожном, Благуше-Лефортовском, Рогожском, Сущевско-Марьинском,
Симоновском, Сокольническо-Богородском, Хамовни-ческо-Дорогомиловском — мобилизацию революционных сил осуществляли местные ВРК. Среди вожаков восстания в районах были А. А. Алешин, П. П. Щербаков, Р. С. Землячка, И.
В. Русаков, Е. М. Маленков, П. Г. Добрынин, П. К. Штернберг, А. С.
Савельев, О. А. Баренцева, Т. Ф. Людвинская, Д. И. Ефремов.Около 30 000 красногвардейцев и революционных солдат вступили в борьбу за Советскую власть.

В различных концах огромного города с двухмиллионным населением, раскинувшегося на 233 кв. км, развертывались упорные бои. Особенно острые схватки происходили в районе улиц Остоженки и Пречистенки (ныне
Метростроевская и Кропоткинская улицы), где находился штаб Московского военного округа, у Никитских ворот, на Страстной площади (ныне Пушкинская), у гостиницы «Метрополь» и здания городской думы. Успешно действовал в районе Остоженки отряд под командой А. А. Померанцева. Красногвардейский отряд Замоскворецкого трамвайного парка под руководством секретаря партийной ячейки П. Л. Апакова создал импровизированные «бронепоезда» из грузовых вагонов, обложенных листами железа и мешками с песком.

У рабочих не хватало оружия. Правда, еще до начала вооруженной борьбы на отдельных предприятиях рабочие сами стали производить ручные гранаты и бомбы. Но этого было недостаточно. Многие красногвардейцы оставались безоружными. 28 октября (10 ноября) рабочий-красногвардеец М. Н. Маркин обнаружил на железнодорожных путях в Сокольниках несколько вагонов, в которых оказалось 40 000 винтовок. Немедленно была организована их переброска в районы. Эти винтовки восполнили недостаток оружия.

Немало славных сыновей и дочерей Москвы пали смертью храбрых в развернувшихся боях. Трудящиеся Москвы свято хранят память о молодом бесстрашном красногвардейском командире Петре Добрынине, смертельно раненном в бою у Зачатьевского монастыря; о смелой и скромной девушке, одной из руководительниц рабочей молодежи Москвы, Люсик Лисиновой и многих других героях борьбы за власть Советов.

Ожесточенное сопротивление контрреволюционных сил не испугало московских рабочих. Большевики Москвы, несмотря на колебания отдельных членов руководства, успешно мобилизовали силы Красной гвардии и революционных солдат, подняли массы на разгром контрреволюции. На помощь москвичам из Петрограда по указанию В. И. Ленина были направлены отряды красногвардейцев и балтийских матросов. В Москву прибыли красногвардейцы и солдаты из других рабочих центров—Владимира, Иваново-Вознесенска, Шуи, Твери, Коврова, из подмосковных городов—Мытищ, Серпухова, Подольска и др.

2(15) ноября «Комитет общественной безопасности» капитулировал. Ранним утром 3(16) ноября революционные солдаты и красногвардейцы вступили в
Кремль.

«…Враги народа, поднявшие вооруженную руку против революции, разбиты наголову,—говорилось в манифесте Московского военно-революционного комитета, опубликованном 4(17) ноября.—Они сдались и обезоружены. Ценою крови мужественных борцов— солдат и рабочих—была достигнута победа. В
Москве отныне утверждается народная власть—власть Советов рабочих и солдатских депутатов.

Московская победа закрепляет всемирно-историческую победу петербургского пролетариата и гарнизона. Под грохот мировой войны в столице
России центральная государственная власть перешла в руки Всероссийского съезда Советов. Это—власть самого народа: рабочих, солдат, крестьян.
Это—власть мира и свободы. Это— власть, которая уже предложила мир, передала землю крестьянам… Верховный полномочный орган всей российской демократии выдвинул ее. И всякий, кто поднимет против нее вооруженную руку, будет сметен революционным народом. Слава павшим в великой борьбе! Да будет их дело—делом живущих!»

Установление Советской власти в Москве стало одним из решающих событий
Великого Октября. Оно открыло новый период в жизни древнего города. Москва превратилась в одну из главных твердынь борьбы за созидание нового мира.

После победы Великой Октябрьской социалистической революции по всей стране развернулось строительство новой жизни. В кратчайшие сроки была сломана старая государственная машина, служившая интересам эксплуататоров.
На ее месте возникли народные, подлинно демократические органы управления.
Всю власть в центре и на местах осуществляли Советы, неразрывно связанные с народом.

В Москве полновластным хозяином города стал Московский Совет. Старая дума была распущена. Выборы в городской и районные Советы, проведенные в апреле 1918 г., ознаменовались убедительной победой большевиков. Большевики и примыкавшие к ним получили 67% депутатских мест. В исполкоме Моссовета из
60 мест большевики заняли 42.

Советское государство поставило задачу отобрать у капиталистов фабрики и заводы, передать их трудящимся, сделать всенародным достоянием. 14(27) ноября 1917 г. было принято Положение о рабочем контроле. На всех предприятиях вводился контроль рабочих за ходом производства и распределением продукции.

Трудящиеся Москвы, осуществляя этот декрет, пресекали попытки саботажа со стороны буржуазии, налаживали нормальный производственный процесс, контролировали финансовое хозяйство на фабриках и заводах, следили за сбытом продукции. К январю 1918 г. рабочий контроль был введен на большинстве промышленных предприятий Москвы.

Наряду с промышленными предприятиями рабочий контроль устанавливался на транспорте и в торговых учреждениях. Последнее имело чрезвычайно важное значение для нормализации продовольственного снабжения населения, поскольку позволяло мобилизовать массы на активную борьбу со спекуляцией продовольственными товарами.

Шла борьба за установление новой, сознательной трудовой дисциплины.
Рабочие сами намечали меры по укреплению трудовой дисциплины на предприятиях. Так, на «Трехгорной мануфактуре» были выработаны правила, согласно которым по отношению к лицам, нарушавшим трудовую дисциплину,’ применялись строгие меры: за первое нарушение виновному объявлялся выговор, за второе его переводили на нижеоплачиваемую работу, а допустившего нарушение в третий раз увольняли с фабрики.

Советская власть, сломив сопротивление саботажников, овладела
Государственным банком, а затем 14(27) декабря 1917 г., объявив банковское дело государственной монополией, осуществила национализацию частных банков.
В Москве стали функционировать Московская контора Государственного банка и
Московское отделение Народного банка.

С конца 1917 г. началась постепенная национализация фабрик и заводов.
В Москве в числе первых в собственность народа перешли Гавриловская мануфактура, Ростокинская красильно-аппретурная фабрика, акционерное общество «Электропередача». К началу 1918 г. в городе было национализировано свыше 200 предприятий. В дальнейшем темпы национализации ускорились.

Советское государство отменило частную собственность на недвижимость в городах. В декабре 1917 г. Моссовет принял декрет, согласно которому более
4000 самых крупных домовладений муниципализировалось. Началось переселение рабочих с чердаков, из подвалов и трущоб в благоустроенные квартиры нетрудовых элементов. Советское правительство приступило к осуществлению прогрессивного трудового законодательства.

Трудящиеся Москвы, как и всей России, завоевав в нелегкой борьбе победу и установив свою власть, начали проводить первые революционные преобразования.

————————
[1] В августе буржуазия, считавшая. что июльские дни не принесли ей полной победы, подготовила контрреволюционный заговор. Предполагалось осуществить военный мятеж, установить неприкрытую контрреволюционную диктатуру, организовать расправу с революционными рабочими и солдатами. Роль главного душителя революции, военного диктатора была о I ведена Верховному главнокомандующему, генералу от инфантерии Л. Г. Корнилову. Для политическою сплочения контрреволюционных сил Временное правительство созвало в Москве так называемое Государственное совещание. В окруженный тройным кордоном надежных войск Большой театр со всей России съехались представители контрреволюции вроде Корнилова. донского атамана Каледина, капиталиста Рябушинского. кадетского лидера Милюкова и соглашателей—премьера Керенского, меньшевика Церетели. Трудовая Москва дала достойный отпор контрреволюции. По призыву большевиков рабочие города провели всеобщую однодневную политическую забастовку. 12 (25) августа остановились трамваи на улицах, составы на железнодорожных путях, замерли станки на заводах и фабриках, закрылись магазины и рестораны. В стачке участвовало более 400 000 человек. Москва оказалась не «тихой гаванью» для контрреволюции, а бурлящим центром революционного подъема

————————
Ковчегин Игорь 9б

Дипломная работа: Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Posted on by admin

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра фінансів підприємства

Спеціальність 8104/2 “Фінанси”

Магістерська программа “Фінансовий менеджмент”

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: «РОЗМІЩЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА»

Київ 2005

РЕФЕРАТ

Дипломна робота містить 95 сторінок, 18 таблиць, 17 рисунків, список літератури з 60 найменувань, 21 сторінка додатків.

Предметом дослідження є фінансові ресурси підприємства.

Об’єктом дослідження виступає ТОВ “Гідротехніка”.

Мета дипломної роботи – на основі теоретичних та операційних характеристик категорій фінансових ресурсів проаналізувати розміщення та шляхи більш раціонального їх використання в ТОВ “Гідротехніка”.

Завданнями дипломної роботи є:

у першому розділі всебічно висвітити суть та значення фінансових ресурсів в діяльності підприємства та напрямки їх розміщення в майнові активи;

у другому розділі дослідити реальний стан фінансового положення підприємства ТОВ “Гідротехніка”;

у третьому розділі обґрунтувати систему заходів по удосконаленню розміщення фінансових ресурсів підприємства ТОВ “Гідротехніка”.

За результатами дослідження сформульовані та економічно обґрунтовані шляхи розвитку малого підприємства, яке має 88% ресурсів у вигляді власного капіталу, з застосуванням трьох механізмів комерційного кредитування, що дозволяє для ТОВ “Гідротехніка” в два рази підвищити прибуток підприємства та розширити його виробничу базу при обмеженні коштів на інвестування власним капіталом та прибутком підприємства.

Одержані результати можуть бути використані в практичній діяльності чисельних малих підприємств в Україні, які не мають фахівців з економічного аналізу діяльності та працюють чи з чисельними нереалізованими запасами використання джерел фінансування, чи на грані прихованого банкрутства.

Рік виконання дипломної роботи – 2005. Рік захисту роботи – 2005.

ВСТУП

На практиці фінансових ресурсів, що утворяться в процесі створення фірми шляхом грошових і матеріально-речовинних внесків засновників у статутний фонд, виявляється, як правило, недостатньо для здійснення виробничої діяльності, і фірма змушена залучати позиковий капітал, тобто прибігати до кредиту.

Джерелом фінансових ресурсів фірми як у процесі її виникнення і початку діяльності, так і надалі, відповідно до чинного законодавства, можуть бути власні засоби, комерційний і банківський кредит.

Стартовим джерелом фінансових ресурсів у момент створення підприємства є статутний (акціонерний) капітал майно, створене за рахунок внесків засновників (чи виторгу від продажу акцій).

Основним джерелом фінансових ресурсів діючого підприємства служать доходи (прибуток) від основного й іншого видів діяльності, позареалізаційних операцій, а також стійких пасивів статутного, резервного й іншого капіталів, довгострокових та короткострокових комерційних та банківських позик і постійної частини комерційного кредиту (відстроченої кредиторської заборгованості в обороті підприємства).

Фінансові ресурси можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку за допомогою продажу акцій, облігацій і інших видів цінних паперів, випущених підприємством; дивідендів по цінних паперах інших підприємств і держави; доходів від фінансових операцій; залучення банківських кредитів.

Додатковим джерел фінансових ресурсів підприємства можуть бути зовнішні інвестиції довгострокові вкладення капіталу інвесторів в об’єкти підприємницького й іншого видів діяльності з метою одержання доходу (прибутку), як частини доходу від роботи інвестованого підприємства.

Фінансові ресурси підприємства розміщуються в майнові активи – основний (довгостроковий) і оборотний (поточний) капітал.

Основний капітал складається з основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових фінансових інвестицій (довгострокових позичок). Оборотний капітал складається з матеріальних оборотних засобів, коштів у поточних розрахунках, короткострокових фінансових вкладень.

Актуальність досліджень дійсної дипломної роботи полягає в необхідності законодавчого створення аудитної служби економічного супроводження чисельних малих підприємств в Україні, які не мають фахівців з економічного аналізу діяльності та працюють чи з чисельними нереалізованими запасами використання джерел фінансування, чи на грані прихованого банкрутства.

Предмет дослідження дипломної роботи: фінансові ресурси підприємства.

Об’єкт досліджень дипломної роботи: діяльність малого підприємства товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ “Гідротехніка” за перші три роки після створення (за 2002 2004 роки), виявлення основних проблем його економічного становища і шляхів подальшого розвитку.

Мета досліджень дипломної роботи: на основі теоретичних та операційних характеристик категорій фінансових ресурсів проаналізувати їх розміщення та шляхи більш раціонального використання в підприємстві ТОВ “Гідротехніка”, оцінка ефективності інтенсивних схем залучення джерел фінансування активів підприємства та оптимальних схем організації структури майна підприємства, розробка економіко-математичної моделей та оцінка впливу схем прискорення оборотності активів підприємства на економічну ефективність діяльності підприємства.

Завдання дослідження дипломної роботи:

аналіз сутності та значення фінансових ресурсів підприємства, існуючого механізму розташування ресурсів підприємства в майнові активи для організації розширеного виробництва;

аналіз фінансового стану та формування і розміщення ресурсів в підприємстві ТОВ “Гідротехніка” за 3 роки після створення (у 2002–2004 роках);

обґрунтування системи заходів по удосконаленню розміщення ресурсів в майнові активи, побудова алгоритмів розрахунку ефективності різних схем активізації ресурсних джерел капіталу і найбільш ефективного їх вкладення в активні операції підприємства та реалізації їх у вигляді таблиць програм розрахунків на ПЕОМ (EXCEL2000);

проведення чисельного моделювання та оцінка ефективності впровадження вексельних та факторингових схем прискорення розрахунків і лізингових нарощування джерел фінансування розширення виробництва.

Методи досліджень: проведення горизонтального (індексно-хронологічного) та вертикального (структурно-хронологічного) аналізу балансу та фінансової звітності підприємства, аналіз фінансових коефіцієнтів, програмно-математичне моделювання ефективності схем пасивних та активних операцій підприємства, побудування алгоритмів та програм розрахунків на ПЕОМ (EXCEL-програми).

Інформаційно-методологічна база досліджень дійсної дипломної роботи звітні документи ТОВ “Гідротехніка” за 20022004 роки.

Практичне значення отриманих результатів дипломної роботи – в наданні керівництву малого підприємства ТОВ “Гідротехніка” аудитних висновків про поточний економічний стан та економічно обґрунтовані шляхи розвитку малого підприємства з застосуванням трьох механізмів комерційного кредитування, що дозволяє в два рази підвищити прибуток підприємства та розширити його виробничу базу при обмеженні коштів на інвестування власним капіталом та прибутком підприємства.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

Джерела фінансових ресурсів та їх використання для організації процесів розширеного відтворення капіталу підприємства

Фінанси підприємства – це сукупність економічних, грошових відносин, що виникають у процесі виробництва, розподілу і використання сукупного суспільного продукту, національного багатства, і зв’язані з утворенням, розподілом і використанням валового доходу, грошових нагромаджень і фінансових ресурсів підприємств [59].

Фінанси підприємств виконують три основних функції [60]:

розподільну;

контрольну;

формування грошових доходів;

Під розподільною функцією фінансів підприємства варто розуміти здійснення ними у своїй діяльності розподілу валового внутрішнього продукту підприємства.

Під контрольною функцією фінансів підприємства варто розуміти внутрішньо властиву їм здатність об’єктивно відбивати і самим контролювати стан економіки підприємства.

Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних засобів підприємства, його доходів, залучення позикових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл доходів, що утворяться в результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілі розвитку підприємства.

Організація господарської діяльності вимагає відповідного фінансового забезпечення, тобто первісного капіталу, що утворюється з внесків засновників підприємства і приймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерело формування майна будь-якого підприємства.

При створенні підприємства статутний капітал направляється на придбання основних фондів і формування оборотних коштів у розмірах, необхідних для ведення нормальної виробничо-господарської діяльності, вкладається в придбання ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких є важливим дохідним фактором. Таким чином, первісний капітал інвестується у виробництво, у процесі якого створюється вартість, що виражається ціною реалізованої продукції. Після реалізації продукції вона приймає грошову форму виторгу від реалізації зроблених товарів, що надходить на розрахунковий рахунок підприємства.

Оскільки матеріальну основу створюваного товару складають сировина, матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, їхня вартість разом з іншими матеріальними витратами, зносом основних виробничих фондів, заробітною платою працівників складає витрати підприємства на виробництво продукції, що приймають форму собівартості. До надходження виторгу ці витрати фінансуються за рахунок оборотних коштів підприємства, що не витрачаються, а авансуються у виробництво. Після надходження виторгу від реалізації товарів оборотні кошти відновлюються, а понесені підприємством витрати по виробництву продукції відшкодовуються.

Фінансовий механізм підприємства спирається на економічні категорії фондів підприємства, їхню структуру і кругообіг [58].

Виробничі фонди – це матеріальні і кошти, що знаходяться в розпорядженні підприємства з метою забезпечення функціонування процесу виробництва й обороту.

Основні виробничі фонди (ОВФ) – це сукупність засобів праці, що протягом тривалого періоду функціонують у сфері виробництва в незмінній натуральній формі і переносять свою вартість на виготовлений продукт частинами (у міру зношування) протягом ряду кругообігів. Основні виробничі фонди – головна складова частина національного капіталу підприємств. Елементами основних фондів є:

виробничі будинки, спорудження;

машини, устаткування, транспортні засоби;

дорогий інструмент, виробничий і господарський інвентар;

Іншу частину виробничих фондів складають оборотні виробничі фонди (ОбВФ) – це ті виробничі фонди, що цілком споживаються протягом виробничого циклу. Їхня вартість цілком переноситься на готовий продукт. Елементами оборотних фондів є:

предмети праці – сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо, електроенергія та інше;

незавершене виробництво;

малоцінні засоби праці та швидкозношувальні інструменти;

Фонди обороту підприємства (ФО) – містять у собі кошти підприємства і ще не реалізовану продукцію. Фонди обороту разом з оборотними виробничими фондами складають оборотні кошти підприємства

(ОКП): ОКП = ФО + ОбВФ

По джерелах формування оборотні кошти підприємства поділяються на власні (оборотна частина капіталу) і позикові. Фонди підприємства (фірми) знаходяться в постійному русі, вони переходять зі сфери обороту в сферу виробництва, потім знову в сферу обороту, тобто здійснюють рух по колу.

Кругообіг фондів здійснюється не один раз, а повторюється один за одним, поки існує підприємство(фірма). Звідси – кругообіг виробничих фондів узятий як процес, що періодично і безперервно повторюється, називається оборотом фондів.

Фінансові агрегати підприємства у вигляді “балансу” складається з двох частин: активу та пасиву. В активі балансу відображається все те, чим володіє підприємство на момент складання балансу: засоби і предмети праці, грошові кошти, інші активи. Пасив показує джерела формування і нагромадження капіталу (Таблиця 1.1) [35].

Активи включають фізичне, грошове і нематеріальне майно, яке поділяється за степенем мобільності, тобто легкості переходу з матеріально-речової форми в готівкову, на:

фіксовані активи (майно, створене за рахунок довгострокових інвестицій: основні фонди, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокові інвестиції в цінні папери, статутні фонди інших підприємств тощо);

поточні активи (включають мобільні елементи майна з коротким терміном обігу (до одного року): оборотні кошти підприємства цінні папери, що швидко реалізуються).

Пасиви розшифровують джерела формування активів і характеризують фінансову структуру підприємства з точки зору співвідношення між власним капіталом і позичковими коштами. Тому пасиви балансу поділяють на дві групи:

власний капітал (статутний фонд, нерозподілений прибуток підприємства інші джерела);

боргові зобов’язання, які в свою чергу, поділяються на:

довгострокові пасиви, що характеризують борги фірми у вигляді довгострокових кредитів банків, позик інших організацій які погашаються не раніше, ніж через рік від моменту складання балансу;

короткострокові пасиви, до складу яких входять короткострокові позики банків, кредиторська заборгованість постачальникам, заборгованість по оплаті праці, сплаті податків, відрахуваннях на соціальні заходи, виплаті дивідендів тощо.

Таблиця 1.1 – Структура джерел ресурсів (пасивів) підприємства

Пасив

Код рядка

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

I. Власний капітал 
Статутний капітал

300

Пайовий капітал

310

Додатковий вкладений капітал

320

Інший додатковий капітал

330

Резервний капітал

340

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

350

Неоплачений капітал

360

()

()
Вилучений капітал

370

()

()

Усього за розділом I 

380 

II. Забезпечення наступних витрат і платежів 
Забезпечення виплат персоналу

400

Інші забезпечення

410

Цільове фінансування

420

Усього за розділом II 

430 

III. Довгострокові зобов’язання 
Довгострокові кредити банків

440

Інші довгострокові фінансові зобов’язання

450

Відстрочені податкові зобов’язання

460

Інші довгострокові зобов’язання

470

Усього за розділом III 

480 

IV. Поточні зобов’язання 
Короткострокові кредити банків

500

Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями

510

Векселі видані

520

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

530

Поточні зобов’язання за розрахунками:

з одержаних авансів

540

з бюджетом

550

з позабюджетних платежів

560

зі страхування

570

з оплати праці

580

з учасниками

590

із внутрішніх розрахунків

600

Інші поточні зобов’язання

610

Усього за розділом IV 

620 

V. Доходи майбутніх періодів 

630 

Баланс 

640 

1.1.1 Структура власного капіталу

Відповідно до форми бухгалтерського Балансу, встановленої ПБО 2 «Баланс» [16], джерела формування активів за рахунок власних коштів входять до розділу I «Власний капітал» i розділу II «Забезпечення майбутніх витрат i платежів», а джерела формування активів за рахунок позикових коштів – до розділу III «Довгострокові зобов’язання» i розділу IV «Поточні зобов’язання» [45].

Передбачений розділ V «Доходи майбутніх періодів» не можна віднести однозначно до джерел формування активів за рахунок власних коштів. Це обумовлено тим, що за змістом він передбачає відображення доходів, отриманих протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. А ці доходи можуть бути отримані за рахунок як власних, так i позикових коштів.

Розділ I. «Власний капітал»

Статутний капітал (код рядка 300)

У цій статті відображається зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Дані про вартість статутного капіталу, відображені в Балансі, повинні відповідати розміру статутного капіталу, зафіксованому в установчих документах підприємства.

Пайовий капітал (код рядка 310)

Ця стаття передбачена для кредитних спілок, споживчих товариств, колективних сільськогосподарських підприємств, житловобудівельних кооперативів, у яких статутний фонд формується за рахунок пайових внесків, передбачених установчими документами.

Додатковий вкладений капітал (код рядка 320)

У цій статті акціонерні товариства відображають суму, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість, тобто суму емісійного доходу, отриманого в результаті реалізації власних акцій.

Інший додатковий капітал (код рядка 330)

У цій статті передбачено відображати вартість додаткового капіталу, крім додатково вкладеного капіталу, отриманого як емісійний дохід у результаті реалізації власних акцій.

До складу іншого додаткового капіталу відносяться:

інший вкладений капітал; 

дооцінка (уцінка) необоротних активів; 

вартість безкоштовно отриманих необоротних активів; 

інший додатковий капітал. 

До іншого вкладеного капіталу відноситься інший вкладений засновниками підприємств (крім акціонерних товариств) капітал, що перевищує статутний капітал, раніше внесений такими засновниками без прийняття рішення про зміну розміру статутного капіталу.

До складу дооцінки (уцінки) необоротних активів відноситься сума дооцінки (уцінки) активів, яка провадиться у випадках, передбачених законодавством та положеннями бухгалтерського обліку.

До складу вартості безкоштовно отриманих необоротних активів включається вартість необоротних активів, безкоштовно одержаних підприємством від інших осіб. Вона вважається додатковим капіталом i зменшується на суму нарахованої амортизації, величина якої визнається доходом одночасно з її нарахуванням.

До іншого додаткового капіталу відносяться інші види додаткового капіталу, які не можуть бути включені до вищерозглянутих статей (наприклад, рахунок 88 «Фонди спеціального призначення», який використовувався до 01.01.2000 р., а саме: фонд в орендованих основних засобах, фонд коштів соціальної сфери, власні кошти трудового колективу тощо).

Резервний капітал (код рядка 340)

У цій статті відображається сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства. Для акціонерних товариств, наприклад, резервний (страховий) фонд створюється за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства у розмірі, передбаченому установчими документами, але не менш ніж 25 відсотків статутного фонду. Крім того, розмір щорічних відрахувань до фонду встановлено установчими документами, але він не може бути меншим від 5 відсотків його загальної вартості.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) (код рядка 350)

Згідно з ПБО 2 «Баланс» у цій статті відображається або сума прибутку, що реінвестована в підприємство, або сума непокритого збитку. Сума непокритого збитку вираховується при визначенні підсумку власного капіталу. Таким чином, у цій статті показується згорнуте сальдо, тобто прибуток (збиток), який залишається у підприємства після сплати всіх податків, виплати дивідендів та відрахувань до резервного фонду.

Неоплачений капітал (код рядка 360)

У цьому рядку повинна відображатися сума заборгованості власників (учасників) по внесках до статутного капіталу. У Балансі неоплачений капітал вираховується при визначенні підсумку власного капіталу.

Вилучений капітал (код рядка 370)

У цій статті господарські товариства відображають фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу.

Розділ II. «Забезпечення наступних витрат i платежів»

Забезпечення виплат персоналу (код рядка 400)

У цій статті відображаються суми нарахованих у звітному періоді витрат i платежів персоналу, що здійснюватимуться в майбутніх звітних періодах. До таких виплат потрібно віднести витрати на оплату майбутніх відпусток, обов’язкових відрахувань (зборів) для забезпечення виплат на оплату відпусток та зборів на обов’язкове державне пенсійне та соціальне страхування, обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття, кошти для реалізації програми додаткового пенсійного забезпечення.

Інші забезпечення (код рядка 410)

У цій статті відображаються нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі (наприклад, витрати на оплату гарантійних зобов’язань), величина яких на дату складання Балансу може бути визначена тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок.

Цільове фінансування (код рядка 420)

У цій статті відображаються кошти цільового фінансування i цільових надходжень, отримані як з бюджету, так i з інших джерел (наприклад, для здійснення заходів цільового призначення, а саме – гуманітарна допомога). Кошти цільового фінансування i цільових надходжень можуть надходити у вигляді субсидій, асигнувань з бюджету та позабюджетних фондів, цільових внесків фізичних та юридичних осіб.

1.1.2 Прибуток та його розподіл

Прибуток – узагальнений показник, що характеризує ефективність діяльності підприємства. За своєю економічною природою прибуток виступає як частина вартості додаткового продукту, створеного працею учасників виробництва. У прибутку відбивається обсяг реалізації продукції, ефективність використання підприємством наявних матеріальних, трудових і фінансових ресурсів тощо.

Бухгалтерський (обліковий) балансовий прибуток згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” [4] складається з багатьох складових (джерел формування прибутку):

Балансовий прибуток загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами, яка відображена в його балансі і включає:

а) прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), у тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу,

б) прибуток від реалізації основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей,

в) прибуток від орендних (лізингових) операцій,

г) прибуток від роялті,

д) прибуток від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), зменшена на суму нарахованого (сплаченого) податку на добавлену вартість (за винятком товарообмінних операцій з нерезидентами), акцизного збору, ввізного мита, митного збору та інших обов’язкових зборів і платежів, визначених чинним законодавством, а також на суму витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Реалізація продукції (робіт, послуг) господарча операція суб’єкту підприємницької діяльності, що передбачає передачу права власності на продукцію (роботи, послуги) іншому суб’єкту підприємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов’язань.

Прибуток від реалізації власних матеріальних коштів включає доход від реалізації основних фондів, нематеріальних активів, продукції обслуговуючого й допоміжного виробництва, зменшений на суму витрат на ці операції.

Прибуток від позареалізаційних операцій сума коштів, одержувана підприємством від позареалізаційних операцій і зменшена на суму витрат на ці операції. Позареалізаційна операція діяльність підприємства, безпосередньо не пов’язана з реалізацією продукції (робіт, послуг) та іншого майна, включаючи основні фонди, нематеріальні активи, продукцію обслуговуючого й допоміжного виробництва.

У балансовий прибуток включаються операції від:

Корпоративних прав права власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства про господарські товариства, включаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи.

Дивідендів прибуток, отриманий платниками податку від здійснення корпоративних прав, включаючи доходи, нараховані у вигляді процентів на акції або на внески до статутних фондів, за винятком доходів, отриманих від торгівлі корпоративними правами та доходів від операцій з борговими зобов’язаннями й вимогами.

Процентів доходи, отримані платниками податку від операцій з борговими вимогами й зобов’язаннями, зокрема, векселями, облігаціями, бонами та іншими платіжними документами, включаючи операції з державними скарбничими зобов’язаннями, а також будьякі доходи, отримані платником податку від надання грошових коштів та матеріальних цінностей у кредит (позичку) та нараховані у вигляді премій чи виграшів або відсотків від суми заборгованості.

Роялті платежі будь-якого виду, одержані у вигляді винагород (компенсацій) за використання або надання дозволу на використання прав промислової та інтелектуальної власності, а також інших аналогічних майнових прав, що визнаються об’єктом права власності суб’єкта підприємницької діяльності, включаючи використання авторських прав на будь-які дій науки, літератури, мистецтва, запису на носіях інформації, права на копіювання і розповсюдження будь-якого патенту або ліцензії, знака на товари та послуги, права на винаходи, на промислові або наукові зразки, креслення, моделі або схеми програмних засобів обчислювальної техніки, автоматизованих систем або систем обробки інформації, секретної формули або процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Фінансового кредиту будь-яка господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає надання коштів у позику на визначений строк та під визначені проценти з поверненням основної суми заборгованості та нарахованих процентів у грошовій формі або інших формах забезпечення заборгованості, включаючи матеріальні цінності і нематеріальні активи, надані в заставу.

Орендної (лізингової) операції господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності (орендодавця), що передбачає передачу права користування матеріальними цінностями іншому суб’єкту підприємницької діяльності (орендатору) на платній основі та на визначений строк. При цьому об’єктом орендних відносин є матеріальні цінності, що входять до складу основних засобів (фондів) суб’єктів підприємницької діяльності, крім тих, первинна (відновна) вартість яких повністю погашається протягом одного виробничого циклу.

Консигнаційної операції господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності (консигнанта), що передбачає експорт матеріальних цінностей до складу іншого суб’єкта підприємницької діяльності (консигнатора) із дорученням реалізувати зазначені матеріальні цінності на комісійних засадах.

Посередницької операції господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності, який виступає в ролі комісіонера в договорі комісії, консигнатора в консигнаційному договорі або повіреного в договорі доручення, за винятком довірчих операцій з грошовими коштами, цінними паперами, включаючи приватизаційні майнові сертифікати, операцій по випуску боргових зобов’язань і вимог та їх торгівлі, операцій по торгівлі (управлінню) валютними цінностями й іншими видами фінансових ресурсів, а також усіх видів банківських і страхових операцій.

Форвардної операції господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання (продажів) форвардної догоди, тобто зобов’язання придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у визначений час в майбутньому, із фіксацією ціни реалізації на дату укладення (придбання) форвардної догоди.

Ф’ючерсної операції господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання (продажів) ф’ючерсної догоди, тобто зобов’язання придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у визначений час в майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на дату здійснення реалізації. При цьому покупець (продавець) ф’ючерсної догоди має право на відмову від її виконання виключно за наявності згоди іншої сторони ф’ючерсної догоди. Премія за придбання ф’ючерсної догоди сплачується під час такого придбання.

Прибуток є об’єктивною економічною категорією [30]. Тому на його формування впливають об’єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток – це підсумковий показник, результат фінановогосподарської діяльності підприємств як суб’єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формування прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

З проведенням реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності в Україні в 2000 році відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в методиці визначення прибутку підприємств. На рисунку 1.2 показано схему формування прибутку підприємства з урахуванням зміни у бухгалтерському обліку та звітності [58].

Облік і визначення фінансових результатів – прибутку (збитку) здійснюється за такими видами діяльності підприємства: звичайна діяльність, у тому числі операційна, та інша звичайна діяльність; діяльність, пов’язана з виникненням надзвичайних подій. У свою чергу, операційна діяльність поділяється на основну та іншу операційну діяльність.

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарі, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб’єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку [17].

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою від вантаження продукції (товарів), а для робіт(послуг) – за датою фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації і законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умов, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.

Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і встановлення податкових зобов’язань підприємств згідно з цією датою може призводити до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршення їхнього фінансового стану.

На рисунку 1.3 наведено структурно-логічну схему формування прибутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації [58].

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовнопостійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Собівартість є узагальнюючим якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 року, собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально виробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Валовим (або операційним) прибутком називається різниця між операційним доходом від основної діяльності та валовими витратами (собівартістю) основної діяльності.

Балансовим прибутком називається валовий прибуток + додатковий прибуток (збиток) від фінансової діяльності та експлуатації інвестицій в капітали інших підприємств.

Чистим прибутком (прибутком до розподілу на дивіденди та в фонди підприємства) називається частина балансового прибутку мінус податок на прибуток мінус надзвичайні витрати, які сплачуються з чистого прибутку (штрафи, пені та інше) [26].

На рисунках 1.1 – 1.4 наведені структурні схеми розподілу прибутку [11].

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Рисунок 1.1 — Типова структура грошових надходжень і видатків реалізації (доход від основної діяльності)

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Рисунок 1.2 — Типове формування валового прибутку відрахуванням витрат від операційного доходу

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Рисунок 1.3 — Типова структура розподілу балансового прибутку

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Рисунок 1.4 — Типовий розподіл чистого прибутку підприємства (після оподаткування)

1.1.3 Структура довгострокових залучених коштів

Згідно з ПБО 2 «Баланс» [16] під довгостроковими зобов’язаннями слід розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більше 12 календарних місяців. У цьому розділі відображається:

заборгованість підприємства банкам по отриманих від них кредитах, яка не є поточним зобов’язанням (заборгованість, яка не підлягає погашенню протягом операційного циклу підприємства або протягом 12 місяців з дати складання Балансу);

заборгованість підприємства щодо зобов’язань із залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки;

суми податку на прибуток, що підлягає сплаті в майбутніх періодах внаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки;

заборгованість за виданими довгостроковими векселями й розповсюдженими облігаціями.

Довгострокові зобов’язання знаходять відображення в бухгалтерському обліку за умови, що їх оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок їх погашення.

Довгострокові зобов’язання необхідно класифікувати за такими видами:

позики банків та інші позики, термін погашення яких перевищує 12 календарних місяців; 

відстрочені податкові зобов’язання; 

довгострокові векселі видані; 

довгострокові зобов’язання за емітованими облігаціями; 

довгострокові зобов’язання з фінансової оренди i оренди цілісних майнових комплексів; 

інші довгострокові зобов’язання. 

Довгострокові кредити банків (код рядка 440)

Під довгостроковими кредитами банків розуміються зобов’язання підприємства перед кредитною установою (банком), які повинні погашатися протягом терміну, що перевищує один рік з дати складання Балансу, а також пролонговані короткострокові кредити (позики), які перейшли до складу довгострокових. У цій статті відображається заборгованість по отриманих кредитах, за винятком тієї частини заборгованості, що буде погашена в поточному році після складання Балансу та відображається у складі короткострокових зобов’язань.

Довгострокові фінансові зобов’язання (код рядка 450)

У складі цієї статті відображається сума довгострокової заборгованості підприємства відносно зобов’язання щодо залучення позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки. Крім того, до складу цієї статті відносяться аналогічні пролонговані позики, надані небанківськими фінансовими установами, по яких нараховуються відсотки.

До цієї статті не відноситься частина довгострокової позики, що підлягає сплаті в найближчі 12 календарних місяців.

Відстрочені податкові зобов’язання (код рядка 460)

У цій статті відображається сума податку на прибуток, що підлягає сплаті в майбутньому періоді внаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки. У разі коли податок на прибуток, визначений для цілей податкового обліку, більше порівняно з «бухгалтерським» податком на прибуток, то виникають податкові активи. В той же час відстрочені податкові зобов’язання виникають у разі якщо податок на прибуток, визначений для цілей оподаткування, менше від податку на прибуток порівняно з «бухгалтерським» податком.

Інші довгострокові зобов’язання (код рядка 470)

У цій статті відображаються суми довгострокових зобов’язань, що не можуть бути включені до інших статей розділу «Довгострокові зобов’язання».

До інших довгострокових зобов’язань слід віднести довгострокові векселі видані, довгострокові зобов’язання за облігаціями, довгострокові зобов’язання з оренди, інші довгострокові зобов’язання.

Розрахунки за довгостроковими векселями виданими ведуться з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами за матеріальні цінності, виконані роботи, отримані послуги та за інші операції, заборгованість по яких забезпечена виданими векселями та не є поточним зобов’язанням.

За довгостроковими зобов’язаннями за облігаціями (зобов’язання за облігаціями, премія за випущені облігації, дисконт за випущеними облігаціями) ведуться розрахунки з іншими особами за випущеними та сплаченими власними облігаціями строком погашення більше 12 місяців з дати складання Балансу.

Розрахунки за довгостроковими зобов’язаннями з оренди ведуться з орендодавцями за необоротні активи, передані на умовах довгострокової оренди.

Розрахунки за іншими довгостроковими зобов’язаннями ведуться з іншими кредиторами та за інші операції, заборгованість по яких не є поточним зобов’язанням, зокрема відповідно до законодавства відстрочена заборгованість з податків, зборів (обов’язкових платежів), фінансова допомога на зворотній основі тощо.

1.1.4 Структура короткострокових залучених коштів

Відповідно до ПБО 2 «Баланс» під поточними (короткостроковими) зобов’язаннями необхідно розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати складання Балансу.

Короткострокові кредити банків (код рядка 500)

Короткостроковими кредитами банків є зобов’язання підприємства перед кредитною установою (банком), які повинні бути виконані протягом терміну, що не перевищує одного року з дати складання Балансу, а також зобов’язання за кредитами (позиками) як довгостроковими, так i короткостроковими, термін погашення яких минув на дату складання Балансу.

Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями (код рядка 510).

Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями є частиною довгострокової заборгованості, яку необхідно погасити протягом одного року з дати складання Балансу.

Векселі видані (код рядка 520)

У цій статті відображається сума заборгованості за виданими векселями в забезпечення поставок (робіт, послуг) від постачальників, підрядників та інших кредиторів, термін погашення якої не перевищує 12 календарних місяців.

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги (код рядка 530)

У цій статті відображається сума заборгованості постачальникам i підрядникам за отримані матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги (крім заборгованості, що забезпечена векселями).

Поточні зобов’язання за розрахунками

До складу поточних зобов’язань за розрахунками входять зобов’язання: «з одержаних авансів»; «з бюджетом»; «з позабюджетних платежів»; «зі страхування»; «з оплати праці»; «з учасниками»; «із внутрішніх розрахунків».

Поточні зобов’язання за розрахунками з одержаних авансів (код рядка 540).

У цій статті відображається сума внесків, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг), а також суми попередньої оплати покупцями i замовниками рахунків постачальника.

Поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом (код рядка 550)

У цій статті відображається заборгованість підприємства за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства (крім зборів до соціальних фондів), а також зобов’язання за фінансовими санкціями, що справляються у дохід бюджету.

Поточні зобов’язання за розрахунками з позабюджетних платежів (код рядка 560)

У цій статті відображається заборгованість по внесках до позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством.

Поточні зобов’язання за розрахунками зі страхування (код рядка 570)

У цій статті відображається заборгованість по зборах на обов’язкове державне пенсійне страхування, на обов’язкове соціальне страхування, на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття, розрахунках за індивідуальним страхуванням персоналу підприємства, за страхуванням майна та по інших розрахунках за страхуванням.

Поточні зобов’язання за розрахунками з оплати праці (код рядка 580)

У цій статті відображається заборгованість по нарахованій, але не виплаченій оплаті праці (за всіма видами заробітної плати, премій, допомог тощо) як облікового, так i необлікового складу підприємства, а також розрахунки за неодержану персоналом у встановлений термін суму з оплати праці (розрахунки з депонентами).

Поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками (код рядка 590)

У цій статті відображається заборгованість підприємства його учасникам (засновникам), пов’язану з розподілом прибутку (дивідендів) та іншими виплатами, нарахованими засновникам та учасникам за користування майном, зокрема земельним i майновим паєм, а також виплатами у зв’язку з одержанням належної вибулому учаснику (засновнику) частини активів підприємства.

Поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків (код рядка 600)

У цій статті відображається заборгованість підприємства пов’язаним сторонам та кредиторську заборгованість по внутрішньовідомчих розрахунках.

Інші поточні зобов’язання (код рядка 610)

У цій статті відображається сума зобов’язань, які не можуть бути включені до інших статей, наведених у розділі «Поточні зобов’язання».

Розділ V. «Доходи майбутніх періодів»

Доходи майбутніх періодів (код рядка 630)

У цій статті потрібно відображати доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. Зокрема, до складу доходів майбутніх періодів відносяться доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних i театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв’язку тощо.

Напрямки розміщення фінансових ресурсів підприємства в активи процесів розширеного відтворення капіталу

Структура агрегатів активів підприємства визначена Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» [16] (таблиця 1.2).

Таблиця 1.2 — Структура обліку агрегованих статей необоротних фондів і оборотних коштів у розділі АКТИВИ балансу підприємства

Актив

Код рядка

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду

I. Необоротні активи 
Нематеріальні активи:

залишкова вартість

010

первісна вартість

011

накопичена амортизація

012

Незавершене будівництво

020

Основні засоби:

залишкова вартість

030

первісна вартість

031

знос

032

Довгострокові фінансові інвестиції:

які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств

040

інші фінансові інвестиції

045

Довгострокова дебіторська заборгованість

050

Відстрочені податкові активи

060

Інші необоротні активи

070

Усього за розділом I 

080 

II. Оборотні активи 
Запаси:

виробничі запаси

100

тварини на вирощуванні та відгодівлі

110

незавершене виробництво

120

готова продукція

130

товари

140

Векселі одержані

150

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:

чиста реалізаційна вартість

160

первісна вартість

161

резерв сумнівних боргів

162

Дебіторська заборгованість за розрахунками:

з бюджетом

170

за виданими авансами

180

з нарахованих доходів

190

із внутрішніх розрахунків

200

Інша поточна дебіторська заборгованість

210

Поточні фінансові інвестиції

220

Грошові кошти та їх еквіваленти:

в національній валюті

230

в іноземній валюті

240

Інші оборотні активи

250

Усього за розділом II 

260 

III. Витрати майбутніх періодів 

270 

Баланс 

280 

1.2.1 Розміщення фінансових ресурсів в необоротні активи

Основа техніко-технологічної бази підприємства – це необоротні активи підприємства, які існують більше ніж 1 виробничий цикл та поступово переносять свою вартість на продукцію. Вони складаються з [25]:

нематеріальних активів;

основних засобів;

незавершеного будівництва основних засобів;

Оборотні матеріальні активи підприємства для використання потребують ресурсів техніко-технологічної бази підприємства та характеризуються повним переносом своєї вартості на виготовлену продукцію(послуги).

У статті «Нематеріальні активи» відображається вартість об’єктів, які віднесені до складу нематеріальних активів згідно з відповідними положеннями (стандартами). У цій статті наводяться окремо первісна та залишкова вартість нематеріальних активів, а також нарахована у встановленому порядку сума накопиченої амортизації. Залишкова вартість визначається як різниця між первісною вартістю і сумою накопиченої амортизації, яка наводиться у дужках.

У статті «Незавершене будівництво» відображається вартість незавершених капітальних інвестицій у будівництво, створення, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання необоротних активів (включаючи необоротні матеріальні активи, призначені для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством, а також авансові платежі для фінансування капітального будівництва.

У статті «Основні засоби» наводиться вартість власних та отриманих на умовах фінансового лізингу об’єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів згідно з відповідними положеннями (стандартами). У цій статті також наводиться вартість інших необоротних матеріальних активів.

У цій статті наводяться окремо первісна (переоцінена) вартість, сума зносу основних засобів (у дужках) та їх залишкова вартість. До підсумку балансу включається залишкова вартість, яка визначається як різниця між первісною (переоціненою) вартістю основних засобів і сумою їх зносу на дату балансу.

Група основних засобів – сукупність однотипних по технічних характеристиках, використанню й умовам застосування необоротних матеріальних активів.

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються по наступним групах:

Земельні ділянки

Капітальні витрати на поліпшення земель

Будинки, спорудження і передаточні пристрої

Машини й устаткування

Транспортні засоби

Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

Інші основні засоби

Нижче приведена коротка характеристика основних засобів.

Будинки. До будинків відносяться архітектурно-будівельні об’єкти, прямим призначенням яких є створення нормальних умов для виробничої діяльності людей, експлуатації машин і устаткування і збереження товарно-матеріальних цінностей (будинки адміністративно-побутового призначення, електропідстанцій, лабораторій, механічних майстерень, гаражів, складів, виробничих цехів і т.п.).

Спорудження. До цієї групи відносяться інженерно-будівельні об’єкти, що безпосередньо не здійснюють виробничий процес, однак забезпечують умови для його проведення. До споруджень відносять: естакади, галереї, дамби, шляхопроводи, під’їзні внутрівиробничі залізничні колії, контактні мережі, спорудження підвісних доріг, автомобільні дороги і т.п.

Передаточні пристрої. До передатних пристроїв відносяться трубопроводи, що постачають підприємства водою, теплом, стисненим повітрям, газом, нафтою, кабельні і повітряні мережі, що забезпечують підприємства електроенергією, телефонним, телеграфної, радіозв’язком, і інші передатні пристрої. У цій групі основних фондів враховуються всі трубопроводи і мережі, що знаходяться на балансі підприємств, за винятком тих, котрі є частиною будинків.

Машини й устаткування. У зв’язку з великою кількістю і номенклатурою, зазначена група основних виробничих фондів у залежності від їхнього виробничо-технічного призначення підрозділяється на ряд наступних підгруп:

силові машини й устаткування;

робочі машини й устаткування;

вимірювальні і регулюючі прилади, пристрої і лабораторне устаткування;

обчислювальна техніка;

інші машини й устаткування.

До силових машин і устаткування відносяться машини – генератори, машини-двигуни, що виробляють теплову й електричну енергію, перетворюють різного роду енергію в механічну (електрогенератори, синхронні компенсатори, електродвигуни, енергопоїзди, інші пересувні електростанції, парові казани, турбіни, пускачі, вимірювальні і силові трансформатори, моторгенератори, випрямлювачі ртутні, селенові, напівпровідникові, інше енергетичне устаткування).

До робочих машин і устаткування відносять машини, апарати й устаткування, що безпосередньо беруть участь у процесі виробництва чи переміщення продукції.

До вимірювальних і регулюючих приладів, пристроїв і лабораторного устаткування відносять прилади і пристрої для виробництва всякого роду вимірів, а також для регулювання виробничих процесів (дозатори, амперметри, геодезичні прилади, апаратура централізації і блокування, газоаналізатори, термостати й ін.).

До обчислювальної техніки відносять сукупні засоби, призначені для рішення найрізноманітніших задач (аналогові і керуючі машини, прилади, пристрої, ПЕОМ і ін.).

До інших машин і устаткування відносять основні фонди, що не ввійшли в перераховані вище групи (устаткування АТС, пожежні машини й ін.).

Транспортні засоби. До транспортних засобів варто відносити засоби пересування для переміщення людей, вантажів і транспортування рідких і газоподібних речовин (електровози, тепловози, мотовози, паровози, мотодрезини, магістральні трубопроводи, вагони, піввагони, автоскидувачі, трактори-тягачі ін.).

Інструмент. У цю групу основних виробничих фондів включають усі види ручного, пневматичного й електричного інструмента, використовуваного або для здійснення виробничого процесу по випуску продукції, або по обслуговуванню виробничого процесу.

Виробничий інвентар і приналежності. У цю групу входять предмети виробничого призначення, що полегшують виконання операцій під час провадження робіт (робочі столи, верстати і т.д.), устаткування, що сприяє охороні праці (групові огородження машин і т.д.), ємності для збереження рідких і сипучих матеріалів, а також предмети технічного призначення, що не можуть бути віднесені до робочих машин.

Господарський інвентар. Ця група містить у собі всі предмети конторського, господарського і протипожежного призначення (столи, шафи, сейфи, множні апарати, гідропульти і т.д.).

Інші основні засоби. Дана група включає всі основні засоби різного виробничо-технічного й іншого призначення, що не ввійшли в жодну з класифікованих груп.

Відповідно до приведеного класифікаційного угруповання на кожнім підприємстві організується облік наявності основних фондів, аналіз їхнього складу, структури і динаміки, планування вибуття і введення нових основних фондів за рахунок капітальних вкладень. Дані структурного обліку основних фондів використовуються при плануванні виробництва, аналізі результатів виробничо-господарської діяльності і при рішенні інших економічних питань.

Нематеріальні ресурси це частина потенціалу підприємства, що приносить економічну вигоду протягом тривалого періоду і має нематеріальну основу одержання доходів. До них відносяться об’єкти промислової й інтелектуальної власності, а також інші ресурси нематеріального походження.

Промислова власність поняття, використовуване для позначення виключного права на нематеріальні цінності: винаходи, промислові зразки, корисні моделі, товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки походження чи найменування місця походження товару, а також право по припиненню недоброякісної конкуренції.

Інтелектуальна власність юридичне поняття, що охоплює авторське право й ін. права, що відносяться до інтелектуальної діяльності в області виробництва, науки, програмного забезпечення, літератури і мистецтва.

Характеристика об’єктів промислової власності:

1) винахід це нове і технічне рішення, що володіє істотними відмінностями в будь-якій області народного господарства та дає позитивний ефект. Право на винахід засвідчується авторським посвідченням чи патентом;

2) промисловий зразок нове художньо-конструкторське рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, який відповідає вимогам технічної естетики, придатний до здійснення промисловим способом і маючий позитивний ефект.

Існує дві форми охорони промислового зразка: свідчення і патент. Не підлягають охороні як промислові зразки вироби, зовнішній вигляд яких обумовлений винятково їх функцією (гайки, болти, гвинти і т.п.), а також галантерейні, швейні, трикотажні вироби, тканини (крім декоративних), взуття, головні убори;

3) корисні моделі це нові по зовнішньому вигляду, формі, розміщенню частин чи будівлі моделі. Для реєстрації корисної моделі досить будь-яких змін, навіть у просторовому компонуванні моделі;

4) товарні знаки позначення (ім’я, знак, символ чи сполучення їх), що розміщується на товарі чи його упакуванні для ідентифікації його і виробника. Якщо під товарним знаком надаються послуги, то він називається знаком обслуговування.

5) об’єкти інтелектуальної власності зв’язані з інформаційною системою й інформаційною діяльністю підприємства. До них відносяться: програмне забезпечення (сукупність програм, використовуваних у роботі ЕОМ); банк даних (сукупність програмних, організаційних і технічних засобів, призначених для централізованого нагромадження і використання інформації); база знань (сукупність систематизованих основних зведень, що відносяться до визначеної галузі знань і зберігаються в пам’яті ЕОМ).

Інші нематеріальні ресурси:

1) «ноу-хау» технологія виробництва, науково-технічні, комерційні, організаційні й управлінські знання, необхідні для функціонування виробництва. На відміну від секретів виробництва «ноу-хау» не патентується, оскільки в значній своїй частині складається з визначених прийомів, навичок і т.п. Поширення «ноу-хау» здійснюється насамперед за допомогою укладання ліцензійних договорів.

2) раціоналізаторська пропозиція це технічне рішення, що є новим і корисним для підприємства, якому воно подано.

3) найменування місця походження товару. Відбиває назву країни (чи місцевості) для позначення виняткових властивостей товару, викликаних природними умовами, людськими факторами, національними особливостями, характерними для даного регіону.

4) «гудвіл» визначає імідж (репутацію) підприємства (фірми).

Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його первісної вартості протягом строку, який визначається платником податку самостійно виходячи із строку корисного використання таких нематеріальних активів або строку діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації.

1.2.2 Фінансове забезпечення створення та відтворення основних засобів

У залежності від характеру участі у виробничому процесі основні виробничі засоби підрозділяються на активну і пасивну частини.

Активними вважаються ті основні виробничі засоби, що своїм безпосереднім впливом забезпечують видобуток корисної копалини або випуск іншої продукції. До них відносять: силові машини й устаткування, робочі машини й устаткування, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, обчислювальну техніку, транспортні засоби й інструмент.

Пасивні – це ті основні виробничі засоби, що забезпечують нормальне функціонування активної частини основних фондів у процесі виробництва продукції. До цієї частини фондів відносять: будинки, спорудження, передатні пристрої, інвентар і ін.

Вирішальна роль у забезпеченні випуску продукції належить активній частини. Тому аналіз співвідношення величини окремих груп основних фондів на кожнім підприємстві і вишукування можливості росту активної частини, і на цій основі підвищення ефективності виробництва, являють собою важливу задачу для кожного виробничого підприємства.

Під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.

Амортизації підлягають витрати на:

придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання;

самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;

капітальні поліпшення землі, не пов’язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Основні фонди з точки зору амортизації підлягають розподілу за такими групами:

група 1 будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 будьякі інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал):

група 1 1,25 відсотка;

група 2 6,25 відсотка;

група 3 3,75 відсотка;

група 4 15 відсотків.

1.2.3 Розміщення фінансових ресурсів в оборотні активи

Формування груп оборотних коштів в Розділі II балансу «Оборотні активи» наведено в таблиці 1.2:

Запаси

Відповідно до ПБО 9 «Запаси» [21], затвердженого наказом Мінфіну України від 20.10.99 р. № 246, до запасів належать активи, що [16]:

утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності (готова продукція); 

перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва (незавершене виробництво);

утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством (сировина й матеріали, паливо, запасні частини).

Важливим моментом є правильність оцінки запасів, яка повинна здійснюватися за найменшою з двох величин: собівартістю (первісною вартістю) або чистою вартістю реалізації.

Собівартість (первісна вартість) запасів повинна включати:

суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

транспортно-заготівельні витрати (на заготівлю запасів, оплату тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи i транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів);

інші витрати, які безпосередньо пов’язані з придбанням запасів i доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До них належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання i підвищення якісно технічних характеристик запасів.

Необхідно мати на увазі, що відповідно до ПБО 9 ряд витрат не відноситься до первісної вартості запасів, а належить до витрат того періоду, в якому вони були здійснені. До складу таких витрат відносяться:

понаднормові витрати i нестачі запасів;

проценти за користування позиками;

витрати на збут;

загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов’язані з придбанням i доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Чиста вартість реалізації запасів – це очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію. Згідно з ПБО 9 запаси повинні відображатися за чистою вартістю реалізації, якщо на дату складання Балансу їх ціна знизилась або вони зіпсовані, застаріли, або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду.

У Балансі запаси відображаються у чотирьох рядках: «виробничі запаси», «тварини на вирощуванні та відгодівлі», «незавершене виробництво», «готова продукція».

Виробничі запаси(код рядка 100)

До складу виробничих запасів потрібно включати i вартість запасів сировини, основних i допоміжних матеріалів, палива, купованих напівфабрикатів i комплектуючих виробів, запасних частин, тари, будівельних матеріалів та інших матеріалів, призначених для споживання під час нормального операційного циклу.

У статті «Виробничі запаси» необхідно відображати i вартість МШП на складі, термін використання яких не перевищує одного року.

Незавершене виробництво (код рядка 120)

У цій статті відображаються витрати на незавершене виробництво i незавершені роботи (послуги). Крім того, у цьому ж рядку показується продукція, яка не відповідає встановленим технічним характеристикам (крім браку), не прийняті замовником роботи, а також напівфабрикати власного виробництва, які використовуються для власних виробничих потреб. До складу цієї ж статті відповідно до листа Мінфіну України від 04.02.2000 р. № 18424 потрібно включати i вартість ремонту основних засобів.

Готова продукція (код рядка 130)

У цій статті відображаються запаси виробів на складі, оброблення яких завершено i які пройшли випробування, приймання, укомплектовані відповідно до умов договорів із замовниками та відповідають технічним умовам i стандартам.

Товари (код рядка 140)

У цій статті відображається вартість товарів, придбаних підприємствами (збуту, торгівлі, заготівлі та громадського харчування) з метою продажу. На промислових та інших виробничих підприємствах у цій статті повинні відображатися будь-які вироби, матеріали, продукти, придбані спеціально для продажу.

Крім того, промисловими підприємствами відображається вартість матеріальних цінностей, придбаних для комплектування готової продукції. Вартість таких цінностей не включається до собівартості готової продукції, а підлягає відшкодуванню покупцями окремо.

Векселі одержані (код рядка 150)

У цій статті відображається заборгованість покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи i надані послуги. При цьому така заборгованість повинна відображатися за фактичною вартістю i бути забезпечена векселями з терміном погашення до одного року. У цій статті слід відображати як векселі, отримані безпосередньо від векселедавця, так i векселі, отримані за індосаментом. Відображення отриманих векселів проводиться за фактичною сумою заборгованості, в забезпечення якої такі векселі отримано, незалежно від номінальної вартості векселя.

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги

У Балансі «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги» відображається в трьох рядках: «чиста реалізаційна вартість», «первісна вартість», «резерв сумнівних боргів».

Первісна вартість (код рядка 161)

Правильність відображення фактичної суми дебіторської заборгованості визначена відповідно до ПБО 10 «Дебіторська заборгованість»[10].

Згідно з цим положенням за первісною вартістю оцінюється поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги, яка визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.

Резерв сумнівних боргів (код рядка 162)

Згідно з ПБО 10 обчислюється величина резерву сумнівних боргів для визначення чистої реалізаційної вартості на дату складання Балансу. Величина резерву сумнівних боргів може визначатися за двома методами: виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості.

При використанні першого методу визначення резерву сумнівних боргів підприємство самостійно оцінює ймовірність погашення дебіторської заборгованості на підставі власного досвіду, експертної оцінки тощо.

У разі коли підприємство визначить, що платоспроможність кожного дебітора становить 100%, резерв сумнівних боргів дорівнюватиме нулю. Тоді первісна i чиста (балансова) вартість дебіторської заборгованості у підприємства збігатимуться.

Чиста реалізаційна вартість (код рядка 160)

У цьому рядку відображається різниця між первісною вартістю дебіторської заборгованості i сумою резерву сумнівних боргів (коди рядків 161 i 162). Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості включається до підсумку Балансу.

Дебіторська заборгованість за розрахунками

У Балансі дебіторська заборгованість за розрахунками відображається у чотирьох рядках: «з бюджетом», «за виданими авансами», «з нарахованих доходів», «із внутрішніх розрахунків».

Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом (код рядка 170)

У цьому рядку відображається дебіторську заборгованість фінансових i податкових органів, а також переплата по податках, зборах та інших платежах до бюджету.

Дебіторська заборгованість за виданими авансами (код рядка 180)

У цій статті відображається сума авансів, наданих іншим підприємствам у рахунок майбутніх платежів.

Дебіторська заборгованість з нарахованих доходів (код рядка 190)

У цій статті показується сума нарахованих дивідендів, відсотків, роялті, що підлягають надходженню.

Дебіторська заборгованість із внутрішніх розрахунків (код рядка 200)

У цьому рядку показується заборгованість із внутрішньовідомчих та внутрішньогосподарських розрахунків та дебіторська заборгованість пов’язаних сторін.

До внутрішньовідомчих та внутрішньогосподарських розрахунків потрібно відносити дані про дебіторську заборгованість філій та структурних підрозділів підприємства, які виділено на окремий баланс, а також дані по розрахунках усередині одного тресту, концерну тощо.

Інша поточна дебіторська заборгованість (код рядка 210)

У цій статті показується заборгованість дебіторів, яка не може бути включена до інших статей дебіторської заборгованості та відображається у складі оборотних активів. До такої заборгованості відносяться: заборгованість покупців за відвантажені матеріальні цінності (крім готової продукції, товарів); персоналу за іншими операціями (по товарах, придбаних у кредит); розрахунки з підзвітними особами та з працівниками підприємства (крім оплати праці); розрахунки по претензіях, штрафних санкціях та відшкодуванню матеріальних збитків (у результаті нестач i втрат від псування i розкрадання цінностей, грошових коштів); заборгованість по операціях зі спільної діяльності; з різними організаціями по операціях некомерційного характеру (орендарів нежитлових приміщень, плата батьків за утримання дітей у дитячих установах, оплата навчальним закладам за підготовку фахівців, оплата науково-дослідним установам за виконані роботи); заборгованість по наданій фінансовій допомозі на зворотній основі.

Поточні фінансові інвестиції (код рядка 220)

У цій статті відображаються фінансові інвестиції, отримані на строк, що не перевищує одного року, i які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів).

Згідно з ПБО 12 «Фінансові інвестиції» [23] первісна оцінка фінансових інвестицій у бухгалтерському обліку здійснюється за собівартістю, яка складається з ціни її придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов’язкових платежів та інших витрат, безпосередньо пов’язаних з придбанням.

У разі придбання фінансової інвестиції шляхом:

обміну на цінні папери власної емісії – собівартість фінансової інвестиції визначається за справедливою вартістю переданих цінних паперів;

обміну на інші активи – собівартість визначається за справедливою вартістю цих активів.

Грошові кошти та їх еквіваленти

Згідно з ПБО 4 «Звіт про рух грошових коштів» до грошових коштів відносяться готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання. В той же час до еквівалентів грошових коштів належать короткострокові високо ліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів i характеризуються незначним ризиком зміни їх вартості.

Грошові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валютах (коди рядків 230 i 240)

До складу грошових коштів (як у національній, так i в іноземній валютах) та їх еквівалентів необхідно відносити:

кошти в касі (у національній та іноземній валютах);

кошти на банківських рахунках (поточних, валютних, спеціальних, акредитиви, ощадні сертифікати, приватизаційні папери, імпортні депозити, приватизаційні кошти громадян, компенсаційні сертифікати тощо);

грошові документи (у національній та іноземній валютах), які знаходяться в касі підприємства (поштові марки, марки гербового збору, оплачені проїзні документи та путівки до санаторіїв, пансіонатів, будинків відпочинку);

кошти в дорозі (в національній та іноземній валютах), тобто грошові суми, внесені до каси банків, ощадних кас або поштових відділень для подальшого їх зарахування на розрахункові або інші рахунки підприємства;

казначейські чеки тощо.

Інші оборотні активи (код рядка 250)

У цій статті відображаються суми оборотних активів, які не можуть бути віднесені до статей I розділу «Оборотні активи» Балансу.

1.2.4 Структура оборотних коштів в сфері виробництва та сфері обертання

Оборотними виробничими фондами підприємства є такі засоби виробництва, що, знаходячись у процесі праці, цілком споживаються в кожному виробничому циклі і цілком переносять у цьому ж циклі свою вартість на продукцію праці.

Тому від оборотних виробничих фондів, використовуваних у виробництві, необхідно відрізняти фонди обертання, що обслуговують проведення постачальницько-збутової діяльності.

Фонди обертання складаються з готової до реалізації продукції, відвантажених товарів, дебіторської заборгованості і коштів, необхідних для закупівлі сировини, матеріалів, палива, виплати заробітної плати. Фонди обертання дозволяють робити кругообіг коштів.

Сукупність оборотних виробничих фондів і фондів обертання, виражена в грошовому вимірі, складає оборотні кошти виробничих підприємств, об’єднань.

Оборотні кошти це фінансові ресурси виробничих підприємств, об’єднань, що обслуговують економічний оборот усіх їхніх фондів, включаючи основні, оборотні виробничі фонди, фонди заробітної плати, фонди обертання у виді готової продукції і засобів у розрахунках.

Для вивчення складу і структури оборотних коштів їх групують по чотирьох ознаках: по сферах обороту, елементам оборотних коштів, охопленню нормуванням, джерелам фінансування. По призначенню в процесі відтворення – формуються чотири групи: виробничі запаси, витрати на незакінчену продукцію, продукцію на складах і кошти та розрахунки(таблиця 1.3).

Оборотні кошти приймають форму виробничих запасів і незавершеного виробництва у виробничому процесі, а також готових виробів і коштів у процесі обертання, тобто функціонують одночасно в сфері виробництва й у сфері обертання. Проходячи три стадії кругообертання: постачання, виробництво і збут (реалізація), вони приймають різні натуральні форми.

Таблиця 1.3 — Склад і класифікація оборотних коштів підприємства [27]

Сфера обороту Оборотних коштів

Елементи оборотних коштів

Охват нормуванням

Джерела фінансування
Оборотні виробничі фонди (сфера виробництва)

I. Виробничі запаси

Нормуємі оборотні кошти

Власні оборотні кошти

1. Сировина, основні матеріали,

покупні полуфабрикати
2. Допоміжні матеріали

3. Топливо, електроенергія

4. Пар

5. Запасні частини

6. Малоцінні та швидкозношуємі предмети

II. Витрати на незакінчену продукцію

7. Незакінчене виробницто та полуфабрикати власного виробництва

8. Витрати наступних періодів

Фонди обігу (сфера обігу)

III. Готова продукція

9. Продукція на складах

10. Відгружена продукція

Ненормовані Оборотні кошти

Позикові оборотні кошти (формування ненормованих фондів та Понаднормативних нормуємих

фондів)
IV. Грошові кошти та розрахунки

11. Грошові кошти

12. Дебіторська заборгованість та інші розрахунки

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ТОРГОВОГО ПІДПРИЄМСТВА ТОВ „ГІДРОТЕХНІКА” ЗА 2003 2004 РОКИ

2.1 Основні характеристики бізнесу ТОВ „ГІДРОТЕХНІКА”

Підприємство – товариство з обмеженою відповідальністю – ТОВ „Гідротехніка” (код ЕДРПОУ – 31249789) зареєстровано Ірпіньським міськвиконкомом 27 квітня 2001 року (реєстраційний № 1740) за адресою:

Київська область, смт. Буча, вул.. Тарасівська, 12а/23.

Середньооблікова чисельність персоналу у 2003 році – 4 працівника, у 2004 році – 6 працівників. Форма власності – колективна (код КФВ – 20), основний вид діяльності – оптова торгівля (код ЗКГНГ 71130, код КВЕД – 51.65.0). Підприємство за чисельністю відноситься до малих підприємств, але, оскільки обсяги товарообігу перевищують 500 тис.грн./на рік, підприємство працює на традиційній системі оподаткування підприємств – юридичних осіб.

Згідно Статуту ТОВ „Гідротехніка”:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідротехніка», надалі ТОВАРИСТВО створено згідно рішення зборів Учасників (Протокол № І від 19.04. 2001 р.)

2. Учасниками ТОВАРИСТВА с громадяни України:

Гуренко Тетяна Олексіївна, 28.04.1954 року народження, паспорт СН 857857 виданий Харківським РОВ ГУ МВС України в м. Києві 26.01.99 р., прописана: м. Київ, вул. Руденко, 7, кв. 98, ідентифікаційний номер 1984107667.

Маруда Володимир Іванович, 24.10.1959 року народження, паспорт СН 731864 виданий Ірпінським МВ ГУ МВС України в Київській області 17.12.97 р., прописаний: Київська обл., смт. Буча, вул. Тарасівська, 12а, кв.23,ідентифікаційний номер 2184604935.

3. ТОВАРИСТВО є юридичною особою. З моменту державної реєстрації набуває пов’язані з його діяльністю права і несе зобов’язання, має самостійний баланс, основні фонди та оборотні кошти, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банківських установах, круглу та інші печатки і штампи з власною назвою, бланки, емблеми, торгові і а фірмові знаки, інші реквізити.

4. ТОВАРИСТВО у встановленому порядку приймає участь у зовнішньоекономічній діяльності і проводить експортно-імпортні операції як на Україні, так і за її межами, включаючи товарообмінні, посередницькі та інші операції.

5. Основною метою ТОВАРИСТВА є формування ринку товарів та послуг, здійснення діяльності, спрямованої на отримання прибутку на вкладений капітал, а також задоволення на основі отриманого прибутку соціально-економічних інтересів Учасників і робітників ТОВАРИСТВА, які не є Учасниками ТОВАРИСТВА

6. Згідно поставлених цілей ТОВАРИСТВО в інтересах Учасників буде вирішувати задачі в наступних напрямках:

насичення ринку України високоякісною продукцією, в тому числі тією, яка виготовляється ТОВАРИСТВОМ;

підвищення ефективності здійснення усіх комерційних операцій за участю ТОВАРИСТВА;

вивчення та коригування ринку України;

встановлення ділових контактів з українськими та закордонними партнерами.

7. Предметом діяльності ТОВАРИСТВА є:

Здійснення оптової, роздрібної та комісійної торгівлі продукцією виробничо технічного призначення та товарами народного споживання.

Здійснення оптової, роздрібної та комісійної торгівлі металом та виробами з металу.

Оптова торгівля промисловим обладнанням.

Організація та проведення спортивних та оздоровчих заходів, змагань.

Здійснення оптової, роздрібної та комісійної торгівлі продовольчими товарами.

Посередницькі послуги в оптовій та роздрібній торгівлі

Створення власних магазинів та торгівельних точок.

Надання всіх видів побутових послуг населенню.

Виготовлення та реалізація алкогольних напоїв, спирту етилового, коньячного і плодового.

Зовнішньоекономічна діяльність.

Виробництво, переробка, закупівля й реалізація (в тому числі у формі бартеру) продукції виробничо-технічного призначення.

Операції з цінними паперами,

Закупівля сільськогосподарської продукції у населення (в т.ч. за готівку).

Надання послуг у галузі маркетингу, менеджменту, пошук ділових партнерів у власних інтересах та інтересах третіх осіб.

Консалтингова, економіко-аналітична, та інформаційна діяльність. Надання консультаційних, брокерських, дилерських, лізингових послуг.

Будівництво, ремонтно-будівельне виробництво, виконання проектних і пошукових, оздоблювальних і сантехнічних робіт, виробництво будівельних матеріалів і конструкцій та супутніх виробів.

Будівництво і комплексна експлуатація готельного господарства, мотелів, станцій технічного обслуговування, автомобільних стоянок, автозаправних станцій, тощо.

Створення і придбання засобів, технологій та устаткування для технічного переобладнання виробництва, інжиніринг, розробка і впровадження винаходів «ноу-хау», екологічних програм, тощо.

Транспортне і транспортно-експедиційне обслуговування. Внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів повітряним, річковим, морським, залізничним та автомобільним транспортом; агентування і фрахтування морського торговельного флоту.

Ремонтно-механічне виробництво, ремонт технологічного обладнання. Надання послуг по обслуговуванню і ремонту транспортних засобів.

Надання послуг по охороні колективної й приватної власності, монтаж, ремонт та обслуговування засобів охоронної сигналізації, засобів вимірювання й контролю, а також види пусконалагоджувальних робіт.

Виготовлення та реалізація виробів з дерева, металу та полімерних матеріалів, корпусних та м’яких меблів.

Виготовлення, переробка та реалізація хімічних речовин.

Постачання, переробка та реалізація нафти, газу, всіх видів нафтопродуктів, пально-мастильних матеріалів та продукції нафтохімії.

Передача та постачання електроенергії.

Купівля й продаж, оренда й суборенда в юридичних і фізичних осіб будівель, споруд, квартир, землі та іншого нерухомого майна, всі види послуг в цій галузі.

Інші роботи та послуги що не заборонені діючим законодавством.

Якщо певний вид діяльності, можливо здійснювати лише за умови його ліцензування, ТОВАРИСТВО може його здійснювати тільки після одержання ліцензії.

8. ТОВАРИСТВО є власником майна, яке складають основні фонди і оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі.

9. Майно ТОВАРИСТВА утворюється за рахунок:

внесків Учасників (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування водою, землею та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права, в тому числі на інтелектуальну власність, грошові кошти);

надходжень від випуску акцій та інших цінних паперів;

доходів від реалізації продукції, робіт, послуг.

доходів від аукціонів;

безплатних чи благодійних внесків, пожертвувань українських та іноземних підприємств, організацій, громадян;

інших джерел, не заборонених діючим законодавством України.

10. Порядок утворення та витрачання амортизаційного й інших фондів визначається директором ТОВАРИСТВА.

11. Вся сума амортизаційних відрахувань, що залишається у відповідності з діючим законодавством у розпорядженні ТОВАРИСТВА, направляється до фонду розвитку ТОВАРИСТВА.

12. Резервний фонд ТОВАРИСТВА створюється шляхом щорічних відрахувань не менше 5% прибутку до досягнення розміру, що дорівнює 25% Статутного фонду, і призначається для покриття збитків за підсумками операційного року.

13. Грошові кошти ТОВАРИСТВА зберігаються па розрахункових та валютних рахунках і використовуються ним самостійно.

14. Майно ТОВАРИСТВА може бути вилучено тільки за рішенням суду чи арбітражного суду.

15. Статутний фонд ТОВАРИСТВА становить 11 800 (одинадцять тисяч вісімсот) гривень.

До моменту державної реєстрації ТОВАРИСТВА Учасники вносять не менше 30% свого внеску, обумовленого в Установчому договорі. Учасник зобов’язаний внести повністю свій вклад не пізніше одного року після проведення державної реєстрації ТОВАРИСТВА.

Порядок внесення коштів та майна до Статутного фонду, а також розмір вкладу кожного Учасника визначається Установчим договором.

2.2 Статистичний аналіз джерел залучення та ефективності майнового розміщення фінансових ресурсів в ТОВ „ГІДРОТЕХНІКА”

Аналіз фінансово-економічного стану підприємства і керування його фінансами проводиться на основі його фінансових звітів [15].

Метою фінансових звітів є структурована економічна інформація про фінансовий стан, результати діяльності і зміни у фінансовому стані підприємства, що є корисної для широкого кола користувачів у прийнятті ними економічних рішень.

З 1 січня 2000 р. на підприємствах України незалежно від форм власності (крім банків і бюджетних установ) впроваджені основні форми фінансової звітності, що відповідають міжнародним стандартам, і використовуються при розрахунках фінансового стану підприємства й акціонерного капіталу:

Форма №1 “Баланс” – звіт про фінансовий стан, що відображає активи, зобов’язання і капітал підприємства на встановлену дату [16].

Форма №2 “Звіт про фінансові результати”, що містить дані про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства за звітний і попередній періоди [17].

У таблицях А.1, А.2 Додатку А наведені баланси підприємства ТОВ „Гідротехніка” за 2002 2004 роки та звіти про фінансові результати за 2002 2004 роки.

В таблицях А.3 А.6 Додатку А представлені результати вертикального та горизонтального розрізу при аналізі динаміки статей балансів підприємства та звітів про фінансові результати. Розрахунки виконані з використанням ”електронних” таблиць EXCEL 2000 згідно наступних статистичних алгоритмів.

Для кращого розуміння і аналізу досліджуваних статистичних даних, їх потрібно систематизувати, побудувавши хронологічні ряди, які називаються рядами динаміки або часовими рядами.

Кожний ряд динаміки складається з двох елементів [41]:

1) періодів або моментів часу, до яких відносяться рівні ряду(t);

2) статистичних показників, які характеризують інтенсивності рівнів ряду (Y).

У процесі аналізу рядів динаміки обчислюють і використовують наступні аналітичні показники динаміки: абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту і абсолютне значення одного проценту приросту. Обчислення цих показників ґрунтується на абсолютному або відносному зіставленні між собою рівнів ряду динаміки. Рівень, який зіставляється, називають звітним, а рівень, з яким зіставляють інші рівні – базисним. За базу зіставлення приймають початковий (перший) рівень ряду динаміки. Якщо кожний наступний рівень зіставляють з попереднім, то отримують ланцюгові показники динаміки, а якщо кожний наступний рівень зіставляють з рівнем, що взятий за базу зіставлення, то одержані показники називають базисними.

Абсолютний приріст обчислюється як різниця між звітним і базисним рівнями і показує, на скільки одиниць підвищився чи зменшився рівень порівняно з базисним за певний період часу. Він виражається в тих же одиницях виміру, що й рівні динаміки.

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємстваабо Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства (2.1)

де yi – звітний рівень ряду динаміки; yi1 – попередній рівень ряду динаміки;

y1 – початковий рівень ряду динаміки.

Темп зростання обчислюється як відношення зіставлюваного рівня з рівнем, прийнятого за базу зіставлення, і показує, у скільки разів (процентів) зрівнюваний рівень більший чи менший від базисного.

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємстваабоРозміщення та використання фінансових ресурсів підприємства (2.2)

Темп приросту визначається як відношення абсолютного приросту до абсолютного попереднього або початкового рівня і показує, на скільки процентів порівнювальний рівень більший або менший від рівня, взятого за базу порівняння.

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємстваабоРозміщення та використання фінансових ресурсів підприємства (2.3)

Абсолютне значення одного проценту приросту визначається шляхом ділення абсолютного приросту на темп приросту за один і той же період.

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства (2.4)

Середній абсолютний приріст визначається як середня арифметична проста з ланцюгових приростів за певні періоди і показує, на скільки одиниць в середньому змінився рівень порівняно з попереднім.

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства (2.5)

Середній темп зростання розраховується за формулою середньої геометричної:

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства (2.6)

Середній темп приросту визначається як різниця між середнім темпом зростання одиницею (якщо середній темп зростання вигляді коефіцієнта), бо 100 (якщо він у процентах)

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства (у вигляді коефіцієнтів); (2.7)

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства (у вигляді процентів).

Аналіз результатів первинної статистичної обробки балансових звітів та звітів про фінансові результати діяльності ТОВ “Гідротехніка” за 2002 –2004 роки, наведених в таблицях А.1 – А.6 Додатку А, таблицях аналітичного групування агрегатів 2.1 – 2.2 та на графіках рисунків 2.1 – 2.2, показує:

валюта активів балансу у 2003 році зросла на + 89,12 % відносно рівня 2002 року, а у 2004 році ще зросла на + 55, 75 % відносно рівня 2003 року, таким чином валюта балансу за два роки зросла з 23,9 тис. грн.. до 70,4 тис. грн..;

необоротний капітал (основні фонди) підприємства займають значну долю 20,9 – 24,3 % в валюті балансу, тобто підприємство – виробничо-торгівельне, та має суттєву виробничу базу.

Таблиця 2.1 — Аналіз динаміки та структури майна ТОВ “Гідротехніка”

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Динаміка структурної долі грошових коштів характеризується падінням з рівня 14,2 % (2002) до 4,0 % (2003) та нарощенням до 13,5% у 2004 році;

динаміка структурної долі запасів характеризується падінням з рівня 51,9 % (2002) до 42,5 % (2003) та нарощенням до 56,7% у 2004 році;

динаміка структурної долі дебіторської заборгованості характеризується нарощенням з рівня 9,6 %(2002) до 32,5%(2003) та падінням до рівня 8,9% у 2004 році;

Таким чином, для 2002 2004 років для активів підприємства характерні процеси відносно нестабільного регулювання структури активів балансу з різкими змінами структурних частин грошових агрегатів в залежності від циклів реалізації продукції та накоплення запасів для наступного цикла виготовлення продукції та її продажу.

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Рисунок 2.1 — Динаміка структури агрегатів майна (активів) ТОВ “Гідротехніка”

Таблиця 2.2 — Динаміка джерел (ресурсів) підприємства ТОВ “Гідротехніка”

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Як видно із даних таблиці 2.2 основними джерелами ресурсів підприємства ТОВ “Гідротехніка” є власний капітал та незначно позичені кошти у вигляді кредиторською заборгованості у 2004 році (рисунок 2.2):

доля власного капіталу поступово знижувалась з рівня 95,8 %(2002) до 88,5%(2003) та 88,8% (2004), при цьому зростання абсолютної суми власного капіталу відбулося з рівня 22,9 тис. грн. до 62,5 тис. грн.., тобто на +74,7% у 2003 році та ще на +56,2 % у 2004 році;

структурна доля власних оборотних коштів (власний капітал – необоротні активи балансу) з рівня 71,5% у 2002 році знизилась до рівня 67,3% у 2003 році та залишилась на рівні 67,9% у 2004 році;

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Рисунок 2.2 — Динаміка структурних частин джерел ресурсів ТОВ «Гідротехніка”

Аналіз динаміки показників звітів про фінансові результати ТОВ “Гідротехніка”, наведених на рисунку 2.3 показує:

чисті обсяги реалізації продукції в 2002 – 2004 році нарощуються з рівня 260,9 тис. грн.(2002) до рівня 608,4 тис. грн. у 2003 році (зростання на +133,2 % відносно 2002 року) та до рівня 657,2 тис. грн. у 2004 році (зростання на 8,2% відносно 2003 року);

ланцюговий темп росту собівартості випуску та реалізації продукції становить + 105,4 % у 2003 році відносно 2002 та + 14,9 % у 2004 році відносно рівня 2003 року, що практично відповідає темпам росту обсягів доходів від реалізації;

темп росту фінансових результатів діяльності значно перевищує темпи росту валюти балансу, що свідчить про інтенсивний розвиток ділової діяльності підприємства, а темп росту чистого прибутку – нижче ніж темпу росту валюти балансу;

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Рисунок 2.3 — Динаміка абсолютного росту валюти балансу та обсягів чистих доходів, витрат, валового прибутку від реалізації продукції в ТОВ “Гідротехніка”

2.3 Коефіцієнтний аналіз показників фінансової діяльності ТОВ “ГІДРОТЕХНИКА”

В таблицях Б.1 – Б.4 додатку В наведені алгоритми розрахунків показників рентабельності діяльності підприємства [48] з використанням форм фінансової звітності – Форма 1 “Баланс” та Форма 2 “Звіт про результати фінансової діяльності”.

В таблицях В.1 В.5 Додатку В наведені результати розрахунків коефіцієнтів діяльності підприємства ТОВ “Гідротехніка” в 2002 –2004 роках за алгоритмами, наведеними в таблицях Б.1 – Б.4 додатку В.

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Рисунок 2.4 — Динаміка показників ліквідності балансу підприємства ТОВ „Гідротехніка”

Аналіз результатів вторинної (коефіцієнтної) статистичної обробки балансових звітів та звітів про фінансові результати діяльності ТОВ “Гідротехніка” за 2002 –2004 роки, наведений на рисунках 2.4 – 2.10.

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Рисунок 2.5 — Динаміка рентабельності активів та власного капіталу підприємства ТОВ „Гідротехніка”

Аналіз графіків, наведених на рисунку 2.4 показує, що оскільки ТОВ “Гідротехніка” у своїй діяльності спирається тільки на власні джерела фінансових ресурсів – фактичні значення показників ліквідності в декілька разів перевищують нормативні значення (немає боргових залучених ресурсів).

Аналіз рентабельності активів та власного капіталу ТОВ „Гідротехніка” (рисунок 2.5) показує, що діяльність може бути охарактеризована як стабільно-прибуткова:

1. Ресурсо-віддача активів в чисту виручку у 20022004 роках знаходиться на дуже високому рівні 9,33 – 13,46;

2. Рентабельність активів та власного капіталу по валовому прибутку від реалізації (різниця між чистим доходом та собівартістю продукції):

у 2003 році різко зросла до рівня 201227 % у порівнянні з рівнем 2002 року 36,9 38,5 %;

а у 2004 році знизилась в два рази до рівня 88,9100,1%.

3. Рентабельність власного капіталу по чистому прибутку після оподаткування становить 34 – 49 %, що відповідає строку окупності власного капіталу 2,0 – 2,3 роки та є дуже інвестиційно-привабливими показниками на рівні альтернативної ставки депозитної доходності в 12 –14 % річних.

4. Рентабельність продаж по чистому прибутку після оподаткування знаходиться в дуже низькому діапазоні – 2,5 –3,5 %, що свідчить про надто велику собівартість продукції та велику долю торгових операцій по перепродажу товарів з мінімальною націнкою.

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Рисунок 2.6 — Характеристики динаміки показників ділової активності ТОВ „Гідротехніка”

На рисунку 2.6 наведені характеристики ділової активності (швидкості обороту окремих характерних агрегатів активів та пасивів балансу) ТОВ „Гідротехніка”.

Як показано графіками на рисунку 2.6:

1. У 2003 році періоди обороту характерних агрегатів балансу в порівнянні з 2002 роком зменшились на (–15) – (25) %, але строк оборотності операційного та фінансового циклів залишився стабільним та дуже швидким – 20–21 день, що свідчить про пожвавлення ділової активності за рахунок відмічених раніше обсягів реалізації, але операційно-фінансовий процес реалізації залишився практично незмінним.

2. У 2004 році періоди обороту характерних агрегатів балансу в порівнянні з 2003 роком зросли на (+44) – (+80) %, а строк оборотності операційного та фінансового циклів зріс з рівня – 20–21 день (2003) до рівня 25 –28 днів, що свідчить про незначне зниження ділової активності за рахунок відміченого раніше росту обсягів реалізації.

Таким чином, підприємство ТОВ “Гідротехніка” характеризується дуже швидким циклом обороту агрегатів оборотного капіталу, характерним для оптових торгових підприємств.

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Рисунок 2.7 — Динаміка показників покриття запасів джерелами ресурсів в ТОВ “Гідротехніка”

На рисунку 2.7 наведені результати аналізу джерел покриття запасів в ТОВ “Гідротехніка”. Як видно з графіків рисунку 2.7 ТОВ “Гідротехніка” має абсолютний рівень стійкості по покриттю запасів.

Таким чином, проведений аналіз діяльності та фінансового стану підприємства ТОВ “Гідротехніка” за перші три роки після створення (2002 – 2004 роки) показав, що:

підприємство за обсягами валюти балансу відноситься до малих підприємств, при цьому якості джерел ресурсів використовує власний капітал, який займає частку в 95 %(2002) – 88%(2004) валюти балансу;

джерелом росту власного капіталу з 22,9 тис. грн.(2002) до 62,5 тис. грн.(2004) є тільки зароблений прибуток підприємства (статутний фонд становить 11,8 тис. грн.);

оскільки підприємство практично не використовує залучений позиковий капітал його ліквідність та стійкість по покриттю запасів є абсолютною, при цьому не використовуються фінансові важелі позикового капіталу для нарощування темпів розвитку підприємства;

чисті обсяги реалізації продукції в 2002 – 2004 році нарощуються з рівня 260,9 тис. грн.(2002) до рівня 608,4 тис. грн. у 2003 році (зростання на +133,2 % відносно 2002 року) та до рівня 657,2 тис. грн. у 2004 році (зростання на 8,2% відносно 2003 року);

ланцюговий темп росту собівартості випуску та реалізації продукції становить + 105,4 % у 2003 році відносно 2002 та + 14,9 % у 2004 році відносно рівня 2003 року, що практично відповідає темпам росту обсягів доходів від реалізації;

темп росту фінансових результатів діяльності значно перевищує темпи росту валюти балансу, що свідчить про інтенсивний розвиток ділової діяльності підприємства, а темп росту чистого прибутку – нижче ніж темпу росту валюти балансу;

ресурсовіддача активів в чисту виручку у 2002 2004 роках знаходиться на дуже високому рівні 9,33 – 13,46;

рентабельність активів та власного капіталу по валовому прибутку від реалізації (різниця між чистим доходом та собівартістю продукції):

а) у 2003 році різко зросла до рівня 201227 % у порівнянні з рівнем 2002 року 36,9 38,5 %;

б)у 2004 році знизилась в два рази до рівня 88,9100,1%.

рентабельність власного капіталу по чистому прибутку після оподаткування становить 34 – 49 %, що відповідає строку окупності власного капіталу 2,0 – 2,3 роки та є дуже інвестиційно-привабливими показниками на рівні альтернативної ставки депозитної доходності в 12 –14 %.

рентабельність продаж по чистому прибутку після оподаткування знаходиться в дуже низькому діапазоні – 2,5 –3,5 %, що свідчить про надто велику собівартість продукції та велику долю торгових операцій по перепродажу товарів з мінімальною націнкою.

Як видно з наведених характеристик, подальший ріст підприємства ТОВ “Гідротехніка” стримується відсутністю використання залучених позикових коштів при обмеженій можливості росту власного капіталу тільки за рахунок заробленого прибутку.

Оскільки на початковому етапі становлення підприємства ТОВ “Гідротехніка” в нього відсутні необоротні активи, які можуть бути використанні в якості застави для отримання банківського кредиту, а ставка кредитування банками в обігові кошти дуже велика та потребує витрат на страхування кредиту в страховій компанії, реальним шляхом розвитку є використання міжгосподарських комерційних кредитів, обґрунтування ефективності яких викладено в розділі 3 дипломної роботи.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗМІЩЕННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ В ТОВ „ГІДРОТЕХНІКА”

Одним з найбільш ефективних шляхів удосконалення формування та розміщення фінансових ресурсів підприємства є використання різноманітних видів комерційного кредиту.

Комерційний кредит можна охарактеризувати як кредит, наданий у товарній формі продавцями покупцям у виді відстрочки платежу за продані товари. Він надається під зобов’язання боржника (покупця) погасити у визначений термін як суму основного боргу, так і відсотки, що нараховуються.

Застосування комерційного кредиту вимагає наявності в продавця достатнього резервного капіталу на випадок уповільнення надходжень від боржників [50].

Виділяють наступні основні способи надання комерційного кредиту [38]:

вексельний спосіб кредитування дебіторської заборгованості

відкритий рахунок

знижка за умови оплати у визначений термін

консигнація

факторинг

лізинг

При вексельному способі після постачання товарів продавець виставляє тратту(вексель) на покупця, що, одержавши комерційні документи, акцептує її, тобто дає згоду на оплату в зазначений на ній термін.

Знижка за умови оплати у визначений термін передбачає умову, що якщо платіж буде зроблений покупцем протягом обговореного в контракті періоду після виписки рахунка, то з ціни буде віднята знижка. У противному випадку, уся сума повинна бути виплачена у встановлений термін.

Відповідно до договору про відкритий рахунок, один раз прийнятому обома сторонами, покупець може робити періодичні закупівлі без звертання за кредитом у кожнім окремому випадку. Звичайний порядок здійснення угоди такий: коли покупець замовляє товар, він негайно відвантажується, а платіж за нього виконується у встановлений термін після одержання рахунка.

Консигнація спосіб, при якому роздрібний торговець може просто одержати товарно-матеріальні цінності без зобов’язання. Якщо товари будуть продані, то буде здійснений і платіж виробнику, а якщо ні, то роздрібний торговець може повернути товар виробнику без виплати неустойки. Консигнація звичайно застосовується при реалізації нових, нетипових товарів, попит на який важко припустити.

Факторинг придбання права на стягнення боргів, на перепродаж товарів і послуг з наступним одержанням платежів по них. При цьому мова йде, як правило, про короткострокові вимоги. Іншими словами, факторинг є різновидом посередницької діяльності, при якій фірма-посередник (факторингова компанія) за визначену плату одержує від підприємства право стягувати і зараховувати на його рахунок належні йому від покупців суми грошей (право інкасувати дебіторську заборгованість). Одночасно з цим посередник кредитує оборотний капітал клієнта і приймає на себе його кредитний і валютний ризики.

Факторингові операції виникли на основі комерційного кредиту, що надається продавцями покупцям у виді відстрочки платежу за продані товари. Зміна вимог до розрахунків з погляду прискорення обороту коштів викликали необхідність для постачальників шукати шляхи вирішення проблеми дебіторської заборгованості. Факторинг є порівняно новою ефективною системою поліпшення ліквідності і зменшення фінансового ризику при організації платежів.

Лізинг це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

3.1 Ефективність використання лізингових схем для скорочення розміщення фінансових ресурсів в основні засоби

ЗАКОН УКРАЇНИ «Про лізинг» [10] визначає правове поняття лізингу в Україні, а також загальні правові та економічні засади його здійснення.

Лізинг це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів [52].

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб’єктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів фінансовий чи оперативний. Залежно від форми здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Суб’єктами лізингу можуть бути:

лізингодавець суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

лізингоодержувач суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

продавець лізингового майна (далі продавець) суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.

Згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” [4]:

Лізингова (орендна) операція господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк. Операції з лізингу (оренди) цілісних майнових комплексів державних підприємств регулюються відповідним законодавством.

Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди землі та оренди жилих приміщень.

Оперативний лізинг (оренда) господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає передачу орендарю права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов’язковим поверненням таких основних фондів їх власнику після закінчення строку дії лізингової (орендної) угоди.

Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних фондів орендодавця.

Фінансовий лізинг (оренда) господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем за замовленням орендаря основних фондів з подальшим їх переданням у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з обов’язковою подальшою передачею права власності на такі основні фонди орендарю.

Витрати орендодавця на купівлю об’єктів фінансового лізингу не включаються до складу валових витрат або до складу основних фондів такого орендодавця.

Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включаються до складу основних фондів орендаря.

Зворотний лізинг (оренда) — господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг.

Ринок лізингових послуг характеризується різноманіттям форм лізингу, моделей лізингових контрактів і юридичних норм, що регулюють лізингові операції [10],[11].

При виділенні видів лізингу виходять з ознак їхньої класифікації, що характеризують: відношення до орендованого майна; тип фінансування лізингової операції; тип лізингового майна; склад учасників лізингової угоди; тип переданого в лізинг майна; ступінь окупності лізингового майна; сектор ринку, де проводяться лізингові операції; відношення до податкових, митних і амортизаційних пільг та преференцій; порядок лізингових платежів.

По типу майна розрізняють:

Лізинг рухомого майна (устаткування, техніка, автомобілі, суда, літаки і т.п.), у тому числі нового і бувшого у вживанні.

Лізинг нерухомості (будинку, спорудження).

По ступеню окупності майна лізинг підрозділяється на:

Лізинг із повною окупністю, коли протягом терміну дії лізингового договору відбувається повна чи близька до повного амортизація майна і, відповідно, виплата лізингодавцю вартості майна.

Лізинг із неповною окупністю, при якому протягом терміну дії одного лізингового договору відбувається часткова амортизація майна й окупається тільки частина її.

Оцінка ефективності застосування лізингу проводиться при порівнювальному розрахунку [31]:

умов прямих та дисконтованих витрат при придбанні основних фондів за власні кошти;

умов прямих та дисконтованих витрат при придбанні основних фондів за кредитні кошти комерційного банку;

умов прямих та дисконтованих витрат при користуванні основними фондами на умовах лізингу;

В таблиці 3.1 приведені результати конкурентних розрахунків по прямим та дисконтованим витратам на основні фонди вартістю 100 000 гривень та строком використання (повної амортизації – 5 років).

Умови варіантів розрахунків:

а) Пряме придбання за власні кошти:

сплата повної вартості + 20% ПДВ при придбанні;

сплата 2% податку на майно з остаточної вартості (з врахуванням зносу);

наявність “податкового щита” – зменшення оподатковуємої суми на 30% від суми амортизації;

б) Придбання за кредитні кошти комерційного банку:

повернення кредитних коштів (100000+20000(ПДВ)) на протязі 5 років;

щорічна сплата процентів за користування кредитом (25% кредитного залишку); сплата нотаріального податку за оформлення застави (2%);

сплата 2% податку на майно з остаточної вартості (з врахуванням зносу);

наявність “податкового щита” – зменшення оподатковуємої суми на 30% від суми амортизації та суми сплачуємих кредитних процентів;

в) придбання основних фондів у користування (оперативний лізинг) на 5 років:

сплата початкового лізингового взносу, еквівалентного ПДВ(20%);

щорічна сплата лізингових платежів (сума щорічної амортизації –20000 грн. + 10% лізингова премія(10000 грн.) +5% за техобслуговування ОФ(5000 грн.);

щорічна сплата страхових взносів (2% від остаточної вартості ОФ);

наявність “податкового щита” – зменшення оподатковуємої суми на 30% від суми лізингових та страхових платежів;

г) Загальний щорічний дисконт – 20 %;

Як видно за результатами розрахунків по таблиці 3.1:

а) Пряме придбання за власні кошти:

сума грошових затрат за 5 років = 126 000 грн.

сума “податкового щита” за 5 років = 30 000 грн.

сума еквівалентних дисконтованих затрат за 5 років, приведена к умовам 0 року = 106 075 грн.

б) Придбання за кредитні кошти:

сума грошових затрат за 5 років = 208 500 грн.

сума “податкового щита” за 5 років = 54 750 грн.

сума еквівалентних дисконтованих затрат за 5 років, приведена к умовам 0 року = 102 461 грн.

в) Користування ОФ на умовах оперативного лізингу:

сума грошових затрат за 5 років = 200 750 грн.

сума “податкового щита” за 5 років = 54 225 грн.

сума еквівалентних дисконтованих затрат за 5 років, приведена к умовам 0 року = 95 965 грн.

Таким чином, інвестування коштів в основні фонди при всіх інших рівних умовах на базі оперативного лізингу з точки зору дисконтованих витрат є найменш затратним варіантом:

на 6,8 % менше ніж кредитний варіант;

на 10,5 % менше ніж варіант прямого придбання за власні кошти;

Таблиця 3.1 — Розрахунок порівняльної ефективності затратного механізму покупки ОФ, покупки ОФ за рахунок кредитування в банку та оперативного лізингу ОФ

№

Дисконт.

Статті виплат грошей (витрати)

Грошові потоки по рокам
Варіанта

сума,грн.

0

1

2

3

4

5

1. Варіант

«Покупка

ОФ =

 100 000 грн.»

 Податок на ОФ(2% від зал.вартості)

0

2000

1600

1200

800

400
Податковий «Щит» 30% від суми щорічної амортизації ОФ

6000

6000

6000

6000

6000
Виплата вартості ОФ

100000

Виплата податку ПДВ(20%)

20000

Дисконт при N = 20%

1

0,8333

0,6944

0,5787

0,4823

0,4019
106075,1

Дисконтовані витрати

120000

3333

3056

2778

2508

2251

2. Варіант

«Кредит банку

+покупка

ОФ =

100 000 грн.»

 Податок на ОФ(2% від зал.вартості)

0

2000

1600

1200

800

400
Щорічна сума погашення кредиту(100000+20000(ПДВ))

0

30000

30000

20000

20000

20000
Щорічна сума процентів за кредит за ставкою 25%

0

30000

22500

15000

10000

5000
Нотаріальне оформлення застави (2%)

2000

Податковий «Щит» 30% від суми щорічної амортизації ОФ+Процентів за кредит

0

15000

12750

10500

9000

7500
Дисконт при N = 20%

1

0,8333

0,6944

0,5787

0,4823

0,4019
102461,4

Дисконтовані витрати

2000

39167

28715

14873

10513

7193,6

3. Варіант

 «Оперативний

лізинг ОФ

100 000 грн.»

 Щорічні лізингові платежі(АМ+15%)

35000

35000

35000

35000

35000
Щорічні страхові платежі (2%)

2000

1500

1000

750

500
Виплата початкового платежа лізінгодавцю (податку ПДВ(20%))

20000

Податковий «Щит» 30% від суми щорічних лізингових платежів

11100

10950

10800

10725

10650
Дисконт при N = 20%

1

0,8333

0,6944

0,5787

0,4823

0,4019
95964,76

Дисконтовані витрати

20000

21583

17743

14583

12068

9986,7

3.2 Ефективність використання вексельних схем розрахунків для залучення коштів комерційного кредитування та прискорення обороту дебіторської заборгованості

Вексельне кредитування в Україні обумовлене Законом України „“Про обіг векселів в Україні” [13], [14]. Вексель – безумовне грошове зобов’язання, за яким одна особа зобов’язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статуc якого регулюється законодавством про вексельний обіг.

Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов’язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.

Векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).

Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов’язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах.

Вексель підписується:

від імені юридичних осіб власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою;

від імені фізичних осіб власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою, із зазначенням індивідуального ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб платників податків та інших обов’язкових платежів, наданого органом державної податкової служби (крім випадків відсутності індивідуального ідентифікаційного номера в осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття індивідуального ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи), та паспортних даних векселедавця-трасанта (серія та номер паспорта, найменування органу, що видав паспорт, та дата його видачі, місце проживання). Підпис скріплюється печаткою (у разі її наявності).

Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.

Установи банків та органи Державного казначейства України, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування векселедавців простих векселів, трасатів (акцептантів) за переказними векселями, виконують функції розрахункових палат згідно із статтею 38 Уніфікованого закону.

Вексель, опротестований нотаріусом (виконавчий напис нотаріуса) у встановленому законом порядку, є виконавчим документом.

Закон України від 05.04.2001 р. № 2374III «Про обіг векселів в Україні» відображає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та використанні вексельних зобов’язань у господарській діяльності.

Відповідно до ст. 4 зазначеного Закону в разі видачі (передачі) векселя згідно з договором припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем. Переказні й прості векселі видаються лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Оформлення векселя суб’єктом господарської діяльності здійснюється обов’язково на вексельному бланку, що відповідає вимогам чинного законодавства України. Положення про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків затверджено рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22.11.2001 р. № 338 та зареєстровано в Мін’юсті України 11.04.2002 р. за № 360/6648.

При наданні комерційного кредиту ціна продукції та послуг з боку кредитора формується за принципами ціни при негайній оплаті чи передоплаті + надбавки за банківський кредит та страхування операцій на період відстрочки платежу:

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства (3.1)

де Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства ціна партії імпорту при негайній оплаті;

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства період часу комерційного кредиту по контракту;

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства річна процентна ставка кредитування банка;

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства страховий тариф в залежності від строку комерційного кредиту;

У випадку, якщо оплата партії продукції та послуг здійснюється авальованими банком векселями ТОВ „Гідротехніка” на момент поставки партії продукції зі строком погашення Dt, кредитор має можливість застосувати тимчасове вексельне перекредитування в банку під заставу векселів, які обліковуються банком з дисконтом. Повернення суми кредиту кредитор поручає за рахунок інкасації авальованих банкомпокупця векселів банкомпродавця, який одночасно видає грошовий кредит кредитору негайно по обліку векселів.

Ця операція дозволяє кредитору в контракті йти на зниження ціни поставки партії продукції за алгоритмом:

ціна партії при негайній оплаті;

ціна банківського кредиту для некомпенсованої частини дисконту врахування векселів в банку;

ціна страхування для некомпенсованої частини дисконту врахування векселів в банку;

Відношення ціни контракту при використанні описаної вексельної схеми розрахунків між ТОВ „Гідротехніка” та кредитором до ціни контракту при комерційному кредиті з боку кредитора (формула 3.1) розраховується як:

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства (3.2)

де Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства ставка авалю векселя ТОВ „Гідротехніка” банком;

Формула (3.2) дає можливість при варіації параметрами розрахувати зниження матеріальних витрат ТОВ „Гідротехніка” в собівартості, тобто розрахувати можливе підвищення прибутковості від операції покупки матеріальних засобів виробництва за рахунок застосування векселів в розрахунках з кредиторами.

Застосування векселів на другому етапі операцій ТОВ “Гідротехніка” – продаж партії продукції оптовикам з наданням відстрочки сплати, тобто комерційного кредитування (дебіторська заборгованість) – повинно виконуватися за наступною схемою:

частина дебіторської заборгованості оформлюється авальованими векселями дебіторів, що для них мотивується зниженням ціни партії продукції відносно рівня внутрішнього комерційного кредитування та компенсації витрат на авалювання векселів;

отримані векселі ТОВ „Гідротехніка” враховуються в банку та виставляються через нього на інкасацію, при цьому на період погашення векселів банк надає ТОВ „Гідротехніка” грошовий кредит на суму векселів – мінус дисконт врахування векселів;

грошові кошти надходять в активи балансу ТОВ „Гідротехніка” як отримання короткострокового кредиту в джерелах;

дисконт врахування векселю враховується як додаткові витрати ТОВ „Гідротехніка” на сплату процентів банку за надання вексельного кредиту та виконання послуг інкасації;

Сума кредиту та сума додаткових витрат розраховуються за формулами:

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства (3.3)

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства (3.4)

де Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства коефіцієнт частини дебіторської заборгованості

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства, оформленої у вигляді вексельної заборгованості;

Отримання кредитних грошей та зниження дебіторської заборгованості дозволяє підвищити показники ліквідності та платоспроможності ТОВ “Гідротехніка”. Оптимальні параметри вексельного кредитування розраховуються при варіаційних розрахунках за системою показників математичної моделі (формули 3.1 –3.4) із застосуванням ПЕОМ, при цьому фактичний варіант показників діяльності ТОВ “Гідротехніка” у 2004 році використовується як вихідний варіант, відносно якого розраховуються варіанти прогнозованого виграшу застосування вексельних схем розрахунків.

Для отримання поля можливих управлінських рішень по ефективності застосування векселів в операціях варіації розрахунків в дипломній роботі проведені за програмним комплексом “електронних таблиць” EXCEL2000 для наступних варіацій параметрів (таблиця 3.2):

а) строк до погашення векселя – 30,60,90 днів

б) річна кредитна ставка банка – 18%, 22%;

в) ставка страхування – 3%(30днів), 4%(60днів), 5%(90 днів);

г) ставка авалювання векселів – 1%(30днів), 2%(60днів), 3%(90 днів);

д) коефіцієнт вексельного оформлення дебіторської заборгованості – 60%, 70%, 80%;

На основі проведених розрахунків виконувалося моделювання прогнозних балансів та звітів про фінансові результати ТОВ “Гідротехніка”, за результатами чого розраховувались зміни в показниках діяльності підприємства відносно досягнутого рівня у 2004 році.

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Рисунок 3.1 — Підвищення прибутку ТОВ “Гідротехніка” при застосування схем вексельних розрахунків в кредиторській заборгованості по 2004 року

Як видно з графіків рисунка 3.1 при застосуванні вексельних розрахунків в кредиторській заборгованості знижується ціна покупаємих товарів та послуг, знижується собівартість та, відповідно, зростає прибуток ТОВ “Гідротехніка” в 1,8 –2,5 рази в залежності від тривалості кредиторської заборгованості.

Таблиця 3.2

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

3.3 Ефективність використання факторингових схем прискорення обороту дебіторської заборгованості

Факторинг різновид торговельно-комісійної операції, яка поєднується з кредитуванням оборотного капіталу клієнта. В основі операцій факторингу лежить купівля факторською компанією (банком) рахунків-фактур клієнта на певних умовах [52]. Факторинг за класифікацією Національного банка України відноситься до класу “Кредити в поточну діяльність» кредитів, наданих позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для фінансування поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів та здійснення затрат. Кредити в поточну діяльність включають овердрафти, кредити, надані за постійними кредитними лініями на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні затрати або на рефінансування комерційного кредиту між підприємствами (врахування векселів, факторинг).

Правове підґрунтя уступки вимоги та переведення боргу закріплено у главі 17 (статті 197 – 202 Цивільного кодексу України, далі – ЦК [2]).

Для здійснення операції уступки вимоги бухгалтеру або керівнику підприємства необхідно знати шість основних моментів цієї операції:

1. Уступка вимоги не повинна суперечити закону або договору, на якому базується ця уступка.

2. Уступка вимоги не повинна здійснюватися стосовно зобов’язань, що виникли внаслідок відшкодування збитків, спричинених заподіянням шкоди здоров’ю фізичної особи або її смерті.

3. Уступка вимоги передбачає обов’язок первинного «старого» кредитора передати новому кредитору документи, що свідчать про право на вимогу.

4. Уступка вимоги передбачає відповідальність первинного «старого» кредитора перед новим кредитором, що виникла у зв’язку з недійсністю переданої (уступленої) вимоги.

5. При уступці вимоги боржника має бути повідомлено у будь-який належний спосіб про уступку вимоги, що відбулася. За відсутності такого повідомлення (або за відсутності доказів такого повідомлення) виконання зобов’язання первинному «старому» кредитору визнається виконанням зобов’язання боржником належному кредитору.

6. При уступці вимоги боржник має право пред’являти проти вимоги нового кредитора всі заперечення, які він мав проти первинного «старого» кредитора на момент отримання повідомлення про уступку вимоги.

Для здійснення операції переведення боргу слід звернути увагу на три основні моменти цієї операції:

1) переведення боргу боржником на іншу особу (нового боржника) допускається тільки за згодою кредитора;

2) новий боржник має право пред’являти проти вимоги всі заперечення, що ґрунтуються на взаємовідносинах між кредитором і первинним (старим) боржником;

3) поручительство і встановлена третьою особою застава припиняються разом із переведенням боргу, якщо поручитель або заставодавець не виявить згоди відповідати за зобов’язанням за нового боржника.

Крім цього, потрібно враховувати дві обставини, які однаково важливі як для уступки вимоги, так і для переведення боргу:

1) уступка вимоги та переведення боргу можуть бути здійснені виключно стосовно реально існуючих зобов’язань;

2) уступка вимоги та переведення боргу, що ґрунтуються на договорі, який було укладено у письмовій формі, мають бути здійснені у простій письмовій формі (ст. 44 ЦК).

Закон № 2664 [11] відносить до фінансових послуг факторинг, а факторинг згідно зі ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121III є нічим іншим, як уступкою вимоги – «…придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і приймання платежів (факторинг)…». Однак слід зауважити, що в цьому випадку під факторингом буде розумітися набуття права вимоги зобов’язань саме у грошовій і ні в якій іншій формі (наприклад, вимога виконання зобов’язань поставки товару за договором). Отже, операцію уступки вимоги необхідно здійснювати з урахуванням вимог Закону № 2664 [11].

Факторингові операції виникли на основі комерційного кредиту, що надається продавцями покупцям у виді відстрочки платежу за продані товари. Зміна вимог до розрахунків з погляду прискорення обороту коштів викликали необхідність для постачальників шукати шляхи вирішення проблеми дебіторської заборгованості. Факторинг є порівняно новою ефективною системою поліпшення ліквідності і зменшення фінансового ризику при організації платежів. Комерційні банки, розвиваючи ці операції, доповнюють їх елементами бухгалтерського, інформаційного, рекламного, збутового, юридичного, страхового й іншого обслуговування клієнтів. Це дозволяє розширювати коло клієнтів банку, підсилювати зв’язок з ними, збільшувати прибуток банку за рахунок розширення операцій.

Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятої в 1988 р. Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум двом з чотирьох ознак:

1) наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

2) ведення бухгалтерського обліку постачальника, насамперед обліку реалізації;

3) инкасування його заборгованості;

4) страхування постачальника від кредитного ризику.

Факторингові операції класифікуються як [28]:

Внутрішні, якщо постачальник і його клієнт, тобто сторони за договором купівлі-продажу, а також факторингова компанія знаходяться в одній і тій же країні, чи міжнародні;

Відкритий факторинг це форма факторингової послуги, при якій боржник сповіщений про те, що постачальник переуступає рахунки фактури факторинговій компанії.

Закритий, чи конфіденційний факторинг свою назву одержав у зв’язку з тим, що служить схованим джерелом коштів для кредитування продажу постачальниками товарів, тому що ніхто з контрагентів клієнта не обізнаний про переуступку ними рахунків фактур факторинговій компанії. У даному випадку платник веде розрахунки із самим постачальником, який після одержання платежу повинен перелічити відповідну його частину факторинговій компанії для погашення кредиту.

З умовою кредитування постачальника у формі оплати вимог до визначеної дати чи попередньої оплати. У першому випадку клієнт факторингової компанії, відвантаживши продукцію, пред’являє рахунок своєму покупцю за посередництвом компанії, задача якої одержати на користь клієнта платіж у терміни відповідно до господарського договору (звичайно від 30 до 120 днів). Сума переуступлених боргових вимог (за мінусом витрат) перелічується постачальнику на визначену дату чи після закінчення визначеного часу.

У випадку попередньої оплати факторингова компанія купує рахунки-фактури в клієнта на умовах негайної оплати 8090% вартості відвантаження, тобто авансує оборотний капітал свого клієнта (дисконтування рахунків-фактур). Резервні 1020% вартості відвантаження клієнту не виплачуються, а бронюються на окремому рахунку на випадок претензій на його адресу від покупця по якості продукції, її ціні і т.п. Одержання такої послуги найбільш повно відповідає потребам функціонуючих підприємств, тому що дозволяє їм за допомогою факторингу перетворити продаж з відстрочкою платежу в продаж з негайною оплатою й у такий спосіб прискорити рух свого капіталу. Основною перевагою попередньої оплати є те, що її розмір являє собою фіксований відсоток від суми боргових вимог. Таким чином, постачальник автоматично одержує більше коштів при збільшенні обсягу своїх продажів.

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Рисунок 3.2 — Підвищення прибутку ТОВ “Гідротехніка” при застосуванні схем вексельних розрахунків в кредиторській заборгованості по 2004 року та факторингових схем рефінансування дебіторської заборгованості

Як показує аналіз графіків на рисунку 3.2 застосування схеми факторингового рефінансування дебіторської заборгованості дає ще додатковий прибуток +(2,0–7,0) тис. грн. відносно рівня прибутку при застосуванні вексельної схеми зниження цін на товари та послуги в кредиторській заборгованості підприємства ТОВ “Гідротехніка”.

Таблиця 3.3 – Ефективність застосування факторингу для прискорення фінансового циклу перетворення дебіторської заборгованості в готівкові кошти

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

ВИСНОВКИ

Згідно з завданнями в дипломній роботі проведений:

аналіз сутність та значення фінансових ресурсів підприємства, існуючого механізму розташування ресурсів підприємства в майнові активи для організації розширеного виробництва;

аналіз фінансового стану та формування і розміщення ресурсів в підприємстві ТОВ “Гідротехніка” за 3 роки після створення (у 2002 –2004 роках);

обґрунтування системи заходів по удосконаленню розміщення ресурсів в майнові активи, побудова алгоритмів розрахунку ефективності різних схем активізації ресурсних джерел капіталу і найбільш ефективного їх вкладення в активні операції підприємства та реалізації їх у вигляді таблиць-програм розрахунків на ПЕОМ (EXCEL2000);

проведення чисельного моделювання та оцінка ефективності впровадження вексельних та факторингових схем прискорення розрахунків комерційного кредитування і лізингових схем нарощування основних засобів при обмеженні джерел фінансування для розширення виробничої бази.

Джерелом фінансових ресурсів фірми як у процесі її виникнення і початку діяльності, так і надалі, відповідно до чинного законодавства, можуть бути власні засоби, комерційний і банківський кредит.

Фінансові ресурси підприємства розміщуються в майнові активи – основний (довгостроковий) і оборотний (поточний) капітал.

Проведений аналіз діяльності та фінансового стану підприємства ТОВ “Гідротехніка” за перші три роки після створення (2002 – 2004 роки) показав, що:

підприємство за обсягами валюти балансу відноситься до малих підприємств, при цьому в якості основного джерела ресурсів використовує власний капітал, який займає частку в 95 %(2002) – 88%(2004) валюти балансу;

джерелом росту власного капіталу з 22,9 тис. грн.(2002) до 62,5 тис. грн. (2004) є тільки зароблений прибуток підприємства (статутний фонд становить постійно 11,8 тис. грн..);

оскільки підприємство практично не використовує залучений позиковий капітал його ліквідність та стійкість по покриттю запасів є абсолютною, при цьому не використовуються фінансові важелі позикового капіталу для нарощування темпів розвитку підприємства;

чисті обсяги реалізації продукції в 2002 – 2004 році нарощуються з рівня 260,9 тис. грн.(2002) до рівня 608,4 тис. грн. у 2003 році (зростання на +133,2 % відносно 2002 року) та до рівня 657,2 тис. грн. у 2004 році (зростання на 8,2% відносно 2003 року);

ланцюговий темп росту собівартості випуску та реалізації продукції становить + 105,4 % у 2003 році відносно 2002 та + 14,9 % у 2004 році відносно рівня 2003 року, що практично відповідає темпам росту обсягів доходів від реалізації;

темп росту фінансових результатів діяльності значно перевищує темпи росту валюти балансу, що свідчить про інтенсивний розвиток ділової діяльності підприємства, а темп росту чистого прибутку – нижче ніж темпу росту валюти балансу;

ресурсовіддача активів в чисту виручку у 2002 2004 роках знаходиться на дуже високому рівні 9,33 – 13,46;

рентабельність активів та власного капіталу по валовому прибутку від реалізації (різниця між чистим доходом та собівартістю продукції):

а) у 2003 році різко зросла до рівня 201227 % у порівнянні з рівнем 2002 року 36,9 38,5 %;

б)у 2004 році знизилась в два рази до рівня 88,9100,1%.

рентабельність власного капіталу по чистому прибутку після оподаткування становить 34 – 49 %, що відповідає строку окупності власного капіталу 2,0 – 2,3 роки та є дуже інвестиційно-привабливими показниками на рівні альтернативної ставки депозитної доходності в 12 –14 %.

рентабельність продаж по чистому прибутку після оподаткування знаходиться в дуже низькому діапазоні – 2,5 –3,5 %, що свідчить про надто велику собівартість продукції та велику долю торгових операцій по перепродажу товарів з мінімальною націнкою.

Як видно з наведених характеристик, подальший ріст підприємства ТОВ “Гідротехніка” стримується відсутністю використання залучених позикових коштів при обмеженій можливості росту власного капіталу тільки за рахунок заробленого прибутку.

Оскільки на початковому етапі становлення підприємства ТОВ “Гідротехніка” в нього відсутні необоротні активи, які можуть бути використанні в якості застави для отримання банківського кредиту, а ставка кредитування банками в обігові кошти дуже велика та потребує витрат на страхування кредиту в страховій компанії, реальним шляхом розвитку є використання міжгосподарських комерційних кредитів.

Проведене обґрунтування ефективності комерційних кредитів для прискорення розвитку ТОВ “Гідротехніка” показало:

інвестування коштів в основні фонди при всіх інших рівних умовах на базі оперативного лізингу як з точки зору первинних затрат на рівні 20% від вартості основних засобів, так і сумарно з точки зору дисконтованих витрат є найменш затратним варіантом нарощування виробничої бази:

а) на 6,8 % менше ніж кредитний варіант;

б) на 10,5 % менше ніж варіант прямого придбання за власні кошти;

впровадження вексельних схем в комерційному кредитуванні кредиторської заборгованості дозволяє за рахунок зниження цін на товари та послуги, а, відповідно, і собівартості виробництва, підняти чистий прибуток ТОВ “Гідротехніка” за 2004 рік з рівня 27,2 тис.грн.. до рівня 40,8 – 52,05 тис.грн.. в залежності від строків комерційних кредитів в кредиторській заборгованості підприємства;

впровадження вексельних схем в комерційному кредитуванні кредиторської заборгованості та додаткове впровадження факторингових схем рефінансування дебіторської заборгованості дозволяє за рахунок зниження цін на товари та послуги і дострокового отримання готівки за відпущену продукцію, а, відповідно, і собівартості виробництва, підняти чистий прибуток ТОВ “Гідротехніка” за 2004 рік з рівня 27,2 тис. грн.. до рівня 42,7 – 59,5 тис. грн.. в залежності від строків комерційних кредитів в кредиторській заборгованості підприємства та норм факторингових угод;

Таким чином, практичне значення отриманих результатів дипломної роботи – в наданні керівництву малого підприємства ТОВ “Гідротехніка” аудитних висновків про поточний економічний стан та економічно обґрунтовані шляхи розвитку малого підприємства з застосуванням трьох механізмів комерційного кредитування, що дозволяє в два рази підвищити прибуток підприємства та розширити його виробничу базу при обмеженні коштів на інвестування власним капіталом та прибутком підприємства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Господарський кодекс України // від 16 січня 2003 року N 436IV(діє з 01.01.2004).

2. ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ // 16 січня 2003 року N 435IV (Із змінами і доповненнями, внесеними законами України станом на 12 травня 2004 року N 1713IV, ОВУ, 2004 р., N 25, ст. 1629).

3. Закон України “Про систему оподаткування в Україні” // від 25.06.1991 N 1251XII (із змінами станом на 5 червня 2003 року N 906IV).

4. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” // від 22 травня 1997 року N 283/97ВР (станом змін від 20 січня 2005 року N 2377IV).

5. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про податок на додану вартість “ // від 3 квітня 1997 року N 168/97ВР (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 23 грудня 2004 року N 2287IV).

6. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про господарські товариства» // від 19 вересня 1991 року N 1576XII (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 19 лютого 2004 року N 1519IV).

7. Закон України “ Про зовнішньоекономічну діяльність” // від 16 квітня 1991 року N 959XII (від 8 червня 2000 року N 1807III).

8. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” // від 19 червня 2003 року N 979IV.

9. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про іпотеку” // від 5 червня 2003 року N 898IV.

10. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про лізинг” від 16 грудня 1997 року N 723/97ВР //Із змінами, внесеними Законом України від 14 січня 1999 року N 394XIV.

11. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”// (від 12 липня 2001 року N 2664III).

12. ЗАКОН УКРАЇНИ – «Про цінні папери і фондову біржу» // від 18.06. 1991 N 1201XII (із змінами на 3.06.1999 N 719XIV).

13. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про обіг векселів в Україні” // від 5 квітня 2001 року N 2374III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 25 грудня 2002 року N 364IV).

14. КОНВЕНЦІЯ, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі //ДАТА ПІДПИСАННЯ: 07.06.30 р., ДАТА ПРИЄДНАННЯ УКРАЇНОЮ: 06.07.99 р., ДАТА НАБУТТЯ ЧИННОСТІ УКРАЇНОЮ: 06.01.2000 р.

15. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.

16. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.

17. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 » Звіт про фінансові результати Наказ Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 + № 304 від 30.11.2000.

18. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» // Наказ Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року N 246 (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2000 р. N 304).

19. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» // Наказ Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 року N 242(Із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2000 року N 304).

20. Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»// Наказ Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року N 92 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2000 року N 304).

21. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» // Наказ Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року N 246 (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2000 р. N 304).

22. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість»// Наказ Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 року N 237 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2000 року N 304).

23. Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» // Наказ Міністерства фінансів України від 26 квітня 2000 року N 91 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2000 року N 304).

24. Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України//Постанова Правління Національного банку України від 16.12.2002 № 508.

25. Балабанов И. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? – М.: Финансы и статистика, 1995.

26. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: учебник. – М.: Финансы и статистика, 1996.

27. Білуха М.Т. Курс аудиту: підручник. К.: Вища школа. Знання, 1998.

28. Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту, Київ, “Манускрипт”+ПП”Влад”, 1996.

29. Бланк И. Инвестиционный менеджмент. – К.: МП «ИТЕМ» ЛТД, 1995.

30. Бойчук І.М. Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств. – Львів: Вво “Сполом”, 1998.

31. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. – К.: “Молодь”, 1997.

32. Васильков В.Г. Організація виробництва: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003 – 524 с.

33. Газман В.Д. «Лизинг: теория, практика, комментарии». М., 1997 г.

34. Ганна Негода Операції з простим векселем //«Вісник податкової служби України», жовтень 2002 р., № 39 с. 39 35. Грещак М.Г., Гребешкова О.М., Коцюба О.С. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посібник. – К.: КНЕУ,2001 – 228 с.

36. Глазунов В.М. Финансовый анализ и оценка риска реальных инвестиций. – М.: «ФинстатИнформ», 1997.

37. Д. Винокуров Вексельний обіг в Україні: нове та узаконене старе // «Податки та бухгалтерський облік», 10 травня 2001 р., № 38 (387), с. 22.

38. Економіка підприємства. Підручник в 2х томах / Під ред. C.Ф. Покропивного К.: КНЕУ, 2000 – 528 с.

39. Євтух О.Т. Іпотека – механізм ефективного використання ресурсів – Луцьк, «Волинська обласна друкарня», 2001, 305 с.

40. Євтух О.Т. Доходна іпотека – Луцьк, «Волинська обласна друкарня», 2000, 304 с.

41. Ефимова М.Р., Ганченко О.И., Петрова Е.В. Практикум по общей теории статистики: Учебное пособие. – Москва: Финансы и статистика, 2000.

42. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник – К.: МАУП,2000.

43. Йолкіна В. Про іпотечне кредитування // «Экспрессанализ законодательных и нормативных актов», 1 грудня 2003 р., № 48 (414), с. 15).

44. Кабатова Е.В «Лизинг: правовое регулирование, практика», М., «Инфра М», 996 г.

45. Калюга Є. Контроль за правильністю складання першого розділу активу бухгалтерського Балансу (відповідно до ПБО 2) //«Вісник податкової служби України», вересень 2000 р., № 33, с. 54

46. Калюга Є. Контроль за правильністю складання другого i третього розділів активу бухгалтерського Балансу (відповідно до ПБО 2)* // «Вісник податкової служби України», вересень 2000 р., № 34, с. 50.

47. Калюга Є. Контроль за правильністю складання розділів пасиву бухгалтерського Балансу (відповідно до ПБО 2) /«Вісник податкової служби України», вересень 2000 р., № 35, с. 19.

48. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчётности. М.: Финансы и статистика, 1996г.

49. Костіна Н.І., Алексєєв А.А., Василик О.Д. Фінансове прогнозування: методи і моделі. – К.: “Знання”, 1995.

50. Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятия. Методы оценки. М.: ИКЦ «Дис», 1997.

51. Коцовська Р., Ричаківська В та інш. Операції комерційних банків – Львів: ЛБІ НБУ, 2001.

52. Лизинговые, факторинговые, форфейтинговые операции банков/под ред. Абалкин Л.И., Аболихина Г.Л., Адибеков М.Г. Москва, «ДеКА» 1995 г.

53. Липсиц И.В., Косов В.В. Инвестиционный проект: методы подготовки и анализа. – М.: «БЕК», 1996.

54. Москвін С.О., Бевз С.М., Дідик В.Г. Проектний аналіз. – К.: Лібра, 1998.

55. Покропивний С. Ф., Новак А.П. Ефективність інноваційно-інвестиційної діяльності. – К. 1997.

56. Статистика підприємництва: навч. посібник / під редакцією Вашківа П.Г. – К.: „Слобожанщина”, 1999.

57. Управління виробничою інфраструктурою / За ред. М.А. Бєлова – К.: КНЕУ, 1997 – 208 с.

58. Фінанси підприємств. Підручник /За ред. А.М. Поддєрьогіна – К.: КНЕУ, 2000.

59. Финансовый менеджмент. Учебник для вузов/ Под. ред. Г. Поляка. – М.: «Финансы», 1997.

60. Шклярук С.Г. Финансовая система – К.: «Нормапринт», 2003.

Додаток А

Таблиця А.1 – Балансові звіти ТОВ „Гідротехніка” за 2002 2004 роки

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Таблиця А.2 – Звіти про фінансові результати ТОВ „Гідротехніка” за 2002 – 2004 роки

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Таблиця А.3 – „Вертикальний” та „горизонтальний” розрізи динаміки балансу ТОВ „Гідротехніка” за 2002 – 2003 роки

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Таблиця А.4 – „Вертикальний” та „горизонтальний” розрізи динаміки балансу ТОВ „Гідротехніка” за 2003 – 2004 роки

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Таблиця А.5 – „Вертикальний” та „горизонтальний” розрізи аналізу динаміки показників звіту про фінансові результати ТОВ „Гідротехніка” за 2002 – 2003 роки

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Таблиця А.6 – „Вертикальний” та „горизонтальний” розрізи аналізу динаміки показників звіту про фінансові результати ТОВ „Гідротехніка” за 2003 – 2004 роки

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Додаток Б

Алгоритми розрахунків показників фінансового стану підприємства

Таблиця Б.1 — Алгоритми розрахунку показників рентабельності

№ п/п

Показник

Умовн

позня

Формула

для розрахунку

 Джерела інформації з форм фінзвітності

ПОКАЗНИКИ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ
1

Рентабельність активів за прибутком від

звичайної діяльності

 Rзв

Прибуток від звичайної діяльності / Валюта активів

Форма 2(190) / Форма1 (280)
2

Рентабельність капіталу (активів) за чистим прибутком

Rа

Чистий Прибуток / Валюта активів

Форма 2(220) / Форма1 (280)
3

Рентабельність власного капіталу

Rвк

Чистий Прибуток / Власний капітал

Форма 2(220) / Форма1 (380)
4

Рентабельність виробничих фондів

Rвф

Чистий Прибуток / Виробничі фонди

Форма 2(220) /Форма1 (030+100+120)
5

Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від реалізації

Rq

Прибуток від реалізації / Виручка

Форма 2(050070080) /Форма 2 (035)
6

Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності

Rqоп

Прибуток від операційної діяльності / Виручка

Форма 2(100) /

Форма 2 (035)
7

Рентабельність реал. продукції за прибутком

Rqч

Чистий прибуток / Виручка

Форма 2(220) /

Форма 2 (035)
.8

Коефіцієнт стійкості економічного зростання

Ксез

Реінвестований прибуток / Власний капітал

Форма 2(100 335)* Ф.2(220)/100 /Форма 1 (380)
9

Коефіцієнт реінвестування

Кр

Реінвестований прибуток / Чистий прибуток

Форма 2(100 335)* Ф.2(220)/100 /Форма 2 (220)
10

Період окупності капіталу

Тк

Активи/Чистий прибуток

Форма 1(280) /

Форма 2 (220)
11

Період окупності власного капіталу

Твк

Власний капітал / Чистий прибуток

Форма 1(380) /

Форма 2 (220)

Таблиця Б.2 — Алгоритми розрахунку показників ділової активності

№ п/п

Показник

Умовне

позначення

Формула

для розрахунку

 Джерела інформації з форм фінзвітності

ПОКАЗНИКИ ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ
1

Коефіцієнт трансформації

Кт

Чиста виручка від реалізації / Валюта активів

Форма 2(035) /Форма1 (280)
2

Фондовіддача

Фоф

Чиста виручка від реалізації / Основні виробничі фонди

Форма 2(035) /Форма1 (030)
3

Коефіцієнт оборотності обігових коштів (обороти)

Ко

Чиста виручка від реалізації / Обігові кошти

Форма 2(035) /Форма1 (260+270)
4

Період одного обороту обігових коштів (днів)

Чо

365/ Ко

365 / Ко
5

Коефіцієнт оборотності запасів (обороти)

Коз

Собівартість реалізації / Середні запаси

Форма 2(040) /Форма1 (100+120+130+140 +150)
6

Період одного обороту запасів(днів)

Чз

365 / Коз

365 / Коз
7

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості(обороти)

Кдз

Чиста виручка від реалізації / Середня дебіторська заборгованість

Форма 2(035) /Форма1 (050+170+180+190+200+210)
8

Період погашення дебіторської заборгованості (днів)

Чдз

365 / Кдз

365 / Кдз
9

Коефіцієнт оборотності готової продукції

Кгп

Чиста виручка від реалізації / Готова продукція

Форма 2(035) /Форма1 (130)
10

Період погашення кредиторської заборгованості (днів)

Чкз

Середня кредиторська заборгованість *360/ Собівартість реалізації

Форма 1(500+520+530 +550+580) /Форма 2 (040)
11

Період фінансового циклу (днів) період обороту коштів

Чфц

Чфц= Чоц Чкз

Чфц= Чоц – Чкз
12

Коефіцієнт оборотності власного капіталу(оборотність)

Квк

Чиста виручка від реалізації / Власний капітал

Форма 2(035) /Форма1 (380+430+630)

Таблиця Б.3 — Алгоритми розрахунку показників майнового стану

№ п/п

Показник

Умовне позначення

Формула для розрахунку

Джерела інформації з форм фін звітності

ПОКАЗНИКИ МАЙНОВОГО СТАНУ
1.

Частка оборотних виробничих фондів в обігових коштах

Ч овф

Оборотні виробничі фонди/ Оборотні активи

Форма 1 (100+120+270) /Форма1 (260+270)
2

Частка основних засобів в активах

Ч оз

Залишкова вартість основних засобів / Валюта активів

Форма 1(030) / Форма1 (280)
3

Коефіцієнт зносу основних засобів

К зн

Знос основних засобів/ Первісна вартість основних засобів

Форма 1(032) / Форма1 (031)
4

Коефіцієнт оновлення основних засобів

К он

Збільшення за звітний період первісної вартості основних засобів/ Первісну вартість основних засобів

Форма 1((031к)(031п)) / Форма1 (031п)
5

Частка довгострокових фінансових інвестицій в активах

Ч дф

Довгострокові фінансові інвестиції / валюта активів

Форма 1(040+045) /Форма1 (280)
6

Частка оборотних виробничих активів

Ч ова

Оборотні виробничі фонди/ Валюта активів

Форма 1(100+120+270) /Форма1 (280)
7

Коефіцієнт мобільності активів

К моб

Мобільні активи / Немобільні активи

Форма 1(260+270) /Форма1 (080)

Платоспроможність підприємства – це здатність підприємства впевнено сплачувати всі свої боргові зобов’язання згідно з встановленими строками або відповідно до договірних умов [13]. Її можна вивчати за минулий період, на якусь певну (звітну) дату або як майбутню можливість розрахувати у необхідні терміни за існуючими короткостроковими зобов’язаннями.

Платоспроможність підприємства визначається системою показників ліквідності оборотних активів балансу. Знаменник в усіх наведених показників один і той самий – поточні пасиви, тобто термінові невідкладні зобов’язання.

Показники ліквідності характеризують здатність фірми виконувати свої поточні (короткострокові) зобов’язання за рахунок поточних активів.

Коефіцієнт загальної ліквідності (Кл.заг.) (коефіцієнт покриття) – це відношення поточних активів (Апот) до поточних зобов’язань (Зпот):

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства, (В.1)

де: Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства поточні активи балансу (Форма 1 строка 260);

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства поточні зобов ‘ язання балансу (Форма 1 строка 620);

Цей результат співвідноситься з одиницею і показує, скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов’язань.

При Кл.заг.<2 вважається, що платоспроможність підприємства невисока існує певний фінансовий ризик. Співвідношення 2:1 вважається нормальним, але для деяких сфер бізнесу воно може коливатись від 1,2 до 2,5 [14].

Коефіцієнт термінової ліквідності (Кл.терм.) – це відношення активів високої ліквідності (Алікв) до поточних зобов’язань:

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства, (В.2)

де: Алікв активи високої ліквідності = поточні активи – запаси

(Форма 1строки (260100110120130140150);

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кл. абс.) характеризується відношенням грошових засобів та коротк. цінних паперів (Г,Цп) до поточних зобов’язань:

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства, (В.3)

де: Г,Цп – грошові засоби та короткострокові цінні папери (Форма 1 строки (230+240));

Значення цього коефіцієнта є достатнім, якщо він перевищує 0,2 – 0,25 [14].

Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованостей – показує наскількі термінові надходження від боржників до підприємства відповідають терміновим вимогам кредиторів до підприємства:

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства, (В.4)

де: Здеб – короткострокова дебіторська заборгованість (Форма 1 строки (160+170+180+190+200+210));

Зкред – короткострокова кредиторська заборгованість(Форма 1 строки (520+530+540));

Значення цього коефіцієнту є сприятливими, якщо він перевищує 1,25 [14].

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є фінансова стійкість. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання.

Для оперативного розрахунку абсолютних показників фінансової стійкості(коефіцієнту покриття запасів оборотними коштами) вартість запасів (З) порівнюється з послідовно поширюваним переліком таких джерел фінансування [13]:

власні оборотні кошти (НВОК);

власні оборотні кошти і довгострокові кредити та позики (НВОК + Дп);

власні оборотні кошти, довго та короткострокові кредити і позики

(НВОК + Дп + ДФЗ).

Відповідно до забезпеченості запасів згаданими варіантами фінансування можливі чотири типи фінансової стійкості [13]:

1. Абсолютна стійкість для забезпечення запасів (З) достатньо власних оборотних коштів; платоспроможність підприємства гарантована: З < НВОК

2. Нормальна стійкість – для забезпечення запасів крім власних оборотних коштів залучаються довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована:З < НВОК+Дп

3. Нестійкий фінансовий стан – для забезпечення запасів крім власних оборотних коштів та довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити та позики; платоспроможність порушена, але є можливість її відновити:

З < НВОК + Дп + ДФЗ

4. Кризовий фінансовий стан – для забезпечення запасів не вистачає “нормальних” джерел фінансування; підприємству загрожує банкрутство:

З > НВОК + Дп + ДФЗ

Забезпеченість запасів джерелами формування є сутністю фінансової стійкості, її зовнішнім проявом, а наслідком є платоспроможність (ліквідність).

Таблиця Б.4 — Алгоритми розрахунку показників фінансової стійкості

Показник

Умов.

позн.

Формула

для розрахунку

 Джерела інформації з форм фінзвітності

ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ
1

Власні обігові кошти

(робочий, функціонуючий капітал)

 Рк

Оборотні активи – короткострокові

зобов ‘ язання

 Форма 1(260+270620630)
2

Коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами

Кзвк

Власні обігові кошти / оборотні кошти

Форма 1(380+430080) /Форма1 (260+270)
3

Маневреність робочого капіталу

Мрк

Запаси / Робочий капітал

Форма 1(100+120 +130+140+150) /Форма1 (260+270620630)
4

Маневреність власних обігових коштів

Мвок

Грошові Кошти / Власні обігові кошти

Форма 1(230+240) /Форма1 (380+430080)
5

Коефіцієнт забезпечення власними обіговими коштами запасів

Кзап

Власні обігові кошти / Запаси

Форма 1(380+430080) /Форма1 (100+120 +130+140+150)
6

Коефіцієнт покриття запасів

Кпз

«Нормальні» джерела покриття запасів / Запаси

Форма 1(380+430 +480080+500+520+530+540) /Форма1 (100+120 +130+140+150)
7

Коефіцієнт фінансової незалежності

(автономії)

 Кавт

Власний капітал / Валюта Пасивів балансу

Форма 1(380+430+630) /Форма1 (640)
8

Коефіцієнт маневреності власного капіталу

Км

Власні обігові кошти / Власний капітал

Форма 1(380+430+630080) /Форма1 (380+430+630)
9

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу

Кпк

Позиковий капітал/Валюта пасивів

Форма 1(480+620) /Форма1 (640)
10

Коефіцієнт фінансової стабільності (коефіцієнт фінансування)

Кфс

Власні кошти / позикові кошти

Форма 1(380+430+630) /Форма1 (480+620)
12

Коефіцієнт фінансової стійкості

Кфст

Власний капітал + довгострокові зобов ‘ язання / Валюта пасивів

Форма 1(380+430+480+630) /Форма1 (640)

Додаток В

Результати розрахунку динаміки коефіцієнтів фінансового стану ТОВ “Гідротехніка” за 2002 – 2004 роки

Таблиця В.1 – Показники майнового стану та ділової активності

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Таблиця В.2 – Показники рентабельності та фінансової стійкості

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Таблиця В.3 – Показники ліквідності

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Таблиця В.4 – Агрегований баланс ТОВ „Гідротехніка” в 2002 2004 роках

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Таблиця В.5 — Показники фінансової стійкості по покриттю запасів

Розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства

Курсовая работа: Індекси, їх види і роль у вивченні ринку

Posted on by admin

УНІВЕРСИТЕТ СУЧАСНИХ ЗНАНЬ

Факультет обліку і аудиту

кафедра______________

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

„Індекси, їх види і роль у вивченні ринку”

Рецензент: ___________________ Виконала:

ПІБ, посада

Науковий керівник:

Київ — 2006

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Індексний метод у статистичних дослідженнях економіки 5

1.1 Сутність індексного методу 5

1.2 Зв’язок індексного методу з іншими методами статистики 11

Розділ 2. Практичні аспекти використання індексів у вивченні ринку 16

2.1 Індивідуальні і загальні індекси 16

2.2 Особливості застосування агрегатних індексів 18

2.3 Визначення середніх індексів 25

2. 4 Індекси з постійними і перемінними вагами 27

Розділ 3. Багатофакторний індексний аналіз в економічних дослідженнях 30

3.1 Сутність і проблеми багатофакторного індексного аналізу 30

3.2 Принципи побудови багатофакторних індексних моделей 31

Висновок 40

Список використаної літератури 42

Вступ

При зіставленні будь-яких даних, що характеризують економічні явища чи процес у часі й у просторі, широко використовуються відносні статистичні показники — індекси. Вони дозволяють розрахувати і порівняти складні соціально-економічні явища, які складаються з безпосередньо непорівнянних елементів. Індекси засновані на звітних і базисних даних у залежності від відношення показників до змісту дослідження. Елементами індексів є величина, що індексується, її тип (форма), вага, термін виконання. Використання індексів дозволяє створювати математичні моделі і проводити розрахунки щодо фінансового положення фірми і планів її розвитку.

При аналізі своєї діяльності фірма проводить дослідження і фіксує висновок про фактори, які впливають на її роботу. Використання індексів дозволяє установити кількісні взаємозв’язки між значимими для фірми показниками, що приводяться до деякого загального знаменника, який робить їх порівнянними. Індексний метод широко застосовується для вивчення послідовної зміни явищ як спосіб вивчення їхні динаміки, для зіставлення в просторі, дозволяючи виділити і вимірити вплив факторів на досліджуване явище.

При аналізі будь-якого явища проводиться визначення характеристик, які лежать в основі досліджуваного процесу, і відкидаються менш істотні фактори. Тому що в складній моделі показники, що враховуються, можуть бути дуже різні, для включення яких у розрахунки необхідно привести їх до єдиної бази. Одержавши порівнянні індекси, ми можемо визначити співвідношення ознак у досліджуваному явищі. Це дозволяє визначити можливі заміщення існуючих процесів альтернативними (методи виробництва, збуту і т.д.) для підвищення ефективності діяльності фірми.

Основна мета курсової роботи полягає у дослідженні ролі індексів у вивченні ринку.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

розглянути сутність та теоретичне підґрунтя індексного методу у статистичних дослідженнях економіки;

дослідити особливості застосування різного роду індексів у вивченні ринку;

вивчити можливості багатофакторного індексного методу дослідження ринку.

Об’єктом курсової роботи є особливості застосуванні індексних методів вивчення ринку.

Предметом курсової роботи виступає система статистичних індексів.

Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження. В основній частині розглядається поставлена проблема. У висновках сформульовано основні результати курсового дослідження.

Розділ 1. Індексний метод у статистичних дослідженнях економіки

1.1 Сутність індексного методу

Поняття «індекс» містить в собі подвійне значення. По-перше, воно трактується як деякий показник або результат певних розрахунків; по-друге, як особлива відносна величина, за допомогою якої вивчається динаміка складних явищ шляхом їх агрегування зі взаємопов’язаними з ними явищами. Агрегатні індекси історично виникли як показники, покликані виконувати синтетичну функцію, направлену на узагальнення статистичних даних і отримання узагальнюючих відносних величин динаміки. Фундатор теорії індексів Е.Ласпейрес, що уперше запропонував агрегатний індекс цін, вбачав у ньому виключно узагальнюючий відносний показник, мета якого – синтезувати різноспрямовану зміну цін будь-якого конгломерату різнорідних товарів. Ця точка зору отримала подальший розвиток в дослідженнях інших відомих індексологів – А.Маршалла, А.Боулі, І.Фішера та інших.

Таким чином, за методологією побудови і характером функції, що виконується, індекси виникли як особливі відносні величини. Ця обставина значною мірою зумовила погляди на суть індексів багатьох статистиків, які вбачали в них переважно синтетичні узагальнюючі показники. Відповідно до цієї концепції індекси розглядаються як категорії, що відображають відносну зміну складних явищ, окремі елементи яких безпосередньо несумірні. Наприклад, у статистиці індексами називаються «відносні показники, що відображають зміну складних економічних явищ, які складаються з безпосередньо несумірних елементів» [9, с. 262].

Зустрічаються і дещо розпливчаті визначення індексів. Так, Б.Урланіс дає таке визначення: «індекс у широкому значенні слова можна визначити як зведений, узагальнюючий, підсумковий показник зміни явищ, що вивчаються. У вузькому значенні слова індексний метод традиційно застосовується у тих випадках, коли виявлення змін якого-небудь одного чинника (наприклад, обсягу продукції) досягається шляхом виключення впливу якого-небудь іншого чинника (наприклад, рівня цін)» [13, с. 364]. Як бачимо, тут не виділяються які-небудь прикметні особливості індексного методу (хоч би те, що це відносний показник, з допомогою якого вивчається динаміка складних явищ).

Характерною особливістю індексів Г.Бакланов вважає методологію їх побудови. «Індекс в статистиці, – пише він, – є відносним показником, що характеризує зміну соціально-економічного явища у взаємозв’язку з іншим явищем, абсолютна величина якого передбачається при цьому незмінною. Отже: 1) індекс величина відносна, 2) індекс відображає зміну одного явища у взаємозв’язку з іншим, 3) в індексі завжди є елемент умовності» [2, с. 12].

Очевидно, що цьому визначенню відповідають тільки агрегатні індекси, що містять елемент умовності і побудовані за допомогою традиційної індексної методології. Така точка зору передбачає повну відокремленість індексів від звичайних відносних величин і цим принципово відрізняється від поглядів багатьох інших статистиків, проте, і це визначення є одностороннім, бо в індексних моделях факторного аналізу широко використовуються різні відносні величини.

Таким чином, в статистичній літературі при визначенні поняття «індекс» є істотні відмінності. Прихильники синтетичного напряму бачать в індексах інструмент вивчення складних економічних явищ, що складаються з безпосередньо несумірних елементів. Таке розуміння індексів є домінуючим в науковій і особливо навчальній статистичній літературі.

Однак, у зв’язку з поширенням в економічній практиці індексів як аналітичних показників, синтетична концепція індексів втрачає своє домінуюче значення. Тим більше, що навіть прихильники цієї концепції використовують індекси як аналітичні показники. «Прихильники синтетичної концепції, – пише Г.Бакланов, – хоч і завіряють своїх читачів у тому, що індекс узагальнюючий показник для порівняння економічних явищ, що безпосередньо не піддаються підсумовуванню, самі користуються індексами фіксованої структури і впливу структурних зрушень, а також факторними індексами. Тим самим аналітична функція індексів, що відкидається цими авторами у їх визначеннях так би мовити «de jure», «de facto» ними ж і визнається [2, с. 10].

Представники так званого аналітичного напряму основне призначення індексів бачать в їх аналітичній функції. Це дещо інша крайність індексної теорії, яка не має шансів на визнання.

Більш обґрунтовану позицію відносно функцій індексів займають індексологи Н.Виноградова, П.Казінець, У.Мересте, Г.Бакланов, які вважають, що індекси одночасно виконують і аналітичну, і синтетичну функції. Так, Н.Виноградова пише: «Специфічна особливість індексних показників – тісне переплетіння при їх побудові особливих задач синтезу і відповідних задач аналізу. Ця особливість проходить червоною ниткою через усю історію індексів, з тією лише різницею, що на різних етапах розвитку індексного методу провідною виявляється то та, то інша задача» [4].

Однак, визнання необхідності такого об’єднання функцій індексного методу не знімає проблему визначення індексів як особливих статистичних показників. Швидше воно означає, що функції, що виконуються індексами не є тим єдиним критерієм, який визначає їх суть і характерні особливості. Адже в статистиці аналогічні функції виконують і інші категорії, зокрема середні і відносні величини, які мають багато спільного з індексним методом. Наприклад, середня величина в статистиці є загальновизнаним і поширеним узагальнюючим і аналітичним показником. Подібне можна сказати і про відносні величини.

Основою розуміння суті індексного методу не може бути і несумірність явищ, бо це лише частина тих характеристик, що вивчаються індексним методом. Як свідчить практика, індекси застосовуються і до порівняльних економічних категорій, скажімо, врожайності однорідних культур, посівних площ, товарообігу тощо. Очевидно, що при визначенні будь-якого методу, в тому числі індексного, необхідно встановити і те, що пізнається, і яким чином здійснюється процес пізнання.

Основною особливістю індексного методу є те, що його складові компоненти (абсолютні, середні і відносні величини) належать до певної зв’язуючої їх системи. Будь-які з перерахованих величин, що знаходяться поза системою, не мають відношення до індексного методу. Здатність індексного методу об’єднати в певну, цілеспрямовану систему ізольовані статистичні величини, являє собою той якісно новий рівень обробки статистичних даних, який відрізняє його від методів відносних і середніх величин. Отже, індексний метод і його основний інструмент – індекс – на відміну від названих методів повинен ототожнюватись передусім з поняттями «система» і «взаємозв’язок».

Системний підхід до дослідження динаміки явищ реалізується в індексному методі таким чином. При індексуванні непорівнянних явищ елемент взаємозв’язку вводиться шляхом їх агрегування з певним сумірником. Рішення такого роду задач являє собою найбільш звичну для економістів сферу діяльності індексного методу. Однак, «складність» явищ не обмежується несумірністю їх елементів. Вона відображається і в тому, що між явищами і їх елементами існує внутрішній, причинно-наслідковий взаємозв’язок, який індексний метод використовує для виконання аналітичних функцій.

Характерною рисою індексного методу при виконанні аналітичної функції стає причинно-наслідковий підхід до вивчення явищ і їх елементів. Отже, виконуючи і синтетичну, і аналітичну функції, індексний метод не може проявлятися інакше, як через використання певного взаємозв’язку між явищами. Це відрізняє його від інших статистичних методів, зокрема, від кореляційно-регресійного. Хоч останній також досліджує взаємозв’язки між явищами, але об’єктом його дослідження є стохастичний взаємозв’язок між явищами, а об’єктом індексного методу функціональний.

Потрібно також підкреслити, що індекси не обов’язково повинні зв’язуватися тільки з динамікою процесів, що досліджуються. Нерідко вони використовуються і для порівняльної характеристики складних явищ в статиці. Наприклад, відомий метод порівняння ефективності структури посівних площ окремих культур по двох і більше регіонах за допомогою певних індексних систем. Індекси використовуються також для оцінки відхилення рівнів взаємопов’язаних явищ від деякого еталона планового завдання, оптимального варіанту тощо.

Таким чином, відмінною рисою індексного методу є те, що він досліджує не поодинокі економічні категорії, а їх систему, утворену за принципом функціональної залежності між явищами. Причому дослідження даної залежності може здійснюватися в різних напрямах. Отже, індексний метод – це комплексна характеристика відносної зміни явищ у часі, просторі або в порівнянні з яким-небудь еталоном таких явищ, які внаслідок наявності функціональної залежності між ними представлені системою взаємопов’язаних показників за принципом представлення інтегрального результату через його складові.

Головне в індексному методі перехід від аналізу кількісних відмінностей між елементами порівнюваних систем до аналізу кількісних відмінностей між системами загалом. Іншими словами, аналіз на рівні частковості здійснюється з метою його синтезу на рівні загального. У цьому проявляється єдність аналітичної і синтетичної функцій індексного методу. Математичні аспекти відображення взаємозв’язків є формальною стороною справи, похідною від якісної суті взаємозв’язків. Головним виступає розв’язання проблеми про те, чи дійсно даний взаємозв’язок функціональний за формою, а в практичному відношенні, – чи вірна вона за змістом і чи істотна за економічною значимістю. Така постановка питання передбачає розгляд індексного методу на стику декількох наук: статистики, математики, економіки і філософії.

З математичної сторони індексування є формальним прийомом виразу однієї величини за допомогою двох або більше інших величин, виходячи з наявності функціональної залежності між ними. На частку статистики доводиться обґрунтування методологічних питань побудови агрегатних індексів, принципів зважування показників, що індексуються, форм наукової абстракції тощо. При цьому має місце прив’язка статистичних аспектів індексування до економічної природи явищ, конкретна економічна оцінка отриманих індексів і т.д., що загалом зумовлює тісний зв’язок індексного методу з економічними науками. Для поглибленого пізнання суті величин, що індексуються, і підвищення практичної цінності індексного методу загалом, необхідна тісна ув’язка його положень з діалектичним підходом до явищ, що досліджуються. Мета індексування – не просто оперування індексами, а проникнення в діалектичну природу взаємозв’язку між даними явищами, забезпечення об’єктивної кількісної характеристики цього взаємозв’язку і цілеспрямоване її використання в практичній діяльності.

Якщо говорити про фактичну участь перерахованих наук в індексному методі, що сформувався, то потрібно відзначити певну несумірність між ними.

Зокрема, спостерігається явна перевага математичних аспектів в збиток економічній, особливо діалектичній, стороні питання. Правда, це не дуже помітне в межах того вельми вузького кола індексних моделей, якими зазвичай оперує теорія статистики. Але варто ознайомитися зі сферою застосування індексного методу ширше, особливо при переході до багатофакторного аналізу, як відразу дає про себе знати обмеженість його теоретичної бази. Це пояснюється тим, що наявна теорія індексів, в арсеналі якої практично відсутні елементи діалектики, не в змозі виробити досить обґрунтовану методологію багатофакторного індексного аналізу. Не випадково останній представлений в учбовій літературі вельми слабо, а в деяких виданнях про нього взагалі не згадується. Одним словом, існують вагомі аргументи щодо розширення теоретичних основ індексного методу. Більш широке його розуміння дозволяє глибше осмислити місце і роль індексного методу в системі статистичних методів і перетворити його в фундаментальну наукову концепцію дослідження функціональної залежності між явищами.

1.2 Зв’язок індексного методу з іншими методами статистики

Принципова відмінність індексного методу від найбільш близьких до нього методів відносних і середніх величин полягає в системному підході до дослідження явищ на основі об’єктивно існуючого між ними взаємозв’язку. Разом з тим, у даних методів є формальна схожість, що зумовлює дискусії про те, до яких методів відносити ті або інші схожі прийоми обробки статистичних даних. Зокрема, існує багато точок зору на так звану проблему індивідуальних індексів, тобто індексів, що відносяться до окремих елементів сукупності.

Досі немає чіткого визначення індивідуальних індексів, хоч в індексному методі вони використовуються досить широко. Наведемо деякі приклади. Л.С.Казінець визначає індивідуальні індекси як відносні показники, обчислені «за ознакою однорідності натуральної форми одиниць сукупності, що вивчається; складні явища, на його думку, можуть бути розкладені на такі прості елементи, які певною мірою є однорідними. Показники, що характеризують зміну більш або менш однорідних елементів складного явища, називаються індивідуальними індексами» [6, с. 20] Інакше кажучи, тут має місце повна ідентичність між категоріями «відносні величини» та «індивідуальні індекси».

Більш виважену позицію займає Г.Бакланов, який стверджує, що «не всяка відносна величина може бути названа індексом. Індексами можна вважати лише такі відносні показники, які характеризують зміну явищ у часі (тобто динаміку), результат порівняння явищ у просторі (територіальні індекси). Характерно, що, обчислюючи індекси, ми зіставляємо у часі або в просторі явища одного і того ж економічного змісту. Не можна тому вважати індексами відносні показники структури (відношення частини до цілого), інтенсивності або координації» [2, с. 4-5]. Звідси випливає, що відмінності між індексами і відносними величинами існують, але лише в певній частині. Однак, там, де має місце співвідношення «явищ одного і того ж економічного змісту», відмінності між ними ніби зникають. У зв’язку з цим правомірно виникає запитання: якщо між індивідуальними індексами і відносними величинами або їх частиною відмінностей дійсно немає, навіщо ж вводити в практику подвійну термінологію і навіщо ці показники повторюються в декількох розділах теорії статистики під різними найменуваннями?

Отже, є підстави визнати, що відмінність між індивідуальними індексами і відносними величинами існує, але знову-таки, все залежить від того, який підхід до дослідження динаміки явищ: системний або позасистемний. При системному підході відносні величини неминуче перетворюються в індивідуальні індекси, оскільки за ними обчислюються складні індекси, що відображають динаміку двох і більше взаємопов’язаних явищ. Індивідуальні індекси не являють собою показників особливого типу. Називаючи ту або іншу відносну величину індивідуальним індексом, статистик лише підкреслює, що ця величина призначена для розрахунку складного індексу.

Аналогічне перетворення відносних величин в індивідуальні індекси відбувається також тоді, коли відносна зміна явища відображається за допомогою індексів його елементів. Наприклад, якщо потрібно визначити відносну зміну фонду заробітної плати при відомих індексах (темпах зростання) середньої заробітної плати і середній чисельності працівників, що отримали дану заробітну плату, то задача, як відомо, вирішується перемноженням вказаних індексів. Характерно, що в таких випадках оперуємо тільки відносними величинами і проте, маємо на увазі не метод відносних величин, а індексний метод. Пояснюється це тим, що відносні величини виступають в певній взаємопов’язаній системі. Тому одні і ті ж показники мають дві назви: якщо вони поза системою, то їх називають відносними величинами, а якщо в системі, – індексами. З таким положенням, на наш погляд, можна погодитися, бо воно дозволяє провести більш чітку межу між згаданими методами.

Використовуючи здатність звичайних відносних величин перетворюватися в систему індексів, можна обчислити умовні показники, які не можна виразити в якісній формі. Таким шляхом, наприклад, розраховуються індекси реальної заробітної плати, які прямо пропорційні індексам номінальної заробітної плати і зворотно пропорційні індексам цін. Цілком очевидно, що в цій індексній системі індекс номінальної заробітної плати, коли він взятий ізольовано, не можна назвати індексом, бо він являє собою звичайний коефіцієнт динаміки (темп зростання) середньої заробітної плати.

Цей показник, що розглядається поза системою, не містить ніяких ознак індексу, чого, наприклад, не можна сказати про індекс цін різнорідних товарів. Останній показник, безперечно, є індексом у будь-якому випадку, тому що обчислюється він тільки індексним методом.

Таким чином, індексний метод тісно пов’язаний з методом відносних величин в тому значенні, що він використовує звичайні відносні величини для вирішення специфічних задач, що мають на меті охарактеризувати взаємозв’язок явищ або кількісно виразити які-небудь її наслідки. З цією ж метою індексний метод «підтримує» зв’язок і з методом середніх величин, зокрема, він використовує метод середніх для визначення зведених індексів на основі індивідуальних.

У індексній теорії виникає багато суперечок, зумовлених відривом форми індексів від їх змісту і призначення. Більше того, в окремих дослідженнях форма настільки превалює над змістом, що останній видається чимось другорядним або взагалі неіснуючим. Наприклад, Г.Бакланов пише: «зіставлення двох середніх величин… прийнято називати індексом змінного складу, хоч в цьому випадку одержимо коефіцієнт динаміки. Нарешті, відношення двох сум, якщо його можна представити у вигляді відношення двох сум добутку певних величин, звичайно, називається індексом без всяких застережень.» [2, с. 6].

На наш погляд, в полеміці про відмінність між індексами і коефіцієнтами динаміки форма відображення величин відіграє не головну роль, оскільки за формою не можна однозначно визначити, який показник виходить внаслідок зіставлення величин – індекс чи коефіцієнт динаміки. Формально будь-яке явище можна представити у вигляді добутку певних елементів, але це не означає, що відносини всіх явищ можна таким чином звести до індексів. Однак, це і не означає, що співвідношення реальних величин на відміну від умовних завжди дає в результаті звичайний коефіцієнт динаміки. Відповідно до прийнятої нами концепції одна і та ж форма відображення вихідних даних в одному випадку означає розрахунок індексів, в іншому розрахунок коефіцієнтів динаміки. Якщо це вихідне положення продиктоване необхідністю подальшого взаємопов’язаного аналізу зміни даного явища з показниками зміни його елементів, то, безперечно, ми маємо справу з індексним методом, і показник співвідношення таких величин називаємо індексом. У такому випадку розгорнуте відображення складних явищ диктується постановкою задачі. У всіх інших випадках, коли ми обчислюємо позасистемний показник співвідношення величин, він, незалежно від форми відображення величин, що зіставляються, буде являти собою звичайний коефіцієнт динаміки або порівняння.

І ще один аспект форми відображення індексних розрахунків. Прийняті в статистиці поняття «середні арифметичні» і «середні гармонічні» індекси торкаються зовнішньої, формальної сторони їх обчислення і затушовують справжню економічну суть цих розрахунків. Насправді вони є зведеними, узагальнюючими індексами, нічим не відмінними від індексів, обчислених в агрегатній формі. Різниця полягає лише в методології обчислення. При агрегатній формі дотримується традиційно індексна методологія, а в інших випадках використовується методологія середніх величин (арифметичної або гармонічної). Іншими словами, вони відрізняються за формою, але схожі по суті. Тому всі такі індекси потрібно називати зведеними (загальними, узагальнюючими), враховуючи ту обставину, що розрахунок їх може бути різним. Наприклад, твердження І.Суслова «індекси, що отримуються першим способом, називаються агрегатними, а ті що отримуються другим способом – середніми» [12, с. 254] доцільніше викласти так: загальні індекси, що отримуються будь-яким способом, є узагальнюючими показниками, хоча в одному випадку вони обчислюються власне індексним методом, в іншому – методом середніх зважених величин.

При такому підході процес побудови формул зважених індексів буде «сферою дії» не індексного методу, а теорії середніх величин. Одночасно індексний метод «позбудеться» проблеми «зважування» індивідуальних індексів, яка, безперечно, є атрибутом методу середніх величин, а не індексного методу. Індексному методу «залишиться» тільки результат обчислення – зведений індекс. Саме так, на наш погляд, потрібно проводити межу між методом середніх величин та індексним методом. Отже, занотуємо як висновок: для порівняння явищ недостатньо застосовувати тільки середні або тільки відносні величини. Виходячи із взаємопов’язаного існування явищ виникає необхідність в інших методах їх порівняння, а саме в таких, які являли б собою «певний синтез як середніх, так і відносних величин». Такі методи і носять назву індексного, а результати їх застосування називаються індексами [13, с. 363]. За різними формами розрахунків стоїть в кінцевому підсумку специфічна мета – охарактеризувати кількісну залежність між явищами відповідно до їх реальної причинно-наслідкової природи існування.

Розділ 2. Практичні аспекти використання індексів у вивченні ринку

2.1 Індивідуальні і загальні індекси

У залежності від ступеня охоплення підданих узагальненню одиниць досліджуваної сукупності індекси підрозділяються на індивідуальні (елементарні) і загальні.

Індивідуальні індекси характеризують зміни окремих одиниць статистичної сукупності. Наприклад, якщо при вивченні оптової реалізації продовольчих товарів визначаються зміни в продажі окремих товарних різновидів, то одержують індивідуальні (однотоварні) індекси.

Загальні індекси виражають зведені (узагальнюючі) результати спільної зміни всіх одиниць, що утворять статистичну сукупність. Наприклад, показник зміни обсягу реалізації товарної маси продуктів харчування по окремих періодах буде загальним індексом фізичного обсягу товарообігу. З загальних індексів виділяють іноді групові індекси (субіндекси), що охоплюють тільки частина (групу) одиниць у досліджуваній статистичній сукупності.

Важливою особливістю загальних індексів є те, що вони мають синтетичні й аналітичні властивості.

Синтетичні властивості індексів полягають у тому, що за допомогою індексного методу виробляється з’єднання (агрегування) у ціле різнорідних одиниць статистичної сукупності.

Аналітичні властивості індексів полягають у тому, що за допомогою індексного методу визначається вплив факторів на зміну досліджуваного показника. Використання індексів в аналітичних цілях — один з важливих аспектів економічних розробок. На основі вивчення складу і ролі факторів, виявлення сили їхньої дії здійснюються можливості кваліфікованого управління розвитком економічних процесів не тільки в потрібному напрямку, але і з заздалегідь заданими параметрами.

Для визначення індексу треба зробити зіставлення не менш двох величин. При вивченні динаміки соціально-економічних явищ порівнювана величина (чисельник — індексного відношення) приймається за поточний (чи звітний) період, а величина, з якою проводиться порівняння, — за базисний період. Якщо в індексному відношенні порівнюється величина фактичного рівня розвитку явища з величиною планового завдання, то підставу порівняння називають плановим рівнем.

Основним елементом індексного відношення є величина, що індексується. Під нею розуміється значення ознаки статистичної сукупності, зміна якої є об’єктом вивчення. Так, при вивченні зміни цін величиною, що індексується є ціна одиниці товару р. При вивченні зміни фізичного обсягу товарної маси в якості величини, що індексується виступають дані про кількість товарів у натуральних вимірниках q.

Індивідуальні індекси прийнято позначати і, а загальні індекси — І. Індивідуальні індекси фізичного обсягу реалізації товарів і визначаються за формулою:

Індекси, їх види і роль у вивченні ринку, (2.1)

при цьому q1 і q0 — кількість продажів окремого товарного різновиду в поточному і базисному періодах у натуральних вимірниках.

Для визначення індивідуальних індексів цін застосовується формула:

Індекси, їх види і роль у вивченні ринку, (2.2)

Для ефективної роботи фірми необхідно збирати, обробляти і вивчати інформацію про рух продукції, щоб планувати систему транспортування сировини, просування товару від початкової стадії до кінцевої. Та ж задача постає і перед органами державної статистики, на інформацію яких спирається уряд при прийнятті рішень про економічну політику країни. Отже, для досягнення позитивних результатів на всіх рівнях економіки важливо застосування і вивчення статистики продукції.

2.2 Особливості застосування агрегатних індексів

Основною формою загальних індексів є агрегатні індекси. Своя назва вони одержали від латинського слова „aggrego”, що означає „приєдную”. У чисельнику і знаменнику загальних індексів в агрегатній формі містяться з’єднані набори (агрегати) елементів досліджуваних статистичних сукупностей.

Досягнення в складних статистичних сукупностях порівнянності різнорідних одиниць здійснюється введенням в індексні відносини спеціальних співмножників величин, що індексуються. У літературі такі співмножники називаються співвимірниками. Вони необхідні для переходу від натуральних вимірників різнорідних одиниць статистичної сукупності до однорідних показників. При цьому в чисельнику і знаменнику загального індексу змінюється лише значення величини, що індексується, а їх співвимірниками є постійними величинами і фіксуються на одному рівні (поточного чи базисного періоду). Це необхідно для того, щоб на величині індексу позначався лише вплив фактора, що визначає зміну величини, яка індексується.

У якості співвимірників величин, що індексуються виступають тісно пов’язані з ними економічні показники: ціни, кількості й ін. Добуток кожної величини, що індексується на співвимірник утворить в індексному відношенні визначені економічні категорії.

Основною умовою застосування в статистиці комерційної діяльності агрегатних індексів є наявність інформації про надходження чи реалізацію товарів у натуральних вимірниках і цінах одиниці товару.

Прикладом розгляду індексного методу вивчення динаміки складних статистичних сукупностей є дані таблиці 2.1 про ціни і реалізацію товарів за два періоди.

При визначенні за даними таблиці 2.1 статистичних індексів перший період приймається за базисний, у якому ціна одиниці товару позначається р0, а кількість – q0.

Другий період приймається за поточний (чи звітний), у якому ціна одиниці товару позначається р1, а кількість — q1.

Індивідуальні (однотоварні) індекси показують, що в поточному періоді в порівнянні з базисним ціна на товар А підвищилася на 25%, на товар Б залишилася без зміни, а на товар В знизилася на 33%. Кількість реалізації товару А зросло на 27%, товару Б — на 25%, а товару В — на 50%.

Таблиця 2.1

Приклад визначення індивідуальних індексів

Товар

Одиниця виміру

І період

ІІ період

Індивідуальні

індекси

ціна за одиницю виміру,

грн. (р0)

 кількість (q0)

ціна за одиницю виміру,

грн. (p1)

 кількість (q1)

цін ip=р1/р0

фізичного обсягу

iq =q1/q0
1

2

3

4

5

6

7

8
А

т

20

7500

25

9500

1,25

1,27
Б

м

30

2000

30

2500

1,0

1,25
В

шт.

15

1000

10

1500

0,67

1,5

Різні по напрямку й інтенсивності зміни індивідуальних індексів обумовлюють необхідність при їхньому узагальненні визначення загального для даного асортименту зміни цін і кількості реалізованих товарів. Для цього обчислюються відповідні загальні індекси.

При визначенні загального індексу цін в агрегатній формі Іp у якості співвимірника величин, що індексуються р1 і р0 можуть застосовуватися дані про кількість реалізації товарів у поточному періоді q1 При множенні q1 на величини, які індексуються в чисельнику індексного відношення утвориться значення p1q1, тобто сума вартості продажу товарів у поточному періоді за цінами того ж поточного періоду. У знаменнику індексного відношення утвориться значення p0q1, тобто сума вартості продажу товарів у поточному періоді за цінами базисного періоду.

Агрегатна формула такого загального індексу має наступний вид:

Індекси, їх види і роль у вивченні ринку (2.3)

Розрахунок агрегатного індексу цін по формулі (2.3) запропонований німецьким економістом Г.Пааше. Тому індекс (2.3) прийнято називати індексом Пааше.

Застосуємо формулу (2.3) для розрахунку агрегатного індексу цін за даними табл. 2.1.

Чисельник індексного відношення:

∑p1q1 = 25 * 9500 + 30 – 2500 + 10 * 1500 = 327500 грн.

Знаменник індексного відношення:

∑p0q1 = 20 – 9500 + 30 – 2500 + 15 – 1500 = 287500 грн.

Отримані значення підставляються у формулу (2.3):

Іp = 327500/287500=1,139, чи 113,9%

Застосування формули (2.3) показує, що по даному асортименті товарів у цілому ціни підвищилися в середньому на 13,9%.

При порівнянні чисельника і знаменника формули (2.3) у різниці визначається показник абсолютного приросту товарообігу за рахунок фактора зміни цін у поточному періоді в порівнянні з базисним періодом:

Індекси, їх види і роль у вивченні ринку, (2.4)

Застосовуючи формулу (2.4) до даних таблиці 2.1, визначимо приріст товарообороту:

Індекси, їх види і роль у вивченні ринку

Отримана величина приросту говорить про те, що підвищення цін на даний асортимент товарів у середньому на 13,9% обумовило збільшення обсягу товарообігу в поточному періоді на 40 тис. грн. Величина цього показника (із протилежним знаком, тобто — 40 тис. грн.) характеризує перевитрату грошових коштів населенням при покупці товарів даного асортименту за цінами, підвищеними на 13,9%.

При іншому способі визначення агрегатного індексу цін у якості співвимірника величин, що індексуються р1 і р0 можуть застосовуватися дані про кількість реалізації товарів у базисному періоді q0. При цьому множення q0 на величини, що індексуються в чисельнику індексного відношення утворить значення p1q0, тобто суму вартості продажу товарів у базисному періоді за цінами поточного періоду. У знаменнику індексного відношення утвориться значення p0q0 тобто сума вартості продажу товарів у базисному періоді за цінами того ж базисного періоду. Агрегатна форма такого загального індексу має вид:

Індекси, їх види і роль у вивченні ринку, (2.5)

Розрахунок загального індексу цін за формулою (2.5) запропонований німецьким економістом Е.Ласпейресом. Тому індекс цін, розрахований по цій формулі, прийнято називати індексом Ласпейреса.

Застосуємо формулу (2.5) для розрахунку агрегатного індексу цін за даними таблиці 2.1: чисельник індексного відношення p1q0 = 25 * 7500 + 30 * 2000 +10 * 1000 = 257500 грн.; знаменник індексного відношення p0q0 = 20 * 7500 + 30 * 2000 +15 * 1000 = 225000 грн. Отримані величини підставимо у формулу (2.5):

Індекси, їх види і роль у вивченні ринку

Застосування формули (2.5) показує, що по асортименті в цілому підвищення ціни склало в середньому 14,4%.

При порівнянні чисельника і знаменника формули (2.5) визначається показник приросту товарообігу при продажі товарів у базисному періоді за цінами поточного періоду:

∑∆qp(p) = ∑p1q1 — ∑p0q0 , (2.6)

Застосовуючи формулу (2.6), визначимо величину приросту товарообігу за даними таблиці 2.1: ∑∆qp(p) = 257500 – 225000 = 32500 грн.

Отримана сума приросту товарообігу показує, що підвищення цін у поточному періоді в середньому на 14,4% обумовлює збільшення обсягу товарообігу на 32,5 тис. грн.

Таким чином, виконані по формулах (2.3) і (2.5) розрахунки мають різні показання індексів цін. Це порозумівається тим, що індекси Пааше і Ласпейреса характеризують різні якісні особливості зміни цін.

Індекс Пааше характеризує вплив зміни цін на вартість товарів, реалізованих у звітному періоді. Індекс Ласпейреса показує вплив зміни цін на вартість кількості товарів, реалізованих у базисному періоді.

Застосування індексів Пааше і Ласпейреса залежить від мети дослідження. Якщо аналіз проводиться для визначення економічного ефекту від зміни цін у звітному періоді в порівнянні з базисним, то застосовується індекс Пааше, що відображає різницю між фактичною вартістю продажу товарів у звітному періоді (∑p1q1) і розрахунковою вартістю продажу цих же товарів за базисними цінами (∑р0q1).

Якщо метою аналізу є визначення обсягу товарообігу при продажі в майбутньому періоді такої ж кількості товарів, що й у базисному періоді, але за новими цінами, то застосовується індекс Ласпейреса. Цей індекс дозволяє обчислювати різниця між сумою фактичного товарообігу базисного періоду (∑p0q0) і можливого обсягу товарообігу при продажу тих же товарів за новими цінами (∑p1q0).Ці особливості індексу Ласпейреса обумовлюють його застосування при прогнозуванні обсягу товарообігу в зв’язку з намічуваними змінами цін на товари в майбутньому періоді.

Разом з тим, при вивченні звітних даних, коли метою аналізу є кількісна оцінка зміни обсягу товарообігу в результаті зміни цін, що відбулася, у звітному періоді, для визначення загального індексу цін і одержуваного при цьому економічного ефекту застосовується формула Пааше.

При синтезуванні загального індексу цін замість фактичної кількості товарів (у звітному чи базисному періоди) у якості співвимірників величин, що індексуються (pі і ро) можуть застосовуватися середні величини реалізації товарів за два чи більші числа періодів. При такому способі розрахунку формула загального індексу синтезується в наступному виді:

Індекси, їх види і роль у вивченні ринку, (2.7)

де q — середня кількість товарів, реалізованих за аналізований період.

У літературі індекс (2.7) прийнято називати індексом Лоу. Якщо при визначенні індексу цін за формулою (2.7) вихідна інформація містить лише дані про кількість реалізації товарів у базисному і поточному періодах, то середня їхня величина визначається методом середньої незваженої:

Індекси, їх види і роль у вивченні ринку, (2.8)

Стосовно до даних табл. 2.1 (при середній величині реалізації товару А — 8500 т, товару Б — 2250 м і товару В — 1250 шт.) розрахунок загального індексу цін за формулою (2.7) наступний:

Індекси, їх види і роль у вивченні ринку

Тобто ціна в поточному періоді підвищилася в середньому на 14,1%.

Індекс цін Лоу застосовується в розрахунках при закупівлях чи реалізації товару протягом тривалих періодів часу (п’ятирічка, десятиліття і т.д.). Цей метод дає можливість аналізу цін з врахуванням змін усередині окремих субперіодів в асортиментному складі товарів.

По повноті охоплення одиниць статистичної сукупності індекси цін можуть визначатися на основі інформації, що відображає зміни рівнів цін і реалізації загальної кількості всіх товарів. Такі розрахунки можуть охоплювати кілька десятків і сотень тисяч асортиментних позицій і характеризувати загальний результат зміни цін на товари народного споживання. Це так називані тотальні індекси роздрібних цін державної і кооперативної торгівлі, що публікуються в статистичних щорічниках і збірниках.

2.3 Визначення середніх індексів

У попередньому параграфі відзначалося, що для визначення загальних індексів цін і фізичного обсягу товарообігу в агрегатній формі необхідні дані про кількість окремих товарів у натуральних вимірниках. Але кількісний облік продажу в сучасних умовах розвитку торгівлі здійснюється не скрізь. Він здійснюється лише в оптовій торгівлі й у громадському харчуванні.

Для визначення зведених показників зміни роздрібних цін у торгівлі використовується середня гармонійна форма загального індексу цін, у якій на відміну від індексу Пааше знаменник перетворений:

Індекси, їх види і роль у вивченні ринку, (2.10)

Для визначення загального індексу фізичного обсягу товарообігу в порівнянних (базисних) цінах застосовується перетворена формула агрегатного індексу фізичного обсягу:

Індекси, їх види і роль у вивченні ринку, (2.11)

Таблиця 2.2

Вихідні дані для обрахунку середніх індексів

Товар

Середньодобовий продаж, кг

Ціна за 1 кг, грн.

жовтень

qo

листопад

qн

грудень

qд

жовтень

Ро

листопад

Рн

грудень

Рд
1

2

3

4

5

6

7

А

Б

1200

800

1000

300

600

100

0,8

1,1

1,0

1,5

1,2

2,0

Підставляючи у формулу (2.11) підсумкові дані гр. 2 і гр. б (табл. 2.2), обчислюємо:

Іq = 459,02 / 420,0 = 1,093,

тобто, фізичний обсяг продажу товарів збільшився в поточному періоді в середньому на 9,3%.

На основі формули (2.11) обчислюється приріст суми товарообігу в поточному періоді в результаті зміни фізичного обсягу продажу товарів:

Індекси, їх види і роль у вивченні ринку, (2.12)

Підставляючи в формулу (2.12) відповідні дані, отримаємо:

Індекси, їх види і роль у вивченні ринку

Таким чином, індексний аналіз даних табл. 2.2 показує, що зниження цін по асортименті в цілому в середньому на 3,5% викликало збільшення товарообігу на 15,98 тис. грн. Збільшення фізичного обсягу продажу товарів у середньому на 9,3% обумовило ріст товарообігу на 39,02 тис. грн. У результаті сукупної дії цих факторів приріст обсягу товарообігу в поточних цінах склав 55 тис. грн. (39,02 + 15,98).

При наявності інформації про індивідуальні індекси фізичного обсягу (2.1) і вартості реалізованих у базисному періоді товарів загальний індекс фізичного обсягу може визначатися за формулою середнього арифметичного індексу:

Індекси, їх види і роль у вивченні ринку, (2.13)

Чисельник формули (2.13) отриманий заміною в агрегатному індексі фізичного обсягу значення ∑p1q0 на ∑іpp0q0. У формулі (2.13) індивідуальні індекси фізичного обсягу виступають як середні величини, а q0p0- як ваги.

При наявності інформації про індивідуальні індекси фізичного обсягу і фактичної вартості продукції (товару) у поточному періоді ∑q1p1 загальний індекс фізичного обсягу визначається по формулі середньої гармонійної:

Індекси, їх види і роль у вивченні ринку, (2.14)

Зіставлення чисельника і знаменника індексного відношення (2.14) дає показник приросту вартості продукції внаслідок зміни фізичного обсягу:

Індекси, їх види і роль у вивченні ринку, (2.15)

Такі ж принципи покладені в перетворення агрегатних форм індексів якісних і об’ємних показників.

Значимість перетворених індексів полягає в тому, що як ваги середніх індексів виступають реальні економічні категорії:

q1p1 і q0p0 — фактичний товарообіг поточного і базисного періодів;

z1q1 і z0p0 — фактичні витрати коштів на виробництво продукції в поточному і базисному періодах;

t1q1 і t0q0 — фактичні витрати робочого часу (праці) на виробництво продукції в поточному і базисному періодах.

2. 4 Індекси з постійними і перемінними вагами

При вивченні динаміки комерційної діяльності приходиться робити індексні зіставлення більш ніж за два періоди. Тому індексні величини можуть визначатися як на постійній, так і на перемінній базах порівняння. При цьому, якщо завдання аналізу полягає в одержанні характеристик зміни досліджуваного явища у всіх наступних періодах у порівнянні з початковим, то обчислюються базисні індекси. Наприклад, зіставлення обсягу роздрібного товарообігу ІІ, ІІІ й ІV кварталів з І кварталом.

Але якщо потрібно охарактеризувати послідовну зміну досліджуваного явища з періоду в період, то обчислюються ланцюгові індекси. Наприклад, при вивченні обсягу роздрібного товарообігу по кварталах року зіставляють товарообіг ІІ кварталу з І кварталом, ІІІ кварталу — з ІІ кварталом і ІV кварталу — з ІІІ кварталом.

У залежності від задачі дослідження і характеру вихідної інформації базисні і ланцюгові індекси обчислюються як індивідуальні (однотоварні), так і загальні.

Способи розрахунку індивідуальних базисних і ланцюгових індексів аналогічні розрахунку відносних величин динаміки. Загальні індекси в залежності від їхнього виду (по економічному змісті) обчислюються з перемінними і постійними вагами — співвимірниками. Так, розглянута в попередніх параграфах агрегатна форма загального індексу фізичного обсягу обчислюється як індекс із постійними вагами-співвимірниками. Агрегатна форма загального індексу цін обчислюється як індекс із перемінними вагами-співвимірниками.

Приклад. Розглянемо способи обчислення базисних і ланцюгових індексів цін і фізичного обсягу на даних таблиці 2.2.

Для вивчення зміни цін по місяцях ІV кварталу визначаються ланцюгові і базисні загальні індекси цін. Середня зміна цін у листопаду в порівнянні з жовтнем:

Індекси, їх види і роль у вивченні ринку, (2.16)

Середня зміна цін у грудні у порівнянні з листопадом:

Індекси, їх види і роль у вивченні ринку, (2.17)

У системі індексних зіставлень індекси (2.16) і (2.17) утворять ланцюгові індекси цін: листопада стосовно жовтня (126%) і грудня стосовно листопада (122,7%).

В аналізі статистичних дані зміни величини р1, яка індексується, часто фіксуються на рівні кількості продажу товарів досліджуваного періоду q1. Це дає ланцюгові і базисні індекси з перемінними вагами-співвимірниками. Вони показують, як змінилися ціни на товари, продавані в кожнім досліджуваному періоді: листопадовий індекс обчислюється по листопадових кількостях продажу товарів, грудневий — по грудневих кількостях.

Ланцюгові і базисні індекси з постійними вагами-співвимірниками знаходяться в наступному взаємозв’язку:

добуток ланцюгових індексів дає базисний індекс (останнього періоду);

розподіл наступного базисного індексу на попередній базисний індекс дає ланцюговий індекс (наступного періоду).

В індексах з перемінними вагами-співвимірниками такої залежності немає.

Розділ 3. Багатофакторний індексний аналіз в економічних дослідженнях

3.1 Сутність і проблеми багатофакторного індексного аналізу

Багатофакторний індексний аналіз дозволяє кількісно виміряти вплив декількох факторів на зміну того чи іншого економічного показника, іменованого результативним. Цей вид аналізу знаходить усе більше застосування. Його застосуванню присвячена значна кількість досліджень, але у цілому логічна база багатофакторного індексного аналізу ще далеко не вийшла із стадії свого становлення.

Причина полягає в тому, що розробки з цього приводу стосуються локальних ситуацій, тобто аналізу окремих показників. До теоретичних узагальнень, які розкривали б деякі спільні принципи і вимоги щодо побудови багатофакторних індексних моделей будь-якого результативного показника, справа ще не дійшла. Тут діє поки-що один формальний принцип, суть якого в тім, що основою багатофакторної індексної моделі слугує двохфакторна модель, яка певним чином розгалужується до стану багатофакторної. Сам же процес розгалуження повністю залежить від досвіду та суб’єктивних уявлень дослідника щодо причинно-наслідкової залежності між явищами. Це породжує значну кількість багатофакторних індексних моделей, які не мають практичної цінності і слугують лише прикладом безглуздого нанизування факторів за принципом «що є під рукою». Тому існує нагальна потреба перевести формально-математичний підхід до створення багатофакторних індексних моделей в русло аналізу глибинних причинно-наслідкових залежностей між явищами.

Побудова багатофакторних індексних моделей, що відображають результативний показник як добуток взаємодії складових його факторів, має ґрунтуватися на знанні певних принципів, що випливають з об’єктивних особливостей взаємозв’язку між явищами. Відсутність достатньо обґрунтованих принципів утворення таких моделей змушує економістів всякий раз діяти за своїм розсудом, що, природно є причиною виникнення формальних індексних моделей. У свою чергу багатофакторний індексний аналіз, що базується переважно на інтуїції економістів-аналітиків, стримує подальше поширення цього ефективного методу дослідження залежностей між явищами. У зв’язку з цим постає необхідність узагальнення відправних моментів здійснення багатофакторного індексного аналізу в різних сферах суспільного життя.

3.2 Принципи побудови багатофакторних індексних моделей

Побудова багатофакторних індексних моделей повинна ґрунтуватися на принципах, що випливають з об’єктивних особливостей взаємозв’язку між явищами. Це стосується, насамперед, первісної стадії аналізу – складання вихідних моделей, що відбивають зв’язок між результативними і факторними показниками.

У загальному вигляді індексний аналіз покликаний дати кількісну оцінку функціональних причинно-наслідкових зв’язків між економічними явищами. Об’єктивність і практична цінність такої оцінки залежить, по-перше, від правильного трактування сутності взаємозалежних явищ, по-друге, від повноти обліку особливостей даного взаємозв’язку.

Почнемо з факторних моделей, результативним показником яких виступає об’ємний показник. Основою утворення багатофакторних моделей об’ємного показника слугують двофакторні моделі, що містять кількісний і якісний фактори. Побудова двофакторних моделей відбувається, як правило, шляхом розкладання показника на два його фактори, один з яких у свою чергу може бути розчленованим на його субфактори.

Даний процес не може бути механічним, він повинен спиратися на певні методологічні принципи. Один з них – необхідність визначення факторів у часі. Аналіз свідчить, що в умовах тимчасового розвитку факторів кожен наступний у часі фактор повинен виступати як результат попередніх йому факторів, а не навпаки. Найпростішою формою такого розвитку факторів є моделі, що будуються на чисто тимчасовому характері взаємозв’язків. Наприклад, обсяг виробництва продукції за рік можна відобразити такими двофакторними моделями:

а) Q = R * Q/r;

б) Q = D – Q/D; (3.1)

в) Q = T’ *Q/T’ ,

де r – кількість відпрацьованих за рік людино-годин усіма робітниками; D – кількість відпрацьованих за рік людино-днів усіма робітниками; T’ – середньорічна чисельність робітників. Відносні показники Q/r, Q/D i Q/T’ відображають відповідно середньогодинну, середньоденну і середньорічну продуктивність праці.

Виходячи з того, що середньоденна продуктивність складається із середньогодинної, а річна – з середньоденної, наведені моделі деталізуються у такий спосіб:

Q/D = Q/r – r/D; Q/T’ = Q/D * D/T’ = Q/r * r/D * D/T’, (3.2)

де r/D i D/T( – відповідно тривалість робочого дня (у годинах) і тривалість робочого року (у днях).

Підставляючи у формулу розгорнуте значення Q/T’, одержимо чотирифакторну модель обсягу продукції

Q = T’ * Q/r * rl * D/T’. (3.3)

Відмітимо, що хоча математично припустимі й інші способи відображення одних факторів через інші, але логічний хід розвитку подій диктує саме приведений порядок їхнього розгортання в багатофакторній моделі.

Наступний принцип утворення багатофакторних індексних моделей – поширення факторної залежності одних результативних показників на інші, похідні від перших. Наприклад, факторна модель обсягу виробництва може служити вихідною базою для побудови багатофакторних моделей аналізу багатьох похідних від нього економічних категорій. Припустимо, потрібно побудувати багатофакторні моделі таких безпосередньо залежних від нього категорій, як обсяг реалізованої продукції R, чи фонд заробітної плати робітників Ф. Безпосередній зв’язок даних категорій з обсягом виробництва продукції можна відобразити в такий спосіб:

R = Q * R/Q; Ф = Q * Ф/Q, (3.4)

де R/Q – питома вага реалізованої продукції в обсязі валової продукції (чи так званий коефіцієнт реалізації); Ф/Q – витрати заробітної плати на одиницю валової продукції (своєрідний показник оплати праці за вартісну одиницю продукції).

Підставляючи у щойно наведені формули розгорнуте значення Q, одержимо багатофакторні моделі аналізу обсягу реалізованої продукції і фонду заробітної плати робітників:

R = T’ * Q/r * r/D * D/T’ * R/Q; (3.5)

Ф = T’ * Q/r * r/D * D/T’ * Ф/Q. (3.6)

Дані рівняння ґрунтуються на припущенні, що фактори, які впливають на обсяг виробництва, залишаються в силі і стосовно похідних від нього категорій. У зв’язку з цим можна будувати багатофакторні моделі і для якісних показників. Наприклад, залежність середньої заробітної плати робітників від визначальних її факторів можна передати формулою:

ф/T’ = Ф/Q * Q/r * r/D * D/T’. (3.7)

Тут досить чітко визначена функціональна залежність середньої заробітної плати робітників від факторів, що залежать безпосередньо від робітників, зокрема, від рівня годинної продуктивності їхньої праці і від повноти використання ними робочого часу, а також зовнішнього фактора – питомої ваги витрат заробітної плати у вартісній одиниці продукції. Варто відзначити, що ігнорування тимчасової субординації факторів призводить до утворення формальних моделей. У цьому легко переконатися, побудувавши, наприклад, модель «залежності» обсягу виробленої продукції від обсягу реалізованої продукції, модель «залежності» продуктивності праці від середньої заробітної плати тощо.

Принцип поширення факторної залежності одних показників на інші, похідні від перших, є багатоступеневим. Якщо, наприклад, на показник реалізованої продукції поширюються фактори, що впливають на обсяг виробленої продукції, то ці ж фактори залишаються в силі і стосовно всіх категорій, похідних від обсягу реалізації.

Так, задамося метою деталізувати відому двофакторну модель прибутку m: m = F * m/F, де с – обсяг виробничих фондів; m/F – рентабельність виробничих фондів.

Багато дослідників вважають фондорентабельність результативним показником, факторами якого нібито є прибуток і обсяг виробничих фондів. У дійсності ж фондорентабельність – фактор прибутку, тому що прибуток «створюється» виробничими фондами і властивої їм фондорентабельності, подібно тому, як виробничими фондами і властивою їм фондовіддачею «створюється» обсяг продукції.

Для досягнення поставленої мети необхідна, як мінімум, ще одна двофакторна модель прибутку. Її нескладно побудувати, якщо врахувати, що прибуток залежить насамперед від обсягу реалізованої продукції і її рентабельності. Залежність прибутку від обсягу реалізованої продукції R можна відобразити формулою:

m = R * m/R, (3.8)

де m/R – питома вага прибутку в обсягах реалізації, тобто рентабельність одиниці реалізованої продукції.

Фондорентабельність утворюється тільки після реалізації продукції, тому вона є наслідком, а реалізація продукції – причиною, тобто формула визначення фондорентабельності буде мати вигляд:

m/F = m/R * R/F. (3.9)

З огляду на той факт, що реалізації продукції передує її виробництво, щойно наведену формулу можна представити так:

m/F = m/R * R/Q *Q/F. (3.10)

Логічність наведеної формули не викликає сумніву, тому що рентабельність фондів дійсно залежить від рентабельності одиниці реалізованої продукції m/R, на яку, у свою чергу, впливає коефіцієнт реалізації виробленої продукції R/Q, а на останній – рівень використання виробничих фондів, тобто фондовіддача Q/F.

Підставляючи у модель прибутку розгорнуте значення показника фондорентабельності, одержимо чотирифакторну модель аналізу прибутку:

m = F * m/R * R/Q * Q/F. (3.11)

Сутність цих залежностей залишиться економічно осмисленою і справедливою, якщо обсяг прибутку розглядати, скажімо, як категорію, похідну від загальних витрат на виробництво (іншими словами, як фабрично-заводську собівартість S) і рівня віддачі загальних витрат (тобто рентабельності продукції – m/S):

m = S * m/S. (3.12)

Для цього випадку за аналогією з наведеною моделлю прибутку можна скласти і наступну модель факторного аналізу прибутку;

m = S * m/R * R/Q * Q/S, (3.13)

де Q/S – вихід продукції на одиницю виробничих витрат (показник окупності витрат). У загальному вигляді така модель відбиває залежність маси прибутку від розмірів первісних вкладень у виробництво S і наступних якісних показників виробничо-фінансової діяльності.

Викладене ще раз переконує в тому, що логічність факторних залежностей зберігається незмінно, якщо вони будуються відповідно до природного ходу розвитку подій. Варто цим положенням знехтувати, і факторний аналіз направляється в помилковому напрямі. Припустимо, у моделі не фондорентабельність була б залежною від рентабельності реалізованої продукції m/R, а навпаки. Тоді одержали б економічно некоректну залежність:

m/R = m/F * F/R, (3.14)

де F/R – показник фондомісткості реалізованої продукції, зростання якого виступає наче позитивним моментом стосовно рентабельності продукції, хоча в дійсності це момент негативний.

Таким чином, у причинно-наслідкових зв’язках з яскраво вираженим чергуванням явищ у часі деталізація моделей повинна відбуватися шляхом розгортання наступних факторів через попередні. Однак, такої черговості явищ в економічній практиці часто не існує, вірніше, явища розташовуються відносно один до одного і послідовно, і паралельно. Типовим прикладом паралельного існування факторів є розглянута нами залежність обсягу виробництва від одночасно функціонуючих факторів – чисельності робочих і виробничих фондів, а також похідних від них категорій – продуктивності праці і фондовіддачі. Разом з тим раніше було показано, що в таких випадках правомірна зворотна деталізація якісних факторів, наприклад, відображення фактора продуктивності праці через фондовіддачу Q/T = Q/F * F/T, і навпаки, – фондовіддачі через продуктивність праці Q/F = Q/T * T/F. У зв’язку з цим виникають ще два принципові питання.

Перше: де знайти фактори, необхідні для деталізації якісних показників, щоб вони отримувались майже автоматично?

Для цього доцільно утворити ряд двофакторних моделей об’ємного показника, фактори якого не зв’язані між собою тимчасовою субординацією. Наприклад, величина приросту ваги худоби на відгодівлі (M) залежить від двох основних факторів – чисельності відгодовуваного поголів’я (П) та наявності кормів (К). Ці фактори присутні одночасно, тобто паралельно. На цій підставі можна побудувати дві паралельно існуючі моделі факторної залежності обсягу виробництва м’яса:

а) М = П * М/П; (3.15)

б) М = К * М/К, (3.16)

де М/П – середня вага відгодовуваної худоби (її продуктивність); М/К – вихід м’яса на одиницю корму (показник поживності кормів).

Користуючись вихідними моделями а і б, факторну модель якісних показників М/П чи М/К можна конструювати механічно. Для цього досить один з них обрати результативним, тоді другий виявиться факторним, до якого необхідно додати ще один фактор, який доповнює модель до математичної рівності, наприклад:

М/П = М/К * К/П; М/К = М/П * П/К, (3.17)

де К/П – кількість корму, що приходиться на одну голову худоби (рівень відгодівлі худоби); П/К – зворотний йому показник (кількість худоби, що приходиться на одиницю корму).

Якщо коректні за економічним змістом вихідні моделі, то неминуче забезпечуються і логічність похідних моделей. Так, середня вага (продуктивність) відгодовуваної худоби М/П дійсно залежить від рівня відгодівлі К/П та поживності (якості) кормів М/К. У свою чергу величина приросту ваги на одиницю корму М/К залежить від чисельності поголів’я, що приходиться на одиницю кормів П/К і продуктивності кожної голови худоби М/П.

Щоб уникнути можливих непорозумінь у трактуванні причинно-наслідкових залежностей, слід мати на увазі певну еластичність у смислових відтінках одного і того ж економічного показника. Так, у досліджуваних залежностях показник М/К, будучи факторним стосовно М/П, розглядається як показник поживності (якості) кормів, а будучи результативним – як величина приросту ваги на одиницю корму. В прямому розумінні він дійсно відбиває рівень приросту ваги на одиницю корму, але в причинно-наслідковому аспекті його можна розглядати як показник поживності (якості) кормів, тому що чим більший вихід приросту ваги на одиницю корму, тим вища якість (поживність) останнього.

Друге питання: яким чином можна переконатися, що дані фактори дійсно паралельні, а не послідовні або які-небудь інші?

Правильне рішення тут можливе на основі глибокого якісного аналізу взаємозв’язків між явищами. Головна ознака факторних показників – їхній безпосередній вплив на результативний показник. В зв’язку з цим паралельні фактори повинні характеризуватися одночасністю безпосереднього впливу та природною спільністю їхнього поєднання в процесі «становлення» результативного показника. Найбільш типова ознака такої спільності – можливість і допустимість за певних умов деякої взаємозаміни факторів. Наприклад, поголів’я худоби на відгодівлі може скоротитися, але це скорочення можна компенсувати зростанням його продуктивності шляхом збільшення кількості і підвищення якості кормів.

Аналогічна взаємозаміна (у визначених межах) можлива між масою живої та уречевленої праці, що приймають участь у виробництві. Так, на основі росту механізації й автоматизації виробництва відбувається вивільнення робочої сили, або недостатня кількість засобів праці частково може бути замінена живою працею.

Відсутність взаємозамінності між факторами, якщо вони нерозривні як елементи єдиного виробничого процесу, свідчить про їхню економічну різнорідність, що обумовлена або різною значимістю факторів стосовно результативного показника, або присутньою субординацією факторів у часі.

При аналізі факторів особливо важливо враховувати їх сутнісну спорідненість чи відмінність. Відомо, наприклад, що в процесі виробництва беруть участь три нерозривних його елементи: засоби праці, предмети праці і робоча сила. У зв’язку з цим приведемо три відомі моделі факторної залежності обсягу виробництва від перерахованих елементів:

Q = T * w;

Q = F * f; (3.18)

Q = N * n,

де T – чисельність робочої сили; F – обсяг основних виробничих фондів; N – обсяг предметів праці (сировини, палива, тощо); w, f, n – відповідні цим факторам якісні показники: продуктивність праці, фондовіддача, вихід продукції на одиницю предметів праці (показник, зворотний показнику матеріалоємності продукції).

Перші два кількісних фактори (T і F) такі, що підлягають взаємозаміні. Вони паралельні й одноякісні з погляду впливу на результативний показник, тому їхні якісні показники (w i f) можуть деталізуватись за принципом зворотності зв’язку, в основі якої лежить принцип взаємозаміни кількісних факторів. Третій кількісний фактор (N) не підлягає взаємозаміні першими двома, оскільки сировина (матеріали) не можуть бути замінені виробничим устаткуванням чи робочою силою. Отже, хоч він і існує паралельно з першими двома факторами, але якісно відрізняється від них. Це розходження проявляється подвійно. По-перше, у зв’язку з різною активністю при участі в продуктивному процесі: знаряддя праці і робоча сила створюють продукт безпосередньо, роль же предметів праці в цьому процесі пасивна. По-друге, предмети праці, що складають речовинну субстанцію створюваного продукту, піддаються переробці з боку засобів праці і робочої сили, тобто сприймають на себе продукуючий вплив активних факторів і в цьому відношенні стають первинним елементом виробництва в часовому аспекті.

Висновок

Проведене у курсовій роботі дослідження ролі індексного методу дослідження ринку переконує в тому, що будь-яка індексна модель має математичну і логіко-аналітичну інтерпретацію. З математичної точки зору модель являє собою рівняння, яке дозволяє для кожного явища знайти перетворену форму його виразу у вигляді добутку двох інших явищ. Оцінка ж цього рівняння з логіко-аналітичної точки зору дозволяє встановити, чи існує реальна причинно-наслідкова залежність між ними, чи ні. Якщо така залежність існує, значить, знайдена реальна форма функціональної залежності об’ємного показника від його кількісного і якісного чинників, і тому модель придатна для використання за прямим призначенням. У іншому випадку модель самостійного значення не має і може бути використана лише для деталізації одного фактора за допомогою двох інших чинників. В основі такого перетворення лежить принцип еквівалентності між кількісними рівнями явищ. Якщо виявиться, що модель відображає недетермінований взаємозв’язок між явищами, то внаслідок некоректності вона повинна бути замінена іншою моделлю.

Викладене дозволяє зробити висновок щодо наявності двох принципово різних видів середніх величин, що іменуються в індексному аналізі якісними чинниками. У першому випадку якісна ознака являє собою середню творчу можливість кожного члена однієї сукупності з метою утворення іншої сукупності, у другому – середній розмір однієї сукупності, що припадає на одиницю іншої. Наприклад, рівень продуктивності праці робітників відображає середню продукуючу здатність кожного робітника, а рівень фондоозброєності праці робітників – середній розмір основних фондів, що припадає на одного робітника. Аналогічно можна обчислити багато інших показників, що відображають середній розмір одного явища в розрахунку на одного робітника (наприклад, середній рівень електроозброєності праці, середній розмір виробничої площі, що припадає на одного робітника тощо). В той же час середня можливість одного робітника може бути відображена тільки одним якісним показником – рівнем продуктивності праці.

Отже, є підстави для того, щоб якісні показники, що обчислюються по відношенню до однієї і тієї ж сукупності, поділяти на дві групи: внутрішні (ендогенні) і зовнішні (екзогенні). Перші мають місце в умовах однозначно детермінованого, а другі – обопільно детермінованого взаємозв’язку між явищами.

Між ендогенними і екзогенними показниками існують відмінності і схожість. За ознакою відмінності вони розчленовуються на дві неоднорідні групи, і ця їх властивість буде використана надалі для розв’язання одних проблем, а за ознакою схожості, що дозволяє об’єднувати їх у певні однорідні групи, – для з’ясування інших аспектів статистичного аналізу. Схожість між цими показниками виявляється на рівні формального, а відмінність – на рівні конкретного аналізу, про що йдеться нижче.

Таким чином, в рамках індексного аналізу за зовнішньою однотипністю якісних показників потрібно розрізняти їх сутнісну різнорідність, що дозволяє розчленовувати ці показники на ендогенні та екзогенні. Перші вказують на наявність причинно-наслідкової залежності між явищами (наприклад, між обсягом виробленої продукції і продуктивністю праці), другі являють собою своєрідний коефіцієнт взаємозв’язку між паралельно існуючими явищами, який слугує опосередкованою формою виразу одного явища через інше.

Список використаної літератури

Адамов В.Е. Факторный индексный анализ.- М.: Финансы и статистика, 2003. – 317с.

Бакланов Г.И. Некоторые вопросы индексного анализа.- М. .: Финансы и статистика, 1972.

Благоразумова Н. Резерви росту фондовіддачі // Вісник статистики.- 2004, № 8. – с.17-19

Виноградова Н.В. Про застосування індексів в аналітичних розрахунках // Наукові праці НДФІ, 2005, №3. — с.11-14

Гришкунайте Ю.К. До аналізу використання основних промислово-виробничих фондів // Вісник статистики. — 2002, № 2. – с. 9-12

Казинец Л.С. Теория индексов.- М.: Дело, 1999. – 157с.

Казинец Л.С. Измерение структурных сдвигов в экономике.- М.: Дело, 1998. – 285с.

Казинец Л.С. О некоторых формальных приемах индексного анализа // Статистика.- 2001, № 12. – с.27-30

Козлов И.Т., Овсиенко В.Е., Смирнский В.И. Курс общей теории статистики.- М. Финансы и статистика, 2003. – 689с.

Оглобин Д.О. Про формальний і неформальний аналіз фондовіддачі // Вісник статистики.- 2004, № 9. – с.14-17

Перегудов Н.В. Теоретические вопросы индексного анализа.- М.: Финансы и статистика, 2002. – 321с.

Суслов И.П. Общая теория статистики.- Х.: Скиф, 1997. – 364с.

Урланис Б.Ц. Общая теория статистики.- М. : Финансы и статистика, 1995. – 417с.

Эдельгауз Г. Об анализе экономических явлений по факторам // Статистика.- 1999, №7. – с.15-18

Ярошенко А. До питання аналізу рентабельності методом ланцюгових підстановок // Вісник статистики.- 2004, № 8. – с.8-12

Контрольная работа: Право власності в цивільному праві

Posted on by admin

1. Теоретичні питання

1.1 Поняття, значення та законодавче регулювання договору міни

1.2 Сторони договору найму (оренди) земельної ділянки

1.3 Особливості користування гуртожитками та службовими житловими приміщеннями

1.4 Зміст інвестиційного договору

1.5 Відповідальність за договором складського зберігання

1.6 Відмінність договору управління майном від юридичних послуг

1.7 Платіжні доручення

1.8 Зміст спадкового договору

2. Задачі

3. Практичне завдання

Список використаних джерел

1. Теоретичні питання

1.1 Поняття, значення та законодавче регулювання договору міни

Договір міни — найдавніший договір цивільного права, який передував появі договору купівлі-продажу. В сучасному цивільному обігу договір міни має обмежене застосування. Мабуть, єдина причина його існування — це економія часу і засобів в тих випадках, коли наміри сторін продати один товар і купити інший збігаються[5, с.284].

Законодавче регулювання щодо міни (бартеру) містяться у ст. 293 ГК України та § 6 гл. 54 ЦК України. Операції, що мають ознаки бартерних, додатково регулюються законами України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.), від 23 грудня 1998 р. № 351-ХР/ «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», а також прийнятою на виконання останнього постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 756 «Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності». Крім того, Вищий господарський суд України в своїх інформаційних листах неодноразово звертався до проблем, пов’язаних зі здійсненням бартерних операцій (зокрема, листи Вищого арбітражного суду України від 10 травня 2000 р. № 01-8/204 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства», від 22 вересня 2000 р. № 01-8/ 516 «Про практику вирішення окремих категорій спорів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)», оглядовий лист від 11 грудня 2000 р. № 01-8/738 «Про практику вирішення окремих спорів, пов’язаних з вексельним обігом (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»; також Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 29 серпня 2001 р. № 01-8/935 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»[6].

Значення договору міни полягає у тому, що у період економічної чи фінансової кризи, або навіть у цивілізаційний занепад, коли гроші втратять свої функції, або ж їх просто не буде вистачати, міна буде єдиним способом і методом для виживання населення. Також, це економія часу і засобів в тих випадках, коли наміри сторін продати один товар і купити інший збігаються.

Згідно зі ст. 715 ЦК України:

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує в замін.

Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Право власності на обмінювані товар переходить до сторін одночасно після виконання зобов’язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

Законом можуть бути передбачені особливості укладання та виконання договору міни. [1,c.181]

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний.

Сторонами договору є продавець і покупець. Причому кожна із сторін договору є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує.

Істотними умовами договору є умови про предмет та кількість товару, правове регулювання яких здійснюється за правилами договору купівлі-продажу (якщо це не суперечить суті зобов’язання).

Форма договору визначається відповідно до загальних умов, що їх висувають до форми будь-якого цивільно-правового договору.

Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов’язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не передбачено законом. Однак сторони за домовленістю між собою можуть це правило змінити.

Зміст договору становлять права та обов’язки сторін, які полягають у тому, що кожна із сторін зобов’язується передати у власність іншій стороні один товар взамін на інший. Зокрема, розподіл прав та обов’язків між учасниками договору міни, а також відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору визначається згідно з нормами про договір купівлю-продаж (якщо це не суперечить суті зобов’язання).

Зазначення в договорі ціни в грошових одиницях є необов’язковим, оскільки ціною є інший товар, що передається взамін. Договором може бути встановлено доплату за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) товару може переходити до покупця за договором міни до моменту виникнення на нього права власності на відповідний товар.

Поняття «міни» досить часто ототожнювали з поняттям «бартер». ЦК бартер розглядає як різновид договору міни, що застосовується у разі обміну не лише одного товару на інший товар, а й майна на роботи (послуги).

Правове регулювання бартерних правочинів здійснюють закони України «Про правове регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», «Про оподаткування прибутку підприємств» та інші акти [5, с.284-285].

1.2 Сторони договору найму (оренди) земельної ділянки

Згідно зі ст. 792 ЦК України За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов’язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

1. Поняття оренди земельної ділянки дається законодавцем за допомогою ознак, які виділяють найом (оренду) земельної ділянки як серед відносин найму (оренди) інших об’єктів, так і серед інших правових форм землекористування. Такими ознаками є:

1) специфічний об’єкт орендних відносин — земельна ділянка як важливіший природний ресурс, частина основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави. З урахуванням означених властивостей об’єкта норму, треба сприймати в контексті статті 9 ЦК, відповідно до якої положення ЦК застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сфері використання природних ресурсів, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Поняття земельної ділянки дається у статті 79 Земельного кодексу, яка визначає її як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами та закріплює просторові межі поширення на неї права власності (поверхневий (ґрунтовий) шар, водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд);

2) договірний характер орендного землекористування (рішення власника про передання земельної ділянки в оренду, в тому числі виражене в адміністративному акті, рішення суду, результати конкурсу чи аукціону тощо є правовою підставою укладення договору оренди, але самі по собі не породжують відносин орендного землекористування, не підміняють собою договору оренди земельної ділянки, і є лише передумовами його укладання);

3) строковість орендного землекористування (відповідно до частини 3 статті 93 Земельного кодексу оренда земельної ділянки може бути короткостроковою — не більше 5 років та довгостроковою — не більше 50 років);

4) платність орендного землекористування (відповідно до статей 19, 20 Закону України «Про оренду землі» орендна плата може встановлюватися у грошовій, натуральній, відробітковій та інших формах. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється згідно із Законом України «Про плату за землю»). [4]

Отже, сторонами договору є наймодавець і наймач. Наймач може передати земельну ділянку або її частину в користування іншій особі (піднайм, суборенду) лише з дозволу наймодавця.

Головний обов’язок наймодавця випливає із ч.1 ст. 792 ЦК України, це передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування.

Специфіка обов’язків наймача, окрім загальних положень про договір найму (оренди):

використовувати земельну ділянку відповідно до мети, яку визначено в договорі;

здійснювати комплекс заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню земельної ділянки;

утримуватися від порушень прав власників сусідніх земельних ділянок і суб’єктів сервітутних прав. [5, с.300]

1.3 Особливості користування гуртожитками та службовими житловими приміщеннями

Службове житло — це житло, що надається в користування працівникам підприємств, установ і організацій, які у зв’язку з характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу нього.

Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого органу відповідної ради за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. У тих випадках, коли підприємство, установа або організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення — на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим органом ради за місцезнаходженням приміщення. Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України» (п. 19) від 12 квітня 1985 р. за № 2 визначено, що приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду вважаються службовими з моменту винесення рішення виконавчим органом районної, міської, районної в місті ради про включення їх до числа службових.

До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири, розташовані, переважно, на першому поверсі. Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому органі відповідної ради, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових.

Жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також тоді, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.

Наймач службового жилого приміщення і члени його сім’ї користуються службовими приміщеннями відповідно до правил про договір найму жилого приміщення, за такими винятками:

• наймачі службових приміщень не мають права бронювати жиле приміщення, міняти його, в тому числі з наймачем іншого службового жилого приміщення;

• не мають права змінювати договір найму жилого приміщення;

• при проведенні капітального ремонту їм не надається у постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення, хоча може бути надане інше службове приміщення.

Наймач службового жилого приміщення, який має зайву жилу площу понад установлені норми, може вимагати надання меншого службового жилого приміщення.

Оскільки службове жиле приміщення надається працівникові на всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним (а також на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від заявника в даному або в іншому населеному пункті), наймач службового жилого приміщення вправі проживати в ньому разом з членами своєї сім’ї. Наймач має право в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити у службове жиле приміщення, яке він займає, свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей зазначеної згоди непотрібно.

У разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім’ї службове жиле приміщення зберігається за ними у випадках і в строки, вказані у ст. 71 Житлового кодексу.

Наймач службового жилого приміщення і члени його сім’ї зобов’язані додержувати умов договору найму службового жилого приміщення і правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і прибудинкової території.

Порядок надання службових жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та користування ними визначається Постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. за № 37. Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні розміщуватися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (робочого місця).

Службові жилі приміщення надаються включеним до переліку працівникам, які постійно проживають, а також прописані в населеному пункті за місцем розташування відповідного підприємства, установи, організації. З дозволу виконавчого органу районної, міської, районної в місті ради службове жиле приміщення може бути надано працівникові, який проживав в іншому населеному пункті.

Зазначені приміщення надаються незалежно від перебування працівників на квартирному обліку, без додержання черговості та пільг, установлених для забезпечення громадян житлом.

Якщо жилі приміщення, в яких проживають відповідні працівники, розташовані на такій відстані від місця роботи, яка виключає можливість виконання ними трудових обов’язків, надання службових жилих приміщень допускається у випадках, коли ці працівники забезпечені житлом.

У разі недостатності службових жилих приміщень для забезпечення всіх працівників відповідних категорій зазначені приміщення надаються виходячи з інтересів забезпечення нормальної діяльності підприємства, установи, організації.

Службовим житлом можуть користуватися громадяни України, а також іноземні громадяни й особи без громадянства, які, відповідно до законодавства, мають право працювати або навчатися в Україні.

Підставою для користування житлом є договір його оренди, який укладається власником або уповноваженою ним особою з громадянином, якому надається в користування службове житло.

В окремих випадках за наявності крайньої виробничої необхідності і в разі відсутності відповідного службового жилого приміщення, як тимчасовий захід, за згодою працівника, йому може бути надано службове жиле приміщення, що не відповідає встановленим вимогам, або за розміром менше від рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті (але не нижче від рівня, встановленого для прийняття громадян на квартирний облік), із збереженням права на одержання службового жилого приміщення, що відповідає вказаним вимогам і розміру.

Службові жилі приміщення надаються на час виконання робітникам, службовцям обов’язків, які потребують проживання в такому приміщенні, за рішенням адміністрації чи органу управління підприємства, установи, організації, у віданні яких є ці приміщення, затвердженим виконавчим органом відповідної ради.

У рішенні має бути зазначено, яку посаду займає або яку роботу виконує особа, якій надається службове жиле приміщення, склад її сім’ї, розмір цього приміщення, кількість кімнат у ньому та адреса.

Громадяни, вказані в рішенні про надання службового жилого приміщення, дають письмове зобов’язання про звільнення жилого приміщення, яке вони займають на даний час.

На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий орган відповідної ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення.

Порядок надання жилої площі в гуртожитках підприємств, установ, організацій, користування та виселення з гуртожитків, їх утримання регулюються статтями 127—132 Житлового кодексу, «При-мірним положенням про гуртожитки», затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. за № 208.

Гуртожитки — це приміщення, призначені для проживання і спільного користування кількома одинокими особами, які не перебувають у сімейних стосунках, або для проживання окремих сімей. Гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Переобладнання жилих будинків під гуртожитки провадиться з дозволу виконавчого органу обласної, міської ради.

Не допускається розміщення гуртожитків у підвалах і цокольних поверхах, а також використання під гуртожитки приміщень у жилих будинках, призначених для постійного проживання громадян.

Як вже зазначалося, гуртожитки можуть бути призначені для проживання одиноких громадян (жилі приміщення перебувають у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках) і проживання сімей (жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користуванні сімей). У гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян, у разі необхідності можуть бути виділені приміщення для проживання сімей.

Для тимчасового забезпечення жилим приміщенням малих сімей адміністрація разом з профспілковим комітетом підприємств, установ, організацій у разі необхідності приймає рішення про використання жилих будинків під гуртожитки і надає їм відповідного статусу. Рішення про це повинно прийматися до початку спорудження будинку.

Житлове становище громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях і гуртожитках, мають деякі особливості, оскільки надаються ці приміщення певним категоріям громадян, які і визначають їх права і обов’язки. Якщо службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу від нього, то гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Жила площа в гуртожитку не підлягає обміну, розділу, бронюванню і здачі в піднайом.

Права і обов’язки мешканців та адміністрації гуртожитку

Мешканці гуртожитку мають права і несуть закріплені за ними обов’язки. Робітники, службовці, студенти, учні, а також інші громадяни, які проживають у гуртожитку, мають право:

— користуватися приміщеннями культурно-побутового призначення, обладнанням, інвентарем гуртожитку та комунально-побутовими послугами;

вимагати своєчасної заміни обладнання, меблів, постільних речей та іншого інвентарю, що стали непридатними;

— вимагати усунення недоліків у культурно-побутовому обслуговуванні.

Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають в їх відособленому користуванні, вправі вселити туди своїх неповнолітніх дітей.

Вселення інших членів сім’ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім’ї громадянина, які проживають разом з ним. Робітники, службовці, студенти, учні, а також інші громадяни, які проживають у гуртожитку, зобов’язані: використовувати надану жилу площу відповідно до її призначення; забезпечувати схоронність приміщень, обладнання та інвентаря; додержувати правил співжиття і правил внутрішнього розпорядку гуртожитку; зберігати чистоту й порядок у жилих приміщеннях, місцях загального користування. Особи, які вибувають з гуртожитку, зобов’язані здати все майно, що записано за ними. При нездачі указаного майна або його псуванні повинні відшкодовуватися заподіяні збитки.

Ремонт пошкоджених з вини мешканців приміщень гуртожитку, а також меблів, обладнання та інвентарю провадиться винними особами або за їхній рахунок.

Мешканцям гуртожитку забороняється: провадити самовільно переобладнання та перепланування приміщень; захаращувати предметами домашнього вжитку балкони, пожежні проходи, коридори, сходові клітки й запасні виходи; зберігати в жилих приміщеннях, на балконах легкозаймисті та горючі рідини, вибухонебезпечні матеріали та речовини, що забруднюють повітря; установлювати без дозволу керівництва гуртожитку тимчасові електронагрівальні прилади для додаткового обігрівання приміщень; у період з 23 до 7 години включати на підвищену гучність телевізори, магнітофони та радіоапаратуру, грати на музичних інструментах і створювати інший шум, що порушує спокій громадян; самовільно переселятися з одного приміщення в інше.

Переселення в разі необхідності громадян з одного жилого приміщення в інше в одному гуртожитку провадиться за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та профспілкового комітету з видачею нового ордера.

Підприємство, установа, організація, у віданні якої перебуває гуртожиток, зобов’язана утримувати його згідно з встановленими санітарними правилами, єдиними правилами та нормами експлуатації і ремонту житлового фонду; своєчасно провадити необхідний капітальний і поточний ремонт будівлі та ремонт інвентарю; укомплектувати кожну кімнату меблями, постільними речами та іншим інвентарем відповідно до типових норм.

Керівники підприємств, установ, організацій, у віданні яких перебувають гуртожитки, несуть відповідальність за правильну експлуатацію та утримання гуртожитків, підтримання в них установленого порядку і правил проживання.

На час проведення капітального ремонту гуртожитку, його мешканцям адміністрацією підприємства, установи, організації надається жила площа в тому самому або іншому гуртожитку чи інше жиле приміщення. Після закінчення капітального ремонту зазначені особи поселяються на площу, яку вони займали раніше. [7]

1.4 Зміст інвестиційного договору

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України “Про інвестиційну діяльність” основним правовим документом що регулює взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода), який ми будемо іменувати інвестиційним договором. Інвестиційний договір є правовою формою взаємовідносин між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності. [2]

Термін “інвестиційний договір” використовується у двох значеннях: широкому і вузькому. В першому (широкому) розумінні цей термін застосовується щодо договорів, які укладаються між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності і спрямовані на реалізацію будь-яких видів і форм інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.

У другому (вузькому) розумінні термін “інвестиційний договір” застосовується щодо угод між іноземним інвестором і вітчизняними учасниками інвестиційного процесу щодо вкладення та реалізації іноземних інвестицій. Саме в цьому розумінні зазначений термін використовується у міжнародній комерційній (господарській) практиці.

Зміст інвестиційного договору – це сукупність його умов.

Розрізняють: а) істотні умови, тобто такі, без яких договір вважається неукладеним, а також умови, на включення яких до інвестиційного договору наполягає хоча б одна зі сторін;

б) звичайні, відсутність яких не впливає на юридичну силу договору; вони мають диспозитивний характер і включаються до договору за згодою (бажанням) сторін;

в) випадкові умови, які не є характерними для інвестиційного договору.

До істотних умов інвестиційного договору відноситься:

1) предмет – інвестиції в будь-якій не заборонній законодавством України формі;

2) кількісні та якісні характеристики предмету інвестицій (кількість та характеристика устаткування іншого майна, що передається, види та конкретні обсяги робіт тощо);

3) властива інвестиційним договорам спеціальна умова – форма та об’єкт інвестування;

4) ціна договору, тобто вартість інвестицій в національній чи вільноконвертованій валюті, якщо здійснюються іноземні інвестиції, а також вартість одиниці виміру конкретного майна, прав, робіт, послуг, що передаються, виконуються;

5) строки інвестиційного договору, якщо останній зазвичай має тривалий характер (про внесення часток до статутного фонду господарського товариства, повної сплати акцій, здійснення виробничої кооперації тощо), а в ряді випадків – також конкретні строки виконання певних етапів робіт.

Чинним законодавством можуть передбачатися інші істотні умови для деяких категорій інвестиційних договорів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України “Про приватизацію державного майна” від 19 лютого 1997 р. у разі приватизації державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом до договору купівлі-продажу, що укладається при цьому, включаються як обов’язкові: а) передбачені бізнес-планом або планом приватизації зобов’язання покупця чи б) зобов’язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу.

До звичайних умов інвестиційного договору можна віднести:

— умови про форми платежу;

визначення порядку виконання та прийняття виконання;

відповідальність сторін за порушення договірних зобов’язань;

порядок розгляду спорів, що виникають сторонами в процесі виконання договору;

обставини, що звільняють сторони від відповідальності;

страхування інвестиційних ризиків і обов’язки щодо цього, способи забезпечення сторонами виконання договірних зобов’язань.

до випадкових умов можна віднести, наприклад надання інвестором виконавцям робіт виробничих та житлових приміщень, забезпечення працівників виконавця харчуванням тощо.

1.5 Відповідальність за договором складського зберігання

Стаття 957 ЦК України. Договір складського зберігання

1. За договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

2. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором.

3. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Договір складського зберігання є одним із видів договору зберігання і на нього поширюється більшість загальних положень договору зберігання. Він виділяється за суб’єктним складом, змістом та оформленням, які у свою чергу обумовлені зберіганням товарної маси, для прискорення та спрощення товарного обороту.

В ч. 1 статті 957 ЦК України, визначається, що договір відповідно до якого товарний склад (зберігач) зобов’язується за винагороду зберігати товари, передані йому поклажодавцем, і повернути ці товари у схоронності, наведене визначення дозволяє виділити три неодмінні ознаки даного виду договору зберігання.

Перший — особливий предмет, яким служать «товари». Це дає можливість зберігати речі як індивідуально визначені, так і родові, а отже, поширити на відповідні відносини залежно від обставин режим звичайного і іррегулярного зберігання.

Другий — особливий суб’єктний склад. Пов’язує можливість участі в договорі в ролі зберігача зі здійсненням певної підприємницької діяльності.

Третя ознака договору складського зберігання полягає в тому, що відповідні послуги надаються товарним складом за винагороду. Тим самим оплатність договору складського збереження не поширюється на випадок, передбачений імперативною нормою, а є конститутивною ознакою складського збереження. Відносини по безоплатному збереженню, навіть тоді, коли відповідні послуги надаються товарним складом, знаходяться поза межами регулювання § 2 гл. 66 ЦК. [4]

Відповідальність сторін

У випадку порушення своїх зобов’язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов’язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Сторони не несуть відповідальності за порушення своїх зобов’язань за цим Договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов’язання.

Поклажодавець зобов’язаний відшкодувати Зберігачеві збитки, завдані властивостями зданого на зберігання майна, якщо Зберігач, приймаючи його на зберігання, не знав і не повинен був знати про ці властивості.

Якщо Поклажодавець до закінчення обумовленого Договором строку забирає майно, то він повинен відшкодувати Зберігачу збитки, коли такі виникають.

Якщо у разі пошкодження майна, за яке Зберігач несе відповідальність, якість майна змінилася настільки, що воно не може бути використаним за первісним цільовим призначенням, то Поклажодавець має право відмовитись від майна і вимагати від Зберігача відшкодування вартості цього майна, а також інших збитків.

1.6 Відмінність договору управління майном від юридичних послуг

Договір управління майном

Відносини з управління майном безпосередньо регулюються гл. 70 ЦК України, а також галузевими законами, що передбачають встановлення управління у відповідній сфері діяльності: законами України від 19 червня 2003 р. № 978-ІУ «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», від 24 червня 2004 р. № 1875-ІУ «Про житлово-комунальні послуги» та іншими.

Згідно зі ст. 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя специфічного права довірчої власності на отримане в управління майно. Тому, власне, цей договір розглядається як різновид договорів про передачу майна у власність.

За договором управління майном, відповідно, передається в управління майно.

Майном, як предметом договору управління майном, за ст. 1030 ЦК України можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Так, за Законом України «Про житлово-комунальні послуги» управитель за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд.

Частина 2 ст. 1030 ЦК України обмежує можливість грошових коштів бути предметом договору управління майном, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом. Такий виняток передбачений Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», який передбачає право управителя здійснювати управління коштами фонду фінансування будівництва та фонду операцій з нерухомістю.

Сторонами договору управління є установник управління та управитель.

За ст. 1032 ЦК України установником управління є власник майна — фізична або юридична особа будь-якої організаційної форми і незалежно від наявності у неї статусу суб’єкта підприємницької діяльності. Управителем, в свою чергу, може бути суб’єкт підприємницької діяльності і не може бути орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом. Наприклад, за Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» управителем є банк або інша фінансова установа.

Майно передається в управління на відповідний строк. Згідно зі ст. 1036 ЦК України строк управління майном встановлюється у договорі управління майном. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на 5 років.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах.

Управитель здійснює управління майном за плату.

Відповідна плата встановлюється договором; також управителю відшкодовуються необхідні витрати, зроблені ним у зв’язку з управлінням майном. Він, якщо це передбачено договором, має право відраховувати належні йому грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління.

Так, згідно зі ст. 7 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» банк-управитель для досягнення мети управління майном, визначеної установниками фонду фінансування будівництва, перераховує частину отриманих коштів на фінансування будівництва. Решта коштів залишається в його управлінні. Вільні кошти на поточних рахунках фонду фінансування будівництва, які тимчасово не передані на фінансування будівництва, банк-управитель має право використовувати при здійсненні банківських операцій.

Управління здійснюється в інтересах установника управління або вказаної ним особи.

Згідно зі ст. 1034 ЦК України вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління. Проте він може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача).

Істотними умовами договору управління майном є:

— перелік майна, що передається в управління;

— розмір і форма плати за управління майном (ст. 1035 ЦК України).

Крім того, зважаючи на вимоги ч. З ст. 180 ГК України, істотною умовою договору управління майном є строк дії відповідного договору.

Договір управління майном укладається в письмовій формі. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. [6]

Юридичні послуги

Відповідно до ст. 901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У договорах про надання юридичних послуг нерідко містяться умови про «прийняття доручення», «виконання доручення» тощо, тобто, по суті, включаються елементи саме цього виду договорів. Відповідно договори про надання юридичних послуг регулюються не тільки загальними нормами про послуги (глава 63 ЦК), але й спеціальними нормами, які регулюють доручення (глава 68 ЦК). При цьому Закон України «Про адвокатуру» передбачає, що адвокати діють за дорученнями клієнтів, і про надання послуг не йдеться. Від такого розмежування залежать, зокрема, фінансові взаємовідносини сторін.

При укладенні й виконанні договорів про надання юридичних послуг слід зважати, чи надаються вони саме адвокатом чи просто юристом, якщо він витупає в ролі підприємця. Про це свідчить одна справа, яка розглядалася в господарському суді. Керуючись статтями 44 і 49 ГПК України і на підставі відповідного договору з клієнтом, адвокат звернувся до суду з клопотанням про стягнення з іншої сторони відповідної суми в якості судових витрат. Договір про надання юридичних послуг було складено належним чином, він також містив і суму, яку треба було сплатити за юридичні послуги. Але платіжне доручення, відповідно до якого адвокату були перераховані кошти за його послуги, призначалися йому не як адвокату, а як приватному підприємцю. Виходило, що угода підписувалася між клієнтом і адвокатом, а виконання здійснювалося між клієнтом і приватним підприємцем. Таким чином у господарського суду були підстави вважати, що були надані не адвокатські послуги, за які відповідно до Закону України «Про адвокатуру» і Правил адвокатської етики сплачується гонорар, а юридичні послуги, які надав приватний підприємець. Включення останніх до складу судових витрат чинним законодавством не передбачено. Тому суд відмовив адвокатові в задоволенні його клопотання.

Відповідальність сторін

Договірні відносини з надання юридичної допомоги будуються або на підставі надання одноразової юридичної допомоги, або шляхом абонентського обслуговування — тобто на постійній основі. Саме щодо останнього випадку неабияке значення має закріплення всього переліку прав і зобов’язань сторін, плати за юридичні послуги у відповідному договорі. Не завжди сторони договорів про надання юридичних послуг належну увагу приділяють питанням відповідальності сторін. Про важливість такого пункту свідчать проблеми, із якими стикаються як юристи, так і споживачі. Якщо сторони й намагаються у договорі якось узгодити взаємну відповідальність, то нерідко це робиться дуже розмито, не виходячи за рамки звичного кліше «у випадку порушення умов договору сторона, яка їх порушила, несе відповідальність відповідно до чинного законодавства України». Саме завдяки таким формулюванням ускладнюється і притягнення до відповідальності винної сторони у випадку порушення договору, і стягнення відшкодування. Тому слід відзначити, що глава 63 ЦК, яка стосується надання послуг, не передбачає відповідальності замовника за порушення договору про надання послуг. Тому стягти ту ж неустойку або завдані збитки юристу буває складно. Нелегко добитися відшкодування збитків і клієнтам — вони просто побоюються подавати позови проти юристів, послугами яких вони незадоволені. Щоб відшкодувати збитки, потерпілій стороні необхідно довести факт збитків, завданих із вини іншої сторони, і обґрунтувати їх розмір, що на практиці дуже непросто зробити з огляду на специфічність юридичних послуг.

Найлегше довести невиконання зобов’язання у тому випадку, коли в договорі встановлено терміни надання послуг (наприклад, складання договорів до чітко визначеної дати), проте юридична послуга не надана вчасно. Але визначена в договорі дата може й «не спрацювати», якщо, наприклад, після винесення судом рішення, яке не задовольняє клієнта юридичної компанії, остання у передбачений законом строк не подає апеляцію і рішення вступає в силу. У таких випадках важко встановити, які саме збитки виникають внаслідок неналежного виконання юристами своїх обов’язків. Клієнту не менш складно довести факт збитків внаслідок неналежного ведення юристом справи в суді, а юристам — у випадку незадоволення клієнта те, що він зробив усе від себе залежне для позитивного вирішення справи. Очевидно, що специфіка юридичних послуг якраз і полягає в тому, що неможливо визначити точно ступінь вини правника в програші справи. До того ж у нашій державі судами нерідко виносяться необ’єктивні й незаконні рішення, а «крайнім» у такому випадку може виявитися саме юрист. Тому в деяких юридичних компаніях передбачається страхування професійної відповідальності юристів.

Неустойка

Найефективнішою формою відповідальності сторін у договорі надання юридичних послуг є неустойка, бо для її застосування не обов’язково мають бути нанесені збитки. Для неустойки достатньою підставою є порушення зобов’язання: наприклад, невчасне чи неповне надання юридичних послуг або ж їх оплата. Тому принципово важливо в договорі обумовити терміни й обсяги виконання взаємних зобов’язань. Справа в тому, що при порушені умов договору, відповідно до якого надаються юридичні послуги, не завжди завдаються збитки, але навіть якщо вони і є, довести їх і, особливо, їх розмір дуже проблематично. Такими підставами можуть бути ненадання вчасно консультацій, невчасне оформлення договорів, позовів, відсутність представника клієнта в судовому засіданні. Саме в таких випадках як вид відповідальності найкраще застосовувати неустойку. Слід пам’ятати, що якість надання юридичних послуг залежить не лише від юристів, але й від їхніх клієнтів, адже нерідко для складання тієї ж позовної заяви чи надання повної й всебічної консультації клієнт має надати всі необхідні документи. Проте трапляються випадки, коли, не володіючи достатньою інформацією щодо предмета послуг, саме з вини клієнта юрист дійсно надає послуги не найвищої якості, а клієнт залишається незадоволеним. [9]

1.7 Платіжні доручення

Платіжне доручення — це документ з письмовим дорученням клієнта банкові, що його обслуговує, переказати визначену суму зі свого рахунка на рахунок одержувача коштів.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:

— за фактично відвантажену/продану продукцію (виконані роботи, надані послуги);

— у порядку попередньої оплати;

— для проведення розрахунків за актами звіряння взаємної заборгованості підприємств;

— для переказування сільськогосподарськими підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії) на їхні рахунки, що відкриті в банках;

— для сплати податків і обов’язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів;

— в інших випадках відповідно до чинного законодавства.

Реквізит «Призначення платежу» у платіжному дорученні заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється переказування коштів одержувачу.

Платіжні доручення на переказування заробітної плати на особисті рахунки працівників підприємств, які відкриті в установах банків, та грошові чеки на отримання заробітної плати платник подає в банк разом із платіжними дорученнями на переказування до бюджету платежів, утриманих із заробітної плати та нарахованих на фонд оплати праці податків, а також зборів до державних цільових фондів разом із документами, що підтверджують їх сплату раніше (примірник платіжного доручення).

Платіжне доручення банк приймає до виконання протягом десяти календарних днів з дня його виписування (день оформлення платіжного доручення не враховується).

Платник з власного бажання може зазначати в платіжному дорученні дату валютування, якщо це обумовлено договором про розрахунково-касове обслуговування.

До виконання приймаються платіжні доручення платника за умови, що сума, зазначена у платіжному дорученні, не перевищує залишку, що є на його поточному рахунку.

У договорі про розрахунково-касове обслуговування банк і платник можуть установлювати додаткові вимоги до даних, які потрібно зазначати у реквізиті «Призначення платежу». Не виключено, що платник може подавати до банку платіжне доручення у довільній формі, якщо це передбачено договором про розрахунково-касове обслуговування, в якому визначаються правила заповнення та строки подання таких доручень платником, умови та строк їх приймання та виконання банком.

Платіжне доручення у довільній формі застосовується в розрахунках у разі:

— періодичного переказування платником фіксованих сум тим самим одержувачам коштів;

— надання платником повноважень банку списати зі свого рахунка певну суму за настання умов, визначених угодою;

— переказування підприємством заробітної плати, пенсій тощо на особисті рахунки одержувачів;

в інших випадках, передбачених угодою.

Платіжне доручення у довільній формі обов’язково має містити інформацію, що потрібна для заповнення усіх реквізитів меморіального ордера, який складається на його підставі, а також містити дату складання, номер, підписи та відбиток печатки (якщо її наявність передбачено) платника, які заявлені банку у картці зі зразками підписів і відбитком печатки, та вказівки щодо порядку виконання його банком.

Платіжне доручення у довільній формі складається не менше ніж у двох примірниках. Перший примірник залишається в банку платника, другий — з відміткою банку про дату надходження та засвідчений підписом відповідального виконавця і відбитком штампу банку — повертається платнику.

Якщо для виконання платіжного доручення у довільній формі потрібне складання меморіального ордера, то відповідальний виконавець банку оформляє (не менше ніж у двох примірниках) меморіальний ордер, у реквізиті «Призначення платежу» котрого зазначається номер і дата цього платіжного доручення та надається інформація про платіж і документи, на підставі яких здійснюється переказ коштів. Ця інформація має бути цілком зрозумілою для одержувача коштів.

Коли фізична особа не має рахунка в банку, то платник може здійснювати розрахунки з нею, переказуючи кошти платіжним дорученням на повідомлений цією особою відповідний рахунок у банку, який здійснюватиме виплату цих коштів готівкою.

У реквізиті «Призначення платежу» такого платіжного доручення має зазначатись прізвище, ім’я та по батькові цієї фізичної особи (інша інформація надається на бажання платника).

Якщо кошти, що надійшли на відповідний рахунок, не отримано фізичною особою протягом 30 календарних днів, то банк меморіальним ордером повертає їх платнику.

Якщо фізична особа не має рахунка у банку або розрахунки безпосередньо з фізичною особою чи підприємством через банк неможливі, то платник може здійснювати розрахунки з ними через підприємство поштового зв’язку переказом відповідної суми на рахунок переказних операцій підприємства зв’язку. Через підприємства поштового зв’язку здійснюються перекази: на ім’я окремих фізичних осіб — коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар тощо); підприємствам — на витрати для виплати заробітної плати, за організований набір робітників, для заготівлі сільськогосподарської продукції в населених пунктах, де немає банків, тощо.

Відносини між підприємствами зв’язку, платниками та одержувачами, що стосуються переказування коштів, регулюються відповідними нормативно-правовими актами Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта».

Для переказування коштів через підприємство зв’язку платник подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення, в якому зазначає реквізити підприємства поштового зв’язку, з рахунка якого сплачуватимуться перекази їх одержувачам, та номери списків одержувачів коштів.

Після переказу коштів на рахунок переказних операцій підприємства поштового зв’язку платник подає цьому підприємству:

— копію платіжного доручення з відміткою банку про дату його виконання та відбитком штампу банку;

— належно оформлений (тобто — з підписами керівника і бухгалтера, засвідчений відбитком печатки платника, із загальною сумою, проставленою цифрами і словами) список одержувачів коштів із зазначенням, на які цілі видаються гроші;

— заповнені бланки грошових переказів, на підставі яких підприємство поштового зв’язку здійснюватиме видачу грошей.

Клієнти—учасники безготівкових розрахунків можуть використовувати також вимоги-доручення.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється одержувачем коштів і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках.

Доставляти вимоги-доручення до платника може й банк одержувача через банк, що обслуговує платника, якщо це обумовлено договором про розрахунково-касове обслуговування одержувача коштів, у якому передбачаються спосіб та термін доставляння вимог-доручень.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину згідно з вимогами (від руки чи із застосуванням технічних засобів — незалежно від того, як заповнено верхню частину цього розрахункового документа) і подає до банку, що його обслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та яку зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом двадцяти календарних днів з дати оформлення одержувачем.

У разі відмови сплатити вимогу-доручення платник повідомляє про її мотиви безпосередньо одержувачу в порядку і строки, визначені в договорі, що укладений між ними.

У разі виконання банком платіжних доручень (тобто їхньої проплати) в обліку кредитуються поточні рахунки одержувачів коштів і дебетуються рахунки платників, якщо платник та одержувач обслуговуються однією установою банку. Якщо ж вони мають відкриті рахунки в різних банках, то, виконуючи умову платіжного доручення, банк списує кошти зі своїх кореспондентських рахунків у кореспонденції з дебетом рахунків платників. [8]

1.8 Зміст спадкового договору

Згідно зі ст. 1302 ЦК України:

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Відчужувачем у спадковому договорі є власник майна, а набувачем – інша фізична чи юридична особа, яка зобов’язується виконувати передбачені в договорі розпорядження відчужувача і набуває право власності на це майно після смерті відчужувача.

Відчужувачем за цим договором може бути подружжя, один із подружжя або інша особа, а набувачем — фізична та юридична особи.

Спадковим договором на набувача може бути покладено обов’язок вчинити будь-які дії майнового і немайнового характеру за винятком тих, що принижують честь і гідність набувача чи обмежують його цивільну правоздатність.

Для забезпечення виконання спадкового договору на майно, визначене договором, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження. Заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного в спадковому договорі втрачає чинність..

Відчужувач може зобов’язати набувача періодично сплачувати йому певну грошову суму, обробляти земельну ділянку, ремонтувати жилий будинок чи квартиру, сплачувати вартість комунальних послуг чи податки, поховати його в конкретному місці, за тим чи іншим обрядом, встановити надгробок на могилі або іншим чином увічнити його пам’ять та ін.

Водночас на набувача не може покладатись обов’язок проживати в певному місці, закінчити певний навчальний заклад, одружитися з певною особою, відмовитись у подальшому відчужувати майно, яке перейде у його власність за спадковим договором, тощо.

Набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру як до смерті відчужувача, так і після його смерті, тому ця умова має бути чітко конкретизована в договорі (наприклад, зобов’язання надавати певне матеріальне утримання онуці відчужувача до її повноліття).

Спадковий договір має певні схожі риси з договором довічного утримання (догляду), однак суттєва відмінність між ними полягає в тому, що на відміну від договору довічного утримання (догляду) при укладенні спадкового договору право власності на майно, що є його предметом, переходить до набувача лише після смерті відчужувача.

Слід зазначити, що чинним законодавством не врегульовані питання щодо того, яке саме майно може бути предметом спадкового договору та співвідношення вартості цього майна до вартості послуг, що надаватимуться набувачем, тому вважається, що предметом договору може бути будь-яке коштовне майно, а адекватність його вартості та вартості послуг не є обов’язковою умовою договору.

Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя чи один із подружжя. У цьому разі предметом договору можуть бути як особисті речі кожного з них у сукупності, так і їх спільне майно, а також зобов’язання набувача щодо кожного з них або щодо обох з подружжя. В останньому випадку в договорі окремо мають бути регламентовані зобов’язання набувача у разі смерті одного з подружжя, оскільки той із подружжя, хто залишиться живим, контролюватиме виконання умов договору і матиме право вимагати його розірвання.

При укладенні спадкового договору одним із подружжя предметом договору може бути майно, яке належить йому особисто. У разі, якщо цій особі належить частка в спільній сумісній власності подружжя, при посвідченні договору обов’язково вимагається згода іншого з подружжя.

Спадковим договором за участю подружжя може бути передбачено, що в разі смерті одного з подружжя майно, яке входить до предмета договору і внесено подружжям, вважається таким, що належить (успадковується) тому з подружжя, хто залишився живим, а в разі його смерті це майно переходить до набувача за договором.

Спадковий договір укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недотримання цих умов договір вважається недійсним.

З метою забезпечення належного виконання своїх обов’язків відчужувачем нотаріус, який посвідчує спадковий договір, обмежує його право розпоряджатися майном, яке є предметом договору, накладаючи заборону відчуження цього майна.

Якщо відчужувач за спадковим договором складе заповіт щодо майна, вказаного в договорі, цей заповіт буде вважатися недійсним.

Однак, за ст. 27 ЦК України правочин, яким обмежується обсяг цивільної правоздатності громадян, є недійсним. — Законодавець таким чином заклав міну уповільненої дії, не усунувши своєчасно колізії між нормами, — зазначає Юрій Шевчук. — Це призводить до негативного відношення до такого договору. Достатньо вагомою причиною для цього можна також вважати те, що цей договір являє собою спробу позбавити певних спадкових прав спадкоємців. Ст. 1241 ЦК України встановлює, що неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, один з подружжя, що пережив іншого і є непрацездатним (вдова, вдівець), та непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка б належала кожному з них у випадку спадкування за законом. Спадковий договір якраз і є тією спробою нівелювати вищезазначену норму і залишити спадкоємців ні з чим [10]

Водночас відчужувач має право призначити особу, яка контролюватиме виконання умов спадкового договору після його смерті. У разі, якщо така особа не буде призначена, контроль за виконанням договору здійснює нотаріус.

Спадковий договір може бути розірваний судом на вимогу відчужувача (у разі невиконання набувачем його зобов’язань) або на вимогу набувача (у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача).

Особливості спадкового договору

Спадковий договір складається письмово і посвідчується нотаріусом. Договором може бути охоплене майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю кожного з подружжя. У цьому договорі може бути обумовлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а у разі смерті другого його майно переходить до набувача за договором. Сторони можуть зазначити в договорі й інші умови, не заборонені законом. [11]

2.Задачі

Задача 2.1

Умова: За договором залізничного перевезення, укладеного між лікеро-горілчаним заводом і Управлінням залізниці в 5 вагонах перевозили лікеро-горілчані вироби на суму 725 тис. грн. Вантаж перевозився у супроводі провідника відправника і за його пломбами.

При прийнятті вантажу представник одержувача – оптової бази – виявив бій і не стачу на загальну суму 78 тис. грн. В комерційному акті було зазначено, що через неправильне завантаження стався бій вантажу на суму 17 тис., а також виявлено недостача вантажу на суму 61 тис. грн. На вимогу провідника вантажу і представника одержувача в акті зафіксовано, що в 2-х вагонах виявлено пролом покрівлі.

Одержувач пред’явив вимогу про відшкодування завданих збитків (за договором поставки укладеним між ним та лікеро-горілчаним заводом проведена передоплата) до лікеро-горілчаного заводу і до перевізника солідарне.

Вирішіть спір.

Проаналізуйте підстави звільнення залізничного перевізника від відповідальності.

Правове поле даної задачі регулюються Цивільним Кодексом України, Статутом залізниць України.

Підставою звільнення залізничного провідника є норма, закріплена у ст. 111 Статуту залізниць України, а саме:

«Залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли:

вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення;

недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов’язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача;

недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси;

зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження,опалення, вентиляція), і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого Правилами;

втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок:

таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення;

завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція);

здачі вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення;

стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало». [3]

Той факт, що вантаж перевозився у супроводі провідника відправника, чітко вказаний в умові задачі. Тому, уся відповідальність лягає на відправника (лікеро-горілчаний завод).

Задача 2.2

Умова: П. склала заповіт, у якому було записано: «Усе своє майно заповідаю чоловікові, синів К. та О. позбавляю права на спадщину».

П. померла. Чоловік П. відмовився від права на спадкування за заповітом. Сини звернулися до нотаріуса для з’ясування своїх спадкових прав.

Чи може чоловік П. спадкувати за законом?

Правове поле даної ситуації регулює Цивільний Кодекс України, книги шостої «Спадкове право».

В умові сказано, що чоловік П. вже відмовився від права на спадкування за заповітом, тому додаткового коментування за ст. 1273 ЦК України «Право на відмову від прийняття спадщини» не потрібне. Тому, звернемось одразу до наслідків, які настають внаслідок відмови від прийняття спадщини, а точніше, виходячи з завдання у задачі до ч.5 ст. 1275 ЦК України. Згідно ч.5 ст. 1275 ЦК України – Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Отже, чоловік П., згідно зі ст. 1261 ЦК України є спадкоємцем за законом першої черги. У свою чергу діти П. – сини К. та О., у випадку, якщо вони, згідно зі ч. 1 ст. 1241 ЦК України є малолітніми, неповнолітніми або неповнолітніми непрацездатними, мають право на обов’язкову частку у спадщині, не залежно від змісту заповіту – половину частки, яка належала б кожному з них у разі спакування за законом (обов’язкова частка).

3. Практичне завдання

Умова: скласти письмовий договір перевезенн за умовами задачі 2.1. Відсутні, але необхідні в умовах задачі, слід додати. Особливо звернути увагу на визначення істотних. Звичайних та випадкових умов договору. Обсяг договору повинен відповідати потребі визначення повного визначення правового статусу сторін договору.

ДОГОВІР №54529656422

перевезення вантажу

м. Київ «10»січня 2010р.

ПЕРЕВІЗНИК: «Управління Південно-Західної залізниці », в особі начальника Курпухіна В. В., що діє на підставі Статуту, з одного боку, і

ВІДПРАВНИК: ТОВ „Київський лікеро-горілчаний завод” в особі директора Алієва Г. Г., що діє на підставі Статуту, з іншого боку, уклали цей Договір про наведене нижче:

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Перевізник бере на себе зобов’язання доставити залізничним транспортом довірений йому Відправником вантаж (згідно із транспортною накладною) з місця відправлення, яким є м. Київ, до пункту призначення, яким є м. Житомир і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі Петрову А. А. представнику оптової бази „Парадіз” в м. Житомир (надалі іменується «вантажоодержувач»), а Відправник бере на себе зобов’язання сплатити плату за перевезення вантажу, яка становить 20 000 грн.

1.2. Перевізник не відповідає за якість та масу нетто вантажу, який був затарений, упакований або опломбований Відправником.

1.3. Час відправлення вантажу — 8 годин ранку.

1.4. Строк доставки вантажу за цим Договором не повинен перевищувати 8 годин з часу відправлення вантажу.

1.5. Навантаження та вивантаження вантажу здійснюється: навантаження в м. Київ о 5 годині і розвантаження в м. Житомир о 15:00годині.

2. ОБОВ’ЯЗКИ ПЕРЕВІЗНИКА

2.1. Визначити кількість вагонів, необхідних для перевезення вантажу, визначеного цим Договором.

2.2.Забезпечити своєчасне подання придатних для перевезення вантажних вагонів для навантаження вантажу, розпочати перевезення у час відправлення ватажу та дотримувати визначений цим Договором строк доставки вантажу.

2.3. Забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення і до моменту видачі вантажоодержувачу.

3. ОБОВ’ЯЗКИ ВІДПРАВНИКА

3.1. До прибуття вантажних вагонів для завантаження підготувати вантаж для перевезення (опломбувати, заповнити товаротранспортні накладні тощо).

3.2. Перевірити придатність наданих вантажних вагонів для забезпечення фізичного збереження вантажу під час перевезення і вимагати заміни вантажного вагону, якщо він не відповідає цим умовам.

3.3. Забезпечити своєчасне та повне оформлення у встановленому порядку транспортних документів і подорожніх листів, відмічати в товаротранспортних накладних фактичний час прибуття та відправлення поїзду із пунктів навантаження.

3.4. Дрібнооптові вантажі по можливості пред’являти для перевезення сформованими у більш великі пакети, на піддонах або в контейнери.

4. ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ І ПЛАТА ЗА ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖУ

4.1. Розрахунки між Перевізником і Відправником здійснюються шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок Перевізника.

4.2. Вартість перевезення вантажу становить 20 000грн.

4.3. За перевезення вантажу Відправник зобов’язується сплатити Перевізникові плату за перевезення вантажу, яка дорівнює вартості перевезення вантажу.

5. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА ПОРУШЕННЯ ДОГОВОРУ

5.1. У випадку порушення зобов’язання, що виникає з цього Договору (надалі іменується «порушення Договору»), Сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.

5.2. За прострочення доставки вантажу за цим Договором Перевізник зобов’язаний відшкодувати Відправникові збитки, завдані порушенням строку доставки, та сплатити неустойку у розмірі 25% від вартості перевезення.

5.3. Перевізник за ненадання вантажних вагонів та залізничного транспорту для перевезення вантажу за цим Договором зобов’язаний сплатити Відправникові неустойку у розмірі 50% від вартості перевезення.

5.4. Відправник за ненадання вантажу або невикористання наданих Перевізником вантажних вагонів і залізничного транспорту зобов’язаний сплатити Перевізникові неустойку у розмірі 50 % від вартості перевезення.

6. ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ СПОРІВ

6.1. Усі спори, що виникають з цього Договору або пов’язані із ним, вирішуються у відповідності із чинним в Україні законодавством.

7. ДІЯ ДОГОВОРУ ТА ІНШІ УМОВИ

7.1. Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін. Укладення цього Договору підтверджується складенням перевізного документа відповідно до вимог чинного в Україні законодавства.

7.2. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цього Договору та закінчується у момент передання вантажу вантажоодержувачу.

7.3. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

7.4. На момент укладення цього Договору Перевізник є платником податку на прибуток підприємств на загальних умовах.

7.5. Після набрання чинності цим Договором всі попередні переговори за ним, листування, попередні договори, протоколи про наміри та будь-які інші усні або письмові домовленості Сторін з питань, що так чи інакше стосуються цього Договору, втрачають юридичну силу, але можуть братися до уваги при тлумаченні умов цього Договору.

7.6. Усі правовідносини, що виникають з цього Договору або пов’язані із ним, у тому числі пов’язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього Договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення Договору, регламентуються цим Договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

7.7. Цей Договір складений українською мовою, на 5 сторінках у 2 примірниках, кожний з яких має однакову юридичну силу.

МІСЦЕ ЗНАХОДЖЕННЯ І РЕКВІЗИТИ СТОРІН

ПЕРЕВІЗНИК

«Управління Південно-Західної залізниці »

30500, м. Київ вул. Щорса, буд. 5, кв. 3, тел. (44) 3-158-75

Підписи

За ПЕРЕВІЗНИКА

Начальник _____________ В.В. Курпухін

м. п.

ВІДПРАВНИК

ТОВ „Київський лікеро-горілчаний завод”

30500, м. Київ, вул. Зарічна, буд. 25,

ТОВ «Київський лікеро-горілчаний завод»

Тел..(44) 2-756-86

сторін

За ВІДПРАВНИКА

Директор ___________ Г.Г. Алієв

м. п.

Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 10 груд. 2009 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). – К.: ПАЛИВОДА А. В., 2009. -328 с. – (Кодексм України).

2. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991

3. Постанова від 6 квітня 1998 р. N 457 «Про затвердження Статуту залізниць України».

4. Цивільний Кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. – Одеса: Юридична література, 2004. – 1112 с.

5.. Цивільне право України: навч. посіб. / Ю.В. Білоусов, В.А. Ватрас, С.Д. Гринько та ін..; за ред.. Р. О. Стефанчука. – К.: Правова єдність, 2009. – 536 с.

6. Старцев. О.В. «Підприємницьке право»

7. Житлове право України: Навч. посіб. / М.К Галянтич, Г.І. Кова ленко. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 480 с.

8. Кіндратська Л.М. «Бухгалтерський облік у банках України (2001)

9. Газета «Правовий тиждень»

Контрольная работа: Кормление животных и оценка питательности кормов. Классификация пород крупного рогатого скота

Posted on by admin

СОДЕРЖАНИЕ

1. Понятие о комплексной оценке питательности кормов. Биологическая полноценность протеина и пути повышения протеинового питания

2. Корнеклубнеплоды, бахчевые культуры. Характеристика, значение в кормлении животных, суточные дачи животным разного вида и возраста

3. Классификация пород крупного рогатого скота по направлению продуктивности. Плановое районирование пород

Список используемой литературы

1. Понятие о комплексной оценке питательности кормов. Биологическая полноценность протеина и пути повышения протеинового питания

На основании многочисленных экспериментов было установлено, что животные должны получать в рационах определенное количество сухого вещества, энергии, протеина, легкоферментируемых углеводов, минеральных веществ и витаминов. Потребность животных в протеине зависит от живой массы, возраста и уровня продуктивности. Так, растущие животные особенно нуждаются в протеине, так как им он необходим не только для поддержания жизни, но и для роста; лактирующие животные нуждаются в протеине тем сильнее, чем больше их продуктивность, так как только с удоем в 10 л корова выводит с молоком белка около 340 г, а с удоем в 20 л — около 680 г. Беременные животные большое количество протеина тратят не только на поддержание собственной жизни, но и на образование плода, а также на те сложные биохимические процессы, которые протекают в организме в такой Ответственный промежуток времени, когда один организм дает жизнь другому. Потребность в протеине у лошадей при умеренной работе составляет 60-80 г на каждые 100 кг живой массы, а при тяжелой работе-90-120 г.

Удовлетворение потребности животных в протеине осложняется тем, что протеин должен иметь определенную биологическую ценность, с одной стороны, и быть доступным для организма, с другой. Биологическая ценность протеина определяется его качеством, то есть составом аминокислот, из которых он состоит. Особое внимание при определении качества протеина обращают на содержание в нем незаменимых аминокислот (лизин; метионин — на 1/6 часть заменяется цистином; цистин, который может полностью заменяться метионином; треонин, триптофан, фенил аланин, валин, лейцин и изолейцин). При отсутствии в протеине хотя бы одной из названных аминокислот или их недостаточном количестве протеин считают неполноценным. Жвачные животные, которые потребность в незаменимых аминокислотах удовлетворяют за счет протеина микроорганизмов и простейших преджелудков, синтезирующих свои белки, утилизируя небелковые источники азота, составляют исключение. Во всех случаях биологическая ценность протеина будет тем выше, чем он полноценнее.

Поступая с кормом в пищеварительный тракт, протеины перевариваются, при этом в разных кормах переваримость различна и часто зависит не только от вида животных, но в большей степени — от вида кормов. Так, например, протеин зерна злаковых хорошо переваривается, в связи с чем его доступность для животного очень высокая, и наоборот, протеин соломы этих же растений плохо переваривается из-за тог(), что оболочки клеток в соломе трудно поддаются перевариванию. Следовательно, доступность протеина из соломы будет очень низкой. Для примера приведем переваримость у лошадей протеина зерна овса и протеина овсяной соломы. Если протеин зерна овса переваривается на 75-80 %, то протеин овсяной соломы — всего лишь на 40-43%, хотя аминокислотный состав протеина одинаков.

У продуктивных животных (крупного рогатого скота, овец, коз, свиней и лошадей) для обеспечения их потребности в протеине пользуются термином переваримый протеин, то есть экспериментально установленным количеством протеина, доступного для данного вида животных.

Минеральные вещества и витамины необходимы организму как структурные составные элементы (кальций, фосфор, магний, натрий, калий и многие другие) и как катализаторы ряда биохимических процессов (витамины и ферменты, гормоны и коферменты), протекающих в организме. Потребность в этих веществах выражают в весовых количествах и только потребность в витаминах А и D — в МЕ.

В практике отечественного животноводства принята следующая оценка питательности кормов. Общая энергетическая оценка кормов для крупного рогатого скота, овец, коз, свиней и лошадей приводится в кормовых единицах, для мелких животных и птиц — в обменной энергии. Белковая, или протеиновая, питательность для крупного рогатого скота, овец, коз, свиней и лошадей оценивается по содержанию в корме переваримого протеина, у мелких животных, в том числе и птиц,- по содержанию сырого протеина. Из минеральных веществ для упрощения показателей корма оценивают в основном по содержанию кальция, фосфора и поваренной соли, а из витаминов – по содержанию каротина. В последнее время больше внимания уделяют микроэлементам и комплексу витаминов, однако их часто вносят в рационы в качестве гарантийных добавок независимо от содержания в рационе.

Для крупных животных общее количество в рационе сухого вещества и кормовых единиц выражают в килограммах, переваримый протеин и макроэлементы — в граммах, микроэлементы и большинство витаминов — в. миллиграммах; для мелких животных сухое вещество, иногда кормовые единицы, сырой протеин, клетчатку, сырой жир и макроэлементы — в граммах на 100 г рациона или смеси кормов, микроэлементы и витамины — в миллиграммах на 100 г корма

2. Корнеклубнеплоды, бахчевые культуры. Характеристика, значение в кормлении животных, суточные дачи животным разного вида и возраста

К корнеплодам относят свеклу (кормовую, сахарную и полусахарную), турнепс, морковь, брюкву, к клубнеплодам — картофель. В корнеклубнеплодах много воды (70-90 %) и очень мало протеина (1-2 %). Сухое вещество корнеклубнеплодов почти полностью состоит из углеводов — крахмала или сахара. Корнеплоды бедны кальцием, фосфором и каротином. Исключение составляют морковь, желтоокрашенные сорта кормовой свеклы и турнепса, которые содержат много каротина.

Корнеплод куузику, созданный путем скрещивания брюквы, репы и кормовой капусты, обладает высокими питательными и вкусовыми качествами и содержит 14% сухого вещества. При хороших агротехнических условиях урожай корней достигает 800 ц, а ботвы 200-300 ц с 1 га.

Кормовая ценность корнеклубнеплодов — в их хороших вкусовых качествах и высокой переваримости сухого вещества. С корнеплодами скот получает легкодоступные и быстропереваримые углеводы.

Морковь дают в небольших количествах, в основном чтобы сбалансировать рационы по каротину.

Сахарная свекла богата легкопереваримыми углеводами (сахарозой), но при скармливании ее в больших количествах жвачным животным свекловичный сахар — сахароза в рубце быстро сбраживается, образуя большое количество молочной кислоты. Всосавшись в кровь, она способна вызвать ацидоз — сдвиг реакции крови в кислую сторону, который приводит К нарушению дыхания, сердечной деятельности и даже к смерти. Поэтому сахарную свеклу жвачным скармливают с особой осторожностью, увеличивая ее количество постепенно: дневную норму (коровам -15, овцам -2 кг) дают за 2-3 раза. Свиньям сахарную свеклу можно давать без ограничений.

Картофель наиболее питательный корм из всех корнеклубнеплодов. В 1 кг его содержится 0,3 корм. ед. и 16 г переваримого протеина, а в кормовой свекле0,12 корм. ед. и 9 г переваримого протеина. В картофеле нет каротина, но имеются витамины В1 и В2.

Хранить корнеклубнеплоды трудно, так как при плюсовой температуре в них продолжаются химические процессы, связанные с распадом питательных веществ, при высокой влажности воздуха в хранилищах они поражаются плесневыми грибами и быстро загнивают, а при температуре от -2 до 30 замерзают. Поврежденные корнеклубнеплоды сохранить невозможно. Хранят корнеплоды в буртах или хранилищах при температуре от 0,5 до 3,5 ОС.

Мороженый или пораженный гнилью картофель можно засилосовать после предварительной промывки и пропаривания.

Перед скармливанием корнеклубнеплоды очищают от земли в корнемойках. Свеклу, турнепс и картофель коровам можно давать в целом виде, молодняку их надо измельчать.

Свиньям корнеклубнеплоды скармливают в вареном или запаренном виде. Переваримость их при этом увеличивается, но при тепловой обработке разрушаются некоторые витамины. При запаривании витамины разрушаются меньше, чем при варке. Вареные и запаренные корнеплоды дают свиньям сразу, как только они остынут, так как через несколько часов после варки в вареной или запаренной свекле при охлаждении размножаются бактерии, которые переводят соли азотной кислоты в ядовитые соединения азотистой кислоты. Запаренная или вареная свекла становится ядовитой уже через 5-6 ч после охлаждения, а максимум ядовитых веществ накапливается через 12 ч. Свиньи после скармливания им такой свеклы погибают через 20-3.0 мин.

Вареный картофель быстро закисает, поэтому кормушки и кормопроводы необходимо тщательно очищать после каждого кормления.

В свежем картофеле содержится ядовитое вещество — соланин, но количество его безопасно для жизни.

В проросшем картофеле количество соланина резко увеличивается, особенно много его в ростках. Поэтому у проросшего картофеля перед пропариванием необходимо удалять ростки и скармливать его в небольших количествах, так как может нарушиться работа пищеварительной и нервной систем. Сохранность корнеклубнеплодов значительно возрастает в специальных хранилищах с регулируемым микроклиматом.

Высокими кормовыми качествами отличаются также бахчевые культуры – тыква и кормовой арбуз.

Бахчевые культуры, возделываемые растения семян тыквенных. Главные из них: арбуз, дыня, тыква, люффа, горлянка или посудная. Бахчевые культуры — стелющиеся или цепляющиеся растения с длинным жестковолосистым, сильно ветвящимся, богато облиственным стеблем и мощной поверхностной корневой системой. Цветки пятерного типа, однодомные, мужские и женские, но иногда, кроме того, ещё и обоеполые. Завязь нижняя. Плод — многосеменная ложная, мясистая или сухая ягода.

Особое значение Бахчевые культуры имеют как ценный источник сочного корма и силоса для скота (кормовые арбузы).

Тщательный подбор кормов и удовлетворение потребности во всех необходимых питательных веществах позволяют увеличить удой от одних и тех же коров в 1,5…2 раза. Обеспечить полноценное кормление коров, особенно высокопродуктивных, — сложная задача. Основным критерием полноценного кормления животных служит обеспечение их энергией и протеином, углеводами, макро-, микроэлементами и витаминами с учетом физиологического состояния. Ошибки в кормлении и использование недоброкачественных кормов обусловливает нарушение обмена веществ.

Особенность обмена энергии у молочного скота состоит в том, что основная часть энергетической потребности покрывается за счет летучих жирных кислот, образуемых микроорганизмами рубца. Поэтому важно поддерживать рубцовую ферментацию, которая в основном определяется кормлением, т. е. созданием подходящих или неподходящих условий для размножения микроорганизмов в рубце.

Синтез летучих жирных кислот определяется множеством факторов, один из которых — соотношение сухих веществ в концентрированных и объемистых кормах. Доля сухих веществ концентратов не должна превышать 50 % всех сухих веществ рациона. На синтез летучих жирных кислот влияет и содержание клетчатки. В кормах рациона ее должно быть 17…23 %.

Важным фактором в кормлении коров является качество объемистых кормов (сено, сенаж, силос). За счет этого должна обеспечиваться потребность коров в кормах для образования 10…15 кг молока. Силос и сенаж служат источниками протеина, углеводов и каротина, благоприятно действуют на работу пищеварительной системы. Корнеплоды обладают специфическим молокогонным действием. у высокопродуктивных коров при добавлении в рацион 8…10 кг кормовой свеклы удой увеличивается на 2,2 кг.

Наряду с энергией особое значение имеет наличие в кормах протеина. При обеспечении коров протеином надо иметь в виду, что расщеплению в рубце подвергаются не только клетчатка и легкопереваримые углеводы, но и белки. Часть кормового белка распадается под действием микроорганизмов и превращается в микробный белок, который усваивается в Кишечнике лучше, чем кормовой. Если белок распадается в рубце до аммиака быстро, то микроорганизмы не успевают его перерабатывать в белок собственного тела. Избыток аммиака выводится из организма, т. е. происходит бесполезная потеря кормового белка. Особенно быстро (до 80%) идет распад белка таких бобовых культур, как горох и соя.

Кормление дойных коров. Кормление концентрированными и объемистыми кормами в виде полнорационных кормосмесей должно быть нормировано для коров по периодам лактации. Детализированные нормы предусматривают оптимальный уровень Переваримого протеина 95…105 г на 1 корм. ед., 80…100 г сахара в расчете на 100 г переваримого протеина и около 200…220 г крахмала.

Кормосмеси необходимо скармливать не менее 3 раз в сутки.

Разовая дача концентрированных кормов во время дойки из автоматизированных кормушек составляет 1,5…2 кг. Необходимо выдержать следующую структуру рациона: при удое 3000 кг молока концентраты – 24%, сено – 3, сенаж – 6, корнеплоды – 5, травяная мука (резка) – 1, зеленые корма – 30%, при удое 5000 кг – соответственно 35, 9, 14, 4, 8, 3, 27%.

В первую половину лактации кормление ДОЛЖНО обеспечивать высокие воспроизводительные способности и минимальное снижение живой массы коровы. Это достигается правильной организацией рациона. В первые 2… 3 недели после отела постепенно увеличивают суточный рацион по сравнению с рационом сухостойных коров. К концу этого периода у животных полностью нормализуется состояние молочной железы и половых органов, увеличивается количество поедаемых кормов и молочная продуктивность. С этого времени корова должна получать авансирующее кормление в виде концентратов. Принцип авансирующего кормления заключается в том, что с увеличением удоя уровень кормления коров повышается опережающими темпами. Доля дополнительного корма 1,5…2,5 корм. ед. обеспечивает увеличение суточного удоя на 3…5 кг. Уровень кормления повышают до тех пор, пока увеличивается удой. По достижении пика дальнейшее увеличение количества концентратов в рационе прекращают, поддерживая уровень кормления стабильным в течение 6…8 недель. Во втором периоде лактации кормление должно быть строго нормировано по фактической продуктивности. Оптимальное соотношение объемистых и концентрированных кормов по питательности должно быть 70: 30.

Кормление коров в сухостойный период. Момент прекращения молокообразования называется запуском. У большинства коров лактация не прекращается сама. Для запуска применяют различные способы: постепенно снижают рацион, исключая сочные корма; сокращают число доений (сначала переходят на двухразовую, затем на одноразовую дойку). Когда суточный удой составит менее1 кг, корову можно «запускать». Через несколько дней ей снова увеличивают рацион. Запуск коров проводят постепенно от 2…3 до 12 (иногда до 20) суток.

Кормление в сухостойный период должно обеспечивать хороший рост плода, накопление питательных веществ в организме животного и суточный прирост живой массы коровы 800…900 г. Нормированное кормление проводят по группам с учетом планируемой продуктивности и физиологического состояния. В летний период коровы должны находиться на пастбищах не менее 8 ч или получать в открытых загонах зеленый корм (до 70 % по питательности). В рацион обязательно следует включать грубые корма (до10 % по питательности) и концентраты (20… 25 % по питательности). Стельным сухостойным коровам не рекомендуется давать водянистые корма — жом, барду, мезгу, пивную дробину. Они могут вызвать аборты или быть причиной рождения ослабленных телят.

Кормление коров в пастбищный период. Летом основным рационом являются зеленые корма. Переход к кормлению зелеными кормами надо осуществлять постепенно, так как зеленые корма обладают послабляющим действием. Это объясняется тем, что в молодой траве мало сухих веществ, а в сыром протеине количество небелкового азота доходит до 50 %. В первый день скот на пастбищах держат 1…2 ч. При поедании большого количества влажной пастбищной травы, особенно бобовых, может возникнуть заболевание, называемое темпанией (вздутие рубца). Помимо пастбищной травы используют другие зеленые корма (зеленый конвейер). Количество зеленого корма в сутки на голову должно быть не менее 40 кг.

Согласно базовой технологии при привязном и беспривязном содержании кратность дачи объемистых и грубых кормов 4…5 раз в сутки, сена — 1 раз на ночь, силоса и сенажа — 2 раза в сутки. Продолжительность кормораздачи 15…20 мин.

Корнеплоды, измельченные на ломтики толщиной 15 мм, дают 1…2 раза в сутки (до 15 кг на голову за одну раздачу). Для измельчения корнеклубнеплодов используют измельчители ИКМ-Ф-I0, КПИ-4.

Комбикорма дают в зависимости от продуктивности 2…6 раз в сутки с интервалом не менее 2,5 ч. На фермах размером 400 и более коров приготовление кормосмесей производится в кормоцехах КОРК-5.

Примерные рационы для стельных сухостойных коров в стойловый период, на голову в сутки

Показатель, кг

Плановой удой, кг
4000

5000

6000
Живая масса, кг
400

500

400

500

500

600

1 рацион:

Сено луговое

Картофель

Морковь красная

Бахчевые культуры

Концкорма

8

5

4

3

—

10

6

4

3

—

9

6

4

3

—

11

6

4

3

—

12

6

5

4

1,5

12

6

5

4

2,5

2 рацион:

Сено луговое

Сенаж

Силос

Корнеплоды

Травяная резка

Концентраты

Поваренная соль, г

Кормовой фосфат, г

4

6

12

4

—

1,5

100

120

4

7

12

4

—

1,5

100

120

5

7

12

4

—

2,0

100

120

5

7

12

4

—

2,5

100

120

6

8

12

5

1

2,5

130

120

6

8

12

5

1,5

3,0

130

120

3 рацион:

Сено луговое

Картофель

Морковь кормовая

Овсяная дерть

8

10

2

1

10

10

2

1

10

10

2

1

12

10

2

2

12

10

2

2,5

16

10

2

2,5

Примерные рационы для дойных коров, на голову в сутки

Рацион, кг

Суточный удой, кг
5

10

15

20

25

Сено злаковое и бобовое

Силос кукурузный

Кормовая свекла

Морковь

Концентраты

Поваренная соль, г

Фосфат, г

4

20

13

—

0,7

60

50

5

28

18

—

1

75

70

6

28

18

—

2

80

100

6

28

20

1

4

107

130

6

28

20

3

6

122

150

3. Классификация пород крупного рогатого скота по направлению продуктивности. Плановое районирование пород.

Все породы крупного рогатого скота делят на молочные, комбинированные (мясо-молочные или молочно-мясные) и мясные. При районировании породы учитывают физиологические и хозяйственно полезные признаки, которые должны соответствовать климатическим, экономическим и другим особенностям данной зоны.

Вблизи крупных городов и промышленных центров целесообразно разводить скот молочных или мясо-молочных пород, В районах маслоделия — породы, дающие молоко с высоким содержанием жира, в юго-восточной части РФ, где имеется большое количество естественных угодий, — скот мясного направления продуктивности.

Породы молочного направления. К породам молочного направления относятся голландская, голштино-фризская, черно-пестрая, холмогорская, ярославская, красная степная, айширская, джерсейская и др. Коровы молочных пород отличаются высокой молочной продуктивностью и небольшими затратами кормов на производство 1 кг молока.

Голландская (фризская) порода — самая древняя обильно-молочная порода, выведенная в Голландии. Порода быстро приобрела известность благодаря высокой молочной продуктивности, поэтому ее стали вывозить в Германию, Англию, Швецию, США, Канаду. В Россию голландский скот завезли в конце ХVП — начале XVIП в. Масть породы — черно-пестрая. Живая масса коров 550…650 кг, быков — 800…1000 кг. Средний годовой удой 4500…5000 кг, жирность молока 3,5…3,7%.

Голштино-фризская порода происходит от черно-пестрого голландского скота (название получила от провинции Голштиния (Германия). Животные голштино-фризской породы крупные; живая масса коров 670…700 кг, быков — 460…1200 кг. Средний годовой удой 5000…6000 кг, жирность молока 3,5…3,6%.

Черно-пестрая порода. Большое количество скота голландской породы и пород голландского происхождения было ввезено в нашу страну в 30-е гг. ХХ в. В одних областях этот скот скрещивали с местным скотом, в других разводили в чистом виде. В результате к 1950-м гг. в Прибалтике, на северо-западе и в центральных районах РФ, на Урале, в Сибири, на западе украиныI образовалось большое поголовье скота, которое объединили в черно-пеструю породу.

Живая масса коров 500…650 кг, быков — 800…900 кг. Масть породы — черно-пестрая. Удой в среднем на корову в передовых хозяйствах 4000…5000 КГ, жирность молока 3,5…3,6 %. Например, корова Волга уральского отродья черно-пестрой породы дала за третью лактацию (в 1973 г.) 17500 кг молока жирностью 4,2 %. Коровы черно-пестрой породы довольно требовательны к условиям кормления и содержания. Они быстро реагируют на их улучшение повышением удоев. Коровы хорошо приспособлены к промышленной технологии и машинному доению. По численности эта порода занимает первое место в РФ и СНГ.

Холмогорская порода выведена в Архангельской области в местности, расположенной вдоль берегов нижнего течения Северной Двины, где имелись хорошие пастбища, заливные луга. Создание породы относят к концу ХVП — началу XVПI в. В создании породы использовали быков голландской породы. В результате отбора по молочной продуктивности была создана отечественная высокопродуктивная порода.

Средняя продуктивность коров составляет 3600…4400 кг. В лучших племенных хозяйствах от коров получают по 4400…5100 кг молока. Живая масса коров 500…550 кг, быков — 900…1000 кг. Жирность молока 3,8…4,2 %. Масть черно-пестрая. Ценное свойство этой породы — хорошая приспособленность к суровым климатическим условиям севера. Эту породу как основную разводят в Архангельской, Вологодской и Тюменской областях, республиках Карелии, Коми и других регионах.

Красная степная порода — одна из самых многочисленных пород, разводимых в СНГ. Начало ее создания относится к ХVПI В., когда в степную часть Южной Украины стали прибывать переселенцы из Германии. На юге Украины образовалось большое поголовье скота, полученное от скрещивания некоторых западноевропейских пород с серым украинским скотом. Это послужило основой для создания красной степной породы.

Взрослые коровы в племенных хозяйствах весят в среднем 450…500 кг, быки — 800…900 кг. Молочная продуктивность довольно высокая — 3000…3500 кг (в лучших племенных хозяйствах 4000…5000 кг, жирность молока 3,6…3,7 %. Масть в основном красная. Животные этой породы приспособлены к жаркому, засушливому климату, но хорошо чувствуют себя и в районах с резко континентальным климатом. Поэтому порода широко распространена не только на юге Украины и на Северном Кавказе, но ив Западной Сибири.

Породы комбинированного направления. К породам комбинированного молочно-мясного и мясо-молочного направления продуктивности относятся симментальская, ливенская, костромская, сычевская, лебединская, кавказская и др. Животные сочетают относительно высокую молочную продуктивность с большой живой массой и хорошими мясными качествами.,

Сuмментальская порода выведена в Швейцарии. В Россию скот начали завозить в XIX в. Симментальский скот отличается высоким ростом, крупными размерами, мощным и крепким костяком, хорошо развитой мускулатурой. Масть палево-пестрая. Масса коров 600…700 КГ, быков — 900…1100 кг. Удой коров симментальской породы в среднем 3500…4400 кг, жирность молока 3,7…3,8 %. Симментальский и симментализированный скот — самый многочисленный и распространенный в РФ. Его разводят от Украины и Белоруссии до Якутии и Дальнего Востока. Он очень хорошо приспосабливается к самым различным почвенно-климатическим и хозяйственным условиям.

Швuцкая порода выведена в Швейцарии. В Россию ее начали завозить с конца XIX в. Швицкий скот отличается крепкой конституцией, удовлетворительными мясными качествами. Молочная продуктивность коров в племенных хозяйствах составляет 3500…4500 кг. Масса коров 500…550 кг, быков — 800…1000 кг. Масть скота от светло- до темно-бурой со светлой полосой («ремнем») вдоль спины. Порода хорошо приспосабливается к различным климатическим условиям. Ее разводят как в центральных районах РФ (в Смоленской, Тульской, Орловской областях), так и в южных горных районах (Кабардино-Балкария). В результате скрещивания швицкой породы с местным скотом в различных районах СССР созданы большие поголовья помесного скота, на основе которого в Костромской области выведена костромская, в Сумской — лебединская, в Киргизии и Казахстане — алатауская, вЗакавказье — кавказская бурые породы. Из этих пород высокой продуктивностью отличается костромская.

Породы мясного направления. К породам мясного направления относятся калмыцкая, герефордская, казахская белоголовая, абердин-ангусская, шортгорнская, шароле, лимузин, санта-гертруда и др. Животные специализированных мясных пород отличаютсябольшой скороспелостью (способностью давать в раннем возрасте сравнительно большое количество высококачественной говядины), высоким убойным выходом и хорошим качеством мяса. При хорошем кормлении молодняк мясных пород за год достигает400…450 кг живой массы при убойном выходе 60…65%. От таких животных получают мясо с прослойками жира («мраморное»), обладающее высокими вкусовыми качествами.

Казахская белоголовая порода (рис. 30) составляет 64 % общего поголовья скота мясного направления продуктивности в РФ. Она распространена во многих степных и предгорных районах. Порода создана в 30-е п. ХХ в. в Казахстане и Нижнем Поволжье путем скрещивания герефордской (английской мясной) породы с местным казахским и калмыцким скотом. Эта порода обладает высокими мясными качествами и хорошей приспособленностью к местным условиям и пастбищному содержанию. Казахский белоголовый скот отличается крепкой конституцией, широким округлым туловищем, глубокой грудью, хорошо развитой мускулатурой. Масть животных светло- или темно-красная, а голова, брюхо, холка, часть подгрудка и кончик хвоста белые. Живая масса коров 450…570 кг, быков — 800…1000 кг. Убойный выход достигает 63 %.

Герефордская порода. Животные некрупные, широкотелые, хорошо приспособлены к пастбищному содержанию. Герефордская порода хорошо чувствует себя в различных климатических условиях, хорошо выдерживает суровые зимы. На родине (в Англии) их круглый год содержат под открытым небом. Герефордский скот имеет ярко выраженный мясной тип. Голова, грудь, брюхо белые, спина красного (вишневого) цвета. Живая средняя масса коров 485…544 кг при удовлетворительной молочности. Средняя масса телят при отъеме 206 кг. При интенсивном откорме бычки герефордской породы в 15 мес. имеют живую массу 492 кг и среднесуточный прирост ее 900…1000 г. Убойный выход составляет 61 %.

Калмыцкая порода — древняя порода, завезенная в нашу страну более 350 лет назад племенами, перекочевавшими из Монголии. Данная порода формировалась в условиях Калмыкии с круглогодичным содержанием животных на подножном корме. Калмыцкий скот выносливый, но позднеспелый. Животные этой породы средних размеров. Живая масса коров 350…480 кг, быков 650…800 кг. Мясные качества хорошо развиты, животные легко нажировываются в пастбищных условиях. Убойный выход 55…60 %.

Список используемой литературы

1. Левин А.Б. «Основы животноводства и кормопроизводства». – 3-е изд., перераб. И доп. – М.: Агропромиздат, 1987г.;

2. Легеза В.Н. «Животноводство»: Учеб. Для нач. проф. Образования. – М.: ИРПО; ПрофОбрИздат, 2001;

3. Бенедиктов И.А. «Сельскохозяйственная энциклопедия»: изд. 3-е, перераб. Том 2. М.: Государственное издательство сельскохозяйственной литературы, 1995 г.

Авторский материал: Аналогия мифологий

Posted on by admin

Аналогия мифологий

Эльдаров Э.

Прежде уточним содержание самого понятия «мифология». Из двух существующих его трактовок — строгого (наука, изучающая мифы) и обиходного (совокупность мифов, отражающих фантастические представления людей об окружающей действительности) — выберем второе.  Жизнь всех людей и социумов (от отдельной семьи до народонаселения империи) в той или иной степени подчинена мифологии, которая, в сущности, представляет особый психологический тип адаптации к изменяющейся окружающей среде. Сильно активизируется такая адаптация в состоянии повышенной тревоги, физической или моральной подавленности социума.

При этом не только мифопочитание и мифопоклонение выступают способами защиты или отвлечения сознания людей от угнетающей их объективной реальности, но и вдохновенный процесс мифотворчества. Коллективная вера в миф представляет собой важный фактор идейной консолидации социума, независимо от его этнической или классовой структуры. Идея, заключенная в мифе, одухотворяет людей. При этом часто не имеет значения то, какая это идея — разумная или абсурдная, реалистичная или фантастичная, благородная или порочная.  Рассмотрение мифологии как результата чрезмерного верования людей в собственные силы и в правоту своих поступков позволяет перейти к традиционным темам либо социальной, либо медицинской психиатрии. Фашизм как психопатологическая форма мифопочитания в свое время была глубоко проанализирована австрийским психоаналитиком Вильгельмом Райхом (1897-1957)1.

Индивидуальной формой патологического мифопочитания и мифотворчества, как известно, выступает параноидная шизофрения.  С точки зрения географии, существует два основополагающих подхода к генерированию мифов, каждый из которых соответствует одному из фундаментальных способов адаптации людей к окружающей среде — кочевому и оседлому. Следует отметить, что любое изменение окружающей среды — это всегда в определенной степени стрессовый фактор. Смягчению воздействия такого фактора служит мифология.  Важную роль в жизни социумов, особенно крупных (например, империй), играют политическое мифотворчество и мифопочитание. История показывает, что торжество такого рода мифов (например, мифы коммунизма по-русски или по-китайски) и строящихся на их основе идеологий непродолжительно. Политическая мифология, видимо, пока еще эволюционно не утвердилась в человеческом обществе как надежный способ социальной адаптации. Ее проявления крайне импульсивны: политическая мифология может резко активизировать усилия социума в развитии науки, культуры, физического и нравственного здоровья, но затем так же резко способствовать их деградации и, в конечном счете, развалу социума-мифопочитателя как государства. 

Сопровождением кочевой (миграционной) активности людей выступает мифология, усиливающая мотивацию смены места обитания. То есть она разнополюсна: с одной стороны, действует миф, идеализирующий чужую землю, а с другой — девальвирующий духовные ценности родины. Данный феномен впервые был подмечен Л.Н.Гумилевым, который указал на два основных фактора стабильной миграции жителей России в западные страны (кроме периодов затворнической внешней политики нашей страны) — мифы о свободе и экономическом благополучии в последних, с одной стороны, и мифы о варварстве русских и татар, с другой.  Активный творческий поиск новых «святынь оседлости» для приближающейся к своему развалу Советской империи в самом начале 1980-х гг. выразился в идеализации либеральных устоев общественной жизни в СССР, к принятию крупнейшим социумом планеты новых правил своего функционирования на принципах демократии, плюрализма и рыночной экономики. Опыт оказался неудачным для социума — хозяина империи (русского этноса): два внешних яруса имперского пространства (страны социалистического лагеря и союзные республики) распались.

Данный негативный геополитический опыт определил возникновение новой, диаметрально противоположной линии политического мифотворчества в российском обществе, ориентированной на сохранение единства государства как сочетания метрополии с последним из оставшихся ярусов колоний (национальные республики, в историческом прошлом покоренные Россией).  Хотя пока еще очень низок уровень изученности феномена географической адаптации крупнейших социумов-хозяев к изменениям, связанным с эволюционным сокращением контролируемых ими пространств (например, Турция после распада Османской империи или Германия после Версальского соглашения), тем не менее для творческого поиска в этой области гуманитарных исследований уже накоплен достаточно большой объем информации (прежде всего, публицистического характера), что, в частности, позволяет строить определенные исторические параллели. По крайне мере, такого рода сравнительный анализ может быть полезным при разработке прогнозов постперестроечного развития российского общества.

Из всего богатого перечня современной мифологической литературы остановлюсь на статье главного редактора газеты «Завтра» А.Проханова «Русская идея: Россия — Империя света». Эту весьма яркую в литературном смысле статью вполне можно окрестить «мифологическим проектом» будущего Русского государства. Она написана строгим, лаконичным и исключительно вдохновенным языком.  Мифологические рассуждения Проханова начинается с определением главного врага российского общества — либерализма: «Как детскую считалку, заучили люди истину, что либерализм — это злокозненное разрушение цветущего СССР с длящимися кровавыми войнами, реками слез, океаном народного горя. Либерализм — это свобода слова для горстки пустопорожних мерзавцев, десятилетие не вылезающих из телеэкранов, при гробовом молчании замурованного в немоту большинства меркнувших в безмолвии русских художников, мыслителей, праведников… Либерализм — это бомбы, посыпающие Грозный, Масюк, берущая интервью у палача русских солдат, гетто чеченских беженцев, бумажные веночки на могилах пермских омоновцев… Либерализм — это огромный голубой алмаз на пальце олигарха и запаренный жмых в тарелке ткачихи. Либерализм — это неутомимый косматый пах Ханги, СПИД проституток, торговля органами, бельмо городов, опоенных наркотиками.

Либерализм — это Новодворская, топчущая слоновьими ногами красный флаг империи; тщедушный Радзинский, вкрадчивый, как малокалиберный патрон НАТО; Черномырдин, как бомба, взорванная над Домом Советов, Буденовском, Югославией, а теперь и над Киевом, которому уготована участь Белграда».  Очень схожие эпитеты рождались под пером многочисленных немецких журналистов и политиков 1930-х годов, отстаивающих интересы национал-социалистической партии Германии в борьбе с активно распространявшейся в те годы в Европе идеологией коммунизма.  Проханов четко вырисовывает схему деструктивного влияния на Россию вражеских сил: «евреи-США-ЦРУ». В связи с чем им определяется главный принцип кадровой перестановки нынешней верховной власти — антропологическая принадлежность к русскому этносу и погоны сотрудника ФСБ. При этом не дается шанса даже нынешнему руководителю Совета безопасности страны: «Рушайло, даже антропологически, видимо, от долгого общения, напоминающий Березовского, должен оставить Совбез и исчезнуть в тех социальных сумерках, из которых когда-то возник. После его ухода пусть православный священник заново освятит помещение и побрызгает кропилом нового главу, элитного генерала-аналитика ФСБ». Дедуктивная схема выявления главных врагов Германии «евреи — немецкий коминтерн» и «евреи — коммунистическая Россия — НКВД», как известно, служила изначальной идеологической посылкой выработки как внутренней, так и внешней политики в предвоенной Германии. 

Вступление и заключительная часть мифологического манифеста А.Проханова переполнены астрологическими фантазиями: «Господь бог сотворил мужчину и империю. А женщина и республика родились из ребра… Россия — многонациональная империя, смысл которой не в подавлении малых народов, а в их примирении, сочетании, в создании многоязычного вселенского хора, в соединении разрозненного человечества для великих вселенских деяний… Именно в России родились Вернадский и Николай Федоров. Отсюда улетел в бесконечный Космос Гагарин. Здесь развивается философия бессмертия и благоговения перед жизнью, сотворяются «новая земля и новое небо», происходит открытие нового вселенского человечества.  «Русская Победа» — есть неизбежная принадлежность нашей истории, делающая каждый исторический век «русским веком», ведущая нас через горести, поражения и невзгоды к ослепительному Божественному прозрению… Протрубит ангел с лицом Юрия Гагарина, и восстанут из могил все, кто жил до нас на земле. И князь Борис и Глеб, и Владимир Красное Солнышко, и Филипп Колычев, и протопоп Аввакум, и нищенка с паперти, и сталинградский пехотинец, и Стенька Разин, и Иосиф Сталин, и все наши прадеды, деды, отцы. Только либералу будет отказано в воскрешении. Рассеянный на безличные атомы, он будет носиться под воздействием магнитных полей в безжизненном вакууме, сдуваемый солнечным ветром, потихоньку утекая в «черную дыру» мироздания. Здесь же, на цветущей земле, среди других народов и царств раскинется пышный цветущий рай России — Империи света». 

Приведенные выше фантасмагории А.Проханова — чем не выдержки из средневекового мистического сказания о «Третьем тысячелетнем рейхе», использованием которых так увлекались идеологи немецкого фашизма? Но важен другой вопрос: способно ли подобного рода мифотворчество, все чаще находящее свое отражение на страницах российских газет и журналов, в ближайшей перспективе серьезно повлиять на социально-психологический портрет и поведение российского социума? Его сегодняшнее астеническое уныние из-за осознания несостоятельности коммунистических идей, дающих шанс в считанные годы стать народом, властвующим над миром, уже в скором времени может смениться спонтанным ростом невротической агрессивности с последующим резким повышением экономической активности (как в Германии во второй половине 1930-х годов), а затем и масштабных геополитических экспансий, то есть всем тем, что уже имело место в эволюции немецкого социума.

Список литературы

1 Райх В. Психология масс и фашизм: Пер. с англ.- СПб: Университетская книга, 1997. 

2 Гумилев Л.Н. Тысячелетие вокруг Каспия. — М.:Мишель и Ко,1993. — с.313

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.gumer.info/

Реферат: Работа командира по организации и планированию марша частью РЭБ

Posted on by admin
I. Порядок проведения практической работы.
1.1. Подготовка к занятию.
При подготовке к занятию студенты должны знать материалы лекций по курсу Д-25 и Д-22, иметь цветные карандаши и линейки.
1.2. Проведение практического занятия.
Студенты получают карту, боевое распоряжение на совершение марша. Изучают боевое распоряжение, наносят необходимые данные на карту и планируют марш.
1.3. Защита отчета по практической работе производится в индивидуальном порядке каждым студентом.
К защите представляется карта, оформленная, как боевой документ. «Решение командира об РЭБ на марш», боевой приказ на марш (4-й пункт приказа оформляется по указанию преподавателя), указания командира на марш по видам обеспечения (по указанию преподавателя).
При защите студент должен уметь изложить методику планирования и обосновать целесообразность принятого решения, а также ответить на все поставленные вопросы.
II. Цель работы:
— дать практику студентам в оформлении боевых документов, изучении условных обозначений, работе с картой;
— закрепить теоретические знания и дать практику в планировании марша, постановке задач, выработке указаний по видам обеспечения.
Методика планирования марша.
Часть РЭБ совершает марш одной колонной или колоннами подразделений, рота радиопомех — одной колонной. Марш может совершаться самостоятельно или в составе колонн соединений и частей родов войск.
Походный порядок части (подразделения) включает: походное охранение, колонны основных подразделений, подразделений обеспечения и техническое замыкание. Он строится с учетом обеспечения совершения марша в назначенные сроки, быстрого развертывания в боевой порядок в назначенном районе, возможности ведения разведки и радиоподавления в движении и на привалах, сохранения боеспособности при нанесении противником ядерных ударов, воздействии химическим и обычным оружием.
В состав походного охранения колонны на марше от полка (батальона} РЭБ, в зависимости от обстановки может высылаться: в направлении движения на удалении 3-5 км — головная походная застава в составе взвода или роты, а в тыл при необходимости, — дозорное отделение, которое следует за охраняемой колонной.
Головная походная застава (ГПЗ) высылает от себя дозорное отделение на удаление, обеспечивающее наблюдение за ним и поддержку огнем.
Отдельная работа РЭБ, совершающая марш самостоятельно, высылает в направлении движения на удаление 2-3 км и в тыл дозорные отделение. Дистанция между батальонами в колонне отдельного полка РЭБ может быть 2-3 км, между ротами в колонне батальона 0,5-1км, между машинами в колоннах подразделений — 25-50 м, в зависимости от скорости движения.
При движении в условиях радиоактивного и химического заражения местности, по пыльным дорогам, в гололедицу, по дорогам, имеющим крутые подъемы, спуски и повороты, а на повышенной скорости дистанции между машинами увеличиваются.
Величина суточного перехода может составлять: для автомобильных колонн — до 400 км, для смешанных — до 300 км.
Средняя скорость движения без учета времени на привалы может быть: автомобильных колонн — 30-40 км/ч и более, смешанных -25-30 км/ч.
В горах, пустынях, северные районах, лесисто-болотистой местности и в других неблагоприятных условиях средняя скорость движения в зависимости от характера местности и состояния дорог может уменьшаться до 20 км/ч, а величина суточного перехода составлять 200-250 км, а иногда и меньше. Во всех случаях марш должен совершаться с максимально возможной в данных условиях скоростью.
Для своевременного начала марша и регулирования скорости движения назначаются исходный пункт и пункты регулирования с указанием времени их прохождения головами колонн. Удаление исходного пункта должно обеспечить возможность вытягивания колонн подразделений из района расположения. Пункты регулирования обычно назначаются через 3-4 часа движения.
Для отдыха личного состава, прием пищи, проверки состояния вооружения, боевой и другой техники и их технического обслуживания, а также при необходимости для ведения радиоразведки в ходе марша через каждые 3-4 часа движения назначаются привалы продолжительностью до одного часа и один привал продолжительностью до 2-х часов во второй половине суточного перехода. В конце каждого суточного перехода назначается дневной (ночной) отдых, а при совершении марша на большое расстояние через каждые 3-5 переходов при необходимости может назначаться суточный отдых.
В решении командир части (подразделения) определяет:
— замысел на марш (построение походного порядка, состав, задачи и удаление походного охранения, скорость движения по участкам маршрута, дистанции между подразделениями и машинами, порядок ведения радиоразведки и радиоподавления в ходе марша; порядок действий при отражении нападения диверсионно-разведывательных групп, ударов самолетов и вертолетов противника);
— задачи подразделениям;
— порядок взаимодействия и управления.
При оформлении решения на марш на карту наносятся:
— линия фронта (передний край обороны наших войск);
— маршрут движения;
— исходный пункт, пункты регулирования и время их прохождения головной колонны;
-порядок ведения радиоразведки и радиоподавления в движении и на привалах с указанием количества выделяемых постов разведки и станций радиопомех;
— районы привалов, дневного и ночного отдыха;
— комендантские посты, посты связи, госпитальные базы и медицинские отряды;
— пункты заправки ГСМ;
— схемы построения походного порядка части (подразделения)
— перечень сигналов оповещения и управления.
Боевой порядок отдельного батальона РЭБ армейского корпуса состоит из командного пункта, боевые порядков рот радиопомех КВ/УКВ радиосвязи, роты радиопомех КВ р/связи, взвода р/помех УКВ р/связи авиации, взвода забрасываемых передатчиков помех и радиодезинформации, огневых средств защитного пулеметного взвода, батальонного тыла.
Командный пункт батальона (КП) располагается в наступлении на удалении 10-15 км от линии фронта, а в обороне 15-20 км от переднего края обороны.
Рота радиопомех КВ р/связи, взвод забрасываемых передатчиков помех и радиодезинформации развертываются в непосредственной близости от командного пункта батальона.
Роты радиопомех УКВ/КВ р/связи развертываются в боевых порядках дивизий первого эшелона вне досягаемости огня прямой наводкой орудий танков и установок противотанковых управляемых ракет противника на удалении в наступлении 4-6 км от линии фронта, в обороне — 6-8 км.
При этом подразделения, оснащенные средствами радиопомех на бронебазе, могут действовать в боевых порядках полков первого эшелона.
Боевой порядок роты состоит из пункта управления и боевых порядков взводов.
Боевой порядок взводов радиопомех — линия, станций радиопомех с интервалом между ними 200-300 м.
Взвод радиопомех УКВ р/связи авиации развертывается обычно вблизи КП батальона или в боевых порядках рот КВ/УКВ р/ связи.
Взвод помех радиовзрывателям занимает позиции в боевые порядках частей и подразделений, прикрываемых от огня противника с применением боеприпасов с радио взрывателями. |
Зенитный пулеметный взвод располагается на огневых позициях, обеспечивающих ведение огня по пехоте и танкам противника на подступах к командному пункту (пункту управления роты) и позициям станций радиопомех. Для противотанковых средств основные и запасные огневые позиции выпираются на танкоопасных направлениях для зенитных пулеметных установок — на местности, обеспечивающей круговой; обзор, обстрел самолетов и вертолетов противника. |
Батальонный тыл размещается в районе, удаленном от КП на 0,5 — I км
I ОБЩАЯ ОБСТАНОВКА
1. В последние недели октября агрессивные круги “СИНИХ” проводят широкомасштабные учения вооруженных сил. Под видом учений на ЕТВД переброшены дополнительные силы Сухопутных войск и ВВС войск “синих”. Несут постоянное боевое дежурство РУК, самолеты ДРЛО «Авакс” ведут разведку наземных и воздушных целей на территории “ОРАНЖЕВЫХ”. Имеются случаи нарушения воздушного пространства самолетами-разведчиками.
Под видом учений вдоль государственной границы (граница по рубежу р. Ловать) “ОРАНЖЕВЫХ” сосредотачиваются войска 5АК в составе З бртд 1, 7 мд и создаются ударные группировки войск “СИНИХ”). Развертывается полевая система управления войсками и оружием. Активизировались все виды разведки. На территории “ОРАНЖЕВЫХ” участились случаи диверсий на железных дорогах, военных и государственных объектах. Агрессия противника возможна 6-7 ноября.
2. Вооруженные силы “ОРАНЖЕВЫХ” приведены в полную боевую готовность. Войска прикрытия государственной границы занимают районы оперативного предна значения. Усилена разведка всех видов, несут постоянное боевое дежурство войска ПВО, ВВС по прикрытию воздушного пространства.
II ЧАСТНАЯ ОБСТАНОВКА
1. Войска 4 АК отмобилизованы, проведено боевое слаживание и приведены в полную боевую готовность. Согласно плану занимают район оперативного предназначения.
2. 4 об РЭБ приведен в полную боевую готовность в запасном районе сосредоточения I км сев. Пахотино (1258). Укомплектован техникой и вооружением, запасами материальных средств по штатам военного времени и заканчивает проведение командно-штабных учений в указанном районе.
III СПРАВОЧНЫ ДАННЫЕ
В 11.00 04.11 командир батальона получил боевое распоряжение штаба
армейского корпуса.
Уяснив полученную задачу, командир отдает указания по подготовке к маршу и выработке решения на марш должностным лицам батальона.
Штаб, во главе с начальником штаба, на основании предложений начальников служб, командиров рот, указаний командира батальона обрабатывают решение на марш на карте.
Замысел на совершение марша командир докладывает старшему начальнику, после его утверждения, продолжается планирование марша.
Отрабатываются: 1. Приказ на марш.
2. План технического и тылового обеспечения, распоряжения.
3. План связи.
IV ОБУЧАЕМЫМ ИСПОЛНИТЬ :
1. Оценить обстановку и принять решение на марш.
2. Решение на марш оформить на карте.
3. Написать боевой приказ на совершение марша (на оборотной стороне карты).
4. По указанию преподавателя поставить задачу (письменно) по видам обеспечения.
5. Быть в готовности обосновать принятое решение и ответить на вопросы:
1. Организация и вооружение об РЭБ
2. Боевой порядок об РЭБ
3. Содержание боевого приказа.
4. Содержание боевого распоряжения для об РЭБ.
5. Что включает решение командира на марш?
6. Что указывается в замысле на марш?
7. Зачем, сколько, когда организуются привалы, посты регулирования?
8. Что включает походный порядок части?
9. Каковы суточный переход, средние скорости движения, дистанции?
10.Назначение исходного пункта.
11. Что наносится на карту при оформлении решения?
12. Действия подразделений при налете авиации противника, нападении ДРГ, при преодолении зараженного участка местности в ходе марша.
13. Содержание видов боевого обеспечения.
14. Основные способы маскировки, её содержание.
15. Задачи инженерного разведывательного дозора.
16. Цель и мероприятия инженерного обеспечения.
17. Инженерное оборудование позиционного района.
16. Цель, задачи и виды технического обеспечения.
19. Возможности об РЭБ по ремонту вооружения и техники.
20. Какие документы отрабатываются при планировании марша?
( ВАРИАНТ )
Боевое распоряжение 4 АК №1. КП I км вост. Баталино (8452),
09.00 04. 11. Карта 1:200 000, изд.1975г.
В связи с обострением международной обстановки и возможным развязыванием агрессии со стороны вероятного противника.
Командир армейского корпуса приказал:
1. Батальон вывести в район оперативного предназначения Миронове (8824) по маршруту: Пахотино (1252), Макарово (0848), Погарино (0836), Ванютино (0428), Нива (0420), Ивантеево (0808), Соснино (1292), Демянск (8864), Михалево (8852), Цемена (9544), Мироново (8824). КП батальона с 7.00 5.11 иметь в районе 500 м сев. вост. Мироново. Развернуться в боевой порядок в районе свх. Знамя (0024), Остромы (8012), Местцы (2828), организовать радиоразведку, сосредоточив основные усилия на вскрытии группировок общевойсковых соединений, ВВС и ПВО. Время совершения марша по указанному маршруту определить своим решением.
2. На маршруте выдвижения участок дороги (действиями диверсионно-разведывательных групп) в районе н.п. Нива (0420)- Котловка (0816) заражен ОВ типа зарин.
3. На период совершения марша и в ходе боевых действий по видам обеспечения батальон приписан к войсковым частям, которые находятся в районах: корпусная ремонтно- востановительная база (КРВБ) I км сев. Выползово (2040), 102 отдельный медицинский отряд (ОМО)- Заморино (8832). 10 корпусной подвижный хлебозавод в районе Скобово (8866), сборный пункт поврежденных машин (СППМ) в районе Аннино (5288) №1, СППМ №2 — 1 км сев. Гвоздики (1224), корпусные склады вещевого, ГСМ, продовольственного, химического имущества размещены в районе Сухая Ветошь (0088), Лукино (9688).
4. На маршруте выдвижения в н.п. Демянск (8864) оборудован корпусной пост регулирования. Остальные -своим решением.
5. Решение на марш доложить начальнику РЭБ в 18.00 4.11 на КП 4 АК.
НАЧАЛЬНИК ШТАБА 4 АК (звание, подпись) НАЧАЛЬНИК СЛУЖБЫ РЭБ (звание, подпись)

(Вариант)
БОЕВОЙ ПРИКАЗ … об РЭБ № …. КП — … (место) …. (дата, время). Карта …. (масштаб), издание 19 … г.
1. Противник силами …. (объединения, соединения, части) ведет боевые действия на рубеже …..
2. …… об РЭБ совершает марш по маршруту ……. и к ……. (время, дата) развертывается в .районе …… с задачей вести радиоподавление линий связи ……. (объединение, соединения,
” . части .противника). Исходный пункт — …. ,.,пункты регулирования №…… -……№……-…….
Привал с …… до …… (время, дата) в районе …….
3. Походный порядок батальонам головная походная застава -……. взвод …… роты, основные подразделения — …….. рота радиопомех, …… (другие подразделения), техническое замыкание — ремонтный взвод, тыльное дозорное отделение — ……. отделение …….. взвода.
Скорость движения колонн подразделений на участке …… -,…… км/ч, на участке …… — …..км/ч.
Дистанция между ротами — …… м, между машинами — …… м
С пункта …… вести радиоразведку …… (диапазон) линий связи противника в движении и на привалах. С пункта …… быть в готовности к подавлению радиолиний связи противника.
Нападение диверсионно-разведывательных групп отражать частью сил основных подразделений. Удары самолетов и вертолетов противника отражать расчетами зенитных пулеметных установок с коротких остановок, остальными подразделениями — в движении.
4. Приказываю:
а) Взвод помех радиовзрывателями с первым отделением зенитного пулеметного взвода — головная походная застава. Следовать по маршруту батальона с задачей исключить внезапное нападение противника на основные подразделения, мелкие группы противника уничтожить. К …… (время, дата) сосредоточиться в районе …… . Пункты пройти: исходный — в ……. ; регулирования : № ……- в …… №,….-в……. Привал с . до ….. (время; дата)
в районе …….
Третье отделение зенитного пулеметного взвода — тыльное дозорное отделение. Следовать в 500 м за техническим замыканием с задачей охранять колонну с тыла.
б) ….. роте радиопомех следовать в голове колонны батальона и к …… (время, дата) развернуться в районе ….. , После прохождения пункта …… организовать поиск радиосетей и радионаправлений …… (объединения, соединения, части) в ……диапазоне на привалах и в движении. Количество постов — решением командира роты. После прохождения пункта …… быть в готовности к радио по давлению станциями радиопомех …… (количество и типы (станций} в движении. Пункты пройти: исходный — в …… ; регулирования: №…… — в ….,.; № …… . .
в) …… роте радиопомех следовать за …… и к …… (время, дата) развернуться в районе …… в готовности ведения радиоподавления. Пункты пройти: исходный — в …… регулирования: № …… — в …… . Второму отделению зенитного пулеметного взвода следовать за машинами командного пункта части, зенитным пулеметным отделениям быть в готовности прикрыть подразделения батальона при нанесении ударов с воздуха на маршруте и привалах.
Тылу батальона и ремонтному взводу следовать за ……и к …… (время, дата) выйти в район …… .
5. Дозаправку техники произвести с …….до …… (время, дата) в районе …… .
6. Готовность к маршу — …… (время, дата).
7. Командирам рот назначить наблюдателей за воздухом и моими сигналами. Работа радиостанций — только на прием, управление колоннами подразделений — сигналами …… . КП батальона — в колонне…… роты радиопомех; с выходом в позиционный район – в …… (пункт).
Заместители: …… (должности).

КОМАНДИР ……. об РЭБ
(воинское звание, подпись, фамилия)
НАЧАЛЬНИК ШТАБА БАТАЛЬОНА
(воинское звание, подпись, фамилия)
(Вариант)
РАСПОРЯЖЕНИЕ ПО ТЕХНИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЮ об РЭБ №
КП_ (место, координаты),_____ (время, дата). Карта ;_ (масштаб, издание 19 __г.
1. Техническое обеспечение в батальоне проводить с задачами:
— поддержание вооружения и техники в постоянной готовности к боевому применению;
— предупреждения отказов и повреждений техники;
— своевременное выявление и устранение неисправностей аппаратуры, агрегатов питания и транспортной базы;
— своевременная эвакуация поврежденной техники и передача ее в ремонтные органы;
— восстановление поврежденных (неисправных) вооружения и техники и своевременное возвращение их в строй.
Основные усилия ремонтного взвода сосредоточить на первоочередном восстановлении _______ (вид специальной техники).
2. Техническое обслуживание вооружения и техники проводить личным составом подразделений (расчетами, водителями) в позиционные районах, а при необходимости ремонтными группами из состава ремонтного взвода в районе _______ (место, координаты).
3. Ремонтные группы батальона развернуть силами ремонтного взвода в _____ (место, координаты) и к ____ (время, дата) иметь:
— ремонтную группу №1 в составе ____ (состав и материально-техническое обеспечение) для ремонта и обслуживания ___(вид техники и вооружения);
— ремонтную группу № ___ _________________________.
— ремонтно — эвакуационную группу в составе ___ (состав и обеспечение) для эвакуации поврежденной техники.
Ремонтному взводу марш в позиционный район совершить в составе технического замыкания.
Склады артиллерийского вооружения, автомобильного и технического имущества и имущества связи развернуть совместно с тыловыми подразделениями батальона в районе _ _ (место, координаты).
4. Эвакуации поврежденной техники производить силами РЭГ на СППМ „.,..,.. (принадлежность} в район __ (место, координаты) по маршруту ,__ (маршрут эвакуации).
Предусмотреть возможность эвакуации поврежденной техники из позиционных районов в расположении РЭГ батальона____(место, координаты) силами подразделений, используя исправную транспортную базу.
5. Вышедшую из строя специальную технику и средства связи, доставлять в район ______ (место, координаты) по маршруту_________ (маршрут движения).
6. Для преодоления труднопроходимых участков местности в качестве тягача использовать ______ (тип и принадлежность средства):
В походной колонне батальона его место _____
7. Неснижаемый запас боеприпасов в подразделениях установить _____(количество бк для видов оружия), Восполнение боеприпасов осуществлять со склада батальона и подавать в позиционные районы транспортом батальона_____(сроки восполнения).
8. Восполнение расхода и потерь технического имущества и имущества связи осуществлять со складов дивизии в районах _____ (место, координаты). Доставку осуществлять транспортом батальона по маршруту _______ (маршрут доставки).
9. Охрану и оборону ремонтных органов организовать своими силе ми, выпели в для этого парный патруль.
Управление ремонтными органами организовать с командного пункт батальона по проводным линиям связи.

НАЧАЛЬНИК ШТАБА об РЭБ
(воинское звание, подпись, фамилия)
ЗАМЕСТИТЕЛЬ КОМАНДИРА ПО ВООРУЖЕНИЮ
(воинское звание, подпись; фамилия)
(Вариант)
РАСПОРЯЖЕНИЕ ПО ТЫЛУ _об РЭБ№__КП (место, координаты),_____(время, дата). Карта_________(масштаб), издание 19__г.
1. Основные усилия тылового обеспечения сосредоточить на обеспечении подразделений ГСМ, продовольствием, вещевым и медицинским имуществом;
— обеспечении личного состава горячей пищей, хлебом и водой;
— эвакуации раненых и больных.
Тыл батальона к_______(время, дата) развернуть в районе _________(место, координаты),в дальнейшем в район ________________(место, координаты) совместно с КП батальона.
2. Пути подвоза и эвакуации _______(места, координаты, маршруты подвоза и эвакуации).
3. начальнику службы ГСМ к_______(время, дата) иметь запасы:
— дизельного топлива ____заправок;
— смазочных материалов_______ (количество);
— охлаждающей жидкости _______ (количество).
Начальнику продовольственной службы к ____ (время, дата) иметь запасы продовольствия:
— в транспорте батальона _______(количество с/д);
— в подразделениях _ ____(количество с/д).
Начальникам вещевой и медицинской служб к ___,_ (время, дата;
запасы вещевого и медицинского имущества иметь по установленным нормам.
Командиру взвода МО подвоз материальных средств осуществлять своим транспортом со складов дивизии _____ (место, координаты).
4. Командирам подразделений к ______(время, дата.) запасы материальных средств создать:
— дизельного топлива _____ (количество заправок)
— бензина ______ (количество заправок);
— смазочных материалов_____(количество);
— охлаждающей жидкости ______(количество);
— боеприпасов к стрелковому оружию _____бк;
— гранат _____ б к;
— продовольствия НЗ Б транспорте подразделения ______ с/д;
— продовольствия НЗ в вещевых мешках личного состава ___с/д,
Дозаправку автомобильной и гусеничной техники закончить к ___ ___ (время, дата). В последующем дозаправку производишь непосредственно в боевых порядках по заявкам командиров подразделений.
Нормы расхода материальных средств на день боя установить:
— ГСМ ___ _____ заправок;
— продовольствия __ сд.
Начальнику продовольственной службы организовать трехразовое питание личного состава горячей пищей. От взвода МО выделить в позиционный район ___ __(место, координаты) __.__„_„ (количество поваров и оборудование). Питание остального личного состава организовать с продовольственного пункта батальона. Снять с котлового довольствия личный состав взвода помех радиовзрывателям с ____ (время, дата), выдать продовольственный аттестат и сухой паек на одни сутки.
Первую медицинскую помощь раненым и больным оказывать в местах ранений в порядке само- и взаимопомощи, а также санитарными инструкторами рот. Первую врачебную помощь оказывать на медицинском пункте батальона. Раненых и больных эвакуировать в _______________ (наименование части, подразделения, место, координаты) медицинским транспортом батальона или попутным транспортом батальона или попутным транспортом тыла.
5. Охрану и оборону тыла организовать своими силами, выделив для этого парный патруль.
Управление тылом осуществлять с КП батальона по проводным линиям связи.

НАЧАЛЬНИК ШТАБА об РЭБ
(воинское звание, подпись, Фамилия)
ЗАМЕСТИТЕЛЬ КОМАНДИРА БАТАЛЬОНА ПО ТЫЛУ
(воинское звание, подпись, фамилия)

(Вариант)
Начальнику службы РЭБ ____АК
БОЕВОЕ ДОНЕСЕНИЕ _____ об РЭБ № _ ________КП __________ (место), ______ (время,дата). Карта ________ (масштаб), издание 19 ______г.
1. _______ об РЭБ выполняет задачу по ведению радиоэлектронной разведке и радиоподавлению ______ (со единения, части)
в полосе _______ из позиционных районов:
№ I __________ ;
№ 2 ____,______;
№ 3 __________.
Позиционный район № ______ подвергался артиллерийскому обстрелу.
1 рота вела радиоразведку радиосетей и радионаправлений_____
______ (принадлежность р/с, р/н) и радиотехническую разведку полевой и зенитной артиллерии в полосе и на глубину _ Потери: _____ (в личном составе — по категориям и военно-учетным специальностям; технике — по типам; материальных средствах — : службам в расчетно-снабженческих единицах.)
2 рота РЭБ подавляла ______. (наименование, принадлежность радиосвязей и радионаправлений). В радиосетях (радионаправлениях) __________ (принадлежность) подавление неэффективно. Потери: _
Взвод помех радиовзрывателям прикрывал от поражения боеприпасами с радиовзрывателями: ______ (наименование объектов, местоположение). Потери _______ .
2. В ходе ведения радиоэлектронной разведки по состоянию на_ ______,(время, дата) выявлены: ________ (пункты управления, узды связи, радиоэлектронные объекты) в направлении ______. В результате радиоперехвата в радиосетях (радионаправлениях)__________ (принадлежность р/с, р/н) выявлено : ________
3. Состояние батальона: исправных станций радиопомех ______ (количество, тип) .Силами батальона в течение суток могут быть восстановлены __ ___ (количество единиц техники по типам), восстановлению силами батальона не подлежат ___ (количество единиц техники по типам).
Обеспеченность батальона ______ (боеприпасами, горючим. продовольствием в расчетно -снабженческих единиц).
На батальонном медицинском пункте имеется _ (количество раненых и больных, из них _________ нетранспортабельных по грунту).
4. Решил: сосредоточить основные усилия
— по радиоразведке на выявлении _______ (наименование, принадлежность радиосетей и радионаправлений);
— по радиотехнической разведке на выявлении позиций полевой и зенитной артиллерии в полосе ______ на глубину ____;
— по радиоподавлению — на дезорганизации управления по радио— _____ (наименование соединений и частей) и подавлению_____(нг именование и принадлежность р/с, р/н);
— средства разведки и помех из позиционного района к _____ (время) переместить в позиционный район _________ .
5. Прошу утвердить решение, оказать помощь в эвакуации тяжелораненых вертолетом и выделить дополнительно ____ (наименование материально-технических средств в расчетно- снабженческих единиц}.

КОМАНДИР _____ об РЭБ
(воинское звание, подпись, фамилия)
НАЧАЛЬИК ШТАБА БАТАЛЬОНА
(воинское звание, подпись, фамилия}
??

Контрольная работа: Построение базы данных боксерской организации

Posted on by admin

Постановка задачи

Существуют рейтинги трех главных боксерских организаций: WBC (World Boxing Council) – Всемирный Боксерский Совет, WBA (World Boxing Association) – Всемирная Боксерская Ассоциация, IBF (International Boxing Federation) – Международная Федерация Бокса.

Существуют титулы, которыми владеют боксеры-профессионалы. Титулов четыре, они перечислены в порядке убывания их значимости: титул чемпиона мира, титул временного чемпиона мира, титул интерконтинентального чемпиона мира, титул интернационального чемпиона мира. Также есть боксеры, у которых нет титулов.

Существуют боксеры-профессионалы, которые входят в рейтинги боксерских организаций. У каждой организации есть свой единственный чемпион, который владеет титулом чемпиона мира и несколько претендентов на титул. Претенденты на титул чемпиона мира, могут иметь второстепенные по значимости титулы (титул временного чемпиона мира, титул интерконтинентального чемпиона мира, титул интернационального чемпиона мира) или не иметь титулов вообще (нет титулов).

О каждом боксере-профессионале, также известны определенные данные: возраст, рост, тренировочный вес, количество побед, количество поражений, количество досрочных побед (победы, достигнутые нокаутом, техническим нокаутом и победы ввиду дисквалификации соперника), а также страна, гражданином которой является спортсмен.

Боксеры-профессионалы проводят поединки за титулы и рейтинговые бои, т.е. бои в которых на кону нет никакого титула. В каждом поединке выявляется победитель и проигравший. Победа в поединке может быть достигнута за счет КО (knockout) – победа нокаутом, ТКО (technical knockout) – победа техническим нокаутом, UD (unanimous decision) – победа единогласным решением судей, SD (split decision) – разделенное решение судей, MD (majority decision) – победа решением большинства судей, DQ (disqualification) – дисквалификация.

Необходимо построить систему, которая хранила бы всю информацию о боксерах, титулах, боксерских поединках, отвечала на ряд запросов (например, какой чемпион у данной организации, какие данные известны о спортсмене, с каким результатом закончился поединок и т.п.) и формировала необходимые отчеты.

Концептуальное проектирование

Определение типов сущности:

– Боксеры

– Типы боксеров

– Организации

– Титулы

– Поединки

– Результаты

– Данные боксеров

Определение типов связи:

– Боксеры принадлежат боксерским организациям

– Боксерам принадлежат титулы

– Боксеры имеют свои определенные данные

– Боксеры проводят поединки

– Поединки проводятся за титулы

– Поединки заканчиваются с определенным результатом

Таблица №1. Типы сущности

Наименование

Краткое описание

Синонимы

Особенности

БОКСЕР

 Общее наименование для всех спортсменов

спортсмен

Центральная фигура в данной постановке задачи

ТИП БОКСЕРОВ

 Классификация боксеров

Делятся на две категории

ОРГАНИЗАЦИЯ

 Спортивное общество со своим уставом

общество

У каждой организации свой единственный чемпион и несколько претендентов

ТИТУЛ

 Общее наименование для всех званий

звание

Титул чемпиона мира – главный титул, остальные титулы второстепенные

ПОЕДИНОК

 Общее наименование для всех боксерских боев

бой

В результате поединка должен быть победитель и проигравший

ДАННЫЕ БОКСЕРА

 Антропометрические параметры спортсмена и страна, гражданином которой он является

параметры

РЕЗУЛЬТАТ

 То, как заканчивается поединок

Итог

КО, ТКО, DQ – поединок закончился досрочно.

UD, SD, MD – поединок прошел всю дистанцию

Таблица №2. Типы связей

Тип сущности

Тип связи

Тип сущности

Кардинальность

Степень участия

БОКСЕРЫ

 является

ТИП БОКСЕРОВ

 М: 1

Т: Т

БОКСЕРЫ

 принадлежат

ОРГАНИЗАЦИИ

 М: 1

Т: Т

БОКСЕРЫ

 имеют

ДАННЫЕ БОКСЕРОВ

 1: 1

Т: Т

БОКСЕРЫ

 проводят

ПОЕДИНКИ

М: N

Т: Т

БОКСЕР

 принадлежат

ТИТУЛЫ

М: 1

Т: Т

ПОЕДИНКИ

 проводятся за

ТИТУЛЫ

М: 1

Т: Т

ПОЕДИНКИ

 заканчиваются с

РЕЗУЛЬТАТЫ

М: 1

Т: Т

Таблица №3. Атрибуты

Тип сущности

(тип связи)

Атрибут

Описание

Тип данных

Значение по умолчанию

Допустимость NULL

БОКСЕРЫ

 Наименование

Фамилия и имя

Симв.

—

Нет
Тип

Классификация

Целый

—

Нет

Организация

Принадлежность к какой-либо организации

 Целый

—

Нет
Титул

Наличие какого-либо титула

Целый

—

Нет

ТИПЫ БОКСЕРОВ

 Наименование

Название типа

Симв.

—

Нет

ОРГАНИЗАЦИИ

 Наименование

Название организации

Симв.

—

Нет

ТИТУЛЫ

 Наименование

Название титула

Симв.

—

Нет

ПОЕДИНКИ

 Титул

Название титула

Целый

—

Нет
Организация

Название организации

Целый

—

Нет
Победитель

Целый

—

Нет
Проигравший

Целый

—

Нет
Результат

То, как заканчивается поединок

Симв.

—

Нет
Раунд

Количество раундов в поединке

Целый

—

Нет
Дата

Дата поединка

Дата

—

Нет

РЕЗУЛЬТАТЫ

 Наименование

Результат поединка

Симв.

—

Нет

ДАННЫЕ БОКСЕРОВ

 Наименование

Имя и фамилия

Целый

—

Нет
Возраст

Целый

—

Нет
Рост

Целый

—

Нет
Вес

Тренировочный вес

Целый

—

Нет
Победы

Количество побед

Целый

—

Нет
Досрочные победы

Количество досрочных побед

Целый

—

Нет
Поражения

Количество поражений

Целый

—

Нет
Страна

Гражданство

Симв.

—

Нет

Таблица №5. Ключи

Сущность

ПК

БОКСЕРЫ

 У.номер

ТИПЫ БОКСЕРОВ

 У.номер

ТИТУЛЫ

 У.номер

ОРГАНИЗАЦИИ

 У.номер

РЕЗУЛЬТАТЫ

 У.номер

Логическое проектирование

1. БОКСЕРЫ (условный номер, наименование, тип, организация, титул)

ПК: условный номер

ВК: тип Построение базы данных боксерской организации ТИПЫ БОКСЕРОВ

организация Построение базы данных боксерской организации ОРГАНИЗАЦИИ

титул Построение базы данных боксерской организации ТИТУЛЫ

2. ТИПЫ БОКСЕРОВ (условный номер, наименование)

ПК: условный номер.

3. ОРГАНИЗАЦИИ (условный номер, наименование)

ПК: условный номер.

4. ТИТУЛЫ (условный номер, наименование)

ПК: условный номер.

5. ПОЕДИНКИ (титул, организация, победитель, проигравший, результат, раунд, дата)

ВК: титул Построение базы данных боксерской организации ТИТУЛЫ

организация Построение базы данных боксерской организации ОРГАНИЗАЦИИ

победитель Построение базы данных боксерской организации БОКСЕРЫ

проигравший Построение базы данных боксерской организации БОКСЕРЫ

результат Построение базы данных боксерской организации РЕЗУЛЬТАТЫ

6. РЕЗУЛЬТАТЫ (условный номер, наименование)

ПК: условный номер.

7. ДАННЫЕ БОКСЕРОВ (боксер, возраст, рост, вес, победы, досрочные победы, поражения, страна)

ВК: боксер Построение базы данных боксерской организации БОКСЕРЫ

Построение базы данных боксерской организации

Рис. 2. Условная блок-схема БД

Курсовая работа: Политическая деятельность

Posted on by admin

Министерство общего и профессионального образования РФ.

Стерлитамакский филиал Московского психолого-социального института.

Курсовая работа на

тему Политическая деятельность

Составитель

Студент

Туктамышев Ильдар Ришатович.

Специальность

05гмио/1-01

Преподаватель

Харитонова Наталия Николаевна.

Стерлитамак 2006.

План

Введение

  1. Главные и второстепенные составляющие образа политика

1.1 Деловые качества

1.2 Нравственность как критерий оценки политического лидера

1.3 Личностные характеристики

1.4 Идеологические характеристики

  1. Портреты политиков

2.1 Путин – “сильная личность”

2.2 Зюганов – “борец за идею”

2.3 Лужков – “хозяйственник”

2.4 Явлинский – “резонер”

2.5 Жириновский – “возмутитель спокойствия”

Заключение

Список литературы

Введение

Люди, как правило, составляют мнение не о самом политике, а о его образе, предлагаемом СМИ. Соответственно, оценки данного политика – это стереотипные реакции не на него, но на экранный образ, который соответственно или не соответствует ожиданиям и ценностным приоритетам. Такие оценки могут быть пристрастными, а то и ошибочными. Тем не менее, именно на них строится восприятие политиков и поведение избирателей, и потому они требуют изучения и осмысления.

Со временем экранный образ политика клишируется, становится, если использовать театральные аналогии, своего рода амплуа. И как актеру бывает трудно сменить амплуа, так и политику нужно приложить усилия, чтобы заменить нежелательные элементы желательными.

Политики получают “призы зрительских симпатий” (наибольшее количество позитивных оценок) за наиболее выразительную черту или особенность поведения. Один — “за ум, образованность”, другой — “за патриотизм”, третий — “за хозяйственность” и т.д. Следовательно, каждый из них занимает свое особое место на политической сцене.

Развивая идею можно сказать что, российские политики редко утруждают себя открытой декларацией того, “для кого играют”, оставляя публике решать, “на кого идти” в дни выборов, встреч с избирателями, политических дискуссий. Неудивительно, что избиратели весьма приблизительно делят политических деятелей на тех, которые “за народ”, и тех, которые ”против народа ”. Естественна и реакция публики на политиков как на “дающих представление”, а не “представляющих интересы”.

Данная курсовая построена на общероссийском опросе населения “ Назовите, пожалуйста, несколько главных, с Вашей точки зрения качеств политика. Как бы Вы его охарактеризовали”1.

Всего было выделено пять категорий : “деловые качества”, “нравственные качества”, “личностные характеристики”, “идеологические (политические) характеристики”, “диффузные оценки”. В каждой из категорий присутствовали как положительные, так и отрицательные компоненты.

О содержании первых четырех категориях будет сказано ниже. Здесь же остановимся на категории “диффузные оценки”. Это нерасчлененные, не детализированные, смутные впечатления, которые часто эмоционально окрашены. Диффузные оценки дают тогда , когда у опрашиваемого нет четкого представления о политике, но отношение к нему в целом положительно или отрицательно. Особый случай – когда неясность личностных особенностей политика сочетается с броской внешней характеристикой. К категории “диффузные оценки” отнесены и характеристики в виде метафор – ассоциация с животными, предметами, литературными героями, которые дают богатый материал для анализа неосознаваемых элементов образа политика.

1. Главные и второстепенные составляющие образа политика

Рассмотрим данные о долях пяти категорий качеств без учета знака оценки (табл. 1). Они показывают, какие составляющие образа каждого политика выглядит более ярким, а какие – менее. В таблицу включены результаты коллективной оценки россиянами образов тех политиков, которые набрали не менее 50% содержательных ответов.

Таблица 1

Деловые

качества

Нравственные

качества

Идеологические

характеристики

Личностные

характеристики

Диффузные

оценки

Нет

ответа
Жириновский

30

28

9

31

6

2
Зюганов

28

12

19

7

6

35
Кириенко

37

7

6

6

13

47
Лужков

31

16

6

3

5

47
Путин

36

25

12

27

18

20
Шойгу

30

15

5

9

9

49
Явлинский

46

19

9

6

3

35

Из таблицы видно, что в оценках большинства политиков явно преобладают “деловые” качества, следом идут “нравственные” качества, тогда как идеологические (политические) критерии отступают на задний план. Это бесспорное свидетельство наличия ценностной основы восприятия – люди обращают внимание в первую очередь на не идеологемы, которыми оперирует лидер, а на то, что он делает.

1.1 Деловые качества

Как уже отмечалось, внимание населения России чаще всего оказываются деловые характеристики политиков. Этот факт примечателен сам по себе. Он опровергает традиционное и некритически воспринятое современными политологами мнение о своеобразии русского отношения к власти.

Комплекс “деловые качества” примерно на треть состоит из указаний на активность, работоспособность, предприимчивость политика.

По мнению Бурдье, в политике говорить – значит делать. Т.е. политическое слово есть обязательство, которое берет на себя политик, — не в том смысле, что он будет делать что-то руками, а в том, что он становится центром социальной сети, главой “команды” и должен не только оптимально распределить работу, но и обеспечить каналы коммуникации, позволяющие информации циркулировать без искажений. Поэтому в трагедии с подводной лодкой “Курск” упрек В.Путину со стороны общественного мнения состоял не в том, что он сам стал организовывать спасательную операцию, а в том, что он допустил коммуникационный сбой в своей команде. “Неделовой” политик получает упреки не только в невыполнении своих обещаний, но и в отсутствии организаторских умений, навыков делового взаимодействия.

Говоря о деловых качествах политиков, часто обращают внимание на ум, образованность, профессионализм и т. д.

1.2 Нравственность как критерий оценки политического лидера

Анализируя образы политиков в представлениях россиян, что нравственные качества политиков упоминаются реже, чем о деловых, но чаще, чем о личностных или политических. Из этого правила есть пока два исключения – Путин, у которого личностных характеристик примерно столько же, сколько и нравственных, и М. Шаймиев с примерно одинаковым числом политических и нравственных оценок. Для большинства политиков высокая оценка деловых качеств не подразумевает такую же оценку качеств нравственных, но их совокупность дает высокую положительную оценку.

Такое внимание к нравственным качествам политических деятелей – свидетельство устойчивости этических норм в приложении к политике, несмотря на то что в реальной жизни особого добродетельные политики составляют исключение и, по иронии судьбы, редко оказываются популярными. Многие писатели и политологи указывали на безнравственность политиков всех эпох и народов и были твердо убеждены в необходимости разделения этики и политики, расценивая последнюю в принципе как “грязное” дело.

“Какие качества необходимы человеку для того, чтобы сделать политическую карьеру?”

Этот вопрос был ориентирован не на выявление образа “идеального политика”, а на определение нормы, т.е., по сути относился к обществу, в котором успешна политическая карьера. Поэтому ответы содержали не только положительные , но и отрицательные характеристики. Чаще всего говорили о том, что политик должен быть честным, порядочным, справедливым. Запрос на честность, порядочность и справедливость – это, с одной стороны, реакция на действия властей последнего десятилетия, с другой стороны – отражения ценностного идеала, обращенного к власти и выраженного в ожидании “правды” как порядка, основанного на принципе “обратной связи”: политик должен слышать “глас народа” и принимать соответствующие меры.

“Справедливость”- одно из наиболее ценностно нагруженных и вместе с тем многозначных понятий. Существует три доминаты представлений о “справедливости” :

  1. следование закону или установленному порядку;

  2. социальная защита;

  3. нравственные принципы устройства общества.

Оценки реальных политиков за “доброту и человечность” занимают второе- -третье места в категории “нравственные качества”. На треть место они уходят тогда, когда политик, который оценивается в этическом плане, воспринимается как относительно далекий социально. В таком случае превалирует другой ряд характеристик – воспитанность, дипломатичность, корректность. “Душевными и добрыми” у нас чаще выглядит Путин, Шойгу, Лужков, а “воспитанными” – Касьянов, Явлинский, Зюганов.

В целом можно сказать, что этические критерии в оценках образов политиков – это размер “кредита доверия”. Политик может быть активным и компетентным, но доверять ему следует тогда, когда нет сомнений в его высоких нравственных качествах.

1.3 Личностные характеристики

С появлением публичной политики появился запрос на индивидуальную неповторимость лидера. Личностная определенность, узнаваемость образа становится сейчас необходимыми компонентами успешной политической карьеры.

Среди личностных достоинств “идеального политика” определяющее значение имеют воля и активность. Потребность в воле лидера связана с ощущением слабости центральной власти.

Оппозиция “сила/слабость” в личностных характеристиках политиков, безусловно, доминирует. Другие качества упоминаются существенно реже.

Кроме “силы”, в характеристиках действующих политиков упоминается такое личностное качество, как “уверенность, уравновешенность”. Эта черта – предпосылка основательности, надежности. Надежный и основательный политик знает, чего хочет, и умеет добиваться поставленных целей. Он не переоценивает себя и в то же время не зависит от политической конъюнктуры. Противоположностью “спокойному и сдержанному” лидеру является лидер “вспыльчивый и ненадежный”. У нес такой – только один.

Таким образом, темперамент, яркость, “трибунность” политика – не запрос сегодняшнего дня.

Политику, по мнению россиян, следует быть “выдержанным”, “с холодной головой”, “с уравновешенным характером”, “уверенным в себе” Примечательно, что в одном из ответов эта черта напрямую связывается с позитивным восприятием политика : “отсутствие конфликтности, создание положительного образа”.

1.4 Идеологические характеристики

Идеологическая определенность политических деятелей влияет на отношение к ним россиян существенно слабее, чем деловые, нравственные и личностные качества. Подавляющее большинство оценок по этому параметру сводится к оппозициям : “плохой/хороший политик”, “патриот/не патриот”. Идеологическое пространство политики выглядит не детализированным, не расчлененным на сторонников тех или иных идеологических доктрин. Даже тогда, когда идеологическая определенность составляет основу имиджа политика и не вызывает сомнений, на него редко обращают внимание.

Если в образах действующих политиков встречается оценка “хороший политик”, она чаще всего обозначает наличие собственной точки зрения, политическую самостоятельность. Антипод самостоятельного политика – политик-марионетка.

Оценка “патриот” (“не патриот”) — одна из наиболее часто встречающихся идеологических характеристик. Поскольку понятие “патриотизм” приобрело в некоторых текстах явно негативную окраску, рассмотрим подробнее, какое значение вкладывают в него россияне : действительно ли это выражение “имперских амбиций”, “национал — шовинизм” и ксенофобия или что-то другое?

Если обобщить смысл многочисленных высказываний о патриотизме политиков (как реальных, так и “идеальных”), можно отметить, что, подобно “справедливости”, понятие “патриотизм” весьма многообразен. Во-первых, “народ” и “государство” не противопоставляются, а упоминаются в одном ряду как неразделенные сущности. Во-вторых, “патриотизм”, как правило, лишен дополнительных атрибутов — классовых, религиозных, этнических. “Народ” и “Россия” – наиболее часто употребляемые объекты патриотического отношения. В-третьих, патриотизм деятелен. В-четвертых, патриотизм – это озабоченность проблемами локальных сообществ, соблюдение интересов “малой родины”.

Тестирование понятия “патриотизм” выявило, примерно те же доминантны, которые отмечены в характеристиках политиков. По мнению большинства, патриотизм – это любовь к Родине, готовность служить ей, защищать ее, гордость за свою страну и уважение к ней.

Примечательно, что отличительной чертой политика – не “не патриота” считается западнические настроения. Причины такого отношения к западничеству – особая тема, требующая специального рассмотрения. Тем не менее, небезынтересной представляется точка зрения А. Малинкина, согласно которой отторжение западнического идеологического комплекса обусловлено тем, что российское западничество основано на убеждении, будто благоустроить общественную жизнь можно и без помощи народа, хоть и для его блага, на вере в универсальность действия социальных и экономических законов.

2. Портреты политиков

2.1 Путин – “сильная личность”

Президент Путин – самый популярный на данный момент российский политик. О своем положительном отношении к нему заявляют 63% опрошенных. Значимых различий в оценках основных социально-демографических групп нет – Путин остается президентом “среднего россиянина”.

У Путина есть все категории качеств : он деловой, и нравственный, и патриот, и сильная личность. Больше всего позитивных высказываний о деловых качествах Президента. Чаще всего отмечают его работоспособность и активность. Много высказываний об уме и грамотности Путина и замечают россияне серьезность и ответственность Президента. Ободрительно оцениваются его ораторские и организаторские способности.

Эксперты (представители региональной политической и информационной элит) тоже охотнее всего рассуждают о позитивных деловых качествах Президента. В их числе упоминается следующее.

  • Умение создать команду, мобилизовать мыслящих людей для поддержки своих проектов.

  • Способность стратегически мыслить, соотносить стратегию и тактику.

  • Интеллектуальная активность, энергичность.

Обращают внимание эксперты и на внешнюю привлекательность Путина.

Можно сказать, что с появлением Путина был удовлетворен существующий в обществе запрос на волевого, сильного и энергичного лидера.

К мнению о том, что время и лидер нашли друг друга, склоняется и большинство экспертов : “Путин четко отреагировал на то , что ждали государства, и четко отвечает этим потребностям. Именно эти обстоятельства создают лидера – человека, который в данный момент необходим ”.

2.2 Зюганов – “борец за идею”

Положительно относятся к Зюганову, прежде всего представители старшей возрастной группы, получившие образование ниже среднего, сельские жители и “неадаптированные пессимисты” – те, кто не смог приспособиться к нынешней жизни и не ждет от будущего ничего хорошего. Не симпатизируют Зюганову, прежде всего молодые люди с высшим образованием, жители мегаполисов и оптимисты, встроившиеся в сегодняшнюю ситуацию и уверенно глядящие в будущее.

Самая яркая сторона Зюганова – идеологическая определенность. Его убеждения воспринимаются с одобрением или осуждением, но они бесспорно заметны. Лидер КПРФ – единственный политик, чей образ имеет столь значительную идеологическую составляющую. Поддерживают его идеологию и считают “настоящим коммунистом” и патриотом.

Идеологические противники Зюганова выражают несогласие с его программой и установками, отмечая, что коммунистические идеи, которых придерживается этот политик и на которых он строит свой имидж, устарели.

Одобрительно высказываются о деловых способностях Зюганова, часто называют его умным, компетентным, отмечают деловитость и активность лидера компартии, а также указывают на его коммуникабельность и ораторский дар.

Таким образом, основным отличием Зюганова от других политиков является наличие в его образе отчетливо выраженной идеологической составляющей. Можно предложить, что обусловлено не столько личными качествами, сколько функциональной ролью данного политика. Отношение к КПРФ и к коммунистической идеологии в целом оказывает значительное влияние на восприятие фигуры Зюганова.

2.3 Лужков – “хозяйственник”

Лужков входит в десятку самых популярных политиков нашей страны. Россияне воспринимают его вполне доброжелательно. Наибольшей поддержкой мэр Москвы располагает среди жителей столицы. Ни один другой политик, включая, Путина, не пользуется в столице такими симпатиями.

Уровень доверия москвичей к своему меру почти так же высок, как уровень их доверия к Президенту.

Среди сторонников Лужкова преобладают жители больших городов, люди с доходом выше среднего и с высшим образованием. Симпатизируют мэру Москвы, прежде всего оптимисты – те, кто приспособился к нынешней жизни и с уверенностью смотрит в будущее. Любопытно, что жители дальневосточного округа существенно чаще, чем россияне в среднем, доверяют московскому мэру. Видимо, они настрадались от своих градоначальников и потихоньку завидуют москвичам.

Главные качества Лужкова его незаурядные деловые качества. Наиболее отчетливо выраженными чертами образа Лужкова являются хозяйственность и деловитость. Таких высоких оценок “за деловитость” не удостаивался больше ни один российский политик. Довольно часто о Лужкове говорят и как о хорошем организаторе и руководителе. На фоне похвальных слов о Лужкове совершенно неубедительными выглядят обращенные к нему упреки в бездеятельности.

Но вот с оценки нравственности московского мера дела обстоят не лучшим образом. Лишь небольшая часть россиян отметили его с положительной стороны, нравственные качества – доброту и честность. Остальные напротив, сомневаются в его “благородстве”. Хитрость и непорядочность приписывают

Лужкову, считают его вором и мафиози. Обвиняют московского мэра и в безразличии к остальному населению России – “делает все только для Москвы за счет регионов”.

Личностные качества Лужкова проявлены довольно слабо. Замечается не столько личность, сколько “кепка”.

Таким образом, Лужков воспринимается россиянами прежде всего как крепкий хозяйственник и хороший мэр. Однако эта сильная сторона может оказаться слабой, делая образ “локальным”, ограниченным рамками столицы и препятствуя завоеванию политиком общероссийского авторитета. Мешает росту популярности Лужкова в масштабах страны и довольно низкая оценка его нравственных качеств.

2.4 Явлинский – “резонер”

Согласно данным значительная часть россиян относится к Явлинскому безразлично. Среди тех, кто симпатизирует данному политическому деятелю, преобладают жители мегаполисов, люди с высшим образованием. Противники Явлинского – это прежде всего жители больших городов и сторонники Зюганова.

За “нравственные качества” отмечаются порядочность, справедливость, честность, воспитанность и интеллигентность, мужество и принципиальность. В то же время амплуа Явлинского – критика власти с нравственных позиций – воспринимается населением неоднозначно.

Оценки деловых качеств столь же противоречивы. Наиболее сильной стороной Явлинского считается ум и компетентность. Но вместе с тем многие уверенны, что его интеллект и образованность не находят применения по вине самого политика. Негативную реакцию вызывает у некоторых и неспособность лидера “Яблоко” к командной работе, его бескомпромиссность. Перечисленные черты образа Явлинского заставляют думать россиян как о слабом и не решительном политике.

Политические характеристики даются Явлинскому существенно реже, чем деловые и нравственные, к тому же они невнятны и противоречивы. Одни утверждают, что Явлинский – патриот, другие обвиняют его в прозападных настроениях и действиях.

Как видно из вышесказанного, образ Явлинского ценят за ум и компетентность, однако считают, что он много говорит и мало делает. Кроме того, у лидера “Яблоко” совершенно особое амплуа – критика оппонентов с нравственных позиций. В этом он практически немеет соперников.

2.5 Жириновский – “возмутитель порядка”

У Жириновского неизменно самые высокие “антирейтинги”. “Плохо” к нему относятся почти в два раза чаще, чем “хорошо”. Он занимает первое место в списке тех, за кого люди не стали бы голосовать ни при каких условиях. В то же время у Жириновского имеются и поклонники. Среди симпатизирующих этому политику преобладают молодые люди (от 18 до 35 лет) с низкими доходами и среднем образованием, среди его противников – представители старшей возрастной группы, те, у кого есть высшее образование.

Амплуа Жириновского на политической сцене – “простак” в роли шута, за шутовством скрывается здравый смысл и жизненная мудрость, Жириновский вне конкуренции. При всем том лишь треть россиян положительно отзываются о качествах лидера ЛДПР, тогда как две трети – отрицательно.

Говоря о деловых качествах Жириновского, указывают в первую очередь на ум и образованность, а тук же деловитость и коммуникабельность.

Обращаясь к нравственным качествам, поклонники Жириновского отмечают его прямоту, принципиальность и честность. Те же, кто оценивают нравственный облик лидера ЛДПР негативно, чаще всего видят в нем бесцеремонного и некультурного скандалиста. Некоторые подозревают, что за его “прямотой” скрывается лицемерие и беспринципность, корысть, самодовольство и амбициозность.

На каждую положительную личностную характеристику Жириновского приходится примерно три отрицательных. Поклонники называют его волевым и смелым человеком. В свою очередь, критики осуждают его за вспыльчивость и невыдержанность, считают его весьма агрессивным человеком.

Сторонники Жириновского, разделяющие его взгляды, называют его патриотом. Противники же высказывают прямо противоположные мнения.

В целом можно сказать, что массовое сознание отводит Жириновскому роль главного “возмутителя спокойствия” на политической арене.

Заключение

  1. Отчетливо выраженный в российском обществе запрос на деловые качества политического лидера – эта реакция на отсутствие динамизма в жизни России. Активность, решительность, последовательность, деловитость – не только высоко ценимые качества политиков , но и ожидание динамического развития страны.

  2. Тот факт, что рассмотренные политики обращают на себя внимание разными сторонами своего образа (существует как бы “пакет качеств”), свидетельствует о размывании в массовом сознании еще недавно доминировавших в нем представлений об универсальном политическом лидере. Образ политика имеет теперь функциональный характер (“агитатор”, “хозяин”, “интеллектуал”).

  3. Внимание россиян к нравственным качествам политиков ставит вопрос о политическом этосе современной России. Не в даваясь в детальный анализ данной проблемы, стоит отметить, что запрос на политическую этику – неизбежное следствие демократических перемен, поскольку политик, несущий ответственность перед избирателями, находится совсем в другом положении, нежели государственный деятель при авторитарном или тоталитарном режиме.

  4. Выявленная в ходе исследования тенденция к сведенью идеологических критериев оценки политиков к простой дихотомии : “за народ” – “против народа” указывает на слабую структурированность политического поля современной России.

  5. Исследования показали, что сегодня россияне ждут от руководителя государства дееспособности, эффективности, высоких моральных качеств и личностной определенности. Высокие оценки образа Путина по всем этим показателям говорят о том, что в нынешнем Президенте воплотились (по крайней мере, на момент опроса) те требования, которые предъявляет современное российское общество к национальному лидеру.

Список литературы

  1. Акопов П. Вы куда, гражданин полковник ? Известия №15 2000г.

  2. Бурдье П. Социология политики 1993г.

  3. Василик М.А. , Вершинин М.С. Избирательная система России. Словарь- справочник. СПб : Издательство Михайлова 2000г.

  4. Горелов А.А Политология 2000г.

  5. Дурдин Д.М. “Образ” политического лидера и возможность его изменения.

  6. Зинченко Г.П. Как изменить работу чиновников. Ростов н/Д 2000г.

  7. Лефор К. Политические очерки. 2000г.

  8. Малинкин А.Н. Социология общности и идея патриотизма // СПЖ 1999г. № 3/4.

  9. Полис Политические исследования 2000г. №6 стр. 66.

  10. Седов Л. Политическая ситуация в России. 2000г.

  11. Соловьев А.И. Политология. 2000г.

  12. Франк С.Л. Русское мировоззрение.

  13. Фролов А.М. Введение в политологию. 2003г.

  14. Шестопал Е.Б. и Новикова- Грунд М.В. Восприятие образов ведущих российских политиков. Полис № 5.

  15. Якушева Т.Н. Образы политиков в представлении россиян.

1 В работе использованы общероссийские опросы населения Фонда “Общественное мнение”, проводимые в 56 населенных пунктах 29 областей, краев и республик всех зон России. Интервью по месту жительства. Объем выборки – 1500 человек.

Реферат: Русская школа экранизации

Posted on by admin

Русская школа экранизации

Зоркая Н. М.

Едва ли не общим местом многих исторических обзоров является утверждение, что русский художественный фильм формировался в прямой связи и под непосредственным влиянием русской классической литературы XIX века.

Действительно, экранизация преимущественно известного и популярного литературного сюжета, сначала собственного русского производства, заняла весьма важное место в репертуаре.

Вместе с первой волной послеоктябрьской эмиграции, когда были вывезены копии и прошли европейские премьеры «Отца Сергия» Якова Протазанова и «Поликушки» Александра Санина по Л. Н. Толстому, а далее «Коллежского регистратора» Юрия Желябужского — экранизации «Станционного смотрителя» Пушкина, имевшей уже в советское время (1925) экспорт еще больший, чем прославленный «Броненосец Потемкин». Русское кино стало известно за границей. Славу русской экранной классики подтвердили в 1920-х годах фильмы германской фирмы «Прометеус», где работали русские постановщики, а также образы, созданные артистами Григорием Хмарой в «Преступлении и наказании», германской киноверсии романа Ф. М. Достоевского, и в особенности европейской кинозвездой, ранее русским «королем экрана» Иваном Мозжухиным. До мощной волны советского киноавангарда 1920-х наше отечественное кино виделось в Европе и Америке скорее «экранизатором», продолжателем и преемником великой русской литературы.

Ни классика как таковая, ни заимствованный классический сюжет не были залогом и художественного и коммерческого успеха. Однако именно на материале литературной классики были завоеваны первые принципиальные успехи чисто экранной выразительности. Обращаясь к литературе, кино обретало себя, заимствуя, шло к самостоятельности. Но, разумеется, кинематографический процесс этим не исчерпывался.

Общая картина репертуара фильмов-экранизаций с самого начала была пестрой.

Можно выделить основные типы фильма, снятого по классическому (общепризнанному) произведению литературы: экранизация-лубок, экранизация-иллюстрация, экранизация-интерпретация, экранизация-фантазия («по мотивам…», распространившаяся несколько позднее, в 1920-е годы). Эти четыре модели действуют одновременно, хотя появляются на свет в данной последовательности. Они не замещают одна другую, а существуют синхронно, сохраняясь вплоть до наших дней (и, возможно, сохранятся вечно, пока будет жив кинематограф), хотя понятно, что на ранней стадии преобладает первый тип, лубочный, а в зрелом «Великом немом» более обширное поле оказывается у кинофантазий на литературные темы, когда возникает и осознается как существующее второе — кинематографическое — авторство. Сочетание принципиально разных художественных типов ясно видно в раннем русском кино.

«Нынешний кинематограф — лубок по содержанию. Это же «Битва русских с кабардинцами»», — заявил в 1910 году молодой писатель А. Серафимович.

«Битва русских с кабардинцами» — одиозное для русской интеллигенции название одной из знаменитых лубочных книжек, выдержавшей десятки изданий на протяжении полувека с лишним (с 1854 г.). Это сюжет о любви русского воина и мусульманской княжны, архетипически уходящий в рыцарскую повесть, но модернизированный и положенный на события русско-кавказской кампании XIX века. Имея собственную родословную, сюжет «Битвы русских с кабардинцами» о любви прекрасной Земиры и русского пленного есаула Победоносцева был лубочным двойником или простонародным спутником «Кавказского пленника» Пушкина—Лермонтова. Более того, в разного рода инсценировках «Кавказского пленника» в балаганном театре и в «живых картинах» одноименные романтические поэмы двух гениев обретали черты и свойства лубочной «Битвы русских с кабардинцами»: лубок поглощал литературный источник, что характерно для всех видов и форм лубочной (ранней массовой) культуры — графической картинки, эстрады, цирка, — а также и для всех «кавказских пленников» раннего киноэкрана и не только для пушкинского и лермонтовского сюжетов, но для Л. Толстого, А. Куприна, И. Шмелева и любых других экранизировавшихся произведений.

Речь здесь идет не о лелеемом Н. Гончаровой, М. Ларионовым, «Бубновым валетом» примитиве с его чарующей прелестью фантазии и канона, ни о выставочных образцах какой-нибудь росписи на донце прялки — то есть о художестве. Литературный (а вслед за ним непосредственно — кинематографический) лубок есть некая переходная стадия от аутентичного фольклора к машинному серийному производству. Это промежуточное явление, утратившее рукотворную подлинность, но еще не приобретшее ни высокого стандарта, ни индивидуального авторства подписного творения. Лубок в своем большинстве — усредненное, омассовленное изделие, рассчитанное на спрос неразвитого эстетического вкуса.

Соприкасаясь с авторским литературным произведением, кинолубок прежде всего пренебрегает индивидуальным авторством. Все до одного экранизированные классические сюжеты кинематографа русского производства 1900–1910 годов (и, конечно, последующих десятилетий, вплоть до, скажем, чеховской «Анны на шее» в постановке советского режиссера И. Анненского в 1950-х) стилистически неотличимы друг от друга, а также и от оригинальных творений собственно кинематографа, снятых по специально написанным «сценариусам». «Князь Серебряный» не отличается ни от «Купца Калашникова», ни от «Смерти Иоанна Грозного». Точнее сказать, ленты разнятся костюмами: боярскими («Ванька-ключник», «Воевода», «Каширская старина»), купеческими («Бедность не порок»), мужицкими («Касьян-именинник», «Власть тьмы») и т. д.

Заметим, что количество адаптированных классических сюжетов в русской лубочной литературе конца ХIХ – начала ХХ века было огромно: это горы книжек, выпусков, переизданий. Сегодня непонятно, зачем было перекладывать «на народный вкус» «Тараса Бульбу», «Майскую ночь», «Руслана и Людмилу», «Нос», «Капитанскую дочку»? Но ведь перекладывали! Или, как тогда называлось, «перефасонивали»: подвергали купюрам все неповторимое, авторское, игру ума, печаль, размышление, интонации, оставляли голый сюжет. Похожее происходило на экране.

Кинолубок, по сути дела — это кино еще без кино, перенос на экран лубка литературного. Поэтому шагом вперед была экранизация-иллюстрация, которая ориентировалась на книжную графику и съемку профессиональных театральных спектаклей с участием видных артистов и отличалась от лубочной тем, что кинематограф не подгонял литературный текст под свои каноны, а скромно шел за автором.

Лубок агрессивен, иллюстрация — покорна, что может подтвердить, например, одна из сохранившихся полностью лент — «Мертвые души» 1909 года, снятая в ателье А. А. Ханжонкова. В персонажах фильма добросовестно и ученически воспроизводились иллюстрации к гоголевской поэме, выполненные художниками П. Боклевским и А. Агиным, — таковы несколько муляжные Коробочка, Ноздрев, Собакевич, Плюшкин.

Эти персонажи, словно бы сошедшие с книжных страниц, расположены в одной и той же театральной декорации. Мизансцены статичны, фронтальны, а в финале все герои образуют групповую композицию вокруг бюста Н. В. Гоголя. Это напоминает так называемые «апофеозы», то есть финалы представлений балаганного театра, где персонажей часто группировали вокруг памятника Суворову, у крейсера «Варяг» или еще у какого-нибудь памятника герою или событию. В «Мертвых душах» забавно синтезировались влияния книжной графики, театральной мизансцены и балаганного эффекта.

Сам метраж ранних экранизаций предопределял их иллюстративность: отдельные сцены, моменты из сюжета литературного произведения «зарисовывались» в кадре.

«Бахчисарайский фонтан», поэма Пушкина на экране — «драма в 7 картинах» (сценарий и режиссерский дебют выдающегося режиссера Якова Протазанова) — 180 метров. На сто метров длиннее были ленты «Боярин Орша» по Лермонтову и «Вий» по Гоголю. Сохранившиеся «киноиллюстрации», снятые в 1909–1911 годах: «Мазепа» В. Гончарова по пушкинской «Полтаве» и «Мазепа» П. Чардынина по одноименной поэме поляка Ю. Словацкого, «Жених» и «Русалка» по Пушкину, «Майская ночь» по Гоголю (в афише — «сказка в 18 картинах») и другие, — демонстрируют первоначальные, ученические и зачастую вполне добросовестные поиски «адекватности» образов.

«Идиот» Достоевского на экране — «драма», снятая режиссером П. Чардыниным в 1910 году у Ханжонкова, — «пробежка» по узловым сценам романа, на сегодняшний взгляд наивная и комичная. Настасья Филипповна там появляется в огромной шляпе с перьями, жесты — размашисты, глаза — «инфернальные». Выигрышные моменты действия спешно нанизаны на стержень сюжета: сцена вечеринки со сжиганием в камине пачки денег, сорванная свадьба, дом Рогожина после убийства… И все же в этом опусе, одном из самых ранних, уже есть проблески, попытки «сравнять» киноизображение с литературным описанием, добиться точности. Первые кадры — натурные, это поезд, подъезжающий к Санкт-Петербургу. Действие переносится в вагон, где князь Мышкин встретился с Рогожиным. Артист Андрей Громов старается передать внешность и манеру поведения героя, нескладного, инфантильного и очаровательного в своей чистоте. Во всех случаях налицо добросовестные намерения «учиться» и «подражать» оригиналу.

На этой, самой ранней, стадии в кинематографе не существует ни понятия жанра, ни попыток соизмерить собственные возможности с шедеврами литературы. Роман, драма, стихотворение в 17 строф («Песнь о вещем Олеге»), четырехтомный роман-эпопея «Война и мир» в чуть более поздней экранной «Наташе Ростовой», «драме в 5 частях», бытовая комедия, фарс — все «укладывается» в лапидарный метраж киноленты от 215 до 2000 метров. Даже чаще, нежели книжные иллюстрации, фильм напоминает «живые картины» или «туманные картины», одно из предкинематографических зрелищ, широко распространенных во всем мире, а также в России во второй половине XIX века.

Закономерность их в русской культуре среди любимых народных развлечений была подтверждена и освящена еще Пушкиным. В стихотворении 1835 года поэт писал, как бы вторя друзьям, которые советовали ему продолжить «Онегина»:

…Вставляй в просторную, вместительную раму

Картины новые — открой нам диораму…

Это, как ни забавно, и осуществлялось в младенческом кинематографе: среди ранних экранизаций Пушкина имеется и «Евгений Онегин», драма, метраж 270 м, на поверку являющаяся тем не менее экранизацией сцен из оперы Чайковского.

Но как ни пестра и ни наивна «пушкиниана» раннего русского экрана, невозможно не видеть облагораживающего, активного воздействия самого обращения кинематографа к Пушкину.

Да, конечно, «исходной точкой» для первоэкранизаторов был пушкинский романс «Под вечер осени ненастной», уже с 1850-х годов широко бытовавший в качестве лубочной картинки. Но опыт накапливался, процесс шел стремительно, происходил любопытный «отрыв» от кинолубка.

В этом смысле интересна лента 1912 года «Братья разбойники» (по одноименной поэме Пушкина, сценарий и режиссура В. Гончарова, ателье Ханжонкова).

Налицо попытка построения самостоятельного кинематографического сюжета, поиски собственных приемов средств экранного повествования, и опять эти поиски стимулирует литература.

Пушкинское описание ночной пирушки разбойников («Не стая воронов слеталась на груды тлеющих костей…») порождает на экране типичную мизансцену разбойного пира, свойственную как аналогичным сценам из народной игры «Лодка», так и эпизоду «На острове» из дранковского «Стеньки Разина». В центре группы разбойников с поднятыми ковшами в руках высится фигура атамана. С началом его рассказа «Нас было двое: брат и я…» происходит возврат действия в прошлое: то, что ныне именуют «ретро-вставками», практиковалось в русском кино уже в 1910-х.

Перевод действия в прошедшее время обусловлен текстом поэмы, но тут же начинается и собственно кинематографическое творчество новых сюжетных мотивов, узоров, расцвечивающих лаконичный текст литературного оригинала. Немой экран «переводит» речь героя в бег визуальных образов.

Так, например, краткое пушкинское

Росли мы вместе; нашу младость

Вскормила чуждая семья…

развертывается на экране в разъяснение обстоятельств сиротства героев: возникает история молодой утопленницы, матери, оставившей двух мальчуганов одних на белом свете. В фильме много быта. Специально прописаны картины тюрьмы, даны портреты и группы арестантов, у Пушкина это отсутствует. Фильм снят оператором Рылло, в чьем решении «Братьев разбойников» явно видны поиски специфического киноязыка. В частности, ранние (1912-й!) глубинные мизансцены, суровость «передвижнического» письма — продолжение опыта «Обороны Севастополя».

Композиционно фильм «окольцован»: драматургический прием, живой и общераспространенный и в наши дни. В финале действие возвращается к первоначальной мизансцене пирушки разбойников, к скорбному атаману-рассказчику в кругу сотоварищей и собутыльников.

Однако опыт «Братьев разбойников», фильма, знаменательного еще и потому, что он был задержан цензурой и не выпущен на экран, напоминал кинематографистам о границах возможностей тогдашнего экрана. Или — может быть — экрана вообще? Заметим: с тех пор «Евгений Онегин» в России так и не получил киноинтерпретации, на нее решились только англичане в одноименном фильме с Ральфом Файнсом и Лив Тайлер в главных ролях.

Есть нечто, «переводу» не поддающееся! Так получилось с «Домиком в Коломне», снятым Петром Чардыниным у Ханжонкова в 1913 году.

Фильм признан — и справедливо! — жемчужиной раннего русского кинематографа. Блистательна, отработана до мельчайшей детали игра Ивана Мозжухина — гусара, он же кухарка Мавруша, продумано и его остроумное экранное «травести» (когда гусар, забывшись, лихо поднимает ситцевую юбку и достает из брюк портсигар, когда прячет смиренно сложенные мужские руки под фартук и т. п.). Тщательно воссоздан быт, а ныне лента являет еще и ценность историческую, этнографическую. Но «Домик в Коломне» ведь лишь по внешности забавная история-анекдот, на деле же глубоко личное, лирическое раздумье поэта о себе, о юности, о творчестве.

«Узнаю, маменька». И вышла вон,

Закутавшись. (Зима стояла грозно,

И снег скрыпел, и синий небосклон

Безоблачен, в звездах, сиял морозно.)…

Фильм же снят летом — потеря зимы невосполнима. Невосполнима потеря образа гордой графини-прихожанки у Покрова, антиподом которой для Пушкина и была героиня поэмы «простая, добрая моя Параша». Непереводимы пушкинские октавы ни на один, кроме поэзии, язык. И получался на экране, при всех его безусловных достоинствах, милый фарс наподобие выпущенной в том же 1913 году комедии «Дядюшкина квартира» — симпатичной безделицы с участием того же Ивана Мозжухина.

Итак, уже при самом раннем обращении русского кино к поэзии обнаружились возможности и границы трансплантации. То же и с прозой.

Философское содержание, «лабиринт сцеплений», что, по выражению Л. Н. Толстого, и есть сущность жанра романа, — все это было не под силу кинематографу и тогда, и долгое время после. Гораздо удивительнее феномен успеха: пусть еще и скромные победы искусства экрана. Например, вторая по счету экранизация «Анны Карениной», сделанная в 1915 году под грифом «Русской золотой серии» начинающим режиссером, актером по первой профессии Владимиром Ростиславовичем Гардиным (1877–1965), далее прожившим большую жизнь в кино, с Марией Германовой, актрисой МХТ, ученицей К. С. Станиславского в заглавной роли. В этой работе бросаются в глаза тонкая психологическая проработка настроений, верность толстовской живописи портрета: в облике Анны была достигнута «похожесть», то есть изящество при некоторой полноте, сочетание черных волос и светлых глаз, непокорные завитки на затылке — то, что впоследствии не принималось во внимание даже великой Гретой Гарбо, которая в «Анне Карениной» оставалась самой собой, некоей скорбной красавицей, но не той, которую написал Л. Н. Толстой.

Так кинематограф осваивал портрет героя. Далее — пейзаж как элемент экранной выразительности.

Например, фильм «Обрыв» Петра Чардынина по одноименному роману И. А. Гончарова, в котором дана картина русской духовной жизни в эпоху реформ и созданы портреты большой реалистической и поэтической силы. Сам обрыв, то есть пейзаж, у Гончарова многозначен и предвосхищает более поздние образы-символы искусства на рубеже XIX–XX веков. Обрыв — это и реальный крутой склон под усадьбой барыни Бережковой, и место тайных свиданий героини романа Веры, куда ее разбойным посвистом вызывает нигилист-бунтарь Марк Волохов. Это и «обрыв» Вериной девичьей жизни, и обрыв самой старой российской жизни в клокочущие 1860-е годы.

Чардынин ищет атмосферу. Долгий, глухой, заросший спуск к реке. Длинные проходы Веры — на свидание, возвращение со свидания (героиню играла видная театральная актриса Вера Юренева). «Логово» Марка Волохова — беседка внизу, у реки. «Топография» фильма, удачно выбранная натура выразительны.

Высокая серьезность Чардынина в его обращении к классике, поднятая им «планка» кинорежиссерской профессии позволили расширить и поле творческих исканий в экранизации. Среди тех, кто сочетал профессионализм с художественными поисками, следует назвать имя Якова Александровича Протазанова (1881–1945).

Протазанов — о нем речь пойдет и в следующих главах — начинал в кино одновременно с Гончаровым и Чардыниным, дебютировал короткой лентой «Бахчисарайский фонтан» (1909), снимал много, по тогдашним правилам без перерывов, подвизался в «Русской золотой серии», где поставил новаторскую по драматургии, монтажу и экранным эффектам «Драму у телефона» (1914) — русскую версию фильма Д. У. Гриффита «Уединенная вилла», снял сенсационный и скандальный (вплоть до запрета, вызванного протестом С. А. Толстой) фильм «Уход великого старца» (1912) о последних днях жизни Л. Н. Толстого и немало других заметных лент.

Скачок в творчестве Протазанова, как и всего русского кино, относится к годам Первой мировой войны. Этот общеизвестный и много раз повторенный историками кино, хотя и парадоксальный на первый взгляд, факт обычно объясняют тем, что война блокировала киноимпорт и потребовалось насыщение внутреннего рынка. Следует добавить к этому материальному также и моральный фактор: взрыв национального самосознания, пережитый также и кинематографистами.

Для Протазанова новое обращение к отечественной классике было органичным — это патриотическое умонастроение породило его своеобразную классическую кинотрилогию: «Николай Ставрогин» (1915), «Пиковая дама» (1916), «Отец Сергий» (1917–1918). Все три фильма сделаны были на фабрике Ермольева, куда режиссер перешел из «Русской золотой серии». Во всех трех главные роли играл Иван Мозжухин, к тому времени, и особенно после названных фильмов, единодушно признанный лучшим русским киноартистом.

Пушкин, Достоевский, Лев Толстой — три первых имени золотого национального фонда. Кинематограф замахнулся высоко!

Разумеется, даже эти лучшие ранние экранизации величайших творений не поднялись и не могли подняться до уровня оригинала, как не исчерпает оригинал ни одно кинематографическое воплощение литературного шедевра и в дальнейшем на высоких уровнях зрелости киноискусства. Даже такие фильмы высшего ранга, как, скажем, «Фальстаф» Орсона Уэллса, «Белые ночи» Висконти или «Несколько дней из жизни И. И. Обломова» Н. Михалкова. Адекватного не бывает. Бывает — иное. Свое прочтение. Кинематографическая версия другого — второго — творца. Зачатки этого были и в ранних, во многом еще несовершенных фильмах Протазанова.

Копии «Николая Ставрогина» утрачены, и сохранилась лишь серия литографий, выполненных с кадров, да весьма скупые отзывы рецензентов. Ясно, однако, что из сложнейшего, многолинейного философского и социального романа «Бесы» Протазанов извлекал историю героя, чье имя вынесено было в название. Несомненным было влияние одноименного знаменитого спектакля Московского художественного театра в постановке Вл. И. Немировича-Данченко и с В. И. Качаловым в главной роли. Но, насколько можно судить, Мозжухин дал собственную трактовку образа: «Николай Ставрогин, наиболее сложный тип в нашей литературе… у Мозжухи- на несет на себе печать той «вековечной священной тоски», которую оная избранная душа, раз вкусив и познав, уже не променяет потом никогда на дешевое удовлетворение», — писал рецензент.

Вселенская тоска «принца Гарри» (как называл Ставрогина другой персонаж романа, Степан Верховенский) сменилась в творчестве Мозжухина одержимостью пушкинского Германна.

Правда, изысканное изящество, флер тайны, ирония «Пиковой дамы», до сих пор не разгаданная, были Протазанову не под силу. История «трех карт» весьма упростилась на экране, но зато приобрела актуальный для своего времени смысл. В исполнении Мозжухина инженер Германн, неудачник, мечтающий посредством карточного секрета графини выйти в люди, превратился в одержимого, полубезумного искателя денег. Были подчеркнуты его корыстолюбие, жестокость, прямолинейность. С резким профилем, демоничный, с огромными и словно бы остекленевшими светлыми глазами под черными дугами бровей, Германн у Мозжухина фатально двигался к краху: последние кадры фильма запечатлевали его на железной койке сумасшедшего дома, маниакально тасующего колоду карт и всякий раз вместо заветного туза вытягивающего даму пик — символ мести и расплаты за убийство старухи.

В этом фильме был интересно применен ракурс: беспокойное хождение героя под домом графини снято было сверху, с точки зрения воспитанницы графини Лизаветы Ивановны, обольщенной Германном и нервно ожидающей его у окна. Длинный проход Германна через анфилады особняка, снятый со спины Мозжухина, производил впечатление полной новизны, ибо персонаж на экране привычно смотрелся лишь в фас, в центре кадра. Хрестоматийными стали и кадры, где профиль героя с его орлиным носом и непокорной шевелюрой повторен черной «наполеоновской» тенью, отброшенной на плоскость белой стены. Для кинематографа 1910-х, и не только русского, это было ново и смело. Но одновременно в той же ленте были допущены явные операторские просчеты освещения, из-за чего кадры лишались глубины, а стильная и тщательно выполненная известным художником Владимиром Баллюзеком декорация выглядела плоской, перегруженной. Так сочетались в одной ленте открытия и неумение, сверкающие находки и немощное ремесло. К сожалению, плоскостность и перегруженность кадра, отсутствие глубины и воздуха останутся слабостью режиссуры Протазанова во многих последующих его работах.

Фильм «Отец Сергий», задуманный во время съемок «Пиковой дамы», Протазанов начал после Февральской революции 1917 года — изображение на экране в игровом фильме царствующей особы (у Л. Н. Толстого это Николай I), церкви, монастыря ранее было запрещено цензурой. История жизни и нравственных исканий героя-аристократа, блестящего придворного, князя Степана Касатского, познавшего фальшь и грязь света и принявшего постриг, став «отцом Сергием», — воссоздана была действительно «по Льву Толстому», с искренним стремлением передать на экране авторскую концепцию этого своеобразного «жития святого» или, точнее, «антижития».

Протазанов и Мозжухин проводили своего героя от юности до глубокой старости. Сквозной темой судьбы героя становились напряженные попытки избегнуть соблазнов, и главного среди них — соблазна лжи, обрести истину и подлинную веру. Мозжухин играл целую жизнь человеческую с темпераментом и серьезностью, правда, моментами чуть выспренно, чему способствовал тогдашний общий стиль актерской игры, еще не окончательно оторвавшейся от театра и, в частности, глубокий черный грим, которым по манере той поры были обведены глаза персонажа. Но исполнение Мозжухина в ряде сцен (особенно — в пустыньке с барыней Маковкиной, с купеческой дочкой Марьей — эпизоды соблазнения) поднималось к трагедийной силе. Благодаря высокому мастерству актерского перевоплощения угловатый непокорный кадетик, каким представал Стива Касатский в начале его истории, далее на глазах зрителей, проживая жизнь, превращался сначала в блестящего офицера, красавца-придворного, а потом в согбенного, скорбного и смиренного старца-странника.

Успеха достиг в режиссуре и Протазанов, осуществив сложные массовые композиции, такие, например, как сцена дворцового бала, эффектно снятая операторами Николаем Рудаковым и Федотом Бургасовым. Длинный проход Маковкиной — Натальи Лисенко по снежному полю из пустыньки отца Сергия — это был уже чисто кинематографический образ, который следовало «читать» — прочитывать перелом в душе пустой и легкомысленной женщины, переживающей минуты раскаяния, потрясения и решения принять постриг.

Фильм «Отец Сергий» был выпущен на экраны уже после Октябрьской революции, премьера состоялась в московском кинотеатре «Арс» 14 мая 1918 года. По словам очевидцев, это был подлинный шок. Когда зажгли свет, несколько мгновений публика молчала и потом разразилась тем, что называют бурей аплодисментов.

Это был своего рода результат десятилетней работы русского кинематографа над фильмом-экранизацией. И при сравнении «Отца Сергия» с первыми простодушными фильмами-лубками и добросовестными иллюстрациями вырисовывается творческий итог той школы классической литературы, которую в кратчайший срок успело пройти русское кино.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.portal-slovo.ru/

Доклад: Скарлатина

Posted on by admin
Скарлатина

Скарлатина — острое инфекционное заболевание, характеризующееся лихорадкой, интоксикацией, явлениями острого тонзиллита и обильной точечной сыпью.

Возбудителями скарлатины являются токсигенные стрептококки группы А, т. е. штаммы микроорганизмов, способные продуцировать экзотоксин (син. — токсин Дика, скарлатинозный токсин).

Так же как и нетоксигенные штаммы этих микроорганизмов, возбудители скарлатины содержат в клеточной стенке глюкуроновую и липотейхоевую кислоты, М-, Т- и R-протеины, липопротеиназу, групповой полисахарид, пептидоглюкан, а в процессе жизнедеятельности продуцируют стрептолизины-О и -S, глюкуронидазу и некоторые другие вещества, способные оказывать биологическое действие на макроорганизм.

Источником инфекции чаще всего служат больные скарлатиной, реже — ангиной и носители токсигенных штаммов стрептококков (здоровые или реконвалесценты после стрептококковых заболеваний). Основным путем распространения стрептококков является воздушно-капельный. Второстепенное значение имеет инфицирование путем контакта (через предметы быта, ухода, перевязочный материал) и с пищевыми продуктами. Входными воротами служат слизистая оболочка ротоглотки или раневая (ожоговая) поверхность, в отдельных случаях — легкие. При заражении через слизистую оболочки ротоглотки развивается фарингеальная, а при инфицировании через раневую поверхность и легкие — внеглоточная (экстрафарингеальная) формы скарлатины. По данным В. Д. Цизерлинга (1978), в 97,0% случаев заболевания первичная локализация стрептококковой инфекции находится в ротоглотке, в 2,0% — на коже и в 1,0% — в легких.

Патогенез. Инфицирование людей, не обладающих иммунитетом к эритрогенному токсину Дика, токсигенными штаммами стрептококков группы А ведет к развитию местных и общих явлений инфекционного процесса, связанных с взаимодействием макроорганизма с продуктами жизнедеятельности и клеточными антигенами возбудителей заболевания, характерными для всех форм стрептококкоза (см. Ангина). Содержащаяся в оболочке стрептококков липотейхоевая кислота обеспечивает их фиксацию к лимфоидным клеткам. М-протеин подавляет функциональное состояние фагоцитов. Капсула микробной клетки обеспечивает устойчивость ее к протеолитическим ферментам биологических жидкостей макроорганизма. Продуцируемые в процессе жизнедеятельности стрептококков продукты обмена оказывают местное и общее воздействие. Местное действие проявляется в тканях, являющихся воротами инфекции, и характеризуется воспалительной реакцией, а общее — токсическим поражением центральной нервной, сердечно-сосудистой и других систем макроорганизма.

Патологический процесс при скарлатине, наряду с отмеченным, обусловлен и с некоторыми другими механизмами, связанными, в основном, со скарлатинозным токсином (токсином Дика). Токсин Дика состоит из 2 фракций — термолабильной (эритрогенный токсин), способной оказывать токсическое влияние на организм людей, и термостабильной — обладающей аллергенными свойствами. Эритрогенный токсин обладает пирогенностью, цитотоксичностью, способностью подавлять функциональное состояние ретикулоэндотелиальной системы, повышать проницаемость клеточных мембран, вызывать резкое расширение капилляров кожи и острое воспаление верхних слоев дермы с последующими некробиотическими изменениями клеток эпидермиса. В организме людей, ранее не болевших скарлатиной, он в течение нескольких часов вызывает развитие лихорадки, общей интоксикации, катарального тонзиллита и обильной точечной сыпи, сгущающейся в естественных складках кожи и отсутствующей в области носогубного треугольника, сохраняющейся в течение 2-5 сут. Скарлатинозная сыпь является проявлением стрептотоксикоза. Морфологически она характеризуется острым воспалением верхних слоев дермы с резким расширением капилляров и последующим некрозом эпителия. Внутрикожное введение здоровым, не болевшим скарлатиной, а также больным скарлатиной 1-4 доз эритрогенного токсина вызывает через 4-6 ч воспалительную реакцию кожи на месте введения препарата. Со 2-й недели болезни, а затем в течение всей последующей жизни реакция организма на скарлатинозный токсин остается отрицательной. Инфицирование людей, не реагирующих на введение 1-4 его доз, токсигенными штаммами стрептококков не способно вызвать скарлатину. Развивающийся у них инфекционный процесс проявляется ангиной, рожей или другой формой стрептококкового заболевания. Таким образом, положительная реакция на токсин Дика свидетельствует об отсутствии антитоксического иммунитета и наличии восприимчивости к скарлатине. Отрицательная проба — показатель перенесенной скарлатины или латентной инфекции, вызванной токсигенными штаммами стрептококков. Антигенная структура эритрогенного токсина Дика у всех встречающихся в природе стрептококков однотипная, а антитоксический иммунитет после перенесенного заболевания пожизненный. Поэтому скарлатиной, как правило, болеют один раз в жизни, чаще всего — в детском возрасте. Повторная скарлатина встречается в 2-4% случаев. Вместе с тем, при первичной встрече с токсигенными стрептококками клиническая форма скарлатины отмечается всего лишь у 1/3 части людей. У остальных развивается ангина или латентная стрептококковая инфекция, сопровождающиеся формированием антитоксического иммунитета и появлением отрицательной реакции на токсин Дика. Соотношение ангины и скарлатины при этом составляет 1:1. В связи с тем, что в развитии инфекционного процесса при скарлатине, кроме токсина Дика, участвуют и другие внеклеточные, а также клеточные факторы стрептококков группы А, у реконвалесцентов после нее отмечаются практически те же исходы заболевания, что и при ангине — могут развиваться миокардит, гломерулонефрит, полиартрит и другие.

Таким образом, скарлатина является одной из клинических форм стрептококковой инфекции, патогенез которой отличается от ангины и рожи в основном участием в патологическом процессе, наряду с обычными патогенными факторами стрептококков группы А, также и токсина Дика.

Симптомы и течение. Согласно современной классификации скарлатины, различают фарингеальные и экстрафарингеальные формы заболевания. Каждая из них может быть типичной и атипичной. При типичной скарлатине выделяют легкую, среднетяжелую и тяжелую формы инфекционного процесса. Тяжелая скарлатина, в свою очередь, может протекать с преобладанием токсического, септического или токсико-септического компонентов. Атипичная скарлатина протекает в субклинической (стертой) и рудиментарной формах.

Инкубационный период при скарлатине продолжается от 1 до 12 сут (чаще всего 1-3 дня). Начало заболевания острое. Среди полного благополучия появляются озноб, общая слабость, головная боль, боль в горле при глотании, нарушается аппетит и в течение нескольких часов повышается температура тела (до 38,0-39,0оС). В последующем нарастают ранее появившиеся симптомы интоксикации (усиливаются общая слабость и головная боль, исчезает аппетит, у детей присоединяются тошнота и рвота) и острого тонзиллита (боль в горле при глотании, гиперемия слизистой оболочки ротоглотки, увеличение и болезненность углочелюстных лимфатических узлов). Одновременно с этим набухают скопления лимфоидных клеток мягкого неба. Они приобретают вид бугорков ярко-красного цвета размером 1-1,5 мм в диаметре. Через 6-12 ч с момента заболевания на коже больного появляется экзантема. Вначале она более интенсивна на шее, верхней части туловища, проксимальных отделах конечностей и отсутствует в области носогубного треугольника.

Авторский материал: Легализация преступных доходов

Posted on by admin

Легализация преступных доходов

Сергей Веряскин

До сих пор пренебрегаете методами проверки своих клиентов? Игнорируете средства индивидуальной защиты и совсем не разбираетесь в деловых связях? Тогда мы идём к вам! Наверное, именно так и говорят все нечистые на руку личности, остро нуждающиеся в “большой стирке” своих денежных средств и финансовой репутации.

Легализация, как экономическая и юридическая категория появилась в 20 веке, ещё задолго до того, как о ней в качестве проблемы заговорили на международном уровне. Но только в нынешнем столетии она предстала перед мировой общественностью как абсолютное социальное зло, способное нанести непоправимый урон существующим отношениям, как в отдельных государствах, так и в рамках всей политической карты мира.

Способы легализации.

Среди всех прочих доходных промыслов воровство из бюджетных закромов и карманов граждан является самым выгодным. Как и любое другое финансовое мероприятие, воровство нуждается в хорошо развитой инфраструктуре. Поэтому вторым по рентабельности бизнесом считается деятельность по легализации преступных доходов. Сеть коммерческих банков, страховых фондов, политических деятелей и благотворительных организаций призвана стать надёжным и сговорчивым подспорьем в этом нелёгком ремесле. И это только вершина айсберга. На самом деле форм и способов отмыть чужие средства существует несчитанное количество. Примерно столько же по всему миру разбросано и “мойдодыров”, чей общий годовой доход измеряется триллионами долларов.

Самым надёжным и десятилетиями проверенным способом легализации преступных средств, по крайней мере, в нашей стране, является отмывание через вновь созданные фирмы, срок жизни которых – день, да ещё чуть-чуть. Схема до гениальности проста: регистрируется какое-нибудь ООО “Умывальник”, занятое на почве оказания платных услуг по уборке производственных помещений и прилегающих территории. На его счёт переводится некоторая сумма от другого общества, которая потом превращается в наличность, а “Мойдодыр”, посчитав свою миссию выполненной, ликвидируется.

Другая распространённая схема легализации состоит в использовании поставных организаций. Допустим, существует некое государственное предприятие “А”, руководителем которого является гражданин Петров, на той же улице, через дом располагается общество “Б”, принадлежащее гражданину Таджикистана, приехавшего в Россию на заработки. Общество “А” делает заказ обществу “Б” на приобретение каких-либо товаров, чья цена в разы превосходит среднерыночную, и деньги переводятся на счёт общества “Б”, откуда затем следуют в личный карман Петрова.

Возможен и вариант с привлечением к “делу” различного рода нелегалов – иммигрантов, беженцев, вынужденных переселенцев и гастарбайтеров. Как правило, в ход идут паспорта нелегалов, позволяя открывать на имя кредитные счета или регистрировать “теневые” фирмы.

Более “демократичный” подход используют благотворительные организации. В этой сфере “отмываются” куда более крупные состояния, причём с меньшим риском. Дело в том, что в качестве благотворительных могут быть представлены какие угодно цели. Руководство небезызвестной общественной организации “Открытая Россия”, например, под благотворительностью понимало выплату заработных плат своим сотрудникам и организацию всякого рода “агитационных акций” в поддержку “молодой российской демократии”. Другой вариант незаконного использования благотворительных организаций представляет собой ещё большую опасность и состоит в совершении денежных переводов между террористическими и экстремистскими организациями. Такая схема возможна, например, в том случае, если одна и та же благотворительная организация имеет свои представительства и филиалы сразу в нескольких государствах и налицо злоупотребление со стороны руководства или рядовых сотрудников.

Многочисленные страховые фонды в силу их размеров, широкой доступности и многообразия страховых продуктов также довольно часто используются в целях легализации. По данным ФАТФ (Международной Комиссии по борьбе с отмыванием) именно страховая деятельность является самой слабой и уязвимой с точки зрения отмывания преступных капиталов. Простейший пример: в подставную страховую компанию приходит руководитель фирмы и просит застраховать на кругленькую сумму всё его имущество. При этом в качестве страховых указываются такие риски, как “глобальное потепление”, “мировые войны”, “революции” и прочее, во что “верится с трудом”. Затем, переданная страховая премия уже на вполне законных основаниях отправляется в зарубежный банк, либо крупную страховую организацию.

Но, безусловно, главными “прачечными”, через которые проходят основные потоки украденных капиталов были и остаются коммерческие банки. Собственно, банки в конечном итоге и венчают весь процесс легализации. Отмывание может начаться на стадии организации фирмы-однодневки, пройти ряд этапов, но закончится она именно обналичиванием денежных средств в банковском учреждении. Все схемы отмывания доходов через банковские структуры можно условно разделить на две категории – простые и сложные. Вариант простой схемы: в банк приходит гражданин и просит перевести энную денежную сумму на счёт какой-нибудь “липовой” фирмы, продающей консервированный горный воздух. Вариант сложной схемы. Какая-либо крупная фирма целенаправленно устраивает судебную тяжбу с другой крупной фирмой. В ходе судебного разбирательства правление принимает решение о привлечении к делу группы лучших тире высокооплачиваемых зарубежных адвокатов, на банковский счёт которых поступает сумма, которая впоследствии распределяется между участниками схемы.

Разумеется, подобная “кипучая” деятельность не может остаться незамеченной государством, в меру своих сил противодействующим стараниям теневых воротил. В немалой степени делу борьбы с легализацией способствуют сами граждане и организации, направляющие в контрольные органы информацию о фактах совершения подозрительных финансовых операций. По данным, опубликованным в отчёте Федеральной службы по финансовому мониторингу РФ, в 2006 году база данных службы ежедневно пополнялась на 25-30 тысяч таких сообщений.

Кто борется с легализацией.

На сегодняшний день почти, что в каждой индустриально-развитой стране действуют отдельный нормативный акт о противодействии легализации преступных доходов, а также специализированные органы, наделённые полномочиями отслеживать и проверять природу денежных средств граждан и организаций на банковских счетах. На международном уровне общее руководство деятельностью различных государств по противодействию легализации осуществляет Международная Комиссия по борьбе с отмыванием, более известная в нашей стране, как ФАТФ. Решение о необходимости создания ФАТФ было принято на саммите Большой семерки в Париже в 1989 году. На настоящий день в ФАТФ входят 33 члена, 31 из которых составляют государства-участники. Также в состав комиссии на постоянной основе входят также и Европейская комиссия и Совет сотрудничества Персидского залива, и порядка 20 наблюдателей. Именно эта организация является на сегодняшний день локомотивом в борьбе с “грязными” финансами, их владельцами, а также условиями, способствующими развитию легализации преступных доходов. ФАТФ также составляет чёрный список государств (NCCT list) в той или иной степени отказывающихся сотрудничать по вопросам легализации. Россия была исключена из списка в октябре 2003, а принята в состав ФАТФ в середине 2003 года. В России деятельность по координации борьбы с отмыванием осуществляет Федеральная служба по финансовому мониторингу, которая является составной частью государственного аппарата и по своему правовому статусу относится к федеральным органам исполнительной власти.

Банки обязаны знать клиентов “в лицо”.

Государство в лице Центробанка и Федеральной службы по финансовому мониторингу продолжает завинчивать гайки в сфере банковского обслуживания граждан и организаций. Одним из пунктов стратегии российского банковского сектора отмечается необходимость усиления контроля за результатами применяемых кредитными организациями правил и процедур внутреннего контроля, направленных на противодействие легализации доходов, полученных преступным путем. При этом выявление неоднократного нарушения положений закона “О противодействии легализации (отмыванию) доходов, полученных преступным путем, и финансированию терроризма” (закон № 115), как сообщается в информационном письме ФСФМ, немедленно приведёт к отзыву лицензии у кредитного учреждения. С мая 2004 года, когда за “отмывание” был закрыт Содбизнесбанк, со своей лицензией уже распрощались более 80 учреждений. В связи с этим банкам следует быть осмотрительнее в отношениях со своими клиентами.

Осмотрительность, прежде всего, должна проявляться в отношении самих клиентов – установления их личности, деловой репутации и финансового положения. Для этого могут быть использованы документы, подтверждающие личность (паспорта, удостоверения, водительские права и так далее), а также статусное положение организаций (уставные, учредительные документы), первичная документация и информация, полученная путём запроса из достоверных источников. Если клиентом банка является организация, то необходимо истребование данных о том, кому (сколько человек и какова доля участия каждого из них) принадлежит право собственности на имущество организации и кому она, в конечном счете, подконтрольна.

Открытие и ведение анонимных банковских счетов, или счетов, открываемых на явно вымышленное имя, не допускается. Следует помнить, что не все клиенты банков подлежат обязательной проверке. В первую очередь это касается подозрительных лиц или организаций, чья деятельность не отвечает принципу прозрачности, а также клиентов, совершающих сделки на сумму 600 тысяч рублей и выше. В том случае, когда кредитная организация подозревает или имеет разумные основания подозревать, что средства клиента являются доходом от преступной деятельности или связаны с финансированием терроризма, ею должны быть предприняты действия по оповещению финансовой разведки.

Следующее, на что стоит обратить внимание – это смысл сотрудничества клиента с банком, то есть цель и характер совершаемых операций. Операции должны обладать общепонятным смыслом и быть “прозрачными”. Перечень операций подлежащих обязательному контролю приведён в статье 6 Закона № 115. В частности, об открытии вклада в пользу третьих лиц с размещением в него денежных средств в наличной форме и о переводе денежных средств за границу на счет, открытый на анонимного владельца банки должны уведомлять Росфинмониторинг в тот же, или следующий за ним рабочий день.

Когда в банк обращается государственный или политический деятель, это возлагает на кредитное учреждение ряд дополнительных обязательств по его проверке. Так должна быть произведена не только идентификация его личности, но также и идентификация на основании политических документов. После процедуры идентификации принимаются меры по установлению сведений, содержащих информацию о доходах политического деятеля, их совокупных размерах, общем благосостоянии и источниках его формирования. Кроме того, перед тем, как вступать в деловые отношения с клиентами, являющимися политическими деятелями, сотрудникам кредитного учреждения требуется запросить и получить соответствующее разрешение старшего руководства учреждения.

Во всех случаях, когда возможность всесторонней и объективной проверки обратившихся в банк лиц отсутствует, кредитным учреждениям строго рекомендуется прекратить всякие отношения с такими клиентами.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://klerk.ru/

Сочинение: Хлеб всему голова или роль хлеба в жизни гимназистов

Posted on by admin

Исследовательский проект

по биологии на тему:

«Хлеб всему голова

или роль хлеба в жизни гимназистов»

Выполнен ученицей

6 «А» класса

Гимназии №1 города Мурманска

Грабской Ангелиной

Мурманск

2010

СОДЕРЖАНИЕ

Введение

Теоретическое исследование

История хлеба

Путь от зерна до буханки хлеба

Хлеб – всему голова

Практическое исследование

Выводы

Список литературы

Приложения

Введение

Хлеб – это пищевой продукт, выпекаемый из муки. Считается, что слово «хлеб» греческого происхождения, древнегреческие пекари использовали для производства этого продукта специальные горшки – клибанос. Что касается происхождения русского слова «хлеб», то его связывали с заимствованным именем Глеб, или глаголом «хлебать».

Постоянное изобилие хлеба – заветная мечта миллионов людей живущих на Земле. Хлеб стоит не дорого, но не все знают, каким нелёгким трудом он достаётся, какова его истинная цена. Прежде чем попасть к нам на стол, хлеб проходит большой и сложный путь. Чтобы на полях вырастить зерно, днём и ночью, под палящими лучами солнца и проливными дождями трудятся тысячи людей более 120 профессий (селекционеры, агрономы, инженеры, механизаторы, рабочие элеватора, мукомолы, конструкторы, водители машин, пекари, продавцы, трактористы, комбайнёры и многие др.).

Русский народ всегда относился к хлебу с благоговением как к дару, спасающему от голода, как к богатству.

Актуальность проблемы: отношение подростков к хлебу вообще и гимназистов в частности.

Цель моей работы: выяснить осведомлённость гимназистов о хлебе и их отношение к этому продукту.

Для достижения данной цели были поставлены следующие задачи:

Отобрать и изучить литературу по данной теме

Сделать выводы по изученной литературе

Сравнить полученные практические и теоретические данные

Сделать выводы

В начале работы была сформулирована следующая гипотеза:

«Если человек будет знать, сколько затрачено труда для того, чтобы пришел хлеб к нам на стол, то будет бережнее относиться к нему»

В работе использовались как теоретическое исследование так и практическая работа.

Теоретическое исследование
История хлеба

Ученые полагают, что впервые хлеб появился на земле свыше пятнадцати тысяч лет назад. С окончанием ледникового периода в мире произошли коренные изменения. Растения и животные распространились далеко на север. В благоприятных условиях быстро росло население. Рост населения и истощение охотничьих угодий приводили ко все большей зависимости сначала от сбора дикорастущих растений, а затем от специально выращенных.

Древние люди заметили, что брошенное в землю зерно возвращает несколько зерен, что на рыхлой и влажной земле вырастает больше зерен. Исследования показывают, что первые культурные растения были совсем не похожи на своих современных потомков. Но древние земледельцы с самого начала занимались селекцией – отбором крупных и выносливых растений. Постепенно урожаи становились лучше, а земледелие более стабильным и надежным способом пропитания, чем охота и собирательство. Земледелие по сравнению с охотой и собирательством требовало больших усилий: вспашка земли, сев, прополка и сбор урожая на полях делались вручную и занимали все свободное время первых земледельцев. Когда древний человек с великим трудом взрыхлил землю, посеял зерно, собрал урожай и испек из него хлеб, тогда он обрел и родину.

Долгое время люди употребляли в пищу зерна в сыром виде, затем научились растирать их между камнями, получая крупу, и варить ее. Так появились первые жернова, первая мука, первый хлеб.

Первый хлеб имел вид жидкой каши. Она и является прародительницей хлеба. Ее в наше время еще употребляют в виде хлебной похлебки в некоторых странах Африки и Азии. У дикорастущей пшеницы зерна с трудом отделялись от колоса, и чтобы облегчить извлечение их, древние люди сделали еще одно открытие. К тому времени человек уже научился добывать огонь и применял его для приготовления пищи. Было подмечено, что подогретые зерна легче отделяются от колосьев. Собранные злаки начали нагревать на разогретых камнях, которые помещали в вырытые для этого ямы. Случайно человек обнаружил, что если перегревшиеся (или поджаренные) зерна, раздробить и смешать с водой, каша получается гораздо вкуснее той, которую он ел из сырых зерен. Это и было вторым открытием хлеба.

Примерно шесть с половиной – пять тысяч лет назад человек научился возделывать и культивировать пшеницу и ячмень. В то время изобрели ручные мельницы, ступки, родился первый печеный хлеб. Археологи предполагают, что однажды во время приготовления зерновой каши часть ее вылилась и превратилась в румяную лепешку. Своим приятным запахом, аппетитным видом и вкусом она удивила человека. Тогда-то наши далекие предки из густой зерновой каши стали выпекать пресный хлеб в виде лепешки. Плотные неразрыхленные подгорелые куски бурой массы мало напоминали современный хлеб, но именно с того времени и возникло на земле хлебопечение.

Около 1000 лет до нашей эры люди стали использовать углекислый калий и прокисшее молоко для изготовления первого хлеба.

Около 2600-3000 лет до нашей эры египтяне научились использовать дрожжи для приготовления хлеба. Они также изобрели первые печки для производства хлеба. Греки научились выпекать хлеб благодаря египтянам, римляне благодаря грекам. Римляне усовершенствовали процесс хлебопроизводства, процесс перемалывания зерен, создали новые печи. К 100 году нашей эры римляне распространили свои навыки по выпечке хлеба по всей Европе. В средние века почти во всех городах Европы были булочные.

С давних пор пекари пользовались почетом и уважением. Если в XVI-XVII веках простых людей на Руси называли в быту и в официальных документах уничижительными именами Федька, Гришка, Митрошка, то пекарей с такими именами величали соответственно Федор, Григорий, Дмитрий. О том, как высоко ценился труд хлебопека, свидетельствует и такой факт. В Древнем Риме, например, раба, умевшего печь хлеб, продавали за 100 тысяч сестерций, в то время как за гладиатора платили лишь 10-12 тысяч.

В уставах византийских цехов X века было оговорено: «Хлебники не подвергаются никаким государственным повинностям, чтобы они безо всяких помех могли печь хлеб». Вместе с тем в той же Византии за выпечку плохого хлеба пекаря могли остричь наголо, выпороть, привязать к позорному столбу или изгнать из города.

На Руси от пекаря тоже требовалось не только мастерство, но и честность. Ведь в стране нередко случался голод. В эти тяжелые годы за пекарнями устанавливался особый догляд, и тех, кто допускал «подмес» или порчу хлеба, а тем более спекулировал им, сурово наказывали. В 1638 г. согласно переписи в Москве было 2367 ремесленников, из них: 52 хлебные пекари, 43 – пекли пряники, 7 – блины, 12 – пекли ситный хлеб.

В конце XIX века сельские жители пекли хлеб сами в русских печах, а городское население обычно покупало хлеб у булочников, которые выпекали его в больших количествах и различных видов. В булочных с лотков продавали подовый (высокие толстые лепешки) и формовой (в форме цилиндра или кирпича) хлеб.

Хлебопроизводство опиралось на ручной, мануфактурный труд до начала XX века. В 1908 году в Мельбурне этот процесс был впервые механизирован с помощью техники.

1.2 Путь от зерна до буханки хлеба

Хлеб занимает особое место в нашем питании. Без хлеба невозможно представить пищевой рацион как здорового человека, так и тех, кто нуждается в диетическом питании. К тому же хлеб обладает довольно редким для пищевых продуктов свойством – он никогда не надоедает, что позволяет включать его в рацион повседневно.

Хлеб – важный и наиболее доступный источник ценного растительного белка, содержащего ряд незаменимых аминокислот (метионин, лизин). В пшеничном хлебе белка содержится больше, чем в ржаном (соответственно 8,6 и 5,6%).

Особенно много в хлебе углеводов (в ржаном 40 – 43%, пшеничном 42 – 52%); жиров в нем мало – от 0,6 до 2,9%.

Хлеб – существенный источник витаминов группы В. Он служит повседневным поставщиком растительной клетчатки. Наконец, хлеб – источник необходимых организму минеральных веществ, а именно калия, кальция, магния, натрия, фосфора, железа.

Непросто приходит хлеб на наш стол. Хлебный каравай начинается с зернышка. На выпечку лишь одного батона уходит 1200 зёрен. И для того чтобы маленькое зернышко стало хлебом, надо три силы: Земля, Солнце, Труд. Хлеб – это дело тысяч и тысяч рук.

Путь его начинается ранней весной, когда на поля выходят машины. У человека, ведущего машину, много работы: нужно поле вспахать, разрыхлить землю – быстро подготовить ее для посева семян. Пословица гласит: «Весенний день – год кормит». Через некоторое время на поле работают другие машины. Чтобы быстро засеять огромные поля используют сеялки.

Прежде чем посеять пшеницу, зерно проверяют на всхожесть. Сортируют на специальных машинах, их называют сортировальными машинами. Для посева нужны средние, нормальные зернышки. Все злаки бывают яровые и озимые. Яровые сеют весной и убирают осенью. Озимые сеют в августе – сентябре, а убирают в июне – июле, они дают большой урожай.

На поле зерна прорастают, появляются всходы. Летом все поле в колосьях.

Когда приходит осень, колосья становятся золотыми. Хлеб созрел. Пришла пора собирать урожай. И снова в поле вышли машины. Это комбайны.

А потом зерно на машинах везут на элеватор, где сохраняют его от холода, от сырости, от вредных жучков.

Дальше зерно отправляется на мукомольные заводы, а оттуда муку везут на хлебозаводы и пекарни.

Из пекарни на специальных машинах готовый хлеб везут в магазины.

А из магазинов хлеб попадает к нам на стол в виде огромного многообразия хлебобулочных изделий (более 100 сортов хлеба, печенье, кексы, булочки, пирожки, праздничные куличи, сухарики и т.д.)

Путь от зерна до буханки хлеба изображен на схеме в Приложении №1

1.3 Хлеб – всему голова

Каждому из нас приходилось слышать о необходимости уважительного, бережного отношения к хлебу. Однако причину при этом называют обычно одну: в хлебе, мол, заключён нелёгкий человеческий труд. Между тем нелёгкий труд вложен во всякую хорошую вещь или продукт питания. Почему же именно хлеб – «всему голова»? Дело в том, что теперь просто мало кто помнит о глубоких мифологических корнях, которые имеют наши взгляды на хлеб.

Хлеб был для славян священным даром Богов. Освоив приготовление каш и блинов, древнейшие наши предки, так или иначе, вышли и на хлеб. Всем нам случалось видеть (и трогать руками) тесто, приготовленное для пирога. Оно кажется совершенно живым – тёплое, нежное, дышащее. Существует множество древних поверий, связанных с хлебом и тестом. Вот некоторые из них.

Возвращаясь домой с похорон, наши предки старались первым делом заглянуть в квашню с тестом, чтобы священная сила Жизни изгнала Смерть за порог.

На квашню, покрытую подушкой, перед свадьбой усаживали невесту, чтобы новая семья жила весело, богато дружно и многодетно.

Вынимая хлеб из печи, примечали, в какую сторону наклонились макушечки ковриг: если вовнутрь печи – к прибытку в доме, наружу – к разорению и беде. На свадьбах перемешивали хлеб, испечённый в доме невесты, с хлебом, испечённым в доме жениха: быть двум семьям отныне «хлебами из одной печи»…

Хлеб на Руси ассоциировался вообще со всеми насущными житейскими потребностями. В нашей речи существуют такие устоявшиеся выражения:

«Заработать на хлеб» – означает заработать то, что необходимо для пропитания, существования

«Хлебное место» – доходная работа

«Свой кусок хлеба» – самому зарабатывать себе на жизнь

«Дать хлеб» – обеспечить кому-либо доход.

«Отнять хлеб» – лишить места или промысла, способов дохода.

О чьем-нибудь сильном увлечении говорят – «Его хлебом не корми…»

О вещи, которая хранится никому не мешая, и может пригодиться говорят – «Она хлеба не просит…»

В русских пословицах заключена многовековая народная мудрость и народный опыт. Вот одни из многих о хлебе:

Хлеб всему голова.

Хлеб в пути не тягость.

Хлеба край – и под елью рай, хлеба ни куска – и в полатях возьмет тоска.

Хлеба нет – и друзей и не бывало.

Хлеба ни куска – и в горле тоска.

Хлебу – мера, деньгам – счет.

Бог на стене, хлеб на столе.

Многие русские поэты, художники воспевали, русское поле, нелегкий крестьянский труд, и плод этого труда – хлеб. (Приложение №2, Приложение №3)

В наши дни, к сожалению, многие стали забывать истинную цену хлеба. Но есть люди, которые ещё помнят о том, как тяжело было раздобыть хлеб в войну. А сколько людей погибло от голода! Хочется вспомнить подвиг учёных Всесоюзного института растениеводства, знаменитого ВИРа, основанного Н.И. Вавиловым.

Четырнадцать ослабевших от голода людей не уходили со своего поста, охраняя от мороза и сырости, зажигательных бомб и крыс тысячи образцов семян зерновых культур. От голода погиб Дмитрий Сергеевич Иванов. А в его рабочем кабинете остались тысячи пакетиков с зерном. Александр Гаврилович Щукин, умирая от голода, готовил ещё один экземпляр коллекции, надеясь переправить её самолётом на Большую землю. Из 14 сотрудников в живых остались только пятеро. Они верили в победу. Они знали, что стране после войны будут нужны коллекции, которые они спасали, жертвуя собственной жизнью. Пусть хлеб из коллекционного зерна мог спасти тысячу жизней, ленинградцы понимали, что учёные хранят хлеб будущего. Война кончилась, и на основе спасённой коллекции были созданы лучшие послевоенные сорта пшеницы. Во имя их памяти мы должны дорожить хлебом, беречь то, что у нас есть.

Мы с вами не знаем, что такое голод, хлебные карточки, вкус хлеба с примесью сена, соломы, коры, семян лебеды. А вот во время войны с фашистской Германией, когда немцы кольцом окружили город Санкт-Петербург (Ленинград) и не давали ввозить продукты питания, рабочие получали по 250 г хлеба в день, а жители ещё меньше – 125г на день.

Когда читаешь воспоминания жителей блокадного Ленинграда, начинаешь задумываться о хлебе. Об отношении к нему следует говорить, писать, чтобы дети не росли невеждами, чтобы для них, со словами Родина, Дружба, Мир, Отец, Мать рядом стояло слово Хлеб. Нужно с детства прививать нравственное отношение к хлебу – отношение бережное. А у нас нередко наблюдаешь картину, которая болью отзывается в сердце: брошенный хлеб, растоптанный в грязи ломоть, булочки в мусоросборнике. Это свидетельство безнравственного поступка.

Мы относимся к хлебу, как к чему-то привычному. А ведь это неправильно. Нет на свете ничего дороже краюхи хлеба. Ведь хлеб – это имя существительное! И не потому, что слово относится к этой части речи. А потому, что это самое существенное для нас, это сущность нашей жизни.

Практическое исследование

В своем практическом исследовании я решила выяснить, каково отношение к хлебу моих сверстников. Мною было опрошено 20 человек.

Результаты опроса представлены в виде круговых диаграмм, где цифры означают процентное соотношение различных ответов

Вопрос №1

Хлеб всему голова или роль хлеба в жизни гимназистов

Вопрос №2

Хлеб всему голова или роль хлеба в жизни гимназистов

Вопрос №3

Хлеб всему голова или роль хлеба в жизни гимназистов

Вопрос №4

Хлеб всему голова или роль хлеба в жизни гимназистов

5% (или 1 человек) узнал о роли хлеба, посетив Санкт-Петербургский Музей Хлеба

Вопрос №5

Хлеб всему голова или роль хлеба в жизни гимназистов

5% (или 1 человек) ответил, что если бы хлеб исчез с лица земли, то было бы меньше людей с лишним весом.

Выводы

На основе проделанной работы я пришла к следующим выводам:

Чтобы на полях вырастить зерно, днём и ночью, под палящими лучами солнца и проливными дождями трудятся тысячи людей более 120 профессий, поэтому хлеб издревле был для славян священным даром Богов и ассоциировался со всеми насущными житейскими потребностями.

Многие русские поэты, художники воспевали русское поле, нелегкий крестьянский труд, и плод этого труда – хлеб.

В годы Великой Отечественной войны люди ценой собственного здоровья, а подчас и жизни спасали хлеб, дающий жизнь тысячам других людей и в настоящее время для 1/6 населения планеты хлеб остаётся мало доступным.

Молодое поколение относится к хлебу как к чему-то привычному. 10 % опрошенных используют хлеб в качестве игры на перемене, что является показателем безнравственности моих сверстников.

Хлеб не просто еда. Это тяжёлый труд тысяч людей, которые вложили в него свою душу, любовь, желая, чтобы плоды их труда приносили в каждый дом радость и благополучие. Многие в наши дни стали забывать истинную цену хлеба. Но есть люди, которые ещё помнят о том, как тяжело было раздобыть хлеб в войну. А сколько людей погибло от голода! Во имя их памяти мы должны дорожить хлебом, беречь то, что у нас есть.

Список литературы

М. Ивин «Хлеб сегодня, хлеб завтра». Детская литература, 1980г.

А. Митяев «Ржаной хлебушко – калачу дедушка», Москва «Детская литература», 1990г.

М.А. Федоров «Юному хлеборобу», Москва «Россельхозиздат», 1984г.

Энциклопедия для детей (том 31) Древние цивилизации / М. Аксенова. Д. Володихин, И. Стрикалов– М.: Мир энциклопедий Аванта+, 2008г

Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка: 80 000 слов и фразеологических выражений / М.: Азбуковник, 1997 г

http:// kraushka.ru

Реферат: Экономический кризис. Пути выхода из него

Posted on by admin

Министерство образования Украины

Реферат

на тему: «Экономический кризис. Пути выхода из него»

Многие эксперты одной из основных причин и источников мирового экономического кризиса называют кризис невозвращения ипотечных кредитов, который в неконтролированных объемах предоставлялся банками в США гражданам государства. Такой подход можно считать приемлемым. Ведь именно проблемы в ряде американских банков и их банкротство положили начало проблеме мирового масштаба, в основе которой невозвращения кредитов, паника на фондовом рынке, изъятие инвесторами значительных ресурсов с рынков и т.п.

Но если ситуацию рассмотреть немного глубже, получается совсем иная картина. Мировая экономическая система уже давно напоминала мыльный пузырь, раздутый до таких пределов, что для его коллапса достаточно одного прокола. Источником такого положения дел можно смело считать финансовую систему.

Финансы в общемировом масштабе уже давно перестали исполнять исключительно обслуживающую роль по отношению к производственной сфере. Мировая система в общей совокупности всех своих составных (денежный рынок, кредитный рынок, рынок ценных бумаг, страхование и т.д.) превратилось в самостоятельную единицу, которая лишь косвенно связана с процессами в реальном секторе экономики. Иными словами, классическая формула возрождения, предложенная еще Марксом — » деньги-товар-деньги», — сегодня работает и без товарной (производственной) составной и выглядит как «деньги-деньги». При общемировом росте экономики в 2007 году в 3,6 % рост основных фондовых индексов ведущих стран, которые указывают на рыночную капитализацию, т.е. стоимость бизнеса, нередко измерялся десятками процентов.

Украина в этом процессе была на передовых позициях. Отечественный рынок акций (индекс ПФТС) в 2007 году вырос на 135%, уступив только китайскому, который составил 161 %. При этом стоимость отдельных компаний росла значительно более высокими темпами и превысила 1000% годовых. И никто соответствующими темпами не наращивал производства, не увеличивал объемы собственной выручки.

Одним из основных источников превращения мировой финансовой системы в мыльный пузырь стали спекулятивные процессы на рынках, благодаря которым в последние годы и работала формула зарабатывания денег из ничего: «деньги-деньги».

В этом отношении Украина стала наглядным примером того, как мыльный пузырь мировой финансовой системы бьет по экономике. После того как в мире стали исчезать «деньги из ничего», резко сократилась возможность для предприятий за счет кредитов развивать и поддерживать производство, а также продавать продукцию потребителям. Отсюда всемирное падение спроса на сырьевые ресурсы и остановка предприятий из-за утраты рынков сбыта (Украина, в частности, занимает 8-е место в мире по производству стали и 4-е по экспорту). Наряду с сокращением валютной выручки от экспорта отечественным банкам приходится в срочном порядке изыскивать на внутреннем рынке ресурсов для возврата ранее полученных кредитов (последние предоставлялись Украине на фоне существенного роста рыночной стоимости украинских предприятий, а следовательно, почти не были ограничены в объемах). В условиях, когда в мире денег стало меньше, изыскать ресурсы на перекредитование, а также обеспечить поступления валюты в страну путем иностранных инвестиций кажется проблематичным. Отсюда — дополнительное давление на национальный валютный рынок и паника с курсом доллара из-за его объективного дефицита в стране.

Как видим, то, что мировой экономический кризис, в действительности начавшийся еще в конце прошлого года, дойдет до Украины, было неминуемо. Открыты остается вопрос почему, понимая все потенциальные последствия для отечественной экономики , ни один институт власти и ни одна политическая сила не предпринимали никаких действий тогда, когда для минимизации последствий кризиса было и больше времени, и больше ресурсов. В условия политической ситуации в Украине этот вопрос можно считать не только открытым, но и риторическим. Именно поэтому уже можно ставить вопрос «почему?» и попробовать оценить сегодняшние попытки нашего правительства дать ответ на вопрос «что делать?».

Сразу же можно сказать, что ситуация не безвыходная. Во-первых, экономическая история знала и более серьезные экономические кризисы, возмем хотя бы Великую депрессию в США 1929-1933 годов. Во-вторых, нас как и в 1998 году, спасает недоинтегрированность в мировые экономические процессы и, в-третьих, целый ряд факторов экономического характера дает основание говорить о не слишком пессимистических прогнозах для Украины.

Удешевление гривны по отношению к основным валютам означает подорожает импортных товаров по отношению к отечественным. С одной стороны, это способствует уменьшению объемов импорта, что может положительно сказаться на состоянии платежного баланса. С другой стороны, эта ситуация могла положительно повлиять на состояние отечественной промышленности, но мы наблюдаем только значительное сокращение объемов производства предприятий.

На сегодняшний день, увлекшись финансовой и валютной стабилизацией в стране, руководство государства почему-то забыло об АПК, который является первичным звеном в обеспечении продовольственной безопасности государства. С одной стороны, отрасль получила рекордный за последние годы урожай зерновых. С другой – многие производители, преимущественно мелкие и средние, сегодня разоряются один за другим. Рынок «стоит», цены на мировом и, как следствие, на отечественном рынке упали до самого низкого за последние годы уровня, фактически аграрии не могут продать собранный урожай из-за отсутствия спроса. Как следствие – невозможность рассчитаться с банками за взятые кредиты и потенциальное банкротство производителей. Чтобы не допустить самый пессимистический сценарий государству достаточно начать стимулировать спрос на рынке, выкупая через систему Госрезерва или Аграрного фонда у производителей часть собранного урожая. По оценкам экспертов рынка, достаточным шагом для того, чтобы не допустить массовых банкротств производителей зерна, будет возобновления системы залоговых закупок.

И, наконец, ситуация в металлургическом комплексе. До последнего времени отрасль приносила государству до 40% экспортных поступлений. Кроме того, отечественная металлургия за рубежом, в т.ч. из-за ее более высокой стоимости, по сравнению с зарубежными аналогами, единственным выходом для спасения отрасли остается государственная поддержка. При этом существует 2 возможных пути : прямые государственные дотации производителям, что в итоге уменьшит себестоимость продукции и сделает ее конкурентоспособной на внешних рынках, и стимулирование спроса на продукцию отрасли внутри страны. Но реализация 1 маловероятно. В первую очередь потому, что государственное субсидирование экспорта прямо запрещено нормами ВТО. Кроме того, не надо забывать, что в случае выделения государством средств на прямые дотации металлургам сразу же начнется борьба за них между основными ФПГ страны.

Именно поэтому единственным возможным путем спасения отечественной металлургии является стимулирование спроса на его продукцию. Практика преодоления подобных кризисов свидетельствует о том, что именно стимулирование совокупного спроса внутри страны в целом должно стать основой государственной политики по выходу из кризиса.

Огромный внешний долг — более 100 млрд. дол. США, уменьшение спроса на украинскую металлургию, остановка реализации строительных проектов может привести к таким последствиям, как крах финансового сектора, и , вследствие, полное прекращение кредитования. Как известно, производство не может существовать без инвестиций и кредитования, соответственно неминуем и производственный кризис. В конечном итоге, Украину ждет безработица, полное обесценивание гривны и кризис на рынке недвижимости.

Т.о. для минимизации последствий мирового финансового кризиса необходимо:

— стабилизация гривны путем привязке к корзине валют;

— стимулирование экспорта и снижение статей импорта;

— национализация банков и других компаний и корпораций, которые нуждаются в финансировании государства;

— государственным менеджерам необходимо предвидеть последствия информационного сообщения на экономику и социальные процессы в стране. Не допускать безответственных манипуляций с информационными потоками;

— дополнительное финансирование производственных отраслей (особенно металлургической и химической)

Как видим, инструменты для предотвращения углубления кризиса в стране существуют. Но будут ли они использованы и принесут ли они государству ожидаемый результат, судить сложно. Очень важно преодолеть дефолт доверия в стране и к стране. Начиная с резервов, не возврата экспортной выручки и заканчивая сбережениями в банках, кризисом банковской системы. Начиная от разумной реструктуризации экономики и заканчивая сохранением части активов под национальным контролем. Можно говорить и о десятках других проблем : разумные рамки дефицита бюджета; включение кредитной системы; кредитование реального сектора экономики; кредитование инфраструктурных проектов. Вся эта огромная машина должна заработать, но она не работает или работает плохо, потому что в стране утрачено доверие. Над этим должны работать все, иначе страну ожидают серьезные потрясения.

Список использованной литературы

1.»Російсько – Українське порубіжжя : стан та перспективи співробітництва»

2.»Актуальні проблеми міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу»

Контрольная работа: Фінансовий облік на підприємстві ПП «Руслан»

Posted on by admin

1.1 Характеристика підприємства ПП «Руслан»

Приватне підприємство “Руслан» займається виробництвом меблів для дому та офісу. Воно є платником податку на прибуток і ПДВ на загальних підставах.

Залишки активів, капіталу і зобов’язань на 1 березня 2007 року:

1) основні засоби;

Основні засоби

Первісна вартість

Знос
Адміністративна будівля

23101,00

7933,00
Будівля магазину

75061,00

12873,50
Будівля цеху №1

90061,00

37186,00
Будівля цеху №2

69061,00

9951,00
Верстат для виготовлення продукції №2

1393,00

305, 20
Комп’ютер (відділ збуту)

2761,00

1861,00
Комплект монтажних інструментів

561,00

202,67
Легковий автомобіль

36061,00

12661,00
Машина для обробки деталей продукції №3

2049,28

1078,81
Верстат для обробки деталей продукції №4

1213,00

669,00
Орендований фрезувальний верстат

25000,00

—
Верстат для виробництва продукції №1

913

288, 20

2) залишок коштів на поточному рахунку — 35601,00 грн.;

залишок валюти на рахунку — 2000,00 дол. (курс 1 дол. на 28.02.05 — 5,05);

статутний капітал — 202061,00 грн.;

неоплачений капітал — 3061,00 грн.;

нерозподілений прибуток — 60061,00 грн.;

залишки за рахунками зобов’язань;

Назва рахунка

Сума, грн.
Розрахунки за податками / податок з доходів фізичних осіб

448,34
Розрахунки за заробітною платою

4111,62
Розрахунки за пенсійним забезпеченням

1487,96
Розрахунки за соціальним страхуванням

232,95
Розрахунки за страхуванням на випадок безробіття

169,02
Розрахунки за страхуванням від нещасних випадків

160,01

готова продукція

Вид продукції

Кількість

Виробнича собівартість, грн.

Відпускна ціна, грн.
Продукція №1

5

135,00

300,00
Продукція №2

1

330,00

792,00
Продукція №3

8

73,00

186,00
Продукція №4

4

197,00

450,00

Додаткові умови:

підприємство обліковує витрати на рахунках 9-го класу;

при амортизації основних засобів застосовують прямолінійний метод;

вартісна межа малоцінних необоротних матеріальних активів — 562 грн., їх амортизацію нараховують у першому місяці використання об’єктів у розмірі 100% вартості;

вартість запасів при вибутті оцінюють методом середньозваженої собівартості;

усі контрагенти підприємства (крім операції №19) — платники ПДВ;

господарські операції березня 2007 року свої операції підприємство відобразило у журналі господарських операцій.

Завдання:

складіть баланс підприємства станом на 1 березня 2007 року;

проставте кореспонденцію рахунків та зробіть необхідні записи у журналі господарських операцій (курсивом ми виділили ті суми, які вам потрібно розрахувати);

фінансовий облік баланс рахунок

заповніть оборотну відомість та фінансову звітність на підставі проведених операцій.

1.2 Фінансовий облік господарських операції підприємства “Руслан”

Таблиця

Журнал господарських операцій

№

 Зміст операції (документ, що засвідчує її проведення)

Кореспонденція рахунків

Сума, грн.
Дт

Кт

1

Придбання матеріалів за попередньою оплатою
Перераховано аванс постачальнику за матеріали (платіжне доручення, банківська виписка)

371

311

30498,00
Відображено податковий кредит з ПДВ (податкова накладна)

641

644

5083,00
Отримано матеріали від постачальника (накладна, товарно-транспортна накладна)

201

631

25415,00
Відображено податковий кредит (податкова накладна)

644

631

5083,00
Проведено залік заборгованостей (бухгалтерська довідка)

631

371

30498,00
2

Придбання запасів з наступною оплатою у нерезидента за іноземну валюту
Нараховано митні платежі (вантажно-митна декларація)

92

685

458,00
Нараховано ввізне мито (вантажно-митна декларація)

201

685

1081,00
Сплачено митні платежі та ввізне мито (платіжне доручення, банківська виписка)

685

311

1539,00
Сплачено ПДВ на імпорт та нараховано податковий кредит (податкова накладна)

641

311

2834,40
Отримано матеріали від іноземного постачальника, курс долара — 5,31 грн. (вантажно-митна декларація)

201

632

2000,00 (10620,00)
Перераховано іноземну валюту постачальнику, курс долара — 5,30 грн. (платіжне доручення, банківська виписка)

632

312

2000,00 (10620,00)
Нараховано курсову різницю за залишком коштів на валютному рахунку (бухгалтерська довідка): (5,32 — 5,30) * 2640,00 = 52,80

974

312

40,00
Відображено доход від курсової різниці за заборгованістю перед іноземним постачальником (бухгалтерська довідка): (5,31 — 5,30) * 2640,00 = 26,40

632

714

20,00
3

Безоплатно отримано матеріали від постачальника (накладна, товарно-транспортна накладна)

201

718

5083,00
4

Придбання матеріалів підзвітною особою
Отримано готівку в касу підприємства для видачі її підзвітній особі (банківська виписка, прибутковий касовий ордер)

301

311

 2439,84
Видано кошти під звіт на придбання матеріалів (видатковий касовий ордер)

372

301

 2439,84
Оприбутковано матеріали, придбані підзвітною особою (авансовий звіт)

201

372

 1951,87
Відображено податковий кредит за придбаними матеріалами (податкова накладна)

641

644

 487,97
5

Нараховано зарплату і премію (розрахункова або розрахунково-платіжна відомість):
— працівникам виробництва

23

661

 900,00
— загально виробничому персоналу

91

661

 1000,00
— адміністративному персоналу

92

661

 1800,00
— працівнику відділу збуту

93

661

 490,00
6

Нараховано лікарняні за три дні непрацездатності Журавського М.О. (листок непрацездатності)

93

661

 80,00
7

Утримано із заробітної плати (розрахункова або розрахунково-платіжна відомість):
— внесків до Пенсійного фонду

661

651

 85,40
— внесків до страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

661

652

 37,40
— внесків на страхування на випадок безробіття

661

653

 20,95
— податку з доходів фізичних осіб

661

641

 357,61
8

Нараховано на зарплату:
— внески до Пенсійного фонду

23

651

 162,00

91

651

 320,00

92

651

 576,00

93

651

 182,40
— внески на страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

23

652

 26,10

91

652

 29,00

92

652

 52, 20

93

652

 14,21
— внески на страхування на випадок безробіття

23

653

 17,10

91

653

 19,00

92

653

 34, 20

93

653

 9,31
— внесків на соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

23

654

 19,80

91

654

 22,00

92

654

 39,60

93

654

 10,78
9

Відпущено сировину та матеріали (накладна на внутрішнє переміщення матеріалів):
— у цех №1

23

201

 1455,60
— у цех №2

23

201

 2070,00
10

Нараховано амортизацію необоротних активів (відомість нарахування амортизації):
— верстата для виробництва продукції №1

23

131

 15,22
— верстата для виробництва продукції №2

23

131

 23,22
— машини для виробництва продукції №3

23

131

 24,40
— верстата для виробництва продукції №4

23

131

 16,84
— монтажних інструментів

23

131

 9,35
— будівлі цеху №2

91

131

 230, 20
— будівлі цеху №1

91

131

 375,25
— адміністративного приміщення

92

131

 64,17
— калькулятора (100% його вартості)

92

132

 500,00
— легкового автомобіля

92

131

 200,34
— комп’ютера (відділ збуту)

93

131

 76,69
— будівлі магазину

93

131

 312,75
11

Витрати на електроенергію (рахунок):
— цех №1

91

685

 60,99
— цех №2

91

685

 40,66
— адмінбудівля

92

685

 34,56
— торговельне приміщення

93

685

 50,83
Відображено податковий кредит з ПДВ (податкова накладна)

641

685

 37,41
12

Витрати на прибирання приміщень (акт виконаних робіт):
— цех №1

91

685

 76,25
— цех №2

91

685

 30,50
— адмінбудівля

92

685

 40,66
— торговельне приміщення

93

685

 50,83
Відображено податковий кредит з ПДВ (податкова накладна)

641

685

 39,65
13

Використано матеріали для пакування продукції (накладна на внутрішнє переміщення матеріалів)

93

201

 33,24
14

Віднесено загальновиробничі витрати до (розрахунок розподілу загальновиробничих витрат):
— виробничих витрат

23

91

 1692,00
— собівартості реалізованої продукції

901

91

 408,00
15

Оприбутковано з виробництва (акт оприбуткування готової продукції):
— 10 одиниць продукції №1 (цех №1)

26

23

 1218,70
— 5 одиниць продукції №2 (цех №1)

26

23

 1828,05
— 20 одиниць продукції №3 (цех №2)

26

23

 1624,94
— 10 одиниць продукції №4 (цех №2)

26

23

 1929,61
16

Реалізовано продукцію за передоплатою (8 одиниць продукції №1 по 940 грн. і 6 одиниць продукції №2 по 1432 грн.)
Одержано передоплату від покупця (банківська виписка)

311

681

 7152,00
Нараховано податкові зобов’язання з ПДВ (податкова накладна)

643

641

 1192,00
Відображено доход при відвантаженні продукції покупцю (накладна, товарно-транспортна накладна)

361

701

 7152,00
Закрито рахунок податкових зобов’язань (податкова накладна)

701

643

 1192,00
Відображено собівартість готової продукції (відомість обліку готової продукції)

901

26

 3168,08
Відображено залік заборгованостей (бухгалтерська довідка)

681

361

 7152,00
17

Реалізація продукції з наступною оплатою (22 одиниці продукції №3 по 826 грн. і 7 одиниць продукції №4 по 1090 грн.)
Відображено доход при відвантаженні продукції покупцю (накладна)

361

701

 7242,00
Нараховано податкові зобов’язання з ПДВ (податкова накладна)

701

641

 1207,00
Списано собівартість реалізованої продукції (бухгалтерська довідка)

901

26

 3094,35
Одержано оплату від покупця (банківська виписка)

311

361

 7242,00
18

Виплата зарплати за попередній місяць
перераховано в бюджет податок з доходів фізичних осіб (платіжне доручення, банківська виписка)

641

311

 387,34
перераховано внески до пенсійного фонду (платіжне доручення, банківська виписка)

651

311

 1425,96
перераховано внески на соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою непрацездатності (платіжне доручення, банківська виписка)

652

311

 171,95
перераховано внески на страхування на випадок безробіття (платіжне доручення, банківська виписка)

653

311

 108,02
перераховано внески на страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (платіжне доручення, банківська виписка)

654

311

 99,01
Отримано готівку в касу для виплати заробітної плати (банківська виписка, прибутковий касовий ордер)

301

311

 4050,62
Виплачено зарплату (платіжна відомість, розрахунково-платіжна відомість)

661

301

 3618,04
Депоновано невиплачену заробітну плату (відомість депонування заробітної плати)

661

662

 432,58
Повернено готівку на рахунок у банку (видатковий касовий ордер, банківська виписка)

311

301

 432,58
19

Надходження основних засобів як внеску у статутний капітал підприємства
Одержано деревообробний станок як внесок до статутного капіталу підприємства від засновника — неплатника ПДВ і введено його в експлуатацію (установчі документи, акт приймання-передачі основних засобів)

104

46

 3000,00
20

Придбання малоцінного необоротного матеріального активу з наступною оплатою
Одержано калькулятор (договір купівлі-продажу, накладна)

153

631

 508,30
Відображено суму податкового кредиту (податкова накладна)

641

631

 101,66
Введено калькулятор в експлуатацію (передані в бухгалтерію підприємства, акт приймання-передачі основних засобів)

112

153

 508,30
Перераховано кошти постачальнику (платіжне доручення, банківська виписка)

631

311

 609,96
21

Виготовлення основних засобів із залученням підрядника
Перераховано аванс на виготовлення комплекту меблів (4 шафи) підряднику — платнику ПДВ (платіжне доручення, банківська виписка)

371

311

 3662,10
Відображено суму податкового кредиту (податкова накладна)

641

644

 610,35
Списано матеріали, використані на виготовлення меблів (накладна на відпуск матеріалів)

152

201

 7119,05
Отримано виготовлені меблі від підрядника (акти виконаних робіт)

152

377

 3051,75
Введено меблі в експлуатацію (акт приймання-передачі основних засобів)

109

152

 10170,07
Відображено закриття рахунка податкового кредиту (податкова накладна)

644

377

 610,35
Відображено закриття заборгованостей по підряднику (бухгалтерська довідка)

377

371

 3662,10
22

Безоплатне отримання основних засобів
Отримано безоплатно причіп до легкового автомобіля (акт приймання-передачі основних засобів)

104

424

 3000,00
23

Продаж основних засобів з одержанням авансу
Одержано аванс за комплект монтажних інструментів (банківська виписка)

311

681

 488,00
Відображено податкові зобов’язання з ПДВ (податкова накладна)

643

641

 81,33
Виведено з експлуатації об’єкт основних засобів у зв’язку з продажем (списано залишкову вартість, акт приймання-передачі основних засобів)

972

106

 350,57
Відображено списання зносу (акт приймання-передачі основних засобів)

131

106

 150,25
Передано комплект монтажних інструментів покупцю (договір купівлі-продажу, накладна)

377

742

 488,00
Закрито рахунки розрахунків (бухгалтерська довідка)

681

377

 488,00
Відображено розрахунки за податковими зобов’язаннями (податкова накладна)

742

643

 81,33
24

Списання об’єкта основних засобів
Виведено з експлуатації автомобіль у зв’язку з його крадіжкою (акт приймання-передачі основних засобів)

976

105

 23238,31
Відображено списання зносу (акт приймання-передачі основних засобів)

131

105

 12821,14
Відображено суму збитків на позабалансовому рахунку (бухгалтерська довідка)

072

—-

 23238,31
25

Безоплатна передача основних засобів
Виведено з експлуатації комп’ютер у зв’язку з його передачею дитячому комп’ютерному клубу (акт приймання-передачі основних засобів)

976

104

 826,36
Відображено списання зносу (акт приймання-передачі основних засобів)

131

104

 1878,10
Нараховано податкові зобов’язання з ПДВ (податкова накладна)

976

641

 165,27
Відкориговано податковий кредит, що припадає на недоамортизовану частину об’єкта основного засобу (розрахунок коригування податкового кредиту)

641

643

 165,27
Включено до складу витрат суму відкоригованого податкового кредиту (розрахунок коригування податкового кредиту)

976

643

 165,27
26

Вибуття основних засобів у вигляді інвестиції
Списано суму зносу будівлі цеху 1, яку буде передано до статутного капіталу іншого підприємства (акт приймання-передачі основних засобів)

131

103

 37561,93
Відкориговано податковий кредит, що припадає на його недоамортизовану частину будівлі (розрахунок коригування податкового кредиту)

641

644

 10517,34
Віднесено на збільшення балансової вартості об’єкта суму ПДВ, що припадає на його недоамортизовану частину (розрахунок коригування податкового кредиту)

972

644

 10517,34
Відображено у складі витрат залишкову вартість будівлі (розрахунок коригування податкового кредиту)

972

103

 52586,70
Відображено доход від передачі основних засобів (накладна, товарно-транспортна накладна)

377

742

 63104,04
Відображено зарахування інвестиції

143

377

 63104,04
27

Передача в оренду основного засобу (магазину)
Відображено первісну вартість і знос переданої в оренду частини будівлі магазину (договір оренди, акт приймання-передачі)

1031

103

 7512,40

131

1311

 1312,47
Нараховано податкові зобов’язання (податкова накладна)

643

641

 200,33
Отримано в касу підприємства аванс за перший місяць оренди (прибутковий касовий ордер)

301

681

 1201,78
Нараховано орендну плату за поточний місяць (договір оренди, акт виконаних робіт, рахунок на оплату)

377

713

 1201,98
Відображено закриття рахунка податкових зобов’язань (податкова накладна)

713

643

 200,33
Закрито рахунки розрахунків (бухгалтерська довідка)

681

377

 1201,98
Здано готівку в банк (видатковий касовий ордер, банківська виписка)

311

301

 1001,65
28

Отримання в оренду основного засобу (легковий автомобіль)
Отримано за договором операційної оренди легковий автомобіль (договір оренди, акт приймання-передачі)

01

—-

 25000,00
Нараховано орендну плату і податкові зобов’язання з ПДВ (договір оренди, акт виконаних робіт, податкова накладна)

92

685

 400,00

641

685

 80,00
Сплачено орендну плату за поточний місяць (платіжне доручення, банківська виписка)

685

311

 480,00
29

Ремонти власних основних засобів (підтримання у робочому стані)
Проведено ремонт автомобіля, яким користується адміністрація підприємства (акт виконаних робіт)

92

631

 500,00
Відображено податковий кредит з ПДВ (податкова накладна)

641

631

 100,00
Оплачено ремонт автомобіля (платіжне доручення, банківська виписка)

631

311

 600,00
30

Поліпшення (модернізація) орендованого основного засобу
Проведено модернізацію фрезувального станка (акт виконаних робіт)

153

631

 550,00
Відображено податковий кредит з ПДВ (податкова накладна)

641

631

 110,00
Утворено необоротний актив «Поліпшення орендованого станка» (бухгалтерська довідка)

117

153

 550,00
Оплачено ремонт станка (платіжне доручення, банківська виписка)

631

311

 660,00
31

Віднесено витрати на рахунок фінансових результатів:
— собівартість реалізованої продукції

791

901

 6670,43
— адміністративні витрати

791

92

 4699,66
— витрати на збут

791

93

 1282,91
— собівартість реалізованих необоротних активів

793

972

 63104,04
— втрати від не операційних курсових різниць

793

974

 40,00
— вартість списаних необоротних активів

793

976

 24395,21
32

Віднесено доходи на рахунок фінансових результатів:
— від реалізації готової продукції

701

791

 11995,00
— від операційної оренди активів

713

791

 1001,65
— від операційної курсової різниці

714

791

 20,00
— від безоплатно одержаних оборотних активів

718

791

 5083,00
— від реалізації необоротних активів

742

793

 63104,04
33

Визначено фінансовий результат:
— прибуток від операційної діяльності

791

44

 5419,82
— збиток від іншої діяльності

44

793

 24435,57

Реферат: Софисты и Сократ (Мир идей Платона. Этика Аристотеля)

Posted on by admin

смотреть на рефераты похожие на «Софисты и Сократ (Мир идей Платона. Этика Аристотеля) «

Софисты и Сократ.
1). «Софист» — это позитивный термин, означает «мудрый», искушенный, эксперт знания. Однако, в контексте полемики Платона и Аристотеля термин приобретает негативный смысл, становится обозначением теоретической несостоятельности философского познания. В то же время, если иметь в виду сквозную логику историко-философской традиции, то движение софистов не менее необходимо, чем явление Сократа или Платона.

Софистика в качестве историко-философского феномена существенна как смещение эпицентра философской рефлексии с проблематики физиса и космоса на проблематику человеческого бытия. Темы софистики: этика, политика, риторика, искусство, язык, религия, воспитание — одним словом, культура и существование человека в ней. Таким образом, софисты открыли
«гуманистический период в истории философии». Основные черты движения софистов: поиск последователей, поскольку исследование истины равнозначно ее распространению; демократизм: добродетель основана на знании, а не на происхождении; знание — ремесло, а потому оправданно взимание платы за обучение; универсальность мировоззрения: софисты стали провозвестниками панэллинистического начала, в некотором смысле, первыми античными космополитами; неограниченная вера в разум: движение софистов имеет такой же статус, как и позднейшее Просвещение; индивидуализм: софисты не представляли единого сообщества и жизнь каждого из них, в этом смысле, точно соответствует философскому кредо: полагаться только на свои собственные силы. Базовое положение движения софистов можно определить максимой Протагора (480-410): «Человек есть мера всем вещам – существованию существующих и не существованию несуществующих» (См.: 1; С. 348). Это выражение со временем стало программным тезисом западного релятивизма, абсолютизировавшего принцип относительности истин знания. «Мера» для
Протагора — некая «норма суждения», «вещи» — факты и опыт в целом. Иначе, норма суждения о фактах и человеческом опыте в целом заключена в самом человеке. Истину ото лжи, бытие от небытия может отличить только сам человек.
2). Имя Сократа(470/469-399) связывают со столь радикальными изменениями в античной культуре, что можно полагать сократическую философию настоящей духовной революцией. В своих изысканиях Сократ, в отличие от философов физиса, концентрируется на проблематике человека, понимая при этом человека не как природное существо, обладающее автономией существования, а имея в виду человека познающего, находящегося в состоянии познания. Сократ изменяет саму направленность интеллектуальных поисков. Он ставит и решает вопрос: «В чем природа и последняя реальность человека, что есть сущность человека?» При этом, Сократ приходит к ответу: человек — это его душа, но с того момента, как душа становится действительно человеческой, зрелой, способной быть отличием человека от других существ. «Душа» — это разум, мыслящая активность, нравственное поведение. Душа в данном понимании — философское открытие Сократа. Это открытие конституировало моральную и интеллектуальную традицию в культуре Запада. О значении Сократа в греко- европейской культуре и о содержательной стороне его философского метода
В.Виндельбанд писал следующее: «Его деятельность не была направлена ни на сообщение другим своих познаний, ни на формальную только выправку, а на искание сообща истины; и в основе ее лежало убеждение, что существует некоторая норма, стоящая выше индивидуальных особенностей. Вследствие этого его деятельность необходимо выливалась в форму диалога, беседы, в которой, посредством взаимной критики и обмена мыслей, должно было быть найдено то, что, все обязаны признать. В то время как софисты изучали психологический механизм, вырабатывавший личные мнения, Сократ верил в такой закон разума, который определяет истину. Он постоянно побуждал своих сограждан к тому, чтобы они помогали ему в этих его поисках. В этом смысле надо понимать и признание им своего незнания, ибо при этом он выставляет на вид свою отдаленность от идеала мудрости… Но он требует такого же самопознания и от других, потому что ничто так не вредит истинному знанию, как мнимое, кажущееся знание, порожденное в массе голов софистическим полу образованием. В силу этого в своих беседах он со своей неумолимой логикой разлагает те мнения, за которыми вначале обращается к собеседнику; в этом- то превосходном умении владеть диалектикой и состоит ирония Сократа. Целью научной работы он считал «понятие» (при этом техническое выражение понятия
— логос (слово)), противопоставляя его единичным представлениям, получаемым нами через посредство индивидуального восприятия…

Та область, к которой Сократ применял свой метод индуктивного определения понятий, касалась, главным образом, как и у софистов, вопросов человеческой жизни. Ибо, так как в основе все его поиски за состоящей из понятий истиной вытекали из силы его нравственных убеждений, то и наука, в конце концов, отождествлялась у него с нравственным самоусовершенствованием. Общеобязательная истина, которую ему было нужно найти посредством рассуждения, заключалась в ясности и твердости нравственного сознания. В этом исключительно этическом направлении Сократ, однако, следует одному психологическому основному положению, особенно ясно выразившему рационалистический характер всей эпохи Просвещения: это — положение о тождестве добродетели и знания…

Философия, как понимал ее Сократ, есть размышление разумного человека об общеобязательном законе добра. Познание стало в его глазах обладанием нравственностью, а отыскание знания сообща — особенным этическим отношением между людьми, отношением взаимного пополнения и помощи, которое он обозначал именем любви» (См.: 2; С. 115-118).

В заключение необходимо отметить, что движение софистов и диалектика Сократа являются равно необходимыми элементами историко- философской традиции, определившими перенос предмета познания из области философии arche в область собственно человеческого. И далее, начиная с
Сократа и софистов, философия уже не будет игнорировать проблем, связанных с существованием человека.

ПЛАТОН: МИФОПОЭТИЧЕСКИЙ ОБРАЗ ФИЛОСОФИИ

И ПРОТОНАУЧНАЯ СИСТЕМАТИКА ЗНАНИЯ.

Самые значительные метафизические сочинения Платона (428/427-347):
«Парменид», «Софист», «Политик», «Филеб». Становление его метафизических взглядов начинается с разработки этико-политической тематики, содержание которой определялось доктриной Сократа. Позднее, Платон восстанавливает отдельные онтологические и космологические моменты философии «физиса».
Содержание данной реконструкции сам Платон сформулировал как «вторую навигацию». В древности, переход парусного судна на управление с помощью весел, когда утихал ветер, назывался «второй навигацией». Применительно же к философской традиции, «первая навигация» – это период досократической философии, объясняющей мир с помощью данных чувств; «вторая навигация», напротив, это отстранение чувств, очищение рациональности от данных чувственного познания. Таким образом, «вторая навигация» служит обозначением процесса переосмысления принципов познания и создания картины мира, результатом которого, в свою очередь, явилось открытие мира идей, мира чувственно не воспринимаемых сущностей, мира истинно-сущего. Сам
Платон описывает место обитания идей в диалоге «Федр» следующим образом:
«Занебесную область не воспел никто из здешних поэтов… Она же вот какова: эту область занимает бесцветная, без очертаний, неосязаемая сущность, подлинно существующая, зримая лишь кормчему души — уму; на нее-то и направлен истинный род знания» (См.: 6; Т. 2. С. 156). Занебесная область обитания идей вошла в традицию под названием «Гиперурания» («Федр»). Это место над небом и над космосом, которое, однако, не есть некое локальное место, а скорее – выражение внепространственности. Гиперурания есть образ непространственного, интеллигибельного, надфизического мира. Феномен
«второй навигации» — открытие сверхчувственного, надприродного мира и сообщение ему статуса истинного, подлинного бытия — момент, принципиальный для понимания философии Платона. Ранее, до Платона, философия физиса искала причины феноменов в реальностях физического порядка. Платон же утверждает, что любая вещь физического мира имеет высшую и последнюю причину в метафизической реальности. Таким образом, только с открытием «второй навигации» можно с достаточной корректностью говорить об оппозиции материализма и идеализма.

Итак, идеи есть сущность вещей, то, что делает каждую вещь именно
«этой», данной, а не другой. Иначе, идеи — это то, что делает каждую вещь тем, что она есть. Платон употребляет термин «парадигма», указывая тем самым, что идеи образуют вневременную (постоянную) модель каждой вещи.
Платон понимает сверхчувственную реальность как иерархию идей: нижние идеи подчинены верхним. На вершине иерархии — идея Блага в себе — она ничем не обусловлена, следовательно, абсолютна. В диалоге «Государство», Платон пишет о ней как о порождающей само бытие. Чувственно воспринимаемый мир
(космос) структурирован идеями. Физический мир происходит из идей.
Чувственный мир у Платона есть совершенный порядок (космос), являющий собой выражение торжества логоса над слепой необходимостью материи. Материя есть лежбище чувственного, в определении Платона, — это «хора»
(пространственность). Она находится во власти бесформенного и хаотического движения.

Основной вопрос космологии Платона: как из хаоса материи рождается космос? Платон отвечает следующим образом: существует Демиург (Бог-творец, обладающий волей, мыслящий, личностный), который, взяв в качестве образца мир идей, создал из материи физический космос. При этом причина творения универсума лежит в чистом желании Демиурга. Платон определяет главный мотив творения в диалоге «Тимей» следующим образом: «Он был благ, а тот, кто благ, никогда и ни в каком деле не испытывает зависти. Будучи чужд зависти, он пожелал, чтобы все вещи стали как можно более подобны ему самому… Бог позаботился обо всех видимых вещах, которые пребывали не в покое, но в нестройном и беспорядочном движении; он привел их из беспорядка в порядок, полагая, что второе, безусловно, лучше первого. Невозможно ныне и было невозможно издревле, чтобы тот, кто есть высшее благо, произвел нечто, что не было бы прекраснейшим; между тем размышление явило ему, что из всех вещей, по природе своей видимых, ни одно творение, лишенное ума, не может быть прекраснее такого, которое наделено умом, если сравнивать, то и другое как целое; а ум отдельно от души ни в ком обитать не может. Руководствуясь этим рассуждением, он устроил ум в душе, а душу в теле и таким образом построил Вселенную, имея в виду создать творение прекраснейшее и по природе своей наилучшее.
Итак, следует признать, что наш космос есть живое существо, наделенное душой и умом, и родился он поистине с помощью божественного провидения»
(См.: 6; Т. 3, С. 433-444).

В космическом пространстве имеется мировая душа (дух). Человеческая душа независима от тела и бессмертна. Чем дольше душа пребывает в царстве идей, тем больше знаний она принесёт человеку. Душа вселяется в тело. Она состоит из 3-х частей:
1) Разум.
2) Страсть.
3) Чувственные желания.
Победа разума над страстью и желаниями возможна правильным воспитанием. Сам человек не может совершенствоваться. Личных усилий не хватает для самовоспитания. В этом человеку помогает государство и законы.
Он написал книгу «Государство, политика, закон». Политика – деятельность.
Государство – это организация политических деятелей, обладающих аппаратом принуждения, территории, суверенитета, придающее своим велениям общеобязательный характер.

Он разделил государства на положительные и отрицательные и определил 4 типа отрицательного государств.
1. Тимократия – государство, которое отражает интересы собственников, создает материальные ценности.

«Власть основывается на господстве честолюбцев. Сначала черты совершенного государства, затем роскоши (роскошь, как образ жизни).
2. Олигархия — господство немногих над большинством, это немногие расточители, богачи и трутни, порождающие зло, преступления и воровство.
3. Демократия – она развивается из олигархии в худшую государственную форму. Демократия – это правления и власть большинства, где возникают противоречия между бедными и богатыми. Они обостряются и выливаются в восстание. Победа бедных, они изгоняют старых властителей, затем делят власть, а управлять не могут и отдают власть диктаторам, тиранам.
4. Тирания – власть одного над всеми,

Вывод «Все, что делается слишком, получается противоположно, избыток свободы ведет к рабству».

Он предлагает новый тип государства – совершенное.

Совершенное государство – наилучшее правление, где руководят немногие одаренные, профессиональные люди. Главный принцип которых — справедливость.
1. Совершенство государства в собственной организованности и в средствах защиты.
2. Умение систематически снабжать страну материальными благами, руководить и направлять творчество и духовную деятельность страны.

Платон указывает, что в совершенном государстве живут граждане. По нравственным задаткам и свойствам человека их профессиям они делятся на разряды:
1. Работники разных отраслей (гончары, крестьяне, торговцы и др.) производящие продукты и продукцию – низший класс граждан.
2. Воины – стражи над первым разрядом.
3. Правители-философы, по нравственности они выше воинов, а воины выше производителей. Правители должны руководствоваться принципами, которые составляют основу государства: мудрость, мужество, сдерживающая мера, справедливость, единомыслие.

Совершенное государство по Платону обладает четырьмя доблестями: 1) мудростью, 2) мужеством, 3) благоразумием, 4) справедливостью.

Под «мудростью» Платон имеет в виду высшее знание. «Это искусство быть всегда на страже: им обладают те правители, которых мы недавно назвали совершенными стражами».1 «Государство, основанное согласно природе, всецело было бы мудрым благодаря совсем небольшой части населения, которая стоит во главе и управляет, и ее знанию».2 Только философы должны управлять государством и только при их правлении государство будет благоденствовать.

«Мужество» — также привилегия немногих («Мужественным государство бывает лишь благодаря какой-то одной своей части»). «Мужество я считаю некой сохранностью, … что сохраняет определенное мнение об опасности, — что она такое и какова она».3

Третья доблесть — благоразумие, в отличие от двух предыдущих, принадлежит всем членам государства. «Нечто вроде порядка — вот что такое благоразумие».4

Наличие в государстве «справедливости» подготавливается и обуславливается «благоразумием». Благодаря самой справедливости каждый разряд общества и каждый отдельно взятый человек и получает для исполнения свое особое дело. «Это делание своего, вероятно, и есть справедливость».5

АРИСТОТЕЛЬ: МИФОПОЭТИЧЕСКИЙ ОБРАЗ ФИЛОСОФИИ

Этические сочинения.

С именем Аристотеля(383-322) связываются три сочинения по этике:
“Никомахова этика”, “Евдемова этика” и “Большая этика”. Вопрос о принадлежности этих сочинений Аристотелю все еще является предметом дискуссий. В настоящее время подлинным трактатом признается лишь
“Никомахова этика”. Относительно “Евдемовой этики” мнения расходятся: одни исследователи считают автором произведения Евдема Родосского, ученика
Аристотеля, другие считают, что он лишь редактировал рукопись своего учителя после его смерти. Судя по содержанию, автором “Большой этики” является один из учеников Аристотеля, имя которого осталось неизвестным.
Вероятно мнение, согласно которому этические сочинения Аристотеля отредактированы после его смерти сыновьями, Никомахом и Евдемом. Сочинения
Аристотеля принято различать на «экзотерические» (диалоги для публики) — они почти полностью утрачены, и «эзотерические» (лекции для учеников- лицеистов), из которых в списках сохранилось множество работ, наиболее известна из них — «Метафизика», состоящая из 14 книг.

Творческая эволюция Аристотеля может быть представлена как история разочарования в платонизме и метафизике с последующим поворотом к натурализму и эмпиризму. Если Платон был склонен к изучению математических наук и равнодушен к эмпирическим явлениям, то Аристотель, напротив, обладал настоящей страстью к систематизации феноменов эмпирического мира.
Философская систематика Аристотеля уже окончательно определит стабильные ракурсы метафизики, физики, психологии, этики, политики, эстетики, логики.

Основой этики Аристотеля служит психология. Этика изучает индивидуальное поведение человека, его политику, является по преимуществу социально-политической этикой, т.е. областью знаний, исследующей нравственные задачи гражданина и государства, вопросы воспитания хороших граждан и заботы об общем благе.

Значение этики для
Аристотеля.

Аристотель определил и классифицировал науки. Он разделил их на три большие группы: теоретические (умозрительные), практические
(производительные) и творческие (созидательные). К первой отнес философию, математику и физику, ко второй — этику и политику, а к третьей — искусство, ремесла и прикладные науки.

Философия — наиболее умозрительная из наук; она исследует то, что наиболее достойно познания — “первоначала и причины, ибо через них и на их основе познается все остальное” 6. По Аристотелю, наука ценнее тем, чем более она созерцательна. “Созерцательная жизнь” — это жизнь, чуждая корыстолюбивых расчетов и выгод, это высшая форма жизни. Она посвящена познанию, поиску истины, т.е. представляет собой высший вид духовно- творческой деятельности. Лишь в процессе этой деятельности человек может приблизиться к безмятежному счастью, к чистому блаженству, которое доступно лишь богам. Познание всеобщего означает нахождение за многообразием вещей и явлений их общего принципа, главенствующего начала.

Аристотель — сын своего века и народа. Он “прирожденный” интеллектуал. Для него разум составляет основу познавательной и всякой иной деятельности человека и его отличительный признак. Аристотель считал, что разум составляет истинную сущность человека, отличительный признак его жизни и индивидуальности. Люди, имеющие опыт и навыки в производственной практике преуспевают больше, чем те, кто обладает чисто теоретическими знаниями в этой же области, но последних почитают больше, чем первых, подобно тому как “ мы и наставников в каждом деле почитаем больше, полагая, что они больше знают, чем ремесленники, и мудрее их, так как они знают причины того, что создается” 7. Аристотель приходит к выводу о том, что знание тем ценнее, чем более оно теоретично и не связано с получением выгоды. Поэтому “умозрительные “ науки выше «созидающих», а теоретическая деятельность выше практической, например, политической.

В древности “этика” (“учение о нравственности”) означала жизненную мудрость, “практические“ знания относительно того, что такое счастью и каковы средства для его достижения. Этика — это учение о нравственности, о привитии человеку деятельно-волевых, душевных качеств, необходимых ему в первую очередь в общественной жизни, а затем и личной. Но Аристотель не мыслит отдельного гражданина вне общества. Для него человек — существо общественно- политическое.

Но являются ли нравственность, этика и политика, а также искусство, науками? Можно ли считать учение соблюдать правильные нормы поведения и вести нравственный образ жизни наукой? Согласно Аристотелю,
“всякое рассуждение направлено либо на деятельность или на творчество, либо на умозрительное…” 8. Это значит, что через мышление человек делает правильный выбор в своих действиях и поступках, стремясь добиться счастья, воплотить в жизнь этический идеал. Значит, практическая сфера жизни и различные виды производительной деятельности невозможны без мышления.
Поэтому они входят в сферу науки, но это не науки в строгом смысле слова.
Практическая наука занимается получением знания для реализации идеала
(поведение человека или производство продукта). В области “Практических” наук цель мышления не познание, а поступки и деятельность. Ведь не достаточно знать добродетель, нужно и поступать соответственно, т.е. осуществлять ее, стать добродетельным человеком. Аристотель пишет, что творчество и поступки не одно и то же. Поступки нераздельно связаны с человеком, с его деятельностью, со свободным выбором, с общими нравственными и правовыми нормами граждан общества, а творчество направлено на создание произведений искусства, которые оцениваются только по своим достоинствам, независимо от поступков человека.

Нравственная деятельность направлена на самого человека, на развитие заложенных в нем способностей, особенно его духовно-нравственных сил, на совершенствование его жизни, на реализацию смысла своей жизни и назначения. В сфере “деятельности”, связанной со свободой воли, человек
“выбирает” личности, сообразующей свое поведение и образ жизни с нравственным идеалом, с представлениями и понятиями о добре и зле, должном и сущем.

Этим Аристотель определил предмет науки, названной им этикой.

Ученик против учителя.

Можно сказать, что в этике Аристотель, более чем в других частях своего философского учения (например, в “метафизике”), расходится с
Платоном. Учение Аристотеля далеко от мистического реализма Платона. Их противоречие наблюдается, прежде всего, в вопросе о собственности. В этом споре Аристотель — сторонник личной собственности, а Платон — ее противник и высшая цель Аристотеля — созерцательное постижение, интеллектуальная интуиция, но человеческая природа для него несовершенна, и жизнь нуждается в ряде благ, среди которых философ выделяет и богатство. Именно в
“Никомаховой этике” содержится известное высказывание, которому по традиции придан характер поговорки: “Платон мне — друг, но истина дороже”.

Отделив идеальное от материального, Платон создал теорию самостоятельного существования мира идей и “блага самого по себе”, которое рождает другие блага — почет, богатство и т. п.

У Аристотеля же мы видим, что идеальное не существует и не может существовать помимо материального, т. е. блага как такового не существует, а оно определяется разными категориями: качеством, количеством, соотношением и т. п. Аристотель отмечает, что нет науки о благе как таковом, но имеются различные науки, изучающие блага в той или иной сфере жизни, если речь идет о войне, то благо определяется стратегией, если о болезни — врачеванием. Аристотель, как и Платон, усматривает высшее благо не в чувственных удовольствиях и материальных благах, а в духовном удовлетворении, в том душевном состоянии, которое возникает от чувства исполненного долга, осуществления человеком своего назначения. Аристотель и Платон сходятся в том, что назначение человека заключается в самосовершенствовании, самоутверждении своей личности как духовного существа. Аристотель согласен с Платоном также в вопросе о необходимости господства разума над чувственностью и вожделением человека, но далее идут заметные расхождения между Аристотелем и его учителем.

Платон считал тело темницей души, а чувственные влечения — цепями, сковывающими душу. Они отклоняют человека от его истинного назначения и увлекают ко всему низменному и порочному. Избавившись от вожделений и страстей, с помощью разума, человек освобождается от этого мира и устремляется к высшей действительности. Значит, свобода человека, по
Платону, сводится к господству разума над чувственными влечениями, к свободе от материальной действительности.

Аристотель же считал чувственные влечения и страсти свойствами неразумной части души человека. Для господства разума над чувственностью необходимо не отречение, не средство избавления от мира, а условие для правильного выбора человеком своего назначения, целесообразного образа жизни и поступков. Совершенствование человека должно происходить через познавательную деятельность, активное отношение к действительности и обретение власти над вожделениями и страстями.

По убеждению Платона, одно из главных препятствий для реализации
“идеального государства” состоит в преобладании у граждан личных интересов над общественными. Так как личные интересы и эгоистические чувства разъединяют людей и сеют вражду между ними. Платон предлагает такие меры, как общность жен и детей, упразднение частной собственности и т.п.
Аристотель считал, что меры, предлагаемые Платоном, могут привести к противоположным результатам. Так, Аристотель утверждает, что общность жен и имущества сделает невозможность и благородная щедрость. “Люди заботятся более всего о том, что принадлежит лично им; менее заботятся в той мере, в какой это касается каждого”9. Аристотель приходит к выводу о необходимости сохранения формы собственности. «Лучше, чтобы собственность была частной, а пользование ею — общим. Подготовить же к этому граждан — дело законодателя»10.

Рассматривая вопросы о дружбе, себялюбии и эгоизме в восьмой и девятой книгах “ Никомаховой этики”, Аристотель высказывает мысль о том, что человек с умеренным чувством любви к себе будет руководствоваться разумом, справедливостью, стремиться к воздержанности и благородным поступкам (например, во имя друзей и отечества он может отказаться от имущества и принести в жертву свою жизнь, если в этом возникнет надобность.
Философ приходит к выводу, что нельзя создавать чрезмерное единство в государстве, единомыслие граждан. “Дело в том, что следует требовать относительного, а не абсолютного единства, как семьи, так и государства.
Если это единство зайдет слишком далеко, то и само государство будет уничтожено; если даже этого и не случится, все-таки государство на пути к своему уничтожению станет государством худшим, все равно как если бы кто симфонию заменил унисоном или ритм одним тактом…”11.

В расхождениях между Платоном и Аристотелем отразилось одно из основных противоречий, лежащее в основе европейской культуры, — противоречие между идеалом и действительностью, между должным и сущным.

Таким образом, в заключение можно отметить, что Аристотель критично относился в платоновской теории идей и критический пафос своей позиции он выразил, прежде всего, в учении о чувственной субстанции. Аристотель полагал, что если идеи радикально отделены от мира вещей, как это было у
Платона, то они не могут быть ни причинами их существования, ни основанием для их понимания. Аристотель возвращает форму в чувственный мир, как имманентное начало последнего. Теория синтеза материи и формы стала, таким образом, альтернативой мира идей Платона. Однако, это не означает отрицания сверхчувственного мира. Это просто «понижение» статуса идей, утверждение, что идеи есть не более чем умопостигаемое обрамление чувственного.

Добродетель.

Аристотель, рассмотрев этику в плане человеческой (а не божественной) воли, сделал человека ответственным за свою судьбу и благополучие. Этим он отверг религиозно-мифологическую концепцию, согласно которой благодействие или несчастье человека определяется капризами судьбы. Аристотель исключил также благочестие из числа исследуемых добродетелей. Философ ничего не говорит о роли богов в нравственной жизни людей, в его этике полностью отсутствует религиозность. Аристотель исследует этические проблемы, чтобы помощь людям стать лучше и сделать общество более совершенным. В противоположность Сократу, Аристотель
(впервые в истории этики) связывает этическую добродетель с желанием, хотением, волей, считая, что, хотя нравственность и зависит от знаний, тем не менее, она коренится в доброй воле: ведь одно дело знать, что хорошо и что плохо, а другое — хотеть следовать хорошему. Добродетели не качества разума, они составляют склад души. Поэтому Аристотель различает диапоэтические (мыслительные) добродетели, связанные деятельностью разума, и этические — добродетели душевного склада, характера. И те, и другие добродетели не даны нам от природы, нам можно приобрести их. Этическая добродетель есть нахождение надлежащей середины в поведении и в чувствах, выбор середины между их избытком и недостатком. Как определить надлежащую середину для каждого из нас? По Аристотелю, для этого необходимо либо обладать практической мудростью, рассудительностью, либо следовать примеру или наставлениям добродетельного человека.

Вместе с этим он говорит, что приобретенные воспитанием добродетели выше дара природы, прирожденных способностей. Добродетель требует навыков, привыкли, практики. “Добродетель есть сознательно избираемый склад (души), состоящий в обладании серединой по отношению к нам, причем определенной таким суждением, каким определит ее рассудительный человек. Серединой обладают между двумя (видами) порочности, один из которых — от избытка, другой — от недостатка”12. Нелегко найти надлежащую середину в чувствах и поступках, гораздо легче стать порочным. Трудно быть добродетельным: “Недаром совершенство и редко, и похвально, и прекрасно”13.
Мало совершенных людей и много посредственных.

Добродетели Аристотель разделил, как уже было сказано, на два вида: диалоэтические (мыслительные или интеллектуальные) и этические
(нравственные). К первым относятся две — разумность, или мудрость, и рассудительность, практическая мудрость, приобретенная путем обучения.
Вторые — добродетели воли, характера; к ним относятся мужество, щедрость, нравственность и т.п. Последние вырабатываются путем воспитания привычек.

Чтобы стать добродетельным человеком, помимо знания, что есть добро и зло, требуется также время для воспитания характера. Поэтому в сфере воспитания граждан Аристотель отводит большую роль законодательству и государству.

Говоря о “середине” как отличительном признании добродетели,
Аристотель имеет в виду “среднее” в области чувств. “Середина” — это
“ничего слишком”. Поскольку нравственное действие опирается на разум, оно подразумевает свободный выбор между добром и злом. “В нашей власти добродетель, точно так же как и порок, ибо мы властны действовать во всех тех случаях, когда мы властны воздержаться от действия”14. Введя понятие свободного выбора, Аристотель открывает первую страницу длительного спора о свободной воле.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ.

Непреходящей заслугой Аристотеля остается создание науки, названной им этикой. Впервые среди греческих мыслителей он основой нравственности сделал волю. Аристотель рассматривал свободное от материи мышление как верховное начало в мире — божество. Хотя человек никогда не достигнет уровня божественной жизни, но, насколько это в его силах, он должен стремиться к нему как к идеалу. Утверждение этого идеала позволило
Аристотелю создать, с одной стороны, реалистическую этику, основанную на сущем, т.е. на нормах и принципах, взятых из самой жизни, какова она есть в действительности, а с другой — этику, не лишенную идеала. По духу этического учения Аристотеля, благополучие человека зависит от его разума благоразумия, предусмотрительности. Аристотель поставил науку (разум) выше нравственности, сделав тем самым нравственным идеалом созерцательную жизнь.
Гуманизм Аристотеля отличен от христианского гуманизма, согласно которому
“все люди — братья”, т.е. все равны перед богом. Аристотелевская этика исходит из того, что люди не одинаковы по своим способностям, формам деятельности и степени активности, поэтому и уровень счастья или блаженства разный, а у некоторых жизнь может оказаться в общем и целом несчастной.
Так, Аристотель считает, что у раба не может быть счастья. Он выдвинул теорию о “естественном” превосходстве эллинов (“свободных по природе”) над
“варварами” (“рабами по природе”). Для Аристотеля человек вне общества это или бог, или животное, Но так как рабы представляли собой иноплеменный, пришлый элемент, лишенный гражданских прав, то получалось, что рабы — как бы не люди, а раб становится человеком, только обретя свободу.

Этика и политика Аристотеля изучают один и тот же вопрос — вопрос о воспитании добродетелей и формировании привычек жить добродетельно для достижения счастья, доступного человеку в разных аспектах: первая — в аспектах природы отдельного человека, вторая — в плане социально- политической жизни граждан. Для воспитания добродетельного образа жизни и поведения одной нравственности недостаточно, необходимы еще законы, имеющие принудительную силу. Поэтому Аристотель заявляет, то “общественное внимание
(к воспитанию) возникает благодаря законам, причем доброе внимание — благодаря добропорядочным законам”15.

СПИСОК СНОСОК.

1 Платон. «Государство». IV 428D. 9 Аристотель.
«Политика», II 1, 10, 1261 в 330

2 Там же IV 428E. 10 Аристотель.
«Политика», II 2, 5, 1263 а 35.
3 Там же IV 429B-C. 11 Аристотель. «Политика»,
II 2, 9, 1263 в 30 — 35.
4 Там же IV 430E. 12 Аристотель. «Никомахова этика», II 6, 1106 в 35 — 1107 а.
5 Там же IV 433B. 13 Аристотель. «Никомахова этика», II 9, 1109 а 30.
6 Аристотель. «Метафизика», I 2, 982 в 3. 14 Аристотель.
«Никомахова этика», III 7, 1113 в.
7 Аристотель. «Метафизика», I 1, 981 а 30 — 981 в 2. 15
Аристотель. «Никомахова этика», X 10, 1180 а 30 — 35.
8 Аристотель. «Метафизика», IV 1, 1025 в 25.

СПИСОК ИСПОЛЬЗУЕМОЙ ЛИТЕРАТУРЫ.

1. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. 2-е изд. М., 1986;

2. Виндельбанд В. История древней философии. Киев, 1995;

3. Мамардашвили М.К. Лекции по античной философии. М., 1997;

4. Рассел Б. История западной философии: В 2 тт. Т. 1. М., 1993;

5. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней.
Т.1. Античность. СПб., 1994;

6. Платон. Собрание сочинений: В 4 тт. Т. 1 — 3. М., 1990-1994;

7. Аристотель. Сочинения в 4-х томах, том 4.

8. Богомолов А.С. “Античная философия”.

9. Философский словарь.

Реферат: Тема любви и дружбы в лирике Пушкина

Posted on by admin
Богат и разнообразен мир лирики Пушкина.Немаловажную роль в
его творчестве занимает тема любви и дружбы.Стихи Пушкина ярко
отражают отношение поэта к этим видам чувств.Пушкинская поэзия
поэзия особенно романтична во второй период его творчества-южный
период.В этот период и были написаны Пушкиным южные поэмы.
В поэме»ЦЫГАНЕ»два необычайных героя-Алеко-человек,который
испорчен цивилизацией.Он из города устремляется к цыганам, пото-
му что цыгане-дети природы.Доверчивые,бесхитростные они прини-
мают Алеко к себе.Алеко влюбляется в Земфиру.У Земфиры появляет-
ся возлюбленный-молодой цыган.Алеко убивает их обоих.Героя изго-
няют из цыганского племени.По мнению Пушкина,в любви нельзя быть
эгоистом.Пушкин проповедует самоотречение в любви.Любовь-это за-
бота о том человеке,которого любишь,даже если ради этой заботы
нужно отречься от любви.Пушкин осуждает Алеко за его ревность к
Земфире.Поэт говорит,что нельзя лишать жизни другого человека.
1…Оставь нас добрый человек!
1Мы дики, нет у нас законов,
1Мы не терзаем, не казним
1Не нужно крови нам и стонов
1Но жить с убийцей не хотим…
В «Бахчисарайском фонтане» Пушкин тоже выражает свое отношение к
любви.Поэт осуждает Зарему за то,за что осуждает и Алеко:за рев-
ностную любовь к хану.Кроме южных поэм Пушкин написал очень мно-
го небольших стихотворений на тему любви и дружбы.Поэзия Пушки-
на-это разгул на пиру жизни.Любовь у Пушкина-это животворящая си-
ла.Пушкин проповедует самоотречение от любви ради счастья любимо-
го человека.Стихотворение»Я вас любил…»отражает эти убеждения
Пушкина:
1Но пусть она вас больше не тревожит
1Я не хочу печалить вас ничем…
Поэт не хочет тревожить возлюбленную женщину ради своего счастья.
1Как дай вам бог любимой быть другим…
Он желает ей всего,чего желал бы себе в её положении.Эти строки
свидетельствуют об отношении Пушкина к любви,которое выражается
также в стихотворении»К***».Стихотворение «Керн»Пушкин написал в
Михайловском,где он встретил Анну Петровну Керн,племянницу Осипо-
вых.Пушкин очень романтично показывает образ своей возлюблен-
ной:»чудное мгновенье»,»гений чистой красоты».Поэт называет го-
лос нежным,стараясь как можно красивее создать образ своей воз-
любленной.Наступили тяжелые годы изгнанья:
1…Тянулись тихо дни мои.
К новой встрече Пушкин приходит с ощушением полноты жизни:
1И сердце бьется в упоенье…
Слезы,любовь,вдохновенье-вот спутники подлинной жизни Пушко-
на.Пробуждение души открыло Пушкину возможность упоения творчес-
твом,вдохновенье,а вместе с тем упоение жизнью и любовь,венчаю-
щую эту полноту жизнеощущения.Пробужденная душа раскрылась и для
творчества,и для слез,и для любви.В этом стихотворении выделяют-
ся три состояния души поэта.Первое состояние души-когда перед
поэтом появилась красота,которую он хорошо запомнил,Второе сос-
тояние-в момент душевного угнетения воспоминание утраче-
но.Третье-красота появилась вновь,и поэт получает прилив вдохно-
венья.Любовь представлена в стихотворении не на равных правах с
вдохновеньем и слезами.Любовь в жизни и творчестве Пушкина всег-
да была страстью,воплощающие в себе ощущение жизненно полноты.
Пушкин был сам щедр на на дружбу,поэтому он всегда имел мно-
го друзей,которым посвятил стихи.Стихотворение»И.И.Пущину»было
написано Пушкиным в Михайловском.Пущин был первым человеком,кото-
рый навестил поэта в ссылке,не смотря на запрет.Пушкин нежно от-
зывается о друге:
1…Мой друг бесценный
После окончания лицея выпускники решили ежегодно собираться 19
октября.В те годы,когда Пушкин был в ссылке,он не раз присылал
друзьям свое приветствие,поэт сердечно обращается к бывшим ли-
цеистам,говорит об их дружбе.Многие стихи Пушкина согреты нежнос-
тью,чувством любви к друзьям.Это мы видим в стихотворении»19 ок-
тября 1825 года».Поэт не любил богатое общество,ему приятнее был
тесный круг друзей.Пушкина объединяло с его лицейскими друзьями
кипение ума,любовь к искусству.Такая дружба самая высокая,самая
глубокая.
Такое высокое содержание вкладывает Пушкин в понимание чув-
ства любви и дружбы.

Шпаргалка: Фінансовий контроль державних коштів

Posted on by admin

ТЕМА 1 Термінологічний словник за темою

Бюджет – сукупність фінансових відносин держави з суб’єктами господарювання, а також населенням стосовно формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для забезпечення функцій держави, передбачених конституцією.

Бюджетна система України – сукупність усіх бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного та адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Видатки бюджету – кошти, що витрачаються державою для забезпечення її функцій, тобто спрямовуються на здійснення програм, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надмірно сплачених до бюджету сум.

Видатки домогосподарств – витрати на придбання споживчих товарів, оплата отриманих послуг.

Виручка від реалізації – сума коштів, які надійшли на банківський рахунок або у касу підприємства від продажу товарів та надання послуг.

Господарська діяльність – діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Громадський фінансовий контроль – контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави, місцевих органів влади, який здійснюється представниками громадських угруповань на засадах добровільності та безоплатності.

Грошові кошти – гроші підприємства, які перебувають на його рахунках у банках, у касі підприємства та у підзвітних осіб.

Грошові фонди – частина грошових коштів, які мають цільове спрямування.

Державний борг – сума заборгованості держави за випущеними і непогашеними внутрішніми державними запозиченнями, а також сума фінансових зобов’язань до іноземних кредиторів на певну дату, включаючи видані гарантії за кредитами, що надають місцевим органам влади, державним підприємствам, іноземним постачальникам тощо.

Державний кредит – специфічна ланка державних фінансів, яка є сукупністю економічних відносин, що виникають між державою та фізичними або юридичними особами (фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами, міжнародними фінансовими організаціями і приватними особами) з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів на кредитній основі, тобто на умовах зворотності, строковості і платності, в процесі формування загальнодержавного фонду фінансових ресурсів, у яких держава може виступати як позичальник, кредитор та гарант.

Державний фінансовий контроль – вид контролю, який здійснюється вищими органами влади разом з функціями управління фінансовою системою. Державний контроль охоплює загальнодержавний та відомчий. На вищому рівні загальнодержавний фінансовий контроль здійснює Верховна Рада України.

Державні цільові фонди – фонди фінансовий ресурсів, що створені державою для задоволення соціальних та економічних потреб населення, для витрат на розширене виробництво, розвиток науково-технічного потенціалу держави тощо.

Децентралізовані фінанси – частина фінансів країни, представлена фінансами підприємств та фінансами населення, більшу частку у складі яких займають фінанси підприємств та установ недержавної форми власності, які є базовою ланкою всієї фінансової системи, оскільки саме тут утворюється значна частина ВВП та національного доходу.

Доходи бюджету – сума коштів, що мобілізуються державою у бюджеті для виконання відповідних функцій держави.

Місцеві бюджети – фонди фінансових ресурсів, що мобілізуються й витрачаються на відповідній території. Є фінансовою базою місцевих органів влади та управління: забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах та доходах, їх внутрішньо територіальний перерозподіл. Місцеві бюджети мають повну самостійність, власні та закріплені дохідні джерела і право визначення напрямів їх використання.

Місцеві фінанси – система формування, розподілу і використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.

Об’єкт фінансової науки – сукупність фінансових відносин, що виникають між державою, юридичними та фізичними особами.

Поточний фінансовий контроль – оперативний контроль за реалізацією фінансової діяльності, дотриманням планових показників, виконанням вимог фінансової дисципліни тощо, здійснюється через аналіз, перевірку, обстеження діяльності суб’єктів господарювання; його завдання – вчасно реагувати на зміни умов фінансової діяльності.

Предмет фінансів – підприємницькі та управлінські процеси суб’єктів господарювання мікро- та макрорівнів, що пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням фінансових ресурсів для розширеного відтворення та забезпечення економічного, соціального і політичного розвитку держави.

Собівартість – грошове вираження безпосередніх затрат підприємства , пов’язаних з виробництвом та реалізацією продукції.

Фінансова система – за внутрішньою структурою: сукупність відносно уособлених та взаємопов’язаних підсистем і ланок, які відображають специфічні форми та методи фінансових відносин; за організаційною побудовою: це сукупність фінансових органів та інституцій, які управляють грошовими потоками в економіці та характеризують систему управління фінансами в країні.

Фінансовий контроль – специфічний вид діяльності, який здійснюється всіма ланками влади, а також недержавними структурами щодо забезпечення на базі законності відповідного рівня фінансової дисципліни, ефективного руху централізованих і децентралізованих фондів, а також пошуку шляхів удосконалення процесів розподілу та перерозподілу грошових коштів у країні.

Централізовані фінанси – підсистема фінансових відносин з приводу формування централізованих грошових фондів, які зосереджуються в інститутах державних органів влади для виконання державою її функцій, а саме: адміністративної, оборонної, соціально-економічної та правової.

ТЕМА 2 Термінологічний словник за темою

Генезис – (від грецького genesis) походження, виникнення, процес ктворення

Еволюція – (від латинського evolutio – розгортання) одна з форм руху у природі та суспільстві – безперервна поступова кількісна зміна. У широкому розумінні – будь-яка зміна, розвиток, перетворення.

Історична категорія – сутність, що виникла на певній стадії розвитку оточуючого середовища і характеризується закономірністю розвитку, пов’язаною з розвитком оточуючого середовища.

Натуральне господарство – форма суспільного господарства, за якої продукти праці призначені для задоволення власних потреб виробника, споживання всередині господарства

Необхідний продукт – частина чистого суспільного продукту, необхідна для відтворення робочої сили.

Первинний розподіл вартості суспільного продукту – процес виділення з вартості реалізованого суспільного продукту складових частин: частини, що йде на відтворення засобів виробництва, частини, що йде на відтворення робочої сили, прибутку.

Прибавочний продукт – частина чистого суспільного продукту, створена понад необхідний продукт.

Рабовласницький лад – супільно-економічний устрій,за якого власність на засоби виробництва зосереджена у руках правлячого класу – рабовласників, як і повна власність на

Сукупний суспільний продукт – вартісне вираження усіх матеріальних благ та виробничих послуг, створених галузями матеріального виробництва за певний проміжок часу.

Суспільно-економічна формація – форма організації суспільного життя, що характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил та відповідним характером виробничих відносин, поділом суспільства на класи, соціальні прошарки тощо, певними формами власності на засоби виробництва.

Товарне виробництво – форма організації суспільного виробництва, за якої економічні відносини суб’єктів проявляються через ринок, процеси купівлі-продажу продуктів їх праці.

Товарно-грошові відносини – система відносин, при яких рух товару опосередковується грошовими відносинами.

Феодальний лад – суспільно-економічна формація, за якої основою виробничих відносин є власність феодала на засоби виробництва і часткова власність на працівника.

ТЕМА 3 Термінологічний словник за темою

Автоматична (пасивна) фіскальна політика – політика, що здійснюється за допомогою вбудованих стабілізаторів (податків та державних витрат, трансфертів), при цьому необхідні зміни в рівні державних видатків і податків вводяться автоматично (автоматична або вбудована стабільність).

Аудит – вид незалежного фінансового контролю, перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення їх достовірності, повноти і відповідності чинному законодавству. Здійснюється на комерційній основі аудиторами та аудиторськими фірмами.

Господарський фінансовий контроль – діяльність з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави, місцевих органів влади, який здійснюється представниками громадських угруповань на засадах добровільності та безоплатності.

Державний фінансовий контроль – вид контролю, який здійснюється вищими органами влади разом з функціями управління фінансовою системою. Державний контроль охоплює загальнодержавний та відомчий контроль. На вищому рівні загальнодержавний фінансовий контроль здійснює Верховна Рада України.

Дискреційна (активна) фіскальна політика – свідоме маніпулювання податками та державними видатками з боку органів законодавчої та виконавчої влади з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією, прискорення темпів економічного зростання. Може бути двої видів: стримуюча та стимулююча.

Наступний фінансовий контроль — вид контролю, який здійснюється на завершальній стадії виконання планового завдання, і має на меті контроль за фінансовими результатами, порівняння фактичних і планових показників фінансової діяльності, оцінка ефективності проведеної роботи.

Обов’язковий фінансовий контроль – вид фінансового контролю, який здійснюється згідно з вимогами нормативних актів і рішень відповідних органів державного контролю.

Перевірка – це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.

Попередній фінансовий контроль – контроль, що здійснюється на етапі розробки та прийняття управлінського рішення з фінансових питань.

Поточний фінансовий контроль – оперативний контроль за реалізацією фінансової діяльності, дотриманням планових показників, виконанням вимог фінансової дисципліни тощо, здійснюється через аналіз, перевірку, обстеження діяльності суб’єктів господарювання; його завдання – вчасно реагувати на зміни умов фінансової діяльності.

Предмет фінансового права – суспільні відносини, які виникають у процесі фінансової діяльності держави.

Ревізія – це форма документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань,достовірністю обліку і звітності, розтрат, привласнень і крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.

Фінансове право – сукупність правових норм, що регулюють економічні відносини у сфері мобілізації,розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для їх безперебійного функціонування.

Фінансовий контроль – специфічний вид діяльності, який здійснюється всіма ланками влади, а також недержавними структурами щодо забезпечення на базі законності відповідного рівня фінансової дисципліни, ефективного руху централізованих і децентралізованих фондів, а також пошуку шляхів удосконалення процесів та перерозподілу грошових коштів у країні.

Фінансовий механізм – сукупність фінансових методів і форм організації фінансових відносин, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Франшиза – позначена в договорі частина збитку, яка при настанні страхової події не відшкодовується страховиком.

ТЕМА 4 Термінологічний словник за темою

Фінансове планування – процес обґрунтування руху фінансових ресурсів та відповідних фінансових відносин на певний період.

Фінансовий контроль – дії із співставлення запланованих або нормативних фінансових показників із реально досягнутими. Фінансовий механізм – сукупність форм та методів організації фінансових відносин, способів розподілу та перерозподілу вартості ВВП або його частин.

Фінансовий менеджмент (управління фінансами) – сукупність дій з використанням спеціальних прийомів та методів впливу на фінансові ресурси та фінансові відносини.

Об’єкт фінансового менеджменту – Сукупність або окремі форми фінансових відносин, ланки фінансової системи та фінансові ресурси, що формуються в процесі прояву згаданих відносин.

Суб’єкт фінансового менеджменту (апарат управління фінансами) – сукупність підрозділів, виконавців тощо, які реалізують вплив на фінансові відносини за допомогою спеціального методичного забезпечення.

ТЕМА 5 Термінологічний словник за темою

Фінанси суб’єктів господарювання – система грошових відносин, що забезпечує формування, розподіл та використання грошових фондів суб’єктів господарювання у процесі відтворення.

Фінансові ресурси суб’єктів господарювання – це фонди грошових засобів, що формуються у розпорядженні суб’єкта господарювання в процесі розподілу та перерозподілу його надходжень і можуть використовуватись для вирішення завдань підприємства, у т.ч. забезпечення його розвитку.

Грошові фонди – це відособлена частина грошових засобів, що має цільове призначення.

Грошовий оборот суб’єктів господарювання – рух грошового капіталу, що включає рух грошових засобів в процесі економічної діяльності.

Безготівкові розрахунки – це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банку, коли кошти списуються з рахунку платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.

Виручка від реалізації продукції – кошти, що надійшла на рахунок суб’єкта господарювання за реалізовану продукцію, є основним джерелом формування фінансових ресурсів підприємства.

Валовий дохід – грошове вираження вартості заново створеної продукції, визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами у складі реалізованої продукції.

Чистий дохід суб’єктів господарювання – дохід, який залишається у розпорядженні суб’єкта господарювання після сплати з його валового доходу податків, що включені в ціну продукції ( податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори тощо).

Прибуток – частина , на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати; основний узагальнюючий показник фінансових результатів економічної діяльності суб’єкта господарювання.

Оборотні фонди – це грошове вираження активів суб’єкта господарювання, які переносять свою вартість на вартість виробленої продукції протягом одного виробничого циклу.

Основні фонди – це грошове вираження активів, що беруть участь у виробництві тривалий час, не змінюючи своєї форми. Виробничі основні фонди переносять свою вартість на вартість продукції частинами через механізм амортизації.

Оборотні активи – грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати складання балансу.

Основні засоби – матеріальні активи,які суб’єкт господарювання утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання продукції, надання послуг, виконання робіт, здавання в оренду іншим особам, очікуваний термін корисного використання яких більший ніж один рік (або один операційний цикл) і вартість одиниці яких перевищує певну величину, встановлену суб’єктом господарювання.

Амортизація – поступове перенесення вартості основних виробничих фондів та нематеріальних активів на вартість продукції, у виготовленні якої вони беруть участь.

Фінансовий стан суб’єкта господарювання – це система показників, що відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів, ступінь забезпеченості власними фінансовими ресурсами для виконання своїх зобов’язань та здійснення статутної діяльності.

Банкрутство – фінансовий стан підприємства, що характеризується недостатністю його активів у ліквідній формі для задоволення вимог кредиторів та розрахунків з бюджетом, ведення статутної діяльності.

Санація – комплекс заходів організаційно-технічного, соціального та фінансового характеру, спрямованих на виведення суб’єкта господарювання з кризового стану, відновлення його платоспроможності, ліквідності та прибуткової діяльності.

ТЕМА 6 Термінологічний словник за темою

Акциз – непрямий податок, що стягується на внутрішньому ринку з виробника або виробника товару.

Амортизація основних засобів і нематеріальних активів – це поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.

Валові витрати – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Валовий доход — загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Єдиний митний тариф України — це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території.

Загальнодержавні податки – податки, встановлювані центральними органами законодавчої влади і стягувані на всій території країни.

Місцеві податки – податки, що встановлюються місцевими органами влади і є джерелом наповнення місцевих бюджетів.

Мито, що стягується митницею – це податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України.

Мито адвалерне – це мито, яке нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом.

Мито комбіноване — це мито, яке поєднує ознаки адвалерного і специфічного мита.

Мито специфічне – це мито, яке нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом.

Об’єкт оподаткування – прибуток або майно, стосовно якого обчислюються податки.

Одиниця оподаткування – це одиниця виміру оподатковуваного об’єкта, стосовно якого визначаються нормативи і ставки обкладання. Встановлюються у твердих розмірах (у гривнях на одиницю обкладання) або у відсотках.

Платник податку – фізична або юридична особа, що безпосередньо вносить певний вид платежу в бюджет.

Податковий період – термін, за який відбувається нарахування і сплата податку.

Податкова пільга – часткове або повне звільнення об’єктів, платників тощо від оподаткування.

Податкова квота – питома вага податкових платежів у доходах платника (носія) податків.

Об’єктом оподаткування прибутку є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань.

Система оподаткування – це взаємопов’язана сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів у бюджет; внесків у державні цільові фонди, що стягуються у встановленому законом порядку.

ТЕМА 7 Термінологічний словник за темою

Бюджет – сукупність фінансових відносин з приводу формування, розподілу та використання фондів грошових засобів у розпорядженні органів державної влади та місцевого самоврядування, призначених для забезпечення суспільних потреб.

Бюджетна система країни – це законодавчо закріплена сукупність бюджетів, запроваджена на території держави.

Бюджетний період – термін, на який складається бюджет і протягом якого діє затверджений бюджет.

Бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність з приводу складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання, контролю їх складання та виконання, складання та розгляду звітів про виконання бюджетів.

Бюджетний устрій країни – це сукупність елементів, що характеризують структурну будову бюджету держави, взаємозв’язок її ланок, розмежування бюджетних прав та повноважень, доходів та видатків між ланками бюджетної системи.

Учасники бюджетного процесу — органи та посадові особи, наділені законодавством бюджетними повноваженнями.

Державний бюджет – провідна ланка підсистеми державних фінансів, що забезпечує процеси формування, розподілу та використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для задоволення загальносуспільних потреб.

Опишіть порядок складання, розгляду, затвердження, виконання та контролю за виконанням державного бюджету.

Місцевий бюджет – частина фінансових відносин з приводу формування, розподілу та використання фондів грошових засобів у розпорядженні органів місцевого самоврядування, призначених для забезпечення потреб територіальної громади або сукупності територіальних громад.

Доходи бюджету — сукупність фінансових відносин з приводу формування фондів грошових засобів у розпорядженні органів державної влади та місцевого самоврядування, призначених для забезпечення суспільних потреб.

Видатки бюджету — сукупність фінансових відносин з приводу розподілу та використання фондів грошових засобів у розпорядженні органів державної влади та місцевого самоврядування, призначених для забезпечення суспільних потреб.

Бюджетна класифікація – єдине систематизоване групування доходів, видатків, джерел фінансування дефіциту бюджету та державного боргу за однорідними ознаками.

Зведений бюджет – це сума показників бюджету нижчого рівня та базового адміністративно-територіального утворення, що використовується для цілей аналізу, бюджетного планування, прогнозування тощо і законодавчо не закріплюється.

Бюджетна рівновага – стан бюджету як фінансового плану, що характеризується відповідністю обсягів прогнозованих бюджетних надходжень та запланованих ( нормованих ) видатків бюджету. Бюджетний надлишок — стан бюджету як фінансового плану, що характеризується перевищенням обсягів прогнозованих бюджетних надходжень над запланованими ( нормованими ) видатками бюджету.

Бюджетний дефіцит — стан бюджету як фінансового плану, що характеризується перевищенням запланованих ( нормованих ) видатків бюджету над обсягом прогнозованих бюджетних надходжень

ТЕМА 8 Термінологічний словник за темою

Аквізиція — діяльність страховика чи страхового посередника щодо залучення клієнтів і укладення нових договорів страхування.

Актуарні розрахунки – це економіко-математично-статистичні методи розрахунку тарифних ставок. За допомогою цих розрахунків визначається собівартість послуги страховика, страхові платежі, витрати на ведення справи з обслуговування договору страхування.

Актуарій – (гр. обліковець, скорописець) – фахівець зі страхової справи, предметом діяльності якого є розробка наукових методів розрахунку тарифних ставок, резервів, премій, обсягу страхового ризику і т.ін.

Асистанс – перелік послуг (в рамках договору страхування), які надаються при настанні страхового випадку (хвороби, нещасного випадку) через медичне, технічне і фінансове сприяння. Широко використовується в зарубіжних країнах при страхуванні подорожуючих під час поїздок за кордон.

Вигодонабувач — особа, визначена страхувальником для отримання належних сум страхових виплат у разі, якщо страхувальник (застрахований) не буде здатний скористатися ними самостійно.

Викупна сума — це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Уповноваженому органі з нагляду за страховою діяльністю, здійснена актуарієм і є невід’ємною частиною правил страхування життя. Уповноважений орган може встановити вимоги до методики розрахунку викупної суми.

Витрати страховика – сукупність усіх витрат страховика з надання послуг як безпосередніх, спрямованих на здійснення виплат з відшкодування збитків або страхових сум та на ведення страхової справи, так і опосередкованих, тобто витрат, пов’язаних із забезпеченням фінансової стійкості страхової компанії.

Доходи страховика – загальна сума доходів, що формуються від основної (страхової) діяльності, від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів страховика та від інших операцій.

Зароблені страхові премії – частки від сум надходжень страхової премії, що відповідають ризикам, які вже минули на звітну дату.

Застрахований – особа, яка бере участь в особистому страхуванні, де об’єктом страхового захисту є її життя, здоров’я і працездатність, і має право на отримання страхової суми згідно з договором.

Інкасаційні витрати – це витрати, пов’язані із обслуговуванням готівкового обігу з надходження страхових платежів.

Контрибуція – це право страховика звертатися до інших страховиків, які за попередніми полісами несуть відповідальність перед одним і тим же страхувальником з пропозицією розділити витрати на відшкодування збитків.

Нещасний випадок – пожежа, дорожньо-транспортна пригода, катастрофа, отруєння хімічними продуктами чи інша подія, яка спричинила смерть або каліцтво застрахованої особи.

Ліквідаційні витрати – витрати з ліквідації збитків, спричинених страховим випадком: на оплату праці ліквідаторам; судові витрати; поштово-телеграфні.

Незароблені страхові премії — частки від сум надходжень страхової премії, що відповідають ризикам, які ще не минули станом на звітну дату.

Нетто — премія — внесок, необхідний для формування страхового фонду, з якого здійснюються страхові виплати за даним видом страхування.

Нетто — ставка — частина страхового тарифу, що призначена для формування ресурсів страховика, спрямованих на здійснення страхових виплат.

Об’єкт страхування – майновий інтерес страхувальника, пов’язаний з життям, здоров’ям, працездатністю страхувальника(особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди третій особі (страхування відповідальності).

Організаційні витрати – витрати, пов’язані із заснуванням страхової компанії, що їх відносять до активів страховика, інвестицій.

Правила страхування – розробляються страховиком на кожний вид страхування і погоджуються з уповноваженим органом з нагляду за страховою діяльністю.

Превенція – попереджувальна діяльність.

Прибуток страховика – різниця між доходами від страхової діяльності та собівартістю страхових послуг.

Страхова вартість – це вартість , що її встановлює страхувальник, оцінюючи об’єкт страхування.

Страхова подія – подія, передбачена договором страхування або чинним законодавством, з настанням якої виникає обов’язок страховика відшкодувати завдані цією подією збитки або виплатити страхове забезпечення страхувальникові.

Страхова премія (внесок, платіж) – плата страхувальника страховикові за те, що той зобов’язався відшкодувати страхувальникові у разі виникнення матеріальні збитки, завдані застрахованому майну, або виплатити страхову суму при настанні певних подій.

Страховий маркетинг – система організації діяльності страхового товариства (компанії), що базується на попередньому вивченні стану страхового ринку і перспектив попиту на страхові послуги, визначенні завдань поліпшення організації роботи з реалізації наявних у розпорядженні страховика послуг і на розробці нових видів страхових операцій.

Страховий ризик – ймовірна подія або сукупність подій, на випадок настання яких проводиться страхування.

Страховий ринок — особлива сфера грошових відносин, де обєктом купівлі-продажу виступає специфічна послуга, а саме страховий захист і на якому формуються попит і пропозиція на цю послугу.

Страхова сума – межа грошових зобов’язань страховика щодо компенсації завданих страховою подією збитків страхувальникові (застрахованому).

Страховий тариф – ставка страхової премії з одиниці страхової суми.

Страховик – організація, що за певну плату приймає на себе зобов’язання відшкодувати страхувальникові або особам, яких він зазначив, шкоду завдану страховою подією.

Страхувальник – юридична або дієздатна фізична особа, яка уклала договір на страхування, сплатила належні внески і має право в разі настання страхового випадку отримати відшкодування в межах застрахованої відповідальності або страхової суми, обумовленої в полісі.

Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Суброгація – це передача страхувальником страховику права на отримання спричиненої шкоди з третіх (винних) осіб в межах здійснених страхових виплат.

Управлінські витрати – загальні управлінські витрати та витрати з управління майном.

Форми страхування – порядок організації страхування на засадах добровільності або обов’язковості.

Франшиза – частина збитку, яка не відшкодовується страховиком.

Чистий прибуток страховика – прибуток, який залишається після сплати податків.

ТЕМА 9 Термінологічний словник за темою

Валютний дериватив — стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити валютну цінність на обумовлених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу валютних деривативів установлюються Національним банком України;

Гудвіл — нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю, як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується у визначенні валових витрат платника податку.

Депозит (вклад) — кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк та під процент. Залучення депозитів може здійснюватися у формі випуску (емісії) ощадних (депозитних) сертифікатів. Правила здійснення депозитних операцій встановлюються: для банківських депозитів — Національним банком України відповідно до законодавства; для депозитів (внесків) до інших фінансових установ — державним органом, визначеним законом.

До депозитів не належать суми завдатку, внесеного як забезпечення договірних зобов’язань однієї сторони договору перед іншою.

Дериватив — стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Стандартна (типова) форма деривативів та порядок їх випуску та обігу встановлюються законодавством.

Дивіденд — платіж, який здійснюється юридичною особою — емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв’язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв’язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не може впливати на прийняття чи неприйняття рішення щодо нарахування дивідендів.

Зворотний лізинг (оренда) — господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг.

Інвестиційний податковий кредит — це відстрочка плати податку на прибуток, що надається суб’єкту підприємницької діяльності на визначений строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм, з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальне зростання прибутку, що буде отримано внаслідок реалізації інноваційних програм.

Корпоративні права — право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах. 

Кредит — кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики:

Лізингова (орендна) операція — господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк. Операції з лізингу (оренди) цілісних майнових комплексів державних підприємств регулюються відповідним законодавством.

Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди землі та оренди жилих приміщень.

Ломбардна операція — операція фізичних чи юридичних осіб з отримання коштів від юридичної особи, кваліфікованої як фінансова установа згідно із законодавством України, під заставу товарів або валютних цінностей. Ломбардні операції є різновидом кредиту під заставу.

Нерезиденти — юридичні особи та суб’єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави. 

Розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації та їх представництва, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодавства України.

Оперативний лізинг (оренда) — господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Опціон – дериватив, стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов’язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту.

Будь-який покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів).

Претензії стосовно неналежного виконання або невиконання зобов’язань опціонного контракту можуть пред’являтися виключно емітенту опціону.

Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.

Постійне представництво нерезидента в Україні (далі — постійне представництво) — постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. До постійних представництв, зокрема, відносяться: місце управління, філіал, офіс, завод, фабрика, майстерня, шахта, нафтова чи газова свердловина, кар’єр або інше місце розвідки чи видобутку корисних копалин. З метою оподаткування до постійних представництв прирівнюються резиденти, які мають повноваження діяти від імені нерезидента, що тягне за собою виникнення у нерезидента цивільних прав та обов’язків (укладати договори (контракти) від імені нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу митниці). Резиденти, що з метою оподаткування прирівнюються до постійних представництв, не підлягають додатковій реєстрації в податкових органах як платники податку.

Проценти — доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються:

— платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит;

— платіж за використання коштів, залучених у депозит;

— платіж за придбання товарів у розстрочку.

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум. У разі коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов’язань або ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, сума процентів визначається шляхом нарахування відсотків на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення та ціною погашення такого цінного паперу (сума дисконту).

Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази, не є процентами.

Резиденти — юридичні особи та суб’єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території.

Дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також філії і представництва підприємств та організацій України за кордоном, що не здійснюють господарської діяльності.

товарний дериватив — стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити біржовий товар (крім цінних паперів) на обумовлених стандартних умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу товарних деривативів установлюються органом, на який покладаються функції регулювання товарного біржового ринку.

Товарний кредит — товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент.

Товарний кредит передбачає передання права власності на товари (результати робіт, послуг) покупцю (замовнику) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики:

кошти, які залучаються юридичною особою-боржником (дебітором) від інших юридичних або фізичних осіб як компенсація вартості випущених (емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів. Правила емісії (випуску), продажу та погашення (викупу) зазначених цінних паперів, а також вимоги до їх емітентів встановлюються відповідним законодавством.

Торгівля у розстрочку — господарська операція, яка передбачає продаж резидентом або нерезидентом товарів фізичним чи юридичним особам на умовах розстрочення кінцевого розрахунку, на визначений строк та під процент.

Торгівля у розстрочку передбачає передачу товарів у розпорядження покупця в момент здійснення першого внеску (завдатку) з передачею права власності на такі товари після кінцевого розрахунку.

Правила торгівлі у розстрочку фізичним особам, які не є платниками цього податку, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Фінансовий кредит — кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.

Фінансовий лізинг (оренда) — господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов’язаних з правом користування та володіння об’єктом лізингу.

Фондова біржа — організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами; акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших актів законодавства України, статуту і правил фондової біржі; організація, яка створюється без мети отримання прибутку та займається виключно організацією укладання угод купівлі та продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Фондовий дериватив — стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити цінний папір на обумовлених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу фондових деривативів встановлюються державним органом, на який покладаються функції регулювання ринку цінних паперів;

Форвардний контракт – дериватив, стандартний документ, який засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту. При цьому будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть пред’являтися виключно емітенту такого форвардного контракту.

Продавець форвардного контракту не може передати (продати) зобов’язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту.

Покупець форвардного контракту має право без погодження з іншою стороною контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту.

Ф’ючерсний контракт – дериватив, стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту.

При цьому будь-яка сторона ф’ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством.

Покупець ф’ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту.

Цінний папір — документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери.

ТЕМА 10 Термінологічний словник за темою

Акредитив резервний (Акредитив «СТЕНД-БАЙ») — зобов’язання банку-емітента перед отримувачем-бенефіціаром (організацією-експортером) здійснювати оплату в межах зазначеної в акредитиві суми у разі невиконання наказодавцем (імпортером) своїх зобов’язань за основним контрактом. Оскільки зобов’язанням імпортера за контрактом є його оплата, акредитив резервний є надійною гарантією повної і своєчасної сплати заборгованості за контрактом.

А-Форфе – фінансування міжнародної торгівлі шляхом обліку першокласних векселів без права регресу, коли покупець векселя бере на себе увесь ризик неплатежу і не може пред’явити претензії попередньому векселетримачеві.

Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАГІ) – самостійна установа групи Світового банку, створена у 1988р. з метою сприяння залученню інвестицій для розвитку економіки членів агентства – країн, що розвиваються, через надання гарантій чужоземним інвесторам щодо втрат, пов’язаних з ризиками некомерційного характеру. БАГІ надає країнам-членам консультативні послуги з питань створення сприятливих умов для інвестування і розвитку інформаційної бази, необхідної для залучення капіталу. Членами БАГІ є 145 країн.

Базельський комітет банківського нагляду — міждержавна організація – координатор діяльності органів нагляду і регулювання діяльності фінансово-кредитних установ. Створений наприкінці 1974р. керуючими центральними банками восьми європейських країн (Бельгії, Великобританії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Німеччини, Швейцарії і Швеції), а також США, Канади та Японії.

Баланс зовнішньоторговельний — співвідношення між вартістю експорту й імпорту держави в її торгівлі з іншою країною чи групою країн за певний період часу (місяць, квартал, рік). Складається за даними митної статистики і показує не тільки товари, які перетнули кордон, але й платежі та надходження від експорту й імпорту, які в часі можуть не збігатися з рухом товарів. Баланс вважається активним, якщо вартість експорту перевищує вартість імпорту, і пасивним, якщо експорт менший від імпорту. Охоплює угоди з фактично оплаченими товарами та угоди, здійснювані в кредит. У тій частині, в якій баланс зовнішньоекономічний містить оплачені операції, він відповідає аналогічній частині платіжного балансу держави.

Баланс міжнародних розрахунків – співвідношення грошових вимог і зобов’язань, надходжень і платежів однієї країни щодо інших країн. Основними видами є платіжний баланс держави, розрахунковий баланс, баланс міжнародної заборгованості. Відбивають грошові зобов’язання та вимоги однієї країни щодо іншої.

Баланс міжнародної заборгованості – співвідношення між грошовими і майновими вимогами та зобов’язаннями однієї країни щодо інших країн на певну дату. До активу балансу міжнародної заборгованості включають: підприємства, нерухомість, акції, облігації, векселі, поточні рахунки, різне майно й інші активи, якими організації та громадяни цієї країни володіють за кордоном, а також оплату репарацій і контрибуцій, що належать цій країні. Пасив балансу міжнародної заборгованості становлять аналогічні майно та вимоги, що належать організаціям і громадянам інших країн у цій країні на ту ж саму дату.

Банк міжнародних розрахунків (БМР) – спеціалізована міжнародна фінансова установа, створена з метою розвитку співпраці між центральними банками та забезпечення сприятливих умов для міжнародних фінансових операцій. Діє як довірена особа під час здійснення міжнародних розрахунків. Об’єднує на акціонерних засадах частину фінансових ресурсів центральних банків 30 країн, здійснює для них комерційні операції та бере участь в організації міжнародної валютної співпраці. Створений 1930 р. Місцезнаходження – м.Базель (Швейцарія). Виконує функції об’єднуючого центрального банку для більшості національних центральних банків європейських країн, Канади, Японії та ПАР.

Банк міжнародних розрахунків (БМР);

Бреттон-Вудські угоди – міжнародні валютні угоди, що їх у липні 1944р. підписали на Бреттон-Вудській конференції (США) з валютно-фінансових питань 44 країн – члени Об’єднаних Націй. Угоди, які включали статути Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкції та розвитку, почали діяти з грудня 1945р.

Бюлетень курсів іноземних валют – зведена таблиця з інформацією про курси обміну національної валюти на чужоземні або чужоземних валют між собою. В Україні Бюлетень курсів чужоземних валют є нормативним документом Національного банку України, обов’язковим для використання на території держави у розрахунках, які потребують перерахування чужоземної валюти в українські гривні і навпаки. Є базовою інформацією для комерційних банків щодо встановлення курсів купівлі-продажу валют.

Валюта – будь-який товар, здатний виконувати функцію засобу обміну в в міжнародних розрахунках у вузькому розумінні.

— грошові знаки іноземних держав, а також кредитні і платіжні документи в іноземних грошових одиницях, що застосовуються у міжнародних розрахунках.

Валюти з обмеженою конвертованістю – це валюти, за якими Національний банк України розраховує крос-курси.

Валютна інтервенція – це операція купівлі або продажу іноземної валюти Центральним банком країни з метою підтримання ринкового курсу національної валюти відповідно політики, яку провадить уряд.

Валютне регулювання – діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.

Валютний демпінг – заходи щодо знецінення національної грошової одиниці з метою забезпечення масового експорту товарів за цінами, нижчими від світових.

Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій. Вільноконвертовані валюти без обмежень обмінюються на інші валюти, а їх курси визначає Національний банк України.

Валютний ринок – система валютних та організаційних відносин, пов’язаних з конверсійними операціями, міжнародними розрахунками, наданням у позичку іноземної валюти на певних умовах.

Девізи – платіжні засоби (боргові вимоги і зобов’язання) у чужоземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків. До девізів належать чеки, перекази, акредитиви, векселі, чужоземні банкноти та монети. У широкому розумінні цей термін означає також чужоземну валюту. Девізи в найбільш стійких (твердих) валютах є частиною валютних резервів центральних державних банків. Ціну девізів у національній валюті визначають за валютним курсом.

Єврооблігації — це облігації, які будучи деномінованими в певній валюті, можуть випускатися одночасно на фондових ринках кількох країн.

Європейський банк реконструкції і розвитку – Євро банк (ЄБРР);

Європейський інвестиційний банк та ін.

Зона вільної торгівлі – 1) це регіональне угрупування держав, у межах якого здійснюється безмитна торгівля. Угода про створення зони вільної торгівлі, як правило, передбачає поступове скасування мита, податків і кількісних обмежень у взаємній торгівлі, усунення інших перешкод для вільного руху товарів і послуг, створення та розвиток ефективної системи взаємних розрахунків і платежів у торговельних та інших операціях, координацію торговельної політики стосовно країн, що не є учасниками угоди, координацію економічної політики у межах, необхідних для досягнення мети угоди;

2) преференційна зона торгівлі, в межах якої дотримуються правил вільної від митних та кількісних обмежень міжнародної торгівлі промисловими товарами; є різновидом вільної економічної зони, прив’язаної до морських портів та аеропортів.

Іноземні облігації – це облігації, випущені іноземними позичальниками на внутрішньому ринку облігацій певної країни і деноміновані у валюті цієї країни.

Інтервенція валютна – форма впливу центрального банку країни на формування курсу національної валюти. Полягає у тому, що банк продає або купує великі партії твердих валют за національну валюту. Використовується здебільшого для усунення різких коливань курсу національної валюти. З метою підвищення курсу власної грошової одиниці центральний банк продає чужоземну валюту і, навпаки, для зниження курсу своєї валюти – скуповує тверду валюту в обмін на національну.

Класифікатор іноземних валют – перелік чужоземних валют, які є законним платіжним засобом на території України і можуть використовуватися для здійснення торговельних та неторговельних операцій. Усі чужоземні валюти в Класифікаторі поділено на три групи:

Конвертованість валюти – валютно-фінансовий режим, що дає змогу під час зовнішньоекономічних операцій здійснювати більш чи менш вільний обмін національних грошових одиниць на чужоземні. На практиці конвертованість національної валюти сприяє повномасштабному підключенню економіки країни до світової економіки й активній участі в ній. Конвертованість валюти позитивно впливає на загальноекономічний розвиток країни, бо, пов’язуючи внутрішній ринок зі світовим, дає змогу оперативно реагувати на зміни міжнародної господарської кон’юнктури. В економіці, що зазнає систематичного впливу світового ринку, відбувається постійне пристосування національних умов виробництва до світових, їх вирівнювання за всіма найважливішими параметрами, включаючи витрати, ціни, якісні характеристики продукції. Для забезпечення конвертованості валюти потрібна наявність певних умов: реальний та єдиний курс валюти; свобода доступу до чужоземної валюти (відміна валютної монополії); офіційний або вільний валютний ринок; зняття обмежень на використання національної грошової одиниці в зовнішньоекономічній діяльності; виконання грошовою одиницею всіх функцій грошей усередині країни. Залежно від того, наскільки широке коло осіб та організацій допущено до вільного використання валюти, її конвертованість може бути повною або частковою.

Координаторами міжнародних валютно-кредитних відносин є МВФ і СБ.

Котирування — це співставлення курсів іноземних валют у відповідності з практикою, що склалася, і законодавчими нормами.

Крос-курс – це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється з їх курсу щодо курсу третьої валюти.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР);

Міжнародна фінансова корпорація (МФК);

Міжнародний валютний фонд (МВФ);

неконвертовані валюти – ті, що не ввійшли до перших двох груп.

Міжнародні фінанси – сукупність відносин зі створення і використання грошових коштів (фондів), необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності міжнародних фірм і держав.

Міжнародні фінансові операції – діяльність з вирішення завдань з організації та управління грошовими відносинами, що виникають при формуванні та використанні відповідних коштів у рамках світового фінансового середовища.

Міжнародний кредит – рух позичкового капіталу у формі фінансових вимог між кредиторами і позичальниками різних країн, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів (активів) на умовах повернення, строковості і сплати відсотків.

Міжнародний ринок цінних паперів – це ринок довгострокових цінних паперів (фондовий ринок) та короткострокові боргові зобов’язання грошового ринку (векселі, сертифікати).

Обмеження валютні – сукупність законодавчих і нормативних актів, а також відповідних заходів, що регулюють операції юридичних і фізичних осіб з валютою, цінними паперами, вираженими у валюті, та іншими валютними цінностями. Використовуються з метою концентрації валютних ресурсів у руках держави, зрівноваження платіжного балансу країни, підтримання валютного курсу. Обмеження валютні можуть передбачити заборону валютної купівлі-продажу чужоземної валюти, обов’язковий продаж державі частини або всієї суми валютного виторгу, зосередження валютних операцій у центральному чи спеціальних банках, ліцензування валютних операцій, лімітування процентних ставок валютних рахунків і вкладів тощо. Ступінь обмежень валютних (валютного регулювання і контролю) залежить від загального валютно-економічного стану країни.

Організації валютно-кредитні міжнародні – організації, створені на підставі міждержавних угод з метою регулювання валютних та фінансово-кредитних відносин. До них належать:

регіональні банки розвитку;

Світовий банк (СБ).

Офшорні зони – позанаціональні фінансові центри, які здійснюють значні обсяги кредитування й фінансування в валютах інших країн.

Світові фінансові центри – центри зосередження банків та інших фінансово-кредитних інститутів, що здійснюють міжнародні валютні і кредитні операції, угоди з золотом, цінними паперами й іншими активами.

Світова валютна система – правова форма організації валютних відносин між усіма чи переважною більшістю країн світу. Сучасна система валютна світова регулюється статутом МВФ, а її принципи та організаційні засади було визначено угодою країн – членів МВФ. Прийнятою в січні 1976р. у столиці Ямайки м.Кінгстон. У рамках Ямайської валютної системи 1979р. створено Європейську валютну систему, яка є міжнародною (регіональною) валютною системою. Сими тема валютна світова містить низку елементів, кожен з яких юридично визначається відповідними міжнародними договорами й угодами, зокрема, форми міжнародних засобів обігу та платежу (золото, національні валюти, міжнародні валюти); склад і структура міжнародної валютної ліквідності; узаконений режим валютних паритетів і курсів; уніфіковані форми і правила міжнародних розрахунків; умови взаємної конвертованості валют; статус міжнародних валютно-кредитних організацій та ін.

Світова фінансова система – складається з міжнародних фінансових ринків, міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій, міжнародних фондових і товарних бірж, спеціалізованих фінансових інвесторів, держав, банків, корпорацій та віртуального сектору.

Світовий фінансовий ринок — об’єднує міжнародні валютні ринки, міжнародні ринки боргових зобов’язань та міжнародні ринки цінних паперів.

Спеціальні права запозичення (СПЗ) – міжнародна розрахункова одиниця, яка використовується країнами-членами МВФ для регулювання міжнародних платежів, поповнення офіційних резервів, здійснення розрахунків з МВФ, кредитування та зіставлення курсів національних валют

Спот-курс – ціна одиниці іноземної валюти однієї країни, виражена в одиницях валюти іншої країни і встановлена на момент укладання угоди за умови обміну валютами банками-кореспондентами.

33

Реферат: Социальные, лингвистические и психологические факторы языковой ситуации в Папуа Новой Гвинее

Posted on by admin

СОЦИАЛЬНЫЕ, ЛИНГВИСТИЧЕСКИЕ И ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ФАКТОРЫ ЯЗЫКОВОЙ СИТУАЦИИ В ПАПУА НОВОЙ ГВИНЕЕ

Прежде чем анализировать языковую ситуацию в бывшей австралийской части Новой Гвинеи (мы, таким образом, оставляем в стороне Западный Ириан), необходимо дать ее самую общую характеристику.

Прежде всего, отметим, что на сравнительно небольшой территории Папуа Новой Гвинее наблюдается редкостная многочисленность различных папуасских языков. Их общее число не поддается точному определению и может быть грубо оценено в несколько сот. При этом нет ни одного языка, на котором говорило бы более 100 тыс. человек, а на многих из них говорит менее 100 человек. Далее, лишь сравнительно немногие из этих языков генетически близки настолько, что между носителями возможно взаимопонимание; подавляющее большинство их, если и родственны генетически (что еще не доказано), отстоят друг от друга достаточно далеко в отношении фонетики, грамматики и лексики. Кроме того, существует несколько десятков меланезийских языков, относительно близкородственных, но не взаимопонимаемых.

Отсюда совершенно естественно возникновение межплеменных языков-посредников, применяющихся в сферах управления, образования, культуры, торговли и т.п. Они функционируют на следующих трех основных уровнях [1]:

1. «Ближайшие» языки, т.е. языки непосредственного (контактного) межплеменного общения близко живущих племен. Так, например, в районе Майкел расселены три племени — камано (12 тыс.), яте (20 тыс.) и усуруфа (600 чел.). Почти все усуруфа трехъязычны, т.е. языки камано и яте выступают для них средством межплеменного общения.

2. Зональные языки, т.е. языки ареального распространения, служащие языками-посредниками для достаточно большой территории. Их возникновение обычно связано с потребностями экономического характера (язык торговли и т.п.), примером чего может служить так называемый островной киваи в бывшем Западном округе Папуа. Интересно, что в качестве зональных языков чаще всего выступают меланезийские языки (мапам, грагед, ябем, ведау, добе, суау, куануа, моту), чем папуасские. Видимо, это связано с тем, что меланезийские племена расселены в прибрежной полосе и более развиты в социально-экономическом отношении.

3. Общие языки: полицейский моту (police motu), хотя, видимо, правильно было бы назвать его административным моту (самоназвание — «хири моту»), и меланезийский пиджин (melanesian pidgin), иногда называемый неомеланезийским языком (neomelanesian), но более известный в последнее время как «ток-писин». Первый из этих языков распространен исключительно в Папуа. Он возник на базе меланезийского языка моту, на котором говорят около 10 тыс. человек в окрестностях Порт-Морсби, как его пиджинизированный вариант. На 1973 г. число пользующихся этим языком оценивалось примерно в 150 тыс. Для сравнения укажем, что на одном из наиболее распространенных и социально престижных папуасских языков Папуа Новой Гвинее, чимбу, вместе с его диалектами говорят примерно 100 тыс. человек [18, c. 10-11; 16, c. 351-352]. Второй, имевший с самого начала более широкое распространение, заметно делается реальным общим языком всей страны: если в 1966 г. С. Вурм оценивал число говорящих на нем примерно в 300 тыс. человек, в 1969-1970 гг. — в 500-530 тыс. человек, то в 1973 г. — более чем в 1 млн. человек — при общем туземном населении 2412 тыс. человек (на 1970 г.) [18, c. 12]. Выступая в 1975 г. в Институте языкознания АН СССР, Вурм оценил число говорящих на ток-писине уже в 1,5 млн. человек.

Сравнивая социолингвистический статус хири моту (ХМ) и ток-писин (ТП), можно заметить, во-первых, различие в количественных тенденциях: бурный рост числа говорящих на ТП и сокращение числа говорящих на ХМ. Во-вторых, как указывает Вурм, ХМ воспринимается социально-психологически как язык определенной замкнутой — территориально и культурно — группы, в то время как ТП локально не ограничен [18, c. 12]. Наконец, в-третьих, лингвистически ХМ остается меланезийским языком, в то время как ТП не имеет ярко выраженных меланезийских особенностей и с точки зрения словаря на 80-90% независим от меланезийской лексики (см. об этом ниже). Если можно говорить об относительной трудности того или иного языка для усвоения (что требует специального обсуждения), то ТП по ряду своих характеристик более легок. Эти соображения и ряд других заставляют нас, не обсуждая в подробностях современное положение ХМ, сосредоточиться на более детальном анализе ТП как наиболее реального (в будущем) государственного языка Папуа Новой Гвинеи. Однако попутно мы будем затрагивать и проблемы его взаимоотношения с ХМ, английским и отдельными папуасскими языками.

Одним из наиболее распространенных предрассудков, заставляющих лингвистов негативно оценивать ТП, является мнение о нем как о «языке колонизаторов», якобы насильственно внедрявшемся австралийской администрацией и навязанном коренному населению против его воли. Именно из этого, видимо, исходила Организация Объединенных Наций, выступившая в 1953 г. с призывом ограничить распространение ТП на Новой Гвинее. Этот демарш ООН, как теперь ясно видно, основывался на неточной информации, а главное, не мог иметь никаких реальных последствий: число говорящих на ТП продолжало увеличиваться. Более того, объективно позиция ООН оказалась выгодной той части австралийской администрации, которая действительно насильственно насаждала английский язык как язык управления и язык образования.

На деле ТП очень далек от того, чтобы быть только языком управления. Лучшим доказательством является тот факт, что впервые попадая в не исследованные ранее области Новой Гвинеи, европейцы нередко сталкиваются с ТП как уже сложившимся языком межплеменного общения. В сущности, он не является пиджином в традиционном смысле этого слова [1 ]: в настоящее время он является родным языком примерно для 15 тыс. человек в Новой Гвинее и на о-вах Манус и, таким образом, должен считаться креольским языком.

Интересно сопоставить статистические данные о распространении английского языка, ТП и ХМ (эти данные относятся к 1966 г. и касаются только взрослых — старше 10 лет) [2 ]. Среди коренного населения английским языком владели тогда 13,26%, ТП — 36,46, ХМ — 8,13%. Среди некоренного (около 50 тыс.; по оценке 1970 г., примерно то же число) английским владеют 97,18%, ТП — 66,81, ХМ — 8,31%. Это означает, во-первых, что в настоящее время, по самой грубой оценке, процент владения ТП среди туземного населения приближается к 80-90 (ср. приведенные выше данные о росте абсолютного числа говорящих на ТП), так как ни общее население, ни уровень владения английским и ХМ существенно не изменились. Во-вторых, это означает, что у большинства некоренных жителей страны ТП является языком общения наряду с английским; по-видимому, число таких двуязычных европейцев (кроме них, Папуа Новую Гвинею населяют японцы, китайцы и др.) неминуемо должно расти в связи с курсом на укрепление государственного аппарата местными кадрами, проводимым правительством Майкла Сомаре. Важно учитывать также, что европейское население фактически сосредоточено в нескольких точках острова. Так, в 1964 г. из 11 тыс. европейцев, проживавших в Папуа, 7 тыс. было сконцентрировано в Порт-Морсби, а из 13 тыс. приживавших на подопечной территории Новая Гвинея, более половины жили в Рабауле, Лаэ и Маданге. В Рабауле жила и половина всех новогвинейских китайцев [4, c. 68-69]. Значительная часть европейцев, особенно небританского происхождения, — миссионеры, практически поголовно владеющие ТП и местными языками. И наконец, все приведенные выше статистические данные означают, что подавляющее большинство европейского населения, сталкиваясь с необходимостью овладеть языком-посредником, избирают в качестве такового ТА, а не ХМ.

Еще до объявления Папуа Новой Гвинеи самоуправляющейся территорией (1 декабря 1973 г.) австралийские власти были вынуждены создать сначала Исполнительный и Законодательный советы (1951 г.: из 28 членов последнего только трое должны быть коренными жителями) и туземные советы местного управления, а затем нечто вроде парламента — Палату ассамблеи и органов местного управления (в последних он быстро стал ведущим). К моменту выборов 1972 г. резко изменилась политическая ситуация. Возникли политические партии: Объединенная национальная партия (1965) и Пангу пати (1967). Первая из них из либеральной партии (с элементами национализма), представляющей коренное население, трансформировалась в партию консервативной проколониальной группы. Не случайно ее основатель, видный профсоюзный деятель Папуа Новой Гвинеи Оала-Оала Раруа позже выступил одним из инициаторов создания Пангу пати. Эта последняя возглавила коалицию, победившую на выборах 1972 г. под знаменем самоуправления; ее лидер Майкл Сомаре стал главным министром (премьер-министром) самоуправляемой Папуа Новой Гвинеи, а после объявления ее независимости 16 сентября 1975 г. — руководителем независимой Папуа Новой Гвинеи. Все это существенно для нашей проблемы потому, что Пангу пати и нынешнее новогвинейское правительство взяли курс на пропаганду ТП в качестве общего языка всей новогвинейской нации. Развитие ТП оказалось, таким образом, тесно связанным с национально-освободительным движением в Папуа Новой Гвинее. Как писал еще в 1968 г. С. Вурм, «многие туземцы Новой Гвинеи, включая некоторых членов Палаты Ассамблеи, начинают ощущать пиджин как предмет национального чувства и не рассматривают его как средство социального давления, а скорее как орудие самосознания» [16, c. 362].

Вообще, английский язык воспринимается на Новой Гвинее прежде всего как язык австралийской администрации и называется на ТП «tok ples bilong Sidni» — «язык, на котором говорят в Сиднее». «Министр территорий, утверждая, что английский язык послужит «объединительной силой» для коренного населения, невольно выдал скрытое желание колонизаторов, когда добавил: «Они [коренные жители] будут заимствовать английские идеи по мере изучения языка» [15; цит. по 2, с. 155]. Конечно, коренные жители страны, особенно интеллигенция, это ясно сознают, несмотря на изменение культурной политики правительства Австралии.

Однако английский язык занимает до сих пор очень сильные позиции как язык образования. На этой почве он уже два десятилетия с переменным успехом соперничает с местными языками — ХМ и ТП. Английский язык в качестве языка школы навязывался австралийскими властями; он является, в сущности, единственным языком среднего профессионального и высшего образования. Австралийские коммунисты с самого начала считали необходимым начальное обучение на родном языке; ту же позицию занимали и занимают прогрессивные австралийские папуасоведы со главе с С. Вурмом и А. Кэпеллом, предложившие — если обучение на родном языке оказывается нцелесообразным — использовать lingue franche, в том числе ХМ и ТП. Правительство Майкла Сомаре также взяло курс на введение ТП в качестве языка школьного обучения.

Возникает вопрос: что стоит за этим «если»? Обучение на родном языке предполагает существование достаточной литературы на этом языке. Но даже если взять самые большие (по числу говорящих) папуасские языки, например кева или вахги (на обоих говорит около 40 тыс.), то оказывается, что, по данным на 1972 г., на языке кева не существует никакой литературы, кроме учебников, а на языке вахги еще и две брошюры: «Мухи — наши враги» (тираж 41- экз.) и «Выращивайте хороший кофе» (300 экз.) [7; 8]. Немногим богаче литература на меланезийских языках: так, на языке добу кроме учебной и религиозной литературы имеется книга по истории и географии Папуа и книга «Наши друзья в Австралии».

Как обстоит дело в этом смысле с ТП? На этом языке выходит несколько газет, например «Nu Gini Toktok» — орган Пангу пати, «Wantok» — двухнедельник, выходящий в Веваке, «Nius Bilong Yumi» — тоже двухнедельник, литературный журнал «Kovave»; на ТП опубликованы оригинальные стихи, песни, пьесы и другие литературные произведения в серии «Papua Pocket Poets», не говоря о переводе Нового завета. Культурная значимость ТП явно растет. На нем ведутся систематические радиопередачи, выходят многочисленные популярные брошюры, на нем идут спектакли самодеятельных театральных коллективов и пр. На ТП переведен и ряд произведений мировой классической литературы.

Следует подчеркнуть, что ТП, как и ХМ, все последнее время, в том числе и тогда, когда австралийское правительство стремилось ограничить их распространение, оставались основными «рабочими языками» христианских миссий в Папуа Новой Гвинее. Просветительскую роль этих миссий нельзя недооценивать. Так, если государственных школ до конца второй мировой войны вообще не было, то при миссиях уже с конца XIX в. существовали так называемые «пасторские школы», где учили, в частности, грамоте на родном языке, хотя уровень этих школ был чрезвычайно низким и никакого серьезного образования, даже начального, дать они не могли.

Что же касается английского языка, то известный папуасовед Д. Лэйкок отмечал, что английский «до последнего времени был лишь языком небольшой образованной элиты в Порт-Морсби и Рабауле» [12, c. 890]. На большей части остальной территории он практически неизвестен. Так, во время пребывания советской экспедиции на Берегу Маклая «в деревне Бонгу приходилось специально искать людей, говоривших по-английски, и постоянно держать их при себе, чтобы работа не прерывалась» [4, c. 28]. Однако побывавшие в той же деревне Н.А. Бутинов и Н.М. Гиренко отмечают, что некоторые молодые папуасы неплохо говорят по-английски (обучение в местной школе идет на английском языке).

Из приведенных выше данных очевидно, что ТП имеет реальные шансы стать в самом ближайшем будущем общим языком Папуа Новой Гвинеи, быть может — национальным языком. Обладает ли он необходимыми для этого качествами и прежде всего можно ли вообще считать его полноценным орудием общения? Этот риторический вопрос, странный для профессионального лингвиста, приходится задачь, так как едва ли можно найти другой язык, в отношении которого имело бы хождение столько необоснованных предрассудков и о котором публиковалось бы столько неверной информации. В 1975 г. журнал «За рубежом» (№ 33) перепечатал статью из «Defence nationale», где говорится, что ТП — «смесь английского, немецкого и голландского языков с сильной примесью местных наречий». Этнограф Н.А. Бутинов характеризует его как смесь английской лексики с меланезийской грамматикой. Шведский врач Фини Риделанд, живший на о-ве Бугенвиль, пишет: «Сейчас в пиджин-инглиш только сорок процентов английских слов… Остальные шестьдесят процентов слов заимствованы из немецкого, испанского, малайского, а также из папуасских и меланезийских языков. Словарный запас неомеланезийского не превышает тысячи слов» [3 ]. Датский путешественник А. Фальк-Ренне утверждает, что словарный запас ТП не превышает 600 слов. Он же приводит такой пример: «Кобулудумана видел, как паук плетет паутину». Эта краткая и для нас совершенно ясная фраза звучит в пиджин-инглиш так: Kobuludumana i lukim spaida i wokin haus bilongemlong ol dispela… [следует еще 26 слов — А.Л.]» [9, с. 42].

На самом деле эта фраза выглядит проще: Kobuludumana i lukim spaisa i wokim haus bilongem; все остальное прибавлено автором для занимательности.

Конечно, словарь ТП несводим к 600 словам, не говоря о том, что он интенсивно расширяется, в основном за счет англицизмов, интернационализмов и вообще заимствований, вслед за расширением социальных функций ТП. По данным Д. Лэйкока, он составляет не менее двух тысяч слов [4 ]. К тому же считать слова ТП по принципу «слово — часть текста между двумя пробелами» ошибочно: в ТП множество атрибутивных сочетаний с соединительным элементом и без него, семантически целостных и функционально тождественных слову, но в орфографии ТП пишущихся как два (три) отдельных слова. Считать каждый элемент словом все равно что считать отдельными словами все корни и аффиксы русского языка. Так, например, сбрник псалмов на ТП называется buk singsing, ветка — han bilong diwai ‘рука дерева’, сухое время года — taim bilong san ‘время солнца’. Нет никаких сомнений, что каждое из этих сочетаний соответствует одному понятию и воспринимается как целое; значит, при подсчете объема словаря они должны рассматриваться не как два (или три), а как одно слово.

В ТП от 75 до 80% основ английского происхождения, причем в конкретных текстах — в зависимости от их тематики — этот процент варьируется от 60 до 90. 11% словаря заимствованы из меланезийского языка толаи (по Михаличу — 15%, по Вурму — от 15 до 20%). Остальные языки, участвовавшие в формировании ТП, — это меланезийские и полинезийские (6%), малайский (1%), немецкий (4%); наконец, до 3% составляет латинская лексика религиозного характера [13, c. XI]. Таким образом, ТП не более смешан, чем любой европейский, замечает Лэйкок; действительно, в английском языке (по разным оценкам) от 50 до 66% заимствованной французской лексики — но есть ли это основание для сомнения в его «полноценности»?

Часто утверждается, что на ТП якобы нельзя выразить сложных понятий. Между тем словарь ТП включает политические, правовые, этические, религиозные, медицинские, технические термины [14]. По сообщению американского исследователя ТП Р. Холла, ему приходилось наблюдать, как встречавшиеся на Новой Гвинее европейцы, не владевшие другим общим языком, кроме ТП, успешно вели на нем беседы о теологии и международном праве [10, c. 146].

Что касается грамматики ТП, то она действительно имеет много меланезийских особенностей, но никак не может быть названа чисто меланезийской.

Одним словом, очевидно, что по своим потенциальным возможностям ТП ничем не уступает любому другому языку, в том числе любому европейскому. Видимо, многое из того, что говорится и пишется о ТП, связано с тем остроумно отмеченным Вурмом фактом, что многие из европейцев, живущих на Новой Гвинее, лишь «думают, что они знают пиджин», на деле же имеют о нем совершенно недостаточное представление [19, c. 3].

Итак, в настоящий момент происходит заметная политическая, экономическая и культурная консолидация различных народностей Папуа Новой Гвинеи. Несмотря на сильные сепаратистские и трибалистские тенденции, дело явно идет к созданию новогвинейской нации. А это ставит на повестку дня проблему национального языка. На эту роль могут предендовать английский и ТП.

ТП — реальный язык общения, широко распространенный среди населения, ощущаемый как «свой» язык, т.е. связанный с формирующимся национальным самосознанием жителей Папуа Новой Гвинеи. Это для многих язык среднего образования, язык прессы и радио. Однако он до сих пор не кодифицирован, нормы его как языка литературы и письменности не установились. С другой стороны, за пределами Новой Гвинеи практически отсутствуют люди, знающие ТП, не говоря уже о какой бы то ни было литературе на этом языке, а это значит, что ни о каком международном общении не может быть речи (если не считать близкого ТП пиджина Новогебридских островов и еще некоторых пиджинов Океании).

Английский язык — язык колонизаторов, малоизвестный коренному населению, непопулярный. Однако это язык высшего образования, язык интеллигенции и международного общения. Едва ли следует думать, что он в ближайшем будущем уступит все эти позиции. Поэтому, видимо, можно согласиться с оценкой Вурма, который указывает: «На политическом уровне есть возможность, что пиджин может стать серьезным кандидатом в национальные языки будущей независимой Папуа Новой Гвинеи, хотя английский, как следует ожидать, останется официальным языком в областях вроде высшего образования, верховной администрации и отношений с внешним миром» [7, c. 1010].

Так или иначе, ясно, что ТП заслуживает самого пристального внимания и изучения со стороны специалистов по языкам и культурам Океании. Это язык с большим будущим, язык, интенсивно развивающийся во всех отношениях и, добавим, чрезвычайно интересный в лингвистическом отношении.

Примечания

1. Ср., например «пиджин… результат языкового компромисса, не являющийся ничьим родным языком и употребляемый двумя или несколькими языковыми коллективами, когда они вступают в общение» [6, c. 508].

2. Данные, заимствованные из официальных материалов Статистического бюро Папуа Новой Гвинеи, приводятся по [11]. Существенно отметить, что в настоящее время (сообщение С. Вурма, 1976 г.) ТП владеет свыше 80% детей.

3. См. [5, 24]. В остальном автор дает довольно точное и объективное описание ТП.

4. Это легко подсчитать, помножив число заимствованных из малайского слов (а их 120) на 100. Лэйкок утверждает, что в ТП 1% малайских заимствований [см. 11, с. 115].

Список литературы

1. Кондратов А.М. Геолингвистическая ситуация в Океании. — Новые тенденции в развитии Австралии и Океании. М., 1971.

2. Морозов С.Н. Английский колониализм. М., 1967.

3. Путилов Б.Н. Песенно-музыкальные коллекции МАЭ с островов Океании. — Культура народов Австралии и Океании. Л., 1974.

4. Пучков П.И. Население Океании. М., 1967.

5. Риделанд Ф. Остров в Меланезии. М., 1974.

6. Тэйлор Д. «Функция — форма» в «нетрадиционных языках». — «Новое в лингвистике», вып. 6. М., 1972.

7. Bibliography of the Summer Institute of Linguistics. Santa Ana, 1968.

8. Bibliography of the Summer Institute of Linguistics. Papua — New Guinea Branch. Ukarumpa, 1973.

9. Falk-Ronne A. Dobrodruzstvi u kanibalu. Praha, 1972.

10. Hall R. Pidgin and Creole Languages. Ithaca, 1966.

11. Laycock D. Pidgin English in New Guinea. — English Transported. Canberra, 1970.

12. Laycock D. English and Other German Languages. — Linguistics in Oceania. The Hague — Paris, 1970.

13. Laycock D. Materials in New Guinea Pidgin (Coastal and Lowlands). Canberra, 1974.

14. Mihalic F. The Jacaranda Dictionary and Grammar of Melanesian Pidgin. Brisbaine, 1971.

15. «Pacific Islands Monthly». December 1959.

16. Wurm S.A. Papua-New Guinea Nationalhood. The Problem of a National Language. — Language Problems of Developing Nations. N.Y., 1968.

17. Wurm S.A. Pidgin, Creoles and Lingue Franche. — Linguistics in Oceania. The Hague — Paris, 1970.

18. Wurm S.A. The Problem of a National Language in Papua-New Guinea. — Linguistic Communication, 1973, 10.

19. Wurm S.A. New Guinea Highlands Pidgin: Course Materials. Canberra, 1974.

20. А.А. Леонтьев. СОЦИАЛЬНЫЕ, ЛИНГВИСТИЧЕСКИЕ И ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ФАКТОРЫ ЯЗЫКОВОЙ СИТУАЦИИ В ПАПУА НОВОЙ ГВИНЕЕ.

Контрольная работа: Вариативность альтернативных белорусских программ в воспитании дошкольников

Posted on by admin

Содержание

1. Значение программы воспитания и обучения, зависимость ее содержания от цели воспитания дошкольников

2. Вариативность альтернативных программ, в воспитании дошкольников

  1. Программа «Пралеска» — первая национальная программа воспитания и обучения в детском саду

  2. Характеристика программы «Гибкий режим в детском саду»

  3. Программа семейного детского сада

  4. Программа семейного воспитания детей раннего возраста

  5. «Очарование» — программа альтернативная

Список литературы

1. Значение программы воспитания и обучения. Из истории создания программных документов для дошкольников

Программа – государственный документ, утвержденный Министерством образования, в котором определено содержание учебно-воспитательной работы с детьми разных возрастных групп, цели и задачи воспитания детей дошкольного возраста.

Программа помогает воспитателю строить педагогический процесс планово, видеть перспективу развития детей, осуществлять целостное формирование личности с ранних лет жизни, обеспечивает преемственность в воспитательно-образовательной работе на протяжении дошкольного детства, является ориентиром для воспитания детей в семье.

Существуют принципы построения программы в целом:

Концентрический – по мере взросления ребенка, усложняется содержание;

Линейный;

Учет возрастных и индивидуальных особенностей;

Доступность;

Системность и последовательность расположения материала;

Связь с жизнью;

Развивающее обучение;

Единство воспитательной и образовательной работы;

Осуществление воспитания детей в деятельности.

Если говорить об истории создания программных документов для дошкольников, то необходимо упомянуть первый программный документ — «Инструкция по ведению очага и детского сада» (1919 г.). Центральное место в этом документе занимали вопросы организации обстановки, обеспечивающей проявление детской активности и инициативы. Были предложены примерные схемы и указания по оборудованию, размеры мебели, перечень детских игрушек, списки детской и воспитательной литературы.

В 1921 году выходит «Инструкция по ведению детского сада». Ведущим компонентом данного документа было физическое воспитание. Особенный упор был сделан на игру, была предпринята попытка сформулировать средства, методы воспитания.

Первый проект программы работы дошкольных учреждений был издан в 1932 году. Это была первая попытка определить задачи и объем содержания работы с детьми как для детского сада в целом, так и по каждой возрастной группе. Однако в ней недостаточно учитывались возрастные особенности и возможности детей, программа была перегружена познавательным материалом, не отводилось должного места игре.

В основу «Программ и внутреннего распорядка детского сада» (1934) была взята часть проекта 1932 года, ориентированная на организацию работы по «видам деятельности». Указанную программу в Беларуси приняли за основу.

«Программа воспитания в детском саду» (1962) – единая программа воспитательной работы с детьми с раннего возраста до поступления в школу, создана авторским коллективом научных работников Академии педагогических и Академии медицинских наук. Цель программы – ликвидировать межвозрастную разобщенность в воспитательном процессе.

В 1969 г. Вышла в свет усовершенствованная «Программа воспитания в детском саду», которая создана на основе научных исследований, в связи с переходом школы на новое содержание образования.

На основе исследований и опыта 70-х – начала 80-х годов была подготовлена «Типовая программа воспитания и обучения в детском саду». Она учитывала введение обучения детей с 6-летнего возраста и предусматривала воспитание детей первых шести лет жизни в процессе разнообразных видов активной деятельности.

2. Вариативность альтернативных программ, в воспитании дошкольников

2.1 Программа «Пралеска» — первая национальная программа воспитания и обучения в детском саду

Временным творческим коллективом под руководством профессора Е.А.Панько и доцента А.И. Васильевой создана первая национальная программа «Пралеска».

Основными задачами программы являются:

— охрана и укрепление здоровья ребенка, формирование основ здорового образа жизни;

— обеспечение полноценного своевременного и всестороннего психического развития ребенка;

— воспитание личности ребенка, ее творческого потенциала, формирование способностей;

— формирование взаимоотношений с близкими, обеспечение эмоционального благополучия каждого воспитанника;

— обучение детей, приобщение их к общечеловеческим и национальным ценностям культуры, использование в воспитании методов, форм и средств народной педагогики.

Содержание программы основывается на следующих взаимосвязанных принципах:

— гармония трех начал – физического, духовно-нравственного, интеллектуально-познавательного развития ребенка;

— гуманизация и демократизация воспитания и обучения;

— природосообразности и индивидуализации воспитательно-образовательного процесса;

— оздоровительной направленности воспитания;

— соединения национального и общечеловеческих моментов в воспитании.

Содержание и задачи воспитательной работы представлены в программе разделами: «Познать, чтобы воспитывать», «Расти здоровым, малыш» (в этом разделе особое внимание обращено на оздоровительную направленность деятельности педагога дошкольного учреждения). «Сотрудничаем с семьей».

Основное место в пособии занимает раздел «Развиваемся в деятельности». Полноценное развитие ребенка как личности не может происходить без общения и речи. Материал, посвященный вопросам общения и речи в раннем и дошкольном возрасте, представлен в начале данного раздела.

Материал программы представлен для трех групп: «Маляты» (2-й, 3-й год жизни), «Чамучкі» (4-й, 5-й год жизни), «Фантазёры» (6-7-й год жизни). Программа дополняется приложением по коррекции физического, психического развития дошкольников, списками литературных, музыкальных произведений.

Наряду с известными, традиционными описаны разработанные авторами инновационные подходы, технологии воспитательно-образовательной работы с детьми раннего и дошкольного возраста по сохранению и укреплению здоровья детей, музыкальному образованию, приобщению к миру природы, математики и др. Значительное место отведено методическим рекомендациям по созданию благоприятных условий для развития и саморазвития личности, детского творчества, становления позитивного образа «Я» ребенка.

Особое внимание педагогов обращено на важность приобщения ребенка к общечеловеческим (универсальным) и национальным ценностям, опоры на значимые для него мотивы (преимущественно игровые).

2.2 Характеристика программы «Гибкий режим в детском саду»

«Гибкий режим в детском саду» — программа воспитания и обучения, утвержденная Министерством образования Республики Беларусь, разработанная Белорусским научно-исследовательским институтом образования. Данная программа предназначена для дошкольных учреждений и групп с гибким режимом дня, а также родителей, чьи дети посещают эти группы. В программе содержание воспитания и обучения рассчитано на детей от 2 до 6 лет, строится на основе типовой программы воспитания и обучения в детском саду, утвержденной Министерством образования Республики Беларусь (“Праграма выхавання і навучання ў дзіцячым садзе (з беларускай мовай выхавання і навучання”), — Мн., 1992.

Создание данной программы было мотивировано появлением детских дошкольных учреждений с гибким режимом работы. Они же в свою очередь были образованы с целью наибольшего охвата детей дошкольным обучением и воспитанием.

Программа помещена в таблицах, где определены годовые воспитательно-образовательные задачи по каждому ее разделу. Это дает возможность воспринимать содержание определенного раздела с его усложнениями для детей всех возрастов группы одновременно. Особенно это удобно в условиях разновозрастной группы. Каждый раздел программы начинается с общих задач, которые необходимо решать. С учетом сокращенного времяпребывания в группе детского сада отобран приблизительный объем воспитательно-образовательной работы, который может быть реализован воспитателем.

Однако возрастная дифференциация и адресованность содержания программы не означает ее строгой реализации детьми определенного возраста. Необходимо видеть проявление каждым ребенком не только возрастных, но и свойственных только ему индивидуальных особенностей.

В связи с тем, что родители должны принимать активное участие в воспитании детей, содержание каждого раздела программы представлено не в традиционной академической форме, а в популярно-занимательной, которая более понятна людям без специального образования.

Такая форма подачи программного материала подчеркивает ее гуманистическую направленность: воспитатель получает возможность видеть не обезличенную массу детей определенного возраста, а каждого ребенка с его индивидуальными особенностями и проявлениями.

Также возможно использование данной программы в детских садах семейного типа, где мать воспитывает своих детей вместе с оставленными под ее присмотром детьми несколько часов на протяжении дня. В таком случае она должна иметь педагогическое образование.

2.3 Программа семейного детского сада

Данная программа разработана Министерством образования Республики Беларусь, НИИ образования. Предназначена программа воспитателям, которые работают в группах семейного типа, организованных дома у воспитателя. Программа для семейного детского сада создана на основе итогов психолого-педагогических исследований последних лет, а также зарубежного опыта.

Построена программа в соответствии с 4 ведущими направлениями развития детей, психофизического, познавательного, эмоционально-нравственного, языкового. Каждый раздел представлен определенными разделами. Например, раздел «Музыка» определяет задачи эмоционально-морального развития. «Математика» — познавательное развитие. Однако, музыка, кроме социального и эмоционального, включает еще и познавательный, физический, лингвистический аспекты, математика помогает малышу не только развивать умственные способности, но и приобретать социальный опыт, пополнять речевой запас.

Развитие и воспитание дошкольника идет по всем направлениям, именно поэтому деление программы на разделы можно считать условным: задачи, определенные в ней, тесно связаны между собой и успешно решать их можно только в комплексе.

Названия разделов свидетельствуют, что ребенок приобщается к основным ценностям человеческой культуры. В некоторых разделах даны этапы решения задач, которые показывают последовательность и постепенность работы с детьми. В отличии от этого деления каждого раздела на подразделы не означает, что воспитатель сначала выполняет рекомендации первого из них, затем второго. Все задачи решаются одновременно и на протяжении года.

Подразделы даны по горизонтали, этапы развития и возраст детей – по вертикали такая структура облегчает ориентацию в материале и соответственно – организацию работы в группе.

При выполнении программы необходимо учитывать индивидуальный темп развития. В каждый раздел программы включен подраздел «Ознакомление с культурой других народов». Предусматривается выполнение 2-х задач. 1 – воспитание детей в духе миротворчества и формирование его гуманистического мировосприятия. 2 – развитие национального самосознания. Эффективность реализации зависит от того, насколько разделяют воспитатели и родители идею национального возрождения.

2.4 Программа семейного воспитания детей раннего возраста

Данная программа разработана Министерством образования Республики Беларусь, НИИ образования. Предназначена программа предназначена для родителей. Цель программы – помочь родителям ориентироваться в разнообразных проявлениях своего ребенка, предоставить им необходимую информацию об особенностях его развития и воспитания. В программе выделены важные направления в развитии и воспитании детей на каждом возрастном этапе.

Предпосылкой создания данной программы стало то, что в современных условиях мать получила право воспитывать ребенка в домашних условиях от рождения до трех лет. Это считается правильным, так как домашнее воспитание малыша в раннем возрасте имеет колоссальное значение. И поскольку ребенок воспитывается дома родителями, то именно на них ложится ответственность за создание условий для его полноценного развития. Дети рождаются с одинаковыми возможностями для их развития, а добиться успеха в воспитании своего ребенка в первые часы жизни – задача родителей. Именно от родителей, и от их отношений с детьми зависит развитие ребенка.

Время после рождения ребенка самое благоприятное для формирования разносторонних способностей, эмоционального и интеллектуального развития ребенка.

Родителям необходимо иметь элементарные представления об способностях воспитания детей раннего возраста. Каждому ребенку свойственны индивидуальные черты, темп развития.

Начинается данная программа с раздела «Любить своего ребенка». Рассматриваются в данном разделе способы передачи любви ребенку (контакт глаз, физический контакт). Этапы семейного воспитания, описанные в программе, затрагивают, кроме всего прочего, еще и период пренатального развития ребенка, а также время ожидания и планирование появления детей в семье. Именно этой теме посвящен раздел программы «Пакуль дзіця не нарадзілася».

Структура программы следующая:

— Предисловие;

— Любить своего ребенка

— Пока ребенок не родился

— Первый год жизни:

1. Первые недели жизни;

— как видит себя ребенок

— чем интересуется малыш

— что важно для новорожденного;

— чего необходимо избегать

— достижения новорожденного, улыбка.

2. От 1,5 до 3 месяцев

3. От 3 до 6 месяцев

4. от 6 до 9 месяцев

5. от 9 месяцев до года

6. Развитие речи:

— на первом году жизни

— на втором году жизни

— на 3 году жизни

— когда ребенок не говорит, трудности в развитии речи

— родителям.

«Очарование» — программа альтернативная

Программа «Очарование» была предложена доктором педагогических наук, заведующей кафедры методик физического воспитания дошкольников, учащихся и студентов Академии физического воспитания и спорта Ларисой Дмитриевной Глазыриной

Программа по физическому воспитанию «Очарование» состоит из 3 направлений: оздоровительное, воспитательное и образовательное. В программе определены основные задачи, принципы и методические рекомендации по использованию средств физической культуры в оздоровительном направлении.

Основными задачами воспитания дошкольников, заявленными в программе являются:

-обеспечить укрепление здоровья детей с помощью средств физической культуры;

— содействовать ликвидации недостатков в физическом развитии детей, пользуясь разными формами физических упражнений и упражнениями коррекционного характера;

— повышать сопротивляемость организма ребенка к неспособствующим условиям внутреннего и внешнего характера.

Автор предлагает в процессе воспитания и развития детей пользоваться следующими принципами:

— принцип организации двигательной деятельности, который обеспечивает хорошую адаптацию к различным негативным воздействиям внешней среды;

— принцип отбора физических упражнений, непосредственно связанных с профилактикой различных заболеваний;

— принцип периодического напряжения сил и способностей ребенка в системе занятий

— принцип организации, который формирует у детей представление о состоянии своего здоровья.

Автор в своей программе широко раскрывает методические приемы, дает различные рекомендации по выполнению всевозможных физических упражнений. Так, в программе разграничены рекомендации к занятиям физическими упражнениями общего характера, также рекомендации к занятиям физическими упражнениями в зависимости от возраста детей.

Также автором предлагаются примерные фрагменты занятий по ознакомлению с гигиеническими требованиями, занятий по физической культуре.

Автор предлагает также и теоретический блок: раскрывается понятие «физическое упражнение», дается классификация физических упражнений.

Список литературы

  1. Гібкі рэжым у дзіцячым садзе// Пралеска, — 1992, — №9.

  2. Глазырына Л. «Зачараванне» — праграма альтэрнатыўная // Пралеска, — 1995, — №7.

  3. Изучение «Программы воспитания и обучения в детском саду» в курсе дошкольной педагогики (методические рекомендации), — Мн, — 1989.

  4. История педагогики/ под ред. М.Ф. Шабаевой, — Мн, — 1981, — С. 356.

  5. Литвинова Н.В., Поздеева Т.В. Краткий курс лекций по дошкольной педагогике, — Мн., — 1997, — С. 64 – 78.

  6. Праграма сямейнага выхавання дзяцей ранняга ўзросту //Пралеска, — 1993, — №5,7,8,9.

  7. Праграма сямейнага дзіцячага сада//Пралеска, — 1994, — №2.

  8. Праграма фізічнага выхавання дзяцей дашкольнага ўзросту//Пралеска, — 1996, — №1.

  9. Пралеска. Праграма выхавання і навучання ў дзіцячым садзе. – Мн.: 1996.

  10. Программы дошкольных образовательных учреждений: метод. рек. Для работников дошкольных образовательных учреждений/сост. О.А. Соломенникова М., С. 17 – 28.

  11. Современные образовательные программы для дошкольных учреждений: учебное пособие для студ. высш. и средн. пед. учеб. заведений , Под ред. Т.И. Ерофеевой, — М., — 2000, — С.32-127.

13

Сочинение: Мое отношение к Чацкому и Молчалину

Posted on by admin

Мое отношение к Чацкому и Молчалину

Комедия А. С. Грибоедова «Горе от ума» представляет собой реалистически написанную широчайшую картину жизни России после Отечественной войны 1812 года. В богатой галерее образов, данных в комедии, мастерски представлены и чиновничий мир, и сановное дворянство, и крепостники-помещики, и люди, придерживающиеся передовых взглядов. В комедии затронуты все острые политические и общественные вопросы того времени: о крепостном праве, о службе, о просвещении, о дворянском воспитании; нашли свое отражение споры о суде присяжных, о пансионах, институтах, о взаимном обучении, о цензуре и т. п. Главным героем комедии является Чацкий. В его образе Грибоедов воспел «самую блестящую эпоху тогдашней России, эпоху надежд и возвышенной юности», как говорил спустя тридцать лет А. И. Герцен. Чацкий вырос в доме Фамусова, в детстве он воспитывался и учился вместе с Софьей. Мы знаем, что он человек образованный, занимался литературной работой, был на военной службе, имел связи с министрами, три года был за границей.

Пребывание за границей обогатило Чацкого новыми впечатлениями, расширило его кругозор, но не сделало его поклонником всего иностранного. От этого низкопоклонства перед Европой, столь типичного для фамусовского общества, Чацкого предохранили присущие ему качества: подлинный патриотизм, любовь к родине, к ее народу, критическое отношение к окружающей действительности, независимость взглядов, развитое чувство личного и национального достоинства. Возвратившись в Москву, Чацкий нашел в жизни дворянского общества ту же пошлость и пустоту, которые характеризовали ее и в прежние годы. Он нашел тот же дух нравственного угнетения и подавления личности, поэтому столкновение Чацкого с фамусовским обществом было неизбежно. Это столкновение принимает постепенно все более ожесточенный характер, оно осложняется личной драмой Чацкого — рушатся его надежды на личное счастье. Комедия Грибоедова говорит о горе человека, и горе это проистекает от его ума. Проблема «ума» в грибоедовское время была весьма злободневной, и «ум» понимался широко — как вообще интеллигентность, просвещенность, культура. С понятием «умный» связывалось тогда представление о человеке не просто умном, но вольнодумном, о человеке передовых политических убеждений, носителе новых идей.

Пылкость таких «умников» оборачивалась в глазах обывателей «без- умием», «горем от ума». Пример тому — объявление сумасшедшим Чаадаева. Молчалин настолько свыкся с обществом, в котором вращается, так хочет быть в нем «своим», что перенял многие манеры, тон, привычки его представителей. Зная, что Чацкого осуждают те, кому Молчалин раболепно служит, он позволяет себе по отношению к Чацкому снисходительно-покровительственный тон. У Молчалина есть определенная программа действий, он следует ей, не задумываясь над тем, какими средствами можно достигнуть цели. «Умеренность и аккуратность» — вот два «таланта», которые он ставит себе в заслугу. Молчалин не брезгует покровительством Фомы Фомича, Татьяны Юрьевны, на службу смотрит как на средство сделать карьеру, он и Чацкому предлагает поступить так же: «Ну, право, что бы вам в Москве у нас служить? И награжденья брать, и весело пожить?» Не стесняясь, он открыто говорит, что не смеет своего «сужденья произнесть», потому что в чинах он небольших, поэтому «надобно ж зависеть от других». Полностью раскрывается Молчалин в последнем действии комедии. На свои отношения с Софьей он смотрит как на средство устроиться в жизни, изображает влюбленного, опасаясь только одного: как бы Фамусов не узнал об их отношениях.

Особенно сильно звучит его саморазоблачение. В нем — весь Молчалин, его мораль, принципы, которым он следует. Его тон и поведение меняются, когда он видит, что Софья все знает о его подлости: унижается, извивается, как червь, ползает у ее ног. Молчалин прекрасно понимает, что требуется от чиновника, если он хочет сделать карьеру. Всего три года он на службе у Фамусова, а уж успел «три награжденья получить», стать нужным человеком для Фамусова, войти в его дом. Поэтому Чацкий, которому хорошо знаком тип такого чиновника, предсказывает Молчалину возможность блестящей служебной карьеры: А впрочем, он дойдет до степеней известных, Ведь нынче любят бессловесных. У Молчалина есть все данные стать впоследствии важным чиновником: умение услужить влиятельным лицам, полная неразборчивость в средствах для достижения цели, отсутствие всяких нравственных правил. Н. В. Гоголь писал о Молчалине: «Молчалин… замечательный тип. Метко схвачено это лицо, безмолвное, низкое, покамест тихомолком пробирающееся в люди…»

Чем внимательнее я вглядываюсь в лица и вслушиваюсь в разговоры героев, тем настойчивее встает передо мной вопрос: а не бессмертна ли эта комедия? Не о нашей ли сегодняшней жизни она? А возможно, и о будущей? Почему же молчалины блаженствуют на свете? Молчали-ны процветают там, где косность, корыстолюбие, культ низкопоклонства, круговая порука. Чем выше уровень развития нашего общества, тем изощреннее должны становиться молчалины, стремящиеся втереться в доверие, приспособиться, пристроиться к любой обстановке. Молчалины умеют перекрашиваться, их трудно разглядеть, выявить, вывести на чистую воду. Вот перед нами два человека, понимающие жизнь и свое место в ней по-разному. Чацкий умен, образован, но ведь и простодушен, открыт, наивен; Молчалин ограничен, но хитер, ловок, скрытен. Первый открыто высказывает свое мнение, не боясь осуждения других; второй лебезит, заискивает, но в душе дурно относится к людям. Кого предпочтет фамусовское общество иметь своим другом? Конечно, Молчалина. А современное общество? Я уверена, что тоже Молчалина, иначе бы на нынешних «теплых местечках» находилось больше достойных людей. Два характера, два типа поведения, два жизненных пути…

Каким путем должен идти человек, чтобы добиться успеха, но и не покривить душой, не совершить сделку со своей совестью? Каждый из нас делает свой выбор сам, но помочь в этом могут и такие прекрасные произведения, как комедия А. С. Грибоедова «Горе от ума». Мастерство драматурга я вижу именно в том, что он увидел и отразил общечеловеческие, неподвластные моде и времени явления. Отразил и заставил задуматься.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.bobych.spb.ru/

Реферат: Роль Конституционного Суда РФ в избирательных спорах

Posted on by admin

ЛИГА ВОЗРОЖДЕНИЯ НАУКИ РОССИИ

МЕЖДУНАРОДНЫЙ «ИНСТИТУТ УПРАВЛЕНИЯ»

КАФЕДРА КОНСТИТУЦИОННОГО И МЕЖДУНАРОДНОГО ПРАВА

КУРСОВАЯ РАБОТА

ПО ДИСЦИПЛИНЕ: КОНСТИТУЦИОННОЕ ПРАВО РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ

НА ТЕМУ: РОЛЬ КОНСТИТУЦИОННОГО СУДА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ В ИЗБИРАТЕЛЬНЫХ

СПОРАХ.

Выполнил: студент юридического факультета заочной формы обучения специальность 021100

«Юриспруденция»

Рогов Василий Николаевич

Руководитель:

Плахов Игорь Иванович

Архангельск, 2001.

ПЛАН РАБОТЫ:

1. ВВЕДЕНИЕ
2. КОНСТИТУЦИОННЫЙ СУД РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ

1. Понятие и функции конституционной юстиции

2. Конституционный Суд РФ в системе органов судебной власти

3. Компетенция

4. Структура и организация

5. Принципы конституционного судопроизводства
3. ИЗБИРАТЕЛЬНАЯ СИСТЕМА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ

1. Понятие избирательной системы и избирательного права

2. Принципы избирательного права
4. РОЛЬ КОНСТИТУЦИОННОГО СУДА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ В ИЗБИРАТЕЛЬНЫХ СПОРАХ
1. Избирательные споры: понятие, классификация и причины возникновения

2. Судебная защита избирательных прав граждан

3. Роль Конституционного Суда РФ в избирательных спорах
5. ЗАКЛЮЧЕНИЕ

СПИСОК ИСПОЛЬЗУЕМОЙ ЛИТЕРАТУРЫ

1. ВВЕДЕНИЕ.

Конституционное право – ведущая отрасль права РФ. Такая его роль обусловлена значением общественных отношений, которые закрепляются и регулируются нормами этой отрасли. Устанавливая в правовой форме основополагающие принципы устройства общества и государства, определяя общие основы управления всеми общественными процессами, эта отрасль тем самым дает необходимые ориентиры, отражающие главное сущностное направление правового регулирования во всех сферах общественных отношений.

Роль конституционного права как ведущей отрасли права обусловлена и тем, что именно ее нормами регулируется сам процесс создания права. Нормы определяют виды правовых актов, органы, их издающие, соотношение их юридической силы.

Основным источником конституционного права является Конституция —
Основной Закон государства, нормы которого являются исходными для всех отраслей права.

Конституция РФ рассматривает человека, его права и свободы в качестве высшей ценности. Тем самым она декларирует свое понимание взаимоотношений государства и личности, выдвигая на передний план именно личность. Уважение к личности и ее защита являются неотъемлемым атрибутом конституционного государства, его обязанностью. «Признание, соблюдение и защита прав и свобод человека и гражданина, — указывается в Конституции РФ (ст.2), — обязанность государства».

Конституционное государство базируется на народном суверенитете, который составляет одну из важнейших его основ. Между тем носитель этого суверенитета – народ – состоит из граждан, от которых, в конечном счете, и исходит вся власть.

Интересы защиты человека, его прав и свобод требуют от государства активных действий и предоставления ему соответствующих прав на случай возможных нарушений прав и свобод человека в повседневной жизни.

Человек, его права и свободы должны защищаться государством с помощью разнообразных норм материального и процессуального права. Признание, соблюдение и защита прав и свобод человека требуют также существенных усилий государства в материальной и духовной сферах. Речь идет, в частности, об обеспечении гражданам прожиточного минимума, о развитии социального обеспечения, школьного образования и здравоохранения, культурной сферы и многом другом.

В своей работе я рассмотрю избирательную систему Российской Федерации,
Конституционный Суд РФ и его роль в избирательных спорах.

2. КОНСТИТУЦИОННЫЙ СУД РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ.

2.1. ПОНЯТИЕ И ФУНКЦИИ КОНСТИТУЦИОННОЙ ЮСТИЦИИ.

Каким бы совершенным не был парламент, периодически неизбежно принятие им законов, которые не соответствуют или противоречат конституции страны.
Во-первых, потому, что законов и других нормативных актов принимается много и разрабатываются они парламентариями и специалистами с неодинаковой степенью квалифицированности. Во-вторых, на принятие законов оказывают влияние различные политические силы, часто ставящие свои партийные или конъюнктурные цели выше всех других. Наконец, столь сложному делу, как разработка и принятие законов, свойственны элементарные человеческие ошибки. Однако вред от неконституционных законов, а тем более от антиконституционных, очень велик, т.к. от таких законов размывается конституционный порядок и страдают права и свободы граждан.

Поэтому в западных странах уже на ранней стадии строительства правового государства была осознана необходимость придать судебной власти функцию контроля за конституционностью законов, а также нормативных правовых актов, исходящих от исполнительной власти. Первым эту функцию принял на себя Верховный Суд США (1803 г.), который в рамках полномочий суда общей юрисдикции объявил один из законов неконституционным, т.е. недействительным. Позже, уже в 20 в. в Европе возникли конституционные суды, ставшие специальными судебными органами конституционного контроля
(конституционная юстиция). Ныне такие суды действуют в большинстве стран
Европы.

Функцию обеспечения конституционной законности в сфере нормотворчества нельзя целиком вверять парламенту, поскольку он принимает законы и вряд ли мог бы стать эффективным средством самоконтроля. Эту функцию может выполнять глава государства, но он большей частью является главой исполнительной власти, а потому контролировать законодательную власть не должен. Более логично наделить правом конституционного контроля судебную власть, поскольку она независима от законодательной и исполнительной власти и непосредственно занимается правоприменением.

Понятие «конституционного контроля» часто употребляют в одном смысле с понятием «конституционный надзор», хотя контроль и надзор – термины не идентичные. Под контролем обычно понимают право какого-то органа проверять деятельность вплоть до отмены актов другого, подконтрольного органа. Надзор сводится к наблюдению, позволяющему указать на ненадлежаще принятый или незаконный акт, который поднадзорный орган должен изменить или отменить сам. Для конституционной юстиции больше подходит термин «контроль», что, однако, не означает подчинения ей законодательных и исполнительных органов.

Содержание конституционного контроля в различных правовых системах неоднозначно. Творцы этих систем, однако, единодушны в том, что речь не должна идти о возможности непредставительного и неизбираемого органа, каким является суд, произвольно отменять акты, которые принимаются демократически избранным представительным органом (парламентом). В правовых государствах эту возможность увязывают с самой важной задачей, которой подчинены все органы государственной власти, а именно защите прав и свобод человека и гражданина. Дополнительно к этому судебным органам, осуществляющим конституционный контроль, придают функции толкования конституции, решения споров о компетенции органов государственной власти, признании действительности или недействительности всеобщих выборов, установления конституционности правоприменительной практики и конкретных действий исполнительной власти и др. Таким образом, конкретная наполненность функции конституционного контроля в различных странах выглядит по-разному.

Ныне в зарубежных странах сложились две основные модели судебного контроля. Американская модель, основанная на опыте США, представляет право выносить решения о неконституционности законов Верховному Суду страны (это
США, Канада, Япония, Австралия, Индия, скандинавские страны, Швейцария и др.). Здесь высший суд общей юрисдикции вправе объявить неконституционным любой закон, который подлежит применению в конкретном деле. Европейская модель (Австрия, ФРГ, Венгрия, Испания, Италия и др.) отличается тем, что специальные конституционные суды рассматривают вопрос о конституционности закона вне зависимости от наличия конкретного судебного дела. Кроме того, некоторые из них рассматривают такие вопросы в связи с жалобами граждан.
Первая модель предусматривает конкретный контроль, а вторая – абстрактный.
Особняком стоит Франция, где конституционный совет обладает правом предварительного контроля, т.е. проверки закона до его вступления в силу.

Эта беглая характеристика современной конституционной юстиции призвана только обозначить самые общие корни аналогичного института российского конституционного права. Как видим, правовое государство непременно наделяет судебную власть функцией конституционного контроля, хотя организационные формы осуществления этой функции могут быть разными. Конституционная юстиция в Российской Федерации восприняла основные черты европейской модели, главным образом из практики деятельности Федерального конституционного суда ФРГ. Конституционный Суд Российской Федерации весьма схож по своим задачам с такими же судами других посттоталитарных государств (Венгрия, Словакия, Хорватия, Белоруссия и др.), осуществляющих переход к демократическому правовому государству.

2.2. КОНСТИТУЦИОННЫЙ СУД РФ В СИСТЕМЕ ОРГАНОВ СУДЕБНОЙ ВЛАСТИ.

Конституционный Суд был создан в Российской Федерации в 1991 году. Его предшественником можно считать Комитет конституционного надзора СССР, который просуществовал с 1989 по 1991 г. В доперестроечный период в
Советском Союзе и в России подобного рода институтов не существовало, поскольку считалось, что Верховные Советы принимать неконституционные законы не могут, а для контроля за соблюдением Конституции вполне достаточно Президиума Верховного Совета СССР. Советская юридическая наука дружно критиковала западную конституционную юстицию за охрану интересов буржуазии и вторжение в прерогативы законодательных органов.

Первый период российского Конституционного Суда, который внес определенный вклад в становление нового конституционализма, закончился в октябре 1993 г. Конституционный Суд в этот период имел право проверять конституционность не только нормативных актов, но и действий должностных лиц, что постоянно втягивало его в политическую борьбу между законодательной и исполнительной властью. Деятельность Суда, ставшего, в конце концов, прямым участником бурных политических событий того времени, была приостановлена Указом Президента РФ. Вскоре после принятия новой
Конституции Российской Федерации на ее основе был принят Федеральный конституционный закон «О Конституционном Суде Российской Федерации» от 21 июля 1994 г., в связи с чем утратил силу прежний Закон РСФСР «О
Конституционном Суде РСФСР». Новый Закон о Конституционном Суде РФ внес значительные изменения в компетенцию и структуру Суда.

По новому Закону увеличивалось число судей до 19, установлен срок пребывания в должности судьи – 12 лет и предельный возраст пребывания в этой должности – 70 лет (для вновь назначаемых судей), повышен минимальный возраст для кандидатов в судьи до 40 лет. В отличие от прежней однопалатной структуры Суда, теперь в нем образованы две палаты (по 9 и 10 судей), которые равноправны и решения которых имеют такую же юридическую силу, как и решения Суда в целом. Конституционный Суд стал более самостоятельным в организационном и финансовом отношении, а также в кадровых вопросах.
Существенному изменению подверглась компетенция Конституционного Суда. Суд теперь не может действовать по собственной инициативе, что в прежнем законе допускалось в процедуре дачи заключений о конституционности действий и решений Президента и ряда других высших должностных лиц государства. Из полномочий Суда исключена оценка правоприменительной практики; она теперь может исследоваться только для того, чтобы уяснить, какой смысл придается тому или иному закону в процессе его применения. Наряду с этим
Конституционный Суд приобрел некоторые новые полномочия. Он приобрел право давать абстрактное (т.е. вне связи с конкретным делом) официальное толкование Конституции РФ, разрешать споры о компетенции между органами государственной власти, а, кроме того, по жалобам на нарушение прав и свобод граждан и по запросам судов проверять конституционность закона, примененного или подлежащего применению в конкретном деле. После завершения полного комплектования (февраль 1995 г.) Конституционный Суд РФ возобновил свою деятельность.

Конституция РФ (ст.125) учреждает Конституционный Суд Российской
Федерации в системе судебной власти, четко определяя (в отличие от других высших судов) его состав, компетенцию, юридическую силу решений. Полномочия
Конституционного Суда регламентируются в ряде других статей Конституции РФ: ст.100 (о посланиях Конституционного Суда Федеральному Собранию), ст.104 (о праве законодательной инициативы), ч.2 ст.82 (о присутствии судей
Конституционного Суда при принесении присяги Президентом РФ). Помимо этих специальных норм, организация и деятельность Суда регламентируется общими для всех судебных органов конституционными положениями. Конституционный Суд не наделяется в Конституции эпитетом «верховный» или «высший», поскольку он учреждается как федеральный суд в единственном числе, а не возглавляет федеральную систему органов конституционной юстиции. Конституционный Суд РФ
– судебный орган конституционного контроля, самостоятельно и независимо осуществляющий судебную власть посредством конституционного судопроизводства. Полномочия придаются ему в целях защиты основ конституционного строя, основных прав и свобод человека и гражданина, обеспечения верховенства и прямого действия Конституции РФ на всей территории Российской Федерации.

«Решения Конституционного Суда неравноценны по убедительности юридической аргументации, эффективности и степени реализации, восприятию их общественным мнением. Но в подавляющем своем большинстве они вынесены по первостепенной важности правовым проблемам, независимо от того, рассматривалось ли громкое по политическому звучанию дело или малозначительная на вид индивидуальная жалоба. Во всех случаях речь идет о вопросах конституционного уровня, в том числе о защите конституционных прав и свобод человека и гражданина. В сумме своей решения Суда призваны сыграть важную роль в формировании конституционного правосознания общества и единого правового пространства, способствовать укреплению основ конституционного строя России как демократического федеративного правового государства».[1]

Одна из наиболее важных черт статуса Конституционного Суда РФ состоит в том, что он призван решать исключительно вопросы права, что является своеобразной преградой для вторжения в политику. При осуществлении конституционного судопроизводства Суд воздерживается от установления и исследования фактических обстоятельств, когда это входит в компетенцию других судов или иных органов. Это существенно суживает правомочия Суда, но создает четкий раздел с другими судами.

Решения Суда обязательны на всей территории Российской Федерации для всех представительных, исполнительных и судебных органов государственной власти, органов местного самоуправления, предприятий, учреждений, организаций, должностных лиц, граждан и их объединений. Следовательно, не существует органа государственной власти и какого-либо должностного лица, включая главу государства, который бы мог давать какие-либо указания Суду, если Суд действует в пределах своей компетенции. Конституционный Суд РФ действует на основе Конституции РФ и Федерального конституционного закона, изменение которых является делом весьма сложным. Федеральный конституционный закон закрепляет не только цели и структуру
Конституционного Суда, но и принципы конституционного судопроизводства, поскольку не существует соответствующего процессуального кодекса или закона для регламентации этого вопроса.

Поскольку осуществление Судом его полномочий способно затронуть интересы самых сильных органов государства, закон предусматривает гарантии независимости Суда, призванные обезопасить его от любых влияний.
Установлено, что Конституционный Суд независим в организационном, финансовом и материально-техническом отношениях от любых других органов.
Финансирование Суда производится за счет федерального бюджета и обеспечивает возможность независимого осуществления конституционного судопроизводства в полном объеме. Необходимыми для обеспечения своей деятельности средствами Суд распоряжается самостоятельно. Он ни от кого не зависит в отношении информационного и кадрового обеспечения и распоряжения имуществом.

Президент РФ и Государственная Дума РФ назначают своих постоянных представителей в Конституционном Суде РФ, которые участвуют в заседаниях
Суда, представляя соответствующую правовую позицию по конкретному делу. Они не вправе оказывать какое бы то ни было давление на Суд или предпринимать действия, способные нарушить независимость Конституционного Суда в принятии решений.

2.3. КОМПЕТЕНЦИЯ.

Конституционный Суд РФ обладает так называемой связанной компетенцией, что означает возможность осуществления Судом своих полномочий только по запросам или жалобам лиц, упомянутых в Конституции РФ. Суд, следовательно, не вправе рассматривать какое-либо дело по собственной инициативе. Он, однако, может самостоятельно решать вопрос об использовании права законодательной инициативы по вопросам его ведения, что предусмотрено ч.1 ст.104 Конституции РФ.

Компетенция Конституционного Суда РФ состоит из четырех конституционных полномочий:

1. Проверка конституционности законов, нормативных правовых актов и договоров (нормоконтроль), осуществляемая по трем видам запросов и жалоб
(от органов власти, граждан и судов).

2. Разрешение споров о компетенции.

3. Толкование Конституции РФ.

4. Дача заключения о соблюдении порядка выдвижения обвинения
Президента РФ в государственной измене или совершении иного тяжкого преступления.

Эти полномочия различаются не только по содержанию, но и по субъектам запросов и жалоб. Рассмотрим каждое из указанных полномочий и особенности производства по рассмотрению соответствующих категорий дел.

1. В порядке нормоконтроля Конституционный Суд РФ разрешает дела о соответствии Конституции РФ: а) федеральных законов, нормативных актов Президента РФ, Совета
Федерации, Государственной Думы, Правительства РФ; б) конституций республик, уставов, а также законов и иных нормативных актов субъектов РФ, изданных по вопросам, относящихся к ведению органов государственной власти Российской Федерации и органов государственной власти субъектов РФ; в) договоров между органами государственной власти Российской
Федерации и органами государственной власти субъектов РФ, договоров между органами государственной власти субъектов РФ; г) не вступивших в силу международных договоров Российской Федерации.

Правом на обращение в Конституционный Суд с запросом о проверке конституционности упомянутых нормативных актов органов государственной власти и договоров между ними обладают только те органы, которые указаны в
Конституции: Президент РФ, Совет Федерации, Государственная Дума, одна пятая членов Совета Федерации или депутатов Государственной Думы,
Правительство РФ, Верховный Суд РФ, Высший Арбитражный Суд РФ, органы законодательной и исполнительной власти субъектов РФ.

Запрос в Конституционный Суд возможен как в отношении всего нормативного акта или договора, так и в отношении отдельных их положений. В отношении актов, изданных субъектами РФ, запрос возможен только в случае, если нормативный акт издан по вопросу, относящемуся к ведению органов государственной власти Российской Федерации и органов государственной власти субъектов РФ. Следовательно, не рассматриваются запросы в отношении актов, изданных по вопросам, не перечисленным в ст.ст.71 и 72 Конституции
РФ. Конституционный Суд устанавливает соответствие Конституции РФ нормативных актов органов государственной власти и договоров между ними в определенных пределах, а именно:

1) по содержанию норм;

2) по форме нормативного акта или договора;

3) по порядку подписания, заключения, принятия, опубликования или введения в действие;

4) с точки зрения установленного Конституцией РФ разделения государственной власти на законодательную, исполнительную и судебную;

5) с точки зрения установленного Конституцией РФ разграничения компетенции между федеральными органами государственной власти;

6) с точки зрения разграничения предметов ведения и полномочий между органами государственной власти Российской Федерации и органами государственной власти субъектов РФ, установленного Конституцией РФ,

Федеративным и иными договорами о разграничении предметов ведения и полномочий.

По итогам рассмотрения дела Конституционный Суд принимает решение о признании нормативного акта или договора либо отдельных их положений соответствующими или не соответствующими Конституции РФ. Признание нормативного акта или договора либо отдельных их положений не соответствующими Конституции РФ является основанием отмены в установленном порядке положений других нормативных актов, основанных на нормативном акте или договоре, признанным неконституционным, либо воспроизводящих его или содержащих такие же положения, какие были предметом обращения. Положения этих нормативных актов и договоров не могут применяться судами, другими органами и должностными лицами.

Контроль распространяется также на международные договоры РФ, не вступившие в законную силу. Запрос допустим, если договор подлежит ратификации Государственной Думой или утверждению иным федеральным органом государственной власти или если заявитель считает не вступивший в силу международный договор не подлежащим введению в действие и применению в
Российской Федерации из-за несоответствия Конституции РФ. Суд признает договор или отдельные его положения соответствующими или не соответствующими Конституции РФ. С момента провозглашения постановления
Суда о признании не соответствующими Конституции РФ не вступившего в силу международного договора либо отдельных его положений, международный договор не подлежит введению в действие и применению, т.е. не может быть ратифицирован, утвержден и не может вступить в силу для Российской
Федерации иным образом.

Другая разновидность нормоконтроля связана с жалобами граждан и их объединений. Правом обращения в Конституционный Суд РФ с индивидуальной или коллективной жалобой на нарушение конституционных прав и свобод обладают граждане, чьи права и свободы нарушаются законом, примененным или подлежащим применению в конкретном деле, и объединения граждан, а также иные органы и лица, указанные в федеральном законе. Жалоба допустима, если:

1) закон затрагивает конституционные права и свободы граждан;

2) закон применен или подлежит применению в конкретном деле, рассмотрение которого завершено или начато в суде или ином органе, применяющем закон.

Суд или иной орган, рассматривающий дело, в котором применен или подлежит применению обжалуемый закон, вправе приостановить производство до принятия решения Конституционным Судом.

По итогам рассмотрения жалобы Конституционный Суд принимает решение о признании закона либо отдельных его положений соответствующими или несоответствующими Конституции РФ. В случае если Суд признал закон, примененный в конкретном деле, не соответствующим Конституции РФ, данное дело, во всяком случае, подлежит пересмотру компетентным органом в обычном порядке. Аналогичный характер носит рассмотрение дел о конституционности законов по запросам судов.

2. Конституционный Суд разрешает споры о компетенции: а) между федеральными органами государственной власти; б) между органами государственной власти Российской Федерации и органами государственной власти субъектов РФ; в) между высшими государственными органами субъектов РФ.

«Принципиальный характер имеет решение Конституционного Суда о том, что принцип разделения властей определяет их соотношение не только на федеральном уровне, но и распространяет свое действие на организацию и осуществление государственной власти в субъектах федерации. В постановлении
Конституционного Суда от 18 января 1996 года по делу о проверке конституционности ряда положений Устава (Основного Закона) Алтайского края подчеркивается, что разделение единой государственной власти в субъектах федерации предполагает установление такой системы правовых гарантий, сдержек и противовесов, которая исключила бы возможность концентрации власти у одной из ее ветвей и обеспечила самостоятельное функционирование и взаимодействие законодательной, исполнительной и судебной властей. В этом же постановлении отмечается, что органы законодательной и исполнительной власти формируются и действуют как самостоятельные и независимые, а прекращение полномочий одной из них по решению другой возможно только на основе законодательных решений при условии сбалансированности таких полномочий. Этому, в частности, служит возможность роспуска органа законодательной власти при определенных условиях, предусмотренных законодательством».1

Правом на обращение в Конституционный Суд с ходатайством о разрешении спора о компетенции обладает любой из участвующих в споре органов государственной власти, указанных в ч.3 ст.125 Конституции РФ, а Президент
РФ также в случае, предусмотренном ч.1 ст.85 Конституции РФ.

Ходатайство органа (органов) государственной власти допустимо, если:

1) оспариваемая компетенция определяется Конституцией РФ;

2) спор не касается вопроса о подведомственности дела судам или о подсудности;

3) спор не был или не может быть разрешен иным способом;

4) заявитель считает издание акта или совершение действия правового характера либо уклонение от издания акта или совершения такого действия нарушением установленного Конституцией РФ разграничения компетенции между органами государственной власти;

5) заявитель ранее обращался к указанным в Конституции РФ органам государственной власти с письменным заявлением о нарушении ими определенной
Конституцией и договорами компетенции заявителя либо об уклонении этих органов от осуществления входящей в их компетенцию обязанности;

6) в течение месяца со дня получения письменного заявления не были устранены указанные в нем нарушения;

7) в случае обращения соответствующего органа государственной власти к
Президенту РФ с просьбой об использовании согласительных процедур, предусмотренных ст.85 Конституции РФ, Президент РФ в течение месяца со дня обращения не использовал эти согласительные процедуры либо такие процедуры не привели к разрешению спора.

Ходатайство Президента РФ, внесенное в порядке применения ч.1 ст.85
Конституции РФ, допустимо, если:

1) Президент использовал согласительные процедуры для разрешения разногласий между органами государственной власти;

2) разногласия между органами государственной власти являются подведомственным Конституционному Суду РФ спором о компетенции.

Конституционный Суд рассматривает споры о компетенции исключительно с точки зрения установленных Конституцией РФ разделения государственной власти на законодательную, исполнительную и судебную и разграничения компетенции между федеральными органами государственной власти, а также с точки зрения разграничения предметов ведения и полномочий между органами государственной власти Российской Федерации и органами государственной власти субъектов РФ, между высшими государственными органами субъектов РФ, установленного Конституцией Российской Федерации, Федеративным и иными договорами о разграничении предметов ведения и полномочий.

«В постановлениях и иных решениях Конституционного Суда последовательно проводится идея самостоятельности каждой из ветвей власти в пределах законодательно установленных полномочий и недопустимости вторжения одной ветви власти в компетенцию других властей. Противоречащим принципу разделения властей признано издание органами различных ветвей власти совместных правовых актов, что было достаточно распространенным при советской системе организации государственной власти с верховенством представительных органов».1
По итогам рассмотрения спора о компетенции Конституционный Суд принимает решение, подтверждающее или отрицающее полномочие соответствующего органа государственной власти издать акт или совершить действие правового характера, послужившие причиной спора о компетенции. В случае если
Конституционный Суд признает издание акта не входящим в компетенцию издавшего его органа государственной власти, акт утрачивает силу со дня, указанного в решении.

3. Толкование Конституции РФ. Правом на обращение в Конституционный
Суд с запросом о толковании Конституции РФ обладают Президент РФ, Совет
Федерации, Государственная Дума, Правительство РФ, органы законодательной власти субъектов РФ. Толкование, данное Конституционным Судом, является официальным и обязательным для всех представительных, исполнительных и судебных органов государственной власти, органов местного самоуправления, предприятий, учреждений, организаций, должностных лиц, граждан и их объединений.

«Одним из важнейших полномочий Конституционного Суда Российской
Федерации с 1994 года стало толкование Конституции Российской Федерации, осуществляемое по обращению достаточно узкого круга субъектов – Президента
Российской Федерации, Совета Федерации, Государственной Думы, Правительства
Российской Федерации, а также органов законодательной власти субъектов
Российской Федерации. В 1995 – 1996 гг. Конституционный Суд рассмотрел ряд дел по толкованию Конституции Российской Федерации, связанных в основном с законодательным процессом. К их числу относятся: дело о толковании части 4 статьи 105 и статьи 106 Конституции (постановление от 23 марта 1995 года); статей 103 (часть 3), 105 (части 2 и 5), 107 (часть 3), 108 (часть 2), 117
(часть 3), 135 (часть 2) (постановление от 12 апреля 1995 года); о толковании отдельных положений статьи 107 (постановление от 22 апреля 1996 года); о толковании статьи 136 (постановление от 31 октября 1995 года).1

4. Дача заключения о соблюдении установленного порядка выдвижения обвинения Президента Российской Федерации в государственной измене или совершении иного тяжкого преступления. Обращение с запросом о даче заключения по данному вопросу направляется в Конституционный Суд Советом
Федерации. Запрос допустим, если обвинение выдвинуто Государственной Думой и имеется заключение Верховного Суда РФ о наличии в действиях Президента РФ признаков соответствующего преступления. Запрос направляется в
Конституционный Суд не позднее месяца со дня принятия Государственной Думой решения о выдвижении обвинения. Заключение должно быть дано Конституционным
Судом РФ не позднее десяти дней после регистрации запроса. По итогам рассмотрения дела Конституционный Суд РФ дает заключение о соблюдении или несоблюдении установленного порядка выдвижения обвинения. В случае принятия
Конституционным Судом решения о несоблюдении установленного порядка выдвижения обвинения Президента РФ в государственной измене или совершении тяжкого преступления предусмотренное Конституцией РФ рассмотрение обвинения прекращается.

Выше перечислены основные полномочия Конституционного Суда РФ, закрепленные в Конституции РФ и Федеральном конституционном законе. Но
Федеральный конституционный закон допускает расширение этих полномочий, разрешая Суду, в частности, пользоваться правами, предоставляемыми договорами о разграничении предметов ведения и полномочий между органами государственной власти Федерации и ее субъектов. Но такие права не должны противоречить его юридической природе и предназначению в качестве судебного органа конституционного контроля.

2.4. СТРУКТУРА И ОРГАНИЗАЦИЯ.

Конституционный Суд РФ рассматривает и разрешает дела в пленарных заседаниях и заседаниях палат. Суд состоит из двух палат, включающих в себя соответственно десять и девять судей. В пленарном заседании Суд вправе рассмотреть любой вопрос, входящий в его компетенцию. Исключительно в пленарных заседаниях он разрешает дела о соответствии Конституции РФ конституций республик и уставов субъектов РФ; дает толкование Конституции
РФ; дает заключение о соблюдении установленного порядка выдвижения обвинения Президента РФ в государственной измене или совершении иного тяжкого преступления; принимает послания Конституционного Суда РФ; решает вопрос о выступлении с законодательной инициативой по вопросам своего ведения.

В пленарных заседаниях также избирается Председатель, заместитель
Председателя, судья-секретарь Конституционного Суда РФ, формируются персональные составы палат; принимается Регламент Конституционного Суда и др.

В заседаниях палат разрешаются все дела о соответствии Конституции РФ законов, договоров и нормативных актов, кроме конституций республик и уставов субъектов РФ; разрешаются споры о компетенции; а также проверяется конституционность закона, примененного или подлежащего применению в конкретном деле по жалобам на нарушение конституционных прав и свобод граждан и по запросам судов.

Конституционный Суд РФ избирает из своего состава сроком на три года
Председателя, заместителя Председателя и судью-секретаря Конституционного
Суда РФ. Эти должностные лица по истечении срока их полномочий могут быть избраны на новый срок. По инициативе не менее пяти судей Конституционного
Суда, считающих, что Председатель, заместитель Председателя или судья- секретарь Конституционного Суда РФ недобросовестно исполняют свои обязанности либо злоупотребляют своими правами, может быть поставлен вопрос об их досрочном освобождении от соответствующей должности. Вопрос о досрочном освобождении от должности указанных лиц решается большинством не менее двух третей от общего числа судей тайным голосованием.

Председатель Конституционного Суда РФ руководит подготовкой пленарных заседаний Конституционного Суда РФ и председательствует на них; вносит на обсуждение Суда вопросы, подлежащие рассмотрению в пленарных заседаниях и заседаниях палат. Он представляет Конституционный Суд РФ в отношениях с государственными органами и организациями, общественными объединениями и только по уполномочию Суда выступает с заявлениями от его имени.

В Регламенте Конституционного Суда РФ на основе Конституции РФ и
Федерального конституционного закона устанавливаются: порядок определения персонального состава палат, порядок распределения дел между ними, порядок определения очередности рассмотрения дел в пленарных заседаниях и в заседаниях палат; некоторые правила процедуры и этикета в заседаниях, особенности делопроизводства в Суде; требования к работникам аппарата Суда, иные вопросы внутренней деятельности Конституционного Суда РФ.

2.5. ПРИНЦИПЫ КОНСТИТУЦИОННОГО СУДОПРОИЗВОДСТВА.

К числу принципов конституционного судопроизводства Закон относит независимость, коллегиальность, гласность, устность разбирательства, язык судопроизводства, непрерывность судебного заседания, состязательность и равноправие сторон. Судьи Конституционного Суда РФ независимы и руководствуются при осуществлении своих полномочий только Конституцией РФ и
Федеральным конституционным законом. В своей деятельности они выступают в личном качестве и не представляют каких бы то ни было государственных или общественных органов, политических партий и движений, государственных, общественных, иных предприятий, учреждений и организаций, должностных лиц, государственных и территориальных образований, наций, социальных групп.
Решения и другие акты Конституционного Суда РФ выражают соответствующую
Конституции РФ правовую позицию судей, свободную от политических пристрастий.

Судьи Конституционного Суда РФ принимают решения в условиях, исключающих постороннее воздействие на свободу их волеизъявления. Они не вправе запрашивать или получать от кого бы то ни было указания по вопросам, принятым к предварительному изучению либо рассматриваемым Конституционным
Судом РФ. Какое бы то ни было вмешательство в деятельность Суда не допускается и влечет за собой предусмотренную законом ответственность.

Рассмотрение дел и вопросов и принятие решений по ним производятся
Конституционным Судом РФ коллегиально. Решение принимается только теми судьями, которые участвовали в рассмотрении дел в судебном заседании.

Рассмотрение дел в заседаниях Конституционного Суда РФ проводится открыто. Проведение закрытых заседаний допускается лишь в случаях, предусмотренных Законом. Решения, принятые как в открытых, так и в закрытых заседаниях, провозглашаются публично. Разбирательство в заседаниях
Конституционного Суда происходит устно. Производство ведется на русском языке. Заседание Конституционного Суда РФ по каждому делу происходит непрерывно, за исключением времени, отведенного для отдыха или необходимого для подготовки участников процесса к дальнейшему разбирательству, а также для устранения обстоятельств, препятствующих нормальному ходу заседания. До принятия решения по делу, рассматриваемому в пленарном заседании и в палатах, или до отложения его слушания Суд не может рассматривать в пленарном заседании другие дела. Стороны пользуются равными правами и возможностями по отстаиванию своей позиции на основе состязательности.

Поводом к рассмотрению дела в Конституционном Суде является обращение в Суд в форме запроса, ходатайства или жалобы, отвечающее требованиям
Федерального конституционного закона. Основанием к рассмотрению дела являются обнаружившаяся неопределенность в вопросе о том, соответствует ли
Конституции РФ закон, иной нормативный акт, договор между органами государственной власти, не вступивший в силу международный договор, или обнаружившееся противоречие в позициях сторон о принадлежности полномочия в спорах о компетенции, или обнаружившаяся неопределенность в понимании положений Конституции РФ, или выдвижение Государственной Думой обвинения
Президента РФ в государственной измене или совершении иного тяжкого преступления.

В определенных Законом случаях Конституционный Суд РФ вправе отказать в принятии обращения к рассмотрению. В отношении дел, принятых к рассмотрению, Закон устанавливает определенные процедурные правила.

3. ИЗБИРАТЕЛЬНАЯ СИСТЕМА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ.

3.1. ПОНЯТИЕ ИЗБИРАТЕЛЬНОЙ СИСТЕМЫ И ИЗБИРАТЕЛЬНОГО ПРАВА.

В научной литературе термин «избирательная система» употребляется обычно в двух значениях – широком и узком.

Под избирательной системой (в широком смысле слова) понимают порядок формирования выборных органов государства и местного самоуправления, включающий в себя принципы и условия участия в формировании избираемых органов, а также организацию и порядок выборов.

«В широком смысле избирательная система – это система общественных отношений, связанных с выборами органов публичной власти. Сфера этих отношений весьма широка. В нее входят вопросы и определения круга избирателей и избираемых, и инфраструктуры выборов (создание избирательных единиц, избирательных органов и др.), и отношений, складывающихся на каждой из стадий избирательного процесса вплоть до его завершения».1

Под избирательной системой в Российской Федерации понимается порядок выборов Президента РФ, депутатов Государственной Думы Федерального Собрания
РФ, в иные федеральные государственные органы, предусмотренные Конституцией
РФ и избираемые непосредственно гражданами РФ в соответствии с федеральными законами, используемый при выборах в органы государственной власти субъектов РФ, а также при выборах в органы местного самоуправления, проводимых в соответствии с федеральными законами, законами и иными нормативными правовыми актами законодательных (представительных) органов государственной власти субъектов РФ.

Избирательная система в узком смысле слова – это система распределения депутатских мандатов между кандидатами в зависимости от результатов голосования. В этом смысле известны две основные избирательные системы – мажоритарная и пропорциональная, а также смешанные избирательные системы.

«Однако нас больше интересует избирательная система в так называемом узком смысле. Это способ определения того, кто из баллотировавшихся кандидатов избран на должность или в качестве депутата. В зависимости от того, какая будет использована избирательная система, результаты выборов при одних и тех же итогах голосования могут оказаться совершенно различными. Поэтому политические силы нередко борются между собой за более выгодную для себя избирательную систему (впрочем, оценивая ее выгодность, они могут и ошибиться)».1

Основное различие между мажоритарной и пропорциональной избирательной системами заключается в способе определения результатов выборов.

Порядок выборов определяется конституционно-правовыми нормами, которые в своей совокупности образуют избирательное право. Избирательное право (в объективном смысле), таким образом, — это система правовых норм, регулирующих порядок формирования выборных органов государства и местного самоуправления, т.е. избирательную систему, и в этом смысле является одним из конституционно-правовых институтов.

«Содержанием избирательного права являются также положения, регламентирующие этапы, порядок, правила и процедуры осуществления избирательных действий и принятия компетентными органами решений: по регистрации или учету избирателей, составлению списков избирателей, образованию избирательных округов, избирательных участков, выдвижению и регистрации кандидатов, предвыборной агитации, проведению голосования и подведению его итогов и другим вопросам. Наконец, содержание избирательного права составляют положения, предусматривающие ответственность лиц, нарушивших нормы избирательного права, и восстановление субъективных избирательных прав тех или иных участников выборов (кандидатов, политических партий, избирателей и др.).2

Как мы видим, термин «избирательное право» используется не только для обозначения одного из конституционно-правовых институтов, но и как название одного из субъективных прав российских граждан. Избирательное право (в субъективном смысле) – это гарантированная государством гражданину возможность участвовать в выборах органов государства и местного самоуправления, т.е. это комплекс конкретных прав лица, среди которых основное место занимают активное и пассивное избирательное право. Активное избирательное право – это право избирать в выборные органы власти.
Пассивное избирательное право – это право избираться в выборные органы государства и местного самоуправления, т.е. право быть зарегистрированным в качестве кандидата, проводить предвыборную пропаганду и агитацию, пользоваться всеми другими правами кандидатов.

3.2. ПРИНЦИПЫ ИЗБИРАТЕЛЬНОГО ПРАВА.

«Под принципами избирательного права (избирательной системы) понимаются обязательные требования и условия, без соблюдения которых любые выборы не могут быть признаны легитимными. Эти принципы сформулированы в международно-правовых актах, Конституции и законах Российской Федерации».1

Принципы избирательного права (субъективного) – это условия его признания и реализации (всеобщность, свобода, равенство, непосредственность, тайное голосование).

Всеобщее избирательное право означает предоставление активного избирательного права всем совершеннолетним гражданам страны (за исключением лиц, признанных судом недееспособными, и лиц, отбывающих наказание в виде лишения свободы по приговору суда), а также пассивного избирательного права всем гражданам, удовлетворяющим дополнительным требованиям (избирательным цензам).

Гражданин РФ может избирать и быть избранным независимо от пола, расы, национальности, языка, происхождения, имущественного и должностного положения, места жительства, отношения к религии, убеждений, принадлежности к общественным объединениям.

Избирательные цензы – это устанавливаемые Конституцией или избирательными законами условия для получения или осуществления избирательного права.

Возрастной ценз – требование закона, согласно которому право участвовать в выборах предоставляется лишь по достижении определенного возраста. Устанавливаемый минимальный возраст кандидата не может превышать
21 года при выборах в законодательные (представительные) органы государственной власти субъектов РФ, 30 лет при выборах главы исполнительного органа государственной власти (Президента) субъекта РФ и 21 года при выборах главы местного самоуправления.

Ценз оседлости – установленное Конституцией или законом требование, согласно которому получение гражданином избирательного права обусловлено определенным сроком проживания в стране к моменту проведения выборов. Ценз оседлости в РФ не может превышать одного года.

Образовательный ценз – требование избирательного закона, в соответствии с которым избирательное право (в основном, пассивное) предоставляется только тем гражданам, которые имеют определенный, зафиксированный соответствующим документом уровень образования.

Служебный ценз – положения избирательного закона, ограничивающие избирательные права граждан по признаку занимаемой должности, профессиональной деятельности или духовного сана. Ограничения, связанные со статусом депутата, в том числе с невозможностью находиться на государственной службе, заниматься другой оплачиваемой деятельностью, устанавливаются Конституцией РФ, федеральными законами, законами и иными нормативными правовыми актами законодательных (представительных) органов государственной власти субъектов РФ.

Равное избирательное право – принцип избирательного права, предполагающий наличие двух условий:

1) каждый избиратель должен иметь одинаковое число голосов (чаще всего один);

2) каждый депутат должен представлять одинаковое число избирателей, т.е. должна быть соблюдена единая норма представительства, в соответствии с которой образуются равные по количеству населения избирательные округа.

Первое условие обеспечивается тем, что избиратель не может быть включен более чем в один список избирателей; он голосует лично и для получения избирательного бюллетеня требуется предъявление документа, удостоверяющего личность избирателя, а в списке избирателей делается отметка о выдаче избирательного бюллетеня.

Второй элемент равного избирательного права – участие в выборах на равных основаниях – обеспечивается тем, что ни один избиратель не имеет каких-либо преимуществ перед другим избирателем (например, организуются равные по количеству населения избирательные округа в соответствии с нормами представительства), а избирательные права всех российских граждан в равной мере охраняются законом.

Участие гражданина РФ в выборах является добровольным. Свободное добровольное участие в выборах означает запрет оказывать воздействие на гражданина с целью принудить его к участию или неучастию в выборах, а также воздействовать на его свободное волеизъявление. Свободное волеизъявление избирателей во время выборов обеспечивается и тем, что проведение агитации в день выборов в помещении для голосования не допускается. Добровольное неучастие избирателей в выборах носит название абсентеизма.

Выборы в РФ являются прямыми. Прямое избирательное право означает непосредственную подачу избирателем своего голоса за конкретного кандидата или список кандидатов. Прямое избирательное право отличается от непрямого, которое может быть двух видов – косвенным и многостепенным. Косвенное избирательное право означает, что избиратель выбирает лишь членов коллегии
(выборщиков), которые, в свою очередь, избирают представителей или каких- либо иных лиц. Суть многостепенного избирательного права состоит в выборах представителей в вышестоящие представительные органы нижестоящими.

Важным преимуществом прямых выборов является то, что все избираемые органы государственной власти являются непосредственно представительными органами народа. Тем самым создается возможность постоянной тесной связи этих органов с избирателями, постоянного контроля населения за их работой.

Голосование на выборах в РФ является тайным. Тайное голосование – это принцип избирательного права, означающий исключение внешнего наблюдения и контроля за волеизъявлением избирателя. В РФ всемерно обеспечивается тайна голосования. Избирателю предоставляется возможность использовать особую комнату или закрытую кабину для заполнения избирательного бюллетеня. В этих помещениях во время заполнения избирательных бюллетеней запрещается присутствие кого бы то ни было, включая и членов избирательной комиссии.
Бюллетень опускается в избирательный ящик лично.

4. РОЛЬ КОНСТИТУЦИОННОГО СУДА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ В ИЗБИРАТЕЛЬНЫХ СПОРАХ.
4.1. ИЗБИРАТЕЛЬНЫЕ СПОРЫ: ПОНЯТИЕ, КЛАССИФИКАЦИЯ И ПРИЧИНЫ ВОЗНИКНОВЕНИЯ.

По мере формирования в Российской Федерации демократических институтов представительной и исполнительной государственной власти избирательные комиссии и судебные органы страны накопили за последние годы уникальный опыт разрешения спорных, конфликтных ситуаций при проведении выборов депутатов Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации,
Президента Российской Федерации, глав исполнительной власти и представительных органов субъектов Российской Федерации, а также органов местного самоуправления. Становление демократической избирательной системы в стране сопровождается последовательным совершенствованием избирательного законодательства, особенно в аспекте защиты избирательных прав граждан, и постоянным расширением практики разрешения избирательных споров.

Избирательные споры – неизбежные, хотя и нежелательные спутники любой избирательной компании, поскольку в ходе подготовки и проведения выборов не могут не сталкиваться интересы активных участников избирательного процесса
– политических партий и общественных движений, граждан, представителей властных структур и тех, кто стремится прийти им на смену. Здесь без противоречий, зачастую весьма острых, естественно, не обходится. В то же время значительное число обращений избирателей и их объединений в связи с подготовкой и проведением выборов свидетельствует не только о недостатках в работе избирательных комиссий различного уровня, но и о росте общественной, политической активности граждан России, повышении интереса к проводимым выборам и их результатам.

Фактически избирательные споры – это разногласия, возникающие в связи с нарушениями избирательных прав граждан при проведении избирательных компаний по выборам органов государственной власти и местного самоуправления, а также при проведении референдумов, которые разрешаются в административном или судебном порядке. Под избирательными правами граждан следует понимать гарантированное статьей 32 Конституции РФ право граждан
России участвовать в управлении делами государства как непосредственно, так и через своих представителей. Так, российские граждане имеют право участвовать в референдуме, избирать и быть избранными в исполнительные и законодательные органы государственной власти Российской Федерации (ее субъектов) и в органы местного самоуправления, а именно: участвовать в выдвижении кандидатов (их списков), наблюдении за проведением выборов и работой избирательных комиссий, включая установление итогов голосования, определение результатов выборов, а также в других избирательных действиях.

Под избирательной компанией понимается период со дня официального опубликования решения уполномоченного на то должностного лица, органа государственной власти (местного самоуправления) о назначении выборов до дня официального обнародования их результатов. В этот период назначается дата проведения выборов, определяются границы избирательных округов и участков, которые доводятся до сведения избирателей путем опубликования, осуществляются подготовительные мероприятия: регистрация инициативных групп, выдвигающих кандидатов, и фактов самовыдвижения, сбор подписей, регистрация кандидатов, заручившихся необходимой поддержкой, составление и выверка списков избирателей, предвыборная агитация и т.д. Кроме того, проводится голосование, в том числе досрочное, подводятся и официально публикуются итоги прошедших выборов.

Анализ действующего законодательства и практики его применения позволяет заключить, что избирательные споры – это споры по поводу применения избирательного законодательства, возникающие в ходе референдума либо при назначении, подготовке, проведении и установлении результатов выборов в органы государственной власти и местного самоуправления, которые разрешаются избирательными комиссиями различных уровней либо в судебных инстанциях.

Избирательные споры можно классифицировать по нескольким основаниям.
Главные из них – уровень проводимых выборов, предмет спора, оспаривающая сторона, порядок разрешения и причина возникновения спора. При классификации по первому из названных оснований можно выделить федеральный, региональный и муниципальный уровни проведения выборов, на каждом из которых избирательные споры имеют специфические особенности. Кроме того, следует отметить, что на каждом из названных уровней могут проводиться очередные (внеочередные), повторные и дополнительные выборы, придающие возникающим избирательным спорам особую специфику.

Группировка избирательных споров в зависимости от уровня проводимых выборов будет выглядеть примерно следующим образом:

Федеральный уровень проводимых выборов: избирательные споры, связанные с выборами Президента Российской Федерации; избирательные споры, связанные с выборами депутатов Государственной Думы Федерального Собрания Российской
Федерации.

Региональный уровень проводимых выборов: избирательные споры, связанные с выборами главы исполнительной власти субъекта Российской
Федерации; Избирательные споры, связанные с выборами депутатов законодательного органа субъекта Российской Федерации.

Муниципальный уровень проводимых выборов: избирательные споры, связанные с выборами должностных лиц органов местного самоуправления; избирательные споры, связанные с выборами представительных органов местного самоуправления.

Локальный уровень проводимых выборов: избирательные споры, связанные с выборами исполнительных органов территориального общественного самоуправления; избирательные споры, связанные с выборами представительных органов территориального общественного самоуправления.

Большое разнообразие возникающих во время выборов конфликтных ситуаций делает затруднительным перечисление всех их оснований. Приведу наиболее характерные предметы возникавших избирательных споров: назначение выборов; ненадлежащее формирование избирательных округов и участков; неправомерно включение (невключение) в списки избирателей; неправомерное формирование избирательных комиссий; отказ общественному объединению в праве на участие в выборах в качестве избирательного; о выдвижении кандидатов в депутаты и на выборные должности; нарушение порядка сбора подписей; отказ в регистрации кандидата; неправомерное использование возможностей СМИ; неправомерное использование служебного положения; безальтернативные выборы; нарушение правил ведения предвыборной агитации; нарушение порядка финансирования выборов; отмена решения о регистрации кандидата; нарушение правил подсчета голосов; нарушение порядка и процедур голосования (в том числе досрочного); перенос дня голосования; неправильное установление итогов выборов; признание выборов недействительными или несостоявшимися; повторное голосование, повторные выборы; отзыв выборного должностного лица, отзыв депутата; нарушения, связанные с проведением референдума.

Оспаривающей стороной могут быть нормоучредительные участники избирательного процесса, его инициаторы или организаторы, избиратели, кандидаты на выборные должности, их представители, наблюдатели, в том числе международные и т.д.

Чаще других стороной в избирательном споре становятся граждане, которые по той или иной причине не зарегистрированы в качестве кандидатов, а также кандидаты, проигравшие на выборах. В зависимости от уровня проводящихся выборов и предмета спора, заинтересованная сторона обычно сама выбирает порядок его разрешения, т.е. административный или судебный. Остановимся подробней на судебном порядке разрешения избирательных споров:

— разрешение споров Конституционным Судом Российской Федерации;
Конституционным (уставным) судом субъекта Российской Федерации.

— разрешение споров Верховным Судом Российской Федерации; Судом субъекта Российской Федерации; городским (районным) судом.

— разрешение споров Судебной палатой по информационным спорам при
Президенте Российской Федерации.

Причины возникновения избирательных споров весьма разнообразны, однако основная из них – нарушение избирательных прав граждан. В то же время ввиду отсутствия в Конституции РФ «избирательных» норм имеются пробелы в федеральных и региональных законах о выборах и референдумах.
Неурегулированность в законодательстве отдельных избирательных действий зачастую заставляет избирательные комиссии принимать решения, нарушающие избирательные права граждан и обжалуемые в административном либо в судебном порядке. К таким пробелам в действующем избирательном законодательстве относятся Неурегулированность правового статуса сборщика подписей избирателей в поддержку кандидата, неопределенность института выборочной проверки подписных листов, неполный перечень полномочий члена избирательной комиссии с правом совещательного голоса и наблюдателя, недостаточно надежные рычаги для пресечения использования кандидатами служебного положения в целях избрания, нецелевого расходования средств из избирательных фондов и т.д.

К наиболее характерным, типичным причинам возникновения избирательных споров относятся: несовершенство избирательного законодательства; несоответствие регионального избирательного законодательства федеральному; неоптимальное применение избирательного законодательства избирательными комиссиями разных уровней; нарушение избирательного законодательства избирателями, инициативными группами, избирательными объединениями и блоками; неправильное толкование норм избирательного законодательства членами избирательных комиссий с правом решающего голоса; нарушение требований избирательного законодательства органами исполнительной и законодательной власти; нарушение требований избирательного законодательства средствами массовой информации и их работниками; нарушение требований избирательного законодательства кандидатами на выборные должности, их представителями, доверенными лицами, наблюдателями и членами избирательных комиссий с правом совещательного голоса; неоднозначное толкование норм избирательного законодательства судебными органами
(«пестрая» судебная практика разрешения избирательных споров).

Указанные причины избирательных споров проявляются на всех стадиях избирательного процесса с учетом особенностей правоотношений, складывающихся на каждой стадии.

Основной причиной возникновения избирательных споров является, с одной стороны, недостаточно высокий уровень правовой культуры избирателей – прямых участников избирательного процесса, отсутствие у них глубоких познаний и навыков применения современного избирательного законодательства, а с другой – несовершенство последнего как на федеральном, так и на региональном уровнях, наличие в нем пробелов, противоречий, коллизий.

«Несовершенство избирательного законодательства до сих пор остается одной из главных причин возникновения конфликтных ситуаций, связанных с нарушением конституционных прав граждан избирать и быть избранными в органы государственной власти или местного самоуправления. Именно такие споры были предметом рассмотрения в ходе наиболее громких и запомнившихся судебных процессов в Конституционном и Верховном судах Российской Федерации».1

Целый ряд избирательных споров возник вследствие неисполнения или ненадлежащего исполнения органами, организациями и должностными лицами своих обязанностей в рамках избирательных правоотношений, в частности, из- за ошибок в деятельности окружных, территориальных и участковых избирательных комиссий, вызванных как низким уровнем их юридической подготовки, так и отсутствием практических навыков оптимального разрешения конфликтных ситуаций. Однако нельзя не отметить, что отдельные кандидаты и их сторонники стремятся использовать любой повод для создания конфликтной ситуации, чтобы повысить к себе внимание рядовых избирателей, прямым или косвенным способом втянуть избирательные комиссии в споры, чтобы в случае неизбрания использовать этот «аргумент» для оспаривания результатов выборов.

Конечно, следует учитывать то, что указанные причины возникновения избирательных споров взаимообусловлены, переплетены, усугубляют и обостряют друг друга. В то же время в избирательном процессе осуществление прав и полномочий граждан и организаций неразрывно связано с конкретными обязанностями, недобросовестность при исполнении которых со стороны кого- либо из участников избирательных правоотношений неизбежно нарушает избирательные права других участников.

При проведении выборов депутатов Государственной Думы оспариваемой причиной отказа в регистрации была не только нехватка действительных подписей в поддержку кандидата, но и не соответствие формы подписных листов той, которая установлена законом. Оспаривались решения окружных избирательных комиссий об отказе в регистрации кандидата по причине отсутствия у претендента российского гражданства, указания в подписных листах литературного либо сценического псевдонима вместо истинных фамилии, имени и отчества. Заявители оспаривали процедурные вопросы голосования военнослужащих и членов их семей, результаты голосования российских граждан за рубежом, итоги досрочного голосования, в том числе проведенного в отдаленных и труднодоступных населенных пунктах, входящих в округ.

Споры, связанные с отказом в регистрации кандидатами в депутаты законодательных (представительных) органов государственной власти субъектов
Российской Федерации, возникали главным образом вследствие выбраковки части подписных листов с подписями избирателей в поддержку того или иного кандидата. В результате число собранных подписей оказывалось, чем требуемое по закону для регистрации. Однако некоторые избирательные комиссии при принятии решений по спорным вопросам руководствовались только законами субъекта Российской Федерации и не учитывали, что если отдельные их нормы противоречат федеральному законодательству, то действует Федеральный закон.
Ограничивали избирательные права граждан и установленные в отдельных республиках в составе Российской Федерации требования к будущим кандидатам собрать не менее 5 процентов голосов избирателей в свою поддержку, представить заверенный список инициативной группы численностью не менее 100 человек, протокол общего собрания избирателей и т.д. В отдельных регионах допускались существенные отклонения в численности избирателей при оформлении избирательных округов.

При проведении выборов в органы государственной власти «сложных» субъектов Российской Федерации немало споров вызвал вопрос об участии в голосовании входящих в них автономных образований. Вхождение автономного образования в состав края, области означает, что его население признается составной частью населения края, области. Например, на территории Тюменской области расположены три субъекта Российской Федерации: названная область и входящие в нее Ханты-Мансийский и Ямало-Ненецкий автономные округа.
Граждане, проживающие в них, имеют право участвовать в выборах в органы государственной власти Тюменской области. Поэтому органы государственной власти автономных округов обязаны принять все предусмотренные законом меры для реализации гражданами этого конституционного права.

При проведении выборов законодательных (представительных) органов государственной власти субъектов Российской Федерации немало споров вызвал вопрос о возможности совмещения статуса выборного главы администрации местного самоуправления со статусом депутата законодательного органа.
Разрешались эти споры с учетом того, что находиться на государственной или муниципальной службе и одновременно входить в состав законодательного
(представительного) органа местного самоуправления недопустимо с учетом принципа разделения властей.

Много избирательных споров возникало на стадии выдвижения и регистрации кандидатов на выборные должности глав исполнительной власти субъектов Российской Федерации и должностных лиц местного самоуправления.
Реализация законодательства о реформе местного самоуправления вызвала ряд избирательных споров по вопросам назначения и проведения местных референдумов по определению статуса муниципальных образований, принятию их уставов. Здесь переплелись многие причины возникновения конфликтных ситуаций: и несовершенство законодательства в аспекте процедуры сбора подписей, и противоречия между федеральным и региональном законодательством, и неверное толкование норм избирательных законов, и острая конкуренция между кандидатами, а также теми, кто еще хотел бы зарегистрироваться.

Хотя в законодательстве отсутствуют специальные правовые нормы, регламентирующие процедурные правила рассмотрения избирательных споров избирательными комиссиями, последними уже найдены достаточно удачные формы разрешения конфликтных ситуаций: создание рабочих групп, рассмотрение жалобы в присутствии заявителя и других заинтересованных лиц, привлечение специалистов и экспертов, выезд в необходимых случаях на место возникновения конфликта, взаимодействие с правоохранительными органами и т.д. Следует подчеркнуть, что гласность и открытость стали характерной чертой рассмотрения избирательных споров. Это повышает ответственность избирательных комиссий, обязывает их принимать компетентные, основанные на законе решения.

4.2. СУДЕБНАЯ ЗАЩИТА ИЗБИРАТЕЛЬНЫХ ПРАВ ГРАЖДАН.

Статья 46 Конституции Российской Федерации гарантирует судебную защиту прав и свобод человека и гражданина. Поэтому решения и действия
(бездействие) органов государственной власти или местного самоуправления, общественных объединений и должностных лиц могут быть обжалованы в суд.

Каждый гражданин вправе обратиться в суд, если считает, что неправомерными действиями (решениями) государственных органов, учреждений, предприятий и их объединений, органов местного самоуправления, общественных организаций, должностных лиц или государственных служащих нарушены его права и свободы либо созданы препятствия их осуществлению, или на него незаконно была возложена какая-либо обязанность, либо он незаконно был привлечен к ответственности.

Заявление может быть подано гражданином, права которого нарушены, а также его представителем. Пределы и механизм судебного рассмотрения избирательных споров регулируются избирательными законами и нормами гражданского процессуального права. Дело рассматривается судом по правилам гражданского судопроизводства. Сторона, действия (решения) которой обжалуются, несет процессуальную обязанность документально доказать законность оспариваемых действий (решений). Гражданин освобождается от обязанности доказывать незаконность оспариваемого, но обязан доказать факт нарушения своих прав и свобод.

Развивая эти нормы, законодатель в статье 63 Федерального закона «Об основных гарантиях избирательных прав и права на участие в референдуме граждан Российской Федерации» закрепил положения о том, что решения и действия (бездействие) органов государственной власти, должностных лиц и общественных объединений, органов местного самоуправления, а также решения и действия (бездействие) избирательных комиссий, комиссий референдума и их должностных лиц, нарушающие избирательные права граждан и их право на участие в референдуме, могут быть обжалованы в суд.

Практика судебной, равно как и административной, защиты прав граждан получила распространение с 1994 года, когда российское избирательное законодательство лишь начало формироваться в его современном демократическом виде. Поэтому до сих пор не только рядовые участники избирательного процесса, но и судьи еще не вполне овладели всем его содержанием, хотя за период с 1995 по 1997 год судебными инстанциями
Российской Федерации рассмотрено более 500 дел по избирательным спорам. И, тем не менее, пока не сложилась основательная и непротиворечивая судебная практика, ибо какой-либо опыт судебного рассмотрения таких споров в России практически отсутствовал. Сами суды оказались не вполне готовыми правильно применять новое избирательное законодательство, а избирательные комиссии – профессионально готовить и защищать в судебных инстанциях свои решения и действия с учетом изменившихся принципов судопроизводства.

Судебное рассмотрение избирательных споров регулируется гражданским процессуальным правом, однако, действующий порядок не обеспечивает учета специфики избирательных правоотношений. Из-за отсутствия урегулированной законом процедуры и неединообразного толкования норм закона судебными органами допускаются ошибки: по аналогичным спорам принимаются прямо противоположные решения.

Противоречивые решения судов по однотипным делам указывают еще и на необходимость специализации судей при рассмотрении дел, связанных с защитой избирательных прав граждан. Поэтому практика рассмотрения Верховным Судом
Российской Федерации избирательных споров должна учитываться нижестоящими судами при разрешении ими споров по аналогичным вопросам, а накопленный ими опыт должен активно использоваться для совершенствования федерального и регионального избирательного законодательства.

Решения и действия (бездействие) Центральной избирательной комиссии
Российской Федерации и ее должностных лиц обжалуются в Верховный Суд РФ.
Решения и действия (бездействие) избирательных комиссий субъектов, окружных избирательных комиссий по выборам в федеральные органы государственной власти и должностных лиц этих избирательных комиссий обжалуются в суд субъекта РФ. Решения и действия (бездействие) иных избирательных комиссий, а также комиссий референдума обжалуются в районные суды. С жалобами на решения и действия (бездействие), нарушающие избирательные права граждан и право на участие в референдуме, могут обращаться избиратели, кандидаты на выборные должности, их доверенные лица, избирательные объединения, инициативные группы по проведению референдума, наблюдатели, а также избирательные комиссии и комиссии референдума.

В предусмотренных законодательством случаях суд вправе отменить решение соответствующей избирательной комиссии, комиссии референдума об итогах голосования или о результатах выборов (референдума), а также иное решение. Решения суда обязательны для исполнения соответствующими комиссиями.

Дела, рассмотренные Верховным Судом РФ по первой инстанции, в основном касались случаев, когда Центральная избирательная комиссия РФ отказывала инициативным группам избирателей и избирательным блокам в регистрации, в заверении копий федеральных списков кандидатов, в принятии подписных листов и других документов, необходимых для регистрации федерального списка кандидатов в депутаты Государственной Думы Федерального Собрания РФ, в регистрации федеральных списков, а также ошибок в списках, признания неправильным исключения из федеральных списков и так далее. Обжаловались и отдельные постановления ЦИК России об утверждении разъяснений и инструкций о применении федерального законодательства по вопросам организации и проведения выборов.

Практика рассмотрения избирательных споров Верховным Судом РФ показала, что действующее гражданско-процессуальное законодательство существенно ограничивает возможности ЦИК России по обжалованию решений
Верховного Суда. Любое решение по гражданскому делу, рассмотренному
Верховным Судом по первой инстанции, не подлежит обжалованию в кассационном порядке. В то же время процедура обжалования в надзорном порядке очень громоздка, длительна и не обеспечивает своевременной защиты законных прав и интересов всех участников избирательного процесса в Российской Федерации.

Основную массу дел в нижестоящих судах составляли дела по жалобам на отказ окружных избирательных комиссий принять подписные листы и зарегистрировать кандидатом в депутаты или на выборную должность. Последнее решение комиссии нередко мотивировали невозможностью засчитать подписи избирателей в подписных листах, не заверенных подписями сборщиков.

Нижестоящими судами рассматривались также избирательные споры, касающиеся следующих вопросов: отказ в регистрации инициативных групп; о необоснованной регистрации кандидатом в депутаты или на выборную должность; о признании состоявшихся выборов недействительными; о неправомерных ограничениях региональными законами условий приобретения гражданами активного и пассивного избирательного права посредством введения цензов оседлости, знания национального языка, наличия гражданства соответствующей республики в составе Российской Федерации и так далее.

В случае если после подведения соответствующей избирательной комиссией итогов голосования либо определения результатов выборов суд установит, что допущенные нарушения не позволяют с достоверностью определить истинное волеизъявление избирателей, он может отменить решение соответствующей комиссии об итогах голосования или результатах выборов. Суд надлежащего уровня вправе отменить решение избирательной комиссии об итогах голосования, о результатах выборов на избирательном участке, ряде участков, территории, в избирательном округе, субъекте РФ или Российской Федерации в целом. Основанием для этого могут быть нарушения правил составления списков избирателей, формирования избирательных комиссий, порядка голосования и подсчета голосов (включая воспрепятствование наблюдению за их проведением), определения результатов выборов, других нарушений выборного законодательства, если они препятствуют достоверному определению результатов волеизъявления избирателей.

Суд соответствующего уровня может отменить решение комиссии референдума субъекта Российской Федерации, местного референдума о его результатах в случае нарушения правил составления списков участников референдума, порядка формирования комиссий последнего, правил ведения агитации и финансирования подготовки и проведения референдума, использования членами инициативных групп, их доверенными лицами, руководителями общественных объединений должностного положения в интересах получения желаемого ответа на вопрос референдума. Решение подлежит отмене и при установлении фактов подкупа участников референдума названными лицами и организациями в тех же целях, при нарушениях порядка голосования и подсчета голосов (включая воспрепятствование наблюдению за их проведением), выявлении других нарушений законодательства о референдуме, если они не позволяют определить истинное волеизъявление его участников.

Суд может отменить решение любой избирательной комиссии (комиссии референдума) об итогах голосования, о результатах выборов, референдума, а также другие решения этих комиссий, противоречащие федеральным конституционным законам или законам субъектов РФ, либо принятые с превышением установленных полномочий. После отмены решения комиссии судом последняя принимает новое решение по существу вопроса. Если решения участковых избирательных комиссий, комиссий референдума об итогах голосования отменены более чем на одной четверти избирательных участков, это влечет за собой признание выборов, референдума на соответствующей территории недействительными.

Суд может рассмотреть избирательный спор и принять решение не позднее чем в двухмесячный срок со дня подачи заявления. Однако решения по жалобам, поступившим в ходе избирательной компании (подготовки референдума), принимаются в пятидневный срок, но не позднее дня, предшествующего дню голосования, а в этот день или в день, следующий за ним, — немедленно.
Однако суд может, например, отменить решение комиссии о регистрации кандидата и обратить свое решение к немедленному исполнению. Если обжалуемые факты требуют дополнительной проверки, решение должно быть принято не позднее чем в 10-дневный срок. По жалобе на решение комиссии, об итогах голосования или о результатах выборов (референдума) суд обязан огласить свое решение не позднее чем в двухмесячный срок со дня получения заявления.

В судебных инстанциях был рассмотрен ряд дел о признании выборов недействительными. Положительное решение принималось лишь тогда, когда допущенные нарушения избирательных прав граждан не позволяли с достоверностью установить результаты волеизъявления избирателей. Суды выясняли, например, соответствуют ли данные в копиях протоколов, полученных наблюдателями, данным в оригиналах итоговых протоколов, сданных в территориальную избирательную комиссию. Если факты несоответствия копий оригиналу устанавливались неоднократно, суд делал вывод о наличии прямой причинной связи между допущенными нарушениями избирательного законодательства и невозможностью установить истинное волеизъявление избирателей.

4.3. РОЛЬ КОНСТИТУЦИОННОГО СУДА РФ В ИЗБИРАТЕЛЬНЫХ СПОРАХ.

При рассмотрении дел о признании выборов недействительными суды проверяют все доводы заявителей и дают им правовую оценку. В то же время суд может разрешить вопрос о назначении даты выборов и не правомочен определять, например, структуру органов местного самоуправления, их вид и состав. Некоторые суды выносили решения о несоответствии региональных избирательных законов Конституции Российской Федерации, превышая тем самым свои полномочия и не учитывая, что проверка конституционности законов относится к исключительной компетенции Конституционного Суда Российской
Федерации.

Конечно, разрешение жалоб граждан на действия (решения) органов, применяющих избирательное законодательство, и выявление между федеральными и региональными законами несоответствий, которые привели к нарушениям избирательных прав граждан, возложено на суды общей юрисдикции. Однако, устраняя выявленные нарушения в каждом конкретном случае, суд общей юрисдикции не вправе признавать не соответствующими Конституции РФ и в силу этого более не действующими нормы уставов и избирательных законов, принятые на ее основе. Проверка их конституционности – прерогатива Конституционного
Суда РФ. Последний же не вдается в проверку соблюдения гарантий избирательных прав граждан, поскольку она отнесена к компетенции судов общей юрисдикции.

В 1995-1997 годах Конституционный Суд РФ рассмотрел и разрешил ряд дел по запросам, касавшимся различных проблем российского избирательного законодательства. Конечно, он не разрешает избирательные споры в прямом смысле этого слова. Его задача гораздо более важна, ибо конституционное правосудие представляет собой образец отношения к праву и законодательной технике. Конституционный Суд РФ принимает свои постановления, определения и заключения по инициативе уполномоченных на то органов государственной власти, а также по жалобам граждан и их объединений на нарушение их конституционных прав и свобод законом, примененным или подлежащим применению в конкретном случае, другими словами, исключает из действующего избирательного законодательства нормы, способствующие возникновению избирательных споров.

Среди вопросов избирательного законодательства, дела о которых были разрешены Конституционным Судом Российской Федерации, — соблюдение принципов демократического правового государства в этом законодательстве и практике проведения выборов, включая равноправие граждан при участии в выборах и референдумах. Прежде всего, решались правовые вопросы назначения и периодичности выборов, их срока и переноса последних (т.е. продления или сокращения легислатуры), установления дня голосования. Конкретизация этих сроков и дат – важное средство обеспечения или, напротив, отграничения избирательных прав граждан. Разрешались также дела о досрочном прекращении полномочий выборных органов власти, их отдельных депутатов и должностных лиц (по воле избирателей или по решению компетентных инстанций).

Все выявленные Конституционным Судом РФ прямые или косвенные нарушения конституционных принципов избирательного права приводили или могли привести к искажению волеизъявления избирателей при определении результатов выборов и подведении итогов голосования. Нарушения на любом этапе избирательного процесса конституционного права граждан избирать и быть избранными, а также нарушения, связанные со статусом и полномочиями выборных органов или должностных лиц, безусловно, влияют на степень участия граждан в выборах, на итоги их голосования, а значит, и на конечные результаты. Поэтому
Конституционный Суд Российской Федерации, рассматривая и разрешая дела, связанные с избирательной системой страны, не ограничивался признанием тех или иных законов и иных нормативных актов не соответствующими федеральной
Конституции. Если эти законы и нормативные акты применялись на практике и обусловили недостоверность результатов выборов, Конституционный Суд обращал внимание на необходимость исправления создавшегося положения.

Непосредственно затрагивая основы избирательного законодательства, решения Конституционного Суда РФ составляют его органическую часть.
Постановления и определения Конституционного Суда, касающиеся конституционно-правовых основ организации и проведения выборов и референдумов, ориентируют государственные органы и избирательные комиссии всех уровней на единообразное применение норм избирательного законодательства.

Решения Конституционного Суда Российской Федерации не только развивают правовое содержание конкретного конституционного принципа, но и конкретизируют то конституционно-правовое пространство, в котором должны действовать избирательные комиссии. Правоприменительную практику последних обогащают и определения понятий, которые дает Конституционный Суд, например, понятия альтернативности, обеспечивающей избирателю реальную возможность выбора одного из нескольких кандидатов. При отсутствии альтернативности граждане лишаются свободы волеизъявления, а выборы превращаются в формальное голосование. Конституционный Суд определил, что внесение изменений в возникшие и развивающиеся избирательные правоотношения может повлечь ограничения в конституционных правах и, в конечном счете, разрушить основополагающие принципы избирательного процесса. Так был сформулирован важнейший принцип – неизменность законодательства в ходе избирательной компании.

Можно говорить и о формировании избирательного законодательства субъектов Российской Федерации через механизм конституционного правосудия.
В одном из своих постановлений Конституционный Суд РФ отметил, что на региональном законодателе лежит конституционная обязанность своевременно осуществлять собственное правовое регулирование порядка формирования органов законодательной власти, приводить избирательные нормативные акты в соответствие с федеральными законами, обеспечивая защиту конституционных избирательных прав граждан. Поэтому решение Конституционного Суда РФ по конкретному делу влияет на законодательство субъектов Федерации, которые обязаны устранить пробелы либо изменить неконституционные нормы. Это способствует не только унификации избирательного законодательства, но и выработке общефедерального стандарта гарантий избирательных прав граждан применительно к выборам всех уровней, сокращает число избирательных споров.

Среди проблемных вопросов избирательного законодательства, рассмотренных Конституционным Судом РФ, необходимо отметить следующее: сбалансированность полномочий органов законодательной и исполнительной власти субъектов Российской Федерации в сфере избирательных правоотношений; соотношение полномочий органов государственной власти и местного самоуправления; соблюдение установленных законом процедур при назначении выборов; обеспечение периодичности и альтернативности проведения выборов; соблюдение принципа равенства избирательных прав при формировании законодательных (представительных) органов государственной власти.

Ряд решений Конституционного Суда РФ регулирует проблемные вопросы организации и проведения выборов в федеральные органы государственной власти, властные структуры субъектов Российской Федерации, органы местного самоуправления. Рассмотренные Конституционным Судом дела о нарушении избирательных прав граждан внесли значительный вклад в решение проблемы приведения регионального законодательства о выборах и референдумах в соответствие с федеральным законодательством, общепризнанными нормами международного права.

5. ЗАКЛЮЧЕНИЕ.

В демократическом государстве при достаточной развитости политической культуры и самодеятельности граждан практически не бывает полного единодушия на выборах. Смысл выборов не в том, чтобы продемонстрировать мнимый консенсус между всеми гражданами и социальными слоями, который никогда, кроме чрезвычайных ситуаций, не может быть достигнут в развитом обществе, а в том, чтобы все могли выразить свою волю, а государственная власть – быть созданной и действовать в соответствии с этой волей. Через борьбу на выборах, следовательно, в конечном счете, достигается стабильность и порядок в общественной жизни.

Во время избирательных кампаний обычно наблюдается подъем эмоциональной активности людей, порой сопровождаемый разного рода эксцессами. В развитых обществах, поэтому, вырабатываются определенные стандарты политического поведения, подкрепляемые соответствующими требованиями закона. Выборы дают выход накопившемуся у известной части населения недовольству действиями властей, они открывают единственной возможный путь демократического разрешения противоречий в обществе, исключая физические столкновения людей и путь навязывания большинству мнения меньшинства или отдельных политиков.

Немало избирательных споров порождает и недостаточный уровень правовой культуры избирателей и организаторов выборов. Многие споры просто не возникли бы, если бы некоторые кандидаты лучше разбирались в избирательном законодательстве. Низкая правовая культура участников избирательного процесса в определенной степени обусловлена тем, что избирательные правоотношения в России находятся на стадии становления. Им пока не достает зрелости, они еще не успели достаточно прочно сформироваться. Поэтому повышение правовой культуры участников избирательного процесса позволит гармонизировать избирательные правоотношения, что сократит количество спорных, конфликтных ситуаций.

Обобщенный анализ избирательных споров, рассмотренных в ходе подготовки и проведения всех прошедших выборов, свидетельствует, что количество конфликтных ситуаций меньше в тех регионах, в которых проводится целенаправленная профессиональная подготовка организаторов избирательного процесса, придается важное значение устранению нарушений избирательного законодательства, правовому просвещению избирателей, обеспечена гласность в работе избирательных комиссий по обеспечению избирательных прав граждан.

Судебная практика показывает, что избирательные споры по своей природе требуют особого процессуального регулирования, не совпадающего ни с исковым производством, ни с производством по делам, возникающим из административных правоотношений. В ходе рассмотрения спора должно быть восстановлено нарушенное избирательное право. В этой связи очень важна процедура рассмотрения возникшего спора. От организации процесса его рассмотрения во многом зависит степень гарантированности избирательных прав граждан.
Существенное значение имеют сроки рассмотрения избирательных споров, система уполномоченных на то органов, порядок обжалования принятых ими решений.

Деятельность Конституционного Суда Российской Федерации стала одним из основных факторов развития регионального избирательного законодательства.
Только этот суд наделен исключительной компетенцией признавать законы субъектов Российской Федерации не соответствующими ее Конституции. Нередко в основе противоречий в избирательном законодательстве лежит искаженное представление о суверенитете субъекта Российской Федерации, в результате чего принимаются нормы, идущие вразрез с правами граждан России. А ведь нарушение избирательных прав граждан самим законодателем вызывает особую обеспокоенность. Оно говорит об отношении к провозглашению Конституцией РФ высшими ценностями самого человека и его прав и свобод как к декларации.

СПИСОК ИСПОЛЬЗУЕМОЙ ЛИТЕРАТУРЫ:

1. Конституция Российской Федерации 1993 года.
2. Федеральный закон от 19 сентября 1997 г. «Об основных гарантиях избирательных прав и права на участие в референдуме граждан Российской

Федерации» // СЗ РФ. 1997. № 38. Ст. 4339.
3. Закон Российской Федерации от 27 апреля 1993 г. «Об обжаловании в суд действий и решений, нарушающих права и свободы граждан» // Ведомости

Съезда народных депутатов РФ и Верховного Совета РФ. 1993. № 19. Ст. 685.
4. Федеральный закон от 14 декабря 1995 г. «О внесении изменений и дополнений в Закон Российской Федерации «Об обжаловании в суд действий и решений, нарушающих права и свободы граждан» // СЗ РФ. 1995. № 51. Ст.

4970.
5. Конституционный Суд Российской Федерации: Постановления. Определения.

1992-1996 / Составитель и отв. Редактор д.ю.н. проф. Т.Г. Морщакова – М.:

Новый Юрист, 1997.
6. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации. Учебник для юридических вузов и факультетов. Изд. 2-е, изм. и доп. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА.М, 1999.
7. Избирательное право и избирательный процесс в Российской Федерации.

Учебник для вузов. Отв. Редактор – доктор юридических наук А.В.

Иванченко. – М.: Издательство НОРМА, 1999.
8. Туманова Л.В. Проект нового ГПК РФ о рассмотрении избирательных споров

// Журнал российского права. 1998. № 3. С. 13-17.

————————
[1] Конституционный Суд Российской Федерации: Постановления. Определения.
1992 – 1996 / Составитель и отв. Редактор д.ю.н. проф. Т.Г. Морщакова – М.:
Новый Юрист, 1997. С.5
1 Конституционный Суд Российской Федерации: Постановления. Определения.
1992 – 1996 / Составитель и отв. Редактор д.ю.н. проф. Т.Г. Морщакова – М.:
Новый Юрист, 1997. С.6-7
1 Конституционный Суд Российской Федерации: Постановления. Определения.
1992 – 1996 / Составитель и отв. Редактор д.ю.н. проф. Т.Г. Морщакова – М.:
Новый Юрист, 1997. С.6

1 Конституционный Суд Российской Федерации: Постановления. Определения.
1992 – 1996 / Составитель и отв. Редактор д.ю.н. проф. Т.Г. Морщакова – М.:
Новый Юрист, 1997. С.8

1 Избирательное право и избирательный процесс в Российской Федерации.
Учебник для вузов. Отв. Редактор – д.ю.н. А. В. Иванченко. – М.:
Издательство НОРМА, 1999. С.104
1 Избирательное право и избирательный процесс в Российской Федерации.
Учебник для вузов. Отв. Редактор – д.ю.н. А. В. Иванченко. – М.:
Издательство НОРМА, 1999. С.104
2 Там же. С.30-31
1 Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации. Учебник для юридических вузов и факультетов. Изд. 2-е, изм. и доп. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА.М, 1999. С.352-353
1 Избирательное право и избирательный процесс в Российской Федерации.
Учебник для вузов. Отв. Редактор – д.ю.н. А. В. Иванченко. – М.:
Издательство НОРМА, 1999. С.415

Сочинение: Тайна человека в романе «Бедные люди»

Posted on by admin

Тайна человека в романе «Бедные люди»

К. Степанян

В августе 1839 года, в письме к брату Михаилу, Достоевский писал: “Человек есть тайна. Ее надо разгадать, и ежели будешь ее разгадывать всю жизнь, то не говори, что потерял время; я занимаюсь этой тайной, ибо хочу быть человеком”1 .

Первым известным нам произведением, в котором Достоевский начал постижение этой тайны, стал роман “Бедные люди”. Долгое время этот роман прочитывался исключительно в социальном ключе, как, во-первых, художественное доказательство того, что и в самых забитых и униженных человеческих существах таятся высокие и сложные мысли и чувства, и во-вторых, как протест против социальных несправедливостей, обрекающих подобных людей на страдание. Только

В. Майков, из-за ранней смерти которого Достоевский лишился, видимо, одного из самых проницательных своих критиков, заметил, что по мере внимательного прочтения романа читатель будет продолжать открывать в нем новые, не замеченные прежде тонкие психологические штрихи: так, он считал, что в глубине души Варенька отторгала любовь Девушкина и “томилась преданностью” его и этим объясняется интонация ее последних писем. Но советы Майкова долго не были услышаны. Даже в во многом новаторской и замечательной по своим выводам книге . В. Ветловской2  утверждается, что главная причина трагедии героев этого романа — социально-экономический “порядок вещей”. Лишь в последнее время стали появляться иные прочтения.

Несколько лет назад мне довелось посмотреть камерный спектакль А. Филиппенко по этому роману; там впервые для меня прозвучала мысль, что герои Достоевского — Макар и Варенька — бедные главным образом потому, что не слышат друг друга. Отмечу также тенденцию к новому прочтению романа в работе Е. Кунильского “Смех, радость и веселость в романе “Бедные люди”” (1994)3 .

В 1998 году в журнале “Dostoevsky studies” появилась статья американской исследовательницы Кэрол Флэт ““Бедные люди”: аллегория Тела и Разума”, где, наряду с попыткой фрейдистского анализа романа, была высказана мысль об антагонизме ума и тела, то есть сознательного и бессознательного, или, как мы бы сказали, духа и плоти как центральной идее “Бедных людей”, об усилиях ума замаскировать бессознательные желания — и роли художественного слова в этом4 . Противоположный подход — в работе ““Другая любовь” в ранних произведениях Достоевского” Т. Касаткиной, где утверждается, что в “Бедных людях” показана любовь качественно иная, чем та, которую мы называем “романической” в традиционном смысле слова, — любовь-самоотдача, не зависящая от ответного жеста своего “предмета”5.

Я рискну здесь предложить свой вариант анализа романа. Он основывается, сразу скажу, на еще двух высказываниях Достоевского из его писем к брату Михаилу, а именно от

9 августа и 31 октября 1838 года: “Одно только состоянье и дано в удел человеку: атмосфера души его состоит из слиянья неба с землею; какое же противузаконное дитя человек; закон духовной природы нарушен… Мне кажется, что мир наш — чистилище духов небесных, отуманенных грешною мыслию. Мне кажется, мир принял значение отрицательное и из высокой, изящной духовности вышла сатира” (28, I; 50); “Ежели бы мы были духи, мы бы жили, носились в сфере той мысли, над которою носится душа наша, когда хочет разгадать ее. Мы же прах, люди должны разгадывать, но не могут обнять вдруг мысль. Проводник мысли сквозь бренную оболочку в состав души есть ум ум человека, увлекшись в область знаний, действует независимо от чувства, следовательно, от сердца” (28, I; 53—54). Неизбежно упрощая сложный вопрос о мировоззрении Достоевского в докаторжный период его жизни, можно сказать, что здесь выражено миропонимание в духе платоновской философии с последующими гностическими наслоениями (опять-таки в упрощенном виде): люди — как эманация духов небесных, отягченных на земле бренной плотью, подвластной злу (или порожденной злым началом), и отсюда неизбежный антагонизм, раздвоенность человека, в котором борются возвышенные устремления с низменными. Такого рода понятия должны были неизбежно вступать в конфликт с популярными в обществе (и имевшими тогда немалое влияние на Достоевского) утопическими представлениями о доброй природе “естественного человека” и с фурьеристскими теориями о возможности использовать во благо человека все стороны его натуры и утвердить взаимную любовь между людьми — как детьми одного Отца, ибо пороки человека не прирождены ему, а порождены лишь ненормальными социальными условиями. Весь комплекс этих противоречий и отразился, на мой взгляд, в “Бедных людях”, где борьба добра и зла в душе человека показана как неизбежный, труднопостижимый и загадочный процесс.

Уже в эпиграфе о “сказочниках” говорится, что они “всю подноготную в земле вырывают”. Если вспомнить, что одни из немногих художественных произведений, которые, помимо многократно вспоминаемых “Шинели” и “Станционного смотрителя”, читал еще Макар, — это “Картина человека” А. Галича и “Ивиковы журавли” Шиллера (где именно соприкосновение людей “с мирами иными” во время мистерии привело к обнаружению подноготной душ преступников), — можно сказать, что мысль эта была одной из главных для Достоевского. И двукратная замена им в оригинале “запретить им писать” на “запретил”, подчеркивает, думаю, двойственное отношение творца художественного слова к роли этого самого слова: и проясняющей, и скрывающе-разрушительной. Двойственное отношение к книге (печатному художественному слову), явленное в “Бедных людях”, — книга может дать  силу, но может и послужить преградой между человеком и жизнью, — подробно рассмотрено Н. Черновой в ее докладе на японском симпозиуме “ХХI век глазами Достоевского: перспективы человечества”6 . От себя добавлю, что такова же в этом романе и роль “слога”, вообще слова как такового. Принято считать, что Макар Девушкин, обретая на наших глазах “слог”, восстанавливает свой подлинно человеческий образ; мало того: “в сюжете романа происходит чудо — чудо воскрешения души словом”7.  Но Платон писал о невыговариваемости и невыразимости словами высшего блага. И это понятно: если дух и материя разъединены, то материальное выражение духа — слово — будет ущербно и “затемнено” по своей природе.

Рассмотрим с этой точки зрения текст “Бедных людей”, останавливаясь только на наиболее выразительных, на мой взгляд, местах.

Первое письмо Макара — откровенно любовное, именно в “романическом” и даже, насколько это возможно в данном случае, эротическом смысле: “и на сердце моем было точно такое ощущение, как тогда, как я поцеловал вас, Варенька, — помните ли, ангельчик? Так ли, шалунья?” Затем следует описание нового жилища Макара, в свое время разобранное М. Бахтиным как образец “слова с оглядкой”. Но Бахтин анализировал слово Девушкина как “оглядывающееся” на “чужого человека”, я же рассматриваю его как “оглядывающееся” именно на Вареньку — и на совесть свою, то есть на Бога.

Получив отповедь от Вареньки, Макар уверяет ее, что “единственно отеческая приязнь одушевляла его”, затем еще раз самоуничтожается, но с характерной оговоркой: “Мы, старые, то есть пожилые, люди, к старым вещам привыкаем”. И здесь же впервые проявляется проблема художественного слова или “слога”: в первом, радостно-игривом письме Макар обещает Вареньке описать своих соседей “сатирически”; после Варенькиной отповеди, возвращенный к истинному положению дел, он от этого отказывается: “не мастер описывать” — и еще добавляет в постскриптуме: “Я, родная моя, сатиры-то ни об ком не пишу теперь. Стар я стал, матушка, Варвара Алексеевна…” В третьем письме Макар все же берется за описание своего “удобного” жилища и соседей, но выходит сущий ад или “содом”, и в этом аду романтичнейшие любящие герои романа Леонара Тереза и Фальдони являются вечно ругающимися друг с другом злобными уродами. Да и в окружающей природе нет никакого “благорастворения воздухов” — это литургическое выражение употреблено здесь Девушкиным с явной издевкой. И — уже с некоторой складкой — опять признание, что слогу у него нет никакого.

Уже в следующем письме Вареньки — первые свидетельства “темной” стороны их отношений: Анна Федоровна упрекает Вареньку в том, что она живет милостыней от Макара и на его содержании; Макар, осмеянный Варенькой, отказывается не только заходить к ней, но и сопровождать ее на Волково кладбище к могиле матери, хотя Варенька его многократно просила. Вынужденная предпринять поход одна, Варенька жестоко простудилась и долго была в беспамятстве.

Похвала Вареньки — после поездки “на острова” — сразу же вызывает у Макара приступ амбиции: “Пишете вы мне, родная моя, что я человек добрый, незлобивый, ко вреду ближнего неспособный и благость Господню, в природе являемую, разумеющий, и разные, наконец, похвалы воздаете мне (Варенька писала только, что он “человек добрый”. — К. С.). Все это правда, маточка, все это совершенная правда; я и действительно таков, как вы говорите (прямо евангельские интонации. — К. С.), и сам это знаю…” Затем начинает жаловаться на то, что именно потому, что он добрый, злые люди его обижают, а он — никому не в тягость, своими трудами кусок хлеба зарабатывает и даже награждения получает, вот только слогу нет — потому-то и “службой не взял”; и в конце: “Все-таки приятно от времени до времени себе справедливость воздать”. Замечательно, что, увлекшись всем этим, Макар “не слышит” окончания Варенькиного письма про поездку на острова — о том, что она там “ноги промочила и оттого простудилась; Федора тоже чем-то больна, так что мы обе теперь хворые”.

Затем в отношениях Макара и Вареньки некоторая идиллия (правда, неизвестно, так ли со стороны Вареньки, ее голоса мы не слышим): “…я никогда моих дней не проводил в такой радости. Ну, точно домком и семейством меня благословил Господь!” И вот тут-то наступает время литературы. А литература, как узнает Макар, “это картина, то есть в некотором роде картина и зеркало”. Начинается посещение собраний у Ратазяева, он посылает какую-то “пренегодную книжонку” Вареньке, а после ее негодующего отзыва тут же отрекается: книжку эту он не читал. Затем описывает, как он обедает у Ратазяева, намекает на какие-то “романеи” и на то, что он, Макар, читает Поль де Кока, но для Вареньки эта книжка “не годится” (зачем бы тогда и упоминать?). Кончается это еще одним всплеском амбиции: “…ну что, если б я написал что-нибудь, ну что тогда будет вышла бы в свет книжка под титулом “Стихотворения Макара Девушкина”!”

Макар категорически возражает против намерения Вареньки принять должность гувернантки, дважды уверяя, что “мы все довольны и счастливы — чего же более?” между тем в письмах Вареньки этого периода ни довольства, ни счастья нет. Довольный собой и разрешением конфликта в “Станционном смотрителе” Пушкина, он утверждает: “право, и я так же бы написал; отчего же бы и не написал?” — как Пушкин. И “Станционного смотрителя” просит Вареньку перечитать — как предостережение. Но от чего? Скорее всего, от того, чтобы она не бросила его, Макара, и он бы не “спился, грешный”.

Начинают звучать тревожные ноты в письмах Вареньки: понимает ли он, Макар, что делает, тратя на нее все свои деньги? На это следует рассказ Макара о том, как он однажды в молодости, влюбившись в актрисочку, тоже потратил весь капитал — целковый рубль — и видел лишь край занавески и несколько дней мимо окон ее ходил (параллели довольно очевидные) — “замотался совсем, задолжал, а потом уж и разлюбил ее: наскучило!”.

Благодать, исходящая из “Станционного смотрителя” (то есть явленное в слове единство людей в Боге и между собой), поднимает Девушкина до размышлений о равенстве всех людей, а отсутствие благодати в “Шинели” опускает до констатации неравенства и самовозвеличения как нормы: “Да ведь на том и свет стоит, маточка, что все мы один перед другим тону задаем, что всяк из нас один другого распекает”. Негодование на Гоголя он переадресует Вареньке: “…нет, Варенька! Вот от вас-то именно такого и не ожидал” (и это не совсем беспочвенно, ибо — на что не все обращают внимание — из посланной книги Гоголя как раз Варенька посоветовала ему прочесть именно “Шинель”, какими соображениями она руководствовалась при этом, мы можем только догадываться). И прямо вслед за этим — как будто книга Гоголя изъяла благодать из мира вообще — следует падение Макара. Оказывается, он истратил на Вареньку все свои деньги, не предупредив ее об этом (и всячески отговаривая ее идти в гувернантки), и остался совершенно без средств к существованию. Неудивительно, что “открытием всего этого” Варенька поставлена в страшно мучительное положение: “всё то, чем вы хотели доставить мне удовольствие, обратилось теперь в горе для меня и оставило по себе одно бесполезное сожаление”; “все это мучит и убивает” Вареньку. Мало того, ей приходится теперь из своих мизерных средств давать денег Макару для уплаты хоть части долга квартирной хозяйке.

Но Макар и не думает раскаиваться, в ответ он пишет: “амбиция моя мне дороже всего” и вообще никто ничего не узнает (о его запое и поведении в пьяном виде), “ну, а в таком случае это все равно что как бы его и не было”. Мало того, пытается сделать вид, что и того, о чем писала Варенька, как бы и нет: “Слава Богу, что не считаете меня вероломным другом и себялюбцем за то, что я вас у себя держал и обманывал вас, не в силах будучи с вами расстаться” (а ведь по сути именно в этом его Варенька и обвиняет). Варенька еще посылает ему денег, и деньги эти ему “сердце пронзили”, но все это подвигает его лишь на упреки Вареньке — за ее упреки ему: “вот именно-то теперь грех на вашей стороне и на совести вашей останется”; затем опять-таки уверяет себя и ее, что дело обстоит не так, как оно обстоит: “это всё вы резонное-то только так говорите, а я уверен, что на сердце-то у вас вовсе не то”. Когда выясняется, что сплетни, пущенные про их с Варенькой отношения, привели к приходу к ней офицера с “недостойным предложением”, Макар пишет: вся эта история такова, “что хоть бы и не читать” про нее.

Варенька прощает его, она сострадает ему, она приглашает его обедать — и сейчас, и в дальнейшем. Казалось бы, мечта Макара о том. чтобы им жить “одним домком”, сбывается. Но нет, Макар опять ударяется в амбицию: “не попрекайте меня”. “Ну, уж был грех такой, что ж делать! — если уж хотите непременно, чтобы тут грех какой был”. Прощения попросить ему в голову не приходит, напротив, жалуется на то, что после попреков Вареньки у него в груди “все изныло”. После чего начинает обличать всех вокруг — пасквилянтов-писателей, фальшивых благодетелей, богатых, которые, по его мнению, только и думают, что они, мол, в ресторанах обедают, а бедный человек “кашу без масла есть будет”, бывшего “доброго человека” Ратазяева, подозревая того в распространении сплетен; затем подробно и слезно описывает свое бедственное положение Вареньке. Лишившись, по его собственному выражению, “игривости чувств”, он лишается и заботы о том, чтобы не причинить боль Вареньке. Мало того, затем следует совсем уж непонятное (на первый взгляд): “Нечего греха таить, прогневили мы Господа Бога, ангельчик мой!”

Результат всего этого — бунт против самого почитаемого им — против литературы: не надо книжек присылать ему, в них “про неправду все написано” (как будет позже говорить Смердяков) — “небылица в лицах”, и вообще: “и роман вздор”, “и Шекспир вздор, всё это сущий вздор, и всё для одного пасквиля сделано!” — то есть вся литература обличает человека в том, чего на самом деле нет. Но Варенька и это прощает ему и советует не упрекать никого и не мучаться подозрениями, делая при этом вроде бы странное, но очень важное в свете интересующей нас темы замечание: “Смотрите, ведь я вам говорила прошедший раз, что у вас слог чрезвычайно неровный”.

К Вареньке является (скорей всего, по “наводке” “благодетельницы” Анны Федоровны) некий “старик с орденами”, с весьма недвусмысленными целями — но на первых порах предлагающий ей тоже “отеческие чувства” (вспомним Девушкина: “отеческая приязнь одушевляла меня, единственно чистая отеческая приязнь, Варвара Алексеевна”). К. Мочульский считает, что тема влечения взрослого (пожилого) мужчины (отца) к юной девушке-девочке появляется в творчестве Достоевского со “Слабого сердца” (Юлиан Мастакович) и потом находит продолжение в образах Мурина, князя Валковского, Свидригайлова, Тоцкого, Ставрогина, Федора Павловича Карамазова8 . Но, думается, эта, одна из важнейших для Достоевского тем началась с первого его произведения.

После этого визита Варенька, несмотря на все предыдущие просьбы к Макару не занимать денег и вообще не тратиться на нее, в отчаянии буквально умоляет его достать 25 рублей, чтобы переехать с этой квартиры. Но Макар опять не желает отпускать ее от себя: “…вы тогда у меня улетите, как пташка из гнездышка” (и тем самым подготовляет трагический финал с визитом Быкова и всем последующим). Но тут уже случай психологически более сложный, поэтому Макар… начинает жаловаться: “такие-то бедствия страшные и убивают дух мой”, “они и меня извести хотят”, “…да и вы-то, Варенька, вы-то какие жестокие!”. Затем начинает описывать, в каком дурном состоянии находится его гардероб и сколько чего ему нужно докупить, чтобы одеться приличней, да еще и табаку нужно — “потому что я без табаку-то жить не могу”. Вот и весь ответ — со вскользь выраженной надеждой занять денег — на отчаянно молящее письмо Вареньки. Неудивительно, что Варенька отвечает: “Уж хоть вы-то бы не отчаивались! И так горя довольно. Посылаю вам тридцать копеек серебром; больше никак не могу. Купите себе там, что вам более нужно У нас у самих почти ничего не осталось, а завтра уж и не знаю, что будет”. И далее: “Все, конечно, скажут, что у вас доброе сердце, но я скажу, что оно уж слишком доброе”. На что Макар, ничтоже сумняшеся, горделиво отвечает ей: рад, что “чувствам моим должную похвалу воздали”, и опять начинает жаловаться на свое бедственное положение и на врагов своих, вспоминает, при упоминании шинели, и “пачкунов и марателей” (то есть Гоголя). Затем описывает в подробностях неудавшуюся попытку занять денег у процентщика Маркова. Здесь есть характерная фраза: “Мимо —ской церкви прошел, перекрестился, во всех грехах покаялся да вспомнил, что недостойно мне с Господом Богом уговариваться (то есть молитва как единение с Богом, а не как отношение с другим, закрыта для Девушкина. — К. С.). Погрузился в себя самого, и глядеть ни на что не хотелось; так уж, не разбирая дороги, пошел”.

В следующем письме Макар опять жалуется и отчаивается: “я погиб, и вы погибли” — после найденного письма соседи “обо всем знают”; характерно, что он и не пытается объяснить, что никакого “всего” нет — вместо этого называет Ратазяева предателем. В ответ на его жалобы Варенька посылает ему еще раз тридцать копеек (характерна эта повторяющаяся “предательская” цифра!). После этого Макар опять пускается в запой, вводя в отчаяние Вареньку — “вы меня просто с ума сведете”, “до чего вы меня довели” — “пальцем на меня указывают и прямо говорят, что связалась я с пьяницей”; она приглашает его, чтобы утешить, и посылает ему еще двугривенный, призывает его к искреннему раскаянию. Но в ответ Макар пишет ей пьяно-разоблачительное письмо: “я вовсе не такой старик, как вы думаете”. Протрезвев, тоже, однако, утверждает, что в происшедшем “ни сердце, ни мысли мои не виноваты” — “не знаю, чту виновато”; далее следует знаменитое объяснение, что, полюбив Вареньку, осознал себя человеком, а почувствовав, что, “гоним судьбою предался отрицанию собственного своего достоинства”. Но поскольку непосредственным поводом для всего этого послужили присланные Варенькой деньги, то можно предположить, что достоинство это заключалось для него в возможности быть опекающим, но не опекаемым.

Затем следуют два письма-зеркала — Варенькино с воспоминаниями о золотом детстве и признаниями, что “моя мечтательность изнуряет меня”, и Макара, с описанием его путешествия на Фонтанку и на Гороховую. Здесь квинтэссенция бунта Макара против сложившегося порядка вещей: почему одним достается все, а другим ничего, почему счастье выпадает “Иванушке-дурачку” — а другим “только облизывайся”. Параллельно возникают его мечты о том, чтобы и Варенька в карете ездила, а он бы ей в окна заглядывал, — как уже отмечено в литературоведении, эта его мечта вскоре в точности исполняется, на горе всем. Затем Макар поднимается до высот философского обобщения и “слога”: злые люди лишены истинного бытия, они “только числятся, а на деле их нет, и в этом я уверен”.

Но тут же следует демонстрация того, что все разделения на добрых и злых относительны. Любовь к человечеству,  при невозможности помочь людям, обращается часто в ненависть — эту мысль Достоевский сформулировал много позже “Бедных людей”, но доказывает ее, на частном примере, уже Макар. “Бедненький, посинелый от холода” мальчик попросил у него милостыню, но денег у Макара нет, невозможность подать мальчику его мучает и беспокоит — и он тут же разражается упреками в адрес неведомой ему матери мальчика: “зачем эти гадкие матери детей не берегут и полуголых с записками на такой холод посылают. Она, может быть, глупая баба, характера не имеет Ну, да всё обратиться бы, куда следует; а впрочем, может быть, и просто мошенница, нарочно голодного и чахлого ребенка обманывать народ посылает, на болезнь наводит”. И тут же, не замечая сходства ситуаций, обрушивается на богатых — которые не любят, чтобы бедняки на худой жребий жаловались — “дескать, они беспокоят”. А отсюда он переходит уже к общечеловеческим обобщениям: “все мы выходим немного сапожники” (и бедные, и богатые мечтают о сапогах — по-своему, и снятся им сапоги). При этом подчеркивает, что это не клевета (“клеветой гнушаюсь!”), не хандрой минутной навеяно и ни из какой книжки не вычитано. Следом он прямо признается, что написал все это, чтобы Вареньке “образец хорошего слогу моих сочинений показать”, а мысли такие помогают “справедливость себе воздать”. Но тут же следуют два доказательства, что отнюдь не все “сапожники”. Макар отдает свои последние двадцать копеек, евангельские “две лепты” вдовицы, голодному Горшкову (то есть Самому Христу, выполняя тем условие вхождения в рай), а затем следует сцена у его превосходительства, описанная Макаром уже “без слога, а так, как мне на душу Господь положит”. Причем первая из этих сцен, если читать их, что называется, пропуская через душу, гораздо более потрясает, чем вторая, — а меж тем оказалась незамеченной ни Белинским, ни остальной критикой того времени! Первая сцена — зеркальное отражение второй, тут благодетелем был Девушкин, там — его превосходительство, и загадочные для многих исследователей слова его превосходительства “а теперь грех пополам” как раз и демонстрируют, в чем действительно могут быть едины люди — в грехе, сострадании и милосердии.

Даже такой вдумчивый исследователь, как К. Мочульский, пишет, что в мире “Бедных людей” “все можно было бы устроить, если бы достать немного денег”9 . Но не спасают ни полученные от его превосходительства 100 рублей Макара и Вареньку, ни выигранные по суду деньги — Горшкова, ибо дело-то не в них. Совсем напротив: после этого жена Горшкова на какое-то время забывает о муже и он умирает, а Макар становится окончательно глух к крику отчаяния Вареньки (появился Быков с его предложением, что делать), он увлечен новыми проектами устройства их совместной жизни. Варенька, словно предчувствуя недоброе, настаивает на переезде, постоянно просит зайти, но Макар, в эйфории от всего происшедшего с ним у его превосходительства и от того, что купил себе новые сапоги и прошелся в них по Невскому, перестает что-либо воспринимать. Он, правда, кается перед Богом за “ропот, либеральные мысли, дебош и азарт”, но потом перецеловывает все записочки Вареньки и строит планы на будущее: “…не разлучайтесь со мною теперь мы опять будем писать друг другу счастливые письма Займемся литературою…”. Счастливых писем больше не будет, и литературы тоже больше не будет. Как предвестник конца, появляется некто с толстой рукописью для перебеливания, в которой о чем-то непонятном написано (ситуация с заказчиком “Реквиема” из “Моцарта и Сальери”), Макар с головой уходит в эту работу, так что известие о скором замужестве и отъезде Вареньки обрушивается на него действительно небесным громом. И тут-то с него окончательно слетает и “слог”, и всякие рассуждения, слова вообще на какой-то момент начинают употребляться им как бы автоматически: “…я, маточка, спешу вам объявить, что я изумлен. Все это как-то не того Конечно, во всем воля Божия; это так, это непременно должно быть так, то есть тут воля-то Божия непременно должна быть; и промысел Творца Небесного, конечно, и благ и неисповедим, и судьбы тоже, и они то же самое”; Вареньке “теперь ехать никак невозможно” — “такой мокрый дождь” идет; “вы пишете, что в будущее заглянуть боитесь. Да ведь сегодня в седьмом часу всё узнаете. Мадам Шифон сама к вам приедет”.

Последнее письмо Макара — единственное без даты, ибо время кончилось, — невозможно читать без слез, по-моему, даже тем, кто читал его уже множество раз. После отъезда реальной Вареньки Макар обретает, казалось бы, все, чего желал раньше, — переезжает к ней, может дописывать все, что ему хочется, в начатом ею и оставленном для него письме с первой фразой, перечитывать Пушкина. Но момент, когда он заглядывает за ширмочку и видит пустую кровать Вареньки, напомнил мне — если учесть, что жить Вареньке, скорей всего, осталось недолго — финальную сцену “Идиота” (особенно если вспомнить, о чем писала Т. Касаткина, таинственное исчезновение тела Настасьи Филипповны после ее смерти)10.

* * *

Мы очень мало знаем о мировоззрении и внутренней жизни Достоевского со времени его приезда в Петербург в 1837 году и до ареста в апреле 1849 года, о том, как проходило противоборство светлых романтических идеалов его юности с соблазнами и искушениями (главным образом идеологическими) столичного города. Один из наиболее авторитетных специалистов в достоевистике — профессор В. Захаров (с мнением которого о том, что ““Бедные люди” до сих пор не поняты”, полностью согласен) считает, что Достоевский уже с первых своих шагов в литературе был писателем христианской традиции11 . Не стану возражать, но мне думается, что в те годы, о которых идет речь, христианство Достоевского, не прошедшее еще огненное горнило сомнений и испытаний (о котором как о необходимой предпосылке своей осанны он писал в конце жизни, в период создания “Братьев Карамазовых”), не было еще достаточно стойким и укорененным. Вспомним, что спустя совсем недолгое время после написания “Бедных людей” Достоевский, встретившись с Белинским, “страстно принял все учение его” (21; 12). И это не были всего лишь прекраснодушные социалистические упования — к чему порой склоняются исследователи. Как показал в своей обстоятельной работе “Диалог Белинского и Достоевского: философская алгебра и социальная арифметика” И. Виноградов, “учение” Белинского той поры представляло собой жуткую веру в то, что миром управляет некое абсолютно злое и абсолютно равнодушное к человеку начало: “Велик Брама — ему слава и поклонение во веки веков! Он порождает, он и пожирает, все из него и все в него — бездна, из которой все и в которую все! Леденеет от ужаса бедный человек при виде его! Слава ему, слава: он и бьет-то нас, не думая о нас, а так — надо ж ему что-нибудь делать. Наши мольбы, нашу благодарность и наши вопли — он слушает их с цигаркой во рту и только поплевывает на нас, в знак своего внимания к нам…

Погибающая собака возбуждает в нас жалость, мухи гибнут тысячами на наших глазах — и мы не жалеем их, ибо привыкли думать, что случайно рождаются и случайно исчезают. А разве рождение и гибель человека не случайность? Разве жизнь наша не на волоске всечасно и не зависит от пустяков?.. Разве Бог не всемогущ и не безжалостен, как эта мертвая и бессознательно-разумная природа, которая матерински хранит роды и виды по своим политико-экономическим расчетам, а с индивидуумами поступает хуже, чем злая мачеха? Люди в глазах природы то же, что скот в глазах сельского хозяина: хладнокровно решает она: этого на племя пустить, а этого зарезать”.

И. Виноградов, цитируя эти строки, открывает здесь (отдавая, впрочем, приоритет В. Кирпотину) прямую параллель с “огромным, неумолимым и немым зверем”, управляющим миром, по мнению Ипполита (роман “Идиот”)12.  (И не есть ли это, добавлю от себя, то самое устройство мира, при котором Христос оказывается “вне истины”, — вспомним знаменитые и до сих пор не разгаданные слова Достоевского из письма Фонвизиной?) А отсюда Белинский, продолжает исследователь, закономерно делает вывод о том, что оставленный на собственный произвол (то есть лишенный божественной благодати) человек может и должен, в рамках собственной судьбы, переустраивать мир по собственному усмотрению — и, как высшее проявление “атеистического гуманизма”, совершать кровавые революции: да, погибнут при этом десятки тысяч, но “что кровь тысячей по сравнению с унижением и страданием миллионов?” А это уже — доведенная до предела раскольниковская арифметика, — справедливо указывает Виноградов13.  И вот такое учение принял автор “Бедных людей”, впоследствии характеризовавший этот период своей жизни так: “Нечаевым, вероятно”, он тогда “не мог сделаться”, однако “нечаевцем” — “не ручаюсь, может, и мог бы” “в случае если б так обернулось дело” (21; 129).

В литературе о Достоевском часто цитируются знаменитые строки из “Петербургских сновидений в стихах и прозе”, где он описывает свое видение на Неве однажды в зимний январский вечер, когда на фоне догоравшего заката, в отблесках инея и мерзлого пара ему вдруг показалось, “что весь этот мир, со всеми жильцами его, сильными и слабыми, со всеми жилищами их, приютами нищих или раззолоченными палатами, в этот сумеречный час походит на фантастическую, волшебную грезу, на сон, который в свою очередь тотчас исчезнет и искурится паром к темно-синему небу Я как будто что-то понял в эту минуту, до сих пор только шевелившееся во мне, но еще не осмысленное; как будто прозрел во что-то новое, совершенно в новый мир, мне незнакомый и известный только по каким-то темным слухам, по каким-то таинственным знакам. Я полагаю, что с той именно минуты началось мое существование…” И вскоре затем: “И стал я разглядывать и вдруг увидел какие-то странные лица. Всё это были странные, чудныяе фигуры, вполне прозаические, вовсе не Дон Карлосы и Позы, а вполне титулярные советники и в то же время как будто какие-то фантастические титулярные советники. Кто-то гримасничал передо мною, спрятавшись за всю эту фантастическую толпу, и передергивал какие-то нитки, пружинки, и куколки эти двигались, а он хохотал и всё хохотал!”.

Этот переломный момент в жизни и творчестве Достоевского обычно относится исследователями к зиме 1844 года и совпадает с ключевым этапом в творческой истории “Бедных людей” — когда первоначальная “сентиментальная повесть об обманутой девушке” соединяется с историями Макара Девушкина, отца и сына Покровских, “горемыки Горшкова”, — то есть возникает собственно роман “Бедные люди”14 . Трактуется это как переход от сентиментально-романтического к реалистическому или социально-критическому восприятию мира. Мне думается, что здесь речь идет несколько о другом. Я бы расценил это как первое осознание великим писателем онтологической реальности зла, то есть присутствия в мире того реального злого начала (“Кто-то гримасничал передо мною, спрятавшись за всю эту фантастическую толпу, и хохотал и всё хохотал!”), в рабство к которой попадают не знающие истину люди (“передергивал какие-то нитки, пружинки, и куколки эти двигались”). И здесь можно снова вспомнить впечатление, произведенное на Девушкина “Шинелью” Гоголя. В своей работе “Холод, стыд и свобода. История литературы sub speciе Священной истории” С. Бочаров, вспоминая известные суждения о Гоголе В. Розанова (“И он, сидя на обледенелых развалинах его же собственным смехом разрушенного мира, складывает и не может сложить из плоских льдин то, что ему особенно хотелось бы, слова “Вечность” и “Вечная любовь””), утверждает, что этот не называемый даже по имени “он”, и “тот зловеще-таинственный образ некоего соглядатая”, которого увидел за текстом “Шинели” Девушкин, и “кто-то” из процитированного воспоминания Достоевского — указывают в одном направлении. Правда, Бочаров, вместе с американским исследователем Р. Л. Джексоном, считает, что розановский взгляд на Гоголя больше соответствует психологической реакции Девушкина, но не Достоевского, взгляд последнего на путь развития русской литературы “диалектичен”15.  Мне же думается, что Достоевский просто видел дальше Девушкина. Не вдаваясь в подробный богословский и философский разбор данной проблемы, скажу лишь, что из такой мировоззренческой посылки возможны два пути: либо путь внутреннего воскресения человека — освобождения из рабства; либо фатализм обреченности, — зло не просто “таится в человечестве глубже, чем предполагают лекаря-социалисты” (как писал Достоевский позднее — 25; 201), — оно непобедимо. Рискну предположить, что для молодого Достоевского вопрос этот еще не был решен ни “в сторону положительную, ни в отрицательную” (если пользоваться известными формулировками из “Братьев Карамазовых” — там применительно к Ивану). Этим объясняется, на мой взгляд, и болезненное, на грани срыва, состояние его духа в тот период, и состояние “мистического ужаса”, описанное им впоследствии, при воспоминании о тех годах, в “Униженных и оскорбленных”: “Это — самая тяжелая, мучительная боязнь чего-то, чего я сам определить не могу, чего-то непостигаемого и несуществующего в порядке вещей, но что непременно, может быть сию же минуту, осуществится, как бы в насмешку всем доводам разума придет ко мне и станет передо мною как неотразимый факт, ужасный, безобразный и неумолимый Мне кажется, такова отчасти тоска людей, боящихся мертвецов. Но в моей тоске неопределенность опасности еще более усиливает мучения”.

Исследователи отмечают, что с возникновением христианства “античный идеализм сменяется христианским реализмом”: стала ясна причина пороков человека и открылся путь их преодоления. Я думаю, что идеалистический дуализм, некоторое манихейство миропонимания Достоевского в первый период его творчества способствовали тому, что “реализм в высшем смысле” в его произведениях еще не утвердился. Чтобы победить реальность зла, которое “ничто, но оно есть; небытие, но существует; темная бездна, перед которой изнемогает рассудок, но которую чует сердце” (К. Мочульский)16,  чтобы преодолеть мучительный кошмар его неизбежности, нужно было открыть подлинную — а не отвлеченно-утопическую — реальность добра (что и произошло с Достоевским на каторге и после нее). Иначе “тайна человека” будет постоянно представляться темной и всепоглощающей бездной. Об этом свидетельствует, в частности, такое обстоятельство. Большинство произведений “докаторжного периода” творчества Достоевского поддаются более или менее аргументированным фрейдистским трактовкам: помимо уже названной Кэрол Флэт, назову здесь только работы отечественных ученых А. Бема, Т. Розенталь, И. Ермакова, К. Истомина,

Н. Осипова, для западных же приверженцев фрейдистского и психоаналитического методов “Бедные люди”, “Двойник”, “Хозяйка” и особенно “Неточка Незванова” (отношения Неточки с отцом и с Катей) являются излюбленным и богатым полем деятельности. При этом, повторяю, такие трактовки не выглядят смехотворными — в отличие от подобных же подходов к “Преступлению и наказанию”, “Идиоту” или “Карамазовым” (там сразу становится видна не то чтобы их неприменимость, но их весьма отдаленная “касательность” по отношению к главному содержанию).

Отсюда же — из не утвердившейся еще основы “реализма в высшем смысле” — и двойственность роли слова и “слога” в ранних произведениях: слова даже в конечной своей глубине не соединяют людей друг с другом и человека с Богом. Когда же утвердится “реализм в высшем смысле”, станет возможным то, что произошло с Подростком: “перевоспитал себя самого, именно процессом припоминания и записывания”.

Список литературы

1 Достоевский Ф. М. Полн. собр. соч. в 30 тт. Т. 28(I). Л., 1985.  С. 63. Далее все цитаты из произведений Достоевского приводятся по этому изданию. В цитатах слова, выделенные мною, даны полужирным шрифтом. — К. С.

2 Ветловская В. Роман Ф. М. Достоевского “Бедные люди”. Л., 1988.

3 В сб.: Новые аспекты в изучении Достоевского. Петрозаводск, 1994. С. 144—170.

4 Flath Carol A. Poor Folk: An Allegory of Body and Mind // Dostoevsky Studies. Vol. II. №. 2, 1998. P. 44—61.

5 Касаткина Татьяна. О творящей природе слова. Онтологичность слова в творчестве Ф.М. Достоевского как основа “реализма в высшем смысле”. М., 2004. С. 141—151.

6 Чернова Наталья. Книга как “персонаж”, метафора и символ в “Бедных людях” Ф.М. Достоевского // XXI век глазами Достоевского: перспективы человечества. М., 2002. С. 335—347.

7 Захаров В. Н. Христианский реализм в русской литературе (постановка проблемы) // Евангельский текст в русской литературе XVIII—XX веков: цитата, реминисценция, мотив, сюжет, жанр / Сб. научных трудов. Вып. 3. Петрозаводск, 2001. С. 17.

8 Мочульский К. Гоголь. Соловьев. Достоевский. М., 1995. С. 262.

9 Мочульский К. Указ. соч. С. 264.

10 Касаткина Татьяна. Указ. соч. С. 388.

11 Достоевский Ф. М. Полн. собр. соч. Изданiе въ авторской орфографiи и пунктуацiи подъ редакцiей профессора В. Н. Захарова.  Т. I. Петрозаводск, 1995. С. 617, 621.

12 Виноградов И. По живому следу. Духовные искания русской классики. Литературно-критические статьи. М., 1987. С. 86—87, 99.

13 Виноградов И. Указ. соч. С. 94—95.

14 Бем А. Л. Первые шаги Достоевского (Генезис романа “Бедные люди”) // Бем А. Л. Исследования. Письма о литературе. М., 2001.  С. 73—77.

15 Бочаров С. Г. Сюжеты русской литературы. М., 1999. С. 137—146.

16 Мочульский К. Указ. соч. С. 246.