;;;;;;;;;;;;;;;;;;;-;;;-;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;;;o;;;;;;;;;;;;;;;;;;;.;;..;;...;; ....; ; .....; ; ......; ;.......; ;........; ;;-;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;-;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;;o;;;;;;;;;;;;;;;;;-;;;;;o;;;;;;;;;;;;;;;;;;;o;;;;;;;;;;;;;;;;;.;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;-;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;-;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;;o;;;;;;;;;;;;;;;;;;;.;;..;;...;; ....; ; .....; ; ......; ;.......; ;........; ;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;-;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;;o;;;;;;;;;;;;;;;;;-;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;;.;;..;;...;; ....; ; .....; ; ......; ;.......; ;........; ;;;;o;;;;;;;;;;;;;;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;;;o;;;;;;;;;;;;;;;;;-;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;;;o;;;;;;;;;;;;;;;;;;;o;;;;;;;;;;;;;;;;;;;.;;..;;...;; ....; ; .....; ; ......; ;.......; ;........; ;;;;o;;;;;;;;;;;;;;;;;-;;o;;;;;;o;;;;;;o;;;;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;.;;;-;;;;;o;;;;;;;;;;;;;;;;;;;o;;;;;;;;;;;;;;;;;
ДИПЛОМНА РОБОТА
ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКУ
(на прикладі діяльності АКБ «Приватбанк»)
Вступ
Актуальність обраної теми дипломного проекту та доцільність проведення досліджень для оцінки стану та перспектив розвитку валютних операцій комерційних банків полягає в необхідності оптимізації вирішення трьох основних проблем:
1) входження України в світову систему ринкових держав супроводжується попитом на валютні операції забезпечення вільного економічного обміну товарами та послугами між державами;
2) існуюча світова валютна система не має загальносвітової валюти, як єдиного мірила економічних вартостей товарів та послуг;
3) існує дилема між валютним ризиком та прибутковістю банку у вигляді як прямої залежності(спекулятивність), так і обратної залежності (плаваючий валютний курс).
Об’єктом дипломного дослідження є – діяльність комерційного банку АКБ «Приватбанк» в галузі валютних операцій.
Предметом дипломного дослідження є – комплекс інструментів управління валютними операціями та валютним ризиком АКБ «Приватбанк».
Методами дипломного дослідження є – структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистичний аналіз хронологічних рядів параметрів, побудова розрахункових алгоритмів математичних моделей обробки статистичних даних в «електронних таблицях» EXCEL-2000.
Мета дипломного дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні важливості оптимізації управління валютними операціями та валютним ризиком в банку АКБ «Приватбанк», а також пошуку напрямків удосконалення інструментів управління валютним ризиком на основі використання моделей поточних часових та процентних геп-розривів між строками і вартістю залучених та розміщених валютних коштів.
Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі вирішуються такі завдання:
досліджено сутність та класифікацію валютних операцій і валютного ризику комерційного банку;
досліджено стан валютних операцій та валютного ризику в АКБ «Приватбанк» у 2003–2007 роках;
розглянуто процес застосування забалансових інструментів регулювання валютної позиції АКБ «Приватбанк»;
проведено аналіз діючої практики управління валютним ризиком в комерційних банках розвинутих країн світу з застосуванням інструментів поточних строково-процентних розривів (геп-менеджменту);
– виконані дослідження валютного ризику та інструментарію його зменшення як при застосуванні методології нормативного обмеження Національного банку України на розмір загальної валютної позиції банку, так і при методології детального дослідження валютної позиції банка на окремих короткострокових та довгострокових відрізках функціонування банку (повалютний ГЕП-менеджмент).
Інформаційною базою дипломного дослідження були – звітні документи АКБ «Приватбанк» за 2003–2007 роки, статистичні матеріали Національного банку України, Асоціації українських банків, Держкомстату України.
Практична цінність отриманих в результаті дипломного дослідження результатів полягає в пропозиції та обґрунтуванні доцільності застосування інструменту часового повалютого ГЕП-менеджменту для більш глибокого аналізу валютної позиції на різних короткострокових та довгострокових відрізках часу функціонування комерційного банку, що дає змогу більш об’єктивної ідентифікації величин та джерел валютних ризиків в діяльності банку.
1. Теоретичні основи валютних операцій комерційних банків
1.1 Економічний зміст валютних операцій та їх класифікація
Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» [4] в Україні офіційно застосовується наступна термінологія валютних операцій:
1) «валютні цінності» – це наступні категорії:
– іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України;
– платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;
– банківські метали – це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.
Для цілей Декрету надалі під термінами «іноземна валюта» розуміється як власне іноземна валюта, так банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах;
2) «валютні операції» – це:
– операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
– операції пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;
– операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей;
Міжнародні валютні відносини спираються на ролі грошей в економічній системі – тобто їх макрофункції, що забезпечують функціонування економічної системи [33]:
Інформаційна функція – найпростіша. Її сутність полягає в тому, що більшість процесів, що відбуваються в економіці, мають грошову форму вираження, що дозволяє одержати загальні характеристики процесів, що відбуваються в суспільстві і відповідну інформацію, необхідну для керування.
Функція вірогідності – тісно зв’язана з інформаційної. Зміст її полягає в тому, що інформація, виражена в грошовому виді повинна бути максимально зв’язана з реальними величинами, а також з параметрами, що характеризують ті чи інші процеси, що відбуваються в економіці.
Системна чи сполучна функція – суть системної функції полягає в тім, що нормальний рух грошових потоків є основною нормою функціонування економіки в цілому.
Стабілізуюча функція – тісно зв’язана із системною, оскільки велика частина процесів, що відбуваються в економіці, здійснюються за допомогою грошової форми руху, і очевидно, що нормальність функціонування є вихідною умовою стабільності чи нестабільності в цілому.
Елементарні функції грошей:
1. Функція міри вартості:
– дозволяє розкрити еволюцію грошей як процес виникнення специфічного товару, що виконує роль еквівалентної форми для вираження вартості будь-якого товару у формі матеріального носія.
– як міра вартості, гроші служать для того, щоб перетворювати вартість нескінченного різноманіття товарів у ціни – грошову форму вираження вартості.
– у силу цієї ж функції виконується функція масштабу цін. Історично, масштаб цін зв’язаний з визначеною кількістю золота чи іншого коштовного металу, що входить у грошову одиницю тієї чи іншої держави. У сучасних умовах масштаб цін визначається загальним станом економічної системи і, зокрема, прийнятим державним паритетом національної валюти.
– у силу виконання функції міри вартості, виконується функція розрахункової одиниці, що використовується для визначення ціни товару валового внутрішнього продукту, валового національного продукту, прибутку, собівартості, обсягу капітальних вкладень і т.п.
2. Функція засобу обороту грошей:
Функція засобу обороту грошей обслуговує реалізацію товарів і послуг. Гроші в цій функції постійно надають руху товарам, визначають їхній оборот. Після кожного акта купівлі-продажу товари виходять з обороту і переходять у сферу споживання, а гроші продовжують свій рух у сфері обороту. Для успішного виконання цієї функції гроші теж повинні бути постійними.
3. Функція засобу платежу:
Гроші обслуговують погашення боргових зобов’язань. Боргові зобов’язання можуть виникнути в зв’язку з реалізацією товарів і послуг. Якщо платіж розділяється в часі від моменту передачі продавцем товару покупцю, а також у зв’язку з розподілом вартості (оплата податків, фінансування з бюджету, видача і погашення позичок і т.п.). В усіх цих випадках грошові платежі не надають руху товарам. Проте, опосередковано вони теж зв’язані з реалізацією товарів і послуг. На використанні цієї функції базується формування податку, бюджету, банківських систем, оплата роботи і т. п.
4. Функція нагромадження:
– функція нагромадження дозволяє показати використання і розвиток протиріччя між функцією засобів обороту і функцією нагромадження. Як засіб обороту гроші постійно знаходяться в обороті, але якщо вони використовуються як засіб нагромадження, вони перестають бути засобом обороту
– відображає можливості і потреби нагромадження вартості як особистості, так і суспільства в цілому.
– характеризує виникнення і розвиток розподільних і перерозподільних процесів.
– показує потенційні можливості в регулюванні інвестиційними процесами в суспільстві.
5. Функція світових грошей:
– дозволяє забезпечити участь у міжнародних розрахунках як засобу купівлі і платежу.
– дозволяє оцінити можливості участі тієї чи іншої держави в міжнародному поділі праці, формуванні світового ринку (на основі курсу валют і купівельної спроможності населення).
Однією з найбільш динамічних форм міжнародних економічних відносин є міжнародні валютні відносини, що виникають при використанні грошей у світогосподарських зв’язках і являють собою особливий вид економічних відносин [37]. У переважній більшості випадків взаємний обмін результатами господарської діяльності і зв’язані з цим міжнародні розрахунки здійснюються в грошовій формі. Тому грошовим одиницям країни протистоять грошові одиниці інших країн. Поки національні гроші залишаються в межах границь країни, у якій вони мають ходіння, вони залишаються національними грошовими одиницями. Коли ж у силу різних обставин вони виходять за національні границі, то здобувають нову якість – стають валютою.
Використання грошових одиниць у різних сферах є причиною багатозначності терміна валюта, яким позначаються:
грошові знаки даної країни;
грошові знаки іноземних держав;
міжнародні рахункові одиниці – СПЗ (спеціальні права запозичення – Special Drawing Rights);
Таблиця 1.1. Співвідношення історичного процесу форм виробництва й еволюції грошей [43]
| Форми виробництва.
| Форми грошей. |
| 1. Натуральне виробництво і натуральний обмін (Товар – Товар).
| 1. Випадкове відокремлення з натурального обміну товарів, що виконують досить довго функцію засобів обороту. |
|
2. Просте товарне виробництво:
1. Розвиток обміну по формулі (Товар – Гроші – Товар).
2. Формування потреби в засобах обороту і нагромадження вартості.
3. Поява спеціальних установ, зв’язаних з забезпеченням грошового обігу.
|
2.Відокремлення з товарного світу специфічного товару, що виконує функції грошей і має відповідні форми (використання коштовних металів у виді злитків і поступовий перехід до монет). |
|
3. Розвиток товарного виробництва:
1. Посилення масової потреби в прискоренні розрахунків, зв’язаних з обміном, платежами і т. п.
2. Формування фінансових і кредитних установ.
3. Формування системи державного керування грошима (встановлення національної грошової одиниці, створення бюджетної системи, державна емісія грошей і т.п.).
|
3. Створення головних елементів сучасної грошової системи:
1. Перехід на стабільну металеву грошову одиницю (карбування монет, установлення масштабу цін).
2. Виникнення і перехід до використання разом з металевими грошима – паперових.
3. Розвиток кредитних форм обороту грошей.
4. Розвиток безготівкових форм обороту грошей.
|
|
4. Сучасне виробництво:
1. Розвиток установ, що спеціалізуються на банківській справі, інвестиціях, страхуванні, перестрахуванні та інше.
2. Формування і розвиток сучасної фінансово-кредитної системи, що забезпечує взаємодію держави з усіма суб’єктами економіки.
|
4. Розвиток сучасних форм обороту грошей:
1. Збільшення різноманіття форм використання грошей (паперові гроші, кредитні гроші, електронні гроші).
2. Розвиток обороту цінних паперів, що виконують деякі функції грошей (оборот векселів, акцій, облігацій, чеків і ін.).
|
Міжнародні валютні відносини – це сукупність суспільних відносин, що складаються при функціонуванні валюти у світовому господарстві й обслуговуючих взаємний обмін результатами діяльності національних господарств.
Валютні відносини викликані до життя насамперед розвитком міжнародної торгівлі (переміщенням через національні границі товарів і послуг), а також міжнародним рухом капіталу, вони мають відносну самостійність, що в умовах глобальної економіки має тенденцію до зростання. Вплив валютних відносин на відтворення стає усе більш відчутним. У значній мірі це є результатом подальшої інтернаціоналізації господарського життя, поглиблення інтеграційних тенденцій у різних регіонах земної кулі, істотного підвищення ролі зовнішніх факторів у національному відтворювальному процесі, величезного збільшення обсягів світової торгівлі валютою, появи і швидкого поширення нових фінансових інструментів.
Міжнародні валютні відносини опосередковують міжнародні економічні відносини (МЕО), що відносяться як до сфери матеріального виробництва, тобто до первинних виробничих відносин, так і до сфери розподілу, обміну, споживання. Існує прямий і зворотний зв’язок між валютними відносинами і відтворенням. Їхньою об’єктивною основою є процес суспільного відтворення, що породжує міжнародний обмін товарами, капіталами, послугами. Стан валютних відносин залежить від розвитку економіки – національної і світової, політичної обстановки, співвідношення сил між країнами і двох тенденцій, властивих міжнародним відносинам, – партнерства і протиріч. Включення світового ринку в процес кругообігу капіталу означає перетворення частини грошового капіталу з національних грошей в іноземну валюту і навпаки. Це відбувається при міжнародних розрахункових, валютних, кредитних і фінансових операціях.
Фінансові ресурси світу (світові фінанси) – це сукупність фінансових ресурсів усіх країн, міжнародних організацій і міжнародних фінансових центрів світу [44]. По вузькому визначенню, це тільки ті фінансові ресурси, що використовуються в міжнародних економічних відносинах, тобто відносинах між резидентами і нерезидентами. Границя між широким і вузьким визначеннями усе більше розмивається в міру глобалізації світових фінансів.
Фінансові ресурси світу знаходяться переважно в русі, перерозподіляючись між різними учасниками міжнародних економічних відносин. Частина з них попадає в золотовалютні резерви (ЗВР), частина надається за рубіж на пільгових умовах у виді допомоги, але основна маса купується і продається на світовому фінансовому ринку (світових ринках капіталу).
Основна маса фінансових ресурсів світу зосереджена в розвитих країнах. Приватні особи, компанії, організації й уряди цих країн володіють основною частиною золотовалютних резервів світу; саме їхні фінансові засоби обертаються на світовому фінансовому ринку і, в основному, є головними джерелами фінансової допомоги у світі.
Світовий фінансовий ринок являє собою сукупність фінансово – кредитних організацій, що як посередники перерозподіляють фінансові активи між кредиторами і позичальниками, продавцями і покупцями фінансових ресурсів.
Міжнародні валютні відносини поступово придбали сучасні форми організації на основі інтернаціоналізації господарських зв’язків. Валютна система – це форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством чи міждержавними угодами. Розрізняють національну, світову та міжнародну (регіональну) валютні системи [45].
Історично спочатку виникли національні валютні системи, закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою частиною грошової системи країни, хоча вона відносно самостійна і виходить за національні границі. Її особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки і зовнішньоекономічних зв’язків.
Світова валютна система склалася до середини 19 століття. Характер функціонування і стабільність світової валютної системи залежать від ступеня відповідності її принципів структурі світового господарства, розміщенню сил і інтересам ведучих країн. При зміні даних умов виникає періодична криза світової валютної системи.
Взаємний зв’язок національної і світовий валютних систем не означає їхньої тотожності, оскільки різні їхні задачі, умови функціонування і регулювання, вплив на економіку окремих країн і світове господарство. Зв’язок і розходження національних і світовий валютних систем виявляються в їхніх елементах (табл. 1.2).
Таблиця 1.2. Основні елементи національної і світовий валютних систем [45]
| Національна валютна система
| Світова валютна система |
| 1. Національна валюта
| 1. Резервні валюти, міжнародні рахункові валютні одиниці |
| 2. Умови конвертованості національної валюти
| 2. Умови взаємної конвертованості валют |
| 3. Паритет національної валюти
| 3. Уніфікований режим валютних паритетів |
| 4. Режим курсу національної валюти
| 4. Регламентація режимів валютних курсів |
| 5. Чи наявність відсутність валютних обмежень, валютний контроль
| 5. Міждержавне регулювання валютних обмежень |
| 6. Національне регулювання міжнародною валютною ліквідністю країни
| 6. Міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності |
| 7. Регламентація використання міжнародних кредитних засобів звертання
| 7. Уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів звертання |
| 8. Регламентація міжнародних розрахунків країни
| 8. Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків |
| 9. Режим національного валютного ринку і ринку золота
| 9. Режим світових валютних ринків і ринків золота |
| 10. Національні органи, що керують і регулюють валютні відносини країни
| 10. Міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне регулювання |
Основою національної валютної системи є національна валюта – установлена законом грошова одиниця даної держави. У міжнародних розрахунках звичайно використовується іноземна валюта – грошова одиниця інших країн. З нею зв’язане поняття девізу – будь-який платіжний засіб в іноземній валюті [46].
Іноземна валюта є об’єктом купівлі-продажу на валютному ринку, використовується в міжнародних розрахунках, зберігається на рахунках у банках, але не є законним платіжним засобом на території даної держави (за винятком періодів сильної інфляції).
Світова валютна система базується на функціональних формах світових грошей. Світовими називаються гроші, що обслуговують міжнародні відносини (економічні, політичні, культурні). Еволюція функціональних форм світових грошей повторює з відомим відставанням шлях розвитку національних грошей – від золотих до кредитних грошей. У результаті цієї закономірності світова валютна система в 20–21 столітті базується на одній чи декількох національних валютах ведучих країн світу чи міжнародній валютній одиниці (СДР чи ЄВРО).
Особливою категорією конвертованої національної валюти є резервна (ключова) валюта, що виконує функції міжнародного платіжного і резервного засобу, служить базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, широко використовується для проведення валютної интервенції з метою регулювання курсу валют країн – учасниць світової валютної системи. У рамках Бреттон-Вудской валютної системи (1944) статус резервної валюти був офіційно закріплений за доларом США і фунтом стерлінгів. У рамках Ямайської валютної системи (1976) долар фактично зберіг статус резервної валюти, але в цій якості на практиці використовуються також німецька марка (ЄВРО з 1999 року) і японська ієна.
Об’єктивними передумовами придбання статусу резервної валюти є [47]:
пануючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів і капіталів, золотовалютних резервах;
розвита мережа кредитно-банківських установ, у тому числі за рубежем;
організований і ємний ринок позичкових капіталів;
лібералізація валютних операцій;
вільна оборотність валюти, що забезпечує на неї попит інших країн.
Суб’єктивним фактором висування національної валюти на роль резервної служить активна зовнішня політика, у тому числі валютна і кредитна. В інституціональному аспекті умовою визнання національної валюти в якості резервної є впровадження її в міжнародний оборот через банки і міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації.
Статус резервної валюти дає перевагу країні-емітенту:
можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою;
сприяти зміцненню позицій національних експортерів у конкурентній боротьбі на світовому ринку.
У той же час висування валюти країни на роль резервної покладає визначені обов’язки на її економіку:
необхідно підтримувати відносну стабільність цієї валюти;
не застосовувати девальвацію валюти, валютні і торгові обмеження.
Міжнародні рахункові валютні одиниці використовується як умовний масштаб для порівняння міжнародних вимог і зобов’язань, встановлення валютного паритету і курсу, як міжнародний платіжний і резервний засіб. Процес демонетизації золота – утрати їм грошових функцій, юридично завершений у результаті Ямайської валютної реформи (1976–1978 р.p.), негативні наслідки застосування нестабільних національних валют як світових грошей створили умови для впровадження у валютну систему СДР (спеціальних прав запозичення), ЄВРО (європейська валютна одиниця) як прототипів світових кредитних грошей. Ці нові форми світових грошей використовуються для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках, а євро з 2002 року – і в готівковій формі регіональних міжнародних розрахунках.
Зміцнення валютно-економічних позицій нових центрів – країн Західної Європи і Японії – обумовило сучасну тенденцію переходу від стандарту СДР на багатовалютний стандарт на основі ведучих валют (долара США, євро, японської ієни, швейцарського франка).
Однак жоден із трьох центрів не має такої переваги над іншими у валютно-фінансовій сфері, щоб встановити безроздільне панування своєї валюти. Тому характерною рисою еволюції світової валютної системи на сучасному етапі є тенденція до валютного поліцентризму.
Країни Західної Європи, розташовуючи більш великими валютними запасами, ніж США, зацікавлені в збереженні їх як реальних резервних активів. Грошові функції золота не вичерпані, незважаючи на Ямайську угоду, золоті запаси залишаються фондом світових грошей і надійних резервних активів у порівнянні із сучасними функціональними формами світових грошей – національними кредитними грошима і міжнародними валютними одиницями.
Ситуація золота ілюструє невідповідність юридичної демонетизації і фактичного положення золота як надзвичайних світових грошей.
Введення в більшості країн плаваючих замість фіксованих валютних курсів з 1973 року не забезпечило їхньої стабільності, незважаючи на величезні витрати на валютну інтервенцію. Тому країни віддають перевагу режиму регульованого плавання валютного курсу, підтримуючи його різними методами валютної політики.
У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну міжнародну(регіональну) валютну систему з метою стимулювання процесу економічної інтеграції країн Західної Європи.
Слід зазначити, що створення євро – новий крок у створенні світової валюти, однак протиборство у валютному плані Європи і навіть найближчої Великобританії показує, що впровадження кредитних світових грошей, що не спираються на реальні світові резерви економічно інтегрованих країн світу – проблема неблизького майбутнього.
Основна класифікація банківських валютних операцій спирається на функціональний принцип:
– валютні операції по обслуговуванню міжнародних торговельних розрахунків;
валютні операції по обслуговуванню міжнародного руху капіталу;
валютні операції по обслуговуванню міжнародних депозитів та кредитів, а також фінансових допомог;
валютні неторгові операції по обслуговуванню міжнародних грошових потоків платежів юридичних та фізичних осіб;
операції по торгівлі валютою на національному та світовому міжбанківському та біржовому ринках;
валютообмінні операції з готівкою, чеками, пластиковими картками та банківськими металами;
ведення валютних рахунків юридичних та фізичних осіб;
ведення кореспондентських валютних рахунків комерційного банку в банках – нерезидентах (нострорахунки) та кореспондентських валютних рахунків банків-нерезидентів та резидентів в комерційному банку (лоро-рахунки);
валютні операції по залученню валютних депозитів фізичних та юридичних осіб;
валютні операції по розміщенню залучених валютних депозитів в кредитування фізичних та юридичних осіб;
Згідно «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» [12], за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку комерційні банки України банки мають право здійснювати такі валютні операції:
1) операції з валютними цінностями:
а) неторговельні операції з валютними цінностями;
б) ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;
в) ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;
г) ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;
ґ) відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
д) відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
е) залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
є) залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;
ж) операції з банківськими металами на валютному ринку України;
з) операції з банківськими металами на міжнародних ринках;
и) інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках;
2) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;
3) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:
а) з інструментами грошового ринку;
б) з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;
в) фінансовими ф’ючерсами та опціонами;
Письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 за №15–93 [4] та може видаватися за умови дотримання банком відповідних спеціальних вимог щодо одного чи кількох напрямів діяльності, зокрема таких:
неторговельні операції з валютними цінностями;
– ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;
– ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;
– ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;
– відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
– відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
– залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
– залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;
– операції з банківськими металами на валютному ринку України;
– операції з банківськими металами на міжнародних ринках;
– інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках.
Для отримання письмового дозволу на здійснення неторговельних операцій з валютними цінностями банк має відповідати таким спеціальним вимогам:
а) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 2 млн. євро – для місцевого кооперативного банку, 5 млн. євро – для банку, який здійснює свою діяльність на території однієї області, 8 млн. євро – для банку, який здійснює свою діяльність на території всієї України;
б) наявність фахівців відповідної кваліфікації.
Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України банк має відповідати таким спеціальним вимогам:
а) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 2 млн. євро – для місцевого кооперативного банку, 5 млн. євро – для банку, який здійснює свою діяльність на території однієї області, 8 млн. євро – для банку, який здійснює свою діяльність на території всієї України;
б) наявність фахівців відповідної кваліфікації.
Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті банк має відповідати таким спеціальним вимогам:
а) наявність письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
б) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 8 млн. євро.
Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України банк має відповідати таким спеціальним вимогам:
а) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 8 млн. євро.
Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними банк має відповідати таким спеціальним вимогам:
а) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 2 млн. євро для місцевого кооперативного банку та не менше ніж еквівалент 5 млн. євро для іншого банку;
б) є письмове підтвердження одного банку (резидента) про згоду на відкриття коррахунку в іноземній валюті.
Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними банк має відповідати таким спеціальним вимогам:
а) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 8 млн. євро;
б) письмове підтвердження банку-нерезидента, який має рейтинг не нижче ніж «інвестиційний клас» (крім країн СНД), про згоду на відкриття в нього кореспондентського рахунку;
в) підключення до електронної міжнародної системи платежів в іноземній валюті (S.W.I.F.T. тощо) та відповідність технічного стану та організації охорони приміщення, в якому розміщується технічне обладнання цієї системи, вимогам нормативно-правових актів Національного банку.
Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України банк має відповідати таким спеціальним вимогам:
а) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 2 млн. євро – для місцевого кооперативного банку, 5 млн. євро – для банку, який здійснює свою діяльність на території однієї області, 8 млн. євро – для банку, який здійснює свою діяльність на території всієї України. Місцеві кооперативні банки не мають права здійснювати операції із залучення та розміщення іноземної валюти на міжбанківському ринку (крім операцій з центральним кооперативним банком).
Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках банк має відповідати таким спеціальним вимогам:
а) наявність письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
б) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 10 млн. євро;
в) підключення до міжнародних інформаційних систем типу REUTERS, DOW JONES TELERETE, BLOOMBERG тощо (ця вимога не поширюється на банки, які здійснюють свою діяльність на території однієї області та мають регулятивний капітал у розмірі не менше ніж еквівалент 3 млн. євро).
Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині здійснення операцій з банківськими металами на валютному ринку України банк має відповідати таким спеціальним вимогам:
а) наявність письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
б) строк роботи банку не менше ніж два роки;
в) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 8 млн. євро;
г) наявність експерта, підготовленого відповідно до вимог чинного законодавства України.
Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині здійснення операцій з банківськими металами на міжнародних ринках банк має відповідати таким спеціальним вимогам:
а) наявність письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині здійснення інших операцій з валютними цінностями на міжнародних ринках;
б) строк роботи банку з банківськими металами на валютному ринку України не менше ніж один рік;
в) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 10 млн. євро;
г) наявність експерта, підготовленого відповідно до вимог чинного законодавства України.
Для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині здійснення інших операцій з валютними цінностями на міжнародних ринках банк має відповідати таким спеціальним вимогам:
а) наявність письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями в частині відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
б) строк роботи банку не менше ніж три роки (вимоги щодо строку роботи не поширюються на банки, у яких банки-нерезиденти з рейтингом не нижче ніж «інвестиційний клас»* мають істотну участь – більше 50 відсотків статутного капіталу чи права голосу придбаних акцій (паїв) в органах управління банку, у частині здійснення інших операцій з валютними цінностями з материнським банком у грошовій одиниці країни його місцезнаходження);
* Інвестиційний клас – тут і далі в цьому Положенні кредитний рейтинг, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor’s, Moody’s тощо).
в) розмір регулятивного капіталу банку становить не менше ніж еквівалент 10 млн. євро;
г) підключення до міжнародних інформаційних систем типу REUTERS, DOW JONES TELERETE, BLOOMBERG тощо;
ґ) обладнання спеціального операційного залу (дилерської кімнати, бекофісу, приміщення міжнародних телекомунікаційних систем) з організацією охорони і системою допуску, що відповідають вимогам нормативно-правових актів Національного банку).
Валютні операції комерційних банків з точки зору строків виконання та технології перерахування валютних коштів класифікуються як [37]:
«спот» – операції з негайним постачанням валют (з підрозділом на операції «tod», «tom», «swap»);
«форвард» – операції з терміновим обов’язковим постачанням валют;
«ф’ючерсні» – операції з терміновим умовним постачанням валют;
«опціонні» – операції з терміновими правами на «спот» – постачання валют;
Після другої світової війни в період поширення валютних обмежень до кінця 50х років у промислово розвитих країнах одержали широке поширення і розвиток нові види валютних операцій. Переважали валютні угоди з негайним постачанням валют («спот») і термінові («форвард»), причому останні найчастіше були об’єктом валютного регулювання [44].
Лібералізація валютного законодавства на рубежі 50х – 60х років привела до розвитку валютних операцій «своп» замість яких раніше практикувався обмін депозитами в різних валютах. Подальший розвиток термінових валютних угод був зв’язаний з лібералізацією руху капіталів, що викликало потребу в хеджуванні (страхуванні ризиків) додатково до традиційних операцій по покриттю ризиків по торгових операціях.
З 70х років розвиваються ф’ючерсні й опціонні валютні операції – нова форма спекулятивних угод і хеджування від валютних ризиків, особливо коли товарна угода, що створює ризик, можлива, але не забезпечена (наприклад, при участі в торгах). Банки стали робити валютні операції в сполученні з операціями «своп» із процентними ставками. Негайні валютні операції здійснює більшість банків, термінові операції і «своп» – угоди – великі банки, регулярні опціонні операції – найбільші банки.
При виконанні валютних операцій у банках виникають валютні позиції і зв’язані з ними валютні ризики. Виникнення валютних позицій зв’язане з тим, що при здійсненні валютних операцій банк купує одну валюту і продає іншу. При угоді з негайним постачанням валют це означає переклад його позикових чи власних ресурсів(пасивів) у валюті, що він продає, в активи в іншій валюті. Таким чином, виникає розрив балансу банку по конкретній валюті, тобто обсяг пасивів у конкретній валюті не відповідає обсягу активів у цій же валюті. Цей принцип важливий, тому що відкрита валютна позиція зв’язана з ризиком збитків банку, якщо до моменту контр-продажу, тобто покупки раніше проданої валюти і продажу раніше купленої іншої валюти, курси цих валют зміняться в несприятливому для нього напрямку. Валютний ризик існує завжди при наявності відкритих позицій, як довгих, так і коротких.
Оцінка можливого результату закриття позиції досягається перерахуванням усіх сум довгих і коротких позицій у національну валюту за поточним курсом, по якому можуть бути покриті угоди з урахуванням термінів постачання валют по термінових операціях. Результат довгої валютної позиції позитивний для банку, якщо він тримав довгу валютну позицію у валюті, курс якої підвищився (доход від валютних активів при позитивній курсовій різниці).
Однак цілком реалізувати цей виграш можна тільки при закритті усіх валютних позицій по поточним курсам. Ця операція називається реалізацією прибутку (profit = taking) і звичайно відбувається в періоди активної зміни курсу валюти, припиняючи його рух, а іноді тимчасово змінюючи його динаміку в протилежному напрямку.
Підтримка довгих і коротких позицій у якихнебудь валютах на протязі декількох днів, іноді декількох тижнів, розцінюється як валютна спекуляція, оскільки якщо короткочасні арбітражні позиції можуть являтися результатом звертання клієнтури банку, тривала підтримка відкритої валютної позиції – свідома дія, спрямована на досягнення прибутку від зміни курсів. На практиці відділення валютного арбітражу від валютної спекуляції досить умовне, з огляду на значні коливання валютних курсів, що досягають іноді декількох сотень пунктів протягом дня. «Пункт» – різниця в одну одиницю в четвертому знаку після коми в більшості котирувань; сто пунктів, тобто другий знак після коми, вважається «цифрою» (figure).
Валютні операції з негайним постачанням («спот») – найбільш поширені і складають до 90% обсягу валютних операцій. Їхня сутність полягає в купівлі-продажу валюти на умовах її постачання банками-контрагентами на другий робочий день із дня заключення угоди за курсом, зафіксованим в момент договору. При цьому вважаються робочі дні по кожній з валют в угоді, тобто якщо наступний день за датою угоди є неробочим для однієї валюти, термін постачання валют – дата валютування (value data) – збільшується на 1 день.
По угодах «спот» постачання валюти здійснюється на рахунки, зазначені банком-одержувачем. Дводенний термін переказу валют по укладеній угоді раніше диктувався об’єктивними труднощами здійснити його в більш короткий термін. Широке поширення електронних міжнародних систем платежів між банками резидентами і нерезидентами (SWIFT), поряд з електронними системами валютного ділинга – «торгових переговорів між банками» (REUTERS DEALING), дозволяє значно швидше робити угоди. Про це свідчить поява операцій по розміщенню одноденних депозитів «із сьогодні на завтра» чи «із завтра на післязавтра». Таким чином, на міжбанківському короткостроковому ринку здійснюються:
угоди TODAY (TOD) – за курсом TODAY з постачанням валюти в день заключення угоди;
угоди TOMORROW(TOM) – за курсом TOMORROW з умовою постачання валюти наступного дня після заключення угоди;
Валютні операції з негайним постачанням є самим мобільним елементом валютної позиції й несуть в собі визначений ризик. Виконуючи угоди з негайним постачанням, банки дають доручення банкам-кореспондентам на переказ проданої валюти з їхніх коррахунків і на використання купленої валюти, не чекаючи одержання письмового підтвердження від контрагентів. При великих оборотах валютних операцій ризик зустрічного непереказу валюти може досягати величезних розмірів, і ліміти незавершених угод для контрагентів здобувають велике значення. У зв’язку з цим банки встановлюють для своїх банківських клієнтів на ринку ліміти незавершених операцій, тобто загальну суму валютних операцій, по яких ще немає даних про зустрічний переказ валюти покриття.
Термінові валютні операції (форвардні) – це валютні операції, при яких сторони домовляються про постачання обумовленої суми іноземної валюти через визначений термін після заключення угоди за курсом, зафіксованим в момент її заключення. З цього випливають дві особливості термінових валютних операцій:
1). Існує інтервал за часом між моментом заключення і виконання угоди. У сучасних умовах термін виконання угоди, тобто постачання валюти, визначається як кінець періоду від дати заключення угоди чи інший будь-який період у межах терміну.
2). Курс валют по терміновій валютній операції фіксується в момент заключення угоди, хоча вона виконується через визначений період.
Курс валют по термінових угодах відрізняється від курсу по операціях «спот» відповідно до прогнозованої динаміки курсу валют. Різниця курсу «форвард» і «спот» визначається як «дисконт», якщо курс «форвард» нижче курсу «спот» чи як «премія», якщо прогнозний курс «форвард» вище курсу «спот».
Курси валют по термінових угодах, котируємі в цифровому вираженні називаються курсами «аутрайт». Котирування валют по термінових угодах методом премії чи дисконту залежить як від прогнозованої динаміки курсу в період від заключення до виконання угоди, так і від розходження в процентних ставках по строкових вкладах у цих валютах.
Термінові угоди з іноземною валютою виконуються в наступних цілях:
конверсія(обмін) валюти в комерційних цілях, завчасний продаж валютних надходжень чи покупка іноземної валюти для майбутніх платежів, щоб застрахувати валютний ризик;
страхування портфельних чи прямих капіталовкладень за кордоном від збитків у зв’язку з можливим зниженням курсу валюти, у якій вони здійснені;
одержання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.
Різновидом валютної операції, що сполучає наявну і термінову операції, є угоди «своп». «Своп» – це валютна операція, що сполучає купівлю-продаж двох валют на умовах негайного постачання з одночасним контр-продажем на певний строк з тими ж валютами. при цьому домовляються про зустрічні платежі в різних валютах два партнери (банки, корпорації й ін.). По операціях «своп» наявна угода здійснюється за курсом «спот», що у терміновому контр-продажу коректується з урахуванням премії чи дисконту в залежності від динаміки валютного курсу. Операція «своп» зручна для банків: вона не створює відкритої валютної позиції (покупка покривається продажем). Операція «своп» використовується для:
здійснення комерційних справ: банк продає іноземну валюту на умовах негайного постачання й одночасно купує її на термін.
придбання банком необхідної валюти без валютного ризику (на основі покриття контр-продажем) для забезпечення міжнародних розрахунків, диверсифікованості валютних авуарів;
взаємного міжбанківського кредитування в різних валютах.
Операції «своп» проводяться також із золотом, щоб, зберігши право власності на нього, придбати необхідну іноземну валюту на певний строк.
З 70х років з переходом до «плаваючих» валютних курсів одержали розвиток валютні ф’ючерси – це угоди які означають зобов’язання (а не право вибору на відміну від опціону) на продаж чи покупку стандартної кількості визначеної валюти на визначену дату (у майбутньому) за курсом, заздалегідь установленим при заключення угоди. У стандартних контрактах регламентуються всі умови: сума, термін, гарантійний депозит, метод розрахунку.
Торгівля ф’ючерсами здійснюється через кліринговий будинок (розрахункову палату біржі), що є продавцем для покупця і покупцем – для продавця. При заключення угоди покупець і продавець зобов’язані резервувати на спеціальному депозиті первісну маржу в районі від 0,04 до 6% від номінальної ціни контракту. Продавець валютного ф’ючерса виграє, якщо при настанні терміну угоди продає валюту дорожче котирувального курсу на момент її виконання (гра на зниження курсу валют), і зазнає збитків, якщо курс дня заключення угоди нижче курсу дня її виконання (гра покупця на підвищення курсу валют).
Особливістю відмінності зовні подібних операцій форварда і ф’ючерса в тім, що при форварді практично 95% контрактів закінчується реальним постачанням валюти, а при фьючерсах від 1 до 6% зі сплатою штрафних санкцій продавцем чи покупцем за відмовлення від угоди при невигідних курсових умовах. При цьому штрафна санкція, що сплачується, і є основною метою учасників ф’ючерсної угоди (гри на прогнозних курсах). Крім того, торгівля ф’ючерсами винятково зосереджена на біржах зі стандартною сумою валютного контракту, на відміну від будь-якої суми форвардної угоди на міжбанківському ринку.
Лондонська біржа по торгівлі ф’ючерсними контрактами (LIFFE) розрізняє три категорії їх учасників [54]:
хеджери – банки, корпорації, менеджери по інвестиціях, що керують ризиками;
спекулянти (трейдери), що приймають на себе ризик з метою одержання прибутку;
арбітражери валютних ризиків.
Арбітраж – це широке поняття, основний принцип валютного арбітражу – купити валюту дешевше і продати її дорожче. Розрізняються простий валютний арбітраж, здійснюваний із двома валютами, і складний (із трьома і більш валютами), на умовах «спот», «форвард» і «ф’ючерс» угод. В міру розвитку грошово-кредитної і світової валютної системи форми валютного арбітражу мінялися. З розвитком електронних систем біржових і банківських телекомунікацій просторовий арбітраж, заснований на придбанні валют на різних світових ринках, поступився місцем часовому арбітражу, заснованому на прогнозній динаміці курсів валют.
У залежності від мети розрізняється спекулятивний і конверсійний валютний арбітраж. Спекулятивний арбітраж має на меті покористуватися з різниці валютних курсів у зв’язку з їхніми коливаннями, при цьому вихідна і кінцева валюти збігаються. Конверсійний арбітраж має на меті купити найбільш вигідно необхідну валюту, використовуючи при цьому конкурентні котирування різних банків на одному чи різних ринках валют.
Відмінність валютного арбітражу від звичайної валютної спекуляції полягає в тім, що дилер орієнтується на короткостроковий характер операції і намагається угадати коливання курсів у короткий проміжок між угодами, іноді змінюючи свою тактику кілька разів протягом дня.
1.2 Валютний курс та валютний ризик
Форми існування грошей мінялися зі зміною їхніх функцій і в даний час цей процес не є завершеним.
Міжнародний поділ праці і зв’язана з ним специфіка обміну товарами і послугами об’єктивно ставлять перед грошима нову задачу – виступати засобом зв’язку відособлених товаровиробників не тільки на національному, але і на міжнародному ринках, забезпечуючи тим самим загальну еквівалентність обміну. У новій якості гроші виконують функцію світових грошей. Необхідність її появи об’єктивно зв’язана з інтернаціоналізацією виробництва і виходом товарного обміну за межі національних границь.
Можливість появи цієї функції закладена в грошовій формі вартості. Вона виникає вже тоді, коли як носіями грошових відносин починають виступати шляхетні метали. Однак для того, щоб можливість стала реальністю, форма носія грошових відносин повинна пройти шлях зворотний тому, що вони проходять у національному обертанні – від монети до злитка.
В умовах металевого грошового обігу обмін національних грошей стає можливим завдяки одноякісній основі – золоту і сріблу. Таким чином, у міжнародному обміні грошима виступали все ті ж метали – золото і срібло, але при цьому вони скидали свою монетну форму, що їм додавала державна влада. Монети перетворювалися в прості злитки.
Важливою умовою міжнародних економічних відносин є порівняння грошових одиниць різних країн на міжнародних грошових валютних ринках. У міжнародних розрахунках монети розцінюються по вазі шляхетного металу, що міститься в них, а не по їхній назві. Розходження в національних масштабах цін об’єктивно вимагає появи специфічного інструмента міжнародних економічних зіставлень. Таким стає монетний паритет, вексельний, а потім валютний курс.
Гроші, будучи універсальним товаром, мають наступні три властивості:
загальність по обмінюваному матеріалі – їх якісною індиферентністю;
загальність по охоплюваному обміном простору – світовому ринку;
загальність в тимчасовому відношенні.
Гроші, передбачаючи у своєму розвитку появу світового ринку, починають розвиватися як універсальний товар тільки зі світовим ринком. Універсальність грошового товару виявляється в появі в нього інтернаціональної вартості. Вона утворюється як світова суспільно необхідна середня з індивідуальних вартостей виробництва золота і срібла в різних країнах. Єдина інтернаціональна вартість грошового товару створює тенденцію до появи світових цін всіх інших товарів. Це порозумівається тим, що шляхетні метали поступово прагнуть туди, де вони повинні мати найбільшу купівельну силу, товари ж, навпаки, унаслідок цього повинні переміщатися в протилежному напрямку. Таким чином, універсальність грошей як товару сприяє вирівнюванню цін на різних національних ринках. Функція світових грошей – збірна, по суті, похідна від національних функцій грошей [65]. Вона опосередковує усі форми міжнародного обміну товарами і послугами як за готівку, так і з відстрочкою платежу. У функції світових грошей вони є також і мірою вартості. Будучи інтернаціональним еталоном вартості, світові гроші виступають фактором визначення світових цін. Особливість функції міри вартості у функції світових грошей полягає в тому, що вона може здійснюватися безпосередньо через національні масштаби цін чи опосередковано – через валютні курси. Важливою умовою функції світових грошей повинна бути равноякісність одягненого в «національні мундири» грошового товару і їхня конвертабельність, тобто оборотність.
Національні і світова валютні системи пройшли наступний 5-ти етапний історичний цикл цивілізованих валютно-розрахункових угод у світовій торгівлі, історично підготовлених розрахунками в шляхетних металах [65]:
а) Система золотого стандарту (Паризька угода 1867 р.) з вільним переміщенням золота й обміном національних валют по золотому еквіваленті;
Паризька валютна система базувалася на наступних структурних принципах:
її основою був золотомонетний стандарт;
кожна валюта мала золотий зміст (Великобританія – з 1816 року, США – з 1837 року, Німеччина – з 1875 року, Франція – з 1878 року, Росія – з 1895–1897 р.м.);
відповідно до золотого змісту валют встановлювалися і золоті паритети, тобто обмінний курс;
валюти вільно конвертувалися в золото;
золото використовувалося як загальновизнані світові гроші;
склався режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту і пропозиції, але в межах золотих крапок. Якщо ринковий курс валюти падав нижче паритету, то боржники воліли розплачуватися по міжнародним зобов’язанням золотом, а не іноземними валютами;
б) Перша світова війна і світова економічна криза 1929–1933 р.м. скінчила із усіма формами обміну кредитних грошей на золото («золото девізний стандарт» 1922 р. – Генуезька конференція);
Генуезька валютна система функціонувала на наступних принципах:
її основою були золото і девізи – іноземні валюти;
національні кредитні гроші стали використовуватися в якості міжнародних платіжно-резервних засобів;
статус резервної валюти не був закріплений ні за однією валютою;
збережено золоті паритети, конверсія в золото стала здійснюватися через валюти трьох країн (США, Франція, Великобританія);
відновлено режим вільно коливних валютних курсів;
валютне регулювання здійснювалося у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій і нарад;
Світова економічна криза 30 років привела до скасування золотого стандарту внутрішнього розміну кредитних грошей на золото в Німеччині, Австрії(1924), Великобританії (1931), США(1933), Франція(1936). Незважаючи на припинення розміну банкнот на золото у внутрішньому обороті, збереглася зовнішня конвертованість валют у золото за згодою центральних банків США, Великобританії, Франції.
в) Бреттон-Вудська угода 1944 р. після другої світової війни, що установила світовий «золото-девізний стандарт» обміну доларів США на золото й обміну національних валют на долари США – створення МВФ;
На Бреттон-Вудській конференції були встановлені наступні принципи і правила організації світової торгівлі, валютних, кредитних і фінансових відносин:
уведений золото-девізний стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах – доларі США і фунті стерлінгів;
угода передбачала чотири форми використання золота як основи світової валютної системи:
1) збережені золоті паритети валют і введена їхня фіксація в МВФ;
2) золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний і резервний засіб;
3) спираючи на свій золотий запас, США дорівняли долар до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти;
4) з цією метою казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам і урядовим закладам за офіційною ціною, встановленої в 1934 р., виходячи з золотого змісту своєї валюти (35 доларів за 1 тройскую унцію, рівну 31,1035 р. золота);
для уведення валютних обмежень була потрібно згода МВФ;
установлено режим фіксованих валютних курсів, курсове співвідношення валют і їхня конвертованість стали здійснюватися на основі валютних паритетів, виражених у доларах США, ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах (1% за Статутом МВФ і 0,75% по Європейській валютній угоді);
Економічні, енергетичні і сировинні кризи 60х років дестабілізували Бреттон-Вудську систему. Питома вага США в золотих резервах зменшився з 75% у 1949 р. до 23%. З формуванням трьох центрів партнерства і суперництва виник новий центр валютної сили у виді Європейського союзу, що суперничає зі США і Японією.
г) Ямайська угода країн – членів МВФ 1976 р. – скасування золота як засобу розрахунків, уведення міжнародної розрахункової одиниці СДР, узаконювання кредитної форми валютних розрахунків при контролі паритету національних кредитних грошей і фактичного валового національного продукту;
Четверта світова система побудована на наступних принципах:
уведений стандарт СДР замість золото-девізного стандарту;
юридично довершена демонетизація золота: скасовані його офіційна ціна, золоті паритети валют, припинений розмін доларів на золото;
по Ямайській валютній угоді золото не повинне служити мірою вартості і крапкою відліку валютних курсів;
країнам надане право вибору будьякого режиму валютного курсу;
МВФ покликаний підсилити міждержавне валютне регулювання;
Підсумки функціонування СДР із 1970 року свідчать про те, що вони далекі від світових грошей. Більш того виник ряд проблем:
1) емісії і розподіли;
Рахунок СДР дає можливість країні запозичати конвертовані валюти через МВФ, однак обсяг емісії незначний – 21,4 млрд. СДР (еквівалент 34 млрд. доларів), що у 1997 році збільшений у два рази. Однак, оскільки розподіл СДР пропорційний внеску країни в статут МВФ, практично вони зосереджені на рахунках розвитих країн.
2) забезпечення
Важливою проблемою СДР є їхнє забезпечення, оскільки на відміну від золота вони позбавлені власної вартості. Спочатку в 1970 р. одиниця СДР прирівнювалася до 0,888671 р.золота. Потім курс СДР із 1974 року визначався як середньозважений по «валютному кошику» 16 валют, з 1981 року в «валютному кошику» залишилося 5 валют (долар США, марка ФРН, фунт стерлінгів, японська ієна, французький франк), з 1999 року «валютний кошик» складається з трьох валют (долар США, євро, фунт стерлінгів).
3) методу визначення курсу і
4) сфери використання СДР, в основному, застосовуються в операціях МВФ як коефіцієнт перерахування національних валют, масштаб валютних порівнянь.
д) Маастрихска угода про введення з 1999 р. у Європейському союзі єдиної розрахункової і фактичної валюти – ЄВРО з відмиранням поняття «національна валюта», з 2002 року національні валюти в країнах Європейського Союзу вилучені з обороту.
В даний час у ході еволюції світового економічного розвитку відбувся природний розвиток поняття «гроші» – від натуралістичного (з власною вартістю грошей як перехідного засобу товарного обміну) до кредитно-розрахункового наповнення (заснованого на паритеті вартості національного продукту країни і співвідношення з продуктивністю праці і національних продуктів інших країн світу). При цьому вихідні поняття золота збереглися як резервні засоби розрахунків, а розвиток світових телекомунікацій привів до створення «електронних безготівкових» грошей як форми всесвітнього розрахункового засобу.
Міжнародні валютні відношення – це сукупність суспільних відносин, що складаються при функціонуванні валюти у світовому господарстві, обслуговуючих взаємний обмін результатами діяльності національних господарств. Розвиток міжнародних валютних відносин обумовлений зростанням продуктивних сил, створенням світового ринку, поглибленням міжнародного поділу праці (МРП), формуванням світової системи господарства, інтернаціоналізацією господарських зв’язків.
Національна валютна система нерозривно зв’язана зі світовою валютною системою, тобто формою організації світових валютних відносин, закріпленої міждержавними угодами.
Конвертованість, чи оборотність, національної грошової одиниці [68] – це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти і назад без прямого втручання держав у процес обміну. Ступінь конвертованості обратнопропорційна обсягу і твердості запроваджених у країні валютних обмежень. Під обмеженнями розуміються особливі дії офіційних інстанцій, що безпосередньо ведуть до звуження можливостей, підвищення витрат чи появі невиправданих затягувань у здійсненні валютного обміну і платежів по міжнародних угодах.
Конвертованість валют як би нейтралізує вплив національних границь на рух товарів і послуг у масштабах світового ринку, на міжнародне переміщення капіталів. Експортеру, що реалізує продукцію за кордоном з оплатою у валюті імпортера чи у валюті третіх країн, таким шляхом забезпечується можливість перетворити отриманий виторг у власні національні гроші, що абсолютно необхідно для підтримки нормального кругообігу його засобів усередині країни.
Аналогічним образом вирішується проблема розрахунків для імпортера закордонних товарів, що підлягають оплаті в іноземній валюті: через механізм оборотності здійснюється обмін його національної валют на необхідні засоби платежу.
У залежності від національної приналежності, а точніше від місця постійного проживання і діяльності власника валюти, оборотність може бути зовнішньою і внутрішньою. При зовнішній оборотності повна воля обміну зароблених у даній країні грошей для розрахунків із закордоном надається тільки іноземцям (по загальноприйнятій міжнародній термінології – нерезидентам), тоді як громадяни і юридичні особи цієї країни подібною волею не володіють.
Перехід до конвертованості звичайно починається саме з зовнішньої оборотності. Мотиви такої переваги полягають у наступному:
зовнішня оборотність стимулює активність іноземних інвесторів, знімаючи проблему репатріації завезених капіталів і вивозу отриманих прибутків;
складається більш-менш стійкий міжнародний попит на дану валюту з відповідними сприятливим впливом на валютний курс і валютне положення країни;
створюється і зміцнюється престиж в очах світової ділової громадськості.
Разом з тим встановлення і підтримка подібної обмеженої форми оборотності вимагає значно менших економічних і фінансових перетворень і валютних витрат, оскільки контингент нерезидентів звичайно невеликий у порівнянні з вітчизняними власниками валюти. При режимі внутрішньої оборотності волею обміну національних грошових одиниць на іноземні валюти користаються лише резиденти даної країни, тоді як нерезиденти цим правом не володіють.
Оборотність валюти не є чисто технічна категорія можливості її обміну. По суті, це особливий характер зв’язку між національним і світовим господарствами, глибоке інтегрування першого в друге. Оборотність національної грошової одиниці забезпечує країні наступні довгострокові вигоди від участі в багатобічній світовій системі торгівлі і розрахунків:
вільний вибір виробниками і споживачами найбільш вигідних ринків збуту і закупівель усередині країни і за кордоном у кожен даний момент;
розширення можливостей залучати іноземні інвестиції і здійснювати інвестиції за кордоном;
стимулюючий вплив іноземної конкуренції на ефективність, гнучкість і пристосування підприємств до мінливих ринкових умов;
підтягування національного виробництва до міжнародних стандартів за цінами, витратам і якості;
можливість здійснення міжнародних розрахунків у національних грошах;
на рівні народного господарства в цілому – спеціалізація з урахуванням відносних переваг, найбільш оптимальна й ощадлива витрата матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.
Конвертованість національної валюти вимагає ринкового типу економіки, тому що вона заснована на вільному волевиявленні усіх власників коштів. Крім того, ринкова економіка повинна бути досить зрілої для протистояння іноземній конкуренції, повноправній участі в міжнародному поділі праці.
По ступені конвертованості розрізняють наступні види валют:
вільно конвертована (резервна);
частково конвертована;
замкнута;
клірингових розрахунків.
Вільно конвертована валюта – валюта, вільно і необмежено обмінювана на інші іноземні валюти. Вона має повну зовнішню і внутрішню оборотність, тобто однакові режими обміну. Сфера обміну вільно конвертованої валюти поширюється на поточні операції, зв’язані з повсякденною зовнішньоекономічною діяльністю (зовнішньоторговельний обмін, неторгові платежі, іноземний туризм), а також на операції по руху зовнішніх кредитів чи закордонних інвестицій.
У сучасному світі лише обмежене число країн і територій мають цілком конвертовані валюти: США, Великобританія, Німеччина, Японія, Канада, Данія, Нідерланди, Австрія, Нова Зеландія, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЭ, Оман, Малайзия, Сінгапур, Бахрейн, Кирибати, Сейшельські Острови. Це переважно або найбільші індустріальні країни, або основні нафтоекспортери, або країни з розвитою й дуже відкритою економікою.
Вільно конвертовану валюту називають резервною валютою, тому що в такій валюті центральні банки інших країн накопичують і зберігають резерви засобів для міжнародних розрахунків. Центральні банки накопичують валюти п’яти лідируючих у світовій торгівлі. Практично всі зовнішньоторговельні і фінансові операції здійснюються в доларах США, фунтах стерлінгів, швейцарських франках, євро, і саме ці валюти складають близько 100% світових валютних резервів.
Якщо окремі конвертовані валюти використовуються у світовій практиці як загальновизнані засоби міжнародних розрахунків і платежів, то країна-емітент подібної валюти одержує унікальну можливість користатися фактично неоплачуваним імпортом товарів і послуг. Вона може дозволити собі протягом тривалого часу мати пасивний торговий і платіжний баланс без яких-небудь небажаних наслідків для внутрішньої економіки. Розрив у платежах країни покривається її власними національними грошима, і, у тій мірі, у який ці гроші осідають у міжнародному платіжному обороті, вони не пред’являються назад у виді вимог на постачання чи товарів для обміну на іноземну валюту.
Використання валюти як засобу міжнародних розрахунків і платежів обов’язково супроводжується нагромадженням коштів іноземців у банках країни-емітента. По своєму економічному змісті це рівноцінно одержанню кредиту через границю, причому такий кредит надається автоматично, він порівняно дешевий, не зв’язується ні з якими умовами політичного чи економічного характеру, і його обсяг залежить винятково від масштабу участі даної валюти в обслуговуванні світового платіжного обороту. Формально кредит названий короткостроковим, однак на практиці потреба в оборотних коштах для ведення зовнішньоекономічних операцій і необхідність, що звідси випливає, постійно поповнювати відповідні резерви фактично перетворюють його в довгостроковий, і можна навіть сказати, у безстроковий кредит.
Частково конвертована валюта – національна валюта країн, у яких застосовуються валютні обмеження для резидентів і по окремих видах обмінних операцій. Як правило, ця валюта обмінюється тільки на деякі іноземні валюти і не по усіх видах міжнародного обороту.
Часткова оборотність – це нерозповсюдження на якісь галузі зовнішньоекономічної діяльності чи на деякі категорії власників валюти режиму конвертабельности. Оборотність може також не охоплювати операції з усіма країнами, а обмежуватися окремими регіонами, групами країн, валютно-економічними угрупованнями. Тут можливі самі різні комбінації в залежності від того, які угоди, по яких напрямках і для яких учасників звільняються від державних валютних обмежень, а які ще немає. З режимів часткової оборотності найбільше поширення має варіант, коли вільний обмін національної валюти на іноземні грошові цінності дозволяється тільки у відношенні поточних операцій і не допускається по угодах, зв’язаним із закордонними інвестиціями й іншими міжнародними переміщеннями капіталів. За правилами Міжнародного валютного фонду для досягнення валютою статусу конвертабельности досить, щоб країна-емітент цієї грошової одиниці не застосовувала валютних обмежень при платежах по поточним операціях, що не мають метою переказ капіталів. До таких платежів відносяться всі платежі по зовнішній торгівлі і послугам, а також звичайні короткострокові банківські і кредитні операції: платежі по погашенню позик і відсотків по них, переклади прибутків по інвестиціях і інших видах капітальних вкладень, грошові перекази некомерційного характеру, у тому числі на «побутові сімейні витрати».
У країнах з частково конвертованою валютою держава використовує валютні обмеження – законодавча чи адміністративна заборона, лімітування і регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою й іншими валютними цінностями. Вони є складовою частиною валютного контролю держави, закріплюються валютним законодавством.
Валютні обмеження переслідують наступні цілі:
1) вирівнювання платіжного балансу;
2) підтримка валютного курсу;
3) концентрацію валютних цінностей у руках держави.
Розрізняють наступні основні сфери валютних обмежень:
1) поточні операції платіжного балансу (торгові і неторгові угоди);
2) фінансові операції (рух капіталів і кредитів і ін.).
По поточним операціях платіжного балансу практикуються наступні форми валютних обмежень:
блокування виторгу іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їхньої можливості розпоряджатися цими засобами;
обмежений продаж іноземної валюти імпортерам;
обмеження на форвардні покупки імпортерами іноземної валюти;
заборона продажу товарів за рубежем на національну валюту;
заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;
регулювання термінів платежів по експорті й імпорту;
множинність валютних курсів;
диференційовані курсові співвідношення валют по різних видах операцій, товарним групам і регіонам.
Основною причиною валютних обмежень є недостача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, розлад платіжних балансів.
Замкнута (неконвертована) валюта – національна валюта, що функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на інші іноземні валюти. До замкнутих відносяться валюти країн, що застосовують різні обмеження і заборони по вивозі і ввозу, продажу, покупці й обміну національної й іноземної валюти, а також використовують різні міри валютного регулювання, у тому числі валютні коефіцієнти з метою обмеження розрахунків в іноземній валюті. Замкнутими є національні валюти більшості країн, що розвиваються.
Клірингові валюти – це розрахункові валютні одиниці. У них ведуться рахунки в банках і виконуються різні операції між країнами, що уклали платіжні угоди клірингового типу про обов’язковий взаємний залік міжнародних вимог і зобов’язань, що випливають з вартісної рівності товарних постачань і зроблених послуг.
Клірингові валюти функціонують винятково в їх ідеальній (рахункової) формі у виді бухгалтерських записів по банківських рахунках. Підставою для таких записів є взаємні постачання товарів і надання послуг країнами – учасницями платіжної угоди. Клірингові валюти не мають нічого загального з тими валютами, від яких вони одержали своє найменування, оскільки порядок їхнього використання принципово іншої.
Важливим елементом валютної системи є валютний курс. Валютний курс необхідний для [68]:
взаємного обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів і кредитів. Експортер обмінює виручену іноземну валюту на національну, тому що валюти інших країн не можуть звертатися в якості законного і платіжного засобу на території даної держави. Імпортер обмінює національну валюту на іноземну для оплати товарів, куплених за рубежем. Боржник здобуває іноземну валюту на національну для погашення заборгованості і виплати відсотків по зовнішніх позиках;
порівняння цін світових і національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних чи іноземних валютах;
– періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм і банків.
Валютний курс – це «ціна» грошової одиниці однієї країни, виражена в іноземних грошових одиницях чи міжнародних валютних одиницях (СДР, ЕВРО). Зовні валютний курс представляється учасникам обміну як коефіцієнт перерахування однієї валюти в іншу, котра визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку. Однак вартісною основою валютного курсу є купівельна спроможність валют, що виражає середні національні рівні цін на товари, послуги, інвестиції.
Обмінний курс валюти є тим ключовим фактором, що зв’язує економіку країни з іншим світом. Розрізняють два види обмінних курсів: номінальний і реальний. Номінальний обмінний курс – це відносна ціна валют двох країн. Реальний – відносна ціна товарів, зроблених у двох країнах, реальний обмінний курс залежить від номінального курсу, цін товарів у національних валютах і розраховується по формулі:
Р = Н * Ц1 / Ц2 (1.1)
де Н – номінальний обмінний курс, Ц1 – рівень цін в одній країні,
а Ц2 – в іншій.
Звідси:
Н = Р * Ц2 / Ц1 (1.2)
Виробники і покупці товарів і послуг за допомогою валютного курсу порівнюють національні ціни з цінами інших країн. У результаті зіставлення виявляється ступінь вигідності розвитку якого-небудь виробництва в даній чи країні інвестицій за рубежем.
У зв’язку з різким збільшенням міжнародного руху капіталів на валютний курс впливає купівельна спроможність валют по відношенню не тільки до товарів, але і до фінансових активів, тобто конвертованість валют.
Розглянемо фактори, що впливають на валютний курс та конвертованість валюти. Серед них можна виділити наступні [68]:
1. Темп інфляції. Співвідношення валют по їхній купівельній спроможності (паритет купівельної спроможності), відбиваючи чинність закону вартості, служить своєрідним хребтом валютного курсу. Тому на валютний курс впливає темп інфляції. Чим вище темп інфляції в країні, тим нижче курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Інфляційне знецінювання грошей у країні викликає зниження купівельної спроможності і тенденцію до падіння їхнього курсу до валют країн, де темп інфляції нижче. Дана тенденція звичайно просліджується в середньо і довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.
Залежність валютного курсу від темпу інфляції особливо велика в країн з великим обсягом міжнародного обміну товарами, послугами і капіталами. Це порозумівається тим, що найбільш тісний зв’язок між динамікою валютного курсу і відносним темпом інфляції виявляється при розрахунку курсу на базі експортних цін.
2. Стан платіжного балансу. Активний (експортний) платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, тому що збільшується попит на неї з боку іноземних боржників. Пасивний (імпортний) платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її за іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов’язань.
3. Різниця процентних ставок у різних країнах. Зміна процентних ставок у країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відлив капіталів, у тому числі національних, за кордон.
4. Діяльність валютних ринків і спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденцію до зниження, то фірми і банки завчасно продають її за більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці і політику, на коливання курсових співвідношень. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції і стихійного руху «гарячих» грошей.
5. Ступінь використання визначеної валюти на євроринку й у міжнародних розрахунках.
6. На курсове співвідношення валют впливає також прискорення чи затримка міжнародних платежів. У чеканні зниження курсу національної валюти імпортери намагаються прискорити платежі в іноземній валюті, щоб не нести втрат при підвищенні її курсу. При зміцненні національної валюти, навпроти, переважає її прагнення до затримки платежів в іноземній валюті.
7. Ступінь довіри до валюти на національному і світовому ринках. Вона визначається станом економіки і політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище факторами, що роблять вплив на валютний курс. Причому дилери враховують не тільки дані темпи економічного росту, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту та пропозиції валюти, але і перспективи їхньої динаміки.
Ризик – це характерна ознака діяльності будь-якого виробника, у тому числі банку, що відбиває можливі несприятливі наслідки у випадку неуспіху. Ризик виражається можливістю одержання таких небажаних результатів, як втрата прибутку або виникнення збитків.
Валютні ризики є частиною комерційних ризиків, до яких схильні учасники міжнародних економічних відносин. Валютний ризик – це ризик втрат при купівлі-продажі іноземної валюти за різними курсами.
Даний ризик, або ризик курсових втрат, пов’язаний з інтернаціоналізацією ринку банківських операцій, створенням транснаціональних (спільних) підприємств та банківських організацій і диверсифікацією їхньої діяльності, і являє собою можливість грошових втрат у результаті коливань валютних курсів.
При цьому зміна курсів валют по відношенню один до одного відбувається в силу численних чинників, наприклад: у зв’язку зі зміною внутрішньої вартості валют, постійним переливом грошових потоків із країни в країну, спекуляцією і т.д. Ключовим чинником, що характеризує будь-яку валюту є ступінь довіри до валюти резидентів і нерезидентів.
Валютний ризик – це ймовірність виникнення можливих збитків унаслідок несприятливих змін курсів іноземних валют. Фактори, які впливають на ризик, можна розподілити на дві групи.
1. Фактори впливу на валютний ризик.
а) Збільшують ризик:
– коливання валютних курсів;
– відкриті валютні позиції.
б) Зменшують ризик:
– ліміти позицій за валютами;
– контроль за ризикам з боку керівництва;
– використання методів хеджування.
2. Методами хеджування (страхування) валютного ризику є:
– погодження надходжень і платежів (структурне балансування);
– «валютні кошики» – набір валют, об’єднаних у певних пропорціях, тобто курс валюти стосовно певного набору інших валют;
– методи короткострокового хеджування – поєднують форвардні, опціонні угоди та угоди «своп»;
– методи довгострокового хеджування – фінансові ф’ючерси і дисконтування вимог у валюті (уступка права вимоги боргу в іноземній валюті замість негайно сплаченої суми банком у національній або іншій валюті).
Валютна позиція банку – це співвідношення між сумою активів та позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових та позабалансових зобов’язань у цій же валюті. Вона буває:
– відкрита – не дорівнює нулю, веде за собою додатковий ризик у разі зміни валютного курсу;
– відкрита довга – вартість активів та позабалансових вимог перевищує вартість пасивів та позабалансових зобов’язань у кожній іноземній валюті. Банк може понести втрати у разі збільшення курсу національної валюти щодо іноземної валюти;
– відкрита коротка – вартість пасивів та позабалансових зобов’язань перевищує вартість активів та позабалансових вимог у кожній іноземній валюті. Банк може понести додаткові витрати у разі збільшення курсу іноземної валюти щодо національної валюти;
закрита – дорівнює нулю.
Валютний ризик – це ризик втрат, обумовлений несприятливою зміною курсів іноземних валют у ході здійснення угод по їхній купівлі-продажу. Валютні операції підрозділяють на «касові» і «термінові». Ринок касових операцій потребує оплати на протязі двох робочих днів із дня виконання контракту, тому невиконання зобов’язань менш ймовірне. До таких угод відносять овернайт. До термінових угод належать: форвард, ф’ючерси, опціони.
Ризик несплати по термінових валютних операціях залежить від кредитоспроможності інвестора і терміну контракту. Чим більший цей термін, тим вища можливість зміни курсу і несплати.
Зміст термінових видів угод з точки зору ризику такий [39]:
1) Форвард.
Форвардною угодою називається така угода, при якій курс встановлюється в даний час, а обмін валютами відбувається в майбутньому.
Якщо є реальна можливість виникнення валютного ризику в майбутньому, він покривається форвардной угодою.
Банк займає форвардну позицію у випадку, якщо клієнт продає або купує іноземну валюту по форварду, тобто з обміном валют на майбутню зафіксовану дату, а також, якщо сам банк продає або купує іноземну валюту по форварду з метою отримання прибутку. Проте тут є присутнім ризик зміни цін, що може призвести до збитків банку.
2) Опціонні операції.
Опціон – це угода між покупцем і продавцем, що надає покупцю право – але не зобов’язання – купувати валюту в продавця опціону або ж продавати її.
Опціон є одним із варіантів повного покриття валютних ризиків. Його можна використовувати як страховку, використовуючи при несприятливих змінах курсу. У порівнянні з форвардом, опціон дає кращий захист від можливих ризиків, тому що покупець опціону лишає за собою право вибору здійснення або нездійснення угоди.
3) Ф’ючерси.
Ф’ючерсні контракти укладають на спеціальних біржах і, на відміну від форвардного контракту, ф’ючерс не передбачає реальну купівлю-продаж валюти. Позиція по ф’ючерсу ліквідується за допомогою зустрічних контрактів. Ризик по ф’ючерсам мінімізується за рахунок можливості покрити зобов’язання по першому ф’ючерсному контракту шляхом здійснення зустрічної оберненої угоди.
Валютні ризики можна структуризувати у такий спосіб:
а) кредитний ризик – ризик, обумовлений небажанням або неможливістю клієнта або контр-партнера розрахуватися за своїми обов’язками;
б) конверсійний ризик – ризики валютних збитків безпосередньо по конкретних операціях.
Валютні ризики управляються в банках різноманітними методами. Першим кроком до управління валютними ризиками всередині структури банку є встановлення лімітів на валютні операції. Так, наприклад, дуже поширені такі види лімітів:
– ліміти на іноземні держави (встановлюються максимально можливі суми для операцій на протязі дня з клієнтами і контр-партнерами в сумі з кожної конкретної країни);
– ліміти на операції з контр-партнерами і клієнтами (встановлюється максимально можлива сума для операцій на кожного контр-партнера, клієнта або групу клієнтів);
– ліміт інструментарію (встановлення обмежень по використовуваних інструментах і валютам із визначенням списку можливих до торгівлі валют і інструментів торгівлі);
– ліміт збитків (встановлюється максимально можливий розмір збитків, після досягнення якого всі відкриті позиції повинні бути закриті зі збитками). У деяких банках такий ліміт встановлюється на кожний робочий день або окремий період часу (один місяць), у деяких банках він підрозділяється на окремі види інструментів, а в інших може також встановлюватися на окремих дилерів.
Крім лімітів у світовій практиці застосовуються такі методи зниження валютних ризиків:
– взаємний залік купівлі-продажу валюти по активу і пасиву, так званий метод «метчінг», де за допомогою відрахування надходження валюти з розміру її відтоку банк має можливість впливати на їхній розмір і відповідно на свої ризики.
– використання методу «неттінга», що полягає в максимальному скороченні кількості валютних операцій за допомогою їх укрупнення. З цією метою банки створюють підрозділи, що координують надходження заявок на купівлю-продаж іноземної валюти.
– придбання додаткової інформації шляхом придбання інформаційних продуктів спеціалізованих фірм у режимі реального часу валютних курсів, що відображають зміни і останню інформацію.
– ретельне вивчення й аналіз валютних ринків.
Ще одним методом управління валютним ризиком є аналіз змін курсів валют. Такий аналіз буває фундаментальним і технічним.
Фундаментальний аналіз зміни курсів валют заснований на припущенні, що основні зміни курсів відбуваються під дією макроекономічних чинників розвитку економік країн-емітентів валюти. Аналітики, що прираховують себе до фундаменталістів, уважно відслідковують базові показники макроекономічного розвитку окремих країн і прогнозують зміни курсів валют у довгостроковій перспективі.
Технічний аналіз заснований на положенні про те, що макроекономічні показники в короткостроковій і середньостроковій перспективі мало відбиваються на змінах курсів валют. Більше того, курси валют можна з винятковою точністю прогнозувати тільки за допомогою методу технічного аналізу, основою якого є математична система. Технічний аналіз простежує тенденцію коливань курсів валют і дає сигнали до купівлі та продажу.
В Україні згідно з «Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів» [24] Національний банк України визначає порядок установлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів:
1. Національний банк України (далі – Національний банк) установлює офіційний курс гривні до іноземних валют, міжнародних рахункових та тирчасових грошових одиниць, а також офіційний (обліковий) курс банківських металів (далі – офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів).
2. Офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів установлюється:
– щоденно – для вільно конвертованих валют (1-а група Класифікатора іноземних валют та банківських металів [24]), для іноземних валют інших країн, які є головними зовнішньоекономічними партнерами України, і для банківських металів;
– один раз на місяць – для інших іноземних валют;
– один раз на місяць повторно – для спеціальних прав запозичення (далі – СПЗ).
3. Офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів розраховується:
а) до долара США – на підставі котирування валюти на міжбанківському валютному ринку та з урахуванням інформації про діючий офіційний курс Національного банку і про проведені ним операції з купівлі-продажу іноземних валют 1ї групи Класифікатора, а також відомостей про курсові та цінові зміни на світових фінансових та товарних ринках, інших показників, зміна яких може впливати на валютний ринок України;
б) до таких валют: австралійський долар, англійський фунт стерлінгів, датська крона, естонська крона, ісландська крона, канадський долар, латвійський лат, литовський літ, норвезька крона, польський злотий, сінгапурський долар, словацька крона, турецька ліра, угорський форинт, чеська крона, шведська крона, швейцарський франк, юань женьміньбі (Китай), японська єна, євро, лев (Болгарія), вон Республіки Корея, долар Гонконгу, кіпрський фунт, мальтійська ліра, новозеландський долар, румунський лей, словенський толар, хорватська куна – на підставі інформації про курс гривні до долара США, установлений згідно з підпунктом «а» цього пункту, та про щоденний фіксинг курсів валют до євро Європейського центрального банку;
в) до таких валют: азербайджанський манат, білоруський рубль, казахстанський тенге, молдовський лей, російський рубль, туркменський манат, узбецький сум, вірменський драм, грузинський ларі, киргизький сом, таджицький сомоні – на підставі інформації про курс гривні до долара США, установлений згідно з підпунктом «а» цього пункту, та про курси національних валют до долара США, установлені відповідними центральними (національними) банками держав;
г) до таких валют: бразильський ріал, в’єтнамський донг, єгипетський фунт, ізраїльський новий шекель, індійська рупія, іранський ріал, іракський динар, кувейтський динар, ліванський фунт, лівійський динар, мексиканське нове песо, монгольський тугрик, пакистанська рупія, перуанський новий сол, саудівський ріал, сирійський фунт, новий тайванський долар, франк КФА, чилійське песо – на підставі інформації про курс гривні до долара США, установлений згідно з підпунктом «а» цього пункту, та про поточні кроскурси відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках, у тому числі тих, що публікує газета «Financial Times»;
ґ) до СПЗ – на підставі інформації про курс гривні до долара США, установлений згідно з підпунктом «а» цього пункту, та про курс СПЗ до долара США, установлений Казначейським управлінням Міжнародного валютного фонду (далі – МВФ).
Офіційний курс гривні до долара США для розрахунків з Індією визначається розрахунково.
4. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.
5. До банківських металів: золота (959, XAU), срібла (961, XAG), платини (962, XPT) та паладію (964, XPD) – на підставі інформації про ціни на дорогоцінні метали, визначені (зафіксовані) учасниками Лондонської асоціації ринку дорогоцінних металів та учасниками Лондонського ринку платини та паладію та офіційного обмінного курсу гривні до долара США.
6. Якщо немає поточних котирувань банківських металів на Лондонському ринку дорогоцінних металів та ринку платини і паладію для визначення офіційних (облікових) курсів банківських металів, то використовується їх значення за попередній день.
7. Інформація про фіксинг золота, срібла, платини та паладію для визначення офіційних (облікових) курсів цих банківських металів отримується по міжнародній інформаційній мережі Reuters та Інтернет.
8. Офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів розраховується Департаментом валютного регулювання та затверджується першим заступником Голови Національного банку.
9. Офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів використовується резидентами та нерезидентами України для здійснення бухгалтерського обліку операцій з іноземною валютою та банківськими металами, а також для здійснення Національним банком валютних операцій з Державним казначейством України.
10. Національний банк установлює офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів без зобов’язання здійснювати за ним операції з купівліпродажу іноземної валюти та банківських металів.
Таблиця 1.3. Перелік іноземних валют, до яких офіційний курс гривні встановлюється Національним банком України щоденно [24]
| Код валюти
| Кількість одиниць валюти
| Найменування валюти |
| цифровий
| літерний
| |
|
| 036
| AUD
| 100
| австралійських доларів |
| 826
| GBP
| 100
| англійських фунтів стерлінгів |
| 031
| AZM
| 10000
| азербайджанських манатів |
| 974
| BYR
| 10
| білоруських рублів |
| 208
| DKK
| 100
| датських крон |
| 840
| USD
| 100
| доларів США |
| 233
| EEK
| 100
| естонських крон |
| 352
| ISK
| 100
| ісландських крон |
| 124
| CAD
| 100
| канадських доларів |
| 398
| KZT
| 100
| казахстанських тенге |
| 428
| LVL
| 100
| латвійських латів |
| 440
| LTL
| 100
| литовських літів |
| 498
| MDL
| 100
| Молдовських леїв |
| 578
| NOK
| 100
| норвезьких крон |
| 985
| PLN
| 100
| польських злотих |
| 643
| RUB
| 10
| російських рублів |
| 702
| SGD
| 100
| сінгапурських доларів |
| 703
| SKK
| 100
| словацьких крон |
| 792
| TRL
| 10000
| турецьких лір |
| 795
| TMM
| 10000
| туркменських манатів |
| 348
| HUF
| 1000
| угорських форинтів |
| 860
| UZS
| 100
| узбецьких сумів |
| 203
| CZK
| 100
| чеських крон |
| 752
| SEK
| 100
| шведських крон |
| 756
| CHF
| 100
| швейцарських франків |
| 156
| CNY
| 100
| юанів женьміньбі (Китай) |
| 392
| JPY
| 1000
| японських єн |
| 978
| EUR
| 100
| євро |
| 960
| XDR
| 100
| СПЗ |
Таблиця 1.4. Перелік іноземних валют, до яких офіційний курс гривні встановлюється Національним банком України один раз на місяць [24]
| Код валюти
| Кількість одиниць валюти
| Найменування валюти |
| цифровий
| літерний
| |
|
| 100
| BGL
| 100
| левів (Болгарія) |
| 986
| BRL
| 100
| бразильських ріалів |
| 051
| AMD
| 10000
| вірменських драмів |
| 410
| KRW
| 1000
| вонів Республіки Корея |
| 704
| VND
| 10000
| в’єтнамських донгів |
| 981
| GEL
| 100
| грузинських ларі |
| 344
| HKD
| 100
| доларів Гонконгу |
| 818
| EGP
| 100
| єгипетських фунтів |
| 376
| ILS
| 100
| ізраїльських нових шекелів |
| 356
| INR
| 1000
| індійських рупій |
| 364
| IRR
| 1000
| іранських ріалів |
| 368
| IQD
| 100
| іракських динарів |
| 196
| CYP
| 100
| кіпрських фунтів |
| 417
| KGS
| 100
| киргизьких сомів |
| 414
| KWD
| 100
| кувейтських динарів |
| 422
| LBP
| 1000
| ліванських фунтів |
| 434
| LYD
| 100
| лівійських динарів |
| 470
| MTL
| 100
| мальтійських лір |
| 484
| MXN
| 100
| мексиканських нових песо |
| 496
| MNT
| 10000
| монгольських тугриків |
| 554
| NZD
| 100
| новозеландських доларів |
| 586
| PKR
| 100
| пакистанських рупій |
| 604
| PEN
| 100
| перуанських нових сол |
| 642
| ROL
| 10000
| румунських леїв |
| 705
| SIT
| 100
| словенських толарів |
| 682
| SAR
| 100
| саудівських ріалів |
| 760
| SYP
| 100
| сирійських фунтів |
| 901
| TWD
| 100
| нових тайванських доларів |
| 972
| TJS
| 100
| таджицьких сомоні |
| 952
| XOF
| 1000
| франків КФА |
| 152
| CLP
| 1000
| чилійських песо |
| 191
| HRK
| 100
| хорватських кун |
| 255
| |
100
| доларів США для розрахунків з Індією |
1.3 Правове забезпечення здійснення валютних операцій
Правове забезпечення здійснення валютних операцій комерційних банків України обумовлюється наступними нормативноінструктивними документами Національного банку України:
а) «Положенням про оформлення та виконання документів на перерахування, зарахування, купівлю та продаж іноземної валюти або банківських металів» [13], яке встановлює порядок та умови проведення розрахункових та валютообмінних операцій клієнтів комерційних банків;
б) «Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою» [20], яке встановлено порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних валютних ринках;
в) Інструкція про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України [9].
г) Інструкція про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України [10].
д) Правила проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов’язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів [11].
е) Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах [5].
ж) Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні [6].
з). Правилa використання готівкової іноземної валюти на території України [15].
і). Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на переказування іноземної валюти за межі України для оплати банківських металів та проведення окремих валютних операцій [16]
к). Правилa здійснення переказів іноземної валюти за дорученням та на користь фізичних осіб [17]
л). Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України [26]
Згідно з «Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою» [20], в Україні встановлені наступні види операцій з валютою:
– валютна операція на умовах «тод» – валютна операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції в день укладення договору;
– валютна операція на умовах «том» – валютна операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції в перший робочий день після дня укладення договору;
– валютна операція на умовах «спот» – валютна операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції на другий робочий день після дня укладення договору;
– валютна операція на умовах «форвард» – валютна операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції (з поставкою валюти за договором) пізніше ніж на другий робочий день після дня укладення договору;
Торгівлю іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України, на міжнародному валютному ринку дозволяється здійснювати виключно Національному банку та суб’єктам ринку (або з такими суб’єктами).
Суб’єкти ринку мають право здійснювати обмін іноземної валюти на міжнародному валютному ринку відповідно до правил, які діють на цьому ринку, з урахуванням обмежень, установлених цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами Національного банку.
Суб’єкти ринку зобов’язані здійснювати торгівлю іноземною валютою на умовах «тод», «том» або «спот», крім наступних випадків:
1. Уповноважені банки мають право здійснювати валютні операції на умовах «форвард» для хеджування ризиків зміни курсу іноземної валюти щодо іншої іноземної валюти за умови, що обидві валюти є іноземними валютами 1ї групи Класифікатора.
Резиденти – суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право здійснювати валютні операції на умовах «форвард» для хеджування ризику зміни курсу іноземної валюти щодо іншої іноземної валюти за зовнішньоекономічним договором за умови, що обидві валюти є іноземними валютами 1ї групи Класифікатора [14].
Ці операції здійснюються в межах лімітів відкритої валютної позиції уповноваженого банку.
2. Уповноважені банки мають право на міжбанківському валютному ринку України здійснювати валютні операції за гривні з іноземною валютою 1ї групи Класифікатора на умовах «форвард» для хеджування ризиків зміни курсу іноземної валюти щодо гривні.
Резиденти – суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право на міжбанківському валютному ринку України здійснювати валютні операції за гривні з іноземною валютою 1ї групи Класифікатора на умовах «форвард» для хеджування ризику зміни курсу іноземної валюти щодо гривні за зовнішньоекономічним договором.
Ці операції здійснюються в межах лімітів відкритої валютної позиції уповноваженого банку за умови, що довга (коротка) позиція банку за такими операціями становить не більше 10% регулятивного капіталу банку.
Валютні операції, зазначені в пунктах 1 і 2 виконуються в строк, що не перевищує один календарний рік.
Суб’єкти ринку не мають права проводити операції з валютними деривативами.
Суб’єкти ринку не мають права здійснювати обмін іноземної валюти 1ї групи Класифікатора на іноземну валюту 3ї групи Класифікатора.
Суб’єкти ринку не мають права здійснювати обмін іноземної валюти 3ї групи Класифікатора на іноземну валюту 1ї групи Класифікатора на міжбанківському валютному ринку України.
Суб’єкти ринку мають право здійснювати для фізичних осіб обмін готівкової іноземної валюти 1ї групи Класифікатора на безготівкову іноземну валюту цієї самої групи Класифікатора. Обмін готівкової іноземної валюти іншої групи Класифікатора на безготівкову іноземну валюту не здійснюється.
Національний банк має право:
– змінювати час проведення Торговельної сесії та/або термін подання заявки на участь у Торговельній сесії, попередивши про це суб’єктів ринку не пізніше ніж за два робочих дні до часу зміни;
– наділяти уповноважену особу правом призупиняти Торговельну сесію з об’явленням технічної перерви;
– установлювати для суб’єктів ринку граничні межі продажу готівкової іноземної валюти фізичним особам – резидентам;
– установлювати граничний розмір маржі, на яку курс купівлі та продажу іноземної валюти може відхилятися від офіційного курсу гривні до іноземної валюти, що встановлюється Національним банком, з метою недопущення безпідставних фінансових втрат населення та суб’єктів ринку, якщо події на міжнародному валютному ринку або інші негативно впливатимуть на міжбанківський валютний ринок України.
Заяви про продаж іноземної валюти або банківських металів обов’язково мають містити такі реквізити:
– найменування та місцезнаходження уповноваженого банку, що обслуговує клієнта;
– код заяви про продаж іноземної валюти або банківських металів відповідно до Державного класифікатора управлінської документації, затвердженого наказом Держстандарту України від 31.12.98 №1024;
– назву документа – «Заява про продаж іноземної валюти» або «Заява про продаж іноземної валюти або банківських металів»;
– дату складання заяви про продаж іноземної валюти або банківських металів (число – цифрами, місяць – цифрами або словами, рік – цифрами);
– повну або скорочену назву клієнта, що збігається з назвою, яка заявлена ним у картці зі зразками підписів і відбитком печатки, місцезнаходження, номер телефону / факсу (для фізичної особи – прізвище, ім’я та по батькові);
– номер рахунку в іноземній валюті або банківських металах, з якого клієнт доручає здійснити продаж іноземної валюти або банківських металів, найменування та код уповноваженого банку, що його обслуговує, у якому відкрито цей рахунок (для фізичної особи, яка не займається підприємницькою діяльністю, цей реквізит може не заповнюватися);
– назву іноземної валюти або виду банківського металу, що продається, словами та цифровий або літерний код іноземної валюти або банківського металу відповідно до Класифікатора;
– суму продажу іноземної валюти цифрами у разі продажу банківських металів зазначається маса банківських металів у тройських унціях цифрами (ціла частина числа відокремлюється комою);
– мінімальний курс продажу (можливе зазначення «за курсом уповноваженого банку»);
– гривневий еквівалент іноземної валюти або банківських металів, що доручається продати відповідно до встановленого в заяві курсу (не заповнюється під час продажу іноземної валюти або банківських металів за курсом уповноваженого банку, що обслуговує клієнта);
– номер поточного рахунку в гривнях, на який потрібно зарахувати гривневий еквівалент проданої іноземної валюти або банківських металів, найменування і код уповноваженого банку, у якому відкрито цей рахунок;
– відбиток печатки та підписи відповідальних осіб клієнта, які заявлені ним у картці зі зразками підписів та відбитком печатки (для фізичної особи, яка її не має, проставляється лише її підпис).
Додатково в заяві про продаж іноземної валюти або банківських металів можуть зазначатися такі реквізити:
– номер заяви про продаж іноземної валюти або банківських металів (може містити цифри та літери);
– строк дії заяви про продаж іноземної валюти або банківських металів;
– прізвище, ім’я та по батькові працівника, уповноваженого вирішувати питання за угодою про продаж іноземної валюти або банківських металів, номер його телефону, зразок підпису;
– номер рахунку уповноваженого банку, на який потрібно перерахувати іноземну валюту або банківські метали для продажу;
– сума продажу іноземної валюти або маса банківських металів словами;
– дата валютування для зарахування коштів у гривнях (якщо це передбачено тарифами уповноваженого банку).
У заяві про продаж іноземної валюти або банківських металів клієнт має зазначити про те, що він доручає уповноваженому банку, що його обслуговує, утримати комісійну винагороду в гривнях з коштів, отриманих від продажу іноземної валюти або банківських металів без зарахування на поточний рахунок клієнта в національній валюті, за умови, якщо цей поточний рахунок в національній валюті відкрито в іншому банку.
Валютні операції з негайним постачанням є самим мобільним елементом валютної позиції й несуть в собі визначений ризик. Роблячи угоди з негайним постачанням, банки дають доручення банкам-кореспондентам на переказ проданої валюти з їхніх коррахунків і на використання купленої валюти, не чекаючи одержання письмового підтвердження від контрагентів. При великих оборотах валютних операцій ризик зустрічного непереказу валюти може досягати величезних розмірів, і ліміти незавершених угод для контрагентів здобувають велике значення. У зв’язку з цим банки встановлюють для своїх банківських клієнтів на ринку ліміти незавершених операцій, тобто загальну суму валютних операцій, по яких ще немає даних про зустрічний переказ валюти покриття [20].
Термінові валютні операції (форвардні та ф’ючерсні) – це валютні операції, при яких сторони домовляються про постачання обумовленої суми іноземної валюти через визначений термін після заключення угоди за курсом, зафіксованим в момент її заключення. З цього випливають дві особливості термінових валютних операцій [34]:
1). Існує інтервал за часом між моментом заключення і виконання угоди. У сучасних умовах термін виконання угоди, тобто постачання валюти, визначається як кінець періоду від дати заключення угоди чи інший будь-який період у межах терміну.
2). Курс валют по терміновій валютній операції фіксується в момент заключення угоди, хоча вона виконується через визначений період.
З 70х років з переходом до «плаваючих» валютних курсів одержали розвиток валютні фьючерси – це угоди які означають зобов’язання (а не право вибору на відміну від опціону) на продаж чи покупку стандартної кількості визначеної валюти на визначену дату (у майбутньому) за курсом, заздалегідь установленим при заключення угоди. У стандартних контрактах регламентуються всі умови: сума, термін, гарантійний депозит, метод розрахунку.
Торгівля фьючерсами здійснюється через кліринговий будинок (розрахункову палату біржі), що є продавцем для покупця і покупцем – для продавця. При заключення угоди покупець і продавець зобов’язані резервувати на спеціальному депозиті первісну маржу в районі від 0,04 до 6% від номінальної ціни контракту. Продавець валютного фьючерса виграє, якщо при настанні терміну угоди продає валюту дорожче котирувального курсу на момент її виконання (гра на зниження курсу валют), і зазнає збитків, якщо курс дня заключення угоди нижче курсу дня її виконання (гра покупця на підвищення курсу валют).
Особливістю відмінності зовні подібних операцій форварда і фьючерса в тім, що при форварді практично 95% контрактів закінчується реальним постачанням валюти, а при фьючерсах від 1 до 6% зі сплатою штрафних санкцій продавцем чи покупцем за відмовлення від угоди при невигідних курсових умовах. При цьому штрафна санкція, що сплачується, і є основною метою учасників ф’ючерсної угоди (гри на прогнозних курсах). Крім того, торгівля фьючерсами винятково зосереджена на біржах зі стандартною сумою валютного контракту, на відміну від будь-якої суми форвардної угоди на міжбанківському ринку.
Лондонська біржа по торгівлі ф’ючерсними контрактами (LIFFE) розрізняє три категорії їхніх учасників:
хеджери – банки, корпорації, менеджери по інвестиціях, що керують ризиками;
спекулянти (трейдери), що приймають на себе ризик з метою одержання прибутку;
арбитражери валютних ризиків.
Курс валют по термінових угодах відрізняється від курсу по операціях «спот» відповідно до прогнозованої динаміки курсу валют. Різниця курсу «форвард» і «спот» визначається як «дисконт», якщо курс «форвард» нижче курсу «спот» чи як «премія», якщо прогнозний курс «форвард» вище курсу «спот».
Курси валют по термінових угодах, котируємі в цифровому вираженні називаються курсами «аутрайт». Котирування валют по термінових угодах методом премії чи дисконту залежить як від прогнозованої динаміки курсу в період від заключення до виконання угоди, так і від розходження в процентних ставках по строкових вкладах у цих валютах.
Термінові угоди з іноземною валютою відбуваються в наступних цілях:
конверсія(обмін) валюти в комерційних цілях, завчасний продаж валютних надходжень чи покупка іноземної валюти для майбутніх платежів, щоб застрахувати валютний ризик;
страхування портфельних чи прямих капіталовкладень за кордоном від збитків у зв’язку з можливим зниженням курсу валюти, у якій вони здійснені;
одержання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.
Різновидом валютної операції, що сполучить наявну і термінову операції, є угоди «своп». «Своп» – це валютна операція, що сполучить купівлю-продаж двох валют на умовах негайного постачання з одночасним контрпродажем на певний строк з тими ж валютами. при цьому домовляються про зустрічні платежі в різних валютах два партнери (банки, корпорації й ін.). По операціях «своп» наявна угода здійснюється за курсом «спот», що у терміновому контрпродажу корегується з урахуванням премії чи дисконту в залежності від динаміки валютного курсу. Операція «своп» зручна для банків: вона не створює відкритої валютної позиції (покупка покривається продажем). Операція «своп» використовується для:
здійснення комерційних справ: банк продає іноземну валюту на умовах негайного постачання й одночасно купує її на термін.
придбання банком необхідної валюти без валютного ризику (на основі покриття контрпродажем) для забезпечення міжнародних розрахунків, диверсифікованості валютних авуарів;
взаємного міжбанківського кредитування в різних валютах.
Операції «своп» проводяться також із золотом, щоб, зберігши право власності на нього, придбати необхідну іноземну валюту на певний строк.
Національний банк України нормативно контролює рівні валютних ризиків в діяльності комерційних банків, обмежуючи ризик загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку [6].
Валютна позиція – це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов’язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті та в кожному банківському металі. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності – відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов’язань за проданою валютою та банківськими металами перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою та банківськими металами перевищує обсяг зобов’язань.
При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція – зі знаком мінус.
З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13–1) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13–2).
Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноваженим банком розраховуються за формою №540 «Звіт про відкриті валютні позиції», що наведені в Правилах організації фінансової та статистичної звітності банків України [22].
Валютна позиція уповноваженого банку визначається щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти та кожного банківського металу.
На розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку впливають:
– купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти та банківських металів, поточні й строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах та в банківських металах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;
– одержання (сплата) іноземної валюти та банківських металів у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповідних рахунках;
– купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;
– надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;
– погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті та в банківських металах (списання якої здійснюється з відповідного рахунку витрат);
– інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній, що призводять до зміни структури активів при незмінності пасивів і навпаки).
У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноважений банк може здійснювати такі валютні операції:
– купівлю іноземної валюти та банківських металів для виконання зобов’язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов’язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;
– купівлю іноземної валюти або банківських металів на міжбанківському валютному ринку України за гривні без наявності зобов’язань;
– купівлю банківських металів без наявності зобов’язань на міжнародному ринку за рахунок власної іноземної валюти або за рахунок купленої іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за гривні;
– купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їх зобов’язань перед нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком кредитами (позиками), що одержані резидентами від уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, а також від нерезидентів;
– купівлю іноземної валюти для виконання зобов’язань перед клієнтами за неторговельними операціями;
– купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей;
– залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку та розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);
– з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті та в банківських металах (списання здійснюється з відповідного рахунку витрат);
– за різницею між нарахованими, але не отриманими доходами банку та нарахованими, але не відшкодованими власними витратами банку, а також з одержання (сплати) іноземної валюти та банківських металів у вигляді доходів або витрат;
– з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками.
Уповноважений банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком та/або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.
У межах установленого нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13), у тому числі обмеження ризику загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13–1) та ризику загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13–2) Департамент валютного регулювання та Департамент валютного контролю та ліцензування Національного банку можуть уносити певні обмеження щодо регулювання окремих активних операцій із валютними цінностями уповноважених банків, що пов’язані з питаннями курсоутворення національної валюти та створення чіткішого й прозорішого механізму контролю за валютними операціями окремих банків.
Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.
За кожною іноземною валютою та кожним банківським металом обчислюється підсумок за всіма балансовими і позабалансовими активами і всіма балансовими та позабалансовими зобов’язаннями банку та розраховується загальна відкрита валютна позиція банку в гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою та кожним банківським металом (розрахунок проводиться за звітну дату).
Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами та за всіма банківськими металами.
Для банків, статутний капітал яких сплачено у вільно конвертованій валюті та внаслідок чого виникає порушення нормативу загальної довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті, установлюється, що частина (або вся сума) статутного капіталу банку не враховується до розрахунку нормативу загальної довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті за умови, що ці кошти розміщені на окремому депозитному рахунку в Національному банку (лише та частина, що призводить до порушення цього нормативу).
Нормативне значення загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) має бути не більше ніж 30 відсотків.
У цьому разі встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:
– загальна довга відкрита валютна позиція (Н13–1) має бути не більше ніж 20 відсотків;
– загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13–2) має бути не більше ніж 10 відсотків.
2. Механізм здійснення валютних операцій в АКБ «Приватбанк»
2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика АКБ «Приватбанк»
Заснований у 1992 році, комерційний банк ПриватБанк є банком, що розвивається найбільш динамічно в Україні, і займає лідируючі позиції банківського рейтингу країни. Станом на 1 січня 2007 року розмір чистих активів ПриватБанку складає 33,777 млрд. грн. Статутний фонд банку складає 2,082 млрд. грн., власний капітал – 3,288 млрд. грн. Кредитний портфель банку складає 28,768 млрд. грн., в тому числі кредити фізичним особам – 11,564 млрд. грн. Фінансовий результат ПриватБанку за підсумками 2006 року склав 506,208 млн. грн.
У ході дослідження ринку банківських послуг, проведеного компанією GFK Ukraine, 23,3% опитаних жителів України назвали ПриватБанк найбільш привабливим для себе українським банком. ПриватБанк також має найбільш високий рівень впізнаваності серед населення без підказки: 64%. ПриватБанк також є лідером серед українських комерційних банків за кількістю клієнтів: його послугами користується понад 23% населення України [69].
Станом на 01.01.2006 року (за результатами 2005 року) АКБ «Приватбанк» був лідером банківської системи України і займав наступні рейтингові місця [70]:
– Обсяг валюти активів балансу – 21 664,360 млн. грн. (1 місце);
– Обсяг власного капіталу – 2 307,466 млн. грн. (1 місце);
– Обсяг статутного капіталу – 189,228 млн. євро (2 місце);
– Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля
– 16 763,230 млн. грн. (1 місце);
– Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб
– 9 966,027 млн. грн. (1 місце);
– Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб
– 4 016,333 млн. грн. (3 місце);
– Обсяг балансового прибутку – 472,042 млн. грн. (1 місце);
– Прибутковість статутного капіталу – 41,774% (11 місце);
– Прибутковість активів балансу – 2,179% (6 місце);
Станом на 01.01.2007 року (за результатами 2006 року) АКБ «Приватбанк» закріпив позиції лідера і займає наступні рейтингові місця в банківській системі України [70] та відносні частки фінансів банківської системи України:
– Обсяг валюти активів балансу – 32 680,0 млн. грн. (1 місце – 10,31%);
– Обсяг власного капіталу – 4 0290,442 млн. грн. (1 місце – 9,49%);
– Обсяг статутного капіталу – 312,971 млн.євро (2 місце);
– Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля
– 27 532,83 млн. грн. (1 місце – 10,9%);
– Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб
– 14 735,393 млн. грн. (1 місце – 15,1%);
– Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб
– 8 240,128 млн. грн. (1 місце – 9,534%);
– Обсяг балансового прибутку – 471,775 млн. грн. (1 місце – 11,91%);
– Прибутковість статутного капіталу – 22,66% (24 місце);
– Прибутковість активів балансу – 1,444% (33 місце);
Станом на 01.07.2007 року (за результатами 1 півріччя 2007 року) АКБ «Приватбанк» продовжив закріплення позиції лідера по обсягам агрегатів валюти балансу і займає наступні рейтингові місця в банківській системі України [70] та відносні частки фінансів банківської системи України (Додаток В):
– Обсяг валюти активів балансу – 40 132,3 млн. грн. (1 місце – 9,82%);
– Обсяг власного капіталу – 4 296,584 млн. грн. (1 місце – 8,64%);
– Обсяг статутного капіталу – 306,29 млн.євро (3 місце);
– Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля
– 33 502,38 млн. грн. (1 місце – 10,16%);
– Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб
– 17 289,41 млн. грн. (1 місце – 14,84%);
– Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб
– 12 409,121 млн. грн. (1 місце – 11,53%);
– Обсяг балансового прибутку – 259,76 млн. грн. (2 місце – 10,78%);
– Прибутковість статутного капіталу – 24,95% (21 місце);
– Прибутковість активів балансу – 1,295% (43 місце);
Спільний аналіз даних таблиць Додатку В показує, що з розширенням обсягів валюти балансу АКБ «Приватбанк» розвивається екстенсивно, тобто постійно знижуючи рентабельність статутного капіталу та рентабельність активів. Поступово також падає частка монопольного сектору по обсягам агрегатів валюти баланса в банківській системі України, яку займає АКБ «Приватбанк»
Комплексними інструментами управління загальним рівнем платоспроможності банку є контроль стану виконання нормативів Н1, Н2 та Н3 [6]:
– Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1)
– Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2)
– Норматив адекватності основного капіталу (Н3)
2.2 Види та особливості валютних операцій в АКБ «Приватбанк»
Валютні операції АКБ «Приватбанк» розподіляться по класам обслуговуємих клієнтів [69]:
валютні операції з банками та на міжбанківському валютному ринку;
валютні операції з клієнтами – юридичними особами;
валютні операції з клієнтами – фізичними особами;
Валютні операції АКБ «Приватбанк» з банками розподіляються на наступні види операцій:
– ведення корреспондентських рахунків в банках-нерезидентах (ностро – рахунки) та банків – резидентів в банку (лорорахунки);
– міжбанківські валюто-обмінні операції на міжбанківському валютному ринку;
міжбанківське кредитування;
міжбанківські операції з готівковою валютою;
міжбанківські послуги ділінгового центру по торгівлі валютою на міжнародних біржах;
Якщо перші 4 види валютних міжбанківських операцій на сучасному етапі присутні майже у всіх комерційних банках України, то 5 операція є необхідною в умовах валютних обмежень роботи комерційних банків України на міжнародних ринках [69]. Ділінговий центр ПриватБанку пропонує клієнтам фінансовий інструмент – ділінг на міжнародних валютних ринках. Основними рисами, що характеризують міжнародний валютний ринок FOREX (FOREX – Foreign Exchange Operations) є його абсолютна ліквідність, цілодобовість і відсутність просторових обмежень. Користаючись цією послугою банку комерційні банки – клієнти та їх клієнти одержують можливість здійснювати спекулятивні операції на міжнародних валютних ринках через АКБ «Приватбанк». Цей фінансовий інструмент не має обмежень за рівнем прибутковості. За оцінками аналітиків, прибутковість операцій на форексному ринку, при грамотному керуванні валютною позицією і розумним обмеженням ризиків складає в середньому 9–10 відсотків на місяць від суми інвестованих засобів
У розпорядженні інвестора є різноманітні способи ведення позицій, пов’язані з економічними і політичними очікуваннями, з подіями, що носять макроекономічний характер, із прогнозуванням руху ринків за допомогою інструментів теханалізу. Цінові рухи ринку, викликані цими факторами відкривають можливість одержання спекулятивного прибутку. Надане клієнту кредитне плече (максимальний розмір 1:50) дозволяє істотно підвищити ефективність проведення подібних операцій, тому що, наприклад, розмістивши як покриття (страхова сума під проведення арбітражних операцій) 2000 доларів США, клієнт одержує можливість оперувати на реальному ринку сумою розміром 100’000 (2000*50), що при прийнятті вірних торгових рішень суттєво збільшує прибутковість операцій. Для прикладу, середньодобові коливання ринку EUR/USD складають 50–100 пунктів, вартість одного пункту при операціях з 100 тисячним лотом на цьому ринку складає 10 доларів США, таким чином, звичайні добові коливання ринку дозволяють трейдеру за день дістати прибуток у розмірі 500 доларів США (25% від суми страхового покриття).
Основні застосовувані терміни ділерного обслуговування банків АКБ «Приватбанк [69]:
Ділери – уповноважені співробітники Сторін, що ведуть переговори й укладають угоди;
Арбітражні операції – угоди по покупці чи продажу однієї іноземної валюти за іншу по погодженому в момент укладання угоди обмінному (валютному) курсу. Арбітраж означає проведення операцій у розрахунку на одержання прибутку при зміні валютного курсу і припускає здійснення як мінімум двох протилежних угод на однакову суму. Основна валюта – (інакше – валюта операції), на покупку (продаж) якої полягає арбітражна угода в обмін на іншу валюту (оцінну валюту або інакше – валюту ціни).
Відкрита позиція Клієнта – сума арбітражних угод Клієнта, укладених із КБ «ПриватБанк» по купівлі чи продажу основної валюти з однією датою валютування, не покрита зворотними угодами тією же датою валютування. Ліміт – загальна максимально припустима сума відкритих позицій Клієнта
Дата валютування – дата, зафіксована Сторонами як дата розрахунків по угоді. Для ринку FOREX стандартною є дата валютування Spot, тобто другий робочий день після дня укладання угоди
При проведенні арбітражних операцій Клієнт свідомо приймає ризик можливих збитків при несприятливій зміні валютного курсу. Забезпеченням цих ризиків є розміщений Клієнтом у Банку страховий депозит, який називається покриттям можливих збитків. Банк має право в односторонньому порядку закрити арбітражні позиції Клієнта, якщо поточні збитки по них досягли або перевищили 70% страхового депозиту
Банк стягує за кожну укладену Клієнтом угоду комісію згідно Тарифів банку (10 доларів США за кожні 100’000 при здійсненні угоди; при операціях лотами понад 500’000, комісія не збільшується і складає 50 доларів США за угоду).
Таблиця 2.2. Валютне обслуговування банків на зовнішніх біржах, виконуєме в якості міжбанківських послуг АКБ «Приватбанк» [69]
| Пари валют, що торгуються
| Розмір мінімального лота |
| EUR/USD
| 100 000 |
| GBP/USD
| 100 000 |
| USD/CHF
| 100 000 |
| USD/JPY
| 100 000 |
| EUR/JPY
| 100 000 |
| CHF/JPY
| 100 000 |
| GBP/JPY
| 500 000 |
| GBP/CHF
| 500 000 |
| EUR/CHF
| 100 000 |
Клієнтам надається інформаційне й аналітичне забезпечення. До складу наданої клієнтам інформації входять котирування валют у режимі Online, світові фінансові і політичні новини, інструменти побудови й аналізу графіків зміни валютних курсів, огляди аналітиків. Проводиться платне навчання клієнтів на тему «Ділінг на міжнародних валютних ринках». У курс навчання входять теоретичні основи валюто-обмінних операцій і практичні заняття в умовах реального ринку. Після закінчення занять банком видаються посвідчення про закінчення курсів.
Валютні операції АКБ «Приватбанк» з клієнтами – юридичними особами розподіляються на наступні види операцій:
– ведення валютних рахунків клієнтів та розрахунково-касове обслуговування валютних операцій з перерахуванням коштів в банки-нерезиденти через систему кореспондентських рахунків (ностро-рахунки) та отриманням валютних коштів для клієнтів на свій кореспондентський рахунок в банку-нерезиденті;
– продаж – покупку валюти за гривні на міжбанківському валютному ринку України для виконання комерційних угод клієнта;
– продаж – покупку необхідної валюти за валюту клієнта на міжнародних валютних ринках;
видача валютних кредитів клієнтам банка;
приймання валютних депозитів від клієнтів банку;
випуск та обслуговування валютних корпоративних пластикових карток підприємств
Валютні операції АКБ «Приватбанк» з клієнтами – фізичними особами розподіляються на наступні види операцій:
– відкриття валютних рахунків та виконання розрахунково-касових операцій. Комерційний банк «ПриватБанк» відкриває фізичним особам поточні рахунки у іноземній валютах для здійснення розрахунків з іншими фізичними та юридичними особами згідно діючого законодавства України, а також для зберігання на них коштів. Відкривши поточний рахунок у «Приват Банку», клієнт має можливість отримати всі види банківських послуг, які надаються фізичним особам:
а) Отримання коштів, що надійшли на поточний рахунок у безготівковій формі готівкою;
б) Здійснення переказів грошових коштів у безготівковій формі за надані послуги (в т. ч. комунальні), за придбання у торговельних підприємств товарів або просто родичу на його поточний рахунок.
в) Отримання переказів з-за кордону, а також здійснення переказів родичам, які тимчасово виїхали за межі України на навчання або у приватних справах або постійно проживають за кордоном. Виконання операцій на поточних рахунках здійснюється на підставі платіжних документів у готівковій або безготівковій формах згідно «Переліку коштів, що зараховуються або перераховуються», що затверджений Національним банком України.
Таблиця 2.3. Тарифи за відкриття та обслуговування поточних рахунків в іноземній валюті в АКБ «Приватбанк» (стан на 08.08.2007) [69]
| Послуга
| Тариф, грн
| Термін оплати
| Порядок оплати |
|
1. Відкриття поточного рахунку
незнижуваний залишок
Відкриття поточного рахунку за допомогою програмно-апаратних засобів (банкомат)
|
10 грн
0
10 грн.
|
при відкритті рахунку
у момент здійснення операції
|
готівкою списання з картки (еквівал. 10 грн.) |
| 2. Переказ коштів до іншого банку
|
1% від суми min екв. 5 грн
+12 $ (swift)
|
у момент здійснення операції
| готівкою або мем. ордером з рахунку клієнта |
| 3. Переказ коштів у системі ПриватБанку
|
1% від суми
min 5 грн.
max 500 грн.
|
у момент здійснення операції
| готівкою |
|
4. Внутрішній банківський переказ між «власними» рахунками клієнта
на поточний рахунок,
на депозитный рахунок (в т.ч. відкриття рахунку),
на позичковий рахунок,
на власну, кредитну картку
|
0,5%
1% от суммы перевода
min 5 грн.
max 500 грн.
2 грн.
0,5%
|
у момент здійснення операції
| готівкою або мем. ордером за заявою клієнта з його рахунку |
|
5. Оформлення довідки на вивіз іноземної валюти
(регульований тариф застосовується в залежності від
кон’юнктури ринку регіону)
|
до 2000 $ 20 грн
2001–3000 $ – 30 грн
3001–4000 $ – 40 грн
4001–10000 $ – 50 грн
|
у момент здійснення операції
| готівкою |
| 6. Виплата готівкових коштів
| 1% від суми min екв. 1 $ у грн. за курсом НБУ
| у момент здійснення операції
| готівкою |
| 7. Виплата готівкових коштів з поточного рахунку в рублях Росії
| 1% від суми
| у момент здійснення операції
| готівкою |
|
8. Зарахування коштів, які надійшли на рахунок у рамках програми
«Крюінг України» (комісія за виплату готівкових коштів
не стягується)
|
1% від суми
| у момент зарахування засобів
| б/г |
|
9. Гарантія переказу одержувачеві повної суми міжнародного
SWIFT платежу у валюті USD (опція FUL)
|
26.5 $ без ПДВ
|
у момент
здійснення операції
|
готівкою |
| 10. Обслуговування неактивного поточного рахунку*
| єкв 5 грн.
| щомісячно
| мем. ордером з рахунку клієнта |
| 11. Переказ коштів в Москомприватбанк, банк Паритате
| 3 $ за курсом НБУ
| у момент зарахування коштів
| готівкою |
| 12. Поповнення поточного рахунку, відкритого в іншому регіоні
|
0,5% від суми
min 5 грн.
max 500 грн.
|
у момент
здійснення операції
|
готівкою |
– послуги переказів готівкової валюти
Таблиця 2.4. Для переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб – резидентів встановлені наступні правила і тарифи
| N
| Назва виду переказу
|
Сума
переказу
|
Умови переказу
| Необхідні документи |
| 1.
| Переказ на користь фізичних осіб, постійно чи тимчасово проживаючих за кордоном
| до 600 $ на місяць
| Можливий переказ без відкриття рахунка чи з відкриттям рахунка
| Без підтверджуючих документів. |
| 2.
| Допомога родичам (чоловіку, дружині, батькам дітям, рідним сестрам, братам, онукам, дідусю, бабусі), постійно чи тимчасово проживаючим за кордоном
| понад 600 $ до 1000 $ на місяць
| Тільки з поточного рахунка.
| Документи, що підтверджують родинні відносини (паспорт, свідоцтво про народження, посвідчення про шлюб; перекази братам, сестрам онукам, дідусю, бабусі можуть здійснюватися на підставі копій цих документів, завірені у встановленому порядку). |
| 3.
|
Оплата витрат, пов’язаних зі смертю громадян за кордоном (транспортні витрати і витрати на похорон)
На рахунки юридичних осіб-нерезидентів
|
Сума, зазначена в рахунку-фактурі
| Тільки з поточного рахунка
| Інвойс (рахунок-фактура) фірми – нерезидента |
| 4.
| Відшкодування витрат: судовим органам (у т.ч. сплата податків, зборів, держмита й ін. обов’язкових платежів за виконання зазначеними органами своїх функцій). На рахунки юридичних осіб-нерезидентів
|
до 600 $
вище 600 $ до суми, зазначеної в листі
|
Можливий переказ без відкриття рахунка чи з відкриттям рахунка. Тільки з поточного рахунка
| При наявності підтверджуючих документів юридичних осіб-нерезидентів (лист відповідного уповноваженого органа іноземної держави, у якому зазначена сума до оплати, нормативний акт, на підставі якого вона визначається). |
| 5.
| Переказ коштів за оплату нотаріальним та іншим вповноваженим органам (у т.ч. оплата зборів, держмита й інших обов’язкових платежів за виконання цими органами своїх функцій), послуг адвокатів у випадку порушення судових справ за кордоном, у яких позивачем або відповідачем є фізична особа-резидент України
|
до 600 $
вище 600 $
до 5000 $
|
Можливий переказ
без відкриття рахунка чи з відкриттям рахунка.
Тільки з поточного рахунка
|
Підтверджуючі документи, у яких вказується сума до оплати (лист-рахунок відповідного органа, чи адвоката нотаріуса іноземної держави, у якому повинна вказуватися сума до оплати, позовна заява). |
| 6.
|
Оплата витрат за лікування в медичних закладах, що знаходяться за кордоном на рахунки цих закладів
Оплату може здійснювати інша фізична особа, що не є одержувачем послуги на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення переказу іноземної валюти за межі України.
|
до 20 000 $
| Тільки з поточного рахунка
| При наявності підтверджуючих документів цих закладів (виклик чи запрошення на лікування, рахунок-фактура) і копії наказу Міністерства охорони здоров’я України про направлення громадянина на лікування за кордон відповідно до Положення про порядок направлення громадян на лікування за кордон, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.95 №991 чи копії протоколу засідання комісії Міністерства охорони здоров’я України з питань направлення громадян України на лікування за кордон чи виписки з цього протоколу) |
| 7.
|
Оплата витрат за проведення тестів, іспитів і на інші платежі, що пов’язані з зарахуванням фіз. особи на навчання до навчальних закладів, які знаходяться за кордоном – на рахунки цих закладів.
Оплату може здійснювати інша фізична особа, що не є одержувачем послуги на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення переказу іноземної валюти за межі України.
|
до 600 $
вище 600 $
до 500 $
|
Можливий переказ без відкриття рахунка чи з відкриттям рахунка
Тільки з поточного рахунка
|
При наявності підтверджуючих документів цих закладів (чи виклик запрошення, у якому повинна вказуватися сума до оплати) |
| 8.
| Оплата витрат за навчання в навчальних установах, розташованих за кордоном, – на рахунки цих установ при наявності індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення переказу іноземної валюти за межі України (при переказі безпосередньо через Укрексімбанк ліцензії не потрібно). Оплату може здійснювати інша фізична особа, що не є одержувачем послуги на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення переказу іноземної валюти за межі України.
| до 30000 $ за навчальний рік
| Тільки з поточного рахунка фіз. особи через коррахунок ПриватБанку, відкритий в Укрексімбанку
| Наявність підтверджуючих документів цих установ (виклик чи запрошення, у якому повинна бути зазначена сума до оплати, рахунок-фактура) |
| 9.
| Оплата вступних членських внесків у міжнародні організації – на рахунки цих організацій
| до 500 $
| Тільки з поточного рахунка
| Наявність підтверджуючих документів (документа чи листа про фактичний вступ резидента в міжнародну організацію чи про умови вступу до неї; чи фактура лист-повідомлення, у якому повинні вказуватися відповідні банківські реквізити іноземного банку для оплати внеску і сума внеску) |
| 10.
| Переказ за участь у міжнародних симпозіумах, семінарах, конференціях, виставках, культурних і спортивних заходах, що відбуваються на території іноземних держав – на рахунки юридичних осіб-нерезидентів
|
до 600 $
від 600 $
до 2000 $
|
Можливий переклад без відкриття рахунка чи з відкриттям рахунка.
Тільки з поточного рахунка
|
Наявність запрошення юридичної фірми-нерезидента, у якому повинно вказуватися сума до сплати, рахунок-фактура |
| 11.
| Оплата витрат за придбання літератури і передплатних видань, що видаються за кордоном – на рахунки юридичних осіб-нерезидентів
| до 600 $ в місяць
| Можливий переклад без відкриття рахунка чи з відкриттям рахунка
| Наявність підтверджуючих документів цих юридичних осіб – нерезидентів (рахунок-фактура) |
| 12.
| Оплата інших послуг, за договорами, укладеними з нерезидентами про надання послуг – на рахунки юридичних осіб-нерезидентів. Оплата за договорами страхування життя (страховим полісам, посвідченням, сертифікатам) здійснюється на підставі індивідуальної ліцензії НБУ
| до 500$ на місяць
| Тільки з поточного рахунка
| Наявність підтверджуючих документів цих юридичних осіб – нерезидентів (договір, рахунок-фактура) |
| 13.
|
Перекази коштів при виїзді за кордон на постійне місце проживання
Переказ може здійснюватися як на рахунок будьякої фізичної особи, так і до запитання.
|
у межах
залишку на рахунку
|
Тільки з поточного рахунка
Банк здійснює перерахування коштів протягом 60 днів із дня видачі довідки про сплату податків, при цьому, на оригіналі довідки робиться оцінка про перерахування коштів
|
Наявність паспорта громадянина України для виїзду за кордон (для осіб без громадянства – документ, що засвідчує особу) з відміткою про виїзд на постійне місце проживання з вказівкою країни виїзду і довідки органа податкової служби про відсутність заборгованості щодо сплати податків. |
| 14.
| Оплата зборів (митних зборів) за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, включаючи оплату послуг патентних повірників закордоном – на рахунки фіз. осіб – нерезидентів – патентних повірників і відповідних органів іноземних держав
| до 5000 $
| Тільки з поточного рахунка
| При наявності листа – рахунка відповідного уповноваженого органа іноземної держави чи патентного повірника-нерезидента, у якому вказується сума до оплати. |
| 15.
| Переказ на власні рахунки, відкриті в закордонних банках, інших кредитних установах, філіях Українських банків за межами України, що використовуються відповідно до чинного законодавства України
|
до 9000 $
на місяць
|
Тільки з поточного рахунка
| При наявності індивідуальної ліцензії НБУ на відкриття рахунків за межами України і розміщення на них валютних цінностей |
У разі потреби здійснити переказ у сумі, що перевищує дані норми, але не більше 25 000 доларів США, переказ здійснюється на підставі індивідуальної ліцензії НБУ, що видає територіальне управління Національного банку, у сумі, що перевищує 25 000 доларів США, а також на цілі, що не передбачені Правилами – на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку, що видає Департамент валютного контролю і ліцензування НБУ.
Таблиця 2.5. Клієнтська плата за переказ MoneyGram (переказ готівкових валютних коштів фізичними особами) [69]
| Сума відправлення, долари США
| Клієнтська плата, долари США |
|
|
| 0,01 – 100,01
| 12,00 |
| 100,01 – 300,00
| 20,00 |
| 300,01 – 400,00
| 24,00 |
| 400,01 – 600,00
| 32,00 |
| 600,01 – 800,00
| 40,00 |
| 800,01 – 1000,00
| 50,00 |
| 1000,01 – 1200,00
| 60,00 |
| 1200,01 – 1800,00
| 75,00 |
| 1800,01 – 2500,00
| 100,00 |
| 2500,01 – 5000,00
| 150,00 |
| 5000,01 – 7500,00
| 225,00 |
| 7500,01 – 10000,00
| 300,00 |
Таблиця 2.6. Клієнтська плата на відправлення термінових переказів за межі України за системою PrivatMoney [69]
| Сума переказу (USD, EUR)
| Клієнтська плата (USD, EUR) |
| 0,01 – 10000,00
| 3% від суми* |
Таблиця 2.7. Клієнтська плата на відправлення термінових переказів по Україні за системою PrivatMoney у доларах США і євро [69]
| Сума переказу (USD, EUR)
| Клієнтська плата, % |
| 0,01 – 20,00
| 7,0%* |
| 20,01 – 50,00
| 6,0%* |
| 50,01 – 150,00
| 5,0%* |
| 150,01 – 200,00
| 4,0%* |
| 200,01 – 700,00
| 3,5%* |
| 700,01 – 1000,00
| 3,0%* |
| 1000,01 – 1800,00
| 2,5%* |
| 1800,01 – 5000,00
| 2,0%* |
| 5000,01 і більше
| 1,5%* |
Таблиця 2.8. Ставки по споживчих кредитах для iндивiдуальних клієнтів. Кредити на купівлю нових і «б/у» автомобілів [69]
| Строк кредитування
| Ставка, річних |
|
UAH
| USD
| EUR |
| від 3 до 5
| від 14,04%
| від 10,08%
| від 9% |
| від 5 до 7*
| от 14,04%
| от 10,08%
| от 9% |
Таблиця 2.9. Ставки по споживчих кредитах для iндивiдуальних клієнтів. Кредити на купівлю житла (первинний та вторинний ринок) [69]
| Строк, років
| Ставка, річних |
|
UAH
| USD
| EUR |
| до 30 років (перший внесок 0%)
| від 14,04%
| від 10,08%
| від 9,00% |
Таблиця 2.10. Ставки по споживчих кредитах для iндивiдуальних клієнтів. Кредити під заставу нерухомості [69]
| Строк, років
| Ставка, річних |
|
UAH
| USD
| EUR |
| до 10 років (сума кредиту до 80% від оціночної вартості нерухомості)
| від 14,04%
| від 11,04%
| від 10,08% |
2.3 Оцінка валютних ризиків при проведенні валютних операцій в АКБ «Приватбанк»
Аналіз повалютної структури залучених коштів банків та клієнтів в пасивах АКБ «Приватбанк» станом на 31.12.2005 та 31.12.2006 (Рис. 2.6, 2.7, 2.11) показує, що при виконанні нормативів Н13 [6] (рис. 2.8, 2.9, 2.10) за рахунок позабалансової валютної позиції:
а) залучені кошти банків
– структурна частка залучених коштів в EUR знизилась з рівня 6,66% у 2005 році до рівня 4,40% у 2006 році;
– структурна частка залучених коштів в USD знизилась з рівня 66,49% у 2005 році до рівня 63,6% у 2006 році;
– структурна частка залучених коштів в RUB, знизилась з рівня 3,12% у 2005 році до рівня 2,97% у 2006 році;
– зниження частки залучених валютних коштів виникло за рахунок підвищення структурної залучених коштів в національній валюті UAH, з рівня 23,73% у 2005 році до рівня 29,04% у 2006 році;
б) залучені кошти клієнтів
– структурна частка залучених коштів в EUR, знизилась з рівня 7,34% у 2005 році до рівня 4,03% у 2006 році;
– структурна частка залучених коштів в USD, незначно знизилась з рівня 32,23% у 2005 році до рівня 32,05% у 2006 році;
– структурна частка залучених коштів в RUB, незначно знизилась з рівня 0,28% у 2005 році до рівня 0,26% у 2006 році;
– зниження частки валютних залучених коштів виникло за рахунок підвищення структурної частки залучених коштів в національній валюті UAH з рівня 60,32% у 2005 році до рівня 63,45% у 2006 році;
Таким чином, структури залучених валютних коштів від банків та клієнтів, як і у 2005 році, на кінець 2006 року мають суттєві структурні різниці.
структурна частка залучених коштів в доларах США від клієнтів становить 32,0–32,2%, а від банків 63,6 – 66,5%;
– структурна частка залучених коштів в національній валюті від клієнтів становить 60,3–63,4%, а від банків 23,7 – 29,0%;
Аналіз повалютної структури кредитів банкам та клієнтам в активах АКБ «Приватбанк» станом на 31.12.2005 та 31.12.2006 (Рис. 2.6, 2.7, 2.12) показує, що при виконанні нормативів Н13 за рахунок забалансової валютної позиції:
а) міжбанківське кредитування
– структурна частка кредитів, наданих в EUR, знизилась з рівня 12,76% у 2005 році до рівня 3,85% у 2006 році;
– структурна частка кредитів, наданих в USD, знизилась з рівня 68,36% у 2005 році до рівня 38,22% у 2006 році;
– структурна частка кредитів, наданих в RUB, знизилась з рівня 1,51% у 2005 році до рівня 0,94% у 2006 році;
– зниження частки валютних кредитів виникло за рахунок різкого підвищення структурної частка кредитів, наданих в національній валюті UAH, з рівня 17,84% у 2005 році до рівня 56,06% у 2006 році;
б) кредитування клієнтів
– структурна частка кредитів, наданих в EUR, знизилась з рівня 1,95% у 2005 році до рівня 1,6% у 2006 році;
– структурна частка кредитів, наданих в USD, підвищилась з рівня 32,8% у 2005 році до рівня 38,78% у 2006 році;
– структурна частка кредитів, наданих в RUB, знизилась з рівня 1,3% у 2005 році до рівня 0,76% у 2006 році;
– підвищення частки валютних кредитів виникло за рахунок зниження структурної частка кредитів, наданих в національній валюті UAH, з рівня 64,83% у 2005 році до рівня 57,98% у 2006 році;
Таким чином, структури кредитного валютного портфелю банкам та клієнтам, які у 2005 році мали суттєву різницю, на кінець 2006 року практично вирівнялися, тобто основними показниками є:
– кредити в національній валюті зайняли частку 56 –58%;
– кредити в доларах США зайняли частку 38,2 – 38,8%;
– кредити в євро зайняли частку 1,6 – 3,8%.
3. Оптимізація та перспектива розвитку валютних операцій в АКБ «Приватбанк»
3.1 Банківські валютні ризики та методи управління ними
Під ризиком прийнято розуміти імовірність, а точніше погрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недоодержання доходів проведення додаткових витрат у результаті здійснення визначених фінансових операцій.
У залежності від сфери виникнення банківські ризики поділяють на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх належать ризики, які виникають у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежать від його діяльності. Це політичні, правові, соціальні та загальноекономічні ризики, що виникають у разі загострення економічної кризи в країні, політичної нестабільності, війни, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, запровадження ембарго, скасування імпортних ліцензій, стихійного лиха (пожежі, повені, землетруси), приватизації, націоналізації, неадекватного правового регулювання та ін. Вплив зовнішніх ризиків на результативність роботи банку вкрай високий, управління цими ризиками найскладніше, а іноді й неможливе. Для їх оцінювання застосовують в основному логічні методи аналізу.
До внутрішніх належать ризики, що виникають безпосередньо у зв’язку з діяльністю конкретного банку. Що ширше коло клієнтів, партнерів, зв’язків банку, банківських операцій, послуг, то більше внутрішніх ризиків супроводжує його роботу. Порівняно із зовнішніми внутрішні ризики краще піддаються ідентифікації та квантифікації. Завдання менеджменту полягає в тому, щоб виявляти, оцінювати, мінімізувати та постійно контролювати внутрішні ризики за допомогою відповідних методів.
Керування ризиками – це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їхньої величини, здійснює їхній моніторинг і контролює свої ризиковані позиції, а також враховує взаємозв’язку між різними категоріями (видами) ризиків. Комплекс банківського ризику-менеджменту має на меті забезпечити досягнення наступних цілей [62]:
– ризики повинні бути зрозумілими й усвідомленими банком і його керівництвом;
– ризики повинні знаходитися в границях рівнів толерантності, установлених наглядацькою радою;
– рішення по прийняттю ризику повинні відповідати стратегічним задачам діяльності банку;
– рішення по прийняттю ризику повинні бути конкретними і чіткими;
– очікувана прибутковість може компенсувати прийнятий ризик;
– розподіл капіталу відповідає розмірам ризиків, на які натикається банк;
– стимули до досягнення високих результатів діяльності повинні узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику.
З погляду ризику-менеджменту, банківська діяльність зводиться до прийняття ризику й одержання за це відповідної компенсації (економічної вигоди).
Ціль керування ризиками – сприяти підвищенню вартості власного капіталу банку, одночасно забезпечуючи досягнення цілей багатьох зацікавлених сторін, а саме:
– клієнтів і контрагентів;
– керівництва;
– працівників;
– наглядацької ради й акціонерів (власників);
– органів нагляду;
– рейтингових агентств, інвесторів і кредиторів;
– інших сторін.
Банківської діяльності властиві наступні категорії ризиків:
– Кредитний ризик
– Ринковий ризик
– Ризик ліквідності
– Ризик зміни процентної ставки
– Валютний ризик
– Операційно-технологічний ризик
– Ризик репутації
– Юридичний ризик
– Стратегічний ризик
Фінансові ризики, які визначаються ймовірністю грошових втрат і пов’язуються з непередбаченими змінами в обсягах, дохідності, вартості та структурі активів і пасивів, утворюють найчисленнішу групу банківських ризиків. До фінансових ризиків належать валютний, кредитний, інвестиційний, ринковий, ризик ліквідності, ризик зміни відсоткових ставок, інфляційний, базисний.
Розглянутий у даній роботі «Валютний ризик» [68] – це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, що виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют і цін на банківські метали.
Валютний ризик можна розділити на [68]:
– ризик трансакції;
– ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик);
– економічний валютний ризик.
Ризик трансакції полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій. Проте оскільки він, як правило, випливає з операцій маркетмейкерства, і прийняття позицій в іноземних валютах, цей ризик розглядається в як один з видів ринкового ризику.
Ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний) полягає в тому, що величина еквівалента валютної позиції в звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, що використовуються для перерахунку залишків в іноземних валютах у базову (національну) валюту.
Економічний валютний ризик складається в змінах конкурентоздатності фінансової установи або його структур на зовнішньому ринку через істотні зміни обмінних курсів.
Система керування валютним ризиком банка складається з регламентних документів – політики, положень, процедур, процесів і т.п., – які затверджуються наглядовою радою або правлінням банку відповідно обраній ними форми корпоративного керування, з урахуванням розміру банку і складності його операцій.
Система керування ризиками банку щодо валютного ризику повинна, як мінімум, включати наступні компоненти [60]:
– політику і положення щодо керування валютним ризиком, що повинні бути розглянуті і затверджені наглядацьким Рада або правлінням банку, відповідно принципам корпоративного керування. Такі політика та положення повинні підлягати періодичному переглядові;
– механізм керування валютною позицією банку відповідно до затвердженої політики і положеннями по валютних операціях і керуванням валютним ризиком;
– набір форм звітності для наглядової ради, правління або профільних колегіальних органів банку щодо валютної позиції в розрізі валют, на індивідуальній і сукупній основі.
Крім того для більш ефективного керування валютним ризиком рекомендується:
– здійснювати періодичний аналіз відкритої валютної позиції банку за допомогою ризику-моделі «вартість/надходження» для виміру чутливості до змін валютних курсів;
– застосовувати для зменшення величини валютного ризику методи хеджування.
Банкам також наполегливо рекомендується враховувати найкращий світовий досвід керування ліквідністю, що, зокрема, викладена в документі Базельського комітету з банківського нагляду «Наглядові вказівки щодо керування ризику нерозрахунку по операціях в іноземній валюті» (№73 вересень 2000 року).
Валютний ризик визначається ймовірністю втрат, пов’язаних зі зміною курсу однієї валюти щодо іншої. Валютний ризик виникає в тих суб’єктів господарської діяльності, які мають на балансі активні, пасивні або позабалансові статті, деноміновані в іноземній валюті [68].
У процесі управління валютним ризиком, який відноситься до цінових ризиків, банки застосовують низку спеціальних методів, об’єднаних спільною назвою – хеджування. Механізм хеджування забезпечує компенсацію фінансових втрат, що сталися через зміну ринкової ціни того чи іншого інструменту за однією позицією, доходами за іншою (компенсуючою) позицією. Хеджування дає змогу суттєво знизити або навіть уникнути цінових ризиків.
Успішна діяльність банку в цілому великою мірою залежить від обраної стратегії управління ризиками. Мета процесу управління банківськими ризиками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризиків неможливо.
Ризиками можна і потрібно свідомо управляти, керуючись такими правилами:
– усі види ризиків взаємопов’язані;
– рівень ризику постійно змінюється під впливом динамічного оточення;
– ризики, на які наражаються банки, безпосередньо пов’язані з ризиками їхніх клієнтів;
– банкіри повинні намагатися уникнути ризиків навіть більше, ніж інші підприємці, оскільки вони працюють не з власними, а з чужими грошима.
Процес управління ризиками складається з таких етапів:
ідентифікація – усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;
квантифікація – вимірювання, аналіз та оцінювання величини ризику;
мінімізація – зниження чи обмеження ризиків за допомогою відповідних методів управління;
моніторинг – здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з механізмом зворотного зв’язку.
Складність практичної реалізації етапу ідентифікації ризику залежить від джерела виникнення та характеристики ризику. Механізм прийняття управлінських рішень у банківській установі має не лише ідентифікувати ризик, а й давати змогу оцінити, які ризики і якою мірою може взяти на себе банк, а також визначати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик. Проте ідентифікація та аналіз ризику на якісному рівні є необхідною, проте ще не достатньою процедурою.
Кількісне оцінювання рівня ризику – це важливий етап процесу управління, який має включати оцінювання реального (фактичного) ризику, а також встановлення меж допустимого ризику для окремих банківських операцій, організаційних підрозділів і фінансової установи в цілому. Водночас потрібно оцінити й ризики освоєння нових ринків, банківських продуктів і напрямів діяльності. Ризик економічних рішень оцінюється сподіваними втратами, що є наслідками цього рішення. Ступінь ризику вимірюється втратами (збитками), яких можна очікувати в разі реалізації цього ризику, а також ймовірністю, з якою ці втрати можуть статися. Коли ймовірність втрат висока, а розмір їх малий або навпаки – збитки малоймовірні, хоча й оцінюються як суттєві, то ризик вважається невисоким (малим). Отже, методи оцінки ризику, які формалізують процес вимірювання та розрахунків, мають визначати три основні компоненти ризику:
– розмір (величина) – сума можливих втрат;
– ймовірність настання негативної події;
– тривалість періоду впливу ризику.
Ймовірність настання певної події визначається за допомогою об’єктивних і суб’єктивних методів. Об’єктивні методи визначення ймовірності ґрунтуються на обчисленні частоти, з якою в минулому відбувалася ця подія. Це методи теорії ймовірностей, економічної статистики, теорії ігор та інші математичні методи. Суб’єктивні методи спираються на використання оцінок і критеріїв, сформованих на підставі припущень, власних міркувань і досвіду менеджера, оцінок експертів, суджень консультантів, порад консалтингової фірми та ін. Суб’єктивні методи застосовують тоді, коли ризики не піддаються кількісному вимірюванню – квантифікації.
Для оцінки величини фінансових ризиків банку в основному використовують три групи показників:
– статистичні величини (стандартне відхилення, варіація, дисперсія, коефіцієнт бета);
– непрямі показники ризиковості діяльності, обчислені зазвичай у формі фінансових коефіцієнтів за даними публічної звітності;
– аналітичні показники (індикатори), призначені для оцінки конкретного виду ризику (валютного, відсоткового, кредитного, інвестиційного, незбалансованої ліквідності та ін.) в процесі внутрішнього аналізу діяльності банку.
У процесі оцінювання ризиків вітчизняних банків найбільш вживаними та доступними для зовнішніх аналітиків залишаються непрямі показники ризиковості. Вибір показників визначається економічною сутністю та специфікою того чи іншого виду ризику. Наприклад, для валютного ризику таким індикатором вважають величину відкритої валютної позиції банку.
Одним із важливих інструментів у процесі оцінювання та управління ризиками є аналіз сценаріїв – альтернативних варіантів, за якими можуть розвиватися події в майбутньому. Такий аналіз базується на оцінці періоду часу, впродовж якого банк наражається на конкретний вид ризику, а також ступеня впливу ризику та ймовірності його реалізації. Наявність ризику означає існування кількох сценаріїв, які відрізняються і за ймовірністю настання події, і за можливими наслідками. Самі сценарії мають бути описані та сформульовані на основі експертних оцінок, тобто суб’єктивними методами. Кількісні характеристики кожного з обраних сценаріїв визначаються із застосуванням об’єктивних методів (математичних, статистичних). У процесі управління банківськими ризиками виникають багатофакторні залежності з численними зворотними зв’язками, які не піддаються формалізації. Коли цим знехтувати, сутність процесу може настільки спотворитися, що буде дискредитовано саму ідею застосування формалізованого підходу. Кількісні методи, як засвідчує практика, дають змогу підвищувати ефективність управління ризиками в банківській справі лише до певної межі, а далі виникають невиправдані ілюзії і ризик зростає. На цьому етапі управлінського процесу порівнюють реальний і допустимий рівні ризиків. Це дає змогу визначити, які ризики і якою мірою може взяти на себе банк, а також з’ясувати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик.
Виправданий, або допустимий, ризик розглядається як необхідний складник стратегії і тактики ефективного менеджменту. Під допустимим розуміють такий ризик, реалізація якого не загрожує життєдіяльності банку, а випадкові збитки менші за очікуваний прибуток і розмір спеціальних резервів, призначених для відшкодування можливих втрат. У такому разі ризик оцінюють, виходячи з розміру недоотриманого прибутку. Верхня межа допустимого ризику для банку обчислюється як сума сформованих резервів і розрахункового значення прибутку. Межі допустимого ризику кожний банк встановлює самостійно, керуючись власними міркуваннями та обраною стратегією управління.
Ризик, що є загрозливішим для банку порівняно з допустимим, називають критичним. Критичний ризик характеризується такими втратами, розміри яких перевищують резерви та очікуваний прибуток. Верхня межа критичного ризику визначається розмірами капіталу банку. У разі реалізації критичного ризику банк не лише не отримає прибутку, а й може втратити власні кошти, за рахунок яких компенсуються фінансові втрати.
Якщо можливі наслідки реалізації ризику сягають рівня вищого за критичну межу, то йдеться про катастрофічний ризик. Цей ризик призводить до банкрутства банку, його закриття та розпродажу активів. У широкому розумінні до категорії катастрофічних відносять ризик, пов’язаний з прямою загрозою для життя людей, екологічними катастрофами та ін.
Цінові ризики мінімізуються за допомогою методів хеджування, що базуються на проведенні операцій з похідними фінансовими інструментами (деривативами) на строкових фінансових ринках. Необхідною умовою здійснення операцій хеджування є активно діючий строковий ринок, який створює можливості для проведення фінансових операцій у будь-який час і в будь-яких обсягах. В Україні, наприклад, строковий ринок перебуває на стадії становлення, тому застосування методів хеджування вітчизняними банками обмежене.
З погляду можливості застосовування окремих методів управління доцільно вирізнити кілька груп фінансових ризиків, об’єднавши їх за ознакою можливості застосування тих чи інших методів мінімізації. Це групи ризиків, які можуть бути:
– диверсифіковані;
– застраховані;
– прохеджовані;
– знижені за допомогою інтегрованого управління активами і пасивами банку.
Якщо рівень ризику з якоїсь причини не вдається мінімізувати, керівництво банку може прийняти рішення про його обмеження. Обмеження ризику або його зниження до допустимого рівня досягається обмеженням обсягів операцій, у зв’язку з якими виникає ризик, і (або) скороченням періоду часу, упродовж якого банк наражається на відповідний ризик. Обмеження обсягів операцій забезпечує зменшення розмірів можливих втрат, а скорочення ризикового періоду дає змогу знизити ймовірність настання негативної події.
Моніторинг ризику – це процес функціонування регулярної незалежної системи оцінювання та контролю за ризиком з механізмом зворотного зв’язку. Система моніторингу ризиків допомагає корегувати поточну діяльність згідно із сигналами попередження, що їх вона генерує з використанням механізму зворотного зв’язку. Результативність системи управління ризиками в цілому залежить від ефективності системи моніторингу. За такого підходу до організації процесу управління менеджери середньої ланки відповідають і за надійність локальної системи, і за втілення в життя стратегічних цілей, сформульованих на рівні вищого керівництва банку.
Згідно статті 44 (Управління ризиками) Закону України «Про банки та банківську діяльність» [2], банки створюють постійно діючий підрозділ з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контр-партнерів, країн контр-партнерів, структури балансу відповідно до рішень правління (ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку.
Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:
1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;
2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;
3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.
Важливим аспектом управління валютним ризиком є практика централізованого регулювання валютної позиції уповноважених банків. У загальному випадку учасники валютного ринку мають самі визначати той рівень валютного ризику, який вони згодні прийняти для отримання прибутків. Однак для тих суб’єктів господарської діяльності, фінансовий стан яких зачіпає інтереси великої частини населення і впливає на стан суспільства в цілому, рівень позиційного валютного ризику може регулюватися централізовано встановленням нормативів і певних вимог. До цієї категорії належать передусім комерційні банки. Такий підхід базується на тому, що банківський бізнес полягає у наданні послуг клієнтам і не повинен включати ризик, не пов’язаний з необхідністю проведення цих операцій. Банк є посередником між клієнтом і валютним ринком, тому валютну позицію банку необхідно встановлювати на рівні, який відбиває нормальні потреби щодо проведення клієнтських операцій. Менеджментові банків бажано утримуватися від спекулятивних операцій обмеженням величини відкритої валютної позиції. Утім, досить часто банки все ж проводять такі операції, використовуючи сприятливу кон’юнктуру валютного ринку для отримання додаткового (спекулятивного) доходу.
Практика обмеження валютного ризику комерційних банків у різних країнах відрізняється. Подекуди функцію управління валютними позиціями комерційних банків виконують центральні банки, установлюючи нормативні вимоги щодо їх максимально допустимого розміру. Наприклад, у Великий Британії розраховується норматив достатності капіталу банків для здійснення операцій з іноземною валютою. В інших країнах, наприклад у США, валютна позиція банків централізовано не регулюється, управління нею керівництво банку здійснює самостійно, встановлюючи ліміти експозиції та валютного ризику для дилерів різних рангів. Водночас валютна експозиція банку має бути оголошена на ринку, щоб акціонери і клієнти знали про рівень валютного ризику цієї кредитної установи. Оскільки американські банки не виключають повністю валютного ризику, то для страхування створюється резерв на покриття втрат від валютних операцій, який становить у середньому до 8% величини капіталу банку.
В Україні діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює Національний банк України через ліцензування валютних операцій та встановлення обов’язкових нормативів. Починаючи з 2002 року для контролю за рівнем валютного ризику комерційних банків запроваджено норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції, у тому числі норматив для обмеження ризику загальної довгої валютної позиції і норматив для обмеження ризику загальної короткої валютної позиції банку.
Для запобігання можливості валютних спекуляцій комерційними банками НБУ не лише контролює дотримання ними встановлених нормативів відкритої валютної позиції, а й суворо обмежує перелік операцій, які банки можуть здійснювати власним коштом. Сукупний вплив обмежень і правил здійснення валютних операцій призводить до того, що навіть маючи можливість провести операції з іноземною валютою власним коштом на міжбанківському ринку, банки часто відмовляються від цього. Наприклад, виступаючи як покупець валюти, банк зобов’язаний сплатити збір на обов’язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% суми (в гривнях), витраченої на купівлю валюти, що зазвичай перевищує суму доходу від курсової різниці за зовнішньою та внутрішньою угодами.
Правила валютного регулювання, затверджені НБУ [20], практично повністю унеможливили проведення спекулятивних операцій з валютою. Дилери банків вважають, що для проведення арбітражних операцій ринок став неліквідним, і динаміка внутрішнього валютного курсу за таких обставин цілком залежить від кількості заявок на купівлю чи продаж валюти. Ці зусилля спрямовано на забезпечення поступового та прогнозованого руху обмінного курсу гривні з орієнтацією валютного ринку на обмеження спекулятивної діяльності. Проте централізоване регулювання валютної позиції комерційних банків встановленням обов’язкових нормативів лише обмежує валютний ризик, але ще не означає його уникнення. Тому перед менеджментом банку постійно постає завдання регулювання величини та виду (довга чи коротка) позицій за різними іноземними валютами.
У процесі управління валютним ризиком банк може застосувати дві альтернативні стратегії, утримуючи валютну позицію відкритою (стратегія максимізації прибутку) або закритою. Стратегія управління активами і пасивами, яка передбачає вирівнювання валютної структури балансу у напрямі закритої валютної позиції, називається валютним метчингом. Застосовування цієї стратегії дає змогу банку уникнути частини валютного ризику. Проте і ця стратегія не виключає його повністю, оскільки залишається ризик, пов’язаний з репатріацією прибутків від міжнародної діяльності або виплатою дивідендів в іноземній валюті. Вирівнювання структури активів і пасивів в іноземній валюті для зниження валютного ризику банку на практиці не завжди можливе. На регіональних ринках окремі валюти іноді виявляються не досить популярними та доступними і учасники ринку не завжди мають можливості для повного узгодження всіх надходжень і платежів у всіх іноземних валютах. Особливо це стосується банків, адже вони оперують великими обсягами багатьох валют, а також тому, що їхня валютна позиція суттєво залежить від потреб клієнтів. Отже, обираючи стратегію управління валютним ризиком, важливо зважити на те, що можливість повного узгодження всіх надходжень і платежів в іноземній валюті є радше теоретичною і на практиці досягти такої відповідності практично неможливо.
Банки мають можливість зупинити вибір на альтернативній стратегії – максимізації прибутку. Суть її зводиться до того, що учасники ринку «грають» на валютних курсах для отримання прибутків спекулятивного характеру, залишаючи валютну позицію відкритою та свідомо наражаючись на підвищений ризик. У такому разі управління валютною позицією здійснюється з огляду на закономірність: довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження, а коротка – навпаки. Що вищий ризик бере на себе учасник, то більший прибуток він може отримати від «гри» на валютних курсах, але за несприятливих змін на валютному ринку втрати через узятий валютний ризик також будуть суттєвими.
Правильним є і протилежне твердження: зниження рівня валютного ризику означає не тільки зменшення ймовірних збитків, а й обмеження потенційних можливостей отримання прибутків. Саме ця обставина спонукає деяких учасників валютного ринку, в тому числі і банки, свідомо залишати свої позиції незахищеними в сподіванні на отримання додаткових прибутків від сприятливої динаміки ринкових параметрів.
Якщо банк обрав стратегію максимізації прибутку, виникає потреба оцінити валютний ризик і можливі наслідки прийнятих управлінських рішень. Залежність між величиною прибутків (збитків), одержаних у результаті утримання банком відкритої валютної позиції, та змінами валютних курсів на ринку описується аналітичною моделлю [68]:
(3.1)
де 
– прибуток (збиток), отриманий від переоцінювання валютних коштів у зв’язку зі зміною валютного курсу;
VP – валютна позиція банку;
sp, s – прогнозований і поточний валютний курс відповідно.
Особливістю моделі є наявність чинника невизначеності, пов’язаного з прогнозами очікуваних значень валютного курсу (sp). Прогнози справджуються з певною ймовірністю, тому запровадження в модель ймовірнісних характеристик (ймовірність того, що валютний курс досягне прогнозованого значення) дає змогу проводити поглиблений аналіз, порівнюючи кілька сценаріїв. У такому разі отримують два показники: імовірність настання події та суму можливих втрат, яка з нею кореспондується.
Прогнозування валютного курсу – це складний процес, який потребує застосування сучасних технологій, кількісних методів аналізу, високого рівня підготовки кадрів. У процесі прогнозування використовується сучасний аналітичний інструментарій. Аналітики також спираються на власні міркування щодо зміни форвардних валютних курсів, що дає змогу враховувати й ті чинники, які не мають кількісних характеристик. Різниця між форвардним і споткурсом залежить від різниці в рівнях відсоткових ставок за валютами та від тривалості форвардного періоду. З продовженням строків різниця між спотовим і форвардним валютними курсами зростатиме. У процесі прогнозування валютних курсів потрібно брати до уваги не лише результати розрахунків, а й такі чинники, як поточні умови валютного ринку; результати аналізу кривої дохідності цінних паперів; співвідношення попиту і пропозиції на форвардних валютних ринках; результати прогнозування швидкості, напряму та величини зміни відсоткових ставок. Крім того, банки можуть скористатися прогнозами професійних аналітиків.
Отже, рівень валютного ризику банку залежить не тільки від власної позиції банку, яка може бути обчислена досить точно, а й від ринкової кон’юнктури, прогнозування якої є серйозною проблемою. Міжнародний досвід свідчить, що навіть у порівняно благополучних країнах банкіри останнім часом надають перевагу стратегіям мінімізації ризиків. У цьому разі модель валютного метчингу слугує інструментарієм аналізу та обґрунтування внутрішніх лімітів валютного ризику і допустимих діапазонів зміни фінансових результатів діяльності банку.
У процесі управління валютним ризиком і валютною позицією комерційні банки застосовують дві основні групи методів: управління валютною структурою балансу та хеджування валютного ризику.
Зміст першої групи методів зводиться до впливу на валютну структуру балансу для обмеження наслідків переоцінки валютних інструментів. До цих методів належать: структурне балансування валютних потоків за сумами та строками; проведення конверсійних операцій; зміна строків валютних платежів (випередження та відставання); дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті. Структурне балансування валютних потоків полягає в узгодженні обсягів і строків активних і пасивних операцій з усіма іноземними валютами, якими оперує банк. Ідея методу структурного балансування може застосовуватися щодо будь-яких балансових операцій з валютними коштами (конверсійні операції, укладення кредитних і депозитних угод в іноземній валюті, узгодження валютних надходжень і платежів, проведення форфейтингових операцій, реструктуризація кредиторської та дебіторської валютної заборгованості, купівля та продаж цінних паперів, деномінованих в іноземній валюті, та ін.). Обсяги та терміни проведення зазначених операцій добираються так, щоб це дало змогу закрити валютні позиції або знизити їхній розмір до прийнятного рівня.
Одним із прийомів, що широко використовується банками у процесі управління валютними позиціями, є проведення конверсійних операцій. Наднормативний розмір позиції за певною валютою може бути зменшений її обміном на іншу валюту, за якою розмір позиції був нижчий за норматив. Це дає змогу увідповіднювати валютні позиції до встановлених вимог без здійснення операцій з базовою валютою. Зазвичай банки вдаються до конверсії валюти, курс якої знижується, у надійнішу та стабільнішу валюту. Наприклад, якщо очікується зростання курсу долара США щодо німецької марки, то має сенс швидкий обмін вільних грошових коштів у марках на долари. Однак конверсійні операції майже не впливають на розмір загальної валютної позиції банку, прийнятої в Україні, і тому не можуть бути використані для її регулювання.
У процесі управління валютним ризиком банки можуть скористатися методом випередження та відставання (leads and lags від англ. випередження та відставання), який ґрунтується на змінах строків платежів в іноземних валютах залежно від очікуваних коливань валютних курсів. Маніпулювання строками дає змогу закрити короткі позиції за певними валютами до зростання їхнього ринкового курсу і відповідно довгі позиції – до зниження курсу. До найпоширеніших на практиці форм зазначеної тактики належать:
– прискорення репатріації (повернення до своєї країни зза кордону) капіталу, прибутків, інших грошових коштів в очікуванні ревальвації національної валюти або сповільнення процесів репатріації перед девальвацією національної валюти;
– прискорення чи сповільнення погашення основної суми боргу в іноземній валюті та виплати відсотків залежно від зміни валютного курсу;
– дострокова оплата послуг і товарів (основних фондів, товарно-матеріальних цінностей) у разі підвищення курсу валюти платежу або затримка платежів у разі очікування зниження курсу;
– прискорення чи сповільнення нарахування і виплати дивідендів, надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду банку та ін.;
– регулювання одержувачем інвалютних коштів строків їх конверсії в національну валюту.
Можливості застосування прийому випередження та відставання визначаються передусім законодавчим регулюванням країни та умовами фінансових контрактів. У переважній більшості угод, за якими відбуваються платежі, передбачається і можливість дострокової оплати, і види та розмір штрафних санкцій (пені, неустойки та ін.) за несвоєчасне здійснення переказів валютних коштів. В останньому випадку затримка платежу через зниження курсу буде виправдана лише тоді, коли зниження витрат на придбання валюти за новим курсом перекриє суму нарахованих штрафів.
Прийом дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті становить різновид обліку векселів і полягає в перевідступі банку права вимоги заборгованості в іноземній валюті в обмін на негайну виплату банком власнику векселя відповідної суми коштів у національній або іншій іноземній валюті. Дисконтування здійснюється здебільшого через проведення форфейтингових операцій. Банк купує векселі на всю суму і на повний строк без права їх регресу (обороту) на попереднього власника. Відмінність цієї операції від традиційного обліку векселів полягає в тому, що форфейтингові операції проводяться з великими обсягами платежів в іноземній валюті (звичайно не менш як 1 млн. дол. США) та з тривалим кредитом (на період від півроку до 5–7 років). Загальноприйнятою практикою є наявність гарантії третьої особи або аваль, а також здійснення серії регулярних платежів, які оформлені простими векселями. Форфейтинг може розглядатись як експортний факторинг і є, по суті, кредитуванням експортера.
Дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті здійснюється також іншими способами, які мають певні відмінності порівняно з форфейтингом, такі як право регресу векселів, спеціальний, узгоджений сторонами занижений валютний курс та ін. Добір платіжних вимог, що дисконтуються, за строками виплат згідно з власними потребами банку допомагає менеджментові планувати майбутні дії щодо управління валютною позицією. Дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті має низку обмежень і недоліків, які й зумовлюють його незначне поширення у процесі управління валютною позицією. Навіть якщо банку вдалося знизити позиційний валютний ризик за допомогою таких операцій, то форфейтер (банк) наражається на інші ризики (ризик неплатежу, політичний ризик у країні емітента векселів, ризик переказу валютних коштів, який полягає в неможливості виконання зобов’язань в іноземній валюті країною покупця). Крім того, банку не вдається уникнути валютного ризику, пов’язаного зі зміною курсу валюти платежу впродовж дії форфейтингової угоди. Тому не кожний банк погоджується стати форфейтером. Деякі банки, навпаки, спеціалізуються на такому способі фінансування експортерів.
Здебільшого форфейтингові операції проводяться банком для отримання прибутків від різниці між номінальною сумою векселя та реальною величиною коштів, виплачених банком їхньому власнику, а також одержання комісійного доходу. Законодавство та правила валютного регулювання в окремих країнах можуть обмежувати можливості використання методу дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті, як це й відбувається у вітчизняній практиці.
Загалом управління валютними позиціями за допомогою проведення балансових операцій часто не відповідає власним потребам і планам банку, а іноді не вигідне з погляду витрат. Вітчизняні банки змушені вдаватися до таких прийомів за браком необхідних умов для застосування сучасніших і досконаліших методів регулювання валютної позиції, таких, зокрема, як строкові валютні угоди.
Друга група методів, пов’язана з хеджуванням валютного ризику, передбачає створення захисту від валютних ризиків укладанням додаткових строкових угод за іноземною валютою, які дають змогу компенсувати можливі фінансові втрати за балансовими статтями внаслідок зміни валютного курсу. Хеджування здійснюють за допомогою проведення операцій з форвардними валютними контрактами, валютними ф’ючерсами та опціонами, валютними своп-контрактами, свопоціонами, а також різних їх комбінацій типу подвійний форвард, валютний своп.
Широкий вибір похідних фінансових інструментів на міжнародних ринках дає змогу банкам знаходити найефективніші комбінації проведення валютних операцій і застосовувати досконалі методи управління валютною позицією для зниження валютного ризику. Інструменти хеджування валютного ризику відрізняються за характеристиками та механізмами функціонування і докладно розглянуто в наступному розділі.
Маючи відкриту валютну позицію, банк може отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу з огляду на закономірність:
– довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;
– коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків у разі підвищення курсу.
3.2 Перспективні напрямки валютних операцій в АКБ «Приватбанк»
Згідно статті 47 (Банківські операції) Закону України «Про банки та банківську діяльність» [2], за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати такі валютні операції за дорученням клієнтів або від свого імені:
– з інструментами грошового ринку;
з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;
– з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;
Проаналізуємо перспективні стратегії і технології операцій валютного хеджування с використанням похідних фінансових інструментів.
А) Ф’ючерсні стратегії і хеджування за допомогою
ф’ючерсних контрактів
Спред – це стратегія, що складається в одночасній покупці і продажу ф’ючерсних контрактів. Інвестор та банкхеджер використовує її, коли думає, що різниця між цінами контрактів у майбутньому повинна змінитися.
Хеджування – це страхування від несприятливої зміни ринкової кон’юнктури [39]. Недолік хеджування полягає в тім, що воно не дозволяє хеджеру скористатися сприятливим розвитком подій. Хеджування продажем ф’ючерсного контракту використовують для страхування від падіння ціни базисного активу, хеджування покупкою – від її підвищення. При неповному хеджуванні використовують коефіцієнт хеджування. Він розраховується на основі статистичних даних зміни цін розглянутого активу і ф’ючерсного контракту за попередні періоди часу. Тимчасові періоди вибираються рівними терміну хеджування.
Найпростішими ф’ючерсними стратегіями є покупка або продаж ф’ючерсного контракту. Інвестор може також одночасно відкрити і коротку і довгу позиції по ф’ючерсних контрактах. Дана стратегія називається спред або стреддл. Інвестор прибігає до таких дій, коли думає, що різниця між цінами різних ф’ючерсних контрактів не відповідає ціні доставки або значенням, що звичайно спостерігаються. Формування спреда є менш ризикованою стратегією, ніж відкриття тільки довгої або короткої позиції. За допомогою спреда інвестор виключає ризик втрат, зв’язаних із загальним рівнем коливання цін, і розраховує отримати прибуток за рахунок цінових відхилень.
Розрізняють часовий, міжвалютний спред і спред між ринками. Часовий спред складається в одночасній покупці і продажу ф’ючерсних контрактів на той самий актив з різними датами виконання. Ціль стратегії – отримати прибуток від змін у співвідношенні цін контрактів. Розрізняють спред «бика» і спред «ведмедя». Спред «бика» припускає довгу позицію по далекому і коротку – по ближньому контрактах. Спред «ведмедя» включає коротку позицію по далекому і довгу – за ближнім контрактом.
Коли інвестор формує першу стратегію, то говорять, що він купує спред, коли другу – продає. Інвестор купить спред, якщо думає, що величина спреда повинна зрости; продасть спред. коли розраховує на його зменшення.
Наступна стратегія поєднує одночасно три контракти і називається спред метелик. Вона включає спред бика і спред ведмедя. у яких середній ф’ючерсний контракт є загальним. Інвестор використовує дану стратегію, коли між середнім і крайнім контрактами не дотримується необхідна величина спреда, однак неясно, у яку сторону зміняться ф’ючерсні ціни.
Міжвалютний спред складається у заключенні ф’ючерсних контрактів на різні, але взаємоконвертовані валюти з метою отримати прибуток від змін у співвідношенні цін контрактів.
Якщо на різних біржах обертаються ф’ючерсні контракти на той самий базисний актив, то можна створити між ними спред при виникненні істотної різниці у ф’ючерсних цінах на даних біржах [39].
Існує хеджування продажем і покупкою ф’ючерсного контракту. Хеджування продажем контракту використовується для страхування від майбутнього падіння ціни на спотовому ринку, хеджування покупкою – від її підвищення.
На практиці повне хеджування трапляється рідко, тому що терміни виконання ф’ючерсного контракту і здійснення спотової угоди можуть не збігатися. У результаті не буде повного збігу ф’ючерсної і спотової цін, і хеджер може одержати як деякий виграш, так і понести збитки, хоча по величині вони будуть менше, ніж у випадку відмовлення від страхування. Тому хеджер повинний прагнути звести до мінімуму час між закінченням хеджа і скінченням терміну ф’ючерсного контракту. Для хеджування варто вибирати ф’ючерсний контракт, що минає після здійснення спотової угоди. Хеджування за допомогою найближчого ф’ючерсного контракту називають спотхеджуванням.
Відкривши позицію за ф’ючерсним контрактом, хеджер повинний оплачувати негативну варіаційну маржу, якщо кон’юнктура на ф’ючерсному ринку буде розвиватися для нього не в сприятливий бік. Чим більше часу залишається до терміну скінчення контракту, тим більше можливий розкид коливання ф’ючерсної ціни і відповідно негативна маржа. Щоб зменшити витрати фінансування позиції, доцільно хеджувати ризик шляхом послідовного виконання ряду короткострокових ф’ючерсних контрактів [39].
Наприклад, період хеджування складає три місяці. Хеджер спочатку відкриє позицію за контрактом, що минає через місяць. Перед його закінченням він закриє позицію за даним контрактом і відкриє позицію по наступному місячному контракті і по його закінченні переключиться на третій контракт. На біржі може бути відсутнім контракт на необхідний базисний актив. У такому випадку для страхування вибирається контракт на родинний актив. Дана техніка називається кроссхеджуванням.
Б) Опціонні стратегії і хеджування за допомогою
опціонних контрактів
Опціонні контракти заключають як на біржовому, так і позабіржовому ринках. До 1973 р. у світовій практиці існувала тільки позабіржова торгівля опціонами. У 1973 р. утворена перша опціонна біржа – Чикагська Біржа Опціонів.
Позабіржові контракти заключають за допомогою брокерів або дилерів. Контракти не є стандартними.
Біржова торгівля опціонами організована по типу ф’ючерсної [39]. Її відмінна риса – сторони не знаходяться в однаковому положенні з погляду контрактних зобов’язань. Тому покупець опціону при відкритті позиції сплачує тільки премію. Продавець опціону зобов’язаний внести початкову маржу. При зміні поточного курсу базисного активу розмір маржі може мінятися, щоб забезпечити гарантії виконання опціону з боку продавця. При виконанні опціону розрахункова палата вибирає особу з протилежною позицією і пропонує йому здійснити дії відповідно до контракту.
Біржові опціони є стандартними контрактами. Крім інших умов біржа також встановлює і ціну виконання опціонів. У процесі торгівлі узгоджується величина премії опціону. На той самий базисний актив біржа може одночасно кілька опціонних контрактів, що відрізняються друг від друга як ціною виконання, так і термінами витікання. Всі опціони одного виду, тобто колл або пута, на один базисний актив називають опціонним класом. Опціони одного класу з однаковою ціною виконання і датою витікання контракту утворять опціонну серію.
Одним з важливих питань функціонування ринку опціонів є питання визначення величини премії або ціни опціонів. Розглянемо основні моменти даної проблематики на основі опціонів на акції.
1. Вартість американського і європейського опціонів колл до моменту витікання терміну дії контрактів
Відповімо на запитання, скільки буде коштувати опціон колл безпосередньо перед витіканням терміну його дії. У цей момент його вартість може приймати тільки два значення. Якщо Р < X (де: Р – ціна спот акції в момент витікання опціону, X – ціна виконання), то премія дорівнює нулеві, оскільки покупка такого опціону не принесе інвесторові ніякого виграшу. Якщо Р > X, то премія складе Р – X, тобто дорівнює його внутрішньої вартості. При порушенні даної умови виникає можливість зробити арбітражну операцію.
Безпосередньо перед витіканням терміну дії контрактів ціна опціону пута може приймати тільки два значення. Якщо Р? X, премія дорівнює нулеві. Якщо Р < X, вона складе X – Р. При порушенні останньої умови можна зробити арбітражну операцію.
Верхня границя премії опціону колл у будь-який момент часу дії контракту не повинний бути більше ціни спот акції, тобто з? S, де: з – премія опціону колл, S – ціна спот акції. При порушенні даної умови інвестор може зробити арбітражну операцію: він купить акцію і випише на неї опціон.
Ціна американського опціону пута в будь-який момент часу дії контракту не повинний бути більше ціни виконання, тобто X, де ра – ціна американського опціону пута. У противному випадку інвестор може дістати прибуток без ризику, продавши опціон.
До моменту витікання терміну дії контракту європейський опціон пута повинний коштувати не більше ціни виконання. Тому в момент його придбання він повинний коштувати менше приведеної вартості ціни виконання. У противному випадку інвестор може дістати прибуток, виписавши опціон і розмістивши суму премії під відсоток без ризику на період дії контракту.
Нижня границя премії американського і європейського опціонів колл на акції, по яких не виплачуються дивіденди, складає:
(3.2)
де: Т – період дії контракту,
rf – ставка без ризику для періоду Т.
Якщо дана умова не буде виповнюватися і премія опціону колл виявиться менше відзначеної величини, то виникне можливість здійснення арбітражної операції.
Формула (3.2) показує перемінні, від яких залежить величина премії опціону колл, а саме: премія опціону колл тим більше, чим вище спотовая ціна акції (S), більше період часу до витікання контракту (T), більше ставка без ризику (rf) і менше ціна виконання (X). Премія опціону колл також залежить від величини стандартного відхилення ціни акції. Чим воно більше, тим більше імовірність того, що курс акції перевищить ціну виконання й опціон принесе прибуток. Тому, чим більше σ, тим дорожче опціон.
Нижня границя премії європейського опціону пута на акції, по яких не виплачується дивіденд, дорівнює:
(3.3)
При порушенні даної умови відкриється можливість для здійснення арбітражної операції. Нижня границя американського опціону пута дорівнює:
(3.4)
Формула (3.4) показує перемінні, котрі впливають на величину премії опціону пута. Вона буде тим більше, чим більше ціна виконання (X), менше курс акції (S), менше ставка без ризику (rf).У відношенні перемінної (T) можна в загальному плані сказати, що чим більше часу залишається до витікання контракту, тим дорожче повинний коштувати опціон, тому що, чим більше часу, тим більше імовірності, що опціон принесе прибуток. Чим більше величина стандартного відхилення ціни акції, тим дорожче буде коштувати опціон.
Найголовніша задача, яку необхідно вирішити інвесторові – це визначення ціни опціону. Дві найбільш відомі моделі визначення премії опціонів – це модель БлэкаШоулза і биноминальная модель (BOPM) Коксу, Росса і Рубинштейна.
Модель Блэка Шоулза була разработна для оцінки вартості європейського опціону колл на акції, по яких не виплачуються дивіденди. Щоб використовувати дану формулу для оцінки вартості опціону на акції, по яких виплачуються дивіденди, у формулу були внесені деякі зміни. Формула Блэка Шоулза для оцінки дійсної вартості опціону має такий вигляд [39]:
Vc = N(d1) Ps – E/eRT * N(d2), (3.5)
де:
d1 = [ln(Ps/E)+(R+0,5s2)T]/sЦT (3.6)
d2 = [ln(Ps/E)+(R – 0,5s2)T]/sЦT = d1sЦT (3.7)
де: Vc дійсна вартість опціону колл;
Ps – поточна ринкова ціна базисного активу;
Е – ціна виконання опціону;
R – ставка, що безупинно нараховується, без ризику в розрахунку на рік;
Т – час до витікання, представлений у частках у розрахунку на рік;
s – ризик базисної звичайної акції, обмірюваний стандартним відхиленням прибутковості акції, представленої як відсоток, що безупинно нараховується, у розрахунку на рік.
Варто звернути увагу на те, що E/eRT це вартість ціни виконання на базі відсотка, що безупинно нараховується. Величина ln(Ps/E) – це натуральний логарифм Ps/E. N(d1) і N(d2) позначають імовірності того, що при нормальному розподілі із середньої, рівної 0, і стандартним відхиленням, рівним 1, результат буде відповідно менше d1 і d2.
У даній формулі ставка відсотка R і стандартне відхилення активу (передбачаються постійними величинами протягом усього часу дії опціону. Для полегшення підрахунків по даній формулі були розроблені таблиці значень N(d) для різних d. Формула Блэка Шоулза часто застосовується тими, хто намагається знайти ситуації, коли ринкова ціна опціону серйозно відрізняється від його дійсної ціни. Опціон, що продається по істотно більш низькій ціні, чим отримана по формулі, є кандидатом на покупку; і навпаки, – той, котрий продається по значно більш високій ціні, – кандидат на продаж.
Слід зазначити, що в середині 80х років найбільш популярним стало використання опціонів для страхування портфеля (portfolio insurance). Використовують опціон пута на індекс, що дуже схожий на портфель інвестора.
За допомогою опціонів інвестор може також страхуватися від росту або падіння ціни конкретного цікавлячого його активу. Якщо вкладник хеджирует свою позицію від росту ціни активу, йому варто купити опціон колл або продати опціон пута. В другому випадку інвестор страхується тільки на величину премії, отриманої від продажу опціону пута.
в) Досвід використання фінансових інструментів валютних контрактів у діяльності АКБ «Приватбанк» у 2001–2002 роках при регулюванні валютної позиції забалансовими операціями хеджування
3.3 ГЕП-менеджмент як сучасний метод контролю ризиків валютної позиції разночасових валютних активів та пасивів в АКБ «Приватбанк»
ГЕП – менеджмент – це комплексний метод одночасного управління платоспроможністю, ліквідністю, валютною позицією та прибутковістю банку з застосуванням механізму поточного порівняння строків, сум та вартості залучених коштів і строків, сум та доходів від розміщення цих залучених коштів в активні операції банка (кредити та цінні папери) [32].
Регулюючи геп-розриви за рахунок оперативного запозичення коштів на міжбанківському ринку, включаючи механізми регулювання ліквідності, пропонуємі НБУ [1], банк наражається на проблеми відсоткового ризику, тобто ціна на короткострокові ресурси запозичень може суттєво знизити прибутковість банку, оскільки такі запозичення є додатковими витратами банку, які знижують рівень розрахункової процентної маржі між вартістю залучених коштів та доходами від їх розміщення в активні операції.
Стратегія управління гепом має на меті при збереженні вимог по забезпеченню платоспроможності та ліквідності банку отримання підвищених прибутків і передбачає свідомий ризик банку, а тому характеризується як агресивніша. У разі реалізації ризику маржа банку знизиться, що буде зумовлено підвищенням ставок за від’ємного гепу або зниженням ставок за додатного гепу. У процесі реалізації стратегії управління гепом необхідно досягти відповідності між видом гепу (додатний чи від’ємний) та прогнозами зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Очевидно, запорукою успіху цієї стратегії є наявність надійного прогнозу (або можливість отримати такий прогноз) і передбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад, через нестабільність економіки або під час кризових періодів, набагато безпечнішою для банку буде стратегія фіксації спреду.
Основними параметрами управління ГЕПом є строки та обсяги активів і зобов’язань банку. Узгодження строків розміщення активів і залучення зобов’язань – один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. Припускається, що всі відсоткові ставки і за активними, і за пасивними операціями змінюються з однаковою швидкістю в одному напрямі. Це припущення пов’язане з концепцією «паралельного зсуву» кривої дохідності.
Сутність прийомів комплексного управління активами та пасивами банку (УАП) полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за обсягом коштів.
Узгодження строків вхідних і вихідних фінансових потоків використовується менеджментом банків паралельно з іншими прийомами управління платоспроможністю, ліквідністю та відсотковим ризиком, оскільки на практиці узгодити всі позиції за строками та сумами майже неможливо.
Показник гепу визначається як різниця між величиною чутливих активів і чутливих зобов’язань банку в кожному із зафіксованих інтервалів.
Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов’язання (FA(t) > FL(t)), або від’ємним, якщо чутливі зобов’язання перевищують чутливі активи (FA(t) < FL(t)).
Збалансована позиція, коли чутливі активи та зобов’язання рівні між собою, означає нульовий геп. За нульового гепу маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, а відсотковий ризик – мінімальним. Проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни відсоткових ставок на ринку за нульового гепу неможливо. І додатний, і від’ємний геп надають банку потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.
Для визначення співвідношення чутливих активів і зобов’язань банку використовують коефіцієнт гепу – FGAP (t), який обчислюється як відношення чутливих активів до чутливих зобов’язань.
Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, це означає, що геп додатний, якщо менший – геп від’ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, геп нульовий.
Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид (додатний або від’ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок.
Правило управління гепом [38]:
– якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься;
– якщо геп від’ємний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зменшуватиметься, а з їх зниженням – збільшуватиметься.
Це означає, що для банку не так вже й важливо, як змінюються відсоткові ставки на ринку. Головне – щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який забезпечить підвищення прибутку, тобто був додатним за підвищення ставок і від’ємним – за їх зниження.
Проте менеджменту банку потрібно пам’ятати, що потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсоткового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться помилковим або не справдиться, то це може призвести до зниження прибутку і навіть до збитків. Отже, за наявності в банку додатного чи від’ємного гепу цілком реальною є і ймовірність одержання додаткових прибутків, і ймовірність фінансових втрат.
Тому геп є мірою відсоткового ризику, на який наражається банк упродовж зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, додатний чи від’ємний геп має банк, що більша абсолютна величина гепу, то вищий рівень відсоткового ризику бере на себе банк і то більше змінюється його маржа.
Головне завдання менеджменту банку в процесі управління гепом – досягти відповідності між видом гепу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Необхідною умовою управління гепом є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати такий прогноз) і передбачуваність економічної ситуації.
Метод гепу дає змогу банку зважено керувати співвідношенням обсягів активів і зобов’язань банку, проте на практиці виникає необхідність одночасного управління і обсягами, і строками фінансових потоків банку. Для цього застосовують метод кумулятивного гепу.
За економічним змістом кумулятивний геп – це інтегральний показник, що відбиває рівень ризику відсоткових ставок, на який наражається банк упродовж розглянутого часового горизонту. Банк може управляти цим ризиком, встановлюючи ліміт кумулятивного гепу як максимально допустиму його величину та у відповіднюючи структуру чутливих активів і зобов’язань до установленого ліміту.
Висновки
Основна класифікація банківських валютних операцій спирається на функціональний принцип:
– валютні операції по обслуговуванню міжнародних торговельних розрахунків;
валютні операції по обслуговуванню міжнародного руху капіталу;
валютні операції по обслуговуванню міжнародних депозитів та кредитів, а також фінансових допомог;
валютні неторгові операції по обслуговуванню міжнародних грошових потоків платежів юридичних та фізичних осіб;
операції по торгівлі валютою на національному та світовому міжбанківському та біржовому ринках;
валюто-обмінні операції з готівкою, чеками, пластиковими картками та банківськими металами;
ведення валютних рахунків юридичних та фізичних осіб;
ведення корреспондентських валютних рахунків комерційного банку в банках – нерезидентах (нострорахунки) та корреспондентських валютних рахунків банків-нерезидентів та резидентів в комерційному банку (лоро-рахунки);
валютні операції по залученню валютних депозитів фізичних та юридичних осіб;
валютні операції по розміщенню залучених валютних депозитів в кредитування фізичних та юридичних осіб;
Валютні операції супроводжуються «Валютним ризиком» – ймовірністю виникнення можливих збитків унаслідок несприятливих змін курсів іноземних валют. Фактори, які впливають на ризик, можна розподілити на дві групи.
1. Фактори впливу на валютний ризик.
а) Збільшують ризик:
– коливання валютних курсів;
– відкриті валютні позиції.
б) Зменшують ризик:
– ліміти позицій за валютами;
– контроль за ризикам з боку керівництва;
– використання методів хеджування.
2. Методами хеджування (страхування) валютного ризику є:
– погодження надходжень і платежів (структурне балансування);
– «валютні кошики» – набір валют, об’єднаних у певних пропорціях, тобто курс валюти стосовно певного набору інших валют;
– методи короткострокового хеджування – поєднують форвардні, опціонні угоди та угоди «своп»;
– методи довгострокового хеджування – фінансові ф’ючерси і дисконтування вимог у валюті (уступка права вимоги боргу в іноземній валюті замість негайно сплаченої суми банком у національній або іншій валюті).
В дипломному проекті на базі АКБ «Приватбанк» виконані дослідження валютного ризику та інструментарію його зменшення як при застосуванні методології нормативного обмеження Національного банку України на розмір загальної валютної позиції банку, так і при методології детального дослідження валютної позиції банка на окремих короткострокових та довгострокових відрізках функціонування банку (повалютний ГЕП-менеджмент).
Аналіз повалютної структури залучених коштів банків та клієнтів в пасивах АКБ «Приватбанк» станом на 31.12.2005 та 31.12.2006 показав, що при виконанні нормативів загальної валютної позиції Н13 за рахунок позабалансової валютної позиції:
а) залучені кошти банків
– структурна частка залучених коштів в EUR знизилась з рівня 6,66% у 2005 році до рівня 4,40% у 2006 році;
– структурна частка залучених коштів в USD знизилась з рівня 66,49% у 2005 році до рівня 63,6% у 2006 році;
– структурна частка залучених коштів в RUB, знизилась з рівня 3,12% у 2005 році до рівня 2,97% у 2006 році;
– зниження частки залучених валютних коштів виникло за рахунок підвищення структурної залучених коштів в національній валюті UAH, з рівня 23,73% у 2005 році до рівня 29,04% у 2006 році;
б) залучені кошти клієнтів
– структурна частка залучених коштів в EUR, знизилась з рівня 7,34% у 2005 році до рівня 4,03% у 2006 році;
– структурна частка залучених коштів в USD, незначно знизилась з рівня 32,23% у 2005 році до рівня 32,05% у 2006 році;
– структурна частка залучених коштів в RUB, незначно знизилась з рівня 0,28% у 2005 році до рівня 0,26% у 2006 році;
– зниження частки валютних залучених коштів виникло за рахунок підвищення структурної частки залучених коштів в національній валюті UAH з рівня 60,32% у 2005 році до рівня 63,45% у 2006 році;
Таким чином, структури залучених валютних коштів від банків та клієнтів, як і у 2005 році, на кінець 2006 року мають суттєві структурні різниці:
структурна частка залучених коштів в доларах США від клієнтів становить 32,0–32,2%, а від банків 63,6 – 66,5%;
– структурна частка залучених коштів в національній валюті від клієнтів становить 60,3–63,4%, а від банків 23,7 – 29,0%;
Аналіз повалютної структури кредитів банкам та клієнтам в активах АКБ «Приватбанк» станом на 31.12.2005 та 31.12.2006 показує, що при виконанні нормативів Н13 за рахунок забалансової валютної позиції:
а) міжбанківське кредитування
– структурна частка кредитів, наданих в EUR, знизилась з рівня 12,76% у 2005 році до рівня 3,85% у 2006 році;
– структурна частка кредитів, наданих в USD, знизилась з рівня 68,36% у 2005 році до рівня 38,22% у 2006 році;
– структурна частка кредитів, наданих в RUB, знизилась з рівня 1,51% у 2005 році до рівня 0,94% у 2006 році;
– зниження частки валютних кредитів виникло за рахунок різкого підвищення структурної частка кредитів, наданих в національній валюті UAH, з рівня 17,84% у 2005 році до рівня 56,06% у 2006 році;
б) кредитування клієнтів
– структурна частка кредитів, наданих в EUR, знизилась з рівня 1,95% у 2005 році до рівня 1,6% у 2006 році;
– структурна частка кредитів, наданих в USD, підвищилась з рівня 32,8% у 2005 році до рівня 38,78% у 2006 році;
– структурна частка кредитів, наданих в RUB, знизилась з рівня 1,3% у 2005 році до рівня 0,76% у 2006 році;
– підвищення частки валютних кредитів виникло за рахунок зниження структурної частка кредитів, наданих в національній валюті UAH, з рівня 64,83% у 2005 році до рівня 57,98% у 2006 році;
Таким чином, структури кредитного валютного портфелю банкам та клієнтам, які у 2005 році мали суттєву різницю, на кінець 2006 року практично вирівнялися, тобто основними показниками є:
– кредити в національній валюті зайняли частку 56 –58%;
– кредити в доларах США зайняли частку 38,2 – 38,8%;
– кредити в євро зайняли частку 1,6 – 3,8%;
Таким чином, для керування валютним ризиком і максимізації прибутку на збільшенні обсягів валютообмінних операцій, на ринку похідних цінних паперів АКБ «Приватбанк» у рамках законодавчих обмежень проводить позабалансові операції хеджування (термінових контрактів по обмеженню ризику відкритої довгої і короткої валютної позиції).
Так, дослідження в дипломній роботі роботі показали:
у 2001 році позабалансове форвардне хеджування (форвардні контракти на продаж валютних активів) дозволило привести балансову «довгу» відкриту валютну позицію 43,2% у нормативну зону 29,92% (норма «довгої» валютної позиції – не більш 30%);
у 2002 році позабалансове форвардне й опціонне хеджування на міжнародних фондових ринках (покупка форвардно-опціонних контрактів на постачання валютних активів) дозволило привести балансову «коротку» відкриту валютну позицію 58,7% у нормативну зону 4,73% (норма по «короткій» валютній позиції – не більш 5%);
Таким чином, в діяльності АКБ «Приватбанк» було практично доведено, що хеджування валютних ризиків ф’ючерсними й опціонними контрактами – могутній та перспективний засіб, однак воно вимагає законодавчого рішення по відміні заборони ф’ючерсних та опціонних валютних операцій в Україні та відкриттю ф’ючерсних і опціонних валютних бірж, які по законодавству України тимчасово заборонені.
В дипломному дослідженні валютних операцій АКБ «Приватбанк» в якості удосконалення процесів регулювання валютного ризику був запропонований інструмент повалютного ГЕПменеджменту.
Повалютний аналіз короткострокового та довгострокового ГЕПу в АКБ «Приватбанк» у 2005–2006 роках дозволив ідентифікувати наступні валютні ризики, які не виявляються традиційною методологіїю НБУ врахування загальної валютної позиції банку:
2005 рік (31.12.2005)
1. За короткостроковими активами та пасивами тривалістю до 31 дня:
по ВКВ – довга валютна позиція 22,43%(активи більше пасивів);
по НКВ – коротка валютна позиція 4,54%(пасиви більше активів);
За короткостроковими активами та пасивами тривалістю від 31 дня до 92 днів:
по ВКВ – коротка валютна позиція 3,42%(пасиви більше активів);
по НКВ – коротка валютна позиція 5,03%(пасиви більше активів);
За короткостроковими активами та пасивами тривалістю від 92 до 365 днів:
по ВКВ – довга валютна позиція 2,53%(активи більше пасивів);
по НКВ – коротка валютна позиція 0,24%(пасиви більше активів);
4. За довгостроковими активами та пасивами тривалістю більше 365 днів:
по ВКВ – коротка валютна позиція 64,72%(пасиви більше активів);
по НКВ – коротка валютна позиція 0,0%(пасиви більше активів);
Тобто, без врахування позабалансових операцій з спотовими, форвардними контрактами на покупку валюти в АКБ «Приватбанк» (поява позабалансової довгої валютної позиції), якими він «знивелював» сумарну валютну позицію до нормативних рівнів, станом на 31.12.2005 року:
а). Валютні активи вкладені в короткострокових термінах, при чому їх величина значно менше довгострокових валютних пасивів, тобто при поверненні довгострокових валютних пасивів (вкладів) стратегічно прогнозувалось зниження курсу ВКВ, яка була залучена на довгий термін та проконвертована в національну валюту.
б). Це і було реалізовано в 1 кварталі 2006 року, коли курс долара США знизився з 5,29 грн./1 долар США до 5,05 грн./ 1 долар США. Виграш АКБ «Приватбанк» становить приблизно 150 млн. грн. за рахунок короткої довгострокової валютної позиції по ВКВ величиною в 1,47 млрд. грн. еквівалентом.
2006 рік (31.12.2006)
1. За короткостроковими активами та пасивами тривалістю до 31 дня:
по ВКВ – коротка валютна позиція 17,5%(пасиви більше активів);
по НКВ – коротка валютна позиція 3,43%(пасиви більше активів);
За короткостроковими активами та пасивами тривалістю від 31 дня до 92 днів:
по ВКВ – коротка валютна позиція 36,03%(пасиви більше активів);
по НКВ – довга валютна позиція 0,47%(пасиви більше активів);
За короткостроковими активами та пасивами тривалістю від 92 до 365 днів:
по ВКВ – довга валютна позиція 11,10%(активи більше пасивів);
по НКВ – коротка валютна позиція 0,0%(пасиви більше активів);
4. За довгостроковими активами та пасивами тривалістю більше 365 днів:
по ВКВ – довга валютна позиція 136,64%(пасиви більше активів);
по НКВ – довга валютна позиція 7,49%(пасиви більше активів);
Тобто, без врахування позабалансових операцій з спотовими, форвардними контрактами на покупку валюти в АКБ «Приватбанк» (поява позабалансової довгої валютної позиції), якими він «знивелював» сумарну валютну позицію до нормативних рівнів, станом на 31.12.2006 року:
1. Валютні активи вкладені в довгострокових термінах, при чому їх величина значно більше короткострокових та довгострокових валютних пасивів, тобто при поверненні довгострокових валютних активів (кредитів) стратегічно прогнозується підвищення курсу ВКВ, яка була видана за рахунок конвертації національної валюти в ВКВ та видана у вигляді автомобільно-іпотечних кредитів в ВКВ.
2. Позабалансові валютні операції на продаж валюти дозволяють привести показник довгої валютної позиції в нормативний діапазон, при цьому АКБ «Приватбанк» повинен зайняти «жорстку» позицію недопущення зниження курсу долара (подальшої ревальвації, на якій він «виграв» у 2006 році).
Практична цінність отриманих в результаті дипломного дослідження результатів полягає в пропозиції та обґрунтуванні доцільності застосування інструменту часового повалютого ГЕП-менеджменту для більш глибокого аналізу валютної позиції на різних короткострокових та довгострокових відрізках часу функціонування комерційного банку, що дає змогу більш об’єктивної ідентифікації величин та джерел валютних ризиків в діяльності банку.
Список використаної літератури
1. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року №679XIV // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 1 грудня 2005 року №3163IV
2. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року №2121III // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 27 квітня 2007 року №997V
3. Закон України «Про порядок виконання розрахунків в іноземній валюті» // №185/94ВР від 23.09.1994 (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 5 лютого 2004 року №1454IV)
4. ДЕКРЕТ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15–93 // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України та Господарським кодексом України від 23 лютого 2006 року №3509IV
5. Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах // Постанова Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від від 26 червня 2006 року №236)
6. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні // Постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року №368 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 19 лютого 2007 року №52)
7. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України // Постанова Правління НБУ від 17.06.2004 №280 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 13 грудня 2006 року №457)
8. Інструкція про касові операції в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року №337 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 2 квітня 2007 року №111)
9. Інструкція про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України // Постанова Правління Національного банку України від 12 липня 2000 року №283 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом на 15 січня 2007 року №3)
10. Інструкції про порядок організації та здійснення валютнообмінних операцій на території України // Постанова Правління Національного банку України від 12 грудня 2002 року №502 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом на 23 серпня 2006 року №337)
11. Правила проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов’язаних з купівлеюпродажем іноземних валют та банківських металів // Постанова Правління Національного банку України
від 10 серпня 2005 р. №281 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом на 7 червня 2007 року №207)
12. Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій // Постанова Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №275 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України від 25 вересня 2006 року №374)
13. Про затвердження Положення про оформлення та виконання документів на перерахування, зарахування, купівлю та продаж іноземної валюти або банківських металів // Постанова Правління Національного банку України від 5 березня 2003 року №82 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом на 29 грудня 2006 року №500)
14. Про затвердження Класифікатора іноземних валют // Постанова Правління Національного банку України від 4 лютого 1998 року №34 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року №280)
15. Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативноправових актів Національного банку України // Постанова Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року №200
16. Про затвердження Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на переказування іноземної валюти за межі України для оплати банківських металів та проведення окремих валютних операцій // Постанова Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року №266 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року №199)
17. Про затвердження Правил здійснення переказів іноземної валюти за дорученням та на користь фізичних осіб // Постанова Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року №486 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2005 року №321)
18. Про внесення змін до Методики розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні // ПОСТАНОВА ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ від 11 квітня 2005 року №125 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 2005 року №493)
19. План рахунків бухгалтерського обліку банків України // Постанова Правління Національного банку України від 17.06.2004 №280 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 13 грудня 2006 року №457)
20. Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою // Постанова Правління Національного банку України від 21.08.2006 р. №333 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 7 червня 2007 року №207)
21. Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями // Постанова Правління Національного банку України від 30 грудня 2003 року №597 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 21 серпня 2006 року №329)
22. Про затвердження Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України // Постанова Правління Національного банку України від 19 березня 2003 року №124 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України від 19 грудня 2006 року №466)
23. Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами // Постанова Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року №516 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 15 вересня 2004 року №437)
24. Про затвердження Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів // Постанова Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №496 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 13 березня 2006 року №83)
25. Про питання сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування // НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, ЛИСТ від 27.05.2005 р. №25–111/818–5419
26. Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України // Постанова Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 року №520 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 31 березня 2006 року №123)
27. Положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банківкореспондентів в іноземній валюті та в гривнях // Постанова Правління Національного банку України від 26 березня 1998 року №118 (в редакції змін Постанов НБУ станом від 22 червня 2007 року №235)
28. Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам // Постанова Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року №270 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України від 21 серпня 2006 року №329)
29. Щодо відображення в бухгалтерському обліку операцій з ф’ючерсними контрактами, базовим активом яких є курс або кроскурс іноземної валюти // НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ЛИСТ від 11.11.2003 р. №12–11/1508–8254
31. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М. Герасимович та ін.; За ред. А.М. Герасимовича. – К.КНЕУ, 2003. – 599 с.
32. Банківський менеджмент: Навч. посібник / За ред. О.А. Кириченка. – К.: ЗнанняПрес, 2002. – 438 с.
33. Банковское дело: Учебник. – 2 – е изд., перераб. и доп. /Под ред. О.И. Лаврушина. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 672 с.
34. Банківські операції: Підручник. – 2ге вид., випр. і доп./ А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. дра екон. наук, проф. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2002. – 476 с.
35. Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Под ред. проф. Е.Ф. Жукова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 471 с.
36. Банківські операції:Підручник / За ред. Міщенка В.І., Слав»янської Н.Г. – Київ: ЗнанняПрес, 2006. – 727 с.
37. Береславська О.І. та інші. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. Посібник. – К.:КНЕУ, 2002.
S = 0,8 √h –2,1, мм
Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державної податкової адміністрації України, Державної контрольно-ревізійної служби України, Міністерства внутрішніх справ України, фінансовими органами і установами банків. Особи, винні в порушенні касової дисципліни, притягуються до відповідальності.
Мейоз
Мейоз
Тст. час = 
Птр =
7500 
Нвыр = где Тсм – продолжительность рабочей смены, 
Нвыр = 
100 х У1
Выплата ренты: 2 млрд. ливров деньгами
Покупка продуктов питания на 1 млрд. ливров
Покупка пром. Изделий на 1 млрд. ливров
Покупка продуктов питания на 1 млрд. ливров
Покупка пром. изделий на 1 на млрд. ливров
Покупка сырых материалов на 1 млрд. ливров
, (Вт) – эффективная тепловая мощность в моем случае.
, °С.
, можно найти Х.
(см).
(см).
(°С/с).
(°С).
,
и есть коэффициент k1=0,075.
(с).
,
(см).
(см).
(см).
Аренда земли — это и один из видов обязательств и обязательственных правоотношений. Как институт права аренда представляет собой совокупность норм права, регулирующих отношения по аренде земли, т.е. основанному на договоре срочному возмездному владению и пользованию ею. Основные положения законодательства по аренде земли закреплены в Гражданском кодексе (глава 34), Кодексе Республики Беларусь о земле, Законе об аренде (1990г.), Примерном договоре аренды земли и других нормативных актах.