Автор: admin

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ФАКУЛЬТЕТ ПІДГОТОВКИ СЛІДЧИХ ТА КРИМІНАЛІСТІВ

КАФЕДРА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

Наукова робота

по темі:

“Особливості методики розслідування вбивств, вчинених

на замовлення”

Виконав:

Курсант 302 групи

мол. серж. міліції

Колток О.І.

Науковий керівник:

Викладач кафедри розслідування злочинів

підполковник міліції

Черунов С.Б.

Київ – 2002

План:

Вступ

Розділ 1. Кримінально-правова характеристика вбивств:

поняття;

обґєкт;

обґєктивна сторона;

мотив;

мета;

особливості кваліфікації вбивств на замовлення;

Розділ 2. Криміналістична характеристика вбивств на замовлення

місце, час, спосіб, готування, вчинення, приховування, дії особи, знаряддя вчинення;

особа злочинця;

особа потерпілого;

картина слідів;

Розділ 3. Особливості методики розслідування вбивств на замовлення:

слідчі ситуації, які виникають на початковому етапі розслідування кримінальної справи, порушеного за фактами вбивств на замовлення слідчі дії на данному етапі;

приводи та підстави вбивств на замовлення;

огляд місця події;

допит свідків;

призначення судово-медичної експертизи;

взаємодія з дізнанням з метою встановлення особи, яка вчинила злочин;

затримання;

допит підозрюваного;

обрання запобіжних заходів;

Розділ 4. Заключний етап розслідування (слідчі ситуації та слідчі дії):

обшук;

впізнання;

відтворення обстановки і обставин події;

притягнення як обвинуваченого та допит;

Розділ 5. Профілактична діяльність слідчого.

Висновок.

Використана література.

Вступ

Протягом останніх десяти років в Україні спостерігається зростання кількості тяжких злочинів з проявом особливої жорстокості, використанням вогнепальної зброї, вибухових речовин та пристроїв. Серед видів насильницьких актів найбільш поширеними є такі, як терористичні акти, вбивства, вибухи, поранення, побиття і знущання, пограбування тощо. Все більшого загрозливого характеру набуває тенденція вчинення злочинів терористичної спрямованості з використанням саморобних вибухових пристроїв та вогнепальної зброї.

З розвитком ринкової економіки, інституту приватної власності та інших чинників, що сприяють конкуренції як в бізнесі, так і в політичній діяльності все більше і більше поширюється такий вид злочину, як вбивства на замовлення. Це певною мірою нове для нашого суспільства кримінальне явище. Здебільшого воно обумовлюється боротьбою певного кола осіб за надприбутки. Зростання кількості вбивств на замовлення також зумовлюється дезорганізацією розвитку нормальних ринкових відносин, недосконалістю їх правового регулювання, особливо у сфері приватизації, фінансово-кредитної, комерціїної діяльності та їх ліцензування, оподаткування, різким ростом озброєності злочинних угрупувань, якості їх технічної оснащенності і значним фінансовим забезпеченням, загостренням конфліктів між злочинними угрупованнями через розподіл сфер злочинного впливу, активним створенням злочинними обґєднаннями власних комерційних структур і використанням їх для вчинення економічних злочинів.

Метою моєї роботи є дослідження такого явища як вбивство на замовлення, а саме:

необхідно дати його кримінально-правову характеристику, за допомогою якої, можна бути визначити всі ознаки складу злочину, притаманному саме для цього злочину, визначитися з обґєктом та суспільною небезпекою даного злочину, мотивами його вчинення тощо;

криміналістичну характеристику таких вбивств. В цьому розділі своєї роботи я розгляну питання, що характеризують час, місце, спосіб, інші обставини вчинення злочину, особу злочинця та особу потерпілого з точки зору криміналістичної науки, а також картину слідів, яка є найбільш характерною у випадку вчинення вбивства на замовлення;

в наступному розділі, який має назву “Особливості методики розслідування вбивств на замовлення”, будуть розглянуті такі типові слідчі дії, які виникають на початковому етапі розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом вбивства (ст.115 КК), або при явних ознаках вбивства на замовлення, та по факту вбивства, вчиненого на замовлення (п.11, ч.2 ст.115 КК). Це такі дії, як огляд місця події, допит свідків, призначення експертиз, затримання підозрюваного та інші дії, за допомогою яких слідчий і проводить розслідування по справі;

четвертий розділ роботи характеризує слідчі дії, які проводяться на заключному етапі розслідування, тобто ті, які будуть характерними для всіх злочинів взакгалі, і вбивств на замовлення в тому числі – це такі, як обшук, впізнання підозрюваного, відтворення та обстановки та обставин події, а також притягнення як обвинуваченого та допит;

заключний розділ основної частини моєї роботи має назву “Профілактична діяльність слідчого”. Тут будуть розглянуті питання профілактики злочинів як правоохоронними органами, так і слідчим, а також загально-соціальна, кримінологічна, індивідуальна та інші види профілактики злочинів.

Отже, розглянемо детальніше кримінально-правову характеристику вбивств на замовлення.

На сьогоднішній день правовій науці необхідне точне визначення поняття вбивства на замовлення, оскільки тільки тоді можна привести до порядку різноманітні підходи до його визначення правоохоронними органами серед інших суспільно-небезпечних діянь і тільки тоді можна зорієнтувати всю систему ОВС на єдину і ефективну боротьбу з даним видом злочинів.

Під умисним вбивством, вчиненим на замовлення, розуміється позбавлення життя людини внаслідок угоди, досягнутої між двома сторонами.1

Як і будь-якій цивільно-правовій угоді, данній угоді притаманні характерні елементи, а, отже, елементами такої угоди є:

предмет угоди – смерть одного чи декількох осіб;

сторони угоди – замовник – особа, яка замовляє вбивство з тих чи інших мотивів і виконавець – особа, яка бере на себе “обовґязок” виконати замовлення;

зміст угоди – виконавець злочину бере на себе зобовґязання позбавити життя потерпілого, а замовник зобовґязується вчинити певного роду дії на користь виконавця або утриматися від вчинення визначених в угоді дій.

Багато науковців схиляються до думки, що вбивством на замовлення є це суспільно небезпечне, умисне, передбачене кримінальним законом діяння, яке полягає у насильницькому, протиправному позбавленні життя людини особою, спеціально для цього найнятою.

Згідно з Постановою Пленума Верховного Суду України №1 від 1.04.94 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоровґя людини”:

Під умисним вбивством, вчиненим на замовлення, треба розуміти умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобовґязується позбавити потерпілого життя, а замовник – вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру.

Дане визначення найбільш повно характеризує вказане суспільно небезпечне діяння, оскільки, на відміну від попередніх, в ньому вказано що таке вбивство може вчинятися не тільки у формі угоди, але і у формі наказу, розпорядження. Також вдало визначені дії замовника, тобто те, що вони можуть бути як матеріального, так і нематеріального характеру, що є важливим для кваліфікації вчинених дій.

Злочин, передбачений ст 115 ККУ посягає на життя людини, яке визнається в Україні найвищою соціальною цінністю.2 Його підвищена суспільна небезнека полягає і в тому, що при цьому заподіюються наслідки у вигляді смерті, які мають необоротний характер і у звґязку з цим шкода, заподіяна потерпілому від цього злочину не може бути відшкодована.

Отже, розглядаючи склад злочину перш за все слід враховувати обґєкт злочину, тобто охоронювані Кримінальним законом суспільні відносини, які забезпечують життя людини та можливість існування її в суспільстві (родовий обґєкт).

Безпосереднім обґєктом цього злочину є життя конкретної людини.

Початком життя вважається початок фізіологічних пологів. Кінцевим моментом життя визнається настання фізіологічної смерті, коли внаслідок повної зупинки серця і припинення постачання клітинам кисню відбувається незворотній процес розпаду клітин центральної нервової системи і смерть мозку.

Обґєктивну сторону даного злочину ми можемо характеризувати у наступних формах:

діяння – яким є посягання на життя іншої особи;

наслідки, які виражаються у вигляді фізіологічної смерті потерпілого;

причинний звґязок між вище вказаними діянням та наслідками.

Якщо розглянути діяння, то воно може проявлятися як у формі дії, тобто активної поведінки злочинця, спрямованої на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів людини.

Необхідною умовою кваліфікації навмисного вбивства особи шляхом бездіяльності у відповідності до ст.115 є наявність у винного обовґязку турбуватися про потерпілого, а також можливості у нього не допустити настання його смерті. Наприклад, медичний працівник з метою позбавити смерті потерпілого не виконує покладені на нього професійні обовґязки щодо лікування хворого.

Обовґязковим наслідком вбивства є настання фізіологічної смерті потерпілого.

Людина вважається померлою з моменту смерті її мозку.

Смерть мозку людини – це повне і незворотне припинення його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції легенів3

Фізіологічна смерть відрізняється від клінічної смерті тим, що при клінічній смерті життєдіяльність організму зберігається протягом певного часу, близько 6-8 хвилин, і при належному наданні медичної допомоги людину, що знаходиться в такому стані, можна повернути до життя. Це пояснюється тим, що за такий проміжок часу не вмерли нервові клітини мозку внаслідок припинення постачання до них кисню при зупинці смерця.

Третім обовґязковим елементом обґєктивної сторони є причинний звґязок між діянням та наслідком, тобто смерть особи має бути закономірним результатом діяння винного, а не діянь третіх осіб, наслідком дії яких-небудь зовнішніх сил.

Мотиви вчинення вбивств на замовлення. Важливим для розкриття та розслідування пра­воохоронними органами злочину є встановлення мотиву, що можливо лише на основі дета­льного аналізу всіх обґєктивних обставин і ретельного вивчення об’єктивних умов, що підштовхнули особу до вчинення вбивства на замовлення.

Аналіз кримінальних справ за фактами вбивств, які вчинювалися на замовлення, свідчить, що поширеними мотивами вчинення їх є:

усунення конкурента, політичного чи іншого суперника, співробітника правоохоронних органів, журналіста, свідка;

відкрита бороть­ба за розподіл сфер впливу;

зведення рахунків у кримінальному світі;

залякування, наведення жаху на потенційних суперників;

помста, ревнощі;

позбуття боргу;

заволодіння правом на житло, майно тощо.

Серед мотивів вчинення вбивства на замовлення переважає (три чверті випадків) корис­ливий — усунення конкурентів, зведення рахунків у кримінальному світі, позбуття боргу, усунення “зайвого” спадкоємця, заволодіння правом на житло, майно; кожний пґятий злочин вчинюється з метою помсти. Серед інших мотивів переважають: усунення свідка, політичного суперника, ревнощі тощо. Залежно від складності завдання, особи замовника, жертви, навичок та підготовленості виконавця встановлюється й вартість такої “послуги”. (див. діаграму)

Мотив може виступати як у кримінально-правовому так і у кримінологічному значенні. Кримінально-правове значення його полягає в тому, що він виступає як обставина, що впливає на кваліфікацію діяння та вибір міри покарання.

Мотив характеризує процес психічної діяльності особи, який у взаємодії з іншими обґєктивними причинами призводять до винекнення умислу до вчинення злочину.

Мета за своєю сутністю є дуже схожою з мотивом вчинення злочину, але на відміну від нього має ряд суттєвих відмінностей. Якщо мотив – це внутрішній, свідомий потяг особи до вчинення злочину, то мета – це те, чого прагне досягти винний, його уявлення про кінцевий результат злочину – наслідки, які настануть, тобто мета – це ідеальне відтворення винною особою всієї картини наслідків, яких вона прагне досягти, вчинюючи суспільно небезпечне діяння.

На думку Карташева В.А. мета перебуває у прямій залежності від потреби яку необхідно задовольнити при наявних реальних можливостях, і є у цьому процесі її прямим наслідком.4

Що є характерним для мети, з якою вчинюються вбивства на замовлення – це те, що вона є спільною як для замовника, так і для виконавця, в тей час як мотив єможе бути різним. Наприклад, замовник замовляє вбивство з такого мотиву, як помста, а виконавець вчинює його з корисливого мотиву.

Вбивства на замовлення дуже часто схожі з іншими видами вбивств, або взагалі з іншими складами злочинів. Для того щоб детальніше розібратися в цьому, необхідно розглянути особливості кваліфікації вбивств, вчинених за наймом.5

Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди, відповідальність за п.“11” ч.2 ст.115 КК настає незалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві дії матеріального чи нематеріального характеру — до чи після вбивства, виконав чи не виконав їх замовник, збирався він це робити чи ні.

До дій матеріального характеру в таких випадках треба відносити, зокрема, сплату виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передачу чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов’язань тощо.

Під діями нематеріального характеру необхідно розуміти будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов’язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства (допомога у працевлаштуванні, вирішенні певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності, залучення до вчинення інших злочинів, якщо цього бажає виконавець, тощо).

Дії виконавця умисного вбивства на замовлення належить кваліфікувати за п.“11” ч.2 ст.115 КК, а за наявності й інших обтяжуючих обставин, зазначених у ст.115 КК, — і за відповідними пунктами цієї статті. Зокрема, у випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру, дії виконавця мають кваліфікуватися за пунктами п.“11” та п.“6” ч.2 ст.115 КК.

Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватися або підмовником, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем) і його дії мають кваліфікуватися за відповідною частиною ст.27 та п.“11” ч.2 ст.115 КК, а за наявності до того підстав і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п.“6” — якщо виконавець вчинив убивство з метою одержання вигод матеріального характеру, за п.“12” — якщо вбивство було замовлено групі осіб).

Дії замовника умисного вбивства, який був співвиконавцем цього злочину, належить кваліфікувати за пунктами п.“11” та п.“12” ч.2 ст.115 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попереднім зговором групою осіб чи організованою групою, а за наявності до того підстав — і за іншими пунктами цієї статті.

У разі, коли замовник, який не є співвиконавцем убивства, керується корисливими, а виконавець — якимись іншими мотивами, дії замовника треба кваліфікувати за ст.27 і пунктами п.“11” та п.“6” ч.2 ст.115 КК

Зважаючи на те, що відповідальність за п.“11” ч.2 ст.115 КК настає лише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, а не якийсь інший насильницький злочин щодо неї, цей пункт ст.115 КК не може застосовуватися тоді, коли замовник доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив потерпілого. У цьому разі замовник повинен нести відповідальність за співучасть у вчиненні того злочину, який він організував чи до вчинення якого схилив виконавця, а останній — за той злочин, який він фактично вчинив.

У випадках, коли виконавець взяв на себе обов’язок позбавити потерпілого життя, але з не залежних від його волі причин умисел на вбивство до кінця не реалізував, дії замовника залежно від конкретних обставин справи повинні розглядатись як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину і кваліфікуватися за відповідними частинами статей 27 і 15 та п.“11” ч.2 ст.115 КК.

Особа, яка добровільно відмовилась від вбивства потерпілого, підлягає кримінальній відповідальності лише за фактично вчинене діяння, якщо воно утворює інший склад злочину.

Це не стосується тих випадків, коли відмова сталася вже після здійснення всіх дій, які винний вважав за необхідне виконати, але злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від його волі. Таке діяння належить кваліфікувати як закінчений замах на той злочин, котрий винний бажав вчинити.

У випадку, коли до кримінальної відповідальності притягується декілька осіб, які діяли спільно, з умислом, спрямованим на позбавлення життя потерпілого, необхідно досліджувати характер дій, ступінь участі в злочині кожного з них і зазначати про це у вироку.

Дії осіб, які безпосередньо брали участь у позбавленні життя потерпілого, належить кваліфікувати за статтею Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за умисне вбивство.

Дії організаторів, підмовників і пособників, які не були співвиконавцями злочину, необхідно кваліфікувати за тиєю ж статтею з посиланням на відповідну частину ст.27 КК України .

При ексцесі виконавця, коли один із співучасників вийшов за межі домовленості про обсяг злочинних дій і вчинив більш тяжкий або інший злочин (наприклад, при домовленості заподіяти потерпілому тілесні ушкодження його було позбавлено життя), відповідальність за цей злочин несе лише його виконавець, інші ж особи повинні відповідати за злочини, вчинені в межах домовленості.

Серед вбивств на замовлення можна виділити два основних різновиди:

вчинені на побутовому грунті;

вчинені у сфері бізнесу та організованої злочинності.

Злочини у першій групі до 1990р мали явну перевагу над вбивствами на замовлення, віднесеними до другої групи і складали приблизно 85%. Абсолютно точна кількість вбивств на замовлення, вчинених на побутовому грунті, невідома, оскільки у статистичному звітності вони окремо не відокремлювалися та мало чим відрізнялися від звичайних побутових вбивств способом вчинення, знаряддям, яке застосовувалось, ступенем тяжкості та методикою розслідування. Результативність їх розкриття, звичайно, була достатньо високою та складала в середньому не меньше 70%.

Якщо побутові вбивства по найму відомі вже давно, то вбивства в сфері бізнесу, як легального, так і тіньового, можна вважати явищем відносно новим, яке почало розповсюджуватися здебільшого з початку 1990 року. Ці злочини являють особливу суспільну небезпечність, відрізняються крайнім цинізмом та жорстокістю, показовою демонстративністю, високим професіо-налізмом їх організаторів та виконавців.

Із розвитком ринкових відносин, легалізацією тіньового бізнесу зріст заказних вбивств у сфері предприємництва став найбільш інтенсивним.

Абсолютна більшість подібних злочинів (близько 90%) вчинюються по економічним мотивам. Багато заказних вбивств у корисних цілях за бажанням наймачів, які належать до комерційних структур, вчинюються на грунті конфліктів через сфери впливу, лідерства всередині злочинних угрупувань або розподілу набутого, залякування та усунення конкурентів.

Місце вчинення вбивства на замовлення. Місце вчинення вбивства злочинці часто привґязують до місця проживання жертви. Третина загиблих була знайдена у квартирах, приватних будинках, ще третину злочинів було вчинено у підґїздах, дворах і на вулиці. Часто вбивство вчинюється на виході з дому, чи під час повернення, рідше — на робочому місці. Значна кількість злочинів вчинена на автодорогах, у автомобілях чи з їх допомогою.

Наприклад, у Києві з метою вчинення вбивства Л. було знайдено виконавця за винаго­роду, і згідно з розробленим планом організатор вбивства С. під приводом передачі необхідних ліків для хворої сестри викликала по телефону потерпілу на вулицю, запросила в автомобіль і у безлюдному місці її вбили, а труп вивезли у паркову зону, де приблизно за 150—200 метрів від берега затоки Дніпра закопали.6

Характерним є те, що половина вбивств на замовлення вчинена у обласних центрах, третина — за межами населених пунктів і лише кожне пґяте у сільській місцевості.

Якщо ж ми розглянемо місця вчинення вбивств за їх видами, тобто у сфері побуту і у сфері бізнесу, то ми зможемо побачити, що:

Вбивства першої групи найчастіше вчинюються в місці, де проживає потерпілий або біля нього, на території підприємства, установи, організації, де він працює, в громадському місці, поза населенним пунктом, куди його виманює виконавець або замовник.

З іншої сторони вбивства другої групи у своїй абсолютній більшості вчинюються на вулицях, іноді шляхом обстрілу жертви злочину із рухомих транспортних засобів таких, як автомобіль, мотоцикл та інші. Досить часто такі вбивства вчинюються в підґїздах будинків в яких мешкає або працює потерпілий або біля них. Іноді місцем вбивства є автомобіль, в який закладується вибуховий пристрій, що в свою чергу частково дозволяє уникнути зайвих слідів злочину.

Характерним для таких вбивств є те, що місце вчинення злочину дуже тісно повґязане із часом його вчинення. Так як вихід на роботу та повернення з неї є найбільш прогнозуємими для злочинця місцями, в яких можна очікувати на появу майбутньої жертви злочину. Це дозволяє виконавцю недовго знаходитись у місці очікування та залишатись непоміченим.

А, отже, найбільш ймовірним часом вчинення цього злочину є від 6 до 10 години в ранковий час, а також з 18 до 22 години у вечірній час. Взагалі при таких вбивствах час злочинів обирається з урахуванням розкладу дня потерпілого.

Способи вчинення вбивств на замовлення різноманітні і являють собою активні дії, безпосередньо спрямовані на позбавлення життя потерпілого. За даними кримінологічного аналізу для вбивства на замовлення найбільш характерним є відкритий, зухвалий напад на потерпілого, нерідко групою осіб, вчинення вбивства способом, небезпечним для життя багатьох людей — з перестрілкою груп злочинців, використанням вибухових пристроїв, в тому числі радіоуправляємих, автоматичної зброї, гвинтівок з оптичним прицілом, гранат, гранатометів тощо.

Знаряддя злочину добираються ретельно, з урахуванням обраного способу вчинення вбивства, що виключало б можливість потерпілому залишатись живим. Вони відрізняються кількістю, характером і локалізацією ушкоджень потерпілих.

Серед способів вбивства останнім часом набувають поширення вибухи, які дозволяють діяти на відстані, замести сліди, мають достатньо високу вірогідність досягнення мети.

Способи вчинення вбивств на замовлення різні. Відомі факти подвійної гри, імітації вбивства з наступним отриманням винагороди, або й з усуненням замовника вбивства. Ос­таннім часом простежується нова тенденція, коли після вчинення вбивства на замовлення починають зникати і замовники. Отже, фізичні особи чи структури підпадають під вплив виконавців.

При вчиненні вбивства на замовлення у помешканні потерпілого мають місце випадки, коли злочинці інсценують розбійний напад, зґвалтування, нещасний випадок, здійснюють посмертне нанесення ушкоджень, подряпин на його тілі тощо.

За даними російських кримінологів в останні роки серед виконавців вбивств на замов­лення, крім злочинців-колишніх рецидивістів, осіб без визначеного місця проживання і роду занять. зґявились вбивці-професіонали, для яких вбивства стали постійним джерелом доходів7.

Рівень професійної підготовки злочинців підтверджується наявністю фактів досконалого володіння пістолетом чи автоматом, використання вогнепальної зброї з глушителем, виконання серії точних пострілів в голову, шію або область серця потерпілого, використання прийомів рукопашного бою. Це може свідчити про залучення до виконання злочину колишніх військо­вослужбовців, що пройшли спеціальну підготовку, співробітників правоохоронних органів, спортсменів, учасників бойових дій тощо.

Характерним також є і те, що після вбивства одного чи декількох членів злочинного угруповання або невдалої спроби напади і вбивства з боку конфліктуючих сторін продовжую­ться.

Знищуються будь-які особи, що мають відношення до злочинних груп та конфліктуючих сторін.

Більшість вбивств на замовлення вчинено злочинними групами. Третина знешкоджених злочинних груп була озброєна вогнепальною зброєю та оснащена автотранспортом, кожна шоста мала холодну зброю і вибухові речовини, кожна десята підтримувала зв’язки з іншими злочинними угрупованнями в Україні та за її межами. Злочинні зв’язки співучасників вбивств у кожному четвертому випадку тривали понад рік, ще у чверті випадків від трьох місяців до одного року.

Зброя та інші засоби і знаряддя, шо застосовуються кілерами для вчинення вбивства. Одним з важливих факторів, що впливають на стан боротьби з насильницькими злочинами в Україні, є незаконне розповсюдження та зберігання вогнепальної зброї і вибухових речовин.

Вибір виконавцем замовлення зброї, засобів і знаряддя визначається обраним способом вчинення злочину. Арсенал надзвичайно різноманітний: автоматична зброя, гвинтівки з оптичним прицілом, вогнепальна зброя з глушителем, вибухівка, саморобні вибухові пристрої, отрута, сильнодіючі медичні препарати, холодна зброя, транспортні засоби, тощо.

Знову ж таки для того, щоб розібратись, які саме знаряддя злочину є найбільш характерним для нього, необхідно порівняти засоби, що застосовуються при вбивстві, що вчинюється на побутовому грунті, у сфері бізнесу та організованої злочинності.

В першому випадку частіше всього використовується холодна зброя така, як фінські, мисливські або іншого роду ножі, різноманітні інструменти, наприклад, сокира, засоби для удушення потерпілого (петля-удавка) або важких тупих предметів – палиця, молоток тощо. Досить рідко використовується вогнепальна зброя, а у разі її застосування, зазвичай це мисливська довгоствольна зброя.

У другому ж випадку широко використовується бойова вогнепальна зброя та вибухові речовини. Фактор, який ускладнює розслідування – це те, що використовується зброя, яка на знаходиться на обліку в ОВС.

У якості вибухових речовин часто використовуються звичайні гранати армійського зразку, зокрема Ф-1, РГД-5 та ін., а також противотанкові та протипіхотні міни, саморобні вибухові пристрої.8

Нерідко каналами надходження вибухонебезпечних матеріалів і пристроїв до рук злочин­ців є їх викрадення із заводів-виготовлювачів, обґєктів гірничодобувної і вугільної промисловості, складів артозброєння і військових частин, місць міжнаціональних конфліктів та конт­рабанда.

Місцем придбання зброї та вибухових речовин злочинці нерідко називають ринок, чим значною мірою пояснюється невпинне збільшення злочинів, повґязаних з незаконним носін­ням, зберіганням, придбанням, виготовленням і збутом зброї.

Вбивства, що вчинюються у сфері бізнесу готуюються більш досконало та професійно, ніж ті, які вчиюються у сфері побуту. Дістаються:

всі необхідні технічні засоби (зброя, вибухові пристрої або інші знаряддя вбивства);

засоби маскування зовнішності (маска, накладні вуса, борода тощо).

У необхідних випадках найомник проводить пристрілку вогнепальної зброї

Часто придбаються будь-якими шляхами (шляхом викрадення у тому числі) автомобіль, який використовується для того, щоб швидко та непомітно зникнути з місця події.

Найомник встановлює місце проживання та роботи, розклад дня, маршрути руху, зовнішні ознаки жертви. Добуваються прикмети автомобіля особи, яка приречена на смерть, встановлюється місце її стоянки. Також до готування злочину часто входить вивчення системи охорони майбутнього потерпілого, виявлення її слабких місць. Якщо це необхідно, то з ціллю отримання найбільш достовірної інформації про намічену жертву, в її середовище вводиться агент.

Слід відмітити, що особлива увага приділяється роботі по приховуванню слідів та наслідків злочину. Це досягається розробкою ретельного плану операції, використанням елементів конспірації, звуженням кола її учасників та суворим розподілом функцій осіб, що забезпечують підготовку та безпосереднє проведення акції, вибором найбільш придатної для конкретної ситуації зброї, походження якої неможливо установити, планування швидкої евакуації виконавців (виїзд їх за межі міста, області або за кордон), укриття трупів або зміна їх зовнішності до того, що впізнання їх стає неможливим.

Замовниками вбивств майже у кожному четвертому випадку виступають представники комерційних структур, ділки тіньового бізнесу, корумповані посадові особи, лідери злочинних угруповань, раніше судимі, у кожному третьому — знайомі й боржники потерпілого, ще чверть замовників складають близькі родичі або хтось із сімґї. У восьми відсотках випадків приводом для здійснення замовлення були політичні погляди замовника.

Важливим для розкриття цього виду злочинів є те, що замовник нерідко здійснював бізнес в одному населеному пункті з потерпілим, а їх відносини напередодні вбивства мали явно конфліктний характер.

Серед замовників значну частину складають жінки, переважно віковою групою 35-45 років, їх часто відрізняє матеріальна забезпеченість, залучення для здійснення злочинного наміру легальних і нелегальних доходів.

На думку російського вченого А. Бородуліна, дії замовника вбивства або наймача більше відповідають терміну “організатор вбивства на замовлення”. Він є найбільш небезпечним співучасником, оскільки злочин вчинюється саме в його інтересах, саме він втягує у злочинну діяльність інших осіб. 9

Виконавець замовлення. Кримінологічний аналіз осіб, які вчинили вбивства на замовлення, свідчить, що майже половина з них не служила у Зройних Силах, лише одиниці брали участь у бойових діях, проходили службу у спецпідрозділах чи спецпідготовку.

18% — з вищою і незакінченою вищою,

55% — з середньою і середньою спеціальною,

27% — з неповною середньою освітою,

50% — не одружені, кожний пґятий розлучений,

43% — мешкали у обласному центрі, половина у містах,

7% — мешка­нці сільської місцевості. (див. діаграму)

За соціальним становищем працюючі у державній системі і служ­бовці складають 12 відсотків, кожний третій працював у комерційній структурі, ше третина не працювала, близько 12 відсотків — професійні спортсмени та охоронники у недержавних охоронних структурах.

Щодо матеріального становища кожний четвертий з них мав власний автомобіль, кожний пґятий — приватний будинок чи житло. За рисами характеру переважна більшість — це особи слабовільні, цинічні, егоїстичні, хитрі, нахабні, боязкі, такі, шо підпадають під вплив інших, схильні до пияцтва.

Характерним саме для вбивць на замовлення є маскування способу життя і поведінки.

Дослідження свідчать про значну відмінність характеристик осіб, які вчинили умисний злочин проти життя чи здоровґя людей взагалі, та тих, які вчинили вбивства на замовлення. Так 41,2 відсотка тих, що вчинили вбивство, раніше мали судимість. В той же час серед осіб, які вчинили вбивство на замовлення, 70 відсотків не судимі, 10 відсотків судимі один раз, кожен десятий судимий двічі за корисливі та корисливо-насильницькі злочини.

Майже всі вбивства на замовлення, де встановлено виконавця, вчинені особами чоловічої статі віком від 18 до 45 років. Нерідко це робітники невисокої і середньої кваліфікації або особи без визначеного роду занять, схильні до пияцтва, вживання наркотиків, агресивні та жорстокі. Останнім часом відмічається нова тенденція, коли жінки є не лише замовниками, а й особисто стають виконавцями замовлення на вбивство.10

Серед виконавців існує, також, велика кількість професійних злочинців, які знаходяться на постійному утриманні злочинних угрупувань, які навчаються та тренуються із використанням арендуємих спортивних споруд. З метою збереження їх конспіративності періодично міняють місця їх проживання. Після виконання завдання, виконавець тимчасово проживає за межами міста або за кордоном.

Іноді підшукати виконавця замовнику допомагає посередник. Посередниками у цьому злочині є, як правило, особа чоловічої статі, віком від 28 до 45 років, який може бути представником найрізноманітніших соціальниг груп – від рядових працівників, до посадових осіб. Із замовником та виконавцем посередник у більшості випадків проживає в одному місті, та перебуває з ними у відносинах, які ми можемо характеризувати, як звичайне знайомство.

Жертва вбивства на замовлення. Найчастіше жертвами вбивств на замовлення стають керів­ники підприємств різних форм власності, банкіри, ділки тіньової економіки, політичні діячі, представники засобів масової інформації, лідери і члени злочинних угруповань, рідні, близькі тощо .

Аналіз кримінальних справ щодо віктимологічної поведінки потерпілих свідчить, що нерідко замовник вбивства і його жертва тісно повґязані стосунками по спільному бізнесу, у виробничій діяльності, чи особистими взаєминами. Заслуговує на увагу фактор провокуючої поведінки жертви, а саме провокаційні дії з боку потерпілого такі як погроза, знущання, шантаж, вимагання насильницькими діями матеріальних й інших благ, з одного боку, та відверта демонстрація надприбутків, довіра малознайомим, нерозбірливі звґязки і статеві сто­сунки – з іншого боку, які часто є факторами, які обумовлюють дії злочинця (замовника) в разі вчинення вбивства на замовлення.

Переважна більшість замовних вбивств повґязана так або інакше з комерційною діяль­ністю. Ініціюється, як правило, близькими звґязками потерпілих. Звичайно їх смерть вигідна особам з тієї ж соціальної групи чи сфери бізнесу, до якої належав або з якою взаємодіяв сам потерпілий.

Майже всі потерпілі є чоловіками у віці від 24 до 60 років. Піком вбивств даного виду є їх вчинення щодо осіб вікової групи 30-45 років

Зростає кількість вбивств одиноких, психічно хворих і соціально запущених людей, зокрема тих, що продали або обміняли свої квартири.

Високий рівень латентності умисних злочинів, що вчинюються проти життя і здоровґя громадян, значною мірою впливає на результативність виявлення та розкриття, зокрема вбивств на замовлення.

Вбивства, вчинені на замовлення дуже ретельно готуються, що суттєво впливає на картину слідів злочину. Тому злочинці, як правило, не залишають слідів на місці події.

У найбільш сприятливих випадках на місці події інколи злочинець залишає наступні сліди:

сліди взуття, або залишаються сліди транспортного засобу;

нерідко виконавець викидає зброю, перчатки, засоби маскування зовнішності, залишає на місці події невикористану їжу, напої, тютюнові вироби;

у випадку поранення, злочинець, внаслідок самооборони потерпілого або внаслідок необережного поводження із зброєю, може залишити сліди крові;

відбитки пальців рук, долоні;

може мати місце втрата випавшого волосся;

випльовування слини;

виділення біологічних речовин з організму (пота, мочі тощо);

викидання опалків цигарок;

втрата якого-небудь предмету особистого використання, який іноді зберігає достатньо виразні сліди запаху (носова хустинка, головний убор, гребінець та ін.).

У будь-якому випадку працівники правоохоронних органів повинні докласти всіх зусиль для виявлення слідів злочину, так як вони є одним із основних засобів встановлення особи злочинця, способу вчинення злочину, мотиву його вчинення, а також доказування вини осіб, причетних до вчинення вбивств на замовлення.

На початковому етапі методика розслідування кримінальної справи за фактом вбивств на замовлення, а також обрання конкретних слідчих дій, які б були найбільш характерними для обставин, що виникли залежать від двох особливо важливих факторів:

По-перше – від початкової інформаційної бази, яку складають результати огляду місця події, проведення експертиз при огляді речових доказів, показання свідків-очевидців, а також добуті оперативними шляхами матеріали та отримані іншими шляхами фактичні данні, які відображають особливості конкретного злочину.

По-друге – направлення пошуково-розслідуємої діяльності від особи злочинця до події злочину. Фундаментальну базу складають відомості про злочинця (замовника, виконавця), життєдіяльність потерпілого, мотиви його вчинків, відомості про його звґязки з оточуючими (родичами, друзями, колегами по роботі тощо), мотиви, які виникають у зацікавлених у смерті потерпілого осіб.

Слідча діяльність ведеться як у першому, так і у другому напрямку. Ці обидва фактори складають невідґємний елемент розслідування по кримінальних справах, оскільки тільки їх успішне поєднання може призвести до головного результату – розкриття кримінальної справи, встановлення та затримання злочинців, притягнення їх до кримінальної відповідальності у відповідності до законодавства України.

Кримінальна справа про вбивство може порушуватися у двох випадках:

при виявленні трупу особи з ознаками насильницької смерті;

при факті зникнення людини при обставинах, які дозволяють припустити, що щодо нього було вчинено вбивство.

Якщо у другому випадку даних для припущення смерті особи не достатньо, то слідчим за допомогою органів дізнання проводиться перевірка поданої заяви про безвістне зникнення громадянина. Така перевірка може проводитися протягом десяти днів з моменту надходження заяви про злочиншляхом відібрання пояснень від окремих громадян або посадових осіб або витребування необхідних документів11.

Місце його знаходження перевіряється:

за місцем його роботи – на випадок, якщо він був направлений у термінове відрядження, або у нього була виробнича травма;

у відділеннях міліції – чи не був він затриманий або заарештований за правопорушення;

в ІТС;

у медичних витверезниках;

в лікарняних закладах – чи не був він покладений на стаціонарне лікування;

в службі зайнятості населення – чи не отримав він направлення на роботу в інше місто;

у військовому комісаріаті – на випадок, якщо він був призваний в армію у відсутності його близьких, не попередивши їх;

у родичів – за місцем народження, або у друзів – чи не проживає зникла особу у них;

в морзі – чи немає там його трупу;

в органі, який веде криміналістичний облік – чи не стоїть зниклий на обліку за розділом невпізнаних трупів;

Щодо зниклої дитини перевірки проводяться у:

дитячих будинках;

приймальниках-розподільниках;

Щодо фізично неповноцінних або літніх осіб:

у відповідних будинках для інвалідів або пристарілих.

Перевірка повинна бути ретельною і дати достовірні данні про відомості щодо зниклої особи, оскільки це є підставою для порушення чи відмовленні в порушенні кримінальної справи. Так, наприклад, факт смерті особи внаслідок хвороби не є підставою для порушення кримінальної справи*.

При негативних результатах перевірки та при відсутності причин для таємного відґїзду розшукуваної особи зґявляється підстава для порушення кримінальної справи.

Слід мати на увазі, що у випадку несвоєчасного порушення кримінальної справи може призвести до того, що винна особа, що залишається на свободі може знищити сліди злочину, укритися за кордон або вчинити наступний злочин. Також сліди можуть бути змінені або пошкоджені через несприятливі для них погодні умови, обставини злочину, які були сприйняті свідками, можуть забуватися ними ж, що ускладнює розслідування справи по факту вбивства.

Пошук винних осіб здійснюється на дуже великій території та серед великого кола осіб. Через це суттєве значення при розкритті вбивств на замовлення має вміння швидко та безпомилково відрізнити їх від інших тяжких злочинів, спрямованих проти життя та здоровґя громадян таких, як вбивства з хуліганських мотивів, у звґязку із заволодінням майном потерпілого тощо.

В деякій мірі ми можемо вже говорити про наявність заказного вбивства вже при огляді місця події, про яке свідчать наступні ознаки:

місце події, яким у більшості випадків є територія біля будинку, в якому особа проживає чи працює;

час злочину, як вже вказувалося у попередніх розділах, частіше або ранковий, або вечірній;

відсутність корисливих цілей злочину – відсутність слідів, що свідчать про намір злочинця заволодіти цінностями потерпілого;

найбільш характерним способом вчинення злочину є постріл із укриття – обстановка в приміщенні залишилась незмінною, немає слідів боротьби з злочинцем;

знаряддям злочину є вогнепальна (в деяких випадках холодна) зброя. Також може мати місце залишення зброї на місці події;

спосіб вбивства частіше всього відкритий, демонстративний напад на потерпілого або шляхом мінування транспортного засобу;

велика кількість поранень на трупі, спрямована на попадання в життєво-важливі органи, наявність одиночного “контрольного” пострілу в голову, який частіше буває посмертним;

професійні злочинні прийоми – прияме попадання в ціль з далекої відстані, миттєве враження потерпілого, який з”явився на секунду, використання гвинтівки з оптичним прицілом, пістолета з глушителем;

посада або статус потерпілого – банкір, керівник підприємства, лідер злочинного угрупування тощо

обставини, які передували вчиненню злочину – конфлікт на роботі, факти вимагання потерпілим значної суми грошей;

та інші ознаки, характеризуючи які ми зможемо віднести вчинене вбивство до ряду вбивств на замовлення.

Підставою для висування версій є дані, які здобуті під час огляду місця події, попередні висновки спеціалістів, відомості про особу потерпілого, його діяльності, оточенні, обставинах, які передували його вбивству або зникненню…

Версії можна складати у відповідності до мотивів вбивства потерпілого, або відповідно до мети, яку переслідував замовник при вбивстві конкретної особи.

Найбільш характерними є:

вбивство на замовлення, вчинене з економічних мотивів;

вбивство на замовлення, вчинене з побутових мотивів;

вбивство на замовлення, вчинене з інших мотивів.

Розглянемо версії, які притаманні для кожної з цих трьох груп.

Найбільш характерним для вбивств на замовлення є його вчинення саме з корисливих мотивів, а у випадку вбивств, вчинених у сфері підприємницької діяльності – по економічним мотивам12:

вбивство вчинено з корисливих мотивів на замовлення особою з кола близького оточення потерпілого.

Підставою для висунення такої версії є високе соціальне становище потерпілого, обіймання ним високої посади, наприклад, керівник акціонерного товариства закритого типу, його бездоганна репутація, а також те, що вони працюють в некримінальному середовищі, тобто таких “небажаних” осіб не можна усунути задопомогою інших способів таких, як компромат, шантаж тощо.

Досить часто у якості замовників таких вбивств виступають їх партнери по справі з метою заволодіння майном підприємства у повному обсязі, а також підлеглі особи – з метою швидкого просування по службі.

Додатковою підставою для її висунення можуть виступати суперечки серед засновників підприємства, в якому працював потерпілий з приводу ведення бізнесу або якісь взаємні претензії один до одного його співвласників. В таких ситуаціях, як правило, пібираються випадкові, не професійні злочинці через відсутність у замовників прямого виходу на злочинні угрупування.

Ознакою такого вбивства може бути те, що постріл вчинено з неякісної зброї, з близької відстані, низької підготовки злочинця (не всї постріли були влучні, не було контрольного пострілу в голову, зброю на місці не було залишено).

Замовники при таких ситуаціях перестраховуються– з метою відвернення від себе підозри вони забезпечують собі алібі, оскільки розуміють, що про наявні конфлікти за місцем роботи відомо багатьом особам.

Існують випадки, коли оргінізатори зорієнтовують виконавця на інсценування вбивства під час розбойного нападу. Ознаками такої фальсифікації може бути перебільшене розкидування речей, користування засобами, які явно не відповідають необхідності їх застосування – взлом дверей, які можна було відчинити рукою, залишині на місці дорогоцінні вироби.

Вбивство вчинено з корисливих мотивів на замовлення особами-конкурентами по бізнесу або особами на грунті конфліктних ситуацій, повґязаних з веденням підприєминицької діяльності.

Дану версію ми можемо висувати у випадку, коли жертвою злочину є законослухняні особи, з чистою репутацією, але працюючі у більш відкритих підприємствах з великими прибутками, чия діяльність знаходиться в зоні уваги зі сторони конкуруючих організацій та злочинних угрупувань. Наприклад, керівники фінансово-кредитних установ, виробничих підприємств та ін.

Замовниками таких вбивств є, як павило, керівники конкуруючих підприємств, фірм, банків, а також лідери злочинних угрупувань, які вчинюють їх з метою усунення конкурента з ринку виробництва або збуту товарів та послуг. Ними також можуть вчинюватись вбивства керівників підприємств-боржників.

Вбивства, вчинені лідерами злочинних угрупувань, як правило скоюються щодо керівників, які відмовились здійснювати свою діяльність під контролем цих злочинних угрупувань, або відмовились від охоронних послуг (“даху”). Такими причинами є:

1 Небажання платити “данину”;

Ухилення від фінансування незаконних угод;

Ухилення від продажу злочинцям контрольного пакету акцій;

А також введення їх представників у раду директорів…

Ознаками таких вбивств можуть бути попередні акти залякування підприємців (підвали їх офісів, погрози…)

Вбивство вчинено на замовлення лідером злочинного угрупування, яке контролює підприємницьку діяльність потерпілого з корисливих мотивів.

Жертвами таких злочинів у більшості своїх випадків є середні та дрібні підприємці, які не мають звґязків з органами влади. Через це вони погоджуються виплачивати відсотки злочинцям з метою більш успішного ведення справи. Здебільш їх діяльність повґязана з порушеннями у сфері оподаткування, митного та адміністративного законодавства.

Найчастіше вони займаються діяльністю у сферах:

Реалізація алкогольної продукції;

Нафтопродуктів;

Продаж автомобілів;

Великих партій продовольчих товарів.

Така діяльність нерідко здійснюється за допомогою таких злочинних угрупувань.

Інформацію про таких потерпілих та їхні злочинні звґязки можна отримати в підрозділах, які ведуть боротьбу з економічною злочинністю та інших підрозділів ОВС, оскільки їх діяльність є обґєктом спостереження правоохоронних органів.

Про звґязок таких підприємців з злочинними угрупуваннями свідчать і інші обставини:

Відсутність розрахування готівкою;

Наявність фіктивних договорів;

Постійне співпрацювання з фірмами, які знаходяться під охороною у кримінальних структур тощо.

Основні мотиви вчинення таких вбивств є:

Помста за спробу перейти під “охорону” до іншої злочинної організації;

Незгода платити “данину” по новим підвищеним тарифам;

Невиплата коштів за різного роду злочинні послуги злочинних угрупувань;

Відмова включити в роботу ряду фірм, що знаходяться у підпорядкуванні кримінальних організацій;

Відмова жертви злочину передати свою організацію у власність злочинних угрупувань тощо.

Про причетність до злочину тієї чи іншої особи-лідера злочинної організації можуть свідчити характерний почерк вчинення злочину, який скоюють виконавці, які є членами такого угрупування. Іноді для того, щоб зняти з себе підозру організатори запрошують виконавця з інших злочинних угрупувань, які часто знаходяться в інших містах або областях.

Їх дії відрізняються особливою зухвалістю, жорстокістю та відкритістю – з метою залякування інших осіб, що поки що не порвали звґязки з такими структурами.

Для вчинення таких злочинів, як правило, застосовується весь арсенал зброї, що демонструє могутність злочинної організації: автомати Калашнікова (різної модифікації у тому числі АКС-74У), пістолети Макарова, іноземна зброя, вибухові речовини…

Вбивство вчинене на замовлення лідерів злочинних організацій, які ведуть боротьбу між собою на грунті кримінального бізнесу або внутрішньогрупового конфлікту.

Потерпілими в таких злочинах є частіше авторитети злочинного світу, лідери злочинних угрупувань, їх рядові члени, “злодії в законі” тощо.

Причиною вчинення таких злочинів є перш за все розподіл сфер і територій впливу конкуруючими угрупуванням, а також членами в середині злочинного угрупування.

При вчиненні вбивств, що підпадають під цю версію організатори керуються, як правило, економічними мотивами. Їх метою є встановлення контролю над розподілом товару на “своїй” території, а також контроль за рухом коштів від одних підприємств до інших з метою отримання прибутків шляхом стягування з таких підприємств “данини”.

Основні причини внутрішньогрупових конфліктів:

Боротьба за лідерство або близкість до лідера, за право контролю над “общаком”;

Розкол в групі, а також бажання окремих її членів вийти з нього та зайнятись своєю “справою”;

Незгода з основними методами ведення справ в угрупуванні або основними її приорітетами;

Непогодження з розподілом злочинних прибутків;

Вчинення проступків (в тому числі таких, які ставлять під загрозу викриття інших членів групи);

Звґязок із співробітниками правоохоронних органів.

В більшості випадків мотивом вбивств на замовлення такого виду є боротьба за сфери впливу між двома могутніми злочинними “інститутами”:

стара школа злочинного світу, яка базується на традиційних (досвідчених) методах “роботи” – наявність “общака”, інтеграція окремих злочинних угрупувань, узгодженість своєї діяльності з іншими злочинними угрупуваннями. При вирішенні спірних питань вони уникають “кривавих розборок”, а у крайньому випадку “грамотно” організовують вбивство (у тихому місці, із застосуванням спеціалістів високої кваліфікації)…

молодіжна школа злочинного світу, прихильниками якої є відносно молоді лідери. Вони не бажають обґєднувати свої зусилля для координації своїх дій, ігнорують вимоги щодо розподілу сфер впливу, а також не бажають видільти певний відсоток коштів в “общак”. Спірні питання вони вирішують, як правило, із застосуванням силових методів (вчинюючи зухвалі, жорстокі, привселюдні вбивства із застосуванням найрізноманітніших засобів).

При наявності вище вказаних ознак, а також із урахування жертви злочину ми можемо судити про організатора злочину. Якщо жертва – лідер злочинного угрупування, яке підпадає під ознаки “молодіжного”, то у більшості випадків організатором є представник “старої” школи. Аналогічно і в протилежному випадку.

Особливістю таких вбивств є те, що після них розпочинаються “розбірки” – члени одних угрупувань вчинюють відповідні акти стосовно членів інших угрупувань. Вони частіше всього закінчуються масовими бійнями, яким притаманна велика кількість жертв.

Наступними мотивами вчинення вбивств на замовлення данного роду є етнічні неприязні або релігійне суперництво. Такі вбивства вчинюються зухвало, жорстоко, привселюдно із численними жертвами на “зходках” протиборствуючих злочинних угрупувань щоб уникнути подальших силових актів з сторони суперників. В першу чергу знешкоджується лідер угрупування. При виконанні замовлення застосовується автоматична зброя високої пробивної здатності, наймаються декілька виконавців щоб досягти високої ймовірності отримання результату. На місці події, як правило, залишаються зрешечені тіла, автомобілі тощо.

Набагато делікатніше вчинюються вбивства, замовлені великими підприємцями, банкірами, корумпованими чиновниками, а також злочинними авторитетами, які вже стали крупними бізнесменами або політичними діячами і побоються викриття. Такі злочини продумані в деталях. Вибір місця, часу вчинення злочину обирається з таким розрахунком, щоб при проведенні операції не було очевидців та ніщо не могло завадити вчиненню злочину. Через це воно носить таємний характер і вчинюється без свідків.

Організатори таких вбивств враховують можливості охорони обраної жертви, обирають для їх усунення способи, які виключають безпосередній контакт виконавця із жертвою (прицільний постріл з снайперської гвинтівки із значної відстані від жертви, застосування вибухових речовин що приводяться в дію за допомогою дистанційного управління). Виконавці злочину є справжніми професіоналами, про що свідчать: попадання кулі, яка випущена з дальньої відстані в голову, шію, область серця особи, яка на мить зґявилася у віконному чи дверному пройомі. Виконавці викоростовують високоякісну вогнепальну зброю вітчизняного чи іноземного виробництва, споряджену оптичним чи лазерним прицілом, глушителем. Зброя у більшості випадків залишається на місці вчинення злочину. Відбитки пільців на ньому відсутні.

При наявності таких ознак можна говорити про те, що вбивство вчинено на замовлення членів мафіозних структур, оскільки вчинення такого злочину коштує чимало коштів, а таку зброю на території держави дістати досить проблематично, тому необхідна наявність контрабандного каналу з іншими країнами.

Вбивство на замовлення організоване з корисливих мотивів особами, яким службова чи громадська діяльність потерпілого заважала для досягнення злочинної мети.

Дану версію ми можемо застосовувати у випадках, коли вчинюється вбивство значних чиновників державного апарату, керівників організацій та підприємств, голів адміністрацій, депутатів різного рангу, представників правоохоронних та контролюючих органів та інших рівних за статусом осіб, діяльність яких може завадити цілям вище зазначиних злочинців.

Мотиви, які можуть стати причиною вчинення таких злочинів можуть бути найрізноманітніші. Всі вони повинні розглядатися в залежності від тієї посади, яку займав потерпілий та від напрямку його діяльності на попередньому життєвому етапі. Наприклад, причиною знешкодження голів державних адміністрацій можуть бути боротьба з корумпованими чиновниками, та інша політика, зпрямована на боротьбу із злочинністю.

Замовниками вбивств на замовлення в даному випадку можуть бути не тільки представники конкуруючих структур (опозиція чинним органам влади, представники комерційних структур), але і лідери злочинних організацій.

Виконавці злочину використовують як знаряддя злочинів у більшості випадків вогнепальну зброю, таку як пістолети, рушниці, рідше автомати. Також широко використовуються саморобні вибухові пристрої, які дитонують за допомогою дистанційного пристрою. Такі вибухові пристрої підкладають біля дверей підґїздів (маскуються в різних місцях поблизу них). Для того, щоб збільшити вражаючий ефект, вони начиняються металевими кульками, болтами, іншими дрібними металевими предметами.

У випадку вбивств представників правоохоронних органів ми можемо вказувати, що вони стали жертвами посягань представників злочинних угрупувань. Вони організовують вбивства перед реальною загрозою їх викриття, викриття раніше вчинених злочинів, до яких були причетні організатори таких вбивств. Тому в таких випадках розслідування слід починати із аналізу попередньої діяльності потерпілих.

Окрім вчинення вбивств на замовлення по економічним мотивам, можливе вчинення їх за побутовими мотивами. В таких випадках жертвами є особи, які мають нарухомість, автотранспорт, грошові заощадження, і які склали заповіт на користь своїх родичів.

У подавляючій більшості випадків замовники проживали разом з потерпілими в одному населенному пункті, одному мікрорайоні, а іноді в одному будинку та навіть одній квартирі. Всі вони були у тісних стосунках з потерпілими – були їх родичами, колишньою дружиною тощо. Перебували з ними в конфліктних відносинах.

Виконавці використовують для досягнення мети злочину такі знаряддя: ножі, різноманітні засоби удушення, мисливську зброю.

Здебільш вони вчинюються з корисливих мотивів, або з мотивів, обумовлених особистими відносинами з потерпілим. На підставі цих мотивів ми і можемо висувати наступні версії:

Вбивство було вчинено на побутовому грунті на замовлення особи із близького оточення потерпілого з корисливих мотивів.

В такому випадку організаторами можуть бути особи, які знаходяться в родинних відносинах, чи знаходились в них у минулому. В такому випадку злочин вчинюється з метою:

Заволодіти житлом потерпілого, його майном на передодні розлучення;

Отримати у спадок майно потерпілого або усунути від спадку іншу особу (спадкоємця за заповітом, чи за законом спадкоємця першої черги)…

Вбивство вчинено на побутовому грунті на замовлення особою, яка мала неприязні відносини з потерпілим.

В такому випадку організатори переслідують наступні цілі:

Позбавитися від потерпілого, який здійснював фізичне чи психологічне насильство над організатором або близьких йому осіб;

Позбавитися від особи, яка стала обузою для сімґї;

Знешкодити суперника (суперницю);

Помста на грунті ревнощів…

Вбивства на побутовому грунті розкриваються набагато простіше ніж попередня група навмисних вбивств, окрім випадків їх інсценування під вбивства, вчинені з хуліганських мотивів.

Всі випадки вбивств, які неохоплюються цими групами версій ми можемо віднести до третьої групи вбивств, яку так і можна назвати – вбивства на замовлення вчинені по іншим мотивам.

Наприклад, вбивство журналіста, який спеціалізується по кримінальній тематиці.

Існують також випадки вбивств осіб, які не займають значної посади, наприклад, вбивство хірурга, який відмовився робити операцію, вбивство співробітника ОВС, який відмовився порушити кримінальну справу з будь-яких мотивів тощо. 13

Огляд місця події – це перша слідча дія, яка виконується безпосередньо на місці вчинення злочину до порушення кримінальної справи.

Перед оглядом місця події необхідно шляхом опитування виявивших його осіб встановити, чи не переміщався труп, чи не змінилося його місце його положення, положення самого трупа або, можливо переміщалися якісь речі на вказаному місці. Якщо мали місце такі дії, то про це обовґязково потрібно викласти в протоколі огляду місця події.

Під час огляду місця події в першу чергу виявляється його загальний характер:

Чи знаходиться воно на відкритій місцевості (на території населенного пункту, на вулиці, на подвірґї);

Чи в приміщенні (в квартирі, на сходах, в підґїздах тощо).

Необхідно також звернути увагу на відсутність або наявність тілесних ушкоджень, слідів насильницького проникнення в приміщення, слідів боротьби, які передували вбивству. Одночасно приймаються міри по знаходженню знарядь злочину, засобів, за допомогою яких було вчинено вбивство, речових доказів та їх застосування (кулі, гільзи, вогнепальні пошкодження, залишки отрути…).

Важливим обґєктом пошуку та аналізу при огляді місця події є сліди відображення злочинця, тобто сліди рук, ніг, зубів, відбитки тканини від одежі, в яку він був одягнений, а також сліди виділення людини (кров, слина, піт…).

Існують випадки, коли злочинець залишає (губить) на місці події речі особистого характеру або знаряддя вчинення злочину. Такими речами можуть бути: уривки одежі, частини взуття, перчатки. Такі речі можуть бути з бірками, помітками, номерами підприємств побутового обслуговування.

При подальшому огляді місця події можуть бути встановлені наступні дані:

Про відносно вірний час вчинення злочину. Про час вчинення злочину можуть свідчити такі обставини:

Сухий чи вологий грунт під потерпілим на відкритій місцевості після доща – якщо сухий, тоді ймовірно, що вбивство було вчинено до початку дощу;

Ввімкнене освітлення – вбивство вчинене в темну пору доби;

Тепла електроплита, їжа – вбивство вчинено нещодавно;

Дата останнього номеру газети…

Про кількість злочинців:

Кількість слідів різного взуття;

кількість опалків, різноманітним видом цигарок, з відмінними способами палити;

Про деякі ознаки особи злочинця:

Залишена снайперська гвинтівка, пістолет або інша зброя без відбитків пальців рук чи долоней, зброя із зпиленими номерами – вбивство вчинене кваліфікованою особою;

Про передуючі вбивству дії:

Наявність на столі посуду, залишків їжі, алкогольних напоїв – потерпілий перед вбивством разом з злочинцем приймали їжу, вививали;

Включений магнітофон – слухали музику…

Про інсценування передуючої вбивству події (самогубства, нещасного випадку, природньої смерті потерпілого):

Відсутність при залишках слив, вишень кісток від них;

Наявність алкоголю в декількох фляжках;

Наявність ознак, несумісних з природньою смертю, нещасним випадком, самогубства:

відсутність стільця під повішеною особою;

відсутність вдавлених під підставкою місць на рихлому грунті;

наявні горизонтальні підтіки крові;

відсутність на руці трупа слідів, які свідчать, що постріл вчинено самим потерпілим;

тілесні ушкодження, характерні для самозахисту…

Про мотиви вбивства:

Зламані дверці шаф, викинуті нецінні речі;

Знята, порвана одежа з потерпілої (вбивство вчинене у поєднанні із згвалтуванням);

Наявність у потерпілого великої кількості ушкоджень, знищення цінних предметів (вбивство вчинено з помсти);

Про неспівпадання місця вбивства з місцем виявлення трупа:

Сліди волочення трупу як на грунті, так і на самому трупі;

Відсутність на взутті трупа слідів грунту;

Одяг трупа явно не відповідає обстановці на місці його виявлення;

Відсутність значної кількості крові.

Ососбливо важливе значення має те, щоб труп оглядалося в присутності медика-експерта або іншого лікаря.

Перед оглядом необхідно сфотографувати труп з охопленням оточуючої обстановки та ізольовано, а під час детального огляду зафіксувати окремі характерні його частини та сліди на ньому із додержанням правил масштабної зйомки. При цьому відбувається фіксування всіх деталей в протоколі огляду14:

Місце, на якому знаходиться труп;

Його положення відносно нерухомих орієнтирів;

Куди звернена голова, ноги;

Поза, в якій знаходиться труп;

Сліди та прикмети на трупі та біля нього.

Необхідно також детально оглянути предмети одягу на трупі, при цьому в протоколі фіксується: найменування одежі, взуття; їх матеріал, пошив, колір, особливості; їх положення, стан; місця та розміри пошкоджень, забруднень; що знаходиться в його кишенях.

На подальшому етапі здійснюється огляд трупу без одягу. Визначаються наступні його ознаки: стать, постать, приблизний вік, колір шкіри, температура тіла на початку та в кінці огляду, температура оточуючого середовища, наявність трупних ознак (охолодження, висихання), трупних плям, трупне окачаніння, гниття, вигляд стану обличчя, інших частин тіла, ушкодження на трупі, їх характер.

Отже, як ми переконалися, огляд місця події, є один із найбільш важливих елементів при розкритті будь-яких вбивств, в тому числі і вбивств на замовлення, оскільки по наявній інформацій ми і зможемо висувати подальші версії, і визначати наприямки розслідування злочину.

В кримінальних справах, порушених по фактам вбивств вчинених на замовлення досить широким і різноманітним є коло свідків. Найціннішу інформацію, як правило, дають свідки-очевидці, тобто ті, хто безпосередньо був присутній на місці злочину і спостерігав його вчинення. Не менш важливими є особи, які бачили підозрілих осіб або осіб, які були присутні за деякий час до його вчинення, при його готуванні.

З метою досягти бажаних результатів по розкриттю злочину, необхідно визначитись з колом питань, які необхідно задавати при допиті свідків. Доцільним було б розподілити їх на такі групи:

Питання відносно обставин і механізму злочину:

Де і коли вчинено злочин;

Яким способом було вчинено вбивство, яке знаряддя злочину при цьому використовувалось;

Якщо злочинці використовували вогнепальну зброю, то яку, кількість пострілів та відстань з якої вони були здійснені;

Де знаходилися потерпілий і злочинець, якщо вбивство вчинено з близької відстані;

Питання про те, як вели себе потерпілий і злочинець, чи розмовляли вони між собою;

Чи був потерпілий живим після зникнення злочинця, якщо так, то яка у нього була поведінка, що він говорив;

Хто перший підійшов до трупа і які дії вчинив щодо нього;

Як злочинець прибув на місце злочину і яким чином залишив його.

Питання стосовно особи, яка вчиниза вбивство, або замах на нього:

Чи знайомий свідок із злочинцем

Якщо злочинець свідку відомий, тоді хто цей злочинець, де проживає…

Якщо ні, тоді які його прикмети;

Чи не бачив він якої-небудь підозрілої особи до, під час або після вчинення злочну;

Якщо було декілька злочинців, то чи не називали вони один одного іменами чи прізвиськами;

Про ознаки предметів, транспортних засобів, якими користувалися злочинці;

Питання відносно потерпілого:

Чи знає свідок потерпілого, якщо так, то детальні відомості про нього;

Якщо труп особи поки що не виявлено, то ознаки зовнішності ймовірного потерпілого;

Що свідку відомо про факт його зникнення;

питання відносно джерел доказів:

чи був свідок очевидцем злочину чи дізнався про нього від когось іншого;

якщо був очевидцем, то яким чином та з ким опинився на місці злочину;

в яких умовах він спостерігав вчинення злочину;

якщо дізнався про вчинення злочину, то яким чином, від кого, за яких обставин, у присутності кого.

При встановленні особи потерпілого, необхідно опитати його знайомих. При цьому необхідно дізнатися, яким був стан його поведінки на передодні вчинення злочину, чи не виказував він опасіння з приводу можливості вчинення злочину щодо нього, чи не мав він наміру зустрітися з ким небуть.

Якщо злочин вчинено в квартирі чи офісі потерпілого, необхідно дізнатися хто до нього заходив, чи добровільно він увійшов в приміщення чи в супереч волі потерпілого.

При оцінці показань свідків необхідно виходити із професійних якостей свідка, його статевої орієнтації його расову належність (точніше всього дасть словесний портрет представник тієї ж раси).

При наданні детальної інформації, якщо намає підстав вважати, що особа перекручує відомості або приховує справжнього злочинця, можна скласти субґєктивний портрет підозрюваного. Такий портрет складається із застосуванням методу “Фоторобот”. Словесний портрет малюється за допомогою експертів-криміналістів, які спеціалізуються в даній діяльності.

Під час допиту свідків про конфліктні ситуації потерпілого з іншими особами, необхідно зґясувати не тільки характер конфлікта, але і причини його винекнення, встановити осіб з якими потерпілий знаходився у напружених стосунках, отримати відомості про осіб, яким відомо про конфліктні відносини потерпілого з іншими особами та можуть підтвердити такі відомості.

Для досягнення того, щоб свідок давав правдиву інформацію про подію злочину, іншу інформацію, яка повґязана з ним, або намакається уникнути від її надання, необхідно застосовувати такі тактичні прийоми ведення допиту:

Тактичні прийоми, які дозволяють перемогти небажання давати показання потерпілим, які обумовлені страхом помсти з сторони обвинуваченого;

Тактичні прийоми, спрямовані на виявлення неправдивої інформації;

Тактичні прийоми, що допомогають допитуємим особам згадати і як можна точніше викласти відому їм інформацію.

Прогнозуванню та подоланню неправдивих доказів сприяє зґясування характеру відносин свідків з потерпілим чи обвинуваченим. Як правило, така робота починається з моменту підготовки до проведення допиту.

Одним із багатьох методів подолання неправдивих показань є такий: слідчий задає свідку багато конкретних запитань про обставини злочину у швидкому темпі, а потім змінює порядок їхньої постановки. Таким чином може бути досягнута “заученість” сценарію злочину.

Існують і інші методи допиту свідків, але в тому чи іншому випадку слідчий повинен обирати саме таку тактику, яка найуспішніше буде сприяти отриманню інформації про обставини, що мають значення для розслідування справи.

Для отримання достовірної інформації про злочин, про знаряддя, спосіб вчинення злочину, про особу злочинця, про потерпілого та інші дані, які цікавлять слідство, необхідно провести експертизу, висновки якої грають чимале значення при встановленні обставин вчинення злочину.

Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання.15

При вчиненні вбивства на замовлення найчастіше використовуються такі види експертиз:

Судово-медична експертиза;

Судово-балістична експертиза;

Вибухотехнічна експертиза.

Розглянем детальніше кожен із цих видів16.

В результаті проведення судово-медичної експертизи трупа, перш за все зґясовуються обставини, які притаманні всім видам насильницької смерті: час, причини настання смерті, розташування трупа, чи не змінювалась зміна пози трупа, які групові характеристики крові трупа тощо.

Якщо в процесі огляду трупа ми виявили, що що на його тілі існують ознаки вогнепальних поранень, тоді ми зможемо зґясувати такі обставини:

чи є ці поранення вогнепальними;

з якої відстані було прозведено постріл;

чи пройшла куля наскрізь, чи є поранення сліпим чи дотичним;

де вхідний і вихідний отвір, який напрямок ушкодженного каналу;

яким пострілом спричинено поранення;

постріли були спричинені поодинокими пострілами, чи стріляли чергами…

Якщо смерть настала внаслідок застосування гострого предмету, експертиза може встановити:

яким видом зброї були спричинені поранення;

чи був вчинений злочин предметом, який предґявили на експертизу;

яка послідовність нанесення тілесних ушкоджень;

в якому положенні знаходився потерпілий та яке ймовірне положення нападаючого та потерпілого в момент нападу;

з якою силою нанесено удар;

які параметри зброї, якою нанесені тілесні ушкодження;

Якщо смерть потерпілого настала внаслідок вибуху пристрою, тоді задопомогою експертизи можна встановити наступне:

при вибуху якого снаряду або пристрою настала смерть потерпілого (виникли тілесні ушкодження);

на якій відстані від жертви злочину відбувся вибух;

в якій позі знаходився потерпілий;

Виявлені з місця події залишки вибухівки, інші предмети направляються на інші види експертизи, такі як вибуховотехнічну та судово-хімічну.

У разі наявності підстави вважати, що смерть настала внаслідок отруєння особи, тоді судово-медична експертиза може встановити: чи настала смерть внаслідок отруєння; якою саме речовиною є отрута; яким шляхом введено отруту в організм людини; яка доза була введена в організм; чи не попала отрута в організм випадково тощо.

Під час огляду місця знаходження виконавця злочину можуть бути знайдені залишки його крові, слини та інші продукти його життєдіяльності, також, предмети, залишені ним. Це допомагає виділити групові приналежності злочинця, що дозволяє значно зменьшити коло підозрюваних осіб.

Наступною не менш важливою експертизою, яка дозволяє розкрити картину злочину є судово-балістична експертиза. Після її проведення експерти взмозі відповісти на такі питання:

коли зброя застосовувалась останній раз;

чи був вичищений канал ствола після пострілів;

чи видалялись маркіровочні знаки та які вони були;

чи не вистрілена куля, яка була видалена із трупа з даної зброї;

чи не був пристосований газовий пістолет для стрільби бойовими кулями;

до якого типу патрону відноситься дана куля чи немає на ній слідів проходження через іншу перешкоду…

В залежності від конструкції зброї можна вирішувати різноманітні завдання, які допомогають звузити коло осіб, підпадаючих під підозру. Також за допомогою дослідження пошкоджень різних предметів можна дізнатися про місце вчинення злочину, відстань від жертви злочину до місця знаходження трупу.

Вибухотехнічна експертиза дозволяє вирішити широкий спектр задач відносно встановлення факту вибуху, конструкції вибухового пристрою, виду та кількості вибухової речовини, обставин підготовки та вчинення вибуху.

По відношенню до вибухових пристроїв вирішуються таі питання:

чи є предмети знайдені на місці події частинами вибухового пристрою та якого саме;

спосіб виготовлення вибухового пристрою;

принцип введення його в дію;

яка вибухова речовина застосовувалась для заряду;

чи однакові вибухові речовини виявлені на місці події з тими, що виявлені у підозрюваного…

про обставини встановлюються такі відомості:

чи міг виникнути вибух в результаті обставин, які вказали свідки при їх допиті;

чи були у особи, яка приготувала вибуховий пристрій професійні навички;

який час повинна затратити людина на виготовлення такої вибухівки…

Можуть бути проведені інші види експертиз, які дозволять виявити корисні для слідства дані, але їх потрібно розглядати у кожному конкретному випадку.

При здійсненні експертизи слід додержуватися порядку проведення різних досліджень. Так перш за все посинна бути проведена дактилоскопічна експертиза, оскільки відбитки пальців рук, долоней як відомо залишаються нетривалий час і вони можуть бути пошкоджені в результаті проведення інших видів експертиз. Наступною слід провести біологічну експертизу потожирової речовини. І тільки після цього ми зможемо направити обґєкти на судово-балістичну та вибухотехнічну експертизу.

На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що їх вчинили.17

Якщо говорити більш конкретно про вбивства на замовлення, то органи дізнання повинні завжди вживати всіх заходів щодо затримання злочинця по гарячим слідам. Вони зобовґязані вчинити певне коло оперативних заходів, особливістю яких є те, що вони проводяться паралельно тобто одночасно для збільшення ймовірності викриття злочинця.

Можуть застосовуватися такі заходи:

Використання службової собаки. Воно значно ускладнюється у разі, якщо вбивства вчинені у великих містах, де вони, як правило, і вчинюються. Частіше над усе її використовують на місці події з розрахунку на те, що собака розпізнає запахові сліди злочинця, а також для обстеження місцевості і приміщень. За допомогою собаки знаходять речі, які належали злочинцю і були залишені ним на місці події. Однак пошук носіїв запахової інформації не повинен обмежуватися тільки місцем знаходження трупа. Необхідно обовґязково розширити його межі, зокрема у тих випадках, коли вбивство було вчинене із засідки із застосуванням вогнепальної зброї. В таких місцях може бути залишено зброю, гільзи, а також речі злочинця. Кінолог разом із слідчим оцінює знайдені обґєкти для визначення можливості розшуку злочинця із застосуванням службової собаки, а також можливості виїмки їх як носіїв запахової інформації. На прикінці роботи із собакою, кінологом фіксується у відповідному акті результати роботи із застосуванням службової собаки.

Наступним етапом роботи із запаховими слідами є їх перевірка по відповідним банкам даних та порівняння із запаховими слідами підозрюваних осіб.

У більшості випадків службова собака дозволяє визначити ймовірні шляхи відходу злочинців, що є дуже важливим для ведення розшуку злочинця.

Опитування свідків-очевидців. Попереднє опитування здійснюється до приїзду на місце слідчо-оперативної групи оперативними працівниками та дільничими інспекторами територіального управління міліції. Головною метою є збір інформації про які першими виявили труп потерпілого, а також осіб, які знаходились на місці вчинення злочину до моменту приїзду працівників міліції. Серед них встановлюються свідки, яким відомі обставини вчинення злочину, прикмети осіб або автомобіля, а також інші відомості, дозволяючі встановити картину події та здійснити переслідування злочинців по гарячих слідах. Складається список осіб, чиї показання становлять оперативний інтерес для розшуку зниклих злочинців, в нього також заносяться адреса і телефони таких осіб.

При опитуванні свідків-очевидців їм задаються такі питання:

Чи не підходив хтось до потерпілого до того, як його вбили;

В що була одягнена ця особа, прикмети його зовнішності;

Така особа може бути в зговорі з злочинцями і вказати кілеру намічену жертву.

Із прибуттям на місце події оперативної групи опитування продовжується, але вже під керівництвом слідчого. Слідчий приймає участь в такому опитуванні з метою отримання найбільш повної інформації про подію злочину.

Перш за все опитуються жильці дому, поблизу якого або в якому було вчинено злочин. В першу чергу це можуть бути сусіди по квартирі. Їм задаються такі питання:

Чи не бачили вони поблизу місця події підозрілих осіб;

Які прикмети їх зовнішності, в що вони були одягнені…

Чи не помітили вони біля автомобіля потерпілого сторонніх осіб, які нібито ремонтували автомобіль, але насправді встановлювали вибуховий пристрій…

Обстеження місцевості. Цей захід проводиться для пошуку покинутої зброї або автомобіля, на якому вбивці зникли з місця події.

Для обстеження навіть невеликої території необхідна значна кількість працівників та велика кількість часу. Тому не завжди такий захід є доцільним. Іноді достатньо провести обхід та перевірку району, де було вчинено вбивство, а також прилеглих до нього територій. Така робота здійснюється силами нарядів патрульно-постової служби міліції, дільничими інспекторами міліції та силами громадскості. При її виконанні необхідно мати на увазі, що багато злочинців знають оперативні можливості працівників міліції при введенні в дію оперативних планів “Сирена”, “Буран” тощо. Тому далеко від місця події на автомобілі вони не відїжджають: вони кидають транспортний засіб або пересідають на інший автомобіль.

В місцях виявлення автомобіля злочинців проводяться заходи по пошуку та опитування очевидців відносно осіб, які покинули автомобіль та прикметах тієї машини, на яку пересіли злочинці.

Отримані відомості повинні бути негайно передані оперативному черговому управління міліції для організації переслідування злочинців по гарячим слідам із урахуванням нових свідків.

Переслідування злочинців по гарячим слідам. У випадку вчинення вбивства на замовлення із використанням транспортних засобів затримати злочинців інколи вдається за рахунок введення в дію оперативних планів, таких як “ Сирена”, “Грім” та “Буран”. Але їх ефективність цілком залежить від оперативності дій чергового, який миттєво передає найновіші відомості і орієнтування про злочинців, місця їх переховування. Оскільки в місті достатньо багато постів ДАІ, то ймовірність досягнення успіху при проведенні такого роду заходів досить велика. Але на практиці мета таких заходів досягається у рідких випадках. Частіше, у випадках, якщо було вчинено відкритий напад в громадському місці та з його моменту не пройшло 10-15 хвилин.

В таких випадках очевидців слід опитати за допомогою альбому з найбільш типовими видами облич. Також їх слід опитати про ознаки автомобілю. Тут також можливе застосування типового альбому з марками автомобілів.

Слідчому необхідно зґясувати які прикмети запамґятались свідкам-очевидцям (прикмети автомобіля, зовнішності злочинця, одяг тощо). Відомості про автомобіль можна отримати і у інших осіб. Наприклад, у водіїв, які випадково опинилися поряд із автомобілем злочинців. Необхідно сконцентрувати увагу свідків на ознаках автомобіля, який довго стояв біля місця вчинення злочину із включеним двигуном, куди після вчинення пострілів сіли злочинці і миттєво покинули місце події. Необхідно дати вказівки оперативним працівникам отримати інформацію про всі автомобілі, які стояли в районі вчинення злочину з тим, щоб в подальшому встановити їх власників, серед яких можуть бути і особи, які мають корисну для слідства інформацію.

Отриману інформацію слідчий повинен як можна швидше передати черговому управління ОВС. Зокрема таку інформацію: про маршрут злочинців, про номер автомобіля, про його марку, колір. Розшукові ознаки доводяться до нарядів ППСМ, ДАІ, водіїв радіофікованих громадських служб, працівників АЗС, залізничних переїздів… Організовується переслідування по напрямкам руху автомобіля злочинців.

Розвідувально-пошукові заходи на місці події. Такі заходи можуть проводитися з метою отримання відомостей про можливих осіб, вчинивших вбивство на замовлення, виявлення додаткових свідків, а також фактів, які мають значення для розкриття злочину. Розвідувальна робота повинна бути проведена працівниками карного розшуку. Її суть полягає у тому, що встановлюється та фіксується розмова між людьми. Тобто інформація отримується із розмов місцевих жителів або співробітників. Така робота ведеться із застосуванням сил та засобів працівників, які обслуговують дану територію, наприклад, використовується агентура. Її націлюють на виявлення осіб, які проявляють підвищений інтерес до роботи медичних працівників (які цікавляться чи залишились потерпілі живими чи ні), працівників правоохоронних органів (чи не встановили вони на осіб злочинців, які здобуті докази).

Окрім агентури для таких заходів слід залучати працівнків служби кримінального пошуку. За їх допомогою можна виявити очевидців вчиненого злочину інших свідків, які не бажають давати показання в силу тих чи інших причин, дізнатись про думку окремих громадян про подію злочину тощо.

Загороджувальні заходи. Доцільним при розкритті вбивств на замовлення є проведення загороджувальних заходів. Оскільки, як вже розглядалося, виконавцями вбивств на замовлення можуть бути злочинці, які запрошуються для виконання “замовлення” з інших міст, областей і навідь інших країн. Тому не виключена можливість, що злочинець одразу після вчинення злочину, намагатиметься повернутися на місце свого прошивання.

Загорожувальні заходи проводяться працівниками міліції. Їх ефективність залежить від тих віхідних даних, якими вони володіють18. Наприклад, якщо є портрет злочинця, то необхідно обовґязково забезпечити наряди міліції таким портретом. У разі відсутності фотографії необхідно забезпечити працівників хоча б фотороботом розшукуваного, а також словесним описуванням зовнішності злочинця із урахуванням всіх його особливостей. У разі впізнання свідками злочинця по фотототеці, то портрет злочинця може бути персоніфіковано.

При встановленні подібності фоторобота з підобліковими особами, то дається заява органам внутрішніх справ про доставлення його до слідчого, який вже і буде встановлювати чи був він причетний до вчинення злочину, чи мало місце збігання прикмет. Все це дозволяє цілеспрямовано вести розшук і перевірку осіб, яких ми маємо підстави підозрювати у вчиненні злочину.

Органи дізнання за дорученням слідчого можуть виконувати і інші дії, повґязані із обшуком і виїмкою матеріалів, які мають значення для розшуку злочинця по гарячим слідам. Наприклад, по мобільному телефону можна дізнатися, всі вхідні та вихідні дзвінки потерпілого, які йому надсилались повідомлення.

Слідчий вправі затримати та допитати особу, яка підозрюється у вчиненні злочину, а орган дізнання – затримати її за наявності таких підстав:

коли цю особу застали при вчиненні злочину, що, як правило, не характерно для вбивств на замовлення, або безпосередньо після його вчинення;

коли очевидці, в тому числі і потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

коли на підозрюваному або його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні цього злочину можна затримувати лише у тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особу підозрюваного.19

Як правило, особа злочинця встановлюється за допомогою оперативно-розшукових та слідчих дій на попередніх етапах розслідування справи.

При встановленні особи необхідно зґясувати прізвище, імґя, по батькові злочинця, місце її проживання, звґязки з іншими особами, спосіб життя, розпорядок дня тощо.

Далі можуть виникати два випадки:

Перший – якщо особа не підозрює, про ведення за ним спостереження. В таких випадках проводиться засідка працівниками карного розшуку. Найдоцільніше її проводити біля місця проживання злочинця: біля підґїзду будинку, біля його квартири. Оперативні працівники затримують підозрюваного при виході його із квартири, з будинку. В квартирі в такому випадку затримання проводити недоцільно, оскільки злочинець може зачинитись з середини і за час проведення взлому квартири оперативними працівниками закінчити життя самогубством.

У другому випадку – якщо підозрюваний здогадався про ведення за ним спостереження – залучається спеціальний підрозділ при управлінні по боротьбі з організованою злочинністю – “Сокіл”. В такому разі затрииання проводиться в житлі підозрюваного з метою недопущення його інформування інших осіб про те, що він опинився в “колі зору” правоохоронних оргінів.

Одразу затриманому розґяснюються його права:

знати в чому його підозрюють;

давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;

мати захисника і побачення з ним до першого допиту – у справах про цей злочин участь захисника є обовґязковою відповідно до ст.45 п.4 КПК. Захисник надається з моменту затримання особи чи предґявлення їй обвинувачення;

подавати докази;

заявляти клопотання і відводи;

вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання;

подавати скарги на дії і рішення особи, яка проводить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора;

при наявності відповідних підстав – на забезпечення безпеки.

Про затримання підозрюваного орган дізнання або слідчий зобовґязані скласти протокол, в якому зазначають підстави, мотиви затримання, зазначається про розґяснення підозрюваному його пав, а також обставини затримання (час, місце, пояснення затриманого тощо). Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмови його підписання затриманим про це зазначається в протоколі.

Орган дізнання, слідчий зобовґязані попередити одного з його родичів про затримання підозрюваного.

Затримання підозрюваного не може тривати більше 72 годин. Протягом цього терміну слідчий зобовґязаний провести наступні дії:

Допит підозрюваного;

Обшук його оселі або інших місць його перебування;

Проведення експертизи;

Впізнання;

Відтворення (у разі його зізнання у вчиненні вбивства).

Після закінчення цього строку слідчий обирає одне з двох рішень:

Звільняє підозрюваного – якщо не підтвердилася підозра у вчиненні вбивства, вичерпався встановлений строк затримання або затримання було здійснене з порушенням вимог, які передбачені чч.1,2 ст.106 КПК;

Доставляє підозрюваного до судді з поданням про обрання до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Наступним і одним із найважливіших етапів розслідування є допит підозрюваного. Допит підозрюваних по справам цієї категорії – це дуже складне завдання, оскільки особи, які підозрюються у вчиненні вбивства на замовлення спочатку не визнають свою участь у ньому. Це пояснюється тим, що такі злочини являють собою підвищену суспільну небезпечність тому покарання за їх вчинення передбачається дуже суворе.

Особи, які причетні до вчинення вбивства на замовлення, у більшості випадків мають значний кримінальний досвід. Тому деякі тактичні прийоми20, такі як:

Розґяснення того, що чистосердечне зізнання та допомога в розслідуванні помґякшує покарання;

Вказування на те, що приховування фактів вчинення злочину можуть лише затягнути розслідування і обтяжити покарання,

не дають бажаних результатів.

У всіх випадках розслідування найкращим було б спочатку допитати тих осіб, чия роль при вчиненні вбивств була не основною, а другорядною, наприклад, посередники у вчиненні вбивства. Відповідно до них буде обране меньш суворе покарання. Якщо з матеріалів справи випливає, що існує декілька посередників, то доцільно спочатку допитати першого, тобто, який безпосередньо не контактував з виконавцем. При цьому йому слід розґяснити, що його вина помґякшується тією обставиною, що він найбільш віддалений від вчинення злочину, чим інший посередник і тим більше його виконавець.

Слідчому слід навести приклад, якщо є така можливість, з іншої кримінальної справи по факту вчинення вбивства на замовлення, в якій посереднику була призначено більш мґяку міру покарання.

Іншим тактичним прийомом може бути повідомлення допитуємому таких відомостей про замовника, які здатні викликати у нього відчуття неприязні до замовника. Наприклад, розґяснення посереднику яку замовник отримав вигоду із цього вбивства у порівнянні з мізерним гонораром, який йому виплатили.

При версії про участь у виконанні зочину двох виконавців замовлення – першим краще допитати того, чиї фізичні дані не в повній мірі відповідають уявленню про злочинця, який вчиним вбивство на замовлення, наприклад, жінка, неповнолітній.

Предметом допиту може бути відносини між припускаємим замовником і потерпілим, посередником і виконавцем. При допиті виконавця необхідно зґясувати місце його знаходження під час вчинення злочину, зґясувати всі обставини вчинення злочину (про місце, час, обстановку, засоби, дії інших осіб, потерпілого). При такому допиті доцільно використовувати такі прийоми:

Проведення допиту у підвищеному темпі, з максимальною деталізацією зґясовуваних обставин;

Проведення повторного допиту в такому ж темпі, але зі зміною порядку запитань, що задаються;

Виявлення суперечностей у свідченнях з метою зґясування правдивості свідчень підозрюваного;

Іноді, коли відчувається, що підозрюваний сумнівається яку лінію поведінки йому обрати правдиву чи неправдиву, результативним може бути метод, коли допит ведеться двома слідчими, один з яких намагається загострити ведення допиту, а інший – помґякшити. Таке ведення допиту допомагає розхитуванню позиції підозрюваного із установкою на приховування чи перекручення фактів.

Одним із найбільш ефективних прийомів під час допиту підозрюваного є предґявлення йому викриваючих його доказів. Однак, не слід перейматися тим, що окремі докази, які предґявлялись не дали бажаних результатів, оскільки їх предґявлення залишається у підсвідомості підозрюваного і в подальшому здійсненні допиту із застосуванням різних методів становить досить високу ймовірність отримання бажаних результатів.

При достатньо високій освідченності слідчого про обстановку вчинення злочину, слідчий може описати її підозрюваному, що примусить його вважати, що слідству відомі всі обставини вчинення злочину, а тому він своїм зізнанням не ускладнить свій стан, а лише помґякшить його.

У випадку зізнання підозрюваним, він детальним чином допитується про всі обставини вчинення злочину та його злочинну діяльність вцілому.

У замовника зґясовується:

Коли, по якій причині у нього виник умисел організувати вбивство;

Яким чином він підшукав виконавця злочину (безпосередньо або через посередника);

Де, коли, яким чином була досягнута домовленість з посередником, виконавцем злочину;

Яка винагорода була обіцяна посереднику та виконавцю;

Чи був їм виданий аванс, якщо так, то в якому розмірі, коли, хто при цьому був присутній;

В якому розмірі, коли і де було проведено остаточне розрахування.

Всі співучасники допитуються про взаємовідносини між ними, про виконані кожним з них дій по підготовці, організації та вчиненні вбивства.

Посередник детально допитується про те, яким чином він підшукав виконавця. Чи схиляв він його до вчиненні злочину, де, коли та при яких обставинах вступив з ними в контакт для отримання згоди на виконання замовлення на вбивство. Чи зустрічався з ним після вбивства, якщо так, то у звґязк з чим, де. Чи повідомив його виконавець про виконання замовлення.

Після проведення допиту підозрюваного складається протокол відповідно до ст 106 КПК.

Запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства та суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. 21

Для осіб, які вчинили такий злочин, як вбивство на замовлення може бути застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, оскільки санкція ст.115 ч.2 перевищує три роки позбавлення волі.

Місцями досудового увґязнення для тримання осіб, щодо яких обрано такий запобіжний захід є слідчі ізолятори. В окремих випадках вони можуть перебувати в тюрмі або в місцях тримання затриманих.

Для обрання запобіжного заходу орган дізнання, слідства вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке подання має бути розглянуто судом протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного.

Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного і доставку його в суд під вартою. В такому випадку затримання не може перевищувати 72 годин, а у разі коли особа перебуває за межами міста, в якому знаходиться суд, — не більше 48 годин з моменту доставки затриманного в цей населенний пункт.

Після одержання подання суддя вивчає матеріали кримінальної справи, предґявлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного, а при необхідності бере пояснення у особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він зґявився і виносить постанову:

Про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;

Про обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

На постанову судді може бути подана апеляція до суду вищої інстанції протягом трьох діб з дня винесення постанови. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи зґясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення рішення з цього питання, та суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного – до пґятнадцяти діб, про що виноситься постанова.

Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно перевищувати двох місяців. У випадку, коли розслідування справи закінчити в цей строк неможливо, а підстав для його заміни на більш мґякий немає, він може бути продовжений:

до чотирьох місяців – за поданням, погодженим з прокурором, зкий здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання, слідства, або самим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

до девґяти місяців – за поданням, погодженим з заступником Генеральго прокурора України, прокурором АРК, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів;

до вісімнадцяти місяців – за поданням, погодженим з Генеральним прокураром України, його заступником, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.22

У кожному випадку, коли розслідування справи у повному обсязі у вище зазначені строки неможливо і за відсутності підстав для заміни запобіжного заходу на більш мґякий, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у данній справі, має право дати згоду на направлення справи до суду в частині доведенного обвинувачення. Наприклад, якщо доведено, що особа для виконання замовлення на вбивство незаконно придбала вогнепальну зброю, то прокурор має право направити справу до суду з обвинуваченням за відповідною статтею Кримінального кодексу України. В такому випадку справа в частині нерозслідуваних епізодів злочинної діяльності виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку.

Такі строки обчислюються з моменту взяття під варту, а у випадку коли взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, — з моменту затримання.

У строк тримання підозрюваного під вартою включається час його перебування на стаціонарному експертному дослідженні у психіатричній медичній установі будь-якого типу.

У разі закінчення терміну тримання під вартою, орган дізнання, слідчий, прокурор зобовґязані негайно звільнити особу з-під варти.

Під час тримання підозрюваного під вартою, слідчий зобовґязаний докласти всіх зусиль для повного та всебічного розслідування кримінальної справи.

Наступною слідчою дією, яка неодмінно має бути проведена є обшук. Обшук у справах про вбивства на замовлення проводиться у осіб, що підозрюються або обвинувачуюються в організації, пособництві, виконанні вбивства на замовлення, а також у потерпілого. При наявності достатніх підстав, обшук може бути проведено у родичів, знайомих, та близьких вказаних осіб.

При розгляді даного питання слід детальніше зупинитися на розгляді законодавства, що регламентує його проведення. Оскільки якщо обшук буде проведено з порушеннями норм кримінально-процесуального кодексу, тоді дані, які будуть добуті в результаті його проведення можуть бути невизнаними судом.

Ст.117 КПК визначає, що обшук проводиться у випадках, коли є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини по справі чи забезпеченню цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні або місці чи якої-небудь особи. Також обшук проводиться і в тому випадку, коли є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці знаходяться розшукуванні особи, а також трупи чи тварини.

Обшук проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника. У невідкладних випадках обшук може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням його в добовий строк про проведений обшук та його результати.

Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків проводиться лише за вмотивованою постановою судді. В таких випадках при необхідності проведення обшуку слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. Суддя негайно розглядає подання і матеріали справи, а у разі необхідності вислуховує слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить вмотивовану постанову про проведення обшуку або про відмову в його проведенні, яка оскарженню не підлягає. На постанову суду про відмову в проведенні обшуку протягом трьох днів прокурором може бути подана апеляція до апеляційного суду.

У невідкладних випадках, повґязаних із врятуванням життя та майна чи безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді.

Протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчий направляє копію протоколу обшуку прокуророві.

В залежності від того, яким чином особа, у якої буде проведено обшук, була повґязана із вчиненнім злочину, необхідно спрямувати зусилля на знаходження тих чи інших предметів.

У виконавця вбивства, навіть якщо вогнепальна зброя була залишена на місці вчинення злочину, при проведенні обшуку можуть бути знайдені боєприпаси до неї, гільзи та кулі яких по всім параметрам збігаються з кулями та гільзами, знайденими на місці злочину.

Якщо потерпілий був вбитий із за допомогою вибухового пристрою, то під час обшуку можуть бути знайдені частини механізму вибухових пристроїв, схожі за конструкцією з тими, які були вилучені на місці події, різноманітні засоби вибуху – капсулі-детонатори, електродетонатори, засоби для передачі міні радіосигналу, різноманітні вибухові речовини та хімікати з яких вони можуть бути виготовлені. Предметом пошуку можуть бути також фрагменти упаковки вибухового пристрою, інструмунти (кусачки, плоскогубці), сліди яких були знайдені на вибуховому пристрої на місці пригоди.

Якщо потерпілий був отруєний, то слід шукати підозрілі речовини, описання яких може бути отримане із висновків експертів судово-медичної експертизи або отримати при консультації у спеціалістів.

У осіб, підозрюваних в безпосередньому вчиненні вбивства, які є професіоналами (“кілерами”), при обшуку можуть бути знайдені каталоги зброї, незареєстрована зброя різних видів, глушителі, оптичні приціли, списки жертв, які, як правило, є зашифрованими, а також дані про майбутніх жертв23. У виконавця також можуть бути знайдені записи, телефонні книжки, які дозволяють встановити його звґязок з організатором або посередником вчинення злочину, крупні суми готівки, ощадні книжки, на яких після вчинення вбивства зґявилася велика сума грошей, “звіти” про вчинене вбивство у вигляді вирізок із газет, в яких вказувалося про вчинене вбивство конкретної особи, фотознімками жертви злочину, яка мешкає за кордоном.

У посередників вчинення злочину можуть бути знайдені знаряддя злочину, бойові припаси до зброї, деталі вибухового пристрою, якщо він забезпечує ними виконавців, різноманітні записи, які свідчать про його звґязки з виконавцем та організатором даного та інших вбивств, вчинених на замовлення.

У організатора необхідно шукати документи, які свідчать про його зацікавленість в організації такого вбивства:

його боргові розписки;

документи, які свідчать про те, що він винен потерпілому значну суму коштів;

банківські та інші документи, які вказують на наявність звґязків з установою, підприємством, фірмою, різноманітними фондами, де працював потерпілий;

особливо ті документи, в яких є претензії, вимоги до структур, які знаходяться під керівництвом замовника…

Також необхідно шукати фотознімки із зображенням зовнішності потерпілого, його будинку, офісу, записів, в яких містяться дані про потерпілого (його адреса, номер телефона, розпорядок дня, звички, систему охорони тощо) у особи, яка організувала вчинення злочину, а також у інших осіб – посередників і виконавців. При наявності вдома або на робочому місці компґютера, електронної пошти, інших пристроїв, слід за допомогою спеціаліста шукати записи на електронних носіях (на вінчестері, дискетах, в поштовому ящику – на сервері, де знаходиться адреса електронної пошти тощо). Їх вилучення та подальше вивчення слід проводити за допомогою спеціаліста по електронній техніці, якій має досвід роботи не тільки з відкритою інформацією, але і з файлами, які недоступні до простого користувача.

Якщо знаряддям злочину є зброя, яка покинута на місці вчинення злочину, то у злочинців слід шукати документи, які дозволяють встановити її придбання саме цими особами, встановити шляхи її придбання. Предметом пошуку також повинні бути документи, які прямо чи опосередковано свідчать про звґязок осіб, які організували, вчинили злочин з тими чи іншими злочинними організаціями.

У потерпілого в ході обшуку, як за місцем проживання, так і з а місцем роботи обґєктом пошуку є документи, які свідчать про наявність особистих, комерційних чи інших звґязків з особою, яка підозрюється в організації вчинення вбивства, звґязок потерпілого з злочинними угрупуваннями: документи, які свідчать про плани потерпілого, які могли б суперечити інтересам конкретної злочинної організації.

Ефективність проведення обшуку обумовлена його ретельним готуванням та раптовістю його проведення. Підготовка до проведення обшуку включає в себе збір орієнтуючих відомостей, підбір учасників проведення обшуку і відповідних технічних засобів.

Збір орієнтуючих відомостей полягає у тому, що отримуються дані про те, де, по якій адресі та що на конкретно необхідно спрямувати зусилля по проведенню пошуку, тобто визначити що необхідно шукати. Предмети, які розшукуються можуть бути знайдені як за місцем проживання та по місцю роботи осіб, що обшукуються так і у їх родичів, знайомих підозрюваного, обвинуваченого та потерпілого.

Відомості про знаряддя злочину та його ознаках можна отримати із протоколів огляду пошкоджень на одежі і на трупі, висновків експертиз, допитів свідків. Пошук зброї, тайників, де вона може бути схована, а також інших предметів здійснюється за допомогою спеціалістів і відповідної криміналістичної техніки. При цьому необхідно враховувати рекомендації, розроблені в криміналістиці, по застосуванню таких технічних засобів, як щупи, магнітні шукачі, металошукачі, ультрафіолетові освітлювачі, здеркала для огляду важкодоступних місць.

Вилувені предмети і документи описуються в протоколі обшуку, при необхідності фотографуються. При виявленні тайників бажано зняти на відео- або кінокамеру процес його вскриття, його вигляд, момент вилучення схованих в ньому речей та предметів, самі предмети.

При розслідуванні вбивств на замовлення впізнання підозрюваного свідками являється джерелом отримання доказів, які мають значну цінність для слідства.

Для того, щоб результати предґявлення для впізнання стали доказами по справі, необхідно неухильно дотримуватися ст.ст.174;176.

Перед предґявленням для впізнання особа, яка буде впізнавати підозрюваного повинна бути попередньо ретельно допитана про обставини при яких вона бачила підозрюваного, про прикмети, по яким вона може провести впізнання, про що складається протокол допиту. Далі впізнаючого попереджують про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, а, коли впізнаючим є свідок він також попереджається про відповідальність за відмову або ухилення від дачі показань. Особі, яка впізнається в присутності понятих пропонують зайняти будь-яке місце серед сторонніх осіб, які повинні бути схожими до нього по ознакам зовнішності. Особа, яка впізнається також не повинна відрізнятись від інших осіб ознаками, що свідчать про його перебування під вартою, наприклад, відсутністю шнурків від взуття, одягом не за сезоном, небритістю тощо.

Про предґявлення для впізнання складається протокол з додержанням ст.ст. 84; 85 КПК, де в обовґязковому порядку зазначається про попередження свідків про кримінальну відповідальність та про вільний вибір особою, що підлягає впізнанню свого місця серед інших осіб.

При впізнанні осіб, які підозрюються у вчиненні вбивств на замовлення, як правило, свіди побоюються майбутньої розправи з боку злочинних організацій, до якої належав підозрюваний. В такому випадку впізнання може бути проведено поза візуальним спостереженням того, кого впізнають24, з дотриманням вимог, передбачених ст.ст. 523; 174 КПК. Це може досягатися:

зміною або маскуванням зовнішності впізноючої особи;

проведенням впізнання за допомогою відеотехніки;

проведення впізнання через вузький отвір у непрозорій поверхні, яка розділяє впізнаючого з впізнаваємим;

використанням контрастного освітлення;

проведення впізнання у спеціальних кімнатах.

В будь-якому випадку впізнання проводиться за участю понятих і особа, яка впізнає не розкривається.

Рекомендується предґявлення для впізнання проводити у спеціальних приміщення, які поділені надвоє перегородкою зі спеціального скла, яке прозоре з однієї сторони і має окремі виходи. При такому впізнанні обовґязковою є присутність осіб, які здійснюють заходи безпеки. Для проведення впізнання поза візуальним спостереженням залучаються чотири понятих, які повинні пересвідчитися у впізнанні такої особи поза візуальним спостереженням того, кого впізнають і засвідчити таке впізнання. Два поняті знаходяться в приміщенні разом з впізнаючою особою, а інші два – з особою, яку впізнають. При цьому слід памґятати, що, оскільки таке впізнання насить обмежений характер, то таке обмеження поширюється і на захисника підозрюваного.

Якщо впізнання проводиться через вузький отвір, необхідно, щоб один понятий знаходився з особою, яка впізнається (підозрюваним), спостерігаючи за порядком зайняття ним свого місця серед предґявляємих для впізнання осіб та відсутністю зміни його місця в процесі подальшого проведення слідчої дії. Інший понятий повинен знаходитись впізнаючим (свідком) в іншому приміщенні, який після огляду через вузький отвір заявляє про те, що він впізнає особу, яка знаходиться, наприклад, посередині, перша, друга… Факт впізнання посвідчується понятим, який переходить в приміщення з впізнаваємим тільки зі слідчим. Слідчий оголошує, що “громадянин” впізнав таку особу.

Впізнання за допомогою відеотехніки відрізняється від попереднього способу впізнання тим, що зображення предґявляємих для впізнання осіб передається на монітор, що знаходиться в іншому приміщенні або записується на відеоплівку і відразу ж переглядається впізнаючим на тому ж моніторі. При цьому оператор повинен однаково по часу і по ракурсу фіксувати зовнішній вигляд всіх осіб, в тому числі і впізнаваємого, не приділяючи при цьому особливої уваги підозрюваному тобто не “підказуючи” його впізнаючій особі.

Проведення впізнання зі зміною зовнішності або її маскуванням можливо тільки із згодою на те впізнаваючого. У якості елементів маскування можуть використовуватися парики, накладні вуса та борода, маски, темні окуляри. Одяг, взуття, головний убір та інші предмети (прикраси і т.п.) не повинні мати особливих яскравих прикмет.

Впізнаючий не називається по прізвищу. Слідчий повинен звертатися до нього “громадянин”, запропонувати йому вказати жестом на особу, яку він впізнав. Для того щоб виключити непорозуміння, повґязані з тлумаченням жестів, впізнаваємий разом з іншими особами повинні знаходитись один від одного на відстані не меншій від одного метра.

Співробітники міліції повинні ретельно стежити за поведінкою підозрюваного і бути готовими попередити будь-які намагання зірвати засоби маскування з впізнаючої особи, але при цьому не можна, щоб вони стояли поряд з підозрюваним, тим самим викриваючи його.

При проведенні впізнання із застосуванням контрастного освітлення впізнаваємого заводять разом із іншими особами до кімнати, яка з однієї сторони яскраво освітлена освітлюваними приладами, а з іншої сторони затемнена. Свідок запрошується до затемненої частини кімнати, де у присутності понятих та слідчого вказує на особу, яку бачив на місці вчинення злочину або в іншому місці в залежності від конкретної ситуації.

З метою забезпечення безпеки свідків можуть проводитися і інші заходи: анкетні дані впізнаючаго до протоколу слідчої дії не вносяться. Вони фіксуються на окремій картці, яка до кримінальної справи не приєднується – вона зберігається у слідчого і передається в опечатаному конверті в суд разом зі справою.

В процесі впізнання можливі провокаційні дії особою, яка впізнається (виконавцем злочину, посередником тощо) і впевнена, що її впізнають. Ці дії можуть бути спрямовані на зривання слідчої дії та затруднення його проведення у майбутньому, наприклад, вигуки, погрози жестами та ін. Для того щоб уникнути цього, необхідно дуже серйозно підійти до вибору моменту предґявлення до впізнання.

Проводити впізнання найбільш доцільно, коли підозрюваний повністю ізольований від звґязку з іншими учасниками злочину (з організатором, посередниками, іншими членами злочинного угрупування), які залишились на свободі. Якщо відомо, що він не має ніякої моральної підтримки або будь-яких обіцянок від інших учасників злочину, вичерпав всі можливості змінити запобіжні заходи про його тримання під вартою на більш мґякі, тобто нібито змирився із своїм положенням і відчув неминуче покарання за вчинений злочин. Така ситуація сприяє психологічній стійкості підозрюваного, зняття його напруження та нормальній поведінці під час проведення слідчих дій.

В такому випадку, коли немає підстав побоюватися помсти впізнаючій особі з боку залишившихся на волі осіб-співучасників злочину і можна прогнозувати нормальну поведінку підозрюваного, впізнання проводиться у звичайному порядку.

Після проведення впізнання особи, підозрюваної у вчиненні вбивства на замовлення у відповідності до ст.ст. 84; 85; 852 КПК складається протокол.

Якщо впізнання проводилося поза візуальним спостереженням підозрюваного, то окрім всього, детально описується місце, де знаходилася впізнаюча особа, хто з понятих знаходився при ній, яким чином впзнаючий спостерігав за запрошеними для впізнання особами, порядок, в якому були розташовані ці особи, хто з понятих знаходився з ними. Констатується незмінність встановленого порядку. Детально описується висновок впізнаваючого, перераховуються прикмети, за якими він впізнав підозрюваного. Бажано додати до протоколу фотографії, на яких зафіксовано росташування предґявлених до впізнання осіб, а також повідомлення слідчого (в присутності понятих) про впізнання особи, на яку перед цим вказав впізнаючий.

Відтворення обстановки і обставин події – це слідча дія, яка проводиться з метою перевірки і уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого або даних, одержаних при провадженні слідчих дій. З метою відтворення слідчий може виїхати на місце події і в присутності понятих, а в необхідних випадках за участю спеціаліста, свідка, потерпілого і підозрюваного або обвинуваченого відтворити обстановку і умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності.

Слід памґятати, що предметом відтворення є не будь-які показання допитуємої особи, а лише ті, які тим чи іншим чином повґязоні з місцем вчинення злочину.

Під час відтворення слідчому необхідно працювати з інформацією, яка походить із наступних джерел і при її співставленні можна отримати реальну картину обставин, при яких було вчинено злочин:

інформація, яка міститься в свідченнях, що перевіряються;

інформація, яка міститься в поясненнях особи з якою проводиться ця слідча дія;

інформація, джерелом якої є реальна обстановка на місці у взаємозвґязку з окремими обставинами вчинення злочину;

інформація, отримана в результаті такої слідчої дії, як огляд місця події.25

Якщо ці джерела інформації не будуть співпадати з тією інформацією, яка буде отримана в результаті проведення відтворення, то це буде означати, що існують учасники кримінального процесу, які дають неправдиві показання. Наприклад, свідки злочину (якщо відтворення підозрюваним обставин події співпадає з даними, які були отримані в результаті огляду місця вчинення злочину), або підозрюваним (у випадку неспівпадання його показань з показаннями свідків та інформацією, отриманою під час огляду місця події).

Для того, щоб провести відтворення обстановки і обставин події необхідні щоб були певні умови. Перш за все необхідно щоб були детальні показання особи про обставини вчинення злочину. Зокрема виконавець повинен вказати звідки було вчинено постріл з якої зброї, в якому положенні був потерпілий тощо. Другою необхідною умовою проведення відтворення є добровільна згода підозрюваного на проведення цієї слідчої дії.

Перед проведенням відтворення необхідно виконати наступні дії:

повторно допитати підозрюваного у випадку, якщо попередні показання неконкретні з метою уточнення і деталізації відомостей про обстановку і предметах на місці майбутнього проведення відтворення.

Визначити коло учасників проведення відтворення. Для проведення цієї слідчої дії залучаються такі особи:

Слідчий;

Особа, щодо якої проводиться відтворення;

Поняті;

Спеціаліст (кіно- відеооператор або фотограф);

Допоміжний персонал, який виділяється для охорони підозрюваного та забезпечення необхідного порядку.

Намітити час проведення відтворення. При проведенні відтворення вбивства, вчиненого на замовлення, яке було вчинено на відкритій місцевості, необхідно обрати такий час, який би забезпечував такіж умови, як і при вчиненні злочину (якщо вбивство вчинено в пізній час, то відповідно і відтворення повинно проводитись в такий же час).

Провести інструктаж учасників, розґяснити їм мету та порядок майбутнього відтворення. Стосовно особи щодо якої проводиться відтворення, то їй слідчій у присутності понятих розґяснює, що ця слідча дія є добровільною і йому необхідно буде вказати шлях до місця події, обстановку, конкретні предмети і обставини на місці події, розґяснити їх звґязок з перевіряємою подією. Понятим розґясняються їх права і обовґязки, а також те, що вони повинні відмічати самостійність дій підозрюваного, неприпустимість підказок, тиску на нього.

Підготувати необхідну апаратуру, транспорт і допоміжні засоби, які необхідні для успішного проведення відтворення.

Намітити місце, з якого необхідно розпочати відтворення, бажано, щобтаким місцем було те, звідки кілер виїхав на місце вчинення злочину.

Після закінчення підготовчих заходів, метою проведення яких є забезпечення успішного проведення слідчої дії, слідчий переходить беспосередньо до проведення самого відтворення.

Коли всі учасники прибули на місце, з якого було намічено розпочати відтворення, спеціаліст по відеозапису включає відеокамеру з за вказівкою слідчого, який оголошує час проведення відтворення обстановки і обставин події і зазначає про його початок. Слідчий пропонує підозрюваному вказати шлях до місця події, після чого вся група іде у вказане підозрюваним місце, при чому підозрюваний повинен іти попереду та спрямовувати рух всієї групи. Він повинен іди самостійно без будь-яких підказок та зазначати про орієнтири, якими він керується та про значимі для проведення відтворення місця, наприклад, місця зустрічі потерпілого з особою, яка вказала на жертву, місце, де виконавець чекав на злочинця, щоб привести в дію вибуховий пристрій, закладений в автомобіль тощо.

Після прибуття на місце події підозрюваний вказує на загальні межі місця вчинення злочину, обстановку, предмети і обставини вчинення злочину, про які він раніше дав показання, пояснює їх звґязок з перевіряємиою подією, вказує на зміни, які відбулися в обстановці, вказує на предмети та сліди, яких вже немає на місці проведення відтворення. Виконавцю злочину, чиї показання перевіряються можуть бути запропоновані продемонструвати окремі моменти злочину. Наприклад, якщо потерпілий вчинив опір злочинцю, то вказати, яким чином він його подолав. Для цього можуть бути залучені інші працівники, знаряддя, які були попередньо підготовлені (макети зброї тощо).

На місці проведення відтворення підозрюваному можуть бути задані окремі деталізуючі та уточнюючі питання.

У випадку, якщо підозрюваний під час проведення відтворення вказав на інше місце, в якому можуть бути залишені матеріальні сліди, про яке раніше не згадував, то в такому разі проведення відтворення переривається для проведення огляду вказаного місця, складається протокол огляду місця, в якому вказується все те, що там виявлено, а після цього відновлюється проведення відтворення обстановки і обставин події.

Для фіксації ходу і результатів відтворення використовується протокол, фото- і кінозйомка, звуко- і відеозапис, а також графічний засіб фіксації.

Протокол відтворення обстановки та обставин події складається з додержанням правил ст.85 КПК. Окрім того, в ст.195 зазначено, що в протоколі повинні бути зафіксовані підстави для проведення цієї дії, описуються все, що було виявлено в її ході в тій послідовності, в якій це відбувалося, і в тому самому вигляді, в якому спостерігалось під час проведення відтворення. До протоколу додаються відповідні схеми, фотознімки, плани тощо.

Коли є достатня кількість доказів, які вказують на вчинення особою вбивства на замовлення, слідчий виносить постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого.

Питання про те, яка кількість доказів є достатньою встановлюються слідчим самостійно. Перш за все він повинен визначити, що:

Мало місце саме вбивство на замовлення, а не інший злочин;

Його вчинено, організовано саме даною особою;

В її діянні є всі ознаки даного злочину;

В постанові про притягнення як обвинуваченого повинні бути зазначені наступні моменти:

Особа, яка склала цю постанову із зазначенням прізвища, імґя, по батькові, посади та звання;

Місце і час її складання;

Прізвище, імґя та по батькові обвинуваченого, день, місяць, рік його народження;

Злочин, у вчиненні якого ця особа обвинувачується, час, місце та інші обставини вчинення вбивства;

Стаття кримінального закону, якою передбачений цей злочин (п.11 ч.2 ст.115 з посиланням організатора або підбурювача на ч.ч.3 або 4 ст.27 – якщо вони не є співвиконавцями).

Копія цієї постанови відразу відсилається прокуророві.

Кожна слідча дія проводиться у відповідному порядку. Так само кримінально-процесуальний закон визначає порядок предґявлення обвинувачення особі, що вчинила злочин. Обвинувачення повинно бути предґявлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого у вчиненні злочину.

При предґявленні обвинувачення особі, яка вчинила вбивство на замовлення безпосередньо, тобто була виконавцем вчинення злочину, була його замовником або посередником вчинення злочину обовґязковою є присутність захисника.

Слідчий, упевнишись у особі обвинуваченого, оголошує йому постанову про притягнення як обвинуваченого та вручає йому копію цієї постанови. Її оголошення може бути у двох формах: шляхом особистого ознайомлення обвинуваченим з нею, а такош шляхом прочитання її вголос самим слідчим.

Наступним моментом предґявлення обвинувачення є розґяснення його суті. Розґяснюючи суть предґявленого обвинувачення, слідчий повинен в дохідливій для обвинуваченого формі розґяснити йому юридичну та іншу спеціальну термінологію, ознайомити його з текстом статті кримінального кодексу.

Про предґявлення обвинувачення, розґяснення його суті і вручення копії постанови слідчий складає протокол, в якому зазначається година і дата предґявлення обвинувачення і який підписується обвинуваченим, захисником і слідчим.

Якщо обвинувачений відмовився підписати постанову і навів мотиви своєї відмови, то в протоколі мають бути зазначині мотиви її непідписання. В такому випадку, прокурор, якому була надіслана копія постанови при необхідності повинен допитати обвинуваченого сам.

У випадку, якщо обвинувачений не володіє мовою, якою ведеться слідство, запрошується перекладач, який усно перекладає обвинуваченому текст постанови і розґяснення слідчого. Про це робиться відмітка на постанові, яка підписується обвинуваченим і перекладачем.

Також обовґязком слідчого є розґяснення обвинуваченому його прав. Права обвинуваченому повинні бути розґяснені при предґявленні йому обвинувачення. Під час провадження досудового слідства обвинувачений має право:

Знати в чому його обвинувачують;

Давати показання щодо предґявленого йому обвинувачення або відмовитись давати показання і відповідати на запитання;

Подавати докази;

Заявляти клопотання про допит свідків, про проведення очної ставки, про проведення експертизи, про витребування і приєднання до справи доказів, а також заявляти клопотання з усіх інших питань, які мають значення для встановлення істини по справі;

Заявляти відвід слідчому, прокуророві, експертові, спеціалістові і перекладачеві;

З дозволу слідчого бути присутнім при проведенні окремих слідчих дій;

Знайомитися з матеріалами справи після закінченнядосудового слідства;

Мати захисника і побачення з ним до першого допиту;

Подавати скарги надії та рішення слідчого і прокурора.26

Про розґяснення прав обвинуваченому, слідчий зазначає в постанові про предґявлення обвинувачення, що підписує обвинувачений. Бажано, щоб ці права були не тільки перераховані і розґяснені обвинуваченому, а і записані в цій постанові.

Слідчий зобовґязаний негайно допитати обвинуваченого після його явки або приводу і в усякому разі не пізніше доби після предґявлення йому обвинувачення.

Основною метою допиту обвинуваченого є одержання від нього правдивих показань. Також ця слідча дія є також важливим засобом забезпечення його права давати показання по предґявленому йому обвинуваченню і подавати докази з метою захисту від обвинувачення.

Особа, яка обвинувачується у вчиненні, організації або посередництві у вбивстві повинна бути забезпечена захиснком. Також слід памґятати, що такі особи повинні бути допитані окремо і слідчий повинен забезпечити те, щоб вони не могли зноситись між собою. Давати показання є їх правом, а не обовґязком. У випадку відмови особою давати показання, слідчий зобовґязаний зґясувати причини відмови і розґяснити йому значення його показань длявстановлення істини по справі і захисту його законних інтересів. Закон забороняє домагатись показань обвинуваченого шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.

Перед тим, як розпочати допит необхідно правильно визначити момент його проведення. Якщо по справі не відомі деякі дані, то слід спочатку їх зґясувати, а вже потім проводити допит, оскільки без цього він буде безкорисним. Слідчий повинен вивчити факти вчиненого злочину. Про менш значні факти виконавець або організатор швидше зізнається. Необхідно також визначити черговість допиту. Як уже зазначалося, першим слід проводити допит того обвинуваченого, чия причетність до злочину є найбільш віддалена, наприклад, посередника, пособника у вчиненні злочину.

Для викриття неправдивих показань криміналістиці відома велика кількість методів. Назву лише деякі з них:

Деталізація показань;

Повторні допити про одні і ті самі факти;

Використання суперечностей показань;

Використання доказів, а також даних, отриманих оперативно-розшуковим шляхом.

Взагалі допит обвинуваченого проводиться із застосуванням таких же самих тактичних прийомів, як і допит підозрюваного, тому детально зупинятись на цьому питанні не буду.

Основним засобом фіксації отриманих показань є протокол допиту. Запис показань у протоколі проводиться від першої особи та по можливості дослівно. В протоколі процес допиту повинен бути відображений максимально повно. Показання повинні бути зафіксовані у тій послідовності, в якій вони викладаються обвинуваченим у своїй вільній розповіді. Після того повинні фіксуватися поставлені запитання та відповіді на них.

Після закінчення допиту слідчий дає обвинуваченому прочитати протокол (ст.145 КПК). За проханням обвинуваченого він може бути прочитаний йому слідчим, про що зазначається в протоколі. Обвинувачений має право вимагати доповнень до протоколу і внесення до нього поправок, які в свою чергу обовґязково повинні бути занесені до протоколу.

Отже, як ми могли з вами переконатися, притягнення особи як обвинуваченого являє собою ключову роль при розслідуванні справи, оскільки саме на цьому етапі ми вже можемо у більш повній мірі говорити про причетність особи як виконавця або організатора у вчиненні вбивства на замовлення. Саме на цьому етапі розслідування особа, яка підозрювалась у вчиненні або організації злочину набуває нового статусу – обвинуваченого у пособництві, організації або вчиненні вбивства на замовлення.

Боротьба з умисними вбивствами є одним з найважливіших завдань правоохоронних органів, перш за все органів внутрішніх справ, прокуратури та суду, на які покладені функції попередження, розкриття та розслідування вбивств27 взагалі, і вбивств на замовлення в тому числі.

Прийняття нового Кримінального кодексу України, внесення численних змін до кримінально-процесуального кодексу, проекти інших нормативних актів свідчать про те, що законодавець намагається полегшити профілактичну діяльність правоохоронних органів, а також запобігти вчиненню злочинів у майбутньому.

Попереджувальні заходи повинні проводитись у комплексному порядку. Тільки у такому випадку ми зможемо говорити про реальну їх ефективність.

Розрізняють такі рівні профілактики злочинів:

соціальна профілактика – це профілактичний вплив на динаміку, структуру і причини злочинності вцілому;

кримінологічна профілактика – попередження видів і форм злочинної поведінки, злочинів у певних сферах суспільного життя та злочинів, які вчинюються окремими соціальними групами;

спеціальна профілактика – це профілактика злочинів окремими органами державної виконавчої влади, до компетенції яких входить попередження тих чи інших злочинів;

індивідуальна профілактика – це попередження вчинення злочинів окремими особами, де розглядається кожен факт вчинення злочину окремо і виявляються та усуваються причини вчинення майбутніх злочинів цією особою;

віктимологічна профілактика – виражається у розґяснювальній роботі населенню про те, як можна уникнути злочину, тобто профілактика “провокування” злочинців з боку населення.

Відповідно до характеру покладених завдань, при кожному виді профілактики злочинів, можна розрізняти і заходи профілактики, які будуть мати соціальний, кримінологічний, спеціальний, індивідуальний, а також віктимологічно-попереджувальний характер.

Профілактика злочинів вцілому повинна здійснюватися в усіх сферах суспільного життя. Перш за все таку профілактику повинні здійснювати сімґя, трудові та учбові колективи, громадські обґєднання, правоохоронні органи та інші органи державної влади.

Необхідно проаналізувати рівень злочинності, а зокрема рівень особливо-тяжких злочинів. Вбивства, що вчинюються на побутовому грунті явно переважають інші види вбивств. Останнім часом зменшилася кількість вбивств із застосуванням вогнепальної зброї. Вбивства, що мають ознаки вбивств на замовлення складають дуже малий відсоток у порівнянні з попередніми видами вбивств, але їх суспільна небезпека є чи не найбільша, оскільки вони є найбільш вдало продумані, що само по собі ускладнює їх розслідування, а також жертвами таких посягань є, як правило, особи, які займають значне становище і при вбивстві яких як додатковий обґєкт виникають наслідки у вигляді настабільності в суспільстві. Рівень злочинності підтверджує статистика статистика28:

Відомо, що вбивства на замовлення частіше всього вчиняються організованими злочинними угрупованнями, і саме діяльність таких субґєктів, як Координаційний комітет по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю при Президентові України, спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю, Служба безпеки України, Прокуратура України, митні органи і підрозділи прикордонних військ України, органи державної податкової служби та державної контрольно-ревізійної служби.

На сьогоднішній день розроблено і реалізуються різні форми попередження насильницької злочинності, до якої ми можемо віднести організовану злочинність, а також вбивства, вчинені на замовлення. Розрізняють три рівні профілактики злочинів:

Перший рівень забезпечує розвґязання складних соціальних, економічних та інших проблем життя суспільства, здійснення опосередкованого впливу на всі ланки антисуспільної поведінки законодавчим шляхом. Одним із попереджувальних заходів на першому етапі є встановлення такої міри покарання, яка б сприяла попередженню вчиненя злочину. На свідомість особи з антисуспільним спрямуванням поведінки буде впливати сам факт такого покарання та можливість реального застосування при вчинення злочину.

Вбивства на замовлення у абсолютній своїй більшості вчинюють не випадкові злочинці, а певною мірою професіонали. Цей фактор важливо враховувати, адже у попередженні професійної злочинності велике значення приділяється кримінальному законодавству, яке має здійснюватися шляхом удосконалення інституту сукупності злочинів, а також інституту співучасті у вчиненні злочину.

Другий рівень забезпечує вплив на конкретні соціальні групи, в яких відбуваються антисоціальні явища. Необхідне якнайшвидше усунення наявних недоліків, які виступають причинами антисуспільної поведінки у відносинах відповідних соціальних груп.

Третій рівень профілактики – індивідуальний. Індивідуальна профілактична робота поділяється на ранню і безпосередню. Рання профілактика повинна впливати на негативноохарактеризованих осіб, які віддалені від вчинення злочину. Безпосередня профілактика спрямована на попередження та усунення злочинного наміру, у осіб, які запланували вчинення злочину (у яких виник умисел на його вчинення), а також умов вчинення конкретного злочину.

За допомогою таких розмежувань, працівники правоохоронних органів можуть більш вдало планувати заходи по профілактиці як злочинності вцілому, так і окремих її видів. Якщо заходи профілактики не дають бажаних результатів, тоді необхідно вживати заходи попередження злочинів, а у випадках, коли злочин вже розпочато, то припинення його.

У системі правоохоронних органів слідчий являється процесуально незалежною особою, який має широкі владні повноваження для попередження злочинів.

Саме слідчий один із перших починає попереджувальну діяльність. Зокрема виявлення по кримінальній справі обставин (причин і умов), що призвели до вчинення злочину є процесуальним повноваженням слідчого. Завданням слідчого полягає у тому, що він виділяє серед безлічі різноманітніх факторів, що впливають на звинуваченого до і під час вчинення злочину, саме ті, які стали безпосереднім приводом для вчинення злочину.

Отже, слідчий повинен встановити всі дії, які учасники злочину вважали за необхідне виконати з метою досягнення злочинного результату, якщо ці дії у своїй сукупності призвели до цього результату.

Такі причини і умови встановлюються за допомогою таких процесуальних дій, як допити, огляди, обшуки, виїмки, слідчий експеримент, експертизи, впізнання тощо.

Відповідно до ст.23, КПК, органи дізнання, слідчий прокурор при провадженні дізнання і досудового слідства зобовґязані виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочинів. Після їх встановлення вони вносять у відповідний державний орган, громадську організацію чи посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов (ст. 231 КПК).

Мотивоване подання слідчих органів і прокурора, як окрема ухвала суду, є основним процесуальним документом, за допомогою якого доводять до відома певних осіб і організацій причини і умови, що сприяли вчиненню розслідуємого злочину, і про заходи, яких необхідно вжити для учунення чи нейтралізації таких причин та умов.

Наступною формою профілактичної діяльності слідчого є його взаємодія при проведенні окремих слідчих дій з оперативним апаратом. Така взаємодія допомагає всановити дійсну картину злочину, відштовхуючись від якої, слідчий повинен спрямовувати свою діяльність як по розкриттю злочину, так і на виявлення та ліквідацію причин та умов вчинення злочину.

Особливе значення на вчинення вбивств на замовлення та насильницької злочинності вцілому є незаконне розповсюдження та берігання вогнепальної зброї і вибухових речовин. Горбачевський В.Я. наводить такі статистичні дані з цього приводу:

У половині випадків після вчинення вбивств на замовлення злочинець забирав зброю із собою, у кожному третьому – зброя вилучалась за місцем проживання злочинця, його родичів та знайомих, у кожному пґятому – зброя зберігалась в автомобілі, гаражі або у співучасника, у кожному десятому – злочинець носив зброю з собою.

У будь-якому випадку необхідно проводити розслідування кримінальної справи по факту вчинення даного виду злочину що є одним із заходів щодо усунення причин і умов, які сприяють вчиненню таких злочинів.

Викоринити злочинність неможливо. Як відомо, злочинність завжди залишається на одному і тому ж рівні. Однією з причин відтворення злочинності, в тому числі і професійної є кримінальна субкультура, яка базується на числених кримінальних звичаях і традиціях, тому поряд із загальновиховними заходами, які вживаються державою, важливу роль відіграють заходи спеціальної провілактики у виправно-трудових установах (пенітенціарна профілактика), а також профілактична робота з особами, звільненими від покарання.

Отже підсумовуючи все вище вказане, можна вказати, що першочерговим заходом профілактики є вдосконалення законодавства та підзаконних актів, прияняття нових постанов Пленумом Верховного Суду, які б відповідали чинному кримінальному закону. Також слід памґятати, що профілактична діяльність буде давати відчутні результати тільки у тому випадку, коли вони будуть здійснюватися у комплексному порядку разом з іншими заходами державного впливу на злочинність, а також буде спрямована діяльність усіх державних і недержавних органів та організацій на боротьбу із злочинністю.

Висновок

Останнім часом в Україні простежується тенденція до збільшення вбивств на замовлення. Крім того, вони стають все більше і більше зухвалими, відкритими і жорстокими. Мало того, виконавцями таких вбивств є не тільки чоловіки, а і жінки. Слід хоча б згадати про вбивство голови біржового комітету Української міжбанківської біржі Вадима Гетьмана. При його вчиненні було зроблено шість пострілів (два мимо, три — в живіт, останній — контрольний постріл — у голову за ліве вухо). Знаряддя вбивства — пістолет «ТТ», не виключено з глушником. На місці події сищиками знайдено дві кулі, шість гільз калібру 7,62. Жодних слідів і відбитків пальців немає. За неофіційними даними, більш як п’ять свідків бачили молоду жінку, приблизно 160-170 см зросту, з темним волоссям, одягнуту в чорне. О 19.30 вона ще палила на лавці поблизу будинку. Перед приїздом Гетьмана її бачили біля поштових скриньок у парадному.29

В ході своєї роботи я розглянув питання розслідування вбивств, вчинених на замовлення, розглянув як кримінально-правову, так і криміналістичну їх характеристику, а також методику їх розслідування. На основі всього вище сказаного я хотів би запропонувати наступне:

необхідно вдосконалити законодавчу базу:

1 – необхідно доповнити ст 27 ККУ терміном “замовник вчинення злочину”, що було б характерним не тільки для вбивств на замовлення, а і для інших злочинів.

— я хотів би запропонувати таке визначення: замовником є особа, яка внаслідок безпосередньої домовленості з виконавцем злочину, або через посередників схилила його до вчинення злочину з метою досягнення вигідних для себе наслідків.

2 – необхідно ввести інститут професійної злочинності, оскільки при вчиненні злочину особою, яка є “професіоналом” майже у 100% досягаються наслідки злочину і до того ж значно ускладнюється розслідування такого злочину через відсутність слідів злочину. Тому, на мою думку, необхідно доповнити ч.1 ст.67 ККУ пунктом – вчинення злочину особою, яка спеціалізується на їх вчиненні, якщо вона вчинила цей злочин на замовлення іншої особи.

3 – необхідно на законодавчому рівні спростити процесуальний порядок проведення слідчих дій з метою: по-перше зменшення навантаження на слідчого, а по-друге – спрощення порядку розслідування справи.

– слід розробити програму забезпечення правоохоронних органів компґютерною технікою. Необхідно перейти на безпаперове ведення справи за допомогою компґютерних засобів, що полегшує з одного боку ведення її слідчим, а з іншого обміну інформацією між підрозділами органів внутрішніх справ.

Профілактичні заходи:

1 – необхідно транслювати діяльність правоохоронних органів в засобах масової інформації, зокрема по розкриттю злочинів, призначенню покарання тощо з метою доведення до всього населення діяльності ОВС, що в свою чергу буде втіленням в дію превентивної функції

2 – підвищити ефективність роботи органів, до компетенції яких входить боротьба з корупцією, організованою злочинністю з метою створення в суспільстві обстановки невідворотності відповідальності за вчинене або організоване вбивство на замовлення.

Процесуальні заходи:

1 – відповідно до ст. 1652 КПК, якщо слідчий обирає до підозрюваного запобіжний захід у вигляді взяття під варту, то він за згодою прокурора вносить подання до суду. На думку практичних працівників органів внутрішніх справ, така згода не потрібна – достатньою є лише санкція суду. Участь прокурора в цій слідчий дії не є необхідною і тільки ускладнює порядок цієї слідчої дії. Тому необхідно внести зміни до КПК України з метою врегулювання цього питання.

Отже, дотримуючись норм Конституції України, Законів України, всіх вимог кримінально-процесуального законодавства, враховуючи принципи законності, поваги до особистості та інші принципи кримінального процесу, ми зможемо говорити про ефективне розслідування злочинів взагалі і вбивств на замовлення в тому ж числі, що в свою чергу призведе до зменшення рівня злочинності в суспільстві.

Використана література:

Конституція України 1996р.

Закон України “про міліцію” 1990р.

Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” 1993р.

Закон України “Про боротьбу з корупцією” 1995р.

Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” 1993р.

Проект закону України “про профілактику злочинів”

Кримінальний кодекс України 2001р.

Кримінально-процесуальний кодекс України 1960р.

Указ Президента України “Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки” 2000р.

Постановою Пленума Верховного Суду України №1 від 1.04.94 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоровґя людини”

Наказ МОЗ №226 від 25.09.2000 “Інструкція щодо канстатації смерті людини на підставі смерті мозку”

Горбачевський В.Я. Вбивства на замовлення: Кримінологічні ознаки. Науковий вісник УАВС 1998р

Горбачевський В.Я. Особливості кримінологічної характеристики вбивств на замовлення

Карташев В.А. Русское уголовное право. Часть Общая. Т.1 1992

Бояров В. І. Особливості методики розслідування вбивств, скоєних в умовах протистояння злочинних угруповань. К., 2000р.

Пособие для следователя. Расследование преступлений повышенной общественной опасности. Под редакцией Селиванова Н.А., Дворкина А.И. М: 1998г.

Бородулин А.И. Убийства по найму: Криминалистическая характеристика. Методика расследования. – М., 1997р.

Булулуков О. Ю. Методика розслідування вбивств при відсутності трупа Х., 1997

Шульга А. О. Особливості доказування вбивств на замовлення в стадії досудового слідства. Донецьк, 2001

Попов И. В. Организация расследования умышленных убийств Луганск : РИО ЛИВД, 2001

Збірник відомчих нормативних документів, що регламентують науково-технічну діяльність науково-дослідних інститутів судових експертиз Мінюсту України / Міністерство юстиції України. — К., 1996

Матвійчук В. В. Попередження умисних вбивств апаратами карного розшуку К., 1998.

Криминалистика: Учебник/под ред.И.Ф. Пантелеева, Н.А. Селиванова. – М.:Юрид. лит.,1988

Аналіз щодо навмисних вбивств на території міста Києва станом з 01.01.1994 р. по 01.01.2001р. ІІ відділ УКР ГУМВС м. Києва.

1 Горбачевський В.Я. Вбивства на замовлення: Кримінологічні ознаки. Науковий вісник УАВС 1998р.

2 Конституції України 6.06.1996р. Ст.3

3 Інструкція щодо канстатації смерті людини на підставі смерті мозку. Затверджена наказом МОЗ №226 від 25.09.2000

4 Карташев В.А. Русское уголовное право. Часть Общая. Т.1 1992

5 Постанова Пленума Верховного Суду України №1 від 1.04.94 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоровґя людини”

6 Горбачевський В.Я. Особливості кримінологічної характеристики вбивств на замовлення

7 Бояров В. І. Особливості методики розслідування вбивств, скоєних в умовах протистояння злочинних угруповань. К., 2000.

8 Пособие для следователя. Расследование преступлений повышенной общественной опасности. Под редакцией Селиванова Н.А., Дворкина А.И. М: 1998г.

9 Бородулин А.И. Убийства по найму: Криминалистическая характеристика. Методика расследования. – М., 1997 – С.5-16.

10 Горбачевський В.Я. Особливості кримінологічної характеристики вбивств на замовлення.

11 Булулуков О. Ю. Методика розслідування вбивств при відсутності трупа Х., 1997

* ст.99 КПК : при відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.

12 Шульга А. О. Особливості доказування вбивств на замовлення в стадії досудового слідства. Донецьк, 2001

13 Пособие для следователя. Расследование преступлений повышенной общественной опасности. Под редакцией Селиванова Н.А., Дворкина А.И. М: 1998г.

14 Попов И. В. Организация расследования умышленных убийств Луганск : РИО ЛИВД, 2001. — 70с

15 ст.75 Кримінально-процесуального кодексу України.

16 Збірник відомчих нормативних документів, що регламентують науково-технічну діяльність науково-дослідних інститутів судових експертиз Мінюсту України / Міністерство юстиції України. — К., 1996. — 94с.

17 Ст.103 Кримінально-процесуального кодексу

18 Матвійчук В. В. Попередження умисних вбивств апаратами карного розшуку К., 1998.

19 Кримінально-процесуальний кодекс ст.106; ст.115

20 Попов И. В. Организация расследования умышленных убийств. Луганск : РИО ЛИВД, 2001. — 70с

21 Кримінально-процесуальний кодекс ст.148

22 Кримінально-процесуальний кодекс ст.156

23 Пособие для следователя. Расследование преступлений повышенной общественной опасности. Под редакцией Селиванова Н.А., Дворкина А.И. М: 1998г.

24 Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23.12.1993р.

25 Криминалистика: Учебник/под ред.И.Ф. Пантелеева, Н.А. Селиванова. – М.:Юрид. лит.,1988-672 с.

26 ст142 Кримінально-процесуального кодексу

27 Матвійчук В. В. Попередження умисних вбивств апаратами карного розшуку К., 1998

28 Аналіз щодо навмисних вбивств на території міста Києва станом з 01.01.1994 р. по 01.01.2001р. ІІ відділ УКР ГУМВС м. Києва.

29 http://www.day.kiev.ua

ПЛАН:

Вступ

Поняття забезпечення безпеки.

Особи, які підлягають захисту та органи, до функціональних обов’язків яких відноситься застосування заходів безпеки. Їх права і обовязки, правова відповідальність.

Характеристика та особливості застосування заходів забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Викриття винних, швидке і повне розкриття злочинів, пошук правди, встановлення об’єктивної істини по справі, захист прав та законних інтересів громадян – це праця, яка включає в себе елементи ризику. Життєвий досвід свідчить, що прислів’я “краще гірка правда, ніж солодка брехня” не завжди відповідає дійсності. У певних випадках повідомлення до правоохоронних органів правдивих відомостей про злочинну діяльність тих чи інших осіб або про злочин, тягне за собою негативні наслідки, що проявляються у переслідуванні особи, яка вчинила свій громадський обов’язок.

Вирішення завдань кримінального процесу й боротьба зі злочинністю – це “конфлікт” між державою й злочинцем. Держава за допомогою правоохоронних органів захищає особисті блага людини, її права та інтереси. А злочинець у свою чергу – протиправно посягає на зазначені блага і протидіє державі.

Злочинність в Україні, на жаль, змінюється не тільки кількісно, але й якісно. І, незважаючи на зусилля правоохоронних органів, зростають темпи групової злочинності. На арену вийшли раніше на властиві Україні злочини у фінансовій та кредитно-банківській сферах, злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних речовин та препаратів, відмивання грошей, отриманих злочинним шляхом тощо. Реальністю стали вбивства на замовлення, вибухи, бандитські напади.

Жадоба грошей, влади штовхає організовані злочинні угруповання на пряму конфронтацію шляхом погроз і підкупу з органами, що здійснюють правосуддя, окремими громадянами, які попадають в орбіту кримінально-процесуальних відносин.

Нормою стають закриття кримінальних справ у зв’язку з недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, прямий тиск із сторони злочинців на осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Досвід іноземних країн із високим рівнем правової культури показує, що розкриття злочинів у значній мірі залежить від свідомості населення, його готовності до співпраці з правоохоронними органами. Якщо проаналізувати співпрацю населення з правоохоронними органами, то вона буде більш плідною у тих країнах, де розроблено й упроваджено у життя програми захисту учасників кримінального судочинства.

Актуальність проблеми захисту осіб, які беруть участь у розслідуванні злочинів в Україні, посилюється у зв’язку з реструктуризацією злочинності. Появою та впровадженням у суспільні структури організованих форм (груп), що значною мірою впливає на ефективність виконання кримінально-процесуальних завдань.

Хоча зростання злочинності останнім часом не спостерігається, а навпаки, офіційна статистика фіксує тенденцію до спаду рівня злочинності, не виключено, що фактично вона не знижується, а стає більш латентною. В окремих випадках про злочини не стає відомо правоохоронним органам, оскільки особи, які потерпіли від цих злочинів, чи яким що-небудь відомо про їх вчинення, не повідомляють про це у правоохоронні органи, боячись помсти зі сторони злочинців. Бувають навіть ситуації, що працівники правоохоронних органів, які випадково стають очевидцями якогось правопорушення, не вживають відповідних заходів до його припинення та притягнення винних до відповідальності. Це виникає у тому разі, коли правопорушник є впливовою особою, адже він може нашкодити працівникові правоохоронних органів або його родичам в особистому чи громадському житті.

Інколи трапляється, що обвинувачений по кримінальній справі, який скоїв злочин у групі з іншим злочинцем, неправдиво повідомляє, що він учинив злочин один. Він визнає свою вину у скоєні тих епізодів злочину, яких він не робив, а робив його співучасник. Мотивацією такого визнання вини є бажання уникнути відповідальності за вчинення злочину.

Особливу небезпеку викликає організована злочинна діяльність. Поруч із негативними соціально-економічними наслідками групою осіб, але часто мотивацією служить побоювання помсти з боку співучасника за викриття скоєного ним злочину, вона становить реальну загрозу життю й здоров’ю громадян. Саме тому знешкодження організованої злочинності є першочерговим завданням для державних та правоохоронних органів. Але фактично, ніколи не вдається повністю знешкодити всіх учасників злочинної групи. Безумовно, що члени групи, які залишились на волі, будуть вживати усіх можливих заходів, щоб завадити здійсненню правосуддя.

Проведений аналіз дає підстави вважати, що однією з характерних ознак організованих злочинних угрупувань є активна протидія зі сторони її членів здійсненню правосуддя в кримінальних справах. Шляхом погроз і підкупу, окремих насильницьких дій вони здійснюють прямий тиск на осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві (потерпілих і свідків), цим самим намагаються вплинути на хід розслідування кримінальних справ.

В цих умовах незахищеність осіб, які діють в інтересах судочинства або здатних сприяти встановленню істини по справі, спонукає їх ухилятися від виконання свого громадянського обов’язку.

Забезпечення безпеки учасникам кримінального судочинства, як ви вже побачили, це одна із найактуальніших проблем, що постає перед правоохоронними органами при розслідуванні злочинів. І для того щоб краще розібратися в даній проблемі, тему своєї курсової роботи я вибрав саме таку, що дозволить мені дізнатися, як, згідно з кримінально-процесуальним правом України, впроваджуються в дію ці заходи безпеки, їх процесуальні особливості проведення.

1. Поняття забезпечення безпеки.

Ефективність здійснення учасниками процесу покладених на них функцій, належна реалізація прав і обов’язків, можлива тільки в тому випадку, якщо нічого не загрожує безпеці їх життєдіяльності. Остання залежить від фізичної, психічної і духовної недоторканості самої особи, членів його сім’ї і близьких родичів, від цілісності й схоронності їхнього житла й майна. Предметом захисту в даному випадку є життя, здоров’я, честь, гідність, майно й помешкання вказаних осіб. Відповідно до ст. З Конституції України — людина, її життя, здоров’я, честь та гідність визнається найвищою соціальною цінністю… Держава відповідає перед лю­диною за свою діяльність. Саме тому забезпечення безпеки учасників кримі­нального судочинства можна розглядати як конституційну гарантію здійснення правосуддя і одним із важливих принципів кримінального процесу України.

Прийняття 23 грудня 1993 року Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» є лише однією зі складових частин створення реального механізму забезпечення безпеки осіб, які сприяють правосуддю. Без нього нормальне функціонування системи кримінальної юстиції у державі не можливе.

Потрібно зазначити, що відносно невелика частка впливу після судового розгляду не дозволяє ігнорувати необхідність застосування (продовження застосування) на цьому етапі заходів безпеки. Справедлива думка, що “коли злочинні посягання відбуваються по мотивам помсти, вони вже не можуть зробити впливу на рішення по кримінальній справі але суспільна небезпека цієї обставини не знижується, тому що тримає в страху як свідків по даній справі, так і тих, хто в майбутньому може стати ними”.

Як уже відзначалося, обов’язок держави захистити особу, що сприяла судочинству, не припиняється одночасно з закінченням кримінального процесу, тобто з припиненням кримінально-процесуальних правовідносин. Відомо, що по загальному правилу вони припиняються з вступом вироку в законну силу, проте варто визнати, що застосування мір безпеки об’єктивно не може бути обмежено припиненням цих правовідносин. Ряд мір, що вже здійснювалися до вступу вироку в законну силу, продовжать дію після припинення кримінально-процесуальних правовідносин, у деяких випадках — без тимчасових обмежень (наприклад, зміна документів). По-друге, підстави для застосування мір безпеки вперше можуть виникнути після припинення кримінально-процесуальних правовідносин внаслідок намірів помститися особам, які сприяли правосуддю з боку злочинців.

На мою думку у законодавстві слід закріпити захист особи, яка сприяла здійсненню судочинства після вступу вироку у законну силу у виняткових випадках. До яких слід віднести переслідування особи з метою помсти.

Під забезпеченням безпеки кримінального судочинства слід розуміти комплекс заходів по запобіганню і припиненню будь-яких протиправних посягань на суб’єктів кримінального судочинства, їх рідних і близьких з будь-якою метою.

Правильне вирішення проблеми забезпечення безпеки суб’єктів кримінального процесу залежить від однозначного розуміння усіма посадовими особами, причетними до нього, основного категоріального апарату. І, насамперед, від усвідомлення змісту таких понять, як “небезпека”, “безпека”, “заходи безпеки” і т. п.

Усі названі поняття, взаємопов’язані і тому кожне з них має лише відносну самостійність. Це означає, що розкриття сутності одних понять можливе лише при адекватному розумінні змісту інших. На цю обставину важливо звернути особливу увагу, бо розкриття суті безпеки і відповідного йому поняття можливе лише при усвідомленні сенсу і суті небезпеки. І це дійсно так, адже поняття безпеки похідне від розуміння небезпеки. Отже, перш, ніж з’ясувати суть безпеки, необхідно усвідомити природу і зміст такого протилежного йому явища, як небезпека.

Під небезпекою, звичайно, розуміють загрозу заподіяння кому-небудь певної шкоди, можливість настання якої близька до здійснення, через що вона сприймається конкретною особою, як щось прийдешнє, яке невблаганно наближається і тому для неї небезпечне.

Таким чином, основною характерною ознакою небезпеки є загроза, що виходить від когось (чогось) конкретній особі, членам її сім’ї, близьким родичам у зв’язку з можливістю позбавлення їх життя, заподіяння шкоди здоров’ю, знищення житла, майна або інших цінностей, що їм належать.

Загроза як зовнішній чинник небезпеки, справляє специфічний вплив на контролюючого суб’єкта процесу і тим самим зумовлює його особливий психологічний стан. Останній виступає як психофізіологічна ознака небезпеки. Із психологічної точки зору небезпека обумовлює стан побоювання (остраху) людини для якою характерне відчуття тривоги, передчуття загрози особисто їй або тим цінностям якими ця особа дорожить; виникненням у зв’язку з цим страху і похідного від нього неспокою; наявність психічного напруження, соціального і біологічного дискомфорту.

Загальновідомо, що страх може виконувати як негативну, так і позитивну функції зумовлюючи відповідну поведінку людини. Позитивна функція страху виявляється в сигналізації суб’єкту про наявність для нього якої-небудь загрози, спонукуючи його до прийняття заходів захисту, адекватних небезпеці.

Для забезпечення безпеки важливо уміти правильно оцінити ситуацію, що склалася, і встановити наявність або відсутність небезпеки. Остання може бути реальною і уявною.

За наявності небезпеки першого виду і вжитті належних заходів безпеки можливість заподіяння шкоди буде реалізована. Якщо ж небезпека уявна, то вжиті заходи безпеки виявляться зайвими, а самі витрати на реалізацію заходів безпеки не раціональними. Який же критерій розмежування названих видів небезпеки? Визначення небезпеки, як реальної і уявної, повинно ґрунтуватися на достовірному знанні тих фактів, які безсумнівно свідчать про існування реальної загрози заподіяння шкоди особам, які охороняються, або цінностям, що їм належать. Якщо доказових фактів погрози нема, то і загроза небезпеки може кваліфікуватися як уявна, а не реальна. Від конкретних фактів, що свідчать про реальну загрозу заподіяння кому-небудь шкоди, слід відрізняти чинники, які створюють потенційну загрозу настання вказаних негативних для конкретної особи наслідків. Такими чинниками є зростання злочинності взагалі і організованих її форм, зокрема, збільшення актів тероризму та поширення наркобізнесу.

2. Особи, які підлягають захисту та органи, до функціональних обов’язків яких відноситься застосування заходів безпеки. Їх права і обовязки, правова відповідальність.

Як відомо, у відповідності зі ст. 2 Закону «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», захисту підлягають:

а) особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь чи сприяла у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів;

б) потерпілий та його представник у кримінальній справі;

в) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;

г) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином;

д) свідок;

е) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;

є) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених вище.

На мою думку міри захисту необхідно застосовувати не тільки до родичів свідка, але і до осіб, що «тісно пов’язані» із свідком, якщо вони піддаються небезпеці через участь свідка в судочинстві. У такому випадку умовою застосування захисних заходів є не наявність юридичних характеристик, що фіксують той або інший ступінь, вид родинних зв’язків особи, яку захищають з учасниками судочинства, наявність «тісного зв’язку» – категорії духовної, моральної, що, є правильним, тобто “близьких” людей.

Слід зазначити, що кримінально-процесуальне законодавство спрямоване головним чином на те, щоб забезпечити розслідування вчинених злочинів та притягнення до відповідальності винних осіб. І це зумовило детальне регулювання прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, що є виправданим. Проте, неможливо миритися з тим, що інтереси осіб, постраждалих від злочину та осіб, які виконуючи свій громадянський обов’язок сприяють кримінальному судочинству, захищені законом менш рішуче.

Використовуючи законодавство, визначимо перелік осіб, до функціональних обов’язків яких входить здійснення захисту учасників кримінального процесу.

Згідно статті 3. Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» до органів, які забезпечують безпеку осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, належать державні органи, які:

а) приймають рішення про застосування заходів безпеки;

б) здійснюють заходи безпеки.

До першої групи відносяться:

• органи дізнання, слідчі, прокурори, суд, у провадженні яких знаходяться кримі­нальні справи, де брали або беруть участь особи, зазначені у ст. 2 цього Закону;

• органи (підрозділи), що здійснюють оперативно-розшукову діяльність щодо осіб, які брали участь або сприяли у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів.

Заходи безпеки здійснюють:

• органи Служби безпеки України відносно осіб, які заявили про злочин або в іншій формі сприяли чи брали участь у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів; потерпілих та їхніх представників у кримінальній справі; підозрюваних, обвинувачених, захисників і законних представників; цивіль­них позивачів, цивільних відповідачів та їхніх представників у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; свідків; експертів, спеціалістів, пе­рекладачів і понятих; членів сімей та близьких родичів зазначених осіб, що проходять по справах про злочини, розслідування яких віднесено до компе­тенції Служби безпеки України;

• органи Міністерства внутрішніх справ України відносно осіб, які заявили про злочин або в іншій формі сприяли чи брали участь у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів; потерпілих та їхніх представників у кримі­нальній справі; підозрюваних, обвинувачених, захисників і законних представ­ників; цивільних позивачів, цивільних відповідачів та їхніх представників у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; свідків; експертів, спеціа­лістів, перекладачів і понятих; членів сімей та близьких родичів зазначених осіб, що проходять по справах про злочини, розслідування яких віднесено до компетенції МВС України.

Якщо кримінальні справи знаходяться у провадженні суду або прокуратури, то виконавця заходів по забезпеченню безпеки визначає суддя (суд) або прокурор.

Дізнавач, слідчий, прокурор та суддя, у провадженні яких знаходяться спра­ви, можуть не тільки приймати рішення про застосування заходів безпеки, але й самі здійснювати такі заходи, зокрема для забезпечення конфіденційності да­них про особу.

Заходи безпеки щодо військовослужбовців здійснюються також командира­ми (начальниками) військових частин (з’єднань, закладів).

Саме на посадових осіб цих органів покладається, обов’язок, з одного боку, приймати рішення про необхідність застосування заходів безпеки відносно конкретних осіб, з іншого – здійснювати для виконання прийнятого рішення цілком визначені заходи, необхідні й достатні для забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Для прав і обов’язків характерна диференціація: права органів які приймають рішення про застосування заходів безпеки та органів які здійснюють заходи безпеки — диференційовані, а обов’язки однакові.

Орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки має право:

а) витребувати необхідні матеріали та одержувати пояснення без провадження слідчих дій заявами і повідомленнями про загрозу безпеці осіб, щодо яких приймається рішення про застосування заходів безпеки;

б) вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, вжиття додаткових заходів;

в) скасовувати здійснювані заходи повністю або частково.

Органи, які здійснюють заходи безпеки мають право:

а) визначати заходи безпеки, засоби та методи їх застосування, в разі необхідності змінювати та доповнювати ці заходи;

б) вимагати від осіб, взятих під захист, додержання умов здійснення заходів безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов’язаних із застосуванням цих заходів;

в) звертатися до органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, з клопотанням щодо прийняття рішення про застосування заходів безпеки при провадження процесуальних дій, або про скасування здійснюваних заходів.

Органи, які забезпечують безпеку зобов’язані:

а) негайно реагувати на кожен випадок протиправних дій, що став їм відомим, стосовно осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, вчинених у зв’язку з їх сприянням судочинству;

б) забезпечувати захист життя, здоров’я, житла та майна відповідно до характеру загрози;

в) своєчасно повідомляти осіб, взятих під захист, про зміну або скасування заходів щодо їх безпеки.

Стаття 6 закріплює комплекс повноважень органів, що приймають рішення про застосування заходів безпеки, та органів, що здійснюють заходи безпеки. Водночас ці органи мають однакові обов’язки.

Право органу, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, витребувати необхідні матеріали та одержувати пояснення без провадження слідчих дій за заявами і повідомленнями про загрозу безпеці осіб, щодо яких приймається рішення про застосування заходів безпеки, насамперед стосується тих випадків, коли заходи безпеки здійснюються до порушення кримінальної справи з метою запобігання злочину.

Не виключається таке право і у слідчого, прокурора, суду (судді) при необхід­ності застосування заходів безпеки в кримінальній справі. Вони зобов’язані прийняти рішення у строки і в порядку, визначених ст.521 КПК України.

Тобто, мова йде у першому випадку про можливість застосування заходів безпеки під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Підставою для прийняття рішення про застосування заходів безпеки щодо осіб, зазначених у статті 2 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров’ю, житлу і майну. Приводом для вжиття заходів забезпечення безпеки учасникам кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути:

а) заява учасника кримінального судочинства, член його сім’ї та близького родича;

б) звернення керівника відновідного державного органу;

в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров’ю, житлу і майну зазначених осіб.

У разі наявності відомостей про злочин слід в порядку, передбаченому ст. 94, 98 і 99 КПК України, провести відповідну перевірку та прийняти рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) за належністю.

Як і особа, взята під захист, орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, має право вимагати від органів, які здійснюють заходи безпе­ки, вжиття додаткових заходів, спрямованих на підвищення рівня безпеки.

Логічним є право органу, який прийняв рішення про застосування заходів безпеки, скасовувати здійснювані заходи повністю або частково. Проте поста­нови про це підлягають оскарженню в порядку, передбаченому ст.525 КПК України.

Правом визначати заходи безпеки, засоби та методи їх застосування, в разі необхідності змінювати і доповнювати ці заходи ч.2 статті наділяє органи, які здійснюють заходи безпеки. Отже, законодавче визначено пріори­тет цих органів у вирішенні даних питань.

У той же час правом вимагати додаткових заходів безпеки наділені і особи, взяті під захист, і органи, які приймають рішення про забезпечення заходів без­пеки.

Право органів, які здійснюють заходи безпеки, вимагати від осіб, взятих під захист, додержання умов здійснення заходів безпеки, а також виконання закон­них розпоряджень, пов’язаних із застосуванням цих заходів, зазначене в п. «б» ч.2 ст.6 і нерозривно пов’язане з обов’язком осіб, щодо яких здійснюються за­ходи безпеки, виконувати умови здійснення заходів безпеки і законні вимоги органів, які забезпечують безпеку. Якщо ці відносини регулювати і розглядати інакше, реальне забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства стає неможливим.

У разі порушення кримінальної справи орган, який здійснює заходи безпеки, за власною ініціативою має право звернутися до органу дізнання, слідчого, проку­рора, суду, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, з клопотан­ням щодо прийняття рішення про застосування заходів безпеки при провадженні процесуальних дій або про скасування здійснюваних заходів.

З одного боку, таким чином робиться все для комплексного застосування всіх необхідних заходів безпеки, передбачених законом. З іншого боку, саме ці органи (з огляду на їх повноваження) повинні володіти реальною інформацією щодо наявності або відсутності підстав і приводів для подальшого застосування захо­дів безпеки або їх скасування.

Загальними підставами скасування зоходів безпеки є:

-закінчення строку конкретного заходу безпеки;

-усунення загрози життю, здоров’ю, житлу і майну осіб, взятих під захист;

-систематичного невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, що здійснюють заходи, якщо ця особа письмово була попереджена про можливість такого скасуваня.

В свою чергу приводом для скасування заходів забезпечення безпеки учасникам кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути:

-заява учасника кримінального судочинства, член його сім’ї та близького родича, щодо якого були застосовані заходи безпеки;

-отримання достовірної інформації про усунення загрози загрози життю, здоров’ю, житлу і майну зазначених осіб.

За наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки органом дізнання, слідчим, прокурором, судом чи суддею виноситься мотивована постанова чи ухвала про їх скасування, про що письмово протягом доби повідомляється особі, щодо якої були застосовані ці заходи.

Комплекс обов’язків, що їх Закон покладає на органи, які приймають рішення щодо забезпечення заходів безпеки, і на органи, які здійснюють заходи безпе­ки, спрямований на безумовне виконання ними вимог Закону щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві:

• негайне реагування на кожен випадок вчинених у зв’язку із сприянням судо­чинству протиправних дій, що став їм відомим, стосовно осіб, зазначених у ст. 2 цього Закону;

• забезпечення захисту життя, здоров’я, житла і майна цих осіб відповідно до характеру загрози;

• своєчасність повідомлення осіб, взятих під захист, про зміну або скасування заходів щодо їх безпеки.

Провадження окремих слідчих дій та організація розслідування і судового розгляду кримінальної справи в цілому повинні виключати будь-який витік інформації щодо осіб, взятих під захист, та щодо здійснення конкретних заходів безпеки.

Особа, щодо якої застосовано заходи безпеки, повинна бути попереджена про кримінальну відповідальність за ст. 381 КК України за розголошення відомо­стей про заходи безпеки. Таке попередження може бути здійснене як шляхом ознайомлення особи, яка береться під захист, з відповідною постановою слідчого, так і шляхом застереження при відібранні підписки про нерозголошення даних попереднього слідства.

Якщо у зв’язку з участю в провадженні окремих слідчих дій учасники кримі­нального судочинства отримали дані, розголошення яких може мати негативні наслідки для особи, взятої під захист, чи для осіб, які здійснюють заходи безпеки, то від них відбирається підписка про нерозголошення даних попереднього слідства (згідно із ст. 121 КПК України ).

Відповідно до п. 2 ч.4 статті 6 відомості про заходи безпеки та про осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом. На документи, що містять таку інформацію, не поши­рюються правила, передбачені ч. 2 і 3 ст. 48, ст. 217 — 219 і 255 КПК України. Оригі­нали та направлені до виконання копії постанов органу дізнання, слідчого, проку­рора, суду (судді) про вжиття заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які бе­руть участь у кримінальному судочинстві, зберігаються за правилами таємного діловодства. За цими ж правилами здійснюються підготовка, облік, зберігання, використання і знищення таких документів.

Органи, які забезпечують безпеку зобов’язані дотримуватися законності і ставитися з повагою до прав та свобод громадян.

В чинному законодавстві чітко визначено права та обов’язки працівників, що здійснюють заходи по забезпеченню безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також осіб, взятих під захист. Лише точне і неухильне виконання даних прав та обов’язків може забезпечити захист осіб, що сприяють судочинству, від загрози з боку кримінальних елементів. Логічним також є висновок, що коли особа, яку захищають не виконує умови здійснення заходів безпеки і законні вимоги органів, які забезпечують безпеку, то останній може відмовитись від виконання покладених на нього завдань у зв’язку з неможливістю їх виконання.

Стаття 5 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» визначає, що особи взяті під захист, мають право:

а) подавати клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх скасування;

б) знати про застосування щодо них заходів безпеки;

в) вимагати від органу дізнання слідчого, прокурора суду застосування додаткових заходів безпеки або скасування здійснюваних заходів;

г) оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпеку, до відповідного органу вищого рівня, прокурору або до суду.

Стаття 525 КПК України передбачає право на оскарження рішення про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування відповідному прокурору або суду, а якщо така постанова винесена прокурором – вищестоячому прокурору або суду. Відповідно така постанова судді або ухвала суду може бути оскаржена особою, якої вона стосується, до вищого суду.

Прокурор здійснює нагляд за законністю, обгрунтованістю і своєчасністю вживання заходів забезпечення безпеки щодо учасників кримінального процесу. У цьому плані він може давати слідчому і органу дізнання писмові вказівки, відміняти незаконні рішення відповідних осіб, розглядати скарги у встановлені терміни і приймати відповідно до закону необхідні рішення, особисто приймати необхідні процесуальні рішення, вилучати кримінальу справу в одного слідчого і передавати її іншому. Зазначені права має і начальник слідчого відділу.

Особи взяті під захист зобов’язані:

а) виконувати умови здійснення заходів безпеки і законні вимоги органів, які забезпечують безпеку;

б) негайно інформувати названі органи про кожен випадок погрози або протиправних дій щодо них;

в) поводитися з майном та документами, виданими їм у тимчасове користування органом, який забезпечує безпеку, згідно з установленими законодавством правилами.

Неприйняття або несвоєчасне прийняття або прийняття недостатньо обгрунтованих рішень, невжиття , несвоєчасне вжиття достатніх зоходів щодо забезпечення безпеки осіб, зазначених у статті 2 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, працівниками суду і правоохоронних органів тягне за собою дисциплінарну або кримінальну відповідальність. Розголощення відомостей про заходи безпеки особами, які прийняли рішення про застосування цих заходів, або особами, які їх здійснюють, тягне за собою дисциплінарну відповідальність, а у випадках, коли розголошення таких відомостей призвело до тяжких наслідків, — кримінальну відповідальність. Розголошення ж таких рішень особою, взятою під захист, тягне адміністртивну, а якщо призвело чи могло призвести до тяжких наслідків, — кримінальну відповідальність.

Неприйняття рішення по забезпеченню безпеки осіб, які потребують захисту, означає, що при наявності необхідніх підстав питання по суті службовою особою, яка повинна прийняти рішення про вжиття заходівбезпеки, не розглядається, відповідної постанови чи ухвали не приймається.

Несвоєчасне прийняття рішення означає, що відповідна постанова чи ушвала прийнята службовою особою в строки пізніше трьох діб або у невідкладному випадку – не була прийнята негайно, або не була своєчасно доведена до органу, який має здійснювати заходи безпеки.

Прийняття недостатньо обгрунтованих рішень означає, що при наявності достатніх підстав вважати, що існує реальна небезпека особі, яка потребує захисту, службова особа органу, від якої залежить рішення про вжиття заходів безпеки, приймає рішення про їх недоцільність зазначає в постанові про вжиття заходів, які явно не забезпечують реальну небезпеку особі, що потребує захисту.

Невжиття заходів для безпеки означає, що службова особа органу, який здійснює заходи безпеки, одержавши постанову з зазначенням конкретних заходів і строків їх здійснення від органу який приймає рішення про вжиття заходів безпеки, не виконує відповідних приписів.

Несвоєчасне вжиття зоходів для безпеки означає, що вказана вище ссслужбова особа застосовувала заходи безпеки вже після того, як почався розвиток події, що призвело до тяжких наслідків, які вказаними заходами в силу їх несвоєчасності відвернути вже було неможливо.

Невжиття достатніх заходів для безпеки означає, що службова особа вжила такі заходи безпеки, які не стали перепоною для настання тяжких наслідків, причому вона повинна була і могла усвідомлювати, що вжиті заходи є недостаттніми, такими, що не забезпечують безпеки особи, взятої під захист, і при умові, що могли відвернути вказані наслідки.

Для осіб, взятих під захист, передбачена майнова відповідальність (стаття 26 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”) за втрату майна, виданого для забезпечення безпеки. Втрата може виражатися в продажі, заставі чи передачі іншим особам, а також в загубленні чи пошкодженні.

3. Характеристика та особливості застосування заходів забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Закон закріплює перелік заходів безпеки стосовно осіб, взятих під захист:

-особиста охорона, охорона житла та майна;

-видача спеціальних засобів індивідуального захисту та оповіщення про небезпеку;

-використання технічних засобів контролю та прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальний нагляд;

-заміна документів та зміна зовнішності;

-зміна місця роботи або навчання;

-переселення в інше місце проживання; поміщення в дошкільний

-виховний заклад або в заклад органів соціального захисту населення;

-забезпечення конфіденційності відомостей про особу;

-закритий судовий розгляд.

З урахуванням характеру і ступеня небезпеки для життя, здоров’я, житла та майна осіб, які підлягають захисту, можуть застосовуватися й інші заходи безпеки.

Спробуємо проаналізувати ефективність застосування перелічених засобів безпеки.

Особиста охорона, охорона житла та майна. Житло та майно осіб, які потребують захисту, можуть бути обладнані засобами протипожежної та охоронної сигналізації, можуть бути змінені номери їх квартирних телефонів та державні номерні знаки транспортних засобів, що їм належать. Щодо цих осіб може бути встановлено особисту охорону.

Зазначені заходи безпеки включають у себе захист тілесної та “психологічної” недоторканості фізичної особи її життя та здоров’я від протиправних посягань; захист її житла та майна від пошкодження або знищення; забезпечення свободи пересування, відпочинку, дозвілля.

Забезпечення особистої охорони осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві у разі виникнення реальної загрози їх життю та здоров’ю, покладається згідно Наказу МВС України №467 на спеціальний підрозділ міліції створений для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів і для охорони установ судових експертиз, у відповідності до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року за № 335-Р «Про створення у структурі міліції громадської безпеки спеціальних підрозділів для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

Діяльність підрозділів по забезпеченню особистої охорони осіб, взятих під захист, регулюється також Наказом МВС України від 26 лютого 1998 року № 130 «Про затвердження тимчасової інструкції, про порядок забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

Особиста охорона осіб, взятих під захист, як правило, поєднуються із здійсненням заходів по охороні житла й майна осіб, взятих під захист, охороні громадського порядку та безпеки в приміщеннях судів під час розгляду на судових засіданнях, кримінальних справ про найбільш резонансні злочини, забезпеченні, у разі необхідності, правопорядку та безпеки під час закритих судових засідань або виїзних засідань судів. У цьому випадку постанови на здійснення охорони громадського порядку та забезпечення безпеки в приміщеннях судів а також під час закритих судових засідань та виїзних засідань судів виносяться головами судів або їхніми заступниками і скріплюються гербовою печаткою та направляються керівництву ГУ МВС (УМВС), із розрахунком, щоб одержати їх за три доби до початку судових засідань, але не пізніше ніж за добу. У разі, коли виникла необхідність в ході судового засідання негайно забезпечити безпеку, про це повідомляється чергова частина ГУ МВС (УМВС). У випадках і в справах, строки розгляду яких скорочені, вказаний документ може бути направлений з розрахунком, щоб одержати його командиром спецпідрозділу не пізніше ніж за добу до початку судових засідань. Здійснення спеціальними підрозділами міліції заходів безпеки щодо забезпечення особистої охорони осіб, передбачає широкий спектр заходів:

а) прогнозування можливих методів і способів здійснення спроб нападів на особу, що охороняється, а також на наряди спеціальних підрозділів, які здійснюють охорону (засідки, мінування місць відвідування та транспортних засобів, використання інших методів);

б) організацію взаємодії з територіальними підрозділами органів внутрішніх справ;

в) підтримання зв’язку з особою, взятою під державний захист, зокрема за допомогою технічних засобів, для своєчасного обміну інформацією стосовно графіка роботи, не запланованих переміщень, наявних погроз та конфліктів тощо;

г) інформування особи, відносно якої застосовуються заходи особистої охорони, про повідомлення, що надійшли і пов’язані з можливою їй загрозою, вживати заходів до їх недопущення;

д) встановлення спеціальних постів з метою охорони житла й майна осіб, взятих під захист;

е) обладнання у разі необхідності житла та майна осіб. взятих під державний захист, засобами протипожежної та охоронної сигналізації, відповідно до чинного законодавства;

є) за поданням органів, які здійснюють заходи безпеки заміну номерів їх квартирних телефонів і державних номерних знаків транспортних засобів, що їм належать, в порядку, передбаченому чинним законодавством тощо.

Особи, на яких покладено особисту охорону повинні знати основні відомості про особу, що охороняється, знати в обличчя членів сім’ї та близьких родичів особи, взятої під державний захист, представників адміністрації установи, де ця особа працює, осіб, які часто контактують з особою, що охороняється, а також працівниками служби охорони (якщо така є) цього закладу для забезпечення взаємодії, їх дії при забезпеченні особистої охорони особи, взятої під державний захист, не повинні містити елементів провокації та фальсифікації з метою імітації надійності охорони.

Працівники спецпідрозділів не повинні відволікатися від несення служби, вступати з особою, що охороняється, в розмови, крім випадків, коли необхідно дати вказівки про порядок руху, приймати від особи, що охороняється або передавати їй від сторонніх будь — які предмети, записки та інше, розголошувати стороннім дані про особу, що охороняється, маршрути руху наряду, кінцевий їх пункт, а також інші відомості, які можуть становити загрозу безпеці цієї особи.

Забезпечення особистої охорони осіб, взятих під державний захист повинно носити постійний характер, не обмежувати законних прав та інтересів особи, яка взята під захист. Зазначений захід повинен застосовуватись також стосовно особи, взятої під захист:

а) під час прогулянок та спортивних занять;

б) під час відвідування нею місць проведення культурно-видовищних і спортивно-масових заходів, кафе, ресторанів;

в) під час слідування автомобільним, залізничним, повітряним чи водним транспортом тощо.

Про умови застосування особистої охорони, охорони житла й майна орган, на який покладено здійснення заходів безпеки та особа, яка береться під захист можуть укласти договір, в якому визначаються взаємні права та обов’язки, відповідальність сторін.

Особа, стосовно якої застосовується зазначений захід безпеки, попереджається про кримінальну відповідальність за ст. 381 КК України за розголошення відомостей про заходи безпеки. Таке попередження може бути здійснено як при ознайомленні особи, яка береться під захист, з відповідною постановою, так і шляхом застереження при відібранні від неї підписки про нерозголошення даних досудового слідства.

У разі відмови особи від захисту, заходи безпеки щодо такої особи, передбачені статтями 9, 11-16 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», не проводяться.

Але, за наявності загрози настання тяжких наслідків за санкцією прокурора або за ухвалою суду стосовно них осіб можуть здійснюватися заходи щодо особистої охорони, охорони житла й майна без її згоди. У цьому випадку про застосування зазначених заходів, а також про право їх оскарження повідомляється особа, яка відмовилася від захисту (ст. 17 Закону).

У разі отримання достовірної інформації про усунення загрози життю, здоров’ю, житлу та майну особи, взятої під державний захист; закінчення строку конкретного заходу щодо забезпечення безпеки, а також систематичного невиконання цією особою законних вимог щодо забезпечення безпеки, якщо ця особа письмово попереджалась про можливість такого скасування, органом, який здійснює заходи безпеки готується клопотання перед органом, який приймав вищезазначене рішення, про скасування заходів безпеки, яке здійснюється в порядку, передбаченому ст. 21 Закону.

За наявності небезпеки для життя та здоров’я осіб, які підлягають захисту, їм, з додержанням вимог чинного законодавства, можуть видаватися спеціальні засоби індивідуального захисту та оповіщення про небезпеку.

Дане питання урегульовано положенням про порядок придбання, видачі, обліку, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів індивідуального захисту працівниками судів та правоохоронних органів, а також особами, які беруть участь у кримінальному судочинстві закріплене Наказом МВС України №523 від 24.07.1996 року.

В частині 2 пункту 1.3 положення зазначено, що особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, згідно з Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» видаються тільки спеціальні засоби індивідуального захисту. Кожній такій особі може видаватися один газовий пістолет (револьвер) та комплект патронів до нього, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Для прийняття такого рішення на підставі заяви особи, яка потребує захисту, та відповідної перевірки такої заяви компетентним органом виноситься мотивована постанова із зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки таких осіб та строків їх здійснення.

У необхідних випадках, особам, відносно яких здійснюються заходи безпеки, можуть видаватись бронежилети.

В положенні також врегульовано питання придбання, зберігання, обліку та видачі спеціальних засобів індивідуального захисту та порядок їх застосування, особами які беруть участь у кримінальному судочинстві.

У пункті 4.2 закріплено, що особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, застосовують спеціальні засоби індивідуального захисту відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 року N 706 ( 706-93-п ) «Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку, зберігання і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії».

Аналізуючи зміст положення, стає зрозумілим, що видача вогнепальної зброї особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві не передбачена.

Це можна пояснити тим, що досить складно спрогнозувати поведінку особи, яка перебуває в стані постійного емоційного напруження, тобто даний стан може викликати в неї психічне захворювання – фобію або манію, а згідно чинного законодавства видача вогнепальної зброї особі, яка хворіє на психічне захворювання – заборонена.

Прослуховування телефонних та інших переговорів. За наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, які беруться під захист, за письмовою заявою цих осіб або з їх письмового дозволу може проводитися прослуховування телефонних та інших переговорів. У ході прослуховування цих переговорів може використовуватися звукозапис.

Згідно ст.31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Конституція сприйняла положення статті 12 Загальної декларації прав людини, яка проголосила, що ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на таємницю його кореспонденції.

Лише наявність загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист є підставою прослуховування їх телефонних та інших переговорів, візуального спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото і кінозйомки (ст. 141 КПК України).

Обов’язковою умовою застосування зазначеного заходу безпеки є письмова заява цих осіб або за їх письмова згода. Але, прослуховування телефонних та інших переговорів може мати місце і при відмові особи від захисту за наявності загрози настання тяжких наслідків. У цьому випадку технічні засоби контролю й прослуховування телефонних та інших переговорів здійснюються за рішенням суду. Про їх застосування, а також про право їх оскарження повідомляється особа, яка відмовилася від захисту (ст. 17 Закону).

Зважаючи на те, що прослуховування здійснюється всупереч волі однієї з осіб, що ведуть телефонну розмову, і може торкатися прав та інтересів непричетних до злочину осіб, така дія повинна здійснюватися за мотивованою постановою слідчого з санкції прокурора або за рішенням суду.

Досить проблемним є питання заміна документів та зовнішності. У Законі закріплено, що у разі необхідності з санкції прокурора можуть бути замінені документи, що посвідчують особистість, інші документи особи, яка підлягає захисту, а також змінена її зовнішність.

Зміна зовнішності може здійснюватись шляхом проведення відповідних пластичних операцій (медичний аспект) та шляхом тимчасового маскування особи, взятої під захист, за допомогою гриму, фарбування волосся. використання париків, окулярів тощо ( криміналістичний аспект).

У більшості випадків саме криміналістична зміна зовнішності в поєднанні з іншими заходами безпеки (конфіденційність відомостей про особу, особиста охорона, закритий судовий розгляд тощо) дозволяє реально забезпечити безпеку особи. Криміналістична зміна зовнішності застосовується у випадках, коли є загроза ідентифікації особи за ознаками зовнішності при провадженні процесуальних дій, розгляді справи в суді. Виклик такої особи слідчим чи судом повинен здійснюватись виключно через органи, які здійснюють заходи безпеки.

Повна (медична) зміна зовнішності повинна застосовуватися як крайній захід лише за клопотанням або згодою особи, яка взята під захист на договірних умовах з органами, які здійснюють заходи безпеки. У цьому випадку забезпечення безпеки повинно носити комплексний характер – зміна зовнішності повинна бути поєднана із заміною документів, що посвідчують її особу та заміною інших документів, а при необхідності, доповнюватись переселенням в інше місце проживання та зміною місця роботи або навчання.

Але виникає питання, який орган уповноважений видавати нові документи, який порядок їх видачі, куди мають дівати документи, що вилучають у осіб, які потребують захисту. Заміна документів повинна проводитись повністю чи частково. На який термін видавати “нові” документи. У багатьох випадках заміна основних документів (свідоцтво про народження, паспорт, військовий квиток для військовозобов’язаних, ідентифікаційного коду платника податків тощо) тягнуть за собою ряд проблем у правовідносинах, вирішення яких потребує заміни ряду інших документів свідоцтва про шлюб (розірвання шлюбу), свідоцтва про народження дитини (дітей), посвідчення водія транспортного засобу, свідоцтва про освіту, трудової книжки, свідоцтва про смерть (родичів, близьких) тощо. Заміна документів особі, яка береться під захист, обов’язково тягне несприятливі наслідки та обмеження прав родичів та інших осіб (за місцем роботи, постійного проживання, перебування тощо), що погребує окремого вирішення в межах повноважень слідчих органів та органів, які здійснюють заходи безпеки. Повну чи часткову заміну документів потрібно проводити разом з іншими заходами: зміною зовнішності, особистою охороною, переселенням особи в інше місце проживання, переведенням на іншу роботу, навчання.

Отже, ефективність такого заходу як заміна зовнішності можлива лише при її комплексному застосуванні з іншими заходами.

При провадженні дізнання і досудового слідства, виникають питання пов’язані з застосуванням перелічених вище заходів на практиці. На жаль на сьогоднішній день не розроблено нормативну базу, яка б передбачала видачу документів у випадку забезпечення безпеки осіб, взятих під захист.

Постанова слідчого, яка обов’язкова для виконання всіма підприємствами, установами та організаціями, саме в частині заміни документів носить декларативний характер у силу вищезазначених обставин.

Зміна місця роботи або навчання. Якщо задля усунення загрози безпеці особи, яка підлягає захисту, необхідне залишення старого місця роботи або навчання, їй за її клопотанням або з її згоди допомагають влаштуватися на нове місце роботи або навчання.

Час вимушеного прогулу особи, що потребує захисту, включається до трудового стажу, а за вказаний період виплачується компенсація. Якщо заробітна плата на новому місці роботи нижча, ніж була раніше, цій особі сплачується різниця в заробітній платі у відповідності з чинним законодавством і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз кодексу законів про працю України з постатейними матеріалами показує, що дане питання не врегульовано чинним законодавством. Для виконання норми Закону, потрібно внести зміни й доповнення до глави ІІІ КЗПУ Трудовий договір, яка регулює переведення особи на іншу роботу. У главі VIII цього кодексу слід визначити порядок компенсації під час вимушеного прогулу чи переведенні на роботу з нижчою заробітною платою.

Переселення в інше місце проживання. Вирішення питань, пов’язаних з переселенням підзахисної особи в інше місце проживання, наданням їй житлової площі, матеріальної допомоги в розмірі мінімальної заробітної платні та працевлаштуванням, забезпечує орган, що прийняв рішення про вжиття заходів безпеки.

В разі тимчасового переселення такої особи в інше місце проживання житлова площа, що належить їй за постійним місцем проживання, підлягає бронюванню.

Переселення особи, яку взято під захист, має регулюватися цивільним кодексом. Отже, як пропозиція, слід внести відповідні доповнення і зміни до законодавства.

Заміна документів, зміна зовнішності та переселення в інше місце проживання можуть бути застосовані лише за клопотанням або зі згоди особи, яка підлягає захисту, а також з санкції прокурора або за ухвалою суду і тільки у виняткових випадках за наявності обставин, коли загроза життю та безпеці особи, яка потребує захисту, не може бути усунена іншими заходами.

Для забезпечення безпеки неповнолітніх з письмової згоди їхніх батьків або інших законних представників вони можуть бути тимчасово поміщені в дошкільні виховні заклади, а повнолітні непрацездатні особи — в заклади органів соціального захисту населення.

Забезпечення конфіденційності даних про особу. Нерозголошення відомостей про осіб, які потребують захисту, може забезпечуватися шляхом:

а) обмеження відомостей про особу в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також у протоколах слідчих дій та судових засідань; заміни прізвища, імені, по батькові в цих документах псевдонімами за постановою органів дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою суду про зміну анкетних даних. Ці постанови (ухвали) до матеріалів справи не додаються, а зберігаються окремо в органі, у провадженні якого перебуває кримінальна справа;

б) проведення впізнання особи поза візуальним спостереженням з боку особи, яку впізнають, з додержанням вимог кримінально-процесуального законодавства;

в) не включення до списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, справжніх анкетних даних про особу, яка потребує захисту;

г) виклику до суду цієї особи виключно через орган, що здійснює заходи безпеки;

д) накладення тимчасової заборони на видачу відомостей про особу, яка підлягає захисту, адресними бюро, паспортними службами, підрозділами Державтоінспекції, довідковими службами АТС та іншими державними інформаційно-довідковими службами.

Закрите судове засідання. У випадках, коли цього вимагають інтереси безпеки осіб, які потребують захисту, за мотивованою ухвалою суду може проводитися закритий судовий розгляд справи.

Для забезпечення безпеки свідка або потерпілого суд за власною ініціативою або за клопотанням прокурора або іншого учасника судового розгляду, свідків або потерпілих, що підлягають допиту, виносить мотивовану ухвалу про проведення допиту цих осіб за відсутності підсудного. За цими ж підставами допускається також допит одного підсудного за відсутності решти. Після повернення підсудного до зали судового засідання суд зобов’язаний ознайомити його з показаннями, які були дані під час його відсутності, та надати йому можливість дати пояснення з приводу цих показань.

Суд у виключних випадках може звільняти потерпілих та свідків, щодо яких здійснюються заходи безпеки, від обов’язку з’являтися в судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних раніше.

Особлива форма допиту свідка з використанням технічних засобів у судовому засіданні. Згідно з ч.6 статті 303 КПК України, для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту, суд за власною ініціативою або за клопотанням прокурара, адвоката чи самого свідка виносить мотивовану ухвалупро проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, та надання права учасникам процесу слухати його показання, ставити запитання та слухати відповіді на них.

У разі, коли існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод.

Положення закону передбачають також порядок забезпечення безпеки військовослужбовців та осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі або у місцях із спеціальним режимом утримання; підстави і приводи для вжиття заходів забезпечення безпеки, їх зміни і скасування; відповідальність за невжиття заходів безпеки та розголошення відомостей про них; наслідки відмови особи, яка бере участь у кримінальному судочинстві, від захисту; контроль і нагляд за забезпеченням безпеки тощо.

ВИСНОВКИ:

Наша країна переживає особливо важкий період своєї історії. Здобуття у 1991 р. незалежності, створило передумову для розбудови держави на демократичних засадах, на основі загальнолюдських гуманістичних принципів.

На сьогоднішній день, коли добігають кінця перехідні положення конституції, Україна значно розширила і привела у відповідність із загально визначеними міжнародними нормами та принципами. Наша держава офіційно визнала і закріпила у законодавстві, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість та безпека є найвищою соціальною цінністю.

Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” – є першим кроком забезпечення виконання процесуальних обов’язків особами, які беруть участь у судочинстві. Закон у своїх положеннях намагається захистити осіб, які сприяють правосуддю від протиправного впливу з боку зацікавлених осіб, тим самим реалізувати їх конституційні права й свободи.

Під час написання даної роботи, зроблено спробу дослідити проблему захисту та роцесуального порядку забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Аналіз чинного законодавства України показує, що забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві носить комплексний характер. Застосування лише одного із визначених у Законі заходів, буде захищати особу однобічно. Наближена до ідеалу сукупність заходів безпеки не може бути застосована на практиці, тому що крім написання закону потрібно забезпечити його виконання.

Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, незважаючи на деякі недоліки, є прогресивним явищем в історії Української юриспруденції і має велике майбутнє.

На мою думку, забезпечити виконання даного закону – це справа часу. Молоде покоління юристів, яке зацікавлене в покращенні політичного, економічного та правового становища нашої держави, прикладе максимум зусиль для його виконання, адже несправедливо захищати злочинця краще, ніж особу, яка виконує свій громадський обов’язок.

Щоб Закон запрацював необхідно якісно піднести статус усієї правоохоронної системи у суспільстві. Ось чому програми, які проводить наша академія позитивно впливають на правове виховання громадян.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Конституція України. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.

Кримінальний кодекс України. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.

Кримінально-процесуальний кодекс України. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.

Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23 грудня 1993 р. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.

Наказ МВС України №467 “Про створення спеціальних підрозділів міліції для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів” від 23 липня 1997 р. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.

Наказ МВС України №130 «Про затвердження Тимчасової інструкції про порядок забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 26 лютого 1998 р. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.

Наказом МВС України №523 “Про затвердження Положення про порядок придбання, видячі, обліку, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів індивідуального захисту працівниками судів іправоохоронних органів, а також особами, які беруть участь в кримінальному судочинстві” від 24.07.1996 року. Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року № 335-Р «Про створення у структурі міліції громадської безпеки спеціальних підрозділів для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.

Постанова Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 року N 706 ( 706-93-п ) «Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку, зберігання і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії». Бизнес-комплект “ЮристПлюс”. Выпуск 68, март 2004 г.

Гогусь О.В. Розвиток законодавства про безпеку суб’єктів кримінального судочинства як один із напрямків судово-правової реформи. // Вісник Дніпропетровського юридичного інституту. 1998р. № 8. Ст. 56-64.

Смірський В.В. Забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства // Запорізький юридичний інститут. Вісник. – Запоріжжя, 2000р. №2. Ст.152-155.

Зеленецький В.С. Куркін М.В. Поняття безпеки та її забезпечення учасниками кримінального процесу. // Університет внутрішніх справ. Вісник. – Х., 1997р. Ст. 84-88.

Усенко О.В. Проблема захисту учасників кримінальпого процесу//Боротьба з організованою злочинністю і корупцією.- Міжвідомчий науково-дослідний центр. Науково-практичний журнал №7. Київ-2003. Ст.133-138.

Министерство образования Министерство экономики

ГУ-ВШЭ

Эссе по административному праву.

на тему:

«Место административного права в системе права РФ».

Выполнил: студент группы 01ю1

.

Проверила:

Нижний Новгород 2007 г.

Рассматривая вопрос о месте административного права в системе российского права, следует для начала провести грань между понятиями частное и публичное право. Система права — это его внутреннее строение, которое выражается в единстве и согласованности действующих в государстве правовых норм и вместе с тем разделение права на относительно самостоятельные части.

Исторически все системы права условно включают в себя право частное и публичное. Как система норм, исходящих от специфической организации общества, право призвано охранять интересы всего общества, всемерно учитывая интересы составляющих его индивидов. Охраняя собственные интересы, государство посредством правовых установлений охраняет в первую очередь интересы своих граждан. В идеальном случае частные и публичные интересы, отраженные в праве, должны совпадать.

В жизни цивилизованного общества имеется определенная грань между общественным и частным интересом, которая находит объективное отражение в системе права. Право в субъективном смысле рассматривается как частное или публичное в зависимости от того, принадлежит ли оно частному лицу, самостоятельному индивиду, или члену государственной организации. В первом случае речь идет о праве частном (праве собственности); во втором случае — о праве публичном (праве участвовать в выборах). В обоих случаях лицо обладает правом как член известного общественного целого. Однако в сфере частного права лицо действует по собственному праву, а не по праву какого-нибудь общественного целого. Понятно, что не существует вообще прав, которые принадлежали бы лицу как изолированному индивиду. Все права, в том числе и частные, принадлежат лицу по отношению к другим лицам, по отношению к государству.

Мировая юридическая наука считает деление права на частное и публичное в известной мере условным, но необходимым. Естественным основанием для деления права на частное и публичное является характер правовых взаимоотношений между индивидуумом и государственно-организационными структурами общества. Всякое право, будь оно частное или публичное, заключает в себе отношение конкретного лица не только к другим лицам, но и к государству и обществу в целом. В зависимости от того, какое право будет частным или публичным. Те права, где индивидуальное лицо является независимым, самостоятельным субъектом права — это права частные. Если же субъект выступает как часть социального целого, ему подчиненный, — это права публичные. В правовом государстве частные и публичные права гармонически сочетаются.

Интересны в этом отношении суждения Г.Ф. Шершеневича. Он считал, что обеспечение интересов отдельных при помощи права достигается двояким путем. С одной стороны, государство очерчивает круг свободного проявления личности и осуществления ее интересов, охраняя от посторонних вторжений. С другой стороны, государство определяет устройство и порядок деятельности своих органов, имеющих целью принудительное выражение интересов отдельных лиц. В первом случае нормы права удовлетворяют частным интересам непосредственно, во втором- косвенно. В этом плане для частника главным является не только признанное законом право собственности, но и то, как правоохранительные органы, государство в целом охраняют его собственность. По мнению Шершеневича, интересу правильной общественной организации следует противопоставлять не институт права собственности, а права собственников.

Несмотря на то, что деление права на частное и публичное, а также определение места различных отраслей права в этой системе вопрос проблемный, он требует постоянной разработки, того или иного ответа на него. Ведь именно это теоретическое деление, по сути, определяет те сферы общественной жизни, в которые государство имеет право непосредственно вторгаться, и те куда государству, как главенствующему субъекту отношений доступ закрыт. А для определения механизма правового регулирования в государстве это разграничение необходимо. Это прослеживается на примере СССР, который после революции 1917 года отказался от деления права на частное и публичное, что и сказалось на правовой политике СССР, его механизме правового регулирования, когда частные интересы поглотились публичными, государство вмешивалось в частную жизнь граждан, манипулировало теми сферами общественной жизни, которыми не должно. Что привело к беззаконию и существенному ограничению прав и свобод граждан.

Место административного права в системе права определяется учеными-административистами по-разному. В основном, ученые рассматривают этот вопрос применительно к предмету и методам правового регулирования Административного права. Но здесь следует сказать, что из всего спектра образующих предмет регулирования элементов значение имеет практически один – состав субъектов. В частном праве это граждане и юридические лица, а государство выступает в роли казны или казенного предприятия, но с теми же правами и обязанностями, что и другие участники правоотношений. В публичном же праве одной из сторон правоотношений всегда является государство. Если же говорить о методе правового регулирования, то в сфере частного права все правоотношения возникают, прекращаются и изменяются по волеизъявлению их участников и строятся на принципе равноправия субъектов. В публичном же праве государственные органы предстают носителями властных полномочий, так как предполагается, что они представляют интересы народа. Соответственно, основной метод правового регулирования в этой сфере – отношения власти и подчинения. Поэтому, если использовать такой подход к определению места административного права в системе права, то по всем признакам оно подходит к сфере публичного права. Однако, правильная оценка природы связей между публичным и частным правом и охватываемыми ими отраслями права имеет не только теоретический интерес. Она крайне важна для анализа процессов формирования и развития в современных условиях системы права. При более тонком подходе к разграничению и определению этих связей можно обнаружить некоторые упущения классической теории разграничения публичного и частного права. Например, в административном праве существует и активно применяется институт административных договоров, предполагающий равноправие субъектов договора. Вместе с тем публичные начала проникают в отрасли частноправового блока. Например: установление пределов и границ проявления частной инициативы и ответственности в случае их нарушения и т.п. Поэтому, разграничение административного права и частного лишь по субъекту деятельности – недостаточно.

Следует обратиться к 3 теориям, разрабатывающим проблему разграничения частного и административного права.

Теория субординации. Эта теория раскрывает характер отношений между субъектами правоотношений, и при этом видит сущность публичного права образуемом в рамках публичной власти отношении соподчинения. В административном праве нижестоящие и нижестоящие субъекты связаны между собой отношениями подчинения или соподчинения, а в частном отношения носят равный характер, т.е. субъекты правоотношений обладают равным правовым статусом. Для публичного права характерно императивное регулирования правоотношений с помощью одностороннего правового акта управления, а в частном праве эту роль играет договор, заключаемый сторонами по доброй воле.

Это представление о проблеме разграничения частного и административного права сегодня, на мой взгляд, не совсем отражает в полной мере сущность обсуждаемой проблемы. Ведь на современном этапе появляются новые институты, как в публичном так и в частном праве. Такие институты как административный договор, подчиненность в современном гражданском праве, правовые отношения в социально – культурной сфере государственного управления, постоянно развиваясь и расширяясь каждый в своей отрасли, создает все предпосылки для того, чтобы не воспринимать субординационную теорию как единственно верную.

Теория интересов. Эта теория широко обсуждается и глубоко исследуется в рамках публичного права. Разработка этой теории много дала для развития такой отрасли как уголовное право, повлияло и на развитие административного права. Основная задача этой теории – выявление публичного интереса, обеспечиваемого образуемыми правоотношениями. Публичное право служит публичным интересам, частное регулирует сферу интересов каждого гражданина. Деятельность государственных органов направлена на создание общего нормального благосостояния населения, обеспечение прав и свобод личности, общественного порядка и безопасности. Частное право фиксирует правовой статус субъектов и дают возможность гражданам реализовывать частную инициативу и тем самым воздействовать на интересы определенного круга лиц. Но частные интересы здесь не должны противоречить общественным. Однако, по моему мнению, подчас сложно определить действительно ли признанный государством публичный интерес полезен для общества. И если во имя этого государственного интереса ущемляются интересы и права личности, то справедливо ли они нарушаются? И наоборот, действительно ли частные интересы, признанные государством и даже обществом как противоречащие общественным являются справедливыми. К чему следует, например, отнести выбор человеком своей сексуальной ориентации: к вопросу затрагивающему общественные интересы или частному делу каждого. История человечества показывает, что с развитием демократического подхода к пониманию общественного устройства многие моменты, относившееся к общественному интересу переходят в разряд частного, т.е расширяется спектр личных свобод.

Таким образом, теория интересов дает лишь наиболее общие аспекты разграничения частного и административного права, ведь большинство правовых норм обеспечивают одновременно как общественные, так и частные интересы. На мой взгляд, это правильно, ведь государство только тогда будет правовым, когда каждая норма будет удовлетворять как общественным так и частным интересам. Но эту теорию можно использовать как вспомогательную для решения вопроса о разграничении частного и публичного права.

Теория относительности и допустимости правовых норм. Эта теория указывает на распространение действия правовых норм на различные субъекты права. Публичное право содержит правовые нормы, имеющие адресатом государство и применяются для регулирования отношений государства и образований, а также физических лиц, имеющих соответствующий правовой статус. Публично правовые нормы могут создавать правоотношения между точно установленными субъектами права. Для частного же права характерны правовые нормы, применяемые для регулирования отношений между всеми субъектами права. Теория относительности правовых норм при всей своей формальности не содержит материальных критериев разграничения административного и частного права.

Из всех вышеперечисленных теорий в полной мере достаточной для решения нашей проблемы нет. Но в вопросе о месте административного права в системе права, его роли и дальнейшем пути развития разработка этих теорий может помочь более четко определить понятие государственного управления, категорию прав человека, разграничить публичные и частные интересы.

На мой взгляд, административное право занимает ведущее место в системе российского публичного права не только потому, что регулирует самый широкий круг публично-правовых отношений, но и оказывает самое непосредственное влияние на взаимоотношение государственной власти и общества, власти и отдельного индивида. Потому что предусматривает в себе конкретные механизмы этого взаимодействия. Государство формально в основном всегда преследует цели достижения общественного благополучия, и подчас часто система норм права может быть правильно выстроена и направлена на интересы общества и индивида. Но именно административное право как право государственного управления помогает воплотить эти вопросы в реальную жизнь. Именно от административного права в конечном итоге и зависит жизнь государства, общества, отношения между ними.

Если же говорить об идеальном государственном устройстве, то оно находится в том правовом государстве, где публичные интересы и публично – правовые нормы будут максимально совпадать с частными. Когда каждый гражданин выполняя закон, соблюдая административное предписание будет одновременно реализовывать свои права и интересы, а государство, реально реализуя и защищая интересы личности, будет в полном объеме соблюдать категории публичного интереса. На это, собственно, и направлено развитие права. Однако пока мы не достигли уровня этого идеального государства, мы должны разграничивать понятия публичного и частного права, выделяя при этом административное право, чтобы определить те возможности и те способы вмешательства государства в общественную жизнь, которые, с одной стороны в минимальной степени будут ограничивать частные интересы, а с другой – обеспечивать общие публичные. Если не проводить это разграничение постоянно, каждый раз обновляя и модифицируя его, то мы свернем с дороги стремления России к правовому государству, демократическому обществу.