Автор: admin

ГОУ Гимназия № 1505 «Московская городская педагогическая гимназия-лаборатория»

Реферат

по психологии

Влияние темпов пубертата на психологические особенности подростка

Выполнила: ученица 10 «Б» класса

Зубкова М.Д.

Научный руководитель:

Савина О. О.

Москва

2009

Содержание

Введение

Глава I. Физиологические основы процессов взросления

1.1. Понятие подросткового возраста

1.1.1. Временные рамки пубертата

1.2. Физиология пубертата

1.2.1 Половое развитие девочек

1.2.2 Половое развитие мальчиков

1.3. Нарушение физиологических процессов взросления

1.3.1 Преждевременное половое развитие девочек

1.3.2 Преждевременное половое развитие мальчиков

1.3.3 Задержка полового развития у девочек

1.3.4 Задержка полового развития у мальчиков

1.3.5 Другие нарушения полового развития

Глава II. Психологические особенности подростков

2.1. Оценка подросткового возраста с точки зрения психологии

2.2. Самосознание подростка. Представление о себе, поиск собственного «Я».

2.3. Подросток и семья

2.4. Отношения подростков с ровесниками

2.4.1 Гетеросоциальность

Глава III. Психологические особенности подростков с разными темпами пубертата.

3.1. Психологические особенности юношей с разными темпами пубертата

3.2. Психологические особенности девушек с разными темпами пубертата

Выводы

Заключение

Библиография

Введение

Актуальность. Состоит в том, что в период созревания очень важен для психологического становления личности: формируется внутренний мир человека, интеллектуальная сфера, изменяются способы контакта, общения с другими людьми, представление о своём месте в мире, своих способностях, задатках. Именно во время созревания человек осознаёт себя, как личность. Но не все дети взрослеют одинаково, у каждого свой темп развития, поэтому могут возникать разные проблемы в связи с разными темпами развития. Мы рассмотрим три варианта темпов биологического созревания: ранний, нормальный и поздний. В период взросления начинают изменяться требования и отношения других людей к подростку. Другие люди начинают считать его более взрослым, ответственным и т.д., а он может быть не готов к этим требованиям. С другой стороны, при быстром взрослении ребёнок, ожидая изменения отношения, может столкнуться с непониманием, как старших, так и ровесников. Изучив темпы развития, и выявив особенности каждого из них, можно помочь ребёнку справиться с трудностями формирования самосознания в подростковом периоде. Для нашей гимназии тема актуальна, так как возраст некоторых детей пятого класса как раз приходится на начало пубертата и им сложней вдвойне, на фоне начала такого непростого периода жизни, как взросление, они приходят в новую школу, в которой никого не знают. Педагогам необходимо помочь детям справиться с их трудностями и переживаниями и самим не провоцировать возможные проблемы детей с родителями, одноклассниками и другими педагогами.

Теоретическая разработанность. Изучением детей в период полового созревания занимались многие психологи и физиологи. Здесь следует назвать имена следующих учёных. «Дж. Стэнли Холл первый в США доктор философии в области психологии, основоположник научной школы по изучению ребёнка в Северной Америке, он первым начал изучать психологию подростков». [цит. по 11 c. 51] З. Фрейд, коснувшийся проблем юности в своей книге «Три очерка по теории сексуальности» [11]; Анна Фрейд, дочь З. Фрейда, интересовалась изучением юношеского возраста больше, чем её отец, и много работала над исследованием процесса подросткового развития и структуры психики в пубертатный период [11]; Э. Эриксон (1902-1994) модифицировал созданную Фрейдом теорию психосексуального развития в своей книге «Юность и идентичность» [11]; Роберт Хэвигхерст в своей книге «Задачи развития и образования» разрабатывал психосоциальную теорию развития в юности [11]; русский учёный И. С. Кон, изучавший основные психологические проблемы 14—18-летних школьников и учащихся ПТУ и систематизировавший их в книге «Психология ранней юности»; А. Гезелль, получивший известность благодаря наблюдениям за развитием человека от рождения до юношеского возраста, его самой известной книгой является «Юность: от 10 до 16 лет» [11] и многие другие учёные.

Объект: подростки 11-14 лет

Предмет: воздействие темпов пубертата на психологические особенности подростка.

Цель работы: Выявить влияние темпов развития на особенности осознания собственного «я» в период взросления.

Задачи:

• На основе изучения литературы, дать определения основным понятиям темы: пубертат (ранний и поздний), подростковый возраст и др.,

• определить физиологические процессы, лежащие в основе полового созревания,

• определить общие особенности подросткового возраста,

• выявить взаимосвязь основных вариантов биологического созревания (ранний, поздний, нормальный) с особенностями самосознания подростка и проблемами, трудностями взаимоотношений с окружающими людьми.

• проанализировать данные и подготовить вывод

Гипотеза: существует взаимосвязь и влияние биологического развития на особенности самосознания и отношений подростков: ранний и поздний пубертат в некоторых случаях может привести к проблемам в общении со сверстниками и взрослыми, непонимания со стороны окружающих, более критичному отношению к себе.

Глава I. Физиологические основы процессов взросления

1.1 Понятие подросткового возраста

Подростковый возраст – время изменений и в жизни и в организме человека. Все стороны развития подвергаются качественной перестройке, возникают и формируются психологические новообразования. Этот процесс преобразования и определяет все основные особенности личности детей подросткового возраста. Подростковый возраст – это фаза-период онтогенеза (индивидуального развития), который является переходным этапом-стадией между детством – юностью – взрослостью. [16]

«Основной особенностью подросткового возраста является глубокая и болезненная перестройка организма – половое созревание. Половое развитие неотделимо от общего и происходит непрерывно, начиная с рождения. Однако в подростковом возрасте оно резко ускоряется и в течение сравнительно короткого периода времени наступает половая зрелость» [цит. по 14, с. 76]

В медицинской литературе периодизация подросткового возраста проводится с позиций физического и полового созревания. Весь этап взросления здесь определяется как пубертатный (лат. pubertas — половая зрелость), и его обычно подразделяют на три периода:

• препубертатный — подготовительный период;

• собственно пубертатный период — бурная внутренняя
  перестройка с наступлением половой зрелости (способность к
  размножению);

• постпубертатный — достижение окончательной биологической зрелости. [12]

Пубертат является индивидуальным и может варьировать в некоторых пределах в зависимости от расовых, географических и иных условий. Условно принято считать возраст от 13 до 17 лет. Рассмотрим подробнее временные рамки пубертата и зависимость времени начала пубертата от различных факторов.

1.1.1 Временные рамки пубертата

Время начала подросткового возраста варьирует и больше зависит от костного возраста (физиологического), чем от хронологического, а также определяется наследственными и средовыми факторами.

Имеются различия в хронологических рамках взросления в зависимости от пола: подростковый возраст определяется как 13-16 лет для мальчиков и 12-15 лет—для девочек; юношеский возраст у юношей начинается с 17 лет и заканчивается в 22-23 года, а у девушек он начинается с 16 лет и заканчивается в 19-20 лет [12]

Так же, в книге «Педология» Блонского П. П. упоминается, что «в жарком климате дети созревают при прочих равных условиях раньше, чем в холодном. Но у креолок на Антильских островах половая зрелость наступает в то же время, как и у француженок, тогда как в Африке на той же широте у многих негритянских племён она наступает в 10-11 лет. У родившихся и выросших в Москве татарских детей половая зрелость наступает раньше, чем у русских московских детей». [цит. по 3, с 240]

Ещё одним фактором, влияющим на возраст созревания, являются условия жизни. Подростки, живущие в хороших условиях, развиваются гораздо раньше, чем их ровесники, живущие в тяжёлых условиях (недостаточное питание, тяжёлая работа и т.п.), а так же подростки-спортсмены, имеющие высокую физическую нагрузку. [3]

На территории России с 1950 года началось массовое ускорение темпов полового созревания новых поколений. Современные дети стали достигать полного своего физического роста и полового созревания в среднем на 1,5-2 года раньше, чем предыдущие поколения. Что же касается верхней границы взросления, приобретения социального статуса, то здесь положение изменилось в худшую сторону — удлинились сроки обучения и приобретения профессии, и это сдвигает начало самостоятельной трудовой деятельности к более старшим возрастным границам.

Недавние исследования учёных института клинической эндокринологии так же показали, что в современном мире возраст наступления пубертата значительно изменился: так, за прошедшее столетие возраст менархе (первой менструации) в Европе снизился почти на пять лет – с 17,6 до 13, 2 лет. Данный факт объясняется как стабильными социально-экономическими условиями, так и улучшением здоровья и качества жизни в исследуемых популяциях. Абсолютное большинство девочек вступает в период полового развития в возрасте от 8 до 13 лет, мальчиков – несколько позже, в 9–14 лет. В популяции девушек московского региона возраст наступления менархе составил 12,7 ± 1,1 лет. [2]

Таким образом, получается, что установление определённых сроков подросткового возраста для всех детей имеет весьма сомнительное значение: действительные для одной группы, они абсолютно не подходят для другой группы подростков. Однако, в книге «Рабочая книга школьного психолога» И. В. Дубровина и др. даются усреднённые временные рамки подросткового возраста в нашей стране, он охватывает период примерно с 10-11 до 14-15 лет, совпадая в целом с обучением детей в средних классах средней школы. [1]

Итак, временные рамки взросления не имеют точные границы, они зависят от:

• Наследственности

• Пола

• Внешних природных факторов

• Национальности и места жительства

• Образа жизни

• Общего состояния здоровья и качества жизни

Как было уже отмечено, подростковый возраст прежде всего возраст полового созревания, который имеет свою физиологию. Её мы и рассмотрим в следующем параграфе.

1.2 Физиология пубертата

Начинается половое созревание с повышения активности центральной нервной системы, вслед за которыми интенсифицируется деятельность эндокринных желез. Возрастающее количество гормонов, вырабатываемых и выделяемых в кровь этими железами, и ведет к развитию всех признаков и проявлений полового созревания.

Что вызывает деятельность половых желез? По этому вопросу есть множество гипотез, самой правдоподобной из которых по мнению П. П. Блонского, автора книги «Педология», является гипотеза Белова: железы внутренней секреции (в том числе и половые) связаны в своей деятельности друг с другом, следовательно оказывают друг на друга взаимное влияние. В раннем детстве огромную роль играет зобная железа (thymus). Функционирование этой железы, как можно предполагать на основании многих фактов, влечёт за собой пониженную деятельность мозгового придатка (Hypophsis, маленькая железа длиной около 1,3 см и весом менее 0,5 г., расположенного внутри черепа у основания головного мозга). Но пониженная деятельность последней (стало быть, он ещё слабо развит и слабо функционирует) вызывает пониженную деятельность зобной железы. Таким образом, последняя начинает атрофироваться. Явления роста, типичные для раннего детства, прекращаются. Но понижение деятельности зобной железы вызывает повышенную деятельность мозгового придатка. В свою очередь повышенная деятельность мозгового придатка возбуждает деятельность половых желез, которая понижает деятельность мозгового придатка. [3]

Из этой гипотезы можно вывести, что в начале взросления подросток – существо с повышенной деятельностью мозгового придатка (преимущественно передних долей его). Половые железы ещё только развиваются. «Мозговой придаток влияет на кожу – она беднеет жиром и грубеет, на волосы на голове — они делаются более густыми и жёсткими (однако, на половое оволосение мозговой придаток не влияет), изменяет обмен веществ в сторону ассимиляции (усвоения, построения) азотистых продуктов и диссимиляции (разрушения, выведения) углеводородов. Вследствие этого усиливается белковое питание организма, а, следовательно, и рост» [цит. по 3, с 241] Однако, «рост скелета опережает рост мышечной массы, что приводит к нарушениям осанки, некоторой непропорциональности и неуклюжести тела». [цит по 14, с 77]

Со временем возникает всё более стабильная взаимосвязь между центральной нервной системой, эндокринными центрами и половыми железами. Половые железы становятся всё более развитыми. В крови возрастает уровень половых гормонов. Под их влиянием у подростков развиваются вторичные половые признаки, увеличивается интерес к противоположному полу, усиливается половое влечение [14]

Это были общие положения физиологии пубертата, однако развитие мальчиков и девочек существенно отличается друг от друга.

1.2.1 Половое развитие девочек

До пубертатного периода форма тела мальчиков и девочек почти не отличается. Первым признаком полового созревания девочек восьми-девяти лет является ускорение развития таза – увеличение его размера и округление. Почти одновременно начинается развитие молочных желез и увеличение размера и веса яичников. Через некоторое время начинается половое оволосение и оволосение в подмышечной области.

Следующим событием во взрослении девочки является менархе – первая менструация. Она наступает у девочек примерно в 13 лет [14], в популяции девушек московского региона возраст наступления менархе составляет 12,7 ± 1,1 лет. [2].

Предельным возрастом наступления менархе является 9-18 лет. [11] У девочек плотного телосложение менархе, как правило наступает раньше чем у девочек худощавого телосложения [14] В течение 0,5-1,5 лет после менархе менструации могут быть нерегулярными, через 1-2 мес. Регулярные менструации у некоторых девушек устанавливаются только через1,5-2 года после первой менструации. [4]

«У большинства девушек менструальный цикл (время с первого дня менструации по первый день следующей) составляет 28 дней. Однако, нормальными считаются так же сроки от 21 до 30-32 дней. Важно лишь, чтобы ритм был постоянный. В среднем одна менструация длится 3-5 дней, но может быть и 1-2 или 5-7 дней». [цит по 14, с 78]

Окончательное прекращение роста у девочек происходит через два года после менархе, в среднем в 15 лет. В возрасте 15 лет наблюдается стабилизация массы тела, замедляются темпы набора массы тела. С 15 лет происходят активация и синхронизация деятельности репродуктивной системы как в центральном (гипофиз), так и в периферическом (яичники) звене. Заканчивается формирование функции репродуктивной системы с переходом к овуляторным (циклам, при которых происходит овуляция – выход яйцеклетки (женской половой клетки в фаллопиеву трубу) менструальным циклам. [4]

1.2.2 Половое развитие мальчиков

Половое созревание мальчиков происходит в течение довольно продолжительного периода – в течение 5-7 лет. Процесс разделяют на 5 стадий:

• Первая стадия — препубертатный период (6-10 лет). В это время происходит препубертатное увеличение яичек. [7]

• Вторая стадия – период повышенной активности гипофиза (10 -13 лет) Выделяются гормоны, которые стимулируют железы внутренней секреции, в том числе яичек. Наблюдается увеличение яичек, минимальное оволосение лобка. [7]

• Третья стадия – период нарастания активности яичек (12-14 лет); в это время активность яичек возрастает, причём происходит это не сразу после увеличения выработки гипофизом гормонов стимулирующих их деятельность, а постепенно. Наблюдается дальнейшее увеличение яичек и начало увеличения полового члена. [7]

• Четвёртая стадия – период наибольшей активности яичек (13 – 16 лет). В это время яички функционируют с наибольшей интенсивностью и на относительно неизменном уровне. Происходит интенсивный рост полового члена, подмышечное и половое оволосение. Начинаются поллюции (от лат. pollutio — марание, пачканье — естественное, непроизвольное, происходящее чаще всего во сне извержение семенной жидкости). «В этот период у мальчиков наблюдается заметное увеличение и изменение форм гортани, особенно значительно изменяется щитовидный хрящ, образуя гортанный выступ – кадык, адамово яблоко вследствие этого наблюдается мутация голоса, тембр голоса понижается примерно на одну октаву». [14, c 79]

• Пятая стадия — период окончательного формирования организма (15 – 19 лет). Происходит окончательное развитие половых органов и вторичных половых признаков. [7]

Окончательное прекращение роста у мальчиков происходит в среднем в 17 лет. В этом возрасте наблюдается стабилизация массы тела, замедляются темпы набора массы тела. [4]

Физиологическое взросление сложный процесс, затрагивающий работу почти всех систем органов. Иногда в это время случаются сбои и происходят нарушения процессов взросления.

1.3. Нарушение физиологических процессов взросления

1.3.1 Преждевременное половое развитие девочек

Половое развитие определяется как преждевременное при появлении вторичных половых признаков до 8 лет. [5]

Преждевременное половое взросление разделяется на истинное, ложное и неполное.

Истинное преждевременное половое развитие обусловлено ранней активацией гипоталамуса, что приводит к избыточной секреции половых гормонов, так же может быть вызвано опухолями и другими заболеваниями ЦНС, нарушающие равновесие между стимуляцией и торможением секреции гормонов, свойственных препубертатному периоду. Важнейшие особенности истинного преждевременного полового развития:

• Всегда изосексуальное (развитие вторичных половых признаков своего пола).

• Всегда полное, т. е. включает телархе (увеличение молочных желез), адренархе (лобковое и подмышечное оволосение) и ускорение роста.

• Всегда завершенное (преждевременно наступает менархе).

Более чем в 90% случаев преждевременное половое развитие у девочек — истинное. [9]

Ложное преждевременное половое развитие обусловлено автономной избыточной секрецией эстрогенов в надпочечниках или яичниках либо приемом эстрогенов или гонадотропных гормонов. Ложное преждевременное половое развитие, так же как и истинное, сопровождается ускорением роста. В отличие от истинного преждевременного полового развития, ложное преждевременное половое развитие всегда незавершенное (преждевременное менархе не наступает) и может быть как изосексуальным, так и гетеросексуальным (развитие вторичных половых признаков противоположного пола).

Неполное преждевременное половое развитие

• Изолированное преждевременное телархе.

• Изолированное преждевременное адренархе

• Изолированное преждевременное менархе [15]

Неполное преждевременное половое развитие может быть обусловлено как избытком гонадотропных гормонов, так и избытком половых гормонов и обычно не сопровождается ускорением роста. [9]

Болезни, сопровождающие преждевременное половое развитие являются:

• Кисты яичников

• Различные врождённые болезни (такие как Синдром Рассела—Сильвера, (характеризующееся гормональным нарушением) и др.)

• Различные виды неполного преждевременного развития приводят к таким болезням как синдром Штейна-Левенталя (изолированное телархе приводит к чувствительности рецепторов кожи к андрогенам), первичному бесплодию ( приводит изолированное телархе) и др.

Преждевременное половое развитие у девочек встречается гораздо чаще, чем у мальчиков.

1.3.2 Преждевременное половое развитие мальчиков

Преждевременное половое развитие — это появление некоторых или всех вторичных половых признаков у мальчика младше 9 лет. [9]

Причинами преждевременного развития мальчиков являются:

• Повышенная секреция некоторых гормонов (гонадолиберина, гонадотропных гормонов и др.)

• Генетические нарушения

• Заболевания ЦНС — самая частая причина истинного преждевременного полового развития. (сюда относятся опухоли различных частей головного мозга, инфекции, которые могут вызвать отек головного мозга)

• черепно-мозговая травма

• аномалии развития черепа и головного мозга (например, септооптическая дисплазия — недоразвитие мозга)

• злокачественные новообразования на надпочечниках (крайне редко) [9]

Самое частое осложнение преждевременного полового развития — низкорослость во взрослом возрасте — из-за быстрого созревания скелета преждевременно закрываются эпифизарные зоны роста. Отставание в росте зависит от срока начала заболевания. Цель лечения преждевременного полового развития — подавление импульсной секреции гормонов, влияющих на половое развитие.[9]

1.3.3 Задержка полового развития у девочек

Главные признаки задержки полового развития — это отсутствие телархе и адренархе к 13 годам и отсутствие менархе к 15 годам.

Причинами задержки полового развития являются:

• Недостаточная секреция гормонов

• Генетические нарушения (например, синдром Тернера-Шерешевского при котором у девочки наблюдается отсутствие одной Х-хромосомы, так что в кариотипе остается всего 45 хромосом. При этой форме нарушается развитие яичников, из которых происходит быстрое (к возрасту двух лет) исчезновение зародышей яйцеклеток (ооцист), что обусловливает бесплодие)

• Нарушения развития мозга (например Синдром Кальмана)

• Опухоли и другие нарушения работы яичников

• недостаточность некоторых гормонов в связи с высокими физическими нагрузками, стрессом и др.

Основными последствиями задержки полового развития у девочек являются нарушения эндокринной и половой системы, нарушения роста, реже бесплодие. [9]

1.3.4 Задержка полового развития у мальчиков

Задержка полового развития у мальчиков — это отсутствие признаков полового созревания после 14 лет. [7]

Причинами задержки полового развития у мальчиков являются:

• Различные хронические заболевания (бронхиальная астма, хронические воспалительные заболевания кишечника и др.)

• тяжелый гипотиреоз (понижение функции щитовидной железы)

• Генетические нарушения (напр. Синдром Кальвина — аномалии головного мозга и черепа)

• Заболевания ЦНС, нарушающие функцию гипоталамуса и гипофиза

• Инфекции (менингит, энцефалит)

• Черепно-мозговые травмы

• опухоли головного мозга, желёз, учавствующих в половом развитии и половых органов

Последствиями задержки полового развития являются нарушения роста, бесплодие, нарушение работы различных огранов (в зависимости от причины задержки).[9]

1.3.5 Другие нарушения полового развития

Гинекомастия. Возникает у мальчиков-подростков: наблюдается развитие ткани молочной железы с одной или двух сторон, которая может достигать величины грецкого ореха. Чаще всего это физиологически обратимой форме, возникающей в процессе полового созревания в связи с низким соотношением мужских и женских половых гормонов. Гинекомастия передаётся по наследству. [13]

Анорхия — это врожденное отсутствие яичек у мальчика. [13]

Крипторхизм – неопускание яичек у мальчиков, бывает истинный и ложный. Ложный легко поддаётся лечению, истинный вызывает необратимые последствия – чаще всего такие мальчики в будущем бесплодны. [9]

Есть ещё многие другие нарушения полового развития детей обоих полов, но в рамках этого реферата мы не будем их касаться.

Как было сказано выше, у детей половое развитие происходит в разное время, у кого-то кардинальная перестройка организма уже начинается в 3-4 классе (акселераты), а кто-то начинает развиваться только к 8-9 классу (ретарданты), таким образом, получается, что в одном классе находятся дети с разным уровнем развития. Но для того чтобы понять индивидуальные трудности ребёнка с определенным темпом развития следует сначала определить общую психологическую характеристику подросткового возраста. Именно о психологии подростков пойдёт речь в следующей главе.

Глава II. Психологические особенности подростков

Психология подростков очень обширная тема, включающая в себя много деталей, но рамки данного реферата не позволяют раскрыть её полностью. Мы возьмём только те, которые непосредственно связаны с половыми изменениями и интенсивным ростом подростков: формирование Я -концепции, отношения с противоположным полом, отношения с ровесниками, отношения со старшими – учителями, семьёй.

2.1 Оценка подросткового возраста с точки зрения психологии

Подростковый возраст – определённый отрезок жизни между детством и зрелостью. Обычно подростковый возраст рассматривается как промежуточная ступень между детством и взрослой жизнью. [11] «С одной стороны, для этого сложного периода показательны негативные проявления, дисгармоничность в строении личности, свертывание прежде установившейся системы интересов ребёнка, вызывающий характер его поведения по отношению к взрослым. С другой стороны, подростковый возраст отличается и множеством положительных факторов: возрастает самостоятельность ребёнка, более разнообразными и содержательными становятся отношения с другими детьми и взрослыми, значительно расширяется сфера его деятельности. Главное, данный период отличается выходом ребёнка на качественно новую социальную позицию, в которой формируется его сознательное отношение к себе, как члену общества».[цит по 14, с 79]

Итак, подростковый возраст отличается не только кардинальной биологической перестройкой, но и глубокими психологическими изменениями. Разберём более подробно разные стороны психологии подростка.

2.2 Самосознание подростка. Представление о себе, поиск собственного «Я»

Подростковый возраст – это время, когда человек стремится осознать себя как личность. В подростковом возрасте возрастает потребность познать себя (индентификация с собственным «Я») и стремление открыть через постоянные рефлексии свою сущность лишает подростка спокойной душевной жизни. [10] Подтверждение постоянной рефлексии находили многие психологи, которые неоднократно, в разных странах и в разной социальной среде, предлагали детям разных возрастов дописать по своему разумению неоконченный рассказ или сочинить рассказ по картинке. Результат более или менее одинаков: дети и младшие подростки, как правило, описывают действия, поступки, события, старшие подростки и юноши — преимущественно мысли и чувства действующих лиц. Психологическое содержание рассказа волнует их больше, чем его внешний, «событийный» контекст. [6]

При формировании Я-концепции происходит развитие представлений о себе. Я-концепция – это система установок по отношению к самому себе, это совокупость его самоопределений или образов Я. В начале периода полового созревания большинство подростков начинают проводить тщательную оценку самих себя, сравнивая свои внешние данные, физическое развитие, двигательные навыки, интеллектуальные способности и социальные умения с аналогичными качествами своих сверстников и идеальных героев. Эта критическая самооценка обычно сопровождается периодом застенчивости, когда подросток чрезвычайно уязвим и легко смущается. [10]

Биогенетическая психология выводила рост самосознания и интереса к собственному «Я» у подростков и юношей непосредственно из процессов полового созревания. Половое созревание, скачок в росте, нарастание физической силы, изменение внешних контуров тела и т. п. действительно активизируют у подростка интерес к себе и своему телу. Но ведь ребенок рос, менялся, набирал силу и до переходного возраста, и тем не менее это не вызывало у него тяги к самопознанию. Если это происходит теперь, то прежде всего потому, что физическое созревание является одновременно социальным символом, знаком взросления и возмужания, на который обращают внимание и за которым пристально следят другие, взрослые и сверстники. Противоречивость положения подростка, изменение структуры его социальных ролей и уровня притязаний — вот что в первую очередь актуализирует вопросы «Кто я?», «Кем я стану?», «Каким я хочу и должен быть?». [8]

Итак, в подростковом возрасте сильно возрастает потребность к саморефлексии и самопознанию, человека начинают волновать его роль в жизни, отношение к себе других людей, у подростка формируется новое представление себя.

2.3 Подросток и семья

«Подростковый возраст – период, когда подросток постепенно отходит от прямого копирования оценок взрослых к самооценке, всё больше на внутренние критерии» [цит по 14, c 79] В детстве ребёнок покружён в поле семейной индефикации. «Семейное «Мы» — первая группа, которая принимается в детстве как данность. Родители, родственники, их мир вещей, стиль взаимоотношений в детстве воспринимаются как неизменная сущность бытия. Однако, набирая опыт жизни, подросток открывает для себя многообразные семейные отношения, которые отличаются от родительской семьи. В то же время он начинает испытывать потребность расстаться с фамильной индентификацией, растворяющей его в лоне семьи. Он испытывает потребность в более универсальной, более широкой идентичности и одновременно в укреплении своего собственного чувства личности, в обособлении своего «Я» от семейного «Мы». Поэтому подросток обращает свой критичный взор к семейным традициям и ценностям» [цит по 10, с 348] Критика образа жизни родителей становится всё больше, хорошо характеризует отношение подростков к родителям Марк Твен: «Когда мне было пятнадцать мои родители были очень глупыми, а когда мне стало тридцать, они поумнели».

«Несмотря ни на что, относительно крепкими остаются эмоциональные связи подростка с родителями. Стремление освободиться от эмоциональной привязанности у мальчиков больше, чем у девочек. Тем не менее общение родителей и подростка весьма конфликтно, сложно, противоречиво и значимо». [цит по 6, с 65]

Также, по мнению автора книги «Подросток. Трудности взросления» В. Г. Казанской в отличие от среднего дошкольника, который ответы на все вопросы ищет у родителей, подросток начинает сам стараться ответить себе на все вопросы, причём его вопросы часто носят экзистенциальный (философский, с обозначением конкретного бытия) характер: «Почему люди говорят одно, а делают другое?», «Почему мне всё запрещают?» и т. д.

Таким образом, основными особенностями общения подростка с семьёй, является стремление к обособлению, освобождению от родительской опеки, а так же критика поступков членов семьи и поиск вариантов семейных отношений отличных от отношений в собственной семье.

2.4 Отношения подростков с ровесниками

Как было сказано выше, подросток стремится открывать новые варианты отношений, поведения, отличные от таковых в семье. Подростки начинают искать себе эталон для подражания и ищут его сверстниках. По ним подросток сверяет свои ценности, он начинает сверять то, что он делает с тем, что от него ждут другие, подросток начинает думать, как привести свои мнения., чувства и поступки в соответствие с уже принятыми в группе. «Потребность быть принятым средой значимых людей, боязнь быть отвергнутым, являются главными в общении подростка. В связи этим отношение с родителями и учебная деятельность может быть отодвинута на задний план. В подростковом возрасте общение с друзьями и одноклассниками занимает порядка 50 % от всего времени подростка» [цит по 6, с. 55] Так же многочисленные исследования, в том числе и советских научных работников (Лозинский, Залужный и др.), показали, что именно в подростковом возрасте сильно развито вожачество. Главное условие для того, чтобы быть вожаком среди подростков – ум. Но одного ума недостаточно, также огромную роль играет настойчивость, решительность, физическое развитие и сравнительно большие знания. Как отрицательное качество вожака в этом возрасте наблюдается властность. Зная эту особенность подростков, педагогам следует учитывать влияние вожака на группу с тем, чтобы опереться на него или наоборот вовремя вывести его в такую группу, где он уже не может проявлять своих вожаческих качеств. [3]

Итак, в подростковом возрасте сильно увеличивается количество общения с ровесниками. Они ориентируются на сверстников, стараются вести себя так, как принято в той или иной группе ровесников.

2.4.1 Гетеросоциальность

«Гетеросоциальность – этап развития подростка и взрослого человека, во время которого человек удовлетворяет свои потребности в общении и дружбе с лицами обоих полов» [цит по 11, с 354]. Подростковый возраст время полового созревания, в это время человек взрослеет, его начинают интересовать лица противоположного пола. Установление близости с представителем другого пола является одой из главных задач позднего подросткового периода. Неудача в завязывании близких отношений с представителями противоположного пола может стать причиной сильной тревоги, страхов в отношении своих сексуальных возможностей и низкой самооценки. Подростки старшего возраста особенно остро переживают чувство своей сексуальной неполноценности.

Первые попытки гетеросоциальных контактов происходят в раннем подростковом возрасте. Попытки привлечь к себе внимание сводятся к дразнению – дёрнуть за волосы, спрятать учебники. Именно такие попытки к общению происходят потому, что подростки разных полов не знают как общаться друг с другом, зато знают как побезобразничать, поэтому прибегают именно к таким способам установления первых гетеросоциальных контактов.

Постепенно по мере взросления эти начальные контакты приобретают более сложный характер. Группы мальчиков и девочек начинают разбиваться на пары, отношения в которых приобретают характер привязанности и влюблённости, по мере того как юноши и девушки начинают лучше узнавать друг друга. В таблице №1 показаны характерные фазы психосоциального развития детей и подростков.

Таблица № 1 [11, с 356]

Итак, в подростковом возрасте у человека появляется желание общения с противоположным полом. Подростки обоих полов учатся контактировать друг с другом, появляется ощущение влюблённости, некоторые подростки начинают ходить на свидания. Общение с противоположным полом очень важно для подростка, любая неудача воспринимается очень остро.

Исходя из всего вышесказанного, можно сделать вывод, что в отношениях ровесников некую роль играет скорость физического развития, иными словами темпы пубертата. Эту проблему мы рассмотрим в III Главе.

Глава III. Психологические особенности подростков с разными темпами пубертата

Как было сказано в I главе, в зависимости от многих факторов взросление у разных подростков происходит по-разному. Так, в одном классе могут учиться как подростки только подходящие к стадии полового созревания, так и те, у которых половое созревание уже в самом разгаре. Такие диспропорции в развитии подростков могут служить как источником переживаний, так и наоборот могут повышать самооценку подростка.

Для рассмотрения особенностей подростков с разными темпами взросления следует ввести два термина: акселерация – ускоренные темпы пубертата, ретардация – замедленные темпы пубертата

3.1 Психологические особенности юношей с разными темпами пубертата

Как замечает американский психолог Джон Клозен, телесные свойства, постоянные или временные, могут влиять на поведение и психику подростка по трем линиям. Во-первых, относительная зрелость, рост и телосложение непосредственно влияют на соответствующие физические способности: имея преимущества в росте, весе и силе, мальчик-акселерат в течение ряда лет может без особого труда превосходить своих ровесников-ретардантов в спорте и иных физических занятиях. Во-вторых, зрелость и внешность имеют определенную социальную ценность, вызывая у окружающих людей соответствующие чувства и ожидания. Но индивидуальные способности не всегда соответствуют ожиданиям, основанным на внешности; например, очень высокий мальчик с плохой координацией движений будет плохим баскетболистом, а ждут от него многого. Отсюда — третье измерение: образ «Я», в котором преломляются собственные способности и их восприятие и оценка окружающими. [8]

«Д. Шеффер описал проводившиеся в Калифорнии на протяжении нескольких лет исследования 16 раносозревших и 16 поздно созревших мальчиков. Он получил схожие с Д. Клозеном выводы: поздно созревшие мальчики были больше напряжены, тревожны и желали привлечь внимание. А вот их раносозревшие сверстники были увереннее, уравновешенней, чаще выигрывали в соревнованиях. Так, наблюдения за этими подростками показали, что раносозревшие подростки находились в более выгодном положении, чем их ровесники-ретарданты, так как показывали более высокие результаты в соревнованиях и были увереннее в себе, в следствие чего пользовались большим авторитетом среди взрослых и сверстников. Кроме этого, возможно ещё одно влияние позднего пубертата на учёбу: например, занимающийся в музыкальной школе по классу скрипки, считает, что именно это занятие мешает ему развиться. К тому же поздносозревающие подростки больше контролируются родителями, в связи с чем могут возникать конфликты». [цит по 6, с 43]

Так же следует отметить, что в отношениях с противоположным полом подросток-ретардант может испытывать некоторые трудности, так как физическая привлекательность (хорошая физическая форма, рост) играет заметную роль в отношении между полами [11]

Однако ретарданты имеют и ряд преимуществ перед своими сверстниками-акселерантами. Рано созревающий мальчик имеет в своем распоряжении меньше времени на то, чтобы консолидировать самосознание и волю, которые нужны, чтобы выдержать испытания пубертатного периода, связанные с гормональными и физиологическими сдвигами, как бы положительно эти сдвиги ни воспринимались. Как полагает американский психолог Гарольд Пескин, мальчик-акселерат, будучи к началу полового созревания хронологически и психологически моложе поздно созревающих сверстников, испытывает большую тревогу по этому поводу. Ретардированный мальчик, имея длинный подготовительный период, может решать свои проблемы более гибко, так же ретарданты, как правило, психологически более тонкие и восприимчивые. [8]

Итак, среди мальчиков чаще в преимущественном положении находятся раносозревающие подростки, однако говорить о том, что раннее созревание более благоприятно для мальчиков-подростков нельзя – для некоторых акселерантов подростковый возраст протекает тяжелее чем у ретардантов, в то время как у ретардантов есть ряд преимуществ перед акселерантами.

3.2 Психологические особенности девушек с разными темпами пубертата

Влияние темпа созревания на девочек изучено хуже, оно более противоречиво. Раннее физическое развитие имеет для девочек несколько иные последствия, чем для мальчика. Мальчику всегда желательно быть больше и сильнее сверстников, так как это повышает его престиж, позволяет вступить в круг старших ребят и уравнивает его по физическому развитию с девочками своего возраста. Акселерированная девочка крупнее не только ровесниц, но и большинства мальчиков-одногодков. В то же время к общению с более старшими подростками она зачастую еще психологически не готова. Это создает целый ряд трудностей. [8]

В книге «Подросток. Трудности взросления» Казанской В. Г. отмечено, что рано созревающие девочки менее общительны и популярны среди сверстников. Они более беспокойны и напряжённы. Над ними часто подшучивают. В итоге такие девочки выбирают себе подруг и друзей постарше, а значит, могут попасть в сомнительные компании, где курят, пьют и «тусуются» на ночных дискотеках. Часто эти девочки начинаются учиться хуже или вообще бросают школу. [6]

Однако, как и у мальчиков, такая зависимость не универсальна. Раннее созревание может быть невыгодно для девочки в один период развития и весьма благоприятно — в другой. [8] В юношеском возрасте рано созревшие девочки становятся уверенными, чувствую себя более комфортно, чем их поздно созревающие сверстницы. (казанская) Семнадцатилетние акселератки из Калифорнийского лонгитюда ((от англ. longitude — долгота) длительное и систематическое изучение одних и тех же испытуемых) обнаружили более положительный образ «Я» и окружающего мира, чем их ретардированные сверстницы. У ретардированных девушек-студенток уровень тревожности выше, чем у акселераток и у средних. [8].

Итак, среди девочек в преимущественном положении находятся ретардантки, так как акселерантки часто гораздо крупнее своих сверстников обоих полов, из-за чего возникают трудности в общении. Однако, говорить о полном преимуществе позднего созревания не приходится. Здесь чувство спокойствия и комфорта зависит от времени: в начале пубертатного периода девочки-акселерантки беспокойны и напряжённы, однако в старшем возрасте раносозревшие девушки чувствуют себе более комфортно, чем их сверстницы-ретардантки.

Делая общий вывод по особенностям подростков с разными темпами биологического взросления, нужно сказать о том, что влияние этих темпов на особенности общения со сверстниками и как следствие на самосознание подростка и его отношение к учёбе достаточно велико. Каждый подросток, отличающийся от средних темпов взросления, как акселерант, так и ретардант, сталкивается со своими проблемами, но в тоже время имеет ряд преимуществ перед сверстниками.

Выводы

Итак, в ходе проведённой работы были выполнены следующие задачи:

• были определены основные понятия темы,

• были определены физиологические процессы, лежащие в основе пубертата, а так же были обозначены некоторые причины раннего и позднего созревания,

• были определены общие психологические особенности подросткового возраста,

• были выявлены взаимосвязи основных вариантов биологического созревания (ранний, поздний, нормальный) с особенностями самосознания и общения подростка с другими людьми

Гипотеза о том, что существует взаимосвязь и влияние биологического развития на особенности самосознания и отношений подростков: ранний и поздний пубертат в некоторых случаях может привести к проблемам в общении со сверстниками и взрослыми, непонимания со стороны окружающих, более критичному отношению к себе, подтвердилась. Однако в неё можно внести несколько уточнений.

Во-первых, ранний и поздний пубертат может привести не только к проблемам в общении со сверстниками и более критичному отношению к себе, но и наоборот, предоставить подростку ряд преимуществ перед своими сверстниками.

Во-вторых, необходимо уточнить особенности взаимосвязи темпов пубертата и особенностей самосознания и отношений подростков друг с другом и с взрослыми, в зависимости от пола. Так как, исследуя отдельно мальчиков и отдельно девочек, многими психологами были получены во многом разные, иногда даже противоположные результаты.

Заключение

Итак, результатами данной работы стало достаточно подробное освещения физиологических особенностей пубертата, временных рамок пубертата, причин разных темпов взросления, достаточно широко были рассмотрены различные нарушения полового развития. Однако психологическим особенностям подросткового возраста в целом и особенностям психологии подростков с различными темпами пубертата было уделено меньше внимания, исходя из этого, я вижу несколько возможных вариантов расширения данной темы:

• рассмотреть более подробно самосознания подростка, определить факторы, влияющие на формирование самооценки

• рассмотреть отношения ребёнка в семье, учитывая особенности семьи: неполных семей, семей с попустительским отношением, гипероперопекающих семей и др.

• рассмотреть виды отношений подростков друг с другом, определить, как они формируются

• рассмотреть влияния разных сфер общения подростка друг на друга (влияния особенностей общения в семье на особенности общения со сверстниками и т.п.)

• более подробно изучить влияния темпов пубертата на общение подростков друг с другом, с семьёй, на отношение к учёбе

• изучить влияние темпов пубертата на самооценку подростка и формирования «Я» концепции

• более подробно рассмотреть причины разных темпов пубертата у подростков

Данный реферат может найти и своё практическое применение. Он будет полезен учителям, родителям и классным руководителям в частности в гимназии № 1505, так как в данном образовательном учреждении обучаются подростки пубертатного периода (9-11 по 14-16 лет). Зная особенности подростков данной возрастной категории, педагог сможет вычислить и обратить особое внимание на подростков с проблемами, в частности связанными с темпами пубертата, и помочь им преодолеть трудности. Родители же смогут понять причины поведения своих детей и адекватно среагировать на некоторые их поступки.

Библиография

1. Акимова М. К., Борисова Е. М., Дубровина И. В. и др. Рабочая книга школьного психолога. – М.: Просвещение, 1991.

2. Андреева Е.Н., Бутрова С.А., Кучма В.Р., Чеботникова Т.В. Эпидемиологическое исследование особенностей прохождения стадий пубертата у детей и подростков, проживающих в Москве //www.t-pacient.ru/archive/n2-2006p/n2-2006p_77.html

3. Блонский П. П. Педология: книга для преподавателей и студентов высших педагогических учебных заведений / Под ред. В. А. Сластенина. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999.

4. Бреусенко В. Г., Савельева Г. М. Анатомо-физиологические особенности девочки в процессе созревания репродуктивной системы //www.medichelp.ru/posts/view/7296

5. Детская городская консультативная неврологическая поликлиника Нарушение полового развития //www.neuro.net.ru/bibliot/semiotika/8_3.html

6. Казанская В. Г. Подросток. Трудности взросления: книга для психологов, педагогов, родителей. – СПб.: Питер, 2006.

7. Колесов Д. В., Хрипкова А. Г. Мальчик – подросток – юноша: Пособие для учителей. – М.: Просвещение, 1982.

8. Кон И. С. Психология ранней юности. //www.koob.ru

9. Лавин Н. Эндокринология //www.medicum.nnov.ru/doctor/library/endocrinology/Lavin

10. Мухина В. С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник для студ. вузов. – 7-е изд., стереотип. – М.: Издательский центр «Академия», 2002.

11. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. – СПб.: Издательство «Питер», 2000.

12. Сидоров П. И., Парников А. В. Введение в клиническую психологию: Т. II.: Учебник для студентов медицинских вузов. — М.: Академический Проект, Екатеринбург: Деловая книга, 2000.

13. Таточенко Владимир Нарушения полового развития //zdd.1september.ru/2004/01/1.htm

14. Фридман Л. М. Психология детей и подростков: Справочник для учителей и воспитателей. – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2003.

15. Шилин Д. Е. Пубертатный период //medinfa.ru/article/110/118686/

16. Юрчук В.В. Современный словарь по психологии. – Мн.: Элайда, 2000.

Курсова робота

З предмету: Юридична психологія

На тему: «Психологічні особливості відносин юриста із клієнтом»

План

Вступ.

Розділ І. Сучасне ставлення професійних юристів до вивчення психології.

Розділ ІІ. Поняття та значення психологічної культури юриста.

1. Поняття та зміст психологічної культури юриста.

2. Види психологічної культури юриста.

3. Принципи психологічної культури юриста.

Розділ ІІІ. Психологічні особливості спілкування юриста з клієнтом.

1. Поняття та сутність спілкування юриста з клієнтом.

2. Інтерв’ювання як форма спілкування юриста з клієнтом.

3. Етапи проведення інтерв’ювання та їх значення.

Розділ IV. Психологія утримання лояльності клієнтів.

1. Поняття турботи про клієнта.

2. Потреби клієнтів.

3. Перше враження.

4. Співпраця.

5. Зворотній зв’язок.

6. Компанія чи юрист.

7. Міцний шлюб.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Як відомо, застосування практичної психології в правовому полі, зокрема в юриспруденції є досить багатогранним. Психологія на практиці застосовується юристами, адвокатами, викладачами, які викладають дисципліни правового характеру та ін. Юрист, окрім досконального знання законодавчої бази, вміння її застосовувати на практиці, повинен бути непоганим психологом. Саме до юриста звертаються громадяни, щодо захисту їх прав та свобод, представлення їх інтересів в суді під час розгляду цивільних справ.

Згідно з Конституцією України від 28.06.1996р., кожен громадянин (громадянин України, особа без громадянства та іноземний громадянин, який проживає на території України) має право на правовий захист в суді в разі порушення його прав та інтересів, передбачених Конституцією України. Саме на етапі захисту прав і свобод людини і громадянина в суді підключається до виконання своїх обов’язків юрист. Представляючи інтереси особи (позивача або відповідача) в суді під час розгляду будь-якої цивільної справи, юрист повинен використовувати знання психології. Наприклад, під час наведення аргументів або доказів, які мають суттєве значення для розгляду справи, юрист повинен виважено, змістовно, а, головне, спокійно (не хвилюючись і не проявляючи занадто надмірних емоцій) викласти свою позицію. Інколи судовий розгляд деяких цивільних справ розтягається на декілька слухань (в часовому проміжку це може бути 7-10 днів), тому юрист повинен бути психологічно готовим до так званих “психологічних атак” доказами, свідченнями, аргументами в адрес сторони (позивача або відповідача), яку він представляє. Психологічна готовність юриста виражається в умінні контролювати свої емоції, спокійно відповідати на задані йому запитання. Так само основи психології в теорії повинні знати і вміти застосовувати на практиці викладачі, які викладають дисципліни правового характеру. Підсумовуючи все вищезазначене можна сказати, що за наявності прогалин в законодавстві захищати права та інтереси фізичних і юридичних осіб стає дедалі складніше, і саме тому, знання психології допомагає юристу в його роботі вміти концентруватися на найбільш актуальних питаннях, спокійно та врівноважено висловлювати свої думки та тримати свої емоції під контролем. Спробуємо в даній роботі з’ясувати детальніше в чому ж полягає необхідність та значення психологічних вмінь, знань та навичок у практичній діяльності юристів.

Розділ І. Сучасне ставлення професійних юристів до вивчення психології

Перш за все варто зазначити, що, як не дивно, сучасне відношення юристів до психології є досить неоднозначним та, навіть, парадоксальним. З одного боку, здоровий глузд і практика показують, що для даних фахівців надзвичайно важлива психологічна компетентність, а з іншого боку, самі юристи рідко спеціально займаються освоєнням практичної психології, посилаючись на те, що постійне спілкування з людьми в процесі професійної діяльності визначає появу необхідних навичок. Як представляється, залучення юристів до психології може здійснюватися у двох варіантах:

1. Окремий юрист виявляється в ситуації, коли в нього з’являється потреба й можливість освоїти психологічні навички для рішення як професійних, так і особистих проблем.

2. Юридична фірма створює продукт, практику, пов’язану із синтезом права й психології. Насамперед, мова йде про розвиток медіації (професійного посередництва) або колекторства (комплексного стягнення заборгованості).

У сучасній правничій сфері серед юристів існують 2 основних стереотипи ставлення юристів до вивчення психології:

Перший стереотип: психологія — особиста справа кожного. Якщо перший варіант слабко піддається регламентації, тому що залежить від устремлінь конкретної людини, то другий може бути впорядкований і оснащений спеціальними технологіями. При цьому найбільше ефективно психотехнології освоюються в тих випадках, коли й працівник розуміє, навіщо вони особисто йому потрібні, і в рамках організації є чітка установка на підвищення психологічної компетентності співробітників з метою пропозиції клієнтам відповідного продукту. Таким чином, психологія аж ніяк не завжди особиста справа кожного.

Другий стереотип: психологія не потрібна, якщо добре знаєш свою справу. Таке твердження можна часто почути з вуст консультантів (юристів і аудиторів). Багато юристів уважають, що для ефективної професійної діяльності досить добре розбиратися в законодавстві й практиці, а психологія при цьому не так уже й важлива. Однак, напевно, майже кожному юристові доводилося зіштовхуватися із ситуаціями, коли їхнього пояснення не розуміли люди інших професій, що, зокрема, могло сформувати неправильне подання клієнта про очікуваний результат, або коли юридична «війна» затягалася через емоційний конфлікт між клієнтом і його опонентами. Ну а стреси через велике робоче навантаження вуж точно випробовували все. Для кожного із цих випадків є цілком швидко освоювані техніки. Тим часом існують сфери, де юрист без знання психології буде менш ефективний, і в їхньому числі — колекторська діяльність. Це напрямок, по суті, уже відділяється від юриспруденції. З’являються спеціалізовані організації. Деякі юридичні фірми починають розвивати коллекторство, особливо корпоративне (тобто комплексне стягнення заборгованості з організацій), як окрему практику. У колекторській діяльності, як показує досвід, дуже багато чого залежить від психологічно грамотного опису боржникові всіх можливих наслідків реалізації програми стягнення заборгованості. Часто юристам і колекторам передаються борги, які звичайними юридичними методами (суд, виконавче виробництво) взагалі не стягнути, а за допомогою психотехнік вдається, наприклад, мотивувати до оплати боргу родичів боржника й т.п. Психологія поряд з юриспруденцією є невід’ємної складової медіації (посередництва). Однак медіація в Росії як окремий вид альтернативного дозволу споровши поки не дуже розвинена. У той же час окремі техніки важливі навіть у такому повсякденному виді юридичних послуг, як супровід переговорів про умови договору.

Розділ ІІ. Поняття та значення психологічної культури юриста

1. Поняття та зміст психологічної культури юриста

Юрист, формуючи правомірну поведінку людини, обов’язково повинен враховувати те, як психологічні чинники впливають на неї у правовому полі. Загалом правник має постійно перебувати у психологічній готовності діяти в рамках закону й етики. Незнання законів психології призводить до того, що результат досягається будь-яким способом. Позаяк нехтуються психологічні основи творчості, зневажаються загальнолюдські цінності та об’єктивні закони розвитку суспільства.

Зміст психологічної культури правника полягає в тому, що він повинен уміти володіти такими психологічними категоріями, як мотивація, бажання, спонукання, захоплення, натхнення, нахили та ін. Саме вони характеризують психологію юридичної праці та управління. Важливу роль наразі відіграє професійне навчання та наукова організація професійних дій. З психологічного погляду це означає, що юрист повинен вміти знімати напруженість чи долати психологічні бар’єри, на основі власних сформованих позитивних емоцій виявляти професійну зацікавленість, вміло застосовувати владні повноваження. Завдяки цьому збільшується творчий потенціал, з’являється натхнення, підвищується працездатність, саморегульованість та спостережливість, активізуються пізнавальні процеси та гострота почуттів у професійній діяльності.

Психологічна культура юриста — це органічна єдність психологічної освіченості (знань, навичок, прийомів автотренінгу, саморегуляції тощо), волі, відповідних професійно-психологічних якостей, які чинять ефективний вплив на розв’язання правових ситуацій.

Говорячи про психологічну культуру, якою повинен володіти юрист, можна сказати, що вона передбачає розвиток високих особистісних душевних якостей. Юристові треба постійно вдосконалювати свої знання з психології з тим, щоб забезпечувати рівновагу між внутрішніми і зовнішніми психічними процесами, що, звичайно, впливає на зміст професійної діяльності. Проте цього недостатньо. Адже юрист як особа може характеризуватися високими душевними якостями, але не вміти втілювати їх у практичну діяльність. У результаті не буде забезпечений ефективний психологічний вплив на громадян, що своєю чергою негативно позначиться на правовій діяльності. Коли йдеться про психологічну культуру, важливо поєднувати теорію і практику.

Зрозуміло, що психологічна культура юриста не існує абстрактно. Вона виявляється у сукупності видів. Так, при класифікації психологічної культури за юридичними спеціальностями, відповідно виділяються: культура судді, культура слідчого, культура адвоката, культура прокурора, культура працівника міліції тощо як психологічні культури. Ці їх різновиди за змістом мають багато спільного, проте існують й істотні відмінності, які пояснюються специфікою обов’язків.

2. Види психологічної культури юриста

Доцільно розглянути особливості видів психологічної культури за такою ознакою, як темперамент особистості юриста, який характеризує його відносно стабільно з погляду динамічності, тонусу, врівноваженості психічної діяльності. Мова йде про відомі типи темпераментів (типи нервових систем): сангвінічний, холеричний, флегматичний, меланхолічний. У зв’язку з цим можна говорити про психологічну культуру юриста-сангвініка, психологічну культуру юриста-холерика, психологічну культуру юриста-флегматика, психологічну культуру юриста-меланхоліка.

Так, сутність психологічної культури юриста сангвінічного темпераменту полягає у тому, що його ступінь освоєння психологічних прийомів впливу на людей характеризує велика рухливість, активність, але домінує врівноваженість, планомірність. Такий юрист швидко вступає у контакт зі співбесідниками, швидко знайомиться, активно пропонує свої послуги, динамічно розв’язує проблеми. Набуття відповідних психологічних навичок у нього відбувається без особливих зусиль. В цілому юрист-сангвінік швидко й правильно реалізує правові норми, уміло керує юридичними справами, не створює конфліктних ситуацій та ін.

Психологічна культура юриста-холерика потребує постійного вдосконалення й конкретних меж. Справа у тому, що такий психологічний тип характеризується неврівноваженістю, гарячкуватістю, дратівливістю, збудженістю і врешті-решт непередбачуваністю. Як і сангвінік, холерик має міцну нервову систему. Він може виконувати завдання підвищеної складності, працювати у неординарній оперативній обстановці тощо. Але юрист-холерик потребує постійного контролю, наразі такого, який супроводжується вимогливістю, як правило, безальтернативністю. Небезпечним є те, що юрист з такою психологічною культурою може зопалу прийняти неправомірне правове рішення, хоча завжди зуміє вийти зі складної ситуації. Як швидко він запалюється, так швидко і згасає, заспокоюється і, основне, ненадовго ображається, швидко забуваючи неприємності.

Стосовно юриста-флегматика, відзначимо його стабільну психологічну культуру. Підвищення її рівня потребує значного проміжку часу, проте це буде надійно і надовго. Стриману манеру поведінки юриста-флегматика вирізняє упевненість у прийнятті виважених юридичних рішень, як правило, безпомилкових. Він, звичайно, враховує всі альтернативні варіанти, обирає найоптимальніші. Юриста-флегматика нелегко вивести з психологічного стану рівноваги, він не піддається умовлянням, діє на власний розсуд. Це, безумовно, надійний працівник юридичної служби, на якого можна покластися, який не підведе. Недоліком, можливо, є те, що флегматик повільно приймає рішення, не поспішає з пропозиціями.

На особливу увагу заслуговує характеристика психологічної культури юриста-меланхоліка, оскільки це слабкий, неврівноважений, інертний тип нервової системи. З такими юристами (як і з холериками) керівникам юридичних установ працювати досить складно. Юристи-меланхоліки дуже вразливі, підвищено емоційні, в результаті чого вони легко впадають у відчай, відчувають безпорадність. Зауваження й пропозиції сприймають неадекватно, насторожено. Вони потребують особливого підходу, тактовної бесіди тощо. Меланхоліків може вразити навіть погляд людини, вони надзвичайно чутливо вловлюють оцінки, думки про свою особистість. Зрозуміло, що таким юристам притаманні тонкі внутрішні переконання, а їхнє юридичне рішення може бути незрозумілим навіть для колег.

Щодо норм психологічної культури юриста, то, на взірець, фахівець може встановити їх особисто для себе. Тут доцільно орієнтуватися на професійно-етичний кодекс юриста, необхідну допомогу може надати і морально-психологічна служба. В цілому за норми психологічної культури можна прийняти систему загальнолюдських цінностей та вимоги юридичної етики.

Механізм дії психологічної культури юриста, тобто важелі, за допомогою яких психологічна культура втілюється у його практичну діяльність, — це насамперед мислення і мова.

Мислення юриста спрямоване на усвідомлення права й реалізацію його норм. У психологічній літературі мислення поділяється на теоретичне і практичне. Юрист повинен розвивати обидва види мислення, щоб активізувати творчий пошук, професійні дії. Але перешкодою творчій діяльності юриста може бути осуд керівників, невпевненість у результатах тієї чи іншої справи. У таких випадках механізм мислення юриста буде «деформований», оскільки його думка залишиться невисловленою.

Думки передаються за допомогою мови, яка буває, як відомо, внутрішньою і зовнішньою. Зрозуміло, що внутрішня мова людини передує зовнішній, тобто слову. Проте юрист працює в таких умовах, коли зовнішня мова не завжди повинна виражати думку чи внутрішню мову. Це позитивний результат його психологічної культури, хоча зміст вираженої думки характеризує ступінь розвитку загальної культури людини.

Зауважимо, що мова юриста не завжди адекватна його психологічній культурі. Однак не кожен юрист уміє використовувати слово як засіб юридичної праці. Трапляється, юристові тяжко висловитися, а легше скласти письмовий текст, що е наслідком певних прогалин у його психологічній культурі.

Стосовно роботи з людьми психологічна культура юриста виявляється на двох рівнях — експектації та емпатії.

Суть психологічної культури на рівні експектації полягає в оцінці здатностей юриста, які він виявляє у певній ситуації. На цьому рівні можна визначити соціальну роль юриста, його професійні можливості, передбачити наступні дії. Зрозуміло, що соціальне очікування наближатиметься до реальності тоді, коли людину тривалий час знатимуть і спостерігатимуть за нею. Психологічна культура на рівні експектації дає змогу зробити висновок про судження та вчинки юриста.

Другий рівень психологічної культури — емпатія визначає здатність юриста розуміти інших людей, їхній внутрішній стан, переживання, хвилювання тощо. Тут виявляється вміння юриста розкрити приховані (особливо злочинні) наміри людей, відчути їхнє сприйняття суспільних явищ, щирість або нещирість у взаємостосунках. Тобто рівень психологічної культури на цьому етапі повинен допомогти юристові пристосуватися до співбесідника з метою ефективного пси­хологічного впливу на нього.

Існують певні перешкоди для вияву психологічної культури на рівні емпатії. Спеціальна література фіксує різні джерела таких перешкод. До них можна віднести стандартні образи (стереотипи), враження (думки) інших осіб, психічний стан юриста, тверда націленість юриста на одну із кількох позицій, неадекватне розуміння реальності, спрощене бачення ситуації. Високий рівень психологічної культури допоможе подолати ці психологічні бар’єри. Для цього потрібно пам’ятати про їх існування і відповідно реагувати.

Психологічна культура юриста виявляється через несвідоме, передсвідоме, свідоме, підсвідоме і надсвідоме.

Так, сфера несвідомого характеризується тим, що юрист не підозрює наявність тієї чи іншої події, тобто він розуміє, що усвідомити детально, в повному обсязі всі явища (мікро-явища) неможливо. В результаті у пам’ять не потрапляють потрібні відомості.

Сфера передсвідомого визначає той стан юриста, коли він ще не зорієнтувався — усвідомлювати інформацію чи ні. Насправді це початкова стадія формування свідомості. Тут психологічна культура повинна спрямовуватися на психологічне орієнтування в ситуації так, щоб не завдати шкоди справі, що розглядається. Важливу роль у цьому випадку відіграє пам’ять. Якщо добре розвинена пам’ять, то проблем з усвідомленням не існує.

Легше зрозуміти сферу свідомого, коли юрист усвідомлює свою діяльність, може прозвітувати про свої вчинки, а його психологічна культура характеризується стабільністю.

Цікаві процеси з психологічною культурою відбуваються у сфері підсвідомого, де вона неначе виходить з-під контролю юриста і певним чином впливає на свідоме. Це явище спостерігається тоді, коли психологічна культура юриста спонукає до позитивної дії, яка настає тоді, коли у підсвідомому (досить небезпечній сфері, що може суттєво змінити сенс життя людини), де перебуває завжди як позитивна, так і негативна інформація, психологічна культура нейтралізує негативні внутрішні процеси. Тобто високий рівень психологічної культури юриста допомагає його свідомому мисленню отримувати тільки позитивні імпульси, в результаті чого професійні дії юриста у правовому полі є правомірними і не залежать від негативних факторів.

Підсвідоме може керувати свідомим, якщо відсутній достатній рівень психологічної культури особи. Підсвідомі негативні імпульси блокують різноманітні фізичні недуги, хвороби самої особи. Тобто можна сказати, що хвороба є певною мірою ліками від негативних процесів, які відбуваються у підсвідомому. Або хвороба — це природна санкція на порушення духовних норм. Етично освічений юрист не впустить у підсвідомість негативних почуттів. Адже підсвідомість — це небезпечна зона, у ній містяться думки, які визначають сутність людини.

Певний інтерес становить визначення межі впливу психологічної культури юриста на громадян, на правовиховну роботу з ними, поза якою психологічна культура юриста може не діяти або змінити площину дії. Найкращою ілюстрацією цьому є своєрідна тактика дії психологічної культури.

Юрист у правоохоронній роботі з громадянами повинен дотримуватися такої послідовності: усунути психологічний бар’єр між собою і співбесідником, оволодіти ситуацією, психологічно вивчити співбесідника, здійснити певну психологічну настанову.

Так, початок розмови юриста з правопорушником, свідком, потерпілими чи іншими учасниками справи пов’язаний з певною психологічною незручністю, яка виникає з різних об’єктивних та суб’єктивних причин. Високий рівень психологічної культури допомагає юристові подолати цю незручність, не виявляючи при цьому свого надмірного зацікавлення.

Юрист повинен відчути, коли ініціатива має непомітно перейти до нього. Причому варто звернути увагу на темп такого переходу, його виваженість. Упевнившись в надійності оволодіння ситуацією, юрист повинен приступити до психологічного вивчення співбесідника. Суть його полягає у виявленні психічних особливостей громадянина, хоча таке вивчення стихійно розпочинається з першого погляду. Йдеться про активне вивчення, в результаті якого з’ясовується тип нервової системи, рівень мислення тощо. Це допоможе поступово підготувати співбесідника до запланованої розмови через навідні запитання й очікувану вичерпну відповідь.

Звичайно, перейшовши до психологічного тиску («атаки»), юрист використовує заплутану систему запитань. Тобто час від часу повертається до попередньої теми, але запитання ставить по-іншому, оперуючи конкретними фактами. Однак цей етап психологічної тактики не слід використовувати для того, щоб «загнати співбесідника у глухий кут». Він повинен бути ефективним методом одержання достовірної інформації, без порушення законності та норм юридичної етики з метою прийняття правильного рішення.

Мета психологічної культури юриста, на взірець, досить вагома. Адже йдеться про вміння юриста працювати з людьми, зберегти себе як моральну особистість. Тому краще, коли мета психологічної культури юриста насамперед передбачає встановлення психологічного контакту з громадянами. Симпатія (тяжіння) виникає на основі дії закону реципроксності: дія однієї людини породжує відповідну реакцію іншої. Ця реакція виступає у вигляді складного психологічного утворення. Інтенсивність її залежить від самого юриста.

Кондратьєв у підручнику “Юридична психологія стверджує, що відомості про людину як особистість можуть використовуватись в правоохоронних органах у декількох напрямах. Перш за все, це вивчення особистості правопорушника, розкриття механізму його злочинної поведінки. Помста, жорстокість, ревнощі — усе це і багато чого іншого в суб’єктивному боці злочину може бути виявлене та правильно інтерпретоване за умов особистісного підходу. Важливим інструментом одержання додаткових відомостей про особистість злочинця є судово-психологічна експертиза. Особистість може бути в різних якостях — затриманого, підозрюваного, злочинця, звинуваченого тощо. Ефективність взаємодії з нею, у тому числі і профілактична діяльність, базуються на знанні особливостей особистості. Проблема особистості є центральною також і при організації відбуття покарання, надання йому не тільки карального, а й виховного характеру [11].

Безперечно, на людину найкраще впливати через дух і душу. На це скеровуються всі можливі засоби, які є в арсеналі правоохоронних органів. Це надійний, ефективний, хоча довгий шлях впливу на людину.

3. Принципи психологічної культури юриста

Психологічна культура юриста ґрунтується на відповідних принципах та виконує певні функції у юридичній практиці. Так, основними принципами може бути: родова комплексність і професійна необхідність, а провідними функціями — своєчасне вироблення психічної адаптації, формування професійно-правового мислення юристи.

Родова комплексність як принцип означає, що всі культури психологічного спрямування — інтелектуальну, внутрішню, емоційну — об’єднує психологічна культура. Тобто інтелектуальна, внутрішня, емоційна є субкультурами щодо психологічної культури юриста, вони співвідносяться як частина до цілого. Тому всі принципи та функції цих субкультур є одночасно принципами і функціями психологічної культури особи.

Принцип професійної необхідності застерігає юристів від зловживань психічними прийомами у процесі службової діяльності. Йдеться про недопущення приниження честі та гідності громадян, обману чи корисливості. Цьому покликана сприяти психологічна культура, яка ґрунтується на справедливості, правовому почутті, чесності і головне — доцільності. Юрист має бути впевнений у професійній необхідності психічного впливу на громадян і не зловживати психологічними прийомами.

Психологічна культура виконує таку важливу функцію, як своєчасне вироблення психічної адаптації юриста до різноманітних несподіванок. Правник повинен бути готовий до будь-яких вказівок, умов праці і при цьому не повинен панікувати, гарячкувати. Наразі йдеться не про будь-яку, а саме про своєчасну адаптацію, з проявами швидкого реагування, приведення себе у стан професійної готовності. Психологічна культура передбачає також уміння юриста — виробляти необхідну адаптацію у громадян. Наприклад, коли є потреба повідомити сумну звістку про близьку людину чи певні службові факти про учасника юридичної справи. Уміння підготувати людину до подальшої співпраці — це результат психічної адаптації і вияв психологічної культури юриста взагалі.

Не викликає сумніву те, що висока психологічна культура формує справжній, професійно-правовий характер юриста. Професійний досвід дає змогу йому бути готовим до будь-яких ексцесів. Професійна холоднокровність допомагає не витрачати дорогоцінного часу (іноді й секунди) на емоції чи якісь розмірковування. Саме правовий характер спрямовується на пошук істини, на оперативність професійних дій, на логіку обґрунтування різних аспектів правового явища. Тобто психологічна культура впливає на юриста так, як вимагає правова ситуація чи суспільство в цілому.

Розділ ІІІ. Психологічні особливості спілкування юриста з клієнтом

1. Поняття та сутність спілкування юриста з клієнтом

Спілкування юриста в переважній кількості випадків не просто його розмова з іншою людиною, а акт поведінки і дій, які здійснюються для вирішення певних професійних завдань. Особливості спілкування слідчого, інспектора, судді, захисника, адвоката визначаються тим результатом, який повинен бути досягнутий (дача показів, встановлення істини, зміна поведінки громадянином та ін.), протіканням в режимі права і правовідносин, контактом, як правило, з непростими людьми, обстановкою напруженості, часто — конфліктності і протиборства.

Одна із суттєвих особливостей юридичного спілкування — зацікавленість юриста в тому, щоб більше говорив його співрозмовник. Людину, яка активно говорить, можна легше і краще зрозуміти, від неї можна отримати необхідну для вирішення питання інформацію. прослідкувати її позицію і тактику розмови.

Психологічний контакт встановлений у тому випадку, коли наявне спільне співміркування, з’явилося спільне співпереживання, виникло взаєморозуміння між співрозмовниками. Основа психологічного контакту — загальна зацікавленість в предметі розмови, близькість в оціночних судженнях. Психологічний контакт не означає, що інтереси, потреби, оцінки людей, які спілкуються, повністю співпадають. Але єдиний зацікавлений підхід до обговорення того чи іншого питання обов’язковий.

Психологічний контакт в юридичній діяльності — це прояв юристом і громадянином взаєморозуміння і поваги цілей, інтересів, доводів, пропозицій, які приводять до взаємного довір’я і сприяння один одному.

У ході оцінювання відбувається зовнішнє сприйняття один одного, формування першого враження, яке складається на основі сприйняття зовнішнього образу людини, її експресивних реакцій (хода, поза, жести, міміка та ін.), мови і особливостей голосу. Вже в процесі взаємного оцінювання між людьми виникають симпатія чи антипатія (зазвичай вони складаються на підсвідомому рівні). Розвиток контакту продовжується, безперечно, лише при наявності позитивного ставлення один до одного, тобто коли є взаємна симпатія. Працівнику юридичної праці для розвитку психологічного контакту необхідно викликати до себе почуття симпатії з боку будь-якої особи, з якою йому доводиться спілкуватися. Щоб викликати симпатію до себе, іноді доводиться грати роль зацікавленої людини. Бо люди шукають зближення з тими, хто їх підтримує. Вони тягнуться до того, хто розглядає їх як особистість, у якої є певні позитивні риси.

Найбільший інтерес до себе і до процесу майбутнього спілкування юрист може викликати у людини в ході бесіди. Якщо він показує своєму співрозмовнику, що уважно слухає його, проявляє співчуття і інтерес до предмету розмови, демонструє повагу до його особистості, то можна розраховувати на успіх у встановленні психологічного контакту.

У юриста, наприклад, слідчого, інспектора карного розшуку, співробітника відділу по боротьбі з економічними злочинами, досить часто розмова носить неприємний характер. Щоб встановити психологічний контакт в даній ситуації слід показати співрозмовнику при всіх відмінностях позицій і розходженні точок зору готовність його зрозуміти і обговорити його аргументи. Не чинити прямого тиску, не демонструвати силу власного «Я», а проявити прихильність до людини і готовність її вислухати, зрозуміти і розібратися в суті того чи іншого питання.

Важко запропонувати який-небудь алгоритм, наслідування якого гарантовано забезпечує встановлення психологічного контакту в будь-яких ситуаціях діяльності юриста. Занадто багато причин і факторів впливають на цей процес. Але розкрити, виходячи з наявних теоретичних досліджень, узагальнення досвіду юридичної практики, в тому числі й особистої, сукупність психологічних прийомів з метою вирішення проблеми встановлення психологічного контакту, являється можливим. Суттєві психологічні фактори, які зумовлюють встановлення психологічного контакту:

— психологічна складність, об’єктивна чи суб’єктивна оцінка небезпеки тих справ, з приводу яких юрист чинить спробу встановити психологічний контакт;

— психологія співрозмовника (потерпілого, підозрюваного, звинуваченого, свідка, який бажає отримати юридичну консультацію та ін.), зайнята ним позиція, вибрана тактика поведінки;

— психологічні особливості обстановки, в якій здійснюється спілкування;

— психологія особистості юриста;

— психологічна ефективність прийомів спілкування і встановлення контакту, які застосовуються юридичним працівником.

Прийняття до уваги цих факторів, встановлення сприятливих для психологічного контакту характеристик, виключення негативних моментів виступають основними психологічними умовами успіху в установленні контакту.

Неабияке значення в становленні психологічного контакту має справедливо-сприятливе ставлення до особистості співрозмовника. Авторитет юриста створюється роками, його добросовісною працею, уважним відношенням до людей і тих проблем, які їх хвилюють. Поголоска про кожного юридичного працівника доходить до більшості громадян, і в них складається установка на довіру чи недовіру, повагу чи неповагу до юриста. Тому про свій імідж, як про справедливого, порядного, розумного, розуміючого представника влади, юрист повинен дбати при кожному спілкуванні, підтверджуючи і закріплюючи хороший імідж, або прагнучи виправити помилки своєї попередньої роботи.

Відомо, що перше враження найсильніше і потрібно його послідовно і наполегливо покращувати, щоб людина, що прийшла чи була викликана до юриста, могла йому довіритися. Для цього потрібно:

— зовнішньо виражена увага до громадянина, до проблем, які його турбують, до пошуку виходу зі складної ситуації, в яку він потрапив; нагадування про те, що лише він, юрист, може допомогти йому, показати реальні можливості цієї допомоги;

— неодноразово виражати думку про те, що лише довірившись юридичному працівнику, громадянин може розв’язати свої проблеми.

Якщо спілкування відбувається з особами, які належать до злочинного світу, то можна підвищити свій авторитет, продемонструвавши хороше знання «блатного» жаргону, субкультури злочинного середовища, інформованість про структуру і діяльність злочинних груп в регіоні, про конкретних їх представників. У цьому випадку викликаний на бесіду зразу зрозуміє, що має справу не з новачком, якого можна легко обманути, а з юристом, який знає злочинний світ.

Юрист-спеціаліст має прагнути до явної демонстрації своєї об’єктивності, відсутності пристрасності і «звинувачувального нахилу». На шляху психологічного контакту зазвичай стоять психологічні бар’єри побоювань, настороженості, оборонної позиції, недовіри, а часом і ворожості.

Причини недовіри до юриста-спеціаліста стимулюються:

— справою, з приводу якої здійснюється спілкування (частіше за все вона є складною, небезпечною);

— невизначеністю ситуації, яка може завершитися переважно неприємними наслідками;

— побоюванням зустріти в особі юридичного працівника ворога, який лише й думає про притягнення до відповідальності;

— незвичайною офіційною обстановкою, яка не налаштовує на щирість;

— уявленням про особистість юриста як про нечесну, глуху до людського болю людину;

— помилковою тактикою бесіди юриста, невірно вибраним підходом та ін.

Послаблення настороженості, хвилювання, підвищення довіри до себе досягається конкретними діями і словесними запевненнями про об’єктивність позиції юриста, посиланнями на закони, які зобов’язують обидві сторони до пошуку істини, заявами про готовність шукати такі обставини, які можуть мати місце і бажані для прийняття рішень на користь громадянина (або носять характер пом’якшувальних обставин для підозрюваного і звинуваченого).

Накопичення погоджень — добре відомий і здавна, з часів Сократа, застосовуваний психологічний прийом. Його суть полягає в тому, що на початку бесіди юрист ставить перед співрозмовником ряд запитань, на які він звичайно відповідає «Так». Це можуть бути питання з приводу способу прибуття до правоохоронного органу («Ви отримали нашу повістку?», «Ви приїхали до нас з роботи?» і т.п.), з приводу погоди чи різних подій («Ви дивилися вчора футбольний матч європейської ліги чемпіонів?», «Одяг у Вас мокрий, напевно потрапили під дощ. Вірно?» і т.п.), з приводу анкетних даних («Мені відомо, що Ви недавно приїхали в наше місто. Це так?» та ін.), з приводу стану співрозмовника («Напевно, Ви трохи здивовані моїм запрошенням?» та ін.) і з інших приводів. Важливо, що на перші 5—7 питань людина відповідає «Так», і це налаштовує її психіку на погодження, настроює до зближення поглядів і оцінок в майбутній після цих питань розмові. Пошук і підкреслювання всього спільного, що лише може бути між співрозмовниками, що створює «ниточки зв’язку» між ними веде до утворення діади «ми», що полегшує обговорення складних проблем, вияснення в тому числі і кримінальних подій.

Для налагодження психологічного контакту широко застосовується прийом «психологічне поглажування». За своїм змістом даний прийом являє собою визнання юридичним працівником позитивних моментів у поведінці і особистості співрозмовника, наявність правоти в його позиції, в словах. Застосування даного прийому заспокоює людину, підвищує у неї почуття впевненості, формує уявлення про те, що юрист справедливий, помічає хороше, не налаштований негативно.

«Психологічне поглажування» як прийом спрямований на спонукання співрозмовника до визнання достоїнств і позитивних рис юриста, що відбивається і на встановленні психологічного контакту, і на характері бесіди, яка відбувається.

У змістовному плані «психологічне поглажування» — це вираження глибокого розуміння переживань співрозмовника, його почуттів і тривог, визнання його рівності з іншими людьми і права вести розмову на рівних, визнання його інтелекту, підходу до подій, що відбуваються, похвала за витримку і самовладання, вміння вести себе в складній ситуації та ін.

Поширеним прийомом налагодження психологічного контакту є також актуалізація у співрозмовника мотивів щирості. Поява у людини рішення «говорити» є головним моментом при встановленні психологічного контакту. Зазвичай прийняття такого рішення стримується іншими мотивами, відбувається внутрішня боротьба мотивів «говорити — не говорити». Завдання юриста в тому й полягає, щоб надати психологічну допомогу у потрібному виборі, змінити позицію скритності на щиру позицію.

Тут доречно спертися на мотив наслідування принципам свого достойного життя (звернення уваги на наявність у людини хороших життєвих принципів і достойного способу життя в минулому), на мотив самоповаги (аналіз сильних сторін особистості, проявів сміливості, волі, стійкості в складних ситуаціях та ін.), на мотив любові до ближнього (нагадування про близьких і коханих, про її обов’язок по відношенню до них), на мотив особистої вигоди (пояснення підозрюваному, звинуваченому, підсудному прикладів з правоохоронної практики, коли щирість приводила до задоволення інтересів даної категорії людей).

Розглянуті прийоми — досить прості і разом з тим дієві способи встановлення психологічного контакту із співрозмовником, які в більшості випадків призводять до успіху. Бувають, безумовно, складні ситуації, коли конфронтацію, наприклад, між юристом і підозрюваним, не вдасться подолати — допитуваний продовжує брехати, приховує правду. У таких випадках юристу доводиться переходити до більш енергійних мір викриття брехні, використовуючи різні психологічні прийоми впливу.

Підводячи підсумок, відзначимо: психологічний контакт і довірливі стосунки, що виникають на його основі, носять локальний характер. Частіше всього це довір’я обмежене якоюсь інформацією, буває тимчасовим, яке не виходить за рамки якої-небудь частини конкретної ситуації. У даному випадку неможна вести мову про довіру, яка буває при дружбі між людьми. Однак встановлення і такого обмеженого, разового контакту і довірливих відносин дуже важливе для юридичного працівника, так як часто він стає початком серйозного успіху в його професійних діях.

2. Інтерв’ювання як форма спілкування юриста з клієнтом

З метою ефективного здійснення юристами своєї діяльності, а саме надання правової допомоги, в структурі юридичної психології виділяють таку форму спілкування юриста і клієнта як інтерв’ювання. Під терміном «інтерв’ювання» ( в перекладі з англ. Interwiev – бесіда, співбесіда) розуміють бесіду юриста з клієнтом з метою отримання від нього інформації, яка має правове значення.

Основне призначення інтерв’ювання полягає в тому, щоб в ході бесіди з клієнтом отримати необхідну інформацію про будь-які обставини, які мають значення по справі, а також про його індивідуальний розвиток, інтелект, психічний стан, і з врахуванням цього визначити по відношенню до нього найбільш правильну тактичну лінію поведінки.

При цьому слід чітко розмежовувати діяльність юриста, з проведенням співбесіди (інтерв’юванням), і консультування, під яким розуміють юридичну допомогу клієнту у виборі задовольняючих його способів рішення всіма законними засобами. Для розмежування інтерв’ювання і консультування беруть до уваги перш за все цілі цих видів діяльності юриста. Мету проведення інтерв’ю ми вже визначили — це отримання від клієнта інформації, що має правове значення, на основі якої юрист запропонує клієнту варіанти правового дозволу виниклих проблем. Мета консультування — роз’яснити клієнту правові способи вирішення його проблеми, прогнозування можливих наслідків вжиття цих способів і надання допомоги у виборі одного з можливих способів вирішення правової проблеми клієнта.

З точки зору організації проведення інтерв’юера і опитуваного розрізняють формалізоване інтерв’ю (відзначається досить суворою, запрограмованою і незмінною тактикою поведінки і змістом питань) і вільне (опитуваний може не лише може змінювати питання і їх послідовність, але й сам створювати ті чи інші вербальні ситуації взаємодії). Вільне інтерв’ю за своїм характером є динамічним і гнучким, що вимагає належної підготовки юридичного працівника (вміння швидко орієнтуватися в ситуації, переключати свою увагу і мислення на різні аспекти однієї і тієї ж теми інтерв’ю). Перевага вільного інтерв’ю полягає в тому, що ситуація взаємодії інтерв’юера і опитуваного більш природна, так як вони не пов’язані якимись жорсткими рамками як в постановці питань, так і у відповідях на них [1, с. 98-103].

Приступаючи до інтерв’ювання, юрист повинен пам’ятати, що інтерв’ю cлід проводити в певній послідовності, тобто дотримуватись певних етапів. Такими етапами можуть бути:

• підготовка до інтерв’ювання;

• перший контакт з клієнтом;

• з’ясування проблеми клієнта;

• завершення інтерв’ю;

• розробка ефективного плану дій [2, c.7].

При цьому студентська юридична консультація (частина клініки) виступає в ролі сукупного консультанта (адвоката). В даному випадку різноманітні види інтерв’ювання можуть бути проведені різними людьми. Так, в моделі клініки, створеної в Санкт-Петербурзькому державному університеті, первинне інтерв’ювання при зверненнях громадян здійснює диспетчери – студенти молодших курсів. Вони повинні отримати інформацію і про потенційного клієнта, і про його справу для того, щоб вирішити достатньо інформації для проведення інтерв’ювання було надано. В інших моделях клінік первинне інтерв’ювання провадиться адміністратором клініки – штатним співробітником з числа осіб, які закінчили або завершують отримання юридичної освіти. Можливий варіант отримання первинних відомостей по справі шляхом анкетування, в тому числі і заочного, якщо клініка практикує роботу з клієнтами шляхом обміну листами. В будь-якому випадку при інтерв’юванні, як усному, так і письмовому, проходить обмін інформацією між студентською консультацією та клієнтом [5, c. 166-167].

3. Етапи проведення інтерв’ювання та їх значення

На наш погляд, доцільним буде проаналізувати етапи проведення інтерв’ю і в тезовому порядку охарактеризувати зміст кожного.

Першим етапом проведення інтерв’ювання є підготовка клієнта до інтерв’ювання, який включає:

— створення обстановки, в якій клієнт міг би почувати себе комфортно;

— правильну організацію місця проведення інтерв’ювання. Досягненню мети інтерв’ювання буде сприяти таке розміщення, коли клієнт сидить збоку на близькій віддалі від співрозмовника. Тим більше, що в студентські

юридичні клініки приходять літні люди, які можуть мати проблеми із слухом, зором та інші.

— забезпечення конфіденційності розмови. Для цього обирається приміщення чи його частина, де б виключалась можливість чути ромову між клієнтом і юристом іншим особам. Для цього слід вимкнути телефон, попередити персонал проте, щоб до закінчення бесіди вас не відволікали [3, c. 161].

— визначення загального характеру проблеми, якщо юрист має інформацію про мету візиту клієнта [2, c. 8].

— складання анкети (картки) первинного прийому громадян, яка заповнюється юристом або самим клієнтом перед інтерв’юванням та в його процесі. У навчально-методичному посібнику «Юридична практика: основи ефективного консультування», підготовленому науковцями Національного університету «Острозька академія» було розроблено Пам’ятку підготовки до зустрічі з клієнтом [6, c. 12 — 13].

Другим етапом є перший контакт з клієнтом, який включає:

— знайомство з клієнтом. Зустрічати клієнта потрібно стоячи і намагатися зробити кроки йому назустріч. А для того, щоб зайшовши в кабінет, клієнт не відчував незручностей, бажано щоб юрист, зустрівши його, провів до столу, де проходитиме інтерв’ю і запропонував йому сісти на конкретний стілець, при можливості запропонував чашку чаю.

— початок бесіди. Інтерв’ю розпочинається з запитань, які не мають відношення до теми майбутньої розмови і не викликають сумнівів і спорів. Причому вони можуть стосуватися не лише погоди чи стану здоров’я клієнта. До таких загальних тем можна віднести: взаємне знайомство, пояснення основних правил роботи клініки, з’ясування необхідних даних про клієнта, декілька слів про те як клієнт знайшов офіс, де він поставив автомобіль тощо. На цьому етапі перших контактів з клієнтом важливу роль відіграють як вербальні (мова і стиль спілкування) так і невербальні (поза, рух, міміка, жести, тембр голосу, його інтонація і висота) елементи спілкування, які дозволять клієнту, спілкуючись з юристом, відчувати себе достатньо комфортно.

— забезпечення слухового контакту. Вміння слухати – це дуже важлива навичка, якій слід постійно вчитися. Слухання буває пасивним та активним. Пасивний слухач чує те, що хотів би почути від співрозмовника, а не те, що йому розповідає останній. Активний слухач, навпаки, чує те, що йому розповідає співрозмовник.

Юрист, який інтерв’ює клієнта, повинен бути активним слухачем. Активне слухання проявляються у таких ознаках: 1) слухач постійно дає зрозуміти співрозмовнику, що він слухає. Це проявляється в покачуванні головою, в підкреслюванні висловленого співрозмовником окремими словами, звуками, які нібито говорять співрозмовнику «Так-так, я розумію»; 2) слухач час від часу повторює окремі сказані фрази, висловлені співрозмовником, для того щоб показати йому, що він уважно слухає; 3) слухач дивиться в очі своєму співрозмовнику та постійно підтримує візуальний контакт із ним, підтверджуючи, таким чином, що він слухає; 4) слухач не повинен перебивати співрозмовника, його коментарі не можуть бути оцінюючими або обвинувальними. Вищенаведене свідчить, що успіх в спілкуванні в основному залежить від встановлення взаєморозуміння і довіри. Тому юристу, перш ніж розпочати інтерв’ювання клієнта, необхідно переконатися, що клієнт налаштований на це [2, c.9 — 11].

Третім етапом є з’ясування проблеми клієнта, який включає:

— пояснення клієнтові порядку проведення інтерв’ювання та забезпечення конфіденційності отриманої від нього інформації;

— постановлення питань загального характеру. Ці запитання не мають жорсткої структури. Вони дають клієнту можливість самому почати розмову в тому порядку, в якому він вважає за потрібне. Наприклад, першими запитаннями юридичного змісту можуть бути такі: «Чому Ви вирішили звернутися до нас?» «Що у Вас сталося?», «Чим ми .можемо Вам допомогти?», «Розкажіть мені про Вашу проблему?», тощо. Загальна помилка, якої часто припускаються юристи з мотивів економії часу або з мотивів типовості проблеми, полягає в тому, що вони не завжди вислуховують до кінця виклад клієнтом його проблеми, і переривають його розповідь. Цього робити не слід, тому, що кожна ситуація може мати такі особливості, які будуть відрізняти і її саму і її можливе рішення від інших подібних ситуацій. Крім того, клієнт може розцінити це як неповагу до себе. До переривання розповіді клієнта в тактичній формі можна вдатися лише в тому випадку, коли вона аж ніяк не стосується справи або містить повторення уже сказаного.

— постановлення питань відкритого типу. Це питання, зміст яких не визначає суті відповіді на них, і які не обмежують співрозмовника у виборі інформації, яку він вважає за необхідне повідомити. Наприклад: «Де Ви фактично проживаєте?», «Для чого Вам потрібно встановити, що син втратив право на .житло?», «При кому Ви хотіли б залишити дітей на проживання і чому?», тощо.

— постановлення питань закритого типу. Закриті запитання застосовуються для отримання однозначної відповіді: так чи ні. Для того, щоб сформулювати такі питання, юрист повинен мати точне уявлення про ті юридично значимі факти, які мають відношення до проблеми клієнта і які слід з’ясувати чи уточнити. Дуже важливим в процесі інтерв’ювання є з’ясування питання про бачення клієнтом вирішення його проблеми. Наприклад, «Я розумію Вашу проблему, але як Ви бачите її вирішення?». Запитуючи клієнта про бажаний варіант вирішення проблеми, юрист отримує інформацію про клієнта і його очікування. А це дасть йому змогу о ці н и т и реальність очікувань клієнта.

— застосування особливих технологічних прийомів постановлення питань. Один з таких прийомів юристи умовно називають «технологія воронки». Суть такого прийому полягає в тому, що юрист починає задавати питання в певній послідовності, починаючи з найширших, звичайно відкритих питань, і поступово переходячи до більш вузьких, уточнюючих питань, які, як правило, формулюються у вигляді закритих питань. Інший технологічний прийом постановки питань в ході інтерв’ю отримав назву «камінний димар». Цей прийом застосовується для послідовного з’ясування фактів, що відносяться до однієї і тієї ж області відносин.

— завершення інтерв’ювання та постановлення питань «на розуміння». Мета постановки такого роду питань полягає в тому, щоб уточнити, чи правильно юрист зрозумів свого співрозмовника. Прийом постановки питання на розуміння полягає в тому, що юрист перефразовує сказане клієнтом. Одним із способів постановки питань на розуміння є резюмування. Резюме — це детальне викладення в хронологічній послідовності юристом подій, які складають правову проблему клієнта. Таке відтворення необхідне для встановлення зворотного зв’язку з клієнтом. Юрист таким чином погоджує з клієнтом правильність своєї фіксації події, усуває допущені помилки. [2, c.11-15].

Четвертим етапом — завершення інтерв’ю, який включає:

— завершення інтерв’ювання і призначення повторної зустрічі, з метою аналізу отриманої від клієнта інформації, фактів, норм права та оцінки їх, підготовки вичерпної консультації або продовження інтерв’ювання.

— переривання інтерв’ювання. Це відбувається, коли клієнт не володіє всією необхідною інформацією для юриста. В такому випадку юрист призначає повторну зустріч і ставить завдання перед клієнтом про надання додаткової інформації. При цьому юрист повинен повідомити клієнту, про яку саме інформацію йдеться, яким чином і з яких джерел він може її отримати та/або допомогти в її отриманні.

— формування загального уявлення вирішення проблеми клієнта. На цьому етапі юрист уже може бачити декілька варіантів вирішення проблеми клієнта, проте це не значить, що він повинен ділитися своїми думками з цього приводу, деталізувати їх, передбачати шляхи їх вирішення. Поспішивши з порадою, юрист

може потрапити в ситуацію коли доведеться відмовлятися від неї на більш пізньому етапі, що прямо відіб’ється на його діловій репутації.

— обговорення питання про укладення угоди на підготовку правових документів або на представництво в суді.

П’ятий етап – розробка ефективного плану дій, який включає:

— збір фактів;

— підтвердження їх аргументами;

— юридичне дослідження;

— юридичний аналіз [2, c.15-16, 20].

Отже, проведений аналіз основних етапів інтерв’ювання продемонстрував велику необхідність розвитку інституту юридичних клінік в правоосвітній діяльності та набутті професійних навичок студентом юридичної спеціальності. Освітня модель, яка нині діє в нашій країні, спрямована на засвоєння студентами інформації в основному у вигляді теоретичних знань [9]. Проте, сучасний ринок праці все більш висуває вимоги не до конкретних знань, а до практичних навичок та компетенції фахівців. У цьому аспекті досить важливе значення має «клінічна освіта» як метод надання студентам необхідних знань та вмінь.

Розділ ІV. Психологія утримання лояльності клієнтів

1. Поняття турботи про клієнта

Турбота про клієнта (чи піклування – client care) посідає пріоритетне місце в стратегічному розвиткові будь-якої юридичної компанії. Наразі все більше компаній використовують новітні технології для того, аби сподобатися клієнту, привернути його увагу. Отримавши клієнта, компанії залишається лише утримати його. Звичайно, останнє завдання є не менш складним, аніж здобуття прихильності клієнта. І все ж, психологічно, після того, як клієнт зробив вибір, має статися дещо неординарне, щоби клієнт почав шукати нову фірму.

Слід відзначити, що на Заході давно існує розроблена система мотивації з боку юридичних компаній, яка допомагає не тільки утримувати клієнта, але і перетворювати його у дружню компанію, яка не тільки лишається вірною у своєму виборі, але й активно впливає на вибір усіх, з ким веде бізнес. Така система мотивації може бути побудована на базі матеріального заохочення через систему відповідних знижок (бонусів) в оплаті.

2. Потреби клієнтів

Успіх юридичної компанії напряму залежить від задоволення потреб клієнтів, створення прозорих та надійних відносин між фірмою та клієнтом. Лише за виконання цих задач юридична компанія може дійсно розраховувати на лідерство. Але тут виникає питання: наскільки прозорими мають бути відносини із клієнтом? Звичайно, клієнт потребує не тільки і не стільки отримання кінцевої інформації про виконання завдання, а відчуття присутності. Саме так, кожен клієнт, для того, аби надалі ефективніше реагувати на відповідні ситуації, намагається отримувати якомога більше інформації під час виконання проекту. Тут вступає в дію суто психологічний фактор необхідності особистого контролю над усіма процесами, які так чи інакше стосуються його бізнесу (чи бізнесу, який він представляє). Тож прозорими є такі стосунки, які дозволяють клієнту бути обізнаним про всі події, що відбуваються, але при цьому не шкодять процесу виконання проекту юридичною компанією. Звертаючись до юридичної компанії вперше, клієнт вже робить свідомий вибір наосліп. Чому свідомий? Тому що, ведучи розмову з представником компанії, клієнт вже визначився із класом компанії та приблизною кількістю коштів, з якою може дозволити собі розлучитися. При цьому слід зазначити, що загальний культурний рівень споживання юридичних послуг в Україні ще не достатньо еволюціонував. На заході клієнт приходить до юристів із певною кількістю коштів і питає, що ті можуть запропонувати? Так само поводять себе іноземні клієнти в Україні. Національний клієнт, не маючи достатнього досвіду у споживанні юридичних послуг, приходить до юридичної фірми з острахом. Розмовляючи з представником компанії (частіше за все – партнером), він міркує про те, що із себе представляє ця фірма, яка репутація у неї та цього партнера, чи можуть вони вирішити його проблеми?

Тепер слід відповісти на запитання: чому наосліп? В бізнесі, як і в природничих науках, пізнання базується на емпіричному досвіді та фактах, які не потребують доведення. Якщо ж власного емпіричного досвіду немає, слід звернутися до досвіду інших, при цьому ті інші повинні бути особами авторитетними, надійними. Але і за наявності таких рекомендацій лишається невпевненість. Побороти невпевненість клієнта може лише партнер, який під час першої зустрічі має довести клієнтові, що компанія готова пожертвувати всім заради нього.

3. Перше враження

Не слід забувати, що перше враження є напрочуд важливим. Навіть якщо ваша компанія рекомендована авторитетним джерелом, клієнт отримую досвід лише з особистої зустрічі. Грамотно проведена перша зустріч значно підвищує шанси здобути клієнта. Головне, чого не слід забувати – увага до клієнта. Слухайте його, більше інформації, на яку тільки можна розраховувати в даній ситуації, ставте багато додаткових запитань. При цьому не слід проявляти рівень особистої професійної деформації, який у юристів зазвичай виражається у використанні специфічної термінології, формалізованому та сухому викладі інформації, відсутності акцентування уваги на емоційній складовій справи.

На першій зустрічі слід пояснити клієнтові, що його випадок є доволі складним, але загалом не відрізняється за рівнем складності від звичайних проектів компанії. Пояснення, яким саме чином компанія може допомогти, не повинні переростати у лекцію з відповідної галузі права. Головне зробити це мовою, доступною для клієнта, зазначивши при цьому усі можливості для поточного контролю з боку клієнта.

Узагальнюючи викладене, клієнт в умовах національних особливостей ведення бізнесу, звертаючись до компанії вперше, відчуває загрозу, яка може проявлятися по-різному. Невпевненість у правильності вибору, стурбованість за подальшу долю свого бізнесу, недовіра (часом юристам доводиться показувати «брудну білизну» для того, щоб остання не стала відома ще більшому колу осіб) та скептицизм. Надайте клієнту впевненості у тому, що компанія завжди готова присвятити йому час та увагу – це завжди є передумовою встановлення психологічного контакту. Доведіть клієнту, що компанія може дати йому більше, ніж той очікує – і вибір зроблено.

4. Співпраця

Після знайомства та позитивного першого враження компанія мусить довести, що вона гідна представляти інтереси клієнта. Останній завжди очікує від компанії успішності. Саме тому компанія повинна завжди вміти проявити свої переваги та довести їх до клієнта. Дисциплінованість та відповідальність – ось чого бажає клієнт від команди юристів при виконанні свого проекту.

При цьому завжди краще запропонувати клієнту декілька споріднених (а інколи і діаметрально протилежних) варіантів розв’язання проблеми, серед яких він має обрати той, що імпонує йому найбільше. Клієнт може і не відчувати, що досвідчений юрист самостійно підводить його до вибору найоптимальнішого варіанту, натомість клієнт отримує замученість до процесу прийняття рішень і увагу.

Для юридичної компанії важливі не проблеми, які приносить клієнт для вирішення, а сам клієнт. Особистісний елемент є дуже важливим, але в цій ситуації не слід сприймати проблеми клієнта за свої власні. Саме це є найголовнішою проблемою представників невеликого юридичного бізнесу, які мають певну кількість власних клієнтів, яких обслуговують без залучення додаткових ресурсів. Переступаючи межу залучення клієнта до прийняття рішення, юрист потрапляє в психологічну залежність. Як представник однієї з найбільш консервативних професій, схильної до статики, правник звикає до клієнта. У випадку, коли справи у клієнта йдуть добре, юрист вважає це особистими заслугами, власним досягненням. Коли ж бізнес занепадає, юрист трансформує це на власну діяльність. До того ж, перетинаючи межу відносин «клієнт – юрист», останній ризикує втратити свій бізнес. Родинні стосунки з клієнтом хоча і надають (за деякими переконаннями) більше задоволення від роботи, та в той же час єдиною альтернативою лишається посада корпоративного юриста у штаті клієнта. Кінець кінцем, це справа особистого вибору.

5. Зворотній зв’язок

Протилежною крайністю до ототожнення себе із клієнтом є втрата зв’язку з ним під час виконання проекту. Не слід забувати – юридична компанія більше виграє не тоді, коли є результат, а тоді, коли задоволений клієнт. Саме тому під час виконання проекту зв’язок з клієнтом не можна втрачати за жодних обставин. Юридичний бізнес – не будівництво під ключ. Участь клієнта важлива, в першу чергу, для розвитку самої компанії, яка має постійно аналізувати досягнення та помилки.

Зворотній зв’язок із клієнтом займає не останнє місце і в питанні кар’єри юриста. Наразі більшість великих компаній дотримуються позиції, що саме клієнт має визначати долю юриста. З одного боку, це є вагомим мотиваційним важелем, який змушує юристів постійно самовдосконалюватись та застосувати в роботі креативні ідеї та новітні практики. З іншого – деякі правники ставлять собі за пріоритет не виконання, а представлення процесу та результату клієнтові. Це дещо трансформує ціннісну шкалу в бік від змісту до форми.

Розглядаючи питання впливу клієнта на кар’єру юриста, доволі важливо дослідити взаємини партнерського складу з клієнтами. Партнер – це обличчя компанії. Звичайно, коли юридична фірма має декілька сотень клієнтів, партнери просто не в змозі постійно приділяти увагу всім клієнтам. Саме для цього компанії проводять градацію клієнтів від VIP-статусу до статусу клієнта певного «дивізіону». В будь_якому разі, не слід забувати, що кожному клієнту важливо час від часу отримувати прояви уваги від партнера компанії. Наприклад, привітання клієнта з особистими подіями та бізнес_досягненнями особисто партнером приносить набагато більше користі, ніж постійна присутність когось із молодших юристів на об’єкті клієнта.

Наразі більшість компаній після проведеної зустрічі партнера з клієнтом влаштовують перед останнім своєрідні «конкурси краси». Єдине, що відрізняє такий захід від аналогічного в модельному бізнесі – спосіб. Клієнт отримує те ж дефіле, але замість чарівних дівчат він оцінює професійні резюме юристів, де крім загальної інформації та інформації про освіту містяться відомості про топ-проекти, до реалізації яких залучався юрист. Це допомагає не тільки зекономити час на розмовах, але й дає змогу клієнту самому обрати тих, кому він довірятиме свій бізнес.

Після закриття проекту більшість компаній досліджують рівень задоволеності клієнта засобами анкетування. Форма анкетування та час представлення клієнтові не настільки важливі. Це може бути як одночасно з наданням остаточної документації по проекту (рішення суду, договір, документ, що посвідчує право), так і після цього. Головне – наповнення. Керівництву компанії важливо дізнатися, поряд із загальним враженням від співробітництва, конкретні пропозиції та побажання при подальших контактах, виявлені незручності та, звичайно, оцінювання команди юристів (що в подальшому впливає на загальнорічний бонус і становить доволі непоганий мотиваційний аспект).

6. Компанія чи юрист

Доволі принциповим моментом є з’ясування питання: кого ж обирає клієнт – компанію чи юриста? Суть питання стосується не стільки культури споживання юридичних послуг, як побудови відповідної маркетингової стратегії компанії. Звичайно ж, будь-яка відповідь не змінює того факту, що за юристами – фахівцями у своїй галузі постійно йде охота (head hunting). Але принципово дізнатися, наскільки цінною є для клієнта особистість і як залежить авторитет фірми від учинків окремого правника.

Західні юридичні компанії відповідають на поставлене питання однозначно – «працюйте не з компаніями, а з особистостями». Саме так, авторитет компанії, як колективу осіб, залежить як від наявності в її складі визначних особистостей (як в професійному, так і в загально культурному його розумінні), так і посередніх.

Отримуючи замовлення від клієнта, партнер, як корпоративний приклад такої «особистості», бере на себе персональну відповідальність за результати здійснення проекту і перед клієнтом, і перед іншими партнерами. Звичайно, що клієнт розуміє – партнер, як найбільш авторитетний фахівець у даній сфері, контролює та спрямовує діяльність підлеглих юристів, які здійснюють проект. При цьому саме партнер та деякі з найбільш авторитетних юристів задають темп та стиль роботи всієї команди.

7. Міцний шлюб

Побудова довготривалих стосунків з клієнтами – мета будь_якої компанії. Останніми роками рівень споживання юридичних послуг різко змінився. Це пов’язується не тільки зі зростаючою присутністю іноземних клієнтів, але і з еволюцією професійності у налагоджені бізнес_стосунків. Якщо клієнт є «професійним» споживачем послуг, йому може знадобитися декілька років для того, аби остаточно «укласти шлюб» з юридичною компанією. При цьому шлях до «спільного сімейного щастя» може бути доволі тернистим та повним зрад (в більшості своїй – з боку клієнта). Клієнт може одночасно звертатися до декількох юридичних радників по одному проекту одночасно. До того ж, ніхто не забороняє клієнту одночасно вести декілька проектів в різних компаніях, порівнюючи не тільки методи роботи, але і рівень уваги до своєї персони. Це, знову ж таки, пояснюється небажанням клієнта довіряти своє майбутнє «першому ліпшому».

«Тернистий шлях» у стосунках «юридична фірма – клієнт» не завжди веде «до зірок», тобто до омріяного «щасливого шлюбу» між юридичною компанією та клієнтом. Як і будь_який професійний споживач, який обізнаний зі своїми правами, «професійний клієнт» може дещо недобросовісно використати переваги, які надає йому юридична компанія для залучення як постійного клієнта. Даючи зрозуміти, що він «вагається», клієнт отримує від компанії все більше бонусів та заохочень, які не вигідні юридичній фірмі. Після півтора-двох років у такому «підвішеному» стані, клієнт може просто розірвати відносини з компанією. Як результат – всі дії компанії з «налагодження» довгострокових стосунків виявляються економічно менш виправданими, ніж отриманий прибуток [6].

Висновки

Таким чином можна зробити висновки, що юрист як представник професії «людина – людина» не може ефективно виконувати службові завдання без умови глибокого та всебічного знання об’єкта своєї діяльності – психології іншої людини. Водночас слід враховувати психологію і тих осіб, з якими співробітнику потрібно налагоджувати взаємини в роботі – колег, представник інших правоохоронних органів, керівників тощо. Не менш важливим є знання високої психології та управління своєю поведінкою. Остання може бути зрозумілою, прогнозованою та керованою при реалізації особистісного підходу до неї. Психологічна культура для юриста має велике практичне значення. Передусім вона впорядковує його мислення та ділове мовлення, що дає змогу зрозуміти своє місце в суспільстві та серед колег, де можливі зверхність, формальне ставлення до справи. Крім цього, психологічна культура активує свідомість, розвиває почуття, забезпечує юристові розумну обґрунтовану виважену дію його волі. Адже можлива негативна спрямованість волі, але високий рівень психологічної культури дає змогу запобігти цьому. Психологічна культура сприяє піднесенню настрою, створенню позитивної імпульсивності. Загалом вона підвищує ефективність виконання службових обов’язків.

В своїй професійній діяльності юристам доводиться з’ясовувати складні моменти, які склалися в людських стосунках, мотиви тих чи інших проступків, злочинів. Нерідко їм доводиься стикатися з такими людськими якостями, які спонукають особу до вчинення протиправного діяння – корисливість, помста, підступність, жорстокість, жадоба, кохання і ревнощі і т.д. В процесі здійснення своїх повноважень юристи спілкуються з різними людьми, які виступають як потерпілі, свідки, поняті, експерти. Вони мають різні характери, своє ставлення до оточуючого світу, індивідуальні особливості мислення, пам’яті, різний рівень розвитку. Юристи повинні все це враховувати для того, щоб правильно орієнтуватися в складних відносинах та конфліктах, з якими їм доводиться мати справу, щоб правильно побудувати власну лінію поведінки при спілкуванні з підозрюваним, обвинуваченим, потерпілими, свідками. Крім того, юристам часто доводиться стикатися з ситуаціями, коли від них вимагається міцна витримка, значна напруга розумових та моральних сил, вміння володіти власними емоціями. Юрист повинен вміти раціонально розподілити власні сили та здібності, щоб зберегти результативність праці протягом робочого дня. Знання етики і юридичної психології допомагає судді, прокурору, слідчому, адвокату та ін. успішно здійснювати свої обов’язки, використовуючи це знання в процесі професійного спілкування. Отже, ці знання поряд із знаннями юриспруденції є досить важливими та необхідними в практичній діяльності юристів.

Список використаної літератури

Бедь В.В., Малышев А. А. Социально-психологические аспекты юридической деятельности. — Ужгород, 2001.– 289 с.

Єлов В. Формування окремих професійних навичок юриста роботи з клієнтом у студентів юридичних факультетів. – Луцьк: РВВ Вежа»Волинського державного університету ім. Л. Українки, 2004. – 72 с.

В.А., Молібог С.І., Павленко Д.Г. Юридична клініка: Навч. посібник. – К.: «Школяр», 2004. – 315 с.

Методичні матеріали до науково-практичної конференції „Болонський процес: перспективи та розвиток у контексті приєднання України до Європейського простору вищої освіти”. – Київ, 2004. – 62 с.

Организация и управление в юридической клинике: Опыт практической деятельности в современной России: Учеб. пособие. – М.: Дело, 2003. – 304 с.

Самолюк В., Фурманчук О., Зінчук Д. Юридична практика: основи ефективного консультування.- Навчально-методичний посібник. – Острог. Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2006.

Самолюк В., Філішев А., Фурманчук О. Інноваційна модель розвитку клінічної юридичної освіти: на прикладі Національного університету «Острозька академія», інформаційний бюлетень. – Острог: Національного університету «Острозька академія», 2006. – 48с.

Галай А.О. Педагогічна характеристика юридичної клінічної освіти // Вісник Асоціації юридичних клінік України. Наукові розробки юридичної клінічної програми. – 2007. – с. 63-67.

Соколенко О.Л. Юридична клініка в правоосвітній діяльності [Електронний ресурс] // Вісник академії митної служби України. Серія «Право». – 2009. – 1 (2). – Режим доступу до журналу.: http//www.nbuv.gov.ua/Portal/Soc_Gun/Vamsu/Pravo/2009_1/Sokolenko.html

С.Сливка “Юридична деонтологія”. Київ, Атака – 2003 р. 319 с.

Юридична психологія. Підручник /За редакцією Кондратьєва. Київ. 2000 р. – 351 с.

В.Бедь Юридична психологія. Навчальний посібник. 2003 р. – 375 с.

Жалинский А.Э. Профессиональная деятельность юриста. Введение в специальность. Учебное пособие. — М.: Издательство БЕК, 1997.

Коновалова В.Е. Правовая психология. — Харьков: Консум, 1997.

Ніколайчик Олександр. — Турбота про клієнта // Юридична газета. — №23 (158) 10 червня 2008 року. — http://www.yur-gazeta.com/ru/article/1590/

Столяренко А. М. Психологические приемы в работе юриста: Практ. пособие. М.: Юрайт. 2000. — 288 с.

Коновалова В. О., Шепітько В. Ю. Юридична психологія: Академ. курс. Підруч. для студентів вузів. К.: Концерн «Вид. дім Ін Юре», 2004. — 424 с.

Васильев В. Л. Юридическая психология. СПб.: Интер, 2002. — 656 с

Многофакторный анализ интеллектуальных способностей

Многогранность интеллекта — это одна из причин, по которым теоретики затрудняются определить это явление. Некоторые пионеры изучения интеллекта, пытаясь раскрыть некоторые из основных компонентов этого феномена и признавая его сложную природу, использовали факторный анализ — статистический метод, разработанный для определения источника изменений в измерениях корреляции. Чаще всего использовалась экспериментальная парадигма, предусматривающая управление батареей тестов, каждый из которых может измерять один конкретный атрибут интеллекта, такой как рассуждение, математические способности, пространственные способности или запас слов. При факторном анализе результатов теста, обычно собираемых на большой репрезентативной выборке, измерялась корреляция между всеми подшкалами и затем определялись факторы, лежащие в основе индивидуальных особенностей при выполнении теста.

Наиболее известен из этих ранних ученых Чарльз Спирмен (Charles Spearman, 1904, 1927), который предположил, что интеллект состоит из «g», или общего фактора, и «s», или набора конкретных факторов, участвующих в отдельных умственных способностях. Согласно Спирмену, интеллект лучше всего характеризуется в терминах единичного латентного фактора, доминирующего в показателях теста. Так, человек мог проявить необычно высокую способность к одному или более конкретным факторам и проявить плохие способности по другим факторам. Другие теоретики, включая Терстоуна (Thurstone, 1983), предполагают, что интеллект лучше всего представлять как совокупность нескольких факторов, которые он назвал «первичные умственные способности». Гилфорд (Guilford, 1966, 1982) расширил понятие факторного анализа, добавив в него логический анализ факторов, участвующих в умственных функциях. В его системе, названной «структура интеллекта», предлагается даже еще более сложная мозаика компонентов интеллекта. Все умственные способности здесь представлены в виде трехмерной сети, которая первоначально содержала 120 факторов, а затем была расширена до 150. В этой сети по одной оси отложены операции, требующиеся для выполнения таких функций, как дивергентное и конвергентное мышление, память и познание (мышление); по второй оси идут такие продукты мысленных операций, как связи, системы, преобразования и следствия; а на третьей оси находятся конкретные содержания задач — фигуральное, семантическое, символическое или поведенческое.

Увеличение количества факторов, измеряющих грань человеческого интеллекта, может помочь идентифицировать сложную природу этого явления; и все же некоторые теоретики утверждают, что такие приемы грешили необоснованными излишествами и что иерархическая модель более элегантна. Такую систему предложил Кэттел (Cattell, 1965). В его системе общий интеллект состоит из двух главных подфакторов: «подвижные способности» и «кристаллизованные способности». Подвижные способности обеспечивают понимание абстрактных и иногда новых отношений и проявляются при индуктивном рассуждении, в аналогиях и в тестах на завершение последовательности. Кристаллизованные способности связаны с накоплением фактов и общими знаниями и проявляют себя в тестах на запас слов и на общую информированность.

Подход к человеческому интеллекту на основе факторного анализа, конечно, расширил наше понимание этого сложного явления, но когнитивные психологи устроили на тропе, проложенной Спирменом, Терстоуном, Гилфордом и Кэттелом, опасную засаду. Роберт Стернберг (1985) из Йельского университета утверждает, что метод изучения интеллекта при помощи факторного анализа вызывает растущий скептицизм по следующим соображениям:

Метод факторного анализа слабо связан с «мысленными процессами»; например, два человека могли бы получить идентичные показатели в тесте на интеллект (IQ) и использовать при этом различные когнитивные процессы.

Приемы и модели факторного анализа трудно испытать путем сопоставления их друг с другом.

Попытка понять интеллект, исходя из индивидуальных особенностей, на которые в основном полагается логика факторного анализа, — это не единственное (и не обязательно лучшее) из имеющихся средств для анализа человеческих способностей.

Позже когнитивные психологи предложили как новые методы, так и новые модели человеческого интеллекта, соответствующие в целом информационному подходу.

Если обработка информации проходит последовательные стадии, на каждой из которых выполняются уникальные операции, то человеческий ум можно рассматривать как компонент человеческого интеллекта, взаимодействующий с обработкой информации. В сущности, именно так представляют себе ум человека когнитивные психологи, придерживающиеся информационного подхода к познанию. Энтузиазм в отношении информационного подхода начался, видимо, тогда, когда когнитивных психологов очаровал компьютерный интеллект. Аналогия между человеческим и искусственным интеллектом неизбежна; информация из внешнего мира воспринимается или «входит», она хранится в памяти, подвергается определенному преобразованию, и затем продуцируется «выход». Кроме того, обработка информации аналогична компьютерным программам и интеллектуальным функциям человека, включая его ум.

Когнитивные теории интеллекта предполагают, что интеллект — это такой компонент, который взаимодействует с информацией на различных этапах обработки, на которых выполняются уникальные операции. В исследовании, опирающемся на такое представление, было определено, что воспроизведение из памяти (скорость, точность и количество) зависит от вербальных способностей и что запас знаний индивидуума (новичок или умелец) влияет на количество и точность воспроизведения, а также на точность его метапамяти.

Список литературы

Солсо Р.Л. Многофакторный анализ интеллектуальных способностей — за и против.