Автор: admin

Современные информационные системы разрабатываются на основе стандартов. Стандарты жизненного цикла определяют то, как создается, развертывается, применяется и ликвидируется система.

Под жизненным циклом системы обычно понимается непрерывный процесс, который начинается с момента принятия решения о необходимости создания системы и заканчивается в момент ее полного изъятия из эксплуатации.

Роль и место специалиста экономического профиля на стадиях жизненного цикла создания, развития и эксплуатации информационной системы

1. Анализ первичных требований и планирование работ

Данный этап предваряет инициацию работ над проектом.

Его основными задачами являются: анализ первичных бизнес-требований, предварительная экономическая оценка проекта, построение план-графика выполнения работ, создание и обучение совместной рабочей группы.

2. Проведение обследования деятельности предприятия

В рамках данного этапа осуществляется:

предварительное выявление требовании, предъявляемых к будущей системе;

определение оргштатной и топологической структур предприятия;

определение перечня целевых задач (функций) предприятия;

анализ распределения функций по подразделениям и сотрудникам;

определение перечня применяемых на предприятии средств автоматизации.

При этом выявляются функциональные деятельности каждого из подразделений предприятия и функциональные взаимодействия между ними, информационные потоки внутри подразделений и между ними, внешние по отношению к предприятию объекты и внешние информационные взаимодействия.

3. Построение моделей деятельности предприятия

На данном этапе осуществляется обработка результатов обследования и построение моделей деятельности предприятия следующих двух видов:

модели «как есть», представляющей собой «снимок» положения дел на предприятии (оргштатная структура, взаимодействия подразделений, принятые технологии, автоматизированные и неавтоматизированные бизнес-процессы и т.д.) на момент обследования и позволяющей понять, что делает и как функционирует данное предприятие с позиций системного анализа, а также на основе автоматической верификации выявить ряд ошибок и узких мест и сформулировать ряд предложений по улучшению ситуации,

модели «как должно быть», интегрирующей перспективные предложения руководства и сотрудников предприятия, экспертов и системных аналитиков и позволяющей сформировать видение новых рациональных технологий работы предприятия.

Переход от модели «как есть» к модели «как должно быть» осуществляется следующими двумя способами.

1) Совершенствование технологий на основе оценки их эффективности. При этом критериями оценки являются стоимостные и временные затраты выполнения бизнес-процессов, дублирование и противоречивость выполнения отдельных задач бизнес-процесса, степень загруженности сотрудников («легкий» реинжиниринг).

2) Радикальное изменение технологий и переосмысление бизнес-процессов («жесткий» реинжиниринг).

Построенные модели являются не просто реализацией начальных этапов разработки системы и техническим заданием на последующие этапы. Они представляют собой самостоятельный отделяемый результат, имеющий большое практическое значение, в частности:

4. Разработка системного проекта

Данный этап является первой фазой разработки собственно системы автоматизации (именно, фазой анализа требований к системе), на которой требования заказчика уточняются, формализуются и документируются. На этом этапе определяются:

архитектура системы, ее функции, внешние условия ее функционирования, распределение функций между аппаратной и программной частями;

интерфейсы и распределение функций между человеком и системой;

требования к программным и информационным компонентам системы, необходимые аппаратные ресурсы, требования к базе данных, физические характеристики компонент системы, их интерфейсы;

состав людей и работ, имеющих отношение к системе;

ограничения в процессе разработки (директивные сроки завершения отдельных этапов, имеющиеся ресурсы, организационные процедуры и мероприятия, обеспечивающие защиту информации).

По завершении данного этапа (после согласования системного проекта с заказчиком) изменяется роль консультанта. Отныне он как бы становится на сторону заказчика, и одной из его основных функций на всех последующих этапах работ будет являться контроль на соответствие требованиям, зафиксированным в системном проекте.

5. Разработка предложений по автоматизации предприятия

На основании системного проекта осуществляется:

составление перечня автоматизированных рабочих мест предприятия и способов взаимодействия между ними;

анализ применимости существующих систем управления предприятиями для решения требуемых задач и формирование рекомендаций по выбору такой системы;

совместное с заказчиком принятие решения о выборе конкретной системы управления предприятием или разработке собственной системы;

разработка требовании к техническим средствам;

разработка требований к программным средствам;

разработка предложений по этапам и срокам автоматизации.

6. Разработка технического проекта

На данном этапе на основе системного проекта и принятых решений по автоматизации осуществляется проектирование системы.

Этот этап разделяется на два подэтапа:

проектирование архитектуры системы, включающее разработку структуры и интерфейсов ее компонент (автоматизированных рабочих мест), согласование функции и технических требовании к компонентам, определение информационных потоков между основными компонентами, связей между ними и внешними объектами;

детальное проектирование, включающее разработку спецификаций каждой компоненты, разработку требований к тестам и плана интеграции компонент, а также построение моделей иерархии программных модулей и межмодульных взаимодействий и проектирование внутренней структуры модулей.

7. Разработка и тестирование

Тестирование представляет собой набор процедур и действий, предназначенных для демонстрации корректной работы АСУП в заданных режимах и внешних условиях. Цель тестирования — выявить наличие ошибок или убедительно продемонстрировать их отсутствие, что возможно лишь в отдельных тривиальных случаях.

8. Внедрение

Внедрение системы в эксплуатацию.

9. Эксплуатация и сопровождение

Основные задачи этапа эксплуатации и сопровождения:

обеспечение устойчивости работы системы и сохранности информации — администрирование;

своевременная модернизация и ремонт отдельных элементов — техническая поддержка;

адаптация возможностей эксплуатируемой системы к текущим потребностям бизнеса предприятия — развитие системы.

Особое внимание на этапе эксплуатации и сопровождения следует уделить вопросам обучения персонала и, соответственно, планированию инвестиций в этот процесс.

Список литературы

Братищенко В.В. Проектирование информационных систем. — Иркутск: Изд-во БГУЭП, 2004. — 84 с.

Грекул В.И., Денищенко Г.Н., Коровкина Н.Л. Проектирование информационных систем. — М.: Интернет-университет информационных технологий — ИНТУИТ.ру, 2005.

Реферат на тему:

Технологічні основи глобалізації.

ПЛАН

Вступ

1. Роль інформаційних технологій в господарській діяльності суб’єктів світового господарства

2. Інформаційні технології як засіб глобальної експансії

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Послідовний розгляд проблеми глобалізації мирохозяйственных стосунків вимагає з’ясування її технологічних основ, а потім – про організаційних форм і механізмів цього процесу на сучасному етапі.

Нижче мова піде переважно про одну форму глобалізації мирохозяйственных зв’язків – глобальну експансію. Це пояснюється тим, що глобальна експансія домінує в сучасній світовій економіці, маючи більш менш певне технологічне оформлення. Глобальне взаємопроникнення, що не отримало ще до кінця завершених форм, може бути предметом прогнозно-оцінного дослідження. Як вже мовилося в попередньому розділі, засобом глобальної експансії є перенесення в країну додатка капіталу стереотипів виробництва і споживання країни базування. Зупинимося детальніше на механізмі такого перенесення. Очевидна тонкість питання полягає в тому, що юридично ніхто не примушує окрему особу (фірму, уряд) ухвалювати в процесі зовнішньоекономічної діяльності ті або інші рішення. Так або інакше рішення ухвалюються самостійно.

Яким чином можна змусити людину використовувати ресурси, що належать йому, певним чином? Пропонуючи йому найбільш прості, тобто готові рішення (продукти і способи заробітку), призначені не для розуміння (роздуму і подальшого ухвалення рішення), а для механічного запам’ятовування і виконання. Пропонувати можна, використовуючи як його залежність від влади, як оформленою (думок і вирішень людей, під керівництвом яких він знаходиться), так і від неоформленої, так званої масової свідомості, громадської думки, традицій і стереотипів поведінки більшості. У обох випадках людина ухвалює рішення несамостійне, тільки в першому випадку він це усвідомлює, а в другому – ні: йому здається, що рішення він ухвалює сам.

Проте ієрархічні структури не можуть пронизати все суспільство, побудоване на демократичних принципах: максимальне поле їх розповсюдження обмежується правовою системою держави і системою управління на підприємствах. У сфері споживання (і ширше – при виборі напряму використання ресурсів) діють саме механізми дії на масову свідомість.

Інформація, необхідна для ухвалення рішення, призначена більшості, а не просто окремій людині, тому особливої значущості набувають неособисті способи передачі інформації, розраховані на масового адресата.

З цього витікає також, що потрібний своєрідний посередник — “транслятор”, інформаційний ефект, що мультиплікує, причому цьому транслятору не обов’язково володіти зворотним зв’язком, оскільки інформаційна реакція пасивного адресата не передбачається.

Перед нами, таким чином, предстає сукупність засобів неособистого, однобічного і опосередкованого спілкування як система, організаційно і що технічно підтримує глобальну експансію. У основі цієї системи (див. Error: Reference source not found), на наш погляд, коштують засоби масових комунікацій (масовій інформації), а також всі ієрархічно побудовані організації, що виконують роль посередника в передачі інформації.

Засоби глобальної експансії повинні цілком відображати її суть. По-перше, вони протистоять засобам спілкування, орієнтованим на особу як індивідуальну здібність до осмислення інформації, що адресується.

По-друге, вони протистоять всім безпосереднім формам людського спілкування, які, хоча також можуть бути однонаправленими (як, наприклад, спілкування вимагача зі своєю жертвою), характеризуються мультиплікаційним ефектом.

Структуровані і неструктуровані засоби глобальної експансії відрізняються один від одного, проте, відзнака насправді лише формальне.

Неструктуровані засоби глобальної експансії замінюють, точніше, знеособлюють посередника: він йде “за куліси”, а в полі зору залишається лише технічний носій інформації, нібито що поширює те, що від нього хочуть глядачі (слухачі, читачі, користувачі), що на практиці зовсім не факт. Втім, виникнення і розвиток засобів глобальної експансії, аж до справжнього моменту було суперечливим. Особливо варто підкреслити, що ЗМІ — всього лише інструмент, засіб дії на свідомість. Цілі цієї дії можуть бути різними. Єдине, що можна затверджувати – вони більш за інші засоби личать для маніпуляцій подібного роду.

Об’єктивний погляд на розвиток засобів передачі інформації, значущої для процесу ухвалення рішень, вимагає виділення двох напрямів цього розвитку. А воно останнім часом торкнулося засобів однонаправленої дії і так званих засобів зв’язку, що передбачають реакцію адресата інформації (тобто особисте спілкування).

1. Роль інформаційних технологій в господарській діяльності суб’єктів світового господарства

Сучасні інформаційні і телекомунікаційні технології з їх нестримно зростаючим потенціалом і витратами, що швидко знижуються, відкривають великі можливості для появи нових форм організації праці і зайнятості в рамках як окремих корпорацій, так і суспільства в цілому. Спектр таких можливостей значно розширюється — нововведення впливають на всі сфери життя людей, сім’ю, освіту, роботу, географічні кордони людських общностей і так далі

Зачинаючи з середини 80-х років загальне розповсюдження персональних комп’ютерів і інформаційних мереж дозволило інформатизувати робочі місця керівників; при цьому комп’ютеризація охопила всі сфери офісної діяльності. У 90-і роки інформаційні мережі буквально обплутали весь світ, що знаменувало собою нову еру в їх розвитку.

Розвиток інформаційних і телекомунікаційних технологій відбувається небувалий високими темпами. Якби з 1971 р. автомобілебудування розвивалося настільки ж нестримно, як і мікропроцесорна техніка, то автомобіль сьогоднішнього дня вже мчався б із швидкістю 480 тис. км/год і споживав при цьому 1 л палива на 355 тис. км. пробігу. Так образно порівняли темпи науково-технічного прогресу в двох провідних галузях промисловості США фахівці фірми “Intel”, світового лідера в області мікроелектроніки. Для повноти картини можна додати, що і коштував би цей автомобіль всього 75 центів.

У діловій сфері отримала широке визнання і нова інформаційна технологія, представлена послугами глобальної мережі Інтернет. По оцінках аналітичної фірми “International Data Corp” (США), останніми роками поточного століття слід чекати збільшення числа бізнес-користувачів мережею з 3,1 до 88 млн. підключень. Спеціалізовані видання вже назвали її “Мережею мереж”, а популярний журнал ділового світу “Бізнес уик” визначив найближче майбутнє як “епоху Інтернету”. Не випадково деяким ученим (перш за все російським) проблема усесвітньої інформації розглядується як одна з основних глобальних.

Поворот в розвитку мережі Інтернет, перетворення її, в глобальну стався в 1993 р. і пов’язаний із створенням так званої “усесвітньої павутини” (World Wide Web — WWW) — нової послуги мережі, що значно спростила пошук і роботу з інформацією. Якщо в 1980 р. “Інтернет” об’єднувала лише 25 мереж, то через 15 років — вже понад 44 тис. університетських, державних і корпоративних мережевих систем 160 країн світу, зв’язаних високошвидкісними приватними і загальнодоступними засобами зв’язку. За один 1995 р. до “Інтернет” підключилися від 40 до 50 млн. комп’ютерів і числа їх щомісячно збільшується на 10-20%. За даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), послугами “Інтернет” користується кожен п’ятнадцятий громадянин країн членів цієї організації (для порівняння, у Фінляндії, державі-лідерові — кожен четвертий, США — кожен шостий, Великобританії — один з 18, Німеччині — з 25, Франції і Японії — з 60).

Принципова характеристика інформаційних технологій — отримання користувачами доступу до потужних інформаційних систем через робочі станції і персональні комп’ютери.

Телекомунікаційні технології дозволяють перебудувати організаційні структури підприємств, створюючи можливість:

реалізувати альтернативні форми взаємодії як усередині компанії, так і із зовнішнім світом за допомогою організації внутрішніх мереж

змінити методи управління (контроль, аналіз, планерування)

поступово долати обмеження, що обумовлюються необхідністю знаходитися у фізичному контакті при спільній роботі.

Замість функціональних ієрархічних структур виникають динамічніші і гнучкіші організації, пронизані мережевою інформацією, здатні відчувати потреби ринку і реагувати на них, замість того щоб просто проводити якусь продукцію і продавати її через окремі функціональні підрозділи, як у минулому.

В результаті і у сфері мирохозяйственных стосунків забезпечується доступність і оперативність інформації, істотне заощадження робочого часу – щонайпершого закону економіки, сформульованого неугодним До. Марксом.

Економічний аспект організаційних змін у виробництві, інформаційних технологій, що відбуваються при впровадженні, полягає не стільки в можливості понизити витрати виробництва (за рахунок зростання швидкості обробки і передачі інформації), скільки за рахунок підвищення ринкової привабливості товарів і послуг, наприклад, шляхом скорочення часу розробки нових продуктів або поліпшення роботи сервісних підрозділів. Головні причини використання телекомунікаційних технологій при здійсненні внутрішньої перебудови компаній — необхідність підтримки конкурентоспроможності або зменшення стратегічного відставання.

При цьому кінцевою метою виявляється створення доданої вартості і забезпечення економічного зростання, а не зменшення зайнятості.

З’явилися перші конкретні свідоцтва позитивній кореляції між зростанням показників доданої вартості компаній, продуктивності праці їх співробітників і інвестиціями в телекомунікаційні технології, а також впровадженням нових моделей організації виробництва.

Становлення мережі «Інтернет» відкрило для бізнесу нові маркетингові можливості. Корисність Web-страниц як інструмент маркетингу вже не викликає сумнівів. Вони мають необмежений потенціал в рекламі пропонованих компаніями продуктів і послуг, розміщуючи електронні копії друкарських брошур, інформацію про стратегію фірми і її продукції. Пошукові адреси Web-страниц розміщуються в газетах і на телеекрані, в телефонних довідниках і навіть на товарах.

Одночасно ця послуга — ефективний спосіб збору відомостей про покупців, що дозволяє включати реєструючи елементи в запитальники. Таким чином, компанія дістає можливість контролювати число звернень до своєї реклами, інтерес споживачів до окремих характеристик продукції, зіставляючи потім ці відомості з динамікою торгівельних операцій.

Основні перспективи розвитку “Інтернет” зв’язують, перш за все, з передачею мережі всіх основних функцій ринку — реклама фірм і їх продукції, збір перспективних заявок, прямі комерційні контакти між виробником і споживачем продукції з використанням електронних грошей і так далі

Звернемо увагу на те, що поява і бурхливе зростання мережевих технологій, перш за все, розширив можливості прямих контактів господарюючих суб’єктів і в цьому сенсі не став засобом глобальної експансії.

Найбільш серйозні перспективи дії на економічні процеси мережеві технології мають в торговельно-фінансовій сфері, діяльність якої в значній мірі перекладена на інформаційну технологію.

Найважливішим кроком в цьому напрямі стала розробка електронних банківських послуг на основі мікропроцесорних пластикових карток і телекомунікаційних мереж зв’язку. Не дивлячись на те що банки в числі перших почали широко використовувати інформаційну технологію, капітальні вкладення в засоби обробки і передачі даних ведучих з них як і раніше найзначніші і на них витрачається до 80% прибули.

Електронні послуги поступово міняють фінансові традиції суспільства: вводиться оплата рахунків без використання чеків і готівки, дистанційний прийом і видача вкладів, нові методи виплати пенсій, страховок, зарплати. Глобальна мережа “Інтернет” пропонує нові послуги, дозволяє відмовитися від використання при кожній покупці кредитних карток, ввівши для взаєморозрахунків так звані “електронні гроші ” (e-cash), які мають ходіння тільки в “Інтернет”. Без використання кредитних карток, банкоматів, чекових книжок електронні гроші можуть заощадити час і засоби, а “Інтернет” може перетворитися на глобальний ринковий простір, якщо послуги будуть дешевими і швидкими.

В середині поточного десятиліття різні системи телекомунікаційної торгівлі в США обслуговували близько 5% товарообігу країни, а через 10 років, по оцінках експертів, їх частка зросте до 20%. У кредитуванні і наповненні “електронних гаманців” можуть брати участь не лише банки, але і будь-які компанії, у тому числі і створені спеціально для цієї мети. Перші компанії цього профілю в системі “Інтернет” вже створені, в їх числі “DigiCash”, “CyberCash”, “Mondex” і ін. Попит на їх послуги нестримно росте. За даними компанії “First Virtual”, яка розробила першу достатньо безпечну систему платежів в рамках “Інтернет” і обслуговує ринок комп’ютерних програм, об’єм її операцій щонеділі збільшується на 16%.

Цей перспективний бізнес, заснований на передовій технології, приваблює велике число не лише банків і фінансових компаній, але і фірм, які спеціалізуються в області інформаційної технології і активно розробляють багаторівневу систему організації і захисту електронних грошових потоків. Якщо 12 років тому банки регулювали всю кредитово-карткову систему США, то в даний час не більше 20%.

Банківська система, що не перебудувала всі функції на мережеві форми роботи, втрачає цілий напрям свого бізнесу — роздрібні банківські послуги, і для зміни негативній тенденції, по розрахунках експертів, у неї залишилося не більше п’яти років. Динаміка розвитку останніх років і прогнози на перспективу дозволяють передбачити, що саме “Інтернет” здійснюватиме основний об’єм роздрібних банківських послуг. Якщо ще рік тому через цю мережу навіть в США не було сплачено жодної покупки, то до 2005 р., по деяких оцінках, на неї доводитиметься половина всіх електронних послуг в системі торгівлі.

Перспективи електронних грошей величезні, перш за все, із-за простоти і гнучкості їх використання. Будучи по суті комп’ютерною програмою, електронні гроші можуть надавати цільові послуги, недоступні ні готівці, ні кредитним карткам. Так, використання посібника пенсіонером може бути заздалегідь обмежене оплатою медичних послуг, а грошовий переказ може мати певну цільову спрямованість, і ніяких інших видів оплат мережа не допустить. Таким чином, в порівнянні з традиційною системою ліквідовується громіздке і трудозатратное проміжна ланка — безготівкова оплата, обробка накладних, відомостей, чеків.

2. Інформаційні технології як засіб глобальної експансії

Для того, щоб показати, яким чином, не дивлячись на перераховані вище переваги, інформаційні технології можуть стати засобом глобальної експансії, необхідно звернутися до істоти цього поняття. Що таке інформаційна технологія? Начебто все ясно – технологія збору, обробки і передачі інформації. Нічого небезпечного в цій словосполуці, здається, немає.

Тепер ще одне питання: а що таке система управління? По суті справи, це система дії суб’єкта, що управляє, на керований об’єкт з метою, що задається керівником. А з погляду техніки цієї дії, система управління – не що інше, як та ж система збору, обробки і передачі інформації.

Якщо інформаційні технології підприємств і країн розробляються незалежно один від одного і, так би мовити, не “стыкуются”, зберігається і взаємне рівноправ’я цих країн і підприємств. Якщо ж є небагато розробників і багаточисельні споживачі (користувачі) цих технологій, положення кардинальним чином міняється.

Ми приходимо до того, що інформаційні технології, по суті, — матеріальне втілення глобальної експансії. Експорт стереотипів виробництва і споживання втілюється в експорті технологій управління. З одного боку, застосування цих технологій в конкретних умовах – справа користувача, з іншої — виробник технологій виявляється спочатку присвяченим в систему управління всіх споживачів своєї продукції: “Специфіка цього типа технологій в тому, що сам факт їх застосування робить для сторони, що застосовує їх, принципово неможливою всяку серйозну конкуренцію з розробником цих технологій. Це свого роду плата за допуск до вищої ефективності, що забезпечується цими технологіями, що раніше зустрічалася лише в ділерських і ліцензійних системах. Сучасні передові технології в явній або неявній формі ставлять користувача в положення ліцензіата.” “Цілком природно, що перехід від створення нових технологій до їх розповсюдження і виникнення таким чином інформаційного суспільства найбільш концентрований виразив лідер цього процесу Б. Гейтс. Він вказав, що головним чинником розвитку інформаційних технологій, у відзнаку ще від минулого, 1997 р., стає не їх власне вдосконалення, а комплексне застосування вже наявних технічних рішень для забезпечення “інформаційної прозорості” всіх країн — “прозорості”, наскільки можна зрозуміти, цілком однобічною для країн, створюючих метатехнологии, і службовці забезпеченню їх глобальних конкурентних переваг.” Цей факт породжує цілу гамму різноманітних негативних чинників, зв’язаних з використанням інформаційних технологій. По-перше, те, що лежить на поверхні. Виникнення електронних грошей, а також небанківського сектора, обслуговуючого розрахунки в цих грошах, створює неконтрольований фінансовими органами держави оборот товарів і доходів, з одного боку, і непідконтрольну Центральному банку частка грошової маси — з іншою.

На взаєморозрахунки в електронних грошах між фінансовими організаціями, компаніями, що проводять і торгуючими, і споживачами, розташованими в різних країнах, не розповсюджуються форми державного контролю і оподаткування, що діють. Реалізувати такий контроль на практиці украй складно, оскільки електронні гроші як якась віртуальна реальність, переміщаються із швидкістю світла, можуть навіть не мати фізичного втілення, але при цьому мати реальну курсову вартість.

Широкомасштабний розвиток даного процесу може вплинути на такі функції держави, як збір податків, регулювання грошової готівки в країні, моніторинг торгівельного балансу.

По-друге, те, що приховано технічними можливостями інформаційних технологій: робота в мережах робить інформацію, передану користувачем, доступною для інших користувачів перш за все, розробника.

Розосередження пам’яті мережевого комп’ютера в мережі “дає розробникові всю інформацію користувача і дозволяє першому втручатися в діяльність останнього або навіть управляти нею (принцип зовнішнього управління включеного в мережу комп’ютера вже реалізований).

Сучасні технології зв’язку “дозволяють перехоплювати всі телефонні повідомлення на території всього світу; найближчим часом стане можлива повна комп’ютерна обробка всього об’єму цих повідомлень і перехоплення всіх повідомлень в мережі “Інтернет”.

Нарешті, в третіх, найголовніше, неявніше і небезпечніше: інформаційні технології дозволяють впливати на свідомість користувачів: “Річ у тому, що, на відміну від традиційних “матеріальних” технологій, продуктом яких є товар, продуктом інформаційних технологій хочемо ми того або не хочемо є певний стан людської свідомості, у тому числі масового. Більш того, значна частка інформаційних технологій спочатку призначена саме для такої перебудови свідомості, маючи її як головну мету дії.

Впливати на свідомість виявилося набагато ефективнішим, ніж на матеріал. Пов’язані з таким впливом технології вже отримали назву “high-hume” на противагу традиційному “high-tech’у”. Якщо раніше технології були направлені на матерію, то тепер вони перенацілюються на суспільну свідомість, суспільну культуру.”.

Можна з достатньою достовірністю передбачити, що використання персональних комп’ютерів і мережевих інформаційних ресурсів більшістю нинішніх користувачів – це зовсім не діставання доступу до необхідної інформації, потреба в якій виникла свідомо.

Спочатку Інтернет був перш за все засобом спілкування світової наукової спільноти. Електронна пошта в «Інтернет» не лише найдешевший вид зв’язку, але і засіб спілкування вчених різних країн, сприяючий активному розвитку міжнародної науково-технічної співпраці.

WWW (світова “павутина”) — не лише змінила взаємозв’язки, що склалися, в науці, але на думку самих учених, допомогла виявити нові форми і напрями наукового пошуку. Наявність власної Web-страницы, що повною мірою характеризує науковий колектив, його дослідження, основні результати останніх проектів, обов’язкова «візитна картка» і одночасно робочий інструмент будь-якої авторитетної дослідницької або інформаційної організації не лише в США, але і у всіх країнах Західної Европи.

На Web-страницах розміщуються репринты більшості наукових публікацій, що дає можливість авторам протягом короткого часу зібрати відгуки і зауваження фахівців, що працюють з даної тематики в різних країнах, провести обговорення в рамках «Інтернет».

Мережа розглядується користувачами як:

засіб зв’язку один з одним

різновид ЗМІ, що надає інформацію по будь-яких аспектах життя світової спільноти

засіб розваги.

По оцінках “UUNET Technologies», число нових повідомлень, що поступали щодня в мережу на початку 1996 р., перевищувало 920 тис., хоча із-за повної відвертості «Інтернет» велика їх частка вже не пов’язана з життям світової наукової спільноти.

Останні два варіанти передбачають повну інформаційну пасивність користувача, в якій його свідомість абсолютно не захищена від вторгнення, навпаки, відкрито йому. Формування горезвісної “віртуальної реальності” — зовсім не нешкідливий для незахищеної (особливо, ще не сформованого, молодіжного і дитячого) свідомості процес.

Ігри здатні повністю забрати вільний час у дітей, та і у багатьох дорослих. Чоловік отримує такий потік інформації, який він не в змозі “переварити”. За допомогою мультимедіа людина відчуває себе творцем на цьому нереальному світі, він визначає сам, що він хоче, і рухом пальців здійснює задумане, хоча насправді його поведінка стає такою ж програмованою, як і поведінка героїв віртуальних ігор, в які він грає.

Якщо у багатьох дорослих вже зараз не вистачає сил відмовитися від розваг, які пропонує “віртуальна реальність”, то для дітей 10-14 років вона може стати повною заміною миру реального на світ комп’ютерний; дитя, провідне левову частку часу біля комп’ютера, втрачає зв’язок з реальним світом — з природою, що оточує його, з людьми і, головне, – з самим собою.

І, нарешті, усесвітня комп’ютерно-інформаційна система вже в найближчому майбутньому дозволить обійтися без “товмачів”, перекладачів, що спеціально готуються, в діловому спілкуванні і в особистих контактах. Скажи по-російськи і. отримай текст по-англійськи або на якому-небудь іншій мові.

Відтворення людини без пам’яті (отже, без здібності до серйозного аналізу), уяви (отже, без здатності оцінювати майбутнє), тобто без самостійного мислення – необхідна умова експорту капіталу без інноваційної складової, а також продукту і технологій на вильоті” їх життєвих циклів.

Якщо переваги користувачів інформаційних технологій вичерпуються зростанням ефективності їх бізнесу, то переваги розробників, що отримуються ними в процесі розповсюдження, в перспективі міняють всю картину бізнесу: він перестає быть рискованным, поскольку в рамках единой информационной системы для них все принципиальные хозяйственные сделки всех пользователей находятся под контролем.

Висновок

Глобалізація міжнародного життя – нове явище, що охоплює всі області людської діяльності. Сьогодні абсолютно очевидний тісний взаємозв’язок різноманітних сфер життя світової спільноти. Від окремих проблем процесу його розвитку, що стосуються всіх народів і кожної людини (екологія, роззброєння, обмеження і ліквідація ядерної небезпеки, створення усесвітньої інформаційної мережі, забезпечення природними ресурсами і так далі), що отримали назву глобальних, світова спільнота приходить до глобалізації всієї людської діяльності, у тому числі міжнародних відносин, мирохозяйственных зв’язків. Процес глобалізації останніх – прикмета того, що настає ХХI століття. Новим істотним характеристикам, якісним змінам в цьому процесі, його прискоренню сприяє формування усесвітньої інформаційної середи.

Глобалізація міжнародних, мирохозяйственных стосунків – нове явище, а не нову назву стару. Це перш за все означає, що практично будь-яка акція в світовому господарстві, МЕО (комерційна, науково-технічна, інтеграційна і так далі) не може не враховувати позаекономічні чинники, і навіть більш – далеко нерідко її здійснення (або нездійснення) визначається саме ними. Причому глобалізація пронизує всі рівні МХО: макроекономічний, ринкову структуру, (мезоэкономический), мікроекономічний (підприємство, фірму). Виникає практична необхідність обліку глобалізації на кожному з цих рівнів, що зумовлює ефективність господарської діяльності.

З іншого боку, результати останньою в цих умовах не можуть оцінюватися тільки матеріальними вигодами, оскільки економічні процеси тісно переплітаються з соціальними, політичними, демографічними, правовими, етичними, етнічними і так далі Наслідки будь-якої господарської операції мають масу відтінків і є вельми різноманітними, причому відбиваються по-різному на різних учасниках міжнародних економічних відносин, нерідко породжує конфліктні ситуації, чреваті дестабілізацією світової спільноти.

Список використаної літератури

Чижов К.Я. Международные валютно-финансовые организации капитализма. М.: Международные отношения, 2006

Щербанин Ю.А. и др. Международные экономические отношения. Интеграция.-М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.

Экономическая теория национальной экономики и мирового хозяйства. Уч. пос. / под. ред. А.Г. Грязновой и Т.В. Чепелевой. – М.: ЮНИТИ, 2007.

Юданов А.Ю. Конкуренция :теория и практика, М.: 1996.

Яковлев И. В. Проблемы становления интеграционных отношений в СНГ. Диссертация на соискание ученой степени к.э.н. М., ДА МИД РФ, 1995

Московский Государственный Строительный Университет

Кафедра САПР в строительстве

Курсовая работа

“Приводы CD-ROM”

Выполнил: студент ЭОУС-3-11 Васильев А.В.
Проверил: Гаряев Н.А.

Москва 1997

ФОРМАТЫ И СТАНДАРТЫ

Музыкальные оптические компакт-диски пришли на смену виниловым в 1982 году — примерно в то же время, когда появились первые персональные компьютеры фирмы IBM. Эти устройства явились результатом плодотворного сотрудничества двух гигантов электронной промышленности — японской фирмы
Sony и голландской Philips. Строго определенная емкость компакт-дисков связана с такой интересной историей.

Исполнительный директор фирмы Sony Акио Морита решил, что компакт-диски должны отвечать запросам исключительно любителей классической музыки — не более и не менее. После того, как группа разработчиков провела опрос, выяснилось, что самым популярным классическим произведением в Японии в те времена была 9-я симфония Бетховена, которая длилалсь 72-73 минуты. Поэтому было решено, что компокт-диск должен быть расчитан именно на 74 минуты звучания, а точнее, на 74 минуты и 33 секунды. Так родился стандарт, известный как “Красная Книга” (Red Book). Когда 74 минуты пересчитали в килобайты, получилось 640 Мбайт.

Специалисты же Philips определили минимальные требования к качеству записи звука и регламентировала, например, такие характеристики аудиокомпакт-дисков, как их размер, метод кодирования данных и использование единой спиральной дорожки. В частности частота выборки стереосигналов определялась на уровне 44.1 кГц (для одного канала 22.05 кГц), а разрядность каждого — 16 бит.

Две вышеназванные фирмы сыграли также ведущую роль при разработке первой спецификации цифровых компакт-дисков — так называемой “Желтой Книги”
(Yellow Book), или просто CD-ROM. Она послужила основой для создания компакт-дисков с комплексным представлением информации, то есть способных хранить не только звуковые, но и текстовые и графические данные (CD-Digital
Audio, CD-DA). При этом привод, читая заголовок диска, сам определяел его тип — аудио- или цифровые данные. В этом формате, однако, не регламентировались логические и файловые форматы компакт-дисков, поскольку решение данных вопросов было полностью отдано на откуп фирмам- производителям. Это, в частности, означало, что компакт-диск, соответствующий требованиям “Желтой Книги”, мог работать только на конкретной модели накопителя. Такое положение дел, особенно в связи с большим коммерческим успехом компакт-дисков, разумеется, не могло удовлетворить производителей подобных устройств. В общих интересах необходимо было срочно найти компромисс.

Именно поэтому вторым стандартом де-факто для цифровых компакт-дисков стала спецификация HSG (High Sierra Group), или просто High Sierra. Этот документ носил, вообще говоря, рекомендательный характер и был предложен основными производителями цифровых компакт-дисков с целью обеспечить хотя бы некоторую совместимость. Данная спецификация определяла уже как логический, так и файловый форматы компакт-дисков.

Созданная спецификация оказалась настолько привлекательной, что стандарт
ISO-9660 (1988 год) для цифровых компакт-дисков , в принципе совпадал с основными положениями HSG. Заметим, что все компакт-диски, соответствующие требованиям стандарта ISO-9660, который определяет их логический и файловый форматы, являются совместимыми друг с другом. В частности этот документ определяет, каким образом найти на компакт-диске его содержимое (Volume
Table Of Contents, VTOC). Базовый формат, предложенный в HSG-спецификации, во многом напоминал формат флоппи-диска. Как известно, системная дорожка
(трек 0) любой дискеты не только идентифицирует сам флоппи-диск (его плотность, тип используемой ОС ), но и хранит информацию о том, как он организован по директориям, файлам и поддиректоиям. Инициирующаая дорожка данных на компакт-диске начинается со служебной области, необходимой для синхронизации между приводом и диском. Далее расположена системная область
, которая содержит сведения о структурировании диска. В системной области находятся также директории данного тома с указателями или адресами других областей диска. Существенное различие между структурой компакт-диска и, например, дискетой заключается в том, что на CD системная область содержит прямой адрес файлов в поддиректориях, что должно облегчить их поиск.
Международный стандарт ISO-9660 описывает файловую систему на CD-ROM. ISO-
9660 первого уровня напоминает файловую систему MS-DOS: имена файлов могут содержать до 8-ми символов, расширение имени файла (состоящие из 3-х символов) отделяется от имени файла точкой. Имена файлов не могут содержать специальных символов (“~”, “-”, “+”, “=”). При именовании файлов используются символы только верхнего регистра, цифры и символ “_”. Имена каталогов не могут иметь расширений. Каждый файл имеет версию; номер версииотделяется от расширения символом “;”. Каталоги могут иметь вложенности 8. Стандарт ISO-9660 второго уровня позволяет имспользовать в именах файлов до 32 символов, накладывая описанные выше ограничения .
Диски, созданные с применением такого стандарта, не могут использоваться в ряде ОС, в том числе и MS-DOS.

Спецификация CD-I (Interactive) была предложена в 1988 году. Этот стандарт определял использование дискового плейера без подключения его к компьтеру. Устройством отображения в данном случае должен был стать , например, обыкновенный телевизор. Разумеется, что использовался и его стандартный звуковой канал. Кроме этого, CD-I предлагала несколько уровней качества воспроизведения аудио- и графической информации. Данная спецификация изложена в “Зеленой Книге” (Green Book). Заметим, что так называемые CD-I-Ready-диски являются некой смесью между аудио-CD (Red Book) и мультимедиа-диском (Green Book). Таким образом, на аудиоплэйере прослушивается только звуковая информация, а на устройстве CD-I воспризводится вся вместе.

Стандарт CD-ROM XA был создан в 1990 году усилиями фирм Microsoft,
Philips и Sony как “мост” между CD-ROM и CD-I. Таким образом, ХА-диск мог воспроизводиться на CD-I-плэйере или приводе, отвечающем стандарту Yellow
Book (на прои использовании специального программного обеспечения). Формат спецификации CD-ROM XA совместим сверху вниз с форматами, рекомендованными
High Sierra и ISO-9660. Однако в новой спецификации заложено уже гораздо больше возможностей. Во-первых, формат ХА позволяет осуществлять многосеансовую запись на диск. Во-вторых, основной отличительной особенностью приводов CD-ROM ХА является так называемая техника чередования
(interleaving). Специфификация ХА позволяет одновременно хранить на диске графические, текстовые и звуковые данные, причем графика может включать как стандартные картинки и анимацию, так и полнооб’емное видео (full-motion).
Собственно идея interleaving’а состоит в том, что блоки разнородной информации могут чередоваться. Например, за первым видеофреймом может следовать сегмент с его звуковым сопровождением, после которого расположен следующий видеофрейм, и т.д. Это способствует повышению синхронности воспризведения звука и видео, а так же существенному уменьшению об’ема промежуточного буфера, необходимого для достижения синхронности при обычном расположении инфорвации на диске.

Другой отличительной особенностью спецификации ХА является сжатие звуковых данных, что позволяет хранить на одном диске до нескольких часов аудиоинформации вместо обычных 74-х минут. К тому же, как известно, качество аудио-CD обеспечивается 16-разрядным (2 байта) импульскодовым преобразованием (РСМ) аналогового сигнала с частотой 44.1 кГц. Таким образом, для получения стереозвучания (2 канала) скорость передачи данных между приводом и компьютером должна составлять примерно 176ю4 Кбайт/с
(2х2х44.1). Кстати, именно поэтому минимальная скорость передачи информации в соответствии со спецификацией РСМ уровня 1 не должна быть меньше 150
Кбайт/с. Для увеличения об’ема хранимой аудиоинформации , но при воспроизведении ее с тем же качеством спецификация ХА предпологает использование 4- или 8-разрядного ADPCM-кодирования. В зависимости от предпологаемого качества воспроизведения информации (высококачественная музыка, звуковые эффекты или речь) частота преобразования может также варьироваться.

Еще одна спецификация, принятая в 1991 году и изложенная в “Оранжевых
Книгах” (Оrange Books), относится к записываемым и стираемым дискам. В первой книге речь идет о магнитооптических дисках (CD-MO), которые допускают как стирание, так и перезапись информации. Вторая книга посвящена накопителям с однократной записью типа WORM (Write Once Raed Many).
Информацию на их носители только дозаписать, а не переписать заново. К подобным накопителям относятся устройстваё, отвечающие, например, спецификации CD-ROM XA.

В 1993 году была анонсирована еще одна книга — White Book (“Белая”). В ее создании приняли участие JVC, Matsushita, Philips и Sony. В этом документе определялись основные параметры видео-CD — компакт-диска, на котором можно было хранить 72 минуты высококачественного видео вместе со стереозвуком. Хранение данных на видео-CD базируется на методе сжатия информации, называемом MPEG (Motion Picture Experts Group). Видео-CD могут воспроизводиться на специальных видео-CD-плэйерах, CD-I-плэйерах со специальным картриджем “Digital Video”, а также на компьютере со специальной платой MPEG-декодера и приводом CD-ROM.

Вообще говоря, стандарт MPEG не определяет форматов записи данных на носителях. Одним из возможных способов хранения данных может быть CD-I- компакт-диск (“Зеленая Книга”). Этот диск воспроизводится на CD-I-плэйерах, когда они оснащены декодарами или картриджами типа “Digital Video”.
Например, практически все цифровые видефильмы проданные Philips до июля
1994 года, соответствовали стандарту Green Book и могли воспроизводиться только на CD-I-плэйерах. Впрочем, если быть совсем точным, стоит отметить , что CD-I MPEG-диски могут воспроизводиться на других типах плэйеров, скажем на Commodore CD32. Для ПК в этом случае можно использовать ReelMagic PC
Upgrade Kit. Другим способом хранения полноскоростного цифрового видео, сжатого по методу MPEG, может служить компакт-диск ISO-9660 (Yellow Book).

Спецификация White Book является в настоящее время идеальным средством для хранения цифрового видео — это единственный стандартный путь воспризведения видео на мультимедиа-PC.

После принятия спецификации White Book были пересмотрены и переделаны с ее учетом первые версии стандарта Green Book. Мир цифрового видео стал принадлежать “Белой Книге”.

В конце 1994 года были анонсированы так назывемые музыкальные мультимедиа-компакт-диски.ЖДанная спецификация носит название CD Plus.
Подобные диски содержат два сеанса (сессии), один из которых — аудио, а другой — CD-ROM. Записанную музыку можно прослушивать на аудиоплэйере, а доступ к мультимедиа-информации (и музыке) возможен на приводе, подключенном к ПК.

Итак, были рассмотрены практически все наиболее распространенные форматы хранения данных на CD-ROM. Как уже было сказано, отличительной особенностью всех этих форматов является их отличие от файловой системы, используемой в
MS-DOS. Таким образом, для доступа к данным, хранимым на CD-ROM, необходимо преобразование форматов. Для этих целей фирма Microsoft выпустила специальный драйвер, который называется Microsoft CD Zextention
(mscdex.exe). Он входит в комплект поставки MS-DOS, а также поставляется практически со всеми приводами CD-ROM.

УСТРОЙСТВО И ПРИНЦИП РАБОТЫ

Как известно, большенство накопителей бывают внешними и встраиваемыми
(нутренними). Приводы компакт-дисков в этом смысле не являются исключением.
Большинство предлагаемых в настоящее время накопителей CD-ROM относятся к встраиваемым. Внешний накопитель, как правило, стоит заметно дороже. Форм- фактор современного встриваемого CD-ROM определяется двумя параметрами: половинной высотой (Half-High, HH) и горизонтальным размером 5.25 дюйма.
Таким образом, для установки подобного накопителя в компьютер требуется свободный монтажный отсек 5.25 дюйма.

На передней панели каждого накопителя имеется доступ к механизму загрузки компакт-диска в привод. Также там расположены индикатор работы устройства (обычно Busy), гнездо для подключеня наушников или стереосистемы
(для прослушивания аудиодисков), а также регулятор громкости (также для аудио-CD). Кроме того, при использовании контейнера на передней панели имеется отверстие, с помощью которого можно извлечь компакт-диск даже в аварийной ситуации, например если не срабатывает кнопка Eject.

На задней панели практически всех без исключения приводов CD-ROM находятся по крайней мере три раз’ема: интерфейсный, питания и аудио.
Назначение первых двух, видимо, не вызывает вопросов. Раз’ем для вывода звука позволяет подключать привод к звуковой карте. Это удобно при прослушивании аудиодисков, поскольку не требует переключения акустической системы или наушников с одногогнезда на другое.

Кроме этих раз’емов при использовании SCSI-интерфейса с задней панели привода доступны также резисторы-терминаторы устройства и набор перемычек
(jumpers), или переключателей (switches), которые определяют номер устройства и режим работы. Не следует забывать, что резисторы-терминаторы должны быть установлены на host-адапторе SCSI и приводе компакт-дисков, если к шине интерфейса не подключены другие устройства.

В приводе компакт-дисков можно выделить несколько базовых элементов: лазерный диод, сервомотор, оптическую систему (включающую в себя расщепляющую призму) и фотодетектор.

И так, считывание информации с компакт-диска, так же как и запись, происходит при помощи лазерного луча, но, разумеется, меньшей мощности.
Сервомотор по команде внутреннего микропроцессора привода перемещает отражающее зеркало. Это позволяет точно позиционировать лазерный луч на конкретную дорожку. Такой луч, попадая на отражающий свет островок, через расщепляющую линзу отклоняется на фотодетектор, который интерпретирует это как двоичную единицу. Луч лазера, попадающий во впадину, рассеивается и поглощается — фотодетектор фиксирует двоичный ноль (цифровая информация представляется чередованием впадин (неотражающих пятен) и отражающих свет островков). В качестве отражающей поверхности компак-дисков обычно используется алюминий. Разумеется, вся поверхность компакт-диска покрыта прозрачным защитным слоем.

В отличие от, например, винчестеров, дорожки которых представляют собойконцентрические окружности, компакт-диск имеет всего одну физическую дорожку в форме непрерывной спирали, идущей от внутреннего диаметра к наружному. Тем не менее одна физическая дорожка может быть разбита на несколько логических.

В то время, как все магнитные диски вращаются с постоянным числом оборотов в минуту, т.е. с неизменной угловой скоростью (CAV, Constant
Angular Velocity), компакт-диск вращается обычно с переменной угловой скоростью, чтобы обеспечить постоянную линейную скорость при чтении (CLV,
Constant Linear Velocity). Таким образом, чтение внутренних секторов осуществляется с увеличенным, а наружных — с уменьшенным числом оборотов.
Именно этим обусловливается достаточно низкая скорость доступа к данным для компакт-дисков по сравнению, например, с винчестерами.

В последнее время появились так называемые перезаписываемые компакт- диски CD-R (CD-Recordable). Носители типа CD-R могут быть записаны самим пользователем на специальном CD-R-приводе. В основном здесь применяются технологии, основанные на изменении отражающих свойств вещества подложки компакт-диска под действием луча лазера. Кстати, надо заметить, что перезаписываемые компакт-диски в несколько раз дороже обычных. Дело в том, что в качестве светоотражающего слоя в них используется уже не алюминий, а золото (подобные диски обычно служат как мастерные для дальнейшего тиражирования). Читать CD-R-диски можно на обычном приводе, но, разумеется, только первый сеанс записи.

ИНТЕРФЕЙСЫ

Довольно часто фирмы производители поставляют привод CD-ROM с обязательной картой контроллера, на которой реализован так называемый
(собственный) proprietary-интерфейс. Обычно это собственная реализация одной из версий интерфейсов IDE или SCSI. Часто при покупке накопителя на
CD-ROM в составе Multimedia Kit на звуковой карте находится именно proprietary-интерфейс. Стандартами де-факто для интерфейсов приводов компакт-дисков стали спецификации Mitsumi, Panasonic и Sony. Одним из популярных интерфейсов всех приводов, включая приводо CD-ROM, является SCSI или SCSI-2.

Как известно, отличительной особенностью интерфейса IDE является реализация функции контроллера в самом накопителе. Именно поэтому подключение подобных приводов к компьютеру выполняется через достаточно простенькую плату адаптера. Данный интерфейс поддерживает, как правило программный ввод-вывод. Подсоединение привода к плате интерфейса выполняется посредством плоского кабеля, который отличается обычно по числу контактов в зависимости от фирмы — производителя накопителя ( Sony — 34- контактный, Panasonic — 40-контактный кабель).

Компания Western Digital разработала так называемую спецификацию
Enchanced IDE. Этот документ поддержали практически все ведущие компании по производству накопителей. Новый интерфейс позволяет подключать одновременно до четырех приводов жестких дисков. Но самое главное, спецификация
Enchanced IDE позволяет не только увеличить количество подключаемых устройств, но и использовать другие типы устройств, например приводы CD-ROM или стримеры. В частности, Western Digital для поддержки накопителей CD-ROM с интерфейсом IDE предлагает протокол ATAPI (ATA Packed Interface). ATAPI является расширением протокола ATA и требует незначительных изменений в системной BIOS. В общем случае используется специальный драйвер. В последнее время появились накопители, которые поддерживают не только интерфейс IDE, но и EIDE/ATAPI.

Как известно, интерфейс SCSI стал одним из важнейших промышленных стандартов для подключения таких периферийных устройств, как, например, винчестеры, стримеры, лазерные принтеры, приводы CD-ROM и т.п. Необходимо отметить, что SCSI — интерфейс более высокого уровня, нежели IDE. Физически
SCSI-шина представляет собой плоский кабель с 50-контактными раз’емами, через которые можно подключить до восьми периферийных устройств. Стандарт
SCSI определяет два способа передачи сигналов — синфазный и дифференциальный. Версии шины SCSI с дифференциальной передачей сигнала даят увеличить длину шины. Чтобы гарантировать качество сигналов на магистрали SCSI, линии шины должны иметь согласование с обеих сторон (набор согласующих резисторов, или терминатор).

Версия интерфейса SCSI-2 позволяет повысить пропускную способность магистрали за счет увеличения тактовой частоты обмена и сокращения критических временных параметров шины, применения новейших БИС и высококачественных кабелей. Таким образом реализуется “скоростной” вариант
SCSI-2 — Fast SCSI-2. “Широкий” (Wide SCSI-2) вариант магистрали, предусматривает наличие дополнительных 24 линий данных благодаря подключению второго 68-проводного кабеля (для приводов CD-ROM не применяется). Обычно скорость передачи данных по шине SCSI(-2) для приводов
CD-ROM достигает от1.5-2 до 3-4 Мбайт/с.

Несмотря на стандартность интерфейса SCSI, проблема совместимости приводов с SCSI-адаптерами по-прежнему остается. В случае реализации собственного интерфейса подключение других устройств, кроме привода CD-ROM, достаточно проблематично. Здесь следует отметить, что существует спецификация ASPI (Advanced SCSI Programming Interface), которую разработала фирма Adaptec — ведущий призводителеь адаптеров SCSI. ASPI определяет стандартный программный интерфейс для основного (host) адаптера
SCSI. Программные модули ASPI достаточно легко стыкуются друг с другом.
Основным программным модулем ASPI является ASPI-хост-менеджер. С ним связываются программы-фрайверы ASPI, например, для таких устройств, как приводы CD-ROM, флоптические и сменные жесткие диски, сканеры и т.д.

В том случае, если производитель SCSI-устройства поставляет ASPI- совместимый драйвер, то он совместим со всеми хост-адаптерами или интерфейсными картами Adaptec и большинства других производителей.

К сожалению, в ряде случаев производители приводов CD-ROM поставляют свою карту контроллера с собственным (несовместимым с ASPI) драйвером, называя интерфейс SCSI. Это следует иметь в виду, если вы хотите подключить к SCSI другие устройства.

Какой же из интерфейсов предпочтительней использовать в IBM PC- совместимых компьютерах для приводов CD-ROM? Хотя теоретически интерфейс
SCSI может обеспечить скорость обмена несколько выше, нежели IDE, на практике все обстоит несколько сложнее. Не следует забывать, например, тот факт, что IDE-интерфейс использует в основном прграммный ввод-вывод, а SCSI- устройства в большенстве случаев — передачу данных по прямому доступу к памяти. В однопользовательсктх системах программный ввод-вывод часто оказывается гораздо эффективнее. Это особенно четко проявляется при использовании улучшенных алгоритмов кэширования. Преймущество SCSI- адаптеров неоспоримо в первую очередь в многозадачных и многопользовательских системах. Дело в том, что команды для SCSI-устройства могут быть построены в очередь, что освобождает процессор для выполнения других операций. Кроме того, если привод CD-ROM используется в локальной сети как коллективное устройство, альтернативы SCSI, пожалуй, пока нет.

С другой стороны, установка IDE-привода достаточно проста. В большенстве случаев справедлив принцип “включай и работай”. Для нормальной работы в файлы конфигурации системы обычно не требуется добавлять никаких дополнительных программных драйверов.

Для SCSI-адаптера процесс установки более сложен. Во-первых, следует помнить о разделяемых системных ресурсах: портах ввода-вывода, прерываниях
IRQ, каналах прямого доступа к памяти DMA, областях в верхней памяти UMB.
Во-вторых, требуется верно определить SCSI ID для конкретного устройства, в- третьих, не следует забывать, сигнале четности (запретить или разрешить), установке терминаторов и т.д. Кроме того, файлы конфигурации обязательно должны быть дополнены соответствующими программными драйверами адаптера и устройств.

Что же касается стоимости, то SCSI-адаптера обычно в компьютере нет и его приходится покупать дополнительно.

ОСНОВНЫЕ ПАРАМЕТРЫ ПРИВОДОВ

Скорость доступа (access time) определяет среднее время (в миллисекундах), необходимое для обнаружения и загрузки первого блока данных во внутренний буфер. Стандарт MPC 1 устанавливает такое время в одну секунду или менее, но большенство современных приводов имеют скорость доступа около 0.3 с. Разумеется, этот параметр не включает в себя время, необходимое для выхода двигателя на рабочий режим.

Скорость передачи данных (dats-transfer rate) зависит от двух факторов — плотности данных и скорости вращения диска. Под плотностью в данном случае понимают количество бит (впадин) на дюйм (или миллиметр). Так, для 16- битного стереосигнала качества аудио-CD (частота 44.1 кГц) скорость должна быть 1.4 Мбита/с. Разделив это значени на число бит в байте (8), мы получим
176.4 Кбайта/с — усредненное значение для скорости передачи данных.
Стандарт МСР 1 определяет скорость передачи данных как 150 Кбайт/с, МСР 2 —
300 Кбайт/с. В настоящее время наибольшее распространение получили приводы, использующие технологию удвоения скорости вращения диска. Именно в этом случае скорость передачи достигает значения 300 Кбайт/с. Подобные устройства удовлетворяют спецификации МСР 2, поскольку имеют время поиска менее 400 мс. Сравнительно недавно появились модели приводов с утроенной, учетверенной и даже ушестеренной скоростью вращения. Пионером в технологии увеличения скорости являются, например, фирмы NEC и Plextor.

Под размером блока данных (data block size) понимают минимальное количество байт, которые передаются на компьютер через интерфейсную карту.
Иначе говоря, это единица информации, с которой оперирует контроллер привода. Минимальный размер блока данных в соответствии со спецификацией
МРС равен 16 Кбайт. Поскольку файлы на компакт-диске обычно достаточно большие, то промежутки между блоками данных ничтожно малы.

Размер буфера — размер внутреннего буфера (кэш-памяти),в который считываются файлы перед их передачей. Стандарт МРС устанавливает размер буфера в 64 Кбайт, а это в буфере будет находиться около 0.4 секунды 16- битного стереосигнала качества CD-Audio (частоты 44.1 кГц). Для скоростных устройств размер буфера может достигать 256 Кбайт и даже 1 Мбайта.

Поддержка проигрывания аудиодисков означает, что с помощью привода CD-
ROM вы сможете слушать обычные музыкальные компакт-диски. Этой возможностью обладают практически все современные модели приводов. Некоторые модели не требуют для этого специальных программ — воспризведение аудио-CD выполняется на “аппаратном” уровне. Для включения этого режима на передней панели привода имеется специальная кнопка.

Поддержка формата CD-ROM/XA. Подразумевается использование дисков формата ХА, поддерживающего хранение аудио- и видеоданных единым блоком, в который также включается информация о синхронизации звука. Данные на аудиодисках и CD-ROM хранятся на дорожках, вмещающих 24-байтовые “кадры”, проигрываемые со скоростью 75 кадров в секунду. Хранящиеся данные могут включать звук, текст, статические и динамическме изображения. При содержании в обычнои формате каждый тип должен располагаться на отдельной дорожке, когда в формате ХА данные различного типа могут храниться на одной дорожке.

Тип загрузки диска. Существует два типа приводов CD-ROM. В первом случае диск устанавливается напрямую (например, в приводах Mitsumi). Во втором случае для установки диска используется специальная кассета, называемая кэдди (caddy). Недорогие односкоростные модели с прямой установкой диска обычно представляют собой версии аудио-CD-плэйеров. Для прослушивания аудиодисков на приводе CD-ROM, последний должен обеспечивать эту возможность. Если есть возможность выбора, то лучше остановиться на моделях с автоматической очисткой линз и протиркой диска при его загрузке. Обычно эти опции существенно не влияют на цену.

Литература: Мультимедиа для всех, 2-е издание.
Авторы: А.Бозенко, А.Федоров.

Міністерство освіти і науки України

Комп’ютерні мережі. Аналіз роботи і оптимізація

Вступ

Розділ І. Огляд і архітектура обчислювальних мереж

1.1 Основні означення і терміни

1.2 Переваги використання мереж

1.3 Архітектура мереж

1.3.1 Архітектура термінал – головний комп’ютер

1.3.2 Однорангова архітектура

1.3.3 Архітектура клієнт – сервер

1.3.4 Вибір архітектури мережі

Розділ ІІ. Пошук несправностей в мережах на базі OC Windows

2.1 Проблеми реєстрації робочої станції

2.1.1 Команда ,,ping»

2.2 Пошук несправностей в мережі з виділеним DHCP сервером

2.2.1 Діалог з DHCP сервером

2.2.2 Аналіз діалогу комп’ютерів у мережі

2.3 Визначення швидкодії мережі

2.3.1 Засоби і способи визначення швидкодії мережі

2.3.2 Виявлення джерела впливу на швидкодію мережі

2.4 Причини помилок журналу подій

2.4.1 Метод пошуку серверних проблем

2.4.2 Фільтр перехоплення, та його використання

2.5 Проблеми, що виникають при широкомовленні

Розділ ІІІ. Методи захисту від несанкціонованого доступу в мережі TCP/IP

3.1 Безпека комп’ютерів на базі Windows 2000/XP

3.1.1 Сканування мережі TCP/IP

3.1.2 Інвентаризація мережі

3.1.3 Нульовий сеанс

3.1.4 Реалізація цілі

3.1.5 Приховування слідів

3.2 Засоби віддаленого керування

3.2.1 Програма pcAnywhere

3.2.2 Протокол SNMP

3.3 Функції брандмауерів

3.4 Перехоплення мережевих даних

3.4.1 Фальшиві ARP запити

3.4.2 Фальшива маршрутизація

3.4.3 Перехоплення ТСР-з’єднання

3.5 Комутований доступ до мереж

3.5.1 Сканер PhoneSweep 4.4

3.5.2 Робота з програмою PhoneSweep 4.4

Висновки

Список скорочень і пояснень

Література

Вступ

Яке призначення мережі? Для того щоб відповісти на це питання, давайте почнемо з її назви. Слово «корпорація» означає об’єднання підприємств, що працюють під централізованим керуванням і вирішують загальні задачі. Корпорація є складною, багатопрофільною структурою і внаслідок цього має розподілену ієрархічну систему керування. Крім того, підприємства, відділення й адміністративні офіси, що входять у корпорацію, як правило, розташовані на великій відстані один від одного. Для централізованого керування таким об’єднанням підприємств використовується корпоративна мережа. У її склад можуть входити магістральні мережі (WAN, MAN), призначені для зв’язку відділень і адміністративних офісів корпорації. Обов’язковими компонентами корпоративної мережі є локальні мережі, зв’язані між собою.

З розвитком комп’ютерних мереж все більше ускладнюється програмне забезпечення яке необхідне для їхнього функціонування, отже все частіше виникають несправності пов’язані з програмним забезпеченням, які виводять комп’ютерну мережу з ладу.

В другому розділі роботи розглядаються питання пошуку несправностей, які часто виникають в мережах на базі архітектури клієнт-сервер.

В третьому розділі розглядаються найбільш поширені види злому комп’ютерних мереж та рекомендації, що до захисту від таких атак.

В даній роботі використовуються операційні системи Windows 2000/XP. Розгляд саме цих систем пов’язаний із їхньою популярністю у світі, а також з тим, що операційні системи сімейства Windows не містять відкритого коду, як наприклад операційна система Linux, це у свою чергу призводить до того, що Windows потребує більш серйозного захисту від атак за допомогою додаткових програм в порівнянні з Linux, оскільки прогалини в Windows закриваються працівниками компанії Microsoft.

Розділ І. Огляд і архітектура обчислювальних мереж

1.1 Основні означення і терміни

Мережа — це сукупність об’єктів, що утворюються пристроями передачі і обробки даних. Міжнародна організація з стандартизації означила обчислювальну мережу як послідовну біт-орієнтовану передачу інформації між пов’язаними один з одним незалежними пристроями.

Мережі зазвичай знаходиться в приватній власності користувача і займають деяку територію і за територіальною ознакою розділяються на:

локальні обчислювальні мережі (ЛОМ) або Local Area Network (LAN), розташовані в одному або декількох близько розташованих будівлях. ЛОМ зазвичай розміщуються в рамках якої-небудь організації (корпорації, установи), тому їх називають корпоративними;

розподілені комп’ютерні мережі, глобальні або Wide Area Network (WAN), розташовані в різних будівлях, містах і країнах, які бувають територіальними, змішаними і глобальними. Залежно від цього глобальні мережі бувають чотирьох основних видів: міські, регіональні, національні і транснаціональні. Як приклад, розподілених мереж дуже великого масштабу можна назвати: Internet, EUNET, Relcom, FIDO.

До складу мережі в загальному випадку включаються наступні елементи:

мережеві комп’ютери (оснащені мережевим адаптером);

канали зв’язку (кабельні, супутникові, телефонні, цифрові, волоконно-оптичні, радіоканали і ін.);

різного роду перетворювачі сигналів;

мережеве устаткування.

Розрізняють два поняття мережі: комунікаційна мережа і інформаційна мережа (рис. 1.1).

Комунікаційна мережа призначена для передачі даних, також вона виконує завдання, пов’язані з перетворенням даних. Комунікаційні мережі розрізняються за типом використовуваних фізичних засобів з’єднання.

Інформаційна мережа призначена для зберігання інформації і складається з інформаційних систем. На базі комунікаційної мережі може бути побудована група інформаційних мереж.

Під інформаційною системою слід розуміти систему, яка є постачальником або споживачем інформації.

Комп’ютерна мережа складається з інформаційних систем і каналів зв’язку.

Під інформаційною системою слід розуміти об’єкт, здатний здійснювати зберігання, обробку або передачу інформації. До складу інформаційної системи входять: комп’ютери, програми, користувачі і інші складові, призначені для процесу обробки і передачі даних. Надалі інформаційна система, призначена для вирішення завдань користувача, називатиметься — робоча станція (client). Робоча станція в мережі відрізняється від звичайного персонального комп’ютера (ПК) наявністю мережевої карти (мережевого адаптера), каналу для передачі даних і мережевого програмного забезпечення.

Під каналом зв’язку слід розуміти шлях, або засіб, по якому передаються сигнали. Засіб передачі сигналів називають абонентським, або фізичним каналом.

Канали зв’язку (data link) створюються по лініях зв’язку за допомогою мережевого устаткування і фізичних засобів зв’язку. Фізичні засоби зв’язку побудовані на основі витих пар, коаксіальних кабелів, оптичних каналів або ефіру. Між взаємодіючими інформаційними системами через фізичні канали комунікаційної мережі і вузли комутації встановлюються логічні канали.

Логічний канал — це шлях для передачі даних від однієї системи до іншої. Логічний канал прокладається по маршруту в одному або декількох фізичних каналах. Логічний канал можна охарактеризувати, як маршрут, прокладений через фізичні канали і вузли комутації.

Інформація в мережі передається блоками даних за процедурами обміну між об’єктами. Ці процедури називають протоколами передачі даних.

Протокол — це сукупність правил, що встановлюють формат і процедури обміну інформацією між двома або декількома пристроями.

Завантаження мережі характеризується параметром, що називається трафіком. Трафік (traffic) — це потік повідомлень в мережі передачі даних. Під ним розуміють кількісну величину у вибраних точках мережі числа блоків даних, що проходять і їх довжини, виражені в бітах в секунду.

Істотний вплив на характеристику мережі надає метод доступу. Метод доступу – це спосіб визначення того, яка з робочих станцій зможе наступною використовувати канал зв’язку і як управляти доступом до каналу зв’язку (кабелю).

У мережі всі робочі станції фізично сполучені між собою каналами зв’язку по певній структурі, яка називається топологією. Топологія — це опис фізичних з’єднань в мережі, що вказує які робочі станції можуть зв’язуватися між собою. Тип топології визначає продуктивність, працездатність і надійність експлуатації робочих станцій, а також час звернення до файлового сервера. Залежно від топології мережі використовується той або інший метод доступу.

Склад основних елементів в мережі залежить від її архітектури. Архітектура — це концепція, що визначає взаємозв’язок, структуру і функції взаємодії робочих станцій в мережі. Вона передбачає логічну, функціональну і фізичну організацію технічних і програмних засобів мережі. Архітектура визначає принципи побудови і функціонування апаратного і програмного забезпечення елементів мережі.

В основному виділяють три види архітектури: архітектура термінал — головний комп’ютер, архітектура клієнт — сервер і однорангова архітектура.

Сучасні мережі можна класифікувати за різними ознаками: по віддаленості комп’ютерів, топології, призначенню, переліку послуг, що надаються, принципами управління (централізовані і децентралізовані), методами комутації, методами доступу, видами середовища передачі, швидкостями передачі даних [1].

1.2 Переваги використання мереж

Комп’ютерні мережі є варіантом співпраці людей і комп’ютерів, що забезпечує прискорення доставки і обробки інформації. Об’єднувати комп’ютери в мережі почали більше 30 років тому. Коли можливості комп’ютерів виросли і ПК стали доступні кожному, розвиток мереж значно прискорився.

Сполучені в мережу комп’ютери обмінюються інформацією і спільно використовують периферійне устаткування і пристрої зберігання інформації (рис. 1.2).

За допомогою мереж можна розділяти ресурси і інформацію. Нижче перелічені основні завдання, які вирішуються за допомогою робочої станції в мережі, і які важко вирішити за допомогою окремого комп’ютера.

Комп’ютерна мережа дозволить спільно використовувати периферійні пристрої, включаючи:

принтери;

плотери;

дискові накопичувачі;

приводи CD-ROM;

дисководи;

стримери;

сканери;

факс-модеми;

Комп’ютерна мережа дозволяє спільно використовувати інформаційні ресурси:

каталоги;

файли;

прикладні програми;

ігри;

бази даних;

текстові процесори.

Комп’ютерна мережа дозволяє працювати з розрахованими на багато користувачів програмами, що забезпечують одночасний доступ всіх користувачів до загальних баз даних з блокуванням файлів і записів, що забезпечує цілісність даних. Будь-які програми, розроблені для стандартних ЛОМ, можна використовувати в інших мережах.

Сумісне використання ресурсів забезпечить істотну економію засобів і часу. Наприклад, можна колективно використовувати один лазерний принтер замість покупки принтера кожному співробітникові, або метушні з дискетами до єдиного принтера за відсутності мережі.

Можна використовувати ЛОМ як поштову службу і розсилати службові записки, доповіді і повідомлення інших користувачів [6].

1.3 Архітектура мереж

Архітектура мережі визначає основні елементи мережі, характеризує її загальну логічну організацію, технічне забезпечення, програмне забезпечення, описує методи кодування. Архітектура також визначає принципи функціонування і інтерфейс користувача.

Розглянемо три види архітектури:

архітектура термінал — головний комп’ютер;

однорангова архітектура;

архітектура клієнт — сервер.

1.3.1 Архітектура термінал — головний комп’ютер

Архітектура термінал — головний комп’ютер (terminal — host computer architecture) – це концепція інформаційної мережі, в якій вся обробка даних здійснюється одним або групою головних комп’ютерів.

Дана архітектура припускає два типи устаткування:

головний комп’ютер, де здійснюється управління мережею, зберігання і обробка даних.

термінали, призначені для передачі головному комп’ютеру команд на організацію сеансів і виконання завдань, введення даних для виконання завдань і отримання результатів.

Головний комп’ютер через мультиплексори передачі даних (МПД) взаємодіють з терміналами, як представлено на рис. 1.3.

Класичний приклад архітектури мережі з головними комп’ютерами — системна мережева архітектура (System Network Architecture — SNA).

1.3.2 Однорангова архітектура

Однорангова архітектура (peer-to-peer architecture) – це концепція інформаційної мережі, в якій її ресурси розозподілені по всіх системах. Дана архітектура характеризується тим, що в ній всі системи рівноправні.

До однорангових мереж відносяться малі мережі, де будь-яка робоча станція може виконувати одночасно функції файлового сервера і робочої станції. У однорангових ЛОМ дисковий простір і файли на будь-якому комп’ютері можуть бути загальними. Щоб ресурс став загальним, його необхідно віддати в загальне користування, використовуючи служби віддаленого доступу мережевих однорангових операційних систем. Залежно від того, як буде встановлений захист даних, інші користувачі зможуть користуватися файлами відразу ж після їх створення. Однорангові ЛОМ достатньо хороші тільки для невеликих робочих груп.

Однорангові ЛОМ є найбільш легким і дешевим типом мереж. Вони на комп’ютері вимагають, окрім мережевої карти і мережевого носія, тільки операційної системи. При з’єднанні комп’ютерів, користувачі можуть надавати ресурси і інформацію в сумісне користування.

Однорангові мережі мають наступні переваги:

вони легкі в інсталяції і налаштуванні;

окремі ПК не залежать від виділеного сервера;

користувачі в змозі контролювати свої ресурси;

мала вартість і легка експлуатація;

мінімум устаткування і програмного забезпечення;

немає необхідності в адміністраторові;

добре підходять для мереж з кількістю користувачів, що не перевищує десяти.

Проблемою однорангової архітектури є ситуація, коли комп’ютери відключаються від мережі. У цих випадках з мережі зникають види сервісу, які вони надавали. Мережеву безпеку одночасно можна застосувати тільки до одного ресурсу, і користувач повинен пам’ятати стільки паролів, скільки мережевих ресурсів. При отриманні доступу до ресурсу, що розділяється, відчувається падіння продуктивності комп’ютера. Істотним недоліком однорангових мереж є відсутність централізованого адміністрування.

Використання однорангової архітектури не виключає застосування в тій же мережі також архітектури «термінал — головний комп’ютер» або архітектури «клієнт — сервер».

1.3.3 Архітектура клієнт – сервер

Архітектура клієнт — сервер (client-server architecture) – це концепція інформаційної мережі, в якій основна частина її ресурсів зосереджена в серверах, які обслуговують своїх клієнтів (рис. 1.5). Дана архітектура визначає два типи компонентів: сервери і клієнти.

Сервер – це об’єкт, що надає сервіс іншим об’єктам мережі за їхніми запитами. Сервіс – це процес обслуговування клієнтів.

Сервер працює за завданнями клієнтів і керує виконанням їхніх завдань. Після виконання кожного завдання сервер відсилає отримані результати клієнтові, що відправив це завдання.

Сервісна функція в архітектурі клієнт — сервер описується комплексом прикладних програм, відповідно до якого виконуються різноманітні прикладні процеси.

Процес, який викликає сервісну функцію за допомогою певних операцій, називається клієнтом. Ним може бути програма або користувач. На рис. 1.6 приведений перелік сервісів в архітектурі клієнт — сервер.

Клієнти – це робочі станції, які використовують ресурси сервера і надають зручні інтерфейси користувача. Інтерфейси користувача це процедури взаємодії користувача з системою або мережею.

Клієнт є ініціатором і використовує електронну пошту або інші сервіси сервера. У цьому процесі клієнт запрошує вид обслуговування, встановлює сеанс, отримує потрібні йому результати і повідомляє про закінчення роботи.

У мережах з виділеним файловим сервером на виділеному автономному ПК встановлюється серверна мережева операційна система. Цей ПК стає сервером. Програмне забезпечення (ПЗ), встановлене на робочій станції, дозволяє їй обмінюватися даними з сервером. Найбільш поширені мережеві операційна системи:

NetWare фірми Novel;

Windows NT фірми Microsoft;

UNIX фірми AT&T

Linux.

Крім мережевої операційної системи необхідні мережеві прикладні програми, що реалізовують переваги, що надаються мережею.

Мережі на базі серверів мають кращі характеристики і підвищену надійність. Сервер володіє головними ресурсами мережі, до яких звертається решта робочих станцій [7].

У сучасній клієнт — серверній архітектурі виділяється чотири групи об’єктів: клієнти, сервери, дані і мережеві служби. Клієнти розташовуються в системах на робочих місцях користувачів. Дані в основному зберігаються в серверах. Мережеві служби спільно використовуються серверами і даними. Крім того служби керують процедурами обробки даних.

Мережі клієнт — серверної архітектури мають наступні переваги:

дозволяють організовувати мережі з великою кількістю робочих станцій;

забезпечують централізоване управління обліковими записами користувачів, безпекою і доступом, що спрощує мережеве адміністрування;

ефективний доступ до мережевих ресурсів;

користувачеві потрібний один пароль для входу в мережу і для отримання доступу до всіх ресурсів, на які розповсюджуються права користувача.

Разом з перевагами мережі клієнт — серверної архітектури мають і ряд недоліків:

несправність сервера може зробити мережу непрацездатною, як мінімум втрату мережевих ресурсів;

вимагають кваліфікованого персоналу для адміністрування;

мають вищу вартість.

1.3.4 Вибір архітектури мережі

Вибір архітектури мережі залежить від призначення мережі, кількості робочих станцій і від виконуваних нею дій [1].

Слід вибрати однорангову мережу, якщо:

кількість користувачів не перевищує десяти;

всі машини знаходяться близько одна від одної;

мають місце невеликі фінансові можливості;

немає необхідності в спеціалізованому сервері, такому як сервер БД, факс-сервер, або який-небудь інший;

немає можливості, або необхідності в централізованому адмініструванні.

Слід вибрати клієнт-серверну мережу, якщо:

кількість користувачів перевищує десяти;

потрібне централізоване управління, безпека, управління ресурсами, або резервне копіювання;

необхідний спеціалізований сервер;

потрібний доступ до глобальної мережі;

потрібно розділяти ресурси на рівні користувачів.

Розділ ІІ. Пошук несправностей в мережах на базі OC Windows

2.1 Проблеми реєстрації робочої станції

Одна з найбільш поширених проблем з’єднання в мережі виникає, коли робоча станція не може зареєструватися в домені. Це може бути через безліч причин:

конфігурація протоколу;

дозвіл імені;

дозвіл імені NetBIOS;

повноваження.

2.1.1 Команда ,,ping”

Якщо робоча станція має проблеми з реєстрацією в домені, перш за все необхідно перевірити з’єднання. Для цього використовується утиліта ping-. Як показано на роздруківці нижче, спочатку виконується ping за іменем щоб перевірити дозвіл на ім’я. Вона вертається назад з відповіддю. Потім виконується ping за визначеною ІР-адресою, щоб перевірити чи є доступ до того ж місця призначення. В останню чергу посилається великий пакет для перевірки того, що пакети великих розмірів можуть дістатися до місця призначення. Утиліта рing за замовчуванням посилає дуже малий 32-бітний пакет, який може дістатися до місця призначення, в той час як великий за об’ємом трафік реєстрації може не пройти через маршрутизатор.

Якщо великі пакети не доходять до місця призначення, а малі пакети доходять до сервера реєстрації, то можна підкоректувати реєстр і задати менший розмір пакета як тимчасовий захід, поки не буде відомо чи зможуть підтримуватися великі пакети. Це робиться в реєстрі наступним чином.

Додати значення в наступний ключ :

HKEY_LOCAL_MACHINESYSTEMCurrentControlSetServicesTcipipParameters_

Ім’я значення : TcpSendSegmentSize

Тип буде Reg_Dword

За замовчуванням використовується 1460 байт

Ці зміни можуть впливати на всю комунікацію ТСР/ІР і повинні робитися тільки після детального тестування. Перед тим як робити зміни в реєстрі, необхідно переконатися, що існує детально перевірена і актуальна резервна копія. Найпростіше, що можна зробити – це експортувати ключі [2].

Для аналізу проблеми використаємо програму Netmon, вибравши необхідну робочу станцію і сервер. Наступним кроком потрібно повторити команди ping і в додаток до команд ping необхідно також виконати команди:

net view ім’я_сервера

net user ім’я_сервераipc$

Якщо дві команди повертаються з повідомленням про помилку, то має місце проблема. Необхідно скористатись Netmon і перевірити чи можливо знайти джерело проблеми. Із отриманих даних видно, що команда ping працює фактично без будь-яких проблем. Це показано на роздруківці нижче. Пакет ICMP є ехо-пакетом і його розмір 32 байти. Цей розмір використовується за замовчуванням в команді ping.

За ехо-пакетом ІСМР слідує пакет відповіді ІСМР, який пердставлений на роздруківці нижче. Цей пакет повертається із місця призначення як пакет ехо-відповідь. Він також має 32 байти. Це говорить про те, що існує елементарна комунікація між робочою станцією і сервером.

Після цього командою net view ім’я_сервера перевіряється мережу, що приводить до трьохходового підтвердження прийому даних (квитування) між робочою станцією і сервером. Трьохходове квитування відбувається між робочою станцією і портом 139, службою сеансу NetBIOS на сервері. В даному випадку все працює нормально, тому необхідно подивитися розділ NBT наступного кадру, що показаний на роздруківці нижче. Кадр із робочої станції на сервер виглядає правильним. Видно, що тип пакету вказується як запит сеансу (session request). Він вміщує ім’я викликаного сервера і ім’я робочої станції яка викликає. <00> є унікальним суфіксом NetBIOS, який вказує службу робочої станції. Можна знайти реєстрацію <00> для цієї машини в базі даних WINS. Реєстрація в базі даних WINS полегшує NetBIOS комунікацію між машинами.

Так як запит сеансу NTB пройшов успішно, тоді необхідно подивитись на відповідь, яка приходить з сервера. Вона міститься на роздруківці нижче і дає деяку корисну інформацію.

Отримана відповідь з відмовою сеансу (Negative Session Response), і код помилки служби сеансу говорить про те, що ім’я, яке викликається, відсутнє. Завдяки цьому стає зрозуміло, що проблема не в робочій станції, а в сервері. Інші робочі станції будуть стикатися з такою ж проблемою. Тепер необхідно перевірити, що відбувається на сервері. Але спочатку необхідно глянути, чи можна отримати яку-небудь додаткову інформацію із щойно зробленого трасування Netmon.

На роздруківці нижче наведено декілька запитів контролера первинного домену, але немає відповіді. Це відбувається як SMB C transact в mailslotnetnetlogon. Можливо існує також проблема із службою netlogon.

Якщо переглянути події на робочій станції, можна побачити наступне повідомлення: «Броузер не зміг отримати список серверів з мастер-броузера PROX у мережі DeviceNetBT_E100Bl. Дані є кодом помилки». Це повідомлення просто підтверджує, що на сервері є проблема.

На сервері необхідно перевірити наступне:

Чи служба сервера виконується на комп’ютері місця призначення. Перевірити аплет служб в панелі керування (рис.2.1). Якщо служба сервера не виконується, машина все одно відповідатиме на ping, але сеанс створити неможливо. Якщо служба сервера зупинена, то необхідно запустити її. Це пояснить повідомлення помилок броузера в журналі подій, оскільки служба броузера комп’ютера залежить від служби сервера. Крім того, служба netlogon також залежить від служби сервера. Питання, звичайно, в тому, чому служба сервера зупинена? Деяку інформацію Netmon просто не може повідомити. Можливо, настав час змінити пароль адміністратора.

Рис. 2.1. Перевірка стану служб.

Чи відповідає сервер місця призначення. Він може бути заблокований. Сервер може відповідати на ехо-пакет ICMP, навіть якщо сеанс неможливо створити. Якщо комп’ютер заблокований і неможливо відновити керування менеджером завдань або будь-яким іншим способом, слід повідомити всіх користувачів про необхідність зберегти свої дані і по можливості вийти з системи. Можна спробувати виконати закриття системи, хоча залежно від того, що відбулося, можливо, доведеться зробити повне завантаження. Якщо відновлення не відбулося, то доведеться перевіряти процедури резервного копіювання.

Перевірити аплет ліцензії в панелі керування і в журналі подій, щоб переконатися, що обмеження ліцензії не порушені.

Чи використовується DNS або файл хоста. Методи дозволу імені хоста використовуються першими в ping для дозволу імені. Команди net використовують методи дозволу імені NETBIOS (lmhosts, WINS). Утиліта рing може працювати, тоді як net view може простоювати.

2.2 Пошук несправностей в мережі з виділеним DHCP сервером

Хоча DHCP полегшує життя адміністратора, іноді клієнтська машина стикається з проблемами при отриманні адреси. У таких ситуаціях інформація часто буває мізерною. Крім того факту, що робоча станція не отримала адреси, більше нічого невідомо. Тут починають відігравати роль знання процесів DHCP і Netmon.

2.2.1 Діалог з DHCP сервером

Перш за все, необхідно перевірити, що машина була зконфігурована для запиту адреси. Якщо у вікні властивостей TСР/ІР відмічена властивість «отримувати IP-адресу з сервера DHCP», то це повинно працювати. Якщо ні, необхідно переривати Netmon і проглянути діалог. У ідеалі повинні бути присутніми чотири кадри, перелічені нижче.

Пошук DHCP

Пропозиція DHCP

Запит DHCP

DHCP АСК

Якщо один з чотирьох кадрів не присутній, то DHCP не працюватиме, а клієнт не зможе отримати адресу. Якщо немає жодного, то клієнт неправильно сконфігурований для запиту адреси DHCP. Вирішення проблем DHCP є процесом переглядання діалогу і ідентифікація того, що з діалогу, представленого вище, пропущено[2].

2.2.2 Аналіз діалогу комп’ютерів у мережі

Перший крок полягає в перегляді трасування і пошуку пропущеного кадру. Кадр запиту DHCP посилається за допомогою багатоадресової розсилки UDP IP з порту 68 (клієнтський порт ВООТР), в порт 67( серверний порт ВООТР). Magic cookie будуть правильними. Це чотирьохбайтна область в пакеті DHCP, яка ідентифікує початок поля, означеного постачальником для спеціальних параметрів. Якщо використовується дане поле параметрів, це наголошується IP-адресою 99.130.83.99, яка показана в трасуванні Netmon як шістнадцяткова 63 82 53 63. Параметри можуть перелічувати ідентифікатор клієнта, запитану адресу, а також інші позиції. У нашому полі параметрів ідентифікатор клієнта рівний адресі MAC комп’ютера, що робить запит — в даному випадку KENNY. Також видно, що машина KENNY запрошує ту ж адресу, якою вона володіла раніше. Якщо ця адреса доступна, то її можна буде використовувати знову.

У трасуванні нижче запитана адреса недоступна, оскільки вона отримує NACK, що є негативним підтвердженням. Якщо розглянути частину IP в кадрі, то можна побачити машину, яка посилає цей NACK на робочу станцію. Це видно в тій частині пакету, що приходить з порту 67 (порту сервера ВООТР), в порт 68 (порт клієнта ВООТР). Коли робоча станція отримує NACK, вона не ініціалізує TСР/ІР, поки не отримає адресу. Якщо TСР/ІР є єдиним протоколом, машина не зможе спілкуватися в мережі, поки не буде виявлений сервер DHCP.

Оскільки клієнтська машина посилає запити DHCP і отримує NACK (відмову) з сервера DHCP, то можна сказати, що вони спілкуються. Факт, що машина посилає запити, є позитивним, оскільки вона робить все, що повинна робити клієнтська машина. Для перевірки можна використовувати команду ipconfig /renew з вікна CMD, що змусить клієнтську машину створити трафік DHCP. Це один із способів виконати передачу, не перезавантажуючи машину. У трасуванні Netmon повинні бути два кадри DHCP: запит DHCP і DHCP АСК (підтвердження).

У даному випадку трасуванням DHCP можна знайти тільки запити і один NACK і жодного іншого трафіку. Наступний крок полягає в переході до сервера і вивчення властивостей DHCP, де можна виявити, що сервер не має вільних адрес, або що область дії була деактивована. Це, дві найбільш поширені причини[2].

2.3 Визначення швидкодії мережі

Немає нічого незвичайного, коли користувачі скаржаться на те, що мережа працює поволі. Ці скарги мережеві адміністратори чують достатньо часто. Проте користувачі рідко висловлюють інші думки, крім загального спостереження, що мережа повільна. Раніше адміністратор приходив до користувача, спостерігав за його діями і погоджувався або не погоджувався з точністю спостережень. Це не кращий спосіб для нового тисячоліття. У нас є Netmon як засіб порятунку. Розглянемо приклад нижче, щоб зрозуміти, як Netmon працює в цій ситуації[1].

2.3.1 Засоби і способи визначення швидкодії мережі

Простим способом визначити швидкодію мережі є використання експерта середнього часу відповіді сервера, наявного в Netmon 2.0. Перш ніж використати експерта, необхідно перехопити деякий об’єм трафіку між сервером і клієнтською машиною, для цього необхідно сконфігорувати фільтр перехоплення, який ізолює трафік між робочою станцією і даним сервером. Це повинно бути зроблено після перевірки робочої станції на те, скільки в ній відкрито додатків, скільки є вільного простору на диску для віртуальної пам’яті, і т.д. Коли будуть виключені всі можливі проблеми робочої станції, можна починати перехоплення даних[1].

2.3.2 Виявлення джерела впливу на швидкодію мережі

Для аналізу швидкодії необхідно завантажити перехоплений файл в Netmon 2.0 і сконфігорувати експерт часу відповіді (рис.2.2). Конфігурація експерта є дуже важливою для отримання точних результатів. Якщо, наприклад, користувач скаржиться, що повільно працює пошта РОРЗ, то необхідно додати до експерта порт 110.

Змінюючи конфігураційні файли, експерт може повідомити про більшість додатків, що виконуються в мережі. Якщо видалити всі порти, окрім порту даної програми, будуть отримані різні показники продуктивності. Використання Netmon 2.0 в цій області майже не обмежене.

Рис. 2.2. Експерт середнього часу відповіді сервера.

Експерт створює звіт, перелічуючи IP-адреси і середній час відповіді в секундах, як показано на рис.2.3. Якщо результати відповідають базовим показникам, можливо, доведеться знову аналізувати робочу станцію і роботу певного користувача. Якщо вони дійсно повільні, то трасування вимагатиме додаткового аналізу. Звіт розподілу протоколів, звіт верхніх користувачів і експерт пересилки TCP можуть надати цінну допомогу при пошуку причини повільної роботи мережі. Крім перегляду на екрані звіти можна зберегти як текстові файли і роздрукувати або перетворити на файли інших форматів, наприклад файли Microsoft Word[7].

2.4 Причини помилок у журналі подій

Іноді у журналі виникають помилки подій. Однією з них є подія ID 2000, яка говорить Status_no_such_file. Ця подія відбувається, коли мережевий додаток посилає команду видалення файла на загальний диск, а файл вже був видалений. Тобто, в другому рядку розділу даних повідомлення про помилку буде c000000f, яке відповідає Status_no_such_file.

2.4.1 Метод пошуку серверних проблем

Ця проблема пов’язана з SMB. Спочатку потрібно розглянути файл перехоплення. Для спрощення створюється фільтр виводу, який показує тільки команди SMB для видалення файлу. На рис.2.4 показано, як створюється цей фільтр виводу. Знаходячись в режимі виводу, вибирається фільтр з меню виводу (display), після подвійного клацання по рядку протоколу з’являється діалогове вікно вибору, де відключаються всі протоколи. Наступним кроком потрібно вибрати SMB із списку протоколів в правій панелі діалогового вікна, а потім клацнути по кнопці включити (enable). Далі перейти в розділ «S» списку протоколів. Це можна зробити активізувавши на панелі меню «name» і введення «S». В наслідок цього відбудеться переміщення в розділ «S», дозволяючи швидко знайти протокол SMB. Коли протокол SMB буде включений, потрібно знайти команду SMB delete. Щоб це зробити, потрібно вибрати закладку «property» і в ній знайти протокол SMB. Клацнувши на знаку «плюс» поряд з SMB, з’явиться список властивостей протоколу, серед яких потрібно вибрати «command» із діалогово вікна. Коли «command» буде вибрано, появиться список значень. У списку значень потрібно вибрати «delete file» і потім натиснути «ok». Цей фільтр виводу показує команди «SMB delete» будь-якого комп’ютера[6].

При перегляді кадрів «SMB delete» потрібно знайти повідомлення про помилку. Розглянемо взаємодію. Клієнтська машина посилає на сервер команду «C delete file». Параметри включають розміщення файлу.

Відповідь з сервера повертається в наступному кадрі який представлений в роздруківці нижче. В ньому команда «R delete file» з повідомленням про відсутність помилок. Фай успішно видалений з сервера.

В першому файлі перехоплених даних проблема не локалізована. Для того щоб знайти помилку необхідно, створити фільтр перехоплення, що перехоплюватиме тільки один тип пакетів. Щоб отримати необхідну інформацію, яка показана на рис. 2.5, необхідно знайти шаблон, який вказує команду «SMB delete». Як можна побачити з рис.2.6, вибір в панелі виводу командного рядка SMB виводить число 06 в шістнадцятковій панелі в рядку зсуву 03. У рядку статусу Netmon в нижньому правому кутку, точний зсув рівний Зе в шістнадцятковому вигляді. Тепер є зсув і шаблон для фільтру перехоплення команди «delete SMB».

2.4.2 Фільтр перехоплення, та його використання

Виконання програми Netmon можна спланувати за допомогою команди AT яка вводиться у консолі cmd. Оскільки використовується спеціалізований фільтр перехоплення за допомогою якого можна визначити достатньо великий буфер перехоплення, то йому необхідно задати виконання протягом достатньо довгого періоду часу.

Використання фільтру перехоплення

Netmon /autostart /buffersize 1024000 /capturefilter с:/smbdelete.cf /autostop

Приведений вище текст команди необхідно ввести у текстовий редактор і зберегти як файл .bat. Для автоматизації процесу необхідно використати службу «Планувальник завдань».

На рис.2.7 зображено використання служби «Планувальник завдань» для автоматизації сеансу Netmon. Необхідно запустити службу планувальника, використовуючи аплет служби в панелі управління, у вікні CMD ввести необхідну команду AT. В даному випадку планувальник виконуватиме файл .bat з понеділка до п’ятниці в 5:00 після обіду. Приведений вище файл .bat виконуватиметься, поки буфер не заповниться, і потім зупиниться.

Виконуючи автоматичний сеанс Netmon під час прояву серверної проблеми, є можливість знайти неправильно працюючу програму, яка намагається повторно видалити вже видалений файл.

Ретельно створений фільтр перехоплення полегшує знаходження проблемної програми. При виявлені повідомлення про помилку, фільтр покаже, яка програма виконувалася в даний час. Крім того, можна включити перегляд часу при відкритті файлу перехоплення і точно побачити, який кадр відповідає певному повідомленню про помилку в переглядачі подій [6].

2.5 Проблеми що виникають при широкомовленні

Широкомовлення завжди є хорошим об’єктом для моніторингу, оскільки примушує всі машини в підмережі проглядати кадр. Це створює зайву роботу для багатьох машин. Крім того, коли виникає надмірна кількість широкомовних запитів, це створює руйнівний вплив на мережу.

При розгляді трафіку широкомовлення перший крок полягає в створенні фільтру виводу широкомовлення, що вибирає всі широкомовні повідомлення у вікні фільтру виводу, після цього перевірка широкомовних повідомлень достатньо прямолінійна. Якщо виникає широкомовний запит, як на рис.2.8, його легко виявити. Найбільш активному користувачеві звіт може дати уявлення про те, як він впливає на мережу. З рис.2.8 видно що один користувач використовує велику частину трафіку у мережі.

Наступний пакет ARP показує IP-адресу і MAC адресу машини, яка викликає надмірне широкомовлення .

Для отримання імені користувача можна виконати наступні команди:

використати ping –a 10.0.0.163 для отримання імені хосту;

використати arp –a для виведення кешу ARP;

використати nbtstart –a 10.0.0.163 для отримання таблиці імен NetBIOS віддаленої машини.

Для усунення надмірного широкомовлення необхідно дослідити машину і перевірити, яке програмне забезпечення встановлено, які протоколи завантажено, а також вид використовуваного мережевого адаптера. Також, необхідно подивитися, чи існують оновлення для будь-якого з цих об’єктів, драйверів, перевірити оновлення вбудованих програм самого комп’ютера.

Визначивши, коли виникла проблема, можна дізнатись про те, яке програмне забезпечення було додане, видалене або оновлене, тобто що викликало проблему [2].

Розділ ІІІ. Методи захисту від несанкціонованого доступу в мережі TCP/IP

3.1 Безпека комп’ютерів на базі Windows 2000/XP

3.1.1 Сканування мережі TCP/IP

Метою сканування є визначення IP-адрес хостів мережі, що атакуються, і для виконання сканування можна скористатися утилітою ping. На рис.3.1 представлений результат сканування утилітою ping хосту Sword-2000.

Із результату видно, що комп’ютер за вказаною адресою підключений до мережі і з’єднання працює нормально. Це найпростіший спосіб сканування мережі, од­нак, він не завжди при­водить до потрібного резуль­тату, оскільки багато вузлів блокують зворотню відправку пакетів ICMP за допомогою спеціальних засобів захисту.

Якщо обмін даними за протоколом ICMP заблокований, хакерами можуть бути використані інші утиліти, наприклад, hping. Ця утиліта здатна фрагментувати (тобто ділити на фрагменти) пакети ICMP, що дозволяє обходити прості пристрої блокування доступу, які не роблять зворотну збірку фрагментованих пакетів [9].

Інший спосіб обходу блокування доступу – сканування за допомогою утиліт, що дозволяють визначити відкриті порти комп’ютера. Прикладом такої утиліти є SuperScan, яка надає користувачам зручний графічний інтерфейс (див рис.3.2).

На рис. 3.2 приведений результат сканування мережі в діапазоні IP-адрес 1.0.0.1-1.0.0.7. Деревовидний список в нижній частині вікна відображає список всіх відкритих портів комп’ютера Sword-2000 серед яких TCP-порт 139 сеансів NETBIOS. Запам’ятавши це, перейдемо до детальнішого дослідження мережі – до її інвентаризації .

3.1.2 Інвентаризація мережі

Інвентаризація мережі полягає у визначенні загальних мережевих ресурсів, облікових записів користувачів і груп, а також у виявленні програм, що виконуються на мережевих хостах. При цьому хакери дуже часто використовують наступний недолік комп’ютерів Windows NT/2000/XP – можливість створення нульового сеансу NETBIOS з портом 139.

3.1.3 Нульовий сеанс

Нульовий сеанс використовується для передачі деяких відомостей про комп’ютери Windows NT/2000, необхідні для функціонування мережі. Створення нульового сеансу не вимагає виконання процедури аутентифікації з’єднання. Для створення нульового сеансу зв’язку необхідно з командного рядка Windows NT/2000/XP виконати наступну команду:

net usel.0.0.lIPC$»» /user:»»

Де1.0.0.1 – це IP-адреса комп’ютера Sword-2000 ,що атакується, IPC$ – це (абревіатура загального ресурсу мережі Inter-Process Communication) міжпроцесна взаємодія, перша пара лапок означає використання порожнього пароля, а друга пара в записі user:»» вказує на порожнє ім’я віддаленого клієнта. Анонімний користувач, що підключився нульовим сеансом за замовчуванням отримує можливість завантажити диспетчер користувачів, який використовується для проглядання користувачів і груп, виконувати програму проглядання журналу подій. Йому також доступні і інші програми віддаленого адміністрування системою, що використовують протокол SMB (Server Message Block — блок повідомлень сервера). Більше того, користувач, що під’єднався нульовим сеансом, має права на перегляд і модифікацію окремих розділів системного реєстру.

Ще один метод інвентаризації полягає у використанні утиліт net view і nbtstat з пакету W2RK. Утиліта net view дозволяє відобразити список доменів мережі.

C:>net view /domain

Домен

SWORD

Команда виконана вдало.

В результаті відобразилася назва робочої групи SWORD. Якщо вказати знайдене ім’я домену, утиліта відобразить підключені до нього комп’ютери.

C:>net view /domain : SWORD

ALEX-3

SWORD-2000

Тепер необхідно визначити зареєстрованого на даний момент користувача серверного комп’ютера Sword-2000 і завантажені на комп’ютері служби. З цією метою використаємо утиліту nbtstat. Результат її використання представлений на рис. 3.3. На цьому рисунку відображена таблиця, в якій перший стовбець вказує ім’я NetBIOS, в слід за ім’ям відображений код служби NetBIOS. Код <00> після імені комп’ютера означає службу робочої станції, а код <00> після імені домену – ім’я домену. Код <03> означає службу розсилки повідомлень, які передаються користувачу, що заходить в систему, ім’я якого стоїть перед кодом <03> в даному випадку Administrator.

На комп’ютері також працює служба браузера MSBROWSE, на що вказує код після імені робочої групи SWORD. Отже ми вже маємо ім’я користувача, зареєстрованого в даний момент на комп’ютері Administrator, за допомогою процедури net view, вказавши їй ім’я віддаленого комп’ютера. Визначаили також мережеві ресурси ком’ютера Sword-2000, які використовує Administrator. Результати пердставлені на рис. 3.4.

Отже, обліковий запис користувача Administrator відкриває загальний мережний доступ до деяких папок файлової системи комп’ютера Sword-2000 і приводу CD-ROM. Таким чином про комп’ютер відомо достатньо багато – він дозволяє нульові сеанси NetBIOS, на ньому працює користувач Administrator, відкриті порти 7, 9, 13, 17, 139, 443, 1025, 1027 комп’ютера, і в число загальних мережних ресурсів входять окремі папки локального диску C: . Тепер необхідно дізнатись пароль доступу користувача Administrator, після чого в розпорядженні буде вся інформація про жорсткий диск С: комп’ютера.

Якщо протокол NetBIOS через TCP/IP буде відключений (комп’ютери Windows 2000/XP надають таку можливість), можна використати протокол SNMP ( Simple Network Management Protocol – простий протокол мережевого управління), який забезпечує моніторинг мереж Windows NT/2000/XP [8].

3.1.4 Реалізація цілі

Виконання атаки на системи Windows NT/2000/XP складається з наступних етапів.

Проникнення в систему, що полягає в отриманні доступу.

Розширення прав доступу, що полягає в зломі паролів облікових записів з великими правами, наприклад, адміністратора системи.

Виконання мети атаки: отримання даних, руйнування інформації і так далі.

Проникнення в систему починається з використання облікового запису, виявленого на попередньому етапі інвентаризації. Для визначення потрібного облікового запису хакер міг скористатися командою nbtstat або браузером MIB, або якими-небудь хакерськими утилітами, удосталь представленими в Інтернеті. Виявивши обліковий запис, хакер може спробувати під’єднається до комп’ютера, використовуючи його для вхідної аутентифікації. Він може зробити це з командного рядка, ввівши таку команду.

D:>net use1.0.0.1IPC$ * / u: Administrator

Символ «*» у рядку команди указує, що для підключення до віддаленого ресурсу IPC$ потрібно ввести пароль для облікового запису Administrator. У відповідь на введення команди відобразиться повідомлення:

Type password for1.0.0.1IPC$:

Введення коректного пароля приводить до встановлення авторизованого підключення. Таким чином, ми отримуємо інструмент для підбору паролів входу в комп’ютер. Генеруючи випадкові комбінації символів або перебираючи вміст словників, можна, врешті-решт, натрапити на потрібне поєднання символів пароля. Для спрощення підбору існують утиліти, які автоматично роблять всі ці операції, наприклад SMBGrind, яка входить в комерційний пакет CyberCop Scanner компанії Network Associates. Ще одним методом є створення пакетного файлу з циклічним перебором паролів.

Проте віддалений підбір паролів – далеко не наймогутніше знаряддя злому. Всі сучасні сервери, як правило, забезпечені захистом від багатократних спроб входу із зміною пароля, інтерпретуючи їх як атаку на сервер. Для злому системи захисту Windows NT/2000/XP частіше використовується могутніший засіб, що полягає у отриманні паролів бази даних SAM (Security Account Manager –диспетчер облікових даних системи захисту). База даних SAM містить шифровані коди паролів облікових записів, вони можуть витягуватися, зокрема віддалено, за допомогою спеціальних утиліт. Далі ці паролі дешифруються за допомогою утиліти дешифрування, що використовує який-небудь метод злому, наприклад, «грубою силою», або словниковою атакою, шляхом перебору слів із словника.

Найбільш відомою утилітою дешифрування є програма LC4 (скорочення від назви LOphtcrack), яка діє у парі з такими утилітами, як:

Samdump — отримання шифрованих паролів з бази даних SAM.

Pwdump — отримання шифрованих паролів з системного реєстру комп’ютера, включаючи віддалені системи. Ця утиліта не підтримує посилене шифрування Syskey бази SAM.

Pwdump2 — отримання шифрованих паролів з системного реєстру, в якому застосовано шифрування Syskey. Ця утиліта підтримує роботу тільки з локальними системами.

Pwdump3 — те ж, що і Pwdump2, але з підтримкою віддалених систем.

Для отримання шифрованих паролів з комп’ютера Sword-2000 застосуємо утиліту Pwdump3:

C:>pwdump3 sword-2000 > password. psw

Вміст отриманого файлу представлений у вікні додатку Блокнот (Notepad) (рис. 3.5).

Як видно, у файлі password.psw міститься обліковий запис Administrator який був знайдений на етапі інвентаризації. Щоб розшифрувати паролі, слід застосувати програму LC4 і хоча пробна версія цієї програми підтримує тільки дешифрування паролів методом словесної атаки, все ж дає можливість взлому паролів комп’ютера Sword-2000 рис. 3.6.

Таким чином, маючи можливість створення нульових сеансів підключення NETBIOS до комп’ютера, в принципі, можна отримати паролі облікових записів комп’ютера, включаючи адміністратора системи.

Для розширення прав доступу в системі використовуються спеціальні програми, що дозволяють виконувати віддалене керування системою, зокрема реєстрацію дій користувача. Для цього на комп’ютер можуть бути впроваджені так звані клавіатурні шпигуни – програми, що реєструють натиснення клавіш. Всі отримані дані записуються в окремий файл, який може бути відісланий на інший комп’ютер в мережі.

Інший варіант – розміщення в системі активного трояна, наприклад, NetBus, або Во2к (Back Orifice 2000), які забезпечують засоби прихованого віддаленого керування і моніторингу за атакованим комп’ютером[8].

Розглянемо роботу NetBus на прикладі двох мережевих комп’ютерів: клієнта — комп’ютер Sword-2000 (ІР-адрес 1.0.0.1), і сервера — комп’ютер Alex-3 (IP-адрес 1.0.0.5).

Для успішної роботи троянського коня NetBus на комп’ютері, що атакується, спочатку потрібно запустити серверний компонент, який називається NBSvr. При запуску програми NBSvr відображається діалог, представлений на рис.3.7.

Перед використанням сервера NetBus утиліту NBSvr необхідно налаштуаати. Для цього виконується така процедура:

У діалозі NB Server (Сервер NB) клацнути на кнопці Settings (Параметри). На екрані з’явиться діалог Server Setup (Параметри сервера), представлений на рис.3.8.

Встановити прапорець Accept connections (Приймати з’єднання).

У полі Password (Пароль) ввести пароль доступу до сервера NetBus.

Із списку Visibility of server (Видимість сервера) вибрати пункт Full visible (Повна видимість), що дозволить спостерігати за роботою сервера NetBus (але для роботи краще вибрати повну невидимість).

У полі Access mode (Режим доступу) вибрати Full access (Повний доступ), що дозволить робити на комп’ютері всі можливі операції віддаленого керування.

Встановити прапорець Autostart every Windows session (Автозавантаження при кожному сеансі роботи з Windows), щоб сервер автоматично завантажувався при вході в систему.

Клацнути мишею на кнопці ОК. Сервер готовий до роботи.

Тепер необхідно налаштувати роботу клієнта — утиліту NetBus.exe.

Завантажити утиліту NetBus.exe, після чого відобразиться вікно NetBus 2.0 Pro, представлене на рис. 3.9.

Вибрати команду меню Host * Neighborhood * Local (Хост * Сусідній хост * Локальний). Відобразиться діалог Network (Мережа), представлений на рис. 3.10.

Клацнути на пункті Microsoft Windows Network (Мережа Microsoft Windows) і відкрити список мережевих хостів рис. 3.11.

Вибрати комп’ютер з встановленим сервером NetBus, в даному випадку Sword-2000 і клацнути на кнопці Add (Додати). На екрані з’явиться діалогове вікно Add Host (Додати хост), рис. 3.12.

В полі Host name/IP (Ім’я хосту/ІР) ввести ІР-адресу серверного хосту 1.0.0.1.

В полі User name (Ім’я користувача) необхідно ввести ім’я облікового запису Administrator, а в полі Password (Пароль), що дешифрований програмою LC4 пароль 007.

Клацнути на кнопці ОК. На екрані відобразиться діалог Network (Мережа).

Закрити діалог Network (Мережа), клацнувши на кнопці Close (Закрити). На екрані відобразиться вікно NetBus 2.0 Pro із записом доданого хосту (рис. 3.13).

Щоб під’єднатися до хосту Sword-2000 необхідно клацнути правою кнопкою миші на пункті списку Sword-2000 і з контекстного меню, що відобразилося, вибрати команду Connect (Під’єднати). У разі успіху в рядку стану вікна NetBus 2.0 Pro відобразиться повідомлення Connected to 1.0.0.1 (v.2.0) (Підключений до 1.0.0.1 (v.2.0)).

Після успішного з’єднання з серверним компонентом Netbus, використовуючи інструменти клієнта Netbus, можна зробити з атакованим комп’ютером все що завгодно. Практично йому будуть доступні ті ж можливості, що і у локального користувача Administrator. На рис. 3.14. представлений список інст­рументів клієнта NetBus, який відображений в меню Control (Управління).

Серед цих інструментів можна відзначити засоби, зібрані в підменю Spy functions (Засоби шпигунства), що містять такі інструменти, як клавіатурний шпигун, перехоплювачі екранних зображень і інформації, що отримується з відеокамери, а також засобу запису звуків. Таким чином, хакер, що проник у комп’ютер, може підглядати, підслуховувати і читати все, що бачить користувач, говорить, або вводить з клавіатури комп’ютера. Хакер також може модифікувати системний реєстр комп’ютера Sword-2000, завантажувати будь-які програми і перезавантажувати віддалену систему Windows, не кажучи вже про можливості перегляду і копіювання будь-яких документів і файлів.

Як уже згадувалося, описана в цьому розділі утиліта сервера NetBus, вимагає попереднього запуску на комп’ютері, що атакується. Останнє завдання складає цілу окрему область хакінгу і полягає в пошуку відкритих через недогляд каталогів інформаційного сервера IIS, а також у використанні методів «соціальної інженерії», що використовується для впровадження в комп’ютер троянських коней або вірусів.

3.1.5 Приховування слідів

Аудит, поза сумнівом, є одним з найбільш серйозних засобів захисту від взлому комп’ютерної системи, і відключення засобів аудиту – одна з перших операцій, яку виконують хакери при зломі комп’ютерної системи. Для цього застосовуються різні утиліти, що дозволяють очистити журнал реєстрації і/або відключити аудит системи перед початком роботи.

Для відключення аудиту хакери можуть відкрити консоль ММС і відключити політику аудиту, скориставшись засобами операційної системи. Іншим, могутнішим засобом, є утиліта auditpol.exe комплекту інструментів W2RK. З її допомогою можна відключати (і включати) аудит як локального, так і віддаленого комп’ютера. Для цього необхідно з командного рядка ввести таку команду.

C:Auditpol>auditpol sword-2000 /disable

На екрані з’являться результати роботи:

Running…

Audit information changed successfully on sword-2000…

New audit policy on sword-2000…

(0) Audit Disabled

System = No

Logon = No

Object Access = No

Privilege Use = No

Process Tracking = Success and Failure

Policy Change = No

Account Management = No

Directory Service Access = No

Account Logon = No

Параметр команди sword-2000 — це ім’я віддаленого комп’ютера, а ключ /disable задає відключення аудиту на цьому комп’ютері. Утиліта auditpol.exe є досить ефективним засобом для управління мережевими ресурсами і також може бути інструментом який використовується при взломі. Також ця утиліта дозволяє включати і відключати аудит бази даних SAM, що є передумовою використання утиліти pwdump3.exe для отримання паролів з бази SAM.

Очищення журналів безпеки можна виконати або за допомогою утиліти проглядання журналів Windows 2000/XP, або за допомогою спеціальних утиліт. У першому випадку слід виконати наступні дії.

Клацнути на кнопці Пуск (Start) і в головному меню, що з’явилося, вибрати команду Налаштування * Панель управління (Settings* Control Panel).

У панелі управління, відкрити теку Адміністрування (Administrative Tools).

Двічі клацнути на аплеті Управління комп’ютером (Computer Management). На екрані з’явиться діалог консолі ММС.

Послідовно відкрити теки Службові програми * Перегляд подій (System Tools | Event Viewer).

Клацнути правою кнопкою миші на пункті Безпека (Security Log).

Вибрати команду контекстного меню Стерти всі події (Clear all Events). На екрані з’явиться діалог Проглядання подій (Event Viewer) з пропозицією зберегти журнальні події у файлі.

Клацнути на кнопці Ні (No), якщо більше не потрібні зафіксовані в журналі події. Журнал буде очищений.

При очищенні журналу безпеки з нього витираються всі події, але відразу встановлюється нова подія — тільки що виконане очищення журналу аудиту! Таким чином, хакер все ж таки залишить свій слід — порожній журнал із зафіксованою подією очищення журналу[9].

3.2 Засоби віддаленого керування

Засоби віддаленого керування комп’ютерами сьогодні набули великої популярності. Поступово, крок за кроком, з інструменту віддаленого адміністрування, що використовувалися суто в технологічних цілях, програмні засоби цього типу почали використовуватися співробітниками різних організацій для роботи зі своїм офісним комп’ютером не виходячи з будинку, з домашнього комп’ютера. Сучасні програми віддаленого керування офісним комп’ютером надають цілий набір засобів для підключення — прямого, модемного і мережевого. Все це надає великі зручності для співробітників організацій, проте і хакерам також відкриваються можливості для досягнення своїх цілей.

Інсталюючи засоби віддаленого керування, існує можливість його несанкціонованого використання. Якщо встановити на офісний комп’ютер модем і підключити його до телефонної лінії для подальших сеансів зв’язку з домашнього комп’ютера, то хакер при виявленні телефонів організації і протестувавши на наявність з’єднання за допомогою спеціальних програм ідентифікує засоби віддаленого керування та взламує їх.

3.2.1 Програма pcAnywhere

Програма pcAnywhere корпорації Symantec є одним з кращих інструментів віддаленого керування хостами мережі TCP/IP. pcAnywhere встановлюється на комп’ютерах, зв’язаних локальною мережею, модемною лінією зв’язку або безпосередньо, через послідовні і паралельні порти. Комп’ютери, керовані засобами pcAnywhere, називаються хостами, а комп’ютери, що керують, називаються абонентами. Взаємодія хостів і абонентів pcAnywhere відбувається наступним чином, після встановлення зв’язку на екрані віддаленого комп’ютера відображаються ті ж засоби призначеного для користувача інтерфейсу і діалоги програм, що і на моніторі хосту. При цьому дії користувача в діалозі абонента pcAnywhere негайно копіюються на екрані хоста pcAnywhere.

Таким чином, користувач комп’ютера-абонента pcAnywhere отримує в своє розпорядження консоль віддаленого керування хостом pcAnywhere, практично співпадаючу з локальною консоллю хосту (рис. 3.15).

Для керування роботою своїх хостів і абонентів програма pcAnywhere надає диспетчер, робоче вікно якого, pcAnywhere Manager (Диспетчер pcAnywhere), представлене на рис. 3.16.

Версія 10.5.1 програми pcAnywhere не дозволяє поповнювати список абонентів хоста без вказівки логіна і пароля вхідної реєстрації. Новому абонентові при створенні надаються за замовчуванням обмежані права.
Отже, на перший погляд, все, що можна запропонувати для злому доступу до хосту pcAnywhere – це спробувати вгадати логін і пароль, часто співпадаючі з логіном і паролем вхідної реєстрації. Для цього можна скористатися програмою Brutus. Ця програма дозволяє настроювати свої засоби злому паролів. Проте це трудомісткий і ненадійний шлях, оскільки користувач встановить надійний пароль для реєстрації, а система захисту зафіксує численні спроби вхідної реєстрації [8].

Існує обхідний шлях – підміна профілю підключення абонента до хосту. В цьому випадку необхідно створити хост pcAnywhere, ім’я якого співпадає з тим, що відображається в діалозі очікування з’єднання. Наступним кроком є створення абонента для підключення до цього хосту, цьому абонентові надаються необмежені права доступу до хосту, встановлюючи перемикач Superuser (Суперкористувач) на вкладці Privileges (Привілеї) діалогу властивостей абонента.

Після створення хосту pcAnywhere в папці Системний диск:/Documents and Settings/All Users/Application Data/Symantec/pcAnywhere (або в іншій папці, вказаній в списку діалогу диспетчера pcAnywhere), створюється файл профілю абонента цього хоста з передбаченим ім’ям. У даному випадку для хосту Sword-2000 після створення абонента pcAnywhere з логіном А1ех-3 був створений файл профілю з ім’ям PCA.Alex-3.CIF — тобто з ім’ям, що містить логін абонента в середині запису, і з розширенням .CІF.

Створивши за допомогою диспетчера pcAnywhere нового абонента наприклад, Hacker, профіль якого буде збережений у файлі PCA.Hacker.CIF на комп’ютері хакера. Якщо цей файл РСА.Hacker.CIF помістити на хост Sword-2000 в теку Системний диск:/Documents and Settings/All Users/Application Data/Symantec/ pcAnywhere, то в діалозі абонентів хоста Sword-2000 з’явиться новий обліковий запис ( рис. 3.17).

Тепер до хосту pcAnywhere можна підключитися, знаючи логін і пароль нового абонента Hacker, в даному випадку — хакер, що трохи попрацював для створення і перенесення файлу профілю на комп’ютер-жертву.

Існує декілька шляхів для запису файлу на атакований комп’ютер. Одним з них це атака на протокол NETBIOS, або підготувавши і відправити лист з активним вкладенням, яке завантажить на хост файл, скажімо, з використанням клієнта TFTP. Можна також вдатися до методів соціальної інженерії і змусити ламера клацнути на посиланні для завантаження безкоштовної программи (це найкращий метод для людей із специфічними схильностями). Якщо хост pcAnywhere функціонує як Web-сервер, є сенс атакувати сервер IIS, і якщо це програма IIS 5, не оброблена сервісними пакетами, то шанси на успіх майже стовідсоткові[8].

Щоб віддалено визначити, чи встановлений на комп’ютері хост pcAnywhere і чи працює він в даний момент, слід звернутися до засобів інвентаризації ресурсів локальної мережі, які повинні виявити на комп’ютері відкриті порти віддаленого управління. Проте в мережах Windows є і ще одна можливість – використання засобів інвентаризації, вбудованих в системи Windows NT/2000/XP, які спираються на протокол SNMP (Simple Network Management Protocol -простий протокол мережевого управління).

3.2.2 Протокол SNMP

Протокол SNMP призначений для віддаленого адміністрування хостів локальної мережі. Для хакерів протокол SNMP забезпечує великі можливості з інвентаризації мережі, на вразливостях SNMP базується багато хакреських атак. Тому розроблено безліч програм управління мережами з опорою на протокол SNMP, з яких виділимо пакет SOLARWINDS. Ці утиліти мають подвійне застосування. Системні адміністратори використовують їх для адміністрування мережі, а хакери – для проникнення в мережу і заволодіння її ресурсами. Отже, перейдемо до знайомства з пакетом SOLARWINDS з врахуванням завдань злому і захисту.

Протоколом SNMP є стандарт управління мережами TCP/IP (а також мережами IPX). На основі протоколу SNMP створюються програмні засоби віддаленого управління мережевими серверами, робочими станціями і іншими пристроями, що дозволяють налаштовувати роботу мережевих хостів, спостерігати за їх роботою, відстежувати збої і поточну діяльність користувачів в мережі.

Для роботи вищезгаданих програмних засобів SNMP використовуються системи управління SNMP (або консолі SNMP) і агенти SNMP, тобто служби SNMP, що збирають інформацію про вузли, і поміщають її в бази даних MIB (Management Information Base — база керуючої інформації). База MIB містить таблицю запущених служб, звіт про спосіб розмежування доступу, перелік сеансів і облікових записів користувачів, набір загальних ресурсів сервера і іншу інформацію. Для проглядання бази МІВ застосовуються системи управління SNMP, наприклад, утиліта snmputil з пакету W2RK або ж спеціальне програмне забезпечення, прикладом якого є застосуванню IP Network Browser, що входить в пакет SOLARWINDS 2002 Engineer’s Edition. Хости, на яких функціонують консолі і агенти SNMP, об’єднуються в співтовариства SNMP, що ідентифікуються іменами співтовариства. Агенти SNMP кожного хосту співтовариства можуть передавати повідомлення у відповідь на запити консолей SNMP тільки «свого» співтовариства і тих співтовариств, які вказані в списку, що створюється при конфігурації служби SNMP. Для обміну інформацією використовується транспортний протокол UDP, а передача пакетів SNMP виконується через сокети Windows з портами 161 і 162.

Якщо хакерові вдається визначити ім’я співтовариства SNMP, інвентаризація мережевих ресурсів комп’ютерів співтовариства не викликає жодних проблем. Для вирішення цього завдання можна скористатися пакетом SOLARWINDS, що включає у себе найрізноманітніші утиліти для збору відомостей про локальну мережу.

На рис. 3.18. представлений діалог браузера MIB з пакету Solar Winds 2001 Engineer’s Edition, що відображає записи бази даних MIB комп’ютера А1ех-3, що входять в розділ відомостей про облікові записи і загальні ресурси комп’ютера.

На рис. 3.18. можна відмітити, що дані, які відображаються браузером МІВ аналогічні таким, що виявлені з бази SAM за допомогою утиліти LC4 . Таким чином, база МІВ не менш інформативна, ніж база SAM, крім того, що в ній відсутні паролі облікових записів.

Існує й інша утиліта для проглядання ресурсів мережевих хостів – Network Browser , яка представляє інформацію бази даних МІВ мережі, що інвентаризується в доступнішій формі ( рис. 3.19).

Проблема у використанні бази MIB для цілей інвентаризації полягає в отриманні імені співтовариства, яке по суті є паролем для доступу до інформації в базі MIB. Це завдання зовсім не безнадійне, оскільки засоби пакету SOLARWINDS 2001 Engineer’s Edition включають утиліти SNMP Brute Force Attack і SNMP Dictionary Attack для злому доступу до бази МІВ підбором імені співтовариства, що виконується, відповідно, прямим перебором символів і шляхом словникової атаки.

Дуже часто для надання імен співтовариствам, SNMP адміністратори використовують встановлені за замовчуванням імена public, або private, або їх варіації. Тому утиліти SNMP Brute Force Attack і SNMP Dictionary Attack для злому доступу до співтовариства SNMP враховують таку особливість. Вони дозволяють хакерові вводити початкові імена співтовариства SNMP типу public або private в стартовий рядок пошуку з автоматичною генерацією варіантів рядків, що випробовуються. Це дозволяє швидко знаходити імена типу public2 і інші, що базуються на стандартному імені public[8].

Для захисту від атаки на протокол SNMP, слід закрити доступ до портів 161 і 162, які використовуються агентами і консоллю SNMP, вдавшись до засобів фільтрації ТСР/ІР, або засобами аплета Служби (Services) комп’ютера Windows 2000/XP, щоб відключити на хості службу SNMP. У будь-якому випадку ім’я співтовариства SNMP повинно бути достатньо складним для злому методом грубої сили, оскільки ім’я співтовариства служить фактично паролем доступу до агента SNMP.

Встановлені на мережевому хості засоби віддаленого управління, як від незалежного виробника (програма pcAnywhere). так і вбудовані (служба SNMP) можуть стати справжніми знахідками для хакера, оскільки дуже часто після інсталяції цих засобів їх система захисту не настроєтна належним чином. Це стосується практично всіх загальнопоширених програм віддаленого керування, особливо ранніх версій. Щоб виявити комп’ютер зі встановленою програмою віддаленого керування, можна скористатися засобами протоколу SNMP, що забезпечує роботу агентів і консолі SNMP управління ресурсами комп’ютера. Браузер IP Network Browser, розглянутий в цьому розділі, надійно ідентифікує відкриті порти програми віддаленого управління pcAnywhere, після чого хакер може скористатися різними засобами для віддаленого злому доступу до хосту pcAnywhere.

Не слід нехтувати також можливостями SNMP для вирішення загального завдання інвентаризації систем, що атакуються. Засоби захисту агентів і консолі SNMP, вбудовані в систему Windows не забезпечують належноїй безпеки для комп’ютерів співтовариства SNMP. Для хакера це надає обширні можливості для інвентаризації ресурсів мережевих хостів і подальших спроб злому доступу до комп’ютерів.

Для запобігання взлому, паролі доступу до хостів pcAnywhere мають бути досить складними, щоб їх не можна було зламати словниковою атакою, або простим перебором. Описаній вище атаці на хост pcAnywhere можна також запобігти, обмеживши доступ до папок комп’ютера, що зберігають інформацію для налаштування. Тому налаштування системи захисту Windows – найкращий спосіб запобігання атакам на засоби віддаленого управління[7].

3.3 Функції брандмауерів

Брандмауером називають спеціальний програмно-апаратний комплекс, що забезпечує захист локальної мережі від вторгнень з локальної або глобальної мережі, наприклад, Інтернету, в точці їх з’єднання. Брандмауери дозволяють пропускати через мережеве з’єднання тільки авторизований трафік, контролюючи тим самим мережеву взаємодію між комп’ютерами глобальної і локальної мережі. Високорозвинуті брандмауери дозволяють виконувати дуже точну настройку доступу до мережевих служб, надаючи для цього зручний графічний інтерфейс. Добре настроєний брандмауер не просто блокує неавторизовані запити з боку зовнішніх комп’ютерів, але і намагається ідентифікувати авторів запиту разом з негайним повідомленням адміністратора системи про спроби таких запитів.

Брандмауери дозволяють управляти мережевим трафіком, що проходить усередині локальної мережі. За допомогою брандмауерів можна розділити локальну мережу на домени безпеки — групи комп’ютерів з одним рівнем захищеності. На комп’ютерах найбільш захищеного домена слід зберігати конфіденційну інформацію, наприклад, облікові записи користувачів, документи фінансової звітності, відомості про поточну виробничу діяльність і тому подібне. Розділення доступу користувачів до мережевих ресурсів різного ступеня секретності вже само по собі різко підвищує рівень безпеки мережі. Якщо до того ж набудувати брандмауер так, щоб доступ до виділеного мережевого сегменту був максимально обмеженим, то можна значною мірою забезпечити інформацію, що зберігається в сегменті, від розкриття конфіденційності[6].

У загальному випадку методика Firewall, тобто брандмауерів, реалізує наступні основні три функції:

1. Багаторівнева фільтрація мережного трафіка.

Фільтрація звичайно здійснюється на трьох рівнях OSI:

• мережному (IP);

• транспортному (TCP, UDP);

• прикладному (FTP, TELNET, HTTP, SMTP ).

Фільтрація мережевого трафіка є основною функцією систем Firewall і дозволяє адміністратору безпеки мережі централізовано здійснювати необхідну мережеву політику безпеки у виділеному сегменті IP-мережі. Тобто, настроївши відповідним чином Firewall, можна дозволити чи заборонити користувачам як доступ із зовнішньої мережі до хостів, що знаходяться в сегменті, який захищається, так і доступ користувачів із внутрішньої мережі до відповідного ресурсу зовнішньої мережі.

2. Proxy-схема з додатковою ідентифікацією й аутентифікацією користувачів на Firewall — хості.

Proxy-схема дозволяє, по-перше, при доступі до захищеного Firewall сегменту мережі здійснити на ньому додаткову ідентифікацію й аутентифікацію віддаленого користувача. По-друге, є основою для створення приватних мереж з віртуальними IP-адресами. Proxy-схема призначена для створення з’єднання з кінцевим адресатом через проміжний proxy-сервер (proxy від англ. повноважний) на хості Firewall. На цьому proxy-сервері і може здійснюватися додаткова ідентифікація абонента.

3. Створення приватних віртуальних мереж (Private Virtual Network — PVN) з «віртуальними» IP-адресами (NAT — Network Address Translation).

У випадку, якщо адміністратор безпеки мережі вважає за доцільне приховати топологію своєї внутрішньої IP-мережі, то йому необхідно використовувати системи Firewall для створення приватної мережі (PVN-мережа). Хостам у PVN-мережі призначаються будь-які «віртуальні» IP-адреси. Для адресації в зовнішню мережу (через Firewall) необхідне використання на хості Firewall proxy-серверів, або застосування спеціальних систем роутінгу (маршрутизації). Це відбувається через те, що віртуальна IP-адреса, яка використовується у внутрішній PVN-мережі , не придатна для зовнішньої адресації (зовнішня адресація — це адресація до абонентів, що знаходиться за межами PVN-мережі). Тому proxy-сервер, чи засіб роутінгу повинен здійснювати зв’язок з абонентами з зовнішньої мережі зі своєї дійсної IP-адреси. Ця схема зручна в тому випадку, якщо для створення ІР-мережі виділили недостатню кількість IP-адрес, тому для створення повноцінної IP-мережі з використанням proxy-схеми досить тільки однієї виділеної IP-адреси для proxy-сервера.

Будь-який пристрій, що реалізує хоча б одну з цих функцій Firewall-методики, і є Firewall-пристроєм. Наприклад, ніщо не заважає використовувати в якості Firewall — хосту комп’ютер зі звичайною ОС FreeBSD чи Linux, у якої відповідним чином необхідно скомпілювати ядро ОС. Firewall такого типу буде забезпечувати тільки багаторівневу фільтрацію ІР-трафіка. Пропоновані на ринку Firewall-комплекси, створені на базі ЕОМ звичайно реалізують усі функції Firewall-методики і є повнофункціональними системами Firewall. На рис. 3.20 зображений сегмент мережі, відділений від зовнішньої мережі повнофункціональним Firewall — хостом.

Однак адміністраторам IP-мереж треба розуміти, що Firewall це не гарантія абсолютного захисту від віддалених атак у мережі Internet. Firewall — не стільки засіб забезпечення безпеки, скільки можливість централізовано здійснювати мережну політику розмежування віддаленого доступу до доступних ресурсів мережі. Firewall не зможе запобігти таким видам атак як: аналізу мережного трафіку, помилковий ARP-сервер, помилковий DNS-сервер, підміна одного із суб’єктів TCP-з’єднання, порушення працездатності хосту шляхом створення спрямованої атаки помилковими запитами чи переповнення черги запитів. В таких випадках використання Firewall не допоможе. Для того, щоб вивести з ладу (відрізати від зовнішнього світу) усі хости усередині захищеного Firewall-системою сегмента, досить атакувати тільки один Firewall. Це пояснюється тим, що зв’язок внутрішніх хостів із зовнішнім світом можливий тільки через Firewall.

З усього вищесказаного аж ніяк не випливає, що використання систем Firewall є абсолютно безглуздим, на даний момент цій методиці немає альтернативи. Однак треба чітко розуміти і пам’ятати її основне призначення. Застосування методики Firewall для забезпечення мережної безпеки є необхідною, але аж ніяк не достатньою умовою. Не потрібно вважати, що поставивши Firewall вирішуються всі проблеми з мережною безпекою і усунуться усі можливі віддалені атаки з мережі Internet [7].

3.4 Перехоплення мережевих даних

Для сніфінгу мереж Ethernet зазвичай використовуються мережеві карти, переведені в режим прослуховування. Прослуховування мережі Ethernet вимагає підключення комп’ютера із запущеною програмою-сніфером до сегменту мережі, після чого хакерові стає доступним весь мережевий трафік, що відправляється і отримується комп’ютерами в даному мережевому сегменті. Ще простіше виконати перехоплення трафіку радіомереж, що використовують безпровідні мережеві ретранслятори. В цьому випадку не потрібно навіть шукати місця для підключення до кабелю.

Для технології сніфінгу можна використати программу-сніфер SpyNet, яку можна знайти на багатьох Web-сайтах. Програма SpyNet складається з двох компонентів — CaptureNet і PipeNet. Програма CaptureNet дозволяє перехоплювати пакети, передавані по мережі Ethernet на мережевому рівні, тобто у вигляді кадрів Ethernet. Програма PipeNet дозволяє збирати кадри Ethernet в пакети рівня прикладних програм, відновлюючи, наприклад, повідомлення електронної пошти, повідомлення протоколу HTTP (обмін інформацією з Web-сервером) і виконувати інші функції.

Для захисту від прослуховування мережі застосовуються спеціальні програми, наприклад AntiSniff, які здатні виявляти в мережі комп’ютери, зайняті прослуховуванням мережевого трафіку. Програми антисніфери для вирішення своїх завдань використовують особливу ознаку наявності в мережі прослуховуючих пристроїв. Мережева плата комп’ютера-сніфера повинна знаходитися в спеціальному режимі прослуховування. Знаходячись в режимі прослуховування, мережеві комп’ютери особливим чином реагують на IP-дейтаграми, що посилаються на адресу тестованого хосту. Наприклад, хости, що прослуховують як правило, обробляють весь трафік, що поступає, не обмежуючись тільки відісланими на адресу хосту дейтаграммами. Є і інші ознаки, що вказують на підозрілу поведінку хоста, які здатна розпізнати програма AntiSniff [11].

Поза сумнівом, прослуховування дуже корисне з погляду зловмисника, оскільки дозволяє отримати безліч корисної інформації: передавані по мережі паролі, адреси комп’ютерів мережі, конфіденційні дані, листи і інше. Проте просте прослуховування не дозволяє хакерові втручатися в мережеву взаємодію між двома хостами з метою модифікації і спотворення даних. Для вирішення такого завдання потрібна складніша технологія.

3.4.1 Фальшиві ARP запити

Щоб перехопити і замкнути на себе процес мережевої взаємодії між двома хостами А і В зловмисник може підмінити IP-адреси взаємодіючих хостів своєю IP-адресою, направивши хостам А і В сфальсифіковані повідомлення ARP (Address Resolution Protocol — протокол дозволу адрес).

Для перехоплення мережевого трафіку між хостами А і В хакер нав’язує цим хостам свою IP-адресу, щоб А і В використовували цю фальсифіковану IP-адресу при обміні повідомленнями. Для нав’язування своєї IP-адреси хакер виконує наступні операції.

Зловмисник визначає МАС-адреси хостів А і В, наприклад, за допомогою команди nbtstat з пакету W2RK.

Зловмисник відправляє на виявлені МАС-адреси хостів А і В повідомлення, що є сфальсифікованими ARP-відповідями на запити дозволу IP-адресів хостів в МАС-адреси комп’ютерів. Хосту А повідомляється, що IP-адресі хосту В відповідає МАС-адреса комп’ютера зловмисника; хосту В повідомляється, що IP-адресі хосту А також відповідає МАС-адреса комп’ютера зловмисника.

Хости А і В заносять отримані МАС-адреси в свої кеші ARP і далі використовують їх для відправки повідомлень один одному. Оскільки IP-адресам А і В відповідає МАС-адреса комп’ютера зловмисника, хости А і В, нічого не підозрюючи, спілкуються через посередника, здатного робити з їх посланнями що завгодно.

Для захисту від таких атак мережеві адміністратори повинні підтримувати базу даних з таблицею відповідності МАС-адрес і IP-адрес своїх мережевих комп’ютерів. За допомогою спеціального програмного забезпечення, наприклад, утиліти arpwatch періодично обстежувати мережу і виявляти невідповідності [11].

3.4.2 Фальшива маршрутизація

Щоб перехопити мережевий трафік, зловмисник може підмінити реальну ІР-адресу мережевого маршрутизатора своєю, виконавши це, наприклад, з допомогою сфальсифікованих ICMP-повідомлень Redirect. Отримане повідомлення Redirect хост А сприймає як відповідь на дейтаграмму, відіслану іншому хосту, наприклад, В. Свої дії на повідомлення Redirect хост А визначає, виходячи з вмісту отриманого повідомлення Redirect, і якщо в Redirect задати перенаправлення дейтаграм з А в В по новому маршруту, саме це хост А і зробить.

Для виконання помилкової маршрутизації зловмисник повинен знати деякі подробиці про організацію локальної мережі, в якій знаходиться хост А, в тому числі, IP-адресу маршрутизатора, через яку відправляється трафік з хосту А у В. Знаючи це, зловмисник сформує IP-дейтаграмму, в якій IP-адреса відправника означена як IP-адреса маршрутизатора, а одержувачем вказаний хост А. Також в дейтаграму включається повідомлення ICMP Redirect з полем адреси нового маршрутизатора, встановленим як IP-адреса комп’ютера зловмисника. Отримавши таке повідомлення, хост А відправлятиме всі повідомлення за IP-адресою комп’ютера зловмисника [10].

Для захисту від такої атаки слід відключити (наприклад, за допомогою брандмауера) на хості А обробку повідомлень ICMP Redirect, а виявити ІР-адресу комп’ютера зловмисника може команда tracert. Ці утиліти здатні знайти в локальній мережі додатковий, непередбачений при інсталяції, маршрут, якщо звичайно адміністратор мережі проявить пильність.

Приведені вище приклади перехоплень (якими можливості зловмисників далеко не обмежуються) переконують в необхідності захисту даних, що передаються по мережі, якщо в даних міститься конфіденційна інформація. Єдиним методом захисту від перехоплень мережевого трафіку є використання програм, що реалізовують криптографічні алгоритми і протоколи шифрування, що дозволяють запобігти розкриттю і підміні секретної інформації. Для вирішення таких завдань криптографія надає засоби для шифрування, підпису і перевірки достовірності повідомлень, що передаються по захищених протоколах [12].

3.4.3Перехоплення ТСР-з’єднання

Найбільш витонченою атакою перехоплення мережевого трафіку слід вважати захоплення TCP-з’єднання (TCP hijacking), коли хакер шляхом генерації і відсилання на хост, що атакується TCP-пакетів, перериває поточний сеанс зв’язку з хостом. Далі, користуючись можливостями протоколу TCP по відновленню перерваного TCP-з’єднання, хакер перехоплює перерваний сеанс зв’язку і продовжує його замість відключеного клієнта.

Протокол TCP (Transmission Control Protocol — протокол управління передачею) є одним з базових протоколів транспортного рівня OSI, що дозволяє встановлювати логічні з’єднання по віртуальному каналу зв’язку. По цьому каналу передаються і приймаються пакети з реєстрацією їх послідовності, здійснюється управління потоком пакетів, організовується повторна передача спотворених пакетів, а в кінці сеансу канал зв’язку розривається.

Протокол TCP є єдиним базовим протоколом з сімейства TCP/IP, що має складну систему ідентифікації повідомлень і з’єднання.

Для ідентифікації TCP-пакету в TCP-заголовку існують два 32-розрядні ідентифікатори, які також відіграють роль лічильника пакетів, що називаються порядковим номером і номером підтвердження. Поле TCP-пакета включає наступні біти керування (в порядку зліва направо):

URG — біт терміновості;

АСК — біт підтвердження;

PSH — біт перенесення;

RST — біт поновлення з’єднання;

SYN — біт синхронізації;

FIN — біт завершення з’єднання.

Розглянемо порядок створення TCP-з’єднання.

1. Якщо хосту А необхідно створити TCP-з’єднання з хостом В, то хост А посилає хосту В наступне повідомлення: A -> B: SYN, ISSa

Це означає, що в повідомленні, яке передається хостом А встановлений біт SYN (Synchronize sequence number — номер послідовності синхронізації), а в полі порядкового номера встановлено початкове 32-бітне значення ISSa (Initial Sequence Number — початковий номер послідовності).

2. У відповідь на отриманий від хосту А запит хост В відповідає повідомленням, в якому встановлений біт SYN і встановлений біт АСК. У полі порядкового номера хост В встановлює своє початкове значення лічильника – ISSb. Поле номера підтвердження при цьому міститиме значення ISSa, отримане в першому пакеті від хосту А і збільшене на одиницю. Таким чином, хост В відповідає таким повідомленням: B-> A: SYN, ACK, ISSb, ACK(ISSa+1)

3. Нарешті, хост А посилає повідомлення хосту В, в якому: встановлений біт АСК; поле порядкового номера містить значення ISSa + 1; поле номера підтвердження містить значення ISSb + 1. Після цього ТСР-з’єднання між хостами А і В вважається встановленим:

A-> B: ACK, ISSa+1, ACK(ISSb+1)

4. Тепер хост А може посилати пакети з даними на хост В по тільки що створеному віртуальному TCP-каналу:

А -> В: АСК, ISSa+1, ACK(ISSb+1); DATA

Тут DATA позначає дані.

Із розглянутого вище алгоритму створення TCP-з’єднання видно, що єдиними ідентифікаторами TCP-абонентів і TCP-з’єднання є два 32-бітні параметри порядкового номера і номера підтвердження — ISSa і ISSb. Отже, якщо хакерові вдасться дізнатися поточні значення полів ISSa і ISSb, то йому ніщо не перешкодить сформувати сфальсифікований TCP-пакет. Це означає, що хакерові досить підібрати поточні значення параметрів ISSa і ISSb пакету TCP для даного TCP-з’єднання, послати пакет з будь-якого хосту Інтернету від імені клієнта даного TCP-підключення, і даний пакет буде сприйнятий як дійсний.

Таким чином, для здійснення описаної вище атаки необхідною і достатньою умовою є знання двох поточних 32-бітових параметрів і ISSb, що ідентифікують TCP-з’єднання. Розглянемо можливі способи їх отримання. У разі, коли хакреський хост підключений до мережевого сегменту, що атакується, завдання отримання значень ISSa і ISSb є тривіальним і вирішується шляхом аналізу мережевого трафіку. Отже, потрібно чітко розуміти, що протокол TCP дозволяє захистити з’єднання тільки у випадку-неможливості перехоплення хакером повідомлень, які передаються по даному з’єднанню, тобто тільки у разі, коли хакреський хост підключений до мережевого сегменту, відмінного від сегменту абонента TCP-з’єднання [4].

Тому найбільший інтерес для хакера представляють міжсегментні атаки, коли він і його мета знаходяться в різних сегментах мережі. В цьому випадку завдання отримання значень ISSa і ISSb не є тривіальним. Для вирішення даної проблеми на сьогодні придумано тільки два способи.

Математичний прогноз початкового значення параметрів TCP-з’єднання за екстраполяцією попередніх значень ISSa і ISSb.

Використання вразливостей ідентифікації абонентів TCP-з’єднання на rsh-серверах Unix.

Перше завдання вирішується шляхом поглиблених досліджень реалізації протоколу TCP в різних операційних системах і сьогодні має тільки теоретичне значення. Друга проблема вирішується з використанням вразливостей системи Unix ідентифікації довірених хостів. Довіреним по відношенню до даного хосту А називається мережевий хост В, користувач якого може підключитися до хосту А без аутентифікації за допомогою r-служби хосту А. Маніпулюючи параметрами TCP-пакетів, хакер може спробувати видати себе за довірений хост і перехопити TCP-з’єднання з хостом, що атакується [5].

Єдиним порятунком від перехоплення даних є їх шифрування, тобто криптографічні методи захисту. Посилаючи в мережі повідомлення, слід заздалегідь припускати, що кабельна система мережі абсолютно уразлива, і будь-який хакер, що підключився до мережі, зможе виловити з неї всі передані секретні повідомлення. Є дві технології вирішення цієї задачі — створення мережі VPN і шифрування самих повідомлень. Всі ці завдання можна вирішити за допомогою пакету програм PGP Desktop Security [12].

3.5 Комутований доступ до мереж

Телефонні лінії зв’язку, підключені до корпоративної мережі, по суті є якнайкращим способом вторгнення в комп’ютерну систему організації. На входах в підключений до Інтернету сервер сьогодні, як правило, встановлені брандмауери, а ось телефонні лінії, невідомо як і ким підключені до комп’ютерів за допомогою модемів – це реалії сьогодення. Дуже багато співробітників організацій підключають до своїх офісних комп’ютерів модеми для організації входів зі своїх домашніх комп’ютерів.

Після такого підключення вся система захисту комп’ютерної системи фактично обнуляється, адже немає нічого простішого, ніж визначення телефонної лінії з модемом, що працює на іншому кінці. Набравши відповідний номер, можна почути характерні звуки, що видаються модемом на іншому кінці лінії зв’язку.

Ці звуки є не що інше, як сигнали, за допомогою яких модеми зв’язуються один з одним. Знаючи протокол взаємодії модемів, частоти, послідовності і тривалість сигналів — для фахівців секретів тут немає, можна написати програму, що автоматизує процес пошуку модемних ліній зв’язку, здатну перебирати набори телефонних номерів із заданого діапазону, виявляти модемні лінії зв’язку і записувати отримувані повідомлення в спеціальний журнал [4].

На сьогоднішній день існує безліч програм-сканерів, найвідоміші з них – це утиліта Login Hacker, що дозволяє застосовувати для завдань сканування сценарії, утиліта THN-Scan і ToneLock компанії Minor Threat&Mucho Maas. Дві останні утиліти запускаються з командних рядків і не мають графічного інтерфейсу.

Серед усіх програм сканерів можна виділити програму PhoneSweep компанії Sandstorm. Ця утиліта дозволяє сканувати відразу декілька телефонних ліній, працюючи з декількома модемами одночасно, виявляти віддалену програму, що приймає телефонні дзвінки, і навіть підбирати пароль для доступу до цієї віддаленої програми. Демо-версія програми PhoneSweep дозволяє робити майже все, окрім виконання реальних дзвінків, замінюючи їх імітацією.

Щоб приступити до злому ліній зв’язку, хакерові необхідно знати телефони організації, тому перше завдання хакера — визначити, хоч би приблизно, діапазон номерів організації, комп’ютерну систему якої хакер буде атакувати.

Перед виконання атаки кваліфікований хакер завжди виконує попередній збір даних про організацію, який полягає в пошуку всіх відомостей, які хакер може зібрати про комп’ютерну систему, що атакується. Мається на увазі інформація, що містить звіт про комп’ютерну мережу організації. На хакреських сайтах можна знайти файли з результатами сканування широкого діапазону телефонних номерів. У цих файлах можна знайти безліч відомостей про телефони різних організацій з вказівкою програми, що приймає дзвінки, і навіть відомостей про паролі доступу [12].

3.5.1 Сканер PhoneSweep 4.4

Утиліта PhoneSweep — по суті, перший по справжньому функціональний інструмент для аналізу систем захисту телефонних ліній. Програмні інструменти, що використовувалися до цих пір були складні в управлінні, створені програмістами-любителями і позбавлені підтримки виробника. Проте основним їхнім недоліком є погана сумісність з сучасними системами Windows.

Програма PhoneSweep позбавлена цих недоліків і пропонує всім користувачам могутні засоби тестування модемних ліній на предмет їх захищеності від несанкціонованого доступу. Програма PhoneSweep володіє такими можливостями.

Працює на операційних системах Windows 95/98/NT/2000/XP.

Забезпечена зручним графічним інтерфейсом.

Дозволяє тестувати системи захисту на стійкість до атак «грубою

силою» з генерацією пар логін/пароль для злому з’єднань за протоколом РРР (Point-to-Point protocol — Протокол двоточкового з’єднання).

Дозволяє створювати звіти, що налаштовуються.

Дозволяє працювати з декількома модемами, від 1 до 4.

Дозволяє зупиняти і перезапускати сканування з різними налаштуваннями, причому без всякої втрати отриманих даних.

3.5.2 Робота з програмоюPhoneSweep 4.4

Щоб почати сканування телефонних номерів за допомогою програми Phone-Sweep, слід зробити три операції.

У робочому вікні програми PhoneSweep відкрити вкладку Setup (Параметри), представлену на рис. 3.22 і налаштувати поточний профіль програми.

Відкрити вкладку Phone Numbers (Телефонні номери), представлену на Рис. 3.21 і, клацнувши на кнопці Add (Додати). В діалозі Add Phone Numbers (Додати номери телефону), представленому на рис. 3.23, ввести діапазон телефонних номерів для прозвону.

У робочому вікні програми PhoneSweep клацнути на кнопці Start (Старт) і дочекатися результатів.

Основною процедурою є налаштування профілю програми, яка в термінах довідкової системи програми називається створенням правил прозвону (dialing riles).

Правила прозвону програми PhoneSweep дозволяють керувати порядком, часом і частотою дзвінків, що виконуються в процесі сканування телефонних номерів організації. При створенні правил прозвону слід добитися такої поведінки програми PhoneSweep, яка, з однієї сторони, не приверне зайвої уваги системи захисту ліній зв’язку, а з іншої — дозволить вирішити поставлене завдання з мінімальними зусиллями.

Для ідентифікації і злому доступу до віддаленої системи слід відкрити вкладку Effort (Режим) (рис.3.24).

Як видно з рис. 3.24, тут є все необхідне, щоб злом віддаленої системи пройшов якомога ефективніше. У списку Set Level (Встановіті рівень), можна вибрати, чи слід просто під’єднатися до телефону (пункт Connect (З’єднатися)), або ж спробувати ідентифікувати віддалену систему (пункт Identity (Ідентифікація)), або ж спробувати зламати доступ до системи (пункт Penetrate (Проникнути)). При цьому список Scan For (Сканувати), дозволяє вибрати режим пошуку модемів факсимільних апаратів, що важливо для різних застосувань (безглуздо, намагатися зламати доступ до факсимільного апарату).

Телефонні лінії, підключені через модем до комп’ютерної системи – найнадійніший шлях для проникнення в локальну мережу організації. Причина полягає в масовому характері нелегального встановлення модемів для роботи з робочим комп’ютером сидячи вдома. Додати сюди наявність множини забутих і покинутих ліній, повна зневага правилами комп’ютерної безпеки, що панує в більшості організацій, ось чому досить часто відбуваються зломи мереж різних фінансових установ.

Описана в цьому питанні програма PhoneSweep – це найбільш могутній засіб для вирішення завдань проникнення у віддалену систему. Програма PhoneSweep корисна як хакерові, так і антихакерові, оскільки тестування телефонних номерів організації – це надійний спосіб перевірки наявності недоліків в системі захисту комп’ютерної системи від віддаленого проникнення [4].

Висновки

В даній кваліфікаційній роботі вивчено основні види архітектури обчислювальних мереж, встановлено, що існують такі види архітектури: архітектура термінал – головний комп’ютер, однорангова архітектура, архітектура клієнт – сервер. Розглянуті особливості їхнього використання.

В роботі також проаналізовано методи пошуку несправностей в мережі, та виявлено їхні основні причини. Встановлено, що до найбільш поширених несправностей можна віднести: реєстрацію робочої станції, надання DHCP сервером ІР-адреси робочій станції, швидкодія мережі, помилки у журналі подій, та надмірне широкомовлення. Також вивчені можливості їхнього вирішення.

В третьому розділі роботи досліджені методи несанкціонованого доступу до мереж та захист від них. Виявлено, що отримати несанкціонований доступ до комп’ютерної мережі можна за допомогою засобів віддаленого керування, перехопленням мереживих даних, за допомогою комутованого доступу, при зломі брандмауера, та іншими методами. Встановлено, що для захисту мережі адміністратору необхідно регулярно проглядати журнал безпеки, що допоможе виявити незрозумілі події, такі як очищення журналу безпеки, або доступ до захищених ресурсів. Для запобігання взлому, паролі доступу мають бути досить складними, щоб їх не можна було зламати словарною атакою, або простим перебором. Розділення доступу користувачів до мережевих ресурсів різного ступеня секретності також різко підвищує рівень безпеки мережі.

Список скорочень і пояснень

Netmon (Microsoft Network Monitor- мережевий монітор) програма для операційних систем сімейства Windows, призначена для перегляду пакетів даних в комп’ютерній мережі.

IP (Internet Protocol – протокол Internet). Протокол стека TCP/IP, що забезпечує адресну інформацію і інформацію про маршрутизацію. Протокол IP забезпечує обмін дейтаграмами між вузлами мережі і є протоколом, що не встановлює з’єднання і що використовує дейтаграми для відправки даних з однієї мережі в іншу.

TCP (Transmission Control Protocol – протокол управління передачею). Протокол стека TCP/IP, що відповідає за надійну передачу даних від одного вузла мережі до іншого. Він створює сеанс зі встановленням з’єднання, тобто віртуальний канал між машинами.

NETBIOS (Базова мережева система вводу виводу). NETBIOS встановлює з’єднання між комп’ютерами, а NETBEUI надає послуги передачі даних для цього з’єднання.

NETBEUI (NETBIOS Extended User Interface – розширений призначений для користувача інтерфейс базової мережевої системи вводу виводу). Розроблений спільно IBM і Microsoft, цей протокол забезпечує транспортні послуги для NETBIOS.

ICMP (Internet Control Message Protocol – протокол керуючих повідомлень Internet) використовується протоколом IP і іншими протоколами високого рівня для відправки і отримання звітів про стан переданої інформації. Цей протокол використовується для контролю швидкості передачі інформації між двома системами. Якщо маршрутизатор, що сполучає дві системи, переобтяжений трафіком, він може відправити спеціальне повідомлення ICMP – помилку для зменшення швидкості відправлення повідомлень.

UDP (User Datagram Protocol – протокол призначених для користувача дейтаграм ) призначений для відправки невеликих об’ємів даних без установки з’єднання і використовується програмами, які не потребують підтвердження адресатом їх отримання.

WINS (Windows Internet Name Service –Служба інтернет імен Windows, інша назва — NetBIOS Name Server, NBNS) — cлужба зіставлення NetBIOS-імен комп’ютерів з IP-адресами вузлів. Сервер WINS здійснює реєстрацію імен, виконання запитів і звільнення імен. При використанні NetBIOS поверх TCP/IP необхідний WINS сервер для визначення коректних IP-адрес.

TCP/IP — (Transmissіon Control Protocol / Internet Protocol – протокол керування передачею / протокол Internet ) розбиває вихідне повідомлення на пакети (TCP), доставляє пакети на вузол адресата(IP) і збирає (відновлення) вихідного повідомлення з пакетів (TCP).

DNS (Domain Name System – домена система імен ) — розподілена система перетворення імені хоста (комп’ютера або іншого мережевого пристрою) в IP-адресу.

DHCP ( Dynamic Host Configuration Protocol — протокол динамічної конфігурації вузла) мережний протокол, що дозволяє комп’ютерам автоматично одержувати IP-адресу й інші параметри, необхідні для роботи в мережі TCP/IP. Для цього комп’ютер звертається до спеціального серверу, під назвою сервер DHCP. Мережний адміністратор може задати діапазон адрес, що розподіляють серед комп’ютерів. Це дозволяє уникнути ручного налаштування комп’ютерів мережі й зменшує кількість помилок. Протокол DHCP використовується в більшості великих мереж TCP/IP.

BOOTP ( Bootstrap Protocol) мережевий протокол, що використовується для автоматичного отримання клієнтом IP-адресаи. Це зазвичай відбувається в час завантаження комп’ютера. BOOTP дозволяє бездисковим робочим станціям отримувати IP-адресу перш, ніж буде завантажена повноцінна операційна система.

РОР3 (Post Office Protocol -поштовий офісний протокол) протокол, що використовується клієнтом для доступу до повідомлень електронної пошти на сервері.

SMB (Server Message Block — протокол прикладного рівня в моделі OSI), зазвичай використовується для надання розділеного доступу до файлів, принтерів, послідовних портів передачі даних, та іншої взаємодії між вузлами в комп’ютерній мережі. Також надає можливості міжпроцесної взаємодії з аутентифікацією.

Host (Хост). В термінології ІР будь-який пристрій з ІР-адресом. В загальному розумінні це або джерело, або місце призначення повідомлення в мережі.

ARP ( Address Resolution Protocol — протокол визначення адрес) — мережевий протокол, призначений для перетворення IP-адрес (адрес мережевого рівня) в MAC-адреси (адреси канального рівня) в мережах TCP/IP.

ARP – RARP (Reverse Address Resolution Protocol – реверсивний протокол дозволу адреси) знаходить ІР-адресу за відомою локальною адресою.

NETLOGON (Мережений вхід в систему) служба для перевірки дійсності користувачів і служби які входять в систему.

Мастер-броузер – відповідає за збір інформації для створення і підтримки списку перегляду, який містить всі сервери в домені мастер-броузера, або робочої групи, а також перераховує всі домени мережі.

SAM (Security Account Manager –диспетчер облікових даних системи захисту). База даних SAM містить шифровані коди паролів облікових записів.

MIB (Management Information Base — база керуючої інформації). База даних MIB містить таблицю запущених служб, звіт про спосіб розмежування доступу, перелік сеансів і облікових записів користувачів, набір загальних ресурсів сервера і іншу інформацію.

Література

Бормотов С.В. Системное администрирование на 100%. – СПб.; Питер, 2006. – 256.:ил.

Єд Уілсон ,, Моніторинг і аналіз мереж” Москва видавництво ,,Лори” 2002р.

http://www.uk.wikipedia.org.

Alex WebKnacKer Быстро и легко. Хакинг и антихакинг: защита и нападение. Учебное пособие.— М.: Лучшие книги, 2004 — 400 с.: ил.

http://www.xakep.ru.

6. Локальная сеть своими руками. 100% самоучитель : [учеб. пособие] / И.Я. Минаев. – М. : ТЕХНОЛОДЖИ – 3000, 2004 – 368 с.: ил.

7. Поляк-Брагинский А.В. Администрирование сети на примерах. — СПб.: БХВ-Петербург, 2005. — 320 с : ил.

8. Мак-Клар С., Скембрей Д., Курц Д. Секреты хакеров. Безопасность сетей -готовые решения, 2-е изд.: Пер. с англ. — М.: Издательский дом «Вильяме», 2001.- 656 с.: ил. — Парал. титл. англ.

9. Р. Браг. Система безопасности Windows 2000.: Пер. с англ. — М.: Издательский дом «Вильяме», 2001. – 592 с.: ил. — Парал. тит. англ.

10.М. Мамаев, С. Петренко «Технология защиты информации в Интернете. Специальный справочник» — СПб.: Питер. 2002. — 848 с.: ил.

11.Лукацкий А.В. Обнаружение атак — СПб.: «БХВ-Петербург», 2001. — 624 с.: ил.

12.Alex JeDaev Я люблю компьютерную самооборону. Учебное пособие — М.: Только для взрослых, 2002 — 432 с.: ил.