Автор: admin

ЗМІСТ

Вступ 3
1. Дослідження об’єкту практики 4
2. Дослідження процесу складання, монтажу, налагодження і тестування створюваного апаратного забезпечення комп’ютерних систем і мереж 7
3. Універсальне та спеціалізоване апаратне забезпечення комп’ютерних систем і мереж, які використовуються на об’єкті практики 14
4. Універсальне та спеціалізоване програмне забезпечення комп’ютерних

систем і мереж, які використовуються на об’єкті практики

15
5. Рекомендації щодо поліпшення існуючих на об’єкті практики технологічних процесів створення та використання комп’ютерних систем і мереж та їх програмного забезпечення 17
6. Індивідуальне завдання по виробничій практиці

18
Висновки
20
Література
21
Додаток 1. Скріпт перевірки правильності вводу індексу; вивід для заповнення форми СП-5. 22
Додаток 2. Скріпт переносу даних з Web-форми в файл бази даних.
23
Додаток 3. Скріпт створення файлу бази даних сортувальної таблиці.
25
Додаток 4. Скріпт виводу сортувальної таблиці для друку.

27
ВСТУП

У кожному вузі України передбачено проходження студентами виробничої практики, яка є обов’язковим складовим елементом підготовки будь-якого спеціаліста. Під час проходження практики студент закріплює здобуті знання і навички, отримуючи практичний досвід роботи в реальних економічних умовах.

Студент може мати досконалі теоретичні знання, але може розгубитися в ситуації, коли виникне необхідність прийняти рішення в реальних економічних умовах. Тому необхідно забезпечувати студентам змогу пройти виробничу практику ще під час навчання у вузі, для того, щоб спробувати себе не тільки в ролі теоретика, але й практика.

Виробнича практика для студентів спеціальності 7.091501 «Комп’ютерні системи та мережі» є невід’ємною складовою частиною процесу їх професійної підготовки і проводиться на сучасних підприємствах та -організаціях, оснащених відповідним апаратним та програмним забезпеченням комп’ютерних систем та мереж.

Виробнича практика передбачає отримання необхідного обсягу практичних знань та умінь відповідно до кваліфікаційного рівня інженера- системотехніка.

Метою виробничої практики для студентів спеціальності 7.091501 є оволодіння студентами сучасними методами ефективного застосування комп’ютерних та мережних технологій для вирішення задач комплексної автоматизації підприємств і установ, вивчення практичних рішень в галузі організації та побудови регіональних, корпоративних та локальних комп’ютерних мереж, розподілених комп’ютерних систем, дослідження характеристик, виконуваних функцій, етапів розробки, тестування та впровадження використовуваних на об’єктах практики універсального та спеціалізованого апаратного та програмного забезпечення комп’ютерних систем та мереж.

1.Дослідження об’єкту практики

Українське державне підприємство поштового зв”язку “Укрпошта” (УДППЗ
“Укрпошта”) є національним оператором поштового зв”язку України згідно з розпорядженням КМУ від 10 січня 2002 року.

Діяльність УДППЗ “Укрпошта” регламентується Законом України “Про поштовий зв”язок”, іншими Законами України, а також нормативними актами
ВПС.

Україна з 1947 року є членом Всесвітнього поштового союзу (ВПС), двічі обиралась і нині входить до складу Адміністративної ради, вищого виконавчого органу ВПС. У 1991 році Адміністрація зв”язку України увійшла до Регіональної співдружності в галузі зв”язку (РСЗ), з 1994 року УДППЗ
“Укрпошта” є членом Асоціації європейських державних поштових операторів
“PostEurop”.

Укрпошта функціонує як самостійна господарська одиниця з 1994 року, коли галузь зв”язку в результаті реформування була розподілена на поштовий та електрозв”язок. Тоді було утворено два об”єднання, у тому числі
Українське об”єднання поштового зв”язку “Укрпошта”, яке в липні 1998 року реорганізовано в нині діюче УДППЗ “Укрпошта” згідно з Програмою реструктуризації Укрпошти, затвердженою постановою Кабінету Міністрів
України від 04.01.98 за №1 .

До складу підприємства входять 31 філіалів (27 регіональних дирекцій, у тому числі дві міських – Київська та Севастопольська, Дирекція з оброблення та перевезення пошти, дирекція «Автотранспошта», дирекція
«Видавництво «Марка України», дирекція «Головний навчальний центр «Зелена
Буча»).

Мережа поштового зв”язку охоплює всі регіони України і налічує 24 поштамти, 400 вузлів поштового зв’язку та 26 центрів поштового зв»язку,
3517 міських, 9880 сільських, 125 пересувних, 22 сезонних відділення та
1824 пункти поштового зв’язку.

У системі Укрпошти працюють понад 115 тис. чол., з них понад 48 тис. листонош.

Доставка поштових відправлень в Україні забезпечується власним автомобільним транспортом. Для перевезення пошти та друкованих видань діють
33 магістральні автомобільні маршрути довжиною понад 29 тисяч кілометрів.
Парк транспортних засобів, задіяних на перевезенні, становить понад 4,3 тис. автомобілів.

Українська пошта здійснює прямий поштовий обмін з 58 країнами світу; двосторонній обмін поштовими переказами з 17 країнами, односторонній – з 5, двосторонній обмін електронними переказами між Україною і Москвою, обмін відправленнями з післяплатою – з 10 країнами.

УДППЗ “Укрпошта” як національний поштовий оператор має забезпечувати надання універсальних послуг поштового зв”язку, перелік яких і відповідні тарифи затверджуються Кабінетом Міністрів. В Україні до цих послуг належить пересилання простих та рекомендованих поштових карток, листів, бандеролей, а також посилок без оголошеної цінності масою до 10кг.

Загалом, Укрпошта пропонує споживачам понад 70 видів послуг, у тому числі з використанням найсучасніших інформаційних технологій, насамперед електронної і гібридної пошти, електронного переказу, послуг Інтернет. У перспективі — здійснення передплати через Інтернет, електронної торгівлі, надання інформаційних послуг, послуг ІР-телефонії з передачею відеозображення тощо.

У підприємстві діють корпоративні комунікаційна мережа та автоматизовані системи для оптимізації управлінських рішень, автоматизації обробки технологічної і фінансової документації. Швидкими темпами впроваджується комп”ютерна техніка на робочих місцях обслуговування клієнтів, що дає змогу розширювати номенклатуру послуг та підвищувати їх якість.

УДППЗ “Укрпошта” бере участь у реалізації Національної програми інформатизації “Електронна Україна”. Йде цілеспрямована робота зі створення в об”єктах поштового зв”язку Інтернет-пунктів з метою забезпечення доступу широких верств населення до всесвітньої інформаційної мережі. Нині у філіалах підприємства діють 78 таких пунктів, планується працювати в цьому напрямку і надалі.

Важливим напрямом діяльності Укрпошти є вдосконалення організаційно- технологічної структури підприємства. Нині розпочато реалізацію Програми оптимізації мережі поштового зв”язку, що включає проведення широкомасштабного комплексу робіт, спрямованих на підвищення ефективності виробництва, поліпшення якості надання послуг та скорочення непродуктивнеих витрат. Суть оптимізації полягає в реорганізації районних вузлів зв”язку шляхом їх укрупнення і створення міжрайонних вузлових центрів, побудованих за принципом функціональної доцільності, а не за адміністративно- територіальним поділом регіонів України.

Підприємство є стабільною структурою, що має давні традиції, користується довірою населення, забезпечує доступність послуг на всій території держави.

2. Дослідження процесу складання, монтажу, налагодження і тестування створюваного апаратного забезпечення комп’ютерних систем і мереж

Під архітектурою будемо розуміти сукупність принципів і правил у відповідності з якими будуються обчислювальні системи різних видів.

Розглядаючи питання архітектури комп’ютерних мереж (КМ), насамперед, необхідно визначити їх призначення та область застосування. Так основним призначенням комп’ютерної мережі є надання великому числу користувачів одночасного доступу до її обчислювальних ресурсів. Виходячи з цього, комп’ютерна мережа може бути визначена як система розподіленої обробки інформації, що складається з комп’ютерів, територіально-розосереджених і взаємодіючих між собою за допомогою засобів зв’язку. Комп’ютери, що входять до складу мережі, виконують досить широке коло функцій, основними серед яких є:

організація доступу до мережі;

управління передачею інформації;

надання обчислювальних ресурсів і послуг абонентам мережі.

Відповідно до цього по функціональній ознаці всю безліч систем КМ можна розділити на абонентські, комутаційні і головні (Host) підсистеми.

Абонентська підсистема являє собою комп’ютер, орієнтований на роботу в складі КМ і забезпечує користувачам доступ до її обчислювальних ресурсів.

Комутаційні підсистеми є вузлами комутації мережі передачі даних і забезпечують організацію складових каналів передачі даних між абонентським підсистемами. Як керуючі елементи вузлів комутації використовуються процесори телеобробки або спеціальні комутаційні (мережеві) процесори.

Великою різноманітністю характеризуються Host підсистеми або мережеві сервери. Сервером прийнято називати спеціальний комп’ютер, що виконує основні сервісні функції, такі як: управління мережею, збір, обробку, зберігання і надання інформації абонентам КМ. У зв’язку з великим числом сервісних функцій доцільне розділення серверів за їх функціональним призначенням. Наприклад, файл-сервер визначається як мережевий комп’ютер, що здійснює операції по зберіганню, обробці і наданню файлів даних абонентам КМ. У свою чергу, комп’ютер, що забезпечує абонентським системам ефективний доступ до КМ, отримав назву сервер доступу і т.д.

Класифікація КМ

В залежності від основної класифікаційної ознаки покриття території всі КМ поділяють на групи:

Локальні (Local Area Network);

Глобальні (Wide Area Network);

Регіональні (Metropolitain Area Network);

Корпоративні КМ.

Головною вимогою, яка ставиться до мереж, є виконання мережею її основної функції – забезпечення користувачам потенційної можливості доступу до розділюваних ресурсів усіх комп’ютерів, об’єднаних у мережу. Всі інші вимоги – продуктивність, надійність, сумісність, керованість, захищеність, розширюваність і масштабованість – зв’язані з якістю виконання цієї основної задачі.

Хоча всі ці вимоги дуже важливі, часто поняття «якість обслуговування» (Quality of Service, QoS) комп’ютерної мережі трактується більш вузько – у нього включаються тільки дві найважливіші характеристики мережі – продуктивність і надійність.

Незалежно від обраного показника якості обслуговування мережі існують два підходи до його забезпечення. Перший підхід, мабуть, покажеться найбільш природним з погляду користувача мережі. Він полягає в тому, що мережа (точніше, персонал який її обслуговує) гарантує користувачу дотримання деякої числової величини показника якості обслуговування.
Наприклад, мережа може гарантувати користувачу А, що кожен з його пакетів, посланих користувачеві В, буде затриманий мережею не більш, ніж на 150 мс.
Або, що середня пропускна здатність каналу між користувачами А і В не буде нижче 5 Мбіт/с, при цьому канал буде допускати пульсацію трафіка в 10 Мбіт на інтервалах часу не більш 2 секунд. Технології frame relay і АТМ дозволяють будувати мережі, що гарантують якість обслуговування по продуктивності.

Другий підхід полягає в тому, що мережа обслуговує користувачів відповідно до їхніх пріоритетів. Тобто якість обслуговування залежить від ступеня привілейованості користувача чи групи користувачів, до якої він належить. Якість обслуговування в цьому випадку не гарантується, а гарантується тільки рівень привілеїв користувача. Таке обслуговування називається обслуговуванням best effort – з найбільшим старанням. Мережа намагається по можливості більш якісно обслужити користувача, але нічого при цьому не гарантує. За таким принципом працюють, наприклад, локальні мережі, побудовані на комутаторах із пріоритезацією кадрів.

Продуктивність

Потенційно висока продуктивність – це одне з основних властивостей розподілених систем, до яких відносяться комп’ютерні мережі. Ця властивість забезпечується можливістю розпаралелення робіт між декількома комп’ютерами мережі. На жаль, цю можливість не завжди вдається реалізувати. Існує кілька основних характеристик продуктивності мережі:

• час реакції;

• пропускна здатність;

• затримка передачі і варіація затримки передачі.

Час реакції мережі є інтегральною характеристикою продуктивності мережі з погляду користувача. Саме цю характеристику має на увазі користувач, коли говорить: «Сьогодні мережа працює повільно».

У загальному випадку час реакції визначається як інтервал часу між виникненням запиту користувача до якої-небудь мережної служби й одержанням відповіді на цей запит.

Очевидно, що значення цього показника залежить від типу служби, до якої звертається користувач, від того, який користувач і до якого сервера звертається, а також від поточного стану елементів мережі – завантаженості сегментів, комутаторів і маршрутизаторів, через які проходить запит, завантаженості сервера і т.п.

Тому є сенс використовувати також і середньозважену оцінку часу реакції мережі, усереднюючи цей показник по користувачам, серверам і за часом дня (від якого в значній мірі залежить завантаження мережі).

Час реакції мережі звичайно складається з декількох складових. У загальному випадку в нього входить час підготовки запитів на клієнтському комп’ютері, час передачі запитів між клієнтом і сервером через сегменти мережі і проміжне комунікаційне устаткування, час обробки запитів на сервері, час передачі відповідей від сервера клієнту і час обробки одержуваних від сервера відповідей на клієнтському комп’ютері.

Зрозуміло, що користувача розкладання часу реакції на складові не цікавить – йому важливий кінцевий результат; однак для мережного фахівця дуже важливо виділити з загального часу реакції складові, відповідним етапам мережної обробки даних, – передачу даних від клієнта до сервера через сегменти мережі і комунікаційне устаткування.

Пропускна здатність відображає обсяг даних, переданих мережею чи її частиною за одиницю часу. Пропускна здатність вже не є користувацькою характеристикою, тому що вона говорить про швидкість виконання внутрішніх операцій мережі – передачі пакетів даних між вузлами мережі через різні комунікаційні пристрої. Зате вона безпосередньо характеризує якість виконання основної функції мережі – транспортування повідомлень – і тому частіше використовується при аналізі продуктивності мережі.

Найчастіше при проектуванні, настроюванні й оптимізації мережі використовуються такі показники, як середня і максимальна пропускні здатності. Середня пропускна здатність окремого елемента чи всієї мережі дозволяє оцінити роботу мережі на великому проміжку часу, протягом якого в силу закону великих чисел піки і спади інтенсивності трафіку компенсують один одного. Максимальна пропускна здатність дозволяє оцінити можливості мережі справлятися з піковими навантаженнями, характерними для особливих періодів роботи мережі, наприклад ранкових годин, коли співробітники підприємства майже одночасно реєструються в мережі і звертаються до розділюваних файлів і баз даних.

Пропускну здатність можна вимірювати між будь-якими двома вузлами мережі, наприклад між клієнтським комп’ютером і сервером, між вхідним і вихідним портами маршрутизатора. Для аналізу і настроювання мережі дуже корисно знати дані про пропускну здатність окремих елементів мережі.

Важливо відзначити, що через послідовний характер передачі пакетів різними елементами мережі загальна пропускна здатність мережі будь-якого складеного шляху в мережі буде дорівнювати мінімальній з пропускних здатностей складових елементів маршруту. Для підвищення пропускної здатності складеного шляху необхідно в першу чергу звернути увагу на самі повільні елементи – у даному випадку таким елементом, швидше за все, буде маршрутизатор. Варто підкреслити, що коли переданий по складеному шляху трафік буде мати середню інтенсивність, яка перевершує середню пропускну здатність самого повільного елемента шляху, то черга пакетів до цього елемента буде рости теоретично до нескінченності, а практично – доти, поки не заповнитися його буферна пам’ять, а потім пакети просто почнуть відкидатися і губитися.

Звичайно при визначенні пропускної здатності сегмента чи пристрою в переданих даних не виділяються пакети якогось визначеного користувача, чи додатка комп’ютера – підраховуєтьс-я загальний обсяг переданої інформації.
Проте для більш точної оцінки якості обслуговування така деталізації бажана, і останнім часом системи керування мережами всі частіше дозволяють її виконувати.

Надійність і безпека

Однієї з перших цілей створення розподілених систем, до яких відносяться й КМ, було досягнення більшої надійності в порівнянні з автономними ПК.

Для оцінки надійності складних систем застосовується такий набір характеристик, зокрема: готовність, цілісність даних, узгодженість, імовірність доставки пакета, безпека, відмовостійкість.

Готовність, коефіцієнт готовності (availability) означає частку часу, протягом якого система може бути використана. Готовність може бути поліпшена шляхом введення надмірності в структуру системи: ключові елементи системи повинні існувати в декількох екземплярах, щоб при відмові одного з них функціонування системи забезпечували інші.

Щоб систему можна було віднести до високонадійних, вона повинна як мінімум мати високу готовність, але цього недостатньо. Необхідно забезпечити цілісність даних і захист їх від спотворень. Крім цього, повинна підтримуватися узгодженість (несуперечність) даних, наприклад, якщо для підвищення надійності на декількох файлових серверах зберігається кілька копій даних, то потрібно постійно забезпечувати їхню ідентичність.

Оскільки мережа працює на основі механізму передачі пакетів між кінцевими вузлами, то однією з характеристик надійності є імовірність доставки пакета вузлу призначення без спотворень. Поряд з цією характеристикою можуть використовуватися й інші показники: імовірність втрати пакету, імовірність спотворення окремого біта переданих даних, співвідношення загублених пакетів до доставленого.

Іншим аспектом загальної надійності є безпека (security), тобто здатність системи захистити дані від несанкціонованого доступу. У розподіленій системі це зробити набагато складніше, ніж у централізованій.
Іншим вразливим місцем можуть бути залишені без догляду персональні комп’ютери. Крім того, завжди є потенційна погроза взлому захисту мережі від неавторизованих користувачів, якщо мережа має виходи в глобальні мережі загального користування.

Ще однією характеристикою надійності є відказостійкість (fault tolerance). У мережах під відказостійкістю розуміється здатність системи приховати від користувача відмову окремих її елементів. Наприклад, якщо копії таблиці бази даних зберігаються одночасно на декількох файлових серверах, то користувачі можуть просто не помітити відмову одного з них.

Розширюваність (extensibility) означає можливість порівняно легкого додавання окремих елементів мережі (користувачів, комп’ютерів, додатків, служб), нарощування довжини сегментів мережі і заміни існуючої апаратури більш потужною (продуктивною). При цьому принципово важливо, що легкість розширення системи іноді може забезпечуватися в деяких дуже обмежених межах.

Масштабованість (scalability) означає, що мережа дозволяє нарощувати кількість вузлів і довжину зв’язків у дуже широких межах, при цьому продуктивність мережі не погіршується. Для забезпечення масштабованості мережі доводиться застосовувати додаткове комунікаційне устаткування і спеціальним чином розподіляти структуру мережі.

Прозорість (transparency) мережі досягається в тому випадку, коли мережа представляється користувачам не як безліч окремих комп’ютерів, зв’язаних між собою складною системою кабелів, а як єдина традиційна робоча станція із системою поділу часу

Сумісність або інтегрованість означає, що мережа здатна містити в собі найрізноманітніше програмне й апаратне забезпечення, тобто в ній можуть співіснувати різні операційні системи, що підтримують різні стеки комунікаційних протоколів, і працювати апаратні засоби і додатки різних виробників. Мережа, яка складена з різнотипних елементів, називається неоднорідною чи гетерогенною, а якщо гетерогенна мережа працює без проблем, то вона є інтегрованою. Основний шлях побудови інтегрованих мереж – використання модулів, виконаних відповідно до відкритих стандартів і специфікацій.

3. Універсальне та спеціалізоване апаратне забезпечення комп’ютерних систем і мереж, які використовуються на об’єкті практики

У своїй роботі Золочівський вузол поштового зв’язку використовує наступний апаратний комплекс:

— сервер-роутер на базі Intel Pentium ІІІ 550 Мhz, 128 Mb RAM, 40 Gb

ATA 100, 2 x LAN-CARD (вихід в мережу Інтернет та підтримка корпоративної мережі);

— сервер для бухгалтерії на базі AMD Duron 1.4 Ghz, 128Mb RAM, 20 Gb

ATA 100;

— локальна мережа — Ethernet. Побудована з використанням двох 8-ми портових switch фірми Surecom. Як фізичне середовище передачі даних використовується вита пара UTP-5;

— 3 модеми IDC-2814 , що забезпечують доступ до корпоративної мережі через міжміський телефонний зв’язок;

— блоки безперебійного живлення фірми APC (в залежності від потреб використовуються різні моделі);

— персональні комп’ютери різноманітних конфігурацій (від Pentium 100

Mhz до Pentium IV 1,7 Ghz). Використовуються як офісні машини

(набір текстів, електронних таблиць, формування звітності та ін.);

— принтери Epson LX-300, Epson LX-300+, HP 1100A, OKI B4200L.

На підприємстві використовується резервування електромережі: від короткотермінових зникнень електроенергії комп’ютерна техніка захищена блоками безперебійного живлення; якщо електроживлення не відновлюється через 3 хвилини – вмикається автономна дизельна-електростанція.

4. Універсальне та спеціалізоване програмне забезпечення комп’ютерних систем і мереж, які використовуються на об’єкті практики

У підрозділах адміністрації, технічної підтримки і бухгалтерії використовується операційна система Windows 95, 98.

На сервері-роутері встановлено операційну систему FreeBSD REALESE
5.2.1.

Сервером для бухгалтерії керує SCO Open Server 4.5.

Захист від зовнішніх атак здійснюється відповідним налаштуванням граничного маршрутизотора під керуванням FreeBSD (налаштуванню підлягає служба IPWF2), який перешкоджає проникненню помилкового пакету даних у мережу.

Для доступу до ресурсів Unix-машин на підприємстві використовується стандартна система захисту цієї операційної системи. Захист від доступу, що не санкціонується, здійснюється за допомогою процедури введення логіну- пароля.

Доступ до конкретного ресурсу здійснюється за допомогою різних серверів.

Авторизація — це право на доступ до деякого об’єкта або на виконання якої-небудь системної дії. У більшості систем UNIX всі рішення з приводу доступу приймаються на основі простих дискреційних критеріїв, або виходячи з того, чи є root власником процесу, що здійснює доступ.
Кореневий бюджет має повноваження на виконання таких системних дій, які не може виконувати ніякий інший процес. Операційна Система визначає два типи авторизації: авторизація ядра і авторизація підсистеми.
Авторизація ядра пов’язана з процесами. (Процес — це програма, що виконується в системі в даний момент.) Вони дозволяють процесу виконувати певні дії, якщо процес наділений необхідними привілеями. Авторизація підсистеми пов’язана з користувачами. Вони дозволяють користувачеві виконувати спеціальні дії за допомогою команд підсистеми (надійні утиліти і програми). Підсистема — це зв’язний набір файлів, пристроїв і команд, що служать для виконання деякої функції.

На серверах відключені невживані сервіси, що знижує можливість проникнення стороннього, але не виключає його зі стовідсотковою імовірністю. Кожний день на спеціальних інформаційних серверах публікується інформація про виявлення «дір» в захисті конкретної версії програмного забезпечення. У обов’язок системного адміністратора мережі входить постійно стежити за такого роду інформацією і своєчасно оновлювати версії програмних продуктів, що використовуються в роботі фірми.

Фізичний доступ до серверів обмежений тільки працівниками технічного персоналу.

До відповідних ресурсів серверів мають доступ тільки авторизовані користувачі, ведеться сувора політика регулярної зміни паролів, що дозволяє отримати додаткові гарантії безпеки.

Також, на підприємстві використовуються автоматизовані робочі місця
(АРМ):

— „Електронний переказ” Система призначена для прийому-передачі грошових електронних переказів, внутрішньо корпоративних телеграм, службових повідомлень.

— „Автоматизована система реєстрованої кореспонденції”. Призначена для полегшення роботи з реєстрованою кореспонденцією: покликана підняти надійність та швидкість проходження реєстрованої кореспонденції. На даний момент відбувається її впровадження в роботу.

Нажаль детальніша інформація по цих системах знаходиться під грифом
ДСК.
5. Рекомендації щодо поліпшення існуючих на об’єкті практики технологічних процесів створення та використання комп’ютерних систем і мереж та їх програмного забезпечення

Розглянувши існуючий комплекс апаратного і програмного забезпечення можна виділити такі недоліки:
— відсутність системи автоматичного резервного копіювання важливої інформації на серверах та робочих станціях;
— моральна зношеність частини апаратного забезпечення;
— використання на робочих станціях застарілих операційних систем Windows 95 та 98;
— недостатня документованість програмних продуктів власного виробництва

(АРМ);
— часткова недостача комп’ютеризованих робочих місць в період створення різноманітних форм звітності.

Для вирішення данних задач необхідно таке апаратне забеспечення:
— RAID-система створення гарантованої копії інформації з можливістю гарячої заміни носіїв (з підтримкою системи запису та корекції помилок RAID5) для використання на серверах;
— заміна частини персональних комп’ютерів на нові, створення нових комп’ютеризованих робочих місць.

Програмне забеспечення:
— Провести модернізацію операційних систем до Windows 2000 або Windows XP з останніми виправленнями (Service Pack 4 для Windows 2000 та Service Pack

1 для Windows XP);
— Norton Ghost Enterprise Edition або аналогічне, яке дозволяє проводити резервне копіювання важливої інформації з робочих станцій на виділений сервер або робочу станцію.

6. Індивідуальне завдання.

Моїм індивідуальним завдання було написати програму, яка автоматизувала процес створення сортувальної таблиці передплатних видань.

Завдання наступне: в районі є 28 відділень зв’язку. Нехай 1-ше відділення виписало 30 примірників, 2-ге – 40, 3-тє – 25, 4-те – 5, інші не виписали жодного; в загальному всі відділення виписали 100 примірників якогось видання. В такому вигляді до Львівської дирекції і йде замовлення на передплачене видання („нам потрібно 100 примірників певного видання”).
При цьому інформація про конкретного замовника заноситься до спеціальної картотеки форм СП-5 („1-ше відділення замовило 30 примірників певного видання” і т.д.).

На наступному етапі з заданою періодичністю видання починає надходити з обласної дирекції. Приходить воно у вигляді стосу з ста примірників. Для того, щоб знати, скільки примірників перенаправити у певні районні відділення нам потрібна сортувальна таблиця наступного вигляду:

| |Відділення1|Відділення2|Відділення3|. . . |Відділення 28 |
|Видання |30 |25 |4 | |- |
|Видання |2 |5 |5 | |5 |
|Видання |3 |3 |3 | |25 |

Створюється вона на основі даних карток СП-5 з картотеки.

Заповнення такої таблиці трудомісткий процес: одна людина витрачає на нього в середньому 25-30 годин, тобто це приблизно 3-4 дні безперервної клопіткої роботи. За умови автоматизації цього процесу за допомогою комп’ютерної техніки, створення такої таблиці займе приблизно 4-6 годин за умови введеної картотеки форм СП-5.

Реалізація.

Дане завдання я розділив на дві частини: створення картотеки періодичних видань і підтримання її в актуальному стані; формування сортувальної таблиці.

Мовою реалізації була вибрана мова Web-програмуваня PHP.

Перша частина програми складається з кількох модулів. Спочатку користувач вводить в Web-формі індекс потрібного видання; дані з форми попадають в скріпт, який перевіряє коректність введеного індексу (введений індекс порівнюється з індексами всіх передплатних видань України, для цього існує спеціальний електронний каталог видань в вигляді файлу бази даних), також, користувач заповнює виведену форму СП-5 для заданого видання. Після виконання цього скріпта керування передається іншому модулю: цей модуль вносить введені дані з Web-форми, створеної попереднім скріптом в файл бази даних (Data Base File).

Друга частина програми складається з двох скріптів: перший створює на основі файлів картотеки форм СП-5 сортувальну таблицю у вигляді файла баз даних, інший виводить дані з цього файлу в вигляді придатному для друку.

ВИСНОВКИ

Виробнича практика є джерелом накопичення практичного досвіду роботи по вибраній спеціальності та закріплення теоретичних знань. Вона відіграє важливу роль у підготовці спеціалістів високого рівня, які б володіли сучасними технологіями, вміло використовували методологію та методики проектування інформаційних систем

В ході проходження виробничої практики було проведено дослідження об’єкта, його структури та функцій, наявного апаратного та програмного забеспечення і комплексу задач, що вирішується ним. Також було проведено ознайомлення з технологічними процесами складання, монтажу, налагодження і тестування комп’ютерних мереж.

На основі аналізу існуючих апаратних та програмних засобів були виявленні недоліки побудови існуючого комплексу апаратно-програмних засобів та намічені шляхи виправлення даної ситуації.

Список використаної літератури:

1. Немет Э., Снайдер Г., Сибасс С., Хейн Т. Р., // Н50 UNIX: Руководство системного администратора. Для профессионалов / Пер. с англ. – СПб.: Питер;
К.:Издательская група BHV, 2002. – 928 c.: ил.
2. Армстронг (мл.), Джеймс // А83 Секреты UNIX: 2-е изд.: Пер. с англ. –
М.: Издательский дом «Вильямс», 2001. – 1072 с.: ил. – Парал. тит. англ.
3. Олифер В.Г., Олифер Н.А. «Компьютернне сети: технологии, протоколы. Учебник.» — Питер, 2000 — 672 с.
4. Николайчук Я.М., Яцків В.В., Гринчишин Т.М. Перспективи створення телефонних ліній на основі відкритого оптичного каналу зв’язку // Вісник
Технологічного університету Поділля. – 2002. Т2– №3. – С. 47 – 50.
Додаток 1. Скріпт перевірки правильності вводу індексу; вивід для заповнення форми СП-5.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Бердичівський політехнічний коледж

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмета “Комп’ютерні мережі”

Виконав: студент групи ПЗС-504

ШПАК Р.В.

Перевірив викладач: КОЗІК В.Ю.

м. Бердичів

2007 р.

1. Характеристика та призначення Прикладного рівня еталонної моделі OSI?

Розташований на вершині стеку протоколів Прикладний рівень є джерелом і приймачем для всіх переданих через мережу повідомлень. Усі процеси ініціюються доданком, якому потрібно одержати доступ до мережного ресурсу, але процеси Прикладного рівня, не обов’язково є самими додатків. Наприклад, при використанні текстового процесора для відкриття документа, збереженого на сервері, запит перенаправляється в локальну мережу. Сам текстовий процесор не передбачає процесу Прикладного рівня, необхідного для доступу до файлу. У більшості випадків цю функцію виконує елемент операційної системи, що вміє розрізняти запити, спрямовані до файлів на локальних дисках і до файлів, розташованим у мережі.

Деякі доданки, розроблені спеціально для доступу до мережних ресурсів. Спеціалізований доданок FTP-клієнта, невіддільний від протоколу Прикладного рівня, який використовує його для взаємодії через мережу. Деякі протоколи, що нерозривно пов’язані з доданками:

DHCP (Dynamic Host Configuration Protocol, протокол динамічної конфігурації хостов);

TFTP (Trivial File Transfer Protocol, найпростіший протокол передачі файлів); П DNS (Domain Name System, система доменних імен); П NFS (Network File System, мережна файлова система);

RIP (Routing Information Protocol, протокол обміну інформацією маршрутизації);

OSPF (Open Shortest Path First, протокол маршрутизації з вибором найкоротшого маршруту);

BGP (Border Gateway Protocol, протокол граничного шлюзу).

Деякі доданки звертаються до протоколів, що призначенні для специфічних типів мережних запитів, наприклад:

SMTP (Simple Mail Transport Protocol, простий протокол пересилання пошти) і РОРЗ (Post Office Protocol, поштовий протокол), які використовуються для електронного поштового зв’язку;

Протокол віддаленного адміністрування мережі SNMP (Simple Network Management Protocol, простий протокол керування мережею);

HTTP (Hypertext Transfer Protocol, протокол передачі гіпертексту), який застосовується для взаємодії в WWW (World Wide Web, всесвітня «павутина»);

NNTP (Network News Transfer Protocol, протокол передачі мережних новин).

Наприклад стандарт 10BaseТ визначає, що така мережа будується на основі кабелю з неекранованої кручений пари, який містить чотири пари проводів (з яких використовується тільки дві), укладених в одну оплетку. В даний стандарт входять специфікації, на правила прокладання прокладання кабелю, максимальну довжину сегментів і відстані до джерел живлення, види роз’ємів, необхідних для приєднання кабелю, тип плати мережного адаптера, що встановлюється в комп’ютер, тип концентратора, що необхідний для об’єднання комп’ютерів у мережу топології «зірка», визначаються умови, за якими мережний адаптер повинен перетворювати дані, в електричні сигнали, для їх передачі по мережному кабелю.

До складу мережного устаткування Фізичного входить трансивер, який розміщається на платах мережних адаптерів, ретранслюючих концентраторів та інших пристроїв. Трансивер (transceiver) відповідає за передачу і прийом сигналів з мережного середовища. У мережах, що використовують мідний кабель, трансивер – це електричний пристрій, він одержує від протоколу Канального рівня двійкові дані і перетворює їх в електричні сигнали різного рівня. Фізичний рівень відрізняється від всіх інших рівнів стека тим, що вміст переданої інформації не має для нього ніякого значення. Трансивер просто перетворить нулі й одиниці в напругу, світлові імпульси, або радіохвилі, зовсім не приймаючи до уваги існування пакетів, кадрів, адрес і навіть системи, що приймає ці сигнали.

Сигнали, що виробляються трансивером, можуть бути аналоговими або цифровими. Аналогові сигнали плавно змінюються між двома значеннями, утворюючи синусоїду, такий сигнал може бути представлений зміною амплітуди, частоти, фази або сполученням цих елементів. Цифрові сигнали застосовуються в мережних технологіях більш часто. Усі стандартні мідні та оптоволоконні середовища передачі даних використовують різні форми цифрових сигналів. Спосіб кодування сигналу визначається конкретним протоколом Канального рівня. Усі мережі Ethernet, наприклад, використовують манчестерску систему кодування. Зміна цифрового сигналу між двома рівнями завжди відбувається миттєво, з утворенням прямокутної хвилі. В залежності від середовища передачі значення сигналу можуть бути представлені електричною напругою, наявністю або відсутністю проміня світла

Протокол Канального рівня забезпечує інтерфейс між фізичною мережею і стеком протоколів комп’ютера, зазвичай складається з трьох елементів:

Кадру спеціального формату, що він капсулює дані протоколу Мережного рівня;

Механізму, що регулює доступ до спільно використовуваного мережного середовища;

Принципів, що мають бути реалізовані при розробці Фізичного рівня мережі.

Заголовок і хвіст, що додаються цим протоколом до даних Мережного рівня, під час передачі пакета по мережі є його самими крайніми полями. Власне кажучи, такий кадр — це оболонка, що переносить пакет до його наступного місця призначення і забезпечує адресну інформацію, необхідну для доставки пакета до одержувача. На протоколи Канального рівня покладаються функції контролю помилок. В заголовку пакету Канального рівня міститься індикатор, який вказує на протокол Мережного рівня системи-одержувача, що має бути використаний для обробки даних пакета.

У більшості ЛОМ безліч систем звертається до одного спільно використовуваного вузькосмугового середовища передачі даних. Це означає, що в будь-який момент часу може передавати дані тільки один комп’ютер. Якщо передачу одночасно починають дві і більш системи, то виникає колізія, і дані губляться. На протокол Канального рівня покладено контроль за доступом до спільно використовуваного середовища і запобігання виникаючих конфліктів.

Заголовок протоколу Канального рівня містить адресу комп’ютера-джерела і адресу комп’ютера-одержувача. На цьому рівні використовуються апаратні (MAC) адреси, що у більшості випадків «зашиті» виробником у процесор плати мережного адаптера. У мережах Ethernet і Token Ring використовуються адреси довжиною 6 байт, з яких перші 3 байти є ідентифікатор виробника, a 3 останніх байти призначаються самим виробником.

Протоколи Канального рівня не піклуються про доставку пакета кінцевому адресату. Коли маршрут проходження пакета до його місця призначення проходить через кілька мереж, протокол Канального рівня відповідає тільки за доставку пакета маршрутизатору локальної мережі, що забезпечує доступ до наступного мережі маршруту проходження пакета. Таким чином, адреса одержувача в заголовку протоколу Канального рівня завжди відноситься до пристрою, розташованому в локальній мережі, навіть якщо кінцевий комп’ютер, якому відправлене повідомлення, знаходиться в мережі, яка віддалена на велику відстань.

Через те, що протоколи Канального рівня, використовують спільно задіяне середовище передачі даних, усі комп’ютери сегмента мережі одержують кожен пакет, але тільки система, адреса якої збігається з адресою, зазначеною у заголовку пакета, зчитує пакет у буфер пам’яті й обробляє його. Всі інші вузли просто відкидають пакет, не починаючи яких-небудь дій.

2. Загальні відомості про локальні та глобальні комп’ютерні мережі

Початком для здійснення можливості спільних обчислень було поширення великих ЕОМ — мейнфреймів, до яких підключалися декілька терміналів, кожний з який обслуговував окремого користувача. В даному випадку, термінали являли собою — комунікаційні пристрої, які здійснюють передачу даних, введених із клавіатури або отриманих з іншого пристрою введення, від користувача до ЕОМ. Прийняті в такий спосіб дані надалі відображаються на екрані термінала або друкуються на папері. Такий тип термінальних пристроїв іноді називають «неінтелектуальними» терміналами (dumb terminal), тому що обчислення на них не виконуються. У подібній мережі взаємодія між терміналами та ЕОМ порівняно нескладна, оскільки кожен термінал може контактувати тільки з одним пристроєм — мейнфреймом, а самі термінали ніколи не обмінюються інформацією один з одним.

Перші комп’ютерні мережі використовували одиночні лінії зв’язку, такі як телефонні проводи, для з’єднання тільки двох окремих комп’ютерів. На початку 80-х з’явилися перші моделі IBM PC. Стали очевидні переваги спільної роботи цих невеликих по розмірах комп’ютерів, об’єднаних разом. Комп’ютери, зв’язані мережею, могли використовувати один принтер, а при виникненні необхідності передачі файлу від одного користувача до іншого, мережа дозволяла обходитися без дискет. Але проблема залишалася й полягала у тому, що з’єднати дюжину офісних комп’ютерів одиночними двоточковими каналами зв’язку було практично неможливо. Остаточним рішенням цієї проблеми стала поява локальних обчислювальних мереж (LAN, local area network),

Локальна обчислювальна мережа, або, скорочено, ЛОМ — це група комп’ютерів, об’єднаних спільно використовуваним середовищем передачі даних, як правило, кабелем. Використовуючи єдиний кабель, кожен комп’ютер вимагає тільки однієї точки підключення до мережі, при цьому він може повноцінно взаємодіяти з будь-яким іншим комп’ютером у групі. Геометрично ЛОМ завжди обмежена по розмірах невеликою площею в силу електричних властивостей кабелю, який використано для побудови мережі, і відносно невеликою кількістю комп’ютерів, що можуть розділяти одне мережне середовище передачі даних. ЛОМ звичайно, розташовується в межах одного будинку, або декількох близько розташованих будинків. Деякі технології, такі як волоконна оптика, дозволяють збільшити довжину ліній ЛОМ до одного-двох кілометрів, але застосування ЛОМ для з’єднання комп’ютерів, що знаходяться, наприклад, у різних містах, неможливо. Таке обмеження знімається застосуванням глобальних (територіально розподілених) мереж (WAN, wide area network).

У більшості випадків ЛОМ — це комп’ютерна мережа з вузькосмуговою передачею й комутацією пакетів.

Вузькосмуговою локальною мережею називається така мережа, у якій мережний кабель (або інше мережне середовище) може передавати тільки один сигнал у будь-який момент часу. Широкосмугова мережа, відповідно, здатна передавати кілька сигналів одночасно, використовуючи для кожного з них свою частоту передачі (наприклад, мережа кабельного телебачення).

Вузькосмугова мережа використовує імпульси, передані безпосередньо в мережне середовище, для створення простого сигналу, в якому в закодованій формі представлені двійкові дані. В порівнянні з широкосмуговими мережами вузькосмугові можуть бути протягнені на менші відстані через утрати потужності сигналу, пов’язаних з електричними перешкодами та іншими факторами. Гранично припустима довжина відрізка кабелю вузькосмугової мережі зменшується пропорційно падінню пропускної здатності. От чому протоколи локальних обчислювальних мереж, такі як Ethernet, вимагають строгого дотримання правил монтажу цих мереж.

Порівняння комутації пакетів і комутації каналів. Локальні мережі називаються мережами з комутацією пакетів (packet-switching network) тому, що комп’ютери, що входять у мережу, розподіляють дані на окремі невеликі порції, які називаються пакетами (packets), безпосередньо перед їхньою передачею. Існує подібна технологія, називана комутацією комірок (cell switching), що відрізняється від комутації пакетів тільки стабільним, постійним розміром комірок, тоді як розмір пакетів варіюється. Більшість технологій ЛОМ, таких як Ethernet, Token Ring, і FDDІ, використовують саме комутацію пакетів. ATM (Asynchronous Transmission Mode, режим асинхронної передачі) — єдиний протокол ЛОМ із комутацією осередків.

Поділ даних зазначеним образом потрібен, оскільки комп’ютери в складі ЛОМ використовують один загальний кабель, і передача по мережі нерозділеного потоку даних одним комп’ютером займе дуже багато часу і заблокує на цей час мережу для інших комп’ютерів. Якщо проаналізувати дані, передані по мережі з комутацією пакетів, можна побачити, що тут потік сигналів складається з пакетів, згенерованих різними системами (комп’ютерами) і перемішаних «всередині» кабелю. Для даного типу мереж характерно, що пакети, що є частиною того самого повідомлення, передаються по різних маршрутах і часом навіть доходять до місця призначення в іншому порядку, ніж були послані. Приймаюча система, у свою чергу, повинна мати механізм для перестановки пакетів у потрібному порядку й відстеження пакетів, що втратилися, або пошкоджених при пересиланні.

Поряд із комутацією пакетів існує «зворотна» технологія, яка називається комутацією каналів (circuit switching), при якій одна сторона встановлює прямий канал зв’язку з іншою стороною безпосередньо перед передачею даних. У сфері передачі даних по мережах комутація каналів використовується для обмеженого числа типів мережних технологій, таких як ISDN (Integrated Service Digital Network, цифрова мережа зв’язку з інтеграцією послуг). Класичний приклад використання мережі з комутацією каналів — телефонна мережа. Коли ви додзвонюєтеся до визначеного абонента, між вашими телефонами встановлюється прямий канал зв’язку. Цей канал залишається відкритим до закінчення розмови, і більше ніхто інший не може його використати, навіть у випадку, коли сигнали не передаються (тобто коли ви не розмовляєте).

Більшість ЛОМ створені з використанням мідних кабелів, що використовують звичайний електричний струм для передачі сигналів. В минулому більшість ЛОМ складалися з комп’ютерів, з’єднаних коаксіальним кабелем. На теперішній час коаксіальний кабель вважається морально застарілим і мережі будуються на основі кабелю типу «кручена пара» (ТР, twisted pair). Також використовується — оптоволоконий кабель, при проходженні по ньому двійкова інформація кодується імпульсами світла. Існують мережні рішення, які не використовують кабель, і, передають сигнали по «необмежених середовищах», таким як радіохвилі, інфрачервоні хвилі і випромінювання мікрохвильового діапазону.

Шина — ця топологія реалізується кабелем, що прокладається від одного комп’ютера до іншого у виді послідовного ланцюжка, що нагадує гірлянду на новорічній ялинці. Усі сигнали, передані будь-яким комп’ютером у мережу, йдуть по шині в обох напрямках до всіх інших комп’ютерів. Два кінці шини повинні бути «закриті» за допомогою електричних опорів, які занулюють напругу, що поступає на кінці кабелю, для того, щоб сигнали не відбивалися і не прямували у зворотному напрямку. Основний недолік шинної топології полягає в тому, що, дефект кабелю в будь-якім місці його довжини паралізує роботу всієї мережі. Така топологія використовується у мережах 10base-2, 10base-5.

Зірка — ця топологія використовує окремий кабель для кожного комп’ютера, прокладений від центрального пристрою, який називають хабом (hub) або концентратором. Концентратор транслює сигнали, що надходять на кожній з його портів, на всі інші порти; у результаті чого сигнали, що посилаються одним вузлом, досягають інших вузлів. Мережа на основі такої топології більш стійка до ушкоджень, ніж мережа на базі шинної архітектури, тому що ушкодження кабелю торкається безпосередньо тільки того комп’ютера, до якого він приєднаний, а не всієї мережі. Така топологія використовується у мережах 10baseT, 100baseT.

Кільце — ця топологія функціонально еквівалентна шині, у якої кінці з’єднані один з одним; таким чином, сигнали передаються від одного комп’ютера до іншого, рухаючись по колу. Однак комунікаційне кільце — це тільки логічна абстракція, а не фізична конструкція. Фактично мережа являє собою зірку, але при цьому спеціальний концентратор реалізує логічне кільце шляхом пересилання вхідного сигналу тільки через спадний порт. Кожен комп’ютер, одержавши вхідний сигнал, обробляє його (якщо це необхідно) і посилає назад концентратору для передачі наступної робочої станції в мережі. Коли дані повертаються до системи, що їх згенерувала, остання видаляє їх із кільця. Мережі, сконструйовані на основі топології «кільце», можуть використовувати різні типи кабелю. Наприклад, мережі Token Ring використовують кручену пару, у той час як FDDI-мережі реалізують топологію «кільце» за допомогою оптоволоконих кабелів.

Шина-зірка — ця топологія — один із способів розширення одиночної «зірки». Така схема формується з безлічі «зірок», концентратори яких поєднуються окремими сегментами загальної шини. Кожен комп’ютер може зв’язуватися з будь-яким іншим у мережі, оскільки пов’язаний з ним концентратор передає вхідний трафик через порти «зірки». Ця топологія була розроблена для розширення мереж Ethernet 10BaseТ, але в даний час мало поширена у зв’язку з обмеженнями інформаційної ємності шин на коаксіальному кабелі.

Коли комп’ютери підключені до одного і того ж середовища з вузькосмуговою передачею, то повинен бути реалізований механізм керування доступом до середовища (MAC, Media Access Control) для здійснення арбітражу доступу і запобігання одночасної передачі даних системами. Механізм керування доступом до середовища є основою всіх протоколів для будь-яких ЛОМ. Два найбільш розповсюджені механізми: множинний доступ з контролем несучої і виявленням колізій (CSMS/CD, Carrier Sense Multiple Access with Collision Detection), застосовуваний у мережах Ethernet, і передача маркера, що використовується мережами Token Ring, FDDI і іншими типами ЛОМ. Ці два механізми принципово різні, але виконують ту саму задачу, забезпечую кожну систему в мережі рівними можливостями для прийому/передачі даних.

Для ефективної взаємодії комп’ютерів через мережне середовище з загальним доступом вони повинні правильно ідентифікувати один одного, це здійснюється за допомогою цифрової адреси. У більшості випадків мережна плата кожного комп’ютера має жорстко «прошитий» при її виготовленні код — так звану апаратну адресу (МАС-адрес), унікальний для кожної плати. Будь-який пакет даних, переданий комп’ютером, містить адресу цього комп’ютера і адресу цільового комп’ютера. Крім МАС-адрес комп’ютери можуть мати адреси для операцій, які виконуються на рівнях, відмінних від апаратного. Наприклад, протокол TCP/IP вимагає, щоб кожному комп’ютеру в мережі була привласнена унікальна IP-адреса, на додаток до вже наявної вбудованої адреси.

Спочатку ЛОМ були створені для порівняно невеликої кількості комп’ютерів — близько 30 для малих і 100 для великих Ethernet-мереж. Але потреби бізнесу дуже незабаром переросли ці обмеження. Для підтримки обчислювальних систем більшого розміру були розроблені спеціальні пристрої, що дозволили поєднувати дві і більш мережі й утворювати мережні комплекси (інтермережі), які є «мережами мереж», тобто такі, що дозволяють комп’ютерам однієї мережі взаємодіяти з комп’ютерами іншої. Окремі ЛОМ, що входять до такої інтермережі можуть бути пов’язані одна з одною за допомогою використання різних типів пристроїв, одні з яких просто розширюють ЛОМ, а інші безпосередньо пов’язані з формуванням інтермережі. До таких пристроїв відносять:.

Повторювач. Являє собою цілком електричний пристрій, що збільшує максимальну довжину кабелю ЛОМ шляхом посилення сигналу, що проходить через нього. Концентратори, що використовуються в мережах типу «зірка», іноді називаються багатопортовими повторювачами, має здатність підсилювати сигнал. Автономні повторювачі можуть застосовуватися в мережах, створених із використанням коаксіального кабелю, для збільшення довжини цих мереж. Використання повторювача з метою розширення сегмента мережі не розділяє останній фізично на дві ЛОМ.

Міст. Виконує функцію посилення сигналу, як і повторювач, але разом з тим має здатність вибірково фільтрувати пакети за їх адресами. Пакети, що приходять на вхід моста, пропускаються на вихід тільки в тому випадку, якщо вони адресовані комп’ютеру, що знаходиться по іншу сторону моста. Оскільки мости не перешкоджають проходженню широкомовних повідомлень, вони також не поділяють ЛОМ на сегменти і не створюють інтермережі.

Комутатор. Комутатор є багатопортовим мостом, але замість роботи на чисто електричному рівні він зчитує адресу призначення кожного вхідного пакета і передає його тільки через той порт, із яким з’єднаний комп’ютер-адресат. Комутатори можуть функціонувати на різних рівнях, поєднуючи мережі з іншими мережами.

Маршрутизатор — це пристрій, що з’єднує різні ЛОМ і формує інтермережу. Так само як і міст, маршрутизатор пропускає тільки інформацію, призначену для сегмента, із яким він з’єднаний. Однак, на відміну від повторювачів і мостів, маршрутизатори перешкоджають проходженню широкомовних повідомлень. Вони можуть поєднувати і мережі різних типів (наприклад, Ethernet і Token Ring), у той час як мости і повторювачі можуть інтегрувати тільки однотипні або мережі мережні сегменти.

Глобальна мережа — це безліч ЛОМ, розділених відносно великими відстанями, і з’єднаних у різних точках. Типова глобальна мережа містить у собі два маршрутизатори, по одному з боку кожної локальної мережі, пов’язаних між собою засобами віддаленого зв’язку, наприклад, телефонною лінією. Кожен комп’ютер однієї ЛОМ може взаємодіяти з будь-яким комп’ютером іншої ЛОМ, направляючи інформацію своєму маршрутизатору, який передає її за призначенням через лінію зв’язку глобальної мережі. Канали зв’язку в глобальних мережах відрізняються від з’єднань у локальних обчислювальних мережах тим, що вони не використовують загальне середовище передачі даних і можуть бути витягнуті на значно великі відстані. Оскільки в цьому випадку зв’язуються тільки дві системи, то немає необхідності контролю доступу до середовища передачі даних і наявності строго визначеної топології мережі. Канали зв’язку глобальних мереж можуть розрізнятися технологічно — від телефонних ліній до супутникових систем. Швидкість передачі даних по таких каналах повільніша, а їх використання дорожче.

Список використаної літератури:

Кульгин М. Технологии корпоративных сетей. Энциклопедия – СПб.: Питер,2000.

Гук М. Аппаратные средства локальных сетей. Энциклопедия. – СПб.: Питер, 2001.

«Практический курс информатики». Руденко В.Д., Макарчик О.М., Пагланжоглу М.О. Киев: Феникс, 1997.

Конспект лекцій.

Бердичівський політехнічний коледж

Контрольна робота

з дисципліни “Проектування автоматизованих інформаційних систем”

(варіант №1)

Виконав:

студент групи Пзс-604

Араній Ігор Олексійович

Перевірив:

викладач

Куропаткін Сергій Гаврилович

Бердичів

2008

Зміст

1. Визначення інформаційної системи. Класифікація інформаційних систем

2. Складання техніко-економічного обґрунтування проекту ІС

3. Поняття інформаційної бази і способів її організації

Список використаної літератури

1. Визначення інформаційної системи. Класифікація інформаційних систем

Структурно інформаційна система складається з таких компонентів (див. схему):

власне інформації;

системи оброблення інформації;

входу;

виходу;

внутрішніх і зовнішніх каналів.

У Державному Стандарті України ДСТУ 2874-94 дано таке визначення інформаційної системи:

Інформаційна система – система, яка організовує пам’ять і маніпулювання інформацією щодо проблемної сфери.

Характерною рисою інформаційної системи є те, що людина виступає активним учасником інформаційного процесу. Це виявляється в умовах функціонування автоматизованого робочого місця, коли людина (кінцевий користувач) здійснює інформації в систему підтримує її в актуальному стані, обробляє інформацію і використовує здобуті результаті в управлінні. Інформація служить способом опису взаємодії між джерелом й одержувачем. Те саме повідомлення одному одержувачі може давати багато інформації, а іншому – мало або нічого.

Потенційні можливості інформаційної системи реалізуються через їх функції, до яких належать:

обчислювальна – вчасно і якісно виконує оброблення інформації в усіх аспектах, що цікавлять систему управління;

слідкувальна – відстежує і формує всю необхідну для управління зовнішню та внутрішню інформацію;

запам’ятовувальна – забезпечує безупинне накопичення, систематизації, збереження та відновлення всієї необхідної інформації;

регулювальна – здійснює інформаційно-керуючий вплив на об’єкт управління та його ланки при відхилені їхніх параметрів функціонування від заданих значень;

оптимізаційна – забезпечує оптимальні розрахунки в міру зміни цілей, критеріїв та умов функціонування об’єкта управління;

прогнозна – визначає основні тенденції, закономірності та показники розвитку об’єкта управління;

аналізаторна – визначає основні показники техніко-економічного рівня виробництва і господарської діяльності;

документу вальна – забезпечує формування всіх обліково-звітних, планово-розпорядницьких, конструкторсько-технологічних та інших форм документів.

Одним із методів проектування інформаційних систем є розчленовування її на окремі частини, з яких у міру необхідності комплектують конкретну автоматизовану систему управління (АСУ). Такий метод називають декомпозицією.

Будь-яка система по-своєму складна. Це означає, що сукупність інформації, яка характеризує систему, і сукупність зв’язків між її елементами неможливо сприйняти в цілому та повністю. Цим система відрізняється від будь-якої задачі. Тому, згідно з методом декомпозиції, для оперативного впровадження інформаційної системи необхідно забезпечити оптимальну її структурованість.

Оптимально структурована система є багаторівневою, багатоцільовою організованою сукупністю елементів (модулів) і задовольняє такі вимоги:

кожен рівень ієрархії має повністю проглядатися і бути зрозумілим без детального знання нижчих рівнів;

зв’язки між елементами на одному рівні ієрархії мають бути мінімальними;

не повинно бути зв’язків між елементами через один рівень ієрархії;

елемент вищого рівня має викликати елемент наступного рівня і, передаючи йому необхідну вхідну інформацію, має утворювати з ним єдине ціле;

елемент вищого рівня має викликати елемент наступного рівня і, передаючи йому необхідну вхідну інформацію, має утворювати з ним єдине ціле;

елемент наступного рівня після закінчення своєї роботи повертає управління елементу, що його викликав, передаючи йому результати своєї роботи.

Жорсткими є обмеження щодо структури системи, оскільки неможливо розробити таку ідеальну систему, щоб потім не вносити в неї зміни. До того ж при експлуатації інформаційної системи основним режимом її роботи є режим саме внесення змін.

Внесення змін у добре структуровану систему стосується не багатьох елементів, які добре локалізуються. В іншому випадку внесення навіть дрібних змін призводить до перепроектування, перепрограмування великих частин системи.

Збільшена декомпозиція функціональної частини автоматизованої інформаційної системи передбачає встановлення структури елементів (модулів) різних рівнів:

комплекс першого рівня. Він охоплює автоматизовані підсистеми, комплекси задач;

комплекс другого рівня. До нього належать автоматизовані функції (задачі) управління;

комплекс наступних рівнів. Це машинні процедури, що реалізуються управлінським персоналом.

Функціональну декомпозицію інформаційної системи доцільно здійснювати за об’єктивним принципом на основі такої схеми: виробниче об’єднання – промислове підприємство – виробництво – цех –технологічний процес (дільниця) – робоче місце (вертикальна декомпозиція) з виділенням функцій управління для кожного об’єкта за схемою планування: облік – контроль – аналіз – регулювання (горизонтальна декомпозиція).

Крім функціональної, використовують декомпозицію організаційного (компоненти інструктивно-методичного і документального забезпечення), інформаційного (компоненти поза машинної та внутрімашинної інформаційної бази), технічного (компоненти засобів введення, зберігання, оброблення, виведення, передавання даних), програмного (компоненти операційної системи ЕОМ, системи управління базами даних, функціональні, організаційні компоненти системи оброблення даних), ергономічного й іншого забезпечень.

Метод декомпозиції використовують на кожній стадії проектування інформаційних систем для зниження ступеня невизначеності та виділення багатьох проективних задач, послідовного структурування процесу їх розв’язування, а також для опису одержуваних структур у вигляді ієрархічно пов’язаних інформаційних сукупностей.

Декомпозиція передбачає існування кількох способів розчленування проектованої системи. Завершенням її ж такий стан об’єкта, коли у процесі розчленування утворюються елементи (частини системи), що сприймаються як неподільні об’єкти.

За системою підходу до проектування інформаційних систем будь-який об’єкт розглядається як певна системи, яку можна поділити на підсистеми, кожна з яких може бути поділена на підсистеми нижчого порядку. Підсистемами найнижчого порядку є елементи (задачі), внутрішня структура яких не важлива для розв’язання інших задач цього рівня. Однак слід мати на увазі, що властивості окремої підсистеми впливають на інші підсистеми та систему загалом.

2. Складання техніко-економічного обґрунтування проекту ІС

На цьому етапі виконують роботи, пов’язані з практичною реалізацією положень, закладених у проекті. Розроблення робочого проекту – завершальний етап на стадії проектування інформаційних систем. Цей проект розробляють на основі затверджених технічних завдань та технічного проекту, затвердженню він не підлягає.

Мета робочого проектування – складання технічної документації для впровадження інформаційної системи, проведення приймально-здавальних досліджень, а також для забезпечення нормального функціонування інформаційної системи.

На етапі робочого проектування використовують такі роботи:

уточнення плану організаційно-технічних заходів щодо підготовки об’єкта до впровадження інформаційної системи;

підготовка комплексу технічних заходів й інформаційно-обчислювального центру до здачі у промислову експлуатацію;

завершення формування інформаційної бази і банку даних, організація їх експлуатації службами інформаційно-обчислювального центру;

генерація робочих програм згідно з вибраними параметрами об’єкта, їх стикування з блоками користувача, іншими програмами;

завершення підготовки контрольних прикладів та організація поетапного приймання робочих програм їх перевіркою на конкретних даних;

розроблення технологічного процесу оброблення даних в інформаційній системі;

розроблення і затвердження технологічних інструкцій з операцій технологічного процесу оброблення даних в інформаційній системі;

завершення робіт для забезпечення впровадження задач (комплексів) до їх приймання;

завершення навчання користувачів та персоналу інформаційно-обчислювального центру в умовах функціонування інформаційної системи;

розроблення і затвердження (у встановленому порядку) посадових інструкцій, що визначають порядок роботи управлінського персоналу в умовах функціонування інформаційної системи;

завершення виконання організаційно-технічних заходів щодо підготовки об’єкта до впровадження інформаційної системи.

За результатами виконання перерахованих робіт складають документацію робочого проекту.

3. Поняття інформаційної бази і способів її організації

Інформація (дані) під час руху та перетворення (обробки) завжди розміщується на певних носіях. Кожний носій даних — це матеріальний об’єкт, який містить відомості, доступні або зайві людині, або лише ЕОМ, або одночасно і людині і ЕОМ.

Отже, носії інформації являють собою засоби реєстрації даних, які забезпечують зв’язок між інформацією та людиною, інформацією та ЕОМ, людиною та ЕОМ.

У комп’ютерних системах використовуються різноманітні види носіїв інформації. Вибір носія інформації залежить від рівня використання структурного складу технічних засобів збору, реєстрації, передачі і обробки первинних даних, а також загального рівня механізації та автоматизації задач управління. Наприклад, зі умов автоматизованої обробки економічної інформації як носія інформації можуть бути використані первинні документи, перфоркартки, перфострічки, магнітні стрічки, магнітні диски, магнітні картки і т.ін.

Усі носії економічної інформації можна класифікувати за кількома ознаками. Так, за фізичною структурою носії інформації бувають паперові, магнітні, діелектричні, напівпровідникові; за формою подання інформації — друковані та рукописні документи, носії з магнітним записом і перфораційні; за конструктивним виконанням — довільної форми, стрічкові, карткові, дискові тощо; за можливістю використання — одноразового і багаторазового використання; за кратністю запису — із записом, що витирається, та записом, що не витирається; за способом обробки — ручні, машинні та змішаної обробки тощо.

Залежно від способу фіксування та обробки носії інформації можна умовно поділити на три групи: 1) не придатні для автоматичного вводу до ЕОМ; 2) придатні для автоматичного вводу до ЕОМ; 3) результатної інформації. До 1-ї групи належать різноманітні первинні документи (облікові, планові, статистичні тощо). Такі документи призначені для реєстрації первинних даних У них знаходять відбиття, певні кількісні та якісні характетеристики об’єкта управління, результати виконання господарських операцій. Отже, первинні документи мають юридичний статус.

До складу ПЗ АРМ-економіста входять засоби керування інформаційною базою, що забезпечують:

створення й актуалізацію інформаційної бази;

пошук необхідної інформації з що регламентуються і нерегламентирует запитам;

організацію форматного запровадження-висновка інформації;

обчислювальне опрацювання й ін.

Для уявлення даних в інформаційній базі часто використовується реляційна модель. Поряд із реляційним СУБД застосовуються табличні процесори. У цьому випадку вхідні і вихідні дані і НСИ рекомендуються у формі таблиць, алгоритмізація зводиться до побудови моделі розрахунку показників вихідних документів (ППП Excel). До цього ж групі ставляться інтегровані СУИБ (Works), що реалізують функції табличних процесорів, СУБД, редакторів текстів, генераторів вихідних документів (ППП SIMPHJNY, LOTUS).

У АРМ-економіста необхідно забезпечити видачу інформації в графічній формі для всебічного аналізу економічних показників. Графіки можуть мати двовимірне (плоске) і тривимірне (об’ємне) уявлення. За допомогою графічних засобів здійснюється планування (розмітка) площі екрана, зображення на екрані графічних елементів у виді лінії, точки, відрізка, прямокутника, еліпса, штрихування графічних елементів із використанням необхідних квітів, добору шрифту і т.п.

Організація екранного діалогу — одна з основних вимог до технології АРМ:

1. технологія ЕД текстів реалізує чотири функції:

— функції запровадження — набору тексту з завданням параметрів для його верстки, перегляду;

— опрацювання (значеннєве сортування тексту, обчислення в табл.);

— відтворення тексту;

— форматування тексту й одержання документа.

— технологія ЕД форм (електронні таблиці, шаблони).

— система ЕД ділової графіки (у виді графіків і діаграм — стовбових, лінійних, кругових, секторних діаграм, гістограм і ін.). Наприклад, інтегрований ППП FRAMEWORK (РАЙДУГА) — робота з рамками, вікнами, ієрархічними фреймами.

Список використаної літератури

«Проектування інформаційних систем». Посібник. За ред. В.С.Пономаренка. ВЦ «Академія». 2001 р.

«Інформаційні системи і технології в економіці». Посібник. За ред. В.С.Пономаренка. ВЦ «Академія». 2002 р.

«Проэктирование экономических информационных систем». Підручник. Г.Н.Смирнова, А.А.Сорокін, Ю.Ф.Тельнов. 2002 р.

Конспект лекцій.

Міністерство науки і освіти України

Полтавське професійно-технічне училище №10

Дипломна робота на тему:

Огляд конфігурація комп’ютерних мереж

Полтава 2007

Зміст

Вступ

Огляд та конфігурація комп’ютерних мереж

Мережеві пристрої та середовища передачі даних

Встановлення прав доступу до ресурсів

Під’єднання до мережі NetWare

Віддалений доступ до мережі

Налаштування Windows в ролі віддаленого серверу

Пряме кабельне з’єднання

Internet

З’єднання з Internet

Інструктаж з охорони праці

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Мережа – це два або більше комп’ютери, об’єднані кабелем таким чином, щоб вони могли обмінюватись інформацією.

Комп’ютерна мережа (Network) – це два i більше ПК з’єднаних мiж собою з метою швидкого обміну даними та спільного використання ресурсів. Для реалізації мережі необхідні компоненти двох типів: aпapaтнi та програмні. Апаратна частина забезпечує фізичне з’єднання комп’ютерів.

З’єднання ПК може відбуватись за допомогою кабелю та мережевих адаптерів, або кабелю під’єднаного до портів (пряме кабельне з’єднання), телефонної чи оптоволоконної лінії та модему, або радіозв’язком за допомогою радіомодему.

Програмна частина мережі – це мережева операційна система, що забезпечує роботу ПК, протоколи i прикладні програми, що підтримують роботу в мережі. Комп’ютерні мережі поділяють на:

Локальні мережі (LAN — Local Area Network) – з’єднання двох i більше ПК в умовно замкнутому просторові на порівняно невеликих відстанях. Простір не обов’язково повинен бути замкнений в одному приміщенні, адже може бути локальна мережа, що об’єднує декілька досить віддалених будівель. Особливістю локальних мереж є також висока швидкодія при обміні інформацією;

Глобальні мережі (WAN — Wide Area Network) – з’єднання окремих мереж, що знаходяться в різних географічних регіонах. Серед глобальних мереж можна відмітити такі, як The Microsoft Network, American Online, CompuServe та ін. На даний час всі глобальні мережі об’єднанні в єдину мережу Internet.

Огляд та конфігурація комп’ютерних мереж

Локальні комп’ютерні мережі

Локальні мережі бувають різних типів. Наприклад, можна виділити в окрему групу мережі організовані за принципами Internet, хоча вони залишаються локальними. Такі мережі називають Internet. Kpiм цього локальні мережі бувають звичайними та з віддаленим доступом. Мережа з віддаленим доступом, це з’єднання, як правило, двох ПК, що переважно знаходяться на досить великій відстані. Один з них може при цьому залишатись учасником іншої локальної мережі. З’єднання може відбуватись або через звичайний кабель або за допомогою модему та телефонної лінії, коли ПК знаходяться на дуже великій відстані. Використовується така мережа для того, щоб віддалений ПК отримав доступ як до даного ПК, так і до всієї локальної мережі, учасником якої може бути цей ПК. Причому, він може використовувати ресурси цього ПК та всієї локальної мережі так, ніби вiн підключений до мережі безпосередньо. Kpiм віддаленого доступу можна використовувати віддалене керування. Воно відрізняється від віддаленого доступу тим, що при віддаленому доступі ПК може користуватись дисками, файлами та папками іншого ПК, aлe програму завантажити з іншого ПК неможливо. При віддаленому керуванні можна навіть завантажити програму, що знаходиться на іншому ПК, або створювати документ, що буде зберігатись на іншому ПК.

Локальні мережі за правами учасників поділяють на:

однорангові – коли всі ПК, що є учасниками мережі мають приблизно однакові права на користування ресурсами як самої мережі так i інших її учасників. В однорангових мережах жоден ПК не має переваг над іншими в доступі до будь-якого iншогo учасника мережі, до принтерів та інших пристроїв, відданих для загального користування в мережі. Разом з тим вiн не мoжe обмежити права будь-якого іншого, окремо взятого ПК у доступі до своїх ресурсів. Обмеження можна встановити одночасно лише на всі ПК, що є учасниками мережі. Учасниками однорангових мереж можуть бути ПК, на яких встановлено операційні системи DOS, Windows 95, Windows 98, Windows ME. Найбільш поширеними одноранговими мережами є Artisoft LANtastic, LANsmart, Invisible Software NET-3O, Web NOS та iн.

Працюючі за принципом клієнт-сервер – це мережі, в яких один ПК (сервер) керує доступом до ресурсів мережі та роботою всіх інших, залежних від нього (клієнтів). Термін «клієнт-сервер» характеризує перш за все використання ПК, що з’єднані в локальні мережі або через шлюзи глобальної мережі до головного комп’ютера (mainframe). Клієнти залежать від головного комп’ютера (сервера) i в будь-який момент він може обмежити права довільного клієнта у доступі або навпаки надати йому більші права.

Мережі типу клієнт-сервер бувають:

з виділеним сервером – це мережі, в яких сервер (Server) використовується лише для керування мережею та зберігання накопичених даних. При цьому сервер не використовується для виконання інших операцій;

з невиділеним сервером – це мережі, в яких головний комп’ютер (сервер) служить не тільки для керування мережею, але й для роботи з прикладними програмами, як звичайний ПК.

Залежні від серверу ПК називають клієнтами. За ступенем залежності клієнти бувають:

частково залежні – це ПК-клієнти, що мають свої дискові ресурси. На них знаходиться ОС, які самостійно завантажуються i ці ПК можуть працювати незалежно від сервера. Такі клієнти мають назву робочі станції (Workstation).

повністю залежні – це комп’ютери, які, як правило, не мають своїх дискових ресурсів, a використовують для зберігання даних частину ресурсів сервера, з якого вони завантажуються. Їх називають терміналами (Terminal). Термінал не має своїх дисків, i тому завантажуватись йому доводиться з вінчестера сервера. Проте не кожен комп’ютер може бути терміналом, для цього необхідно, щоб на ньому був встановлений спеціальний BIOS, який підтримує технологію так званого віддаленого завантаження (Remote Boot), а мережева плата обладнана мікросхемою NetBIOS.

В ролі клієнта переважно використовують звичайні ПК без особливих вимог до їх апаратного забезпечення. Вони можуть керуватись ОС DOS, Windows 95, Windows 98, Windows ME, Windows NT Workstation, Windows 2000 Proffesional, OS/2, MacOS та iн. Якщо ОС клієнта багатозадачна, то клієнт, як правило, поряд із основною функцією може виконувати функції сервера для групи інших клієнтів, наприклад, для віддаленого доступу.

В ролі сервера переважно використовують більш потужні комп’ютери з високими характеристиками апаратного забезпечення. Для досить великих мереж — використовують комп’ютери на ocновi мультипроцесорних 64-розрядних архітектур. Операційною системою на серверні може бути UNIX, Linux, Windows NT Server, Windows 2000 Server та iн. Windows 98/ME не має засобів для використання її в ролі ОС сервера (за винятком можливостей віддаленого доступу).

Локальні мережі також класифікують за топологією (topology), яка описує структуру мережі. Дві складові частини поняття «топологія»: фізична топологія, яка визначає розміщення зв’язків між мереживими пристроями та логічна топологія, що описує метод доступу цих пристроїв до фізичного зв’язку.

Існують такі типи фізичної топології:

Топологія «спільна шина» (Bus) передбачає використання одного кабеля, до якого підключені всі комп’ютери мережі. Топологія «спільна шина» має низьку надійність, оскільки у випадку обриву кабеля порушується працездатність всієї мережі. З’єднання по цій топології не вимагає використання комунікаційних пристроїв і дозволяє зекономити кошти. При використанні топології «спільна шина» без додаткових пристроїв, у мережу можна з’єднати до 30 компютерів при сумарній довжині кабеля не більш 185 метрів.

Топологія «зірка» (Star). За цією топологією кожен комп’ютер за допомогою мереженого адаптера під’єднується окремим кабелем до об’єднуючого пристрою, в ролі якого може бути концентратора (hub) або комутатор (Switch). на відміну від попередньої топології «зірка» має високу надійність, оскільки при обриві мережевого кабеля від’єднаним від мережі буде лише один ПК.

Топологія «розширена зірка» (Extended Star). Утворюється при об єднанні декількох сегментів мережі, кожен з яких організовано за топологією «зірка». Між сегментний зв’язок здійснюється між концентраторами та комутаторами, один з яких є центральним.

Деревовидна (Tree) або ієрархічна (Hierarchical) топологія. Подібна до топології Extended Star але відрізняється тим, що не всі сегменти під’єднані до центрального концентратора чи комутатора, утворюючи окремі гілки дерева.

Топологія «кільце» (Ring). Дана топологія утворює замкнуте кільце, де кожен з пристроїв безпосередньо з’єднаний з двома сусідніми.

Топологія «подвійне кільце» (Dual Ring) відрізняється від попередньої тим, що фізичне з’єднання утворює два кільця і кожен комп’ютер під’єднаний відразу до двох кілець. Це забезпечує високу надійність, гнучкість в експлуатації і обслуговуванні.

Завершена топологія (Complete, Mesh) характеризується тим, що кожен мережeвий пристрій має безпосередні зв’язки із всіма іншими пристроями.

Нерегульована топологія (Irregalar) немає чітко визначених правил, за якими з’єднуються мережеві пристрої.

Комірчата (cells) топологія. Кожен комп’ютер з’єднано з іншими, переважно за допомогою радіо модемів, які входять в зону дії його зв’язку.

Примітка: Найбільш поширені на даний час топології: «спільна шина», «зірка» (у всіх її варіантах), «кільце» і «подвійне кільце».

Мережеві пристрої та середовища передачі даних

Дані в комп’ютерних мережах можна передавати через мережеві кабелі, за допомогою радіозв’язку або світлових променів. В переважній більшості мереж використовують мepeжeвi кабелі. В даний час практично використовують три типи кабелів: коаксіальний, скручена пара та оптоволоконний.

Коаксіальний кабель (coaxial cable) це двонаправлена лінія зв’язку, в якій один провідник (центральний) знаходиться всередині іншого i ізольований від нього. Центральним провідником є міцний провід, a зовнішнім може бути переплетення багатьох тонких провідників або фольга. Для досягнення максимального рівня сигналу i збільшення реального значення швидкості передачі інформації, poміp сегменту кабеля між двома ПК повинен бути кратним довжині хвилі сигналу, що передається.

Коаксіальний кабель є двох типів: «тонкий» кабель RJ-58 з діаметром приблизно 5мм i «товстий» з діаметром близько одного сантиметра. Обидва кабелі використовують для побудови мереж з фізичною топологією «спілна шина».

Скручена пара (twisted pair) це середовище передачі інформації виконане у вигляді декількох пар скручених провідників, кожен з яких електрично ізольований від інших i вci вони разом поміщені в єдину ізольовану оболонку. Скручена пара провідників може бути неекранована (UTP — Unshielded Twisted Pair), яка є більш економічною i екранована (STP — Shielded Twisted Pair), в якій вci пари захищені алюмінієвим екраном від зовнішніх електромагнітних полів.

Кабелі «скручена пара» в основному використовують для побудови мереж з фізичною топологією «зірка», «розширена зipкa» i деревовидною. Причому максимальна відстань між комп’ютером i мережевими пристроями може становити 100 метрів з врахуванням довжини з’єднувальних кабелів.

Оптичне волокно (Fiber Optic) – найбільш перспективне середовище передачі іформаії, що забезпечує швидкість декілька Гбіт/с. В ролі елементу, що передає іформацію, використовують оптичне волокно (світловід), яке являє собою тонку скляну (або пластикову) нитку, що поміщена в гнучку оболонку. Інформація по оптоволоконному кабелю передається за допомогою світлових променів. Розрізняють два основних типи оптичного волокна: одномодове (Single Mode) i багатомодове (Multimode mode).

Обов’язковим компонентом комп’ютера, який під’єднаний до мepeжi, є мережева плата (адаптер) – NIC (Network Interface Card). Мережевий адаптер (Network Adapter) – це електронна плата, що вставляється в слоти розширення материнської плати i забезпечує під’єднання до мережевого кабеля. Основна функція мережевого адаптера – перетворення двійкових даних в сигнали, які придатні для передачі по певному типу мережевого кабелю.

Мережеві адаптери є багатьох типів, які відрізняються інтерфейсами, типами використовуваних кабелів, сумісністю з певними операційними системами.

Встановлення прав доступу до ресурсів

Для задання схеми керування доступ необхідно викликати вікно Network (Сеть). Для цього можна використати два способи. Перший – в Start-меню вибрати пункт Settings (Настройка), а в ньому Control Panel (Панель управления) і в панелі керування вибрати піктограму Network (Сеть). Другий спосіб – в контекстному меню My Network Places (Мое сетевое окружение) вибрати команду Properties (Свойства). Незалежно від способу відкривається вікно, в якому потрібно перейти в третю закладку Access Control (Управление доступом). Ця закладка містить дві опції: Share-level access control (На уровне ресурсов) – всановлює керування доступом на рівні ресурсів та User-level access control (На уровне пользователя) – на рівні користувача.

У випадку, коли користувач постійно, або досить часто працює з диском (папкою), що знаходиться на віддаленому комп’ютері , зручно зробити так, щоб він звертався до нього, як до власного локального. Для виконання цієї операції можна скористатись одним з двох способів:

У вікні My Network (Мое сетевое окружение) чи Explorer (Проводник) необхідно вибрати потрібний ресурс з віддаленого комп’ютера і в його контекстному меню вибрати команду Map Network Drive (Подключить сетевой диск). Цю ж команду, при роботі в Explorer, можна вибрати з пункту меню Tools (Сервис). При цьому відкривається вікно. в полі Drive (Диск) потрібно вибрати літеру для даного ресурсу. За цією літерою буде проходити звертання до цього ресурсу з будь-якої прикладної програми. В полі Path (Путь) виводиться шлях до даного ресурсу за стандартом UNC, причому відредагувати його неможливо. В даному вікні є також опція Reconnect on Logon (Автоматически подключать при входе в систему), яка виконуватиме процедуру автоматичного під’єднання мережевого диску при кожному наступному завантаженні Windows.

Для від’єднання мережевого диску потрібно у вікні My Computer (Мой компьютер) вибрати його піктограму і контекстного меню (або в пункті File (Файл)) вибрати команду Disconnect (Отключить). Коли користувач працює у відкритому вікні Explorer, то необхідно скористатися командою Disconnect Network Drive (Отключить сетевой диск).

Специфічним є встановлення мережевого принтера на ПК:

Перейти в папку Printers (Принтери), що знаходиться в папці Мой комп’ютер (можна також вибрати цю папку в пункті Setting (Настройка) меню кнопкиStart (Пуск));

У вікні, що відкриється, вибрати піктограму Add Printers (Установка принтера) і завантажити її;

Відкривається вікно Add printer Wizard (Установка принтера) в якому повідомляється, що ця програма допоможе швидко встановити новий принтер. Для продовження роботи потрібно натиснути командну кнопку Next (Далее);

Відкривається нове вікно, в якому потрібно вибрати опцію Network Printer (Сетевой принтер) і натиснути кнопку Next (Далее);

У наступному вікні (мал. 1) в полі Network path or queue name (Сетевой путь или имя очереди принтера) потрібно вказати шлях до даного ресурсу за правилами UNS . Якщо повне ім’я принтера або комп’ютера в мережі не відомі, то можна скористатися командною кнопкою Browse (Обзор). При цьому з’явиться окреме вікно, в якому буду відображено список ПК в мережі, які мають дозволені для спільного використання принтера. Потрібно відкрити папку комп’ютера і вибрати піктограму принтера, а тоді натиснути командну кнопку ОК . У вікні, зображеному на малюнку 1 потрібно також підтвердити – Yes(Да) або заборонити No (Нет) можливість використання даного мережевого принтера для друку з DOS-програм. Встановивши потрібні параметри, потрібно натиснути командну кнопку Next (Далее);

Мал.1. Вікно інсталяції мережевого принтера

Наступне вікно (мал.2) містить поле Printer name (Имя принтера), в якому потрібно вказати ім’я мережевого принтера, яке використовуватиметься лише даним ПК. Потрібно також вказати чи використовуватиметься цей мережевий принтер для прикладних програм, як принтер за замовчуванням – кнопка Yes (Да). Після цього потрібно натиснути кнопку Next (Далее);

Мал.2. вікно інсталяції мережевого принтера

У останньому вікні процесу інсталяції (мал.3) пропонується роздрукувати потрібну сторінку (Test Page) на даному принтері після завершення процесу інсталяції. Вибравши потрібну опцію, потрібно натиснути кнопку Finish (Готово).

Мал.3. Завершальне вікно інсталяції мережевого принтера

Після завершення всіх етапів інсталяції будь-яким із способів (натисненням кнопки Finish (Готово)) Windows зробить спробу встановити драйвер з комп’ютера, до якого під’єднаний принтер. В більшості випадків, якщо використовуваний принтер правильно налаштований на комп’ютері до якого він під’єднаний, Windows зможе завантажити з нього драйвери і встановити на даному ПК. Ця технологія називається Point-and-Print.

Коли Windows не може завантажити драйвери з віддаленого ПК, він шукатиме їх на інсталяційному диску або на диску, що постачається виробником разом з принтером.

Під’єднання до мережі NetWare

Операційна система Novell NetWare вже давно використовується для керування мережами ПК. Наявність важливих напрацювань на базі NetWare і невисока вимогливість до апаратних засобів – фактор, що об’єктивно визначає популярність даної мережевої ОС.

На даний час активно використовують дві версії NetWare – 3.х і 4.х. основну відмінність між ними становить служба каталогів. Novell 3.х використовує службу каталогів Bindery з площиною моделлю зберігання інформації про користувачів, їх імен і паролів. Кожен сервер NetWare 3.х має власну базу даних користувачів. Це означає, що для доступу до ресурсів більш ніж одного серверу користувач повинен бути зареєстрований на кожному з них. У версії 4.х введено службу каталогів NetWare Directory Service (NDS), дозволяє багатьом серверам використовувати спільну базу даних користувачів.

Для під’єднання до мережі NetWare, потрібно виконати таку послідовність дій:

Будь-яким способом увійти у вікно властивостей мережі, яке зображено на малюнку 4.

Вибрати спосіб входу в мережу Client for NetWare Network (Клиент для сетей NetWare).

Виділити у полі встановлених компонентів Client for NetWare Network (Клиент для сетей NetWare) і натиснути командну кнопку Properties (Свойства). При цьому відкриється вікно властивостей даного клієнта, зображене на малюнку 4.

Мал.4. Вікно властивостей клієнт NetWare Network

Встановити потрібні параметри:

Preferred Server – дозволяє при завантаженні Windows автоматично під’єднуватися до даного серверу;

First Network Drive – вказує ім’я першого з дисків, який буде використовуватись при під’єднанні ресурсів NetWare;

Enable Logon Script Processing – дозволяє при вході в мережу автоматично виконувати сценарії під’єднання, які створюються адміністратором.

Перезавантажити комп’ютер.

Після виконання цих дій при вході в Windows видаватиметься вікно реєстрації користувача, яке додатково міститиме поле Login Server для вводу імені серверу Novell NetWare.

Віддалений доступ до мережі

Віддалений доступ дозволяє обмінюватись інформацією між ПК, що знаходяться на певній відстані, переважно по телефонній лінії з використанням модему. Комп’ютер, до якого здійснюється під’єднання, називають сервером віддаленого доступу, хоча в іншій мережі він може залишатись клієнтом.

Віддалений доступ включає в себе таке поняття, як віддалене керування. Використовуючи віддалене керування можна працювати з віддаленою системою так, ніби користувач знаходиться перед нею і використовує її пристрої введення-виведення інформації. Віддалене керування використовується для повного керування комп’ютером до якого здійснюється під’єднання, та при завантаженні програм з даного ПК. Такий комп’ютер називають вузлом (host) віддаленого керування.

Налаштування Windows в ролі віддаленого серверу

Для використання можливостей віддаленого доступу потрібен відповідно налаштований сервер віддаленого доступу.

При настройці Windows в ролі серверу віддаленого доступу необхідно перш за все впевнитися у наявності інстальованих компонент Windows, які використовуються для віддаленого доступу.

Для цього потрібно ввійти в панель керування (кнопка Пуск) – пункт Настройки – команда Панель управления і в ній активізувати піктограму Установка и удаление. У вікні, що відкриється, вибрати закладку Установка Windows. В цій закладці вибрати пункт Связь і командну кнопку Состав. При цьому відкривається вікно Связь, що зображене на малюнку 5. Необхідно переконатись, що опція Сервер удаленного доступа відмічена.

Мал.5. Діалогове вікно Communications (Связь)

Після встановлення програмних компонентів для організації серверу віддаленого доступу, потрібно безпосередньо задати його параметри. Для цього потрібно відкрити вікно програми Удаленный доступ к сети, яка знаходиться в Start-меню в розділі Программы, пункті Стандартные, Связь. В цьому вікні ввійти у головне меню програми і в пункті Соединения вибрати команду Сервер удаленного доступа. При цьому відкриється вікно, зображене на малюнку 6. В ньому вибрати такі параметри:

Запретить удаленное подключение – забороняє доступ віддалених ПК;

Разрешить удаленные подключения – дозволяє іншим користувачам телефонний зв’язок до даного ПК;

Парольная защита – дозволяє встановити пароль, який буде виводитись при з’єднанні з даним сервером віддаленого доступу. Якщо пароль вже був встановлений, то кнопкою Изменить пароль його можна змінити;

Комментарий – коментар до імені серверу віддаленого доступу;

Состояние – встановлює статус серверу: активний, чи режим очікування;

Тип сервера – встановлює тип серверу.

Найбільш поширеним є під’єднання до серверу по протоколу РРР (Point-to-Point Protocol).

Після натискання командної кнопки OK в обох описаних вище вікнах сервер почне відслідковувати телефонні дзвінки, що поступають на нього.

Для від’єднання віддаленого клієнта з комп’ютера серверу потрібно викликати вікно Сервер удаленного доступа, а в ньому вибрати командну кнопку Отсоединить пользователя.

Пряме кабельне з’єднання

Пряме кабельне з’єднання – це з’єднання двох комп’ютерів за допомогою нуль-модемного кабелю з використанням послідовних, або паралельних портів. Пряме з’єднання є найпростішим варіантом обміну інформацією між двома ПК, тому що не потрібно додаткового апаратного забезпечення (мережевих концентраторів i т.д.).

Порти двох ПК можна об’єднати, використовуючи нуль-модемний кабель, за допомогою майстра кабельного з’єднання. Для завантаження цієї програми необхідно в Start-меню вибрати пункт Программы, в ньому Стандартные та в пункті Связь вибрати команду Прямое соединение.

При цьому відкривається вікно, в якому потрібно вибрати один з режимів роботи даного комп’ютера: Host (Ведущий) – основний ПК чи Guest (Ведомый) – підлеглий ПК. Звернітъ увагу на те, що одночасно на двох ПК, що з’єднуються, встановлювати однакові режими не можна, причому першочергово потрібно налаштувати основний ПК. Після цього, слід вибрати режим Host (Ведущий) та натиснути командну кнопку Next (Далее), щоб перейти на другий етап встановлення прямого кабельного з’єднання.

У вікнi, що відкриється потрібно вибрати назву порта, до якого підключено нуль-модемний кабель. Коли в списку потрібного порту немає, то варто натиснути кнопку Install New Ports (Установить новые порты) для тестування i пошуку інших портів. Встановивши порт, виберіть командну кнопку Next (Далее), щоб перейти на наступний етап встановлення прямого кабельного з’єднання.

На даному етапі відкривається вікно з однією опцією Use passwordprotection, підключивши яку можна встановити пароль на з’єднання. При цьому необхідно вибрати командну кнопку Set password – відкривається невелике вікно, де потрібно вказати пароль та повторити його. Коли задіяний парольний захист, то при під’єднанні підлеглого ПК до основного потрібно ввести пароль, інакше зв’язок не відбудеться.

У вiкні необхідно вибрати кнопку Finish(Готово), після чого підсистема прямого кабельного з’єднання ініціює порт i перейде в режим очікування, відслідковуючи під’єднання підлеглих ПК.

При завантаженні програми Direct cable connection (Прямое соединение) на підлеглому ПК, також буде запропоновано користувачу вибрати порт, через який відбуватиметься з’єднання. Після вибору Next (Далее), відкривається останнє вікно, де потрібно натиснути кнопку Finish (Готово). Далі відбудеться спроба встановити з’єднання з основним ПК.

Internet

Internet – глобальна комп’ютерна мережа, що нині охоплює комп’ютери всієї земної кулі – більш ніж у 200 країнах світу. Internet можна розглядати як ядро, що забезпечує зв’язок між інформаційними мережами, які належать установам та організаціям різних країн. Тобто, Internet не є єдиною мережею, це об’єднання багатьох регіональних мереж.

В загальному всі послуги, які надаються мережею Internet, можна умовно поділити на дві категорії: нформації між абонентами мережі i використання баз даних мережі.

До числа послуг зв’язку між абонентами належать:

Електронна пошта (E-mail) – найстарша i одна з найбільш популярних послуг мережі Internet , що дозволяє передачу повідомлень i(a6o) файлів між користувачами чи групами користувачів. Відправка листа електронною поштою обходиться значно дешевше ніж традиційною поштою. Крім цього, повідомлення, надіслане електронною поштою дійде до адресата за кілька хвилин, в той час як звичайний лист – за декілька днів, а то й тижнів;

FTP (File Transfer Protocol) – протокол передачі файлів. Biн дає можливість абоненту обмінюватись двійковими i текстовими файлами між компьютерами мережі з використанням віддаленого доступу. FTP найчастіше використовується для завантаження з віддаленого серверу інсталяційних програм, драйверів пристроїв, музичних файлів, відеофільмів i т.д;

UseNet – служба новин та електронних дошок оголошень в Internet, які ще називають телеконференціями. Телеконференції – це спосіб проведення дискусій між користувачами практично з будь-яких питань: від глобальних проблем людства до напоїв або кулінарних рецептів. Причому, користувач може за своїм бажанням замовити будь-яку групу новин.

Серед служб, які призначені для спільного використання баз даних Internet можна відмітити:

Telnet – протокол i набір програмного забезпечення, що дозволяє користувачу під’єднатись до віддаленого комп’ютера, тобто до будь-якого в мережі Internet i працювати на ньому, як на власному. Це дозволяє завантажувати програми, змінювати режими роботи i т.д;

RSh (Remote Shell) — служба віддаленого доступу, аналогічна Telnet, але працює в тому випадку, якщо на віддаленому комп’ютері встановлена операційна система UNIX;

Finger – програма для отримання інформації про користувача віддаленого комп’ютера: повного імені, номеру телефону, часу останнього входження в систему, поточну активність i т.д;

Whois – адресна книга мережі Internet. За запитом абонента можна отримати інформацію про належність віддаленого комп’ютера та його користувача;

Gopher – досить розповсюджений протокол i засіб пошуку інформації в мережі Internet, розроблений в 1991 poці, який був попередником WWW. Biн дозволяє знаходити інформацію за ключовими словами i фразами;

WAIS (Wide-Area Information Servers) – спеціалізований потужний засіб пошуку інформації в розподілених базах даний, причому окремі бази даних розміщені на різних серверах. Інформація про вміст цих баз даних зберігається в каталозі cepвepiв. Результати пошуку відображаються у вигляді списку посилань на документи з вказанням кількості знайдених входжень потрібного фрагменту в документі;

WAP (Wireless Application Protocol) – разроблений в 1997 poцi фірмами Ericsson, Motorola, Nokia i Phone.com (колишня Unwired Planet) для того, щоб забезпечити доступ до служб Internet користувачам безпровідних пристроїв (мобільні телефони, пейджери, електронні органайзери i т.д.);

WWW (World Wide Web) – найпопулярніший нині cepвic Internet. Biн являє собою гіпертекстові документи, що розміщені на серверах WWW, зв’язки між ними, а також засоби перегляду гіпертекстових документів.

З’єднання з Internet

Для налаштування під’єднання потрібно послідовно виконати наступні операції:

етап. Фізично під’єднати модем до ПК i телефонной лінії. Після цього необхідно встановити його драйвери та налаштувати параметри роботи.

етап. Налаштувати параметри під’єднання до серверу віддаленого доступу.

3етап. Налаштувати параметри протоколу TCP/IP. Для цього у вікні (мал. 15) потрібно вибрати в списку протокол TCP/IP Dial-Up Adapter i натиснути командну кнопку Properties (Свойства). При цьому відкривається вікно властивостей протоколу TCP/IP, яке містить 7 закладок. Та для налаштовування параметрів з’єднання використовуються лише дві. Розглянемо їх. Закладка IP Address (Адрес IP) встановлює IP-адресу користувача. Для цього потрібно відмітити опцію Specify an IP address (Указать адрес IP явным образом) i в полі IP address (Адрес IP) ввести IP-адресу.

IP-адреса – це унікальна адреса, призначена для однозначної ідентифікації хосту в мережі.

Хост (host) – це будь-який пристрій в мережі, що використовує TCP/IP для зв’язку з комп’ютерами, маршрутизаторами, мережевими принтерами й іншими пристроями, які мають мережевий інтерфейс.

Інструктаж з охорони праці

1. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО КОРИСТУВАЧІВ ПК З ОХОРОНИ ПРАЦІ, ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ, ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ

1.1Виконувати умови інструкції з експлуатації ПК.

1.2При експлуатації ПК необхідно пам’ятати, що первинні мережі електроживлення під час роботи знаходиться під напругою, яка є небезпечною для життя людини, тому необхідно користуватися справними розетками, відгалуджувальними та з’єднувальними коробками, вимикачами та іншими електроприладами.

1.3До роботи з ПК допускаються працівники та учні, з якими був проведений вступ ний інструктаж та первинний інструктаж (на робочому місці) з питань охорони праці, техніки безпеки та зроблений запис про їх проведення у спеціальному журналі інструктажів.

1.4Працівники та учні при роботі з ПК повинні дотримуватися вимог техніки безпеки, пожежної безпеки.

1.5При виявленні в обладнанні ПК ознак несправності (іскріння, пробоїв, підвищення температури, запаху гару, ознак горіння) необхідно негайно припинити роботу, відключити все обладнання від електромережі і терміново повідомити про це відповідних посадових осіб, спеціалістів.

1.6Вміти діяти в разі ураження інших працівників, учнів електричним струмом або виникнення пожежі.

1.7Знати місця розташування первинних засобів пожежегасіння, план евакуації працівників з приміщення в разі виникнення пожежі.

2. ВИМОГИ ОХОРОНИ ПРАЦІ ДО ПРИМІЩЕННЯ ДЛЯ РОБОТИ З ПК

2.1Стіни приміщень для роботи з ПК мають бути пофарбовані чи обклеєні шпалерними спокійних кольорів з коефіцієнтом відбиття 40%-60%. Вікна повинні обладнуватися сонцезахисними пристроями (жалюзі, штори і т. п.).

2.2Для освітлення приміщень з ПК необхідно використовувати люмінесцентні світильники. Освітленість робочих місць у горизонтальній площині висоті 0,8 м від підлоги повинна бути не менше 400 лк. Вертикальна освітленість у площині екрану 300 лк.

2.3У приміщеннях для роботи з ПК необхідно проводити вологе прибирання та регулярне провітрювання протягом робочого дня. Видалення пилу з екрану необхідно проводити не рідше одного разу на день.

3. ВИМОГИ ОХОРОНИ ПРАЦІ ДО РОБОЧОГО МІСЦЯ КОРИСТУВАЧА ПК.

3.1Робочі місця для працюючих з дисплеями необхідно розташовувати таким чином, щоб до поля зору працюючого не потрапляли вікна та освітлювальні прилади. Відеотермінали повинні встановлюватися під кутом 90-105 до вікон та на відстані не меншій 2,5-3 м від стін з вікнами. До поля зору працюючого з дисплеєм не повинні потрапляти поверхні, які мають властивість віддзеркалювання. Покриття столів повинне бути матовим з коефіцієнтом відбиття 0,25-0,4.

3.2Відстань між робочими місцями ПК повинна бути не меншою 1,5-му ряду та не меншою 1м між рядами. ПК повинні розміщуватися не ближче 1їм від джерела тепла.

3.3Відстань від очей користувача до екрану повинна становити 500мм-700мм, кут зору 10-20, але не більше 40, кут між верхнім краєм відео терміналу та рівнем очей користувача повинен бути меншим 10. Найбільш вигідним є розташування екрану перпендикулярно до лінії зору користувача.

4. ВИМОГИ ОХОРОНИ ПРАЦІ ДО РЕЖИМУ ПРАЦІ

4.1З метою уникнення перевантаження організму робочий день користувача ПК повинен проходити у раціональному режимі праці та відпочинку, який передбачає дотримання регламентованих перерв, їх активне проведення, систематичне проведення виробничої гімнастики, рівномірний розподіл завдань.

4.2Загальний час роботи з відеотерміналом не повинен перевищувати 50% тривалості робочого дня. Якщо виконання пов’язане тільки з використанням комп’ютера, то при неможливості зміни діяльності необхідно робити перерви та паузи. Для робіт, які виконуються з великим навантаженням, слід робити 10-15 хвилин перерви через кожну годину для мало інтенсивної роботи такі перерви потрібно робити через 2 години. Кількість мікро пауз (до 1 хвилини) слід визначити індивідуально.

4.3Форми та зміст перерв можуть бути різними: виконання альтернативних вправ з нормативних допоміжних робіт, які не вимагають великого напруження, приймання їжі та інше. На початку перерви виконується гімнастика для очей, під час однієї з перерв рекомендується проведення загальної гімнастики.

4.4Виконання фізичних вправ з нормативним навантаженням протягом робочого дня рекомендується індивідуально, залежно від відчуття втоми. Гімнастика повинна бути спрямована на корекцію вимушеної пози, покращення кровообігу, часткову комплектацію дефіциту рухливої активності.

5. ВИМОГИ ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ДО КОРИСТУВАЧІВ ПК

5.1Перед початком роботи на ПК користувач повинен:- пересвідчуватися у цілості корпусів і блоків (обладнання) ПК; перевірити наявність заземлення, справність і цілісність кабелів живлення, місця їх підключення. Забороняється вмикати ПК та починати роботу при виявлених несправностях.

5.2Під час роботи пересвідчившись у справності обладнання, увімкнувши живлення ПК, розпочинати роботу, дотримуючись умов інструкції з його експлуатації.

ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ

замінювати і знімати елементи або вузли та проводити перемонтаж при ввімкненому ПК;

з’єднувати і роз’єднувати вилки та розетки первинних мереж електроживлення, які знаходяться під напругою;

знімати кришки, які закривають доступ до струмопровідних частин мережі первинного електроживлення при ввімкнутому обладнанні;

користуватися паяльником з незаземленим корпусом;

замінювати запобіжники під напругою;

залишати ПК у ввімкненому стані без нагляду.

5.3По закінченню робочого дня:

послідовно вимкнути ПК, кнопкою „ВИМК” відключити електроживлення ПК згідно з інструкцією по експлуатації, і вийняти вилку кабелю живлення з розетки.

впорядкувати робоче місце користувача ПК, прибрати використане обладнання та матеріали у відведенні місця.

при виявленні недоліків у роботі ПК протягом робочого часу необхідно повідомити посадовим особам та спеціалістам.

залишаючи приміщення після закінчення робочого дня, дотримуючись встановленого режиму огляду приміщення, необхідно:

зачинити вікна, квартирки, штори;

перевірити приміщення та переконатися у відсутності тліючих предметів;

відключити від електромережі всі електроприлади, електрообладнання та вимкнути освітлення;

здати приміщення черговому вахтеру під охорону.

6. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО КОРИСТУВАЧІВ ЗАСОБІВ ОРГТЕХНІКИ З ОХОРОНИ ПРАЦІ, ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ, ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ

6.1Користувачі засобів оргтехніки зобов’язані:

завжди виконувати інструкції, що поставляються разом з засобами оргтехніки;

підключати ксерокопію вальне обладнання тільки до заземленої розетки живлення, неправильне підключення може привести до ураження електричним струмом;

дотримуватися обережності при переміщенні засобів оргтехніки, машин, обладнані портером, не повинні переміщуватися без нагляду спеціаліста по технічному обслуговуванню;

завжди використовувати матеріали, спеціально призначені для відповідних засобів оргтехніки;

використання непридатних матеріалів може призвести до поганої роботи оргтехніки або аварійним ситуаціям;

залишати вільними вентиляційні отвори, призначені для запобігання перегрівання;

ніколи не знімати кришки та огорожі, що прикріплені гвинтами;

ділянки за такими кришками не повинні обслуговуватись оператором.

6.2Засоби оргтехніки встановлюються в приміщеннях, що добре вентилюються і мають достатню площу для обслуговування.

7. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

7.1Працівники та учні, зайняті експлуатацією, технічним обслуговуванням ПК та засобів оргтехніки несуть відповідальність за порушення вимог цієї інструкції.

7.2Контроль за дотримуванням вимог цієї інструкції та відповідальність за факти порушень правил охорони праці, техніки безпеки, пожежної безпеки на підприємстві.

8. ДІЇ ПРАЦІВНИКІВ ТА УЧНІВ У РАЗІ УРАЖЕННЯ ЛЮДИНИ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ

Терміново звільнити потерпілого від електричного струму (через відключення електроживлення в кабінеті, загального електроживлення на роздільному щиті або іншим способом);

За показниками стану здоров’я потерпілого викликати швидку медичну допомогу(подзвонивши за міським телефоном – 03);

Надати першу медичну Допомогу потерпілому, враховуючи наступне:

Якщо потерпілий знепритомнів, але дихає, його необхідно рівно і зручно вкласти, розстебнути одяг, створити приплив свіжого повітря і забезпечити повний спокій;

При відсутності ознак життя до прибуття лікарів потерпілому необхідно робити штучне дихання.

9. ДІЇ ПРАЦІВНИКІВ ТА УЧНІВ У РАЗІ ВИНИКНЕННЯ ПОЖЕЖІ

У разі виникнення пожежі в приміщеннях кожен працівник і учень зобов’язані:

оцінити обстановку;

негайно повідомити про виникнення пожежі керівництво;

вжити заходів з використанням вогнегасників для гасіння вогню і локалізації пожежі;

при сигналі оповіщення про пожежу здійснити евакуацію з приміщення згідно загального ,,Плану евакуації людей на випадок виникнення пожежі”;

при необхідності повідомити пожежну охорону за міським телефоном – 01;

при цьому необхідно назвати адресу ліцею вказати поверх будівлі, обстановку на пожежі, наявність людей, а також повідомити своє приз віще;

у разі необхідності, самому або через вахтера викликати інші аварійно – рятувальні служби: медичну, електромережі.

10. ДІЇ ПРАЦІВНИКІВ ПРИ НЕОБХІДНОСТІ ОТРИМАННЯ НЕВІДКЛАДНОЇ МЕДНОЇ ДОПОМОГИ

Для забезпечення невідкладної медичної допомоги для працівників та учнів у разі гіпертонічної кризи, серцево-судинній недостатності, порізів, та інших ушкоджень, тримати в кабінеті набір необхідних лікарських засобів.

При виникненні серйозної небезпеки для здоров’я працівників та учнів викликати невідкладну медичну службу за телефоном-03.

В приміщенні аптечка повинна знаходитися на видному місці.

Висновок

Отже, комп’ютерна мережа– це два i більше ПК з’єднаних мiж собою з метою швидкого обміну даними та спільного використання pecypciв. Для реалізації мережі необхідні компоненти двох типів: aпapaтнi та програмні. Апаратна частина забезпечує фізичне з’єднання комп’ютерів. Вона поділяється на локальні та глобальні мережі.

Для організації комп’ютерної мережі необхідна наявність мережевого програмного забезпечення, фізичного середовища передачі і комутуючі пристрої.

Мережеве програмне забезпечення складається з двох найважливіших компонентів:

мережевого програмного забезпечення встановленого на комп’ютерах-клієнтах;

програмного забезпечення встановленого на серверах.

Операційна система зв’язує всі комп’ютери і периферійні пристрої в мережі, координує функції всіх комп’ютерів і периферійних пристроїв у мережі, забезпечує захищений доступ до даних і периферійних пристроїв у мережі.

Список використаної літератури:

Тхір І.Л., Калушка И.П., Юзьків А.В. «Посібник користувача ПК»;

Кеннет Г. “Основы сетей Windows”. — К.:Диалектика;

Симпсон А. “Библия пользователя Windows”;

http://www.ifcity.info;

http://w3c.org.

Современные информационные системы разрабатываются на основе стандартов. Стандарты жизненного цикла определяют то, как создается, развертывается, применяется и ликвидируется система.

Под жизненным циклом системы обычно понимается непрерывный процесс, который начинается с момента принятия решения о необходимости создания системы и заканчивается в момент ее полного изъятия из эксплуатации.

Роль и место специалиста экономического профиля на стадиях жизненного цикла создания, развития и эксплуатации информационной системы

1. Анализ первичных требований и планирование работ

Данный этап предваряет инициацию работ над проектом.

Его основными задачами являются: анализ первичных бизнес-требований, предварительная экономическая оценка проекта, построение план-графика выполнения работ, создание и обучение совместной рабочей группы.

2. Проведение обследования деятельности предприятия

В рамках данного этапа осуществляется:

предварительное выявление требовании, предъявляемых к будущей системе;

определение оргштатной и топологической структур предприятия;

определение перечня целевых задач (функций) предприятия;

анализ распределения функций по подразделениям и сотрудникам;

определение перечня применяемых на предприятии средств автоматизации.

При этом выявляются функциональные деятельности каждого из подразделений предприятия и функциональные взаимодействия между ними, информационные потоки внутри подразделений и между ними, внешние по отношению к предприятию объекты и внешние информационные взаимодействия.

3. Построение моделей деятельности предприятия

На данном этапе осуществляется обработка результатов обследования и построение моделей деятельности предприятия следующих двух видов:

модели «как есть», представляющей собой «снимок» положения дел на предприятии (оргштатная структура, взаимодействия подразделений, принятые технологии, автоматизированные и неавтоматизированные бизнес-процессы и т.д.) на момент обследования и позволяющей понять, что делает и как функционирует данное предприятие с позиций системного анализа, а также на основе автоматической верификации выявить ряд ошибок и узких мест и сформулировать ряд предложений по улучшению ситуации,

модели «как должно быть», интегрирующей перспективные предложения руководства и сотрудников предприятия, экспертов и системных аналитиков и позволяющей сформировать видение новых рациональных технологий работы предприятия.

Переход от модели «как есть» к модели «как должно быть» осуществляется следующими двумя способами.

1) Совершенствование технологий на основе оценки их эффективности. При этом критериями оценки являются стоимостные и временные затраты выполнения бизнес-процессов, дублирование и противоречивость выполнения отдельных задач бизнес-процесса, степень загруженности сотрудников («легкий» реинжиниринг).

2) Радикальное изменение технологий и переосмысление бизнес-процессов («жесткий» реинжиниринг).

Построенные модели являются не просто реализацией начальных этапов разработки системы и техническим заданием на последующие этапы. Они представляют собой самостоятельный отделяемый результат, имеющий большое практическое значение, в частности:

4. Разработка системного проекта

Данный этап является первой фазой разработки собственно системы автоматизации (именно, фазой анализа требований к системе), на которой требования заказчика уточняются, формализуются и документируются. На этом этапе определяются:

архитектура системы, ее функции, внешние условия ее функционирования, распределение функций между аппаратной и программной частями;

интерфейсы и распределение функций между человеком и системой;

требования к программным и информационным компонентам системы, необходимые аппаратные ресурсы, требования к базе данных, физические характеристики компонент системы, их интерфейсы;

состав людей и работ, имеющих отношение к системе;

ограничения в процессе разработки (директивные сроки завершения отдельных этапов, имеющиеся ресурсы, организационные процедуры и мероприятия, обеспечивающие защиту информации).

По завершении данного этапа (после согласования системного проекта с заказчиком) изменяется роль консультанта. Отныне он как бы становится на сторону заказчика, и одной из его основных функций на всех последующих этапах работ будет являться контроль на соответствие требованиям, зафиксированным в системном проекте.

5. Разработка предложений по автоматизации предприятия

На основании системного проекта осуществляется:

составление перечня автоматизированных рабочих мест предприятия и способов взаимодействия между ними;

анализ применимости существующих систем управления предприятиями для решения требуемых задач и формирование рекомендаций по выбору такой системы;

совместное с заказчиком принятие решения о выборе конкретной системы управления предприятием или разработке собственной системы;

разработка требовании к техническим средствам;

разработка требований к программным средствам;

разработка предложений по этапам и срокам автоматизации.

6. Разработка технического проекта

На данном этапе на основе системного проекта и принятых решений по автоматизации осуществляется проектирование системы.

Этот этап разделяется на два подэтапа:

проектирование архитектуры системы, включающее разработку структуры и интерфейсов ее компонент (автоматизированных рабочих мест), согласование функции и технических требовании к компонентам, определение информационных потоков между основными компонентами, связей между ними и внешними объектами;

детальное проектирование, включающее разработку спецификаций каждой компоненты, разработку требований к тестам и плана интеграции компонент, а также построение моделей иерархии программных модулей и межмодульных взаимодействий и проектирование внутренней структуры модулей.

7. Разработка и тестирование

Тестирование представляет собой набор процедур и действий, предназначенных для демонстрации корректной работы АСУП в заданных режимах и внешних условиях. Цель тестирования — выявить наличие ошибок или убедительно продемонстрировать их отсутствие, что возможно лишь в отдельных тривиальных случаях.

8. Внедрение

Внедрение системы в эксплуатацию.

9. Эксплуатация и сопровождение

Основные задачи этапа эксплуатации и сопровождения:

обеспечение устойчивости работы системы и сохранности информации — администрирование;

своевременная модернизация и ремонт отдельных элементов — техническая поддержка;

адаптация возможностей эксплуатируемой системы к текущим потребностям бизнеса предприятия — развитие системы.

Особое внимание на этапе эксплуатации и сопровождения следует уделить вопросам обучения персонала и, соответственно, планированию инвестиций в этот процесс.

Список литературы

Братищенко В.В. Проектирование информационных систем. — Иркутск: Изд-во БГУЭП, 2004. — 84 с.

Грекул В.И., Денищенко Г.Н., Коровкина Н.Л. Проектирование информационных систем. — М.: Интернет-университет информационных технологий — ИНТУИТ.ру, 2005.

Реферат на тему:

Технологічні основи глобалізації.

ПЛАН

Вступ

1. Роль інформаційних технологій в господарській діяльності суб’єктів світового господарства

2. Інформаційні технології як засіб глобальної експансії

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Послідовний розгляд проблеми глобалізації мирохозяйственных стосунків вимагає з’ясування її технологічних основ, а потім – про організаційних форм і механізмів цього процесу на сучасному етапі.

Нижче мова піде переважно про одну форму глобалізації мирохозяйственных зв’язків – глобальну експансію. Це пояснюється тим, що глобальна експансія домінує в сучасній світовій економіці, маючи більш менш певне технологічне оформлення. Глобальне взаємопроникнення, що не отримало ще до кінця завершених форм, може бути предметом прогнозно-оцінного дослідження. Як вже мовилося в попередньому розділі, засобом глобальної експансії є перенесення в країну додатка капіталу стереотипів виробництва і споживання країни базування. Зупинимося детальніше на механізмі такого перенесення. Очевидна тонкість питання полягає в тому, що юридично ніхто не примушує окрему особу (фірму, уряд) ухвалювати в процесі зовнішньоекономічної діяльності ті або інші рішення. Так або інакше рішення ухвалюються самостійно.

Яким чином можна змусити людину використовувати ресурси, що належать йому, певним чином? Пропонуючи йому найбільш прості, тобто готові рішення (продукти і способи заробітку), призначені не для розуміння (роздуму і подальшого ухвалення рішення), а для механічного запам’ятовування і виконання. Пропонувати можна, використовуючи як його залежність від влади, як оформленою (думок і вирішень людей, під керівництвом яких він знаходиться), так і від неоформленої, так званої масової свідомості, громадської думки, традицій і стереотипів поведінки більшості. У обох випадках людина ухвалює рішення несамостійне, тільки в першому випадку він це усвідомлює, а в другому – ні: йому здається, що рішення він ухвалює сам.

Проте ієрархічні структури не можуть пронизати все суспільство, побудоване на демократичних принципах: максимальне поле їх розповсюдження обмежується правовою системою держави і системою управління на підприємствах. У сфері споживання (і ширше – при виборі напряму використання ресурсів) діють саме механізми дії на масову свідомість.

Інформація, необхідна для ухвалення рішення, призначена більшості, а не просто окремій людині, тому особливої значущості набувають неособисті способи передачі інформації, розраховані на масового адресата.

З цього витікає також, що потрібний своєрідний посередник — “транслятор”, інформаційний ефект, що мультиплікує, причому цьому транслятору не обов’язково володіти зворотним зв’язком, оскільки інформаційна реакція пасивного адресата не передбачається.

Перед нами, таким чином, предстає сукупність засобів неособистого, однобічного і опосередкованого спілкування як система, організаційно і що технічно підтримує глобальну експансію. У основі цієї системи (див. Error: Reference source not found), на наш погляд, коштують засоби масових комунікацій (масовій інформації), а також всі ієрархічно побудовані організації, що виконують роль посередника в передачі інформації.

Засоби глобальної експансії повинні цілком відображати її суть. По-перше, вони протистоять засобам спілкування, орієнтованим на особу як індивідуальну здібність до осмислення інформації, що адресується.

По-друге, вони протистоять всім безпосереднім формам людського спілкування, які, хоча також можуть бути однонаправленими (як, наприклад, спілкування вимагача зі своєю жертвою), характеризуються мультиплікаційним ефектом.

Структуровані і неструктуровані засоби глобальної експансії відрізняються один від одного, проте, відзнака насправді лише формальне.

Неструктуровані засоби глобальної експансії замінюють, точніше, знеособлюють посередника: він йде “за куліси”, а в полі зору залишається лише технічний носій інформації, нібито що поширює те, що від нього хочуть глядачі (слухачі, читачі, користувачі), що на практиці зовсім не факт. Втім, виникнення і розвиток засобів глобальної експансії, аж до справжнього моменту було суперечливим. Особливо варто підкреслити, що ЗМІ — всього лише інструмент, засіб дії на свідомість. Цілі цієї дії можуть бути різними. Єдине, що можна затверджувати – вони більш за інші засоби личать для маніпуляцій подібного роду.

Об’єктивний погляд на розвиток засобів передачі інформації, значущої для процесу ухвалення рішень, вимагає виділення двох напрямів цього розвитку. А воно останнім часом торкнулося засобів однонаправленої дії і так званих засобів зв’язку, що передбачають реакцію адресата інформації (тобто особисте спілкування).

1. Роль інформаційних технологій в господарській діяльності суб’єктів світового господарства

Сучасні інформаційні і телекомунікаційні технології з їх нестримно зростаючим потенціалом і витратами, що швидко знижуються, відкривають великі можливості для появи нових форм організації праці і зайнятості в рамках як окремих корпорацій, так і суспільства в цілому. Спектр таких можливостей значно розширюється — нововведення впливають на всі сфери життя людей, сім’ю, освіту, роботу, географічні кордони людських общностей і так далі

Зачинаючи з середини 80-х років загальне розповсюдження персональних комп’ютерів і інформаційних мереж дозволило інформатизувати робочі місця керівників; при цьому комп’ютеризація охопила всі сфери офісної діяльності. У 90-і роки інформаційні мережі буквально обплутали весь світ, що знаменувало собою нову еру в їх розвитку.

Розвиток інформаційних і телекомунікаційних технологій відбувається небувалий високими темпами. Якби з 1971 р. автомобілебудування розвивалося настільки ж нестримно, як і мікропроцесорна техніка, то автомобіль сьогоднішнього дня вже мчався б із швидкістю 480 тис. км/год і споживав при цьому 1 л палива на 355 тис. км. пробігу. Так образно порівняли темпи науково-технічного прогресу в двох провідних галузях промисловості США фахівці фірми “Intel”, світового лідера в області мікроелектроніки. Для повноти картини можна додати, що і коштував би цей автомобіль всього 75 центів.

У діловій сфері отримала широке визнання і нова інформаційна технологія, представлена послугами глобальної мережі Інтернет. По оцінках аналітичної фірми “International Data Corp” (США), останніми роками поточного століття слід чекати збільшення числа бізнес-користувачів мережею з 3,1 до 88 млн. підключень. Спеціалізовані видання вже назвали її “Мережею мереж”, а популярний журнал ділового світу “Бізнес уик” визначив найближче майбутнє як “епоху Інтернету”. Не випадково деяким ученим (перш за все російським) проблема усесвітньої інформації розглядується як одна з основних глобальних.

Поворот в розвитку мережі Інтернет, перетворення її, в глобальну стався в 1993 р. і пов’язаний із створенням так званої “усесвітньої павутини” (World Wide Web — WWW) — нової послуги мережі, що значно спростила пошук і роботу з інформацією. Якщо в 1980 р. “Інтернет” об’єднувала лише 25 мереж, то через 15 років — вже понад 44 тис. університетських, державних і корпоративних мережевих систем 160 країн світу, зв’язаних високошвидкісними приватними і загальнодоступними засобами зв’язку. За один 1995 р. до “Інтернет” підключилися від 40 до 50 млн. комп’ютерів і числа їх щомісячно збільшується на 10-20%. За даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), послугами “Інтернет” користується кожен п’ятнадцятий громадянин країн членів цієї організації (для порівняння, у Фінляндії, державі-лідерові — кожен четвертий, США — кожен шостий, Великобританії — один з 18, Німеччині — з 25, Франції і Японії — з 60).

Принципова характеристика інформаційних технологій — отримання користувачами доступу до потужних інформаційних систем через робочі станції і персональні комп’ютери.

Телекомунікаційні технології дозволяють перебудувати організаційні структури підприємств, створюючи можливість:

реалізувати альтернативні форми взаємодії як усередині компанії, так і із зовнішнім світом за допомогою організації внутрішніх мереж

змінити методи управління (контроль, аналіз, планерування)

поступово долати обмеження, що обумовлюються необхідністю знаходитися у фізичному контакті при спільній роботі.

Замість функціональних ієрархічних структур виникають динамічніші і гнучкіші організації, пронизані мережевою інформацією, здатні відчувати потреби ринку і реагувати на них, замість того щоб просто проводити якусь продукцію і продавати її через окремі функціональні підрозділи, як у минулому.

В результаті і у сфері мирохозяйственных стосунків забезпечується доступність і оперативність інформації, істотне заощадження робочого часу – щонайпершого закону економіки, сформульованого неугодним До. Марксом.

Економічний аспект організаційних змін у виробництві, інформаційних технологій, що відбуваються при впровадженні, полягає не стільки в можливості понизити витрати виробництва (за рахунок зростання швидкості обробки і передачі інформації), скільки за рахунок підвищення ринкової привабливості товарів і послуг, наприклад, шляхом скорочення часу розробки нових продуктів або поліпшення роботи сервісних підрозділів. Головні причини використання телекомунікаційних технологій при здійсненні внутрішньої перебудови компаній — необхідність підтримки конкурентоспроможності або зменшення стратегічного відставання.

При цьому кінцевою метою виявляється створення доданої вартості і забезпечення економічного зростання, а не зменшення зайнятості.

З’явилися перші конкретні свідоцтва позитивній кореляції між зростанням показників доданої вартості компаній, продуктивності праці їх співробітників і інвестиціями в телекомунікаційні технології, а також впровадженням нових моделей організації виробництва.

Становлення мережі «Інтернет» відкрило для бізнесу нові маркетингові можливості. Корисність Web-страниц як інструмент маркетингу вже не викликає сумнівів. Вони мають необмежений потенціал в рекламі пропонованих компаніями продуктів і послуг, розміщуючи електронні копії друкарських брошур, інформацію про стратегію фірми і її продукції. Пошукові адреси Web-страниц розміщуються в газетах і на телеекрані, в телефонних довідниках і навіть на товарах.

Одночасно ця послуга — ефективний спосіб збору відомостей про покупців, що дозволяє включати реєструючи елементи в запитальники. Таким чином, компанія дістає можливість контролювати число звернень до своєї реклами, інтерес споживачів до окремих характеристик продукції, зіставляючи потім ці відомості з динамікою торгівельних операцій.

Основні перспективи розвитку “Інтернет” зв’язують, перш за все, з передачею мережі всіх основних функцій ринку — реклама фірм і їх продукції, збір перспективних заявок, прямі комерційні контакти між виробником і споживачем продукції з використанням електронних грошей і так далі

Звернемо увагу на те, що поява і бурхливе зростання мережевих технологій, перш за все, розширив можливості прямих контактів господарюючих суб’єктів і в цьому сенсі не став засобом глобальної експансії.

Найбільш серйозні перспективи дії на економічні процеси мережеві технології мають в торговельно-фінансовій сфері, діяльність якої в значній мірі перекладена на інформаційну технологію.

Найважливішим кроком в цьому напрямі стала розробка електронних банківських послуг на основі мікропроцесорних пластикових карток і телекомунікаційних мереж зв’язку. Не дивлячись на те що банки в числі перших почали широко використовувати інформаційну технологію, капітальні вкладення в засоби обробки і передачі даних ведучих з них як і раніше найзначніші і на них витрачається до 80% прибули.

Електронні послуги поступово міняють фінансові традиції суспільства: вводиться оплата рахунків без використання чеків і готівки, дистанційний прийом і видача вкладів, нові методи виплати пенсій, страховок, зарплати. Глобальна мережа “Інтернет” пропонує нові послуги, дозволяє відмовитися від використання при кожній покупці кредитних карток, ввівши для взаєморозрахунків так звані “електронні гроші ” (e-cash), які мають ходіння тільки в “Інтернет”. Без використання кредитних карток, банкоматів, чекових книжок електронні гроші можуть заощадити час і засоби, а “Інтернет” може перетворитися на глобальний ринковий простір, якщо послуги будуть дешевими і швидкими.

В середині поточного десятиліття різні системи телекомунікаційної торгівлі в США обслуговували близько 5% товарообігу країни, а через 10 років, по оцінках експертів, їх частка зросте до 20%. У кредитуванні і наповненні “електронних гаманців” можуть брати участь не лише банки, але і будь-які компанії, у тому числі і створені спеціально для цієї мети. Перші компанії цього профілю в системі “Інтернет” вже створені, в їх числі “DigiCash”, “CyberCash”, “Mondex” і ін. Попит на їх послуги нестримно росте. За даними компанії “First Virtual”, яка розробила першу достатньо безпечну систему платежів в рамках “Інтернет” і обслуговує ринок комп’ютерних програм, об’єм її операцій щонеділі збільшується на 16%.

Цей перспективний бізнес, заснований на передовій технології, приваблює велике число не лише банків і фінансових компаній, але і фірм, які спеціалізуються в області інформаційної технології і активно розробляють багаторівневу систему організації і захисту електронних грошових потоків. Якщо 12 років тому банки регулювали всю кредитово-карткову систему США, то в даний час не більше 20%.

Банківська система, що не перебудувала всі функції на мережеві форми роботи, втрачає цілий напрям свого бізнесу — роздрібні банківські послуги, і для зміни негативній тенденції, по розрахунках експертів, у неї залишилося не більше п’яти років. Динаміка розвитку останніх років і прогнози на перспективу дозволяють передбачити, що саме “Інтернет” здійснюватиме основний об’єм роздрібних банківських послуг. Якщо ще рік тому через цю мережу навіть в США не було сплачено жодної покупки, то до 2005 р., по деяких оцінках, на неї доводитиметься половина всіх електронних послуг в системі торгівлі.

Перспективи електронних грошей величезні, перш за все, із-за простоти і гнучкості їх використання. Будучи по суті комп’ютерною програмою, електронні гроші можуть надавати цільові послуги, недоступні ні готівці, ні кредитним карткам. Так, використання посібника пенсіонером може бути заздалегідь обмежене оплатою медичних послуг, а грошовий переказ може мати певну цільову спрямованість, і ніяких інших видів оплат мережа не допустить. Таким чином, в порівнянні з традиційною системою ліквідовується громіздке і трудозатратное проміжна ланка — безготівкова оплата, обробка накладних, відомостей, чеків.

2. Інформаційні технології як засіб глобальної експансії

Для того, щоб показати, яким чином, не дивлячись на перераховані вище переваги, інформаційні технології можуть стати засобом глобальної експансії, необхідно звернутися до істоти цього поняття. Що таке інформаційна технологія? Начебто все ясно – технологія збору, обробки і передачі інформації. Нічого небезпечного в цій словосполуці, здається, немає.

Тепер ще одне питання: а що таке система управління? По суті справи, це система дії суб’єкта, що управляє, на керований об’єкт з метою, що задається керівником. А з погляду техніки цієї дії, система управління – не що інше, як та ж система збору, обробки і передачі інформації.

Якщо інформаційні технології підприємств і країн розробляються незалежно один від одного і, так би мовити, не “стыкуются”, зберігається і взаємне рівноправ’я цих країн і підприємств. Якщо ж є небагато розробників і багаточисельні споживачі (користувачі) цих технологій, положення кардинальним чином міняється.

Ми приходимо до того, що інформаційні технології, по суті, — матеріальне втілення глобальної експансії. Експорт стереотипів виробництва і споживання втілюється в експорті технологій управління. З одного боку, застосування цих технологій в конкретних умовах – справа користувача, з іншої — виробник технологій виявляється спочатку присвяченим в систему управління всіх споживачів своєї продукції: “Специфіка цього типа технологій в тому, що сам факт їх застосування робить для сторони, що застосовує їх, принципово неможливою всяку серйозну конкуренцію з розробником цих технологій. Це свого роду плата за допуск до вищої ефективності, що забезпечується цими технологіями, що раніше зустрічалася лише в ділерських і ліцензійних системах. Сучасні передові технології в явній або неявній формі ставлять користувача в положення ліцензіата.” “Цілком природно, що перехід від створення нових технологій до їх розповсюдження і виникнення таким чином інформаційного суспільства найбільш концентрований виразив лідер цього процесу Б. Гейтс. Він вказав, що головним чинником розвитку інформаційних технологій, у відзнаку ще від минулого, 1997 р., стає не їх власне вдосконалення, а комплексне застосування вже наявних технічних рішень для забезпечення “інформаційної прозорості” всіх країн — “прозорості”, наскільки можна зрозуміти, цілком однобічною для країн, створюючих метатехнологии, і службовці забезпеченню їх глобальних конкурентних переваг.” Цей факт породжує цілу гамму різноманітних негативних чинників, зв’язаних з використанням інформаційних технологій. По-перше, те, що лежить на поверхні. Виникнення електронних грошей, а також небанківського сектора, обслуговуючого розрахунки в цих грошах, створює неконтрольований фінансовими органами держави оборот товарів і доходів, з одного боку, і непідконтрольну Центральному банку частка грошової маси — з іншою.

На взаєморозрахунки в електронних грошах між фінансовими організаціями, компаніями, що проводять і торгуючими, і споживачами, розташованими в різних країнах, не розповсюджуються форми державного контролю і оподаткування, що діють. Реалізувати такий контроль на практиці украй складно, оскільки електронні гроші як якась віртуальна реальність, переміщаються із швидкістю світла, можуть навіть не мати фізичного втілення, але при цьому мати реальну курсову вартість.

Широкомасштабний розвиток даного процесу може вплинути на такі функції держави, як збір податків, регулювання грошової готівки в країні, моніторинг торгівельного балансу.

По-друге, те, що приховано технічними можливостями інформаційних технологій: робота в мережах робить інформацію, передану користувачем, доступною для інших користувачів перш за все, розробника.

Розосередження пам’яті мережевого комп’ютера в мережі “дає розробникові всю інформацію користувача і дозволяє першому втручатися в діяльність останнього або навіть управляти нею (принцип зовнішнього управління включеного в мережу комп’ютера вже реалізований).

Сучасні технології зв’язку “дозволяють перехоплювати всі телефонні повідомлення на території всього світу; найближчим часом стане можлива повна комп’ютерна обробка всього об’єму цих повідомлень і перехоплення всіх повідомлень в мережі “Інтернет”.

Нарешті, в третіх, найголовніше, неявніше і небезпечніше: інформаційні технології дозволяють впливати на свідомість користувачів: “Річ у тому, що, на відміну від традиційних “матеріальних” технологій, продуктом яких є товар, продуктом інформаційних технологій хочемо ми того або не хочемо є певний стан людської свідомості, у тому числі масового. Більш того, значна частка інформаційних технологій спочатку призначена саме для такої перебудови свідомості, маючи її як головну мету дії.

Впливати на свідомість виявилося набагато ефективнішим, ніж на матеріал. Пов’язані з таким впливом технології вже отримали назву “high-hume” на противагу традиційному “high-tech’у”. Якщо раніше технології були направлені на матерію, то тепер вони перенацілюються на суспільну свідомість, суспільну культуру.”.

Можна з достатньою достовірністю передбачити, що використання персональних комп’ютерів і мережевих інформаційних ресурсів більшістю нинішніх користувачів – це зовсім не діставання доступу до необхідної інформації, потреба в якій виникла свідомо.

Спочатку Інтернет був перш за все засобом спілкування світової наукової спільноти. Електронна пошта в «Інтернет» не лише найдешевший вид зв’язку, але і засіб спілкування вчених різних країн, сприяючий активному розвитку міжнародної науково-технічної співпраці.

WWW (світова “павутина”) — не лише змінила взаємозв’язки, що склалися, в науці, але на думку самих учених, допомогла виявити нові форми і напрями наукового пошуку. Наявність власної Web-страницы, що повною мірою характеризує науковий колектив, його дослідження, основні результати останніх проектів, обов’язкова «візитна картка» і одночасно робочий інструмент будь-якої авторитетної дослідницької або інформаційної організації не лише в США, але і у всіх країнах Західної Европи.

На Web-страницах розміщуються репринты більшості наукових публікацій, що дає можливість авторам протягом короткого часу зібрати відгуки і зауваження фахівців, що працюють з даної тематики в різних країнах, провести обговорення в рамках «Інтернет».

Мережа розглядується користувачами як:

засіб зв’язку один з одним

різновид ЗМІ, що надає інформацію по будь-яких аспектах життя світової спільноти

засіб розваги.

По оцінках “UUNET Technologies», число нових повідомлень, що поступали щодня в мережу на початку 1996 р., перевищувало 920 тис., хоча із-за повної відвертості «Інтернет» велика їх частка вже не пов’язана з життям світової наукової спільноти.

Останні два варіанти передбачають повну інформаційну пасивність користувача, в якій його свідомість абсолютно не захищена від вторгнення, навпаки, відкрито йому. Формування горезвісної “віртуальної реальності” — зовсім не нешкідливий для незахищеної (особливо, ще не сформованого, молодіжного і дитячого) свідомості процес.

Ігри здатні повністю забрати вільний час у дітей, та і у багатьох дорослих. Чоловік отримує такий потік інформації, який він не в змозі “переварити”. За допомогою мультимедіа людина відчуває себе творцем на цьому нереальному світі, він визначає сам, що він хоче, і рухом пальців здійснює задумане, хоча насправді його поведінка стає такою ж програмованою, як і поведінка героїв віртуальних ігор, в які він грає.

Якщо у багатьох дорослих вже зараз не вистачає сил відмовитися від розваг, які пропонує “віртуальна реальність”, то для дітей 10-14 років вона може стати повною заміною миру реального на світ комп’ютерний; дитя, провідне левову частку часу біля комп’ютера, втрачає зв’язок з реальним світом — з природою, що оточує його, з людьми і, головне, – з самим собою.

І, нарешті, усесвітня комп’ютерно-інформаційна система вже в найближчому майбутньому дозволить обійтися без “товмачів”, перекладачів, що спеціально готуються, в діловому спілкуванні і в особистих контактах. Скажи по-російськи і. отримай текст по-англійськи або на якому-небудь іншій мові.

Відтворення людини без пам’яті (отже, без здібності до серйозного аналізу), уяви (отже, без здатності оцінювати майбутнє), тобто без самостійного мислення – необхідна умова експорту капіталу без інноваційної складової, а також продукту і технологій на вильоті” їх життєвих циклів.

Якщо переваги користувачів інформаційних технологій вичерпуються зростанням ефективності їх бізнесу, то переваги розробників, що отримуються ними в процесі розповсюдження, в перспективі міняють всю картину бізнесу: він перестає быть рискованным, поскольку в рамках единой информационной системы для них все принципиальные хозяйственные сделки всех пользователей находятся под контролем.

Висновок

Глобалізація міжнародного життя – нове явище, що охоплює всі області людської діяльності. Сьогодні абсолютно очевидний тісний взаємозв’язок різноманітних сфер життя світової спільноти. Від окремих проблем процесу його розвитку, що стосуються всіх народів і кожної людини (екологія, роззброєння, обмеження і ліквідація ядерної небезпеки, створення усесвітньої інформаційної мережі, забезпечення природними ресурсами і так далі), що отримали назву глобальних, світова спільнота приходить до глобалізації всієї людської діяльності, у тому числі міжнародних відносин, мирохозяйственных зв’язків. Процес глобалізації останніх – прикмета того, що настає ХХI століття. Новим істотним характеристикам, якісним змінам в цьому процесі, його прискоренню сприяє формування усесвітньої інформаційної середи.

Глобалізація міжнародних, мирохозяйственных стосунків – нове явище, а не нову назву стару. Це перш за все означає, що практично будь-яка акція в світовому господарстві, МЕО (комерційна, науково-технічна, інтеграційна і так далі) не може не враховувати позаекономічні чинники, і навіть більш – далеко нерідко її здійснення (або нездійснення) визначається саме ними. Причому глобалізація пронизує всі рівні МХО: макроекономічний, ринкову структуру, (мезоэкономический), мікроекономічний (підприємство, фірму). Виникає практична необхідність обліку глобалізації на кожному з цих рівнів, що зумовлює ефективність господарської діяльності.

З іншого боку, результати останньою в цих умовах не можуть оцінюватися тільки матеріальними вигодами, оскільки економічні процеси тісно переплітаються з соціальними, політичними, демографічними, правовими, етичними, етнічними і так далі Наслідки будь-якої господарської операції мають масу відтінків і є вельми різноманітними, причому відбиваються по-різному на різних учасниках міжнародних економічних відносин, нерідко породжує конфліктні ситуації, чреваті дестабілізацією світової спільноти.

Список використаної літератури

Чижов К.Я. Международные валютно-финансовые организации капитализма. М.: Международные отношения, 2006

Щербанин Ю.А. и др. Международные экономические отношения. Интеграция.-М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.

Экономическая теория национальной экономики и мирового хозяйства. Уч. пос. / под. ред. А.Г. Грязновой и Т.В. Чепелевой. – М.: ЮНИТИ, 2007.

Юданов А.Ю. Конкуренция :теория и практика, М.: 1996.

Яковлев И. В. Проблемы становления интеграционных отношений в СНГ. Диссертация на соискание ученой степени к.э.н. М., ДА МИД РФ, 1995