Автор: admin

1 КРЕДИТНА ДІЯЛЬНІСТЬ БАНКУ 1.1 Основні принципи кредитної політики банку

При проведенні . кредитної політики комерційні банки виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб’єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів. к Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов’язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами. ,
Рішення про надання кредитів позичальникам, незалежно від розміру кредиту, приймається банком колегіальне більшістю голосів і оформляється протоколом.

У разі надання позичальникам «великих кредитів»(розмір яких перевищує 10% власного капіталу), банк повідомляє про це НБУ. Жоден з виданих великих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку.

Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків, кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством

України з » дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов’язкових, страхових і резервних фондів [7].

Національний банк України встановлює для регулювання діяльності комерційних банків такі економічні нормативи [8]:

1) Норматив мінімального розміру статутного капіталу. Повинен бути не менше 1 мільйону євро.

2) Норматив капіталу банку. Повинен бути не менше суми еквівалентної З мільйони євро.

3) Норматив платоспроможності (НЗ) що визначається як співвідношення суми капіталу банку (Ка) до суми активів банку з урахуванням ризику

(Ар):
[pic]

[pic]

Нормативне значення НЗ має бути не менше 8%. 4) Норматив миттєвої ліквідності (Н4) розраховується як співвідношення

суми коштів на кореспондентському рахунку (Ккр) та в касі (К) до

розрахункових (Рп) і поточних зобов’язань (Пр):

[pic]

Нормативне значення показника Н4 має бути не менше 20 %.

5) Норматив загальної ліквідності (Н5) розраховується як співвідношення загальних активів (А) до загальних зобов’язань (3):

[pic]

[pic]

Нормативне значення показника Н5 має бути не менше 100 %.

6) Норматив співвідношення високоліквідних активів (Ва) до робочих активів (Ра) банку (Н6) характеризує питому вагу високоліквідних активів (Ва) у робочих активах (Ра) і розраховується за формулою:

[pic]

[pic]

Нормативне значення показника Н5 має бути не менше 20 %.

Банки здійснюють кредитування клієнтів з дотриманням таких основних принципів: забезпеченості, повернення, строковості, платності, платності та цільової направленості.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Принцип повернення, строковості і платності означає, що кредит має бути повернуто позичальником банку у визначений кредитним договором строк з відповідною сплатою за його користування [7].

1.1 Класифікація кредитів

Кредит — це позиковий капітал банку у грошовій формі, який передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, терміновості, платності та цільового використання кредитів [7].

Виділяють такі форми кредиту [2]:

— банківський;

12

— комерційний;

— лізинговий;

— іпотечний;

— бланковий;

— споживчий;

— консорціумний.

Банківський кредит — це позиковий капітал банку у грошовій формі, який передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, терміновості, платності та цільового використання кредитів.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, що визначає відносини у сфері перерозподілу матеріальних фондів у вигляді кредитної угоди між двома суб’єктами господарської діяльності. Об’єктами комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги з відстрочкою платежу.

Лізинговий кредит — це відносини, що виникають між юридичними особами при оренді майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди.

Консорціумний кредит — це акумуляція кредитних ресурсів як у національній, так і іноземній валюті тимчасовими або постійними об’єднаннями банків для кредитування значних лізингових, факторингово- лізингових, факторингових та інших угод або великих економічних програм на економічних засадах із метою зниження кредитних ризиків.

Іпотечний кредит — це особливий вид економічних відносин, пов’язаних із наданням кредитів під заставу нерухомого майна.

Споживчий кредит — це кредит фізичним особам — резидентам України на придбання споживчих товарів довгострокового користування й послуг, який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

За термінами використання і повернення кредити поділяються на:

13

— короткострокові (до одного року);

— середньострокові (до трьох років);

— довгострокові (понад три роки).

Короткострокові кредити можуть надаватися банком у випадку тимчасових фінансових труднощів позичальників, котрі виникають у зв’язку із затратами виробництва й обороту, незабезпечених надходженнями коштів у відповідний період.

Середньострокові кредити можуть надаватися на оплату обладнання, поточних затрат, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити можуть надаватися на оплату основних фондів.
Об’єктом кредитування можуть бути капітальні затрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже існуючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію тощо [2].

За характером забезпечення кредити поділяються на:

— забезпечені заставою (майном, цінними паперами тощо);

— із гарантійним забезпеченням (банками, коштами або майном третьої сторони);

— з іншим забезпеченням (поручительство, страховий поліс);

— незабезпечені (бланкові). За ступенем ризику виділяють:

— стандартні кредити;

— кредити з підвищеним ризиком.

За методами надання кредити поділяють на такі, що:

— видаються у разовому порядку;

— видаються відповідно до відкритої кредитної лінії;

— гарантовані (зарезервовані).

За строками погашення кредити поділяють на:

— сплачувані одноразово (у термін, обумовлений у договорі);

14

— сплачувані в розстрочку 9періодичними платежами);

— сплачувані достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

— з регресом платежів;

— із закінченням обумовленого періоду (місяця, кварталу).

1.2 Формування резерву на покриття кредитних ризиків

Комерційні банки зобов’язані формувати резерви для відшкодування можливих витрат за позиками комерційних банків згідно із затвердженим НБУ
«Положенням про порядок формування і використання резерву на відшкодування можливих витрат за позиками комерційних банків» [9].

Резерв формується за усіма видами виданих кредитів в національній та іноземній валютах включаючи кредити і депозити інших банків, обліковані векселя, фінансовий лізинг, а також видані гарантії та поруки.

Резерв регулюється щоквартально, залежно від обсягів фактичної заборгованості та класифікаційної групи, до якої віднесено конкретну позику. Класифікаційна група визначається за оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку й оцінкою погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотками.

Фінансовий стан позичальника й перспективи його розвитку дають змогу віднести його до однієї з таких категорій:

— клас «А» — фінансова діяльність дуже добра і дає можливість погашати основну суму боргу та відсотки у встановлені строки. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і на далі здійснюватиметься на такому ж високому рівні;

— клас «Б» — фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

— клас «В» — фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

— клас «Г» — фінансова діяльність погана і спостерігається чітка циклічність протягом коротких періодів часу;

— клас «Д» — фінансова діяльність свідчить про збитки, й очевидно, що ні основна сума позики, ні відсотки по ній не можуть бути сплачені.
Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та за відсотками оцінюється так:

— «добре», якщо заборгованість за позикою та відсотками сплачується у встановлені строки, а також якщо позику пролонговано один раз строком не більш ніж на ЗО днів;

— «слабке», якщо прострочена заборгованість за позикою та відсотками становить не більше ніж 90 днів, а також по заборгованості із загальним строком пролонгації від ЗО до 90 днів;

— «недостатнє», якщо прострочена заборгованість за позикою та відсотками становить понад 90 днів, а також по заборгованості за позикою та загальним строком пролонгації більше ніж 90 днів.

Стан оцінки кредитного портфелю банків подано в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1- Класифікація кредитного портфелю банку

|погашення |добре |слабке |недостатнє |
|заборгованості | | | |
|клас позичальника | | | |
|А |стандартні |під контролем |субстандартні |
|Б |під контролем |субстандартні |сумнівні |
|В |субстандартні |сумнівні |безнадійні |
|Г |сумнівні |безнадійні |безнадійні |
|Д |безнадійні |безнадійні |безнадійні |

На підставі класифікації позик банк створює резерв по кожній групі позик у таких розмірах:

— стандартні — 2%;

— під контролем — 5%;

— субстандартні — 20%;

— сумнівні — 50%;

— безнадійні — 100%.

При визначенні обсягу резерву сума заборгованості за групами позик зменшується на вартість гарантій та застави.

Комерційні банки повинні формувати загальний та спеціальний резерви.
Загальний резерв формується за стандартними позиками за рахунок відрахувань від чистого прибутку. Спеціальний резерв формується за нестандартними позиками. При цьому 40% цього резерву відноситься до валових витрат банку, а сума що залишається резервується за рахунок чистого прибутку.

Резерв формується головним банком і його філіями. Резерв під стандартну заборгованість зараховується на баланс головного банку. А резерв під нестандартну заборгованість зараховується на баланс установ банку, що зареєстровані як платники податків.

Звіт про класифікацію кредитів і створення резервів подається до
Регіонального управління НБУ.

2 МЕХАНІЗМ КРЕДИТУВАННЯ БАНКУ 2.1 Аналіз заявки на кредит

2.1.1 Необхідні документи та вимоги до позичальника

Виникнення кредитних відносин між, банком і позичальником можливе за таких умов:

а) учасники (кредитор і позичальник) мають бути взаємозацікавлені: кредитор — у видачі кредиту, а позичальник — в його отриманні, тобто повинні збігатися економічні та правові інтереси; б) необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку; в) позичальник має бути власником майна, або має бути власником, наділеним правом на користування та розпорядження ним.

Механізм кредитування складається з семи взаємопов’язаних етапів.

На першому етапі позичальник і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди.

Якщо позичальник бажає встановити успішні контакти з банком, які задовольнять усі його прохання щодо надання позички, то він повинен проникнутися довірою до банку, а банк має довіряти йому.

Чим більше позичальник обізнаний у кредитах, компетентний у сьогоднішній ринковій економіці, підготовлений до переговорів, знає шо підприємство рентабельне і прибуткове, та може документально підтвердити це, тим більше поступок зробить йому банк.

Зі своєї сторони банк поставить ряд питань до позичальника. Каталог питань банку на переговорах про кредит надано у додатку А.

За позитивних наслідків банк готовий прийняти документи позичальника для розгляду.

Процедуру отримання кредиту позичальником показано на рисунку 2.1.

[pic]

Рисунок 2.1 — Процедура отримання кредиту.

На другому етапі позичальник для одержання кредиту звертається знову в банк з клопотанням (заявою) на ім’я керівника установи банку.

У заяві на одержання кредиту зазначається: цільове призначення кредиту його сума. строк користування, включаючи конкретні строки погашення кредиту, запропоноване забезпечення, а також характеристики Проекту
(заходу), що кредитується та його економічної ефективності. Зразок заявки на кредит надано в додатку Б.

Для вирішення питання про надання кредиту позичальником надаються необхідні документи, склад яких залежить від характеру кредитної операції.
Для різних груп клієнтів можуть розроблятися різні пакети документів. До складу пакета документів входять:

19

— нотаріально завірені копії установчих документів, положень, реєстраційних посвідчень (свідоцтв), дозволів на право здійснення окремих видів підприємницької діяльності, документи, що посвідчують право власності на землю або право тимчасового користування земельною ділянкою, та інші документи, що підтверджують правомірність клієнта в одержанні кредиту;

— техніко-економічне обгрунтування кредитованого заходу, що характеризує рівень його ефективності, рентабельності та окупності з І розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг), за рахунок яких передбачається погасити майбутній кредит;

— річний звіт, баланс позичальника на дві останні звітні дати з періодичними статистичними звітами та звітами про фінансові результати, декларації про доходи, інша звітність і матеріали для визначення кредитоспроможності позичальника, забезпеченості повернення кредитів, а при необхідності — висновки аудиторських організацій для підтвердження його фінансового стану;

— копії контрактів на підтвердження кредитної операції або договір про наміри, включаючи договори оренди приміщень, обладнання, а також інші документи, які супроводжують здійснення кредитного заходу;

— виписки із рахунків позичальника, у разі якщо його поточний рахунок відкрито в іншому банку;

— перелік майна (майнових прав), що пропонується в заставу, оригінали і належним чином завірені копії документів, що підтверджують право власності заставника на це майно (майнові права).

Позичальник подає банку копію картки зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпоряджатися рахунками в банку та підпису на платіжних та інших розрахункових документах, довідку податкової

20

адміністрації про постановку на облік, довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.

У разі необхідності банк може вимагати пред’явити інші документи і відомості, що підтверджують забезпеченість повернення кредиту та надійність фінансового стану позичальника.

Для позичальників, які мають постійні кредитні відносини з банком і хорошу репутацію», перелік документів може бути скорочений.

Термін розгляду заяви позичальника визначається керівником установи банку і обчислюється з часу подання позичальником повного пакета документів [4].

2.1.2 Оцінка кредитоспроможності позичальника

До укладення кредитного договору, на третьому етапі банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника. Схему оцінки кредитоспроможності показано на рисунку 2.2.

[pic]

Кредитоспроможність являє собою оцінку банком позичальника з погляду можливості і доцільності надання йому кредиту і визначає імовірність своєчасного повернення позичок і виплати відсотків по ним у майбутньому.

Аналіз кредитоспроможності має своєю метою дати якісну оцінку позичальника, що визначається банком до вирішення питання про можливість і умови кредитування, передбачати здатність і готовність клієнта повернути узяті їм у борг засоби у відповідності в умовами кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших відношень в області кредитування між банком і позичальником.

Завдання аналізу:

— виявити фінансовий стан клієнта;

— попередити втрати кредитних ресурсів унаслідок не ефективної господарської діяльності позичальника;

— стимулювати діяльність підприємства в напрямку підвищення її ефективності;

— підвищити ефективність кредитування;

— оцінити рівень ризику кредитування для банку [І]. Оцінка кредитоспроможності клієнтів банка ведеться по наступних напрямках:

а) загальне уявлення про клієнта;

б) аналіз фінансового стану клієнта;

в) аналіз ефективності угоди, що кредитується.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються банком на основі специфіки його кредитної діяльності. Для такої оцінки банком використовуються [6]:

— об’єктивні показники діяльності клієнта:

1) об’єм реалізованої продукції;

2) прибуток;

3) грошові потоки;

4)збитки;

5) склад і динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості;

6) рентабельність діяльності підприємства;

7) рентабельність продукції;

8) коефіцієнт ліквідності балансу;

9) собівартість продукції;

— чинники суб’єктивного характеру:

1) ефективність керування підприємством;

2) макроекономічна ситуація;

3) стан розвитку галузі позичальника;

4) ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці і галузі;

5) наявність державних замовлень і державної підтримки;

6) історія погашення кредиту в минулому;

7) форма власності.

Комерційними банками різних країн на сьогодні використано багато систем оцінки кредитоспроможності позичальника. Ці системи відрізняються одна від одної кількістю показників, що застосовуються, як складові частини загального рейтингу позичальника, а також різними методиками складання характеристик та визначення їх пріоритетності. Так у практиці банків США застосовується «правило п’яти Сі».

Останнім часом знайшли своє втілення в практиці європейських, американських, російських та деяких українських банків методики аналізу кредитоспроможності клієнта — системи САМРАRІ та РАRТS, які грунтуються на послідовному розгляді зафіксованих у кредитній заявці та фінансових документах найсуттєвіших факторів, що характеризують клієнта, із метою виявлення потенційного ризику надання кредитної позики [2]. Більш детально ці методики розглянуто у пункті 4.2.

Ці методи оцінки кредитоспроможності позичальника стали досить популярними завдяки вдалому поєднанню в них аналізу особистих і ділових якостей клієнта.

Та все ж класичним підходом до оцінки кредитоспроможності позичальника вважається аналіз бухгалтерського балансу підприємства. Однак бухгалтерська звітність — не єдине джерело інформації для аналізу кредитоспроможності.
Більшість фінансових показників дає лише загальне уявлення про стан клієнта. Тому додатково розглядають репутацію позичальника, його кредитну історію та інше.

Оцінка кредитоспроможності позичальника може здійснюватись двома методами:

— метод коефіцієнтів грунтується на доборі оптимальних для конкретного позичальника коефіцієнтів та їх нормативних значень і аналізі їх у динаміці й порівнянні з середнім значенням у галузі або із значеннями на аналогічних підприємствах;

— метод рейтингової оцінки грунтується на присвоєнні певної оцінки
(бала) за значення того чи іншого показника в кожній групі коефіцієнтів (на вибір банку) відповідно до встановленої банком шкали. Потім виводять загальну оцінку (бал), яка й визначає ступінь кредитоспроможності конкретного позичальника [З].

Кожен банк удається до своїх методів оцінки кредитоспроможності позичальників, однак усі ці методи підпорядковані певній системі фінансових показників, які характеризують клієнта: обов’язковість у розрахунках за раніше одержані кредити, поточний фінансовий стан, здатність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел.

Питання оптимального набору показників, які найоб’єктивніше відбивали б фінансовий стан підприємства, кожен банк вирішує самостійно.

2.1.3 Визначення умов кредитування

Рішення про надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіальне (Правлінням банку. Кредитним комітетом, і т. ін.) більшістю голосів і оформляється протоколом.

Фахівці кредитного підрозділу ще до укладення кредитної угоди між банком-кредитором і позичальником повинні чітко і глибоко:

— вивчити і проаналізувати надані позичальником документи, його кредитну історію, здійснити перевірку і обстеження діяльності суб’єкта господарювання;

— здійснити оцінку кредитоспроможності позичальника та гаранта чи поручителя;

— проаналізувати техніко-економічне обгрунтування заходу що пропонується до кредитування, оцінити його ефективність, окупність;

— визначити ступінь ризику кредитної операції;

— визначити умови кредитування: розмір кредиту, порядок його надання, строк користування та строки погашення, розмір відсоткової ставки, строки л сплати відсотків, економічні санкції в разі невиконання умов договору;

-здійснити експертизу проектно-кошторисної документації або внести пропозицію щодо залучення до цієї роботи фахівців зі сторони.

Фахівці служби безпеки або працівники, відповідальні за забезпечення безпеки кредитної діяльності:

— перевіряють достовірність документів, наданих позичальником для одержання кредиту;

— вивчають історію взаємовідносин позичальника з фінансовими установами;

— перевіряють надійність партнерів -позичальника, які причетні до кредитної операції, реальність виконання ними своїх зобов’язань;

— перевіряють наявність майна, яке пропонується у заставу, визначають можливість та доцільність прийняття банком такої застави;

-здійснюють контроль за зберіганням заставленого майна;

— у разі невиконання позичальником умов кредитного договору вживають заходів щодо задоволення вимог банку за рахунок предмета застави.

Фахівці юридичного відділу:

— розглядають наявність і правильність оформлення установчих документів, реєстраційних свідоцтв, патентів, ліцензій на здійснення різних видів господарської діяльності, документів, які підтверджують право оренди, володіння землею, майном, гарантують здійснення кредитної операції.

— розглядають договори (контракти, що супроводжують кредитну операцію).

Кожна із зазначених служб готує і подає кредитному комітету свої висновки щодо можливості та умов видачі кредиту, його суми, строку, умов погашення, відсоткових ставок, форми забезпечення зобов’язань.

На підставі висновків служб банку кредитний комітет приймає відповідне рішення, яким дає свою згоду на надання кредиту. Цим

^ завершується четвертий етап процедури отримання кредиту [4].

2.1.4 Укладення кредитного договору

Важливим етапом процедури отримання кредиту є укладення кредитного договору (угоди).

Відповідно до Положення «Про кредитування», кредитні договори укладаються тільки в письмовій формі. Кредитний договір може бути Укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами,

так і шляхом обміну листами, телеграмами підписаними стороною, яка їх

надсилає

Кредитний договір, як правило має таку структуру:

1. Ввідна частина.

2. Загальні положення.

3. Предмет договору.

4. Умови надання кредиту.

5. Права та обов’язки позичальника.

6. Права та обов’язки банку.

7. Особливі умови.

8. Відповідальність сторін.

9. Юридичні адреси, реквізити та підписи сторін.

Приклад структури кредитного договору е зразком, який може мінятись у залежності від об’єму, виду і терміну надання кредиту, постійності кредитних зв’язків клієнта із банком, наявності в даному банку розрахункового рахунку, ступеня інформованості банку про клієнта, його фінансового стану тощо.

Основні вимоги до кредитних договорів: а) кредитний договір між банком і позичальником укладається тільки в письмовій формі, в іншому випадку він буде вважатись недійсним. Внесення змін до кредитного договору в односторонньому порядку без згоди обох сторін не допускається; б) внесення змін та доповнень до кредитного договору оформлюється додатковою угодою; в) право підпису кредитного договору належить керівним особам банку та позичальника, або уповноваженим на це особам. Підписи уповноважених осіб банку та позичальника скріплюються печатками. Якщо кредитний Договір складено на кількох аркушах, то на кожному аркуші проставляються підписи керівників банку та позичальника [4].

Підготовка і укладення кредитного договору потребує напруженої і кваліфікованої роботи кредитора і позичальника. В цій справі, яка є надто важливою, нема дрібниць, на які можна було б не звертати уваги.

Кожному банку потрібно розробити типові форми кредитних договорів, які б періодично доповнювались і коректувались з розрахунком накопиченого досвіду. Застосування типових форм кредитних договорів, які розроблені головним банком повинні бути обов’язковими і для філій.

Юридичне і економічно грамотно складені типові форми кредитних договорів можуть сприяти зниженню кредитного ризику конкретних кредитних угод.

2.2 Видача і погашення кредиту 2.2.1 Порядок видачі кредиту

Після укладення кредитного договору наступним етапом процедури отримання кредиту є надання кредиту позичальникові. Тому кредитний відділ дає розпорядження операційному відділу про відкриття рахунку для обліку.

Видача кредиту проводиться в порядку, передбаченому в кредитному договорі.

У банківській практиці відомо два основних методи кредитування: а) одноразова видача кредиту на конкретний термін, коли питання про надання позички щоразу вирішують індивідуально, з обов’язковим оформленням пакету документів, необхідних для одержання позички; б) видача кредиту в міру виникнення потреби в ньому протягом заздалегідь обумовленого періоду. При цьому документи необхідні для видачі позики, оформлюють тільки один раз на початку кредитної угоди між банком і позичальником. Такі позички видають у межах заздалегідь Установленого банком ліміту кредитування, який вичерпується в міру того, як позичальник використовує позичку.

За першим методом банки можуть видавати:

— одноразові позички;

28

— гарантійні (резервні) позички.

За другим методом банки можуть застосовувати:

— кредитування через відкриття кредитної лінії;

— кредитування з контокорентного рахунку;

— овердрафтне кредитування [З].

У разі якщо видача кредиту здійснюється не одноразово, а в міру необхідності, при кожній видачі коштів у рахунок оформленого кредиту визначаються конкретні строки погашення цієї частини одержаного кредиту і складається графік погашення, який підписується позичальником і погоджується з банком.

Після видачі всієї суми кредиту оформляється графік погашення кредиту, який складається на підставі раніше оформлених графіків. У разі необхідності, суми платежів та строки погашення кредиту можуть уточнюватися за обгрунтованим клопотанням позичальника з обов’язковим додержанням кінцевого строку погашення кредиту, передбаченого кредитним договором.

Графік погашення кредиту складається у двох примірниках (по одному для позичальника і банку). Перший примірник графіка зберігається разом із кредитним договором. Копія графіка погашення кредиту передається в операційний відділ працівнику, який обслуговує поточний рахунок позичальника. На підставі графіка працівник операційного відділу вносить відповідні параметри до аналітичного обліку для здійснення контролю за надходженням коштів на погашення кредиту.

При зміні умов виробництва і реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг) і появі інших причин суб’єктивного характеру банк може у певних випадках задовольнити додаткову потребу позичальника в кредиті у межах наявних кредитних ресурсів на умовах кредитного договору [4].

29

2.2.2 Забезпечення повернення кредиту

Забезпечення кредиту є одним з основних принципів механізму кредитування.

Під формою забезпечення повернення кредиту слід розуміти конкретне джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання.

У банківській практиці джерела погашення розрізняють на головні і похідні.

Головними джерелами є виручка від реалізації продукції, дохід, який поступає позичальнику. Але вона може виступати забезпеченням повернення кредиту лише у фінансове стійких підприємств. До них відносяться: підприємства, що мають високий рівень рентабельності і високу забезпеченість власним капіталом. У таких підприємств відбувається не тільки систематичний приплив грошових засобів, але і приріст їх у частині створення прибутку, а також поповнення власного капіталу.

Часто в практиці виникає ситуація, коли є загроза не своєчасного надходження виручки. Фактори ризику можуть бути пов’язані як із процесом виробництва або реалізацією цінностей, так і станом розрахунків із покупцями, зміною кон’юнктури ринку, сезонними коливаннями тощо.

В усіх цих випадках виникає необхідність мати додаткові гарантії повернення кредиту.

Кредити, що надаються банком, в основному забезпечуються заставою.

Предметом застави згідно Закону України «Про заставу» можуть бути:

— іпотека (земля, нерухоме майно);

— товари в обороті або у переробці (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція);

— заклад (рухоме майно, яке може передаватись у володіння банку):

— майнові права (право вимоги, яке належить позичальнику);

— цінні папери (купонні листи на виплату процентів, дивідендів).

зо

Банки надають перевагу саме таким формам забезпечення повернення кредиту, а такі форми забезпечення, як поручительство (гарантії) юридичних осіб, страхування можуть бути використані лише при наданні кредиту надійним позичальникам.

Таким чином, право на заставу — це спосіб забезпечення зобов’язань, при якому кредитор (в даному випадку банк) має право у разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення, виходячи з вартості заставного майна перед іншими кредиторами [4].

При використанні права на заставу між банком, з одного боку, і юридичною або фізичною особою, з другого, укладається договір про заставу.

Договір застави укладається як правило, після укладення кредитного договору. Однак угода про заставу може і передувати угоді про видачу позики. Але в цьому разі сторони повинні домовитись про розмір забезпечення заставою вимог.

2.2.3 Контроль за виконанням кредитних договорів

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитною договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним погашенням та сплатою відсотків по ньому.

Протягом усього строку дії кредитного договору банк підтримує ділові контакти з позичальником, здійснює перевірки стану збереження заставленого майна.

У період дії кредитного договору щоквартально здійснюється аналіз господарської діяльності позичальника, його фінансового стану відповідно до затвердженого порядку, в разі потреби проводяться перевірки на місцях грошових і розрахункових документів, бухгалтерських записів, звітних бухгалтерських і статистичних документів, а також стану наданої банку

31

застави. При цьому можуть бути використані всі види фінансової та іншої інформації, одержаної від позичальника, інших джерел, а також висновки аудиторських організацій про фінансовий стан позичальника. Періодичність перевірок визначається банком залежно від строку дії кредитного договору.

По кожному позичальнику банк формує досьє, в якому систематизується вся інформація, одержана при оформленні позички і контролю за її рухом, копії кредитного договору, договорів застави, гарантії (поручительства) та інше.
У досьє по кожному кредиту окремо необхідно вести контрольний аркуш.

Якщо результати систематичного контролю свідчать про погіршення фінансового стану позичальника і можливість затримки в розрахунках по кредиту, то питання виконання умов договору підлягає розгляду керівництвом позичальника банку. В такому випадку позичальнику може бути запропоновано розглянути можливість скорочення видатків, прискорення реалізації продукції, реалізації лишків матеріальних цінностей чи застави, збільшення інших надходжень, стягнення дебіторської заборгованості, надання кредитної допомоги дебіторам для розрахунків з позичальниками, погашення кредиту за рахунок коштів на невідкладні потреби, тощо. „

Одночасно з цим банк разом з позичальником складає графік погашення заборгованості по кредиту та нарахованих відсотках. Якщо графік погашення не виконується, банк докладає додаткових зусиль щодо повернення кредиту та сплати відсотків (створення тимчасової робочої групи для пошуку шляхів виходу з кризового стану, до якої разом з керівництвом підприємства залучаються працівники кредитного відділу та служба безпеки).

У разі погіршення фінансово-господарського стану позичальника, використання кредиту не за цільовим призначенням, ухилення від контролю банку, недостовірності звітності й запущеності бухгалтерського обліку, несвоєчасного повернення раніше одержаного кредиту, а також у випадку, коли наданий кредит виявляється незабезпеченим, банк має право пред’явити

32

вимогу про дострокове стягнення кредиту і відсотків по ньому, в тому числі шляхом спрямування стягнення в установленому законодавством України порядку.

При виявленні фактів використання кредиту не за цільовим призначенням, банк має право достроково розірвати кредитний договір, що е підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов’язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати процентів при відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право застосовувати штрафні санкції у розмірах, передбачених кредитним договором [7].

У разі відмови позичальника від сплати боргів по позичках банк стягує борги в претензійно-позовному порядку.

Претензійно-позовну роботу по стягненню боргів ведуть юристи банку, а якщо юридичної служби немає, тоді цю роботу виконує кредитний підрозділ або інші особи, уповноважені на це наказом по установі банку.

Якщо позичальник систематично не забезпечує виконання зобов’язань по сплаті боргу відповідно до кредитного договору, то банк може у передбаченому законодавством порядку звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство [4].

2.2.4 Порядок погашення кредиту

Порядок погашення кредиту визначається кредитним договором. Погашення кредиту може здійснюватись:

— одноразово (передбачає повернення кредиту в повній сумі в обумовлений кредитним договором строк);

33

— в розстрочку (передбачає періодичну сплату платежів відповідно до надходження коштів від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) та інших доходів.

Погашення кредиту здійснюється позичальником з поточного рахунку платіжними дорученнями, а за умови визнання позичальником претензії-у встановленому чинним законодавством України порядку.

Банк самостійно приймає рішення про використання платежу, що надійшов від позичальника, керуючись черговістю виконання зобов’язань, визначеним у кредитному договорі.

Банк має право змінювати черговість сплати боргу по кредиту та відсотках на підставі обґрунтованого клопотання позичальника, враховуючи фінансові можливості установи банку.

У разі якщо позичальник не має можливості сплатити борг, останній стягується з гарантів (поручителів).

При надходженні коштів у погашення кредиту, операційний працівник робить відмітку в графіку про дату і суму погашення.

У разі настання терміну погашення прострочених кредитів, операційний працівник переносить суму на відповідний рахунок простроченої заборгованості та негайно повідомляє юридичну службу. Наступного дня після перенесення несплаченої суми на рахунок простроченої заборгованості юрист банку оформляє і направляє позичальнику претензію.
У разі погіршення фінансового стану позичальника, надання недостовірної бухгалтерської та статистичної інформації, ухилення від контролю банку, знецінення заставленого майна або встановлення факту незабезпеченості кредиту банк може наполягати на достроковому стягненні заборгованості по кредиту або її частині, а також суми відсотків за користування кредитом,

Позичальник не звільняється від погашення боргу по кредиту, сплати процентів І пені при настанні будь-яких обставин, у тому числі і незалежних від позичальника [4].

3Н

З АНАЛІЗ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА 3.1 Характеристика підприємства

Підприємство ВАТ «Запоріжтрансформатор» звернулось до Комунарського відділення акціонерного банку «Промінвестбанк» з заявкою на кредит. Воно розташоване в місті Запоріжжя, займається випуском трансформаторів промислового призначення і працює на ринку 20 років. Статутний фонд складає
4420,5 тисяч гривень. Діяльність підприємства не залежить від сезонних поставок. Останні два роки підприємство вело беззбиткову діяльність.

Підприємство просить кредит у розмірі 100 тисяч гривень на термін 6 місяців для поповнення обігових коштів. Передбачається погашати кредит і сплачувати відсотки через кожні три місяці. Під кредит надається забезпечення у вигляді застави майна підприємства. Це готова продукція на суму 200 тисяч гривень.

До банку подається пакет документів який крім усіх необхідних документів містить: звітність підприємства за формами № 1 і 2 за 1998 рік, що надана у

^
Додатку Д і Е, техніко-економічне обґрунтування проекту, позитивні висновки аудиторських перевірок за останній рік, контракти на реалізацію продукції іноземним партнерам.

Підприємство є постійним і надійним партнером банку, неодноразово користувалось кредитами. Останній кредит на суму 150 тисяч гривень було своєчасно повернуто 20.10.1998 року, а відсотки по кредиту було погашено з
^тримкою на 20 днів. Також, воно має рахунки в інших банках і заборгованість ^ред іншими банками.

Підприємство має надійні зв’язки з партнерами в Росії, Китаї та інших
^фаїн. Обсяг реалізації на експорт перевищує 50% від загального. Контракти на Рєалізацію продукції передбачають передоплату 100%. Усього контрактів на суму 138 тисяч гривень. Керівник підприємства є гарним фахівцем і порядною людиною, займає цю посаду протягом п’яти років і має позитивний досвід роботи з банком.

3.2 Аналіз кредитоспроможності методом коефіцієнтів

Методи оцінки кредитоспроможності позичальників, що використовуються різними банками різноманітні, але всі вони складаються з певної системи фінансових коефіцієнтів.

Метод оцінки кредитоспроможності, який буде використовуватись у даній роботі складається з таких основних коефіцієнтів:

коефіцієнт абсолютної ліквідності;

коефіцієнт поточної ліквідності;

коефіцієнт загальної ліквідності;

коефіцієнт фінансової незалежності [5].

Розглянемо метод детальніше і кожний коефіцієнт окремо. Одночасно здійснимо аналіз кредитоспроможності ВАТ «Запоріжтрансформатор» і

^ визначимо клас позичальника.

Коефіцієнти ліквідності характеризують ліквідність балансу позичальника як можливість перетворення його активів в грошові кошти для погашення зобов’язань за пасивом. Різні активи мають різну ступінь ліквідності, тому для налізу використовують групу показників.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал) показує яка частина
Короткострокових зобов’язань може бути погашена за рахунок високоліквідних активів (грошових коштів та короткострокових фінансових вкладень). Він
Розраховується за формулою

[pic]

[pic]

де ГК — сума грошових коштів (сума рядків 260-290 балансу підприємства);

КФВ — короткострокові фінансові вкладення (рядок 250 балансу);

Зкс — короткострокові зобов’язання (рядок 750 балансу).

Використовуючи данні додатку Д розрахуємо Кал

[pic]

Коефіцієнт поточної ліквідності (Кпл) дає змогу визначити платіжні можливості підприємства за умов своєчасного погашення дебіторської заборгованості і розраховується за формулою

[pic]

[pic]

де ДЗ — сума дебіторської заборгованості (сума рядків 170-240 балансу).

Використовуючи данні з формули 3.1 і додатку Д, отримуємо

[pic]

Коефіцієнт загальної ліквідності (Кзл) дає можливість з’ясувати, чи
Достатньо ліквідних активів взагалі для погашення короткострокових
‘Зобов’язань. Він розраховується за формулою

[pic]

[pic]

де 3В — запаси і витрати підприємства (різниця між рядками 150 і 120 балансу).

За даними формули 3.2 і додатку Д знаходимо

[pic]

Коефіцієнт фінансової незалежності (Кн) характеризує забезпеченість підприємства власними засобами для здійснення своєї діяльності. Він визначається як співвідношення власного капіталу до валюти балансу і розраховується в відсотках за формулою

[pic]

[pic]

де ВЗ — власні засоби підприємства (рядок 495 балансу);

Б — підсумок балансу (рядок 760 балансу). За даними додатку Д знаходимо

[pic]

В залежності від значення розрахованих коефіцієнтів підприємства розподіляються на три класи кредитоспроможності. Різні банки використовують
•^я розмежування позичальників різні рівні коефіцієнтів [5].

Розподіл позичальників за класами показано у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 — Розподіл позичальників за класами

|Коефіцієнти |Значення коефіцієнтів і класи позичальників |
| |1-й клас |2-й клас |3-й клас |
|Кал |0,2 і вище |0,15-0,2 |менше 0,15 |
|Кпл |0,8 і вище |0,5-0,8 |менше 0,5 |
|Кзл |2,0 і вище |1,0-2,0 |менше 1,0 |
|Кн |більше 60% |40%-60% |менше 40% |

Данні отримані під час розрахунку:

Кал = 0,067;

Кпл = 0,66;

Кзл =1,95;

Кн = 73%.

Для визначення кредитоспроможності можуть використовуватись й інші показники, наприклад, коефіцієнти ділової активності, коефіцієнти фінансової л стабільності, коефіцієнти рентабельності та інші.

Питання оптимального підбору показників, що найбільш об’єктивно відображають тенденцію фінансового стану підприємства, вирішуються кожним банком самостійно.

Співставляючи отримані результати аналізу з даними таблиці 3.1, бачимо,
Що за результатами розрахунку коефіцієнта незалежності позичальника можна віднести до першого класу, за результатами коефіцієнтів поточної і загальної ліквідності до другого класу, а за результатами коефіцієнта абсолютної ліквідності до третього класу позичальників. Аналіз говорить про те, що позичальник здійснює свою діяльність переважно за рахунок власних коштів і у Разі виникнення потреби погасити заборгованість зможуть зробити це у досить короткий термін на 66%. Узагальнюючи ці данні, можна віднести позичальника до другого класу кредитоспроможності. Однак, надто низьке значення коефіцієнту абсолютної ліквідності дає підстави говорити що кредитоспроможність позичальника нижче середнього рівня. За таких умов банк, у разі надання кредиту, повинен уважно слідкувати за фінансовим станом підприємства-позичальника.

Однак, аналіз заснований лише на аналізі фінансових коефіцієнтів, не дає можливості зробити остаточний висновок про кредитоспроможність позичальника. Необхідно ще враховувати репутацію позичальника, характеристики проекту, що кредитується та інші фактори.

Усі ці фактори враховуються під час використання рейтингового методу аналізу кредитоспроможності позичальника.

3.3 Аналіз кредитоспроможності рейтинговим методом

Методика оцінки фінансового стану та визначення класу позичальника, за допомогою якої буде проводитися аналіз, використовується філіями
Промінвестбанку.

Метою методики є: мінімізація ризиків при кредитуванні, забезпечення ліквідності банку, покращання ефективності кредитних вкладень.

Методика може використовуватись для розрахунку резервів для відшкодування можливих витрат при кредитуванні.

Клас надійності позичальника визначається в залежності від кількості набраних балів по результатам тестування за допомогою таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 — Визначення класу позичальника

|Клас і характеристика позичальника |Загальна сума балів | |
|А (позичальники надійні) |Більш ніж 500 | |
|Б (позичальники з мінімальним ризиком) |300-500 | |
|В (позичальники з середнім ризиком) |100-300 | |
|Г (позичальники з високим ризиком) |50-100 | |
|Д (позичальники з повним ризиком) |Менш ніж 50 | |

Для більш зручного використання, методика передбачає використання табличної форми, в якій розташовуються необхідні для аналізу показники, їх допустимі значення і відповідні суми балів.

Проведемо аналіз кредитоспроможності ВАТ «Запоріжтрансформатор» рейтинговим методом за допомогою таблиці Ж. 1 в додатку Ж.

Уся необхідна інформація для аналізу подана у пункті 3.1 у вигляді характеристики підприємства, що кредитується та додатках Д і Е.

Для аналізу додатково розраховується:

— коефіцієнти абсолютної і загальної ліквідності. Ми вже розраховували їх у пункті 3.2, тому беремо їх звідти.

— питома вага власних обігових коштів у валюті балансу за формулою

[pic]

де ф 1.495 — рядок 495 форми №1 звітності підприємства (аналогічно для інших складників). За допомогою даних додатку Д знаходимо

[pic]

— питома вага позикових коштів в валюті балансу за формулою

[pic]

[pic]

Підставляючи данні з додатку Д отримуємо

[pic]

— коефіцієнт маневровості власних коштів за формулою

[pic]

[pic]

л

Підставляємо данні із додатку Д і отримуємо

[pic]

— коефіцієнт платоспроможності

[pic]

[pic]

Підставляємо данні із додатку Д і отримуємо

[pic]

— коефіцієнт рентабельності виробництва

[pic]

[pic]

де ф2.100 — рядок 100 форми №2 звітності підприємства ( аналогічно для інших складників). Підставляємо данні із додатку Е і отримуємо

[pic]

— питома вага раніше повернутого кредиту у сумі кредиту, що запрошується за даними пункту 3.1

[pic]

— питома вага середньомісячних надходжень на розрахунковий рахунок у сумі загальної заборгованості за кредитом.

Сума середньомісячних надходжень на розрахунковий рахунок
Розраховується за даними додатку Д, як різниця між значенням рядка 270 балансу на кінець і на початок звітного року, поділена на 12 місяців і складає

[pic]

Загальна сума заборгованості за кредитом, у разі використання банком відсоткової ставки 60% річних, знаходиться за формулою простих процентів, використовуючи дані пункту 3.1, і дорівнює

[pic]

Звідси питома вага надходжень дорівнює

[pic]

— питома вага загальної суми контрактів на реалізацію продукції у сумі кредиту, що запрошується за даними пункту 3.1 і дорівнює

[pic]

,*

— питома вага суми статутного фонду у сумі кредиту, що запрошується за даними пункту 3.1 і дорівнює

[pic]

У колонці «Варіант» таблиці Ж.1 ставиться відмітка навпроти кожного з варіантів показників, що відповідають інформації про дане підприємство.
Відсутність відмітки у будь-якому пункті, говорить про відсутність інформації за даним питанням. Далі складаємо суми балів, навпроти яких стоїть відмітка і Зрівнюємо їх зі значеннями таблиці 3.2.

Сума балів, отримана ВАТ «Запоріжтрансформатор» за результатами аналізу кредитоспроможності рейтинговим методом дорівнює 400. За результатами таблиці 3.2 позичальник відноситься до класу Б, тобто, позичальників з мінімальним ризиком.

Такий результат аналізу говорить про те, що у ході роботи банку з позичальником існує мінімальний ризик неповернення позики. Відповідно банк може застосовувати у відношенні до даного підприємства менш жорсткі умови визначення відсоткової ставки та суми забезпечення кредиту.

3.4 Порівняння методу коефіцієнтів і рейтингового методу аналізу кредитоспроможності позичальника

У сучасній літературі приводиться безліч різноманітних методів оцінки кредитоспроможності позичальників. Одним з найбільш поширених є метод коефіцієнтів. Як і будь-який метод, аналіз кредитоспроможності за допомогою фінансових коефіцієнтів має низку недоліків. По-перше, не можна обмежуватися чи віддавати перевагу одному з показників, оскільки ці коефіцієнти неповно характеризують кредитоспроможність позичальника. Є ще багато критеріїв, які необхідно враховувати при аналізі. По-друге, в умовах не стабільної економіки, високих темпів інфляції фактичні показники не можуть бути єдиною базою оцінки здатності позичальника погасити позику у встановлений строк. По-третє, відсутня єдина база оптимальних значень фінансових показників. Їх рівень змінюється залежно від стану економіки країни. По-четверте, розраховані коефіцієнти фіксують лише мить економічного часу, залишаючи осторонь безперервні динамічні зміни.
Відсутність інформації про динамічні процеси збільшує невизначеність відносно фінансового стану підприємства, отже, і ризик при кредитуванні
[ІЗ].

Аналіз кредитоспроможності методом коефіцієнтів передбачає розрахунок показників. Що характеризують різноманітні аспекти фінансового становища позичальника. Однак на основі такого аналізу зробити однозначний висновок про кредитоспроможність вдається не завжди, оскільки одні показники можуть знаходитись у критичній зоні, а інші бути цілком задовільними. Така ситуація виникла у пункті 3.2 під час визначення класу позичальника. А якщо, навіть, і вдається оцінити кредитоспроможність у такий спосіб, то це не означає, що отримана оцінка є достатньою, бо це оцінка лише одного з деталізованих критеріїв інтегрованого показника комплексної оцінки кредитоспроможності позичальника. Вона не враховує репутації позичальника, його кредитної історії, характеристик проекту, що кредитується, забезпечення кредиту тощо [10].

Виправити недоліки-аналізу методом коефіцієнтів, можна за допомогою використання рейтингового методу аналізу кредитоспроможності позичальника.
Він дозволяє детальніше розглянути діяльність позичальника і з більшою точністю визначити клас його кредитоспроможності.

Більша точність цього методу досягається завдяки: а) більш детальному розгляду діяльності позичальника з урахуванням крім балансових показників його кредитної історії, відносин з партнерами, ділових якостей керівника тощо; б) використанні при розмежуванні позичальників, більшої кількості класів кредитоспроможності;

Більшу точність рейтингового методу підтверджує аналіз проведений у пункті 3.3. За сумою набраних балів позичальника було віднесено до класу Б,
Що говорить про стан його кредитоспроможності вищій за середній. В той самий час, наліз коефіцієнтів, проведений у пункті 3.2, говорить про кредитоспроможність позичальника нижче середнього рівня.

Це означає, що навіть, за умов тимчасових фінансових труднощів, репутація фірми має велику роль у відношеннях з партнерами і фінансово- кредитними установами.

Однак, слід зауважити, що хоч розглянута нами методика рейтингової оцінки кредитоспроможності має більш якісний рівень, вона не є ідеальною. фахівці інших банків можуть мати свої погляди на важливість того чи іншого показника, що використовується для аналізу. Тому необхідно надалі вдосконалювати методики, що використовуються банками за допомогою накопиченого досвіду з питань аналізу кредитоспроможності.

ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

СТРАХУВАННЯ МАЙНА НА ВИПАДОК ВОГНЮ, СТИХІЙНОГО ЛИХА ТА КРАДІЖКИ

Економічна реформа в Україні пов’язана насамперед зі зміною структури власності на основі приватизації державного майна. Отже, відбувається формування нової структури багатоукладної економіки. За цих умов господарювання зростають витрати на забезпечення безпечності бізнесу. Важливою стає проблема мінімізації підприємницького ризику.

Як відомо, переважну частину національного багатства країни становить майно підприємств різних форм власності. Нерідко на діяльність підприємств впливають непередбачені обставини. А такі явища, як стихійні лиха, пожежі й крадіжки, негативно впливають на відтво-рювальний процес, оскільки матеріальні носії основних і оборотних засобів істотно пошкоджуються. Щоб забезпечити відшкодування збитків, потрібні грошові резерви. Своїх коштів вистачає, як правило, лише на покриття незначних збитків. Що ж до великих збитків, то для їх відшкодування практично жодне підприємство не має коштів. Постає потреба у страхуванні. Світовий досвід довів, що найекономні-шою формою страхового захисту є страхування майна.

Страхування майна промислових підприємств від вогню є традиційним і найпоширенішим видом страхування. Сутність страхування від вогню — відшкодування збитку від раптових і непередбачених випадків пожежі або вибуху, а також деяких інших випадкових і непередбачених подій (ризиків), додаткових щодо ризиків пожежі та вибуху (страхування «від вогню та інших випадків»).

Для того щоб підприємство змогло захистити себе від фінансових збитків у разі настання непередбачених обставин, укладаються договори добровільного страхування майна державних, кооперативних, громадських, акціонерних, орендних, приватних та інших форм власності підприємств і організацій, незалежно від форм підпорядкування та видів діяльності.

Страхування майна сільськогосподарських підприємств (урожаю сільськогосподарських культур, багаторічних насаджень, тварин) має певні особливості (див. підрозд. 11.2).

Державні підприємства, а також акціонерні товариства й корпорації, що виникли на їх основі, можуть укладати різного виду договори страхування.

За основним договором страхуванню підлягає все майно, що нале жить підприємству:

o будівлі, споруди, передавальні пристрої, силові, робочі та інш машини, обладнання, транспортні засоби, риболовецькі судна, знаряддя лову, об’єкти незавершеного будівництва, інвентар, готова продукція, сировина, товари, матеріали та інше майно.

За додатковими договорами може бути застраховане:

o майно, одержане підприємством згідно з договором майнового найму (якщо воно не застраховане у наймодавця), або прийняте від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо.

o майно на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках.

Підприємство має право страхувати будь-яку частину свого майна за повною вартістю (вибіркове страхування).

Окремо від власного майна можуть страхуватися основні фонди, що передані в оренду іншим підприємствам та організаціям.

Не приймаються на умовах добровільного страхування:

а) гроші готівкою;

б) акції, облігації та інші цінні папери ;

в) рукописи, креслення й інші документи, бухгалтерські та ділові книги;

г) дорогоцінні метали;

д) технічні носії інформації, комп’ютерних та аналогічних систем (магнітні плівки, касети, магнітні диски і т. ін.);

е) майно, яке знаходиться в застрахованому приміщенні, але не належить страхувальникові.

Не можуть бути застрахованими також будівлі, споруди, які перебувають в аварійному стані чи знаходяться в зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повені та інші стихійні явища.

У разі страхування майна на час проведення експериментальних чи дослідницьких робіт або експонування на виставці воно вважається застрахованим із часу, коли його взято з постійного місця перебування (організація, музей, виставка), для того щоб упакувати й далі транспортувати до місця випробування або експонування. Стан застраховано-сті цього майна триває і в період його тимчасового складування, випробування, експонування та зворотного транспортування доти, доки це майно не буде встановлене на постійне місце перебування в пункті, зазначеному в договорі.

Страхові випадки. У разі страхування майна підприємств вирізняють два типи договорів:

а) страхування від вогню, удару блискавки, вибуху;

б) комплексне або розширене страхування «від вогню та інших випадків», яке включає, крім ризиків пожежі і вибуху, додатково такі страхові події: землетрус; зсув; обвал; буря; ураган; повінь; град, злива; осідання грунту; затоплення; шторм; цунамі; туман; пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем;

крадіжки зі зломом (пограбування).

Майно береться під страховий захист також від ризиків, що виникають під час ведення експериментальних та дослідницьких робіт.

Будівлі, споруди та інше майно вважається застрахованим і на той випадок, коли у зв’язку з пожежею або раптовою загрозою стихійного лиха їх необхідно розібрати або перенести на нове місце.

Страхова оцінка. Для того щоб відшкодування збитків, завданих основним та оборотним фондам, було повним, необхідно правильно їх оцінити.

Для оцінювання основних фондів застосовується їх повна балансова вартість за вирахуванням величини зносу.

Товарно-матеріальні цінності як власного виробництва, так і придбані підприємством оцінюються в розмірі фактичної собівартості або в цінах, що діяли на день укладання договору з вирахуванням зносу.

Об’єкти у стадії незавершеного будівництва — у розмірі матеріальних і трудових витрат, фактично здійснених на час страхового випадку.

Продукція у процесі виробництва або обробки — вартості витрачених на момент страхового випадку сировини, матеріалів і вкладеної праці.

Експонати виставок, музейні коштовності, колекції, авторські роботи, антикваріат — на вартість, визначену за пред’явленими страхувальником документами або згідно з експертною оцінкою.

Договір страхування всього майна може бути укладеним на таких засадах:

o на балансову вартість;

o на договірну вартість;

o на певну частку (відсоток) вартості.

Якщо майно взяте на страхування на певну частку (відсоток), то всі об’єкти вважаються застрахованими на ту саму частку.

Договір страхування майна, одержаного підприємством за договором майнового найму або прийнятого ним від інших організацій і населення для переробки, ремонту, перевезення, на комісію, зберігання тощо, укладається на повну вартість цього майна на підставі даних бухгалтерського обліку підприємств, яким належить це майно (з вирахуванням зносу).

За договором страхування майна підприємства мають право обрати обсяг власної участі у відшкодуванні витрат (франшизу). Сума платежів відповідно зменшується на розмір установленої договором франшизи.

Страхова сума. Страхування не може бути джерелом збагачення страхувальника. Тому основою для визначення страхової суми є дійсна вартість застрахованого майна на дату настання страхового випадку. За кожним застрахованим об’єктом страхова сума має відповідати його дійсній вартості.

Якщо вона менша, страхувальник має право на відшкодування тільки тієї частини збитку, яка відноситься до загальної суми збитку так, як страхова сума до страхової вартості. У цьому разі йдеться про так зване «недострахування». Страхувальник сплачуватиме меншу за розміром страхову премію. Страхове відшкодування можна визначити за такою формулою:

Страхове відшкодування =Збиток х Страхова сума Вартість манна

Щоб уникнути негативних наслідків такого стану страхувальника, необхідно у разі підвищення цін на майно або зміни його вартості своєчасно приводити у відповідність страхову суму.

Існують різні методи, які виключають небезпеку «недострахування»:

o страхування на випадок збільшення вартості майна;

o підсумкове страхування;

o баланс сум;

o страхування за середнім залишком;

o застереження про приведення сум у відповідність. Страхова сума у зв’язку зі зміною вартості майна в період чинності договору може бути збільшена за письмовою заявою страхувальника. Страхові платежі перераховуються за строк, що лишився до закінчення дії договору; за кожний місяць додатково нараховується 1/12 річного страхового внеску.

Порядок укладання і припинення дії договору страхування.

Договір страхування укладається на підставі письмової заяви страхувальника. Страхувальник подає окремо заяву про добровільне страхування майна, що належить підприємству, і заяву про добровільне страхування майна згідно з договором майнового найму. Якщо договір страхування укладається щодо частини майна (вибіркове страхування), то до заяви додається опис відповідного майна.

Заява — це найпоширеніша форма отримання страховиком інформації про ризики, які необхідно застрахувати. У заяві страхувальник має дати вірогідний опис майна, охарактеризувати його, зазначити місцезнаходження і призначення, вказати на збитки, які сталися раніше, та їх причини. Такі відомості необхідні для правильного визначення ступеня ризику, розміру страхової премії, урегулювання спірних питань щодо розміру відшкодування збитку.

У разі навмисного спотворення відомостей страхувальником страхова компанія може визнати договір недійсним або (якщо це передбачено правилами страхування) зменшити розмір відшкодування збитку і навіть відмовитись від його виплати.

Якщо після укладання договору страхування зі застрахованим майном відбулися зміни, про них необхідно повідомити страхову компанію (наприклад, перепрофілювання виробництва, реконструкція, заміна обладнання і т. ін.).

Якщо страхувальник страхує майно, яке вже застраховане в інших страхових компаніях, він має повідомити нову страхову компанію про чинні договори та зазначити страхову суму, оскільки страхова сума не повинна перевищувати страхової вартості.

Договір страхування оформляється видачею страхувальникові страхового полісу і починає діяти наступного дня після сплати нарахованих платежів (усієї суми або визначеної договором першої її частини).

Договори страхування майна можуть укладатися на 1 рік або на невизначений термін зі щорічним перерахунком вартості майна і суми річних платежів.

У разі укладання договору страхування на строк, менший від одного року, платежі обчислюють, виходячи з 1/12 частини за кожний місяць дії договору.

Договір страхування, укладений на рік або на невизначений термін, набуває чинності наступного дня після надходження на розрахунковий рахунок не менш як 50 % річної суми платежів, а після строку, установленого для внесення другої частини, продовжується лише в разі такого внесення. Договір, укладений на строк, менший від 1 року, набуває чинності наступного дня після того, як внесено всю суму нарахованих платежів.

Якщо припиняється діяльність підприємства через його ліквідацію, договір втрачає силу в день, установлений для ліквідації, а в разі реорганізації (злиття, поділ, відокремлення) — за 15 днів від дня реорганізації (але в усіх випадках — не пізніше від строку закінчення дії договору). Протягом цього терміну майно новоствореної організації вважається застрахованим:

o у разі злиття підприємств — на таку частку вартості майна но-воствореного підприємства, яку становить страхова сума за чинними договорами страхування майна цих підприємств в усій вартості майна новоствореного підприємства;

o у разі поділу підприємств — на таку частку (відсоток) вартості майна, яку вартість застрахованого майна за чинним договором становила в загальній вартості майна розділеного підприємства.

Платежі, що залишилися після припинення дії договору до кінцевих строків страхування, повертаються (лише за повні місяці).

У разі загибелі або пошкодження застрахованого майна в період роботи комісії з реорганізації діяльності або ліквідації підприємств страхове відшкодування виплачується підприємству чи організації-правонаступниці.

Пільги для страхувальників, які безперервно страхували майно на повну вартість і протягом одного, двох, трьох, чотирьох і більше років не одержували страхового відшкодування, річна сума страхових платежів зменшується відповідно на 15,20,25 і 30 відсотків.

Страхувальникам, що протягом року страхували майно, надається місячний пільговий строк для укладання нового договору. Він набуває чинності від дня закінчення строку дії попереднього договору. З цього дня обчислюються страхові платежі за новим договором.

Якщо протягом пільгового строку станеться страховий випадок, а новий договір на цей час не буде укладено, то відшкодування виплачується за умовами, установленими останнім договором страхування.

Зобов’язання сторін. Страхувальник зобов’язаний :

o письмово повідомити страхову компанію про реорганізацію чи ліквідацію якнайшвидше, але не пізніш як за 3 доби, про знищення майна — протягом однієї доби від дня страхової події. Якщо закінчення строку подання заяви про загибель (пошкодження) майна припадає на вихідний день, то днем закінчення строку вважається перший робочий день;

o утримувати майно у суворій відповідності до протипожежних та інших правил, забезпечувати виконання вимог органів нагляду, додержувати правил зберігання й експлуатації майна та технології виконання робіт; вживати всіх заходів для запобігання настання страхового випадку і підвищення ступеня страхового ризику;

o у разі загибелі (пошкодження) майна внаслідок неправомірних дій третіх осіб, а також якщо трапилася крадіжка зі зломом (пограбування) або викрадення засобів транспорту — негайно заявити органам міліції. Страхувальник не має права розпочинати огляд об’єкта без представника страхової установи та правоохоронник органів;

o у разі загибелі, зруйнування, втрати або пошкодження застрахованого майна подати страховій компанії копії протоколу, акта, а також відповідні документи компетентних органів, необхідні для встановлення причин загибелі або пошкодження майна і визначення обсягу втрат;

o зберігати до прибуття представника страхової компанії пошкоджене і вціліле майно в тому вигляді, який воно мало після страхового випадку.

Якщо страхувальник не виконає зазначених обов’язків, страхова компанія має право відмовитись від сплати страхового відшкодування.

Страхові компанії зобов ‘язапі:

o не пізніш як за 3 доби після одержання письмової заяви страхувальника про загибель чи пошкодження розпочати складання акта встановленої форми і за 15 днів скласти розрахунок втрат (за умови що страхувальником подані всі необхідні документи);

o керуватися документами слідчих органів, судів, висновками органів пожежної охорони, гідрометеорологічної служби та іншою інформацією відомств і установ про причини й розмір загибелі та пошкодження майна;

o страхова компанія має право перевіряти стан застрахованого майна, а також відповідність повідомлень страхувальника про умови страхування тим обставинам, які є насправді, давати письмові рекомендації для запобігання збиткам і зменшення їх розміру.

Страхова премія. Основні фактори, що визначають розмір ставки премії, такі: вирогідність страхового випадку; вирогідний розмір збитку. Задавши значення цих двох величини, дістанемо інтегральний показник, який покладено в основу ставки премії.

Розраховуючи тарифну ставку, страхова компанія виходить із умов, що зібраних коштів зі страхувальників має бути достатньо для страхових виплат усім застрахованим особам.

Розраховуючи ставки страхових платежів, які залежать від конкретних об’єктів та умов страхування, застосовуються різні знижки-надбавки та пільги. При страхуванні майна державних підприємств і організацій ставки диференційовані залежно від галузі, якій належить страхувальник. Якщо підприємство бажає застрахувати все своє майно, застосовуються знижені ставки. У разі вибіркового страхування, коли укладається договір страхування частини майна, ставки страхових платежів значно вищі.

Ураховуються також технічний стан підприємства, а саме: якщо він гірший за середній, засоби технічної безпеки застарілі або їх мало, персонал мало кваліфікований, тарифна ставка може бути підвищена.

Певні знижки суми нарахованих платежів надаються тим підприємствам, застраховані об’єкти яких відповідають вимогам пожежної безпеки.

Якщо підприємство не нове, ураховується досвід його страхування:

якщо страхових випадків було небагато — премія встановлюється невисока, а якщо їх було відносно багато — премія буде вищою за середню.

Найвищі ставки застосовуються зі страхування машин, обладнання та іншого майна, яке використовується для виконання експериментальних і дослідних робіт.

Для страхування майна недержавних підприємств і організацій використовуються ставки, диференційовані за формами господарювання та видами майна.

Зі страхування майна релігійних організацій, музеїв тощо застосовуються різні ставки залежно від рівня протипожежної забезпеченості будівель.

При укладанні договору страхування ціна послуги може бути подана в твердій сумі або у вигляді частки (відсотка) від якоїсь величини, яка може бути взята за базу визначення ціни.

У разі страхування майна від вогню, стихійного лиха та крадіжки страхову премію визначають у вигляді відсотка від бази премії. Базою премії завжди є страхова сума і тарифна ставка.

Страхова премія за договором страхування, укладеним на один рік або на невизначений термін, може бути внесена одноразово (у розмірі річної суми платежів) або за два рази: кожний внесок має становити не менш як 50 % річної суми платежів. Перший платіж має бути внесений у встановлений договором термін, другий — не пізніше як через 4 місяці після нього. Якщо платежі вносяться одноразово, страхувальникові надається знижка з нарахованих платежів.

При поновленні договору страхування перша частина платежу має бути внесена раніше, ніж втратить чинність попередній договір, а наступна — не пізніш як за чотири місяці від дня втрати чинності.

Перерахунок платежів за договорами, укладеними на невизначений період, здійснюється на основі заявленої страхової суми. Термін подання — не пізніш як за 2 місяці до закінчення року, за який повністю внесені страхові платежі.

Якщо до встановленого першого строку платежі внесені не повністю, то ці договори вважаються такими, що не відбулися. У цьому випадку 90 % сум, що надійшли як платежі, повертаються на рахунок підприємства. Протягом одного місяця він може бути поновлений, якщо страхувальник погасить заборгованість за платежами.

Визначення збитку і страхового відшкодування. Визначення розміру збитку і виплати страхового відшкодування — одна з найскладніших і найвідповідальніших операцій страхових компаній. Від умілого, чіткого та якісного регулювання збитків, які виникли у страхувальника, залежить імідж страхової компанії.

Методика визначення збитку та страхового відшкодування залежить від об’єкта страхування (будівлі, засоби виробництва, товари і т. ін.), суб’єкта страхування (державне підприємство, колгосп і т. ін.), стихійного лиха (пожежа, землетрус, повінь тощо) .

Розмір збитку і сплати страхового відшкодування визначають у такій послідовності: 1) установлюють факт страхового випадку; 2) визначають розмір збитку і страхового відшкодування, складають страховий акт про страховий випадок; 3) здійснюють страхову виплату.

При пошкодженні, загибелі або крадіжці майна страхувальник має протягом одного — трьох днів подати заяву про страховий випадок, зазначивши в ній, коли, де, за яких обставин і яке майно загинуло або було пошкоджене чи викрадене. Страхова компанія перевіряє відповідність наведених фактів та умов договору страхування.

Так вирішується питання про наявність страхового чи нестрахово-го випадку.

Потрібно встановити також, чи було застраховане майно на момент настання страхової події, оскільки договір страхування міг ще не вступити в силу, або бути вже припиненим. Далі необхідно перевірити, чи входять до обсягу відповідальності страхові випадки та інші ризики, від яких здійснено страхування. Відповідні органи мають надати страхувальникові такі документи:

o на випадок пожежі-довідку (акт) органу пожежного нагляду;

o у разі стихійного лиха — довідку органів гідрометеорологічної служби;

o на випадок крадіжки майна або його знищення, пов’язаного з крадіжкою, — відповідну постанову слідчих органів з обов’язковим списком майна, яке було вкрадене або знищене.

Коли подія, яка настала, не була передбачена договором, вона не є страховим випадком і страховик звільняється від відшкодування завданого збитку.

Страхова компанія, визнавши, що подія, яка призвела до загибелі або пошкодження майна, є страховим випадком, протягом п’яти — десяти днів з моменту отримання заяви від страхувальника повинна скласти страховий акт, відбивши в ньому факт, причини та наслідки страхового випадку, а також визначивши розміри збитку та страхового відшкодування.

Розмір збитку в разі загибелі (руйнування) будівель, споруд та іншого майна, яке належить до основних засобів, визначається на підставі повної балансової або договірної вартості, за якою вони застраховані, а в разі пошкодження згаданих будівель, споруд тощо — на основі вартості відновлення (ремонту) і в межах’страхової суми. До суми збитку входять також втрати від пошкодження майна внаслідок заходів, що вживалися для його рятування, усі необхідні і доцільні витрати на рятування, зберігання та впорядкування застрахованого майна після настання страхового випадку, витрати на складання кошторисів на відновлення пошкоджених об’єктів, проведення експертиз, необхідних для встановлення обсягу втрат, і т. ін.

Кількість і вартість майна, наявного на момент страхового випадку, визначається за даними бухгалтерського обліку і звітності та на підставі первинних документів про надходження і видатки інвентаризаційних залишків невикористаних матеріалів.

Після розрахунків розміру збитку визначають розмір страхового відшкодування.

Більшість компаній страхове відшкодування виплачують протягом 15 днів від дня складання акта про загибель (пошкодження) застрахованого майна і одержання всіх необхідних документів від компетентних органів.

У разі загибелі (пошкодження) майна страхове відшкодування визначається таким відсотком від суми збитку, в якому майно було застраховано, але розмір відшкодування не повинен перевищувати розміру страхової суми. Якщо перевіркою буде встановлено, що під час укладання договору вартість майна було зазначено нижчою за фактичну, то відсоток, на який було застраховане майно, відповідно зменшується.

Втрати внаслідок пошкодження або знищення майна, отриманого підприємством або організацією за договором майнового найму або прийнятого для переробки, ремонту, перевезення, зберігання тощо, відшкодовуються у повному обсязі в межах страхової суми, установленої на кожний конкретний об’єкт.

Страхове відшкодування за збитки, завдані внаслідок виконання експериментальних або дослідних робіт, а також під час експонування майна на виставках, виплачується лише у випадках, коли майно було застраховане за окремим договором.

Страхова установа, яка виплатила страхове відшкодування за пошкоджене або загибле манно, набуває права висунути (у межах суми, виплаченої страхувальникові) вимоги, які підприємство має до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Договір страхування, за яким виплачено страхове відшкодування, зберігає чинність до кінця зазначеного в ньому строку в розмірі різниці між страховою сумою, обумовленою договором, і сумою виплаченого страхового відшкодування. Якщо страхове відшкодування виплачене в розмірі повної страхової суми, то чинність договору припиняється.

Не підлягають відшкодуванню збитки:

o завдані внаслідок перебігу процесів, яких не можна уникнути в роботі або таких, що природно випливають з них (корозія, природне спрацювання та інші природні властивості окремих предметів);

o завдані через те, що страхувальник не вжив належних заходів для рятування манна, забезпечення його зберігання і запобігання подальшому пошкодженню чи знищенню;

o завдані внаслідок викрадення майна, якщо факт крадіжки не підтверджено міліцією або іншими правоохоронними органами.

ОСОБЛИВОСТІ СТРАХУВАННЯ МАЙНА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Сільське господарство — найдавніша і традиційно одна з найважливіших і водночас найбільш ризикованих галузей економіки. В умовах України ця галузь є однією з ключових як для дедалі повнішого забезпечення внутрішніх потреб у сировині та продовольстві, так і для нарощування експортних можливостей. За розрахунками відомих вітчизняних і зарубіжних вчених, за належних інвестицій аграрний потенціал країни може бути доведений до рівня, достатнього для того, аби нагодувати понад 500 млн населення. Фактичні показники — на порядок нижчі. АПК вже давно потерпає через дефіцит фінансових ресурсів, що було й певною мірою лишається наслідком нееквівалентного міжгалузевого обміну, недоліків у податковій та митній політиці. Занижені ціни на сільськогосподарську продукцію, що закуповується для державних потреб, продаж селу матеріально-технічних засобів за цінами, не адекватними якості добрив, машин, обладнання, багатократне зростання вартості енергоносіїв, постійний відплив із села найактивнішої частини трудових ресурсів — ось ті чинники, які зумовили відчутне відставання розвитку аграрного сектора не тільки від інших держав, а й від рівня середніх економічних макропоказників України.

Залучення інвестицій у розвиток сільськогосподарського виробництва перебуває у прямій залежності й від того, як вирішується проблема зменшення та розподілу ризику підприємств.

У роки централізованої, планової економіки захист радгоспів і колгоспів від негативного впливу стихійних явищ насамперед забезпечувався фінансуванням комплексу витрат з державного бюджету, пролонгацією на тривалі строки сплати заборгованості за кредитами Державного банку СРСР, перерозподілом коштів підприємств через фонди міністерств, відомств та об’єднань. Крім того, діяла система обов’язкового страхування всіх сільськогосподарських підприємств.

З початку 90-х років страховий захист сільськогосподарських товаровиробників значно послабився. Різко скоротилася реальна бюджетна допомога. Комерційні банки не можуть покривати збитки, спричинені природними катаклізмами. Негативну роль відіграла висока інфляція. За цих умов годі було й сподіватись на високу страхову активність. Здійснення аграрної реформи має змінити ситуацію. Прискорення процесу приватизації власності, у тому числі й на землю, дедалі інтенсивніше її використання, зміна стосунків із банками, перехід до сплати єдиного податку та інші чинники зумовлюють необхідність організації страхового захисту сільських товаровиробників на нових засадах. Такий захист має насамперед спиратися на систему комерційного та взаємного страхування.

Страхування сільськогосподарських підприємств характеризується комплексністю. Воно включає в себе страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень, тварин, будинків, машин, транспортних засобів, кормів, насіння, готової продукції та інших матеріальних цінностей. Усе це об’єкти майнового страхування.

Страхування сільськогосподарських підприємств здатні здійснювати лише ті страховики, котрі мають достатні страхові резерви, розгалужену мережу філій та представництв, а також фахіві/ів, добре ознайомлених з особливостями аграрного виробництва. Понад 95 % усіх застрахованих сільськогосподарських об’єктів припадає на HACK «Оранта» та компанії, що виокремилися з її складу. Жодна з інших компаній, що володіють ліцензіями на ці види страхування, досі не взяла на себе значних ризиків.

Найбільш ризикованим є вирощування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень. Під це виробництво відведено понад 31 млн га угідь, або більш як половину території України. Рослинництво — це діяльність, що проводиться переважно під відкритим небом, і на результати господарювання тут суттєво впливають коливання кліматичних умов та інші природні чинники, які не піддаються точному прогнозуванню.

Згідно з чинним законодавством України страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень для державних підприємств здійснюється в обов’язковій формі, а для колективних і фермерських господарств — на добровільних засадах. В Україні частка державних підприємств у виробництві продукції рослинництва не досягає й 20 % і має тенденцію до подальшого зменшення. Для цих господарств нове положення про страхування врожаю ще не затверджено. Тому далі докладно розглядаються умови добровільного страхування врожаю, що діють в HACK «Оранта», а також досвід деяких зарубіжних страховиків.

У більшості країн Західної Європи застосовується виключно добровільна форма страхування ризиків у рослинництві й тваринництві. При цьому страхові поліси купують майже всі фермери. У Великій Британії, Нідерландах, Франції та багатьох інших країнах фермери створили товариства взаємного страхування (ТВС), котрі тісно взаємодіють з національними фермерськими спілками, банками та ішими суб’єктами бізнесу. Наведені далі дані (розраховані з огляду на Доларовий еквівалент) показують: ТВС за обсягами премій, резервів та прибутку значно випереджують українських страховиків, які лідирують у сільськогосподарському страхуванні. Вони свідчать про ви рівень фінансової надійності товариств взаємного страхування і відносно низькі суми прибутку.

Можна сподіватися, що в перспективі в Україні страховий захист всіх сільськогосподарських товаровиробників здійснюватиметь на добровільних засадах. Уже нині саме таким є страхування твариИ; будівель, транспортних засобів, готової продукції та інших матеріальних цінностей у державних, колективних і приватних господарстві- У перспективі, з появою в сільськогосподарських підприємствах країн фінансових можливостей, може стати реальністю і створення товариств взаємного страхування.

Об ‘єкти страхування розбито на чотири групи.

1. Урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку. Виняток становить урожай природних сінокосів і пасовищ, культур, посіяних на зелене добриво, сіяних підпокривних та безпокривних багаторічних трав, а також культур, які господарство висівало протягом трьох- п’яти років, але жодного paзу не отримувало врожаю.

2. Дерева і плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та виноградники. Не приймаються на страхування багаторічні насадження, знос або зрідження яких становить понад 70 %, а також ті, що підлягають списанню з балансу.

3. Сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, сім «і бджіл у вуликах, крім господарств, де щодо тварин установлено карантин або інші обмеження у зв’язку з інфекційними захворюваннями.

4. Будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об’єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція. Риболовецькі господарства можуть страхувати також судна та засоби лову.

Не підлягають страхуванню тимчасові, дуже старі та непридатні для використання будівлі, а також споруди, що перебувають у зоні зсуву, обвалу, повені або іншого стихійного лиха (з моменту відповідного оголошення, зробленого органами влади, гідрометеослужбою тощо). Не є об’єктом страхування ділова деревина та дрова на лісосіках і під час сплаву, документи, цінні папери, готівка.

Страхові ризики. Тривалий час перелік страхових подій у сільському господарстві був надто великий. Він містив практично всі можливі випадки загибелі або пошкодження врожаю сільськогосподарських культур та іншого майна радгоспів, колективних і фермерських господарств. Страховикові важко було визначати справжні причини та розміри конкретних ризиків. До того ж існував порядок, згідно з яким платежі з добровільного страхування могли здійснюватися тільки за рахунок прибутку, що залишався в господарстві після оподаткування. За таких умов плата за страхові послуги для більшості господарств була непосильною.

З 1 липня 1997 року в HACK «Оранта» застосовується новий, значно коротший перелік страхових ризиків.

Страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень здійснюється на випадок їх пошкодження або загибелі з таких причин: посуха, вимерзання, заморозок, град, злива, буря, повінь, сель, пожежа. Крім того, до страхових подій належать вимокання, випрівання, спричинені стихійним лихом. На прохання страхувальника перелік страхових випадків може бути доповнений або скорочений.

Новими правилами уточнено склад страхових ризиків при вирощуванні врожаю в захищеному грунті. Тепер страхування врожаю може здійснюватися на такі випадки: град, злива, буря, ураган, повінь, сель, пожежа і, якщо було пошкоджено саму споруду, — припинення подання електроенергії, до якого призвело стихійне лихо або аварія в цій споруді.

За особливими умовами договору (підвищені тарифи, франшиза) сільськогосподарські культури, на продукцію яких установлено ціни за сортами і номерами (тютюн, льон, хміль), можуть бути застраховані на випадок зниження якості продукції, якщо це є наслідком страхового випадку. Вартість втрат урожаю визначають виходячи із середньої ціни реалізації цієї продукції за останні 5 років.

Страхування багаторічних насаджень провадиться на випадок повної загибелі внаслідок ліорозіа. сильних снігопадів, повені, бурі, зливи, граду, землетрусу, пожежі, посухи, сі також повного їх знищення карантинними комахалт.

Зауважимо, що й після уточнення наведений щойно перелік страхових ризиків значно більший, ніж застосовуваний у країнах з розвиненою ринковою економікою. Так, у Великій Британії, Нідерландах і багатьох інших країнах страхування врожаю сільськогосподарських культур обмежуєтьсїі такими ризиками: пожежа, повінь, град, обприскування (третьою стороною). У жодній країні Заходу немає страхування на випадок чосухи.

Страхування тварин здійснюється HACK «Оранта» при досягненні ними певного віку, за винятком молодняку великої рогатої худоби, коней, свиней, овець, кіз, хутрових звірів, кролів, домашньої птиці, які на випадок знищення або вимушеного забою внаслідок стихійного лиха, пожежі, дії електричного струму страхуються незалежно від віку.

Свині, хутрові звірі й кролі приймаються на страхування після досягнення ними чотиримісячного віку, домашня птиця яйценосних порід — п’ятимісячного, птиця в господарствах, що спеціалізуються на вирощуванні бройлерів, — одномісячного, велика рогата худоба, вівці й кози — шестимісячного віку, коні — після одного року.

Страховими ризиками зі страхування тварин HACK «Оранта» визнає інфекційні хвороби, пожежі, аварії, вибух, стихійне лихо, обвал, сель, нещасний випадок, ожеледицю, наст, попадання під рухомий транспорт або під дію електричного струму та вимушений забій (знищення) за розпорядженням ветеринарної служби.

У Великій Британії поліс зі страхування тварин передбачає також покриття на випадок загибелі їх від переляку (причиною можуть бути літальні апарати, дикі звірі, злі собаки тощо), птиці — від гризунів. У Голландії фермер має змогу страхувати як усе стадо, так і лише окремих тварин.

Страхування будівель, споруд та іншого манна здійснюється на випадок знищення або пошкодження через пожежу, вибух, удар блискавки, повінь, паводок, землетрус, бурю, ураган, зливу^ град. зсув, незвичайні для даної місцевості снігопади, сель, припинення постачання електроенергії (спричинене страховою подією). Засоби транспорту страхуються на випадок дорожньо-транспортних пригод.

Крім того, тварини, обладнання, машини та інше майно можуть бути застраховані на випадок крадіжки та неправомірних дій третіх осіб.

У багатьох країнах світу велика уг.ага приділяється страхуванню машин і механізмів від ламання. Неважко уявити, до яких наслідків може призвести вихід з ладу, наприклад, комп’ютерної установки, яка регулює температурний режим у теплиці або в резервуарах з молоком.

Страхова сума і страхові платежі. Ці надзвичайно важливі показники визначають взаємовідносини між сторонами страхового договору і обчислюються на підставі даних про вартість окремих об’єктів страхування, розмір франшизи, страхові тарифи. Правління HACK «Оранта» затвердило страхові тарифи за окремими видами або групами сільськогосподарських культур, тварин, інших матеріальних цінностей в розрізі областей.

Вартість урожаю сільськогосподарської продукції для цілей страхування можна визначити множенням планової площі посіву тієї чи іншої культури на середньорічну урожайність (у розрахунку на один гектар) за останні 5 років і на погоджену зі страховиком ціну за одиницю продукції. Страхова сума не повинна бути вищою за 70 % вартості врожаю (50 % -у разі обов’язкового страхування врожаю).

Решта вартості продукції в разі її знищення через страховий випадок має покриватися за рахунок ресурсів господарства. Уявляється, що така велика і, по суті, примусова франшиза не виправдана. Страхувальники, як правило, не мають можливості створювати адекватні внутрішньогосподарські резерви. Отже, на випадок ризиків господарства захищені лише наполовину. Доцільно, щоб рівень франшизи визначався за домовленістю між учасниками страхового договору. Вони повинні також мати право диференціювати розмір франшизи залежно від сільськогосподарських культур.

Тварини приймаються на страхування в договірній сумі, але не вищій за балансову вартість. Так само визначається страхова сума за матеріалами, кормами, насінням, готовою продукцією та іншими матеріальними цінностями. Щодо тварин і зазначених щойно активів може передбачатися франшиза. Основні засоби приймаються на страхування за договірною ціною, але не вищою від залишкової вартості.

Тварини, будівлі, обладнання тощо можуть бути прийняті на страхування і в сумі, меншій за їх балансову (розрахункову) вартість. У такому разі всі об’єкти відповідного виду майна вважаються застрахованими в тому відсотку їх балансової вартості, в якому їх узято на страхування в цілому.

Страхові платежі визначаються в цілому за договором і за кожним видом майна, що передається на страхування. Для цього від страхової суми відкидають франшизу, різницю перемножують на тарифну ставку і ділять на 100. Правилами HACK «Оранта» передбачена можливість, е огляду на ступінь ризику та обставини укладання договору страхування, застосовувати знижувальні (від 0,5 до 1) або підвищувальні (від 1 до 5) коефіцієнти.

Страхувальники, які протягом двох років безперервно страхували тварини, будівлі, споруди та інше майно у повній вартості, а врожай сільськогосподарських культур — у повній розрахунковій страховій сумі, не одержуючи при цьому страхового відшкодування, мають право на знижку суми обчислених страхових платежів’у розмірі до 20 %. при страхуванні протягом трьох років — ЗО, протягом чотирьох і більше років — 40 %.

Страхові платежі мають бути сплачені в повному обсязі або в розмірі не менш як 25 % річної суми зі страхування врожаю сільськогосподарських культур і не менш як 50 % відповідної суми — зі страхування тварин та іншого майна до вступу договору страхування в дію, але не пізніше 30 днів з дня його підписання. Решта платежів сплачується так: зі страхування врожаю сільськогосподарських культур у два-три строки за згодою сторін, але не пізніше ЗО серпня. Якщо йдеться про страхування окремих культур, то розрахунки за внесками мають бути закінчені не пізніше передбаченого агротехнічними нормами початку збирання врожаю.

Зі страхування тварин, багаторічних насаджень та іншого майна остаточні розрахунки за внесками мають бути закінчені протягом трьох місяців після сплати першого платежу. Загальна сума страхових платежів має зараховуватися за строками сплати в такій послідовності:

одна частина надходжень спрямовується на сплату платежів за тварини та інше майно (не менше як 50 % нарахованої суми), а решта — на сплату платежів зі страхування сільськогосподарських культур.

У разі, коли на рахунок страхової компанії коштів надійде менше за обчислену суму страхового платежу або за встановлену її частину, то цей договір щодо страхування сільськогосподарських культур продовжується до кінця строку страхування пропорційно до суми сплачених внесків, а щодо решти майна він припиняє дію, і страхові платежі підлягають поверненню за мінусом витрат, передбачених на ведення справи.

Особливості укладання страхових договорів. Договір страхування укладається на підставі письмової заяви сільськогосподарського підприємства. Невіддільною частиною договору є розрахунок вартості майна та страхових платежів.

Договір може бути укладений на все майно або на окремий його вид. При цьому не допускається вибіркове страхування окремих ділянок, зайнятих під сільськогосподарськими культурами, чи окремих тварин, інших матеріальних цінностей. Страхуванню підлягає все наявне в господарстві майно певного виду чи групи (окремі сільськогосподарські культури, види тварин тощо).

Зі страхування врожаю сільськогосподарських культур договір укладається не пізніше визначеного агрономічними службами оптимального строку посіву (посадки) для даного регіону. А за багаторічними насадженнями — до припинення вегетації. На страхування сільськогосподарських культур, які вирощуються в захищеному грунті, договір має бути укладений до початку виробничого циклу (посіву, висадки). А якщо після укладення договору страхувальник змінює розмір посівної площі в бік її збільшення, йому надається право укласти додатковий договір.

Майно, що надійшло до страхувальника в період дії договору, вважається автоматично застрахованим, а те, що вибуло, — вилученим зі страхового захисту без зміни страхової суми і страхових платежів.

Визначення збитку і страхового відшкодування. При пошкодженні або загибелі врожаю сільськогосподарських культур розмір збитку визначають виходячи з вартості кількісних втрат врожаю основної продукції застрахованої культури або групи культур (залежно від того, як їх було взято на страхування). Збиток обчислюють, множачи різницю між вартістю фактично одержаного урожаю даного року і середньою врожайністю за попередній п’ять років з одного гектара на всю площу посіву.

Якщо на всій площі, де загинула (пошкоджена) культура, або на частині такої площі здійснено пересів (підсів), збиток визначається з урахуванням вартості фактично одержаного валового урожаю основної культури (за цінами, про які досягнуто домовленості при укладанні договору страхування) і фактичної вартості урожаю на площі пересіву (підсіву) за цінами реалізації цієї продукції.

У разі, якщо будь-яку культуру посіяно на площі, більшій за ту, котру було взято в розрахунок при страхуванні, розмір збитку у разі її загибелі (пошкодження) визначається з розрахунку всієї фактичної площі посіву даної культури. Сума страхового відшкодування виплачується пропорційно до відсотка площі культури за договором страхування від фактично посіяної.

Проілюструємо порядок розрахунків страхових платежів та виплати страхового відшкодування на умовному прикладі.

Колективне господарство «Мрія» (Київська область) подало заяву районному відділенню HACK «Оранта» на страхування врожаю озимої пшениці на площі 300 га. І оскільки відповідне поле практично не може бути затоплене, господарство просить виключити зі страхових ризиків повінь, вимокання, сель і відповідно скоригувати страхові платежі.

Середньорічна врожайність озимої пшениці за останні 5 років становила 32 ц/га. Погоджена зі страховиком ціна центнера основної продукції — 28 грн. За цих умов вартість урожаю з одного гектара — 896 грн. (28 х 32), а з усієї площі (300 га) — 268800 грн. (896 х 300). Страхова сума дорівнює 188160 грн. (268800 х 70 : 100). Страховий тариф зі страхування озимої пшениці для господарств області визначений Правлінням HACK «Оранта» у розмірі 10 % від страхової суми. Враховуючи специфіку природних умов і склад ризиків у господарстві, страховик має право застосувати знижувальний коефіцієнт до базової ставки. Нехай він дорівнює 0,25. Тоді тарифна ставка становитиме 7,5 % (10 — 2,5). Сум.а нарахованих страхових платежів за озимою пшеницею досягне 14] 12 грн. (188160 х 7,5 : 100).

Через незвичайні для даної місцевості морози в господарстві повністю загинули посіви озимої пшениці на площі 70 га і пошкоджені на 90 га. На площі, що звільнилася через повністю загиблі посіви, господарство висіяло цукрові буряки, а на частково пошкодженій — підсіяло ярові культури з метою використати продукцію на зелені корми. У поточному році отримано урожай озимої пшениці 3552 ц , цукрових буряків 25400 ц, зелених кормів — 8200 ц. Вартість одного центнера UJ і-рових буряків — 5 грн., а зелених кормів — 1 грн. 50 коп. При розгляді справи про відшкодування збитків виявлено, що фактична площа посівів озимої пшениці до страхового випадку становила 320 га. Господарство має заборгованість зі страхових внесків за цією культурою в сумі 4250 грн. На підставі наведеної інформації потрібно визначити суму збитку, котру страховик має відшкодувати і перерахувати господарству.

Послідовність розв’язування може бути така.

1. Визначається фактична середня врожайність пшениці в розрахунку на гектар засіяної площі. Вона становить 11,1ц (3552 : 320).

2. Кількісна втрата врожаю пшениці з гектара-20,9 ц (32 — 11,1).

3. Втрата вартості врожаю пшениці з гектара- 585 грн. (20,9 х 28).

4. Вартість утраченого врожаю озимої пшениці з усієї площі — 187200 грн. (585х320).

5. Вартість урожаю культур, посіяних і підсіяних на площі загиблих і пошкоджених посівів озимої пшениці, усього 139300 грн., у тому числі вартість цукрових буряків — 127000 грн. (25400 х 5), зелених кормів — 12300 грн. (8200 х 1,5).

6. Сума втрат пшениці за мінусом вартості отриманого врожаю цукрових буряків та зелених кормів — 47900 грн. (187200 — 139300).

7. Сума чистих втрат в розрахунку на один гектар — 150 грн. (47900 : 320). Сума втрат на застраховану площу озимої пшениці — 45000 грн. (150х300).

9. Частка фактично сплачених страхових платежів серед усіх нарахованих, термін сплати яких минув, — 70,1% (14211 — 4250) : (14211 х х 100). Сума збитків на застрахованій площі з урахуванням коефіцієнта фактичної сплати страхових платежів дорівнює 31545 грн. (45000 х х70,1 : 100).

10. Сума страхового відшкодування, що має бути перерахована страхувальникові, становить 22081 грн. (31545 х 70 : 100).

Чинний порядок розрахунку суми збитку має, на нашу думку, певні недоліки. Головний із них полягає в тому, що при визначенні збитків не беруться до уваги витрати господарств на вирощування врожаю на пересіяних і підсіяних площах. За таких умов господарствам часто буває невигідним або страхування, або використання в поточному році площі, на якій загинули сільськогосподарські культури. Компроміс має полягати в гарантії страхувальникові виплати відшкодування в сумі, не нижчій за нормативні витрати на пересів або підсів площі, зайнятої під загиблими або пошкодженими посівами.

Розмір збитку, завданого загибеллю тварин, визначається так: встановлюють середню страхову суму за одну голову тварини за договором страхування і множать її на кількість загиблих голів. Що ж до вимушено забитих тварин, то слід враховувати ще вартість реалізованого м’яса, придатного для харчових цілей, і шкурок хутрових тварин. У разі, якщо за висновком ветеринарної служби м’ясо буде визнане непридатним для використання, страхове відшкодування виплачується як за тварин, що загинули.

При знищенні майна, яке входить до складу основних засобів, розмір збитку визначають з огляду на повну балансову вартість (з урахуванням зносу) і витрати на рятування й упорядкування майна після страхового випадку за відкиданням вартості залишків. При пошкодженні майна збиток визначають, виходячи з вартості відновлення за цінами, що існували на момент укладення договору страхування.

Збиток при пошкодженні (загибелі) кормів, насіння, готової продукції та інших товарно-матеріальних цінностей визначається на підставі облікових даних про рух цих цінностей.

Зауважимо, що страхове відшкодування за загибле або пошкоджене майно виплачується щоразу в розмірі завданих збитків, але в межах страхової суми, зазначеної в договорі.

З метою задоволення невідкладних потреб у фінансуванні заходів з відновлення пошкодженого (знищеного) урожаю та іншого майна страхувальник може одержати аванс — до 50% від попередньо обчисленої суми страхового відшкодування.

На розрахунковий рахунок страхувальника страховик переказує різницю між остаточно визначеною сумою збитку, франшизою, яка передбачена договором, і отриманим авансом.

Розглянуті щойно умови страхування сільськогосподарських підприємств переконливо показують: страховики відійшли від шаблонного, непосильного і неефективного застосування принципу «страхування від усіх бід». Набір страхових послуг поступово стає індивідуалізованим і дедалі повніше враховує інтереси страхувальника. Водночас механізм страхового захисту аграріїв потребує істотного удосконалення. Насамперед він має значно більше сприяти залученню капіталу, який можна спрямовувати на розвиток усіх галузей виробництва та переробки сільськогосподарської продукції. Доцільно посилити взаємозв’язок між страхуванням і кредитуванням, між натуральними і грошовими резервами, передбачити страхування відповідальності за контрактами з сільськогосподарськими товаровиробниками, зменшити страхові тарифи, скоротивши витрати на ведення справи і звільнивши страховиків від оподаткування премій, отриманих за страхування сільськогосподарських ризиків.

СТРАХУВАННЯ ТЕХНІЧНИХ РИЗИКІВ

У світовій практиці страхування технічних ризиків включає у себе:

o страхування будівельного підприємця від усіх ризиків;

o страхування всіх монтажних ризиків;

o страхування машин;

o страхування електронних пристроїв.

В Україні страхування технічних ризиків здійснюється як страхування майнових інтересів при виконанні будівельно-монтажних робіт і охоплює розглянуті далі галузі страхування.

o Майнове страхування, яке включає такі об’єкти страхування:

o продукцію будівельно-монтажних та інших робіт, прямо пов’язаних з будівництвом, реконструкцією та капітальним ремонтом;

o продукцію пусконалагоджувальних робіт;

o будівельні машини, а також засоби та обладнання для виконання монтажу;

o обладнання будівельного майданчика;

o будови та споруди, які реконструюються або капітально ремонтуються;

o відповідальність перед третіми особами.

Через нестабільність економічної ситуації як в Україні в цілому, так і на окремо взятих підприємствах потенційні страхувальники не мають змоги спрямовувати кошти на страхування. Тому на цей час в Україні технічні види страхування, на жаль, ще недостатньо розвинені^ І при розгляді страхування технічних ризиків увагу буде приділено світовому досвіду.

А. Страхування будівельного підприємця від усіх ризиків.

Страхування будівельного підприємця від усіх ризиків (страхування CAR) є одниі^ з основних і найпоширеніших видів страхування технічних ризиків. Це страхування всіх видів будівельних об^єктів, у рамках якого надається страховий захист як від збитків, завданих будівельному об’єкту, спорудам на будівельному майданчику і/або будівельним машинам, так і від претензій третіх осіб внаслідок матеріального збитку або тілесного ушкодження, пов’язаного з будівництвом об’єкта.

Технічний прогрес, підвищення попиту на всі види будівельних робіт, постійне зростання вартості окремих будівельних об’єктів і пов’язане з цим збільшення ступеня технічного та економічного ризиків будівництва зумовили в усьому світі підвищений попит на страхування CAR. Крім того, напружена конкурентна боротьба змушує будівельні фірми при розрахунках ціни пропозиції відмовлятися від достатніх за розміром надбавок за ризик. Оскільки розмір страхової премії завжди менший за ризикову надбавку будівельного підприємця, страхування CAR сприяє зниженню вартості будівництва та надає всім учасникам ефективний захист від фінансових ризиків.

Нерідко забудовники, консультаційні інженерні бюро, архітектори, кредитори та інші суб’єкти будівельної галузі при видачі замовлення наполягають на укладенні договору страхування будівельного підприємця від усіх ризиків. А держава та муніципалітет при видачі замовлень вже давно додержують правила, за яким до умов договору включено вимогу про страхування CAR.

Страхувальники. Страхувальниками можуть бути:

o забудовники;

o будівельні підприємці, що здійснюють проект, включаючи всіх підрядчиків.

Об’єкти страхування. У рамках страхування будівельного підприємця від усіх ризиків можуть бути застраховані будь-які об’єкти будівництва, наприклад:

o житлові будинки та конторські будівлі, лікарні, школи, театри;

o промислові споруди, електростанції;

o дорожні та залізничні об’єкти, аеропорти;

o мости, дамби, греблі, тунелі, іригаційні та дренажні споруди, канали, порти.

Зокрема, страховий захист поширюється ось на що.

o Будівельний об’єкт, а саме:

o усі роботи, які виконуються будівельним підприємством або його підрядчиками згідно з договором, включаючи підготовчі роботи на будівельному майданчику (виймання грунту, планування роботи);

o допоміжні споруди (наприклад, тимчасові обвідні канали та захисні дамби);

o усі матеріали, що зберігаються на будівельному майданчику та необхідні для проведення будівельних робіт.

o Обладнання будівельного майданчика (гуртожитки, склади, во-допідготовчі станції, риштування, інженерні мережі і т. ін.).

o Будівельні машини (землерийні машини, крани тощо, транспортні засоби, використовувані на будівельному майданчику, якщо вони не допущені до експлуатації на дорогах загального користування).

o Витрати з розчищення території після страхового випадку.

o Відповідальність (претензії третіх осіб, що виникли в результаті матеріального збитку або тілесного ушкодження у зв’язку з виконанням будівельних робіт і за які, згідно із законодавством, страхувальник може нести відповідальність).

o Об’єкти, які доручені страхувальникові або перебувають у нього на зберіганні і на яких чи біля яких виконуються роботи.

Страхові випадки. Страхування будівельного підприємця від усіх ризиків дає досить широкий страховий захист. Усі збитки, завдані застрахованим предметам протягом дії договору страхування внаслідок аварійної події, тобто раптово та несподівано, підлягають відшкодуванню, якщо лише вони не пов’язані з винятками, зазначеними в умовах страхування чи в полісі.

До страхових ризиків, як правило, належать:

o пожежа, вибух, удар блискавки, падіння літальних апаратів, збитки, до яких призвела дія води або інших засобів, що використовувались для пожежогасіння;

o паводок, повінь, затоплення, дощ, сніг, лавина, підводний землетрус;

o бурі всіх видів;

o землетрус, опускання грунту, зсув, обвал;

o злом, крадіжка;

o будь-який брак внаслідок халатності, необачності, необережності, злого наміру.

Можуть також бути застраховані від загибелі, пошкодження чи руйнування такі предмети: будівельний матеріал, обладнання будівельного майданчика й будівельні машини, у тому числі й під час їх пересування на самому майданчику. Це стосується й тимчасового зберігання на будівельному майданчику обладнання будівельного майданчика та будівельних машин чи їх пошкодження при монтажі або демонтажі.

Винятки. Міжнародною практикою страхування будівельного підприємця від усіх ризиків передбачено такі винятки:

o пошкодження внаслідок воєнних чи подібних до війни подій, суспільних хвилювань, арешту майна будь-яким органом влади;

o пошкодження внаслідок страйків чи заколотів (іноді після ретельної перевірки обставин події страхове відшкодування може виплачуватися);

o пошкодження, спричинені впливом ядерної енергії;

o пошкодження, завдані з наміром чи в результаті грубої необачності страхувальника або його представника;

o внутрішні пошкодження будівельних машин, тобто пошкодження, до яких призвели не зовнішні фактори;

o ліквідація недоліків виконання будівельних робіт (наприклад, використання дефектного чи непридатного матеріалу).

o претензії за неустойками та недоліками наданих послуг. Термін страхування. Страховий захист починається в момент початку будівельних робіт або після вивантаження застрахованих предметів на будівельному майданчику і закінчується прийманням чи пуском в експлуатацію споруди. Відповідальність за обладнання будівельного майданчика та будівельні машини починається після їх вивантаження на будівельному майданчику й закінчується в момент вивезення із цього майданчика. Поряд з цим є можливість поширити страховий захист і на період технічного обслуговування.

Страхова сума. Страховою сумою, на яку страхуються будівельні роботи, є договірна вартість будівництва, включаючи вартість наданих забудовником будівельних матеріалів і/або виконаних ним робіт. При підвищенні вартості будівництва рекомендується негайно повідомляти страховика, щоб у разі настання страхового випадку уникнути неповного страхування. Наприкінці строку страхування перевіряють відповідність розміру страхових сум вартості об’єкта. При потребі доплачується частина остаточної премії.

Страхові тарифи. У страхуванні будівельного підприємця від усіх ризиків відсутні загальноприйняті тарифи твердих ставок премій, оскільки кожний будівельний об’єкт слід оцінювати з урахуванням технічних та місцевих умов, які в кожному окремому випадку різні. При оцінюванні ризику будівельного об’єкта насамперед слід ураховувати такі чинники:

o характер будівельного майданчика та ступінь його нараження на ризик (кліматичні та тектонічні умови, наприклад ступінь небезпеки настання землетрусу, повені, затоплення);

o конструктивні особливості об’єкта та властивості будівельних матеріалів;

o методи будівництва та заходи, що забезпечують виконання робіт;

o ризики, які впливають на виконання графіка робіт, тощо. Щоб страховик мав можливість розробити тарифи з урахуванням ризиків, він повинен ознайомитися з підрядним договором на виконання будівельних робіт, кресленнями, описом будівельного об’єкта, планами-графіками, кошторисами витрат та іншими документами, потрібними йому для оцінки. Повна документація дає змогу якнайточніше оцінити ризик і якомога точно розрахувати страхову премію.

Згідно з Порядком визначення вартості будівництва, що здійснюється на території України, до договірної ціни можуть включатися витрати зі страхування ризиків, що забезпечують захист майнової зацікавленості учасників контракту — у розмірах, що визначені замовником, але не більш як 2 % від вартості будівництва.

Б. Страхування всіх монтажних ризиків. Страхування всіх монтажних ризиків (страхування EAR), як і страхування будівельного підприємця від усіх ризиків, є порівняно молодим видом страхування технічних ризиків. В основу цього виду страхування покладено ідею забезпечення страхувальникові необхідного і якомога повнішого страхового покриття всіх ризиків, які виникають при монтажі машин та механізмів, а також при зведенні сталевих конструкцій.

До впровадження страхування всіх монтажних ризиків страхувальникам, які бажали застрахувати основні ризики, що виникають при виконанні монтажних робіт, необхідно було укладати цілий ряд страхових договорів, щоб отримати захист від таких ризиків, як пожежа, буря, повінь, злом, крадіжка, а також відповідальність перед третіми особами. При цьому загальна страхова премія була непомірне високою, а отримане таким чином страхове покриття не було достатнім, оскільки не покривалися технічні ризики. Крім того, часто дублювалися окремі види страхування, через що при настанні страхового випадку виникали небажані ускладнення: подвійне страхування, регреси тощо.

З розвитком промисловості економічна роль страхування монтажних ризиків дедалі зростала, і нині в усіх розвинених країнах цей вид страхування став фактично незамінним. Ризики, що виникають при виконанні великих замовлень для монтажних організацій і для самого замовника, наприклад спорудження мостів чи промислових підприємств, можуть бути покриті лише за рахунок страхування всіх монтажних ризиків. Тому банки та інші кредитні установи наполягають на укладанні договорів страхування всіх монтажних ризиків, щоб надані ними фінансові кошти були якомога повніше захищені від ризиків. Коли органи державної або муніципальної влади проводять конкурс з видачі замовлень, вони часто вимагають укладання договору страхування EAR.

Страхувальники. Страхувальниками можуть бути всі сторони, для яких монтаж об’єкта пов’язаний з ризиком, наприклад:

o виробник чи постачальник монтажного об’єкта, якщо монтажні роботи виконуються ним самим або під його відповідальність;

o фірми, яким доручено виконати монтаж;

o покупець монтажного об’єкта;

o кредитор.

Об’єкти страхування. Страхуються, як правило, монтаж та пробний пуск усіх видів машин, механізмів та конструкцій, наприклад:

o турбін, генераторів, парових котлів, компресорів двигунів внутрішнього згоряння, електродвигунів, трансформаторів, випрямлячів, комутаційних пристроїв;

o верстатів, насосів, підйомників, кранів, транспортерів, канатних доріг;

o сталевих мостів, повітряних ліній, трубопроводів, ємкостей, посудин, друкарських, паперовиробних машин, текстильних верстатів, цехів; а також монтаж та пробний пуск силових установок і фабрик, до складу яких уходять такі об’єкти, як електростанції, сталеплавильні заводи, хімічні установки, доменні печі, паперові фабрики, текстильні фабрики, установки для виробництва інших споживчих товарів.

Страховий захист може поширюватися й на такі об’єкти:

o машини, пристрої та обладнання для проведення монтажу, наприклад крани, щогли, лебідки, зварювальні апарати, компресори;

o предмети, що перебувають на монтажному майданчику та взяті на зберігання страхувальником;

o витрати з розчищення території;

o додаткові витрати з оплати наднормових робіт, робіт у вихідні та святкові дні, перевезення великих за масою вантажів, а в особливих випадках — перевезення вантажу повітряним транспортом (але всі ці витрати мають бути безпосередньо пов’язані з ліквідацією збитку, що підлягає відшкодуванню);

o відповідальність, тобто претензії третіх осіб, що виникли в результаті матеріального збитку або тілесного ушкодження, пов’язаних з виконанням монтажних робіт, за які страхувальник згідно із законодавством може нести відповідальність. Претензії робітників та службовців, зайнятих монтажними роботами, не приймаються (вони регулюються в рамках страхування від нещасних випадків).

Страхові випадки. Страхування всіх монтажних ризиків забезпечує досить повне страхове покриття. Усі збитки, що спричинюються застрахованим предметам протягом дії договору страхування внаслідок аварійної (несподіваної) події, підлягають відшкодуванню, якщо лише вони не пов’язані з винятками, зазначеними в полісі. До страхових ризиків, як правило, належать:

o пожежа, вибух, удар блискавки, падіння літальних апаратів, збитки, до яких призвела дія води або інших засобів, що використовувалася для пожежогасіння;

o паводок, повінь, затоплення, дощ, сніг, лавина, підводний землетрус;

o бурі всіх видів;

o землетрус, опускання грунту, зсув, обвал;

o злом, крадіжка;

o помилки під час монтажу;

o халатність, необачність, необережність, злий намір:

o коротке замикання, надмірна напруга, електричні дуги;

o підвищений і знижений тиск, пошкодження внаслідок дії відцентрової сили;

o інші аварійні події, наприклад пошкодження частинами, що обвалюються чи падають, проникнення чужорідних частинок, збитки, до яких призвели перевезення на монтажному майданчику, тощо.

Винятки. Міжнародною практикою передбачені такі винятки:

o пошкодження внаслідок воєнних чи подібних до війни подій, суспільних хвилювань, арешту майна будь-яким органом влади;

o пошкодження внаслідок страйків чи заколотів (іноді після ретельної перевірки обставин події страхове відшкодування може виплачуватися);

o пошкодження, спричинені впливом ядерної енергії;

o пошкодження, завдані з наміром чи в результаті грубої необачності страхувальника або його представника;

o збитки, що виникли через недоліки в конструкції, дефекти матеріалу чи помилки при виготовленні;

o несправність машин та пристроїв внаслідок експлуатації монтажного обладнання (тобто пошкодження, спричинені не зовнішніми факторами);

o претензії за неустойками та недоліками наданих послуг.

Термін страхування. Термін дії страхування всіх монтажних ризиків починається, як правило, після вивантаження матеріалу на монтажному майданчику та закінчується в момент завершення всіх робіт з монтажу об’єкта та пробного його пуску. Отже, цей вид страхування охоплює ризик зберігання під час монтажу та пробний пуск, котрий здебільшого обмежується чотиритижневим строком. Поряд з цим є можливість поширити страховий захист і на період технічного обслуговування.

Страхова сума. Страховою сумою є вартість установок згідно з договором про постачання, включаючи витрати з перевезення, митний збір, інші збори та витрати з монтажу. Якщо в разі настання страхового випадку страхова сума виявиться заниженою (що можливо при зростанні цін і підвищенні заробітної плати), то при відшкодуванні збитку враховується факт неповного страхування. Тому про зміни у страховій сумі рекомендується негайно повідомляти страховика.

Страхові тарифи. У страхуванні всіх монтажних ризиків використовуються лише посібники з тарифікації, які при проведенні масових страхових операцій передбачають звичайні ризики, ступінь яких не збільшений. Немає змоги встановити тверді ставки премій за всіма видами монтажних робіт та ризиків. Тому премію з кожного конкретного ризику доводиться обчислювати окремо з урахуванням особливих умов відповідного випадку. При цьому береться до уваги така інформація: технічний опис споруджуваного об’єкта, його вартість, виробничий процес, план місцевості, геологічні, гідрологічні та метеорологічні дані про місце монтажу, наявність охорони, засобів пожежогасіння, досвід монтажної фірми з монтажу аналогічних об’єктів і т. ін.

В. Страхування машин. Незважаючи на те, що страхування машин існує вже протягом 80 років, цей вид страхування технічних ризиків є молодим і динамічним напрямком страхування, розвиток якого пов’язаний з розвитком технологій.

Страхування машин набуло поширення у зв’язку з потребою надати підприємствам можливість ефективно захистити дорогі машини, механічне обладнання та установки.

Крім первинного завдання, яке полягає в тому, щоб прийняти від страхувальника ризик, пов’язаний із виникненням непередбаченого чи раптового збитку, страхування машин дає змогу застрахованим підприємствам відмовитися від створення резервів на випадок виникнення збитків. Адже для цього підприємство має вилучити з обігу ліквідні кошти, що в будь-який момент повинні бути в розпорядженні підприємства. А це виключає можливість використати їх як працюючий капітал для ефективного функціонування та розвитку підприємства. А на страхування спрямовуються значно менші кошти, що дозволяє розвивати виробничий процес.

Страхувальники. Страхування машин має велике значення для кожного, хто їх експлуатує. І це стосується не лише промислових підприємств, на яких працюють великі машини чи повністю автоматизовані виробничі установки. Страхування машин має вирішальне значення саме для середніх та невеликих підприємств, де пошкодження машин може потягти за собою фінансові та економічні збитки.

Об ‘єкти страхування, У рамках страхування машин можуть бути застраховані всі машини, апарати, механічне обладнання й установки, наприклад:

o машини, що виробляють енергію (парові котли, турбіни, генератори);

o машини й установки для розподілу енергії (трансформатори, високо- й низьковольтні установки);

o усі виробничі й допоміжні машини (верстати, мішалки, насоси, компресори, ємкості, апарати, трубопроводи тощо).

Не підлягають страхуванню, як правило, лише деякі предмети, термін служби яких порівняно з терміном служби всього об’єкта невеликий. Здебільшого до них належать такі предмети:

o усі види змінного інструменту;

o пуансони, матриці, троси, ланцюги, ремені, стрічки, сита;

o вироби зі скла, кераміки, деревини, а також шини;

o матеріали виробничого призначення всіх видів (наприклад, паливо, газ, засоби охолодження, каталізатори, рідини, мастила).

Страхові випадки. За своєю природою цей вид страхування являє собою страхування машин від аварій, котре покриває збитки, що виникли несподівано й непередбачене. Матеріальні збитки мають стосуватися реальної вартості застрахованого майна, через що постає потреба його ремонту чи заміни.

Основні страхові випадки у страхуванні машин такі:

o помилки в конструкціях та розрахунках, помилки під час монтажу, дефекти лиття та матеріалу;

o помилки в обслуговуванні, недбалість, необережність, злий намір;

o пошкодження внаслідок дії відцентрової сили;

o коротке замикання та інші електричні ризики;

o нестача води в парогенераторах;

o фізичний вибух;

o буря, мороз, льодохід.

Винятки. Головні винятки у страхуванні машин такі:

o воєнні чи подібні до них події, усі види громадського безладдя, а також дії страйкарів чи робітників і службовців, що підпадають під локаут;

o намір чи груба необережність страхувальника або його представника;

o ризики, страхування яких передбачено іншими видами страхування (наприклад, вогонь, блискавка, вибух, спричинений хімічною реакцією, крадіжка, злом та крадіжка зі зломом);

o затоплення, повінь, землетрус, просідання грунту, зсув;

o дії наземних, водних та повітряних транспортних засобів;

o спрацювання внаслідок звичайного використання чи експлуатації, а також дія кавітації, ерозії, корозії та накипу;

o помилки або несправності, що існували на момент укладання договору страхування і про які страхувальник знав чи мав знати;

o помилки чи недостачі, за які несе відповідальність постачальник (у рамках гарантійних зобов’язань).

Страхова сума. Страховою сумою є вартість машин, які підлягають страхуванню. Страхове відшкодування — це вартість відновлення машин (відновлювальна вартість, митний збір, витрати на транспорт та монтаж) у межах страхової суми чи ліміту відповідальності за кожним об’єктом.

Якщо змінюється страхова вартість, наприклад за рахунок підвищення цін, то страхувальник зобов’язаний повідомити про це страховика, щоб уникнути неповного страхування.

Страхова премія. Ставки премій у страхуванні машин визначаються окремо за кожним типом машин, причому премії можуть здаватися високими, що зумовлюється підвищеною частотою страхових випадків у цій галузі порівняно, наприклад, із вогневим страхуванням.

Г. Страхування електронних пристроїв. Страхування електронних пристроїв почалося в 20-х роках у Німеччині зі страхування слабкострумових установок. На той час страхувалися майже виключно засоби зв’язку, наприклад телефон і телетайп.

У 50-ті роки застосування слабкострумових установок спостерігалось осооливо бурхливо (зокрема, в таких галузях, як промислова електроніка, електромедицина та техніка зв’язку) завдяки можливостям техніки напівпровідників, що характеризується різнобічністю та економічністю. У сфері промислової електроніки особливо прогресивним стало на той час застосування ЕОМ для обробки даних, страхування яких було новим для страховиків.

Після 1980 року поступовий розвиток електронних систем виявився вирішальним для страхування ЕОМ у рамках цієї галузі страхування. Цей розвиток знайшов своє відображення в перейменуванні страхування слабкострумових установок на страхування електронних пристроїв, що згодом перетворилося на окремий вид у галузі страхування технічних ризиків.

Страхувальники. Страхувальниками електронних пристроїв можуть бути власники або наймачі електронних систем.

o Власник може бути страхувальником:

o як експлуатаційник — від майнових збитків лише в разі, якщо виробник не несе відповідальності за своїми гарантійними зобов’язаннями;

o як наймодавець установок — від майнових збитків, якщо немає підстав для пред’явлення претензій до орендатора в зв’язку з його звільненням від відповідальності;

o як фірма, що обслуговує застраховану установку — від майнових збитків, зумовлених роботою обслуговуючого персоналу на застрахованій установці.

o Наймач — від майнових збитків, за які він згідно з договором про наим чи згідно із законодавством несе відповідальність.

Об’єкти страхування. У рамках майнового страхування електронних пристроїв можуть бути застраховані всі електронні системи. До них належать:

o ЕОМ для обробки даних (ЕОМ, які використовуються в галузі наукових досліджень, у комерційних обчислювальних центрах і промисловості);

o електронні та ядерні медичні апарати (рентгенівські апарати для діагностики та терапії, випромінювачі типу бетатрон, гамматрон, великогабаритні стерилізатори, апарати «залізні легені» тощо, тобто всі електронні та ядерні апарати, що використовуються в лікарнях, лікарняних та стоматологічних кабінетах, медичних лабораторіях);

o пристрої передавання інформації (телетайпи, центральні телефонні станції (комутатори) та засоби зв’язку, установки спрямованого радіозв’язку, радіолокаційні установки, пристрої в неземних станціях авіанавігації та супутникового зв’язку, радіо- і телепередавачі, великі антенні пристрої, системи телевідеотексту, факсимільні апарати тощо);

o інші пристрої, а саме:

o телевізійні пристрої, які використовуються у виробничих цілях, апаратно-студійні блоки для кіно- і телестудій, аналізатори, електронні мікроскопи, кліхографи, годинникові пристрої, викликальні та розмовні пристрої, пристрої управління дорожнім рухом, тоталізатори і т. ін.;

o конторські машини, наприклад адресодрукувальні, бухгалтерські, фактурні автомати, автоматичні друкарські машинки й настільні калькулятори;

o диктофони, копіювальні машини, пристрої мікрофільмування, мно-жильна техніка.

Крім того, можуть бути застраховані носії даних та додаткові витрати, які пов’язані з виходом із ладу ЕОМ для обробки даних.

Страхові випадки. За своєю природою страхування електронних пристроїв є «страхуванням від аварій» на базі страхування від усіх ризиків. Воно покриває всі збитки, що виникають раптово й несподівано. Ці матеріальні збитки мають торкнутися реальної вартості застрахованого предмета, через що постає потреба його ремонту чи заміни.

До страхових випадків, як правило, належать:

o пожежа, вибух, удар блискавки, падіння літальних апаратів;

o скупчення диму, сажі, газів;

o дія води, вологи (якщо вона не спричинена атмосферними опадами чи не зумовлена умовами виробництва);

o коротке замикання та інші аварійні ситуації, пов’язані з дією електроенергії;

o помилки в конструкціях та розрахунках, помилки виробника, помилки при виготовленні та монтажу, дефекти лиття й матеріалу;

o помилки в обслуговуванні, недбалість, необережність;

o злий намір та зазіхання третіх осіб;

o град, мороз, буря;

o опускання грунту, зсув, обвал, лавини.

Крім стандартного обсягу покриття страховий захист може охопити деякі додаткові ризики: землетрус, виверження вулкану, тайфун, ураган, циклон; страйк і хвилювання; ризики при транспортуванні; крадіжку; додаткові витрати.

Винятки. Основні причини, з яких збиток не відшкодовується, такі:

o воєнні дії та всі види суспільних хвилювань;

o пошкодження, зумовлені впливом ядерної енергії;

o пошкодження, завдані з наміром чи в результаті грубої необачності страхувальника або його представника;

o спрацювання у процесі експлуатації, а також через корозію;

o помилки чи несправності, за які на підставі договору або за законом несе відповідальність третя особа;

o несправності, які зумовлені виходом з ладу чи перериванням системи постачання газом, водою чи електроенергією;

o витрати на виконання робіт з технічного обслуговування;

o суто зовнішні недоліки (подряпини на лакованих чи полірованих поверхнях).

Страхова сума. Страховою сумою є вартість електронних пристроїв, які підлягають страхуванню. Страхове відшкодування — це вартість відновлення пристроїв у межах страхової суми чи ліміту відповідальності за кожним об’єктом. Якщо змінюється страхова вартість (наприклад, за рахунок підвищення цін), то страхувальник зобов’язаний повідомити про це страховика, щоб уникнути неповного страхування.

Страхові тарифи. При встановленні розміру премій користуються нормативами, якими враховуються звичайні (не підвищені) ризики. Спеціальні пристрої або пристрої, які вперше з’являються на ринку, тарифікують з урахуванням специфічних особливостей ризику.

В Україні страхування електронних пристроїв не становить окремого виду, а предмети, що належать до електронних пристроїв, страхуються на умовах страхування майна.

Становлення ринкових відносин в Україні, приватизація державної власності, розвиток інвестування та збільшення числа власників — потенційних страхувальників, а також вихід нашої держави на міжнародну арену в плані економічних взаємовідносин — усе це позитивно вплине на ситуацію з проведенням технічних видів страхування.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра фінансів

ПОЯСНЮВАЛЬНА

ЗАПИСКА

ДО ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

НА ТЕМУ:

Шляхи вдосконалення кредитної діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

Студент групи ЗФК-042 В.Ю. Мороз

Чернігів 2010 р.

РЕФЕРАТ

Дипломна робота на тему «Шляхи вдосконалення кредитної діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»: 120 сторінок, 9 рисунків, 13 таблиць, 18 формул, 64 джерел, 5 додатків, 6 листів графічного матеріалу.

В дипломній роботі комплексно проведено оцінку структури та якості кредитного портфеля ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Метою роботи стали розробка та пошук практичних рекомендацій щодо шляхів вдосконалення кредитної діяльності на базі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

В першому розділі розглянуто теоретичні аспекти кредитної діяльності комерційного банку: економічна сутність, функції, види кредиту; принципи банківського кредитування; кредитний ризик та наведена методика оцінки кредитоспроможності позичальника.

Також викладені правові аспекти діяльності комерційного банку, приведена нормативно-правова база, якою керуються комерційні банки в процесі своєї діяльності.

Друга частина роботи містить загальну фінансово-економічну характеристику діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 рр. Проведений детальний аналіз структури та якості кредитного портфеля ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Як результат, у третьому розділі приведені практичні рекомендації щодо шляхів удосконалення кредитної діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК, КРЕДИТ, БАНКІВСЬКИЙ КРЕДИТ, ПРОЦЕНТНА СТАВКА, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТУ, КРЕДИТНІ ОПЕРАЦІЇ, КРЕДИТНИЙ ПОРТФЕЛЬ, КРЕДИТНИЙ РИЗИК, ПРОЦЕНТНИЙ РИЗИК, СТУПІНЬ РИЗИКУ, СТРАХОВИЙ РЕЗЕРВ, СТРУКТУРА КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ, ЯКІСТЬ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ.

ЗМІСТ

ВСТУП

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ»

1.1 Сутність кредитних операцій та їх роль у діяльності комерційного банку

1.2 Принципи та процес банківського кредитування

1.3 Система управління кредитним ризиком комерційного банку

1.4 Методика оцінки кредитоспроможності позичальників

1.5 Нормативно-правове забезпечення кредитної діяльності комерційного банку

2 ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ КРЕДИТУВАННЯ ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» 50

2.1 Загальна фінансово-економічна характеристика діяльності банку

2.2 Характеристика кредитного процесу та методики оцінки кредито 

спроможності позичальників ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

2.3 Аналіз структури кредитного портфеля банку

2.4 Аналіз якості кредитів, наданих фізичним та юридичним особам банку

3 ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ КРЕДИТУВАННЯ ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ»

3.1 Заходи щодо покращення кредитного процесу з точки зору ризиків

3.2 Економічне обґрунтування ефективності запропонованих заходів

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ДОДАТОК А «Розгорнута класифікація видів кредитів»

ДОДАТОК Б «Баланси ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 рр.».

ДОДАТОК В «Показники наданих кредитів фізичним та юридичним особам ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 роки»

ДОДАТОК Г «Кредитний портфель ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 роки»

ДОДАТОК Д «Кредитний портфель ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за видами економічної діяльності 2007-2007 років»

ВСТУП

В умовах формування ринкового середовища, спаду промислового та сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та банківській системі в цілому.

Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко і ефективно реагувати на нові механізми господарювання, тому актуальність даної теми є очевидною.

В той же час однією з проблем банківської системи в цілому, є досить високий ризик кредитних операцій. По-перше, теоретична недосконалість питання захисту інтересів кредитора від кредитних ризиків, по-друге, незадовільний фінансовий стан більшості суб’єктів підприємництва, по-третє, невисока кадрова підготовка працівників банківської системи тощо.

Аналізуючи ситуацію, яка склалася в банківській сфері, можна зробити висновок, що банки зазнають фінансового краху в зв’язку з надзвичайно ризикованою кредитною політикою.

З огляду на існуючи проблеми та ситуацію на грошово-кредитному ринку, питання щодо шляхів вдосконалення кредитної діяльності є досить цікавим. Адже, вивчення джерел і форм забезпечення погашення кредитів, розробка методів зниження питомої ваги неповернених позичок в загальному обсязі наданих кредитів, ефективне використання результатів аналізу наданих кредитів, ефективне управління процентним ризиком, формування банком резерву на покриття можливих втрат за позиками, впровадження якісних форм забезпечення та контролю за цільовим використанням позички справляють регулюючий вплив на банківську діяльність.

Тому з причини складності та багатогранності даної теми, що розглядається, чимало питань потребує поглибленого системного вивчення. Об’єктом дослідження виступає Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль».

Предметом дослідження виступає кредитна діяльність ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Метою даної роботи є пошук шляхів вдосконалення кредитної діяльності на базі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

Виходячи з визначеної мети задачами даної дипломної роботи є:

1) розкрити сутність та основні аспекти кредитної діяльності комерційного банку;

2) розкрити поняття кредитного ризику та структури кредитного портфеля;

3) розглянути нормативно-правове забезпечення у сфері кредитування;

4) дати загальну фінансово-економічну характеристику діяльності комерційного банку;

5) провести аналіз структури кредитного портфеля ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»;

6) на підставі проведеного аналізу кредитного портфеля та дослідження грошово-кредитного ринку запропонувати шляхи вдосконалення кредитної діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Методичну та теоретичну основу роботи складають праці українських та зарубіжних науковців (А.М. Мороз, М.І. Савлук, С.Н. Кабушкін, А.О. Мілай, І.М. Парасій-Вергуненко та інші), законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Національного банку України, внутрішньобанківські інструкції та положення. Інформаційну основу складають звітні та поточні матеріали комерційного банку, дані періодичного друку, підручники, посібники, інші джерела інформації [1-12,17,27,38-41,64].

Результати даної дипломної роботи можуть бути враховані банківською установою при розробці своєї кредитної політики, а також висвітлений матеріал буде цікавим широкому загалу фахівців у сфері економіки та фінансів.

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ»

1.1 Сутність кредитних операцій та їх роль у діяльності комерційного банку

Банкiвська система сьогоднi – це одна з найважливiших та невiд’ємних структур ринкової економiки. Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

Діяльність ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як і будь-яка діяльність інших суб’єктів підприємницької діяльності нормується та забезпечується згідно з Конституцією України та законами і підзаконними актами.

Згідно статті 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції та підприємницької діяльності. Також не допускається зловживання монопольним станом на ринку, неправомірне обмежування конкуренції та недобросовісна конкуренція [1].

Законом України «Про банки i банкiвську діяльність» встановлено, що банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [6].

За твердженням Р. Коцовської та В. Ричаківської поняття «кредит» виникло на певному етапі розвитку людського суспільства як явище історичне. Розвиток банкiв та товарного виробництва, обiгу йшли поруч i тiсно переплiтались, тобто взаємовідносини між товаровиробниками і кредитором виникали тоді, коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Тому й виникла потреба, наприклад у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, тобто – у кредит. Банки при цьому формувались як фiнансовi посередники, що залучають капiтали, заощадження населення та iншi грошовi засоби, які вивiльнюються в ходi господарської дiяльностi, i надають їх у тимчасове користування iншим агентам, що потребують додаткового капiталу [37].

Ставши iнституцiєю фiнансового перерозподiлу вартостi, у даний час комерцiйнi банки можуть запропонувати клiєнтам до 200 видiв рiзноманiтних банкiвських продуктiв та послуг. Проте є наявний визначений базовий перелiк операцій, без яких банк не може нормально функцiонувати, такою є кредитна діяльність. В структурі активних операцій банку найбільша питому вагу займає саме кредитна діяльність, тому найбiльша частина активiв банку вкладається саме у кредитнi операцiї.

Кредитні операції – це відношення між кредитором і дебітором (позичальником) із приводу надання (одержання) у тимчасове користування коштів, їхнього повернення й оплати.

Кредитнi операцiї є найважливiшим джерелом прибутку банку, проте у зв’язку зi збiльшенням в останнi роки випадкiв неповернення кредитiв данi операцiї складають пiдвищену небезпеку для стiйкостi та стабiльностi банку в цiлому. Прикладом щодо цього можуть слугувати долi ряду банкiв України, краху яких сприяла ризикова кредитна полiтика.

Кредитнi вiдносини мiж комерцiйними банками та позичальниками будуються на пiдставi кредитних договорiв (угод). В практичній дiяльностi банкiв розрiзняється кредитування пряме й опосередковане. При прямому кредитуваннi договiр на позичку укладається безпосередньо мiж банком-кредитором i позичальником. Опосередковане кредитування вiдбувається при купiвлi банком фiнансових зобов’язань (як правило, векселiв) позичальника. Зазвичай, відносини між суб’єктами кредитної угоди мають добровільний характер.

В умовах ринкової економіки об’єктом кредитних відносин за твердженням М.І. Савлука виступають переважно гроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси – матеріальні, технічні, трудові, природні тощо. Матеріальні блага об’єктом кредиту виступають рідко. Характерною рисою кредиту є сплата процентів за користування ним [20].

Специфічний прояв суті кредиту полягає в виконанні таких функцій, як перерозподільчої, емісійної та контрольної.

При визначенні функцій кредиту треба мати на увазі, що при зміні економічної суті в процесі історичного розвитку змінюються і його функції. За допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення, отже, кредит виконує перерозподільчу функцію. Вона властива всім формам та видам кредиту. Перерозподілятися може тільки вартість (як у товарній, так і в грошовій формі), яка в даний момент є вільною. При цьому власник вартості не змінюється, ним залишається кредитор. Позичальник тимчасово користується лише споживчою вартістю наданих у кредит речей чи грошових ресурсів. Вартість може перерозполятися між окремими суб’єктами господарської діяльності, галузями народного господарства, регіонами країни та між різними країнами.

Наступною функцією кредиту є створення грошей для грошового обігу – емісійна функція. Її виконує тільки банківський кредит. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу. Однак вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж їх випуск в обіг. Воно повинно супроводжуватися цілим рядом заходів, які дали б можливість зменшити кількість грошей в обігу.

А.М. Мороз також зазначає, що кредиту властива і контрольна функція. Вступивши в кредитні відносини, позичальник і кредитор повинні здійснювати контроль за своєю діяльністю [38].

Форма кредиту характеризує зовнішній прояв і організацію кредитних відносин. Зміна його змісту, обумовлена зміною в характері виробничих відносин, призводить до зміни або появи нових форм кредиту.

Форма кредиту визначається за такими ознаками:

характером кредитних відносин;

складом учасників;

рівнем та джерелом виплати процента;

речовим проявом кредитної угоди.

Кредитні відносини мають вартісну форму оскільки вони виникають за умов, коли гроші передаються на умовах повернення.

Залежно від суб’єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів: банківський, державний, міжгосподарський (комерційний); виробничий; споживчий; лізинговий; міжнародний [38].

Провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, який надають і одержують банки. Саме банки акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички. Банківський кредит – це двосторонній рух грошових коштів, які надаються банком у позику за певну плату на засадах забезпеченості, поверненості, строковості. Він відображає економічні відносини між кредиторами (банками) та суб’єктами кредитування (позичальниками), ними можуть бути як юридичні так і фізичні особи.

Банківський кредит пов’язаний з акумулюванням тимчасово вільних грошових коштів, їх перерозподілом на умовах поверненості, а також з емісією грошових знаків в обігу через систему кредитування. Умова поверненості грошових коштів дає можливість перерозподіляти грошові кошти неодноразово.

Як ствердує О.Я. Стойко, банківський кредит – це основна форма кредиту. Ступінь і спрямованість його впливу на економічні процеси залежать від використання певних методів кредитування, які застосовуються до конкретних економічних умов [60].

Державний кредит становить друге за значенням джерело фінансування державних витрат. Найбільш широко державні кредити розповсюджені в економічно розвинених країнах. Так вони становлять собою найбільш цивілізовану форму покриття дефіциту бюджету.

Державний кредит – це сукупність грошових відносин, які виникають між державою, з одного боку, та фізичними й юридичними особами, з іншого боку, з приводу, по-перше, вилучення тимчасово вільних коштів та їх використання на фінансування державних витрат; по-друге, надання фінансової допомоги підприємствам та організаціям на умовах строковості, платності та повернення.

Комерційний кредит відображає кредитний договір між двома господарюючими суб’єктами – продавцем (кредитором) та покупцем (позичальником). Комерційний кредит надається постачальником покупцеві. Потреба у ньому виникає тоді, коли підприємство-товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У таких випадках товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит. Ця передача може оформлятися векселем (борговим зобов’язанням). Під вексель постачальник (векселедержатель) отримує в банку кредит, при цьому міжгосподарський кредит трансформується у банківський.

Комерційний кредит має такі недоліки: обмеженість у часі, розмірах; іноді вимушений з боку постачальника характер відстрочки платежу у зв’язку з фінансовим становищем покупця, ризик для постачальника, великий вплив з боку банківської сфери при обліку векселів.

Споживчий кредит відображає відносини між кредитором та позичальником з приводу кредитування кінцевих потреб.

Споживчий кредит – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

В усіх країнах споживчий кредит виступає системою грошових відносин, пов’язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів юридичних і фізичних осіб.

Споживчий кредит – це кредит, який дає:

можливість отримати ті речі, яких без використання кредиту потрібно було б довго чекати, або ж які були б недоступні для отримання;

гнучкість: робити придбання товарів в зручний час, навіть тоді, коли споживач не має в своєму розпорядженні необхідної суми готівки;

безпеку: коли людина купує або мандрує, кредитні картки є більш зручним і надійним засобом платежу в порівнянні з готівкою;

допомогу: споживчий кредит дозволяє оплачувати непередбачені термінові витрати (ремонт автомобіля після аварії тощо).

Але споживчий кредит має і свої недоліки, які слід враховувати. Так В.Д. Лагутін зазначає, що іноді кредитні рахунки створюють оману багатства і це призводить до надмірних витрат і згодом по мірі накопичення боргів часто виникають труднощі, щодо щомісячних платежів. Покупки в кредит обходяться дорожче, ніж при оплаті готівкою. Це відбувається тому, що при купівлі товару в кредит ціна на товар часто вища, ніж при оплаті готівкою, а також до неї слід добавити процент за користування кредитом [32].

Отже, споживчий кредит прискорює реалізацію товарів широкого вжитку і побутових послуг, збільшує платоспроможний попит населення, підвищує його життєвий рівень.

Лізинговий кредит – це відносини між самостійними юридичними особами з приводу надання в оренду засобів праці, а також фінансування, придбання рухомого та нерухомого майна на визначений строк. Лізинг представляє собою форму майнового кредиту. Об’єктом лізингу є будь-яке рухоме майно (автомобілі, устаткування) та нерухоме (будівлі, споруди) майно, що відносяться до основних фондів і є об’єктом купівлі-продажу.

Розрізняють оперативний та фінансовий лізинг:

оперативний лізинг – це перепоступка майна на термін, який менший терміну повної амортизації. Він поділяється на короткостроковий оперативний лізинг – від декількох днів до 1 року та середньостроковий від 1 року до 5 – 10 років;

фінансовий лізинг – це перепоступка майна на термін повної амортизації.

Лізинговий кредит може бути погашений шляхом повернення кредитору вартості в тій самій натурально-речовій формі, укладення нової лізингової угоди на коротший термін та за пільговими ставками.

Лізинг сприяє прискоренню реалізації продукції виробництва, доведення її до споживача. Для кредитора (лізингової фірми) лізингові операції є джерелом доходів у вигляді орендної плати, коштів, отриманих від продажу орендатору орендуємого майна. Лізингова фірма здійснює посередницькі, технічні, маркетингові, інформаційні, рекламні послуги.

Будь-яка національна економіка у процесі свого функціонування вдається до зовнішніх позик за умови недостатності власних фінансових ресурсів на даному етапі розвитку. Зовнішні позики дозволяють країні задовольнити потреби споживання та інвестування за рахунок залучення заощаджень ззовні.

Формою руху позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин є міжнародний кредит. Міжнародний кредит – це надання валютних та матеріальних ресурсів одними суб’єктами системи світового господарства іншим у тимчасове користування на умовах платності, зворотності та строковості. Кредиторами та позичальниками можуть бути суб’єкти системи світового господарства усіх рівнів: приватні фірми та банки, державні заклади, уряди, міжнародні та регіональні кредитні і фінансові організації.

1.2 Принципи та процес банківського кредитування

Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України «Про банки і банківську діяльність», нормативними документами НБУ та іншими законодавчими нормами надає короткострокові і довгострокові кредити платоспроможним підприємствам і іншим господарським структурам, які мають самостійний баланс і власні кошти.

Банківський кредит надається для забезпечення, розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності. Надання кредитів здійснюється в межах наявних кредитних ресурсів за умови обов’язкового дотримання економічних нормативів діяльності.

Кредит – це позичковий капiтал банку у грошовiй формi, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченостi, повернення, строковостi, платностi та цiльового характеру використання. Метою банкiвського бiзнесу є отримання зиску за рахунок вмiлого, рацiонального та безпечного вкладення банкiвського капiталу.

Принцип забезпеченостi надання кредиту означає наявнiсть в банка права для захисту власних iнтересiв, недопущення збиткiв вiд можливого неповернення боргу позичальником через його неплатоспроможнiсть.

Принцип тимчасового користування, повернення та строковостi має на увазi те, що кредит повинен бути повернутий банку позичальником не пiзнiше обумовленого при наданнi позики термiну.

Принцип платностi за кредит передбачає право банку справляти плату у виглядi процента за користування позикою, яка є основним джерелом традицiйних доходiв комерцiйного банка.

Принцип цільового характеру кредитування припускає вкладення позичкових коштів у конкретні господарчі процеси, на чітко визначені цілі, операції, техніко-економічна експертиза яких свідчить про їх достатню дохідність із урахуванням економічної кон’юнктури і ризиків у конкретній галузі народного господарства, тенденцій розвитку ринку [47].

Комерцiйнi банки можуть надавати кредити суб’єктам господарської дiяльностi незалежно вiд їх галузевої належностi, статусу, форм власностi у разi наявностi в них можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати всіх вiдсоткiв за користування.

Банки можуть надавати кредити як в національній так і в іноземній валюті. Кредити надаються на підставі укладання кредитної угоди з кожним позичальником індивідуально, таким чином, щоб ступінь ризику кредитної угоди був мінімальним. Якщо кредит надається на пільгових умовах, компенсація втрат комерційним банкам здійснюється за рахунок держустанови, за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Банківський кредит може бути прямий та через посередника. Прямі (банк – позичальник) кредитні відносини є більш поширенішими. Значно вужче застосовується надання позик через посередника.

Комерцiйний банк в залежностi вiд потреб та можливостей позичальника, а також iнтересiв самого банку може надавати кредити на рiзних умовах. Тому на практицi iснує подiл банкiвських позик за рiзноманiтними ознаками та критерiями для полегшення контролю та управлiння кредитним портфелем банку (додаток А) [20].

Наведена класифікація не є вичерпною, тому що можна кредити класифікувати і за іншими параметрами і ознаками, але по суті така класифікація зумовлена великою кількістю видів критеріїв, а також умовами гарантування, і дає підтвердження тому, що кредит – це складна економічна категорія, до якої потрібно ставитися дуже уважно. Тому банки працюють зі своїми позичальниками в щільній взаємодії від подання заяви на отримання кредиту до повного повернення кредиту і відсотків за ним. Банки співпрацюють лише з фінансово-стійкими підприємствами, які мають постійні надходження коштів на розрахунковий рахунок, або з тими підприємствами та організаціями, які в цей час, долаючи труднощі, мають в майбутньому перспективи свого розвитку.

Організація кредитних відносин банку з клієнтами визначається багатьма факторами, включаючи стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо [27].

В свою чергу процес банківського кредитування являє собою сукупність певних дій банку, пов’язаних із наданням і поверненням кредиту.

Цей процес складається з певних етапів, кожний з яких, окремо, забезпечує розв’язання локальної задачі і разом досягається головна ціль позичкових операцій — їх надійність і прибутковість для банку.

Основна робота з організації кредитного процесу в банку може бути подана у вигляді таких етапів:

а) формування портфеля кредитних заявок;

б) проведення переговорів із потенційним клієнтом;

в) прийняття рішення про доцільність надання кредиту та його форму;

г) оформлення кредитної справи;

д) робота з клієнтом після отримання ним позики;

е) повернення кредиту з процентами і закриття кредитної справи.

До першого етапу входять збір інформації про попит на кредит, її аналіз та попередній відбір заявок. При цьому повинен бути дотриманий основний принцип: вся інформація про потенційних позичальників, що надходить до банку, повинна письмово фіксуватиcя кредитними працівниками.

Також до заявки додається пакет обов’язкових документів, відповідно до вимог банку.

При надходженні до банку великої кількості заявок така інформація створює передумови для попереднього відбору найбільш привабливих пропозицій, а також дає можливість наповнювати інформаційний портфель кредитних заявок для подальшої роботи з ними. Працівник кредитного відділу відіграє роль продавця і експерта у процесі надання позики.

На другому етапі головна мета банку — кінцеве визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта з метою укладення кредитної угоди на найбільш вигідних для банку умовах.

Враховуючи велику значимість цього етапу, в багатьох установах банків створюють спеціальні підрозділи, які називаються відділом чи сектором економічного аналізу.

На третьому етапі банк провадить підготовку до складання кредитної угоди. Третій етап можливий лише за умови позитивного закінчення другого етапу, тобто оцінки кредитоспроможності та ризику.

Третій етап має назву «структурування позички». У процесі структурування банк визначає основні параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі та погашення, ціну позики та інше.

Далі угода розглядається юристами банку, котрі звертають особливу увагу на відповідність наявних контрактів і угод чинному законодавству та на можливість успішного вирішення питання повернення коштів у разі невиконання позичальником кредитного договору.

За наявності позитивного висновку юристів пакет документів перевіряється службою безпеки банку.

Ґрунтуючись на аналізі наявної та отриманої інформації, служба безпеки банку дає свої висновки про ступінь ризику даного кредиту.

Повний пакет документів подається керівництву банку для прийняття остаточного рішення та укладання кредитного договору або відмови клієнтові.

На четвертому етапі банк після закінчення роботи щодо структурування позички приступає до переговорів з клієнтом про укладання договору.

Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту, повинна довести до нього обов’язкові умови майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позичка не може бути надана, і ті умови, відносно яких може бути досягнутий компроміс.

Після вирішення всіх питань і узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної угоди робляться відповідні висновки щодо кредиту. Після позитивного рішення цього органу відбувається підписання кредитної угоди з боку керівництва банківської установи і клієнта. Після цього на підставі внутрішнього розпорядження банку відкривається позичковий рахунок, з якого і провадиться видача кредиту. Видача кредиту може здійснюватися одноразово або частинами у строки, визначені у кредитній угоді.

У більшості варіантів позичка при її наданні зараховується на поточний рахунок позичальника.

При споживчому кредиті видача його здійснюється переважно готівкою, а при наданні кредиту на капітальні затрати (на будівництво житла та _н..) — видача здійснюється в безготівковому порядку.

Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Найдоцільнішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред’явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід – це порушення питання про оголошення позичальника банкрутом [24].

Якщо в процесі кредитування відбулися певні зміни в умовах здійснення проекту, що кредитується, з незалежних від позичальника причин, і це призвело до додаткової потреби в кредиті, банк може задовольнити її на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

У кредитній угоді передбачаються також, як правило, окремі форс-мажорні обставини, які дають гарантії банку і клієнту на випадок втрат внаслідок незалежних від них обставин.

На п’ятому етапі банк провадить роботу з клієнтом вже після отримання ним позики. Ця робота передбачає проведення контролю за виконанням кредитного договору та пошук нових форм співпраці з клієнтом. У разі погіршення фінансового стану клієнта та виникнення ризику неповернення позики кредитний працівник ставить до відома керівництво для того, щоб можна було вжити відповідні заходи.

Шостий етап — повернення кредиту з процентами та закриття кредитної справи — завершальний етап кредитних взаємовідносин банку з позичальником. Випадки непогашення позик повинні щорічно аналізуватися (частіше слід розглядати випадки непогашення проблемних кредитів), при цьому вся інформація повинна бути скорегована. Останнє включає аналітичну оцінку позичальника та кредитних послуг, калькуляцію, дотримання кредитних угод і т. д.

Неухильне і послідовне дотримання даних етапів дасть змогу більш ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, забезпечити якість кредитного портфеля банку, а, отже, ефективність діяльності банківської установи в цілому [64].

1.3 Система управління кредитним ризиком комерційного банку

Основою сучасної банківської діяльності є оптимізація параметрів ризиків, що викликає потребу у комплексному підході до створення системи управління ними.

Оптимізація методів та технології управління ризиками в банках стало однією з основних передумов набуття конкурентної переваги, залучення клієнтів та збільшення прибутковості банківського бізнесу [54].

Кредитний ризик — основний вид фінансових ризиків, з яким стикаються банки у процесі свої діяльності. Його поява спричинена, перш за все, несвоєчасним виявленням проблемних кредитів і недостатністю створених під них резервів, а також недосконалістю кредитного контролю в банках. Підвищення інтересу до оцінки кредитного ризику пов’язано зі зростанням обсягів кредитних портфелів банків, зниженням рентабельності в банківській сфері, що спонукає банки приймати на себе високі кредитні ризики. Усе це обумовило актуальність вдосконалення існуючих і впровадження нових методик оцінок та управління кредитним ризиком.

Основними напрямками регулювання кредитного ризику є розробка й реалізація заходів щодо запобігання або мінімізації пов’язаних з ним втрат. Мінімізація кредитного ризику передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на зниження ймовірності настання подій або обставин, що приводять до кредитних збитків, та (або) на зменшення (обмеження) розміру потенційних кредитних збитків.

Банк управляє кредитним ризиком як на рівні окремої позички, так і на рівні кредитного портфеля Банку в цілому.

Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий конкретний контрагент банку — позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінювання індивідуального кредитного ризику передбачає оцінювання кредитоспроможності окремого контрагента, тобто його індивідуальної спроможності своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за прийнятими зобов’язаннями. Результати оцінки кредитоспроможності клієнта лежать в основі ухвалення рішення про надання або не надання кредиту. Виходячи із кредитоспроможності позичальника банк визначає, який розмір ризику він може прийняти на себе. Після надання кредиту працівники кредитного підрозділу повинні перебувати в постійному контакті з позичальником з метою контролю за дотриманням умов кредитування. Контроль за кредитною операцією дозволяє вчасно виявляти зміни у фінансово-правовому стані клієнта й адекватно реагувати на зміну якості наданого кредиту.

Управління кредитним ризиком при кредитуванні проводиться через:

зміну умов кредитного договору;

через припинення (обмеження) кредитування;

встановлення контролю за рухом коштів по рахунках позичальника в банку, договірне списання коштів з рахунків позичальника;

встановлення строку погашення кредиту й інше.

Портфельний кредитний ризик — міра (ступінь) ризиковості кредитного портфеля (сукупності всіх кредитних угод) комерційного банку. Він проявляється у зменшенні вартості активів банку. Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість перед банком за операціями, яким притаманний кредитний ризик (кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо).

Управління кредитним ризиком банку складається з наступних етапів:

оцінка кредитного ризику;

моніторинг кредитного ризику;

регулювання кредитного ризику;

мінімізація ризику.

В цілому управління кредитним ризиком можна розглядати як сукупність заходів, спрямованих на мінімізацію витрат з метою встановлення оптимального співвідношення доходності та ризику. Метою такої діяльності є створення умов захисту кредитора шляхом встановлення лімітів та диверсифікації строків позик, провадження належної аналітичної діагностики фінансового стану позичальника, яка повинна передбачати аналіз грошових потоків клієнта та комплексний аналіз його кредитоспроможності, вибір оптимальної форми забезпечення кредиту [21].

Кредитний ризик є невід’ємною частиною системи банківських ризиків, яка має спеціальну стратегію зі своїми взаємозв’язками, властивостями, ознаками і відносинами. Управління кредитним ризиком банку – це формалізований процес з чіткою послідовністю етапів, механізмів та методів, за допомогою яких банк виявляє ризики, оцінює їх рівень. Здійснює моніторинг і контролює свої ризикові позиції. Управління кредитним ризиком полягає у проведенні дій, спрямованих на підтримання такого рівня ризику, який відповідає поставленим цілям банку.

Система управління кредитним ризиком повинна відповідати певним вимогам. Серед них:

Цілісність. Система управління повинна бути цілісною, оскільки порушення цілісності може призвести до зміни зв’язків між частинами системи та механізму її функціонування.

Стійкість. Система управління повинна зберігати свої властивості при дії зовнішніх та внутрішніх чинників.

Цілеспрямованість. Цілеспрямованість передбачає розробку цілей та завдань, шляхи їх досягнення.

Гнучкість. Гнучкість означає здатність та готовність до змін в результаті виникнення нових завдань.

Одноманітність. Одноманітність передбачає підпорядкованість всіх елементів принципам побудови та функціонування.

Оперативність. Система повинна бути оперативною для того, щоб за період прийняття та виконання рішень не настали зміни, при яких реалізація прийнятих рішень недоцільна.

Надійність. Система повинна функціонувати постійно і безперебійно.

Оптимальність. Оптимальність системи управління характеризується встановленням між її елементами раціональних зв’язків на всіх рівнях.

Економічність. Економічність передбачає отримання необхідного результату при мінімальних затратах [23,26,55].

Система управління кредитним ризиком не лише дозволяє банкам забезпечувати свою прибутковість та ефективність кредитних операцій, а й сприяє виконанню банківським кредитом його ролі у сфері грошового обігу. Видані і неповернені в зазначений термін кредити збільшують грошову масу в країні, сприяють інфляційним процесам.

Система управління кредитним ризиком включає об’єкт, суб’єкти, інструменти та підсистеми забезпечення (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1 – Система управління кредитним ризиком

Кредитний ризик є основним об’єктом управління для банків. При цьому всі види кредитного ризику мають окремий механізм управління.

Організаційне забезпечення управління кредитним ризиком банку починається із загальних зборів акціонерів (учасників), які визначають загальну стратегію розвитку банку та відповідну стратегію щодо управління ризиками. Спостережна рада здійснює нагляд за законністю та обґрунтованістю прийнятих рішень. Реалізація розробленої політики проводиться правлінням банку, якев свою чергу розподіляє окремі завдання відповідним департаментам та відділам банку. Організаційна структура кредитної функції в кожному конкретному банку має особливості, що визначаюься розмірами, можливостями банку, а також потребами клієнтури.

Банки повинні використовувати різноманітні форми організації контролю, методи звірки кредитів, структуру підрозділів залежно від специфіки діяльності та клієнтів, потреб і можливостей, особливостей ринку та конкретної ситуації. Однак існують загальні принципи та правила, яких повинен дотримуватись менеджмент кожного банку, формуючи організаційну структуру процесу кредитування.

Функцію надання кредитів необхідно відокремити від функції контролю за наданими кредитами. У кредитному департаменті банку функцію кредитного аналізу доцільно відокремити від процесу надання та оформлення кредитної угоди. Це сприятиме підвищенню рівня об’єктивності оцінки кредиту та зменшенню кредитних ризиків.

Узагальнюючи викладене, можна зробити висновок, що головним завданням управління кредитними ризиками є визначення ступеня допустимості та виправданості того чи іншого ризику і прийняття практичного рішення, спрямованого або на використання ризикових ситуацій, або на вироблення системи заходів, що зменшують небезпеку виникнення збитків банку від проведення тієї чи іншої операції.

Найважливішим питанням для банку є оцінка й регулювання ризикованості кредитного портфеля, як одного з основних напрямків ефективного управління кредитною діяльністю банку, а головна мета процесу управління кредитним портфелем — забезпечення максимальної прибутковості при визначеному рівні ризику [31].

1.4 Методика оцінки кредитоспроможності позичальників

З необхідністю оцінки кредитоспроможності позичальників стикається будь-який банк, який надає кредити. Кожний потенційний позичальник, який прагне одержати кредит, повинен пройти цю процедуру. Від результату її проведення залежить чи одержить він кредит, і якщо одержить, то в якому обсязі [49].

Взагалі кредитоспроможність являє собою спроможність позичальника в повному обсязі та у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, генерованими позичальниками у ході звичайної діяльності [35, 49].

Кожен чинник повинен бути визначений конкретним показником, що досить важливо для банків. Проте додаткові складності у визначенні кредитоспроможності виникають у зв’язку з існуванням таких чинників, які виміряти і оцінити у цифрах не можливо. Це стосується, у першу чергу морального обличчя і репутації позичальника. Відповідні висновки щодо цієї оціню не можуть бути беззаперечними [42].

Отже, отримати єдину оцінку кредитоспроможності позичальника завдяки узагальненням цифрових і нецифрових даних не можна. Для обґрунтованої оцінки кредитоспроможності, крім інформації у цифрових величинах, потрібна оцінка кваліфікованих аналітиків. Кредитоспроможність характеризує рівень фінансово-господарського становища клієнта, на основі якого банківський працівник робить висновок про його фінансову стійкість, можливу ефективність використання одержаних коштів, здатність і готовність повернути їх у відповідності з умовами угоди.

Як відзначає О.Я Стойко, комерційні банки України, здійснюючи оцінку кредитоспроможності, керуються власними положеннями, що розробляються кожним банком, а також повинні враховувати нормативні вимоги НБУ [60].

Основні вимоги до кредитоспроможності позичальника визначені «Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затвердженим постановою Правління НБУ від 06.07.2000 р. № 279 (редакція вiд 28.12.2008 на пiдставi z1206-08) [12].

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України встановлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Для формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банки повинні на основі проведеного фінансового аналізу класифікувати позичальників за класами ризику.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог цього Положення, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід’ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Оцінку фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі — не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків — не рідше ніж один раз на місяць.

Зазначені в цьому Положенні вимоги щодо оцінки фінансового стану позичальника є мінімально необхідними. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов’язань за кредитними операціями. Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо [33].

Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників та коригується з урахуванням додаткових (суб’єктивних) показників.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи банк має враховувати такі основні показники його діяльності:

платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

обсяг реалізації;

обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів — у динаміці);

склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

собівартість продукції (у динаміці);

прибутки та збитки (у динаміці);

рентабельність (у динаміці);

кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Згідно Постанови НБУ «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» N 279 від 06.07.2000 р. (редакція вiд 28.12.2008 на пiдставi z1206 08) банки повинні визначати значення показників платоспроможності позичальника та його фінансової стійкості з урахуванням статистичних даних галузі господарства, у якій він працює, і даних про результати його діяльності [12].

Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

Коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що характеризує те, як швидко короткострокові зобов’язання можуть бути погашені високоліквідними активами:

КЛ1 = Ав / Зп, (1.1)

де Ав — високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції,

Зп — поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов’язань у встановлені строки:

КЛ2 = Ал / Зп, (1.2)

де Ал — ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних,

Зп — поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов’язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:

КП = Ао / Зп, (1.3)

де Ао — оборотні активи,

Зп — поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:

Коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

КМ = Вк – Ан / Вк (1.4)

де Вк — власний капітал підприємства,

Ан — необоротні активи.

Коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового ризику:

КН = Зк / Вк , (1.5)

де Зк — залучені кошти (довгострокові та поточні зобов’язання),

Вк — власний капітал.

Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:

Рентабельність активів:

Р = Пч / А , (1.6)

де Пч — чистий прибуток,

А — активи;

Рентабельність продажу:

Р = Пч / Ор , (1.7)

де Пч — чистий прибуток,

Ор — обсяг реалізації продукції (без ПДВ).

Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника:

Співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів) та для суб’єктів господарської діяльності, що отримали кредит в іноземній валюті, — з урахуванням зміни валютного курсу:

К = (Нсм * n) – (Зм *n) – Зі / Ск , (1.8)

де Нсм — середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів),

Ск — сума кредиту та відсотки за ним (за кредитами в іноземній валюті ця сума приймається до розрахунку з урахуванням зміни валютного курсу),

n — кількість місяців дії кредитної угоди,

Зм — щомісячні умовно-постійні зобов’язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо),

Зі — податкові платежі та сума інших зобов’язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов’язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).

Для суб’єктів господарської діяльності, діяльність яких пов’язана з сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.

Оптимальне теоретичне значення показника К — не менше ніж 1,5.

Оцінка фінансового стану позичальника-банку здійснюється не рідше ніж один раз на місяць з використанням методів, що використовуються у вітчизняній та світовій банківській практиці, у тому числі з урахуванням:

інформації позичальника-банку про дотримання економічних нормативів і нормативу обов’язкового резервування коштів;

аналізу якості активів і пасивів;

аналізу прибутків і збитків;

інформації про виконання банком зобов’язань у минулому;

інформації про надані та одержані міжбанківські кредити;

щорічного аудиторського висновку.

Класифікація позичальників — юридичних осіб (у тому числі банків) здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану:

Клас «А» — фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника — бездоганна; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах — членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж показник А, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor`s, Moody`s тощо).

Клас «Б» — фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах — членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу «Б», мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж «інвестиційний клас», що підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor`s, Moody`s тощо).

Клас «В» — фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю, крім того, позичальники — банки (резиденти) і банки країн — членів СНД дотримуються економічних нормативів. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо. До цього класу можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж показник В, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor`s, Moody`s тощо).

Клас «Г» — фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час проведення наступної класифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівень забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»). До цього класу належить позичальник/контрагент банку, проти якого порушено справу про банкрутство.

Клас «Д» — фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов’язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.

За результатами оцінки фінансового стану позичальник зараховується до відповідного класу.

Позичальник/контрагент банку, проти якого порушено справу про банкрутство, а також банки, в яких відкликано банківську ліцензію, не можуть бути віднесені до класу, вище ніж клас «Г».

Для оцінки фінансового стану позичальника — фізичної особи банки встановлюють показники та їх оптимальні значення залежно від виду кредиту (на придбання або будівництво житла, придбання транспортних засобів, товарів тривалого використання, на інші потреби), його обсягу й строку, виду забезпечення (застави) за кредитом. Клас позичальника за операціями з фінансового лізингу визначається без урахування критерію класифікації кредитної операції «рівень забезпечення кредитної операції».

Оцінка фінансового стану позичальника має враховувати кількісні та якісні показники (фактори), що можуть у тій чи іншій мірі вплинути на виконання позичальником зобов’язань за кредитом, з визначенням рівня їх ймовірного впливу на дотримання умов кредитної угоди шляхом установлення оптимальних значень та відповідних балів для кожного з показників (факторів) та здійснюється з урахуванням виду і строку кредиту, що надається.

У разі визначення кредитоспроможності позичальника — фізичної особи мають ураховуватися як кількісні показники (економічна кредитоспроможність), так і якісні характеристики (особиста кредитоспроможність) позичальника, що підтверджуються достовірними документами, виданими третьою особою (довідка з місця роботи, довідка про доходи, виписка (довідка) банку з рахунку про рух коштів, а також (за наявності) кредитна історія позичальника, підтверджена кредитними звітами бюро кредитних історій).

До якісних характеристик позичальника зокрема належать:

загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна та копій відповідних підтвердних документів на його право власності, які засвідчуються в установленому порядку);

соціальна стабільність клієнта (тобто наявність постійної роботи, ділова репутація, сімейний стан тощо);

вік клієнта;

кредитна історія (інтенсивність користування банківськими кредитами/гарантіями в минулому та своєчасність їх погашення й сплати відсотків/комісій за ними), у тому числі отримана від бюро кредитних історій.

До основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника — фізичної особи зокрема належать:

сукупний чистий дохід (щомісячні очікувані сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов’язання);

накопичення на рахунках в банку (інформація надається за бажанням позичальника);

коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність позичальника і його фінансові можливості виконати зобов’язання за кредитною угодою (зокрема, співвідношення сукупних доходів і витрат/зобов’язань позичальника, сукупного чистого доходу за місяць і щомісячного внеску за кредитом та відсотками/комісіями за ним);

забезпечення кредиту (застава рухомого й нерухомого майна, наявність його страхування, передавання права власності на об’єкт кредитування (житло, автотранспорт тощо)) та його ліквідність.

Банк для розрахунку основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника — фізичної особи враховує доходи, факт отримування яких протягом дії кредитного договору підтверджується достовірними документами, виданими третьою особою (довідка з місця роботи, довідка про доходи, виписка (довідка) банку з рахунку про рух коштів).

Під час визначення кредитоспроможності й оцінки фінансового стану позичальників — фізичних осіб, які отримують кредит як підприємці, мають ураховуватися також відповідні показники, що встановлюються для юридичних осіб, у тому числі такі якісні та кількісні показники:

менеджмент (рівень менеджменту, ділова репутація та зв’язки в діловому оточенні, готовність та спроможність клієнта нести особисту відповідальність за виконання кредитних зобов’язань тощо);

фактори ринку (вид галузі, оцінка привабливості товарів/послуг, що виготовляються/надаються клієнтом; ринок таких товарів/послуг, рівень конкуренції у сфері діяльності клієнта, тривалість діяльності на конкретному ринку тощо);

прогноз руху грошових потоків (співвідношення власного капіталу та розміру кредиту, співвідношення грошових оборотів за місяць та суми кредиту тощо).

Класифікація позичальників — фізичних осіб за результатами визначення їх кредитоспроможності (фінансового стану) здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:

Клас «А» — сукупний чистий дохід позичальника значно перевищує внески на погашення кредиту і відсотків/комісій за ним, високою є ймовірність збереження такого співвідношення протягом дії кредитної угоди; обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк більше одного року, достатні або позичальник має високу особисту кредитоспроможність (що підтверджується документально) і заслуговує на безперечну довіру; немає жодних свідчень про можливість затримки з поверненням кредиту і відсотків/комісій за ним відповідно до умов кредитної угоди.