Автор: admin

1. Економічна суть податку на прибуток підприємства та його роль у формуванні доходної частини бюджету.

Кожна держава для виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються в державному бюджеті та інших централізованих фондах. Джерелами формування цих коштів можуть бути, по-перше, власні доході держави, які вона одержує від виробничої та інших форм діяльності або у вигляді надходжень платежів за ресурси, що згідно з діючим законодавством належать державі; по-друге, податки, які сплачують юридичні та фізичні особи із своїх доходів.

Співвідношення між цими джерелами визначається рівнем розвитку державної та приватної власності. За умов, коли домінуюче становище у суспільстві займала державна власність, основу формування доходів бюджету становили доходи державного сектора.

Перехід до ринкових відносин насамперед передбачає зміну форм і відносин власності в напрямі розвитку її приватної та колективної форм. Це означає і втрату державою значної частини власних доходів. Оскільки безпосередньо вилучити доходи у власника, держава вже не може, вона повинна законодавче регламентувати процес формування доходів держави. Основним методом формування доходів держави за провідної ролі приватної та колективної форм власності є податок, що й визначає її місце у ринковій економіці. Встановлення державою податків – це форма прояву її державного суверенітету і здійснення належних їй функцій владності. Адже податки – це не тільки метод формування бюджету, а і інструмент впливу на різні сторони діяльності їх платників. Основними передумовами виникнення податків були:

. перехід від натурального господарства до грошового;

. зародження та формування держави.

Е. Селігман періодизував історичний процес розвитку податкових платежів, ілюструючи його етимологічним значенням змісту податків. Тому в терміні, який означає податок, він нараховує сім стадій:

1. На цій стадії панує ідея дару. Індивідуум робить подарунок державі, що відображається в середньовіковому латинському терміні donum і в англійському benevolence.

2. Друга стадія пов’язує податок з прохання державою народа про підтримку, що відображається в латинському германському терміні bede.

3. В третій стадії закріплюється ідея допомоги, яку народ надає державі, англійське aid.

4. На четвертій стадії розвитку з’являється ідея про жертву, яку приносить громадянин в інтересах держави. Це видно з старофранцузького gabelle, німецького abgabe.

5. На п’ятій стадії у платника починає розвиватися почуття обов’язку, зобов’язання. Англійське duty спочатку вживалось для позначення податків на ввіз і іноді на дохід.

6. Тільки на шостій стадії зустрічається ідея примусу з боку держави.

Це видно в англійському inposition.

7. На останній стадії виникає ідея певної частки чи окладу, які встановленні урядом та не залежать від волі платника. Це англійською термін tax (taxare – визначати, оцінювати).

Щоб все-таки з’ясувати, що являє собою податок потрібно визначити його принципові ознаки:

. Це вид платежу, який вноситься юридичними та фізичними особами.

. Платіж, який регулюється актом компетентного органу державної влади.

. Сума, яка стягується за допомогою податкового механізму, вноситься до бюджету (державного або місцевого), або до державного цільового фонду.

. Перераховані в бюджет суми не мають цільового призначення. Надходячи до бюджету, фактично втрачається важливість від якого суб’єкта вони надійшли і на які цілі вони будуть використані.

. Податкові платежі перераховуються в бюджет безвідплатно і безумовно, незалежно від отримання будь-яких послуг чи благ зі сторони держави.

. Податок вноситься періодично, в чітко встановлені законом строки.

. Має обов’язковий характер. За ухилення від сплати передбачається відповідальність, можливість примусового виконання платежу.

Отже, податок – це встановлений вищим органом державної законодавчої влади обов’язковий платіж, що сплачується юридичними та фізичними особами до бюджету відповідного рівня або до державного цільового фонду в розмірах і строках, що визначаються законами про оподаткування.

Виділяють різні класифікації податків в залежності від їх характерних ознак:

1. В залежності від об’єкта оподаткування податки поділяються на:

— податки на майно (податок з власників транспортних засобів);

— податки на доходи (прибутковий податок з громадян).

2. За методом стягнення є такі податки:

— прямі це платежі, які встановлюються на доходи і майно фізичних та юридичних осіб, котрі безпосередньо здійснюють їх сплату.

— непрямі це податки, закладені в ціні реалізованого товару чи наданої послуги. Ці податки сплачуються споживачем.

3. В залежності від органу, який стягує податок і розпоряджається цими коштами податки поділяються на:

— загальнодержавні – ті, які встановлюються і стягуються центральними органами державної влади і управління, і які надходять, в основному до державного бюджету.

— місцеві це платежі, які встановлюються органами місцевого самоуправління та надходять до місцевих бюджетів.

4. В залежності від порядку використання поділяються на:

— загальні податки – позбавлені індивідуальності платежу, які надходять в державний бюджет і використовуються на загальнодержавні цілі.

— спеціальні (цільові) податки – надходять до бюджетів різних рівнів і використовуються для певних цілей.

5. В залежності від платника існують:

— податки, які сплачуються фізичними особами,

— податки, які сплачуються юридичними особами,

— податки, які сплачуються і фізичними і юридичними особами.

6. За формою стягнення є такі види податків:

— грошові податки,

— натуральні податки (на даний момент в Україні не існує).

Розрізняють дві основні функції податків: фіскальну і регулюючу.
Фіскальна функція полягає в тому, що податки мають забезпечити гарантоване й стабільне надходження доходів у бюджет. Суть регулюючої становить використання податків з метою впливу на різні сторони соціально- економічного розвитку суспільства. Фіскальна і регулююча функції податків діють взаємопов’язано, їх не можна протиставити одна одній. Не можна також поділяти податки на чисто фіскальні чи регулюючі, бо без фіскальної дії не може бути й регулюючої.

Оскільки навряд чи можливо, щоб в одному податку повністю реалізовувались обидві функції, система доходів бюджету насамперед повинна включати такі, які забезпечували б сталу фінансову базу держави. Без таких податків держава не може гарантувати безперебійне фінансування своїх видатків.

Кількість податків, на які покладаються насамперед регулюючі функції, повинна бути досить значною. Це пояснюється дуже просто: неможливо за допомогою одного чи двох податків впливати на всі сторони господарської діяльності підприємств, на всі сфери суспільно-економічного життя.
Наскільки різноманітне наше життя, настільки ж різноманітною повинна бути система фінансових інструментів.

2. Пряме оподаткування та його роль в формуванні доходної частини бюджету.

Прямий податок – це обов’язковий платіж, котрий стягується державою безпосередньо з доходів і майна фізичних та юридичних осіб. Прямий податок поділяється на реальний та особистий. До реальних відносять:

. на землю,

. промисловий,

. на цінні папери.

Особисті податки включають:

. прибутковий податок з громадян,

. податок на прибуток підприємств та організацій,

. податок на доходи від грошових капіталів,

. податок на приріст капіталу,

. податок на зверхприбуток,

. податок з успадкувань.

Прямі податки мають суттєве значення у податковій системі України.
Найрозвинутішою є система прибуткового оподаткування. Земельне та майнове оподаткування як за своєю бюджетною ролю, так і за впливом на платників податків поки що недостатньо вагомі. В умовах переходу від планової до ринкової економіки ще не встигла сформуватись досить сильна податкова служба, котра могла б надійно і всебічно контролювати доходи підприємств і громадян. Невизначеність законодавства й відсутність повноцінного податкового апарату значно ускладнюють контроль за доходами, особливо від підприємницької діяльності. В цих умовах майнове і земельне оподаткування може відіграти врівноважуючу роль у системі прямого оподаткування.

Важливим елементом системи прямих податків є прибуткове оподаткування.
Залежно від платників податку прибуткове оподаткування класифікується на два види:

. оподаткування фізичних осіб (прибутковий податок з громадян, податок на землю, податок на майно);

. оподаткування юридичних осіб (податок на прибуток підприємств та організацій, податок на землю, податок на майно);

Кожен з указаних видів передбачає різні умови справляння податку. Це пояснюється тим, що доходи юридичних і фізичних осіб, маючи однакову економічну природу – добавлену вартість, розрізняються за характером використання, виконуючи різні функції. Доходи підприємств мають продуктивніший характер. Вони спрямовуються переважно на розвиток виробництва, тоді як основна частина доходів громадян використовується передусім на особисте споживання. Тому виходячи з функцій доходів підприємств, податкове навантаження при оподаткуванні цих доходів повинно бути меншим, ніж при оподаткуванні доходів громадян. Фіскальній функції податку на прибуток юридичних осіб слід надавати другорядного значення. Цю функцію більшою мірою мають виконувати інші податки, зокрема особистий прибутковий податок з громадян. Такий підхід зумовлює й відповідну структуру доходів бюджету, за якою питома вага особистого прибуткового податку з громадян більша, ніж податку на прибуток. Саме така структура і склалась в країнах з розвинутою ринковою економікою. В Україні спостерігається протилежна ситуація. Порівняно з прибутковим податком із громадян податок на прибуток має у доходах бюджету України більшу питому вагу. Крім того, слід звернути увагу, що частка податку на прибуток у бюджетних надходженнях має тенденцію до збільшення, а прибуткового податку з громадян, навпаки, — до зменшення.

Таке співвідношення двох видів прибуткового оподаткування зумовлені кількома причинами. Протягом багатьох років платежі в бюджет із прибутку підприємств завжди мали високу питому вагу в доходах держави і значно перевищували надходження від прибуткового податку з громадян. Різко змінити таке співвідношення за декілька років просто неможливо. Крім того, об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств набагато більший, ніж прибутковий податок із громадян, що також впливає на загальний розмір цих двох видів податків і забезпечує перевищення частки податку на прибуток підприємств над часткою прибуткового податок з громадян у доходах бюджету.

Одночас спостерігається й інша тенденція: різке зменшення частки платежів у бюджет із доходів господарюючих суб’єктів. Особливо різке зменшення частки платежів у бюджет із прибутку спостерігалось в 1992 та
1993 роки. Це зумовлено системою податкових пільг та практикою надання підприємцям податкового кредиту у формі відстрочки здійснення платежів у бюджет.

Надходження до бюджет від податку на прибуток підприємств подані у
Таблиці N 1[1].

Відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у структурі доходів зведеного бюджету суттєво знижується частка податку на прибуток підприємств: із 5,7 млрд. грн. фактично в 1997 до 2,3 млрд. грн. у бюджет 1998 р. Це зумовлено насамперед уведенням нового порядку визначення оподатковуваного прибутку як різниця між валовим доходом і валовими витратами, включенням до останніх витрат на утримання соціальної сфери. Водночас підприємства отримують суттєві додаткові кошти на розвиток власного виробництва у вигляді амортизаційних витрат.

Втрати цих бюджетів від уведення нового порядку нарахування амортизації могли стати досить відчутними тому, Кабінет Міністрів запропонував, а
Верховна Рада погодилась здійснити поступовий перехід до застосування нових норм амортизації шляхом уведення в 1998 році знижувального коефіцієнта 0,7
, що певною мірою збільшить базу для нарахувань податку і змогу мобілізувати до місцевих бюджетів 2,3 млрд. грн.

Податки з населення — це економічні відносини в грошовій формі, які виникають між державою і населенням із приводу примусового обов’язкового вилучення частини доходу для створення централізованого грошового фонду держави.

Прибуткове оподаткування доходів громадян може здійснюватися за пропорційними і прогресивними (регресивними) ставками. Прогресія (регресія) буває прямою і ступінчастою. При прямій прогресії (регресії) ставки збільшуються (зменшуються) із зростанням доходу, і податок за цими ставками нараховується пропорційно розміру доходу. Як правило, в системі прибуткового оподаткування громадян при побудові шкали ставок використовується ступінчастий метод. Суть його полягає в тому, що дохід розбивається на частки, для кожної з яких установлюється своя ставка податку. При прогресивній шкалі кожна наступна частка доходу оподатковується за більшою, а при регресивній — за меншою ставкою, ніж попередня. Шкала ставок, яка включає інтервали доходів

для встановлених ставок, може будуватися в абсолютних і відносних величинах. Прибуткове оподаткування доходів громадян подано структурно- логічною схемою (додаток 4).

Надходження до державного бюджету за рахунок оподаткування доходів громадян наведено у Таблиці N 1.

На підставі чинного законодавства та відповідно до прогнозу обсягу фонду оплати праці до бюджету за 1998 рік має надійти прибуткового податку з громадян на суму понад 3,5 млрд. грн., що на 68 млн. грн. більше, ніж у
1997 р. Це зумовлено збільшенням на 3,3 % фонду оплати праці робітників, службовців, малих підприємств.

Плату за землю (додаток 5) введено з метою раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, вирівнювання соціально- економічних умов господарювання на землях різної якості, фінансування витрат на ведення земельного кадастру, проведення землеустрою та моніторингу земель, а також розвитку інфраструктури населених пунктів.

Об’єкт плати за землю — земельна ділянка, яка перебуває у власності, користуванні, в тому числі на умовах оренди.

Суб’єктом плати за землю є власник землі та землекористувач, у тому числі орендар.

Плата за землю справляється у двох формах:

. земельний податок;

. орендна плата.

Надходження плати за землю на 1998 р. визначено в сумі 1млрд. 15 млн. грн. виходячи з загальної площі землі 40,4 млн. га., що перебуває у земельному користуванні. До завершення проведення Кабінетом Міністрів грошової оцінки земель застосовувались ставки земельного податку, які були встановлені Законом України “Про Державний бюджет України на 1997 р.”.

До майнових податків, які справляються в Україні та які тільки передбачається ввести, належать: податок на майно підприємств, податок на нерухоме майно громадян, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Як свідчить назва цих податків, об’єктом оподаткування тут є майно, що перебуває у власності юридичних осіб та громадян, при цьому перший податок справлятиметься виключно з юридичних осіб, другий — з фізичних осіб (громадян), третій стягується і з юридичних, і з фізичних осіб.

Джерелами сплати цих податків є особистий доход громадян або доход
(прибуток) підприємств. Податки цієї групи поповнюють доходну базу бюджетів усіх рівнів. Так, податок із власників транспортних засобів надходить до бюджетів Республіки Крим, областей та міст Києва та Севастополя. Податок на нерухоме майно громадян має надходити виключно до бюджетів місцевого самоврядування. Податок на майно підприємств розподілятиметься між державним бюджетом, бюджетами Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя у порядку, що визначається в Законі України про державний бюджет України на відповідний рік.

Податок на майно підприємств (додаток 6). Платниками передбачуваного податку на майно підприємств є виключно юридичні особи, що розташовані на території України та здійснюють підприємницьку діяльність в Україні, а саме:

. юридичні особи, створені згідно із законодавством України, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, а також банки та інші кредитні установи (крім Національного банку України);

. філії, відділення та інші відособлені підрозділи вказаних суб’єктів підприємницької діяльності, що мають окремий баланс і рахунок в установах банків;

. міжнародні неурядові організації й міжнародні об’єднання, що здійснюють підприємницьку діяльність в Україні;

. постійні представництва та інші відособлені підрозділи іноземних юридичних осіб, що розташовані на території України,

Об’єктом оподаткування є майно підприємства у вартісному виразі, яке перебуває на балансі цього підприємства і являє собою сукупність основних засобів, нематеріальних активів, незавершеного будівництва, устаткування, виробничих запасів, тварин на вирощуванні та відгодівлі, малоцінних і швидкозношуваних предметів, незавершеного виробництва, готової продукції і товарів.

Податок на нерухоме майно громадян (додаток 6). Платники податку на нерухоме майно громадян — виключно фізичні особи (громадяни). При цьому громадяни, які постійно проживають на території України (незалежно від їхнього громадянства), виступають платниками податку на нерухоме майно, що перебуває в їх власності й розташоване як на території України, так і за її межами. Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають поза межами України, є платниками податку на нерухоме майно, яке перебуває в їх власності, тільки в тому випадку, якщо воно знаходиться на території України.

Об’єктом оподаткування є нерухоме майно, що перебуває у власності громадян: житлові будинки, квартири, дачні (садові) будинки, гаражі, а також інші приміщення та споруди.

Податок з власників транспортних засобів (додаток 7). Платниками податку з власників транспортних засобів та. інших самохідних машин і механізмів є як юридичні, так і фізичні особи, у власності яких є транспортні засоби.

Ставки податку встановлюються в частинах мінімальної заробітної плати залежно від виду транспортного засобу та його вантажопідйомності. Для обчислення податку необхідно ставку помножити на показники потужності двигуна, які виражаються в кінських силах або в кіловатах потужності.

Юридичні особи, які за станом на 1 січня 1994 р. мають транспортні засоби іноземного виробництва, придбані за вільно конвертовану валюту, сплачують податок за підвищеними ставками.

Контроль за сплатою податку з власників транспортних засобів здійснюють як податкові інспекції, так і державні автомобільні інспекції. Зокрема, технічний огляд автомобілів, які проводять автомобільні інспекції, не здійснюється без пред’явлення розрахункових документів про сплату податку з власників транспортних засобів. Податкові інспекції мають можливість проконтролювати сплату цього податку тільки в юридичних осіб, причому контроль може здійснюватися у два етапи: камеральна перевірка та документальна. Камеральна перевірка провадиться в податковому органі, куди платники мають подавати разом з іншими формами звітності і розрахунок податку з власників транспортних засобів. У цьому розрахунку платник наводить такі дані: марки автомобілів, що перебувають на балансі підприємства, та їх кількість, потужність двигунів, на основі яких і обчислюється сума податку, належна до сплати в бюджет. Документальна перевірка правильності сплати цього податку проводиться податковим інспектором безпосередньо на підприємстві разом із перевіркою правильності та своєчасності сплати інших податків. Для перевірки використовуються книги чи картки обліку основних засобів та технічні паспорти відповідних транспортних засобів.

Контроль за сплатою податку з фізичних осіб здійснюється лише державними автомобільними інспекціями під час технічного огляду автомобілів, що перебувають у приватній власності, а тому у відповідних платників з’являється можливість ухилення від сплати цього податку, якщо вони своєчасно не здійснюють технічного огляду свого автомобіля.

У процесі реформування податкової політики є дуже важливим визначення подальших напрямків розвитку прямого і непрямого оподаткування, слід враховувати переваги і недоліки, які мають місце при справлянні цих податків.

Переваги прямого оподаткування:

. дають змогу встановити пряму залежність між доходами платника і його платежами в бюджет,

. пряме оподаткування є важливим фінансовим інструментом регулювання економічних процесів (інвестицій, нагромадження капіталу, сукупного попиту, ділової активності),

. соціальні переваги – пряме оподаткування сприяє розподілу податкового тиску таким чином, що більші податкові витрати припадають на тих членів суспільства, які мають більші доходи.

Існують певні недоліки:

. організаційного характеру – пряма форма оподаткування потребує складного механізму їх стягнення і обліку,

. бюджетного характеру – полягає у тому, що прямі податки не можуть забезпечити стабільні надходження до бюджету,

. контрольного характеру – складний механізм стягнення податку потребує розширення податкового апарату і розробки сучасних методів обліку і контролю.

2. Механізм функціонування податку на прибутку підприємства.

Дослідження основ прибуткового оподаткування підприємств потребує визначення поняття доход підприємства. З позицій оподаткування слід розрізняти валовий і чистий доход підприємства. Валовий доход відображає новостворену вартість і включає заробітну плату і чистий доход. Він визначається як різниця між виручкою від реалізації й матеріальними та прирівняними до них затратами. Визначення чистого доходу складніше, бо визначається як рівнем матеріальних і прирівняних до них затрат, так і співвідношенням двох складових валового доходу. На рівні підприємств чистий доход має форму прибутку.

Існування двох показників доходу — валового та чистого — породжує проблему визначення об’єкта оподаткування. Вирішальним чинником виділення об’єкта оподаткування є відносини власності. З позицій прав власності всіх платників умовно можна поділити на дві групи. Першу складають платники, які одночасно є суб’єктами власності й трудової діяльності. Прикладом можуть служити колективні підприємства, партнерства. Специфіка цих суб’єктів господарювання полягає в тому, що отриманий ними валовий доход тільки умовно можна розділити на заробітну плату й прибуток. Тому й об’єктом оподаткування в даному випадку краще встановити валовий доход.

Другу групу складають платники, в яких має місце чіткий розподіл валового доходу на заробітну плату й прибуток. Реальність такого розподілу пов’язана з тим, що суб’єкти власності і суб’єкти праці не збігаються.
Такими є державні та приватні підприємства. В цьому випадку об’єктами оподаткування повинні бути окремо заробітна плата й прибуток. Саме такий підхід покладений в основу системи прибуткового оподаткування юридичних і фізичних осіб у країнах із розвинутою ринковою економікою.

Слід звернути увагу на те, що об’єктом оподаткування може бути також виручка від реалізації продукції, робіт, послуг. Однак це вже не належить до сфери прибуткового оподаткування. Надходження виручки від реалізації ще не означає отримання доходу, оскільки вона вся може бути спрямована на покриття проведених затрат. Більше того, затрати можуть перевищувати суму виручки від реалізації, тобто підприємство взагалі понесе збитки. Ця виручка — джерело доходу, а не доход. Вона може бути об’єктом тільки непрямого, а не прибуткового оподаткування.

В Україні система прибуткового оподаткування підприємств характеризується частою зміною об’єкта оподаткування. Так, у 1991 році податок справлявся з прибутку, в 1992 — з доходу, в 1993 — спочатку з прибутку, а потім (з II кварталу цього року) — знову з доходу. В 1994 році об’єктом оподаткування залишався доход, а в 1995 знову здійснено перехід до оподаткування прибутку. В Україні відносини власності ще не набули такого рівня розвитку, щоб можна було чітко визначити об’єкт оподаткування, виходячи з розглянутого вище підходу.

Перехід до оподаткування доходу викликаний тим, що внаслідок роздержавлення й приватизації власності, розвитку економічної самостійності і самофінансування суб’єктом управління підприємств (однак поки що не реальним власником) фактично став трудовий колектив. Оскільки нормування заробітної плати з боку держави скасоване, відбувається розмивання чітких меж між фондом оплати праці й прибутком. Заінтересованість трудових колективів у збільшенні насамперед заробітної плати викликає прагнення до зниження частки прибутку в доході підприємства. Таким чином, у випадку оподаткування прибутку розвиток такої тенденції може призвести до різкого зменшення величини об’єкта оподаткування, а значить, з одного боку, до падіння надходжень до бюджету, а з іншого — до втрати джерела фінансування інвестицій.

Регулювання пропорцій між фондом оплати праці й прибутком — найважливіша сфера економічних відносин. В економіці розвинутих зарубіжних країн оптимальність співвідношення споживання та нагромадження досягається через боротьбу інтересів найманого робітника і власника. Тому з боку держави не потрібні спеціальні важелі, які підтримували б дані пропорції на підприємствах, хоча опосередковано це досягається через різні ставки оподаткування доходів фізичних і юридичних осіб.

В Україні оподаткування валового доходу підприємств було зумовлене особливостями її економічного розвитку в сучасних умовах. Світовий досвід показує, що при встановленні більш чітких відносин власності об’єктом оподаткування стає прибуток.

Система прибуткового оподаткування доходів підприємств характеризується наведеною структурно-логічною схемою (додаток 1), з якої видно, що технічно справляння податку на прибуток і податку з доходів принципово не відрізняється. Неоднаковий тільки порядок обчислення об’єкта оподаткування.

Платники і ставки податку.

Визначення платників податку в системі прибуткового оподаткування юридичних осіб здійснюється виходячи з принципу загальності. Суть його полягає в тому, що незалежно від об’єкта оподаткування — доходу чи прибутку
— сплачувати податок мають усі юридичні особи, які здійснюють господарську підприємницьку та іншу комерційну діяльність і отримують від неї доходи. У зв’язку з цим відповідно до законодавства України платниками податку на прибуток є:
1. З числа резидентів — суб’єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території
України, так і за її межами.

2. З числа нерезидентів — фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом.

Іноземним юридичним особам необхідно зареєструватися у встановленому порядку за місцезнаходженням постійного представництва. Реєстрація повинна бути здійснена протягом місяця після початку або за місяць до закінчення господарської діяльності. Відсутність реєстрації іноземної юридичної особи, яка здійснює діяльність в Україні через постійне представництво, розглядається як приховування прибутку (доходу), що підлягає оподаткуванню.

Якщо підприємство повністю належить іноземному інвестору-громадянину, то при оподаткуванні доходи цього підприємства розглядаються як доходи громадянина-власника й оподатковуються відповідно до законодавства України про оподаткування громадян.

3. Філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього Закону та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій.

Сума податку на прибуток філій за відповідний звітний
(податковий) період визначається розрахунково виходячи із загальної суми податку, нарахованого платником податку, розподіленого пропорційно питомій вазі суми валових витрат філій та амортизаційних відрахувань, нарахованих по основних фондах такого платника податку, які розташовані за місцезнаходженням філії, у загальній сумі валових витрат та амортизаційних відрахувань цього платника податку.

Вибір порядку сплати податку на прибуток, визначеному цим підпунктом, здійснюється платником податку самостійно до початку звітного року, про що повідомляються податкові органи за місцезнаходженням такого платника податку та його філій. Зміна порядку сплати податку протягом звітного року не дозволяється. При цьому філії надають податковому органу за своїм місцезнаходженням розрахунок податкових зобов’язань щодо сплати консолідованого податку у порядку, визначеному цим підпунктом.

4. Постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

5. Платниками податку на прибуток, одержаний від господарської діяльності залізничного транспорту, є управління залізниці. Перелік робіт та послуг, що належать до господарської діяльності залізничного транспорту, затверджується Кабінетом
Міністрів України.

6. Національний банк України та його установи (крім госпрозрахункових, що оподатковуються у загальному порядку) сплачують до Державного бюджету України суму перевищення валових доходів консолідованого балансу над валовими витратами та частиною валових витрат років, що передують звітному (у разі коли вони не відшкодовані валовими доходами таких років) після закінчення фінансового року. У разі перевищення за підсумками року затверджених видатків Національного банку
України над отриманими доходами дефіцит покривається за рахунок
Державного бюджету України.

Складнішим є питання про ставки податку. При визначенні цього елемента в системі прибуткового оподаткування юридичних осіб необхідно виходити з того, що, з одного боку, розмір ставки повинен забезпечувати певний рівень доходів бюджету й задовольняти таким чином державні інтереси, а з іншого — не перешкоджати інтересам господарюючих суб’єктів і не гальмувати тим самим розвиток виробництва. Одночасно необхідно вирішити питання, якими мають бути ставки податку: єдиними чи диференційованими, і якщо диференційованими, то за якими ознаками? Як правило, ставки податку на прибуток (доход) диференціюються залежно від: розміру доходу; виду діяльності, від якої одержано доход.

Можливий і комбінований варіант, коли обидва критерії застосовуються разом.

Розмір ставки податку залежить також від об’єкта оподаткування. Якщо за рахунок прибуткового оподаткування юридичних осіб необхідно забезпечити певний рівень доходів бюджету, то при оподаткуванні валового доходу застосовується нижча ставка податку, ніж при оподаткуванні прибутку. Це пояснюється тим, що валовий доход являє собою ширший об’єкт оподаткування, оскільки разом із прибутком включає фонд оплати праці.

Згідно з Законом України “Про оподаткування доходів підприємств і організацій ’’ існують такі ставки податку:

1. Доходи підприємств, за винятком вказаних у пунктах 2 — 8, 10 цієї статті, обчислені відповідно до статей 2 і 3 цього Закону, оподатковуються за ставкою 22 проценти.

2. Доходи спільних підприємств, створених на території України з участю іноземних інвесторів у сфері промисловості, сільського господарства, якщо частка іноземного учасника у статутному фонді перевищує 30 процентів, а також підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам, оподатковуються за ставкою, передбаченою пунктом 1 цієї статті із зниженням на три одиниці.

Філіали (відділення, представництва підприємств з іноземними інвестиціями), а також створені ними дочірні підприємства оподатковуються за ставкою, передбаченою пунктом 1 цієї статті.

3. Доходи дослідних заводів, частка дослідної продукції яких становить не менше 80 процентів, а також підприємств і організацій агропромислового комплексу по обслуговуванню сільськогосподарського виробництва оподатковуються у розмірі 50 процентів від ставки податку, передбаченої пунктом 1 статті 4.

4. Доходи (включаючи доходи від оренди та інших видів використання (від казино, відеосалонів, відеопоказу (незалежно від способу показу), прокату відео- і аудіокасет і запису на них, гральних автоматів з грошовим виграшем, а також доходи від проведення масових концертно-видовищних заходів на відкритих майданчиках, стадіонах, у палацах спорту, інших приміщеннях, кількість місць в яких перевищує дві тисячі, підлягають оподаткуванню за ставкою 70 процентів.

Установлений цим пунктом порядок оподаткування не поширюється на доходи, одержані підприємствами — відеовиробниками, що є власниками відеопродукції, від відеосалонів, відеопоказу, прокату відеокасет і запису на них, а також на доходи від проведення концертно-видовищних заходів фізкультурно-спортивними організаціями в частині доходу, яка відноситься на результати їх діяльності. Доходи, одержані вказаними підприємствами та організаціями, оподатковуються на загальних підставах.

5. Доходи підприємств від посередницької діяльності, одержувані від робіт (послуг), виконаних за договором підряду тимчасовими творчими колективами чи громадянами, оподатковуються за ставкою 65 процентів.

6. Доходи від посередницької діяльності (аукціонно — біржової, торговельно-закупівельної та іншої), а також участь у розрахунках при виконанні угод та додаткові доходи підприємств від продажу на аукціоні товарів, продукції, майна оподатковуються за ставкою 75 процентів.

7. Доходи, одержані підприємствами (за винятком іноземних юридичних осіб) від належних їм акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також доходи українського учасника, одержані від пайової участі у спільних та у створенні інших підприємств, підлягають оподаткуванню за ставкою 15 процентів.

8. Доходи іноземних учасників, що утворюються в результаті розподілу доходу спільних підприємств, при переказуванні за кордон підлягають оподаткуванню за ставкою 15 процентів, якщо інше не встановлено міжнародною угодою України щодо податкових питань.
Сума податку при переказуванні доходів за кордон сплачується у валюті переказу.

9. Зазначені у пунктах 7 і 8 цієї статті податки справляються у джерела доходу. Відповідальність за утримання і перерахування податків до бюджету несе підприємство, що виплачує доход, а також іноземний учасник спільного підприємства.

Доходи, одержані підприємствами від належних їм акцій, облігацій і цінних паперів, випущених підприємствами, що знаходяться за межами України, а також доходи від пайової участі у спільних підприємствах, створених на території інших держав з участю підприємств України, оподатковуються за місцезнаходженням платника, якщо вказані доходи не оподатковуються у джерела створення доходів.

10. Іноземні юридичні особи, які одержують доходи, не пов’язані з діяльністю в Україні, сплачують податки з доходів від дивідендів (процентів), авторських прав і ліцензій, фрахту, орендних платежів та з інших доходів, джерело яких знаходиться в

Україні і які не пов’язані із здійсненням діяльності в Україні

через постійне представництво, за ставкою 15 процентів (крім доходу від фрахту), якщо інше не встановлено міжнародною угодою
України з податкових питань.

Суми доходів від фрахту, виплачуваного іноземним юридичним особам у зв’язку із здійсненням міжнародних перевезень, оподатковуються за ставкою 6 процентів.

Податок із зазначених у цьому пункті доходів іноземних юридичних осіб із джерел в Україні утримується підприємством, організацією, що виплачує доход іноземній юридичній особі, у валюті переказу з повної суми доходу при кожному перерахуванні платежу.

11. Підприємства, що належать до комунальної власності, оподатковуються за ставками, встановленими місцевими Радами народних депутатів, але не більше розмірів ставок, вказаних у пункті 1 цієї статті. Не допускається встановлення ставок залежно від виду діяльності або для окремого підприємства.

12. Доходи приватного підприємства, заснованого на власності окремого громадянина України, з правом наймання робочої сили, оподатковуються за ставкою, передбаченою пунктом 1 цієї статті.

Особисті доходи підприємця, одержані від виконання трудових обов’язків на цьому підприємстві, та інші доходи, одержувані ним від підприємства, оподатковуються відповідно до Закону Української
РСР «Про прибутковий податок з громадян Української РСР, іноземних громадян та осіб без громадянства» ( 1306-12 ).

13. Доходи об’єднань підприємств оподатковуються за ставкою, передбаченою пунктом 1 цієї статті.

14. Нерозподілена серед працівників, акціонерів, пайовиків або кредиторів частина доходу господарських товариств обчислюється із оподатковуваного доходу за типом витрат виробництва, якщо ця частина реінвестується всередині самого підприємства виключно на модернізацію, реконструкцію або розширення виробництва.

Об’єкт оподаткування та обчислення оподатковуваного прибутку (доходу).

Розглянувши основи прибуткового оподаткування підприємств, з’ясували, що об’єктом оподаткування може бути валовий доход або прибуток. У зв’язку з цим важливим є вивчення чинників, які впливають на розмір зазначених показників доходу, а отже й на величину податку.

З одного боку, розмір валового прибутку (доходу) залежить від рівня цін. В умовах планової економіки ціни встановлювалися державою й підприємства не могли їх змінити. В результаті валовий доход та прибуток були майже гарантованими величинами. Стосовно до ситуації, що склалася нині в Україні, то за відсутності необхідної товарної маси на ринку і переповненні каналів грошового обігу підприємство також має можливість диктувати ціни споживачам і тим самим забезпечувати собі потрібний рівень доходів. В умовах же реальної ринкової економіки підприємства не мають фіксованих цін. У зв’язку з цим їх доходи можуть тільки прогнозуватись.

З іншого боку, розмір валового доходу та прибутку залежить від структури собівартості. Вона повинна відображати ті затрати, без яких неможливий процес виробництва.

Згідно з чинним законодавством до собівартості продукції (робіт, послуг) включаються затрати, які групуються за такими елементами:

. матеріальні затрати;

. затрати на оплату праці;

. відрахування на соціальні заходи;

. амортизація основних фондів;

. інші затрати.

До матеріальних затрат належить вартість:

1.сировини та основних матеріалів;

2. покупних виробів, напівфабрикатів, допоміжних матеріалів і запчастин;

3. палива й енергії;

4. зносу інструментів, інвентаря та інших малоцінних і швидкозношуваних предметів;

5. робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами чи структурними підрозділами підприємства і не належать до основного виду діяльності, зокрема здійснення окремих операцій з виготовлення продукції, обробки сировини і матеріалів, проведення випробувань з метою визначення якості сировини і матеріалів, які використовуються, контроль за дотриманням установлених, технологічних процесів, ремонт основних виробничих фондів, транспортні послуги сторонніх організацій з перевезення вантажу на території підприємства (пересування сировини, матеріалів, інструментів, деталей, заготовок, інших видів вантажу з центрального складу в цехи й доставка готової продукції на склади зберігання, на станцію (порт, пристань) відправлення та ін.;

6. природної сировини, а саме: відрахування на геологорозвідувальні і геологопошукові роботи, затрати на рекультивацію земель, плата за деревину, продану на пні, плата за воду, яка забирається промисловими підприємствами з водогосподарських систем у межах установлених лімітів, відшкодування в межах нормативу затрат сільськогосподарського виробництва при вилученні угідь для розширення видобування мінеральної сировини;

7. тари й упаковки (за винятком дерев’яної й картонної), отриманих від постачальників матеріальних ресурсів;

8. втрат від недостачі матеріальних цінностей у межах норм природної втрати.

Вартість матеріальних затрат оцінюється виходячи із цін їх придбання без урахування податку на добавлену вартість, націнок (надбавок), комісійних винагород організаціям-постачальникам і зовнішньоекономічним організаціям, вартості послуг товарних бірж, включаючи брокерські послуги, мита й митного збору, затрат на транспортування, зберігання і доставку, які здійснюються сторонніми організаціями.

Матеріальні ресурси включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) за вирахуванням вартості оборотних відходів.

Оборотні відходи — це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, які утворювалися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) і втратили, повністю або частково, споживчі якості початкового ресурсу і внаслідок цього використовуються з підвищеними затратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

До оборотних відходів не включаються:

. залишки матеріальних ресурсів, які відповідно до встановленої технології передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг);

. попутна продукція, перелік якої встановлюється в галузевих інструкціях з питань планування, обліку й калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг).

Оцінка оборотних відходів залежить від характеру їх використання. Якщо відходи можуть бути використані для потреб основного та допоміжного виробництва, виготовлення предметів широкого вжитку (товарів культурно- побутового й господарського призначення) чи реалізовані стороннім підприємствам і організаціям, то вони оцінюються за зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу — ціною можливого використання. У випадках реалізації відходів стороннім підприємствам і організаціям для використання у виробництві іншої продукції вони оцінюються за повною ціною початкового матеріального ресурсу.

До затрат на оплату праці, належать:

1. заробітна плата працівників за виконану роботу, вирахувана за встановленими розцінками, тарифними ставками і посадовими окладами відповідно до прийнятих на підприємстві систем оплати праці;

2. вартість продукції, що видається працівникам у порядку натуральної оплати в межах, які не перевищують тарифної частини оплати праці і відповідно до чинного законодавства належать до основної заробітної плати;

3. надбавки і доплати до тарифних ставок і окладів у розмірах, передбачених законодавством, у тому числі за роботу в нічний час, за понаднормову роботу, за сумісництво професій, розширення зон обслуговування робіт у тяжких, шкідливих умовах праці, роботу в багатозмінному режимі та ін.;

4. вартість комунальних послуг, харчування, продуктів, а також витрати на оплату житла (суми грошової компенсації за ненадання безкоштовного житла, комунальні та інші послуги), які відповідно до чинного законодавства безкоштовно надаються працівникам окремих галузей;

5. вартість предметів, включаючи обмундирування, формений одяг, які згідно з чинним законодавством видаються безкоштовно й залишаються в особистому постійному користуванні, чи сума пільг у зв’язку з їх продажем за зниженими цінами;

6. оплата відповідно до чинного законодавства щорічних відпусток
(компенсація за невикористану відпустку), оплата праці працівників, молодших за 18 років, при скороченні тривалості їх робочого дня, оплата перерв у роботі матерів для годування дитини, оплата часу, пов’язаного з проходженням медичних оглядів, виконанням державних обов’язків;

7. одноразові винагороди за вислугу років (надбавки за стаж роботи за професією на даному підприємстві) відповідно до чинного законодавства;

8. виплати працівникам, звільненим з підприємств та організацій у зв’язку з реорганізацією, скороченням штатів;

9. оплата відпустки перед початком роботи випускникам професійно- технічних училищ і молодим спеціалістам, які закінчили вищий навчальний заклад;

10. оплата відповідно до чинного законодавства навчальних відпусток, які надаються працівникам, що успішно вчаться на вечірніх і заочних відділеннях вищих навчальних закладів, у заочній аспірантурі, вечірніх
(позмінних) професійно-технічних навчальних закладах, вечірніх
(позмінних) і заочних загальноосвітніх школах, а також тим, хто вступає до аспірантури;

11. оплата виконання роботи, що нижче оплачується у випадках, передбачених законодавством;

12. установлені чинним законодавством доплати до фактичного заробітку при тимчасовій втраті працездатності;

13. оплата роботи у вихідні й святкові (неробочі) дні, а також роботи в понаднормовий час відповідно до чинного законодавства;

14. різниця в окладах, які виплачуються працівникам, прийнятим на роботу з інших підприємств і організацій, із збереженням відповідно до чинного законодавства на певний час розмірів посадового окладу за попереднім місцем роботи, а також при тимчасовому заміщенні;

15. плата працівникам за дні відпочинку (відгулу), які надаються їм у зв’язку з роботою у понаднормовий час при вахтовій організації робіт, при підсумковому обліку робочого часу та в інших випадках, установлених законодавством;

16. суми, які при виконанні робіт вахтовим методом виплачуються в розмірі тарифної ставки, окладу за дні перебування в дорозі від місця розташування підприємства (пункту збору) до місця роботи й назад, передбачені графіком роботи на вахті, за дні затримання працівників у дорозі через метереологічні умови, а також плата працівникам підземних гірничодобувних підприємств за нормативний час їх пересування у шахті від ствола до робочого місця й у зворотному напрямку;

17. суми, нараховані за роботу, яка виконана особами, залученими на підприємства і в організації відповідно до спеціальних угод з державними організаціями (з метою надання робочої сили), видані безпосередньо цим особам виконавцям робіт чи перераховані державним організаціям;

18. заробітна плата за основним місцем роботи працівникам підприємств та організацій за час їх навчання з відривом від виробництва в системі підвищення кваліфікації й перепідготовки кадрів;

19. плата працівникам-донорам за дні обстеження, здавання крові й відпочинку, які надаються після кожного дня здавання крові;

20. оплата праці студентів вищих навчальних закладів і учнів професійно- технічних училищ, які проходять виробничу практику на підприємствах, а також оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл у період їх професійної орієнтації;

21. внески у Пенсійний фонд для покриття витрат на виплату до 1996 року пенсій на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення ”(з коштів, які призначені на оплату праці);

22. оплата праці студентів вищих навчальних закладів і учнів професійно- технічних училищ, які працюють, у складі студентських загонів;

23. оплата праці позаштатних працівників за виконання робіт, пов’язаних із виробничою діяльністю підприємств, відповідно до укладених угод цивільно- правового характеру, включаючи договір підряду, якщо розрахунки з працівниками за виконану роботу проводяться безпосередньо самим підприємством. При цьому розмір коштів на оплату робіт за договорами підряду визначається виходячи з кошторису на виконання цих робіт (послуг) і платіжних документів;

24. інші витрати, які згідно з установленим порядком включаються до основної заробітної плати, за винятком витрат на оплату праці, які фінансуються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, та інших цільових надходжень.

У випадку застосування безтарифної системи оплати праці витрати на оплату праці включаються в собівартість продукції (робіт, послуг) у частині
(процентне співвідношення), яка визначається підприємством за даними про фактичний склад фонду оплати праці за три місяці, що передували переходу на безтарифну систему оплати праці. До собівартості продукції (робіт, послуг) не включаються, а здійснюються за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства, чи інших спеціальних коштів такі виплати:

. додаткова оплата праці (включаючи натуральну оплату) у вигляді премій, винагород, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, а також надбавок і доплат, які не передбачені законодавством чи виплачуються понад розміри, встановлені законодавством, у тому числі премії за виробничі результати, економію конкретних видів матеріальних ресурсів, винагорода за річні підсумки роботи, виплата одноразових заохочень окремим працівникам за виконання особливо важливих виробничих завдань, винагороди за вислугу років, не передбачені законодавством, премії за підсумками змагань, оглядів і конкурсів, спрямованих на пошук і використання резервів виробництва, матеріальне заохочення працівників, організацій, які обслуговують трудовий колектив, тощо;

. оплата додаткових (понад установлену законом тривалість) відпусток, у тому числі жінкам, які виховують дітей, а також оплата додаткових відпусток у частині витрат на оплату праці за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства;

. матеріальна допомога працівникам, у тому числі для першого внеску на кооперативне житлове будівництво, на часткове погашення кредиту, наданого на кооперативне й індивідуальне житлове будівництво, а також безпроцентна позика на поліпшення житлових умов, обзаведення домашнім господарством та інші спеціальні потреби, витрати на благоустрій колективних садиб;

. надбавки до пенсій, одноразова допомога ветеранам праці, які виходять на пенсію, оплата житла, доходи (дивіденди, проценти), які виплачуються за акціями та внесками трудового колективу, компенсаційні виплати понад установлені законодавством розміри індексацій доходів, витрати на здешевлення вартості харчування в їдальнях, буфетах, профілакторіях, крім спеціального харчування для окремих категорій працівників відповідно до законодавства, а також на посилене харчування дітей у дитячих дошкільних закладах і оздоровчих комплексах (таборах) літнього відпочинку;

. цінові різниці на продукцію (роботи, послуги), які надаються працівникам підприємства чи відпускаються допоміжними господарствами для громадського харчування, витрати на відшкодування різниці в цінах на паливо, покупні електро- і теплоенергію, інші цінності, які реалізуються робітникам підприємства;

. внески у Пенсійний фонд для покриття витрат на виплату пенсій за пільговими умовами, призначеними відповідно до ст. 13 Закону України

“Про пенсійне забезпечення ”, починаючи з 1996 року;

. оплата праці працівникам соціально-культурних установ, які перебувають на балансі підприємства, включаючи премії, стимулюючі та компенсаційні виплати, в тому числі компенсації на оплату праці у зв’язку з індексацією доходів, а також стипендії стипендіатам підприємства;

. витрати на проведення оздоровчих заходів та організацію відпочинку трудящих, у тому числі придбання медикаментів для лікувально- профілактичних установ, які перебувають на балансі підприємств, путівок на відпочинок і лікування, на екскурсії й подорожі по місцевих маршрутах вихідного дня, на проведення культурно-освітніх і фізкультурних заходів, передплату періодичних видань і товарів для особистого користування працівників, а також суми компенсації на відшкодування витрат працівників на службові відрядження понад установлені законодавством норми;

. оплата проїзду до місця роботи транспортом загального користування, спеціальними маршрутами, відомчим транспортом, за винятком сум, які повинні зараховуватись на витрати виробництва (обігу);

. виплати, пов’язані із зменшенням тривалості робочого часу за рішенням трудового колективу (понад установлені законодавством);

. інші види виплат, не пов’язані безпосередньо з основною заробітною платою.

Витрати на соціальні заходи включають обов’язкові відрахування:

. на державне соціальне страхування;

. до Пенсійного фонду;

. у Державний фонд сприяння зайнятості населення;

. на фінансування заходів із реалізації Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті

Чорнобильської катастрофи ’’.

Відрахування провадяться за встановленими законодавством нормами від витрат на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), незалежно від джерел фінансування витрат на оплату їх праці.

До амортизації основних фондів належить сума амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів. Вона обраховується, виходячи з їх балансової вартості відповідно до затверджених у встановленому порядку норм, включаючи прискорену амортизацію їх активної частини.

Застосування прискореної амортизації активної частини основних фондів, але не більше ніж у два рази порівняно з діючими нормами, дозволяється у випадках, пов’язаних з конверсією виробництва, охороною навколишнього природного середовища, а також відносно основних фондів, які використовуються для розширення експорту продукції (робіт, послуг), збільшення випуску нових прогресивних видів матеріалів, приладів і обладнання, товарів народного вжитку та послуг для населення.

Малі підприємства разом із застосуванням прискореної амортизації для стимулювання відновлення машин і обладнання можуть у перший рік експлуатації нараховувати амортизаційні відрахування до ЗО % початкової вартості основних виробничих фондів із терміном служби понад три роки. У випадку припинення діяльності малого підприємства до закінчення одного року сума додатково нарахованої амортизації підлягає зарахуванню на збільшення балансового прибутку підприємства.

На підприємствах, які здійснюють свою діяльність на умовах оренди, елемент ’’амортизація основних фондів’’ включає амортизаційні відрахування на повне їх відновлення як за власними, так і за орендованими основними фондами.

До цього елемента належать також амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів (приміщень), які надаються безкоштовно організаціям (структурним підрозділам підприємства) громадського харчування для обслуговування трудових колективів, а також від вартості приміщень та інвентаря, які надаються медичним установам для організації медпунктів безпосередньо на території підприємства.

Підприємства з іноземними інвестиціями, філії спільних підприємств, створених на території інших держав з участю підприємств України, провадять амортизаційні відрахування на повне відновлення основних виробничих фондів за нормами і в порядку, встановленими для підприємств України, якщо інше не передбачено міжнародними і міждержавними договорами та законодавством.
До інших затрат належать:

1. платежі на обов’язкове страхування майна підприємств, яке входить до складу основних виробничих фондів, а також окремих категорій працівників, зайнятих на виробництві відповідних видів продукції (робіт, послуг) безпосередньо на роботах із підвищеною небезпекою для життя і здоров’я;

2. виплата процентів за короткострокові кредити й позики банків, одержання яких пов’язане з поточною виробничою діяльністю, крім процентів за прострочені і відстрочені кредити та позики, одержані на покриття недостачі власних оборотних коштів і на придбання основних засобів та нематеріальних активів;

3. витрати на сертифікацію і збут (реалізацію) продукції, включаючи вивізне (експортне) мито;

4. витрати на відрядження за нормами, встановленими законодавством;

5. виплата стороннім підприємствам за пожежну і сторожову охорону;

6. витрати на організований набір працівників, підйомні;

7. обов’язкові відрахування за встановленими нормами в позабюджетні фонди сприяння конверсії, на будівництво, ремонт і утримання автомобільних шляхів, фінансування галузевих і міжгалузевих науково-дослідних та дослідно- конструкторських робіт і освоєння нових технологій та виробництва нових видів продукції (іноваційні фонди);

8. витрати на гарантійний ремонт та обслуговування;

9. оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрів, банків (відкриття і ведення рахунків, вкладів: виконання операцій за рахунками, а також поштово- телеграфні та інші витрати, пов’язані з виконанням банками доручень підприємства);

10. оплата оренди окремих об’єктів основних виробничих фондів у межах норм амортизаційних відрахувань на їх повне відновлення, при цьому плата за оренду нежитлових приміщень для забезпечення основної виробничої діяльності у склад витрат включається за ставками, затвердженими місцевими органами державної виконавчої влади;

11. плата за землі сільськогосподарського призначення, а також зайняті під об’єкти й споруди виробничого призначення;

12. платежі за викиди й скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів ‘та інших видів шкідливого впливу в межах лімітів;

13. податок із власників транспортних засобів;

14. знос нематеріальних активів;

15. інші витрати, які включаються у собівартість продукції (робіт, послуг), але не належать до раніше перелічених елементів витрат.
При визначенні валового доходу (прибутку) враховуються:

. виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), інших матеріальних цінностей і майна (включаючи основні фонди), нематеріальних активів і брокерських місць (крім реалізації біржами);

. доходи від позареалізаційних операцій, зменшені на суми витрат по цих операціях;

. кошти, одержані від підприємств-постачальників (підрядчиків) і не враховані підприємствами на рахунку реалізації.
Слід зазначити, що внески, паї, а також кошти від добровільних пожертвувань не є доходами (прибутком) підприємства і не оподатковуються.
Але доход (прибуток), одержаний від використання вказаних коштів, підлягає оподаткуванню.
До складу доходів (витрат) від позареалізаційних операцій включаються:

. доходи, одержувані від пайової участі в спільних підприємствах;

. доходи від здачі майна в оренду;

. дивіденди (проценти) з акцій, облігацій та інших цінних паперів, що належать підприємству;

. доходи (проценти), одержані від комерційного кредиту (виданої позички).

Суми, внесені до бюджету та іншим організаціям у вигляді економічних санкцій, які відповідно до чинного законодавства відносяться за рахунок, що залишається в розпорядженні підприємства, не включаються до складу витрат від позареалізаційних операцій. До таких санкцій, зокрема, належать витрати на сплату в бюджет штрафних санкцій (включаючи пеню) і відшкодування збитків, завданих унаслідок недотримання вимог з охорони навколишнього середовища, забруднення та інших шкідливих впливів, використання природних ресурсів понад установлені ліміти, недотримання санітарних норм і правил, одержання необгрунтованого прибутку шляхом завищення цін на продукцію
(роботи, послуги), приховання (заниження) прибутку та інших об’єктів оподаткування, інших видів штрафних санкцій, суми яких підлягають внесенню в бюджет.

При встановленні об’єктом оподаткування валового доходу його розмір визначається вирахуванням із загальної виручки спочатку встановлених платежів до бюджету, а потім суми матеріальних та прирівняних до них затрат згідно із схемою (додаток 2).

Якщо об’єктом оподаткування є прибуток, то його визначення можна відобразити за допомогою такої схеми (додаток 3).

Визначення сум доходу (прибутку) від деяких видів діяльності має свої особливості.

Якщо підприємство здійснює торгівлю купленими товарами й матеріалами, доход визначається як різниця між купівельною і продажною вартістю товарів і матеріалів. Від аукціонного продажу доход також може визначатись як різниця між цінами на куплені і продані товари або як різниця між вартістю виробленої продукції за діючими державними чи вільними цінами й вартістю продажу її на аукціоні. При цьому вільні ціни визначаються за даними підприємства, яке реалізує продукцію.

При товарообмінних операціях шляхом прямого обміну або виконанні робіт
(послуг) у рахунок бартерної угоди оподатковувана виручка від реалізації визначається розрахунково, виходячи із цін на продукцію (роботи, послуги), що діяли на дату виписування відвантажувальних документів, або вартості товарів, придбаних для проведення товарообмінних операцій.

Якщо підприємство реалізує продукцію (роботи, послуги) власного виробництва за цінами, нижчими від собівартості або ціни придбаних товарів, то оподатковувана виручка від їх реалізації також визначається розрахункове, виходячи із ціни реалізації аналогічної продукції (робіт, послуг), але не нижче за собівартість її виробництва або ціну придбання.

Доходом від посередницької діяльності є сума комісійних винагород
(процентів) від виконання угод або доход від посередницьких операцій.
Прибуток від посередницької діяльності — це різниця між доходом від цієї діяльності й пов’язаними з нею витратами.

При визначенні об’єкта оподаткування для іноземних юридичних осіб враховуються доходи (прибуток), одержані лише із джерел в Україні, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні. Для підприємств України об’єктом оподаткування є доходи (прибуток), отримані з вищевказаних джерел, а також за межами України.

Доходи підприємств одержані в іноземній валюті, підлягають оподаткуванню за сукупністю з доходами, одержаними в національній валюті, на загальних підставах. При цьому доходи в іноземній валюті перераховуються в національну грошову одиницю України за курсом Національного банку
України, що діяв на дату одержання доходу.

Для організацій, які не перебувають на господарському розрахунку, але одержують доходи від здійснення господарської (комерційної) діяльності
(надання послуг), оподатковуваним доходом є сума перевищення доходів над витратами, пов’язаними з цією діяльністю.

Оскільки різні частини доходу оподатковуються за різними ставками, то валовий доход необхідно розкласти на окремі частини, вилучивши з нього суми:

1. доходів (дивідендів, процентів) від акцій, облігацій та інших цінних паперів, що належать підприємству;

2. доходів, одержаних від пайової участі в діяльності інших підприємств, створених на території України;

3. прибутку, не розподіленого серед працівників, акціонерів, пайовиків або кредиторів господарського товариства, якщо він реінвестується всередині самого підприємства виключно на модернізацію, реконструкцію або розширення свого виробництва;

4. доходів від посередницької діяльності;

5. доходів від казино, відеосалонів, відеопоказу, прокату відео- й аудіокасет, запису на них, гральних автоматів із грошовим виграшем, від проведення масових концертно-видовищних заходів;

6. додаткових доходів від продажу товарів, продукції, майна на аукціоні.

При визначенні оподатковуваної частини доходу враховуються також пільги, яким можуть користуватися підприємства згідно з чинним законодавством. Склад пільг буде розглянуто нижче.

З метою усунення подвійного оподаткування сума прибутку або доходу, одержана за кордоном, включається до загальної суми доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні, і враховується при визначенні розміру податку.

Обчислення оподатковуваного прибутку (доходу) іноземних юридичних осіб має деякі особливості. Так, при визначенні оподатковуваного прибутку необхідно враховувати лише валовий прибуток іноземної юридичної особи, який одержано у зв’язку з її діяльністю в Україні через постійне представництво, якщо таке постійне представництво веде окремий баланс та має рахунок у банку в Україні.

У разі, коли іноземна юридична особа здійснює свою діяльність не лише в
Україні, але й за її межами, і при цьому не веде окремого обліку прибутку, який дає змогу визначити суму прибутку від діяльності, здійснюваної нею через постійне представництво в Україні, сума прибутку, що підлягає оподаткуванню, може бути визначена на основі розрахунку, узгодженого платником податку з податковим органом, що контролює його платежі до бюджету. Якщо немає можливості прямим підрахуванням визначити прибуток, одержаний іноземною особою від діяльності в Україні, він може бути визначений податковим органом, виходячи з валового доходу або проведених затрат і норми рентабельності ЗО %.

Іноземні юридичні особи можуть одержувати як компенсацію за здійснювану в Україні через постійне представництво діяльність оплату у вигляді продукції чи майна. У цьому випадку для визначення оподатковуваного прибутку використовуються договірні (контрактні) ціни, ціни основних організацій-експортерів або ціни, обчислені на базі світових цін на таку саму або аналогічну продукцію чи майно.

Пільги щодо податку на прибуток (доход).

Пільги щодо податку на прибуток (доход) умовно можна поділити на чотири групи:

1. звільнення від сплати податку. При цьому можуть звільнятися від оподаткування як окремі суб’єкти, так і окремі види доходів;

2. звільнення від сплати податку на певний строк;

3. зменшення оподатковуваного прибутку (доходу);

4. зменшення розміру ставки податку.

Склад кожної з указаних груп залежить від того, на досягнення якої мети спрямована система пільг.

Пільги можуть установлюватися з метою стимулювання розвитку:

. науки й виробництва;

. технічної бази підприємств;

. окремих форм господарювання і виробництва окремих видів продукції;

. соціальної та культурної сфери;

. благодійної діяльності;

. соціального захисту деяких категорій працівників.

Стимулювання розвитку науки й виробництва здійснюється шляхом звільнення від оподаткування на певний строк, наприклад на п’ять років, доходів, одержуваних: а) підприємством — власником патенту від використання винаходу у власному виробництві, а також від продажу на нього ліцензії в межах строку дії патенту; б) підприємством від використання винаходу в результаті придбання ліцензії — з дати початку використання винаходу; в) підприємством або новим виробництвом, створеним спеціально для виготовлення нової техніки з використанням запатентованого винаходу, — з дати введення підприємства або нового виробництва в експлуатацію.

Крім того, можна звільняти від оподаткування увесь або частину
(наприклад, 50 %) прибутку, який спрямовується підприємством на проведення власними силами або науковими організаціями науково-дослідних і дослідно- конструкторських робіт, підготовку й освоєння нових прогресивних та екологічно чистих технологій і видів продукції, здійснювані за рахунок прибутку (доходу), що залишається в розпорядженні підприємства.

З метою розвитку технічної бази виробництва оподатковуваний доход
(прибуток) зменшується на суму прибутку, використаного на реконструкцію і модернізацію активної частини виробничих фондів, на нове будівництво, розширення, введення і освоєння нових потужностей з виробництва товарів
(робіт, послуг). Але вказана пільга надається за умови повного використання на дані цілі амортизаційних відрахувань, що є в підприємства, а також залишків невикористаного прибутку минулих років.

Для розвитку соціальної та культурної сфери можуть установлюватися такі пільги, як зменшення оподатковуваного доходу (прибутку) на: а) суму затрат, здійснюваних за рахунок прибутку (доходу) відповідно до кошторисів затрат на утримання об’єктів охорони здоров’я, будинків для престарілих та інвалідів, дитячих дошкільних закладів, дитячих таборів відпочинку, закладів освіти, об’єктів культури й спорту, житлового фонду та комунального господарства, що перебувають на їхньому балансі, а також затрат на дані цілі за пайової участі в утриманні вказаних об’єктів, що перебувають на балансі інших підприємств; б) суму прибутку (доходу), перерахованого підприємствам, установам, організаціям культури, освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, фізкультури й спорту та громадським організаціям інвалідів; в) суму доходу закладів культури, фізичної культури й спорту, в тому числі прикладних видів, культурно-освітніх закладів, що спрямовується ними на будівництво й розвиток матеріально-технічної бази; г) суму доходу підприємств громадських організацій і об’єднань (крім професійних спілок, молодіжних політичних організацій, політичних партій і рухів), релігійних організацій, що спрямовується ними на виконання статутної діяльності вказаних організацій і об’єднань, крім витрат на капіталовкладення (за винятком капіталовкладень, спрямованих на розвиток освіти, лікувальних закладів, закладів культури, фізкультури й спорту), утримання органів управління, матеріальне заохочення членів громадських організацій; д) доходи підприємств громадського харчування, які перебувають на балансі промислових підприємств та обслуговують працівників цих підприємств.

Крім того, звільняються від оподаткування: а) творчі спілки (письменників, художників, композиторів, театральних діячів, кінематографістів, журналістів, фотохудожників, архітекторів, майстрів народного мистецтва, дизайнерів), Всеукраїнська музична спілка, національно-культурні товариства, а також доходи належних їм підприємств від виконання робіт (виробленої продукції), передбачених статутною діяльністю спілок; б) заклади культури й спорту, навчально-виховні заклади системи освіти, організації соціального обслуговування населення, діяльність яких частково фінансується з державного бюджету; в) доходи, одержані від проведення заходів, що здійснюються за програмою міжнародних, міждержавних, всеукраїнських фестивалів, конкурсів, оглядів, які проводяться державними культурно-освітніми закладами і є економічно збитковими; г) доходи видавництв, що здійснюють випуск літератури українською мовою та малотиражних видань мовами національних меншин, якщо ця література становить не менше за 70 % загального обсягу їх виробництва.

Розвиток благодійної діяльності можна забезпечувати шляхом зменшення оподатковуваного доходу (прибутку) на суму доходу (прибутку), перерахованого у благодійні фонди.

Зменшення оподатковуваного доходу (прибутку) також можна застосовувати для стимулювання розвитку виробництва окремих видів продукції. Наприклад, зменшувати оподатковуваний прибуток можна на: а) суму в розмірі 35 % доходу підприємств пенітенціарних закладів; б) суму доходу, одержаного від виробництва медикаментів та сировини всіх видів походження для їх виготовлення, за умови збільшення обсягів виробництва порівняно з минулим роком; в) суму прибутку (доходу), одержаного підприємствами від реалізації виготовлених ними протезно-ортопедичних виробів і спеціальних технічних пристосувань для інвалідів, тифлотехнічних засобів друкування та озвучування книг, журналів, підручників, іншої літератури для інвалідів по зору, а також виготовлення нестандартного обладнання, технологічної оснастки для навчально-виробничих підприємств товариства інвалідів; г) суму доходу, використаного на проведення заходів щодо збільшення виробництва медичної апаратури; д) суму доходу, одержаного підприємствами від реалізації продукції, виготовленої з використанням відходів виробництва, якщо їх частка в загальній вартості сировини та матеріалів, використаних на виробництво цієї продукції, становить не менше за 75 %.

Для стимулювання розвитку окремих видів діяльності можна зменшувати розмір ставки податку. Наприклад, для малих підприємств зменшувати ставку податку на 75 % у перший рік і на 50 % — у другий рік діяльності. При цьому якщо кошти, звільнені від оподаткування, не спрямовуються на будівництво, оновлення та освоєння нової техніки, формування статутного фонду, то малі підприємства слід оподатковувати на загальних підставах.

На соціальний захист деяких категорій громадян спрямовані такі пільги, як звільнення від оподаткування: а) установ навчально-виробничих підприємств та об’єднань громадських організацій інвалідів, де інваліди становлять більш як 50 % загальної чисельності працюючих; б) лікувально-трудових майстерень, підсобних підприємств при психіатричних лікарнях і протитуберкульозних закладах, будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів; виховно-трудових колоній для неповнолітніх, лікувально-трудових профілакторіїв та сільськогосподарських підприємств, пенітенціарних закладів, що використовують працю інвалідів І і II груп диспансерного обліку, якщо їх чисельність становить не менше за 50 % загальної чисельності осіб, які утримуються в цих закладах; в) учнівських та студентських підприємств за умови, що чисельність учнів та студентів у загальній чисельності працюючих становить не менше від
80 %, а також зменшення оподатковуваного доходу (прибутку) на суму заробітної плати, виплаченої учням та студентам або працівникам-інвалідам, якщо на підприємстві створено учнівські та студентські цехи, бригади, дільниці й кількість студентів та учнів менша за 80 % працюючих або якщо підприємство використовує працю інвалідів, кількість яких становить не менш як 50 % загальної чисельності працюючих.

Можуть застосовуватися також інші пільги, наприклад звільнення від оподаткування доходів від державних облігацій, а також доходів у вигляді процентів за кредитами, наданими уряду України, Національному банку
України.

Склад пільг може уточнюватися й змінюватися постановами Кабінету
Міністрів України. Це залежить від того, на досягнення якої мети спрямована система пільг на кожному конкретному етапі економічного розвитку. Слід зазначити, що в 1992-1993 роках система оподаткування характеризувалася досить значною кількістю пільг. Поступово склад їх скорочувався, і в 1994 було встановлено дві групи пільг — звільнення від сплати податку й зменшення оподатковуваного доходу.

Звільняються від сплати податку: а) підприємства громадських організацій інвалідів, де інваліди становлять більш як 50 % загальної чисельності працюючих в основному виробництві. Оподатковуваний доход інших підприємств, які використовують працю інвалідів, зменшується на суму заробітної плати, сплаченої своїм працівникам-інвалідам; б) підприємства з доходу, одержаного від виробництва сільськогосподарської продукції за винятком продукції квітково- декоративного рослинництва та звіроводства; в) заклади освіти, культури й спорту, діяльність яких частково фінансується з державного бюджету; г) доходи у вигляді процентів за кредитами, наданими іноземними юридичними особами уряду України, Національному банку України, а також дивіденди (проценти), одержані від державних облігацій та інших державних цінних паперів.

Оподатковуваний доход зменшується на: а) суму доходу, одержаного підприємствами від реалізації виготовлених ними протезно-ортопедичних виробів і спеціальних технічних пристосувань для інвалідів, тифлотехнічних засобів друкування та озвучування книг, журналів, підручників, іншої літератури для інвалідів по зору, а також виготовлення нестандартного обладнання, технологічної оснастки для навчально-виробничих підприємств товариства інвалідів; б) суму доходу, одержаного від реалізації продукції, виготовленої лікувально-трудовими майстернями, підсобними підприємствами при психіатричних лікарнях і протитуберкульозних закладах, будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів, виховно-трудовими колоніями для неповнолітніх, лікувально-трудовими профілакторіями; в) суму в розмірі 60 % доходу підприємств пенітенціарних закладів; г) суму доходу, перерахованого будинкам-інтернатам для престарілих та інвалідів, школам-інтернатам, а також підприємствам, установам, організаціям культури, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, фізкультури й спорту, фізкультурно-спортивним товариствам; дитячим громадським організаціям, але не більше за 2 % оподатковуваного доходу, який визначається у встановленому порядку.

Місцеві Ради народних депутатів можуть надавати окремим категоріям платників додаткові пільги щодо податку на доходи (прибуток), але в межах сум податку, що зараховуються до місцевих бюджетів.

Порядок обчислення і строки сплати.

Обчислення податку на доход (прибуток) за таким алгоритмом. Спочатку визначається розмір об’єкта оподаткування . Потім його сума розкладається на елементи, для яких установлено різні ставки. Нарешті вираховуються ті суми, для яких передбачено пільги. Протягом кварталу всі платники, за винятком підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних юридичних осіб, провадять авансові внески податку до бюджету. Авансові платежі вносяться не пізніше 15 і 28 числа кожного місяця.

Згідно із законодавством розмір авансового платежу визначається як 1/6 фактичної суми податку, сплаченої за відповідний період (квартал) попереднього року.

Приклад. Фактична сума податку на доход, сплачена в І кварталі попереднього року, становить 500 млн. грн. Розмір авансових платежів, які необхідно вносити до бюджету 15, 28 числа кожного місяця, у І кварталі поточного року—83,3 млн. грн. (500:6).

Якщо платник вносить незначну суму податку, то за його заявою податковий орган за місцезнаходженням платника може встановити один строк сплати авансових платежів — не пізніше 20 числа кожного місяця в розмірі
1/3 квартальної суми податку.

Приклад 2. Платник вносить авансові платежі податку з доходу один раз на місяць. Квартальна сума податку за фінансовим планом підприємства становить 150 млн. грн. Сума авансового платежу, яку необхідно сплачувати підприємством кожного місяця кварталу,— 50 млн. грн. (150 : 3).

Розмір авансових платежів може визначатися трьома способами. По-перше, на підставі даних за відповідний період (квартал) попереднього року.

По-друге, на підставі даних про суми податку, фактично сплачені за попередній квартал, як це було передбачено при оподаткуванні прибутку в І кварталі 1993 р. Такий підхід в умовах інфляції є доцільнішим. Він забезпечує менший розрив між сумами авансових платежів і фактичною сумою податку, належною до сплати в бюджет.

По-третє, на підставі прогнозних розрахунків фінансових результатів господарської діяльності на рік, але не менше розміру фактично нарахованого податку за попередній квартал. Такий порядок прийнято в 1994 році.

У разі заниження платниками авансових платежів податковими органами застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі суми заниженого платежу по кожному терміну сплати.

Підприємства з іноземними інвестиціями сплачують авансові платежі щоквартально, не пізніше 15 числа останнього місяця кожного кварталу, а саме 15 березня, 15 червня, 15 вересня й 15 грудня, у розмірі 1/4 річної суми платежів. Авансова сума податку на поточний рік визначається підприємством з урахуванням річного фінансового плану. Обчислення податку на прибуток (доход), фактично одержаний платником у минулому році, провадиться цими підприємствами не пізніше 15 березня року, що настає за звітним, на основі бухгалтерського звіту (балансу).

Після закінчення першого кварталу, півріччя, 9 місяців і року платник обчислює суму податку з фактично одержаного доходу (прибутку), який підлягає оподаткуванню. При цьому податок визначається за наростаючим підсумком із початку року. Виходячи з обчисленої суми податку на звітну дату й раніше нарахованих платежів, визначається сальдо розрахунків, тобто сума доплати чи переплати.

Доплата податку, що провадиться за квартальними розрахунками, вноситься у 5-денний строк із дати, встановленої для подання бухгалтерських звітів
(балансів), а за річними розрахунками — у 10-денний строк з указаної дати.
Платіжні доручення на перерахування до бюджету податку на доход (прибуток), які виконуються в першочерговому порядку, здаються платниками в установу банку до настання строку платежу. Зайво внесені до бюджету суми податку зараховуються в рахунок наступних платежів.

З метою усунення подвійного оподаткування суми податків на прибуток або доходи, одержані за межами території України, її континентального шельфу та виключної морської економічної зони, сплачені підприємствами, об’єднаннями та організаціями за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав, зараховуються при сплаті ними податку на прибуток (з доходів) в Україні.
Але розмір зарахованих сум не може перевищувати суми податку на прибуток (з доходів), що підлягає сплаті в Україні стосовно до доходу, одержаного за кордоном.

Якщо підприємство України, що отримує доходи від діяльності за кордоном, є платником податку на виручку в іноземній валюті, то на всю суму податку на прибуток (доход), сплачену за кордоном, надається залік за рахунок податку на доход, вирахованого з оподатковуваного доходу, одержаного в Україні.

У випадках, коли сума податку на прибуток (доход), сплачена за кордоном, перевищує податок на виручку з іноземній валюті, то на суму перевищення (перерахованого в національну грошову одиницю України за курсом
Національного банку України) зменшується доход спільного підприємства, який залишається у його розпорядженні.

Податкова декларація й розрахунки сум податку складаються за формами, затвердженими Головною державною податковою інспекцією України. Разом із бухгалтерськими звітами й балансами вони подаються в податкову інспекцію за місцем свого знаходження для перевірки в порядку та строки, встановлені законодавством.

Якщо підприємство має право на пільги, то воно зобов’язане подати в податкову інспекцію відповідні документи.

Підприємства споживчої кооперації, кооперативи, громадські організації та об’єднання, колгоспи, включаючи рибальські, радгоспи та інші сільськогосподарські підприємства визначають податок щоквартально наростаючим підсумком із початку року із зарахуванням сум податку, обчисленого за попередні квартали, без сплати авансових платежів.

В аналогічному порядку сплачують податок підприємства, які одержують доходи від посередницької діяльності, та приватні підприємства.

Обчислення податку на доходи (включаючи доходи від оренди та інших видів використання) від казино, відеопоказу (незалежно від способу показу), прокату відео- й аудіокасет і запису на них, гральних автоматів з грошовим виграшем провадиться щомісячно наростаючим підсумком з початку року, а від масових концертно-видовищних заходів — по кожному окремо взятому заходу, в тому числі по заходу, який триває протягом певного періоду без сплати авансових платежів. Платники податку подають державним податковим інспекціям розрахунок податку на доходи не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, а по концертно-видовищних заходах — не пізніше 15 днів із дати їх закінчення.

Підприємства з іноземними інвестиціями подають у податкову інспекцію бухгалтерський звіт та баланс, податкову декларацію, розрахунок податку на доходи й документи, які підтверджують право на користування пільгами, не пізніше 15 березня року, що настає за звітним.

Іноземний учасник спільного підприємства, включаючи банки й страхові організації, який відповідно до міжнародної угоди України має право на повне або часткове звільнення від оподаткування доходу, що належить йому в порядку розподілу доходу, подає заяву про зниження або скасування податку.

Певні особливості має порядок обчислення й сплати податку на прибуток
(доход) іноземними юридичними особами, які здійснюють діяльність в Україні через постійне представництво. Податок на прибуток (доход) іноземних юридичних осіб обчислюється щорічно податковим органом за місцезнаходженням постійного представництва. Сума податку визначається, виходячи з величини оподатковуваного прибутку (доходу) і ставки податку на основі звіту про діяльність в Україні та декларації про доходи. Достовірність декларації повинна бути підтверджена аудиторською організацією, що одержала в установленому порядку ліцензію на право заняття аудиторською діяльністю. Ці документи подаються у податкову інспекцію не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним, за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією. При припиненні діяльності до закінчення календарного року зазначені документи повинні бути подані протягом місяця з дня її припинення.

На суму обчисленого податку платнику видається платіжне повідомлення. У ньому вказуються строки, в які належить сплатити податок до бюджету.

Підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні юридичні особи сплачують податок на прибуток (доход) у безготівковому порядку в грошовій одиниці України.

Відповідно до податкового законодавства платники податків, які не подали у встановлений строк за затвердженими формами бухгалтерський звіт, баланс, декларацію про доходи й розрахунок податку за відповідний період, сплачують 110% суми податку. Після подання названих документів провадиться перерахунок податку, виходячи з фактично одержаного доходу та інших об’єктів оподаткування. Крім того, на службових осіб, винних у неподанні, несвоєчасному поданні або поданні за невстановленою формою бухгалтерських звітів, балансів, розрахунків та інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків до бюджету, податковими органами накладається адміністративний штраф у розмірі середньомісячної заробітної плати, а за ті ж самі дії, вчинені повторно протягом року після накладання адміністративного штрафу, — в розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Надання податкового кредиту.

Податковий кредит — це термінова відстрочка сплати податку, який належить внести підприємствам до бюджету в календарному році. Він є новим елементом в оподаткуванні доходів підприємств, який було введено з 1 січня
1992 року. До цього часу відстрочка платежів у системі взаємовідносин підприємств з бюджетом законодавчо не передбачалась.

Надання податкового кредиту відіграє певну роль у забезпеченні регулюючої функції податку на доходи. Відстрочка сплати податку дає можливість підприємствам спрямовувати тимчасово звільнені кошти на розвиток виробництва. Ефективність функціонування податкового кредиту залежить від того, на які цілі й за яких умов він надається.

Згідно з чинним законодавством податковий кредит надається в таких випадках:

1. якщо сума податку на доходи, обчисленого за звітний період, перевищує 50 % суми доходу, який спрямовується до фонду нагромадження, за умови, що підприємство реалізує вироблену продукцію (роботи, послуги) за регульованими цінами в обсязі, що перевищує 70 % усього обсягу реалізації продукції (робіт, послуг);

2. при організації виробництва промислових товарів народного споживання, продуктів харчування, дитячого одягу та взуття, дитячого харчування, медикаментів і медичного обладнання, інвалідної техніки, культурно-побутового та виробничого призначення, будівельних матеріалів, якщо випуск цієї продукції є непрофільним для підприємства;

3. якщо малі підприємства придбали й експлуатують обладнання, що повністю використовується для науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, виконуваних силами самого малого підприємства (в тому числі для реалізації цих робіт), і для захисту природного середовища від забруднення.

Кабінет Міністрів України має право надавати податковий кредит на інші цілі й на інших умовах, ніж це вказано вище, за рахунок сум податку, що зараховуються до державного бюджету, якщо кошти від зменшення податку спрямовуються на фінансування загальнодержавних потреб. Щоб скористатися правом на одержання податкового кредиту, підприємству необхідно укласти угоду з податковим органом, у якому воно зареєстроване, за формою, встановленою для укладання кредитних угод із комерційними банками. У кредитній угоді обумовлюються:

. строк початку погашення податкового кредиту;

. період погашення;

. розмір процентів на суму наданого податкового кредиту;

. інші умови.

Відповідно до чинного законодавства строк початку погашення податкового кредиту встановлено не пізніше як через два роки після надання кредиту, а розмір процента — не менший за процент інфляції, визначений на період кредитної угоди відповідним органом, і не менший від офіційного індексу інфляції. Період погашення встановлено не менше 5 років, але за умов, що на інше не погоджується платник.

Інші умови надання податкового кредиту не повинні обмежувати права кредитонадавача, передбачені законодавством, і зменшувати поточні надходження податків до державного бюджету.

Податковий кредит надається платникові із сум авансових платежів, що нараховуються у встановленому порядку, і виплачується протягом року.

Згідно із законодавством сума податкового кредиту не може зменшувати суму авансового платежу більш як на 50 % і перевищувати 50 % річного податку незалежно від того, в якій послідовності та пропорції використовується податковий кредит платником.

Якщо підприємство порушує кредитну угоду, вся сума податкового кредиту стягується податковим органом за рішенням суду або арбітражного суду.

Контроль податкових інспекцій за розрахунками з бюджетом.

Попередня (камеральна) перевірка підприємств, об’єднань та організацій з питань дотримання ними податкового законодавства, правильності обчислення, повноти й своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток
(доход) здійснюється безпосередньо в податковій інспекції в присутності головного бухгалтера, який здає звіт. Перевірці підлягають такі питання:
1. повнота і своєчасність подання звіту й розрахунку податку на прибуток

(доход);
2. наявність у поданих документах усіх необхідних реквізитів;
3. узгодженість звітних даних;
4. послідовність даних у формах звітності;
5. відповідність даних, що використовуються для складання розрахунків податку на прибуток (доход), даним, відображеним у звітності;
6. правильність складання розрахунку податку, визначення сум і строків сплати або повернення з бюджету належних сум.

При перевірці повноти і своєчасності подання звіту й розрахунку податку на прибуток (доход) необхідно впевнитися, що подано всі передбачені законодавством бухгалтерські документи за встановленими формами й у встановлений строк. На кожному документі повинні бути назва підприємства
(організації), його адреса, підписи керівника й головного бухгалтера, кругла печатка і штамп.

Узгодженість звітних даних перевіряється шляхом порівняння однойменних даних у різних формах звітності. Наприклад, величина балансового прибутку, відображена у формі 1 (’’Баланс підприємства’’), повинна дорівнювати величині балансового прибутку, відображеній у формі 2 (’’Звіт про фінансові результати та їх використання’’).

При перевірці послідовності звітних даних зіставляються показники на кінець попереднього звітного періоду й на початок нинішнього. Якщо вони збігаються, то послідовність звіту дотримується.

При виявленні порушень за пунктами 1 — 4 звіт може бути не прийнятий податковим інспектором і повернений бухгалтеру на доопрацювання.

Перевіряючи правильність складання розрахунку податку на прибуток
(доход), необхідно звернути увагу на те, щоб дані, відображені в розрахунку, збігалися з відповідними даними, відображеними в декларації.

Документальна перевірка бухгалтерських звітів і балансів — це другий етап контролю податкових органів за правильністю обчислення і внесення до бюджету податку на прибуток (доходи). Вона здійснюється у відповідності з річними планами контрольно-економічної роботи податкових інспекцій і квартальними графіками перевірок, які даються по кожній ділянці роботи. У плани й графіки перевірок насамперед включаються підприємства, об’єднання та організації, які отримують значні суми прибутків або допускають грубі порушення у веденні бухгалтерського обліку й податкового законодавства.
Такі перевірки можуть провадитися, як тільки виникає необхідність, але не рідше одного разу на 2 роки.

Для проведення перевірки податковий інспектор повинен мати при собі розпорядження податкової інспекції, в якому вказуються назва й адреса підприємства, що підлягає перевірці, і програму перевірки, затверджену начальником податкової інспекції. Програма складається виходячи з головної мети перевірки, яка полягає у виявленні достовірності визначення прибутку
(доходу), правильності обчислення податку й виконання зобов’язань перед бюджетом, оцінці стану звітної дисципліни та ведення бухгалтерського обліку. У зв’язку з цим перевірці підлягають такі питання:

1. Достовірність обліку затрат на виробництво й витрат обігу, а саме: а) правильність визначення вартості сировини, основних матеріалів, палива й запчастин, списаних на виробництво у звітному періоді; б) дотримання порядку списування на виробництво вартості малоцінних і швидкозношуваних предметів, переданих в експлуатацію; в) правильність нарахування амортизації; г) правильність віднесення на виробництво витрат на рекламу, орендну плату, затрат на виплату процентів за кредитами; д) правильність ведення обліку загальногосподарських і загальновиробничих витрат та їх розподілу між різними видами діяльності (на основне виробництво, житлово-комунальне господарство, незавершене виробництво).

2. Правильність відображення у звітності даних про фактичну реалізацію готової продукції.

3. Достовірність фінансових результатів.

3. Проблеми функціонування податку на прибуток підприємства та шляхи їх вирішення.

Удосконалення системи оподаткування в Україні повинно здійснюватися у двох напрямках. По-перше, шляхом створення стимулюючої моделі оподаткування підприємницьких структур. По-друге, через посилення соціального спрямування системи оподаткування у цілому.

Реальні кроки назустріч підприємництву повинні бути зроблені насамперед за рахунок удосконалення оподаткування прибутку підприємств.

Щодо цього слід створити сприятливі умови для само-фінансування інвестицій, найважливішими з яких є:

. право вибору методу амортизації,

. можливість прискореної амортизації,

. збільшення норм амортизаційних відрахувань (наприклад, у Німеччині вони у середньому вдвічі більші, ніж в Україні),

. спрощення порядку нарахування амортизаційних відрахувань (йдеться про надання дозволу підприємницьким структурам нараховувати амортизацію з початку податкових періодів).

Варто надати право підприємствам зараховувати поточні збитки до минулих звітних періодів з виплатою раніше сплаченого податку на прибуток підприємств.

Слід збільшити податковий період із кварталу до одного року з тим, щоб надати можливість суб’єктам підприємництва більше уваги приділяти питанням господарської діяльності, а не щоквартальним перерахункам та, як наслідок, оформленню чисельних фінансових документів.

Необхідно розвинути та застосувати такі пропозиції:

. вивільнити від оподаткування ту частину прибутку, яка інвестується у виробництво, а також прибутку від приросту обсягів експортної продукції,

. визначити напрями розвитку системи оподаткування – пряме чи непряме оподаткування повинно бути розвинуто, визначити переваги та недоліки прямого та непрямого оподаткування.

Одною із актуальних проблем є необхідність цілісної податкової системи і законодавства, яке її регулює. Нормативні акти, які визначають податкові надходження часто протирічать один одному. Складається враження, що про цілісність податкової системи в Україні не може бути мови, не кажучи вже про яку-небуть прив’язку до механізму кредитування і бюджетного регулювання. Вдосконалення податкової системи обмежується зміною лише окремих її елементів (розмір ставок, строки, пільг, об’єктів оподаткування, посилення чи заміна одних видів на інші). Якщо і змінюються якісь принципові моменти, то дуже рідко.

Останнім часом в періодичних виданнях все частіше обговорюється проблема податкового кодексу. Дуже часто з ним пов’язують великі надії на поліпшення податкового законодавства. Але на даний момент тяжко кодифікувати податкові нормативні акти, так як іде тільки процес становлення податкової системи. Швидкі зміни господарської ситуації, пробіли в податковому законодавстві, відсутність готових схем та досвіду не дозволяє досягти стійкої системи оподаткування.

Основним напрямом при розробці податкового кодексу повинна бути не більш жорстока відповідальність і тотальна перевірка, а шлях спрощення податкового законодавства, загальнодоступності і зрозумілості норм, що використовуються. Податковий кодекс принципово повинен відповісти на три питання:

. кого виділити як платника податку (юридичні та фізичні, змішані),

. що виділити як податкові основи (об’єкт, показники виробництво і власності ),

. яка величина і механізм стягнення базового показника (ставки, пільги, строки і бюджети надходжень).

————————
[1] Стр.6