Зміст
Введення
Розділ I. Теоретичні основи мотиваційного менеджменту
1.1 Економічна суть мотивації і її роль в підвищенні ефективності
системи управління
1.2 Характеристика основних теорій мотивації
1.3 Методи і способи мотивації
1.4. Суть оплати праці, як чинника мотивації персоналу
1.5 Зарубіжний досвід мотивації персоналу
Розділ II. Аналіз ефективності мотиваційного механізму на підприємстві ТОВ «Майстер плюс»
2.1 Загальна характеристика організації ТОВ «Майстер плюс»
2.2 Оцінка рівня мотивації персоналу і його вплив на ефективність розвитку підприємства ТОВ «Майстер Плюс»
2.3 Проблеми системи мотивації ТОВ «Майстер плюс», виявлені на основі аналізу
Розділ III. Напрями удосконалення системи мотивації на підприємстві ТОВ «Майстер плюс»
3.1 Впровадження і розвиток сучасних форм оплати праці
3.2 Вдосконалення соціально-психологічних методів в управлінні
Висновки
Література
Введення
Питання про те , як зацікавити персонал у роботі, виникло ще задовго до наукових розробок менеджменту. Кому з керівників минулого, сьогодення і майбутнього не хотілося б мати у своєму розпорядженні такі інструменти і технології мотивації праці, які спонукали б працівників до продуктивної роботи на свою особисту користь і користь організації.
В умовах, коли в Україні здійснюється перехід до ринкових відносин, коли формується ринкова система господарювання, проблема мотивації праці персоналу, набула важливого значення. Мотивація є однією з основних функцій менеджменту країн з розвинутою економікою, тому Україні треба поступово освоювати досвід життєвого успіху країн.
Проблема мотивації персоналу в системі менеджменту досі до кінця не вивчена. Умовою успіху кожного підприємства є зацікавленість усіх членів колективу в підвищенні продуктивності праці, конкурентоспроможності.
В умовах формування нових механізмів господарювання, орієнтованих на ринкову економіку, перед підприємствами встає необхідність працювати поновому, зважаючи на закони і вимоги ринку, оволодіваючи новим типом економічної поведінки, пристосовувавши всі сторони виробничої діяльності до змінної ситуації. У зв’язку з цим зростає внесок кожного працівника в кінцеві результати діяльності підприємства. Одне з головних завдань для підприємств різних форм власності — пошук ефективних способів управління працею, що забезпечують активізацію людського чинника.
Вирішальним причинним чинником результативності діяльності людей є їх мотивація. Ні одна дія людини не відбувається без мотивації. Тому для успішного керування поведінкою людей у процесі їх трудової діяльності дуже важливо встановити, чому саме люди працюють. Що викликає у людини бажання і потребу працювати? Чому одним людям напружена праця приносить задоволення, а інші ставляться до неї байдуже або навіть з відразою? Які фактори зумовлюють те або інше ставлення людини до роботи? Яким чином можна посилити зацікавленість працівника у поліпшенні результатів його роботи? На ці та інші подібні запитання можна відповісти, розглядаючи явище мотивації.
Шлях до управління лежить через розуміння його мотивації. Тільки знаючи, що рухає людиною, що спонукає її до діяльності, які мотиви лежать в основі її дій, можна спробувати розробити ефективну систему форм і методів управління людиною. Управління з’явилося разом із людьми. Там де хоча б дві людини об’єднувалися в прагненні досягти якоїсь спільної мети, виникало завдання координації їхніх спільних дій, розв’язання якого хтось із них повинний був брати на себе. У цих умовах він ставав керівником, що управляє, а інший — його підлеглим , виконавцем.
На всіх етапах становлення суспільства проблема управління стояла досить гостро і багато людей намагалися вирішити її, але їхні труди носили розрізнений характер і не укладали узагальненої теорії. І тільки в другій половині минулого століття після перемоги промислової революції на Заході ситуація різко змінилася. Ринкові відносини володіли всіма сферами життя суспільства. Як гриби після дощу зростали крупні фірми, що потребували великого числа керівників вищого і середнього рівнів, спроможних приймати грамотні раціональні рішення, що вміли працювати з великими масами людей , що були б вільні у своїх учинках. Тому від керуючих був потрібний високий професіоналізм, компетентність, уміння співставляти свою діяльність з існуючими законами. У результаті з’являється група людей, що спеціально займаються управлінською діяльністю. Цим керівникам вже не потрібно тримати своїх підлеглих у покірності владною рукою. Головним завданням стає кропітка організація і щоденне управління виробництвом із метою забезпечення найбільшого прибутку власникам фірми. Ці люди стали називатися менеджерами.
В теорії менеджменту менеджерами називають спеціалістів, що, використовуючи різноманітні методи і тактику управління, сприяють досягненню організацією або підприємством певних їх цілей.
Одне з основних завдань менеджера — створити спонукальні стимули для людини, при яких у неї виникає бажання працювати так, щоб сприяти досягненню цілей організації. Звідси випливає ще один принцип менеджера: управляти — значить вести до успіхів інших.
Завдання керівника — диригувати, підібрати гарний персонал, розробити організаційну структуру підприємства, вибрати загальний напрям його діяльності, координувати всю роботу, боротися з непродуктивними витратами часу. Слід виділити ще одне з найважливіших завдань – вчитись інтенсивно працювати, поліпшувати якість роботи. Отже, центральною фігурою в системі менеджменту будь-якої організації є менеджер-керівник, який керує власне організацією (підприємством), якимсь конкретним видом діяльності, функцією, підрозділом, службою, групою людей тощо. Сильне та ефективне керівництво сприяє створенню атмосфери участі та колективної підтримки цілей діяльності організації, у якій її члени отримують стимул в усуненні перепон і досягненні максимальних результатів.
Отже, постає актуальним питання — вивчення систем мотивації праці, використовуваних менеджментом в сучасних економічних умовах України.
Мета дипломної роботи дослідження мотивації персоналу на підприємстві ТОВ «Майстер плюс».
Для реалізації поставленої мети необхідне вирішення наступних завдань:
— дослідження теоретичного матеріалу по проблемах мотивації;
— аналіз мотиваційних чинників в ТОВ «Майстер Плюс»
— розробка пропозицій по вдосконаленню мотивації персоналу «ТОВ Майстер плюс»
Об’єктом дослідження є « ТОВ Майстер плюс».
Предмет дослідження – система мотивації « ТОВ Майстер плюс».
Розділ I . Теоретичні основи мотиваційного менеджменту
1.1 Економічна суть мотивації і її роль в підвищенні ефективності системи управління
Мотивація — це процес стимулювання кого-небудь (окремої людини або групи людей) до діяльності, направленої на досягнення цілей організації. Мотивація необхідна для продуктивного виконання ухвалених рішень і намічених робіт.
Мотивація – це сукупність чинників, спонукаючи поведінку людини. Або тварин.
Мотиваційний менеджмент- це мотивація як дія, як процес. Дійсні мотиви – це те, що існує усередині людини. Суть мотиваційного менеджменту полягає в тому, щоб активізувати саме ці мотиви, які у даної людини вже є. Нам як керівникам здається, що є універсальні методи. Зробимо якусь частину винагороди змінної, залежної від зусиль співробітника, – і прокинуться в людині важливі мотиви, які підвищують ефективність його діяльності. Але насправді це будить азарт в одних і тривогу в інших. І зовсім не факт, що азарт підвищуватиме ефективність діяльності. Кожної людини, яку ми намагаємося мотивувати, потрібно вивчати. Перша заповідь мотиваційного менеджменту – успішне мотивування повинне бути індивідуальним. Тобто в мотиваційному менеджменті куди більше не дії, а дослідження: якщо хочеш мотивувати правильно і ефективно – спочатку досліджуй того, з ким збираєшся працювати, і мотивуй точно в мету. Для когось ведучим виявиться мотив честолюбства, для іншого – незалежності, для третього – мотив пізнання і причетності до групи.
З іншого боку, можна йти шляхом відбору. Якщо ми розглядаємо нову компанію, що тільки що з’явилася, то ви як керівник можете зібрати таких людей, які працюватимуть на піку своїх можливостей, тому що інакше не можуть. Дійсно, можна наймати таких людей, для яких працювати хорошо– справа честі, і, здавалося б, економити на додатковій мотивації. Але! Таких людей, як правило, на ринку небагато, і вони дорого стоять. Тобто їх потрібно купити. При цьому платити їм менше, ніж вони дійсно стоять на ринку, не можна: в цьому випадку буде порушено їх відчуття справедливості, вони не цінуватимуть вас як свого керівника і через якийсь час підуть до іншого, “справедливішому” директорові. [4, с5]
Мотивація, що розглядається як процес, теоретично може бути представлена у вигляді шести наступних одна за одною стадії.
Природно, такий розгляд процесу носить достатньо умовний характер, оскільки в реальному житті немає такого чіткого розмежування стадій і немає відособлених процесів мотивації. Проте для з’ясування того, як розгортається процес мотивації, яка його логіка і складові частини, може бути прийнятна і корисна модель, що нижче приводиться.
Стадії мотивації (Додаток 1):
Перша стадія — виникнення потреб. Потреба виявляється у вигляді того, що людина починає відчувати, що йому чогось не вистачає. Виявляється вона в конкретний час і починає “вимагати від людини, щоб вона знайшла можливість і зробив якісь кроки для її усунення.
Друга стадія — пошук шляхів усунення потреби. Раз потреба виникла і створює проблеми для людини, то він починає шукати можливості усунути її: задовольнити, подавити, не помічати. Виникає необхідність щось зробити, щось зробити.
Третя стадія — визначення цілей (напрями) дії. Чоловік фіксує, що і якими засобами він повинен робити, чого добитися, що отримати для того, щоб усунути потребу. На даній стадії відбувається ув’язка чотирьох моментів:
•що я повинен отримати, щоб усунути потребу;
•що я повинен зробити, щоб отримати те, що бажаю;
•якою мірою я можу добитися того, чого бажаю;
•наскільки те, що я можу отримати, може усунути потребу.
Четверта стадія — здійснення дії. На цій стадії людина витрачає зусилля для того, щоб здійснити дії, які кінець кінцем повинні надати йому можливість отримання чогось, щоб усунути потребу. Оскільки процес роботи надає зворотний вплив на мотивацію, то на цій стадії може відбуватися коректування цілей.
П’ята стадія — отримання винагороди за здійснення дії. Виконавши певну роботу, людина або безпосередньо отримує те, що він може використовувати для усунення потреби, або те, що він може обміняти на бажаний для нього об’єкт. На даній стадії з’ясовується те, наскільки виконання дій дало бажаний результат. Залежно від цього відбувається або ослаблення, або збереження, або ж посилення мотивації до дії.
Шоста стадія — усунення потреби. Залежно від ступеня зняття напруги, що викликається потребою, а також від того, називає усунення потреби ослаблення або посилення мотивації діяльності, чоловік або припиняє діяльність до виникнення нової потреби, або продовжує шукати можливості і здійснювати дії з усунення потреби. [13, с 56]
Знання логіки процесу мотивації не дає істотних переваг в управлінні цим процесом. Можна вказати на декілька чинників, які ускладнюють і роблять неясним процес практичного розгортання мотивації. Важливим чинники є не очевидність мотивів. Можна припускати, здогадуватися з приводу того, які мотиви діють, але в явному вигляді їх “вичленувати” неможливо. Наступним важливим чинником є мінливість мотиваційного процесу. Характер мотиваційного процесу залежить від того, які потреби ініціюють його. Проте самі потреби знаходяться між собою в складній динамічній взаємодії, часто суперечивши один одному або ж, навпаки, підсилюючи дії окремих потреб — при цьому складові цієї взаємодії можуть мінятися в часі, змінюючи спрямованість і характер дії мотивів тому навіть при найглибшому знанні мотиваційної структури людини, мотивів його дії можуть виникати непередбачені зміни в поведінці людини і непередбачена реакція з його боку на мотивуючі дії.[6, с329]
Ще одним чинником що робить мотиваційний процес кожної конкретної людини унікальним і не на сто відсотків передбаченим, є відмінність інноваційних структур окремих людей, різний ступінь впливу однакових мотивів на різних людей, різний ступінь залежності дії одних мотивів від інших. У одних людей прагнення до досягнення результату може бути дуже сильним, у інших же воно може бути відносне слабким. В цьому випадку даний мотив по-різному діятиме на поведінку людей. Можлива і інша ситуація: дві люди мають однаково сильний мотив на досягнення результату. Але у одного цей мотив домінує над всіма іншими, і він добиватиметься результату будь-якими способами. У іншого ж цей мотив порівняємо по силі дії з мотивом на співучасть в сумісних діях. В цьому випадку дана людина поводитиметься по-іншому. Процес мотивації дуже складний і неоднозначний. Існує велика кількість різних теорій мотивації, що намагаються дати пояснення цьому явищу. Всі вони можуть бути розбиті на дві великі групи. Першу групу складають теорії, що концентруються на виявленні і аналізі змісту чинників мотивації, другу – теорії мотивації, точкою концентрації уваги яких є динаміка взаємодії різних мотивів, тобто те, як ініціюється і прямує поведінка людини. Перша група теорій зазвичай називається групою теорій змісту мотивації, друга група – теорій процесу мотивації.[42, с 22]
1.2 Характеристика основних теорій мотивації
1.2.1 Змістовні теорії мотивації
Такі теорії базуються на вивченні потреб людини, які і є основними мотивом їх проведення, а отже, і діяльності. До прихильників такого підходу можна віднести американських психологів А. Маслоу, Ф. Герцберга і Д. Макклелланда.
а) Перша з даних теорій називається ієрархією потреб Маслоу. Суть її зводиться до вивчення потреб людини. Це раніш теорія. Її прихильники вважали, що предметом психології є поведінка, а не свідомість людини.
У основі поведінки лежать потреби людини, які можна розділити на п’ять груп:
•фізіологічні потреби, необхідні для виживання людини: у воді, в їжі, у відпочинку і т.д.;
•потреби в безпеці і упевненості в майбутньому — захист від фізичних і інших небезпек з боку навколишнього світу і упевненість в тому, що фізіологічні потреби задовольнятимуться і в майбутньому;
•соціальні потреби — необхідність в соціальному оточенні, в спілкуванні з людьми, відчутті «ліктя» і підтримці;
•потреби в пошані, у визнанні тих, що оточують і прагненні до особистих досягнень;
•потреба самовираження, тобто потреба у власному зростанні в е р б реалізації своїх потенційних можливостей.
Перші дві групи потреб первинні, а наступні три вторинні. Згідно теорії Маслоу, всі ці потреби можна розташувати в строгій ієрархічній послідовності у вигляді піраміди, в підставі якої лежать первинні потреби, а вершиною є вторинні. Ієрархія потреб по Маслоу проілюстрована на рис. 1.
Сенс такої ієрархічної побудови полягає в тому, що пріоритетні для людини потреби нижчих рівнів і це позначається на його мотивації. Іншими словами, в поведінці людини більш визначає є задоволення потреб спочатку низьких рівнів, а потім, у міру задоволення цих потреб, стають стимулюючим чинником і потреби вищих рівнів.
Найвища потреба — потреба самовираження і зростання людини як особи — ніколи не може бути задоволена повністю, тому процес мотивації людини через потреби нескінченний.
Борг керівника полягає в тому, щоб ретельно спостерігати за своїми підлеглими, своєчасно з’ясовувати, які активні потреби рухають кожним з них, і ухвалювати рішення по їх реалізації з метою підвищення ефективності роботи співробітників. [2, с 9]
б) З розвитком економічних відносин і вдосконаленням управління значна роль в теорії мотивації відводиться потребам вищих рівнів. Представником цієї теорії є Девід Макклелланд. Згідно його твердженню структура потреб вищого рівня зводиться до трьох чинникам: прагненню до успіху, прагнення до влади, до визнання. При такому твердженні успіх розцінюється не як похвала або визнання з боку колег, а як особисті досягнення в результаті активної діяльності, як готовність брати участь в ухваленні складних рішень і нести за них персональну відповідальність. Прагнення до влади повинне не тільки говорити про честолюбство, але і показувати уміння людини успішно працювати на різних рівнях управління в організаціях, а прагнення до визнання — його здатність бути неформальним лідером, мати свою власну думку і уміти переконувати що оточують в його правильності.
Згідно теорії Макклелланда, люди, прагнучі до влади, повинні задовольнити цю свою потребу і можуть це зробити при занятті певних посад в організації.
Управляти такими потребами можна, готуючи працівників до переходу за ієрархією на нові посади за допомогою їх атестації, напряму на курси підвищення кваліфікації і так далі Такі люди мають широкий круг спілкування і прагнуть його розширити. Їх керівники повинні сприяти цьому.
в) Теорія мотивації Ф. Герцберга з’явилася у зв’язку з необхідністю з’ясувати вплив матеріальних і нематеріальних чинників на мотивацію людини, що росте.
Перша група чинників (гігієнічні чинники) пов’язана з самовираженням особи, її внутрішніми потребами, а також з навколишнім середовищем, в якому здійснюється сама робота. Друга група чинників мотивації пов’язана з характером і суттю самої роботи. Керівник тут повинен пам’ятати про необхідність узагальнення змістовної частини роботи.
Гігієнічні чинники Ф. Герцберга, відповідають фізіологічним потребам, потреби в безпеці і упевненості в майбутньому. [10, с 151]
Різниця в розглянутих теоріях наступна: Маслоу, розглядав гігієнічні чинники, як щось, що викликає ту або іншу лінію поведінки, тобто після мотивації робочий обов’язково починає краще працювати. Герцберг же, навпаки, вважає, що робочий почне звертати увагу на гігієнічні чинники тільки тоді, коли визнає їх реалізацію неадекватною або несправедливою.
Таким чином, змістовні теорії мотивації базуються на дослідженні потреб і виявленні чинників, що визначають поведінку людей.
1.2.2 Процесуальні теорії мотивації
Другий підхід до мотивації базується на процесуальних теоріях. Тут мовиться про розподіл зусиль працівників і вибір певного виду поведінки для досягнення конкретних цілей. До таких теорій відносяться теорія очікувань, теорія справедливості і теорія або модель Портеру — Лоулера.
а) Згідно теорії очікувань не тільки потреба є необхідною умовою мотивації людини для досягнення мети, але і вибраний тип поведінки.
Процесуальні теорії очікування встановлюють, що поведінка співробітників визначається поведінкою:
•керівника, який за певних умов стимулює роботу співробітника;
•співробітника, який упевнений, що за певних умов йому буде видано винагороду;
•співробітника і керівника, що допускають, що при певному поліпшенні якості роботи йому буде видано певну винагороду;
•співробітника, який зіставляє розмір винагороди з сумою, яка необхідна йому для задоволення певної потреби.
Сказане означає, що в теорії очікування підкреслюється необхідність в переважанні підвищення якості праці і упевненості в тому, що це буде відмічено керівником, що дозволяє йому реально задовольнити свою потребу.
Виходячи з теорії очікувань, можна зробити вивід, що працівник повинен мати такі потреби, які можуть бути в значній мірі задоволені в результаті передбачуваних винагород, а керівник повинен давати такі заохочення, які можуть задовольнити очікувану потребу працівника. Наприклад, у ряді комерційних структур винагороду виділяють у вигляді певних товарів, свідомо знаючи, що працівник їх потребує. [17, с.53]
б) Згідно теорії справедливості ефективність мотивації оцінюється працівником не по певній групі чинників, а системно з урахуванням оцінки винагород, виданих іншим працівникам, що працюють в аналогічному системному оточенні.
Співробітник оцінює свій розмір заохочення в порівнянні із заохоченнями інших співробітників. При цьому він враховує умови, в яких працюють він і інші співробітники. Наприклад, один працює на новому устаткуванні, а інший — на старому, у одного було одне якості заготовок, а іншого — інше. Або, наприклад, керівник не забезпечує співробітника тією роботою, яка відповідає його кваліфікації. Або був відсутній доступ до інформації, необхідної для виконання роботи, і тому подібне.
в) Теорія мотивації Л. Портера — Е. Лоулера побудована на поєднанні елементів теорії очікувань і теорії справедливості.
У цій моделі, (показаній в додатку 3) фігурує п’ять змінних: витрачені зусилля, сприйняття, результати, винагорода, ступінь задоволення.
Розглянемо механізм мотивації.[21, с. 351]
Згідно моделі результати, досягнуті співробітником (6), залежать від трьох змінних: витрачених зусиль (3), здібностей і характерних особливостей людини (4),а також усвідомлення ним своїй ролі в процесі праці (5). Рівень зусиль (3) у свою чергу залежить від цінності винагороди (1) і від того, наскільки людина вірить в існування зв’язку між витратами і винагородою (2).
Досягнення необхідного рівня результативності (6) може спричинити внутрішні винагороди (задоволення від виконаної роботи і так далі) (7 а), а також зовнішні винагороди (7б). Лінія між результативністю і зовнішньою винагородою означає, що може існувати зв’язок між результативністю якого-небудь співробітника і видаваними йому винагородами. Річ у тому, що ці винагороди відображають можливості винагороди, визначувані керівником для даного співробітника і організації в цілому. Лінія між результативністю і винагородою, що сприймається як справедливе (8), використана для того, щоб показати, що відповідно до теорії справедливості, люди мають власну оцінку ступеня справедливості і винагороди, що видається за ті або інші результати. Задоволення (9) – результат зовнішніх і внутрішніх винагород (7а, би) з урахуванням їх справедливості, саме воно є мірилом, наскільки цінна винагорода. Ця оцінка впливатиме на сприйняття людини майбутніх ситуацій.
1.3 Методи і способи мотивації
Розглянемо способи поліпшення мотивації праці. Вони об’єднуються в декілька самостійних напрямів:
а) Заробітна плата, що характеризує оцінку внеску працівника в результати діяльності підприємства. Вона повинна бути сопоставіма і конкурентоспроможна з оплатою праці на аналогічних підприємствах галузі і регіону.
Заробіток працівника визначається залежно від його кваліфікації, особових здібностей і досягнень в праці і включає різні доплати і премії. До нього приплюсовуються доходи від участі в прибутках і в акціонерному капіталі підприємства. [28, с.73]
Безумовно, мотиваційному механізму оплати праці відводиться велика роль, але постійне підвищення рівня оплати праці не сприяє як підтримці трудової активності на належному рівні, так і зростанню продуктивності праці. Застосування цього методу може бути корисним для досягнення короткочасних підйомів продуктивності праці. Зрештою відбувається певне накладення або звикання до цього виду дії. Одностороння дія на працівників лише грошовими методами не може привести до довговічного підйому продуктивності праці.
б) Цілі є другим по «силі» засобом підвищення трудової мотивації працівника.
Цілі:
•концентрують увагу і зусилля на певних напрямах;
•можуть служити нормативом, з яким порівнюють результати;
•механізм для обґрунтування витрат ресурсів;
•впливають на структуру організаційних систем;
•відображають глибинні мотиви індивіда і організації.
Проведені дослідження виявили ряд результатів:
•при проведенні конкретних, ясних і чітких цілей зростає вірогідність посилення мотивації діяти в заданому напрямі;
•при постановці конкретних, ясних і чітких цілей зростає вірогідність посилення мотивації діяти в заданому напрямі;
•важкі цілі володіють самі по собі мотивуючим ефектом, необхідне, правда, дотримання умови, що мета буде прийнята індивідом;
•сукупність цілей з грошовою винагородою підсилює ефект. [26, с. 229]
Цільовий метод (метод управління по цілях) займає значне місце в менеджерській практиці. Проте необхідно враховувати ряд характеристик цілей:
-цілі повинні бути вимірними; реальними;
-контрольованими;
-підтримані організацією;
-їх результати повинні бути однозначні;
-повинні існувати точні терміни виконання поставлених цілей;
-а також система їх ранжирування. [33,с 365]
в) Системи внутрішньо фірмових пільг працівникам підприємства:
•живлення, що субсидується і пільгове, установка на підприємстві автоматів для продажу гарячих напоїв і закусок;
•продаж продукції підприємства своїм працівникам із знижкою (зазвичай 10% і більш);
•повна або часткова оплата витрат на проїзд працівника до місця роботи і назад;
•надання своїм працівникам безпроцентних позик або позик з низьким рівнем відсотка;
•надання права користування транспортом фірми;
•оплата лікарняних листів понад певний рівень, страхування здоров’я працівників за рахунок підприємства;
г) Нематеріальні (неекономічні) пільги і привілеї персоналу:
•надання права на ковзаючий графік роботи;
•надання відгулів, збільшення тривалості оплачуваних відпусток за певні досягнення і успіхи в роботі;
•раніший вихід на пенсію.
д) Заходи, що підвищують змістовність праці, самостійність і відповідальність працівника, стимулюючі його кваліфікаційне зростання.
Залучення працівників до управління підприємством також підвищує їх мотивацію, оскільки в даному випадку вирішується проблема відчуження їх від підприємства і його керівників.
е) Створення сприятливої соціальної атмосфери, усунення статусних, адміністративних, психологічних бар’єрів між окремими групами працівників, між рядовими працівниками і працівниками апарату управління, розвиток довіри і взаєморозуміння усередині колективу.
Утворення різних неформальних, функціональних груп працівників (наприклад, кухлі якості), участь в яких формує відчуття безпосередньої причетності до справ свого підприємства. Моральне заохочення працівників.
ж) Просування працівників по службі, планування їх кар’єри, оплата навчання і підвищення кваліфікації.[25, с.223]
1.4 Суть оплати праці, як чинника мотивації персоналу
Гроші — це найбільш очевидний спосіб, яким організація може винагородити співробітників. Суперечливі оцінки кількості грошей, необхідних для мотивації ефективних дій, сходять ще до часів зародження теорії людських відносин. Прихильники цієї теорії стверджують, що найважливіше значення мають соціальні потреби людей, тоді як прихильники теорії наукового управління стоять на тому, що винагороди матеріально-економічного характеру обов’язково ведуть до посилення мотивації.
Хоча Фредерік Герцберг і прийшов до висновку про те, що більшість людей відносять оплату тільки до гігієнічних чинників, що забезпечують відсутність незадоволеності, проте, багато бихевиористі вважають, що гроші в певних ситуаціях можуть служити мотивуючим чинником. Один з них, зокрема, писав, що «застосування теорії потреб Маслоу до заробітної плати дозволяє зробити вивід про те, що вона задовольняє багато потреб різного типу — фізіологічні, потреби упевненості в майбутньому і визнанні». У одній зі своїх ранніх робіт Герцберг допускав, «що заробітна плата, належним чином пов’язана з результатами» праці співробітника, може ставати мотивуючим чинником результативності праці…, тобто зазвичай зарплата не пов’язана безпосередньо з результативністю і є гігієнічним чинником». [32, с. 193]
Цей вивід отримав підтримку дослідників-бихевиористов, що вивчали теорію очікування. Вони встановили, що тільки за наявності певних умов зростання зарплати стимулює підвищення продуктивності праці. Перше з них полягає в тому, що люди повинні надавати зарплаті велике значення. Друге полягає в тому, що люди повинні вірити в існування чіткого зв’язку між зарплатою і продуктивністю, і конкретно в те, що збільшення продуктивності обов’язково приведе до зростання зарплати. Очевидно, що для персоналу бажана наявність зв’язку між зарплатою і трудовими результатами, що досягаються. Дослідження показали, проте, що хоча більшість менеджерів і проголошують свою прихильність оплаті праці по кінцевому результату, але на практиці вони компенсують витрачені працівником зусилля відповідно до стажу і проведеного на роботі часу, а зовсім не по характеристиках досягнутих результатів.
Таким чином, не можна заперечувати, що заробітна плата або компенсація співробітникам (компенсація якось, що працівник отримує від організації в обмін на свою працю) грає виключно важливу роль в залученні, мотивуванні і збереженні в організації адекватної робочої сили. Компенсація може надавати двояку дію на співробітників — що мотивує і демотивирующее.
Неефективна система винагороди може викликати у працівників незадоволеність (як розміром, так і способами визначення і розподілу винагороди), що завжди спричиняє за собою зниження продуктивності праці, падіння якості, порушення дисципліни. Незадоволені компенсацією працівники можуть вступити у відкритий конфлікт з керівниками організації, припинити роботу, організувати страйк або покинути організацію. [34, с.146]
З іншого боку, ефективна система компенсації стимулює продуктивність працівників, направляє їх діяльність в потрібне для організації русло, тобто підвищує ефективність використання людських ресурсів.
Стимулююча роль грошей особливо ефективна, коли підприємства винагороджують своїх співробітників залежно від виконання роботи і отримання конкретних результатів, а не за отсиженне на робочому місці час.
Основне значення системи компенсації полягає в тому, щоб стимулювати виробничу поведінку співробітників компанії, направивши його на досягнення стратегічних завдань, що стоять перед нею, іншими словами, з’єднати матеріальні інтереси працівників із стратегічними завданнями організації.
Залежно від системи оплати праці, організації заробітної плати на підприємстві мотиваційним стимулом може виступати як розмір заробітної плати, так і безпосередньо оцінка працівника (хоча остання кінець кінцем також виразиться розміром заробітку). Проте оцінка працівника (заслуг працівника) з подальшим встановленням розміру заробітку виявляється для робочих переважнішою в порівнянні з оцінкою непрямої (у послідовності: заробітна плата — заслуги працівника). Тому організація заробітної плати з оцінкою заслуг грає велику мотиваційну роль, ніж оплата без оцінок. [39, с.274]
По тому, як йде процес визнання заслуг працівника протягом його трудового життя, динамікою зростання заробітку, що виражається, можна говорити і про адекватний процес його інтеграції з виробництвом (підприємством, фірмою). Якщо немає визнання, то не буде і лояльного мотивованого відношення до підприємства з боку працівника, немає орієнтації на високу продуктивність, віддачу. Таким чином, для правильної соціально обумовленої мотивації організація заробітної плати є вирішальна умова досягнення мети управління працею, націленості працівника на продуктивну працю.
Система винагороди за працю повинна бути створена так, щоб вона не підривала перспективні зусилля на забезпечення продуктивності при короткострокових негативний результатах. Особливо це відноситься до ешелону управління.
Теоретично в системі приватного підприємництва повинен бути однозначний зв’язок тим часом, що і як ви робите і скільки за це отримуєте. Оплата і продуктивність повинні бути зв’язані між собою. Суспільство орієнтоване на кінцеві результати діяльності, і в основі всього лежить припущення, що повна компенсація за витрачені зусилля, включаючи зарплату, повинна в розумному ступені відображати внесок кожного працівника або ще конкретніше те, наскільки ефективно він працював. [31, с.99]
Необхідно обов’язково мати на увазі, що мотивація працівника, врешті-решт, зв’язана із загальною системою винагород даної організації, яка може забезпечити майже необмежену їх різноманітність, «підключаючи» до системи інтенсифікації праці. В той же час, в організації може відбуватися незліченна безліч таких подій, які «відключатимуть» працівників. Для того, щоб діяльність організації була високопродуктивною, необхідно, щоб ступінь дії «підключаючих» подій був значно могутнішим, ніж що «відключають».
Один з найбільш могутніх інструментів «підключення», той, що є у розпорядженні організації — це програма оплати і стимулювання праці. Кожен, хто працював з людьми, знає, що є практично необмежена кількість чинників і способів дії на мотивацію конкретної людини. Більш того, той чинник, який сьогодні мотивує конкретну людину до інтенсивної праці, завтра може сприяти «відключенню» тієї ж самої людини. Ніхто точно не знає, як діє механізм мотивації, якої сили повинен бути мотивуючий чинник і коли він спрацює, не говорячи вже про те, чому він спрацьовує. Все, що відоме, це те, що працівник трудиться ради грошової винагороди і комплексу компенсаційних і заохочувальних мерів. Працівник може певною мірою розпорядитися отримуваними грошима на свій розсуд. Грошову винагороду і інші компоненти компенсації забезпечують необхідні умови виживання, розвитку працівника, проведення ним дозвілля в сьогоденні, а також упевненість в майбутньому, розвиток і висока якість життя з розрахунку на перспективу.
Ці компоненти компенсації, звичайно, жодним чином не можуть задовольнити всіх потреб працівника. Разом з тим, організація забезпечує своїм працівникам буквально сотні інших винагород, які можуть часом істотно підсилювати і доповнювати програму оплати і стимулювання праці і часто задовольняти ті потреби, які виявляються не під силу цій програмі.
У не меншому ступені звідна програма мерів компенсації якій-небудь організації здатна охарактеризувати і те, як дана організація оцінює значущість роботи, дорученої даній людині і досягнуті ним результати. В зв’язку з цим, слід пам’ятати, що цінність якого-небудь виду діяльності і цінність людини, що працює на цьому посаді, — дві абсолютно різні речі.[27, с.495]
Проте сьогоднішній рівень організації заробітної плати не дозволяє зробити виводів про скільки-небудь серйозні успіхи в цільовій спрямованості її, використанні її для реалізації мотиваційної політики.
Щоб заробітна плата відповідала цілям управлінської стратегії: розвитку відчуття спільності у працівників, вихованню їх у дусі партнерства, раціональному поєднанню особистих і суспільних інтересів, потрібна зміна її мотиваційного механізму. Психологічно, а потім і економічно заробітна плата повинна націлювати працівника на чітке розуміння ним взаємозв’язки між вимогами до нього підприємства, фірми і внеском його в кінцеві результати, і як наслідок — розміром заробітної плати. На жаль, в сучасній організації заробітної плати переважає економічна орієнтація. Домінуюче значення мають категорії економічні: дохід, фонд оплати праці, внутрішні ціни (розрахункові, планово-облікові і ін.) та інші, які не аналізуються з погляду формування мотивації, спонуки до активної діяльності кожного працівника.
І так, щоб заробітна плата виконувала свою мотивуючу функцію, повинен існувати прямий зв’язок між її рівнем і кваліфікацією працівника, складністю виконуваної роботи, ступенем відповідальності.[24, с.121]
Під системою оплати праці розуміють спосіб числення розмірів винагороди, підмета виплаті працівникам підприємства відповідно до проведених ними витрат праці або за наслідками праці.
Існує дві системи оплати праці: тарифна і безтарифна.
Тарифна система дозволяє порівнювати різноманітні конкретні види праці, враховуючи їх складність і умови виконання, тобто враховувати якість праці, і є найпоширенішою на украънських підприємствах.
Найбільшого поширення на підприємствах різних форм власності набули дві форми оплати праці:
— відрядна — оплата за кожну одиницю продукції або виконаний об’єм робіт;
— почасова — оплата за відпрацьований час, але не календарне, а нормативне, яке передбачається тарифною системою.[23, с.646]
На кожному конкретному підприємстві залежно від характеру продукції, що випускається, наявності тих або інших технологічних процесів, рівня організації виробництва і праці застосовується та або інша форма заробітної плати. Наприклад, відрядна платня праці може бути неефективною, якщо застосовувати тільки відрядно-преміальний або відрядно-прогресивний варіант, але якщо використовувати акордну систему, ефективність зростає.
В умовах оплати праці по тарифах і окладах достатньо складно позбавитися від зрівнялівки, подолати суперечність між інтересами окремого працівника і всього колективу. Як можливий варіант вдосконалення організації і стимулювання праці розглянемо безтарифну систему оплати праці, яка знайшла застосування на багатьох підприємствах в умовах переходу до ринкових умов господарювання. По даній системі заробітна плата всіх працівників підприємства від директора до робочого є часткою працівника у фонді оплати праці (ФОТ) або всього підприємства або окремого підрозділу. У цих умовах фактична величина заробітної плати кожного працівника залежить від ряду чинників:
— кваліфікаційного рівня працівника;
— коефіцієнта трудової участі (КТУ);
— фактично відпрацьованого часу.
Кваліфікаційний рівень працівника підприємства встановлюється всім членам трудового колективу і визначається як приватне від ділення фактичної заробітної плати працівника за минулий період на мінімальний рівень заробітної плати, що склався на підприємстві, за той же період. [16, с.256]
Потім всі працівники підприємства розподіляються по десяти кваліфікаційних групах, виходячи з кваліфікаційного рівня працівників і кваліфікаційних вимог до працівників різних професій. Для кожної з груп встановлюється свій кваліфікаційний рівень.
Система кваліфікаційних рівнів створює великі можливості для матеріального стимулювання більш кваліфікованої праці, ніж система тарифних розрядів.
Кваліфікаційний рівень працівника може підвищуватися протягом всієї його трудової діяльності. Питання про включення фахівців або робочого у відповідну кваліфікаційну групу вирішує раду трудового колективу з урахуванням індивідуальних характеристик працівника.
КТУ виставляється всім працівникам підприємства, включаючи директора, і затверджується радою трудового колективу, який сам вирішує періодичність визначення КТУ (раз на місяць, в квартал і так далі) і склад показників для розрахунку КТУ.
Така система міняє пропорції розподілу ФОТ при одному і тому ж рівні кваліфікації, розряді. Заробіток одних робочих може збільшуватися, а інших — зменшуватися. В результаті забезпечується велика соціальна справедливість в розподілі заробітку між працівниками, чого не можна досягти при тарифній системі. [14, с. 378]
Необхідно відзначити, що в умовах ринкової економіки важливий показник роботи — об’єм реалізації продукції і послуг. Тому чим вище об’єм реалізації, тим більше ефективно працює підприємство і заробітна плата може коректуватися в залежності і від об’єму реалізації. Це особливо ефективно для управлінського персоналу і допоміжних робочих, оскільки ці дві категорії працівників підприємства не так тісно пов’язано з об’ємом випуску продукції.
На деяких зарубіжних підприємствах існує система, по якій заробітна плата ділиться на три частини. Одна частина зарплати виплачується за виконання трудових і посадових обов’язків, і всі, чиї обов’язки на підприємстві аналогічні, отримують однакову винагороду. Друга частина заробітної плати визначається вислугою років і чинниками вартості життя, що особливо важливе в період прогресуючих темпів інфляції. Цю частину зарплати отримують всі співробітники підприємства, але її величина автоматично коректується залежно від конкретних умов, що склалися.
Виплата третьої частини конкретна для кожного працівника і визначається досягнутими ним результатами в попередній період роботи. Поганий працівник скоро побачить, як мінімальна ця складова його зарплати, а хороший зрозуміє, що у нього вона, принаймні, така ж велика, наскільки дві перші складові разом узяті. Проте третя складова не є фіксованою величиною, вона може підвищуватися і знижуватися. [3, с.74]
Системи оплати, що діють, по праці володіють поряд недоліків. Головний недолік полягає в тому, що заробітна плата погано, а часто взагалі не пов’язана з кінцевими результатами праці. Результати праці колективно, а оплата — індивідуальна. Щоб подолати його, треба зробити одне з двох: або індивідуалізувати результати, або колективізувати систему оплати.
Перший шлях виключений, оскільки в принципі неможливо відокремити результати від їх колективної природи. Як, наприклад, підприємства, які прагнули роздрібнити колективний інтерес на безліч приватних, втратили стійкість і зараз налагоджують ті або інші форми об’єднання. Серед господарників зміцнюється розуміння, що, перспектива пов’язана з колективними системами заохочення праці.
Стосовно системи оплати праці можна виділити такі недоліки: зростання оплати праці не пов’язане із зростанням ефективності; система, що діє, не орієнтована на співпрацю; система оплати не є достатньо гнучкою.
Кажучи про те, що системи, що діють, не орієнтують на колективну співпрацю, мається на увазі відома роз’єднаність працівників і, перш за все — керованих і управлінців. [11, с.267]
Яким же чином організувати процес стимулювання зростання продуктивності праці і якості? Яку методику використовувати? Для сучасної економіки більшою мірою підходять системи оплати праці, що базуються на участі в прибутках і розподілі доходів. Суть гнучкої системи оплати праці «Участь в прибутках» в тому, що за рахунок заздалегідь встановленої частки прибутку формуються преміальний фонд, з якого працівники отримують регулярні виплати. Розмір виплат залежить від рівня прибутку, загальних результатів виробничої і комерційної діяльності підприємств. У багатьох випадках система передбачає виплату всій або частини у вигляді акцій. У системі «Участь в прибутках» премії виплачуються за досягнення конкретних результатів виробничої діяльності підприємства. Нараховуються премії пропорційно заробітній платі кожного з урахуванням особистих і трудових характеристик виконавця: виробничий стаж, відсутність запізнень і прогулів, раціоналізаторська діяльність, вірність фірмі і тому подібне Але ця система володіє поряд недоліків:
1) розмір отримуваною компанією прибутку, отже, величина премій залежить від безлічі зовнішніх чинників, які, часто не залежать безпосередньо від працівників компанії;
2) для працівників крупних компаній часто важко оцінити, який вплив вони зробили своєю роботою на величину прибутку. [12, с.136]
При використанні цієї системи необхідно пам’ятати, що збільшення прибутку може залежати від ринкових чинників і мати короткостроковий характер. Тому показник прибутковості не завжди є якнайкращою основою для збільшення зарплати. Система має на увазі також участь в ризику потерпіти збитки, оскільки на фірму діє безліч зовнішніх, непіддатливих контролю, чинників.
Система розподілу доходів передбачає, що преміальні виплати залежать від таких показників, як продуктивність, якість, економія матеріалів, надійність роботи. В результаті працівник може відчувати тісний взаємозв’язок між результатами своєї роботи і величиною прибутку.
Перша система робить позитивний вплив на залучення працівників і скорочення текучості кадрів, а друга більшою мірою впливає на стимулювання підвищення продуктивності, якості, скорочення витрат. Необхідно відзначити, різну значущість мотиваційних чинників персоналу залежно від статево-вікової ознаки і статусу в організації. Так чоловіки, як правило «живуть» роботою, а інтереси і захоплення більшості працюючих жінок лежать поза сферою професійної діяльності і пов’язані переважно з потребою в спілкуванні, що не сприяє їх високій ефективності на робочому місці. Найбільш актуальними потребами більшості жінок є матеріальні і соціальні потреби, які вимушують їх до роботи.
Для молодих людей важлива можливість кар’єрного зростання, престиж роботи, з віком же стимулююче значення даних мотиваційних чинників знижується. Для керівництва організацій важливіші такі чинники як корпоративна культура, дотримання Трудового Кодексу, податкова легальність, для робочого розмір заробітної плати, наявність премій, бонуси. [22, с.171]
Таким чином, при розробці системи мотивації на підприємстві необхідно врахувати всю різноманітність мотивуючих чинників, тільки тоді система мотивації персоналу буде ефективною і сприяючою досягненню цілей організації.
1.5 Зарубіжний досвід мотивації персоналу
Не дивлячись на використання однакових теорій мотивації праці, створених в основному зарубіжними ученими, підходи до мотивації праці в Україні і за кордоном сильно різняться. Найбільш значні успіхи в управлінні мотивацією праці і персоналом фірм досягнуті в Японії і США. Тому слід провести порівняльний аналіз мотиваційних підходів в цих країнах.
Японська концепція мотивації. З середини 60–х років XX століття до економіки увійшло поняття японського дива – тих блискавичних змін, які відбулися в японській економіці за порівняно невеликий період часу.
У найспрощенішому вигляді цей підхід можна представити таким чином, що Японія досягла успіхів в економічних перетвореннях завдяки трьом принципам: довічне наймання персоналу, система старшинства при визначенні заробітної плати і службових підвищень і внутрішньофірмові профспілки. Вважається, що завдяки цим принципам Японія володіє більшою мірою трудоотдачи, втрачає менше часу в різного роду страйках, протестах, простоях, може легше упроваджувати нові технології, володіє великими можливостями в контролі над якістю продукції і в цілому проводить більше і швидше за високоякісні товари, чим її закордонні конкуренти.
Особливий інтерес в світі до цієї системи трудообеспечения виявляється тому, що від практики найму на роботу і подальшого працевлаштування залежить мотивування як працівників, так і працедавців до продуктивніших, ефективніших взаємин один з одним в процесі виробництва, що істотно впливає на зростання виробничих показників. Крім того, система працевлаштування обумовлює або присутність, або відсутність консенсусу не тільки між працівниками і працедавцями, але і в самому колективі. У разі відсутності згоди в колективі фірми або підприємства продуктивність праці може і не впасти, оскільки фірми пред’являють жорсткі вимоги до працівників, проте при знаходженні компромісу між працівниками виробничого колективу відношення до праці і задоволеність їм з боку працівників можуть зрости, визначаючи збільшення продуктивності за рахунок створення сприятливої обстановки. [20, с.106]
Саме японські методи управління прийнято рахувати одній з найважливіших складових японського економічного дива. Відладжена і пристосована до японських умов і японської психології система менеджменту працювала практично бездоганно в період швидкого підйому економіки, а потім під час сповільненого зростання, викликаючи пильний інтерес з боку конкурентів.
У США і країнах Західної Європи признається, що головні переваги японських компаній полягають в системах і методах управління персоналом, в реалізованому на практиці розумінні особливої важливості для успішної діяльності фірм їх людських ресурсів. Існує ще ряд методів.
У Японії переважає групова психологія, так званий группизм. Згідно концепції группизма, «бажане» як форма відносин не розділяє, а об’єднує індивідів з групою: індивідуальне і групове нероз`єдні.
Японці тягнуться до групи, прагнуть всіляко підтримувати сталі групові відносини. Вони проявляють явний неспокій, якщо відчувають, що групі загрожує біда. Психологія стійких груп – ось що головна визначає всіх дій на японському підприємстві. Така психологія формувалася століттями. Замкнутість життя на своєму світі, відсутність відносин з іншими країнами, аж до другої половини XIX століття, привели до того, що японці не можуть вирватися за межі власного характеру і своєї групи. Така позиція заважає формуванню незалежної особи. Психологія самостійного мислення і поведінки не розвинулася в Японії. Японська особа є різкою протилежністю індивідуалістичної і незалежної західної особи, що оформилася в умовах культури, що розвинулася з культури племен, що займалися розведенням худоби і кочеванием з одного місця на інше. Культура японців не володіє стійкістю і постійністю західного індивіда. Японців постійно критикують, заявляючи, що у них немає індивідуальності. Та зате є процес придбання індивідуальності групою, а вже на її фоні – прихованій індивідуальності окремої людини. Група по своєму характеру часто стає сильною. У підсвідомість кожного японця органічно вбудована установка: «Успіхи твоєї групи – твої успіхи». Ця установка діє з найранішого дитинства кожного японця. [5, с.94]
На японських підприємствах функціонують робочі групи по 4 – 6 чоловік і більш. Найбільш оптимальною вважається група в 10 – 20 чоловік. У такій групі забезпечується контактність учасників і їх взаємодія при виконанні трудових операцій. Дух змагання між окремими працівниками групи, їх суперництво не заохочується, вважається, що це вносить розлад, породжує індивідуалістичні схильності, що підривають єдність групи. А ось суперництво між групами всемірно стимулюється. Японці вважають, що в умовах групового суперництва зростають і зміцнюються всі групові чесноти, а головне – солідарність групи.
В результаті спільної діяльності у членів робочих груп виникає відчуття автономії, свободи поведінки. У таких умовах атмосфера групи сприймається її членами як щось близьке кожному. Завдання групи, витікаючі із загальних завдань фірми, стають для членів групи своїми.
Молоді працівники, потрапляючи у фірмі в жорстку систему направленого виховання, у відносно короткого терміну набувають всі потрібні якості для групової роботи.
Таким чином, у японських працівників дуже сильна потреба в причетності, і саме методи, що підтримують задоволення цієї потреби, більше, ніж стимулювання, забезпечують високу мотивацію до праці. Поняття «Корпоративний дух», введене в науковий обіг німецьким теоретиком військового мистецтва К. Клаузевіцем в першій чверті XIX століття, сьогодні означає відданість ідеалам організації, відданість їй самій, тобто щонайпотужніший метод мотивації, що склався десятиліттями.
Велику увагу адміністрація японських фірм приділяє заходам по встановленню довірчих відносин з персоналом. Довіру породжує у відповідь довіра.
У результаті більшість японських працівників, залучених до ідеалів фірми, проникаються переконанням, що вони господарі виробництва і їх думка грає важливу роль в ухваленні рішень у фірмі. Звичайно, насправді це ілюзія, яку створити не так вже важко. Для її створення служить ряд чинників, в зону дії яких працівники потрапляють з першого дня перебування на фірмі.
По-перше, це адаптація. У квітні кожного року випускники учбових закладів поступають на роботу у фірми. Декілька місяців вони проходять групову практику і підготовку за фахом по розробленою фірмою програмі, під час якої з’ясовуються схильності, здібності і бажання працівників, що знов поступили. Багато робочих і службовці після надходження на роботу живуть декілька років в гуртожитках фірми, а сумісне життя – це ще один чинник, ведучий до розвитку корпоративного духу.
По-друге, просування по службі, ієрархічні перестроювання. У японських фірмах постійно здійснюються перестроювання персоналу, в результаті яких працівник піднімається на нову, вищий соціальний ступінь. Підвищення можуть бути незначними, але їх регулярність добре мотивує людей, створюючи відчуття постійної перспективи зростання.
По-третє, этнопсихологический колорит фірми. Багато японських фірм організовують за свій рахунок різні спортивні заходи, всякого роду вечори, сприяють організації сімейних торжеств, весіллів, ювілеїв і так далі.
Сучасні дослідники, як в Японії, так і за кордоном, вважають, що справжній етап науково-технічного прогресу, що привів до змін характеру праці, робить систему довічного найму економічно все більш нерентабельною.
Для забезпечення її діяльності в нових умовах компанії проводять наступні заходи:
1) інститут тимчасових працівників, зайнятих неповний робочий день, при цьому міняється не рівень зайнятості, а рівень заробітної плати;
2) гнучка заробітна плата на внутрішньофірмовому ринку зі своїм попитом і пропозицією, ізольованому від зовнішнього ринку робочої сили. В умовах тривалої депресії при неможливості звільнення робочі повинні бути згодні до зменшення заробітної плати і інших обмежень, інакше фірма просто збанкрутить;
3) гранична диверсифікація виробництва з метою збереження зайнятості персоналу компанії у разі структурних економічних змін;
4) переклад працівників в компании–субконтрактори і інших компаніях;
5) підтримка завантаженості підприємства шляхом регулювання об’єму замовлень, фирмам–подрядчикам, що віддаються. Крупні корпорації, зменшуючи об’єм зовнішніх замовлень, збільшують власне виробництво, підтримуючи таким чином рівень завантаження власного устаткування і персоналу;
6) доходи корпорації у разі збільшення чистого прибутку йдуть не на збільшення виплат дивідендів утримувачам акцій корпорації, а накопичуються усередині компанії для створення бар’єрів на шляху майбутніх спадів виробництва.[43]
Але все таки основним на сьогоднішній день чинником мотивації праці є система довічного найму, переваги якої очевидні: стабільність зайнятості, яка вигідна не тільки працівникам і підприємству, а всьому японському суспільству в цілому. Низький рівень безробіття – основа стабільності соціально-політичної ситуації в будь-якій країні. Компанія накопичує багатий людський капітал, адміністрації легко управляти їм з погляду зміцнення виробничих відносин.
Концепція людських ресурсів в американському менеджменті. У 70–е роки XX сторіччя в американському управлінні персоналом утвердилися поняття «Управління людськими ресурсами» і «людські ресурси», замість «управління персоналом» «персоналу».
Як основні відмінності даних концепцій управлінь можна відзначити визнання економічної доцільності капіталовкладень, які пов’язані із залученням робочої сили, навчанням, підвищення працездатності і продуктивності праці, а також створенням сприятливих умов для виявлення професійних якостей і здібностей працівників. [44]
Концепція людських ресурсів в американському менеджменті є практичною, оскільки її виникнення є результатом змін умов технічною, соціально-економічною і виробничих сферах. У багатьох галузях вирішальним чинником конкурентоспроможності стали рівень її мотивації, забезпеченість кваліфікованою робочою силою, форми організації праці і інші особливості, що визначають ефективність використання персоналу. Одним з положень теорії людських ресурсів є поява оцінок і ціннісних категорій до персоналу. Сума доходу безпосередньо залежить від тривалості і ефективності, а також продуктивності праці кожного працівника.
Основним теоретичним постулатом концепції людських ресурсів можна назвати визначення працівників як ресурсу виробництва, освоєння і просування якого вимагає грошових коштів і організаційних зусиль працедавця.
Таким чином, людські ресурси зрівнюються з основним капіталом і фінансовими ресурсами в правах.
Нововведенням в кадровій роботі є планування людських ресурсів. Воно полягає в складанні прогнозу потреб, схем заміщення по групі керівників вищої ланки, в аналізі і виявленні бракуючих людських ресурсів, а також розробці заходів
Американські вчені-економісти відзначають, що в ході сучасного етапу відбувається різке розширення можливостей працівників впливати на результати виробничо-господарської діяльності.
Сучасні технології управління не допускають жорсткої регламентації. При цьому в ухваленні управлінських рішень потрібне надання автономії на робочому місці, але обмежується можливість контролю і нагляду за діями персоналу. Зміни в змісті праці є видимими на всіх рівнях управління. Використання комп’ютерних технологій в управлінні дозволяють підвищити рівень відповідальності і складності управлінських рішень, частина повноважень делегується на середній і нижній рівні управління.
Навчання працівників в рамках «підходу людських ресурсів» розглядається як засіб підвищення індивідуальної трудової віддачі. Як відзначає С.А. Шапіро, саме в результаті навчання персоналу розрив «цінностей» працівників для фірми (по відношенню до кращих) скорочується в два–три разу, а прибуток підприємства збільшується.
В Україні, при виборі відповідної моделі мотиваційного управління, слідують враховувати вітчизняний досвід теорії і практики управління. Цей вибір повинен визначити шлях розвитку наший країни на довгі роки вперед, оскільки Україна – країна, що знаходиться на стику Заходу і Сходу і увібрала в себе цінності як східного, так і західного миру.
Порівняльна характеристика японської і американської моделей управління приведена в таблиці 2.
Можна зробити вивід, що найбільш прийнятним для українських підприємств є американський шлях управління людськими ресурсами, націлений на розвиток ініціативи, творчої самостійності працівників і можливостей вільного підприємництва. З японського досвіду управління мотивацією слід запозичувати заходи, направлені на створення корпоративного духу, сприяючого забезпеченню позитивного социально–психологического клімату в колективі. [41]
У практиці американських фірм «форд», «Дженерал Моторс» і інших використовуються різні методи мотивації і гуманізації праці. Багато хто з них пов’язаний з матеріальним заохоченням. Часто застосовують так звані аналітичні системи заробітної плати, особливість яких — диференціальна оцінка в балах ступеня складності виконуваної роботи з урахуванням кваліфікації виконавців, фізичних зусиль, умов праці та інші. При цьому змінна частина заробітної плати, яка виступає як нагорода за підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці, економію сировини досягає 1/3 зарплати. Використовуються різні форми участі робочих в розподілі прибутку. Для вирішення виробничих завдань формуються кухлі якості і сумісні комісії робочих і адміністрації, що приймають вирішення про матеріальне заохочення робочих залежно від внеску, зокрема в підвищенні продуктивності праці.
Матеріальне заохочення практикується в різних видах. Велике розповсюдження в британських фірмах отримало заохочення у формі подарунків. Так, в компанії «British Telecom» нагороджують цінними подарунками і туристичними путівками. Процедура нагородження проводиться відповідно до досягнутих успіхів: на робочих місцях, на публічних заходах і святкуваннях. Це дозволяє популяризувати досягнення в області підвищення ефективності роботи її якості, які раніше залишалися непоміченими.
Вживані промисловими фірмами системи мотивації працівників шляхом просування їх по службі можна звести до ротації з урахуванням особистих якостей і стажу роботи. Перше частіше застосовується на підприємствах США, друге характерний для Японії.
Одній з форм мотивації, що знайшла широке застосування в практиці зарубіжних і вітчизняних підприємств стало впровадження гнучких графіків роботи. У державних установах графства Оксфордшир (Великобританія) на початку 90-хх років в експериментальному порядку введена нова форма організації праці, що дає службовцем значну міру свободи, — можливість трудитися як на робочому місці, так і удома, залежно від конкретних обов’язків співробітника і домовленості між ним і його керівником. В деяких випадках кількість годинника, що проводиться в установі, обмовляється заздалегідь. Може бути призначені конкретний годинник збору всіх співробітників підрозділу для обміну інформацією, ознайомлення з новими завданнями. Такий режим рекомендується і керівникам. Так, контракт начальника бухгалтерії однієї з установ припускає наступний розподіл робочого часу: 75% (30 годин в тиждень) — в установі, 25% (10 годин в тиждень) — в домашніх умовах. Начальник бухгалтерії будинку в основному працює на комп’ютері, перевіряє цифрові дані фінансових документів, а в установі бере участь в нарадах і займається іншою роботою, що вимагає контакту із співробітниками.
Робота, яка виконується тільки удома за комп’ютером, називається телеработой. Основний її недолік — ізоляція, проте, для деяких категорій працівників, до того ж обтяжених сімейними обов’язками, переважно саме така форма організації праці.
Експеримент виправдав очікування і був підхоплений іншими компаніями. Фірма «Брітіш Телеком» прогнозує, що до 2000 року телеработой буде зайнято близько 15% робочої сили. Якщо цей прогноз виправдається, буде отриманий колосальний ефект: кількість автомобілів на дорогах скоротиться на 1.6 млн. одиниць, а бензину буде спалено на 7.5 млрд. літрів менше, фірми заощадять по 20 тис. фунтів стерлінгів (близько 33 тис. доларів) в рік на кожному співробітнику, а самі співробітники в середньому економитимуть по 750 фунтів стерлінгів в рік на бензині і дорожніх витратах.
Один з дієвих методів мотивації — створення само відрядних груп. Як приклад можна послатися на досвід американської фірми «Digital Equipment», де такі групи сформовані в управлінні загального обліку і звітності, що входить в один з 5 центрів управління фінансовою діяльністю. Групи самостійно вирішують питання планування робіт, прийому на роботу нових співробітників, проведення нарад, координації з іншими відділами. Члени груп по черзі беруть участь в нарадах менеджерів компаній.
Розділ II. Аналіз ефективності мотиваційного механізму на підприємстві ТОВ «Майстер плюс»
2.1 Загальна характеристика підприємства ТОВ «Майстер плюс»
Найбільш поширеною серед українських підприємців формою організації середнього і малого бізнесу є створення юридичних осіб у формі товаристві з обмеженою відповідальністю. Будучи найбільш доступною формою організації «серйозного» бізнесу, товариство з обмеженою відповідальністю часто створюються або однією особою, нерідко громадянином, або декількома особами на основі загальних економічних цілей і взаємної довіри. Товариство з обмеженою відповідальністю – звичайна і найбільш поширена в нормальному майновому обороті форма колективної підприємницької діяльності. Ця форма є універсальною, в її рамках може здійснюватися майже будь-яка професійна підприємницька діяльність – виробнича, торгова, посередницька, страхова і так далі.
Організаційно-правова форма фірми товариство з обмеженою відповідальністю «ТОВ Майстер плюс», фірма зареєстрована 13 вересня 2004 року відповідно до Цивільного Кодексу .Місце знаходження підприємства: м. Ізмаїл, вул. Некрасова, 3. Було вибрано саме ТОВ, оскільки ця організаційно-правова форма, що забезпечує, на відміну від статусу індивідуального підприємця, збереження особистого майна засновника від стягнення по підприємницьких боргах, здобула собі популярність відносною простотою створення організації, при якій не вимагається випуску і реєстрації цінних паперів, мінімальними вимогами до розміру і порядку оплати статутного капіталу, відносно простій структурою управління, і, як наслідок, низькими витратами на стартовому етапі бізнесу.
Товариство є юридичною особою: має у власності відособлене майно, що враховується на самостійному балансі, може від свого імені набувати і здійснювати майнові і особисті немайнові права, нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем в суді.
Товариство має право в установленому порядку відкривати банківські рахунки на території України і за її межами.
Товариство має штампи і бланки зі своїм фірмовим найменуванням, власну емблему і інші засоби індивідуалізації.
Товариство діє відповідно до законодавства України, статуту і засновницького договору.
Товариство створене в цілях насичення споживчого ринку товарами і послугами, а також витягання прибули на користь учасників.
Товариство має право здійснювати будь-які види діяльності, не заборонені законом.
Види діяльності, що підлягають ліцензуванню, здійснюються товариством після отримання ліцензії у встановленому законом порядку.
Товариство самостійно організовує і забезпечує свою трудову, фінансову, господарську і інші види діяльності, розробляє необхідні для цього внутрішні положення і інші акти локального характеру.
Товариство самостійно укладає і контролює виконання господарських і інших договорів зі всіма видами організацій, підприємств і установ, а також приватними особами.
Товариство реалізує свою продукцію, роботу, послуги з цін і тарифів, встановлених самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавством, за державними розцінками.
Товариство є комерційною організацією, тобто створюється учасниками для досягнення мети: витягання прибули і розподіли її серед учасників.
В цілому можна відзначити, що підприємство створене з метою комплексного забезпечення населення товарами. Відповідно до основного завдання що стоїть перед магазином, здійснюються наступні види діяльності:
здійснення в установленому порядку необхідних заходів щодо реклами своїх послуг; участь і організація виставок;
висновок господарських і інших договорів в межах своєї компетенції;
торгово-закупівельна діяльність;
посередницьких, транспортних і інших послуг;
інші види діяльності, передбачені в статуті підприємства.
Діяльність підприємства здійснюється на основі самостійних розроблених планів. Перспективні плани, а також річні і поточні затверджуються керівництвом ТОВ «Майстер плюс»
Контроль і ревізія виробничої і господарської діяльності підприємства здійснюється податковими, природоохоронними і іншими органами, що мають право контролю.
В даний час діяльність підприємства здійснюється з роздрібного продажу товарів, що відносяться до групи будівельних матеріалів. Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є власні джерела і привілейовані засоби (позики і кредити), хоча в даний час в умовах світової фінансової кризи, позикам і кредитам, відводиться другорядне значення.
ТОВ «Майстер плюс» – роздрібне торгове підприємство, що реалізовує будівельні матеріали, такі як: щебінь, пісок, цемент, відсівши, блоки, цеглина в асортименті, будівельні суміші марки Ceresit, клея, фарба, пінопласт, гибсокартон.
Метою діяльності підприємства є:
— продаж будівельних матеріалів, необхідних для будівництва та ремонту, кінцевому покупцю;
— обслуговування майстрів, будівників, будівельні організації;
— виконання індивідуальних замовлень на постачання необхідного товару;
— надання консультацій щодо правильного використання продукції;
— впровадження нових світових ідей технологій в процеси ремонтних та будівельних робіт;
— створити належну конкуренцію вже існуючим подібним торгівельним підприємствам на місцевому рівні;
— забезпечити місцевий ринок якісною продукцією;
— стимулювання економічного розвитку регіону.
Предметом діяльності є:
— закупівля те постачання необхідної продукції;
— продажів товару кінцевому покупцеві;
— консультаційні послуги;
— транспортні послуги;
— маркетингові дослідження місцевого ринку;
— постійне відновлювання інформації щодо нових технологій та матеріалів;
— доброчинницька діяльність.
Підприємство укладає цивільно-правові договори, контракти, встановлює інші види договірних стосунків з будь-якими юридичними та фізичними персонами в Україні.
Підприємство, відповідно до чинного законодавства, користується правом самостійного визначення порядку найму та звільнення працівників, форм і систем сплати праці, розпорядку робочого дня та змінності роботи.
Основною метою роботи ТОВ «Майстер плюс» є отримання прибутку. Прибуток — це ключовий показник організації. Основною метою комерційних організацій є витягання прибутку. Виділяють три основні типи орієнтації організації на прибуток:
1)її максимізацію;
2)отримання «задовільного» прибутку, тобто її суть полягає в тому, що при плануванні прибутку вона вважається «задовільною», якщо враховуватиметься ступінь риску;
3)мінімізацію прибутку. Цей варіант позначає максимізацію мінімуму очікуваних доходів разом з мінімізацією максимуму втрат.
ТОВ «Майстер плюс» орієнтований на отримання максимального прибутку. Зростання прибутку в організації обумовлюється наступними чинниками:
1)якнайповніше задоволення потреб населення;
2)умови добробуту що працюють і розвиток хороших відносин серед персоналу;
3)створення нових робочих місць;
4)публічна відповідальність і імідж організації;
5)технічна ефективність, високий рівень продуктивності праці, мінімізація витрат виробництва і так далі.
Підприємство ТОВ «Майстер плюс» набуває товари у таких постачальниках, як в м. Дніпропетровську, м. Одесі, м. Вилкове, с.Нагорне, м. Миколаїв, Овідіополь.
Робота магазинів з постачальником побудована таким чином: щонеділі або два рази на тиждень менеджер по закупівлі товарів знімає фактичний залишок по товарах, обчислюють реалізацію і складають заявку.
Товар від даного постачальника поступає в магазин, згідно зробленій заявці. Потрібно відзначити, що по всіх групах товарів ведуться аналізи продажів. Вони сприяють правильнішому, точнішому складанню заявок, уникнення «затарювання» складів магазина. Постачальники — це партнери по спільному підприємству, члени крупнішої системи, союзники, озброєні технологією, знаннями і переконаннями, як і наше торгове підприємство використовує для вдосконалення. Наші постачальники знаходяться на передовій в своїй галузі, щоб конкурувати; повинні бути зраджені постійному вдосконаленню і активні в задоволенні і випередженні очікувань споживача.
Підприємство ТОВ «Майстер плюс» для того, щоб вижити в конкурентній боротьбі міняє стратегію і тактику своєї роботи, безперервно працює над його вдосконаленням, стежить за якістю товару, що продається, освоєнням нового вигляду товарів, використовує найбільш досконалі і гнучкі методи ціноутворення.
Структура управління торговим підприємством повинна задовольняти таким вимогам: відповідати функціональному змісту процесу управління підприємством; забезпечити планомірний розвиток керованої системи; володіти можливостями для впровадження в практику досягнень науки і передового досвіду. На структуру управління роблять вплив чисельність співробітників, підлеглих одному керівникові, об’єм товарообігу, спеціалізація, кількість підвідомчих торгових одиниць (структурних підрозділів).
Лінійно-функціональна структура характеризуються наступними принципами:
централізоване ухвалення рішень (тобто, право ухвалити остаточне рішення належить одній людині — директорові);
чіткий розподіл праці — що приводить до підвищення кваліфікації фахівців в кожній області;
ієрархічність рівнів управління (тобто, кожен нижчестоячий рівень контролюється вищестоящим і підкоряється йому);
принцип одноголосності;
здійснення прийому на роботу в строгій відповідності з кваліфікаційними вимогами.
Переваги: єдність і чіткість розпорядництва, узгодженість дій виконавців, простота управління (один канал зв’язку), чітко виражена відповідальність, оперативність в ухваленні рішень, особиста відповідальність керівника за кінцеві результати діяльності свого підрозділу.
Недоліки: високі вимоги до керівника, який повинен бути підготовлений всесторонньо, щоб забезпечувати ефективне керівництво по всіх функціях управління ; відсутність ланок по плануванню і підготовці рішень; перевантаження інформацією, безліч контактів з підлеглими, концентрація влади.
Результати діяльності підприємства – це найважливіша характеристика діяльності підприємства. Вона визначає конкурентоспроможність, потенціал в діловому партнерстві, оцінює, в якому ступені гарантовані економічні інтереси самого підприємства і його партнерів у фінансовому і виробничому відношенні. Мета аналізу фінансових результатів підприємства – підвищення ефективності його роботи на основі системного вивчення всіх видів його діяльності. З їх допомогою керівники здійснюють планування, контроль, покращують і удосконалюють напрям своїй діяльності.
Результати діяльності підприємства характеризують показники отримуваного прибутку і рентабельності. Чим більше величина прибутку і вище рівень рентабельності, тим ефективніше функціонує підприємство, укріплюючи його фінансове положення.
Ефективність функціонування підприємства, незалежно від організаційно-правової форми і видів його діяльності в умовах ринку визначається здатністю підприємства приносити достатній дохід або прибуток.
Прибуток – це кінцевий результат роботи підприємства, стимулюючий подальшу виробничу діяльність і що створює основу для її розширення. Чим більше підприємство реалізує рентабельній продукції, тим більше отримає прибутки, тим краще його фінансовий стан.
Об’єм реалізації і величина прибутку, рівень рентабельності залежать від виробничої, постачальницької, збутової і комерційної діяльності підприємства, інакше кажучи, ці показники характеризують всі сторони господарювання.
Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів діяльності; вони більш повно, чим прибуток, характеризують остаточні результати господарювання, тому що їх величина показує співвідношення ефекту з наявними, або спожитими ресурсами.
ТОВ «Майстер Плюс» є одним з успішних підприємств міста Ізмаїла, що розвиваються.
Прибуток даного підприємства виконує певні функції:
1)характеризує економічний ефект, отриманий в результаті діяльності підприємства;
2)володіє стимулюючою функцією;
3)є одним з джерел формування бюджетів різних рівнів.
За 2009 р. об’єм реалізованої продукції склав 2,5 млн. т. Даний об’єм продажів підприємства ТОВ «Майстер Плюс» 2009 року виріс на 37% в порівнянні з 1,575 млн. т. за 2008 роки.
Завдяки збільшенню об’єму продажів, виручка від продажів компанії за 2009 рік склав 1921,7 тис. грн.
Собівартість реалізованої продукції склало 1376,5 тис. грн.: з них :
Валовий прибуток склав:
1921,7 – 1376,5 = 545,2 тис. грн.
Даний прибуток не є кінцевим результатом фінансової діяльності, оскільки підприємство має комерційні і управлінські витрати, які за 2009 рік склали 31,25 тис. грн.: з них
— 24,15 тис. грн. комерційні витрати;
— 7,1 тис. грн. управлінські витрати.
До комерційних витрат відносяться:
— витрати на рекламу – 7,9 тис. грн.;
— витрати за змістом приміщень для зберігання продукції – 10,91 тис. грн.;
— інші витрати, пов’язані із збутом продукції, – 3 тис. грн.;
— витрати по вантажних, розвантажувальних роботах – 2,34 тис. грн.
Управлінські витрати:
— оплата аудиторських послуг – 0,9 тис. грн.;
— зарплата управлінського персоналу – 6,2 тис. грн.
Провівши дані розрахунки, ми отримаємо прибуток (збиток) від продажів, який складе 545,2 – 31,25 = 513,95 тис. грн.
Щоб визначити величину прибутку оподаткування, необхідно обчислити і врахувати операційні і не реалізаційні доходи (витрати).
В процесі функціонування у компанії виникає необхідність або можливість проведення різних господарських операцій, не пов’язаних з основною діяльністю. Доходи, що виникають при цьому, і витрати називають операційними.
До операційної діяльності відносять:
— надання за плату в тимчасове користування активів підприємства і прав на інтелектуальну власність;
— участь в статутних капіталів інших підприємств, зокрема отримання і виплата відсотків або інших доходів і витрат по цінних паперах;
— продаж невживаних в основній діяльності або застарілих і замінюваних основних засобів і інших активів;
— виплата (або отримання) відсотків за надання підприємству (підприємством) грошових коштів.
За звітний період операційні доходи складають 15,56 тис. грн.; витрати – 19,2 тис. грн.
Крім перерахованих операційних, виникають внерелізацінні і надзвичайні доходи і витрати.
Внерелізационні доходи і витрати включають: штрафи, пені і неустойки за порушення договорів з численними контрагентами — постачальниками, з побутовими і торговими посередниками, споживачами і т.д.; вартість активів, отриманих або відданих безоплатно, зокрема за договором дарування; курсові різниці; суми зниження ціни активів, суми боргів, нереальних для стягнення і тому подібне
Внереалізационниє доходи – 11 тис. грн., витрати – 8,25 тис. грн.
Надзвичайними доходами і витратами вважаються наслідки надзвичайних обставин господарської діяльності – стихійних лих, аварій, пожеж, націоналізації і т.п.; як доходи можна розглядати суми страхових відшкодувань, вартість матеріальних цінностей, що залишаються від списання непридатних до відновлення активів.
За звітний період ніяких стихійних лих, аварій, пожеж не відбувалося, тому сума надзвичайних доходів і витрат рівна нулю.
Сума прибутків і збитків, отриманих в процесі господарської діяльності, є прибуток звітного періоду, який служить базою нарахування податку на прибуток.
513,95 + 15,56 — 19,2 + 11 — 8,25 = 513,06
Прибуток звітного періоду склав 513,06 тис. грн.
Даний прибуток оподатковується, який необхідно сплатити компанії.
Прибуток, що залишився після сплати податку на прибуток, називається нерозподіленим прибутком. Після відповідних виплат засновникам у вигляді дивідендів або доль вона використовується підприємством на приріст власного капіталу і називається чистим (реінвестованою) прибутком.
Порядок використання цією залишається у розпорядженні підприємства прибутку може бути визначений засновницькими або плановими документами. У засновницьких документах з метою проведення підприємством фінансової і соціальної політики, визначеної засновниками, можуть бути встановлені нормативи відрахувань від отриманого прибутку до фонду соціальної сфери і до резервного фонду, що дозволяє створити накопичення для оновлення основних засобів і інших інвестицій.
На ТОВ «Майстер Плюс» розглядаються наступні напрями використання чистому прибутку:
•модернізація або реконструкція основних засобів, що є у підприємства, і придбання нових;
•приріст власних оборотних коштів, який може бути обумовлений як інфляцією, так і розширенням або диверсифікацією виробництва;
•повернення кредитів і позик, а також сплата по ним відсотків, якщо процентні ставки перевищують нормативні;
•охорона навколишнього середовища;
•соціально-культурні потреби;
•матеріальне стимулювання персоналу і так далі
Таким чином, одна частина прибутку бере участь в процесі накопичення і збільшує майно підприємства, друга частина – використовується на споживання. При цьому не весь прибуток, що направляється на накопичення, використовується в наступному звітному періоді повністю. Залишок має важливе значення як резерв і може бути в подальші періоди направлений на покриття можливих збитків і фінансування витрат. Чистий прибуток, використовуваний на накопичення, і чистий прибуток минулих років свідчить про фінансову стійкість підприємства, про наявність джерела для подальшого розвитку.
Розподіл прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, — один з напрямів внутрішньо фірмового планування. Звіт по прибутку є природною основою для формування бюджету по прибутку. Навіть якщо на майбутній період заплановані ті ж самі дії, що і в звітному періоді, прибуток може змінитися під впливом зовнішніх і внутрішніх умов. Інфляція, зміни в області валютних відносин, в області оподаткування або в області господарського законодавства, зміни в структурі споживання і зміни умов конкуренції – далеко не повний перелік зовнішніх причин для зміни прибули. Усередині підприємства можуть бути ухвалені рішення про нові інвестиції, про виробництво нового продукту, про зміну структури кадрів, маркетингової політики і тому подібне
2.2 Оцінка рівня мотивації персоналу і його вплив на ефективність підприємства ТОВ «Майстер плюс»
В умовах переходу до ринкової економіки система управління стимулюванням праці піддається істотній трансформації. По суті, ця система покликана створити новий мотиваційний механізм трудової активності персоналу на підприємствах торгівлі всіх форм власності і організаційно-правових форм діяльності.
Основною метою управління стимулюванням праці є забезпечення зростання доходів персоналу і диференціації їх виплат відповідно до трудового внеску окремих працівників в загальні результати діяльності торгового підприємства.
Управління стимулюванням праці в ТОВ «Майстер плюс» охоплює ряд послідовно виконуваних етапів робіт:
1.Вибором форм і систем заробітної плати є початковий етап організації стимулювання праці персоналу. У «Майстер плюсі» застосовуються дві форми оплати праці: почасова і відрядна. При почасовій формі заробітна плата нараховується працівникові по його тарифній ставці або окладу за фактично відпрацьований час. Відрядна форма є оплатою залежно від виконаного об’єму робіт за заздалегідь встановленими відрядними розцінками.
2.Побудова на підприємстві тарифної системи заробітної плати. Застосовуються так звані «гнучкі тарифні системи», в основі яких лежить мінімальний рівень заробітної плати, що встановлюється для працівників найнижчої кваліфікації, і система коефіцієнтів підвищення розміру заробітної плати, що виплачується по тарифах, у міру підвищення кваліфікації працівника.
3. Побудова системи додаткового стимулювання окремих аспектів трудової активності працівників. Ця система використовує різні форми – преміювання за поточні результати господарської діяльності; доплати і надбавки; різні одноразові заохочення за результати праці; преміальні виплати за підсумками роботи за рік та інші.
Доплати і надбавки є однією з додаткових форм стимулювання персоналу, що безпосередньо примикає до тарифної системи, тобто розглядаються як тимчасове або систематичне збільшення тарифної частини заробітку.
Доплати до заробітної плати є грошовими виплатами, за допомогою яких компенсуються додаткові витрати або складні умови праці окремих працівників. Основними їх видами є доплати за поєднання професій і збільшення об’ємів виконуваних робіт; за виконання разом зі своєю основною роботою обов’язків тимчасово відсутніх працівників; за роботу в нічний час, у вихідні або святкові дні і ін.
Одноразові заохочення на підприємстві застосовуються у разі потреби оперативно відзначити яке-небудь трудове досягнення працівників; за виконання заздалегідь певних разових завдань, що виходять за рамки обов’язків працівників; у зв’язку з ювілеями працівників, виходом їх на пенсію і в деяких інших аналогічних випадках.
На підприємстві повністю забезпечений соціальний пакет, виплачуються посібники з лікарняних листів, оплачується проїзд у відпустку, інші гарантії. Це забезпечення працівників соціальним пакетом, іншими пільгами і умовами по забезпеченню творчої роботи кожного працівника – отримати задоволення від роботи, а не тільки за заробітну плату є нарівні з оплатою праці важливою мотивацією трудової діяльності саме на цьому підприємстві.
Проведення колективних заходів на підприємстві, організація культурного відпочинку на природі — все це направлено на об’єднання колективу і додаткової мотивації.
Для стимулювання праці працівників керівництво ТОВ «Майстер плюс» використовує економічні, соціальні і адміністративні методи мотивації.
Найбільш значущим економічним методом мотивації на підприємстві є заробітна плата, що нараховується по почасово-преміальній і відрядній системах оплати праці.
Використання прямої індивідуальної відрядної системи оплати праці припускає, що розмір заробітку робочого визначається кількістю виробленою їм за певний відрізок часу продукції.
Все вироблення робочого оплачується по одній постійній відрядній розцінці. Тому заробіток робочого збільшується прямо пропорційне його виробленню.
Для керівників, фахівців і службовців використовується система посадових окладів. Посадовий оклад – абсолютний розмір заробітної плати, встановлений відповідно до посади.
Крім окладу виплачується премія, пов’язана з результативністю підприємства.
Крім вище перерахованих працівникам виплачуються доплата і надбавка: за весь час наднормової роботи і у вихідні дні проводиться в подвійному розмірі;
Працівникам підприємства виплачується матеріальна допомога у зв’язку з похоронами, важкими матеріальними умовами.
До соціальної мотивації можна віднести наступні заходи, що проводяться на даному підприємстві:
•підвищення кваліфікації співробітників підприємства, їх навчання проводиться за рахунок підприємства;
•надання допомоги жінкам-робітницям, строге дотримання гарантій, встановлених в законодавстві про працю для працюючих жінок-матерей.
За здійснення дисциплінарної провини, тобто невиконання або неналежного виконання працівником по його провині покладених на нього трудових обов’язків, директор ТОВ «Майстер плюс» застосовує наступні дисциплінарні стягнення: зауваження, догана, звільнення по відповідних підставах.
Система роботи торгових представників має на увазі під собою спілкування, консультації досвідченішими співробітниками менш досвідчених.
Якщо судити із спостережень за роботою організації, то спеціальне спілкування серед співробітників ніхто не організовує, спілкування відбувається спонтанно в ході роботи.
Слід зазначити, що на підприємстві приділяється увага задоволенню потреб в професійному зростанні (за умови успішної роботи, співробітник може піднятися по службових сходах усередині компанії).
При наймі співробітників в ТОВ «Майстер плюс» застосовують наступні методи: вивчення документації, анкетування, психологічні тести, співбесіда, аналіз біографічних даних.
При просуванні персоналу: тестування, вивчення документації, атестація.
Всі співробітники ТОВ «Майстер плюс» при прийомі на роботу укладають трудовий договір.
Трудовий договір як угода про роботу є юридичним фактом, який породжує трудове правовідношення.
За трудовим договором працівник зобов’язаний виконувати будь-які завдання працедавця в рамках обумовленої спеціальності (кваліфікації, посади), тобто здійснювати повністю певні операції, функції і так далі.
Трудовий договір — це угода між працедавцем і працівником, відповідно до якого працедавець зобов’язується надати працівникові роботу по обумовленій трудовій функції, забезпечити умови праці, передбачені Кодексом, законами і іншими нормативними правовими актами, колективним договором, угодами, локальними нормативними актами, що містять норми трудового права, своєчасно і в повному розмірі виплачувати працівникові заробітну плату, а працівник зобов’язується особисто виконувати визначену цією угодою трудову функцію, дотримувати, що діють в організації правила внутрішнього трудового розпорядку.
При оформленні прийому на роботу працівника за трудовим договором застосовується наказ (розпорядження) про прийом працівника на роботу.
На підставі наказу про прийом на роботу в трудову книжку працівника вноситься відповідний запис. Якщо працівник поступає на роботу вперше, індивідуальний підприємець як працедавець повинен завести йому трудову книжку протягом п’яти днів з початку роботи .
Припинення трудового договору оформляється наказом по Організації. Записи про причини звільнення в трудову книжку повинні проводитися в точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт Трудового кодексу або іншого закону.
При роботі з тими, що звільняються слід враховувати основні причини звільнення, які підрозділяються на три категорії:
– добровільні (можна уникнути);
– за ініціативою працедавця;
– добровільні (але неминучі).
Мотивація – явище надзвичайне складне для досліджень, оскільки вона виявляється в діях і вчинках людей, що не завжди відображають дійсні спонукальні причини поведінки.
Справа ускладнюється тим, що мотивацію працівника неможливо зміряти. Мотиви людини виявляються в його поведінці, тому при дослідженні мотивації удаються до методів, що дозволяють оцінити наслідки тих або інших дій, виражені в результатах трудової діяльності (аналіз організаційних проблем, аналіз документів), з’ясувати характер відношення працівника до тих або інших процесів, що відбуваються в організації (спостереження, соціологічний опит), а також визначити силу і спрямованість його поведінки, дії, що є слідством, як внутрішніх, так і зовнішніх мотиваторов.
Існує декілька підходів до вимірювання і оцінки мотивації:
– за наслідками діяльності працівників;
– по їх поведінці;
– шляхом виявлення непрямих показників, що характеризують стан мотивації персоналу.
Оцінка по результатах. Результат діяльності працівника є похідне від двох складових:
– особова: здібності, професійна підготовленість, відношення до праці взагалі, відношення до організації;
– організаційна: ясність і досяжність мети діяльності підприємства і працівника, забезпечення трудового процесу (матеріали, інструменти, технологія, устаткування), організація роботи (керівництво, режими роботи, вимоги до результату).
Оцінка мотивації по результатах припускає виділення зв’язку між цими складовими і визначення ступеня впливу кожній з них на діяльність працівника. Така оцінка проводиться шляхом порівняння планових і фактичних результатів роботи. Якщо досягнуті результати виявляються нижче запланованих, необхідно враховувати чинники, що ускладнили виконання роботи (наприклад, співробітник не був вчасно навчений). Методами отримання інформації, використовуваної для оцінки мотивації по результатах, виступають аналіз організаційних проблем, а також аналіз документів, що дають зведення про причини відхилень.
Оцінка поведінки. Характер і силу мотивації можна визначити за допомогою спостереження за поведінкою людини. Зокрема, мотивація виявляється через зусилля, старання, наполегливість, сумлінність, відповідальність і цільову спрямованість дій працівника.
Основним методом отримання інформації про діяльність співробітника є спостереження, в деяких випадках можуть бути застосовані методи психодіагностичного дослідження, а також соціологічні опити. Характеристика поведінки може бути отримана шляхом опиту керівника або безпосереднього оточення співробітника («360°») по певних критеріях, що описують ті або інші його дії.
Бажання працювати Співробітники проявляють апатію і байдужість до своєї роботи Співробітники проявляють енергійність, ентузіазм і прагнення до успіху
Результати праці Не перевищують мінімально допустимих результатів Постійно досягаються заплановані або такі, що перевищують їх результати
Трудова дисципліна Регулярне затягування термінів виконання роботи, прогули, запізнення, ранній відхід з роботи, часті лікарняні Робота виконується якісно і в строк, порушення трудового розпорядку сприймається негативно, рідкісна відсутність по хворобі
ВідповідальністьПрацівники уникають відповідальності Кожен співробітник готовий брати на себе відповідальність
Відношення до змін Працівники чинять опір змінам Працівники проявляють ініціативу і готові до необхідних змін
У таблиці 5 приведені характеристики ефективної і неефективної поведінки співробітників, що оцінюється по критеріях, що характеризують відношення до праці.
Оцінка за непрямими показниками. Сила мотивації може бути виявлена через непрямі показники. Так, одній з складових мотивації є задоволеність працею, що виявляється в тому, що співробітники прагнуть продовжувати роботу в даній організації. Тому основним непрямим показником мотивації є рівень текучості персоналу, інтерпретація якого завжди є однозначною: чим вище рівень текучості, тим нижче задоволеність співробітників, і навпаки, чим нижче текучість, тим вище задоволеність.
Для проведення дослідження мотивації була розроблена анкета, яка пропонувалася для заповнення працівникам підприємства, містить 19 питань. Питання можна розділити на 6 загальних категорій (див. Додаток 4).
В ході дослідження було опитано 18 людей.
Результати анкетування зведені в таблицях (у відсотках від загального числа) по категоріях.
Як свідчать дані (таблиця 6), ті, що 81,8% працюють задоволені своєю роботою і вибраною професією.
Разом з тим 18,2% або не задоволені своєю роботою взагалі, або на аналізованому підприємстві. Щоб розібратися, що знижує мотивуючі чинники тих, що працюють, розглянемо в нижченаведених таблицях інші категорії, по яких проводився опит.
Як свідчать дані опиту, всі працівники упевнені, що підготовка відповідають рівню їх роботи, але разом з тим 13,6 % працівників рахують, що знання їм не досить і 63,6% хотіли б підвищити свою кваліфікацію (таблиця 7).
В середньому по організації позитивно можливість підвищення кваліфікації оцінюють 80,3% опитаних.
Результати опиту показують, що в колективі існує деяка соціальна напруженість (таблиця 8). Керівництво підприємства повинне більше уваги приділяти цьому питанню, оскільки дана ситуація значно знижує працездатність трудящих.
Як видно з таблиці 8 тільки близько половини співробітників – 54,5% – оцінюють клімат, що склався, в колективі як сприятливий, при цьому 72,7% відзначають існування конфліктів.
Як свідчать дані таблиці 9, у співробітників практично відсутня можливість просування по службі.
Більшість співробітників задоволена умовами організації праці на підприємстві. Аналіз матеріальної мотивації показав, що 33,3% опитаних працівників матеріально задоволено (табл. 10).
Як видно з таблиці 10, співробітники не знають, з розрахунку чого вони отримують заробітну плату. Крім того, високого відсотка працівників не мають задоволеності від матеріальної стимуляції праці.
Підводячи загальні підсумки аналізу можна виділити наступне:
– як свідчать дані проведеного опиту, у співробітників підприємства існує досить висока задоволеність результатами праці. Також як позитивний момент, працівники мають можливість і бажання підвищувати свою кваліфікацію в міру необхідності;
– разом з тим у працівників підприємства середній показник матеріальної мотивації;
– на підприємстві відсутні завдання, що мотивуються, коли менше уваги співробітники обертають на комфорт і відсутнє мотивуюче навколишнє оточення, коли співробітники можуть уникати можливостей, які позбавлять їх зони комфорту. Головним завданням працівників підприємства є «відробіток покладеного часу і отримання грошової винагороди», відсутня згуртованість в колективі і досягнення єдиної мети – процвітання підприємства. Це значно знижує працездатність, а зрештою пониження продуктивності праці позначається на зниженні заробітної плати;
– існує соціальна напруженість в колективі і практично відсутній соціальна і моральна мотивації праці.
Підводячи попередні підсумки можна сказати, що керівництву підприємства необхідно переглянути соціальну обстановку в колективі і поліпшити умови праці працівників.
Для поліпшення соціальної мотивації керівництву підприємства необхідно більше уваги приділяти відпочинку працівників, більш грамотно підходити до складання розкладу роботи для уникнення конфліктів в колективі, які негативно позначаються на результатах праці.
Про ефективність використання мотивації і стимулювання праці працівників ТОВ «Майстер плюс» можна судити за наслідками тесту. Тестування було проведене для торгових працівників з використанням тесту і бланка для відповіді тестованих (див. додаток 5).
Даний тест передбачає 12–ти бальну оцінку якості по таких напрямах діяльності групи працівників, як: підготовленість до діяльності; спрямованість; організованість; активність; згуртованість; интегративность і референтность. Було протестовано 6 чоловік. Результати тестування працівників в балах приведені в таблиці 11.
Як видимий, згідно з результатами тестування оцінка працівників, підготовленість їх до діяльності характеризується професійною, такою, що дозволяє добиватися добрих результатів в праці, і оцінена в 9,3 балу, також високим балом оцінена референтность
Спрямованість, організованість, интегративность і референтность діяльності працівників оцінені 8 балами і відображають загальну, чітку для всіх мету, яка усвідомлюється і розуміється кожним. У групі вироблені взаємоприйнятні норми поведінки, працівники принципові, добросовісні до роботи.
Відносно нижчим балом оцінені такі напрями діяльності, як організованість і активність, хоча всі тестовані підкреслили надання допомоги один одному і вирішення проблем індивідуально. Працівники мало енергійні, не активно беруть участь в процесі вироблення і ухваленні узгоджених рішень, вирішенні загальних завдань, співпраці.
Таким чином, сумарний результат оцінки якості, основних напрямів діяльності працівників середній. Досягнення такого результату обумовлене такими напрямами діяльності, як:
– слабке стимулювання і мотивація праці;
– створення сприятливих відносин в колективі шляхом забезпечення на роботі клімату взаємної довіри, пошани і підтримки;
– надання кожному працівникові роботи, не спонукаючої його розвивати свої знання і навики;
– визначення чітких цілей і завдань шляхом авторитарного ухвалення рішення;
– надання можливості для професійного зростання і рівних можливостей при просуванні по службі, а також компенсація зусиль працівників шляхом підвищення заробітної плати і преміювання за підсумками роботи за рік.
Застосування мотивації на підприємстві сприяє, як було виявлено в процесі вивчення і аналізу економічного механізму мотивації працівників, підвищенню ефективності праці, визначуваним ступенем досягнення основних економічних і соціальних цілей. Тому механізм мотивації праці працівників повинен бути направлений на формування такого комплексу мотивів, який забезпечував би реалізацію внутрішніх особистих цілей і поведінки людей в процесі праці із загальними цілями всього підприємства. Ефективність мотивації можна оцінити індикатором «задоволеність персоналу своєю роботою».
Проте ступінь задоволення роботою може бути різна у багатьох працівників залежно від їх цілей, рівня організації виробничої, економічної, соціальної і мотиваційної діяльності. Різний ступінь особистої задоволеності працівника відображає різний рівень досягнення соціальних цілей підприємства. Соціальну ефективність у вигляді стимулів можна реалізувати тільки тоді, коли існування підприємства стабільне і надійно, якщо воно отримує необхідний прибуток і є платоспроможним і кредитоспроможним як відносно оплати і стимулювання праці своїх працівників, так і всіх зовнішніх компаньйонів.
З погляду мотиваційної дії на працівників підприємства і основні результати їх трудової діяльності найбільший інтерес повинні представляти такі головні особисті чинники, як працездатність, умови праці, стиль керівництва, чітке усвідомлення мети роботи, атмосфера в колективі, стабільність роботи та інші.
Для визначення ефективності мотивації працівників на досліджуваному підприємстві і ступені значення мотиваційних чинників, сприяючих підвищенню ефективності їх праці, в процесі вивчення і аналізу особистої мотивації праці працівників в підвищенні його ефективності використовувалася розроблена анкета Ф. Герцбергом, що дозволяє виявити такі чинники (див. додаток 6).
Анкетування проводилося у формі анонімного опиту, в процесі якого був опитаний весь персонал.
Відповіді працівників на пропоновані в анкеті питання дозволили встановити найбільш важливі мотиваційні чинники і ступінь їх ранжирування для задоволення потреб.
Анкета передбачала можливість отримання відповідей по ступеню важливості для працівників на такі основні питання, як:
можливість отримання більшої матеріальної винагороди;
– пошана і визнання з боку керівників;
– бажання проявити творчість в роботі;
– хороше відношення товаришів і мікроклімат в колективі;
– можливість набути професійного досвіду;
– можливість бути відмінним виконавцем, добре виконувати
– поставлені кем–то завдання;
– можливість бути максимально самостійним в своїй роботі;
– прагнення до просування по службі.
Результати анкетування розподілилися згідно даним, приведеним в таблиці 12.
За наслідками анкетування виявлено, що 72,8% працівників на перше місце поставили задоволеність заробітною платою і методами стимулювання праці. 9,1% перевагу віддали стилю, методам управління і відношенню з керівництвом, тобто пошана і визнання з боку керівників і можливості набути професійного досвіду.
Прагнення до просування по службі і хороше відношення товаришів і мікроклімат в колективі як першорядний мотиваційний чинник відзначили 4,5% відповідно.
Крім приведених питань були отримані відповіді і на інші питання. Так, з питання наявності можливості професійного зростання 54,5% з числа опитаних відзначили, що така можливість є, проте перехід на іншу роботу навіть при тій же заробітній платі відкинули всі.
При відповіді на питання, що є стимулом в роботі, працівники ТОВ «Майстер плюс» відповіли, що це можливість набуття професійного досвіду, просування по службі, можливість бути відмінним виконавцем, отримання матеріальної винагороди за працю.
З питання, яким формам стимулювання на підприємстві приділяється більша увага, більшість працівників відзначили, що такими формами є можливість набути професійного досвіду, просування по службі, зростання матеріальної винагороди, мінімальна самостійність. Отже, керівництвом підприємства першорядне значення надається формуванню висококваліфікованих фахівців і стабільній матеріальній винагороді за результативність праці.
Вирішення виникаючих проблем на досліджуваному підприємстві здійснюється, на думку 72,8% опитаних, керівниками і повідомляється працівникам. Всі управлінські працівники досліджуваного підприємства не цілком упевнені в стабільності своєї роботи, відчувають себе частиною колективу, хоча беруть участь не у всіх видах діяльності. Вони відзначили, що в колективі наявна атмосфера дружелюбності, співпраці, взаємної підтримки, згоди і продуктивності.
Таким чином, аналіз особистої мотивації праці працівників ТОВ «Майстер плюс» на основі анонімного анкетування показав, що працівники не цілком задоволені системою мотивації і стимулювання їх праці, що діє, але при тій же заробітній платі не бачать різниці в можливості переходу на іншу роботу. Це свідчить про те, що на підприємстві працює професійний, організований, але не достатньо мотивований трудовий колектив працівників.
2.3 Проблеми системи мотивації ТОВ «Майстер плюс», виявлені на основі аналізу
Компанія повинна використовувати різні інструменти мотивації співробітників, щоб вони: 1) працювали в компанії, 2) працювали добре, 3) працювали саме так, як необхідно компанії.
У управлінні персоналом ТОВ «Майстер плюс» істотне місце займає оплата праці працівників. Заробітна плата є одним з найважливіших і, може бути навіть вирішальних елементів формування хорошого клімату на підприємстві.
Заробітну плату варто розглядати як грошову виплату, вироблювану наймачем працівникові за відпрацьований час, проведену продукцію або іншу конкретну діяльність працівника.
Існує чотири функції заробітної плати, які реалізує організацій:
– відтворювальна, полягає в забезпеченні можливості відтворення робочої сили;
– стимулююча, направлена на підвищення зацікавленості в розвитку виробництва;
– соціальна, сприяюча реалізації принципу соціальної справедливості;
– учетно–производственная, що характеризує міру участі живої праці в процесі утворення ціни продукту, його частку в сукупних витратах виробництва.
Проте, проведений аналіз показав що у співробітників ТОВ «Майстер плюс» середній показник матеріальної мотивації.
Головним завданням працівників підприємства є «відробіток покладеного часу і отримання грошової винагороди», відсутня згуртованість в колективі і досягнення єдиної мети – процвітання підприємства. Це значно знижує працездатність, а зрештою зниження продуктивності праці позначається на зниженні заробітної плати.
Також, в ході аналізу було виявлено, що в ТОВ «Майстер плюс» існує соціальна напруженість в колективі, що може привести до конфліктів.
Можна назвати декілька точок зору на суть соціальної напруженості.
1) Соціальна напруженість в реальному житті виступає як усвідомлення більшістю членів трудового колективу очевидних порушень принципу соціальної справедливості і готовність знайти вихід з ситуації через ту або іншу форму конфлікту.
2) Соціальна напруженість є суперечністю між об’єктивним характером соціальних відносин і суб’єктивним характером поведінки суб’єктів цих відносин. На рівні організації прояв напруженості супроводжуватиметься відхиленням від нормальної співпраці, яка є специфічною якісною характеристикою соціальних відносин в процесі трудовою діяльністю.
Також в організації практично відсутній соціальна і моральна мотивації праці.
Кажучи про використання социально–психологических методів стимулювання персоналу необхідно відзначити, що дуже важливою умовою успішності такої стратегії стимулювання служить відвертість і довірчість у відносинах між керівництвом і працівниками: постійне і точне інформування про виробничо-економічну ситуацію, що складається на підприємстві, про зміни у відповідних секторах ринку, про очікувані перспективи, намічані дії, успішність їх реалізації.
Розглянуті вище заходи по розвитку системи мотивації і стимулювання персоналу в ТОВ «Майстер плюс» неминуче вимагають удосконалення застосування соціально–психологичних методів і концепцій управління персоналом на підприємстві.
Проведене дослідження дозволило виявити ряд недоліків в мотивації персоналу, які, проте, можна виправити, якщо мотивація співробітників здійснюватиметься в рамках організаційної стратегії по персоналу на рівні вищого керівництва і керівниками середньої ланки.
Таким чином, можна відзначити основні напрями вдосконалення мотивації в ТОВ «Майстер плюс».
1) Вдосконалення оплати праці і системи матеріального стимулювання персоналу.
2) Вдосконалення социально–психологических методів в управлінні.
Розділ III. Напрями удосконалення системи мотивації на підприємстві
3.1 Впровадження і розвиток сучасних форм оплати праці
Поза сумнівом, одним з основних чинників мотивації персоналу для виконання роботи є оплата праці, виступаюча у формі заробітної плати.
Необхідно удосконалювати оплату праці.
Аналіз показав, що можливі три основні форми:
на основі істотного підвищення стимулюючої дії тарифної оплати;
на основі підвищення стимулюючої дії надтарифных виплат (премій, оплати за перевиконання норм, надбавок);
на основі посилення стимулюючої ролі механізму освіти і розподілу фондів оплати праці підрозділів підприємства.
Робота по вдосконаленню оплати праці при першому варіанті полягає в тому, щоб, використовуючи вищі тарифні ставки (оклади), істотно підняти рівень нормування праці відмінити штучні системи преміювання і доплати, що забезпечують механічне підвищення заробітної плати, підкріпити збільшений рівень праці заходами по підвищенню рівня організації праці.
Другий варіант об’єктивно необхідний там, де тарифні умови оплати праці в силу причин переглянути неможливо або їх можна підвищити трохи. При цьому варіанті підвищення жорсткості нормування праці вимог до інтенсивності праці і вищого завантаження працівників супроводжується найчастіше дуже незначним зростанням тарифної оплати, оскільки основною формою винагороди збільшених результатів роботи є надтарифные виплати.
Для робочих переважно здійснювати вдосконалення оплати праці на основі приросту тарифної оплати її частки в заробітку.
Третій варіант вдосконалення оплати праці.
Заробітна плата направлена на стимулювання заданих кінцевих результатів. Найбільший ефект він може дати тоді, коли праця працівників характеризується широкою взаємозамінюваністю, і достатньо вільним і рухомим розподілом праці. У чистому вигляді третій варіант вдосконалення організації заробітної плати може застосовуватися достатньо рідко, проте він може доповнити перші два.
Якщо інтенсивність праці на даному робочому місці відрізняється від нормативної, то слід проводити заходи щодо зниження або підвищення інтенсивності праці, зокрема, зміні норм праці.
Всі помилково встановлені норми праці, виявлені в ході роботи по вдосконаленню нормування праці, повинні переглядатися в установленому порядку.
Вплив системи матеріального стимулювання, що діє в організації, на мотивацію і робочу поведінку персоналу в значній мірі опосередковано тим, наскільки справедливою вона сприймається працівниками, наскільки безпосередньо, на їх думку, оплата праці связанна з робочими результатами. Заохочення також повинні сприйматися як справедливі іншими членами робочої групи, щоб вони не відчули себе обійденими і не почали б працювати гірше.
Система матеріального стимулювання ТОВ «Майстер плюс», окрім зарплати і премій (бонусів), може включати пенсійні накопичення, участь в прибутках, оплату навчання (працівника або його дітей), безпроцентні позики на покупку будинку або машини, оплату живлення або проїзду працівників, оплату відпочинку працівника і тому подібне.
Розробка і впровадження справедливою і відповідною для Тов «Майстер плюс» і для працівників системи оплати за виконану роботу є важливим чинником підвищення рівня трудової мотивації персоналу і зростання ефективності і конкурентоспроможності організації в цілому.
Для того, щоб працівники сприймали систему оплати і заохочень (включаючи пільги, що існують в організації) як справедливу, пропонується зробити наступні заходи:
– виявлення через соціологічні опити чинників, що знижують задоволеність працівників системою стимулювання праці, що діє в організації, і практикою надання тих або інших пільг, і ухвалення, у разі потреби, відповідних коректувальних мерів;
– краще інформування працівників про те, як розраховується розмір заохочень (премій, надбавок і тому подібне), кому і за що вони даються;
– виявлення в ході особистих контактів з підлеглими можливої несправедливості в оплаті працівників, присудженні премій і розподілі інших заохочень для подальшого відновлення справедливості;
– постійне відстежування ситуації на ринку праці і рівня оплати тих професійних груп, з якими можуть порівнювати себе працівники, і внесення своєчасних змін в систему оплати їх праці.
Щоб преміальні співробітника вважалися автоматично, необхідний зв’язок між документами, наприклад, по продажах і нарахуванням заробітної плати. Отже, необхідна єдина інформаційна система на підприємстві (наприклад, «1С:Управление виробничим підприємством 8») або взаємозв’язок декількох систем. Як універсальна програма для реалізації мотиваційних схем можна використовувати продукт «1С:Зарплата і Управління Персоналом 8». Застосовуватися ця програма може різними способами:
1) у «1С:Зарплата і Управлінні Персоналом 8» вивантажуються вже розраховані дані (по виручці і тому подібне) з іншої програми і нараховується заробітна плата співробітникам. Цей варіант не розкриває повністю всі можливості програми і допустимий, коли на підприємстві давно використовується інша інформаційна система (можливо, програмний продукт фірми «1С», дописаний або написаний з нуля);
2) у «1С:Зарплата і Управлінні Персоналом 8» вивантажуються або вносяться уручну показники, по яких виконуються розрахунки.
У програмі «1С:Зарплата і Управління Персоналом 8» існує вбудований механізм схем мотивацій. Це цілий блок, що дозволяє без особливих зусиль відобразити в системі практично будь-яку схему мотивації. У цей блок входять:
– універсальний набір способів розрахунку (формул для розрахунку);
– довідник показників схем мотивації;
– план видів розрахунку, способів розрахунку і показників схем мотивації, що дозволяють створювати різноманітні комбінації;
– інтерфейс для покрокової розробки/зміни схем мотивації.
За допомогою цього механізму управління мотивацією можна формувати схеми оплати праці з необмеженою кількістю заохочень і стягнень, вводити лінійну і нелінійну залежність розміру заохочення/стягнення від результатів роботи, а також вводити звичні назви для результатів роботи.
Важливо відзначити, що в програмі цей блок носить консультаційний характер і нагадує менеджерові, що нараховує заробітну плату, про рекомендованих співробітникам видах нарахувань. Рішення ж ухвалює сама людина, грунтуючись на раді програми. Тобто достатньо один раз набудувати і вносити зміни в схеми мотивації, щоб в рази полегшити роботу персоналу, що нараховує заробітну плату. Схеми мотивації по робочих місцях можуть створюватися відповідно до структури юридичних осіб підприємства або відповідно до структури центрів відповідальності. Вибір цього варіанту формування схем доступний користувачеві. Крім того, підтримується можливість використання декількох схем мотивації, наприклад основної і тимчасових. Описана технологія дозволяє відображати яскраву картину схем мотивації на підприємстві. Крім того, вона дуже зручна для менеджерів по персоналу.
Використання на підприємстві мотиваційних схем дозволяє компанії економити на часі, що витрачається співробітниками відділу кадрів, побудувати чітку схему фінансових взаємин з працівниками, а також зацікавити співробітника в результатах його праці.
3.2 Вдосконалення соціально-психологічних методів в управлінні
Соціально-психологічні методи мотивації персоналу можна виділити:
1) вдосконалення психологічного клімату в колективі;
2) управління конфліктами.
Внесок в створення сприятливого клімату – це оптимізація роботи усередині компанії. Кожен співробітник повинен знати, що, в які терміни і для чого він робить. Необхідний процес постійної оптимізації структури, оптимізації функціональних обов’язків під впливом ринкової ситуації. Ситуація безвідповідальності і нерозуміння сфери своєї діяльності, її меж провокує внутрішню напруженість в компанії. Правильно прописані, чіткі посадові обов’язки, Положення про дирекції і підрозділи, електронний документообіг можуть частково зняти дану проблему.
Стійкий психологічний клімат в колективі характеризується стабільністю і задоволенням, з яким люди ходять на роботу.
Комфортний психологічний клімат – це обстановка, коли всі зайнято цікавою для себе справою, кожен знає своє місце в ієрархії організації і задоволений їм, коли компетенції співробітників не перетинаються і, отже, не виникають гострі розбіжності, в організації існує атмосфера взаємодопомоги
Сприятливий психологічний клімат не створюється в один день, він вимагає величезних зусиль. Порушити його може будь-яка дрібниця, тому його треба постійно підтримувати.
Для організації нормального психологічного клімату необхідна дуже висока кваліфікація керівника, уміння виконувати функції управління, але це не означає, що при ідеальному психологічному кліматі в цій організації не буде конфліктів. Вони будуть обов’язково, оскільки конфлікт – це різні точки зору на одне і те ж явище, і якщо їх немає, то немає розвитку колективу. Якщо конфліктна ситуація дозволена, сторони прийшли до згоди, знайдений компроміс, то конфлікт іменується конструктивним, функціональним. І будь-який керівник повинен заохочувати функціональні конфлікти, оскільки саме з їх допомогою в процес управління (наради, збори, семінари і тому подібне) можуть бути залучені всі члени колективу.
Якщо ж компроміс не знайдений, і сторони залишилися на колишніх позиціях, конфлікт переростає в деструктивну, дисфункциональную форму. Її слід попереджати або, якщо цього не вдалося зробити, вирішувати і присікати.
Дуже важлива умова успішності стратегії стимулювання служить довірчість у відносинах між працівниками і керівництвом: своєчасне і точне інформування про виробничо-економічну ситуацію на підприємстві, змінах у відповідних секторах ринку, намічаних діях і успішності їх реалізації.
Причинами виникнення кожного конфлікту, кінець кінцем, є розвиток самої організації, на що повинна оперативно реагувати система управління. Порушення принципів управління – основний і безпосередній чинник конфлікту. Серед основних причин виникнення конфліктів можна відзначити:
1) Невизначеність управління і прийнятої технології. Це серйозний привід для виникнення конфлікту. Коли протягом одного дня, тижні якісь управлінські рішення спочатку ухвалюються, а потім відміняються, реакція персоналу достатньо негативна.
2) Багатоначальність. Коли повноваження керівників перетинаються, вони видають ті, що суперечать один одному розпорядження, кожен вимагає звіту, ускладнюючи безпосередню роботу співробітників.
3) Число підлеглих перевищує максимальне. В цьому випадку втрачається індивідуальне спілкування і безпосередній контроль. Як наслідок – знижуються дисципліна і відповідальність.
4) Присутність «професійного» підбурництва спокою – такій категорії працівників, які завжди і скрізь шукатимуть причини для незадоволеності, обговорювати це з іншими, насаджувати атмосферу роздратування і дискомфорту. Це так звані спровоковані конфлікти.
Всі конфлікти незалежно від причин їх виникнення і типів мають загальні стадії розвитку. [19, с.120]
Передконфліктна стадія – виникнення суперечності інтересів, потреб тих, які людина отримує, і тих, які він чекав отримати. Як наслідок, виникає напруженість – емоційна збудливість, ослабляється самоконтроль, реальність сприймається в спотвореному вигляді.
Конфліктна стадія – починається з інциденту або приводу для реакції конфліктуючих сторін. Потім відбувається усвідомлення супротивника, і формулюються суперечності. Учасники конфлікту вступають в боротьбу, продумувавши її кінцеву мету. Таким чином, вони переходять до відкритих дій для досягнення своїх цілей. Подальший розвиток цих дій безпосередньо пов’язаний з позицією керівництва, їх втручанням в конфлікт. Ця стадія є переломною, оскільки дозволяє учасникам конфлікту реально поглянути на ситуацію, що склалася, оцінити свої шанси і шанси супротивника на успіх. На цьому етапі відбувається перелом, що визначає подальший розвиток конфлікту.
Далі можливі наступні варіанти: загострення боротьби, ослаблення боротьби, пошук вирішення конфлікту. Вибравши третій шлях – пошук вирішення конфлікту, сторони починають вести діалог, в переговорах бере участь третя особа. На цьому важливе завдання керівництва – змінити не тільки настрои учасників конфлікту, але і об’єктивні причини його виникнення. Якщо адміністрація обмежиться тільки зовнішніми рішеннями, не торкнувшись реальних причин, надалі цей конфлікт поновиться в гострішій формі. Якщо ж керівництву це вдалося, то конфліктуючі сторони стають партнерами. Кажучи про усунення причин, що породжують конфлікт, ми підійшли до поняття «Управління конфліктом», тобто організації як самого процесу, так і конфліктуючих сторін.
Кожен керівник підбирає свій стиль управління конфліктом, виходячи зі свого досвіду і знань. Що найбільш вживаються на практиці є способи міжособового управління конфліктами.
Придушення конфлікту примушенням, застосуванням влади. При такому способі вирішення конфлікту враховуються інтереси тільки одній сторони, не аналізуються інтереси інших учасників. Застосування такої тактики можливе при об’єктивно високому рівні довіри і пошани керівника. Об’єктивне вирішення проблеми, що породила конфлікт, – це шлях діалогу, з’ясування інтересів всіх сторін, обмін думками, аналіз можливих варіантів. Дуже результативний шлях. «Загравання» конфлікту – замовчання і відхід від участі в нім, зрештою не вирішує самої причини конфлікту, не сприяє нормалізації відносин. Найменш результативний шлях.
Свідома відмова від участі в конфлікті – з бажання що все відбувається зберегти таємно, процес відбувається на основі розуміння і заспокоєння кожній із сторін, але не приймаються ніяких рішучих дій. Пошук компромісу – найбільш ефективний шлях вирішення будь-якого конфлікту. Можливий на пізніх стадіях розвитку конфлікту, коли стають очевидні причини і підстави його виникнення, інтереси обох сторін.
Керівникові необхідно пам’ятати про те, що застосування силових форм вирішення конфлікту може привести до прихованої форми – саботажу, ведучому або до «небачення» слабких місць в роботі, або до створення умов, ведучих до зниження якості і продуктивності. Визнаючи неминучість самого факту конфліктів, необхідно підкреслити важливість роботи по профілактиці і попередженню їх виникнення. Головна роль при вирішенні цих питань покладається на керівництво торгово-виставковим залом і менеджера по персоналу. Перший несе персональну відповідальність за забезпечення всіх співробітників необхідною інформацією, матеріалами і інструментами, продумує структуру горизонтальної і вертикальної влади в торгово-виставковим залі. Другий уважно стежить за розвитком відносин в підрозділах, виявляючи передконфліктні ситуації, призвідників конфліктів, проводить індивідуальну роботу з ними.
Керівники повинні уміти вчасно запобігти конфліктній ситуації. Наприклад, додаючи гострій конкуренції в колективі форму змагання, знімається конфлікт з приводу майбутньої вакансії або, проводячи відкриті просування співробітників з числа резерву, присікаються інтриги і «підсиджування» колег. У профілактиці конфліктів необхідна організованість, послідовність і авторитетність керівництва, а також гласність заходів, що проводяться.
Для вдосконалення системи управління конфліктами можлива участь керівництва і персоналу в тренінгах, цілями якого є розуміння конфлікту, як явища і вироблення навиків управління конфліктною ситуацією.
Впровадження запропонованих заходів у поєднанні з вдосконаленням інших методів управління дозволить підвищити зацікавленість співробітників в результатах своєї праці і ефективність всієї системи управління підприємством.
Висновок
Побудова системи мотивації в організації дає можливість, з одного боку, вирішити економічну проблему, оскільки ефективна система мотивації дозволяє підвищити економічні показники діяльності організації і рухатися у напрямі її стратегічних цілей, а з іншого боку, дозволяє вирішити психологічну проблему, оскільки при її побудові повинні враховуватися такий показник, як задоволеність трудовою діяльністю.
У зв’язку з тим, що на систему мотивації і стимулювання істотно впливають такі чинники, як національна культура (через корпоративну культуру), технології, використовувані в організації, стадії розвитку організації і ряд інших чинників, то слід говорити про безліч концепцій мотивації і стимулювання трудової діяльності.
Всі вони орієнтовані головним чином на ефективне використання вже наявного трудового і творчого потенціалу людини без особливого звернення уваги на його розвиток або на створення умов життєдіяльності, що забезпечують зростання продуктивної сили персоналу.
У роботі був проведений аналіз системи мотивації в ТОВ «Майстер плюс». Організаційно-правова форма: суспільство з обмеженою відповідальністю.
Внутрішні документи ТОВ «майстер плюс» визначають основні початки взаємин всіх органів управління підприємством, їх правове положення в структурі управління, містять вимоги до працівників підприємства і їх основні обов’язки, порядок діяльності і відповідальність.
Достатня забеспеченість підприємства потрібними трудовими, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності праці мають велике значення для збільшення об’ємів продажів і підвищення ефективності праці.
Аналіз особистої мотивації праці працівників ТОВ «Майстер плюс» на основі анонімного анкетування показав, що працівники не цілком задоволені системою мотивації і стимулювання їх праці, що діє, але при тій же заробітній платі не бачать різниці в можливості переходу на іншу роботу. Це свідчить про те, що на підприємстві працює професійний, організований, але не достатньо мотивований трудовий колектив працівників.
Проведене дослідження дозволило виявити ряд недоліків в мотивації персоналу, які, проте, можна виправити, якщо мотивація співробітників здійснюватиметься в рамках організаційної стратегії по персоналу на рівні вищого керівництва і керівниками середньої ланки.
Таким чином, в роботі були виявлені основні напрями вдосконалення мотивації в ТОВ «Майстер плюс».
1) вдосконалення оплати праці і системи матеріального стимулювання персоналу;
2) вдосконалення соціально-психологічних методів в управлінні.
Розробка і впровадження справедливою і відповідною для ТОВ «Майстер плюс» і для працівників системи оплати за виконану роботу є важливим чинником підвищення рівня трудової мотивації персоналу і зростання ефективності і конкурентоспроможності організації в цілому.
Як універсальна програма для реалізації мотиваційних схем використовується продукт «1С:Зарплата і Управління Персоналом 8».
Використання на підприємстві мотиваційних схем дозволяє компанії економити на часі, що витрачається співробітниками відділу кадрів, побудувати чітку схему фінансових взаємин з працівниками, а також зацікавити співробітника в результатах його праці.
Як соціально-психологічні методи мотивації персоналу можна виділити: 1) вдосконалення психологічного клімату в колективі, 2) управління конфліктами.
Внесок в створення сприятливого клімату – це оптимізація роботи усередині компанії. Необхідний процес постійної оптимізації структури, оптимізації функціональних обов’язків під впливом ринкової ситуації. Ситуація безвідповідальності і нерозуміння сфери своєї діяльності, її меж провокує внутрішню напруженість в компанії. Правильно прописані, чіткі посадові обов’язки, Положення про дирекції і підрозділи, електронний документообіг можуть частково зняти дану проблему.
Стійкий психологічний клімат в колективі характеризується стабільністю і задоволенням, з яким люди ходять на роботу.
Для організації нормального психологічного клімату необхідна дуже висока кваліфікація керівника, уміння виконувати функції управління, але це не означає, що при ідеальному психологічному кліматі в цій організації не буде конфліктів.
Для вдосконалення системи управління конфліктами можлива участь керівництва і персоналу в тренінгах, цілями якого є розуміння конфлікту, як явища і вироблення навиків управління конфліктною ситуацією.
Впровадження запропонованих заходів у поєднанні з вдосконаленням інших методів управління дозволить підвищити зацікавленість співробітників в результатах своєї праці і ефективність всієї системи управління підприємством.
Література
1 Збірник законів України про працю/ Упор. Болотіна Н.Б. – К.: Знання, 2006. – 349 с.
2. Баєва О., Індивідуально-типологічний підхід у виявленні потреб людини як базисна основа мотивації//Персонал, 2005. — №9. – С. 81 – 84.
3. Бакирова Г.Х., Тренінг управления пероналом . – С.Пб.: Речь, 2004. – 400 с.: илл. персоналом, 2005. — №17. – С. 38 – 41.
4. Варданян И., Мотивационная система персонала//Управление персоналом, 2006. — №5. – С. 21 – 24.
5. Верещагина Л.А., Психология потребностей и мотивации персонала/ Л.А. Верещагина, И.М. Карелина. – 2-е изд., доп. – Х.: Изд-во Гуманитарный центр, 2005. – 156 с.
6. Виноградський М.Д., Менеджмент в організації: Навч. посіб./ М.Д. Виноградський, А.М. Виноградська, О.М. Шкапова. – 3-тє вид., виправлене. – К.: Кондор, 2004. – 598 с.
7. Волнухина Е., Модель “Мотивація – стимул” является системой индивидуального подхода к каждому работнику/ Е. Волухина, Ю. Мельник;/Служба кадров. 2005. — №11. – С. 61 – 64.
8. Донцова Ю., Актуальные проблемы мотивации офисных работников//Служба кадров, 2006 — №11. – С. 43 – 46.
9. Ермакова А., Формирование позитивного мотивационного климата//Отдел Кадров, 2005. — №8. – С. 70 – 72.
10. Ильин Е.П., Мотивация и мотивы. – Спб: Питер, 2003. – 512 с.
11. Караваєв І., Найтрадиційніший вид мотивації: Порядок преміювання працівників підприємства//Бізнес-консультант, 2007. — №1. – С. 32-33.
12. Коваленко М.А., Менеджмент трудової активності працівників підприємства/ М.А. Коваленко, І.І. Грузнов, Л.Є. Сухомлин. – Херсон: Олді-плюс, 2006. – 288 с.
13. Колот А.М., Мотивація персоналу: Підручник. – К.: КНЕУ, 2002. — 337с.
14. Колпаков В.М., Стратегический кадровый менеджмент: Учеб. пособие/ В.М. Колпаков, Г.А. Дмитренко. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: МАУП, 2005. – 752 с.
15. Корпоративна культура: Навч. посіб./Ред. Хаєт Г.Л. – К.: ЦУЛ, 2003. – 403 с.
16. Крушельницька О.В., Управління персоналом: Навч. посіб./ О.В. Крушельницька, Д.П. Мельничук. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Кондор, 2006. – 308 с.
17. Кузьмін О.Є., Основи менеджменту: Підруч./ О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. – К.: Академвидав, 2003. 416 с.
18. Кузнецький В., Заохочення і покарання//Галицькі контракти, 2005. — №16. – С. 44 – 46.
19. Ліфінцев Д.С., Вплив корпоративної культури на мотивацію персоналу//Актуальні проблеми економіки, економіки, 2006. — №2. – С. 154 – 158.
20. Менеджмент: Навч. посіб./Ред. Крамаренко В.І. – К.: ЦУЛ, 2003. – 248с.
21. Менеджмент организиций: Учеб. пособ./Киржнер Л.А., Киенко Л.П., Лепейко Т.И., Тимонин А.М. – К.: КНТ, 2006. – 688 с.
22. Менеджмент персоналу: Навч. посіб./Данюк В.М., Петюх В.М., Цимбалюк С.О. та ін. – К.: КНЕУ, 2005 – 398 с.
23. Мескон М.Х., Основы менеджмента М.Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури: Пер. с англ. – М.: Дело, 2000. – 704 с.
24. Мурашко М.І., Менеджмент персоналу: Навч.-практ. Посіб. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2006. – 311 с.
25. Нємцов В.Д., Менеджмент організацій/ В.Д. Нємцов, Л.Є. Довгань, Г.Ф. Сініок. – Навч. посібник. – К.: ТОВ “УВПК “ЕксОб”, 2000. – 392 с.
26. Основы менеджмента: Учеб. пособие/Зайцева О.А., Радугин А.А., Р
27. Осовська Г.В., Основи менеджменту: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2003. – 556 с.
28. Охріменко А.Г., Основи менеджменту: Навч. посіб. – К.: ЦНЛ, 2006. – 130 с.
29. Психология менеджмента: Учеб./Ред. Г.С. Никифоров. – СПб: Питер, 2004. – 639 с.
30. Савельєва В.С., Управління персоналом: Навч. посіб./ В.С. Савельєва, О.Л. Єськов. – К.: Професіонал. 2005. – 336 с.
31. Сладкевич В.П., Мотивационный менеджмент. – Курс лекцій. – К.: МАУП, 2001. – 168 с.
32. Сомов Л., Эффективная система оплаты труда – еще один шаг к успіху вашей фирмы//Управление персоналом, 2004. — №14. – С. 36 – 38.
33. Стадник В.В., Менеджмент: Підручник./ В.В. Стадник, М.А. Йохна. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Академвидав, 2007. – 472 с.
34. Темницкий А.Л., Справедливость в оплате труда как ценная ориентация и фактор трудовой мотивации//Социс, 2005. — №5. – С. 81 – 88.
35. Технологии корпоративного менеджмента: Учеб. пособие/Ред. Мишурова И.В., Новосельская Н.Ф. – М.: МарТ, 2004. – 544 с.
36. Управління персоналом: Навч. посіб./Виноградський М.Д., Бєляєва М.Д., Виноградська А.М., Шконова О.М. – К.: ЦНЛ, 2006. – 504 с.
37. Управління персоналом фірми : Навч. посіб./Крамаренко В.І., Холод Б.І., Нагорська М.М.; Ред. Крамаренко В.І., Холод Б.І. – К.: ЦУЛ, 2003. – 271 с.
38. Уткин Э.А., Основы мотивационного менеджмента. – М.: ТАНДЕМ; ЭКМОС, 2000 – 352 с.
39. Хахалин А.В., Нематериальная мотивация ИТ-персонала//Управление персоналом, 2005. — №6. – С. 21 – 25.
40. Хміль Ф.І., Основи менеджмента: Підручник. – К.: Академвидав, 2005. – 608 с.
41. Шокун В.В., Основи менеджменту: Навч. посіб./ В.В. Шокун, Т.І. Пішеніна. – К.: Ун-т України, 2005. – 340 с.
42. http://www.iteam.ru/publication/human/section_48/article_2455/
43. http://www.cfin.ru/management/people/motivation/ideal_bonus.shtml
.
— (1 -a)2 , g2 = 
— a2 .
# 1, g2 # 
# 1, a(1 -a)#1/4,
(2)
— среднегодовая стоимость основных фондов,
(3)
— среднегодовая стоимость оборотных средств,
(4)
(5)
(6)
(7)
. (8)
