Реферат: Психологические особенности старости

мИнистерство РФ

ВГПУ

РЕФЕРАТ

ПРЕДМЕТ: ВОЗРАСТНАя ПСИХОЛОГИя

ТЕМА: ПСИХИчЕСКИЕ ИЗМЕНЕНИя В СТАРОСТИ

СТУДЕНТА II КУРСА

ГРУППЫ С-211

ВОЛГОРАД 2003

ПЛАН:
1. ВСТУПЛЕНИЕ.

3
2. ПЕРИОД ГЕРОНТОГЕНЕЗА.

4
3. СТРАХИ И СТРЕССОРЫ ЛЮДЕЙ ПОЖИЛОГО И

СТАРчЕСКОГО ВОЗРАСТА.

7
4. ИЗМЕНЕНИЕ ЛИчНОСТИ ИЛИ ПСИХИчЕСКОЕ СТАРЕНИЕ. 11
5. ПСИХОЛОГИя ПОЖИЛОГО ВОЗРАСТА.
13
6. ПСИХОЛОГИя СТАРчЕСКОГО ВОЗРАСТА
19
7. ДОЛГОЛЕТИЕ И ДОЛГОЖИТЕЛИ.

21
8. ЗАКЛЮчЕНИЕ

23

ВСТУПЛЕНИЕ.

ТАК УЖ УСТРОЕН НАШ МИР: НИКУДА НЕ ДЕНЕШЬСя ОТ ПОТЕРИ БЛИЗКИХ, ОТ
БЕЗОТВЕТНОЙ ЛЮБВИ, НАДВИГАЮЩЕЙСя СТАРОСТИ. СУЩЕСТВУЮТ И НЕИЗЛЕчИМЫЕ
БОЛЕЗНИ, И КРИТИчЕСКОЕ СТЕчЕНИЕ ОБСТОяТЕЛЬСТВ, И УГРОЗА НЕОСУЩЕСТВЛЕНИя
ЖИЗНЕННО ВАЖНЫХ ЦЕЛЕЙ (ПО РАЗНЫМ ПРИчИНАМ, В ТОМ чИСЛЕ И ПОТОМУ, чТО У чЕЛОВЕКА ОСТАЕТСя НЕБОЛЬШОЙ ЗАПАС СИЛ И ВРЕМЕНИ, НАПРИМЕР, К КОНЦУ ПЕРИОДА
ЗРЕЛОСТИ). ДЛя чЕЛОВЕКА ЗРЕЛЫХ ЛЕТ ОКАЗЫВАЕТСя ОчЕНЬ ТРУДНЫМ, ПОРОЙ
МУчИТЕЛЬНЫМ, ПЕРЕХОД ОТ СОСТОяНИя МАКСИМАЛЬНОЙ АКТИВНОСТИ, БУРНОЙ
ДЕяТЕЛЬНОСТИ К ЕЕ ПОСТЕПЕННОМУ СВЕРТЫВАНИЮ, ОГРАНИчЕНИЮ В СВяЗИ С ТЕМ, чТО
ПОДТАчИВАЕТСя ЗДОРОВЬЕ, МЕНЬШЕ СТАНОВИТСя СИЛ, ВОЗНИКАЕТ ОБЪЕКТИВНАя
НЕОБХОДИМОСТЬ УСТУПИТЬ МЕСТО НОВЫМ ПОКОЛЕНИяМ, ВНУТРЕЕНЕМ СОПРОТИВЛЕНИИ ЭТО
СДЕЛАТЬ, ТАК КАК СЕГОДНя чЕЛОВЕК В СВОИ 50-60 ЛЕТ СУБЪЕКТИВНО НЕ ОЩУЩАЕТ
СЕБя «СТАРЫМ». ДЛя СОВРЕМЕННОГО чЕЛОВЕКА ПОСЛЕ ВЫХОДА НА ПЕНСИЮ РЕАЛЬНОСТЬ
ПРОЖИТЬ В СРЕДНЕМ ЕЩЕ 15-20 ЛЕТ ВПОЛНЕ ОчЕВИДНА.

ЧТО ЖЕ МОЖЕТ ПРЕДСТАВЛяТЬ СОБОЮ ЖИЗНЬ чЕЛОВЕКА В ЭТОТ ПЕРИОД?
РАСПАД, УГАСАНИЕ, БОЛЕЗНИ, НЕМОЩНОСТЬ, ПОТЕРЮ ТРУДОСПОСОБНОСТИ?
ИЛИ ЖЕ, НАПРОТИВ, ВОЗМОЖНОСТЬ ВЕСТИ ПОЛНОЦЕННУЮ (С УчЕТОМ ИЗМЕНИВШИХСя
РЕАЛЬНОСТЕЙ), ИНТЕРЕСНУЮ ЖИЗНЬ: ТРУДИТЬСя В МЕРУ СВОИХ СИЛ, СТАРАТЬСя БЫТЬ
НУЖНЫМ СВОИМ БЛИЗКИМ, ДРУЗЬяМ, ПРИНяВ СОБСТВЕННУЮ СТАРОСТЬ КАК ОчЕРЕДНОЙ
ЭТАП ЖИЗНИ, В КОТОРОМ ЕСТЬ СВОИ РАДОСТИ И СВОИ ПРОБЛЕМЫ, КАК И НА
ПРЕДЫДУЩИХ ЭТАПАХ ЖИЗНИ?

ПЕРИОД ГЕРОНТОГЕНЕЗА

ИНДИВИДУАЛЬНОЕ РАЗВИТИЕ ВЗРОСЛОГО чЕЛОВЕКА ПРЕДСТАВЛяЕТ СОБОЙ
ПРОДОЛЖЕНИЕ ОНТОГЕНЕЗА С ЗАЛОЖЕННОЙ В НЕМ ФИЛОГЕНЕТИчЕСКОЙ ПРОГРАММОЙ. В
ПЕРИОД ПОСЛЕ РАННЕЙ ЮНОСТИ ПРОЦЕСС СОЗРЕВАНИя ИНДИВИДА И ЛИчНОСТИ
ПРОДОЛЖАЕТСя, ПРОХОДя чЕРЕЗ СТАДИИ МОЛОДОСТИ, ВЗРОСЛОСТИ, ЗРЕЛОСИ,
СТАРОСТИ. ЗАВЕРШАЕТСя ЭТОТ ЦИКЛ СМЕРТЬЮ чЕЛОВЕКА, КОТОРАя, РАЗУМЕЕТСя,
МОЖЕТ НАСТУПИТЬ И НА БОЛЕЕ РАННИХ ЭТАПАХ, чЕМ СТАРОСТЬ.

СЛЕДУЕТ УчИТЫВАТЬ НЕКОТОРЫЕ СПЕЦИФИчЕСКИЕ ПРОБЛЕМЫ. НЕ СУЩЕСТВУЕТ
ЖЕСТКИХ ГРАНИЦ НАчАЛА И ЗАВЕРШЕНИя КАЖДОЙ СТАДИИ. ЭТО ЗАВИСИТ ОТ
ЗАКОНОМЕРНОСТИ СОЗРЕВАНИя ОРГАНИЗМА И ИНВОЛЮЦИОННЫХ ПРОЦЕССОВ В НЕМ. ДЛя
ЭТИХ ПРОЦЕССОВ ХАРАКТЕРНЫ НЕРАВНОМЕРНОСТЬ И ГЕТЕРОХРОННОСТЬ.
НЕРАВНОМЕРНОСТЬ ПРОЦЕССОВ СОЗРЕВАНИя И ИНВОЛЮЦИИ И ГЕТЕРОХРОННОСТЬ СМЕНЫ
СОСТОяНИя ИНДИВИДА КАК ОТРАЖЕНИЕ ВНУТРЕННИХ ПРОТИВОРЕчИЙ РАЗВИТИя СОДЕРЖАТ
РАЗЛИчНЫЕ ВОЗМОЖНОСТИ ЖИЗНИ – ОТ ПРЕЖДЕВРЕМЕННОГО СТАРЕНИя В ОДНИХ СЛУчАяХ
ДО ДОЛГОЛЕТИя В ДРУГИХ.

ПЕРИОД ГЕРОНТОГЕНЕЗА, ИЛИ ПЕРИОД СТАРЕНИя, СОГЛАСТНО МЕЖДУНАРОДНОЙ
КЛАССИФИКАЦИИ НАчИНАЕТСя С 60 ЛЕТ У МУЖчИН И С 55 ЛЕТ – У ЖЕНЩИН И ИМЕЕТ
ТРИ ГРАДАЦИИ: ПОЖИЛОЙ, СТАРчЕСКИЙ И ДОЛГОЖИТЕЛИ.

ВЫДЕЛЕНИЕ ПЕРИОДА ОНТОГЕНЕЗА И ИЗУчЕНИЕ ПРОБЛЕМ СТАРЕНИя СВяЗАНЫ С
КОМПЛЕКСОМ СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИчЕСКИХ, БИОЛОГИчЕСКИХ И ПСИХОЛОГИчЕСКИХ ПРИчИН.
ОДИН ИЗ ДЕМОГРАФИчЕСКИХ ПРИЗНАКОВ НА ПЛАНЕТЕ ЗЕМЛя – ЭТО ПОСТАРЕНИЕ ЕЕ
НАСЕЛЕНИя (ОСОБЕННО В ВЫСОКОРАЗВИТЫХ СТРАНАХ МИРА). ОНО ОПРЕДЕЛяЕТСя
МНОГИМИ ФАКТОРАМИ, ОСНОВНЫМ ИЗ КОТОРЫХ яВЛяКТСя ОТчЕТЛИВАя ТЕНДЕНЦИя К
СОКРАЩЕНИЮ РОЖДАЕМОСТИ В РАЗВИТЫХ СТРАНАХ. КАНУЛИ В ЛЕТУ ПРЕДСТАВЛЕНИя О
ВОЗРАСТЕ 50-60 ЛЕТ КАК О ВОЗРАСТЕ СТАРОСТИ.

ПРОЦЕСС СТАРЕНИя ПРЕДСТАВЛяЕТ СОБОЙ ГЕНЕТИчЕСКИ ЗАПРОГРАМИРОВАННЫЙ
ПРОЦЕСС, СОПРОВОЖДАЮЩИЙСя ОПРЕДЕЛЕННЫМИ ВОЗРАСТНЫМИ ИЗМЕНЕНИяМИ В
ОРГАНИЗМЕ. В ПЕРИОД ЖИЗНИ чЕЛОВКА ПОСЛЕ ЗРЕЛОСТИ ПРОИСХОДИТ ПОСТЕПЕННОЕ
ОСЛАБЛЕНИЕ ДЕяТЕЛЬНОСТИ ОРГАНИЗМА. ПОЖИЛЫЕ ЛЮДИ НЕ ТАК СИЛЬНЫ И НЕ
СПОСОБНЫ, КАК В МОЛОДЫЕ ГОДЫ, ВЫДЕРЖИВАТЬ ДЛИТЕЛЬНУЮ ФИЗИчЕСКУЮ ИЛИ НЕРВНУЮ
НАГРУЗКУ; ОБЩИЙ ЗАПАС ЭНЕРГИИ У НИХ СТАНОВИТСя ВСЕ МЕНЬШЕ И МЕНЬШЕ;
УТРАчИВАЕТСя ЖИВОСТЬ ТКАНЕЙ ОРГАНИЗМА, чТО ТЕСНО СВяЗАНО С УМЕНЬШЕНИЕМ В
НИХ СОДЕРЖАНИя ЖИДКОСТИ. В РЕЗУЛЬТАТЕ ТАКОГО ОБЕЗВОЖИВАНИя СУСТАВЫ ПОЖИЛЫХ
ЛЮДЕЙ ЗАТВЕРДЕВАЮТ. ЕСЛИ ЭТО ПРОИСХОДИТ В КОСТНЫХ СОчЛЕНЕНИяХ ГРУДНОЙ
КЛЕТКИ, ТО ЗАТРУДНяЕТСя ДЫХАНИЕ. ВОЗРАСТНОЕ ОБЕЗВОЖИВАНИЕ ПРИВОДИТ К
ИССУШЕНИЮ КОЖИ, ОНА СТАНОВИТСя БОЛЕЕ чУВСТВИТЕЛЬНОЙ К РАЗДРАЖЕНИяМ И
СОЛНЕчНЫМ ОЖОГАМ, МЕСТАМИ ПОяВЛяЕТСя ЗУД, КОЖА ТЕРяЕТ МяГКОСТЬ И

ПРЕОБРЕТАЕТ МАТОВЫЙ ОТТЕНОК. ИССУШЕНИЕ КОЖИ, В СВОЮ ОчЕРЕДЬ, ПРЕПяДСТВУЕТ
ПОТОВЫДЕЛЕНИЮ, КОТОРОЕ РЕГУЛИРУЕТ ПОВЕРХНОСТНУЮ ТЕМПЕРАТУРУ ТЕЛА. ИЗ-ЗА
ОСЛАБЛЕНИя чУТКОСТИ НЕРВНОЙ СИСТЕМЫ ПОЖИЛЫЕ И СТАРЫЕ ЛЮДИ ЗАМЕДЛЕЕНО
РЕАГИРУЮТ НА ИЗМЕНЕНИя ВНЕШНЕЙ ТЕМПЕРАТУРЫ И ПОЭТОМУ БОЛЕЕ ПОДВЕРЖЕНЫ
НЕБЛАГОПРИяТНОМУ ВОЗДЕЙСТВИЮ ЖАРЫ И ХОЛОДА. ПРОИСХОДяТ ИЗМЕНЕНИя чУВСТВИТЕЛЬНОСТИ РАЗНЫХ ОРГАНОВ чУВСТВ, ВНЕШНИЕ ПРОяВЛЕНИя КОТОРЫХ
ВЫРАЖАЮТСя В ОСЛАБЛЕНИИ чУВСТВА РАВНОВЕСИя, НЕУВЕРЕННОСТИ ПОСТУПИ, В ПОТЕРЕ
АППЕТИТА, В ПОТРЕБНОСТИ БОЛЕЕ яРКОЙ ОСВЕЩЕННОСТИ ПРОСТРАНСТВА И ТАК ДАЛЕЕ.

МНОГИЕ ИССЛЕДОВАНИя СВИДЕТЕЛЬСТВУЮТ О СТАРЕНИИ СЕРДЕчНО-СОСУДИСТОЙ,
ЭНДОКРИННОЙ, ИМУННОЙ, НЕРВНОЙ И ДРУГИХ СИСТЕМ, ТО ЕСТЬ ОБ ОТРИЦАТЕЛЬНЫХ
СДВИГАХ, ПРОИСХОДяЩИХ В ОРГАНИЗМЕ В ПРОЦЕССЕ ЕГО ИНВОЛЮЦИИ. ВМЕСТЕ С ТЕМ
НАКАПЛИВАЮТСя МАТЕРИАЛЫ, КОТОРЫЕ ПРИВОДяТ УчЕНЫХ К ПОНИМАНИЮ СТАРЕНИя КАК чРЕЗВЫчАНО СЛОЖНОГО, ВНУТРЕННЕ ПРОТИВОРЕчИВОГО ПРОЦЕССА, ДЛя КОТОРОГО
ХАРАКТЕРНО НЕ ТОЛЬКО СНИЖЕНИЕ, НО И УСИЛЕНИЕ АКТИВНОСТИ ОРГАНИЗМА.

ЗАМЕТНОЕ УСИЛЕНИЕ И СПЕЦИАЛИЗАЦИя ДЕЙСТВИя ЗАКОНА ГЕТЕРОХРОНИИ
(НЕРАВНОМЕРНОСТИ); В РЕЗУЛЬТАТЕ ЭТОГО БОЛЕЕ ПРОДОЛЖИТЕЛЬНО СОХРАНяЕТСя И
ДАЖЕ УЛУчШАЕТСя РАБОТА ОДНИХ СИСТЕМ ОРГАНИЗМА И ПАРАЛЛЕЛЬНО С ЭТИМ
ПРОИСХОДИТ УСКОРЕННАя, С РАЗНЫМИ ТЕМПАМИ ИНВОЛЮЦИя ДРУГИХ СИСТЕМ, чТО
ОБЪяСНяЕТСя ТОЙ РОЛЬЮ, ЗНАчИМОСТЬЮ, КОТОРУЮ ОНИ ИГРАЮТ В ОСНОВНЫХ, ЖИЗНЕННО
ЗНАчИМЫХ ПРОЦЕССАХ. НАПРИМЕР, ИЗМЕНЕНИя В СТВОЛЕ МОЗГА БОЛЕЕ ЗНАчИТЕЛЬНЫ И
СУЩЕСТВЕННЫ, чЕМ В МОЗЖЕчКЕ В ОБОИХ ПОЛУШАРИя. ЧЕМ СЛОЖНЕЕ НЕРВНАя
СТРУКТУРА У чЕЛОВЕКА, ТЕМ У НЕЕ БОЛЬШЕ ВОЗМОЖНОСТЕЙ ДЛя СВОЕЙ СОХРАННОСТИ.
В ПЕРИОД ГЕРОНТОГЕНЕЗА ПРОИСХОДИТ ОСЛАБЛЕНИЕ ПРОЦЕССОВ ВОЗБУЖДЕНИя И
ТОРМОЖЕНИя, ОСОБЕННО ВНУТРЕННЕГО ТОРМОЖЕНИя. НАИБОЛЕЕ СОХРАННЫМ ОКАЗЫВАЕТСя
ОБОРОНИТЕЛЬНЫЙ УСЛОВНЫЙ РЕФЛЕКС ПО СРАВНЕНИЮ С ПИЩЕВЫМ. ОРИЕНТИРОВОчНО-
ИССЛЕДОВАТЕЛЬСКИЙ РЕФЛЕКС НА ПОяВЛЕНИЕ КАРТИНОК С РАЗЛИчНЫМ СОДЕРЖАНИЕМ
ВЫРАБАТЫВАЕТСя БЫСТРО В 20-65 ЛЕТ И СОХРАНяЕТСя ДОЛГО; ПОСЛЕ 68 ЛЕТ
ВЫРАБАТЫВАЕТСя, НО НЕ ПРОчНЫЙ. С ВОЗРАСТОМ СТАРЕЮТ, ПРЕЖДЕ ВСЕГО, ТОРМОЗНОЙ
ПРОЦЕСС И ПОДВИЖНОСТЬ НЕРВНЫХ ПРОЦЕССОВ, А ЗАМЫКАТЕЛЬНАя ФУНКЦИя СТРАДАЕТ
МЕНЬШЕ. КРОМЕ ТОГО, ВСЕ ИЗМЕНЕНИЕ В ПЕРИОД СТАРЕНИя НОСяТ ИНДИВИДУАЛЬНЫЙ
ХАРАКТЕР. ЕСТЬ ЛЮДИ, КОТОРЫЕ ДО ГЛУБОКОЙ СТАРОСТИ СОХРАНяЮТ ОчЕНЬ ВЫСОКИЙ
ПОКАЗАТЕЛЬ ЛАТЕНТНОГО (СКРЫТОГО) ВРЕМЕНИ РЕчЕВОЙ РЕАКЦИИ; РАЗНИЦА В СТОРОНУ
ЛУчШЕ ИЛИ ХУЖЕ МОЖЕТ БЫТЬ 20-ТИ КРАТНОЙ.

СЛОЖНЫЙ И ПРОТИВОРЕчИВЫЙ ХАРАКТЕР СТАРЕНИя чЕЛОВЕКА КАК ИНДИВИДА
СВяЗАН С КОЛИчЕСТВЕННЫМИ ИЗМЕНЕНИяМИ И КАчЕСТВЕННОЙ ПЕРЕСТРОЙКОЙ
БИОЛОГИчЕСКИХ СТРУКТУР, ВКЛЮчАя И НОВООБРАЗОВАНИя. ОРГАНИЗМ АДАПТИРУЕТСя К
НОВЫМ УСЛОВИяМ; В ПРОТИВОВЕС СТАРЕНИЮ ПРИСПОСОБИТЕЛЬНЫЕ ФУНКЦИОНАЛЬНЫЕ
СИСТЕМЫ; АКТИВИЗИРУЮТСя РАЗЛИчНЫЕ СИСТЕМЫ ОРГАНИЗМА, чТО СОХРАНяЕИ ЕГО
ЖИЗНЕДЕяТЕЛЬНОСТЬ, ПОЗВОЛяЕТ ПРЕОДОЛЕВАТЬ ДЕСТРУКТИВНЫЕ

(РАЗРУШИТЕЛЬНЫЕ ОТРИЦАТЕЛЬНЫЕ) яВЛЕНИя СТАРЕНИя. ВСЕ ЭТО ФОРМИРУЕТ ВЫВОД, чТО ПЕРИОД ПОЗДНЕГО ОНТОГЕНЕЗА яВЛяЕТСя НОВЫМ ЭТАПОМ РАЗВИТИя И
СПЕЦИФИчЕСКОГО ДЕЙСТВИя ОБЩИХ ЗАКОНОВ ОНТОГЕНЕЗА, ГЕТЕРОХРОНИИ
СТРУКТУРООБРАЗОВАНИя. УчЕНЫМИ ДОКАЗАНО, чТО СУЩЕСТВУЮТ РАЗЛИчНЫЕ ПУТИ
ПОВЫШЕНИя БИОЛОГИчЕСКОЙ АКТИВНОСТИ РАЗЛИчНЫХ СТРУКТУР ОРГАНИЗМА:
ПОЛяРИЗАЦИя, РЕЗЕРВИРОВАНИЕ, КОМПЕНСАЦИя, КОНСТРУИРОВАНИЕ, КОТОРЫЕ
ОБЕСПЕчИВАЮТ ЕГО РАБОТОСПОСОБНОСТЬ В ЦЕЛОМ ПОСЛЕ ЗАВЕРШЕНИя РЕПРОДУКТИВНОГО
ПЕРИОДА.

НАРяДУ С ЭТИМ ВОЗРАСТАЕТ НЕОБХОДИМОСТЬ УСЕЛЕНИя СОЗНАТЕЛЬНОГО
КОНТРОЛяИ РЕГУЛяЦИИ БИОЛОГИчЕСКИХ ПРОЦЕССОВ. ЭТО ОСУЩЕСТВЛяЕСТя С ПОМОЩЬЮ
ЭМОЦИОНАЛЬНОЙ И ПСИХОМОТОРНОЙ СФЕРЫ чЕЛОВЕКА. ВЕДЬ ОБЩЕИЗВЕСТНО, чТО
ОПРЕДЕЛЕННОЙ СИСТЕМОЙ ТРЕНИРОВОК МОЖНО УЛУчШАТЬ ФУНКЦИИ ДЫХАНИя,
КРОВООБРАЩЕНИя И МЫШЕчНУЮ РАБОТОСПОСОБНОСТЬ У ЛИЦ ПОЖИЛОГО ВОЗРАСТА.
ЦЕНТРАЛЬНЫМ МЕХАНИЗМОМ СОЗНАТЕЛЬНОЙ РЕГУЛяЦИИ яВЛяЕТСя РЕчЬ, ЗНАчЕНИЕ
КОТОРОЙ СУЩЕСТВЕННО ВОЗРАСТАЕТ В ПЕРИОД ГЕРОНТОГЕНЕЗА.

ТАКИМ ОБРАЗОМ, РАЗЛИчНОГО РОДА ИЗМЕНЕНИя чЕЛОВЕКА КАК ИНДИВИДА,
ПРОИСХОДяЩИЕ В ПОЖИЛОМ И СТАРчЕСКОМ ВОЗРАСТЕ, НАПРАВЛЕНЫ НА ТО, чТОБЫ
АКТУАЛИЗИРОВАТЬ ПОТЕНЦИАЛЬНЫЕ, РЕЗЕРВНЫЕ ВОЗМОЖНОСТИ, НАКОПЛЕННЫЕ В
ОРГАНИЗМЕ В ПЕРИОД РОСТА, ЗРЕЛОСТИ И ФОРМИРУЮЩИЕСя В ПЕРИОД ПОЗДНЕГО
ОНТОГЕНЕЗА. ПРИ ЭТОМ УчАСТИЕ ЛИчНОСТИ В СОХРАННОСТИ ИНДИВИДНОЙ ОРГАНИЗАЦИИ
И РЕГУЛяЦИИ ЕЕ ДАЛЬНЕЙШЕГО РАЗВИТИя В ПЕРИОД ГЕРОНТОГЕНЕЗА (ВКЛЮчАя
ВОЗМОЖНОСТИ НОВООБРАЗОВАНИя) ДОЛЖНО УСИЛИВАТЬСя.

ПО ДАННЫМ ИССЛЕДОВАНИЙ ОТЕчЕСТВЕННЫХ И ЗАРУБЕЖНЫХ УчЕНЫХ,
РАЗНОРОДНЫЙ ХАРАКТЕР ПРОЦЕССА СТАРЕНИя ПРИСУЩ И ТАКИМ ПСИХОФИЗИОЛОГИчЕСКИМ
ФУНКЦИяМ чЕЛОВЕКА, КАК ОЩУЩЕНИЕ, ВОСПРИяТИЕ, МЫШЛЕНИЕ, ПАМяТЬ И ДРУГИЕ. ПРИ
ОБСЛЕДОВАНИИ ПАМяТИ У ЛИЦ В ВОЗРАСТЕ 70-90 ЛЕТ ОБНАРУЖИЛОСЬ СЛЕДУЮЩЕЕ:
ОСОБЕННО СТРАДАЕТ МЕХАНИчЕСКОЕ ЗАПЕчАТЛЕНИЕ; ЛУчШЕ ВСЕГО СОХРАНяЕТСя
ЛГИчЕСКАя ПАМяТЬ; ОБРАЗНАя ПАМяТЬ ОСЛАБЕВАЕТ БОЛЬШЕ, чЕМ СМЫСЛОВАя, НО ПРИ
ЭТОМ ЗАПОМИНАЕМОЕ СОХРАНяЕТСя ЛУчШЕ, чЕМ ПРИ МЕХАНИчЕСКОМ ЗАПЕчАТЛЕНИИ;
ОСНОВОЙ ПРОчНОСТИ В СТАРчЕСКОМ ВОЗРАСТЕ яВЛяЮТСя ВНУТРЕННИЕ СМЫСЛОВЫЕ
СВяЗИ; ВИДУЩИМ ВИДОМ ПАМяТИ СТАНОВИТСя ЛОГИчЕСКАя ПАМяТЬ.

ПОЖИЛЫЕ И СТАРЫЕ ЛЮДИ НЕ СОСТАВЛяЮТ МОНОЛИТНОЙ ГРУППЫ; ОНИ В ТОЙ ЖЕ
МЕРЕ РАЗНОРОДНЫ И СЛОЖНЫ, КАК И ЛЮДИ В ОТРОчЕСТВЕ, ЮНОСТИ, МОЛОДОСТИ,
ВЗРОСЛОСТИ, ЗРЕЛОСТИ. ДАЛЬНЕЙШИЕ ИЗМЕНЕНИя В ПЕРИОД ГЕРОНТОГЕНЕЗА ЗАВИСяТ
ОТ СТЕПЕНИ ЗРЕЛОСТИ КОНКРЕТНОГО чЕЛОВЕКА КАК ЛИчНОСТИ И СУБЪЕКТА
ДЕяТЕЛЬНОСТИ. ИМЕЮТСя МНОГОчИСЛЕННЫЕ ДАННЫЕ О СОХРАНЕНИИ ВЫСОКОЙ
ЖИЗНЕСПОСОБНОСТИ И РАБОТОСПОСОБНОСТИ чЕЛОВЕКА НЕ ТОЛЬКО В ПОЖИЛОМ, НО И В
СТАРчЕСКОМ ВОЗРАСТЕ. БОЛЬШУЮ ПОЛОЖИТЕЛЬНУЮ РОЛЬ В ЭТОМ ИГРАЕТ МНОЖЕСТВО
ФАКТОРОВ: УРОВЕНЬ ОБРАЗОВАНИя, РОД ЗАНяТИЙ, ЗРЕЛОСТЬ ЛИчНОСТИ И ДРУГИЕ.
ОСОБОЕ ЗНАчЕНИЕ ИМЕЕТ ТВОРчЕСКАя ДЕяТЕЛЬНОСТЬ ЛИчНОСТИ КАК ФАКТОР,
ПРОТИВОСТОяЩИЙ ИНВОЛЮЦИИ чЕЛОВЕКА В ЦЕЛОМ.

ОДНАКО И В ПОЖИЛОМ, А ТЕМ БОЛЕЕ В СТАРчЕСКОМ ВОЗРАСТЕ чЕЛОВЕКУ
БЫВАЕТ ДОВОЛЬНО ТРУДНО СПРАВЛяТЬСя С ОБЩИМИ ПРОИЗВОДСТВЕННЫМИ

НОРМАМИ РАБОчЕГО ДНя. ИНВОЛЮЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ТАК ИЛИ ИНАчЕ ОТРАЖАЮТСя НА
ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ТРУДОСПОСОБНОСТИ, ПОСТЕПЕННО СНИЖАя ЕЕ. НО ПРИ ЭТОМ ОБЩАя
ТРУДОСПОСОБНОСТЬ чЕЛОВЕКА, КОТОРАя ФОРМИРУЕТСя ЕЩЕ ДО НАчАЛА
ПРОФЕССИОНАЛЬНО-ТРУДОВОЙ ДЕяТЕЛЬНОСТИ, РАЗВИВАЕТСя ВМЕСТК С НЕЮ И МОЖЕТ
СОХРАНяТЬСя ДОВОЛЬНО ДОЛГО. ЭТО яВЛяЕТСя ГЛАВНЫМ ПОКАЗАТЕЛЕМ
ЖИЗНЕСПОСОБНОСТИ ДОЛГОЛЕТНИХ ЛЮДЕЙ.

В СВяЗИ С ЭТИМ, В РяДЕ СЛУчАЕВ ВПОЛНЕ ВОЗМОЖНО ПРОДЛЕНИЕ
ПРОИЗВОДСТВЕННОЙ ДЕяТЕЛЬНОСТИ ПОЖИЛЫХ ЛЮДЕЙ ДАЖЕ 65-70 ЛЕТ. ПОЖИЛЫЕ ЛЮДИ С
ОГРОМНЫМ ЖИЗНЕННЫМ ОПЫТОМ И ПРАКТИчЕСКИМИНАВЫКАМИ РАБОТЫ В ОТДЕЛЬНЫХ СФЕРАХ
ПРОИЗВОДСТВА ПРОСТО НЕЗАМЕНИМЫ И СЕГОДНя. ВОЗМОЖНО, чТО ИМЕННО
ТРЕХКОЛЕННАя
СТРУКТУРА А ТРУДОВОМ КОЛЛЕКТИВЕ «ДЕДЫ», «ОТЦЫ» И «ДЕТИ-ВНУКИ» — ОПТИМАЛЬНА
С ТОчКИ ЗРЕНИя ОБЕСПЕчЕНИя ПЕЕМСТВЕННОСТИ В РАЗВИТИИ ПРОИЗВОДСТВЕННОЙ СФЕРЫ
ОБЩЕСТВА, ПЕРЕДАчИ СОЦИАЛЬНОГО И ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ОПЫТА.

КОНТАКТЫ СТАРИКОВ И МОЛОДЫХ ВЗАИМНО ПОЛЕЗНЫ: МОЛОДЕЖЬ ОБРЕТАЕТ
ЖИЗНЕННЫЙ ОПЫТ И МУДРОСТЬ ПОЖИЛЫХ, А СТАРИКИ чЕРЕЗ ЭНЕРГИЮ МОЛОДЕЖИ
СПОСОБНЫ ДЕяТЕЛЬНО, КОНСТРУКТИВНО ВЛИяТЬ НА РАЗВИТИЕ ТРАДИЦИОННОЙ ДЛя НИХ
ОБЛАСТИ ХОЗяЙСТВА И ОБЩЕСТВЕННОЙ ПРАКТИКИ.

ТАКИМ ОБРАЗОМ ПЕРИОД ГЕРОНТОГЕНЕЗА яВЛяЕТСя ИТОГОМ ВСЕГО ЖИЗНЕННОГО
ПУТИ чЕЛОВЕКА – МЛАДЕНчЕСТВА, РАННЕГО ВОЗРАСТА, ДОШКОЛЬНОГО, МЛАДШЕГО
ШКОЛЬНОГО, ПОДРОСТКОВОГО И ОТРОчЕСТВА, РАННЕЙ ЮНОСТИ, МОЛОДОСТИ, ВЗРОСЛОСИ,
ЗРЕЛОСТИ. В ЭТОТ ПЕРИОД УСИЛИВАЕТСя ДЕЙСТВИЕ ОНТОГЕНЕТИчЕСКИХ ЗАКОНОВ
ГЕТЕРОХРОННОСТИ, НЕРАВНОМЕРНОСТИ, СТАДИАЛЬНОСТИ, чТО, В СВОЮ ОчЕРЕДЬ,
ОЗНАчАЕТ НАРАСТАНИЕ ПРОТИВОРЕчИВОСТИ В РАЗВИТИИ РАЗЛИчНЫХ ПОДСТРУКТУР В
ПСИХИКЕ чЕЛОВЕКА. НАРяДУ С ИНВОЛЮЦИОННЫМИ ПРОЦЕСАМИ, НА ВСЕХ УРОВНяХ
ОРГАНИЗАЦИИ чЕЛОВЕКА ПРОИСХОДяТ ИЗМЕНЕНИя И НОВООБРАЗОВАНИя ПРОГРЕССИВНОГО
ХАРАКТЕРА, КОТОРЫЕ ПОЗВОЛяЮТ ПРЕДУПРЕЖДАТЬ ИЛИ ПРЕОДОЛЕВАТЬ ДЕСТРУКТИВНЫЕ
(РАЗРУШИТЕЛЬНЫЕ) яВЛЕНИя В ПОЖИЛОМ И СТАРчЕСКОМ ВОЗРАСТЕ.

СТРАХИ И СТРЕССОРЫ ЛЮДЕЙ В ПОЖИЛОМ И СТАРчЕСКОМ

ВОЗРАСТЕ

ОДНИМИ ИЗ ОСНОВНЫХ СТРЕССОРОВ ЛЮДЕЙ ПОЖИЛОГО И СТАРчЕСКОГО
ВОЗРАСТА МОЖНО СчИТАТЬ ОТСУТСТВИЕ чЕТКОГО ЖИЗНЕННОГО РИТМА; СУЖЕНИЕ СФЕРЫ
ОБЩЕНИя; УХОД ОТ АКТИВНОЙ ТРУДОВОЙ ДЕяТЕЛЬНОСТИ; СИНДРОМ «ОПУСТОШЕНИя
ГНЕЗДА»; УХОД чЕЛОВЕКА В СЕБя; ОЩУЩЕНИЕ ДИСКОМФОРТА ОТ ЗАМКНУТОГО
ПРОСТРАНСТВА И МНОГИЕ ДРУГИЕ ЖИЗНЕННЫЕ СОБЫТИя И СИТУАЦИИ. НАИБОЛЕЕ
СИЛЬНЫМ СТРЕССОРОМ яВЛяЕСТя ОДИНОчЕСТВО В СТАРОСТИ. ПОНяТИЕ ЭТО ДАЛЕКО НЕ
ОДНОЗНАчНОЕ. ЕСЛИ ВДУМАТЬСя, ТО ТЕРМИН «ОДИНОчЕСТВО» ИМЕЕТ СОЦИАЛЬНЫЙ
СМЫСЛ. У чЕЛОВЕКА НЕТ РОДСТВЕННИКОВ, СВЕРСТНИКОВ, ДРУЗЕЙ. ОДИНОчЕСТВО В
СТАРОСТИ МОЖЕТ БЫТЬ СВяЗАНО С ОТДЕЛЬНЫМ

ПРОЖИВАНИЕМ ОТ МОЛОДЫХ чЛЕНОВ СЕМЬИ. ОДНАКО БОЛЕЕ СУЩЕСТВЕННЫМИ В СТАРОСТИ
ОКАЗЫВАЮТСя ПСИХОЛОГИчЕСКИЕ АСПЕКТЫ: ИЗОЛяЦИя, САМОИЗОЛяЦИя, ОТРАЖАЮЩИЕ
ОСОЗНАНИЕ ОДИНОчЕСТВА КАК НЕПОНИМАНИя, БЕЗРАЗЛИчИя СО СТОРОНЫ ОКРУЖАЮЩИХ.
ОСОБЕННО РЕАЛЬНЫМ ОДИНОчЕСТВО СТАНОВИТСя ДЛя чЕЛОВЕКА, ЖИВУЩЕГО ДОЛГО. В
ЦЕНТРЕ ВНИМАНИя, ДУМ, РАЗМЫШЛЕНИЙ СТАРОГО чЕЛОВЕКА МОЖЕТ БЫТЬ ИСКЛЮчИТЕЛЬНО
СИТУАЦИя, ПОРОДИВШАя ОГРАНИчЕНИЕ КРУГА ОБЩЕНИя. НЕОДНОРОДНОСТЬ И СЛОЖНОСТЬ чУВСТВА ОДИНОчЕСТВА ВЫРАЖАЕТСя В ТОМ, чТО СТАРЫЙ чЕЛОВЕК, С ОДНОЙ СТОРОНЫ
ОЩУЩАЕТ УВЕЛИчИВАЮЩИЙСя РАЗРЫВ С ОКРУЖАЮЩИМИ, БОИТСя ОДИНОКОГО ОБРАЗА
ЖИЗНИ; СДРУГОЙ СТОРОНЫ, ОН СТРЕМИТСя ОТГОРОДИТЬСя ОТ ОКРУЖАЮЩИХ, ЗАЩИТИТЬ
СВОЙ МИР И СТАБИЛЬНОСТЬ В НЕМ ОТ ВТОРЖЕНИя ПОСТОРОННИХ. ОДНА ИЗ ОчЕНЬ
СЕРЬЕЗНЫХ ПРИчИН НАРУШЕНИя СВяЗИ С ОКРУЖАЮЩИМИ КРОЕТСя В НАРУШЕНИИ СВяЗЕЙ
СТАРИКОВ С МОЛОДЫМИ ЛЮДЬМИ. ЗАКРЕПЛяЕТСя НЕ САМАя ГУММАНИСТИчЕСКАя ПОЗИЦИя:
ОТСУТСТВИЕ РЕАЛЬНОЙ ЖИЗНЕННОЙ ПРОЕКЦИИ НА БУДУЩЕЕ яСНО КАК ДЛя САМОГО
СТАРОГО чЕЛОВЕКА, ТАК И ДЛя ЕГО МОЛОДОГО ОКРУЖЕНИя. НЕРЕДКИМИ СЕГОДНя МОЖНО
НАЗВАТЬ СТОЛЬ РЕЛИКТОВОЕ яВЛЕНИЕ, КАК ГЕРОНТОФИЛИя, ИЛИ ВРАЖДЕБНЫЕ чУВСТВА
ПО ОТНОШЕНИЮ К СТАРЫМ ЛЮДяМ.

МНОГИЕ ИЗ СТРЕССОРОВ МОЖНО ПРЕДУПРЕДИТЬ ИЛИ ОТНОСИТЕЛЬНО
БЕЗБОЛЕЗНЕННО ПРЕОДОЛЕТЬ ИМЕННО ЗА СчЕТ ИЗМЕНЕНИя ОТНОШЕНИя К СТАРИКАМ И К
ПРОЦЕССУ СТАРЕНИя В ЦЕЛОМ. «ПРОСЛАВЛЕНИЕ МОЛОДОСТИ – ЭТО ОБОРОТНАя СТОРОНА
НЕНАВИСТИ К СТАРЕНИЮ… ПРЕЗИРАТЬ ФАКТ СТАРЕНИя – ЭТО ТО ЖЕ САМОЕ, чТО
ОБНАРУЖИТЬ ПОЛНОЕ НЕПОНИМАНИЕ САМОЙ СУТИ ЖИЗНИ»[1]

ПСИХОЛОГАМИ УСТАНОВЛЕНО, чТО В ЖИЗНИ чЕЛОВЕКА ЕСТЬ ИЗМЕНЕНИя,
КОТОРЫЕ НЕИЗБЕЖНО СВяЗАНЫ СО СТРЕССОМ. СОСТАВЛЕН СПИСОК ЭТИХ СОБЫТИЙ[2], ЗА
КОТОРЫМ СТОИТ МНОГОЛЕТНИЙ ОПЫТ ИССЛЕДОВАНИЙ. ПО МНЕНИЮ АВТОРОВ ЭТОЙ ИДЕИ,
МОЖНО ОПРЕДЕЛИТЬ ВЫРАЖЕННУЮ В ЦИФРАХ СВОЮ РЕАКЦИЮ НА СТРЕСС ЖИЗНИ. ЭТА
ЦИФРА ОДНОВРЕМЕННО яВЛяЕТСя ПОКАЗАТЕЛЕМ СОПРОТИВЛяЕМОСТИ К СТРЕССУ. ЧЕМ
БОЛЬШЕ чЕЛОВЕК ПОЛУчАЕТ БАЛЛОВ, ТЕМ БОЛЬШЕ ОСНОВАНИЙ ОТНЕСТИСЬ К НИМ С
ДОЛЖНЫМ ВНИМАНИЕМ И ПРЕДПРИНяТЬ НЕОБХОДИМЫЕ ДЕЙСТВИя ПО ЗАЩИТЕ ОТ СТРЕССА.
НАДО ЗАМЕТИТЬ, чТО В ЭТОЙ ТАБЛИЦЕ ПОКАЗАНЫ НЕ ТОЛЬКО ОТРИЦАТЕЛЬНЫЕ, НО И
ПОЛОЖИТЕЛЬНЫЕ СИТУАЦИИ, КОТОРЫЕ МОГУТ ВЫЗВАТЬ СТРЕСС. ПОЛОЖИТЕЛЬНЫЕ
ИСТОчНИКИ СТРЕССА НАЗЫВАЮТ ЭВСТРЕСС, А ОТРИЦАТЕЛЬНЫЕ ДИСТРЕСС, ИЛИ ПРОСТО
СТРЕСС.

ПЕРЕМЕНЫ В ЖИЗНИ, СПОСОБНЫЕ ВЫЗВАТЬ СТРЕСС

(ПО ХОЛМСУ И РАНГЕ)

СОБЫТИя В ЖИЗНИ

ЕДИНИЦЫ ЗНАчИМОСТИ

1. СМЕРТЬ СУПРУГИ (СУПРУГА)

100
2. РАЗВОД

73
3. РАЗРЫВ С ПАРТНЕРЕМ

65
4. ОТБЫВАНИЕ НАКАЗАНИя В ТЮРЬМЕ

63
5. СМЕРТЬ БЛИЗКОГО чЕЛОВЕКА

63
6. ТРАВМА ИЛИ БОЛЕЗНЬ

53
7. СВАДЬБА

50
8. ПЕРЕМЕЩЕНИЕ ПО СЛУЖБЕ

47
9. ПРИМИРЕНИЕ С ПАРТНЕРОМ (ПАРТНЕРШЕЙ)

ИЛИ МУЖЕМ (ЖЕНОЙ)

45
10. УХОД НА ПЕНСИЮ

45
11. БОЛЕЗНЬ чЛЕНА СЕМЬИ

44
12. БЕРЕМЕННОСТЬ ПАРТНЕРШИ

40
13. СЕКСУАЛЬНЫЕ ЗАТРУДНЕНИя

39
14. РОЖДЕНИЕ РЕБЕНКА

39
15. ИЗМЕНЕНИЕ ФИНАНСОВОГО ПОЛОЖЕНИя

38
16. СМЕРТЬ БЛИЗКОГО ДРУГА

37
17. СМЕНА МЕСТА РАБОТЫ

36
18. УВЕЛИчЕНИЕ чИСЛА СУПРУЖЕСКИХ

(ПАРТНЕРСКИХ) ССОР

35
19. ПОЛУчЕНИЕ ДЕНЕЖНОЙ ССУДЫ

31
20. РАСТУЩИЕ ДОЛГИ

30
21. ЗАВЫШЕНИЕ СЛУЖЕБНОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ

29
22. УХОД СЫНА (ДОчЕРИ) ИЗ РОДИТЕЛЬСКОГО ДОМА

29
23. РАЗДОРЫ С РОДИТЕЛяМИ МУЖА (ЖЕНЫ)

29
24. ГОЛОВОКРУЖИТЕЛЬНЫЙ ЛИчНЫЙ УСПЕХ

28
25. ВЫХОД ЖЕНЫ (МУЖА) НА РАБОТУ (УХОД С РАБОТЫ)

26
26. ОКОНчАНИЕ ШКОЛЫ И ПОСТУПЛЕНИЕ В ИНСТИТУТ

26
27. ИЗМЕНЕНИЕ ЖИЛИЩНЫХ УСЛОВИЙ

25
28. ИЗМЕНЕНИЕ СЛОЖИВШИХСя ПРИВЫчЕК (СТЕРЕОТИПОВ)

24
29. КОНФЛИКТЫ С НАчАЛЬСТВОМ

23
30. ИЗМЕНЕНИЕ УСЛОВИЙ РАБОТЫ ИЛИ РАБОчЕГО ВРЕМЕНИ

20
31. ПЕРЕМЕНА МЕСТА ЖИТЕЛЬСТВА

20
32. ЭКЗАМЕНЫ В ШКОЛЕ (ИНСТИТУТЕ),

КВАЛИФИКАЦИОННАя АТТЕСТАЦИя НА РАБОТЕ

20
33. СМЕНА ПРИВЫчНОГО МЕСТА ОТДЫХА

19
34. ИЗМЕНЕНИЕ В ОТНОШЕНИяХ С ОКРУЖАЮЩИМИ

(ДРУЗЬяМИ, КОЛЛЕГАМИ И Т.Д.)

18
35. НАРУШЕНИЕ СНА

16
36. ИЗМЕНЕНИЕ ХАРАКТЕРА И чАСТОТЫ ВСТРЕч С ДРУГИМИ чЛЕНАМИ СЕМЬИ (ИЛИ БЛИЗКИМИ РОДСТВЕННИКАМИ)

15
37. ИЗМЕНЕНИЕ ПРИВЫчНОГО РЕЖИМА ПИТАНИя И КОЛИчЕСТВА

ПОТРЕБЛяЕМОЙ ПИЩИ (ДИЕТА, ОТСУТСТВИЕ АППЕТИТА И Т.Д.)

15
38. ШТРАФ ЗА НАРУШЕНИЕ ПРАВИЛ УЛИчНОГО ДВИЖЕНИя

12

ОБЩАя СУММА БАЛЛОВ СТЕПЕНЬ
СОПРОТИВЛяЕМОСТИ

150-199

ВЫСОКАя

200-299

ПОРОГОВАя

300 И БОЛЕЕ

НИЗКАя (РАНИМОСТЬ)

ОДИН ИЗ САМЫХ МОЩНЫХ СТРЕССОВЫХ ФАКТОРОВ – СМЕРТЬ БЛИЗКОГО чАЛОВЕКА. К НЕМУ НЕЛЬЗя ПОДГОТОВИТЬСя ЗАРАНЕЕ, ПЕРЕЖИТЬ ЕГО МНОГИМ ЛЮДяМ
ПОМОГАЕТ ТОЛЬКО ВЕРА В ЖИЗНЬ ПОСЛЕ ЖИЗНИ. КАК И ВСяКОЕ чУВСТВО, ОНА ДАЕТСя
В ПОЛНОЙ МЕРЕ НЕ КАЖДОМУ чЕЛОВЕКУ.

УМЕНИЕ ПЕРЕНЕСТИ СМЕРТЬ БЛИЗКИХ ЛЮДЕЙ ПОДДЕРЖИВАЕТСя СОБЛЮДЕНИЕМ
ПРАВИЛ И РИТУАЛОВ ПОСТРОЕНИя ОТНОШЕНИЙ С ОКРУЖАЮЩИМИ. ИМЕННО ДРУГИЕ ЛЮДИ ПО
ВСЕМ ПРВИЛАМ СОЦИАЛЬНОЙ ЖИЗНИ ДОЛЖНЫ ПОМОчЬ чЕЛОВЕКУ ПЕРЕЖИТЬ ГОРЕ ПОТЕРИ.
ОТКРЫТОСТЬ ДРУГИМ ЛЮДяМ, ОРГАНИЗОВАННАя чЕРЕЗ СОБЛЮДЕНИЕ РИТУАЛОВ И
ОБРяДОВ, ДЕЛАЕТ ГОРЕ чЕЛОВЕКА ДЕЛИМЫМ НА ВСЕХ – ЭТО СНИЖАЕТ ЕГО ОСТРОТУ.

ЕСЛИ ЖЕ чЕЛОВЕК ЗАМЫКАЕТСя В СВОИХ ГОРЕСТНЫХ ПЕРЕЖИВАНИяХ, ВНЕШНЕ
ПРОяВЛяя ИХ В УГРЮМОЙ ПОДАВЛЕННОСТИ, ЭТО ПРИВОДИТ К ТОМУ, чТО ОН ЗАБОЛЕВАЕТ
САМ, ПОДДЕРЖИВАя В СЕБЕ СОСТОяНИЕ СТРЕССА, И РАНИТ ОКРУЖАЮЩИХ ЛЮДЕЙ.

ОРГАНИЗАЦИя ПОВЕДЕНИя ДЛя чЕЛОВЕКА, ПЕРЕЖИВАЮЩЕГО ГОРЕ ПОТЕРИ
БЛИЗКОГО чЕЛОВЕКА, чЕРЕЗ СОБЛЮДЕНИЕ ОБРяДОВ И РИТУАЛОВ ВЫПОЛНяЕТ ВАЖНЕЙШУЮ
ПСИХОТЕРАПЕВТИчЕСКУЮ ЗАДАчУ – ЗАДАчУ СВяЗИ С ОКРУЖАЮЩИМИ ЛЮДЬМИ, С МИРОМ
СВОЕЙ КУЛЬТУРЫ.
ЗНАНИЕ ПРАВИЛ ОБЩЕСТВЕННОГО ПОВЕДЕНИя, СЛЕДОВАНИЕ ИМ НЕ ТОЛЬКО
«РЕГЛАМЕНТИРУЕТ» ПРОяВЛЕНИЕ ГОРя, НО И ПОЗВОЛяЕТ УСТАНОВИТЬ НОВЫЕ ОТНОШЕНИя
С ОКРУЖАЮЩИМИ И С САМИМ СОБОЙ.

К ЭТОЙ ЖИЗНЕННОЙ ЗАДАчЕ В СТАРчЕСКОМ ВОЗРАСТЕ ДОБАВЛяЕТСя ЕЩЕ ОДНА
– ОЖИДАНИЕ СОБСТВЕННОЙ СМЕРТИ. ЧЕЛОВЕКА СТРАШИТ НЕИЗВЕСТНОЕ, УГРОЖАЮЩЕЕ И
НЕОТВРАТИМОЕ.

СТРАХ СМЕРТИ ПРЕДСТАВЛяЕТ СОБОЙ ОДИН ИЗ ВИДОВ ИНДУЦИРОВАННОГО
СТРАХА, ТАК КАК НИ ОДИН чЕЛОВЕК НЕ ИМЕЕТ ПОДЛИННОГО ОПЫТА СМЕРТИ.
РАЗМЫШЛЕНИЕ О СТРАХЕ СМЕРТИ ПОЛЕЗНО, ПОТОМУ чТО ПРИ ЭТОМ ПРОИСХОДИТ
ПОСТИЖЕНИЕ ИНДУЦИРОВАННОГО СТРАХА, КОТОРЫЙ СОСТАВЛяЕТ СУЩЕСТВЕННЫЙ ЭЛЕМЕНТ
ДРУГИХ СТРАХОВ, ТАКИХ КАК СТРАХ ПЕРЕД БОЛЬЮ, СТЫДОМ, ОДИНОчЕСТВОМ.

СТРАХ СМЕРТИ ИМЕЕТ НЕСКОЛЬКО ИСТОчНИКОВ. СМЕРТЬ МОЖЕТ СВяЗЫВАТЬСя
С НЕРПЕОДОЛИМОСТЬЮ, БЕЗЫСХОДНОСТЬЮ, ЕЙ ПРИПИСЫВАЮТСя СТРАДАНИя И ЛИШЕНИя;
СМЕРТЬ СВяЗЫВАЮТ ТАКЖЕ С ДЕЙСТВИЕМ ВСЕХ ОТРИЦАТЕЛЬНЫХ ЭМОЦИЙ, ДЛя КОТОРЫХ
СТАНОВяТСя СТИМУЛАМИ ОБРАЗЫ, СЛОВА, ЗНАКИ, РИТУАЛЫ СМЕРТИ; ИСТОчНИКОМ
СТРАХА ТАКЖЕ яВЛяЕТСя СПОСОБНОСТЬ чЕЛОВЕКА К ПРОЕКЦИИ СВОИХ ПЕРЕЖИВАНИЙ
ВОВНЕ, ПРИПИСЫВАНИЕ ИХ ДРУГИМ ПОРОЖДАЕТ ИНДУЦИРОВАННОЕ СТРАДАНИЕ, КОТОРОЕ
ПРИПИСЫВАЕТСя СМЕРТИ.

РЕШЕНИЕ ЗАДАчИ ОЖИДАНИя СМЕРТИ ПРЕДПОЛАГАЕТ УМЕНИЕ СКАЗАТЬ «ПРОЩАЙ»
ВСЕМУ, чТО БЫЛО В ЖИЗНИ. ЭТО УМЕНИЕ ДАЛЕКО НЕ ОчЕВИДНОЕ, СТАРОСТЬ чЕЛОВЕКА
МОЖЕТ ПРОДЛИТЬСя ОТ ОДНОГО ГОДА ДО ПяТИДЕСяТИ ЛЕТ, НЕ КАЖДЫЙ МОЖЕТ ОЩУТИТЬ
ПОЛОЖЕННЫЙ ЕМУ СРОК С ТОчНОСТЬЮ.

ПОВЫШЕННЫЙ СТРЕСС – ПЕРВАя ПРИчИНА ПСИХОСОМАТИчЕСКИХ ЗАБОЛЕВАНИЙ,
ЭТО РЕАЛЬНАя ОПАСНОСТЬ, И НЕОБХОДИМО ПРИНИМАТЬ ВСЕ МЕРЫ ДЛя ИЗМЕНЕНИя
СТРЕССОВОГО СОСТОяНИя У чЕЛОВЕКА; ТАКИМ ЛЮДяМ НЕОБХОДИМО ОБРАТИТЬСя К
СПЕЦИАЛИСТУ ИЛИ ПОЗНАКОМИТЬСя СО СПЕЦИАЛЬНОЙ ЛИТЕРАТУРОЙ, ПРЕДПРИНяТЬ ВСЕ
ИЗВЕСТНЫЕ СПОСОБЫ ВОССТАНОВЛЕНИя СИЛ И ЭНЕРГИИ. ЭТО МОЖЕТ БЫТЬ чТО УГОДНО:
ЗАДУШЕВНАя БЕСЕДА С ДРУГОМ ИЛИ ПОДРУГОЙ, ПОХОД В МАГАЗИН, ПОЕЗДКА В ГОСТИ.

НЕОТРЕАГИРОВАННЫЙ СТРЕСС ПРИВОДИТ К ПСИХОСОМАТИчЕСКИМ ЗАБОЛЕВАНИяМ
В ЛЮБОМ ВОЗРАСТЕ.

ИЗМЕНЕНИЕ ЛИчНОСТИ ИЛИ ПСИХИчЕСКОЕ СТАРЕНИЕ

ЧАЩЕ ВСЕГО ПСИХОЛОГИчЕСКИЙ ПОРТРЕТ СТАРОГО чЕЛОВЕКА СКЛАДЫВАЕТСя
ДЛя МНОГИХ ИЗ НЕГАТИВНЫХ, ОТРИЦАТЕЛЬНЫХ ХАРАКТЕРИСТИК. СНИЖЕНИЕ САМООЦЕНКИ,
НЕУВЕРЕННОСТЬ В СЕБЕ, НЕДОВОЛЬСТВО СОБОЙ; ОПАСЕНИЕ ОДИНОчЕСТВА,
БЕСПОМОЩНОСТИ, ОБНИЩАНИя, СМЕРТИ; УГРЮМОСТЬ, РАЗДРАЖИТЕЛЬНОСТЬ, ПЕССИМИЗМ;
СНИЖЕНИЕ ИНТЕРЕСА К НОВОМУ – ОТСЮДА БРЮЗЖАНИЕ, ВОРчЛИВОСТЬ; ЗАМЫКАНИЕ
ИНТЕРЕСОВ НА СЕБЕ – ЭГОИСТИчНОСТЬ, ЭГОЦЕНТРИчНОСТЬ, ПОВЫШЕНИЕ ВНИМАНИя К
СВОЕМУ ТЕЛУ; НЕУВЕРЕННОСТЬ В ЗАВТРАШНЕМ ДНЕ – ВСЕ ЭТО ДЕЛАЕТ СТАРИКОВ
МЕЛОчНЫМИ, СКУПЫМИ, СВЕРХОСТОРОЖНЫМИ, ПЕДАНТИчНЫМИ, КОНСЕРВАТИВНЫМИ,
МАЛОИНИЦИАТИВНЫМИ.

ФУНДАМЕНТАЛЬНЫЕ ИССЛЕДОВАНИя ОТЕчЕСТВЕННЫХ И ЗАРУБЕЖНЫХ УчЕНЫХ
СВИДЕТЕЛЬСТВУЮТ (ПРИ ВСЕЙ СЛОЖНОСТИ ЭТОГО ПЕРИОДА) О МНОГООБРАЗНЫХ
ПРОяВЛЕНИяХ ПОЛОЖИТЕЛЬНОГО ОТНОШЕНИя СТАРОГО чЕЛОВЕКА К ЖИЗНИ, К ЛЮДяМ, К
СЕБЕ.

ХАРАКТЕРИЗУя СИМПТОМЫ ПСИХИчЕСКОГО УПАДКА И ПСИХИчЕСКИХ БОЛЕЗНЕЙ,
РАССТРОЙСТВ, «ПРЕДСТАВЛЕНИЕ О ПСИХИчЕСКОМ СТАРЕНИИ НЕ МОЖЕТ ОКАЗАТЬСя
ПОЛНЫМ И ЦЕЛЬНЫМ БЕЗ УчЕТА БЛАГОПРИяТНЫХ СЛУчАЕВ, КОТОРЫЕ ЛУчШЕ, чЕМ КАКИЕ-
ЛИБО ДРУГИЕ ВАРИАНТЫ, ХАРАКТЕРИЗУЮТ СТАРЕНИЕ, ПРИСКЩЕЕ ТОЛЬКО чЕЛОВЕКУ. ЭТИ
ВАРИАНТЫ, БУДЬ ОНИ ОБОЗНАчЕНЫ КАК УДАчНЫЕ, УСПЕШНЫЕ, БЛАГОПРИяТНЫЕ, И,
НАКОНЕЦ, СчАСТЛИВЫЕ, ОТРАЖАЮТ ИХ ВЫГОДНОЕ ПОЛОЖЕНИЕ В СРАВНЕНИИ С ДРУГИМИ
ФОРМАМИ ПСИХИчЕСКОГО СТАРЕНИя»[3].

ПСИХИчЕСКОЕ СТАРЕНИЕ МНОГООБРАЗНО, ДИАПАЗОН ЕГО ПРОяВЛЕНИЙ ВЕСЬМА
ШИРОК. ОСНОВНЫЕ ТИПЫ ПСИХИчЕСКОГО СТАРЕНИя (ПО Ф. ГИЗЕ):_
V СТАРИК-НЕГАТИВИСТ, ОТРИЦАЮЩИЙ У СЕБя КАКИЕ-ЛИБО ПРИЗНАКИ СТАРОСТИ;
V СТАРИК-ЭКСТРАВЕРТИРОВАННЫЙ, ПРИЗНАЮЩИЙ НАСТУПЛЕНИЕ СТАРОСТИ чЕРЕЗ ВНЕШНИЕ

ВЛИяНИя И ПУТЕМ НАБЛЮДЕНИЙ ЗА ИЗМЕНЕНИяМИ: ВЫРОСЛА МОЛОДЕЖЬ, РАСХОЖДЕНИЕ

С НЕЮ ВО ВЗГЛяДАХ, СМЕРТЬ БЛИЗКИХ, ИЗМЕНЕНИя СВОЕГО ПОЛОЖЕНИя В СЕМЬЕ,

ИЗМЕНЕНИя В ОБЛАСТИ ТЕХНИКИ, СОЦИАЛЬНОЙ ЖИЗНИ И ДРУГИЕ.
V ИНТРОВЕРТИРОВАННЫЙ ТИП, ДЛя КОТОРОГО ХАРАКТЕРНО ОСТРОЕ ПЕРЕЖИВАНИЕ

ПРОЦЕССА СТАРЕНИя. ЧЕЛОВЕК НЕ ПРОяВЛяЕТ ИНТЕРЕСА К НОВОМУ, ПОГРУЖАЕТСя В

ВОСПОМИНАНИя О ПРОШЛОМ, МАЛОПОДВИЖЕН, СТРЕМИТЬСя К ПОКОЮ.

СОЦИАЛЬНО-ПСИХОЛОГИчЕСКИЕ ТИПЫ СТАРОСТИ (ПО И.С. КОНУ):
V АКТИВНАя ТВОРчЕСКАя СТАРОСТЬ, КОГДА ВЕТЕРАНЫ, УХОДя НА ЗАСЛУЖЕННЫЙ ОТДЫХ,

ПРОДОЛЖАЮТ УчАСТВОВАТЬ В ОБЩЕСТВЕННОЙ ЖИЗНИ, В ВОСПИТАНИИ МОЛОДЕЖИ И ТАК

ДАЛЕЕ, ЖИВКТ ПОЛНОКРОВНОЙ ЖИЗНЬЮ, НЕ ИСПЫТЫВАя НИКАКОЙ УЩЕРБНОСТИ;
V ВТОРОЙ ТИП ХАРАКТЕРИЗУЕТСя ТЕМ, чТО ПЕНСИОНЕРЫ ЗАНИМАЮТСя ДЕЛАМИ, НА

КОТОРЫЕ РАНЬШЕ У НИХ ПРОСТО НЕ БЫЛО ВРЕМЕНИ: САМООБРАЗОВАНИЕМ, ОТДЫХОМ,

РАЗВЛЕСЕНИяМИ И ТАК ДАЛЕЕ. ТО ЕСТЬ ДЛя ЭТОГО ТИПА СТАРИКОВ ХАРАКТЕРНЫ

ТАКЖЕ ХОРОШАя СОЦИАЛЬНАя И ПСИХОЛОГИчЕСКАя ПРИСПОСОБЛяЕМОСТЬ, ГИБКОСТЬ,

АДАПТАЦИя, НО ЭНЕРГИя НАПРАВЛЕНА ГЛАВНЫМ ОБРАЗОМ НА СЕБя;
V ТРЕТИЙ ТИП, КОТОРЫЙ ПРЕИМУЩЕСТВЕЕНО СОСТАВЛяЮТ ЖЕНЩИНЫ, НАХОДяТ ГЛАВНОЕ

ПРИЛОЖЕНИЕ СВОИХ СИЛ В СЕМЬЕ. А ПОСКОЛЬКУ ДОМАШНяя РАБОТА НЕИСчЕРПАЕМА,

ТО ЖЕНЩИНАМ, ЗАНИМАЮЩИМСя ЕЮ, ПРОСТО НЕКОГДА ХАНДРИТЬ, СКУчАТЬ. ОДНАКО

ПСИХОЛОГИ ОТМЕчАЮТ, чТО УДОВЛЕТВОРЕННОСТЬ ЖИЗНЬЮ У ЭТОЙ ГРУППЫ ЛЮДЕЙ

НИЖЕ, чЕМ У ПЕРВЫХ ДВУХ.
V чЕТВЕРТЫЙ ТИП – ЭТО ЛЮДИ, СМЫСЛОМ ЖИЗНИ КОТОРЫХ СТАНОВИТСя ЗАБОТА О

СОБСТВЕННОМ ЗДОРОВЬЕ. С ЭТИМ СВяЗАНЫ И РАЗНООБРАЗНЫЕ ФОРМЫ АКТИВНОСТИ, И

МОРАЛЬНОЕ УДОВЛЕТВОРЕНИЕ. ВМЕСТЕ С ТЕМ ОБНАРУЖИВАЕТСя СКЛОННОСТЬ (чАЩЕ У

МУЖчИН) К ПРЕУВЕЛИчЕНИЮ СВОИХ ДЕЙСТВИТЕЛЬНЫХ И МНИМЫХ БОЛЕЗНЕЙ,

ПОВЫШЕННАя ТРЕВОЖНОСТЬ.

ДОВОЛЬНО ШИРОКО В МИРОВОЙ ПСИХОЛОГИчЕСКОЙ ЛИТЕРАТУРЕ
ПОДДЕРЖИВАЕТСя КЛАССИФИКАЦИя, ПРЕДЛОЖЕННАя Д.Б. БРОМЛЕЙ, В КОТОРОЙ
ВЫДЕЛЕННО ПяТЬ ТИПОВ ПРИСПОСОБЛЕНИя ЛИчНОСТИ К СТАРОСТИ:
V КОНСТРУКТИВНОЕ ОТНОШЕНИЕ чЕЛОВЕКА К СТАРОСТИ, ПРИ КОТОРОМ ПОЖИЛЫЕ И

СТАРЫЕ ЛЮДИ ВНУТРЕННЕ УРАВНОВЕШЕННЫ, ИМЕЮТ ХОРОШЕЕ НАСТРОЕНИЕ,

УДВОЛЕТВОРЕНЫ ЭМОЦИОНАЛЬНЫМИ КОНТАКТАМИ С ОКРУЖАЮЩИМИ ЛЮДЬМИ. ОНИ В МЕРУ

КРИТИчНЫ ПО ОТНОШЕНИЮ К СЕБЕ И ВМЕСТЕ С ТЕМ ВЕСЬМА ТЕРПИМО ОТНОСяТСя К

ДРУГИМ, К ИХ ВОЗМОЖНЫМ НЕДОСТАТКАМ. ОНИ НЕ ДРАМАТИЗИРУЮТ ОКОНчАНИЕ

ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕяТЕЛЬНОСТИ, ОПТИМИСТИчЕСКИ ОТНОСяТСя К ЖИЗНИ, А

ВОЗМОЖНОСТЬ СМЕРТИ ТРАКТУЮТ КАК ЕСТЕСТВЕННОЕ СОБЫТИЕ. НЕ ПЕРЕЖИВ В

ПРОШЛОМ СЛИШКОМ МНОГО ТРАВМ И ПОТРяСЕНИЙ, ОНИ НЕ ПРОяВЛяЮТ НИ АГРЕССИИ,

НИ ПОДАВЛЕННОСТИ, ИМЕЮТ ЖИВЫЕ ИНТЕРЕСЫ. БЛАГОДАРя ПОЛОЖИТЕЛЬНОМУ

ЖИЗНЕННОМУ БАЛАНСУ С УВЕРЕННОСТЬЮ РАСчИТЫВАЮТ НА ПОМОЩЬ ОКРУЖАЮЩИХ.

САМООЦЕНКА ЭТИХ ЛЮДЕЙ ДОВОЛЬНО ВЫСОКА.
V ОТНОШЕНИЕ ЗАВИСИМОСТИ. ЗАВИСИМАя ЛИчНОСТЬ – чЕЛОВЕК, ПОДчИНЕННЫЙ КОМУ-

ЛИБО, ЗАВИСИМЫЙ ОТ СВОЕГО СУПРУЖЕСКОГО ПАРТНЕРА ИЛИ РЕБЕНКА, НЕ ИМЕЮЩИЙ

СЛИШКОМ ВЫСОКИХ ЖИЗНЕННЫХ ПРЕТЕНЗИЙ И БЛАГОДАРя ЭТОМУ ОХОТНО УХОДяЩИЙ ИЗ

ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ СРЕДЫ. СЕМЕЙНАя СРЕДА ДАЕТ ЕМУ ОЩУЩЕНИЕ БЕЗОПАСНОСТИ.
V ОБОРОНИТЕЛЬНОЕ ОТНОШЕНИЕ, ДЛя КОТОРОГО ХАРАКТЕРНЫ ПРЕУВЕЛИчЕННАя

ЭМОЦИОНАЛЬНАя СДЕРЖАННОСТЬ, НЕКОТОРАя ПРяМОЛИНЕЙНОСТЬ В СВОИХ ПОСТУПКАХ И

ПРИВЫчКАХ, СТРЕМЛЕНИЕ К “САМООБЕСПЕчЕННОСТИ” И НЕОХОТНОМУ ПРИНяТИЮПОМОЩИ

ОТ ДРУГИХ ЛЮДЕЙ. ЛЮДИ ДАННОГО ТИПА ПРИСПОСОБЛЕНИя К СТАРОСТИ ИЗБЕГАЮТ

ВЫСКАЗЫВАТЬ СОБСТВЕННОЕ МНЕНИЕ, С ТРУДОМ ДЕЛяТСя СВОИМИ СОМНЕНИяМИ,

ПРОБЛЕМАМИ. ЗАЩИТНЫЙ МЕХАНИЗМ ПРОТИВ СТРАХА СМЕРТИ И ОБЕЗДОЛЕННОСТИ яВЛяЕТСя ИХ АКТИВНОСТЬ “чЕРЕЗ СИЛУ”. ТАКИЕ ЛЮДИ С БОЛЬШОЙ НЕОХОТОЙ И

ТОЛЬКО ПОД ДАЛЕНИЕМ ОКРУЖАЮЩИХ ОСТАВЛяЮТ СВОЮ ПРОФЕССИОНАЛЬНУЮ РАБОТУ.
V ОТНОШЕНИЕ ВРАЖДЕБНОСТИ К ОКРУЖАЮЩИМ. ЛЮДИ С ТАКИМ ОТНОШЕНИЕМ АГРЕССИВНЫ,

ВЗРЫВчАТЫ И ПОДОЗРИТЕЛЬНЫ, СТРЕМяТЬСя ПЕРЕЛОЖИТЬ НА ДРУГИХ ВИНУ И

ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ЗА СОБСТВЕННЫЕ НЕУДАчИ, НЕ СОВСЕМ АДЕКВАТНО ОЦЕНИВАЮТ

ДЕЙСТВИТЕЛЬНОСТЬ. И-ЗА НЕДОВЕРИя ОНИ ЗАМЫКАЮТСя В СЕБЕ, ИЗБЕГАЮТ

КОНТАКТОВ С ЛЮДЬМИ. ЖИЗНЕННЫЙ ПУТЬ ТАКИХ ЛЮДЕЙ, КАК ПРАВИЛО,

СОПРОВОЖДАЛСя МОГОчИСЛЕННЫМИ СТРЕССАМИ И НЕУДАчАМИ. ОНИ СКЛОННЫ К ОСТРЫМ

РЕАКЦИяМ СТРАХА, НЕ ВОСПРИНИМАЮТ СТАРОСТЬ, С ОТчАяНИЕМ ДУМАЮТ О

ПРОГРЕССИРУЮЩЕЙ УТРАТЕ СИЛ, СОчЕТАЮЩИЕСя С СИЛЬНЫМ СТРАХОМ СМЕРТИ. ЧАСТО

ТАКИЕ ЛЮДИ ВРАЖДЕБНО ОТНОСяТСя К МОЛОДЫМ, ИНОГДА И КО ВСЕМУ НОВОМУ МИРУ.
V ОТНОШЕНИЕ ВРАЖДЕБНОСТИ чЕЛОВЕКА К САМОМУ СЕБЕ. ЛЮДИ ТАКОГО ТИПА ИЗБЕГАЮТ

ВОСПОМИНАНИЙ, ПОТОМУ чТО В ИХ ЖИЗНИ БЫЛО МНОГО НЕУДАч И ТРУДНОСТЕЙ. ОНИ

ПАССИВНЫ, БУНТУЮТ ПРОТИВ СОБСТВЕННОЙ СТАРОСТИ, ЛИШЬ БЕЗРОПОТНО ПРИНИМАЮТ

ТО, чТО ПОСЫЛАЕТ ИМ СУДЬБА. НЕУДВОЛЕТВОРЕННОСТЬ В ЛЮБВИ яВЛяЕТСя ПРИчИНОЙ

ДЕПРЕССИЙ, ПРЕТЕНЗИЙ К СЕБЕ И ПЕчАЛИ, СОЕДИНЕННЫЕ С чУВСТВОМ ОДИНОчЕСТВА.

СОБСТВЕННОЕ СТАРЕНИЕ ОЦЕНИВАЕТСя РЕАЛИСТИчНО, СМЕРТЬ ТРАКТУЕТСя КАК

ИЗБАВЛЕНИЕ ОТ СТРАДАНИЙ.

ЭТИ ТИПЫ СТАРОСТИ И ОТНОШЕНИя К НЕЙ НЕ ИСчЕРПЫВАЮТ ВСЕГО
МНОГООБРАЗИя ПРОяВЛЕНИЙ ПОВЕДЕНИя, ОБЩЕНИя, ДЕяТЕЛЬНОСТИ СТАРЕЮЩЕГО чЕЛОВЕКА, МНОГООБРАЗИЕ ИНДИВИДУАЛЬНОСТЕЙ. КЛАССИФИКАЦИИ НОСяТ
ОРИЕНТИРОВОчНЫЙ ХАРАКТЕР, С ТЕМ, чТОБЫ СОСТАВИТЬ БАЗУ ДЛя КОНКРЕТНОЙ
ИССЛЕДОВАТЛЬСКОЙ И ПРАКТИчЕСКОЙ РАБОТЫ С ЛЮДЬМИ ПОЖИЛОГО И СТАРчЕСКОГО
ВОЗРАСТА.

ПСИХОЛОГИя ПОЖИЛОГО ВОЗРАСТА

ВО МНОГИХ СТРАНАХ МИРА, И У НАС ТОЖЕ, ПОЖИЛОЙ ВОЗРАСТ – ЭТО ВРЕМя
ВЫХОДА НА ПЕНСИЮ, ТО ЕСТЬ ПРЕДПЕНСИОННОЕ СОСТОяНИЕ чЕЛОВЕКА, СБОРЫ НА
«ЗАСЛУЖЕННЫЙ ОТДЫХ».

ЛЮДЕЙ, МУЖчИН И ЖЕНЩИН, ПРИБЛИЖАЮЩИЙСя К ПОЖИЛОМУ ВОЗРАСТУ, МОЖНО
РАЗДЕЛИТЬ НА СЛЕДУЮЩИЕ ГРУППЫ:
V ОчЕНЬ ХОТяТ ВЫЙТИ НА ПЕНСИЮ, чТОБЫ ЗАНяТЬСя ДРУГИМ ДЕЛОМ. ОНИ АКТИВНО

ГОТОВяТСя К ЭТОМУ, ПОЛУчАЮТ ДОПОЛНИТЕЛЬНУЮ СПЕЦИАЛЬНОСТЬ ИЛИ ПРОСТО

ОСВАИВАЮТ НОВУЮ, НЕОБХОДИМУЮ ИНФОРМАЦИЮ. ПЕНСИя ВОСПРИНИМАЕТСя КАК НАчАЛО

НОВОЙ ЖИЗНИ, КОГДА МОЖНО ЗАНяТЬСя ЛЮБИМЫМ ДЕЛОМ С ПОЛНОЙ ОТДАчЕЙ.
V ОчЕНЬ БОяТСя ВЫХОДА НА ПЕНСИЮ. ПРАВДАМИ И НЕПРАВДАМИ ПЫТАЮТСя ПРОДЛИТЬ

ВРЕМя РАБОТЫ, чУВСТВУЮТ СЕБя НИКОМУ НЕ НУЖНЫМИ, ЕСЛИ НЕ МОГУТ ЗАРАБОТАТЬ

ДОСТАТОчНОЕ С ИХ ТОчКИ ЗРЕНИя КОЛИчЕСТВО ДЕНЕГ.
V ТРЕТЬЮ ГРУППУ МОЖНО НАЗВАТЬ РАВНОДУШНЫМИ, ОНИ УЖЕ ДАВНО НЕ РАБОТАЮТ С

ПОЛНОЙ ОТДАчЕЙ, И ВЫХОД НА ПЕНСИЮ НЕ ПРИНОСИТ ИМ СУЩЕСТВЕННЫХ

ПЕРЕЖИВАНИЙ, СВяЗАННЫХ С НЕОБХОДИМОСТЬЮ ПЕРЕРАСПРЕДЕЛяТЬ ЖИЗНЕННУЮ

ЭНЕРГИЮ. ОНИ ПРОДОЛЖАЮТ СВОЕ СУЩЕСТВОВАНИЕ, ДАВНО И ПРИВЫчНО ОКРАШЕННОЕ

ВСЕМИ ОТТЕНКАМИ НЕЛЮБВИ К ЖИЗНИ.

В ПСИХОЛОГИИ ПОЖИЛОГО ВОЗРАСТА ДАВНО ИСПОЛЬЗУЕТСя ПОНяТИЕ
ЭГОИСТИчЕСКОЙ СТАГНАЦИИ ДЛя ОПИСАНИя УНЫЛОГО И БЕСЦВЕТНОГО УВяДАНИя,
КОТОРОЕ ОТНОСИТСя К ЛЮДяМ ТРЕТЬЕЙ ГРУППЫ.

ЭГОИСТИчЕСКАя СТАГНАЦИя В ПОЖИЛОМ ВОЗРАСТЕ ПОРАЖАЕТ ТЕХ ЛЮДЕЙ –
МУЖчИН И ЖЕНЩИН, КОТОРЫЕ ДАВНО УЖЕ ЖИВУТ ВНЕ КОНЦЕПЦИИ ЖИЗНИ, ОТКАЗАЛИСЬ ОТ
СОБСТВЕННОЙ ЭКЗИСТЕНЦИИ, ОТ СОБСТВЕННЫХ ПРОяВЛЕНИЙ ДУХА И ПОГРУЗИЛИСЬ НЕ В
ГЛУБИНЫ СОЕГО Я ИЛИ ПОДНяЛИСЬ К ЕГО ВЫСОТАМ, А ЗАМКНУЛИСЬ НА ПЛОСКОСТИ
ПРОШЛОГО. ЭГОИСТИчЕСКАя СТАГНАЦИя ЭТО ПРЕРВАННАя СВяЗЬ С НАСТОяЩИМ
ВРЕМЕНЕМ, ЭТО ОТОЖДЕСТВЛЕНИЕ СОБСТВЕННЫХ ФАНТОМОВ С ЛЮБЫМИ ВОЗМОЖНЫМИ
ПРОяВЛЕНИяМИ ЖИЗНИ. ЭТО Я, КОТОРОЕ РЕАГИРУЕТ ТОЛЬКО НА ИЗМЕНЕНИя САМОГО
СЕБя, ГДЕ ГЛАВНЫМ ПРОяВЛЕНИЕМ ЖИЗНИ СТАНОВИТСя СОБСТВЕННАя ФИЗИчЕСКАя БОЛЬ,
НА КОТОРУЮ Я РЕАГИРУЕТ ПРОяВЛЕНИЕМ БУКЕТА РАЗНООБРАЗНЫХ ЗАБОЛЕВАНИЙ, ОТ
КОТОРЫХ УЖЕ НЕВОЗМОЖНО ИЗБАВИТЬСя, ТАК КАК БЕХ НИХ ТЕРяЕТСя ДРАГОЦЕННАя чАСТЬ Я.

ЭГОИСТИчЕСКАя СТАГНАЦИя ОБОСТРяЕТ В чЕЛОВЕКЕ ЕГО ЛИчНОСТНЫЕ
КАчЕСТВА, ЭТО ВРЕМя И МОМЕНТ ЖИЗНИ ДЛя ПРОяВЛЕНИя В ПОЛНОЙ МЕРЕ СУЩНОСТНЫХ
КАчЕСТВ чЕЛОВЕКА – ЕГО ЛЮБВИ К ЛЮДяМ И ЖИЗНИ ИЛИ ОТСУТСТВИя ТАКОВОЙ.
ОСТОРОЖНОСТЬ И ОСМОТРИТЕЛЬНОСТЬ СТАНОВяТСя НЕДОВЕРчИВОСТЬЮ И
МНИТЕЛЬНОСТЬЮ.

ДВА ПОКОЛЕНИя НАИБОЛЕЕ ОСТРО чУВСТВУЮТ НА СЕБЕ ПОСЛЕДСТВИя
СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИчЕСКИХ ПРЕОБРАЗОВАНИЙ: ЭТО ЛЮДИ ЗРЕЛОГО И ПОЖИЛОГО
ВОЗРАСТА. ЭКОНОМИчЕСКИЕ НЕУРяДИЦЫ ВЫСТУПАЮТ ДЛя НИХ В ОчЕНЬ КОНКРЕТНОМ
ОБЛИКЕ ЦАРя ГОЛОДА. ЧТОБЫ ЖИТЬ, А НЕ ВЫЖИВАТЬ, ОСОБЕННО ЛЮДяМ ПОЖИЛОГО
ВОЗРАСТА, НУЖНЫ ЗНАНИя И НАВЫКИ ДЛя НАЛАЖИВАНИя СОЦИАЛЬНЫХ КОММУНИКАЦИЙ
ДЛя ТОГО, чТОБЫ РЕАЛИЗОВАТЬ ТЕ СИЛЫ ЖИЗНИ, КОТОРЫЕ ОНИ В СЕБЕ чУВСТВУЮТ.
ПРЕДПЕНСИОННЫЙ ВОЗРАСТ И ВЫХОД НА ПЕНСИЮ БЕСКОНЕчНО ОБОСТРяЮТ ПЕРЕЖИВАНИя чЕЛОВЕКА, СВяЗАННЫЕ С МОДАЛЬНОСТЬЮ «Я МОГУ» ЕГО ПСИХИчЕСКОЙ РЕАЛЬНОСТИ.

НАПРяЖЕННОСТЬ ЭТИХ ПЕРЕЖИВАНИЙ СВяЗАНА С ТЕМ, чТО ВДИАЛОГЕ СО СВОИМ
НАСТОяЩИМ, ПРОШЛЫМ И БУДУЩИМ чЕЛОВЕКУ ПОЖИЛОГО ВОЗРАСТА ТРУДНО НАЙТИ ТОчКУ
ОПОРЫ, СИСТЕМУ КООРДИНАТ ДЛя АДЕКВАТНОЙ САМООЦЕНКИ. ДЛя ЕГО СОЗНАНИя
СТАРОСТЬ ВСЕГДА СВяЗАНА СОС СМЕРТЬЮ, И В НЕЙ НЕТ НИКАКОГО, ДАЖЕ
МИНИМАЛЬНОГО, ОчАРОВАНИя КАК В ПЕРИОДЕ ЖИЗНИ.

ВНУТРЕННИЙ ДИАЛОГ ПОЖИЛОГО чЕЛОВЕКА НЕИЗМЕРИМО ОСЛОЖНяЕТСя, ДЛя
РАЗРЕШЕНИя ВОЗНИКАЮЩИХ ПРОТИВОРЕчИЙ НУЖНЫ СИЛЫ. ЧТО МОЖЕТ БЫТЬ ИХ
ИСТОчНИКОМ? ОТВЕТ НА ЭТОТ ВОПРОС ФОРМУЛИРУЕТСя КАК СОДЕРЖАНИЕ
ПСИХОЛОГИчЕСКОЙ ЗАДАчИ ЛИчНОСТНОГО РАЗВИТИя, КОТОРУЮ МОЖНО СФОРМУЛИРОВАТЬ
КАК ЗАДАчУ УСТАНОВЛЕНИя СВяЗЕЙ ВНЕ СЕМЬИ, ГОВОРя ИНАчЕ, ИЗМЕНЕНИЕ
ЖИЗНЕННОГО КОНТЕКСТА.

УСТАНОВЛЕНИЕ СВяЗЕЙ ВНЕ СЕМЬИ ПЕРЕЖИВАЕТСя ПОЖИЛЫМИ ЛЮДЬМИ КАК
ПОТЕНЦИАЛЬНО СУЩЕСТВУЮЩАя ГОТОВНОСТЬ БЫТЬ ПОЛЕЗНЫМИ СВОИМИ ЗНАНИяМИ И
ОПЫТОМ ДРУГИМ ЛЮДяМ. ОНИ ГОТОВЫ УчИТЬ, НО НЕ ВСЕГДА УМЕЮТ ЭТО ДЕЛАТЬ.

НАВЫКИ УчИТЕЛЬСТВА И УМЕНИЕ ДАТЬ ДЕЛЬНЫЙ ЖИЗНЕННЫЙ СОВЕТ яВЛяЮТСя
ЕСТЕСТВЕННЫМ СЛЕДСТВИЕМ РАЗВИТИя Я – КОНЦЕПЦИИ. ИМЕННО ОНИ СОЗДАЮТ
БЛАГОПРИяТНЫЕ УСЛОВИя ДЛя ОСУЩЕСТВЛЕНИя ВОЗМОЖНОГО ПЕРЕХОДА ОТ ОДНОЙ
ПЕДАГОГИчЕСКОЙ ПОЗИЦИИ К ДРУГОЙ, БОЛЕЕ ОБОБЩЕННОЙ И ОСМЫСЛЕННОЙ. ЗА ЭТИМ
СТОИТ И КАчАСТВЕННО НОВОЕ ПЕРЕРАСПРЕДЕЛЕНИЕ ОТВЕТСТВЕННОСТИ С БЛИЗКИМИ И чУЖИМИ ЛЮДЬМИ ЗА ОСУЩЕСТВЛЕНИЕ РАЗНЫХ ПРОяВЛЕНИЙ ЖИЗНИ.

НАВЫКИ УчИТЕЛЬСТВА И УМЕНИЕ ДАТЬ СОВЕТ ДЛя ПОЖИЛЫХ ЛЮДЕЙ
ПРОяВЛяЮТСя В СОЦИАЛЬНОМ ИНТЕРЕСЕ. ПСИХОЛОГИ СВяЗЫВАЮТ ЕГО ПРОяВЛЕНИЕ С
ТРЕМя ОБЛАСТяМИ ОБЪЕКТОВ:
V НЕОДУШЕВЛЕННЫЕ ПРЕДМЕТЫ, СИТУАЦИИ ИЛИ ВИДЫ ДЕяТЕЛЬНОСТИ – ПРИРОДА, НАУКА,

ИСКУССТВО. ЧЕЛОВЕК ПРОяВЛяЕТ К НИМ ИНТЕРЕС, НИКАК НЕ СВяЗАННЫЙ С ЕГО

СОБСТВЕННЫМ Я, — ЭТО ИНТЕРЕС БЕСКОРЫСТНЫЙ;
V ВСЕ ЖИВОЕ. СОЦИАЛЬНЫЙ ИНТЕРЕС ЗДЕСЬ ПРОяВЛяЕТСя КАК СПОСОБНОСТЬ ЦЕНИТЬ

ЖИЗНЬ И ПРИНяТЬ ТОчКУ ЗРЕНИя ДРУГОГО;
V ВСЕЛЕННАя И МИР В ЦЕЛОМ, ЭТО ИДЕНТИФИКАЦИя КАК С ЖИВЫМИ, ТАК И НЕЖИВЫМИ

ОБЪЕКТАМИ, ЭТО ЕДИНСТВО СО ВСЕЙ ПОЛНОТОЙ МИРА – КОСМИчЕСКОЕ чУВСТВО

ЖИЗНИ.

СОЦИАЛЬНЫЙ ИНТЕРЕС И ЕГО ПОяВЛЕНИЕ У ПОЖИЛОГО чЕЛОВЕКА ПОЗВОЛяЕТ
ПЕРЕЖИВАТЬ ПРОТИВОРЕчИя СВОЕГО ВОЗРАСТА чЕРЕЗ СОЗДАНИЕ ЖИВИТЕЛЬНЫХ СВяЗЕЙ С
ОРУЖЕНИЕМ.

ИССЛЕДОВАТЕЛИ СОЦИАЛЬНОГО ИНТЕРЕСА ОТМЕчАЮТ, чТО СНИМ СВяЗАНЫ
ТАКИЕ чУВСТВА:
V чУВСТВО ПРИНАДЛЕЖНОСТИ К ГРУППЕ ИЛИ ГРУППАМ;
V чУВСТВО, чТО «ТЫ ЗДЕСЬ ДОМА» – ЛИчНОСТЬ И КОМФОРТ ВО ВЗАИМОДЕЙСТВИИ С

ЛЮДЬМИ;
V чУВСТВО ОБЩНОСТИ С ДРУГИМИ ЛЮДЬМИ, ПЕРЕЖИВАНИЕ ПОХОЖЕСТИ НА НИХ;
V ВЕРА В ДРУГИХ – чУВСТВО, чТО В КАЖДОМ чЕЛОВЕКЕ ЕСТЬ чТО-ТО ХОРОШЕЕ;
V МУЖЕСТВО БЫТЬ НЕСОВЕРШЕННЫМ – ЭТО ОЩУЩЕНИЕ ТОГО, чТО ОШИБКИ ДЕЛАТЬ

ЕСТЕСТВЕННО, чТО И НЕ НАДО БЫТЬ ВСЕГДА «ПЕРВЫМ», «ПРАВЫМ», «ЛУчШИМ» ВО

ВСЕХ СВОИХ НАчИНАНИяХ;
V ОЩУЩЕНИЕ СЕБя чЕЛОВЕКОМ – чУВСВО, чТО ТЫ чАСТЬ чЕЛОВЕчЕСТВА;
V ОПТИМИЗМ – чУВСТВО, чТО МИР МОЖНО СДЕЛАТЬ ЛУчШИМ МЕСТОМ ДЛя ЖИЗНИ.

СОЦИАЛЬНЫЙ ИНТЕРЕС ДЛя САМОГО ПОЖИЛОГО чЕЛОВЕКА И ОБЩЕСТВЕННОЕ
ВНИМАНИЕ К НЕМУ, ОБЕСПЕчИВАЮЩЕЕ ДОСТОЙНОЕ СУЩЕСТВОВАНИЕ, ДОСТОЙНУЮ ЖИЗНЬ,
ПОЗВОЛИЛО БЫ ЖИТЬ В ЛАДУ С СОБОЙ И МИРОМ, А НЕ СТАВИТЬ НА СЕБЕ КРЕСТ ПРИ
ПЕРВЫХ ПРИЗНАКАХ СТАРЕНИя.

СОЗДАНИЕ ЛИчНОГО ОТНОШЕНИя К БРЕННОСТИ СУЩЕСТВОВАНИя – ЭТО ОДНА ИЗ
ЗАДАч ЛИчНОСТНОГО РАЗВИТИя чЕЛОВЕКА В ЭТОМ ВОЗРАСТЕ. ЛИчНОЕ ОТНОШЕНИЕ К
БРЕННОСТИ СВОЕГО СУЩЕСТВОВАНИЕ МОЖЕТ ПРИНИМАТЬ РАЗНЫЕ КОНКРЕТНЫЕ ФОРМЫ: ОТ
ОБОСТРЕНИя ФИЛОСОФСКО-РЕЛИГИОЗНЫХ ИСКАНИЙ ДО ПРЕОБРЕТЕНИя ЭКЗОТИчЕСКИХ
УВЛЕчЕНИЙ (ХОББИ).

ПРИ РЕШЕНИИ ЭТОЙ СЛОЖНЕЙШЕЙ ЛИчНОЙ ЗАДАчИ ПОЖИЛОЙ чЕЛОВЕК
СТАЛКИВАЕТСя СНЕОБХОДИМОСТЬЮ ОПИРАТЬСя НА СВОИ УМСТВЕННЫЕ СПОСОБНОСТИ, КАК
БЫ ЗАНОВО ИХ В СЕБЕ РЕФЛЕКСИРУя.

МУЖчИНА ПЕРЕЖИВАЕТ ФИЗИОЛОГИчЕСКИ НЕ ЛУчШЕЕ ВРЕМя, ИЗМНЕНИЕ
СОЦИАЛЬНОГО СТАТУСА (РАБОТАЮЩЙ ПЕНСИОНЕР) СОПРОВОЖДАЕТСя У БОЛЬШИНСТВА
МУЖчИН КЛИМАКСОМ. ЧАЩЕ ВСЕГО ЕГО ВРЕМя ПРИХОДИТСя НА 60-65 ЛЕТ. НАчАЛО
УПАДКА СИЛ И ПЕРВЫЕ СИМПТОМЫ КЛИМАКСА, А НЕ ТОЛЬКО ПРОГРЕССИРУЮЩЕЕ
ОСЛАБЛЕНИЕ ЭРЕКЦИИ. ПОНИЖЕНИЕ МУЖСКИХ ВОЗМОЖНОСТЕЙ НЕ СВяЗАНО С ГОРМОНАМИ,
А ВЫЗВАНО В БОЛЬШЕЙ СТЕПЕНИ ПСИХОЛОГИчЕСКИМИ ФАКТОРАМИ. СРЕДИ НИХ
НЕМАЛОВАЖНОЕ ЗНАчЕНИЕ ИМЕЕТ ПРОЦЕСС ИДЕНТИФИКАЦИИ С СОБСТВЕННОЙ МУЖСКОЙ
РОЛЬЮ, КОТОРАя, КАЗАЛОСЬ БЫ, ДОЛЖНА БЫТЬ ДАВНО ОСВОЕНА. ОчЕНЬ чАСТО, ПО
МНЕНИЮ СПЕЦИАЛИСТОВ, ФИЗИчЕСКИЕ НЕДОМАГАНИя И ВПЕчАТЛИТЕЛЬНОСТЬ
(НЕУВЕРЕННОСТЬ В СЕБЕ), ТИПИчНЫЕ ДЛя ЭТОГО ПЕРИОДА ЖИЗНИ, РАЗРУШАЮТ БРАК.
ПРИчИНОЙ ЭТИХ НЕДОРАЗУМЕНИЙ яВЛяЕТСя ОБЫКНОВЕННАя СЕКСУАЛЬНАя
МАЛОГРАМОТНОСТЬ, НЕЗНАНИЕ ПРОБЛЕМ СВОЕГО ВОЗРАСТА.

МУЖчИНА В ПЕРИОД ЕГО УВяДАНИя ПОДВЕРЖЕН РАЗВИВАЮЩИМУСя У НЕГО
АТЕРОСКЛЕРОЗУ, чТО ВЫЗЫВАЕТ ОБЩЕЕ ОСЛАБЛЕНИЕ (СНИЖЕНИЕ) ЖИЗНЕННОЙ
АКТИВНОСТИ. НАРУШЕНИЕ ОБМЕНА ВЕЩЕСТВ, ВЫЗВАННОЕ СОКРАЩЕНИЕМ КОЛИчЕСТВА
ГОРМОНОВ, ВЫРАБАТЫВАЕМЫХ ПОЛОВЫМИ ЖЕЛЕЗАМИ, ПРИВОДИТ К ОСЛАБЛЕНИЮ МЫШЦ, чТО
ТАК ХАРАКТЕРНО ДЛя МУЖчИН В ЭТОМ ВОЗРАСТЕ. ЭТО НЕРЕДКО СОПРОВОЖДАЕТСя ОБЩИМ
ОДРяХЛЕНИЕМ И ПОТЕРЕЙ ИНТЕРЕСА К ЖИЗНИ.

ЭТО НЕ ТОЛЬКО ДЕЛАЕТ ЕГО КРАЙНЕ РАССЕяННЫМ И НЕВНИМАТЕЛЬНЫМ К СВОЕЙ
СУПРУГЕ, НО И ИСТОЩАЕТ СИЛЫ В БЕССМЫСЛЕННЫХ СПОРАХ, ВЫЗВАННЫХ СОБСТВЕННОЙ
ПОВЫШЕННОЙ РАЗДРАЖИТЕЛЬНОСТЬЮ ЖЕНЫ.

ЗНАНИЕ ТОГО, КАКИЕ НЕДОМОГАНИя НЕИЗБЕЖНО ПОяВЛяЮТСя МЕЖДУ 50 И 60
ГОДАМИ ЖИЗНИ, ПОЗВОЛИЛО БЫ ЛЮДяМ БЫТЬ БОЛЕЕ ТЕРПИМЫМИ К ДРУГ ДРУГУ.

НАчИНАя С 50-55 ЛЕТ ФУНКЦИИ НЕРВНОЙ СИСТЕМЫ МУЖчИНЫ НАРУШАЮТСя В
ЕЩЕ БОЛЬШЕЙ СТЕПЕНИ, чЕМ В ПРЕДЫДУЩЕМ ВОЗРАСТЕ. ПРЕЖДЕ ВСЕГО ЭТО
ПРОяВЛяЕТСя В ПОНИЖЕННОЙ СПОСОБНОСТИ РЕАГИРОВАТЬ НА РАЗДРАЖИТЕЛИ. НАРяДУ С
НИМИ ПОяВЛяЮТСя ПРИЗНАКИ УХУДШЕНИя ПАМяТИ. ЦЕНТРАЛЬНАя НЕРВНАя СИСТЕМА,
ПРЕЖДЕ ВСЕГО КОРА МОЗГА, УПРАВЛяЮТ ВСЕМИ ФУНКЦИяМИ ОРГАНИЗМА – ОТ
ДВИГАТЕЛЬНОГО АППАРАТА ДО САМЫХ СЛОЖНЫХ ПО СВОЕМУ ПРЕДНАЗНАчЕНИЮ ВНУТРЕННЫХ
ОРГАНОВ; ВСЕ ЭТО НЕ МОЖЕТ НЕ ОТРАЗИТЬСя ОТРИЦАТЕЛЬНО И НА ДЕяТЕЛЬНОСТИ. ВСЕ
СКАЗАННОЕ В РАВНОЙ СТЕПЕНИ ОТНОСИТСя К РАБОТЕ ЖЕЛЕЗ ВНУТОЕННЕЙ СЕКРЕЦИИ
(ЩИТОВИДНАя, ПОДЖЕЛУДОчНАя ЖЕЛЕЗЫ, НАДПОчЕчНИКИ И ДРУГИЕ) И К ОБМЕНУ
ВЕЩЕСТВ ВООБЩЕ, КОТОРЫЙ, НАчИНАя С 45-50-ЛЕТНЕГО ВОЗРАСТА ПОСТЕПЕННО
ОСЛАБЕВАЕТ.

ЭТО СКАЗЫВАЕТСя В ПЕРВУЮ ОчЕРЕДЬ НА РАБОТЕ СЕРДЕчНО-СОСУДИСТОЙ
СИСТЕМЫ. ЕСЛИ У ЛЮДЕЙ ОТ 40 ДО 50 ЛЕТ БОЛЕЗНИ СЕРДЦА СЛУЖАТ ПРИчИНОЙ 25%
ВСЕХ СЛУчАЕВ СМЕРТИ, ТО В ВОЗРАСТЕ ОТ 50 ДО 60 ЛЕТ ОНА ДОСТИГАЕТ 40%, ОТ 60
ДО 70 ЛЕТ – 32%, ОТ 70 ДО 80 ЛЕТ ОНА ДОХОДИТ УЖЕ ДО 62%, А В ВОЗРАСТЕ ОТ 80
ДО 90 ЛЕТ СОСТАВЛяЕТ 66% ВСЕХ СЛУчАЕВ СМЕРТИ.

БОЛЕЗНИ СЕРДЦА ПОДГОТАВЛИВАЮТСя чАСТО НЕБРЕЖНЫМ ОТНОШЕНИЕМ МУЖчИН К
СВОЕМУ ЗДОРОВЬЮ, КОТОРОЕ чАЩЕ ВСЕГО ПРОяВЛяЕТСя В ПРЕНЕБРЕЖЕНИИ К ТАКИМ
«ПУСТяКАМ», КАК ГРИПП И ОСТРЫЕ РЕСПИРАТОРНЫЕ ЗАБОЛЕВАНИя. АТЕРОСКЛЕРОЗ
ОБНАРУЖИВАЕТСя ГОРАЗДО чАЩЕ, чЕМ У ЖЕНЩИН. РАЗВИТИЕ АТЕРОСКЛЕРОЗА (ПРИчИНЫ
ЕГО ДО КОНЦА НЕ ИССЛЕДОВАНЫ) СПОСОБСТВУЕТ САХАРНЫЙ ДИАБЕТ, КОТОРЫЙ
СТАНОВИТСя ВСЕ БОЛЕЕ РАСПРОСТРАНЕЕНЫМ В СОВРЕМЕННОМ МИРЕ.

ИЗВЕСТНО, чТО ДВИЖЕНИЕ СПОСОБСТВУЕТ СГОРАНИЮ ДАЖЕ ОчЕНЬ КАЛОРИЙНЫХ
ПРОДУКТОВ ПИТАНИя И ПРЕДОТВРАЩАЕТ ВОЗНИКНОВЕНИЕ СКЛЕРОТИчЕСКИХ ИЗМЕНЕНИЙ,
А СТАЛО БЫТЬ, КОРОНАРНОЙ НЕДОСТАТОчНОСТИ И ИНФАРКТА МИОКАРДА, ТОГДА КАК
СИДячИЙ ОБРАЗ ЖИЗНИ СПОСОБСТВУЕТ ТАКОМУ ОПАСНОМУ ЗАБОЛЕВАНИЮ.

ИНФАРКТ чАЩЕ ПОРАЖАЕТ МУЖчИН, чЕМ ЖЕНЩИН, И ОБЫчНО ПОСЛЕ 50 ЛЕТ,
ХОТя НЕРЕДКИ ИНФАРКТЫ И У БОЛЕЕ МОЛОДЫХ ЛЮДЕЙ. В ПОДАВЛяЮЩЕМ БОЛЬШИНСТВЕ
СЛУчАЕВ ИНФАРКТ МОЖНО НАЗВАТЬ БОЛЕЗНЬЮ ПЕРЕУТОМЛЕНИя. ОН ВОЗНИКАЕТ, КОГДА
ВЕНЕчНАя АРТЕРИя ИЛИ ЕЕ ОТВЕТВЛЕНИЕ ВНЕЗАПНО ОКАЗЫВАЮТСя ЗАКУПОРЕННЫМИ,
ОБЫчНО ПРИчИНОЙ яВЛяЕТСя ТРОМБ, ВОЗНИКАЮЩИЙ В РЕЗУЛЬТАТЕ
АТЕРОСКЛЕРОТИчЕСКОГО ПРОЦЕССА. КОГДА ЗАКУПОРИВАЕТСя ГЛАВНЫЙ СТВОЛ ВЕНЕчНОЙ
АРТЕРИИ, НАСТУПАЕТ БЫСТРАя СМЕРТЬ, ТАК КАК ЗНАчИТЕЛЬНАя чАСТЬ СЕРДЦА
ОКАЗЫВАЕТСя ПОЛНОСТЬЮ ОБЕЗДВИЖЕННОЙ. ПРИ ЗАКУПОРКЕ МЕНЬШИХ ОТВЕТВЛЕНИЙ
ВОЗНИКАЕТ БОЛЕЗНЕННОЕ СОСТОяНИЕ, КОГДА МНОГО ДНЕЙ ИДЕТ БОРЬБА СО СМЕРТЬЮ.

СТЕНОКАРДИя (ГРУДНАя ЖАБА) – КРАТКОВРЕМЕННЫЕ, НО СИЛЬНЫЕ СПАЗМЫ
ВЕНЕчНЫХ СОСУДОВ — ПОРАЖАЕТ МУЖчИН В 4 РАЗА чАЩЕ, чЕМ ЖЕНЩИН. ЧАЩЕ ВСЕГО
ЭТО БЫВАЕТ В ВОЗРАСТЕ ОТ 50 ДО 60 ЛЕТ. ПРИчИНА ЕЕ – АТЕРОСКЛЕРОЗ ВЕНЕчНЫХ
СОСУДОВ, ПРИВОДяЩИЙ К СУЖЕНИЮ ПРОСВЕТА АРТЕРИЙ. ЧТОБЫ ИЗБЕЖАТЬ ИНФАРКТА
БОЛЬНЫЕ СТЕНОКАРДИЕЙ ДОЛЖНЫ ВЕСТИ ЩАДяЩИЙ ОБРАЗ ЖИЗНИ, ТОГДА ПРОЖИТЬ С
БОЛЕЗНЬЮ ОНИ СМОГУТ ДОЛГО.

ПО МЕРЕ РАСПРОСТРАНЕНИя АОЕРОСКЛЕРОЗА ВСЕ чАЩЕ ОТМЕчАЕТСя ОПАСНАя И
ТяЖЕЛОПРОТЕКАЮЩАя БОЛЕЗНЬ – МОЗГОВОЙ УДАР ИЛИ ИНСУЛЬТ. ПРИчИНОЙ ЭТОГО яВЛяЕТСя ВНЕЗАПНАя ЗАКУПОРКА АРТЕРИЙ МОЗГА, МОЗГ ОСТАЕТСя БЕЗ ЖИВОТВОРНОЙ
АРТЕРИАЛЬНОЙ КРОВИ И НАчИНАЕТ ГИБНУТЬ. ЕСЛИ ОчАГ ОМЕРТВЛЕНИя ОБШИРНЫЙ И
ВКЛЮчАЕТ ЖИЗНЕННО ВАЖНЫЕ МОЗГОВЫЕ ЦЕНТРЫ, ТО СМЕРТЬ НАСТУПАЕТ БЫСТРО.

АТЕРОСКЛЕРОЗ НИЖНИХ КОНЕчНОСТЕЙ – В ВЫСШЕЙ СТЕПЕНИ МУЖСКОЕ
ЗАБОЛЕВАНИЕ. ПРИЗНАКИ ЕЕ – БОЛЬ И чАСТЫЕ СУДОРОГИ В ИКРАХ НОГ; чЕЛОВЕК
ОчЕНЬ БЫСТРО УСТАЕТ ПРИ ХОДЬБЕ, В МОМЕНТ ХОДЬБЫ МОЖЕТ ИСПЫТЫВАТЬ СИЛЬНУЮ
БОЛЬ. ПО МЕРЕ ПРОГРЕССИРОВАНИя БОЛЕЗНИ НОГИ НАчИНАЮТ ОТЕКАТЬ, СТАНОВяТСя
БЛЕДНЫМИ И ХОЛОДНЫМИ. ЭТО БОЛЕЗНЬ КУРяЩИХ МУЖчИН, КОТОРАя НЕРЕДКО КОНчАЕТСя
АМПУТАЦИЕЙ.

ГИПЕРТОНИя. ЭТА БОЛЕЗНЬ чАЩЕ ПОРАЖАЕТ ЛЮДЕЙ ОТВЕТСТВЕННЫХ,
ЭНЕРГИчНЫХ АКТИВНЫХ, КОТОРЫЕ МОГУТ И ХОТяТ ВЫПОЛНяТЬ СВОЕ ДЕЛО ДОСТОЙНЫМ
ОБРАЗОМ. ИМЕННО ОНИ ПОПАДАЮТ В СИТУАЦИЮ ХРОНИчЕСКОГО СТРЕССА ИЗ — ЗА
СВОЕГО чУВСТВА ОТВЕТСТВЕННОСТИ И НЕОБХОДИМОСТИ ЕГО РЕАЛИЗАЦИИ.

СЛЕДУЕТ ОТМЕТИТЬ, чТО ГИПЕРТОНИя ПОРАЖАЕТ чАЩЕ ЛЮДЕЙ ПОЛНЫХ, чЕМ
ХУДЫХ. КАЖДЫЙ ЛИШНИЙ КИЛОГРАММ ВЕСА ПОЖИЛОГО МУЖчИНЫ УКАРАчИВАЕТ ЕГО ЖИЗНЬ
ПО КРАЙНЕЙ МЕРЕ НА НЕСКОЛЬКО МЕСяЦЕВ. СУЩЕСТВУЕТ МНОГО СПОСОБОВ,
ПОЗВОЛяЮЩИХ ОПРЕДЕЛИТЬ «ИДЕАЛЬНЫЙ» ВЕС ЛЮДЕЙ РАЗНОГО РОСТА И ВОЗРАСТА.
ОДНОЙ ИЗ ПРИчИН ПОЛНОТЫ В ПОЖИЛОМ ВОЗРАСТЕ яВЛяЕТСя ЭЛЕМЕНТАРНОЕ
ОБЖОРСТВО, ЗА КОТОРОЙ СТОИТ БЛАГОПРИОБРЕТЕННАя ПРИВЫчКА.

ВРАчИ ВСЕГО МИРА ЗНАЮТ, чТО БОЛЬШУЮ чАСТЬ УСПЕХА ЛЮБОГО ЛЕчЕНИя
ОПРЕДЕЛяЕТ ОТНОШЕНИЕ БОЛЬНОГО чЕЛОВЕКА К ТОМУ, чТО С НИМ ПРОИСХОДИТ. ЭТО
ОТНОСИТСя К МНОЖЕСТВУ БОЛЕЗНЕЙ, КОТОРЫЕ ДАЮТ О СЕБЕ ЗНАТЬ В ПОЖИЛОМ
ВОЗРАСТЕ. ЯЗВЕННАя БОЛЕЗНЬ ЖЕЛУДКА И ДВЕНАДЦАТИПЕРСТНОЙ КИШКИ, БРОНХИАЛЬНАя
АСТМА, ГИПЕРТОНИчЕСКАя БОЛЕЗНЬ, ИШЕМИчЕСКАя БОЛЕЗНЬ СЕРДЦА И ИНФАРКТ
МИОКАРДА, САХАРНЫЙ ДИАБЕТ – ЭТО ВСЕ ПСИХОСОМАТИчЕСКИЕ БОЛЕЗНИ. В ИХ ОСНОВЕ
ЛЕЖАТ ЛИчНОСТНЫЕ КОНФЛИКТЫ, ТО ЕСТЬ ВНУТРЕННИЕ ПРОТИВОРЕчИя, С КОТОРЫМИ чЕЛОВЕК НЕ СПРАВИЛСя, И ОНИ ПРОяВЛяЮТСя В ВИДЕ БОЛЕЗНИ.

В РАБОТАХ ПО ПСИХОТЕРАПИИ[4] ЕСТЬ ДОСТАТОчНО МАТЕРИАЛА О
ПСИХОЛОГИчЕСКИХ ФАКТОРАХ РАЗНЫХ ЗАБОЛЕВАНИЙ. НЕКОТОРЫЕ ИЗ НИХ:
ЛИчНОСТНЫЕ ОСОБЕННОСТИ БОЛЬНЫХ БРОНХИАЛЬНОЙ АСТМОЙ ВКЛЮчАЮТ В СЕБя
ПОВЫШЕННУЮ ИПОХОНДРИчНОСТЬ, ИСТЕРИчЕСКИЕ ЭМОЦИОНАЛЬНЫЕ РЕАКЦИИ,
НЕОСОЗНАВАЕМУЮ ТРЕВОЖНОСТЬ. ПСИХОТЕРАПЕВТЫ ГОВОРяТ, чТО У НИХ ВЫРАЖЕН
КОНФЛИКТ МЕЖДУ ПОТРЕБНОСТЬЮ В НЕЖНОСТИ И СТРАХОМ ПЕРЕД НЕЙ,
ПРОТИВОРЕчИВОСТЬ В РЕШЕНИИ «БРАТЬ И ДАВАТЬ».

ЯЗВЕННАя БОЛЕЗНЬ ЖЕЛУДКА И ДВЕНАДЦАТИПЕРСТНОЙ КИШКИ ВСТРЕчАЕТСя чАЩЕ У ЛИЦ СО СПЕЦИФИчЕСКИМИ ОСОБЕННОСТяМИ ОТНОШЕНИЙ В СЕМЬЕ. ОПИСАН ТИП
«ТИРАНИчЕСКОГО ПАЦИЕНТА», КОТОРЫЙ ПОСТОяННО НАХОДИТСя В НАПРяЖЕНИИ,
ПЕРЕЖИВАя ОДНОВРЕМЕННО ВНУТРЕННЮЮ ЗАВИСИМОСТЬ ОТ ОКРУЖАЮЩИХ И СТРАХ ПЕРЕД
НЕЙ. ЭТО ПРИВОДИТ К ВСПЫШКАМ АГРЕССИИ – ТИРАНИИ.

ЯЗВЕННАя БОЛЕЗНЬ НАСТИГАЕТ И ПОСТОяННО БРЮЗЖАЩИХ ЛИЦ, КОТОРЫЕ
ПЕРЕЖИВАЮТ ПОСТОяННОЕ АГРЕССИВНОЕ НАПРяЖЕНИЕ, ЗА КОТОРЫМ СКРЫВАЕТСя
ДЕПРЕССИя. ЭТО ПРОТИВОРЕчИЕ ДЕПРЕССИИ И АГРЕССИИ ПРИВОДИТ К яЗВИТЕЛЬНОМУ
НЕДОВОЛЬСТВУ ПО ПОВОДУ И БЕЗ ПОВОДА.

АНАЛИЗ ПСИХОЛОГИчЕСКИХ ОСОБЕННОСТЕЙ МУЖчИНЫ ПОЖИЛОГО ВОЗРАСТА
ПОКАЗЫВАЕТ, чТО ДЛя НЕГО ЭТО ОДИН ИЗ САМЫХ ТРУДНЫХ ПЕРИОДОВ ЖИЗНИ, КОТОРЫЙ
МОЖНО БЛяГОПОЛУчНО ПРОЖИТЬ, ЕСЛИ ОБНОВЛяЕТСя КОНЦЕПЦИя ЖИЗНИ, Я —
КОНЦЕПЦИя, ЕСЛИ УСТАНАВЛИВАЮТСя ЖИВИТЕЛЬНЫЕ ЭМОЦИОНАЛЬНЫЕ СВяЗИ С МИРОМ.
ДЛя ЭТОГО НАДО ВЗАИМОДЕЙСТВОВАТЬ С МИРОМ СВОЕЙ СЕМЬИ, С ОКРУЖАЮЩИМ МИРОМ
ТАК, чТОБЫ ВОЗМОЖНОСТИ УчИТЕЛЬСТВА И НАСТАВНИчЕСТВА ПЕРЕЖИВАЛИСЬ
ОКРУЖАЮЩИМИ КАК НЕОБХОДИМЫЕ. ЭТО ОДИН ИЗ ПУТЕЙ ПОНИМАНИя СТРЕССА ЖИЗНИ,
ОДИН ИЗ ПУТЕЙ ПРОТИВОСТОяНИя ЕМУ И УПРАВЛЕНИя ИМ.

В ГЕРОНТОЛОГИИ ДАНО ОТМЕчЕНО, чТО У МУЖчИН СТАРШЕ 40 ЛЕТ НАчИНАЮТСя
ПРОБЛЕМЫ С СОБЛЮДЕНИЕМ ПРИНЦИПОВ ГИГИЕНЫ. ГИГИЕНИчЕСКИЕ ПРОЦЕДУРЫ НЕ
ТОЛЬКО ПОДДЕРЖИВАЮТ чИСТОТУ, НО И СТИМУЛИРУЮТ КРОВООБРАЩЕНИЕ В КОЖЕ, чЕМ
ПОДДЕРЖИВАЮТ ЕЕ ТОНУС И СКАЗЫВАЮТСя НА ОБЩЕМ САМОчУВСТВИИ.

В ЛЮБОЙ ВОЗРАСТНОЙ ГРУППЕ ЗДОРОВЫХ ЛЮДЕЙ БОЛЬШЕ, чЕМ БОЛЬНЫХ, А
СООТВЕТСТВУЮЩИЙ ОБРАЗ ЖИЗНИ ДЕЙСТВЕННО ПРЕДУПРЕЖДАЕТ ПОяВЛЕНИЕ БОЛЕЗНЕЙ.

ПСИХОЛОГИя СТАРчЕСКОГО ВОЗРАСТА

СОВРЕМЕННАя МЕДИЦИНА, В ТОМ чИСЛЕ ГЕРИАТРИя, ЗАНИМАЮЩАяСя ЛИЦАМИ
ПОЖИЛОГО ВОЗРАСТА, НЕСЕ ОГРОМНУЮ НАГРУЗКУ, чАСТЬ КОТОРОЙ МОЖНО УСТУПИТЬ
ПСИХОЛОГИИ. В ПРАКТИКЕ ОТЕчЕСТВЕННОЙ ПСИХОТЕРАПИИ ЕСТЬ ПРЕКРАСНЫЙ ОПЫТ
РАБОТЫ С ЛИЦАМИ СТАРШЕ СЕМИДЕСяТИ ЛЕТ, А НЕТОЛЬКО БОЛЕЕ МОЛОДЫМИ.

ВМЕСТЕ С ТЕМ НАДО ОТМЕТИТЬ, чТО В СОЗНАНИИ БОЛЬШИНСТВА ЛЮДЕЙ
СТАРОСТЬ ПРОчНО СЛИЛАСЬ С ОБЛИКОМ НЕМОЩНОГО чЕЛОВЕКА, А ЖАЛОБЫ НА БОЛЕЗНИ В
ПОЖИЛОМ ВОЗРАСТЕ яВЛяЮТСя чУТЬ ЛИ НЕ ПРОяВЛЕНИЕМ «ПРАВИЛА ОБЩЕНИя». СПРОС
НА МЕДИЦИНСКУЮ ПОМОЩЬ, ОСОБЕННО ЛЕКАРСТВЕННУЮ, ОГРОМЕН. ТОГДА КАК ИЗВЕСТНО, чТО чУТЬ ЛИ НЕ КАЖДОЕ ВТОРОЕ ЗАБОЛЕВАНИЕ НОСИТ ПСИХОСОМАТИчЕСКИЙ ХАРАКТЕР,
ТО ЕСТЬ ДОЛЖНО БЫТЬ АДРЕСОВАНО, СКОРЕЕ, НЕ ВРАчУ, А ПСИХОЛОГУ ИЛИ
ПСИХОТЕРАПЕВТУ.

ПОЖИЛЫЕ ЛЮДИ ПЫТАЮТСя ЗАВЛАДЕТЬ ВНИМАНИЕМ ОКРУЖАЮЩИХ ЗА СчЕТ СВОИХ
«БОЛячЕК». ЭТО ДАЛЕКО НЕ АСЕГДА НАИВНОЕ СРЕДСТВО, И ИСПОЛЬЗУЮТ ЕГО ЛЮДИ В
ПОЖИЛОМ ВОЗРАСТЕ ДЛя РЕШЕНИя ОДНОЙ ИЗ САМЫХ СЛОЖНЫХ ЖИЗНЕННЫХ ЗАДАч –
ЗАДАчИ ПЕРЕЖИВАНИя ВОЗРАСТАЮЩЕЙ ЗАВИСИМОСТИ ОТ ДРУГИХ ЛЮДЕЙ, ДЛя РЕШЕНИя
КОТОРОЙ НУЖНО УМЕНИЕ ВЫЖИВАТЬ ПРИ УМЕНЬШЕНИИ ФИЗИчЕСКИХ РЕСУРСОВ.

ОТ 30% ДО 50% ПОСТОяННЫХ ПОСЕТИТЕЛЕЙ ПОЛИКЛИНИК (ЛИЦА СТАРОГО
ВОЗРАСТА) ПО СУТИ ДЕЛА яВЛяЮТСя МНИМЫМИ БОЛЬНЫМИ. ИХ ОРГАНИчЕСКИЕ БОЛЕЗНИ –
СЛЕДСТВИЕ ЛОЖНЫХ УСТАНОВОК, НЕУДОВЛЕТВОРЕННЫХ АМБИЦИЙ, ЭМОЦИОНАЛЬНЫХ
СТРЕССОВ. НЕДАРОМ ГОВОРяТ «ВСЕ БОЛЕЗНИ ОТ НЕРВОВ».[5]

СТАРОСТЬ, КАК И ВСЕ В ЖИЗНИ, яВЛЕНИЕ ДАЛЕКО НЕ ОДНОЗНАчНОЕ. ЖАЖДА
ЖИЗНИ, КОТОРУЮ МОЖЕТ ПРОяВИТЬ чЕЛОВЕК, МОЖЕТ ИМЕТЬ НЕ ТОЛЬКО СОЗИДАТЕЛЬНОЕ
ДЛя САМОЙ ЖИЗНИ СОДЕРЖАНИЕ. ПРИХОДИТСя ГОВОРИТЬ ПО ОТНОШЕНИЮ К СТАРИКАМ И
ОБ ОчЕНЬ СЛОЖНОЙ ПРОБЛЕМЕ – ПРОБЛЕМЕ ГРАНИЦ ПСИХИчЕСКОЙ РЕАЛЬНОСТИ. ДЛя
ЭТОГО ВОЗРАСТА ОНА МОЖЕТ СТАТЬ БОЛЕЗНЕННО НАПРяЖЕННОЙ ИЗ-ЗА УВЕЛИчИВАЮЩЕЙСя
ЗАВИСИМОСТИ ОТ ДРУГИХ ЛЮДЕЙ. ЭТО ПРИВОДИТ К ПОяВЛЕНИЮ ДОСТАТОчНО
РАСПРОСТРАНЕННОГО яВЛЕНИя, КОТОРОЕ МОЖНО НАЗВАТЬ «СИНДРОМОМ МУчЕНИКА». ДЛя
ТАКОГО чЕЛОВЕКА чАСТО ЛУчШИЙ СПОСОБ ДОБИТЬСя ЖИЗНЕННОГО УСПЕХА СВяЗАН С
ПРОИГРЫШЕМ. КЛАССИчЕСКИЙ ПРИМЕР «СИНДРОМА МУчЕНИКА» – чЕЛОВЕК, СТРАДАЮЩИХ
ОТ БОЛЕЗНЕЙ, РЕАЛЬНЫХ И МНИМЫХ, ВКЛЮчАЮЩИЙ В СВОИ МУчИТЕЛЬНЫЕ ПЕРЕЖИВАНИя
ВСЕХ ВОКРУГ.

ЧАЩЕ ВСЕГО ЭТО БЫВАЕТ С ОДИНОКИМИ СТАРЕЮЩИМИ МАТЕРяМИ, КОТОРЫЕ
ПРОяВЛяЮТ УДИВИТЕЛЬНУЮ ИЗОБРЕТАТЕЛЬНОСТЬ, чТОБЫ ВСЕМИ СИЛАМИ ВОЗДЕЙСТВОВАТЬ
НА ЖИЗНЬ СВОИХ ВЗРОСЛЫХ ДЕТЕЙ. ТИПИчНОСТЬ ТАКИХ ИСТОРИЙ, БЕЗЖАЛОСТНОСТЬ
ПОВЕДЕНИя СТАРЕЮЩЕЙ ЖЕНЩИНЫ БЫВАЕТ ПОТРяСАЮЩЕЙ – ДУМАя ТОЛЬКО О СЕБЕ,
ОХВАчЕННАя СТРАХОМ ОДИНОчЕСТВА, ОНА БЕЗЖАЛОСТНО МОЖЕТ РАЗБИТЬ ЖИЗНЬ
СОБСТВЕННОГО РЕБЕНКА. НЕВАЖНО ДАЖЕ, СЫН ЭТО ИЛИ ДОчЬ.

УВЕЛИчЕНИЕ ЗАВИСИМОСТИ ОТ ДРУГИХ ЛЮДЕЙ – ПСИХОЛОГИчЕСКАя ЗАДАчА,
ТРЕБУЮЩАя РЕШЕНИя. ТАКОГО РЕШЕНИя, КОТОРОЕ НЕ ТОЛКАЛО БЫ СТАРЕЮЩЕГО чЕЛОВЕКА В БЕЗДНУ ОТчАяНИя, А ПОДДЕРЖИВАЛО ВНЕМ чУВСТВО СОБСТВЕННОЙ
ЗНАчИМОСТИ. ДОСТОЙНЫЕ ВАРИАНТЫ РЕШЕНИя ТАКОЙ ЗАДАчИ СУЩЕСТВУЮТ, ДАЛЕКО НЕ
ВСЕГДА ИХ МОЖНО УВИДЕТЬ. НО яСНЫЕ, СПОКОЙНЫЕ ГЛАЗА СТАРИКОВ ГОВОРяТ ОБ ИХ
СУЩЕСТВОВАНИИ КРАСНОРЕчИВЕЕ МНОГИХ НАУчНЫХ ФАКТОВ.

СТАРИКИ, ПРОСяЩИЕ МИЛОСТЫНЮ, НЕ РЕДКОСТЬ НА НАШИХ УЛИЦАХ; СТАРИКИ,
УГАСАЮЩИЕ В НИЩЕТЕ И ОДИНОчЕСТВЕ, ЗАБЫТЫЕ ВСЕМИ. МЫ ПРОВОЗГЛАСИЛИ
КРИТЕРИЕМ ИСТИНЫ СИЛУ РАЗРУШЕНИя. УМ – ФИЛОСОФИя ЖИЗНИ – РОЖДАЕТСя НЕ
ТОЛЬКО В ДЕЙСТВИИ, НО И В СОЗЕРЦАНИИ, НЕ ТОЛЬКО В ПРИКАЗЕ, НО И В ДИАЛОГЕ,
НЕ ТОЛЬКО В ЭГОЦЕНТРИЗМЕ «я ДУМАЮ», НО И В чУВСТВЕ ОТВЕТСТВЕННОСТИ – «МЫ
ЖИВЕМ…».

ЕСЛИ ВОСПРИНИМАТЬ чЕЛОВЕКА ТОЛЬКО ПО ОДНОМУ ПРИЗНАКУ ВОЗРАСТА, ТО
ОТ ЕГО ЭКЗИСТЕНЦИАЛЬНОСТИ НЕ ОСТАНЕТСя НИчЕГО. ЕСЛИ ЛИШИТЬ ЕГО СВяЗИ С
ДРУГИМИ ЛЮДЬМИ, ТО В СВОЕЙ КОСМИчЕСКОЙ РОБИНЗОНАДЕ ОН НЕ ОЩУТИТ НИчЕГО,
КРОМЕ ТОЙ ЖЕ КОСМИчЕСКОЙ ТОСКИ, РАЗРУШАЮЩЕЙ ЕГО СОЗНАНИЕ БЕЗ НАДЕЖДЫ НА
ВОССТАНОВЛЕНИЕ.

БОЛЬШАя НЕЖНОСТЬ И ТЕРПИМОСТЬ, ОТЛИчАЮЩАя ПО БОЛЬШЕЙ чАСТИ
ОТНОШЕНИЕ ПОЖИЛЫХ ЛЮДЕЙ К ДЕТяМ, чАСТО ПОДДЕРЖИВАЕТ ЭТОТ ПРОЦЕСС ЗАМЕНЫ
ОТЦА ДЕДОМ. ВПОСЛЕДСТВИИ, КОГДА РЕБЕНОК ПОДРАСТАЕТ, ТО ЭТА АССОЦИАЦИя, УЖЕ
УСПЕВШАя УСТАНОВИТЬСя, ЕЩЕ БОЛЕЕ УСИЛИВАЕТСя, ТАК КАК ТЕПЕРЬ СХОДСТВО ОТЦА
С СОХРАНИВШИМСя В ВОСПОМИНАНИИ ОБРАЗОМ ДЕДА СТАНОВИТСя ЕЩЕ БОЛЬШЕ. ВСЕ ЭТО
ВЕРНО И В ОТНОШЕНИИ ДЕВОчЕК.

НЕОДНОКРАТНО КОНСТАТИРОВАЛОСЬ, ДО КАКОЙ СТЕПЕНИ МАЛЬчИК ИНОЙ РАЗ
«ВЫХОДИТ» В ДЕДА (В ОТНОШЕНИИ ХАРАКТЕРА ИЛИ НЕКОТОРОГО ОБЩЕГО НАПРАВЛЕНИя
УМА ИЛИ В НЕКОТОРЫХ МЕЛОчАХ МАНЕРЫ ДЕРЖАТЬСя). С ОСОБОЙ яРКОСТЬЮ ЭТО
СКАЗАЛОСЬ ПРИ ИЗУчЕНИИ ГЕНИАЛЬНОСТИ: ВЫяСНИЛОСЬ, чТО ГОРАЗДО чАЩЕ, чЕМ
ГЕНИАЛЬНОСТЬ В ДВУХ СМЕЖНЫХ ПОКОЛЕНИяХ, СУЩЕСТВУЮТ ДВА РяДА:
«ПОСРЕДСТВЕННОСТЬ – ГЕНИЙ – ПОСРЕДСТВЕННОСТЬ» И «ГЕНИЙ – ПОСРЕДСТВЕННОСТЬ –
ГЕНИЙ».

ДЛя ВНУКА МОЖЕТ СТАТЬ ПРЕДМЕТОМ ГЛУБОчАЙШЕГО ИНТЕРЕСА ЛИчНОСТЬ
ДЕДА. ВСЕ ЭТО В ОДИНАКОВОЙ МЕРЕ ОТНОСИТСя НЕ ТОЛЬКО К ГЕНИАЛЬНОСТИ, НО И К
ДРУГИМ КАчЕСТВАМ: ОСОБЕННО ХОРОШИЙ ПРИМЕР – ПЬяНСТВО.

СТАРИКИ МОГУТ И ДОЛЖНЫ ДЛя РАСТУЩЕГО чЕЛОВЕКА БЫТЬ ИСТОчНИКОМ
ЖИЗНЕННОЙ ФИЛОСОФИИ – НЕ АБСТРАКТНОЙ, А КОНКРЕТНО ВОПЛОЩЕННОЙ В ИХ
СОБСТВЕННОЙ ЖИЗНИ. ОБЩЕНИЕ С НИМИ НЕЗАМЕНИМО НИчЕМ, ТАК КАК ОНИ
ОСУЩЕСТВЛяЮТ ТУ СВяЗЬ ВРЕМЕН, БЕЗ КОТОРОЙ НЕВОЗМОЖНО САМО ЗНАНИЕ ОБ
ОСУЩЕСТВИМОСТИ ЖИЗНИ В ЛЮБОМ ВОЗРАСТЕ. ЭТО ОчЕНЬ ХОРОШО УМЕЛИ ВЫРАЗИТЬ
ГЕНИАЛЬНЫЕ СТАРИКИ чЕЛОВЕчЕСТВА.

ГЕНИАЛЬНЫЕ СТАРИКИ САМИ ПОДВОДИЛИ ИТОГИ СВОЕЙ ЖИЗНИ, ИСПОЛЬЗУя ТОТ
ВИД ТВОРчЕСТВА, КОТОРЫМ ОНИ ЗАНИМАЛИСЬ ВСЮ ЖИЗНЬ. ЭТО НЕ ТОЛЬКО РЕШЕНИЕ
ВАЖНЕЙШЕЙ ПСИХОЛОГИчЕСКОЙ ЗАДАчИ СТАРОСТИ – ПОДВЕДЕНИЕ ЖИЗНЕННЫХ ИТОГОВ, НО
И ДИАЛОГ СО ВРЕМЕНЕМ. ОЦЕНКА СОБСТВЕННОЙ ЖИЗНИ, ПОДВЕДЕНИЕ ЕЕ ИТОГОВ ДАЛЕКО
НЕ ПРАЗДНОЕ ЗАНяТИЕ ДЛя СТАРЫХ ЛЮДЕЙ – ЭТО ИЗ ЖИЗНЕННАя ЗАДАчА, РЕШЕНИЕ
КОТОРОЙ БУДЕТ СКАРШИВАТЬ СООТВЕТСТВУЮЩИМИ чУВСТВАМИ ДНИ.

ДОЛГОЛЕТИЕ И ДОЛГОЖИТЕЛИ

ОСНОВНАя ПРОБЛЕМА ГЕРОНТОЛОГИИ БЫЛА СФОРМУЛИРОВАННА ЕЩЕ В ТРИДЦАТЫЕ
ГОДЫ XX ВЕКА АКАДЕМИКОМ А.А. БОГОМОЛЬЦЕМ – ЭТО ИЗУчЕНИЕ СТАРЕНИя ОРГАНИЗМА
С ЦЕЛЬЮ ПРОФИЛАКТИКИ ЕГО ПРЕЖДЕВРЕМЕННОГО СТАРчЕСКОГО УВяДАНИя. РОССИЙСКИЕ
УчЕНЫЕ УСТАНОВИЛИ, чТО чЕЛОВЕК СОХРАНяЕТ СПОСОБНОСТЬ К АКТИВНОЙ
ДЕяТЕЛЬНОСТИ И АДАПТАЦИИ ДО ТЕХ ПОР, ПОКА ОН ПОЛУчАЕТ СООТВЕТСТВУЮЩИЕ
НАГРУЗКИ, НА КОТОРЫЕ НУЖНО РЕАГИРОВАТЬ. В СОВРЕМЕННОЙ НАУКЕ О СТАРОСТИ
ЦЕНТРАЛЬНОЕ МЕСТО ЗАНИМАЕТ КОНКРЕТНО-ПРАКТИчЕСКАя ЗАДАчА ПОДДЕРЖАНИя ЖИЗНИ чЕЛОВЕКА НА ОПРЕДЕЛЕННОМ СТАБИЛЬНОМ УРОВНЕ, РАСШИРЕНИя СРОКОВ
ИНДИВИДУАЛЬНОЙ ЖИЗНИ, ИЗМЕНЕНИя СРОКОВ НАСТУПЛЕНИя НЕТРУДОСПОСОБНОЙ
СТАРОСТИ И САМОГО ХАРАКТЕРА СТАРЕНИя. В СОВРЕМЕННОМ МИРЕ чЕЛОВЕК, ДОСТИГНУВ
ВОЗРАСТА 70-80 ЛЕТ, СТОИТ В ПРЕДДВЕРИИ БИОЛОГИчЕСКОГО ЛИМИТА ВРЕМЕНИ,
ОПРЕДЕЛяЕМОГО ВИДОВЫМИ, НАСЛЕДСТВЕННЫМИ И ИНДИВИДУАЛЬНЫМИ СВОЙСТВАМИ.

ТЕМ ВАЖНЕЕ СТАНОВИТСя ИССЛЕДОВАНИЕ ФАКТОВ И ФАКТОРОВ чЕЛОВЕчЕСКОГО
ДОЛГОЛЕТИя И ДОЛГОЖИТЕЛЬСТВА, ТО ЕСТЬ ВОЗРАСТА СВЫШЕ 90 ЛЕТ.

ПРИ ИССЛЕДОВАНИИ ФЕНОМЕНА ДОЛГОЖИТЕЛЬСТВА И АНАЛИЗЕ ПРИРОДНО-
ЭКОЛОГИчЕСКИХ, КЛИМАТИчЕСКИХ ФАКТОРОВ УчЕНЫЕ УКАЗЫВАЮТ НА ОСОБОЕ ЗНАчЕНИЕ
ВЫСОКОГОРЬя, ПОСКОЛЬКУ ИМЕННО В ГОРНЫХ РАЙОНАХ ДОЛГОЖИТЕЛИ ВСТРЕчАЮТСя
НАИБОЛЕЕ чАСТО. НА ЗЕМНОМ ШАРЕ ИЗВЕСТНЫ ТРИ ГОРНЫХ МЕСТА, ЗНАМЕНИТЫХ СВОИМИ
ДОЛГОЖИТЕЛяМИ: КАВКАЗ, ВИЛЬКАМБАМБА В ЮЖНОЙ АМЕРИКЕ, ХУНЗА В ГИМАЛАяХ
(ПАКИСТАН).

ОТМЕчАЕТСя ЗНАчЕНИЕ ФИЗИОМОРФОЛОГИчЕСКИХ ОСОБЕННОСТЕЙ. ДОЛГОЖИТЕЛИ
– ЭТО, КАК ПРАВИЛО, ХУДЫЕ АКТИВНЫЕ ЛЮДИ, ЛЮБИТЕЛИ СВЕЖЕГО ВОЗДУХА, У НЕТ
СТАРчЕСКИХ НЕДУГОВ, ОРГАНИчЕСКИХ ЗАБОЛЕВАНИЙ. ЖИЗНЬ ЗАВЕРШАЕТСя
ЕСТЕСТВЕННЫМ ОБРАЗОМ.

ОСОБОЕ ЗНАчЕНИЕ В КАчЕСТВЕ ФАКТОРА, ПРОТИВОСТОяЩЕГО ИНВОЛЮЦИИ В
ЦЕЛОМ И СПОСОБСТВУЮЩЕГО АКТИВНОМУ ДОЛГОЛЕТИЮ чЕЛОВЕКА, ИМЕЕТ ЕГО ТВОРчЕСКАя
ДЕяТЕЛЬНОСТЬ.

ВЫСОКИЙ ТВОРчЕСКИЙ ПОТЕНЦИАЛ В ПЕРИОД ГЕРОНТОГЕНЕЗА ОБУСЛОВЛЕН
РяДОМ ФАКТОРОВ, В ТОМ чИСЛЕ ПСИХОЛОГИчЕСКИХ, КОТОРЫЕ ДЕЙСТВУЮТ НА
ПРОТяЖЕНИИ ВСЕГО ЖИЗНЕННОГО ПУТИ чЕЛОВЕКА. К чИСЛУ НАИБОЛЕЕ ТИПИчНЫХ
ОСОБЕННОСТЕЙ ТВОРчЕСКИХ ЛЮДЕЙ ОТНОСИТСя ШИРОТА ИХ ИНТЕРЕСОВ. У ЛИЦ,
ЗАНИМАЮЩИХСя ТВОРчЕСКИМ ТРУДОМ, ПРОИСХОДИТ МОБИЛИЗАЦИя РАЗЛИчНЫХ ФУНКИЙ,
ВКЛЮчЕНИЕ ИХ В ОБЩУЮ СТРУКТУРУ ИНТЕЛЛЕКТА КАК ЦЕЛОСТНОГО ОБРАЗОВАНИя,
УСТОЙчИВО ПРОТИВОСТОяЩЕГО ПРОЦЕССУ СТАРЕНИя. ТВОРчЕСТВО ПРЕДПОЛАГАЕТ
ВЫРАЖЕННОЕ В МАКСИМАЛЬНОЙ СТЕПЕНИ ЕДИНСТВО ЛИчНОСТИ И СУБЪЕКТА
ДЕяТЕЛЬНОСТИ. ТВОРчЕСКАя ЛИчНОСТЬ ОРИЕНТИРОВАННА НА ВКЛАД, ПОЛЕЗНЫЙ НЕ
ОТДЕЛЬНЫМ ГРУППАМ, А ОБЩЕСТВУ В ЦЕЛОМ, И чЕМ МАСШТАБНЕЕ ЛИчНОСТЬ, ТЕМ В
БОЛЬШЕЙ СТЕПЕНИ ВЫРАЖЕНА ЕЕ ОРИЕНТАЦИя НА БУДУЩЕЕ, НА СОЦИАЛЬНЫЙ ПРОГРЕСС.

ТВОРчЕСКАя ДЕяТЕЛЬНОСТЬ В ИЗВЕСТНОЙ МЕРЕ ВЫСТУПАЕТ В КАчЕСТВЕ
ФАКТОРА НЕ ТОЛЬКО ПРСИХОЛОГИчЕСКОГО И СОЦИАЛЬНОГО, НО И БИОЛОГИчЕСКОГО
ДОЛГОЛЕТИя.

ПОБОЛЬШЕ БЫ СРЕДИ НАС БЫЛО ТАКИХ СТАРИКОВ, КАКИЕ ЖИВУТ НА КАВКАЗЕ,
ГДЕ ДОЛГОЖИТЕЛЬСТВО СУЩЕСТВУЕТ КАК НОРМАЛЬНОЕ БЫТОВОЕ яВЛЕНИЕ. ЕСТЬ КНИГА
ПОЛЫ ГАРБ ПОД НАЗВАНИЕМ «ДОЛГОЖИТЕЛИ», В КОТОРОЙ ОНА ИСПОЛЬЗУЕТ ДАННЫЕ Г.В.
СТАРОВОЙТОВОЙ И СВОИ СОБСТВЕННЫЕ ИССЛЕДОВАНИя. СЛЕДУЮЩИЕ яВЛЕНИя ПРИВЛЕКАЮТ
ВНИМАНИЕ:
V СТАРЫЕ ЛЮДИ, В ТОМ чИСЛЕ СТАРШЕ 90 ЛЕТ, ЕЖЕДНЕВНО БЕСЕДУЮТ С

РОДСТВЕННИКАМИ И БЛИЖАЙШИМИ СОСЕДяМИ, ПО КРАЙНЕЙ МЕРЕ РАЗ В НЕДЕЛЮ

ВСТРЕчАЮТСя СО СВОИМИ ДРУЗЬяМИ. ЦЕЛЬ БОЛЬШЕЙ чАСТИ БЕСЕД МОЛОДЕЖИ И ЛЮДЕЙ

СРЕДНЕГО ВОЗРАСТА СО СТАРИКАМИ – ПОЛУчИТЬ СОВЕТ ПО ВАЖНЫМ ВОПРОСАМ

СОВРЕМЕННОЙ ЖИЗНИ;
V СТАРИКИ В АБХАЗИИ ПОЛЬЗУЮТСя БОЛЬШИМ УВАЖЕНИЕМ, чТО УКРЕПЛяЕТ В НИХ СТОЛЬ яРКО ВЫРАЖЕННОЕ чУВСТВО СОБСТВЕННОГО ДОСТОИНСТВА;
V СТРЕМЛЕНИЕ БЫТЬ ЗДОРОВЫМ, ОТСУТСТВИЕ ПРИВЫчКИ ЖАЛОВАТЬСя НА БОЛЕЗНИ,

ОТСУТСТВИЕ ИНТЕРЕСА К БОЛЕЗНяМ (ИЗВЕСТНО, чТО САМООЦЕНКА ВОЗМОЖНОСТЕЙ

СОБСТВЕННОЙ КОНчИНЫ яВЛяЕТСя ПОРОЖДЕНИЕМ ДЕПРЕССИИ ИЛИ ДРУГИМИ

ЭМОЦИОНАЛЬНЫМИ ОСЛОЖНЕНИяМИ);
V У СТАРИКОВ АБХАЗИИ НЕТ ПРИЗНАКОВ ДЕПРЕССИИ, чАСТО яВЛяЮЩЕЙСя ПРИчИНОЙ

СТАРчЕСКОГО МАРАЗМА;
V МНОГООБРАЗИЕ ИНТЕРЕСОВ, ЖЕЛАНИЕ ЖИТЬ ПОЛНОЙ ЖИЗНЬЮ;
V ЭТО ЛЮДИ С ОСОБЫМ чУВСТВОМ ЮМОРА, СТРЕМЛЕНИЕМ ВСЕГДА БЫТЬ В ОКРУЖЕНИИ

ДРУГИХ ЛЮДЕЙ;
V ДОЛГОЖИТЕЛИ СКЛОННЫ ВОСПРИНИМАТЬ ВСЕ, чТО ПРОИСХОДИТ В ИХ ЖИЗНИ,

РЕЗУЛЬТАТОМ ИХ СОБСТВЕННЫХ ДЕЙСТВИЙ, А НЕ КАКИХ-ТО ВНЕШНИХ СИЛ.

ЗАКЛЮчЕНИЕ

ИНТЕРЕС чЕЛОВЕКА К САМОМУ СЕБЕ ЕСТЕСТВЕНЕН И ОБОСНОВАН. ИНТЕРЕС К
ДРУГИМ ЛЮДяМ чАСТО ИМЕТ СОВСЕМ ДРУГИЕ ПРИчИНЫ, И РАЗНООБРАЗИЕ ИХ СТОЛЬ ЖЕ
ВЕЛИКО, КАК И РАЗНООБРАЗИЕ чЕЛОВЕчЕСКИХ СУДЕБ. НАУКА ПЫТАЕТСя АНАЛИЗИРОВАТЬ
ЖИЗНЬ ЛЮДЕЙ, ОРГАНИЗУя НЕПОСРЕДСТВЕННЫЙ ЖИВОЙ ИНТЕРЕС ЛЮДЕЙ ДРУГ К ДРУГУ С
ПОМОЩЬЮ ТЕОРИЙ, КАТЕГОРИЙ, ПОНяТИЙ И ДРУГИХ СРЕДСТВ И СПОСОБОВ МЫШЛЕНИя,
КОТОРЫМИ ОБЛАДАЮТ ЛЮДИ НАУКИ.

ЖИЗНЬ УСТРОЕНА ТАК, чТО РАНО ИЛИ ПОЗДНО ЛЮБОЙ ИЗ НАС СТАЛКИВАЕТСя С
ЖИЗНЕННОЙ СИТУАЦИЕЙ, КОТОРАя ЗАСТАВЛяЕТ ОБСУЖДАТЬ, СТАВИТЬ, ФОРМУЛИРОВАТЬ
ВОПРОСЫ.

ОТВЕТЫ МОГУТ БЫТЬ САМЫЕ РАЗНЫЕ, НО ВСЕ ОНИ БУДУТ ОТНЕСЕНЫ К ТОМУ
ПЕРИОДУ ЖИЗНИ, КОТОРЫЙ чЕЛОВЕК ПЕРЕЖИВАЕТ. А ПЕРИОДЫ МОГУТ БЫТЬ РАЗНЫЕ –
КРИТИчЕСКИЕ, СЕНЗИТИВНЫЕ, СТАБИЛЬНЫЕ. КАЖДЫЙ ПЕРИОД ИМЕЕТ СВОЕ
ПРОИСХОЖДЕНИЕ И, В ИЗВЕСТНОМ СМЫСЛЕ, МОЖЕТ БЫТЬ ПРЕДСКАЗАН ДАЖЕ САМИМ чЕЛОВЕКОМ, ЕСЛИ ОН НАУчИЛСя АНАЛИЗИРОВАТЬ СВОЮ ЖИЗНЬ. ВОЗМОЖНОСТЬ АНАЛИЗА
СВОЕЙ И чУЖОЙ ЖИЗНИДАЕТ ВОЗРАСТНАя ПСИХОЛОГИя.

СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ:

1. АБРАМОВА Г. С. «ВОЗРАСТНАя ПСИХОЛОГИя»
ЕКАТЕРИНБУРГ, 1999Г.

2. ГЕМЕЗО М. В., ГЕРАСИМОВА В. С., ГОРЕЛОВА Г. Г., ОРЛОВА Л. М.,
«ВОЗРАСТНАя ПСИХОЛОГИя: ОТ МОЛОДОСТИ ДО СТАРОСТИ», МОСКВА, 1999Г.

3. АМОСОВ Н. М. «ПРЕОДОЛЕНИЕ СТАРОСТИ», МОСКВА, 1999Г.

————————
[1] ТОМАС ХАННА «ИСКУССТВО НЕ СТАРЕТЬ. (КАК ВЕРНУТЬ ГИБКОСТЬ И ЗДОРОВЬЕ)
СПБ.,1996Г. (СЕРИя «ИСЦЕЛИ СЕБя САМ»).
[2] ТАБЛИЦА ХОЛМСА И РАНГЕ, ПО КОТОРОЙ ВЫВОДИТСя СРЕДНЕЕ АРИФМЕТИчЕСКОЕ ИЗ
СУММЫ БАЛЛОВ, СООТВЕТСТВУЮЩИХ КАЖДОМУ СОБЫТИЮ, УКАЗАННОМУ В СПИСКЕ,
ПРОИЗОШЕДШИХ ЗА ПОСЛЕДНИЕ 2 ГОДА.
[3]ШАХМАТОВ Н.Ф. «ПСИХИчЕСКОЕ СТАРЕНИЕ: СчАСТЛИВОЕ И БОЛЕЗНЕННОЕ» М.,
1996Г.
[4] ЭЙДЕМИЛЛЕР Э.Г., ЮСТИЦКИЙ В.В. «СЕМЕЙНАя ПСИХОТЕРАПИя» Л., 1990Г.
[5] А.В. ТОЛСТЫХ. «НА ЕДИНЕ СО ВСЕМИ: О ПСИХОЛОГИИ ОБЩЕНИя»., МН., 1990Г.

Шпаргалка: Административное право как отрасль права и как наука

АДМИНИСТРАТИВНОЕ ПРАВО КАК ОТРАСЛЬ ПРАВА И КАК НАУКА

Государственное управление

Государственное управление —

разновидность социального управления, подзаконная деятельность государственных органов исполнительно-распорядительного характера по реализации единой государственной власти.

Органы государственного управления (субъекты государственного управления) — государственные органы, осуществляющие управленческую деятельность в рамках государственного управления.

Исполнительные органы — субъекты исполнительной власти, а также органы управления, действующие за пределами практической реализации исполнительной власти (например, исполнительные органы системы местного самоуправления, органы управления жизнью предприятий, учреждений, общественных объединений, коммерческих структур).

Исполнительная власть представляет собой относительно самостоятельную ветвь (вид, разновидность) единой государственной власти Российской Федерации, тесно взаимодействующую с законодательной и судебной ее ветвями. Разделение властей нельзя абсолютизировать, доводя дело до признания полной независимости каждой ветви.

Органы государственного управления (субъекты государственного управления) — государственные органы, осуществляющие управленческую деятельность в рамках государственного управления.

Исполнительные органы — субъекты исполнительной власти, а также органы управления, действующие за пределами практической реализации исполнительной власти (например, исполнительные органы системы местного самоуправления, органы управления жизнью предприятий, учреждений, общественных объединений, коммерческих структур).

Предмет и метод административного права

Общественные отношения, регулируемые административным правом

Административное право

— отрасль правовой системы Российской Федерации, регулирующая общественные отношения, которые возникают в связи с организацией и функционированием системы исполнительной власти на всех национально-государственных и территориальных уровнях Российской Федерации Такого рода отношения, многообразные по своему характеру, и составляют предмет административного права.

Предмет административного права — общественные отношения, возникающие, как правило, на основе власти и подчинения, в рамках управленческой деятельности между субъектами исполнительной власти, с одной стороны, а с другой стороны, ими же или гражданами, государственными (негосударственными) предприятиями, учреждениями, организациями, общественными объединениями, профсоюзами и другими субъектами права. Управленческие отношения, регулируемые административным правом, многообразны. Так, в зависимости от особенностей участников выделяются следующие наиболее типичные их виды.

а) междусоподчиненными субъектами исполнительной власти, находящимися на различном организационно-правовом уровне (например, вышестоящие и нижестоящие органы);

б) между несоподчиненными субъектами исполнительной власти, находящимися на одинаковом организационно-правовом уровне (например, два министерства, администрация двух областей);

в) между субъектами исполнительной власти и находящимися в их организационном подчинении (ведении) государственными объединениями (корпорации, концерны и пр.), предприятиями и учреждениями;

г) между субъектами исполнительной власти и не находящимися в их организационном подчинении (ведении) государственными объединениями, предприятиями и учреждениями (по вопросам финансового контроля, административного надзора и т.п.);

д) между субъектами исполнительной власти и исполнительными органами системы местного самоуправления;

е) между субъектами исполнительной власти и негосударственными хозяйственными и социально-культурными объединениями, предприятиями и • учреждениями (коммерческие структуры и т.п.);

ж) между субъектами исполнительной власти и общественными объединениями; з) между субъектами исполнительной власти и гражданами.

Административное право — отрасль российской правовой системы, представляющая собой совокупность правовых норм, предназначенных для регулирования общественных отношений, возникающих в связи и по поводу практической реализации исполнительной власти (в более широком понимании — в процессе осуществления государственно-управленческой деятельности).

Система административного права и его принципы

Система административного права —

это совокупность правовых норм административного права, объединенных в правовые институты. Нормы административного права по конкретному содержанию регулируемых ими общественных отношений подразделяются на нормы, регулирующие управленческие отношения общего характера, т.е. общие для всего управления эти нормы составляют первую (общую) часть, нормы, регулирующие общественные отношения в той или иной сфере или отрасли управления, они составляют вторую (особенную) часть, и нормы, регулирующие общественные отношения в сфере административно-юрисдикционной деятельности, составляющие третью часть).

Принципы административного права, т.е. основополагающие идеи, требования, выражающие сущность административного права. К числу основных принципов относятся:

демократизм нормотворчества и реализации права

равенство граждан перед законом и правоприменителем

взаимная ответственность государства и личности

федерализм

гуманизм

законность

Источники административного права

Источники административного права — это конкретные формы его выражения. Нормы административного права содержатся в различных по своему характеру и значению юридических актах.

Источниками административного права являются акты государственных органов (законы и подзаконные акты), в которых содержатся нормы административного права. Характерным для отрасли административного права является наличие множества источников юридических норм.

К источникам административного права относятся:

законы (Конституция Российской Федерации и конституции республик в составе России, конституционные законы, кодексы, федеральные законы)

постановления Государственной Думы и постановления Совета Федерации

акты (законы, решения, постановления) представительных органов субъектов федерации

Понятие, структура и виды административно-правовых норм

Норма административного права,

как и норма любой другой отрасли права, представляет собой правило общего характера, определенную меру (масштаб) должного или возможного поведения, установленную государством и охраняемую специальными государственными средствами.

Административно-правовая норма — это норма права, регулирующая общественные отношения в сфере государственного управления, а также отношения управленческого характера, возникающие в иных областях государственной деятельности.

Виды административно-правовых норм:

материальные и процессуальные

обязывающие, уполномочивающие, запретительные и поощрительные

общероссийские, территориальные, межтерриториальные и местные

срочные и бессрочные

Элементами (составными частями) административно-правовых отношений являются: субъекты, объекты и юридические факты.

Субъектом административно-правового отношения называется тот, кто наделен административными правами и обязанностями. Субъектами административно-правовых отношений являются:

граждане России

иностранные граждане и лица без гражданства

государственные органы, их структурные подразделения, предприятия, учреждения и иные государственные организации

общественные (негосударственные) объединения

служащие государственных органов и организаций, служащие общественных (негосударственных) объединений

представители общественных формирований, наделенные административными обязанностями и правами

Объект административно-правового отношения — это то, по поводу чего возникает правоотношение -действие, поведение субъекта права.

Юридические факты являются основанием возникновения, изменения или прекращения административно-правовых отношений, т.е. это такие факты, с наличием которых законодатель связывает возникновение, изменение и прекращение правовых отношений.

По соотношению прав и обязанностей участников административно-правовые отношения делятся на две группы :

1 ) отношения, в которых один из участников подчинен другому (вертикальные правоотношения);

2) отношения, участники которых не находятся в подчинении друг у друга (горизонтальные правоотношения).

Наука административного права исследует:

правовое положение граждан (физических лиц) в сфере государственного управления;

правовой статус органов государственного управления;

правовое положение негосударственных объединений в сфере управления, предприятий, учреждений, организаций, юридических лиц;

административно-правовой статус государственных и общественных служащих;

правовые формы и методы управления;

способы обеспечения законности и дисциплины в государственном управлении;

административный процесс и его виды;

системы общего, отраслевого и межтерриториального управления и регулирование управления в указанныхсистемах нормами административного права;

административно-юррисдикционную деятельность государства.

СУБЪЕКТЫ АДМИНИСТРАТИВНОГО ПРАВА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ

Понятие и система субъектов административного права

Под субъектом административного права понимается физическое лицо или организация, которые в соответствии с действующим законодательством Российской Федерации могут быть участниками (сторонами) регулируемых административным правом управленческих общественных отношений. Круг таких субъектов многообразен. Главное, что объединяет их — это то, что они обладают особым юридическим качеством, а именно административной правоспособностью.

Административная правоспособность — проявление общей правоспособности. т.е. установленной и охраняемой государством правовыми нормами возможности данного субъекта (гражданина, исполнительного органа и т.п.) вступать в различного рода правовые отношения. Это — способность приобретать соответствующий комплекс юридических обязанностей и прав и нести ответственность за их реализацию.

Субъекты административного права могут быть индивидуальными и коллективными.

Административная правоспособность гражданина — способность гражданина РФ иметь права и обязанности в сфере реализации исполнительной власти. Она возникает с момента рождения гражданина и прекращается с его смертью.

Административная дееспособность гражданина — способность гражданина РФ своими личными действиями реализовать свои права и осуществлять свои обязанности в сфере исполнительной власти. В полном объеме наступает в 16 лет.

Административно-правовые гарантии прав граждан

Организационно-правовые гарантии прав граждан —

судебная защита, контрольная деятельность органов исполнительной власти и местного самоуправления, деятельность комиссии по правам человека, деятельность профсоюзов, право граждан на необходимую оборону.

Административно-правовой статус иностранных граждан

и лиц без гражданства

Законодательство различает иностранных граждан, постоянно проживающих в Российской Федерации, и временно пребывающих на территории Российской Федерации, связывая с этим определенные правовые последствия. Иностранные граждане, постоянно проживающие на территории Российской федерации, граждане, имеющие разрешение и вид на жительство, выданное органами внутренних дел. Временно пребывающие иностранные граждане, находящиеся на территории Российской федерации на ином законном основании. Постоянно проживающие иностранные граждане имеют больший объем прав в некоторых областях, чем временно пребывающие (например, в вопросах трудовой деятельности, социального обеспечения).

Понятие и административно-правовой статус

органов исполнительной власти

Орган исполнительной власти (орган государственного управления, администрации) — целостное, структурно оформленное самостоятельное социальное образование, обладающее функциональной самостоятельностью и осуществляющее исполнительную деятельность в сфере государственного управлении.

Компетенция органа исполнительной власти — система полномочий этого органа по осуществлению исполнительной власти — права и обязанности по выполнению закрепленных за ним функций.

В соответствии с принципом федерализма действующая система исполнительной власти:

федеральные органы исполнительной власти Российской Федерации

органы исполнительной власти субъектов Российской Федерации -республик, краев, областей, городов федерального значения, автономной области, автономных округов

Понятие, виды и административно правовой статус

органов местного самоуправления

Местное самоуправление — это организационная форма осуществления населением власти на местах, которая призвана обеспечивать самостоятельное решение гражданами, проживающими на той или иной территории муниципального образования (города, сельского поселения и др.), вопросов местного значения, исходя из интересов населения, его исторических и иных местных традиций.

Органы местного самоуправления — муниципальные образования, решающие в рамках своей территории вопросы местного значения, осуществляя при этом функции управленческого характера.

Органы местного самоуправления не входят в систему органов государственной власти.

Формы осуществления местного самоуправления: местный референдум, муниципальные выборы, собрание (сход) граждан, народная правотворческая инициатива, обращения граждан в органы местного самоуправления, территориальное общественное самоуправление и другие формы участия населения в осуществлении местного самоуправления.

Понятие государственной службы, служащего и должности

Государственная служба трактуется в широком и узком смысле. Государственная служба в широком смысле — трудовая деятельность работников, выполнение ими служебных функций в государственных органах, на предприятиях, в учреждениях и организациях. В узком смысле под государственной службой понимается выполнение работниками служебных обязанностей в органах государственной власти (в государственном аппарате).

Посредством государственной службы реализуются задачи и функции государственных органов. Этот вид социальной деятельности носит государственно-властный характер и осуществляется гражданами, которые именуются государственными служащими, т.е. лицами, занимающими в установленном порядке ту или иную должность в государственном органе, на предприятии, в учреждении и иной государственной организации.

Государственная должность государственной службы — должность в аппарате государственного органа, отнесенная законом по своей категории к государственной службе.

Классификация государственных служащих

По характеру выполняемой работы служащие подразделяются на служащих государственных органов, осуществляющих задачи и функции государства, их труд носит организационный, управленческий характер; служащих государственных предприятий, учреждений, организаций, деятельность которых характеризуется организацией, соответственно, производственных процессов, социально-культурной и иной деятельности.

Прохождение государственной службы — это система юридических факторов, вызывающих возникновение, изменение и прекращение государственно-служебных отношений:

прием (зачисление) на государственную службу

аттестация государственных служащих

перемещение по службе

стимулирование служебной деятельности служащих

ответственность государственных служащих

прекращение государственной службы

Ответственность государственных служащих — виды юридической ответственности, применяемые к государственным служащим — дисциплинарная, материальная, административная, уголовная.

ОБЩЕСТВЕННЫЕ ОБЪЕДИНЕНИЯ И ИХ СЛУЖАЩИЕ

Общественное объединение —

добровольное, самоуправляемое, некоммерческое формирование, созданное по инициативе граждан, объединившихся на основе общности интересов для реализации целей, указанных в уставе общественного объединения.

Виды общественных объединений.

общественная организация

общественное движение

общественный фонд

общественное учреждение

орган общественной самодеятельности

Контрольная работа: Культурна проблематика на регіональних ЗМІ

ЗМІСТ

Вступ

  1. Культурна проблематика на регіональних ЗМІ Запорізької області

Висновки

Література

ВСТУП

Культурній проблематиці в ЗМІ Запорізької області приділяється чимало уваги. Майже на всіх телеканалах є новини культурного життя запоріжців: інформація про останні музичні події, фото і арт виставки, розповіді про видатних діячив культури. Цікавий і корисний блок інформації становлять культурно-історичні передачі та статті.

Але у зв’язку з дослідженням цього питання, ми зіткнулись з рядом проблем. По перше, ЗМІ Запоріжської області переважно є російськомовними і купити газету на українській мові є проблемою. Як нам повідомили продавці, ці видання майже не хто не запитує і не купує. Чому? В цьому є і доля провини видавців. Дійсно, україномовні ЗМІ є дещо відсталими і не цікавими читачеві. Якщо матеріали цікаві і проблеми актуальні, вже не має різниці, якою мовою вони надруковані. Чи не єдина більш-менш розповсюджена газета українською мовою “Запорізька правда” має вигляд типової газети радянських часів: і з точки зору дизайну, і з точки зору стилістики та тематики матеріалів.

Таку ж проблему має і телеканал Запоріжжя. На ньому випускається рекордна кількість культурологічно-історичних програм, які, теоретично, повинні були б зацікавити глядачів. Тут є передачі і про козацтво, і про о. Хортицю, запорізькі виставки та музеї, трансляція концертів народної творчості і бардівської пісні… Але як же це все подано! Як і 20 років тому назад : убога студія, примітивна режисура, заунивне озвучування.

В роботі ми проаналізуємо найбільш популярні запорізькі видання і наведемо приклади надрукованих в них найбільш вдалих, на наш погляд матеріалів.

  1. Культурна проблематика на регіональних ЗМІ Запорізької області

Одним з провідних видань Запорізької області є газета “”Індустріальне Запоріжжя ”. В цьому виданні, яке має вже досить довгу історію багато уваги приділяється культурологічній тематиці.

Ось приклади заголовків статтей: “Племіник Рахманінова”, “Alyosha їде на Євробачення”, “Джазовий фестиваль стає традицією”, “Казковий світ фотографії”…

Як бачимо, журналісти газети намагаються зацікавити публіку різних культурних вподобань та вікової категорії. В ній можуть знайти цікаве для себе і підлітки, які слідкують за новинками популярної музики і середнє покоління і люди старшого віку, які полюбляють згадувати минуле. Доречі, про минуле. В газеті є рубріка “Воспоминания” в якій розповідається про видатних запорожців, історії вулиць, архитектурних пам’яток, заводів… Дуже цікаво! А ці фотографії в стилі ретро!

Як приклад наведемо цитату зі статті “Племіник Рахманінова”:

“Моему собеседнику 91 год, он полон сил и энергии, особенно творческой. Он с нетерпением ждет 65-летия Победы, потому что в этот день и накануне будет созваниваться со своими однополчанами из Москвы, Ставрополья и Краснодарского края. Их уже так мало осталось…

А пока мы говорим о его жизни. Она была насыщена столькими событиями, что и в книгу не поместишь. Но у нас задача поскромнее – уложиться в рамки газетного интервью.

«ДЯДЬКА МОЙ – РОВНЯ ЧАЙКОВСКОМУ И ГЛИНКЕ. ДАЖЕ ЗНАМЕНИТЕЙ!»

— Иван Васильевич, Рахманинов – это кто?

— Великий композитор!

— Я не об этом. Вам он кем приходится?

— Чтобы не усложнять – двоюродным дядькой. А если подробнее, то сестра Сергея Васильевича Рахманинова Елена Васильевна была замужем за дядей Митей Конопкиным, Дмитрием Михайловичем, — родным братом моего отца. Они жили в нашем доме. Тетю Лену я очень хорошо помню. Она всегда с нами, маленькими детьми, играла… ”

Хоч у вступі ми піддали критиці матеріали та зовнішній вигляд газети “Запорізька правда”, але здивував їх досить сучасний та цікавий Інтернет-сайт. На ньому ми знайшли цікаві матеріали з культурологічної тематики, увага приділяється не тільки місту, а й усій області. Найбільш вдалою та цікавою з прочитаного ми вважаємо статтю про замок Попова, що у Василівці:

“З минулого року славнозвісний замок Попова, що у Василівському районі, перейшов під обласну юрисдикцію і відтепер офіційно називається комунальним закладом «Історико-архітектурний музей-заповідник Садиба Попова Запорізької обласної ради». Відтак він став одним із туристичних центрів нашої області. Наш кореспондент зустрівся з батьком та сином Мєшковими, які опікуються цим комплексом.

ПІД ОБЛАСНИМ КРИЛОМ

З другого листопада я виконую обов’язки директора музею-заповідника «Садиба Попова», — розповів Віктор Мєшков. — Відтоді, як ми перейшли під егіду області (власний рахунок відкрили 1 вересня 2009 року), роботою архітектурного комплексу керує управління культури ОДА, і вся нерухомість належить області. Щодо власне архітектури, у замку зібрані кілька художніх стилів, і одне із завдань, яке стоїть перед нами, — знайти зв’язок нашого замку з роботами видатних європейських архітекторів.

ЗБІЛЬШИТИ ЧИСЛО ЕКСКУРСАНТІВ

— Тож ви продовжуєте розпочату батьком справу реконструкції замку?

— Якщо мій батько займався пошуками спонсорів, щоб відновити храм, то я планую створити культурно-туристичний центр і розробляю відповідні масові заходи для залучення туристів. Наприклад, минулого року ми провели у замку лицарський турнір, і цьогорік плануємо його розширити. Запланували також провести тут свято «Вогонь Еллади», присвячене грецькій культурі. Визначаємося також із датою проведення свята вірменської культури. Відтак на території замку проводитимемо дні культури народів, які заселяли наш край, — це німці, чехи, євреї, серби, росіяни, українці тощо.

РЕКОНСТРУКЦІЯ ЗАМКУ ТРИВАЄ

— Яким коштом реконструюється замок? Коли я бував тут 20 років тому, він мав занедбаний вигляд.

— Останнім ми реставрували минулого року дах «оглядової башти». Нам удалося розширити штат працівників. Зараз тут працюють 20 фахівців-ентузіастів, які власними силами планують відновити і драбину башти.

— Скільки коштує квиток до вашого музею?

— Для дорослих — чотири гривні, дітей — дві. Крім центральної стаціонарної експозиції, у нас постійно працюють тимчасові виставки, щоб навіть місцеві жителі не могли сказати, що все переглянули у замку Попова. Наприклад, розгортали тимчасову експозицію, присвячену даті виведення військ із Афганістану та про учасників інших локальних воєн. Матеріали для подібних виставок шукаємо серед місцевих жителів, де вистачає власних героїв. Наступною буде експозиція, присвячена василівській міліції 40-50-х років минулого століття — мужності та героїзму земляків у погонах, на прикладі яких навчатимемо молодь. Розповімо також про наших героїв-пожежників, які врятували світ під час Чорнобильської катастрофи. Тобто, роботи для тематичних експозицій вистачає. Щодо стаціонарної експозиції замку — вона залишається сталою, і це ласий шматок для будь-якого туриста. Щоб залучити сюди туристів, плануємо відкрити поряд постійну виставку-ярмарок народних майстрів, для яких виділимо окреме приміщення під національні рушники та інші витвори мистецтва. Продаватимуться навіть «середньовічні» лицарські лати…”

Традиційно багато уваги приділяється культурологічній тематиці і в редакції газети “Запорізька Січ”. В ній доволі часто можна прочитати інтерв’ю з представниками духовенства, отцями церкви, які розповідають і пояснюють незрозумілі моменти, пов’язані з православною вірою та відповідною культурною спадщиною. Ось приклад такого матеріалу ми і наведемо. Він якраз дуже добре пояснює минулі нещодавно Проводи:

“Протоієрей Олег Ведмеденко:

Наступна, друга неділя після Пасхи, називається за церковною традицією Антипасхою (від грецького «замість Пасхи» – друга, нова Пасха). Вона має іще назву Неділі про Фому, або Фоминої неділі. Служба цього дня присвячена спогаду про осязання апостолом Фомою ран воскреслого Христа. Антипасха, як оновлений спогад про Пасху на восьмий день, знаменує собою вічну радість християн, пов’язану з Воскресінням Христовим. Число вісім в біблійній мові символізує початок нового етапу, нового життя, нової седмиці.

Неділя після Великодня являється у нас також Неділею провідною, або ж Проводами. Проводи – це урочисті поминки, Великдень для померлих. Часто їх плутають з так званим «Навським великоднем», відзначення якого, на відміну від Проводів, не освячене церковною традицією.

Сама назва Навський (або Наський) походить від старослов’янського слова «навь», або «нав’є», себто – мрець. Іншими словами, це Пасха померлих. В деяких місцевостях України таке поминання відоме також під назвою Рахманський великдень. Корені цієї традиції сягають сивої давнини, язичницької доби. Ще з дохристиянських часів ми маємо відомості про обряд поховання у слов’ян, відомий як «тризна». Згідно з дослідженням митрополита Іларіона (в миру – професора Івана Огієнка), найдавнішу згадку про тризну у слов’ян подає візантійський письменник VII ст. Феофілакт. В Іпатієвому літописі змальована тризна по князю Ігорю у 945 році. Тризна – це поминки, на яких пили і їли, а на деяких могилах справляли ігрища та військові змагання, вірячи, що душі померлих, спостерігаючи за цими дійствами, тішаться з них.

З приходом на слов’янські землі християнства, православна церква розпочала боротьбу з язичницькими обрядами, в тому числі й з тризнами. Однак ця боротьба не увінчалася повним викоріненням поганських обрядів, хоча вони з часом й змінилися, набули інших форм та наповнилися новим змістом. Хоч «родимі плями» давніх язичницьких звичаїв залишились в народних традиціях і донині, безумовно, заслуга Церкви полягає в тому, що докорінно було змінене їхнє первісне поганське ідейне навантаження, і сьогодні ця обрядовість набула духовного християнського змісту. Таким чином за християнського часу з’явився обряд поминання померлих. Це православний похоронний обряд, панахиди, «батьківські поминальні суботи».

В різних місцевостях України великоднє поминання померлих відбувається в різні дні. І часто через це маємо плутанину місцевих і встановлених Церквою традицій. Так Навський (дехто, не знаючи етимології цього слова, каже «Намський») великдень святкується як народна традиція у четвер на Світлому тижні (часом це роблять в четвер на Страсному тижні, а в місцевостях, де він має назву Рахманський, – нерідко його взагалі справляють окремо і святкують у середу четвертого тижня після Великодня на так зване Переполовення, коли маємо половину терміну між Пасхою і Трійцею). А наступного тижня, тобто на початку Фоминого тижня (в неділю, понеділок або вівторок), урочисто справляють Проводи. І знову ж таки вони в різних місцевостях здійснюються не в один день (на Галичині бувають й другого дня Великодня). Це також Великдень для померлих, але вже в церковній традиції.

Що стосується обрядової сторони, то наші предки вірили, що на третій день Пасхи необхідно кидати шкаралупки з свячених крашанок у воду, щоб вони пливли до Чорного моря, в країну померлих, або ж в країну Рахманів, до якої вони і припливуть якраз в середу Переполовення. З цього, мовляв, мерці Рахмани й довідуються, що в нас, живих, уже Великдень, і треба й собі святкувати. Історично таке повір’я можна пояснити тим, що наші предки, подорожуючи, доходили до Індії, де були так звані касти брахманів. І, пов’язуючи ці чудові теплі краї з Раєм, «ірієм», «вирієм» на Сході, розповідали оповідки про індійських йогів-аскетів, «рахманів», що є «великі посники, і їдять крашанки раз на рік». Про ці та інші вірування цікаво розповідає митрополит Іларіон у відомій своїй монографії «Дохристиянські вірування українського народу». Зазначу тільки, що, згідно з народним повір’ям, в Навський великдень суворо забороняється копати землю, щоб таким чином не потурбувати померлих.

Проводи в Україні справляються урочисто. Люди всією сім’єю виїжджають на цвинтарі, ідуть на кладовища, щоб у ці радісні Великодні дні разом пом’янути своїх спочилих рідних та близьких. На могилки запрошуються священики, які освячують їх і служать короткі молебні-панахиди. Рідні та близькі покійних приносять паски, крашанки, святкові страви, і кожна сім’я біля могилки свого рідного, «на гробках», поминає його за трапезою добрим словом, згадуючи епізоди з життя покійного. Існує також звичай залишати на могилах крашанки, щоб покійник з усіма розділив радість свята. Згодом ці крашанки можуть забирати діти та старці, промовивши молитву за померлого… ”

Є і на ринку україномовних запорізьких ЗМІ і новинка – нова молода газета.

Нова газета під немудрованою, але свіжою назвою «ПРОСТО» сприймається як дійсно новітній і оригінальний проект.

Нарешті! Так можна відреагувати на цю непересічну для Запоріжжя подію. Бо ж у славному козацькому краї за всі роки незалежності виходила єдина обласна україномовна газета «Запорізька правда», яка дісталася у спадок від обкому партії, а тепер, відповідно, є інформаційним притулком для органів обласної влади. Та що там газети – офіційні сайти обласної ради і Запорізької мерії на 99% послуговуються «вєлікім і могучім».

Нова газета під немудрованою, але свіжою назвою «ПРОСТО» сприймається не лише як поява чергового конкурента на регіональному медіаринку, але і як дійсно новітній і оригінальний проект. Чого варті самі лише візуальні відмінності: 20 сторінок формату Б2 (так званий євроформат), простора верстка, безумовна окраса шпальт – шрифт «Хоменківська гарнітура», який органічно відповідає стилістиці видання. Щодо змістовного наповнення – чітко переважає етно-краєзнавчо-культурологічна тематика.

Враховуючи переважні електоральні настрої в регіоні, виникає небезпідставний сумнів у конкурентоспроможності такого медійного продукту. Засновник часопису Юрій Василенко пояснив такий тематичний перекіс суто практичними причинами. З одного боку, каже він, у запорізьких авторів накопичилося багато такого матеріалу, від якого інші видання відмовлялися під кон’юнктурним приводом, мовляв, «нашому читачеві це нецікаво»; з іншого – молода газета наразі має великі проблеми з кадрами.

Утім, він підтвердив, що вказана тематика й надалі посідатиме чільне місце, оскільки газета, хоча й задумана як комерційний проект, має і просвітницьку місію. Юрій Василенко впевнений, що навіть у такому національно знівельованому регіоні, як запорізький, «ПРОСТО» зможе знайти свого читача, але його треба добре шукати. Редакція розраховує десь за рік вийти на наклад 12-15 тисяч, що забезпечить невелику прибутковість (наразі наклад 5 000 примірників).

Залишається додати, що така газета у Запоріжжі вкрай потрібна і вчасна. Звичайно, вона не зможе бути противагою тій войовничій медіабільшості, яка висвітлює гострі проблеми національної історії, політики тощо виключно з голосу «регіоналів» та їх попутників. Але вона зможе надати читачеві бодай альтернативну точку зору на питання голодомору й ОУН-УПА, на НАТО і статус державної мови. До речі, щодо мови, «ПРОСТО» можна вважати символічною відповіддю на рішення обласної і міської рад про надання російській мові статусу регіональної.

Вже у перших випусках цієї газети, редакція не змогла обійти культурологічну тематику стороною і розповіли про дуже несподівану сторону козацьких бойових мистецтв – бойове мистецтво незрячих бандуристів. Розповідь представлена учасником клубу “Спас”: “Говорячи сьогодні про відродження національних єдиноборств (бойовий гопак, спас, хрест, інші), було б несправедливо обминути костурець — традиційну боротьбу українських незрячих співців. «Хіба така існує?» недовірливо запитаєте Ви.

Адже у нашій свідомості людська незрячість природньо викликає жалість і ототожнюється лише зі слабкістю та немічністю. На перший погляд дивним здасться, нащо кобзарям було мати власну систему оборони, коли завжди великим гріхом вважалося навіть насміятися над незрячою людиною. Більше тою. традиційною системою родових «табу» такі кривдники зазвичай каралися суворим громадським осудом. Важко заперечити сказаному, та не варто забувати, що у кожному суспільстві завжди вистачає ницих людей, готових на все задля наживи. Незрячі співці могли становити заманливу ціль для такою контингенту, адже посідаючи в ієрархії т. зв. «просящої братії» найвище становище, вони мали і заробітки вищі, ніж у простих жебраків. Становлячи іноді значні для простолюду суми, ці заробітки, за дослідженнями Гната Хоткевича. нерідко викликали неприховану заздрість у злодіїв. Та коли навіть від людей не було загрози, мандрівний співець мусив був щомиті готовим до нападу зграй хазяйських собак, яких колись не прив’язували. (Кожен, хто потрапляв у такі ситуації, знає, наскільки важко вирватися неушкодженим з собачих щелеп). Тож, логічно, що задля фізичного виживання співоцький стан повинен був уміти себе захищати.

«Ти думаєш, ми були беззахисними?» — запально говорив мені останній харківський кобзар старої генерації Анатолій Захарович Парфіненко. Не дочікуючись відповіді, співець продовжував: «І всі так думають, і хай так собі думають далі. Ми ж були сильними: і коли всі разом, і коли поодинці. Палиця й ніж, а ще хитрість допомагали нам утихомирити і блатнячка і… міліціонера…» І далі, на мій подив, розповів декілька прикладів «сліпенької помсти» над запопадливими представниками виконавчої влади у 30-х роках ХХ-го сторіччя… «Щоб вижити на білому світі, нашому темному на очі брату треба було вміти і битися і молитися — говорив далі кобзар. Особливо, коли нам зав’язали світ всякими постановами і УТОСом, а найгірше, коли заборонили винаймати поводарів…» На моє запитання, чи була у кобзарів якась своя особлива боротьба, Анатолій Захарович лаконічно відповідав: «Не боротьба, а костурець». Коли ж я почав глибше допитуватися, кобзар чомусь знітився і перевів розмову на іншу тему…”

Отже, у нашому невеличкому дослідженні ми спробували охопити і рзмаїття культурологічної тематики в запорізьких ЗМІ і зробити їх огляд.

ВИСНОВКИ

Культурологічна тематика в ЗМІ нашого краю представлена дуже широко. Це, по – перше зумовлено тим, що наша область має давню історію, є концентрацією козацької та православної культури. Південь України був заселений різними племенами, які в різні історичні епохи залишили свій слід, про що свідчать розкопки на території о. Хортиця, курганів.

По-друге, запорізький край багатий талановитими людьми. І це не відноситься тільки до минулого. Зірки танцю (Влад Яма), зірки популярної, джазової, бардівської пісні також народились у Запоріжжі, навчались тут своїй майстерності. Ось і зараз на пісенний конкурс Євробачення їде дівчина, яка навчалась співати та писати пісні в гуртках Запоріжжя.

Ще одним з факторів розвитку культури в нашомі місті є і розвинена галузь будинків культури, музеїв, які, хоч і переживають не найкращі часи, але завдяки ентузіазму творчих працівників, дарують дітям своє вміння, а глядачам та слухачам — задоволення і наснагу. Не можна не згадати, наприклад, нещодавне День народження колективу народного танцю “Славутич” (30 років) і його молодшого підрозділу “Барвінок”. Не тільки прекрасний народний танець стурбував глядачів, а й тот факт, що майже 700 дітей, підлітків і дорослих приймали участь в діяльності цього колективу!

Багато уваги в ЗМІ нашої області приділяється і архітектурним пам’яткам Запорізькою області, яких тут дуже багато, адже Запоріжжя – це нащадок міста, яке має дореволюційну історію і цікавого тут зберіглося чимало.

І, звичайно, велику кількість телепередач і друкованих матеріалів займає проблематика, пов’язана з гордістю нашого краю – козацтвом і о. Хортиця.

Сподіваємось, що проведений аналіз досить повно та неупереджено висвітлює питання культурної проблематики на регіональних ЗМІ Запорізької області.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Индустриальное Запорожье. – 2010. — № 35. – С.9-10

  2. Индустриальное Запорожье. – 2010. — № 36. – С.5-7

  3. Индустриальное Запорожье. – 2010. — № 37. – С.4

  4. Запорізька Січ. – 2010. — № 14. – С.11-12

  5. Запорізька Січ. – 2010. — № 18. – С.8

  6. Запорізька правда. – 2010. — №9. – С.7

  7. Просто. – 2010. — № 3. – С. 4

Реферат: Предмет и метод административного права

План:

Введение
1. Предмет административного права
2. Субъекты административного права РФ
3. Система административного права России
4. Источники административного права, их классификация
5. Метод административно-правового регулирования
6. Место административного права в правовой системе Российской Федерации
Заключение
Список источников и использованной литературы

Введение
Первостепенной задачей любой правовой науки является правильное определение и обоснование ее предмета. Данная проблема актуальна и для административного права, которое переживает существенные изменения в последние годы. Закрепление в Конституции Российской Федерации принципа разделения властей, обособление института исполнительной власти, выход на арену в качестве субъекта административного права коммерческих структур — все это существенно повысило значение административного права в правовой системе РФ.
Административное право как одна из отраслей правовой системы Российской Федерации объективно связана с таким социальным явлением, которое в общем виде обычно обозначают как управление. Таким образом термин латинского происхождения (администрация — управление) стал универсальным средством для характеристики определенного вида деятельности, то есть совокупности действий, направленных на достижение определенных общественно значимых целей. Регулированием отношений, возникающих в процессе этой деятельности и занимается административное право.
В настоящей работе будет дана общая характеристика административного права как одной из важнейших отраслей права в России, регулирующего широкий круг общественных отношений и не имеющего четко очерченных границ своего воздействия.
С этой целью в данной работе рассматривается предмет административного права: его составляющие, функции административного права, цели административно-правового регулирования, характеристика и отличительные особенности субъектов административного права и административно-правовых отношений.
Формирование в нашей стране основ правового государства требует создания такой правовой системы, которая не опровергала бы сама себя в силу внутренних противоречий. Особое значение в этом случае имеет применение принципа системности права в целом. Системный подход к структуре права предполагает четкое определение функций различных отраслей права. Поэтому в третьем разделе работы будут рассмотрены задачи и функции административного права как одного из элементов правовой системы РФ.
Далее в работе приводится краткая характеристика основных источников российского административного права и особенностей метода административно-правового регулирования общественных отношений, а также представлено место административного права в правовой системе Российской Федерации и его взаимосвязь с другими отраслями права РФ.

1.Предмет административного права .
Административное право — самостоятельная отрасль правовой системы России, которая отличается от других прежде всего по предмету и методу правового регулирования. Административное право призвано регулировать особую разновидность общественных отношений, главным признаком которых является то, что они возникают, развиваются и прекращаются в сфере государственного управления, т.е. в связи с организацией и функционированием системы исполнительной власти.1
Следовательно, предметом административного права является совокупность общественных отношений, складывающихся в процессе организации и деятельности исполнительной власти.
Однако, следует сразу оговориться, что административное право не является единственной отраслью права, охватывающей общественные отношения в сфере действия системы исполнительной власти, хотя “ее нормы и имеют здесь безусловный авторитет”2. Какие же именно отношения входят в область интересов административного права?
Исполнительная власть и ее органы выполняют огромный объем работы в сфере управления государственными делами. Поэтому в российском законодательстве и юридической литературе для определения сферы действия административного права используются такие близкие по смыслу понятия как исполнительная власть, государственное и муниципальное управление, государственная администрация, административная власть. Все они обозначают понятие, которое складывается из трех основных компонентов. Это: 1) управленческий аппарат (совокупность служащих, административных органов); 2) исполняемая им деятельность (административная, исполнительно-распорядительная) и 3) используемая им при этом власть.3
Таким образом, административное право регулирует отношения, возникающие в ходе формирования и функционирования государственной администрации, оно обслуживает сферу государственного и муниципального управления.
Административно-правовое регулирование производится посредством:
а) упорядочения, закрепления, совершенствования существующих общественных отношений;
б) формирования новых общественных отношений, соответствующих объективным законам развития общества, положениям Конституции РФ;
в) охраны общественных отношений, регулируемых нормами административного и других отраслей права;
г) вытеснения из сферы государственного управления общественных отношений, не соответствующих интересам граждан, общества, государства.
Под понятием государственной администрации главным образом подразумеваются: а) властная деятельность аппарата управления, исполнительно-распорядительных органов; б) внутриорганизационная деятельность руководителей иных государственных и муниципальных органов (премьер-министра, прокуроров, председателя суда); г) деятельность судей при рассмотрении ими мелких дел (о мелком хулиганстве, неповиновении и т.п.), предполагающих реализацию не судебной, а административной власти; г) деятельность иных формирований, осуществляющих административный контроль на основании предоставленных им государством полномочий.
Содержание деятельности органов управления весьма разнообразно. Осуществляя свои функции, исполнительная власть вступает в определенные взаимоотношения с гражданами, юридическими лицами, общественными организациями, регулируя таким образом деятельность обеих сторон связей: как управляющих, так и управляемых. Примером тому служат правила дорожного движения, санитарные нормы и т. п. Иногда функции управления могут быть столь специфичны, что регламентируются нормами не административного, а других отраслей права, например, трудового, уголовно-процессуального, финансового.
Следовательно, можно ограничить предмет административного права, уточнив, что оно регулирует только те общественные отношения, которые не закреплены за другими отраслями действующего права.
Таким образом, предмет административного права можно условно подразделить на две части: 1) внутри аппаратные отношения и 2) взаимоотношения органов административной власти с гражданами, юридическими лицами и государством.
Следовательно, предметом административного права являются отношения, возникающие в процессе образования и деятельности органов исполнительной власти, а также отношения между нею и иными субъектами административного права.
Можно определить следующие основные цели административно-правового регулирования: 1) создание условий для эффективной деятельности исполнительной власти как важного инструмента обеспечения потребностей граждан, общества, государства; 2) обеспечение демократической правовой организации исполнительной власти; 3) создание в сфере управления условий для реализации гражданами и их объединениями предоставленных им прав и свобод; 4) обеспечение защиты граждан и общества от административного произвола, злоупотреблений, некомпетентности и т. п. служащих государственного аппарата.
В зависимости от конкретных условий возникновения управленческих отношений можно также выделить внутренние и внешние функции административно-правового регулирования:
а) внутренние или внутрисистемные — это отношения, связанные с формированием управленческих структур, определением способов взаимодействия между ними и их подразделениями, с распределением обязанностей, прав и ответственности между работниками аппарата управления и т. п. Сторонами в этих отношениях выступают соподчиненные исполнительные органы, а также должностные лица;
б) внешние отношения — это отношения, связанные с непосредственным воздействием на объекты, не входящие в систему исполнительной власти — на граждан, общественные отношения, коммерческие структуры, в том числе — частные, и т.п.
Наука административного права различает, таким образом, индивидуальных и коллективных субъектов права, речь о которых пойдет ниже.
В рамках своего предмета административное право создает определенный правовой режим организации и деятельности субъектов исполнительной власти (в соответствии с их конституционным назначением), а также поведения всех иных участников регулируемых управленческих отношений. В этом заключается основное проявление служебной роли данной отрасли российского права, ее регулятивная функция. Ей сопутствует и другая функция — правоохранительная (юрисдикционная), обеспечивающая как соблюдение установленного правового режима, так и защиту законных прав и интересов сторон в рамках регулируемых управленческих отношений.

2.Субъекты административного права.
Под субъектом административного права понимается лицо или организация, которые в соответствии с действующим законодательством Российской Федерации могут быть участниками (сторонами) регулируемых административным правом управленческих общественных отношений.
Индивидуальными субъектами права являются, например, граждане Российской Федерации, иностранные граждане и граждане без гражданства. Специфическими индивидуальными субъектами административного права являются должностные лица — государственные служащие, которые выделяются как субъекты реализации управленческих и других государственных функций, как участники осуществления компетенции государственных органов или органов местного самоуправления.4
Коллективными субъектами административного права могут выступать различные объединения граждан, а в их числе разные по своему назначению и статусу подразделения органов государственной (исполнительной) власти. Но в конечном итоге и в этом случае от их имени в правоотношениях участвуют конкретные люди, т.е. — индивидуальные субъекты административного права.
К государственным организациям как субъектам административного права могут относиться: органы исполнительной власти, государственные предприятия, учреждения и их различные объединения (корпорации, концерны), структурные подразделения органов исполнительной власти, наделенные самостоятельной компетенцией.
Негосударственные организации как субъекты административного права — это общественные объединения (партии, союзы, общественные движения и т.п.), трудовые коллективы, органы местного самоуправления, коммерческие структуры, частные предприятия и учреждения.
Следовательно, круг субъектов административного права разнообразен, но главное, что их объединяет, это обладание особым юридическим качеством — административной правоспособностью.
Под административной правоспособностью принято понимать одно из направлений общей правоспособности, т.е. установленной и охраняемой государством (при помощи правовых норм) возможности конкретного субъекта права (гражданина, организации, органа исполнительной власти) вступать в различного рода правовые отношения.
Административная правоспособность выражается в определяемой административно-правовыми нормами возможности данного субъекта приобретать административно-правовые обязанности и права, а также нести юридическую ответственность за их практическую реализацию в сфере государственного управления. Административная правоспособность является предпосылкой для возникнове-

ния административно-правовых отношений.
Однако, следует учитывать, что понятия “субъект административного права” и “субъект административно-правовых отношений” не совпадают. Субъекты административного права могут стать субъектами административно-правовых отношений лишь в том случае, если они обладают практической способностью реализовать свою административную правоспособность в рамках конкретных административно-правовых отношений. Для этого необходимо, чтобы они были наделены еще и административной дееспособностью, которая также является важнейшим элементом правового статуса.
Под дееспособностью в данном случае понимается процесс практической реализации административно-правового статуса субъекта в условиях управленческой действительности.
Как отмечают правоведы, на практике далеко не всегда возможно проведение четких границ между административной право- и дееспособностью.5 Довольно часто они неразделимы, так как по существу являются двумя элементами единого административно-правового статуса субъекта. Это, в частности, относится к органам исполнительной власти, для которых правоспособность и дееспособность наступают одновременно, т.е. с момента их образования и юридического закрепления их компетенции. В последнем выражается административная правоспособность органов исполнительной власти; в компетенции же определяются и полномочия данного органа по участию в административно-правовых отношениях, т.е. их дееспособность.
Таким образом, в качестве субъектов административного права можно рассматривать Российское государство, субъекты Федерации, государственные и негосударственные организации. В этой роли все они являются носителями административной правоспособности. Однако непосредственно в конкретных административно-правовых отношениях они не участвуют.

3. Система административного права
Наряду с предметом определяющим признаком самостоятельной отрасли права является ее целостность, взаимосвязь заключенных в ней юридических норм. Целостность системы административного права обеспечивается за счет единства предмета, цели, принципов и метода правового регулирования.
Под системой правового воздействия вообще следует понимать определенный юридический режим регулятивного воздействия, который характеризуется специфическими приемами правового регулирования — особым порядком возникновения и формирования содержания прав и обязанностей, их осуществления, спецификой санкций, способов их реализации, а также действием единых принципов, распространяющихся на данную совокупность норм.
Административное право — одна из самых больших и сложных отраслей правовой системы России. Это предопределено большим числом и разнообразием управленческих отношений, начиная от правил дорожного движения и заканчивая сферой международных отношений.
Система административного права делится на общую и особенную части. Общая часть включает в себя нормы, охватывающие управление в целом, а особенная часть состоит из норм, действующих в пределах определенных сфер управления (образование, охрана общественного порядка и т.п.). Каждая из частей включает в себя несколько административных институтов (подотраслей).
В общую часть входят четыре подотрасли: 1) регулирующие административно-правовой статус граждан (индивидуальных субъектов права); 2) регулирующие основы организации и деятельности исполнительной власти; 3) регулирующие административно-правовые статусы негосударственных организаций; 4) обеспечивающие законность управления.
В четырех подотраслях особенной части объединены нормы, регулирующие: 1) обеспечение безопасности граждан, общества, государства, административно-политическую деятельность; 2) организационно-хозяйственную деятельность государственной администрации; 3) социально-культурную деятельность государственной администрации; 4) деятельность государственной администрации по организации политических, экологических и иных связей с другими странами (внешних связей).

4.Источники административного права, их
классификация
Особенностью отрасли административного права является разнообразие и множество источников его юридических норм. Это объясняется самим предметом отрасли: разнообразием и большим числом управленческих отношений, необходимостью своевременного юридического опосредования социальных процессов, объективной потребностью децентрализации исполнительной власти.
Важнейшими источниками административного права являются законы (Конституция Российской Федерации, федеральные законы и законы субъектов РФ) и подзаконные акты — нормативно-правовые акты самой различной субординации, конкретизирующие законы.
Различают как чисто административные правовые источники, так и “смешанные” — многоотраслевые, в которых одновременно присутствуют нормы различных отраслей права (например, административного и гражданского, административного и уголовного и т.п.).
В зависимости от того, кем приняты те или иные законодательные и нормативно-правовые акты, т.е. — по юридической силе источники административного права можно разделить на несколько типов: 1. законы РФ и ее субъектов, акты государственной администрации (и соответствующих органов субъектов РФ) — указы, распоряжения Президента, постановления и распоряжения правительства, министерств и ведомств; глав администраций, руководителей государственных органов, комитетов, командиров воинских частей; 2. Акты органов бывшего СССР, не утратившие своей актуальности в силу правопреемственности в тех случаях, если еще не приняты соответствующие нормативные акты РФ и если они не противоречат российскому законодательству; 3. Международные акты: в соответствии с Конституцией РФ “общепризнанные международные нормы, относящиеся к правам человека, имеют преимущество перед законами Российской Федерации и непосредственно порождают права и обязанности граждан Российской Федерации”. Международными актами регулируются, например, некоторые вопросы безвизового пересечения границ, таможенного контроля, дорожного движения и др.
В целом же, по мнению отечественных юристов, административное право относится к числу самых несистематизированных отраслей правовой системы Российской Федерации.6 Во многом это обуславливается многопрофильностью системы административного права. Однако, многообразие административно-правовых норм и источников административного права остро ставит проблему его систематизации и кодификации. Именно поэтому на страницах современных периодических изданий юридического профиля активно обсуждается вопрос о том, какое именно законодательное оформление должна получить в будущем система российского административного права.7

5. Метод административно-правового регулирования.
Метод правового регулирования — это совокупность форм и приемов, применяемых государством для регулирования общественных отношений; способ воздействия на поведение участников правоотношений, направленный на достижение целей правового регулирования.
При помощи метода правового регулирования производится ограничение круга отношений, охватываемых административным правом, от отношений, подчиняющихся другим отраслям права.
Административное право — это юридическая форма, модель управления, которая закрепляет юридическое неравенство (субординацию) субъектов отношений в отличие, например, от норм гражданского права, которое характеризуется юридическим равенством сторон. Подобное подчинение одной стороны другой может быть линейным (связь типа “начальник-подчиненный”) и функциональным (“инспектор-гражданин”). Юридическое неравенство сторон обусловлено разными ролями, задачами, которые выполняют субъекты в системе общественных отношений. Даже у органов и должностных лиц, находящихся на одной ступени управленческой лестницы могут быть неодинаковые права и обязанности. Например, не равны полномочия инспекторов ГАИ, саннадзора, рыбохраны и т.п.
Возникают административные взаимоотношения чаще всего не по обоюдному желанию сторон, а по волеизъявлению одной стороны. Такими действиями являются, например, приказ, предписание, жалоба, решение о выдаче лицензии, наложение штрафа и т.п.
Споры между различными сторонами административных отношений в основном решаются также в административном порядке — субъектом управления, который представляет более высокостоящую фигуру в административных правоотношениях (при одних и тех же обстоятельствах одни субъекты исполнительной власти наделены правом решать, а другие — правом обжаловать решения вышестоящих органов (должностных лиц). Существующие интересы и права субъектов административного права могут защищаться и в судебном порядке, но это не правило, а, скорее, исключение из него.
Таким образом, административное право исключает юридическое равенство участников правоотношений. Можно заключить, что главными признаками метода административного правового регулирования являются: а) определение юридического положения сторон; б) определение оснований возникновения, изменения и прекращения правоотношений; в) определение прав и обязанностей субъектов административных правоотношений; г) способы защиты субъектов правоотношений.
Еще одной особенностью метода административно-правового регулирования в последнее время становится внедрение в систему администрирования демократических начал. Субъекты и объекты административных правоотношений имеют строго определенные права и обязанности: властвующий не имеет возможности делать все, что ему захочется, ссылаясь при этом на государственное благо; подчиненному в свою очередь не требуется — в силу имеющихся у него прав — беспрекословно подчиняться любому приказу начальника.
Закрепляя демократические начала формирования административной власти и контролируя ее деятельность, рационально организуя управленческую структуру, закрепляя права граждан, механизмы решения конфликтов, четкие процедуры деятельности и т.п., административное право придает управленческим отношениям цивилизованный характер, способствует развитию в них начал законности, справедливости и демократии. Однако, вместе с тем оно не лишает управленческие отношения характера отношений власти — властеотношений.8

6.Место административного права в правовой системе Российской Федерации.
Административное право, сохраняя свою специфику, выраженную в его предмете и методе, тесно взаимодействует с другими отраслями российского права. Характеризуя это взаимодействие, необходимо иметь в виду, что административное право охватывает своим регулятивным воздействием широкие области государственной и общественной жизни. Это, как уже отмечалось выше, предопределяется многообразием практического применения действующего в Российской Федерации механизма исполнительной власти.
Упоминалось также, что административное право играет в правовой системе РФ вспомогательную, служебную роль, в отличие, например, от таких наиболее самостоятельных отраслей права, как гражданское, уголовное, международное, конституционное. Служебная роль административного права определяется целым рядом как внешних обстоятельств, так и группой факторов, вытекающих непосредственно из самой природы этой отрасли права.
Во-первых, в числе процессов, влияющих на содержание административного права, можно назвать следующие: а) сокращение масштабов централизованного админисртативно-правового регулирования (как известно, в соответствии с Конституцией РФ 1993 г., административное и административно-процессуальное законодательство отнесено к предметам совместного ведения Российской Федерации и ее субъектов); б) существенное возрастание роли региональных регуляторов; в) усиление значимости рекомендательных норм; г) обеспечение реальной самостоятельности управленческих подразделений различных уровней; д) усиление контрольно-надзорной и правоохранительной, а не распорядительной, функций административного регулирования.
Во-вторых, характеризуя служебную роль административного права, следует принимать во внимание обстоятельства, вытекающие из самой его природы. Так, в связи с актуальностью проблемы правоохраны в условиях построения правового общества, административное право усиливает свои собственные юридические средства защиты от посягательств на правовой режим в сфере действия механизма исполнительной власти. Несоблюдение или недобросовестное выполнение административно-правовых норм влечет за собой приведение в действие предупредительных, пресекательных и карательных средстве административно-принудительного характера. Особая роль среди них отводится институту административной ответственности, а также административного процесса. Важное значение в данном случае имеет то обстоятельство, что при помощи административной ответственности все в большей мере осуществляется защита не только управленческих отношений, но и многих других — например, финансовых, трудовых, природоохранительных и т.п.
Наконец, во многих случаях, административное право не только защищает иные общественные отношения, но и может выступать в качестве их регулятора. Так, действующее российское законодательство использует норма административного права для обеспечения должной урегулированности налоговых, земельных, трудовых и иных отношений. ими, например, определяются: порядок взимания налогов и сборов, государственный контроль за соблюдением налогового законодательства; основные организационные начала предпринимательской деятельности; порядок возникновения и прекращения государственно-служебных отношений; многие стороны компетенции надзорных органов, действующих в рамках предмета иных отраслей права (например, природоохранительные инспекции и пр.).
Итак, административное право строгих границ правового воздействия не имеет. В свою очередь, как уже отмечалось выше, сфера государственного управления не изолирована от действия норм других отраслей права. Следовательно, возникает взаимодействие различных правовых отраслей.
Наиболее тесно административное право взаимодействует с конституционным (государственным) правом, которое закрепляет основные принципы организации и функционирования исполнительной власти, место ее субъектов в государственном механизме, правовые основы их формирования и т.п. В частности, конституционно провозглашенные права и свободы человека и гражданина (гл. 2 Конституции РФ) практически в значительной мере также реализуются через сферу государственного управления.
Таким образом, административное право основывается на нормах конституционного права, детализирует и конкретизирует их, определяя при этом механизм реализации прав и свобод граждан, компетенции различных звеньев системы исполнительной власти, формы и методы государственно-управленческой деятельности, основы ее отраслевой, межотраслевой региональной и местной организации и т.п.
Совместно с гражданским правом административное нередко регулирует внешнюю сторону сходных общественных отношений имущественного характера — в зависимости от преобладающего значения тех или иных элементов метода правового регулирования.9 (В данном случае подразумеваются договорные начала или административные предписания.)
Аналогично решается вопрос и о соотношении норм административного и трудового права. В то же время наиболее сложно провести грань между, например, административным правом и такими отраслями права, как финансовое, земельное, природоохранительное (экологическое), предпринимательское. Механизм их соотношения таков, что фактически значительная часть отношений, отнесенных к предмету ведения названных отраслей, регулируется нормами административного права и свойственными ему правовыми средствами.
Границы действия норм уголовного и административного права определяются характером и направленностью соответствующих запретов.

Заключение
Система российского административного права еще далека от совершенства: многие аспекты деятельности исполнительной власти еще не имеют четкой научной основы и правовой регламентации, изданные нормативные акты и созданные государственные институты еще не обладают необходимой стабильностью и долговечностью в условиях быстро меняющихся реалий нашей жизни.
В то же время, несмотря на значительную активизацию в последнее время правотворчества в сфере административного законодательства, его развитие, по мнению российских правоведов, идет противоречиво и медленно. Оно сдерживается такими “внешними” факторами как явная недооценка управления на всех уровнях, чрезмерные надежды на рыночную саморегуляцию.
Однако есть основания надеяться, что комплексное развитие всех сфер административно-правового регулирования и ускоренное развитие науки административного правоведения способны приблизить эту отрасль российского права к общепринятым международным нормам, способным эффективно работать и в российских условиях.

Список использованной литературы:

1. Конституция Российской Федерации: принята всенародным голосованием 12 декабря 1993 года. — М.: 1995.
2. Алехин А.П., Козлов Ю.М. Административное право. Учебник. — М.: 1994.
3. Бахрах Д.Н. Административное право. — М.: 1993.
4. Бельский К.С. Феноменология административного права. — Смоленск: 1995.
5. Гражданский кодекс Российской Федерации: Официальный текст. Часть I. — М.: 1995.
6. Ноздрачев А.Ф. Административное право: Фундаментальный курс. — М.: 1992.
7. Ноздрачев А.Ф. Основные характеристики исполнительной власти по Конституции Российской Федерации 1993 г. // Государство и право. — 1996. — № 1.
8. Пономарев С. Кодекс или основы законодательства об административных правонарушениях ? // Российская юстиция. — 1996. — № 11.
9. Старилов Ю.Н. Институт государственной службы: содержание и структура. // Государство и право. — 1996. — № 5.
10. Студеникина М. Административная юстиция: какой путь избрать в России? // Российская юстиция. — 1996. — № 5.

Дипломная работа: Облік та аудит

Зміст

Вступ

Теоретичні основи обліку, аналізу та аудиту доходів і витрат

Суть доходів і витрат, їх класифікація і порядок визнання

Характеристика фінансово-господарської діяльності та постановки обліку, аналізу та аудиту на КП “Ринок Ново-Іванівський”

Висновки до 1 розділу

Облік доходів і витрат ринку

Синтетичний і аналітичний облік доходів і витрат

Звітність про доходи і витрати

Особливості обліку доходів і витрат в умовах комп’ютерного способу обробки інформації

Висновки до 2 розділу

Аналіз доходів і витрат ринку

Методика аналізу доходів ринку

Методика аналізу витрат ринку

Використання результатів аналізу в управлінні

Висновки до 3 розділу

Аудит доходів і витрат ринку

Етапи та процедури аудиту

Методика аудиту доходів і витрат0

Формування висновків аудитора за результатами перевірки

Висновки до 4 розділу

Висновки і пропозиції

Список літературних джерел

Додатки.

Вступ

Ринкова система господарства, яка формується в Україні, обумовлює зміну форм та методів економічного управління підприємством, вимагає нових підходів до визначення місця та ролі бухгалтерського обліку, аналізу та контролю в інформаційній системі підприємства.

Між тим економічні, законодавчі та теоретичні передумови розвитку обліку, контролю та аналізу в Україні посилюють необхідність теоретичних обґрунтувань і практичних розробок проблем формування фінансових результатів діяльності підприємств.

Проблеми аналізу фінансових результатів набувають актуальності і це обумовлює необхідність поглибленого вивчення зарубіжного та вітчизняного досвіду, пошуку напрямків удосконалення обліку та посилення контролю за повнотою отримання доходів, економією витрат та формуванням прибутку (збитку ).

Глибоке дослідження доходів і витрат, що формують фінансові результати діяльності підприємства, допомагає постійно вишукувати резерви покращення роботи підприємства, сприяє успішному виконанню кошторисів, раціональному використанню матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, що забезпечує отримання прибутку та покращення фінансового стану підприємства.

Саме від повноти та достовірності отриманої керівництвом інформації залежить адекватність прийнятих ними в тій чи іншій ситуації рішень. Тому керівництво підприємств висуває жорсткі вимоги щодо якості організації та ведення обліку доходів і витрат.

Сьогодні в обліку доходів і витрат, які формують фінансовий результат діяльності підприємства, існує багато протиріч. Уведення національних облікових стандартів призвело до виникнення багатьох питань стосовно їх практичного використання. У вітчизняній та іноземній літературі та вітчизняних наукових виданнях обліку доходів і витрат приділяється значна увага. Так, Б.Нідлз висвітлює основні концепції обліку доходів і витрат. К.Друрі та А.Апчерч, як і багато іноземних авторів аналогічних праць, велику увагу приділяють технічній стороні організації і ведення обліку на підприємстві. У вітчизняній літературі звертається увага як на методичні, так і на практичні проблеми забезпечення точності обліку доходів і витрат. Але все таки слід відмітити, що не всі автори розглядають ці об’єкти обліку саме з точки зору виявлення та усунення протиріч, які склалися в теорії та практиці. Багато протиріч спостерігається у самій основі – існуючих методах обліку, аналізу та аудиту доходів і витрат.

Тож, виходячи з вищезазначеного, головною метою даного магістерського дослідження визначається організація і методика обліку, аналізу та аудиту доходів і витрат, розробка рекомендацій спрямованих на їх удосконалення, виявлення існуючих протиріч та пошук заходів щодо їх усунення.

Відповідно до поставленої мети, основними завданнями магістерського дослідження є:

розкрити суть і значення доходів і витрат, їх класифікацію та порядок визнання;

зробити характеристику фінансово-господарської діяльності ринку;

дослідити методику документального оформлення, організації синтетичного та аналітичного обліку доходів і витрат на ринку та складання звітності про доходи і витрати;

дослідити методику аналізу доходів і витрат за даними фінансової звітності;

провести аналіз фінансової стійкості та платоспроможності підприємства і дати оцінку прибутковості господарювання підприємства;

дослідити етапи, процедури та методику аудиту доходів і витрат, а також розглянути формулювання висновків аудитора за результатами перевірки.

Об‘єктом магістерського дослідження являється облік, аналіз та аудит доходів і витрат ринку.

Суб‘єктом магістерського дослідження обрано комунальне підприємство “Ринок Ново-Іванівський”, що розташоване у місті Кременчуці та яке здійснює свою діяльність у сфері надання послуг.

При написанні магістерського дослідження використано: нормативно – законодавчі документи, навчальну, наукову та методичну літературу, публікації вітчизняних та зарубіжних вчених, дані фінансової та статистичної звітності досліджуваного підприємства.

Теоретичні основи обліку, аналізу та аудиту доходів і витрат
Суть доходів і витрат, їх класифікація і порядок визнання

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи від звичайної діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 15 “Дохід”.

Дохід – збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, внаслідок чого збільшується власний капітал підприємства (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків власників).

Під економічною вигодою розуміють потенційну можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів. Прикладом збільшення активів, а отже, відображення доходу в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності, є зростання дебіторської заборгованості внаслідок відвантаження продукції з наступною оплатою.

Вимоги П(С)БО 15 “Дохід” визначають принцип формування інформації про доходи підприємства у бухгалтерському обліку.

П(С)БО 15 ”Дохід” не поширюється на доходи, пов’язані з:

реалізацією цінних паперів;

контрактами з надання послуг у галузі будівництва;

страховою діяльністю;

змінами у справедливій вартості фінансових активів і фінансових зобов’язань, а також із їх ліквідацією (продажем, погашенням);

змінами вартості інших поточних активів; природним зростанням поголів’я худоби, виходом продукції сільського і лісового господарства;

видобутком корисних копалин.

П(С)БО 15 “Дохід” регулює порядок обліку доходу, який виник у результаті:

реалізації продукції (товарів, інших активів);

надання послуг;

використанням активів підприємства іншими сторонами.

Надання послуг, як правило, передбачає виконання підприємством завдання, застереженого контрактом, протягом узгодженого часу. Послуги можуть надаватися протягом одного або кількох періодів.

Окрім П(С)БО 15, існує безліч інших визначень та інтерпретацій економічної сутності категорії „дохід”, які можна знайти в різноманітних нормативно — правових актах та літературних джерелах.

Деякі найпоширеніші з них для порівняння наведені у таблиці 1.1.1:

Таблиця 1.1.1. Визначення економічної сутності категорії „дохід” у різних нормативно — правових актах та літературних джерелах

Прізвище, ім’я, по батькові автора

(назва нормативно-правового акту)

Визначення
Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств”

Дохід – сума коштів або вартість майна, отримана платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшена на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку у зв’язку з таким продажем, обміном або відчуженням
Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб”

Дохід – збільшення економічних вигод протягом звітного періоду у формі припливу або зростання активів, або зменшення зобов’язань, що спричиняють збільшення капіталу і не є внесками учасників (акціонерів)
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 „Дохід”

Дохід – збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників)
Бойчик І. М.

Дохід – виручка від реалізації продукції, робіт, послуг без врахування наданих знижок, повернення проданих товарів та податків з продажу (ПДВ, акцизний збір тощо)
Лишеленко О. В.

Дохід – грошові або матеріальні цінності, одержані від виробничої, комерційної, посередницької чи іншої діяльності (виторг)
Мочерний С. В.

Дохід – грошові надходження за одиницю часу фізичних та юридичних осіб; показник господарської діяльності підприємств, установ, організацій. Розрізняють доходи від реалізації та позареалізаційні доходи
Шара П. І.

Дохід – збільшення ресурсної бази підприємства, що використовується для компенсації уже здійснених витрат та для накопичення з метою подальшого розширення і розвитку підприємства, установи, організації

Методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 16 “Витрати”.

Витрати – зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, яке призводить до зменшення власного капіталу ( за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Якщо хоча б одна з умов визнання активів не виконується, актив не визнається, а витрати з придбання цього активу списують у поточному періоді на “Інші операційні витрати”. Списані активи обліковують на позабалансовому рахунку 07 “Списані активи”.

Із зменшенням активів виникають такі витрати:

списання матеріалів на виробництво продукції, для ремонту основних засобів, на адміністративні цілі;

нарахування амортизації;

списання основних засобів, нематеріальних активів, МШП, що стали непридатними;

втрати від знецінення запасів;

нестачі запасів (сировини, комплектуючих виробів, готової продукції, товарів);

нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, яка не може бути сплачена;

благодійні внески;

належні до сплати або сплачені штрафи, пені, неустойки.

Зобов’язанням, як уже зазначалося, є заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій, погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, які втілюють економічні вигоди.

До витрат, що збільшують зобов’язання, належать нарахування:

заробітної плати працівникам підприємства, які перебувають із ним у трудових відносинах;

податків, зборів, обов’язкових платежів;

відрахувань на обов’язкове і добровільне страхування;

орендної плати, комунальних послуг, витрат зв’язку, послуг з реклами;

послуг сторонніх організацій (юридичних, аудиторських, консультаційних, медичних).

До витрат, згідно з П(С)БО 1 ”Загальні вимоги до фінансової звітності” та П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати“, належать також нестача запасів, списання запасів або необоротних активів, які визнано активами, сплата штрафних санкцій, витрати на заохочування, соціальний і виробничий розвиток, нарахування податків, у тому числі податку на прибуток.

Економічне розуміння витрат базується на проблемі обмеженості ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання.

З позицій бухгалтерського підходу до виробничих витрат варто відносити всі реальні, фактичні витрати, що здійснюються в грошовій формі. Такими можуть бути: заробітна плата робітників; плата за оренду будинків, споруджень, устаткування; оплата транспортних витрат; оплата послуг банків, страхових компаній і т.д.

З позицій економічного підходу до витрат варто відносити не тільки фактичні витрати, здійснювані в грошовій формі, але і не оплачувані фірмою витрати, витрати, пов’язані з упущеною можливістю самого оптимального застосування своїх ресурсів.

І бухгалтери, і економісти включають у свої розрахунки фактичні витрати (заробітна плата робітників, оклади службовців, оренда приміщень та вартість матеріалів). Для бухгалтерів фактичні витрати важливі, оскільки вони включають прямі виплати підприємства іншим юридичним особам, з якими воно має справу. Ці витрати повинні знати і економісти, тому що для них фактичні витрати — це ті кошти, які могли би бути використанні десь в іншому місці з більшою ефективністю.

Відповідно до чинного законодавства, в бухгалтерському обліку доходи класифікуються за такими групами:

А) Дохід від реалізації :

готової продукції;

товарів;

робіт і послуг.

Б) Інші операційні доходи:

від реалізації іноземної валюти;

від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій);

від операційної оренди активів;

від операційних курсових різниць;

отримані пені, штрафи, неустойки;

від компенсації списаних раніше активів;

від списання кредиторської заборгованості;

одержані гранти та субсидії.

В) Дохід від участі в капіталі:

від інвестицій у підприємства;

асоційовані;

спільні;

дочірні.

Г) Інші фінансові доходи:

дивіденди одержані;

відсотки одержані;

інші доходи від фінансових операцій.

Д) Інші доходи:

від реалізації необоротних активів;

від реалізації фінансових інвестицій;

від реалізації майнових комплексів;

від не операційних курсових різниць;

безоплатно одержані активи;

інші доходи від звичайної діяльності.

Е) Надзвичайні доходи:

відшкодування збитків від надзвичайних подій;

інші надзвичайні доходи.

Усі витрати підприємства, згідно з П(С)БО 16 “Витрати”, поділяють на виробничі, операційні та інші витрати діяльності (схема.1.1.1)

Згідно з П(С)БО 15 “Дохід” визнання доходу відбувається за дотримання таких умов:

збільшення активу або погашення зобов’язання, що зумовлює збільшення власного капіталу підприємства (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства);

оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Доходи, достовірну оцінку яких дати неможливо, у звітності не відображають, що відповідає одному з основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності – принципу обачності, який передбачає відображення у фінансовій звітності всіх елементів (активів, зобов’язань тощо) за вартістю, яка б запобігала заниженню зобов’язань і витрат та завищенню активів і доходів підприємства. Згідно з П(С)БО цей принцип передбачає вибір методу оцінки. Йдеться насамперед про доходи, які можуть бути одержані у результаті претензійно-позовної роботи. У такому разі дохід відображають у бухгалтерському обліку під час одержання рішення судового органу в сумі його визнання, а не в момент подачі позовної заяви до судових органів.

Названі критерії визнання доходу, як правило, застосовуються окремо в кожній операції. Однак за певних обставин для відображення суті операції застосовують критерії визнання до окремих елементів однієї операції, що підлягають оцінці, якщо це впливає з суті такої господарської операції. Наприклад, якщо вартість реалізованої операції включає суму за майбутні послуги, яку необхідно визначити, ця сума підлягає відстроченню і визнається доходом у періоді надання такої послуги. І навпаки, критерії визнання застосовуються до двох або більше операцій одночасно, якщо вони пов’язані таким чином, що суть господарської операції неможливо зрозуміти без з’ясування серії операцій у цілому. Наприклад, підприємство може реалізовувати товари і одночасно укладати окремі договори на пізніше придбання цих товарів, спростовуючи, таким чином, істотний результат операції. У цьому випадку операції розглядаються в цілому.

Не визнаються доходами суми, що отримані від інших осіб і не зумовлюють збільшення власного капіталу, зокрема:

податок на додану вартість, акцизи, інші податки та обов’язкові платежі, які підлягають перерахуванню до бюджету і позабюджетних фондів;

надходження за договорами комісії, агентськими та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала та ін.;

попередня оплата (аванс у рахунок оплати) продукції (товарів, робіт, послуг);

завдаток під заставу або погашення позики, якщо це не передбачено відповідним договором;

надходження, що належать іншим особам;

надходження від первісного розміщення цінних паперів.

Отже, такі суми вилучаються з доходу. Наприклад, суми, отримані комісіонером від реалізації товару комітента, не збільшують його власний капітал, а отже, не є доходом. Доходом є, зокрема, сума комісійної винагороди.

Водночас названі суми включають не лише до суми чистого доходу підприємства, а й до загальної суми чистого доходу і відображають у бухгалтерському обліку на кредиті рахунків класу 7 “Доходи і результати діяльності”, а відтак вилучаються з неї записом по дебету рахунків цього класу. Таким чином, на фінансові результати списуються лише суми чистого доходу від здійснення відповідних операцій і подій.

Проте, в П(С)БО 15 існує декілька невизначеностей стосовно визнання доходів. Мова йде про те, що в пункті 8 цього стандарту наведені дві неоднозначні умови визнання доходу – передача покупцю суттєвих ризиків та винагород від володіння продукцією і ймовірності надходження на підприємство економічних вигід, пов’язаних з операцією продажу.

Згідно з п.16 МСБО 18 «Дохід» та п.8 П(С)БО 15, якщо підприємство залишає за собою суттєвий ризик володіння, операція не розглядається як реалізація і дохід не визнається. Підприємство може утримувати суттєві ризики від володіння по-різному. Прикладами ситуацій, в яких підприємство може утримувати суттєві ризики та винагороди від володіння, є випадки, коли:

а) підприємство утримує зобов’язання щодо незадовільного виконання робіт, яке не передбачається звичайними гарантійними положеннями;

б) одержання доходу від певної реалізації залежить від доходу, який отримує покупець від власної реалізації цих товарів;

в) відвантажені товари підлягають подальшому монтажу і цей монтаж є суттєвою частиною контракту, який ще не був завершений підприємством;

г) покупець має право анулювати придбання з причин, визначених у контракті на реалізацію, і підприємство не має певності щодо ймовірності повернення.

Згідно з п.18 МСБО 18 та п.8 П(С)БО 15, дохід визнається тільки коли існує ймовірність надходження на підприємство економічних вигід, пов’язаних з операцією. У деяких випадках такої ймовірності може не існувати до отримання компенсації або до усунення невизначеності. Наприклад, може існувати невизначеність щодо отримання дозволу іноземної урядової установи на переказ компенсації від реалізації в іноземній країні. Коли такий дозвіл надається, невизначеність зникає і дохід визнається. Проте, коли невизначеність виникає стосовно оплати суми, яка вже включена до доходу, але є сумою безнадійної заборгованості або сумою, щодо якої ймовірність відшкодування перестала існувати, така сума визнається як витрати, а не як коригування первісне визнаної суми доходу.

Наприклад, за П(С)БО 15 «Дохід» не визнаються доходами суми податку на додану вартість, акцизів, інших податків та обов’язкових платежів з обороту, що підлягають сплаті до бюджету й позабюджетних фондів. Однак форма Звіту про фінансові результати за П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» передбачає застосування валового методу відображення доходу від реалізації, тобто без будь-яких вирахувань із загальної суми доходу. Ця ж схема обліку доходу від реалізації передбачена і чинною Інструкцією № 291. Тому пропонується спростити як облікові записи, так і форму звіту про фінансові результати шляхом відображення доходу від реалізації на чистій основі за аналогією відображення у бухгалтерському обліку інших доходів та операцій з придбання активів.

Таким чином, можна зробити висновок, що в сьогоднішніх умовах господарювання підприємства не будуть мати права у багатьох випадках визнавати дохід від реалізації (згідно з частиною першою та четвертою п.8 П(С)БО 15). Це обумовлено тим, що сьогодні в Україні передача права власності з юридичної точки зору значно відрізняється від свого бухгалтерського аналога. Аналогічно складається ситуація і з надходженням на підприємство економічних вигід. Саме поняття економічної вигоди у П(С)БО наведено дуже розмито і виникає питання щодо кількісного визначення цієї величини.

Значні труднощі при обліку доходів у податковому обліку створює існуюче правило «першої події». Розглянемо економічну сутність цієї проблеми.

Наприклад, за умовами договору купівлі-продажу готової продукції покупець перераховує на розрахунковий рахунок продавця суму авансу. Природне призначення авансу — це закупівля сировини, оплата праці, енергоносіїв та інші витрати, які необхідно здійснити продавцю для виробництва готової продукції.

Так відбувається у цілому світі. У нас цей процес дещо спотворений. Отримавши аванс, продавець зобов’язаний включити суму ПДВ, яка міститься в ньому, до податкових зобов’язань з податку на додану вартість (так зване правило першої події), що за відсутності податкового кредиту (аванс отримано наприкінці звітного періоду, і фактично немає можливості ні отримати сировину, ні здійснити її попередню оплату) перетворює таке податкове зобов’язання на суму, яка підлягає сплаті до бюджету. Таким чином, у продавця залишається тільки 83,33% отриманої суми. Також зазначений залишок за цим же правилом «першої події» потрапляє до валового доходу продавця, що перетворює такий валовий дохід на прибуток до оподаткування. Отже, у продавця залишається тільки 58,33 % отриманої суми авансу.

Тож, понад 40% отриманого авансу продавець зобов’язаний сплатити до бюджету і лише 60% може використати на виробництво готової продукції. Очевидно, що це ненормальне явище.

Як бачимо з викладеного вище, така ситуація є цілком неприйнятною для платників податку. Залишається незрозумілим, чому це правило діє вже протягом дев’яти років для податку на прибуток та ПДВ. Тим більше, що за цим правилом оподатковуються не реальні доходи підприємств, що навіть за високих ставок було б досить природнім, а доходи майбутні, що суперечить загальновизнаному призначенню та процесу оподаткування.

Відповідно до П(С)БО 16, критерії визнання витрат передбачають, що:

витрати відображають у бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань;

витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, яке призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капітал внаслідок його вилучення або розподілу власниками) за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені;

витрати визнаються витратами звітного періоду одночасно з визнанням доходу, для одержання якого їх здійснено;

витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображають у витратах того звітного періоду, в якому їх було здійснено;

якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Не визнаються витратами і не включаються до Звіту про фінансові результати:

платежі згідно з договорами комісії, агентськими угодами та іншими подібними договорами на користь комітента, принципала та ін.;

попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

погашення одержаних позик;

інші зменшення активів чи збільшення зобов’язань, що не відповідають ознакам, властивим витратам;

витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу згідно з Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (П(С)БО).

Характеристика фінансово-господарської діяльності та постановки обліку, аналізу та аудиту на КП “Ринок Ново-Іванівський”

Комунальне підприємство “Ринок “Ново-Іванівський” (надалі КП “Ринок “Ново-Іванівський”), створене 01.10.2001 року відповідно до Закону України “Про підприємства в Україні” .

Засновником та власником КП є Кременчуцька міська рада (надалі власник). З моменту державної реєстрації КП є юридичною особою, має: самостійний баланс, право від свого імені укладати договори, бути позивачем, відповідачем або третьою особою в суді, має круглу печатку зі своєю власною назвою, штампи, бланки зі своїм найменуванням, поточний, валютний та будь-який інший рахунок в установах банку, що не суперечить чинному законодавству.

КП має право з дозволу власника: створювати дочірні підприємства з правом юридичної особи, відкривати філії і представництва, спільні підприємства, входити до об’єднань, асоціацій тощо.

Юридична адреса комунального підприємства:

Україна, Полтавська область, м. Кременчук, вул. В.Бойка, 7

Загальна площа ринку становить 9990 м2. Площа, відведена для торгівлі – 9943 м2, в тому числі:

для торгівлі сільськогосподарською продукцією – 4363 м2 ;

для торгівлі продовольчими товарами – 1455 м2 ;

для торгівлі непродовольчими товарами – 588 м2 ;

для торгівлі тваринами – 1537 м2.

Загальна кількість торгових місць – 456, з них:

для торгівлі сільськогосподарською продукцією – 154;

для торгівлі продовольчими товарами – 98;

для торгівлі непродовольчими товарами –189;

для торгівлі тваринами – 15.

Згідно зі статутом, КП “Ринок “Ново-Іванівський” було створене з метою розвитку ефективної господарської діяльності, надання послуг, створення додаткових робочих місць, втілення досягнень науково-технічного прогресу, ресурсозберігаючих та екологічно чистих технологій та отримання прибутку.

Основний вид діяльності КП – продаж і здавання в найм (в оренду) нерухомого майна виробничо-технічного призначення.

Предметом діяльності КП є:

надання платних послуг по організації торгівлі;

відкриття фірмових магазинів і павільйонів по реалізації промислових, продовольчих, сільськогосподарських та ін. товарів;

організація камер схову;

торгівельна діяльність в сфері оптової, роздрібної торгівлі, громадського харчування, по реалізації продовольчих та непродовольчих товарів, спиртних напоїв, тютюнових виробів;

надання побутових послуг;

здійснення торгівельно-закупівельної та посередницької діяльності, створення торгівельно-закупівельних підприємств;

організація автосервісу, платних стоянок, парковок та авто ринків;

закупівля в населення, підприємств та підприємців (юридичних та фізичних осіб) сільськогосподарських продуктів та продукції їх переробки;

виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції;

організація пунктів громадського харчування;

виробництво та реалізація продуктів харчування;

відкриття пунктів прийому склотари.

КП проводить і іншу діяльність, що відповідає його цілям і не суперечить чинному законодавству України.

Майно КП складається з основних та оборотних фондів, а також інших цінностей, вартість яких відображена у самостійному балансі. Майно, яке перебуває в комунальній власності міста та закріплене за КП, належить йому на праві оперативного управління майном, яке перебуває в комунальній власності міста та відноситься до основних засобів підприємства, тільки по рішенню власника.

Джерела формування майна підприємства:

грошові та майнові внески засновника (міської ради);

доходи, отримані від реалізації продукції, робіт, а також інших видів господарської діяльності;

прибуток від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів;

капітальні вкладення та дотації з бюджетів;

придбання майна іншого підприємства;

безоплатні, або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств та громадян;

інші джерела, не заборонені законодавством.

КП не має права надавати та передавати іншим підприємствам, організаціям та закладам, обмінювати, передавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику приналежні йому будівлі, споруди, транспортні засоби, інвентар та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу без дозволу власника.

КП не має права передавати безоплатно, продавати, передавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності без дозволу власника.

Головним узагальнюючим показником фінансових результатів підприємства є прибуток.

Порядок використання чистого прибутку визначає власник КП шляхом встановлення обов’язкових нормативів розподілу такого прибутку. Якщо власник окремим рішенням не встановлює обов’язкових нормативів розподілу чистого прибутку, то весь прибуток залишається в розпорядженні підприємства. Порядок використання прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства, визначає директор в межах чинного законодавства.

Підприємство самостійно розробляє план своєї діяльності та визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на продукцію, послуги, роботи та з необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства, підвищення доходів.

Основу планів складають договори, укладені зі споживачами продукції, робіт, послуг та постачальниками матеріально-технічних ресурсів.

Підприємство реалізує свою продукцію, роботи і послуги за цінами, тарифами, затвердженими міськвиконкомом, а у випадках, передбачених законодавчими актами України – за державними цінами та тарифами.

КП самостійно здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва, може одержувати у встановленому законом порядку в банківських установах кредити та позички.

КП не має права виступати гарантом при наданні суб’єктам підприємницької діяльності банківських кредитів.

Відповідно до наказу №1 “Про облікову політику комунального підприємства “Ринок Ново-Іванівський” від 01.10.2001, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності проводиться за принципом нарахування так, щоб результати операцій та інших подій відображались в облікових регістрах та фінансових звітах тоді, коли вони мали місце, а не тоді, коли підприємство отримує чи сплачує кошти. Такий підхід до складання фінансових звітів дасть можливість інформувати користувачів не тільки про надходження чи сплату грошових коштів у минулому, але й про зобов’язання сплатити кошти чи про надходження їх в майбутньому.

Виходячи з цього принципу, доходи у Звіті про фінансові результати відображаються в тому періоді, коли вони були отримані, а витрати на основі відповідності цим доходам, що забезпечить визначення фінансового результату звітного періоду, співставленням доходів звітного періоду з витратами, здійсненими для отримання цих доходів.

При складанні фінансової звітності межа суттєвості визначається в 100 грн.

Відповідно до П(С)БО 8 “Нематеріальні активи” бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться по групам:

права користування природними ресурсами;

права користування майном;

права на знаки для товарів та послуг;

права на об’єкти промислової власності;

авторські та суміжні з ними права;

гудвіл;

інші нематеріальні активи.

Первісна вартість нематеріального активу формується згідно з п.11-17 П(С)БО 8 “Нематеріальні активи”. Амортизація нематеріальних активів здійснюється прямолінійним методом. Строк корисного використання нематеріальних активів встановлений за групами.

Основні засоби класифікуються за групами і амортизація на них нараховується по ставках згідно ст.8.2, 8.3 ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств” №283/97-ВР в редакції від 22.05.97р., зі змінами та доповненнями. Ліквідаційна вартість основних засобів на підприємстві не приймається. Первісна оцінка об’єкту основних засобів здійснюється за собівартістю згідно П(С)БО 7 “Основні засоби”.

Довгострокові фінансові інвестиції враховуються за методом участі в капіталі. При відображенні у фінансовому обліку та балансі довгострокових фінансових інвестицій, які враховуються за методом участі в капіталі, вони збільшуються на суму частки інвестора в прибутку асоційованої компанії та зменшуються на суму отриманих дивідендів.

Відстрочені податкові активи визначаються в тому випадку, коли податок на прибуток, визначений згідно облікової політики підприємства, менше, ніж податок на прибуток, визначений за діючим податковим законодавством.

На вартість малоцінних та швидкозношуваних предметів (МШП), які обліковуються на 11 рахунку “Інші необоротні матеріальні активи”, нараховується знос і обліковуються вони на 11 рахунку до повного зносу чи списання, як не придатні до експлуатації. Сума зносу відображається на рахунку 133 “Накопичена амортизація нематеріальних активів”. Вартість МШП, переданих в експлуатацію (які обліковуються на рахунку 22 “Малоцінні швидкозношувані предмети” і списуються відразу ж при відпуску в експлуатацію), виключається зі складу активів (списується з балансу) з подальшою організацією оперативного кількісного обліку таких предметів за місцями експлуатації і відповідальними особами на протязі строку їх фактичного використання.

Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує вірогідність отримання підприємством майбутніх економічних вигід і її можливо достовірно визначити. В балансі дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги визнається за чистою вартістю, яка дорівнює сумі дебіторської заборгованості за винятком сумнівних боргів. Величина резерву сумнівних боргів визначається на основі аналізу у розмірі 5% дебіторської заборгованості за станом на кінець звітного періоду.

Грошовими коштами та їх еквівалентами у фінансовій звітності згідно з П(С)БО 4 “Звіт про рух грошових коштів” вважаються грошові кошти на поточному рахунку, грошові кошти у касі підприємства, грошові кошти в дорозі та депозитні сертифікати на 3 тижні.

До витрат майбутніх періодів відноситься завчасно сплачена орендна плата, суми за підписку періодичних видань, завчасно сплачені рекламні послуги та усі інші витрати, які стосуються наступного звітного періоду.

Зобов’язання ( обов’язок чи відповідальність діяти певним чином) відображається тільки тоді, коли актив отриманий, чи коли підприємство заключає безвідмовну угоду придбати актив.

Відстрочені податкові зобов’язання визнаються тоді, коли податок на прибуток Декларації про прибуток згідно з податковим законодавством підприємств менше податку на прибуток, визначеного відповідно до фінансового звіту.

До складу доходів майбутніх періодів включаються суми доходів, нарахованих на протязі поточного чи попередніх звітних періодів, котрі будуть визначені в наступних звітних періодах.

Доходи і витрати включаються до складу Звіту про фінансові результати на основі принципів нарахування та відповідності і відображаються у бухгалтерському обліку і фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться.

Система оплати праці затверджена згідно з колективним договором підприємства.

Податковий облік здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Контроль за виконанням наказу про облікову політику підприємства здійснюється директором КП “Ринок Ново-Іванівський” Маханьковою Тетяною Леонідівною.

Бухгалтерія КП складається з одного головного бухгалтера Кисельової Світлани Михайлівни, яка й здійснює бухгалтерський облік господарсько-фінансової діяльності підприємства. Роль одного бухгалтера особливо помітна на невеликому підприємстві, де він один виконує весь обсяг бухгалтерських та більшість аналітичних робіт. В обов’язки головного бухгалтера на КП “Ринок Ново-Іванівський” входять певні функції, що регламентуються посадовими інструкціями:

Інформаційна – безперервний збір, обробка, узагальнення, зберігання, передача для потреб управління фактичних даних про основні показники діяльності підприємства.

Контрольна – перевірка законності і доцільності господарських операцій, забезпечення збереження коштів, ефективне їх використання.

Аналітична – оцінка (аналіз) досягнутих результатів, підсумків діяльності. Аналіз, як правило, проводиться спільно з іншими економічними службами.

Недоліком організації обліку на КП “Ринок Ново-Іванівський” є відсутність автоматизованої форми обліку, застосування якої могло б спростити виконання облікових записів та сприяти кращій систематизації інформації.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства потрібно провести аналіз фінансово-господарської діяльності комунального підприємства “Ринок Ново-Іванівський” за останні чотири роки, тобто за весь час його існування.

Аналіз фінансового стану підприємства розпочнемо з аналізу майна та джерел його придбання.

Майно підприємства – це ресурси, які ним контролюються в результаті минулих подій та їх використання як очікується призведе до надходження економічних вигод у майбутньому.

Ознайомитись зі структурою активів та пасивів комунального підприємства “Ринок Ново-Іванівський” можна у Додатку А.

Із Додатку А видно, що вартість майна комунального підприємства “Ринок Ново-Іванівський” станом на кінець 2005 року складає 377,8 тис.грн., що більше порівняно з 2004 роком на 165,6 тис.грн. В цілому структуру активів підприємства оцінюємо як задовільну, так як:

основну частку у вартості майна займають необоротні активи, а саме на кінець 2005 року їх питома вага складає 94,42 %, що на 8,27 пунктів вище, ніж попереднього року

ринок не забезпечений оборотними активами, їх частка від валюти балансу, станом на кінець 2005 року складає лише 5,58 %, тоді як у 2004 році ця частка становила 13,85 %

негативно можна оцінити відсутність запасів у валюті балансу

комунальне підприємство “Ринок Ново-Іванівський” має також незадовільну структуру оборотних активів. Це проявляється в тому, що незважаючи на зменшення дебіторської заборгованості в 2005 році в порівнянні з 2004 на 7,1 тис.грн, сума грошових коштів теж зменшується і становить на кінець звітного періоду досить мізерну суму – 0,3 тис. грн. Таким чином питома вага грошових коштів в загальній вартості майна підприємства складає лише 0,08 %

Протягом 2005 року відбулися наступні зміни в структурі пасивів комунального підприємства “Ринок Ново-Іванівський”:

сума власного капіталу підприємства за рік збільшилася на 173,9 тис. грн, темп зміни власного капіталу у 2005 році склав 102,29 %

у структурі власного капіталу відбулися наступні зміни:

статутний капітал збільшився на 131,8 тис.грн.

у 2005 році спостерігається суттєве збільшення нерозподіленого прибутку ( на 42,1 тис. грн.. порівняно з 2004 роком)

прослідковується зменшення позикового капіталу на 8,3 %, вся сума якого складається з поточних зобов’язань, тобто довгострокових зобов’язань підприємство не має

в поточних зобов’язаннях майже рівні суми становлять поточні зобов’язання за розрахунками та кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги – 19,2 тис. грн. і 23,0 тис.грн. у 2004 та 16,2 тис.грн. та 17,7 тис.грн. у 2005 році

щодо структури поточних зобов’язань за розрахунками, то на кінець звітного року зобов’язання за розрахунками з бюджетом становили 100%, тоді як на початок періоду ще існувала заборгованість зі страхування у сумі 0,1 тис.грн. та заборгованість з оплати праці в розмірі 4,5 тис. грн.

Співвідношення між окремими статтями пасиву та активу балансу дає змогу оцінити фінансовий стан підприємства за одним із чотирьох типів:

абсолютний, якщо А1 > П1;

нормальний, якщо А1 + А2 > П1;

передкризовий (критичний), якщо А1 + А2 + А3 > П1;

кризовий, якщо А1 + А2 + А3 < П1,

де:

А1 – найбільш ліквідні активи;

А2 – середньо ліквідні активи;

А3 – низько ліквідні активи;

П1 – поточні зобов’язання.

В таблиці 1 відображені показники, за допомогою яких можна визначити фінансовий стан підприємства за 2001 – 2005 роки.

Таблиця 1.2.1. Оцінка фінансового стану КП “Ринок Ново-Іванівський” за 2001 – 2005 роки.

Роки

А1

А2

А3

сума

знак

П1
2001

0,3

1,5

0,4

2,2

<

3,1
2002

0,2

2,3

0,2

2,7

<

4,1
2003

2,8

2,3

0

5,1

<

20,1
2004

1,5

23,6

0

25,1

<

42,2
2005

0,3

20,8

0

21,1

<

33,9

Відповідно до проведеного аналізу структури активів і пасивів комунального підприємства “Ринок Ново-Іванівський” можна зробити висновок, що взагалі фінансовий стан підприємства на даному етапі, як і за всі роки існування, кризовий, що свідчить про те, що підприємство не в змозі розрахуватися за своїми зобов’язаннями за рахунок власних активів.

Незважаючи на такі висновки, в сучасних умовах підприємство повинно чітко орієнтуватись у складному лабіринті ринкових відносин, вірно оцінювати виробничий та економічний потенціал, стратегію подальшого розвитку, фінансовий стан як свого підприємства, так і підприємств партнерів.

Фінансовий стан – це здатність (спроможність) підприємства фінансувати свою діяльність. Він характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, які необхідні для нормального функціонування підприємства, доцільністю їх розміщення та ефективністю використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними та фізичними особами, платоспроможністю та фінансовою стійкістю.

Основні фактори, що визначають фінансовий стан, це, по-перше, виконання фінансового плану і поповнення в міру потреби власного оборотного капіталу за рахунок прибутку і, по-друге, швидкість оборотності оборотних коштів. Сигнальним показником, в якому проявляється фінансовий стан, є платоспроможність підприємства, тобто його здатність своєчасно задовольняти платіжні вимоги постачальників сировини, матеріалів, техніки згідно з господарськими угодами, повертати банківські кредити, проводити оплату праці персоналу, вносити платежі в бюджет. Щоб прийняти правильне управлінське рішення, сформувати імідж, якого вимагає ринок, необхідно виробити нові підходи до управління, а саме – вміти аналізувати теперішній фінансовий стан і прогнозувати його на майбутнє.

Головною метою аналізу фінансового стану є своєчасне виявлення та усунення недоліків у фінансовій діяльності підприємства і пошук резервів зміцнення фінансового стану підприємства та його платоспроможності.

При цьому першочерговими завданнями аналізу є :

— загальна оцінка фінансового стану та чинників, що його зумовлюють;

— вивчення відповідності між коштами та джерелами, раціональності їх розміщення та ефективності використання;

— визначення причинно-наслідкових зв’язків між показниками виробничої, комерційної та фінансової діяльності і на основі цього оцінка виконання плану щодо надходження фінансових ресурсів та їх використання з позицій зміцнення фінансового стану підприємства;

— дотримання фінансової, розрахункової та кредитної дисципліни;

— визначення ліквідності та фінансової стабільності підприємства;

— прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи з реальних умов господарської діяльності й наявності власних і залучених коштів, розробка моделей фінансового стану при різних варіантах використання ресурсів;

— розробка конкретних заходів, спрямованих на більш ефективне використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

Для визначення фінансових результатів діяльності комунального підприємства за розглянутий період доцільно б було провести аналіз основних показників діяльності підприємства, який наведений у додатку Б.

Результати розрахунків, наведених у додатку Б, свідчать, що:

у перший рік діяльності підприємство виявилося збитковим, так як витрати перевищили доходи на 1,1 тис. грн.;

— за аналізований період власний та позиковий капітал підприємства

залишилися незмінними;

швидкими темпами, особливо останні два роки, відбувається збільшення поточних зобов’язань;

загальна вартість майна підприємства має тенденцію до збільшення, чому сприяло зростання середньорічної вартості оборотних активів;

постійно відбувається підвищення фонду заробітної плати, що безумовно призводить до підвищення ефективності використання трудових ресурсів;

протягом всього існування ринку спостерігається перевищення темпів росту виручки від реалізації над темпами росту витрат, що однозначно позитивно характеризує діяльність підприємства.

Оцінка прибутковості (рентабельності) діяльності підприємства проводиться за допомогою багатьох показників. Найбільш важливі з них зазначені у таблиці 1.2.2.:

Таблиця 1.2.2. Показники рентабельності комунального підприємства “Ринок Ново-Іванівський” за 2001-2005 роки

ПОКАЗНИКИ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

РОКИ

НАЗВА ПОКАЗНИКА

2001

2002

2003

2004

2005
Рентабельність продажу, %

-0,08

13,44

12,76

28,53

27,55
Рентабельність основних засобів, %

-2,59

21,40

40,99

127,71

81,16
Рентабельність оборотних активів, %

-54,54

424,49

638,46

943,19

927,52
Рентабельність виробничих ресурсів, %

-2,47

20,37

2,39

14,65

74,63
Рентабельність трудових ресурсів, %

-21,43

42,80

60,14

227,55

254,29
Рентабельність витрат, %

-9,23

17,78

18,85

49,82

43,99
Рентабельність активів, %

-4,54

8,03

15,84

80,85

59,01
Рентабельність власного капіталу, %

-4,85

8,64

19,34

102,74

67,68
Рентабельність власного оборотного капіталу, %

244,44

-356,52

-129,27

-850,36

-1358,59
Рентабельність перманентного капіталу, %

-4,85

8,64

19,34

102,74

67,68
Рентабельність авансованого капіталу, %

-4,85

8,64

19,34

102,74

67,68

Відповідно до розрахунків, проведених у таблиці 1.2.2., можна зазначити, що рентабельність продажу з роками збільшується і в 2005 році становить 27,55 % (порівняно з – 0,08% в 2001 році), тобто в звітному році підприємство отримало з 1 грн. продажу 27,55 грн. чистого прибутку.

Рентабельність основних засобів теж постійно зростає до 2004 року, але дещо зменшується в 2005 році. В 2005 році на 1 грн. вартості основних засобів припадає 81,16 грн. чистого прибутку.

Рентабельність оборотних активів має аналогічну до основних засобів тенденцію розвитку. В 2005 році на 1 грн. оборотних активів припадає 927,52 грн. чистого прибутку, що свідчить про недостатню забезпеченість підприємства оборотними активами.

Рентабельність виробничих ресурсів зростала з 2001 по 2002 та з 2003 по 2005 роки. В період з 2002 по 2003 роки відслідковується зниження рентабельності виробничих ресурсів.

Досить швидкими темпами в аналізованому періоді зростає рентабельність трудових ресурсів, що обумовлюється ефективним використанням робочої сили.

Рентабельність витрат збільшується до 2004 року, в 2005 році цей показник дещо нижчий, фактичне значення показника за період не досить високе, що говорить про недостатньо ефективне спрямування витрат на досягнення прибутку.

Щодо рентабельності власного капіталу, то найкращого значення цей показник досяг у 2004 році і майже в 2 рази зменшився за минулий рік.

Власний оборотний капітал взагалі є нерентабельним протягом чотирьох років. Лише на першому році існування підприємства він мав свою вагу. На сьогоднішній день власний оборотний капітал має від’ємне значення. Це дає підставу стверджувати, що підприємство володіє в основному необоротними активами, а значить має неліквідне майно.

Показники рентабельності перманентного та авансованого капіталу повторюють значення показників рентабельності власного капіталу, що обумовлене відсутністю на підприємстві додаткового, резервного та неоплаченого капіталу.

Зробивши загальний висновок до таблиці 1.2.2., необхідно зазначити наступне:

господарська діяльність комунального підприємства “Ринок Ново-Іванівський” протягом чотирьох років його існування, окрім 2001 року, в якому підприємство зазнало збитків, була досить рентабельною

найбільш рентабельним за даними фінансової звітності 2005 року є використання оборотних активів підприємства

найбільш нерентабельним в даний час є використання власного оборотного капіталу

більшість показників рентабельності досягли найкращого значення у 2004 році, отже це був рік найбільш ефективної діяльності підприємства.

В процесі фінансового аналізу за балансом підприємства насамперед досліджують абсолютні показники, які характеризують його фінансовий стан. Абсолютні показники активів підприємства вивчають за ліквідністю.

Ліквідність — це показник, який показує, як швидко підприємство може безперешкодно продати свої активи, одержати rpoшi і повернути борги у міру настання строку їx повернення. Вона полягає у можливості підприємства швидко розраховуватись за допомогою наявного на балансі майна (активів) по cвoїx зобов’язаннях (пасивах). Від рівня ліквідності активів залежить платоспроможність підприємства.

Ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладень в оборотні активи. Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні засобів (актив балансу), які згруповані за ступенем їх ліквідності і розміщені у порядку убування їх ліквідності, із зобов’язаннями (пасив балансу), які згруповані за строками їх погашення та розміщені у порядку зростання термінів.

Платоспроможність – це можливість підприємства своєчасно задовольняти платіжні вимоги постачальників, повертати кредити і позики, видавати заробітну плату, вносити платежі до бюджету. Звідси, ліквідність балансу підприємства є пов’язання можливості продажу його активі з одночасною оплатою зобов’язань. Підприємство вважається платоспроможним, якщо сума поточних активів більша або рівна його поточним зобов’язанням. Про неплатоспроможність підприємства можуть свідчити відсутність грошей на поточних рахунках, наявність непогашеної в строк заборгованості, порушення строків виплати заробітної плати.

Для оцінки платоспроможності підприємства використовують систему відповідних показників, що розрізняються між собою розміром ліквідних активів та розглядаються як джерело покриття зобов’язань.

Значення, динаміка коефіцієнтів характеризує не лише сталість фінансового стану підприємства, але і цікавить зовнішніх користувачів аналітичної інформації. Зокрема:

постачальників – коефіцієнт абсолютної ліквідності;

банківські установи – коефіцієнт термінової ліквідності;

покупців та акціонерів – коефіцієнт загальної ліквідності.

В аналітичній роботі використовують наступні показники оцінки ліквідності підприємства: загальний коефіцієнт покриття, коефіцієнт швидкої ліквідності, коефіцієнт незалежної ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності, частка оборотних активів в загальній сумі активів, частка виробничих запасів в оборотних активах.

Узагальнимо визначені коефіцієнти за даними бухгалтерської звітності КП “Ринок Ново-Іванівський” за 2003 –2005 роки в таблиці 1.2.3.

Таблиця 1.2.3. Показники ліквідності КП “Ринок Ново-Іванівський” за 2003-2005 рр.

Показники

2003р

2004р

2005р

Відхилення
2005 р -2003р

2005 р — 2004р

від нормативу
1. Коефіцієнт покриття

0,254

0,697

0,622

2

0,368

-0,075

-1,378
2.Коефіцієнт швидкої ліквідності

0,254

0,697

0,622

1

0,368

-0,075

-1,378
3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,139

0,036

0,009

0,2

-0,13

-0,027

-0,191
4. Коефіцієнт співвідношення кредиторської і дебіторської заборгованості

8,739

1,788

18,479

Х

9,74

16,691

Х

За даними таблиці 1.2.3. можна зробити наступні висновки:

коефіцієнт покриття протягом 3-х останніх років нижче нормативного значення. У 2005р. порівняно з 2004р. він зменшився на 0,075 пунктів, хоча в порівнянні з 2003 р. зріс на 0,368 пунктів.

коефіцієнт швидкої ліквідності протягом 2003-2005рр теж нижче нормативу і показує, що на 1 грн поточних зобов’язань підприємство має в 2005р. лише 0,62 грн. оборотних активів.

проаналізувавши коефіцієнт співвідношення кредиторської і дебіторської заборгованості за 2003-2005рр. ми можемо стверджувати, що кредиторська заборгованість в декілька разів перевищує дебіторську заборгованість. Так, у 2005р. кредиторська заборгованість майже у 18,5 раз більше дебіторської, хоча ще у 2004 р. це співвідношення становило 1,788.

Фінансова стабільність є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона залежить від структури зобов’язань підприємства i характеризується співвідношенням власного i залученого капіталу.

Фінансова стійкість передбачає те, що ресурси, вкладені у підприємницьку діяльність, повинні окупитись за рахунок грошових надходжень від господарювання, а одержаний прибуток забезпечувати самофінансування i незалежність підприємства від зовнішніх залучених дже­рел формування майна (активів).

Фінансова стійкість — це стан активів підприємства, що гарантує йому постійну платоспроможність, і саме ця стійкість підприємства залежить від розміщення його активів та джерел їx формування.

Heoбхідність у власних активах обумовлена вимогами самофінансування підприємства. Вони є основою самостійності i незалежності підприємства. Водночас, слід враховувати, що здійснювати господарську діяльність за ра­хунок лише власних активів не завжди доцільно, особливо, якщо виробництво має сезонний характер. Тоді в oкремi періоди будутъ великі залишки активів, а в інші буде їx нестача. Kpiм цього, якщо витрати щодо залучення активів невеликі, а підприємство має можливість забезпечити більш високий рівень рентабельності використання активів, ніж плата за них, то, здійснюючи залучення активів, власники значно підвищують рентабельність власного капіталу. Якщо активи підприємства сформовані в значній частині за рахунок поточних зобов’язань, то його фінансовий стан буде нестійким. 3 поточними зобов’язаннями необхідно здійснювати постійну оперативну роботу щодо контролю за своєчасним поверненням їx та залученням в господарську діяльність через поточні зобов’язання інших активів. Від оптимізації співвідношення власниx i залучених активів залежить фінансовий стан підприємства. Оцінку фiнaнcoвoгo стану підприємства можливо визначити за наступними типами фінансової стійкості:

— абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) — коли власні оборотні активи повністю забезпечують запаси підприємства;

— нормально стійкий фінансовий стан — коли запаси забезпечуються сумою власних оборотних активів та довгостроковими зобов’язаннями;

— нестійкий фінансовий стан — коли запаси забезпечуються за рахунок власних оборотних активів, довгострокових та короткострокових кредитів i позик, тобто за рахунок ycix основних джерел формування запасів;

— кризовий фінансовий стан — коли запаси не забезпечуються вищеназваними джерелами їx формування i підприємство стає на межі банкрутства.

Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних активів спроможне забезпечити запаси, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов’язаннями. Аналіз фінансової стійкості здійснюється за допомогою показників, наведених у Додатку В.

За даними наведеними у Додатку В ми можемо зробити висновок про те, що на КП “Ринок Ново-Іванівський” протягом 2005р. порівняно з 2003р. збільшився коефіцієнт автономії (економічної незалежності) на 0,161 пункти, а порівняно з 2004р. на 0,109 пункти.

Позитивною ситуацією на підприємстві є те, що порівняно з 2003р. в 2005р. на підприємстві спостерігається зменшення коефіцієнта співвідношення власних і позикових коштів на 0,161 пункти, порівняно з 2004 р. на 0,109, що говорить про те, що на КП “Ринок Ново-Іванівський” зменшилась частка залучених коштів на 1 грн власних. Значення коефіцієнта фінансової залежності у 2005р. порівняно з 2003 та 2004рр. теж зменшилось на 0,235, та на 0,149 пункти відповідно, що говорить про те, що на підприємстві спостерігається зменшення зобов’язань і підприємство стає менш залежить від зовнішніх факторів. Коефіцієнт концентрації залучених ресурсів у 2005р. порівняно з 2004р зменшився на 0,109 пункти, а порівняно з 2003р. на 0,161 пункти відповідно. Значення коефіцієнта витримане в межах норми, а отже вказує на те, що активи формуються меншою мірою за рахунок залучених коштів, а більше за рахунок власних. Коефіцієнт фінансової сталості у 2005р. порівняю з 2003р. збільшився на 0,163 пункти, а в 2004р. на 0,111 пункти відповідно, що говорить про збільшення частки власного капіталу, яка припадає на 1 грн зобов’язань.

Коефіцієнт маневреності у 2005р. порівняно з 2003 та 2004рр. збільшився на 0,213 та на 0,038 пункти відповідно, проте сама величина показника свідчить про те, що у найбільш ліквідні активи не вкладено достатньо власного капіталу. Коефіцієнт мобільності всіх коштів у 2005р. не відповідає нормативному значенню і порівняно з 2003 та 2004рр. зменшився на 0,008 та зменшення на 0,083 пункти відповідно, що характеризує зменшення частки оборотних коштів в валюті балансу.

Коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними джерелами фінансування, незважаючи на тенденцію до збільшення ( — 0,607 пунктів у 2005 порівняно з — 2,941 у 2003 році), має від’ємне значення, що вказує на недостатнє фінансування оборотних активів за рахунок власного капіталу.

Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні трохи перевищує нормативне значення і має тенденцію до збільшення.

Отже, на підставі проведеного аналізу ми можемо зробити загальний висновок, що КП “Ринок Ново-Іванівський” не є абсолютно ліквідним, та фінансово стійким, але спостерігається тенденція до поліпшення фінансового стану.

Підприємництво завжди здійснюється в певних економічних умовах і тому може бути успішним лише у випадку, коли власники підприємства здатні адекватно оцінити ці умови, виявити напрямки можливих змін, пристосувати свій бізнес до цих умов, максимально використавши закладені у них можливості.

Існуюча на ринку ситуація змушує запропонувати його керівництву заходи для відновлення платоспроможності та підтримки ефективної господарської діяльності (заходи технічного, органі­заційно-економічного характеру та фінансові кошти, необхідні для їхнього здійснення).

З-поміж багатьох різних заходів, які сприяють відновленню платоспроможності й підтримуванню ефективної господарської діяльності підприємства, можна рекомендувати, зокрема, такі:

зміна складу керівників підприємства та стилю управління;

інвентаризація активів підприємства;

оптимізація дебіторської заборгованості, зниження витрат на надання послуг;

продаж незавершеного будівництва;

обґрунтування необхідної чисельності персоналу;

продаж зайвого устаткування, матеріалів;

реструктуризація боргів перетворенням короткострокової за­боргованості в довгострокові позики або іпотеки;

удосконалення організації праці;

проведення капітального ремонту, модернізації основних фондів, заміни застарілого устаткування.

Висновки до 1 розділу

Методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 16 “Витрати”.

Витрати – зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, яке призводить до зменшення власного капіталу ( за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи від звичайної діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 15 “Дохід”.

Дохід – збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, внаслідок чого збільшується власний капітал підприємства (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків власників).

Недоліком організації обліку доходів і витрат на КП “Ринок Ново-Іванівський” є відсутність автоматизованої форми обліку, застосування якої могло б спростити виконання облікових записів та сприяти кращій систематизації інформації.

Головною метою аналізу та характеристики фінансового стану КП “Ринок Ново-Іванівський” було своєчасне виявлення та усунення недоліків у фінансовій діяльності підприємства і пошук резервів зміцнення фінансового стану підприємства та його платоспроможності.

При проведенні аналізу було виявлено:

фінансовий стан підприємства є скрутний;

не ефективне використання коштів;

невідповідність між коштами та джерелами їх надходження;

незадовільна ліквідність та фінансова стабільність підприємства;

відсутність розробок конкретних заходів, спрямованих на більш ефективне використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

На підставі проведеного аналізу фінансового стану ми можемо зробити загальний висновок, що КП “Ринок Ново-Іванівський” не є абсолютно ліквідним, та фінансово стійким, але спостерігається тенденція до поліпшення фінансового стану.

Підприємництво завжди здійснюється в певних економічних умовах і тому може бути успішним лише у випадку, коли власники підприємства здатні адекватно оцінити ці умови, виявити напрямки можливих змін, пристосувати свій бізнес до цих умов, максимально використавши закладені у них можливості.

Існуюча на ринку ситуація змушує запропонувати його керівництву заходи для відновлення платоспроможності та підтримки ефективної господарської діяльності (заходи технічного, органі­заційно-економічного характеру та фінансові кошти, необхідні для їхнього здійснення).

З-поміж багатьох різних заходів, які сприяють відновленню платоспроможності й підтримуванню ефективної господарської діяльності підприємства, можна рекомендувати, зокрема, такі:

зміна складу керівників підприємства та стилю управління;

інвентаризація активів підприємства;

оптимізація дебіторської заборгованості, зниження витрат на надання послуг;

продаж незавершеного будівництва;

обґрунтування необхідної чисельності персоналу;

продаж зайвого устаткування, матеріалів;

реструктуризація боргів перетворенням короткострокової за­боргованості в довгострокові позики або іпотеки;

удосконалення організації праці;

проведення капітального ремонту, модернізації основних фондів, заміни застарілого устаткування.

Облік доходів і витрат ринку
Синтетичний і аналітичний облік доходів і витрат

Визнані доходи від звичайної діяльності класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами:

Доходи (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

Для узагальнення в бухгалтерському обліку інформації про реалізацію готової продукції (товарів, робіт, послуг), доходи від страхової діяльності, а також суми знижок, наданих покупцям, та інші вирахування з доходів Планом рахунків бухгалтерського обліку передбачено рахунок 70 “Доходи від реалізації”, до якого відкривають такі субрахунки:

701 “Дохід від реалізації готової продукції”;

702 “Дохід від реалізації товарів”;

703 “Дохід від реалізації робіт і послуг”;

704 “Вирахування з доходу”.

Інші операційні доходи

Суми інших доходів від операційної діяльності підприємства відображаються на рахунку 71 “Інший операційний дохід” на відповідних субрахунках.

Доходи від участі в капіталі

Для узагальнення інформації про доходи від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться за методом участі в капіталі, призначено рахунок 72 “Дохід від участі в капіталі”. Він має такі субрахунки:

721 “Дохід від інвестицій в асоційоване підприємство”;

722 “Дохід від спільної діяльності”;

723 “Дохід від інвестицій у дочірні підприємства”.

Фінансові доходи

Доходи, що виникають у процесі фінансової діяльності підприємства (дивіденди, відсотки, інші доходи, одержані від фінансових інвестицій (крім доходів, що обліковуються за методом участі в капіталі), відображаються в бухгалтерському обліку на рахунку 73 “Інші фінансові доходи”, який має такі субрахунки:

731 “Дивіденди одержані”;

732 “ Відсотки одержані”;

733 “Інші доходи від фінансових операцій”.

Інші доходи

Для узагальнення облікової інформації про доходи, що виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов’язані з операційною діяльністю підприємства, призначений рахунок 74 “Інші доходи”.

Надзвичайні доходи

Для відображення доходів, що виникли внаслідок надзвичайних подій, призначений рахунок 75 “Надзвичайні доходи”. По кредиту рахунка відображають визнану суму відшкодування, зокрема від страхових організацій, втрат від надзвичайних подій, по дебету – списання на рахунок фінансових результатів.

Склад доходів по відповідних групах установлено П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”.

Аналітичний облік доходів від реалізації ведеться за видами (групами) продукції, товарів, робіт, послуг, регіонами збуту та(або) іншими напрямками, визначеними підприємством. Аналітичний облік інших операційних доходів ведеться за видами доходів та іншими напрямками, визначеними підприємством. Підприємство може самостійно розробляти додаткові субрахунки та аналітичні рахунки, виходячи зі специфіки діяльності, конкретних потреб, завдань управління та контролю.

Первинними документами з обліку доходів від реалізації є розрахунки-довідки з бухгалтерії. Записи на рахунках з обліку інших операційних доходів також здійснюються на основі розрахунку бухгалтерії. На підставі первинних документів інформація про доходи і результати діяльності відображається в облікових регістрах, інформація яких потім використовується для заповнення Головної книги та фінансової звітності.

Ведення обліку доходів на КП “Ринок Ново-Іванівський” можна розглянути на прикладі травня 2006 року.

(Використані субрахунки 703/2 – дохід від ринкового збору, 642/1 – податок до місцевого бюджету (ринковий збір), 703/2 – дохід від парковочного збору – введені підприємством самостійно.)

Відповідні дані наведені у таблиці 2.1.1.:

Таблиця 2.1.1. Відображення операцій, пов’язаних з отриманням доходів на КП “Ринок Ново-Іванівський” у травні 2006 року.

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Облік та аудит, тис.грн.

В касу підприємства надійшли грошові кошти від реалізації робіт і послуг (прибутковий касовий ордер)

301

703

32085,54
В касу підприємства надійшли кошти від ринкового збору (прибутковий касовий ордер)

301

703/1

11892,40
В касу підприємства надійшли грошові кошти за парковочний збір (прибутковий касовий ордер)

301

703/2

188,36
На поточний рахунок підприємства зарахованого грошові кошти від реалізації робіт і послуг (виписка банку)

311

703

572,98
Нараховано ринковий збір (податок до місцевого бюджету) на підставі розрахунку бухгалтерії

703/1

642/1

11892,40
Віднесено дохід від парковочного збору на фінансові результати від інших фінансових операцій (розрахунок бухгалтерії)

703/2

792

188,36
Віднесено дохід від реалізації робіт та послуг на рахунок фінансових результатів по закінченню звітного періоду (розрахунок бухгалтерії)

703

791

32658,52

Облік виробничих витрат. Виробничі витрати, згідно з Інструкцією із застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. №291, відображають на таких рахунках:

а) на рахунку 23 “Виробництво” обліковують витрати на виробництво продукції (дебетове сальдо на рахунку на кінець періоду показує суму незавершеного виробництва);

б) на рахунку 90 “Собівартість реалізації” відображають собівартість реалізованої продукції, робіт, послуг, фактичну собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок). Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати не включають до виробничої собівартості готової та реалізованої продукції. Інформація про такі витрати узагальнюється на рахунках обліку витрат звітного періоду.

Рахунок 90 “Собівартість реалізації” має такі субрахунки:

901 “Собівартість реалізованої готової продукції”;

902 “Собівартість реалізованих товарів”;

903 “Собівартість реалізованих робіт і послуг”.

Наприкінці звітного періоду сальдо з дебету рахунка 90 “Собівартість реалізації” списується на рахунок 79 “Фінансові результати”;

в) на рахунку 91 “Загально виробничі витрати” ведеться облік витрат на організацію виробництва та управління галузями, цехами, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного виробництва, а також витрат, пов’язаних з утриманням та експлуатацією машин та обладнання.

Загальновиробничі витрати за вирахуванням повернення та вартості надлишків щомісяця або щокварталу списують на рахунок обліку витрат на виробництво за видами витрат і включають до собівартості продукції (робіт, послуг).

Цим рахунком користуються підприємства всіх видів діяльності, крім торгових. На дебеті рахунка 91 “Загальновиробничі витрати” відображають витрати за статтями, а на кредиті – списання кожного місяця (або кварталу) нагромаджених витрат на рахунок 23 “Виробництво” для включення їх до собівартості продукції, робіт, послуг.

Для обліку витрат підприємства можуть бути використані рахунки класу 8 “Витрати за елементами”. Вони призначені для суб’єктів малого підприємництва та організацій некомерційного спрямування, які використовують їх замість рахунків класу 9 “Витрати діяльності”, однак можливим є й паралельне використання рахунків цих класів.

На рахунку 80 “Матеріальні витрати” обліковують матеріальні витрати за звітний період. Основні вимоги до визнання, складу та оцінки витрат викладено в П(С)БО 16 ”Витрати”.

Підприємства малого бізнесу можуть використовувати рахунок 80 та інші рахунки класу 8 “Витрати за елементами” замість рахунків класу 9 “Витрати діяльності”; інші підприємства – як рахунок для управлінських цілей і для збирання статистичних даних.

На дебеті рахунку 80 “Матеріальні витрати”, відображають суми визнаних матеріальних витрат, на кредиті – їх списання: на рахунки класу 9 “Витрати діяльності”, якщо понесені витрати належать до витрат періоду (якщо підприємство не користується рахунками класу 9 “Витрати діяльності” – на рахунок 79 “Фінансові результати”) або потребують додаткового розподілу (непрямі виробничі витрати); на рахунок 23 “Виробництво”, якщо ці витрати включають до собівартості виробництва продукції, робіт, послуг.

Рахунок 80 “Матеріальні витрати” має такі субрахунки:

801 “Витрати сировини і матеріалів”;

802 “Витрати купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів”;

803 “Витрати палива й енергії”;

804 “Витрати тари й тарних матеріалів”;

805 “Витрати будівельних матеріалів”;

806 “Витрати запасних частин”;

807 “Витрати матеріалів сільськогосподарського призначення”;

808 “Витрати товарів”;

809 “Інші матеріальні витрати”.

Рахунок 81 “Витрати на оплату праці” призначений для обліку витрат на оплату праці за звітний період.

На дебеті рахунку 81 “Витрати на оплату праці” відображають суму визнаних витрат на оплату праці, на кредиті – їх списання на рахунки класу 9 “Витрати діяльності” (аналогічно до рахунку 80).

Рахунок 81 “Витрати на оплату праці” має такі субрахунки :

811 “Виплати за окладами й тарифами”;

812 “Премії та заохочення”;

813 “Компенсаційні виплати”

814 “Оплата відпусток”;

815 “Оплата іншого невідпрацьованого часу”;

816 “Інші витрати на оплату праці”.

Рахунок 82 “Відрахування на соціальні заходи” призначений для обліку витрат, пов’язаних з відрахуванням на соціальні заходи.

На дебеті рахунку 82 “Відрахування на соціальні заходи” відображають збільшення понесених витрат, пов’язаних з відрахуваннями на соціальні заходи, на кредиті їх списання на рахунки класу 9 “Витрати діяльності”.

Рахунок 82 “Відрахування на соціальні заходи” має такі субрахунки:

821 “Відрахування на пенсійне забезпечення”;

822 “Відрахування на соціальне страхування”;

823 “Страхування на випадок безробіття”;

824 “Відрахування на індивідуальне страхування”.

На цих субрахунках обліковують відрахування згідно з назвами субрахунків.

Рахунок 83 “Амортизація” призначений для обліку сум нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів.

На дебеті рахунку 83 ”Амортизація” відображають суму нарахованих амортизаційних відрахувань, на кредиті – їх списання на рахунки класу 9. Рахунок 83 “Амортизація” має такі субрахунки:

831 “Амортизація основних засобів”;

832 “Амортизація інших необоротних матеріальних активів”;

833 “Амортизація нематеріальних активів”.

Рахунок 84 “Інші операційні витрати” призначений для обліку операційних витрат, які не відображаються на інших рахунках класу 8 “Витрати за елементами”.

Ці витрати переважно визнаються як витрати періоду, якщо не входять до собівартості виробництва продукції, робіт, послуг. Зокрема, до інших операційних витрат належать вартість робіт, послуг, одержаних від сторонніх підприємств, нараховані податки та інші обов’язкові збори і платежі (крім податків на прибуток), втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, списання та уцінки активів, сума фінансових санкцій та ін.

Страхові організації можуть обліковувати на цьому рахунку витрати з перестрахування та виплати страхових відшкодувань.

На дебеті рахунку 84 “Інші операційні витрати” відображають суму визнаних витрат, на кредиті – їх списання на рахунки класу 9 “Витрати діяльності”.

Облік операційних витрат. Облік операційних витрат ведеться на таких рахунках:

92 “Адміністративні витрати”;

93 “Витрати на збут”;

94 “Інші витрати операційної діяльності”.

На дебеті цих рахунків відображають суму визнаних витрат, на кредиті – їх списання на рахунок 79 “Фінансові результати”.

Облік інших витрат діяльності. До інших витрат діяльності належать фінансові витрати, втрати від участі в капіталі, надзвичайні витрати, інші витрати.

Облік фінансових витрат. У процесі своєї фінансової діяльності підприємство несе відповідні витрати.

Витрати фінансової діяльності підприємства – витрати на відсотки (за одержаними кредитами, випущеними облігаціями, фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства.

Для обліку таких витрат Планом рахунків передбачено рахунок 95 “Фінансові витрати”. На дебеті рахунку відображають суму визнаних витрат, на кредиті – списання на рахунок 79 “Фінансові результати”.

Рахунок 95 “Фінансові витрати” має такі субрахунки:

951 “Відсотки за кредит”;

952 “Інші фінансові витрати”.

Облік витрат від участі в капіталі. Багато підприємств, що здійснюють інвестиції обліковують втрати від своєї діяльності за методом участі в капіталі.

Втрати від участі в капіталі – збитки від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковують за методом участі в капіталі.

На рахунку 96 “Втрати від участі в капіталі” обліковують втрати від зменшення вартості інвестицій, облікованих методом участі в капіталі, що виникають у процесі інвестиційної діяльності підприємства. Основні вимоги до обліку інвестицій викладено в П(С)БО 12 “Фінансові інвестиції”. На дебеті рахунка відображають суму визнаних втрат, на кредиті – списання на рахунок 79 “Фінансові результати”.

Рахунок 96 “Втрати від участі в капіталі” має такі субрахунки:

961 “Втрати від інвестицій в асоційовані підприємства”;

962 “Втрати від спільної діяльності “;

963 “Втрати від інвестицій в дочірні підприємства”.

Облік надзвичайних витрат. У результаті стихій, техногенних катастроф і аварій на підприємстві можуть виникнути надзвичайні витрати.

Надзвичайні витрати – втрати і витрати, пов’язані з подіями або операціями, які відрізняються від звичайної діяльності підприємства, і не очікується, що вони повторюватимуться періодично чи в кожному звітному періоді.

Облік цих витрат ведеться на рахунку 99 “Надзвичайні витрати”. На дебеті рахунку відображають суму визнаних витрат, на кредиті – списання на рахунок 79 “Фінансові результати”.

До витрат від надзвичайних подій належать як прямі втрати внаслідок таких подій, так і витрати на здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням і ліквідацією таких наслідків (відшкодування, сплата стороннім організаціям, заробітна плата працівників, зайнятих на відбудовних роботах, вартість використаних сировини й матеріалів тощо).

Рахунок 99 “Надзвичайні витрати” має такі субрахунки:

991 “Втрати від стихійного лиха”;

992 “Втрати від техногенних катастроф і аварій”;

993 “Інші надзвичайні витрати”.

Надзвичайні витрати включають до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій.

Облік інших витрат. Кожне підприємство, що здійснює господарські операції, пов’язані з фінансовими інвестиціями, реалізацією необоротних активів має обліковувати витрати, що виникають у результаті цієї діяльності й мають назву “інші витрати”.

Інші витрати – витрати, що виникають під час діяльності (крім фінансових витрат), але не пов’язані безпосередньо з виробництвом і (або) реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг).

До таких витрат належать:

собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість і витрати, пов’язані з реалізацією фінансових інвестицій);

собівартість реалізованих необоротних активів (залишкова вартість і витрати, пов’язані з реалізацією необоротних активів);

собівартість реалізованих майнових комплексів;

втрати від не операційних курсових різниць;

сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;

витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж та ін.);

залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів;

інші витрати звичайної діяльності.

Облік цих витрат ведеться на рахунку 97 “Інші витрати”, який має такі субрахунки:

971 “Собівартість реалізованих фінансових інвестицій”;

972 “Собівартість реалізованих необоротних активів”;

973 “Собівартість реалізованих майнових комплексів”;

974 “Втрати від не операційних курсових різниць”;

975 “Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій”;

976 “Списання необоротних активів”;

977 “Інші витрати звичайної діяльності”;

978 “Виплати страхових сум і страхових відшкодувань”;

979 “Перестрахування”.

На дебеті субрахунків 971 – 977 відображають суму визнаних витрат, на кредиті – списання на рахунок 79 “Фінансові результати”.

На комунальному підприємстві “Ринок Ново-Іванівський” бухгалтерський облік витрат ведеться без застосування рахунків класу 8. Розглянемо записи обліку витрат комунального підприємства за травня 2006 року, які відображені в таблиці 2.1.2.:

Таблиця 2.1.2. Відображення обліку витрат на КП “Ринок Ново-Іванівський” за травень 2006 року.

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Облік та аудит, тис. грн.

Списано витрати на оплату праці працівникам адміністративно — управлінського апарату

92

661

7459,61
Нараховано відрахування на соціальні заходи до фонду оплати праці працівникам адміністративно – управлінського апарату

92

654

64,88
Списано витрати на розрахунки з підзвітними особами на адміністративні витрати

92

372

1080,40
Перераховано благодійну допомогу, яку віднесено на адміністративні витрати

92

311

42,70
Списано витрати на розрахунки з іншими дебіторами на адміністративні витрати

92

377

17155,48
Списано інші матеріальні витрати, що належать до адміністративних витрат

92

209

560,55
Включено до складу адміністративних витрат амортизацію необоротних активів загальногосподарського призначення

92

13

240,00
Списано МШП, які належать до адміністративних витрат

92

22

136,50
Списано загальну суму сформованих адміністративних витрат на фінансові результати основної діяльності підприємства

791

92

26740,12
Списано витрати на розрахунки з іншими дебіторами на інші витрати діяльності

949

377

312,04
Списано загальну суму інших витрат діяльності на фінансові результати основної діяльності підприємства

791

949

312,04

Протиріччя відображення витрат на рахунках бухгалтерського обліку.

У розділі 1 «Загальні положення» Інструкції №291 визначено, що порядок ведення аналітичного обліку і кореспонденції рахунків, не приведений в Інструкції, встановлюється підприємством виходячи з норм самої Інструкції, положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правових актів по бухгалтерському обліку й управлінських потреб. З іншого боку, у тій же Інструкції сказано, що вона спрямована на забезпечення єдності відображення однорідних по змісту господарських операцій на відповідних синтетичних рахунках і субрахунках.

Між двома вищенаведеними нормами спостерігається відкрите протиріччя. Суть його полягає в наступному. Якщо бухгалтер буде вважати за необхідне, виходячи з управлінських потреб, зробити нетипову проводку (скажемо, списати витрати з рахунку 92 не на рахунок 79, а на рахунок 23), то він зможе це виправдати вищевказаною нормою Інструкції. Тоді не може бути і мови про забезпечення єдності відображення однорідних по змісту господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку.

Для бухгалтерів зазначена нестиковка може виступати виходом із багатьох нестандартних ситуацій. Наприклад, ті головні бухгалтери, які вважають, що нові норми стандарту обліку витрат на виробництво не відповідають практичним вимогам їх підприємств, зможуть послатися на управлінську потребу одержання даних про собівартість продукції саме в зручній для підприємства формі. Така ситуація може привести до того, що багато облікових працівників почнуть виявляти «творчий» підхід до відображення господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку.

Виходячи з вищевикладеного випливає, що розроблювачі Інструкції № 291 повинні внести до неї доробки, що стосуються усунення норм, що дають можливість суб’єктивного підходу до відображення господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку. Також варто внести в Інструкцію доробки, що стосуються можливості відображення господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку відповідно до їх економічної сутності й у повній відповідності нормам діючих облікових стандартів. Наявність невідповідностей та неточностей у чинній системі обліку фінансових результатів діяльності призводять до помилок в оцінках та відповідних прийнятих економічних рішеннях.

Як відомо, доходи і витрати підприємства, що формують фінансовий результат його діяльності знаходять своє відображення у фінансовій. звітності. Інформація фінансової звітності ґрунтується на даних аналітичного і синтетичного обліку. Ще до складання звітності в обліку повинні бути відображені усі операції щодо доходів і витрат, що мали місце на підприємстві за обліковий період.

Реєстрація і групування інформації стосовно доходів і витрат здійснюється у спеціальних бухгалтерських формах, які ще мають назву облікові регістри. Облікові регістри поділяються на аналітичні та синтетичні.

Залежно від того, які і скільки облікових регістрів використовується для ведення фінансового обліку і в якій послідовності виконуються записи в них, розрізняють декілька форм бухгалтерського обліку. В обліковій системі КП “Ринок Ново-Іванівський” застосовується меморіально-ордерна форма обліку. Суть її полягає в тому, що до групування однорідних операцій на рахунках (в книгах, відомостях тощо) вони відображаються в меморіальному ордері, де зазначається: короткий зміст операції, її сума і бухгалтерська проводка (кореспондуючі рахунки). Схема меморіально-ордерної форми обліку наведена нижче:

Схема 2.1.1. Схема документообігу підприємства.

Щодо етапів облікового циклу, то їх можна розглянути на схемі 2.1.2

Облік та аудит

Схема 2.1.2. Етапи облікового циклу.

Відповідно до схеми, перший етап — бухгалтерський працівник (відповідальний виконавець), одержавши документ про виконання операції, перевіряє вірність її відображення в системі подвійного запису, тобто бухгалтерську проводку, і робить висновок про відповідність запису змістові операції.

Другий етап — введення бухгалтерської проводки з документа або окремого меморіального ордера у журнал. Ця операція має назву журнальна проводка, тобто відбувається реєстрація операції.

Третій етап — операції розносяться за бухгалтерськими рахунками.

При виконанні роботи вручну дані за операціями переносяться з журналу реєстрації до головної книги і відображаються за відповідними бухгалтерськими рахунками.

Четвертий етап — підготовка попереднього перевірочного балансу для перевірки правильності відображення операцій за бухгалтерськими рахунками. Отже, якщо облік операцій здійснено без помилок, то має місце рівність обігів та залишків за активом та пасивом балансу.

Перевірочний баланс складається у вигляді робочого балансу за всією номенклатурою бухгалтерських рахунків. Його форма відрізняється від форми звітного балансу.

П’ятий етап — виправлення помилкових записів, виявлених у процесі складання перевірочного балансу. Виконується звірка даних аналітичного обліку (особових рахунків) з даними синтетичного обліку (обігово-сальдова відомість, відомість за залишками та ін.). Виправлення виконуються шляхом здійснення зворотних записів за бухгалтерськими рахунками, тобто методом зворотного строку на підставі виправних ордерів.

Шостий етап — підготовка до складання фінансових звітів, Передбачено виконання регулюючих проводок, які використовуються для обліку нарахованих відсоткових та інших доходів і нарахованих відсоткових та інших витрат. Списується також сумнівна заборгованість. Крім того, врегульовуються дані, що підлягають відображенню за рахунком «Результат поточного року». Вони належать до рахунків доходів та витрат. На цьому етапі також виконується звірка даних аналітичного та синтетичного обліку і виправляються допущені помилки.

Сьомий етап — складання фінансового звіту суб’єкта малого підприємництва (щоквартального та річного).

Восьмий етап — наприкінці річного облікового періоду виконуються заключні проводки. За допомогою заключних проводок закриваються тимчасові рахунки, до яких належать рахунки з обліку доходів і витрат і відкривається рахунок «Результат поточного року». Підсумовуються залишки за кожним бухгалтерським рахунком. Дані за рахунками перегруповуються відповідно до форми звітного балансу та балансового звіту.

Дев’ятий етап — складання попереднього перевірочного (пробного) балансу. Попередній перевірочний баланс — це сукупність залишків бухгалтерських рахунків станом на кінець облікового періоду. На його підставі складається звітний баланс і балансовий звіт. Кінцеві сальдо за рахунками в звітному балансі будуть початковими сальдо цих рахунків у новому обліковому періоді.

Звітність про доходи і витрати

Згідно до П(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” для досягнення якісних характеристик інформації, яка міститься в фінансовій звітності, під час її формування дотримуються ряду принципів:

1. Принцип автономності підприємства. Полягає в тому, що під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників — фізичних осіб. Особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому в фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов’язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо).

2. Принцип безперервності. Означає, що підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності, і залишатиметься таким у подальшому (принаймні протягом наступного звітного періоду). За протилежних обставин, якщо події після дати балансу свідчать про наміри підприємства припинити свою діяльність або про неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п.18 П(С)БО 6).

3. Принцип періодичності. Припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

За П(С)БО 1 звітний період складає календарний рік. Проте для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду може бути іншою (схема 2.2.1.).

Передбачається також складання проміжної звітності (квартальної та місячної) наростаючим підсумком з початку року.

4. Принцип історичної собівартості. Під час визначення оцінки активів у балансі пріоритет надається їх історичній собівартості, яка складається з витрат на їх виробництво або придбання.

5. Принцип нарахування. Полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов’язані з виплатою або отриманням грошових коштів, але й про зобов’язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прий­няття користувачами економічних рішень.

6. Принцип відповідності. Застосовується одночасно з принципом нарахування. За цим принципом витрати визнаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв’язку між ними та отриманими доходами.

7. Принцип послідовності. Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансове положення і результати діяльності підприємства та забезпечити порівнянність фінансових звітів. Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно при складанні фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою цього принципу. Дотримання цього принципу є передумо­вою порівнянності фінансових звітів, адже користувачі отримують можливість визначати відмінні риси різних політик бухгалтерського обліку щодо схожих операцій та інших подій, які використовуються одним і тим же підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів. За П(С)БО 1 підприємство буде висвітлювати свою облікову політику у примітках, описуючи принципи оцінки та методи обліку щодо окремих статей звітності.

8. Принцип обачності. Цілий ряд господарських операцій, таких як погашення сумнівної дебіторської заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, супроводжуються певною невизначеністю та потребують професійного судження. Тому при складанні фінансових звітів слід застосовувати даний принцип, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов’язання чи витрати — занижені. Якщо запаси підприємства на момент їх отримання відображаються в обліку за історичною собівартістю (застосовується прин­цип історичної собівартості), то під час складання балансу вони переоцінюються за нижчою з оцінок — історичною собівартістю або чистою вартістю реалізації. Тут перевага надається принципу обачності.

9. Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності.

Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися збалансувати усі перелічені принципи таким чином, щоб досягти якісних характеристик фінансової звітності.

Доходи і витрати відображають в бухгалтерському обліку та включають до Звіту про фінансові результати згідно з принципом нарахування й відповідності доходів і витрат. Принцип відповідності передбачає, що обов’язковою супровідною умовою одержання доходу є здійснення підприємством витрат на його отримання. Цей принцип забезпечує визначення фінансового результату звітного періоду (доходу) одночасно з витратами, які здійснено для отримання цих доходів. Наприклад, у момент реалізації одночасно відображають виручку від реалізації послуг (дохід) і списують собівартість цих послуг (витрати).

Однак не всі витрати можна безпосередньо пов’язати з певним доходом. У зв’язку з цим витрати, безпосередньо не пов’язані з певними доходами, відображають у звітному періоді, в якому вони виникли. Наприклад, нестачі та втрати від псування цінностей слід списати в тому звітному періоді, в якому їх було виявлено, оскільки такі витрати не мають прямого зв’язку з доходом.

Відповідність доходів і витрат у Звіті про фінансові результати наведено в таблиці 2.2.1.

У бухгалтерському обліку та фінансовій звітності доходи й витрати відображаються в момент їхнього виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Отже бухгалтерський облік ведуть, а звітність складають на основі облікового принципу нарахування: доходи відображають у бухгалтерському обліку і відповідно у фінансовій звітності за відвантаженням продукції (товарів), виконанням робіт, наданням

послуг незалежно від термінів одержання грошових коштів або їх еквівалентів від покупців (замовників).

Одержані передоплати (аванси) не визнаються доходами, а видані – витратами, оскільки не призводять до зміни власного капіталу підприємства.

Таким чином, фінансова звітність, складена згідно з принципом нарахування, інформує користувачів не лише про операції, що відбулися та супроводжувалися виплатою чи одержанням грошових коштів, а й про зобов’язання виплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси у грошовому вираженні, які будуть одержані в майбутньому.

Таблиця 2.2.1. Доходи та витрати підприємства відповідно до звіту про фінансові результати.

Облік та аудитОблік та аудит

Безпосередньо процес підготовки та складання фінансової звітності на даному підприємстві складається з наступних етапів:

Закриття рахунків доходів та витрат та розрахунок чистого результату звітного періоду.

Виявлення залишків на балансових рахунках.

Підтвердження залишків на балансових рахунках (інвентаризація).

Внесення коригувань після інвентаризації.

Заповнення балансу.

Заповнення звіту про фінансові результати.

Розгляд та затвердження річної фінансової звітності.

Подання фінансової звітності.

Розглянемо детальніше зміст, склад та порядок заповнення окремих частин звітності досліджуваного підприємства.

Так як КП “Ринок Ново-Іванівський” є платником єдиного податку та являється суб’єктом малого підприємництва, то відповідно до П(С)БО25 “Фінансовий звіт малого підприємництва” (затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 року за № 39, зі змінами та доповненнями від 25.11.2002 року № 989), його фінансова звітність складається лише з таких форм звітності як баланс та звіт про фінансові результати, що входять до спрощеної форми фінансової звітності – Фінансового звіту суб’єкта малого підприємництва.

Баланс за формою №1-м в активі налічує 13 статей, а в пасиві – 15 статей. Це пов’язано з тим, що для суб’єктів малого підприємництва дозволяється об’єднувати облік розрахунків, додаткового капіталу, готової продукції на одному балансовому рахунку, показувати забезпечення, довгострокові зобов’язання в цілому.

Баланс суб’єкта малого підприємництва складається щоквартально і за рік в тисячах гривень з одним десятковим знаком і включає такі розділи та кількість статей, суми по яких включаються у валюту балансу (табл.2.2.2.):

Таблиця 2.2.2. Структура і обсяг статей балансу суб’єкта малого підприємництва

Актив

Пасив

Розділ І. Необоротні активи (4 статті)

Розділ ІІ. Оборотні активи (8 статей)

Розділ ІІІ. Витрати майбутніх періодів (1 стаття)

Розділ І. Власний капітал (5 статей)

Розділ ІІ. Забезпечення наступних витрат і цільове фінансування (1 стаття)

Розділ ІІІ. Довгострокові зобов’язання

(1 стаття)

Розділ ІV. Поточні зобов’язання (7 статей)

Розділ V. Доходи майбутніх періодів (1 стаття)

БАЛАНС

БАЛАНС

Для підтвердження того, що підприємство є суб’єктом малого підприємництва, до обов’язкових реквізитів балансу відноситься середньооблікова чисельність працюючих.

Суб’єкти малого підприємництва середньооблікову чисельність працюючих визначають у порядку, встановленому Державним комітетом статистики України. Представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності показники про середньооблікову чисельність не подають.

Правила оцінки активів, зобов’язань і власного капіталу для суб’єктів малого підприємництва залишаються такими ж, як і для усіх інших підприємств і регламентуються відповідними П(С)БО.

Звіт про фінансові результати суб’єктами малого підприємництва складається за ф.№ 2-М, який на відміну від ф.№ 2 має меншу кількість рядків у зв’язку з тим, що суб’єктам малого підприємництва дозволяється групувати окремі види доходів і витрат.

У статті «Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» (р.010) відображається загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг.

У статті «Непрямі податки та інші вирахування з доходу» (р.020) відображається сума податку на додану вартість, акцизного збору та інших вирахувань з доходу (надані знижки, вартість повернутих товарів та інші обов’язкові збори). Сума вираховується і тому записується в дужках..

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (р.030) визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) непрямих податків та інших вирахувань з доходу (р.010 — р.020).

У статті «Інші операційні доходи» (р.040) відображаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій) тощо.

У статті “Інші звичайні доходи» (р.050) відображаються: дивіденди, відсотки, доходи від участі в капіталі та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій; дохід від реалізації фінансових інвестицій. Необоротних активів і майнових комплексів; дохід від не операційних курсових різниць; інші доходи, які виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов’язані з операційною діяльністю підприємства.

У статті “Надзвичайні доходи» (р.060) відображаються суми страхового відшкодування та покриття втрат від надзвичайних ситуацій за рахунок інших джерел; доходи або втрати від інших подій і операцій, які відповідають визначенню надзвичайних подій.

У статті “Збільшення (зменшення) залишків незавершеного виробництва і готової продукції» (р.080) подається збільшення або зменшення залишків незавершеного виробництва і готової продукції підприємства. Показник про зменшення залишків наводиться у дужках.

У рядках 090, 100, 110, 120 відображаються відповідно матеріальні затрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи та амортизація. Усі показники наводяться в дужках.

У статті «Інші операційні витрати» (р.130) відображаються: адміністративні витрати, витрати на збут; собівартість реалізованих оборотних активів (крім фінансових інвестицій); відрахування на створення резерву сумнівних боргів; списання безнадійних боргів; втрати від знецінення запасів; втрати від операційних курсових різниць; визнані економічні санкції; відрахування для забезпечення відшкодування наступних витрат; інші витрати, що пов’язані з опе­раційною діяльністю підприємства (крім витрат, що включаються до собівартості продукції (товарів, робіт, послуг). Сума записується в дужках.

У цій статті також відображаються належна відповідно до чинного законодавства до сплати за звітний період сума єдиного податку, плата за спеціальний торговий патент і сума єдиного (фіксованого) податку з конкре­тизованими назвою та сумою кожного податку (плати) у р. 131.

У статті «Інші звичайні витрати» (р.150) відображаються: витрати на сплату процентів та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позикового капіталу; втрати від участі в капіталі; собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів; втрати від не операційних курсових різниць; втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів; інші витрати, які виникають у процесі звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов’язані з операційною діяльністю підприємства. Сума записується в дужках.

У статті «Надзвичайні витрати» (р.160) відображаються втрати від надзви­чайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо), включаючи затрати на запобігання виникненню втрат від стихійного лиха й техногенних аварій.

Суб’єкти малого підприємництва можуть усю суму витрат операційної діяльності з кредиту рахунків класу 8 «Витрати за елементами» списувати до дебету рахунку 79 «Фінансові результати». У таких випадках вартість залишку незавершеного виробництва і готової продукції визначається так:

• інвентаризацією на кінець звітного року (або кварталу) встановлюється залишок незавершеного виробництва, який оцінюється за прямими витратами на оплату праці з відображенням за дебетом рахунку 23 «Виробництво» і кредитом рахунку 79 «Фінансові результати»;

• на підставі первинних документів, за якими оформляється рух (виготовлення, передача в місця зберігання, відпуск на сторону, реалізація) готової продукції, підприємство забезпечує кількісний (оперативний) облік виробленої, відпущеної, а також залишку гото­вої продукції за центрами відповідальності. Залишок готової продукції, що встановлюється за даними кількісного (оперативного) обліку на дату балансу, оцінюється за справедливою вартістю (ціна реалізації за вирахуванням непрямих податків, витрат на збут і суми прибутку, виходячи з прибутку для конкретного виду готової про­дукції) і відображається в звітному місяці за дебетом рахунку 26 «Готова продукція» і кредитом рахунку 79 «Фінансові результати».

У статті «Податок на прибуток» (р.170) відображається сума податку на прибуток.

У статті «Чистий прибуток (збиток)» (р.180) відображається чистий прибуток або збиток — різниця між сумою чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і сумою всіх витрат. Сума всіх витрат збільшується на суму зменшення залишків незавершеного виробництва і готової продукції або змен­шується на суму збільшення залишків незавершеного виробництва і готової продукції.

У зведених фінансових звітах показники чистого прибутку і збитку наводяться розгорнуто як сума відповідних показників юридичних осіб, фінансова звітність яких включена до зведеного фінансового звіту.

Послідовність формування чистого прибутку підприємства згідно з формою №2-м “Звіт про фінансові результати” наведена на схемі 2.2.2.

Облік та аудит

Схема 2.2.2. Послідовність формування чистого прибутку підприємства згідно з формою №2-м “Звіт про фінансові результати”

Таким чином, КП “Ринок Ново-Іванівській”, як суб’єкт малого підприємництва складає баланс та звіт про фінансові результати за скороченою формою, але з дотриманням принципів фінансової звітності і методів оцінки статей балансу та звіту про фінансові результати, визначених положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Окрім фінансової звітності, статистична звітність і спеціально організоване статистичне спостереження – одні з основних джерел інформації про діяльність підприємств, організацій та галузей народного господарства.

Враховуючи значний обсяг форм статистичної звітності розглянемо порядок складання окремих форм, що визначаються відповідно до галузі діяльності та застосовуються саме на досліджуваному підприємстві КП “Ринок Ново-Іванівський”, а також стосуються доходів та витрат даного підприємства:

Звіт про основні показники діяльності підприємства, форма №1 – підприємництво (коротка), подається не пізніше 20-го лютого.

Склад та структуру цього звіту доречно було б розглянути у табл. 2.2.3.

2. Звіт про обсяги реалізованих послуг, форма №1 – послуги –

місячна термінова.

Подають таку форму звітності юридичні особи всіх форм власності та їх відокремлені структурні підрозділи, для яких надання послуг є основним видом діяльності. Термін подання – на 7-й день після звітного періоду.

3. Звіт про наявність і використання торгової мережі на ринках та реалізацію сільськогосподарської продукції на них, форма №12­ – торг –

річна.

Подається органу державної статистики за місцезнаходженням суб’єктами підприємницької діяльності усіх форм власності, які мають ринки до сьомого лютого наступного за звітним року.

Таблиця 2.2.3. Структура звіту про основні показники діяльності підприємства

Облік та аудитОблік та аудит

Облік та аудит

Облік та аудит

В основному всі вище перелічені форми фінансової та статистичної звітності комунального підприємства “Ринок Ново-Іванівський” за 2001 — 2005 роки наведені в додатках.

Майже усі користувачі фінансових та статистичних звітів підприємств використовують їх для подальшого застосування до них методів фінансового аналізу з метою прийняття рішень по оптимізації своїх інтересів, прогнозування майбутнього стану, доходів, напрямів діяльності. Тому неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства при вирішенні поточних та перспективних господарських проблем.

Особливості обліку доходів і витрат в умовах комп’ютерного способу обробки інформації

На порозі XXI століття середньостатистичний український бухгалтер, як і раніше, рахує на калькуляторі і пише ручкою у «пустографці». Що з цим вдіяти?

Відчутне здешевлення комп’ютерів та наявність на ринку достатньої кількості пропозицій цілком прийнятного за ціною програмного забезпечення (ПЗ) дає непогану нагоду почати автоматизацію обліку, в т.ч. бухгалтерського, багатьом середнім і навіть дрібним фірмам із порівняно невеликими оборотами, які поки що віддають перевагу «старій добрій» ручці і паперу у комплекті з бухгалтером, касиром і комірником в одній особі на ставці $100 на місяць, а іноді й менше.

Бухгалтеру і керівнику підприємства, які зважилися на комп’ютеризацію, потрібно пам’ятати: придбання устаткування — найпростіший крок на шляху до автоматизації. Вибір ПЗ, хоча і відповідальне завдання, проте не найскладніше.

Найважче — впровадити (іншими словами — пристосувати) вибране ПЗ у діяльність підприємства. Це — найскладніший для більшості підприємств етап, який може зайняти досить тривалий час, а також передбачає витрати, які в підсумку можуть перевищити вартість самого ПЗ (а іноді з обладнанням включно).

Майже все представлене в Україні бухгалтерським ПЗ має можливість роботи у мережі, за яку, ясна річ, користувачеві доведеться заплатити більше, ніж за одно користувальницькі версії, хоча на додаткові ліцензії на ПЗ багато розробників надають прогресивні знижки (табл.2.3.1.). Мережна версія продукту дозволяє кільком користувачам (приміром бухгалтеру, комірнику, касиру, директору, менеджеру тощо) працювати з єдиною базою даних одночасно і пов’язувати територіально віддалені одне від одного відділи та філії підприємства.

Таблиця 2.3.1. Останні та найпопулярніші розробки програмних продуктів для автоматизації бухгалтерського обліку, ціна, у.о.*

Розробник (великий дилер в Україні), місто, мережа розповсюдження і підтримки, інформація в Інтернеті

Коротка анотація до системи (деякі відмінні особливості)**

Знижки, пільги; вартість, спосіб і періодичність оновлення застарілих форм звітності

«1С» (Москва) Дистрибутори в Україні:ABBY (Київ),»Альфа-Ком» (Одеса), «Диск» (Київ, Львів)

«1С: Франчайзі Форт» http://www.1c.kiev.ua

«1С: Франчайзі Фаворит С»

1С: Бухгалтерія 7.5 Проф. (однокористув.), 180-200, можливість використання довгих кодів рахунків (субрахунків) і ведення багаторівневих планів рахунків, робота з кількома планами рахунків, кількісний і валютний облік, багатовимірний (до 5 різних розрізів) і багаторівневий (до 10 рівнів) аналітичний облік, консолідований облік.

Знижка 30-50% для зареєстрованих користувачів*** при обміні старих версій програми на нові, 75% для навчальних закладів для використання у навчальних процесах.Безкоштовно дискетами в офісі розробника/дилерів або через Інтернет, передплата CD з новими релізами, додатковими методичними посібниками і правовою підтримкою 60 у.о. на квартал

1С: Торгівля і Склад 7.5 Проф. (однокористув.), 225, Роздільний управлінський і фінансовий облік, облік складських операцій, оформлення закупівлі і продажу товарів, відстеження стану взаєморозрахунків з контрагентами, резервування товарів і контроль оплати, облік коштів, товарних кредитів і товарів на реалізації, формування деяких первинних документів, рахунків-фактур, книг продажів і купівель тощо.Для зміни конфігурації потребує певних навиків програмування макромовою.

1С: Бухгалтерія 6.0 Проф. (однокористув.), 150, Функціонально багато в чому схожа на версію 7.5, однак має обмеження, як-от: рівні вкладення (тут їх 4) тощо. На відміну від більш пізніх версій набагато простіша у конфігуруванні (не потребує особливих нави-ків програмування макромовою).

Корпорація «Парус» (Москва), СП «Парус» (Київ)7 представників в Україні (Дніпропетровськ, Донецьк, Київ, Оде-са, Харків, Херсон, Севастополь)

http://www.ukrcom.sebastopol.ua/parus/

«Парус — Підприємство 4», 450, Комплексна система автоматизації управління для середніх компаній. У рамках цієї версії є спеціалізовані рішення для різноманітних сфер підприємницької діяльності: «Бюджет» (ціна: основний модуль + $266), «Гром. харчування» (+ $140), «Страхування» (+$123), «GAAP» (+$189) — ведення обліку й отримання звітності в МСБО, за раз впровадженими даними національного обліку, «Аптека» (+$218), «Готель» (+$123), «Магазин» (+$303), «Виробництво» (+$123), «Зарплата» (+$376), «Кад-ри» (+$379), «Склад» (+$238).

Прогресивна знижка (залежно від кількості робочих місць: 6-10 р.м. — знижка 15%, 11-20 — 20%, 21-50 — 30%, 51-100 — 35%, понад 100 — 40%); СП «Парус» (Київ): ліцензійне об-слуговування не більше 30% від вартості ПЗ на рік, вихід екстрених оновлень (у міру змін законодавства): для користувачів, які пе-ребувають на ліцензійному обслуговуванні, — близько 80 грн, для решти — у межах 180 грн, без враху-вання вартості носія; оновлення за допомогою дискет, E-mail.
«Парус — Корпорація 8», 450, Комплексна система автоматизації управління для середніх і великих компаній, а також компаній корпоративного типу. Крім основних модулів «Адміністратор», «Бухгалтерія», «Реалізація і склад», може комплектуватися спеціалізованими модулями: «Корпоративні фінанси», «Планування», «Консолідація», «Розрахунки з користувачами тепло- і електроенергією», «Фондовий відділ нафтобази», «Змінні звіти АЗС».

«АБ Система» (Львів)
51 офіційний парт-нер у 28 містах України, 8 дилерів

http://www.absystem.com

ОФІС 2000 PRO 2.3, 190,56 — в OЕM-поставці. До складу професійної версії, крім бухгалтерського модуля «Бухгалтерія 2000», входить також широкий набір корисного інструментарію для здійснення маркетингової діяльності й організації довідкової інформації (наприклад: телефонна книга, географічний довідник, планувальник/щоденник тощо), можливість організації документообігу; підтримується багатовалютність, наявність декількох складів, низка спеціальних режимів і можливостей. Постачається залежно від набору функцій у декількох варіантах: професійна, професійна розширена, профдует, мережна тощо.

Знижки до 70% при купівлі продуктів і оновлених версій; Кур’єрська пошта, E-mail, Інтернет, за бажанням користувача у міру ви-ходу нових версій не частіше 1 місяця, «стандартна» підтримка — безкоштовно.
ОФІС 2000 Асистент 50, 20 — в ЕОМ-поставці, асистент є спрощеним варіантом профе-сійної комплексної програми «ОФІС 2000» і є в секторі простих і недорогих програм для комплексної автоматизації діяльності невеликих фірм і приватних осіб. Програма призначена для автоматизації ведення обліку товарів на складі, виписування первинних документів, а також здійснення маркетингової діяльності.

«Софт-ТАКСІ» (Запоріжжя), в Україні 211 дилерів (у тому числі 22 консультаційні центри) у 58містах, близько 20 торгових агентів 15 навчальних центрів

X-DOOR 5.0, 99. Містить набір інструментальних засобів, призначених для користувачів, які планують застосовувати власні методи обліку або аналізу на підприємстві, змінювати алгоритми роботи додатків і створювати нові.

Знижка близько 40% для зареєстрованих користувачів при придбанні нової версії, 80% для навчальних закладів. Безкоштовно через E-mail, Інтернет, кур’єрську пошту, дискети в офісі розробника/дилера. При впровадженні нових форм — екстрений випуск, при завершенні етапу розробки — раз на 1,5-2 міс.
RTX-DOOR 5.0, 29. Мережна програма для масового користувача, дозволяє виконувати користувальницькі додатки і вносити незначні зміни до наявних додатків.

X-DOOR 5.0, Комплект, 312. Складається з програми X-DOOR і повного набору можливих користувальницьких додатків.

Додатки: Бухгалтерський облік, Первинні документи, Основні засоби, Зарплата, Відділ кадрів, Складський облік, Відпуск товару, Податкова накладна, Партнери, Реалізатори, Синтетичний та аналітичний облік різного ступеня деталізації, розрахунок зарплати,облік основних засобів, формування та друк комплекту звітів для податкової інспекції, зведених звітів. Роздільний облік руху товарів за принципом багатоскладського обліку. Формування і друк понад 30-ти звітних документів: рахунки, накладні тощо. CashDesk v2.1, 69, робота з касовим апаратом BarCode, 99, — робота з штрихкодами, «Розважна», 49, розважування продуктів, друк етикеток.

«ТРАСКОсофт» (Харків), дилери (Україна — 12 (юр.особи) і 26 приватних представників, 5 — у Москві)

http://www.trusco.kharkov.ua

Trade Manager 3.2. Торгові операції, 223, закупівлі і поставки за різними схемами. Матеріальний облік. Можливості аналітики. Складські операції. Пересортиця. Перевезення. Робота з замовленнями і заявками. Прайсаркуші, дисконтні умови, багатовалютний аналіз, переоцінки, взаєморозрахунки. Продажі за різними схемами. Робота з реалізаторами, точками продажів. Платежі. Товарні кредити. Товарні комплекти (напій + пляшка тощо). Віддалені філії, торгові склади і магазини. Зв’язок систем. Магазини, роздрібні продажі. Підтримка штрихкодів. Кодування товару. Пакування. Касові апарати. Аналіз діяльності за напрямами. Каси. Конвертація. Банківські рахунки. Робота з «клієнт-банк». Генератор форм і звітів.

Перехід з версії на версію — 30% вартості. При придбанні мережних ліцензій понад 5-ти — знижка до 10%.Дилерські умови — договірні до 50% знижки на програмні продукти. Протягом 6 місяців з дня придбання — безкоштовно, потім — 10% від вартості. Оновлення 1-4 рази за 6 місяців, розповсюдження: дилери, представники, Інтернет, E-Mail.
Trade Cafe 3.3, 240, Система управління обслуговуванням у кафе, ресторані. Підготовка рецептур і калькуляція страв. Підготовка й облік заявок постачальникам. Облік закупівлі продуктів і розрахунків з постачальниками. Аналіз прибутковості за будь-який період часу з вибіркою за будь-яким критерієм (товарна група тощо). Використання зручного, потужного і простого в користуванні й освоєнні генератора форм і звітів.

Trade Cash — Програми для системних електронних контрольно-касових апаратів (ЕРА-101, ЕРА-501, ЕРА-802, MINI-600, Samsung-250/350, DATECS, MASTER-POS)2531, програмування ЕККА.

Інші програми за напрямами: Trade Stock — Торговий склад ($110), «Trade Manager. Магазин» ($200), «Trade Manager. Торгові операції» ($220), «Trade Manager. Виробництво» ($230), Trade Pharm — фармація ($220), Trade Label — друк цінників для товару ($37).

«Глобал Аудит» (Харків), дилерської мережі на даний момент немає

http://www.audit.kharkov.com

Quasi + Бухгалтерія, 500, комплексна система автоматизації підприємства(введення бухгалтерського обліку та аудит, аналіз економічної ефективності). Побудована на базі технології Client/Server. Для збереження і обробки даних як SQL-сервер застосовуються InterBase SQL Server v. 5.1.1, версії для Windows 95/98 і для WindowsNT.

Загальноприйнятої системи знижок немає, у кожному випадку вирішуються індивідуально. Оновлення, об-слуговування — безкоштовно.

«Баланс-Клуб» (Дніпропетровськ), представник у Києві, дилерська мережа розвивається

http://www.balance.dp.ua

SoNet «Бухгалтерський облік», 665, SoNet типова конфігурація Бюджет, управління, фінанси, 474, зберігання інформації в одній базі даних. Автоматизація роботи великого колективу бухгалтерів, менеджерів, економістів, фінансових аналітиків, бухгалтерський облік за вітчизняними та міжнародними стандартами, бюджетування, прогнозування, економічний аналіз за статтями затрат, руху коштів, розрахунку прибутку, рентабельності тощо. Дозволяє автоматизувати такі сфери обліку на підприємстві: гуртова та роздрібна торгівля, склад, виробництво, калькуляція собівартості, будівництво.Дозволяє отримувати інформацію про будь-який елемент аналітичного обліку у реальному режимі часу, формування звітів у довільній формі за різноманітними об’єктами обліку і з різним рівнем деталізації, усі документи (первинні і звітні) формуються і зберігаються у форматі Microsoft Exel.

Вирішується індивідуально.Супроводження програми на місяць (4 виїзди спеціаліста) — $94.

ТзОВ «Імпакт» (Донецьк), представники у Києві, Дніпропетровську, Кіровограді, Миколаєві, Павлограді. Дилерська мережа розвивається, у тому числі для ОЕМ-поставок

http://www.impact.dn.ua

«Акцент-бухгалтерія для Windows 95» (Normal) на 1-3 р.м., 300. Постачається у декількох варіантах: Life, Normal, Professional (NT, NT SQL, NT SQL with API), відповідно для «малої» бухгалтерії, «середньої» і для підприємств, щомають в штаті програміста (Professional), для великих підприємств з можливістю роботи у мережі. Програма має засоби розділення доступу, багатовалютний об-лік, три рівні розширюваності системи (для застосування програмістами, небухгалтерами).

Прогресивна знижка для корпоратив-них замовників: 4-10 р.м. — + $25 за кожне додаткове р.м., понад 10 р.м. — + $10 за кожне додаткове р.м. За-реєстрованим користувачам поста-чання оновлених версій програми на їхню вимогу — безкоштовно + оплата вартості доставки і носіїв. Доставка через Інтернет безкоштовно.

Global Management Systems (Дніпропетровськ), дилери в Дніпропетровську, Києві та Харкові

http://www.gmsc.dp.ua

Office Tools, 400, Пакет призначений для автоматизації обліку й аналізу діяльності підприємства та рекомендується малим і середнім (у тому числі корпоративним) підприємствам. Пакет складається з декількох програм, кожна з яких може працювати незалежно, але використовує спільні дані. Пакет включає такі основні додатки: склад (складський облік), гроші (облік фінансових потоків, готівкових грошей, виплата грошей працівникам), торгівля (облік супермаркету, робота з касовими апаратами, сканерами штрихкодів тощо), бухгалтерія (бухгалтерський облік для торговельних підприємств), аналізатор (прості і багатовимірні звіти з використанням функцій прогнозування і статистики, графіки, діаграми).

При купівлі пакета знижка 5% на все ПЗ, що купується у майбутньому. Прогресивна знижка на кількість придбаних ліцензій: 10, 15, 25 — відповідно 10%, 15%, 25% знижки. Оновлення та зміни програми — без-коштовно дискетами, E-mail, Інтернет. При оновленні версії знижка 75% від продажної вартості програми.

Примітки:

* Орієнтовна ціна одного робочого місця (ціни на однакові версії програм та їх аналогічні конфігурації можуть варіюватися у розробника та дилерів).

** У даному разі для кожного з наведених програмних продуктів вказано тільки деякі його особливості та характеристики, котрі, на думку автора, можуть дати загальне уявлення про ПЗ, що розглядається, і тому жодним чином не мають розглядатися категорично і розцінюватися як абсолютні або взаємовиключні характеристики (тобто характерні тільки для якоїсь конкретної системи).

*** Тут під поняттям «зареєстровані користувачі» розуміють клієнтів, котрі вже мають хоча б одну ліцензійну версію ПЗ, придбану у конкретного розробника або його дилера.

**** Вказано інформаційні джерела в українській частині Інтернету (адресу російських розробників не вказано — наведені адреси веб-сторінок їх дилерів в Україні).

Враховуючи всі особливості досліджуваного підприємства та необхідність автоматизації облікового процесу на ньому, яка нажаль на даний момент відсутня на ринку, можливо запропонувати використовувати для автоматизації обліку на КП “Ринок Ново-Іванівський” програму “1С: Бухгалтерський облік для України” (мал..2.3.1.)

Але, так як підприємство являється платником єдиного податку, спочатку слід внести зміни в настройку системи оподаткування. Потім, якщо треба, спростити ведення бухгалтерського обліку. І, нарешті, наприкінці кварталу сформувати необхідні форми звітності.

Щоб відобразити перехід на спрощену систему оподаткування в «1С:Бухгалтерії для України», слід внести зміни в ставки податків і зборів, які ви сплачуєте і які зберігаються в довіднику «Налоги и отчисления».

Малюнок 2.3.1.

Облік та аудит

Приклад. З четвертого кварталу 2002 р. КП «Ринок Ново-Іванівський” переходить на єдиний податок за ставкою 10%. Слід привести програму у відповідність до вибраної системи оподаткування.

Відкриємо довідник «Налоги и отчисления» і виберемо у групі «Налоги и отчисления с фонда з/п» сплату до державних цільових фондів (мал. 2.3.2.).

Малюнок 2.3.2.

Облік та аудит

Податки, які сплачує КП “Ринок Ново-Іванівський, як платник єдиного податку :

1. Єдиний податок у розмірі 10 % від чистого доходу від реалізації послуг.

2. Відрахування в Пенсійний фонд України з доходів працівників — Закон України від 26.06.97 р. № 4000/97-ВР «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування».

3. Відрахування на всі види соціального страхування з працівників.

4. Місцеві податки і збори (крім комунального податку і збору за розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг).

5. Збір за забруднення навколишнього середовища — Закон України від 26.06.91 р. № 1246-II «Про охорону навколишнього природного середовища».

Довідник «Налоги и отчисления» має періодичні реквізити Предел і Ставка налога, тому перед їх зміною слід встановити потрібну дату для правильного запису значень в історію реквізитів. Натисніть кнопку поруч з датою «Ставки налогов и отчислений на дату» і введіть значення 01.10.02. Після цього для кожного запису податків і відрахувань у групі «Налоги и отчисления с фонда з/п» встановимо нульову ставку. Під час запису програма поставить додаткове запитання про зміну періодичних реквізитів, на яке слід відповісти ствердно (мал. 2.3.3.).

Малюнок 2.3.3.

Облік та аудит

Те саме треба зробити з іншими податками, платником яких підприємство не є. Сюди належать, наприклад, комунальний податок, запис якого в довіднику міститься в групі «Местные налоги и сборы».

Зазначимо, що платники єдиного податку повинні вести податковий облік за тими податками, платниками яких вони залишаються.

Крім змін у довіднику податків і відрахувань, у програмі треба змінити деякі константи. Оскільки наше підприємство є платником єдиного податку за ставкою 10%, відпадає потреба вести облік ПДВ. Тому константу НДС по умолчанию треба встановити в значення «Без НДС».

Тим, хто вибрав ставку єдиного податку 6%, усе, що стосується обліку ПДВ в програмі, треба залишити без змін.

Константи, що стосуються обліку валових доходів і витрат, слід встановити в значення «не доход и не затрата», щоб документи автоматично не формували проведення за позабалансовими рахунками ВВ і ВД.

Слід пам’ятати, що зазначені константи — неперіодичні, тобто не «пам’ятають» своєї історії. Тому не варто їх міняти до того, як будуть внесені всі документи за період, протягом якого підприємство перебувало на загальній системі оподаткування, інакше в кожному документі доведеться перевіряти підстановки «за умовчанням».

Константи обліку валових доходів і витрат:

Статья валовых доходов по умолчанию.

Статья валовых расходов по умолчанию.

Валовые доходы по бартерным операциям.

Валовые расходы по бартерным операциям.

Валовые доходы по переоценке валюты.

Валовые доходы по задолженностям.

Валовые расходы по переоценке валюты.

Валовые расходы по задолженностям в валюте.

Підприємства, що обрали єдиний податок, можуть використовувати спрощену форму обліку відповідно до Положення про спрощену систему бухгалтерського обліку суб’єктів малого підприємництва, затверджений Наказом Мінфіну від 30.09.98 р. №196, але можуть й ні. При веденні обліку в програмі використовувати спрощену систему бухгалтерського обліку недоцільно1 (особливо якщо на підприємстві є кілька видів діяльності або якщо передбачається, що можливий і зворотний перехід на загальну систему оподаткування).

Однак деякі спрощення в обліку зробити можна. Для підприємств, що обрали ставку податку 10%, як і для досліджуваного підприємства немає потреби вести облік «першої події». Цей облік у конфігурації «1С:Бухгалтерії для України» організовано за допомогою механізму «замовлень». Якщо для підприємства немає потреби провадити складні взаєморозрахунки з контрагентами, облік за «замовленнями» можна не вести. Повністю позбутися ведення замовлень не можна, однак можна звести його до ведення тільки одного замовлення для кожного контрагента. Для цього треба константу Вид взаиморасчетов по умолчанию встановити в значення «В разрезе договоров». При введенні нового контрагента в довідник «Контрагенты» йому як договір автоматично встановлюється «Без договора», тому йому треба додати новий договір натисненням кнопки «+» у формі елемента довідника (мал. 2.3.4.).

Малюнок 2.3.4.

Облік та аудит

Можна вести облік витрат, використовуючи тільки рахунки 8-го класу (підтримується за допомогою константи Использовать счета затрат),організувати щомісячне списання накопичених витрат так, як передбачено п. 7 Положення № 646/3086, враховувати НЗВ методом прямої інвентаризації на кінець року, тобто імітувати спрощену систему повністю, але без спрощення плану рахунків і аналітики ніякого скорочення облікової роботи не буде.

Програма додасть новий договір для цього контрагента і автоматично зробить його «основним». Тепер в усі документи в якості замовлення вибиратиметься за умовчанням цей договір і не треба буде підставляти його вручну. В іншому облік ведуть, як і раніше.

Суб’єкти підприємницької діяльності — юридичні особи зобов’язані вести касову книгу і книгу обліку доходів і витрат. Ці звіти містяться в меню Отчеты/Кассовая книга, Отчеты/Книга доходов и расходов.

Форма книги доходів і витрат відповідає формі, що наведена у наказі ДПА України від 12.10.99 р. №554. Книга формується за вибраний період часу на підставі проведених документів: «Банковская выписка», «Приходный кассовый ордер», «Расходный кассовый ордер». Однак зазначимо, що в Порядку ведення книги обліку доходів і витрат суб’єкта малого підприємництва, затвердженому цим наказом, ніяк не згадується можливість ведення вкладних листів книги за допомогою комп’ютера (як, наприклад, це зроблено для книг обліку продажу і придбань з ПДВ). Тому записи з цього звіту вручну переписують до Книги обліку доходів і витрат, яку веде підприємство. На мал. 2.3.5. показано екранну форму введення і фрагмент друкованої форми звіту.

Малюнок 2.3.5.

Облік та аудит

Як автоматизувати облік доходів та витрат підприємствам, що мають внутрішню інфраструктуру (допоміжні та підсоб­ні підрозділи)? Порада проста — перейти на більш відповідну конфігурацію, наприклад «Виробництво + Послуги + Бухгалтерія» (мал.2.3.5.). Вибирати один вид калькулювання для різних видів послуг, на нашу думку, не слід. До того ж у конфігурацію закладено метод повної собівартості, що потребує калькулювання вручну. Економіст на підприємстві трапляється рідко.

Малюнок 2.3.5.

Облік та аудит

Практика показує, що підприємства нормально калькулюють прямі витрати, відносно нормально — загальновиробничі (залежить від обгрунтованості бази розподілу), а далі норми загальних витрат встановлюють вельми приблизно. У результаті розрахована собівартість дуже далека від реальної, відповідно, прибутковість різних видів послуг теж вельми сумнівна.

Проте з різних причин не всі можуть скористатися порадою перейти на ВПБ, вважаючи за краще добиватися результату наявними засобами. У принципі, і це можливо.

За результатами господарської діяльності суб’єкти малого підприємництва, що використовують спрощену систему оподаткування, подають до органів державної податкової служби до 20-го числа місяця, наступного за звітним кварталом, розрахунок про сплату єдиного податку (а також акцизного збору і ПДВ, якщо вони є платниками цих податків). Фінансова звітність підприємствами малого бізнесу складається у порядку, встановленому П(С)БО 25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва». У складі регламентованої звітності (меню Отчеты/Регламентированные отчеты) серед інших є звіти «Розрахунок єдиного податку» і «Звіт малого підприємства (стандарт №25)». Звіт «Розрахунок єдиного податку» відповідає наказу ДПАУ від 12.10.99 р. №553. Його форму показано на мал. 2.3.6.

Малюнок 2.3.6.

Облік та аудит

Як видно з малюнка, звіт може формуватися як для платників 6%, так і для платників 10% єдиного податку. Натиснення кнопки Заполнить в діалоговій формі звіту веде до заповнення полів таблиці розрахованими значеннями. При ввімкненому прапорці Автоматический расчет програма дозволяє змінювати тільки жовті елементи таблиці, автоматично обчислюючи значення в зелених. Якщо позначити прапорець С начала года, для розрахунку буде вибрано період з початку року до кінця поточного кварталу.

Звіти до фондів соціального страхування в програмі формуються з урахуванням того, що платники єдиного податку не нараховують зборів на фонд оплати праці.

Розраховану суму єдиного податку треба відобразити у бухгалтерському обліку. Це можна зробити ручною операцією: на суму нарахованого податку дебетують рахунок 92 «Адміністративні витрати» (або 84 «Інші операційні витрати», якщо використовуються рахунки витрат тільки 8-го класу) і кредит рахунка 6417 «Розрахунки за єдиним податком». Після цього можна формувати «Звіт малого підприємства (Стандарт 25)».

Перед складанням звітності ми повинні закрити рахунок виробництва (якщо підприємство зай­мається такою діяльністю), визначивши собівартість готової продукції (робиться це за допомогою документів «Калькуляция») і результату торговельної діяльності за допомогою документа визначення торгової націнки (якщо ви використали підсумований облік товарів у магазинах). Після цього визначають результати діяльності. Для цього використовують документ «Финансовые результаты» (меню Документы — Прочие).

Треба пересвідчитися, що документи «Финансовые результаты» потрапляють до програми пізніше за всі інші документи, введені цього дня. За потреби документ слід перенести у кінець дня. Для цього вкажіть документ у журналі «Финансовые результаты» і в меню Действия виберіть пункт Изменить время документа. Документ має три режими роботи, що виконуються послідовно (мал. 2.3.7.):

— закриття елементів витрат (рахунки класу 8);

— закриття загальновиробничих витрат (рахунок 91);

— визначення фінансового результату.

Малюнок 2.3.7.

Облік та аудит

Перший режим списує сальдо рахунків 8-го класу за елементами витрат на рахунки, зазначені для кожного елемента витрат у довіднику «Виды затрат». Якщо у довіднику не вказано рахунок, то сальдо не буде списане. У цьому разі перевірте заповнення довідника.

На другому етапі сума загальновиробничих витрат, накопичених на рахунку 91, розподіляється між рахунком «Виробництво» і рахунком 901 «Собівартість реалізованої продукції». З урахуванням постійних загальновиробничих витрат відповідно до вимоги П(С)БО 16 «Витрати» поточна сума постійних витрат визначається як сальдо 91 рахунка за витратами, в яких у довіднику «Виды затрат» увімкнено прапорець Относится к постоянным общепроизводственным рас­хо­-дам. Після цього етапу вводять документи «Окончательная калькуляция» для визначення фактичної собівартості.

Якщо фактичну собівартість продукції і реалізовані торгові націнки треба розраховувати щомісяця, то визначати кінцевий фінансовий результат діяльності можна як щомісяця, так і за квартал, і навіть лише перед складанням фінансової звітності.

На третьому етапі списується сальдо рахунків обліку доходів і витрат на відповідні субрахунки рахунка 79 «Фінансові результати». При цьому залишається сальдо рахунка 98 «Податки на прибуток». Передбачається, що вручну будуть визначені витрати з податку, із застосуванням П(С)БО 17, яке для малих підприємств дозволяє використовувати поточне сальдо за податковим обліком. Після закриття всіх рахунків складається стандартний звіт «Оборотно-сальдова відомість», щоб пересвідчитися, що всі необхідні рахунки закрито.

При автоматичному складанні звітності інформація, що міститься в інформаційній базі, інтерпретується вбудованими алгоритмами. Правильність інтерпретації залежить від дотримання користувачами певних правил ведення комп’ютерного обліку. Дотримання їх програма «1С:Бухгалтерія для України» дозволяє перевірити в автоматичному режимі.

У списку регламентованих звітів — обробка «Технологического анализа бухгалтерского учета» (мал. 2.3.8.)

Малюнок 2.3.8.

Облік та аудит

Цей звіт перевіряє дотримання технології обліку: стан залишків за рахунками, структуру аналітичного обліку, коректність проведень тощо.

Виявлені помилки не завжди означають отримання некорект­ного балансу, але завжди потребують уваги. Наприклад, у цьому випадку помилки вказують на те, що не всі процедури закриття рахунків виконано перед складанням балансу. Слід повернутися до цих процедур. Інформація у звіті «Технологический анализ…» може бути деталізована. Там, де курсор набирає форму лупи, можна подвійним натисненням миші запитати додаткової інформації у вигляді стандартного звіту або відкрити об’єкт для редагування. Після того як усі помилки виправлено, можна почати складання балансу.

Разом з іншими формами у меню Отчетность — Регламентированные отчеты є форма «Звіт малого підприємства (стандарт №25)», що містить форму і балансу №1-м, і звіту про фінансові результати форми №2-м. Зазначимо, що у конфігурації не використовується спрощений план рахунків — уся інформація накопичується з використанням «великого» плану рахунків, і вже його показники вкладаються в рядки «малого» балансу.

Якщо можна дискутувати на тему, чи полегшує спрощений план рахунків роботу суб’єктів малого підприємництва у «ручному режимі» ведення обліку, то при автоматизованому режимі він лише ускладнює справу. У випадку конфігурацій «1С:Бухгалтерія 7.7» треба припустити, що слід буде ввести другий (спрощений) план рахунків, розбити на субрахунки, що приблизно відповідають великому плану, ускладнити алгоритми документів, щоб вибирати, за яким планом робити записи, і забезпечити зіставність інформації при переході на «великий» план рахунків. Навіть ідеально виконана, ця робота не досягне мети — спрощення обліку.

Крім того, «великий» план рахунків від початку призначений для виконання вимог П(С)БО 7, 8, 9, 10 тощо, які обов’язкові для виконання і великими, і малими підприємствами, а спрощений план рахунків доведеться до них пристосовувати, розбиваючи на субрахунки на власний розсуд. Але тут приховано і підводний камінь, оскільки вимоги цих стандартів часом суперечать вимогам П(С)БО 25. У кожному конкретному випадку рішення приймати вам, на основі вашої ситуації, переваг, консультацій фахівців. А ми пояснимо, як формується стандартний звіт, щоб ви побачили рішення, закладені у нього авторами, і могли замінити їх своїми.

Отже, після того як ми сформували баланс у призначеному для користувача режимі, ми можемо отримати розшифрування такого виду (мал. 2.3.9.), що показує, як сформовано показник. Щоб у нас склалася цілісна картина, у формі наведено формування всіх показників балансу і звіту про фінансові результати.

Малюнок 2.3.9.

Облік та аудит

Давайте тепер подивимося, як вони формуються. Для цього нам треба запустити «1С:Бухгалтерію» у режимі «Конфигуратор». Відкрити конфігурацію, потім меню Действия — Открыть конфигурацию і знайти необхідний звіт. Алгоритм розрахунку показників міститься у модулі документа (однойменна закладка на мал. 2.3.10.).

Малюнок 2.3.10.

Облік та аудит

Приступимо до складання звіту про фінансові результати форми №2-М. Вона викликає менше неоднозначності, ніж баланс. Ця форма має нюанс заповнення для тих, хто веде облік із застосуванням рахунків класу 9, класу 8 і класів 8 і 9, крім того, виробничі підприємства заповнюють рядок 80, в якому відображається приріст/убуток у залишках незавершеного виробництва і готовій продукції, а торгові — ряд. 140, де відображається собівартість реалізованих товарів.

Особливої уваги тут заслуговує формування рядків 90 — 130, що формуються з урахуванням П(С)БО 16 «Витрати». Тут треба зазначити, що автори дуже акуратно поставилися до всіх вимог, і головне — ретельно закрити всі рахунки, тоді все буде заповнено правильно.

Прокоментуємо рядок 130, де відображають витрати операційної діяльності. Тут будуть відображені всі витрати, що обліковуються на рахунку 84, — адміністративні витрати, витрати на збут, операційні курсові різниці, витрати на списання безнадійних боргів. Також тут відображають суму свого альтернативного податку (єдиного, плати за патент), яка повинна бути обов’язково конкретизована у рядку 131, що, вочевидь, доведеться зробити вручну (хоча, можливо, буде зроблено у новому релізі звітів). У рядку 170 — підприємства, що сплачують податок на прибуток, який малі підприємства відображають в розмірі, визначеному за податковим законодавством.

Висновки до 2 розділу

Проаналізувавши ряд проблемних аспектів з обліку доходів і витрат, слід зазначити, що при веденні бухгалтерського обліку в умовах реформування облікової системи бухгалтери повинні використовувати економічний підхід у вирішенні проблем обліку. Суть цього підходу полягає в тому, що при веденні обліку, насамперед, необхідно враховувати економічну сутність бухгалтерських операцій, і вже виходячи з неї відображати ці операції в обліку, якщо це, звичайно, можливо відповідно до діючих облікових норм.

У цьому розділі була зроблена спроба привернути увагу до існуючих проблем в методах обліку складових фінансових результатів — доходів і витрат, а враховуючи їх стратегічне значення для кожного підприємства, і до організації обліку на підприємстві взагалі. В результаті цього дослідження отримані наступні результати:

— конкретизовані невизначеності стосовно визнання в обліку доходів, які обумовлені тим, що сьогодні в Україні передача права власності з юридичної точки зору значно відрізняється від свого бухгалтерського аналога;

— доведено, що за правилом «першої події» у податковому обліку оподатковуються не реальні доходи підприємств, що навіть за високих ставок було б досить природним, а доходи майбутні, що суперечить загальновизнаному призначенню та процесу оподаткування.

Щодо висвітлення другого питання розділу, необхідно зазначити, що в Україні можна виділити чотири основні підходи до розв’язання проблеми автоматизації бухгалтерії, котрі умовно можна розділити на: універсальний, спеціалізований, компонентний (який часто використовується разом з іншими підходами) та індивідуальний.

Враховуючи всі особливості досліджуваного підприємства та необхідність автоматизації облікового процесу на ньому, яка нажаль на даний момент відсутня на ринку, можливо запропонувати використовувати для автоматизації обліку на КП “Ринок Ново-Іванівський” програму “1С: Бухгалтерський облік для України”

Але, так як підприємство являється платником єдиного податку, спочатку слід внести зміни в настройку системи оподаткування. Потім, якщо треба, спростити ведення бухгалтерського обліку. Стосовно автоматизації обліку доходів і витрат: суб’єкти підприємницької діяльності — юридичні особи зобов’язані вести касову книгу і книгу обліку доходів і витрат. Ці звіти містяться в меню Отчеты/Кассовая книга, Отчеты/Книга доходов и расходов, за допомогою яких наприкінці кварталу буде можливо сформувати необхідні форми звітності.

3. Аналіз доходів і витрат ринку

Методика аналізу доходів ринку

Оцінка прибутковості господарювання підприємства зазвичай проводиться на основі аналізу доходів, витрат та фінансових результатів підприємства.

Основними завданнями аналізу доходів являються:

перевірка ступеню виконання завдання з доходів як в цілому, так і в розрізі окремих їх видів;

проаналізувати зміну показників доходу в динаміці;

виявлення впливу об’єктивних та суб’єктивних факторів на суму та рівень доходу;

узагальнення результатів аналізу, виявлення шляхів, резервів збільшення прибутковості господарювання.

Аналіз доходів включає оцінку доходів за видами діяльності та їх статтями, розрахунок абсолютного приросту та темпу росту доходів за ряд років; розрахунок впливу обсягу наданих послуг на зміну доходу від їх реалізації.

Для характеристики динаміки доходів від операційної діяльності комунального підприємства “Ринок Ново – Іванівський” за період з 2001 року по 2005 рік побудуємо таблицю 3.1.1

Згідно з проведених розрахунків в таблиці 3.1.1. можна зробити наступні висновки, що за період з 2001 по 2005 роки спостерігається позитивна тенденція до збільшення доходу (виручки) від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг, який кожного року зростає приблизно на 1,5-2,5%.

Так, загалом дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг у 2005 році порівняно з 2000 роком зріс на 798,7тис. грн або в 110 раз.

Також необхідно зазначити, що найбільшими темпами цей показник зростав у 2002 році, його темп росту склав 10,60%, а найменшими темпами ріс у 2005 році – 1,41%.

Таблиця 3.1.1 Динаміка чистих доходів від звичайної діяльності комунального підприємства “Ринок Ново – Іванівський” за 2001-2005 роки

Роки

Дохід(виручка)від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг, тис. грн

Чистий дохід від звичайної діяльності, тис. грн
Сума, тис. грн

Абсолютний приріст, тис. грн

Темп росту, %

Сума, тис. грн

Абсолютний приріст, тис. грн

Темп росту, %
до базового року

до попереднього року

до базового року

до попереднього року

до базового року

до попереднього року

до базового року

до попереднього року
2001

7,3

—

—

—

—

5,4

—

—

—

—
2002

77,4

70,1

70,1

10,60

10,60

62,2

56,8

56,8

11,51

11,51
2003

195,2

187,9

117,8

26,74

2,52

142,7

137,3

80,5

26,42

2,29
2004

570,2

562,9

375,0

78,11

2,92

444,8

439,4

302,1

82,37

3,11
2005

805,1

798,7

234,9

110,29

1,41

706,3

700,9

261,5

130,80

1,59

Що ж стосується чистого доходу від звичайної діяльності, то даний показник за аналізований період мав теж мінливий характер: за 2001-2002 роки він збільшився на 56,8 тис грн, у 2003 році — на 80,5 тис. грн, в 2004 році — зріс на 302,1 тис. грн, в 2005 – на 261,5 тис. грн. Загалом чистий дохід від звичайної діяльності за період з 2001 по 2005 роки збільшився на 700,9 тис. грн чи майже в 131 раз.

Варто зауважити, що найбільший приріст чистого доходу від звичайної діяльності був отриманий у 2002 році – 11,51%, а найменший у 2003 році – 1,59%.

Динаміку зростання чистого доходу можна наглядно спостерігати на малюнку 3.1.1. Як бачимо на малюнку, доходи досліджуваного підприємства мають тенденцію до збільшення і зростають в певній закономірності.

Малюнок 3.1.1.

Облік та аудит

Співвідношення чистого доходу та доходу від реалізації відображено на малюнку 3.1.2., який дає змогу визначити, що це співвідношення має нестабільний характер. До 2004 року різниця між цими категоріями постійно зростала, а в 2005 році трохи зменшилась.

Малюнок 3.1.2.

Облік та аудит

Як вже було сказано раніше, встановлення співвідношення доходів і витрат дає змогу визначити фінансовий результат підприємства. Згідно даних, відображених на малюнку 3.1.3., доходи комунального підприємства “Ринок Ново-Іванівський” за період з 2003 по 2005 роки з кожним роком все більше перевищували витрати діяльності, тобто це дає змогу стверджувати, що підприємство отримувало прибуток, який мав тенденцію до збільшення.

Малюнок 3.1.3.

Облік та аудит

Методика аналізу витрат ринку

У процесі аналізу витрат вирішуються наступні завдання:

здійснення системи контролю за дотриманням кошторису витрат як за загальною сумою так і в розрізі статей;

визначення структури витрат за ряд періодів, що дасть можливість встановити тенденції зміни витрат та причини, які їх обумовили;

розрахунок впливу як об’єктивних так і суб’єктивних факторів на суму та рівень витрат;

аналіз витрат в розрізі статей з розрахунком впливу факторів на їх вигляд;

виявленням резервів скорочення витрат та підвищення ефективності використання поточних витрат;

розробка заходів щодо використання виявлених резервів.

Аналіз витрат комунального підприємства “Ринок Ново-Іванівський” розпочнемо з аналізу динаміки витрат (таблиця 3.2.1.).

Використовуючи дані таблиці 3.1.2., можна зазначити що різке зростання витрат відбувалося за весь час існування підприємства і фактично 525,9 тис. грн. (різниця між 2001 та 2005 роком), тобто витрати 2005 року перевищили витрати 2001 року у 81,91 раз.

Наступним кроком доцільно було б розглянути структуру витрат комунального підприємства “Ринок Ново-Іванівський”, що наведена в таблиці 3.2.2.

З проведених розрахунків в таблиці 3.2.2. бачимо, що основну питому вагу в загальній сумі витрат комунального підприємства займають інші операційні витрати, сума яких за 2005 рік дорівнює 266,2 тис. грн., що складає 50% від всіх витрат. Це трохи менше, ніж у 2004 році, де фактичне значення інших операційних витрат складало 210,9 тис. грн., що становило 64,6% від загальної суми витрат.

Таблиця 3.2.1. Динаміка витрат комунального підприємства “Ринок Ново-Іванівський” за 2001 – 2005 роки.

Роки

Разом витрати, тис. грн
Сума, тис. грн

Абсолютний приріст, тис. грн

Темп росту, %
до базового року

до попереднього року

до базового року

до попереднього року
2001

6,5

—

—

—

—
2002

58,5

52,0

52,0

9,00

9,00
2003

132,1

125,6

73,6

20,32

2,25
2004

326,6

320,1

194,5

50,24

2,47
2005

532,4

525,9

205,8

81,91

1,63

Наглядно відобразити динаміку витрат КП “Ринок Ново-Іванівський” за 2001-2005 роки можна наступним чином:

Малюнок 3.2.1.

Облік та аудит

Також великий обсяг займають витрати на оплату праці, проте спостерігається значне зменшення в 2005 році їх питомої ваги на 9,4% та на 4,6% в порівнянні з 2003 та 2004 роками відповідно поруч із постійним фактичним зростанням, що безперечно має позитивний характер.

Таблиця 3.2.2. Структура витрат комунального підприємства “Ринок Ново-Іванівський” за 2001 – 2005 роки.

Статті витрат

2003 рік

2004 рік

2005 рік

Темп росту, %
сума, тис. грн

питома вага, %

сума, тис. грн

питома вага, %

сума, тис. грн

питома вага, %

2005/

2003

2005/

2004

Разом витрат

132,1

100,0

326,6

100,0

532,4

100,0

4,03

1,63
Матеріальні витрати

12,8

9,7

28,4

8,7

113,4

21,3

8,86

3,99
Витрати на оплату праці

41,4

31,3

71,5

21,9

92,1

17,3

2,22

1,29
Відрахування на соціальні заходи

—

—

8,2

2,5

18,6

3,5

—

2,27
Амортизація

1,2

0,9

7,6

2,3

42,1

7,9

35,08

5,54
Інші операційні витрати, у т.ч.:

76,7

58,1

210,9

64,6

266,2

50,0

3,47

1,26
— єдиний податок

14,3

10,8

44,5

13,6

60,3

11,3

4,22

1,36

Матеріальні витрати зростають як фактично, так і частково в загальному обсязі витрат. Так, в 2005 році порівняно з 2003 та 2004 матеріальні витрати зросли на 8,86% та 3,99% відповідно.

Розглянувши загальний темп зміни витрат, можна зазначити, що підприємство збільшує свої витрати занадто прискореними темпами, особливо це стосується витрат на амортизацію.

Збільшення витрат на єдиний податок обумовлено зростанням обсягів діяльності підприємства і, відповідно, збільшенням доходу (виручки) від реалізації робіт, товарів та послуг.

Відслідкувати зміни витрат по структурі за період з 2003 по 2005 рік можна на малюнку 3.2.2.

Для об’єктивної оцінки динаміки та виконання кошторису витрат необхідно вивчити вплив факторів на їх розмір. Усі фактори умовно поділяються на незалежні від діяльності (об’єктивні) та залежні від якості та результатів праці (суб’єктивні).

Малюнок 3.2.2.

Облік та аудит

До об’єктивних факторів впливу на витрати підприємства відносять:

зміну цін, тарифів, ставок;

організаційно-структурні зміни.

Суб’єктивними факторами впливу на витрати підприємства є:

обсяг, склад та структура товарообороту (наданих послуг);

продуктивність праці;

ефективність використання основних засобів;

запровадження прогресивних методів торгівлі.

До резервів зниження суми і питомої ваги постійних витрат на будь-якому підприємстві відносять:

Суттєве скорочення накладних витрат (витрат на управління) при неблагонадійній кон’юнктурі ринку;

Продаж частини обладнання і нематеріальних активів, що не використовується, з метою зниження потоку амортизаційних відрахувань;

Широке використання короткострокових форм лізингу машин і обладнання замість їхнього залучення до власності;

Скорочення обсягів ряду комунальних послуг, що споживаються та інші.

До резервів економії змінних витрат можна віднести:

Зниження чисельності робітників за рахунок забезпечення зростання продуктивності праці;

Скорочення обсягів в період неблагонадійної кон’юнктури ринку;

Забезпечення для підприємства вигідних умов постачання сировини і матеріалів, і таке інше.

Використання результатів аналізу в управлінні

Підприємництво завжди здійснюється в певних економічних умовах і тому може бути успішним лише у випадку, коли власники підприємства здатні адекватно оцінити ці умови, виявити напрямки можливих змін, пристосувати свій бізнес до цих умов, максимально використавши закладені у них можливості.

Отже, щоб приймати ефективні рішення і мати можливість впливати на середовище, в якому доводиться діяти підприємству, йому необхідно здійснювати пошуки найкращих взаємозв’язків між набором економічних ресурсів і кількістю економічних благ, що виготовляються за допомогою цих ресурсів. Оцінка фінансового стану підприємства – це та основа, на якій ґрунтуються раціональні й розумні рішення про обсяги та об’єкти витрачання майна (активів). Кожне з підприємств приймає рішення відносно того, що виробляти ? для кого виробляти ? і як виробляти ? При цьому підприємство керується власними інтересами – можливістю отримати достатні з його точки зору доходи. Однак досягнення цієї мети можливе лише :

по-перше, внаслідок продажу вироблених товарів;

по-друге, внаслідок продажу лише таких товарів, ціни на які перевищують витрати виробництва.

Підприємства не здійснюють господарську діяльність лише заради власного задоволення. Мета підприємства – одержувати прибуток.

Перебудова економіки на ринкові рейки знову повернула до життя найважливіший аспект аналітичної роботи – аналіз доходів і витрат підприємства. В його основі лежать аналіз і управління фінансовими ресурсами суб’єкту господарської діяльності. Основними виконавцями такого аналізу є, в першу чергу, бухгалтери. В країнах з розвиненою ринковою економікою існують апробовані методики комплексного аналізу доходів і витрат. Однак, просте механічне їх перенесення в практику України неможливе. В нашій країні подібні методики, адекватні ринковим умовам, лише опрацьовуються, запроваджуються в господарську практику. Найчастіше нові, не звичайні для української економіки методи аналізу та показники діяльності підприємств, використовуються аудиторськими службами і спеціалістами консультативних дослідницьких організацій.

Щоб прийняти правильне управлінське рішення, сформувати імідж, якого вимагає ринок, необхідно виробити нові підходи до управління, а саме – вміти аналізувати теперішній фінансовий стан і прогнозувати його на майбутнє.

Аналізуючи ситуації, що виникають у процесі поточної діяльності, управлінці постійно мають справу з вибором серед альтернативних рішень. Типовими прикладами таких ситуацій є рішення:

про спеціальне замовлення;

про розширення та скорочення (ліквідацію) певного сегменту діяльності;

виробляти чи купувати окремі компоненти продукції;

тощо.

Вибір серед кількох варіантів оптимального рішення здійснюється на підставі диференційованого аналізу релевантної інформації.

Диференційований аналіз передбачає визначення і зіставлення диференційованих витрат та доходів для прийняття управлінських рішень.

Такий аналіз дозволяє зосередитись тільки на релевантних даних, оскільки лише диференційовані витрати і доходи є релевантними. У свою чергу через зіставлення диференційованих витрат та доходів можна визначити диференційований прибуток (або збиток), який значною мірою характеризує економічну вигоду того чи іншого рішення.

Проте, застосовуючи диференційований аналіз, слід пам’ятати, що для різних типів рішень масив релевантної інформації може бути різним. Крім того, слід враховувати не тільки короткотермінові вигоди, а й довгострокові наслідки рішень.

Для ілюстрації диференційованого аналізу та визначення релевантної інформації розглянемо кілька типових оперативних рішень.

Рішення про спеціальне замовлення — це рішення, пов’язане з розглядом одержаної пропозиції на разовий продаж продукції або послуг за ціною, нижчою, ніж звичайна ціна, або навіть нижчою за собівартість.

Коли підприємство одержує пропозицію продати товари чи послуги за

ціною, нижчою, ніж звичайна (або нижчого за собівартість), то прийняття такої пропозиції доцільне тільки в разі, коли додатковий дохід перевищує додаткові витрати і відсутня загроза деформації ринку.

Тому аналіз для прийняття такого рішення передбачає:

маржинальний підхід;

диференційований аналіз релевантних витрат і доходів;

урахування можливих витрат при відсутності вільної потужності;

урахування можливих довгострокових наслідків прийняття спеціального замовлення.

Висновки до 3 розділу

Підприємництво завжди здійснюється в певних економічних умовах і тому може бути успішним лише у випадку, коли власники підприємства здатні адекватно оцінити ці умови, виявити напрямки можливих змін, пристосувати свій бізнес до цих умов, максимально використавши закладені у них можливості.

Отже, щоб приймати ефективні рішення і мати можливість впливати на середовище, в якому доводиться діяти підприємству, йому необхідно здійснювати пошуки найкращих взаємозв’язків між набором економічних ресурсів і кількістю економічних благ, що виготовляються за допомогою цих ресурсів. Оцінка фінансового стану підприємства – це та основа, на якій ґрунтуються раціональні й розумні рішення про обсяги та об’єкти витрачання майна (активів). Кожне з підприємств приймає рішення відносно того, що виробляти ? для кого виробляти ? і як виробляти ? При цьому підприємство керується власними інтересами – можливістю отримати достатні з його точки зору доходи. Однак досягнення цієї мети можливе лише :

по-перше, внаслідок продажу вироблених товарів;

по-друге, внаслідок продажу лише таких товарів, ціни на які перевищують витрати виробництва.

Підприємства не здійснюють господарську діяльність лише заради власного задоволення. Мета підприємства – одержувати прибуток.

Перебудова економіки на ринкові рейки знову повернула до життя найважливіший аспект аналітичної роботи – аналіз доходів і витрат підприємства. В його основі лежать аналіз і управління фінансовими ресурсами суб’єкту господарської діяльності. Основними виконавцями такого аналізу є, в першу чергу, бухгалтери. В країнах з розвиненою ринковою економікою існують апробовані методики комплексного аналізу доходів і витрат. Однак, просте механічне їх перенесення в практику України неможливе. В нашій країні подібні методики, адекватні ринковим умовам, лише опрацьовуються, запроваджуються в господарську практику. Найчастіше нові, не звичайні для української економіки методи аналізу та показники діяльності підприємств, використовуються аудиторськими службами і спеціалістами консультативних дослідницьких організацій.

Щоб прийняти правильне управлінське рішення, сформувати імідж, якого вимагає ринок, необхідно виробити нові підходи до управління, а саме – вміти аналізувати теперішній фінансовий стан і прогнозувати його на майбутнє.

Аналіз доходів і витрат підприємства є невід’ємною частиною управління підприємством. Він є ефективним інструментом впливу на економічне життя підприємств, дозволяє контролювати поточну ситуацію, визначати перспективи розвитку та багато іншого. Позитивним моментом є те, що аналіз починає займати усе більше місце в управлінні українськими підприємствами й очевидно, що більш широке його застосування дозволить істотно підвищити ефективність виробництва і забезпечити економічний ріст.

Підсумовуючи вище викладене, можна зазначити, що раціонально організований аналіз доходів і витрат здатний повною мірою виконувати покладені на нього завдання та функції і, тим самим, забезпечувати ефективне, довготривале функціонування підприємства у динамічних ринкових умовах.

4. Аудит доходів і витрат ринку

Етапи та процедури аудиту

Проведення аудиту, по суті, є конкретним практичним завданням і жодного аудиту, подібного до іншого, не буває. Однак ряд загальних етапів можна вказати: на початковому етапі здійснюється планування, реєстрація і контроль, аудитор досліджує і дає відповідну оцінку процедурам внутрішнього контролю на підприємстві. Оцінка бухгалтерського обліку й аудиторського ризику — завдання другого етапу. На третьому етапі з’ясовуються шляхи пошуку аудиторських доказів; тестування працівників внутрішнього контролю здійснюється на четвертому етапі. Скорочена і глибока перевірка операцій та процедури дослідження на суттєвість, огляд фінансової звітності здійснюються на п’ятому етапі, на шостому — оформлюються матеріали аудиту і складається аудиторський висновок. Значна увага приділяється перевірці систем та інформації на виході, зокрема аудитор має впевнитись у функціонуванні системи реєстрації та обробки інформації та оцінити її адекватність як основи для складання фінансової звітності. Аудитор повинен також виконати аналіз фінансової звітності, який був би достатнім для формування думки щодо неї.

Важливо скласти програму роботи аудитора, детально відобразивши в ній всі етапи проведення аудиту з моменту укладення договору на проведення аудиту до складання та підписання аудиторського висновку.

У цій програмі види аудиту, зміст і час проведення запланованих аудиторських процедур повинні збігатися з загальним планом проведення аудиту. Ця програма допомагає здійснювати загальне керівництво з боку фірми проведенням аудиту та контролювати роботу аудиторів.

В аудиторську програму включається перелік об’єктів аудиту за його напрямами, а також визначається час, який необхідно витратити на кожен напрямок. У програмі оцінюється рівень ризику контролю та ризику аудиту, визначається термін проведення аудиторських тестів і незалежних процедур, координується робота всіх працівників, які беруть участь в аудиті. Під час розроблення аудиторської програми слід упорядкувати аудиторські процедури, установити методи їх виконання, уточнити і деталізувати масштаб роботи, яку необхідно виконати. Записи і висновки аудитора за кожним розділом програми фіксуються в робочій документації і є тим фактичним матеріалом, котрий використовується аудитором у процесі підготовки й обґрунтування аудиторського звіту. Події чи мотиви, які примусили аудитора внести значні зміни до аудиторської програми, документуються. Під час розроблення аудиторської програми необхідно дотримуватися вимог п. 9-10 Національного нормативу України № 9.

З метою правильного розподілу обов’язків між аудиторами, якщо аудит проводиться кількома спеціалістами, розробляється програма перевірки. У ній вказуються: мета аудиту; основні ділянки роботи підприємства і розділи обліку, які будуть перевірені; характер перевірки (суцільна чи вибіркова);

закріплення обов’язків за членами бригади; терміни початку і закінчення аудиту.

Формулювання мети аудиту має важливе значення. Вона чітко визначає для чого аудитор з’явився на підприємстві і яку користь може принести ця перевірка. Програма аудиторської перевірки передається керівникові підприємства для ознайомлення і узгодження об’єктів та стадій перевірки. На прохання керівника підприємства у програму можуть бути внесені зміни.

Господарські операції аудитори досліджують за допомогою методичних прийомів та відповідних аудиторських процедур. Так, інвентаризація цінностей як методичний прийом передбачає перевірку цінностей у натурі, лічильну та бухгалтерську обробку документів, отримання пояснень від матеріально відповідальних і осіб за результатами інвентаризації, розгляд їх центральною інвентаризаційною комісією, прийняття рішень щодо виявлених нестач і лишків цінностей.

Аудит може досліджувати всі господарські операції за період, наприклад щодо руху коштів у касі, або вибірковим способом — розрахунки з покупцями і постачальниками, проведення інвентаризації перед складанням річного звіту. У процесі дослідження використовують загальнонаукові і конкретні методичні прийоми вивчення операцій і процесів господарської діяльності. Так, на великих підприємствах аудитор широко використовує дедуктивні методичні прийоми для виявлення конфліктних ситуацій у господарській діяльності (збільшення браку продукції, неконкурентоспроможність продукції на ринку), які потім досліджують за допомогою органолептичних (інвентаризація, контрольні заміри) та документальних (дослідження документів, які відображають господарські операції) методичних прийомів.

Тільки всебічне дослідження в процесі аудиту господарських операцій із застосуванням різних прийомів дає змогу правильно оцінити об’єкти контролю й уникнути помилок.

Під час дослідження документів за формою аудитор особливу увагу приділяє з’ясуванню достовірності товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень, прибуткових та видаткових касових ордерів, банківських грошових чеків, векселів, платіжних відомостей на заробітну плату та інших первинних документів, якими стверджується діяльність проведення господарської операції, її кількісні та вартісні вимірники. Нерідко з метою зловживань виготовляють повністю підробні документи або у справжні документи вносять зміни первинних записів способом дописування, підчищення, витравлювання тексту, а також підроблюють підписи осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, або вказують вигаданих посадових чи матеріально відповідальних осіб.

Дослідження фактів підроблювання документів не входить до професійних обов’язків аудитора. Це здійснюють судово-технічні та почеркознавчі експертизи, які призначаються господарськими, місцевими судами та іншими правоохоронними органами. Обов’язок аудитора у разі виявлення фактів викривлення первинних документів, які застосовуються в обліку цінностей, — довести їх до відома керівництва підприємства, яке перевіряється.

На стадії планування обов’язковими є процедури, які дають змогу аудиторській фірмі пересвідчитися в незалежності її посадових осіб усіх рівнів відносно клієнта. Деякі з можливих процедур описані в даному розділі. Але, безумовно, специфічні процедури, які використовуються аудиторської фірмою щодо підбору фахівців, можуть значною мірою відрізнятися від запропонованих тут. Загалом питання незалежності кожного співробітника фірми від клієнта багато в чому залишається на совісті аудитора. У зв’язку з цим, керівникові перевірки треба знати про своїх співробітників трохи більше, ніж просто про колег. Аудитору, відповідальному за проведення аудиту, потрібно перевірити щорічні анкети фахівців і пересвідчитися в тому, що персонал, відібраний для аудиту, справді незалежний від клієнта.

Небажані практично будь-які ділові відносини з близькими родичами, особливо, якщо вони обіймають керівні посади або можуть впливати на зміст фінансових звітів клієнта. Потрібно також вивчити суми, які надходили будь-коли від клієнта на рахунок аудиторської фірми, з тим щоб пересвідчитися, що вони не мають характеру кредиту і не впливають, таким чином, на незалежність фірми. Якщо для проведення аудиту в якій-небудь його частині залучаються інші аудиторські фірми, потрібно отримати від них письмове підтвердження незалежності від клієнта. Потрібно передбачити можливість відкликання аудиторського висновку, або обмежити обсяг робіт тільки перевіркою правильності складання балансу. Аудитору потрібно документувати всі процедури, пов’язані з підбором і затвердженням фахівців для кожної перевірки.

Аудитор повинен мати такий рівень знань про бізнес клієнта, який дасть змогу йому спланувати і провести аудит відповідно до загальноприйнятих аудиторських стандартів. Такий рівень знань забезпечить аудитору розуміння подій, що виникають, а отже і якісну перевірку фінансової звітності. Зазвичай рівень знань, що відносять до бізнесу клієнта, значно вищий у керівництва аудиторської фірми, ніж у рядового аудитора, який проводить перевірку.

Інформація про бізнес-клієнта сприяє правильному визначенню напрямків аудиту, під час вивчення яких можуть бути потрібні спеціальні дослідження. Це допомагає оцінити умови, в яких відбувається отримання, обробка і зберігання бухгалтерської інформації за завершеними операціями клієнта, а також контроль під час обробки такої інформації. Знання бізнесу клієнта дає можливість визначити обґрунтованість оцінок. Наприклад, оцінку вартості інвестицій, знос, резерви за сумнівними боргами, ступінь виконання довгострокових контрактів та інших не менш важливих сторін діяльності.

Без цих знань неможливо достовірно визначити правильність прийняття управлінських рішень всередині компанії і виробити думку щодо адекватності облікових принципів, які застосовуються клієнтом.

4.2. Методика аудиту доходів і витрат

Під час аудиту витрат аудитору слід керуватися Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р.№ 318.

При цьому аудитору слід встановити, чи всі операційні витрати за відповідний звітний період віднесені на витрати виробництва за такими елементами (мал. 4.2.1.):

— матеріальні витрати;

— витрати на оплату праці;

— відрахування на соціальні заходи;

— амортизація;

— інші операційні витрати (за видами затрат);

інші затрати (за видами витрат).

Групування витрат операційної діяльності за економічними елементами

Матеріальні витрати

Витрати на оплату праці

Відрахування на соціальні заходи

Амортизація

Інші операційні витрати

Сировина та інші матеріали

Заробітна плата за окладами й тарифами

Відрахування на пенсійне забез­печення

Сума нарахованої амортизації:

Витрати на відрядження
Купівельні напів­фабрикати та комплектуючі ви­роби

Премії та заохочення

Відрахування на соціальне стра­хування

а) основних засобів

Витрати на послуги зв’язку
Паливо і енергія

Будівельні матері­али

Компенсаційні ви­плати

Страхові внески на випадок безро­біття

б) нематеріальних активів

Витрати

на виплату матеріальної допомоги

Запасні частини

Тара і тарні мате­ріали

Оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу

Відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства

в) інших необоротних активів

Плата за розрахунково-касове обслуговування тощо
Допоміжні та інші матеріали

Інші витрати на оплату праці

Відрахування на інші соціальні заходи

Малюнок 4.2.1. Групування витрат операційної діяльності за економічними елементами.

Рахунки класу 8 «Витрати за елементами» призначені для узагальнення інформації про витрати підприємства протягом звітного року.

Досліджуючи витрати за елементами, є можливість встановити не тільки загальну суму затрат, а і їхню структуру, питому вагу окремих затрат, розмір доходу. Крім того, по елементний поділ витрат може бути успішно використаний під час аналізу витрат виробництва для визначення факторів, що позитивно чи негативно впливають на ефективність виробництва. По елементне групування витрат є підставою для складання кошторисів.

Рахунки класу «Витрати діяльності» призначені для узагальнення інформації про витрати операційної, інвестиційної, фінансової діяльності та витрати з метою запобігання надзвичайним подіям і ліквідації їх наслідків.

Для наочності згрупуємо витрати діяльності на мал. 4.2.2.

Не менш вагома стаття витрат “Заробітна плата”, тому доцільно не тільки перевірити видатки на оплату праці, нараховану відповідно до встановлених розцінок, тарифних ставок і посадових окладів, а й допоміжні виплати (премії, надбавки до тарифних ставок та окладів, компенсаційні виплати тощо).

Ретельній перевірці підлягають також розрахунки за соціальним страхуванням, амортизаційні відрахування, сплата податків і зборів (обов’язкових платежів), штрафних санкцій , видатків на відрядження, на ремонт основних засобів.

Дохід – різниця між виторгом від реалізації продукції, робіт чи послуг і вартістю матеріальних витрат на виробництво та збут цієї продукції.

Насамперед аудитор встановлює правильність визначення підприємством передбачуваного доходу й виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг) для обчислення сум авансових платежів у бюджет.

Інформаційною базою при цьому можуть бути планові калькуляції собівартості готової продукції, договори (угоди) на постачання продукції, плани реалізації (збуту) готової продукції (послуг) тощо.

У статті звіту про фінансові результати «Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» показується загальна сума доходу без вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів, податку на додану вартість, акцизного збору.

Для визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції чи наданих послуг слід із доходу (виручки) від реалізації вирахувати податки, збори, знижки тощо.

Аудитор перевіряє правильність визначення результату операційної діяльності.

Для визначення прибутку чи збитку від операційної діяльності береться до уваги сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Сума прибутку (збитку) від основної діяльності, фінансових та інших доходів і фінансових витрат визначає прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування.

Нарешті, аудитор контролює реальність визначення кінцевого результату.

Чистий прибуток (збиток) — це сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку.

Перевіряючи правильність визначення доходу (виручки) від реалізації продукції, слід пам’ятати, що цей дохід не коригується на величину пов’язаної з ним сумнівної та безнадійної дебіторської заборгованості. Сума заборгованості вважається витратами підприємства, що передбачено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 “Дебіторська заборгованість”.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» передбачено, що дохід визнається за умови збільшення активу або зменшення зобов’язання, що зумовлює зростання власного капіталу.

Однак не визнаються доходами такі надходження від інших осіб:

— сума ПДВ, акцизів, інших податків і обов’язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів;

— сума попередньої оплати продукції;

— сума авансу в рахунок оплати продукції;

— сума завдатку під заставу в погашення позики, якщо передбачено договором;

— надходження, що належать іншим особам тощо.

Дохід не визнається, якщо здійснюється обмін продукцією.

Особливій перевірці підлягає правильність відображення в обліку тієї суми прибутку, яка повинна бути перерахована в бюджет внаслідок застосування до підприємства економічних санкцій за вуалювання (заниження) доходу (прибутку), пені за несвоєчасне перерахування податків. Суми таких санкцій покриваються за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства, і на величину оподаткованого доходу (прибутку) не впливають.

Таким чином, під час перевірки фактичного прибутку слід встановити насамперед правильність відображення у звітності фактичної виручки (доходу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Для цього аудитор використовує такі джерела інформації:

— звіт про фінансові результати;

— журнали-ордери № 1, 2, 11 тощо;

— первинні документи на відвантаження (реалізацію) готової

продукції зі складу;

— виписки з рахунків у банках;

— прибуткові касові ордери на оприбуткування готівки за оплачену продукцію;

— платіжні доручення (вимоги-доручення) на оплату відвантаженої продукції (товарів, робіт, послуг) тощо.

По-перше, на підставі вищевказаних документів аудитор зіставляє дані Звіту про фінансові результати за статтею «Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» з даними Головної книги з рахунка 70 «Доходи від реалізації». Сума розбіжностей повинна дорівнювати сумі податку на додану вартість, акцизного збору та інших вирахувань з доходу (коди рядків 015, 020, 030 звіту про фінансові результати). Якщо встановлено невідповідність сум, відображеної в Головній книзі й оборотній відомості за синтетичними рахунками з кредиту рахунка 70 «Доходи від реалізації», сумі, одержаній після зменшення суми виручки у Звіті про фінансові результати на суму ПДВ, акцизного збору та інших вирахувань з доходу, то аудитор з’ясовує причину такої невідповідності та вживає разом із головним бухгалтером заходи щодо її виправлення відповідно до чинного законодавства.

По-друге, аудитор перевіряє правильність відображення у звітності фактичних витрат на виробництво реалізованої продукції. З цією метою слід зіставити дані Головної книги (оборотної відомості за синтетичними рахунками) з записами в журналах-ордерах за рахун­ками 90 «Собівартість реалізації», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 94 «Інші витрати операційної діяльності».

По-третє, перевіряють правильність і законність оформлення операцій щодо відвантаження готової продукції (товарів, робіт, послуг) у первинних документах: слід зіставити за накладними, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними та пропусками на вивезення продукції відповідність дат. При розбіжності дат слід порівняти період відображення операції щодо відвантаження продукції в обліковому регістрі з датою оплати відвантаженої продукції за випискою банку й платіжним дорученням чи видатковим касовим ордером.

У випадках виявлення розбіжностей здійснюють перерахунок виручки від фактичної реалізації продукції й визначають суму прихованого від оподаткування прибутку.

У ринкових умовах господарювання, коли фінансово-господарська діяльність підприємства здійснюється за рахунок власних фінансових ресурсів, а в разі їх нестачі — за допомогою позичкових коштів, постає необхідність аналізу фінансового стану, зокрема в оцінці фінансової незалежності підприємства від зовнішніх джерел.

Фінансова сталість встановлюється шляхом співвідношення власного капіталу до валюти банку, а також до забезпечення майбутніх витрат і платежів, довгострокових, поточних зобов’язань і доходів майбутніх періодів.

Крім того, слід зіставити залучені та власні кошти й визначити коефіцієнт їх співвідношення. Коефіцієнт маневрування власних коштів вказує на ступінь їх мобільності й визначається діленням суми власних оборотних засобів на всю суму їх джерел.

Для розрахунку вищевказаних коефіцієнтів слід взяти дані балансу відповідно до звітності за міжнародними стандартами бухгалтерського обліку.

У регістрах синтетичного й аналітичного обліку, у Звіті про фінансові результати показники прибутку (доходу) і витрат показано лише в абсолютній сумі. Однак разом з абсолютною оцінкою розраховують також і відносні показники ефективності фінансової діяльності, тобто показники рентабельності.

Рентабельність — відносний показник прибутковості, виражений у відсотках, який характеризує ефективність витрат підприємства загалом або ефективність виробництва окремих видів продукції. Рентабельність виробництва — економічний показник, що обчислюється як відношення балансового прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів І нормативних обігових коштів у відсотках. На цей показник впливають зміни рівнів фондовіддачі й оборотності матеріальних обігових коштів і рентабельності обсягу реалізованої продукції.

Рентабельність виробництва продукції обчислюється як відношення прибутку від реалізації продукції до виручки від реалізації продукції.

Показники рентабельності відображають відносну прибутковість, яка вимірюється у відсотках до затрат коштів чи капіталу.

Під час аудиту доходів і витрат на ринку обов’язково перевіряється:

розрахунок суми зібраного та перерахованого збору за парковку автотранспорту (додаток П) ;

розрахунок суми зібраного та перерахованого в міський бюджет ринкового збору (додаток Р).

Згідно зі специфікою діяльності на ринку особливо ретельній перевірці на комунальному підприємстві “Ринок Ново-Іванівський” підлягають повнота та своєчасність справляння ринкового збору — як одного з основних засобів отримання доходу підприємства (що можливо побачити з фінансово-економічного аналізу діяльності ринку, розглянутому у другому питанні), та відповідно вчасне надходження цих грошових коштів до каси підприємства, тобто здійснюється контроль за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу.

Розмір ринкового збору повинен відповідати Прейскуранту ринкового збору і послуг по “Ринку Ново-Іванівський”, який щорічно складається головним бухгалтером, перевіряється директором ринку та затверджується заступником міського голови (додаток С).

Ці перевірки проводяться раптово, приблизно раз у два-три місяці Кременчуцькою об’єднаною державною податковою інспекцією. Про факт перевірки складаються відповідно акти перевірки у двох екземплярах (другий примірник залишається підприємству). Приклади таких документів наведені в додатках.

Щодо результатів перевірок та висновків контролюючих органів, то згідно з актами перевірок сплата ринкового збору відповідає ставкам, на момент перевірки касові чеки оформлені належним чином. Єдиним , але на нашу думку, значним порушенням є незабезпечення зберігання контрольних стрічок протягом трьох років, як це передбачено законодавством.

Стосовно існування внутрішнього контролю на комунальному підприємстві, то його організація поки що не передбачена.

Формулювання висновків аудитора за результатами перевірки

Завершальним етапом аудиту є складання аудиторського висновку, тобто аудитор оформляє результати своєї перевірки у вигляді висновку і звіту. Аудиторський висновок — це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора, аудиторської фірми, який складається у встановленому порядку і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Національний норматив Аудиторської палати України №26 «Аудиторський висновок» розроблено на основі міжнародних норм, законодавства і стандартів України, що регулюють аудиторську діяльність.

Відповідно до міжнародних нормативів аудиту та статей Закону України «Про аудиторську діяльність», аудитор повинен проаналізувати й оцінити висновки, одержані на основі аудиторських доказів для формування свого висновку про перевірену фінансову інформацію. Висновок аудитора призначений для широкого кола користувачів, його оприлюднення є свідченням того, що річний бухгалтерський звіт клієнта як у цілому, так і в усіх частинах відповідає чинному законодавству України, правилам ведення бухгалтерського обліку і є достовірним.

Складання аудиторського звіту — процес доволі складний. Зміст цього документа залежить від конкретних обставин і результатів дослідження господарських операцій, його форма у зв’язку з цим може бути довільною, він не є офіційним аудиторським документом, а призначений виключно для клієнта і може бути оприлюднений тільки з його дозволу.

Аудиторський звіт за обсягом більш розширений документ, а висновок — стислий і короткий. Залежно від мети складання аудиторський висновок може мати кілька призначень. Насамперед це змістовний, цілеспрямований висновок незалежного спеціаліста про звіт підприємства, разом з тим висновок є правовим актом, оскільки у визначених законодавством України випадках лише звіт дає інформацію про результати роботи підприємства, яка може розглядатися акціонерами на своїх зборах.

Результати аудиту оформляються у вигляді аудиторського висновку, який повинен містити в собі чітко викладене письмове уявлення про перевірену фінансову звітність.

Основні елементи аудиторського висновку

Аудиторський висновок складається з таких розділів:

Заголовок.

Розділ, у якому йдеться про замовника аудиторського висновку.

Вступний розділ.

Масштаб перевірки.

Висновок аудитора про перевірену звітність.

Дата аудиторського висновку.

Адреса аудиторської фірми.

Підпис аудиторського висновку.

Аудиторський висновок складається у довільній формі. Заголовок аудиторського висновку містить запис про те, що аудиторську перевірку здійснює незалежний аудитор (аудитори), та назву фірми або аудитора, який проводив аудит. Це є свідченням того, що під час аудиту не було жодних причин, які могли б призвести до порушення принципу незалежності перевірки. Незалежність міркувань аудитора — обов’язкова вимога об’єктивності аудиторського дослідження. Якщо цю умову порушено, аудитор не має права робити висновок про перевірену звітність, зібрана інформація не є достатньою і доказовою.

В аудиторському висновку має бути чітко визначено, кому він адресується, та споживач інформації, яка наведена в аудиторському висновку. В аудиторському висновку треба зазначити, що відповідальність за складання звітності покладається на керівництво підприємства, яке перевіряється, а також вказати на відповідальність аудитора за аудиторський висновок, який має бути обґрунтований за результатами проведеної перевірки.

Вступна частина аудиторського висновку може бути викладена орієнтовно так:

«Згідно з договором № __ від 1 лютого 2006 р. ми провели перевірку доданого до висновку бухгалтерського балансу за станом на 1.01.2005 р. і звіту про прибутки і збитки за рік, який завершиться 31.12.2005 р. Відповідальність за цю звітність несе керівництво підприємства. У наші обов’язки входить підготовка висновку на основі інформації, отриманої під час аудиторської перевірки цієї звітності».

В аудиторському висновку треба показати масштаб та розкрити зміст проведеної роботи. Цей розділ повинен дати впевненість споживачам аудиторського висновку в тому, що аудит здійснено відповідно до вимог українських нормативів та загальноприйнятої практики або згідно з вимогами загальноприйнятих стандартів аудиту (міжнародних стандартів).

Аудиторський висновок має містити зауваження про те, що перевірку було сплановано, підготовлено з достатньою впевненістю у тому, що звітність не містить у собі суттєвих помилок. Під час аудиторської перевірки аудитор повинен оцінювати викривлення та невідповідності в облікових системах підприємства, їх суттєвість, визначити чи можуть вони настільки змінити звітність, що це впливатиме на економічні рішення її користувачів.

Суттєвість залежить від абсолютного розміру позиції, або погрішності, оцінюваної аудиторам з урахуванням конкретних обставин. Аудиторський висновок повинен містити також відомості щодо:

використання аудитором конкретних тестів під час перевірки інформації, що підтверджує цифровий матеріал, покладений в основу поданої звітності;

методології обліку, яка використовувалася керівництвом під час підготовки звітності та подання фінансових звітів у цілому;

масштабу перевірки.

Останнє може викладатися аудитором орієнтовно так: «Ми провели нашу перевірку відповідно до вимог українських стандартів, згідно з якими під час аудиторської перевірки необхідно зібрати достатню інформацію про те, що звіти не містять у собі суттєвих помилок, і сформувати на цій основі висновок про його реальний фінансовий стан. Ми перевірили тестуванням інформацію, що підтверджує цифровий матеріал, покладений в основу звітності. Під час перевірки були розглянуті бухгалтерські принципи оцінки матеріальних статей балансу, використані керівництвом підприємства (організації), здійснена оцінка основних засобів, матеріалів та ін. Ми вважаємо, що під час перевірки нами було зібрано достатню кількість інформації для висновку».

Висновок аудитора про перевірену звітність. Аудитор повинен підготувати чіткий висновок про перевірену звітність, забезпечити відповідність її у всіх суттєвих аспектах інструкціям про порядок складання звітності та принципам обліку, що діють в Україні.

Дата аудиторського висновку. Датою аудиторського висновку є день завершення аудиторської перевірки. У цей день аудитор зобов’язаний доповісти про результати перевірки керівництву підприємства, що перевіряється. Тільки після підписання керівництвом звітів, що додаються до аудиторського висновку, і підтвердження їх своїм підписом він проставляє дату аудиторського висновку. Адреса аудиторської фірми. В аудиторському висновку слід зазначити адресу (місцезнаходження) аудиторської фірми або юридичну адресу, а також номер і свідоцтво про включення в Реєстр Аудиторською палатою України.

Підпис аудиторського висновку. Аудиторський висновок підписує від імені аудиторської фірми її директор або аудитор, який має на це відповідні повноваження. Аудиторський висновок рекомендується підписувати ім’ям аудиторської фірми, оскільки вона несе юридичну відповідальність за якість проведеного аудиту. Аудиторською палатою України у разі неякісного проведення аудиторської перевірки аудиторська фірма може бути виключена з Реєстру суб’єкта аудиторської діяльності.

Після підписання аудиторського висновку і вручення примірників клієнту аудитор повинен попередити його про відповідальність за несвоєчасне подання аудиторського висновку до податкової інспекції у разі проведення обов’язкового аудиту.

Висновок аудитора може бути позитивним, умовно-позитивним, негативним. Аудитор може також відмовитися від надання висновку. При цьому він викладає свою думку у звіті іншої форми. У трьох останніх випадках висновок має містити короткий виклад аргументів, що обґрунтовують думку аудитора. У разі необхідності уточнення цих аргументів можливі посилання на інші документи, надані аудитором клієнту, які містять докладнішу інформацію.

Безумовно позитивний висновок складають у разі, коли, на думку аудитора, дотримані такі умови:

аудитор отримав вичерпну інформацію і пояснення, необхідні для проведення аудиту; надана інформація є достатньою для відображення реального стану суб’єкта перевірки;

є адекватні дані з усіх питань, суттєвих з погляду достовірності та повноти змісту інформації;

фінансову документацію складено згідно з прийнятою суб’єктом перевірки системою бухгалтерського обліку, яка відповідає існуючим законодавчим і нормативним вимогам;

звітність ґрунтується на достовірних облікових даних, які не містять суперечностей;

форма звітності відповідає затвердженій у встановленому порядку.

Безумовно позитивний висновок беззаперечно і чітко виявляє задоволення аудитора станом обліку та звітності у суб’єкта перевірки. Зазвичай позитивний висновок складається з використанням формулювань «задовольняє вимогам», «належним чином становить», «дає достовірне й дійсне уявлення», «достовірно відображає», «перебуває у відповідності з», «відповідає».

Якщо під час перевірки в аудитора виникли заперечення або сумніви щодо правильності тих чи інших використаних суб’єктами перевірки рішень, але аудитору було подано аргументоване й переконливе обґрунтування цих рішень, то у своєму висновку аудитор не зобов’язаний згадувати ці рішення й така ситуація не змінює безумовності позитивного висновку.

Аудитор не може видати безумовно позитивний висновок у випадку виникнення будь-яких з наведених нижче обставин:

невпевненість (аудитор не може сформулювати думку);

незгода (аудитор може сформулювати думку, але вона суперечить даним перевіреної фінансової інформації).

Причини невпевненості:

обмеження в обсязі аудиторської роботи у зв’язку з тим, що аудитор не може одержати всю необхідну інформацію й пояснення (наприклад, через незадовільний стан обліку), не має можливості виконати всі необхідні аудиторські процедури (наприклад, через обмеження у часі);

ситуаційні обставини, невпевненість у правильності висновку щодо даної ситуації (наприклад: спірна ситуація; довгостроковий контракт, довгострокова програма; багато варіантність управлінського або технологічного рішення).

Причини незгоди:

неприйнятність систем або методів обліку;

розходження у судженнях стосовно відповідності фактів або сум у фінансовій звітності даного обліку;

незгода зі ступенем та способом відображення фактів в обліку та звітності;

невідповідність проведення або оформлення операцій законодавству й іншим вимогам.

Наявність будь-якого ступеня невпевненості або незгоди є і підставою для відмови від безумовно позитивного висновку. Подальший вибір виду висновку залежить від ступеня невпевненості або незгоди: нефундаментальний або фундаментальний.

Невпевненість або незгода стають фундаментальними у тому разі, якщо вплив факторів, які викликали невпевненість чи незгоду, на фінансову інформацію такий великий, що може суттєво перекручувати справжній стан справ у цілому або в основному. Слід також враховувати сукупний ефект усіх невпевненостей та незгод. Наявність нефундаментальних непевностей та незгод дає аудитору підстави сформулювати умовно позитивний висновок із зауваженнями. Наявність фундаментальної незгоди є підставою для виконання негативного висновку.

У всіх випадках, коли аудитор формулює висновок, який відрізняється від безумовно позитивного, він має дати опис усіх суттєвих причин свого судження (невпевненості та незгоди). Ця інформація повинна бути коротко викладена в окремому розділі висновку, який передує формулюванню висновку, або відмові від висновку. Тут можна послатися на більш детальне висвітлення зазначених моментів в іншій документації, що надається клієнту.

Якщо аудитор видає умовно позитивний висновок і заперечення, пов’язані з наявністю нефундаментальної невпевненості, то він формулює відмову від свого висновку з конкретного питання (на підставі наведених раніше аргументів), а в останньому висловлює своє судження за допомогою тих самих формулювань, що й для безумовно позитивного висновку.

Якщо заперечення у висновку, пов’язані з наявністю нефундаментальної незгоди, аудитор формулює цю незгоду з конкретних моментів (висловлює свої міркування на підставі наведених раніше аргументів), а за відсутності цих моментів висловлює позитивне судження. Окремим випадком є ситуація, коли прорахунки, відхилення, які виявлені аудитором під час перевірки, були ліквідовані до моменту складання аудиторського висновку. У цьому разі також є підстави для видання умовно позитивного висновку. Аудитор робить застереження, що показники звітності є достовірними з урахуванням цих відхилень за станом на відповідну дату (яка передує даті складання аудиторського висновку).

Якщо аудитор на підставі наведених аргументів дає негативний висновок, він складає його з використанням формулювань: «не відповідає вимогам», «перекручує справжній стан справ», «не дає справжнього уявлення», «не відповідає», «суперечить». Якщо аудитор відмовляється дати свій висновок про звітність, він вказує на неможливість на підставі наведених аргументів сформулювати висновок про стан справ.

За різних обставин стандартна форма аудиторського висновку може змінюватися. Усі зміни стандартного позитивного висновку називаються відхиленням від нього. Для опису різноманітних відхилень використовуються такі терміни:

обмеження;

модифікація;

доповнення.

На обмеження у висновку вказують тоді, коли пояснюються моменти невідповідності аудиторської перевірки українським нормативам аудиту через відсутність інформації або відхилення від принципів обліку. Висновок з обмеженнями відображає такі моменти:

відзив про відхилення від діючих в Україні принципів обліку;

відзив про обмежений масштаб аудиторських процедур;

неможливість надання аудиторського висновку у зв’язку з порушенням незалежності аудитора;

неможливість надання аудиторського висновку, який би підтверджував достовірність звітності у зв’язку з неадекватністю достовірної інформації.

В аудиторському висновку необхідно описати будь-який брак інформації, що виник у результаті неможливості виконати необхідні за даних обставин аудиторські процедури. Здебільшого це неможливість підтвердити дебіторську заборгованість, перевірити наявність матеріальних запасів, отримати інформацію про інвестиції. Клієнт може не дозволити підтвердження важливих рахунків дебіторської заборгованості через розсилання на адресу дебіторів своїх запитів. Якщо ці проблеми можливо вирішити, зібравши необхідну інформацію за допомогою альтернативних процедур, то аудитор зобов’язаний це зробити, і в аудиторський висновок не треба вносити обмежень. У цьому разі створюється позитивний висновок. Наприклад, дебіторську заборгованість можна перевірити з використанням альтернативної процедури підтвердження платежів, отриманих після дати складання звіту. Можна провести інвентаризацію матеріальних цінностей навіть після дати складання звітності підприємства.

Викладене свідчить про те, що масштаб перевірки має забезпечувати отримання достовірної інформації про стан справ суб’єкта, що перевіряється, дати можливість аудитору сформулювати обґрунтований висновок про його реальний фінансовий стан.

Модифікація аудиторського висновку. Аудиторський висновок є модифікованим, якщо містить додаткові пояснення, але у самому висновку про обмеження не йдеться. Як правило, модифікований аудиторський висновок має такі моменти:

визнання або невпевненість у безперервній діяльності підприємства;

зміни принципів обліку протягом періоду перевірки;

виправлення, які необхідно внести в облік підприємства за результатами аудиту;

опис принципів обліку, які відрізняються від діючих в Україні принципів обліку (у позитивному висновку);

роз’яснення з приводу використання висновків інших аудиторів;

пояснення про попередні аудиторські висновки.

Доповнення до аудиторських висновків. Аудиторський висновок вважається розширеним, коли, крім стандартних висловлювань, він містить коментарі до інформації, яка не входить в основну звітність, а саме:

додатковий параграф, де акцентується увага на важливій інформації;

вказівки на відсутність поквартальних даних або відсутність аналітичного обліку;

вказівки на невідповідність іншої інформації, яка входить у пакет звітності, даним перевірених звітів (невідповідність даних інформації у пояснювальній записці даним балансу).

Якщо існує значна неясність стосовно оцінки заборгованості за податками, підписаними контрактами, можливості повернення грошових коштів для погашення витрат постачальників (підрядників), результату судових процесів, важливих обставин тощо, це необхідно чітко і повно роз’яснити. Аудитори повинні викласти ці пояснення в кінці аудиторського висновку, виділивши додатковий параграф (розділ), щоб привернути увагу споживачів аудиторського висновку до існуючої неясності. Висновок з цими поясненнями буде позитивним.

Варіанти складання аудиторського висновку

Варіант 1. Стандартна форма позитивного аудиторського висновку.

Аудиторський висновок незалежної аудиторської фірми (аудитора) (назва фірми, ім’я та прізвище аудитора)________Згідно з договором № __ від __ січня 200_ р. ми перевірили баланс (назва підприємства) на 01.01.200_ р., що додається, і відповідні звіти про прибутки і збитки, рух основних виробничих фондів, які характеризують зміни фінансового стану за рік, що завершився 31.12.200_ р. Відповідальність за цю звітність несе керівництво компанії. У наші обов’язки входить підготовка висновку за даними аудиторської перевірки цієї звітності. Перевірку здійснено відповідно до нормативів аудиту, що чинні в Україні. Згідно з ними ми спланували та провели аудиторську перевірку з метою збирання достатніх доказів того, що фінансові звіти підприємства, яке перевіряється, не містять суттєвих помилок. За допомогою тестів було перевірено інформацію, що підтверджує цифровий матеріал, який покладено в основу звітності.

Під час аудиторської перевірки проаналізовано бухгалтерські принципи, які використовувалися підприємством, розглянуто принципи оцінки матеріальних статей балансу, застосовані керівництвом підприємства, і звітності в цілому. Ми вважаємо, що зібраної під час перевірки інформації достатньо для складання висновку. Ми підтверджуємо, що надана інформація дає повне уявлення про реальний склад активів і пасивів суб’єкта перевірки.

Господарсько-фінансова діяльність здійснюється відповідно до чинного законодавства. Прийнята система бухгалтерського обліку відповідає законодавчим актам і нормативним вимогам. Звітність складена за справжніми даними бухгалтерського обліку і достовірно відображає в усіх суттєвих характеристиках фактичний фінансовий стан підприємства, що перевіряється на «__» ____200_ р. з «__» ____ 200_ р. до «__» ______200_р.

Підпис від імені аудиторської фірми.

Адреса аудиторської фірми

Номер і свідоцтво на аудиторську діяльність

Печатка

Дата.

Варіант 2. Безумовно позитивний висновок.

В результаті проведення аудиту встановлено, що надана інформація дає повне уявлення про реальний склад активів та пасивів суб’єкта перевірки. Господарська і фінансова діяльність здійснюється відповідно до чинного законодавства. Прийнята система бухгалтерського обліку відповідає законодавчим і нормативним вимогам. Звітність складена за справжніми даними бухгалтерського обліку і достовірно відображає в усіх аспектах фактичний фінансовий стан суб’єкта перевірки на «__» ______ 200_ р. за результатами операцій за період з «__» ______ 200_ р. до «__» ____ 200_ р.

Варіант 3. Умовно позитивний висновок (є нефундаментальна невпевненість).

У зв’язку з неможливістю перевірки фактів, які стосуються __________ через________________________ аудитор не може висловити думку щодо зазначених моментів. Проте вони мають обмежений вплив на стан справ підприємства, яке перевіряється, у цілому і не перекручують його дійсний фінансовий стан.

У зв’язку з цим аудитор вважає за можливе підтвердити, що, за винятком згаданих обмежень, надана інформація у всіх суттєвих аспектах свідчить про відповідність здійснюваної господарсько-фінансової діяльності чинному законодавству. Прийнята система бухгалтерського обліку відповідає законодавчим і нормативним вимогам. Фінансова звітність складена за дійсними обліковими даними і в цілому достовірно відображає фінансовий стан на «__» ________200_ р. за результатами операцій за період з «__» ____ 200_ р. до «__» _____ 200_ р.

Варіант 4. Умовно позитивний висновок (існує нефундаментальна незгода).

Під час проведеної перевірки встановлено, що операції з __ здійснені (оформлені) з порушенням установленого порядку __ (які саме положення порушені і в чому суть порушень) Більш детально наведені факти розглянуто в __________ (назви документів). Проте зазначені моменти мають обмежений вплив на стан справ у цілому і не перекручують дійсного фінансового стану підприємства, що перевіряється.

У зв’язку з цим аудитор вважає за можливе підтвердити, що за винятком згаданих обмежень надана інформація свідчить про відповідність здійснюваної господарсько-фінансової діяльності чинному законодавству. Прийнята система бухгалтерського обліку відповідає вимогам законодавчих і нормативних актів. Фінансова звітність складена за дійсними обліковими даними і в цілому достовірно відображає фактичне становище на «_»______ 200_ р. за результатами операцій за період з «__»_____ 200_ р. до «__» _____ 200_ р.

Варіант 5. Негативний аудиторський висновок.

У результаті проведення аудиту встановлено, що протягом перевіреного періоду підприємством були допущені такі порушення: Більш детально зазначені факти розглянуто в _________. (назви документів).

Ці порушення суттєво перекручують реальний стан справ у цілому. Прийнята система бухгалтерського обліку не відповідає законодавчим і нормативним вимогам. Цифровий матеріал, викладений у звітності суб’єкта перевірки, не відповідає обліковим даним _________(в чому саме).

Отже, дані бухгалтерського обліку та звітності не дають достовірного уявлення про дійсний фінансовий стан суб’єкта перевірки на «__» ______ 200_ р.

Висновки до 4 розділу

У ринкових умовах господарювання підвищення ефективності виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільно необхідного продукту неможливе без належного контролю за використанням товарно-грошових відносин.

В умовах переходу до ринку та зміни системи оподаткування достовірність фінансової звітності, визначення фінансових результатів і належних до сплати в бюджет платежів має особливе значення. Від цього також залежить довіра до підприємства його засновників, акціонерів, інвесторів, інспекторів. У зв’язку з цим важливу роль відіграє фінансово-господарський контроль за правильністю створення, розподілом і використанням фінансових ресурсів.

Згідно зі специфікою діяльності на ринку особливо ретельній перевірці на комунальному підприємстві “Ринок Ново-Іванівський” підлягають правильність та своєчасність справляння ринкового збору — як одного з основних засобів отримання доходу підприємства (що можливо побачити з фінансово-економічного аналізу діяльності ринку, розглянутому у другому питанні), та відповідно вчасне надходження цих грошових коштів до каси підприємства, тобто здійснюється контроль за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу.

Щодо результатів перевірок та висновків контролюючих органів, то згідно з актами перевірок сплата ринкового збору відповідає ставкам, на момент перевірки касові чеки оформлені належним чином. Єдиним , але на мою думку, значним порушенням є незабезпечення зберігання контрольних стрічок протягом трьох років, як це передбачено законодавством.

Стосовно існування внутрішнього контролю на комунальному підприємстві, то його організація поки що не передбачена.

Висновки і пропозиції

Проаналізувавши ряд проблемних аспектів з обліку доходів і витрат, слід зазначити, що при веденні бухгалтерського обліку в умовах реформування облікової системи бухгалтери повинні використовувати економічний підхід у вирішенні проблем обліку. Суть цього підходу полягає в тому, що при веденні обліку, насамперед, необхідно враховувати економічну сутність бухгалтерських операцій, і вже виходячи з неї відображати ці операції в обліку, якщо це, звичайно, можливо відповідно до діючих облікових норм.

В цій роботі була зроблена спроба привернути увагу до існуючих проблем в методах обліку складових фінансових результатів — доходів і витрат, а враховуючи їх стратегічне значення для кожного підприємства, і до організації обліку на підприємстві взагалі. В результаті цього дослідження отримані наступні результати:

— конкретизовані невизначеності стосовно визнання в обліку доходів, які обумовлені тим, що сьогодні в Україні передача права власності з юридичної точки зору значно відрізняється від свого бухгалтерського аналога;

— доведено, що за правилом «першої події» у податковому обліку оподатковуються не реальні доходи підприємств, що навіть за високих ставок було б досить природним, а доходи майбутні, що суперечить загальновизнаному призначенню та процесу оподаткування.

Недоліком організації обліку доходів і витрат на КП “Ринок Ново-Іванівський” є відсутність автоматизованої форми обліку, застосування якої могло б спростити виконання облікових записів та сприяти кращій систематизації інформації.

В Україні можна виділити чотири основні підходи до розв’язання проблеми автоматизації бухгалтерії, котрі умовно можна розділити на: універсальний, спеціалізований, компонентний (який часто використовується разом з іншими підходами) та індивідуальний.

Враховуючи всі особливості досліджуваного підприємства та необхідність автоматизації облікового процесу на ньому, яка нажаль на даний момент відсутня на ринку, можливо запропонувати використовувати для автоматизації обліку на КП “Ринок Ново-Іванівський” програму “1С: Бухгалтерський облік для України”.

Згідно зі специфікою діяльності на ринку особливо ретельній перевірці на комунальному підприємстві “Ринок Ново-Іванівський” підлягають правильність та своєчасність справляння ринкового збору — як одного з основних засобів отримання доходу підприємства (що можливо побачити з фінансово-економічного аналізу діяльності ринку, розглянутому у другому питанні), та відповідно вчасне надходження цих грошових коштів до каси підприємства, тобто здійснюється контроль за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу.

Щодо результатів перевірок та висновків контролюючих органів, то згідно з актами перевірок сплата ринкового збору відповідає ставкам, на момент перевірки касові чеки оформлені належним чином. Єдиним , але на мою думку, значним порушенням є незабезпечення зберігання контрольних стрічок протягом трьох років, як це передбачено законодавством.

Стосовно існування внутрішнього контролю на комунальному підприємстві, то його організація поки що не передбачена.

Головною метою аналізу фінансового стану КП “Ринок Ново-Іванівський” було своєчасне виявлення та усунення недоліків у фінансовій діяльності підприємства і пошук резервів зміцнення фінансового стану підприємства та його платоспроможності.

При проведенні аналізу було виявлено:

фінансовий стан підприємства є скрутний;

не ефективне використання коштів;

невідповідність між коштами та джерелами їх надходження;

незадовільна ліквідність та фінансова стабільність підприємства;

відсутність розробок конкретних заходів, спрямованих на більш ефективне використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

На підставі проведеного аналізу фінансового стану ми можемо зробити загальний висновок, що КП “Ринок Ново-Іванівський” не є абсолютно ліквідним, та фінансово стійким, але спостерігається тенденція до поліпшення фінансового стану.

Відповідно до проведеного аналізу структури активів і пасивів комунального підприємства “Ринок Ново-Іванівський” можна зробити висновок, що взагалі фінансовий стан підприємства на даному етапі, як і за всі роки існування, кризовий, що свідчить про те, що підприємство не в змозі розрахуватися за своїми зобов’язаннями за рахунок власних активів.

Підприємництво завжди здійснюється в певних економічних умовах і тому може бути успішним лише у випадку, коли власники підприємства здатні адекватно оцінити ці умови, виявити напрямки можливих змін, пристосувати свій бізнес до цих умов, максимально використавши закладені у них можливості.

Існуюча на ринку ситуація змушує запропонувати його керівництву заходи для відновлення платоспроможності та підтримки ефективної господарської діяльності (заходи технічного, органі­заційно-економічного характеру та фінансові кошти, необхідні для їхнього здійснення).

З-поміж багатьох різних заходів, які сприяють відновленню платоспроможності й підтримуванню ефективної господарської діяльності підприємства, можна рекомендувати, зокрема, такі:

зміна складу керівників підприємства та стилю управління;

інвентаризація активів підприємства;

оптимізація дебіторської заборгованості, зниження витрат на надання послуг;

продаж незавершеного будівництва;

обґрунтування необхідної чисельності персоналу;

продаж зайвого устаткування, матеріалів;

реструктуризація боргів перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокові позики або іпотеки;

удосконалення організації праці;

проведення капітального ремонту, модернізації основних фондів, заміни застарілого устаткування.

Список літературних джерел

International Accounting http://www.taxsites.com/international2.html

International Accounting Standards Board http://www.iasb.org/

International Financial Reporting Standards 2005. – IASB, 2005.

Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993р. // Голос України. — 1993. — 29 травня.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звіт­ність в Україні» від 16 липня 1999 р. М 996-ХІУ // Нове діло. 2000.— № 15 (34). — 13—20 жовтня.

Указ президента України “Про впорядкування механізму сплати ринкового збору” від 28 червня 1999 року N 761/99 (Додатково див. Постанову Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року N 962.

Про місцеві податки і збори: Декрет Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 р. (зі змінами та доповненнями) №56-93 // Бухгалтерія .- 2002.- №38/1-2.-с.185-189.

Наказ Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.99 «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування» // Нове діло. — 2000. — № 15 (34). — 13—20 жовтня.

Метод. рекомендації з трансформації фінансової звітності українських підприємств у фінансову звітність за МСБО. – К., 2003.

Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності. Затверджені наказом Міністерства економіки з питань європейської інтеграції України від 22.05.2003 року. №145// все про бухгалтерський облік-№76.-26.08.2002р.

Положення ( стандарт ) бухгалтерського обліку 1 ”Загальні вимоги до фінансової звітності” Затверджені наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 року № 87// все про бухгалтерський облік-№14.-13.02.2003р.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 ”Звіт про фінансові результати”. Затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 року № 87// все про бухгалтерський облік-№14.-13.02.2003р.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 ”Дохід” Затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290// все про бухгалтерський облік-№14.-13.02.2003р.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 ”Витрати” Затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318// все про бухгалтерський облік-№14.-13.02.2003р.

Апчерч А. Управленческий учет: принципы и практика: : Пер. с англ. / Под ред. Я.В.Соколова., И.А.Смирновой. – М.:Финансы и статистика, 2002. – 950 с.

Болюх М. А., Іваненко В. І. Економічний аналіз господарської діяльності. – К.: ЗАТ „НІЧЛАВА”, 2001. – 204 с.

Бутинець Т.А., Чижевська Л.В., Береза С.Л. Бухгалтерський облік. Навчальний посібник для студентів вузів спеціальності 7.050201 “Менеджмент організацій” та 7.050107 “Економіка підприємств”; за ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. — Житомир: ЖІТІ, 2000. – 672с.

Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник. -Житомир: ПП “Рута”, 2001. – 607с.

Бухгалтерський облік. Лишаленко О. В. — К.: Видавництво „Центр учбової літератури”, 2003. — 624 с.

Бухгалтерський облік. Сопко В. – К.: КНЕУ, 2000. – 578 с.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні: Навч.- практ. посібник // За ред. С.Ф.Голова. – Дн.: Баланс-клуб, 2001. – 832 с.

Бухгалтерський фінансовий облік. / За редакцією професора Бутинця Ф. Ф.. – Житомир: ПП „Рута”, 2002. – 688 с.

Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України. Ткаченко Н. М. — К.: А.С.К., 2002. — 784 с.

Бухгалтерский учёт в Украине / Под редакцией А. Н, Коваленко. — Днепропетровск: Баланс—Клуб, 2003. — 528 с.

Верига Ю.А., Подольська В.А. Аналіз фінансового стану підприємства: — К.: Укоопспілка. ПКТ,1997

Голов С.Ф., Костюченко В.М. Бухгалтерський облік та фінансова звітність за міжнародними стандартами: Практ. посібник. – К.: Лібра, 2004.

Гольцова С.М., Плікус С.О. Звітність підприємств: фінансова , статистична, консолідована та до фондів соціального та пенсійного страхування: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004.

Грачова Р. Бухгалтерський облік. – К.: Преса України, 2002. – 130 с.

Гуцайлюк З. Аудит фінансових результатів// Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 8. — С. 13—16.

Драч С. Аудит достовірності фінансової звітності за Міжнародними Стандартами Аудиту// Аудитор України. – 9/2003. — №16.

Друри К. Введение в управленческий и производственный учет: Пер. с англ. / Под ред. Н.Д.Эриашвили. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.:Аудит, ЮНИТИ, 1998.- 783 с.

Завгородній В. П., Савченко В. Я. Бухгалтерський облік, контроль і аудит в умовах ринку. – К.: БМУ Ін форм, 1995

Ільшин, Л. Облік надзвичайних витрат і доходів: відшкодування шкоди при ДТП // Головбух. – 2001. – №32. – с. 36-41

Интернет-издание GAAP.RU. Теория и практика финансового и управленческого учета.

http://www.gaap.ru/biblio/

Канєєва І. Методологічні аспекти аналізу фінансового стану підприємств // Торгівля і ринок України. Випуск 14т.п.: Тематичний збірник наукових праць . – Донецьк, 2002.

Ковалёв В. В., Финансовый анализ: методы и процедуры. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 560 с.

Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навчальний посібник. К.: Товариство “Знання”, КОО, 2000.

Костюченко, В. Облік доходів від надання послуг // Бухгалтерський облік і аудит. – 2001. – №12. – с. 16-23

Костюченко, В. Оцінка доходів за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку: вивчення нового плану рахунків і положень (стандартів) бухгалтерського обліку // Бухгалтерський облік і аудит. – 2000. – №12. – с. 16-21

Костюченко, В. Облік фінансових доходів // Вестник бухгалтера и аудитора України. – 2003. – № 11-12. – с. 4-7

Котляр В. Аналіз фінансового стану підприємства // Фінанси України. – 5/2004. — №5

Кириленко, С. Облік доходів і витрат від фінансових інвестицій // Економіка. Фінанси. Право. – 2003. – № 7. – с. 8-17

Мних Є.В. Аналіз фінансового стану та фінансових результатів діяльності підприємств: Навчальний посібник. – К.: НМКВО, 1993 .

Національні нормативи аудиту. Кодекс професійної етики аудиторів України. — К.: Основа, 1999. — 274 с.

Нидлз Б. И др. Принципы бухгалтерского учета / Б.Нидлз, Х.Андерсон, Д.Колдуэлл: Пер. с англ. / Под ред. Я.В.Соколова. – 2-е изд.,стереотип.- М.:Финансы и статистика, 2000. – 496 с.

Особливості бухгалтерського обліку в торгівлі. Курс лекцій. Навчальний посібник. // За ред. проф. Бутинця Ф.Ф. та доц. Н.М. Малюги. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 608с. Організація бухгалтерського обліку. Ф.Ф. Бутинець, О. В. Олійник, М.М. Шигун, С. М. Шулепова. – Житомир: ЖІТІ, 2001. – 576 с.

Пархоменко В.М., Баранцев П.П. Реформування бухгалтерського обліку в Україні. Ч.4. – Луганськ, 2004.

Райс, Ентоні. Розкриття таємниці фінансової звітності / Пер. з англ. за ред. С.Ф. Голова. – Дн.: Баланс-клуб, 2001.

Руденко Л. В., Подольська В. О., Яріш О. В. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства. – К.: НМЦ „Укоопосвіта”, 2000. – 422 с.

Рудницький В. Методологія і організація аудиту. — Тернопіль: Економічна думка, 1998. — 192 с.

Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – М.: ИНФРА, 2004. – 425 с.

Слюсарук С. Аудит фінансової звітності підприємства // Банківська справа. – 2/2003. — №2.

Сопко В.В. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2000. — 578 с.

Тарасенко Н. В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. – Львів: ЛБІ НБУ, 2000. – 485 с.

Теорія бухгалтерського обліку. Ф.Ф. Бутинець. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 640 с.

Токар О.В. Аналіз фінансового стану підприємства: Опорний конспект лекцій. – Полтава : РВВПКТ, — 2000 Фінансовий облік. Пушкар М. С. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 628 с.

Цигилик К.І., Кропельницька Ю.Л., Мозіль О.С. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства: Навчальний посібник. – К.: 2004.

Чабанова Н.В., Василенко Ю.А. Бухгалтерський фінансовий облік: Посібник. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 672с.

Шара П. І. Оцінка стану обліку доходів підприємств та його стандартизація // Фінанси України. – 2002. – №5. – с. 51-59

Энтони Р.Н. Основы бухгалтерского учета. – М., 2003. Financial Accounting & Reporting

Реферат: Развитие рекреационного хозяйства Украины на примере Крыма

Учебно воспитательный комплекс № 1679

курсовая работа

по географии

развитие рекреационного хозяйства УКраины на примере крыма.

выполнила:солоницына е. н.

проверил:ЖУРАВЛЁВ Д. В.

мОСКВА 1998 ГОД.

План

1.Вступление……………………………………………………….
……….1

2. Общая характеристика. 3

2.1.ФГП и ЭГП. 3

2.2.Территориальный и национальный состав. 3

2.3. Природные ресурсы. 4
3.Хозяйство. 5

3.1.1. Промышленность. 5

3.1.2. Сельское хозяйство. 6

3.1.3.Транспорт. 7

3.2. Экономическое районирование Украины. 7

3.2.1.Донецко-Приднепровский 7

3.2.2.Юго-западный экономический район. 10

3.2.3.Южный экономический район. 13
4. Крымский полуостров как составная часть Украины.. 16

4.1. ЭГП и ФГП. 16

4.2 Национальный состав. 16

4.3. Экономика Крыма. 16

4.4.Энергетические и минеральные ресурсы Крыма. 17

4.5.Транспорт. 17
5.Курортные ресурсы Крыма. 17
6.Курортные зоны Крыма. 19

5.1.1..Южный берег Крыма. 19

5.1.2..Юго-Восточное побережье. 22

5.1.3.Западный курортный регион. 23
7.Туризм и экскурсии. 24
8.Статистические данные…………………………………………………………….
..25
9.Заключение……………………………………………………….
……………………..26
10.Список используемой литературы……………………………………………….26

Республика Украина.

1. Вступление.

Данная работа направлена на изучение Украины, как экономического и географического объекта. Этот реферат имел две основные цели:
1.изучение промышленности
2.изучение рекреационных ресурсов.
Также в работе рассмотрено географическое положение и природные условия, и ресурсы и их влияние на экономическое развитие. Как один из факторов, влияющих на экономическое состояние республики, Украина рассмотрены рекреационные ресурсы Крымского побережья (Южный экономический район).

2. Общая характеристика.

Украина — индустриальная республика с интенсивным сельским хозяйством.
По размерам территории она занимает третье место среди стран СНГ после
России и Казахстана. По численности населения и экономическому потенциалу уступает лишь Российской Федерации. Украина расположена на юго-западе СНГ, граничит с Россией, Белоруссией, Молдавией, Польшей, Словакией, Венгрией и
Румынией. Имеет непосредственный выход к Черному и Азовскому морям, что обеспечивает республике выход на мировые торговые пути. Густая сеть железных и автомобильных дорог, трубопроводов и авиалиний способствует экономическим связям со многими государствами.

2.1.ФГП и ЭГП.

Украина относится к Европейскому Юго-западу . Европейский юго-запад сравнительно невелик по площади, но обладает очень выгодным экономическим положением, богатыми природными ресурсами, достаточно высоким уровнем экономического развития, мощной научно-производительной базой. Площадь
Украины составляет 604 тыс. км2 , население приблизительно равно 54,1 миллиону человек. Украина занимает территорию, обладающую благоприятными условиями, и имеет очень благоприятное экономико-географическое положение.
Украина расположена близко к густонаселенным районам России: Центральному,
Центрально-Черноземному и Северокавказскому. На юге располагаются порты, через которые ведется сотрудничество с зарубежными странами.

2.2.Территориальный и национальный состав.

Ворошиловоградская, Днепропетровская, Донецкая, Запорожская,
Кировоградская, Полтавская, Сумская, Харьковская, Винницкая, Волынская,
Житомирская, Закарпатская, Иваново-Франковская, Киевская, Львовская,
Ровенская, Тернопольская, Хмельницкая, Черкасская, Черниговская,
Черновицкая ,Одесская, Николаевская, Херсонская, Крымская области.

Население Украины размещено крайне неравномерно. В населении республики 75 % составляют украинцы. Доля русских — 21%. Наиболее плотно заселены высокоразвитые, индустриальные районы юго-восточной области:
Донецкая, Днепропетровская, Ворошиловоградская. Интенсивному заселению этих районов способствовало развитие торгового земледелия При средней плотности около 100 человек на 1 км2 в Донецкой области она превышает 200 человек, в
Днепропетровской — 122. Слабее заселены Полесье и причерноморская степь.
Высок удельный вес городского населения — в среднем в республике 79 %, в т.ч. в Донецкой области — 90%, в Днепропетровской — 84%. Несколько городов имеют население свыше 1 млн., человек, в том числе Киев, Харьков,
Днепропетровск, Донецк и Одесса.

Украинцы составляют большинство населения республики, хотя в Донецко-
Приднепровском районе значительна доля русских. Из других народностей проживают евреи, белорусы, татары, молдаване. Исповедуемые религии — православие и католицизм.

2.3. Природные ресурсы.

Географическое положение определяет многие благоприятные условия украинской земли. Украина расположена в пределах четырех природных зон: смешанных лесов (до широты Киева), лесостепной, степной (до Крымских гор) и сухих субтропиков (Южный берег Крыма). Большим богатством является огромный земельный фонд с черноземными почвами. Для ведения сельского хозяйства территория располагает уникальным сочетанием рельефа, почвенных и климатических ресурсов, что способствовало высокой хозяйственной освоенности.

Украина слабо обеспечена водой. Основные источники водоснабжения —
Днепр, Южный Буг, Северский Донец и Днестр. Дефицит воды ощущается наиболее остро в густозаселенных промышленных районах и южных сельскохозяйственных.
В связи с этим осуществляется переброска воды по системе каналов из Днепра в Криворожье, Донбасс, Северный Крым. Гидроэнергетические ресурсы ограничены, большинство из них приходится на Днепр.

Недра республики богаты разнообразными полезными ископаемыми.
Чрезвычайно благоприятно территориальные сочетания различных видов полезных ископаемых, особенно для развития черной металлургии.

Это, прежде всего, каменный уголь Донецкого бассейна (запасы около 50 млрд. тонн). Значительные запасы энергетического угля имеются в Львовско-
Волынском бассейне.

Имеются крупные запасы железных руд (Криворожский бассейн,
Кременчугское и Керченское месторождения). На базе железистых кварцитов
Криворожского бассейна построено пять горнообогатительных комбинатов, а на базе Кременчугского — Полтавский ГОК.

По ресурсам марганцевых руд Украина занимает первое место среди государств СНГ (Никопольское и Большетокмакское месторождения).

В Шебелинке и в Западной Украине находятся месторождения природных газов. В Прикарпатье и Полтавской области добывают нефть. Есть залежи огнеупорных глин в Донбассе, известняков — в Крыму и Донбассе.
Значительны и разнообразны рекреационные ресурсы Украины. Это многочисленные лечебные источники в Карпатах и Полтавской области, морские курорты и зоны отдыха Черноморского побережья.
|Территория, тыс. квадратных километров |604 |
|Население миллионы человек |52 |
|Площадь пашни (+ орошаемые земли) млн. га |34+2.5 |
|Продукция сельского хозяйства, млрд., руб. |49 |
|Производство стали, млн. тонн |56 |
|Производство проката, млн. тонн |47 |
|Выпуск химической и нефтехимической продукции, млн. тонн |1,4 |
|Мощность атомных электростанций, млн. кВт. |8,8 |
|Ресурсы речного стока, км3 |211 |

3.Хозяйство.

Украина — государство с высокоразвитыми промышленностью, сельским хозяйством и транспортом. Основу ее хозяйства составляют топливно- энергетический, машиностроительный комплексы и комплексы по производству реконструкционных материалов и химических веществ.

3.1.1. Промышленность.

Топливно-энергетическая промышленность отличается преобладанием добычи каменного и бурого угля над добычей нефти и природного газа. Республика ввозит топливо (нефть и газ) из России и других республик СНГ. Основу электроэнергетики составляют крупные тепловые станции, работающие на угле, природном газе и мазуте. Стоимость выработки электроэнергии на ТЭС высока, из-за дороговизны добычи донецкого угля. На ГЭС приходится небольшая доля производимой на Украине электроэнергии. Самые крупные ГЭС образуют каскад из шести станций на Днепре общей мощностью свыше 3 млн. кВт. ( Киевская,
Каневская, Кременчугская, Днепродзержинская, Днепрогэс, Каховская). Имеются атомные станции. На одной из них — Чернобыльской АЭС в 1986 году произошла крупная авария, в связи, с чем было приостановлено строительство новых АЭС.
Сейчас повышенный уровень радиации наблюдается на площади около 10 тыс. км2
(в том числе на Украине — 1,5 тыс. км2).Не смотря на большое количество электростанций, Украина испытывает недостаток электроэнергии.

Черная металлургия — высокоразвитая отрасль хозяйства Украины. Наличие крупных запасов коксующегося угля и железной руды привело к созданию на
Украине мощной металлургической базы, а так же металлоемкого машиностроения. Главный район угольной промышленности — Донбасс. В районе
Шебелинки добывают газ. В Кременчуге, Лисичанске, Херсоне, Одессе работают нефтеперерабатывающие заводы.

Цветная металлургия представлена выплавкой титана, магния, алюминия, цинка, ртути.

Машиностроительный комплекс — ведущий в народном хозяйстве Украины.
Здесь давно сформировались многие металлоемкие отрасли. Украина специализируется на производстве судов и тепловозов, грузовых автомобилей и тракторов, металлургического, шахтного и энергетического оборудования.

География машиностроительных центров очень разнообразна: прокатные станы, металлургическое оборудование, экскаваторы ( Краматорск ), угольные комбайны и шахтное оборудование ( Горловка ), тепловозы ( Луганск ). В
Кременчуге и Запорожье развито автомобилестроение. Главный центр металлоемкого и трудоемкого машиностроения — Харьков. Суда строят в
Николаеве и Херсоне, автобусы — в Львове. В западных областях Украины развиваются трудоемкие отрасли: приборостроение, электротехника и электроника.

Разнообразная химическая промышленность использует местное сырье: отходы металлургии и коксохимии, газ, уголь, соли.
Отрасли специализации — производство минеральных удобрений, соды, синтетических красителей. Химия органического синтеза и полимеров развита недостаточно. Нефтехимические предприятия работают в Горловке,
Северодонецке. Минеральные удобрения производят в Днепродзержинске, Сумах,
Константиновке, соду — в Лисичанске и Славянске, лаки и краски — в
Днепропетровске.

Соседство Украины с морями, в которые впадают ее реки, способствовало развитию судостроения. Судостроительные заводы Николаева, Херсона, Киева изготавливают самые разнообразные суда.

На основе месторождений минерального сырья создана промышленность строительных материалов.

3.1.2. Сельское хозяйство.

Промышленность Украины сочетается с развитым интенсивным сельским хозяйством. АПК Украины очень значителен по своим масштабам. На севере выращивают лен, траву для молочного скота, рожь. В степи сеют озимую пшеницу, сахарную свеклу, кукурузу, подсолнечник, разводят свиней, птицу, мясо-молочный скот. В Закарпатье и на побережье Черного моря много садов и виноградников, выращивают эфиромасличные культуры. На мощную сырьевую базу опирается высокоразвитая пищевая промышленность. Особенно значительно производство сахара, растительного и животного масла. Потребности сельского хозяйства в технике удовлетворяют многочисленные заводы сельскохозяйственных машин.

Украинские черноземы отличаются плодородием и высокой степень распаханности. Из-за дефицита водных ресурсов и влагообеспеченности значительную часть территории юга Украины относят к зоне «рискованного » земледелия, требующего орошения земель. Велико значение садоводства и виноградарства.

Естественными пастбищами Украина бедна, поэтому животноводство опирается на корма, даваемые земледелием. Преобладает разведение крупного рогатого скота и свиноводство.

3.1.3.Транспорт.

Развитая сеть наземных и водных путей сообщения образует крупную транспортную систему. По густоте железнодорожной сети страна занимает первое место в СНГ, по протяженности дорог — уступает только России.
Морской транспорт Украины осуществляет связи со многими государствами мира.
Через украинские порты вывозятся уголь, сода, руда, хлеб, строительные материалы. Ввозятся лес, нефть, химическое сырье, продукция тропического земледелия. Речное судоходство развито на Днепре.

3.2. Экономическое районирование Украины.

Народнохозяйственный комплекс республики — очень сложное производственно-территориальное образование, развивающееся в непрерывной связи с экономикой других республик.

Основу экономики составляют два важнейших комплекса: комплекс тяжёлой промышленности, развивающийся на базе добычи угля, газа, железной руды, химического сырья и других полезных ископаемых, и комплекс легкой пищевой промышленности, сложившийся на основе высокоразвитого сельскохозяйственного производства. Народное хозяйство носит преимущественно индустриальный характер, доля промышленности составляет около половины в национальном доходе.

1.Комплексы черной металлургии — Донбасс, Приднепровье и Приазовье.

2.Комплексы химической промышленности — Лисичанско-Рубежанский,
Горловско-Славянский, Приднепровье.

3.Центры машиностроения- Харьковский(тракторное, сельскохозяйственное, энергетическое, транспортное, станкостроение), Донбасс, Приднепровье, причерноморские города (судостроение) Размещение предприятий машиностроения характеризуется, с одной стороны, высокой концентрацией в ряде городов, с другой- рациональным размещением по всей республике.

Легкая промышленность получила свое развитие на принципе максимального приближения производства к районам потребления, сырьевым базам и центрам трудовых ресурсов. Крупнейший центр- Донбасс, западные области.

Развитие экономики Украины сопровождается планомерным научно обоснованным совершенствованием размещения производительных сил, все более комплексным развитием сельского хозяйства в целом и отдельных территорий.
На территории Украины выделяют три основных экономических района: Донецко-
Приднепровский, Юго-Западный и Южный.

3.2.1.Донецко-Приднепровский

Ворошиловоградская, Днепропетровская, Донецкая, Запорожская,
Кировоградская, Полтавская, Сумская, Харьковская области. S=220,9 тыс. км.
Индустриальный район. На востоке граничит с Центральным и Центрально-
Черноземным, на западе и северо-западе- с Юго-Западным экономическим районом, на юго-западе- с Южным экономическим районом. На юге его территорию омывает Азовское море. Рельеф в основном равнинный. В
Приднепровье водными ресурсами обеспеченно хорошо, но в Донбассе и в западной части района их ресурсы ограничены. Для водоснабжения промышленности, населенных пунктов и для орошения засушливых земель построены магистральные каналы: Днепр-Кривой Рог, Северский Донец-Донбасс,
Днепр-Донбасс, а также ряд оросительных систем и более мелких каналов и водохранилищ. В целом природные условия благоприятны как для развития сельского хозяйства, так и для разнообразной промышленности. Развитию последней способствует также наличие полезных ископаемых, по уровню концентрации, разнообразию, качеству и запасам которых район занимает довольно видное место.

Здесь размещены Донецкий каменноугольный бассейн, Криворожский железорудный бассейн, Никопольская, Такмакское и другие месторождения марганцевых и железных руд. Имеются месторождения бурого угля, природного газа, нефти, ртутных руд, каменной соли, флюсовых известняков и др.

Район густо заселен. Подавляющая часть населения (в среднем 77%) проживает в городских населенных пунктах.

Донецко-Приднепровский экономический район выделяется как первое угольно-металлургическая база Украины с высокоразвитым машиностроением (в том числе металлоемким), химической и нефтехимической промышленностью, мощной строительной индустрией. На промышленный комплекс приходится 4/5 валовой продукции. В нем сосредоточенно почти 2/3 основных промышленно- производственных фондов Украины.

Вместе с тем с комплексом тяжёлой промышленности все более гармонично сочетается развитие пищевой промышленности и различных отраслей сельского хозяйство, составляющих агропромышленный комплекс экономического района.
Широко развита лёгкая промышленность.

Топливно-энергетическое хозяйство развивается на собственной топливной базе и гидроресурсах Днепра. Здесь сосредоточенны крупнейшие тепловые районные электростанции и ряд ГЭС Днепровского каскада, Запорожская АЭС.
Все крупные электростанции объединены в единую энергосистему. В состав топливно-энергетического комплекса на ряду с электроэнергетикой входит добыча угля, нефти, газа. Особенно важное значение имеет добыча коксующегося угля, используемого металлургическими предприятиями Украины.

Главной отраслью специализации района, основой его народнохозяйственного комплекса является металлургический комплекс. Заводы черной металлургии находятся в Донбассе, Приднепровье и Приазовье. В
Донбассе развито производство чугуна, стали и проката. Крупнейшие металлургические центры: Донецк, Макеевка, Константиновка, Коммунарск,
Краматорск, Харцызск. Основной район трубопрокатного производства-
Приднепровье (Днепропетровск, Днепродзержинск, Запорожье, Кривой Рог,
Никополь). Большим центром черной металлургии в Приазовье является город
Жданов. В состав черной металлургии, как отрасли, включается также производство огнеупоров, предприятия, по изготовлению которых сосредоточенны в Донецкой области (Никитовка, Часов Яр, Красноармейск,
Константиновка и др.), а также в Днепропетровске и Запорожье. В комплексе с черной металлургией развивается и коксохимическая промышленность, которая размещается вблизи от металлургических предприятий и крупных угольных шахт.

Составной частью металлургического комплекса является также цветная металлургия, представленная ртутным комбинатом в Никитовке, заводом электролитного цинка в Константиновке, заводом по производству меди и латуни в Артёмовске, Днепровским титаномагниевым комбинатом, Побужским никелевым заводом. Производство цинка и меди осуществляется на привозном сырье. Высокой степенью концентрации производство характеризуется машиностроительный комплекс района. Преобладают металлоемкие отрасли. В районе производятся металлургическое оборудование, горное оборудование, химическое оборудование, автомобили, вагоны и железнодорожные цистерны, сельскохозяйственные машины, подшипники, турбины, тяжелые станки, экскаваторы, кабельное оборудование, дорожные машины, подъемно-транспортное оборудование и др. Примерно 80 всей машиностроительной продукции приходится на г. Харьков, Ворошиловградскую, Донецкую, Днепропетровскую, Запорожскую области.

На базе местных естественных ресурсов, а также отходов коксования угля создана разнообразная химическая промышленность, производство анилиновых красителей, синтетических смол, пластмасс, продуктов органического синтеза, лаков, резиноасбестовых изделий, химический реактивов, бытовая химия. Более
90% производства ее продукции приходится на Ворошиловградскую, Донецкую,
Днепропетровскую, Сумскую и Харьковскую области. Производство азотных и фосфорных удобрений, кислот, метанола, и других сосредоточено на
Северодонецком, Днепродзержинском, Константиновском, Горловском,
Лисичанском, Сумском химических комбинатов. В районе производится более половины суперфосфата Украины.

Открытые в районе месторождения нефти и газа благоприятствовали развитию нефтехимической промышленности.

Значительное место в промышленном комплексе занимает производство строительных материалов — цемент, для изготовления которого используется местный мергель и отходы черной металлургии, стекло. Большое внимание уделяется развитию легкой промышленности в Донецке и Кривом Роге действуют крупные текстильные предприятия, а также предприятия швейной и обувной промышленности. Крупнейший центр легкой промышленности — Харьков.

В составе АПК района значительное место занимает пищевая промышленность. Она дает более трети объема производства сахара, растительного масла, более 70% поваренной соли (на базе месторождений
Славянско-Артемовского соленосного бассейна) и др. Наибольший уровень развития пищевой промышленности достигнут в Полтавской, Сумской и
Харьковской областях. Сахарная промышленность представлена более чем 30 заводами. В городах Донбасса, в Днепропетровске, Харькове и Полтаве — крупные предприятия мясной промышленности.

Таким образом, территориальная структура промышленности Донецко-
Приднепровского района очень сложна. Особенностью ее размещения является большая концентрация в крупных промышленных узлах. Сформировались крупные
ТПК -Донбасс, Приднепровье, Харьковский, самым мощным из которых является
Донбасс (Донецкая и Ворошиловградская области), а также крупнейшие промышленные узлы и индустриальные центры (Харьков, Донецк, Днепропетровск,
Кривой Рог, Запорожье, Жданов и др.).

Основное звено АПК Донецко-Приднепровского района- многоотраслевое интенсивное сельское хозяйство, которое специализируется на производстве зерна, сахарной свеклы, подсолнечника, плодов и овощей. На севере Сумской области развито льноводство. Вокруг крупных промышленных центров — пригородное сельское хозяйство. В районе сосредоточено более 40% посевных площадей Украины. Интенсивно развивается животноводство, имеющее мясо- молочное направление.

Район дает примерно одну треть валовой продукции растениеводства и животноводства Украины.

По густоте транспортной сети район занимает первое место, ведущим является железнодорожный транспорт. Железных дорог общего пользования около
10 тыс. км. , средняя густота их более 40 км. на 1000 км2 площади (в
Донбассе около 60 км). Большинство железных дорог электрифицировано.
Большую роль играет речной транспорт. Главная речная магистраль- Днепр. В районе около 75 тыс км автодорог с твердым покрытием. По территории района проходят газопроводы Шебелинка- Харьков, Шебелинка- Полтава и др., а также нефтепроводы: Гнединцы — Глинско-Розбышевское — Кременчуг, Куйбышев —
Лисичанск — Кременчуг- Херсон- Одесса и нефтепродуктопроводы: Кременчуг-
Киев, Кременчуг- Кировоград, Лисичанск- Нижнеднепровск.

Индустриальный характер района определил высокий уровень его урбанизации. Крупнейшие промышленные узлы образовали одноименные городские агломерации — Донецко-Макеевскую, Горловско-Енакиевскую, Краматорско-
Константиновскую, Ворошиловградскую, Ждановскую и др. В районе тир города с население более 1 млн. человек- Харьков, Днепропетровск и Донецк.

3.2.2.Юго-западный экономический район.

Винницкая, Волынская, Житомирская, Закарпатская, Иванов-Франковская,
Киевская, Львовская, Ровенская, Тернопольская, Хмельницкая, Черкасская,
Черниговская, Черновицкая области.
Площадь района 269,5 тыс. км2. Расположен главным образом в Правобережной
Украине.

Северная часть района занята Полесью, южнее которого расположена лесостепная зона, занятая в основном черноземными и серыми лесными почвами.
Это- одна из наиболее пригодных для развития сельского хозяйства территория республики. На юго-западе — Украинские Карпаты, где лесостепные участки равнинных территорий чередуются с горными лесами и альпийскими лугами.

Климат умеренно континентальный. Количество осадков — от 450 мм на юге до 700 мм на западе (в Карпатах- до 1500 мм). Полесье и Карпаты находятся в зоне значительного увлажнения, поэтому здесь важное значение имеют осушительные работы.

Природные условия благоприятны для развития интенсивного сельского хозяйства. Сельскохозяйственные угодья занимают более 80% площади. Большие территории заняты заливными и заболоченными сенокосами, что в значительной степени способствует развитию животноводства.

На территории района сосредоточены значительные запасы минерально- сырьевых и водно-энергетических ресурсов. Имеются месторождения каменного
(Львовско-Волынский бассейн) и бурого (Днепровский бассейн) угля, нефти
(Прикарпатье, Черниговская область), природного газа (Прикарпатье), калийно- магниевых и поваренной солей, серы (Прикарпатье, Закарпатье), строительных материалов (особенно в Житомирской и Винницкой областях) и др. Реки Днепр,
Днестр и реки западных областей (особенно в Карпатах) используются как источники для выработки электроэнергии.

В районе сосредоточенно более 75% площади лесов Украины (главным образом в Полесье Карпатах). Район густо населен. Средняя плотность населения около 100 человек на км2.

Трудовыми ресурсами Юго-Запад обеспечен значительно лучше, чем многие другие экономические районы, и это благоприятно сказывается на его развитии.

Кроме того, район выделяется мощной промышленностью, перерабатывающей сельскохозяйственное сырье; производством различных машин и приборов. В машиностроении работает 42% всех занятых в промышленности района.

Развитие народного хозяйства опирается в основном на собственную топливно-энергетическую базу.

Машиностроительный комплекс специализируется на производстве неметаллоемких, но трудоемких машин, оборудования и приборов. Значительный удельный вес занимает производство станков-автоматов, химического оборудования, судов, экскаваторов, мотоциклов, медицинских инструментов, автобусов, автопогрузчиков, телевизоров, газовой аппаратуры. Характерной особенностью размещения машиностроения и металлообработки является чрезмерная территориальная концентрация этих отраслей в двух крупнейших узлах — Киевском и Львовском. Важными центрами машиностроения являются и другие города: Черновцы (нефтеаппаратура), Бердичев, Фастов, Коростень
(оборудование для химической промышленности), Винница (подшипники, электротехнические изделия), Хмельницкий, Тернополь, Луцк ( автомобили),
Мукачево, Житомир и др.

Важная отрасль промышленности — химическая, развивающаяся в основном на местном сырье. Наиболее крупный район химической индустрии сформировался в Прикарпатье. Здесь находятся главнейшие центры производства калийных минеральных удобрений и серной промышленности.

Фосфатные удобрения производят в Виннице, азотный — в Черкассах и
Ровно, химические волокна и нити в Киеве, Сокале, Житомире. В Дрогобыче,
Львове и Надворной располагаются нефтеперерабатывающие заводы.

Большие запасы древесины способствуют развитию лесной, деревообрабатывающей, целлюлозно-бумажной промышленности. Наиболее крупные центры деревообработки: Киев, Львов, Житомир, Мукачево, Свалява, Черкассы.
Целлюлозно-бумажная промышленность развита в Житомирской, Хмельницкой,
Львовской, Закарпатской областях.

В районе вырабатывается более половины продукции легкой промышленности
Украины, чему способствует наличие больших сырьевых и трудовых ресурсов и потребности, последних в ее продукции. Развиты все основные отрасти легкой промышленности: текстильная, швейная, кожевенно-обувная. Здесь сосредоточено ѕ производства шелковых тканей т почти все производство льняных тканей. Самые крупные центры отрасли — Киев (производство шелковых тканей, обуви, швейных и трикотажных изделий) и Львов (обувь). Большими центрами легкой промышленности являются также Черновцы, Тернополь,
Черкассы, Чернигов, Винница, Житомир, Ровно.

На местной минерально-сырьевой базе сформировалась мощная промышленность строительных материалов, которая практически полностью обеспечивает потребности района в них. В структуре отрасли выделяется добыча гранитов, лабрадоритов, базальта, глины, песка, сырья для производства цемента (Львовская, Житомирская, Хмельницкая, Ровенская,
Иваново-Франковская области). Производство цемента сосредоточено в
Ровенской, Иваново-Франковской и Хмельницкой областях. Значительное развитие почти во всех больших городах получили прогрессивные производства строительных материалов — железобетонных конструкций, легких наполнителей и др.

Один из мощных в районе — агропромышленный комплекс, в составе которого выделяются пищевая промышленность и сельское хозяйство. Из отраслей пищевой промышленности следует выделить прежде всего сахарную. В районе более 130 сахарных заводов, вырабатывающих примерно 4 млн. т. Сахара ежегодно, что составляет более 2/3 производства сахара из сахарной свеклы на Украине. Сахарные заводы есть во всех областях кроме Закарпатской.
Особенно развита сахарная промышленность в Винницкой области. Свыше трети производства район дает плодоовощных консервов и соков.

К важным отраслям пищевой промышленности принадлежит мясо-молочная, предприятия которой размещены во многих населенных пунктах, но самыми крупными из них являются Киев, Львов, Винница, Житомир, Черкассы и другие областные центры.

Сельское хозяйство — основное звено АПК — имеет интенсивный многоотраслевой характер. Район дает более 40% продукции земледелия и животноводства Украины. Посевная площадь составляет более 13 млн. Га, в том числе зерновые (озимая пшеница — в лесостепной зоне, кукуруза — на юге и в
Закарпатье, рожь — в Полесье, ячмень — в Винницкой, Тернопольской,
Хмельницкой, Черниговской областях) — 6 млн. Га. Среди технических культур наибольшие площади (свыше 1 млн. га) занимают посевы сахарной свеклы
(преимущественно в лесостепной зоне). Большое значение имеет хмелеводство
(Житомирская, Ровенская области). И других технических культур возделывают коноплю, подсолнечник и др.

Более 1 млн. Га посевных площадей занято картофелем. Значительны посевы овощебахчевых и кормовых культур. Повсеместно развито садоводство, а в Закарпатье — виноградарство.

Интенсивное высокомеханизированное земледелие тесно сочетается с развитием животноводства, в структуре которого наибольшее значение имеет крупный рогатый скот, свиноводство и птицеводство. Животноводство использует как естественную кормовую базу, так и корма, выращиваемые сельским хозяйством, и отходы пищевой промышленности. Так молочное животноводство лесостепной зоны развивается в тесной связи со свеклосахарным производством (в качестве корма используются жом, патока, ботва). Следует также отметить пчеловодство и прудовое рыбоводство. Вокруг крупных городов развито пригородное сельское хозяйство. В районе развиты все виды транспорта, кроме морского. Длина железных дорог свыше 10 тыс. км.
Основные магистрали связывают район с прилегающими областями России,
Белоруссии и со всеми областями Украины. Автомобильных дорог с твердым покрытием более 70 тыс. км. По Днепру, Десне, Припяти, Южному Бугу, Днестру осуществляется судоходство. По территории района расположены газо — и нефтепроводы, в том числе магистральные. Сооружен экспортный магистральный газопровод Уренгой-Ужгород. В пределах района газопровод проходит через
Черкасскую, Киевскую, Винницкую, Хмельницкую, Тернопольскую, Иваново- франковскую и Закарпатскую области.

На формировании народнохозяйственного комплекса района сказались не только природные условия, но и исторические особенности. По внутренним различиям на территории юго-запада выделяют несколько подрайонов-
Центральноукраинский и Львовско-Волынский, Прикарпатский и др.

Последний комплексно развивался лишь в послевоенные годы. Ведущее место в индустриальном комплексе заняла Львовская агломерация, в составе которой выделяется крупный промышленный центр Львов (более 750 тыс. чел.) с различными отраслями машиностроения, химической, лёгкой, пищевой и другими отраслями промышленности.

Среди других промышленных центров западно-украинских областей выделяются Черновцы (более 250 тыс. чел.), Ровна и Иваново-Франковск (более
230 тыс. чел. в каждом), Тернополь (более 200 тыс. чел), Луцк (180 тыс. чел) и Ужгород (более 100 тыс. чел).

В составе Центрально-украинского подрайона выделяется столица Украины
— Киев (более 2,5 млн. жителей). Специализацию его определяет производство электронных управляющих машин, приборов высокой точности, оборудования для химической промышленности, самолетов, траулеров, станков-автоматов, искусственных алмазов. Киев — крупнейший научный и культурный центр
Украины. Это один из самых зеленых городов мира.

Крупными промышленными центрами являются также Винница, Житомир,
Чернигов, Черкассы и Хмельницкий.

3.2.3.Южный экономический район.

Одесская, Николаевская, Херсонская, Крымская области.

Площадь района 113,4 тыс. км2. Расположен на юге Украины. Омывается
Черным и Азовским морями. Большая часть территории лежит в степной зоне в пределах Причерноморский низменности. Вдоль южного побережья Крымского полуострова протянулись Крымские горы. В пределах района своими нижними течениями протекают реки Днепр, Днестр, Южный Буг, Дунай (Килийское гирло).
Преобладают степи, которые почти полностью распаханы. Черноземные почвы на юго-востоку переходят в темно-каштановые с участками песков и солончаков.
Характерны частые засухи, что обусловливает здесь широкое строительство оросительных систем. Среди полезных ископаемых выделяются железные руды
(Керченский железорудный бассейн), крупные запасы солей натрия, калия, магния (Сиваш и озера Крыма), а также флюсовые известняки и строительные материалы (в Крымских горах). Имеются лечебные грязи и источники минеральных вод. Моря богаты рыбой и водорослями.

По сравнению с другими экономическими районами страны район менее заселен и поэтому трудовыми ресурсами обеспечен недостаточно. Почти 2/3 населения живет в городах.

Роль района в территориальном разделении труда определяют машиностроение, пищевая промышленность, промышленность строительных материалов, производство зерна, подсолнечника, винограда, овощей, фруктов, а также курортное и портовое хозяйство. Такая народнохозяйственная специализация в основном сложилась благодаря приморскому положению района, его близости к Донбассу и Приднепровью, плодородным почвам и теплому климату, а также большим рекреационным ресурсам.

Топливно-энергетическое хозяйство в основном развивается на привозном донецком угле и кавказской нефти. На Днепре построена Каховская ГЭС, на
Южном Буге — Первомайская и Вознесенская ГЭС. Крупные ГРЭС функционируют в
Симферополе, Одессе, Николаеве, Херсоне. Севастополе, Керчи.

Ведущую роль в территориально-производственном комплексе занимает машиностроение, в составе которого выделяются судостроение (Николаев,
Херсон, Керчь, Одесса, Севастополь), сельскохозяйственное машиностроение
(Херсон, Одесса, Симферополь) и оборудование для пищевой промышленности
(Симферополь, Одесса, Николаев). В Симферополе, Новой Каховке и Николаеве развиты радиотехническая и электротехническая промышленность. Наиболее крупным центром разнообразного машиностроения является Одесса (станки, тракторные плуги, судостроение и судоремонт, киноаппаратура, холодильное и полиграфическое оборудование, подъемные краны, и др.).

Химическая промышленность представлена преимущественно основной химией
(производство суперфосфата и серной кислоты) и лакокрасочной — главным образом в Одессе. Сакский химический и Перекопский бромный заводы в качестве сырья используют рапу соленых озер и лиманов. В Красноперекопске работает содовый завод. В Одессе и Херсоне развита нефтеперерабатывающая промышленность.

В легкой промышленности выделяются текстильная (Херсон, Одесса), швейная и трикотажная (Одесса, Николаев, Херсон, Симферополь, Керчь,
Измаил), обувная (Одесса, Николаев, Херсон). Херсонский хлопчатобумажный комбинат — крупнейший в стране.

В промышленности строительных материалов важное место занимают производство железобетонных конструкций и цемента (Одесса, Бахчисарай,
Ольшанское), линолеума и добыча нерудных стройматериалов.

Однако по стоимости продукции первое место в районе занимает пищевая промышленность — рыбная, плодоовощеконсервная, масложировая, мясо — и молокоперерабатывающая и др. На пищевую промышленность приходится свыше 40% промышленной продукции района. Здесь вырабатывается 1/3 общего производство плодоовощных консервов. Важнейшие центры пищевой промышленности: Одесса,
Херсон, Николаев, Измаил, Джанкой, Керчь. Практически же пищевая промышленность, используя сырьевые ресурсы сельского хозяйства- основного звена АПК, — развита во всех городах и во многих сельских поселениях. В приморских городах и поселках развита рыбная промышленность. Рыболовный флот ведет промысел рыбы в Атлантическом и Индийском океанах, в Антарктике.

Сельское хозяйство специализируется на производстве зерна
(преимущественно пшеницы и кукурузы), масличных (подсолнечник) и эфиромасличных культур, виноградарстве, овощеводстве и садоводстве.
Посевная площадь составляет более 6,5 млн. га, из них свыше половины занимают зерновые культуры и свыше 500 тыс. га подсолнечник, боле 400 тыс. га занимают плодоягодники и виноградники. Ежегодный сбор плодов и ягод составляет 0,5-0,8 млн. т., винограда — свыше 1 млн. т. На Южный район приходится более 90% виноградных насаждений Украины (преимущественно в
Крымской области). В северной части Одесской и Николаевской областей — посевы сахарной свеклы.

На развитие сельского хозяйство отрицательно влияет засушливый климат.
Поэтому для орошения земель, используемых под сельскохозяйственные культуры, построены водохранилища, магистральные канала и оросительные системы. Важную роль играет Каховский гидроузел с водохранилищем, образованным плотиной ГЭС. Наиболее крупные оросительные системы —
Каховская, Ингулецкая, Краснознаменская, Дунай — Днестровская. Одним из крупнейших ирригационных сооружений является северо-крымский канал протяженностью более 400 тыс. км., в зоне влияния которого находится практически вся территория Крымской области и значительная часть юга
Херсонской области. При теплом благоприятном климате это дало возможность заниматься рисосеянием. Посевы риса (почти 25 тыс. га) размещены на орошаемых солончаковых землях, занимаемых не многим менее 1 млн. га .

Ведущую роль в животноводстве играет скотоводство молочно-мясного направления. Развита промышленное птицеводство (выращивание бройлеров).
Первое место район занимает по развитию овцеводства (разводят тонкорунных и полутонкорунных овец).

В районе развиты все виды транспорта. Длина железных дорог около 3000 км. Велика роль морских (Одесса, Ильичевск. Херсон, Измаил, Рени, Николаев,
Керчь) и речных (Херсон, Новая Каховка) портов как в каботажных перевозках так и в экспортно-импортных операциях. Большое значение в последних имеет международная паромная переправа через Черное море Ильичевск- Варна
(Болгария). Автодорог с твердым покрытием более 20 тыс. км.

Большое значение имеет курортное хозяйство. Особое место принадлежит
Южному берегу Крыма, который защищен Крымскими горами от северных ветров и поэтому отличается теплым климатом средиземноморского типа.
Продолжительность безморозного периода здесь 240-260 дней в году. Центр курортного района — город Ялта. Выделяется также Одесская группа курортов.

Крупнейший индустриальный, транспортный и научный центр района — город- герой Одесса (свыше одного млн. чел.). Второй по величине- г. Николаев (500 тыс. чел). Крупный индустриальный и транспортный центр- г. Херсон (400 тыс. чел.). В Крымской области самый большой город — областной центр Симферополь
(350 тыс. чел.). Значительными промышленными и культурными центрами
Крымской области являются также города-герои Севастополь (350 тыс. чел.) и
Керчь (200 тыс. чел.). Надо отметить и один из крупнейших портов Черного моря город Ильичевск. Южный район располагает благоприятными условиями для развития курортного хозяйства.

4. Крымский полуостров.

4.1. ЭГП и ФГП.

Крым (крымский полуостров) расположен на юге европейской части материка и омывается водами Черного и Азовского морей. С материком соединен узким и низменным Перекопским перешейком. Крым имеет форму неправильного четырехугольника с широким выступом — Тарханкутским полуостровом — на северо-западе и длинным выступом Керченского полуострова -на востоке.
Площадь Крымского полуострова 26 тыс. км.2 Расстояние от Перекопа на севере до самой южной точки Крыма- мыса Сарыч- составляет 195 км, в широтном направлении от мыса Тарханкут до Керченского полуострова 325 км. Крым делится на степную и северную часть, занимающую три четверти площади полуострова.

4.2 Национальный состав.

Здесь проживают представители более 101 нации и народности — более 3 млн. человек. В Крыму 17 городов, 16 сельских районов.

4.3. Экономика Крыма.

Крым сегодня — экономически развитая индустриально-аграрная область, три четверти совокупной валовой продукции которой производит промышленность. Наиболее значимые ее отрасли- пищевая, машиностроительная, металлообрабатывающая, химическая, горнорудная, легкая, судостроение и производство материалов.

Одной из ведущих отраслей является высокоразвитая пищевая промышленность, основой для которой служат продуктивное сельское хозяйство и рыбодобывающий флот. А эфирно-масличная отрасль дает почти половину розового масла и свыше двух третей лавандового и более одной пятой шалфейного масел, вырабатываемых в стране.

В многоотраслевом сельском хозяйстве ведущее значение имеет животноводство и производство зерна.

Вместе с тем важное место в экономике Крыма занимают садоводство виноградарство овощеводство промышленное птицеводство и возделывание южных технических культур.

Большую роль в развитии орошаемого земледелия сыграло сооружение
Северо-Крымского канала и его оросительных систем. Канал помогает решить немаловажную для Крыма проблему водоснабжения городов Керчи, Феодосии,
Евпатории, Симферополя, Севастополя и десятков других населенных пунктов, а в перспективе — и Южного берега.

4.4.Энергетические и минеральные ресурсы Крыма.

Все больший интерес человечество проявляет к Мировому океану. Этот интерес продиктован, прежде всего непрерывно растущими нуждами в различных видах ресурсах — энергетических и минеральных, биологических и химических.
В глобальном масштабе вопрос об истощении минерального сырья суши связан с ускоренными темпами мирового промышленного производства.

4.5.Транспорт.

Важное значение для многоотраслевого хозяйства области имеет хорошо развитая сеть разнообразных путей сообщения.

Города и районы связаны между собой железнодорожными и автомобильными, авиационными и морскими видами транспорта. Пригородные электрички ежегодно перевозят более 10 миллионов пассажиров, крупные порты области — Керчь,
Евпатория, Феодосия и Ялта — связаны каботажными рейсами друг с другом и другими портами Черного и Азовского морей, через них осуществляются торговые связи более чем с 50-ми странами.
Авиация и железнодорожный транспорт ( с учетом паромной переправы в Керчи ) связывают Крым фактически со многими странами. Но главным во внутриобластных пассажирских и грузовых перевозках является автомобильный транспорт. Этому способствует большая сеть шоссе с твердым покрытием, в том числе значительная протяженность дорог, которая связывает Крым с другими областями Украины.

5.Курортные ресурсы Крыма.

Курортные ресурсы Крыма очень разнообразны: лечебная грязь и рапа соленых озер, источники минеральных вод, прекрасное море.

Неисчерпаемым и уникальным богатством полуострова является мягкий крымский климат с обилием теплых солнечных дней. Поэтому климатолечение применяется почти на всех крымских курортах, во всех здравницах.

В целом климат Крыма характеризуется невысокой влажностью, равным ходом основных метеоэлементов., малым количеством дней с туманами и сильными ветрами, большой продолжительностью солнечного сияния.

Самым распространенным видом климатолечения является аэротерапия в виде прогулок, сна на свежем воздухе в климатопавильонах, в парке или на берегу моря и воздушных ванн. Море, наличие парников с хвойными породами деревьев, лесопарковых зон с южнобережными растениями делают воздух на
Южном берегу, в предгорьях Крыма целебным.

Климатолечение в Крыму проводится и в холодный период года. При заболеваниях органов дыхания и некоторых других болезнях охлажденный воздух оказывает более выраженный лечебный и закаливающий эффект, чем в летнее время.

Крым неспроста называют солнечным. Летом здесь солнечная радиация в пять-шесть раз богаче ультрафиолетовыми лучами, чем в средней полосе
России. Больше всего солнца в летнее время в западной и юго-восточной части
Крыма и несколько меньше на Южном берегу. В холодное время года облучение на южном берегу проводится в специальных кабинах или соляриях.

К целебным силам природы необходимо отнести и живописные ландшафты.
Положительные эмоции, которые они вызывают, укрепляют веру в выздоровление, создают благоприятный фон для успешного применения климатопроцедур, лекарственных средств, различных медицинских манипуляций.

Велика притягательная сила моря. Ради того, чтобы искупаться в водах самого теплого в России Черного моря, позагорать на его пляжах, отдыхающие, отпускники приезжают из разных уголков страны. Лечение морем
(талассотерапия)- приятная и привлекательная лечебно-профилактическая процедура, вызывающая огромный эмоциональный подъем.

Как показали многочисленные исследования, солевой состав морской воды близок к солевому составу крови и тканевых жидкостей человека. Морская вода представляет собой сложный природный комплекс, обладающий определенными физическими, химическими и биологическими свойствами, которые невозможно получить лабораторным путем.

На крымских курортах морская вода используется для ванн, душей, обтираний, обливаний, тепловлажных ингаляций, орошении пораженных органов.
Сильнодействующей процедурой являются сами морские купания, во время которых на организм человека действуют температура, давление и движение морской воды. В здравницах морские купания строго дозируются с учетом температуры воды, воздуха, состояния здоровья купающихся. В зимнее время купание в море заменяется купанием в бассейне с подогретой морской водой.

Грязелечение известно с давних времен. Однако научно обоснованное и широкое его использование его началось в годы Советской власти. В Крыму запасы лечебной грязи образуются на дне соленых озер. Для грязелечения используются Сакское соленое озеро, Мойнакское (Евпатория) и многие другие.

Лечебная грязь — это озерный ил черного цвета, густой, вязкий, бархатистый на ощупь, с запахом сероводорода. Ил образуется в результате сложного многолетнего взаимодействия между рапой (водой озер), микроорганизмами и органическими остатками, попадающими в озера с дождевой и талой водой. В состав лечебной грязи входят различные соли, органические кислоты, микроэлементы, антибиотики, гормоны, биологически активные вещества, газы и многое другое.

Современные исследования отмечают многогранное воздействие грязи на организм человека: тепловое, механическое (в виде массажа), электрическое, химическое и радиоактивное. Механизм действия грязи ученые продолжают изучать. Нанесение грязевых масок вызывает эффект омолаживания.

Прекрасными целебными свойствами обладает не только ил, но и рапа.
Рапа- это пахнущий сероводородом концентрированный солевой раствор, который содержит биологически активные вещества. На организм человека рапа оказывает более сильное действие, чем морская вода. Купания в лимане, как правило, проводятся во второй половине дня, когда хорошо прогревается вода
Рапа используется и для лечебных ванн в различной модификации.

Крым богат и минеральными источниками. Их насчитывается более сотни, однако разработаны и используются с лечебной целью немногие. Основная ценность минеральных вод определяется общей минерализацией, наличием специфических элементов (радий, фтор, железо и другие), биологически активных веществ (сероводород, мышьяк, бром и другие), органических компонентов типа гуминов и битумов.

Крымские питьевые воды относятся к слабоминерализированным.
Используются при лечении заболеваний печени, желчного пузыря, желудочно- кишечного тракта, некоторых заболеваний почек, а также при нарушении обмена веществ.

К редко применяемому, но эффективному методу лечения следует отнести песочные ванны естественного (солнечного) или искусственного нагрева, которые отпускают на прекрасных песчаных пляжах Евпатории. Тело, покрытое горячим сухим песком, получает сухое тепло, на него воздействуют морские соли в сухом виде, минеральные компоненты. Обычно песочные ванны переносят легче, чем грязелечение. Назначаются чаще всего при заболеваниях опорно- двигательного аппарата.

Фрукты и виноград — это не только продукты питания, которые круглый год подают на стол в крымских здравницах. Они содержат богатый запас витаминов в легко усвояемом природном сочетании, необходимые организму аминокислоты, различные соли, природную клетчатку.

Благодаря целебному климату, Теплому Черному морю и другим разнообразным ресурсам Крымская область выделена в лечебную местность.

6.Курортные зоны Крыма.

Сравнительно небольшая по площади территория Крымского полуострова характеризуется многообразием климатических зон. Учитывая их целебные особенности, на полуострове можно выделить три основные курортные базы:
Южный берег Крыма,. юго-восточное и западное побережья.

6.1.Южный берег Крыма.

С географической точки зрения Южный берег Крыма (ЮБК) — это прибрежная полоса, которая тянется от мыса Айя на западе до города Феодосия на востоке, имеющая в своих крайних пределах различный рельеф местности и различный климат. Если же учитывать курортные и климатические факторы, целесообразнее называть Южным берегом лишь ту часть этой полосы, протяженностью около 105 км., которая лежит между мысом Айя и Алуштой.

Этот курортный регион с севера защищен от вторжения холодных воздушных масс Главной грядой Крымских гор; с юга омывается теплым Черным морем, которое является своего рода регулятором тепла: зимой отдает его в атмосферу и смягчает морозы, летом приносит прохладу, умеряет зной. На всем
Южнобережье благоприятные климатические условия способствуют произрастанию растений, которые очищают воздух, делая его целебным.

Климат на ЮБК мягкий, средиземноморский. Осадки выпадают преимущественно в виде дождя, в основном зимой. Лето солнечное, сухое, жара умеряется морскими бризами и поэтому переносится легко. На Южном берегу отмечается самая низкая в Крыму относительная влажность воздуха, поэтому здесь всегда легко дышится, что особенно важно для лечения легочных заболеваний. Купальный сезон длится в среднем 126-140 дней, с конца мая до третьей декады октября, когда температура воды поднимается до +18 и выше (в июле-августе +23, +27). Осень теплая, сухая, солнечная, наступает постепенно и является лучшим курортным временем года. За год на ЮБК бывает
29-35 морозных дней (в центральном Крыму 116), среднегодовая температура
+14. По своим природным и климатическим особенностям ЮБК не уступает прославленным курортам Франции и Италии.

Курортные города и местности на ЮБК, несмотря на общие черты, имеют и свои характерные особенности.

Алушта — приморский курортный город, расположенный в обширной долине, в 45 км. от Севастополя. На климат этого курорта большое влияние оказывают прохладные горно-долинные потоки воздуха и морские бризы, которые постоянно освежают побережье. На южном берегу Алушта — самое прохладное место
(среднегодовая температура воздуха +12,3). Продолжительность периода с температурами выше +10 составляет примерно 170 дней в году (в Ялте 208).
Однако море здесь нагревается даже быстрее, чем в Ялте, вследствие мелководности побережья. Продолжительность солнечного сияния 2321 час в году (в Ялте 2250).

Примерно такие же климатические условия в других местах, соседствующих с Алуштой ( Утес, Фрунзенское). Большинство здравниц находится в курортной зоне города-Рабочем уголке. Там проводится климатолечение больных с заболеваниями органов дыхания и верхних дыхательных путей нетуберкулезного характера, сердечно-сосудистой и нервной систем.

Всемирно известным и самым оживленным курортом на Южном берегу является Ялта. В общем, в Ялте и прилегающих к ней населенных пунктах количество отдыхающих достигает более двух миллионов в год (приблизительно одна треть всех отдыхающих в Крыму). В курортную зону Ялты входят Гурзуф,
Массандра, Ливадия, Ореанда, Гаспра, Кореиз, Алупка, Симеиз, Форос, которые сами по себе имеют широкую известность.

Весна в Ялте наступает рано, и уже в марте цветут миндаль, персики, абрикосы. Лучшее время отдыха на курорте — конец лета и осень, когда преобладает малооблачная погода и начинается массовый сбор винограда и других фруктов.

Живописны в Ялте горы, окаймляющие ее с северо-запада и северо- востока. Они амфитеатром спускаются к морю и защищают город зимой от холодных ветров, а летом от степных суховеев.

Воздух в прибрежной зоне насыщен морскими солями, концентрация которых увеличивается во время волнения моря. В среднем содержание морских солей в воздухе в летне-осенний период выше ,чем в зимне-весенний. Таким же закономерностям подвержено и содержание в воздухе озона. Однако концентрация озона возрастает даже при грозовых разрядах, ветрах, дующих с континента.

В Ялте и прилегающих к ней курортах имеются минеральные источники, из которых широко используется только один ( Ялтинская минеральная).
К востоку от Ялты в 16 км. находится курортный поселок городского типа
Гурзуф, климат которого близок к ялтинскому. У подножия медведь горы раскинулся пионерский лагерь санаторного типа » Артек».

К западу от Ялты в 3 км. располагаются мало отличающиеся от нее по климату курортные места Ливадия и Ореанда.

Самая теплая и солнечная курортная местность на ЮБК- Мисхор ( 12 км. от Ялты), занимающий прибрежную полосу длинной около 7 км.. Среднегодовая температура воздуха в Мисхоре +14 ( в Симферополе +10,1, в Алуште +12,3, в
Ялте + 14), в июле-августе +25. В году бывает не более 10 дней с туманами и
23 дня с морозами. Средняя температура самого холодного месяца- февраля
+4,4. Не наблюдается в Мисхоре, как правило, и сильных ветров.

Курортные поселки Гаспра и Кореиз расположены над Мисхором (на высоте более 100 метров над уровнем моря), поэтому отличаются от него по климату.
Это, однако, не снижает популярности Гаспры и Кореиза как прекрасных климатических курортов.

На Южном берегу Крыма круглогодично оздоравливают большое количество детей и взрослых, страдающих заболеваниями органов дыхания, серднчно- сосудистой и нервной систем. Особенно много проходит амбулаторных больных через курортные поликлиники Алушты, Ялты и Мисхора.

Курорты Алупка и Симеиз. Алупка-это приморский город, расположенный в
17 км. от Ялты. Климат ее во многом схож с климатом Ялты, однако за год осадков выпадает больше, чем в каком-либо другом месте Южного берега,- 748 мм. в год ( в Ялте-635, Алуште- 427 мм.).

Курорты Южного берега Крыма расположены на сравнительно небольшом расстоянии друг от друга, однако даже в одной курортной местности микроклиматы порой различны. Это различие связано с рельефом местности, наличием или отсутствием лесопарковой зоны и более благоприятным наклоном территории к солнцу.

Симеиз (20 км. от Ялты) раскинулся на берегах уютной, живописной бухты в окружении гор. Среднегодовая температура воздуха-13,3. После Мисхора- это самое теплое, солнечное и тихое место на Южном берегу. Мягкий климат, богатая субтропическая растительность, мелкогалечный пляж принесли Симеизу славу первоклассного климатического курорта. Районы западнее Симеиза являются такими же благоприятными курортами.

6.2.Юго-Восточное побережье.

Климат юго-восточного побережья (от Алупки до Феодосии) постепенно теряет свой средиземноморский характер: здесь жаркое засушливое лето и очень мягкая зима. Крымские горы, постепенно понижаясь и отступая от прибрежной полосы, хуже защищают этот регион от северных ветров.
Среднегодовая температура воздуха несколько ниже, чем на ЮБК, и составляет
+12 (в Ялте +14, в Алуште +12,3). Осадки выпадают в виде дождей, преимущественно в начале лета. Испаряемость, постепенно возрастая к востоку
(на участке побережья от Алушты до Судака), в летнее время превышает количество осадков, поэтому засушливый период длится здесь большую часть года. Если в Алуште за год в среднем выпадает 426 мм. осадков, то в Судаке
318 мм. Солнечных дней больше, чем на других курортах Крыма. Особенности климата сказываются и на растительности, которая выглядит беднее, чем к
Западу от Алушты, — недостает влаги.

В климатическом отношении юго-восточное побережье Крыма является прекрасной курортной зоной, которая может принимать довольно большое количество отдыхающих.

Феодосия — курортный и промышленный центр юго-восточного Крыма. Город расположен на побережье обширного Феодосийского залива, с юго-востока закрыт горой Тепе-Оба, с запада — горой Лысой. Несмотря на то, что северо- восточные ветры могут беспрепятственно проникать в город, приносить летом сухой и жаркий, а зимой холодный воздух, существенного влияния на климат
Феодосии они не оказывают. Среднемесячная температура самого холодного месяца- февраля + 0,5, самого теплого- июля +23,9.

Осень теплая, сухая, солнечная. Зима часто бывает без снег, если же снег и выпадает, то держится недолго. Продолжительность солнечного сияния больше, чем в Ялте,- 2265 часов в году.

Пляжи из мелкого песка и перетертой ракушки не уступают прославленным евпаторийским и тянутся на много километров к северо-востоку.

Вблизи Феодосии имеются озера с лечебной грязью и источники питьевой слабоминерализированной воды, которые применяются в санаториях города и далеко за его пределами.

Вторым по величине курортом Феодосийской зоны является город Судак, расположенный в широкой долине на берегу моря. Летом здесь жарко — в июле температура воздуха иногда поднимается до +38, но благодаря не высокой влажности воздуха и морским освежающим бризам жара переносится легко. В
Судаке самое большое по сравнению с другими курортами Крыма число часов солнечного сияния- 2251. Среднегодовая температура воздуха +11,9, так как мой довольно часто бывают дни с морозами.

Климатический курорт Планерское (21 км. от Феодосии) отличается от
Судака более холодным климатом и меньшим числом дней солнечного сияния. На климат курорта большое влияние оказывают морские, степные и горные ветры, которые постоянно вентилируют побережье, у меряют зной. Красивы бухты с чистой прохладной, прозрачной водой, пляжи с песком и галькой, прекрасные горы.

Несколько в стороне от моря, на расстоянии 26 км. от Феодосии, находится курортный город Старый Крым. Сочетание горно-лесного, степного и морского воздуха делают Старый Крым прекрасным местом для лечения больных с заболеваниями органов дыхания. Средняя температура воздуха самого теплого месяца- июля +21,3. На окраине города в парке, переходящем в лес, расположен санаторий Старый Крым.

Юго-восточное побережье Крыма имеет большое будущее. Хорошие климатические условия, минеральные источники и запасы лечебной грязи позволяют превратить этот регион в большую курортную зону.

6.3.Западный курортный регион.

Западный курортный регион простирается по равнинному побережью Крыма от Севастополя до Мыса Тарханкут. Главными факторами, определяющими его климат, являются море и степь. Отсутствие лесных массивов и других естественных преград способствует постоянной циркуляции степных ветров и морских бризов, создающих специфические особенности этого климатического района. Морские бризы проникают в глубь полуострова на 30 км. и приносят в дневное время прохладу, насыщают воздух отрицательными аэроионами, морскими солями. В холодный период года на побережье преобладают резкие северо- восточные и западные ветры, в теплый период года- юго-западные, мягкие, освежающие.

Курортные богатства этого региона — соленые озера с лечебной грязь и рапой, источники минеральных вод и прекрасные пляжи из мелкого песка. На западном берегу Крыма находятся два известных в стране курорта: Саки и
Евпатория. Другие курортные места западного и северо-западного Крыма постепенно осваиваются и развиваются.

Саки — старейший бальнеологический и грязевой курорт страны — находится на берегу соленого Сакского озера, из которого добывают лечебную грязь и рапу. По климатическим и природным условиям Саки близки к
Евпатории. Климат здесь приморско-степной, очень засушливый, умеренно мягкий, с мягкой зимой. Средняя годовая температура воздуха +11,3 градуса по Цельсию. Средняя температура летних месяцев +22,2 градуса, зимних около
-1 градуса. Саки являются таким же солнечным городом, как и Евпатория.
Продолжительность солнечного сияния в течение года составляет 2505 часов.
(в Ялте- 2250).

Чудодейственная сакская грязь и другие курортные факторы применяются в санаториях, где имеются водо-и грязелечебницы.

Лечебная грязь имеется и в других озерах Сакского района (Сасык-
Сивашском, Кизилярском). Замечательным подспорьем медики считают источники минеральных вод. Наибольшее распространение получила слабощелочная вода
“Крымская минеральная”, особенно для лечения заболеваний органов пищеварения и нарушений обмена веществ. Другие источники используются для ванн и имеют пока ограниченное применение. В санаториях города и курортной поликлинике лечат больных с гинекологическими заболеваниями, поражениями опорно-двигательного аппарата нетуберкулезного происхождения, нервной системы и др.

Евпатория — климатический, грязевый и бальнеологический курорт Крыма — располагается у моря, на ровной, безлесной местности. В районе Евпатории имеются соленые озера, их них наибольшую известность получило Мойнакское.
Глубина озера, которое служит для лечебных купаний, не более метра, рапа здесь прогревается до 30 градусов. На дне озера есть лечебный ил. Однако для процедур грязь берут из специальных бассейнов, куда потом она возвращается для регенерации.

Климат в Евпатории приморско-степной, с малым количеством осадков, выпадающих в основном в холодный период года. Число часов солнечного сияния в году 2440 (в Сочи-2154, в Ялте-2250). Жара переносится легко, поскольку влажность воздуха не высока и постоянны морские бризы, освежающие побережье в течении дня. Море летом быстро прогревается, сезон морских купаний длится с середины мая да октября. Берега моря пологие, очень удобные для купания детей, поэтому курорт стал по праву детской здравницей.

Евпатория — единственный курорт в области, где с лечебной целью. используют все природные богатства Крыма: море, климат, сухой горячий песок
(для песочных ванн), лечебную грязь и рапу соленых озер, минеральные воды.

В здравницах для детей и взрослых проводится лечение заболеваний опорно-двигательного аппарата, нервной системы, верхних дыхательных путей и др.

Западный берег Крыма — прекрасный курортный регион — имеет еще много необжитых мест, неосвоенной курортной целины.

7. Туризм и экскурсии.

Многие виды туризма — пешеходный, конный, автобусный, спелеотуризм и спортивное скалолазанье зародились впервые в Крыму, а первая официальная в
России туристская организация, хотя и была создана в Одессе в 1890 году, носила название Крымский горный клуб, позже — Крымско-Кавказский. Этот клуб не избежал социальных ограничений — членом его мог стать далеко не каждый, далеко не каждому была по карману и стоимость экскурсий.

Туризм как вид спорта и активный отдых получил всеобщее призвание и стал массовым только лишь в советское время. Благодаря заботам партии и правительства Крым превратился в крупный курортный и туристский центр.
Сегодня Крым располагает большим количеством комфортабельных турбаз и тургостиниц в Симферополе, Севастополе, Евпатории, Феодосии, Бахчисарае,
Алуште, Ялте, Гурзуфе и Судаке. По горной части полуострова и Южному берегу расположено большое количество пешеходных, автобусных и экскурсионных маршрутов.

Первых гостей пешеходные маршруты принимают в начале мая, последних — в конце сентября. Путешествия начинаются в северной части горного Крыма, а заканчиваются на берегу Черного моря. Обычно такая экскурсия продолжается
10 дней.

Продолжительность автобусных экскурсий в среднем равна 20-ти дням.
Первоклассные трассы и небольшие расстояния между городами позволяют делать эти экскурсии незабываемыми и не утомительными.

В Крыму, где известно более 800 пещер и вертикальных шахт, очень популярны путешествия по подземным карстовым ландшафтам.
Скальные стены Главной гряды Крымских гор по техническим трудностям и набору препятствий удовлетворяют любые запросы спортсменов.

За последнее время увеличилось число велосипедных маршрутов. Очень своеобразны и интересны веломаршруты по Керченскому и Тарханкутскому полуостровам.

8.Статистические данные.

8.1.Производство сахарной свеклы (фабричной).

| |1991 |1992 |1993 |1994 |1995 |1996 |
| | |всего |тысяч |тонн | | |
|Белоруссия|1147 |1119 |1568 |1078 |1172 |1012 |
|Казахстан |726 |1160 |925 |428 |371 |341 |
|Киргизия |12 |135 |208 |110 |109 |190 |
|Молдавия |2262 |1784 |2248 |1527 |2034 |1807 |
|Россия |24280 |25548 |25468 |13901 |19107 |16132 |
|Украина |36168 |28783 |33717 |28138 |29398 |22812 |

8.2.Добыча угля

| |1991 |1992 |1993 |1994 |1995 |1996 |
| | |всего|млн. |тонн | | |
|Грузия |0,7 |0,2 |0,1 |0,03 |0,04 |0,03 |
|Казахстан|130 |127 |112 |105 |83,3 |76,6 |
|Киргизия |3,5 |2,2 |1,7 |0,8 |0,5 |0,4 |
|Россия |353 |337 |306 |272 |263 |255 |
|Таджикист|0,3 |0,2 |0,2 |0,1 |0,03 |0,02 |
|ан | | | | | | |
|Узбекиста|5,9 |4,7 |3,8 |3,8 |3,1 |2,8 |
|н | | | | | | |
|Украина |136 |134 |116 |94,6 |83,8 |70,3 |

9. Заключение.

В нашем докладе были показаны особенности развития республики Украина в разных контекстах: развитие промышленности, показатели в сельском хозяйстве, специфика транспорта, был проведен анализ по экономическим подрайонам и выделены как и общие черты, так и их отличия.

Особо изучалось рекреационное хозяйство Крымского полуострова. Был проведен анализ существующих курортных центров и курортных ресурсов.
Выявлено несовпадение этих двух параметров. Предполагается, что проведенное нами исследование может быть положено в основу программы по усовершенствованию курортного хозяйства как на Крымском полуострове, так и во всей республике Украина. Приводимое исследование является моделью, на которой мы пытались показать пути использования уникальных природных ресурсов. Модель может быть использована и для Росси, что позволит поднять экономику многих регионов России.

10. Список используемой литературы.

1.”Путеводитель по Крыму”. Автор- Б. Баранов. Издательство- Ленинград.
1996 год.

2.”Ukraina”. Автор- Н. Зацковский. 1995 год.

3.Учебное пособие по географии “Экономическая география стран СНГ и
Балтии”. Авторы- Т.М. Бунакова, И.А. Родионова. 1997 год.

4.”Путеводитель по городам Украины”. Автор- П.Д. Подгородецкий. 1996 год.

5.”Отдых на Южном берегу”. Автор- Е.В.Веникеев. 1996 год.

6.”Путеводитель по Южному берегу Крыма”. Автор- Е.Н. Кунцева. 1994 год.

7.”Атлас туриста- Крым”. Авторы- Н.В. Игорева, Л.З. Парков, и др.

8. Статистика взята из книги “Новое в России”.

8. Многие сведения предоставлены Журавлевым Д.В.

Сочинение: Свято Великодня

Слов’янський Державний Педагогічний Університет

Кафедра швейних і харчових технологій

Творчій проект з ПНМ

За темою: “Свято Великодня’’

Виконала:

Перевірила:

Слов’янськ 2008

Зміст

  1. Коротка історична характеристика Великодня

  2. Підготовка до свята

  3. Обрядові страви до свята

  4. Сучасні страви

  5. Використана література

1. Коротка історична характеристика

Великдень – найбільше християнське свято. Цей день має ще одну назву – Пасха.

Є багато свят, які люблять зустрічати українці. Але одним з головних є весняне свято — Великдень. Це світле і добре свято несе з собою віру, надію і любов.

Великдень відноситься до тих свят, дата яких змінюється кожного року, визначеної не має. Зазвичай він відзначається не раніше 4 квітня та не пізніше 8 травня. У перекладі з давньоєврейської мови ”Пасха” — ”проходження повз, позбавлення ”. Інші назви цього свята: Світле Воскресіння, Христов день. За переконанням православних віруючих, Великдень пов’язаний з воскресінням Ісуса Христа, а отже, символізує перемогу добра над злом і світла над пітьмою. Христове Воскресіння стало своєрідним свідченням того, що Ісус Христос – це істиний Спаситель, оскільки він переміг смерть, воскреснувши. І цим він дав надію всім віруючим людям, власне, зробив людей переможцями смерті, адже, відповідно до заповідей Святого письма, кожна людина протягом праведного свого земного життя може заслужити право на власне безсмертя.

Отже, що нам розповідають церковні перекази? Коли Ісус Христос подорослішав, він у супроводі дванадцятьох учнів пішов із дому подорожувати Єрусалимом. Три роки посвятив він мандрам, проповідуючи любов до ближнього та праведне життя, зцілюючи тяжко хворих людей. Знайшлися злі й заздрі до чужої слави люди і звели на Христа наклеп, начебто він підбурює простих людей проти існуючої влади. Отже, жерці Єрусалима підкупили за 30 срібних одного з Ісусових учнів – Іуду, щоб той зрадив свого вчителя і передав до рук ”правосуддя”. Нарада єрусалимських жерців засудила Сина Божого до страти, римський намісник Понтій Пілат затвердив смертний вирок. І Ісуса Христа було розп’ято на горі Голгофа поблизу Єрусалима разом із двома розбійниками.

Один з учнів Христа, Йосип, був дуже багатою та поважною людиною, а тому зміг випросити в Понтія Пілата тіло вчителя і поховав його у власному саду, точніше, в кам’яній печері, що знаходилася в його саду. На третій день після власної смерті Ісус Христос воскрес. Цю подію він же й передбачив, але людям важко повірити в такі неймовірні речі, тому вони й недуже-то вірили. Але янгол спустився на землю, забрав камінь що затуляв вхід до печери з тілом Ісуса Христа, — і Син Божий воскрес. Протягом 40 днів після свого чудесного воскресіння являвся він спочатку Марії Магдалині, а потім своїм учням, проповідуючи Царство Боже. Отже, учні Христові стали апостолами й понесли людям слово свого вчителя.

Після свого воскресіння Ісус Христос перебував на землі ще протягом сорока днів. У цей період він з’являвся своїм апостолам і навчав їх Божественної мудрості. Тому великодні свята й тривають протягом сорока днів.

Чому Великдень – це великий день за народними уявленнями? Давні легенди кажуть, що того дня, коли Ісус Христос народився, день був такий довгий і ясний, що дорівнював аж сімом сучасним дням. Ось така одна з народних версій походження назви цього свята.

Під час великодніх свят люди радять дотримуватися основних ”запобіжних” засобів, аби все, що робиться в ці дні членами родини, було цій родині на добро, на щастя, на здоров’я.

2. Підготовка до свята

До Великодня віруючи готуються сім тижнів Великого Посту – одного з найсуворіших постів – саме стільки провів в пустелі Ісус Христос до свого розп’яття. Вважається, що у ці дні душа віруючого повинна ”прислуховуватися” до Страстей Господніх, останніх днів Ісуса Христа в людській подобі. Ці сім тижнів називаються седмицями. Останній тиждень перед Пасхою називається Страсна Седмиця.

З початком першої седмиці поста дбайливі господині починають копити цибулинне перо, яке краще за всякий імпортний порошок офарблює яйце в найправильніший густий червоно-коричневий колір. Розфарбовування пасхального яйця — це справжнісіньке мистецтво. Художники-мініатюристи здатні зобразити на опуклій поверхні храми і монастирі, фантастичні букети, небесні світила, морить, лісу, степу і гори, святих і ангелів. Тільки весь цей живопис — вплив Заходу, а справжнє пасхальне яйце завжди фарбується цибулинним пером!

Особливе значення має Страсний Четвер – день, коли Ісус разом зі своїми учнями на Таємній Вечері розділив святкову трапезу. Цей день ще називають Чистий Четвер, і всі православні по можливості намагаються причаститися. Ввечері в церкві читають 12 Євангелій, де розповідається історія Страстей Христових.

В Страсну П’ятницю з церкви виносять плащаницю – кусок тканини, в яку було загорнуто тіло Христа, де він зображений в гробу. В цей скорботний день приписується нічого не їсти.

В давніші часи християни після суботньої літургії не йшли з церкви, а залишалися там до ночі, харчуючись хлібом і вином. Під час служби священики міняють буденний одяг на святковий.

В ніч Воскресіння Христа, проводиться святкове богослужіння (великодня Служба Божа), святяться паски і яйця. Таким чином церква благословляє віруючих після тривалого посту знову вживати ”скоромне”, тобто їсти непісні страви. Багатий пасхальний стіл є символом небесної радості і символом вечері Господньої.

Великодня служба Божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священик сповіщав, що Христос воскрес, а всі присутні з трепетом відповідають: ”Воістину Воскрес!”. Після служби процесія тричі обходить навколо церкви, а потім починає процес освячення обрядових пасхальних Страв: пасок, крашанок, ковбас, сала тощо. Після церковної служби розходяться по домівках і починають розговлятися. Розговляються насамперед свяченим яйцем та паскою.

3.Обрядові страви до свята

Технологічна карта № 1

Фірмової страви або вироби

Паска пасхальна

№ з/п

Найменування сировини

Норма вмісту в готовій страві або виробі

Технологічні вимоги до якості сировини

1

борошно пшеничне

500г

вищого ґатунку

2

молоко

1,5 стакана

не стерилізоване

3

яйця

6шт

столові

4

вершкове масло

150г

вищого ґатунку, 72% жиру

5

маргарин

150г

без сторонніх домішок

6

цукор

1,5-2 стакани

сипуча маса

7

дріжджі

40-50г

хлібні

8

сіль

1 неповна ч. ложка

кам’яна мелена

9

родзинки,цукати,мигдаль

по 50г

сушені, промиті

10

ванілін або ванільн.цукор

порошкоподібний

для глазурі

11

білок

1шт

12

цукрова пудра

0,5 стакани

порошкоподібна

13

сік лимона

1ст. ложка

Маса готової страви: 950г

Все об учете и организации общественного питания 297

Технологія приготування

У теплому молоці розчинити столову ложку цукру і дріжджі. Поступово додати половину норми борошна (борошно просіяти), розмішати, щоб не було грудок, накрити і поставити опару в тепле місце.

Білки відокремити від жовтків. Білки прибрати в холодильник. Жовтки розтерти з цукром.

Масло розтопити і охолодити.

Коли об’єм опари збільшиться удвічі, додати в неї жовтки розтерті з цукром (один жовток залишити для змазування), розтоплене масло (охолоджене до температури тіла), сіль, ванільний цукор або ванілін — все перемішати.

Охолоджені білки збити в піну. Обережно ввести білки і борошно, що залишилося.

Тісто вимішувати міксером з гвинтовими насадками (спеціальні насадки для тіста), поки не з’являться бульбашки повітря в тесті — це означає, що тісто достатньо збагатилося киснем і вимішування можна припинити.

Тісто повинне бути не дуже густим, але добре вимішаним і вільно відставати від стінок посуду (по консистенції тісто рідке, ніж на піроги, але густіше, ніж на оладки).

Тісто накрити і поставити в тепле місце для підйому.

Коли воно підніметься і збільшиться в об’ємі у декілька разів, додати родзинки (промитий, просушений і вкачаний в борошні), цукати, нарізані кубиками, і, очищений і дрібно нарубаний мигдаль.

Тісто вимісити ~5 хвилин і знову поставити в тепле місце для підйому.

* для того, щоб очистити мигдаль від шкірки, його потрібно на 2 хвилини залити кип’ятком, потім воду злити і зняти шкірку — вона легко відшаровуватиметься.

Підготувати форми для випічки Пасок: на дно форми покласти промаслений кружок пергаментного паперу, а стінки змастити рослинним або розм’якшеним вершковим маслом і обсипати борошном або меленими сухарями.

Тісто, що підійшло, розкласти в підготовлені форми, дати тісту ще раз піднятися і змастити верх Паски жовтком.

* Для отримання пишнішої Паски форму треба заповнити на 1/3 висоти, для щільнішого — на 1/2 висоти.

Випікати Паски при температурі 180 градусів протягом 40-60 хвилин (залежно від розмірів Пасок).

Під час випічки форму з Паскою треба обережно повертати, але не трясти.

Щоб верх Паски не підгорів, після того, як він зарум’янився, треба накрити його кружком паперу, змоченим водою. Готовність Паски перевіряють увіткнувши в нього тонку дерев’яну паличку: якщо увіткнена паличка суха, то Паска готова, а якщо на ній буде тісто — Паска сира.

Готові Паски обережно витягнути з форми (будьте обережні, щоб не зламати) і покласти бочком на застелену рушником подушку або на ліжко, прикрити рушником і періодично повертати різними боками, поки Паски не остигнуть.

Після охолоджування Паску можна покрити глазур’ю або збитими яєчними білками, можна полити розтопленим шоколадом а зверху прикрасити цукатами, ягодами, шоколадними фігурками.

Готові Паски скласти у велику, застелену рушником, каструлю, накрити кришкою і поставити в тепле місце на ніч — паски повинні дозріти.

Для глазурі: 1 охолоджений білок збити, поступово додати 0,5 стакана цукрової пудри і 1 столову ложку свіжо вичавленого лимонного соку.

Нанести глазур на Паски і залишити підсохнути.

Характеристика готової страви

Зовнішній вигляд: золотистого кольору

Консистенція: м’яка, щільна, пухнаста

Запах та смак: ніжно-солодкого смаку

4. Сучасна страва

Технологічна карта № 1

Фірмової страви або виробу

Відбивна під скориночкою

№ з/п

Найменування сировини

Норма вмісту в готовій страві або виробі

Технологічні вимоги до якості сировини

1

свинина

600г

вирізка

2

томат

1шт

стиглий, промитий

3

ріпчаста цибуля

1шт

щільна, гостра

4

солоний огірок

1шт

щільний,промитий

5

майонез

350г

67% жиру, Провансаль

6

гірчиця

1ст.ложка

гостра

7

тертий сир

100-150г

твердий

Маса готової страви: 800г

Все об учете и организации общественного питания 297

Технологія приготування

1. Свинину нарізати на порційні шматки.

2. Відбити, посолити і поперчити.

3. Змішати майонез і гірчицю.

4. Змастити кожну відбивну даною сумішшю.

5. Ріпчасту цибулю нарізати півкільцями і викласти на м’ясо.

6. Огірки нарізати скибочками і викласти на лук.

7. Помідори нарізати і викласти на огірки.

8. Видавити на кожну відбивну небагато майонезу.

9. Посипати тертим сиром і поставити в духовку. Запікати близько 35-40 хвилин до готовності м’яса і апетитної скориночки.

Характеристика готової страви

Зовнішній вигляд: золотистого кольору

Консистенція: щільна

Запах та смак: приємний м’ясний аромат зі спеціями

5.Використана література:

  1. Шкода М.Н. «Свята моєї Батьківщини». Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008.

  2. Источник: «Православие и современность. Информационно-аналитический портал Саратовской епархии»

  3. http://www.cook-master.ru

  4. http://www.newwoman.ru/index.html — Раздел «Праздник Пасхи»

Топик: My Favourite Writer

My Favourite Writer

I’m fond of reading. My favourite writer is William Somerset Maugham and I would like to tell about his biography.

William Somerset Maugham was born in 1874 and spent his childhood in Paris in the family of a British diplomat. Having lost his parents at an early age, he went to live in England with his uncle, who was a clergyman. He was educated at King’s school in Canterbury studied painting in Paris, went to Heidelbury University in Germany and spent six years at St.Thomas Hospital in England studying to be a doctor. He was an unsatisfactory medical student for his heart wasn’t in medicine. He wanted, he had always wanted to be a writer and in the evening after his tea, he wrote and read.

In 1897 he wrote a novel called «Liza of Lambeth», sent it to a publisher and it was accepted. It was something of a success. So William Somerset Maugham decided to abandon his medical profession and he did it with relief. The next ten years were very hard on him. He learned the terrible difficulties of making a living by writing. But he survived. He became a famous writer. He never regretted the five years he had spent at the hospital. They taught him pretty well all he knew about human nature.

The novel «The moon and sixpence» (1919) is based on the life of the artist Paul Gauguin was an immediate success. Maugham went to Tahiti and lived in Gauguin’s hut while writing the book. His fame as a short story writer began with «The Trembling of a leaf». Since then he wrote many collections of books, essays and criticism. Many of his books and stories came out of his extensive travels in the East. His autobiographical books «The summing up» and «A writer’s Notebook» are remarkable for both style and sincerity. His books have been reprinted many times.

In 1927 William Somerset Maugham settled in the South of France and lived there until his death in 1965.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://english-language.chat.ru/

Реферат: Господарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної науки

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАКЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

Реферат

З дисципліни „Історія економіки та економічної думки”

На тему: Господарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної науки

Студентки ІІ курсу

заочної форми навчання

спеціальність:

„Бухгалтерський облік і аудит”

Виконала:

Тимофеєва Тетяна Сергіївна

Науковий керівник:

доцент Логінов М.М.

Київ 2007

Зміст

Вступ

Господарство – сутність і основні риси

Структура господарства і його суперечності

Проблеми глобалізації світової економіки

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Загальнолюдські соціально-економічні цінності і розвиток економічних зв`язків. У сучасному господарстві знайшли свій вияв як загальні, так і специфічні економічні категорії. Цим визначається теоретичне і практичне значення розкриття тенденцій, суперечностей і перспектив його розвитку.

Від часів зародження держави спостерігається взаємозв`язок політики і товарно-грошових механізмів. Він має загальний характер і відповідає історії, традиціям та культурі тієї чи іншої країни, а на певному етапі розвитку виходить за національні межі на рівень світових господарських зв`язків.

Товарне виробництво зумовлює наявність тісних економічних зв`язків між людьми (народами, країнами) у вигляді суспільного (міжнародного) поділу праці, економічну відокремленість виробників, а його середовище – ринок – визначає ефективність виробів, їх ціну, встановлює попит, зміцнює позиції того чи іншого підприємства в конкурентній боротьбі. Механізм товарного виробництва склався в ході історичного розвитку людства як дійовий засіб спонукання товаровиробників до зниження індивідуальних витрат порівняно з їх суспільно необхідним рівнем. В умовах сьогоднішнього взаємозв`язаного і цілісного світу суспільно-необхідного рівня якості, витрат, ефективності виробництва взагалі може бути лише світовий рівень.

Основу будь-якої економічної системи становить власність, насамперед на засоби виробництва. Відносини власності визначають становище людини в суспільстві, систему її соціальних і моральних цінностей, суспільний устрій виробництва. Вони є підґрунтям усієї економічної, соціальної і політичної структури суспільства. Трансформація відносин власності утверджує нові методи господарювання всередині окремо взятих країн і спонукає до пошуку нових форм міжнародного співробітництва, ефективного засвоєння загально людського досвіду ведення господарства.

Розвиток господарства. Економічні засади розвитку господарства, що закладаються у сфері обігу, починають виявлятися вже на етапі творення місцевого ринку, пов`язаному з першим великим суспільним поділом праці, що збігся в часі з мідним, бронзовим та раннім періодом залізного віку.

Другий великий суспільний поділ праці зумовив появу грошової форми вартості та вихід торгового обміну за межі місцевого ринку на рівень регіонального. З появою держави на формування світового господарства крім економічних впливають позаекономічні (війсково-колоніальні) чинники.

Третій великий суспільний поділ праці, що полягав у відокремленні торгівлі від землеробства та ремесла, сприяв подальшому залученню різноманітних господарських одиниць до товарообміну, пізніше – прискореному розвитку простого товарного виробництва і, як наслідок, зумовив переростання регіональних ринків у регіонально-світові. При цьому слід зазначити зигзагоподібний розвиток ринку, що віддзеркалює нерівномірність розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у різних регіонах земної кулі.

Становлення міжнародного економічного зв`язків завжди ґрунтувалося на розвитку підприємництва, невіддільними умовами існування якого є приватна власність, товарне виробництво, а також такі політичні інститути, як громадянські свободи, приватне договірне право тощо, тобто юридично вільна праця, уособлена у вільній людині. Необхідною умовою панування підприємництва є посідання капіталом домінуючих позицій у виробництві.

Широкий розвиток підприємницької форми господарювання є надійною основою масштабних міжнародних економічних зв`язків і утворення сталих міжнародних господарських систем. Перехід виробництва до підприємницької форми господарювання потребує певного рівня розвитку людської цивілізації, її матеріальної основи, економічного усторю як загальної умови і таких спеціальних умов, як наявність необхідних капіталів та вкладання їх у сферу виробництва, наявність армії найманих працівників – вільних і водночас позбавлених засобів виробництва і коштів для ведення власного господарства людей.

Отже, хоч капітал і зародився у сфері обігу, проте перемоги над традиційною (феодальною, патріархально-клановою, общинною тощо) земельною і дрібнотоварною власністю він почав торувати з промисловості. Формування світового господарства ілюструють три стадії становлення і розвитку класичного підприємництва в промисловості економічно більш розвинених країн: підприємницька проста кооперація (від зародження підприємництва у промисловості і приблизно до середини XVI ст.), мануфактурне виробництво (XVI-XVIII ст.), велике машинне виробництво (XVIII-XX ст.). У період промислового перевороту в економічно більш розвинених країнах (починаючи з середини XVIII ст.) і розгортання електротехнічної революції (остання третина XIX-XX ст.) історично завершується формування світового господарства.

Економічна наука вважає, що у майбутньому господарство буде єдиним організмом, який функціонуватиме на ринковій основі й характеризуватиметься високим рівнем інновативності, швидкими змінами у формах поєднання чинників виробництва, відсутністю панування умов праці над безпосереднім виробником, новим трудовим стилем.

Економічними засадами функціонування господарства є міжнародний поділ праці, який визначає спеціалізацію виробництва країн відповідно до їхніх природно-кліматичних, історичних та економічних умов, що, в свою чергу, на певному етапі виявляється як процес інтернаціоналізації виробництва і всього господарського життя. На цій основі розвиваються процеси економічної інтеграції, які зумовлюють тенденцію до економічної єдності світу, глобалізації економічних явищ і процесів. Необхідність спільного розв`язання глобальних проблем сучасності, зокрема соціально-економічних та екологічних проблем, є одним з факторів посилення цієї тенденції.

Отже, сучасне світове господарство є складовою системою національних господарств окремих країн та їхніх угрупувань, що взаємопов`язані на основі міжнародного поділу праці.

Господарство – сутність і основні риси

Господарство як економічна категорія. Починаючи вивчати світову економіку, необхідно з`ясувати, що означає цей термін і чому всі країни мають економічні зв`язки одна з одною, яких форм набувають ці зв`язки і як вони впливають на національно економіку, яким чином можна класифікувати країни світу за групами.

Світове господарство – це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Воно являє собою глобальний економічний організм, в якому склалися і зростають взаємозв’язок і взаємозалежність усіх країн і народів світу.

(В. С. Савчук, О. В. Ткаченко)

Світове господарство складається з соціально-економічних підсистем, що підпорядковуються певним зовнішнім і внутрішнім закономірностям.

На початку 1998 року кількість населення нашої планети становила майже 5,8млрд. осіб. За щорічного зростання приблизно на 90 млн. осіб до 2000 року за прогнозами, на Землі повинно було проживати майже 6 млрд. осіб.

Нині існує приблизно 5 тис. народів, понад 230 держав, відокремлених між собою майже 20 сухопутними кордонами. У світі в обігу налічується понад 300 найменувань національних грошей.

Окремі національно організовані господарства країн розвиненої ринкової економіки, країни ринкової економіки, що розвиваються, та держави перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки у своїй суперечливій єдності становлять матеріальну основу, речовий зміст світового господарства і одночасно є його основними соціально-економічними підсистемами. Міжнародні економічні відносини пов’язують ці господарства у цілісну систему. Сучасна форма існування світового господарства є наслідком багатовікового розвитку продуктивних сил та поглиблення поділу праці.

Основні соціально-економічні підсистеми сучасного світового господарства визначають за такими критеріями, як:

Рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв`язку їх з організаційно-економічними відносинами, тобто зі ступенем розвитку ринку всередині тієї чи іншої країни – стосується структури виробництва, характеру чинників економічного зростання і, зрештою, ступеня задоволення різноманітних потреб людей. Він визначає можливості окремих країн у міждержавних економічних зв’язках, у міжнародній спеціалізації.

Специфіка багатоукладності економіки. Країнам розвиненої ринкової економіки властива технологічна і соціально-економічна багатоукладність. Проте в різноманітних формах високоорганізованого ринкового господарства на основі розвитку приватної та суспільної власності, індивідуальних свобод та правових інститутів функціонують досить налагоджені механізми саморозвитку; господарство високо інтегроване. Специфіка країн перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки полягає у започаткуванні процесу роздержавлення і приватизації, формуванні сучасного багатоукладного господарства.

Особливості державного регулювання господарського життя (співвідношення позаекономічних та економічних форм і методів регулювання, роль держави в цьому процесі). Специфіка багатоукладності в країнах ринкової економіки, що розвиваються, та в країнах перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки відбувається у слабкому ступені суспільної інтеграції. У цих країнах особистість не відселена з колективу, свободи особи та інститути демократії нерозвинені. Складності в розвитку цих країн полягають у тому, що за різних рівнів соціально-економічних та техніко-економічних показників механізм саморозвитку або відсутній, або є вкрай неефективним. Переважання позаекономічних форм і методів організації господарства, запроваджених державою, характерне для всіх країн з малорозвиненою системою ринкових відносин.

Для того щоб віднести конкретну країну або групу країн до певної соціальної підсистеми, потрібна наявність усіх трьох згаданих критерій.

Світове господарство – це сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між ними, або сукупність економічних відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях. (С. В. Мочерний)

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, який зародився ще в XVI ст. в період великих географічних відкриттів.

Світовий ринок – це сукупність національних ринків окремих країн у їх взаємодії, пов’язаних міжнародними економічними відносинами. На його основі почав формуватися міжнародний поділ праці, для якого формою реалізації були торговельні угоди між країнами. Всі ці процеси, як вже було зазначено вище, зумовили виникнення і розвиток світового господарства.

У сучасних умовах господарство дедалі більше набуває ознак цілісності. Цей процес об’єктивно зумовлений дією певних факторів:

Прагнення народів світу вижити за умов нарощування ядерних потенціалів і загрози можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування.

Розгортанням НТР. Нині жодна країна світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому країни повинні об’єднувати свої зусилля у цій сфері, що сприятиме встановленню тісних економічних і науково-технічних зв’язків між ними, формуванню стійких структур у світовому господарстві.

Інтернаціоналізацію господарського життя, міжнародним поділом праці. Нині країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукція, використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу. Все це також сприяє налагодженню постійних економічних зв’язків між державами-партнерами у міжнародній сфері.

Необхідність об’єднання зусиль країн для розв’язання глобальних проблем (екологічних, продовольчих тощо). Потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетруси, ядерні аварії тощо), доцільність об’єднання господарських зусиль країн-партнерів для освоєння багатств Світового океану й космосу, як для збереження уже набутих людських знань, ідей, так і для переробки й використання все складніших інформаційних систем, створення міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співробітництва.

Формуванню цілісності світового господарства сприяє розвиток відпорної інфраструктури: прокладання трансконтинентальних залізниць, світових систем зв’язку та ін.

Сукупність економічних відносин виявляється в системі властивих йому економічних інтересів: інтересів окремих держав, національних підприємств, об’єднань, міжнародних економічних організацій та інтересів інтеграційних угрупувань.

Розв’язання суперечностей, що виникають між економічними інтересами партнерів у межах суспільства, відбувається через погодження їх економічних інтересів, пошук та реалізацію оптимальних форм, принципів, методів їх існування, знаходження компромісів. При цьому країнам-партнерам необхідно йти на певні поступки.

Отже, господарство слід розглядати як цілісну і взаємозалежну систему національних господарств, які взаємодіють на основі спільних економічних інтересів, потреб та цілей.

Особливості дії економічних законів та закономірностей. Об’єктивність виникнення господарства означає, що його функціонування охоплює не випадкові відносини економічного характеру, що складаються між окремими країнами, а є закономірним процесом, в основі якого лежать вимоги певних об’єктивних економічних законів. Оскільки господарство формується як сукупність національних господарств, цілком очевидно, що закони, регулюючі національні економіки, повинні розповсюджувати свій вплив і на світовий господарський рівень, набуваючи, звичайно, певної специфіки.

Основним середовищем, в якому відбувається формування господарства, є ринкове середовище. А це означає, що практично всі відносини функціонування світової економіки, особливо на сучасному рівні, опосередковується через мінові відносини.

У науковій літературі до законів, які визначають розвиток господарства відносять:

закон вартості;

закон конкуренції;

закон зростання продуктивності праці;

закон попиту і пропозиції;

закон інтернаціоналізації виробництва.

Закон вартості на світовому ринку проявляється через інтернаціональну вартість і світові ціни. Інтернаціональна вартість виступає як прояв суспільно-необхідного робочого часу в міжнародному масштабі. Національний же суспільно-необхідний робочий час виступає як індивідуальний робочий час. Тобто, інтернаціональна вартість формується як середньосвітова величина, в результаті конкуренції між різними державами та іншими суб’єктами світових ринкових відносин.

Проте у формуванні інтернаціональної вартості беруть участь не всі товари, що виробляються в різних країнах, а лише ті, що експортуються на світовий ринок. Тому ступінь впливу національної вартості на інтернаціональну залежить від питомої ваги окремих країн у загальному обсязі продажу окремих товарів на світовому ринку.

Інтернаціоналізація виробництва – економічна форма розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва. (С.В.Мочерний)

Інтернаціоналізація виробництва – це встановлення безпосередніх стійких виробничих зв’язків між підприємствами різних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що відтворюється у світовому масштабі.

У цьому випадку поняття «виробництво» вживається у вузькому значення слова, тобто воно охоплює не всі сфери суспільного відтворення (безпосереднє виробництво, розподіл, обмін, споживання), а лише визначальну з-поміж них – безпосереднє виробництво. Міжнародний поділ праці та міжнародне усуспільнення виробництва знаходять конкретний вияв у міжнародній спеціалізації, кооперації, комбінуванні, концентрації виробництва тощо. Ці процеси формують важливий елемент господарського механізму на інтернаціональному рівні.

Інтернаціоналізація виробництва нерозривно пов’язана з переходом міжнародного поділу праці від часткового до одиничного. Вона сприяє підвищенню ефективності виробництва в окремих країнах, прискореному розвитку науки і техніки, підвищенню життєвого рівня населення. Тому вона стала економічно необхідною для кожної країни, що свідчить про таку рису закону інтернаціоналізації виробництва, як необхідність і внутрішній характер таких зв’язків.

Закон інтернаціоналізації виробництва – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між процесом переростання виробництвом меж національних країн, з одного боку, і поступовим формуванням механізму поєднання особистісних і речових факторів виробництва, взаємодії людини з природою, відтворення самої людини на інтернаціональному рівні – з іншого. (С. В. Мочерний)

Основним суб’єктом інтернаціоналізації виробництва є ТНК (транснаціональні корпорації).

Закон інтернаціонального обігу – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язки між процесом інтернаціоналізації безпосереднього виробництва, формуванням інтернаціональної вартості у цій сфері та її перетворення на інтернаціональну ціну виробництва в процесі конкуренції між підприємствами різних країн на основі випереджаючого зростання світової торгівлі на регіональному та глобальному рівнях. (С. В. Мочерний)

Аналогічно цим законам з певною специфікою проявляються, як регулятори тих чи інших сфер функціонування світового господарства, й інші закони: попиту й пропозиції, продуктивності праці тощо.

Разом з тим для світового господарства, як єдиної цілісної системи, властиві й свої специфічні закономірності:

Тенденція до інтернаціоналізації господарського життя, яка протистоїть іншій тенденції – до національного відокремлення.

Нерівномірність розвитку його окремих частин і загострення суперництва між ними на цій основі.

Безперервна конкурентна боротьба за ринки збуту, сфери прикладання капіталу, джерела сировини й дешевої робочої сили.

У своїй сукупності особливості дії економічних законів та закономірностей у світовому господарстві відображають удосконалені форми і культуру господарювання, які викристалізовуються в процесі суспільного добору, що відбувається одночасно з розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці. Один процес дає суспільству можливість неухильно підвищувати ефективність праці, інший – більш раціонально організовувати суспільне виробництво і продуктивніше розпоряджатися його результатами. Доповнюючи та стимулюючи один одного, ці процеси зумовлюють розвиток світового господарства.

Структура господарства та його суперечності

Структури господарства. Оскільки інформація до цієї роботи береться з багатьох джерел, то буде доцільно показати в ній декілька моделей структури світового господарства за різними авторами.

У попередньому розділі вже було зазначено про нерівномірність розвитку різних країн. Суть у тому, що економіка країн і регіонів світу неоднаково диференційована, і це є виявом різностадійності їхнього розвитку. В економічно розвинутих країнах, частина яких досягла постіндустріальної стадії розвитку, тенденції динаміки промисловості й господарства в цілому складаються під впливом науково-технічної революції та інформаційної революції. У найменш розвинутих країнах ще чекають свого вирішення проблеми (які часто зростають до глобальних), породжені історичною спадщиною економічної залежності та структурної відсталості, неосвоєністю економічних ресурсів, тягарем демографічної ситуації тощо.

Виходячи з цього, структура сучасного світового господарства може бути представлена як сукупність таких типів країн.

Господарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної наукиГосподарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної наукиГосподарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної науки

Господарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної наукиГосподарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної науки

Господарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної наукиГосподарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної науки

Господарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної наукиГосподарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної науки

Господарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної наукиГосподарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної наукиГосподарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної наукиГосподарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної наукиГосподарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної наукиГосподарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної науки

Господарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної наукиГосподарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної науки

Господарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної наукиГосподарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної науки

Група економічно розвинутих країн з рисами постіндустріального розвитку налічує лише півтора-два десятки держав, де проживає 1/6 – 1/7 населення планети, але виробляється 3/5 промислової продукції світового господарства, в тому числі 2/3 продукції машинобудування. Потужний виробничий потенціал нагромаджений нині не тільки в Північній Америці, особливо в США, а й у Західній Європі та Японії. Економіка цих країн досягла високого ступеня насичення засобами і предметами праці, в них зосереджені величезні фінансові ресурси, і в інвестиційний прогрес тут залучаються не тільки власні ресурси, а й 9/10 прямих іноземних інвестицій світового ринку капіталу. Приблизно і таких самих масштабах залучають ці країни у свій інноваційний процес інтелектуальний капітал планети. На ці країни припадає більша частина світової торгівлі та міжнародного руху капіталу.

У групі середньо розвинутих країн з перехідною економікою теж сформулювалися доволі високий технічний потенціал і сучасні механізми ринкової економіки, але їхнє господарство має поки що скромніші економічні показники порівняно з економно розвинутими країнами. В цій групі можна вирізнити такі підгрупи:

Країни, в яких індустріальні перетворення відбувалися із запізненням. Це Іспанія, Португалія, Туреччина, Греція тощо. Розвиток їхньої економіки в певному проміжку ХХ століття стримувався пережитками суспільних відносин попередніх формацій. Але протягом останніх десятиліть саме тут відбуваються динамічні процеси економічної перебудови. Прискорено розвивається невиробнича сфера, стабільно працюють будівельна індустрія ті транспорт, сільське господарство за відносного скорочення його частки в структурі економіки демонструє ефективне функціонування в рамках агропромислового комплексу, в обробній промисловості зростає вага машинобудівних галузей, надзвичайно велику роль відіграє індустрія туризму.

Нові індустріальні країни. На Сході Азії це так звані далекосхідні «тигри» (або «дракони») – Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур, у перспективі й інші держави; в Латинській Америці – Мексика, Бразилія, Аргентина, Чилі, Уругвай та ін. В цих країнах ідуть особливо динамічні процеси перебудови економіки. Поштовх прискоренню економічного розвитку дало залучення значних інвестицій іноземного капіталу та передових технологій із промислово розвинутих країн. Подальше просування структурних перетворень пов’язане із вдало проведеними економічними реформами, у процесі яких створено сучасну організаційно-управлінську та функціонально-галузеву структуру господарства. Ключову роль у структурі господарства.

Постсоціалістичні країни з перехідною економікою, що стали на шлях побудови ринкового господарства, мають потужну індустріальну базу і розгалужений агропромисловий комплекс.

Враховуючи специфіку становлення суверенітету молодих незалежних держав, динаміку і ступінь завершеності економічних реформ, а також особливості економіко-географічного положення, серед постсоціалістичних країн вирізняють країни Євразії і незалежні країни – колишні республіки СРСР.

До постсоціалістичних країн Євразії в Центральній Європі належать Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія (у складі республік Сербія і Чорногорія), Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Албанія; в Азії – Монголія.

Молодим незалежним державними на теренах колишнього Радянського Союзу стали Росія, Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Таджикистан, Туркменістан.

Головні особливості структури господарства цих двох підгруп країн такі: високий рівень суспільного й територіального (географічного) поділу праці, розгалужені й цілком сформовані функціонально і територіально господарські системи, які за своїми ознаками мало відрізняються від відповідних структур економічно розвинутих країн. Але на сучасному етапі постсоціалістичним країнам бракує капіталу, а в більшості галузей використовується застаріла техніка і технологія. Тут тільки формуються сучасні організаційно-управлінські структури ринкового господарства.

Країни, що розвиваються, — це понад 120 держав Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії, в яких проживає більша частина населення Землі. Багато з них стали незалежними тільки з середини (або з 60-70-х років) ХХ століття, частина має досить тривалий досвід самостійного розвитку, зокрема країни Латинської Америки, які здебільшого здобули незалежність протягом ХІХ століття. У другій половині ХХ століття у країнах, що розвиваються, відбулися значні зміни: помітно зріс національний прибуток, формується сучасне господарство, стабілізується їх місце в міжнародному поділі праці. Ці країни – важливий постачальник сировини на світовий ринок. Проте на шляху самостійного розвитку молоді держави натрапляють на значні труднощі.

Країни з порівняно зрілою структурою господарства – це, наприклад, Індія, Пакистан, Таїланд, Філіппіни, Індонезія – в Азії; Венесуела, Перу, Колумбія, Еквадор, Ямайка тощо – в Латинській Америці; Марокко, Туніс, Єгипет та ін. – в Африці. В цих країнах відбуваються процеси, що супроводжували свого часу економічне зростання в сучасних «нових індустріальних» країнах, активно взаємодіють місцевий та іноземний капітал, набирає потужностей молода промисловість, де, крім гірничовидобувної, розвивається й обробна, енергетика, вдосконалюються транспортні комунікації, сфери обслуговування, активно ведеться підготовка національних кадрів.

Середній підтип утворюють нафтовидобувні країни, що розвиваються. Це Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, а також Ірак, Іран та інші. Завдяки величезним надходженням від торгівлі нафтою вони мають сприятливі можливості для розвитку сучасного господарства, фінансової сфери, містобудування та соціальної сфери.

Численним є підтип найменш розвинутих країн. Це країни з надзвичайно слабким розвитком продуктивних сил. Їм майже нічого запропонувати на світовий ринок. У країнах цього типу переважають традиційна система господарства, докапіталістичні (здебільшого феодальні) відносини. Серед найбідніших країн: Ангола, Ефіопія, Сомалі, Танзанія, Чад, Мозамбік, Буркіна-Фасо, Гвінея-Бісау, Малаві та ін. в Африці; Кампучія, Бангладеш, Ємен, Афганістан тощо – в Азії.

Таку структуру світового господарства пропонують нам деякі підручники з світової економіки та економ теорії.

За іншою організаційно-економічною структурою сучасного світового господарства визначає поєднання регіональної та функціональної підструктур. Регіональна підструктура світового господарства представлена економічними об’єднаннями країн, що ґрунтуються на територіальному принципі і мають на меті розв’язання широкого кола економічних проблем. До неї належать міждержавні загальноекономічні об’єднання та регіональні економічні комісії Організації Об’єднаних Націй (ООН).

Функціональна підструктура представлена міждержавними економічними організаціями з певних питань функціонування світового господарства. Це спеціалізовані економічні об’єднання ООН із загально функціональних та галузевих напрямів; міждержавні галузеві організації; міжнародні галузеві організації підприємців; Міжнародні кооперативні організації.

У регіональній підструктурі виділяють економічні інтеграційні об’єднання, які діють на основі комплексу спільних економічних інтересів. Життєздатність цих об’єднань забезпечують також географічна і культурна близькість, природний фактор, спільність наукових інтересів різних країн району. Економічний та екологічний аспекти сучасного розвитку науки і техніки розширюють сферу взаємних інтересів. Організаційно-економічні умови, міждержавна уніфікація суспільних потреб сприяють створенню передумов для спільних дій.

Одним із головних суб’єктів світової економіки, який теж можна внести до структури світового господарства є ТНК. Вони представляють собою господарські об’єднання, що складаються з головної (материнської) компанії та зарубіжних філіалів. Головна компанія контролює діяльність об’єднань підприємств, що входять до ТНК, шляхом володіння частин їх капіталів. ТНК виступають рушійною силою у процесі транс націоналізації, вони є торговцями, інвесторами та розповсюджувачами сучасних технологій, а також стимуляторами міжнародної торгівельної міграції. ТНК в багатьох випадках визначають динаміку та структуру, рівень конкурентоспроможності на світовому ринку товарів та послуг, а також міжнародному русі капіталів та передачі технології (знань) ТНК грають головну роль в інтернаціоналізації виробництва, про яке вже згадувалося. Повертаючись до попередньої структури можна зазначити, що усі основні ТНК належать США, Японії та ЄС.

Цілісність соціально-економічних підсистем світового господарства сприяє розвитку його регіональної та функціональної підструктури. У такому взаємозв’язку криється внутрішнє джерело розвитку сучасного світового господарства.

Суперечності господарства. Розвиток господарства, пристосування його до змін, пов’язаним з науково-технічним прогресом, зумовили розмаїття структур – соціально-економічної, регіональної та функціональної. Єдність світового господарства досягається через розв’язання суперечностей його різноманітності.

Еволюція господарства є невіддільною від інтернаціоналізації обміну і виробництва. Ці взаємопов’язані економічні процеси розгортаються у сфері міжнародних економічних відносин, позначаються на підвищенні ролі різних форм промислової кооперації, зростанні господарської та організаційно-економічної взаємозалежності різних країн і міжнародних економічних організацій.

Інтернаціоналізація обміну і виробництва все більше набуває незворотного характеру, відбиваючи розвиток єдності як національних господарств, так і різноманітних структур у світовому господарстві, сприяючи розв’язанню його суперечностей. Відкритістю економіки визначається суспільний прогрес для всіх держав, а замкнутість згубна. У більшості країн процес відтворення практично неможливій без зовнішніх економічних зв’язків.

Перехідний стан, в якому знаходиться господарство, найповніше виявляється у процесі соціалізації, що тією чи іншою мірою охопив усі країни. На фоні розгортання цього процесу розвиваються суперечності світового господарства. Виваженість сучасного наукового підходу полягає у визнанні існування суперечностей і поступовому розв`язанні їх у процесі взаєморозвитку, а не через знищення однієї із сторін суперечності.

Важливою суперечністю господарства є суперечність між країнами розвинутої ринкової економіки та державами перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки.

Одним із серйозних теоретичних і практичних питань залишається подальше поглиблення європейської інтеграції та формування європейського економічного простору. Ця проблема охоплює не тільки власне економічну сферу.

У світовій практиці відпрацьовується ефективний механізм захисту регіональних економічних інтересів при одночасній активній взаємодії з третіми країнами. Це одна з нових тенденцій у розвитку міжнародного поділу праці, яка певним чином впливає на становище країн перехідної економіки в світовому господарському середовищі та вимагає від них пошуку і створення власних механізмів входження у світовий ринок. Створення спільних підприємств, у кращому випадку, дасть можливість лише наблизитись до світового рівня, але перевищити його можна тільки завдяки запровадженню власних технологій. Отже виникають завдання, розв’язання яких лежить у площині пошуку оптимального співвідношення процесів внутрішньої трансформації господарства в країнах перехідної економіки з новими тенденціями у зовнішньоекономічній діяльності їх та у світовій економіці.

За всеосяжної кризи, що охопила практично всі країни перехідної економіки, у сфері спільного підприємництва західні партнери відчувають практичну відсутність серйозних стимулів і реальних умов для великих капіталовкладень в економіку країн Східної Європи. Проте на Заході поступово перемагає конструктивний підхід до подолання цієї форми суперечності. Він полягає у визначенні необхідності спільного пошуку ефективних механізмів розв’язання передусім глобальних соціально-економічних проблем.

Суперечності між країнами розвинутої ринкової економіки і країнами, що розвиваються, також є суперечністю світового господарства. Вона особливо помітно виявляється у відносинах асиметричної, деформованої взаємозалежності транснаціонального капіталу та країн ринкової економіки, що розвиваються. ТНК, діючи в цих країнах, орієнтують і матеріально сприяють переходу їх на інтенсивний тип економічного зростання, але паралельно відтворюють відносини залежності. Кожна країна відповідно до характеру та рівня розвитку її економіки або сприяє діяльності іноземного капіталу, або уникає економічних відносин з ним, або юридично регулює діяльність ТНК.

Усередині величезного масиву країн ринкової економіки, що розвиваються, також є суперечності. Об’єктивно вони спричинені дією закону нерівномірності розвитку на рівні світового господарства. Внаслідок цього спостерігається процес диференціації між цими країнами. Однією з форм вияву процесу диференціації є різний ступінь залучення національних економік до світового поділу праці, що визначається за часткою експорту в національному доході. Іншою формою вияву суперечностей між країнами ринкової економіки, що розвиваються, є різні темпи структурної перебудови економіки, тобто переходу від трудоємних до капіталоємних і далі – до науково ємних галузей. Як правило, різні країни платять різну соціальну ціну за модернізацію своїх внутрішніх структур.

Суперечності між країнами, що переходять до ринкових відносин, і країнами з розвиненою ринковою системою пов’язані з тим, що ці країни мають неоднакові умови для ведення економічної конкуренції.

Суперечності господарства зачіпають усі його структури – соціально-економічну, регіональну, функціональну. Дія цих суперечностей переплітається як на національному, так і на субрегіональному та глобальному рівнях. Розв’язання зазначених суперечностей можливе за умови переростання світового господарства в єдиний організм, у якому розвиватимуться держави усіх соціально-економічних систем.

Характер розвитку взаємозалежностей і суперечностей, взаємозв’язків, що утворюються у господарстві, впливає на всі складові його частини. Зміни технічних характеристик і поліпшення якості продукції, коливання світових цін на сировину і готові вироби, нестійкість у валютно-фінансовій сфері, загострення енергосировинної та продовольчої проблем, як і проблем навколишнього середовища та демілітаризації тощо, — все це тією чи іншою мірою залежно від значення проблеми позначається на кожному національному господарстві, на економіці будь-якої групи країн.

Проблеми глобалізації світової економіки

В останні десятиріччя у світі виникло чимало проблем, які безпосередньо стосуються долі всього людства, торкаються інтересів всіх народів і вийшли на загально планетний рівень. Від їх своєчасного розв’язання залежить існування земної цивілізації. Цього можна досягти лише спільними зусиллями всіх країн, міжнародних організацій. До таких проблем належать відвернення світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру, необхідність ефективної та комплексної охорони навколишнього середовища, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, продовольча, сировинна, енергетична та демографічна проблеми, ліквідація хвороб, раціональне використання глибин Світового океану та мирне освоєння космічного простору, проблема розвитку самої людини, перспективи забезпечення її гідного майбутнього.

Поняття «глобальні проблеми» походить від французького слова «global», що означає «всезагальний», «той, що охоплює всю земну кулю».

Глобалізація світової економіки – це складна, багатоаспектна проблема, за якою приховується безліч явищ та процесів, що відбуваються одночасно, а також проблем, котрі зачіпають усе людство і які прийнято називати глобальними проблемами сучасності. (В. С. Савчук, О. В. Ткаченко)

Глобальні проблеми – це всезагальні проблеми, що відзначаються загально планетарним за своїми масштабами і значенням характером, пов’язані з життєвими інтересами народів усіх країн, становлять загрозу життю для всього людства і можуть бути вирішені спільними діями всіх країн. (В. С. Савчук, О. В. Ткаченко)

Нині розвивається наука, що займається вивченнями глобальних проблем та пропонує шляхи їх вирішення.

Глобалістика – самостійна галузь знань про найзагальніші, планетарні проблеми сучасного і майбутнього розвитку людської цивілізації (В. С. Савчук, О. В. Ткаченко)

Глобальні проблеми мають яскраво виражений економічний аспект. Вони впливають на структуру відтворення, на динаміку економічних процесів, на пошуки ефективних форм і методів управління. Успішне вивчення глобальних проблем можливе лише в рамках аналізу всієї системи світового господарства.

Кожна з глобальних проблем породжена специфічними причинами, зумовленими, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічним середовищем, рівнем прогресу техніки, природно-кліматичними умовами, тобто речовим змістом суспільного способу виробництва, а з іншого – специфічною суспільною формою , особливістю причин глобальних проблем існують спільні для них причинно-наслідкові зв’язки, властиві розвиткові технологічного способу виробництва.

Глобальне співробітництво на основі створення формальних чи неформальних міжнародних інститутів представляє важливий механізм для вирішення проблем, породжених процесом глобалізації. З його допомогою можна стабільності в глобалізованому світі, пройти до спільного економічного росту, контролю робочої сили, прискорити розвиток найбідніших держав, а також вирішити проблеми глобалізації, що носять економічний та неекономічний характери.

Висновок

Характерними рисами сучасного світу є різноманітність і багатоваріантність форм розвитку його складових частин, з одного боку, та зростаюча єдність, взаємозалежність цих складових – з другого. Якщо різноманітність світу породжує безліч інтересів, на основі яких і розгортаються суперечності, то взаємозв`язок його складових частин призводить до появи загального інтересу.

Основними тенденціями розвитку сучасного світу є кардинальні соціально-економічні зміни, прискорений розвиток продуктивних сил суспільства, зростаюча взаємозалежність держав світового співтовариства. Ці тенденції перебувають у діалектичній взаємодії. У розвинених країнах вони зумовлюють перехід від суспільних продуктивних сил як результату екстенсивного розвитку суспільства до загальних. Духовно розкріпачена, вільна творча індивідуальність як форма виробничих відносин набуває адекватного характеру загальних продуктивних сил. Починає формуватись якісно нова система цінностей, мотивацій і суперечностей сучасної цивілізації.

Науково-технічний прогрес зумовлює зростання можливостей людини. Він докорінно змінив роль засобів інформації та комунікації, стан ресурсів планети, інтенсифікував світові господарські зв’язки. Крім того, багато проблем, таких як економічні, продовольчі, енергетичні, екологічні, інформаційні, демографічні, що недавно були національними і регіональними, перетворилися на глобальні. Новітні засоби зв’язку, швидке поширення інформації, сучасний транспорт, спрощення міжнародного співробітництва на основі розвитку світового господарства і створення системи загальної безпеки.

Сучасний світ прагне мирного розвитку, припинення гонки озброєнь, усунення зростаючої екологічної загрози, розв’язання проблем на головних напрямках світових економічних зв’язків.

Суспільний прогрес потребує налагодження конструктивної, творчої взаємодії держав і народів у масштабах усієї планети і створення для цього необхідні передумови. Забезпечення миру і соціального прогресу як загальнолюдського інтересу стає домінантою сучасної епохи. Загальнолюдські інтереси завжди існували, але в умовах посилення загрози ядерного взаємознищення та екологічного самознищення вони набули пріоритетного значення

Можливість і необхідність забезпечення цих інтересів лежать у довгостроковому співіснування та співробітництві різних країн х їхніми різноманітними специфікуми економічних систем.

Список використаної літератури:

Основи економічної теорії: політ економічний аспект: Підручник / Г.Н.Климко, В. П. Несторенко, Л. О. Каніщенко та ін.; За ред.. Г. Н. Климка, В. П. Несторенка. – 2-ге вид., перероб. і доповнене. – К.: Вища шк.. – Знання, 1997. – 743с. : іл.

Мочерний С. В. Політекономія: Підручник. – К.:Вікар, 2003. -386с. – (Вища освіта ХХІ ст.)

Экономичекая теория. Ученик для Вузов. Под ред. А. Добрынина, Л.Тарасевича – СПб. «ПитерКом», 1999.

Экономическая теория: Учебник. – 2-е изд. испр. и допол. – К.: И-во «Знання», КОО, 2003, — 662с.

Мочерний С.В. Політична економія: Навчальний посібник – К.: Знання – Прес, 2002. – 687с.

Міжнародна економіка: Підручник / За ред. А. П. Румянцева. – К.: Знання – Прес, 2003.-447с. (Вища освіта ХХІ ст.)

Экономическая теория (политическая экономия). Ученик. Под общей редакцией В. Видяпина, Г. Журавлевой. — М. ИНФРА-М, 1997.

Основи економічної теорії: Підручник / за загал. ред Ю. В. Ніколенка. — 3-тє вид. – К.: ЦУЛ, 2003 – 540с.

Політекономія: Підручник / за загал. ред. Ю. В. Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – 412с.

Курс экономической теории. Ученик / Под ред. Проф. М. Чеурина, Е. Киселёвой. – Киров. Узд. «АСА», 2001.

Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2003. – 656с. (Альма-матер)

Основи економічних знань: Навчальний посібник / А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін. – К.: Вища шк., 1998. – 544с.: іл.

Світова економіка: Підручник / А. С. Філіпченко, О. І Шнирков та ін. – К.: Либідь, 2000. – 582с.

Курс экономической теории. Общии основы экономической теории, микроэкономика, макроэкономика, переходная экономика. Учебное пособие. Руководитель авторського коллектива проф. А Сидорович. МГУ им. Ломоносова. – М. Узд. «ДИС», 1997.

Політична економія: Навчальний посібник / К. Т. Кривенко, В. С. Савчук, О. О. Бєляєв та ін.; За ред.. д-ра економічних наук, професора К. Т. Кривенка – К.: КНЕУ, 2001. – 508с.

Політична Економія. Підручник / За ред. Б. Д. Базидевича. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання – Прес, 2004. – 615с. (Вища освіта ХХІ ст.)

Курс экономики. Ученик. / Под ред. Б. Райзерберга. ИНФРА-М. М. -1997.

Курсовая работа: Аналитические показатели ряда динамики в изучении развития рынка

ВСЕРОССИЙСКИЙ ЗАОЧНЫЙ ФИНАНСОВО-ЭКОНОМИЧЕСКИЙ ИНСТИТУТ

Кафедра статистики

КУРСОВАЯ РАБОТА

по дисциплине «Статистика»

на тему

«Аналитические показатели ряда динамики в изучении развития рынка»

Вариант № 11

Калуга 2010

ОГЛАВЛЕНИЕ

Введение

1. Теоретическая часть

1.1 Общие понятия, краткое описание показателей рядов динамики

1.2 Система статистических показателей, характеризующих аналитические показатели рядов динамики

1.3 Статистические методы, применяемые при изучении рядов динамики

2. Расчетная часть

3. Аналитическая часть

Заключение

Список используемой литературы

ВВЕДЕНИЕ

Одной из важнейших задач статистики является изучение изменений анализируемых показателей во времени. Эта задача решается при помощи анализа рядов динамики. Без этого анализа в статистике невозможно рассмотреть ни один процесс развития, т.к. он выявляет и измеряет закономерности развития общественных явлений. Именно поэтому анализ показателей рядов динамики является актуальной темой во все времена.

В расчетной части работы мне предстоит:

исследовать структуры совокупности;

выявить наличие связи между признаками, установить направление связи и изменение ее тесноты;

определить ошибки выборки;

рассчитать объемы оборота;

сделать выводы.

Для вычислений в расчетной и аналитической частях курсовой работы я пользовалась прикладным пакетом МS Excel.

1. ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ ЧАСТЬ

1.1 Общие понятия, краткое описание показателей рядов динамики

Процесс развития в статистике называется динамикой, а система показателей, характеризующих этот процесс во времени, – рядом динамики (хронологическим рядом).

В любом ряде динамики выделяют два основных элемента:

показатель времени – это период, в течение которого проводится изучение;

уровень ряда динамики – это показатели, числовые значения которых составляют динамический ряд.

Если показатель времени представлен моментом (характеризует состояние явления на определенную дату), то такой ряд динамики называют моментным. Если же показатель времени представлен временным интервалом (характеризует результат развития за определенный период), то такой динамический ряд называется интервальным.

В зависимости от вида ряда динамики некоторые показатели его анализа определяются по-разному.

В статистике приняты общеупотребительные обозначения рядов динамики:

уi – данный уровень;

уi-1 – предыдущий уровень;

у0 – базисный уровень;

уn – конечный уровень;

у – средний уровень.

Средний уровень интервального ряда динамики в случае равенства этих интервалов определяется по формуле

ŷ=∑у/n. (1.1.)

Средний уровень для моментного ряда в случае, если временные расстояния между этими моментами (датами) одинаковы, определяется по формуле средней хронологической

ŷ=(у1/2+у2+у3+…+уn/2)/(n-1) (1.2)

где n – число уровней ряда.

Если данные (табл.1.1) характеризуют численность населения определенного региона по состоянию на первое января ряда лет, следующих друг за другом, то представленный ряд является моментным, и средняя численность населения за данный ряд лет должна быть определена по формуле (1.2).

Таблица 1.1

Дата

Численность населения, тыс. чел.
01.01.2004

1205,3
01.01.2005

1125,6
01.01.2006

1005,8

Но если данные (табл. 1.2) характеризуют выпуск промышленной продукции в стоимостном выражении за данный промежуток времени, то представленный ряд является интервальным и среднегодовой выпуск продукции необходимо определять по формуле (1.1).

Таблица 1.2

Месяц

Выпуск, тыс. шт.
Январь

26
Март

28
Май

22
Июль

18
Сентябрь

20

Графически ряды динамики изображаются в основном либо линейными, либо столбиковыми диаграммами (рис. 1.1). Но в любом случае по оси абсцисс откладываются показатели времени, а по оси ординат – уровни ряда (либо базисные темпы роста).

Аналитические показатели ряда динамики в изучении развития рынка

Рис. 1.1. Выпуск продукции по месяцам

1.2 Система статистических показателей, характеризующих аналитические показатели рядов динамики

Аналитические показатели рядов динамики строятся на основе сравнения (сопоставления) двух уровней ряда. В каждом ряде динамики, представленном не двумя, а большим числом уровней, сопоставление возможно между смежными уровнями (данным уровнем с предыдущим), образующими систему цепных показателей, и между данным уровнем и уровнем, принятым за базу сравнения. Последнее создает систему базисных показателей анализа рядов динамики.

При изучении динамики общественных явлений возникает проблема описания интенсивности изменения и расчета средних показателей динамики.

Анализ интенсивности изменения во времени осуществляется с помощью показателей, получаемых в результате сравнения уровней, к таким показателям относят: абсолютный прирост, темп роста, темп прироста, абсолютное значение одного процента прироста.

Показатели анализа динамики могут вычисляться на постоянной и переменной базах сравнения. При этом принято называть сравниваемый уровень отчетным, а уровень, с которым производится сравнение, – базисным.

Для расчета показателей анализа динамики на постоянной базе каждый уровень ряда сравнивается с одним и тем же базисным уровнем. В качестве базисного выбирается либо начальный уровень в ряду динамики, либо уровень, с которого начинается какой-то новый этап развития явления. Исчисляемые при этом показатели называются базисными.

Для расчета показателей анализа динамики на переменной базе каждый последующий уровень ряда сравнивается с предыдущим. Вычисленные таким образом показатели анализа динамики называются цепными.

Первый и важнейший из аналитических показателей – абсолютный прирост (снижение) уровней исчисляется разницей между двумя уровнями:

цепной абсолютный прирост

Δуц=уi-yi-1; (2.1,а)

базисный абсолютный прирост

Δуб=уi-y0. (2.1,б)

Цепные и базисные абсолютные приросты взаимосвязаны:

сумма цепных абсолютных приростов равна конечному базисному абсолютному приросту;

разность между двумя смежными базисными приростами равна промежуточному цепному.

Обобщением цепных абсолютных приростов за период является средний абсолютный прирост:

Δу=∑Δуц/n=(уn-у0)/n, (2.2)

где n – число цепных абсолютных приростов;

уn-у0 – конечный базисный абсолютный прирост.

Для оценки интенсивности, т.е. относительного изменения уровня динамического ряда за какой-либо период времени исчисляют темпы роста (снижения).

Темп роста – это отношение двух уровней ряда.

Интенсивность изменения уровня оценивается отношением отчетного уровня к базисному.

Показатель интенсивности изменения уровня ряда, выраженный в долях единицы, называется коэффициентом роста, а в процентах – темпом роста. Эти показатели интенсивности изменения отличаются только единицами измерения.

Коэффициент роста (снижения) показывает, во сколько раз сравниваемый уровень больше уровня, с которым производится сравнение (если этот коэффициент больше единицы) или какую часть уровня, с которым производится сравнение, составляет сравниваемый уровень (если он меньше единицы). Темп роста всегда представляет собой положительное число.

Цепной коэффициент роста

Крц=уi/yi-1; (2.3,а)

базисный коэффициент роста

Крб=уi/y0; (2.3,б)

цепной темп роста

Трц=уi/yi—1*100; (2.4,а)

базисный темп роста

Трб=уi/y0*100. (2.4,б)

Итак,

Тр=Кр*100. (2.4,в)

Между цепными и базисными темпами роста существует взаимосвязь:

произведение цепных темпов роста равно конечному базисному;

частное от деления двух смежных базисных темпов роста равно промежуточному цепному.

Обобщением цепных темпов роста за период является средний темп роста, который исчисляют по формулам

Т=n√РТц=n√уn/у0, (2.5)

где Р – произведение цепных темпов роста.

Относительную оценку скорости измерения уровня ряда в единицу времени дают показатели темпа прироста (сокращения).

Темп прироста показывает, на сколько процентов сравниваемый уровень больше или меньше уровня, принятого за базу сравнения, и вычисляется как отношение абсолютного прироста к абсолютному уровню, принятому за базу сравнения.

Цепной темп прироста

Тпр.ц=∑Δуц/уi-1*100; (2.6,а)

базисный темп прироста

Тпр.б=Δуб/у0*100. (2.6,б)

Темп прироста можно получить и из темпа роста, выраженного в процентах, если из него вычесть 100%. Коэффициент прироста – это темп прироста, выраженный в долях единицы – получается вычитанием единицы из коэффициента роста.

Тпр=Тр-100; (2.7)

Кпр=Кп-1. (2.8)

Средний темп прироста может быть найден вычитанием единицы из среднего темпа роста:

ΔТ=Т-1. (2.9)

Большой темп прироста не означает значительной величины абсолютного прироста. Например, если вчерашняя выручка от продажи данной торговой точки составила 100$, а сегодня она возросла на 100%, то каждый процент прироста выручки составляет 1$. Но если прежняя выручка была на уровне 5000$, возросла сегодня на 20%, то каждый процент ее прироста оценивается в 50$.

Сравнение абсолютного прироста и темпа прироста за одни и те же периоды времени показывает, что при снижении (замедлении) темпов прироста абсолютный прирост не всегда уменьшается, в отдельных случаях он может возрастать. Поэтому, чтобы правильно оценить значение полученного темпа прироста, его рассматривают в сопоставлении с показателем абсолютного прироста. Результат выражают показателем, который называют абсолютным значением (содержанием) одного процента прироста и рассчитывают как отношение абсолютного прироста к темпу прироста за тот же период времени, %:

А%=Δуц/тпр.ц=0,01*уi-1. (2.10)

Абсолютное значение одного процента прироста равно сотой части предыдущего (или базисного) уровня. Оно показывает, какое абсолютное значение скрывается за относительным показателем – одним процентом прироста.

Для более глубокого понимания характера явления необходимо показатели динамики анализировать комплексно, совместно.

Для обобщающей характеристики динамики исследуемого явления на практике определяют средние показатели: средние уровни ряда и средние показатели изменения уровней ряда (показатели средних характеристик).

Средний уровень ряда характеризует обобщенную величину абсолютных уровней. Он рассчитывается по средней хронологической, т.е. по средней исчисленной из значений, изменяющихся во времени.

Методы расчета среднего уровня интервального и моментного рядов динамики различны.

Для интервальных рядов динамики из абсолютных уровней средний за период времени определяется по формуле средней арифметической:

1)при равных интервалах применяется средняя арифметическая простая

у=∑у/n, (2.11,а)

гдеn – число уровней ряда;

2)при неравных интервалах – средняя арифметическая взвешенная

у=∑yt/∑t, (2.11,б)

гдеt – промежуток времени.

Средний уровень моментного ряда динамики с равностоящими уровнями определяется по формуле средней хронологической моментного ряда:

у=(Ѕ*у1+у2+…+Ѕуn)/n-1, (2.12,а)

гдеу1,…,уn – уровни периода,

n – число уровней,

n-1 – длительность периода времени.

В моментном ряду с неравными интервалами расчет среднего уровня ведется по формуле средней хронологической взвешенной:

у=(∑Ѕ(ун+ук)*t)/∑t, (2.12,б)

гдеун – начальный уровень ряда динамики,

ук – конечный уровень ряда динамики,

t – интервал времени между смежными уровнями.

Обобщающий показатель скорости изменения уровней во времени – среднее абсолютное изменение, представляющее собой обобщенную характеристику индивидуальных абсолютных приростов ряда динамики. По цепным данным об абсолютных приростах за ряд лет можно рассчитать среднее абсолютное изменение как среднюю арифметическую простую:

Δу=∑Δуц/n. (2.13,а)

Также среднее абсолютное изменение определяется через базисный абсолютный прирост:

Δу=Δуб/n. (2.13,б)

Свободной обобщающей характеристикой интенсивности изменения уровней ряда динамики служит средний темп роста, показывающий во сколько раз в среднем за единицу времени изменяется уровень ряда динамики.

Средний темп роста – это обобщенная характеристика индивидуальных темпов роста ряда динамики. В качестве основы и критерия правильности исчисления среднего темпа роста применяется определяющий показатель – произведение цепных темпов роста, равное темпу роста за весь рассматриваемый период. Поэтому, если значение признака образуется как произведение отдельных вариантов, то согласно правилу нужно применять среднюю геометрическую:

Тр=(n√Т1/100*Т2/100*…*Тn/100)*100%. (2.14,а)

Если известны уровни динамического ряда, то расчет среднего темпа роста упрощается. Так как произведение цепных темпов роста равно базисному, то в подкоренное выражение подставляется базисный темп роста. Базисный темп роста получается как частное от деления уровня последнего периода уn на уровень базисного периода у0:

Тр=(n√уn/у0)*100%. (2.14,б)

Средние темпы прироста рассчитываются на основе средних темпов роста, вычитанием из средних темпов роста 100%:

Тпр=Тр-100%. (2.15)

Если уровни ряда динамики снижаются, то средний темп роста будет меньше 100%, а средний темп прироста – отрицательной величиной. Отрицательный темп прироста представляет собой средний темп сокращения и характеризует среднюю относительную скорость снижения уровня.

1.3 Статистические методы, применяемые при изучении рядов динамики

Одной из важнейших задач статистики является определение в рядах динамики общей тенденции развития явления.

В некоторых случаях закономерность изменения явления, общая тенденция его развития явно и отчетливо отражается уровнями динамического ряда.

Однако время от времени уровни ряда динамики могут испытывать случайные колебания, которые скрывают основное направление развития – тренд и общая тенденция развития неясна.

На развитие явления во времени оказывают влияние факторы, различные по характеру и силе воздействия. Одни из них оказывают практически постоянное воздействие и формируют в рядах динамики определенную тенденцию развития. Воздействие же других факторов может быть кратковременным или носить случайный характер.

Для того чтобы устранить влияние случайных обстоятельств, уровни ряда динамики обрабатывают соответствующим образом. С этой целью ряды динамики подвергаются обработке методами укрупнения интервалов, скользящей средней и аналитического выравнивания.

Одним из наиболее простых методов изучения основной тенденции в рядах динамики является укрупнение интервалов. Он основан на укрупнении периодов времени, к которым относятся уровни ряда динамики. Средняя, исчисленная но укрупненным интервалам, позволяет выявлять направление и характер (ускорение или замедление роста) основной тенденции развития.

Выявление основной тенденции может осуществляться также методом скользящей средней. Сущность его состоит в том, что исчисляется средний уровень из определенного числа, обычно нечетного, первых по счету уровней ряда, затем – из такого же числа уровней, но начиная со второго по счету, далее – начиная с третьего и т.д. Таким образом, средняя как бы скользит по ряду динамики, передвигаясь на один срок.

Метод скользящей средней проиллюстрирую по данным динамики выпуска продукции Х.

Таблица 3.1 Динамика выпуска продукции Х

Месяц

Выпуск, тыс. шт.
Январь

20
Февраль

18
Март

22
Апрель

26
Май

28

Результат оформлю в таблице 3.2.

Таблица 3.2 Расчет скользящих средних

Месяц

Выпуск, тыс. шт.

Расчет скользящей средней

Скользящие средние по выпуску, тыс. шт.
Январь

20

—

—
Февраль

18

(20+18+22)/3

20
Март

22

(18+22+26)/3

22
Апрель

26

(22+26+28)/3

25,3
Май

28

—

—

По этому примеру видно, что скользящие средние, освобожденные от случайных колебаний, неуклонно возрастают, характеризуя явную тенденцию к росту.

Недостатком сглаживания динамических рядов является «укорачивание» сглаженного ряда по сравнению с фактическим, следовательно, потеря информации.

Эти два метода дают возможность определить лишь общую тенденцию развития явления. Однако получить обобщенную статистическую модель тренда посредством этих методов нельзя.

Для того чтобы дать количественную модель, выражающую основную тенденцию изменения уровней динамического ряда во времени, используется аналитическое выравнивание ряда динамики.

Основным содержанием метода аналитического выравнивания в рядах динамики является то, что общая тенденция развития рассчитывается как функция времени:

ŷt=ƒ(t), (3.1)

где ŷt – уровни динамического ряда, вычисленные по соответствующему аналитическому уравнению на момент времени t.

Определение теоретических уровней ŷt производится на основе так называемой адекватной математической модели, которая наилучшим образом отражает основную тенденцию ряда динамики.

Простейшими моделями (формулами), выражающими тенденцию развития, являются:

линейная функция – прямая

ŷt=a0+а1t

где а0, а1 – параметры уравнения;

t – время;

показательная функция

ŷt=а0*а1t;

степенная функция – кривая второго порядка (парабола)

ŷt=а0+а1t+a2t2.

В тех случаях, когда требуется особо точное изучение тенденции развития, при выборе вида адекватной функции можно использовать специальные критерии математической статистики.

Расчет параметров функции обычно производится методом наименьших квадратов, в котором в качестве решения принимается точка минимума суммы квадратов отклонений между теоретическими и эмпирическими уровнями:

∑( ŷt-уi)2→min, (3.2)

где ŷt – выравненные (расчетные) уровни;

уi – фактические уровни.

Параметры уравнения аi, удовлетворяющие этому условию, могут быть найдены решением системы нормальных уравнений. На основе найденного уравнения тренда вычисляются выравненные уровни. Таким образом, выравнивание ряда динамики заключается в замене фактических уровней уi плавно изменяющимися уровнями ŷt, наилучшим образом отражающими статистические данные.

Задача состоит в определении параметров а0 и а1 методом наименьших квадратов отклонений выравненных уровней ряда от фактических. Если показатель времени обозначается так, что ∑t=0 (-2, -1, 0, +1, +2 – при нечетном числе уровней, -2, -1, +1, +2 и т. д. – при четном числе уровней), то параметры исчисляются по формулам

а0=∑у/n; (3.3)

а1=∑уt/∑t2.

Для иллюстрации этого метода я использую данные таблицы 3.1.

Таблица 3.3 Расчет параметров линейного тренда выпуска продукции Х

Месяц

Выпуск, тыс. шт. (у)

t

yt

t2

yt
Январь

20

-2

-20

4

18
Февраль

18

-1

-18

1

20,4
Март

22

0

0

0

22,8
Апрель

26

1

26

1

25,2
Май

28

2

56

4

27,6
Сумма

114

0

24

10

114

а0=114/5=22,8 тыс. шт.;

а1=24/10=2,4 тыс. шт.

Тренд имеет вид :уt=22,8+2,4t.

Придавая конкретные значения t можно получить выровненные значения выпуска продукции. При этом а1=2,4 означает, что год от года выпуск продукции в среднем возрастает на 2,4 тыс. шт. Это выровненная, устойчивая, неуклонно возрастающая от месяца к месяцу тенденция. Если вычислить значения среднего абсолютного изменения, среднего темпа роста, то можно узнать прогнозные значения выпуска продукции на несколько месяцев вперед. Так, прогноз выпуска на июнь можно определить двумя способами:

на основе среднего абсолютного прироста

уиюнь=умай+Δу;

на основе среднего темпа роста

уиюнь=умай*Т.

Фактические и расчетные значения выпуска продукции представлю в виде графика (рис. 3.1).

Аналитические показатели ряда динамики в изучении развития рынка

Рис. 3.1. Уровни выпуска продукции Х

Соединив точки, построенные по фактическим данным, получается ломаная линия, на основании которой затруднительно сделать вывод о характере общей тенденции в изменении выпуска продукции.

Тенденция роста выпуска продукции Х в данном периоде отчетливо проявляется в результате построения выровненной прямой.

2. РАСЧЕТНАЯ ЧАСТЬ

С целью изучения расходов населения на платные услуги в отчетном периоде по региону была произведена 20%-ная механическая выборка, в результате которой получены следующие данные:

№ района п/п

Численность населения (тыс. чел.)

Объем платных услуг (млн. руб.)

№ района п/п

Численность населения (тыс. чел.)

Объем платных услуг (млн. руб.)
1

29,7

118,6

16

23,1

92,4
2

23,5

94,8

17

32,2

128,5
3

17,2

70,5

18

23,7

94,9
4

25

93,1

19

12,5

50,1
5

21,3

85,9

20

24,4

97,6
6

21

84,8

21

23,3

93,3
7

11,2

55,4

22

22,5

89,6
8

23,8

95,2

23

17,3

69,2
9

22,8

91,9

24

25,7

102,7
10

18,6

74,3

25

22,6

90,5
11

22,1

88,4

26

23,9

95,1
12

26,7

106,9

27

20,1

83,4
13

26,8

76,4

28

11,6

46,7
14

27,8

111,3

29

31,6

100,2
15

19,2

76,8

30

20,4

80,5

Задание 1

По исходным данным:

Постройте статистический ряд распределения районов по признаку – численность населения, образовав пять групп с равными интервалами.

Рассчитайте характеристики интервального ряда распределения: среднюю арифметическую, среднее квадратическое отклонение, коэффициент вариации, моду и медиану.

Сделайте выводы по результатам выполнения задания.

Решение

Для этого необходимо:

а) Построить ранжированный ряд по численности населения и составить новые ряды:

Таблица 1 Ранжированный ряд по группировочному признаку

Аналитические показатели ряда динамики в изучении развития рынка

б) Определить шаг группировки:

h=(xmax-xmin)/n,

где n=5

h=(32.2-11.2)/5=4.2;

в) Определить границы групп:

1 группа – (11,2+4,2)=15,4;

2 группа – (15,4+4,2)=19,6;

3 группа – (19,6+4,2)=23,8;

4 группа – (23,8+4,2)=28,0;

5 группа – (28,0+4,2)=32,2;

г) Оформить результаты группировки в виде таблицы:

Таблица 2 Простая группировка

Аналитические показатели ряда динамики в изучении развития рынка

д) Сделать вывод:

По результатам этой группировки очень сложно сделать правильный и точный вывод, т.к. при росте численности населения объем платных услуг сначала начинает увеличиваться, а затем снова идет на убыль.

2.хар=∑хf/∑f;

х=(13,3*152,2+17,5*290,8+21,7*1070,4+25,9*778,3+30,1*347,3):2639=23,1;

б=√∑(х-х)2f/∑f;

б=√((13,3-23,1)2*152,2+(17,5-23,1)2*290,8+(21,7-23,1)2*1070,4+(25,9-23,1)2*778,3+(30,1-23,1)2*347,3):2639=4,3;

υ=б/х*100;

υ=4,3/23,1*100=18,6%;

Мо=х0+ι*((fm-fm-1)/(fm-fm-1)+(fm+fm+1)),

гдех0 – нижняя граница модального интервала;

ι – величина модального интервала;

fm – частота модального интервала;

fm-1 – частота интервала перед модальным;

fm+1 – интервала после модального.

Мо=19,6+4,2*((1070,4-290,8)/(1070,4-290,8)+ (1070,4+ 778,3))= 19,6+ 4,2* 0,3=20,9;

Ме=х0+ι*((Ѕ∑f-Sm-1)/f),

гдех0 – нижняя граница медианного интервала;

ι – величина медианного интервала;

∑f – сумма накопленных частот;

Sm-1 – сумма накопленных частот до медианного интервала;

f – частота медианного интервала.

Мe=19,6+4,2*((1319,5-443)/1070,4)=19,6+4,2*0,82=23,04.

Задание 2

По исходным данным:

Установите наличие и характер связи между признаками – численность населения и объем платных услуг методом аналитической группировки, образовав пять групп с равными интервалами по факторному признаку.

Измерьте тесноту корреляционной связи между названными признаками с использованием коэффициента детерминации и эмпирического корреляционного отношения.

Сделайте выводы по результатам выполнения задания.

Решение

1.Для решения этой задачи я использую метод корреляционно-регрессионного моделирования.

у=а0+а1х;

∑у=nа0+а1∑х,

∑ху=а0∑х+а1∑х2.

Для решения этой системы уравнения мне необходимо рассчитать ∑х, ∑ху, ∑х2.

Таблица 3 Дополнительные вычисления

Аналитические показатели ряда динамики в изучении развития рынка

2369=30а0+671,6а1, :30

61588,6=671,6а0+15796,5а; :671,6

88=а0+22,4а1,

91,7=а0+23,5а1;

1,1а1=3,7;

а1=3,4.

а0=(2639-671,6*3,4):30=355,56:30=11,85.

у=11,85+3,4х.

Если численность населения увеличится на одну тысячу человек, то объем платных услуг вырастет на 3,4 млн. руб.

r=(yx-y*x)/бx*бy;

х=∑х/n=671,6/30=22,4;

у=∑у/n=2639/30=88;

ух=∑ху/n=61588,6/30=2053;

бx=√х2-(х)2;

х2=∑х2/n=15796.5/30=526.55;

бx=√526.55-501.76=√24.79=4.98;

бy=√y2-(y)2;

y2=∑y2/n=241776/30=8059.2;

бy=√8059,2-7744=17,75;

r=(2053-22.4*88)/(4.98*17.75)=0.93.

Вывод: Связь между численностью населения и объемом платных услуг весьма тесная.

d=r2*100%;

d=0.932*100=86.49%.

Вывод: На 86,49% объем платных услуг зависит от численности населения.

Задание 3

По результатам выполнения задания 1 с вероятностью 0,954 определите:

Ошибку выборки средней численности населения района и границы, в которых она будет находиться в генеральной совокупности.

Ошибку выборки доли района с численность населения 23,8 и более тыс. чел. И границы, в которых будет находиться генеральная доля.

Решение

n=30,р=0,954,t=2,m=11,х=22,4б=4,3.

µх=δ/√n;

µх=4,3/√30=0,8(тыс. чел.);

х-Δх≤х≤х+Δх;

Δх=µх*t=0.8*2=1.6;

22,4-1,6≤х≤22,4+1,6;

20,8≤х≤24,0.

Ответ: µх=0,8 тыс. чел,

с вероятностью 0,954 можно утверждать, что средняя численность населения района меняется в пределах от 20,8 до 24,0 тысяч человек.

2.µw=√w(1-w)/n;

w=m/n;w=11:30=0.37 или 37%;

µw=√0,37*(1-0,37):30=0,09 или 9%;

w-Δw≤Р≤w+Δw;

Δw=t*µw=2*0.09=0.18 или 18%;

37-18≤Р≤37+18;

19≤Р≤55.

Ответ: µw=9%,

с вероятностью 0,954 можно утверждать, что доля районов с численностью населения 23,8 и более тысяч человек будет находиться в интервале от 19 до 55%.

Задание 4

При маркетинговом исследовании оборота оптовой торговли области получены следующие данные (в процентах к предыдущему году):

Годы

2-й

3-й

4-й

5-й

6-й

7-й
Темпы изменения, %

109,7

99,9

113,3

116,3

100,2

110

Известно, что в 7-ом году общий оборот оптовой торговли по области составил 53416 млн. руб.

Определите:

Объемы оборота оптовой торговли с 1-ого по 6-ой годы (в млн.руб.).

Абсолютные изменения оборотов ежегодные (цепные) и к 1-ому году (базисные).

Темпы роста и прироста объемов оборота оптовой торговли (базисные и цепные).

Результаты расчетов п.п. 1,2 и 3 представьте в таблице.

Средние показатели динамики.

Возможный размер оборота оптовой торговли области в 8-ом году, используя показатель среднего абсолютного прироста.

Сделайте выводы.

Решение

1.V7=53416 млн. руб.;

V6=53416*100:110=48560 млн. руб.;

V5=48560*100:100,2=48463,1 млн. руб.;

V4=48463.1*100:116,3=41670,8 млн. руб.;

V3=41670,8*100:113,3=36779,2 млн. руб.;

V2=36779.2*100:99,9=36816 млн. руб.;

V1=36816*100:109,7=33560,6 млн. руб..

2.Абсолютное изменение оборотов я буду вычислять по формулам 2.1,а и 2.1,б (стр. 7, курсовой работы).

Базисное абсолютное изменение

Δу2/1=36816-33560,6=3255,4;

Δу3/1=36779,2-33560,6=3218,6;

Δу4/1=41670,2-33560,6;

Δу5/1=48463,1-33560,6=14902,5;

Δу6/1=48560-33560,6=14999,4;

Δу7/1=53416-33560,6=19855,4.

Цепное абсолютное изменение

Δу2/1=36816-33560,6=3255,4;

Δу3/2=36779,2-36816=-36,8;

Δу4/3=41670,8-36779,2=4891,6;

Δу5/4=48463,1-41670,8=6792,3;

Δу6/5=48560-48463,1=96,9;

Δу7/6=53416-48560=4856.3.Темп роста я буду вычислять по формулам 2.4,а и 2.4,б (стр. 8, курсовой работы), а темп прироста по формуле 2.7 (стр. 9, курсовой работы).

Базисный темп роста

Тр2/1=36816:33560,6*100=109,7%;

Тр3/1=36779,2:33560,6*100=109,6%;

Тр4/1=41670,8:33560,6*100=124,2%;

Тр5/1=48463,1:33560,6*100=144,4%;

Тр6/1=48560:33560,6*100=144,7%;

Тр7/1=53416:33560,6*100=159,2%.

Базисный темп прироста

Тпр2/1=109,7-100=9,7%;

Тпр3/1=109,6-100=9,6%;

Тпр4/1=124,2-100=24,2%;

Тпр5/1=144,4-100=44,4%;

Тпр6/1=144,7-100=44,7%;

Тпр7/1=159,2-100=59,2%.

Цепной темп роста представлен в таблице в условии задачи.

Цепной темп прироста

Тпр2/1=109,7-100=9,7%;

Тпр3/2=99,9-100=-0,1%;

Тпр4/3=113,3-100=13,3%;

Тпр5/4=116,3-100=16,3%;

Тпр6/5=100,2-100=0,2%;

Тпр7/6=110,0-100=10,0%.

Таблица 4 Общие результаты расчетов

Годы

Оборот оптовой торговли, млн. руб.

Абсолютный прирост, млн. руб.

Темпы роста, %

Темпы прироста, %
Цепной

Базисный

Цепной

Базисный

Цепной

Базисный
1-й

33560,6

—

—

—

—

—

—
2-й

36816

3255,4

3255,4

109,7

109,7

9,7

9,7
3-й

36779,2

-36,8

3218,6

99,9

109,6

-0,1

9,6
4-й

41670,2

4891,6

8109,6

113,3

124,2

13,3

24,2
5-й

48463,1

6792,3

14902,5

116,3

144,4

16,3

44,4
6-й

48560

96,9

14999,4

100,2

144,7

0,2

44,7
7-й

53416

4856

19855,4

110,0

159,2

10,0

59,2

4.а) Для интервального ряда динамики показатель среднего уровня исчисляется по формуле средней арифметической простой:

ў=∑у/n=(33560,6+36816+36779,2+41670,8+48463,1+48560+53416):7=42752,2 млн. руб.;

б) Среднее абсолютное изменение:

Δў=(уn-у0):n=(53416-33560.6):7=2836.5 млн. руб.;

в) Средний темп роста:

Тр=(n√уn-у0)*100=(7√53416-33560,6)*100=106,9%;

г) Средний темп прироста:

Тпр=Тр-100=106,9-100=6,9%.

5.Для того, чтобы рассчитать возможный размер оборота оптовой торговли области в 8-м году, используя показатель среднего абсолютного прироста необходимо:

V8=V7+ Δў;

V8=53416+2836.5=56242.5 млн. руб.

Вывод: на основании полученных расчетов можно предполагать, что средний прирост от года к году составляет 2836,5 млн. руб., объем оборота оптовой торговли в области растет в среднем на 6,9% в год и его размер в 8-м году будет составлять 56242,5 млн. руб.

3. АНАЛИТИЧЕСКАЯ ЧАСТЬ

1.Построение и анализ рядов динамики позволяют выявить и измерить закономерности развития общественных явлений во времени. Эти закономерности не проявляются четко на каждом конкретном уровне, а лишь в тенденции, достаточно длительной динамике. На основную закономерность динамики накладываются другие, прежде всего случайные, иногда сезонные влияния.

Показатели рядов динамики применяются для оценки перспектив дальнейшего развития предприятий, отраслей, с их помощью можно рассчитать предположительный объем выпускаемой продукции на основании предыдущих промежутков времени, вычислить темпы роста и прироста и т.д.

В некоторых случаях общая тенденция развития отражается явно и отчетливо (табл. 1), но в основном встречаются такие ряды динамики, в которых уровни ряда то возрастают, то убывают и общую тенденцию развития определить невозможно (табл. 2).

Таблица 1 Производство легковых автомобилей по Калининградской области

Годы

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006
Производство (тыс. шт.)

2,8

4,9

5,7

8,4

14,5

16,3

40,1

Таблица 2 Производство хлеба и хлебобулочных изделий по Калужской области

Годы

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006
Производство (тыс. шт.)

78,7

75,8

78,3

80,7

83,2

77,3

76,3

Для исследования я возьму данные за последние 7 лет по производству хлеба и хлебобулочных изделий по Калужской области, рассчитаю основные показатели рядов динамики и выявлю основную тенденцию развития.

2.Для расчета основных показателей ряда динамики используются формулы, взятые из теоретической части курсовой работы.

Средние показатели ряда динамики могут быть использованы для прогнозирования производства хлеба на несколько лет вперед. Для этого необходимо к объему выпуска предыдущего года прибавить средний абсолютный прирост.

Общую тенденцию развития более точно можно определить, применив метод аналитического выравнивания. Для выравнивания данного ряда я буду использовать уравнение прямой – ŷt=a0+а1t.

3.Расчеты показателей ряда динамики производства хлеба и хлебобулочных изделий по Калужской области выполнены с применением пакета прикладных программ обработки электронных таблиц MS Excel в среде Windows. Расположение на рабочем листе Excel исходных данных (табл. 2) и расчетных формул (в формате Excel) представлены в таблице 3.

Результаты расчетов приведены в таблице 4.

Таблица 3

Аналитические показатели ряда динамики в изучении развития рынка

Таблица 4

Аналитические показатели ряда динамики в изучении развития рынка

Для выравнивания данного ряда динамики по прямой параметры а0 и а1 находятся решением системы нормальных уравнений (3.3), принимающей такой вид при ∑t=0. Расположение на рабочем листе Excel исходных данных (табл. 2) и расчетных формул (в формате Excel) представлены в таблице 5.

Результаты расчетов приведены в таблице 6.

Таблица 5

Аналитические показатели ряда динамики в изучении развития рынка

Таблица 6

Аналитические показатели ряда динамики в изучении развития рынка

Теперь по результатам уравнения прямой и данным производства хлеба и хлебобулочных изделий по Калужской области можно представить в виде графика (рис. 1).

Аналитические показатели ряда динамики в изучении развития рынка

Рис. 1. Уровни производства хлеба и хлебобулочных изделий по Калужской области

Данные таблицы 6 и рисунка 1 показывают, что производство хлеба и хлебобулочных изделий по Калужской области в период с 2000 по 2006 годы растет.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

Анализ ряда динамики осуществляется с помощью показателей, получаемых в результате сравнения уровней.

Показатели рядов динамики применяются для оценки перспектив дальнейшего развития предприятий, отраслей, с их помощью можно рассчитать предположительный объем выпускаемой продукции на основании предыдущих промежутков времени, вычислить темпы роста и прироста и т.д.

Метод выявления основной тенденции в рядах динамики имеет очень важное значение в статистике, особенно при выявлении закономерности развития предприятия.

СПИСОК ИСПОЛЬЗУЕМОЙ ЛИТЕРАТУРЫ

Гусаров В.М. Теория статистики: Учебное пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001.

Громыко Г.Л. Теория статистики: Учебник для вузов. – М.: ИНФРА-М, 2000.

Багат А.В., Симчер В.М. Статистика: Учебное пособие. – М.: Финансы и статистика, 2005.

Рябцев В.М., Чудилин Г.И. Региональная статистика, Учебник. – М.: «МИД», 2001.

Российский статистический ежегодник. М.: Финстатинформ, 2007.

Реферат: Экотуризм

Министерство образования и науки Украины

ОНУ имени И.И. Мечникова

Институт математики, экономики и механики

Кафедра менеджмента и математического модулирования рыночных ресурсов

КУРСОВАЯ РАБОТА

НА ТЕМУ:

”Основные особенности экологического туризма”

Выполнила: студентка 1-го курса

1-й группы ФБМ, дневной формы обучения, специальности

“менеджмент организаций”

Хилевая Елена Сергеевна

Научный руководитель: Робул Юрий Владимирович

Одесса 2001

Оглавление

1.

Введение

Всемирный совет по туризму и путешествиям указал на следующие характеристики современного туризма:
Одна из крупнейших индустрий мира, имеющая примерно $ 3,5 трлн. оборотного капитала.
Ведущий производитель промышленной продукции, чей вклад в ВНП составляет
6,1 %.
Ведущий налогосдатчик.
Работодатель для 127 млн. людей, т. е. каждого 15 -го из всех работающих в мире.
Самая быстроразвивающаяся отрасль мировой экономики.[1]

Такая характеристика современного туризма заставляет насторожиться тех людей, которые видят, что наряду с позитивными моментами, которые туризм приносит развитию мировой экономики, он, развиваясь так интенсивно, приносит большой вред окружающей среде. Однако, несмотря на это, считается, что проблемы защиты окружающей среды должны решаться после экономических.
Такое отношение может привести к тому, что туризм как отрасль экономики исчезнет. И это действительно может произойти, т.к. больше всего туристов привлекает отдых на первозданной природе, где они смогут удовлетворить свои психофизиологические потребности.

В последние десять лет начал активно развиваться такой сектор туристической индустрии как экологический туризм. Его развитие базируется на стремлении сочетать туризм и экологические мероприятия. Темпы развития экологического туризма в два-три раза преувеличивают соответствующие темпы всей индустрии туризма. Это вселяет надежду в то, что туризм в будущем сможет приносить не вред, а только пользу окружающей среде. Однако чтобы такое произошло, нужно приложить ещё много сил, т.к. люди, которые управляют этой отраслью экономики, не могут не ставить экономические интересы выше, чем экологические. Жажда получения как можно большей прибыли от данной индустрии настолько велика, что людям очень тяжело остановиться и задуматься о последствиях своих действий. А это делать нужно уже сегодня.

1. Понятие туризма и его виды

Туризм-это временный выезд человека с места постоянного жительства с целью удовлетворения своих потребностей путем получения специфических туристических услуг.

Классифицировать виды современного туризма можно по-разному. Мы рассмотрим классификацию видов туризма в зависимости от потребности, обуславливающей туристское путешествие.[2]

1. Лечебный туризм.

Основная потребность этого вида туризма — лечение заболеваний. Этот вид туризма имеет несколько разновидностей, которые характеризуются природными средствами воздействия на человеческий организм.

2. Рекреационный туризм.

Главная потребность людей, предпочитающих этот вид туризма — это восстановление как физических, так и душевных сил.

3. Спортивный туризм.

Активный спортивный туризм, связанный с основной потребностью людей в занятиях спортом, и пассивный спортивный туризм, т.е. интерес людей к какому — либо виду спорта.

4. Туризм с деловыми целями.

5. Конгрессный туризм.

Туристические поездки с целью участия в различных мероприятиях.

6. Культовый туризм.

Этот вид туризма основан на религиозных потребностях людей различных конфессий.

7. Ностальгический туризм.

Этот вид туризма основан на потребности людей в посещении мест в области исторического проживания.

8. Познавательный туризм.

Этот вид туризма основан на потребности в расширении знаний по различным направлениям.

9. Транзитный туризм.

Этот вид туризма основан на потребности пересечения территории одной страны с целью посещения другой.

10. Самодеятельный туризм.

Он объединяет людей активного вида отдыха. Отличительной особенностью данного вида туризма является потребность участвующих в нём в самоорганизации.

11. Экологический туризм.

Это новый вид туризма, который протиставляется традиционному.

Традиционные развлечения и бытовой комфорт уступает другим приоритетам туристов. Туристы стремятся к общению с природой, познанию её объектов, явлений, активному отдыху на природе.

2. Экологический туризм и его виды

Итак, рассмотрим подробнее экологический туризм. В литературе встречаются несколько терминов, которые связаны со сферой экотуризма.

1. Биотуризм (wildlife tourism) — туризм, объектами которого есть какие — либо проявления живой природы.

2. Природный туризм(nature tourism) — туризм, объектом которого есть какая — либо природа, живая или неживая (пещеры, горы). Тематическим направлением этого туризма является биотуризм.

3. Экотуризм(ecotourism) — туризм, объектами которого могут быть как природные, так и культурные выдающиеся места, природные и природно- антропогенные ландшафты, где традиционная культура составляет одно целое с окружающей средой.

Экотуризм входит в понятие приключенческого туризма. Но, несмотря на то, что эти виды туризма во многом похожи, понятие приключенческого туризма не поглощает понятие экотуризма.

Экотуристы больше всего любят путешествовать из развитых стран в развивающиеся, т.к. большинство таких стран находится в тропиках, природа которых экзотическая и привлекательная для жителей умеренных широт. Это такие страны как: Кения, Эквадор, Коста-Рика, Непал, Австралия, Новая
Зеландия и т.п. Туристы просто рвутся туда, где природа не была изменена человеческой деятельностью.

Экологический туризм можно отнести к познавательному, т.к. во время путешествия туристы надеются с одной стороны, получить некоторые знания, а с другой — отдохнуть на природе.

1.Научный экологический туризм.

Этот вид туризма является источником информации про отдаленные и малоизученные районы. В научных полевых исследованиях используется помощь туристов — добровольцев, т.к. данные исследования не требуют высокой квалификации.

Экотуристы, отдыхая, помогают науке собиранием редких видов бабочек, кузнечиков или учетом количества копытных. Всё это они делают с удовольствием, совмещая приятное с полезным.

2. Познавательный экологический туризм.

Объектами познавательного экотуризма является некоторые наиболее интересные биологические виды, так называемые star species. Это могу быть слоны или хищники и копытные Восточной Африки и Азии.

Однако встречаются и такие объекта познавательного экотуризма как: пешеходные походы, наблюдения за птицами, кино — и фото съемка, экосафари, проживание в палаточных городках, альпинизм, рыбная ловля, водный туризм(байдарки, каноэ, плоты), ботанические экскурсии, наблюдение за экзотическими бабочками.

3. Рекреационный экологический туризм.

Объектами этого подвида туризма являются объекты неживой природы, геоморфологические, гидрологические объекты, а также горы, пещеры, озёра и речки.

Рекреационный экотуризм включает в себя спортивный туризм, альпинизм, лыжные, водные, пешеходные и другие виды активного и пассивного отдыха.

Также объектами экотуризма могут быть экзотические, растительные сообщества или же биоцинозы (тропические леса, цветущая тундра летом или пустыня весной). Но больше всего экотуристов привлекают уникальные ландшафты.

3. Влияние экологии на развитие туризма

Современный туризм наносит вред окружающей среде. Происходит изменение естественных условий, в особенности ухудшение жизненных условий людей, животного и растительного мира.

52% туристов считают, что загруженность ландшафта и природы в результате воздействия туризма представляет большую опасность для населения.[4]

Местные жители на первое место среди факторов, возникающих из-за вредного воздействия туризма, ставят загрязнение воздух транспортом и использование земли.

Это говорит о том, что, несмотря на то, что природная среда является важнейшим сырьевым ресурсом туристического региона, туристы также, как и люди, которые управляют туристической индустрией, кратковременное удовлетворение своих индивидуальных потребностей ставят выше, чем заботу о длительном использовании природы.

Следовательно, нужно срочно менять такое отношение к окружающей среде, поскольку, нанося вред ей, мы наносим вред самим себе. Каждый человек должен сознавать необходимость сохранения природных богатств. Отправляясь в путешествие, турист должен с любовью относиться к природе другой страны, принося ей только пользу своим пребыванием в ней.

На государственном уровне должен получить развитие такой тип туризма, главным ориентиром которого стали бы проблемы окружающего мира. И такой тип туризма уже развивается и охватывает 10 % туристического рынка. Называем мы его экологический туризм, т.к. этот тип туризма базируется на стремлении привести к минимуму изменения окружающей Среды. Но только в некоторых странах государство поддерживает и контролирует развитие этого типа туризма. Политика государства также должна содействовать сохранению окружающей Среды.

Сейчас для управления туристическими потоками с целью сохранения экологического равновесия используется инструментарий визитного менеджмента.

Визитный менеджмент контролирует:

1. Время поездок (максимальную длительность пребывания, время посещений)

2. Виды посещений (разрешенные виды спорта и т.д.)

3. Интенсивность использования региона (максимально допустимое число посетителей).

Ограничительные меры проводятся с помощью:

1.Информирования населения.

2.Повышения стоимости путешествий.

3.Государственными указами.

Такие меры предпринимаются только в развитых странах, но и там осуществление этих мер весьма затруднительно, т.к.: а) отсутствует желание местных жителей быть ограниченными в активности в свободное время; б) отсутствует человек, способный взять на себя ответственность за сохранение природы в данном регионе; в) ограничительные меры не совпадают с кратковременными интересами туристических предприятий.

Такие затруднения связаны с нежеланием людей думать о будущем. И никто их не заставит это сделать. Они должны захотеть позаботиться об уникальных природных богатствах сами. Им можно только помочь в этом, проводя различные экологические мероприятия, показывая различные передачи о растительном и животном мире, выпуская большее кол-во книг об экологии, культуре. Ребенка же родители с детства должны учить бережному отношению к природе.

Вклад экотуризма в формирование экологической культуры неоценимый.
Поскольку туристы, находясь на природе, познают её лучше и осознают необходимость бережного отношения к ней.

4. Туризм и Украина

Украина располагает большим разнообразием природно-климатических условий и ландшафтов, обладает большим культурно — историческим наследием.
Владея всем этим, наша страна имеет шанс присоединиться к мировому туристическому процессу.

В Украине функционирует более 2-х тыс. предприятий по предоставлению туристических услуг, гостиничный фонд составляет 1100 предприятий, которые могут одновременно обслужить 125 тыс. человек; насчитывается около 50 тыс. памятников истории и культуры.[8]

Также в стране принят закон ”О туризме”, согласно которому
“Государство провозглашает туризм одним из наиболее приоритетных направлений развития национальной культуры и экономики и создаёт благоприятные условия для туристической деятельности”; создан
Государственный комитет Украины по туризму при Кабинете Министров с целью реализации государственной политики в отрасли туризма, координации деятельности государственных учреждений частного и иностранного капитала, соответствующего представительства страны в международных организациях.

Однако, несмотря на то, что были сделаны достаточно серьёзные шаги на пути к развитию туризма в Украине, количество въездных и выездных туристов с каждым годом уменьшается.

Департамент туризма Госкомитета молодёжной политики спорта и туризма обнародовал следующую статистику: Украина приняла в 1999г около 10 млн. зарубежных гостей ( из них 4,5 млн. туристов), что на 2 млн. меньше, чем в
1998 г., а за границу выехало 12,3 млн. наших соотечественников ( из них
7,4 млн. туристов)[16]

Такая ситуация сложилась в результате:

1. Высокого налогового давления на малый и средний бизнес, к которому относится большинство туристических предприятий.

В решении данной проблемы нам остаётся только надеяться на недавно принятый в первом чтении налоговый кодекс Украины и на то, что в последней его редакции будут учтены предложения Госкоммолодёжспорттуризма и гражданских туристических объединений об определении четкой системы налогов, их уменьшении с целью создания условий для “прозрачной” работы туристического рынка.

2. Недостаточно эффективной инвестиционной политики.

Но эта ситуация может улучшиться, т.к. главной новостью, которую привезли украинские посланцы 4-й сессии ВТО, проходившей 28-30 октября 2000 г. в Мадриде, является: ВТО будет не на словах, а на деле способствовать развитию туризма в Украине. Это даёт шанс Украине получить финансовую помощь от соответствующих органов ООН.

3. Недостаточной поддержке рекламы туристических возможностей Украины на государственном уровне. Мало владеть рекреационным потенциалом — нужно его грамотно и своевременно предложить потребителям.

Например, правительство России в июле 2000 г. был создан государственный департамент по туризму при министерстве экономики и торговли, а уже в августе того же года руководство отрасли внесло предложение о выделении государством $4млн. США на рекламно — выставочную деятельность. В нашей стране в 2000 г. предлагалось выделить 5 млн. гривен, но в бюджете было утверждено всего 1,3 млн. гривен.[14]

4. Низкого уровня обеспеченности туристической инфраструктурой.

В Украине этот уровень на порядок ниже нормативов бывшего СССР, на два порядка ниже, чем в странах Западной Европы и составляет два места на 1000 человек, из них только около 23% имеют уровень комфорта, приближенный к европейскому стандарту.

5. Подготовка кадров не соответствует требованиям мировых стандартов туристической индустрии.

Кроме вышеизложенного, рассмотрим основные причины уменьшения количества въездных и выездных туристов по отдельности.

Падение платежеспособности населения Украины и введение некоторыми европейскими странами различных ограничений в оформлении виз для наших граждан привело к значительному уменьшению выездных туристов.

Несовершенство системы оформления украинских виз, высокая их стоимость и отсутствие четкой системы реализации санитарно — курортных услуг зарубежным туристам привело к сокращению количества въездных туристов.

К сожалению, в Украине вопросы экологии отошли на задний план.

В любой другой более развитой стране эта проблема была бы одной из основных, но в нашей стране эта проблема не будет решена до тех пор, пока экономическое положение в стране не улучшиться.

Но всё-таки, благодаря помощи зарубежных стран, некоторые попытки решить вопросы экологии, которые повлияют и на развитие туризма в Украине, предпринимаются.

Например, новый подход к сохранению биоразнообразия в Украине.

5. Пример нового подхода к сохранению биоразнообразия в Украине

В 1996-1999 гг. при содействии Программы поддержки биоразнообра-зия
BSP (Biodiversity Support Program), благодаря финансированию региональной миссией Агентсва США по международному развитию, была разработана программа под названием “Содействие сохранению биоразнообразия в Украине”. Она состоит из 2-х частей: первая часть заключалась в том, что BSP с помощью
Консультативного Совета украинских экспертов, на основании открытого,
“прозрачного” процесса отбора проектов и обсуждения достигнутых результатов, поддержала реализацию более 20-ти проектов по сохранению биоразнообразия в различных регионах Украины; вторая часть касалась
Автономной республики Крым: в ноябре 1997 г. в Гурзуфе состоялся семинар под названием “Оценка необходимости сохранения биоразнообразия Крыма”, на котором посредством открытого демократического процесса были выработаны территориальные и тематические приоритеты сохранения биоразнообразия.

Рассмотрим более детально вторую часть программы.

5.1 Программа BSP в Крыму

Программой BSP в Крыму были намечены следующие цели:

1. Повлиять на принятие государственными органами таких решений, которые способствуют сохранению биоразнообразия.

2. Воздействовать на распределение внутренних ресурсов и привлечение международных средств к решению проблем сохранения биоразнообразия Крыма.

3. Создать хорошую базу для конкретных действий путем разработки итогового документа, который отражает позиции и подходы людей, проживающих в Крыму, а также занимающихся вопросами сохранение биоразнообразия согласно своему профессиональному или гражданскому интересу, либо в сфере компетенции.[6]

Центром внимания в работе BSP всегда являются люди, их заботы, желания и инициатива сохранить природу на земле. Свою работу BSP строит на уважении знаний и опыта местных специалистов, доверии к их творчеству, квалификации и инициативы. BSP уделяет особое внимание формированию и становлению активных групп на местах, с тем, чтобы усилить их влияние на принятие решений, которые затрагивают вопросы сохранения биоразнообразия. Эти группы могут охватывать представителей различных секторов общества — государственных органов, неправительственных организаций, научных формирований и частного бизнеса. Члены таких коалиций, невзирая порой на различия своих непосредственных интересов, разрабатывают общие платформы и подходы к сохранению биоразнообразия.

Специалисты BSP положительно оценили значение Крыма как центра биоразнообразия, а также наличие высокого научного потенциала в регионе и готовность государственных органов и общественных организаций объединить свои усилия для работы по сохранению биоразнообразия.

5.2Угрозы сохранению биоразнообразия в Крыму

Обсуждая существующие в Крыму угрозы сохранению биоразнообразия, участники Гурзуфского семинара выделили 5 вопросов, имеющих значение для
Крыма в целом и заслуживающих отдельного рассмотрения:

1. Проблема состояния горных крымских лесов.

2. Разрушение прибрежных морских экосистем.

3. Ухудшение экологического состояния территории равнинного Крыма.

4. Недостатки правового регулирования.

5. Ограниченность правовых знаний.

6. Обсуждение концепции Национального парка “Таврида”.[6]

Рассмотрим вопросы 1 и 6 более детально.

В ряде районов распространение сосновых лесов (леса Ялтинского горно- лесного заповедника в районе Ялты и Алупки) наблюдается интенсивная рекреационная нагрузка, самовольные рубки, браконьерство, устройство свалок мусора. Особую опасность представляют пожары, т.к. после них не происходит возобновление сосны, обычно она заменяется лиственными породами. На границе заповедника происходит захват земельных участков под строительство дач.
Такая ситуация показывает, что необходима разработка и утверждение комплексной программы по охране и восстановлению сосновых лесов горного
Крыма.

Более четверти века обсуждается в Крыму концепция создания в горно- лесной части полуострова Национального природного парка “Таврида”.

Сторонники создания парка полагают, что он позволит сочетать действенную охрану природы с хорошо организованным туризмом. Опираясь на опыт функционирования природных парков Европы, которые расположены в аналогичных с Крымом ландшафтно-климатических условиях, они предлагают охватить парком практически всю территорию горного Крыма, от мыса “Айя” (на юго-западе) до Карадага (на северо-востоке) площадью 300 тыс. га.
Предлагается, чтобы парк включил в себя сеть ныне существующих заповедных территорий, образовав абсолютно заповедные ядра, а также имел эколого- географическое функциональное зонирование.

Однако идея создания парка вызывает сдержанное либо отрицательное отношение со стороны специалистов лесного хозяйства и специально уполномоченных государственных органов в области охраны окружающей среды и природных ресурсов.

Основными аргументами противников создания парка являются:

1. Невозможность обеспечения нормального функционирования парка в современных социально — экономических условиях.

2. Угроза снижения уровня охраны заповедных территорий в связи с их включением в границы парка.

3. Увеличение вероятности пожаров в связи с открытым доступом на эти территории людей.

Данные аргументы являются довольно вескими. Специалисты заранее думают о последствиях, которые могут просто уничтожить одни из самых красивых территорий Крыма. Поэтому на семинаре в Гурзуфе согласие по поводу создание парка “Таврида” достигнуто не было. Но точка в решении данного вопроса поставлена не была, т.к. как только социально — экономическое положение страны немного улучшится, этот вопрос будет рассмотрен снова.
Создание парка “Таврида” привлечет много туристов в Крым и, если найдутся силы создать хорошо организованный туризм, то этот парк будет давать большую прибыль Крымскому полуострову, большая часть которой будет направлена на усиления охраны природных территорий.

5.3 Угрозы сохранению приоритетных территорий и предлагаемые действия

Также на семинаре в Гурзуфе обсуждались угрозы биоразнообразия приоритетных территорий, связанные с рекреацией, сельскохозяйственной деятельностью и процессами урбанизации, рубками леса, замусориванием, разрушением местообитаний многих видов растений и животных, интенсивным сбором растений, браконьерством, сенокошением, самозахватом земельных участков под дачи, деятельностью военных частей.

Одним из решений данных проблем было создание заповедных территорий.
Было принято решение на уровне ВРУ и Верховной Рады АРК о создании
Казантипского заповедника (северная часть Керченского полуострова).
Учитывая почти полное отсутствие в пределах Крыма естественных степных биоценозов, Караларская степь будет включена в этот заповедник или будет создан национальный природный парк. Также принято решение о создании заповедника на холме, который расположен на берегу Чёрного моря в южной части Керченского полуострова и называется Опук. На семинаре поступили предложения:

1) о создании национального парка “Байдарский” с учетом интересов местных жителей в долине Чёрной речки и Байдарской долине;

2) о создании заповедника в Канаке (приморской балке юго-востоке
Крыма);

3) о включении наиболее важных участков Ворон-Шелен (центральная часть юго-восточного Крыма, включающая бассейны рек Ворон и Шелен) в национальный парк.

Необходимо добиться исполнения режима существующего заповедника на
Лебяжьих островах, улучшить финансирование штата заповедника.

Непосредственной угрозы от туризма приоритетным территориям Крыма:

1. Новый свет(территория включает ботанический заказник государственного значения, а также прилегающие участки скалистых склонов и пос. Новый Свет). На этой территории отсутствует порядок, регулирующий использование территорий многими субъектами, такими, как пансионаты, туристические агентства, историко-культурные комплексы и т.д.

2. Эчкидаг-Карадаг (горные массивы Эчкидаг). Здесь происходит разрушение естественных экотопов в результате неконтролируемого туризма.
Территория нуждается в разработке и контроле природоохранного режима для
Карадага с учетом прокладки экологических троп, разработки системы мониторинга, создании национального парка в районе Эчкидага.

3. Канака (приморская балка юго-восточного Крыма). Уничтожается главное сокровище объекта-можжевельник высокий для изготовления сувениров.
Необходимо запретить торговлю сувенирами из можжевельника.

5.4 Полезность и важность проведения программы BSP

Несмотря на то, что очень многое не сделано сейчас, а планируется осуществится только в будущем, результаты семинара в Гурзуфе, даже в том виде, в каком они существуют сейчас, имеют большую ценность:

1. Создание первого в стране документа, который закладывает основы для политики в области сохранения биоразнообразия.

2. Возникновение многочисленных рабочих контактов между представителями разных секторов и регионов.

3. Работа над новыми проектами исследований.

4. Опубликование статей в научных журналах и средствах массовой информации.

5. Инициирование отдельных действий по сохранению биоразнообразия в
Крыму.

6. Приобретение опыта участниками, которые они готовы применить в иных регионах Украины.

7. Появление большего доверия друг другу и уважения к обоюдным знаниям.

8. Осознание важности той роли, которую играет в деле охраны природы каждый.

9. Возникновение 14-ти новых природоохранных общественных организаций под названием “Ассоциация поддержки биологического и ландшафтного разнообразия Крыма — Гурзуф 97”

Важность проведения программы BSP состоит в том, что, определяя приоритеты, специалисты тем самым понимают намного лучше как эффективнее использовать финансовые ресурсы, которые были бы направлены на решение насущной проблемы для многих регионов — потери биоразнообразия. Также есть надежда, что благодаря этой программе будут привлечены к сохранению биоразнообразия в Крыму внешние международные ресурсы, и внутренние ресурсы будут распределены более эффективно.

6. Влияние экологии на развитие туризма в Одессе

Одесса — крупный центр рекреации — курортного лечения и оздоровления, туризма, массового неорганизованного, которые по гланым направлениям могут выходить на международный уровень.

Однако в последнее время сложное экономическое положение государства, переход на рыночные отношения, обострение экологической ситуации, разрыв межрегиональных связей, ухудшение состояния здоровья населения обусловили ухудшение условий функционирования и развития всей системы рекреационного хозяйства и курортного природопользования Одесской области и большинства районов Украины.[9]

По многим показателям техногенной нагрузки на городскую среду и уровням загрязнения воды и воздуха Одесса стоит в одном ряду с крупнейшими промышленными агломерациями Донбасса и Приднепровья.

Негативное воздействие на состояние моря оказывает избыточное поступление органических, минеральных и загрязняющих веществ с речным стоком и перенос их вдоль берегов потоком в район г. Одессы; сбросы коммунальных, промышленных и дождевых сточных вод от населённых пунктов, расположенных в прибрежной зоне; техногенное воздействие морехозяйственных комплексов; берегозащитные сооружения, ослабляющие интенсивность водообмена в прибрежной полосе.

Из морской воды постоянно выделяется энтеровирусы гепатита А и ротавирусы. Из отработанных в 1999 г для бактериологических исследований
924 проб морской воды — 68,4% оказались нестандартными. Основной показатель бактериальной загрязненности морской воды — индекс ЛКП
(лактозоположительные кишечные палочки) составляют 24 млн. при норме 5 тыс.[12]

Негативный уровень санитарного благоустройства курортной зоны Одессы:

1. Не выполняются элементарные санитарные требования по приведению пляжной зоны в должное состояние: а) не организована 3-х кратная уборка территории; б) недостаточная очистка и просеивание песка; в) отмечается дефицит питьевой воды; г) недостаточное количество пляжного оборудования;

2. На территории пляжа находятся бесхозные домашние животные.

3. Отсутствуют общеобязательные правила пользования пляжами.

4. Размещение объектов торговли, питания и культурно — развлекательной сферы проводится не согласованно.

5. Недостаточная работа проводится правоохранительными органами по искоренению незаконной торговли пищевыми продуктами собственного производства частными лицами.

Проблемы санитарной охраны района морского водопользования населения является очень актуальной. Концепции решений указанных проблем в городских структурах находятся в стадии становления. Но государственным и общественным организациям мешает проблема координации их совместной деятельности.

В последние годы в летний сезон многие пляжи Одессы закрываются. Это обстоятельство лишает одесситов и гостей города возможности полноценно отдыхать, что в свою очередь ведет к значительным экономическим потерям из- за того, что сократился поток приезжих из России и некоторых зарубежных стран. Большую часть туристов, а именно 96%, зарубежных гостей Украины принимают Киев, Одесса, Львов и Запорожье. А по данным 1999 г. Украина приняла 4,5 млн. туристов, что на 2,5 млн. меньше, чем в 1998 г.

В начале летнего сезона 2001 г. на центральные пляжи Одессы завозится чистый песок, проводится благоустройство курортной зоны, очищаются прилегающие к пляжной зоне парки. Это может привести к увеличению потоков зарубежных туристов в наш город.

Многообразие социально — экологических проблем и сложность их решения вызваны:

1. Несовершенством действующего законодательства.

2. Противоречиями в нормативно — правовых актах.

3. Сложившейся искаженной инфраструктурой народнохозяйственного комплекса в уникальных по своим рекреационным возможностям приморских территориях.

4. Экономической ситуацией в стране.

7. Как сохранить природно-ресурсный потенциал в Одессе

Основными направлениями совершенствования рекреационного природопользования в приморском регионе в условиях рыночных отношений должны быть следующие:

1.Формирование и развитие рекреационных совместных предприятий и курортных свободных экономических зон.

2. Создание новых эффектных форм рекреационного хозяйства:
Диснейлендов, рекреационных учреждений религиозного, научного и др. видов туризма.

3. Обеспечение приоритета рекреационного хозяйства и курортного природопользования в развитии народнохозяйственного комплекса и системы природопользования ценного рекреационного и приморского региона.

4. Придание региону правового статуса курортно — рекреационного региона

5. Активизация международного сотрудничества в исследовании, использовании и охране рекреационных ресурсов. Здесь может быть использован значительный опыт работ Института проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины и комиссии Южного Научного Центра НАН Украины по экономико-экологическим проблемам рекреационного хозяйства и курортного природопользования.

Кроме этого, нужно найти средства для осуществления проектов в области охраны окружающей среды и природопользования, которые были одобрены конкурсной комиссией, в состав которой входили представители ведущих НИИ, общественных объединений и горисполкомов в мае 1999 г.

Приведем примеры некоторых этих проектов:

1.Проект “Улучшение санитарных и экологических показателей акватории пляжей”, представленный научно — внедренческим производственно — коммерческим предприятием на правах ООО “Логон” ЛТД.

2. Проект “Биоконверсионная технология очиски и контроль качества сточных и морских вод” ,представленный ПНИЛ-1 Одесского Национального
Университета им. И.И.Мечникова.[13]

Заключение

На данный момент экологический туризм занимает 10% туристического рынка и по прогнозам мировых экспертов в XXI веке внимание к данному виду туризма усилится. [13]

Увеличивающийся спрос в этом секторе туризма приводит к созданию новых природоохраняемых территорий.

Недавно в Украине было принято решение о создании Казантипского заповедника и заповедника Опук в северной и южной части Керченского полуострова.

В декабре 1998 г. исторический центр Львова был занесен в список мировой культуры и природного наследия ЮНЕСКО. Более 500 объектов этого города уже находятся под охраной этой авторитетной международной организации. Теперь город Львов надеется получить соответствующую техническую и финансовую помощь.[16]

Экотуризм приносит значительную прибыль в государственный бюджет многим странам мира. Это говорит о том, что, поддерживая развитие экологического туризма, страны смогут сочетать не только туризм и экологические мероприятия, но и при этом сущесвенно улучшить своё экономическое положение.

К сожалению, пока Украина не может поддерживать развитие экотуризма так, как это делают многие развитые страны мира, поскольку сложное социально — экономическое положение страны заставляет думать нас о более жизненно важных и актуальных вопросах в данный период.

Список используемой литературы:

1. Уокер Д.Р. Введегние в гостеприимство. — Москва. — 1999

2. Карпова Г.А. Экономика современного туризма. — Москва. — 1998

3. Чудновский А.Д. Гостиничный и туристический бизнес.- Москва. —
1998.

4.Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма.- Минск. -1999.

5. Герасименко В.Т. Основы туристского бизнеса. — Одесса. — 1997.

6. Новый подход к сохранению биоразнообразия в Крыму. — Крым. -1999.

7. Панов И.Д. Экологический туризм// География. — 1998. — №11

8. Любицева О.Г. География туризма в Украине // Георафия и овновы экономики в школе. — Киев. — 1997

9. Труды международной научно — практической конференции. — Одесса. —
14-15 дек. 1994.

10. Сборник научных статей. Экологические проблемы одесского региона и их решение // экологические проблемы регионов и рекреационных зон. —
Одесса. — 1999.

11. Сборник научных статей. Перспективные направления развития экономики, экологии, энергетики. — Одесса. — 1999

12. Львов // Международный туризм 1999

13. Конкурс природоохранных проектов. Итоги // Маркет — Ревю. — 1999.
— №1-2

14. Туризм — дело государства // Международный туризм. — 2000. — №5

15. Новости туризма // Международный туризм. — 2000 .- №4

16. Украина и ВТО // Международный туризм. — 2001 .- №1

Cчитается, что проблемы защиты окружающей среды должны решаться после экономических. Больше всего туристов привлекает отдых на первозданной природе, где они смогут удовлетворить свои психофизиологические потребности.

В последние десять лет начал активно развиваться такой сектор туристической индустрии как экологический туризм. Его развитие базируется на стремлении сочетать туризм и экологические мероприятия. Темпы развития экологического туризма в два-три раза преувеличивают соответствующие темпы всей индустрии туризма. Экотуризм (ecotourism) — туризм, объектами которого могут быть как природные, так и культурные выдающиеся места, природные и природно-антропогенные ландшафты, где традиционная культура составляет одно целое с окружающей средой.

Экотуристы больше всего любят путешествовать из развитых стран в развивающиеся.

Экологический туризм можно отнести к познавательному, т.к. во время путешествия туристы надеются с одной стороны, получить некоторые знания, а с другой — отдохнуть на природе.

Современный туризм наносит вред окружающей среде. Происходит изменение естественных условий, в особенности ухудшение жизненных условий людей, животного и растительного мира.

На государственном уровне должен получить развитие такой тип туризма, главным ориентиром которого стали бы проблемы окружающего мира. Сейчас для управления туристическими потоками с целью сохранения экологического равновесия используется инструментарий визитного менеджмента. Вклад экотуризма в формирование экологической культуры неоценимый.

В стране принят закон ”О туризме”, согласно которому “Государство провозглашает туризм одним из наиболее приоритетных направлений развития национальной культуры и экономики и создаёт благоприятные условия для туристической деятельности”; создан Государственный комитет Украины по туризму при Кабинете Министров с целью реализации государственной политики в отрасли туризма, координации деятельности государственных учреждений частного и иностранного капитала, соответствующего представительства страны в международных организациях.

Падение платежеспособности населения Украины и введение некоторыми европейскими странами различных ограничений в оформлении виз для наших граждан привело к значительному уменьшению выездных туристов.

Несовершенство системы оформления украинских виз, высокая их стоимость и отсутствие четкой системы реализации санитарно — курортных услуг зарубежным туристам привело к сокращению количества въездных туристов

Реферат: Бонитировка быков-производителей в молочном и молочно-мясном скотоводстве

Содержание

Введение

1. Бонитировка быков-производителей в молочном и молочно-мясном скотоводстве

1.1 Определение породности

1.2 Оценка по экстерьеру и конституции

1.3 Оценка быков-производителей по живой массе и по воспроизводительной способности

1.4 Оценка по качеству потомства

1.5 Итоговая оценка и определение класса быков-производителей по комплексу признаков

1.6 Мероприятия, проводимые на основе бонитировки

Заключение

Список использованной литературы

Введение

Оценку животных по индивидуальным особенностям для отбора проводят систематически. Но главным организационным мероприятием по отбору и, по сути, основой племенной работы в хозяйстве является ежегодно проводимая бонитировка стада.

Под бонитировкой понимают определение племенной ценности животных путем оценки их по комплексу признаков и назначение для дальнейшего использования.

Ежегодная бонитировка стада является главным организационным мероприятием племенного отбора животных. Бонитировку проводят не только в племенных, но и во всех других хозяйствах. Для этого создают комиссию во главе со специалистом, который должен хорошо знать породу, разводимую в хозяйстве, и бонитируемое стадо. Каждый специалист должен владеть практическими навыками организации и техническими приемами ее. В состав комиссии включают бригадиров, заведующих фермами, техников по искусственному осеменению, специалистов ветеринарной службы и др. Бонитировку проводят по соответствующим инструкциям, разработанным отдельно для животных каждого вида и даже для каждого направления продуктивности.

Для проведения бонитировки:

1) оценивают животных по экстерьеру и конституции;

2) взвешивают каждое животное;

3) проверяют инвентарные номера у животных, неясные или утерянные возобновляют.

При бонитировке проводят комплексную оценку животных по породности и происхождению, продуктивности и развитию, экстерьеру и конституции, качеству потомства, учитывают воспроизводительную способность производителей.

1. Бонитировка быков-производителей в молочном и молочно-мясном скотоводстве

Бонитировка крупного рогатого скота осуществляется на основе «Инструкции по бонитировке крупного рогатого скота молочных и молочно-мясных пород», утвержденной в 1974 году и принятой к использованию в 1975году. Комплекс признаков, по которым осуществляют бонитировку быков-производителей, включает в себя: а) породность и происхождение; б) показатели экстерьера и конституции; в) живую массу; г) качество потомства; д) воспроизводительную способность.

1.1 Определение породности

Комплексную оценку начинают с определения породности животных на основании официальных племенных сертификатов (карточек 1-мол, где учтено происхождение животных в четырех рядах родословной. По породности выделяют чистопородных животных и помесей. К чистопородным относят животных, полученных с использованием племенного молодняка следующих пород:

Порода

Допускается использование племенного материала пород

1. Черно-пестрая

Черно-пестрые породы импортного происхождения, включая животных с различной кровностью по голштинской породе (голштинская, голштино-фризская, голландская, датская, шведская, британо-фризская, немецкая, финская, австралийская, новозеландская фризская, литовская, эстонская, польская и другие родственные породы)

2. Симментальская, сычевская

Палево-пестрые породы импортного происхождения и красно-пестрая голштинская без использования поглотительного скрещивания, кроме генофондных хозяйств

Красная степная

Англерская, красная датская, бурая латвийская, красная литовская, красная эстонская, голштинская красно-пестрая без использования поглотительного скрещивания, кроме генофондных хозяйств

4. Холмогорская, ярославская, истобенская, тагильская

Голштинская черно-пестрая, без использования поглотительного скрещивания, кроме генофондных хозяйств

Бестужевская

Красно-пестрая голштинская, англерская, красная датская без использования поглотительного скрещивания, кроме генофондных хозяйств

Красная горбатовская

Англерская, красная датская без использования поглотительного скрещивания, кроме генофондных хозяйств

Бурая швицкая, костромская

Бурая швицкая американская и другие бурые породы импортного происхождения

Айрширская

Айрширская зарубежной селекции, шведская красно-пестрая, норвежская красно-пестра

К помесям относят животных, полученных:

в результате скрещивания животных двух пород, кроме пород, указанных выше;

при разведении помесей «в себе», за исключением случаев, указанных выше;

при скрещивании местного скота с чистопородным скотом и помесями.

Степень породности при скрещивании определяют на основе данных о происхождении (таблица 1).

Таблица 1 — Степень породности при скрещивании

Породность матери

Породность отца

чистопородный

IV поколение (кровность

15/16)

III поколение (кровность 7/8)

Степень породности животных

Чистопородная

Чистопородные

—

—

IV поколение (15/16)

Чистопородные

IV поколение (15/16)

—

III поколение (7/8)

IV поколение (15/16) или чистопородные

IV поколение (15/16)

III поколение (7/8)

II поколение (3/4)

III поколение (7/8)

III поколение (7/8)

II поколение

(3/4)

I поколение (1/2)

II поколение (3/4)

III поколение

(3/4)

II поколение

(3/4)

Местная

I поколение (1/2)

I поколение (1/2)

I поколение (1/2)

Быки-производители III поколения могут быть использованы в стадах товарных хозяйств с решения областного (краевого) управления сельского хозяйства или министерства сельского хозяйства союзной республики.

При отсутствии документов о происхождении и наличии у животных хорошо выраженного типа улучшающей породы их относятся к помесям 1-II поколений (1/2-3/4 кровности) этой породы. Материалы об отнесении таких животных к помесям утверждаются госплемстанцией, племобъединением, госплемрассадником.

10. При вводном скрещивании породность животных устанавливают следующим образом:

а) потомство, полученное от скрещивания животных двух исходных пород, относят к I поколению;

б) потомство, полученное от скрещивания помесей I поколения с чистопородными животными улучшаемой породы (обратное скрещивание), относят ко II поколению (3/4 кровности) по материнской породе;

в) потомство, полеченное от скрещивания помесей II поколения с чистопородными животными при выраженности намеченного по плану типа, относят к чистопородным (по материнской породе);

г) потомство от разведения помесей II поколения (3/4 кровности)»в себе» в зависимости от выраженности намеченного по плану типа относят к помесям III или IV поколения улучшаемой породы.

Потомство от разведения помесей III или IV поколений, в зависимости от выраженности желательного типа, относят к IV поколению или к чистопородным.

1.2 Оценка по экстерьеру и конституции

Быков оценивают ежегодно до 5-летнего возраста. Если животное по экстерьеру и конституции не было оценено в указанных возрастах, его оценивают при проведении очередной бонитировки.

Оценку животных по экстерьеру и конституции осуществляют путем осмотра их в натуре по 10-балльной шкале и дополнительной записью основных пороков и недостатков экстерьера. В настоящее время, в большинстве стран с развитым молочным скотоводством для оценки типа экстерьера скота используют линейный метод. Он позволяет получить объективную оценку отдельных животных, групп животных и стад в целом, вести корректирующий подбор для устранения выявленных недостатков экстерьера животных и таким образом влиять на тип телосложения. Этот метод также дает возможность оценивать и ранжировать быков-производителей по типу телосложения их дочерей, проводить отбор по признакам молочности.

Каждый из признаков, используемых при линейной оценке имеет самостоятельное значение и оценивается отдельно от других по шкале от 1 до 9 баллов: среднее значение признака — 5 баллов. В оценке признака учитываются биологические крайности (-, +) развития. Баллы 1 и 9 означают экстремальные отклонения признака. В качестве оцениваемых тестов используются 18 признаков экстерьера. В дополнение к указанным ниже признакам, включенным в линейную оценку типа, учитывают недостатки экстерьера, которые влияют на здоровье, производство молока и мяса.

Таблица 3 — Недостатки телосложения скота молочных и молочно-мясных пород, за которые снижается бальная оценка по экстерьеру и конституции

Общее развитие и стати

Перечень недостатков

1 Общее развитие

Общая недоразвитость. Костяк грубый или переразвито-нежный. Мускулатура рыхлая или слаборазвитая. Телосложение не пропорциональное и соответствует направлению продуктивности. Тип породы выражен слабо

Стати экстерьера

голова и шея

грудь

холка, спина

средняя часть туловища

зад

6) ноги передние и задние

Голова тяжелая или переразвитая, коровья. Шея короткая, грубая с толстыми складками кожи или вырезанная, слабо обмускуленная

Грудь узкая, неглубокая, перехват и западины за лопатками

Холка раздвоенная или острая. Спина узкая, короткая, провислая или горбатая. Поясница узкая, провислая или крышеобразная

Брюхо отвислое

Короткий, свислый, крышеобразный, шилозадость

Сближенность в запястье или разворот на стороны передних ног. Саблистость, клюшеногость или слоновая постановка задних конечностей. Копыта узкие, торцовые, плоские, копытный рог рыхлый

Эти характеристики даются для более полной оценки экстерьера, они не имеют цифрового выражения.

Полученные результаты оценки каждого признака используются для построения линейного профиля быка-производителя. На нем обозначается вертикально осевая (нулевая) линия, от которой влево или вправо обозначаются нормированные отклонения значения каждого признака у дочерей быка, выраженные в долях сигмы которые рассчитываются по формуле:

;

где М1 — средний показатель дочерей оцениваемого быка;

М2 — среднее по породе

σ — среднее квадратическое отклонение по породе.

При оценке по экстерьеру и конституции особое внимание обращают на выраженность типа породы, гармоничность телосложения, на крепость поясницы и особенно задних конечностей. Телосложение быков оценивают по 10-бальной шкале с точностью до 0,5 баллов. В таблице 2 приведены шкалы 10-балльной оценки быков по экстерьеру.

Таблица 2 — Шкала оценки быков-производителей по экстерьеру и конституции

Общее развитие и стати

Показатели учитываемые при оценки

Балл

1 Общий вид и развитие

Пропорциональность телосложения, крепость конституции, выраженность типа породы, выраженность мужского типа, мускулатура, костяк

4

2 Стати экстерьера

а) голова и шея, грудь, холка, спина, поясница, средняя часть туловища, зад

б) крепость и постановка ног — передних и задних, крепость и форма копыт

4

2

Сумма баллов

10

Линейный профиль быка-производителя представлен на рисунке 1.

Идентификационный №

Порода

Признак

Тенденция

-3-2-10+1+2+3

Тенденция

ПСТ в долях σ

Рост

низкий

высокий

-1,00Н

Глубина туловища

мелкое

глубокое

+1,05Г

Крепость телосложения

слабое

крепкое

+0,50 Ш

Молочные формы

плохо выражены

хорошо выражены

-0,50П

Длина крестца

короткий

длинный

+0,10К

Положение таза

приподнятый

свислый

-0,40С

Ширина таза

узкий

широкий

-0,8У

Обмускуленность

слабая

сильная

+0,30С

Постановка задних ног

слоновая

саблистая

+0,10С

Угол копыта

острый

тупой

-0,50О

Прикрепление передних долей вымени

слабое

крепкое

+2,00К

Длина передних долей вымени

короткие

длинные

-0,50К

Высота прикрепления задних долей вымени

низкое

высокое

+0,10В

Ширина задних долей вымени

узкие

широкое

-0,10У

Борозда вымени

мелкая

глубокая

0,00Н

Положение дна вымени

низкое

высокое

+0,75 В

Расположение передних сосков

широкое

узкое

-0,25 Ш

Длина сосков

короткие

длинные

+0,95

Рис.1 — Линейный профиль быка-производителя

1.3 Оценка быков-производителей по живой массе и по воспроизводительной способности

На результат воспроизводства стада значительное влияние оказывает качество спермопродукции, получаемое из племенных предприятий и станций искусственного осеменения.

Для оценки быков — производителей по воспроизводительной способности у быков определяют половую активность, объем эякулята и оплодотворяющую способность спермы.

У быков-производителей определяют цвет, запах, консистенцию и объем эякулята. Нормальные значения показателей свежеполученной спермы быков-производителей представлена в таблице 4.

Таблица 4 — Нормальные значения показателей свежеполученной спермы быков-производителей

Производитель

Макроскопическая оценка

Цвет

Белая или желтоватая

Запах

Без запаха или с запахом жирного молока

Консистенция

Сливкообразная

Объем эякулята, мл

3….10

Микроскопическая оценка

Минимальная подвижность спермиев, баллы

8

Концентрация спермиев, млрд/мл

0,9…1,5

Максимальный процент патологических форм спермиев

18

Максимальный процент незрелых спермиев

2

Если какой-либо из показателей не соответствует норме, эякулят выбраковывают.

Если живая масса бычка соответствует стандарту породы, то есть I классу, то ему присуждается 5 баллов, если же живая масса больше на 5% требований первого класса, то 10 баллов.

Стандарт породы по живому весу взрослых быков при бонитировке некоторых пород представлен в таблице 5.

Таблица 5 — Стандарт породы по живому весу взрослых быков при бонитировке

Порода

Живой вес, кг

месяцев

лет

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

3

4

5 и старше

Джерсейская

225

245

265

280

295

310

320

335

350

360

375

385

395

405

420

520

600

650

Костромская

270

290

310

330

350

370

385

405

425

445

460

475

495

510

525

680

750

830

Курганская

245

265

285

305

325

345

365

380

400

415

430

445

460

475

490

640

710

770

Симментальская

275

295

320

340

360

380

400

420

440

455

475

490

505

525

540

680

750

820

Холмогорская

245

265

285

305

320

340

360

380

400

415

430

445

460

475

490

640

720

800

Черно-пестрая

255

275

295

315

330

350

370

390

410

425

440

455

470

485

500

660

740

820

Швицкая

260

280

300

315

335

355

375

390

410

425

440

455

470

485

500

660

730

800

Ярославская

235

250

270

285

305

325

340

360

375

390

405

415

430

445

460

590

660

720

1.4 Оценка по качеству потомства

Оценка животных по качеству потомства дает возможность выявить лучших в племенном отношении производителей, т.е. таких, которые при подборе к ним определенных маток способны давать высококачественное потомство, лучшее, чем потомство других производителей, находящих в популяции.

В нашей стране таких производителей называют улучшателями. Чем раньше удается выявить улучшателей, тем шире их можно использовать, что положительно отразится на темпах совершенствования породы. Но не менее важно своевременно выявить и выбраковать производителей, которые дают потомство хуже других и хуже, чем были матери этого потомства. Таких производителей называют ухудшателями, а производителей, потомство которых не хуже и не лучше тех животных, с которыми их сравнивают, — нейтральными.

Для достоверной оценки производителей имеет значение количество потомков. Считается, что чем по большему числу потомков оценивается производитель, тем точнее оценка его племенных качеств. В молочном скотоводстве вполне надежную оценку производителя можно сделать по 30-40 дочерям.

В Российской Федерации испытание бы ков-производителей по качеству потомства проводится согласно «Инструкции по проверке и оценке быков молочных и молочно-мясных пород по качеству потомства», утвержденной в 1979 г. и начавшей свое действие с 1980 г.

Согласно этому документу каждое племпредприятие комплектуют молодыми производителями, поступающими из племенных хозяйств или элеверов. Очень важно быстрее выявить, какими племенными достоинствами они обладают, чтобы лучших из них как можно шире использовать, а худших выбраковывать или ограничивать размножение их потомства.

Проверку и оценку быков-производителей по продуктивным и другим качествам их дочерей осуществляют в хозяйствах и на фермах, где разводят скот той породы, к которой принадлежит оцениваемый бык.

Племенные категории быкам-производителям присваивают на основе шкал оценки (таблица 6,7), поправочного коэффициента на число дочерей (таблица 8) и группы породы, к которой относятся проверяемые быки.

Таблица 6 — Шкала для оценки быков-производителей по удою дочерей (Д-С)

Продуктивность сверстниц, кг

Категории быков-производителей в зависимости от повышения удоя их дочерей над удоем коров-сверстниц,%

Группы по уровню удоя сверстниц

Группы пород*

А1

А2

А3

нейтральные

I

II

I

4501 и >

4001 и >

3,0 и >

2,9-2,0

1,9-1,0

+0,9- (9-3,5)

II

4001-4500

3501-4000

4,0 и >

3,9-3,0

2,9-2,0

+1,9- (-3,0)

III

3401-4000

3001-3500

6,0 и>

5,9-4,0

3,9-2,5

+2,4- (-2,5)

IV

2800-340

2500-3000

Не присваивают

9,0 и >

8,9-3,0

+2,9- (-2,0)

Таблица 7 — Шкала для оценки быков производителей по жирности молока дочерей

Группы по содержанию жира в молоке

Жирность молока коров-сверстниц,%

Категории быков-производителей в зависимости от повышения жирности молока их дочерей над жирностью молока коров-сверстниц,%

Группы пород*

Б1

Б2

Б3

нейтральные

I

II

I

4,4 и >

4,0 и>

0,05 и >

0,04-0,03

0,02-0,01

0,0- (-0,10)

II

4,2-4,39

3,8-3,99

0,10 и >

0,09-0,07

0,06-0,04

+0,01- (-0,09)

III

4,0-4, 19

3,6-3,79

0,15 и >

0,14-0,10

0,09-0,06

+0,05- (-0,07)

IV

3,8-3,99

3,4-3,59

0,20 и >

0, 19-0,15

0,14-0,08

+0,07- (-0,05)

* Группы пород для присвоения быкам племенных категорий по удою дочерей: I группа — Айрширская, англерская, голштинская, костромская, красеая датская, красная степная, тагильская, холмогорская, черно-пестрая; II группа — бестужевская, джерсейская, истобенская, красная горбатовская, красная тамбовская, курганская, симментальская, сычевская, швицкая, шортгорнская, юринская, ярославская.

Таблица 8 — Поправочный коэффициент для оценки быков по удою при разном числе дочерей

Число дочерей

Значение коэффициента

Число дочерей

Значение коэффициента

15-19

0,58

60-69

0,83

20-24

0,64

70-79

0,85

25-29

0,70

80-89

0,87

30-34

0,73

90-99

0,88

35-39

0,75

100-199

0,90

40-44

0,77

200-299

0,95

45-49

0,79

300 и более

0,99

50-59

0,81

К нейтральным могут быть отнесены производители, не получившие племенных категорий, но имеющие дочерей с удоем выше 180% к стандарту породы.

1.5 Итоговая оценка и определение класса быков-производителей по комплексу признаков

Итоговую оценку быков-производителей при бонитировке проводят по следующим признакам: по экстерьеру и конституции, и генотипу. По результатам итоговой оценки быков относят к классам: элита-рекорд, элита, I класс, II класс. Животные, не отвечающие требованиям II класса, относятся к неклассным.

Класс быка-производителя по комплексу признаков устанавливают по шкале (таблица 9) в соответствии с суммой полученных баллов:

Элита-рекорд при оценке 80 баллов и выше

Элита при оценке… ……………………………79-70 баллов

I класс при оценке………………………………69-60 балов

II класс при оценке……………………………. .59-50 баллов

Таблица 9 — Шкала оценки быков-производителей по комплексу признаков

Признаки

Балл

а) Экстерьер и развитие (всего 30 баллов)

Балл за экстерьер

8-8,5

9 и более

По живому весу I класса

Живой вес на 5% и более выше требований I класса

15

20

5

10

б) генотип (всего 70 баллов)

Мать I класса

Мать класса элита

Мать класса элита-рекорд

Содержание жира (%) в молоке матери не ниже требований I класса

15

20

25

5

Отец класса элита

Отец класса элита-рекорд

Сам производитель или его отец оценен по качеству потомства:

а) 3-я категория по удою дочерей

3-я категория по жирности молока дочерей

б) 2-я категория по удою дочерей

2-я категория по жирности молока дочерей

в) 1-я категория по удою дочерей

1-я категория по жирности молока дочерей

20

25

6

5

7

6

8

7

СУММА БАЛЛОВ

100

К классам элита и элита-рекорд относят быков при живом весе не ниже стандарта I класса и не ниже IV поколения.

Класс быка и присвоенная ему категория могут быть повышены в последующие годы в связи с повышением класса родителей и более высокой оценкой по качеству потомства. В других случаях присвоенный ранее класс и категория не изменяются.

1.6 Мероприятия, проводимые на основе бонитировки

На основании данных оценки по комплексу признаков с учетом индивидуальных особенностей животных определяют назначение каждому из них.

Бычков, предназначенных для продажи на племя, выращивают на отдельных фермах племенных хозяйств, а также в специализированных хозяйствах елеверы), создаваемых при государственных станциях искусственного осеменения сельскохозяйственных животных и племпредприятиях.

Оцененных по племенным и продуктивным качествам животных, не используемых для комплектования собственного стада, но имеющих продуктивность более высокую, чем в других хозяйствах, реализуют по планам сельскохозяйственных органов.

Отчет об итогах бонитировки составляют по состоянию на 1 января по форме № 12-мол и представляют в вышестоящую организацию; хозяйства не позднее 1 марта, госплемстанции и госплемобъединения не позднее 1 мая, областные госплемстанции не позднее 1 июля, министерства сельского хозяйства союзных республик не позднее 1 октября.

Все материалы текущей бонитировки сопоставляют с материалами прошлых лет.

По результатам бонитировки скота составляют план, в котором намечают спаривания, направленные на повышение качества племенного стада. При подборе пар необходимо учитывать особенности животных, результаты предшествующих спариваний и родство между животными.

На основании материалов бонитировки разрабатывают планы комплектования стада, выращивания ремонтного молодняка, мероприятия по повышению продуктивности животных: выделяют животных для записи в государственные племенные книги и представляют необходимые данные в областные (краевые) управления сельского хозяйства, министерства сельского хозяйства республик.

Заключение

В связи с тем, что производителей по сравнению с матками отбирают строже, они чаще оказываются лучшими в племенном отношении и больше влияют на качество приплода. Кроме того, каждый производитель дает ежегодно несравненно большее число потомков, чем корова. Оценка производителей по качеству потомства приобретает важное значение в связи с тем, что основным методом оплодотворения животных является искусственное осеменение. В настоящее время повсеместно применяется метод длительного хранения спермы, замороженной до температуры минус 196°С, позволяющий использовать сперму производителей независимо от их географического местонахождения и на протяжении ряда лет даже после их выбытия. Поэтому роль производителей в совершенствовании продуктивных и племенных качеств животных и значимость оценки их по качеству потомства огромны.

Список использованной литературы

1. Дмитриев, Н.Г., Жигачев А.И., Вилль А.В. Разведение сельскохозяйственных животных с основами частной зоотехнии и промышленного животноводства. — Л.: Агропромиздат, 1989, С.53-54.

2. Игнатьева, Л.П. Влияние подбора родительских пар на живую массу и молочную продуктивность бычков / Л.П. Игнатьева, Н.А. Попов // Зоотехния. — 2006. — №6. — С.6

3. Кахикало, В. Г Практикум по племенному делу в скотоводстве. Учебное пособие / В.Г. Кахикало, З.А. Иванова, Т.Л. Лещук, Н.Г. Предеина. — Куртамыш: ГУП «Куртамышская типография», 2007. — С.126-131

4. Колесников, А.А. Новый подход к оценке быков-производителей по качеству потомства/ А.А. Колесников // Главный зоотехник. № 9 — 2006 г.

5. Костомахин, Н.М. Скотоводство: Учебник. /Н.М. Костомахин. — Спб.: Издательство «Лань», 2007. — С.70-96

6. Левантин, Д.Л. Скотоводство. / Д. Л Левантин. — М.: Агропромиздат, 1992. — 564с.

7. Макарцев, Н.Г. Технологические основы производства и переработки продукции животноводства: Учебное пособие. / Н.Г. Макарцев, Л.В. Топорова, А.В. Архипов. — М.: Издательство МГТУ им. Н.Э. Баумана, 2003. — С.134-146

8. Маркова, М.А. Сравнительная оценка мясной продуктивности помесных бычков и кастратов. / М.А. Маркова, О.М. Шевелева // Молодые ученые в решении проблем АПК. — Тюмень, 2003. — 207-209 с.

9. Сазонов, Е.Б. Использование метода BLUP в оценке быков — производителей / Е.Б. Сазонов // Главный зоотехник. № 1 — 2007 г.

10. Животноводство / Е.А. Арзуманян, А.П. Бегучев. — М.: Агропромиздат, 1991. — 512с.

11. Инструкция по бонитировке крупного рогатого скота молочных и молочно-мясных пород

12. Племенное дело в животноводстве / Л.К. Эрнст, Н.А. Кравченко, А.П. Солдатов и др.; Под ред. Н.А. Кравченко. — М.: Агропромиздат, 1987. — 287 с.

Доклад: Аргентина

Аргентина

(Аргентинская Республика)

Площадь – 2 800 000 кв. км Население31 000 000 человек В 16-м в. испанские завоеватели, истребляя коренное индейское население, захватили много земель в Южной Америке. Одна из колоний была основана на юге материка. Ее назвали Аргентина («серебряная»).

Но испанцы не нашли там ни золота, ни серебра. Около трех столетий Аргентина оставалась заброшенной колонией Испании. Изменений не произошло и после завоевания независимости в начале 19-го в. Но во второй половине прошлого столетия Аргентина стала крупным поставщиком продовольствия в Западную Европу. Этому способствовало то, что страна расположена в южном полушарии: когда в Европе зима, в Аргентине — лето и созревает урожай. Посевы пшеницы и кукурузы занимают пространства Пампы — равнины, расположенной вблизи от Атлантического океана. Пампа на языке индейцев означает «земля без лесов». Там на пастбищах пасется крупный рогатый скот.

В конце 19-го в., чтобы освоить и заселить Пампу с ее плодородными землями и мягким климатом, в Аргентину устремился поток переселенцев из разных стран Европы, в основном испанцев и итальянцев. Были также немцы, шотландцы. Буэнос-Айрес — столица Аргентины. Современная Аргентина стала крупной промышленной страной. Здесь добывают свинец и цинк, нефть и газ, урановую и другие руды, выплавляют металл, производят автомобили, тракторы, самолеты, морские суда, различное оборудование, в том числе электронную технику. В Аргентине построили атомную электростанцию, первую в Южной Америке. Из-за положения Аргентины в южном полушарии с климатом в этой стране как бы все «наоборот». Если у нас январь самый холодный месяц, то в Аргентине он самый жаркий, а июль самый холодный. Воздушные массы с севера приносят тепло и ливневые дожди, а с юга холод и нередко резкое падение температуры. В каждой стране есть своя главная река. Для аргентинцев это Парана, протянувшаяся почти на 5 тыс. км. Ее притоки называются. как соседние государства — Уругвай. Парагвай. Низовья Параны называются Ла-Плата, и у впадения в океан, где расположена столица и других крупнейшие города, ширина реки достигает 300 км. Это своеобразное морс. Чтобы защитить прилегающие районы от опустошительных наводнений, на Паране и ее притоках намечено построить крупные плотины, соорудить мощные гидроэлектростанции. В будущем реки бассейна Ла-Платы намечено соединить с бассейном реки Амазонки. Посмотрите на физическую карту Южной Америки, и вы убедитесь, что после осуществления этого грандиозного проекта будет создана система речных путей, которые соединят страны этого континента. Морские суда смогут подниматься в его внутренние районы. Пампа — один из крупнейших сельскохозяйственных районов мира. Здесь выращивают пшеницу, лен, подсолнечник, табак, рис, кормовые культуры. Пампа кормит страну, а часть урожая Аргентина продает за рубеж. Пампу с побережьем соединяют десятки железных дорог и шоссе. По ним в порты доставляют зерно. Производится много мяса, кожи и шерсти, которые вывозят в другие страны.

Аргентинцы, впитав традиции многих народов, создали собственную самобытную культуру. Своеобразным символом страны стали гаучо — в переводе с языка индейцев — «странники». Гаучо — лихие наездники и очень умелые пастухи. Они носят живописные шерстяные накидки — пончо. На них спят, ими укрываются. Гаучо не расстаются с гитарой, а их песни распевает вся страна. Аргентинцы вообще очень музыкальные люди. Аргентинская музыка известна во всем мире. В стране даже существует национальный праздник — день танго.

Природа Аргентины, территория которой протянулась с севера на юг на 4 тыс. км, очень разнообразна. На севере страны, в тропиках, жарко и влажно. Южнее, в субтропиках, климат теплый и влажный, а в Патагонии, на юге страны, явственно ощущается ледяное дыхание Антарктики. От Тихого океана Аргентину отделяют высокие горы Анды, покрытые вечными снегами и ледниками. На севере расположены вечнозеленые леса. Из дерева кебрачо, растущего там, получают дубильные вещества, необходимые для обработки кож. В предгорьях Анд много садов и виноградников, эту область называют «садом республики». Выращивают здесь чай «мате» — национальный напиток аргентинцев. Он горьковат, но хорошо утоляет жажду и придает бодрость. Много природных богатств таит земля Патагонии. На этой полупустынной территории мало жителей и нет крупных городов. В 1987 г. в Аргентине было принято решение о переносе столицы республики в Патагонию, что должно помочь освоению и заселению этой территории. Есть и другая причина такого решения: окрестности Буэнос-Айреса очень перенаселены. В столице и вблизи нее проживает треть населения страны, там сосредоточена половина ее промышленного производства.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.5.km.ru/

Курсовая работа: Аналіз соціально-економічного розвитку міста Рівне

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади проведення аналізу соціально – економічного розвитку

1.1 Основна суть проведення аналізу

1.2 Методи аналізу стану і розвитку виробничої сфери

1.3 Методи аналізу стану і розвитку соціальної сфери

1.4 Основні методи аналізу бюджетного формування

2. Аналіз соціально-економічних показників розвитку міста

3. Інвестиційна діяльність

Список використаної літератури

Вступ

Аналіз соціально – економічного розвитку міста відіграє важливе значення, оскільки за допомогою аналізу виявляють тенденції розвитку виробничої, соціальної сфер та диспропорції у фінансуванні галузей народного господарства. Здійснення аналізу дозволяє виявити причини невиконання поставлених завдань та сприяє прийняттю ефективних управлінських рішень по усуненню негативних тенденцій та розробки заходів для покращення соціально – економічного стану міста.

Аналіз соціально – економічного розвитку необхідно здійснювати в таких аспектах як оцінка динамічного, пропорційного, комплексного розвитку господарства районну, оцінка вкладу господарства в розвиток господарського комплексу, оцінка міри підвищення рівня життя населення, інтегральна оцінка рівня комплексного, економічного і соціального розвитку на формування фінансових ресурсів.

Ефективність функціонування галузей промисловості забезпечується механізмом планування. Планування пов’язує всі галузі промисловості в цілісну виробничо-економічну систему. Його головна роль полягає у визначенні цілей, шляхів і засобів розвитку промисловості, тому потрібно здійснювати наступні заходи:

комплексне вирішення економічних і соціальних проблем,

концентрацію сил і ресурсів на виконання найважливіших

програм;

прискорене впровадження у виробництво науково-технічних

досягнень, спрямованих на підвищення продуктивності праці,

збільшення обсягів і підвищення якості продукції;

раціональне використання виробничих фондів, трудових і

фінансових ресурсів; посилення режиму економії та скорочення

виробничих витрату галузях промисловості й економіки в цілому;

правильне визначення пріоритетів у розвитку галузей і

економічних районів з метою досягти прогресивних зрушень у

міжгалузевих і внутрішньогалузевих пропорціях; підвищити

ефективність використання ресурсів;

нагромадження матеріальних і фінансових резервів, необхідних

для пропорційного та збалансованого розвитку економіки.

Метою виконання курсової роботи є:

Оволодіння студентом методики проведення аналізу соціально – економічного розвитку міста та використання методики в практичній діяльності.

Навчити студентів самостійно застосовувати основи використання методики проведення аналізу соціально – економічног розвитку міста із застосуванням аналітичного методу при здійсненні аналізу стану виробничої сфери в місті, нормативного методу при здійсненні аналізу стану соціальної сфери міста та балансового методу при здійсненні аналізу фінансування розвитку виробничої та соціальної сфер

Згідно запропонованого варіанту із відповідними даними самостійно здійснити аналіз виконання відповідних показників та відслідкувати наступні тенденції:

Виконання планових завдань по виробництву продукції підприємствами окремих галузей виробничої сфери.

Впливу виконання планових завдань по виробництву продукції підприємствами окремих галузей виробничої сфери на формування доходної частини бюджету.

Здійснення аналізу рівня забезпечення утримання галузей соціальної сфери.

Визначення середнього рівня забезпечення бюджетними коштами одного мешканця даного міста.

Визначення, яка із галузей міста може значно наростити обсяги виробництва, виходячи з місцевих ресурсів і забезпечити стабільне, поступове нарощування відрахувань в місцевий бюджет.

Визначення впливу внутрішніх і зовнішніх факторів на розвиток галузей народного господарства міста.

4.Обґрунтування на основі результатів здійсненого аналізу соціально – економічного розвитку міста прийняття управлінських рішень для ліквідації виявлених негативних тенденцій та покращення ситуації.

1. Теоретичні засади проведення аналізу соціально – економічного розвитку

1.1 Основна суть проведення аналізу

Предметом вивчення соціально-економічної сфери є кількісна сторона соціальних та економічних явищ пов’язана з їх якісною стороною, в тому числі особливості секторно-галузевої структури економіки, методологія складання рахунків внутрішньої економіки, методологія будування та аналізу макроекономічних показників, показників рівня життя населення, система визначень, категорій і методів, за допомогою яких пізнається її предмет.

Важливою складовою цієї системи є система показників соціально-економічної сфери.

Через цю систему соціально-економічна сфера вивчає причини і закономірності прояву економічних і соціальних законів, а також вплив природних, технічних і соціальних факторів на кількісні зміни суспільного життя, розвитку суспільства – на умовах життя населення, навколишнього середовища.

Основою методології соціально-економічної аналізу є загальні і спеціальні статистичні методи вивчення масових економічних явищ і процесів.

До загальних методів відносяться:

Метод узагальнюючих показників, середніх величин;

Вибірковий метод;

Індексний метод;

Кореляційно-регресивний аналіз;

Балансовий метод;

Метод графічного показу інформації;

Метод міжнародних зіставлень;

Метод експертних оцінок;

Сукупність методів екстраполяції (прогнозування).

Показники результатів будь-якого виду діяльності займають особливе місце в її характеристиці, так як відображають степінь досягання її мети. Результати оцінюють на всіх рівнях виробництва, тобто на рівні кожного виробника (окремого підприємства, організації, установи, їх підрозділів), а також економіки в цілому, в розрізі її секторів і галузей. Достовірна оцінка результатів функціонування економіки залежить від системи показників, які використовують, методології їх розрахунку і є необхідною умовою її подальшого розвитку. Показники результатів функціонування економіки в цілому на народногосподарському, національному рівні називають макроекономічними. Вони формуються як результат діяльності всіх виробників матеріальних товарів і послуг, тобто мікроекономічних показників.

У регіональній політиці держави треба враховувати специфічні особливості розвитку кожного регіону, історичних та інших умов їхнього формування, сприяти сталості економічного розвитку. Найважливішими завданнями є забезпечення економічної незалежності, здатності економіки до саморозвитку. Потрібно організувати моніторинг індикаторів, які характеризують сталість розвитку економіки регіонів. Індикатори – це система кількісних показників, які визначають вплив різних чинників на сталість економіки регіону і змінюються залежно від соціально-економічного стану суспільства, пріоритетів його розвитку.

В загальному розрізняють три сфери діяльності:

Перша – виробництво засобів виробництва для всіх інших галузей, пов’язаних із сільськім господарством ( тракторне машинобудування, виробництво сільгоспмашин, устаткування для тваринництва, легкої і харчової промисловості тощо ).

Друга – сільське господарство рослинництво і тваринництво

Третя – переробка сільськогосподарської сировини ( харчова, м‘ясо – молочна, легка промисловість та ін. )

Щоб забезпечити взаємозв’язок, наприклад, між другою і третьою сферами, тобто передачу сільськогосподарської сировини переробної промисловості, потрібно мати транспорт, систему зв’язку. Тому виділяють четверту сферу – виробничу інфраструктуру ( транспорт і зв’язок ). Крім того, є ще соціальна інфраструктура, яку вважають п’ятою сферою.

Основні показники соціально – економічного розвитку:

Обсяг промислової продукції ( робіт, послуг );

Виробництво товарів народного споживання;

Обсяг продукції сільського господарства;

Виробництво продукції тваринництва;

Обсяг підрядних робіт, виконаних власними силами;

Введення в експлуатацію загальної площі житлових будинків;

Інвестиції в основний капітал;

Вантажооборот;

Пассажирооборот;

Експорт товарів;

Імпорт товарів;

Оборот роздрібної торгівлі;

Середньомісячна зп одного штатного працівника;

Заборгованість із виплати зп;

Чисельність зареєстрованих безробітних;

Індекс цін виробників промислової продукції;

Індекс споживчих цін;

Отже, основним завданням соціально – економічного аналізу є зв’язок результатів виробничої сфери та стану соціальної сфери та з результатами фінансового досягнення.

1.2 Методи аналізу стану і розвитку виробничої сфери

Для того щоб зробити аналіз, необхідно визначити які показники відносяться до тієї чи іншої галузі та за якими методами вони розраховуються, так:

Плани розвитку промисловості включають такі взаємопов’язані розділи: виробництво продукції в натуральному та вартісному виразі; розвиток науки й техніки; виробничі потужності, основні фонди та інвестиції; продуктивність праці та кадри; матеріальні витрати; комплексні програми вирішення важливих міжгалузевих проблем; охорона природи й раціональне використання природних ресурсів; розміщення промисловості та проведення оптимізаційних розрахунків розвитку й розміщення виробництва; зовнішньоекономічні зв’язки.

План виробництва й реалізації продукції складається з трьох основних підрозділів: виробництво й реалізація продукції в натуральному та вартісному виразі, зміни залишків нереалізованої продукції, баланс виробничих потужностей і їх використання.

На основі показників плану виробництва продукції виконуються найважливіші розрахунки інших розділів плану. Так, від показників обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) залежить кількість ресурсів, які будуть споживатися, їх склад і структура, розраховується чисельність промислово-виробничого персоналу, фонд заробітної, визначається рівень продуктивності праці, фондовіддачі, окупності витрат та ін. Наявність плану з номенклатури та асортименту визначає рівень спеціалізації та кооперування, ступінь завантаження устаткування, використання виробничих потужностей і основних фондів.

Найважливішими узагальнюючими показниками обґрунтування плану виробництва є розрахунки відтворення основних фондів у промисловості. Обсяг основних виробничих фондів може визначатися за допомогою двох методів: виходячи з обсягу випуску продукції й фондовіддачі або з фондоозброєності, чисельності працівників і продуктивності праці. При першому методі необхідно виходити із підвищення фондовіддачі, а при другому з більш швидкого зростання продуктивності праці порівняно з його фондоозброєністю. При цьому необхідне взаємоузгодження розрахунку основних виробничих фондів двома цими методами, яке здійснюється шляхом зіставлення різних варіантів фондовіддачі, фондоозброєності та продуктивності праці.

Потреба промисловості в інвестиціях включає витрати на реконструкцію й технічне переозброєння, будівництво нових і розширення діючих підприємств, відшкодування вибулих основних фондів, підтримання діючих потужностей і

створення необхідного наробку, а також на проведення заходів з охорони природи й раціонального використання її ресурсів.

Ефективність функціонування галузей промисловості забезпечується механізмом планування. Планування пов’язує всі галузі промисловості в цілісну виробничо-економічну систему. Його головна роль полягає у визначенні цілей, шляхів і засобів розвитку промисловості, тому потрібно здійснювати наступні заходи:

комплексне вирішення економічних і соціальних проблем, концентрацію сил і ресурсів на виконання найважливіших програм;

прискорене впровадження у виробництво науково-технічних досягнень, спрямованих на підвищення продуктивності праці, збільшення обсягів і підвищення якості продукції;

раціональне використання виробничих фондів, трудових і фінансових ресурсів; посилення режиму економії та скорочення виробничих витрату галузях промисловості й економіки в цілому;

правильне визначення пріоритетів у розвитку галузей і економічних районів з метою досягти прогресивних зрушень у міжгалузевих і внутрішньогалузевих пропорціях; підвищити ефективність використання ресурсів;

нагромадження матеріальних і фінансових резервів, необхідних для пропорційного та збалансованого розвитку економіки.

Розвиток машинобудування. На сучасному етапі є визначальними такі фактори і процеси: високі темпи зростання продуктивності праці в промисловості, що забезпечило початок оновлення основних виробничих фондів, і високі темпи машинобудування – основної інвестиційної галузі. Проте не можна не побачити, що за всієї значущості показник продуктивності праці не вичерпує змісту ефективності виробництва, яка включає поряд з економією живої праці ще й економію матеріальних ресурсів, тобто зниження вартості матеріало- та енергоресурсів. Історичний досвід показує, що зростання продуктивності праці може супроводжуватися високою матеріаломісткістю або навіть її збільшенням. Тут вирішальну роль відіграє технологія, що забезпечує зменшення матеріало та енергомісткості продукції яка виробляється.

Високі темпи розвитку машинобудування – це дуже прогресивний процес, він визначає зростання технічного і технологічного рівнів економіки. Але ж відомо, що саме ця галузь чи не найбільше постраждала від економічної кризи, і її падіння різко позначилося на погіршенні структури економіки. Тому навіть високі темпи зростання цієї галузі не можуть змінити ситуацію з техніко – технологічним рівнем економіки. До того ж і науково – технічний рівень продукції машинобудування не дозволяє говорити про його радикальний вплив на економіку.

Розвиток паливно-енергетичного комплексу. Концепція розвитку паливно-енергетичного комплексу повинна базуватися: на розширенні пошуково-розвідувальних робіт з метою виявлення нових запасів нафти, газу, вугілля та інших паливних ресурсів, підвищення віддачі існуючих родовищ, модернізації і. переведенні на нові технології усього паливно-енергетичного комплексу; структурній перебудові національної економіки; зниженні енергомісткості усіх видів продукції; на розробці й впровадженні ресурсозберігаючих і насамперед енергозберігаючих технологій, переорієнтації на закупівлю енергоресурсів у країнах близького сходу. Повинна на перехідний період взяти контроль, створити надійну законодавчу базу для ефективного ринкового трансформування енергоресурсів.

Окремими видами палива Україна забезпечена лише на 20-30% і тільки вугіллям – на 100%. Водночас Україна має найбільш енергомістку економіку. Основними видами енергоресурсів в Україні є кам’яне вугілля, нафта, газ, атомна і водна енергія.

Розрахунки тієї самої ЄЕК показують, що при ефективному використанні енергоресурсів Україна могла б вдвічі збільшити свій національний продукт, одночасно в 3-4 рази зменшивши затрати на нафту та газ. Капітальні вкладення у матеріало- та енергозберігаючі технології дають більший економічних ефект, ніж створення нових потужностей у паливно-енергетичному комплексі.

Сьогодні концепцію та програму урядової енергетичної політики зорієнтовано переважно на вугільне паливо, оскільки його розвідані запаси ще досить вагомі. Вони можуть забезпечувати Україну паливом і в наступному сторіччі.

Проте не можна враховувати того очевидного фактору, що наша вугільна промисловість опинилася в кризовому стані, втративши регулюючий вплив на самовідтворювальну циклічність. І це ускладнює досягнення в найближчі роки потрібного обсягу, стабільності та планомірного зростання вуглевидобутку, а також зниження вартості та підвищення якості вугілля.

В Україні високого розвитку набула електроенергетика. На її території розміщені великі атомні, теплові, гідроелектростанції, потужність яких з кожним роком зростає.

За останні 15 років основний приріст електрогенеруючої потужності в Україні забезпечувався за рахунок розвитку атомної енергетики. Основну частину в структурі електрогенеруючих потужностей займають теплові електростанції на органічному паливі. Швидкий і безальтернативний розвиток атомної енергетики призвів до згортання розвитку і технічного переозброєння теплоенергетики на базі використання органічного палива.

Оскільки для економіки України проблеми подолання дефіциту енергоносіїв, а також необхідного і своєчасного енергозабезпечення набули особливої гостроти, то розв’язувати їх треба комплексно — як на міжнародному і державному, так і на господарському і навіть побутовому рівнях. Без цього економічна та енергетична стабілізація і розвиток неможливі.

Пасажирський транспорт і зв’язок. Щодо галузі транспорту то тут потрібно органам місцевого управління особливу увагу приділяти внутрішньоміським перевезенням. Внутрішньоміськии пасажирооборот залежить від визначеної на перспективу чисельності міського населення, його транспортної рухомості та середньої дальності поїздок. Тому періодично досліджують пасажиропотоки по періодах доби, днях тижня, місяцях року, напрямах. Регіональні органи управління розробляють (за погодженням з територіальними транспортними організаціями) схеми маршрутів автобусів.

В обґрунтуванні необхідності розширення засобів зв’язку треба зазначити заходи щодо найбільш повного задоволення потреб населення в послугах поштового, телеграфного і телефонного зв’язку, радіоточках і телебаченні, а також щодо розповсюдження періодичних друкованих видань з цих питань. Реалізація цих заходів дає змогу поліпшити використання існуючих засобів зв’язку і надалі вдосконалювати їх.

Головне завдання пасажирського транспорту — максимальне задоволення потреб населення у перевезеннях. Пасажирські перевезення в межах регіону поділяють на внутрішньоміські та внутрішньорайонні або на сільські й міжрайонні.

Для аналізу роботи пасажирського транспорту і визначення перспектив його розвитку застосовуються такі показники: кількість перевезених пасажирів у міжрайонному сполученні і пасажирооборот (в тому числі по видах транспорту); середня відстань перевезень одного пасажира окремими видами транспорту; довжина автомобільних шляхів загального користування, в тому числі з твердим покриттям; будівництво нових автомобільних шляхів; реконструкція доріг; обсяг капітальних вкладень на будівництво і реконструкцію доріг; площа території; протяжність транспортних шляхів на 100 км2 території.

Обсяг пасажирських перевезень всіма видами транспорту визначають за чисельністю населення та його транспортною рухомістю, розміром і структурою території обслуговування (відповідно до її планування) та зумовленою цим середньою дальністю поїздок пасажирів. Дані про середньорічну чисельність населення беруть з відповідної статистичної звітності.

Транспортна рухомість населення — це кількість поїздок у розрахунку на одного жителя на рік. Вона дорівнює частці від ділення загальної кількості пасажирів, що перевозяться всіма видами транспортних засобів у регіоні, на кількість жителів регіону. Потреба населення у переміщенні залежить від його чисельності, особливостей розселення у регіоні та розмірів регіону, місць тяжіння — підприємств, торгових центрів та ін.

Обсяг перевезень пасажирів у місті, районі, області на перспективу визначають з урахуванням розвитку нових і діючих промислових центрів, населених пунктів, а всередині їх — створення нових промислових підприємств, наукових, навчальних і оздоровчих закладів.

Планування транспорту. Обсяг транспортних робіт визначається потребами переміщення різних видів вантажів. Розміри відправлення більшості номенклатури вантажів розраховуються на основі встановлених на плановий

період рівнів виробництва, експорту та імпорту продукції методом балансових розрахунків виробництва й споживання. Для складання плану перевезень вантажів як для внутрішніх, так і зовнішньоторгових перевезень і в розрахунках до нього за видами транспорту визначається обсяг відправлення (перекачка) у тоннах (кубометрах), середня дальність перевезень у кілометрах (милях), вантажообіг у тонно-кілометрах (тонно-милях). Планування робіт, що виконуються транспортними підприємствами, здійснюється за допомогою таких показників: загального пробігу транспортних засобів без вантажу, з вантажем; обсягу перевезення вантажів, обсягу перевезення пасажирів; вантажообігу, пасажирообігу; машино-годин у роботі транспортних засобів.

Міжміські перевезення. Пасажирообіг на міжміських сполученнях на всіх видах транспорту в цілому або на окремих його видах визначається під час перспективного планування на основі даних про чисельність населення, його рухомість, зростання реальних доходів або фонду споживання в національному доході в розрахунку на одного жителя.

Внушрішньоміські перевезення. Обсяг перевезень пасажирів на внутрішньоміських сполученнях визначається виходячи з наміченої на плановий період чисельності міського населення (у цілому по країні й окремо по групах міст) і його транспортної рухомості — середнього числа поїздок на рік усіма видами міського і, відповідно, приміського транспорту, які припадають на одного жителя.

Потреба в рухомому складі (автомобілів, вагонів, локомотивів, літаків, суден та ін.) визначається виходячи з установлених на відповідний період обсягів перевезень вантажів і пасажирів, рівнів показників використання рухомого складу з урахуванням нерівномірності перевезень.

Прогнозування розвитку засобів зв’язку пов’язане з розробкою показників приросту кількості відділень зв’язку, телефонних станцій, телефонів-автоматів, абонентів міського і сільського телефонного зв’язку, трансляційних радіоточок, довжини телефонних міжміських ліній, потужності міських та сільських телефонних станцій тощо.

Одним з основних показників розвитку зв’язку є приріст потужностей міських і сільських телефонних станцій, у тому числі автоматичних. Приріст потужностей телефонних станцій у міській місцевості визначають за нормативом телефонних апаратів для державного сектора, який установлюють відповідно до кількості телефонів на 100 робітників і службовців та прогнозної чисельності працівників. Кількість квартирних телефонів визначають у розрахунку на 100 жителів. Для сільської місцевості ці показники розраховують на 100 сільських жителів. Розвиток сільського телефонного зв’язку загального і внутрішньовиробничого користування треба ув’язувати як єдину телефонну мережу, що забезпечує повне обслуговування потреби сільськогосподарського виробництва і сільського населення.

Обсягом окремих видів послуг зв’язку на перспективу визначають нормативним методом з розрахунку на одного жителя. Потребу в послугах

обчислюють за обсягом їх з розрахунку на одного жителя у базисному році, за коефіцієнтом зростання послуг зв’язку та чисельності населення на визначений перспективний період.

Планування будівництва. Однією з важливих галузей економіки є капітальне будівництво, яке відтворює основні фонди (будівлі, споруди) і створює матеріальні умови для функціонування машин, обладнання та інших елементів основних фондів, виготовлених промисловістю, з метою задоволення виробничих, комунально-побутових і культурних потреб населення. Тому план капітального будівництва — один з головних розділів державного плану розвитку економіки. Від його виконання залежить діяльність інших галузей, для яких передбачена будівельна продукція (будівлі, споруди зі змонтованим устаткуванням).

Під час розробки планів будівництва необхідно дотримуватися таких принципів: враховувати перспективи науково-технічного прогресу — впровадження у виробництво нових ефективних матеріалів високопродуктивних машин, технологічних процесів, методів організації будівництва й праці; застосовувати техніко-економічні розрахунки з використанням прогресивних норм витрат матеріальних, трудових і грошових ресурсів; включати у плани будівництва лише реальні об’єкти, які забезпечені затвердженою технічною документацією, будівельними майданчиками, кадрами робітників, матеріалами, обладнанням і фінансуванням. Дотримання вказаних принципів при плануванні будівництва сприяє успішній роботі, поліпшенню організації та технології будівельного виробництва, скороченню на цій основі тривалості будівництва, підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості будівельно-монтажних робіт і поліпшенню їх якості.

Таким чином, основним документом плану капітального будівництва є титульні списки будов, які складаються на весь період будівництва. Основними показниками капітального будівництва є: уведення в дію об’єктів виробничого та невиробничого призначення, житла, обсяг капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт, обсяг незавершеного будівництва, уведення в дію виробничих потужностей за рахунок розширення діючих і будівництва нових об’єктів.

Показники капітального будівництва прийнято поділяти на кількісні га якісні. Кількісними називаються показники, які характеризують обсяг будівництва і потреби в ресурсах, тобто масштаби діяльності. До них належать: уведення в дію потужностей і об’єктів виробничого та невиробничого призначення, обсяг будівельно-монтажних робіт у вартісному й натуральному виразі, чисельність працюючих, сума основних фондів і оборотних коштів, сума прибутку та ін.

Якісними називаються показники, які характеризують рівень використання ресурсів. Вони визначаються співвідношенням між відповідними кількісними показниками. До них належать: продуктивність праці, яка виражається відношенням обсягу робіт до кількості працюючих; рівень собівартості будівельно-монтажних робіт (відношення собівартості робіт до їх кошторисної вартості); рівень рентабельності (відношення суми прибутку до собівартості або до кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт, а також до суми основних фондів і оборотних коштів(; питома вага заробітної плати (відношення суми заробітної плати до кошторисної вартості робіт); середня заробітна плата одного працівника (відношення суми заробітної плати до числа працюючих) та ін.

Головним показником плану виробничо-господарської діяльності будівельно-монтажних організацій – генеральних підрядників і субпідрядників організацій, які здійснюють будівництво, — є введення об’єктів у дію.

Побутове обслуговування. Належне побутове обслуговування населення сприяє економії суспільної праці, витрат, раціональному використанню вільного часу, зближенню рівнів життя міських і сільських жителів.

Побутові послуги охоплюють сотні видів діяльності, які можна згрупувати таким чином: ремонт і індивідуальне пошиття взуття, швейних, хутрових, шкіряних виробів, головних уборів і текстильної галантереї; ремонт, пошиття і в’язання трикотажних виробів; ремонт побутових машин і приладів; ремонт і виготовлення металовиробів, меблів; ремонт і техобслуговування транспортних засобів індивідуального користування; хімчистка і фарбування; послуги пралень, фотографій і фотокінолабораторій; ремонт і будівництво житла на замовлення населення; послуги лазень і душових, перукарень, прокатних пунктів; транспортні, ритуальні та інші послуги.

Прогноз попиту на побутові послуги здійснюється за допомогою методів: економіко-математичного і нормативного. Економіко-математичний метод ґрунтується на дослідженні динамічних чинників, що впливають на формування попиту. До них відносяться: рівень розвитку промисловості та сільського господарства в регіоні; динаміка і структура грошових доходів та витрат населення; демографічна ситуація в регіоні; частка сільських жителів у регіоні та умови їх розселення; специфіка і рівень споживання по окремих групах товарів; довговічність і надійність предметів тривалого користування; повнота задоволення масового попиту на послуги тощо.

Ступінь впливу кожного із зазначених чинників визначають через коефіцієнт еластичності, який розраховують методом кореляції. Цей коефіцієнт показує, на скільки відсотків збільшуються або зменшуються витрати населення на ті чи інші блага, якщо величина одного з чинників зміниться на 1%. За коефіцієнтом еластичності, динамікою зміни окремих чинників у перспективі і чисельністю населення розраховують потребу його в побутових послугах на певний перспективний період.

Проектування розміщення мережі підприємств служби побуту здійснюють відповідно до нормативів обслуговування населення, які диференційовані за типами підприємств, періодичністю їх відвідування з урахуванням умов населених пунктів. Розрахунки здійснюють для міської і сільської місцевості.

1.3 Методи аналізу стану і розвитку соціальної сфери.

Аналогічно і по соціальній сфері:

Народна освіта Система освіти в місті це мережа закладів освіти від дитячих садків до установ післядипломної освіти. Основна економічна функція освіти створення бази для підготовки і сама підготовка кваліфікованої робочої сили у пропорціях і кількості необхідної для народного споживання. Регулювання розвитку народної освіти полягає у проведенні заходів, які передбачені реформою загальноосвітньої і професійної школи, створенні умов для трудового навчання учнів, удосконалення роботи, пов’язаної з професійною орієнтації молоді, поліпшенні підготовки кваліфікованих робітників безпосередньо на виробництві, в системі профосвіти відповідно до науково-технічного прогресу. Важливо також забезпечити пропорційний розвиток окремих ланок освіти та зміцнити їх матеріально-технічну базу. У зв’язку з цим регулювання розвитку народної освіти має охоплювати мережу дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, шкіл і груп з подовженим днем, шкіл-інтернатів, інтернатів при школах тощо.

Програма економічного та соціального розвитку регіону має передбачати найбільш повне задоволення потреб населення в дошкільних закладах. Для визначення цих потреб використовують дані про чисельність дітей на перспективу і про кількість їх згідно з останнім переписом населення, народжуваність та ін. Крім того, враховують зростання кількості робітників і службовців у регіоні, працюючих жінок у державних підприємствах і організаціях, утому числі віком 18 — 44 роки, а також рівень забезпеченості дітей постійно діючими дошкільними закладами (відношення кількості дітей у дошкільних закладах до загальної кількості дітей дошкільного віку).

Показниками діяльності закладів охорони здоров’я є насамперед кількість лікарняних ліжок, амбулаторно-поліклінічних закладів, ліжок у санаторіях, місць у будинках відпочинку тощо. За кількістю лікарняних ліжок обґрунтовують розвиток мережі закладів, чисельність обслуговуючого персоналу, обсяг постачання матеріально-технічних засобів і фінансування. Забезпеченість населення регіону лікарняними ліжками визначають у розрахунку на 1000 або на 10000 жителів на кінець прогнозного періоду.

Якісні показники роботи закладів охорони здоров’я тривалість перебування хворого в лікарні, оборот ліжка, рівень госпіталізації. Потребу конкретного регіону середньорічних в лікарняних ліжках можна розрахувати за формулою

Систему охорони здоров’я в містах і сільській місцевості треба розглядати як єдину систему регіону. Обґрунтовуючи будівництво і розширення лікарень районного центру і міста обласного підпорядкування, враховують необхідність госпіталізації в них сільського населення.

Потужність амбулаторно-поліклінічних закладів установлюють на основі нормативів кількості відвідувань лікарень одним жителем за рік, загальної чисельності населення і даних про пропускну спроможність існуючої мережі амбулаторно-поліклінічних закладів. Кількість посад лікарів на визначену перспективу значною мірою залежить від розширення мережі закладів охорони здоров’я та чисельності населення з урахуванням збільшення кількості лікарів.

У розрахунках по прогнозу встановлюють завдання розвитку мережі санаторно-курортних і оздоровчих закладів.

Для обґрунтування перспективного розвитку охорони здоров’я потрібно знати вихідний його рівень і наявні тенденції, кількісні і якісні показники діяльності лікувально-профілактичних, аптечних, санаторно-курортних, санаторно-епідеміологічних закладів, закладів відпочинку, а також потреби в них і ступінь задоволення цих потреб.

Житлово-комунальне господарство Це складний комплекс підгалузей, завданням яких є задоволення комунальних, побутових і соціально-культурних потреб населення. До його складу входять житлове господарство, санітарно-технічні підприємства, служби інженерних мереж і споруд, транспорт, енергетичне господарство, всі види зовнішнього благоустрою, протипожежна охорона, служби обрядових і спеціальних послуг.

Вихідними даними для розробки заходів регулювання розвитку житлово-комунального господарства є: чисельність населення та його соціальний склад; нормативи забезпечення житлом і комунальними послугами; перспективні показники розвитку галузей виробничої і невиробничої сфер регіону; обсяг ресурсів, які можуть бути спрямовані на розвиток житлово-комунального господарства. Найважливішими показниками програми житлового будівництва є введена в дію загальна житлова площа, кількість квартир, ліміт капітальних вкладень.

Культура Галузь культури в місті представлена культурною мережею, культурно просвітних, мистецьких, розважальних, основними функціями яких є підвищення рівня суспільної свідомості, розвиток рівної гармонійної свідомості, збереження і примноження культурних надбань.

Розвиток мережі бібліотек, їх розміщення в окремих населених пунктах характеризуються кількістю бібліотек на цій території, робочих поселень і сільрад, що мають бібліотеки, а також кількісним співвідношенням бібліотек і населення. Усі показники по бібліотеках масового типу розраховують окремо для міст і сіл, через своєрідність роботи в міській і сільській місцевості.

Центрами культурно-освітньої роботи, як відомо, є сільські клуби, сільські та районні будинки культури, міські й робочі клуби, будинки і палаци культури. Основне завдання регулювання їх розвитку в регіоні — удосконалювати їх мережу відповідно до територіальних і виробничих потреб.

Важливим є раціональне розміщення культурно-освітніх закладів з урахуванням подальшого розвитку населених пунктів регіону. Потребу в будівництві об’єктів культури визначають за встановленими нормами (кількість місць на 1000 чол.) з урахуванням виділених на це асигнувань і прогнозу про приріст населення. За даними про фактичне забезпечення населення клубними закладами, необхідні нормативи і капіталовкладення, що спрямовуються на їх розвиток, прогнозують приріст клубних закладів на визначену перспективу. Передбачають розвиток мережі парків культури і відпочинку в містах, робітничих поселеннях, у кожному районному центрі та найбільших населених пунктах сільської місцевості.

Перспективи розвитку кіномережі мають передбачати раціональне розміщення кінотеатрів та кіноустановок і правильну організацію їх роботи. Основним показником прогнозування кіномережі є рівень кінофікації. Для села він означає кількість жителів на одну сільську кіноустановку, або частку сільських населених пунктів, які мають кіноустановки з платним показом кінофільмів. Забезпеченість міського населення кіноустановками визначають за кількістю місць для кіноглядачів на 1000 чоловік.

Регулювання розвитку і розміщення закладів культури здійснюють з урахуванням особливостей розселення та умов кожного регіону. Основна ланка в прогнозуванні розвитку культури — адміністративний район, місто. Починають прогнозування в містах, робітничих поселеннях і райцентрах, у селах, а потім отримані дані узагальнюють по області. При цьому особливу увагу приділяють зближенню рівнів культурного обслуговування населення міст і сільської місцевості.

Фізкультура і спорт У плані розвитку фізичної культури і спорту відображається можливість надання послуг, кількість і якість яких визначається пропускною спроможністю. Функціями міських будинків об’єктів галузі фізкультури і спорту є підвищення рівня фізичної культури населення міста, який характеризує зростання кількості юдей що займаються спортом, регулювання соціального процесу пов’язаного із зміцненням здоров’я населення міста всебічним розвитком особистості, підвищення соціальної ефективності та якості фізкультурної масової роботи. До складу мережі галузі відносяться — стадіони, спортивні майданчики, басейни, спортивні школи та клуби тощо. Процес розвитку галузі в першу чергу передбачає спорудження спортивних закладів, розвиток установ відпочинку з лікуванням та фізичною культурою, тощо.

Соціальний захист і соціальне забезпечення Проблеми зайнятості та безробіття являються одними з найважливіших соціально – економічних проблем економіки та ринку праці як складова її частини.

Ринок робочої сили — це система загальних відносин між власниками робочої сили і роботодавцями. При оцінці ситуації на ринку праці виділяють наступні категорії населення – трудові ресурси, економічно активне населення, економічно пасивне населення, зайняте в економіці, безробітні.

Трудові ресурси – це населення здатне до праці по віку і стану здоров’я. Основну частину трудових ресурсів складає чисельність населення в працездатному віці.

Розрахунок чисельності трудових ресурсів здійснюють по двох методах: демографічному (з джерела формування) та економічному (по фактичній зайнятості).

Однією з найважливіших соціальних категорій являється рівень життя. Дана категорія розуміється в вузькому та в широкому розумінні слова. Рівень життя в вузькому розумінні – це досягнутий рівень вживанням населення матеріальних благ та послуг. Рівень життя в широкому розумінні включає в себе весь комплекс соціально – економічних умов життя населення.

Систему показників рівня життя можна розділити на три частини: доходи потреби і умови життя. Дані показники розраховуються як в цілому по всьому населенню, так і в розрахунку на душу населення.

1.4 Основні методи аналізу бюджетного формування.

Місцеві бюджети – це не просто балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території, а й важлива фінансова категорія, основу якої становить система фінансових відносин, що складається між місцевими та державним бюджетами, а також усередині сукупності місцевих бюджетів. Місцеві бюджети є головним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, спрямованих на суспільне споживання. Саме через них суспільні фонди споживання розподіляються в територіальному розрізах, тобто між окремими адміністративно-територіальними одиницями і соціальними групами населення. Крім того, саме з місцевих бюджетів фінансується розвиток галузей виробничої сфери, в першу чергу місцевої промисловості і комунального господарства.

Отже бюджет місцевого самоврядування – це план утворення і використання фінансових ресурсів необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.

Бюджет розвитку – доходи і видатки місцевого бюджету які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально – економічного розвитку, зміцнення матеріально фінансової бази.

Бюджет міста яке має районний поділ об’єднує міський бюджет та бюджет районів, що входять до його складу. Кожний бюджет має свою систему доходів та видатків. Місцеві бюджети забезпечують фінансування господарського та культурного виробництва.

Доходи бюджету вирішують економічні відносини, які виникають з підприємствами, організаціями і населенням в процесі формування бюджетного доходу. Таким чином доходи бюджету з одного боку є результатом розподілу вартості суспільного продукту між різними учасниками бюджетного процесу, а з іншого боку виступають об’єктом подальшого розподілу з концентрованої в руках державної вартості, тому що використовуються для формування фондів територіального, цільового та галузевого призначення.

Доходна частина всіх бюджетів формується за рахунок податкових платежів, загальнодержавних зборів. Відповідно до Закону України “ Про систему податку” до загальних державних податків відносяться: ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток, прибутковий податок з громадян, мито, плата за землю, податок на майно, податок на промисловість, відрахування на геологорозвідувальні роботи, внески до фонду соціального страхування, внески до пенсійного фонду, інші. В свою чергу до місцевих податків та зборів відносять: готельний збір, збір на паркову автомобіля, ринковий збір, збір на видачу ордера на квартиру, комунальний податок та інші місцеві податки і збори. Всі місцеві податки, порядок їх сплати встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до терміну і в межах граничних розмірів встановлених законодавством України. Суми податків і зборів зараховуються до місцевих бюджетів за місцем проживання або знаходження платника.

Видатки місцевого бюджету – це економічні відносини, що виникають у зв’язку з розподілом фонду грошових коштів і його використання за галузевим, цільовим і територіальним призначенням.

Значна кількість конкретних видів видатків обумовлені цілим рядом факторів, природою і функцією, рівнем соціально економічного розвитку і т.д. Всі видатки бюджету проявляються через конкретні види, які можуть характеризуватися з якісної і кількісної сторони.

Основу галузевого групування видатків складає поділ економіки на галузі і види діяльності. Виходячи з цього видатки у виробничій сфері поділяються за галузями: на розвиток промисловості, сільського господарства, виробництва, транспорту і зв’язку, торгівлі. У невиробничій сфері видатки бюджету поділяються на: видатки на освіту, культуру, охорону здоров’я, соціального забезпечення, тощо.

Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки та видатки розвитку. Всі доходи і видатки групуються в бюджеті згідно бюджетної класифікації. Бюджетна класифікація – це обов’язкове групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками з чіткою системою розташування і присвоєння окремим підрозділам бюджету певних найменувань і порядкових номерів.

2. Аналіз соціально-економічних показників розвитку міста

Розрахункова частина другого розділу курсової роботи складається із наступних етапів:

1.Розраховуємо надходження коштів до місцевого бюджету від кожної галузі виробничої сфери, що передбачені планом роботи на рік. Для здійснення даних розрахунків використовуємо дані про плановий обсяг валової продукції підприємств кожної галузі та встановлений норматив відрахувань до місцевого бюджету. Отримані дані акумулюємо в таблицю 1.

Таблиця 1

Планова сума коштів, що надходять до бюджету міста за рік

Галузі виробничої сфери

Плановий обсяг валової продукції,млн.грн.

Норматив відрахувань в бюджет, %

Планова сума коштів, що надходять до бюджету, млн.грн.

Промисловість. Усього

1000

0,075

75

в т.ч.:

— паливно-енергетичний комплекс

320

0,075

24

— машинобудування

400

0,075

30

— легка промисловість

100

0,075

7,5

— обробна промисловість

180

0,075

13,5

Транспорт

400

0,075

30

Будівництво

210

0,075

15,75

Побутове обслуговування

380

0,075

28,5

Усього

1990

0,075

149,25

Планова сума коштів, що надходять до бюджету, млн.грн.

Аналіз соціально-економічного розвитку міста Рівне

З даної таблиці бачимо що надходження в бюджет від галузі будівництва становлять 15,75млн.грн. від галузі Побутового обслуговування 28,5млн.грн. від галузі

Транспорту 30млн.грн. від галузі паливно-енергетичного комплеку 13,5 млн.грн. від галузі машинобудування 30 млн.грн. від обробної промисловості 24 млн.грн.Це е позитивним наслідком адже ці надходження поповнюють місцеві бюджети.

2.Розраховуємо планові витрити на утримання соціальної сфери міста. При здійсненні цих розрахунків потрібно використати загальну планову суму надходжень до бюджету, яка розрахована на першому етапі виконання курсової роботи, норматив витрат на утримання кожної галузі соціальної сфери та чисельність населення. Результати заносимо в таблицю 2.

Таблиця2

Планова сума відрахувань на утримання галузей соціальної сфери
Галузі соціальної сфери

Норматив відрахувань на утримання окремих галузей соціальної сфери,%

Планова сума відрахувань на утримання окремих галузей соціальної сфери,млн.грн.

Чисеьність населення міста, тис. чол.

Планова сума відрахувань на утримання галузей соціальної сфери в розрахунку на 1 мешканця, грн./чол.
Освіта

55

82,05

270

303,9
Охорона здоров’я

17

25,4

270

94,1
Житлово-комунальне господарство

25

37,3

270

138,1
Культура

2

3

270

11,1
Фізкультура і спорт

1

1,5

270

5,6
Усього

100

149,25

270

552,8

З відси бачимо що найбільша планова сума відрахувань припадає на утримання освіти 303,9грн./чол., на охорону здоров’я припадає понад 94,1грню/чол., житлово-комунальне господарство 138,1грн./чол., культура 11,1грн./чол., фізкультура і спорт 5,6грн./чол.

3.Розраховуємо нормативні витрати на соціальні потреби мешканців міста. Для виконання цих розрахунків слід використати нормативи соціальних витрат на 1 мешканця та чисельність населення міста. Розрахунки зводимо в таблицю3.

Таблиця 3 Нормативні витрати на соціальні потреби

Галузі

Чисельність населення міста, тис.чол.

Нормативні соціальні витрати на одного мешканця, грн/чол.

Сума нормативних витрат на соціальні потреби, тис.грн
Освіта

270

310

83,7
Охорона здоров’я

270

100

27
Житлово-комунальне господарство

270

140

37,8
Культура

270

15

4,05
Фізкультура і спорт

270

5

1,35
Усього

270

570

153,9

Аналіз соціально-економічного розвитку міста Рівне

Тут ми спостерігаємо наступні тенденції. Те що найбільшими витратами у соціальній сфері є освіта 83,7 тис.грн. і це означає що освіта для людей є найбільшим пріоритетом.

4. Визначаємо фактичне виконання плану виробництва продукції підприємствами галузей виробничої сфери. Для визначення фактичного обсягу валової продукції необхідно використати відсоток виконання планових завдань та плановий обсяг валової продукції. Отримані дані відобразимо в таблиці 4.

Таблиця 4 Обсяг валової продукції по галузях виробничої сфери

Галузі виробничої сфери

Плановий обсяг валової продукції, млн.грн.

Виконання планових завдань,%

Фактичний обсяг валової продукції,млн.грн.

Структура планового випуску продукції,%

Частка участі галузі в загальному обсязі виробництва,%
Промисловість. Усього

1000

98,9

989,4

0,5

-0,5
в т.ч.:

— паливно-енергетичний комплекс

320

102

326,4

0,16

0,32
— машинобудування

400

98

392

0,2

-0,4
— легка промисловість

100

100

100

0,05

0
— обробна промисловість

180

95

171

0,09

-0,4
Транспорт

400

104

416

0,2

0,8
Будівництво

210

85

178,5

0,1

-1,5
Побутове обслуговування

380

90

342

0,19

-1,9
Усього

1990

96,8

1925,9

1

-3,2

Визначивши фактичне виконання плану виробництва продукції підприємствами галузей виробничої сфери ми бачимо що лише паливно-енергетичний комплекс і транспорт перевиконали своїй плановий осяг це на102% і104%,легка промисловість виконала свій плановий обсяг на100%,а решта не вклалися в плановий обсяг.

5. Розраховуємо фактичні надходження коштів до бюджету міста від кожної галузі виробничої сфери. Для визначення фактичних надходжень коштів до бюджету необхідно використати норматив відрахувань в бюджет та фактичний обсяг валової продукції, який розрахований в таблиці 4. Результати розрахунків зводимо в таблицю 5.

Таблиця 5. Фактична сума коштів, що надходить до бюджету міста за рік

Галузі виробничої сфери

Фактичний обсяг валової продукції, млн.грн.

Норматив відрахувань в бюджет,%

Фактична сума коштів, що надходять до бюджету, млн.грн.
Промисловість. Усього в т.ч.:

989,4

0,075

74,2
— паливно-енергетичний комплекс

326,4

0,075

24,48
— машинобудування

392

0,075

29,4
— легка промисловість

100

0,075

7,5
— обробна промисловість

171

0,075

12,825
Транспорт

416

0,075

31,2
Будівництво

178,5

0,075

13,39
Побутове обслуговування

342

0,075

25,65
Усього

1925,9

0,075

144,4

На основі розрахунків бачимо що найбільша частка надходжень у бюджет надходить від транспортної галузі 31,2 млн.грн. наступним йде галузь машинобудування 29,4 млн.грн. за ним йде галузь пробутового обслуговування 25,65 млн.грн.тощо.такукількість відрахувань визначає їхній фактичний обсяг валової продукції та норматив відрахувань в бюджет.

6. Розраховуємо фактичні витрати на утримання соціальної сфери міста. Для визначення даних значень необхідно використати фактичну суму надходжень до місцевого бюджету, яка розрахована в таблиці 5, норматив витрат на утримання кожної галузі соціальної сфери та чисельність населення. Отримані дані зберемо в таблицю 6.

Таблиця 6. Фактична сума відрахувань на утримання галузей соціальної сфери міста протягом року

Галузі соціальної сфери

Норматив відрахувань на утримання окремих галузей соціальної сфери,%

Фактична сума відрахувань на утримання окремих галузей соціальної сфери,млн.грн.

Чисельність населення міста, тис. чол.

Фактична сума відрахувань на утримання галузей соціальної сфери в розрахунку на 1 мешканця, грн./чол.
Освіта

55

79,42

270

318,46
Охорона здоров’я

17

24,5

270

141,53
Житлово-комунальне господарство

25

36,1

270

94,34
Культура

2

2,89

270

23,59
Фізкультура і спорт

1

1,44

270

11,78
Усього

100

144,4

270

589,78

З відси бачимо що найбільша планова сума відрахувань припадає на утримання освіти 318,9грн./чол., на охорону здоров’я припадає понад 141,53 грн./чол., житлово-комунальне господарство 94,34 грн./чол., культура 23,59грн./чол., фізкультура і спорт 11,78грн./чол. Це значить що на освіту й де найбільше відрахувань.

7. Розраховуємо питому вагу виробленої продукції кожної галузі виробничої сфери в загальному обсязі валової продукції та абсолютних відхилень обсягів валової продукції, виготовленої підприємствами кожної виробничої галузі. Крім того, необхідно визначити абсолютні відхилення обсягів валової продукції, виготовленої підприємствами кожної виробничої галузі.

Таблиця 7. Показники, що характеризують виробництво продукції підприємствами галузей виробничої сфери в загальному обсязі валової продукції

Галузі виробничої сфери

Плановий обсяг валової продукції

Фактичний обсяг валової продукції

Відхилення, млн.грн.

Виконання планових завдань,%
млн. грн.

%

млн. грн.

%

Промисловість. Усього в т.ч.:

1000

50

989,4

51

-10,6

98.94
— паливно-енергетичний комплекс

320

16

326,4

12

6.4

102.00
— машинобудування

400

20

392

20

-8

98.00
— легка промисловість

100

5

100

5

0

100.00
— обробна промисловість

180

9

171

8

-9

95.00
Транспорт

400

20

416

21

16

104.00
Будівництво

210

10

178,5

9

-31.5

85.00
Побутове обслуговування

380

19

342

17

-38

90.00
Усього

1990

100,00

1925,9

100,00

-64.1

96.78

Аналіз соціально-економічного розвитку міста Рівне

Визначивши фактичне виконання плану виробництва продукції підприємствами галузей виробничої сфери ми бачимо що лише паливно-енергетичний комплекс і транспорт перевиконали своій плановий осяг це на102% і104%,легка промисловість виконала свій плановий обсяг на100%,а решта не вклалися в плановий обсяг.

Це означає що більша частина галузей не виконала свій плановий обсяг валової продукції у повному обсязі з різних причин

8. Визначаємо відхилення фактичної суми відрахувань на забезпечення мінімальних, але достатніх умов для утримання соціальних потреб населення міста від планової. Для цього необхідно використати дані про планову та фактичну суму відрахувань на утримання галузей соціальної сфери, які розраховані в таблиці 2 і 6. Крім того, необхідно порівняти планову та фактичні суми відрахувань на утримання соціальної сфери з сумою опти-мальних нормативних витрат на соціальні потреби, які визначені в таблиці 3.

Необхідно також виконати розрахунки планових завдань по відрахуванню коштів на утримання кожної галузі соціальної сфери. Для цього слід використати дані про планову, фактичну та нормативну суму відрахувань на отримання кожної галузі соціальної сфери. Результати розрахунків зводимо в таблицю 8.

Таблиця 8 Розрахунок виконання планових та нормативних завдань щодо відрахувань в бюджет на утримання соціальної сфери.

Галузі виробничої сфери

Планова сума відрахувань на утримання галузей соціальної сфери, млн.грн.

Фактична сума відрахувань на утримання галузей соціальної сфери, млн.грн.

Сума нормативних витрат на соціальні потреби, млн.грн.

Виконання планових

Виконання нормативних
завдань

Завдань
%

Відхилення

%

Відхилення
Освіта

82,05

79,42

83,7

96.8

-2,63

94,9

-4,28
Охорона здоров’я

25,4

24,5

27

96.4

-0.9

90,7

-2,5
Житлово-комунальне господарство

37,3

36,1

37,8

96.8

-1,2

95,5

-1,7
Культура

3

2,89

4,05

96.3

-0.11

71,4

-1,16
Фізкультура і спорт

1,5

1,44

1,35

96

-0.06

106,7

0,09
Усього

149,25

144,4

153,9

96.7

-5,02

93,8

-9,5

Аналіз соціально-економічного розвитку міста Рівне

З даного графіка ми бачимо що Фактична сума відрахувань не відповідає плановій сумі відрахувань у повному обсязі.

3. Інвестиційна діяльність

Інвестиційна привабливість (країни, регіону, підприємства)

Інвестиційна привабливість може розглядатися на рівні країни, галузі, регіону, підприємства. Підприємство в цій системі є кінцевим пунктом вкладення засобів, де реалізуються конкретні проекти. Для стратегічного інвестора не будуть достатньо переконливими аргументи інвестування засобів, наприклад, у металургійний комбінат, якщо розвиток цієї галузі в масштабах міжнародної економіки знаходиться в кризовому стані. Також, незважаючи на всю фінансову вигідність проекту, ризик політичної й економічної нестабільності в державі зведе нанівець будь-які зусилля по залученню інвесторів. Розглянемо умови формування інвестиційної привабливості країни, що є найбільш загальними при виборі і реалізації міжнародних проектів.

Інвестиційна привабливість країни. У економічній літературі існують різні підходи до визначення інвестиційної привабливості, або інвестиційного клімату, держави як сукупності політичних, правових, економічних і соціальних умов, що забезпечують інвестиційну діяльність вітчизняних і закордонних інвесторів. У найбільше загальному вигляді, не вдаючись до аналізу цих підходів, можна уявити систему визначальних чинників, згрупованих у такий спосіб:

а) політико-правове середовище, що характеризується політичною стабільністю суспільства, наявністю і стабільністю нормативної бази підприємницької і інвестиційної діяльності, гарантією рівності форм власності й інвестицій у перехідний період та ін.; Так, наприклад, політична нестабільність в Росії приводить до нестабільності валют в Епропі.

б) економічне середовище, або стабільність національної валюти, темпи росту інфляції, режим оподатковування і валютного регулювання, стан фондового ринку і фінансово-кредитної системи, ємність і платоспроможність внутрішнього ринку;

в) ресурси і інфраструктура, соціально-культурне середовище, екологія.

До числа найбільш відомих західних систем оцінок інвестиційної привабливості і ризику належать рейтинги Institutional Investor, Euromoney, Business Environment Risk Index (BERI).

Рейтинг Institutional Investor оцінює насамперед кредитоспроможність країн і складається при участі експертів 100 провідних міжнародних банків.

Рейтинг Euromoney базується на дослідженні таких груп індикаторів:

ринкових — 40 %;

кредитних — 20 %;

політико-економічних, що включають у себе політичний ризик, економічний стан і прогноз економічного розвитку — 40 %.

У рейтингу BERI оцінюється політична стабільність, ставлення закордонних інвестицій, націоналізація, девальвація, платіжний баланс, темпи економічного зростання, витрати по заробітній платі, продуктивність праці, інфраструктура, умови коротко- і довгострокового кредитування й ін.

Результати експертних оцінок, проведених у 1990-х роках, свідчать про достатньо низьку привабливість України. У різноманітних рейтингах їй приділяється місце від 120-го до 150-го серед держав світу. Невисоке положення займає Україна і серед країн із перехідною економікою.

Міжнародна практика вибору держави-реципіента крім оцінки загального інвестиційного клімату базується також на урахуванні специфічних особливостей самого проекту, ступені розвитку даної держави. Так, при реалізації міжнародних проектів, пов’язаних із виконанням масштабних будівельних робіт, здійснюваних при сприянні Всесвітнього банку, чинники, що впливають на прийняття рішень, систематизуються по категоріях країн: що розвиваються, середнього рівня розвитку, розвинуті.

Аналіз поданих оцінних чинників дозволяє віднести Україну в цілому до категорії країн із середнім рівнем розвитку. Проте при всіх інших сприятливих обставинах невирішеність проблеми власності на землю різко знижує її привабливість як об’єкта довгострокових вкладень. Крім того, до чинників, що дестабілізують економіку України, можна віднести тягар податкового законодавства, обмеження, пов’язані з рухом капіталу, нерозвиненість фондового ринку, складне фінансове положення більшості підприємств. Проте Україна має потужний, промислово-розвинений виробничий потенціал, розвинену інфраструктуру, вигідне географічне положення. Позитивний вплив мали проведена грошова реформа, стабілізація національної валюти і керованість інфляційними процесами. За рівнем економічного потенціалу, як свідчать експертні оцінки, Україна входить у число перших п’ятьох країн Європи, а по ефективності його використання знаходиться в другій сотні країн світу. Світовий досвід свідчить, що країни з перехідною економікою не в змозі самостійно вийти з економічної кризи без притягнення й ефективного використання іноземних інвестицій, Акумулюю чи капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій і менеджменту, іноземні інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але і роблять динамічними інші чинники в розвитку ринків товарів і послуг. Крім того, іноземні інвестиції сприяють мірам макроекономічної стабілізації, дозволяють вирішувати багато соціальних проблем цього періоду. В цілому розвитку українсько-закордонної інвестиційної діяльності властиві: визначена динаміка; розширення масштабів, видів і сфер діяльності; географічна диверсифікація. Основними формами залученням інвестицій у 1990-х роках є внески у формі рухомого і нерухомого майна (біля 65 %) і грошові внески (біля 25 %).

Галузева структура іноземних інвестицій формується в основному за рахунок внутрішньої торгівлі, харчової промисловості, машинобудування і металообробки, фінансових послуг. Серед інших галузей відносно вагомі наука, охорона здоров’я, побутове обслуговування, зовнішня торгівля, будівництво, хімічна промисловість.

Структура іноземного інвестування по регіонах України характеризується традиційним залученням прямих інвестицій в економіку Києва, Одеських, Дніпропетровських, Донецьких, Львівської областей, Автономної Республіки Крим.

У цілому можна відзначити формування певних тенденцій, що у тій або іншій мірі якісно характеризують розвиток іноземного інвестування в Україні:

• переважаюча кількість партнерів із країн, що розвиваються, (по кількості інвестицій) і партнерів із промислово розвинутих країн (по обсягу інвестицій);

• поступове збільшення частки інвестицій із країн СНД;

• реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, на двосторонній основі;

• орієнтація підприємств з іноземними інвестиціями на виробництво товарів, якими світові ринки практично насичені (наприклад комп’ютерна техніка певних класів), і на сферу послуг;

• обережність західних партнерів щодо збільшення інвестицій, що обумовлено відсутністю надійних гарантій по їхньому захисту, наявністю прямого і непрямого контролю за такими інвестиціями, невідпрацьованість стратегії і тактики виходу на практично невідомий і раніше закритий ринок;

• активність малих закордонних фірм, що орієнтовані на швидке повернення невеликих інвестицій або вигоду від разових операцій, по суті, посередницьких або відверто спекулятивних;

• нерівномірність розподілу інвестицій по галузях і регіонам України, їхня зосередженість у промислових центрах України, як-от у Києві;

• переважання частка майнових внесків іноземних інвесторів у загальних обсягах інвестицій, слабке використання механізмів фінансового ринку для інвестування.

Характеризуючи стан іноземного інвестування в економіку України в цілому, його можна визначити як кризове в порівнянні з динамічними процесами, що відбуваються в міжнародній економіці.

Як кризову можна також охарактеризувати і внутрішню інвестиційну сферу. Найкращим показником привабливого інвестиційного клімату для іноземного інвестора є активні внутрішні інвестиції. У Україні відбувається абсолютне і відносне зменшення інвестиційних ресурсів, хоча, по оцінках спеціалістів, для стабільного економічного росту інвестиції повинні складати 20-25 % валового внутрішнього продукту. Так, розвиті країни мають середньорічну питому вагу капіталовкладень (gross capital formation) 16-22 % і темп приросту валового внутрішнього продукту 2-3 %. Близькі аналогічні показники були характерні в 1980-1990 р. для СРСР, коли питома вага капіталовкладень у валовому національному продукті перевищувала 30 %, забезпечуючи його щорічний приріст на 2,5 %. В даний час інвестиції здійснюються в здебільшого в короткострокові проекти, знижена інвестиційна активність у базових галузях народного господарства, слабко завантажені будівельні комплекси. Питома вага довгострокових інвестиційних кредитів у ряді значних комерційних банків складає лічені відсотки, а те і частки відсотка. При цьому не можна не згадати проблему збалансованості внутрішніх і зовнішніх інвестицій. Світовий досвід показує, що іноземні інвестиції в країнах, що розвиваються, у 1990-х роках формують лише 2,0- 4,5 % загальних вкладень у національні економіки. У Україні цей же показник складає 7-10 %, тобто широкомасштабне залучення інвестицій із боку закордонних країн можливе лише при умові ефективного розвитку механізмів внутрішнього інвестування.

Інвестиційна привабливість галузі. У виборі галузевих напрямків інвестування, зокрема, Всесвітній банк керується перерахованими групами чинників як критеріями для прийняття рішень:

• ринкові;

• конкуренції;

• бар’єри входження в галузь;

• бар’єри виходу підприємства з галузі;

• взаємовідносини з постачальниками;

• технологічні фактори;

• соціальні фактори.

До першої групи відносяться розмір ринку, темп зростання його потенціалу, циклічність попиту, еластичність цін, прибутковість, диференціація продукту.

Друга група факторів оцінює стан конкуренції галузевого ринку, наявність рівних конкурентів, інтенсивність конкуренції, ступінь спеціалізацій конкурентів, наявність товарів-замінників, завантаження потужностей.

Третя група досліджує капиталоемкість галузі, наявність каналів розподілу і доступ до них, доступ до сировинних ресурсів, захищеність із боку держави, соціальні проблеми галузі, що можуть зробити негативний вплив на входження.

Четверта група дозволяє проаналізувати існуючі обмеження державного і соціального порядку, що перешкоджають виходу з галузі, спеціалізацію активів і можливість їх перепрофілювання і використання за іншим призначенням. Вгаємо відносини з постачальниками характеризуються наявністю місцевих постачальників, матеріалів-замінників, інтенсивністю конкуренції серед постачальників, можливістю формування стратегічних союзів і інших взаємовідносин з постачальниками сировини і матеріалів, рівнем вертикальної інтеграції з постачальниками.

Технологічні чинники враховують рівень технічних нововведень у галузі, складність продукції і виробництва, патентно-ліцензійну ситуацію в галузі, капіталоємкість і наукоємкість продукції.

До соціальних чинників, що формують галузеву привабливість, належать дисципліна робітників, демографічні процеси, ступінь охоплення робітників профспілками і вплив громадських організацій, виробничі відношення робітників із керівництвом.

Аналізуючи галузеву привабливість України по наведених групах факторів, можна зробити висновок, що в даний час найбільш інтенсивні інвестиційні процеси повинні спостерігатись у високорентабельних сферах, що не потребують значних вкладень капіталу при забезпеченні його швидкої віддачі. Це, насамперед, сфера внутрішньої торгівлі, переробка сільськогосподарської продукції, легка промисловості.

Інвестиційна привабливість регіону. Регіональна привабливість оцінюється такими чинниками, як:

• рівень економічного розвитку регіону;

• рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону;

• демографічна характеристика;

• рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону;

• рівень криміногенних, екологічних і інших ризиків.

Рівень економічного розвиткурегіону характеризується такими показниками, як питома вага регіону у валовому внутрішньому продукті і національному доході, обсяг виробництва на душу населення, рівень самозабезпечення регіону основними продуктами харчування, середній рівень заробітної плати робітників, обсяг і динаміка капітальних вкладень у регіоні на душу населення, число підприємств, питома вага збиткових підприємств.

Розвиток інвестиційної інфраструктури оцінюється числом підрядних будівельних компаній, обсягом місцевого виробництва основних будівельних матеріалів, виробництвом енергетичних ресурсів на душу населення, щільністю залізничних колій, щільністю автомобільних шляхів.

Демографічну характеристику визначають питома вага населення регіону в загальній чисельності жителів України, співвідношення міського і сільського населення, питома вага населення, зайнятого в суспільному виробництві, рівень кваліфікації робітників.

Розвиток ринкових відносин характеризується питомою вагою приватизованих підприємств і підприємств з недержавною формою власності у загальній їх кількості, чисельністю підприємств з іноземними інвестиціями, банківських установ, страхових компаній, товарних бірж.

Інвестиційна привабливість підприємства Інвестиційна привабливість підприємства — це інтегральна характеристика окремих підприємств як об’єктів майбутнього інвестування з позицій перспективності розвитку, обсягів і перспектив збуту продукції, ефективності використання активів, їх ліквідності, стану платоспроможності і фінансової стану. Для оцінки інвестиційної привабливості можуть бути використані різні фінансові коефіцієнти. Їх склад визначається виходячи з цілей і глибини аналізу фінансового стану. Такими синтетичними показниками є оборотність активів, прибутковість капіталу, фінансова стабільність, ліквідність активів і ін.

Інвестиційна діяльність м.Рівне

Інвестиційною діяльністю в м. Рівне займеться „управління зовнішньоекономічної інвестиційної діяльності та підприємництва”

Перед управлінням стоять об’ємні та досить різноманітні завдання, зокрема це: розробка та реалізація цільових інвестиційних програм з питань соціально-економічного розвитку міста та розвитку підприємництва;

аналіз та сприяння розвитку підприємництва і зовнішньоекономічним зв’язкам підприємств, установ та організацій;

координація роботи, пов’язаної з розвитком підприємництва та залученням інвестицій.

Інвестиційні проекти
— Установка з виробництва янтарної та глутарової кислот на ВАТ “Рівнеазот”
Мета проекту — отримання нових видів органічних продуктів.

Організаційно-правова форма: приватне підприємство, відкрите акціонерне товариство.

У результаті здійснення проекту будуть отримуватись янтарна та глутарова кислоти з відходів виробництва адипінової кислоти. Це цінні продукти для органічного синтезу.

Прогнозовані ринки збуту продукції — європейські країни.

Місце розташування об’єкта за проектом — промисловий майданчик ВАТ «Рівнеазот». Участь підприємства у проекті — виробничі приміщення та обладнання.

Потреба в залучених коштах — основні засоби вартістю 5,0 млн. грн.

Термін реалізації проекту — 1 рік.

Термін окупності — 1,5 року.

Форма співпраці — освоєння інвестицій. Уже заключено договір на розробку робочого проекту.
— Виробництво вапняково-аміачної селітри на ВАТ “Рівнеазот”

Мета проекту — виробництво нового виду добрив.

Організаційно-правова форма: приватне підприємство, відкрите акціонерне товариство.

У результаті здійснення проекту буде отримуватись вапняково-аміачна селітра — новий вид азотних добрив, адаптований до зони Полісся, яка не закислює ґрунти.

Прогнозовані ринки збуту продукції — регіони України, європейські країни, Росія.

Місце розташування об’єкта за проектом — промисловий майданчик ВАТ “Рівнеазот”.

Участь підприємства у проекті — потужності з виробництва складних мінеральних добрив.

Потреба в залучених коштах — 4,0 млн. Грн. на основні засоби.

Термін реалізації проекту — 1 рік.

Термін окупності — 0,5 року.

Форма співпраці — освоєння інвестицій.
— Безкомпресорна подача природного газу на ВАТ “Рівнеазот”
Мета проекту — економія електроенергії, здешевлення собівартості продукції.

Організаційно-правова форма: приватне підприємство, відкрите акціонерне товариство.

У результаті здійснення проекту буде здешевлене виробництво аміаку – основної продукції “Рівнеазоту” за рахунок подачі природного газу без включення компресорів.

Ринки збуту цієї продукції — регіони України; Європейські країни.

Місце розташування об’єкту за проектом — промисловий майданчик ВАТ “Рівнеазот”.

Участь підприємства у проекті — виробництво аміаку, проектування.

Потреба в залучених коштах — 4,5 млн. грн. на основні засоби.

Термін реалізації проекту — 1 рік.

Термін окупності — 3 роки.

Форма співпраці — освоєння інвестицій.

Розробляється проект, є техніко-економічне обґрунтування. — Будівництво вулиці Черняка Мета проекту: поліпшити транспортне забезпечення мікрорайону «Північний»

Обґрунтування проекту: вулиця Черняка знаходиться в північній частині м.Рівне і належить до магістралей районного значення. Вона повністю забудована. Згідно з планом забудови міста вул. Черняка в перспективі повинна мати вихід на об’їзну автодорогу. У зв’язку з великою чисельністю населення мікрорайону “Північний” (40 тис.чол.), виникає проблема щодо транспортного забезпечення даного мікрорайону. Для вирішення цього питання необхідно здійснити будівництво вул. Черняка на ділянці від вул. Коновальця до вул. Будівельників, оскільки зараз на цьому проміжку відсутня дорога.

Кошторисна вартість: кільцева автомобільна розв’язка на перехресті вул. Черняка – Гагаріна – Грушевського – 437,6 тис.грн.

Роботи з будівництва вул. Черняка – 983,25 тис. грн.

Термін впровадження – 2003 – 2005 роки.
— Будівництво міні-котелень на базі дитячих садків та шкіл м. Рівне
Мета проекту: скоротити витрати на теплозабезпечення закладів освіти, поліпшити його якість та сприяти енергозбереженню.

Будівництво міні-котелень у дошкільних закладах та школах необхідно щодо забезпечення належних умов їх функціонування.

Перелік заходів проекту:

— розробка технічної документації;

— будівництво та обслуговування міні-котелень.

Результати проекту будівництва міні-котелень у закладах освіти – економія енергоносіїв та коштів.

Цільові групи проекту — загальноосвітні та дошкільні заклади освіти м. Рівне.

Обсяг коштів, необхідних для реалізації проекту та джерела фінансування.

Загальна вартість проекту — 5 530 000 грн.:

— кошти інвесторів – 5 000 000 грн.

— кошти місцевого бюджету — 500 000 грн.

— кошти організацій-партнерів – З0 000 грн.

Організації-партнери, співвиконавці проекту: Рівненська міська рада, Управління освіти, Рівненський регіональний бізнес-центр.
— Комплексна переробка твердих побутових відходів
Мета проекту: зменшити кількість відходів, продовжити термін експлуатації міського сміттєзвалища, збільшити надходження до міського бюджету.

Проект передбачає вирішення проблеми сміття в місті Рівне за рахунок впровадження комплексної системи збору, знешкодження, сортування, переробки та утилізації твердих побутових відходів та демонополізацію ринку утилізації відходів із залученням комерційних структур.

Підставою для розробки проекту є реалізація міської Програми дій щодо поводження з твердими побутовими відходами на 2003-2005 роки, затвердженої рішенням міськвиконкому від 08.04.2003 р., яка є складовою частиною програми соціально-економічного розвитку міста.

Перелік етапів та заходів проекту.

1 етап. Розробка техніко-економічного обґрунтування, уточнення та систематизація даних щодо якісного та кількісного складу твердих побутових відходів, розробка механізму роздільного збирання і сортування ТПВ; розробка концепції управління ТПВ, прогноз основних напрямів щодо поводження з відходами на п’ять років та визначення джерел і форм фінансування.

2 етап. Розробка програми комплексного підходу щодо збору, сортування, переробки та утилізації твердих побутових відходів, проведення соціальної реклами, визначення кошторисної вартості реалізації Програми.

3 етап. Впровадження схеми санітарної очистки міста, придбання та встановлення сучасного обладнання для збору сміття (євроконтейнери); заміна парку спеціалізованого автотранспорту універсальними сміттєвозами, що здійснюють мийку контейнерів та їх дезінфекцію; запровадження системи закупівлі відходів як вторинної сировини; виконання природоохоронних заходів щодо безпечного захоронення відходів на міському сміттєзвалювальному полігоні; створення підприємств у сфері поводження з відходами.

4 етап. Будівництво комплексу із сортування, переробки та утилізації відходів.

Результати проекту:

— поліпшення санітарно-екологічного стану міста;

— зменшення кількості відходів за рахунок вилучення різних видів вторсировини;

— продовження терміну експлуатації міського сміттєзвалювального полігону й підвищення його екологічної та пожежної безпеки;

— організація переробних підприємств; — збільшення надходжень до бюджету міста, створення нових робочих місць.

Цільові групи проекту: територіальна громада, комунальні служби міста, наукові заклади, підприємницькі структури міста, громадські організації.

Обсяг коштів та джерела фінансування проекту — 2 млн. грн.:

1 етап — 30,0 тис. грн. — кошти міського природоохоронного фонду;

2 етап — 70,0 тис. грн. — кошти міського бюджету та іноземних донорських організацій.

3 етап — 1 млн. 900 тис. грн. — кошти іноземних інвесторів.
— Забезпечення рівних умов конкуренції на ринку транспортних послуг та поліпшення стану пасажирських перевезень електротранспортом мешканців мікрорайону «Північний»

Мета проекту: поліпшити транспортне забезпечення мікрорайону «Північний».

Перелік заходів проекту: виготовлення проектно-кошторисної документації на подовження тролейбусних маршрутів від зупинки «Молокозавод» на вул. Черняка до вул. Коновальця; будівництво нової тролейбусної лінії та введення в експлуатацію тягової трансформаторної підстанції.

Результати проекту:

— задоволення потреб населення та працівників підприємств мікрорайону «Північний» у пасажирських перевезеннях тролейбусами; — поліпшення екологічної ситуації; — упорядкування системи надання компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Цільові групи проекту: населення та працівники підприємств мікрорайону «Північний».

Організації-партнери проекту, співвиконавці проекту: Рівненська міська рада, управління транспорту і зв’язку, управління капітального будівництва, управління житлово-комунального господарства, КП «Рівнеелектроавтотранс», ВАТ “Укркомундорпроект».

Обсяг коштів для реалізації проекту та джерела його фінансування: кошти співвиконавців проекту — 526,0 тис. грн.; кошти інвесторів — 1 000 000 грн. 
— Зменшення викидів парникових газів шляхом підвищення енергоефективності в системах централізованого водопостачання КТП «Комуненергія»

Мета проекту: скорочення споживання палива шляхом модернізації системи теплопостачання; підвищення енергоефективності як у системі теплопостачання, так і в її споживачів – міських будівлях; скорочення забруднюючих викидів у довкілля.

Техніко-економічне обґрунтування.

Відповідні оцінки були розроблені для генеруючих потужностей системи теплопостачання (районних, квартальних, малих котелень), системи транспортування тепла (тепломереж, центральних теплопунктів) та споживачів (житлових, громадських та приватних будівель). Загальна кількість котелень – 45 із сумарною встановленою потужністю 718 Гкал/год; загальна довжина тепломереж в однотрубному розрахунку – 418 км; кількість центральних теплопунктів – 69.

Розроблено узагальнену характеристику проекту системи теплопостачання на прикладі котельні на вул.Київській, 6.

Джерела фінансування:

— внесок міста та КТП “Комуненергія” передбачено за рахунок коштів міської Програми з енергозбереження (до 2010 року), бюджетних видатків міста на енергозбереження і середньорічних фактичних витрат КТП на підтримання системи теплопостачання в робочому стані (капремонти, заміна аварійних ділянок тепломереж);

— фінансування з боку ЕСКО передбачається за рахунок реінвестування частини отриманого прибутку;

— участь Європейського банку з реконструкції та розвитку (ЄБРР) передбачено як однієї з організацій-виконавців проектів ТЕФ.

Обсяг коштів, необхідних для реалізації проекту – 125600 тис.грн.

Термін впровадження – 2002 – 2007 роки.
— Розробка та реалізація програми капітального ремонту стадіону «Авангард» у місті Рівне відповідно до міжнародних стандартів
Мета проекту: привести стадіону «Авангард» відповідно до міжнародних стандартів.

Капітальний ремонт стадіону «Авангард» потрібен для: створення умов проведення тренувальних занять, у тому числі для членів збірної команди України; роботи центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх»; проведення змагань міжнародного рівня.

Перелік заходів проекту:

— капітальний ремонт підтрибунних приміщень;

— придбання сучасного спортивного інвентарю та обладнання;

— забезпечення спеціальним сучасним покриттям бігових доріжок та легкоатлетичних секторів;

— облаштування індивідуальних сидінь для глядачів та навісу над ними.

Результати проекту: створення умов для занять фізичною культурою різних верств населення з різним рівнем підготовленості в центрі фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх»; підвищення рівня майстерності спортсменів, які представляють країну на міжнародних змаганнях та збільшення кількості таких спортсменів; зацікавлення, залучення усіх верств населення до відвідування змагань.

Цільові групи проекту: спортсмени, спортсмени-інваліди, люди різного віку та різного рівня спортивної підготовки, інваліди, діти-сироти, діти з малозабезпечених, багатодітних та неповних сімей.

Обсяг коштів, необхідних для реалізації проекту, та джерела його фінансування:

— кошти інвесторів — 1 млн. грн., — кошти бюджету розвитку міста — 1 млн. грн.

Організації-партнери, співвиконавці проекту: Рівненська міська рада. Міська влада робить усе можливе для створення в Рівному такого бізнес-середовища, яке б сприяло кожному конкретному підприємцю, примушувало його думати на перспективу та не боятися вкладати кошти у розвиток власного бізнесу. У результаті такої діяльності станом на 01.01.04 року зареєстровано 28409 суб’єктів підприємницької діяльності (за мінусом ліквідованих), з них юридичних осіб — 6615, та фізичних осіб — 21794. Кількість зареєстрованих суб’єктів малого підприємництва порівняно з 2002 роком зросла на 2050 одиниць. Вагомим показником діяльності суб’єктів підприємництва є надходження до місцевого бюджету. Так, станом на 01.01.2004 року надходження до місцевого бюджету від діяльності суб’єктів малого та середнього бізнесу склали 35,6 млн. грн., що становить 33% від загальних надходжень бюджету.

Управлінням розроблений «Проект інвестиційної програми міста Рівне на 2003 -2010 роки».

Проект програми націлений на вирішення проблем комунального характеру та містить 7 (сім) проектів загальною вартістю 169,5 млн. грн. На даний час готуються додаткові пріоритетні для міста проекти, котрі мають вноситись в Проект Інвестиційної програми міста Рівне на 2003 — 2010 роки. Для рекламно-інформаційного забезпечення суб’єктів підприємництва та потенційних партнерів, управлінням був підготовлений до випуску цей довідник про економічний потенціал, пріоритети розвитку та інвестиційну привабливість міста.

Розроблена та втілюється в життя Програма розвитку малого підприємництва на 2003-2004 роки. У її рамках створено єдиний реєстраційний центр для спрощення реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, тепер час такої реєстрації становить від 3 до 10 днів. У місті підготовлені інвестиційні проекти та команда людей, що зможе реалізувати ці проекти. Визначено пріоритетні напрямки розвитку міста та участь органів місцевої влади в реалізації проектів по цих напрямах.

Ми твердо переконані, що життя міста неможливе в автономному режимі. І тому наше завдання всіляко сприяти інтеграції в міжнародну економічну спільноту через систему співробітництва і взаємного зацікавлення партнерів.

Список використаної літератури:

Батрименко В. І. Моделі місцевого самоврядування: світовий досвід і Україна. К., 1988. ст. 265-270.

Гордей О.Д. Моделі державного регулювання добробуту населення./. Фінанси України -2003р. №11 ст. 51-57

Гурне Б. Державне управління. К., 2000. ст. 158-165.

Державне регулювання економіки: Навч. Посібник/ С.М. Чистов, А.Є. Никофоров, Т.Ф. Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000р. – 316ст.

Колесникова И.И. Соціально – економическая статистика./ Учеб.пособие Москва ООО “Новое знание” 2002г.- 250 ст.

Михасюк І., Мельник А., Крупка М. Державне регулювання економіки/ За ред. Д-ра.екон.наук,проф,акад АН Вищої школи України І.Р. Михасюка./. –Львівський Національний Університет ім. І.Франка. Львів: ”Українські технології ”, 1999р. – 640 ст.

Нехайчук Ю., Кущевой Д. Особливості державного регулювання регіональної економіки./ Економіст 2002р. № 3 ст. 67-69.

Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник – Тернопіль: Астан, 2001р. – 362 ст.

Чухно А. Актуальні проблеми стратегії економічного і соціального розвитку на сучасному етапі. / Економіка України 2004р. №4 ст. 15-24.

Конспект лекцій

Курсовая работа: Разработка модели и конструкции женских закрытых туфель клеевого метода крепления

ФЕДЕРАЛЬНОЕ АГЕНСТВО ПО ОБРАЗОВАНИЮ

ГОСУДАРСТВЕННОЕ ОБРАЗОВАТЕЛЬНОЕ УЧРЕЖДЕНИЕ

ВЫСШЕГО ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ОБРАЗОВАНИЯ

«КАЗАНСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ТЕХНОЛОГИЧЕСКИЙ

УНИВЕРСИТЕТ»

ИНСТИТУТ ТЕХНОЛОГИИ ЛЕГКОЙ ПРОМЫШЛЕННОСТИ, МОДЫ И ДИЗАЙНА

Кафедра КОиО

Направление 260900

Специальность 260906.65

Группа 727162

КУРСОВОЙ ПРОЕКТ

Тема: Разработка модели и конструкции женских закрытых туфель клеевого метода крепления

Студент Арышева Т.А.

Руководитель Никитина Л.Л.

2010

Содержание

Введение

1 Эскизное проектирование

1.1 Изучение направления моды

1.2 Анализ моделей-аналогов

1.3 Разработка эскизов моделей и выбор базовой модели

1.4 Разработка моделей конструктивно-унифицированного ряда

2 Техническое проектирование

2.1 Конструктивно-технологическая характеристика базовой модели

2.2 Обоснование выбора материалов для изготовления базовых моделей

2.3 Обоснование способа формования и метода крепления

2.4 Обоснование способов обработки видимых краёв деталей верха и

сборки их в узлы

2.5 Составление схемы сборки заготовки верха обуви

2.6 Проектирование деталей верха обуви

2.7 Проектирование деталей низа обуви

2.8 Разработка размерно-полнотного ассортимента обуви

2.9 Расчет технико-экономических показателей

2.10 Серийное градирование конструктивной основы верха

Заключение

Список используемой литературы

Приложение А

Приложение Б

Реферат

Курсовой проект объемом 77 страниц машинного текста с приложениями. Количество таблиц – 16, число рисунков — 28.

МОДЕЛЬ, ДЕТЛИ ВЕРХА, МАТЕРИАЛЫ, ОБУВЬ, КОЖА

Целью проектирования является создание модели женских закрытых туфель клеевого метода крепления, удовлетворяющей потребности современного рынка. Модель должна быть удобной, соответствовать эстетическим требованиям, и в той же мере быть экономичной как для производства, так и для потребителя.

Этого можно добиться за счет разработки модели, соответствующей модным тенденциям, использовании натуральных материалов при производстве. Качество произведенной обуви создаст благоприятный имидж предприятия, что будет способствовать росту спроса, на производимую продукцию.

В работе производится разработка модели и конструкции женских закрытых туфель клеевого метода крепления. Разработанная модель является конкурентоспособной за счет оптимального подбора материалов, соответствия вкусам потребителей и экономичности.

Введение

В настоящее время обувь в России выпускается на 260 крупных и средних предприятиях. Сложился круг относительно устойчиво работающих предприятий, причем около 90% общего объема производства обуви выпускается практически на 50 предприятиях.

Объемы экспорта обуви ввиду ее низкой конкурентоспособности невелики, его доля в объеме отечественного производства в настоящее время не превышает 8%.

Насыщение российского рынка обуви на 70-80% происходит за счет импорта. Наибольший объем поставок приходится на страны Юго-Восточной Азии. Значительная доля товаров из этих стран низкого качества и ввозится по заниженным ценам. Крупнейшим импортером обуви остается Китай.

Наносится ущерб отечественным товаропроизводителям, так как ввозимая контрабандным путем обувь на 50-60% дешевле обуви российских обувных предприятий, что создает неравные условия конкуренции.

В тоже время отечественная легкая промышленность располагает производственными мощностями для выпуска продукции в объемах потребления на внутреннем рынке. В достаточной степени сохранен научно-производственный потенциал, способный обеспечить развитие ее отраслей.

Имеется достаточно надежная сырьевая база, которая в перспективе может использоваться с большой эффективностью. Уже сейчас почти полностью удовлетворяются потребности в льноволокне, шерсти, искусственных волокнах, кожевенном и меховом сырье.

Для улучшения сырьевого обеспечения обувных предприятий, сокращения экспорта кожевенного сырья и углубления его переработки на отечественных предприятиях в последние годы с помощью Министерства промышленности, науки и технологий РФ вышли постановления Правительства Российской Федерации, в частности о лицензировании экспорта кожсырья, введении, а затем и увеличении вывозных таможенных пошлин.

Принятые меры тарифного и нетарифного регулирования экспорта кожевенного сырья позволили сократить его вывоз и увеличить производство отечественных натуральных кож, которые направляются в основном на изготовление обуви.

Министерством также подготовлен Перечень технологического оборудования, не производимого в России, с целью снижения таможенных пошлин на такое оборудование в среднем на 50%.

Основными экономическими проблемами развития обувной отрасли, как и для всей легкой промышленности России, являются: недостаток собственных оборотных средств и невозможность использования для их пополнения кредитных ресурсов при сложившихся процентных ставках за использование кредитов; содержание на балансе многих предприятий отрасли объектов социальной сферы, подлежащих передаче муниципальным органам власти. Они отвлекают значительные средства, которые могли бы быть использованы для модернизации и развития производства.

Главная цель ближайших лет — увеличение выпуска отечественных изделий до объемов, позволяющих удовлетворить потребности населения, народного хозяйства и обороны независимо от складывающихся обстоятельств; уйти от критической зависимости страны от импорта товаров легкой промышленности, а также увеличение доли отечественной продукции.

Данный проект поможет реализовать цели обувной промышленности благодаря увеличению спроса на отечественную продукцию. Это достигается путем повышения её качества и снижения цены благодаря использованию материалов собственного производства.

1 Эскизное проектирование

1.1 Изучение направления моды

Модная обувь сезона осень-весна 2011 во многом повторяет модные тенденции 2009 и 2010 годов. Так же этой осенью с нами вот уже который сезон подряд высокая платформа в паре с тонким каблуком, обувь на танкетке.

Декор обуви для осени и весны 2011 года достаточно интересен. Традиционно – мех, трикотаж, цветовое решение, игра фактуры материала: кожи рептилии, замши.

Одним из ведущих модных трендов сезона осень 2010-весна 2011 является шнуровка. Много обуви с открытым мыском, придуманным в своё время Salvatore Ferragamo, причём, как традиционных туфель, так и ботинок, и сапог.

В коллекциях осень-весна 2011 гг. достаточно много красивой интересной обуви на низком квадратном каблуке, что не может не порадовать любительниц удобной практичной обуви.

Платформа осенью 2010 и весной 2011 года не сдаёт своих позиций. Летом платформа достигала буквально запредельных высот и благополучно перешла в сезон осень-весна 2011. На платформе в коллекциях осень-весна 2011 встречаются практически все виды обуви: туфли, босоножки, ботинки, сапоги.

Декор обуви для осени и весны, по сравнению с летней обувью, традиционно скромнее. И туфельки в осенне-весенних коллекциях 2010-2011 удивляют своей лаконичностью и строгостью отделки. Максимум – банты, шнуровка и имитация оной.

Шнуровка на обуви – самый модный тренд этой осенью и зимой. Шнуровка уже была летом 2010 на некоторых моделях туфелек и, большей частью, босоножек. Однако именно осенью и весной 2010/2011 гг. шнуровка или её имитация задействована уже практически во всех видах обуви. В большей своей части шнуровка, скорее, декоративный элемент, нежели способ фиксации. Тем не менее, шнурование обуви, как вид замка, имеет место быть и делает обувь ярким акцентом во всём образе. Некоторые модели обуви со шнуровкой напоминают декор военных мундиров XIX века, некоторые – старинные дамские туфельки и сабо.

За отсутствием яркого декора, некоторые дизайнеры для своих осенних коллекций обуви сделали акцент на каблуки. Например, Marni предлагает каблук на старинный манер. Примерно такая модель каблука была актуальна в XVII и XVIII веках.

Классическая обувь всегда была, есть и будет в моде. Конечно, её практически заслонили собой модели обуви на платформе в прошлые сезоны. Но в коллекциях осень – весна 2011 классических туфель уже на порядок больше.

1.2 Анализ моделей-аналогов

Целью курсового проекта является разработка туфель клеевого метода крепления для женщин 17-30 лет со средним уровнем дохода. Проживающих в средней полосе европейской части России.

Анализ моделей-аналогов приводится в таблице 1.

Таблица 1 – Анализ моделей-аналогов

Конструктивные особенности

Классический силуэт

Простота конструкции, отрезные детали

Простота конструкции
Характеристика новизны аналогов

Фактура материалов

Верх:

замша

Верх:

замша,

кожа

Верх:

лаковая кожа

Оригинальные детали

Каблук 11 см

Материал нос-

ка – нат. кожа

Декоративный бант
Членение

Цельнокройная союзка

Отрезной носок

Цельнокройная союзка
Силуэт носовой части

Округлая

Округлая

Округлая

Разработка модели и конструкции женских закрытых туфель клеевого метода крепленияРазработка модели и конструкции женских закрытых туфель клеевого метода крепления

Внешний вид, силуэты аналогов

Разработка модели и конструкции женских закрытых туфель клеевого метода крепленияРазработка модели и конструкции женских закрытых туфель клеевого метода крепления

Разработка модели и конструкции женских закрытых туфель клеевого метода крепленияРазработка модели и конструкции женских закрытых туфель клеевого метода крепления

№ модели, вид, род, производитель, цена

Туфли женские; Paolo Conte; цена 2900 руб

Туфли женские; Marco Rizzi (Ит); цена 5900 руб

Туфли жен-ские; Спартак; цена 3000 руб

1.3 Разработка эскизов моделей и выбор базовой модели

Целью проектирования является создание модели женских закрытых туфель клеевого метода крепления, удовлетворяющей потребности современного рынка. Модель должна быть удобной, соответствовать эстетическим требованиям, и в той же мере быть экономичной как для производства, так и для потребителя.

Этого можно добиться за счет разработки модели, соответствующей модным тенденциям, использовании натуральных материалов при производстве. Качество произведенной обуви создаст благоприятный имидж предприятия, что будет способствовать росту спроса, на производимую продукцию.

Оценка эскизов поводится по трем группам критериев. Максимальное количество баллов, набранных моделью, — 15. В качестве базовой модели принимается та модель, которая набрала большее количество баллов. Оценка эскизов по критериям приводится в таблице 2.

Технический эскиз базовой модели представлен на рисунке 1.

Художественные эскизы приведены в приложении А.

Таблица 2 – Оценка качества эскизов моделей

Оценка моделей, балл

10

11

1,5

1,5

1,5

1,5

1,5

1,0

1,0

1,5

1,0

12,0
9

10

1,0

1,0

1,0

1,5

1,0

1,5

1,0

2,0

1,0

11,0
8

9

1,0

1,5

1,5

1,5

1,5

1,5

1,5

1,5

1,0

12,5
7

8

1,5

1,5

1,5

1,5

1,5

1,5

1,5

0,5

0,0

12,0
6

7

1,5

1,5

1,5

1,5

1,5

1,5

1,0

1,5

1,0

12,5
5

6

1,5

1,5

1,5

1,0

1,0

1,0

1,5

1,0

1,0

11,0
4

5

1,5

1,0

1,0

1,5

1,0

1,5

1,0

1,0

0,0

12,5
3

4

1,5

2,0

2,0

1,0

1,5

1,5

1,0

1,0

1,5

13,0
2

3

1,5

1,5

1,0

1,5

1,0

1,5

1,5

1,5

1,5

12,5
1

2

2,0

2,0

1,5

1,5

2,0

2,0

1,0

1,5

1,5

15,0
Критерии оценки

1

1 Соответствие

назначению

1.1Половозрастному

1.2 Целевому

2 Полнота учета

функциональных свойств

2.1Антропометричес-кие

2.2 Гигиенические

2.3 Физиологические

3 Полнота учета

эстетических свойств

3.1 Гармоническая

целостность формы

3.2 Рациональность

формы

3.3 Оригинальность

3.4 Экономичность

Итого
Продолжение таблицы 2

Оценка моделей, балл

20

21

1,0

1,5

1,0

1,5

1,0

1,5

1,5

1,5

1,5

12,0
19

20

1,0

1,0

1,5

1,5

2,0

1,0

1,0

1,5

1,5

12,0
18

19

2,0

2,0

1,5

1,5

1,5

1,5

1,5

1,5

1,0

14,0
17

18

1,0

1,0

1,5

1,5

1,0

1,0

1,5

1,0

0,0

9,5
16

17

1,5

1,5

1,5

1,5

1,5

1,5

1,5

1,5

1,0

13,0
15

16

1,0

1,0

1,5

1,5

2,0

1,0

1,5

1,5

1,0

12,0
14

15

2,0

1,5

1,5

1,5

1,5

1,5

1,5

0,5

0,5

12,0
13

14

1,0

1,5

1,0

1,5

1,0

1,5

1,5

1,0

1,0

11,0
12

13

1,0

1,5

1,5

1,5

1,0

1,5

1,5

1,5

1,5

12,5
11

12

1,5

1,5

1,5

1,5

1,0

1,5

1,5

1,5

1,0

12,5

На основе проведенной оценки, базовой становится модель №1, так как эскиз данной модели набрал максимальное количество баллов.

1.4 Разработка моделей конструктивно-унифицированного ряда

Разрабатываем конструктивно-унифицированный ряд выбранной модели. Внешнее разнообразие достигается за счет различного цветового решения и применения материалов разных фактур. Художественные эскизы моделей конструктивно-унифицированного ряда приведены в приложении Б.

Во всех моделях унифицированы детали низа, детали подкладки и внутренний берец.

В отличие от базовой модели в модели 1.1 союзка цельная, детали союзки и задинки объединены между собой. Также внешнее отличие достигается за счет применения контрастной цветовой гаммы.

В модели 1.2, кроме того, унифицированы также деталь союзки 1 и деталь задинки 1, составная союзка объединена в одну деталь. Края деталей окрашиваются отличной от цвета деталей краской.

В модели 1.3 отличие от базовой модели заключается в способе обработки краев видимых деталей. Все детали соединяются между собой тачными швами. Кант обрабатывается в загибку.

2 Техническое проектирование

2.1 Конструктивно-технологическая характеристика базовой модели

Туфли женские весеннее-осеннего сезона носки клеевого метода крепления с верхом из кожи хромового дубления с естественной лицевой поверхностью (эластичная) на плоской подошве из полиуретана (формованного) с каблуком из АБС — пластика высотой 80 мм (рисунок 1). Изготовлены на колодках 8 группы: размеры 210 – 275, исходный размер 240, исходная полнота 4.

Заготовка верха обуви полуплоского типа состоит из наружных деталей верха обуви: носок, составная союзка, две детали союзки, берцы, две детали задинки.

Детали заготовки верха собираются ниточным способом; швами: тачным, настрочным, подкладочным.

Формование заготовки верха обуви на колодке осуществляется внешне-затяжным способом, крепление носочной части на клей-расплав, пяточно-геленочной – на текса. Метод крепления – клеевой. Схема клеевого метода крепления приведена на рисунке 2.

2.2 Обоснование выбора материалов для изготовления базовых моделей

2.2.1 Выбор материалов для наружных деталей верха обуви

Кожа хромовая с тисненной лицевой поверхностью (эластичная) ТУ 17-06-113-85. Эластичные кожи вырабатываются из шкур крупного рогатого скота средних и тяжелых развесов. Эластичные кожи в максимальной степени сохраняют повышенную тягучесть, мягкость, гриф (ощупь), мерею и красивый внешний вид. Важным требованием к данному виду кожи является сочетание мягкости и эластичности.

Кожа хромовая гладкая с естественной лицевой поверхностью (выросток) ГОСТ 939 – 88. Вырабатывается из шкур взрослых животных. В выростке пучки волокон имеют толщину до 90 мкм и угол наклона волокон 26о-32о, сетчатый слой составляет около 70%, поэтому у таких кож пониженный предел прочности при растяжении.

Таблица 3 — Показатели физико-механических и гигиенических свойств материала верха.

Показатели материалов

Кожа хромовая с естественной лицевой поверхностью (эластичная) ТУ 17-06-113-85

Кожа хромовая гладкая с естественной лицевой поверхностью (выросток) ГОСТ 939 — 88

Замша

ГОСТ 3717-70

1

2

3

4
Предел прочности при растяжении, МПа, не мене

14

13

15

Массовая доля веществ, экстрагируемых органическими растворителями, %

6,0 – 10,0

3,7 – 10

—

Массовая доля влаги, %

12,0 – 16,0

10 – 16

16
Массовая доля оксида хрома, %, не менее

4,3

4,3

—

Напряжение при появлении трещин лицевого слоя, МПа, не менее

11

15

—

Жесткость, Н, не менее

0,3

—

—
Удлинение при напряжении 10 МПа, %

35,0 – 45,0

15 – 35

не более 45
Устойчивость покрытия к многократному изгибу, баллы, не менее

3,0

3,0

—
Упругость, %, не менее

50

—

—

Адгезия покрывной пленки, Н/м, не менее:

к сухой коже:

к мокрой коже:

200,0

100,0

100,0

50

100,0

50

Гигроскопичность (паро/влагопоглощение),%, не менее

6

6

8

Влагоотдача (паро/влагоотдача), %, не менее

6

4

8
Относительная паропроницаемость, %, не менее

30

30

35
Пароемкость, %, не менее

15

10

10
Толщина, мм

0,9-1,1

0,9 – 1,2

0,9 – 1,2

2.2.2 Выбор материалов для внутренних деталей верха обуви

Таблица 4 — Показатели физико-механических и гигиенических свойств подкладки.

Показатели материалов

Кожа подкладочная (выросток)

ГОСТ 940-81

Кожа подкладочная (козлина)

ГОСТ 940-81

Кожа подкладочная (свиная)

ГОСТ 940-81

1

2

3

4
Массовая доля влаги,%

10-16

10-16

10-16
Массовая доля оксида хрома, %, не менее

3,7

3,3

4,3

Массовая доля веществ, экстрагируемых органическими растворителями,%

3,7

3,7

3,7

Число продуба, %

—

—

5-10
Предел прочности при растяжении по коже, МПа, не менее

14

8

12

Удлинение при напряжении 10 МПа, %, в партии

15-35

—

15-40

Устойчивость к мокрому трению, обороты, не менее

45-200

40-100

5-100

Влагоотдача,%

9,5

8,7

9,1
Гигроскопичность

30-35

14-16

18-22
Удлинение при напряжении 5 МПа,%, по партии

—

15-40

—

Толщина, мм

0,6-0,9

0,7-1,0

0,5-0,7

Устойчивость окраски кожи (по шкале серых эталонов), баллы, не менее:

К сухому трению

К мокрому

5

4

5

4

5

4

2.2.3 Выбор материалов для промежуточных деталей верха обуви

Материалы для подносков и задников должны обладать хорошей формуемостью и формоустойчивостью, а материалы для подносков – высокой упругостью, иногда ошибочно называемой эластичностью.

Материал эластичный для подносков получают нанесением на одну или две стороны хлопчатобумажной ткани пленкообразующее полимерной композиции на основе латексов СКС-65ГП, СКС-50ГПС и др.

Широко применяют термопластические материалы на тканевой или нетканой основе с пропиткой полистиролом, полиэфирами, полиэтиленом, сэвиленом и т.п., которые легко формуются без растворителя под действием температуры.

К задникам предъявляют несколько иной комплекс требований, чем к подноскам. Одним из основных требований является формоустойчивость под действием торцового сжатия и сохранения формы. Задники испытывают более активное воздействие стопы, чем подноски.

Таблица 5 — Показатели физико-механических и гигиенических свойств подносков

Показатели материалов для подноска

Материал термопластичный

ТУ17-958-73

Материал эластичный марки А ТУ17-21-292-78

Материал эластичный марки ЭП-2

ТУ17-1338-78

1

2

3

4
Толщина, мм

1,1 – 1,3

1,1 — 1,3

0,7 ± 0,2
Жесткость, Н, не менее

7 — 13

7 — 13

34,3

Разрывная нагрузка, Н, не менее

в продольном направлении

в поперечном направлении

240

130

300

120

392

294

Упругость %, не менее

по основе

по утку

85

80

60

60

70

80

2.2.4 Выбор материалов для наружных деталей низа обуви

Подошвы из полиуретанов вырабатывают двумя методами: жидкого формования и литья под давлением. Наиболее часто используют метод жидкого формования. Подошвы, полученные этим методом, имеют микроячеистую структуру, что обеспечивает их плотность. Такие подошвы используют для повседневной, модельной и специальной обуви различного назначения. Как правило, методом жидкого формования из полиуретанов получают весь низ обуви, т.е. подошву с каблуком, не требующим дополнительной обработки. Ассортимент полиуретановых подошв разнообразен. Изделия различают по конфигурации, толщине, характеру поверхности.

Поливинилхлоридные подошвы изготовляют методом литья под давлением. Монолитные подошвы обладают высоким сопротивлением истиранию, эластичностью, стойкостью к действию агрессивных сред, но имеют низкую морозостойкость и высокую плотность. Уступая полиуретановым подошвам по большинству показателей свойств, поливинилхлоридные подошвы все же имеют перспективу. Поливинилхлорид сравнительно дешев и недефицитен, что объясняет возможность его широкого применения.

Пористые резины обладают низкой по сравнению с другими подошвенными материалами плотностью, а стало быть, и меньшей массой при равной толщине. Резина гидрофобная, в результате чего не намокает. Износостойкость пористых резин тесно связана с пределом прочности при растяжении. Срок службы подошв зависит также от их плотности и толщины. Пористые резины имеют невысокую прочность, поэтому при эксплуатации наблюдаются случаи их выкрашивания и перелома, что требует контроля сопротивления раздиру, которое у черных резин выше, чем у цветных.

Таблица 6 — Показатели физико-механических и гигиенических свойств подошв

Показатели материалов для подошвы

Полиуретан

формованный

ТУ17-21-548-85

Поливинил хлорид

монолитный

ТУ6-051838-77

Пористая резина марки В

ТУ17-21-326-79

1

2

3

4
Плотность, г/см3

0,55

1,2 – 1,5

0,5 – 0,7
Предел прочности при растяжении, МПа

6 – 8

3 – 4

2 – 3

Удлинение при разрыве, %

420 – 500

300 – 500

180 – 250
Остаточное удлинение, %

15 – 20

25 – 30

20 – 30
Сопротивление истиранию, Дж/мм3

10

2

2 – 3
Сопротивление многократному изгибу, тыс. циклов

100 – 120

15 – 20

15 – 30
Сопротивление раздиру, кН/м

10 — 15

—
Твердость, усл.ед.

60

80 – 85

40 – 60

Таблица 7 — Показатели физико-механических и гигиенических свойств каблуков

Показатель

Полиэтилен низкого давления

Полипропилен

АБС- пластик
1

2

3

4
Температура плавления, єС

—

—

—

Прочность крепления каблуков, Н

—

900

До 1500

Предел прочности, МПа

при растяжении

при сжатии

при изгибе

19…38

—

20…40

30…40

60…70

90…120

—

80…100

90…160

2.2.5 Выбор материалов для внутренних деталей низа обуви

Картон марки С-1 однослойного отлива более стоек к многократному изгибу и истиранию, чем картон многослойного отлива марки С-2, так как в нем прочность сцепления волокон и их взаимное переплетение выше. Картоны многослойного отлива более жесткие, чем картоны однослойного отлива.

Картон СЦМ успешно заменяет стелечную кожу, так как имеет достаточно высокие показатели прочности, упругости, сопротивления истиранию, гигиенических свойств. СЦМ присущи достаточно высокая сорбция паров воды, небольшая усадка при увлажнении и сушке.

Картон марки С-2 многослойного отлива с битумно-канифольной проклейкой применяют для более дешевых видов обуви, так как они имеют недостаточно высокие показатели прочности и сопротивления истиранию в увлажненном состоянии.

Таблица 8 — Показатели физико-механических и гигиенических свойств материала низа

Показатели материалов для стельки основной

Картон СЦМ

ТУ 17-21-430-83

Картон марки С-1

ТУ17-21-94-76

Картон марки С-2

ТУ17-21-94-76

1

2

3

4
Истираемость во влажном состоянии, мм/мин, не более

1,2

1,5

2,75

Предел прочности при растяжении после замачивания в воде, МПа, не менее,

в продольном направлении

в поперечном направлении

9

9

5

4

7

3

Относительное удлинение при разрыве в сухом состоянии, %, не менее

в продольном направлении

в поперечном направлении

18 – 30

18 — 30

19 – 42

25 — 48

10 – 33

14 — 28

Намокаемость за 2 ч, %, не более

50

7 — 55

7 — 25
Сорбция водяных паров за 16 ч, %, не менее

6

5

3

Десорбция водяных паров за 8 ч, %, не менее

4

2,5

1

Влажность, %

6 ± 2

11 ± 2

8 ± 2
Плотность, г/см3, не более

0,75

1,0

1,05

Изменение линейных размеров после увлажнения и высушивания, %, не более

в продольном направлении

в поперечном направлени

2,5

3

2,5

3

2,5

3

2.2.6 Выбор материалов для промежуточных деталей низа обуви

Геленок изготавливают штамповкой из стальной ленты с последующей термообработкой. Они изогнуты по профилю геленочно-пяточной части следа колодки. Геленки препятствуют прогибу обуви в геленочной части, что облегчает ходьбу и сохраняет форму обуви. Геленки для обуви на среднем и высоком каблуке имеют одно ребро жесткости. Через отверстия в геленках их крепят к следу обуви гвоздями. Геленки должны иметь толщину 0,8-1,1 мм, ширину 14 мм для обуви на низком каблуке и 10 мм для обуви на среднем и высоком каблуке. Геленки должны обладать высокой твердостью, упругостью, сопротивлением многократному изгибу.

Для полустельки используются кожкартон марки Б с латексной проклейкой, однослойного отлива; картон марки Г с битумно-канифольной проклейкой, многослойного отлива; картон марки С-1.

Картон марки Г отличается большей жесткостью, резким снижением предела прочности при растяжении в мокром состоянии, малым сопротивлением истиранию и многократному изгибу. Кожкартон марки Б используют с целью экономии подошвенной кожи на жесткий пласт задников юфтевой обуви.

Таблица 9 — Показатели физико-механических и гигиенических свойств материала низа

Показатели материалов для полустельки

Картон марки С-1

ТУ17-21-94-76

Картон марки Г

ТУ 17-21-206-89

Кожкартон марки Б

ГОСТ 9542-89

1

2

3

4
Плотность, г/см3, не более

1,0

1,05

1,0

Предел прочности при растяжении после замачивания в воде, н/мм2, не менее,

в продольном направлении

в поперечном направлении

5 (МПа)

4 (МПа)

0,8

0,35

—

0,5

Сорбция водяных паров за 16 ч, %, не менее

5

—

—

Влажность, %

11 ± 2

8 ± 2

11 ± 2
Истираемость во влажном состоянии, мм/мин, не более

1,5

2,75

0,5

Намокаемость за 2 ч, %, не боле

7 — 55

20

30
Десорбция водяных паров за 8 ч, %, не менее

2,5

—

—

2.2. 7 Выбор вспомогательных материалов

Основное требование к ниткам – высокая прочность при растяжении, которая должна сохраняться при различных температурах и относительной влажности воздуха. Удлинение ниток должно быть оптимальным. Для туфель женских модельных применяются армированные нитки 65 ЛХ ОСТ 17-257-84. Нитки изготавливают из армированной пряжи, состоящей из высококачественной, комплексной полиэфирной нити 67% и тонковолокнистого хлопка 33%. Вырабатывают нитки матовыми, суровыми и окрашенными правой крутки.

Для соединения деталей обуви широко применяют клея. Для данной модели применяют клей НТ рецепт 1, этот клей применяется для клеевой затяжки, склеивания основной стельки с полустелькой. Клей СКС-65-ГП рецепт 10: применяется для вклеивания кожаных вкладных стелек, подпяточников, для склеивания коробок и наклеивания этикеток, простилание следа обуви.

2.2.8 Обоснование выбора материалов для изготовления женских туфель

Для верха туфель женских осенне-весеннего сезона носки целесообразно применять эластичную кожу, т.к. большинство показателей выше, чем у других приведенных материалов. Такие как: удлинение при напряжении 10 МПа, пароемкость, адгезия покрывной пленки, массовая доля веществ, экстрагируемых органическими растворителями, толщина.

Эта кожа отличается от других видов кож большей мягкостью, растяжимостью и меньшей толщиной. При выпуске кожи применяют новые химические технологии, что позволяет получать кожу полную на ощупь, без отдушистости, эластичной лицевой поверхностью.

Для подкладки туфель женских модельных «лодочка» используется кожа подкладочная (выросток), так как к подкладке в пяточной части предъявляются высокие требования, поэтому для нее используются кожи хромового метода дубления из шкур крупного рогатого скота.

Кожа подкладочная (выросток) обладает высоким пределом прочности при растяжении по коже, устойчивостью к мокрому трению, а также высокой влагоотдача и гигроскопичность.

Для подноска используется материал эластичный марки ЭП-2с покрытием на основе метилолполиамидного клея ПФЭ2/10П, ТУ17-1398-78. Представляет собой хлопкополиэфирный аппретированный бумазею – корд с двухсторонним покрытием на основе полиамидных материалов или синтетического латекса CКС-65ГП. Этот материал обладает меньшей толщиной, у него хорошая жесткость, а также разрывная нагрузка и удлинение при разрыве.

Для подошвы используется полиуретан (формованный) ТУ17-21-548-85. Полиуретановые подошвы при равной плотности имеют в несколько раз большие сопротивление истиранию, многократному изгибу и предел прочности при растяжении, чем другие подошвенные материалы, а также высокие показатели твердости и удлинения при разрыве. Такой комплекс механических свойств обеспечивает долговечность эксплуатации полиуретановых подошв.

Для каблуков используется АБС — пластик, который характеризуется высоким пределом прочности при сжатии и изгибе, а также хорошей прочностью крепления каблуков, чем остальные каблучные материалы.

Для стельки основной используют картон СЦМ ТУ 17-21-430-83. У него хорошие показатели прочности при растяжении после замачивания в воде, истираемость.

Для полустельки используется картон марки С-1 ТУ17-21-94-76 однослойного отлива, картон более стоек к многократному изгибу и истиранию, так как прочность сцепления волокон и их взаимное переплетение выше, чем у остальных картонов. Высокое относительное удлинение при разрыве в сухом состоянии.

На основе проведенного сравнения составляем технический паспорт разрабатываемой модели.

Таблица 10 – Технический паспорт

Наименование детали

Количество деталей

в комп-лекте

Применяемый материал

Толщина детали в готовом виде, мм
наименование

ГОСТ, ОСТ, ТУ

1

2

3

4

5
1 Носок

2

Кожа хромовая с естественной лицевой поверхностью (эластичная)

ТУ 17-06-113-85

1

2 Составная

союзка

4

То же

ТУ 17-06-113-85

1

3 Деталь

союзки 1

2

« «

ТУ 17-06-113-85

1

4 Деталь

союзки 2

2

« «

ТУ 17-06-113-85

1

5 Наружний

берец

2

« «

ТУ 17-06-113-85

1

6 Деталь

задинки 1

2

« «

ТУ 17-06-113-85

1

7 Деталь

задинки 2

2

« «

ТУ 17-06-113-85

1
8 Подкладка под союзку

2

Кожа подкладочная (выросток)

ГОСТ 940-2005

0,8
9 Карман

2

То же

ГОСТ 940-2005

0,8

10 Стелька

вкладная

2

« «

ГОСТ 940-2005

0,8
11 Межподкладка под носок

2

Материал прокла-дочный обувной с

дискретным термо-клеевым покрытием

ТУ 8729-005-0027

9870-00

0,3
12 Межподкладка под составную союзку

4

То же

ТУ 8729-005-0027

9870-00

0,3

13 Межподкладка под деталь

союзки 1

2

« «

ТУ 8729-005-0027

9870-00

0,3

14 Межподкладка под деталь

союзки 2

2

« «

ТУ 8729-005-0027

9870-00

0,3
15 Межподкладка под наружний берец

2

« «

ТУ 8729-005-0027

9870-00

0,3

16 Межподкладка под деталь

задинки 1

2

« «

ТУ 8729-005-0027

9870-00

0,3

17 Межподкладка под деталь

задинки 2

2

« «

ТУ 8729-005-0027

9870-00

0,3

18 Стелька

основная

2

Картон СЦМ

ТУ 17-21-430-83

3
19 Полустелька

2

Картон марки С-1

ТУ17-21-94-76

2
20 Простилка

2

Картон марки ПР

ГОСТ 9542-89

2
21 Задник

2

Обувной картон марки ЗП

ГОСТ 9542-89

1,7
22 Подносок

2

Материал эластичный марки ЭП-2

ТУ17-1338-78

1,7
23 Подошва

2

Полиуретан

формованный

ТУ17-21-548-85

4,2
24 Каблук

2

АБС-пластик

ОСТ 17-226-73

80
25 Набойка

2

ПУ

ОСТ 17-226-73

3

26 Внутренний

берец

2

Кожа хромовая с естественной лицевой поверхностью (эластичная)

ТУ 17-06-113-85

1
27 Межподкладка под. внутренний берец

2

Материал прокла-дочный обувной с дискретным термо-клеевым покрытием

ТУ 8729-005-0027

9870-00

0,3

2.3 Обоснование способа формования и метода крепления

Операции формования заготовки относятся к основным операциям технологического процесса, от правильности, выполнения которых во многом зависит внешний вид и формоустойчивость обуви при носке, то есть ее качество и конкурентоспособность.

Заготовка верха обуви формуют последовательным, параллельным и параллельно- последовательным способами с использованием различных исполнительных инструментов: клещей, пластин, роликов, скоб, раздвижных колодок и форм. Все способы формования в зависимости от места приложения силы можно разделить на внешние, внутренние и комбинированные.

Формование указанным способами можно выполнять без предварительного или с предварительным формованием деталей или узлов заготовки верха. Предварительное формование облегчает выполнение последующих операций, увеличивает деформацию материала, что приводит к уменьшению размера чистой площади деталей и повышению формоустойчивости обуви. На выбор способа формования особое влияние оказывают два фактора: пространственность заготовки и состояние затяжной кромки.

Из внешних способов формования наиболее распространен обтяжно-затяжной (последовательный или параллельно-последовательный), который осуществляется клещами, пластинами или роликами. Заготовка верха обуви может быть плоской, полуплоской или пространственной со свободной затяжной кромкой, которую прикрепляют к стельке или подошве клеем, проволочными скобками или тексами. При внешнем параллельном способе (беззатяжном) формование осуществляется пластинками, скобами или шнурками. При внутреннем параллельном способе заготовку формуют раздвижной колодкой.

При комбинированном способе заготовка формуется клещами и пластинами обтяжно-затяжной машины и раздвижной колодкой. В этом случае рекомендуется применять заготовку со свободной затяжной кромкой. Наиболее приемлемым для данной модели является внешний обтяжно-затяжной способ формования. Так как он менее трудоемкий, требует меньшие затраты времени и материальных ресурсов. Также он позволяет выполнять формование заготовок с различными вариантами скрепления со стелькой.

Соединение отформованных заготовок верха с низом обуви может производиться с помощью ниток, клея шпилек или их комбинаций. В зависимости от этого методы крепления подразделяют на химические, механические и комбинированные. Каждый из них характеризуется определенными эксплуатационными свойствами и технико-экономическими показателями. К химическим методам относят клеевые, литьевые и метод горячей вулканизации. К механическим — ниточные и штифтовые. Комбинированные методы крепления подошв представляют собой сочетание химических и механических методов. При клеевом методе подошву приклеивают к затяжной кромке заготовки верха обуви водостойкими клеями, обладающими высокой прочностью склеивания, устойчивостью к многократным изгибам и воздействиям окружающей среды. Литьевой метод подразумевает под собой одновременное формование и прикрепление низа обуви к затяжной кромке заготовки верха обуви. Гвоздевой метод характеризуется тем, что подошву прикрепляют через затяжную кромку заготовки верха обуви к стельке подошвенными гвоздями. При прошивном методе вместо гвоздей применяют нитки. Рантовый метод отличается трудоемкостью. Здесь подошву крепят нитками к несущему ранту, который соединен через затяжную кромку заготовки верха обуви с губой стельки. Сандальный метод предполагает крепление подошвы нитками к горизонтально отогнутой затяжной кромке заготовки верха обуви через накладной рант.

Выбор метода крепления зависит, прежде всего, от назначения обуви. Модельную обувь изготавливают в основном клеевым, прошивным, рантовым и комбинированными методами. Для данной обуви наиболее приемлемым является клеевой метод крепления. Достоинства этого метода перед другими заключается в повышении производительности труда в результате параллельного метода крепления подошвы к верху обуви, экономного использования материалов и улучшенным внешним видом изделия. Кроме того, клеевое крепление не требует применения сложного оборудования, крепление выполняется за один прием, что дает возможность автоматизации процесса. Данный метод позволяет уменьшить толщину подошвы и стельки без снижения эксплуатационных свойств обуви. Благодаря этому, обеспечивается изготовление наиболее легких, гибких и изящных моделей. А именно эти характеристики являются определяющими при производстве модельной обуви. В настоящее время для клеевого метода крепления подошв применяют клеи на основе полихлоропреновых каучуков и полиуретановых полимеров. Применение того или иного клея зависит от свойств материалов верха и низа обуви. Для склеивания верха обуви из натуральных и искусственных кож и подошв из кожи, полиуретана, поливинилхлорида применяют полиуретановый клей. Он обеспечивает повышенную прочность таких скреплений.

Так как затяжная кромка свободная, а метод крепления клеевой, применяется внешне-затяжной способ формования.

2.4 Обоснование способов обработки видимых краёв деталей верха и сборки их в узлы

Существуют следующие способы обработки краев деталей верха обуви:

— окрашивание. Выполняют для деталей, обработанных в обрезку. Окрашивание производится водостойкими красками в цвет лицевой поверхности материала

— загибка. Без предварительной подготовки загибка осуществляется на клеи-расплавы на основе низкомолекулярных полиамидов. Предварительная подготовка деталей верха обуви заключается в намазке клеем (на основе хлоропреновых латексов или натурального каучука), сушке, наклеивании тесьмы или шнура по канту для повышения прочности. Для выполнения операции загибки края деталей с бахтормяной стороны утоняют на ширину 8-12 мм, промазывают клеем (вручную или на специальных машинах) и высушивают;

— отсекание. Используют для украшения. Видимые края деталей отсекают зубчиками полукруглой, треугольной и других форм различной величины с помощью резаков;

— обжиг (горячее формование). Основан на способности волокон кожи сокращаться под действием высокой температуры. Производится с помощью вибрирующего нагреваемого элемента в виде скобы, при соприкосновении которого с бахтормяной стороной детали волокна кожи сокращаются;

— окантовывание. Производится для предохранения деталей из текстильных материалов от осыпания, улучшения внешнего вида и повышения прочности обуви. Для окантовывания деталей применяют полоску материала из иск., синт. или нат. кож, ткани для верха обуви, хлопчатобумажную, шелковую, капроновую, кожеподобную тесьму, ПВХ окантовочный материал. Обрабатываемый край деталей обстрачивают одной строчкой так, чтобы она захватила оба края полоски. Длина стежка 3-3,5 м, ширина окантовочной тесьмы или полоски материала 15-18мм;

— обработка токами высокой частоты (ТВЧ). Используется для обработки краев деталей из иск. и синт. кож, иск. лака на нетканой волокнистой основе на электрогидравлических прессах с подвижной кареткой одноударного действия с ручным включением.

— обработка тепловым способом. Осуществляется с помощью резаков-электродов, представляющих собой соединенные в определенном порядке тиснильный элемент – электрод (матрица) и режущий элемент – резак.

Края деталей верха разрабатываемой модели туфель по канту обрабатываются в загибку, остальные края – окрашиваются контрастирующей с цветом детали краской. Загибка краев деталей должна быть одинаковой по всему периметру и составлять по ширине 3-4мм. Загнутые края должны быть ровными и прочно склеены с нелицевой стороны. Для загибки с предварительным нанесением клея применяют растворы натурального каучука 8-10% концентрации. Клей наносят на ширину 8-10% и высушивают 10-15 минут. В зависимости от конструкции верха обуви на расстоянии 4-5мм от краев деталей, подлежащих загибке, наклеивают предварительно промазанную клеем НТ и просушенную тесьму. Этот способ применяют при загибке вручную, он очень трудоемок и требует от рабочего высокой квалификации. При необходимости, во избежание растрескивания покрывной пленки кожи при загибке, рекомендуется увлажнять края деталей. Увлажнение производят с бахтармы теплой водой. Для загибки с одновременным нанесением клея используют клей на основе латекса ЛНТ-1 или клей-расплав из низкомолекулярных полиамидов. Загибку с использованием клея из раствора проводят на машине 01280/Р1, с использованием клея-расплава — на машине ЗКД-О, модель типа 171(«Сигма», Италия).

2.5 Составление схемы сборки заготовки верха обуви

Каждая заготовка верха обуви состоит из ряда деталей, которые в зависимости от их расположения можно объединить в узлы. Число узлов зависит от вида обуви и конструкции заготовки верха. Заготовка закрытых женских туфель состоит из двух узлов: узла верха и узла подкладки. Для данной модели используется следующий технологический процесс сборки заготовки верха: сначала соединяют все наружные детали верха обуви продублированные межподкладкой и получают замкнутый контур, так же собирают и детали подкладки. Затем верх и подкладку сострачивают по верхнему краю и получают заготовку замкнутого контура.

Последовательность сборки деталей в узел и даже узлов в изделие такова, что выполнение первых операций облегчает выполнение последующих. Схема сборки заготовки представлена в Приложении В. Детали верха имеют небольшую толщину и малую жесткость, поэтому их скрепляют ниточными швами. Ниточные швы обладают большим запасом прочности, так как во время носки они хорошо противостоят действию, внешнего трения, воздействия влаги и пота. Также большим преимуществом этого метода крепления заготовок верха обуви, по сравнения с другими методами, является его относительная экономичность и возможность применения для скрепления материалов, сильно различающихся по свойствам. Для соединения деталей верха обуви в данной модели применяются настрочные, подкладочный и тачные швы.

Схема сборки заготовки верха женских закрытых туфель представлена на рисунке 3, схема сборки обуви – на рисунке 4.

2.6 Проектирование деталей верха обуви

2.6.1 Получение условной развертки колодки

Слепок — это объемная оболочка после снятия ее с колодки. Слепок можно получить из ткани, кальки, а также из подкладочной эластоискожи-Т.

На проверенную и подготовленную к копированию колодку в точки Б, Пнар, Пвн и Вп вбиваются шпильки (гвозди без шляпок выступающие на 1-2 мм), необходимые для определения положения основных точек на оболочке. Для копирования боковой поверхности колодки способом слепка из ткани сначала получают бумажный шаблон.

На сложенный вдвое лист бумаги накладывают колодку внутренней сто-

роной так, чтобы наиболее выпуклая точка гребня Пп и точка в в носочной части касались линии сгиба, а след при этом должен располагаться перпендикулярно листу. Очерченный контур увеличивают на 10—20 мм и вырезают. При выкраивании шаблона из тик-саржи линию АБ располагают по диагонали к переплетению основы и утка, что позволяет равномерно обтянуть колодку тканью.

Получение слепка из ткани. На вогнутые участки поверхности колодки и вдоль линий раздела, а также на края и среднюю часть тканевого шаблона наносят тонкий слой резинового клея. Подготовленный шаблон накладывают на колодку равномерно по всей ее поверхности, надевают на шпильку в точке Б и приклеивают последовательно в области ската гребня, в поперечном направлении от линии БН и в направлении пятки. На след клей наносят в последнюю очередь (на ширину 15— 20 мм). Ткань расправляют и приклеивают к следу колодки так, чтобы на боковой поверхности и по грани следа колодки не образовывались складки и морщины.

Затем отмечают контрольные точки Вп, Нв, Пнар, Пвн, Б, Пп и Н на наружной и внутренней сторонах, а также линии надрезов.

Условную развертку боковой поверхности колодки получают путем совмещения плоских шаблонов наружной и внутренней сторон.

Один из плоских шаблонов слепков, откорректированных с наружной и внутренней сторон, обводят остро заточенным карандашом или шилом. Со слепка на лист переносят точки Б, Вп П и нахлест в теленке, а также проводят прямую БВп. Второй шаблон совмещают с очерченным так, чтобы точки Б совпали, а точка Вп оказалась на линии БВп. Шаблон обводят штриховой линией. Разницу между двумя контурами усредняют, кроме пучково-носочной и геленочной частей, чтобы предотвратить перекосы заготовок при формовании (рисунок 5). Длину УРК замеряют по геодезической линии между точками Н и Нв.

модель обувь сборка заготовка

Разработка модели и конструкции женских закрытых туфель клеевого метода крепления

Рисунок 5 – Получение УРК

2.6.2 Вписывание УРК в оси координат, нанесение сетки базисных линий и вспомогательных линий

От точки О по оси OY системы координат XOY откладывают отрезок OB’ = hk+0,5 мм, где hk – высота приподнятости пяточной части калодки, мм; 5 мм – суммарная толщина жесткой полустельки и затяжной кромки жесткого задника.Шаблон УРК устанавливают так, чтобы нижняя точка Bk линии пяточного закругления УРК совпадала с точкой Bk’, а наиболее выпуклая точка линии наружного пучка касалась оси OX.

Для правильного вычерчивания контуров наружных деталей верха на УРК необходимо нанести сетку базисных и вспомогательных линий. Базисные линии определяют положение деталей по отношению к отдельным анатомическим точкам и участкам стопы. Расстояния от наиболее выпуклой точки пяточного закругления УРК до бызисных линий определяют по уравнению X’ = a•ДУРК (ДУРК – длина усредненной развертки боковой поверхности колодки). Анатомические точки стопы, положение которых характеризуют базисные линии, и коэффициенты уравнения а приведены ниже.

Базисная линия

Коэффициент а
Центр внутренней лодыжки

I

0,23
Точка сгиба стопы

I I

0,41
Точка середины стопы

I I I

0,48
Точка головки первой плюсневой кости (внутренний пучок)

IV

0,68
Конец пятого пальца

V

0,78
Точка середины пучков

—

0,62

Для нанесения базисных линий проводят вспомогательные оси O1Y’ и O1X’, используя прямоугольный треугольник. На одном из катетов треугольника от вершины прямого угла откладывают величину, равную 0,62 ДУРК и отмечают точку П. Треугольник накладывают на чертеж так, чтобы один катет, на котором отмечена точка П, проходил через точку Вк и пересекал ось ОХ в точке П. Второй катет треугольника должен касаться наиболее выпуклой точки пяточного закругления УРК. Вдоль катетов треугольника проводят вспомогательные оси O1Y’ и O1X’.

От точки О1 начала системы Y’O1X’ по оси O1X’ откладывают расстояния до базисных линий, которые проводят перпендикулярно оси O1X’.

На линию пяточного закругления УРК наносят точки Вб (высоты берца) и Вз (высоты задника), для чего по линии УРК от точки Bk’ откладывают расстояние в мм по формулам (1) и (2):

Bk’ Вб = 0,15N+25,5+3=64,5 (1)

Bk’ Вз = 0,15N +12,5=48,5 (2)

где N – размер колодки, мм, с которой получена УРК.

Вспомогательные линии ВбГ и ВзГ порводят через точки Вб, Вз и Г, расположенную на середине базисной линии V.

2.6.3 Вычерчивание конструктивной основы наружных деталей верха

Для вычерчивания контура пяточного закругления союзки или отрезной задинки от линии пятки УРК откладывают величины ВбВб’=3,5 – 5 мм, ВвВв’=1 – 1,5 мм, Bk’ Bk”=2 – 2,5 мм. Полученные точки Вб’, Вв’ и Bk”= соединяют плавной кривой, которая пересекает контур УРК несколько ниже точки Вз.

Намечают точку C’, характеризующую глубину выреза союзки. Она может быть расположена в любом месте отрезка С1С2 верхнего контура УРК. СС1=10мм, СС2=18мм, где точка С – точка пересечения базисной линии IVс верхним контуром УРК.

Линию перегиба союзки проводят двумя способами в зависимости от типа оборудования для формования заготовки верха на колодке. При обтяжно-затяжном способе формования (формование растяжением) намечают точку C’ глубины выреза союзки и точку Вб” через которые проводят линию перегиба союзки. Расстояние Вб Вб”=0,5(60- hk).

Если для формования носочно-пучковой части заготовок верха используют машины типа ЗНК (формование вытяжкой), линию перегиба союзки проводят через точку C’ и наиболее выпуклую точку в верхнего контура носочной части УРК, продолжая ее вправо на ширину припуски на затяжку и влево за базисную линию III.

Глубина выреза союзки зависит от высоты приподнятости пяточной части колодки (hk), а также направления моды. Чем больше hk, тем более открытыми могут быть туфли.

Наиболее распространенными формами выреза союзки туфель «Лодочка» являются круглый, овальный и каре. Форму выреза следует увязывать с формой носочной части колодки, высотой и формой каблука, материалом наружных деталей верха и направлением моды.

Чтобы правильно вычертить линию верхнего канта союзки с внутренней и наружной сторон, можно наметить контрольные точки К1, К2, П1 и П2, для чего откладывают отрезки КК1=0,4КК’, КК2=0,55КК’, ПП1=0,45ПП’, ПП2=0,6ПП’. Точки К1 и П1 служат нижней границей линии верхнего канта союзки с наружной стороны, точки К2 и П2 – верхней границей – с внутренней стороны.

Линию верхнего канта вычерчивают одинаковой по высоте с наружной и внутренней сторон только в том случае, если проектируют туфли с неглубоким вырезом союзки. Если же союзка имеет глубокий вырез, линия верхнего канта с наружной и внутренней сторон ассиметрична. Разница их по высоте в области базисной линии III колеблется от 3 до 12 мм. Чем глубже вырез, тем больше эта разница. От точки Вб’ примерно до базисной линии I контур верхнего канта вычерчивают по вспомогательной линии ВбГ, далее – в виде плавных кривых, соединяющих точки К1 и П1 и К2 и П2 с точкой C’ в соответствии с формой выреза на эскизе и изложенными выше правилами. Затем вычерчивают припуски на затяжку и загибку.

2.7 Проектирование деталей низа обуви

2.7.1 Получение развертки следа колодки

Основой для построения деталей низа обуви является контур развертки следа колодки (РСК).

Этапы получения РСК:

1) С припуском 10-15 мм от контура следа колодки проведенного на кальке проводим контур шаблона и вырезаем.

2) По контуру шаблона делаем надрезы на глубину 15-20 мм.

3) На надрезанную бумагу и след колодки наносим тонкий слой клея НК.

4) Наклеиваем надрезанный шаблон на след колодки и каджую полоску отгибаем по ребру следа и дополнительно отмечаем карандашом контур.

5) Бумагу с нанесенным контуром развертки следа колодки снимаем с колодки и наклеиваем на плотную бумагу.

6) По намеченной линии вырезаем РСК.

2.7.2 Построение стельки и полустельки

1) Проводим ось ОХ и вписываем в оси координат РСК. Определяем сдвиг стельки в пятке по формуле (3)

Оа=0,02N+0,05hk =8,8 (3)

где hk – высота приподнятости пяточной части

N – размер.

Находим наиболее выступающие точки пяточной и носочной частей РСК и совмещаем РСК с точкой а наиболее выпуклую точку пяточной части. Наиболее выпуклая точка носочной части должна лежать на оси ОХ. Обводим контур РСК.

2) Наносим сечения от точки О:

0,07N = 16,8 первое контрольное сечение

0,18N = 43,2 центр опоры пятки

0,4N = 96 сгиб стопы

0,5N = 120 середина стопы

0,62N = 148,8 наружный пучок

0,68N = 163,2 середина пучков

0,72N = 172,8 внутренний пучок

0,8N = 192 конец мизинца

0,9N = 216 центр отпечатка большого пальца

1,0N = 240 длина стопы

3) Строим основную стельку и полустельку. РСК является основной стелькой для модельной обуви. Для повседневной обуви ее целесообразно укорачивать на величину у, которая зависит от толщины стельки (tст) и кривизны профиля боковой поверхности пяточной части колодки, то есть угла α, образованного касательной КК и перпендикуляром СС к следу колодки в данном сечении.

Угол α:

в пятке сзади 20-25˚;

в пятке с боковых сторон 8-23˚;

во внутренней перейме 40-50˚;

в наружной перейме 7-25˚;

в наружном пучке 0-15˚;

во внутреннем пучке 0-15˚.

Основой для построения полустельки является контур основной стельки. В пяточной части полустелька проектируется вровень с контуром основной, в геленочной – уже контура на 1-3 мм, передний край полустельки проектируется короче линии середины пучков (сечение 0,68N) с внутренней стороны на 10 мм, с наружной – на 20 мм.

2.7.3 Построение вкладной стельки

Для построения вкладной стельки на проекцию РСК откладываются следующие припуски:

— в носочной части – 3 мм вовнутрь;

— в пяточной части – 2 мм кнаружи;

— в области середины пучков с внутренней стороны – 10 мм кнаружи.

Полученные точки соединяются плавной линией.

2.7.4 Построение простилки

Основой для построения простилки служит след затянутой обуви и нормируемый припуск под затяжку 14 – 16 мм.

2.7.5 Построение плоской подошвы

1) Строим оси координат, вписываем РСК, наносим сечения.

2) Определяем припуски для построения подошвы по формулам (4), (5)

П = Пв +f+r (4)

где Пв – сумма толщин деталей верха обуви, пересчитанная с учетом угла α и упрессовки материалов, мм;

f – припуск на обработку, мм:

— на шлифование 0,5 — 0,8;

— на фрезерование кож и кожеподобных резин 2,0 — 2,5;

— на фрезерование пористых резин 2,0 — 4,0.

Пв = (∑tв /cosα — (∑tв+ tст)•tg α)•Ky (5)

где ∑tв – сумма толщин деталей верха обуви, мм;

tст – товщина основной стельки, мм;

Ky – коэффициент упрессовки 0,5-0,9.

3) Проведем ось симметрии пятки. Для этого находим середину отрезка сечения 0,18N; это расстояние откладываем на сечении 0,68N от наружного края контура. Отрезок в’в”=вв”=д’д”.

4) Проводим линию фронта каблука ФФ по применяемому каблуку с учетом положения его в затянутой обуви.

5) Строим подошву

Таблица 11 – Расчет припуска

Наименование участка

∑tв, мм

α, ˚

tст, мм

Ky

Пв, мм

f, мм

r, мм

П, мм

1. Пятка сзади

2. Пятка с

боковых сторон

3. Гелен. с

внутренней и

наружной

стороны

4. Пучк. с

наружной и

внутренней сторон

5. Носочн.

1+0,8+0,3+2=4,1

1+0,8+0,3+2=4,1

1+0,8+0,3=2,1

1+0,8+0,3=2,1

1+0,8+0,3+1,6=3,7

20

15

40

10

10

10

0

3

3

3

3

3

3

3

0,9

0,9

0,7

0,7

0,6

0,6

0,5

1,60

2,10

-1,10

0,86

0,70

0,70

1,85

2

2

2

2

2

2

2

2

2

2

2

2

2

2

5,60

6,10

2,90

4,86

4,70

4,70

5,85

2.8 Разработка размерно-полнотного ассортимента обуви

Размерно-полнотный ассортимент разрабатывается с учетом географического района носки, вида и рода обуви, размеров по женской обуви на высоком каблуке. В основу построения размерно-полнотного ассортимента положен закон нормального распределения стопы по длине и полноте формула (6).

( 1/G√2π )*е –(х-х)2/2G2 (6)

где G – коэффициент корреляции;

Х – региональный средний размер;

Х – средний размер по ГОСТ 3927-88 «Колодки обувные».

Коэффициент корреляции (колебание стоп по длине) примерно одинаков во всех районах (G=9-11мм), поэтому для расчета распределения стоп по длине можно принять G=11 мм.

Размерный ассортимент обуви на 100 пар представлен в таблице 12, полнотный ассортимент – в таблице 13.

Таблица 12 — Размерный ассортимент обуви на 100 пар

Размер обуви

215

220

225

230

235

240

245

250

255

260

265

Число пар обуви

1

4

8

11

16

20

16

11

8

4

1

Таблица 13 — Полнотный ассортимент

270

265

260

255

250

245

240

235

230

225

220

215

210

Размер обуви, мм
0,4

2,0

5,6

11,2

18,4

24,0

26,0

22,4

15,6

8,4

4,4

1,2

0,4

Узкие 40%
0,6

3,0

8,4

16,8

27,6

36,0

39,0

33,6

23,4

12,6

6,6

1,8

0,6

Средние 60%

2.9 Расчет технико-экономических показателей

При разработке новой конструкции, а также при подготовке их к внедрению, особое внимание уделяется экономическому анализу, материальных и трудовых затрат. Продукция обувного производства является материалоемкой, стоимость основных и вспомогательных материалов составляет примерно 76 % всей себестоимости обуви. Поэтому необходимо экономить основные материалы. Расход основных материалов на детали обуви является составной частью ее материалоемкости и включает в себя два основных показателя: чистую площадь деталей, входящих в комплект, и использование материала. Площадь шаблонов деталей обуви измеряем вручную полярным планиметром типа ПП-2К. Чистая площадь комплекта моделей сравнивается с отраслевой нормой, взятой для аналогичной конструкции.

Определение процента средневзвешенной укладываемости наружных деталей верха для трех базовых моделей по формуле (7).

Детали обуви имеют сложную конфигурацию и при совмещении одинаковых шаблонов образуют межшаблонные отходы, которые характеризуют степень взаимоукладываемости деталей. Чем меньше таких отходов, тем выше показатель укладываемости. Величину этих отходов определяем расчетным путем при помощи построения модельных шкал на миллиметровой бумаге. Модельная шкала – это площадь параллелограмма, построенного в результате размещения шаблонов одноименных деталей модели по прямолинейно-поступательной системе. В параллелограмм входит чистая площадь двух деталей и площадь межшаблонных отходов.

Таблица 14 — Данные для расчета процентов укладываемости модели

Наименование детали

Кол-во в комплекте (на пару)

Чистая площадь дет.

S, дм2

Площадь дет. компл.

∑Sк, дм2

Площадь параллелограмма комплекта Sпар,дм2

Укладывае-

мость Ук,%

1

2

3

4

5

6

1 Носок

2 Составная

союзка

3 Деталь

союзки 1

4 Деталь

союзки 2

5 Наружний берец

6 Внутрен.

берец

7 Деталь

задинки 1

8 Деталь

задинки 2

2

4

2

2

2

2

2

2

0,49

0,46

0,29

0,25

0,47

1,45

0,21

0,30

0,98

1,84

0,58

0,50

0,94

2,90

0,42

0,60

1,0264

0,9204

0,6273

0,6566

1,2075

3,2928

0,4708

0,6075

95

99

92

76

77

88

89

99

Итого

8,76

8,8093

99

Уср.к.=Sk/∑Sпар•100 (7)

где Sк – чистая площадь деталей, входящих в комплект, дм2;

∑Sпар – суммарная площадь параллелограммов, включающих все детали комплекта, дм2.

Норма расхода материалов рассчитывается на комплект наружных деталей верха по формуле (8)

N=Sк/P•100 (8)

где N – норма расхода материала, дм2;

Р – процент использования материалов, %.

Для определения затрат машинного времени на сборку заготовки ручным способом на первом этапе контур грунт – модели верха или детали, в зависимости от вида обработки, разбивают на элементарные участки, обрабатываемые за один приём. Каждый участок обработки обозначают соответствующим условным знаком (спусканием краёв детали, загибка, строчка, паузы перехваты).

Определяем общие затраты машинного времени по формулам (9) — (13)

Тобщ. = Σ Тспуск + Σ Тзагиб + Σ Тстр + Σ Тп.п., с (9)

где Тспуск. – время, необходимое для выполнения одной технологической операции «спускание краёв детали», с;

Тзагиб. — время, необходимое для выполнения одной технологической операции «загибка краёв деталей», с;

Тстр. — время, необходимое для выполнения одной технологической операции «строчка», с;

Тп.п. – время паузы перехвата, с

Тспуск. = LK / Vmax (10)

Тзагиб. = LK / Vmax + (D – 200) · 0,007 (11)

Тстр. = LK ·φ/ Vmax+ Тп.п (12)

Тп.п. = 10 / α + 1,2 (13)

где L – длина строчки, мм;

К – коэффициент удельной трудоёмкости;

Vmax – постоянная максимальная скорость оборудования, см/с;

φ – поправочный коэффициент, учитывающий степень пространственности узла и значимость строчки

— для подкладки – 1;

— для плоской заготовки – 1,4;

— для ответственных и выполняемых на узлах пространственной формы строчек – 2,1.

D – жесткость материала, Н:

-для кож хромового метода дубления — 0,3 Н

-для замши — 0,2 Н

α – угол пересечения линии строчки, град.

1,2 – время, затрачиваемое на подъём и опускание прижимного ролика, с

Коэффициент удельной трудоемкости рассчитывается для прямых строчек по формуле (14), а для строчек сложной геометрической формы по формуле (15)

К=а/L+1 (14)

К=а/L+b•(1/R1+1/R2+…+1/Rn)+1 (15)

где R – радиус кривизны детали

Значения коэффициентов а и b представлены в таблице 15.

Таблица 15 — Значения коэффициентов а и b

Вид выполняемой работы

а

b

1 Сострачивание

2 Спускание краев деталей

3 Загибка краев деталей

1,95

1,00

7,00

1,6

0,5

3,8

Таблица 16 — Расчет затрат машинного времени на сборку заготовки верха обуви

Затраты машинного времени на обрабатываемом участке, Т,с

11

1,89

1,35

1,29

1,22

0.65

0,67

2,26

1,98

0,57

Время

пауз-перехва-тов,

Тпп, с

10

—

—

—

—

—

—

—

—

—

Угол

пере-

хвата, α

9

—

—

—

—

—

—

—

—

—

Коэффи-

циент

удельной

трудоём-

кости,К

8

1,13

1,19

1,67

1,36

1,53

1,57

5,24

2,63

1,59

Радиус

кривизны, R,см

7

—

—

6,7

13,8

—

1,2

—

Длина

участка, L,см

6

14,5

9,8

4,5

7,8

3,7

6,5

3,3

Количество интервалов обрабатываемого

участка

5

1

1

1

1

1

1

1

Рисунок

обраба-

тывае-

мого

участка

4

Код об-

работки

3

СЗ

СЗ

СЗ

СЗ

СЗ

СК

ЗК

СЗ

СЗ

Контур

детали

2

Наименование

детали

1

1 Носок

2 Сост.

союзка

3 Деталь

союзки 1

4 Деталь

союзки2

Продолжение таблицы 16

11

0,69

0,38

1,33

1,29

2,29

2,27

1,44

0,36

0,15

0,75

0,75

0,63

0,85

0,82

0,73

0,90
10

—

—

—

—

—

—

—

—

—

—

—

—

—

—

—
9

—

—

—

—

—

—

—

—

—

—

—

—

—

—

—
8

1,11

1,74

1,21

1,13

1,97

1,35

1,43

1,21

2,52

1,42

1,56

1,36

1,58

1,44

1,53
7

—

6,7

7,9

—

—

—

10,7

—

10,7
6

9,5

17,4

8,7

4,6

3,5

5,4

4,5

4,4

5,1
5

1

1

1

1

1

1

1

1

1
4

3

СК

ЗК

СЗ

СК

ЗК

СЗ

СЗ

СК

ЗК

СЗ

СЗ

СЗ

СЗ

СЗ

СЗ
2

1

5 Наружный берец

6 Внутренний берец

7 Деталь

задинки 1

8 Деталь

задинки 2

Общие затраты машинного времени на сборку заготовки, То=26,46 с.

2.10 Серийное градирование конструктивной основы верха

Серийное градирование осуществляется ручным способом по методу Хохлова и Еремина, который включает в себя следующие характеристики:

1) Определение длины грунт-моделей крайних размеров по формуле (14)

Lгр.кр. = Lгр.исх. ± ΔLурк•n (14)

где Lгр.кр – длина грунт-модели крайнего размера, мм

2) Построения градировочного треугольника. Для этого необходимо знать обхваты в пучках исходного размера и крайних размеров. Градировочный треугольник необходим для построения поперечных размеров. В данном методе треугольник равнобедренный.

Формулы (15) – (22) для построения треугольника:

АВ=0,5•Опуч.исх (15)

БЕ=1,5•АВ (16)

АГ=0,5•Опуч.кр.меньш.раз. (17)

АД=0,5•Опуч.кр.больш.раз. (18)

АВ=0,5•224=112 мм (19)

БЕ=1,5•112=168 мм (20)

АГ=0,5•209=104,5 мм (21)

АД=0,5•239=119,5 мм (22)

3) Построение грунт-модели крайних размеров.

Заключение

Рынок предлагаемой обуви всегда отражает широкий диапазон требований, обеспечивающих многообразие вариантов выбора. Ассортимент обуви имеет множество классификационных признаков, которые учитываются производителями и покупателями. В ходе данного курсового проекта был разработан оптимальный вариант технологической последовательности изготовления женских модельных туфель. Также был сделан вывод о необходимости внедрения в обувную промышленность новых видов сырья, и методов обработки их по новейшим технологиям. Это условие является необходимым для дальнейшего развития рынка качественной обуви, как в России, так и в других странах мира. Следует отметить, что в последнее время наметился прогресс в области технологий легкой промышленности, стали чаще применяться новые научные достижения.

Что касается, потребительского спроса, то поколение нового тысячелетия проявляет повышенный интерес к обуви не только с такими характеристиками, как прочность, практичность, долговечность, но и комфортность, и стильный дизайн. Именно соответствие таким требованиям гармонично сочетающееся с малой себестоимостью позволяет быть продукции конкурентоспособной, а, следовательно, и востребованной среди потребителей.

В данном проекте была разработана модель закрытых женских туфель клеевого метода крепления технико-зкономические показатели которой:

— укладываемость — 99 %;

— общие затраты машинного времени на сборку заготовки — 26,46 с.

Список используемой литературы

1. Зыбин Ю.П. и др. « Конструирование изделий из кожи»– М.: Лёгкая и пищевая промышленность, 1982

2. Калита А. Н. и др. «Справочник обувщика»- М.: Легпромбытиздат, 1988

3. Швецова Т. П. «Технология обуви»- М.: Легпромбытиздат, 1983

4. ГОСТ 19116-84Е «Обувь модельная. Технические условия»-М.: Издательство стандартов, 1984

5. Шагапова И.И. «Технология сборки заготовки верха обуви»– М.: Легпромбытиздат, 1989

6. Зурабян К. Н., Краснов Б. Я., Пустыльник Я. И. «Материаловедение в производстве изделий легкой промышленности»- М.: Легкпромбытиздат, 2003.

7. Никитина Л.Л., Глухова Н.А. «Конструирование изделий из кожи: методические указания к курсовому проекту»-Казань: Изд-во КГТУ, 2007.

Сочинение: Отношение к герою романа «Преступление и наказание» Родиону Раскольникову

Отношение к Герою романа «Преступление и наказание» Родиону Раскольникову

Отношение к Герою романа «Преступление и наказание» Родиону Раскольникову не может быть однозначным, с одной стороны, это чуткий, способный на самопожертвование человек, с другой — бунтарь, совершающий аморальный поступок. Поэтому я симпатизирую ему, как думающему не глупому человеку и не приемлю аморальность его целей и способа их достижения.

 Кумиры, идолы Раскольникова -великие гении, вершители судеб человечества. Чтобы стать одним из них, герою надо принять на себя все грехи людские и тем изжить их.

Раскольникова очень увлекал Наполеон, как идеал сильной личности. Сознание своего превосходства явилось благоприятной психологической почвой для развития его притязаний на власть над людьми.

Студент Раскольников выстроил свою жестокую философию, Которая заключалась в следующем: все люди подразделяются на две категории: «твари дрожащие», безропотно принимающие порядок вещей, и «творцы истории», «сильные мира сего», люди нарушающие моральные нормы и общественный порядок, ген за счет попрания первых последними. 

Идеалом «сверхчеловека» у Раскольникова является Наполеон. Для героя Достоевского это личность, действующая по правилу «все дозволено», человек, могущий пожертвовать всем ради достижения собственной выгоды. Это гений, который уверен, что имеет право распоряжаться человеческой судьбой, сотнями жизней. Он,  не задумываясь, посылает тысячи людей на гибель в Египет, оставляет свою армию замерзать в снегах России без тени жалости и сожаления. Таков кумир Раскольникова. Молодой человек завидует способности императора перешагнуть через всех и все, его равнодушию, спокойствию, хладнокровию.

 Мечты Раскольникова о наполеоновской власти над людьми не был выражением только его индивидуалистического самоутверждения. Эту власть он предполагал использовать во имя общего блага. Раскольников мечтает управлять людьми, направить свои силы на преобразование мира к лучшему.

Его преступление  парадоксально смыкается с величайшей жертвой.. Старуха- процентщица действительно пала жертвой не убийцы, а принципа.

Для Раскольникова  убийство старухи есть самопроверка героя: выдержит ли он идею о праве сильной личности на кровь, является ли он избранным, исключительным человеком, Наполеоном: «Я просто убил; для себя убил, для себя одного».

Раскольников совершил преступление потому, что он человек, Не проверял ли Достоевский героя на прочность из-за того, что увидел себя в осужденном убийце? Не хотел ли убедиться в том, смог бы он, автор, совершить преступление?

Но стремясь стать Наполеоном Раскольников волнуется, переживает из-за матери, старается уберечь сестру Дунечку от брака с подлецом Лужиным, испытывает страшные угрызения совести

Таким образом Раскольников потерпел неудачу. Его поступок приводит  к нарушению моральных норм и краху нравственных ценностей. Однако он путем тяжких испытаний пришел к осознанию тщетности и ничтожества избранного идеала, к горькому разочарованию в Наполеоне.

 Его спасла одна и та же сила — любовь и соединение с вечным. Любовь Сони преображает Раскольникова, приобщает его к вечным нравственным ценностям. Он приходит к признанию нравственного закона, как общеобязательного и объективно существующего, что приводит к разочарованию в кумире.

Достоевский показал, что сама идея «наполеонизма» глубоко бесчеловечна, эгоистична, буржуазна и антидемократична по своей сущности».

Раскольников, в романе, сознательно неприятен всем. В его поведении акцент поставлен на моментах, возмущающих нравственное чувство. Со злостью сопротивляясь человечному в себе, он пытается его задушить, терзая себя и близких. Мы неприемлем героя в этой абсолютной, опустошающей вражде к миру. Автор же больше симпатизирует ему, нетерпеливому мыслителю и философу, не докапывающемуся до корня лежащих перед ним противоречий.

При подготовке данной работы были использованы материалы с сайта http://www.studentu.ru

Курсовая работа: Организанізаційно-правові форми підприємств

Зміст

Вступ

Розділ 1. Підприємство як економічна категорія

Підприємство: ознаки, функції та класифікаці

Характеристика організаційно-правових форм підприємств

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Особливості функціонування підприємств в умовах трансформації економіки України

2.1. Оцінка фінансового стану підприємств та напрямки його покращення

2.2. Розвиток підприємництва в Україні. Проблеми і перспективи

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Підприємництво-це провідний сектор ринкової економіки, який забезпечує насиченість ринку товарами та послугами, сприяє здоровій конкуренції, створює новий прошарок-підприємець-власник. Воно базується н самостійній, ініціативній, систематичній, на власний ризик, діяльності по виробництву продукції, надання послуг і зайняттю торгівлею і має на меті сприяння прибутку.

Тема даної курсової роботи є актуальною, адже саме сьогодні з підприємництвом держава пов’язує надію на швидкі позитивні структурні зміни в економіці, вихід з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ. Як зазначено в нещодавно прийнятому Верховною Радою закон: ”Про державну підтримку підприємництва”, воно розглядається як “провідна сила в подоланні негативних процесів в економіці та забезпеченні сталого позитивного розвитку суспільства, як одна із сфер забезпечення зайнятості населення, запобіганню безробіттю та створення нових робочих місць”.

Перспективи малого і середнього бізнесу пов’язані і з його особливою роллю як в переході до ринкової економіки, так і в її становленні.

Насамперед це полягає в тому, що самостійне господарювання суб’єктів підприємницької діяльності активно впливає на формування конкурентного середовища.

Адже кожен підприємець старається зайняти свою нішу на ринку товарів чи послуг ,прагне випускати потрібну і якісну продукцію, намагаючись тим самим привернути до себе споживача .Все це перетворює мале підприємництво у своєрідний соціальний двигун економічного розвитку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості і спонукає до зростання.

Великою мірою роль підприємництва полягає у вирішенні питання зайнятості, що проявляється, насамперед, у здатності малого та середнього бізнесу створювати нові робочі місця і поглинати надлишкову робочу силу. Особливо це стосується нинішнього стану справ як в Україні в цілому, так і в нашому регіоні зокрема. Адже в той час, коли йде процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, малі фірми не тільки зберігають, але й створюють нові робочі місця. З огляду на це, як, доречі свідчить і зарубіжна статистика, підприємництво є більшим стабілізуючим фактором, ніж велика індустрія.

Окрім вирішення проблем створення нових робочих місць, формування конкурентного ринкового середовища та відповідної кон’юнктури ринкової економіки, підприємства виконують ще ряд важливих функцій.

Зокрема в країнах з ринковою економікою підприємства відіграють велику роль в стимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2-2,5 рази більше, ніж державні компанії.

Крім того, створення і діяльність великої кількості підприємств забезпечує стабільний розвиток регіональної економіки. Завдяки більш високій конкуренції вони краще забезпечують місцеві ринки товарами і послугами і в той же час значно менше дестабілізують ситуацію на ринку робочої сили при банкрутстві окремих з них в порівнянні з великими підприємствами .

Підприємства використовують здебільшого місцеві ресурси, міцніше прив’язані до місця свого розташування. Крім того вони є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів, часто беруть участь у спонсоруванні місцевих програм, будучи зацікавленими в економічному розвитку території, на якій вони знаходяться.

Крім інших вищезазначених функцій підприємництва виділяються саме та, що воно виступає важливим джерелом фінансового та організаційного забазпечення соціального захисту, вносить визначальний внесок у зменшення соціальної напруги і демократизації ринкових відносин. Саме підприємництво своїми руками забезпечує свій рівень життя воно є фундаментальною основою у формуванні середнього класу. Немаловажна роль підприємництва полягає і в тому ,що воно виступає інвестором вітчизняної економіки, а також сприяє розширенню експортних можливостей держави.

Отже основною метою даної курсової роботи є насамперед, вивчення підприємства, його основних ознак та функцій, розкриття організійно правових форм підприємств, а також аналіз розвитку цих підприємств і їх перспективи в сучасній Україні.

Розділ 1. Підприємство як економічна категорія

1.1. Підприємство: ознаки, функції та класифікація

Невід’ємним елементом ринкового господарювання, однією з найактивніших форм економічної діяльності є підприємництво, або особливий тип господарювання.

Підприємництво — ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб’єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержання максимальної вигоди. Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця і часто ототожнюється з поняттям «власник».

Наукова економічна література розглядає підприємництво з різних сторін: як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення.

Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб’єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.

Суть підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: ресурсна, організаційна та творча.

Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва.

Організаційна функція зводиться до діяльності по організації виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами.
Творча функція полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ризиком.

Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки: самостійність і незалежність господарюючих суб’єктів, господарський ризик; економічна відповідальність.

Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємництво розглядається не як рід занять, а як особливість розуму і людської натури.

Таким чином, підприємець — суб’єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси і підприємництво — це тип господарської поведінки підприємців з організації, розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.

Сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон’юнктурних справ, а передбачення точного розрахунку, а з іншого — до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

Першою і чи не найважливішою для розуміння характерною ознакою підприємництва є констатація індивідуального характеру підприємницької діяльності. Підприємництво — це завжди результат приватної ініціативи (хоча не виключаються й інші форми кооперації й асоціації), вільної від безпосереднього державного втручання. Підприємництво передбачає розробку і здійснення економічного проекту, здебільшого незалежного від державного управління і фінансування, автономного в плані пошуку необхідних коштів. Це можуть бути власні кошти одного чи кількох підприємців або позичені кошти (кредити), повернення яких планується після завершення виробничого або торгового циклу й одержання розрахованого прибутку. В цьому розумінні підприємництво, що охоплює ряд господарських секторів, є загалом альтернативою державному сектору економіки, що функціонує винятково на базі політики держави щодо нього і фінансується з державної скарбниці.

Не менш важливою ознакою є розуміння заохочувальних мотивів, стимулів для заняття підприємництвом. І тут першочерговим стимулом є прагнення отримати прибуток. Звідси випливає найпростіший наслідок: діюче приватне підприємство прибуткове (рентабельне) уже за визначенням; збиткове не тільки не принесе бажаного прибутку, а й розорить підприємця. Вислів «вилетіти в трубу» за всієї своєї примітивності дуже точно передає зміст цього явища. Тому можна стверджувати, що приватнопідприємницька сфера економіки загалом є сферою завжди рентабельною — нерентабельні приватні підприємства просто приречені на ліквідацію або перепрофілювання. Забезпечення свого проекту — основа основ усіх розрахунків підприємця і основний предмет його турботи у процесі діяльності.

З перших двох випливає і третя ознака, що стосується характеру роботи підприємця, а саме — організаторська робота. Вона поділяється на кілька послідовних стадій:

• вивчення кон’юнктури ринку з метою визначення пріоритетних з погляду майбутнього прибутку сфер економіки;

• фінансово-економічні розрахунки (зокрема калькуляція попередніх витрат), що покладені в основу проекту;

• вивчення діючих законоположень, що регламентують обрану підприємцем форму діяльності;

• розробка на їхній базі і затвердження в державних органах нормативного акта (актів) майбутнього підприємства;

• пошук і мобілізація коштів (інвестицій);

• залучення фахівців і робітників до безпосереднього поетапного здійснення робіт;

• поточне управління виробничим процесом;

• організація збуту виробленої продукції або наданих послуг (маркетинг);

• звітність перед податковими і контрольно-ревізійними органами держави.

На всіх стадіях підприємницької діяльності персональну відповідальність за її наслідки — як фінансову, так і юридичну — несе підприємець. Фінансова відповідальність полягає у забезпеченні рентабельності проекту (не забезпечивши її, підприємець збанкрутує), юридична — у дотриманні чинних законів, забезпеченні прав усіх робітників та службовців, залучених до здійснення проекту (не дотримуючись останніх, підприємець вступає в конфлікт з державою, що рівнозначно злочинові з усіма юридичними наслідками).

Кожне підприємство, незалежно від розмірів, форм власності та інших критеріїв, повинно за результатами своєї діяльності отримувати прибуток. Для цього воно має діяти на засадах господарського (або комерційного) розрахунку.

Такими основними принципами є: самоокупність, самофінансування, самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність, господарська самостійність у межах чинного законодавства і контроль державних органів за його дотриманням.

Ці принципи різною мірою стосуються крупних, середніх і малих підприємств різних галузей господарств. Так, у сільському господарстві розвинутих країн світу переважна більшість фірм датується державою, всебічну допомогу вона надає дрібним фірмам.

Найважливіші сторони господарського розрахунку є:

1) отримання прибутку на основі створення необхідних суспільству товарів і послуг та підвищення ефективності виробництва;

2) економічна відповідальність на невміле господарювання, неефективне використання ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових). Наслідком такого господарювання може бути банкрутство. Тому західні вчені називають економіку системою прибутків і збитків. Про економічну відповідальність господарського розрахунку свідчить той факт, що у США із приблизно 600 тис. нових, як правило, малих фірм, які виникають щорічно, розорюється майже 400 тис. У Великобританії протягом першого року банкрутує кожна четверта фірма, в Японії – сьома із 10 протягом 5 років, у Франції 20% малих підприємств банкрутує протягом першого року, 20% — другого, понад 4 роки продовжують функціонувати лише 6 фірм з 10.

Економічну відповідальність підприємства несуть і перед іншими підприємствами за виконання своїх договірних зобов’язань, за виконання замовлень держави, перед споживачами, банками тощо. Договірні зобов’язання, як правило, виконуються з точністю не тільки до конкретної дати, але й до певної години. Тому у розвинутих країнах світу відпала необхідність у будівництві великих складських приміщень, зберіганні значних запасів продукції на складах. Правилом хорошого тону ділової людини є таке ж чітке виконання усної обіцянки. Порушення цього неминуче призводить до відмови бізнесменів мати ділові стосунки з таким партнером.

Головні принципи діяльності підприємств втілюються в основних їх функціях.

Основні функції підприємств. Якщо пригадати основну мету економіки, економічної системи, то можна дійти висновку, що підприємство як основна ланка народного господарства і покликане реалізувати цю мету, тобто випускати максимально можливу кількість товарів і послуг за мінімальних витрат для задоволення суспільних потреб. Для реалізації цієї мети підприємство повинно виконувати певні функції. Розглянемо, який критерій треба покласти в основу класифікації функцій. Найлогічніше таку класифікацію органічно пов’язати зі структурою економічних відносин й доповнити основними аспектами власності. Оскільки в системі економічних відносин розрізняють техніко-економічні, організаційно-економічні та виробничі відносини (відносини економічної власності), то відповідні функції повинні виконувати і підприємства.

Техніко-економічна функція передбачає запровадження нової техніки і технології, впровадження досягнень науки у виробництва, придбання якісних комплектуючих виробів та предметів праці, наймання або підготовку робочої сили відповідної якості, раціоналізацію виробничих процесів тощо.

Організаційно-економічна функція означає управління процесами виробництва та збуту товарів, раціональну організацію праці найманих працівників (або асоційованих працівників на підприємствах трудової колективної власності) шляхом впровадження прогресивних форм та методів праці, укладання контрактів, вивчення ринку та ін. Ця функція є реалізацією таких форм організаційно-економічних відносин, як менеджмент і маркетинг.

Функція реалізації відносин економічної власності передбачає управління власністю, контроль за процесом ціноутворення, розподілом доходів, випуском акцій та їх продажем, залученням зовнішніх джерел фінансування тощо.

Функції, зумовлені власністю.

Якщо ці функції доповнити аналізом функцій, які впливають з основних аспектів власності, то слід вирізнити правову, соціальну, психологічну та інші функції.

Так, виходячи з правового аспекту власності, підприємство через союзи підприємців повинно впливати на удосконалення законодавства, економічну політику держави.

Щодо соціального аспекту власності, підприємство має створювати належні умови для підвищення загальноосвітнього рівня працівників, охорони їх здоров’я, надавати допомогу працівникам та членам їх сімей, організовувати відпочинок тощо.

Психологічний аспект власності передбачає створення належного психологічного клімату, формування у працівників почуття господаря, ставлення до власності підприємства як до своєї, набуття рис колективізму. У цьому відношенні взірцем є Японія: японець, знайомлячись, називає не своє прізвище, а фірму, на якій він працює. Виходячи з національного аспекту власності, підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності повинно піклуватися про інтереси своєї країни.

Залежно від функцій підприємства значною мірою формуються функції підприємця, зміст категорії “підприємництво”.

Для практики господарювання в ринкових умовах, кваліфікованого управління підприємствами виключно важливим є їх чітка і повна класифікація за певними ознаками. Загальна кількість відокремлених і згрупованих видів підприємств залежить від числа відібраних класифікаційних ознак. Достатньо повна класифікація підприємств має бути забезпечена за умови використання таких ознак: 1) мета і характер діяльності; 2) форма власності майна; 3) належність капіталу; 4) правовий статус і форма господарювання; 5) галузево-функціональний вид діяльності; 6) технологічна і територіальна цілісність; 7) розмір за чисельністю працівників.

Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться звичайно благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничої сфери народного господарства.

Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи або членів однієї сім’ї, виключно їх особистій праці.

Колективне – це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

В Україні функціонують власне державні та державні комунальні підприємства. Їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних чи адміністративно-територіальних одиниць.

Якщо підприємство засноване на базі об’єднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян), то його називають спільним підприємством (зі змішаною формою власності).

За належністю капіталу і контролю прийнято розрізняти підприємства (фірми): національні – капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні – капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у певній частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філіалів або дочірніх фірм та реєструються в країні місцезнаходження; змішані – капітал належить підприємцям двох або декількох країн, їх реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства, це зумовлює місцезнаходження його штаб-квартири; якщо метою створення змішаного підприємства слугує спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним. Саме такі численні спільні підприємства функціонують у різних галузях народного господарства України.

Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання.

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання усім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філіал іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі (дрібні) за чисельністю працівників.

Кооперативні підприємства (кооперативи) – добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їх ознакою є особиста участь кожного в діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основних типи кооперативів: виробничі і споживчі. У перспективі можна очікувати широке розповсюдження кооперативів в інших сферах діяльності – науковій, фінансовій тощо.

У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда означає засноване на договірних взаєминах тимчасове володіння і користування майном, що необхідне орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об’єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів (філіалів, цехів), а також окремі одиниці майна.

Відокремлені за цією ознакою господарські товариства являють собою певні об’єднання підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та ступеню відповідальності за своїм зобов’язанням поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні і акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) – товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства усім своїм майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Командитним є товариство, яке, поряд з членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим вкладом у майно такого підприємства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства слугує акція – цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь в розподілі майна при його ліквідації. Акціонерні товариства бувають двох видів: перший – відкритого типу, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на фондових біржах; другий – закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові – створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі дивідендів від акцій; економічні – акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв’язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні – акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення працівників у власників певної частики їх майна.

Технологічною і територіальною цілісністю володіють так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю діяльності їх є те, що вони контролюють інші фірми. В залежності від розміру капіталу, що належить материнській (головні) фірмі, а також правового статусу та ступеню підпорядкованості підприємства, які знаходяться у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні і асоційовані, філіали.

Дочірнє підприємство (компанія) – юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірних компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій.

Асоційоване підприємство є самостійним; воно не знаходиться під контролем фірми, яка володіє його акціями. На відміну від дочірних і асоційованих підприємств філія не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту і балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

З-поміж суб’єктів господарської діяльності осібно відокремлюються малі (дрібні) підприємства, що складають основу малого бізнесу. До них відносяться господарюючі суб’єкти з чисельністю працюючих: у промисловості та будівництві – до 200 чол.; в інших галузях виробничої сфери – до 50 чол.; науці і науковому обслуговуванні – до 100 чол.; галузях невиробничої сфери – до 25 чол.; роздрібній торгівлі – до 15 чол.

Зрештою класифікація підприємств (фірм) за галузево-функціональним видом діяльності в цілому зрозуміла з самої назви окремих їх груп (видів). Пояснення потребують хіба що лізингові підприємства. У світовій економіці під такими господарюючими суб’єктами розуміють міжнародні орендні фірми – продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби тощо.

Малі підприємства.

У різних країнах до них відносять підприємства, неоднакові за величиною. У США, наприклад, це підприємства, на яких зайнято до 500 працівників, в Україні у промисловості і будівництві – до 200, в інших галузях сфери матеріального виробництва – до 50 працівників.

Малі підприємства кількісно переважають в усіх розвинутих країнах світу. У США, наприклад, із 20 млн. підприємств до категорії дрібних належить понад 18 млн., але їхня частка у доходах становить менше 10%. У Польщі налічується майже 2 млн. таких підприємств, в Україні – менше 150 тис. діючих.

Позитивні риси малих підприємств:

гнучкість і мобільність в управлінні та організації виробництва;

повніше використання робочої сили та устаткування, низький рівень запасів;

швидка адаптація до кон’юнктури ринку, місцевих умов, потреб споживачів, оперативне оновлення продукції;

можливість швидкого впровадження нових ідей, проектів і створення нових взірців продукції;

відносно невеликий капітал для їх створення;

зменшення витрат виробництва за рахунок вузької спеціалізації, економії на управлінських витратах та ін.;

високі шанси на успіх;

значний внесок у створення нових робочих місць.

Негативні риси діяльності малих підприємств:

нижча продуктивність праці;

неспроможність впроваджувати вагомі новітні досягнення науки і техніки;

вища інтенсивність праці за рахунок подовження робочого дня, використання сімейної праці;

економія засобів на створення умов праці, техніку безпеки;

обмежені можливості підвищення кваліфікаційного рівня;

більші труднощі з фінансуванням, отриманням кредитів, недостатність оборотних засобів, заборгованість тощо.

Враховуючи значну позитивну роль малих підприємств, держава повинна сприяти їх виникненню, підтримувати їхню діяльність. Основними засобами підтримки є:

фінансова – гарантування позик, надання частини безкоштовних і пільгових субсидій, створення з цією метою спеціальних банків тощо;

податкова політика – зниження ставок оподаткування, звільнення від податків на певний термін, особливо в умовах впровадження підприємствами передових досягнень науки і техніки тощо;

політика прискореної амортизації;

надання державних контрактів;

кадрова політика – підготовка кадрів, підвищення їх кваліфікації, надання консультаційних послуг в управлінні підприємством та ін.

Підприємства (фірми) мають право на добровільних засадах об’єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству. Як свідчить світовий і вітчизняний досвід господарювання в умовах ринкової економіки, підприємства (фірми) можуть створювати різні зі принципами і цілями добровільні об’єднання (рис. 1.4):

асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);

корпорації – договірні об’єднання господарюючих суб’єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад, здійснення спільного великого господарського проекту). Учасниками консорціуму можуть бути державні і приватні фірми, а також цілі держави (наприклад, Міжнародний консорціум супутникового зв’язку);

концерни – форма статутних об’єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності і контролю; об’єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). Після створення концерну господарюючі суб’єкти втрачають свою самостійність, підпорядковуються звичайно фінансовим структурам. В сучасних умовах значно розширюється мережа міжнародних концернів;

картелі – договірне об’єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовлюваної продукції;

синдикати – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання. Подібним чином може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об’єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції;

трести – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарських комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються усі напрямки діяльності;

холдінги – специфічна організаційна форма об’єднання капіталів; державницьке інтегроване товариство, що саме безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або другого добровільного об’єднання. Завдяки цьому воно здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об’єднанні у холдінгу суб’єкти мають юридичну і господарську самостійність. Проте вирішення основних питань їх діяльності належить холдінговій фірмі;

фінансові групи — об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від концерну фінансові групи очолюють один або декілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до них, координують усі сфери їх діяльності.

В сучасних умовах ринкового господарювання основними широко впроваджуваними формами добровільних об’єднань підприємств (фірми, організації) дедалі більше стають концернами, корпорації та фінансові групи.

1.2. Характеристика організаційно-правових форм підприємств

Наука вивчає різноманітні аспекти поняття організації: організація як економічне поняття підприємства у загальному значенні цього слова; організація відносин; організаційна структура; організаційні форми тощо.

У контексті цієї роботи йдеться про форми організації господарювання на мікроекономічному рівні. Тут філософське співвідношення понять форми та змісту набуває такого вигляду:

— зміст – господарська діяльність на мікроекономічному рівні

— форма – організація господарської діяльності на мікроекономічному рівні.

Зміст господарської діяльності обумовлюється об’єктом господарювання, власністю, галуззю чи сферою, технологією територіального розміщення.

Форма організації господарської діяльності обумовлена її змістом і формує (чи начебто будує) найзручніше помешкання для життєвого циклу та індивідуального відтворення підприємства – поділ праці, її оплата та стимулювання, матеріальне, технічне, фінансове, інформаційне забезпечення, маркетинг, планування, менеджмент тощо, тобто зміст дає уявлення про те, що може виробляти підприємство, а форми – як організується діяльність підприємства.

Відповідно до чинного законодавства в Україні існують такі організаційні види підприємств:

індивідуальне підприємство, що ґрунтується на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці

сімейне підприємство, засноване на власності та праці членів однієї сім’ї, котрі живуть разом

приватне підприємство, засноване власниками майна з правом використання праці найманих робітників

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації

державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць

державне підприємство, засноване на загальнодержавній, казенній власності

спільне підприємство, засноване на основі об’єднання майна різних власників. Відповідно до законодавства України такими власниками можуть бути юридичні особи, громадяни України та інших держав.

Різноманітність організаційних форм підприємств обумовлює можливість розгалуження різних форм господарювання, тобто форм організації діяльності суб’єктів ринкової економіки.

Різноманітність форм господарювання забезпечує можливість, спираючись на загальні закономірності розвитку економіки, формувати найбільш сприятливу, оптимальну систему управління підприємством, досконалу організаційну структуру підприємства та виробництва тощо.

Вибір форми організації підприємницької діяльності залежить від особистих пристрастей та смаків, але в основному визначається об’єктивними умовами – сферою діяльності, наявністю грошових коштів, перевагами та недоліками відповідних форм підприємства. Щоб зробити правильний вибір треба знати з чого вибирати.

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія. Фірма – це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою одержання прибутку. Компанія – це асоціація підприємств, корпорації або інших форм організації бізнесу.

Це загальна назва, що використовується щодо будь-якого підприємства. Вона відображає лише те, що підприємства або організації мають права юридичної або фізичної особи (громадяни-підприємці). Проте поняття «фірма» або «компанія» не відображають організаційно правового статусу суб’єкта підприємницької діяльності. Тому, крім назви фірми, будь-якому підприємцю важливо вибрати конкретну організаційно-правову форму своєї діяльності, тобто зафіксовану нормами права єдність економічних і організаційних засад діяльності суб’єкта підприємництва.

Загально відомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

одноособові володіння

партнерства (товариства)

корпорації.

1.Одноосібне володіння. Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власнику, який управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі обов’язки фірми. Одноосібні володіння мають свої переваги.

По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцю, він кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний підхід і оподатковується лише індивідуальний дохід і індивідуальним прибутковим податком ( а не податком на прибуток, як в інших формах підприємницької діяльності).

По-друге, у власника фірми витрати на організацію виробництва невеликі. Його управлінські рішення негайно втілюються у життя. Він непідвласний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримувати прями контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підприємцями.

По-третє, одноосібному володінню властива простота при організації фірми та її ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення підприємця.

Проте маються значні недоліки:

— повна відповідальність підприємця

— обмежені фінансові можливості

— відсутність спеціалізованого менеджменту

— невизначеність термінів функціонування.

2.Партнерство (товариство)

Партнерство (товариство) – ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об’єднання капіталів двох і більше окремих фізичних осіб або юридичних осіб з умов розподілу ринку, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі у його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство є договір.

Розглянемо які переваги має партнерство перед одноосібним володінням.

По-перше, зростають фінансові можливості фірми внаслідок об’єднання декількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким фірмам.

По-друге, вдосконалюється управління фірмою. Заявляється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, є можливість найняти професіональних менеджерів.

По-третє, велика свобода та оперативність господарських дій.

По-четверте, як і одноосібні підприємства партнерства користуються податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподатковується як його індивідуальний дохід.

Проте цей тип підприємницької діяльності має свої недоліки:

необмежена відповідальність будь-якого товариства може загрожувати всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Крах одного з партнерів може спричинити банкрутство в цілому, оскільки в більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність.

Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів партнерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний менеджмент – негнучке управління товариством.

Непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску.

3.Корпорація

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску у акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам.

Відокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга – це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) та менеджерами.

Переваги корпорації (акціонерного товариства) досить відомі.

По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об’єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів науково-технічного й організаційного процесів, нарощення виробничого капіталу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість стримувати постійно зростаючий прибуток.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежене відповідальність ( за банкрутство фірми він втрачає лише вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред’явити претензії лише корпорації як юридичній особі, не окремим акціонерам – фізичним особам.

Висновки до розділу 1

Одні з важливих і актуальних питань політичної економії на сучасному етапі є питання пов’язані з діяльності підприємства. Оскільки підприємство є первинною ланкою суспільного поділу праці і основною ланкою народного господарства, на ньому відбувається створення предметів споживання і засобів виробництва, воно задовольняє потреби ринку і споживача у товарах. Тому на даному етапі без підприємства не можна обійтися ні у виробництві, ні у торгівлі, ні в сфері послуг, ні в фінансово-кредитній чи страховій діяльності.

Питання тільки в тому якої форми власності, форми господарювання, розміру є дане підприємство. Важливою проблемою, пов’язаною з діяльністю підприємства є питання реалізації організаційно-правових форм на підприємстві.

Підприємство є основною ланкою народного господарства, оскільки на ньому відбувається поєднання особистісних і речових факторів виробництва, виготовляється в процесі праці вся сукупність економічних благ. Внаслідок суспільного поділу праці сформулювався народногосподарський комплекс, який включає різні галузі, в яких функціонують сотні тисяч підприємств.

Отже, у цьому розділі було розглянуто основні організаційно-правові форми підприємства, а також було наведене поняття та класифікація підприємств згідно до чинного законодавства України. В Україні та інших пострадянських державах відбувається значне роздержавлення та приватизація економіки. Основним засобом здійснення їх є перетворення державних підприємств на акціонерні компанії. Після роздержавлення в Україні створюються такі підприємства як державні, колективні, приватні, трудові, сімейні та спільні.

Одним з найважливих питань розкритих у цьому розділі є дослідження підприємства. До цього питання можна віднести: суть, формування, реорганізація, ліквідація, використання майна, економічна і господарська діяльність, умови, гарантії і права підприємств, розмежування за типом власності.

Характеристику формуванню та створенню підприємств можна пояснити на основних положеннях закону України “Про підприємства в Україні”. А саме: рішення власника майна, Антимонопольного комітету, внаслідок поділу шляхом виділення зі складу іншого. Реєстрація підприємства базується на місцезнаходженні підприємства у відповідному комітеті Ради народних депутатів. Реорганізація здійснюється ліквідаційним комітетом. Основою підприємства є майно, яке становлять основні фонди та оборотні кошти, цінності. Джерелами формування можуть бути: грошові та матеріальні внески, доходи, кредити банків, капітальні вкладення. Діяльність підприємства базується на попиті продукції, матеріально-виробничому забезпеченні, збільшенні власного зиску. Умови, гарантії і права здійснюються відповідно до господарської діяльності. Двома сторонами підприємства є певна сукупність продуктивних сил та відносин власності, які виникають внаслідок привласнення засобів та результатів виробництва. Крім того, на підприємстві відбувається одиничний поділ праці. Підприємство вступає у відносини спеціалізації, кооперування з іншими підприємствами, тобто є важливою ланкою техніко-економічних відносин.

Розглянувши основні питання підприємства в системі ринкових відносин, було доцільно перейти до аналізу головних принципів та функцій діяльності підприємств, а також підприємницької діяльності. Принципи можуть бути такі: самоокупність, самофінансування, самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність, господарська самостійність. Всі ці принципи можуть відноситися до великих, середніх і малих підприємств різних галузей.

Головні принципи діяльності підприємств втілюються в основних їх функціях. Згідно з метою підприємства існують головні функції такі як техніко-економічна, організаційно-економічна, функція реалізації відносин економічної власності. Залежно від функцій підприємства, значною мірою формуються функції підприємця.

Ще одним з важливих питань діяльності підприємств є їх класифікація, тобто види підприємств. Від характеру соціально-економічного поєднання працівників із засобами виробництва значною мірою залежить тип підприємства. Отже, основними критеріями розмежування підприємств є тип власності. В Україні існують такі типи підприємств: приватні, державні, колективні, а за характером економічної діяльності вони поділяються на виробничі, торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі, науково-виробничі об’єднання та ін.

Розділ 2. Особливості функціонування підприємств в умовах

трансформації економіки України.

2.1. Оцінка фінансового стану підприємств та напрямки його

покращення

Під фінансовим станом підприємства розуміють ступінь забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності, а також своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями. У ньому знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства з управління фінансовими ресурсами.

Фінансовий стан підприємства визначається такими елементами:

— прибутковість роботи підприємства;

— оптимальність розподілу прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства після сплати податків і обов’язкових платежів;

— наявність власних фінансових ресурсів не лише мінімально-необхідного рівня для організації виробничого процесу і процесу реалізації продукції;

— раціональне розміщення основних і оборотних фондів;

— платоспроможність та ліквідність.

Якщо підприємство досягає в цих напрямках необхідних параметрів то фінансовий стан підприємства вважається стабільним. Фінансовий стан підприємства не може бути стійки, якщо воно не отримує прибутку у розмірах, що забезпечують необхідний приріст фінансових ресурсів спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази підприємства та їх соціальної сфери.

Першочерговий завданням фінансової служби підприємства є фінансовий контроль за виконанням планів та завдань по випуску високорентабельної, конкуренто-спроможної продукції за зниженням витрат на виробництва, запровадження режиму економії матеріальних ресурсів та управління виробництвом.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої комерційної і фінансової діяльності, що вищі показники виробництва і реалізації продукції робіт і послуг, нижча їх собівартість, то вища рентабельність і вищий прибуток, то кращим є фінансовий стан підприємства. І навпаки, у результаті недовиконання плану з виробництва і реалізації відбувається підвищення собівартості продукції, робіт, послуг, зменшення виторгу і суми прибутку і, як наслідок, — погіршення фінансового стану підприємства його платоспроможності.

В об’єктивній оцінці фінансового стану зацікавлені всі користувачі бухгалтерської (фінансово) звітності, які в Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку об’єднані в три основні групи, а саме:

особи, які безпосередньо займаються бізнесом на даному підприємстві;

особи, які не працюють на підприємстві, але мають пряму фінансову зацікавленість у даному бізнесі (наприклад, власники акцій);

особи, які мають не пряму фінансову зацікавленість у даному бізнесі, тобто податкові служби, фондові біржі, що займаються купівлею-продажем цінних паперів, органи, які контролюють ціни, експорт і імпорт, профспілки, преса та інші.

Залежно від інформаційного забезпечення та поділу на різні групи користувачів у вивченні окремих питань аналізу фінансового стану останній поділяється на внутрішньо-господарський та зовнішній фінансовий стан підприємства.

Фінансовий стан будь-якого підприємства виражається у співвідношенні структур його активів і пасивів, тобто засобів підприємства і їх джерел.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є визначення якості фінансового стану, вивчення причин його поліпшення або погіршення за певний період, підготовка рекомендацій для підвищення фінансової стійкості і платоспроможності підприємства. Ці завдання вирішуються на основі дослідження динаміки абсолютних та відносних фінансовий показників і розподіляються на такі аналітичні блоки, як:

— структурний аналіз активів і пасивів підприємства;

— аналіз фінансової стійкості;

— аналіз платоспроможності, здатності (ліквідності);

— аналіз необхідного прирості власного капіталу.

Інформаційними джерелами для розрахунку показників і проведення аналізу і річна і квартальна бухгалтерська звітність: Ф-1 “Баланс”, Ф-2 “Звіт про фінансові результати”, Ф-3 “Звіт про рух грошових коштів”, Ф-4 “Звіт про власний капітал”, Ф-5 “примітки для річної фінансової звітності”, а також дані бухгалтерського обліку і необхідні аналітичні розшифрування руху і залишків за синтетичними рахунками.

До основних методів аналізу фінансового стану відносять:

— горизонтальний, тобто визначення абсолютних і відносних змін величин різних статей балансу за певний період;

— вертикальний – обчислення питомої ваги окремих статей у підсумку балансу, тобто визначення структури активів і пасивів на певну дату;

— трендовий полягає у зіставленні величин балансових статей за кілька років для виявлення тенденцій, що переважають у динаміці показників;

— коефіцієнтний зводиться до вивчення рівнів і динаміки відносних показників фінансового стану, які вираховують, як співвідношення величин балансових статей чи інших абсолютних показників одержаних на основі звітності і даних бухгалтерського обліку. При аналізу фінансових коефіцієнтів їх значення зіставляють з базовими величинами, а також вивчають динаміку за звітний період і за кілька суміжних звітних періодів.

Головною метою аналізу фінансового стану є своєчасне виявлення та усунення недоліків у фінансовій діяльності підприємства і пошук резервів зміцнення фінансового стану підприємства та його платоспроможності.

При цьому першочерговими завданнями аналізу насамперед є:

загальна оцінка фінансового стану та чинників, що його зумовлюють;

вивчення відповідності між коштами і джерелами регіональності їх розміщення та ефективності використання;

визначення причинно-наслідкових зв’язків між різними показниками виробничої, комерційної та фінансової діяльності і на основі цього оцінка виконання плану, щодо надходження фінансових ресурсів та їх використання з позиції зміцнення фінансового стану підприємства;

дотримання фінансової, розрахункової і кредитної дисципліни;

визначення ліквідності і фінансової стабільності підприємства;

прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи з реальних умов господарської діяльності й наявності власних і залучених коштів, розробка моделей фінансового стану при різних варіантах використання ресурсів;

розробка конкретних заходів, спрямованих на більш ефективне використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

Це коло завдань визначається керівництвом підприємства і вирішується внутрішнім аналізом.

Внутрішній аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:

вивчення змін обсягу, структури, динаміки майна (капіталу) підприємства, зокрема – мобільних (обігових) активів, відносних показників управління активами;

аналіз змін структури власних і залучених коштів і на основі цього оцінка рівня раціональності формування джерел фінансування діяльності підприємства та його ринкової стійкості;

оцінка фінансової незалежності підприємства від зовнішніх джерел;

аналіз показників керування боргами;

оцінка платоспроможності підприємства;

оцінка грошового потоку;

виявлення причин утворення дебіторської і кредиторської заборгованості;

вивчення та оцінка кредитних взаємовідносин підприємства з банками.

Слід зазначити, що завдання аналізу фінансового стану підприємства змінюються залежно від зацікавленості різних груп користувачів аналітичним матеріалом.

Так наприклад, податкові органи за даними звітності намагаються отримати відомості про результати діяльності підприємства, вплив окремих чинників на відхилення від прогнозованих, передбачуваних результатів, про структуру балансового прибутку і його розподіл.

Акціонерів, що вклали свої кошти у власний капітал підприємства цікавить стабільність його фінансового стану і прогнози стабільності на майбутнє. Окрім того, їх цікавить рентабельність підприємницької діяльності та політика керівництва щодо виплати дивідендів.

Ці ж питання цікавлять і держателів облігацій, які випускає підприємство. Оскільки банки зацікавлені в повноті і своєчасності погашення одержаних підприємством позик, їх цікавить питання кредитоспроможності підприємства.

Оцінку платоспроможності підприємства, перспектив його розвитку, рівня рентабельності проводять і фондові біржі, які купують і продають акції та облігації підприємств з метою одержання прибутку у вигляді курсової різниці. Відомо, що ціна на акції та облігації залежить від перспектив діяльності акціонерних підприємств. Тому біржі вивчають й аналізують фінансовий стан підприємства, перспективи їх розвитку в майбутньому.

Зовнішні користувачі аналітичного матеріалу вивчають і дають оцінку таким показникам фінансової діяльності підприємства як: прибуток і його розподіл, рівень рентабельності, майновий стан, зміна динаміки фінансового стану за кілька років, фінансова стійкість, платоспроможність, взаємовідносини підприємства з фінансово-банківською, системою, постачальниками і споживачами продукції, перспективи розвитку в майбутньому.

Для оцінки фінансового стану підприємства використовують систему показників, яка характеризує зміни:

— структури капіталу за його розміщенням і джерелами утворення;

— ефективного використання капіталу;

— платоспроможності і кредитоспроможності підприємства;

— фінансової стійкості;

— рівня прибутковості (рентабельності) підприємства.

2.2. Розвиток підприємництва в Україні. Проблеми і перспективи

Підприємництво-це провідний сектор ринкової економіки, який забезпечує насиченість ринку товарами та послугами, сприяє здоровій конкуренції, створює новий прошарок-підприємець-власник. Воно базується н самостійній, ініціативній, систематичній, на власний ризик, діяльності по виробництву продукції, надання послуг і зайняттю торгівлею і має на меті сприяння прибутку.

Сьогодні саме з малим підприємництвом держава пов’язує надію на швидкі позитивні структурні зміни в економіці, вихід з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ. Як зазначено в нещодавно прийнятому Верховною Радою закон: ”Про державну підтримку малого підприємництва”, воно розглядається як “провідна сила в подоланні негативних процесів в економіці та забезпеченні сталого позитивного розвитку суспільства, як одна із сфер забезпечення зайнятості населення, запобіганню безробіттю та створення нових робочих місць”.

Перспективи малого і середнього бізнесу пов’язані і з його особливою роллю як в переході до ринкової економіки, так і в її становленні.

Насамперед це полягає в тому, що самостійне господарювання суб’єктів підприємницької діяльності активно впливає на формування конкурентного середовища.

Адже кожен підприємець старається зайняти свою нішу на ринку товарів чи послуг ,прагне випускати потрібну і якісну продукцію, намагаючись тим самим привернути до себе споживача .Все це перетворює мале підприємництво у своєрідний соціальний двигун економічного розвитку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості і спонукає до зростання.

Великою мірою роль малого підприємництва полягає у вирішенні питання зайнятості, що проявляється, насамперед, у здатності малого та середнього бізнесу створювати нові робочі місця і поглинати надлишкову робочу силу. Особливо це стосується нинішнього стану справ як в Україні в цілому, так і в нашому регіоні зокрема. Адже в той час, коли йде процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, малі фірми не тільки зберігають, але й створюють нові робочі місця. З огляду на це, як, доречі свідчить і зарубіжна статистика, мале підприємництво є більшим стабілізуючим фактором, ніж велика індустрія.

Окрім вирішення проблем створення нових робочих місць, формування конкурентного ринкового середовища та відповідної кон’юнктури ринкової економіки, малі підприємства виконують ще ряд важливих функцій.

Зокрема в країнах з ринковою економікою малі підприємства відіграють велику роль в стимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2-2,5 рази більше, ніж великі компанії.

Крім того, створення і діяльність великої кількості малих підприємств забезпечує стабільний розвиток регіональної економіки. Завдяки більш високій конкуренції вони краще забезпечують місцеві ринки товарами і послугами і в той же час значно менше дестабілізують ситуацію на ринку робочої сили при банкрутстві окремих з них в порівнянні з великими підприємствами .

Малі підприємства використовують здебільшого місцеві ресурси, міцніше прив’язані до місця свого розташування. Крім того вони є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів, часто беруть участь у спонсоруванні місцевих програм, будучи зацікавленими в економічному розвитку території, на якій вони знаходяться.

Крім інших вищезазначених функцій підприємництва виділяються саме та, що воно виступає важливим джерелом фінансового та організаційного забазпечення соціального захисту, вносить визначальний внесок у зменшення соціальної напруги і демократизації ринкових відносин. Саме мале підприємництво своїми руками забезпечує свій рівень життя воно є фундаментальною основою у формуванні середнього класу. Немаловажна роль малого підприємництва полягає і в тому ,що воно виступає інвестором вітчизняної економіки, а також сприяє розширенню експортних можливостей держави.

Мале підприємництво включає будь-яку комерційну діяльність, що здійснюється малими організаційно-правовими формами, де середня чисельність працівників не перевищує встановлених граничних рівнів:

-у промисловості та будівництві-100 осіб;

— на транспорті –100 осіб;

-у сільському господарстві-60 осіб;

-у науково-технічній сфері-50 осіб;

-у роздрібній торгівлі та побутовому обслуговуванні населення-50 осіб;

-в інших галузях і зайнятих іншими видами діяльності-50 осіб;

До суб’єктів малого підприємництва належать також фізичні особи, які займаються

Підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи.

На кінець 2000р. в Україні налічувалось близько 200 тис. малих підприємств (діючих близько половини з них або 2 підприємства на 1 тис. населення)Майже 1 млн. Підприємців без створення юридичної особи ,40 тис. фермерських господарств. Всього в малому підприємництві зайнято біля 2,7 млн. чол., що становить 9% працездатного населення країни, які виробляли 11% загального виробництва продукції.

Що стосується Івано-Франківщини, то к-сть діючих підприємств в області на кінець

2000р. становила 4 983 (3,5 підприємства на 1 тис. населення),чисельність працюючих в цих структурах склала 52,0 тис. осіб. Кількість фермерських господарств-685, підприємців-фізичних осіб-24,8 тис. чоловік. Питома вага малого підприємництва в загально обласних обсягах виробництва продукції склала 19,5%.

Аналіз динаміки змін кількості діючих суб’єктів малого підприємництва засвідчує,

що за перші роки незалежності України (1991-1993 рр.) і в зв’язку з проведенням малої приватизації та формування законодавчої бази (яка спонукала підприємливих осіб на законних підставах організувати свій приватний бізнес) кількість малих підприємств збільшилася в 3,8 рази, фермерських господарств 13,2 рази, а число кооперативів різко скоротилась.

Як свідчать статистичні дані ,кількість зареєстрованих суб’єктів малого бізнесу в

Україні на 01.01.1996р. складала 281,2 тис. одиниць, тобто 5,4 одиниць на 1 тис. населення в яких зайнято 1 млн.(4,6% від загальної кількості зайнятих),а частка малого і середнього підприємництва у ВВП складає 5,0-5,5%.

В Україні в 1996 р. нараховувалося 93 091 діючих малих підприємств (з низ у промисловості 12753, сільському господарстві-690, транспорті та зв’язку-1892, будівництві-10316, торгівлі та громадському харчуванні –47273, інших галузях-20167).Кількість діючих кооперативів становила 3170,а фермерських господарств 35353.

Становлення і розвиток малого підприємництва України (приватні підприємства, господарські товариства) проходило досить швидко для малих підприємств в 1991-1995рр., фермерських господарств в 1991-1995рр., громадян-підприємців в1992-1995 рр., а кількість кооперативів за цей період скоротилася.

В другій половині 90-х років темпи створення нових малих підприємств загальмувалися. Почала скорочуватись середньоспискова чисельність працюючих в малому бізнесі. Особливо негативним явищем стало те, що велика кількість малих підприємств не діяла, а більша частка діючих займається торгівлею та громадським харчуванням.

Разом з тим ,протягом 1999-2000рр., як свідчать самі підприємці український малий бізнес потроху почав спинатися на ноги. Адже підприємці, які оцінили стан справ у своїх фірмах як ”задовільний” було у двічі більше ніж у 1998р. Трохи покращилася ситуація з оподаткуванням: малий бізнес сплачував в середньому 9 різних податків, тобто на 25% менше ,порівняно з 1993р. На сплату податків іде до 30% ,а іноді і до 40% коштів, отриманих від реалізації робіт чи товарів .

В процесі опитування 85% підприємців чесно зазначили ,що змушені приховувати частину доходів від державних органів. Доречі за даними МВС чесно сплачують податки лише 10% комерційних структур. Перетікання капіталу в тінь відбувається через високі ставки податку на прибуток, ПДВ та нарахування до фонду заробітної плати. В умовах існуючої фінансової системи, підвищення рівня інфляції, зменшення обсягів матеріального виробництва малі і середні підприємства практично не в змозі, не порушуючи закону ,самостійно нагромадити достатні кошти для розвитку власного бізнесу на сучасному цивилізованому рівні.

Аналіз стану малого підприємництва показує, що сектор малого бізнесу в Україні перебуває на початковому етапі розвитку і характеризується високим ступенем неефективності. За теперішної ситуації розвиток малого бізнесу в Україні повинен стати вирішальним чинником для вдосконалення економічних механізмів: цей напрямок потребує ефективної державної підтримки, яка повинна бути спрямована на створення позитивного економічного та правового клімату. І це особливо потрібне тому, що малий бізнес пов’язаний із значним ризиком. В США спостерігається тенденція :в перший рік роботи свого існування банкрутує половина новостворених малих підприємств, а через 5 років залишається тільки 25% від початкової кількості .В Японії 7 із 10 підприємств припиняють свою діяльність протягом перших п’яти років. Жорстока конкуренція ,нестача початкового та обігового капіталу ,підвищена чутливість до зовнішніх факторів можуть обернутись для будь-якої фірми крахом. Тому згубним для малого підприємництва є відсутність знань і досвіду в галузі фінансів, права, недостатня компетентність в управлінні фірмою. Як свідчить статистика ,тільки 5% з числа новостворених підприємств в Україні можна вважати успішними .35% зникають вже протягом першого року діяльності .Решта 60% ледве зводять кінці з кінцями.

Звичайно ,якщо порівняти вище наведені показники з промислово розвинутими країнами, то вони в нас ще досить низькі. Так кількість суб’єктів малого бізнесу на 1 тис. населення в США складає 74 підприємства, в Італії -68, Японії -50, Великобританії-46, в країнах ЄС — 45 .Частка зайнятого населення в таких підприємницьких структурах вищезгаданих країн становить від 54 до 78 відсотків, а частка у виробництві валового продукту (ВВП) – 52-72 відсотки.

У розвинутих країнах малому підприємництву приділяється першочергова увага з боку урядових органів, приватних структур, громадських організацій. Для них встановлені сприятливі законодавчі умови, відповідне інституціальне середовище. Через малі підприємства тут набагато легше впроваджувати нові технології у виробничо-промисловому комплексі, сільському господарстві, переробній промисловості та ін.

Незважаючи на ту велику роль, яка відводиться малому і середньому бізнесу, розвиток підприємництва як в Україні в цілому, так і в нашому регіоні не відповідає вимогам часу.

Як стверджують самі підприємці ,найхарактернішими факторами, які гальмують цей розвиток є наступні:

1. Організаційно-правові труднощі започаткування бізнесу, особливо на стадії переходу від реєстрації до початку діяльності.

2. Недоступність кредитних ресурсів як для започаткування, так і для ведення бізнесу чи його відновлення, недостатні зв’язки міжнародними фінансовими організаціями по залученню інвестицій і грантів.

3. Переважно деклеративний характер державної підтримки підприємства, неоднозначність та суперечливість чинної нормативно-правової бази.

4. Територіальні диспропорції, тобто концентрація малих підприємств довкола промислових центрів і майже відсутність їх у віддалених районах і селах.

5. Несприятлива (тобто фіскальна) податкова політика, непомірний тягар оподаткування (особливо в питаннях начислення на заробітну плату, що призводить до значної тінізації в малому бізнесі.)

6. Доволі громіздка система бухгалтерського обліку та звітності.

7. Обмежені можливості для захисту від протиправних посягань.

8. Криза неплатежів та проблеми з формуванням нових взаємозв’язків, каналів збуту.

9. Слабкість інфраструктури малого підприємництва.

10. Недостатність професійних знань та досвіду тих, хто займається малим та середнім бізнесом.

Однією з найвагоміших перепон на шляху розвитку малого бізнесу є відсутність фінансових ресурсів для інвестиційного розвитку, а значить і сповільнення розвитку інвестиційних процесів, які є рушійною силою економічного зростання .

В країнах з розвинутою економікою найбільш поширеною формою фінансової підтримки малого бізнесу (70%) є кредитні ресурси банків. Держава всіляко сприяє зацікавленості кредитним установам надавати пільгові кредити початківцям і залучає до цієї справи різні верстви населення. Для цього створюють спеціальні урядові програми для молоді, безробітних, непрацюючих жінок ,реалізація яких здійснюється через вибрані банки .З метою заохочення виконання таких програм держава формує систему мотивацій-виділення додаткових кредитних ресурсів ,встановлення пільгової системи оподаткування для кредитодавця тощо. Банківська система є гнучкою ,а тому має багато переваг .При банках видаються мікро кредити, створюються лізингові фірми, венчурні та інвестиційні фонди ,які в різних формах також мають пряме чи опосередковане відношення до реалізації подібних програм розвитку малого підприємництва. Однак в Україні за умови обмеженості кредитних ресурсів, високі ціни на гроші та великого ризику , процентні ставки є надто високими і не можуть бути джерелом інвестицій для малого бізнесу .

В Україні існують спеціалізовані джерела підтримки малих підприємств-це державна фінансова допомога та міжнародна донорська допомога . Державна фінансова допомога реалізується через Український фонд підтримки підприємництва, Український державний фонд підтримки фермерських господарств та державний інноваційний фонд. Але ці фонди не стали дійовим інструментом реалізації державної програми підтримки бізнесу, так як формуються з тих же обмежених інвестиційних ресурсів, які в державі відсутні.

Міжнародна донорська допомога здійснюється через міжнародні фінансові організації-Європейський банк реконструкції та розвитку, Американський фонд підтримки підприємництва в західних країнах, Німецький фонд сприяння підприємництву ,фонд Євразія, Каунтерпат, ПАУСІ тощо. Однак кошти надто малі для масового розвитку підприємництва , та й не завжди вони спрямовані на формування фінансової підтримки малого бізнесу. Намагаючись якось вирішити проблему відсутності інвестиційних ресурсів, підприємці утворюють громадські організації-кредитні спілки та позичкові кола взаємного кредитування. Однак великого поширення такі форми ще не отримали і основна причина криється в таки же мізерних доходах, які отримують підприємці.

Звуження вказаних джерел інвестиційних ресурсів переносить центр ваги на власні кошти ,яких є надто мало і тому процеси розвитку протікають надто повільно.

Потужні можливості закладені в податковій політиці. Активна державна підтримка малого бізнесу проявляється у встановлених законодавчо податкових пільгах. Поширені твердження про надто великий податковий пресинг є дещо перебільшені. Податкова система цілком підходить середньому та великому бізнесу, але, безумовно, ускладнює започаткування та розвиток малого. Система оподаткування повних і командних товариств ,приватних фірм малого підприємництва повинна бути наближена до оподаткування підприємців, які працюють без створення юридичної особи. Так працює весь світ. Маючи повну відповідальність перед кредиторами чи інвесторами, вони отримують від держави пільги стосовно оподаткування. Це дає змогу фірмі-початківцю утвердитись на ринку, накопичити запас капіталу, та захистити від вимивання обігових коштів .

Податкова політика повинна включати перевірену досвідом країн розвинутої економіки систему пільг :диференційована система оподаткування в залежності від величини обороту, — “податкові інвестиційні кредити ” на засоби ,що направляються на розширене виробництво за рахунок власних ресурсів, податкові скидки на прибуток, пільгове формування спеціальних цільових резервних фондів за рахунок неоподаткованого прибутку, пільгове оподаткування оновленого асортименту продукції, система стимулюючих заходів по потоку інвестицій в компанії, які спеціалізуються на фінансуванні невеликих фірм з інноваційними технологіями. Останні є надзвичайно важливим для нашої економіки, так як може стати стимулом до розвитку венчурного підприємництва в малому бізнесі та запровадження вітчизняного “франчайзигну” .Наприклад, Японія застосовує податок на прибуток в розмірі 42%,а для малого бізнесу-30%. Англія відповідно 35% і 29%. В США використовують диференційований підхід до оподаткування прибутку .Перші 50 тис. дол. прибутку обкладаються податком 15%, прибуток від 50 тис. до 75 тис. дол. — за ставкою 25%, прибуток більше 75 тис. дол. — 34%.У Франції протягом перших 5 років роботи фірми ставка податку зменшується на 50%. Вдвічі меншою є ставка податку для підприємців Німеччини, щорічний прибуток не перевищує 3 млн. марок. Уряд Японії і Швеції дозволяє компаніям створювати за рахунок неоподаткованого прибутку фонд спеціального призначення для фінансування майбутніх інвестицій. Шведські фірми мають змогу відкладати половину прибутку в такі фонди, зберігаючи ці кошти у формі безпроцентних вкладів в банку і використовуючи їх по мірі необхідності. Податкова політика Японії передбачає пільги не тільки на затрати ,але й на результати виробництва. Така продукція, як математичне забезпечення ЕОМ цілком не оподатковується. Товари-новинки впродовж 3 років після впровадження в обсязі 20% також звільняються від податку.

Отже, фінансово-кредитну і податкову політику щодо підтримки малих підприємств слід реформувати. Суттєву роль у фінансовій підтримці малого бізнесу повинні відігравати форму підтримки підприємництва. Надзвичайно актуальною проблемою є залучення вітчизняних та іноземних інвестицій у різних формах та за напрямками вкладення. Для динамічного розвитку підприємницьких структур незалежно від їх форм власності потрібно сформувати систему державного регулювання і підтримки малого підприємництва. Підвищення ролі та значення малих підприємств в економіці України висунуло нові вимоги до формування відповідної ринкової інфраструктури(фінансово-кредитні інститути, біржі, інвестиційні фонди і компанії, інформаційні консультативні фірми, бізнес-центри і т.п.), тому державні органи повинні більше уваги приділяти формуванню її основних елементів і виробленню належної законодавчої бази. Реалізація цих заходів надасть нашим підприємцям значні можливості для самореалізації. Тим самим підприємництво може досягти підвищення своїх показників до рівня розвинутих країн.

Виходячи з вище наведеного, можна сказати ,що воно в Україні має великі резерви і великі перспективи, адже нема іншого способу становлення і зміцнення держави, окрім розвитку ринкової економіки, яка грунтується насамперед на приватному бізнесі, особистій ініціативі, що й дає кожному можливість самореалізації і самоутвердження.

Висновки до розділу 2.

Протягом останніх років тривало становлення ринкової системи господарювання. Активніше здійснювалися економічні реформи, виявлено нові аспекти реформування форм власності і структурної перебудови економіки України. У сучасних умовах кожне підприємство повинно чітко орієнтуватися у складному лабіринті ринкових відносин, правильно оцінювати виробничий та економічний потенціал, стратегію подальшого розвитку, фінансовий стан як свого підприємства так і підприємств-партнерів. Фінансовий стан підприємства – це здатність, спроможність підприємства фінансувати свою діяльність. Він характеризується забезпеченням фінансовими ресурсами, які необхідні для нормального функціонування підприємства, доцільністю їх розміщення та ефективність використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними та фізичними особами, платоспроможністю та фінансовою стійкістю.

Основними факторами, що визначають фінансовий ста є: виконання фінансового плану і поповнення в міру потреби власного оборотного копі лату за рахунок прибутку, а також швидкість оборотності оборотних котів. Сигнальним лолязником в якому проявляється фінансовий стан є платоспроможність підприємства, тобто його здатність своєчасно задовольнити платіжні вимоги постачальників сировини, матеріалів, техніки згідно з господарськими угодами, повертати банківські кредити проводити оплату праці персоналу, вносити платежі в бюджет.

Висновки

В результаті проведеного дослідження було зроблено наступні висновки.

Підприємство – господарська організація, створена спеціально для того, щоб виробляти товари і продавати їх на ринку заради отримання прибутку.

Підприємство володіє наступними ознаками: воно створене для виробництва товарів або послуг; воно купує або орендує фактори виробництва і комбінує їх у процесі виробництва благ; свої товари або послуги воно продає індивідуальним покупцям, іншим формам або іншим організаціям; його власники хочуть одержувати для себе дохід від продажу товарів або послуг у формі прибутку.

Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється в рамках організаційно-правової форми підприємства. Вибір її залежить частково від особистих інтересів і професій підприємця, але в основному визначається об’єктивними умовами: сферою діяльності, наявністю коштів, достоїнством тих або інших форм підприємств, станом ринку.

Загальновідомі три осноні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

Одноосібне володіння

Партнерство (товариство)

Корпорації

В Україні підприємництво може здійснюватися в будь-яких організаційно-правових формах на вибір самих підприємців.

Порядок створення діяльності, реорганізації і ліквідації окремих форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами, зокрема Господарським кодексом України, законами «про підприємництво», «Про власність», «Про господарські товариства».

Список використаної літератури

1. М.Бойчук, П.С.Харів, М.І.Хопчан “Економіка підприємств”. – Львів, 2004 р.

2.П.Г.Вашків, П.І.Пастер, В.П.Сторожук, Е.І.Ткач “Статичтика підприємництва”. – Київ, 2004 р.

3.Зіновій Ватаманюк, Степан Палагшин “Економіка”. – Київ: “Либідь”, 2004 р.

4.В.М.Ковальчук “Загальна теорія економіки”. – Тернопіль, 2006 р.

5.В.П.Трудинов, В.Д.Грибов “Экономика предприятия”.

6.С.В.Мочерний “Основи економічних знань”.

7.Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери.

8.Г.П.Овчинков “Международная экономика”. Атика – К. 2007

9.С.Ф.Покропивний. Том 1, Видавництво: “Хвиля-Прес”. – Київ, 2005 р.

10.А.Г.Паршнева, З.П.Рум’янцева, М.А.Саломотина “Управление организацией”, ИНФРА. – М., 2000 р.

11.Е.Ф.Прокушев “Внешнеэкономическая деятельность”. – Москва, 2004 р.

12.В.Е.Рыбалкина “Международные экономические отношения”. – Москва, 2004 р.

13.Олена Фрейкман “Економіка та бізнес”.

Курсовая работа: Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ

1.1 Сутність, структура та призначення оборотних активів підприємства

1.2 Джерела формування оборотних активів підприємства

1.3 Методичні підходи до оцінювання ефективності використання оборотних активів підприємства

РОЗДІЛ 2. КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВ ЛИПОВЕЦЬКОГО РАЙОНУ

2.1 Загальна характеристика діяльності промислових підприємств Липовецького району

2.2 Оцінка складу та структури оборотних активів промислових підприємств Липовецького району

2.3 Оцінка джерел формування оборотних активів підприємств

2.4 Оцінка ефективності використання оборотних активів підприємств Липовецького району

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВ ЛИПОВЕЦЬКОГО РАЙОНУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Економічний механізм формування та ефективного використання оборотних активів викликає інтерес як у теоретиків, так і практиків. В умовах трансформаційної економіки відбувається перехід до ринкових методів господарювання та переосмислюється роль оборотних активів в управлінні промисловістю. Облік відіграє важливу роль в інформаційному забезпеченні процесу управління, оскільки є базою для формування управлінської звітності, іншими словами він є підґрунтям для прийняття управлінських рішень.

Оборотні активи підприємства набули нових істотних змін у формуванні джерел їх фінансування і, в першу чергу, за рахунок нових фінансових інструментів, що найбільш сильно вплинули на процес прийняття тактичних та стратегічних управлінських рішень. Все це і ускладнює відображення в обліку господарських операцій та пошук практичних рішень, які впливають на умови і фактори руху оборотних активів.

Доцільність обраної теми полягає у дослідженні ряду проблем які властиві економічній діяльності сучасних український підприємств. Серед них головною із яких є проблема ефективного управління оборотними активами, високий рівень ефективності використання яких в певній мірі забезпечує стійкий фінансовий стан, кредитоспроможність, інвестиційну привабливість та зміцнює фінансову безпеку господарюючого суб’єкта.

Проблеми методології, теоретичного та практичного обґрунтування питань, пов’язаних з обліком, аналізом та управлінням оборотними активами знайшли відображення у працях багатьох вітчизняних вчених. Проте, відсутня єдина методика аналізу оборотних активів підприємств, яка вимагає подальших досліджень і наукових розробок. Існує необхідність у створенні такої методики обліку та аналізу оборотних активів, яка б дозволила не тільки чітко визначити їх фінансовий стан, а й була б доступною у використанні, зрозумілою та економічно ефективною з точки зору співвідношення “вигода — витрати”. Зазначене вище ще раз підтверджує актуальність теми дослідження та практичну значимість роботи.

В обліку оборотних активів проблемними питаннями є:

з’ясування значення категорії “оборотні активи” в обліково-економічній літературі;

неузгодженість між економічними термінами “оборотні кошти”, “оборотні активи” та “оборотний капітал”;

методологічні аспекти відображення оборотних активів в системі рахунків бухгалтерського обліку;

класифікація оборотних активів як об’єктів обліку;

методика аналізу наявності та ефективного використання оборотних активів, складання управлінської звітності тощо.

Вибір даної теми дослідження зумовлений тим, що дані обліку повинні забезпечувати можливість прийняття управлінських рішень щодо оборотних активів, а це можливо лише за умови правильного ведення обліку, що в свою чергу забезпечує достовірність облікових даних.

Метою курсової роботи є теоретичне обґрунтування сутності, змісту, ролі оборотних активів в господарській діяльності підприємств Липовецького району та ефективності їх використання.

Об’єктом дослідження курсової роботи є використання оборотних активів на промислових підприємствах Липовецького району. Предметом дослідження є забезпеченість підприємств оборотними активами та ефективність управління ними.

Для досягнення мети поставлені наступні завдання:

обґрунтувати концептуальні підходи щодо сутності та значення оборотних активів та джерел їх фінансування;

узагальнити класифікаційні ознаки оборотних активів у розрізі їх типів з метою визначення критеріїв визнання оборотних активів як об’єктів обліку та аналізу;

провести аналіз забезпеченості підприємств оборотними активами та ефективності їх використання;

розробити практичні рекомендації щодо покращення використання оборотних активів відповідно до вимог системи управління.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ

Сутність, структура та призначення оборотних активів підприємства

За характером участі у діяльності підприємства його активи, тобто вся сукупність використаного для здійснення діяльності майна, ділиться на необоротні та оборотні. Відмінність між необоротними і оборотними активами визначається тривалістю циклу використання активів у виробництві продукції. Для необоротних активів характерне збереження речової форми в ході виробничого процесу протягом тривалого часу, зношуються вони повільно і оборот їх явно не спостерігається. До оборотних активів відноситься та частина майна, яка використовується протягом одного виробничого циклу і повністю переносить свою вартість на вартість продукції, що виробляється, змінюючи свою натурально-речову форму.

Серед публікацій останніх років досить мало таких, які б були повністю присвячені дослідженню сутності понять “оборотні активи”, “оборотні кошти” та “оборотний капітал”, а поняття в переважній більшості публікацій розглядаються у контексті управління та контролю.

Проаналізувавши поняття “оборотні активи” в різних літературних джерелах, можна виділити чотири підходи економістів до трактування сутності даного поняття:

це сукупність оборотних фондів та фондів обігу;

це оборотні засоби підприємств, що відображаються в активі їх бухгалтерського балансу;

це активи, що використовують в одному операційному циклі, обороті, або будуть перетворені на гроші протягом одного року;

це гроші, запаси, борги третіх осіб, короткострокові фінансові вкладення.

Серед вчених найбільше прихильників першого та другого підходу.

Згідно п.4 П(С) БО «Баланс» оборотні активи – це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом дванадцяти місяців з дати балансу [1].

Склад оборотних активів підприємства згідно з П(С)БО 2 «Баланс» подано на рисунку 1.1.

Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення

Рисунок 1.1 — Склад оборотних активів підприємства

Отже, виробничі запаси – це комплексна група, що включає сировину, основні матеріали, куповані напівфабрикати, паливо, тару, запасні частини, малоцінні і швидкозношувані предмети.

Векселі одержані – це заборгованість покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), інші активи, виконані роботи та надані послуги, яка забезпечена векселями.

Дебіторська заборгованість – це заборгованість покупців або замовників за продані товари чи надані послуги, заборгованість фінансових і податкових органів перед підприємством, сума нарахованих дивідендів, процентів чи роялті, що підлягають надходженню, тощо.

Поточні фінансові інвестиції – це фінансові інвестиції на строк, що не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент (окрім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів).

Грошові кошти та їх еквіваленти – це кошти у касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів.

Інші оборотні активи – це оборотні активи, які не можуть бути включені до наведених вище оборотних активів.

Оборотні активи підприємства у вартісній оцінці отримали на практиці назву оборотних засобів.

Оборотні засоби підприємства – це сукупність грошових коштів підприємства, вкладених в оборотні виробничі фонди і фонди обігу з метою забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції [2].

Як вже зазначалось, оборотні кошти авансуються в оборотні фонди та фонди обігу, поєднання яких є економічною сутністю оборотних коштів, покликаних забезпечити безперервність усього процесу відтворення, в ході якого фонди обов’язково проходять усі стадії від виробництва до споживання.

Оборотні виробничі фонди обслуговують сферу виробництва. Вони матеріалізуються в предметах праці (сировині, матеріалах, паливі та ін.) та частково в засобах праці у вигляді малоцінних швидкозношуваних предметах та втілюються у виробничих запасах, незавершеному виробництві, напівфабрикатах власного виробництва, також вони представлені витратами майбутніх періодів, які необхідні для встановлення нового обладнання, пов’язані з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості, з освоєнням нових виробництв та агрегатів та ін.

Інший елемент оборотних коштів – фонди обігу. Вони не приймають безпосередньої участі в процесі виробництва, їх призначення полягає в забезпеченні ресурсами процесу обігу, в обслуговуванні кругообігу засобів підприємства та досягненні єдності виробництва та обігу. Фонди обігу знаходять своє відображення в готовій продукції та грошових коштах.

Але під фондом в обліковому значенні необхідно розуміти такі категорії пасиву, яким в активі протиставляються засоби найрізноманітнішого призначення, закріплені за підприємством. До оборотних виробничих фондів належать виробничі запаси, незавершене виробництво, МШП, брак у виробництві, напівфабрикати, тварини на вирощуванні та відгодівлі, витрати майбутніх періодів, а до фондів обігу – готова продукція на складі, товари, грошові кошти, дебіторська заборгованість [3]. Тобто оборотні кошти є фінансовою категорією, опосередковуючою ланкою між оборотним капіталом та оборотними фондами, фондами обігу, а в обліку – оборотними активами.

Практичне значення мають виявлення та оцінювання структури оборотних засобів підприємства. Функціонально-технологічна структура оборотних засобів характеризує відсоткове співвідношення часток оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Елементна структура оборотних засобів – це частка вартості окремих елементів оборотних засобів із їх загальної вартості на певну дату, виражена у відсотках. Знання і аналіз структури оборотних засобів на підприємстві мають дуже велике значення, тому що вона певною мірою характеризує фінансовий стан на той або інший момент роботи підприємства.

Підсумовуючи різні підходи зазначимо, що оборотні активи, являють собою сукупність грошових коштів, вкладених у оборотні фонди та фонди обігу. Оборотні активи постійно обертаються у підприємницькій діяльності, використовуються протягом одного операційного циклу і повністю переносить свою вартість на вартість новостворюваної продукції.

Джерела формування оборотних активів підприємства

Оборотний капітал і оборотні кошти – взаємопов’язані поняття, проте вони не є аналогічними. Величина оборотного капіталу свідчить про те, наскільки основна діяльність підприємства забезпечена власними фінансовими ресурсами. Однак, за недостатністю власних, в обіг можуть бути залучені спеціально для цього позичені кошти (кредити), або кошти, призначені для погашення заборгованості з поточних зобов’язань, що є цілком нормальним.

Оборотний капітал розкриває процес пошуку джерел фінансування оборотних активів. З точки зору бухгалтерського балансу оборотний капітал – це перевищення оборотних активів підприємства над його короткотерміновими зобов’язаннями.

Джерела формування оборотних засобів підприємства – це фінансові ресурси підприємства, за рахунок яких вони створюються.

Згідно [4] джерелами формування майна суб’єктів господарювання є:

Грошові та матеріальні внески засновників;

Доходи від реалізації продукції (робіт, послуг).

Доходи від цінних паперів.

Капітальні вкладення і дотації з бюджетів.

Надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів, що належать їм, придбання майна інших суб’єктів.

Кредити банків та інших кредиторів.

Безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян.

Інші джерела не заборонені законом.

У процесі роботи додаткова потреба в оборотних засобах покривається, як правило, за рахунок власних фінансових ресурсів підприємства, основним з яких є прибуток.

Велике значення в джерелах формування оборотних засобів підприємства відіграють прирівняні до власних фінансових коштів, до яких належать стійкі пасиви.

Рисунок 1.2 — Джерела формування оборотних засобів підприємства

Стійкі пасиви – це кошти, що юридично не належать підприємству, але постійно перебувають у господарському обігу і використовуються підприємствами. До них належать:

мінімальна заборгованість підприємства до резерву майбутніх платежів, тобто витрати , що належать до витрат виробництва, але які не застосовуються для безпосереднього виготовлення продукції;

мінімальна заборгованість із заробітної плати та відрахування на соціальні заходи;

тимчасово вільні кошти спеціальних фондів тощо.

Наприклад, мінімальна заборгованість із заробітної плати виникає тому, що між нарахуванням і виплатою заробітної плати існує розрив у часі. Так, якщо строки виплати заробітної плати встановлені 9 і 24 числа кожного місяця, а нарахування проводяться з початку мічяця, то заробітна плата, нарахована за 9 днів, може бути використана як оборотні засоби.

До власних коштів підприємства прирівнюються також і асигнування з бюджету.

Позичені оборотні засоби підприємства – це тимчасово притягнуті кошти у вигляді короткотермінових кредитів банку на чітко визначений строк. Банк видає позики на кредитування сезонних запасів, під відвантажену продукцію (розрахункові документи в банках на інкасо та інші) з умовою повернення позики у визначений строк. За наданий кредит підприємство сплачує банку визначений процент.

До позичених коштів підприємства відносяться також притягнуті оборотні засоби через акціонування та кредиторська заборгованість. Кредиторська заборгованість — це кошти, які не належать підприємству, але тимчасово знаходяться в його обігу, у тому числі це заборгованість підприємства своїм постачальникам.

Раціональне використання власних та позичених коштів дає змогу підприємствам не звертати особливої уваги на тимчасові труднощі і більш ефективно використовувати оборотні засоби.

Методичні підходи до оцінювання ефективності використання оборотних активів підприємств

Для підприємств України є важливим виявлення нагальних проблем обліку оборотних активів, що потребують вирішення, оскільки це сприяє забезпеченню формування достовірної, достатньо аналітичної інформації щодо оборотних активів для цілей управління. Крім того, важливе значення має контроль за збереженням та раціональним використанням в процесі виробництва оборотних активів.

Серед відомих науковців, які в своїх працях детально розглядали питання аналізу оборотних активів слід відзначити таких зарубіжних вчених як Велми Глен Е.С. Хендріксен, а також вітчизняних Ф.Ф. Бутинець, Н.М. Грабова, Ю.К. Гришкунайте, Н.В. Дубенко, А.Г. Загородній, А.Ш. Маргуліс та інших. Фінансовий аспект формування та використання оборотних активів висвітлені в працях І.А. Бланка, О.Д. Василика, проф. Н.В. Колчина , Д.С. Молякова та ін. Питання управління та контролю оборотних активів розглядають Л.В. Пан, Р.С. Сорока. Економічний аспект формування та використання оборотних активів висвітлені в працях А.Н. Бородавкіна, Крамаренко Г.О. та інших вчених.

Метою аналізу ефективності використання оборотних активів на підприємствах є проста і наочна оцінка динаміки їх розвитку, використання підприємствами ресурсів та фінансового стану.

Для проведення аналізу ефективності використання оборотних активів на підприємствах використовуватимемо такі загальновизнані методи:

Горизонтальний аналіз.

Вертикальний аналіз.

Аналіз із застосуванням коефіцієнтів.

Суть горизонтального аналізу полягає в порівняні показників оборотних активів попереднього і поточного року. При цьому здійснюється постатейне зіставлення показників і визначається абсолютна і відносна їх зміна. Оскільки, в даній курсовій роботі розраховуватимуться зміни у господарській діяльності підприємства не за два роки, а за декілька послідовних років, то застосуємо аналіз тенденцій розвитку (аналіз тренду), який є варіантом горизонтального аналізу. Аналіз тенденцій розвитку передбачає використання індексів, для розрахунку яких значення базисного року приймається за 100 %, і відповідно до цього розраховуються індекси для інших років [5].

На відміну від горизонтального, що показує динаміку показників оборотних активів за ряд років, вертикальний аналіз є аналізом внутрішньої структури оборотних активів. При проведенні такого аналізу ціла частина прирівнюється до 100 % і обчислюється питома вага кожної її складової. Цілими частинами приймаються підсумки (загальний обсяг оборотних активів підприємства, загальний обсяг запасів, загальний капітал підприємств тощо). За допомогою цього методу аналізу з’ясуємо, яку частку у групі (або підгрупі) становить конкретна стаття, що дозволяє визначити вплив показника цієї статті на діяльність підприємств.

Метод аналізу за допомогою коефіцієнтів полягає в тому, що оцінку ефективності проводять за допомогою коефіцієнтів, розрахованих за статистичними даними діяльності підприємств. Цим способом вивчаються такі важливі аспекти фінансового стану і результатів діяльності підприємства, як ліквідність, довгострокова платоспроможність, рентабельність.

Ефективність використання оборотних активів підприємств можна також визначити за допомогою ряду коефіцієнтів, до яких відносять[6,7]:

Коефіцієнт оборотності активів, розрахований за формулою:

Кт=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення (1.1)

Даний показник характеризує, наскільки ефективно використовуються активи з точки зору обсягу реалізації, оскільки показує, скільки отримано чистої виручки на одиницю коштів, інвестованих у активі. Чисельно цей показник дорівнює фондовіддачі оборотних засобів. Позитивним для діяльності підприємств є збільшення цього показника.

Коефіцієнт завантаженості, розрахований за формулою:

Коб=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення.(1.2)

Даний показник характеризує, яка вартість оборотних засобів припадає на одну гривню вартості реалізованої продукції, що є також фондомісткістю одиниці продукції. Цей показник обернений до коефіцієнта оборотності. Чим менша ця величина, тим ефективніше використовуються оборотні засоби підприємства.

Коефіцієнт оборотності обігових коштів, який розраховується за формулою:

Коб=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення. (1.3)

Даний показник показує, скільки виручки припадає на одиницю обігових коштів. Позитивними змінами для підприємств вважають збільшення цього коефіцієнта.

Період одного обороту обігових коштів, розрахований за формулою:

Чоб=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення, (1.4)

де Коб – коефіцієнт оборотності обігових коштів.

Даний показник показує середній період від витрачання коштів для виробництва продукції до отримання коштів за реалізовану продукцію. Позитивною тенденцією для підприємств є зменшення цього показника.

Коефіцієнт оборотності запасів, який показує кількість оборотних коштів, інвестованих у запаси. Коефіцієнт оборотності розраховується за формулою:

Ко.з=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення. (1.5)

Позитивними змінами для підприємств вважають збільшення цього коефіцієнта.

Період одного обороту, розрахований за формулою:

Чз=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення;(1.6)

де Ко.з – коефіцієнт оборотності запасів.

Даний показник відображає період, протягом якого запаси трансформуються в кошти. Позитивною для підприємства є тенденція до зменшення цього показника, якщо це не перешкоджає нормальному процесу виробництва та не загрожує дефіцитом матеріальних ресурсів.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості, розрахований за формулою:

Кд.з=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення.(1.7)

Даний показник показує, у скільки разів виручка перевищує середню дебіторську заборгованість. Позитивною тенденцією є збільшення даного коефіцієнта.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу, розрахований за формулою:

Кв.к=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення.(1.8)

Даний показник показує, скільки чистої виручки від реалізації продукції припадає на одиницю власного капіталу. Позитивною тенденцією для підприємств є збільшення даного показника.

Коефіцієнт оборотності готової продукції, розрахований за формулою:

Кг.п=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення.(1.9)

Даний показник показує, у скільки разів виручка перевищує середні запаси готової продукції. Позитивною тенденцією для підприємства є збільшення цього показника.

Власні оборотні кошти (робочий, функціонуючий капітал), розрахований за формулою:

Pк= оборотні активи – короткострокові зобов’язання (1.10)

Даний показник показує обсяг оборотних активів, які фінансуються за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов’язань. Наявність власних оборотних коштів означає не лише здатність платити поточні зобов’язання, але й можливість розширити виробництво. Позитивним для підприємства є збільшення цього показника.

Коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами, розрахований за формулою:

Кз.в.к=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення.(1.11)

Даний коефіцієнт показує абсолютну можливість перетворення активів у ліквідні кошти. Позитивною тенденцією є збільшення цього показника, а рекомендоване його значення – більше 0,1-0,2.

Маневреність капіталу, розрахований за формулою:

Мр.к=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення.(1.12)

Даний показник показує частку запасів у власних обігових коштах, що обмежує свободу маневру власними коштами. Позитивною для підприємств є тенденція до зменшення даного показника. Збільшення запасів призводить до уповільнення оборотності оборотних коштів, а в умовах інфляції – до залучення дорогих кредитів, що зменшує платоспроможність підприємств.

Коефіцієнт забезпечення власними обіговими коштами запасів, розрахований за формулою:

Кзаб=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення.(1.13)

Даний коефіцієнт показує, наскільки запаси, що мають найменшу ліквідність у складі оборотних активів, забезпечені довгостроковими стабільними джерелами фінансування. Позитивним для підприємств є збільшення даного показника.

Коефіцієнт покриття запасів, розрахований за формулою:

Кп.з=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення(1.14)

Даний показник показує, скільки власних коштів і довгострокових зобов’язань припадає на одиницю коштів, вкладених в запаси. Позитивною тенденцією є збільшення даного показників.

Рентабельність оборотних активів розрахованого за формулою:

Ра=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення.(1.15)

Даний показник характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи для отримання прибутку, тобто показує, який прибуток приносить кожна гривня, вкладена в активи підприємства. Позитивною тенденцією вважають ріст даного показника.

Висновки до розділу 1. В результаті виконання теоретичного розділу було сформульовано суть оборотних активів як грошових коштів підприємства, вкладених в оборотні виробничі фонди і фонди обігу з метою забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції. Тобто було доведено, що оборотні активи являють собою сукупність багаьох важливих ланок, без яких неможливий виробничий процес та нормальне функціонування підприємства вцілому. Також було проаналізовано за допомогою яких показників визначають ефективність використання оборотних активів підприємства та їх конкретна економічна суть. Для проведення аналізу ефективності використання оборотних активів на підприємствах було взято за основу такі відомі методи як горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз, та аналіз із застосуванням коефіцієнтів.

РОЗДІЛ 2. КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВ ЛИПОВЕЦЬКОГО РАЙОНУ

2.1 Загальна характеристика діяльності промислових підприємств Липовецького району

Соціально-економічний комплекс Липовецького району формувався під впливом різноманітних факторів, серед яких основним є природно-ресурсне середовище, розселення населення, виробництво й невиробнича сфера. Провідну роль у виробничій сфері займає промисловість. У сукупній вартості товарної продукції промисловості і сільського господарства на цю галузь припадає майже 52%.

Виробництво промислової продукції з розрахунку на 1 чол. відстає від середнього показника в Україні на 37,2% а сільсько-господарської перевищує цей показник на 44,5%.

Липовецький район спеціалізується на виробництві сільськогосподарської продукції і її промисловості переробці, тому в галузевій структурі промисловості основою є харчова. Липовецький район — аграрно-індустріальний. Підприємства мають великі перспективи розвитку, та потребують інвестицій для оновлення матеріально-технічної бази. В економічному районі діє один цукровий завод, один молокозавод, завод продовольчих товарів, та один комбінат хлібопродуктів. Серед промислових підприємств тут слід виділтити наступні: ВАТ «АТЕКО», ВАТ «Росошанська паперова фабрика», ТОВ «Липовецький цегельний завод», ВАТ «Турбівський каоліновий завод».

Щодо Турбівського каолінного заводу, то тут слід зазначити, що у родовищі біля смт.Турбова є наявність значних покладів каоліну з розвіданими запасами 9 млн. куб. м, що є одним із найбільших у Європі родовищ каоліну. Дане родовище і посприяло появі в районі заводу по виробництву каоліну збагаченого, який використовується при виробництві гумотехнічних і пластмасових виробів, штучної шкіри і тканин.

В таблиці 2.1 відображено коротку характеристику підприємств, що знаходяться у Липовецькому районі [9].

Таблиця 2.1 — Коротка характеристика підприємств Липовецького району

Назва підприємства

Коротка характеристика
ВАТ «АТЕКО»

Турбівський машинобудівний завод має достатню матеріальну базу та інтелектуальний потенціал для виробництва комунальної техніки. Продукція підприємства по технічних характеристиках не поступається західним аналогам
ВАТ «Росошанська паперова фабрика»

ВАТ «Росошанська паперова фабрика» заснована в 1912 році. Випускає такі види продукції: картон плоского шару, гофрокартон, ящики, піддони для пакування горілчаних виробів папір мазутований. Потужність фабрики — 4800 тис.тонн продукції в рік.

ВАТ «Турбівський

цукровий завод»

Це – високомеханізоване та автоматизоване підприємство, одне з найстаріших в районі. Збудоване в 1947 році. З 1972 по 1984 рік була проведена повна реконструкція заводу. Потужність заводу – переробка 2500 тонн буряків за добу.
ВАТ «Липовецький комбінат хлібопродуктів”

Спеціалізується на виробництві борошна. Потужність підприємства — 30 тонн на добу в мішкотарі або 40 тонн на добу без тарного виробництва. Хлібоприймальна ємність зерна — 51 тис.тонн (17 зернових складів). Зерносушильна потужність — 176 тонн (4 зерносушильні лінії), 14 точок автоприймання зерна, 8 з яких пристосовано для автопоїздів і «КамАЗів». 95 відсотків робіт з зерном механізовано. Комбінат має склад борошна на 400 тонн та склад комбікорму на 1000 тонн.

В результаті аграрної реформи 2000-го року на Липовеччині утворилось 16 товариств з обмеженою відповідальністю; 18 кооперативів; 2 приватно-орендних підприємства; 2 відкритих та одне закрите акціонерне товариство; 86 фермерських господарств, значна частина яких об’єдналась в асоціацію «Замчисько». Найбільш міцними господарствами є кооператив ім.Чапаєва с.Нової Прилуки, кооператив «Правда» с.Війтовець, ЗАТ «Сімекс-агро», ТОВ «Нарцизівське», ТОВ «Липовецьке», ТОВ «Маяк»[8].

2.2 Оцінка складу та структури оборотних активів промислових підприємств Липовецького району

Оборотні активи мають велику частку в загальній валюті балансу. Для промислових підприємств Липовецького району активи є наймобільнішою частиною капіталу. Від їх раціонального використання якого залежать результати господарської діяльності і фінансовий стан підприємства.

Основна мета аналізу — керування оборотним капіталом і віднайдення резервів підвищення інтенсивності та ефективності його використання на підприємствах Липовецького району.

Аналізуючи структуру оборотних активів району слід мати на увазі, що стабільність фінансового стану значною мірою залежить від оптимального розміщення засобів за стадіми процесу кругообігу: постачання, виробництво і збут продукції. У 2006 та 2007 роках більшість підприємств регіону працювали у нормальному стані, але ця тенденція погіршилась із настанням світової економічної кризи у 2008 році. Обсяги вкладення капіталу зменшились залежно від галузевих і технологічних особливостей підприємств.

Структуру промисловості по видах економічної діяльності ми зобразимо та коротко проаналізуємо в таблиці 2.2

Таблиця 2.2 — Галузева структура промисловості по видах економічної діяльності на промислових підприємствах Липовецького району

Галузева структура промисловості по видах економічної діяльності

Питома вага, %
Промисловість

100,0
Добувна промисловість

22,2
у тому числі

Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення

видобування енергетичних матеріалів

—
видобування неенергетичних матеріалів

22,2
Обробна промисловість

71,4
з неї

Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення

харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів

45,1
Легка промисловість

—
у тому числі

Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення

текстильна промисловість та пошиття одягу

—
виробництво шкіри та шкіряного взуття

—
Виробництво деревини та виготовлення виробів з неї

—
Целюлозно-паперова, поліграфічна промисловість та видавнича справа

—
Хімічна і нафтохімічна промисловість

—
у тому числі

Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення

хімічне виробництво

—
виробництво гумових та пластмасових виробів

—
Виробництво інших неметалевих мінеральних виробів (будматеріалів та скловиробів)

14,3
Металургія та оброблення металу

—
Машинобудування, ремонт та монтаж машин і устаткування

14,3
у тому числі

виробництво машин і устаткування

14,3
виробництво електричного та електронного устаткування

—
виробництво транспортного устаткування

—
Виробництво та розподілення електроенергії, газу

—
Інші галузі

—

Промислове виробництво:

Темпи росту за останні три роки: 12 міс. 2008р – 70,1%; 2007 р — 79,2 %; 2006р –

101,3%; 2005р — 162,4% .

Валова продукція на 1 особу — 1121,0грн.

Бартер в промисловості, 0 % та в сільському господарстві, 0 %.

Фінансовий стан підприємств: Частка збиткових підприємств, 50%.

Отже, на основі даних [Додаток А, Б, В] побудуємо таблицю 2.2 та проаналізуємо склад оборотних активів за 2006, 2007 та 2008 роки.

Таблиця 2.3 — Аналіз динаміки складу оборотних активів Липовецького району

Показник

Наявність коштів, тис. грн.

Відхилення
Абсолютне

Відносне
2006

2007

2008

2007-2006

2008-2007

2007/2006

2008/2007
1

2

3

4

5

6

7

8
Запаси:

55265

55470

147136

205

91666

0,003

1,6

в т.ч:

виробничі запаси

15160

19603

27989

4443

8386

0,2

0,42

поточні біологічні активи

9389

7525

8137

-1864

612

-0,19

0,08
незавершене виробництво

11132

13164

17605

2032

4441

0,18

0,33
готова продукція

9818

6283

85448

-3535

79165

-0,3

12,5
товари

7741

6870

7689

-871

819

-0,1

0,11
векселі одержані

2025

2025

268

0

-1757

0

0,8
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:

59515

49281

159058

-10234

109777

-0,17

2,2
В т.ч:

чиста реалізаційна

27343

22226

77114

-5117

32668

-0,18

1,4
первісна вартість

29758

24641

79529

-5117

54888

-0,17

2,2
резерв сумнівних боргів

2414

2414

2415

0

1

0

0,0004
Дебіторська заборгованість за розрахунками:

22624

27249

370900

4625

343651

0,2

12,6
з бюджетом

193

371

1443

178

1072

0,9

2,8
За виданими авансами

3281

5836

3644

2555

-2192

0,7

0,3
З нарахованих доходів із внутрішніх розрахунків

1446

637

87414

-809

86777

0,5

136,2
Інша поточна дебіторська заборгованість

17680

19045

278399

1365

259354

0,7

13,6

Поточні фінансові

інвестиції

24

1360

—

1336

—

55,6

—
Грошові кошти за їх еквівалентами:

16668

13282

32218

-3386

18936

-0,2

1,4
в національній валюті

8545

7579

11511

-966

3932

-0,1

0,5
В іноземній валюті

5986

2527

4186

-3459

1659

-0,5

0,6
Інші оборотні активи

2137

3176

16521

1039

13345

0,4

4,2
Загальна сума оборотних активів

154072

145282

709312

-8790

564030

0,05

3,8

Як видно із таблиці, у 2007 році порівняно із 2006 запаси зросли на 205 тис. грн., дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги зменшилася на 10234 тис. грн. або в 0,17 раз. Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом, виданими авансами, іншою дебіторською заборгованістю, а також поточними фінансовими інвестиціями зросла на 4625 тис. грн., або у 0.2 рази. Грошові кошти в національній, іноземній валюті та інші оборотні активи зменшилися на 3386 тис. грн. або у 0,2 разів.

У 2008 році порівняно із 2007 роком запаси зросли на 19666 тис. грн., або у 1,6 рази. Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги збільшилася на 109777 тис. грн. або в 2,2 рази. Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом, виданими авансами, іншою дебіторською заборгованістю та поточними фінансовими інвестиціями також зросла на 343651 тис. грн., або у 12,6 раз. Натомість грошові кошти в національній, іноземній валюті та інші оборотні активи збільшилися на 18936 тис. грн. або у 1,4 рази.

Проаналізувавши дані таблиці, можна зробити висновки, що у 2008 році зросли дебіторська заборгованість та запаси готової продукції на складах. Причиною цього є неефективне використання оборотних коштів або світова економічна криза, наслідком якої є брак коштів у покупців продукції підприємств району.

Побудуємо на основі даних [Додаток А, Б, В] таблицю 2.3 і проаналізуємо динаміку структури оборотних активів підприємств Липовецького району.

Таблиця 2.4 — Аналіз динаміки структури оборотних активів підприємств Липовецького району

Показник

Наявність коштів, тис. грн

Структура оборотних засобів, %
2006

2007

2008

2006

2007

2008

Запаси:

55265

55470

147136

35,6

37,8

20,4

в т.ч:

виробничі запаси

15160

19603

27989

9,8

13,4

3,9

поточні біологічні активи

9389

7525

8137

6,0

5,1

1,1
незавершене виробництво

11132

13164

17605

7,2

9,0

2,4
готова продукція

9818

6283

85448

6,3

4,3

12,0
товари

7741

6870

7689

5,0

4,7

1,0
векселі одержані

2025

2025

268

1,3

1,3

0,03

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:

59515

49281

159058

38,5

33,7

22,3

В.т.ч:

чиста реалізаційна

27343

22226

77114

17,7

15,2

10,8
первісна вартість

29758

24641

79529

19,3

16,9

11,2
резерв сумнівних боргів

2414

2414

2415

1,5

1,6

0,3

Дебіторська заборгованість за розрахунками:

22624

27249

370900

14,5

18,6

52,2

з бюджетом

193

371

1443

0,12

0,25

0,2
За виданими авансами

3281

5836

3644

2,1

4,0

0,5
З нарахованих доходів із внутрішніх розрахунків

1446

637

87414

0,9

0,4

12,3
Інша поточна дебіторська заборгованість

17680

19045

278399

11,4

13,1

39,2

Поточні фінансові

інвестиції

24

1360

—

0,01

0,9

—

Грошові кошти за їх еквівалентами:

16668

13282

32218

10,6

9

4,4

в національній валюті

8545

7579

11511

5,5

5,2

1,6
В іноземній валюті

5986

2527

4186

3,8

1,7

0,5
Інші оборотні активи

2137

3176

16521

1,3

2,1

2,3

Загальна сума оборотних активів

154072

145282

709312

100

100

100

Аналізуючи дані таблиці 2.2 видно, що у 2007 році порівняно із 2006 запаси збільшились з 35,6% до 37,8%, дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги зменшилась з 38,5% до 33,7%, дебіторська заборгованість за розрахунками зросла з 14,5 % до 18,6% грошові кошти за їх еквівалентами зменшились з 10,6% до 9%.

У 2008 році порівняно з 2007 роком запаси зменшились з 37,8% до 20,4%, дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги теж зменшилася з 33,7% до 22,3% дебіторська заборгованість за розрахунками значно збільшилася з 18,6% до 52,2%, грошові кошти за їх еквівалентами знизилися з 9% до 4,4%. Зобразимо дані динаміки структури оборотних активів підприємств Липовецького району на рисунках 2.1, 2,2 2,3.

Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення

Рисунок 2.1 — Структура оборотних активів

Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення

Рисунок 2.2 — Структура оборотних активів за 2006 рік за 2007 рік

Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення

Рисунок 2.3 — Структура оборотних активів за 2008 рік

Проаналізувавши дані таблиці можна зробити висновок, що дебіторська заборгованість за розрахунками помітно зросла більш ніж удвічі, показник грошових коштів за їх еквівалентами зменшився більш як в два рази в свою чергу цей показник був більш стабільним відповідно 10,6% у 2006 році і 9% у 2007. Дану ситуацію можна пояснити малоефективною діяльністю підприємств регіону спираючись на складну економічну ситуацію в країні та світі.

2.3 Оцінка джерел формування оборотних активів підприємств Липовецького району

Мінімальна потреба підприємств Липовецького району в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення, цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.

Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства [11].

В даному районі джерелами формування оборотних активів є кошти отримані від реалізації готової продукції, наданих послуг, кошти інвесторів та інші.

На підприємствах регіону власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємств, надходження від емісії цінних паперів.

Прибуток підприємств Липовецького району спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. Цей же прибуток є джерелом покриття, що залишається в розпорядженні підприємств і використовується на його розсуд. Багато підприємств регіону зараз знаходиться в важкому стані спираючись на теперішній стан економіки України. На підприємствах регіону цей стан позначився так: спад виробництва, тяжке економічне становище, неспроможність їх розрахуватися за придбані матеріальні та інші ресурси.

Обсяги коштів, що вкладалися у виробництво поступово зменшувались, і зменшуються до цього часу. Проблемою цього є мала платоспроможність споживачів зацікавлених купити продукцію та незначне вкладення коштів для виготовлення продукції. Тому підприємства не можуть забезпечити себе власними оборотними коштами

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів [12].

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. [13].

Спираючись на теперішній стан промислових підприємств Липовецького району за 2009 і початок 2010 року більшість підприємств регіону мають велику заборгованість узявши у банках гроші для подальшої діяльності. Але дані підприємства не в змозі вчасно повертати борги із-за браку коштів. Тому усі ці підприємства утримують себе на даному етапі отриманням будь-якого можливого прибутку.

2.4 Оцінка ефективності використання оборотних активів підприємств Липовецького району

Спираючись на дані таблиць 2.3 та 2.4 можна сказати, що починаючи з 2007 року стан економічної активності промислових підприємств Липовецького району погіршився. Для контролю за ефективністю використання оборотних засобів ми пропонуємо застосовувати певні показники (коефіцієнт оборотності; коефіцієнт завантаження; тривалість одного обороту; рентабельність), а для зростання ефективності − відповідні способи (оптимізація виробничих запасів і незавершеного виробництва; скорочення тривалості виробничого циклу; покращання організації матеріально-технічного забезпечення; прискорення часу реалізації продукції) [15].

Ми вважаємо, що при використанні запропонованих вище показників для підприємств Липовецького району посприяє наступному: по-перше, збільшенню продукції на кожну одиницю поточних витрат підприємств і, по-друге, вивільненню частини засобів, а відтак − створенню додаткових резервів для розширення виробництва.

Особливість функціонування оборотних засобів полягає в тому, що в процесі виробництва вони не споживаються, а авансуються[16]. Тому для підприємств регіону доцільним буде використання низки показників, що характеризують стан підприємства, підтримання підприємств у нормальному стані, за рахунок чіткої організації його виробничого процесу та графіку роботи. На основі даних [Додаток А, Б, В] будуємо таблицю 2.4, яка міститиме дані для розрахунку показників використання оборотних засобів підприємств Липовецького району.

Таблиця 2.5 — Основні показники діяльності промислових підприємств Липовецького району

Показник

Наявність коштів, тис. грн
2006

2007

2008
Собівартість реалізації

153909

153909

251988
Середні запаси

9094,1667

9245

24522,667
Загальний обсяг реалізації продукції

217067

217067

665891
Середня дебіторська заборгованість

11730,714

10738,571

75708,286
Чиста виручка

182860

217067

665891
Власний капітал

112650

127106

402222
Готова продукція

9818

6283

85448
Власні обігові кошти

112650

127106

402222
Оборотні активи

154072

145282

709312
Запаси

54565

55470

47136
Чистий прибуток

14605

14605

279877
Активи

154072

145282

709312

Отже, використовуючи дані таблиці 2.4 розрахуємо основні показники ефективності використання оборотних активів на підприємствах Липовецького району:

За формулою (1.5) розрахуємо кількість оборотних коштів, інвестованих у запаси, відповідно за 2006, 2007 та 2008 роки і проаналізуємо, яка частина оборотних коштів була інвестована у запаси.

За 2006 рік: Ко.з=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=16,9;

За 2007 рік: Ко.з=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=16,6;

За 2008 рік: Ко.з=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=0,01;

Отже, за проаналізований період частка оборотних активів, вкладених у запаси, скорочувалася. У 2007 році порівняно із 2006 відбулося незначне скорочення на 0,3, а у 2008 році цей показник зменшився порівняно із 2007 роком на 16,59, що є вкрай негативною тенденцією.

Використовуючи формулу (1.6), розрахуємо період одного обороту, протягом якого запаси трансформуються в кошти, відповідно за 2006, 2007 та 2008 роки.

За 2006 рік: Чз=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=21,3

За 2007 рік: Чз=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=21,6

За 2008 рік: Чз=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=36000

Отже, період одного обороту протягом якого запаси трансформуються в кошти збільшувався із кожним роком. Відповідно 2007 році порівняно з 2006 запаси збільшились на 0,3, а у 2008 році цей показник збільшився на 35978,4. Велике збільшення, що показує 2008 рік є дуже негативним для підприємств регіону.

Використовуючи формулу (1.7) розрахуємо оборотність дебіторської заборгованості відповідно за 2006, 2007 та 2008 роки.

За 2006 рік: Кд.з=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=18,5

За 2007 рік: Кд.з=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=20,2

За 2008 рік: Кд.з=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=0,008

Проаналізувавши обрахунки видно, що у 2007 році порівняно з 2006 оборотність дебіторської заборгованості зросла на 1.8, що є позитивною тенденцією для економіки регіону, а у 2008 р ця тенденція значно погіршується, тобто показник зменшується на 20,192, причиною цього є світова економічна криза.

Використовуючи формулу (1.8) розрахуємо оборотність власного капіталу відповідно за 2006, 2007 та 2008 роки.

За 2006 рік: Кв.к=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=1,6

За 2007 рік: Кв.к=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=1,7

За 2008 рік: Кв.к=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=1,6

Отже, як видно з обрахунків у 2007 році порівняно з 2006 спостерігається збільшення власного капіталу на 0,1, та зменшення цього показника на 0,1 у 2008 році порівняно з 2007. Найбільше чистої виручки від реалізації продукції на одиницю власного капіталу було у 2007 році.

Використовуючи формулу (1.9) розрахуємо оборотність готової продукції відповідно за 2006, 2007 та 2008 роки.

За 2006 рік: Кг.п=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=18,6

За 2007 рік: Кг.п=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=34,5

За 2008 рік: Кг.п=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=7,7

Отже, у 2006 році порівняно з 2007 виручка перевищує середні запаси готової продукції на 15,9, що є позитивним показником, а у 2008 році порівняно з 2007 роком ми помічаємо різке зниження даного показника на 26,8. Це пояснюється низьким обсягом реалізації продукції, і малою платоспроможністю споживачів.

Використовуючи формулу (1.11) розрахуємо абсолютну можливість перетворення активів у ліквідні кошти відповідно за 2006, 2007 та 2008 роки.

За 2006 рік: Кз.в.к=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=0,9

За 2007 рік: Кз.в.к=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=1,0

За 2008 рік: Кз.в.к=Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=0,6

Із розрахунків видно, що у 2007 році порівняно з 2008 показник перетворення активів у ліквідні кошти збільшується на 0,1, тобто на оптимальне його значення. У 2008 році порівняно з 2007 ми помічаємо помітне зменшення показника на 0,4, що є негативною тенденцією.

Використовуючи формулу (1.13) розрахуємо забезпечення власними обіговими коштами запасів відповідно за 2006, 2007 та 2008 роки.

За 2006 рік: Кзаб =Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=2,06

За 2007 рік: Кзаб =Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=2,29

За 2008 рік: Кзаб =Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=2,73

Отже, показник забезпечення власними обіговими коштами запасів помітно збільшується із кожним роком. У 2007 році порівняно з 2006 даний показник збільшився на 0,23, у 2008 році порівняно з 2007 збільшився на 0,44. Збільшення цього коефіцієнта свідчить про нормальну роботу усіх працюючих підприємств району.

Використовуючи формулу (1.15) розрахуємо рентабельність оборотних активів відповідно за 2006, 2007 та 2008 роки.

За 2006 рік: Ра =Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=0,11

За 2007 рік: Ра =Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=0,12

За 2008 рік: Ра =Економічна ефективність використання оборотних активів промислових підприємств Липовецького району: стан, шляхи покращення=0,44

Із обрахованих даних видно, що рентабельність оборотних активів збільшується з кожним роком. Це означає що підприємства даного регіону ефективно використовують свої активи для отримання прибутку. У 2007 році порівняно з 2006 показник збільшився на 0,1, а у 2008 році порівняно з 2007 він виріс на 0,32

Висновки до 2 розділу. В результаті виконання аналітичного розділу нами було наведено коротку характеристику промислових підприємств Липовецького району. За допомогою даних Головного управління статистики у Вінницькій області, було проведено горизонтальний, вертикальний аналіз, та аналіз показників, які були взяті для застосування у даній роботі для відповідного дослідження. Тобто, під час проведення горизонтального та вертикального аналізу було проаналізовано аналіз динаміки складу та структури оборотних активів Липовецького району. Також відповідно до цього було сформовано відповідні висновки. Беручи за основу дані Головного управління статистики у Вінницькій області було розраховано основні показники ефективності використання оборотних активів на підприємствах Липовецького району. Також було проаналізовано, оцінку ефективності використання оборотних активів підприємств Липовецького району, і доведено, що для оцінки ефективності використання оборотних засобів застосовують певні показники такі як: коефіцієнт оборотності; коефіцієнт завантаження; рентабельність.

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВ ЛИПОВЕЦЬКОГО РАЙОНУ

В процесі аналізу показників ефективності використання оборотних активів підприємств Липовецького району важливим є визначення, за рахунок яких факторів сформувався той чи інший показник. Закономірним є наявність різноманітних шляхів прискорення оборотності оборотних засобів, які залежать від рівня організації виробництва на підприємстві. Вважаємо за доцільне шукати такі шляхи на кожній із стадій кругообігу оборотних активів. Отже, напрями підвищення ефективності використання оборотних активів можна виділити в три підгрупи, що представляють[17]:

1) передвиробничу стадію;

2) виробничу стадію (незавершене виробництво);

3) реалізаційну стадію.

Величина виробничих запасів і відносний розмір обігових коштів на їх утворення можуть бути зменшені шляхом удосконалення матеріально-технічного забезпечення:

— прискорення і здешевлення перевезень;

— поліпшення організації складського господарства на основі його механізації й автоматизації;

— застосування більш точного нормування витрат матеріалів;

— скорочення невиробничих затрат матеріалів;

— повторного використання відходів виробництва.

На нашу думку, крім зазначених вище шляхів підвищення оборотності оборотних активів на стадії підготовки до виробництва доцільним буде:

заміна дорогих матеріалів більш дешевими, але не гіршої якості;

заміна використаних запасних частин, тари, інструментів тощо.

Пропонуємо також звернути увагу на забезпечення необхідного контролю за оборотними активами на даному етапі. За ефективної системи контролю можна отримати зниження втрат пов’язаних з незадовільною системою контролю за кількістю і якістю активів, що надходять на підприємство, а також попередити псування та безконтрольне використання активів.

Наступна стадія виробнича. Слід зазначити, що незавершене виробництво і сума вкладених у нього коштів при існуючому обсязі виробництва залежать від тривалості виробничого циклу. В свою чергу тривалість виробничого циклу може бути скорочена внаслідок:

упровадження потокових (зокрема, конвеєрних) методів обробки;

зменшення тривалості міжопераційних періодів за рахунок ретельної підготовки виробництва, останнє передбачає зменшення перебоїв і забезпечення ритмічної роботи підприємств;

застосування автоматичного устаткування, верстатів із числовим програмним управлінням, гнучких виробничих систем;

підвищення змінності виробництва.

Скорочення перебування готової продукції на складі залежить від багатьох факторів. Одні з них безпосередньо пов’язані з роботою підприємств, інші — з організацією збуту продукції. До факторів, що безпосередньо пов’язані з роботою підприємства належать якість і номенклатура продукції, обґрунтоване планування асортименту, партій продукції та періодів їх випуску. До факторів, що пов’язані зі збутом продукції належить організація збуту продукції, вибір системи розрахунків, термінів доставки продукції до споживачів. Але 2008 року значно зменшився обсяг збуту у зв’язку із фінансовою кризою, а, отже, із низькою платоспроможністю споживачів продукції підприємств Липовецького району. Тому на складах залишається значна кількість продукції, і відповідно кошти, вкладені у її виробництво, не повертаються.

Висока якість продукції, точне дотримання планового асортименту, ритмічність роботи: підприємств значно скорочують час реалізації продукції. Прискорюють реалізацію продукції постійний зв’язок із замовниками, своєчасне повідомлення їх про відвантаження продукції, швидка обробка необхідних документів, своєчасне забезпечення транспортними засобами [18].

ВИСНОВКИ

Отже, у процесі виконання даної курсової роботи нами було досліджено та проаналізовано економічний стан Липовецького району. Також було вирішено ряд завдань які були поставлені у роботі, а саме: було обгрунтовано сутність оборотних активів району та їх стан на теперішньому етапі розвитку; уточнено інформаційне забезпечення аналізу оборотних активів, а також визначити шляхи його оптимізації; проведено порівняльний аналіз оборотних активів промислових підприємств за роки 2006, 2007 та 2008; виходячи з даних головного управління статистики у Вінницькій області обраховано основні показники ефективності використання оборотних активів на підприємствах Липовецького району; були сформовані конктенті рекомендації щодо найефективнішого використання оборотних активів підприємств Липовецького району.

Під час дослідження стану економіки Липовецького району було виявлено що у 2008 році зросли дебіторська заборгованість та запаси готової продукції на складах. Причиною цього є світова економічна криза, наслідком якої є брак коштів у покупців продукції підприємств району. Деякі із підприємств які раніше успішно працювали на даний час не можуть працювати, тому що потребують інвестування та потрібної їм сировини.

У роботі була досліджена та досягнута основна її мета: теоретичне обґрунтування сутності, змісту, ролі оборотних активів в господарській діяльності підприємств Липовецького району, методики обліку оборотних активів на них. Відповідно до цього був проведений аналіз сучасного стану економіки даного регіону та промислова активність усіх підприємств що у ньому функціонують.

Для покращення більш раціонального використання оборотних активів Липовецького району нами було наведено такі рекомендації:

1) заміна старих запчастин новими;

2) удосконалення виробничих процесів на підприємствах;

3) впровадження нової більш продуктивної технології виробництва продукції;

4) підвищення змінності виробництва;

5) максимальна автоматизація виробництва;

6) пошук нових ринків збуту готової продукції;

7) точне дотримання планового асортименту.

Впровадження даних рекомендацій значно покращить роботу підприємств району, що займаються виготовленням та реалізацією продукції. На нашу думку, дотримання таких рекомендацій дасть змогу стати аналізованим підприємствам серйозними конкурентами для інших, та привабливим для потенційних інвесторів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92.

Круш П.В., Клименко О.В., Подвігіна В.І., Гулевич В.О. Капітал, основні та оборотні засоби підприємства: Навчальний посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2008. – 328 с.

Дубенко Н.В. Облік грошових коштів і розрахунків: проблеми сьогодення//Вісник ЖДТУ №4(30).-2004. – C.62 – 68.

Господарський кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради, 2003, № 18-22, ст.

Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку 2001: Навч. Посібник/Під ред. М.В. Кутельного 2001. — 272 с.

Єфимова О.В. Оборотные активы организации и их анализ // Бухгалтерський учт. – 2000. — №19. – С. 72-78.

Грек Г., Вовченко С. Інші заборгованості. // Бухгалтерія. 2002. – № 7/1 (474). – 18 лютого. – С. 50-52.

www.liprda.com.ua. Інвестиційний потенціал Липовецького району. 25.12.2009.

www.expo.vin.com.ua Промисловий комплекс Липовецького району 17.12.2009

Пан Л. Проблеми формування оборотних коштів підприємств в умовах перехідної економіки. // Предпринимательство. Хозяйство. Право. – 2000. – № 5. – С. 74.

Загородній А.Г., Партин Г.О. Бухгалтерський облік: основи теорії та практики: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2003. – 327 с.

Єрохін К. Звідки беруться гроші // Дебет-Кредит. – 2004. — № 24.

Старожек Т.М. та ін. Особливості бухгалтерського обліку в галузях економічної діяльності: Навчальний посібник.- 2001. — 460 с.

Лишиленко О.В. Бухгалтерський фінансовий облік: Навчальний посібник. -2003. — 324 с.

«Новий» бухгалтерський облік в Україні (побудова і застосування): Навчально-методичний посібник. — 2000. — 288 с.

Бланк И.А. Управление активами. – К.: Ника-центр, Эльга, 2002. – 720с.

Балдинюк А.Г. Управління фінансуванням оборотних активів торговельних підприємств: Дис.канд.екон.наук/08.07.05-економіка торгівлі та послуг; Наук.кер. Б.І.Бланк. — К., 2005. – 180 с.

Гриньова В.М., Коюда В.О. Фінанси підприємств: Навч. посібник. — 3-є вид., перероб. і доп. — К.: Інжек, 2004. – 431 с.

Реферат: Плоттеры нового поколения

Введение

Плоттер (графопостроитель) — устройство для автоматического вычерчивания с большой точностью рисунков, схем, сложных чертежей, карт и другой графической информации на бумаге размером до A0 или кальке.

Графопостроители рисуют изображения с помощью пера (пишущего блока).

Назначение графопостроителей — высококачественное документирование чертежно-графической информации.

Графопостроители можно классифицировать следующим образом:

— по способу формирования чертежа — с произвольным сканированием и растровые;

— по способу перемещения носителя — планшетные, барабанные и смешанные (фрикционные, с абразивной головкой).

— по используемому инструменту (типу чертежной головки) — перьевые, фотопостроители, со скрайбирующей головкой, с фрезерной головкой.

Плоттеры классифицируются на инженерные широкоформатные и для наружной/внутренней рекламы.

Инженерные применяются на машиностроительных предприятиях, в исследовательских институтах, проектных организациях.

Также плоттерами называют широкоформатные принтеры (сами производители этих устройств).

Плоттеры для рекламы печатают изображения шириной 1—5 м для выставок, рекламных щитов, афиш, а также рекламу, которая клеится на транспортные средства.

1. Назначение и общая характеристика плоттера

1.1 Назначение плоттера

Плоттеры является устройством вывода, которое применяется только в специальных областях. Они обычно используются совместно с программами САПР. Результат работы практически любой такой программы – это комплект конструкторской и/или технологической документации, в которой значительную часть составляют графические материалы. Таким образом, основой плоттера являются чертежи, схемы, графики, диаграммы и т.д. Для этого плоттер оборудован специальными вспомогательными средствами.

Все современные плоттеры можно отнести к двум большим классам:

— Планшетные для формата А3-А2 (реже А1-А0) с фиксацией листа электрическим, реже магнитным или механическим способом, и пишущим узлом. Таким образом, если, например, необходимо провести линию, то печатающий узел перемещается в её начальную точку, опускается штифт с пером, соответствующим толщине и цвету проводимой линии, и затем перо перемещается до конечной точки линии;

— Барабанные (рулонные) плоттеры с шириной бумаги формата А1 или А0, роликовой подачей листа, механическим и/или вакуумным прижимом и с пишущим узлом;

— Барабанные плоттеры используют рулоны бумаги длиной до нескольких десятков метров и позволяют создавать длинные рисунки и чертежи.

Большинство плоттеров имеют пишущий узел перьевого типа. Используются специальные фломастеры с возможностью их автоматической замена (по сигналу программы) из доступного набора. Кроме фломастеров, применяются чернильные, шариковые пишущие узлы и т.д.

1.2 Виды плоттеров

Плоттеры нового поколения

Рисунок 1.1 — Классификация плоттеров

Перьевые плоттеры используют для получения изображения обычные перья. Для получения цветного изображения используется несколько перьев различного цвета.

Струйные плоттеры формируют изображение подобно струйным принтерам, разбрызгивая капли чернил на бумагу. Качество печати, превосходящее возможности перьевых плоттеров, определяет широкое распространение струйных плоттеров в различных областях человеческой деятельности, включая автоматическое проектирование, инженерный дизайн.

Плоттеры с термопереносом создают двухцветное изображение, используя теплочувствительную бумагу и электрически нагреваемые иглы.

Карандашные плоттеры используют для получения изображения обычный грифель. Они самые дешевые и требуют дешевого расходного материала.

2. Основные технические характеристики и параметры плоттера

2.1 Технические характеристики режущего плоттера

Таблица 2.1 — Технические характеристики режущего плоттера

(1)

(2)

Модель

CJV30

Мах ширина пленки

365 мм, 720 мм, 870 Мм
Мах область резки

275 мм, 630 мм, 780 мм
Скорость резки

50-800 мм/с
Давление ножа

50-500 г
Объем памяти

1 Mb
Процессор

8 bit
Двигатель

Шаговый
Характеристики лезвия

Сталь 1.2 мм и 2.0 мм
Тип пленки

Самоклеющаяся пленка, флуоресцентная пленка, отражающая пленка, бумага и т.д.
Панель управления

ЖК дисплей, 8 цифр в 2 линии
Интерфейс

LPT / COM / USB
Напряжение

90 — 260 V
Точность повтора

0.127 мм
Разрешение

0.0254 мм/шаг
Язык

DMPL / HPGL
Рабочая температура

0 — 35 °С
Рабочая влажность

5% — 65%

Таблица 2.2- Основные параметры графопостроителей

Класс

Планшетные

Барабанные
Формат черчения

Ширина 210 — 840мм

Длина 297 — 1188 мм

Ширина210 — 1140 мм

Длина 297 мм — не ограничена

Скорость черчения

80 — 1140 мм/с

30 — 300 мм/с
Точность

0.8 — 0.0025 мм

0.7 — 0.0025 мм
Разрешение

0.4 — 0.0025 мм

0.1 — 0.0025 мм

3. Особенности подключения плоттера к ПК, настройка

3.1 Интерфейсы подключения

3.1.1 Последовательный порт

Доступность применения как параллельного интерфейса Centronics, так и последовательного интерфейса RS-232C при сопряжении компьютера с лазерными, струйными и другими плоттерами обеспечивается включением кабелей обоих интерфейсов, а комплект стандартного оборудования, предлагаемого производителями плоттеров. При применении последовательного интерфейса RS-232C оперирует следующими параметрами, скорость передачи, наличие стартового и стоповых битов, контрольная сумма и протокол. Как правило, перечисленные параметры устанавливаются в компьютере перед использованием интерфейса. Следует помнить, что интерфейс RS-232C работает медленнее, нежели параллельный интерфейс, а длин кабеля не должна превышать 15 метров.

Таблица 3.1 — Стандартные параметры портов последовательных интерфейсов.

Порт

Базовый адрес

IRQ
СОМ1

3F8h

4
COM2

3F8h

3
COM3

3F8h

4
COM4

3F8h

3

3.1.2 USB

Для подключения периферийных устройств к шине USB используется четырехпроходный кабель, при этом два провода (витая пара) в дифференциальном включении используются для приёма и передачи данных, а два провода — для питания периферийного устройства. Благодаря встроенным линиям питания USB позволяет подключать периферийные устройства без собственного источника питания (максимальная сила тока, потребляемого устройством по линиям питания шины USB, не должна превышать 500 мА).

К одному контроллеру шины USB можно подсоединить до 127 устройств по топологии «звезда», в том числе и концентраторы. На одной шине USB может быть до 127 устройств и до 5 уровней каскадирования хабов, не считая корневого.

Таблица 3.2 – Сигналы интерфейса

Вывод

Название

Цвет провода

Описание
1

VCC

Красный

+5В
2

D-

Белый

Данные —
3

D+

Зеленый

Данные +
4

GND

Черный

Земля

3.2 Настройка плоттера

Любое устройство (локальное или сетевое), к которому вы обращаетесь для вывода чертежа из AutoCAD, должно быть специальным образом конфигурировано (описано) в системе AutoCAD. Операция по установке плоттеров или редактированию их настроек требует специальных знаний. Ее лучше выполнять опытным пользователям или системным администраторам, обслуживающим вычислительные комплексы, на которых функционирует AutoCAD. Поэтому данный раздел содержит лишь самую основную информацию о процессе добавления плоттера. Дополнительную информацию можно найти либо в справочной системе AutoCAD, либо в документации, поставляемой вместе с системой. Автономная настройка (т. е. не зависящая от связи с AutoCAD) самого устройства выполняется с помощью документации, поставляемой вместе с плоттером. Для того чтобы определить, настроена ли ваша версия AutoCAD, а если настроена, то на плоттеры каких марок, следует воспользоваться командой OPTIONS (НАСТРОЙКА). Эту команду можно вызвать либо с помощью пункта Options (Настройка) падающего меню Tools (Сервис), либо с помощью контекстного меню, появляющегося при нажатии правой кнопки мыши, если курсор расположен в этот момент в зоне командных строк.

Команда OPTIONS (НАСТРОЙКА) вызывает диалоговое окно Options (Настройка) (рис. 3.2).

Плоттеры нового поколения

Рисунок 3.2 — Диалоговое окно Options, вкладка Files

Это окно имеет девять вкладок, управляющих настройкой системы AutoCAD, которые рассмотрены в гл. П. Сейчас же мы рассмотрим только вкладку Plotting (Печать) (рис. 3.2), которая позволяет настраивать плоттеры дляпоследующеговыводачертежей.

Плоттеры нового поколения

Рисунок 3.3 — Диалоговое окно Options, вкладка Plotting

Плоттеры нового поколения

Рисунок 3.4 — Список подключенных плоттеров

Как правило, уже сразу после инсталляции системы AutoCAD выполняется конфигурирование плоттера, установленного в Windows и используемого другими задачами, и добавляются пять указанных выше конфигураций для сохранения графики в форматах DWF, JPG, PNG. Если в списке нет требуемой конфигурации плоттера, вы можете воспользоваться кнопкой Add or Configure Plotters (Добавление и настройка плоттеров) (см. рис. 3.2). Кнопка открывает системную папку Plotters, которая содержит значки уже созданных конфигураций (рис. 3.4).

Плоттеры нового поколения

Рисунок 3.5 — Папка Plotters

Работа с этой папкой обсуждается далее, при рассмотрении вопроса об установкеновогоплоттера. Область General plot options (Общие параметры печати) диалогового окна Options (Настройка) (см. рис. 3.2) управляет общими параметрами поведения плоттера при печати. В этой области имеется два переключателя When changing the plot device (При смене

устройства печати):

— Keep the layout paper size if possible (Сохранять (если возможно) размеры листа);

— Use the plot device paper size (Использовать размеры листа из устройства).

После корректировки настройки с помощью вкладки Plotting (Печать) следует щелкнуть кнопку Apply (Применить), которая фиксирует сделанные изменения.

При необходимости добавить настройку нового плоттера или отредактировать существующую настройку следует пользоваться специальным инструментом — Autodesk Plotter Manager (Диспетчер плоттеров Autodesk). Обратиться к этому инструменту можно с помощью команды PLOTTERMANAGER (ДИСППЕЧ) или пункта Plotter Manager (Диспетчер плоттеров) падающего меню File (Файл). Команда PLOTTERMANAGER (ДИСППЕЧ), используя Проводник Windows, открывает папку Plotters (см. рис. 4.4), расположенную глубоко внутри папки Documents and Settings. Указанную папку можно открыть также и другим путем: в Windows открыть Control Panel (Панель управления) и щелкнуть по

значку Autodesk Plotter Manager (Диспетчер плоттеров Autodesk). В папке Plotters первоначально обычно находятся пять значков, которые соответствуют файлам конфигураций (с расширением рсЗ), сгенерированным при установке системы AutoCAD на ваш компьютер. Один из значков — Add-A-Plotter Wizard (Мастер установки плоттеров) — вызывает программу (мастер) установки новых плоттеров. Мастер установки начинает свою работу со страницы (окна) Add Plotter — Introduction Page (Установка плоттера — Введение) (рис. 3.5).

Плоттеры нового поколения

Рисунок 3.6 — Страница Add Plotter — Introduction Page

В данном окне система AutoCAD сообщает о том, что параметры плоттеров хранятся в файлах с расширением рсЗ и эти параметры могут быть импортированы из аналогичных файлов с расширением рср и рс2, созданных в 14-й версии AutoCAD. После нажатия кнопки Далее (Next) переходим к следующей, самой важной странице мастера установки плоттеров — Add Plotter — Begin (Установка плоттера — Начало) (рис. 3.6).

Как правило, вам не надо импортировать установки плоттера из предыдущих версий AutoCAD, поэтому нажмите кнопку Далее (Next), и вы попадете на страницу Add Plotter — Plotter Name (Установка плоттера — Имя плоттера)

Плоттеры нового поколения

Рисунок 3.7 — Страница Add Plotter — Begin

Плоттеры нового поколения

Рисунок 3.8 — Страница Add Plotter — System Printer

Плоттеры нового поколения

Рисунок 3.9 — Страница Add Plotter — Import Pep or Pc2

Плоттеры нового поколения

Рисунок 3.10 — Страница Add Plotter — Finish

4. Принцип действия плоттера

4.1 Графопостроитель программирующего комплекса

Плоттеры нового поколения

Рисунок 4.1 — Графопостроитель программирующего комплекса

1 – Пульт управления; 2 – Блок цифровой индикации перемещений головок координатографа; 3 – Чертеж обрабатываемой детали;4 – Головки координатографа с шаблонами режущих инструментов, имитирующие суппорты станка; 5 – Приводы перемещений головок координатографа по осям координат; 6 – Координатограф;

Головки координатографа графопостроителя снабжены приводами и имитируют суппорты станка с закрепленными режущими инструментами. Это позволяет по окончании разработки управляющей программы проверить на графопостроителе и, при необходимости, внести исправления.

Принцип работы всех режущих плоттеров практически одинаков:

1. Вы готовите изображение в любой векторной программе (CorelDrow, AdobeIllustrator) или в программе, которая поставляется вместе с плоттером (также возможен импорт готовых векторных ClipArtов).

2. Заправляете лист или край рулона пленки в плоттер и опускаете прижимные ролики. Затем с помощью теста выставляете нужное давление ножа, чтобы нож прорезал пленку, но не прорезал подложку. Затем высталяете начальную позицю ножа и отправляете файл с компьютера на резку.

3. После того, как плоттер вырезал изображение необходимо удалить ненужную часть пленки.

4. Затем очищенное от лишних частей пленки изображение переносится на монтажку (прозрачная клейкая пленка), а с монтажной пленки на любую поверхность.

4.2 Описание схемы блока питания плоттера

Плоттеры нового поколения

Рисунок 4.2 — Принципиальная схема блока питания

Изолированный обратноходовый преобразователь построен на базе микросхемы TOP258MN. Схема питается от универсального входного напряжения и выдает на выходе 32 V, 20 W RMS или 80 W peak. Корпус M (10pin DIP) — позволяет устанавливать одновременно ограничение по току, контроль входного напряжения и функции защиты от превышения входного напряжения.

Идеальным применением такого ИП являются принтеры, где присутствуют моменты кратковременной пиковой мощности.

TOP256MN регулирует выходное напряжение путем изменение рабочего цикла встроенного MOSFET транзистора пропорционально току вывода CONTROL.

Функция EcoSmart обеспечивает микросхеме TOPSwitch-HX постоянный КПД во всем диапазоне нагрузок. Чтобы обеспечить постоянную выходную мощность вне зависимости от входного напряжения R11, R14 и R12 понижают уровень ограничения по току при возрастании входного напряжения.

Источник питания также имеет встроенную защиту от перегрузки. Во время перегрузки напряжение на С13 растет. Как только оно достигает 20V (VR5) срабатывает функция выключения на выводе VOLTAGE MONITOR (V). Значения С9, R20 и R22 определяют время срабатывания защиты. Как только сработала защита, напряжение на выводе V должно упасть до определенного порога прежде чем работа источника возобновится.

5. Система электропитания

Эксплуатационные характеристики: Окружающая среда: температура: от 5є до 35є C, влажность: от 15% до 85%, уровень шума: 28 дБ в режиме ожидания, 56 дБ в рабочем режиме.

Электропитание: 220-240В 50/60Гц, наличие режима сохранения энергии.

Энергопотребление: печать — 675 Вт, режим ожидания- 80 Вт, режим сохранения энергии — 18 Вт.

Изолированный обратноходовый преобразователь построен на базе микросхемы TOP258MN. Схема питается от универсального входного напряжения и выдает на выходе 32 V, 20 W RMS или 80 W peak. Корпус M (10pin DIP) — позволяет устанавливать одновременно ограничение по току, контроль входного напряжения и функции защиты от превышения входного напряжения.

TOP256MN регулирует выходное напряжение путем изменение рабочего цикла встроенного MOSFET транзистора пропорционально току вывода CONTROL.

Функция EcoSmart обеспечивает микросхеме TOPSwitch-HX постоянный КПД во всем диапазоне нагрузок. Чтобы обеспечить постоянную выходную мощность вне зависимости от входного напряжения R11, R14 и R12 понижают уровень ограничения по току при возрастании входного напряжения.

Источник питания также имеет встроенную защиту от перегрузки. Во время перегрузки напряжение на С13 растет. Как только оно достигает 20V (VR5) срабатывает функция выключения на выводе VOLTAGE MONITOR (V). Значения С9, R20 и R22 определяют время срабатывания защиты. Как только сработала защита, напряжение на выводе V должно упасть до определенного порога прежде чем работа источника возобновится.

6. Возможные неисправности и методы их устранения

Таблица 6.1 — Возможные неисправности и методы их устранения

Неполадки

Способы устранения

(1)

(2)

Во время резки плоттер стучит печатающей

головкой по внутренним стенкам.

Неверно заданы размеры холста и размеры рабочей области (т. е. размеры рабочей области вылезают за размеры холста), либо объект резки находится за пределами рабочей области.
При отправке задания на печать плоттер никак не реагирует.

Забыли выделить объект резки или нет связи с плоттером. Выделите объект резки. Проверьте подключение плоттера к компьютеру.
При отмене задания в процессе резки из буфера печати и повторной отправке задания на печать плоттер пытается дорезать предыдущее задание.

Объем памяти плоттера ограничен 1 Mb. Перед тем, как повторно отправлять задание на печать выключите и снова включите плоттер, а когда процесс печати возобновится, нажмите кнопку «RESET» на панели управления, чтобы удалить задание из памяти плоттера. Теперь можно повторно отправлять задание на печать.
Плоттер деформирует или рвет пленку в процессе резки.

1.Давление ножа слишком большое, или режущий конец ножа слишком длинный, или поверхность стола слишком грязная, или пленка слишком мягкая. Все это может вызвать задержку движения каретки и деформацию.

2.Установлено несоответствующее программное обеспечение.

3.Каретка на оси электрического узла слишком слабо закреплена. Это может привести к тому, что каретка или ведущий вал точно не совмещаются с электрическим механизмом, что также может вызвать потерю слов.

Плоттер не дорезает замкнутые контуры.

Не установлено или неверно подобрано значение офсета ножа.
Плоттер не прорабатывает тонкие контуры и маленькие буквы.

Максимально убрать нож в держатель, но чтобы выступа режущей кромки хватило для резки пленки, уменьшить скорость резки, при этом пропорционально увеличив усилие.
Плоттер не прорезает/перерезает пленку

Отрегулировать выступ ножа из держателя, отрегулировать давление ножа.
Плоттер начинает вырезать объект в произвольном месте холста.

Неопределенна начальная точка резки. В режиме «OFFLINE» (на панели управления плоттера) подмотайте холст и переместите печатающую головку в нужную точку начала резки. Выйдите из режима «OFFLINE», нажав кнопку «ORIGIN» и тем самым зафиксировав точку начала резки.
Прижимные ролики проскальзывают по материалу и не тянут его.

Отрегулируйте усилие прижима роликов с помощью регулировочных болтов на прижимной головке.

Плоттер вычерчивает беспорядочно.

1. Установлено несоответствующее программное обеспечение. Для типа режущего плоттера следует выбирать определенный тип программ, которые поддерживают режущий плоттер на языке DM/PL.

2.Файлы резания и рисования прерываются, когда они полностью не закрыты.

3.Помехи создаются расположенными вблизи электросваркой, радиостанцией или другой электрическими приборами.

4. Установлен несоответствующий источник бесперебойного питания.

Получаются пропуски.

1.Плёнка неправильно установлена в начале работы. На бумаге длиной 5 м может появиться провисание 5 мм, тогда как провисание бумаги должно быть 0,6 мм.

2.Рабочий стол слишком грязный, при этом две стороны бумаги оказывают различное сопротивление. Это может привести к провисанию.

3.Если прижимной ролик деформирован, или прижимные ролики различного типа. Это может привести к провисанию с левой или с правой стороны.

Что вызывает явление потери шага?

1.Опорный ролик освобождается, или рабочий стол слишком грязный, или давление прижимных роликов слишком большое, или сопротивление электрических цепей слишком большое.

2.Напряжение питания слишком низкое.

3.Скорость резки слишком высокая, давление ножа слишком большое, режущий конец ножа слишком длинный, бумага задерживается слишком долго.

Как проверить рисунки во время рисования?

Нажать кнопку «OFFLINE», чтобы остановить рисование, а затем передвигайте каретку вправо и влево, используя кнопки «— «,»— » или двигайте виниловую пленку вперед и назад, используя кнопки «|», «|». Выполните визуальную проверку изображения. После проверки нажмите кнопку «OFFLINE», бумага и каретка возвратятся в первоначальные положения.

Почему знаки становятся все более неглубокими или рисунки все более мелкими?

1.Держатель для ножа/пера плохо закреплены, что вызывает постепенное смещение держателя для ножа вверх, а разрезы становятся все более и более мелкими.

2.Нож не установлен в соответствующее положение, поэтому он режет все на меньшую глубину.

Плоттер сбрасывается при работе, и перемещает каретку в исходное положение, либо бьёт током от плоттера.

Заземлите плоттер!!!!

7. Расчет надежности

Одной из основных задач при изготовлении нового изделия считается повышение его качества. Качество изделия определяется двумя группами свойств: техническими характеристиками и надежностью.

Технические характеристики определяют: функциональные, энергетические, весовые, скоростные и прочие возможности изделия, а надежность гарантирует сохранение этих характеристик в течение определенного времени в заданных условиях работы (так называемый гарантийный срок службы). Иначе говоря, это — способность сохранять свои функциональные возможности в течение гарантийного срока.

Эти гарантии выполняются, если надежность изделий закладывается при проектировании, обеспечивается при производстве и поддерживается при эксплуатации.

Проектирование изделий – первый и важнейший этап обеспечения надежности и ошибки на этом этапе дорого и трудно устранять в производстве и эксплуатации.

Термины и определения. По ГОСТ 27.022-83 надежностью изделия называется свойство изделия выполнять заданные функции, сохраняя во времени значения эксплуатационных показателей в заданных пределах, соответствовать заданным режимам и условиям использования, технического обслуживания, хранения и транспортирования.

Отказ изделия — это случайное событие, при наступлении которого изделие полностью или частично перестает выполнять заданные функции. Пробой транзистора, обрыв в электрической цепи, поломка детали, выход за допустимые пределы коэффициента усиления усилителя – все это примеры отказов изделий. Отказы бывают внезапными и постепенными. Внезапный отказ возникает при эксплуатации изделия, когда создаются условия для проявления скрытых дефектов. Обрывы и короткие замыкания в электрических цепях — относятся к внезапным отказам. Постепенный отказ связан со старением и износом изделия. Например, старение транзистора, износ детали от трения.

Снижение числа внезапных отказов достигается с помощью «тренировки», т.е. приработки изделий на предприятии-изготовителе и защиты от перегрузок, вибраций, помех. Снижению постепенных отказов содействует применение высоконадежных материалов и своевременная замена износившихся деталей, блоков и узлов системы.

Сбой – это кратковременный самоустраняющийся отказ из-за кратковременных помех, дефектов программ, залипания контактов реле и т.п. отказов.

В теории надежности изучаются принципы отказов, выявляются закономерности, которым подчиняются отказы, разрабатываются способы испытаний и средства повышения надежности.

Различают аппаратурную, функциональную, временную, информационную, программную и другие виды надежности.

Аппаратурные факторы надежности определяются:

— конструктивно-схемными решениями — это (разработка структурной и функциональной схем, выбор способов резервирования и контроля; выбор комплектующих изделий и режимов их работы, назначение допусков на параметры элементов, защита от внутренних и внешних неблагоприятных условий путем термостатирования, (т.е. подогрева), кондиционирования, герметизации, защиты от электромагнитных и других помех);

— производственными факторами (соблюдение точности размеров и форм, обеспечение заданных электрических и других характеристик изделия, обеспечение прочности соединений, особенно в таких сложных изделиях, как ЭВМ, тщательное выявление скрытых производственных дефектов, например, у интегральных схем).

К другим неаппаратурным факторам относятся программное обеспечение, квалификация обслуживающего персонала, условия работы аппаратуры. Например, при изменении tоС от –70 до +60 оС параметры электронной аппаратуры могут изменяться на 25%, происходить заклинивание металлических узлов, температура внутри приборов из-за тепловыделений может возрастать до + 150 оС, а при t=-50 оС резко ускоряется разрушение спаев из оловянного припоя. Изменение влажности может привести к снижению сопротивления изоляции или к появлению вредного статического заряда.

Эксплуатационные показатели – это характеристики, определяющие качество выполнения изделием заданных функций. Общими из них для всех изделий длительного действия являются показатели надежности (долговечности), динамичности качества, эргономические показатели и экономичность эксплуатации.

Надежность включает свойства безотказности, долговечности, ремонтопригодности и сохраняемости. Показателями надежности являются вероятность безотказной работы, средняя наработка на отказ, интенсивность отказов и др.

Свойства, составляющие надежность. Надежность изделия характеризуется свойствами безотказности, долговечности, ремонтопригодности и сохраняемости.

Безотказность – свойство изделия непрерывно сохранять работоспособность в определенных режимах и условиях эксплуатации.

Долговечность – свойство изделия длительно сохранять работоспособность в определенных режимах и условиях эксплуатации.

Ремонтопригодность – свойство изделия, выражающееся в приспособленности к восстановлению заданного технического ресурса путем предупреждения, обнаружения и устранения неисправностей и отказов.

Сохраняемость – свойство изделий сохранять исправность в определенных условиях хранения и транспортировки. Она определяется и свойствами материалов, из которых изготовлены изделия.

Вероятность безотказной работы P(t) – вероятность того, что в заданный момент времени t или в пределах заданной наработки, отказа в работе изделия не произойдет (отказ – событие, заключающееся в том, что изделие становится неспособным выполнять заданные функции с установленными показателями):

P(t) = N(t) / N0 , (7.1)

где N0 – число изделий, работающих в начале испытаний, N(t) – число изделий, работоспособных в конце промежутка времени t.

Интенсивность отказов l(t) является функцией времени.

Типичный характер изменения интенсивности отказов l(t) изделий от начала эксплуатации до списания представлен следующим графиком:

Плоттеры нового поколения

Рисунок 7.1 – Зависимость интенсивности отказов от времени

На рисунке 7.1 прослеживаются три основных периода работы изделия:

I период – период приработки. Повышенная интенсивность отказов в этом периоде связана с дефектами конструкций, изготовления, сборки конечного изделия. С окончанием этого периода, как правило, заканчивается гарантийное обслуживания изделия. Многие компании и фирмы-производители не выпускают свою продукцию на рынок, пока изделие не пройдет период приработки;

II период – период нормальной работы. Интенсивность отказов в этом периоде остается практически постоянной и незначительной;

III период – период старения. В этот период интенсивность отказов резко возрастает, происходит изнашивание, старение и необратимые физические явления, при которых эксплуатация изделия не возможна или экономически не оправдана. Для большинства изделий вычислительной техники период их морального устаревания опережает физический.

Расчет надежности производят на этапе разработки объекта для определения его соответствия требованиям, сформулированным в ТЗ. Расчет производится в следующем порядке. Исходными данными является интенсивности отказов элементов различных групп (справочные значения). Интенсивность отказов показывает, какая часть элементов поотношению к общему количеству исправно работающих элементов в среднем выходит из строя в единицу времени (обычно за час).

Сущность расчета надежности состоит в том, чтобы определить основные критерии характеризующие надежность: время наработки на отказ Т0 и вероятность безотказной работы Р(t).

Элементы системы необходимо разбить на группы с одинаковыми интенсивностями отказов l и подсчитать внутри групп число элементов Мi .

Справочные значения интенсивностей отказов l некоторых элементов приведены в следующей таблице.

Таблица 7.1 — Таблица интенсивности отказов

Наименование элементов

Интенсивность отказов l (отказов/час)
Сопротивление

0,015*10-5
Конденсатор

0,164*10-5
Диод

0,5*10-5
Транзистор

0,064*10-5
Интегральная микросхема

0,00001*10-5
Трансформатор

0,064*10-5
Печатная плата

0,000036*10-5

Вычислим произведение Мi на l , характеризующее долю отказов, вносимых элементами каждой группы в общую интенсивность отказов системы:

li=Мi*l (7.2)

Общая интенсивность отказов системы состоит из интенсивностей отказов входящих в нее групп элементов:

Плоттеры нового поколения

где N – число групп с однотипными элементами.

Вычислим наработку на отказ. Наработка на отказ Т0 – это показатель безотказности, равный отношению наработки восстанавливаемого изделия к математическому ожиданию числа его отказов в течение этой наработки.

Следовательно, это величина обратно пропорциональна интенсивности отказов, то есть:

Т0=1/ lобщая (7.4)

Вероятность безотказной работы Р(t) – это математическое ожидание того, что в заданном интервале времени не произойдет отказа. Вероятность безотказной работы Р(t) связана с интенсивностью отказов l следующей формулой:

Р(t)= е-lt = е-t/To , (7.5)

где е – это основание натурального логарифма;

е = 2.718281828459045… .

Кроме того, расчет надежности можно заменить графическим методом на координатной плоскости. На горизонтальной оси наносятся деления в соответствии с полученной наработкой на отказ Т0. На вертикальной оси отмечается точка Р(t)=1 и через нее проводится горизонтальная линия, а сама ось градуируется. Через точку P(1) проводится горизонтальная линия. Линия надежности определяется экспериментальным законом. На оси t откладывается T0 и эта величина сносится на горизонтальную линию, проведенную через точку P(1). Полученную точку соединяем прямой линией с точкой P(t)=1. Эта и есть линия надежности. Для определения вероятности безотказной работы устройства в момент времени ti откладываем величину ti на оси t, сносим эту величину на полученную линию надежности, а затем на ось P и таким образом обнаруживаем P(ti) для заданного момента времени ti.

Например:

Плоттеры нового поколения

Рисунок 2.2 – Линия надежности

Таблица 7.2 — Общая интенсивность отказов групп элементов

Наименование элементов

Интенсивность отказов

l (отказов/час)

Кол-во

элементов

Общая интенсивность

отказов групп эл-ов

Резисторы

0,0000114

35

0,000399
Конденсаторы

0,000003805

19

0,000072295
Диоды

0,0000228

14

0,00003192
Транзисторы

0,00000114

2

0,00000228
lобщая = 0,00081443

Вычислим наработку на отказ:

ТПлоттеры нового поколения=1/ lобщая = 1/0,00081433 = 1230 ч.

Заключение

Конечно, плоттеры нового поколения, такие как Mimaki JV5, стоят дороже старых моделей (например, Mimaki JV3). Но расчет экономической эффективности здесь необходимо вести с учетом таких факторов, как постоянно увеличивающаяся зарплата операторов, а также все возрастающие требования заказчиков к качеству изображений. На плоттерах с автоматическими сервисными функциями оператор может быть задействован для других технологических операций (нет необходимости постоянного присутствия и контроля процесса печати). С другой стороны, требования к опытности оператора снижаются, соответственно, можно использовать неквалифицированных работников и сохранять фонд заработной платы на более низком уровне. Таким образом, в итоге получается, что плоттеры нового поколения, существенно повышая качество печати, оказываются более экономически выгодными.

Рынок широкоформатных плоттеров растет на фоне острого соперничества используемых технологий. Прочные позиции удерживают карандашноперьевые плоттеры, выигрывающие на дешевых расходных материалах.

Список используемой литературы

1. Медведев А.А., Методические рекомендации по выполнению дипломного проекта по специальности 3703002. Алматы.2009.

2. Электронная библиотека Интернет:

— http://www.google.ru/images

— http://www.dsol.ru

— www.rkmarket.ru/index.php?page=1001967

— http://osp.admin.tomsk ru

— http://archive.expert.ru/

3. Еремин Л.В., Королев А.Ю., Косарев В.П. и др. Экономическая информатика и вычислительная техника. — М.: Изд-во «Финансы и статистика», 1993г.

4. Персональный компьютер: диалог и программные средства. Учебное пособие /Под ред. В.М. Матюшка — М.:Изд-во УДН, 1991г.

Реферат: Українські легендарні оповіді. Уособлення днів тижня: Святий Понеділок, Свята Неділя та Свята П’ятниця

Реферат на тему:

Українські легендарні оповіді. Уособлення днів тижня: Святий Понеділок, Свята Неділя та Свята П’ятниця.

1. Святий Понеділок

Звичай умисного святкування деяких днів тижня, опріч церковних свят і загальноприйнятого, із введенням християнства, святкування неділі, вкорінився на Україні з давніх-давен і породив навіть уособлення самих цих днів у досить виразних образах. До таких днів належать понеділок, неділя і п’ятниця.

Особливо знаменним і незвичайним є, на перший погляд, начебто безпідставне святкування понеділка, або так зване «понеділкування». Звертає, між іншим, на себе увагу насамперед та обставина, що святкування понеділка і п’ятниці (подекуди почасти ще й четверга) практикується майже виключно серед заміжніх жінок (частіше — немолодих) і полягає не лише в настійливій молитві і пості (так «понеділкують» і знахарі), але й в утримуванні від деяких — переважно затяжних і важких — жіночих робіт. Аж до останнього часу в м. Борисполі Полтавської губернії зберігся особливо своєрідний звичай «понеділкування», що зводився лише до неробства всіх заміжніх жінок у цей день з повним відхиленням будь-яких релігійних, благочестивих мотивів. Мало того, — право нічого не робити по понеділках на все наступне життя виговорювалося нареченою нареченому ще до того, як вони візьмуть шлюб, і входило окремою статтею до передшлюбного договору. Правом «понеділкування», якщо лиш бажали, користувалися й дівчата з інших місцевостей, які виходили заміж за бориспільців, але позбавлялись його ті з місцевих наречених, котрі виходили заміж в інші села. У бориспільському звичаї мимоволі впадають у вічі такі його особливості: 1) «понеділкування» не пов’язується — подібно, наприклад, до вшановування п’ятниць — до якихось свят чи постів, а відбувається самостійно — і до того ж без черги, тобто щопонеділка; 2) воно практикується тільки серед жінок, притому заміжніх; 3) що найвартіше відзначити — право «понеділкувати» входить окремою статтею до передшлюбного договору. Зазначені особливості дали привід п. Чернишову, на основі праць Баховена, Моргана, Льоббока, а в новітній час — Поста і Жиро-Телона, дійти у своїй «Спробі витлумачення звичаю понеділкування» того цілком правдоподібного висновку, що звичай цей у його, так би мовити, бориспільській формі виник за найвіддаленішої доби початкового становлення шлюбних взаємин моногамічного типу. За первісної доби життя людства всі жінки певного племені вважалися пошлюбленими одночасно з усіма чоловіками того ж племені. Ця форма шлюбного співжиття відома під назвою «общинного», або «комуністичного» шлюбу. Шлюб «комуністичний» не відразу перейшов у шлюб типу моногамічного і на проміжних щаблях поступового переходу породив чимало досить оригінальних звичаїв, серед яких особливий звичай, названий Льоббоком «шлюбом на три чверті», який виразно виступає в житті гасанидських арабів — племені, що живе на Білому Нілі. Сутність цієї перехідної форми шлюбу полягає в тому, що дружина, згідно з шлюбним договором, зобов’язана зберігати цнотливість тільки у відомі дні тижня, в інші — має цілковите право розпоряджатися собою на свій власний розсуд. Занесені до стародавніх хронік перекази (приміром, переказ чеського народу, записаний Козьмою Празьким, та інші), дає підставу припускати, що і в житті слов’янського племені була доба, за якої шлюбні відносини мали характер «общинного» шлюбу. М. Г. Ковалевський, зробивши систематичний огляд фактів архаїчної старовини слов’ян і зокрема українців, визнає за можливе вважати стадоподібний стан з повним усуспільненням жінок найнижчим щаблем їхнього суспільного розвитку. До решток первісного «комунізму» жінок п. Ковалевський, слідом за професором Сумцовим, відносить, між іншим, нинішні українські «вечорниці» і великоруські «посиделки», а також деякі народні весільні обряди. Якщо це так, то в українському звичаї «понеділкування» в його бориспільській формі (святкування понеділка щотижня, участь у цьому святкуванні лише заміжніх жінок і, зрештою, внесення права на «понеділкування» до шлюбного договору) не можна не бачити решток свого роду «шлюбу на три чверті». Звичай цей, таким чином, започатковано за часів становлення моногамічних шлюбних відносин. Коли згодом шлюбні відносини остаточно вже склалися як моногамічні, такі, що вимагали від жінки цілковитої подружньої цноти, «шлюб на три чверті», що є прототипом «понеділкування», міг утриматися лиш за умови абсолютного зникнення з нього еротичного елемента або ж за умови видозміни цього елемента в простий обряд, який анітрохи не ображає почуттів чоловіка, — як видозмінився, приміром, болгарський звичай, за яким цнота нареченої належала друзям нареченого, у весільний обряд. Цей обряд у французькому весіллі дає право братові нареченого на перший поцілунок нареченої, в лауенбурзькому — право поїжджанам на той же перший поцілунок, а в швабському — право дружка на перший танок з нареченою. Право на вільність від шлюбних обов’язків, що становило суттєву рису «шлюбу на три чверті», як несумісне вже з поняттям про сувору подружню цнотливість, поступово витискається посиленим розвитком іншої сторони того ж звичаю — трудової, доки, врешті-решт, не щезає зовсім, змінившись правом заміжньої жінки на вільність від праці у відомі виговорені (обумовлені) дні тижня. Стародавній звичай утримав своє реальне життєве значення, але був пристосований до нових цілей, і відповідно до цих останніх змінив свій колишній характер: еротичний елемент зовсім відпав, а натомість його висунуто елемент економічний. Та оскільки право заміжніх жінок на звільнення у відомі дні тижня взагалі від будь-якої праці завдавало очевидної шкоди родинному господарству, то під тиском економічних потреб і в міру того, як родина набувала характеру рівноправної спілки чоловіка й жінки, однаково зацікавлених у процвітанні родинного господарства, це право неминуче мало обмежитися як у часі, так і в обсязі: кількість днів, коли жінка звільнялася від праці, що існує в бориспільському звичаї, звелася до утримання по понеділках лиш від деяких видів жіночих робіт.

У такому вигляді звичай «понеділкування» існує нині в усій Україні, та тільки він набув уже суто християнського забарвлення, внаслідок чого «понеділкують» часто за обітницею, притому здебільшого літні жінки та знахарі. Звичай цей полягає в тому, що в понеділок ніколи не їдять скоромного, а також (жінки) вважають за гріх «спускать лугу» (Слов’яносербський та Старобільський повіти). Хто в понеділок поститься, тому не лише добре житиметься на землі, але не страшно й помирати; а хто не вшановував «святого Понеділка, то тому скверно йти на той світ», — все одно, що подорожньому без палиці йти з двору. Перша зустріч на тому світі — із святим Понеділком, який розпитує про гріхи: він і так усе знає, та допитується, чи була душа »на дрімливому полі», тобто чи проводила біля небіжчика ніч, в яку спати не можна, а треба весь час молитися (Білгородський повіт).

Святий Понеділок уособлюється в образі сивого діда: у такому вигляді він і являє себе людям. Він виконує не лише обов’язки райського брамника, як ми це вже бачили, а й грецького Харона — переводить через вогненну ріку, що протікає в межах загробного світу, душі померлих, а також супроводжує на той світ душі змертвілих людей, що тимчасово залишають свою тілесну оболонку, щоб ще до смерті побачити пекло і рай. Ось що розповідала одна дівчина (Куп’янський повіт), яка змертвіла була, але за дві години знов ожила. «Коли я заснула, до мене явився старий сивий дід і повів мене крутою горою. Звідти він показав мені рай і пекло. Після того я перейшла з ним вогненну ріку, і не обпеклася. Тоді ми стали переходити через вузеньку річку. Дід стрибнув, перескочив та й каже мені: «Перестрибуй і ти!» Стрибнула я, але невдало: правою ногою ступила в річку і обпеклася. А річка та вся травою заросла. Нарешті, дід сказав мені: «Ну, дочко, тобі лишилося на землі жити тільки десять років, і час уже тепер повертатися додому; заміж хочеш — виходь, а хочеш — як знаєш». Тоді я прокинулась, і ось — як бачите». Присутні відразу ж подивилися на праву ногу дівчини і побачили, що нога справді обпечена, посиніла, та так і не відходить. Звідтоді дівчина та почала весь час молитися Богові і ходити по монастирях; а коли живе вдома, то вийде з хлібиною на шлях і дає жебракам по кусню хліба й по грошику. Заміж не йде, а все чинить добрі справи і чекає смерті.

Зображення святого Понеділка в образі сивого старого, який то перебуває при брамі раю, то показує душі пекло і рай, очевидно, дає підстави вважати, що на нього перенесено риси воротаря (брамника) раю святого апостола Петра, який до того ж, за деякими редакціями апокрифа «Ходіння Богородиці по муках», є замість архангела Михаїла проводирем Богоматері у пеклі.

2. СВЯТА НЕДЛЯ

Культ Святої Неділі, якого так суворо дотримуються в усій Україні, легко пояснити, з одного боку, високим значенням недільного дня в християнському світі, з іншого, — самим етимологічним смислом слова Неділя (від давньоруського — не дълать). Звідси — звичне уособлення народом, що звик усе мислити тільки образами, святкового дозвілля. Але особливо сильний вплив на виникнення культу Святої Неділі, без сумніву, справив відомий апокриф «Епістолія про Неділю», або «Лист з неба», «Лист Ісуса Христа», «Лист небесний».

Вперше апокриф цей згадано наприкінці VI сторіччя: карфагенський єпископ Лиціан докоряє в листі іншому єпископу за надмірну довірливість до названого апокрифа. В наступні сторіччя про нього згадують щораз частіше й частіше. Різні редакції «Епістолії про Неділю», здебільшого західноєвропейські, досить докладно розглянуто академіком Веселовським, ним же ґрунтовно викладено зовнішню історію недільного культу. Стосовно долі «Епістолії» на Русі, то апокриф цей є одним з найпопулярніших, бо за зберігання його в себе і розповсюдження серед інших обіцяно всілякі блага — земні й небесні, ті ж, хто не довіряє небесному походженню його і не поширює апокрифа, зазнають прокляття в цьому житті і вічних пекельних мук у житті майбутньому: «Я, Ісус Христос, Син Бога живого, — говориться у варіанті апокрифа, що ходив по руках у 1884 році серед народу в Богодухівському повіті, — наказую вам, щоб ви сього листа, якого Своєю рукою писав, поважали й шанували; а який чоловік не повірить, той буде проклятий і загине навіки, в пекельному вогні горітиме. А хто сього листа матиме і даватиме читати й переписувати, той хоч мав би у себе стільки гріхів, скільки в морі піску, на деревах листя, на землі трави, на небі зірок, то всі йому відпущені будуть. А хто матиме й не даватиме читати й переписувати, той буде проклятий і загине, відречений царствія Божого. Котрий чоловік сього листа матиме, матиме повагу і шану, то лист цей має таку силу: хто його читатиме або приязно слухатиме, той одержить відпущення гріхів, і жоден супротивник йому шкоди не завдасть, і котра наречена вагітна буде, то отроченя народить легко, і збереже її Господь, і дитя матиме від Бога найвищу ласку, як душа інша, так і тілесна. А хто сього листа матиме, той Святе Письмо одержить. Амінь. Амінь. Кінець».

Великоруські редакції «Епістолії про Неділю» видані професором Тихонравовим за рукописом XVI сторіччя і академіком Пипіним — за новими списками; південно-руські редакції видані Франком — з Дрогобицького рукописного збірника першої половини XVIII сторіччя і редакцією журналу «Этнографическое обозрение». Південно-руські ізводи — західноєвропейського походження, а не візантійського, як ізводи великоруські, і проникли в Україну через Польщу, а також — є деякі підстави вважати — через галицьких і волинських німців-колоністів. У південно-руських ізводах, порівняно з великоруськими, значно скорочено і спрощено погрози, і зовсім опущено перелік подій старо-заповітної історії, які, начебто, сталися в неділю. Але особливо характерно те, що великоруські ізводи, крім ушанування Неділі, вимагають ще й неодмінного вшанування середи і п’ятниці: «вшановуйте святу неділю, середу й п’яток: тими-бо трьома днями земля стоїть»; південно-руські зводи, як такі, що склалися під впливом західноєвропейських редакцій, нічого не повідомляють про вшанування п’ятниці, а тим паче середи, вшанування якої скасовано було для західної Церкви близько 300 року, на Еліберійському соборі, і замінено вшануванням суботи.

«Епістолія про Неділю» вплинула навіть на місцеву українську творчість і дала життя декільком легендам про Святу Неділю, що уособлюється в образі молодої гарної жінки. Про початок святкування дня на честь Неділі легенда, записана в Новоград-Волинському повіті, розповідає таке.

Ми тому не працюємо в неділю, що Бог подарував цей день Неділі і при тому сказав: «На тобі цей день, тільки дивися ж сама, щоб люди тоді не працювали». Неділя подякувала Богові. А спочатку, кажуть, люди працювали і в Неділю, та було це дуже давно, а тепер припиняють працювати вже в суботу ввечері, після заходу сонця, тому що Свята Неділенька покарає так, що й Господи!

Якось їхали дорогою два чоловіки, і заїхали вони до одного села. Хотіли було розпитати, як їхати далі, та ніде не видно було ні душі. Аж от дивляться — в хаті світиться. Ось один другому та й каже: «Ти лишайся біля воза, а я піду розпитаю про дорогу й запалю люльку». Підходить він під вікно, коли бачить — стоїть верстак, за ним сидить молодиця і тче, а всі решта сплять — хто на лаві, хто на печі, хто на полу. Стоїть він під вікном — чекає, що з усього цього вийде? Коли входить до хати хороша-прехороша панна, та така ж гарна, як сонечко святеє: червона та ясна, і питає молодицю: «Що ти, — каже, — жінко добра, робиш?» — «Та ось лишилося трошки доткати полотна, то я хочу скінчити, щоб воно не валялось». — «А хіба тобі не буде для цього понеділка?» — «Та буде й понеділок, тільки я вже поспішаю скінчити, щоб воно не валялось». — «Ну,ти закінчуй, а я зачекаю». А чоловік усе стовбичить під вікном, дивиться, що буде. Ось молодиця закінчила ткати, взяла ножа й хотіла відрізати. «Дай, — каже панна, — я тобі відріжу, а ти потримай». — «Добре», — каже молодиця. Взяла полотно і тримає. А Неділя взяла ніж, пообтинала їй шкіру на руках, — а тій і не боляче зовсім — здається, ніби панна крає полотно. Тоді Неділя кинула ніж, здерла з молодиці шкіру, повісила її на верстаті й каже: «Ось тобі за те, щоб ти не працювала, коли зайде неділя». Чоловік той страшенно злякався, побіг чим скоріш до воза, і вони з товаришем відразу ж поїхали далі. Під’їхали до корчми і спинилися ночувати. Прокинувся він другого дня й розповідає: «Чи снилося мені, а чи бачив це я насправді, сам не знаю…» І розповів по порядку все, що він бачив учора. Зібрались люди, пішли до тієї хати, дивляться — коли на верстаті справді висить шкіра, а обдерте тіло лежить на полу. Тоді той чоловік сказав, що це Неділя покарала молодицю за те, що та працювала. З того часу люди покинули працювати в неділю*.

Надто сувора кара, яка постигає тих, хто не вшановує Неділі, пояснюється тим, що вони, працюючи, завдають Неділі страшних — відповідних тій чи іншій роботі — страждань.

Іде собі якось один чоловік, поганяє поволі, аж тут чи молодиця, чи дівчина, хто її там уже знає. «Здрастуйте, дядечку!» — «Здрастуйте!» — «Підвезіть мене!» — «Сідайте, паніматко», — чи як він там уже назвав. — «Хто ви такі, звідкіля й куди прямуєте?» — розпитує чоловік той. — «Я — Неділя, чоловічку.» — «Як же це так, що ви йдете пішки?» — «Тому що люди тепер Закону Божого не знають, ні на що не зважають: вони мене спекли, зварили, підсмажили, із шкварили, посікли, з’їли!» Побалакала, побалакала, коли глянув потім чоловік, а вона — хтозна-де й ділася; шукав, шукав, та так і не знайшов (Чигиринський повіт).

Якщо хтось працює пізно проти неділі, бо має нагальну потребу, Неділя в таких випадках навіть сама допоможе, та без суворої кари проте не залишить того, хто не вшановує її.

Діло було ще за часів панщини. В однієї жінки, на ім’я Марфа, тільки й було часу попрясти, що в суботу: це вже був її день. Пряде це вона собі якось під неділю. Задзвонили до вечерні. їй би облишити працю, а вона каже: «Дай ще надіну переділочку, спряду, хоч і неділя вже — прости мене, Господи, — зайшла; а то як піду на панщину, не скоро потім знов удасться попрясти: хоч гріх, хоч два — а треба!» Наділа переділку, пряла, пряла — не допряла, та так і лягла, залишила; біля порога був маленький привалочок, вона й поставила туди гребінь з мичкою, а веретено відірвала й поклала в куток. Повечеряли всі, лягли спати. Сплять. Раптом входить до хати така хороша жінка, у плахті добрій, у очіпку убрана, та й каже: «Марфо!» — «Га!» — озивається Марфа. «Ти допряла переділку?» — «Ох ні, бабусю, не допряла!» — «Я — не бабуся, я — тітка. Уставай же, — каже, — та допряди!» А Марфа лежить, як камінь. «Бач, поставила, — хто ж її допряде? Видно, мені доведеться допрядати!» Марфа лежить, не ворухнеться, а вона дістала днище з-під лавки, сіла біля вікна і давай прясти ту переділку. Марфа лежить та тільки поглядає. Допряла вона, а після того як зведеться з тим гребенем та як урепіжить ним Марфу тричі уздовж: «Не лежи, а вставай Богу молись, коли я сама допрядаю! Чи знаєш ти, хто я? Ти проти неділі наділа переділку, ось тобі Неділя тепер і допряла!» Після того Марфа так і не підвелася вже ніколи: пролежала тиждень і померла (Білгородський повіт).

Дуже часто Свята Неділя і подорожує світом, і діє вкупі зі Святою П’ятницею.

3. СВЯТА П’ЯТНИЦЯ

Культ П’ятниці досяг значно більшого розвитку, ніж культ Неділі, в усіх майже без винятку християнських народів. За язичницьких часів життя слов’ян п’ятниця присвячена була богині весни і родючості Фреї, або Сиві. З прийняттям християнства нашими предками пам’ять про цю язичницьку богиню не могла, звісно, відразу зникнути, але водночас не могла миритися з нею й нова релігія. І ось Фрея поступилася місцем святій великомучениці Параскеві, обезглавленій за Діоклетіана, і Пресвятій Богородиці. Водночас повага всього християнського світу до п’ятниці ще зумовлювалась і вражаючими споминами із земного життя Спасителя, пов’язаними з цим днем. Суворе дотримання п’ятниці підказується вже у творі кесарійського єпископа Памфіла (340): «Життя Константина». У нас на Русі в XI столітті превелебний Феодосій Печерський писав до великого князя Ізяслава: «аще кто отречеся в среду или в пятницу мясне ясти, добро, вельми полезно не ясти. Не я сего завещаю, но святії апостоли; та- ко бо закон положиша, да всяк крестьянин постится в середу и в пятницу… в середу бо жидове совет сотвориша на Іисуса и в пяток распяша Господа».

Розвитку культу Святої П’ятниці серед руського народу надзвичайно сприяло широке розповсюдження відомої апокрифічної «Оповіді про 12 п’ятниць», під впливом якої вшанування п’ятниці у нас не обмежилось лише загальним характером утримування від праці в цей день, а й розвинулося у вшанування почасових, або іменних, п’ятниць, що припадають на час напередодні великих річних свят, а у Великороси, за побутовим розвитком звичаю, окрім того, виражені ще й у формі обітних п’ятниць, коли дають обітницю святкувати відомі п’ятниці і постити в них на випадок якихось нещасть.

Апокрифічну «Оповідь про 12 п’ятниць» складено на Сході ще в перші сторіччя християнства; найдавніші списки її — французький і сербський — належать до XIV століття. Академік Веселовський розрізняє дві редакції «Оповіді»:

Елевферівську, відому лиш за слов’янськими рукописами, і Климентівську, відому за західноєвропейськими і руськими рукописами та духовними віршами. «Руські редакції Климентівської «Оповіді», — говорить він, — являють ту особливість, що дотримання п’ятниць, розподілених за головними річними святами, пов’язане для кожної з них з обіцянням віруючому певних переваг. Ці переваги або узагальнені із змісту свята, якому передує та чи інша п’ятниця, або запозичені зі сфери народних прикмет і забобонів, пов’язаних з тим чи іншим днем чи порою року».

Українських «Оповідей про 12 п’ятниць» відомо всього лиш три:

1) виданих Петрушевичем,

2) записаних С. Руданським у Подільській губернії і

3) записаних у Чернігівській губернії від кобзаря Павла Братиці.

Оригінальних духовних віршів на Україні «Оповіді» не породили, а українські вірші про п’ятниці являють собою майже дослівне повторення тих восьми великоруських варіантів, які видані П. Безсоновим. Ось зроблене професором М. Ф. Сумцовим загальне зведення всіх цих «Оповідей» і великоруських духовних віршів.

Перша п’ятниця — на першому тижні Великого посту. Винагорода: людина не зубожіє (Руданський); убережеться від «скверности і болізности» (Братиця). Те ж саме і у великоруських віршах.

Друга п’ятниця — напередодні Благовіщення (Братиця і Петрушевич); напередодні Світлого Воскресіння (Руданський). Винагорода: убезпечення від наглої смерті. Те ж саме і у великоруських віршах.

Третя — на Страсний тиждень (Петрушевич і Братиця); на Вознесіння (Руданський). Винагорода: «не буде смутку мати» (Руданський); уникне неправого суду (Братиця). У великоруських віршах: убережеться від супротивника і кровопролиття.

Четверта — Георгіївська, Святодухівська або на Вознесіння (Петрушевич); на Вознесіння (Братиця); Троїцька (Руданський). Винагорода: не потоне (Руданський); убережеться від «сумертвлення» (Братиця). У великоруських віршах: від потоплення.

П’ята — Святодухівська (Петрушевич і Братиця); Петропавлівська (Руданський). Винагорода: порятунок від напасті (Руданський); від потопу (Братиця). У великоруських віршах: від меча, «лісового заблудження», «скорпійного змія», зубного болю, лихоманки, смерті непокаянної, потопу, полону.

Шоста — напередодні Петрового дня або Різдва Іоанна Предтечі (Петрушевич); Іллінська (Братиця); Спасівська (Руданський). Винагорода: убезпечення від грому (Братиця); «в гріхах смертельних не умре» (Руданський). У великоруських віршах: від вогню, пожежі і грому.

Сьома — Спасівська або Іллінська (Петрушевич); Спасівська (Братиця і Руданський). Винагорода: убезпечення від лихоманки (Братиця); побачить перед смертю Пресвяту Богородицю (Руданський). У великоруських віршах: від бідності, розбійників, потопу, лихоманки, всіх гріхів.

Восьма — перед Усікновенням глави Іоанна Хрестителя (Петрушевич і Братиця); Спасівська (Петрушевич); напередодні Різдва Пресвятої Богородиці (Руданський). Винагорода: охорона від ворогів і меча. У великоруських віршах: від лихоманки, нестатків, суму, бідності.

Дев’ята — Здвиженська, або Козьмо-Дем’янівська. Винагорода: «не буде муки мати» (Руданський); охорона в дорозі (Братиця). У великоруських віршах: від головного і зубного болю.

Десята — після Здвиження (Чесного Хреста) або напередодні архангела Михаїла. Винагорода: охорона від звіра (Братиця); «від усякого гріха заховається» (Руданський). У великоруських віршах: перед смертю вздріє Богородицю; «уникне наглої смерті від звіра».

Одинадцята — напередодні Андрієвого дня або Різдва Христового (Петрушевич) і (Братиця); Покровська (Руданський). Винагорода: до книги небесної запишуть (Руданський); порятунок від напасті (Братиця). У великоруських віршах: охоронятиметься від «знобленої смерті від морозу», вздріє Богородицю.

Дванадцята — по Різдву Христовому або напередодні Богоявлення Господнього. Винагорода: охорона від вітру і лютих морозів (Братиця); Господь візьме душу на небо. Те ж саме і у великоруських віршах.

Ми не говоритимемо тут, наскільки розвинене вшанування П’ятниці у Великороси, на Україні ж воно супроводжувалося у XVIII сторіччі навіть особливим релігійним обрядом, що перейшов, без сумніву, з язичницької старовини: «Чути, — мовиться в Духовному Регламенті, — що в Малій Росії, у полку Стародубівському, в день уреченний святковий водять жонку простовласу під іменем п’ятниці, а водять в ході церковному (якщо то по істині сказують) і при церкві честь оній віддає народ з дарами і упованням якоїсь користі»*. Звичай цей до нашого часу не дійшов, але віра в те, що П’ятниця неодмінно покарає тих, хто не вшановує її, настільки глибоко пустила коріння у свідомість українського народу, що ще 1831 року в м. Золотоноші порушено ціле діло щодо появи святої П’ятниці на полі в житі в образі жінки в білій намітці, простоволосої, котра начебто забороняла людям по п’ятницях працювати.

Оповідей про П’ятницю ходить у народі і записано етнографами дуже багато. В них її плутають то зі святою великомученицею Параскевою, то навіть надають вигляду якоїсь фантастичної істоти, найчастіше вона ходить сама, іноді зі Святою Неділею, а в одній оповіді — зі святою Ганною (порушення святкування п’ятниці відбулося під свято Зачаття святої Ганни, 9 грудня; іноді замість Святої П’ятниці з’являється лише «привиденція» (привид). З’являючись до людей, Свята П’ятниця має на меті стежити за тим, щоб вони не порушували вшанування її дня.

Найголовніша робота, яку суворо заборонено в п’ятницю і ввечері проти п’ятниці, — прядіння. Жінці, котра пряде у п’ятницю, на тому світі «пробивають горло клоччям», а на цьому світі в неї не родитимуть коноплі, які, до того ж, випиватимуть горобці(5). Сиділа якось одна дівчина під п’ятницю і пряла. Коли чує — «щось» підходить під вікно. «А ти, дівко, прядеш?» — «Пряду», — відповідає. Вона (П’ятниця) раптом як кине у вікно горстку веретен (у варіантах — 12, 40 і навіть 50) та й каже: «На ж тобі ці веретена: щоб ти їх до світанку всі запряла; а коли не запрядеш, — каже, — то не житимеш більше на світі!» І пішла собі. Дівчина злякалась: «Що ж мені в світі Божому робити тепер?» — гадає собі, тому що як швидко не пряди, а більше двох чи трьох веретен не напрядеш. Між тим П’ятниця шпурнула їй штук 20 веретен. Що тут робити? Взяла вона, та на одне веретено нитку напряла, на друге нитку, на третє… аби пошвидше, тоді викинула всі їх за вікно та й зачинилася. Трохи згодом П’ятниця знову підходить до вікна. — «А, — каже, — здогадалася, зрозуміла, що зробити; щастя твоє! Десь ловко навчилася, а то інакше — не жити б тобі більше на світі; знала б ти, як прясти проти п’ятниці!» Дівчина від жаху так і впала ницьма (оповідь записано в м. Лебедині).

В Остерському повіті кажуть, що Свята П’ятниця («це така молодиця») ходить у п’ятницю по хатах і дивиться, хто з жінок пряде, причому, щоб покарати, скручує прядильницям на обох руках пальці. За західноєвропейськими віруваннями, за прялями стежать особливі уособлені істоти: у німців — Берта, у італійців — Бефана, які також прялям, які забарилися, накидають пусті веретена і взагалі карають ледачих, а старанних, навпаки, заохочують. Паралельно до діяльності Святої П’ятниці в цьому напрямку можемо послатися й ми, зі свого боку, на розповідь «бабуні Марці Оверчихи» про те, як Свята П’ятниця допомогла прясти каліці й горбатій дівчині — сироті Явдосі Божисі, а тоді навчила і саму її прясти так, що краще Божихи ніхто не вмів і не міг.

Не можна також, за українськими легендами, у п’ятницю і ввечері проти п’ятниці провадити і всі ті роботи, що передують прядінню, як-от: тіпать пряжу, терти, м’яти, мичок микать.

В одного чоловіка було три невістки. Одна з них цілий рік нездужала і дала обітницю нічого не робити в п’ятницю — так само, як у неділю. Інші дві невістки почали сміятися з неї за те, що вона нічого не робить по п’ятницях. Якось у п’ятницю одна з них пішла воду носити, а друга стала мички микати, третя ж, котра дала обітницю, сіла собі на печі й сидить. Ось перша змикала ціле повісьмо, причому — ні з того ні з сього — в неї заболіла голова, і вона заснула; друга п’ять разів принесла води. Раптом до хати входить дівчина, сама П’ятниця, заглянула на пічку і каже тій, котра нічого не робила: «Ти нікому нічого не розповіси?» — «Ні». — «Дивися ж, що я робитиму, і наказуй усім, щоб по п’ятницях не працювали». Тоді взяла голову тієї невістки, котра змикала повісьмо коноплі, розколола її, зняла череп, геть-чисто всю кострицю всипала в голову, після чого зшила її шовком, як вона раніш була. Дівчина пішла з хати, а невістка та прокинулась і все хапається за голову: надто вже вона розболілася в неї. Невістка, котра нічого не робила, всміхнулась при цьому. «Чому ти смієшся? Це ти мені наврочила за те, що я багато мичок намикала! Сама, либонь — Свята Явдоха (Євдокія), сидиш собі на печі, нічого не робиш!» Вона з тієї пори захворіла, а третя невістка все лиш посміюється, однак таємниці не розкриває. Возили хвору і до лікарів уже — ніхто не допомагає, і вона так промучилась цілий рік, що довелося хоч помирати. Раптом третій невістці, яка не працювала по п’ятницях, являється якось уві сні Свята П’ятниця і каже: «Скажи хворій, щоб вона дала таку обітницю: хай поститься 15 п’ятниць і найме 15 молебнів у 5-ти церквах, — тоді вона одужає». Вона розповіла все хворій, але та не звернула на це ніякої уваги. Тоді П’ятниця явилася до неї самої уві сні і каже: «А чи знаєш, що є у твоїй голові?» — «Не знаю». — «А хочеш знати?» — «Хочу». — «Якщо не хочеш діла сполнять, то помреш, залишиш сиротами дітей». — «Виконаю діло», — пообіцяла тоді хвора. П’ятниця сказала: «Висякайся на землю!» Сякнула вона — і з носа почала випадати костриця. — «Дивись, що в твоїй голові!» Хвора впала на коліна; тоді почала поститися і молитися. Знову явилась П’ятниця, наслала на неї глибокий сон, розпорола голову, вимила, вичистила, зцілила, а кострицю всю склала на купку. Хвора прокинулась, розплющила очі, глянула — а перед нею лежить уся костриця, яку вона намикала з мичок. «Більше не чинитимеш так?» — спитала П’ятниця. Хвора зареклася так робити (Лубенський повіт).

Не можна також у п’ятницю прати і золити білизну, трусити сажу, пекти хліб, робити квашу, чесатися (якщо жінка чешеться у п’ятницю, то волосся, яке падає при цьому, розлітається по 12-ти дворах, і від нього походить хвороба «волос»), мити голову, мазати піч і припічок, співати пісень. Жінки, що провадять усі вказані роботи у п’ятницю, не лише зневажають П’ятницю цим, але й завдають їй всіляких страждань, через що вона і являється до людей то «білявою хорошою дівкою» у всьому білому, то дівчиною «в биндах» (стрічках) та в квітках, то «голою дівкою», в якої «на грудях нагрузилось костриці та клоччя, мов притулено», то старою, одягненою в свитку на голе тіло, яке все в неї «попечене, подряпане, поколяне, і по усьому тілу пухирі такі здорові, як хліб» і т. ін.

Їхав один чоловік на ярмарок. Дивиться, коли біжить за ним гола дівчина. А їхав він волами. Озирнувся — перелякався, поганяє дужче волів; а вона гукає: «Зачекай, чоловіче, зачекай!» А він утікає. Наздоганяє його; ось уже зовсім близько. «Бог з тобою, чоловіче! — каже. — Я не хтось там, а П’ятінка!» Бачить він, що не втече, зупинився. Наздогнала. Мужик накинув на дівчину рядно. Сіла вона на віз. А в неї всі груди всіяні кострицею та клоччям, ніби вони приклеєні. Чоловік і питає: «Що це таке у вас на грудях?» — «А ось що це, — відповідає вона, — хто мне коноплю та пряде у п’ятницю, так усе це сідає мені на серце. Я не допомагаю тим людям, які не шанують Святої П’ятниці, ні в полі, ні вдома, ні в путі-дорозі. Не рятую того чоловіка, котрий мене не рятує, а хто мене рятує — рятую і я того, не даю йому загинути, милую його і охороняю. Коли повернешся додому, звели жінці й донькам, щоб вони до дев’ятого покоління шанували П’ятницю, — тоді і я допомагатиму їм в усьому » (Лубенський повіт).

В Єлисаветградському повіті записано таку оповідь зі слів однієї літньої жінки.

Ось наварила я обідати, спекла хліб і сіла причесатися. Коли приїхали з поля син і невістка. Пообідали ми. Невістка позолила сорочки, і сіли ми з нею прясти. Пряли ми аж до вечора. Увечері входить до нас якась жінка — стара-престара, одягнена у свитку, причому свитка на ліктях подерта, і крізь дірки світило голе тіло. Ввійшла і каже: «Доброго вечора! А що ви сьогодні робили?» А я й кажу: «Спекла житнього хліба, вмилася, зачесалась, а невістка позолила сорочки, та й сіли удвох прясти». — «А ви, — каже, — забули, що сьогодні Свята П’ятниця?» — «І справді, — кажу, — забула!» — «Та ви, — каже, — хоч і пам’ятаєте, а все ж у Святу П’ятницю і хліб печете, і сорочки золите, й чешетесь, і прядете, а про те забуваєте, що в п’ятницю нічого цього не можна робити, тому що П’ятниця — така ж свята, як і інші, і що вона терпить за вас муки, коли ви її не шануєте!» Проказала це і скинула із себе свитку; а під свиткою, виявляється, нема ні сорочки, ні спідниці, а голе тіло, та таке попечене, подряпане, поколоте, і по всьому тілу пухирі такі величезні, як буханці. «Ось, бачите, — мовила вона, — яка я попечена, позолена, поколота, які в мене пухирі? Коли ви печете хліб, у мене відразу ж вискакують пухирі; коли ви золите сорочки, я відразу ж покриваюсь попелом; коли ви чешетесь, на моєму тілі відразу ж з’являються басамани; коли прядете, це все одно, що мене колете, — тому я поколота». Коли вона сказала нам це, ми відразу ж із невісткою давай хреститися, давай молитися. Ось Свята П’ятниця і каже: «Ну, тепер прощавайте! Сьогодні я вам нічого не зроблю, лише дивіться ж — на майбутнє не печіть житнього хліба, не золіть сорочок, не прядіть і не чешітеся у Святу П’ятницю; коли ж робитимете все це, то на цьому світі вас спіткає лихо, а на тому світі кипітимете в смолі, і пектимуть вас, золитимуть, і колотимуть веретенами, і терпітимете ви те, що я тепер зношу». — Мовила, і з тим пішла.

Якщо породілля, яка не вшановувала Святої П’ятниці, звертається під час переймів до неї за допомогою, то П’ятниця скаже їй: «Зачекай: помажу, позмиваю, розчешусь стільки разів, скільки разів ти чесалася в п’ятницю, а тоді вже й прийду до тебе на поміч».

Зовсім інше чекає на породіллю, котра вшановувала п’ятницю, як про це свідчить легенда з циклу «Обходів апостольських», записана в Білгородському повіті.

Раз ходив Господь зі святим Петром по селу, і стали вони проситися до одного чоловіка ночувати. Чоловік цей жив у достатках, усього в нього було вдосталь, а подорожні мали всього лиш торбиночки за плечима, як у жебраків. «А що — пустимо ми жебраків переночувати?» — питає чоловік. — «Та воно пустити переночувати ще й можна б, та їм же, либонь, доведеться дати й повечеряти?» — відповідає дружина. — «Та ми у вас хліба не просимо, — сказали подорожні, — дайте нам лиш куток переночувати». Впустили їх, відвели куток. Вийняв Господь проскурку, перерізав її навпіл — одну половинку взяв Собі, а другу дав Петрові. — «Набери, раба Господня, кваску», — попросив він тоді господиню. Та набрала, їдять вони проскурку, кваском прихлещують. Повечеряли так, помолилися Богу, а проскурка — знов ціла! Господар і каже тихо господині: «Що воно за люди такі? Перерізали проскурку, повечеряли нею — й вона знов ціла!» А хазяйка відповідає: «Та хіба це жебраки? Це дурисвіти обманаторі (народ циганів, тобто — як цигани)! І хіба то в них проскура?» А Господь все це знає! Переночували, помолилися і пішли собі. Йдуть, а святий Петро й каже: «Господи! Що буде тій домівці, в якій ми щойно ночували?» — «Озирнись!» — відповів Господь. Озирнувся святий Петро, а ту оселю так полум’ям і оповило. Ввійшли вони в іншу слободу, прийшли на самий край її. «Давай попросимося до цього чоловіка. До бідного, переночувати». Попросились, пустили їх. Господар і каже жінці: «А знаєш що?» — «А що?» — «Розпали в грубці та звари хоч гречаних галушечок прочанам на вечерю: як же таким голодним людям лягати спати! Повечеряємо, чим Господь послав: що нам Бог дав, те й добрим людям, чим ми ситі й чому раді, тим і людей погодуємо: ми від того не збідніємо». Зварила хазяйка галушечок, сіли, повечеряли, дістала також огірочків. Встали вранці, а воно все ціле на столі. «Господи милосердний! — вигукнув вражений господар, — що це в нас за люди? Наварили галушок, і самі ми поїли, і вони повечеряли, хліб порізали — і все це залишилось цілим!» А жінка й каже: «Це — сам Бог, котрий тепер ходить по землі!» Пішла вона тоді в комору взяти борошна: борошна було всього лиш на дні, а тепер раптом — повна діжка! «Бачиш, я казала!.. Слава Тобі, Господи, що нам Бог таких людей послав!..» Господь із святим Петром рушили далі. Йдуть вони полем, підійшли до панської повітки, а там дівчина ховається в передчутті близьких пологів. Господь глянув на неї і мовив: «Поможи тобі, Боже, і Ти, Свята Богородице, і ти, Свята П’ятінко-Параскево!» Зачинив двері і пішов далі. Поминули слобідку, вийшли на міст. Якась жінка пере сорочки на льоду. Господь пройшов повз неї, насунувши шапку на очі, і не глянув у той бік, ніби й не бачив, що вона пере в п’ятницю. Перейшли через міст. Петро й каже: «Господи! Як же це так?» — «А що таке?» — «Адже то була якась блудниця, а Ти перехрестив повітку і сказав: поможи тобі, Боже, і Ти, Свята Богородице, і Свята П’ятінко-Параскево; а цій Ти й шапки не зняв!» — «Еге, святий Петре! А чи знаєш ти, який тепер день? Хіба можна сьогодні прати? Я не дозволяю сьогодні прати!» Святий Петро озирнувся, і побачив, що та жінка так прямо й пішла під лід…

Старі господині, бувало, в ніч з четверга на п’ятницю застеляли стіл, клали хліб-сіль, ложку, ставили трохи юшки або каші в горщику, накритому зверху мискою, — все це для Святої П’ятниці. Залишки цього звичаю збереглися донині в деяких глухих селах і хуторах Лубенського повіту. Цікаво, що звичаї, подібні до цих, є в Богемії, Перигорі, Бретані і Нормандії.

П’ятниця також дуже часто виводиться в українських казках, переважно в образі фантастичної істоти.

19

Реферат: Организационно экономические резервы повышения эфективности производства продукции в мясном скотоводстве на примере колхоза им. Чапаева Ульяновской обл.

Введение

Скотоводство является одной из важных и сложных отраслей сельского хозяйства. Эта отрасль дает ценные продукты питания – мясо и молоко, а также кожевенное сырье. Незаменима роль отрасли как источника органических удобрений. В структуре валовой продукции сельского хозяйства (в действующих ценах) на долю животноводства приходится 48,4%, из них на скотоводство –
28,8%.

Мясо – важнейший продукт питания, источник белка. В мясном балансе на долю говядины и телятины приходится 49%. Мясное скотоводство позволяет производителю использовать трудовые и материальные ресурсы в течение всего года.

Мясо и мясопродукты являются неотъемлемыми элементами структуры стратегической продовольственной безопасности страны. Показатели потребления продукции животноводства на душу населения являются, по сути дела, основными показателями, характеризующими благополучие нации.
Потребление мяса и мясопродуктов на душу населения в 1999 году составило 48 кг в год при научно-обоснованной норме питания 69 кг. Поэтому импорт мясной продукции возрос с 1521 до 1706 тыс. тонн, или в 1,2 раза.

К 1 января 2001 года поголовье крупного рогатого скота на откорме в хозяйствах сельскохозяйственных производителей составило 14,6 млн. голов. В
2000 году производство мяса КРС во всех сельскохозяйственных предприятиях сократилось на 13,8% по сравнению с данными 1999 года.

Из всего вышеизложенного ясно, что проблема повышения эффективности производства продукции мясного скотоводства является на сегодняшний день одной из важнейших для сельского хозяйства. Отсюда следует, что выбранная тема дипломной работы является актуальной.

Целью исследования является изучение современного состояния организации производства мяса крупного рогатого скота и разработка рекомендаций по ее совершенствованию.

Объектом исследования является отрасль мясного скотоводства колхоз им.
Чапаева Старомайнского района Ульяновской области.

В соответствии с целью исследования в дипломной работе решались следующие задачи:

— изучить теоретические основы организации производства продукции мясного скотоводства;

— дать краткую организационно-экономическую характеристику предприятия;

— проанализировать современное состояние мясного скотоводства и организацию производства мяса КРС в колхозе им. Чапаева;

— разработать предложения по совершенствованию организации производства мяса КРС.

Теоретической и методологической основой исследования послужили труды ведущих ученых экономистов по изучаемой проблеме, законодательные и нормативные акты РФ, нормативно-справочные материалы, рекомендации научно- исследовательских учреждений.

В работе использовались данные годовых отчетов предприятия за 1998 –
2000 годы, материалы статистической отчетности, план производственно- финансовой деятельности на 2001, 2002 года.

При написании дипломной работы применялись следующие методы исследования: монографический, анализа, расчетно-конструктивный, экономико- математический и др..
Глава 1. Организационно-экономические основы повышения эффективности производства продукции мясного скотоводства

1.1. Производственные типы скотоводческих предприятий

Производством продукции скотоводства занимаются сельскохозяйственные предприятия разных производственных типов. Тем не менее преобладающие объемы мяса крупного рогатого скота поступают из специализированных предприятий. Большинство из них имеет молочно-мясное, а в районах с большими площадями естественных кормовых угодий – мясное направление.

Внутриотраслевая специализация скотоводства осуществляется прежде всего в рамках конкретного предприятия: вместо ферм для содержания животных разных хозяйственных и возрастных групп создают специализированные откормочные бригады, что позволяет укрупнить размеры производства на каждой ферме.

С совершенствованием организации выращивания ремонтного и откорма сверхремонтного молодняка происходит дальнейшее углубление внутриотраслевой специализации на основе межхозяйственной производственной кооперации. В этих условиях сложились и функционируют следующие производственные типы сельскохозяйственных предприятий скотоводческого направления

1. Специализированные предприятия по доращиванию молодняка с 10-20 дневного
(или 3-6 месячного) возраста до 8-14 месячного возраста с последующей продажей (передачей) его на предприятия, специализирующиеся на проведении заключительного интенсивного откорма.
2. Специализированные предприятия по заключительному интенсивному откорму скота осуществляют откорм молодняка, поступившего из предприятий по доращиванию в течение 3-6 месяцев на кормах собственного производства или с использованием отходов перерабатывающей промышленности (жома, барды и т.д.).
3. Специализированные предприятия по интенсивному выращиванию и откорму на крупных комплексах сверхремонтного молодняка с 10-20 дневного до 13- месячного возраста. Создают их, как правило, в пригородных зонах. Скот для выращивания поступает из предприятий молочного направления.
4. Специализированные предприятия по выращиванию и откорму мясных пород с максимальным использованием грубых и пастбищных кормов создаются в районах с обширной площадью естественных кормовых угодий. Молодняк содержится здесь до 18- месячного возраста, иногда и дольше. Ремонт и пополнение стада осуществляется за счет собственного воспроизводства.

Для производства продукции скотоводства на сельскохозяйственных предприятиях создают специализированные или смешанные фермы и комплексы.
Преобладающая часть крупных ферм и комплексов – специализированные.

Под животноводческим комплексом понимают крупное специализированное подразделение сельскохозяйственного предприятия, включающее совокупность технологически взаимосвязанных средств (зданий, сооружений, оборудования и т.д.) основного и вспомогательного назначения и предназначенное для осуществления поточного ритмичного выпуска максимального объема стандартной конечной или промежуточной животноводческой продукции на основе комплексной механизации, применения индустриальных технологий и передовых форм организации производства и труда

Наиболее важными отличительными признаками животноводческих комплексов от обычных ферм являютсяя6: комплексная механизация и автоматизация производственных процессов на основе использования современных систем машин; широкое применение индустриальных технологий и форм организации, основанных на использовании таких признаков крупного машинного производства, как поточность и ритмичность; достаточно крупные размеры и высокий уровень специализации труда, изменение его характера и содержания при высоком уровне профессиональной подготовке кадров; комплексность застройки, использование прогрессивных объемно-планировочных решений.

Животноводческие комплексы могут быть созданы не только путем нового строительства, но и в результате расширения, реконструкции и технического переоснащения действующих ферм. Выгода реконструкции действующих ферм и комплексов по сравнению с новым строительством состоит в том, что при относительно небольших капитальных вложениях в сжатые сроки достигается значительное увеличение производства продукции. Поэтому целесообразно выделение капитальных вложений и необходимых материальных ресурсов на реконструкцию действующих ферм для постепенного наращивания их мощностей и обеспечения условий эффективного функционирования. Однако, в настоящее время реконструкция и техническое переоснащение скотоводческих ферм и комплексов не могут быть завершены в ближайшей перспективе, поскольку это требует крупных финансовых вложений. Поэтому в настоящее время важное значение имеет пока традиционное производство продукции молочного скотоводства

Кроме того, в нашей стране созданы племенные заводы и специализированные племенные предприятия – репродукторов. Также могут быть созданы производственные объединения по выращиванию и откорму сверхремонтного молодняка.

В условиях кризиса сельского хозяйства число скотоводческих предприятий сократилось, а в ряде случаев полностью прекратили свою деятельность. Это в первую очередь относится к предприятиям, специализирующимся на доращивании и заключительном откорме скота на мясо, что связано с удорожанием средств производства и транспортных услуг. Тем не менее, поскольку высокая эффективность специализированного производства научно доказана на межхозяйственной основе, то можно ожидать, что по мере выхода сельского хозяйства из кризисного состояния и дальнейшей индустриализации отрасли деятельность предприятий вышерассмотренных типов будет восстановлена и расширена.

1.2. Направления повышения эффективности производства

продукции мясного скотоводства

В настоящее время развитие технического прогресса позволяет значительно увеличить продуктивность скота, сократить сроки их выращивания и откорма, улучшать качество мяса, снижать издержки производства. Анализ российского и мирового опыта позволяет выделить пять основных групп факторов, влияющих на развитие животноводства

Первая группа объединяет решающие факторы для любой отрасли животноводства – технический прогресс в области кормопроизводства и кормления животных. Он заключается главным образом в росте производства кормового зерна, высокобелковых концентратов, качественного сена. Создание крупной комбикормовой промышленности, а также изменение технологии выращивания и уборки трав, повышение продуктивности пастбищ позволяют обеспечить повышение интенсивности кормления животных. Это возможно достигнуть за счет увеличения удельного веса в кормовых рационах зерна и белковых концентратов, сбалансированности этих рационов по элементам питания, обогащения их различными стимулирующими и лечебно- профилактическими препаратами.

Вторая группа факторов связана с повышением продуктивности животных в области племенного дела. В условиях индустриализации отрасли повышение продуктивности должно осуществляться в результате максимального использования генетического потенциала крупного рогатого скота; эффективное комплектование стада ремонтным молодняком, выращиванием животных в условиях, сходных с технологией содержания.

Третья группа факторов включает в себя укрупнение масштабов производства продукции животноводства, специализации на индустриальной основе. При этом концентрация специализированного производства происходит наряду с вертикальной интеграцией специализированных технологий. В частности, создаются крупные автоматизированные и полуавтоматизированные фермы – фабрики по выращиванию и откорму скота, развивается технологическая
(постадийная) специализация. В скотоводстве это выращивание и откорм.

Концентрации производства способствует модернизация оборудования, создание систем машин для механизированного и автоматизированного производства в помещениях закрытого типа, с автоматически регулируемым освещением, отоплением, вентиляцией. Наибольшее экономическое значение имеют создание различных автоматизированных систем подачи кормов при откорме скота, механизированных систем уборки навоза на фермах

Четвертая группа факторов состоит в пропорциональном развитии всего
АПК, опережающем развитии индустрии по обслуживанию животноводов, их производственному снабжению, переработке животноводческой продукции.

К пятой группе факторов относится все, что связано с организацией научных исследований для удовлетворения практических нужд животноводства, рационализацией производственных процессов на основе разработки новых технологий и их внедрение в производство.

Развитие животноводства прогнозируется, главным образом, за счет интенсификации скороспелых отраслей в общественных хозяйствах, а также стимулирования производства в фермерских и личных подсобных хозяйствах населения. Достигнуть эти цели возможно лишь при условии обеспечения государственных и коллективных хозяйств комбикормом, технологическим оборудованием и другими материальными ресурсами по ценам разумного паритета.

Внедрение в животноводство новой технологии и средств модернизации, интенсификация кормления и оптимизация кормовых рационов, восстановление и дальнейшее развитие крупных предприятий по откорму скота с устранением ручного труда. Это в свою очередь позволит ускорить производство говядины и телятины.

Естественно, что достижение результатов всех вышеперечисленных факторов повышения эффективности производства продукции скотоводства, связано с размером выделяемых бюджетных средств, льготного налогообложения, информационного обеспечения и т.д.

В период командной экономики в сельское хозяйство внедрялись многие модели внутрихозяйственных отношений. Внутрихозяйственные экономические отношения – это порядок деятельности структурных подразделений и функциональных служб предприятия, который определяет соизмерение расходов и доходов по результатам ведения производства. Обеспечивает эффективность хозяйствования независимо от его организационно – правовой формы

Но функционирование моделей внутрихозяйственных отношений в период командной экономики, к сожалению, не принесло желаемого успеха. Неудачи хозрасчета на уровне скотоводческих подразделений объяснялись несовершенством отношений собственности. Как известно, работники животноводства не были хозяевами материальных ресурсов. Реальным собственником созданного продукта являлось государство. Которое присваивало значительную долю продукции скотоводства. Одной из главных форм изъятия произведенной продукции в отрасли была обязательная ее сдача государству по низким закупочным ценам. Подобные нерыночные отношения затрудняли ведение производства на хозрасчетной основе, подрывали мотивацию труда животноводческих коллективов. Одновременно, они явились одной из главных причин вхождения аграрной экономики в затяжной кризис.

С разрушением централизованного управления и переходом к неорганизованному рынку в сельском хозяйстве и в частности в отраслях животноводства, коренным образом изменились отношения собственности. В короткие сроки была осуществлена тотальная приватизация. Все работники сельского хозяйства получили в личную собственность определенные доли земли и имущества. Они приобрели важнейшие права, а именно, сами стали решать: что и сколько создавать; как использовать ресурсы; кому реализовать произведенную продукцию. Однако проведенные изменения в отношениях собственности не улучшили положения работников как скотоводства, так и других отраслей сельского хозяйства. Наоборот, их материальное и социальное положение ухудшилось. В большинстве хозяйств разразился тяжелейший финансовый кризис. На уровне производственных подразделений окончательно были разрушены хозрасчетные отношения

Поэтому главной целью реформирования в производственно-экономических отношениях является обеспечить реализацию прав собственника через экономическую и хозяйственную самостоятельность структурных подразделений предприятия, а также сформировать союз собственников, добиться оптимального сочетания личных и коллективных интересов, овладеть экономическими рычагами управления.

Внутрихозяйственные экономические отношения в новых формах сельскохозяйственных предприятий строятся на основе сочетания личной и коллективной заинтересованности работников и их ответственности за конечные результаты производства. Взаимосвязь материальной заинтересованности и ответственности сроится на различном уровне хозяйственного расчета и усиливается отношениями собственности.

В настоящее время предприятия применяют разные формы внутрихозяйственных отношений. Так, при классификации по степени самостоятельности подразделений на практике применяются три основные формы

Первая форма, при которой подразделения получают частичную самостоятельность. Они не взаимодействуют с другими предприятиями и организациями, не распоряжаются полученной продукцией, не имеют самостоятельного баланса и расчетного счета. Работают на условиях самоокупаемости текущих производственных затрат. Фонд оплаты труда формируется по остаточному принципу. Дивиденды на паи и вклады, как правило, начисляются работникам на уровне средней по предприятию ставки.
Эту форму следует рассматривать как низшую, переходную к формам с более широкой самостоятельностью подразделений. Отношения собственности осуществляются на основе закрепления средств производства за подразделениями в размере, обеспечивающим установленный им объем производства.

Вторая форма предусматривает предоставление коллективам право распоряжаться частью или всей произведенной ими продукцией, а также за счет прибыли вести расширенное воспроизводство. Отношения собственности должны строится на основе обмена паями в стоимостной и натуральной формах продажи, передачу в аренду земельных и имущественных паев сверх их суммарной доли.
Также предусмотрена покупка, приобретение земли, имущества в аренду при недостатке суммарного пая членов первичных коллективов для ведения производства. Первичные подразделения не являются юридическими лицами, имеют текущий или лицевой счет в бухгалтерии (финансово-расчетном центре) предприятия. Они могут быть переведены на самостоятельный баланс.
Взаимоотношения подразделений строятся на основе договора. В реализации продукции (услуг) за пределы предприятия применяются свободные рыночные цены. Внутрихозяйственный оборот осуществляется с использованием расчетных цен, включающих средний по предприятию уровень рентабельности. Эта модель в короткое время показывает высокие результаты в формированиях, образованных на базе сельскохозяйственных предприятий, в которых хорошо был развит внутрихозяйственный расчет.

Третья форма является наиболее прогрессивной. Ее называют предпринимательским расчетом, хотя элементы предпринимательства присущи и другим названным формам. Предприятия, применяющие данную форму, предоставляют первичным подразделениям наиболее полную экономическую самостоятельность. Взаимоотношения первичных трудовых коллективов строятся так же, как с внешними партнерами. Подразделения могут обладать правами юридического лица, иметь расчетный счет в финансово-расчетном центре или банке. Производственную деятельность они осуществляют на основе уставов, а взаимоотношения друг с другом строят на договорной основе. Вместе с тем, предоставление первичным коллективам юридической самостоятельности может привести к разрушению цельности хозяйственной системы предприятия, превалировании их экономических интересов над коллективными, общехозяйственными.

Третья форма не является преобладающей, наиболее типичны в различных вариациях первые две. Специфика их применения определяется способами регулирования деятельности подразделений, системой материального стимулирования работников.

При определении расходов, цен на продукцию, ресурсы, работы и услуги исходным является создание условий для работы на принципах самоокупаемости текущих производственных затрат.

Основу финансово-экономических внутрихозяйственных отношений составляет ценовой механизм взаиморасчетов. Он строится в зависимости от освоенной предприятиями модели внутрихозяйственных отношений

При освоении подразделениями первой модели хозрасчетной самостоятельности, цены на произведенную продукцию устанавливаются на уровне прогнозируемой или фактической себестоимости конкретных видов продукции, работ и услуг. Если степень хозрасчетной самостоятельности освоена на уровне второй модели, то цена помимо себестоимости продукции
(работ, услуг) включает еще и нормативную прибыль.

В практике применяются следующие варианты включения нормативной прибыли в цену:
— пропорционально всем производственным затратам согласно нормативной себестоимости продукции (работ, услуг);
— пропорционально цене труда (фонда оплаты труда) в нормативной себестоимости соответствующего вида продукции (работ, услуг);
— пропорционально цене труда и амортизации основных средств в себестоимости продукции (работ, услуг).

Эти же цены могут применяться при освоении третьей модели хозрасчетных отношений, а так же во взаимоотношениях с внешними рыночными структурами.

Таким образом, преобразование форм хозяйствования не обязательно означает изменение организационно-правового статуса предприятия. Оно может предусматривать внутренние изменения, модификацию сложившихся производственно-экономических связей и отношений подразделений, функциональных служб, руководства предприятия. Преимущества совершенствования форм хозяйствования состоят в том, что внутренние изменения осуществляются без нарушения хозяйственной системы при сохранении крупного производства

Глава 2. Организационно – экономическая характеристика колхоза им. Чапаева

2.1. Размеры и специализация предприятия

Колхоз им.Чапаева был организован в 1958 году . Хозяйство расположено в Старо-Майнском районе Ульяновской области, в 12км от административного центра р.п. Старая Майна и в 100км от областного цента г Ульяновска.

Связь предприятия с районным и областным центрами осуществляется по дорогам районного и регионального значения. Транспортная связь между отделениями осуществляется по асфальтированным дорогам.

Территория хозяйства находится в первом агроклиматическом районе
Ульяновской области, который характеризуется умеренно-теплым климатом.
Климатические условия в целом благоприятны для роста и развития сельскохозяйственных культур.

Основной почвенный покров колхоза составляют черноземы. По механическому составу почвы легко и средне суглинистые. Мощность гумусного горизонта 53 – 73 см.

Каждому уровню развития производительных сил, интенсивности сельского хозяйства и его специализации соответствуют свои определенные размеры предприятия. Главными показателями размера сельскохозяйственного предприятия является объем валовой продукции, производимой за год в стоимостном выражении, стоимость реализованной продукции. Дополнительными являются показатели площади земельных угодий; сумма основных средств производства; численность работников; поголовье животных. В таблице 1 представим показатели размера колхоза им. Чапаева

Таблица 1

Показатели размера колхоза им. Чапаева
|Показатели |1998 |1999 |2000 |2000 г. к |
| |год |год |год |1998 г.,% |
|Стоимость валовой с.-х продукции в |1946 |2077 |2144 |110,2 |
|сопоставимых ценах, тыс.руб. | | | | |
|Стоимость товарной продукции в |5087 |7921 |14121 |В 2,8 раза|
|фактических ценах реализации, | | | | |
|тыс.руб. | | | | |
|Площадь с.-х угодий, га |6452 |6428 |6428 |99,6 |
|в т.ч. пашни |5294 |5270 |5270 |99,5 |
|Среднегодовая численность работников|246 |241 |247 |100,4 |
|, занятых в сельскохозяйственном | | | | |
|производстве, чел. | | | | |
|Стоимость основных средств основной |56769 |51527 |52518 |92,5 |
|деятельности, тыс.руб. | | | | |
|Поголовье скота на конец года, гол.:| | | | |
| — КРС |1407 |1366 |1487 |105,7 |
| в т.ч. коровы |600 |600 |600 |100,0 |
| — свиньи |1504 |1602 |1177 |78,2 |
| — лошади |23 |17 |14 |60,9 |

Рассматривая показатели приведенные в таблице 1 видно, что в связи с ростом объема произведенной сельскохозяйственной продукции на 10,2% увеличилась стоимость валовой продукции сельского хозяйства. Стоимость реализованной продукции за период с 1998 года по 2000 год возросла в 2,8 раза, на что повлиял рост цен. Увеличилось в хозяйстве поголовье крупного рогатого скота на 5,7%, а поголовье свиней и лошадей уменьшилось на 21,8% и
39,1% соответственно.

Внутрихозяйственная специализация это общественное разделение труда внутри хозяйственных подразделений, специализирующихся на производстве одного или нескольких видов продукции с учетом имеющихся производственных ресурсов. Специализация обуславливает производственное направление хозяйства, которое определяется главной или основными отраслями.
Производственное направление предприятия устанавливают по структуре товарной продукции за последние три года. Данные о составе и структуре товарной продукции в колхозе им.Чапаева отражены в таблице 2.

Как показали показатели таблицы 2 основной отраслью колхоза является зерновая. На ее долю в структуре товарной продукции приходится в среднем за три последних года 34,3%. Также в хозяйстве занимаются производством: мяса
КРС, от реализации которого было получено 11,1% всей денежной выручки хозяйства; молока – 23,3% общей выручки, мяса свиней, сахарной свеклы.
Следовательно, специализацию хозяйства можно охарактеризовать как зерновую с развитым молочно-мяснысм скотоводством.

Таблица 2

Состав и структура товарной продукции в колхозе им. Чапаева
|Виды продукции |1998 |1999 |2000 |В среднем |% к |
| |год |год |год |за три |итогу |
| | | | |года | |
|Зерно |1356 |2698 |5262 |3105,33 |34,3 |
|Подсолнечник |24 |118 |19 |53,67 |0,6 |
|Сахарная свекла |- |467 |329 |265,33 |2,9 |
|Прочая продукция |38 |74 |130 |80,67 |0,9 |
|растениеводства | | | | | |
|Продукция растениеводства |466 |418 |1310 |731,33 |8,1 |
|собственного производства, | | | | | |
|реализованная в | | | | | |
|переработанном виде | | | | | |
|Итого продукция |1884 |3775 |7050 |4236,33 |46,8 |
|растениеводства | | | | | |
|Молоко |1260 |1984 |3069 |2104,33 |23,3 |
|Мясо КРС |620 |832 |1548 |1000,00 |11,1 |
|Мясо свиней |195 |278 |837 |436,67 |4,8 |
|Лошади |4 |- |6 |3 |0,04 |
|Прочая продукция |90 |15 |129 |78,00 |0,9 |
|животноводства | | | | | |
|Продукция животноводства |69 |250 |209 |176,00 |1,9 |
|собственного производства, | | | | | |
|реализованная в | | | | | |
|переработанном виде | | | | | |
|Итого продукция |2238 |3359 |5798 |3798,33 |42,0 |
|животноводства | | | | | |
|Работы и услуги |965 |787 |1273 |1008,33 |11,2 |
|Всего по предприятию |5087 |7921 |14121 |9043,00 |100,0 |

Основным показателем, характеризующим специализацию хозяйства, является коэффициент специализации. Он рассчитывается по следующие формуле:

[pic]

Уi – доля товарной продукции отдельных отраслей; i — порядковый номер вида товарной продукции в ранжированном ряду по доле в сумме выручки от реализации, начиная с наивысшего.

[pic]

[pic]

[pic]

Коэффициент специализации, равный 0,21 означает низкий уровень специализации.

2.2. Обеспеченность предприятия земельными, трудовыми ресурсами и основными средствами производства

В сельском хозяйстве земля является главным средством производства, функционирующее одновременно как предмет труда и как средство труда.

К землям сельскохозяйственного назначения относят территорию, предоставленную сельскохозяйственным товаропроизводителям и предназначенную для ведения сельского хозяйства. Их основу составляют сельскохозяйственные угодья. В них входят также площади, занятые лесами, кустарниками, усадьбами и другими угодьями, без которых ведение сельского хозяйства невозможно.
Состав и структура земельных угодий в колхозе рассмотрим в таблице 3.

Таблица 3

Размер, состав и структура земельных угодий в колхозе им. Чапаева
|Виды угодий |1998 год |1999 год |2000 год |2000 г.|
| | | | |в % к |
| | | | |1999 г.|
| |га |% к |га |% к |га |% к | |
| | |итогу | |итогу | |итогу | |
|Общая земельная|7332 |100,0 |7206 |100,0 |7206 |100,0 |98,3 |
|площадь | | | | | | | |
|Из нее с.-х |6452 |88,0 |6428 |89,2 |6428 |89,2 |99,6 |
|угодий | | | | | | | |
|В т.ч.: пашня |5294 |82,0 |5270 |82,0 |5270 |82,0 |99,5 |
|Сенокосы |253 |3,90 |253 |3,9 |253 |3,9 |100,0 |
|Паст |905 |14,0 |905 |14,1 |905 |14,1 |100,0 |
|Бища | | | | | | | |
|Площадь леса |422 |5,8 |422 |5,9 |422 |5.9 |100.0 |
|Пруды и водоемы|30 |0,4 |30 |0,4 |30 |0,4 |100,0 |
|Приусадебные |428 |5.8 |326 |4,5 |326 |4,5 |76,2 |
|участки, | | | | | | | |
|коллективные | | | | | | | |
|сады и огороды | | | | | | | |
|работников | | | | | | | |
|хозяйства | | | | | | | |

Исходя из данных таблицы 3 можно сделать вывод о том, что в структуре земельной площади в колхозе им. Чапаева наибольший удельный вес занимают сельскохозяйственные угодья – 89,2%. Площадь леса составляет 5,9% общей земельной площади. В структуре сельскохозяйственных угодий наибольшую долю занимает площадь пашни – 82,0%. В целом же за анализируемый период времени изменения произошли в уменьшении площади пашни на 0,5%, сельскохозяйственных угодий – на 0,4%. Общая земельная площадь за исследованный период уменьшилась на 126га или на 1,7%.

Трудовые ресурсы представляют собой важный фактор, рациональное использование которого обеспечивает повышение уровня производства сельскохозяйственной продукции и его экономической эффективности.
Показатели обеспеченности трудовыми ресурсами представлены в таблице 4.

Анализируя данные таблицы 4, можно сделать вывод, что на предприятии за период с 1998 года по 2000 год общая численность работников практически не изменилась и составила 270 человек. Численность работников, занятых в сельскохозяйственном производстве увеличилось на 0,4%, численность постоянных работников — на 1,8%. Увеличение произошло в группе скотников
КРС на 10 человек. Сократилось число трактористов-машинистов, операторов машинного доения, служащих, рабочих занятых в подсобных промышленных предприятиях и промыслах и рабочих ЖКХ.

В структуре рабочей силы основной удельный вес занимают работники, занятые в сельскохозяйственном производстве – 91,5% общей численности по колхозу в 2000 году. Из них 81,5% составляют постоянные рабочие, 10,0% — служащие.

Таблица 4

Состав и структура рабочей силы в колхозе им. Чапаева
|Категории |1998 год |1999 год |2000 год |2000 г. |
|работников | | | |в % к |
| | | | |1999 г. |
| |Чел. |% к |чел. |% к |чел. |% к | |
| | |итогу | |итогу | |итогу | |
|Всего по с.-х |275 |100,0 |269 |100,0 |270 |100,0 |98,2 |
|предприятию | | | | | | | |
|В том числе: |246 |89,4 |241 |89,6 |247 |91,5 |100,4 |
|Работники занятые | | | | | | | |
|в с.-х | | | | | | | |
|производстве | | | | | | | |
|Из них: |216 |78,5 |214 |79,6 |220 |81,5 |101,8 |
|Рабочие постоянные| | | | | | | |
|В т.ч.- |45 |16,4 |44 |16,3 |42 |15,6 |93,3 |
|трактористы-машини| | | | | | | |
|сты | | | | | | | |
|- операторы |24 |8,7 |24 |8,9 |23 |8,5 |95,8 |
|машинного доения | | | | | | | |
|- скотники КРС |15 |5,4 |17 |6,3 |25 |9,2 |166,7 |
|- работники |20 |7,3 |20 |7,4 |20 |7,4 |100,0 |
|свиноводства | | | | | | | |
|Служащие |30 |10,9 |27 |10,0 |27 |10,0 |90,0 |
|Из них:- |12 |4,4 |11 |4,4 |11 |4,1 |91,7 |
|руководители | | | | | | | |
|- специалисты |18 |6,5 |16 |5,9 |16 |5,9 |88,9 |
|Работники, занятые|16 |5,8 |14 |5,2 |11 |4,1 |68,7 |
|в подсобных | | | | | | | |
|промышленных | | | | | | | |
|предприятиях и | | | | | | | |
|промыслах | | | | | | | |
|Работники ЖКХ и |6 |2,2 |6 |2,2 |5 |1,8 |83,3 |
|культурно-бытовых | | | | | | | |
|учреждений | | | | | | | |
|Работники торговли|3 |1,1 |3 |1,1 |3 |1,1 |100,0 |
|и общепита | | | | | | | |
|Работники, занятые|4 |1,4 |5 |1,8 |4 |1,5 |100,0 |
|прочими видами | | | | | | | |
|деятельности | | | | | | | |

производства представляют собой производственные фонды. Структура основных производственных фондов зависит от специализации и кооперации предприятия, его удаленности от мест реализации продукции, уровня механизации производственных процессов. Рассмотрим в таблице 5 состав и структуру основных средств в колхозе им. Чапаева.

Таблица 5

Состав и структура основных средств в колхозе им. Чапаева

(на конец года)
|Виды основных |1998 год |1999 год |2000 год |
|средств | | | |
| |тыс.руб.|% к |тыс.руб.|% к |тыс.руб.|% к |
| | |итогу | |итогу | |итогу |
|Здания |24019 |36,2 |24019 |37,0 |24019 |35,4 |
|Сооружения |14046 |21,1 |14046 |21,6 |14046 |20,7 |
|Машины и |9552 |14,4 |8521 |13,2 |10483 |15,4 |
|оборудование | | | | | | |
|Транспортные |1706 |2,6 |1502 |2,3 |1466 |2,2 |
|средства | | | | | | |
|Производственный и |119 |0,2 |115 |0,2 |113 |0,2 |
|хозяйственный | | | | | | |
|инвентарь | | | | | | |
|Рабочий скот |24 |0,04 |21 |0,03 |16 |0,02 |
|Продуктивный скот |1836 |2,8 |1896 |2,9 |2695 |4,0 |
|Многолетние |95 |0,1 |95 |0,1 |95 |0,1 |
|насаждения | | | | | | |
|Другие виды основных|15028 |22,6 |14753 |22,7 |14905 |22,0 |
|средств | | | | | | |
|ИТОГО |66425 |100,0 |64968 |100,0 |67838 |100,0 |
|в том числе: |56286 |84,7 |54313 |83,6 |57822 |85,2 |
|- производственные | | | | | | |
|- непроизводственные|10139 |15,3 |10655 |16,4 |10016 |14,8 |

Как показали показатели данные таблицы 5 наибольший удельный вес в структуре основных средств колхоза занимают здания и сооружения: в 2000 году 35,4% и 20,7% соответственно. На долю машин и оборудования приходится
15,4 % всех основных средств предприятия.

В целом, структураТаблица 6

Показатели экономической эффективности использования основных производственных средств в колхозе им. Чапаева
|Показатели |Года |2000 г. в %|
| | |к 1999 г. |
| |1998 |1999 |2000 | |
|Фондообеспеченность, тыс.руб. |879,87 |801,60 |817,02 |92,8 |
|Фондовооруженность, тыс.руб. |230,77 |213,80 |212,62 |92,1 |
|Фондоотдача, руб. |0,03 |0,04 |0,04 |133,3 |
|Фондоемкость, руб. |29.17 |24,81 |24,49 |83,9 |

Таблица 7

Размеры и значение отрасли мясного скотоводства в экономике колхоза им. Чапаева
|Показатели |1998 год |2000 год |
| |всего |в том числе |всего |в том числе |
| |по |по отрасли |по |по отрасли |
| |предпри| |предпри| |
| |ятию | |ятию | |
| | |количе|уд. | |Количе|уд. |
| | |ство |вес, | |ство |вес, |
| | | |% | | |% |
|Валовая продукция с.-х в |1946 |154 |7,9 |2144 |146 |6,8 |
|сопоставимых ценах 1994 г.,| | | | | | |
|тыс.руб. | | | | | | |
|Товарная продукция в |5087 |620 |12,2 |14121 |1548 |11,0 |
|фактических ценах | | | | | | |
|реализации, тыс.руб. | | | | | | |
|Поголовье КРС, гол. |1445 |845 |58,5 |1419 |860 |60,6 |
|Среднегодовая численность |246 |17 |6,9 |247 |16 |6,5 |
|работников, занятых в с.-х | | | | | | |
|производстве, чел.. | | | | | | |
|Затраты труда, тыс. |5047 |37 |6,8 |539 |36 |6,5 |
|чел.-час | | | | | | |
|Производственные затраты, |10635 |1811 |17,0 |19508 |2922 |15,0 |
|тыс.руб. | | | | | | |
|Прибыль (убыток) от |-2106 |-896 |х |+1819 |-396 |х |
|реализации с.-х продукции, | | | | | | |
|тыс.руб. | | | | | | |

На общий выход продукции влияют множество факторов, основными из которых являются поголовье молодняка на выращи-вании и откорме, а также их продуктивность. Эти показатели за анализируемый период времени рассмотрим в таблице 9.

Из таблицы 6 видно, что в 2000 году фондоопеспеченность составила
817,02 тыс.руб. на 100 га сельскохозяйственных угодий. По сравнению с 1998 годом она уменьшилась на 7,2 %. Фондовооруженность исчислялась в 212,62 тыс.руб. и к уровню 2000 года составила 92,1%. Увеличился и показатель фондоотдачи в 1,3 раза. Тенденцию к снижению имеет показатель фондоемкости, который в 2000 году составил 24,49 руб.

2.3. Оценка производственной деятельности колхоза им. Чапаева по основным экономическим показателям

Основными показателями, по которым принято оценивать деятельность сельскохозяйственных предприятий являются стоимость валовой сельскохозяйственной продукции по отношению к площади сельскохозяйственных угодий, производственным средствам основной деятельности, производственным затратам. Также используются показатели выхода сельскохозяйственной продукции, прибыли, уровня рентабельности. Все эти показатели проанализируем в следующей таблице.

Анализ таблицы 7 показал, что производство валовой сельскохозяйственной продукции в расчете на 100 га сельскохозяйственных угодий увеличилось на 10,6%, на 18,9% увеличилось ее производство на 100 руб. основных средств производства основной деятельности. Годовая производительность труда увеличилась почти на 10%.

В 1,3 раза увеличилось производство зерна в расчете на 100 га пашни.
А производство молока, мяса КРС и мяса свиней уменьшилось. В 1999 году и в
2000 году была получена прибыль от реализации продукции в расчете на 100 га сельскохозяйственных угодий в размере 8200 руб. и 28300 руб. соответственно. В 2000 году уровень рентабельности сельскохозяйственного производства по колхозу составил 14,8%.

Таблица 7

Экономическая эффективность сельскохозяйственного производства в колхозе им. Чапаева
|Показатели |1998 год|1999 год |2000 год|2000 г. в %|
| | | | |к 1999 г. |
|Стоимость валовой продукции | | | | |
|с.-х в сопоставимых ценах 1994 | | | | |
|года в расчете на: | | | | |
|- 100 га с.-х угодий, тыс.руб.| | | | |
| | | | | |
| |30,16 |23,31 |33.35 |110,6 |
|- 100 руб. производственных | | | | |
|средств основной деятельности | | | | |
| |3,43 |4.03 |4,08 |118,9 |
|- на одного работника, занятого| | | | |
|в с.-х производстве, руб. | | | | |
| |7910 |8618 |8680 |109,7 |
|- на 1 чел.-час в с.-х | | | |В |
|отраслях, руб. |3,56 |8,24 |8,38 |2,3 р. |
|Произведено на 100 га пашни, ц:| | | | |
| | | | |В |
|-зерна |824,2 |1089,4 |1081,1 |1,3 р. |
|- мяса свиней |12,8 |9,6 |12,0 |93,7 |
|Произведено на 100 га с.-х | | | | |
|угодий, ц | | | | |
|- молока |274,9 |228,5 |229,1 |83,3 |
|- мяса КРС |22,5 |18,1 |22,3 |99,1 |
|Получено прибыли (убытка) от | | | | |
|реализации на 100 га с.-х | | | |На |
|угодий, тыс. руб. |-32,6 |+8,2 |+28,3 |60,9 п. |
|Уровень рентабельности | | | |На |
|(убыточности),% |-29,3 |+7,1 |+14,8 |44,1 п. |

Одной из основных отраслей животноводства является мясное скотоводство. В настоящее время для рассматриваемого хозяйства производство продукции этой отрасли приносит убытки. Современное состояние организации производства мяса крупного рогатого скота и разработку конкретных предложений по повышению эффективности производства этой продукции рассмотрим в следующих главах нашей работы.

Глава 3. Современное состояние организации производства мяса крупного рогатого скота в колхозе им. Чапаева

3.1. Размеры отрасли мясного скотоводства и ее значение в экономике предприятия

Сельское хозяйство колхоза состоит из двух отраслей: растениеводства и животноводства, которые включают в себя подотрасли нескольких порядков. В отрасли скотоводства выделены молочное и мясное скотоводства. Отрасль мясного скотоводства на рассматриваемом предприятии предназначена для получения продукции и реализации ее за пределы хозяйства, а также для потребления на собственные нужды: на общественное питание, выдачи натурой в порядке оплаты труда.

В таблице 8 рассмотрим место и значение отрасли мясного скотоводства в экономике коллективного хозяйства.

Из данных таблицы 8 видно, что отрасль мясного скотоводства в хозяйстве занимает незначительный удельный вес. Так, доля валовой продукции по отрасли в общей стоимости составляет 6,8%, товарной продукции – 11,0%.
Поголовье молодняка на откорме от общего поголовья животных составляет в
2000 году почти 61%. Производственные затраты по отрасли в общих производственных затратах занимают 15,0%.

На протяжении анализируемого периода от реализации продукции мясного скотоводства был получен убыток. В 2000 году он составил 396 тыс. руб.

Таблица 9

Динамика поголовья, продуктивности животных и валового прироста крупного рогатого скота в колхозе им. Чапаева
|Показатели |1998 год |1999 год |2000 год|2000 г. в %|
| | | | |к 1998 г. |
|Среднегодовое поголовье |845 |786 |860 |101,8 |
|молодняка на выращивании и | | | | |
|откорме, гол. | | | | |
|Среднесуточный прирост, 1 гол., |431 |360 |401 |93,0 |
|г | | | | |
|Валовой прирост живой массы, ц, |1330 |1033 |1258 |94,6 |

Данные таблицы 9 свидетельствуют об увеличении поголовья молодняка на выращивании и откорме на 1,8%. На 7,0% снизился среднесуточный прирост 1 головы. Хотя если сравнивать 1999 год и 2000 год, то он возрос на 41 грамм. В связи с этим валовой прирост живой массы в 2000 году уменьшился по сравнению с 1998 годом и составил 1258ц.

Одним из важнейших факторов, влияющих на выход продукции, ее себестоимость, является структура стада. Она зависит от направления отрасли, возраста реализации молодняка, темпов роста поголовья, сезонности отелов и других условий. В следующей таблице рассмотрим состав и структура стада крупного рогатого скота в колхозе им. Чапаева..

Анализ данных таблицы показывает, что удельный вес коров в стаде за рассматриваемый период 1998-2000 гг. возрос с 41,5% до

Таблица 10

Состав и структура стада КРС в колхозе им. Чапаева
|Виды и группы животных|1998 год |1999 год |2000 год |
| |голов |% к |голов |% к |голов |% к |
| | |итогу | |итогу | |итогу |
|Крупный рогатый скот, |1445 |100,0 |1386 |100,0 |1419 |100,0 |
|всего | | | | | | |
|в т.ч. |600 |41,5 |600 |43,3 |600 |42,3 |
|коровы | | | | | | |
|Нетели |111 |7,7 |95 |6,8 |100 |7,0 |
|Телки до 2-х лет |190 |13,1 |152 |11,0 |109 |7,7 |
|Телки старше 2-х лет |89 |6,1 |72 |5,2 |80 |5,6 |
|Бычки всех возрастов |455 |31,5 |467 |33,7 |530 |37,3 |

42,3%. Это способствует росту интенсивности воспроизводства и оборачиваемости поголовья, создает возможности для более быстрого увеличения производства продукции.

Ежегодно в целях оздоровления и улучшения состава стада проводится выбраковка животных в группу откорма с последующей реализацией на мясо. В то же время, хозяйство пополняет стадо коров за счет собственного производства, а именно выращивания животных с дальнейшим их переводом в соответствующие группы.

Однако, имеет место рост падежа молодняка. Который приводит к сокращению поголовья телок до 2-х лет и нетелей. Это происходит в силу неудовлетворительного развития зооветеринарной службы содержания животных.
Ухода за ними, отсутствия денежных средств на покупку медикаментов и биопрепаратов.

3.2. Организация основных рабочих процессов в отрасли и способы содержания животных

Организация производства мяса охватывает не только систему племенной работы на ферме, обеспечивающую повышение продуктивности и воспроизводство стада, а также организацию основных рабочих процессов на ферме: полноценное кормление животных и подготовку кормов к скармливанию. Механизацию трудоемких процессов (раздача кормов, уборка навоза), создание удобных для содержания животных и выполнения необходимых

Таблица 12

Обеспеченность животных на выращивании и откорме кормами в колхозе им.Чапаева

|Показатели |1998 |1999 |2000 |2000 г. в % |
| |год |год |год |к 1999 г. |
|Сено, ц: | | | | |
| требуется |1319 |1766 |1535 |116,4 |
| скормлено |728 |1268 |1501 |в 2,1 р. |
| % обеспеченности |55,2 |71,8 |97,8 |на 42,6 п. |
|Сенаж, ц: | | | | |
| требуется |1371 |1813 |3597 |в 2,6 р. |
| скормлено |756 |1298 |3878 |в 5,1 р. |
| % обеспеченности |55,1 |71,6 |107,8 |на 52,7 п. |
|Солома, ц: | | | | |
| требуется |4150 |6205 |5693 |137,2 |
| скормлено |2282 |4449 |3876 |в 1,7 р. |
| % обеспеченности |55,0 |71,7 |118,7 |на 63,7 п. |
|Силос, ц: | | | | |
| требуется |9269 |10644 |9277 |100,1 |
| скормлено |4486 |7025 |8470 |188,8 |
| % обеспеченности |48,4 |66,0 |91,3 |на 42,9 п. |
|Кормовые корнеплоды, ц: | | | | |
| требуется |3462 |2860 |3899 |112,6 |
| скормлено |1682 |1830 |4963 |в 3,0 р. |
| % обеспеченности |48,6 |64,0 |127,3 |на 78,7 п. |
|Зеленые корма, ц: | | | | |
| требуется |15923 |15627 |14534 |91,3 |
| скормлено |9570 |10642 |16452 |171,9 |
| % обеспеченности |60,1 |68,1 |113,2 |на 53,1п. |
|Молоко, ц: | | | | |
| требуется |1069 |907 |693 |90,1 |
| скормлено |543 |602 |839 |154,5 |
| % обеспеченности |50,8 |66,4 |87,1 |на 36,3п. |
|Обрат, ц: | | | | |
| требуется |962 |1010 |974 |101,2 |
| скормлено |442 |659 |882 |199,5 |
| % обеспеченности |46,0 |65,3 |90,6 |на 44,6п. |
|Всего кормов, ц. к.ед. | | | | |
| требуется |15374 |13837 |15056 |97,9 |
| скормлено |8425 |9188 |14740 |174,9 |
| % обеспеченности |54,8 |66,4 |97,9 |на 43,1 п. |

соломе, кормовым корнеплодам и зеленым кормам. Причиной этого является низкое качество кормов, неправильный подбор рациона кормления, ухудшение контроля за их использованием. Все это может привести к сокращению объема производства и росту себестоимости продукции отрасли мясного скотоводства.

Далее в таблице 13 рассмотрим фактический расход кормов на 1 ц прироста и 1 голову скота в мясном скотоводстве.

Таблица 13

Расход кормов на 1 голову скота и на 1 ц прироста в колхозе им. Чапаева
|Показатели |1998 год |1999 год |2000 год |2000 г. в %|
| | | | |к 1999 г. |
|Расход кормов на 1 голову |9,97 |11,69 |17,14 |171,9 |
|скота, ц к.ед. | | | | |
|Расход кормов в расчете на 1 |6,36 |8,89 |11,72 |185,1 |
|ц прироста ц к.ед. | | | | |

Данные о фактическом расходе кормов, приведенные в таблице 13 показали, что за период с 1998 по 2000 год в расчете на одну голову животных на выращивании и откорме, а также на 1 ц прироста расход кормов увеличился соответственно на 71,9% и 85,1%. В 2000 году расход кормов на 1 ц прироста составил 11,72 ц к. ед., 1 голову скота – 17,14 ц к. ед. Это связано как с увеличением поголовья, так и с перерасходом кормов.

3.4. Организация труда и его оплаты в мясном скотоводстве

Организация труда на скотоводческих фермах определяется в соответствии со способами и системами содержания животных. В колхозе им. Чапаева производством мяса крупного рогатого скота занимается постоянная производственная бригада, которая входит в цех животноводства. За бригадой закреплено 860 голова животных на выращивании и откорме, производственные постройки, машины и оборудование.

В состав бригады входят: телятницы профилактория с нормой обслуживания
30 голов, телятница по уходу за телятами до 4 месяцев с нормой обслуживания
35 голов, скотники по обслуживанию молодняка от 4 до 6 месяцев с нормой 50 голов, скотники по уходу за молодняком от 6 месяцев до года с нормой 50 голов, скотники по уходу за молодняком старше года и бригадир. Основные рабочие выполняют весь перечень работ по кормлению и содержанию животных.

В отрасли мясного скотоводства применяется сдельно-премиальная система оплаты труда за количество и качество полученной продукции за месяц. Оплата труда работников отрасли производится по расценкам, рассчитанным исходя из нормы производства продукции и тарифного фонда заработной платы, увеличенного на 25%. В таблице 14 приведем расчет расценок за 1 ц привеса для телятниц профилактория.

Аналогичным образом рассчитывают расценки за продукцию другим категориям основных работников по отрасли.

В целях усиления материальной заинтересованности работни-

Таблица 14

Расчет расценки за 1 ц прироста телятницам профилактория

в колхозе им. Чапаева
|Показатели | |
|Норма обслуживания, гол. |30 |
|Среднесуточный прирост, г |450 |
|Годовой объем производства продукции, ц |49 |
|Тарифный разряд |V |
|Тарифная ставка, руб. |12,36 |
|Годовой тарифный фонд заработной платы, руб. |4539,25 |
|Годовой тарифный фонд заработной платы с учетом |5639,25 |
|доплаты за продукцию (25%), руб. | |
|Расценка за 1 ц прироста живой массы, руб. |115,09 |

ков мясного скотоводства предусматривается доплата за классность.
Работникам, которым присвоено звание «Мастер животноводства» доплата составляет 20% к сумме заработной платы, начисленной за продукцию и обслуживание скота и 10%, имеющим звание «Мастер животноводства 2 класса».

Кроме того, выплачиваются надбавки за непрерывный трудовой стаж работы в хозяйстве. Доплата рабочим, стаж работы которых в хозяйстве составляет: свыше 20 лет составляет 18%, от 15 до 20 лет – 15%, от 10 до 15 лет – 13%, от 5 до 10 лет – 10%, от 2 до 5 лет — 5%.

В бригаде по выращиванию животных и их откорму, производится премирование:
— главным специалистам, управляющему за организацию всего комплекса текущих работ, дисциплины труда, сохранность ТМЦ, снижение затрат, не допущение падежа, фактов хищения животноводческой продукции и кормов размер премирования составляет 40% заработка;
— основным рабочим (скотникам и телятницам) за соблюдение технологии производства животноводческой продукции, соблюдение распорядка дня, не допущения фактов хищения, размер премии составляет 50% заработка;
— слесарей по удалению навоза премируют 40% заработка за обеспечение бесперебойной работы оборудования;
— ночных скотников за полную сохранность животных премируют 30% заработка.

3.5.Экономическая эффективность производства мяса

крупного рогатого скота в колхозе им.Чапаева

Экономическая эффективность выращивания и откорма крупного рогатого скота характеризуется системой показателей, важнейшими из которых являются: среднесуточный прирост жи производить тот или иной вид продукции. В себестоимости находят отражение условия производства и результаты деятельности предприятия.

Рассмотрим состав и структуру затрат на производство мяса крупного рогатого скота. Данные представим в таблице 15.

Таблица 15

Состав и структура затрат на производство продукции

мясного скотоводства в колхозе им.Чапаева
|Статьи затрат |1998 год |1999 год |2000 год |2000г в|
| | | | |% к |
| | | | |1998г |
| |тыс. |% к |тыс. |% к |тыс. |% к | |
| |руб. |итогу|руб |итогу|руб |итогу | |
|Оплата труда с |84,42 |6,2 |142,27 |7,1 |154,62 |6,7 |183,1 |
|отчислениями на | | | | | | | |
|социальные нужды| | | | | | | |
|Корма |896,00 |65.8 |1328,56 |66,3 |1532,00 |66,0 |171,0 |
|Средства защиты |13,62 |1,0 |8,01 |0,4 |5,97 |0,3 |43,8 |
|животных | | | | | | | |
|Содержание |61,27 |4,5 |82,18 |4,1 |103,52 |4,5 |168,9 |
|основных средств| | | | | | | |
|Работы и услуги |179,71 |13,2 |270,52 |13,5 |317,57 |13,7 |176,7 |
|Организация |84,42 |6,2 |128,25 |6,4 |150,98 |6,5 |178,8 |
|производства и | | | | | | | |
|управления | | | | | | | |
|Прочие затраты |42,21 |3,1 |44,08 |2,2 |58,07 |2,5 |137,6 |
|Всего затрат |1361,65 |100,0|2003,87 |100,0|2322,73 |100,0 |17,6 |

Таблица показывает, что в структуре себестоимости мяса крупного рогатого скота наибольший удельный вес занимают затраты на корма и работы и услуги. В 2000 году затраты соответственно составили 66,0% и 13,7% в общей сумме затрат. Очень не- значительна доля затрат на средства защиты животных. В 2000 году по сравнению с 1998 годом затраты увеличились по всем статьям затрат. В наибольшей степени увеличились затраты на оплату труда с отчислениями на социальные нужды и накладные расходы. Общая сумма затрат в отрасли в 2000 году по сравнению с 1998 годом увеличилась на 61,3%.

Экономическая эффективность производства мяса крупного рогатого скота характеризуется системой показателей, важнейшими из которых являются: среднесуточный прирост живой массы, расход кормов на 1 ц прироста, трудоемкость производства продукции, себестоимость 1 ц прироста живой массы, прибыль от реализации продукции, уровень рентабельности. Все эти показатели рассмотрим в таблице 16.

Из таблицы 16 видно, что за период с 1998 по 2000 годы прирост на 1 голову животных на выращивании и откорме сократился с 1,57 ц до 1,46 ц или на 7,0%. Увеличились затраты труда на 1 ц прироста на 2,1%. На протяжении исследуемых лет по отрасли был получен убыток от реализации произведенной продукции. В результате этого уровень рентабельности по мясному скотоводству в колхозе им.Чапаева в 2000 году составил 46,4%.

Дальнейшее увеличение производства продукции мясного скотоводства имеет для хозяйства большое значение. В 4 главе данной работы разработаем предложения по совершенствованию организации производства продукции мясного скотоводства.

Таблица 16

Экономическая эффективность производства продукции

мясного скотоводства в колхозе им. Чапаева
|Показатели |1998 год |1999 год |2000 год |2000 г. в %|
| | | | |к 1998 г. |
|Прирост на 1 голову, ц |1,57 |1,31 |1,90 |93,0 |
|Расход кормов на 1 ц, |6,36 |8,89 |11,72 |185,1 |
|ц к.ед. | | | | |
|Затраты труда на 1 ц |27,8 |33,9 |28,4 |102,1 |
|прироста, чел.-час | | | | |
|Производственная |1361,65 |2003,87 |2322,73 |170,6 |
|себестоимость 1 ц прироста, | | | | |
|руб. | | | | |
|Полная себестоимость 1 ц |1361,90 |2004,05 |2323,10 |170,0 |
|живой массы, руб. | | | | |
|Цена реализации 1 ц живой |977,19 |1059,90 |1243,80 |127,3 |
|массы, руб. | | | | |
|Убыток в расчете на 1 ц |-384,71 |-944,15 |-1079,3 |Х |
|живой массы, руб. | | | | |
|Уровень убыточности, % |-28,2 |-47,1 |-46,4 |Х |

Глава 4. Совершенствование организации производства мяса крупного рогатого скота в колхозе им.Чапаева на основе внедрения арендно-коммерческой бригады

4.1. Обоснование производственной программы арендно- коммерческой бригады

В колхозе им. Чапаева производством мяса крупного рогатого скота занимается постоянная бригада, которую предлагается перевести на арендно- коммерческие отношения.

При образовании арендно-коммерческой бригады по производству мяса КРС главным действием является обоснование производственной программы.
Планирование производственной программы по животноводству предполагает разработку следующих разделов: поголовье животных, их продуктивность и показатели производства продукции; расчет материально-денежных затрат на производство животноводческой продукции и себестоимость единицы; обоснование цены реализации произведенной продукции и экономической эффективности производства продукции животноводства.

Поголовье животных на выращивании и откорме в динамике за последние годы увеличилось с 845 голов до 860 головы. В 2001 году в колхозе поголовье животных составляло 857 головы. Поэтому на перспективу мы запланируем это же поголовье животных на выращивании и откорме.

Плановую продуктивность рассчитаем статистическими методами с помощью компьютерной обработки (приложение 1). Расчеты показали, что среднесуточный прирост животных, рассчитанный методом аналитического выравнивания рядов динамики по уравнению параболы составляет 446 г.

Таким образом, в 2001 году арендно – коммерческая бригада должна произвести:

[pic] мяса крупного рогатого скота

В следующем разделе представим расчет материально – денежных затрат на производство продукции мясного скотоводства.

2. Обоснование материально-денежных затрат на производство мяса крупного рогатого скота

В общую сумму затрат на производство продукции мясного скотоводства включают расходы на оплату труда с отчислениями на социальные нужды, корма, средства защиты животных, затраты на содержание основных средств, работы и услуги, накладные расходы и прочие прямые затраты.

В таблице 17 приведем расчет затрат на оплату труда рабочим, занятым производством мяса КРС, которые составят 290548,98 руб.

Следующей наиболее важной статьей затрат, включаемой в себестоимость животноводческой продукции, является статья затрат на корма . Расчет потребности в кормах и их стоимость для животных на выращивании и откорме отразим в таблице 18.

Затраты на корма составят 1523068,37 руб.

Далее необходимо рассчитать затраты на содержание основных средств, которые включают амортизационные отчисления и текущий ремонт основных средств, используемых в отрасли. В таблице 19 представим расчет затрат на содержание основных средств в мясном скотоводстве в колхозе им.Чапаева, которые составят 1113580,15 руб.

Затем определим затраты на средства защиты животных, в которые включаются затраты на ветмедикаменты, дезинфицирую-

Таблица 18

Расчет потребности в кормах и их стоимость
|Виды кормов |Коэффи|Структ|Требуется |Требуется|Стоимо|Стоимость |
| |циент |ура |кормов на |кормов в |сть 1 |кормов , |
| |питате|рацион|1 голову |натуре на|ц |руб. |
| |льност|а | |все |корма,| |
| |и | | |поголовье|руб. | |
| | | | |,ц | | |
| | | |ц к. |в | | | |
| | | |ед. |натуре,| | | |
| | | | |ц | | | |
|Концентраты |0,90 |19,0 |5,3 |5,89 |3457,43 |79,00 |273136,97 |
|Сено |0,46 |10,0 |1,8 |3,91 |3350,87 |26,63 |89233,67 |
|Сенаж |0,36 |7,0 |1,3 |3,61 |3093,77 |16,15 |49964,39 |
|Солома |0,23 |10,0 |1,8 |7,83 |6710,31 |6,00 |40261,86 |
|Силос |0,20 |20,0 |3,7 |18,50 |15854,50 |9,40 |196595,80 |
|Корнеплоды |0,13 |5,0 |0,9 |6,92 |15930,44 |20,53 |121751,93 |
|Зеленые корма |0,18 |12,0 |2,2 |12,22 |10472,54 |8,60 |90063,84 |
|Молоко |0,34 |3,0 |0,6 |2,35 |2013,95 |231, |465584,96 |
| | | | | | |18 | |
|Обрат |0,20 |3,0 |0.6 |3,00 |2571,00 |57,79 |148578,09 |
|Итого |Х |100,0 |18,4 |х |х |Х |1523068,37|

Таблица 19

Расчет затрат на содержание основных средств в мясном скотоводстве
|Виды основных |Балансовая |Норма |Сумма |Норма |Сумма |
|средств |стоимость, |амортизаци|амортизаци|отчислен|затрат на |
| |руб. |онных |и, руб. |ий на |ремонт, |
| | |отчислений| |ремонт |руб. |
| | |,% | | | |
|Телятник |557410 |9,7 |54068,77 |4,5 |25083,45 |
|Здание молодняка |443657 |11,1 |49245,93 |5,4 |23982,85 |
|Транспортер |913000 |5,2 |474760,00 |10,7 |9769,10 |
|Кормораздатчик |250670 |3,8 |9525,90 |8,0 |20053,60 |
|Измельчитель |525289 |11,3 |59357,66 |12,3 |64610,55 |
|Автопоилки |195860 |14,4 |28203,84 |21,0 |41130.60 |
|Трактор |190179 |12,3 |23392,02 |16,3 |30999,18 |
|Скреперная |853934 |11,3 |96494,52 |12,3 |102902,62 |
|установка | | | | | |
|Итого |х |х |698553,68 |Х |215629,33 |

щие средства, биопрепараты. Норматив затрат на средства защиты в расчете на
1 голову – 82,19 руб. На все поголовье животных:

857 гол. * 82,19 руб. = 70440 руб.

Следующей статьей затрат являются «Работы и услуги». В эту статью включают затраты на водоснабжение. Электроснабжение, автотранспорт и транспортные работы тракторов.

Затраты на электроэнергию рассчитываются на основании расхода электроэнергии на 1 голову и принятых в хозяйстве плановых цен за 1 КВт-ч.:

85 КВт-ч. * 857 гол. * 0,40 руб. = 29138,00

Затраты на водоснабжение определяются исходя из установленных норм расхода воды на 1 голову, среднегодового поголовья и плановых цен 1 куб. м воды:

40 куб.м * 857 гол. * 3,33 руб. = 114208,04руб

Расчет затрат на транспортные работы тракторов в мясном скотоводстве производится из количества перевезенных кормов, расстояния их перевозки и плановой стоимости 1 т-км. Общая сумма затрат на транспортные работы рассчитана в таблице 20 составила 42694,12 руб.

Затраты на работы и услуги по отрасли составили 186040,16 руб.

Теперь рассчитаем прочие прямые затраты. В них включают затраты на подстилку, спецодежду и спецобувь, мелкий инвентарь.

Затраты на подстилку планируют с помощью расхода соломы на 1 голову животных, поголовья и стоимости 1 ц соломы:

4 кг * 857 гол. * 6,30 руб. = 21596,40 руб.

В таблице 21 рассчитаем затраты на спецодежду, спецобувь и мелкий инвентарь.

Таблица 20

Расчет затрат на транспортные работы тракторов в мясном скотоводстве
|Виды кормов |Количество |Расстояние|Объем |Стоимость|Затраты на|
| |кормов, |перевозки,|работ, |1 т-км, |перевозку,|
| |т |км |т-км |руб. |руб. |
|Концентраты |345,743 |6 |2074,46 |2,20 |4563,81 |
|Сено |335087 |4 |1340,35 |2,20 |2948,77 |
|Сенаж |309,377 |2 |618,75 |2,20 |1361,25 |
|Солома |671,031 |4 |2684,12 |2,20 |5905,06 |
|Силос |1585,450 |3 |4756,35 |2,20 |10463,97 |
|Корнеплоды |593,044 |3 |1779,13 |2,20 |3914,09 |
|Зеленые корма |1047,254 |5 |5236,27 |2,20 |11519,79 |
|Молоко |210,395 |2 |402,79 |2,20 |886,14 |
|Обрат |257,100 |2 |514,20 |2,20 |1131,24 |
|Итого |х |х |Х |Х |42694,12 |

Общая сумма прямых затрат составляет 36614,40 руб.

Помимо вышеперечисленных затрат на себестоимость продукции мясного скотоводства входят затраты по организации производства и управлению. Их сумма определяется в размере 20% от прямых затрат за минусом затрат на корма. Затраты по организации производства и управлению составляют.

Материально-денежные затраты по мясному скотоводству для расчета себестоимости продукции приведем в таблице 22.

Таблица 21

Расчет затрат на спецодежду, спецобувь и мелкий инвентарь

в мясном скотоводстве
|Виды спецодежды, |Норма |Требуется на|Стоимость |Стоимость |
|спецобуви, мелкого |выдачи на 1|всех |единицы, |всего, |
|инвентаря |работника, |работников, |руб. |руб. |
| |шт. |шт. | | |
|Телятницы |
|Халаты |2 |8 |100,0 |800,00 |
|Фартуки |2 |8 |45,0 |360,00 |
|Сапоги |1 |4 |200,0 |800,00 |
|Полотенце |2 |8 |32,0 |256,00 |
|Косынки |2 |8 |29,0 |232,00 |
|Скотники |
|Халаты |1 |9 |100,0 |900,00 |
|Рукавицы |4 |36 |25,0 |900,00 |
|Плащ |1 |9 |250,0 |2250,000 |
|Сапоги |1 |9 |200,0 |1800,00 |
|Затраты на мелкий инвентарь |
|Телятницы |
|Ведра |4 |16 |100,0 |1600,00 |
|Вилы |2 |8 |55,0 |440,00 |
|Лопаты |2 |8 |70,0 |560,00 |
|Щетки |2 |8 |45,0 |360,00 |
|Скребницы |2 |8 |65,0 |520,00 |
|Скотники |
|Вилы |4 |36 |55,0 |1980,00 |
|Лопаты |2 |18 |70,0 |1260,00 |
|Итого |х |Х |Х |15018,00 |

Таблица 22
Материально-денежные затраты на производство продукции мясного скотоводства на перспективу

|Показатели |Сумма, руб. |
|Оплата труда с отчислениями на социальные нужды |290548,98 |
|Корма |1523068,37 |
|Средства защиты животных |70440,00 |
|Работы и услуги |186040,16 |
|Содержание основных средств |1113580,15 |
|Организация производства и управления |464923,34 |
|Прочие затраты |36614,40 |
|Всего затрат |3679215,40 |
|Количество навоза, т |6856 |
|Стоимость 1 т навоза, руб. |28,00 |
|Стоимость побочной продукции, руб. |191968,00 |
|Сумма затрат за минусом стоимости побочной продукции |3487247,40 |
|Валовой прирост живой массы КРС, ц |1395 |
|Себестоимость 1 ц прироста |2499,82 |

4.3. Обоснование цены реализации продукции мясного скотоводства и хозрасчетного дохода

Наиболее важным и сложным моментом при образовании внутрихозяйственных экономических отношений является установление цены реализации на произведенную первичным коллективом продукцию. Цена на продукцию устанавливается в зависимости от освоенной предприятием модели внутрихозяйственных хозрасчетных отношений: I модель – самоокупаемость подразделений, II модель – самофинансирование и III модель – полная экономическая самостоятельность подразделений.

Если степень хозрасчетной самостоятельности подразделений освоена на уровне самоокупаемости, то цены внутрихозяйственного оборота могут устанавливаться на уровне прогнозируемой или фактической себестоимости продукции.

При освоении II модели хозрасчетной самостоятельности подразделений цены наряду с себестоимостью продукции должны включать и нормативную прибыль.

Эти же цены могут применяться при освоении III модели хозрасчетных отношений, а также во взаиморасчетах с внешними рыночными структурами

По нашему мнению для условий колхоза им.Чапаева наиболее подходит второй вариант включения нормативной прибыли в цену пропорционально фонду заработной платы в нормативной себестоимости продукции мясного скотоводства. Для расчета примем за условие, что нормативная прибыль в целом по предприятию и, следовательно, по всем подразделениям должна составлять, как минимум 30% по отношению к фонду заработной платы. Расчет цены за 1 ц живой массы мяса КРС приведен в таблице 23.

Как показали расчеты в таблице 23 внутрихозяйственная цена 1 ц живой массы КРС составила 2566,60 руб. По этой цене арендно – коммерческая бригада будет реализовывать мясо колхоза им. Чапаева в соответствии с заключенным договором, а сверхдоговорную продукцию – по договорным или рыночным ценам.

Совершенствование внутрихозяйственных экономических отношений в мясном скотоводстве позволит заинтересовать работни

Таблица 23

Расчет внутрихозяйственной цены за 1 ц живой массы мяса КРС
|Затраты по технологии |Сумма, руб. |
|Материальные прямые затраты |2929743,06 |
|в т.ч. корма |1523068,37 |
|средства защиты животных |70440,00 |
| содержание основных средств |1113580,15 |
|работы и услуги |186040,16 |
|прочие затраты |36614,40 |
|Фонд оплаты труда |290548,98 |
|Итого прямых затрат |3220292,06 |
|Накладные расходы |464923,34 |
|Всего затрат, |3685215,40 |
|в т.ч. за минусом побочной продукции |3493247,40 |
|Нормативная прибыль (30% к фонду заработной платы) |87164,69 |
|Сумма затрат с нормативной прибылью |3580412,09 |
|Расчетная цена за 1 ц живой массы |2566,60 |

ков отрасли в увеличении производства продукции, экономном расходовании кормов, средств производства. В результате этого повысится продуктивность животных, увеличится объем производства продукции мясного скотоводства, повысится экономическая эффективность отрасли, о чем говорят данные таблицы
24.

Как показывает таблица 24 среднесуточный прирост 1 головы увеличится до 446 г., что на 11,2% больше продуктивности 2000 года. Расход кормов на 1 ц прироста уменьшился на 3,6% и составил

Таблица 24
Экономическая эффективность производства мяса КРС на перспективу в колхозе им. Чапаева
|Показатели |2000 год |Проект на |Проект в %|
| | |перспективу |к 2000 |
| | | |году |
|Среднесуточный прирост 1 гол., г |401 |446 |111,2 |
|Расход кормов на 1 ц прироста, ц |11,72 |11,30 |96,4 |
|к.ед. | | | |
|Затраты труда на 1 ц прироста, |28,4 |26,6 |93,7 |
|чел.-час | | | |
|Производственная себестоимости 1 ц, |2322,73 |2499,82 |107,6 |
|руб. | | | |
|Полная себестоимость 1 ц, руб. |2323,10 |2504,82 |107,8 |
|Цена реализации 1 ц живой массы, |1243,80 |2566,60 |В 2,1 р. |
|руб. | | | |
|Прибыль (убыток) в расчете на 1 ц |-1079,30 |+61,78 |Х |
|живой массы, руб. | | | |
|Уровень рентабельности( |-46,4 |+2,5 |Х |
|убыточности), % | | | |

11,3 ц к.ед. Затраты труда сократились до 26,6 чел.-часа или на 6,3%.
Производственная себестоимость, рассчитанная в соответствии с технологией производства составила 2499,82 руб. Полная себестоимость 1 ц живой массы с учетом реализации составила 2504,82 руб. При повышении цены реализации 1 ц живой массы до 2566,60 руб. размер прибыли повысится до 61,78 руб. на 1 ц живой массы. Производство мяса крупного рогатого скота станет рентабельным.
Уровень рентабельности составит 2,5%.

Глава 5. Охрана природы

5.1. Введение. Общие экологические проблемы

В условиях научно-технической революции охрана окружающей среды стала одной из самых острых и актуальных проблем современности. Благодаря достижениям науки и технического прогресса человек получил в свои руки мощные орудия воздействия на природу, при помощи которых, ему удалось вовлечь в процесс производства почти всю поверхностную оболочку планеты и выйти за ее пределы в космос. Эти достижения позволяют людям вторгаться в такие области природы, как микро- и макромиры, влиять на тончайшие связи и механизмы в биосфере – области функционирования живого.

Но, вторгаясь в природные процессы, человек нередко нарушает закономерности их протекания, своей деятельность. Вызывает нежелательные для него самого изменения в природе. В результате таких изменений значительно сократились площади лесов, исчезли многие виды животных, увеличились площади эрозированных земель, начался процесс антропогенного загрязнения воды и воздуха, стало резко сокращаться количество многих видов природных ресурсов.

Сельскохозяйственное производство, представляющее собой механизм устойчивого культивирования природных богатств, отличается от других отраслей более тесным соединением общественных и природных факторов. По существу, возделывание сельскохозяйственных растений и разведение животных наиболее активные формы взаимодействия человека и природы. Достижения науки и техники вызывают существенные материально-технические изменения в отрасли. Параллельно интенсифицируется и обратный процесс, в результате которого проявляется эрозия, засоление и заболачивание почв, уменьшение содержания в них гумуса, гибель полезной микрофлоры, загрязнение почв тяжелыми металлами, остаточными количествами пестицидов, обеднение видового состава растений и животных и т.д.

5.2. Вещества и факторы загрязняющие окружающую среду

При переводе животноводства на промышленную основу возникла проблема утилизации навозных стоков и бесподстилочного навоза. Вблизи животноводческих комплексов и ферм промышленного типа особую угрозу окружающей среде представляет скопление навоза, а также нитратное и микробное загрязнение почв, фитоценозов, поверхностных и грунтовых вод.
Загрязнение почв, снежного покрова и вод местного стока биогенными элементами влечет за собой соответствующие изменения показателей качества фитомассы культур на сельскохозяйственных угодиях, примыкающих к животноводческим фермам и комплексам.

Угрозу окружающей среде представляют также стоки силосных ям.

Животноводческая отрасль является источником биогенного загрязнения вод. Степень ее воздействия на водные объекты в каждом конкретном регионе определяется общим поголовьем скота, особенностями расположения животноводческих ферм и комплексов на водосборах, а также принятой в хозяйствах технологией содержания животных.

На значительной части территории России большую часть года скот находится в стойлах. Лишь в поздневесенний и летний периоды животных переводят на пастбища. Поступление загрязняющих веществ в водостоки с животноводческих ферм и комплексов зависит от способа удаления навоза. Оно происходит при прямом смыве сточных вод после очистки, а также в результате потерь, возникающих в процессе утилизации отходов животноводства.

При стойловом содержании скота накапливаются большие массы навоза. Из- за его несовершенной утилизации в водные системы выносятся немалые количества грубодисперсной малоразложившейся органики и биогенных веществ.
При выпасе скота на пастбищах также происходит вынос биогенных веществ в водостоки, поскольку пастбищные угодья чаще всего размещаю в речных долинах. Влияние животноводства на загрязнение вод обусловлено и тем, что фермы и комплексы располагаются преимущественно в непосредственной близости от рек и озер. Поскольку продолжительность миграционного пути биогенов от их источников до водных объектов невелика, они не успевают закрепиться в почве и их концентрация остается высокой.

5.3. Мероприятия, предотвращающие загрязнение окружаю щей среды

В качестве основного направления, которое в наибольшей степени предотвратило загрязнение окружающей среды при стойловом содержании скота на животноводческих фермах и комплексах является очистка и утилизация навозных стоков. При этом используются следующие технологические схемы утилизации навоза: очистка с разделением на твердую и жидкую фракции; использование стоков для производства торфокомпостных смесей, которые вывозят на поля биотермического обеззараживания; очистка стоков с помощью прудов-накопителей и навозохранилищ; самоочищение и утилизация отходов в естественных водоемах; анаэробная переработка или сбраживание жидкого навоза, благодаря которому в нем гибнут патогенные микроорганизмы, навоз теряет неприятный запах, а семена сорных растений – всхожесть.

Наиболее эффективное направление хозяйственного использования жидкого навоза на животноводческих фермах и комплексах молочного направления – утилизация его на полях орошения.

Компостирование навоза применяют для получения компостогумифицированного продукта биологического окисления, который содержит органические соединения, продукты распада, биомассу мертвых микроорганизмов и т.д. Внесение этого продукта в почву не вызывает нарушения стабильности агроэкосистем. В процессе компостирования удовлетворяется потребность в кислороде, выделяются диоксид углерода и вода, возрастает температура и органические вещества переходят в стабильную форму. При сборе навоза в бурты сохраняется часть тепла, выделяющегося при ферментации, что ускоряет процессы компостирования.

Отделение санитарно-защитными зонами животноводческих ферм и комплексов от жилых застроек сельскохозяйственных населенных пунктов также является направление, которое предотвращает загрязнение окружающей среды.
Такую зону устанавливают от границы территории, на которой размещаются здания и сооружения для содержания животных, а также от площадей навозохранилищ или открытых складов кормов.

Со стороны жилой зоны в санитарно-защитных зонах предусматривают лесные полосы шириной не менее 48 м при ширине санитарно-защитных зон свыше
100 м.

Со стороны животноводческого комплекса или фермы для защиты их от снежных заносов, песка и пыли в санитарно-защитных зонах создаются лесные насаждения. Кроме того, они создаются и на территории фермы и комплексов для отделения живой защитой навозохранилищ, очистных сооружений, площадок компостирования, буртов навоза и т.п. от животноводческих и служебных помещений, пунктов осеменений, складов кормов. Эти насаждения размещают таким образом, чтобы не затруднять циркуляцию воздуха на территории ферм и комплексов.

5.4. Выводы

Охрана окружающей среды и рациональное использование природных ресурсов в процессе сельскохозяйственного производства пока еще ориентировано на поиск сравнительно частных решений. Между тем необходимо последовательно рассматривать целостную систему природоохранных задач.
Важно анализировать направленность, характер и последствия взаимодействия
АПК с окружающей средой, влияние техногенных факторов на сельское хозяйство. Необходимы прогнозы развития процессов в будущем, что даст возможность предусмотреть решения с учетом интересов общества и природы.
Необходимо эффективно использовать природный базис сельскохозяйственного производства, обеспечивая при этом последовательное его восстановление и воспроизводство, устойчивую сбалансированность элементов.

Выводы и предложения

На основе проведенного анализа современного состояния отрасли мясного скотоводства в колхозе им. Чапаева нами были сформулированы и разработаны следующие положения:
1. Скотоводство является одной из важных и сложных отраслей сельского хозяйства. Она дает ценные продукты питания, кожевенное сырье, органическое удобрение. Мясо м мясопродукты являются неотъемлемыми элементами структуры стратегической продовольственной безопасности нашей страны. В последнее время наблюдается резкий спад производства продукции мясного скотоводства, эта отрасль для сельскохозяйственных товаропроизводителей является убыточной. В связи с этим вывод отрасли из кризиса, повышение эффективности производства мяса крупного рогатого скота в настоящее время является актуальной проблемой. Целью исследования работы является анализ современного состояния организации производства продукции мясного скотоводства и её совершенствование.

Объектом исследования выбрана отрасль мясного скотоводства в колхозе им.

Чапаева Старомайнского района Ульяновской области.
2. Колхоз им. Чапаева был организован в 1958 году. Хозяйство расположено в центральной части Старомайнского района, в 12 км от административного центра р.п. Старая Майна и 100 км от областного центра г. Ульяновска.

Природные и климатические условия хозяйства в целом благоприятны для ведения сельскохозяйственного производства. Колхоз в достаточной степени обеспечен земельными, трудовыми ресурсами и основными средствами производства. По размерам колхоз им. Чапаева относится к числу средних сельскохозяйственных предприятий. В 2000 году стоимость валовой сельскохозяйственной продукции в сопоставимых ценах 1994 года составила

2144 тыс.руб., стоимость реализованной продукции 14121 тыс.руб. В сельскохозяйственном производстве занято 247 человек, площадь сельскохозяйственных угодий составляет 6428га.
3. Специализацию предприятия принято определять по структуре товарной продукции. Основной отраслью колхоза является зерновая. На её долю в среднем в структуре выручки приходится 34,3%. Удельный вес выручки от реализации продукции животноводства в среднем за анализируемый период времени составляет 42%, в том числе 23,3% выручки было получено от реализации молока и 11,1% — от реализации мяса крупного рогатого скота.

Так же в хозяйстве занимаются производством мяса свиней, сахарной свеклой и подсолнечником.
4. Рассматривая производственную деятельность колхоза им. Чапаева необходимо отметить, что с 1998-2000 год увеличилось стоимость валовой сельскохозяйственной продукции в расчете на 100га сельскохозяйственных угодий, на 100 руб. производственных средств основной деятельности, на 1 работника занятого в сельскохозяйственном производстве. В 1,3 раза увеличилось производства зерна в расчете на 100га сельскохозяйственных угодий. Сократилось производство мяса свиней, молока и мяса крупного рогатого скота. В 1999 и 2000 годах от реализации сельхозпродукции была получена прибыль. Уровень рентабельности в целом по предприятию в 2000 году составил 14,8%.
5. Отрасль мясного скотоводства определяет специализацию колхоза, но в экономике хозяйства занимает незначительный удельный вес. Доля валовой продукции сельского хозяйства отрасли в общей стоимости составляет в

2000 году 6,8%, товарной продукции- 11.0%. Поголовье животных на откорме от общего поголовья крупного рогатого скота составляет 60,6%. От реализации мяса крупного рогатого скота на протяжении трех последних лет был получен убыток, в 2000 году он был равен 396 тыс.руб. Известно, что на общий объем производства продукции мясного скотоводства влияют множество факторов, но основными являются поголовье животных на выращивании и откорме и их продуктивность. За исследуемый период среднесуточный прирост 1 гол. сократился на 7,0% и в 2000 году составил

401 грамм. Валовой прирост уменьшился с 1330ц до 1258ц, несмотря на увеличение поголовья животных на 1,8%.
6. В колхозе им. Чапаева производством мяса крупного рогатого скота занимается одна постоянная производственная бригада, за которой закреплено 860 голов животных на выращивании и откорме. В состав бригады входят телятницы профилактория, телятницы по уходу за телятами до 4 месяцев, скотники по обслуживанию молодняка от 4 до 6 месяцев, от 6 месяцев до 1 года и старше одного года. Также в составе бригады числятся бригадир, слесарь наладчик и подсменные рабочие. Оплата труда работников отрасли производится по сдельной премиальной системе, за количество и качество полученной продукции. В расчет расценок включают тарифный фонд заработной платы, увеличенный на 25% и годовую норму производства продукции.
7. Эффективность производства мяса крупного рогатого скота определяется по ряду показателей, основным из которых является себестоимость. Этот показатель позволяет судить о том, на сколько предприятию выгодно производить ту или иную продукцию. За анализируемый период времени производственная себестоимость продукции мясного скотоводства увеличилась на 61,3%. В структуре затрат наибольший удельный вес занимают затраты на корма и работы и услуги – соответственно 66,0% и

13,7%. Минимальна доля затрат на средства защиты животных – всего

0,3%. Кроме себестоимости экономическую эффективность производства мяса крупного рогатого скота характеризуют показатели прироста на одну голову, трудоемкость, цена реализации, выручка и уровень рентабельности.

В рассматриваемом хозяйстве в связи с сокращением прироста на 7,0% увеличились затраты труда с 27,8 чел.-час. до 28,4 чел.-час. в расчете на 1ц прироста. Производственная себестоимость в 2000 году составляла

2322,37 руб. за 1ц прироста, полная себестоимость – 2323,10 руб. Цена реализации не окупает затраты на производство мяса. Поэтому в колхозе им. Чапаева производство продукции мясного скотоводства убыточно. В 2000 году уровень убыточности составил 46,4%.
8. В плане совершенствования организации производства мяса крупного рогатого скота в коллективном хозяйстве мы предла

ПРИЛОЖЕНИЕ

9.
10.
11. гаем действующую бригаду перевести на арендно-коммерческие отношения.

При этом важно обосновать производственную программу, согласно которой арендно-коммерческая бригада должна произвести 1395ц мяса крупного рогатого скота. Далее нами был произведен расчет себестоимости на перспективу, согласно которому плановая производственная себестоимость

1ц прироста составило 2499,82руб. С учет реализации мяса полная себестоимость составит 2504,82 руб. за 1ц.
Наиболее важным и сложным моментом при преобразовании внутрихозяйственных отношений является установление ценового механизма взаиморасчетов между первичным подразделением и администрацией хозяйства. Цена за продукцию устанавливается в зависимости освоенной предприятием модели хозрасчетных отношений: 1 модель – самоокупаемость подразделений, 2 модель – самофинансирование и 3 модель – полная экономическая самостоятельность подразделений. Если степень хозрасчетной самостоятельности будет освоена на уровне 1 модели, то цена реализации за 1ц живой массы мяса крупного рогатого скота будет установлена на уровне прогнозируемой себестоимости, то есть 2499,82 руб. При освоение второй модели цены наряду с себестоимостью продукции включают нормативную прибыль. Аналогичным образом цены устанавливаются при освоение третьей модели хозрасчетной самостоятельности.
По нашему мнению для колхоза им.Чапаева наиболее подходит вариант установления самостоятельности на уровне второй модели, когда помимо себестоимости в цену закладывается нормативная прибыль пропорционально цене труда. Для рас

12.
13. чета мы приняли за условия, что нормативная прибыль в целом по предприятию, а значит и по всем подразделениям должна составлять как минимум 30% к фонду заработной платы. Внутрихозяйственная цена по произведенным расчетам за 1ц живой массы составляет 2566,60 руб. По этой цене арендно-коммерческая бригада будет реализовывать свою продукцию в соответствии с заключенным договором, а сверхдоговорную – по свободным рыночным ценам.

Библиографический список

1. Алешин А. Кооперативные отношения в АПК// АПК: экономика, управление,
1998, №8, с.8-13.
2. Анахин А., Ахметдинов Х. Внутрихозяйственные экономические отношения в производственном сельскохозяйственном кооперативе// АПК: экономика, управление 1996, №8, с. 42-46.
3. Астатов Н.Е. Основные организации аграрного производства в условиях рыночных отношений. – Воронеж, 1992, 88с.
4. Бакланов А. Устойчивость кормопроизводства в условиях реформирования
АПК// АПК: экономика, управления, 1998, №12, с.87-92.
5. Балыков В. Системе показателей экономической эффективности// АПК: экономика, управление, 1999, № 7, с.12-14.
6. Виноходова А.Ф. Организация и эффективность производства продукции скотоводства в условиях различных форм хозяйствования. – М.: Колос, 1994,
250с.
7.Вовк А.М., Фирман И.В. Охрана природы на предприятиях сельского хозяйства. – М.: ВО Агропромиздат , 1996, 225с.
8..Гасанова А.Т. Резервы увеличения производства мяса и мясоперерабатывающих продуктов. – М.: Агропромиздат, 1994, 143с.
9 Глущенко Д.Е. Экономический механизм реформирования кормопроизводства//
Молочное и мясное скотоводство, 1997, №6,с. 12-15.
10. Дворядкин Н., Гагарина В. Совершенствование внутрихозяйственных экономических отношений в сельскохозяйственных предприятиях// Международный сельскохозяйственный журнал//, 2000,№4. с. 20-23.
11. Добросоцкий В. Реформирование рынка мясомолочной продукции// АПК: экономика, управление. 1999, №10, с.26-29.
12. Дорохин Н. Животноводству – неослабное внимание и поддержка// АПК: экономика, управление, 2000, № 10, с. 10-13.
13. Евлоев Я. Эффективность современных форм организации сельскохозяйственного производства// Международный сельскохозяйственный журнал, 2000, № 3, с. 10-14.
14. Егоров М. Основа эффективного животноводства – племенная работа// АПК: экономика, управление, 2000, №10, с. 7-10.
15. Зельцнер А.Г. Аграрное производство: итоги рыночного реформирования//
Экономика сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий , 1997, №6, с. 9-16.
16. Игнатьев В. Мясо-молочный подкомплекс Тверской области// АПК: экономика, управление, 1998 , №12, с. 25-30.
17. Казанцев Е.А., Ситуация на рынке животноводческой продукции// Экономика сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий, 1998, №9, с. 26-35.
18. Кибкало Л.В., Галкина Л.С., Анненикова Н.Е. Пути повышения мясной продуктивности// Молочное и мясное скотоводство, 1999, №5, с.2-7.
19. Комаров В.И. О совершенствовании системы хранения и переработки сельскохозяйственной продукции// Экономика сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий, 1995, №3, с.5-6.
20. Летунов И., Смиронова М. Повышения эффективности и конкурентноспособности производства мяча крупного рогатого скота// АПК: экономика, управление, 2000, №8, с.41-45.
21. Мелихов В. Стабилизировать агропроизводство// АПК: экономика, управление, 1998, №6, с. 4-7.
22. Организация сельскохозяйственного производства. Под ред. Шакирова Ф.К.,
Удалова В.А., Грядова С.И. и др. – М.: Колос, 2000, 504с.
23. Подольская В. Особенности формирования и развития рынка мяса//
Международный сельскохозяйственный журнал, 1999, №2, с. 14-17.
24. Попов Н.А. Организация сельскохозяйственного производства. – М.:
Издательство ЭКМОС, 1999, 352с.
25. Пошкус Б.И. Совершенствование экономических отношений в сельскохозяйственных предприятиях// АПК: экономика, управление, 1999, №5, с.10-13.
26. Рекомендации по организации внутрихозяйственного расчета в условиях производства сельскохозяйственной продукции на основе внутрихозяйственной аренды (арендного подряда). – М.: РУ НИЦентра Росагропром НОПТ 1990, 52с.
27. Семенов В. Повышать эффективность агропромышленного производства// АПК: экономика, управление, 1998, №9, с. 28-32.
28. Толмачев А.В., Скороходова В.П. Хозяйственный расчет в новых экономических условиях// Экономика сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий, 2000, №4, с.20-24.
29. Трикоз Р., Пушина Н. Экономические взаимоотношения в мясо-молочном подкомплексе// АПК: экономика, управление, 2000, №3, с.45-48.

14. Совершенствование внутрихозяйственных экономических отношений в мясном скотоводстве в колхозе им.Чапаева позволит заинтересовать работников в увеличении продукции, экономном расходовании средств производства. В результате в связи с правильным содержанием, кормлением и уходом за животными повысится их продуктивность, а следовательно увеличится объем производства продукции, сократятся затраты труда, повысится экономическая эффективность. Расчеты показали, что при увеличении прироста до 446 грамм с 1 головы, затраты труда сократятся на 6,3%. При реализации продукции по рассчитанной цене – 2566,60 руб. за 1ц живой массы получат прибыль. Уровень рентабельности составит 2,5%.

Глава 5. Охрана труда

Охрана труда – одно из важнейших направлений социальной политики государства. От организации работы по охране труда в значительной степени зависит здоровье граждан и продолжительность их жизни.

В сельском хозяйстве правильная организация охраны труда имеет особенно важное значение, к. значительная часть работ выполняется при сквозняках, связана с движущимися опасными механизмами, вредными веществами, работой с животными.

Организация работы по охране труда в колхозе им. Чапаева поставлена следующим образом: ответственность за обеспечение охраны труда в целом по сельскохозяйственному кооперативу возложена на председателя, на производственных участках – ферме по откорму КРС. В хозяйстве имеется штатная единица инженера по охране труда и проводит вводные инструктажи с вновь принятыми на работу. Другие же виды инструктажей (повторный, внеплановый, целевой) проводят непосредственные руководители производственных участков. В отрасли мясного скотоводства инструктажи проводят бригадиры стада молодняка и откорма.

Основными работниками при производстве мяса КРС являются телятницы и скотники. На ферме в колхозе им. Чапаева применяется односменный режим работы с 1-2 часовым обеденным перерывом. Начало работы в 6 часов 30 минут, окончание в 18 часов 30 минут. В хозяйстве продолжительность рабочей смены составляет 6 часов 50 минут. Продолжительность рабочей недели установлена
40 часов, для женщин 36 часов и рабочих с вредными условиями труда 36 часов.

Для правильной организации труда большое значение имеет рациональный режим труда и отдыха. В колхозе им. Чапаева в отрасти мясного скотоводства предусмотрено три вида отдыха: ежедневный, еженедельный и ежегодный.

Далее проведем анализ производственного травматизма в мясном скотоводстве в колхозе им. Чапаева за период с 1998 года по 2000 год.
Данные приведены в таблице…

Таблица

Уровень производственного травматизма в колхозе им. Чапаева в отрасли мясного скотоводства
|Показатели |1998 год |1999 год |2000 год |
|Среднесписочное число работников в |20 |37 |23 |
|отрасли, чел. | | | |
|Количество несчастных случаев |3 |4 |2 |
|в т.ч. с летальным исходом |- |- |- |
|Количество дней нетрудоспособности, |280 |666 |368 |
|вызванные заболеваниями | | | |
|Количество дней нетрудоспособности |120 |140 |56 |
|из-за травм | | | |
|Расходы на оплату временной |5920 |11120 |6136 |
|нетрудоспособности, руб. | | | |
|в т.ч. по заболеваниям |3640 |6873 |5152 |
|из-за травм |2280 |1176 |6834 |
|Расходы на выплату единовременного и | | | |
|ежемесячного компенсаций пострадавшим| | | |
|и иждивенцам погибших, возмещение |4647 |7048 |4032 |
|морального вреда и дополнительных | | | |
|расходов, руб. | | | |
|Прочие расходы |- |- |- |

Из данных таблицы видно, что в мясном скотоводстве ежегодно происходят несчастные случаи, причинами которых является низкая трудовая и технологическая дисциплина, нарушение правил и норм по технике безопасности и производственной санитарии, неисправность и техническое несовершенство производственного оборудования и средств защиты от опасных производственных факторов, недостаточное обучение персонала.

Несчастные случаи при пожарах в отрасли мясного скотоводства происходят из-за недостаточной пожарной охраны, неукомплектованности ферм пожарными щитами, несоблюдением правил безопасности труда.

Количество несчастных случаев в хозяйстве за период с 1998 по 2000 годы проявилась тенденция к снижению несчастных случаев. В 2000 году в отрасли зарегистрировано 2 несчастных случая.

За 1998 – 2000 гг. произошло увеличение на 31,4% количества дней нетрудоспособности, вызванных заболеваниями.

Следует отметить, что в хозяйстве за последние годы возросло количество заболеваний простудного характера, участились случаи обострения заболеваниями – туберкулезом, бруцелезом, лейкозом, ревматизмом. Возросла опасность поражения животными, а также неудовлетворительными условиями микроклимата в животноводческих помещениях.

В колхозе им. Чапаева рабочие не полностью обеспечены средствами индивидуальной защиты, спецодежды и спецобуви. Это недопустимо, так как рабочим отрасли приходится работать с животными, их кормлением, содержанием и уборкой побочной продукции. Это может привести как к несчастным случаям, так и к заболеваниям. А это отрицательно отразится на финансовом положении как отрасли, так и хозяйства в целом.

Далее проанализируем стоимостные показатели (таблица 1). Видно, что затраты хозяйства на оплату временной нетрудоспособности практически не изменились за период 1998 – 2000 гг. и составили в 1999 г. 6136 руб.

При несчастных случаях происходит порча оборудования, материалов, требуются расходы на их ремонт и восстановление. Так, материальный ущерб в скотоводстве в СПК возрос к уровню 1998 г. в 2,5 раза.

Рассчитаем размер экономического ущерба от травматизма за 2000 год по следующей формуле:

[pic] где Знетр – затраты на выплату пособий по временной нетрудоспособности пострадавшим;

Зкомп – затраты, связанные с выплатой единовременных и ежемесячных компенсаций пострадавшим и иждивенцам погибших, оплата дополнительных расходов и морального ущерба;

Ум – материальный ущерб, равный стоимости испорченного оборудования, зданий, сооружений и другого инвентаря и имущества

(определяется по актам Н-1);

Пу – условные потери, связанные с недополучением продукции, вследствие потерь рабочего времени из-за травматизма и определяются по выражению:

[pic] где Свп – стоимость полученной на предприятии валовой продукции за отчетный период;

Др – число отработанных человеко-дней на предприятии за этот период;

Дтр – число дней нетрудоспособности, вызванной производственным травматизмом за отчетный период.

[pic]

[pic]

Рассчитаем экономический ущерб в расчете на один случай травматизма:

[pic] где Т – число несчастных случаев в году.

[pic]

Экономический ущерб в расчете на один день нетрудоспособности равен:

[pic]

Для повышения эффективности производства необходимо улучшить условия труда. В связи с этим предусматривается план мероприятий, которые обеспечивали бы безопасные и безвредные условия труда. В таблице 2 представлен план мероприятий по улучшению условий труда в скотоводстве на предприятии на 2001 год.

Таблица

План мероприятий по улучшению условий труда в мясном скотоводстве в колхозе им. Чапаева
|Мероприятия |Срок |Место |Стоимост|Ответст|Количество |
| |выполн|выполнен|ь работ |венное |работников, |
| |ения |ия | |лицо |которому |
| | | | | |предусмотрено|
| | | | | |улучшение |
| | | | | |условий труда|
|Расширение, реконструкция|20.10 |ферма по|3200 |управля|23 |
|и оснащение |2001 |откорму | |ющий | |
|санитарно-бытовыми |г. |КРС | |фермой | |
|помещениями | | | | | |
|Закупка спецодежды, |10.03.|ферма |4600 |—//— |23 |
|спецобуви, СИЗ |2001г.|КРС | | | |
|Приобретение технических |15.05.|кабинет |6300 |инженер|23 |
|средств обучения |2001г.|по ОТ | |по ОТ | |
|Приобретение медицинских |17.08.|ферма по|2760 |управля|23 |
|аптечек |2001г.|КРС | |ющий | |

Вышеперечисленные мероприятия разработаны с целью улучшения условий труда, сохранения здоровья, работоспособности работников в соответствии с требованиями. Рекомендации по планированию мероприятий по охране труда утверждены 27 февраля 1995 года.

Реферат: Вплив дебіторської заборгованості на фінансовий стан підприємства

УКООПСПІЛКА

Львівська комерційна академія

Реферат

на тему:

„Вплив дебіторської заборгованості на фінансовий стан підприємства”

Підготувала:

студентка 311 групи

Ференс Марта

Перевірила:

Дрівко М.М.

Львів 2009

План

Вступ

Суть дебіторської заборгованості, види та характеристика.

Аналіз та оцінка дебіторської заборгованості на підприємстві

Вплив дебіторської заборгованості на фінансовий стан підприємства

Шляхи оптимізації дебіторської заборгованості

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В умовах розвитку ринкових відносин в Україні важливого значення набуває аналіз фінансового стану суб’єктів господарювання. Це пов’язано з тим, що підприємства набувають самостійність та несуть повну відповідальність за результати своєї виробничо-господарчої діяльності перед власниками, робітниками, банком та кредиторами. Також ринкові умови вимагають від підприємств збільшення ефективності виробництва, конкурентоспроможності продукції та послуг на основі втілення досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання та керування підприємством, активізації підприємства та інше. Основним джерелом інформації про фінансовий стан суб’єктів господарювання є фінансова звітність, яка ґрунтується на узагальнених даних фінансового обліку.

Традиційний підхід до обліку та аналізу формування доходів підприємства передбачає фіксування на бухгалтерських рахунках реальних грошових надходжень та валових доходів з відвантаженої продукції, товарів, робіт, послуг із врахуванням витрат на виготовлення, реалізацію товарів, робіт чи надання послуг. Однак в практиці роботи підприємств основним є не фіксація того, що сталося, а перш за все передбачення фінансової ситуації, яка може статися в найближчий період, особливо, якщо вона негативно вплине на фінансовий стан підприємства. А тому дебіторській заборгованості як одному з основних майбутніх джерел поповнення грошових коштів підприємства повинна приділятись досить серйозна увага.

1.Суть дебіторської заборгованості, види та характеристика

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансових звітах вивчає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість». Норми цього П(С)БО застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форми власності (крім бюджетних установ). Згідно з П(С)БО 10 дебітори — це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів. Відповідно дебіторська заборгованість — це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

За терміном погашення розрізняють довгострокову та поточну дебіторську заборгованість.

Поточна дебіторська заборгованість (короткострокова) — це сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Таким чином, якщо заборгованість, що виникла, не пов’язана з операційним циклом (наприклад, заборгованість орендарів за операціями фінансової оренди, працівників за наданими їм позиками), але передбачається, що вона буде погашена в термін менше 12 місяців, то така заборгованість визнається поточною.

У П{С)БО 2 «Баланс» дається визначення операційного циклу — це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності й отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

У балансі поточна дебіторська заборгованість поділяється на заборгованість покупців і замовників та іншу поточну дебіторську заборгованість.

Поточна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг і оцінюється за первісною вартістю. У випадку відстрочення платежу з виникненням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів, що підлягають отриманню за товари, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (відсотками) в період її нарахування.

Довгострокова дебіторська заборгованість — це сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

До довгострокової дебіторської заборгованості відносять:

— заборгованість орендаря за фінансовою орендою, яка відображається в балансі орендодавця;

— надання позик іншим підприємствам;

— надання позик фізичним особам;

— заборгованість, що виникає при надзвичайних подіях — пожежі, повені, крадіжці тощо.

З наведених вище визначень довгострокової і поточної дебіторської заборгованості слід зробити висновок: оскільки віднесення заборгованості до поточної або довгострокової прив’язане до дати балансу, на вказану дату слід переглядати довгострокову заборгованість за окремими дебіторами за термінами її погашення. Якщо виявиться, що до терміну погашення заборгованості залишилося менше 12 місяців, колишню довгострокову заборгованість слід відобразити на дату балансу як поточну.

Дебіторська заборгованість поділяється на:

безнадійну;

сумнівну;

дійсну.

Безнадійна дебіторська заборгованість — це дебіторською заборгованістю, щодо якої існує впевненість щодо її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності, вона буде списана за рахунок резерву. Треба зазначити, що списання безнадійної дебіторської заборгованості не торкається Звіту про фінансові результати, тому що витрати, понесені у зв`зку з неповерненням боргу, підприємство визнало в тому ж звітному періоді, що й дохід від реалізації, пов`язаний з виникненням цієї дебіторської заборгованості. У цьому полягає принцип нарахування та відповідності доходів і витрат. За цим принципом для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей.

Розглянемо ознаки визнання заборгованості безнадійною наведені у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємства». Відповідно п.1.25 безнадійною вважається заборгованість:

по зобов’язанням, термін позовної давності яких минув;

прострочена заборгованість, яка залишилась не погашеною в наслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора направлені на примусове стягнення заборгованості майна боржника, не привели до повного відшкодування заборгованості ;

заборгованість, що залишилась не погашеною в наслідок відсутності майна фізичної або юридичної особи, об’явленої банкрутом у встановленому законодавством порядку, або юридичної особи, що ліквідується;

яка залишилась непогашеною внаслідок недостатньої кількості грошових коштів, отриманих від продажу на аукціонах майна боржника, яке було передане під заставу як забезпечення вказаної заборгованості за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не привели до повного покриття заборгованості;

заборгованість стягнення якої стало неможливим у зв’язку з діями непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажор), підтверджених в порядку, передбаченому законодавством;

прострочена дебіторська заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, визнаних в судовому порядку зниклими без вісті, померлими або не дієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, яких позбавлено волі.

Сумнівна дебіторська заборгованість – це поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.

Сумнівні борги завищують реальний результат від реалізації, тому, згідно з принципом обачності, підприємство повинне визначити можливі витрати від неповернення частини боргів покупцями у момент визначення доходу від реалізації, а не в тому періоді, коли покупці не змогли оплатити товар.

Величину цих витрат можливо визначити на основі аналізу даних підприємства за попередні роки про фактичні втрати від неповернення дебіторської заборгованості. З іншого боку, сума дебіторської заборгованості не є реальною, доки вона не скоригована на величину сумнівних боргів.

Дійсна дебіторська заборгованість – це заборгованість, яка буде повернута або термін сплати якої ще не настав.

Залежно від виникнення дебіторська заборгованість поділяється на:

— дебіторську заборгованість за роботи, товари, послуги;

— векселі отримані;

— дебіторську заборгованість за розрахунками;

— іншу поточну дебіторську заборгованість.

Дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги виникає, коли підприємство реалізує товари в кредит, тобто з відстроченням платежу. Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги визначається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг. При реалізації товарів у кредит підприємство має ризик непогашення всієї дебіторської заборгованості. Тому на підприємстві завжди є дебіторська заборгованість, щодо повернення якої є сумніви.

Сумнівний борг — це поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.

Сумнівні борги завищують реальний результат від реалізації, тому, згідно з принципом обачності, підприємство повинне визначити можливі витрати від неповернення частини боргів покупцями у момент визначення доходу від реалізації, а не в тому періоді, коли покупці не змогли оплатити товар.

Величину цих витрат можливо визначити на основі аналізу даних підприємства за попередні роки про фактичні втрати від неповернення дебіторської заборгованості. З іншого боку, сума дебіторської заборгованості не є реальною, доки вона не скоригована на величину сумнівних боргів.

До іншої дебіторської заборгованості відноситься видача довгострокових позик працівникам підприємства та інші види розрахунків.

У балансі поточна дебіторська заборгованість поділяється на заборгованість покупців і замовників та іншу поточну дебіторську заборгованість.

Поточна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг і оцінюється за первісною вартістю. У випадку відстрочення платежу з виникненням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів, що підлягають отриманню за товари, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (відсотками) в період її нарахування.

2.Аналіз та оцінка дебіторської заборгованості на підприємстві

Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Значення аналізу дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції, коли іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною. Джерело аналізу — баланс підприємства; для внутрішнього аналізу застосовуються також дані аналітичного обліку (журнал-ордер або відомість обліку розрахунків з покупцями і замовниками).

У найзагальнішому вигляді зміни в обсязі дебіторської заборгованості за звітний період можуть бути охарактеризовані даними горизонтального та вертикального аналізу балансу.

Особливу увагу в процесі аналізу дебіторської заборгованості приділяють статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги», яка має найбільшу питому вагу в загальній сумі дебіторської заборгованості. Згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку ця дебіторська заборгованість відображається в балансі за чистою реалізаційною вартістю, тобто як сума дебіторської заборгованості за мінусом сумнівних та безнадійних боргів.

Слід наголосити, що детально аналізується дебіторська заборгованість з метою прийняття поточних управлінських рішень, спрямованих на її скорочення, і для застосування своєчасних заходів по стягненню сумнівної дебіторської заборгованості. З метою аналізу розрахунків з покупцями і замовниками складається аналітична таблиця, форма якої може бути наступною.

Аналіз дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги.

Покупець

(замовник)

Дата утворення

Заборгованістьнна початок періоду, тис.грн

Відвантажено

Сплачено

Заборгованість на кінець періоду

Дата

Сума, тис.грн

У т.ч. ПДВ, тис.грн

Дата

Сума, тис.грн

1

2

3

4

5

6

7

8

9

За даними цієї аналітичної таблиці визначається:

1) Загальна сума дебіторської заборгованості (підсумок гр.3 + гр.5 – гр.8 = гр.9).

2) Аналізується заборгованість у розрізі окремих покупців, замовників і дат виникнення заборгованості, строк утворення якої більше року. Така заборгованість за наявності виправдовувальних документів може бути віднесена до позареалізаційних втрат і списана на збитки як дебіторська заборгованість, по якій минув строк позовної давності, або по інших боргах, нереальних до стягнення за рішенням інвентаризаційної комісії, створює резерв по сумнівних боргах.

За даними відомості обліку з покупцями і замовниками (або попередньої аналітичної таблиці) складається наступна аналітична таблиця, за якою аналізується стан дебіторської заборгованості по строках виникнення.

Аналіз стану дебіторської заборгованості.

Статті дебіторської заборгованості

Усього на кінець звітного періоду, грн

У тому числі за часом виникнення
до одного місяця, грн

від одного до трьох місяців, грн

від трьох до шести місяців, грн

від шести місяців до одного року, грн

понад один рік, грн
1

2

3

4

5

6

7

Регулярне ведення такої відомості дає змогу бухгалтеру аналізувати дебіторську заборгованість і своєчасно вживати заходів для усунення простроченої заборгованості. Цей аналіз здійснюється за даними внутрішньої звітності підприємства і використовується для потреб управління. Але, як відомо, для зовнішніх користувачів інформації також дуже важливий стан дебіторської заборгованості підприємства, бо зростання її завжди свідчить про фінансову нестабільність. За даними бухгалтерської звітності (форма 1, форма 2) можна визначити низку показників, що характеризують стан дебіторської заборгованості.

До цих показників належать:

1. Оборотність дебіторської заборгованості:

Од = В : Д,

де

Од — оборотність дебіторської заборгованості;

В — виручка від реалізації продукції;

Д — середня дебіторська заборгованість.

2. Період погашення дебіторської заборгованості:

Пд =360 днів : Од,

де

Пд — період погашення дебіторської заборгованості;

Од — оборотність дебіторської заборгованості.

3. Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів:

Да = (Дз : Па)*100,

Де Да — частка дебіторської заборгованості в поточних активах;

Дз — дебіторська заборгованість;

Па — поточні активи (2+3 розділ активу балансу).

4. Відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації визначається за формулою:

Дз = Д : В,

де

Д — середня величина дебіторської заборгованості;

В — виручка від реалізації продукції.

5. Частка сумнівної дебіторської заборгованості в загальному обсязі заборгованості, %.

Показник сумнівної дебіторської заборгованості може бути взятий з балансу (рядок 162 ф. 1).

Методика аналізу показників оборотності дебіторської заборгованості: дані за звітний період порівнюють з даними за минулий рік (або інший звітний період), визначають зміни і вивчають причини цих змін, їхню якісну характеристику. Деякі показники за минулий період (оборотність дебіторської заборгованості, або відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації) переносяться з розрахунку, складеного за підсумками минулого року чи іншого виробничого періоду.

Якщо порівняти показники дебіторської заборгованості, можна зробити висновок щодо того, поліпшився чи погіршав стан розрахунків з покупцями проти минулого року. Якщо на підприємстві зросла сумнівна дебіторська заборгованість, а також загальна частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних коштів, то можна зробити висновок про зниження ліквідності поточних активів у цілому, а отже, про погіршання фінансового стану підприємства. Важливим у процесі аналізу дебіторської заборгованості є контроль за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості.

Значне перевищення дебіторської заборгованості завжди загрожує фінансовій стійкості підприємства і потребує залучення додаткових джерел фінансування.

Розглядаючи питання аналізу дебіторської заборгованості (розрахунку з покупцями й замовниками), слід ознайомитися з одним із методів розрахунку з покупцями, що широко використовується в країнах з розвинутими ринковими відносинами, — методом надання знижок за дострокової оплати. Відомо, що за умов інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство-виробник реально одержує лише частину вартості реалізованої продукції. Тому підприємству інколи вигідніше зробити знижку на реалізований товар за умови швидкої оплати рахунка (наприклад, у десятиденний строк), ніж втратити більшу суму в результаті інфляції.

Оцінка дебіторської заборгованості повинна виходити з визначення дебіторської заборгованості як частини майна боржника. Дебіторська заборгованість є майном особливого роду. В результаті продажу дебіторської заборгованості продавець передає покупцю права вимоги для:

• своєчасного погашення дебіторської заборгованості покупця, що виникла по іншій операції, а також запобігання збитків;

• отримання від організації-дебітора вигідних покупцю товарів (послуг);

• встановлення контролю над організацією-дебітором ;

• інших випадків.

При оцінці потрібно враховувати, що покупець з придбанням дебіторської заборгованості, одержує право вимоги пені, штрафу і неустойки, передбачені договором між боржником і дебітором. У зв’язку з цим, основним методом оцінки є доходний, а витратний метод і метод порівняльних продажів є допоміжними.

Для оцінки дебіторської заборгованості на підприємстві застосовується декілька видів оцінок:

1. Дисконтована вартість майбутніх платежів, що очікуються для погашення цієї заборгованості.

Оцінка за дисконтованою вартістю майбутніх платежів застосовується орендодавцями для відображення платежів за договорами фінансової оренди. Інакше кажучи, сума таких платежів повинна відображатися в сумі чистих інвестицій в оренду, що дорівнює загальній сумі мінімальних орендних пяатежів і негарантованої ліквідаційної вартості за вирахуванням незаробленого фінансового доходу.

У міжнародній практиці широко застосовується така оцінка. Що стосується українського бухгалтерського обліку, то до прийняття П(С)БО 14 «Оренда» застосування цієї оцінки неможливе.

2. Чиста реалізаційна вартість.

Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості — це сума поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги з вирахуванням резерву сумнівних боргів. За чистою реалізаційною вартістю поточна дебіторська заборгованість включається до підсумку балансу.

Оцінка за чистою реалізаційною вартістю застосовується для поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи і послуги, Значення цієї оцінки полягає в наступному.

Підприємство, відвантажуючи продукцію або товари, виконуючи роботи або надаючи послуги, не завжди отримує оплату від покупців і замовників негайно. Воно змушене йти на певний ризик для того, щоб збільшити обсяг своєї реалізації в умовах конкуренції. По суті, підприємство надає своїм покупцям комерційний кредит. У таких умовах завжди залишається ймовірність того, що оплата від покупця не надійде. У той же час відповідно до принципу нарахування в момент відвантаження товарів (продукції), виконання робіт або надання послуг підприємство повинне визнати дохід від їх реалізації. У дохід включаються також борги, що, імовірно, ніколи не будуть оплачені. Це призводить до того, що реальний дохід, який отримає підприємство в майбутньому, необгрунтоване завищується на суму зазначених боргів. Тому при визнанні доходу від реалізації його необхідно зменшити на суму сумнівних боргів. Цього вимагає і принцип обачності, згідно з яким не можна завищувати доходи.

Для оцінки суми сумнівних боргів існує спеціальна методика, відповідно до якої підприємство формує резерв сумнівних боргів.

Таким чином, поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи і послуги в момент визнання її активом збільшує дохід від реалізації та оцінюється за первинною вартістю. Але на дату балансу її сума повинна бути зменшена на величину резерву сумнівних боргів. До підсумку балансу заборгованість включається за чистою реалізаційною вартістю, що являє собою різницю між первісною вартістю поточної дебіторської заборгованості і сумою резерву сумнівних боргів.

3. Первісна вартість.

Оцінка за первісною вартістю застосовується для всіх видів довгострокової і поточної дебіторської заборгованості, які не є заборгованістю за продукцію, товари, роботи чи послуги, або очікуваними платежами за договорами фінансової оренди. Для цих видів заборгованості резерв сумнівних боргів не створюється.

Дебіторська заборгованість як складова елементу фінансової звітності активу має визнаватися і відображатися у звітності в сумі, яка визначається з урахуванням оцінки дебіторської заборгованості в поточному обліку.

Порядок оцінки поточної дебіторської заборгованості

У момент визнання Первісна вартість Сума одержаного доходу

— торгові знижки

– вартість повернених товарів

На дату складання Чиста реалізаційна Сума поточної дебіторської

вартість заборгованності

– резерв сумнівних боргів

Порядок оцінки дебіторської заборгованості наведено на рис 1

Вплив дебіторської заборгованості на фінансовий стан підприємства

При здійсненні оцінки дебіторської заборгованості повинні враховуватися фактори, що впливають на ринкову вартість дебіторської заборгованості:

• умови припинення зобов’язань — розрахунок грошовими коштами, цінними емісійними паперами, заліком стрічних поставок товарів і т.і.;

• терміни розрахунків, передбачені договорами;

• наявність забезпечення за відповідним зобов’язанням;

• наявність претензій організації-дебітора по кількості і якості поставленої йому продукції;

• фінансовий стан організації-дебітора ;

• інші відомості, враховувані оцінювачем при здійсненні оцінки, були повідомленими боржником і організацією-дебітором .

3. Вплив дебіторської заборгованості на фінансовий стан підприємства

Щоб забезпечити виживаємість підприємства в сучасних умовах керівничому персоналу необхідно перш за все вміти реально оцінювати фінансовий стан як свого підприємства так і конкурентів. Фінансовий стан – це найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства, вона визначає конкурентоспроможність, потенціал у діловому співробітництві, оцінює, у якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів у фінансовому та виробничому відношенні. Але, це і зрозуміло, одного вміння реально оцінювати фінансовий стан не достатньо для успішного функціонування підприємства та досягнення ним встановленої цілі. Фінансовий стан підприємства – це ступінь забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення рошових розрахунків за своїми забов’заннями. У фінансовому стані знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства, в тому числі і роботи з управління фінансовими ресурсами, тобто фінансової роботи.

Найбільш зримо фінансовий стан підприємства визначається такими елементами його економічної діяльності:

— прибутковість;

— наявність власних фінансових ресурсів;

— раціональне розміщення основних і оборотних коштів;

— платоспроможність;

— ліквідність;

— інше.

І, якщо підприємство досягає у цих напрямках необхідних параметрів, то фінансовий стан такого підприємства стає стійким.

В практиці роботи підприємств основним є не фіксація того, що сталося, а перш за все передбачення фінансової ситуації, яка можестатися в найближчийперіод, особливо, якщо вона негативно вплине на фінансовий стан підприємства. А тому обліку дебіторської заборгованості як одному з основних майбутніх джерел поповнення грошових коштів підприємства повинна, приділятись досить серйозна увага. Дебіторська заборгованість визначається як сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Робота повинна бути направлена саме на недопущення виникнення сумнівної та безнадійної дебіторської заборгованості, або на зменшення її величини.

Поточна дебіторська заборгованість – сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Тобто при виникненні невпевненості її повернення боржником, виникає сумнівний борг, який негативно вплине на господарську ситуацію і в подальшому її повернення необхідно буде здійснити низка заходів, включаючи подачу позову до господарського суду, що для підприємства є негативним та клопітким явищем.

Недотримання договірної і розрахункової дисципліни, несвоєчасне пред’явлення претензій щодо боргів, що виникають, призводять до значного зростання невиправданої дебіторської заборгованості, а отже, до нестабільності фінансового стану підприємства.

Чим швидше обертається дебіторська заборгованість, тобто, чим частіше поступають платежі від дебіторів, тим менші балансові залишки дебіторської заборгованості на кожну дату і навпаки, тобто дебіторська заборгованість на фінансовий стан підприємства не впливає.

Отже, збільшення сумнівної та безнадійної дебіторської заборгованості призводить до негативного впливу на фінансовий стан підприємства, а разом з тим на подальше існування цьго підприємства. Шляхи зменшення та оптимізації дебіторської заборгованості повинні займати головне місце в такій ситуації.

4. Шляхи оптимізації дебіторської заборгованості

Важливе значення у взаємовідносинах між партнерами має дотримання встановлених домовленостей, у тому числі й строків проведення розрахунків чи поставки товарів. Для покращення роботи кожного підприємства потрібно дотримуватись діючих правил розрахунків, не допускати прострочення, сприяти зменшенню дебіторської заборгованості. Необхідно знайти оптимальні методи управління дебіторською заборгованістю, які б дозволили збільшити доходи підприємства в той же час запобігаючи створенню безнадійних боргів.

Правові засади організації, документального оформлення, методика і методологія обліку дебіторської заборгованості чітко регламентується законами України, постановами Кабінету Міністрів, наказами міністерств, відомств, державної податкової адміністрації, Національного банку України. Оскільки дебіторська заборгованість відноситься до складу активів підприємства і відображається в активі форми № 1 «Баланс» за чистою реалізаційною вартістю, а отже впливає на визначення реального фінансового стану підприємства , то управління нею, як складовою оборотних і необоротних активів, є одним з найважливіших і складних елементів.

Перш за все, для оптимізації дебіторської заборгованості було:

розкрито теоретичні та практичні аспекти розвитку обліку та аналізу дебіторської заборгованості фінансово-господарського стану підприємств;

запропоновано методику класифікації та єдиний системний класифікатор дебіторської заборгованості;

систематизовано та вдосконалено види і методи оцінювання дебіторської заборгованості;

розроблено систему комплексного оцінювання якості бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості;

оптимізовано форму бухгалтерського обліку розрахунків з дебіторами;

висвітлено принципи аналізу ліквідності заборгованості, а також запропоновано систему комплексного оцінювання стану дебіторської заборгованості для визначення рівня і перспектив розвитку підприємств.

Оптимізована форма бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості

а) високий рівень аналітичності інформації, забезпечений проведенням якісної на відповідних рівнях її реєстрації в запропонованих картках дебіторів і кредиторів, що дає змогу класифікувати заборгованість підприємства за такими ознаками: термін утворення (дата виникнення), дата погашення (оплати), термін непогашення, об’єкти, щодо яких виникли зобов’язання дебіторів (кредиторів), суб’єкт заборгованості (найменування, місцезнаходження), ймовірність погашення, метод оцінювання, сума, причина виникнення;

б) послідовне узагальнення інформації в запропонованих реєстрах бухгалтерського обліку, що дає змогу одержувати інформацію про дебіторську заборгованість різних рівнів деталізації;

в) узагальнення інформації про заборгованість підприємства на звітну дату в розрізі кожного дебітора і кредитора, держави, синтетичного рахунку (субрахунку);

г) комплексність форми бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості і інтеграція облікових реєстрів, що дає змогу з мінімальними трудовими і фінансовими витратами автоматизувати облік дебіторської заборгованості.

Перед аналізом поточної дебіторської заборгованості необхідно ставити такі завдання:

обгрунтування можливості виникнення дебіторської заборгованості;

формування реальної кредитної політики (строків кредитування, системи знижок);

оцінка покупців з точки зору надійності (ймовірності оплати);

чітке, своєчасне визначення моменту сповільнення або прискорення погашення заборгованості покупцями;

контроль за своєчасністю погашення дебіторської заборгованості та вивчення причин недотримання договірної дисципліни;

обгрунтування інкасаційної політики;

з’ясування причин прострочки дебіторської заборгованості;

оцінка ефективності дебіторської заборгованості.

Висновки

Виходячи з вищенаведеного можна зробити висновок, що управління дебіторською заборгованістю безпосередньо впливає на прибутковість підприємства і визначає дисконтну і кредитну політику для покупців, шляхи прискорення повернення боргів і зменшення безнадійних боргів, а також вибір умов продажу, що забезпечують гарантоване надходження коштів. Тому необхідно виробити спеціальну політику щодо більш ефективного управління дебіторською заборгованістю з урахуванням специфіки діяльності підприємства.

Склад дебіторської заборгованості впливає на фінансовий стан підприємства. Значне збільшення дебіторської заборгованості та її частки в оборотних активах може свідчити або про неефективну кредитну політику підприємства до покупців, або про збільшення обсягів реалізації, або про неплатоспроможність частини покупців. Зменшення заборгованості за рахунок скорочення періоду її погашення, а не за рахунок зменшення обсягів реалізації позитивно характеризує управління дебіторською заборгованістю.

Аналіз показників, які характеризують стан дебіторської заборгованості за попередній період, дає змогу визначити основні завдання політики управління дебіторською заборгованістю.

Сучасною формою управління дебіторською заборгованістю є прискорене переведення дебіторської заборгованості в інші форми оборотних активів підприємства, такі як обігові кошти та високоліквідні короткострокові цінні папери.

Однією з основних функцій управліннядебіторською заборгованістю є створення ефективної системи контролю за її рухом та своєчасною інкасацією. Контроль організується в загальній системі фінансового контролю на підприємстві як самостійний блок (центр відповідальності з управління дебіторською заборгованістю). Поява великої дебіторської заборгованості призводить до зниження платоспроможності підприємства.

Отже, важливим завданням управління грошовими потоками є ефективне управління дебіторською заборгованістю, яке спрямоване на оптимізацію обсягів дебіторської заборгованості та забезпечення її своєчасної інкасації.

Список використаної літератури

Біла О.Г. „Фінанси підприємства”. Навчальний посібник „Магнолія 2006” Львів — 2008р.

Кірейцева Г.Г. „Фінанси підприємства”. Навчальний посібник „ЦУЛ” – 2002р.

Мец В.О. „Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства”. Навчальний посібник „Вища школа” Київ – 2003р.

П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» від 08.10.99р.

П{С)БО 2 «Баланс» від 31.03.99р.

Реферат: Развитие угольной промышленности Донбасса как топливной базы энергетики

Развитие угольной промышленности Донбасса как

топливной базы энергетики

Введение

Развитие топливно-энергетического комплекса активно влияет на темпы, масштабы и экономические показатели хозяйства, создает необходимые условия для улучшения условий труда и повышения уровня жизни людей.

Исторически в Донбассе сложился мощный топливно-энергетический комплекс, задача данной работы — рассмотреть развитие топливной базы Донбасса.

В советское время власть рассматривала топливно-энергетические отрасли Донецкого региона как важную составляющую общесоюзного народного хозяйства, однако отношение союзного центра к топливно-энергетическому комплексу Донбасса было откровенно потребительским. Анализ изменений, которые происходили в этом секторе региональной экономики, позволяет утверждать, что в первые послевоенные годы власть была заинтересована в быстром восстановлении и интенсивном развитии угольной промышленности и энергетики региона. В этот период Донбасс играл роль ведущего поставщика топливно-энергетических ресурсов для всей страны. В следующий период (первая половина 50-х — начало 70-х годов) интенсивная эксплуатация промышленных мощностей региона, причем преимущественно на основах экстенсивных методов, продлилась. Вместе с тем, уже с начала 60-х годов союзный центр, используя угольный потенциал Донбасса на полную силу, по существу, отказался от последующего развития этой отрасли. При этих условиях с середины 70-х годов производственная инфраструктура отрасли стала постепенно приходить в упадок, началось падение объемов угледобычи, уменьшение темпов прироста электроэнергии. Именно в последние несколько десятилетий прошлого века закладывался фундамент настоящего тяжелого состояния топливно-энергетического комплекса региона. Возрождение угольной промышленности региона началось сразу же после освобождения его территории от оккупационных войск. Однако в условиях продолжения военных действий шахты восстанавливались в прежнем, довоенном виде, часто реконструировались лишь отдельные узлы. Конечно, подобная техническая политика возобновления в какой-то мере была оправдана жесткими требованиями военного времени, необходимостью быстрейшего обеспечения экономики страны, что продолжала воевать, энергетическими ресурсами. Однако возобновление наскоро консервировало устаревшую технику, оборудование, методы организации работы, тем самым закладывая почву для будущих экономических и социальных неурядиц в регионе.

Масштабное возобновление и последующее развитие угольной промышленности региона значительно ускорились по завершении войны. Власть, рассматривая Донбасс как важную сырьево-энергетическую составляющую общесоюзной экономики, уделяла его восстановлению особое внимание. Наиболее характерными чертами этого процесса были следующие. Во-первых, интенсивное восстановление угольной отрасли на основе привлечения значительных финансовых, материально-технических, трудовых ресурсов. В четвертой пятилетке общие капиталовложения в развитие хозяйства республики составляли 9,2 млрд. руб., из них почти треть были инвестированы в хозяйство региона. При этом, темпы развития угольной отрасли украинского Донбасса были значительно выше, чем общесоюзные. Если в течение 1946-1950 гг. угледобычу по стране предусматривалось увеличить на 51%, то в республике — более чем в 2,8 раза и довести добычу угля в 1950 г. до 86,1 млн. т, что составляло 34,4% общесоюзной добычи. Значительное увеличение угледобычи предусматривалось, в первую очередь, за счет экстенсивных факторов. Стержневой идеей восстановительных работ было быстрейшее количественное наращивание производственных мощностей. В течение первой послевоенной пятилетки в Сталинской и Ворошиловградской областях планировалось возобновить и построить новые шахты общей мощностью 77,5 млн. т, что составляло 42,3% от запланированного на 1950 г. добычи угля в стране. То есть Донбасс все еще оставался главной топливно-энергетической базой СССР. Сосредоточение значительных финансовых, материально-технических, кадровых ресурсов на решении проблемы увеличения угледобычи дало в целом позитивные результаты. В течение 1946 — 1950 гг. в украинском Донбассе из 263 основных шахт, что подлежали восстановлению, было восстановлено и введено в действие 259 шахт. Кроме того, было заложено 60 новых шахт. [1, с.76]

В 1958 —1967 гг. происходят сдвиги в структуре шахтного фонда в сторону увеличения производственной мощности шахт, которые характеризуются данными табл. 1 (добыча шахт по отношению к общей добыче, %).

Среди трех областей Донбасса наибольший удельный вес в угледобыче давали крупные шахты в Донецкой области и наименьший — в Луганской.

Важнейшей задачей в перспективе до 1975 г. является ускоренное развитие угольной промышленности Донбасса. Решение этой задачи обеспечивалось нe путем увеличения шахтного фонда, а за счет его обновления на основе строительства крупных шахт и увеличения мощности действующих. В результате обновления шахтного фонда число действующих шахт с нагрузкой свыше 600 тыс. т. составило в 1975 г. более 41% при 16,3% от их общего количества в 1965г. В условиях ускоренного технического прогресса, значительного увеличения вооруженности труда и систематического обновления шахтного фонда особую важность для угольной промышленности имеет более полное использование основных и оборотных средств.

Таблица 1. Добыча шахт по отношению к общей добыче годовая добыча шахты, тыс. т

Развитие угольной промышленности Донбасса как топливной базы энергетики

[2, с.26]

Непрерывный рост и совершенствование средств труда в угольной промышленности, определяющие высокие темпы развития экономики угледобычи, предполагают непрерывность процесса воспроизводства основных фондов на более совершенной технической основе.

Во-вторых, в то же время с возобновлением инфраструктуры угольной отрасли делались попытки относительно совершенствования ее материально-технической базы, интенсификации производства. Уже в первые послевоенные годы на шахтах появилась новая техника, оборудование. С 1946 г. было внедрено металлическое и железобетонное крепление. До 1949 г. паровые подъемные машины были полностью заменены на электрические. Произошли значительные изменения в оборудовании шахт угледобывающей техникой. Одним из выдающихся технических достижений этого периода стало создание (в 1948 г.) и широкое внедрение в производство угольного комбайна «Донбасс». Эти универсальные машины обеспечили механизацию добычи угля из забоя. Техническое переоборудование шахт позволило значительно повысить общий уровень механизации главных процессов угледобычи. В 1950 г. вырубка и отбой угля были механизированы почти на 99%, доставка из очистительных забоев — на 100%, откатка — на 95%. Все это создавало условия для комплексной механизации добычи угля.

В-третьих, новая техника и механизация угледобычи обусловили изменения и в организации производства. Производственный процесс перестраивался таким образом, чтобы работа в лавах осуществлялась в один цикл за сутки. В лавах, переведенных на график цикличности, организовывались комплексные бригады по добыче угля, по перемещению транспортеров, проходчиков и другие. На конец 1950 г. почти четверть очистительных действующих забоев были переведены на новую систему организации производства. Это позволило улучшить технико-экономические показатели работы шахт. Значительно увеличилась скорость продвижения действующей очистительной линии забоя, выросла протяженность действующих очистительных забоев.

Высокие темпы восстановления разрушенных шахт, расширения шахтного строительства, усовершенствования организации производства способствовали достаточно быстрому приросту добычи угля. Темпы добычи ежегодно росли приблизительно на 20%. В 1950г. в Донбассе было добыто 76,4 млн. т угля, или в 2,5 раза больше, чем в 1945 г. В следующем году довоенный уровень добычи угля было превзойден. Именно на этих успехах делалось ударение и в советской историографии, однако при этом замалчивались крайне негативные тенденции в развитии угольной промышленности, которые отразились уже в первые послевоенные годы.

Анализ опубликованных и архивных источников свидетельствует, что быстрое наращивание угледобычи происходило, в первую очередь, за счет экстенсивных факторов. При условиях «битвы за большой уголь» на экономические показатели эффективность работы отрасли мало обращали внимание. Главным было добыть как можно больше угля. Одной из самых острых проблем оставалась низкая производительность труда шахтеров. Если в 1940 г. ежемесячная добыча угля на одного шахтера составляла 25,6 т, то в 1950 г. лишь 21,7 т, а на некоторых шахтах — еще меньше. Медленный рост производительности труда был обусловлен несколькими факторами. Во-первых, эксплуатацией большого количества мелких, малоэффективных шахт, наскоро отстроенных в первые послевоенные годы, на которых по большей части преобладал примитивный ручной труд. Естественно, ни о какой механизации здесь и речи не было. На небольших шахтах (суточная добыча угля которых не превышала 300 тонн) в 1950 г. добывали почти половину (42,6%) всего донецкого угля (в 1940 p.- 13,8% ). Во-вторых, на производительности труда негативно отражалось также неудовлетворительное использование машин и механизмов. Невзирая на повышение уровня технического оборудования шахт, ручной труд в угольной промышленности преобладал. В советской историографии доминировал тезис относительно нехватки рабочих кадров на шахтах Донбасса в послевоенные годы. Однако архивные материалы доводят, что массовое насильственное перемещение рабочих с других регионов страны на многих шахтах создало даже избыток рабочих рук. Конечно, это не стимулировало расширения использования машин и механизмов, а та техника, что была на шахтах, осваивалась крайне медленно. Так, производительность тяжелых добывающих машин, хоть и выросла с 2112 т в 1945 г. до 3042 т в 1950 г., однако довоенного уровня (3424 т в 1940 г.) не достигла, а на многих шахтах была значительно ниже. Сравнительно низкой была также и общая производительность комбайнов «Донбасс»: в 1950 г. она составляла в донецком регионе 4862 т, а, например, в печорском бассейне — 5238 т. В-третьих, неэффективное использование техники было обусловлено также низким уровнем квалификации горняков, отсутствием у них опыта работы, ведь подавляющее большинство шахтеров послевоенного времени составляла сельская молодежь, которая попадала на шахты на «комсомольские призывы» или в результате мобилизации. По этой же причине на шахтах оставался высоким уровень травматизма, случались многочисленные простои, аварии.

Интенсивное шахтное строительство, техническое переоснащение угольной промышленности в 50-60-ые годы способствовали улучшению основных показателей производства: выросли протяженность действующих очистительных забоев и темпы продвижения очистительной линии в забоях, значительно увеличилась производительность труда шахтеров. Все это стимулировало рост темпов угледобычи. В течение 1951-1970 гг. добыча угля в Донбассе увеличилась почти в 2,2 раза (рис.1) [2, с.27]. В начале 70-х годов Донбасс добывал наибольшее количество угля за все годы существования бассейна. В Донецкой области рекордная угледобыча (107,1 тыс. т.) была достигнута в 1971 г., шахтеры Ворошиловграда самые большие объемы угля (возле 75 млн.т.) добыли также в первой половине 70-х годов.

Развитие угольной промышленности Донбасса как топливной базы энергетики
Рисунок 1 Рост добычи угля, оборотных средств и основных фондов по угольной промышленности Донбасса в процентах к 1955г.:

1-добыча; 2 –основные фонды; 3-оборотные средства

Отмечая успехи, достигнутые угольной промышленностью Донбасса в исследуемый период, должны указать, что все же они были достаточно относительными: на фоне временного роста количественных показателей уже с конца 50- лет в развитии отрасли стали наблюдаться весьма тревожные тенденции. Они были обусловлены, прежде всего, той хозяйственной политикой, которую осуществлял союзный центр относительно Донецкого бассейна. Московские власти считали, что в условиях освоения новых угольных бассейнов с более дешевым углем на востоке страны, нефтяных и газовых залежей у Сибири, с появлением альтернативных источников энергии прежняя «всесоюзная кочегарка» исчерпала себя. Подобная политика центра крайне негативно повлияла на развитие угольной промышленности региона.

Изменение государственных хозяйственных приоритетов обусловило, прежде всего, сокращение инвестиций в развитие горно-шахтного сектора экономики Донбасса. Госплан СССР уже с конца 50-х годов начал резко уменьшать объемы.

Нехватка средств обусловила также значительное замедление темпов реконструкции шахт, которые действовали. Если в 1959 г. реконструировалось 49 шахт, в 1966 г. — 29, то в 1970 г. — лишь 7 шахт. В целом в течение 1958-1968 гг. предусматривалось реконструировать 156 шахт с приростом мощности в 40 млн. т угля, а фактически было обновлено только 36 шахт с приростом мощности возле 8 млн. т, то есть в пять раз меньше. Это привело к тому, что, невзирая на некоторое обновление шахтного фонда, улучшение его структуры (вырос удельный вес средних и больших шахт, уменьшилось количество маломощных предприятий, повысился уровень концентрации угледобычи), в угольной промышленности региона все еще преобладали мелкие и средние шахты — их удельный вес составлял почти 68% от общего количества шахт. В 1965 г. среднесуточная угледобыча на одной шахте Донбасса составляла 330-440 тыс. т, в то время как в Кузбассе — почти 1 млн. т, в Печорском бассейне — 700 тыс. т.

Одновременно с сокращением инвестиций значительно ухудшилось материально-техническое обеспечение угольной промышленности. Уже с конца 50-х годов постоянно чувствовались нехватка и перебои в поставке шахт региона транспортной лентой, конвейерами, кабельной продукцией, трубами, прокатом черных металлов, и тому подобное. Планируемые Госпланом СССР фонды на эти материалы и оборудование базировались на устаревших нормах 1952 г. В результате этого выделяющиеся ресурсы не учитывали изменений, что произошли в угольной промышленности в связи с повышением энергооснащенности, ростом уровня механизации и автоматизации производственных процессов. Значительные изменения в топливно-энергетическом комплексе Донбасса произошли в 70-80-ые годы. Невзирая на попытки последующей модернизации базовых отраслей региона, их положение непрестанно ухудшалось. В особенно тяжелом положении очутилась угольная промышленность. Нельзя утверждать, что в эти годы ничто не делалось ради ускорения развития отрасли, но, как свидетельствуют факты, осуществляемые мероприятия были не адекватны остроте ситуации. В регионе продолжались работы по обновлению шахтного фонда, строились новые и реконструировались уже действующие шахты. В 70-ые годы были введены в эксплуатацию такие большие шахты, как «Южнодонбасская» №1, им. Скочинского, «Ясиновка-глубокая», «Ждановка-капитальная, первая очередь» самая большая в Украине шахта «Красноармейская-капитальная» (мощностью 1700 тыс.т. угля ежегодно) и другие. В целом в течение 1971-1975 гг. было введено в действие производственные мощности по добыче угля на 29 млн. т ежегодно. В следующей пятилетке темпы обновления шахтного фонда даже несколько ускорились, по сравнению с предыдущим пятилетием. В то же время активно проводилась реструктуризация угольной промышленности: закрывались убыточные предприятия, добыча угля концентрировалась на больших предприятиях. Осуществлялись мероприятия по улучшению технического оснащения шахт. Шахты начали получать комплексы с механизированным креплением, узкозахватные проходческие комбайны, роторные экскаваторные комбайны и другое более совершенное оборудование. До конца 70-х годов уровень механизации наиболее трудоемкого процесса — навалки уголь в рядах был доведен до 98%. Полностью были механизированы откатка угля и породы, а также нагрузка угля в железнодорожные вагоны. На шахтах Донбасса впервые в мировой практике были внедрены угледобывающие комбайны на тонких крутопадающих пластах.

Однако все эти попытки дать импульс последующему развитию угольной промышленности, предоставить второе дыхание ведущей отрасли региона особого успеха не имели. В начале 70-х годов шахты Донбасса добывали рекордное количество угля, но в следующие годы объемы добычи непрестанно снижались. Если в Донецкой области в 1971 г. было добыто 107,1 млн. т, то в 1990 г. — лишь 80,5 млн. т угля, в Ворошиловградской области угледобыча снизилась соответственно с 74 до 51,6 млн. т.

На ухудшение ситуации в угольной промышленности влияли как объективные, так и субъективные факторы. Во-первых, снижение угледобычи было обусловлено в значительной мере ухудшением горно-геологических условий на шахтах Донбасса. С середины 70-х годов в регионе началось широкомасштабное освоение месторождений угля на больших глубинах. Если в 1975 г. средняя глубина разработки составляла 540 м, в 1980 г. — 590 м, то в 1985 г. — 620 м, а на некоторых шахтах угля добывалось на глубине 1-1,2 км. На такой глубине резко росли температура, газоносность, горное давление и опасность внезапных выбросов угля и газа. В конце 80-х годов 87% шахт были газоопасными. Ситуация осложнялась и тем, что уголь добывался преимущественно из чрезвычайно тонких пластов. В середине 70-х годов в донецком регионе почти 14% уголь добывался из пластов мощностью до 0,7 м, для выемки которых не было эффективных средств механизации, а 43% — из пластов мощностью до 1 м. В других угольных регионах СССР и зарубежных странах подобные пласты не разрабатывали. На конец 80-х годов из всех очистительных забоев шахт, что действовали в республике, почти 72% вели угледобычу на сложных пластах мощностью до 1,2 м, а каждый четвертый забой — на крутопадающих пластах. Во-вторых, не содействовала развитию угольной промышленности Донбасса и государственная инвестиционная политика. Хотя в абсолютных показателях капиталовложения в отрасль увеличивались, однако они не отвечали ее потребностям. Более того, даже запланированные и предусмотренные на реконструкцию отрасли средства постоянно сокращались. На 1971 -1975 гг. инвестиции в угольную промышленность республики намечались в сумме 4,6 млрд. руб., а фактически отрасль получила лишь около 4,1 млрд. руб., то есть недофинансирование составляло почти 11%. Подобная ситуация сложилась и следующей пятилетки: из запланированных на 1976 — 1980 гг. 5,5 млрд. руб. капиталовложений угольная промышленность получила лишь 5,2 млрд. руб. тогда как, по подсчетам специалистов, для модернизации угольных шахт была нужна не менее 7 млрд. руб. При этом удельный вес государственных капиталовложений постоянно уменьшался: если в 1980 г. часть государственных инвестиций на техническое перевооружение и реконструкцию шахт, что действовали в Донецкой области, составляла 53%, то в 1988 p.-52,2%.

В-третьих, недостаточное инвестирование угольной промышленности привело к замедлению темпов шахтного строительства. В первой половине 70-х годов было заложено лишь 4 шахты общей мощностью 9 млн. т, что составляло около половины от запланированного. В следующие годы темпы возобновления шахтного фонда еще более замедлились. Сроки сооружения новых шахт, вместо 5-7 лет, согласно с нормами, затягивались до 15-20 лет, в 2-3 раза превышая нормативные требования и сроки реконструкции шахт. В 70-ые годы ни одна шахта Донбасса не была построена своевременно. В начале 80-х годов шахтное строительство было фактически свернуто. На 1981 — 1985 гг. на строительство были выделены мизерные средства — 12% от общей суммы инвестиций в угольную отрасль, однако даже и эти средства не были освоены. По плану одиннадцатой пятилетки (1981-1985гг.) предусматривался прирост мощностей за счет нового строительства на 21млн. т, который фактически составил в 10 раз меньше — 2,1 млн.т. В 1981 -1985гг., впервые за послевоенные годы было введено мощностей меньше, чем выбыло. Осталась невыполненной и программа шахтного строительства во второй половине 80-х годов, — которой предусматривалось заложить 6 новых шахт и 3 обогатительные фабрики. По-прежнему, значительно затягивались сроки введения к эксплуатации шахт, что строились. Так, шахты «Самсоновская Западная», «Суходольская-восточная» (Луганская обл.) строились более двух десятилетий, причем за этот период на их сооружение было выделено лишь 40% необходимых средств. [3, с. 105]

В-четвертых, значительно снизилась эффективность работ по модернизации. Главная трагедия была не в сокращении шахтного фонда, а в ухудшении состояния шахт, которые действовали. Нужно отметить, что в 70-80-ые годы, на первый взгляд, обновление имеющегося производственного фонда происходило достаточно интенсивно: вводились в действие новые угольные горизонты; строились новые шахтные стволы или реконструировались те, что действовали; мелкие шахты объединялись в одно производственное предприятие; модернизировались схемы шахтного транспорта, ликвидировалась его многоступенчатая; внедрялись более совершенные и прогрессивные способы подготовки и обработки пластов. Кроме того, в процессе модернизации на многих шахтах осуществлялись локальные мероприятия по техническому переоборудованию отдельных комплексов и узлов. В первой половине 80-х годов на техническое переоборудование и поддержку имеющегося шахтного фонда было использовано 71% общего объема капиталовложений, направленных на развитие угольной промышленности.

В-пятых, значительно повлияла на снижение темпов угледобычи в Донбассе нехватка прогрессивной высокопродуктивной техники. Стоит отметить, что во второй половине 60-х годов в очистительных забоях парк машин за счет широкого применения узкозахватных проходческих комбайнов, скреперных установок, конвейеров и других новых, более совершенных средств механизации и автоматизации ощутимо обновился, однако достаточно часто эта техника не была приспособлена к условиям Донбасса, а поэтому использовалась неэффективно. Так, в начале 70-х гг. комплексом КМК 97 можно было добывать не более 20% угля из подобных пластов. В целом же фактический уровень комплексной механизации на этих пластах составлял лишь 11%. Технический уровень очистительных работ на маломощных пластах (менее 0,7 м) мог быть повышен при освоении серийного производства узкозахватных комбайнов 2УК («Луч»), БКТ, К-102, предназначенных для разработки пластов мощностью 0,55-0,8 м, но работы по созданию этой серии комбайнов, которые начались еще в середине 60-х годов, затормозились, в результате чего до конца 70-х годов этой техники на шахтах так и не было.

Использование устаревших технологий и оборудования, несвоевременная модернизация производственных процессов усиливали расходный, неэффективный характер экономики. Например, в 1984 г. на шахтах республики из-за несовершенства технологии было перерасходовано 240 млн. кВт ч. электроэнергии на 2,4 млн. руб., а также 25 млн. м древесины на сумму 1,1 млн. руб. Вообще для большинства предприятий характерно было применение завышенных норм затраты сырья, материалов, топлива, электроэнергии, что позволяло руководителям предприятий приукрашивать состояние дел на производстве. Отмеченные причины в совокупности с другими предопределяли постепенный упадок угольной промышленности Донбасса.

Заключение

Таким образом, анализ развития топливно-энергетического комплекса Донбасса свидетельствует, что в первые послевоенные десятилетия ему предоставлялась приоритетная роль в обеспечении энергетическими ресурсами всей страны. Осуществлялось широкомасштабное строительство новых шахт, тепловых электростанций, осуществлялась интенсивная реконструкция и техническое переоборудование предприятий, что действовали. Это способствовало превращению Донбасса в главную топливно-энергетическую базу СССР.

Однако уже с конца 60-х годов темпы развития отрасли замедлились, что приводило к сокращению инвестиций в топливно-энергетическую отрасль региона, старение ее основных фондов, снижение эффективности работы шахт.

Литература

1. Саржан А.О. Зміни в соціально-економичній сфері Донбасу (друга половина 40-кінець 80-хрр. ХХст.) Д. 2004. – 412с.

2. История технического развития угольной промышленности Донбасса. Отв. ред. А.Н. Щербань. в 2-хт., т.2. К.: Н.д., 1999.

3. Якуша Г.Б. Промышленность Украинской ССР. К.: Техніка,1989. – 216с

17

Реферат: Социальная защищенность различных слоев населения в России

Ярославский государственный университет им П. Г. Демидова.

Реферат по политологии:

«Социальная защищенность различных слоев населения в России»

Подготовила студентка 2-го курса

Факультета социально-политических наук

Группы СР-21

Буторина А. А.

Ярославль,

2001 г.

План.

1. Введение.
2. Проблемы социальной защищенности российских граждан: современное состояние.
3. Социальная защищенность различных слоев населения в России.

3.1. Социальная защищенность работающего населения

3.2. Социальная защищенность женщин.

3.3. Социальная защищенность детей.

3.4. Социальная защищенность пожилых людей.

3.5. Социальная защищенность инвалидов.
4. Социальная работа в системе социальной защиты населения.
5. Перспективы развития системы социальной защиты в России.
6. Заключение.

1. Введение.

В современном российском обществе социальная защита населения является одной из самых актуальных проблем. Происшедшие в постсоветской
России глубокие социальные перемены, нестабильность политической и экономической ситуации привели к увеличению численности и расширению спектра социально незащищенных и уязвимых контингентов (малоимущие и безработные, учащаяся молодежь, неполные и многодетные семьи, семьи с хроническими больными и инвалидами, мигранты и беженцы и др.). Происходящие в обществе изменения затронули экономическую,

политическую и социальную сферы, повлияли на деятельность многих производственных и общественных организаций и общественного сознания, что, в свою очередь, обуславливает и перспективы общественного развития.
Демократические преобразования и введение рыночных отношений в комплексе оказали огромное влияние на социум — причем как в позитивном, так и негативном плане. С одной стороны, произошло резкое сокращение социальной защищенности довольно большой части населения, и в первую очередь трудящихся, что может весьма негативно сказаться на дальнейшем развитии общества. А с другой стороны — произошло существенное изменение общественно- политического сознания, позволяющее не только сделать происходящие позитивные изменения необратимыми, но и скорректировать возможные негативные отклонения.

2. Проблемы социальной защищенности российских граждан: современное состояние.

В мире существует два основных документа, которые определяют международные обязательства государств в области социальных и гуманитарных прав. Это Европейская социальная хартия, принятая в 1961-ом году и обновленная в 1996-ом, а также Конвенция международной организации труда
(МОТ). Отличие Конвенции МОТ от Хартии заключается в том, что в Хартии определяются основополагающие принципы социальных прав граждан, тогда как
Конвенция МОТ их детализирует.

Еще до вступления в Совет Европы Россия провозгласила, что обязуется обеспечивать своим гражданам все стандарты в области прав человека, установленные Европейской конвенцией о защите прав человека и основных свобод, в том числе и социальных прав. А при вступлении в Совет Европы
Россия обязалась ратифицировать Европейскую социальную хартию и с момента вступления проводить политику в соответствии с закрепленными в ней принципами.

Что же мы имеем на сегодняшний день? Если рассмотреть законодательство и проанализировать Конституцию РФ, то, в принципе, за исключением отдельных мелких погрешностей, мы вполне соответствуем высокому правовому уровню Европы, ибо декларируем полную социальную защищенность своих граждан по всем параметрам. Другое дело, что далеко не всегда эти высокие обязательства выполняются.

«В Хартии провозглашается, что должны соблюдаться естественные права человека. В частности — естественные права наемного работника. К таковым относится, в частности, выплата заработной платы. Согласно Хартии, каждый наемный работник имеет право на получение достойного вознаграждения за свой труд. Но, даже опуская слово «достойного», далеко не каждый наемный работник получает сегодня просто вознаграждение за свой труд. Это самое главное право, которое на сегодняшний день нарушено в Российской Федерации.
Известно, что государство задолжало бюджетникам за несколько месяцев»[1].
Еще характерными нарушениями являлось несоблюдение сроков выплаты заработной платы ( в 1997 г. до 70% работающих респондентов не получали зарплату и целиком), введение принудительных «отпусков» без сохранения содержания, побуждение работников к увольнению «по собственному желанию» и другие нарушения Кодекса законов о труде[2].

А ведь это одно из основных социальных прав граждан, из которого следуют многие другие «гарантии».

Вторая позиция, которая не соответствует принципам Хартии – это получение достойного пенсионного обеспечения.

«Даже дискутируя по поводу того, что же можно считать достойным или недостойным, понятно: пенсия и социальная помощь со стороны государства не могут быть ниже прожиточного минимума. Если люди получают пенсию или социальное пособие ниже прожиточного минимума, то они просто не могут на эти деньги прожить. Таким образом признать достойным такое социальное обеспечение никак нельзя. Глобальное нарушение этого принципа в России состоит в том, что у нас существует целый ряд выплат, в том числе и пенсии, которые должны быть достойными, а на самом деле не дотягивают даже до прожиточного минимума.
Если же говорить о том минимуме, которым должен быть обеспечен каждый гражданин страны по жизненным показаниям, то есть о так называемой потребительской корзине, то тут также есть много интересного. Существуют нормы ВОЗ – Всемирной Организации Здравоохранения — по потреблению белков, жиров, углеводов. Каждая страна обязана гарантировать своим гражданам необходимый набор этих элементов. Однако и в этом вопросе Россия выглядит достаточно неприлично. Российский парламент не один год проводил дискуссии, как же эту самую корзину рассчитывать, чтобы, с одной стороны включить туда все необходимое для поддержания жизнедеятельности человека в условиях российского климата, а с другой — не напрягать бюджет, поскольку от этой основополагающей цифры должны рассчитываться все социальные пособия»[3].

Один из основополагающих принципов социальной политики стран-членов
Совета Европы — обеспечение граждан медицинской помощью. Даже в тех странах, где медицинская помощь является платной, люди, не имеющие возможности оплатить медицинские услуги, по той или иной причине не имеющие страховку, получают медицинское обслуживание бесплатно от государства, либо получают страховку, которая дается государством. У нас на сегодняшний день ситуация катастрофическая, потому что люди не получают даже примитивного лечения в рамках того обязательного медицинского страхования, которое у них есть.

Не по всем позициям дела обстоят так плохо — по некоторым Россия выглядит вполне прилично. Например, Россия более или менее решила проблему обеспечения безработных. Во всяком случае защита права каждого гражданина на труд и система занятости в общем-то реализуются: согласно официальным данным, количество вакантных мест у нас не меньше, чем количество претендующих на получение работы.

«По сравнению с 1993 г. существенно снизилась социальная защищенность населения, доступность для него социальных благ и услуг. По оценкам
Министерства социальной защиты населения, реальные доходы в 1995 г. составляли только 46% от уровня 1991 г. По официальным данным за чертой бедности, то есть имея доходы ниже прожиточного уровня, проживало более 39 млн. чел., а 53 млн., или 36% населения не могли удовлетворить свои основные жизненные потребности даже на минимальном уровне.
Социальным феноменом России стали «новые бедные», к числу которых был отнесен каждый четвертый работающий, но не зарабатывающий при этом на жизнь. Причем к этой категории относятся преимущественно работники бюджетной сферы, научные кадры»[4].

Поэтому социальные последствия проводимых реформ требуют системы конкретных государственных мер, направленных на обеспечение соблюдения социально-экономических прав и социальной защиты граждан.

3. Социальная защищенность различных категорий населения в России.

В этой главе мы рассмотрим социальную защищенность конкретных категорий населения, как «де юро», так и «де факто».
Как уже было сказано выше, в связи с социальными и экономическими потрясениями в России численность и спектр социально незащищенных групп людей значительно расширились, в этой главе будут рассмотрены проблемы социальной защиты и обеспечения детей, пожилых, работающих, женщин и инвалидов.

3.1. Социальная защищенность работающего населения.

На фоне усиливающейся социально-имущественной дифференциации населения, проблемы социальной защиты трудящихся приобретают весьма актуальное звучание. Остро стоит вопрос о социальной справедливости в сфере труда, так в ней решаются не только экономические, но и социальные проблемы общества, сами они достаточно тесно переплетены между собой, так что без решения социальных, не решить и производственных. В этих условиях одним из насущных требований трудящихся становится требование о социальной защищенности человека. Причем, «социальная защита должна включать в себя не столько выплату денежных сумм и компенсаций, сколько создание правовых и экономических условий, которые стимулировали бы само стремление трудиться эффективно, обеспечивая тем самым и свое благосостояние, и благосостояние всего общества, обеспечение защиты трудовых прав граждан, основных социальных гарантий в области доходов населения, а также недопущения массовой безработицы. Согласно Декларации прав и свобод человека, принятой нашим государством, а значит и обязательным для претворения в жизнь, каждый человек имеет право на труд и его результаты, на благоприятные условия труда и защиту от безработицы (Ст. 23), на достаточный и достойный уровень жизни, улучшение условий жизни и социальную защищенность, на социальное обеспечение в старости, в случае болезни, утраты трудоспособности и утраты кормильца, а также при рождении ребенка (Ст. 25), на охрану здоровья, включая бесплатное пользование широкой сетью здравоохранения (Ст. 26)»[5].
В связи с этим предполагается принятие ряда законодательных актов, направленных на защиту трудовых прав и гарантий работников наемного труда.
Среди них могут быть названы: законы о разрешении трудовых споров и конфликтов, о регулировании оплаты труда, о государственном социальном страховании и др.

3.2. Социальная защищенность женщин.

На территории России проживает 78,7 млн. женщин, что составляет 53% населения, из них 34 млн. занято в народном хозяйстве. В России правовые нормы, связанные с регулированием положения женщин, совмещающих профессиональные и семейные обязанности, содержатся в кодексе законов о труде Российской Федерации и касаются как охраны здоровья женщин – матерей, так и предоставления им определенных преимуществ, связанных с воспитанием детей. К нормам, обеспечивающим соответствие сферы применения труда женщин физическим и физиологическим особенностям их организма, охраняющим здоровье как будущих, так и настоящих матерей относятся: запрещение труда женщин на тяжелых работах и на работах с вредными условиями труда, на подземных работах; установление предельных норм переноски и передвижения тяжестей; установление облегченных условий труда беременным женщинам (запрещение ночных, сверхурочных работ, направление в командировки и т.д.).

4 марта 1993г. президент Российской Федерации подписал указ «О первоочередных задачах государственной политики в отношении женщин», направленный на обеспечение одинаковых условий для фактического равноправия женщин и мужчин в политической, социальной, культурной и экономической жизни страны. В соответствии с указом осуществление государственной политики по улучшению положения женщин признано одним из приоритетных направлений социально-экономической политики государства.

В целях осуществления общегосударственной политики в отношении женщин, укрепления семьи, обеспечения выживания, защиты и развития детей образована общественная Комиссия по вопросам женщин, семьи и детей при
Президенте Российской Федерации.

Но при всем этом, в России широко распространены случаи насилия по отношению к женщине. Так, в результате издевательств и истязаний со стороны собственных мужей в 1994 г. погибли 15, 5 тыс. женщин. Более 56 тыс. женщин получили телесные повреждения[6]. Но насилие в семье это не только избиения в состоянии алкогольного опьянения, но и оскорбления, психологическое подавление, унижение, изоляция, экономическая зависимость.

Все эти случаи насилия еще раз подтверждают, что женщина все же занимает подчиненное место и чаще всего является жертвой в обществе, что естественно сказывается на ее физическом и психическом состоянии. Сложно говорить о каких-либо кардинальных мерах, способных оградить женщину от насилия, сделать ее социально более защищенной. Для этого должны измениться к лучшему социально-экономическая ситуация в стране, стать более эффективной законодательная защита, а также должен быть усилен контроль за соблюдением законов.

3.3. Социальная защищенность детей.

Правовая база системы защиты детства включает в себя международное законодательство, российские государственные законы и местные положения, инструкции, методики. Международное законодательство по защите детства представлено Хартией детства и Декларацией прав ребенка.

«Ведущим аспектом социальной защиты детства является всесторонний учет интересов детей в условиях социально-экономических трудностей, существующих в России уже десять лет. Особое значение приобретает помощь социально незащищенным детям и детям группы риска.

Система защиты детства начинается с защиты семьи, матери и ребенка.
Правовое обеспечение этой социальной сферы России является одним из самых разработанных. На социальную защиту младенцев и детей дошкольного возраста мобилизованы учреждения здравоохранения, образования и социального обеспечения. Вместе с тем учреждения защиты семьи, матери и ребенка финансируются недостаточно, что заставляет искать средства для проведения социальной защиты детей.

Современная материально-экономическая база социальной защиты детства значительно ослаблена. Прежде всего, надо отметить, что благополучие многих семей пошатнулось. Затраты на воспитание детей в общем семейном бюджете возросли, но идут они в основном на питание, одежду. Обувь, а на книги, театр, экскурсии и другие воспитательные мероприятия средств не остается»[7].

Уменьшилось число детских учреждений, уменьшается с каждым годом число вводимых школ, детских садов, яслей, больниц. Год от года все меньше выпускается детских и юношеских художественных фильмов, сокращаются тиражи детских изданий и учебников. Все это отнюдь не способствует укреплению социальной защищенности детей.

3.4. Социальная защищенность пожилых людей.

Социальная защита пожилых людей включает в себя выплату пенсий и различных пособий; содержание и обслуживание престарелых и инвалидов в специальных учреждениях органов социального обслуживания населения; протезирование; льготы инвалидам; оказание помощи бездомным.

Социальное обеспечение осуществляется государственными органами, предприятиями, частными лицами, за счет взносов трудящихся.

В 1995 г. в системе социальной защиты нашей страны функционировало
995 стационарных учреждений для лиц пожилого возраста и инвалидов, более
700 центров социального обслуживания, 900 отделений социальной помощи[8].

Совершенствование пенсионного обеспечения является одним из важнейших направлений социального обеспечения в современных государствах. Но назвать пожилых людей в России социально защищенной группой никак нельзя. В 90-е годы двадцатого века пенсионное обеспечение в России является крайне недостаточным. Размер пенсии намного меньше прожиточного минимума, к тому же она выплачивается не вовремя. Службы социальной помощи престарелым людям финансируются в очень маленьком объеме.

3.5. Социальная защищенность инвалидов.

«Инвалид – лицо, которое имеет нарушение здоровья со стойким расстройством функции организма, обусловленное заболеванием, последствиями травм или дефектами, приводящее к ограниченной жизнедеятельности и вызывающее необходимость его социальной защиты»[9].

В зависимости от принадлежности к той или иной группе инвалидности решаются вопросы трудоустройства и организации быта инвалидов. Общие права инвалидов сформулированы в Декларации ООН «О правах инвалидов». По нему инвалиды имеют право на уважение их человеческого достоинства, инвалиды имеют те же гражданские и политические права, что и другие лица, инвалиды имеют право на меры, предназначенные для того, чтобы дать возможность приобрести как можно большую самостоятельность и т. д. Но даже этот пункт не выполняется: городской транспорт не рассчитан на людей в инвалидных колясках, инвалидных колясок не хватает для всех, пенсии по инвалидности ниже прожиточного минимума, работа для людей с ограниченными возможностями предоставляется только учреждениями, где имеются специальные квотируемые государством вакантные места.

Таким образом, мы можем говорить о том, что инвалиды в современных условиях Российской Федерации являются социально незащищенной группой населения, существуют минимальные условия для их самостоятельной жизни и самореализации.

4. Социальная работа в системе социальной защиты населения.

В 1991 г. Россия присоединилась к сообществу стран, в которых существует профессиональная социальная работа. Происшедшие в постсоветской
России глубокие социальные перемены, нестабильность политической и экономической ситуации привели к увеличению численности и расширению спектра социально незащищенных и уязвимых контингентов. Профессиональная социальная работа — один из главных способов реагирования общества на изменения в мире. Это деятельность по гармонизации человеческих отношений через оказание помощи отдельным людям, группам людей посредством их защиты, поддержки и реабилитации. Чаще всего под социальной работой понимается комплекс конкретных практических действий правовой, экономической, психологической помощи немощным, социально-незащищенным, социально дезадаптированным людям (инвалидам и их семьям, мигрантам, беженцам, людям с отклоняющимся поведением, жертвам насилия, безработным, бездомным, женщинам, детям, молодежи, пожилым и др.).

Социальная работа в развитых странах занимает важное место в системе социальной защиты населения. Она хорошо финансируется, в том числе и из частных источников. В России же больше развита система денежной помощи непосредственно получателям – нуждающимся в ней. Причем, как правило, этих денежных пособий не хватает на самое необходимое, так, пенсии по старости ниже прожиточного минимума. Система же социального обслуживания населения развита мало, а выплата денежных дотаций (например, по безработице) приводит зачастую к тому, что человек привыкает к роли иждивенца и уже не желает сам о себе заботиться. Развитие социальной работы в России позволило бы этого избежать, ведь специалист по социальной работе способен научить человека заботиться о себе самостоятельно, если это необходимо. Социальная работа помимо материальной помощи оказывает и психологическую, и правовую, и моральную помощь, чего не делают деньги, получаемые людьми в виде пенсий и различных пособий и дотаций. А ведь социальная защищенность подразумевает не только защиту в экономическом плане.

Таким образом, социальная работа в России должна занять лидирующее место в системе социальной защиты населения.

5. Перспективы развития системы социальной защиты в России.

Один из векторов социального развития России в настоящее время — значительное сокращение любых форм гуманитарной помощи, особенно извне, в силу практической исчерпанности ее потенциала, и переход к новым видам социальной политики и защиты.

Гуманитарная помощь в самые трудные времена для страны сыграла свою положительную роль. Прежде всего, она способствовала осуществлению права остро нуждающихся на удовлетворение самых насущных потребностей. Это было тем более важным, что государству более не под силу стало осуществлять попечение обо всех нуждающихся.

«Однако со временем гуманитарная помощь, не исчезая вовсе, стала недостаточной, и прежде всего по причинам, которые известны в развитых странах еще с середины XIX в. Она, безусловно, помогала и помогает страждущим, но вместе с тем должна способствовать тому, чтобы число людей, нуждающихся в посторонней помощи, сокращалось. Но для этого сама гуманитарная помощь не должна быть профессиональной, организованной, коммерциализированной, поскольку в таком виде она порождает целые слои населения, которые обречены на иждивенчество, которые не способны, не умеют и не желают себе помочь»[10]. Одновременно она «обусловливает появление групп людей, которые живут за счет того, что организуют помощь бедным; заинтересованность в сохранении бедности и бедных оказывается частью их профессии». Такая «помощь, решая одни текущие проблемы, порождает другие, более серьезные: живущие за счет помощи в любом случае оказываются униженными, чувство зависимости порождает раздражение, злобу, становится источником дополнительного социального напряжения» [11]. Во второй половине
20 столетия в первую очередь США, Канада, Германия, Швеция, Нидерланды,
Франция, другие развитые страны, развернувшие широкие программы социального обеспечения, столкнулись с фактом появления массового и самовоспроизводящегося слоя иждивенцев, живущих только на пособия по бедности и ни на что другое не способных, кроме получения социальной помощи. Подобные явления обозначились и в российском обществе. «В России неизбежна смена парадигм социальной политики и благотворительности. Прежде всего они должны быть направлены на ослабление социальных противоречий,
«амортизирование» напряжений и конфликтов, выполнение социально компенсирующей роли. Новое качество социальной политики и защиты в России должно заключаться в том, чтобы решать проблему бедности по возможности меняя конкретные жизненные обстоятельства конкретных людей, способствовать сокращению числа людей, нуждающихся в посторонней помощи. Иначе говоря, подарить голодному сеть и научить ловить рыбу, чем все время кормить его рыбой, спасая от голода»[12].

С теоретической точки зрения активная социальная политика и эффективная благотворительность выполняют две важные социальные функции.
Первая — содействие сохранению и воспроизводству общества посредством попечения о бездомных, голодающих, о немощных и одиноких стариках, о тяжелобольных и попавших в беду по независящим от них обстоятельствам и т. д. Вторая функция — поддержка социально значимых и перспективных начинаний и инициатив, осуществление которых невозможно из-за отсутствия средств; при этом социальная политика и благотворительность должны иметь целью поощрение людей в их начинаниях, а не потворствование им в их материальной необеспеченности. Ситуация и время требуют переноса акцентов с первой функции на вторую.

«Смысл эффективной социальной политики в ее новом для России качестве должно состоять в том, чтобы предоставление максимально необходимой помощи в минимальной степени поощряло людей к тому, чтобы они на нее полагались.
Помощь, безусловно, не всегда развращает, она бывает необходима во многих случаях, может поощрять инициативу, активность, изобретательность. Но при этом она должна строиться таким образом, чтобы именно стимулировать, а не расслаблять нуждающегося, способного к активной работе, чтобы внешняя помощь не заменяла необходимости рассчитывать на свои силы — за исключением случаев, когда необходимо обеспечить удовлетворение элементарных потребностей людей. В этом, собственно, и состоит главный критерий любых социальных и благотворительных программ, которые, разумеется, должны спасать от голода и нищеты, однако теряют смысл, если подрывают индивидуальное трудолюбие и способность человека к самообеспечению, социальная защита и благотворительность должны все меньше рассматриваться как способ раздачи благ и пособий бедным. Помощь, таким образом, должна состоять в том, чтобы нуждающиеся перестали быть зависимыми и смогли стать ответственными за самих себя. Но для этого сама социальная политика и защита должны стать иными — просвещенными, научными, технологичными, контролируемыми»[13].

Разумеется, нереалистично было бы полагать, что с помощью различных благотворительных программ можно разрешить серьезные социальные противоречия в любом обществе. Однако каждая из них — вклад, пусть небольшой, в такое решение.

6. Заключение.

В 90-е годы двадцатого века Россия находилась в полосе социальных и экономических потрясений, что привело к появлению большого количества различных групп и слоев населения, которые можно назвать социально незащищенными, то есть наиболее уязвимыми и нуждающимися в определенной материальной, правовой, психологической и социальной помощи категории людей. Это — малоимущие и безработные, учащаяся молодежь, неполные и многодетные семьи, семьи с хроническими больными и инвалидами, мигранты и беженцы и др.

Помощь этим людям может оказываться со стороны государства в виде денежных выплат, предоставлении рабочих мест, предоставлении различных социальных услуг и обеспечением доступа к социальным службам. Но в связи с тем, что государство не может в полном объеме выполнить свои обязательства по социальной защите своих граждан, то мы не можем говорить о реальной социальной защищенности всех слоев населения Российской Федерации, хотя российское законодательство вполне соответствует высоким требованиям международных документов, касающихся прав человека.

Кроме того, при существующей системе государственной помощи нуждающимся, есть тенденция к появлению иждивенческих настроений, люди перестают сами решать свои проблемы и ждут помощи от государства и общества. Система социальной защиты должна строиться таким образом, чтобы именно стимулировать, а не расслаблять нуждающегося, способного к активной работе, чтобы внешняя помощь не заменяла необходимости рассчитывать на свои силы — за исключением случаев, когда необходимо обеспечить удовлетворение элементарных потребностей людей. Поэтому система социальной защиты в России должна быть изменена коренным образом.

Список литературы.
1. «Антология социальной работы» в 5 томах, том 3: «Социальная политика и законодательство в социальной работе»//сост. М. В. Фирсов – М.: Сварогъ –

НВФ СПТ, 1995 – 544 стр.
2. Апресян Р. Г. «Дилеммы благотворительности»//Общественные науки и современность. 1997, № 6.
3. «Взаимосвязь социальной работы и социальной политики»/ под ред. Ш. Рамон

– М.: — Аспект пресс, 1997 – 256 стр.
4. Глущенко Я. «Социальная политика дает полную гарантию. На словах…»// http://www.intellectualcapital.ru/iss2-38/icopin38.htm
5. Митрошенков О. А. «Социальная политика в России: мегатенденции 1999 –

2010г.»// Социально –политический журнал, 1998, № 6.
6. «Основы социальной работы» под ред. П. Д. Павленка – М.: Инфра –М, 2000

– 368 стр.
7. Хлобустов О. «Права человека в России в 90-е годы XX века»//

«Обозреватель»
8. Шанин И. Г. «Проблемы социального страхования и рыночная экономика»//

«Социология и проблемы социальной защиты» (сборник работ) Выпуск 1, М.:

Лаборатория экспериментальной социологии, 1994г.

————————
[1] Глущенко Я. «Социальная политика дает полную гарантию. На словах…»// http://www.intellectualcapital.ru//iss2-38/icopin38.htm

[2] Хлобустов О. «Права человека в России в 90-е годы XX века»//
«Обозреватель»

[3] Глущенко Я. «Социальная политика дает полную гарантию. На словах…»// http://www.intellectualcapital.ru/iss2-38/icopin38.htm
[4] Шанин И. Г. «Проблемы социального страхования и рыночная экономика»//
«Социология и проблемы социальной защиты» (сборник работ) Выпуск 1, М.:
Лаборатория экспериментальной социологии, 1994г.

[5] Шанин И. Г. «Проблемы социального страхования и рыночная экономика»//
«Социология и проблемы социальной защиты» (сборник работ) Выпуск 1, М.:
Лаборатория экспериментальной социологии, 1994г.

[6] «Основы социальной работы» под ред. П. Д. Павленка – М.: Инфра –М,
2000 – 368 стр., стр.182.

[7] «Основы социальной работы» под ред. П. Д. Павленка – М.: Инфра –М,
2000 – 368 стр., стр.166-167.
[8] «Основы социальной работы» под ред. П. Д. Павленка – М.: Инфра –М,
2000 – 368 стр., стр.216.
[9] «Основы социальной работы» под ред. П. Д. Павленка – М.: Инфра –М,
2000 – 368 стр., стр.188.

[10] Митрошенков О. А. «Социальная политика в России: мегатенденции 1999 –
2010г.»// Социально – политический журнал, 1998, №6.
[11] Апресян Р. Г. Дилеммы благотворительности//Общественные науки и современность. 1997, № 6, с. 61.

[12] Митрошенков О. А. «Социальная политика в России: мегатенденции 1999 –
2010г.»// Социально-политический журнал, 1998, № 6.
[13] Митрошенков О. А. «Социальная политика в России: мегатенденции 1999 –
2010г.»// Социально –политический журнал, 1998, № 6.

Дипломная работа: Еколого-біологічні дослідження місцевості

ЗМІСТ

Вступ

1. Базова частина. Загальні відомості про екологічний стан Чернігівського району

1.1 Фізико-геграфічна частина району

1.2 Екологічний стан атмосферного повітря

1.3 Населені пункти, райони

1.4 Екологічний стан грунтів і відходів

1.5 Рослинний і тваринний світ та заповідні об`єкти

1.6 Техносфера

1.7 Демографія

2. Практична частина

2.1 Екологічна стежка

2.2 Природоохоронна робота в регіоні

2.3 Історико-географічні та екологічні маршрути

3. Економічна частина

4. Вивчення рослинного світу вздовж річки Десна

Висновки

Перелік використаних джерел

Вступ

Найважливішим засобом екологічної освіти є організація різноманітних видів діяльності школярів безпосередньо в природному середовищі, в світі природи. Дане положення вимагає створення «учбового кабінету в природі».

Складовою цього є екологічна стежка — спеціально обладнана в освітніх цілях природна територія, на якій створюються умови для виконання певних видів завдань. Завдання виконуються під час екскурсій, а також польового практикуму.

Маршрут екологічної стежки вибирається так, щоб в ньому були представлені не тільки ділянки незайманої «дикої» природи, але і антропогенний ландшафт. Це дозволяє проводити порівняльне вивчення природного і перетвореного середовища, вивчати характер природовідтворюючої діяльності людини, вчитися прогнозувати всілякі наслідки такої діяльності.

Екологічна стежка розрахована на три категорії відвідувачів:

1) педагогів і студентів;

2) старших дошкільників, шкіл, що вчаться, і ПТУ;

3) батьків, відпочиваючих, організованих в екскурсійні групи і ін.

Особливо широко екологічні стежки дозволяють розвернути екологічне виховання серед молоді. Добре відомо, що далеко не завжди батькам вдається прищепити дітям любов до природи, бажання її берегти і, що ще складніше, порушити в кожного майбутнього громадянина» відчуття» відповідальності за її долю.

Особливість процесу екологічного навчання і виховання на стежках природи полягає в тому, що він будується на основі невимушеного засвоєння інформації, ціннісних орієнтації і ідеалів, норм поведінки в природному оточенні. Досягається це шляхом органічного поєднання відпочинку і пізнання під час руху по маршруту стежки, в тому числі екологічної.

Методика розробки екологічної стежки за своєю дидактичною конструкцією є інтегративною. Кожен крок алгоритму передбачає розробку оригінальної або використання традиційної часткової методики, що мають самостійне наукове значення. Як правило, розробка екологічної стежки вимагає поєднання творчого потенціалу різноманітних фахівців — науковців, інженерно-технічних працівників, творчих працівників та представників громадських екологічних організацій.

В Україні існує досвід створення навчальних, навчальио-пізнавальиих та загальноосвітніх екологічних стежок, іцо були організовані станціями дитячого та юнацького туризму, шкільними туристсько-краєзнавчими гуртками, турклубами та аматорами екологами-краєзнавцями. З’являються перші наукові розробки педагогічних колективів вищих навчальних закладів та наукових установ. Серед них досить вдалою дидактичною конструкцією та науковою розробкою вирізняється модельна стежка Лісники, що розташована в зеленій смузі на південь від м. Києва.

Основне призначення екологічних стежок та маршрутів складається з таких взаємопов’язаних компонентів, як оздоровлення, рекреація, просвіта, навчання і виховання.

Традиційно стежки прокладаються по буферних зонах навкруги заповідників, зонам організованого туризму національних парків, ландшафтним заповідникам. Крім того, для створення навчальних стежок підходять, наприклад, міські ліси, лісопарки, зони відпочинку, зелені зони міст і навіть ліси промислового використовування і нелісові площі: тундра, степ, напівпустеля, тобто території, що не відносяться до тих, що особливо охороняються.

З метою підвищення навчальної і виховної функцій екологічної стежки на маршруті встановлюють щити з різноманітною пізнавальною інформацією екологічного, історичного, правового характеру, викладеною в цікавій, емоційній формі. Цей метод дозволяє пов’язати теоретичні знання з реаліями об’єктивної дійсності, розвивати на безпосередніх прикладах прагнення до активної природоохоронної діяльності, виховувати почуття відповідальності за її наслідки.

1. Базова частина. Загальні відомості про екологічний стан Чернігівського району

1.1 Фізико-географічна частина району

Утворений у: 1923 р. Площа: 254,0 тис.га. Населення: 59,0 тис.чол. Центр: м.Чернігів

Межує з Ріпкинським, Городнянським, Менським, Куликівським, Козелецьким районами Чернігівщини. На заході (по р. Дніпро та Київському водосховищу) — з Чорнобильським районом Київщини та Гомельською областю Республіки Білорусь.

Через район пролягають міжнародний автошлях Одеса — Санкт-Петербург, Південно-Західна залізниця.

128 населених пунктів.

Поверхня — низовинна слабохвиляста рівнина, подекуди розчленована долинами річок. Корисні копалини: торф, піски, глина. Річки — Дніпро з Київським водосховищем, Десна (з притоками Снов, Білоус). Ґрунти — в основному, дерново-підзолисті. Змішані ліси (сосна, береза, вільха, дуб, осика) займають 48,4 тис. га.

Центр району — місто Чернігів.

Чернігівський район є одним з найбільших в області.

Основною галуззю економіки району є сільськогосподарське виробництво, у якому працюють 109 сільськогосподарських підприємств, що дають 95% загальної валової продукції. Далеко за межами району відомі дослідне господарство «Чернігівське» у с. Ягідне та ЗАТ НВО «Еліткартопля» у смт. Седнів.

Господарства спеціалізуються на вирощуванні зернових, картоплі, льону, овочів, кормових культур, виробництві молока і м’яса великої рогатої худоби, свинини та яєць.

Територія Чернігівського району лежить в межах Чернігівського Полісся. Для території району характерні поліські – 63 % та лісостепові – 37 % ландшафти.

Райони моренно-зандрових піщаних рівнин з островами опіль — це Чернігівський і Менській. Розташовані ці райони по правобережжю річок Десни і Снів, а також на Снов-деснянськом. Їх відрізняє складна ландшафтна структура.

Ландшафти лесових ерозійних рівнин-опіль. Перший тип найбільш поширений в Чернігівському фізико-географічному районі. Ландшафти другого типу найбільш характерні для Чернігівського району. Найбільший лесовий «острів» розташований в Менському районі, а два менших — в околицях Чернігова, на правобережжі Снову [27].

В oпільських ландшафтах Чернігівського Полісся домінують територіальні комплекси трьох видів. Це, перш за все, плоскі і слабохвилясті межиріччя, складені лесовидними суглинками, з сірими і темно-сірими лісовими опідзоленими чорноземами. До другого вигляду відносяться плоскі ускладнені западинами вододільні простори, характерні лесовидними oпісчаненими суглинками з комплексом сірих і темно-сірих лісових типових і обглеєних суглинистих ґрунтів. Третій вид об’єднує крайні слабо- і полого нахилені міжярно-балочні вододільні простори. Вони складені лесовидними суглинками з сірими, темно-сірими лісовими легко- і середньо суглинистими ґрунтами, еродованими на схилах.

Своїм походженням міжярно-балочні комплекси зобов’язані розчленовуванню країв опіль ярами і балками. Інші фонові територіальні комплекси певним чином приурочені до окремих частин лесових «островів», Комплекси першого типу розташовуються в центральних частинах цієї території, тоді як плоскі із западинами вододільні простори, як правило, прилягають до тилових частин комплексів.

Землі всіх вододільних комплексів опіль розорані майже повністю (80 відсотків), ліси тут зведені, боліт мало, яри і балки використовуються для випасання худоби і сінокосіння .

Під час вивчення окремих компонентів природних умов території району ми постійно звертали увагу на взаємозв’язки між ними та закономірності їх поширення чи розподілу в просторі. Зміна компонентів відбувається також у часі: за сезон, рік, століття, тисячоліття, мільйони років.

Розрізняють природний і антропогенний ландшафти. Природний ландшафт складається з природних, взаємодіючих між собою компонентів, що формується під впливом природних фізико-географічних процесів — ландшафтоутворючих чинників. Антропогенний ландшафт складається з природних і змінених людиною компонентів, що взаємодіють між собою. Антропогенні ландшафти сформувалися за історичний час під впливом господарської діяльності людини. Основними природними компонентами ландшафтів є гірські породи, повітря, вода, ґрунти, рослинність, тваринний світ. Антропогенними компонентами ландшафту є сільськогосподарські угіддя, меліоративні системи, населені пункти, лісонасадження, штучні водосховища, кар’єри, дороги тощо. Назви природних ландшафтів відбивають їх приналежність до теплових поясів, фізико-географічних зон, рівнин, гір. За цими ознаками виділяють арктичні, тайгові, мішано-лісові, лісостепові, степові, пустельні, субтропічні, тропічні, екваторіальні, рівнинні і гірські ландшафти. Назви антропогенних ландшафтів залежать від виду господарської діяльності, під впливом якого змінений природний ландшафт. Серед антропогенних ландшафтів виділяють сільсько-, лісо-, водогосподарські, промислові, селитебні (населені пункти), рекреаційні, природоохоронні [27].

Компоненти ландшафту мають певну послідовність розташування. Якщо, наприклад, розглядати їх розташування по вертикалі (знизу вверх), то ця послідовність така: гірські породи з підземними водами — ґрунти — поверхневі води — рослинність і тварини — приземний шар повітря. Таке взаємопов’язане розташування компонентів ландшафту характеризує його вертикальну структуру.

Кожний ландшафт у територіальному відношенні не є однорідним. Він поділяється на місцевості. Наприклад, у долинному поліському ландшафті помітно виділяються місцевості річкової лучної заплави, борової тераси з сосновими лісами, високого берега з широколистими насадженнями, вододільної ділянки, зайнятої сільськогосподарськими угіддями. В межах місцевостей виділяються менші від них за площею ділянки — урочища. Такими є, наприклад, притерасне болото, схил річкової долини, окремий яр, частина річкової заплави, вершина гори, однорідна лісова ділянка тощо. Просторове поєднання ландшафтних місцевостей і урочищ характеризує просторову (горизонтальна) будову (структура) ландшафту.

Ландшафти виникли в результаті взаємодії природних чинників (сонячна радіація, атмосферна циркуляція, земна поверхня) і природних компонентів. Ця взаємодія здійснюється через природні процеси (тепло-, вологообмін, обмін мінеральних та органічних речовин) і під впливом господарської діяльності. Розрізняють природні комплекси суходолу і водні. Для вивчення природних комплексів проводяться ландшафтні дослідження, в результаті яких складають ландшафтні карти, описи територій. На основі цього в географії сформувалась нова галузь — ландшафтознавство [28].

У поширенні ландшафтів спостерігається зональність як одна з найважливіших рис географічної оболонки. Зональність ландшафтів виявляється в зміні їх природних характеристик (кількість тепла, зволоження, типи ґрунтів, рослинність, тваринний світ, фізико-географічні процеси і явища) залежно від зміни географічної широти. Основними чинниками зональності є кулястість Землі та її положення щодо Сонця. Від цього залежать величина кута падіння сонячних променів на земну поверхню, інтенсивність і кількість сонячної радіації. Остання збільшується від північних районів до південних. Із зональним розподілом тепла, сонячної енергії пов’язана зональність кліматичних умов, поверхневого стоку, ґрунтів, рослинності і тваринного світу, ландшафтів [27].

У північній частині Чернігівської області були поширені лісові ландшафти з сосни і широколистих лісів на бурих лісових, лучних і болотних ґрунтах. Вони заходили далі на південь порівняно із сучасними. Клімат був теплішим і вологішим, ніж тепер. Середньолипнева температура досягала 20…21 °С, а середньосічнева -7 °С. Безморозний період тривав приблизно 170 днів. Річна сума опадів коливалася від 700 мм на заході до 600 на сході. У Середньому Придніпров’ї і Придністров’ї в прилуцький етап були поширені лісостепові ландшафти з сосново-широколистими і дубовими лісами та різнотравними степами на чорноземних ґрунтах. Вони також заходили далі на південь порівняно із сучасними. Ці ландшафти формувалися в теплому, вологому кліматі. Середня температура найтеплішого місяця становила 23 °С, найхолоднішого -1…+2 °С. Річна сума опадів не перевищувала 550—600 мм. Середньорічна температура прилуцького етапу в Причорномор’ї була на 2—З °С вища, а річна кількість опадів приблизно на 100 мм більша, ніж тепер. У Причорномор’ї і Приазов’ї в той час переважали сухі степові ландшафти.

Сучасні ландшафти України сформувались в період після закінчення останнього зледеніння протягом 12 тис. років. У цей період кліматичні умови були не сталими. Вологі умови змінювались досить посушливими, теплі — порівняно холодними, але середні кліматичні показники були близькими до сучасних. Такі кліматичні умови були сприятливими для формування зональних типів ґрунтово-рослинного покриву в сталих межах: Полісся, Лісостеп, Степ. Найбільш сталою була межа між Поліссям і Лісостепом, зумовлена головним чином складом антропогенових відкладів.

У межах Полісся на піщаних і супіщаних відкладах поширились ландшафти мішаного лісу, що представлені борами і суборами, під якими сформувались дерново-підзолисті ґрунти.

На підвищених рівнинах, височинах і високих берегах річок Лісостепу в цей час формуються дібровні ландшафти (дубові, грабово-дубові, липово-дубові ліси) з сірими лісовими ґрунтами. На рівнинах, складених лесовими породами, поширилися лучно-степові ландшафти з чорноземами типовими.

У XX ст. чинниками антропогенних змін ландшафтів стають індустріалізація виробництва, осушення заболочених земель, будівництво водосховищ і каналів, хімізація сільськогосподарських угідь та ін.

Нераціональна господарська діяльність людини руйнує ландшафти. Добування корисних копалин призводить до утворення кар’єрів, відвалів, териконів. Забруднюючі речовини, що викидаються підприємствами в атмосферу і гідросферу, впливають практично на всі ландшафти. Осушення та зрошення змінюють природний водний режим ландшафтів і викликають не властиві для них фізико-географічні процеси (видування торфовищ, підтоплення і засолення чорноземів та ін.) [27].

Отже, в наш час не змінених господарською діяльністю людини ландшафтів в Україні практично не залишилось. Мало змінені ландшафти становлять 15—20 % території. Це, головним чином, вторинні лісові насадження, заболочені ділянки, території заповідників. За оцінками фахівців, для компенсації антропогенного впливу таких ландшафтів має бути 40 %.

Мішано-лісові ландшафти поширені в північній частині району. Вони сформувалися в умовах помірно теплого і вологого клімату на водно-льодовикових, льодовикових і давніх річкових суглинкових і піщаних відкладах, де переважають дерново-підзолисті ґрунти під сосново-дубовими лісами. Серед мішано-лісових ландшафтів трапляються льодовикові, річково-долинні, лучні і болотні ландшафти. Землеробський вплив на мішано-лісові ландшафти найбільше проявляється в процесі хімічних (вапнування кислих ґрунтів) та осушувальних меліорацій.

Широколисто-лісові ландшафти сформувалися в умовах помірного теплого клімату з близьким до оптимального співвідношенням тепла і вологи. Для них характерним є помітно виражений період активної вегетації (6—7 місяців), протягом якого відбувається накопичення органічних речовин у ґрунті і рослинному покриві. Широколисто-лісові ландшафти поширені переважно на височинах у західній та північній частинах лісостепової зони, в Передкарпатті, на схилах хребтів Українських Карпат і Кримських гір. Широколисто-лісові ландшафти західної частини України характеризуються помірно теплим літом з вегетаційним періодом 200 днів і сумою температур 2 700°, річною сумою опадів 600—620 мм. Серед широколисто-лісових ландшафтів переважають височинні глибоко розчленовані лесові рівнини з сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами під грабовими дібровами, а на високих вододілах — буковими лісами. На правобережжі і лівобережжі Дніпра в межах лісостепової зони широколисто-лісові ландшафти розвинулись на височинах та їх схилах і високих правобережжях приток Дніпра.

Прояв зональних ландшафтоутворюючих процесів, істотні зміни елементів теплового і водного балансів, балансів органічних і мінеральних речовин залежать від континентально-океанічного перенесення тепла і вологи, від особливості будови поверхні. Цим обумовлюються внутрішньозональні відмінності рівнинних ландшафтів та ярусна відмінність гірських ландшафтів, що враховуються у фізико-географічному районуванні.

1.2 Екологічний стан атмосферного повітря

Найбільша кількість промислових підприємств знаходиться в м. Чернігів – 66 %. Найбільша кількість викидів припадає на м. Чернігів – 34 % викидів області.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1655 від 13.12.2001 р. на державний облік взято, станом на 31.12.2008 р., 531 промислове підприємство, організація, установа та підприємство агропромислового комплексу.

Як і в попередні роки роздержавлення промислового сектору економіки є основними причинами наявності на підприємствах проблем щодо стану природоохоронної діяльності у сфері охорони атмосферного повітря. Все це ускладнюється виникненням значної кількості малих підприємств різних форм господарювання, низьким рівнем вимогливості керівників до екологічної безпеки виробництва та фахової компетенції працівників.

Кількість викидів від пересувних джерел забруднення залишається майже незмінною з 2003 р. і становить 45,496 тис. тонн – 53 % від загальної кількості викидів в атмосферне повітря. Динаміка викидів в атмосферне повітря по Чернігівському району з 2003 р. по 2008 р. представлено в табл. 3.1, перелік основних забруднювачів в таблиці 3.2.

Табл. 3.1. Динаміка викидів в атмосферне повітря від стаціонарних та пересувних джерел забруднення. (тис. тонн)

Лабораторная работа: Управление процессом текущего ремонта в условиях автотранспортного предприятия

МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ РФ

ФЕДЕРАЛЬНОЕ АГЕНСТВО ПО ОБРАЗОВАНИЮ

Брянский государственный технический университет

Кафедра «Автомобили и автомобильное хозяйство»

ЛАБОРАТОРНАЯ РАБОТА № 1

по дисциплине «Управление сложными техническими системами»

Управление процессом текущего ремонта в условиях автотранспортного предприятия.

Студентка гр.04-АиАх1:

Галкина В.А.

Преподаватель:

Загоруйко С.М.

Брянск 2007

Лабораторная работа № 1 «Управление процессом ТР в условиях АТП»

Цель работы — приобрести практические навыки в управлении процессами текущего ремонта (ТР) автотранспортных средств в условиях автотранспортных предприятий (АТП).

Задачи работы:

Уяснить назначение и содержание производственно-технической документации применяемой в управлении процессами ТР;

разработать схему документооборота процессами ТР;

изучить структуру производственно-технической службы АТП;

изучить организацию и управление процессами ТР при агрегатно-узловом методе ремонта.

изучить особенности агрегатно-узлового метода текущего ремонта (ТР);

Описание документов.

Журнал выпуска автомобиля на линию и возвращения с линии (ЖВ) — документ, необходимый для выпуска на линию АТС.

Ремонтный листок (РЛ) — первичный документ для отчета и информационного обеспечения процессов ТР подвижного состава на АТП (заносятся гаражный номер автомобиля, шифры модели и типа кузова, пробег с начала эксплуатации, проставляются дата и время оформления и перечисляются внешние проявления неисправностей).

Дефектная ведомость на ремонт автомобиля (ДВ) — документ, выдаваемый на автомобиль, в случае отказа (помимо регистровых данных об автомобиле заносится информация, о характере неисправностей подлежащих устранению в конкретном агрегате, узле, или системе).

ЖВ + РЛ + ДВ = первичная документация.

Оперативный сменный план ЦУП (ОСП) — документ, содержащий в себе информацию, необходимую для принятия решения по обеспечению своевременной подготовки и качественного выполнения ТО, регламентных работ и Р, а так же рационального использования ресурсов (составляется на основании информации из первичной документации).

Заявка на проведение ТР (ЗПТР) — документ, несущий в себе информацию о задании на выполнение необходимых ремонтно-регулировочных операций.

Диагностическая карта (ДК) — документ, удостоверяющий прохождение заявочного диагностирования и регулировочных работ неисправных агрегатов и систем.

Заборный лист (Требования на запасные части и материалы) (ЗЛ) — документ, удостоверяющий необходимость получения со склада и доставку на рабочие посты нужных запасных частей и материалов.

Лимитная карта (ЛК) — документ, оформляющийся зав. складом при отпуске со склада материалов и запасных частей для обслуживания и ремонта автомобилей на основании ЗЛ (вносятся наименование, количество и стоимость фактически выданных материалов, агрегатов, узлов и запасных частей, а так же информация о виде технического воздействия на автомобиль и лицах затребовавших и отпустивших со склада указанные материалы и запасные части).

Технологическая карта (ТК) — документ, удостоверяющий перечень (объем) операций работ ТР на данном посту при нормативной затрате рабочего времени и расчетной продолжительности простоя автомобиля на посту (составляется в определенной технологической последовательности по агрегатам, узлам и системам автомобиля).

Журнал учета ТР подвижного состава — документ, в который записываются все ТР автомобилей.

Лицевая карточка автомобиля (ЛК) — документ, необходимый для планирования ТО, учета и анализа выполнения ТО и Р подвижного состава, корректирования плана ТО последнего в течении месяца с учетом фактического пробега и простоев в ремонте.

Разработка схемы документооборота

Таблица 1. Схема документооборота АТП.

Виды работ

Отделы, участники, службы
ОТК

ЦУП

Комплекс ТР

Комплекс подготовки производства

Технический отдел

Участок ТР
Предварительное опр. неисправности авто при возвращении с линии

РЛ, ЖВ

Оформление поставки авто на ТР

КТ

Составление оперативного плана выполнения работ ТР

РЛ, ОСП

Поставка авто на пост ТР

ЗПТР, ДК

Полная дефектация неисправного авто

Оформление запроса на запчасти и рем. материалы

ЗЛ

Подготовка производства работ ТР

Учет рем материалов, отпущенных со склада

Обеспечение технолог. документации исполн. работ

Выполнение работ ТР

Контроль выполнения работ ТР в соотв. с технол. проц.

Контроль качества выполненных работ ТР

Учет выполненных работ ТР

Учет ТР авто

Оформление наряда на выполнение работы

Постановка авто в зону хранения

Сравнительный анализ организации производственного процесса ТО и ТР подвижного состава на АТП

Организационная структура — один из основных элементов управления организацией. Она характеризуется распределением целей и задач управления между подразделением и работниками организации. Структура управления — это организационная форма разделения труда по принятию и реализации управленческих решений.

Организационная структура АТП представляет собой объединение людей, материальных, финансовых и других ресурсов, направленное на формирование административных функций, соответствующих целям и задачам деятельности АТП, в том числе обслуживанию и ремонту подвижного состава.

На АТП применяются следующие методы организации производства ТО и ТР подвижного состава:

специализированных бригад;

комплексных бригад;

агрегатно-участковый;

операционно-постовой;

агрегатно-зональный и др.

Из них первые три получили наибольшее распространение.

А так же применяется централизованное управление производством ТО и ремонта подвижного состава.

Для проведения сравнительного анализа организации процессов ТО и Р перечислим основные недостатки и достоинства основных из перечисленных методов.

Метод специализированных бригад:

«+» Бригады комплектуются из рабочих необходимых специальностей, имеют свой объем работ, соответствующий штат исполнителей и отдельный фонд заработной платы.

«+» Обеспечивается технологическая однородность каждого участка (зоны), облегчается маневрирование внутри него людей, инструмента, оборудования, упрощаются руководство и учёт количества выполненных тех или иных видов технических воздействий.

«-» Недостаточно удовлетворительное качество ТО автомобилей, выражающееся в малой надежности их работы на линии.

«-» Нет персональной ответственности исполнителей за результаты работ.

Метод комплексных бригад:

«+» Каждое из подразделений имеет свою комплексную бригаду, выполняющую ТО-1, ТО-2 и ТР закреплённых за ней автомобилей.

«+» Бригады укомплектовываются исполнителями различных специальностей.

«+» Бригадная ответственность за качество проводимых работ.

«-» Недостаточная ответственность за качество ТО => увеличение объема работ по ТР остаются, но ограничиваются размерами комплексной бригады.

«-» Затруднена организация поточного ТО автомобилей.

«-» Материально технические средства используются неэффективно при распределении по бригадам.

Агрегатно-участковый метод:

«+» Все работы распределяются между производственными участками, полностью ответственными за качество и результаты своей работы.

«+» Каждый участок выполняет все работы по ТО и ТР одного или нескольких агрегатов по всем автомобилям АТП.

«+» Моральная и материальная ответственность конкретна.

«+» Работы распределяются между участками с учетом величины производственной программы, зависящей от количества подвижного состава на АТП и интенсивности его работы.

«+» Тщательный учет всех элементов производственного процесса, а также расхода запасных частей и материалов.

«-» Нарушение принципа выполнения работ применительно к автомобилю в целом.

«-» Деление ответственности за безотказную работу автомобиля на линии между участками может приводить к некачественному выполнению технических воздействий, так как ответственное лицо за автомобиль в целом в этом случае трудно определить.

Управление процессом текущего ремонта в условиях автотранспортного предприятия

Рис.1. Схема организации производства ТО и ТР подвижного состава при агрегатно-участковом методе.

Централизованное управление производством ТО и ремонта подвижного состава является дальнейшим развитием комплексного решения вопросов организации и управления производством ТО и ремонта автомобилей в условиях укрупнения АТП.

ЦУП базируется на следующих основных принципах:

сосредоточение функций управления производством ТО и ремонта в одном органе — центре управления производством на базе использования двусторонней диспетчерской связи и различных комплексов технических средств при планировании, учете и контроле деятельности производственных подразделений и отдельных исполнителей;

организация ТО и ремонта, основывающаяся на технологической специализации производственных подразделений, т.е. по видам технических воздействий (ТО-1, ТО-2, ТР автомобилей, ремонт агрегатов и др.);

выделение самостоятельного производственного подразделения по подготовке производства ТО и ремонта автомобилей;

широкое использование средств связи, автоматики при обмене необходимой производственной информацией между центром управления производством (ЦУПом) и всеми подразделениями технической службы АТП;

создание широкой системы учета и анализа деятельности технической службы АТП.

В структуре технической службы выделены новые самостоятельные производственные подразделения и отделы:

комплексный участок (ТОД), производящий диагностику технического состояния подвижного состава, техническое обслуживание, регламентные работы и сопутствующие ремонты;

комплексный участок (ТР), производящий работы по текущему ремонту;

комплексный участок (РУ), производящий ремонт агрегатов и узлов, деталей, снятых с автомобилей, и изготовление новых деталей;

комплексный участок (ПП), обеспечивающий подготовку производства ТО и ремонта;

отдел (центр) управления производством, обеспечивающий управление производством ТО и ремонта подвижного состава, во главе с начальником ЦУПа, которому оперативно подчинены первых три комплексных участка и административно — персонал группы управления производством, группы обработки и анализа информации и комплекс подготовки производства.

Управление процессом текущего ремонта в условиях автотранспортного предприятия

Рис.2. Организационная структура технической службы АТП при централизованном управлении производством:

Управление процессом текущего ремонта в условиях автотранспортного предприятияадминистративное подчинение;

Управление процессом текущего ремонта в условиях автотранспортного предприятияУправление процессом текущего ремонта в условиях автотранспортного предприятияоперативное подчинение;

деловая связь.

Применение средств связи и автоматики позволяет обеспечить сбор и концентрацию в ЦУПе всесторонней информации о ходе производства ТО и ремонта автомобилей, занятости технологических постов, наличии материальных и трудовых ресурсов, что дает возможность работникам ЦУПа, принимать обоснованные решения по очередности постановки автомобилей на технические воздействия, осуществлять оперативное планирование производства ТО и ремонта, выявлять отклонения и упущения в ходе производства и устранять их, распределять задания между исполнителями и контролировать использование их рабочего времени.

Чётко разграничены административные и производственные функции между руководящим составом.

Вся ответственность за простой автомобиля в целом сосредоточена в одном производственном подразделении (комплексе) и в одном его структурном подразделении (бригаде ЕО, ТО-1, ТО-2, ТР и др.).

Централизация функций учета и анализа в ЦУП значительно освобождает руководителей от ведения документации => используется высокопроизводительная вычислительная техника.

Создание самостоятельного подразделения по подготовке производства освобождает основных ремонтных рабочих от выполнения вспомогательных работ т.е. снижает потери их рабочего времени.

Тесная технологическая связь участков, входящих в комплекс подготовки производства, требует их размещения рядом друг с другом => позволяет сократить транспортные операции и время доставки исправного фонда к рабочим местам.

Сравнительный анализ организации технологического процесса ТР

С точки зрения организации технологического процесса текущий ремонт автомобилей производится одним из двух методов: агрегатным или индивидуальным.

Для сравнения этих двух методов кратко опишем каждый из них, прилагая схемы.

При агрегатном (обезличенном) методе (см. рис.3) ремонт автомобилей производят путем замены неисправных агрегатов (узлов) исправными, ранее отремонтированными или новыми из оборотного фонда. Неисправные агрегаты (узлы) после их ремонта поступают в оборотный фонд.

позволяет сократить время простоя автомобилей в ремонте (замена неисправных агрегатов и узлов на исправные).

экономически целесообразный ремонт агрегатов, механизмов, узлов и систем организован на специализированных ремонтных предприятиях.

сокращение времени простоя в ТР => повышается коэффициент технической готовности парка => увеличивается его производительность и снижается себестоимость единицы транспортной работы.

необходимо иметь неснижаемый фонд оборотных удовлетворяющий суточной потребности АТП.

Поэтому, как правило, при организации ТР автомобилей применяют агрегатный метод.

При индивидуальном (не обезличенном) методе (см. рис.4) ремонта снятые с автомобиля неисправные агрегаты (узлы) после ремонта ставят на тот же автомобиль => время простоя автомобиля в ТР больше => индивидуальный метод ремонта применяют только при отсутствии оборотного фонда агрегатов или когда отсутствует нужный исправный агрегат.

Управление процессом текущего ремонта в условиях автотранспортного предприятия

Рис 3. Схема технологического процесса ТР автомобиля агрегатно-узловым методом.

Управление процессом текущего ремонта в условиях автотранспортного предприятия

Рис. 4. Схема технологического процесса ТР автомобиля индивидуальным методом

Положение о ТО и Ремонте подвижного состава автомобильного транспорта. Формирование оборотного фонда зап. частей и агрегатов на АТП

Положение определяет основы обеспечения работоспособности подвижного состава в процессе его эксплуатации, изложены принципы системы ТО и Р автомобилей, основы организации и управления. Положение содержит направления взаимодействия организаций и предприятий автомобильного транспорта, промышленности и авторемонтного производства по повышению надежности и безопасности движения подвижного состава, снижению расхода трудовых и материальных (в первую очередь — топливно-энергетических) ресурсов, защите окружающей среды от воздействия автомобильного транспорта. В Положении нашли отражение повышение технического уровня подвижного состава, совершенствование форм и методов организации технического обслуживания и ремонта.

В соответствии с назначением, характером и объемом выполняемых работ ремонт подразделяется на капитальный (КР) и текущий (ТР).

КР подвижного состава, агрегатов и узлов предназначен для восстановления их исправности и близкого к полному (не менее 80%) восстановления ресурса. КР производится на специализированных ремонтных предприятиях, как правило, обезличенным методом, предусматривающим полную разборку объекта ремонта, дефектацию, восстановление или замену составных частей, сборку, регулировку, испытание.

Подвижной состав подвергается, как правило, не более чем одному капитальному ремонту, не считая КР агрегатов и узлов до и после капитального ремонта автомобиля. КР полнокомплектного подвижного состава следует максимально ограничивать вплоть до полного исключения (в первую очередь грузовых автомобилей и легковых автомобилей-такси) за счет замены агрегатов и узлов, требующих КР на исправные, взятые из оборотного фонда.

ТР предназначен для обеспечения работоспособного состояния подвижного состава с восстановлением или заменой отдельных его агрегатов, узлов и деталей (кроме базовых), достигших предельно допустимого состояния.

При ТР допускается одновременная замена (комплектом) агрегатов, узлов и деталей, близких по ресурсу. Отработавшие агрегаты, узлы и детали направляются на специализированные производства для восстановления в качестве запасных частей и комплектования из них ремонтных комплектов.

Под ремонтными комплектами понимаются наборы агрегатов, узлов и деталей, необходимые для устранения неисправностей. Применение ремонтного комплекта должно исключать дополнительные потери рабочего времени на доводку его элементов и доставку недостающих деталей на рабочее место.

Для сокращения времени простоя подвижного состава ТР выполняется преимущественно агрегатным методом, при котором производится замена неисправных или требующих капитального ремонта агрегатов и узлов на исправные, взятые из оборотного фонда, но замену агрегатов на подвижном составе, для которого предусмотрен полнокомплектный КР, следует производить с учетом их остаточных ресурсов.

Нормативы количества оборотных агрегатов на автотранспортных предприятиях приведены в табл.2. Меньшие значения количества оборотных агрегатов принимаются для подвижного состава, не бывшего в КР и имеющего пробег с начала эксплуатации не более 75% от установленных нормативных пробегов; при годовом пробеге до 40 тыс. км для грузовых автомобилей и до 70 тыс. км — для автобусов и легковых автомобилей-такси. Бульшие значения количества оборотных агрегатов принимаются для автомобилей, не бывших в капитальном ремонте, но имеющих пробеги с начала эксплуатации более 75% от установленных нормативных пробегов; для капитально отремонтированных автомобилей или подвижного состава, у которого не менее, трех основных агрегатов (в любом их сочетании) заменены на капитально отремонтированные; при годовом пробеге более 40 тыс. км для грузовых автомобилей и более 70 тыс. км для автобусов и легковых автомобилей-такси.

Таблица 2

Количество оборотных агрегатов на 100 автомобилей.

Подвижной состав и его

основной параметр

Марки, модели ПС (грузоподъемность)

Двигатель

КП (ГМП)

Перед. ось

Задн. (сред) мост

Рул. Механ.
Легковые автомобили

малого класса (раб. объем двиг.1,2…1,8 л, сухая масса 850…1150 кг)

ВАЗ (кроме 2121), ИЖ, Москвич-2138

3-4

3-4

3-4

3-4

3-4
среднего класса (1,8… 3,5 л, 1150…1500 кг)

ГАЗ-2401,-2407

6-8

6-8

4-6

3-5

3-4
Автобусы

особо малого класса

(длина до 5 м)

РАФ-2203

6-8

6-8

7-8

6-8

6-8
малого класса (6,0…7,5 м)

ПАЗ-672, КАвЗ-685

6-8

7-8

6-8

6-8

7-8
среднего класса (8,0…9,5 м)

ЛАЗ-695Н, — 695НГ,

697Н, — 697Р

7-9

7-9

7-9

7-9

7-9

большого класса

(10,5…12,0 м)

ЛиАЗ-677, — 677М, — 677Г

8-9

8-9

8-9

8-9

8-9
Грузовые автомобили (груз-сть)

от 0,3 до 1,0

ИЖ-27151 (0,4 т)

5-6

4-5

4-5

4-5

4-5

от 1,0 до 3,0

ЕрАЗ-762А, — 762В (1 т)

6-7

2-3

2-3

3-4

2-3
УАЗ-451М, — 451ДМ (1 т)

5-6

4-5

3-4

3-4

2-3

ГАЗ-5204, — 5207

(2,5 т), — 5227 (2,4 т)

6-7

4-5

4-5

4-5

4-5
от 3,0 до 5,0

ГАЗ-53А, — 5307 (4 т)

4-5

4-5

4-5

3-5

3-4
от 5,0 до 8,0

КАЗ-608, — 608В

4-5

3-5

3-5

3-5

3-5
ЗИЛ-130, — 138 (5/6* т), — 138А (5,4 т)

4-5

3-5

3-5

3-5

2-4
Урал-377, — 377Н (7,5 т)

5-6

4-5

4-5

4-5

4-5
от 8,0 и более

МАЗ-500А (8 т)

3-4

4-5

3-4

3-4

3-4
МАЗ-5335 (8 т)

3-4

4-5

3-4

3-4

2-3
КамАЗ-5320 (8 т)

-**

4-5

4-5

-**

4-5
КрАЗ-257, — 257Б1 (12 т)

3-4

4-5

3-4

3-4

3-4

Предметный состав оборотного фонда определяется в зависимости от типа подвижного состава, условий работы автотранспортных предприятий, системы управления запасами и включает следующие основные агрегаты и узлы в сборе: двигатель, коробку передач, гидромеханическую передачу, задний мост, переднюю ось, рулевое управление, подъемное устройство платформы, коробку отбора мощности.

Оборотный фонд создается и поддерживается за счет поступления новых и отремонтированных агрегатов и узлов, в том числе и оприходованных со списанных автомобилей. Ответственность за содержание в исправном состоянии оборотного фонда несет производственно-техническая служба.

Подвижной состав, не пригодный по своему техническому состоянию к дальнейшей эксплуатации и прошедший установленный амортизационный пробег (срок), подлежит списанию в установленном порядке.

При списании подвижного состава агрегаты, узлы и детали, годные к, дальнейшему использованию, должны оприходоваться в установленном порядке для пополнения оборотного фонда автотранспортных предприятий, а подлежащие капитальному ремонту (восстановлению) должны направляться на авторемонтные предприятия для восстановления в качестве товарной продукции.

Реферат: Грузовые автомобили

Федеральное агентство по образованию и науки РФ

Московский государственный технический университет «МАМИ»

Кафедра «Маркетинг и менеджмент»

Реферат

По курсу: «Рынок автомобилей»

На тему «Грузовые автомобили»

Выполнила:

студентка группы

8-ЭФМе-2

Мангир Е.В.

Проверила:

Гонтарь М.М.

МОСКВА 2010

Содержание

Введение

1. История грузового транспорта в России

2. Российские производители грузового транспорта

3. Классификация грузовой техники

4. Совместные производства грузового транспорта

5. Импорт и экспорт грузового транспорта

6. Кредит и лизинг грузового транспорта

7. Рынок грузового транспорта России

Заключение

Список используемой литературы

Введение

На сегодняшний день немаловажную роль во многих сферах экономической деятельности играет транспорт. Прежде всего, от него зависит то, насколько быстро, а главное, надежно груз будет доставлен из одного места в другое. Естественно в современном мире существует огромный перечень различных грузов и товаров, которые требуют транспортировки, и поэтому есть такой же большой выбор транспортных средств для выполнения таких работ. В данной работе рассмотрен, прежде всего, грузовой транспорт и его нынешнее многообразии. Так, если существует необходимость доставить небольшую партию товаров для маленькой торговой точки, то вполне достаточно использовать небольшой фургон или микроавтобус. Для доставки в магазины продуктов питания обычно применяются грузовые автомобили средней грузоподъемности, который, если есть надобность, могут оборудоваться рефрижераторами для перевозки скоропортящихся продуктов. Чтобы перевезти достаточно большую партию того или иного промышленного товара на большое расстояние обычно прибегают к услугам большегрузных грузовых автомобилей, так называемых, фур. Эти транспортные средства выполняют как местные грузоперевозки, так и международные, для чего они специально проходят сертификацию под международные стандарты. Кроме того, существует перечень таких видов деятельности, где требуется использование специализированной грузовой техники. Например, добыча некоторых природных ископаемых требует использования специальных тягачей, способных перевозить многотонные платформы. Сегодня продажа тягачей такого типа осуществляется достаточно небольшим числом компаний по причине не очень большого спроса на них. Но, тем не менее, продажа тягачей чрезвычайно важна для предприятий, занимающихся подобным родом деятельности, поскольку без такой техники их работа просто невозможно.

1. История грузового транспорта в России

Перевозки грузов, в том числе крупногабаритных и очень тяжелых осуществлялись с незапамятных времен, задолго до появления автомобилей.

Первый в мире грузовой автомобиль с двигателем внутреннего сгорания был построен в 1896 году предприятием Готлиба Даймлера, а первый грузовик с дизельным двигателем был выпущен фирмой Карла Бенца в 1923 году.

Днем рождения автомобильного транспорта России следует считать 16 июля 1872 года, когда Александр Иванович Орловский получил первую государственную лицензию на перевозку тяжестей в Санкт-Петербурге посредством паромобиля.

Первое грузовое автопредприятие в России было создано в 1904 году в Санкт-Петербурге. К 1905 году автотранспортная наука дала теоретическое обоснование сферы применения грузовых автомобилей, которые к тому времени уже достигли достаточного совершенства и свободно перемещались не только по городским улицам, но и стали пригодными для работы вне городов. К началу русско-японской войны автомобилями для грузовых и пассажирских перевозок владели только наиболее крупные фирмы.

Разделение пассажирского и грузового автотранспорта было законодательно оформлено в 1907 году «Правилами по перевозке на автомобилях тяжестей и пассажиров».

Область применения грузовых автомобилей в России в 1908 году значительно расширились. В Москве широко использовались грузовики не только для перевозки промышленной продукции, но и для доставки продовольственных товаров. Грузовики стали чаще использоваться и на периферии.

Использование рабочего времени автомобиля в 1921 г. Не превышало 10 дней в месяц, использование грузоподъемности было ниже 35%, на один автомобиль приходилось до 5 человек обслуживающего персонала.

Кроме интенсивного наращивания численности автопарка, важнейшее задачей было повышение эффективности его использования.

Даже в 1930 году состояние автомобильных грузовых перевозок практически не улучшилось: низкая общая грузоподъемность, не приспособлены к работе автотранспорта пункты погрузки и разгрузки. Как правило, повсеместно отсутствовала даже элементарная механизация погрузочно-разгрузочных работ. Не налажена была система снабжения парка запасными частями, инструментами, топливом и т. д. Просто катастрофически обстояло дело с ремонтом, поскольку не было ни заводов, ни мастерских, оборудованных должным образом. Ремонт, по существу, носил кустарный характер, чаще всего ухудшавший состояние машины. Недостаточным было гаражное строительство. Наши дорожные и климатические условия вызывали повышенное изнашивание машин, большой расход топлива. Все это, в свою очередь, приводило к удорожанию эксплуатации, вызывая повышение стоимости перевозимой продукции.

Одним из путей совершенствования грузовых перевозок с начала 1930-х годов стало изучение грузопотоков, хронометраж и обследование. Были разработаны: методология изучения грузопотоков, маршрутизация, перераспределение клиентов между автопредприятиями, использование тягачей с полуприцепами, а также автопоездов. Начали развиваться контейнерные перевозки.

Перспективной была организация автокомбинатов, предприятий с автомобилями различной грузоподъемности и разными типами кузовов.

К 1940 г. были введены в действие нормы времени на погрузку и разгрузку, грузовые перевозки осуществлялись в соответствии с договорами и заявками, применялась маркировка грузов, была определена ответственность а их сохранность. Тарифы строились в зависимости от дальности перевозок, класса груза, тоннажа грузовика.

После войны нужно было увеличить производство автомобилей, обладающих повышенной грузоподъемностью, более высокой скоростью, экономичностью расхода топлива и запасных частей, увеличенной емкостью кузовов.

Важным направлением повышения эффективности работ автотранспорта стала механизация погрузо-разгрузочных работ и применение контейнеров. Цельнометаллические контейнеры с увеличенным сроком службы обеспечивали большую сохранность грузов при перевозке.

Повышалось использование автомобильных поездов.

В целях развития грузовых перевозок в междугороднем сообщении и повышения грузооборота автотранспорта была намечена организация широкой сети грузовых станций, которые обеспечивали краткосрочное хранение грузов, группировку их по направлениям и загрузку порожних автомобилей.

Много внимания уделялось агрегатному и поточному методам ремонта подвижного состава, разработке требований к автопромышленности, рациональной структуре парка, совершенствованию выпускаемых моделей автомобилей, механизации погрузочно-разгрузочных работ, подготовке кадров, учету и планированию, аттестации рабочих мест, новым методам организации перевозок, применению на автотранспорте средств диспетчерской связи, вопросам организации труда, безопасности движения, охраны окружающей среды и другим проблемам, вызванным значительным ростом автомобильного парка. С начала 1990-х годов Россия, и ее автотранспортная отрасль вступили в период рыночной экономики. История грузовых перевозок в России будет идти по пути совершенствования.

2. Российские производители грузового транспорта

ОАО «КАМАЗ» — крупнейший в России и СНГ комплекс предприятий по производству большегрузных автомобилей, тракторов, дизельных двигателей и комплектующих, расположенный в Набережных Челнах (Татарстан, Россия). Входит в число 10 ведущих мировых компаний по производству тяжёлых грузовиков, занимает 8-е место в мире по объёмам выпуска дизельных двигателей.

За 2007 год КАМАЗ выпустил 52650 грузовиков, 63200 двигателей и силовых агрегатов — это явилось рекордом последовавших после пожара. С конвейера сошёл 1,8-миллионный автомобиль (с начала производства 30 лет назад). Несмотря на недостаточное количество, но учитывая усложнение технологии производства и переход на новые стандарты было заявлено о достижении уровня загрузки производства автомобилей в советскую эпоху.

В этом же году на внешних рынках было реализовано рекордное за всю историю экспорта количество техники КАМАЗ — 13444 единицы. Указом Президента России генеральный директор ОАО «КАМАЗ» С. А. Когогин был награждён орденом Дружбы.

В 2008 году создан Машиностроительный образовательный кластер КАМАЗ-КГТУ (КАИ) — совместный проект ОАО «КАМАЗ» и КГТУ им. А. Н. Туполева, направленный на подготовку технических кадров для КАМАЗа.

Группа компаний «КАМАЗ» — крупнейшая автомобильная корпорация Российской Федерации. ОАО «КАМАЗ» занимает 11-е место среди ведущих мировых производителей тяжелых грузовых автомобилей и 8-е место в мире по объемам выпуска дизельных двигателей.

ЗИЛ (Завод имени Лихачёва)

Завод успел собрать из итальянских сборочных комплектов 1317 грузовиков, из которых 432 ед. в 1917 г., 779 ед. — в 1918 г. и 106 ед. — в 1919 г.

В 1919—1923 гг. завод занимался ремонтом грузовиков иностранных марок и налаживал производство моторов. Наиболее массовой восстанавливаемой (фактически заново) моделью в этот период был американский 3-тонный грузовик «Уайт», который АМО выпустил в количестве 131 ед. Этот грузовик даже хотели запускать в производство, но предпочтение было всё же отдано более лёгкому «ФИАТ-15 Ter», на который имелась вся конструкторская документация.

АМО ЗИЛ специализируется на производстве грузовых автомобилей полной массой от 6,95 т до 14,5 т, автобусов малого класса длиной 6,6—7,9 м (производство под заказ) и легковых автомобилей высшего класса (производство под заказ). В 1975-1989 гг. завод ежегодно собирал по 195—210 тыс. грузовиков. В 1990-х объём производства катастрофически упал до 7,2 тыс. грузовиков (1996), после 2000 года возрос до 22 тыс., затем снова стал снижаться. В 2008 году произведено 4,54 тыс. автомобилей. С 1924 по 2008 завод произвёл 7 млн 867 тыс. 850 грузовых автомобилей, 39 тыс. 533 автобуса (в 1927–1961 гг., 1963–1994 гг. и с 1997 года) и 12 тыс. 145 легковых автомобилей (в 1936–2000 гг.). На экспорт в 51 страну мира поставлено свыше 630 тыс. автомобилей.

За 2008 год АМО ЗИЛ отгрузил потребителям 4539 грузовых автомобилей (–51,3 % к 2007 году) и 9 автобусов (–65,4 %). В 2008 году выручка компании составила 3,611 млрд руб. (73,2 % к 2007 году).

В 2008 году АМО ЗИЛ планировало организовать СП с китайской компанией CNHTC по производству тяжёлых дизельных грузовиков марки HOWO-ZIL.

УАЗ (ОАО «Ульяновский автомобильный завод», аббревиатуры УАЗ, UAZ)

Предприятие в Ульяновске, основано в июле 1941 года, входит в состав автомобильного холдинга Sollers (ОАО «Соллерс», бывшее ОАО «Северсталь-авто»). Является российским производителем полноприводных автомобилей: вседорожников, лёгких грузовиков и микроавтобусов.

Модельный ряд «УАЗа» постоянно развивается. С декабря 2003 года на смену старому УАЗ-3151 пришёл новый вседорожник УАЗ Хантер. В августе 2005 года на смену УАЗ-3162 начат выпуск УАЗ Патриот. А с августа 2008 года начат выпуск УАЗ Пикап.

УралАЗ (Уральский автомобильный завод)

Одно из крупнейших российских предприятий по выпуску грузовых автомобилей. Полное наименование — Открытое акционерное общество «Автомобильный завод „Урал“». Расположен в Миассе (Челябинская область). Завод выпускает бортовые грузовики (в том числе для целей Вооружённых сил РФ): УРАЛ-43206 (с модификациями), УРАЛ-532301, Урал-632302, вахтовые автобусы, седельные тягачи и т. п.

«УралАЗ» является (совместно с ОАО «Газпром» и итальянской машиностроительной компанией Iveco SPA, Милан) соучредителем совместного предприятия «IVECO-УралАЗ», выпускающего самосвалы, седельные тягачи, лесовозы, сортиментовозы и шасси по лицензии Iveco. Производственная мощность завода — до 3000 автомобилей в год.

В 2008 году подготовлено производство дорожных самосвалов Урал-63685 и Урал-6563 с увеличенными объёмами кузова. В 2005 завод выпустил 7678 грузовиков — на 5 % больше, чем в 2004, из общего объема продаж 17 % автомобилей были поставлены на экспорт. В 2006 году было выпущено 10753 автомобиля, доля экспортных поставок составила порядка 10 %. В 2007 году производство грузовиков выросло до 15751 шт.

Выручка предприятия за 2008 год составила 18,59 млрд руб. (за 2007 год — 17,61 млрд руб.), чистый убыток — 4,3 млрд руб. (в 2007 году — чистая прибыль 3,774 млрд руб.)

ОАО ГАЗ (Горьковский автомобильный завод)

За 70 лет своей истории «ГАЗ» стал центром отечественного машиностроения. Коллективом предприятия освоено более 100 различных моделей и модификаций автомобильной техники, изготовлено свыше 16 миллионов легковых и грузовых автомобилей. Все автомобильные заводы страны (ВАЗ, КАМАЗ, УАЗ, ЗАЗ, ПАЗ и другие) создавались и оснащались при непосредственном участии специалистов «ГАЗа».

Горьковский автомобильный остается традиционным поставщиком грузовых автомобилей для сельского хозяйства, надежных полноприводных грузовиков для армии, а также полуторок и легковых автомобилей среднего класса «Волга», модификации которых разрабатывались для эксплуатации в сложнейших климатических и дорожных условиях. Удельный вес ОАО «ГАЗ» в производстве автомобилей в России составляет: легковые — 7,6%, грузовые — 57%, автобусы — 46,4%. С января 2003 г. начался выпуск модернизированных легких грузовиков «ГАЗель» и «Соболь». Ведется работа по созданию совместного предприятия с фирмой «IVECO» по производству легких коммерческих автомобилей типа «ГАЗель» и «Соболь», грузовиков средней грузоподъемности и дизельных двигателей к ним, а также совместное производство с фирмой «ZF» по производству коробок передач для легковых и грузовых автомобилей.

Группа «Сок»

сейчас группа «СОК» — одна из крупнейших частных компаний России, которая объединяет несколько десятков промышленных предприятий, занятых в различных отраслях отечественной экономики. Главное направление деятельности — производство автокомпонентов и автомобилей (второе место по выпуску автомобилей в России). Контролирует автозаводы «ИжАвто» (в 2005 выпустил 52 800 автомобилей) и «РосЛада» (22 100 автомобилей). В группу также входят «Автосвет», ОСВАР, Димитровградский завод светотехники, Скопинский автоагрегатный завод, Димитровградский завод радиаторов, «ВазИнтерСервис» (с 2003 года), «Кинельагропласт» и др.

Яровит (производство Ленинградского металлического завода)

Компания ЯРОВИТ Моторс — производитель грузовых автомобилей YAROVIT. Грузовые автомобили YAROVIT — это тяжелые многоосные грузовики повышенной проходимости и нагрузочной способности. Модельный ряд YAROVIT построен на базовых шасси с колесными формулами 10х8, 10х6, 10х4, 8х8, 8х6, 8х4, 6х6. На базе шасси строятся различные по назначению автомобили: седельный тягач, большегрузный самосвал, бетоносмеситель (миксер), лесовоз, сортиментовоз, и т.д.

По грузоподъемности товарная ниша грузовых автомобилей YAROVIT занимает промежуточное положение между грузовыми автомобилями, традиционно используемыми на дорогах общего пользования и карьерными самосвалами.

Грузовые автомобили YAROVIT предназначены для эксплуатации в сложных дорожных и климатических условиях.

БАЗ/БЗКТ (Брянский завод колесных тягачей)

В настоящее время ОАО «БЗКТ» является одним из производителей большегрузных колесных шасси для нефтегазового комплекса России. На базе шасси БАЗ Кунгурским машиностроительным заводом смонтированы установки для ремонта и бурения нефтяных скважин А60/80, АРБ-100, МБУ-125, Санкт-Петербургским машиностроительным заводом – установки УПА-60/80. На шасси БАЗ выпускаются трубоплетевозы, автоцистерны, топливозаправщики, цементировочные агрегаты.

Завод «Автотор» — является крупнейшим российским автомобильным производителем. Мы уже не раз рассказывали о его очередных новинках — легковых автомобилях и грузовиках марки «КИА», автомобилях БМВ, автобусах. Объемы выпуска машин постоянно наращиваются. Из 10600 иномарок, собранных в России в 2002 году, более половины пришлось на продукцию «Автотора». По данным на 1 августа 2003 года за шесть лет работы предприятия с его конвейера сошло более 22 тысяч автомобилей, в том числе 15196 «КИА», 7065 БМВ и 108 «Дефендеров». В июле месячный объем производства автомобилей впервые превысил тысячный рубеж: на заводе было собрано 1011 автомобилей (755 легковых автомобилей «КИА», 100 грузовиков той же марки и 156 автомобилей марки БМВ).

Грузовые автомобили

3. Классификация грузовой техники

Грузовой транспорт можно разделить на три группы:

Развозные грузовики

Развозные грузовики — это самые массовые, компактные и лёгкие грузовые автомобили, как правило, с пониженной погрузочной высотой. Большая часть выпускаемых в мире лёгких грузовиков и фургонов относится к классу N1, то есть их полная масса не должна превышать 3,5 т (в США — до 4,54 т). А грузоподъёмность, составляет до 1,5—1,8 т. Часто грузовики такого типа оснащают цельнометаллическим кузовом типа фургон вагонной или полукапотной компоновки со сдвижными боковыми дверями грузового отсека и распашными задними. Американская разновидность развозных фургонов (преимущественно почтовых) со сдвижными дверями водительской кабины и увеличенной высотой кузова, приспособленных для быстрого входа-выхода экспедитора называется мультистоп.

Другим распространённым подвидом развозных грузовиков являются пикапы (от англ. pick-up — подбирать), представляющие собой либо модификацию легкового автомобиля с открытой однобортовой грузовой платформой вместо задней части кузова (ныне распространены преимущественно в Европе), либо специально разработанную модель с шасси рамного типа (Северная и Южная Америки и страны Азии) и кабиной различной вместимости: от одинарной 2-3-местной до сдвоенной 5-6-местной. В России развозные грузовики, фургоны и пикапы производят предприятия ГАЗ (семейства Соболь и Газель), УАЗ, «ИжАвто» и «ВАЗинтерСервис».

Грузовые автомобили общего назначения, специализированные и специальные.

Грузовые автомобили (грузовики) предназначенные для эксплуатации по дорогам общего пользования (с ограничением по осевой нагрузке).

Могут быть различной компоновки: кабина над двигателем, капотная или полукапотная, отличаться количеством осей (от двух до пяти и более) и типом двигателя (бензиновый, дизельный, газовый, многотопливный, гибридный), но всегда имеют в основе шасси раму лестничного или хребтового типа предназначенную для установки разнообразных кузовов. Внедорожные грузовики могут быть и с рамой ломающегося типа (т. н. сочленённой). Грузоподъёмность одиночных дорожных (многоосных) грузовиков достигает 20—25 т. Базовым типом кузова, традиционно, с конца XIX века, считается бортовая платформа, а все остальные относятся либо к специализированным, то есть предназначенным для транспортировки каких-либо определённых видов грузов: для штучных и пакетированных грузов — фургоны, для контейнеров (контейнеровозы), для жидких и сыпучих грузов — цистерны, для навалочных грузов — самосвальные кузова и т. д. либо специальным, где автомобильное шасси выступает лишь в роли транспортёра той или иной технологической установки. К таковым относятся, например, автобетоносмесители, пожарные автомобили, автовышки (для осмотра и ремонта ЛЭП, подвесных электросетей городского электротранспорта, мачт освещения и т. п.), автокраны, передвижные телевизионные станции (ПТС) и т. д.

К наиболее распространённым типам специализированных грузовых автомобилей относятся самосвалы, оснащаемые усиленным металлическим кузовом для перевозки навалочных грузов, разгружаемых методом опрокидывания, для чего предусматривается специальная, как правило, гидравлическая система. По параметрам осевой нагрузки и наружным габаритам самосвалы делятся на дорожные (сельскохозяйственные, строительные и универсальные) и внедорожные (карьерные).

Сельскохозяйственные самосвалы, как правило, оснащают кузовом с трёхсторонней разгрузкой, с бортами с дополнительными надставками, что, например, удобно при перевозке сена и прочих грузов с низкой удельной массой.

Строительные самосвалы оснащают кузовами с одно- или двухсторонней разгрузкой, а универсальные, часто краном-манипулятором для самопогрузки. Грузоподъёмность двухосных дорожных самосвалов находится в диапазоне 1,5—12 тонн, а многоосных — достигает 40—45 тонн.

Внедорожные карьерные самосвалы — самые большие из существующих типов автомобилей, предназначены для вывоза породы и строительных материалов из мест открытой разработки полезных ископаемых. Их грузоподъёмность может достигать 400 т, а мощность двигателя — 3000 л.с., но более распространены карьерные самосвалы грузоподъёмностью в 20-50 т и 100—200 тонн. По дорогам общего пользования карьерным гигантам запрещено передвигаться из-за массо-габаритных ограничений и даже к месту работы их доставляют в разобранном виде.

Тягачи

Тягач — самоходная безрельсовая наземная транспортная машина, предназначенная для буксировки прицепов и полуприцепов, несамоходных машин (строительных, сельскохозяйственных), грузов на санях и волокушах, а также для буксировки неисправных самоходных машин (автомобилей, танков и проч.) и самолетов в аэропортах.

Для работы с полуприцепами предназначены седельные тягачи, оснащённые вместо кузова специальным седельным устройством (седлом), позволяющим быстро сменять прицепной состав. В Европе полная масса автопоездов ограничена 44 т, но в некоторых странах, например, Швеции и Финляндии она увеличена до 60 т. В Австралии на внутриконтинентальных дорогах встречаются и более тяжёлые автопоезда полной массой до 105 т, т. н. Road Train число прицепов у которых доходит до четырёх-пяти.

Американские тягачи, как правило, выполнены по классической капотной компоновке, а европейские из-за ограничения длины автопоезда с компоновкой «кабина над двигателем».

В настоящее время все магистральные тягачи оснащают исключительно дизельными и турбодизельными двигателями, хотя ещё в 50-60-х годах XX века проводились эксперименты по применению на тягачах газотурбинных установок (ГТД). Во всём мире для буксировки прицепов-тяжеловозов и перевозки сверхтяжёлых грузов используют т. н. балластные тягачи с укороченным кузовом, заполненным специальным балластом для увеличения сцепного веса. Мощность их двигателей может достигать 800—1200 л.с., а полная масса автопоезда-супертяжеловоза превышать 2000 тонн.

Также грузовые автомобили можно классифицировать по:

1. По грузоподъёмности:

Особо малой грузоподъёмности — до 1 тонны

Малой грузоподъёмности — 1-2 тонны

Средней грузоподъёмности — 2-5 тонны

Большой грузоподъёмности — свыше 5 тонн

Особо большой грузоподъёмности — свыше предела, установленного дорожными габаритами и весовыми ограничениями

2. По типу кузова:

закрытый тип

контейнер

тентованный

рефрижератор (изотермический кузов)

изотермический фургон

микроавтобус

открытый тип

бортовой

самосвал

конт. площадка

кран

автотранспортер

цистерна

лесовоз

седельный тягач

Список перечисленных оснований является приблизительным, так как его можно продолжить, исходя из определенных функциональных назначений транспортных средств, их эксплуатационных характеристик, специфики перевозимых грузов и т.д.

Кроме вышеперечисленных способов классификации, отраслевой нормалью ОН 025 270-66 введена классификация и система обозначения автомобильного подвижного состава. Так, в отношении грузовых автомобилей принята следующая система обозначения автотранспортных средств (АТС):

Таблица №1: цифровое обозначение автотранспортных средств

Полная масса, т.

Эксплутационное назначение автомобиля
бортовые

тягачи

самосвалы

Цистерны

фургоны

специальные
до 1,2

13

14

15

16

17

19
1,2 до 2,0

23

24

25

26

27

29
2,0 до 8,0

33

34

35

36

37

39
8,0 до 14,0

43

44

45

46

47

49
14,0 до 20,0

53

54

55

56

57

59
20,0 до 40,0

63

64

65

66

67

69
свыше 40,0

73

74

75

76

77

79

1-я цифра обозначает класс грузовых автомобилей по полной массе (классы от 18 до 78 являются резервными и в индексацию не включены).

2-я цифра обозначает тип АТС:

3 — грузовой бортовой автомобиль или пикап;

4 — седельный тягач;

5 — самосвал;

6 — цистерна;

7 — фургон;

8 — резервная цифра;

9 — специальное автотранспортное средство.

3-я и 4-я цифры индексов указывают на порядковый номер модели,5-я цифра модификация автомобиля, 6-я цифра — вид исполнения:

1 — для холодного климата;

6 — экспортное исполнение для умеренного климата;

7 — экспортное исполнение для тропического климата.

4. Совместные производства грузового транспорта

ООО «Ивеко-Уралаз» (совместно с Iveco)

Переименовано в ООО «Ивеко-АМТ» . В соответствии с решением Общего Собрания Участников от 07.04.09 ООО «Ивеко-Уралаз» переименовано в ООО «ИВЕКО-АМТ» («IVECO-AMT», Ltd). Новое название зарегистрировано в Едином государственном реестре юридических лиц и вступило в действие 16.04.09.

Совместное российско-итальянское предприятие ООО «ИВЕКО-АМТ с 1994 года производит большегрузные автомобили по лицензии концерна «Iveco», адаптированные к российским условиям эксплуатации («северное исполнение» до -55°С).Сегодня их производственные возможности позволяют поставлять в срок от 2-х недель автомобили «IVECO-AMT» – аналоги «IVECO TRAKKER», являющиеся современными наследниками легендарных грузовиков «IVECO MAGIRUS», в любом количестве и различной комплектации. Автомобили «IVECO-AMT» изготавливаются из деталей, централизованно поставляемых компанией «Iveco» из Турина (Италия), произведённых на заводах в Германии, Испании и Франции.

Производственная программа включает автомобили с колёсными формулами 6х6 (односкатной или двускатной ошиновки), 6х4, а также 4х2,4х4,8х6 и 10х6 (с подкаткой осью); имеющие колёсные базы от 2800 до 6000 мм, грузоподъёмностью от 11 до 37 тонн, оснащённые дизельным двигателем «CURSOR-13» (EURO-3) мощностью 380 л.с. или 420 л.с., в том числе с кабинами со спальным местом или сдвоенными для экипажа до 8 мест.

МАЗ-МАН (совместно с MAN AG)

Совместное белорусско-германское предприятие закрытое акционерное общество «МАЗ-MAН» — производитель современных большегрузных автомобилей европейского класса для региональных и международных перевозок, строительной и специальной техники, фронтальных погрузчиков ВМЕ.

Производственные мощности завода рассчитаны на выпуск до 3000 автомобилей в год.

Автомобили «МАЗ-MAН» представляют на рынке качественно новый уровень техники, производимой в Республике Беларусь. Она соответствует всем действующим и перспективным требованиям европейских правил и Директив, в том числе правилам ЕЭК ООН по нормам Euro 3, регулирующим уровень выхлопа и шумности. Техника ориентирована на заказчиков, предъявляемых повышенные требования к надёжности и качеству. В 2008 году СП ЗАО «МАЗ-МАН» стало официальным дилером концерна MAN Nutzfahrzeuge AG в Республике Беларусь. В этом же году, поставив более 400 единиц автомобилей MAN, стали абсолютными лидерами продаж среди дилеров грузовой техники.

«Фузо Камаз Тракс Рус» (FUSO KAMAZ Trucks Rus)

СП «Фузо Камаз Тракс Рус» создается для импорта, производства и сбыта грузовых автомобилей Fuso в России.

Выпуск грузового автомобиля Fuso Canter начнется в первом квартале 2010 года. Со второго квартала 2010 года «Мерседес-Бенц Тракс Восток» начнет собирать Mercedes-Benz Actros и Axor.

Сбыт грузовых автомобилей Mercedes-Benz будет осуществляться через «Мерседес-Бенц Тракс Восток» с 1 января 2010 г.

Партнеры участвуют в каждом совместном предприятии на паритетной основе.

ОАО «КАМАЗ» заключили соглашения о создании двух совместных предприятий. Основой послужило стратегическое партнерство между «Даймлер АГ», ОАО «КАМАЗ», государственной корпорацией «Ростехнологии» и инвестиционным банком «Тройка Диалог», начало которому было положено в декабре 2008 года. В связи с этим концерн «Даймлер АГ» стал владельцем 10% акций ОАО «КАМАЗ».

«Даймлер АГ» рассматривает создание обоих предприятий как стратегический шаг к дальнейшему последовательному развитию программы «Global Excellence». Целью инициативы роста и завоевания рынков в рамках объявленной в 2005 году программы «Global Excellence» является освоение новых рынков с высоким потенциалом развития и, тем самым, укрепление глобального присутствия «Даймлер АГ».

«Даймлер АГ» и ОАО «КАМАЗ» владеют по 50% акций совместного предприятия «Фузо Камаз Тракс Рус», штаб-квартира совместного предприятия будет расположена в Казани. Оба партнера вложили в предприятие по 4,1 миллиона евро. Генеральный директор «Фузо Камаз Тракс Рус», а также руководители отделов сбыта и маркетинга будут назначены из числа руководящих сотрудников ОАО «КАМАЗ». Пост финансового директора закреплен за представителем Fuso, равно как и должность руководителя производством.

Совместное предприятие начнет свою деятельность по импорту машинокомплектов из Японии, производству и сбыту легкого грузового автомобиля Fuso Canter с согласия антимонопольного комитета уже в первом квартале 2010 года. Локализация частей и компонентов при сборке грузовых автомобилей в России будет непрерывно увеличиваться.

Автомобиль Fuso Canter будет собираться в Набережных Челнах, на заводе ОАО «КАМАЗ», в то время как центральный офис продаж расположится в Казани. Сейчас на территории России работают около 11 000 подержанных грузовиков Fuso, марка Fuso хорошо известна российским потребителям грузовых автомобилей.

«Мерседес-Бенц Тракс Восток» («Mercedes-Benz Trucks Vostok»)

Второе совместное предприятие имеет не меньшее значение для завоевания российского рынка, динамика которого оценивается весьма высоко в связи с намечающимся подъемом экономики.

«Даймлер АГ» и ОАО «КАМАЗ» принадлежат по 50% акций «Мерседес-Бенц Тракс Восток», оба производителя вложили в СП по 5,9 миллионов евро. Борис Биллих, до этого отвечавший за сбыт грузовых автомобилей Mercedes-Benz в России, станет генеральным директором нового предприятия. Производство тяжелых грузовых автомобилей Mercedes-Benz Actros и Axor сначала будет осуществляться методом крупноузловой сборки в Набережных Челнах на производственных мощностях ОАО «КАМАЗ». Центральный офис продаж грузовых автомобилей Mercedes-Benz, а также автобусов Mercedes-Benz и Setra нового совместного предприятия будет находиться в Москве. Сбыт планируется начать в январе 2010 через новое предприятие «Мерседес-Бенц Тракс Восток». Производство грузовых автомобилей в России по соглашению с антимонопольным комитетом должно начаться во втором квартале 2010 года.

5. Импорт и экспорт грузового транспорта

Импорт

В мае 2007 года маркетинговое агентство DISCOVERY Research Group провело исследование «Импорт грузовых автомобилей в Россию: итоги 2006 г». По итогам 2006 года, объем импорта грузовых автомобилей в Россию составил более 55 тыс. единиц техники на сумму свыше $1 млрд.

В рамках исследования был определен объем импорта грузовых автомобилей в Россию в натуральном и стоимостном выражении по маркам, моделям и типам транспортных средств.

Согласно расчетам специалистов DISCOVERY Research Group, лидером по поставкам грузовой автотехники в Россию является Volvo Trucks. По итогам 2006 году, компанией было импортировано в Россию грузовой автотехники на сумму свыше $111,6 млн. На втором месте DaimlerChrysler AG (объем поставок $ 110,2 млн.). В тройке лидеров также MAN Nutzfahrzeuge Group. В 2006 г. немецкая компания отправила в Россию грузовой автотехники на сумму чуть более $ 100 млн..

Что касается объема импорта в натуральном выражении по стране отправления, наибольшее количество автомобилей было импортировано из Германии – более 11,1 тыс. ед. Далее следуют – Финляндия, Китай, Япония, Франция.

Структура импорта выглядит примерно идентичной и с точки зрения страны происхождения автомобиля. Лидером по-прежнему является Германия, следом идут Китай, Япония и Франция. Финляндия значительно отстает от объемов поставок этих стран. В течение 2006 г. в Россию было продано 12439 немецких грузовых автомобиля, 5896 автомобилей, произведенных в Китае, и 5769 – в Японии.

По оценкам специалистов DISCOVERY Research Group, объем ввезенных новых автомобилей составил менее половины всего импорта — почти 27 тысяч единиц техники. Самый старый грузовик, поставленный в Россию в первом полугодии 2006 г., был 1979 года выпуска.

Наиболее популярной группой грузовой техники является категория автомобилей массой не более 5 тонн (малотоннажная). Таких автомобилей в 2006 году было импортировано почти 40,1 тыс. ед. Далее следуют автомобили полной массы от 5 до 20 тонн – объем импорта составил 9,65 тыс. шт. Остальной объем импортированной грузовой техники занимают грузовики массой более 20 тонн.

Среди грузовиков, поставленных в РФ, весьма велика доля фургонов – 41,7%. Сегменты-аутсайдеры: автобетононасосы, бензозаправщики, кормовозы, цементовозы, снегоходы и мусоросборники. В 2006 г. в Россию было поставлено по 1-2 машины данных типов.

Что касается ввоза подержанных грузовиков, то, по данным официальной таможенной статистики, картина выглядит так, что их доля в 2007 г. снизилась. За I полугодие среди всего количества ввезенных грузовиков 40% было подержанных, в то время как в 2006 году (за весь год) эта цифра составляла 47%. Это данные официальные, поэтому могут быть погрешности, т.к. все еще могут быть неучтенные серые поставки.

Грузовые автомобили

Диаграмма №1: основные потребители грузовиков

Экспорт

Согласно данным таможенной статистики, в 2006 г. отечественные производители продали за рубеж 47,1 тыс. грузовых автомобилей. В I полугодии 2007 г. были отправлены за границу 22,5 тыс. ед. грузовой техники, к концу года эта цифра составит 54 тыс. автомобилей. При этом экспортные поставки в процентном отношении от объема производства держатся в течение всего рассматриваемого периода приблизительно на одном уровне – 18-20%. В 2007 г. ни снижения, ни увеличения экспортных поставок в процент-ном отношении к отечественному выпуску не произошло.

Основные рынки сбыта для российской грузовой техники находятся в странах СНГ, здесь реализуется до 90% продукции (42,8 тыс. шт. в 2006 г.). На российском рынке работают два крупных экспортера: Группа «ГАЗ» и ОАО «КамАЗ».

Россия в январе 2008 года сократила по сравнению с декабрем 2007 года экспорт легковых автомобилей на 21,95% – до 66,5 млн долларов, сообщает Федеральная таможенная служба (ФТС). Всего в январе 2008 года было экспортировано 9900 автомобилей, в том числе в страны дальнего зарубежья было экспортировано 400 штук, а 950 – в страны СНГ. Также Россия в январе 2008 года экспортировала 3600 грузовых автомобилей стоимостью 56,5 млн долларов, в частности 700 грузовых автомобилей было экспортировано в страны дальнего зарубежья, 2900 – в страны СНГ.

Экспорт грузовых автомобилей в 2007 году вырос по сравнению с 2006 годом на 37,22% – до 805,9 млн долларов.

Поставки автомобилей и сборочных комплектов деталей КАМАЗ во втором квартале 2009 года осуществлялись в 24 страны мира. Объем экспорта продукции составил: 85,9% — в страны СНГ, 14,1% — в страны дальнего зарубежья и Европы. Основные экспортные рынки по итогам отчетного квартала: Туркменистан, Казахстан, Украина.

Структура экспорта продолжает меняться, прежде всего, это происходит из-за неустойчивых финансовых условий покупателей; отсутствия или резкого сокращения покупательской активности на основных экспортных рынках под давлением кризисных явлений. Наблюдается резкое падение объемов экспорта практически по всем странам. В то же время, ЗАО «ВТК «КАМАЗ» усиливает деятельность на таких рынках, как Абхазия, Южная Осетия, Таджикистан, Кыргызстан, Узбекистан, Беларусь, Туркменистан. Положительным фактором для экспорта явилось появление новых дилеров «КАМАЗ-Украина», «KAMAMARKAZ Co LTD» (Афганистан), «BURAN SAVDO», «KAMAZ AVTOPROM»(Узбекистан); Одно из важнейших конкурентных преимуществ автотехники КАМАЗ на экспортных рынках — широкая сервисная сеть. Завершено строительство сервисных центров дилеров ОАО «КАМАЗ» в Сирии, Судане, Алжире; организован участок по ремонту и обслуживанию КПП ZF в Казахстане, аттестованы сервисные центры в Грузии и Армении.

Одна из важнейших задач при продвижении на зарубежных рынках — обеспечение субъектов сервисной сети и автотранспортных предприятий запасными частями.

С начала года на экспорт реализовано запасных частей на сумму 289 млн. рублей, в том числе собственного производства — на 228 млн. рублей. Самые крупные партии запчастей к автотехнике КАМАЗ реализованы на Кубу, Казахстан, Туркменистан, Украину.

В последние месяцы усилилось влияние мирового финансового кризиса на экономический рост большинства стран-импортеров автомобилей КАМАЗ, экономики которых находятся в тесной зависимости от притока иностранного капитала. Ужесточившиеся условия и введение ограничения кредитования привели к стагнации отраслей экономики и снижению спроса на автомобильную технику.

6. Кредит и лизинг грузового транспорта

Лизинг

Лизинг грузового автотранспорта приобретает все большую и большую значимость в глазах финансистов, отодвигая на второй план еще совсем недавно крайне популярный бизнес по передаче в лизинг легковых автомашин. Ведь масштабное строительство в Сочи, в рамках подготовки этого города к зимней Олимпиаде, невозможно без огромного количества новой грузовой техники, что сулит лизинговым компаниям, вовремя сориентировавшимся на рынке, огромные доходы. Борьба за гигантские финансовые потоки уже началась: многие лизинговые компании уже пошли на сокращение авансового взноса, времени на принятие решения о заключении сделки, а некоторые даже понизили свою маржу, рассчитывая тем самым предоставить клиентам более дешевый ресурс. Впрочем, несмотря на крупный размер, особо развитым рынок лизинга грузового транспорта пока не назовешь. Вместо процентной ставки лизинговые компании делают акцент на более земном в их понимании понятии — конечном удорожании предмета лизинга, например того же грузовика. Что касается процентных ставок, то в договорах сегодня фигурируют цифры и 14%, и 16%, и 18% годовых в рублях. Средний объем сделки по продаже в лизинг грузового автотранспорта составляет $200 тыс. Для сравнения: в целом по лизингу автотранспорта этот показатель составляет около $100 тыс. Крупнейшими игроками в данном сегменте являются как лидеры рынка лизинга в целом — например, «Глобус-лизинг», «Интерлизинг», «Номос-лизинг Северо-Запад», так и кэптивные лизинговые компании таких производителей грузовой техники, как Volvo, Scania, Ev eco, Man. Конечно, точной статистики в разрезе именно рынка лизинга грузовых автомашин никто не ведет, но очевидно, что его годовой рост составляет не менее 30 процентов. Главными направлениями работы в сфере лизинга грузового автотранспорта стали сейчас продажи в лизинг седельных тягачей и самосвалов, а также другой грузовой техники, применяемой в строительстве.

Это связано с тем, что в регионе активно развиваются строительная отрасль и портовая инфраструктура, запускаются все новые и новые грузовые терминалы, в результате потребность в услугах перевозчиков растет. Одной из основных тенденций на рынке лизинга грузового автотранспорта является то, что клиенты лизинговых компаний стали меньше интересоваться покупкой грузовых машин, уже побывавших в эксплуатации. Бурной конкуренции на рынке лизинга грузового транспорта нет, но, конечно, у клиентов в последнее время появилось больше предложений от разных компаний. Поэтому компании — лидеры на этом направлении бизнеса вынуждены снижать свою маржу, даже несмотря на то, что сейчас, в ситуации, когда на финансовых рынках до сих пор не улеглась буря, вызванная кризисом на рынке ипотеки США, для этого не самое подходящее время.

Кредит

В предложениях банков мы не видим этой услуги, однако это обусловлено скорее низким спросом. Но некоторым юридическим компаниям или предпринимателям, чья деятельность связана с перевозками грузов или пассажиров требуются именно грузовые автомобили.

Оформление такой машины в кредит будет самым выгодным решением, поскольку:

— не всегда в распоряжении компании имеется нужная сумма для покупки автомобиля,

— даже если такая сумма есть ее можно потратить на наиболее нужные цели, вложить, к примеру, в другие оборотные активы.

Кредит является более дешевой финансовой сделкой, чем лизинг. Это обусловлено тем, что при кредитовании заемщику даются живые деньги, а при лизинге уже готовый грузовой автомобиль.

Система покупки грузовой машины в кредит выгодна тем, что автомобиль сразу же после покупки на средства кредита переходит в собственность заемщика кредита, а впоследствии оформляется в залог.

Лизинговая компания при оформлении договора закрепляет свое право в любой момент проверить состояние автомобиля, которое сдается в рассрочку, ведь формально авто остается в собственности у лизинговой компании. Таким образом, кредитор имеет право контролировать прохождение техосмотра, следить за пробегом, условиями эксплуатации и т.д. Если по договору будут нарушены какие-либо условия, или же клиент не выполнит свои финансовые обязательства, то автомобиль может быть возращен лизинговой компании.

Зачастую кредит является целевым и его можно получить только для покупки конкретной автотехники в отдельном автосалоне.

Необходимо отметить еще одно важное преимущество системы лизинга – отсутствие первоначального взноса. При кредите аванс должен составлять не менее 30% от стоимости сделки, а лизинг возможен при нулевом авансе.

Для многих организаций, особенно представителей малого бизнеса, система кредита окажется выгодней, чем лизинг. Лизинг более выгоден при ускоренной амортизации грузовой техники. К примеру, если грузовой транспорт оказался крайне изношенным.

В таких условиях по средствам и лизинга и кредита существует возможность обновить парк автомобилей на приемлемых для обеих сторон условиях.

Необходимо отметить, что в случае нарушения условий договора (сроков выплат, например) технику могут забрать как при лизинге, так и при кредитовании, поскольку в обоих случаях грузовой автомобиль может являться обеспечением договора. В первом случае его могут забрать по договору на правах собственности лизинговой компании, во втором случае на грузовой автомобиль будет оформлен договор залога.

Условия автокредитования грузовиков обычно следующие:

— кредиты выдаются юридическим лицам или индивидуальным предпринимателям;

— число сотрудников фирмы-заемщика не должно превышать 50 человек для сферы услуг и 100 производственной сферы;

— фактический срок действия компании не может быть меньше полугода;

— кредит на грузовые автомобили не будет оформлен компаниям, чья деятельность связана с нарушением экологии окружающей среды, производством вооружения, представителям игорного бизнеса, производителям спиртных и табачных изделий

7. Рынок грузового транспорта России

Российское автомобилестроение сегодня – это 243 предприятия, примерно 800 тысяч работающих, а совместно со смежными отраслями 10 млн. занятых, это 240-250 млрд. рублей продукции, примерно 5% налоговых поступлений в бюджет государства. Совокупная емкость российского рынка грузовых автомобилей полной массой 14-40 тонн по итогам второго квартала 2009 года составила 7 822 единиц, что в 4,9 раза меньше по сравнению с аналогичным периодом 2008 года. Емкость рынка во втором квартале текущего года по сравнению с первым кварталом снизилась на 2,3 процента. Емкость данного рынка по итогам всего первого полугодия составила 15 830 шт., что в 4,3 раза меньше по сравнению с первым полугодием 2008 года.

Автомобильная промышленность на протяжении 5 лет с 2003 года по 2007 год демонстрировала высокие темпы роста продаж грузовых автомобилей полной массой 14-40 тонн. В 2008 году в условиях глобального экономического кризиса размер продаж грузовой техники на рынке России снизился до 126 тысяч автомобилей, таким образом, падение составило 1,2% по сравнению с 2007 годом. В среднем за последнее пятилетие объем рынка увеличивался на 20% в год. В структуре продаж в 2008 году произошло увеличение доли подержанных иномарок до 23% с 20% в 2007 году. Это произошло за счет сокращения продаж российских производителей, чья доля продаж уменьшилась на 3% с 52% в 2007 году до 49% в 2008 году. В условиях наличия производственных ограничений у всех производителей России, СНГ и Европы при высоком спросе на рынке с января по сентябрь 2008 года неудовлетворенный спрос активно замещался подержанным импортом. Благоприятная конъюнктура на российском рынке грузовых автомобилей, превышение спроса над предложением, что наблюдалось со второй половины 2006 до середины 2008 года.

Это привело к следующим тенденциям: появлению в отрасли новых конкурентов, а также роста импорта грузовых автомобилей; расширению товаропроводящих сетей производителей; организации в России новых сборочных производств и созданию мощностей по производству грузовых автомобилей иностранных компаний.

С нарастанием кризисных тенденций в четвертом квартале 2008 года произошел спад спроса на грузовые автомобили в отраслях, потребляющих отечественные автомобили: – строительство, добывающие отрасли, коммерческие перевозки технологических грузов, химическая промышленность, металлургия. При этом спрос на магистральные седельные тягачи иностранного производства снижался менее заметно, однако на конец первого квартала их продажи также существенно замедлились.

В автомобильной промышленности России происходят существенные изменения, определяемые общеэкономической ситуацией, мировыми тенденциями, государственным регулированием. В результате наблюдается существенное замедление темпов роста российского автомобильного рынка: в связи со сворачиванием программ автокредитования и автолизинга наблюдается резкое снижение объема продаж автомобильной техники; мировой кризис и снижение покупательной способности потребителей приводит к снижению цен на автомобили.

В будущем прогнозируется сокращение емкости рынка, смещение предпочтений потребителей в сторону недорогой автомобильной техники, обеспеченной необходимым уровнем сервисного обслуживания и недорогими запасными частями. Введение повышенных таможенных пошлин, девальвация рубля, исполнение госзаказа приведет к увеличению доли отечественных автозаводов на российском рынке грузовых автомобилей.

Так, уже в первом квартале 2009 года доля импортных автомобилей на российском рынке уменьшилась более чем в 2 раза, а доля самого крупного производителя грузовиков в России — ОАО «КАМАЗ» выросла с 28% до 51% в сравнении с 2008 годом, причем в первом полугодии текущего года составила 53,5%.

Для современной мировой автомобильной промышленности характерно усиление глобальной конкуренции (демпинг, привлекательное кредитование, высокое качество автомобилей и сервиса, торговля подержанными автомобилями).

Конкурентов российских производителей грузовой техники на зарубежных рынках можно условно разделить на три группы:

— Автозаводы стран СНГ (прежде всего МАЗ, КрАЗ и УРАЛ);

— Китайские и индийские производители (HOWO, SHANGSEE-MAN, FOTON, FAW, DONGFENG, TATA);

— Мировые лидеры (MAN, VOLVO, Toyota, Scania, DAF, IVECO).

Автомобилестроители известных европейских, американских и азиатских брендов, могущественные транснациональные корпорации, усиливают свое присутствие во всех странах мира. Однако КАМАЗ способен успешно конкурировать с ними в некоторых ценовых сегментах и на отдельных периферийных рынках.

Преимущества техники иностранного производства — качество сборки, экономичность, более длительный ресурс эксплуатации, что особенно важно в сегменте магистральных тягачей. Однако и у КАМАЗа есть ряд неоспоримых преимуществ по сравнению западными конкурентами. Грузовики КАМАЗ особенно востребованы в странах с тяжелыми дорожными условиями и относительно невысоким уровнем доходов населения.

Среди достоинств техники КАМАЗ не только цена автомобиля, но также ремонтопригодность, простота в эксплуатации.

Кроме того, экспортируемая техника КАМАЗ адаптирована к тяжелым климатическим условиям и специфическими техническими характеристиками, которые позволяют использовать автомобили как в гражданских отраслях, так и в силовых структурах. Основано новое эксклюзивное стратегическое партнерство между концерном «Даймлер АГ», крупнейшим в мире производителем грузовых автомобилей, ОАО «КАМАЗ», основным российским производителем тяжелых грузовых автомобилей, Государственной корпорацией «Ростехнологии» и Группой компаний «Тройка Диалог», ведущей инвестиционной компанией России и стран СНГ.

В декабре 2008 года немецкий концерн «Даймлер АГ» приобрел 10% уставного капитала ОАО «КАМАЗ», что стало началом нового взаимовыгодного стратегического партнерства двух автопроизводителей.

Грузовые автомобили

Диаграмма №2: доли рынка, занимаемые конкурентами

Заключение

Рынок грузовых автомобилей в 2009 году уменьшился на 72% по сравнению с 2008 годом – было продано 5,2 тыс. грузовых автомобилей. Наиболее популярные автомобили – грузоподъемностью 3,6-8 т и более 16 т. В «ценовом вопросе» доминировали автомобили ценой $10-20 тыс. и $20-40 тыс.

Причины падения «грузового» рынка – сокращение грузовых перевозок на 30% (снизился желание, испытание, спрашивать, требование на тягачи), уменьшение объемов строительства (снизился желание, испытание, спрашивать, требование на строительную технику). Выросли продажи сельхоз самосвалов, т.к. сельское обстановка демонстрировало положительную динамику.

В 2009 году было продано 648 грузовых автомобилей КАМАЗ. В их числе – и новый сельхоз самосвал КАМАЗ АС-10. По итогам года КАМАЗ занял 12,5% грузового рынка

Существенно выросла доля рынка у грузовых автомобилей ГАЗ – до 22% по итогам 2009 года, против 16% в 2008 году. Всего продано 1 143 автомобиля ГАЗ. Продажи автомобилей марки МАЗ составили 623 единицы (12,1% рынка). В целом марки ГАЗ, КАМАЗ и МАЗ заняли лидирующие позиции в своих классах на украинском рынке грузовых автомобилей.

Сегодня все еще ощутимо влияние кризиса на экономику. Однако его «дно» уже позади, банки предлагают кредитные и лизинговые программы. Поэтому в 2010 году довольно продано порядка 12 тыс. коммерческих автомобилей и около 5 тыс. грузовых автомобилей.

В апреле дебютирует главная коммерческая новинка 2010 года – «ГАЗель-Бизнес». Кроме того, уже безотлагательно, немедленно, теперь коммерческие автомобили ГАЗ можно приобрести в доверие или лизинг до трех лет. А покупателям грузовой техники МАЗ и КАМАЗ доступен лизинг под 0,1% на срок до 18 месяцев.

Список используемой литературы

www.autostat.ru

www.marketcenter.ru

www.avtomash.ru

www.sostav.ru

www.auto39.ru

www.mi.aup.ru

www.gruzovik.ru

www.expert-rating.ru

www.germantrucks.ru

www.sok.ru

www.deltaleasing.ru

ru.wikipedia.org

Контрольная работа: Економіка морської справи

Змiст

1. Теоретична частина

1.1. Види та вміст планування в умовах ринку

1.2. Обчислення та методика завантаження судна

1.3. Дати вірну відповідь на тест і її обґрунтувати

2. Практична частина

2.1. Вирішити завдання

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Теоретична частина

1.1. Види та вміст планування в умовах ринку

Призначення планування як функції управління полягає в намаганні завчасно врахувати за можливістю всі внутрішні та зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і розвитку підприємств. Воно передбачає розробку комплексу заходів, які визначають послідовність досягнення конкретних цілей з урахуванням можливостей найефективнішого використання ресурсів кожним виробничим підрозділом і всією фірмою. Тому планування повинно забезпечити взаємозв’язку між окремими структурними підрозділами фірми, які включають всю технологічну ланку: наукові дослідження і розробки, виробництво та збут. Ця діяльність опирається на виявлення та прогнозування споживчого попиту, аналіз й оцінку наявних ресурсів та перспектив розвитку господарської кон’юнктури. Звідси випливає необхідність зв’язку планування з маркетингом та контролем з метою постійного коригування показників виробництва і збут слідом за змінами попиту на ринку.

У залежності від змісту, мети і завдань виділяють такі форми планування та види планів:

1. Форми планування в залежності від тривалості планового періоду:

— перспективне планування (прогнозування);

— середньострокове планування;

— поточне (бюджетне, оперативне) планування.

2. Види планів:

а) в залежності від змісту господарської діяльності — плани науково-дослідницьких та дослідницько-конструкторських робіт; виробництва і збуту; матеріально-технічного постачання; фінансовий план;

б) в залежності від організаційної структури підприємства (фірми) — плани виробничої дільниці; плани дочірньої компанії.

Планування — це початковий етап управління. Однак це є не єдиний акт, а процес, який триває до завершення комплексу операцій, що плануються. Планування містить у собі визначення:

— кінцевої та проміжної мети;

— завдань, вирішення яких необхідне для досягнення мети;

— засобів та способів їх вирішення;

— необхідних ресурсів, їх джерел і способу розподілу.

Нині значна увага приділяється перспективному плануванню як інструменту централізованого управління. Таке планування охоплює період від 10-ти до 20-ти років (частіше 10-12 років). Воно передбачає розробку загальних принципів орієнтації фірми на перспективу (концепцію розвитку); визначає стратегічний напрям і програму розвитку, зміст і послідовність здійснення найважливіших заходів, які забезпечують досягнення поставленої мети. Перспективне планування допомагає приймати рішення з комплексних проблем діяльності фірми в міжнародному масштабі:

— визначення напрямів і розмірів капіталовкладень та джерел їх фінансування;

— впровадження технічних новинок і прогресивної технологи;

— диверсифікація виробництва й оновлення продукції;

— форми здійснення закордонних інвестицій в умовах придбання нових підприємств;

— удосконалення організації управління в окремих підрозділах і кадровій політиці .

В системі перспективного планування в залежності від методології і мети розрізняють довгострокове і стратегічне планування.

В системі довгострокового планування використовується метод екстраполяції, тобто використання результатів показників минулого періоду і на основі визначення оптимістичної мети поширення декількох завищених показників на майбутній період, розраховуючи на те, що майбутнє буде краще, ніж минуле.

Системи довгострокового планування застосовують в 70-80 відсотків найбільших японських корпорацій, які організують планування таким чином:: вибираються 5-10 ключових стратегій і навколо них формують політику довгострокового розвитку; одночасно приймаються середньострокові плани для об’єднання стратегій в єдине ціле і ув’язки з розподілом ресурсів; вище керівництво визначає мету кожному підрозділу, а підрозділ розробляє кількісні плани досягнення цієї мети «знизу—доверху».

Стратегічне планування має на меті дати комплексне наукове обґрунтування проблем, з якими може зіткнутися фірма в майбутньому, і на цій основі розробити показники розвитку фірми на плановий період. За основу при розробці стратегічного плану беруть:

— аналіз перспектив розвитку фірми, завданням якого є виявлення тенденцій і факторів, що впливають на розвиток відповідних тенденцій;

— аналіз позицій у конкурентній боротьбі, завдання якого полягає у визначенні, наскільки конкурентоспроможна продукція фірми на різних ринках і що фірма може зробити для поліпшення результатів роботи в конкретних напрямах;

— вибір стратегії на основі аналізу перспектив розвитку фірми в різних видах діяльності та визначення пріоритетів з конкретних видів діяльності з точки зору її ефективності й забезпечення ресурсами;

— аналіз напрямів диверсифікації видів діяльності, пошук нових, більш ефективних її видів і визначення результатів, що очікуються.

Середньострокові плани найчастіше охоплюють п’ятирічний строк, оскільки він найбільш точно відповідає періоду оновлення виробничого апарату та асортименту продукції. В цих планах формуються основні завдання на встановлений період, наприклад, виробнича стратегія фірми в цілому і кожного підрозділу (реконструкція та розширення виробничих потужностей, освоєння нової продукції і розширення асортименту); стратегія збуту; фінансова стратегія; кадрова політика; визначення обсягу та структури необхідних ресурсів і форм матеріально-технічного постачання з урахуванням внутрішньофірмової спеціалізації та кооперування виробництва. Середньострокові плани передбачають розробку в певній послідовності заходів, які спрямовані на досягнення мети, визначеної довгостроковою програмою розвитку.

Поточне планування здійснюється шляхом детальної розробки оперативних планів для фірми в цілому та ЇЇ окремих підрозділів. Наприклад, програми маркетингу, планів з наукових досліджень, планів з виробництва, матеріально-технічного забезпечення. Основними ланками поточного плану виробництва є календарні плани (місячні, квартальні, піврічні). Це — детальна конкретизація мети і завдань, які поставлені перспективними та середньостроковими планами.

Реалізація оперативних планів здійснюється через систему бюджетів або фінансових планів, які складаються на рік або короткий строк по кожному підрозділу окремо. Бюджет формується на основі прогнозу збуту, що необхідно для досягнення визначених планом фінансових показників. При його складанні насамперед враховуються показники, що розроблені в перспективних або оперативних планах. Через бюджет здійснюється взаємозв’язок між перспективним, поточним та іншими видами планування.

Планування – це прогнозування (визначення) параметрів керуємого процесу (або результатів його діяльності) на основі сопоставлення інформації про потреби зовнішньої среди в результатах діяльності цього об’єкта і його можливостей з урахуванням розвитку самого об’єкта, що направлено на досягнення поставленої перед системою мети.

Управління являє собою ціленаправлену координацію суспільного виробництва. Це управління машинами, механізмами і т. п. При цьому здійснюється і управління людьми та їх відносинами, які виникають у процесі виробництва.

У ринкових умовах організація, планування, мотивація, контроль і регулювання, які необхідні для формування і досягнення цілей, повинні бути як результативними, так і ефективними.

Відомий вчений у сфері управління П. Друккер, підкреслив, що результативність є наслідком того, що «робляться потрібні і правильні речі». А ефективність — наслідок того, що «ці речі створюються правильно». Планування в цьому випадку виконує велику роль, вирішуючи питання про те, якими повинні бути цілі організації, що повинна робити організація і як це робити. Саме за допомогою планування керівництво підприємства прагне встановити основні напрями для прийняття рішень, які забезпечать цей процес як єдине ціле.

Таким чином, сутність планування, як функції управління підприємством, полягає в обґрунтуванні цілей і шляхів їх досягнення на основі виявлення комплексу завдань і робіт, а також визначення ефективних методів, способів і ресурсів усіх видів, необхідних для виконання цих завдань та встановлення їх взаємозв’язку. Планування є основною ланкою та організаційним початком всього процесу реалізації цілей підприємства.

Розглядаючи планування у вузькому розумінні, його можна визначити як систематизовану підготовку рішень. Планування, з цієї точки зору, означає системну підготовку до формування майбутнього стану підприємств. Головний сенс планування полягає у підвищенні ефективності діяльності підприємства шляхом цільової орієнтації та координації всіх процесів, виявлення ризиків і зниження їх рівня, підвищення гнучкості й адаптованості до змін.

Основними загальними функціями управління підприємства є планування і прогнозування, організація, координація і регулювання, активізація і стимулювання, облік, аналіз і контроль.

Планування у структурованій за різновидами управлінській діяльності є основою для прийняття управлінських рішень.

Прогнозування в управлінському циклі передує плануванню і його завдання полягає в науковому передбаченні розвитку виробництва, а також у пошуку рішень, які забезпечать розвиток виробництва та його частин в оптимальному режимі.

Організація — це діяльність, що направлена на створення та розвиток структури господарської системи, включає регламентацію окремих елементів процесу управління і, залежно від об’єкту, поділяється на організацію виробництва, організацію праці і організацію управління.

Завданням координування є забезпечення необхідної узгодженості дій працівників підприємства, тобто координація їх дій відповідно до плану.

Функція регулювання полягає в ефективному регулюванні та забезпеченні нормального проходження виробничих процесів на підприємстві. Якщо процес прийняття рішень відбувається без систематичної підготовки, то мають місце інтуїтивні імпровізовані рішення. Такі рішення, як правило, приймаються за умов нестачі інформації і безпосередньо перед їхньою реалізацією. Сутність регулювання за даним підходом полягає в розробці прийнятого рішення в деталях і наданні розпоряджень щодо його виконання. Тому регулювання вважається частиною процесу планування.

Облік є базою для планування та аналізу виробничо-господарської діяльності з метою контролю та підвищення ефективності виробництва шляхом виявлення резервів.

Роль контролю як функції управління полягає в тому, що він є засобом здійснення зворотного зв’язку в системі управління. Головний його сенс — у створенні гарантій виконання планових рішень.

Планування розпочинається із розробки загальних цілей, далі визначаються конкретні, деталізовані цілі на заданий період, визначаються шляхи та засоби їх досягнення, і нарешті, здійснюється контроль за досягненням поставлених цілей. При цьому планування, передбачаючи майбутнє, завжди ґрунтується на визначених гіпотезах стану оточуючого середовища.

Оскільки на будь-якому підприємстві планування базується на неповних даних, навіть якщо на ньому чітко налагоджена система бухгалтерського і статистичного обліку, існує проблема в тому, що деякі аспекти функціонування економічної системи не піддаються оцінці, а залежать від зовнішнього середовища, яке характеризується швидкою мінливістю. В західній економіці ця мінливість пояснюється, в першу чергу, високою насиченістю споживчого попиту, його індивідуальним і швидкозмінним характером.

Вимоги з боку попиту диктують зрушення інших факторів зовнішнього середовища: технологій, комунікацій, соціальних відносин тощо. Показники ринку стають вихідними для складання плану підприємства. Тому при прийнятті рішень потрібно опиратись на постійне поновлення даних про зовнішнє середовище, їх аналіз, пошук нових стратегій і підходів. Оскільки прийняття рішень може здійснюватися за невизначеності умов, тобто враховувати декілька гіпотез зміни навколишнього середовища, коли може бути задана ймовірність тієї чи іншої ситуації, то рішення можуть бути прийняті з ризиком. Якщо ж немає можливості навіть оцінити ймовірність настання подій, то рішення приймаються за правилами так званого «феномену невизначеності».

Оцінка зовнішнього середовища здійснюється для того, щоб:

1) виявити зміни, що існують у середовищі;

2) визначити, які фактори зовнішнього середовища можуть становити загрозу для підприємства. Наприклад, контроль діяльності конкурентів дозволить керівництву підприємства постійно бути готовим до всіляких дій конкурентів;

3) оцінити, які фактори зовнішнього середовища можуть сприяти досягненню цілей діяльності підприємства.

При аналізі зовнішнього середовища можна отримати наступні важливі результати: запрогнозувати непередбачувані обставини, розробити заходи щодо їх запобігання, перетворити потенційні загрози та ризики у вигідні можливості.

Новим явищем у теорії та практиці сучасного управління, економічного аналізу, планування, управлінського обліку та менеджменту є контролінг. Термін «контролінг» походить від англійського «to control» — контролювати, керувати. Контролінг переводить підприємства на якісно новий рівень управління, направляючи діяльність різних служб та підрозділів підприємства на досягнення оперативних та стратегічних цілей.

Основними концепціями контролінгу є концепції, орієнтовані на систему обліку, на управлінську, інформаційну систему та систему управління з акцентом на планування, контроль та координацію. Суттю концепції, орієнтованої на систему управління з акцентом на планування і контроль, є участь у плануванні та контролі діяльності структурних підрозділів. Роль та завдання контролінгу в плануванні полягає в координації планів різного рівня та розробці консолідованого плану підприємства, розробці методів планування, графіків складання планів, надання інформації для складання планів, перевірці планів, складених підрозділами підприємства. Координуючи діяльність всієї системи управління підприємством на досягнення поставлених цілей, контролінг виконує функцію «управління управлінням». Розглядаючи планування як функцію контролінгу, можна зробити висновок про те, що ціллю цієї функції в системі контролінгу є координація окремих виробничих планів по відношенню до загального плану в рамках як короткострокового, так і довгострокового планування, складання бюджету та розробка планової та цільової інформації.

1.2. Обчислення та методика завантаження судна

Існують певні методи завантаження суден, які використовуються більшістю портів. Розглянемо їх детальніше.

Судновласники самостійно, або через своїх агентів направляють в диспетчерську службу відповідного Терміналу попередню інформацію про очікувану дату приходу судна в порт за 10 діб до планованої дати приходу, а також уточнюють очікуваний час приходу судів за 48, 24 і 4 години до приходу судна в порт, а при тривалості переходу менше 48 годин – не пізніше, ніж через 2 години після виходу з попереднього порту.

Попередня інформація про підхід судна повинна містити наступну інформацію: найменування судна, прапор, плановану дату приходу в порт, максимальне осідання і висоту надводного борту на прихід/відхід, основні розміри судна, кількість трюмів, що пред’являються до завантаження/розвантаження і їх розміри, кількість і номенклатура вантажу, що підлягає вантаженню/вивантаженню, відомості про, довгомірних і негабаритах вантажі важкоатлетів, вказівка особливих физико-хімічних властивостей вантажів, наявність вантажних документів тощо.

Якщо судно прямує в порт для завантаження, то попередня інформація повинна містити відомості про наявність на борту судна засобів для кріплення і сепарації вантажів.

Капітан (агент) судна, прибулого в порт під вантажні операції, а також після закінчення вивантаження, в тому випадку, якщо судно переходить під завантаження, вручає уповноваженому представникові Терміналу нотіс про готовність до обробки всіх або частини трюмів. Нотіс про готовність судна до вантаження або вивантаження приймається для акцепту в офіційно встановлені робочі часи після закінчення митних формальностей і отримання судном вільної практики.

Судна, що подаються під завантаження, повинні бути в морехідному стані, а вантажні приміщення підготовлені до прийому вантажу. Готовність вантажних приміщень для перевезення конкретного виду вантажу забезпечується адміністрацією судна і перевіряється представником Терміналу і/або незалежним сюрвейєром за дорученням зацікавленої сторони.

До часу, вказаного в нотісі, капітан повинен забезпечити готовність: постановки судна до причалу; трюмів і палуби; всіх вантажних засобів і люків судна (включаючи їх відкриття відповідно до нормативів, що діють, і технічних можливостей) для виробництва навантажувально-розвантажувальних робіт; очищення кришок трюмів і палуби від льоду і снігу; освітлення місць виробництва робіт (у трюмах, на палубі, у борту судна) відповідно до вимог пожежної інспекції і правил безпеки праці в морських портах.

Якщо на момент початку завантаження (вивантаження), або під час вантажних робіт буде виявлено, що судно не готове до прийому (вивантаження) вантажу з технічних причин (несправний механізм відкриття трюмів, неможлива откатка баласту, перевищена висота надводного борту або з інших причин), Термінал має право припинити обробку такого судна з відведенням на рейд і постановкою наступного судна, що знаходиться в порту в очікуванні обробки.

До початку завантаження капітан повинен мати на борту інформацію про вантаж і заповнений Лист контролю безпеки (при вантаженні навалювальних вантажів) або Акт про готовність судна до вантаження (при завантаженні генеральних вантажів).

Розміщення вантажу на судні визначається попереднім вантажним планом.

Попередній вантажний план для генеральних вантажів складається представником Терміналу спільно з адміністрацією судна і затверджується капітаном до початку завантаження судна.

Термінал в процесі вантаження генеральних вантажів керується узгодженим попереднім вантажним планом і планом вантаження судна. Всі зміни попереднього вантажного плану і плану вантаження судна узгоджуються між адміністраціями судна і Терміналу додатково.

Зантаження/вивантаження проводиться за технологією, що існує на Терміналі.

Інтенсивність завантаження або вивантаження судів встановлюється при укладенні договору між Терміналом і Клієнтом. Інтенсивність завантаження або вивантаження конкретного судна на кожному етапі завантаження узгоджується між представниками Терміналу і адміністрації судна при узгодженні вантажного плану і (або) плану вантаження судна.

Розміщення і кріплення нестандартних вантажів – великогабаритних і важковагових – проводиться за індивідуальними проектами, що розробляються компетентними організаціями по заявці вантажовідправників або судновласників.

Перед завантаженням на судно навалювальних вантажів адміністрація судна повинна розробити і погоджувати з представником Терміналу план вантаження судна. У плані вантаження повинні бути вказані розрахункові значення осідання судна на кожному етапі завантаження і на момент закінчення вантаження судна. Розрахункові значення осідань повинні бути розраховані на умовну щільність забортної води, рівну 1,025 ‰. Всі зміни плану вантаження повинні бути узгоджені між адміністрацією судна і представником Терміналу письмово.

Відправник має право вимагати повернення вантажу в порту відправлення до відходу судна або видачі вантажу в проміжному порту, або видачі не тій особі, що зазначена в коносаменті, за умови пред’явлення всіх виданих відправнику примірників коносамента чи надання відповідного забезпечення і з дотриманням правил Кодексу торговельного мореплавства України про відмову від договору морського перевезення. Відправник повинен своєчасно передати перевізнику всі документи стосовно вантажу, як того вимагають портові, митні, санітарні та інші адміністративні правила.

Вантаж розміщується на судні за розсудом капітана, але не може бути поміщений на палубі без письмової згоди відправника, за винятком вантажів, перевезення яких на палубі допускається відповідно до чинних правил і звичаїв.

Термін, протягом якого вантаж повинен бути навантажений на судно або вивантажений з судна (сталійний час), визначається угодою сторін, а за відсутності такої угоди — нормами, прийнятими в порту навантаження (розвантаження).

Угодою сторін можуть бути встановлені додаткові після закінчення терміну навантаження (розвантаження) час очікування судном закінчення вантажних робіт (контрсталійний час) і розмір плати перевізнику за простій судна протягом контрсталійного часу (демередж), а також винагорода за закінчення навантаження (розвантаження) до закінчення сталійного часу (диспач). За відсутності угоди сторін про тривалість часу і розмір плати винагорода визначається відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту. За відсутності зазначених ставок розмір плати за простій визначається витратами на утримання судна і екіпажу, а винагорода за дострокове закінчення навантаження (розвантаження) обчислюється у половинному розмірі плати за простій.

Під час завантаження судна у разі закінчення контрсталійного часу перевізник має право стягнути завдані йому подальшою затримкою судна збитки і відправити судно в рейс, якщо навіть весь обумовлений вантаж не навантажено на судно з причин, що не залежать від перевізника. При цьому перевізник зберігає право на одержання повного фрахту. У разі надання для перевезення вантажу всього судна капітан не вправі відмовитись від приймання вантажу, доставленого до закінчення сталійного або контрсталійного часу, якщо сторони домовились про це, навіть якщо приймання і укладення вантажу можуть затримати судно понад встановлений термін. За кожний зайвий день затримки судна понад контрсталійний час відправник зобов’язаний відшкодувати перевізнику заподіяні збитки.

У тих випадках, коли для перевезення вантажу надано не все судно, капітан вправі до закінчення погодженого сталійного (або сталійного і контрсталійного) часу відмовитися від приймання вантажу, який внаслідок його пред’явлення із запізненням можна навантажити на судно належним чином і без шкоди для решти вантажу не інакше, як затримавши судно. При цьому перевізник зберігає право на одержання повного фрахту.

У разі надання для перевезення вантажу всього судна, частини судна або окремих суднових приміщень відправник може вимагати вилучення вантажу, що не належить йому, з поданого йому судна, частини судна чи суднового приміщення в порту відправлення, а у випадку надання всього судна — у будь-якому порту заходу.

Легкозаймистий, вибуховий або небезпечний за своєю природою вантаж, якщо він був зданий під неправильним або неповним найменуванням і під час його приймання перевізник не міг шляхом зовнішнього огляду пересвідчитися у його властивостях, може бути вивантажений перевізником у будь-який час або знищений чи знешкоджений, як того будуть вимагати обставини, без відшкодування відправнику пов’язаних із цим збитків.

У разі, якщо відправнику надано для перевезення все судно, перевізник зобов’язаний на вимогу відправника відправити судно в плавання, навіть якщо не весь вантаж був навантажений. Перевізник у цьому випадку зберігає право на повний фрахт.

Кожна із сторін вправі відмовитися від договору морського перевезення вантажу без відшкодування іншій стороні пов’язаних із цим збитків у випадках, визначених в ст. 156 Кодексу торговельного мореплавства України, в разі настання вказаних обставин до відходу судна з порту.

Договір морського перевезення вантажу припиняється без відмови сторін і без зобов’язань однієї відшкодувати іншій заподіяні припиненням договору збитки, якщо після укладення договору і до відходу судна з місця навантаження настали обставини, не залежні від сторін, а саме: судно загинуло або було силоміць захоплене; судно було визнане непридатним для плавання; загинув вантаж, індивідуально визначений; загинув вантаж, що визначається родовими ознаками, після здачі його для навантаження, а відправник не встиг здати інший вантаж замість загиблого.

Договір морського перевезення вантажів припиняється внаслідок зазначених обставин і під час рейсу, причому перевізнику належить фрахт пропорційно фактичній дальності перевезення, виходячи з кількості врятованого і зданого перевізником вантажу.

Перевізник зобов’язаний доставляти вантажі у встановлені терміни, а якщо вони не встановлені, — у звичайно прийняті терміни. Не вважається порушенням договору морського перевезення вантажу будь-яке відхилення судна від наміченого курсу з метою рятування на морі людей, суден і вантажів, а також інше розумне відхилення, якщо воно не викликане неправильними діями перевізника.

Вантаж видається в порту призначення одержувачу відповідно до умов коносамента.

Під час прийому вантажу одержувач зобов’язаний відшкодувати витрати, зроблені перевізником за рахунок вантажу, внести плату за простій судна в порту вивантаження, а також сплатити фрахт і плату за простій у порту навантаження, якщо це передбачено в коносаменті або іншому документі, на підставі якого перевозився вантаж, а у випадку загальної аварії — внести аварійний внесок або надати належне забезпечення. Перевізник може не видавати вантаж до сплати сум або надання забезпечення. Для забезпечення вимог перевізник має право застави на вантаж, що перевозиться. Перевізник має право в порядку, передбаченому законодавством, продати вантаж, що є предметом застави, попередньо повідомивши про це відправника або фрахтувальника, а також одержувача. Із сум, виручених від реалізації вантажу, вимоги перевізника задовольняються після оплати судових витрат і витрат, пов’язаних із збереженням і реалізацією вантажу. Якщо протягом двох місяців із дня приходу судна в порт зданий на зберігання вантаж не буде затребуваний і відправник не сплатить перевізнику всіх належних за це перевезення сум, перевізник вправі продати вантаж. Незатребуваний вантаж, що швидко псується, може бути проданий і до закінчення зазначеного терміну. Про факт продажу вантажу перевізник повідомляє відправника. Суми, виручені від продажу вантажу, за вирахуванням сум, належних перевізнику, зараховуються на депозит перевізника для видачі за належністю. Якщо протягом шести місяців із дня продажу вантажу ніхто не заявить своїх прав на суму, виручену від його продажу, то ця сума, за вирахуванням належних перевізнику платежів, надходить до Державного бюджету України, а сума, виручена від продажу бездокументного вантажу, — в дохід перевізника на покриття збитків, спричинених задоволенням вимог, пов’язаних із втратою або нестачею вантажів. Усі належні перевізнику платежі сплачуються відправником вантажу (фрахтувальником).

У випадках, передбачених договором відправника (фрахтувальника) з перевізником, а при перевезенні в каботажі — чинними на морському транспорті України правилами, допускається переведення платежів на одержувача.

Відправник має право відмовитись від договору перевезення вантажу із внесенням платежів у розмірі та при умовах, які залежать від моменту відмови (до чи після відправлення, завантаження судна) та умов договору (надано все чи частина судна і т. д.). Розмір та умови встановлюються ст. 172 Кодексу торговельного мореплавства України.

У разі втрати, нестачі або пошкодження вантажу з причин, за які перевізник не несе відповідальності, фрахт сплачується повністю. У випадках, передбачених статтями 154, 157, 158, 159 Кодексу торговельного мореплавства України, фрахт сплачується пропорційно пройденій відстані.

Фрахт та інші платежі, належні перевізнику, а також термін оплати визначаються договором морського перевезення вантажу. Перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого для перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини, зокрема, внаслідок дії непереборної сили, виникнення небезпеки і випадковостей на морі, інших судноплавних водах та внаслідок інших підстав, визначених Кодексом торговельного мореплавства України.

За договором морського перевезення пасажира перевізник зобов’язується перевезти пасажира і його каютний багаж у пункт призначення, а в разі здачі пасажиром багажу — також доставити багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі; пасажир повинен сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу — і плату за провезення багажу.

Правила, встановлені Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються до перевезень пасажира і багажу, якщо: судно плаває під Державним прапором України; договір перевезення укладено в Україні; відповідно до договору перевезення місце відправлення або призначення знаходиться на території України. Будь-які угоди сторін, що обмежують права пасажира, є недійсними.

Доказом укладення договору морського перевезення пасажира і сплати вартості проїзду є виданий перевізником квиток. Здача перевізнику багажу засвідчується багажною квитанцією.

Пасажир має право в будь-який час до відходу судна, а після початку рейсу — в будь-якому порту, в який судно зайде для посадки або висадки пасажирів, відмовитись від договору морського перевезення. Пасажир, який повідомив перевізника про відмову від перевезення, має право отримати назад плату за проїзд і провіз багажу. Перевізник має право відмовитися від договору морського перевезення пасажира при настанні обставин, зазначених у пунктах 1—4 ст. 156 Кодексу торговельного мореплавства України.

Обчислення завантаження судна проводиться за наступними експлуатаційними показниками водних судів:

• водотоннажність, або ж водовміщення (масова або об’ємна) визначається масою або об’ємом води, що витісняється плаваючим судном;

• вантажопідйомність — перевізна здатність даного судна;

• дедвейт (або повна вантажопідйомність) — величина вантажу, яку судно здатне прийняти до осідання по літню вантажну марку на ватерлінії;

• вантажомісткість — здатність судна вміщати вантаж певного об’єму (окремо для тарно-пакувальних, штучних і сипких вантажів).

Розрізняють одинарну вантажомісткість, коли об’єм всіх вантажних приміщень використовується одночасно, і подвійну, коли вантажні приміщення використовуються по черзі для рівномірності завантаження судна.

1.3. Дати вірну відповідь на тест і її обґрунтувати

При яких умовах обсяг діяльності, при якій сумі отриманого доходу підприємства дорівнює загальному обсягу витрат?

А) у крапці „мінімальної рентабельності”

Б) у крапці „ліквідності”

В) у крапці „беззбитковості”

Точка беззбитковості характеризує обсяг реалізації продукції за якого прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто виручка від реалізації продукції відповідає валовим затратам на її виробництво та реалізацію. Точку беззбитковості називають також точкою «порогового» прибутку чи точкою рівноваги. Розглядуваний метод побудований на тезі, що із збільшенням обсягів реалізації величина умовно постійних витрат на одиницю продукції зменшується.

На практиці виникає необхідність розрахунку точки беззбитковості та показника суми покриття в розрізі окремих видів продукції, груп клієнтів, регіонів збуту продукції та по підприємству в цілому. Для цього вдаються до так званої системи багатоступінчастого розрахунку суми покриття постійних затрат (багатоступінчастий директ-костинг). Основний зміст цієї системи зводиться до розподілу постійних витрат на окремі елементи залежно від мети розрахунку суми покриття. На рис. 1 наведена структурно-логічна схема розподілу постійних витрат за окремими рівнями їх формування, яка може бути взята за основу при розрахунку показників покриття. Залежно від рівня постійних витрат, який приймається в розрахунках, визначають суму покриття І, суму покриття ІІ і т. д.

Першим етапом розрахунку суми покриття є правильний розподіл усіх витрат підприємства (чи витрат на виробництво певного виду продукції) на постійні та змінні.

До умовно змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До умовно змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо та енергію, оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції, та ряд інших витрат.

Умовно постійні — це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється. До умовно постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням й управлінням виробничою діяльністю виробничих підрозділів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Економіка морської справи

Рис.1. Структура постійних (фіксованих) затрат у розрізі окремих рівнів

2. Практична частина

2.1. Вирішити завдання

Визначити обсяг валової й товарної продукції на черговий плановий період, якщо заплановано закінчити будівництво одного судна, охоче на початок року 80% вартістю 15 000 000 грн. і друге судно охоче від 0 до 100%, при ціні 20 000 000грн., іншу продукцію на суму 5 000 000 грн.

Розв’язання

В обсяг товарної продукції включають готову продукцію, послуги, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати, роботи, пов’язані з освоєнням нової техніки. В обсяг товарної продукції включають також тару, що не входить у гуртову ціну виробу.

Валова продукція – обсяг продукції підприємства в ціновому вираженні. Відображає величину новоствореної і перенесеної вартості. Характеризує загальний обсяг продукції, виробленої підприємством (об’єднанням), незалежно від призначення. Це єдиний показник, в обсяг якого включається не тільки готова продукція, а й незавершене будівництво, а також зміни залишків напівфабрикатів.

Товарна продукція в натуральному виразі – це частина валової продукції, яка реалізується (пройшла стадію обміну) у звітному році призначеної для реалізації в наступному році, включаючи натуральний обмін.

Виходячи з даних задачі, розрахуємо обсяг товарної продукції (ОТП):

Економіка морської справи

Розрахуємо обсяг валової продукції (ОВП):

Економіка морської справи

Відповідь: обсяг товарної продукції складає 25 000 000 грн., обсяг валової продукції складає 37 000 000 грн.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. В. В. Винников, Е. Д. Крушкин, Н. А. Лущан «Экономика, организация и планирование работы морского транспорта». М. – «Транспорт». – 2001, 359 с.

2. Захаров В.Н., Зачесов В.П., Малышкин А.Г. Организация работы флота, — М.: Транспорт, 1994.

3. Ирхин А. П., Суворов В. С., Щепетов В. К. Управление флотом и портами: Учебник для вузов Под ред. А.П. Ирхина, — М; Транспорт, 1986

4. Калюга Є.В. Фінансово-господарський контроль у системі управління: Монографія. -К.: Єльга, Ніка -Центр, 2002/

5. Бланк И.А. Управление предприятием. — М.: Ассоциация авторов и издатилей «Тандем». Изд-во ЭКМОС, 1998.

6. Бутинец Ф.Ф. Бухгалтерський і управлінський облік Навч. посібник./ Ф.Ф. Бутинець, Л.В. Лижевська, Н.В. Герасимчук. – Житомир: ЖІТІ, 2000.

7. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник./ За ред. проф Ф.Ф. Бутинця, – Житомир: ЖІТІ, 2000.

8. Горщар В. 1С: Облік витрат на виробництво продукції // Бухгалтерія – 2003-№35

9. Дорфман В. Облік матеріальних витрат у промисловості // Дебет-Кредит – 2002 — №10

10. Іванов Ю., Котлярів Є. Реформована собівартість (калькулювання у прмисловості) // Бухгалтерія – 2001– №20/1

Контрольная работа: Донецко-Приднепровский макрорайон

МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ УКРАИНЫ

КРЫМСКИЙ КОЛЛЕДЖ ЭКОНОМИКИ И УПРАВЛЕНИЯ

Контрольная работа

По дисциплине

«Размещение производительных сил»

Симферополь, 2005

ПЛАН

1. Характеристика Донецкого экономического района
2. Характеристика хозяйства Приднепровского экономического района
Список использованных источников

1. Характеристика Донецкого экономического района

Рассмотрим последовательно составляющие Донецко-Приднепровского макрорайона.

Начнем с характеристики Донецкого экономического района.

В состав района входят Донецкая и Луганская области, расположенные па востоке и юго-востоке Украины. Площадь — 53,2 тыс. км2. Население — 8,2 млн. чел. Это район тяжелой индустрии, он является ведущей в стране угольно-металлургической базой и по уровню экономического развития занимает первое место в Украине. В масштабах промышленного производства страны Донецкий район выделяется добычей угля, поваренной сопи, производством электроэнергии, стали, мощным развитием тяжелою. машиностроения, химического комплекса и промышленности строительных материалов.

К важнейшим факторам формирования районного комплекса относятся, в первую очередь, природно-ресурсный. демографический и фактор географического положения. Для развития хозяйства район имеет в целом благоприятные природные условия и значительные природные ресурсы (каменный уголь, соли, ртутные руды — киноварь, строительные материалы и т.д.). Однако, в районе остро ощущается нехватка водных и лесных ресурсов.

Экономико-географическое положение оказывает благоприятное влияние на развитие района, так как он расположен большей своей частью в Приазовье, граничит с индустриальными Приднепровским и Северо-Восточным экономическими районами, а также па севере и востоке — с Россией. С указанными территориями район тесно связан густой сетью железных и шоссейных дорог, что безусловно способствует его социально-экономическому развитию.

В районе сосредоточены большие людские ресурсы. По количеству населения район занимает первое место в стране. Обе области высоко урбанизированы (около 90%). Здесь сконцентрированы квалифицированные кадры горняков, металлургов, машиностроителей, химиков.

Отраслями специализации района являются угольная промышленность, электроэнергетика, металлургия, основная химия, тяжелое машиностроение и промышленность строительных материалов.

Угольная промышленность представлена добычей коксовых и энергетических углей (коксующихся в Донецкой области, антрацитов — в Луганской) На угольной промышленности базируется электронергетика, которая представлена мощными ТЭС (Старобешевская, Кураковская. Луганская, Северолонеикая и др.), производящими до 1/3 всей электроэнергии Украины. Высочайшая концентрация коксохимкомбинатов в Донецкой области, в пределах которой находятся гигантские запасы коксующихся углей. Второй район коксохимической промышленности сложился в Приднепровье. Высококачественные флюсовые известняки н доломиты добывают в Донецкой (Докучаевок, Комсомольск, Первомайское и Новотроицк) и Днепропетровской (близ Кривого Рога) областях.

Основным фактором, который предопределяет размещение черной металлургии, является большая материалоемкость производства. Так, для выплавки 1т чугуна нужно 1,6-3 т сырой железной руды (в зависимости от содержимого в ней железа) или 1,6-1,7 т железорудного концентрата, 0,75—1,1 т кокса или 1-1,8 т коксующегося угля (при использовании природного горючего газа потребность в коксе уменьшается до 600 кг), 0,5 т известняка и 10-20 т воды с повторным ее использованием, марганцевая руда и огнеупоры. В целом на 1 т готовой продукции (проката) расходуется 6 т сырья, топлива и других материалов, много воды. Следовательно, при размещении металлургического предприятия полного цикла решающее значение имеет наличие необходимых сырьевых, топливно-энергетических и водных ресурсов. В Украине исторически сложилось так, что металлургические заводы размещены в Донбассе — возле источников топлива, а также в Приднепровье — близ месторождений железной и марганцевой руд и надежного источника водоснабжения — Днепра. При размещении заводов черной металлургии в Украине перед Октябрьской революцией и в годы первых пятилеток топливный фактор был определяющим

Черная металлургия производит чугун, сталь, прокат — Мариуполь, Донецк, Макеевка, Алчевск, Енакиево. Цветные металлы — Константиновка (цинк), Никитовка (ртуть), Артемовск (завод обработки цветных металлов).

Донецкий металлургический район сформировался на базе местных месторождений высококачественного коксующегося угля и других видов сырья и железной руды Кривого Рога, Курской магнитной аномалии и никопольского марганца. Здесь работает 13 заводов, которые являются показателем высокой концентрации металлургического производства. Рядом с металлургическими заводами или вблизи них размещены мощные коксохимические предприятия, которые вырабатывают почти половину кокса Украины. Центрами черной металлургии Донбасса являются Донецк, Макеевка, Коммунарск, Харцызск (в каждом по 2 завода), Енакиево, Краматорск, Константинова, Луганск и Алмазное. Они вырабатывают половину чугуна и почти треть всей продукции металлургической промышленности.

В Донецком металлургическом районе сформировалось 6 больших металлургических узлов и центров: Донецко-Макеевский, Енакиевский, Коммунарско-Алмазненский, Харцызский, Константиновский, Краматорский.

Донецко-Макеевский узел включает: 4 металлургических завода, коксохимические, машиностроительные и прочие предприятия, прямо или косвенно связанные с черной металлургией и коксохимией. Наибольшие металлургические заводы здесь: Макеевский им.С.М. Кирова и Донецкий им.В.И. Ленина. Макеевский завод построен еще в конце XIX века.

Донецкий завод (ранее — Юзовский) — большое металлургическое предприятие полного цикла. В советское время на предприятии была проведена коренная реконструкция. На нем соорудили одну из первых в СНГ установку для беспрерывного разлива стали, новую доменную печь, заготовительные цеха. В Макеевке и Донецке создано мощное трубопрокатное производство, коксохимия, налажено производство огнеупоров.

Химическая промышленность — азотные удобрения в Горловке, анилинокрасочная — Рубежный, фосфатные удобрения — Константиновка, сода — Лисичанск, Словянск. Сырьем для химии органического синтеза являются продукты нефтепереработки и газ (Донецк. Северодонецк, Лисичанск, Стаханов).

Тяжелое машиностроение производит экскаваторы, прокатные станки, шахтное и металлургическое оборудование, вагоны и т.д. Основные центры: Краматорск Донецк. Луганск, Горловка. Дружковка, Макеевка. Дебальцево, Стаханов, Мариуполь.

Благодаря природным условиям и районе сформировался мощный агропромышленный комплекс. Животноводство преобладает над растениеводством и имеет мясо-молочное направление, также развито свино- и птицеводство. Север и юг специализированы на выращивании озимой пшеницы и подсолнечника.

Легкая промышленность представлена Донецким хлопчатобумажным и Луганским тонкосуконным комбинатами, трикотажными фабриками Луганска, Донецка, Мариуполя, Артемовска, Константиновка.

По объему перевозок район занимает первое место в стране. Главная роль принадлежит железнодорожному транспорту. Также хорошо развиты автомобильный, трубопроводный и морской виды транспорта.

Из Донецкого района отправляют в другие районы уголь, черные металлы, электроэнергию, машины, оборудование, удобрения. Завозится из Приднепровья железная руда и марганец, из Карпатского района — калийные удобрения, автобусы, из Столичного — различные машины, оборудование, продукция легкой промышленности и др.

Проблемами района являются: территориальная неравномерность развития, особенно в Луганской области (много слаборазвитых городов, использование трудовых ресурсов (рост безработицы в связи с закрытием многих шахт), проблема развития малых городов и поселков городского типа, водоснабжение, тяжелая экологическая обстановка.

2. Характеристика хозяйства Приднепровского экономического района

Приднепровский экономический район находится в центральной и юго-восточной частях Украины. В его состав входят две области: Днепропетровская и Запорожская. Площадь — 59,1 тыс. км2.

По уровню развития этот район занимает второе место в Украине — после Донецкого. В общий стоимости произведенной продукции доля промышленности составляет 80%. Отраслями специализации района являются — черная металлургия, машиностроение, химическая промышленность и электроэнергетика.

Приднепровский район имеет выгодное экономико-географическое положение, омывается Азовским морем, пересекается р. Днепр и важными транспортными путями, обеспечивающими экономические связи как с соседними районами, так и с отдаленными.

Район имеет благоприятные природные условия — равнинный рельеф, умеренно-континентальный климат с недостаточным увлажнением и плодородные почвы. Среди запасов полезных ископаемых район выделяется железной и марганцевой рудой, бурым углем, бокситами и титановыми рудами.

По количеству населения район занимает шестое место в Украине (6 млн. чел), но отличается высокой плотностью заселения — 103 чел. на км2 и высоким уровнем урбанизации — 88%.

В Украине работает четыре АЭС: Ровенская, Хмельницкая и Южно-Украинская (Одесская область). Запорожская из них самая мощная. Электроэнергетика района базируется на мощных ТЭС, ГЭС и Запорожской АЭС.

Черная металлургия — одна из ведущих отраслей промышленности Приднепровья. По производству черных металлов район занимает первое место в Украине. Основные центры — Кривой Рог, Днепродзержинск, Днепропетровск, Запорожье, Новомосковск, Никополь.

Марганцево-рудной базой черной металлургии является Приднепровский марганцево-рудный бассейн. Среди металлов, которые используются в народном хозяйстве, марганец занимает третье место после железа и алюминия. Его в основном потребляет металлургическая промышленность (95%). В процессе выплавки стали марганец применяют как легирующую примесь для повышения качества стали, в частности, для придания ей прочности. Марганцевые руды Никопольского района Приднепровского бассейна начали разрабатывать в 1886 г. Добыча ведется открытым и шахтным способами. Почти 2/3 марганца добывают в карьерах. На обогатительных фабриках содержимое марганца в руде доводят до 50-60%. Марганцевый концентрат отправляют на металлургические заводы Украины, СНГ, а также на экспорт.

В Украине образовалось три отраслевых района черной металлургии: Приднепровский, Донецкий и Приазовский. Наибольшим производителем черных металлов и проката стал Приднепровский металлургический район. Он расположился вдоль Днепра от Днепродзержинска до Никополя близ месторождений железной и марганцевой руд. Удобное транспортно-географическое положение Днепродзержинска, Днепропетровска, Никополя, Запорожья и других промышленных центров в местах пересечения железных дорог с Днепром, что совпадает с ареалом Криворожского железорудного бассейна и соседствует с каменноугольным Донбассом, послужило решающим фактором при выборе места для строительства металлургических заводов.

Черная металлургия в Приднепровье стала профилирующей, комплексообразующей областью, на основе которой сформировались большие промышленные центры и узлы с металлургическими предприятиями. Из 32 больших металлургических предприятий Украины в Приднепровском металлургическом районе размещены 14. На них приходится почти половина украинского производства черных металлов. Они имеют четкую специализацию, прочно сформированные связи как с потребителями металла, так и между собой, что придает металлургическому комплексу Приднепровья завершенность территориальной организации.

В Днепропетровске работает один из самых старых в Украине металлургический завод им.Г.И. Петровского. Его неоднократно реконструировали и расширяли. Теперь это мощное предприятие, оборудованное современной техникой. Здесь освоен новый способ выплавки легированной конверторной стали и получение стали, минуя процесс производства чугуна. Завод им.Г.И. Петровского выпускает чугун, сталь, толстое стальное полотно, заготовку для труб и прокат, который используют в машиностроении.

В Днепродзержинске работает один из наибольших в СНГ Днепровский металлургический завод им.Ф.Э. Дзержинского, который вырабатывает чугун, сталь, прокат. Он имеет доменный, бессемеровский и мартеновский цеха, а также блюминг с прокатным цехом и трубозаготовительным прокатным станом. Работает мощный кислородно-конверторный цех. В комплексе с этим предприятием работают Днепродзержинский и Баглийский коксохимические и Диепродзержинский шамотоцементный заводы.

«Запорожсталь» — один из наибольших металлургических заводов Украины. Он выпускает чушковый чугун, тонкую горячекатаную и хо лоднокатаную листовую сталь, стальные отливки, которые используются в прокатном производстве на других заводах, трансформаторную сталь, гнутые профили проката и т.п. На предприятии «Запорожсталь» работает 20-валковый прокатный стан для производства холоднокатаного стального листа, используемого в автомобильной промышленности. Налажено производство холоднокатаного листа с пластмассовым покрытием. «Запорожсталь» вырабатывает наиболее дешевый в стране металл и является одним из ведущих заводов по внедрению новой техники и технологии производства. На этом предприятии и на заводе «Азовсталь» впервые в СНГ начали использовать кислород в мартеновском производстве, что дало возможность уменьшить время плавки металла и резко улучшить его качество.

Завод «Днепроспецсталь» специализируется на производстве специальных сталей для машиностроения: инструментальной, подшипниковой и др. Это одно из усовершенствованных предприятий этого профиля в СНГ. Значительная часть запорожского металла используется на месте: трансформаторным, автомобильным, станкостроительным, металлообрабатывающим, метизным и прочими заводами.

Одновременно со строительством Днепрогэса в Запорожье сооружались алюминиевый и магниевый заводы. Днепровский алюминиевый завод им.С.М. Кирова (был пущен в 1933 г) вместе с Волховским (Ленинградская область) были первенцами отечественной алюминиевой промышленности. Базой для них в первый период были тихвинские бокситы. Со временем завод начал получать бокситы из Урала и из ряда зарубежных стран — Венгрии, Греции, Югославии.

В связи с открытием Высокопольского (Днепропетровская область) и Селянского (Черкасская область) месторождений бокситов, нефелино-сиенитов в Приднепровье и Побужье, алунитов в Карпатах, каолинов во многих местах республики, открываются благоприятные перспективы для дальнейшего развития алюминиевой промышленности на базе местного сырья. Тем не менее, себестоимость алюминия, производимого из нефелинов, в 2 раза выше, чем из бокситов, поэтому производство глинозема, как правило, объединяют с химической и цементной промышленностью.

С 1936 г. функционирует Днепровский магниевый завод в Запорожье. Производство магния еще более энергоемкое, чем производство алюминия. Чтобы получить 1 т магния необходимо израсходовать 17-22 тыс. кВт электрической энергии и 8-10 т сырья (карналлита и магнезита).

В послевоенные годы Днепровский магниевый завод преобразован в титаномагниевый. Магниевое сырье завозят из Стебника (Львовская область), Калуша (Ивано-Франковская область) и Сиваша (Крым), а титановое из Иршанского (Житомирская область) и Самотканского (Днепропетровская область) месторождение, а также из Крымского завода диоксида титана.

В Приднепровье, близ Днепродзержинской ГЭС и Приднепровской ГРЭС, построен Верхнеднепровский горно-металлургический комбинат (Днепропетровская область), который использует титаноциркониевые руды Самотканского месторождения, вблизи Кременчугской ГЭС — Светловодский завод чистых металлов (Кировоградская область).

Цветная металлургия представлена крупными комбинатами в Запорожье (выплавка алюминия, титана и магния).

Машиностроение — развито в основном тяжелое. Горно-шахтное и металлургическое оборудование выпускают в Днепропетровске, Кривом Роге и Марганце, электротехнику — в Запорожье и Бердянске. Транспортное машиностроение сконцентрировано в Запорожье. Днепропетровске и Днепродзержинске.

В Донбассе и Приднепровье, на базе развития коксохимической промышленности в городах: Запорожье, Днепродзержинске, Алчсвске, Лисичанске, Горлонке. Северодонецке — налажено производств азотных удобрений. Химия органического синтеза имеет широкую сырьевую базу, но главным обрати использует нефть и газ, поэтому она размешается в районах добычи нефти и прохождения нефте- и газопроводов. Основные центры этой отрасли — Донецк. Запорожье. Предприятия по производству и переработке полимерных материалов тяготеют к районам потребления готовой продукции. В числе главных центров Донецк, Днепропетровск, Запорожье. Химическая промышленность представлена также производством шин в Днепропетровске, минеральных удобрений — в Днепродзержинске, лаков и красок — в Кривом Роге, пластмасс — в Днепропетровске.

Большую роль в развитии хозяйства Приднепровья играет агропромышленный комплекс, главной отраслью которого является растениеводство (выращивание озимой пшеницы, подсолнечника, сахарной свеклы), а также пригородный тип ведения сельского хозяйства. В животноводстве выделяется молочно-мясное скотоводство, свиноводство и птицеводство.

В Приднепровском районе хорошее развитие получили все виды современного транспорта. Ведущим среди них является железнодорожный. В различных направлениях район пересекают трубопроводы, которые в основном подают газ от месторождений в крупные города.

Крупнейшими промышленными узлами являются: Дпепропетровско-Днепродзержинский, Запорожский, Никоноль-Маргансцкий и Павлоградско-Петропавловский.

Из района вывозятся железные и марганцевые руды, титан, алюминий, металлургическое и горно-шахтное оборудование, легковые автомобили, троллейбусы, свеклоуборочные комбайны, продукция химической промышленности. В район поступают недостающие виды топлива — нефть, газ, уголь, кокс, а также нес, металлургическое и горное оборудование, продукция общею машиностроения, химической, легкой и пищевой промышленности.

В районе сложилась очень тяжелая экологическая обстановка в результате загрязнения, в первую очередь, воздуха выбросами ТЭС, предприятиями черной и цветной металлургии. Также отрицательно на окружающую среду повлияло строительство крупных гидроузлов на Днепре, которое привело к затоплению огромных площадей плодородных земель, поднятию уровня грунтовых вод и др.

Список использованных источников

Алаев А.Б. Социально-экономическая география: понятийно — терминологический словарь. — М.: Мысль. 1983;

Альясов А.Н. Сбалансированность народнохозяйственного развития, Регионы и отрасли. — К.: Наукова думка. 1996;

Гилецький И.Р. Социально-экономическая география Украины — Ивано-Франковск. 1995;

Горленко И.А., Руденко Л.Г., Малюк С.Н. . Лебедь Н. П, Сбалансированное экономическое, социальное, экологическое развитие территории (Экономико-географические аспекты). — К. 1991.

Социально-экономическая география Украины/ под ред. О.И. Шаблие, Л: «Світ» 1995.

Реферат: Першопочатки людського життя на території України

Історія людського суспільства сягає в глибину віків. Групи первісних людей (пралюдей), з’явившись більше двох мільйонів років тому в Африці, освоювали все нові й нові землі та континенти. Через Передню Азію, Балкани вони проникли на територію України. Поступово люди винаходять найпростіші знаряддя праці. Це було справжньою революцією в їхньому житті, сприяло виділенню їх з тваринного світу та прискоренню психічного розвитку. Виникає усвідомлений процес виробничої діяльності, розвивається мислення.

Залежно від матеріалу, з якого вироблялися знаряддя праці найдавніша історія людства поділяється на кілька епох: палеоліт (стародавній кам’яний вік), мезоліт (середній кам’яний вік), неоліт (новий кам’яний вік), епоха бронзи, міді, заліза.

Первісна людина з’явилася на території України близько мільйона років тому, в часи раннього палеоліту. Це були архантропи (прадавні люди). Об’єм їхнього мозку — 800-1300 смЗ, зріст 160-170 см. Палеоліт — найбільший у часовому вимірі період історії людства. Почалося використання вогню й одягу, споруджуються перші житла, складаються початкові форми людських колективів, зароджуються ідеологічні уявлення та першопочатки мистецтва. Основним заняттям людей було збиральництво та полювання на дрібних тварин. В Україні виявлено близько ЗО стоянок людей того часу: біля села Королеве (Закарпаття), міста Амвросіївка (Донецька обл.) та ін. Основне знаряддя праці — ручне рубило, яке вироблялося з каменю.

Життя первісних людей значно ускладнювалося надзвичайно різкими змінами клімату, пов’язаними з періодичним похолоданням, а також геополітичними катаклізмами (землетрусами та ін.). Приблизно 150 тис. років тому, наприкінці другого зледеніння, з’являються люди нового типу — неандертальці: невисокі на зріст (150-160 см), сутулі, з масивною головою, їхній мозок відповідав об’єму мозку сучасної людини, досягаючи 1600 смЗ. Спосіб життя неандертальця стає більш «цивілізованим»: значно удосконалюється виробництво крем’яних і кам’яних знарядь, мисливської зброї, будуються перші житла, використовується вогонь, виникають зародки родового ладу, виготовляється перший одяг зі шкур, зароджується мова і мистецтво. В багатьох печерах, в яких проводилися розкопки, зустрічаються поховання у відповідності з певними релігійними віруваннями. В Україні відомо понад 200 поселень неандертальців: у Наддніпрянщині, Подесенні, Наддністрянщині, Прикарпатті і Закарпатті, на Донеччині. У період пізнього палеоліту (40-10 тис. р. дон.е.), коли клімат України характеризувався як континентально-холодний, а землю вкривали лісотундра і степ, з’являється людина сучасного типу — кроманьйонець (гомо-сапієнс — людина розумна). В межах України відомо близько 800 пізньопалеолітичних пам’яток-поселень. В цей період склався родовий лад, коли люди об’єднувалися в племена. Кроманьйонці вміли виготовляти багато різних знарядь праці, використовуючи для цього кістки звірів. Значного розвитку набуває мистецтво, в тому числі перші музичні інструменти, з’являються зародки вірувань: анімізм (культ предків, вшанування померлих), тотемізм (віра в спільного предка з тварин чи рослин), фетишизм (поклоніння предметам неживої природи).

У середньокам’яну добу — мезоліт (9-6 тис. до н.е.) — сформувався сучасний клімат, став близьким до нинішнього тваринний і рослинний світ. Важливим заняттям людини залишалося полювання. Значно зростає роль рибальства. Також набуло поширення збирання черепах, ягід тощо. У межах України можна виділити три групи мезолітичних племен: полісько-північну, наддністрянську і степову, які дещо різнилися між собою побутом та звичаями.

У мезоліті відбувалися значні зміни у виробництві і подальшому вдосконаленні знарядь праці. Зокрема, були винайдені лук і стріли. Почалося приручення диких тварин — собак, свиней. Таким чином, виникають перші форми відтворюючого господарства. Судячи з поховального обряду, люди вірили в загробне життя, поклонялися небесним світилам, передусім сонцю. Померлих почали ховати на могильниках, за межами стоянок.

Завершальною стадією кам’яного віку була епоха неоліту (новий кам’яний вік), котра тривала з VI по 111 тис. до н е. На цей час клімат стає більш теплим і вологим. Відбувається подальше удосконалення знарядь праці, приручаються всі основні види домашніх тварин, виникає примітивне землеробство. Значно розширюється відтворююче господарство, особливо мотижне землеробство, скотарство, що сприяло швидкому зростанню чисельності населення. Все це свідчило про настання нового етапу в історії людства, своєрідної неолітичної революції. В цей час виникло виробництво ліпного глиняного посуду без гончарного круга.

У соціальному аспекті характерною рисою неоліту був розквіт родового ладу, зростання ролі парної сім’ї. У людей неолітичної епохи вже були сформовані складні релігійні уявлення, які включали елементи анімізму, фетишизму, первісної магії. З’являється комплекс обрядів, пов’язаних з культом вогню, домашнього вогнища, домашніх тварин, особливо коня. Культ предків насичується багатою обрядовістю, ускладнюються поховальні ритуали. Епоха неоліту належить до первіснообщинної формації. Це племінний лад, соціальною основою якого був матріархат.

ІV-ІІІ тис. до н.е. — час переходу від кам’яного періоду до доби металів, що отримав назву енеоліт (мідно-кам’яний вік). В цю перехідну епоху на території України людина не лише опанувала технологію обробки міді, а й зробила кроку подальшому прогресі відтворюючих форм господарства — землеробства і скотарства. Слід відзначити, що кольорові метали практично не вплинули на господарство, проте прискорили соціальний розвиток. Відбувалося подальше зростання продуктивності праці, створювалися умови для товарообміну та майнового розшарування суспільства. Найвищого розвитку цивілізації досягли племена, які жили в межиріччі Дністра і Дніпра в IV-III тис. до н.е. Культура цих племен отримала назву Трипільської. її пам’ятки вперше були виявлені і вивчені поблизу села Трипілля (Київської обл.) вкінці XIX — на початку XX ст. вченим В.Хвойкою. Більша частина дослідників вважає, що витоки цієї цивілізації слід шукати в Східному Середземномор’ї і на Балканах, звідки прийшли і розповсюдилися серед місцевого населення передові форми ведення землеробства, скотарства, домобудування, ремісництва. Трипільська спільнота формувалася на терені сучасної України на основі синтезу місцевих і прийшлих груп населення. Вона також була поширена на території Молдови та Румунії.

Основними галузями господарства трипільців були землеробство і скотарство. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо, бобові, льон. Обробка ґрунту здійснювалася переважно мотиками, рідше застосовували рала. Це різко підвищило загальну культуру землеробства. Розводили також велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней та ін. Трипільці знали прядіння і ткацтво, ліпили і випалювали в печах глиняний посуд з досить складним, в тому числі фарбовим, орнаментом, використовували металеві вироби і одночасно продовжували виробляти різні речі з кременю. Кам’яні знаряддя праці значно переважали металеві за кількістю, а часто і якістю.

Про високий рівень цивілізації трипільців свідчать будівлі, селища, які розташовувалися в основному на берегових схилах річок. їхні поселення мали по кілька десятків житлових та господарських приміщень, розміщених рядами або по колу. Найтиповішим житлом був наземний глинобитний або дерев’яний, обмазаний глиною будинок прямокутної форми з кількома приміщеннями. Були й двоповерхові будівлі. Селища трипільців — різні за своїми розмірами. На пізньому етапі з’явилися трипільські протоміста. Про релігійні уявлення свідчать знайдені жіночі статуетки, зображення Богині Матері та ін., які свідчили про панування культу родючості.

Трипільська цивілізація пов’язана з розвинутою культурою Східного Середземномор’я. Вона входила в єдине ціле тодішнього культурного світу і значно вплинула на формування виробничих сил та культури народів України, передала йому в спадок частину своєї цивілізації.

У другій половині III тис. до н.е. із Центральної та Північної Європи, а також з Поволжя на територію України переселяються нові й нові групи племен, які й призвели до загибелі трипільської цивілізації. У II тис. до н.е. на території Східної Європи поширюються вироби з бронзи (сплав міді з оловом та іншими домішками, що мав більшу твердість, нижчу температуру плавлення). Відбувається подальше вдосконалення та розширення виробництва, підвищується якість знарядь праці. У другій половині III тис. — першій половині II тис. до н.е. у Східній Європі проживали носії шнурової кераміки. Для цього періоду важливим є відокремлення скотарства від землеробства, поширення кочового скотарства, яке стає основним видом діяльності чоловіків, і вони починають відігравати головну роль у господарському житті. Розвивається металургійне виробництво, і чоловіки були провідною силою у цій сфері господарського життя, як і в землеробстві, обміні, суспільному житті, військовій діяльності. Зростання ролі чоловіків веде до патріархату.

Характерними археологічними культурами бронзового віку на значній частині України є катакомбна і зрубна, залежно від форми поховань.

У похованих чоловіків тих часів виявляється все більше зброї, що означало зростання ролі військової справи. На цей час війни стали вигідними, бо велися з метою розширення території, заради грабежів, захоплення військовополонених, яких перетворювали на рабів або використовували як товар. Користуючись достатньо досконалими знаряддями праці, людина виробляє більшу кількість землеробської, тваринницької та іншої продукції, ніж це було необхідно для підтримання її життєдіяльності. З розвитком виробництва зростає потреба в нових робочих руках. Ці потреби задовольняли війни, під час яких захоплювалися полонені. Вони стали майже безперервними, і кількість рабів зростала. Але на території Східної Європи рабство в період бронзового віку мало переважно патріархальний характер: раби (військовополонені) в більшості випадків входили до складу патріархальних сімей, працювали разом з її членами. Частину їх відпускали. З’явилися фахова диференціація, соціальна нерівність, багатство і бідність. Формується військово-політична структура суспільства, особливо в степовій частині України, яка спиралася на патріархальну сім’ю, племінну організацію та кочову скотарську економіку. У лісостеповій зоні соціально-політична і економічна структури були близькі до степової.

У добу бронзи відбуваються значні суспільно-політичні зміни: великі племена розпадалися, менші об’єднувалися, заселяли нові землі, завойовуючи або мирно співіснуючи з давнішими поселенцями.

Утворювалися нові етнічні спільності, які, як стверджують сучасні дослідники, стали основою більшості сучасних європейських та азіатських націй.

На той час в Україні існували три етнічно-культурні зони, в яких населення, вірування і господарство мали свої характерні риси. У північно-східній частині України жили нащадки неолітичних племен, а також південна частина величезного праугрофінського етнічного масиву. Всі вони розвивалися повільніше, зазнавали менше культурних та етнічних впливів. У степовій зоні — від Дону до Дунаю жили кочові та напівкочові племена, частково місцеві, індоіранські, частково ті, що прийшли з Кавказу та східних степів.

На Правобережжі Дніпра, в Наддністрянщині, на Волині та Поділлі мешкали індоєвропейські племена з давніми традиціями землеробської культури, серед яких були предки праслов’ян. Лінгвістичні та археологічні дослідження доводять, що землі між Сяном на заході і Дніпром на сході, Прип’яттю на півночі та Карпатами на півдні були прабатьківщиною слов’ян. Тут уже в середині II тис. до н.е., як вважають вчені, починається формування праслов’янських племен, походження яких пов’язується з консолідацією частини племен, які ще на початку II тис. до н.е. відділилися від індоєвропейського масиву, їхня мова, матеріальна культура і вірування мали багато спільних рис. їм належить тшинецько-комарівська культура, що увібрала в себе елементи інших культур (сусідніх праугрофіннів та прибалтів на півночі, прафракійців, індоіранців — на півдні). Але у більшості археологів слов’янське коріння у тшинецько-комарівській культурі викликає сумнів. Історію праслов’ян вчені поділяють на два періоди: ранній (протослов’я-ни) та пізній.

Ранній (XVI—XI ст. до н.е.) був періодом консолідації праслов’янських (протослов’янських), в основному індоєвропейських, племен. Йому відповідали тшинецька, комарівська та білогрудівська археологічні культури. Племена, що залишили ці культури, жили на берегах річок та озер у наземних і напівземлянкових житлах, збудованих переважно із дерева. Ці племена займалися землеробством і скотарством. В орному зем-леробстві використовувалися тяглові тварини (бики), дерев’яні рала, крем’яні та бронзові серпи, кісткові, рогові та кам’яні мотики, зернотерки та ін. Вирощували пшеницю, ячмінь, просо, виробляли посуд для збереження зерна, розводили велику рогату худобу, коней, свиней, кіз.

Розвинутими були прядіння і ткацтво, виготовлення кам’яних і крем’яних знарядь праці. Посуд ліпився вручну (без гончарного круга). Кераміка вражає багатством форм і орнаментації. Широко використовувалася бронзова зброя, менше — знаряддя та прикраси.

Поховальні обряди були різноманітними, адже протослов’яни формувалися із племен шнурової кераміки, прафракійців, нащадків трипільців. Померлих ховали у скорченому чи випростаному положенні або спалювали (кремація). Над померлими насипали кургани або ховали їх в ґрунтових могильниках, нічим на поверхні не позначених. Праслов’яни вірили у потойбічний світ і клали в могилу зброю, знаряддя праці, прикраси, посуд з їжею. Зустрічаються поховання родової знаті. Поховальні пам’ятки свідчать про наявність у ранніх праслов’ян (протослов’ян) культу померлих, культу предків. У часи пізньої бронзи він насичений багатою обрядністю. Поряд з цим з’являються землеробські культи та вірування: культ вогню, сонця, домашнього вогнища, домашніх тварин та ін. Культи і вірування ранніх праслов’ян наприкінці бронзової доби вже формуються у складну світоглядну систему — слов’янське язичництво.

На початку І тис. до н.е. людина опанувала виробництво заліза, яке широко використовувалося у господарській і військовій справі, що значно підвищило продуктивність праці у землеробстві та ремісництві. Це ще більше загострило соціально-майнову нерівність і розклад родообщинного ладу, посилило роль окремої сім’ї як господарської одиниці.

Родова община перетворюється на сусідську (територіальну), формуються союзи споріднених племен з власними територіями, виділяється військово-аристократична верхівка суспільства. Зосереджуючи в своїх руках значну владу, вона мала можливість відчужувати багатства, вести війни з метою захисту своєї території, загарбання чужої, пограбування сусідів. Під впливом різних факторів степові кочівники започатковують державні об’єднання. На території України на початку І тис. з’являються державотворчі традиції.

Курсовая работа: Аналіз витрат на виробництво ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти формування витрат підприємства

1.1 Економічна сутність і зміст витрат на виробництво продукції

1.2 Групування витрат за статтями калькуляції

1.3 Політика управління витратами

1.4 Розрахунок витрат за техніко-економічними факторами (умовами)

Розділ 2. Формування витрат на виробництво та їх вплив на фінансово-господарську діяльність ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи”

2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика та оцінка фінансового стану підприємства

2.2 Аналіз динаміки виконання плану за показниками собівартості послуг

2.3 Аналіз собівартості за калькуляційними статями витрат

Розділ 3. Шляхи вдосконалення формування витрат на підприємстві

3.1 Виявлення внутрішніх резервів економії матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів

3.2 Вдосконалення формування витрат виробництва в ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи”

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перехід виробництва на ініціативний шлях розвитку передбачає прискорення темпів економічного росту, посилення режиму економії і ресурсозбереження.

Важливе значення відіграє науково-обгрунтований облік витрат виробництва, що формує інформацію про використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, собівартості виробництва і реалізації, а в кінцевому результаті показники ефективності роботи підприємства і об’єднань.

Управління витратами на виробництво і калькулювання собівартості продукції та робіт має найбільшу специфіку в зв’язку з особливостями технології виробництва на підприємствах різних галузей і підгалузей промисловості.

Поряд з необхідністю вивчення загальних завдань організації і методології обліку і калькулювання собівартості в промисловості виникає суттєва необхідність засвоєння тих особливостей формування затрат, розподілу комплексних витрат, прийомів і способів калькулювання собівартості робіт, які визначаються галузевими факторами.

Мета управління витратами і калькулювання собівартості продукції, робіт полягає в своєчасному, повному і достовірному визначенні фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом і збутом продукції, виконання робіт, визначенні фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, робіт, контролі за використанням ресурсів і грошових коштів. Виявлення можливих відхилень від встановлених норм, причин, винуватців цих відхилень повинно задовольнити потреби оперативного управління виробництвом.

Як показує практика багато теоретичних і практичних проблем залишаються невирішеними.

Все вище вказане підтверджує актуальність вибраної теми даної курсової роботи, метою якої є вивчення організації та методології формування витрат на виробництво в сучасних ринкових умовах. Методологічною основою вивчення є постанови законодавчої і виконавчої влади України з питань виходу промисловості з економічної кризи та підвищення рівня виробництва.

Вихідними даними для дослідження були взяті дані підприємства, плани, дані обліку, звітні показники та установчі документи.

Метою написання роботи є дослідження особливостей формування витрат підприємства та виявлення їх впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Об’єктом дослідження обрано ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи”.

Для досягнення поставленої мети поставлені наступні задачі:

дати загальну характеристику теоретичних основ формування витрат підприємства;

дати оцінку фінансового стану підприємства – ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи”;

відобразити особливості формування витрат на досліджуємому підприємстві, навести основні статті витрат, визначити їх вплив на фінансово-господарську діяльність ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи”;

на основі аналізу нормативних документів висвітлити проблеми формування витрат, розробити та запропонувати шляхи вдосконалення калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг.

При виконанні дослідження були використані різноманітні методи економічного аналізу: графічний, статистичного спостереження, середніх та відносних величин, вибірковий, обробки рядів динаміки, простих та комбінаційних групувань, взаємозв’язків та інші.

Розділ 1. Теоретичні аспекти формування витрат підприємства

1.1 Економічна сутність і зміст витрат на виробництво продукції

Собівартість промислової продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Витрати на виробництво утворюють виробничу собівартість, а витрати на виробництво і збут — повну собівартість продукції, робіт та послуг [2; ст.9].

Витрати на виробництво валової продукції (чи собівартість валової продукції) характеризують витрати поточного періоду (року, кварталу, місяця) на виробництво промислової продукції (робіт, послуг).

Важливим є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом і збутом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих видів та всієї продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Дані про витрати використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, визначення результатів діяльності структурних підрозділів та підприємств в цілому, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток та удосконалення виробництва, для планово-економічних та аналітичних розрахунків.

У зв’язку з цим повинно бути забезпечене повне зіставлення планових та звітних даних щодо складу і класифікації витрат, об’єктів і одиниць калькулювання, методів розподілу витрат за планованими (звітними) періодами. Витрати на виробництво класифікуються за такими ознаками (див.табл. 1.1) [2; с.112].

Таблиця 1.1

Класифікація витрат на виробництво

№ зп

Ознаки

Витрати
1

За місцем виникнення витрат

Витрати виробництва, цеху, дільниці, служби
2

За видами продукції, робіт, послуг

Витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, валову, товарну, реалізовану продукцію
3

За видами витрат

Витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції
4

За способами перенесення вартості на продукцію

Витрати прямі, непрямі
5

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат

Витрати умовно-змінні, умовно-постійні
6

За календарними періодами

Витрати поточні, одноразові

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на: основне, допоміжне і непромислове господарство. До основного виробництва належать, цехи, дільниці, що беруть безпосередньо участь у виготовленні продукції. Допоміжне виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт по ремонту основних фондів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії, транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, транспортні та інші підрозділи.

Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями) чи груп однорідних виробів.

До прямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, покупні вироби і напівфабрикати тощо), які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати), що включають до собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.

До умовно-змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням. До умовно-змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо і енергію, на оплату праці працівників, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуванням на соціальні заходи, а також інші витрати.

Умовно-постійні — це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно, не змінюється. До умовно-постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Витрати, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи; амортизація основних фондів та нематеріальних активів; інші витрати. Це групування е єдиним для всієї промисловості.

1.2 Групування витрат за статтями калькуляції

Витрати, пов’язані з виробництвом і збутом (реалізацією) продукції (робіт, послуг), під час планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) групуються за статтями:

— матеріальні витрати (сировина та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій; паливо і енергія на технологічні цілі; зворотні відходи (вираховуються);

— оплата праці (основна заробітна плата; додаткова заробітна плата);

— відрахування на соціальне страхування;

— медичне страхування;

— витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

— інші виробничі витрати (МШП, витрати на відрядження, роз’їздний характер робіт, послуги зв’язку, тимчасова непрацездатність за рахунок підприємства).

До наведеної вище номенклатури статей калькуляції міністерства за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном та Мінстатом можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об’єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.

До прямих витрат належать витрати, пов’язані з використанням природної сировини, в частині відрахувань для покриття витрат на геологорозвідку, плата за деревину, продану на пні, та за воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, а також платежі за використання інших природних ресурсів.

Витрати за статтею калькуляції “Сировина та матеріали» включаються безпосередньо до собівартості окремих видів продукції та замовлень.

Витрати на покупні матеріали, що використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу, віднесення яких безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включається до собівартості продукції в такому порядку:

а) встановлюються норми витрат цих матеріалів на кожний вид продукції;

б) відповідно до встановлених норм витрат та цін матеріалів установлюються кошторисні ставки на одиницю продукції, які періодично переглядаються відповідно до зміни норм витрат матеріалів або цін;

в) фактичні витрати на зазначені матеріали включаються до собівартості окремих видів продукції, товарної продукції та незавершеного виробництва пропорційно до кошторисних ставок.

До статті калькуляції «Паливо і енергія на технологічні цілі” відносяться витрати на всі види палива й енергії (як одержані від сторонніх підприємств та організацій, так і виготовлені самим підприємством), що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції.

Витрати на паливо та енергію на технологічні цілі відносяться безпосередньо до собівартості окремих видів продукції на основі Показань контрольно-вимірювальних приладів.

Витрати на паливо і енергію на технологічні цілі, віднесення яких безпосередньо до собівартості окремих, видів продукції ускладнене, включаються до собівартості продукції пропорційно до кошторисних ставок,

Витрати на покупну енергію складаються з витрат на її оплату за встановленими тарифами.

Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а також на трансформацію та передачу придбаної енергії до місця її споживання включаються до собівартості продукції цих підприємств за собівартістю, крім тих випадків, коли виробництво електроенергії планується в складі продукції, що реалізується, та коли вона відпускається за встановленими тарифами.

Витрати палива й енергії на опалення виробничих приміщень, внутрішнє й зовнішнє освітлення та інші господарські потреби відображаються у загальновиробничих і загальногосподарських витратах, витрати палива й енергії на транспортні роботи, пов’язані з обслуговуванням виробництва, та на приведення в дію устаткування — у витратах на утримання та експлуатацію устаткування.

Витрати на сировину, матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо, енергію та інші матеріальні ресурси формуються виходячи з цін їх придбання, включаючи витрати на транспортування, зберігання та доставку, які здійснюються сторонніми організаціями, матеріальних витрат, пов’язаних з транспортною доставкою (в тому числі вантажно-розвантажувальні роботи) матеріальних ресурсів транспортом і персоналом підприємства, втрат від нестачі матеріальних цінностей у дорозі в межах норм природного збитку.

До статті калькуляції “Заробітна плата” відносяться витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, обчисленої згідно з прийнятими підприємством системами оплати праці, у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників, зайнятих виробництвом продукції.

1.3 Політика управління витратами

Початок широкомасштабних процесів приватизації, акціонування, зростання кількості приватних фірм, розширення контактів з іноземними партнерами — все це породжує гостру необхідність оволодіння сучасними механізмами і методами фінансового аналізу.

Потреба вивчення внутрішнього і зовнішнього економічного середовища об’єктів господарювання, кон’юнктури ринку і його адаптивності, можливої конверсії капіталу та оцінки ступеня економічного ризику вносять суттєві зміни в методику й організацію аналітичних досліджень.

Формування ринкового механізму змінює характер аналітичних досліджень, розширює зону діагностики і пошуку. Їх результати повинні давати змогу швидкої адаптації до змін ринкової кон’юнктури, передбачати можливі зміни поведінки партнерів, уникати невиправданого ризику.

За сучасних умов не можна обмежуватися інформацією про встановлені на певний час економічні відносини. Велике значення має також інформація про еволюцію цих відносин, тривалішу динаміку економічного розвитку, які свідчать про стабільність, перспективність і надійність партнерства в усіх аспектах.

Ефективність аналітичного забезпечення фінансового менеджменту визначається сукупністю параметрів управління, які оцінюють за варіантами ба-гатокритеріальної оптимізації. Визначальними серед них є показники прибутковості, фінансової стабільності, економічного зростання, конкурентоспроможності тощо.

Стратегія управління витратами є однією з допоміжних стратегій управління діяльністю підприємства в цілому. Управління витратами передбачає:

Організація обліку витрат в цілому і за статтями витрат.

Аналіз витрат.

Нормування витрат.

На підставі загальних критеріїв господарювання в умовах ринку виробничу діяльність оцінюють з погляду досягнення максимальних фінансових результатів і економічної стабільності. Воднораз фінансова діяльність, управління фінансовими ресурсами розглядаються через призму оптимізації виробництва, пошуку найвигідніших сфер підприємництва, раціонального маневрування грошовими потоками.

На основі Виробничої програми підрозділу і норм витрат ресурсів складається План витрат у складі показників кошторису (собівартості продукції, робіт) і планових калькуляцій. Планування витрат, як і їх фактичне формування, здійснюється знизу вверх, починаючи з місць витрат і центрів відповідальності. Закінчується цей процес складанням загального кошторису підприємства і визначенням собівартості продукції.

Критичний обсяг виконаних робіт, вище якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітично. Як видно з графіка на рис. 1, для критичної програми виробництва витрати і виручка від виконаних робіт рівні, тобто

Nkp • Cзм + Спост = Ц • Nkp (1)

Аналіз витрат на виробництво ДАТ &amp;quot;Придніпровські магістральні нафтопроводи&amp;quot;

Рис. 1. Залежність витрат і прибутку підприємства від обсягу виконаних робіт: 1 — збитки; 2 — прибуток

Звідси:

Аналіз витрат на виробництво ДАТ &amp;quot;Придніпровські магістральні нафтопроводи&amp;quot; (2)

де, Сзм — змінні витрати на одиницю робіт;

Спост — постійні витрати за розрахунковий період;

Ц — ціна одиниці виконаних робіт.

1.4 Розрахунок витрат за техніко-економічними факторами (умовами)

Собівартість продуктів річних та квартальних планів визначається на основі розрахунків техніко-економічних факторів (умов), спричинених розвитком виробництва, зміною структури продукції, інвестиціями в оновлення основних фондів, впровадженням нових технологій, змінами в організації виробництва та умовами матеріально-технічного забезпечення

Під факторами розуміють технічні, економічні та інші причини у виробничо-господарській діяльності підприємства, наслідком яких є зміна абсолютної величини чи рівня витрат на виробництво одиниці продукції. За допомогою економічних розрахунків дається кількісна оцінка впливу різних факторів на зміну рівня витрат, що склався в базовому році та величина витрат у планованому періоді.

Розрахунок собівартості за техніко-економічними факторами (умовами) здійснюється в такій послідовності:

а) розраховується собівартість товарної продукції планового року виходячи з планового рівня витрат базового року. При цьому з обсягу товарної продукції планованого року у вартісному виразі віднімається та її частина, приріст якої не пов’язаний із збільшенням фізичного обсягу продукції або витрат на виготовлення (приріст обсягу продукції, спричинений підвищенням середніх цін на продукцію, зростанням її випуску за рахунок поліпшення якості сировини, повнішим використанням комплексної сировини, одержанням продуктів з відходів без їх додаткової обробки);

б) розраховується зміна собівартості продукції (економія, перевитрати) у планованому році, зумовлена впливом техніко-економічних факторів. У розрахунках визначається вплив на величину і рівень витрат зміни виробничо-технічних та інших умов порівняно з умовами, прийнятими в розрахунках базового року. Собівартість може визначатися в цілому або за структурою витрат — за статтями, елементами;

в) від собівартості товарної продукції, розрахованої за рівнем витрат базового року, віднімається загальна сума (за всіма факторами) та визначається собівартість товарної продукції в цінах базового року та умовах планованого року;

г) визначається рівень витрат на одну гривню товарної продукції в планованому році та його зміна до витрат базового року;

д) вплив зміни цін на ресурси, що використовуються, та на продукцію, яка виготовляється, розглядаються як окремі фактори.

Якщо ціна на продукцію, що виготовляється, або послуги, що надаються змінюється, сума зміни цін додається або віднімається від вартості продукції, послуг в цінах базового періоду.

Зазначені суми зміни цін на сировину, матеріали, паливо, енергію, тарифів на перевезення та послуги, зміни норм амортизаційних відрахувань, сум витрат на оплату праці, норм відрахувань на соціальні заходи та інших умов, що впливають на рівень і склад собівартості порівняно з базовим періодом, також відповідно додаються або віднімаються від собівартості базового року.

На підприємствах перелік факторів може змінюватись і доповнюватися з урахуванням специфіки та умов виробництва

Частина витрат може змінюватися протягом року, але не пропорційно до зростання обсягу продукції, послуг. Такі витрати приводяться до умовно-постійних витрат, які визначаються за формулою

Суб=Сп-(Сп/Трх100) (3)

де, Суб — сума приведених умовно-постійних витрат базового року,

Сп — приріст витрат базового року, що змінюються непропорційно до зростання обсягу продукції, пов’язаний із збільшенням обсягів виробництва,

Тр — темп зростання обсягу виробництва в базовому році. у відсотках

Приріст витрат і обсягу виробництва визначається без нових виробництв, що впроваджуються протягом року

Відносна економія умовно-постійних витрат визначається за формулою

Еуп=ТіхСуб/100 (4)

де, Еуп — економія умовно-постійних витрат,

Ті — темп приросту товарної продукції в планованому році порівняно з базовим роком, у відсотках,

Суб — сума приведених умовно-постійних витрат базового року

Капітальні вкладення, спрямовані на оновлення фондів, визначають основну частину їх вибуття з експлуатації, до якої додається зайве устаткування, що підлягає реалізації або списанню. Розрахунок включає як абсолютні зміни сум амортизаційних відрахувань, так і відносні зміни їх величини на одну гривню продукції

Цей розрахунок визначається за формулою

Еа=(Ап/Тп Аб/Тб)хТпхК (5)

де, Еа — зміна суми амортизаційних відрахувань,

Ап і Аб — сума амортизаційних відрахувань у планованому і базовому роках,

Тп і Тб — обсяг товарної продукції у планованому і базовому роках,

К — коефіцієнт, який враховує величину амортизаційних відрахувань, що відносяться до собівартості продукції в базовому році

Зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції є одним з найважливіших факторів зміни рівня витрат у багатономенклатурному виробництві.

Собівартість виробів, послуг визначається на основі калькуляції. При цьому із собівартості продукції, послуг виключаються витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції, надання послуг. Вплив зміни структури продукції, послуг розраховується на підставі показників зміни витрат за такими статтями калькуляції:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці з відрахуваннями на державне соціальне страхування та обов’язкові страхові внески до Пенсійного фонду (соціальне страхування);

витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

інші виробничі витрати;

позавиробничі (комерційні) витрати.

Вплив структурних змін у складі продукції, послуг на собівартість визначається за формулою:

Ес = (Σ Сб / Тп — Σ Сб / Тб) х Тп / 100 (6)

де, Ес — відносне зменшення (збільшення) витрат внаслідок структурних змін у складі продукції, послуг, у відсотках.

Сб — витрати на одну гривню продукції, послуг кожного виду.

Тп і Тб — товарна продукція, послуги кожного виду відповідно в планованому та базовому роках,

і — кількість видів продукції, , послуг і = 1, 2, 3, 4, 5, n

Зміна технічного рівня виробництва виявляється в економії матеріальних та трудових витрат за напрямами:

— впровадження нової та удосконалення технології, що застосовується, механізації та автоматизації виробничих процесів;

— розширення масштабів застосування нової техніки, застосування нових видів сировини і матеріалів та поліпшення їх використання, зниження трудомісткості продукції;

— підвищення якості та удосконалення конструкцій і технічних характеристик виробів.

Сума економії від впровадження технічних заходів визначається за формулою:

Епв = Сс — Сн (7)

де, Епв — економія поточних витрат:

Сс — поточні витрати на річний обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) до впровадження технічних заходів;

Сн — поточні витрати на річний обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) після впровадження технічних заходів.

Економія від зниження матеріальних витрат визначається за формулою:

Ем = (НоЦо-НіЦі) х Кі (8)

де, Ем — економія від зменшення матеріальних витрат:

Но і Ні — норма витрат сировини, матеріалів, палива, енергії на одиницю продукції відповідно до і після впровадження заходів;

Цо і Ці — ціна натуральної одиниці сировини, матеріалів, палива, енергії відповідно до і після впровадження заходів;

Кі- кількість одиниць продукції, що випускається з початку впровадження заходів до кінця планованого року.

Зміни технічного рівня виробництва виявляється також в економії трудових витрат за рахунок зниження трудомісткості виробництва одиниці продукції. Економія заробітної плати з вирахуваннями на соціальне страхування в результаті зниження трудомісткості виробництва одиниці продукції визначається за формулою:

Ез = [(ТоЧо-ТіЧі)х (1+В/100)х (1+Г/100)] х Кі (9)

де, Ез — економія заробітної плати з вирахуваннями на соціальне страхування,

То і Ті — трудомісткість виробництва одиниці продукції, послуг в нормо-годинах до і після впровадження заходів;

Чо і Чі — середньогодинна тарифна ставка робітника до і після впровадження заходів;

В — середній відсоток додаткової заробітної плати для даної категорії робітників;

Г — встановлені відсотки відрахувань на соціальне страхування;

Кі — кількість продукції, що виробляється, послуг, що виконуються, з початку впровадження заходів до кінця планованого року.

Збільшення обсягу товарної продукції в результаті застосування надбавок до ціни за підвищену якість продукції визначається за формулою:

ДТп=(Ці-Цо)хКі (10)

де, ДТп — збільшення обсягу товарної продукції;

Цо і Ці-ціна до і після поліпшення якості;

Кі — кількість одиниць продукції поліпшеної якості, яку передбачається виготовити в планованому році.

Зміна організації виробництва та умов праці виявляється в економії витрат за напрямами:

а) впровадження нових виробництв, цехів та агрегатів;

б) спеціалізація та кооперування виробництва;

в) зміни в організації та обслуговуванні виробництва і праці;

г) зміни в організації управління виробництвом;

д) зміни в умовах матеріально-технічного забезпечення;

е) усунення зайвих витрат та збитків.

У розрахунках зміни витрат у результаті впровадження в дію нових виробництв, цехів та агрегатів, що мають вищий технічний рівень та кращі техніко-економічні показники (ліквідацію застарілих та малоефективних), різниця у витратах визначається за формулою:

Ев=(Сі-Со/100)Ті (11)

де, Ев — економія витрат у результаті впровадження нових виробництв, цехів, агрегатів:

Сі — витрати на одну гривню товарної продукції нових виробництв, цехів, агрегатів;

Со — середні витрати на одну гривню товарної продукції в базовому році;

Ті — обсяг товарної продукції нових виробництв, цехів, агрегатів.

Вплив впровадження в дію нових виробництв, цехів, агрегатів розраховується за повним переліком витрат (постійних та змінних), що включаються до собівартості продукції. Одночасно враховується також можливе перебільшення середніх витрат у період освоєння проектних потужностей нових виробництв. Пов’язані з цим додаткові витрати визначаються кошторисом витрат, пов’язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції, пускових витрат та розрахунком собівартості за цими витратами протягом строку його освоєння.

Вплив на собівартість продукції впровадження заходів спеціалізації та кооперування виробництва (передача виробництва окремих вузлів, деталей, лиття, штампування та інших напівфабрикатів на інші підприємства, кооперативи, малі підприємства, орендні колективи) визначається за формулою:

Ес=(С-Ц)хКі (12)

де, Ес — сума економії собівартості продукції від впровадження заходів спеціалізації та кооперування виробництва;

С — виробнича собівартість або витрати на комплектуючі вироби, напівфабрикати, що передаються для виробництва іншим підприємствам;

Ц — ціна, за якою комплектуючі вироби, напівфабрикати поставляються виробником,

Кі — кількість комплектуючих виробів, напівфабрикатів, що будуть одержані від спеціалізації та кооперування до кінця планованого періоду.

Розділ 2. Формування витрат на виробництво та їх вплив на фінансово-господарську діяльність ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи”

2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика та оцінка фінансового стану підприємства

Державне акціонерне товариство “Придніпровські магістральні нафтопроводи” засноване в 1966 році і на даному етапі – це 18 сучасних нафтроперекачувальних станцій, 5 резервуарних парків, 7 автоматизованих вузлів обліку нафти.

До складу Сумського районного нафтопровідного управління, яке стало базою переддипломної практики та об’єктом дослідження дипломної роботи, входить:

база виробничого обслуговування;

цех технологічного транспорту та спецтехніки;

лінійна виробничо-диспетчерська станція “Глинсько-Розбишівська”;

нафтоперекачувальна станція “Головашівка”;

нафтоперекачувальна станція “Гнідинці”;

приймально-здавальнй пункт “Нікольське”;

дільниця по виробництву гідрофобного сорбенту “Перлина”.

Підприємство займається будівництвом, реконструкцією, капітальним та поточним ремонтом нафтопроводів, а також діяльністю, що не суперечить чинному законодавству.

Кризовий стан економіки України, громіздка матеріально-технічна база ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи” і недостатність власних обігових коштів призвели до того, що підприємство за порівняно короткий термін (із 2002 до 2007 року) опинилося у важкому фінансовому стані.

До основних напрямів фінансової стабілізації ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи” належить зменшення витратомісткості обігу. Оптимізація витрат, зведення їх до економічно виправданого мінімуму сприяє зростанню рентабельності, підвищує фінансову стійкість. Тому ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи” необхідно налагодити економічно обґрунтоване планування витрат, збалансувати витрати з прогнозованими доходами із таким розрахунком, щоб підприємство отримувало прибуток. Одночасно слід налагодити постійний контроль за дотриманням кошторису витрат, шукати шляхи можливого зниження рівня витрат.

Господарська діяльність підприємства нерозривно зв’язана з його фінансовою діяльністю. Підприємство фінансується за рахунок коштів держави та планує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами.

Таблиця 2.1 Аналіз активу та пасиву балансу на 01.01.2010 року

Абсолютні величини, тис грн

Питома вага, %

Зміни (+; -)
на початок року

на кінець року

на початок року

на кінець року

в абсолютних величинах

в питомій вазі

в % до початку року

в % змін підсумку балансу
АКТИВ

1. Необоротні активи

43201

39666

90,07

87,92

-3535

-2,15

91,8

124,0
2. Оборотні активи

4754

5256

9,91

11,65

502

1,74

110,6

-17,6
3. Витрати майбутніх періодів

10

193

0,02

0,43

183

0,41

1930,0

-6,4
4. Баланс

47965

45115

100

100

-2850

0

94,1

100,0
ПАСИВ

1. Власний капітал

0

0

0

0

0

0

0
3. Довгострокові зобов’язання

0

0

0

0

0

0

0
4. Поточні зобов’язання

47965

45115

100,0

100,0

-2850

0

94,1

100,0
Баланс

47965

45115

100

100

-2850

0

94,1

100

Як бачимо з таблиці 2.1, ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи” не має власного капіталу, що пов’язано зі специфікою його діяльності. ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи” є державним підприємством і кошти отримує з державного бюджету.

За аналізує мий період спостерігається зменшення валюти балансу на 2850 тис. грн. Це, насамперед, пов’язано зі зниженням вартості основних засобів, оскільки вони займають найбільшу питому вагу в активі підприємства – майже 90 %. Позитивним є зменшення поточних зобов’язань.

Таблиця 2.2

Елементи операційних витрат ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи”

Найменування показника

Код рядку

Періоди

Відхилення

Динаміка
2007

2008

2009

Матеріальні затрати

230

1460

3846

4696

+ 3236

321,6
Витрати на оплату труда

240

6169

8695

9980

+ 3811

161,8
Відрахування на соціальні заходи

250

1804

2557

3105

+ 1301

172,1
Амортизація

260

3910

5303

6695

+ 2785

171,2
Інші операційні витрати

270

12822

13884

13483

+ 661

105,2
Разом

280

26165

34285

37959

+ 11794

145,1

За аналізуємий період спостерігаємо зростання витрат по всіх статтях. Але це є негативним, оскільки обсяги виконуваних робіт залишилися на рівні попереднього року. Тобто, сталося зростання собівартості робіт.

2.2 Аналіз динаміки виконання плану за показниками собівартості послуг

Одним з найважливіших розділів плану роботи підприємства є складений за економічними елементами кошторис витрат. Цей кошторис і звітні дані про витрати дають змогу оцінити динаміку структури витрат, зміну матеріалоємності і трудомісткості послуг порівняно із запланованими показниками і за часом; вони також служать базою для аналізу оборотності фінансових ресурсів, вкладених у сировину, матеріали, інші оборотні активи, ефективності організації процесу матеріально-технічного забезпечення підприємства.

У табл. 2.3 наведені дані про фактичні і планові витрати за звітній рік за елементами витрат (тис. грн.).

Таблиця 2.3

Витрати ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи”

Елемент витрат

За планом

Фактично

Відхилення
сума, тис. грн.

питома вага, %

сума, тис. грн.

питома вага, %

в сумі, тис. грн

в питомій вазі, %
Матеріальні витрати (за вирахуванням вартості відходів, що повертаються)

10286

48,5

10581,7

53

+ 295,7

+ 4,5
Амортизація основних засобів і нематеріальних активів

2155,4

10,2

1887

9,5

-268,4

-0,7
Витрати на оплату праці

5201,4

24,5

4652,8

23,3

-548,6

-1,2
Відрахування на соціальні заходи

2470,7

11,6

2210,1

11,1

-260,6

-0,5
Інші витрати

1112,5

5,2

630,5

3,1

-482

-2,1
Виробнича собівартість товарної продукції

21226

100

20062,3

100

-1263,9

—

Аналіз показників цієї таблиці дає підставу для таких висновків:

— по-перше, скорочення витрат проти планових показників на 6,0 % (на суму 1243,7 грн.) при зменшенні обсягу наданих послуг у вартісному вираженні на 12,6 % свідчить про відносне зростання витрат, що і знаходить відображення у показнику витрат на одну гривню наданих послуг;

— по-друге, структура витрат порівняно з плановими показниками суттєво зрушилася у бік зростання питомої ваги матеріальних витрат, тобто матеріалоємності за незначного зменшення питомої ваги витрат, пов’язаних з оплатою праці, і всіх інших витрат. При цьому слід мати на увазі, що характер змін питомої ваги витрат у бік зменшення далеко не завжди свідчить про певні позитивні процеси в економіці підприємства. Так, на підприємстві, що аналізується, досить суттєве зниження питомої ваги амортизаційних відрахувань на повне відтворення основних засобів стало результатом значного невиконання планів введення в дію основних засобів і графіків проведення робіт з їх модернізації та реконструкції.

Для аналізу характеру змін у сумі витрат за позицією “інші витрати” у табл. 2.4 наводиться розшифровка складу цих витрат за звітний рік (тис. грн.).

Таблиця 2.4

Витрати по статті “Інші витрати” ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи”

Вид витрат

Сума витрат тис. грн

Відхилення, тис. грн
за планом

фактично

На відрядження

53,7

73,3

+ 19,6
Проценти за кредити

703,6

518,8

— 184,8
Оплата послуг сторонніх організацій

220,0

25,2

— 194,8
Місцеві податки за рахунок собівартості

12, 6

9,2

— 3,4
Вивізне (експортне) мито

95,0

— 95,0
Інші витрати

27,6

4,0

— 23,6
Разом

1112,5

630,5

— 482,0

Аналіз наведених видів витрат показує, що за всіма з них (за винятком витрат на відрядження) фактично витрачено коштів набагато менше, ніж планувалося.

2.3 Аналіз собівартості за калькуляційними статями витрат

Важливим аспектом оцінки результатів роботи підприємства, спрямованої на мінімізацію витрат, є аналіз собівартості за калькуляційними статтями витрат. Саме такий аналіз дає змогу визначити конкретні напрямки подальшого пошуку резервів зниження собівартості продукції та виконаних робіт або виконаних послуг.

Таблиця 2.5

Структура калькуляційних статей собівартості ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи”.

Стаття витрат

Планова собівартість планового обсягу послуг

Фактично випущена товарна продукція

Економія(-), / Перевитрати(+)
За планавою собівартістю

За фактичною собівартістю

сума

% до підсумку
1

2

3

4

5

6
Сировина і матеріали

4525,6

4285,9

4576,5

+290,6

+1,48
Послуги сторонніх організацій виробничого характеру, паливо та енергія на технологічні цілі

4241,0

3824,9

3870,0

+45,1

+0,23
Разом прямих матеріальних витрат

8766,6

8110,8

8446,5

+335,7

+1,71
Основна заробітна плата основних виробничих робітників

2603,9

2071,4

2144,8

+73,7

0,38
Додаткова заробітна плата основних виробничих робітників

650,0

567,0

712,2

+145,2

0,74
Відрахування на соціальні заходи, пов`язані з виплатою заробітної плати основним виробничим робітникам

1545,7

1253,2

1357,1

+103,9

0,53
Разом прямої заробітної плати основних виробничих робітників з відрахуванням

4799,6

3891,6

4214,1

+322,8

+1,64
Витрати на утримання й експлуатацію устаткування

2589,2

2400,5

2614,9

+114,4

+0,58
Загальновиробничі витрати

2810,6

2810,6

2686,5

-124,1

-0,63
Загальногосподарські витрати

2130,0

2130,0

1725,7

-406,3

-2,07
Разом витрати на обслуговування виробництва та управління

7529,3

7441,1

7025,1

-416,0

-2,12
Розїздний характер робіт

—

—

230,4

+230,4

+1,17
Інші виробничі витрати

130,0

48,5

46,2

-2,3

-0,01
Виробнича собівартість послуг

21226,0

19492,0

20062,3

+470,3

+2,40
Позавиробничі витрати

146,0

136,0

142,7

+6,7

+0,03
Повна собівартість послуг

21372,0

19628,0

20105,0

+477,0

+2,43

У графі 3 цієї таблиці, складеної за даними ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи” за звітний рік, планові величини витрат за всіма статтями перераховані на фактичний обсяг послуг: за прямими матеріальними і трудовими витратами — згідно з плановими калькуляціями на конкретні види робіт; за комплексними статтями витрат на обслуговування виробництва і управління — згідно з порядком, описаним далі; за іншими витратами — шляхом коригування планової суми витрат на процент виконання плану з фізичного (без урахування зміни цін) обсягу виконаних робіт, який у звітному році на цьому підприємстві становив 93,2 %. Такий прийом дає змогу аналізувати відхилення фактичних витрат з будь-якої із статей на зіставній базі.

Дані табл. 2.5 свідчать про те, що підприємству не вдалося втримати витрати на запланованому рівні (перевитрати становили 477 тис. грн., або 2,43 % планових витрат) головним чином через понадпланові витрати сировини і матеріалів, перевитрату видатків, пов’язаних з оплатою праці основних виробничих робітників, а також через наявність роз’їздного характеру робіт.

Невиконання накреслень щодо зниження трудомісткості робіт призводить до перевитрат і збільшення собівартості робіт. Сума перевищення собівартості робіт через невиконання запланованого зниження технологічної трудомісткості (АС) для ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи” становить:

3299,2 • 0,65 • 5,70 : 100 • 1,475 = 180,3 тис. грн.

За звітний рік на підприємстві, що аналізується, мали місце незаплановані витрати заробітної плати робітників, наведені у табл. 2.6.

Отже, за категорією основних виробничих робітників недоліки в організації виробничого процесу протягом року призвели до збільшення собівартості продукції через непродуктивні виплати заробітної плати (і нарахувань на неї) у сумі 290,8 -1,475 = 428,9 тис. грн., що становить 2,13% повної собівартості виробленої продукції. Всього ж непродуктивні виплати заробітної плати за рік (з нарахуваннями) становили 423,1 • 1,475 = 624,1 тис. грн. (3,1 % повної собівартості робіт).

Таблиця 2.6

Незплановані витрати заробітної плати ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи”

Вид заробітної плати

Всього, тис. грн.

У тому числі виплачено основним виробничим робітникам, тис. грн.
Оплата цілоденних і внутрішньозмінних простоїв не з вини робітників

170,4

114,5
Доплати за роботу у понад -нормований час

82,7

69,4
Доплати за зміну умов праці і до середнього заробітку

170,0

106,9
Разом

423,1

290,8

Аналіз витрат на заробітну плату основних виробничих робітників з урахуванням показників плану щодо зниження технологічної трудомісткості робіт і з виділенням непродуктивних витрат може виявити не досить високий рівень планування цієї статті собівартості. Зокрема, за звітними даними ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи” загальна сума перевитрати за цією статтею з нарахуваннями — 322,8 тис. грн., в той час як лише непродуктивні витрати заробітної плати (через простої, залучення робітників до понаднормових робіт тощо) становили за рік (з нарахуваннями) 428,9 тис. грн. Таким чином, план у цій частині не тільки не пов’язаний із завданням щодо зниження трудомісткості, а й “узаконює” частину вказаних непродуктивних витрат заробітної плати.

Представлені в табл. 2.6 розрахунки свідчать, що ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи” має резерви для подальшого зниження цих витрат, загальна сума якого становить:

200,9 + 34,7 + 23,0 = 258,6 тис. грн.

Таблиця 2.6

Витрати на утримання та експлуатацію устаткування ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи”, тис. грн

Стаття витрат

За планом

Коефіцієнт залежності

План, перерахований на фактичний обсяг і коефіцієнт залежності

Фактично

Відхилення (гр.5 – гр.2)

У тому числі за рахунок
Зміни обсягу робіт (гр.4-гр.2)

відхилення коштористих норм (гр.5-гр.4)
1

2

3

4

5

6

7

8
1. Амортизація устаткування і транспортних засобів

1057,0

0

1057,0

954,7

-102,3

-102,3
2. Витрати на експлуатацію

791,2

1

737,4

938,3

+147,1

-53,8

+200,9
3. Ремонти та інші витрати на поліпшення устаткування і транспортних засобів

455,0

0,5

439,5

397,6

-57,4

-15,5

-41,9
4. Внутрішньовиробниче переміщення вантажів

153,0

1

142,6

177,3

+24,3

-10,4

+34,7
5. Знос малоцінних і швидкозношуваних інструментів та пристроїв

133,0

1

124,0

147,0

+14,0

-9,0

+23,0
Разом

2589,2

X

2500,5

2614,9

+25,7

-88,7

+114,4

При аналізі загальновиробничих і загальногосподарських витрат враховуємо, що вони фактично не залежать від обсягу робіт. Тому в основу висновків про стан цих витрат та їх вплив на собівартість покладено зіставлення планових і звітних показників про видатки за окремими статтями. Загальновиробничі витрати підприємства, що аналізується, за звітний рік наведено у табл. 2.6.

За звітний рік підприємство скоротило витрати на загальновиробничі потреби на 124,1 тис. грн., проте економії досягнуто головним чином за статтею “Амортизація виробничих будівель, споруд”, що відображає лише невиконання підприємством плану з введення в дію виробничих потужностей. За статтями, пов’язаними з оплатою праці керівників і спеціалістів, економія становила лише 1,8 % запланованого фонду при невиконанні річного плану з обсягу виконаних робіт на 6,8 %, а це значить, що за рахунок перевитрат за цим напрямком підприємство збільшило витрати на одну гривню виконаних робіт.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення формування витрат на підприємстві

3.1 Виявлення внутрішніх резервів економії матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів

Важливий елемент системного аналізу й ефективного управління ресурсами — виявлення внутрішніх резервів їх економії. В умовах багатостадійного виробництва виникає необхідність оцінити структуру та динаміку витрат. Системний аналіз передбачає комплексний підхід і перевірку зіставності результатів. Інакше кажучи, потрібен повний облік прямих та зв’язаних затрат по всьому технологічному ланцюжку даного комплексу. Це вимагає розрахунку питомих коефіцієнтів комплексних (наскрізних) витрат на одержання як проміжних, так і кінцевих результатів діяльності.

Наявність наскрізних витрат дає змогу розрахувати енерго- і матеріаломісткість, фондо- і трудомісткість, приведені затрати й економічну ефективність виробництва.

Основою розрахунку наскрізних затрат комплексу є матричні моделі, що являють собою систему рівнянь виробництва та споживання ресурсів даним технологічним комплексом.

Одержані наскрізні витрати та їхня структура порівнювались із середньогалузевими для України, Росії і західних країн. Особливий інтерес становить порівняння галузевих витрат щодо основних складових палива, які визначають технологічну ефективність такого роду виробництва. Порівняння питомих витрат сировини, палива і напівфабрикатів з такими в передових країнах показує, що в Україні вони вищі. Це свідчить про істотні внутрішні резерви економії сировини, палива (насамперед, природного газу), які поки що недостатньо використовуються в цільових програмах та проектах. Основною причиною істотних втрат сировини, палива й енергії є незадовільна технологічна ефективність виробництва, зумовлена багатьма факторами. Серед них вирізняються такі:

1) недостатні обсяги впровадження новітньої технології;

2) нераціональне використання сировини. Трапляються істотні втрати ресурсів;

3) нераціональне використання технологічного палива через застарілу технологію.

Крім того, істотно впливають на технологічну ефективність і виробничу собівартість рівень заготівельних цін на сировину, паливо, енергію, змінне устаткування. В умовах переходу до ринкових відносин такі ціни значно зросли через недостатню внутрігалузеву кооперацію та відомчий монополізм на послуги транспорту, систем електропостачання, ремонтних організацій.

Особливий інтерес становить оцінка внутрішніх резервів економії сировини і палива. Порівняння наскрізних витрат показує, що у нас є істотні внутрішні резерви економії сировини та палива, які необхідно використати, в першу чергу, як джерело поповнення оборотних засобів і нагромадження фондів розвитку виробництва для наступної його реконструкції та модернізації. Очікуване зниження виробничої собівартості і річних витрат виробництва за рахунок цих факторів оцінюється в 10 –12 % на рік.

Оцінка наскрізних витрат у вартісному вираженні дає змогу визначити величину внутрішніх резервів економії конкретних видів матеріальних ресурсів і палива для технологічного комплексу.

Порівняння наскрізних витрат технологічного палива в країнах СНД і розвинутих країнах (США, Японія) показує, що у нас є величезні невикористані можливості.

Програмно-цільова мобілізація цих резервів вимагає повного обліку не тільки прямих, а й пов’язаних витрат. Цим вимогам відповідає математичний апарат міжгалузевого балансу, який дозволяє враховувати і планувати наскрізні (прямі та спряжені) витрати ресурсів. Облік наскрізних витрат дає змогу обґрунтувати повну економію ресурсів у разі впровадження нової технології (або реконструкції) і, таким чином, поліпшити якість інноваційних та цільових програм. Розрахунок наскрізних витрат базується на стандартних програмах ПЕОМ і не вимагає додаткової інформації або капітальних вкладень. Формування та аналіз цих показників доцільно зосередити в підрозділах технічних та енергетичних відділів і управлінь.

З метою більш повного виявлення внутрішньовиробничих резервів зниження собівартості калькуляційні статті доцільно згрупувати в однорідні за економічним змістом та методикою аналізу групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та комплексні витрати.

З метою пошуку резервів економії витрат на виробництво поглибленому аналізові треба піддавати саме ті статті собівартості, з яких допущені перевитрати. Втім, якщо за тією чи іншою статтею витрат визначилася економія проти запланованих, це далеко не завжди свідчить про відсутність резервів подальшої економії відповідних витрат.

До прямих матеріальних витрат належать такі статті:

сировина і основні матеріали;

зворотні відходи (вираховуються);

супутня продукція (вираховується);

допоміжні матеріали, паливо і енергія на технологічні цілі.

Вплив зміни обсягу наданих послуг на зміну прямих матеріальних витрат визначають множенням планової (розрахункової) суми матеріальних витрат на відсоток перевиконання плану з обсягу наданих послуг.

Для визначення впливу зміни структури на зміну матеріальних витрат необхідно із суми матеріальних витрат, розрахованих за плановими нормами на фактичний обсяг наданих полуг, вираховувати розрахункові матеріальні витрати та величину впливу зміни обсягу.

3.2 Вдосконалення формування витрат виробництва в ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи”

Фінансова-господарська діяльність підприємства, що фінансується з державного бюджету, характеризується низкою особливостей.

Мета діяльності ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи” — не отримання прибутку, а надання послуг, які не є носіями матеріальної субстанції і не оприбутковуються на склад. Тут відсутні поняття виробничого браку і зіставлення здійснених витрат з отриманими результатами (за аналогією з галузями матеріального виробництва). Отримання негативного результату діяльності ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи” може розглядатися також як результат.

Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності діяльності підприємства.

При обчисленні собівартості виконаних робіт важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів. Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на:

виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

обслуговування виробничого процесу і управління ним;

розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, охорону повітряного, водного басейнів);

набір і підготовку кадрів;

поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці повної відповідності між дійсними витратами на виробництво і собівартістю продукції не існує. Так, згідно з встановленим порядком не включаються у собівартість, а відшкодовуються за рахунок прибутку або інших джерел витрати на підготовку і освоєння нової продукції. Разом з тим є витрати, які включаються у собівартість продукції, але не мають прямого зв’язку з виробництвом. До них в ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи” належать оплата часу виконання державних обов’язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня матерів, які мають дітей віком до одного року тощо.

Непродуктивні витрати підприємства, пов’язані з виробничою діяльністю (псування матеріалів, простої тощо), включаються у фактичну собівартість, а втрати від порушення договорів з іншими підприємствами і організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку чи інших джерел.

Склад витрат, які включаються у собівартість, не є незмінним. Вони можуть дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін повинно бути повніше відображення у собівартості дійсних витрат на виробництво продукції.

Слід відрізняти витрати загальні й на одиницю продукції або виконаних робіт. Загальні витрати — це витрати на весь обсяг робіт за певний період. Ця сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції або виконаних робіт. На даному етапі виникають труднощі, враховуючи специфіку діяльності ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи”. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи” ж виконані роботи залежать від багатьох чинників, насамперед, які не залежать від підприємства.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, на наш погляд, в даному випадку доцільно використовувати поняття граничних витрат, які характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виконаних робіт.

Якщо загальні витрати виразити певною функцією обсягу виконаних робіт, то граничний їх рівень є першою похідною цієї функції. Це витрати на останню гривню за часом виконання робіт. Показник граничних витрат можна використовувати при аналізі доцільності зміни обсягу виконуваних робіт.

Доцільно, на наш погляд, визначити та проаналізувати динаміку непропорційних витрат, поділяючи їх на прогресуючі та дегресуючі. Тобто ті, які зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва (прогресуючі витрати). Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці яка в повній мірі використовується в ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи”, додаткові рекламні. Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, ремонт, інструмент тощо.

Висновки

Таким чином, під час написання роботи були поглибленні і закріпленні теоретичні знання, набутті практичні навички з обраної теми дослідження.

Ознайомившись з методологічними принципами визнання та оцінки витрат виробництва в першому розділі роботи, ми можемо зробити висновки.

Дані про витрати використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, визначення результатів діяльності структурних підрозділів та підприємств в цілому, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток та удосконалення виробництва, для планово-економічних та аналітичних розрахунків.

У зв’язку з цим повинно бути забезпечене повне зіставлення планових та звітних даних щодо складу і класифікації витрат, об’єктів і одиниць калькулювання, методів розподілу витрат за планованими (звітними) періодами.

Дія окремих чинників на зміну витрат стосується окремих видів, згрупованих у відповідності з економічним змістом за певними ознаками.

З цієї точки зору усі витрати поділяються на групи контрольованих та неконтрольованих витрат.

Можливість регулювання рівня собівартості полягає у зміні так званих постійних та змінних витрат. Кожен з цих видів витрат по різному впливає на зміну собівартості, адже показники ефективності знаходяться у функціональному зв’язку з постійними витратами і у кореляційному зі змінними.

На основі даних попереднього аналізу можливо розробити систему управління, яка передбачає ряд пов’язаних заходів, серед яких мають бути організаційні, виробничі, економічні, інвестиційні, зовнішньоекономічні, соціальні, екологічні тощо. Особливо в ситуації, що склалася в ДАТ “Придніпровські магістральні нафтопроводи” необхідно виділити такі напрями управління:

— спеціальний аналіз співвідношення боргових зобов’язань;

— розробка і виконання програми ненарощування боргів;

— розробка й здійснення програми погашення боргів;

— розробка і проведення змін виробництва, спрямованих на зниження витрат;

— розробка та здійснення програми залучення інвестицій;

— розробка і здійснення реструктуризації підприємства.

Список використаної літератури

Атрохимович Г. П., Комаров В. И. Економіка підприємств в умовах госпрозрахунку. М. Агропромвидат 2000—254 с.

Акиненко А. Ф., Ширімет А. Д,. Облік калькулювання і аналіз собівартості продукції — МГУ, 2004 – 269 с.

Буфатіна І. Особливості обліку витрат за Національними стандартами.// Все про бухгалтерський облік – 2000. — № 14. с. 27

Білик М. Державні підприємства як об’єкт фінансового управління в умовах переходу до ринкової економіки// Український журнал “Економіст”. — 2009. -№1

Горфинкель В.Я. Экономика предприятия: Учебник. – М.:, 2006. – 367 с.

Ейсан Нікбахт, Анджеліко Гроппеллі. Фінанси – К: “Основи”, — 2003.

Замков О.О., Толстопятенко А.В., Черемных Ю.Н.. Математические методы в економике. — М: ДИС, — 2007.

Житна І. П. Нескреба А. М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємства. – Київ. Вища школа 2002, 190 с.

Калина А.В. та ін. Сучасний економічний аналіз і прогнозування: Посібник. – К.:, 2007. –272 с.

Качтарик Я.Д. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємства: //Фінанси України. – 2009. -№10. – С. 138-140.

Кобилянська О. Облік валових витрат і валових доходів // Все про бухгалтерський облік – 2007. — № 6. с. 6-9

Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. — М.: Финансы и статистика, 2006.

Кондратьева А. Проблемы анализа финансового состояния предприятий в условиях переходной экономики: // персонал – спецвыпуск. –2008. –С. 177-182.

Кондратьєв О.В. Оцінка фінансової стійкості підприємств та її показники: // Фінанси України. – 2006. — №11. – С. 66-69.

Коласс Б. Управление финансовой деятельностью предприятия: проблемы, концепции и методы. М.: Финансы, 2007.

Криворучко М.И., Петровський В.В. Облік та аналіз фінансових активів. – К: “Феникс”, — 2007.

Мельничук Г. М. Аналіз господарської діяльності в промисловості. Підручник – К. Вища школа 2000 – т 318 с.

Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій. Затв. Наказом Агенства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 21 березня 2007 р., №37.

Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. –в 2 т. – К.:, 2005. – 400 с.

Родионова В.М., Федотова М.А. Финансовая устойчивость предприятия в условиях инфляции. – М.: Финасы и статистика, — 2003.

Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е изд., перераб. и доп. — Минск: ООО «Новое знание», 2000

Семенець І. В. Визначення фінансових результатів діяльності підприємства: // Фінанси України. – 2009. — №9. – С. 44-48.

Соколова Л.М. и др. Критерии оценки финансового состояния предприятий: // Бизнес-информ. – 2006. — №10. – С. 45-48

Стоянова и др. Финансовый менеджмент. Учебное пособие. М.: Перспектива, 2003.

Шеремет А.Д., Сейфулин Р.С. Методика финансового анализа М.: Инфра-М, 2006.

Шим Дж., Сигел Дж. Методы управления стоимостью и анализ затрат. – М.: Филин, 2006.

Фінанси підприємств за редакцією кандидата економічних наук, професора А.М.Поддєрьогіна.- Київ, 2000.

Церетелі Л. Проблемні питання реалізації товарів, продукції, послуг. “Все про бухгалтерський облік”; 2007; № 67.

Реферат: Финансовые аспекты страховой медицины

Введение.

В комплексе проводимых социально-экономических реформ важнейшее место отводится страховой медицине. Переход к ней обусловлен спецификой рыночных отношений в здравоохранении и развитием сектора платных услуг. Медицинское страхование позволяет каждому человеку напрямую сопоставлять необходимые затраты на охрану здоровья с состоянием собственного здоровья. Соизмерять потребности в медицинской помощи и возможность ее получения необходимо вне зависимости от того, кем производятся затраты: непосредственно индивидуумом, предприятием, предпринимателем, профсоюзом или обществом в целом.

В мировой практике организации медико-санитарного обслуживания сложились три основные системы экономического функционирования здравоохранения: государственная, страховая и частная. Государственная система основана на принципе прямого финансирования лечебно-профилактических учреждений и гарантирует бесплатную медицинскую помощь. В основу страховой системы заложен принцип участия граждан, предприятий или предпринимателей в финансировании охраны здоровья напрямую или через посредничество страховых медицинских организаций. Частная медицина в настоящее время представлена частнопрактикующими врачами, клиниками и больницами, находящимися в индивидуальной собственности. Их финансирование осуществляется за счет платного медицинского обслуживания пациентов.

В экономико-социальном отношении переход на страховую медицину в России является объективной необходимостью, которая обусловлена социальной незащищенностью пациентов и работников отрасли, а также ее недостаточной технической оснащенностью. Низкий уровень заработной платы медицинских кадров, обусловленный недостатком бюджетных средств, приводит к социальной незащищенности работников государственного здравоохранения.
Неудовлетворительная обеспеченность объектов медико-индустриального комплекса оборудованием и инструментарием, медикоментозными средствами, большая степень износа существующего медицинского оборудования обусловили их невысокий организационно-технический уровень.

Плановые методы хозяйствования, использовавшиеся в нашей стране, предполагал и централизованное управление как народным хозяйством в целом, так и отдельными его отраслями, в том числе и здравоохранением. Система управления народным хозяйством и отраслями была построена таким образом, что все важные хозяйственные, экономические и финансовые решения принимались централизовано на государственном уровне.
Поэтому основным источником финансирования здравоохранения был государственный бюджет. Кризис экономики страны привел к падению производства изделий медицинского назначения, разрыву кооперационных и внешнеэкономических связей, закрытию ряда нерентабельных объектов медицинской промышленности.

Растущий дефицит бюджета обусловил нехватку финансовых средств, обострение ситуации в отраслях, финансировавшихся по остаточному принципу.

Вместе с тем, переход на новые методы хозяйствования позволил активизировать и позитивные факторы в здравоохранении. Речь идет о создании религиозных и благотворительных организаций, фондов милосердия и здоровья, которые способствуют укреплению нравственной и правовой атмосферы в отрасли.

Глава 1.

Организационно-правовые принципы организации страховой медицины.

1.1 Организация медицинского страхования. Для кардинального преодоления кризисных явлений в сфере охраны здоровья необходимо преобразование экономических отношений, разгосударствление и приватизация собственности, а также переход здравоохранения на путь страховой медицины.
Система медицинского страхования дает отрасли ряд преимуществ:
— расширение финансовых возможностей за счет активного привлечения внебюджетных ресурсов, прежде всего средств хозрасчетных предприятий;
— децентрализация управлений лечебно-профилактической деятельности путем передачи субъектам Федерации и территориям основных прав по созданию и использованию фондов обязательного медицинского страхования;
— повышение эффективности применения хозяйственной самостоятельности объектов социально-медицинского комплекса;
— создание предпосылок для перехода к рынку медицинских услуг при сохранении их преимущественной бесплатности для социально незащищенных слоев населения;
— усиление социальной и экономической ответственности персонала медучреждений за результаты своей работы;
-создание материальной заинтересованности граждан и предприятий в улучшении условий труда и оздоровлении образа жизни, природоохранной деятельности, снижении заболеваемости за счет проведения комплекса мер по ее профилактике.

Основными принципами организации страховой медицины являются:
— сочетание обязательного и добровольного характера медицинского страхования, его коллективной и индивидуальной форм;
— всеобщность участия граждан в программе обязательного медицинского страхования;
— разграничение функций и полномочий между Федеральным и территориальными фондами обязательного медицинского страхования.

Систему медицинского страхования целесообразно рассматривать в двух аспектах. В узком смысле это процесс поступления финансовых ресурсов и их расходование на лечебно-профилактическую помощь, дающий гарантию получения этой помощи, причем ее объем и характер определяются условиями страхового договора.

1.2 Экономическая база страховой медицины. Объектом медицинского страхования является страховой риск, связанный с затратами на оказание лечебно-диагностических услуг при возникновении страхового случая.
Экономическая база медицинского страхования — априорно формируемый фонд денежных средств, из которых оплачиваются услуги.

В более широком смысле страховая медицина представляет собой систему общественного здравоохранения, экономическую основу которой составляет финансирование из специальных страховых фондов. При этом охрана здоровья граждан финансируется “снизу”. Страховые фонды образуются за счет различных источников финансирования: средств государственного бюджета, взносов предприятий, предпринимателей и работающих.

При обязательном страховании организационно закрепляется статус территориального аккумулирования средств и ресурсов в страховых фондах, определяются условия и порядок финансирования лечебно-профилактической помощи. Система страховой медицины предусматривает административно- хозяйственную самостоятельность лечебно-профилактических учреждений, бездефицитность их финансирования и обеспечения социальных гарантий при оказании услуг социально незащищенных слоев населения.

Роль центральной финансирующей организации в страховой медицине начинают выполнять территориальные фонды обязательного медицинского страхования как экономически самостоятельные некоммерческие структуры. Они вступают в правовые и финансовые отношения либо с гражданами(физическими лицами), либо с предприятиями, учреждениями и организациями(юридическими лицами, страхователями), страховыми организациями, а также объектами здравоохранения. При этом территориальные фонды контролируют объем и качество предоставляемой медицинской помощи.

Все хозяйственные органы, находящиеся на территории, непосредственно участвуют в формировании территориального фонда, а местные власти выступают в качестве страхователей неработающей части населения, проживающего на этой территории. Финансирование медицинской помощи неработающего населения осуществляется за счет местного бюджета.

Медицинское страхование, способствуя накоплению необходимых средств, а также формированию системы платной медицины, выступает как эффективный источник финансирования здравоохранения. В условиях страховой медицины реализуется принцип “Здоровый платит за больного, а богатый — за бедного”.

Государственное здравоохранение было основано на обезличенной и безадресной аккумуляции средств в общем бюджете. Развитие страхо- вой медицины предполагает реализацию государственной политики в области охраны здоровья и концентрацию средств преимущественно на уровне районного или областного звена системы медицинского обслуживания. Направления и формы распределения средств в значительной мере определяются местными органами здравоохранения. При этом возрастает роль населения соответствующего региона в решении вопросов реализации государственной, муниципальной систем здравоохранения. Одновременно расширяются рамки местного самоуправления и повышается мобильность управления здравоохранением. Центр тяжести в управлении здравоохранением с уровня вышестоящих государственных органов переносится на уровень местных структур власти.

1.3 Правовые отношения в рамках страховой медицины. Субъектами экономико- правовых отношений в рамках страховой медицины выступают предприятия
(организации, граждане), страховые организации, медицинские учреждения.
Основным органом смешанного государственно-страхового финансирования здравоохранения является государственная, муниципальная система здравоохранения. Все субъекты этих отношений имеют свои, нередко противоположные экономические интересы. Их деятельность регулируется противозатратным механизмом обеспечения медицинскими услугами в рамках реализации программ охраны и укрепления здоровья граждан. В результате появляются условия для более эффективного использования финансовых и материальных средств, организации системы независимого контроля за своевременностью и качеством оказываемых услуг.

В условиях использования только административных методов управления невозможно обеспечить повышение эффективности труда вследствие отсутствия экономических стимулов. Правовые и организационно-экономические отношения субъектов страховой медицины должны определяться и регулироваться законом.
Для эффективного использования страховых фондов необходимо создание механизма государственного регулирования страховой медицины, охватывающего решение всего комплекса проблем, включая правовое обеспечение. За государством целесообразно закрепить функции правового и финансового контроля, а также контроля за качеством осуществления всей страховой деятельности.

Закон “О медицинском страховании граждан в Российской Федерации” ориентирован на качественно новую систему организации здраво охранения в России и базируется на результатах целого ряда экономических экспериментов в здравоохранении и зарубежном опыте. Поэтому положения этого
Закона соответствуют проводимым в стране экономическим реформам, рыночной концепции социального и медицинского страхования. В основе медицинского страхования лежит организация сети страховых организаций, осуществляющих страховую деятельность путем заключения договоров о страховании.

Экономическая категория страхования отличается замкнутой (солидарной) раскладкой ущерба[1] в пространстве и времени, возвратностью нетто-платежей за тарифный период. Оно обладает рисковой, предупредительной и сберегательной функциями. Страховой фонд имеет строго целевое назначение, связанное с возмещением ущерба от болезни. Спектр применения резервного фонда значительно шире, и этот фонд используется временно. Страховой фонд действует непрерывно, а резервный, как правило, — в течение года.

Договор о медицинском страховании представляет собой соглашение между страхователем и страховой медицинской организацией. Последняя обязуется организовать и финансировать предоставление застрахованному контингенту лиц медицинской помощи определенного вида и качества (или иных услуг в соответствии с программами обязательного или добровольного медицинского страхования). Обязательное медицинское страхование — всеобщее и гарантирует гражданам необходимый объем, качество и условия оказания лечебно- профилактических услуг. Добровольное медицинское страхование обеспечивает граждан дополнительными клинико-диагностическими обследованиями и лечебными мероприятиями. Субъектами медицинского страхования являются граждане, страхователи, страховая медицинская организация, лечебно-профилактическое учреждение. Страхователями при обязательном медицинском страховании являются органы государственного управления (для неработающего населения), предприятия, учреждения и организации (для работающих), а также лица, занятые предпринимательской деятельностью и лица свободных профессий. При добровольном медицинском страховании страхователями могут выступать отдельные граждане, обладающие гражданской дееспособностью. Каждый застрахованный гражданин получает страховой полис. Интересы работающих могут представлять предприятия. Страховые медицинские организации выступают в качестве юридического лица, осуществляющего страхование согласно имеющейся у них лицензии.

Учредителями страховых медицинских организаций не могут быть органы управления здравоохранением и отдельные лечебно-профилактические учреждения. Они вправе владеть акциями страховой медицинской организации, но для обеспечения условий демонополизации суммарная доля их акций не должна превышать 10% общего пакета акций. Страховой медицинской организацией контролируется объем, сроки и качество предоставляемой помощи в соответствии с условиями договора, чем и защищаются интересы застрахованных. Страхование осуществляется страховыми медицинскими организациями независимо от формы их собственности. Взаимоотношения между страхователем и страховой медицинской организацией реализуются через страховые взносы. По обязательному медицинскому страхованию они устанавливаются как ставки платежей в размерах, покрывающих затраты на выполнение программ обязательного медицинского страхования и обеспечивающих рентабельную деятельность страховой медицинской организации. Добровольное медицинское страхование производится за счет заключения соответствующего договора. Размеры страховых взносов устанавливаются по соглашению сторон.
Закон предусматривает, что в целях экономического стимулирования предприятие-страхователь имеет право на уменьшение страховых взносов при стабильном уровне заболеваемости своих работников или его снижении в течение трех лет.

Закон “О медицинском страховании граждан в Российской Федерации” предусматривает формирование финансовых средств государственной, муниципальной систем здравоохранения, предназначенных в том числе и для субсидирования конкретных территорий с целью выравнивания условий оказания лечебно-профилактической и оздоровительной помощи по обязательному медицинскому страхованию. Средства, направляемые гражданами и юридическими лицами в государственную, муниципальную систему здравоохранения, исключаются из сумм, облагаемых налогами. Освобождение от налогов части прибыли стимулирует деятельность лечебно-профилактических учреждений при выполнении ими программ обязательного медицинского страхования.

Глава 2.

Финансовые аспекты страховой медицины.

2.1 Факторы влияющие на эффективность системы здравоохранения.
Страховая медицина — явление комплексное. С одной стороны она ориентирована на защиту интересов, связанных с охраной здоровья граждан, часть расходов по которой берет на себя государство (гарантия минимально необходимого объема жизненно важных медицинских услуг), остальную часть расширенного перечня услуг по медицинскому страхованию (МС) дополняют страховые структуры, занимающиеся добровольным МС. С другой стороны, страховая медицина характеризует эффективность действующей системы здравоохранения, на которую в свою очередь оказывают влияние различные группы факторов.

Эти группы факторов взаимосвязаны и отражают различные стороны деятельности общества, предопределяя конечные результаты деятельности системы охраны здоровья. Условно они объединяются в три большие группы : внешние факторы, внутренние факторы, в том числе социальные факторы.

Первая группа связана с внешними, объективными воздействиями на здоровье: это окружающая среда, географическое расположение региона, экология и т.д. Данная группа может быть экономически выражена следующими показателями:

Кол-во заболевшего населения в результате влияния фактора А
1.1. К1.1 = —————————————————————
—————

Кол-во населения, проживающего в данном регионе

Сумма затрат на транспортировку больных, врачей и т.д.
1.2. К1.2 = —————————————————————
————-

Сумма затрат на медицинское обслуживание жителей региона

где К1.1 — коэффициент заболеваемости, характеризующий влияние различных факторов загрязнения среды (радиация, превышение допустимого уровня загрязняющих веществ в атмосфере данного региона на здоровье проживающего здесь населения; где К1.2 — коэффициент транспортировки, характеризующий уровень расходов на транспортировку больных, доставку врачей, медикаментов в отдаленные регионы.
Вторая группа и ее экономическое соизмерение включает в себя: общий уровень экономического развития общества, уровень расходов на здравоохранение, уровень развития системы охраны здоровья. Эта группа выражается следующими коэффициентами:

Сумма средств, выделяемых на медицину
2.1. К2.1 = —————————————————————
——

Общая сумма средств, идущих на социальные нужды

Сумма средств, необходимых на строительство, ремонт,

современное оснащение ЛПУ[2]
2.2. К2.2 = —————————————————————
——-

Общая сумма расходов по содержанию ЛПУ

где К2.1 — коэффициент, характеризующий уровень расходов на охрану здоровья населения (может применятся на государственном и территориальном уровне); где К2.2 — коэффициент, характеризующий уровень материальной оснащенности медицинских учреждений, и через это — потребность в финансовых ресурсах.

Третья группа состоит из следующих правовых, психологических и социальных факторов: правовое обеспечение функционирования здравоохранения, сложившийся уровень расходов на медицину хозяйствующих субъектов и населения, «уровень гуманности» общества, т.е. отношение к больным и нетрудоспособным его членам и как следствие — необходимость финансового обеспечения и поддержки их. Эта группа факторов может быть представлена следующими показателями:

Сумма средств, выплачиваемых хозяйствующими субъектами на программы ОМС[3]
3.1. К3.1 = —————————————————————
———-

Общая сумма расходов этих субъектов на социальные нужды

Сумма личных средств населения на медицинскую помощь
3.2. К3.2 = —————————————————————
———-

Общая сумма расходов населения на жизнеобеспечение

(“потребительская корзина”)

Сумма расходов по уходу за больными и престарелыми членами общества (помощь, осуществляемая бесплатно, но в денежной

. оценке)
3.3. К3.3 = Ур.гуманности[4] = ———————————————
————

Общая сумма расходов по уходу

где К3.1 — коэффициент, характеризующий уровень расходов, идущих на охрану здоровья работающего населения (субъектов-производителей); где К3.2 — коэффициент, характеризующий уровень расходов населения региона на медицинскую помощь (может исчисляться по различным социальным слоям); где К3.3 — коэффициент, характеризующий возможную экономию средств по уходу за больными и престарелыми (является социальным фактором).

Весь представленный комплекс факторов подлежит финансовой оценке: удаленное территориальное местоположение, уровень загрязненности окружающей
Среды, низкие доходы большинства населения требуют дополнительных финансовых вложений для выравнивания сложившегося положения по регионам в сфере охраны здоровья.

Перечисленные факторы представлены в таблице.
|Номер |Выражение | |
|группы факторов |фактора через |Возможность использования |
| |коэффициент | |
|1. |К1.1 |Корректировка средств, выделяемых|
| | |Федеральным фондом ОМС |
| | | |
| |К1.2 |Корректировка средств, выделяемых|
| | |территориальным фондом ОМС |
| | |региона |
|2. |К2.1 |Корректировка финансирования |
| | |государственных расходов на |
| | |медицину (Минфин РФ) |
| | | |
| |К2.2 |Корректировка финансирования |
| | |государственных расходов на |
| | |медицину (Минфин РФ) |
|3. |К3.1 |Используется территориальным |
| | |фондом ОМС для оценки финансовой |
| | |способности региона |
| | | |
| |К3.2 |Используется организациями, |
| | |занимающимися ДМС[5] для оценки |
| | |платежеспособности населения |
| |К3.3 |региона |
| | | |
| | |Может использоваться Федеральным |
| | |и территориальными фондами ОМС, |
| | |организациями ДМС и органами |
| | |социальной защиты населения |

Предложенный ряд коэффициентов[6], классифицированный по различным группам факторов, реально и с достаточной степенью достоверности отражает эффективность системы страховой медицины, включающей в себя финансирование расходов на здравоохранение из бюджета, охватывающей деятельность
Федерального и территориального фондов обязательного медицинского страхования, и может использоваться как фондами ОМС так и организациями, занимающимися ДМС, поскольку некоторые из коэффициентов могут применяться при расчете страхового тарифа. Работоспособной данная схема будет в случае привлечения достаточного количества статистических данных на протяжении длительного срока наблюдения. В современных условиях достижение определенного уровня здравоохранения ограничивается жесткими рамками имеющихся возможностей экономического развития региона.
Возникает двоякая ситуация: либо развивать сложившуюся структуру здравоохранения и привлекать новые источники финансирования, что в свою очередь требует правового обеспечения и психологической переориентации общества.

Проблему поиска новых источников финансирования системы охраны здоровья решает переход к страховой медицине, составной частью которой, помимо научных исследований в медицине, подготовки медицинских кадров, строительства учреждений здравоохранения и их оснащения, финансирования затрат на медицинское обслуживание населения (отдельных категорий), является медицинское страхование — обязательное и добровольное. В структуре страховой медицины основной частью выступает обязательное медицинское страхование (ОМС).

2.2 Доходы страховой медицины. Обратимся к финансовому аспекту страховой медицины. Ее доходную часть можно представить в следующем виде:

Дсм = Аб + Домс + Ддмс , где Дсм — доходы страховой медицины,

Домс = Пл + Б1 + Др Аб — бюджетные ассигнования,

(включая И) Домс — доходы обязательного МС,

Ддмс = Пр + И + др. Ддмс — доходы добровольного МС,

Аб = Б1 + Б2 +…+ Бп. Пл — платежи хозяйствующих субъектов

ОМС,

Б1 — платежи из бюджета на
ОМС нерабо- тающего населения

Др. — прочие источники финансирования, не запрещенные действующим законода- тельством

Пр — сумма страховых премий

И — доходы от инвестирования временно

свободных денежных средств в ЦБ

Б2..Бп — другие виды бюджетных расходов на медпомощь

Таким образом, поступления страховой медицины складываются из следующих источников: средств, идущих на ОМС из Федерального и территориальных фондов
ОМС, средств организаций добровольного медицинского страхования и бюджетных ассигнований. В свою очередь, средства, поступающие в Федеральный фонд ОМС состоят из: части страховых платежей хозяйствующих субъектов, взносов территориальных фондов ОМС на реализацию совместных программ ОМС, доходов от использования временно свободных денежных средств, нормированного страхового запаса и других поступлений. Доходы территориальных фондов ОМС складываются из: части страховых платежей хозяйствующих субъектов, бюджетных средств, поступающих на ОМС неработающего населения, доходов от использования временно свободных денежных средств, финансовых средств, взыскиваемых в регрессном порядке, и других поступлений, не запрещенных действующим законодательством. Доходная часть организаций, занимающихся добровольным медицинским страхованием, складывается из следующих поступлений: страховых премий по договорам страхования, доходов от инвестирования временно свободных денежных средств в ценные бумаги и иных поступлений. В свою очередь, бюджетные средства состоят из: ассигнований из местных бюджетов на ОМС наработающего населения, ассигнований федерального бюджета на выполнение республиканских программ ОМС, а также могут включать в себя другие виды целевых разовых расходов.

Прослеживается тенденция получения организациями, занимающимися как ОМС, так и ДМС, доходов от инвестирования средств (временно свободного остатка) в государственные ценные бумаги, банковские депозиты, ценные бумаги акционерных обществ, валютные ценности в соответствии с валютным регулированием, на условиях возвратности, прибыльности, ликвидности.
Ограничением вложений в настоящее время является ограниченность самого рынка ценных бумаг и недостаточным представительством на этом рынке финансовых услуг учреждений финансово-кредитной сферы.

2.3 Расходы страховой медицины. Рассмотрим расходную часть Федерального фонда ОМС, выражаемую формулой:

Рффомс = Ро + Рд[7]

где Рффомс — расходы Федерального фонда ОМС

Рд — основные виды расходов (по обеспечению основной деятельнос- ти)

Ро = Ц + В где Ц — сумма средств, идущих на финансирование целевых программ в рамках ОМС за определенный период времени (год),

В — средства, идущие на выравнивание условий дея- тельности территориальных фондов ОМС по обеспечению финансирования программ
ОМС.

Для экономической оценки величины последнего слагаемого (с учетом влияния различных факторов региональных особенностей) и рядом коэффициентов, представленных выше, введем дополнительные обозначения: пусть с — величина условно-постоянная, выражает сумму средств, выделяемых i-му региону, тогда с1, с2 … сп — расходы Федерального фонда
ОМС по регионам. В соответствии с указанными ранее данными, на них оказывают влияние различного рода факторы, которые обозначаются коэффициентами: К1, К2 … Кп, тогда расходы на выравнивание условий деятельности каждого региона по ОМС можно скорректировать. Они составят следующий ряд: n

В1 = е сКj — для одного региона, т.е. В = сК1 + сК2 + сК3 +
…+ сКп j=1

n или Вi = е ciКj , причем Кj соответствует сi , если коэффициент j=1 входит в систему факторов и Кj = 0, если коэффициент не входит, т.е. если фактор Кj не характерен для данного региона, то сКj будет равно 0. При этом
Вi имеет смысл. Таким образом, данная схема является верной при любом увеличении (уменьшении) числа слагаемых (она учитывает скорректированные суммы по разным факторам для регионов, но также может и не учитывать не типичные для них). Тогда формула расходов Федерального фонда ОМС примет вид:

n n

Рффомс = е Вj + Рд, или Рффомс = е Вj + А, j=1 j=1 где Рд = А, если А — средства, выделяемые Федеральным Фондом ОМС в рамках оной программы по ОМС.

Аналогично расходную часть территориального фонда ОМС можно выразить следующей формулой:

Ртфомс = Ро + Рд ,

Ро = Н + В где Н — финансирование программ ОМС по дифферен- цированным подушевым нормативам, опреде- ляемым правлением
Территориального фонда,

В — выравнивание финансовых ресурсов городов и районов, направляемых на ОМС.

Расходную часть организаций, занимающихся добровольным медицинским страхованием, можно выразить посредством формулы:

Рдмс = Ро + Рд .

Тогда схему финансовой деятельности ДМС можно выразить в следующем виде:

Фр = Пр — В + И — Рд , где Фр — финансовый результат,

Пр — поступление страховых премий,

В — выплаты страхового возмещения,

И — доходы, полученные от инвестиций,

Рд — виды расходов по обеспечению основной деятельности.
Таким образом, все расходы системы страховой медицины представляются:

Рсм = Ромс + Рдмс + Рб , где Рсм = Рффомс + Ртфомс ,

Рб — расходы бюджета

Возможность практического применения данной системы расчетов[8] довольно высока, т.к. позволяет выявить и экономически оценить влияние различных групп факторов на деятельность фондов ОМС и ДМС, выявить социальные последствия в результате перехода к страховой медицине, а также сделать возможным составление прогнозных оценочных моделей медицинского страхования с привлечением достаточно достоверных статистических данных, с учетом особенностей регионального, экономического и социального фактора.

Заключение.

В комплексе проводимых социально-экономических реформ важнейшее место отводится страховой медицине. Переход к ней обусловлен спецификой рыночных отношений в здравоохранении и развитием сектора платных услуг. В мировой практике организации медико-санитарного обслуживания сложились три основные системы экономического функционирования здравоохранения: государственная, страховая и частная. Государственная система основана на принципе прямого финансирования лечебно-профилактических учреждений и гарантирует бесплатную медицинскую помощь. В основу страховой системы заложен принцип участия граждан, предприятий или предпринимателей в финансировании охраны здоровья напрямую или через посредничество страховых медицинских организаций.
Частная медицина в настоящее время представлена частнопрактикующими врачами, клиниками и больницами, находящимися в индивидуальной собственности. Их финансирование осуществляется за счет платного медицинского обслуживания пациентов
Систему медицинского страхования целесообразно рассматривать в двух аспектах. В узком смысле это процесс поступления финансовых ресурсов и их расходование на лечебно-профилактическую помощь, даю щий гарантию получения этой помощи, причем ее объем и характер определяются условиями страхового договора
В более широком смысле страховая медицина представляет собой систему общественного здравоохранения, экономическую основу которой составляет финансирование из специальных страховых фондов. При этом охрана здоровья граждан финансируется “снизу”. Страховые фонды образуются за счет различных источников финансирования: средств государственного бюджета, взносов предприятий, предпринимателей и работающих. Медицинское страхование, способствуя накоплению необходимых средств, а также формированию системы платной медицины, выступает как эффективный источник финансирования здравоохранения. В условиях страховой медицины реализуется принцип
“Здоровый платит за больного, а богатый — за бедного”.

В заключении надо сказать, что переход к медицинскому страхованию неизбежно предполагает определенную степень коммерциализации здравоохранения. Сегодняшнее состояние российской экономики, всеобщий переход к рынку просто не даст удержаться на плаву системе здравоохранения и выход только один — реформы, реформы и реформы, которые и начали претворяться в жизнь. Ведение добровольного и обязательного медицинского страхования имеет огромную роль в развитии системы здравоохранения и позволит в дальнейшем поднять на ноги разваленную годами советской власти медицину.

Система медицинского страхование, складывающаяся в России, в определенной мере учитывает зарубежный опыт. Положительным, на мой взгляд является создание системы социального медицинского страхования и параллельно с этим функционирование частной системы МС.

171717Список использованной литературы.

1. Н.А. Левант “Варианты добровольного медицинского страхования и экономические основы их проведения.” // Финансы. — № 1. — 1993. — с.56-62.

2. А.Ф. Бородин “Росгосстрах уверен: медицинскому страхованию быть!” //
Финансы. — № 7. — 1993. — с. 56-59.

3. В.Г. Бутова, Н.Г. Ананьева “Экономическое обоснование страховых тарифов по обязательному медицинскому страхованию.” // Финансы.
— № 1. — 1994. — с. 38-43.

4. Л.А. Юрченко “Проблемы финансирования медицинского страхования.” //
Финансы. — № 2. — 1994. — с. 49-55.

5. Ю.С. Бугаев “О некоторых проблемах и перспективах развития страхования в
России.” // Финансы. — №3. — 1994. — с. 45-53.

6. В.М. Анисимов, А.П. Громов, Ю.В. Шиленко “Актуальные проблемы правовой экспертизы в страховой медицине” // Финансы. — № 6. — 1994. с.61-67.

7. В.Г. Бутова “Методика формирования областного прейскуранта тарифов на медицинские услуги.” // Финансы. -№ 11. — 1994. — с. 30-33.

8. С.Б. Постников “Здравоохранению — приоритетная финансовая поддержка.” //
Финансы. — № 11. — 1994. — с. 42-45.

9. Л.А. Юрченко “Медицинское страхование как фактор социальной стабильности.” // Финансы. — № 12. — 1994. — с. 53-55.

10. И.Ю. Матвеева “Роль страховых медицинских организаций в контроле качества медицинской помощи.” // Финансы.- № 2. — 1995. с. 45-48.

11. В.М. Анисимов “Развитие страховой медицины — путь к реформированию здравоохранения.” // Финансы. — № 5. — 1995.- с. 46-50.

— 2 —

Содержание.

Введение. —————————————————————-
——— 3

Глава 1. Организационно-правовые принципы организации страховой медицины.

1.1 Организация страховой медицины. ———————————— 5

1.2 Экономическая база страховой медицины. ————————- 6

1.3 Правовые отношения в рамках страховой медицины. ———— 7

Глава 2. Финансовые аспекты страховой медицины.

2.1 Факторы, влияющие на эффективность системы здравоохранения. —————————————————-
—— 10

2.2 Доходы страховой медицины. ——————————————
14

2.3 Расходы страховой медицины. ——————————————
15

Заключение. —————————————————————
——- 18

Список использованной литературы. —————————————
19

Государственный Комитет РФ по Высшей школе

Тюменский Государственный Университет

Экономико-правовой факультет

КУРСОВАЯ РАБОТА ПО ТЕМЕ :

Финансовый аспект медицинского страхования.

Научный руководитель:

к.э.н. Ляпина Т.М.

Работу выполнил:

Антонов А.Е. группа 1-93 Г

Нижневартовск — 1996

————————
[1] в данном случае от болезней

[2] лечебно-профилактические учреждения
[3] обязательное медицинское страхование
[4] под уровнем “гуманности” понимается финансовая оценка средств, которые могут быть сэкономлены вследствие бесплатного оказания помощи по уходу
[5] добровольное медицинское страхование
[6] коэффициенты взяты “Финансы” № 2 — 1994 — с. 49-51
[7] по Положению о Федеральном фонде ОМС № 4543-1 от 24.02.93 г.
[8] формулы доходов и расходов страховой медицины взяты из “Финансы” — № 2
— 1994 — с. 52-54

Статья: Психологическая характеристика младшего школьного возраста

Склярова Т. В.

К началу школьного обучения ребёнок осознает свои возможности, он готов подчиняться требованиям и предписаниям, он в состоянии видеть иную точку зрения (произошла децентрация процессов мышления), он активен и ему хочется учиться. Младший школьный возраст – время обретения умелости и компетентности. У взрослых почти не возникает никаких проблем, первоклассники – старательные ученики и послушные воспитанники. Школьник – первый социальный статус ребёнка. Почти каждый ребёнок стремится делать всё правильно. Ведущая деятельность – учёба. Мир в этом возрасте представляется системой научных знаний и понятий, которыми надо овладеть. В своей деятельности школьник ориентируется на общекультурные образцы действия, которые принимает в диалоге с взрослыми. Учитель – очень значимая личность, так как он является «социально установленным» авторитетом. Разница в позициях родителей и учителя для младшего школьника заключается именно в том, что учитель является «представителем общества», «носителем общего знания», который по определению не может знать меньше родителей или ошибаться. Такое однозначное отношение к личности учителя со стороны ребенка обуславливает и позицию родителей к учителю. Мудрым житейским советом родителям будущего первоклассника является совет «выбирать не школу, а учительницу».

Ориентация на «правильность», стремление соответствовать некоторым образцам (поведения, чувства, мысли), делает детей в этом возрасте восприимчивыми к любым технологиям. Быстро и умело перенимаются модели – внешнего поведения, физических упражнений, операционных навыков управления техникой – от велосипеда до компьютера. Эта тенденция в позитивном своём направлении позволяет развиться трудолюбию. Но она же таит в себе опасность чрезмерного «зацикливания» на внешних правилах и образцах. Стремясь соответствовать всем предписаниям, ребёнок начинает относиться ко всем остальным также с повышенными требованиями, зачастую впадая в «фарисейство». Они требуют четкого выполнения неких предписаний и от своих сверстников и от взрослых. Порой взрослые сами же нарушают те правила, которым они учили ребенка, и в этой ситуации возникают конфликты и непонимание. А порой получается так, что ребенок, стремясь соблюсти все правила, предписанные взрослыми, в какой-то момент ослабевает под этим непосильным грузом. Тогда он может начать жить своей «тайной» жизнью.

Одним из направлений развития в этом возрасте становится установление разнообразных социальных связей. Созревшая к концу дошкольного возраста внутренняя жизнь позволяет ребёнку осознать свою «непрозрачность» для других. Это позволяет ему выстраивать собственное психологическое пространство и «пробовать себя» в разных ролях. «Дети в этом возрасте могут выдумывать собственную биографию, особенно когда знакомятся с новыми для себя людьми, и это знакомство не может перерасти в длительное». Структурирование своего психологического пространства проявляется и в обращении с материальным миром – свои личные предметы ребёнок маркирует, «украшает», как может. Это возраст создания «тайников» и «секретиков», постройки «штабов», начала освоения чердаков и подвалов. Подписываются книги, украшается велосипед, кровать, наклеиваются в самые невероятные места картинки — «помечая» свою вещь, ребёнок словно передаёт ей часть своих личных свойств. Так можно осязать «границы своего Я». Потому порой даже случайное нарушение этих установленных границ – стёртая родителями наклейка, снятая картинка и т.п., — воспринимаются очень трагично.

Учебная деятельность

Большинством авторов содержание психического развития в младшем школьном возрасте рассматривается через анализ учебной деятельности. Согласно Д.Б. Эльконину учебная деятельность – это деятельность, имеющая своим содержанием овладение обобщенными способами действий в сфере научных понятий. В ходе учебной деятельности ребенок ищет и присваивает обобщенные способы решения задач, у него формируется теоретическое мышление с такими его составляющими, как содержательная рефлексия, анализ, планирование, абстракция, обобщение (Давыдов, 1986). Отличительные особенности учебной деятельности по Д.Б. Эльконину:

1) учебная деятельность не является продуктивной в том смысле, что не имеет внешнего продукта; ее цель и результат – изменение самого субъекта деятельности;

2) это теоретическая деятельность, т.е. направленная на осмысление способа осуществления деятельности, а не на достижение внешнего результата, поэтому учебная деятельность – это рефлексивная деятельность. Для В.В. Давыдова теоретическая деятельность – это деятельность, основанная на понятийном мышлении;

3) учебная деятельность – это поисково-исследовательская активность, но ученик делает открытия только для себя, а не обнаруживает что-то принципиально новое.

Откуда берется учебная деятельность? Она «вырастает» из игры или имеет другие «корни»? В.В. Давыдов отрицает наличие связи между игрой и учебной деятельностью, противопоставляя их друг другу. Г.А. Цукерман вопрос о преемственности ведущих видов деятельности и проблему возрастных новообразований решает в контексте изучения системы отношений ребенка и взрослого, когда для каждой ведущей деятельности выделяются ведущая (генетически исходная) форма сотрудничества и, соответственно, новообразования двух типов.

В младшем школьном возрасте учебной деятельности соответствует учебная форма сотрудничества. Центральным новообразованием учебной деятельности является рефлексия как умение отделять знаемое от незнаемого, связываемое автором с освоением ребенком системы понятий и теоретическим мышлением. Центральным новообразованием учебной формы сотрудничества является «умение учиться», т.е. способность учить самого себя, быть субъектом обучения. Основная цель умения учиться видится автором в умении выходить за пределы наличной ситуации, когда всякая задача выступает как задача с недостающими условиями. Г.А. Цукерман говорит о младшем школьнике как субъекте учебной деятельности, если ребенок участвует в поиске и построении новых способов действия в ситуации учебной задачи.

В последние годы отстаивается идея о том, что субъект учебной деятельности и есть главное новообразование младшего школьного возраста (Давыдов, 1996).

В отличие от подхода, где все новообразования младшего школьного возраста связываются с учебной деятельностью и ее становлением, в исследованиях Г.Г. Кравцова (2000) портрет младшего школьника «описывается» на основе анализа содержания и характеристик общения ребенка со взрослыми и сверстниками в различных ситуациях, и именно они выступают главными критериями возникновения новообразований.

По мнению ученого, дошкольник характеризуется ситуативностью в общении со взрослым и сверстниками, его поведение детерминировано наличной ситуацией, он импульсивен и непосредствен. Тогда как младший школьник приобретает способность управлять собой, он становится надситуативным в своем поведении и обращает внимание на способ решения задачи, а не на непосредственное достижение цели. Дошкольник думает действуя и манипулируя, младший школьник сначала думает, а потом действует, т.е. их отличает теоретическое отношение к задаче. Г.Г. Кравцов связывает возникновение теоретического отношения к задаче с появлением у ребенка произвольности действий и изменением позиции в общении. Ребенок, произвольно действуя, осознает цель своего действия и соотносит ее со средствами деятельности.

Показателем сформированности теоретического отношения к задаче является способность ребенка устойчиво ориентироваться на способ, что предполагает умение отделять себя от своей деятельности и вербализировать ее операциональный состав. Центральное место в понимании и осмыслении хода решения задач, направленной организации своих действий принадлежит рефлексии. Для диагностики этой способности автор в ситуации общения ребенка со взрослым и сверстником «вызывал» у испытуемого позицию «обучающего». Эта позиция оптимальна для осознания, переосмысления и превращения запомненного им по подражанию любого умения в рефлексивный план действий. Думается, что этот методический прием можно использовать как диагностический принцип в возрастной психологии в целях изучения позиции субъектности в любом виде деятельности.

Экспериментальным путем Г.Г. Кравцов выделил стадии, этапы становления теоретического отношения к задаче у младшего школьника в связи с изменением позиции ребенка в совместной деятельности со взрослым:

1. Ребенок внутри задачи, не может отнестись к ней как бы со стороны, не соблюдает требований взрослого. Он руководствуется своими субъективными смыслами, не обращает внимание на взрослого, его требования, на способ решения задачи.

2. Ребенок начинает активно осуществлять поиск оснований действий, «говорит» за двоих – за того, кто ставит задачу, и за себя. Его деятельность внутренне двусубъектна. Дети меняют свое отношение к взрослому и принимают его подсказку, осознавая возникшую трудность при решении задачи.

3. Ребенок выделяет способ и справляется с задачей с помощью взрослого. Он готов занять условно-динамическую позицию, способен на теоретическое отношение к задаче.

4. Сам решает задачу без помощи взрослого, понимает и владеет инструкцией, сообразуется с позицией взрослого, который ставит задачу.

Таким образом, вначале ребенок находится в позиции «обучающего» и начинает осознавать используемый им способ. Затем он добровольно и сознательно занимает позицию ученика и сам активно ищет помощи взрослого. В результате ребенок становится способным демонстрировать способ действия другому ребенку или взрослому, сотрудничать с ними «на равных»; научается передавать способ другому, не действуя в практическом плане, а только воссоздавая последовательность действий по памяти, наконец, у детей формируется «условно-динамическая позиция», которая предполагает сложившееся теоретическое отношение к задаче.

В работах того же автора показана противоположная позиции В.В. Давыдова точка зрения на генетическую преемственность игровой и учебной деятельности. Если В.В. Давыдов считает, что учебная деятельность никак не выводится из психологических достижений и деятельности дошкольного периода, а привносится в жизнь ребенка извне взрослым человеком, то

Г.Г. Кравцов понимает возникновение учебной деятельности как процесс закономерного и органичного появления ее из предпосылок, складывающихся внутри дошкольного периода детства. Исходя из этой идеи, он сформулировал следующие теоретические положения:

– ответственная за весь ход психического развития в дошкольном возрасте игровая деятельность имеет генетическую преемственность с ведущей деятельностью следующей возрастной ступени – учебной;

– из самого факта этой связи следует, что психологическая готовность детей к обучению в школе прямо и непосредственно обусловлена надлежащим уровнем развития игровой деятельности;

– игровая деятельность, утратившая статус ведущей, не исчезает и не умаляется, но, напротив, обретает свое закономерное место в жизни детей школьного возраста;

– в дошкольном возрасте складывается то центральное качество или та способность личности, которая делает возможным беспрепятственное обучение в школе.

«Мостик», который связывает игру и учебную деятельность, – это игра с правилами, высший вид детской игры. Еще Л.С. Выготский в свое время писал, что логика развития детской игры заключается в движении от игр с явной ролью и скрытыми правилами к играм со скрытой ролью и явными правилами. Дети, умеющие играть в ту или иную игру, договариваются со сверстником, как они будут играть на этот раз. В этой фазе деятельность детей по своей сути является точной моделью и прообразом учебной деятельности, которую они будут осуществлять в школе. Учебная деятельность по своей внутренней психологической сути есть коллективно распределенная деятельность, это коллективное теоретизирование. Именно данная особенность учебной деятельности выступает социальной ситуацией развития ребенка.

Если так подходить к рассмотрению генетических связей игры и учебной деятельности, то возникает вопрос: возможно ли введение учебной деятельности с первых дней пребывания ребенка в школе? А если он психологически не готов обучаться? Как перейти от игровой к учебной деятельности? На эти вопросы современные ученые также пытаются дать научно обоснованный ответ. В экспериментальном исследовании Е.Л. Горловой доказано, что в младшем школьном возрасте (на начало обучения) должна существовать особая деятельность которая «амплифицирует» возраст: игровая по форме и учебная по содержанию. Данный вид деятельности позволяет реализовать индивидуальный подход к ребенку, т.е. учитывать уровень его психологического развития на момент поступления в школу.

Как уже было отмечено, игра остается в жизни ребенка и занимает много места, принимая вид режиссерской игры второго уровня, где в процесс воображения включены объективные условия организации деятельности. Ребенок воображает не как хочет, а как необходимо ему в рамках выполняемого задания. Он способен управлять собой как субъектом воображения, что делает возможным коллективное творчество, часто реализуемое им в кружках и секциях. Эта же особенность воображения обеспечивает важную способность детей школьного возраста – они начинают сознательно учиться друг у друга. Мышление ребенка становится креативным (Кравцова, 1999). Меняется не только сам характер воображения, но и роль его компонентов. Если в дошкольном возрасте воображение выстраивалось в логике предметная среда – прошлый опыт – надситуативная внутренняя позиция, то в младшем школьном – внеситуативная внутренняя позиция – прошлый опыт – предметная среда.

Коллекционирование как новый вид деятельности

В младшем школьном возрасте появляется особый, только этому возрасту присущий вид деятельности, который отсутствовал на предыдущем возрастном этапе, – деятельность коллекционирования. Ее появление ученые (Бережковская, 2000) связывают с развитием предпосылок научных понятий в младшем школьном возрасте.

Коллекционирование – специфически новая культурная детская деятельность, смысл которой состоит в упорядочивании мира, приведении его в иерархизированную систему и создании психологических условий для развития научных понятий и достижения личностного уровня рефлексии в подростковом возрасте.

Для дошкольника коллекция – это «куча», в которой выделяются особо ценные предметы. Собирательство не структурировано и происходит по принципу «чем больше, тем лучше». Эмоциональная привязанность к тому или иному экземпляру детерминируется только субъективными факторами – историей приобретения, личностью подарившего его. При помощи взрослого ребенок может систематизировать коллекцию, становясь ее субъектом.

В младшем школьном возрасте ребенок способен сам задать системность своей коллекции. Это происходит за счет того, что он приобретает умение занимать надситуативную позицию по отношению к своей коллекции и вступать в предметное общение с другими людьми по ее поводу. Настоящая коллекция школьника имеет своим пределом некую идеальную, полностью составленную, безукоризненно систематизированную коллекцию.

Таким образом, мы видим, что первый признак любого научного понятия – системность, иерархичность – прямо воспроизводится в этой культурной детской деятельности. Второй признак – принципиальная пересматриваемость, переосмысление, введение в новую систему – также задается развитием деятельности коллекционирования. Коллекционирование подразумевает постоянное обращение сознания коллекционера на иерархическую структуру коллекции, на ее совершенствование. Это рефлексивный уровень коллекционирования, который становится основой профессионального коллекционирования.

Рефлексия как центральное новообразование младшего школьного возраста

Центральным возрастным психологическим новообразованием младшего школьного возраста традиционно называется рефлексия. По мнению Е.Л. Горловой (2002), исследование рефлексии ведется в двух направлениях: 1) изучается как самостоятельный, развивающийся по своей собственной логике процесс; 2) проблема рефлексии рассматривается в плоскости онтогенеза общения.

Примером первого подхода могут служить исследования Б.Д. Эльконина, который определяет рефлексию как механизм перехода от непосредственных форм поведения к опосредствованным и исследует функции знака, выступающего согласно культурно-исторической концепции Л.С. Выготского средством организации человеком своего поведения. Рефлексивное действие по Б.Д. Эльконину – это действие опосредствования, которое проходит в два этапа: 1) обнаружения и 2) удержания значения.

Ю.Н. Карандышев определяет рефлексию как принцип мышления, «пронизывающий» психические явления, и считает проективные представления старших дошкольников начальным этапом в развитии познавательной рефлексии. В теории учебной деятельности Д.Б. Эльконина и В.В. Давыдова рефлексия рассматривается как один из компонентов теоретического мышления, которое получает свое развитие в учебной деятельности (наряду с анализом и планированием). Г.А. Цукерман предлагает изучать рефлексию как способность человека определять границы своего знания и находить способы перехода этих границ. По мнению данного автора, главная функция рефлексии и обобщенная характеристика умения учиться – это умение выходить за границы наличной ситуации и собственных возможностей.

Рефлексия проявляется в трех сферах: деятельности и мышлении; коммуникации и кооперации; самосознании. Проблема трансформации интеллектуальной рефлексии в личностную характеристику, использования приобретенной рефлексивной способности не только при рассмотрении оснований собственных учебных действий в условиях урока, но и в других, важных для ребенка контекстах жизни не нашла своего решения в теории учебной деятельности. Таким образом, содержание рефлексии разными авторами понимается по-разному: как правило, они пытаются определить рефлексию через другие общепринятые в психологии термины: самосознание, опосредствование, децентрацию, осознание и др.

Примером второго подхода к изучению рефлексии могут выступить исследования Е.Е. Кравцовой, Г.Г. Кравцова, Е.Л. Бережковской, Е.Л. Горловой, где она рассматривается в плоскости онтогенеза общения. Предпосылки учебной деятельности, по мнению этих ученых, складываются на основе прохождения ребенком доситуативной, ситуативной и надситуативной стадий в развитии общения в дошкольном детстве. Эти стадии позволяют ребенку овладеть собственным общением и приобрести рефлексивную позицию в нем, т.е. использовать в построении своего общения разные внутренние позиции. Таким образом, рефлексия имеет своим источником развитие общения ребенка, овладение им различными общенческими позициями.

В экспериментальном исследовании Е.Л. Горловой было выявлено, что психологическими предпосылками рефлексии младшего школьного возраста являются воображение и произвольность общения с взрослыми. Воображение способствует развитию надситуативности, независимости от конкретной ситуации, возможности сделать ее предметом своего рассмотрения. Произвольность в общении с взрослым является шагом к «внутренней диалогичности», возможности одновременно удерживать две позиции – «действующего» и «наблюдающего». В этом исследовании доказано, что рефлексию нельзя считать новообразованием стабильного периода младшего школьного возраста: в экспериментальной методике автора только дети 12–13 лет проявили смысловой уровень рефлексии. На протяжении всего младшего школьного возраста происходит увеличение ответов на знаниевом уровне рефлексии, тогда как дошкольники демонстрировали дорефлексивный и формальный рефлексивный уровень. Выделены два пика в развитии рефлексии: значительное увеличение ответов на знаниевом уровне после 8 лет и резкое их возрастание на смысловом уровне после 12. Именно эти данные позволили автору выдвинуть и доказать гипотезу о том, что центральным психологическим новообразованием младшего школьного возраста является произвольное внимание, понимаемое автором вслед за Л.С. Выготским как функция структурирования воспринимаемого (от восприятия) и представляемого (памятью), характеризуемая умением произвольно отметить фигуру и фон. Условиями становления произвольного внимания являются игра с правилами и режиссерская игра как форма обучения («правилотворение» и «сюжетотворение»), что обеспечивает преемственность возрастных новообразований и видов деятельности.

Относительно рефлексии Е.Л. Горлова предполагает, что это новообразование переходного периода (кризисного) от младшего школьного возраста к младшему подростковому.

Опроизволивание психических функций

В целом младший школьный возраст называют возрастом глобального опроизволивания всех психических функций.

Опроизволивание ярко проявляется в развитии памяти – центральной психической функции сознания ребенка младшего школьного возраста. Это новая позиция отечественных возрастных психологов, основанная на более тщательном экспериментальном исследовании возрастного развития. Л.С. Выготский помещал память в центр сознания дошкольника. Однако исследования А.В. Запорожца заставили в этом усомниться. Поэтому сегодня в качестве центральной за дошкольным возрастом «закреплена» такая психическая функция, как эмоции, а за младшим школьным возрастом – память. Знаменитый «параллелограмм памяти» наглядно демонстрирует, что только в младшем школьном возрасте намеренное использование средств запоминания позволяет ребенку увеличить объем запоминаемого, в сравнении с дошкольным возрастом, где объем произвольного и непроизвольного запоминания примерно одинаков.

Духовное развитие в учебной деятельности

Парадокс учебной деятельности состоит в том, что, усваивая знания, ребёнок ничего в них не меняет. Предметом изменений становится он сам. Впервые ребёнок выполняет деятельность, которая поворачивает его на самого себя, требует рефлексии, оценки того, «чем я был» и «чем я стал». Важным показателем процесса обучения является изменение духовного опыта человека. Православный смысл такого изменения определяется словом «покаяние». В книге «Православная педагогика» прот. Евгений Шестун определяет обучение как частный случай покаяния. В таком отношении к учёбе для верующего ребёнка не будет поля для развития тщеславия и самодовольства, каких бы успехов он ни добился. Постижение знаний, как тайны Божьего Творения сопряжено с благоговением и обязательно в позитивном плане отразится на духовной жизни ученика. И совсем иначе протекает учебный процесс в ситуации, подогреваемой развитием самовыражения и самоутверждения школьника. В этом случае могут быть хорошие знания предметов, но такая мотивация к учёбе пагубно сказывается на духовном развитии растущего человека. «Очень трудно иметь в научной среде дело с бывшими вундеркиндами, которые затем оказались бесплодными научными сотрудниками» — написал профессор и протоиерей Глеб Каледа. По его мнению настоящая учёба подобна молитве и не имеет ничего общего с удовлетворением собственного тщеславия. «Бродя по лесу, сплавляясь в лодке сквозь тайгу, находясь на ослепительных горных вершинах хочется петь «Хвалите имя Господне». Красота бытия во всех её проявлениях – от Космоса при созерцании ночного неба до мельчайших существ при рассмотрении раковинок радиолярий и диатомей в оптическом или электронном микроскопах – встаёт перед нами при изучении природы».

Признание учебной деятельности ведущей в младшем школьном возрасте основывается на том, что дети в этом возрасте являются активными исследователями всего нового. Поэтому и лучшей наградой за учение призваны быть новые знания, которые приобрёл ученик. Специалисты отмечают, что внешние подкрепления, например, похвала и одобрение, оказываются не лучшей мотивацией учения. Учебный процесс, имеющий характер путешествия по неизведанной стране, где на каждом шагу поджидают удивительные открытия, позволит выработать у ребёнка устойчивую мотивацию к учёбе. К тому же взаимоотношения с взрослыми не будут опосредоваться школьными оценками. Иногда происходит так, что родители выстраивают свои отношения с детьми, исходя из их школьных успехов или неуспехов. «Меня мама не любит, у меня пятёрок мало». В рисунках первоклассников часто можно встретить «красивенькие пятёрочки» и мрачные чудовища-двойки или тройки. Оценка, по словам В.А. Сухомлинского, становится идолом. Одной из педагогических задач в этом возрасте становится свержение идола, который подменяет обращение взрослого к личности ребёнка, оцениванием его отдельных качеств — памяти, мышления, внимания, воли.

Говоря об учебной деятельности в этом возрасте, необходимо отметить важнейшие направления в преодолении трудностей, которые встречаются у ребёнка в процессе учения. Первым серьёзным фактором становится отношение взрослого к ребёнку. Оно не только не должно быть опосредованным школьными отметками, оно обязательно должно быть в целом позитивным по отношению к ребёнку. Психологи отмечают часто встречающуюся ошибку во взаимодействии взрослого и ребёнка – ребёнка хвалят за отдельные проявления его личности – хорошо выполнил поручение, правильно сделал уроки, красиво нарисовал, а порицается зачастую вся личность ребёнка – «какой же ты неумеха!», «ну почему ты такой невнимательный?», «вечно ты всё перепутаешь» и т.п. Необходимым условием осознания ребёнком и утверждения своего «Я» является положительная оценка его личности. При этом порицание негативного поведения, плохих поступков, конечно должно иметь место в вопитательном процессе, но оно относится к одному из проявлений ребёнка, а не ко всей его личности.

Вторым важным моментом в трудностях школьной учебы становится ориентация на ошибки. Вся деятельность ребёнка оценивается взрослыми в контексте сделанных им ошибок. «Ребёнок всеми силами стремится избежать ошибки, но страх перед нею вызывает такой чрезмерный контроль, что последний ограничивает ребёнка, сдерживает его инициативу и творчество». Рассмотрение взрослым ошибки с точки зрения её познавательного значения и преходящего характера позволит ребёнку не делать её мерилом действия, а точкой отсчёта для работы над собой.

Третьим моментом, обуславливающим трудности школьного обучения, является обесценивание взрослым детских достижений . Если взрослые объясняют причины школьных успехов везением, случайностью, лояльностью педагога и т.п., ребёнок утрачивает стимул к проявлению активности. Одобрение и поддержка взрослого даже при самом незначительном успехе помогает преодолевать школьные невзгоды.

Четвёртым моментом специалисты называют сокращённую жизненную перспективу у ребёнка. «Она проявляется в том, что у ребёнка возникают ситуативные интересы, он легко поддаётся влиянию других, как бы не умеет, да и не стремится воспринимать свои действия как относительно независимые от других. Такие дети мало инициативны, не могут самостоятельно организовать собственное поведение, во всём ждут подсказки взрослого и ориентируются на сверстника. Развитие самостоятельности таких детей – дело довольно трудоёмкое. Оно требует от родителей умения дозировать, а потом и постепенно сокращать до минимума помощь ребёнку».

Общение со сверстниками и субкультура

Общение со сверстниками также претерпевает существенные изменения для младшего школьника. Теперь они совместно усваивают новые знания. Многочисленные эксперименты по усвоению учебного материала позволили сделать выводы о том, что знания эффективнее усваиваются во взаимодействии ребёнка со сверстниками, чем с учителем. В отношениях с взрослым для ребёнка неизбежно разделение функций – взрослый даёт задание, контролирует и оценивает ребёнка. Возникает парадокс – ребёнок до конца не может освоить действия, поскольку некоторые компоненты этого действия так и остаются за взрослым. Кооперация со сверстниками позволяет иначе интериоризировать знания (делать их своими). В группе сверстников отношения равноправные и симметричные, а в общении с учителем существует иерархия. «Ж..Пиаже утверждал, что такие качества, как критичность, терпимость, умение встать на точку зрения другого, развиваются только при общении детей между собой. Только благодаря разделению точек зрения равных ребёнку лиц – сначала других детей, а позднее, по мере взросления ребёнка, и взрослых, подлинная логика и нравственность могут заменить эгоцентризм, логический и нравственный реализм».

Продолжается и опроизволивание эмоций, что находит свое отражение в появлении такого феномена, как «интеллектуализация аффекта», когда ребенок становится способным встать во внеситуативную позицию по отношению к эмоционально заряженным ситуациям и найти способ выхода из них. Ярким примером этого является детское сочинительство, новый культурный вид деятельности для данного возраста, где ребенок в специфической обстановке (в коллективе детей) придумывает сюжет по определенным правилам. Чаще всего украдкой от взрослых дети совместно придумывают и рассказывают друг другу страшные истории. Как считает М.В. Осорина (1999), дети таким образом в символической форме прорабатывают страхи. Совместное «бояние», вызванное произвольно, намеренно, выступает средством контроля своего эмоционального состояния. С той же целью дети совместно предаются и магической практике. Все способы овладения своими эмоциональными состояниями, страхами перед неизвестным способствуют переводу «страшных мест» в разряд «страшно интересных», о которых хочется больше узнать. В дальнейшем благодаря такой практике и по мере овладения научными понятиями происходит перестройка конкретно-образной картины мира ребенка в научную картину.

В этом возрасте ребенок открывает в себе собеседника, его сознание становится диалогичным, появляется внутренняя речь, что способствует возникновению потребности в уединении, нахождении укромных мест. Ребенок познает изнанку взрослого мира через посещение чердаков, подвалов, помоек. Здесь он попадает в ситуацию отсутствия структурированности, вещей без хозяев, что увеличивает степень свободы его поведения и действий. Происходит освоение новых территорий, новых путей и пространства.

Физическое развитие

В младший школьный возраст ребёнок, как правило, входит с выпавшими передними зубами. А к середине возраста появляются первые постоянные зубы, которые иногда кажутся слишком большими для детского рта, до тех пор, пока кости лицевой части черепа не приобретут соответствующие размеры. «Беззубая улыбка 6-летнего ребёнка и «бобровые клыки» 8-летнего» наглядно показывают, как за столь непродолжительный период меняется костная система растущего ребёнка. В этом возрасте происходит удлинение костей в продольном и поперечном размерах. Иногда быстрый рост сопровождается ноющими болями, онемением конечностей, которые особенно часты по ночам. Специалисты отмечают, что это всего лишь нормальная реакция тела на рост. Вместе с тем стоит помнить, что скелет и связки ребёнка ещё не созрели, поэтому большие нагрузки на тренировках чреваты опасными травмами.

Продолжается развитие двигательных навыков – силы, быстроты, координации и контроля за своим движением, как в грубой, так и в тонкой моторике. Дети, и мальчики, и девочки совершенствуются, например, в прыжках и бросках, умении долго стоять на одной ножке, ездить «без рук» на велосипеде, а также в умении писать разными почерками, плести бисером. Порой демонстрация владения собственным телом настолько увлекает, что ребёнок забывается – многие взрослые могут вспомнить из собственного детства конкурсы «на самый дальний плевок» или «кто кого поборет?». Совершенное владение своим телом даёт ребёнку ощущение психического комфорта и способствует признанию со стороны сверстников. Неуклюжие, с плохой координацией движений дети в этом возрасте часто страдают.

Развитие личности ребёнка в этом возрасте почти полностью определяется позицией взрослого человека – он определяет содержание обучения, круг общения, сферу увлечений ребёнка. Тип мышления, оценки и отношения взрослого становятся эталонами для ребёнка. «Но в младшем школьном возрасте происходит и важное изменение в жизни ребёнка: он овладевает навыками ориентировки в своём внутреннем мире». Это умение подготавливает переход к подростковому периоду.

Курсовая работа: Мотивация труда работника как фактор эффективного управления персоналом

Федеральное агентство по образованию

Государственное образовательное учреждение высшего профессионального образования

Стерлитамакская государственная педагогическая академия им. Зайнаб Биишевой

Центр научных исследований

Курсовая работа

Мотивация труда работника как фактор эффективного управления персоналом

Выполнил (а):

слушатель курсов

профессиональной переподготовки

по специальности менеджмент организаций

М.Н. Мешкова

Научный руководитель:

Стерлитамак 2010г.

Содержание работы

Введение

Глава I Теоретические основы изучения мотивации труда работника

1.1 Мотивация труда как фактор эффективного управления персоналом

1.2 Теории мотивации и мотивы трудовой деятельности

Глава II Применение мотивационных теорий в управлении персоналом в учреждениях образования

2.1 Использование форм материального стимулирования в сфере образования

2.2 Практическое исследование мотивации и стимулирования в образовании (на примере МОУ «СОШ № 22» г. Салават)

Заключение

Список использованной литературы

Приложение 1

Приложение 2

Приложение 3

Введение

В современном мире мотивация труда играет немаловажную роль, так как правильное проведение политики мотивации труда среди персонала, обеспечивает как минимум улучшение качества труда работников и возможное повышение производительности труда.

В общем случае мотивация – это процесс побуждения к труду. Поэтому руководители, которые хотят добиться эффективной деятельности своих подчиненных, не должны забывать о наличии стимулов для работников.

Актуальность научного осмысления и практической работы в данном русле обусловлено рядом проблем. Часть из них заключается в сложности применения методов мотивации. Сложность применения данных методов в организациях заключаются в том, что умение мотивировать работников — значит не просто актуализацию уже сложившихся мотивов, но и формирование структуры потребностей, при постоянном отслеживании и обеспечении при этом обратной связи. Мотивация работников означает также умение добиваться понимания, восприятия и освоения ими целей организации. В этом случае необходимые для организации действия работников будут высокомотивированными, а результаты труда — значимыми.

Сложность управления мотивацией работников обусловлена сложностью ее носителя. Личность человека по природе своей уникальна и неповторима, как отпечатки его пальцев. Доминантами поведения человека, в том числе в сфере труда, выступают его собственные потребности, интересы, желания, способности, ценностные ориентации, целевые установки, ожидания. Для каждого конкретного работника характерен индивидуальный набор, персональный комплекс мотивирующих факторов. Унифицировать его для различных работников даже в рамках одной специальности, профессии, квалификации невозможно, да и не нужно, чтобы не потерять личностное начало в работнике.

Руководители всегда сознавали, что необходимо стимулировать людей к работе, однако они полагали, что для этого достаточно обычного материального вознаграждения. Овладев современными возможностями мотивации, руководитель в состоянии значительно расширить свои возможности в привлечении образованного, обеспеченного работника сегодняшнего дня к выполнению задач, направленных на достижение целей компании.

Одним из средств, с помощью которого может осуществляться мотивирование, является стимулирование. Стимулирование — это процесс использования различных стимулов для мотивирования людей, где стимулы выполняют роль рычагов воздействия, вызывающих действие определенных мотивов. В качестве стимулов могут выступать отдельные предметы, действия других людей, обещания и многое другое, что может быть предложено человеку в компенсацию за его действия или, что он желал бы получить в результате определенных действий.

Руководству организации необходимо разработать стратегию, найти оптимальную структуру и создать эффективную систему передачи и обработки информации, установить в организации самое современное оборудование и использовать самые лучшие технологии для достижения организацией ее целей и выполнению своей миссии. А имея определенное духовное расположение, добрые желания и настроение, исходя из определенной системы ценностей, следуя определенным нормам и правилам поведения, человек каждую конкретную работу персонифицирует, а следовательно, «очеловечивает» ее, придавая ей в определенной степени уникальный характер.

Поэтому путь к эффективному управлению человеком лежит через эффективное стимулирование.

Целью работы является:

— исследование мотивации труда работника в сфере образования, как фактор эффективного управления персоналом.

Для достижения поставленной цели необходимо решить следующие задачи:

1. изучить содержание мотивации труда работника

2. рассмотреть существующие теории мотивации

3. исследовать возникающие мотивы трудовой деятельности

4. рассмотреть формы материального стимулирования на примере МОУ «СОШ № 22» г. Салавата

Объектом исследования является – процесс мотивации труда работника.

Предметом исследования является – формы и методы организации материального стимулирования в МОУ «СОШ № 22» г. Салавата.

Теоретической и практической основой работы являются труды российских и зарубежных ученых по данной проблеме, учебно-методическая литература и материалы периодической печати.

Глава I Теоретические основы изучения мотивации труда работника

1.1 Мотивация труда как фактор эффективного управления персоналом

С точки зрения психологии мотивация – это влечение или потребность, побуждающая людей действовать с определенной целью; это внутреннее состояние, которое заряжает энергией чело века, направляет и поддерживает его поведение.1

С позиции менеджмента мотивация – это процесс побуждения человека или группы людей (сотрудников) к деятельности, направленной на достижение целей организации. 2

Если мотивация является основным внутренним фактором, определяющим направленность деятельности человека, в частности работника, то не удивительно, что, используя ее, можно добиться многократного повышения (или понижения) эффективности и результатов труда. Это означает, что мотивация является важнейшей функцией управления.

В то же время, будучи сложным социально-психологическим явлением, мотивация, в том числе экономическая, требует понимания ее сущности, структуры и вытекающих отсюда эффективных методов воздействия на неё. Это означает, что мотивация является объектом управления.3

Рассмотрим место мотивации в общей системе функций управления.

Функции управления можно представить как виды управленческого труда, связанные с воздействием на управляемый объект. Ведь управление — это искусство создавать вещи посредством людей.

Принято считать, что в процессе управления выполняются следующие основные функции: планирование, организация, мотивация и контроль. Каждая из приведенных функций менеджмента является для организации жизненно важной. Планирование как функция управления обеспечивает основу для других функций и считается главнейшей из них. Функции же организации, мотивации и контроля ориентированы на выполнение тактических и стратегических планов организации. Таким образом, мотивация занимает одно из центральных мест в управлении предприятием. Это связано с тем, что поведение человека всегда мотивировано.

Помимо методов формальной организации работы в рамках реализации функций планирования, организации и контроля менеджер должен проводить специфическое управление, направленное на развитие осознанного эффективного труда сотрудников для достижения целей организации. В этом состоит главная задача функции мотивации.

Центральное место в мотивации занимает мотив. В понятие мотива труда входят: потребность, которую хочет удовлетворить работник; благо, способное удовлетворить эту потребность; трудовое действие, необходимое для получения блага; цена — издержки материального и морального характера, связанные с осуществлением трудового действия. 4

Мотивы труда формируются, если:

– в распоряжении общества (или субъекта управления) имеется необходимый набор благ, соответствующий социально обусловленным потребностям человека;

– для получения этих благ необходимы трудовые усилия работника;

– трудовая деятельность позволяет работнику получить эти блага с меньшими материальными и моральными издержками, чем любые другие виды деятельности.

Большое значение для формирования мотивов труда имеет оценка вероятности достижения, целей. Если получение искомого блага не требует особых личных усилий либо это благо очень труд, но получить, т.е. требуются сверх усилия, то мотив труда формируется только тогда, когда трудовая деятельность является если не единственным, то основным условием получения блага.

Если же критерием в распределительных отношениях служат статусные различия (должность, квалификационные разряды, степени, звания и т.п.), стаж работы, принадлежность к определенной социальной группе (ветеран, инвалид, участник войны, мать-одиночка и др.), то формируются мотивы служебного продвижения, получения разряда, степени или звания, закрепления за рабочим местом и т.д., которые необязательно предполагают трудовую активность работника, так как могут достигаться при помощи других видов деятельности.

Особенностью мотивов труда является их направленность на себя и на других, обусловленная товарным производством. Продукт труда, став товаром, в качестве потребительной стоимости удовлетворяет потребности не самого работника, а других людей, потребности же работника товар удовлетворяет через свою стоимость.

Можно выделить несколько групп мотивов труда, образующих в совокупности единую систему. Это — мотивы содержательности труда, его общественной полезности, статусные мотивы, связанные с общественным признанием плодотворности трудовой деятельности, мотивы получения материальных благ, а также мотивы, ориентированные на определенную интенсивность работы.

Очевидно, чем большее число разнообразных потребностей реализует человек посредством труда, чем многообразные доступные ему блага, а также чем меньшую цену по сравнению с другими видами деятельности ему приходится платить, тем важнее роль труда в его жизни, тем выше его трудовая активность.

Из этого следует, что стимулами могут быть любые блага, удовлетворяющие значимые потребности человека, если их получений, предполагает трудовую деятельность. Другими словами, благо становится стимулом труда, если оно формирует мотив труда. Понятия «мотив труда» и «стимул труда» по сути, тождественны.

1.2 Теории мотивации и мотивы трудовой деятельности

Существуют разные подходы к теории мотивации. Остановимся на некоторых из них.

Сущность теория мотивации А. Маслоу сводится к изучению потребностей человека. Потре6ности лежат в основе поведения человека, и их можно разделить на пять групп:

— физиологические потребности, необходимые для выживания человека: в еде, в воде, в отдыхе и т.д.;

— потребности в безопасности и уверенности в будущем — защита от физических и других опасностей со стороны окружающего мира и уверенность в том, что физиологические потребности будут удовлетворяться и в будущем,

— социальные потребности — необходимость в социальном окружении. В общении с людьми, чувство «локтя» и поддержка;

— потребности в уважении, в признании окружающих и стремлении к личным достижениям,

— потребность самовыражения, т.е. потребность в собственном росте и в реализации своих потенциальных возможностей.

Первые две группы потребностей первичные, а следующие три вторичные.

Согласно теории Маслоу, все эти потребности можно расположить в строгой иерархической последовательности в виде пирамиды, в основании которой лежат первичные потребности, а вершиной являются вторичные. В рамках данной теории утверждается, что удовлетворение вторичных потребностей возможно только после удовлетворения первичных потребностей.

Недостатками иерархии по Маслоу являются:

1. Четкой пятиуровневой структуры потребностей практически не существует.

2. Предложенная концепция наиважнейших потребностей не получила полного подтверждения на практике.

3. Удовлетворение одной потребности (определенного уровня) не приводит к мотивации по следующему уровню.

Кроме того, Маслоу не удалось в предложенной иерархии потребностей учесть индивидуальные особенности людей. Разные люди любят разные вещи и отдают приоритет разным потребностям.

Самая высокая потребность — потребность самовыражения и роста человека как личности — никогда не может быть удовлетворена полностью, поэтому процесс мотивации человека через потребности бесконечен.

Долг руководителя заключается в том, чтобы тщательно наблюдать за своими подчиненными, своевременно выяснять, какие активные потребности движут каждым из них, и принимать решения по их реализации с целью повышения эффективности работы сотрудников.

С развитием экономических отношений и совершенствованием управления значительная роль в теории мотивации отводится потребностям более высоких уровней. Представителем этой теории является Дэвид Мак Клелланд. Согласно его утверждению структура потребностей высшего уровня сводится к трем факторам: стремлению к успеху, стремлению к власти, к признанию. При таком утверждении успех расценивается не как похвала или признание со стороны коллег, а как личные достижения в результате активной деятельности, как готовность участвовать в принятии сложных решений и нести за них персональную ответственность. Стремление к власти должно не только говорить о честолюбии, но и показывать умение человека успешно работать на разных уровнях управления в организациях, а стремление к признанию — его способность быть неформальным лидером, иметь свое собственное мнение и уметь убеждать окружающих в его правильности.

Согласно теории Мак Клелланда люди, стремящиеся к власти, должны удовлетворить эту свою потребность и могут это сделать при занятии определенных должностей в организации.

Управлять такими потребностями можно, подготавливая работников к переходу по иерархии на новые должности с помощью их аттестации, направления на курсы повышения квалификации и т.д. Такие люди имеют широкий круг общения и стремятся его расширить. Их руководители должны способствовать этому.

Во второй половине 50-х годов Фредерик Герцберг с сотрудниками разработал еще одну модель мотивации, основанную на потребностях. Согласно выводам Герцберга, полученные ответы можно подразделить на две большие категории, которые он назвал «гигиеническими факторами» и «мотивацией».

Гигиенические факторы связаны с окружающей средой, в которой осуществляется работа. Факторы мотивации связаны с самой работой, с характером и сущностью выполняемой работы.

Согласно Герцбергу, при отсутствии или недостаточной степени присутствия гигиенических факторов у человека возникает неудовлетворение работой. Однако, если они достаточны, то сами по себе не вызывают удовлетворения работой и не могут мотивировать человека на что-либо. В отличие от этого отсутствие или неадекватность мотиваций не приводит к неудовлетворенности работой. Но их наличие в полной мере вызывает удовлетворение и мотивирует работников на повышение эффективности деятельности.

Среди отечественных ученых наибольших успехов в разработке теории мотивации достигли Л.С. Выгодский и его ученики А. Н. Леонтьев и Б. Ф. Ломов. Они исследовали проблемы психологии на примере педагогической деятельности.

Теория Выгодского утверждает, что в психике человека имеются два параллельных уровня развития — высший и низший, которые и определяют высокие и низкие потребности человека и развиваются параллельно. Это означает, что удовлетворение потребностей одного уровня с помощью средств другого невозможно.

Например, если в определенный момент времени человеку требуется удовлетворение в первую очередь низших потребностей, срабатывает материальное стимулирование. В таком случае реализовать высшие потребности человека можно только нематериальным путем. Л.С.Выгодский сделал вывод о том, что высшие и низшие потребности, развиваясь параллельно и самостоятельно, совокупно управляют поведением человека и его деятельностью.

Глава II Применение мотивационных теорий в управлении персоналом в учреждениях образования

2.1 Использование форм материального стимулирования в сфере образования

Стимулирование труда — это способ вознаграждения работника за участие в производстве, основанное на сопоставлении эффективности труда и требований технологии.

Стимулирование труда предполагает создание условий, при которых активная трудовая деятельность, дающая определённые, заранее, зафиксированные результаты, становится необходимым и достаточным условием удовлетворения значимых и социально обусловленных потребностей работника, формирование у него мотивов труда.

Система мотивов и стимулов труда должна опираться на определённую базу — нормативный уровень трудовой деятельности. Сам факт вступления работника в трудовые отношения предполагает, что он за ранее оговоренное вознаграждение должен выполнять некоторый круг обязанностей. В этой ситуации для стимулирования ещё нет места. Здесь сфера контролируемой деятельности, где работают мотивы избегания, связанные со страхом наказания за невыполнение предъявляемых требований. Таких наказаний, связанных с потерей материальных благ, может быть, как минимум, два: частичная выплата обусловленного вознаграждения либо разрыв трудовых отношений.

Работник должен знать, какие требования к нему предъявляются, какое вознаграждение он получит при их неукоснительном соблюдении, какие санкции последуют в случае их нарушения. Дисциплина всегда несёт в себе элементы принуждения; ограничивая свободу выбора вариантов поведения. Однако грань между контролируемым и мотивируемым поведением условна, т. к. работник с сильной мотивацией труда обладает самодисциплиной, привычкой добросовестно выполнять требования и относиться к ним как к собственным нормам поведения.

Система стимулирования труда как бы вырастает из административно-правовых методов управления, но, ни в коем случае их не заменяет. Стимулирование труда эффективно только в том случае, когда органы управления умеют добиваться и поддерживать тот уровень работы, за который платят. Цель стимулирования — не вообще побудить человека работать, а побудить его делать лучше то, что обусловлено трудовыми отношениями.5

Существующая система стимулирования трудовой активности в значительной мере оказалась малоэффективной и стала одной из причин кризиса труда. Несмотря на богатейшие природные ресурсы и огромные капиталовложения в основные фонды, экономика страны оказалась в тяжёлом состоянии.

Наряду с другими причинами это обусловлено также тем, что в основе системы стимулирования лежал тезис о выгодности дешёвого труда. Сверх вложения в индустриализацию народного хозяйства осуществлялись за счет минимизации оплаты труда. Современное трудовое сознание характеризуется отчуждением труда. Основные причины такого положения следующие:

— труд не всегда может обеспечить нормальный уровень жизни большинству работников. Это связано как с размерами заработков, не позволяющими выйти на уровень рациональных норм поведения, так и с отсутствием необходимых потребительских товаров в государственной торговле;

— низкий уровень трудовой и производственной дисциплины предопределяет низкое качество продукции и высокий травматизм, а как следствие безответственного отношения к труду

— низкий уровень заработной платы; в условиях ограниченности сферы мотивированного поведения работника у абсолютного большинства трудящихся практически нет возможности свободного выбора места приложения труда, степени интенсивности работы, социальной и профессиональной мобильности;

— многие руководители нередко делают ставку на исполнительного и безотказного работника в ущерб высокопрофессиональным и инициативным специалистам;

— отсутствует эффективная система стимулирования трудовой деятельности, так как в оплате труда во многом процветает уравнительность, размер заработков слабо зависит от личного трудового вклада работника в конечный результат деятельности коллектива;

— внутренняя противоречивость системы заработной платы ослабляет связь между размером заработка и содержательностью труда. Суть этого противоречия в том, что стимулируется, прежде всего, закрепление работников на местах с непривлекательным трудом, в результате чего оплата труда на таких местах выше, чем на рабочих местах, требующих высокой квалификации.

Результатом отчуждения труда стала общая трудовая пассивность. Работа в общественном производстве во многом потеряла престиж, перестала быть значимой социальной ценностью.

Под формой организации стимулирования понимается способ взаимосвязи результатов деятельности и стимулов. Эти формы могут быть выделены по различным признакам. В частности:

— по степени информированности объекта управления о взаимосвязи результатов деятельности и стимулов различают опережающую и подкрепляющую формы стимулирования;

— по учету результата деятельности при определении стимула: коллективную и индивидуальную;

— по учету отклонения результата деятельности от нормы: позитивную (оцениваются только достижение или превышение нормы) и негативную (оценивается отрицательное отклонение от нормы);

— по разрыву во времени между результатом и получением стимула: непосредственную (когда отсутствует), текущую (стимул отстает от результата до года) и перспективную (стимул вручается пределами за года от достигнутого результата);

— по степени и характеру конкретности условий получения стимула: общую (конкретность в оценке результатов отсутствует), эталонную (стимул вручается за достижение заранее оговоренного результата) состязательную (стимул вручается за занятое место).

Из всех перечисленных форм стимулирования остановимся на первой из перечисленных выше — опережающей и подкрепляющей формах. Собственно все формы в чистом виде не применяются, а используются комплексно. Достоинством опережающей формы являются: возможность достижения быстрого стимулирующего эффекта. Недостаток ее — в необходимости создания детальных систем измерения оценки труда, что для многих видов деятельности практически реализовать не возможно. Кроме того, при такой форме отчуждается объект стимулирования от деятельности и ее результатов, в итоге формируются инструментальные мотивы трудового поведения, провоцируется конфликт между долгом и выгодой обман, приписки и пр. (например, сдельщик будет стремиться изготовлять только дорогие детали и игнорировать дешевые и т.д.).

Подкрепляющая форма организации стимулирования не способна, без использования других рычагов, дать быстрый побуждающий эффект. Она рассчитана на многоцикличность процесса стимулирования. Это форма поощрения не требует разработки специальной нормативной базы стимулирования, делает все работы равноценными, переводит акцент на итоговые результаты, достижение конечных целей. Она эффективна там, где невозможно выразить результаты в формальных показателях (например, в деятельности связанной с милосердием).

Именно подкрепляющая форма стимулирования в современных условиях становится преобладающей, хотя там, где это экономически оправдано, может быть использована и опережающая форма стимулирования.6

В практике управления одной из самых распространенных форм стимулирования является материальное стимулирование. Очень важно учитывать ситуацию, в которой материальное стимулирование осуществляется, и стараться избегать преувеличения его возможностей, так как человек имеет очень сложную и неоднозначную систему потребностей, интересов, приоритетов и целей.

Сущность материального стимулирования наемных работников заключается в следующем:

1) это стимулирование высоких трудовых показателей наемного работника;

2) это формирование определенной линии трудового поведения работника, направленной на процветание организации;

3) это побуждение работника к наиболее полному использованию своего физического и умственного потенциала в процессе осуществления возложенных на него обязанностей.

Поэтому стимулирование направлено на мотивацию наемного работника к эффективному и качественному труду, который не только покрывает издержки работодателя (предпринимателя) на организацию процесса производства, оплату труда, но и позволяет получить определенную прибыль. Тогда как полученная прибыль идет не только в карман работодателю (предпринимателю), а используется на выплату налогов в федеральный и местный бюджеты, на расширение производства. Таким образом, стимулирование труда наемных работников не является частным делом конкретного предприятия и организации, а играет важную роль в экономическом развитии страны, в процветании национальной экономики.

Материальное стимулирование имеет два основных вида, учитывая предмет потребности:

1. Материальное денежное стимулирование использует денежные средства, как стимул. Сюда относятся оплата по тарифам и окладам, премии, депремирование, штрафы и др. Предмет потребности — деньги.

2. Материальное неденежное стимулирование управляет объектом посредством материальных благ, которые по каким — либо причинам затруднены для приобретения за деньги (жилье, путевки, др. материальные блага), т. е. Предмет потребности — набор жизненно важных для объекта материальных благ.

Человека необходимо стимулировать на высокую самоотдачу. Одним из инструментов выступает материальное стимулирование.

Здесь главным идеологическим принципом является идея справедливости. Она сигнализирует о том, насколько трудовые ресурсы работника обеспечены психологически — материальным вознаграждением. Т. е. формируются необходимые предпосылки для психологической настроенности сотрудников на рабочие процессы. Исходной базой настроенности являются различные варианты оплаты труда.

Существуют различные способы оплаты труда и различные модели компенсации трудовых усилий работников:

По прецеденту — работодатель и наниматель договариваются между собой, используя в качестве аргумента прецеденты оплаты такой же должности в других фирмах.

По объему работы — высокая оплата труда предполагает повышенные требования к квалификации, ответственность за материальные ценности фирмы и даже двойные обязанности при совмещении должностей.

По коэффициенту полезности — работник, принятый на ту или иную должность, например менеджер по продажам, оценивается выше, когда начинает расширять клиентуру или заключает особо выгодные сделки. Оплата труда, разовые и компенсационные выплаты оказываются для него достаточно высокими и оцениваются как справедливые.

По «закрытости» информации — оплата определяется тем, в какой мере работник находится в зоне «закрытой» информации, где коммерческие секреты представляют опасность для его жизнедеятельности. Если же они угрожают личной безопасности, то оплата повышается и за такие риски.

По особому интересу — оплата может быть достаточно высокой, если работник приходит из конкурирующей фирмы, имея свою клиентуру, либо коммерчески ценную информацию.

По двойной квалификации — если работник приходит в фирму, имея квалификацию юриста и бухгалтера либо экономиста и психолога, а также менеджера со знанием двух- трех языков, то оплата увеличивается на треть и более.

Форма оплаты труда (прямая, косвенная, компенсационная) также может быть разнообразной. В настоящее время можно выделить три формы оплаты труда: сдельную, повременную, смешанную.

Сдельная оплата труда производится за количество выработанной продукции по установленным сдельным расценкам, которые определяются на основании установленных часовых ставок и норм времени (выработки). Сдельная форма оплаты труда подразделяется на ряд систем: прямая сдельная, сдельно-премиальная, сдельно-прогрессивная, косвенная, аккордная.

Повременная заработная плата производится за фактически проработанное время по тарифной ставке присвоенного рабочему разряда. Повременная оплата труда подразделяется на простую повременную, повременно-премиальную и повременную с нормированным заданием. В последнее время стала широко применяться повременная оплата труда с нормированным заданием, или сдельно-повременная оплата труда. Рабочему или бригаде устанавливается состав и объем работ, которые должны быть выполнены за определенный период времени на повременно оплачиваемых работах с соблюдением требований к качеству продукции (работ).

Смешанные системы оплаты труда синтезируют в себе основные преимущества повременной и сдельной оплаты труда и обеспечивают гибкую увязку размера заработной платы деятельности предприятия и отдельных работников.

Итак, одним из важнейших аспектов, влияющих на эффективность работы персонала, является стимулирование, определенная модель которого существует на каждом предприятии или фирме. Она представляет собой взаимосвязанные принципы и факторы, которые побуждают служащих к высокопроизводительной трудовой деятельности, обеспечивая тем самым продуктивную работу всей системы.

Прежняя «уравниловка» в оплате труда работника на современном российском предприятии уступает место дифференцированной системе материального стимулирования. Дифференциация заработной платы и дополнительных материальных выплат может осуществляться в зависимости от пола, возраста, профессионального статуса, уровня образования, квалификации, стажа работы на предприятии, значимости занимаемой должности и даже с учетом морально-психологических характеристик работников.

К наиболее актуальным подходам в настоящее время относят следующие:

Комиссионные — один из наиболее естественных и распространенных способов повышения заинтересованности сотрудников. Комиссионные должны выплачиваться регулярно — каждый месяц.

Премия — также довольно распространенный способ стимулирования, но он может рассматриваться как индивидуальное право каждого независимо от результатов работы компании. Коллективные премии не всегда мотивируют каждого сотрудника в отдельности, и зачастую из-за отдаленности цели во времени сотрудники забывают поддерживать уровень выполнения работы, необходимый для выплаты премии.

К финансовой помощи можно отнести транспорт, ссуду на покупку недвижимости, оплату медицинской и других страховок, которые могут распространяться или не распространяться на членов семьи сотрудника.

Пенсии. Эта привилегия гораздо меньше ценится молодыми сотрудниками и поэтому не всегда является мотивирующим фактором.

Отпуска и праздники. Важно, чтобы они согласовывались с личной жизнью сотрудника. Стимулировать могут как продолжительность отпуска, так и его даты. Продолжительность отпуска может увеличиваться со стажем работы в компании. Командировка может сочетаться с отпуском.

Качества и условия самой работы. Пытаться стимулировать человека, находящегося не на своем месте, всегда трудно. Дать сотрудникам возможность развить в себе новые навыки и получить новые знания, а также «сменить обстановку» можно, организуя рабочие группы для выполнения проектов или специальных заданий.

Оборудование. Ноутбук, пейджер, мобильный телефон и т.д., которые могут использоваться также и в личных целях, — все это очень веские стимулирующие факторы.

Ответственность. Большинство людей получают удовлетворение от возложенной на них ответственности как от чего-то, что принадлежит только им. Они могут считать это своей собственностью и гордиться результатом. Передача ответственности не обязательно должна иметь большие масштабы, но какой бы, ни была ответственность, она рождает более обдуманное и внимательное отношение к методам работы и ее конечным результатам и, соответственно, влечет за собой рост продуктивности и эффективности, стимулируя вместе с тем работу в команде.

Продвижение и рост. Ощущение собственного прогресса само по себе мотивирует. Категории и звания можно использовать для создания уровней в пределах одной должности, чтобы сотрудники имели возможность более регулярного роста.

Признание и поощрение — например, выбор «сотрудника месяца». Подобные меры должны быть организованы так, чтобы возможность выиграть была у всех. Если каждый раз это будет один и тот же человек, — этот фактор перестает быть стимулирующим: вскоре команда поймет, что победитель уже давным-давно выбран, и в результате интерес и доверие к такой системе будут потеряны.

2.2 Практическое исследование мотивации и стимулирования в образовании (на примере МОУ «СОШ № 22» г. Салават)

Динамичные изменения отечественной системы образования в последние десятилетия выдвигают на первый план проблемы, ранее неизвестные в образовательных структурах.

При этом, как показывают социологические исследования, отношение к профессии преподавателя очень сильно изменилось за последние несколько лет: по данным Б.А. Бокатюка показатели социального престижа профессии учителя, — в первую очередь, среди выпускников общеобразовательных школ, впервые в истории отечественной педагогики значительно сократились. 7 Этот факт, как и ряд других факторов включающих стрессогенность, экономическую незащищенность на определенных этапах развития отечественной школы и другие факторы, потенциально свидетельствуют о падении мотивационной составляющей педагогической деятельности. В связи с этим актуальными становятся поиски ответов на вопросы о том, чем именно мотивированна школьная деятельность педагога, какие шаги должна предпринять администрация школы для создания и поддержания мотивации педагогического состава.

Необычно низкий уровень позитивного отношения студенческой молодёжи к избранной профессии отмечают исследователь Штейнмец А.Э. в работе «Психологическая подготовка к педагогической деятельности». По результатам его исследования только около 40% из студентов педагогических ВУЗов положительно оценивают перспективу работы в школе, связывая это большей частью с интересом к преподаваемой дисциплине. Другие исследователи, а именно А.К. Байметов, Н.В.Журин, В.Б. Ольшанский, В.Н.Никитенко установили, что двое из каждых трёх учителей рассматривают целесообразность собственной работы в школе либо через увлечение преподаваемым предметом либо как обязанность, заданную обществом за полученное от него образование. Третий педагог либо вообще никак не мотивирует своё присутствие в школе, либо скрывает отсутствие смысла работы за ценностью общения с детьми. Оба приведенных исследования указывают на то, что уровень мотивации и структура мотивов профессиональной деятельности современных педагогов оставляет желать лучшего. А подобный уровень развития мотивационного процесса в учреждениях образования сказывается и на эффективности образовательного процесса.

Введение новой системы оплаты труда в образовательных учреждениях актуализирует вопросы применения различных мотивационных механизмов и построения системы мотивации труда в образовательных учреждениях. В связи с этим важная роль придается общей методологии мотивации работников, а также вопросам, связанным с законодательным регулированием способов мотивации.

Поэтому система мотивации работников образовательного учреждения должна включать комплекс мер как материального, так и нематериального стимулирования, предполагающих ясную и четкую связанность деятельности работника с легально закрепленными результатами деятельности учреждения в целом.

Согласно статье 191 ТК РФ виды различных поощрений работников за труд, помимо предусмотренных указанной статьей, определяются коллективным договором или правилами внутреннего трудового распорядка, а также уставами и положениями о дисциплине.

Перечень возможных стимулов трудовой деятельности, применяемых в образовательном учреждении, должен выступать предметом и результатом договора между работниками образовательного учреждения и представителями администрации, а также представителями органов управления образованием. При необходимости в данный процесс должны быть включены иные взаимосвязанные с деятельностью образовательного учреждения субъекты, определяемые в зависимости от специфики деятельности учреждения (родители обучающихся, работодатели выпускников и т.д.).

Вознаграждение должно осуществляться на основе объективной оценки фактической деятельности. В принципе для этого можно использовать результаты аттестации сотрудников образовательного учреждения. Критерии вознаграждения личной продуктивности сотрудников образовательного учреждения могут быть постоянными для всех типов образовательных учреждений, однако они будут иметь разный удельный вес в зависимости от видов и типов образовательных учреждений и уровня, реализуемой образовательной программы (дошкольное, начальное, среднее, среднее профессиональное, высшее профессиональное).

Основными индикаторами соответствия результатов реализации начисления заработной платы определенным выше критериям являются:

Уровень педагогических результатов: результаты обучения, результаты предметных олимпиад, конкурсов и пр.

Уровень индивидуальных педагогических достижений: награды, педагогический стаж, уровень диплома о высшем образовании, дипломы о повышении квалификации, разработанные авторские курсы и методики, публикации и пр.

Уровень модернизации образовательных технологий: внедрение инновационных технологий.

Коэффициент соотношения учеников на одного учителя

Динамика изменения медицинских показателей учащихся.

Заключение

В связи с разнообразием базовых моделей образовательного процесса, которые формируют цели обучения, его содержание методы и технологии преподавания (а все это, и не только это, по нашему мнению будет воздействовать на «мотивационный» статус преподавателя) универсальных предложений по оптимизации мотивационного процесса быть не может. Тем не менее, возможно предложить ряд методов мотивации, которые могут способствовать положительным изменениям.

Первое предложение вызвано низким уровнем оплаты труда в бюджетных организациях в том числе и учреждениях образования, поэтому основным мотивирующим фактором в государственных образовательных учреждениях будет являться материальное стимулирование. При этом, речь идет не столько о простом повышении заработной платы, сколько о создании прозрачной системы премирования, в рамках которой, преподаватель бы владел информацией не только о том, сколько денег он заработает вычитав определенное количество часов, но и о том, что любая внеклассная работа (как то посещение семей неблагополучных учеников, организация или информирование о возможности проведения досуга (информация о спортивных секциях, кружках и прочая неучтенная но, зачастую проводимая работа классным руководителем) будет отмечена премированием. При этом премирование должно происходить по прозрачной тарифной сетке и каждый работник может подсчитать объем дополнительной выплаты, ему гарантированной.

Второе предложение так же связано с материальным премированием. Суть его заключается в той странности, что педагог получает заработную плату за вычитанное количество часов, а не за то, количество знаний, которое усвоили ученики. Несмотря на то, что на современном этапе школьного и высшего образования не представляется возможным изменить сложившееся положение вещей без смены его базовой парадигмы (имеется ввиду переход от парадигмы обучения к парадигме учения, суть которой заключается в наделении ответственностью за знание не только учителя, но и ученика), можно предложить следующий вариант материального поощрения преподавателей. Система стимулирования должна содержать такой показатель как «эффективность обучения», под которым понимается, например, процент успешно сдавших экзамены в ВУЗы у преподавателей-предметников, «внутришкольное соревнование» по средним баллам по отдельным дисциплинам и т. д.

Еще одним способом совершенствования мотивационного механизма предпринятым со стороны администрации может быть создание установки на единую ориентацию в восприятии организации как внутри нее, так и вовне, чувства принадлежности к организации. Это возможно посредством определения совместно с педагогическим коллективом модели успешного учителя и условия ее качественного функционирования. А так же, посредством проведения исследования на тему: «Какие условия необходимы учителю для успешной работы». Данный опрос и исследование может создать почву для сближения администрации учреждения образования и педагогического состава.

Список использованной литературы

Бокатюк Г.А. Педагогика развития: соотношение учения и обучения. Красноярск, 2000 г. — 345с.

Гончаров В.И. Менеджмент: Учеб. пособие. — Мн.: Мисанта, 2003. — 624с.

Додонов Б.И. Структура и динамика мотивов деятельности. — Вопросы психологии, 1984, №4. – с.23

Егоршин А. П. Управление персоналом. — Н. Новгород: НИМБ, 1997 — 607с.

Капустин А. Мотивация менеджмента — залог стабильности компании // ЖУК, №6, 2003. – 235с.

Карпов А.В. Психология менеджмента: Учеб. пособие. — М.: Гардарики, 2003. — 584с.

Козычева Н. Б., Козычев Б. С. Проблемы и задачи стимулирования // Менеджмент в России и за рубежом, №2, 2001. – с. 12

Комиссарова Т.Д. Управление человеческими ресурсами: Учеб. пособие. М.: Дело. 2002. — 312с.

Кортнев Г.Б. Парадигмы базовой моделей образовательного процесса. – Педагогика, 1999г, №3. – с.10

Кибанов А.Я. Основы управления персоналом: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 2003. — 304с.

Менеджмент (Современный российский менеджмент): Учебник/ Под ред. Ф. М. Русинова и М. Л. Разу. — М.:ФБК-Пресс, 1998. — 504с.

Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. М.: Дело, 1992. — 702с.

Миграбян А. В погоне за стимулированием// ЖУК, №3, 2004. – с. 30

Мотивация персонала.//Вопросы экономики, №2, 1996. – с. 13

Общий и специальный менеджмент: Учебник/Общ, ред. А.Л. Гапоненко, А.П. Панкрухин. — М.: Изд-во РАГС, 2000. — 568с.

Платова К. Индивидуальный подход к стимулированию отдельных сотрудников//Управление персоналом, №9, 2004. – с.9

Самоукина Н. В. Стимулирование персонала как проблема.//Управление Персоналом, № 7, 2004. – с. 14

Тульчинский Г. Поддержание стимулирования // Персонал Микс, №1, 2001.- с. 11

Удалов А. Стимулирование персонала.// Персонал Микс, №1, 2001. – с. 25

Штейнмец А.Э. Психологическая подготовка к педагогической деятельности Казань, 1998. – 231с.

Приложение 1

Мотивация труда работника как фактор эффективного управления персоналом

Рис. 1

Приложение 2

Мотивация труда работника как фактор эффективного управления персоналом

Рис. 2

Приложение 3

Гигиенические факторы и мотивации по Герцбергу

Гигиенические факторы

Мотивации

Политика фирмы и администрации

Условия работы

Заработок

Межличностные отношения с начальниками, коллегами и подчинёнными

Степень непосредственного контроля за работой

Успех

Продвижение по службе

Признание и одобрение результатов работы

Высокая степень ответственности

Возможности творческого и делового роста

1 Карпов А.В. Психология менеджмента: Учеб. пособие. — М.: Гардарики, 2003. – с.311

2 Комиссарова Т.Д. Управление человеческими ресурсами: Учеб. пособие. М.: Дело. 2002. – с. 171

3 Общий и специальный менеджмент: Учебник/Общ, ред. А.Л. Гапоненко, А.П. Панкрухин. — М.: Изд-во РАГС, 2000. – с. 154

4 Кибанов А.Я. Основы управления персоналом: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 2003. – с.36

5 Самоукина Н. В. Стимулирование персонала как проблема.//Управление Персоналом, № 7, 2004. – с. 123

6 Удалов А. Стимулирование персонала.// Персонал Микс, №1, 2001. – с. 12

7 Общий и специальный менеджмент: Учебник/Общ, ред. А.Л. Гапоненко, А.П. Панкрухин. — М.: Изд-во РАГС, 2000. – с. 12

Дипломная работа: Определение показателей технологичности детали АД

1.1 Анализ рабочего чертежа и определение показателей технологичности детали АД

Полумуфта правая является составной деталью узла входного вала (привода постоянных оборотов) привода-генератора и служит для передачи вращения от входного вала на дифференциал (рисунок 2.1)

Определение показателей технологичности детали АД

рисунок 1.1 — Полумуфта правая

Входной вал получает вращение от коробки приводов изделия через рессору. Далее через полумуфту вращение передаётся на червячный вал и дальше на дифференциал.

Деталь полумуфта правая работает при сравнительно больших крутящих моментах и больших скоростях соединяемых валов (5000-8500 об/мин). При частоте <5000 об/мин невозможно получить заданную частоту на выходном валу.

В случае неисправности привода или генератора входной вал отключается от остальной передачи привода с помощью механизма отключения. При неисправности червячный вал, вращаемый полумуфтой, переместится влево (под действием электромагнита) и выведет полумуфту из зацепления.

Правая часть полумуфты работает в воздухе, а левая часть полумуфты в корпусе привода (в масле). Передача рессора-полумуфта смазывается жидкостью ИПМ-10.

Материал детали – химический состав, физико–механические характеристики, технологические свойства

Характеристика материала, из которого изготавливается деталь полумуфта правая, представлена в таблице 1.1.

Таблица 1.1 — Сведения о материале детали

Марка стали

Вид поставки:

Поковки – ГОСТ 8479-70;Сорт. прокат – ГОСТ 2590-57

Полоса – ГОСТ 103-57; Загот. квадратная – ГОСТ 4693-57

Загот. прямоугольная – ГОСТ 9137-59

16Х3НВФМБ-Ш (Ди39-Ш)

Химический состав, %, по ГОСТ 4543-71

Т-ра критических

точек, °С

С

Si

Mn

Cr

Ni

S

P

Cu

Ас

Ас3

Аr1

Ar3
0,13-0,19

0,17-0,37

0,50-0,90

2,65-3,25

0,4 — 0,8

Ј

,025

Ј

,025

Ј0,30

805

870

640

—
Механические свойства при 20°С

Режим

термообработки

Сечение, мм

Определение показателей технологичности детали АДОпределение показателей технологичности детали АД

Определение показателей технологичности детали АДОпределение показателей технологичности детали АД

Определение показателей технологичности детали АД

%

Определение показателей технологичности детали АД

%

Определение показателей технологичности детали АД

Определение показателей технологичности детали АД

Твердость HRC

Твердость HB
операция

t,°C

охл. среда

не менее

отпуск

630-650

воздух

не определяются

—-

Ј

269

закалка1

закалка2

отпуск

860

780

180

воздух

масло

воздух

15

110

130

9

45

8

цемент-я

нормал-я

отпуск

закалка

отпуск

920-950

900-920

630-660

780-820

150-200

———

воздух

воздух

масло

воздух

до 150

85

110

9

35

8

Поверхн.

56-63

Сердцевины

321-420

цемент-я

закалка

отпуск

900-920

780-810

180-200

воздух

масло

воздух

до

50

107

125

12

45

12

Пов.

56-63

Сердц. і 360

Назначение.

Шестерни, вал-шестерни, кулачковые муфты, пальцы и др. особо ответственные высоконагруженные детали, к которым предъявляются требования высокой прочности, пластичности и вязкости сердцевины и высокой поверхностной твердости, работающие под действием ударных нагрузок или при отрицательных температурах.

Предел выносливости

Определение показателей технологичности детали АД

Определение показателей технологичности детали АД

сечение,

мм

Определение показателей технологичности детали АД

Определение показателей технологичности детали АД

Определение показателей технологичности детали АД

HB

63

38

150

107

125

12,0

> 360
Технологические свойства
Температурные параметры ковки

Охлаждение поковок, изготовленных
состояние

Определение показателей технологичности детали АД

нагрева

металла,

°С

Определение показателей технологичности детали АД конца ковки, °С

из слитков (С)

из заготовок (З)

интенсивные

обжатия

проглаживание

размер

сечения

условия

охлаждения

размер сечения

условия охлаждения
С

1200

800

700

до 500

отжиг, переохл.

до 100

101-350

на возд.

в яме

З

1200

800

700

Свариваемость

Обрабатываемость

резанием

Флокеночувствительность

Трудно свариваемая.

Способы сварки: РДС, АДС под флюсом, ЭШС.

Необходим подогрев и последующая т.о.

В состоянии после ковки при HB 156-163

Определение показателей технологичности детали АД=1,40 (твердый сплав),

Определение показателей технологичности детали АД=0,75 (быстрорежущая сталь)

Сильно

чувствительна

Склонность к отпускной хрупкости
Мало склонна

Конструктивные особенности детали – форма поверхности, точность, шероховатость, погрешность взаимного расположения, пути обеспечения заданных требований

Конструктивные особенности детали обусловлены условиями ее работы в сборке.

Главным конструктивным элементом детали являются кулачки на торцевой поверхности, предназначенные для сцепления полумуфты с выходным валом привода и передачи тем самым ему вращения от входного вала. Кулачки имеют трапециевидную форму, что характерно для передачи больших крутящих моментов при больших скоростях соединяемых валов. Число кулачков Определение показателей технологичности детали АД=6.

Все внутренние поверхности полумуфты свободные и выполнены с целью обеспечения требования минимальной массы детали.

С точки зрения жесткости и прочности консольных конструкций форма детали и соотношение размеров элементов достаточно рациональны.

Наиболее точная поверхность детали – наружная цилиндрическая — выполняется по 6 квалитету. Точность линейных размеров соответствует 11-12 квалитету. Шероховатость большинства поверхностей детали Определение показателей технологичности детали АД2,5 — Определение показателей технологичности детали АД5.

Таким образом, анализ конструктивных особенностей детали позволяет сделать вывод о возможности ее изготовления в условиях, типичных для авиадвигателестроительного производства.

Анализ технологичности детали

Технологичность конструкции является существенной характеристикой изделия и определяет возможность рационального изготовления и эксплуатации детали при определенном организационно-техническом уровне производства. Обеспечение требований технологичности является необходимым условием повышения производительности труда, рационального использования народно-хозяйственных ресурсов, повышения темпов ускорения научно-технического прогресса.

Качественная оценка технологичности.

1. Технологичность по материалу детали. Деталь изготовлена из конструкционной стали 16Х3НВФМБ-Ш (Ди39-Ш), имеющей достаточно высокую стоимость и высокие механические свойства. Применение данной марки стали обусловлено условиями работы детали, именно длительным временем работы под действием ударных нагрузок и при отрицательных температурах.

Химический состав стали приведен в таблице 2.1. Наличие Ni указывает на необходимость соответствующей термической обработки перед обработкой резанием. Содержание в стали Mn до 0,5% ведет к повышению прочности стали и снижению ее пластичности, вследствие чего обработка улучшается. Содержание в стали Si до 0,37% снижает ее обрабатываемость и уменьшает возможность получения требуемой шероховатости.

Механические свойства стали приведены в таблице 2.1. Отличительная особенность этой стали – это весьма высокие механические характеристики в больших сечениях, которые достигаются соответствующей термической и химико-термической обработкой.

Так как деталь обрабатывается резанием, то применительно к задаче обеспечения технологичности интерес представляет определение относи- тельного уровня скоростей резания, при котором целесообразно производить обработку данного материала, а также возможности получения требуемой шероховатости обработанных поверхностей.

Уровень целесообразных скоростей резания оцениваем коэффициентом обрабатываемости Определение показателей технологичности детали АД.

Пониженная обрабатываемость материала при обработке резцом из быстрорежущей стали Определение показателей технологичности детали АД=0,75; при этом без особых затруднений можно получить требуемую шероховатость поверхности. При обработке стали резцом из твердого сплава, обрабатываемость оценивается как хорошая Определение показателей технологичности детали АД=1,40. Также требуемая шероховатость достигается без особых затруднений [32, с.486, т.64].

Заменителем данной стали может служить сталь 15Х12ВНМФ, подобная по физико-механическим свойствам.

2. Технологичность по геометрической форме, точности и качеству поверхностей.

Основными конструктивными требованиями к детали данного типа являются точность диаметральных размеров, концентричность наружных и внутренних рабочих поверхностей, параллельность торцов и их перпендикулярность основной геометрической оси детали.

Рациональное выполнение указанных требований возможно после анализа технологичности геометрической формы изготовляемой детали.

Деталь имеет достаточно сложную ступенчатую форму с множеством канавок конструктивного и эксплуатационного назначения.

Следующим критерием технологичности является трудоемкость получения геометрических размеров и шероховатости поверхности. Трудоемкость механической обработки тем выше, чем выше требования по точности и качеству к обрабатываемым поверхностям.

Деталь имеет невысокое качество поверхностей. Средний квалитет точности определяем по формуле

Определение показателей технологичности детали АД,

где Определение показателей технологичности детали АД – число размеров соответствующего квалитета. Тогда

Определение показателей технологичности детали АД 10,65

Средняя шероховатость определяется как

Определение показателей технологичности детали АД,

здесь Определение показателей технологичности детали АД— число поверхностей соответствующей шероховатости. Получаем

Определение показателей технологичности детали АД 4,135

Большинство обрабатываемых поверхностей с точки зрения обеспечения точности и шероховатости не представляет технологических трудностей.

3. Технологичность назначения базовых поверхностей и простановка размеров.

Рациональный выбор базовых поверхностей во многом зависит от конструкции детали, дает возможность обеспечить правильную работу изделия и повысить ее технологичность.

От простановки размеров в значительной мере зависит наиболее рациональная и экономичная последовательность технологических операций, конструкция приспособлений, средств измерения.

Геометрическая форма полумуфты правой задана на чертеже минимальным количеством размеров, необходимых и достаточных для ее изготовления и контроля, при этом основные размеры увязаны с конструкторскими и технологическими базами детали, что технологично.

2. Количественная оценка технологичности

Уровень технологичности по точности оцениваем по формуле

Определение показателей технологичности детали АД,

где Определение показателей технологичности детали АД — средний квалитет точности обработки изделия, вычисленный выше, Определение показателей технологичности детали АД10,65. Тогда

Определение показателей технологичности детали АД 0,906

Это достаточно высокий показатель. По этому показателю деталь технологична, т.к. Определение показателей технологичности детали АД>0,8 [8, с.47].

Уровень технологичности по шероховатости поверхности определяем следующим образом

Определение показателей технологичности детали АД,

здесь Определение показателей технологичности детали АД — средняя шероховатость поверхностей детали, Определение показателей технологичности детали АД4,135. Получаем

Определение показателей технологичности детали АД 0,24

По этому показателю деталь также технологична, поскольку Определение показателей технологичности детали АД<0,32 [8, с.35].

Коэффициент использования материала

Определение показателей технологичности детали АД,

где Определение показателей технологичности детали АД— масса готовой детали, Определение показателей технологичности детали АД0,185 кг; Определение показателей технологичности детали АД— масса заготовки, Определение показателей технологичности детали АД0,72 кг. Тогда

Определение показателей технологичности детали АД

2.1 Выбор и обоснование метода, оборудования и параметров формообразования заготовки

Решение задачи формообразования детали в любом производстве целесообразно перенести на заготовительную стадию и тем самым снизить расход материала, уменьшить долю затрат на механическую обработку в себестоимости готовой детали. Очень важно правильно выбрать заготовку и назначить оптимальные условия ее изготовления. При этом необходимо учитывать технологические свойства материала, конструктивную форму и размеры детали, а также программу выпуска.

Поскольку в данной работе выполняется проектирование плана технологического процесса изготовления детали в условиях серийного производства, то к методу формообразования заготовки предъявляются следующие требования:

— дешевизна процесса изготовления (исходя из расчета стоимости на одну заготовку)

— высокий коэффициент использования материала;

— высокая производительность метода.

Штамповкой невозможно изготовить отверстие диаметром 23 мм и переход с диаметра 28 мм на 21 мм. Экономия материала при изготовлении заготовки штамповкой будет незначительной по сравнению с заготовкой из сортового проката. Экономия материала не покроет затраты на оснастку и оборудование, необходимое для изготовления заготовки детали штамповой.

Исходя из этого, исходной заготовкой для получения детали полумуфты правой выберем пруток.

2.2 Выбор и технико-экономическое обоснование этапов технологического процесса изготовления, комплектов технологических баз, методов и последовательности обработки поверхностей детали

В основу разработки технологических процессов положены три принципа: технический, экономический и организационный.

В соответствии с техническим принципом проектируемый технологический процесс должен полностью обеспечить выполнение требований чертежа и технических условий на изготовление данного изделия. К ним относят точность деталей, качество поверхностей деталей машин, технологичность деталей и конструкций.

Детали характеризует точность размеров, формы и взаимного положения в пространстве отдельных ее конструктивных элементов. В зависимости от требования конечной точности и условий работы деталей в узле назначают точность изготовления отдельных деталей, т.е. обеспечивают математическую связь между замыкающим звеном в той или иной сборочной единице и ее составляющими звеньями. При этом, чем выше требуемая точность замыкающего звена, тем с более высокой точностью должны быть выполнены размеры деталей – звеньев размерной цепи. Методы достижения требуемой точности замыкающих звеньев изложены в ГОСТ 16319-80.

Качество поверхностей деталей авиационного двигателя определяется геометрическими и физико-механическими параметрами. К геометрическим параметрам относится отклонение формы (ГОСТ 26642-81), волнистость и шероховатость (ГОСТ 2789-73). К физико-механическим параметрам относятся твердость, глубина и интенсивность упрочнения, величина и характер внутренних напряжений. Часть этих параметров (например, шероховатость поверхности и твердость) оговаривается на рабочих чертежах деталей. Другие показатели (например, глубина и интенсивность упрочнения, величина и характер залегания внутренних напряжений), ввиду отсутствия надежных средств цехового контроля, обычно не находят отражения в технических условиях. Однако знание характера влияния этих параметров на долговечность деталей позволяет при разработке технологических процессов положительно влиять на качество отдельных деталей и машин в целом за счет применения методов упрочняющей технологии или соответствующих режимов обработки, геометрии режущего инструмента и пр.

В соответствии с экономическим принципом изделия должны изготовляться с минимальными затратами труда и издержками производства. Для этого необходимо обеспечить следующее:

1. Заготовки по форме и размерам должны приближаться к готовым деталям. Степень приближения зависит от программы выпуска; при большой программе приближение должно быть максимальным. В этом случае припуски на обработку и объем последующей механической обработки будут минимальными.

2. Схемы базирования детали должны обеспечивать максимальную простоту и надежность конструкции приспособлений.

3. Припуски на чистовую, черновую и окончательную обработку должны быть рационально распределены.

4. Последовательность и структура операций должны выбираться так, чтобы качественное изготовление деталей происходило при минимальных затратах времени и материальных средств. При этом необходимо применять современные методы и виды обработки.

5. Оборудование должно быть высокопроизводительным и мощным, позволяющим сконцентрировать большое количество переходов, одновременно использовать большое число режущих инструментов, механизировать и автоматизировать вспомогательные работы.

6. Технологическая оснастка должна быть высокопроизводительной, эффективной, точной, с минимальным временем на установку и снятие заготовок.

7. Режущий и мерительный инструмент должен быть стандартным и широко распространенным.

8. Режимы резания должны быть оптимальными, т. е. при обработке максимально используют мощность станка и стойкость режущего инструмента.

9. Нормы времени должны быть технически обоснованными.

В соответствии с организационным принципом изготовление детали должно осуществляться в условиях, обеспечивающих максимальную эффективность производства, а именно:

1. Форма организации технологического процесса должна соответствовать типу производства.

2. Размещение оборудования на участке должно обеспечивать непрерывное изготовление изделия и минимально протяженные пути транспортировки.

3. Каждое рабочее место должно соответствовать требованиям научной организации труда и санитарно-гигиеническим нормам.

4. Обеспечение рабочих мест заготовками, инструментом, смазочно-охлаждающими жидкостями, уборкой стружки должно быть своевременным.

Для этой стадии проектирования рациональна определенная последовательность решений.

1. Составление укрупненного плана обработки заготовки, устанавливающего рациональную последовательность формообразующих операций. При этом в качестве отправной точки могут быть использованы заводской или типовой технологический процессы, либо рекомендации литературных источников о разделении технологического процесса на этапы с указанием их содержания и последовательность, либо укрупненная типовая схема рациональной последовательности этапов обработки заготовки, обобщающая многолетний опыт машиностроения.

2.Выявление конструкторских баз расположения поверхностей и отсчета координатных размеров и связей с ними исходных поверхностей заготовки и необрабатываемых поверхностей детали. Проверка возможности использования при базировании на первых операциях необрабатываемых поверхностей детали для материализации скрытых основных баз, а также исходных поверхностей заготовки в качестве технологических баз для обработки явных основных баз. Принятие предварительных решений (после выполнения первых операций) о возможности совмещения технологических баз с конструкторскими или о целесообразности применения специальных технологических баз.

3.Установление технологических комплексов поверхностей, представляющих собой совокупность поверхностей, которые следует обработать с единой установочной базы.

Одной из наиболее сложных и принципиальных задач проектирования технологических процессов механической обработки является назначение технологических и измерительных баз. От правильного выбора технологических баз в значительной мере зависят фактическая точность выполнения размеров, заданных конструктором; правильность взаимного расположения обрабатываемых поверхностей; степень сложности приспособлений, режущих и измерительных инструментов; общая производительность обработки заготовок.

Исходными данными при выборе баз являются: рабочий чертеж детали, технические условия на ее изготовление, вид заготовки и состояние ее поверхностей, желаемая степень автоматизации. Перед выбором баз для конкретной операции необходимо четко сформулировать задачи, которые должны быть решены в результате выполнения данной операции. Эти задачи вытекают из чертежа и технических условий на изготовление данной детали.

Выбор баз производится исходя из размерных связей между поверхностями. Это находит отражение в принципах совмещения баз и постоянства баз, соблюдение которых обеспечивает формирование наиболее коротких размерных цепей.

Технологические базы должны иметь точность не ниже, чем у обрабатываемых поверхностей. Для большинства операций это требование соблюдается, и такие базы называют чистыми.

Исключение составляют первые операции каждого этапа, базы для которых подготовлены на предшествующем этапе и уступают по точности и качеству обрабатываемым поверхностям.

Это объясняется некоторой специфичностью задач решаемых на первой операции. Их можно определить следующим образом:

— установить связи, определяющие расстояния и повороты поверхностей, получающихся при обработке, относительно поверхностей остающихся необработанными;

— равномерно распределить имеющиеся припуски между обрабатываемыми поверхностями.

Выбору баз на первой операции предшествует определение поверхностей, которые будут использоваться в качестве баз на последующих операциях.

Черновые базы могут быть использованы на каждом этапе только один раз и для координации только одной из обрабатываемых поверхностей.

Почти всегда возможна реализация нескольких вариантов базирования. Но обычно при выборе баз руководствуются следующими рекомендациями:

Базы должны обладать достаточной протяженностью.

Заготовка должна занимать в приспособлении надлежащее ей положение под действием собственного веса, а не в результате приложения зажимных усилий.

Базовые поверхности должны быть чистыми для обеспечения однозначности базирования. Не допускается использовать поверхности со следами разъема штампов, литейных форм, остатками литниковой системы

Помимо формообразующих операций при составлении плана технологического процесса необходимо оговорить наличие термических, гальванических, слесарных, контрольных и других вспомогательных операций. Также необходимо установить технологические комплексы поверхностей, которые следует обрабатывать с одной установочной базы (обычно это поверхности, связанные жёсткими допусками на взаимное положение).

План технологического процесса в виде операционных эскизов составляют по рабочему чертежу детали. Такой план является результатом решения всех основных технологических задач. Им устанавливается границы между операциями и последовательность операций в техпроцессе, установочные и исходные базы, схемы закрепления заготовки.

Для данной детали полумуфта правая было признано наиболее целесообразным разбиение технологического процесса на пять этапов, а именно:

1. Заготовительный этап. Исходной заготовкой для получения детали полумуфты выберем пруток. На заготовительном этапе точность поверхностей соответствует 14 квалитету и шероховатость — Rz=80 мкм.

2. Черновой этап. На этом этапе производится первичное формообразование поверхностей полумуфты. Определяется общая конфигурация поверхностей. Этот этап в механической обработке характеризуется большой величиной снимаемых припусков, большими числами подач, большими силами резания при относительно невысоких скоростях резания. На черновом этапе используются станки с числовым программным управлением (ЧПУ), обеспечивающие приемлемую точность перемещения режущего инструмента с учетом достаточно сложной траектории движения при достаточно больших силах резания. При обработке данной детали наиболее характерная операция – токарная. При проектировании чернового этапа также учитывалась нежелательность совмещения в одной операции токарных и расточных переходов и соответственно инструментов. При проектировании чернового этапа соблюдалось правило единой установочной базы – на черновом этапе (как и во всем технологическом процессе изготовления) используются два комплекта установочных баз. Достигаемая точность поверхностей соответствует 11-12 квалитету при шероховатости поверхностей Rz=40 мкм.

3. На получистовом этапе уточняется форма поверхностей. Контур детали начинает приобретать формы, близкие к готовым. Ряд поверхностей на этом этапе обрабатываются окончательно и дальнейшей обработке не подлежат. После получистового этапа следует термообработка, призванная уменьшить напряжения в материале детали, возникающие при последующих операциях. При термообработке на поверхности детали может образовываться оксидная пленка, обладающая значительной твердостью. При этом могут возникать проблемы с дальнейшей обрабатываемостью детали металлическим инструментом. Для удаления окисной пленки с поверхности детали применяется травление в растворах щелочей или кислот. На получистовом этапе достигаемая точность соответствует 9-10 квалитетам, а шероховатость поверхности достигает Ra=2,5 мкм.

4. На чистовом этапе деталь приобретает форму максимально соответствующую готовому изделию. Большинство поверхностей приобретают параметры поверхности, заданные непосредственно рабочим чертежом детали. Наиболее характерны для этого этапа чистовые токарные и шлифовальные операции. Режимы резания на этом этапе характеризуются достаточно большими скоростями, при небольших величинах подач. Также сравнительно маленькую толщину имеют снимаемые припуски. На чистовом этапе достигается точность по 8-7 квалитетам и шероховатость Rа=1,25 мкм.

2.3 Расчёты, оптимизация и обоснование потребного количества технологических операций (переходов) формообразования поверхностей-представителей детали АД

Анализ назначения детали, ее конфигурации и конструктивных особенностей, обоснование возможного способа получения заготовки для заданной производственной программы и определение примерного объема механической обработки позволяют начать работу над проектированием технологического процесса.

При проектировании технологического процесса необходимо разработать графический план обработки заготовки, установить состав и последовательность операций, указав для каждой обрабатываемые поверхности, методы их обработки, характеристики точности и схемы установки.

Определение показателей технологичности детали АД

Рисунок 2.2 Схема нумерации поверхностей полумуфты правой

Основными поверхностями полумуфта сопрягается в машине отвечающими им основными поверхностями других деталей.

Остальные поверхности являются свободными и подобных функций не выполняют. Однако с позиции механической обработки общим признаком основных поверхностей нужно считать не отмеченную выше роль поверхности в агрегате, а то, что эти поверхности имеют значительно более высокую, чем другие, заданную точность обработки.

Примерное количество операций обработки основной поверхности можно определить по следующим формулам:

из условия обеспечения заданной точности размера

Определение показателей технологичности детали АД,

где Определение показателей технологичности детали АД— допуск размера заготовки, мкм;

Определение показателей технологичности детали АД— допуск размера детали, мкм;

Определение показателей технологичности детали АД — коэффициент, его значение выбирают из диапазона (0,35…0,55). Обычно принимают Определение показателей технологичности детали АД0,45.

из условия обеспечения заданной шероховатости поверхности

Определение показателей технологичности детали АД,

где Определение показателей технологичности детали АД— шероховатость поверхности заготовки, мкм;

Определение показателей технологичности детали АД— шероховатость поверхности детали, мкм;

Определение показателей технологичности детали АД — коэффициент, значение выбирают из того же диапазона. Обычно принимают Определение показателей технологичности детали АД0,40.

В результате выявляется как количество операций обработки основных поверхностей, так и методы, необходимые для выполнения каждой операции.

То же самое будет справедливо и для любой свободной поверхности. Разница лишь в том, что ввиду малой точности свободной поверхности количество операций ее обработки получается меньшим.

В качестве примера произведем расчет наружной цилиндрической поверхности 10, координированной размером Ш35k6.

Шероховатость поверхности, заданная чертежом детали, составляет Определение показателей технологичности детали АД1,25. Шероховатость поверхности исходной заготовки (после штамповки) принимаем равной Определение показателей технологичности детали АД=80.

Число переходов, необходимое для обеспечения заданной точности размера, определим следующим образом:

Определение показателей технологичности детали АД 3,7

Потребное для достижения заданной шероховатости число переходов равняется:

Определение показателей технологичности детали АД 3,01

Принимаем количество ступеней обработки равное 3, Определение показателей технологичности детали АД4.

Заданная точность размера цилиндрической поверхности 10 достижима в результате принятого количества ступеней обработки. Шероховатость заготовки поверхности должна изменяться по переходам следующим образом: по параметру Определение показателей технологичности детали АД 20 — 10 — 5 — 2,5 — 1,25. Точность поверхности заготовки должна изменяться по переходам IT14 – h12 – h10 – h8 – k6

Формируем возможный вариант обработки:

Точение черновое – h12, Определение показателей технологичности детали АД10;

Точение получистовое – h10, Определение показателей технологичности детали АД5;

Точение чистовое – h8, Определение показателей технологичности детали АД2,5;

Шлифование – k6, Определение показателей технологичности детали АД1,25;

Аналогично производим расчеты и прорабатываем варианты обработки других поверхностей детали. Результаты сводим в таблицу 2.2.

2.4 Разработка, обоснование, оптимизация и оформление сводной карты и предварительного плана технологического процесса изготовления полумуфты правой

В настоящее время большинство вновь создаваемых технологических процессов создаются в электронном виде. Этому способствуют достоинства электронных носителей и способов обработки информации:

— возможность создания и копирования в кратчайшие сроки (определяемые производительностью компьютера) больших объемов информации;

— более высокая долговечность электронных носителей информации (CD-ROM) по сравнению с аналогичными бумажными;

— хранимая информация занимает значительно меньшие физические объемы, не является пожароопасной;

— возможность объединения различных компьютеров в единую локальную сеть с возможностью обмена данными, что ускоряет процесс проектирования;

— простота внесения изменений во все экземпляры документа, вне зависимости от места его нахождения;

— возможность структурирования пользователей по правам доступа;

— возможность работы с отдельными различными частями документа одновременно нескольких пользователей без повреждения исходного образца и т.п.

Вышеперечисленные достоинства свидетельствуют о преимуществе виртуальных способов хранения информации перед физическими в условиях современного общества.

Для большинства предприятий современной промышленности хранение всей документации, в том числе и технологической, в виртуальном виде стало обязательной к исполнению нормой.

Технологические процессы в электронном виде легче создавать и, при необходимости, корректировать.

В качестве основы при выполнении электронной версии плана технологического процесса изготовления вала винта была принята предварительная версия, разработка которой изложена в п.п. 2.3, 2.4. При создании технологического процесса был использован пакет автоматизированного компьютерного проектирования Компас 7+.

При создании электронной версии исходный технологический процесс был несколько усовершенствован и откорректирован – было окончательно определено место и содержание вспомогательных операций в общем плане технологического процесса (были добавлены слесарные операции и несколько изменен порядок их следования).

Также было определено общее место операций термообработки, окончательно выбран тип и назначение термообработки.

2.5 Расчёты припусков на обработку и операционных размеров-диаметров всех цилиндрических поверхностей нормативным методом

полумуфта правый деталь поверхность

В случае расчёта припусков нормативным методом рекомендованный припуск 2Zрек не вычисляется по составляющим, а назначается из таблиц по рекомендациям [3,с.112]. Заполнение всех последующих граф начинается с последней ступени обработки, для которой расчетный размер равен размеру готовой детали.

Расчётные значения размеров для вала на предшествующих ступенях обработки определяются как сумма расчётного размера Dрасч и соответствующего ему рекомендованного припуска 2Zрек на данной ступени обработки:

Определение показателей технологичности детали АД

Расчётные значения размеров для отверстия на предшествующих ступенях обработки определяются как разница расчётного размера Dрасч и соответствующего ему рекомендованного припуска 2Zрек на данной ступени обработки:

Определение показателей технологичности детали АД.

Минимальный припуск 2Zmin на данной ступени обработки считается, как разница между рекомендованным значением припуска на данной обработке и допуском на размер на предшествующей обработке:

Определение показателей технологичности детали АД .

Принятый припуск принимается исходя из условия:

Определение показателей технологичности детали АД Определение показателей технологичности детали АД для лезвийного инструмента

Определение показателей технологичности детали АД Определение показателей технологичности детали АД для доводочных операций.

Все данные сводим в таблицу 2.3.

2.6 Расчёты припусков на обработку и операционных размеров-диаметров цилиндрических поверхностей расчётно-аналитическим методом

При расчетно-аналитическом методе рассчитывают минимальный припуск для тел вращения на диаметр определяют по следующей зависимости[3, с.96] :

2zmin=2*(Rzi-1+hi-1+Определение показателей технологичности детали АД), где

Rzi-1 – высота неровностей поверхности, оставшихся при выполнении предшествующего перехода, мкм;

hi-1 – глубина дефектного поверхностного слоя, возникшая на предшествующем переходе [3,с.89] ,мкм;

Di-1 – пространственные отклонения, возникшие на предшествующем переходе,мкм:

D = Определение показателей технологичности детали АД;

где

Dкор и Dсм – пространственные отклонения, обусловленные соответственно короблением заготовки и смещением ее элементов [3, с.108];

Δкор= Δкор*Ку;

Δсм=Δсм*Ку,

где

Ку – коэффициент уточнения [3,с.18];

ei – погрешность установки на данной операции [3,с.20];

e=eб+eз,

где

eб и eз – погрешность базирования и закрепления соответственно.

Расчетный припуск определяется:

2zном=2zmin+Тi-1,

при этом используется только отрицательная часть припуска заготовки.

Операционные размеры определяются по следующим формулам:

для наружной поверхности:

Dp.i-1=Dmax i+2zном i;

Dmin i= Dmax i-Ti;

2zmax i= Dmax i-1- Dmin i;

2zmin= Dmin i-1- Dmax i

для внутренней поверхности:

Dp.i-1=Dmшт i-2zном i;

Dmax i= Dmin i+Ti;

2zmax i= Dmax i- Dmin i-1;

2zmin= Dmin i- Dmax i-1.

Расчеты поверхностей приведены в таблице 2.4

Проанализировав, можно сделать вывод о примерной равноценности обоих методов расчета припуска – расчетно-аналитическом и нормативном. У каждого из этих методов есть своя область применения и, в целом, они дают весьма сходные результаты. Принципиальное их отличие в способе назначения. Расчетно-аналитический метод пытается работать с «реальными» величинами, которые могут отличаться при различных типах производства, используемого технологического оборудования и, даже, для различных деталей. Применение расчетно-аналитического метода более оправдано при массовом производстве, где есть возможность с максимальной полнотой учесть все разнообразные факторы, влияющие на деталь, что компенсирует его повышенную трудоемкость. Нормативный метод базируется на уже существующих нормативах, которые соединяют в себе весь многолетний опыт наблюдения и анализа. Он проще для употребления, дает весьма достоверные результаты, однако менее экономичен (результаты расчета припусков расчетно-аналитическим методом дают, как правило, несколько меньшую величину) и часто не учитывает специфику конкретной детали или конкретных условий производства. При серийном и единичном типах производства предпочитают пользоваться нормативным методом.

2.7 Расчёты припусков на обработку операционных размеров-координат плоских торцевых поверхностей расчётно-аналитическим методом

Припуски при обработке торцевых поверхностей рассчитываются по формуле:

Определение показателей технологичности детали АД;

где Определение показателей технологичности детали АД — шероховатость поверхности, полученная на предшествующей операции, мкм;

Определение показателей технологичности детали АД — глубина дефектного поверхностного слоя, полученная на предшествующей операции, мкм;

Определение показателей технологичности детали АД — пространственные отклонения на предыдущей операции, мкм;

Определение показателей технологичности детали АД — погрешность установки на данной операции, мкм.

Для примера рассмотрим расчет припусков переднего торца 5:

черновое точение: Rz=80мкм, h=60мкм;

чистовое точение: Rz=40мкм, h=15мкм;

Пространственное отклонение, обусловленное короблением заготовки, можно не учитывать ввиду малой протяженности торцевых поверхностей.

Погрешность установки e в осевом направлении по данным [3,с.20, т.1] составляют:

черновое точение: e=50мкм;

чистовое точение: e=30мкм;

Отсюда, минимальный припуск на:

черновое точение: Zi min = 80+150+0+50 = 280 мкм;

чистовое точение: Zi min = 40+60+0+30 = 85 мкм;

Результаты расчета припусков на другие поверхности приведены в таблице 2.5

2.8 Разработка, выполнение и анализ размерной схемы формообразования и схем размерных цепей плоских торцевых поверхностей полумуфты

Для расчета межоперационных и общих припусков, операционных размеров торцевых поверхностей и допусков на них разрабатывают размерную схему технологического процесса обработки этих поверхностей и разрабатывают соответствующие технологические размерные цепи.

Размерную схему процесса разрабатывают на основе плана технологического процесса. Для этого вычерчиваем контур готовой детали, указываем в направлении торцов слои межоперационных припусков на обработку. Указываем расстояние между торцевыми поверхностями размерами Адет, Bдет, Cдет в соответствии с координацией размеров на рабочем чертеже с учетом количества обработок торцевых поверхностей, условно показываем операционные припуски и соответствующие размеры заготовки Aзаг., Bзаг, Cзаг. Все исходные, промежуточные и окончательные торцевые поверхности нумеруем по порядку слева на право от 1 до n. Через нумерованные поверхности проводим вертикальные линии, затем в зонах номеров соответствующей операции, между вертикальными линиями начиная с последней операции с учетом эскизов установки и обработки плана технологического процесса, указываем технологические размеры, получаемые при выполнении каждой операции соответствующими буквами. Операционные размеры представляем в виде стрелок с точкой. Точка совмещается с установочной базой, а стрелка с поверхностью, обработанной в данной операции.

Справа от размерной схемы для каждой операции выявляем и строим схемы технологических размерных цепей. Выявление размерных цепей по размерной схеме начинаем с последней операции. Построение выполняем таким образом, чтобы в каждой новой цепи был неизвестен только одно звено. И так до получения всех операционных размеров и размеров заготовки с допусками и предельными отклонениями.

После построения размерной схемы обработки торцевых поверхностей делаем проверку. Она заключается в том, что сумма начерченных конструкторских размеров и припусков равна сумме операционных размеров и числу размеров заготовки.

Размерная схема представлена на чертеже 2006.СТАТЫЛ.243-03

2.9 Расчёты и оптимизация припусков на обработку и операционных размеров-координат торцевых поверхностей с использованием методов теории графов размерных цепей

Для выявления сложных размерных цепей целесообразно построение графа размерных связей, который начинают с технологической установочной базы первой операции обработки резанием. Технологические базы всех операций должны быть непосредственно связаны между собой размерами. Чтобы построить дерево необходимо выбрать какую-либо вершину. Первоначально выбранная вершина называется корневой. Построение дерева может начинаться с любой вершины. Если принять поверхности заготовки и детали за вершины, а связи между ними (размеры) за ребра, то процесс обработки детали, начиная с заготовки до готовой детали можно представить в виде двух деревьев – исходного и производного, соответственно. Дерево с конструкторскими размерами и размерами припусков на обработку называется исходным, а дерево с технологическими размерами – производным. Если оба этих дерева для конкретной детали совместить, то такой совмещенный граф в закодированной форме позволяет представить геометрическую структуру технологического процесса обработки рассматриваемой детали. В таком графе все размерные связи и технологические размерные цепи из неявных превращаются в явные. Появляется возможность, не прибегая к чертежу детали, а пользуясь только этой информацией, носителем которой является совмещенный граф, производить все необходимые исследования и расчеты. Любой замкнутый контур на совмещенном графе, состоящий из ребер исходного и производного деревьев, образует технологическую размерную цепь. В ней ребро исходного дерева является замыкающим звеном, а ребра производного дерева являются составляющими звеньями [4, с.28].

За основу при построении исходного и производного деревьев берут размерную схему процесса формирования торцевых поверхностей.

Сначала строим производное дерево, а затем – исходное дерево.

Перед построением совмещенного графа необходимо проверить:

а) на размерной схеме технологического процесса количество операционных размеров, учитывая размеры заготовки, должно равняться количеству конструкторских размеров, включая общее количество припусков;

б) к каждой поверхности должна подходить одна и только одна стрелка.

После проверки правильности построения деревьев их совмещают так, чтобы вершины с одинаковыми номерами совпали. Совмещенный граф производного и исходного деревьев и является графом технологических размерных цепей.

Граф размерных цепей представлен чертеже 2006.СТАТЫЛ.243-04

Уравнения размерных цепей заносим в таблицу 2.6

Таблица 2.6

№

Уравнения размерных цепей

Искомый размер
1

Dдет=D160

D160
2

Z8-9= D90-D160

D90
3

Bдет=B80

B80
4

Z4-5= B60-B80

B60
5

Aдет= A50-Bдет

A50
6

Z12-13= A40-A50

A40
7

Z2-3=A30-A40

A30
8

Z13-14=A20-A30

A20
9

Z1-2= HЗАГ -A20

HЗАГ
10

Сдет=C40

C40
11

Z6-7=C40-C20+А30-А40

C20
12

Eдет= E90

E90
13

Z10-11= E90-E30+ A40-A50

E30

Результаты расчета уравнений размерных цепей торцевых поверхностей сводим в таблицу 2.7.

2.10 Проектирование и выполнение чертежа заготовки полумуфты правой

Учитывая назначение и условия работы детали, ее конфигурацию, свойства материала и тип производства (серийное), а также типовые рекомендации, в качестве заготовки был выбран пруток.

Исходя из предполагаемой конфигурации заготовки, разработанной ранее с учетом принятого метода ее получения, и рассчитанных с помощью расчетно-аналитического и нормативного методов размеров заготовки, выполняем чертеж заготовки полумуфты правой 2006.СТАТЫЛ.243-05 в масштабе 1:1 на листе формата А4

2.11 Формирование окончательного плана маршрутно-операционного технологического процесса

Первичное формирование плана технологического процесса обработки полумуфты осуществлялось в домашнем задании осеннего триместра. При расчетах припусков и анализе технологического процесса с использованием прикладной теории графов план пересматривался с точки зрения его оптимизации для получения наибольшей эффективности, т.е. получения заданных параметров точности поверхностей с минимальными затратами.

При пересмотре структура технологического процесса подверглась усовершенствованиям и изменениям:

были добавлены формообразующие операции – введена заготовительная операция на которой производится раскрой сортового прутка на заготовки;

введение термических операций после;

изменено количество и общее расположение по технологическому процессу дополнительных операций – контрольных, слесарных.

Все сделанные изменения, несмотря на некоторое увеличение общего количества операций, повысили общую экономичность технологического процесса.

Уточненная и измененная версия плана технологического процесса выполнена в электронном виде с помощью системы компьютерного проектирования КОМПАС 7+,представлена в чертеже 2006.СТАТЫЛ.243-06, формат А1.

Маршрут обработки поверхностей полумуфты.

005 Заготовительная;

010 Термообработка;

020 Токарная с ЧПУ;

030 Токарная с ЧПУ;

040 Токарная;

050 Токарная;

060 Токарная;

070 Притирочная;

080 Шлифовальная;

090 Токарная;

100 Зубодолбёжная;

110 Зубошлифовальная;

120 Универсально-фрезерная;

130 Фрезерная;

140 Фрезерная;

150 Термообработка;

160 Токарная;

170 Термообработка;

180 Шлифовальная;

190 Токарная;

200 Токарная;

210 Токарная;

220 Токарная;

230 Токарная;

240 Токарная;

250 Токарная;

260 Шлифовальная;

270 Шлифовальная;

280 Слесарная;

290 Слесарная;

300 Контрольная;

310 Наружный осмотр, окончательный контроль, приемка детали.

Заполнение нормативной документации.

2.12 Разработка и оформление комплекта технологической документации, в т.ч.: все маршрутные, 5 операционных карт и 5 операционных эскизов

2.12.1. Точение

Расчет режимов резания проводим для токарной операции № 060.

Определение показателей технологичности детали АД

Рисунок 2.3

05 – Точить поверхность 10

1.Выбор оборудования.

Для данной операции выбираем станок 16Б04A токарно-винторезный [6, с.16, т.9]. При выборе станка принимаем во внимание мощность необходимую для резания и максимальный диаметр обрабатываемой детали.

Технологические характеристики

Наибольший диаметр обрабатываемой заготовки: 39,9

Наибольшая длина обрабатываемой заготовки, мм 98,6

Частота вращения шпинделя, об/мин 320-3200

Число скоростей шпинделя бесступенчатое регулирование

Подача суппорта:

продольная, мм/мин 0,01-0,175

поперечная, мм/мин 0,005-0,09

Мощность электродвигателя главного привода, кВт 1,2

Габаритные размеры:

длина, мм 1310

ширина, мм 690

высота, мм 1360

Масса, кг 1245

2. Выбор и обоснование режущего инструмента.

Так как обрабатывается наружная и прилегающая к ней торцовая поверхности, то выбирается токарный проходной отогнутый резец с пластинами из твердого сплава по ГОСТ 18868-73 [6, с.119, т.4]. Материал резца — твердый сплав Т15К6.

Определение показателей технологичности детали АД

Рисунок 2.4

Эскиз резца приведен на рисунке Основные параметры резца:

H = 16 мм; B = 10 мм; L = 100 мм; m = 8 мм; R = 0,5 мм; a=8 мм;

3. Определение величины подачи инструмента.

Назначим подачу [6, с.266, т.11] S = 0,5 мм/об. Т.к. станок имеет бесступенчатое регулирование подач, то принимаем выбранное значение подачи Определение показателей технологичности детали АД мм/об

4. Выбор периода стойкости инструмента.

Выберем период стойкости инструмента, учитывая, что ведется черновая обработка Т = 60 мин.

5. Определение общего поправочного коэффициента Kv.

Определим общий поправочный коэффициент:

Определение показателей технологичности детали АД,

где Определение показателей технологичности детали АД— коэффициент обрабатываемости стали,

Определение показателей технологичности детали АД;

Определение показателей технологичности детали АД, Определение показателей технологичности детали АД [6, с.262, т.2],

Определение показателей технологичности детали АД— коэффициент, учитывающий влияние инструментального материала на скорость резания [6, с.263, т.6], Определение показателей технологичности детали АД=1,0;

Определение показателей технологичности детали АД — коэффициент, учитывающий влияние состояние поверхности заготовки на скорость резания [6, с.263, т.5], Определение показателей технологичности детали АД=0,9;

Определение показателей технологичности детали АД— коэффициенты, учитывающие влияние параметров резца на скорость резания [6, с.271, т.18], Определение показателей технологичности детали АД

Определение показателей технологичности детали АД.

6. Расчет скорости резания.

Определим скорость резания по формуле [12,с.265]:

Определение показателей технологичности детали АД,

где Определение показателей технологичности детали АД; x=0,15;y = 0,35; m = 0,20 [12,с.269, т.18],t-глубина резания, S-подача,

Определение показателей технологичности детали АДм/мин

7. Расчет частоты вращения заготовки и действительной скорости резания.

Определение показателей технологичности детали АД

8. Расчет силы резания

Расчет силы резания осуществим по формуле [6, с.271]:

Определение показателей технологичности детали АД,

где Определение показателей технологичности детали АД; x = 1,0; y = 0,75; n = -0,15 [6, с.273, т.22],

t = 3,25 мм – глубина резания,

Определение показателей технологичности детали АД,

где Определение показателей технологичности детали АД — коэффициент, учитывающий влияние качества обрабатываемого материала на силовые зависимости [6, с.264, т.9],

Определение показателей технологичности детали АД— коэффициенты, учитывающие влияние геометрических параметров режущей части инструмента на силы резания [6, с.275, т.23],

Определение показателей технологичности детали АД;

Определение показателей технологичности детали АД

9. Определим крутящий момент

Определим крутящий момент по формуле [6, с.271]:

Определение показателей технологичности детали АД.

10. Расчет мощности привода станка

Расчет мощности привода станка производим по формуле:

Определение показателей технологичности детали АД,

где Определение показателей технологичности детали АД — механический КПД станка,

Определение показателей технологичности детали АД — эффективная мощность станка,

Определение показателей технологичности детали АД,

Определение показателей технологичности детали АД,

11. Произведем расчет выбранных элементов режима резания:

Определение показателей технологичности детали АД,

1,2 > 1,172 – условие выполняется.

12. Расчет основного времени точения

Расчет основного времени точения производим по формуле:

Определение показателей технологичности детали АД

где S-подача исходя из характеристик станка, Определение показателей технологичности детали АД-длины обработки, подвода, врезания и перебега

Определение показателей технологичности детали АД.

Подрезать торец 9

1. Выбор инструмента.

Для подрезки торца выбираем токарный подрезной отогнутый резец с пластинами из твёрдого сплава по ГОСТ18880-73 (2, стр.121, т.8), материал резца – Т15К6. Эскиз резца представлен на рисунке 2.5

Определение показателей технологичности детали АД

Рисунок 2.5

H=16; B=12; L=100; m=5; a=12; r=1

2. Определение глубины резания.

При черновом точении глубина резания принимается равной припуску на обработку. t=z=0,35мм.

3. Определение подачи.

S=0,4 (мм/об) (2, стр.266, т.11).

4. Определение скорости резания.

Скорость резания при точении рассчитывают по формуле:

Определение показателей технологичности детали АД;

Где Т=60 мин, Сv=47, x=0,15, y=0,35, m=0,20;

Определение показателей технологичности детали АД;

где Определение показателей технологичности детали АД, (2. стр.261, т.1);

Определение показателей технологичности детали АД, (2. стр.263, т.6);

Определение показателей технологичности детали АД, (2. стр.263, т.5);

Определение показателей технологичности детали АД;

Таким образом, скорость резания будет равна:

Определение показателей технологичности детали АД(м/мин).

5. Определение расчетной частоты вращения шпинделя.

Расчетная частота вращения определяется по формуле:

Определение показателей технологичности детали АД(об/мин).

6. Определение силы резания.

При точении составляющие силы резания рассчитывают по формуле:

Определение показателей технологичности детали АД;

где Cp=200, x=1, y=0,75, n=0 – при расчете тангенциальной составляющей Pz;

Cp=125, x=0,9, y=0,75, n=0 – при расчете радиальной составляющей Py;

Cp=67, x=1,2, y=0,65, n=0 – при расчете осевой составляющей Рх (2, стр.273, т.22);

Определение показателей технологичности детали АД;

kmp=Определение показателей технологичности детали АД (2, стр.264, т.9).

kjp=1,08 – при расчете тангенциальной составляющей Pz;

kjp=1,3 – при расчете радиальной составляющей Py;

kjp=0,78 – при расчете осевой составляющей Рх (2, стр.275, т.23);

kgp=1,25 – при расчете тангенциальной составляющей Pz;

kgp =2 – при расчете радиальной составляющей Py;

kgp =2 – при расчете осевой составляющей Рх (2, стр.275, т.23);

klp=1,0 – при расчете тангенциальной составляющей Pz;

klp =1,7 – при расчете радиальной составляющей Py;

klp =0,65 – при расчете осевой составляющей Рх (2, стр.275, т.23);

Таким образом поправочный коэффициент будет равен:

Определение показателей технологичности детали АД – при расчете тангенциальной составляющей Pz;

Определение показателей технологичности детали АД – при расчете радиальной составляющей Py;

Определение показателей технологичности детали АД – при расчете осевой составляющей Рх;

Составляющие силы резания будут равны:

Определение показателей технологичности детали АД(Н);

Определение показателей технологичности детали АД(Н);

Определение показателей технологичности детали АД(Н).

7. Определение мощность резания.

При точении мощность резания рассчитывают по формуле:

Определение показателей технологичности детали АД(кВт).

11. Произведем расчет выбранных элементов режима резания:

Определение показателей технологичности детали АД,

1,2 > 0,893 – условие выполняется.

12. Расчет основного времени точения

Расчет основного времени точения производим по формуле:

Определение показателей технологичности детали АД,

где S-подача исходя из характеристик станка, Определение показателей технологичности детали АД-длины обработки, подвода, врезания и перебега

Определение показателей технологичности детали АД.

2.12.2 Сверление

Расчет режимов резания производим для операции № 050 .

Определение показателей технологичности детали АД

Рисунок 2.6

Переход 005 – Сверлить отверстие 39

1. Выбор оборудования.

Для данной операции выбираем станок 16Б04A токарно-винторезный [6, с.16, т.9]. При выборе станка принимаем во внимание мощность необходимую для резания и максимальный диаметр обрабатываемой детали.

Технологические характеристики

Наибольший диаметр обрабатываемой заготовки: 200

Наибольшая длина обрабатываемой заготовки, мм 350

Частота вращения шпинделя, об/мин 320-3200

Число скоростей шпинделя бесступенчатое регулирование

Подача суппорта:

продольная, мм/мин 0,01-0,175

поперечная, мм/мин 0,005-0,09

Мощность электродвигателя главного привода, кВт 1,2

Габаритные размеры:

длина, мм 1310

ширина, мм 690

высота, мм 1360

Масса, кг 1245

2. Выбор режущего инструмента.

Для сверления отверстия 39 Ж8 мм используем спиральное сверло с коническим хвостовиком по ГОСТ 10903-77 [6, с.137, т.40]. Материал режущей части — быстрорежущая сталь Р6М5К5. Эскиз сверла приведен на рисунке. Хвостовик из конструкционной стали 40Х.

Определение показателей технологичности детали АДГеометрические параметры сверла.

Рисунок 2.7

Основные данные инструмента занесены в таблицу 2.8

Таблица 2.8

Инструмент

a, град

a1, град

g, град

j, град

f,мм

a,мм

c,мм

D,мм
Сверло

12

—

10

125

—

0.5

—

8

3. Назначение глубины резания.

Под глубиной резания при сверлении подразумевается расстояние от обрабатываемой поверхности до оси сверла (при сверлении в сплошном металле):

Определение показателей технологичности детали АД

4. Расчет величины подачи.

Назначаем величину подачи в зависимости от обрабатываемого материала, диаметра обработки, материала инструмента и др. технологических факторов [6, с.277, т.25].

Для диаметра сверла 8мм, подача 0,11…0,14мм/об.

Sрасч = 0,12мм/об.

5. Согласование подачи с техническими характеристиками станка.

Строим ряд частот вращения шпинделя:

Определение показателей технологичности детали АД.

Значения частот вращения шпинделя сводим в таблицу 2.9

Таблица 2.9

20

25.2

31.7

40

50.2

63.2

79.6

100.2

126.2

158.8

200
251.7

316.9

398.9

502.2

632.3

796

1002

1261

1588

2000

Аналогично строим ряд подач:

Определение показателей технологичности детали АД.

Значение подач сводим в таблицу

Таблица 2.10

0.056

0.079

0.112

0.158

0.223

0.314

0.444

0.627

0.885

1.25

1.76

2.5

В соответствии со станком принимаем S = 0,112 мм/об.

6. Стойкость режущего инструмента.

Т.к. сверло из быстрорежущей стали диаметром 8 мм, то принимаем Т=25 мин [6, с.279, т.30].

7. Определение поправочного коэффициента.

Общий поправочный коэффициент Кv включает в себя только Киv—учитывающий влияние инструментального материала и Кlv—учитывающий глубину сверления.

Кv= Киvґ Кlv=1ґ1=1

8. Расчет скорости резания.

Рассчитаем скорость резания по формуле [6, c.276]:

VОпределение показателей технологичности детали АД=Определение показателей технологичности детали АД,

где CОпределение показателей технологичности детали АД = 7; q = 0,4; y = 0,7; m = 0,2 [6, c.279, т.28],

VОпределение показателей технологичности детали АД=Определение показателей технологичности детали АД м/мин.

9. Расчет частоты вращения сверла.

Расчет производим по формуле :

Определение показателей технологичности детали АД.

Согласуем частоту вращения с характеристиками станка:

nст=1588 об/мин.

Определим действительную скорость резания:

Определение показателей технологичности детали АД.

10. Расчет осевой силы резания.

Рассчитаем осевую силу резания по формуле [6, c.276]:

PОпределение показателей технологичности детали АДОпределение показателей технологичности детали АД,

где kОпределение показателей технологичности детали АД= kОпределение показателей технологичности детали АД= Определение показателей технологичности детали АД [6, c.264, т.9],

CОпределение показателей технологичности детали АД = 68; q = 1; y = 0,7 [6, с.281, т.32].

PОпределение показателей технологичности детали АДОпределение показателей технологичности детали АДН.

11. Расчет крутящего момента.

Определим крутящий момент по формуле [6, с.277]:

МОпределение показателей технологичности детали АДОпределение показателей технологичности детали АД.

На возникающие при сверлении осевую силу и суммарный крутящий момент сопротивления резанию оказывают влияние следующие основные факторы: обрабатываемый материал, геометрические параметры сверла, смазывающе-охлаждающие жидкости, износ сверла, глубина сверления, скорость резания, подача.

СОпределение показателей технологичности детали АД= 0,0345, q = 2, y = 0,8 [6, c.281, т.32],

МОпределение показателей технологичности детали АДОпределение показателей технологичности детали АД Нм.

12. Расчет мощности привода станка.

Мощность электродвигателя, необходимая для резания, определяется с учётом КПД станка (0,7…0,8).

Рассчитаем мощность привода станка по формуле:

NОпределение показателей технологичности детали АД = Определение показателей технологичности детали АД,

где, NОпределение показателей технологичности детали АД = Определение показателей технологичности детали АД — мощность, затрачиваемая на резание (эффективная мощность).

NОпределение показателей технологичности детали АД= Определение показателей технологичности детали АД кВт,

NОпределение показателей технологичности детали АД = Определение показателей технологичности детали АД кВт,

Определение показателей технологичности детали АД,

1,869< 4,5 – условие выполняется,

MОпределение показателей технологичности детали АД< MОпределение показателей технологичности детали АД,

Определение показателей технологичности детали АДНм,

3,6 < 32,2 – условие выполняется.

13. Расчет основного машинного времени.

Определение показателей технологичности детали АД,

где lПОДВ =2мм – длина подвода;

lОБР =8мм –длина обработки;

lПЕРЕБ =2мм – длина перебега.

Определение показателей технологичности детали АД.

Переход 010 – Подрезать торец 37

1. Выбор инструмента.

Для подрезки торца выбираем токарный подрезной отогнутый резец с пластинами из твёрдого сплава по ГОСТ18880-73 (2, стр.121, т.8), материал резца – Т15К6. Эскиз резца представлен на рисунке 2.8.

Определение показателей технологичности детали АД

Рисунок2.8

H=16; B=12; L=100; m=5; a=12; r=1

2. Определение глубины резания.

При черновом точении глубина резания принимается равной припуску на обработку. t=z=0,5мм.

3. Определение подачи.

S=0,4 (мм/об) (2, стр.266, т.11).

4. Определение скорости резания.

Скорость резания при точении рассчитывают по формуле:

Определение показателей технологичности детали АД;

Где Т=60 мин, Сv=47, x=0,15, y=0,35, m=0,20;

Определение показателей технологичности детали АД;

где Определение показателей технологичности детали АД, (2. стр.261, т.1);

Определение показателей технологичности детали АД, (2. стр.263, т.6);

Определение показателей технологичности детали АД, (2. стр.263, т.5);

Определение показателей технологичности детали АД;

Таким образом скорость резания будет равна:

Определение показателей технологичности детали АДм/мин.

5. Определение расчетной частоты вращения шпинделя.

Расчетная частота вращения определяется по формуле:

Определение показателей технологичности детали АДоб/мин.

nприн = 632,3 об/мин

6. Определение силы резания.

При точении составляющие силы резания рассчитывают по формуле:

Определение показателей технологичности детали АД;

где Cp=200, x=1, y=0,75, n=0 – при расчете тангенциальной составляющей Pz;

Cp=125, x=0,9, y=0,75, n=0 – при расчете радиальной составляющей Py;

Cp=67, x=1,2, y=0,65, n=0 – при расчете осевой составляющей Рх (2, стр.273, т.22);

Определение показателей технологичности детали АД;

kmp=Определение показателей технологичности детали АД (2, стр.264, т.9).

kjp=1,08 – при расчете тангенциальной составляющей Pz;

kjp=1,3 – при расчете радиальной составляющей Py;

kjp=0,78 – при расчете осевой составляющей Рх (2, стр.275, т.23);

kgp=1,25 – при расчете тангенциальной составляющей Pz;

kgp =2 – при расчете радиальной составляющей Py;

kgp =2 – при расчете осевой составляющей Рх (2, стр.275, т.23);

klp=1,0 – при расчете тангенциальной составляющей Pz;

klp =1,7 – при расчете радиальной составляющей Py;

klp =0,65 – при расчете осевой составляющей Рх (2, стр.275, т.23);

Таким образом поправочный коэффициент будет равен:

Определение показателей технологичности детали АД – при расчете тангенциальной составляющей Pz;

Определение показателей технологичности детали АД – при расчете радиальной составляющей Py;

Определение показателей технологичности детали АД – при расчете осевой составляющей Рх;

Составляющие силы резания будут равны:

Определение показателей технологичности детали АД(Н);

Определение показателей технологичности детали АД(Н);

Определение показателей технологичности детали АД(Н).

7. Определение мощность резания.

При точении мощность резания рассчитывают по формуле:

Определение показателей технологичности детали АД(кВт).

8. Произведем расчет выбранных элементов режима резания:

Определение показателей технологичности детали АД,

1,2 > 1,14 – условие выполняется.

9. Расчет основного времени точения

Расчет основного времени точения производим по формуле:

Определение показателей технологичности детали АД

где S-подача исходя из характеристик станка, Определение показателей технологичности детали АД-длины обработки, подвода, врезания и перебега

Определение показателей технологичности детали АД.

015 – Точить поверхность 38

1. Выбор и обоснование режущего инструмента.

Выбираем токарный проходной отогнутый резец с пластинами из твердого сплава по ГОСТ 18868-73 [6, с.119, т.4]. Материал резца — твердый сплав Т15К6.

Определение показателей технологичности детали АД

Рисунок 2.9

Эскиз резца приведен на рисунке Основные параметры резца:

H = 16 мм; B = 10 мм; L = 100 мм; m = 8 мм; R = 0,5 мм; a=8 мм;

3. Определение величины подачи инструмента.

Назначим подачу [6, с.266, т.11] S = 0,5 мм/об. Т.к. станок имеет бесступенчатое регулирование подач, то принимаем выбранное значение подачи Определение показателей технологичности детали АД мм/об

4. Выбор периода стойкости инструмента.

Выберем период стойкости инструмента, учитывая, что ведется черновая обработка Т = 60 мин.

5. Определение общего поправочного коэффициента Kv.

Определим общий поправочный коэффициент:

Определение показателей технологичности детали АД,

где Определение показателей технологичности детали АД— коэффициент обрабатываемости стали,

Определение показателей технологичности детали АД;

Определение показателей технологичности детали АД, Определение показателей технологичности детали АД [6, с.262, т.2],

Определение показателей технологичности детали АД— коэффициент, учитывающий влияние инструментального материала на скорость резания [6, с.263, т.6], Определение показателей технологичности детали АД=1,0;

Определение показателей технологичности детали АД — коэффициент, учитывающий влияние состояние поверхности заготовки на скорость резания [6, с.263, т.5], Определение показателей технологичности детали АД=0,9;

Определение показателей технологичности детали АД— коэффициенты, учитывающие влияние параметров резца на скорость резания [6, с.271, т.18], Определение показателей технологичности детали АД

Определение показателей технологичности детали АД.

6. Расчет скорости резания.

Определим скорость резания по формуле [12,с.265]:

Определение показателей технологичности детали АД,

где Определение показателей технологичности детали АД; x=0,15;y = 0,35; m = 0,20 [12,с.269, т.18],t-глубина резания, S-подача,

Определение показателей технологичности детали АДм/мин

7. Расчет частоты вращения заготовки и действительной скорости резания.

Определение показателей технологичности детали АД

nприн = 1588 об/мин

Фактическая скорость резания будет равна:

Определение показателей технологичности детали АД(м/мин).

8. Расчет силы резания

Расчет силы резания осуществим по формуле [6, с.271]:

Определение показателей технологичности детали АД,

где Определение показателей технологичности детали АД; x = 1,0; y = 0,75; n = -0,15 [6, с.273, т.22],

t = 1 мм – глубина резания,

Определение показателей технологичности детали АД,

где Определение показателей технологичности детали АД — коэффициент, учитывающий влияние качества обрабатываемого материала на силовые зависимости [6, с.264, т.9],

Определение показателей технологичности детали АД— коэффициенты, учитывающие влияние геометрических параметров режущей части инструмента на силы резания [6, с.275, т.23],

Определение показателей технологичности детали АД;

Определение показателей технологичности детали АД

9. Определим крутящий момент

Определим крутящий момент по формуле [6, с.271]:

Определение показателей технологичности детали АД.

10. Расчет мощности привода станка

Расчет мощности привода станка производим по формуле:

Определение показателей технологичности детали АД,

где Определение показателей технологичности детали АД — механический КПД станка,

Определение показателей технологичности детали АД — эффективная мощность станка,

Определение показателей технологичности детали АД,

Определение показателей технологичности детали АД,

11. Произведем расчет выбранных элементов режима резания:

Определение показателей технологичности детали АД,

1,2 > 1,01 – условие выполняется.

12. Расчет основного времени точения

Расчет основного времени точения производим по формуле:

Определение показателей технологичности детали АД

где S-подача исходя из характеристик станка, Определение показателей технологичности детали АД-длины обработки, подвода, врезания и перебега

Определение показателей технологичности детали АД.

2.12.3 Шлифовальная операция

Определение показателей технологичности детали АД

Рисунок 2.10

1. Установим характеристики инструмента. Инструмент при шлифовании различных конструкционных и инструментальных материалов выбираем по справочным материалам.

Зернистость абразива равна 40 мкм, группа – микрошлифопорошки;

Структура инструмента No 6;

Объемное содержание шлифовального материала равно 50%;

Область применения: круглое наружное, бесцентровое, плоское периферией круга, шлифование металлов с высоким сопротивлением разрыву;

Материал – электрокорунд белый 24А, использующийся для обработки сталей;

CМ2 – зернистость абразива.

Круг выбираем типа ПП 250x127x15 24А 40 CМ2 6К1;

Точность круга А;

Максимальная скорость круга 35 м/с

Класс балансировки 1

Определение показателей технологичности детали АД

Рисунок 2.11

2. Окружную скорость заготовки можно определить как:

Определение показателей технологичности детали АД(м/мин);

3. Частоту вращения заготовки определяем по формуле:

Определение показателей технологичности детали АД(об/мин);

4. Окружную скорость абразивного круга принимаем: Vк=30(м/с);

5. Продольную подачу вычисляем в долях высоты круга:

Sпрод=кв*H,

где кв=0,4…0,7, выбираем кв=0,4, тогда Sпрод=0,4*15=6(мм/об.заг).

6. Минутную продольную подачу вычисляем по формуле:

Sм= Sпрод*nз=6*145,5=873 (мм/мин)

7. Определяем длину рабочих ходов стола, она равна длине шлифуемой поверхности Lрх=9,8 мм.

8. Определяем число одинарных и двойных ходов стола в минуту:

Определение показателей технологичности детали АД(од.х/мин) и Определение показателей технологичности детали АД(дв.х/мин)

9. Рассчитываем поперечную подачу (глубину шлифования) на один ход стола:

Определение показателей технологичности детали АД(мм/ход);

10. Вычисляем основное время обработки в соответствии с полным циклом

Определение показателей технологичности детали АД

Рисунок 2.12

Определение показателей технологичности детали АД

11. Определяем эффективную мощность шлифования.

Определение показателей технологичности детали АД(кВт);

12. По посчитанной эффективной мощности выбираем круглошлифовальный станок модели 3А110В.

Технические данные станка.

Наибольшие размеры устанавливаемой заготовки:

диаметр 140

длина 200

Рекомендуемый диаметр шлифования:

наружного 3-30

внутреннего 5-25

Наибольшая длина шлифования:

наружного 180

внутреннего 50

Высота центров над столом 115

Наибольшее продольное перемещение стола 250

Угол поворота стола:

по часовой стрелке 5

против часовой стрелке 6

Скорость автоматического перемещения стола, м/мин 0,03-2,2

Частота вращения шпинделя заготовки с бесступенчатым регулированием 100-1000

Конус Морзе шпинделя передней бабки и пиноли задней бабки 4; 3

Наибольшие размеры шлифовального круга:

наружный диаметр 250

высота 25

Перемещение шлифовальной бабки:

наибольшее 60

на одно деление лимба 0,0025

за один оборот толчковой рукоятки 0,001

Частота вращения шпинделя шлифовального круга, об/мин

наружном 2680;3900

внутреннем 40000

Мощность электродвигателя привода главного движения, кВт 2,2

Габаритные размеры (с приставным оборудованием):

длина 1880

ширина 2025

высота 2000

Масса (с приставным оборудованием), кг 2000

13. Согласно с паспортными данными станка принимаем:

Скорость заготовки V3=15(м/мин), тогда частота вращения заготовки:

Определение показателей технологичности детали АД(об/мин);

Частоту вращения круга принимаем: nприн=40000(об/мин), после чего вычисляем действительную окружную скорость круга:

Определение показателей технологичности детали АД(м/с).

14. Проверяем посчитанную эффективную мощность на достаточность мощности станка:

Определение показателей технологичности детали АД

Определение показателей технологичности детали АД;

Условие выполняется.

Проверяем энергетические режимы шлифования на условие бесприжоговости:

Определение показателей технологичности детали АД(кВт),

Определение показателей технологичности детали АД

Определение показателей технологичности детали АД — условие бесприжоговости выполняется.

2.12.4 Фрезерование

Расчет режимов резания произведем для операции № 120 Фрезерная.

Определение показателей технологичности детали АД

Рисунок 2.13

Выбор режущего инструмента.

Для обработки поверхности выбираем фрезу дисковую пазовую по ГОСТ 3755-78 [12, с.181. т.82]. Материал – Р6М5

Эскиз фрезы приведен на рисунке 2.14

Определение показателей технологичности детали АД

Рисунок 2.14

Параметры инструмента: D = 50 мм, b = 8 мм, d = 16 мм, z = 14.

2. Назначение глубины резания.

Глубина резания t определяет продолжительность контакта зуба с заготовкой, ее измеряют в направлении, перпендикулярном направлению оси фрезы [13, с.282]. В данном случае глубина резания равна t = 3,8 мм.

3. Определим величину подачи на один зуб фрезы по формуле

[12, с.282]: Определение показателей технологичности детали АД

4. Вычислим подачу на один оборот фрезы:

Определение показателей технологичности детали АД.

Определение показателей технологичности детали АД

5. Назначим период стойкости инструмента [12, с.290, т.40]:

T = 120 мин.

6. Определим скорость резания по формуле [12, с.282]:

Определение показателей технологичности детали АД,

где Определение показателей технологичности детали АД= 68,5, q = 0,25, x = 0,3, y = 0,2, u = 0,1, p = 0,1, m = 0,2 [12, с.286,т.39],

Определим общий поправочный коэффициент:

Определение показателей технологичности детали АД,

Определение показателей технологичности детали АД— коэффициент, учитывающий влияние инструментального материала на скорость резания [xx, с.263, т.6], Определение показателей технологичности детали АД=1,0;

Определение показателей технологичности детали АД — коэффициент, учитывающий влияние состояние поверхности заготовки на скорость резания [12, с.263, т.5], Определение показателей технологичности детали АД=0,8.

Определение показателей технологичности детали АД,Определение показателей технологичности детали АД

Определение показателей технологичности детали АД, Определение показателей технологичности детали АД [13, с.262, т.2],

Определение показателей технологичности детали АД,

Определение показателей технологичности детали АД.

7. Произведем расчет окружной силы резания по формуле [12, с.282]:

Определение показателей технологичности детали АД,

где Определение показателей технологичности детали АД[12, с.264, т.9],

Определение показателей технологичности детали АД= 68,2, x = 0,86, y = 0,72, u = 1,0, q = 0,86, w = 0 [12, с.291, т.41],

Определение показателей технологичности детали АД

Определение показателей технологичности детали АД

Определение показателей технологичности детали АД.

8. Определим крутящий момент на шпинделе станка:

Определение показателей технологичности детали АД.

Определение показателей технологичности детали АД

9. Расчет мощности привода станка производим по формуле:

Определение показателей технологичности детали АД,

где Определение показателей технологичности детали АД — механический КПД станка,

Определение показателей технологичности детали АД — эффективная мощность станка,

Определение показателей технологичности детали АД,

Определение показателей технологичности детали АД

Определение показателей технологичности детали АД,

10. Выбор оборудования.

Для данной операции выбираем горизонтально-фрезерный универсальный консольный станок 6Т804Г. При выборе станка принималось во внимание мощность необходимая при резании и габариты рабочей зоны станка, а также величины ходов рабочего стола.

Технические характеристики станка [12, с.54, т.40]

Размеры рабочей поверхности стола, мм 200Определение показателей технологичности детали АД800

Наибольшие перемещение стола, мм:

продольное 400

поперечное 160

вертикальное 320

Расстояние от оси шпинделя до поверхности стола, мм 30-350

Внутренний конус шпинделя по ГОСТ 15975-82 40

Число скоростей шпинделя 12

Частота вращения шпинделя, об/мин 63…2800

Число рабочих подач стола 12

Подача стола, мм/мин:

продольная 11,2-500

поперечная ручная

вертикальная ручная

Скорость быстрого перемещения стола, мм/мин:

продольная 3800

поперечная 3800

вертикальная 3800

Мощность электродвигателя привода главного движения, кВт 2,2

Габаритные размеры:

длина, мм 1315

ширина, мм 1205

высота, мм 1350

Масса, кг 800

11. Согласование частоты вращения фрезы и подачи с техническими характеристиками станка.

Строим ряд чисел оборотов станка:

Определение показателей технологичности детали АД,

Определение показателей технологичности детали АД

Определение показателей технологичности детали АД.

Значения чисел вращения оборотов станка сводим в таблицу:

Таблица 2.11

63

88,94

125,58

177,3

250,3

353,4

499

704,6

994,8

1404,6

1983,1

2800

Принимаем Определение показателей технологичности детали АД.

Определим минутную подачу по формуле [12, с.282]:

Определение показателей технологичности детали АД.

Определение показателей технологичности детали АД

Аналогично строим ряд подач:

Определение показателей технологичности детали АД,

Определение показателей технологичности детали АД

Определение показателей технологичности детали АД,

Полученные значения продольных подач станка сводим в таблицу 26

Таблица 2.12

11,2

15,81

22,34

31,56

44,57

62,96

88,93

125,62

177,43

250,6

353,9

500

Принимаем Определение показателей технологичности детали АД.

Тогда фактическая подача на зуб фрезы :

Определение показателей технологичности детали АД.

Определение показателей технологичности детали АД

12. Вычислим действительную скорость резания:

Определение показателей технологичности детали АД.

Определение показателей технологичности детали АД

2.12.5 Шлицедолбление

Определение показателей технологичности детали АД

Рисунок 2.15

1. Выбор оборудования

Для данной операции выбираем зубодолбежный станок 5122Б [11, c.41, т.26]. При выборе станка принимаем во внимание длину хода долбяка.

Технологические характеристики (размеры в мм):

Наибольший диаметр устанавливаемой заготовки 200;

Наибольшая ширина нарезаемого зубчатого венца 30;

Число двойных ходов долбяка в минуту 200-1200;

Наибольший модуль нарезаемого зубчатого колеса 4,5 ;

Круговая подача, мм/дв. Ход 0,051-0,55;

Радиальная подача, мм/дв. ход 0,003-0,286;

Мощность электродвигателя главного привода, кВт 3,7;

Габаритные размеры(дОпределение показателей технологичности детали АДшОпределение показателей технологичности детали АДв) 2610Определение показателей технологичности детали АД1510Определение показателей технологичности детали АД1965;

Масса, кг 4500;

2. Выбор инструмента.

В качестве инструмента принимаем дисковый прямозубый долбяк — класс точности А. Материал долбяка Р6М5. Геометрические параметры m = 1,25, z = 14, L = 40.

Определение показателей технологичности детали АД

рисунок 2.16

3. Определение круговой подачи.

Круговая подача назначается согласно модулю колеса по [ 12, с. 678, т.16]: S = 0,2 мм/дв. ход

В зависимости от материала обрабатываемой детали значение подачи необходимо умножить на поправочный коэффициент Кs = 0,9 [ 12, с. 679, т.18]:

Sкр = SОпределение показателей технологичности детали АД= 0,2Определение показателей технологичности детали АД = 0,18 мм/дв.ход

Согласуем подачу со станком и принимаем Sкр.ст=0,18 мм/дв.ход

4. Определение радиальной подачи.

Радиальную подачу принимают равными Определение показателей технологичности детали АДмм/дв.ход.

Согласуем подачу со станком и принимаем Sр.ст=0,036 мм/дв.ход

5. Определение скорости резания.

Скорость резания определяют по [ 12, с. 678, т.17]:

V = 30 м/мин

В зависимости от обрабатываемого материала значение скорости необходимо умножить на поправочный коэффициент Кv = 0,9 [ 12, с. 679, т.18]:

Определение показателей технологичности детали АДм/мин.

6. Определение числа двойных ходов.

Число двойных ходов долбяка в минуту:

Определение показателей технологичности детали АД,

где L – длина хода долбяка, состоящая из ширины нарезаемого зубчатого венца и перебегов в обе стороны от венца [ 12, с. 678, т.19]: Определение показателей технологичности детали АДмм.

Тогда

Определение показателей технологичности детали АДдв.ход/мин.

Согласуем со станком и принимаем Определение показателей технологичности детали АД=1000дв.ход/мин.

7. Определение действительной скорости резания.

Определение показателей технологичности детали АД16,6 м/мин.

8. Определение основного времени.

Определение показателей технологичности детали АД,

где z – число нарезаемых зубьев, z = 14,

nдв.ход – число двойных ходов долбяка, nдв.ход = 1000 дв.ход/мин,

Sкр – круговая подача, Sкр = 0,18 мм/дв.ход,

Sр – радиальная подача, Sр = 0,036 мм/дв.ход,

h – высота зуба, h = 1,8

m – делительный окружной модуль, m= 1,25

Тогда

Определение показателей технологичности детали АД0,92мин

Реферат: Социальная поддержка незащищенных слоев населения

Введение

Современное социальное государство представляет собой особый тип высокоразвитого государства, в котором обеспечивается высокий уровень социальной защищенности всех граждан посредством активной деятельности государства по регулированию социальной, экономической и других сфер жизнедеятельности общества, установлению в нем социальной справедливости и солидарности.

Работа с безнадзорными и беспризорными несовершеннолетними в специализированных учреждениях начинается с адаптации их к жизни в самом учреждении, которая является одной из ступенек адаптации в обществе. От успешности процесса социальной адаптации зависит дальнейшая судьба ребенка: вернется ли он на улицу, совершит ли противоправные действия, будет ли вести асоциальный образ жизни.

Формы государственной поддержки незащищенных слоев населения

Государственная поддержка – это система законодательных и социально-экономических гарантий, средств и мер, благодаря которым создаются равные для членов общества условия, обеспечивающие достойное и социально приемлемое качество их жизни.

Главная задача государственной поддержки – обеспечить стабильность в стране и социальную защиту граждан в новых условиях.

В настоящее время практически все государства являются социальными. Социальное государство – это государство, строящее свою политику с учетом интересов всех, без исключения, социальных слоев и групп, составляющих современное общество.

Социальное государство должно обеспечивать людям прожиточный минимум, создавать условия для обеспечения граждан работой, перераспределять доходы через государственный бюджет, охранять наемный труд, заботиться об образовании, здравоохранении, культуре, семье, постоянно улучшать социальное обеспечение и другое.

Целью социального государства является обеспечение свободы и социальной защиты наиболее уязвимых слоев населения (безработных, нетрудоспособных, инвалидов и т.д.).

Основные направления государственной поддержки:

правовая природа социальной политики;

социальное обеспечение;

предоставление социальных услуг;

доступность социальной поддержки для всех членов общества;

наличие государственных структур социальной защиты, социального обеспечения и занятости;

принятие государством ответственности за достойный уровень благосостояния граждан.

Основной задачей социального государства является обеспечение равноправия, нравственности и справедливости в отношениях между людьми. Эти принципы могут быть реализованы путем расширения социальных программ, поощрения благотворительной деятельности (в частности, освобождения от налогов предпринимательских структур, осуществляющих благотворительную деятельность).

Государство заинтересовано в поддержке социально уязвимых групп населения. Это объясняется несколькими причинами: государство, которое считает себя цивилизованным обязано «обеспечить населению достойный уровень жизни»; государство заинтересовано в расширенном воспроизводстве квалифицированной рабочей силы; социально-экономическая поддержка неимущих «сглаживает» экономическое состояние различных групп населения.

Особенности социальной адаптации безнадзорных и беспризорных несовершеннолетних

Проблема социальной адаптации детей и подростков, находящихся в трудной жизненной ситуации – одна из актуальных проблем, стоящих перед обществом.

Выстраивание работы по социальной реабилитации, адаптации и интеграции беспризорных и безнадзорных несовершеннолетних включает выявление таких детей и подростков, их устройство в специализированные учреждения для несовершеннолетних (приюты, социально-реабилитационные центры, центры помощи детям, оставшимся без попечения родителей), организацию мероприятий, направленных на приспособление каждого временного этапа жизни ребенка к условиям реальной действительности. В таких учреждениях ребенок впервые встречается с социально благополучной средой, которая предоставляет возможность несовершеннолетнему самому приобрести опыт, необходимый для адаптации к окружающему миру, при этом данная среда является достаточно защищенной от негативных влияний.

Несмотря на множество работ отечественных исследователей, посвященных решению проблем безнадзорности и беспризорности несовершеннолетних, тема социальной адаптации данной категории граждан, в частности в условиях специализированного учреждения для несовершеннолетних, является мало изученной. Проведенный нами анализ нормативно-правовых документов показал, что большинство из них направлены на профилактику данного явления. Процесс социализации, в частности социальной адаптации несовершеннолетних, регламентирован плохо и в основном признается лишь как данная необходимость.

Таким образом, возникает противоречие: с одной стороны, теме социальной адаптации безнадзорных и беспризорных несовершеннолетних в научных работах и нормативно-правовых актах уделяется достаточное внимание и подчеркивается важность этого процесса; с другой стороны, на практике этот процесс мало изучен и плохо регламентирован. Это противоречие обусловило проблему исследования: какие существуют особенности процесса социальной адаптации безнадзорных и беспризорных несовершеннолетних в условиях специализированных учреждений для несовершеннолетних?

С целью анализа особенностей процесса социальной адаптации безнадзорных и беспризорных несовершеннолетних в условиях специализированных учреждений нами было проведено эмпирическое исследование процесса социальной адаптации несовершеннолетних в специализированных учреждениях города Казани.

В исследовании использовался комплекс взаимодополняющих методов: полуструктурированное интервью, наблюдение, контент-анализ дневников воспитанников.

Исследование проводилось в три этапа:

1. изучение документации, отражающей процесс социальной адаптации воспитанников в каждом специализированном учреждении (анализ дневников на каждого воспитанника);

2. проведение интервью со специалистами учреждений;

3. проведение интервью с воспитанниками учреждений.

Итоги проведенного исследования привели нас к следующим результатам и выводам:

1. В процессе социальной реабилитации в условиях специализированных учреждений безнадзорные и беспризорные несовершеннолетние адаптируются лишь к самому учреждению, а показатели социальной адаптации воспитанников выражены слабо: дети и подростки могут лишь адаптироваться к социальным правилам, нормам и ценностям – без последующего процесса их интериоризации.

2. Несмотря на структурные различия учреждений, различий в осуществляемых учреждениями программах и методиках по социальной адаптации воспитанников, анализ основных показателей ответов респондентов и данных дневников воспитанников показал, что процесс социальной адаптации безнадзорных и беспризорных несовершеннолетних не имеет существенных различий.

3. На процесс социальной адаптации воспитанников влияют социальный статус несовершеннолетнего и длительность проживания несовершеннолетнего в учреждении, а также наличие или отсутствие опыта проживания несовершеннолетнего на улице.

4. В процессе социальной адаптации безнадзорных и беспризорных несовершеннолетних в условиях специализированных учреждений существуют гендерные и возрастные различия.

5. Специалисты учреждений недостаточно владеют знаниями о сущности процесса социальной адаптации, а процесс социальной адаптации несовершеннолетних в условиях специализированных учреждений воспринимают лишь как процесс адаптации к самому учреждению.

Для улучшения сложившейся ситуации, для повышения эффективности процесса социальной адаптации несовершеннолетних в условиях специализированного учреждения, по нашему мнению и с учетом предложений специалистов учреждений, необходима реализация следующих мер:

– разработка и внедрение программ и методик, направленных на профессиональную адаптацию подростков в условиях специализированного учреждения, введение в действие трудовых мастерских и активное использование методик трудотерапии в социально-реабилитационной работе с несовершеннолетними;

– привлечение средств спонсоров, благотворительных организаций, для улучшения условий жизнедеятельности безнадзорных и беспризорных несовершеннолетних в специализированных социальных учреждениях, в том числе и в приемных отделениях (изоляторах);

– повышение профессиональной квалификации персонала специализированного учреждения.

Выше перечисленные меры реализуются на муниципальном уровне управления. Однако, для более успешного процесса социальной адаптации безнадзорных и беспризорных несовершеннолетних в условиях специализированных учреждений, необходимы усовершенствования, в том числе, и нормативно-правовой базы, на всех уровнях управления.

Проблемы в студенческой субкультуре

Субкультура – это культура групп людей, объединенных специфическими интересами, определяющими их мировоззрение и модели поведения. Автор популярного на Западе и в России учебника «Социология» Нейл Смелзер определяет субкультуру как систему норм и ценностей, отличающую группу от большинства общества. Основанием субкультуры могут быть: стиль музыки, образ жизни, общие виды деятельности, определенные политические взгляды.

Из всех социально — демографических групп феномен субкультурности больше всего присущ молодежи.

Одно из первых определений понятия «молодежь» было дано в 1968 г. В.Т. Лисовским: «Молодежь — поколение людей, проходящих стадию социализации, усваивающих, а в более зрелом возрасте уже усвоивших, образовательные, профессиональные, культурные и другие социальные функции; в зависимости от конкретных исторических условий возрастные критерии молодежи могут колебаться от 16 до 30 лет». Позднее более полное определение было дано И.С. Коном: «Молодежь — социально — демографическая группа, выделяемая на основе совокупности возрастных характеристик, особенностей социального положения и обусловленных тем и другим социально-психологических свойств. Молодость как определенная фаза, этап жизненного цикла биологически универсальна, но ее конкретные возрастные рамки, связанный с ней социальный статус и социально-психологические особенности имеют социально-историческую природу и зависят от общественного строя, культуры и свойственных данному обществу закономерностей социализации».

С этих позиций особый интерес представляет студенческая субкультура. Студенчество – самостоятельная, социокультурная общность, которая функционирует в системе высшего образования и «выступает в качестве объекта производства, предметом которого является не вещь, а личность» (Б.Г. Рубин, Ю.С. Колесников). Главной функцией этого производства является образовательная деятельность.

Таким образом, студенчество – это специфическая социокультурная группа, обладающая определенной спецификой поведения, ценностными ориентациями, моделями поведения, обусловленными получением высшего образования.

Система образования, охватывает в основном молодежь, оказывается питомником специфической субкультуры высшей школы, органичной частью и системообразующей ценностью которой стал непрерывный процесс обновления интеллекта. Можно говорить о наличии различных субкультур в среде самого студенчества. Наиболее значимыми являются субкультуры образовательной деятельности студентов.

Мартин Троу, например, выделяет четыре субкультуры:

«Коллегиалы» — любят устраивать вечеринки и заниматься спортом; книги; хорошие оценки имеют для них лишь второстепенное значение.

«Профессионалы» — стараются хорошо учиться, но их мало волнует «академическая» деятельность профессоров, ведь она не повлияет на карьеру студентов в будущем.

«Академики» — увлечены учебой от души, а не ради выгоды; в дальнейшем они часто учатся в аспирантуре и становятся преподавателями.

«Нонконформисты» — или представители так называемой богемы, не придают важного значения ни научным, ни профессиональным интересам; они предпочитают вести особый образ жизни и с презрением относятся к господствующим ценностям «обывательского» общества.

В отечественной литературе данная проблема рассматривалась через характеристики типов личности студентов

Ростовские социологи Рубин Б.Г. и Колесников Ю.С. выделяют три основных типа личности студентов по критерию стиля их деятельности и поведения в сфере обучения и познания.

По их мнению, для первого тип личности студентов характерным является деятельность, которая отличается широким подходом к целям и задачам обучения в вузе.

Интересы студентов сосредотачиваются на области знаний более широкой, чем предусмотрено программой, социальная активность студентов проявляется во всем многообразии форм жизни вуза. Этот тип деятельности ориентирован на широкую специализацию, на разностороннюю профессиональную подготовку.

Второй тип личности студентов характеризуется ориентацией на узкую специализацию. Здесь познавательная деятельность студентов также выходит за рамки учебной, однако если первому типу поведения присуще преодоление рамок программы, так сказать, вширь, то в данном случае этот выход осуществляется вглубь. Система духовных запросов студентов сужена рамками «околопрофессиональных интересов».

Третий тип познавательной деятельности, определяющий соответствующий тип личности студентов, предполагает усвоение знаний и приобретение навыков лишь в границах учебной программы. Этот тип деятельности наименее творческий, наименее активный.

На наш взгляд, приведенные выше типологии не отражают многообразия моделей поведения современного российского студента, т.к. акцент делается на количественных характеристиках. Требуется анализ, прежде всего, содержательного аспекта студенческой субкультуры.

Проблема общественных движений на примере Твери

Добровольчество – это общественное движение, смыслом которого является вовлечение как можно большего числа людей в добровольную деятельность по изменению различных сторон общественной жизни к лучшему. Подобная деятельность призвана способствовать решению острых социальных проблем.

В современном социуме добровольцами (волонтерами) становятся люди разных возрастов и профессий, представители различных слоев общества, готовые бескорыстно отдать часть своих сил, времени, знаний на благо других людей и общества в целом. Благодаря добровольчеству укрепляются общечеловеческие ценности, появляется возможность реализации людьми своих прав, повышается ответственность членов общества за свои поступки. Одновременно участники добровольческого движения устанавливают новые межличностные связи, которые способствуют поддержанию социальной стабильности. В этих условиях у людей возникает желание объединяться для решения не только индивидуальных, но и глобальных проблем современности.

Развитие добровольчества на Западе и в России привлекло к данному общественному движению внимание исследователей. Например, в статье Л.А. Кудринской «Добровольческий труд: сущность, функции, специфика» анализируется сущность добровольчества и его специфика в России. Е.Л. Шекова в работе «Труд добровольцев в сфере культуры США и России» исследовала виды стимулирования труда волонтеров. Немало публикаций посвящены рассмотрению современного состояния проблемы добровольчества и благотворительности. Обычно выделяются следующие причины участия людей в работе добровольческих организаций: личная, коллективная, общественная, материальная, моральная. К основным принципам добровольческого движения относят добровольность, безвозмездность, ответственность, законность, уважение, солидарность, равенство, самосовершенствование, нравственность, социальную и личную значимость.

Функции добровольческого труда разделяют на две категории: 1.общие: социально-формирующая и развивающая функция; антиэнтропийная; интегрирующая; социализирующая; 2.специфические функции: формирование и развитие гражданского общества, трансляция гражданских социетальных ценностей, традиций; уменьшение социальной энтропии в обществе; гражданская социализация отдельного индивида; интеграция общества через ассоциации граждан, создание социального капитала; кооперация усилий для защиты прав и интересов индивидов; самоуправление и коллективное решение самых разных проблем сообщества на основе социальных инноваций; поддержка незащищенных групп, их социальная адаптация; свободное самовыражение и социальное творчество людей (Кудринская, 2006).

Добровольческая деятельность чаще всего охватывает такие сферы жизнедеятельности человека, как здравоохранение, экология, социальная адаптация слабо защищенных слоев населения, развитие общественной активности, культурное просвещение (Шекова,2002). В западных странах добровольческая деятельность давно уже стала массовым явлением. В России пока еще происходит формирование культуры добровольчества, только развертывается активная деятельность волонтерских организаций, при этом большое значение имеет освоение зарубежного опыта.

Для России наиболее актуальны следующие проблемы добровольчества: развитие законодательной базы для деятельности третьего сектора; доступ НКО к средствам массовой информации; демократизация СМИ и усвоение ими гражданских ценностей; создание механизмов ресурсной поддержки организаций гражданского общества со стороны государства, рыночного сектора и граждан; развитие государственной системы образования, способной осуществлять гражданскую социализацию новых поколений россиян; консолидация усилий всех социальных акторов для развития гражданского общества (Кудринская, 2006).

Стремительное развитие добровольческого движения в России придает особую актуальность социологическим исследованиям данного феномена. В мае 2007 года в Твери было проведено прикладное социологическое исследование «Развитие добровольчества в Твери» с использованием метода анкетного опроса. В ходе пилотажного исследования было опрошено 100 горожан, представляющих основные половозрастные группы населения. В ходе исследования было выявлено, что степень информированности жителей г. Твери о деятельности добровольческих организаций в регионе и городе очень высокая – 90%, что позволяет говорить о значительном интересе населения к добровольческому движению. Большинство респондентов дали положительную оценку деятельности добровольческих организаций, указали на ее социальную значимость.

Горожане назвали следующие функции добровольчества: социальная адаптация слабо защищенных слоев населения (31%), организация культурных массовых мероприятий (19%), морально-психологическая поддержка нуждающихся людей (19%). Однако, несмотря на то, что практически все респонденты отметили высокую значимость и актуальность деятельности добровольческих организаций, практически никто из опрошенных (91%) сам лично не принимал участие в добровольческих акциях, что свидетельствует о слабой вовлеченности жителей Твери в общественную деятельность. По мнению горожан, доброволец – это отзывчивый, бескорыстный человек, желающий реализовать свои творческие способности. Участие людей в добровольческих движениях, по мнению опрошенных, мотивированно рядом факторов: самовыражение, самореализация личности (39%); сочувствие, обусловленное моральными принципами (36%); потребность в общении (22%).

Лишь 2% респондентов в качестве мотивации участия людей в добровольческих движениях отметили перспективу получения материального вознаграждения, что подчеркивает бескорыстность деятельности волонтеров. Среди широкого многообразия проблем в современном обществе с точки зрения приложения добровольческого труда жители Твери выделили следующие: оказание помощи нуждающимся людям (38%); организацию массовых общественных мероприятий (36%); психологическую поддержку (29%); культурное просвещение (19%). Респонденты выделили также группы населения, испытывающие наибольшую потребность в помощи со стороны волонтеров, среди них: пенсионеры (36%); инвалиды (37%); люди с тяжелыми заболеваниями (26%).

Таким образом, добровольческое движение приобретает все большее распространение в России, население позитивно оценивает проявления добровольческого труда, сформировался положительный имидж подобных общественных организаций. В тоже время добровольчество пока еще не стало массовым явлением, поддерживая добровольцев, большая часть населения не спешит вступать в их ряды. Необходима активная пропаганда значимости добровольческого труда в СМИ, образовательных учреждениях, произведениях литературы и искусства.

Заключение

Решение проблемы государственной поддержки незащищенных слоев населения является одним из приоритетных направлений государственной политики в нашей стране на современном этапе и в значительной мере определяет уровень социального благополучия, как всего населения России, так и его социально уязвимых слоев.

Сегодня ученые определяют молодежь как социально-демографическую группу общества, выделяемую на основе совокупности характеристик, особенностей социального положения и обусловленных теми или другими социально-психологическими свойствами, которые определяются уровнем социально-экономического, культурного развития, особенностями социализации в российском обществе Особенности молодежного возраста и социального положения молодых людей предопределяют склонность к альтернативным способам, формам, стилям жизни, социальному экспериментированию. Именно эти факторы инициируют формирование целого спектра довольно автономных субкультурных образований, связанных по тем или иным основаниям с жизнедеятельностью молодежи.

Список литературы

Смелзер Н. Социология. М.,2006.

Социология молодежи. Под ред. В. Т. Лисовского. СПбГУ, 2007.

Кудринская Л.А.(2007) Добровольческий труд: сущность, функции, специфика // Социологические исследования, №5.

Шекова Е.Л.(2006.) Труд добровольцев в сфере культуры США и России// Социологические исследования, №3.

Добреньков В.И., Кравченко А.И. Методы социологического исследования: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 2006.

2Иващенко Г.М. Профилактическая и реабилитационная работа специализированных учреждений для несовершеннолетних: Научно-методическое пособие. – М.: Государственный НИИ семьи и воспитания, 2008.

3Невская С.С. Анализ проблем социальной адаптации беспризорных детей // Беспризорник. – 2007. – № 3.

Гончаров П.К. Социальное государство: сущность и принципы. — Вестник Российского университета дружбы народов, 2008.

Заславская Т.И. Современное российское общество: Социальный механизм трансформации: Учеб. пособие. – М.: Дело, 2009.

Заславская Т.И. Социетальная трансформация российского общества: Деятельностно-структурная концепция. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Дело, 2007.

Социальное государство: концепция и сущность. ДИЕ РАН №138 – М.: ИЕ РАН – издательство «ОГНИ», 2008.

Реферат: Ринок — економічна основа комерційної діяльності

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ МІЖРЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ВІДКРИТОГО

МІЖНАРОДНОГО УНІВЕРСИТЕТУ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

Кафедра комерційної діяльності

Індивідуальне завдання

З дисципліни Комерційна діяльність

На тему:

«Ринок – економічна основа комерційної діяльності»

Миколаїв 2009

Зміст:

1. Вступ

2. Ринкова економіка і комерційна діяльність

3. Організаційно-правові форми комерційних підприємств:

3.1 Чинники, що обумовлюють організаційно-правові форми підприємства

3.2 Індивідуальне підприємство та господарські товариства сфери малого бізнесу

3.3 Картель та інші форми об’єднання підприємств

4. Висновки

5. Використана література

1. Вступ

У процесі становлення і розвитку товарно-грошових відносин формується такий найважливіший її елемент, як ринок. Тому причини виникнення цих відносин розкривають і причини виникнення товарного обігу й ринку. Ринок є складним утворенням з власною структурою. Для його функціонування потрібні специфічні умови.

Ринок – це економічна основа комерційної діяльності. Саме так звучить тема мого індивідуального завдіння і розкрию її в своїй роботі. Актуальність даної теми обумовлена тим, що комерційна діяльність охоплює усі сфери суспільного життя. Ринок відіграє найважливішу роль в сучасному суспільному житті. Від того, наскільки розвинений ринок країни, залежить її економічний стан. Усі розвинені країни світу живуть за ринковою економікою. Без ринку не може існувати комерційна діяльність.

Перше питання присвячено ринковій економиці та комерційній діяльності. В цьому питанні я розкрию сутність ринку, ринкової економіки та перечислю умови функціонування ринкового механізму для комерційної діяльності.

У другому питанні розглянуто організаційно-правові форми комерційних підприємств. У всіх країнах світу з ринковою економікою існує велика кількість різноманітних підприємств. Підприємство – основний суб`єкт комерційної діяльності. Підприємства можуть бути різної форми влісності, що є важливою умовою функціонування ринкового механізму для комерційної діяльності. Тому в цьому питанні буде розглянуто їх класифікацію за якісними та кількісними параметрами.

2. Ринкова економіка і комерційна діяльність

Досвід країн, в яких функціонує ринкова економіка, свідчить про те, що вона являє собою ефективно працюючий механізм. Ринок без централізованого інтелекту в особі Держплану або Держпостачу успішно вирішує складні економічні проблеми, що не під силу сучасним ЕОМ. Тим більше, що, за оцінками фахівців, найсучасніша електронно-обчислювальна машина здатна оптимально спланувати виробництво і розподіл не більш ніж 2 тис. виробів.

Ринкова економіка – така система організації господарств, при якій взаємодія виробників і споживачів, покупців і продавців і розв`язання всіх основних проблем здійснюється через ринковий механізм.

Як же працює ринковий механізм? Щоб відповісти на це запитання, необхідно розглянути його складові елементи, їх чотири. Це — попит, пропозиція, ринкова ціна і конкуренція.

У загальному вигляді попит являє собою потребу в певному товарі, що забезпечена грошима. Розмір попиту визначається кількістю товарів, яка може бути реалізована на ринку за існуючими цінами.

Пропозиція — це сукупність товарів, які представлені на ринку. Його розмір визначається кількістю товарів, що пропонуються для продажу в певний період часу за існуючими цінами.

Ринкова ціна — це ціна, що встановлюється на ринку. Розрізняють ціни попиту, пропонування і рівноваги. Під ціною попиту розуміють граничну максимальну ціну, за яку покупці ще згодні брати товар, а під ціною пропонування — граничну мінімальну ціну, за яку продавці ще готові пропонувати свій товар. Ціна рівноваги — це ціна, за якої розмір попиту дорівнює розміру пропонування.

І нарешті, конкуренція. Вона являє собою процес суперництва між окремими продуцентами, постачальниками і покупцями товарів за найвигідніші умови їх виробництва та реалізації.

Конкурентна боротьба має місце, коли на ринку певного товару кількість його продавців така, що жоден з них не в змозі самостійно або в об’єднанні з іншими впливати на ціну. За цих умов найважливіші питання економічного життя — що і скільки виробляти, яким чином і для кого — розв’язуються в результаті взаємодії попиту, пропонування і ринкових цін.

Комерційна діяльність підприємств здійснюється на ринку. Ринок – це певна система економічних відносин між продавцем та покупцем у сфері обміну, що включає такі отрибути ринкового механізму, як попит, пропозиція, ринкова ціна і конкуренція, які вже було розглянуто вище.

Отже, комерційна діяльність – це організація і управління комерційними процесами та операціями, пов`язаними з товарно-грошовим обміном з метою задоволення потреб споживачів та отриманням прибутку.

Кінцевою метою комерційної діяльності є здійснення процесів купівлі-продажу товарів та послуг і отримання прибутку. Тобто, виходячи з усього вище сказаного, можна зробити висновок, що ринок – це основа комерційної діяльності. Це вдбувається у сучасній ринковій економіці через ринковий механізм. Функціонування ринкового механізму для комерційної діяльності потребує певних умов. Такими умовами є:

наявність нормативно-правової бази, що забезпечує ринкові відносини і реалізацію всіх умов, що створюють основу його ефективного функціонування;

наявність різноманітних форм власності (рівноправність всіх її видів), при якій забезпечується відособленість усіх товаровиробників, що мають у своєму розпорядженні право володіння і розпорядження засобами виробництва і результатами своєї праці;

повна оперативно-господарська самостійність комерційного підприємства;

неприпустимість адміністративного втручання державних органів управління в господарську діяльність підприємств;

наявність основних елементів ринкового механізму;

вільне ринкове ціноутворення;

створення можливості для нових підприємств вільно , швидко затверджуватись на ринку;

наявність інфраструктури ринку, яка б забезпечила вільну взаємодію між суб`єктами ринкових відносин.

Лібералізація ринку (тобто свобода, невтручання держави в підприємництво) сприяє економічному розвитку країни, її суспільства. Але дія ринкового механізму має свої межі.

Чого ж не може ринок? По-перше, ринок не в змозі регулювати так звані «зовнішні ефекти» економічної діяльності. Вони не мають грошового виміру, але реально впливають (позитивно чи негативно) на добробут суб’єктів економічних відносин. Це, наприклад, такі соціальні наслідки виробництва в умовах конкуренції, як безробіття або забруднення навколишнього середовища. У даному випадку вплив негативний, і його хтось повинен компенсувати. Або інший приклад. Підприємець вкладає гроші в якісне медичне обслуговування своїх робітників. Від цього виграє не тільки він і вони, а й суспільство в цілому (зменшується ймовірність епідемічних захворювань, збільшується продуктивність суспільної праці тощо). Те ж саме від підвищення професійної майстерності робітників — соціальний ефект буде позитивний. Як його виміряти і компенсувати витрати ініціаторам? Ринок це зробити не може, такі функції має брати на себе держава.

По-друге, ринковий механізм не в змозі врахувати потреби знедолених груп населення: безробітних, непрацездатних і малозабезпечених, їхні потреби, як правило, не забезпечені грошима, і — тому ринок їх не бачить. У результаті, наприклад, кішка багатого господаря може одержати молоко, необхідне дитині з бідної сім’ї.

По-третє. Ринок не може забезпечити країну суспільними благами. Йдеться насамперед про товари і послуги колективного користування, в споживанні яких беруть участь усі громадяни без винятку (оборона, освіта, управління, охорона правопорядку тощо). Ці блага світова економічна наука називає «суспільним товаром». Крім такої властивості, як невиключеність із споживання, вони мають і таку особливість, як те, що дістаються усім споживачам приблизно порівну.

По-четверте, ринок не бачить перспективи. Криві попиту і пропонування відображають поточні потреби суспільства. Такі ж стратегічні цілі розвитку країни, як здоров’я нації, достатній рівень освіти населення, культура, здорове навколишнє середовище, структурна перебудова економіки під впливом НТП і вичерпання продуктивних ресурсів, залишаються за межами інтересів суб’єктів ринкових відносин. Часто-густо інтереси підприємців і суспільства стосовно цих питань протилежні.

Отже, існує ряд проблем, вирішення яких мають взяти на себе державні і громадські інститути. Це — регулювання зовнішніх ефектів встановлення соціальної рівноваги, забезпечення населення соціальними благами, перспективний розвиток країни.

Таким чином, ринковий механізм має певні межі своєї дії. Більше того, його ефективне функціонування передбачає наявність певних умов. Однією з них є розвинута інфраструктура ринку.

3. Організаційно-правові форми комерційних підприємств

3.1 Чинники, що обумовлюють організаційно-правові форми підприємства

У всіх країнах з розвиненою ринковою економікою існує велика кількість різноманітних підприємств, класифікація яких здійснюється за якісними та кількісними параметрами.

Основним якісним параметром є форма власності. А кількісним – чисельність працівників і обсяг продукції, що випускається та реалізовується.

До найважливіших чинників, що визначають організаційно-правові форми підприємства як головного суб’єкта господарювання, належать такі:

• цілі, які ставить перед собою підприємець (група підприємців), та шляхи їх здійснення в конкретному соціально-економічному середовищі;

• спосіб формування стартового капіталу;

• методи здійснення виробничо-господарської діяльності;

• організаційна форма та методи управління підприємством;

• законодавча та нормативно-технічна база, що регламентує створення, функціонування та ліквідацію діяльності суб’єкта господарювання;

• форми власності майна, що використовує підприємець;

• форма організації виробництва тощо.

Організаційно-правові форми суб’єктів господарювання залежать насамперед від форм власності — державної, приватної, колективної та змішаної. Відповідно до цього існують приватні, державні та колективні або спільні підприємства. Останні створюються шляхом об’єднання майна, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб. При цьому майно може належати на праві спільної власності (пайової або спільної) одночасно кільком особам незалежно від форми власності, що веде до утворення різноманітних господарських товариств. Вони можуть бути створені або на грунті спільного володіння майном (кооператив, товариство, партнерство), або на основі колективного володіння (акціонерне товариство, колективне підприємство, спільне підприємство, орендне тощо). Залежно від форми організації господарської діяльності розрізняють підприємства та об’єднання.

Об’єднання — це єдиний виробничо-господарський комплекс взаємозв’язаних спеціалізованих суб’єктів господарювання (підприємств, науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, пусконалагоджувальних, монтажних та інших структурних одиниць), створений на основі технологічної єдності процесів виробництва, однорідності продукції, що випускається, територіальній компактності об’єднуваних суб’єктів господарювання, розвитку спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва та централізації управління.

Розрізняють два типи таких об’єднань:

Перший тип об’єднань має договірну форму. Його основою є міжфірмова угода. У договірних об’єднаннях (господарських товариствах) сторони не створюють нової юридичної одиниці спільного володіння та не здійснюють перерозподілу акцій існуючих підприємств.

Другий тип об’єднань має форму спільного підприємства. У такому випадку об’єднання кількох підприємств веде до появи нового суб’єкта господарювання. Право власності на створюваному об’єднанні поділяється між учасниками відповідно до вкладеного капіталу.

Прикладом договірного об’єднання може бути консорціум, акціонерне товариство, корпорація.

3.2 Індивідуальне підприємство та господарські товариства сфери малого бізнесу

Підприємницька діяльність сфери малого бізнесу реалізується у двох формах: індивідуальна підприємницька діяльність без утворення юридичної особи і приватне підприємство (фірма).

Індивідуальне підприємство грунтується на праві власності однієї особи або сім’ї, котрі отримують весь дохід і несуть увесь ризик від бізнесу. Власник індивідуального підприємства несе відповідальність щодо зобов’язань підприємства в межах, визначених його статутом.

Одноосібні фірми існують завдяки ініціативі однієї людини -власника. Доля такої фірми тісно пов’язана з долею її власника. Часто смерть власника фірми, зміна місця проживання або зміна складу сім’ї є причиною її ліквідації.

Невизначеність життєвого циклу такої фірми впливає на ставлення до неї з боку підприємств, що мають з нею ділові стосунки. Вони, наприклад, не прагнуть укладати з такою фірмою довгострокових інвестиційних угод.

Товариство як організаційно оформлене добровільне співробітництво фізичних та юридичних осіб створюється для досягнення спільної комерційної мети і грунтується, як правило, на особистій участі в його діяльності кожного члена товариства. Товариство створюється тоді, коли зусиль одного підприємця або фірми недостатньо для реалізації певного проекту, тому вони об’єднуються з іншими особами.

Залежно від прийнятої у статуті міри майнової відповідальності можуть бути такі види товариств:

• просте товариство;

• товариство з повною майновою відповідальністю (повне товариство);

• командитне товариство (товариство на довірі);

• товариство з обмеженою відповідальністю.

Просте товариство створюється внаслідок угоди учасників про об’єднання їхнього майна та особистої участі в його діяльності. У такому випадку товариство не є юридичною особою і має форму угоди про спільну діяльність, згідно з якою члени не відповідають за борги один перед одним, але несуть солідарну відповідальність за борги товариства усім майном, що йому належить. У такому товаристві кожний член може виступити від свого імені при укладанні різних угод. Загальний дохід товариства розподіляється між учасниками відповідно до умов угоди.

Повним товариством визнається таке, у якому всі учасники здійснюють статутну діяльність у межах однієї фірми та несуть необмежену відповідальність за спільні борги (відповідають не лише особистою часткою, а й усім своїм майном як солідарні боржники). Характерною особливістю є те, що кожний учасник повинен особисто працювати в товаристві, у зв’язку з чим робота в інших товариствах стає неможливою. Організаційна структура управління в товаристві проста. Тут не створюються спеціальні органи управління, а за спільною згодою учасники товариства можуть делегувати управлінські функції один одному. Застосовуються переважно економічні методи управління, започатковані на матеріальній заінтересованості.

Командйтне товариство це організація, що складається з одного або кількох учасників, які відповідають усім своїм майном (необмежено відповідальні товариші — комплементарії), і одного або кількох членів, відповідальність яких обмежується їхніми внесками — паями (командитисти). їх називають пайовиками, або вкладниками. Вкладники у такому товаристві є інвесторами і не входять до складу засновників фірми. Перелік вкладників із зазначенням розмірів внеску кожного з них указується у статуті командитного товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністює формою спільної діяльності, яка передбачає наявність статутного капіталу, розділеного на частки, розмір яких визначається засновницькими документами. У товаристві з обмеженою відповідальністю право володіння частками статутного капіталу кожним партнером підтверджується спеціальним свідоцтвом, яке не є цінним папером, на відміну від акцій акціонерного товариства. Кожний партнер товариства з обмеженою відповідальністю несе відповідальність у межах свого майна, він має право уступити свою частку одному або кільком учасникам цього товариства. У випадку, якщо партнери відмовляються від придбання частки, вона може бути продана третім особам.

Будь-який учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з нього за власним бажанням після відповідного рішення зборів. Але до моменту виходу партнер мусить виконати усі зобов’язання, термін виконання яких настав. Лише в цьому разі йому може бути виплачена вартість майна товариства пропорційно до його частки у статутному капіталі, який відповідно зменшується на виплачену частину, якщо вона не відшкодовується рештою учасників товариства.

Важливою відмітною рисою товариства з обмеженою відповідальністю є можливість членства в ньому правонаступників (спадкоємців) вибулого учасника товариства. При реорганізації юридичної особи, що є учасником товариства з обмеженою відповідальністю, або у разі смерті фізичної особи-учасника їхні правонаступники і спадкоємці можуть вступати в товариство за згодою товариства.

Картель та інші форми об’єднання підприємств.

Картель — це договірна форма об’єднання суб’єктів господарювання, учасники якої укладають угоду про регулювання обсягів виробництва продукції, надання послуг або виконання робіт, про поділ ринків збуту та джерел сировини, наймання робочої сили, установлення рівня заробітної плати та соціальних гарантій для працюючих, про умови продажу та строки платежів тощо.

Картель є типовою формою монополії, що існує в країнах з ринковою економікою у прихованому вигляді, незважаючи на антимонопольне законодавство. Учасники картелю зберігають господарську, комерційну, виробничу та юридичну самостійність. Картелі найчастіше створюються в межах однієї галузі.

Стійкість картелів визначається відсутністю конкуренції з боку фірм або інших картелів, які виготовляють замінники даної продукції та здатні переключити на себе частину попиту на продукцію картелю, а також відсутністю сил, що ведуть до підриву картелю зсередини.

Трест — форма об’єднання суб’єктів господарювання, за якої всі підприємства, що об’єднуються, втрачають свою комерційну та виробничу самостійність, підпорядковуються єдиному органу управління.

Юридично утворення тресту означає передання контролю над раніше незалежними підприємствами у формі контрольного пакета акцій або особливого довірчого сертифіката іншому суб’єкту господарської діяльності — засновнику тресту або групі засновників — так званій довірчій раді. При цьому може досягатися величезна концентрація капіталу, яка дає змогу проводити в межах об’єднаних у трест підприємств єдину економічну та технічну політику.

Трест має деяку незавершеність процесу централізації капіталу. Вона виражається в тому, що загальний прибуток, отриманий трестом, розподіляється відповідно до пайової участі окремих підприємств — учасників тресту. Тобто централізовані фонди капітальних вкладень не ство- рюються. З цього погляду трест є попередником таких форм об’єднання підприємств, як концерн та холдингова компанія.

Синдикат— це об’єднання суб’єктів господарювання, у якому розподіл замовлень на закупівлю сировини та реалізацію виготовленої продукції здійснюється через єдину мережу постачання та збуту. Отже, у синдикаті централізується уся комерційна діяльність учасників, включаючи визначення цін, обсягів поставок тощо. При цьому юридична та виробнича самостійність підприємств, що входять до синдикату, зберігається, а комерційна — втрачається.

Консорціум — об’єднання суб’єктів господарювання різних організаційно-правових форм (підприємств, об’єднань, банків, організацій тощо) на основі тимчасової угоди щодо спільної діяльності з метою здійснення єдиного проекту або проведення великих фінансових операцій. Учасниками консорціумів можуть бути як приватні, так і державні підприємства й організації.

При утворенні консорціумів його учасники повністю зберігають свою самостійність. Але в тій частині спільної діяльності, яка стосується реалізації цілей консорціуму, вони підпорядковані спільно створеному органу управління.

Консорціум є ефективним засобом вирішення великих народногосподарських завдань. Після виконання поставленого завдання консорціуми припиняють свою діяльність або перетворюються в інший вид договірного об’єднання. За межами консорціуму його учасники залишаються конкурентами.

Концерн — найбільш поширена форма об’єднань, учасники якої (підприємства) мають обмежену самостійність, єдину власність, єдину систему управління та контролю.

Сучасним концернам притаманний інтернаціональний характер діяльності. Прагнучи підвищити конкурентоспроможність своїх товарів, концерни відкривають свої довірчі компанії в інших країнах, здійснюють їх інвестування, створюючи у такий спосіб підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства. Діяльність таких концернів має досить високий рівень спеціалізації та кооперування виробництва, коли деталі одного виробу виготовляються на багатьох підприємствах, які часто перебувають у різних країнах.

Корпорація — об’єднання підприємств, яке створюється з метою захисту їхніх конкретних інтересів.

У корпорацію, як правило, входять промислові підприємства, будівельні та транспортні організації, виробничо-технічні об’єднання, проектно-конструкторські організації, науково-дослідні інститути, різні асоціації, концерни та інші суб’єкти господарювання.

Корпорація — це відкрита організація, вступ до якої та вихід з неї здійснюються на добровільній основі за рішенням органів управління та її власників.

Корпорація не є універсальною формою організації виробництва. Найбільшою мірою вона пристосована до великого виробництва. Низка недоліків, зокрема труднощі в регулюванні правової діяльності, статутні обмеження, подвійне оподаткування, коли податки сплачує акціонер і корпорація, значні витрати на управління, складність із поверненням вкладеного капіталу, роблять їх непридатними для малого бізнесу.

Холдинг — це компанія-власник, статутний капітал якої утворюють контрольні пакети акцій підприємств, що входять до неї. Ці підприємства називаються дочірніми. На відміну від інших об’єднань, наприклад тресту, формування холдинг-компанії відбувається ринковим шляхом. Для цього компанія скуповує акції інших підприємств і на цій основі створює свій статутний акціонерний капітал.

Офшорні компанії створюються в так званих офшорних зонах. Ці зони деякі держави виділяють з метою залучення іноземних інвестицій та формування сприятливого підприємницького клімату. Для цього компаніям, які створюються в офшорних зонах, уряди цих країн надають ряд пільг, наприклад податкових, право ведення спрощеного бухгалтерського обліку та звітності тощо. Такі компанії практично мають необмежену свободу в розпорядженні заробленими коштами. Вони можуть здійснювати будь-які торговельні та фінансові операції по всьому світі без обмежень. До них застосовується спрощений митний режим та зведений до мінімуму режим реєстрації.

Фінансово-промислові групи (ФПГ) є прототипами транснаціональних компаній типу ІВМ, які розпочали активно формуватися наприкінці XIX ст. з метою злиття промислового та банківського капіталу. ФПГ — це група взаємозв’язаних за капіталом підприємств, до складу якої входять спеціалізовані фінансові інституції.

4. Висновки

Отже, розглянувши дану тему, можна зробити наступні висновки:

комерційна діяльність – оперативно-організаційна діяльність із здійснення операцій обміну товарно-матеріальних цінностей з метою задоволення потреб споживачів та отримання максимального прибутку при мінімальних затратах;

ринок – це взаємодія покупців та продавців, направлена на купівлю продаж товарів;

з переходом до ринку роль торгівлі стрімко зростає. Вона повинна сприяти зрісту виготовленої продукції, більш повному задоволенню потреб споживачів, успішному розвитку економічних процесів, притаманних ринку;

функціонування ринкового механізму для комерційної діяльності потребує певних умов: наявність нормативно-правової бази, наявність різноманітних форм власності, повна оперативно-господарська самостійність комерційного підприємства; неприпустимість адміністративного втручання державних органів управління в господарську діяльність підприємств; наявність основних елементів ринкового механізму; вільне ринкове ціноутворення; створення можливості для нових підприємств вільно, швидко затверджуватись на ринку; наявність інфраструктури ринку;

ринок – економічна основа комерційної діяльності. В умовах ринкових відносин домінуючими є товарно-грошов відносини. Тому майже кожний продукт праці, виготовлений на підприємстві, обов`язково продається або покупається, тобто проходить стадію обміну. Комерція як різновид людської діяльності асоціюється з торгівлею. Це цілком зрозуміло, адже походить даний термін від латинського COMMERCIUM (торгівля). Однак таке визначення комерції є дуже вузьким для визначення поняття та сутності комерційної діяльності.

5. Використана література

1. Власова В.М. Основы предпринимательской деятельности.-М.:Финансы и статистика.-1994.

2. Задоя О.А. Комепційна діяльність. – К.: Четверта хвиля, 2006 – 347 с.

3. Комерційна діяльність на ринку товарів та послуг. Підручник для вищих навчальних закладів. В.В. Апопій, С.Г. Бабенко, П.Ю. Балабан . – Львів: ЛКА, 2002. – 450 с.

4. Комерційна діяльність: Підручник. для ВНЗ. 2-ге вид., перероб. і доп. /За ред. проф. В. В. Апопія.2008, 560.

5. Коммерческая деятельность. Учебник Ф.Г.Панкратов, Т.К.Серегина. М.: ИВЦ «Маркетинг», 2000 г

6. Коммерческая деятельность. Учебник Ф.П.Половцева. М.: «Инфра-М», 2000 г.

7. Мазаракі А.А. Економіка торговельного підприємства. Підручник для вузів. — К.: Хрещатик, 2000.

8. Осипова Л.В. Синяева И.М. Основы комерческой деятельности:Учебник для вузов.-М.: Банки и биржи,ЮНИТИ.-1997.

9. Парсяк В.Н. Рогов Г. К. Комерційна діяльність. – К.: Наук. Думка, 2005. – 128 с.

10. Підприємництво та комерційна діяльність в Україні. Л.Ф. Бондаренко, Т.В. Гальченко; Харк. держ. наук. б-ка ім. В.Г.Короленка. — Харків, 2006. — 168 с.

Реферат: Хрущев и Украина

Вступление

В течение многих лет Хрущев имел почти неограниченную власть в одной из величайших держав, ему приходилось принимать решения, которые оказывали влияние на судьбу всего человечества. Его личность требует анализа потому, что он был действительно незаурядным политическим деятелем, одной из наиболее ярких и противоречивых фигур XX столетия. Он искренне хотел добра своему и другим народам, хотя и приходилось бряцать оружием.
Но несмотря на это Н.С.Хрущев в отечественной историографии пока еще малоизученная политическая фигура. Это можно объяснить тем, что почти 20 лет лежало табу на имени Н.С.Хрущева. Об эпохе Хрущева не было принято писать даже в специальной исторической и политической литературе. В политическом словаре эпоха Хрущева получила название эпохи “субъективизма” и “волюнтаризма”. В эпоху Брежнева его не разоблачают, о нем просто замалчивают.
И только в докладе 70-летия Октября “Октябрь и перестройка: революция продолжается”, с которым выступил М.С.Горбачев, все услышали давно ожидаемое “слово” о том времени: что тогда было сделано, недоделано или сделано не так. О том, что дожило до конца 80-х, а что размыто, утрачено в годы застоя. Однако люди старшего поколения хорошо помнят Хрущева, хотя и относятся к нему неоднозначно. Одни вспоминают о нем с неприязнью, другие с насмешкой, но большинство — с искренней симпатией. Эти люди не забыли тех изменений в жизни общества, которые произошли во времена Хрущева, и в первую очередь прекращение террора, освобождение миллионов политзаключенных и реабилитацию 20 миллионов человек.
Хорошо сказал о Хрущеве известный советский кинорежиссер М.Ромм: “Пройдет совсем немного времени, и забудутся и Манеж, и кукуруза. А люди будут долго жить в его домах. Освобожденные им люди… И зла к нему никто не будет иметь — ни завтра, ни послезавтра. И истинное значение его для всех нас мы осознаем только спустя много лет… В нашей истории достаточно злодеев — ярких и сильных. Хрущев — та редкая, хотя и противоречивая фигура, которая олицетворяет собой не только добро, но и отчаянное личное мужество, которому у него не грех поучиться и всем нам…”1
Целью данной работы является связь Хрущева с Украиной — частичная характеристика будущего главы СССР, но не характеристика эпохи “оттепели”. Исходя из этого при подборе литературы для данной работы возникли некоторые сложности. Многие литературные источники содержат в основном описание и анализ “оттепели”, как периодов истории СССР. Отчасти это связано с 20-летним молчанием вокруг личности Н.С.Хрущева. Но в трудах украинских ученых задета проблема Хрущева и Украины. В частности для данной работы использованы труды кандидатов исторических наук И.П.Кожукало и Ю.И.Шаповала “Н.С.Хрущев на Украине”. Это статья издавалась как на русском, так и на украинском языках, не только в изданиях УССР2, но и в общесоюзном ежемесячнике “Вопросы истории КПСС”. В 1990 году в УССР вышла брошюра Ю.И.Шаповала “Н.С.Хрущев на Украине”, содержащая большее количество фактического материала, чем одноименная статья. Авторы этих статей пытались объективно оценить деятельность Хрущева на Украине, частично — найти причину неимоверного успеха этого политика и человека, как в партийных рядах, так и среди простых людей.
Написанная еще в 1975 году, сейчас хорошо известным историком Р.А.Медведевым и его братом — Жоресом Александровичем книга “Н.С.Хрущев. Годы при власти”, в нашей стране не издавалась. Она печаталась на Западе, где, кстати, в начале 80-х годов появилось подготовленное по заказу издательства Итальянской Компартии исследование Р.А.Медведева “Н.С.Хрущев. Политическая биография”. Только в 1989 году советские читатели ознакомились с этой книгой.
Личность Хрущева на Западе всегда вызывала интерес. Об этом свидетельствуют издаваемые на Западе труды всемирно известных историков. Например, в 1987 году вышла коллективная работа “Хрущев и хрущевизм” в лондонском издательстве Макмиллан.
Большое влияние, при составлении данной работы на меня оказала книга Роя Медведева “Хрущев: политическая биография”. В этой книге хотя и сделан акцент на эпоху “оттепели”, все-таки неплохо описана деятельность Хрущева на Украине. Авторы всех использованных источников основываются не только на воспоминаниях видных политиков и родственников Хрущева, трудах других отечественных историков, архивных материалах, а и на контактах с ближайшим окружением Хрущева, трудах иностранных историков.
Неоценимую помощь при подготовке некоторых глав данной работы оказали статьи из газеты “Донецкий политехник”3. Некоторые интересные факты, связанные с жизнью Хрущева на Украине, были взяты из книги “Рассказ о почетном шахтере”, которая была издана в 1961 году. Конечно, в этой книге было достаточно преувеличений и неточностей, даже иногда доходило до смешного, например, якобы Хрущев являлся “одним из тех, под чьим руководством Красная Армия помешала войсками Антанты прийти на помощь армии Деникина”. Также авторы этой книги характеризуют Хрущева как “одного из активных создателей Красной Армии и организатора победы молодой Республики Советов над иностранными интервентами и внутренней контрреволюцией”.

I. Начало пути к власти. Связь с Донбассом

Родился Никита Сергеевич Хрущев в 1894 в селе Калиновка Курской губернии. До 15 лет батрачил у помещиков Дмитриевского уезда. Около 20 лет Н.С.Хрущев жил и работал в Юзовке. Там же он начал свою трудовую жизнь, занимал руководящие посты в местных партийных органах. Интересное свидетельство о формировании активной общественно-политической позиции будущего партийного и государственного деятеля оставил начальник Екатеринославского жандармского управления: в своем донесении от 26 мая 1912 года он отмечает, что среди лиц, собиравших пожертвования для семей убитых на Ленских приисках рабочих, был и 18-летний ученик слесаря на заводе Боссе Никита Хрущев.
Такое поведение молодого рабочего не прошло незамеченным. Вскоре ему пришлось распрощаться с заводом и искать другую работу. Поиски оказались нелегкими, однако он все-таки устроился на рутченковскую шахту №31, где работал камеронщиком, слесарем, машинистом подъемной машины. И в этот период не ослабевает его интерес к революционному движению. Хрущев в числе тех, кто распространяет большевистскую газету “Правда”, устраивает коллективные чтения. В конце 1914 года он переходит на работу в механические мастерские, обслуживающие около десятка шахт. Ему приходилось бывать фактически на каждой из них, что содействовало расширению круга его знакомств и контактов.
После Февральской революции Н.С.Хрущева избирают сначала членом Совета рабочих депутатов, затем объединенного военно-революционного комитета. В Юзовке на одном из митингов Хрущев познакомился с Л.М.Кагановичем. Встречались они и на съездах рабочих депутатов. “Я, — вспоминал позднее в своих мемуарах Никита Сергеевич, — не знал, что он Каганович, я его знал как Кошеровича4. Кагановичу я не только доверял и уважал его, но, как говорят, и стоял горой за него”. Вскоре после октября он возглавил комитет бедноты своего родного села. Член партии с 1918 года, во время гражданской войны он — красноармеец, политрук, комиссар батальона, инструктор политотдела 9-й Кубанской армии. Во время гражданской войны, по воспоминаниям самого Хрущева, он впервые увидел и услышал Н.И.Бухарина. Это было в Курске в 1919 году, где Бухарин выступал на партийном активе. Потом Хрущев познакомился с некоторыми представителями Бухаринского окружения.
Страна возвращается к мирной жизни, и вновь Н.С,Хрущев работает на рутченковском руднике. Руководило рудником управление, в состав которого входили председатель и два его помощника — по технике и политработе. За последнюю как раз и отвечал Хрущев. Вскоре, однако, чувствуя, что ему не хватает знаний, он поступает на рабочий факультет при Юзовском горном техникуме5, где учится в 1922-1925 годах. Стоит отметить, что молодому, энергичному выдвиженцу предлагали занять должность управляющего рутченковскими родниками, он твердо решает идти учиться. Не один раз высказывал Хрущев свое желание, идти учиться, секрутарю рутченковской парторганизации А.П.Завенягину и в конце-концов получил согласие. Пройдут годы, и, выступая перед студентами Рангунского университета (Бирма), Н.С.Хрущев вспомнит: “Когда закончилась война и мы изгнали со своей земли врагов, я, бывший шахтер, пошел учиться на рабочий факультет… Мне уже было 27 лет. Мы учились упорно, старались как можно лучше овладеть наукой”.
Будущий глава Советского государства внешне ничем не выделялся среди студентов: ходил в суконной рубашке под пояс, суконных брюках, носил кепку. Жил в общежитии вместе с тремя студентами. Н.С.Хрущев с интересом засел за учебу. Естественно было трудно, имея недостаточно прочный запас знаний, глубоко изучить все дисциплины. Однако, ему помогали настойчивость, жизненная смекалка и, конечно же, опыт работы на производстве. С первых дней учебы Хрущев активно участвует в общественно-политической жизни института. Его избирают секретарем партийной ячейки, вводят в стипендиальную комиссию, он является представителем студентов на научно-методических совещаниях техникума6. Благодаря его умению общаться и разговаривать с людьми в начале 1924 года удалось остановить забастовку на одной из шахт Щегловского рудоуправления. Коммунисты техникума делегируют Хрущева на IX Юзовскую окружную конференцию. На этой конференции в декабре 1923 года его избирают членом окружного комитета партии. Это было признание энергичной работы 30-летнего Никиты Хрущева, очевидное свидетельство того, что его знание жизни и целеустремленность замечены. Вместе с тем надо отметить, что Н.С.Хрущев как лидер парторганизации вел борьбу за укрепление и развитие Донтехникума, который в 1924 году оказался в тяжелом положении. Он занял четкую и однозначную позицию, когда решался вопрос о переносе техникума в другой город и на всех уровнях отстаивал мысль о нецелесообразности этого. В январе 1924 года Н.С,Хрущев был в составе донецкой делегации на похоронах В.И.Ленина.
После завершения учебы Хрущева рекомендуют на партийную работу: знание жизни и кипучая натура не остались незамеченными. С 1925 по 1929 год он проходит путь от Секретаря Петрово-Марьинского райкома КП(б)У Сталинского округа7 до заведующего орготделом и заместителя Секретаря Киевского окружкома КП(б)У.
Именно 20-е годы были периодом наиболее интенсивного его формирования и как политического деятеля, и как личности. Один из современников, вспоминая о работе Н.С.Хрущева в райкоме партии, отмечал: “Рабочие к нему больше обращались со своими жалобами, чем в райком Союза горнорабочих, его все любили за выдержанность, простоту и внимательное отношение к людям”8.

II. Хрущев — соратник Сталина

Серьезной школой для Н.С,Хрущева стало участие в работе XIV и XV съездов ВКП(б), делегатом которых он был. На этих съездах развернулась сложная и острая дискуссия о путях социалистического строительства, о развитии внутрипартийной жизни. Будучи заместителем Секретаря Киевского окружкома КП(б)У Хрущев понял: если сейчас не использовать шанс, чтобы продолжить учебу, то все его образование так и останется на уровне рабфака. После беседы с Косиором, который был главой ЦК КП(б)У, Хрущев получил официальное согласие на свой отъезд в Москву в Промышленную академию имени Сталина. Кстати, поступить в академию оказалось сложно. Однако Хрущев обратился к Кагановичу. Так в 1929-1931 годах Хрущев учился в Промышленной академии, учеба началась благодаря властному влиянию Кагановича, который тогда был Секретарем ЦК ВКП(б). Здесь Хрущев стал секретарем партийной ячейки, начал активную “борьбу против троцкистско-бухаринской банды врагов народа”9. Такая активность понравилась Сталину, жена которого Н.С.Аллилуева, как утверждает сам Хрущев в мемуарах, информировала своего мужа об энергичных действиях секретаря парторганизации Промакадемии, где она также училась.
Учеба Хрущева была прервана выдвижением на партийную работу в Москве. Секретарь Бауманского и Краснопресненского райкомов партии столицы, секретарь горкома, второй секретарь Московского обкома и первый секретарь Московского горкома ВКП(б), а затем и первый секретарь обоих этих партийных комитетов — все эти должности он занимал в 1931-1938 годах.
Следует напомнить, что на посту руководителя Московской парторганизации Н.С.Хрущев в 1935 году сменил одного из ближайших соратников Сталина — Л.М.Кагановича. Вполне понятно, что такое назначение не могло состояться без ведома Сталина. Хрущев безоговорочно поддерживал ту политическую линии, которую постепенно навязывали партии и обществу Сталин и его ближайшее окружение. В политическом активе Хрущева к тому времени было не только ежедневная кропотливая партийная работа, но и энергичная борьба с оппозиционерами, многие из которых (это будет установлено позже) выступали не против линии партии, а против Сталинского диктата. В борьбе за власть внутри партии Сталин делал ставку на молодых руководителей, безоговорочно поддерживающих его. Если учесть участие Хрущева в съездах ВКП(б), где велась борьба за власть в партии, учебу в Промакадемии, знакомству с Кагановичем, становиться понятна причина такого легкого служебного роста Хрущева.
Еще в 1934 году на XVII съезде ВКП(б) Хрущев был избран членом ЦК партии, а в январе 1938 года — кандидатом в члены политбюро ЦК ВКП(б). Все это предшествовало крайне ответственному рубежу в его деятельности — возвращение на Украину.

III. Возвращение на Украину

С чем Хрущев возвращался? За плечами были нелегкие годы труда и учебы, общественной работы. Образно говоря, “жизненную лестницу” он проходил, не перепрыгивая через ступени.
Возвращение Н.С,Хрущева на Украину в начале 1938 года совпало со временем, когда в разгаре был культ личности Сталина со всеми его атрибутами — безудержным восхвалением Сталина, изменением социально-экономических отношений, духовным и физическим террором. Жертвой репрессий прежде всего стала наиболее сильная в интеллектуальном отношении и наиболее стойкая часть тех, кто составлял Ленинское окружение. Сталинской административно-командной системе не нужны были деятели, которые могут не только поставить под сомнение то или иное решение, принятое “наверху”, но и в любой момент предложить и обосновать альтернативную линию. Эта система нуждалась исключительно в исполнителях во главе с лидером.
Вне сомнения, Хрущев хорошо усвоил законы действия и риторику этой системы, являлся частью этой системы. Как сказано о нем в вышедшей во второй половине 40-х годов Малой Советской Энциклопедии он был “верным учеником и соратником Сталина”10. Именно таким он приехал на Украину в январе 1938 года на смену С.В.Косиору, возглавлявшему республиканскую партийную организацию с июля 1928 года.
Эта смена произошла 27 января на пленуме ЦК КП(б)У. “Товарищи, — говорил С.В.Косиор во вступительном слове, — вы все знаете решение Центрального Комитета партии, которое уже проведено в жизнь, о моем новом назначении, что я уже формально перешел на другую работу…11 Первым секретарем ЦК КП(б)У ЦК ВКП(б) рекомендуется тов. Хрущев, которого вы все хорошо знаете и как секретаря Московского комитета и, кроме того, как прежнего работника Украины. Тов. Хрущев работал во многих местах, многие помнят”. Далее С.В,Косиор говорит о допущенных в своей работе ошибках и, словно предчувствуя собственный уже близкий трагический финал, заверяет, что все ошибки можно исправить работой.
Конечно, были и успехи, и достижения Советской Украины в 20-30-е годы, игнорировать их нельзя, но там было совершено немало серьезных ошибок и деформаций. Форсированно-принудительное проведение коллективизации, голод начала 30-х годов, перегибы в борьбе с “национал-уклонизмом” или грубые нарушения законности, репрессии против видных деятелей партии и правительства, военной верхушки, интеллигенции, коммунистов и беспартийных. Именно в этот период вполне обоснованная классовая бдительность начала постепенно превращаться во всеобщую подозрительность, нагнетание напряженности, постоянный и интенсивные поиски “врагов народа”.
Приезд Н.С.Хрущева на Украину совпал по времени с переменами в политике борьбы с “врагами народа” в стране. Страшные последствия репрессий оказались настолько очевидными, что было предпринята попытка хотя бы отчасти смягчить их. Это нашло отражение в решениях январского (1938 год) Пленума ЦК ВКП(б). Многие несправедливо исключенные из партии работники были восстановлены в ее рядах.
В отчете ЦК КП(б)У, с которым Н.С.Хрущев выступал в июле 1938 года на XIV съезде КП(б)У, он приводил факты, свидетельствовавшие о том, какой размах приняли в партийных организациях поиски “врагов народа”. В Киеве, к примеру, компрометирующие материалы были поданы на половину состава городской парторганизации, а из 130 коммунистов республиканской Академии Наук 111 человек были “отмечены” материалами подобного рода. С апреля 1937 по май 1938 года из партии были исключены 16 511 членов и кандидатов в члены КП(б)У, или 5,8% коммунистов, причем только за первое полугодие 1937 года — 11 270 человек.
На том же съезде Хрущев говорил и о пересмотре многих дел, о том, что с января по май 1938 года, в партийных рядах восстановлены 3 150 человек. Не стоит думать, что восторжествовала справедливость, так как приведенное выше число восстановленных в рядах партии, значительно меньше числа исключенных из партии. Кроме того, пример Украины подтверждает, что ответственность за осужденные “перегибы” в борьбе с “врагами народа” возлагались на “новых врагов”, которыми часто оказывались работники, еще вчера считавшиеся активными борцами за чистоту партийных рядов.
Н.С.Хрущев принадлежал к той генерации партийных деятелей, на которую опирался Сталин, к тем, кого можно назвать сталинскими выдвиженцами. Кроме того, еще раз следует подчеркнуть, что Н.С,Хрущев был “первым лицом” и в Московской парторганизации, и на Украине, а значит, несет ответственность за все происходившее с людьми, которыми он руководил. “Политический руководитель, — отмечал В.И.Ленин, — отвечает не только за то, как он руководит, но и за то, что делают руководимые им. Этого он иногда не знает, этого он часто не хочет, но ответственность ложиться на него”12. Но в том-то и дело, что Н.С.Хрущев многое знал и действовал сознательно. К примеру, еще в 1935 году в докладе на собрании партийного актива Москвы, касаясь вопроса о снятии секретаря ЦИК СССР и исключении из партии А.С.Енукидзе, он говорил: “Енукидзе в течение ряда лет пользовался большим авторитетом и доверием партии, занимал ответственейший пост в нашем Советском государстве. Тем более правильное решение ЦК о выводе его из членов ЦК и исключении из рядов партии”13.
С приездом Хрущева политика “коренизации” окончательно завершилась. Постановлением ЦК КП(б)У от 10 апреля 1938 года “О реорганизации школ на Украине” создание учебных заведений, в которых учебный процесс осуществлялся на языках национальных меньшинств, квалифицировалась как “насаждение особенных национальных школ”, которые были очагами “буржуазно-националистического влияния на детей”, а их функционирование считалось “нецелесообразным и опасным”. Такие школы и учебные заведения были ликвидированы, а учащихся перевели в школы с украинским и русским языками обучения. Об этом Хрущев говорил в докладе на вышеупомянутом XIV съезде КП(б)У, настаивая на том, что “следует очищать учительские кадры от вражеских элементов. А среди работников школ, мы не должны закрывать глаза, много петлюровцев, офицерства”. Теперь уже Хрущев выступает и против “украинизации”. Выступлении на XVIII съезде ВКП(б) Хрущев сказал: “Украинский народ относиться с ненавистью к буржуазным националистам, ко всем этим подлым шпионам любченкам, хвылям, затонским и другой нечести. Эти изверги, отбросы человечества прокляты трудящимися Советской Украины… С помощью этих врагов украинского народа фашисты хотели закабалить цветущую Советскую Украину. Не вышло и не выйдет вовеки!”14. Хрущев объявил “фашистами” ни в чем не виноватых партийных и государственных руководителей А.А.Хвылю, В.П.Затонского, А.П.Любченко. С его приездом на Украину резко изменилась карательная практика: почти все арестованные присуждались к высшей мере наказания. Такую перемену можно объяснить и приездом в республику в феврале 1938 года наркома внутренних дел СССР Н.И.Ежова. В том же году жертвами репрессий стали многие украинские чекисты — только из руководящего состава НКВД были расстреляны 1 199 человек.
Можно привести некоторые другие примеры, однако и этих вполне достаточно, чтобы сказать: следует избегать слишком простых суждений (виноват или невиноват) о виновниках и жертвах репрессий. К числу первых относился и Хрущев. Конечно, Хрущев тоже в известной мере несет ответственность за беззакония в период культа личности, но это не принижает его авторитет как деятеля, нашедшего в себе силы и мужество осудить эти беззакония, выступить впоследствии против сталинизма и сталинистов, находившихся в высших эшелонах руководства партии и страны.
В 1939 году Хрущев стал членом Политбюро ЦК ВКП(б). Много внимания уделяет он в предвоенные годы развитию экономики Украины, в частности угольной промышленности. Также, Хрущев занимается разделением некоторых областей республики и созданием на их базе новых. Еще в сентябре 1937 года были созданы Николаевская, Полтавская, Житомирская, Каменец-Подольская, в июне 1938 года — Ворошиловградская, в январе 1939 года — Запорожская, Кировоградская и Сумская области. В этих областях создавались областные партийные комитеты, что требовало огромного внимания от ЦК КП(б)У.
Следует отметить, что, направляя Хрущева на Украину, Сталин сказал ему: “Я знаю, что у тебя есть стремление к городам и промышленности, так что хотел бы предупредить тебя не ограничиваться управлением промышленностью и городским хозяйством и не пренебрегать своими обязанностями относительно сельского хозяйства. А особенно постарайся не проводить все время в Донбассе. В промышленности не будет столько проблем, сколько в сельском хозяйстве. И запомни хорошо: сельское хозяйство Украины имеет огромное значение для Советского Союза. Постарайся сделать все, чтобы более эффективно организовать там наше земледелие”.
В общем Хрущев последовательно выполнял этот сталинский приказ. Он много ездил по республике, бывал в колхозах, постоянно общался не только с руководителями, но и с агрономами, простыми сельскими трудящимися. В мае 1940 года состоялся XV съезд КП(б)У. Анализируя положение сельского хозяйства, Хрущев отметил решения мартовского (1940 год) пленума ЦК ВКП(б), которые были направлены на дальнейшей укрепление колхозного строя, дисциплины среди колхозников. На тот момент на Украине насчитывалось 27 374 колхоза, 1 025 МТС, 803 совхоза. В сельском хозяйстве работало 88,2 тысячи тракторов, более чем 30 тысяч комбайнов, около 40 тысяч автомашин.
В 1939 году урожай зерновых составил 13,6 центнера с гектара, валовой сбор зерна за этот год увеличился на 21,5%. Значительно возросла, в сравнении второй пятилеткой, и продуктивность животноводства. На начало 1940 года поголовье крупного рогатого скота увеличилось на 139%, свиней на 128%, овец и коз на 156%.
В довоенное время состоялось знакомство Хрущева с Т.Д.Лысенко, которого поддерживал Сталин. Хрущев отзывается о нем, как о “чудесном человеке”. Это лишний раз свидетельствует о покорности Хрущева Сталину, о покладистом характере “верного ученика и соратника” Сталина. Но затем он осудит Лысенко, “поставит” его рядом со сталинистами.
Немало сил в ту пору приходилось отдавать решению проблем, связанных с воссоединением западно-украинских земель и социалистическими преобразованиями на этих землях.
В связи с этим следует сказать об отношении Хрущева к договору о ненападении от 23 августа 1939 года между Германией и СССР. Сам Никита Сергеевич не принимал участия в переговорах с рейхминистром Риббентропом. Его визит в Москву был для Хрущева такой же неожиданностью, как и для некоторых членов Политбюро. Однако, Хрущев был одним из первых, кому Сталин рассказал об итогах переговоров и о секретном дополнительном протоколе.
1 сентября 1939 года Германия напала на Польшу, а 17 сентября части Красной Армии вступили на территорию Западной Украины и Западной Белоруссии вместе с командующим Киевским военным округом С.К.Тимошенко в этом походе принимал участие и Хрущев. Его воспоминания лишний раз подтверждают, что существовала, отмеченная секретными протоколами (по договору от 23 августа 1939 года и по договору о “дружбе и границе” от 28 сентября 1939 года), линия, дальше которой немцы не шли на восток, а Советские войска не продвигались на запад.
Хрущев до конца своей жизни был убежден в исторической неизбежности “пакта Молотова-Риббентропа”. Но договоренность с фашистской Германией вызывала у него неприятные чувства, тревогу.
Аналогичные чувства он высказывал в мемуарах по поводу начатых по инициативе Сталина действий относительно компартии Польши и ее составных частей — Компартии Западной Украины, Компартии Западной Белоруссии. В 1938 году, решением Исполкома Коминтерна, их распустили. Вспоминая преобразования на западно-украинских землях, Хрущев отмечал: “Из местных поляков, в основном, с нами работали хорошие люди. Это были проверенные коммунисты, проверены они были жизнью… Очень многие из них, получив освобождение от нашей Советской Армии, попали в наши Советские тюрьмы”.
Создание на Западной Украине партийных и государственных органов, попытки организовать жизнь на принципиально новых ценностях происходило в чрезвычайно сложных условиях. К объективным трудностям прибавлялись и проблемы, создаваемые античеловеческой политикой Сталина. Воссоединение западно-украинских земель в едином Украинском государстве осенью 1939 года принесло трудящимся этого региона не только исполнение многолетней мечты, а и трагические испытания. Так, с осени 1939 по осень 1940 года, было репрессировано, главным образом депортировано без суда и следствия, даже без письменного обвинения, около 10% населения Западной Украины и Западной Белоруссии. По архивным данным, на ноябрь 1940 года из этих регионов было выслано 312 тысяч семей, или 1 173 170 человек.
До войны Хрущев познакомился с украинским ученым Е.О.Патоном, который рассказал ему об уникальном способе сварки стали. Рассказав об этом Сталину и получив от него поддержку, Никита Сергеевич направил Патона на танковый завод в Харьков.
В 1940 году в Харькове во время испытаний танка “Т-34” Хрущев познакомился с начальником Автобронетанкового управления Красной Армии Д.Г.Павловым. В беседе со Сталиным Хрущев дал негативную характеристику Павлову, чем вызвал гнев будущего генералиссимуса. Но пройдет немного времени, и Д.Г.Павлова, как командующего войсками Западного Фронта, за неудачи и просчеты в начальный период войны расстреляют по решению Военной коллегии Верховного суда СССР от 22 июля 1941 года.

IV. Хрущев. Военные годы

Нападение гитлеровской Германии на СССР прервало мирную работу советских людей. Резко изменился и характер забот Хрущева. Как член Военного совета Киевского особого военного округа, а потом — Юго-Западного направления он ежедневно занимается организацией отпора агрессору. Одновременно направляет работу партийных комитетов республики по мобилизации трудящихся, эвакуации предприятий, за ведение культуры и науки, созданию большевистского подполья и партизанских формирований и так далее. В своей деятельности он опирается на членов Политбюро ЦК КП(б)У: второго секретаря ЦК М.А.Бурмистенко, Председателя Совнаркома УССР Л.Р.Корнийца, третего секретаря ЦК КП(б)У Д.С.Коротченко, которые внесли большой вклад в мобилизацию усилий трудящихся Украины на борьбу с немецко-фашистскими захватчиками.
Обстановка день со днем ухудшалась, и Хрущев все больше занимался военными делами. До апреля 1942 года он еще подписывал постановления Политбюро, Оргбюро и Секретариата ЦК КП(б)У, принятые путем опроса членов этих органов. Далее все усилия Хрущева, члена Военного Совета Сталинградского фронта, направлены на защиту Сталинграда. Здесь, под Сталинградом, Никита Сергеевич пережил личную трагедию: в марте 1943 года в бою погиб его старший сын Леонид.15
Как большую драму пережил Хрущев и катастрофу Советских войск под Харьковом весной 1942 года. “Это период, — отмечал Хрущев в мемуарах, — в моей жизни, и тяжелый период”. Вместе с этим в воспоминаниях Н. С. Хрущева можно найти версию, согласно которой он несколько раз звонил Сталину с просьбой остановить контрнаступление Красной Армии под Харьковом. Но Сталин отказался говорить и через Г.М.Маленкова подтвердил приказ наступать. По мнению Г.К.Жукова, Харьковскую операцию Сталин не отменил только потому, что командование Юго-Западного направления (главнокомандующий С.К.Тимошенко, член Военного совета Н.С.Хрущев, начальник штаба И.Х.Баграмян) не правильно оценило обстановку, приуменьшило опасность и считало возможным продолжать наступление. Напечатанные в 1990 году документы16 дают возможность согласиться с утверждениями Г.К.Жукова.
В конце 1942 года Украину полностью оккупировали немецко-фашистские захватчики. В это время Н.С.Хрущев был членом Военного совета Сталинградского фронта и поэтому не вошел в состав нелегального ЦК КП(б)У, созданного в соответствии с решением ЦК ВКП(б) от 2 октября 1942 года. Из 17 его членов 12 были членами и кандидатами в члены ЦК КП(б)У, избранного накануне войны, остальные — партийные и советские работники, возглавившие партизанское движение в тылу врага.
Еще до конца 80-х годов одни историки пытались вообще обойти вопрос о статусе этого чрезвычайного органа, а другие утверждали, что нелегальный ЦК КП(б)У и работал под его руководством. Уже в условиях перестройки, на основе объективного анализа документов удалось раскрыть подлинное положение, обосновать вывод о том, что нелегальный ЦК КП(б)У, просуществовавший до июля 1943 года, был полномочным чрезвычайным центральным партийным органом, решавшим под руководством ЦК ВКП(б) вопросы развития партизанского движения на временно оккупированной территории республики. Было показано и то, что нет оснований преувеличивать роль Хрущева в руководстве нелегальным ЦК. Такое преувеличение имело место в обстановке чрезмерного захваливания и поддерживалось некоторыми лицами из его окружения и отдельными историками в начале 60-х годов. Они всячески пытались представить Хрущева руководителем нелегального ЦК КП(б)У. Получалось, что этим последним якобы руководил основной ЦК, возглавляемый Хрущевым. Сегодня совершенно ясно, что это было конъюнктурным отходом от исторической правды.
С мая 1943 года Хрущев вновь стал руководить работой Политбюро, Оргбюро и Секретариатом ЦК КП(б)У. По мере освобождения территории Украины от оккупантов все более актуальными становятся вопросы восстановления разрушенного народного хозяйства республики, быта, культуры. Стоит обратить внимание и на такой факт: 8 сентября 1943 года Хрущев обращается к Сталину с докладной запиской о представлении к правительственным наградам участников подпольной комсомольской организации “Молодая гвардия”.
Постепенно возобновляют свою работу обкомы, горкомы и райкомы партии. Этот вопрос постоянно находится в поле зрения Хрущева. По его инициативе 20 августа 1943 года ЦК КП(б)У принял постановление “Об организационном упорядочении работы горкомов, обкомов и ЦК КП(б)У”, а 1 ноября 1943 года — “О создании парторганизаций в освобожденных от немецких оккупации районах Украины и улучшении руководства ими”. Майский пленум 1944 года ЦК КП(б)У наметил конкретные меры по улучшению организационно-партийной работы, и прежде всего первичных партийных организаций.
Анализ хода героической борьбы украинского народа против фашистских захватчиков и задача восстановления народного хозяйства республики дал Хрущев в своем докладе на VI сессии Верховного Совета УССР 1 марта 1944 года. Хрущев отмечает, что успешно преодолеть разруху можно лишь в братском Союзе ССР, при помощи всех народов страны, которую украинский народ чувствовал на всем протяжении Великой Отечественной войны. “За помощь, — подчеркивал Хрущев, — оказываемую украинскому народу в его борьбе с немецкими оккупантами, за успешное освобождение украинских земель от немецких захватчиков и за великую помощь, которую получает украинский народ для восстановления разрушенного немецкими извергами народного хозяйства Советской Украины, правительство Советской Украины от имени украинского народа выражает благодарность великому русскому народу и всем народам Советского Союза…”17.
С февраля 1944 года Хрущев, занимая пост Первого секретаря ЦК КП(б)У, одновременно возглавлял правительство республики. Это был его первый опыт совмещения высокой партийной и государственной работы.
Героический труд и напряжение всех усилий — так кратко можно выразить главное, что определяло жизнь республики в тот не легкий период. Это же было основой жизни и деятельности новых руководителей того времени, которым принадлежал и Н.С.Хрущев. Его поколение прошло политическую “школу” 20-30х годов, и “школу” войны, с которых Хрущев вернулся, имея звание генерал-лейтенант.
Следует отметить ближайшие окружение Хрущева в ЦК КП(б)У и правительстве республики (М.С.Гричуха, Д.С.Коротченко, Л.Р.Корниец, Л.Г.Мельников и др.) в ту пору активно поддерживало Н.С.Хрущева во всех его начинаниях. Не без его содействия ряд трудившихся в то время на Украине партийных работников (Л.И.Брежнев, А.П.Кириленко, А.И.Кириченко, А.А.Епишев, З.Т.Сердюк, А.И.Струев, В.М.Чураев и др.) позже заняли ответственные посты в партии и правительстве СССР. Одни из них, как А.И.Кириченко, не оправдали его надежд, другие (Л.И.Брежнев, А.П.Кириленко), всецело поддержавшие Хрущева в период его “восхождения”, впоследствии приложили руку к дескридитации его деятельности. Справедливо критикуя стиль и методы его работы, они зачастую перечеркивали и то позитивное, что в ней было.

V. Деятельность Хрущева на Украине
в послевоенные годы

Несмотря на то, что в период войны и фашистской оккупации народному хозяйству Украины был нанесен огромный ущерб, уже в конце 1948 года промышленное производство республики составило 71% от уровня 1940 года, а общая посевная площадь по всем категориям хозяйств республики достигла 93% довоенного уровня.
Была поднята из руин и успешно отстраивалась Днепровская гидроэлектростанция имени В.И.Ленина, вновь введены строй гиганты черной металлургии — заводы “Запорожсталь”, “Азовсталь”, Макеевский имени С.М.Кирова и другие, достиг довоенной мощности Харьковский тракторный завод. В республике возникли новые отросли промышленности — газовая, буроугольная, автомобильная, были заложены основы современной строительной индустрии.
Н.С.Хрущев был обстоятельно знаком со всеми проблемами жизни Украины и энергично содействовал их разрешению. Чрезвычайно много в послевоенную пору он ездил по республике. В поле его зрения находились и вопросы, связанные с воссоединением Закарпатской Украины и Украинской ССР, которое ознаменовало собой завершение исторического процесса объединения всех украинских земель в едином государстве и явилось выдающимся событием в истории украинского народа, в жизни всех народов СССР. “Отныне и навеки, — говорил Хрущев на VII сессии Верховного Совета УССР первого созыва в 1946 году, — украинский народ впервые в своей истории полностью воссоединяется в одном Украинском государстве… Отныне все земли Украины собраны воедино, под Советский флаг…” В начале 1946 года Н.С.Хрущев побывал на Закарпатье, где ознакомился с работой партийной организации, положением народного хозяйства края, принял участие в работе областной конференции учителей. Вмести с этим необходимо отметить, что по ведому и санкции Хрущева в послевоенный период на западно-украинских землях применялись репрессивные методы, которые хотя и имели цель — противодействие националистическому бандитизму, на практике приводили к нарушениям законности, к антигуманным действиям против той части населения, которую вряд ли можно считать националистически настроенной.
Не следует забывать и том, что лично Хрущев несет ответственность за то, что после освобождения Украины от фашистов из партии было исключено около нескольких десятков тысяч человек, которые остались на временно оккупированной территории Украины.
Осенью 1945 года шло мало дождей, поэтому озимые слабо развились и были повреждены морозами. Тракторов не хватало, на посевных работах широко использовались коровы, что резко отразилось на удоях молока. Хрущев призывал расширять посевы кукурузы и проса, но не хватало ни техники, ни рабочих рук. Однако самый страшный удар нанесла природа. Засуха началась в Молдавии, потом распространилась по юго-западу Украины, а летом охватила и Поволжье. По масштабам она была тяжелей, чем в 1921 году, ее можно было сравнить лишь с засухой 1891 года. Городскому населению хлеб выдавали по карточкам. Во многих селах Украины начался настоящий голод, и Хрущев настаивал перед Москвой о введении карточек и общественного питания в деревнях, так как ослабевшие крестьяне не имели сил для работы. Украина собрала в 1946 году 200 млн. пудов зерна, хотя только государству нужно было сдать 400 млн. пудов. Сталин, однако, отказался предоставить республике необходимую помощь и отправил оскорбительную телеграмму.
Несмотря на тяжелые условия, сев озимых в 1946 году прошел лучше, чем в 1945 году. Было принято решение об укреплении партийных организаций в ряде областей. Кстати, первым секретарем обкома в Запорожье был избран, по рекомендации ЦК КП(б)У, Л.И.Брежнев.
Еще в январе 1946 года Хрущев, выступая на республиканской встрече передовиков сельского хозяйства Украины, говорил: “Засуха — она, как болезнь: когда появляется болезнь, она приковывает к постели людей с больным организмом, они быстрее заболевают, легче поддаются болезни, а сильный человек переносит болезнь легче”. Эти слова вскоре получили подтверждение. Украину летом 1946 года охватила засуха. Последствия засухи изменили жизнь села. В документе, пришедшем из Днепропетровска, отмечались случаи каннибализма в сельской местности, говорилось о том, что были случаи, когда жители сельской местности оставляли своих детей в общественных местах городов (на вокзалах, в исполкомах городских и районных Советов, в милиции).
Его не раз видели на местах. Он советовался с хозяйственными руководителями, инженерно-техническими работниками, рабочими, принимал участие в работе сборов партийного и советского актива предприятий угольной промышленности Сталинской и Ворошиловградской областей, а также строителей газопровода “Дашава-Киев”. Когда во время сооружения газопровода “Дашава-Киев” до столицы Украины осталось больше чем 100 километров, строительство чуть не остановилось, так как США сорвали поставку труб. В июне 1948 года Хрущев выехал на Мариупольский завод, который начал осваивать технологии сварки металлов по методу академика Е.О.Патона. На собрании с рабочими, специалистами, руководителями завода было решено выпустить необходимое количество труб выше плана, не причиняя вреда производству основной продукции. Хрущев лично интересовался ходом этих работ, оказывал мариупольцам необходимую помощь, Совет Министров УССР по его инициативе утвердил постановление о снабжении завода дефицитными материалами — листовой медью, электрооборудованием и т.п. Газопровод соорудили досрочно, и до 1 октября 1948 года газ пришел в столицу УССР.
Его всегда интересовало состояние науки и особенно проблемы внедрения ее достижений в производство. В частности, он был активным сторонником применения автоматической сварки по методу академика Е.О.Патона. Особенно эффективно этот метод проявил себя во время войны, когда в широких масштабах внедрялась автоматическая сварка при производстве бронекорпусов танков и другой боевой продукции. Когда на одном из совещаний в Донбассе некоторые его участники недоверчиво отнеслись к новшеству, пытаясь доказать ненадежность электросварки в условиях угольной промышленности, Хрущев заметил: “По методу академика Патона сваривали башни танков, которые выдерживали чуточку большие столкновения, чем шахтные вагонетки. Об этом, между прочим, свидетельствует наше заседание в Донбассе… Советую вам почитать книжку академика Патона об автоматической сварке”. И, обращаясь ко всем участникам совещания, добавил: “Нам краснеть надо, что мы очень мало занимаемся этим важнейшим делом. Америка опередила нас с автоматической сваркой”18.
Также Н.С.Хрущев интересовался развитием науки и новых технологий в металлургической промышленности, в машиностроении, в других отраслях народного хозяйства.
В 1946 году Хрущев впервые в своей жизни выехал за пределы СССР. В генеральской форме инкогнито он побывал с группой специалистов в Австрии, Венгрии и Восточной Германии. Решался вопрос о репарациях. Как раз в 1946 году писатель Александр Фадеев после встречи с Хрущевым сделал такую запись в своем дневнике: “Его обаяние — в цельности народного характера. Ум его тоже народный — широкий и практический и полный юмора… И хотя он русский, трудно было бы найти другого такого руководителя для Украины”19.
Много внимания Хрущев уделял улучшению работы угольных шахт, которые в 1946 году дали 52% довоенной добычи. В Донбассе давали уголь уже 138 основных шахт из 279 работавших здесь до войны.
Предметом особой заботы ЦК КП(б)У, лично Хрущева было восстановление и дальнейшее развитие сельского хозяйства Украины. Вопросы развития сельского хозяйства за период с 1945 по 1949 годы рассматривались на пленумах ЦК КП(б)У 16 раз. В большинстве случаев Хрущев выступал на них. По его инициативе ЦК КП(б)У с 1946 года возобновил практику проведения республиканских совещаний передовиков различных отраслей сельскохозяйственного производства, на которых обобщался передовой опыт, вырабатывались рекомендации по его применению. На протяжении 1946-1948 годов было проведено 12 таких совещаний, в их работе приняло участие около 11 тысяч человек.
По инициативе Хрущева практиковались постоянные обращения ЦК КП(б)У и Совета Министров УССР с письмами к трудящимся республики по вопросам сельского хозяйства. В них пропагандировался опыт передовиков, указывались новые резервы восстановления сельскохозяйственного производства. В то же время в этих письмах наглядно проявлялись командно-административные методы руководства. Во многих из них регламентировалось, как, где и когда проводить сельскохозяйственные работы, “определялась” технология сельскохозяйственного производства. Все это сковывало инициативу сельских тружеников, а подчас и мешало рациональному ведению сельскохозяйственных работ. Нелишним будет вспомнить, что уже в бытность Н.С.Хрущева Первым секретарем ЦК КПСС и Председателем совета министров СССР такая практика получила распространение и на союзном уровне, причем избавиться от недостатков, о которых идет речь, так и не удалось.
В сложных условиях послевоенного времени, когда на крестьянство легло большое бремя восстановительных работ, а должного внимания к нему не было, Хрущев предпринимал усилия к улучшению положения тружеников села. В частности, после опустошительной засухи 1946 года, когда на Украине, как и в некоторых других районах страны, ощущалась острая нехватка хлеба, посевного материала, ЦК КП(б)У и правительство республики по его инициативе обратились к союзному правительству с просьбой о помощи. В результате в 1947 году были выделены продовольственные (93 тысячи тонн хлеба) и семенная (90 тысяч тонн) ссуды, а также отпущено безвозмездно 140 млн. рублей для организации бесплатного питания населения.20 Все это в некоторой мере облегчило продовольственные трудности, мобилизацию материальных и человеческих резервов на восстановление и развитие сельского хозяйства.
Еще в конце 1945 года ЦК КП(б)У и Совмин УССР утвердили по инициативе Хрущева постановление “О строительстве жилых домов для колхозников, производственных помещений в колхозах и культурно-бытовых сооружений в сельской местности”. По постановлению упорядочивалось строительство жилых домов для колхозников, которое происходило организовано при помощи колхозов. Для обеспечения практического руководства сельским и колхозным строительством были созданы Управление по делам сельского и колхозного строительства при Совмине УССР (а в областях и районах — отделы сельского и колхозного строительства), 16 областных проектных бюро, Государственный институт проектирования сельского строительства, 12 строительных трестов. Пленум ЦК КП(б)У 8 июня 1948 года приветствовал эти методы. Перед партийными и советскими органами республики стояла задача — помочь колхозникам в строительстве жилых домов, застройке сел. За небольшой промежуток времени были подготовлены кадры строителей, вводились в строй кровельно-черепичные заводы, налаживалась работа строительных предприятий.
Вследствие этого в период 1945-1950 годы было спланировано и застроено почти 4,5 тысяч сел, создано 252 проекта различных сооружений хозяйственного и культурно-бытового значения. В селах республики было построено и отремонтировано 918 тысяч жилых домов колхозников, 250 тысяч производственных сооружений, 31 тысяча помещений культурно-бытового значения. Но и в этом деле не обошлось и без перегибов. Это проявилось в планировании и строительстве в некоторых местах (особенно в период расширения колхозов, что началось в конце первой послевоенной пятилетки) так называемых “агрогородов”.
С проблемами сельского хозяйства республики, вставшими в 1946-1947 годах, связанна одна из драматичных и пока еще мало освещенных страниц политической биографии Хрущева. После его письма и телефонного звонка Сталину, содержавших просьбу о помощи, такая помощь, как уже отмечалось, была оказана. Однако реакция Сталина и, по-видимому, его ближайшего окружения на проявленную Хрущевым активность выразилась не только в этом. Уже в феврале 1947 года ЦК ВКП(б) принял постановление “Об укреплении партийной и советской работы на Украине”, а 3 марта 1947 года состоялся пленум ЦК КП(б)У с участием члена Политбюро ЦК ВКП(б) Л.М.Кагановича и секретаря ЦК ВКП(б) Н.С.Патоличева. На пленуме они были избраны в состав Политбюро и Оргбюро ЦК КП(б)У. Пленум признал “нецелесообразной практику совмещения должностей Председателя Совета Министров УССР и первого секретаря ЦК КП(б)У”21. Пленум избрал первым секретарем ЦК КП(б)У Л.М.Кагановича, а Хрущев оставался Председателем Совета Министров УССР. Пленум принял также постановление о неотложных мерах по подготовке к весеннему севу 1947 года.
Хрущев должен был не только молча согласиться с этим обидным для него решением, но и публично приветствовать его, как “помощь” республике. Однако и для Кагановича новое назначение выглядело как понижение, и он, очевидно, выговорил себе право вернуться в Москву после того, как “будет наведен порядок на Украине”. Каганович не стал проводить существенных изменений в сложившемся на Украине аппарате управления и старался ладить с Хрущевым.
На Украине ожидался хороший урожай, хотя еще боялись повторения засухи.
Летом 1947 года Каганович побывал на ряде крупнейших предприятий юга Украины. Между ним и Хрущевым произошло фактическое разделение труда. Каганович взял на себя руководство промышленностью и культурой, а Хрущев — сельским хозяйством. В газетах иногда сообщалось, что в том или ином городе Каганович выступил с “яркой речью”. Но за весь 1947 год ни одной “яркой речи” Кагановича не было опубликовано.
Урожай 1947 года был действительно обильным. 13 областей выполнили хлебозаготовки до 30 сентября. 10 октября Каганович и Хрущев доложили о досрочном выполнении плана хлебозаготовок. Легче стало с продуктами и в республике и в Союзе, что позволило к концу года отменить карточную систему на продукты питания.
Вступали в строй восстановленные промышленные предприятия. В 1947 году объем промышленного производства на Украине увеличился на 30%.
Говоря о деятельности Кагановича на Украине в 1947 году, историки партии отмечают, что он нарушал ленинские нормы партийной жизни, администрировал, выдвигал огульные обвинения против партийных работников, деятелей науки и культуры. Более выразительная оценка этой деятельности была дана на XXII съезде КПСС — она была названа “провокационной”. Отмечалось и то, что многие партийные и советские работники называли период пребывания Кагановича в республике “черными днями” Советской Украины.
В действиях Кагановича, помимо того, что он всячески раздувал культ личности Сталина и поддерживал миф о собственной персоне как “вожде” украинского народа, вскоре определилось главное направление — поиски “скрытого национализма”. “Идеологическим обеспечением” этих поисков стала серия разносных, оскорбительных по своему содержанию и тональности публикаций против видных писателей и деятелей науки и культуры — М.Рыльского, Ю.Яновского, И.Сенченко, А.Довженко, Н.Петровского, К.Гуслистого и других. Вскоре Каганович стал настойчиво добиваться проведения пленума ЦК с повесткой дня “Борьба против национализма, как главной опасности в КП(б)У”22. Нетрудно предположить, какими могли быть последствия решений такого пленума для партийных кадров, интеллигенции, да и для Хрущева лично. Однако 26 декабря 1947 года был созван пленум ЦК КП(б)У, который рассмотрел организационный вопрос и в связи с переходом Кагановича на работу заместителем Председателя Совета Министров СССР освободил его от должности первого секретаря ЦК КП(б)У. Этот пост вновь занял Н.С.Хрущев, а Совет Министров УССР возглавил Д.С.Коротченко23.
История этого перемещения Хрущева и Кагановича, как и в целом история их взаимоотношений во время пребывания последнего на Украине, мало исследована. Но одно определенно можно сказать прямо сейчас: благодаря этому перемещению и благодаря позиции Хрущева удалось избежать многих трагических ошибок, которые могли стать следствием выискивания Кагановичем всякого рода “опасностей” на Украине. Впоследствии Н.С.Хрущев отметит, что эти действия могли бы “привести к тяжелым последствиям и не только для литературы”24.
Но оценить взаимоотношения и самого Хрущева с интеллигенцией нельзя однозначно. Так, 14 февраля 1947 года на встрече с секретарями ЦК ЛКСМУ он неодобрительно отзывается о той части отчетного доклада ЦК XIII съезда комсомола Украины (декабрь 1946 года), где резко критиковалась украинская советская интеллигенция. Обращаясь к руководителям комсомола республики, он сказал: “У нас есть свои комсомольские поэты. Поговорите с поэтами. Поговорите с Тычиной, Рыльским, Сосюрой, который является очень талантливым человеком… Можно сказать, что интеллигенция к нам приближается. Она нам близка, она с нами срослась, но нужно умело привлечь ее. Это увеличит наши силы”.
И в тоже время при непосредственном участии Хрущева Центральный Комитет КП(б)У в соответствии с известными решениями ЦК ВКП(б) принял ряд постановлений, в которых весьма критически рассматривалось состояние дел в украинской советской литературе и искусстве: “Об извращениях и ошибках в освещении истории украинской литературы в “Нарисі історії української літератури” (1946 год), “О журнале сатиры и юмора “Перець” (1946 год), “О журнале “Вітчизна” (1946 год), “О репертуаре драматических и оперных театров УССР и мерах по его улучшению” (1946 год), “О состоянии и мерах улучшения музыкального искусства на Украине в связи с решениями ЦК ВКП(б) “Об опере “Великая дружба” В.Мурадели” (1948 год) и другие.
Вряд ли было бы правильно вообще отрицать необходимость партийных решений по вопросам литературы и искусства. Однако на данных партийных решениях, на их содержании и особенно на разъяснявших эти документы публикациях лежали печать безапелляционности и бескомпромиссности, налет субъективизма и искажении как в оценке в целом литературы и искусства на Украине, так и в критическом анализе отдельных произведений. Критика часто подменялась “проработкой”, неуважительным отношением ко многим деятелям литературы, искусства, науки, необоснованными обвинениями их в украинском буржуазном национализме.
Негативно отразились на развитии науки в республике решения известной августовской (1948 год) сессии ВАСХНИЛ, как и вообще поддержка, которую Хрущев оказывал академику Лысенко, долгое время работавшему на Украине и тесно связанному с сельским хозяйством республики в послевоенные годы. В соответствии с принятым в августе 1948 года постановлением ЦК КП(б)У “О мероприятиях по перестройке работы научных учреждений, кафедр, издательств, журналов и газет в области биологии и укреплений этих участков квалифицированными кадрами мичуринцев” в республике было отстранено немало ученых, которые не поддерживали лысенковщину, велась разгромная критика их деятельности. Так, в Харьковском Государственном Университете был освобожден от работы заведующий кафедрой дарвинизма и генетики профессор И.М.Поляков, в Киевском Государственном Университете — заведующий кафедрой дарвинизма профессор С.М.Гершензон и другие25.
Хрущев впитал в себя законы иерархической административно-командной системы, которая признавала не только культ “верховного вождя”, но и “культики” структурно ему подчиненных или региональных вождей. Именно в этом, а также, конечно, в человеческих качествах Хрущева следует искать истоки того, что, еще работая на Украине, он не одергивал тех, кто так или иначе стремился отметить его “личный вклад” или наряду с заслугами “товарища Сталина” упоминал заслуги “его ближайшего соратника товарища Хрущева”. Все чаще это происходило в последние годы его пребывания в республике. Особенно характерным был в этом отношении XVI съезд КП(б)У, состоявшийся в январе 1949 года. На нем звучали здравицы в честь двух личностей — Сталина и Хрущева.
В связи с этим необходимо сказать, что в последние годы своего пребывания у руководства партии и страны Хрущев и не пытался противостоять усиливавшимся славословиям в его адрес.
По законам административно-командной системы действовал Хрущев и в ситуациях, когда требовал неуклонного выполнения тех решений, неоднозначности последствий которых он не мог не понимать. Обратимся лишь к одному из еще недостаточно известных фактов. 21 февраля 1948 года Президиум Верховного Совета СССР принял указ “О выселении из Украинской ССР лиц, злостно уклоняющихся от трудовой деятельности в сельском хозяйстве и ведущих антиобщественный, паразитический образ жизни”. Вскоре началась реализация этого указа, на колхозных собраниях выносились “общественные приговоры” лицам, которых должны были выселять за пределы УССР. Обсуждались и те, кто недобросовестно, по мнению собрания, трудился или не выработал минимум трудодней. По отношению к таким людям обходились обычно предупреждением и брали с них обязательства работать лучше. Это, как отмечал Хрущев в своем выступлении на заседании Политбюро ЦК КП(б)У 27 марта 1948 года, была “очень эффективная мера”, когда кто-либо в присутствии собрания давал слово, что будет хорошо работать, и подкреплял подписью свое обязательство. Со времени появления указа по июль 1950 года был вынесен 11 991 “общественный приговор” о выселении.
При проведении этой антигуманной самой по себе акции допускались перегибы: “общественные приговоры” выносились в отношении лиц преклонного возраста, инвалидов Отечественной войны, нечленов колхозов — рабочих и служащих, проживавших в сельской местности. Отдельные руководители колхозов пытались использовать указ для сведения личных счетов с некоторыми колхозниками и т.п. Не случайно в 1949-1950 годах 2049 “приговоров”, или 17% от их общего количества, были отменены26.
Без сомнения, указ от 21 февраля 1948 года, который историки до сих пор обходили молчанием, был лишь одним из звеньев в цепи органически присущих административно-командной системе мер, направленных на решение проблем методами принуждения. Именно теми методами, против которых Хрущев решительно выступит в начале 50-х годов. Однако, иначе он вел себя в 1948 году. 17 апреля он отправляет большое письмо Сталину, в котором рассказывает об осуществлении указа, кратко осуждает имеющиеся ошибки и перегибы, а завершает письмо предложением принять аналогичные решения в отношении РСФСР и других союзных республик. “Повсеместное, — пишет он, — применение указа ускорит укрепление трудовой дисциплины, что обеспечит своевременное выполнение всех сельскохозяйственных работ, получение высоких урожаев, повышение продуктивности животноводства и более быстрый подъем всего хозяйства колхозов”.
Эти административные меры действительно давали некоторый эффект, но не такой, на который рассчитывал Хрущев. В частности, в 1948 году, из общего количества трудоспособных колхозников на Украине не выработали обязательного минимума трудодней 702,3 тысячи человек, или 12,5%, против 1063 тысяч человек, или 19,5% в 1947 году. После 1948 года указ применялся все реже и реже.
Данный сюжет подтверждает, что не следует идеализировать Хрущева, как руководителя, напоминает о необходимости смотреть на его деятельность с позиции историзма, учета тех политических условий, в которых эта деятельность осуществлялась.
1949 год стал последним годом пребывания Хрущева во главе парторганизации Украины. В своих мемуарах он утверждает, что 1949 год был “лучшим” для республики годом. В межреспубликанском соревновании мы опередили Белоруссию и другие районы Союза, которые подобно Украине, были опустошены немецкой оккупацией и тяжело восстанавливались. Успехи нашего сельского хозяйства повысили значение Украины и престиж украинского руководства в глазах своей страны. У меня остались о том времени приятные воспоминания. Сталин не один раз поручал мне выступить с докладами на сельскохозяйственные темы, — такие, например, как увеличение поголовья скотины на Украины, и за его указаниями мои доклады перепечатывались в “Правде”, опыт, который был в них, подавался как пример для других. При этом я не приписываю все заслуги только себе. Сам я русский и не хотел бы проявить неуважение к русскому народу, но я должен сказать, что нашими успехами в деле возрождения сельского хозяйства Украины и восстановления промышленности республики мы обязаны именно украинскому народу.
Декабрьский (1949 год) пленум ЦК КП(б)У освободил его от обязанностей первого секретаря в связи с избранием секретарем ЦК ВКП(б) и первым секретарем Московского Комитета партии27. Партийную организацию Украины возглавил Л.Г.Мельников. В Москву Хрущев прибыл на кануне сталинского юбилея. Он приехал с новыми тревогами и заботами. Менее чем через 4 года — в сентябре 1953 года — его изберут Первым секретарем ЦК КПСС.
Заключение

И все же, несмотря на определенную непоследовательность в своей деятельности, в сложных условиях послевоенного времени Хрущев многое сделал для восстановления и дальнейшего развития Украинской ССР. Он стремился быть всегда с людьми и среди людей, пользовался авторитетом среди трудящихся республики.
Украину действительно можно назвать тем “политическим полигоном”, где Хрущев формировался и утверждался как партийный и государственный деятель.
Хрущев пришел к руководству после Сталина, создавшего один из наиболее страшных террористических режимов в истории. Как и большинство тиранов, Сталин не позаботился о своем приемнике. Следствием этого явилась острая борьба за власть, в которой верх одержал именно Хрущев. Он сумел уничтожить такого опасного противника, как Л.Берия, и оттеснить от власти таких многоопытных политиков, как В.Молотов, Г.Маленков, Л.Каганович. Личная власть Хрущева была огромной, хотя он и не создавал особого аппарата для ее сохранения. Поэтому он мог оставаться у власти, пока его поддерживало большинство партийного руководства. Здесь Хрущев не был продолжателем Сталина. У эпохи Хрущева свой стиль и колорит, она не похожа на мрачные времена сталинского правления и на период “стабильности”, который наступил после отставки Хрущева.
Хрущев встречался почти со всеми крупнейшими политиками: с И.Б.Тито, Д.Эйзенхауэром, Дж.Кеннеди, де Голем, Дж. Неру, Мао Цзедуном, Ф. Кастро, У. Черчиллем, Хо Ши Мином, К.Аденауэром, П.Тольятти. Ни перед кем из этих людей он не испытывал робости. И, когда речь шла о столкновении интересов или политических взглядов, он без колебаний принимал вызов.

ЛИТЕРАТУРА

1. “Вопросы истории КПСС”, сентябрь 1989 г., М., 1989, 160 стр.

2. “О прошлом — ради будущего”, Киев, 1989, 408 стр.

3. Ю.И.Шаповал “Н.С.Хрущев на Украине”, Киев, 1990, 48 стр.

4. Рой Медведев “Хрущев. Политическая биография”, М., 1989, 340 стр.

5. “Рассказ о почетном шахтере”, Сталино, 1961, 51 стр.

6. В.Липинский «Хрущев-студент», Донецкий политехник, 15.IV.1994.

7. О.Г.Шох «Маршрутами истории», М., издание политической литературы, 1990 год.

8. Ю.И.Шаповал «Н.С.Хрущев. «Описание политической деятельности», Украинский исторический журнал, 1989, №1.
1 См. “Никита Сергеевич Хрущев. Материалы к биографии”; Москва, издательство политической литературы, 1989, с. 3-5.
2 См. “О прошлом — ради будущего”; Киев, издательство при Киевском Государственном Университете.
3 См. “Донецкий политехник”; номер газеты за 15.IV.1994.
4 Кошерович — псевдоним, под которым работал Каганович в Юзовке.
5 Ныне Донецкий Государственный Технический Университет.
6 В государственном архиве Донецкой области сохранились протоколы заседаний и собраний, на которых присутствовал Н.С.Хрущев.
7 Юзовка была переименована в Сталино.
8 Материал из Партийного архива Института истории партии при ЦК Компартии Украины (1990 год).
9 См. Хрущев Н.С. // Малая Советская Энциклопедия. — Москва, 1947. — с. 493-494.
10 Там же.
11 С.В.Косиор был назначен заместителем Председателя Совнаркома СССР, а вскоре после этого незаконно репрессирован.
12 Ленин В.И. Полное собрание сочинений, т. 42, с. 218.
13 Хрущев Н.С. Итоги июньского Пленума ЦК ВКП(б) и задачи Московской партийной организации. Доклад на собрании московского партийного актива 10 июня 1935 г., Москва, 1935, с. 24.
14 XVIII съезд ВКП(б). 10-12 марта 1939 г. Стенографический отчет, Москва, 1939, с. 169.
15 Обстоятельство гибели Л. Н. Хрущева до сих пор остаются до конца не выясненными, в связи с чем в некоторых публикациях высказываются различные версии (погиб, пропал без вести, жив).
16 См. Вот где правда, Никита Сергеевич! Военно-исторический журнал. 1989. — №12. с. 12-21; 1990. — №1. с. 9-18; №2 с. 35-45.

17 Хрущев Н.С. Освобождение украинских земель от немецких захватчиков и очередные задачи восстановление народного хозяйства Советской Украины. Доклад председателя Совета Народных Комиссаров Украинской ССР. На IV сессии Верховного Совета УССР 1 марта 1944 года в Киеве. М, 1944, с. 152
18 Рассказ о почетном шахтере, с. 171.
19 Социалистическая индустрия. 1988 г. 20 ноября.
20 Материал из Партийного архива Института истории партии при ЦК Компартии Украины (1990 год).
21 Материал из Партийного архива Института истории партии при ЦК Компартии Украины (1990 год).
22 См. XXII съезд Коммунистической партии Советского Союза, 17-31 октября 1961 года. Стенографический отчет. В 3-х томах. Том 1, Москва, 1962, с. 280.
23 См. Правда Украины, 27 декабря 1947 года.
24 Хрущев Н.С. За тесную связь литературы и искусства с жизнью народа. Москва, 1957, с. 27.
25 Материал из Партийного архива Института истории партии при ЦК Компартии Украины (1990 год).
26 Материал из Партийного архива Института истории партии при ЦК Компартии Украины (1990 год).
27 См. Правда Украины, 18 декабря 1949 года.

Курсовая работа: Герефордская порода мясного скота

Министерство сельского хозяйства Российской Федерации

ФГОУ ВПО «Вятская государственная сельскохозяйственная академия»

Биологический факультет

Кафедра частной зоотехнии

КУРСОВАЯ РАБОТА

по скотоводству

«Герефордская порода мясного скота»

Киров 2008

Содержание

Введение

1. Экстерьерные особенности и этапы эволюции породы

2. Роль мясных пород в производстве говядины в России

2.1 Развитие мясного скотоводства

2.2 Развитие мясного скотоводства в России

3. Герефорды на Южном Урале

4. Новый комолый тип герефордского скота

5. Оценка животных герефордской породы разных типов телосложения

6. Приёмы и методы совершенствования скота Герефордской породы

7. Герефорды в Кировской области

Заключение

Список литературы

Введение

Животноводство — это отрасль агропромышленного комплекса, который обеспечивает человека продуктами питания, а промышленность — сырьем.

Животноводство имеет большое народнохозяйственное значение. Оно являет собой источник обеспечения населения такими важными продуктами питания, как мясо, молоко, яйца, а также дает для промышленности шерсть, кожу, мерлушку и другое сырье.

Особенности развития современного животноводства поставили новые задачи перед зоотехнической наукой. Возникла крайняя необходимость овладения генетическими законами наследования важнейших хозяйственно-полезных признаков, создания новых высокопродуктивных пород и породных типов, а также гибридных животных, хорошо приспособленных к промышленной технологии.

В зависимости от требований производства, предъявляемых к породам сельскохозяйственных животных, их свойства и качества не остаются постоянными, а постепенно изменяются. Эти изменения совершаются в результате применения определенных методов племенной работы с породами.

Скотоводство – одна из отраслей животноводства, что объясняется широким распространением крупного рогатого скота в различных природно-экономических зонах и высокой долей молока и говядины в общей массе животноводческой продукции.

В последние годы достигнуты значительные успехи в разработке научных основ и практических приемов совершенствования технологии производства в скотоводстве, реализации генетического потенциала продуктивности животных, улучшения их технологических качеств, получения высококачественной продукции.

Дальнейшее развитие скотоводства во многом зависит от специалистов, работающих непосредственно как в аграрных предприятиях, так и в органах управления разных уровней, консультационных службах и других организациях. Их способность к поиску и освоению новых форм хозяйствования, прогрессивных технологий производства, основанных на современных достижениях науки и практики, их творческая активность, изыскание и приведение в действие всех резервов производства имеют существенное значение в повышении количества и качества производимой продукции при минимуме производственных затрат.

Спрос на основные виды продуктов питания в связи с увеличением населения будет возрастать. Для удовлетворения этой потребности огромное значение имеет дальнейшее развитие животноводства. [2]

1. Экстерьерные особенности и этапы эволюции породы

Герефордская порода крупного рогатого скота, порода мясного направления. Выведена в 18 в. в Англии, в графстве Херефордшир (Герефорд, Herefordshire), путём отбора и подбора местного скота. Животные типичного мясного сложения. Туловище бочкообразное, приземистое, широкое, глубокое, сильно выступает подгрудок. Масть тёмно-красная, голова, холка, подгрудок, брюхо, нижняя часть конечностей и кисть хвоста белые. Средние промеры коров (в см): высота в холке 125, глубина груди 72, обхват груди 197, косая длина туловища 153, обхват пясти 20. Масса быков 850—1000 кг, коров 550—650 кг. Скот хорошо откармливается и нагуливается, даёт высококачественное «мраморное» мясо. Убойный выход 58—62%, наибольший до 70%. Герефорды выносливы, приспособлены к различным природным условиям, к продолжительному содержанию на пастбищах, хорошо переносят длительные перегоны. Порода широко распространена в Англии, США, Канаде, Австралии, Новой Зеландии и др. странах. В СССР завозят с 1928. Используют для промышленного скрещивания с молочными и молочно-мясными породами. Скрещиванием Герефордская порода с казахским и калмыцким скотом выведена казахская белоголовая порода скота. Распространена Герефордская порода в Оренбургской, Челябинской, Ростовской, Саратовской обл. , Алтайском и Красноярском краях РСФСР, Казахской ССР и др. районах.

Среди пород мясного скота по численности они занимают первое место в мире.

Формировалась порода при пастбищном содержании животных, так как мягкий климат Англии позволял содержать их круглый год под открытым небом, поэтому герефорды отличаются неприхотливостью к кормам и хорошим использованием пастбищ.

Основные этапы эволюции герефордского скота:

  • Середина XVIII столетия — начало улучшения местного скота рабочего типа;

  • Вторая половина XVIII столетия – Широкое применение близкородственного разведения, отбора, подбора животных по мясным качествам и скороспелости.

  • Первая половина XIX столетия – Основание в 1846. г. племенной книги герефордского скота открытого типа, способствовавший совершенствованию породы.

  • Вторая половина XIX столетия – Экспорт герефордов в Канаду и создание ассоциации по их разведению;

  • Первая половина XX столетия – Работа скотозаводчиков США по созданию комолых герефордов.

  • Вторая половина XX столетия – Утверждение в СССР родственной герефордам казахской белоголовой породы. Селекционная работа на крупность и широкотелость. [1]

2. Роль мясных пород в производстве говядины в России

Бесспорно: дальнейшее развитие скотоводства может быть успешным лишь при наличии хорошей племенной базы, включающей в себя ценный племенной скот с высоким генетическим потенциалом продуктивности.

Что касается мясного скотоводства, то в настоящее время в России разводится 9 пород скота данного направления развития, численность его не превышает 400 тыс. гол. Для обеспечения потребностей отрасли в племенных животных создана сеть племенных хозяйств (18 племзаводов и 99 племрепродукторов), где численность племенного скота — 150, 1 тыс. гол. , в т. ч, 67, 4 тыс. коров. Такое количество племенных животных не может обеспечить потребность российских хозяйств в племенном молодняке для достижения показателей, намеченных «Программой развития мясного скотоводства России до 2010 г. », в соответствии с которой предполагается довести численность мясного скота к 2010 г. как минимум до 2 млн гол. , а в дальнейшем до 5-7 млн. Из сказанного ясно: развитие собственной племенной базы мясного скотоводства страны — одно из основных условий реализации названной программы. Для этого необходимо расширить и укрепить существующие, и создать новые репродукторы племживотных за счет импорта ограниченного поголовья наиболее ценных и перспективных пород, при этом преимущественно использовать отечественные племенные ресурсы. [3]

Отметим: наибольшее количество мясного скота России представлено калмыцкой породой — 55%, на долю герефордов приходится 25, 2%, казахской белоголовой — 14, 6%, абердин-ангус-ской — 1, 4%, лимузинской -1, 3%, обрак — 0, 7%, салерс — 0, 6% и шаролезской — 0, 5%. Основной массив племенного калмыцкого скота размещен в Республике Калмыкия — 61%, в Оренбургской области — 42% и в Ростовской — 34, 8%.

Главное направление в селекции калмыцкой породы — увеличение интенсивности роста и улучшение мясных форм при сохранении высоких адаптационных способностей скота. Работа по совершенствованию породы проводится в хозяйствах, где сосредоточены лучше стада племенных животных, — это племзаводы: «Зимовниковский» и «Прогресс» Ростовской, «Спутник» Оренбургской областей, «Сухотинский» и им. Чапчаева в Калмыкии.

Экстенсивное ведение мясного скотоводства в основной зоне разведения калмыцкого скота (Калмыкии) не дает возможности выявления потенциала его продуктивности, что снижает значимость нашей отечественной породы. Следует в корне изменить отношение к породе, особенно в племенных хозяйствах (улучшить кормовую базу и селекционную работу), ибо по биологическим особенностям животных и их адаптационной способности трудно найти скот (в основных зонах развития мясного скотоводства), равный калмыцкому.

Казахская белоголовая порода в осовном сосредоточена в Оренбургской, Волгоградской и Саратовской областях (80%), частично в Республике Бурятия (12%), небольшое поголовье имеется в 10 хозяйствах Республик Алтай и Башкортостан. Животные казахской белоголовой породы, как и калмыцкой, хорошо приспособлены к условиям пастбищного содержания в степных и полупустынных районах, имеют крепкую конституцию, высокую скороспелость, хорошую воспроизводительную способность. Благодаря быстрой нажировке хорошо переносят летнюю засуху, а зимой (при умеренном уровне кормления) мало теряют в весе и упитанности. Лучший генетический материал казахской белоголовой сосредоточен на племзаводах: «Красный Октябрь» Волгоградской (численность скота — 2690 гол., в т. ч. 1600 коров), ОНО ПЗ «Димитровский» Оренбургской областей и племрепродукторах: ОНО ОПХ «Буртинское» Беляевского и СПК «Дружба» Ясненского районов Оренбургской области. [6]

Специалистами племзавода «Красный Октябрь» совместно с учеными ВНИИМСа создан «Заволжский» комолый тип казахской белоголовой породы скота. При создании заводского типа селекционная работа в стаде была направлена на распространение и повышение концентрации гена комолости. Осуществлялась она в основном за счет гомогенного подбора комолых животных. В настоящее время удельный вес комолых животных составляет по быкам-производителям 100%, коровам -58% и молодняку — 75%. Средняя живая масса комолых коров выше их рогатых сверстниц на 6, 1 кг и составляет 532, 9 кг. Комолые бычки на испытании по собственной продуктивности в возрасте 15 мес. достигают живой массы в 450-470 кг при интенсивности роста в 1000-1100 г и затрате корма на 1 кг прироста живой массы в 6, 3-6, 7 корм, ед. Убойный выход в 15-месячном возрасте — 56, 8-60, 4%, в т. ч. туши -54, 7-57, 9%. В составе туши — 80, 4% мякоти. Показатели продуктивности комолого казахского белоголового скота выше стандарта породы на 17-20%. Основная работа с казахской белоголовой породой акцентируется на дальнейшем формировании чистопородных стад из числа животных, принадлежащих к перспективным заводским линиям и различным группам, которые отвечают по комплексу признаков классам элита и элита-рекорд.

Наиболее распространенная импортная порода мясного скота в России — герефордская. Животные отличаются крепкой конституцией, хорошими акклиматизационными способностями и высокой мясной продуктивностью. Благодаря этому, герефордский скот в нашей стране разводят в самых разных природно-климатических и хозяйственных условиях. Наиболее ценные племенные стада сосредоточены на племзаводах: «Садовское» Новосибирской (6136 гол. , в т. ч. 2350 коров) и «Амурское» Челябинской областей (1178 гол. , в т. ч. 813 коров), на ГПЗ «Сонский» в Хакасии (760 гол. , из них 766 коров), в СПК «Варшавский» Челябинской области (3329 гол. , в т. ч. 2080 коров). В разведении и селекции герефордского скота наиболее перспективными являются крупные, хорошо обмускуленные генотипы, с широким, глубоким и растянутым туловищем, удельный вес животных в племенных хозяйствах (репродукторах) — 18-33%. Создание и совершенствование высокорослого типа скота герефордской породы учеными ВНИИМСа производится путем целенаправленного использования особей крупного формата телосложения и высокой живой массы. Коровы создаваемого крупного типа скота обладают достаточно высокой молочной продуктивностью, что обеспечивает получение живой массы бычков к 6-месячному возрасту в 202 кг, телок — 194 кг. Продуктивный потенциал породы в значительной степени определяется среднесуточным приростом массы молодняка. Данный показатель в период от 8 до 15 мес. у высокорослых бычков -1022 г, что на 5, 4% выше, чем у сверстников мелкого типа телосложения.

Дальнейшая работа по совершенствованию герефордской породы проводится в направлении создания чистопородных стад, обеспечивающих живую массу полновозрастных коров -520-550 кг, быков — 900-1000 кг, плембычков в возрасте 15 мес. — 420-450 кг с затратой корма в 6, 5 — 7 корм. ед. на 1 кг прироста. Основное место в породе должны занять животные крупного высокорослого типа. Над этой проблемой работают вместе с учеными ряда институтов специалисты ОНО ОПХ «Экспериментальное» ВНИИМСа, племзаводы: «Амурское» Челябинской, «Садовское» Новосибирской и «Юбилейный» Омской областей. [3]

Кормление, содержание маточного поголовья и молодняка проводится по технологии мясного скотоводства. При интенсивном выращивании к 24-месячному возрасту симментальские бычки отечественной селекции достигают живой массы в 650 кг; наши симменталы с долей крови симменталов импортной селекции — 734 кг; симменталы с прилитием крови лимузинской породы — 704 кг, герефордские бычки — 600 кг.

Проведенный анализ племенной базы мясных пород скота показывает, что за период с 1999 по 2005 гг. племенные ресурсы специализированной отрасли в стране несколько увеличивались в основном за счет калмыцкой и герефордской пород. Развитие мясного скотоводства в стране тесно связано с созданием необходимой племенной базы мясных пород, которая должна развиваться опережающими темпами. Для решения этой задачи предусматривается укрепление и расширение существующей племенной базы, а в ряде регионов — ее создание.

В настоящее время «Программой развития мясного скотоводства России до 2010 г. » предусматривается увеличить количество племенных коров в 3, 5-4, 0 раза, что позволит ежегодно выращивать до 40-45 тыс. племенных бычков. Значительное увеличение и обогащение генофонда мясных пород — прежде всего, за счет внутренних резервов и частично путем закупки некоторого количества племенных животных перспективных пород, спермы и эмбрионов, что важно для укрепления существующих и создания новых племенных хозяйств в нашей стране. [1]

2.1 Развитие мясного скотоводства

При производстве говядины специализированный мясной скот более продуктивен, нежели молочные и молочно-мясные породы. Сегодня в развитых аграрных странах мясное скотоводство представляет собой высокотехнологичную отрасль, специализирующуюся на производстве лучших сортов говядины, а также тяжелого кожевенного сырья. За рубежом разводят высокопродуктивные мясные породы КРС и их помеси. Преимущество мясного скотоводства перед другими животноводческими отраслями, например, молочным скотоводством и свиноводством, состоит в том, что оно позволяет эффективно использовать естественные кормовые угодья. Скот может питаться отходами зернового производства — соломой, половой и т. д.

Как свидетельствует американский опыт, производство говядины специализированного мясного скота — не просто выгодный, но и перспективный путь для развития животноводства. Высокая конкурентоспособность мясной отрасли обусловлена несколькими экономическими факторами. Во-первых, это дифференцированные цены на мясо различного качества. Во-вторых, преимущество говядины перед другими мясопродуктами заключается в простых технологиях содержания скота, дешевых кормах и низких трудозатратах.

На разных этапах развития отечественного сельского хозяйства предпринималось несколько попыток создать собственную отрасль мясного скотоводства. Однако по разным причинам эта цель достигнута не была. Сейчас перед российским АПК вновь стоит задача развития мясного скотоводства. Поэтому стоит остановиться на перспективах этого направления, исходя из зарубежного опыта. Тем более что Россия, в последние годы резко сократившая поголовье скота, а вместе с ним и выпуск говядины, по-прежнему входит в первую десятку стран-производителей этого вида мяса. Его получает от животных молочных и молочно-мясных пород. [4]

Мировое производство мяса составляет 253 млн тонн в год. Около 40% этого объема приходится на свинину, 30% — на мясо птицы, а говядина составляет порядка 23%, или 59 млн тонн. Десятую часть продукции производители говядины реализуют на внешнем рынке. Признанный лидер в производстве этого вида мяса — США. В 2003 году, например, они произвели 11, 9 млн тонн данного продукта. Его стоимость вместе с племенным скотом оценивается в 37 млрд долларов. Стоит отметить, что 85% говядины американцы получают от животных специализированных мясных пород, остальное — от помесей пород мясных и молочных животных. В американском мясном скотоводстве в основном используется две группы пород: классическая британская и итало-французская, а также их помеси. К первой группе относятся герефордская, абердин-ангусская, галловейская, шоргорнская (мясного направления) породы, ко второй — кианская, пьемонтская, лимузинская и шаролезская.

Помимо США в пятерку крупнейших производителей говядины входят Бразилия (7, 5 млн тонн в год, или 12, 7%), Китай (6, 2 млн тонн, или 10, 5%), Аргентина (2, 8 млн тонн, или 4, 7%) и Австралия (2 млн тонн, или порядка 3%). Эти государства производят 30 млн тонн говядины в год —занимая 51% мирового рынка данной продукции.

При создании в России собственной отрасли мясного скотоводства, которая в настоящее время практически отсутствует, следует учитывать опыт зарубежных стран и несомненные достоинства, которыми обладает выращивание КРС. Так, специализированные мясные породы более продуктивны, нежели комбинированные или молочные. Животные мясного типа являются «скороспелыми», так как достигают убойных кондиций к 15-18-месячному возрасту. Высокие показатели роста и способность к раннему откорму демонстрируют абердин-ангусы, герефорды и шорт-горны. Мясо этих животных уже в 15-месячном возрасте обладает оптимальным морфологическим и химическим составом, высокой питательностью, кулинарными и вкусовыми свойствами. [5]

2.2 Развитие мясного скотоводства в России

С 1990 года в России потребление говядины уменьшилось в 2 раза, поголовье скота сократилось более чем на 34 млн голов, или в 2, 5 раза, а импорт говядины удвоился. Сокращение поголовья скота молочных пород наблюдается во всех странах по мере повышения производства молока от одной коровы. Животных молочных пород повсеместно заменяют мясными породами.

Так происходит везде, кроме России, где практически нет скота мясных пород (в России мясные породы составляют менее 1 % от общего количества скота в стране). Для сравнения: во Франции поголовье животных мясных пород составляет 50 %, в США — 78 %.

Такое состояние животноводства вынуждает Россию увеличивать импорт говядины. Однако положение с импортом говядины на международном рынке ухудшается из года в год:

поставки говядины из Украины серьезно снизились и вскоре будут остановлены совсем (как и в России, поголовье скота в этой стране за последние годы сократилось в 2-3 раза!);

Евросоюз, главный мировой экспортер говядины в 80-90 годы, в настоящее время сокращает свое производство. В 2004 году ЕС превратился из нетто-экспортера говядины в нетто-импортера.

Россия располагает основным, что требуется для производства говядины, — огромными площадями неиспользуемых лугов! Но в России нет скота мясных пород, поэтому экономика этого типа животноводства у нас фактически неизвестна.

Общепризнано, что животные французских мясных пород самые рентабельные. Даже в Англии, Ирландии и Шотландии с 2003 года численность скота этих пород . превысила количество животных других мясных пород, несмотря на то, что эти страны являются родиной пород герефорд и ангус.

Стоит напомнить, что в 60-е годы ситуация на мировом рынке говядины была очень схожая с сегодняшней. Цены на телок французских мясных пород в начале 70-х годов поднялись до 15—20 тысяч USD за одну голову, а это в 5—7 раз выше, чем они стоят сегодня. С 1998 года цены вновь пошли вверх и сегодня удвоились.

Безошибочно можно предвидеть, что в ближайшие годы они опять вырастут и как минимум еще в два раза (табл. 1).

Таблица. 1. Динамика роста цен на французский мясной скот с доставкой до Москвы

год

1996

1998

2001*

2002*

2005

Цена(USD за одну голову)

850

1250

2145

2470

2950

* — соотношение доллара к евро по курсу 2005 года

С 1992 года Россия не может создать эту отрасль из-за отсутствия «длинных» денег (срок окупаемости импортной коровы мясной породы составляет 5 лет). С сожалением можно прогнозировать, что в ближайшие 10 — 15 лет Россия останется импортером говядины. Но рано или поздно России все же придется найти средства для того, чтобы значительно увеличить производство говядины и тогда тот, кто будет первым на этом рынке, будет снимать сливки. [7]

3. Герефорды на Южном Урале

Министр сельского хозяйства Челябинской области Иван Феклин договорился с канадскими специалистами о поставке первой партии элитных эмбрионов крупного рогатого скота мясной герефордской породы. В феврале 2008 года первая партия из 300 зародышей высокопродуктивных животных из Канады прибыла в отдельные животноводческие хозяйства Южного Урала. Опыт разведения чистопородного герефордского скота в совхозе «Калининский» показал, что животные этой породы, поступившие из Канады, хорошо акклиматизируются в нашей зоне, проявляют удовлетворительные воспроизводственные способности и дают хорошее потомство при скрещивании с симментализированным скотом.

На разведении скота герефордской породы в Челябинской области специализируются 3 племенных завода, а первые герефорды прибыли на Южный Урал из Канады в 1961 году, и с того времени прочно завоевали сердца местных скотоводов – порода неприхотливая, быстро набирает вес, выдерживает холодные зимы. Её распространение началось с южных районов, а сегодня герефордов можно встретить практически на всей территории области. Однако до Канады южноуральцы пока не дотянулись, ведь там селекция тоже не стояла на месте. Чтобы поднять показатели в мясном животноводстве до мирового уровня, и решено закупить эмбрионы импортного племенного скота.

Впервые созданная племенная база чистопородного герефордского скота и его высококровных помесей стала основой для развития специализированного мясного скотоводства в области.

Хотя мясо абердино-ангусского скота отличается высокими вкусовыми качествами, эти животные крайне плохо переносят климат Челябинской области, страдая от чрезмерного зноя летом и холода зимой, различных болезней и недостатка высококачественных кормов. Все это ставит под сомнение экономическую эффективность разведения породы в местных условиях. И пока эксперименты продолжаются, большинство хозяйств области отдает предпочтение герефордской породе, давно акклиматизировавшейся и в Челябинской области. В начале 1998 года решением Правительства области была образована рабочая группа по подготовке вопроса «Об основных направлениях развития мясного скотоводства в хозяйствах Челябинской области на 1998-2005 годы». Комиссию возглавил Алексей Васильевич Черекаев, академик — секретарь отделения зоотехнии Российской Академии сельскохозяйственных наук.

В апреле 1998 года Правительством области было принято соответствующее постановление. Предусмотрено к 2005 году увеличить поголовье мясных коров в области с 8 до 30 тысяч голов, а производство говядины от мясных животных — более чем в 6 раз.

Герефорды с Южного Урала (рис. 1.) неприхотливы и выносливы, хорошо приспособлены как к засушливому лету, так и к холодной зиме. Их можно содержать на пастбище почти круглый год, добиваясь при правильном уходе и кормлении больших приростов живой массы.

Наиболее успешно занимается герефордами племенной завод ЗАО «Амурское». В хозяйстве около 2 тыс. гол. крупного рогатого скота, в том числе 840 коров и свыше 600 телок. Здесь получают не менее 75 телят на 100 коров. Хозяйство продает ежегодно свыше 100 племенных телок и бычков.

Несколько лет назад, на Центральной станции искусственного осеменения мы приобрели сперму молодых канадских бычков Фаната 70, Фантана 5, Фаворита 2649556, имеющих энергию роста 1600 — 2032 г в сутки. После использования спермы получили отличные результаты.

Генотип производителей наиболее полно определяется по продуктивности потомства, выращиваемого в стандартных условиях. Для этой цели проводим ежегодные испытания бычков по собственной продуктивности. За последние годы энергия роста при испытаниях достигает 1700 г. В хозяйстве постоянное внимание уделяется структуре стада. Ежегодно вводится по 200 — 250 нетелей, полученных от высококлассных родителей. Основная масса животных здесь принадлежит перспективным линиям Виктора 193, Фордера 191, Йорка 173, Майора ВЭМ-28480, Амулета Е-41, Стандарта 7169. [4]

В работе ЗАО «Амурское» немало сложностей, но один из лучших племенных заводов Челябинской области уверенно смотрит в будущее, не сомневаясь, что у мясного скотоводства на Южном Урале должны быть хорошие перспективы.

В настоящее время главным в работе по совершенствованию герефордского скота в хозяйствах является создание собственных заводских линий и родственных групп животных растянутого типа, хорошо приспособленных к местных условиям. В этих целях осуществляется соответствующая программа с использованием быков-производителей импортной селекции — Стика 2Т, Талли 65х,

Виктора 193, Фордера 191; отечественной селекции — Стандарта 7159, Ярлыка 413, Джона 5791.

В планах — дальнейшее укрепление племенной базы отрасли. Речь идет о создании племенных хозяйств не только на юге, но и других районах области. Для этого завезены племенные герефорды в агрофирму «Элита» под Челябинском, где намечено в перспективе иметь еще один племенной завод.

Реализация намеченного позволит обеспечить рост производства высококачественного мяса, достойного тех, кто будет жить в третьем тысячелетии. [5]

4. Новый комолый тип герефордского скота

Применяя в конкретных условиях классические методы селекции, отбор и подбор, дополнив их элементами двухэтапной оценки быков по качеству потомства, Гамарник Н. Г. , Митин М. Л. , Вишняков Н. К. , Инербаев Б. О. совместно с руководителями и специалистами хозяйств в государственных племенных заводах «Сонский», «Чарышский» Красноярского и Алтайского краев создали три заводские линии герефордского скота: Шалуна Д-50, Маер Верна 88480, Ярлыка 413 и заводской тип сонский.

В Западной Сибири ведущим хозяйством, занимающимся совершенствованием герефордов и реализацией племенного молодняка, является ОПХ СибНИПТИЖ ГПЗ «Садовский». Создание и совершенствование этого стада проходило в несколько этапов. На начальном этапе селекции в ГПЗ «Сонский», «Чарышский» и племсовхозе «Садовский» проводили закладку генеалогической структуры и комплексную оценку продуктивных качеств герефордов двух генетико-экологических генераций — канадской и английской.

Работа по созданию линий в племсовхозе «Садовский» была начата в 1966-1967 гг. и определена специализация хозяйства до 2005 г. включительно. Через каждые 5 лет сотрудники СибНИПТИЖ разрабатывали планы племенной работы и проводили мероприятия по формированию генеалогической структуры стада. Последний такой план разработан на период 2001-2006 гг. Поскольку с 1956 по 1992 гг. хозяйство входило в систему трестов «Скотопром» параллельно с созданием племенного репродуктора в функции хозяйства была вменена закупка скота у населения, доращивание и откорм с последующей сдачей государству на

К концу 1984 года в племсовхозе «Садовский» были сосредоточены достаточные племенные ресурсы герефордов сибирской репродукции, С этого времени началась планомерная работа по созданию типа. Основу селекции составляет технологический процесс двухступенчатой проверки быков-производителей по качеству потомства с индивидуальным подбором и умеренным инбридингом. Это позволило создать тип животного с желательными качествами, отвечающий перспективе производства говядины по технологии специализированного мясного скотоводства.

На начальном этапе работы приняли заводской (целевой) стандарт, одобренный научно-техническим советом МСХ РСФСР.

Анализ показал, что под влиянием наследственных и внешних факторов в комолой части сибирской популяции герефордского скота сформировались животные трех внутрипородных типов: высокорослый, средний, компактный. Прежде всего, методом дисперсного анализа определили наследственную обусловленность экстерьерно-конституционального типа по хозяйственно-полезным признакам разных половозрастных групп животных.

Исходя из наследственной обусловленности, по отдельным признакам разработали параметры отбора животных на основе разных экстерьерно-конституциональных типов. Из-за повышения компактности скота в основных репродукторах Сибири возникла необходимость создания нового комолого типа герефордской породы с учетом этого фактора по всем половозрастным группам животных, в том числе и по маткам (табл. 2). [8]

Таблица. 2. Параметры отбора коров герефордской породы по экстерьерно-конституциональным типам

Показатель

Экстерьерно-конституциональный тип

компактный

средний

высокорослый

Живая масса (кг)

до 529

530-544

545 и выше

Молочность (кг)

до219

220-229

230 и выше

Высота в холке (см)

до 118

119-120

121 и выше

Высота в крестце (см)

до 120

121-122

123 и выше

Глубина груди (см)

до 63

64-65

66 и выше

Косая длина туловища (см)

до 154

155-157

158 и выше

Обхват груди (см)

до 186

187-190

192 и выше

По продуктивности герефордских коров с параметрами отбора маточного поголовья, следует отметить, что по большинству признаков комолые коровы 5 лет и старше в ПЗ «Садовский» по продуктивности и промерам статей телосложения соответствуют желательному высокорослому типу. Последующую селекцию проводили по комплексу признаков: живой массе, оплате корма и мясным формам, а в последние 5 лет по новому положению об апробации новых пород, породных групп и внутрипородных типов (1997 г.).

Исследованиями установлено, что комолый скот не уступает по продуктивности рогатым животным и более технологичен при беспривязном содержании. На генеалогических группах комолых особей изучена эффективность применения различных методов подбора, разработаны методы определения комолых быков-улучшателей и ранней оценки коров по молочности.

Показатели продуктивности комологогерефордского скота в стаде выше стандарта породы на 5—12%. Кроме того, комолые животные позволяют повысить плотность содержания скота на 20%, за счет чего с единицы площади откормочных площадок увеличивается выход валового прироста живой массы на 12%. При интенсивном выращивании комолые бычки хозяйства (п = 109) имели высокую энергию роста (1076 г) и к 15 мес достигли живой массы 479, 7±11, 9 кг при затрате корма на 1 кг прироста 6, 8—7, 2 корм. ед. Убойный выход составил 60, 0+0, 41%, коэффициент мясности — 4, 6. В средней пробе мяса-фарша туши бычков содержится жира 13, 0+0, 13%, протеина 16, 8±0, 18%. Калорийность 1 кг мяса 8, 0 МДж, уровень рентабельности — 11%. [3]

Молодняк комолого типа стада ПЗ «Садовский» обладает способностью сохранять несколько более высокий прирост живой массы в сравнении с рогатыми сверстниками. Крепкая конституция, хорошая приспособляемость к суровым сибирским условиям позволяют комолым особям эффективно использовать пастбища и перерабатывать в продукцию значительное количество объемистых кормов. Как показывают опыты, за комолыми животными в ПЗ «Садовский», выделенными в отдельные производственные гурты и группы, удобнее ухаживать. Это способствует общему снижению численности обслуживающего персонала с 63 человек в 1989 году до 39 в 2002 году. Селекционную работу в стаде осуществляли за счет гомогенного подбора. Поголовье маточного стада возросло с 1600 в 1989 году до 2100 в 2002 году, а производство продукции в отрасли за последние 10 лет увеличилось более чем в 2, 3 раза, производительность труда повысилась в 2, 7 раза. Удельный вес комолых животных к началу 2005 года составил по быкам 78, 6%, коровам — 48%, молодняку — 69%. Общая численность маточного поголовья увеличилась до 2350 голов.

Комолые быки-производители характеризуются следующими параметрами развития туловища: средняя высота в холке — 129, 7 см, глубина груди — 75, 7, ширина груди — 55, 7, косая длина туловища — 168, 7, обхват груди — 223, 3 и обхват пясти — 21, 9 см, оценка конституции и экстерьера — 88-92 балла.

Стадо типичных комолых коров племзавода (п = 642) отличается хорошими форме-ми телосложения, свойственными специализированным мясным породам скота. Это относительно крупные (высота в холке 124-128 см) животные с длинным (косая длина туловища 149-154 см), глубоким (глубина груди 69, 3-71, 7 см) и широким (ширина груди 46, 2-53, 3 см) гармоничным телосложением. Передняя часть у них развита сильнее, чем задняя.

Комолые племенные производители основного стада в возрасте 5 лет и старше имели живую массу 874, 4±19, 5 кг, то есть превышали класс элита по этому признаку на 14, 4 кг, рогатые — соответственно 867, 2±17, 6 кг и 7, 2 кг. Комолые превосходили рогатых на 0, 8%.

Комолые племенные бычки, оставленные для ремонта стада, в возрасте 20 мес были на 3 кг тяжелее стандарта по классу элита-рекорд, а рогатые соответствовали классу элита и уступали по живой массе комолым на 6, 6% (табл. 3).

Таблица. 3. Живая масса животных разных типов (кг)

Показатель

Рогатые ( п= 5)

Комолые (п = 5)

М±т

С„(%)

М±т

Cv (%)

Быки-производители Ремонтные бычки

867, 2±17, 6 470, 0±26, 5

4, 6 12, 6

874, 4±19, 5 503, 0+13, 4

5, 0 5, 9

Анализируя данные по живой массе и промерам, следует отметить, что комолые животные отличаются от рогатых более крупным телосложением и, следовательно, имеют большую племенную ценность. Например, в ЗАО «Златоустовское» в возрасте старше 3 отела живая масса комолых коров превышала стандарт породы на 7, 3% и равнялась 560, 8±7, 7 кг, то есть была выше класса элита на 15, 8 кг. Живая масса рогатых животных была также на 10 кг выше класса элита и составила 555, 0±7, 4 кг, они по этому показателю на 1% уступали комолым животным.

Для дальнейшего совершенствования стада и поддержания достаточного уровня гетерозиготности популяции необходимо вести селекционный процесс под иммуногенетическим контролем, сформировать 4-5 селекционных групп, маркированных по основным аллелям В-системы крови, осуществлять индивидуальный подбор производителей с учетом сочетаемости их генотипов, используя при этом показатели генетического сходства по эритроцитарным антигенам.

Эффективность отрасли мясного скотоводства во многом обусловлена воспроизводительной способностью маточного поголовья. Оплодотворяемость комолых и рогатых коров в сравнительных опытах была довольно высокой, но у безрогих маток в первую охоту оплодотворяемость была на 3, 7% выше. Выход телят составил 86 голов у рогатых коров, 94 — у комолых.

Годовой экономический эффект в расчете на 1 голову по комолым животным выше по сравнению с рогатыми: у коров — 38, 2 руб. , молодняка — 15, 7 руб.

По результатам 23-летней работы по усовершенствованию герефордского скота в 2005 году Государственный комитет РФ по испытанию и охране селекционных достижений выдал патент на селекционное достижение, включенный в Реестр селекционных достижений, допущенных к использованию.

На основании изложенного, считаем, что в целях повышения продуктивных качеств и повышения эффективности отрасли мясного скотоводства в производственных стадах герефордов сибирской селекции желательнее разведение комолых особей. [8]

5. Оценка животных герефордской породы разных типов телосложения

Интенсификация животноводства предполагает не только рост производства мяса, но и совершенствование оценки продуктивности животных. В породообразовательном процессе важную роль играет селекционный признак конституция животных, особенно тип телосложения. Сравнительная оценка продуктивных качеств крупного рогатого скота необходима для выявления оптимального желательного типа телосложения животных разного направления продуктивности.

Исходя из основной задачи — создание крупного . высокорослого типа скота — изучение развития мясности герефордских бычков разных внутрипородных типов телосложения имеет большое практическое значение.

Опыт проведен на животных трех групп. В I (п=20) группу отобрали бычков компактного типа телосложения, во II (п=20) — среднего, в III (п=20) — высокорослого типа. Качественные и количественные показатели мясной продуктивности изучали по общепринятым методикам. При оценке туши учитывали коэффициенты мясности (индекс полномясности) (К1) и выполненности бедра (К2), предложенные Д. И. Грудневым и Н. Е. Смирницким (1965):

К1= (масса туши, кг / длина туши, см) х 100%;

К2= (обхват бедра, см / длина бедра, см) х 100%. Убой бычков проводили в 15- и 18-месячном возрасте.

Все полученные туши были отнесены к первой категории, однако они различались по развитию и обмускуленности. Туши бычков-потомков родителей компактного типа экстерьера при убое уже в 15 мес характеризовались компактностью и мясистостью (табл. 4). Поясничные и спинные части полные и обмускуленные, бедренные — пышные и округлые, а шея и голяшки короткие. Туши бычков высокорослого типа отличались большей длиной. Так, в 15-месячном возрасте они превосходили по этому показателю сверстников из других групп на 11, 0-20, 5 см (на 4, 7-9, 2%; Р < 0, 95), а в 18 мес-на 17-27 см (на 7, 1-11, 8%). Наименьшая длина туши отмечена у животных компактного типа. Однако у этих бычков в 15-месячном возрасте был максимальный коэффициент полномясности туши, что обусловлено, вероятно, лучшей их скороспелостью. Более интенсивное наращивание массы тела в более поздний период способствовало большему увеличению коэффициента полномясности туши. Так, в возрасте 18 мес наибольшее его значение было у животных высокорослого типа телосложения. У туш бычков компактного типа как в 15, так и в 18 мес была лучшая выполненность бедра. Эти туши имели наибольшие поверхностные жировые отложения, которых было много у основания хвоста, на верхней части внутренней стороны бедер, в грудной части (челышке), в спинной и поясничной частях. При визуальной оценке поверхностного жироотложения по 5-балльной шкале туши бычков этой группы получили высшую сумму баллов (20), а II и III групп — соответственно 18 и 17 баллов. То есть у бычков крупного типа телосложения подкожный жировой полив был наименьшим. [2]

Обшей закономерностью для всех групп являлось усиленное отложение с возрастом подкожной жировой ткани. У 18-месячных бычков высокорослого типа увеличение прослойки наружного жира на ребрах, на остистых отростках спинных позвонков и на бедренной части при одновременном росте мышц поясничной, спинореберной, тазобедренной частей обусловили формирование массивных туш с хорошо развитой мускулатурой и умеренным жировым поливом. Наиболее желательным в технологическом отношении считаются именно такие туши с умеренным и равномерным поливом, который предохраняет мясо от порчи и высыхания.

Бычки I группы характеризовались большим относительным содержанием мякоти (мышечная + жировая ткани) и меньшим — костей. Неодинаковая наследственная способность к накоплению жира в организме исследуемых животных привела к тому, что удельный выход мякоти находился практически в прямой зависимости от содержания жира в туше. В то же время весовой анализ мякотной части туш выявил ряд особенностей. Так, у 15-месячных бычков высокорослого типа телосложения в мякоти содержалось мышечной ткани на 19, 8 кг (на 10, 4%, Р > 0, 95) и на 12, 6 кг (на 6, 4%, Р > 0, 95) больше, чем у аналогов I и II групп. Содержание жира был наивысшим у животных I и II групп. Вследствие этого выход наиболее ценной в пищевом отношении мышечной ткани у бычков компактного и среднего типов телосложения был на 1, 0-1, 9% ниже, чем у высокорослых сверстников. [9]

Наиболее активный рост мышечной ткани отмечен у молодняка до 15-месячного возраста. Период выращивания 15-18 мес характеризовался интенсивным накоплением жировой ткани. В этот период абсолютный прирост мышечной ткани у животных I группы составил 7, 0%, II — 9, 9 и III -14, 1%. То есть высокорослые бычки превосходили сверстников I и II групп по абсолютному количеству мышечной ткани соответственно на 36, 0 кг (на 17, 6%, Р > 0, 95) и 22, 6 кг (на 10, 4%, Р > 0, 95). Анализ удельной изменчивости наращивания тканей показал, что с возрастом в организме бычков всех типов телосложения снижалась интенсивность прироста мышечной ткани, а процесс жирообразования возрастал. В период с 15 до 18 мес относительное содержание мышечной ткани в тушах молодняка снизилось на 3, 7-4, 3%, а жировой повысилось на 3, 8-4, 7%. В мясе бычков компактного типа телосложения во все возрастные периоды интенсивность накопления жира как в абсолютных, так и относительных показателях была значительно больше, чем у животных других . групп, что, очевидно, является биологической особенностью мелкорослого компактного типа скота.

Таблица. 4. Промеры и индексы туш бычков

Показатель

Возраст боя, мес

Группа

1

2

3

Длина туловища, см

15

160, 5±2. 47

167, 5±1. -96

175, 042, 08

18

164, 5±2. 18

171, 0±2, 65

182, 0+2, 31

Длина бедра, см

15

63, 0±1, 53

65, 5±1. 61

69. 0±2, 08

18

64. 5+1, 76

68, 0±2, 00

74, 011. 53

Длина туши, см

15

223, 5±4. 07

233. 0+3, 47

244. 0+4. 04

18

229, 0+3. 06

239. 0±4, 36

256, 0+3, 79

Обхват бедра, см

15

73, 5+2, 78

71, 0*1. 53

73, 0*1, 7

18

76. 0+2, 08

77, 0*1, 73

83, 0*1, 53

Полномясность туши, % (К1)

15

114, 5±1, 56

312, 3+2, 41

112, 842, 01

18

126, 1+0, 88

127, 7±2, 20

128, 3±3, 12

Выполненность бедра % (К2)

15

116, 7+1, 66

108. 4±1, 24

105, 8±0, 96

18

117, 8+0, 67

113, 2+1, 72

112, 2+1, 47

Наибольший валовой выход пищевого белка из мякоти отмечен у бычков высокорослого типа. В заключительный период выращивания он был выше на 9, 7-19, 7%, чем у сверстников из первых двух групп. Эти данные еще раз указывают на значительную лабильность процесса жирообразования в организме животных и в меньшей степени белка. Такое синтезирование белка и жира вызвали различное соотношение между ними, характеризующее физиологическую зрелость мяса. В 15-месячном возрасте абсолютное весовое соотношение белка и жира в мясе молодняка компактного типа было оптимальным — 1:0, 65. Следовательно, животные такого типа в этом возрасте имели физиологически более зрелое мясо. В дальнейшем у них наблюдался интенсивный рост мякоти за счет жира и в 18 мес соотношение белка и жира составило 1:1, 05. Следовательно, животных компактного типа не следует выращивать до этого возраста. Взаимосвязь между белком и жиром у бычков среднего типа отражает интенсивный синтез жира у 15-18-месячных животных. Вероятно, в этот возрастной период они достигают убойных кондиций, в связи с чем обеспечивается лучший производственный эффект. Мясо же высокорослых бычков максимально приближалось к оптимальному известно, что от структуры рационов зависит содержание легкопереваримых углеводов, которые обеспечивают организм основным количеством энергии. Из-за различной скорости ферментации сахаров и крахмала в рубце жвачных животных предназначению биологически ценной говядины. До 18-месячного возраста у них интенсивно наращивалась мышечная ткань и соотношение белка и жира составило 1:0, 56.

Бычки разных типов телосложения имели различные коэффициенты преобразования питательных веществ корма в мясную продукцию. Лучшей конверсией протеина корма в пищевой белок (9, 19-9, 61%) отличались высокорослые бычки, меньшей (8, 30-9, 34%) — животные компактного типа.

Таким образом, сравнительная оценка мясных качеств животных герефордской породы подтвердили необходимость разведения их по внутрипородным типам телосложения, При выращивании до 18-месячного возраста высокорослые бычки достигают наилучших показателей мясной продуктивности и в большей степени соответствуют требованиям селекции на перспективу. [4]

6. Приёмы и методы совершенствования скота Герефордской породы

Среди мясных пород скота, разводим в России, особую ценность представляет импортная герефордская порода. Герефорды достаточно хорошо приспособлены к природно-климатическим условиям нашей страны и получили широкое распространение во многих регионах.

Животные этой породы эффективно пользуют пастбища и гуменные корма, легко переносят холод и зимние бураны, да говядину, отвечающую требованиям высококачественного экологически чисто мяса.

Основными регионами разведения герефордского скота являются Западная, Восточная Сибирь, Южный Урал. На большее поголовье породного скота cocредоточено в хозяйствах Нечерноземья, Дальнего Востока, Северного Урала, Поволжья Северной Кавказа.

Лучший генетический материал этой породы размещен в ведущих племенных заводах «Амурское» Челябинской, « Меркуловский» Ростовской областей, «Сонский» Pреспублики Хакасия. «Чарышский» Алтайского края.

Анализ развития методов создания и совершенствования скота мясных пород показывает, что по-прежнему актуальна проблема разведения высокопродуктивных животных хорошо приспособленных к кормовым климатическим условиям содержания. В язи с этим селекционное совершенствования герефордского скота направлено на нормирование чистопородных стад крупных, с широким растянутым туловищем животных, обеспечивающих среднесуточный прирост племенных бычков до 18 месячного возраста не менее 1000 г, живую массу 520-580 кг и быков производителей 900-1100 кг. Предусмотрено создать внутрипородный тип, болеем эффективно перерабатывающий грубые и пастбищные корма в высококачественную говядину. [5]

В настоящее время под методическим руководством и при непосредственном участии Всероссийского НИИ мясного скотоводства эта работа проводится в пяти хозяйствах Оренбургской и Челябинской областях.

Основной репродуктор в Оренбургской области по разведению чистопородного скота герефордской породы — ОПХ «Экспериментальное» ВНИИМСа.

Создание популяции скота герефордской породы крупного типа предусматривали преимущественно разведение комолых животных. При этом важной задачей селекции является распространение гена комолости и приведение его в гомозиготное состояние. Поэтому для накопления признака комолости и улучшения генотипа формируемого стада используются исключительно комолые быки-производители.

Ценность генофонда стада подтверждается использованием при воспроизводстве стада искусственного осеменения. По живой массе высокопродуктивные быки-производители соответствовали требованию высшей бонитировочной оценки.

Исходя из основной задачи но созданию крупного высокорослого типа скота провели сравнительную оценку коров селекцией ной группы в ОПХ «Экспериментальное» и племзаводе «Амурское» по величине живой массы и линейным промерам.

Полученные в стаде животные новых эколого-генетических поколений — дочери быков импортной репродукции имели более высокую продуктивность и лучшие экстерьерные качества.

Сравнительная характеристика основного селекционного признака в лучшей части стада хозяйства дает возможность более объективно судить о генотипическом потенциале создаваемых животных. Так, преимущество по живой массе коров импортной репродукции над сверстниками отечественной селекции составило 10, 2 кг (1, 9%).

Ведущие селекционеры и практики в настоящее время выработали общее представление о желаемом экстерьере животных герефордской породы. При классификации быков-производителей и коров селекционного ядра на основании промеров экстерьерных статей их ранжировали по типам телосложения (высокорослый, среднерослый).

При этом важное место занимает вопрос воспроизводства племенных особей с генетическими признаками высокорослости. Поэтому изучалась биометрическая связь между живой массой взрослых коров и их промерами.

Получена прямая положительная связь между живой массой и такими промерами, как высота в холке, ширина в груди за лопатками, обхват и глубина груди, ширина в маклоках, косая длина туловища, высота в крестце. При этом выявлена более высокая коррелятивная связь между изучаемым признаком и последними четырьмя промерами.

Следовательно, отбор герефордов по высоте в крестце, глубине груди, длине туловища, ширине в маклоках будет вести к одновременному увеличению живой массы, они же в большей степени характеризовали фенотип животных крупного типа телосложения.

Генетическая структура породы и значительной степени ее хозяйственно-полезные качества определяются создаваемыми линиями. Поэтому формирование нормированного типа скота герефордской породы можно через создание заводских линий животных высокорослого, растянутого телосложения.

ОПХ «Экспериментальное» является инициатором в создании и совершенствовании новых линий высокорослого типа герефордов. Здесь проводится выявление быков-производителей, их оценка по качеству потомства, формирование селекционных линейных коров. Основными критериям линейной принадлежности — тип телосложения и продуктивность. Селекционно-племенная работа в дочерних хо-ствах заключается в накоплении поголовья, улучшении племенных и продуктивных качеств.

Таким образом, сравнительным исследованием селекционных и генетических признаков установлено, что приемы и методы совершенствования племенных стад соответствуют основному направлению создания новых генотипов скота герефордской породы. Для лучшего использования генофонда высокорослых животных и быстрого увеличения их поголовья целесообразно широкое использование в воспроизводстве товарных мясных стад герефордских быков крупного типа телосложения. [3]

7. Герефорды в Кировской области

Благодаря своим мясным качествам герефордская порода активно распространяется по хозяйствам Кировской области. Кировплем объединение получает семя из хозяйства «Захарищево». Семя в жидком азоте развозят по районам области.

Из крупных хозяйств области целеноправлено разведением данной породы занимаются в Верхнешижемском районе учебно-производственное хозяйство ГУСП. Здесь содержится 484 головы крупного рогатого скота этой породы. Из них 210 голов коровы. В 2007. г. было получено 212 голов телят, 4 головы пало, 98% сохранность молодняка. Выращивание молодняка было подсосное привесы на откорм на 860 грамм в сутки. Средняя сдаточная масса одной головы 293 кг. За 2007. г. сдано 404 ц. мяса, то есть 40 тонн.

В Кирово-Чепецком районе в хозяйстве «Семениха» также работают с данной породой. У них имеется 1685 голов крупного рогатого скота. Из них 760 голов коров. За 2007. г. получено телят – 556 голов и пало из них 92 головы. Соответственно сохранность молодняка 90%. Среднесуточный привес 614 грамм, а сдаточная масса одной головы 428 килограмм. Реализована 101 тонна мяса.

В Подосиновском районе идёт промышленное скрещивание: местные холмогорские коровы покрываются семенем быков-производителей герефордской породы(Крот 213- в 2007. г. , Кркпыш 3295- в 2006. г. ). В хозяйстве СПК «Утмановский» даёт привесы на откорме 600 грамм в сутки. Сдаточная масса одной головы-300 кг. Телят выращивают отьёмным способом. Сохранность молодняка 90%.

Поголовье коров частного сектора в данном хозяйстве также осеменяется семенем быков-производителей герефордской породы мясного скота. Выращивание телят идёт подсосное, сохранность 100%. Привесы на откорме до 1 кг.

Заключение

От выбора породы и ее использования во многом зависят рентабельность и окупаемость производства. Правильно определить выбор породы скота – значит, обеспечить возможность наиболее полно использовать природные, кормовые и иные ресурсы, создать животным такие условия содержания, кормления, ухода, которые бы способствовали проявлению генетического потенциала их племенных и продуктивных качеств. Поэтому во всех странах мира с высокоразвитым скотоводством для производства говядины используются специализированные породы мясного скота. Такие породы позволяют при высоком уровне специализации получать по 1000-1300 г среднего прироста живой массы при выращивании молодняка. [2]

Для фермерских хозяйств нужны животные, отобранные для производства говядины и обладающие способностью давать ежесуточно давать следующие приросты на уровне 1100-1200 г, хорошо оплачивать корм – 6 — 6, 5 корм. Ед. на 1 кг прироста живой массы. Потенциальные задатки продуктивных качеств мясного скота даже несколько выше, но он их в широкой производственной практике производства пока проявляет на 40-60 %, что обусловлено низким уровнем кормления.

Для мясного скота должно быть важным: крупность, длиннотелость, хорошая обмускуленность животных, обладающих высокой интенсивностью роста. Прирост живой массы животных происходит за счет мышечной ткани, а не жировой. Скот должен обладать высокой технологичностью – быть комолым, спокойного нрава, коровам свойственны хорошие материнские и воспроизводительные качества.

Мясной скот разводится, в первую очередь, там, где имеются большие массивы естественных пастбищных угодий. Породы британского происхождения должны найти широкое применение в степных зонах. Мясные породы скота разводятся в юго-восточной части РФ, а также в Восточной Сибири, Забайкалье и Дальнем Востоке. [5]

Совершенствование каждой породы требует существенных материальных затрат, организации специальной племенной службы и соответствующей квалификации зоотехников-селекционеров. В связи с этим зоотехникам следует хорошо знать породы, чтобы использовать наиболее приспособленных и продуктивных животных в хозяйствах по производству говядины. [2]

Список использованной литературы

  1. Ю. Д Ружевский, Ю. Д Рубан, П. П. Бердник. Породы крупного рогатого скота. -М. :Колос, 1980. -246 с.

  2. А. В. Черекаев. // Зоотехния-1997. -№5.

  3. К. Джуламанов, М. Дубовскова. // Доклады Российской академии сельскохозяйственных наук, 2002. г. №6. //Приемы совершенствования герефордского скота.

  4. К. М Джуламанов, Г. И Бельков. // Доклады Российской академии сельскохозяйственных наук, 2002. г. №6. //Оценка мясной продуктивности.

  5. Ф. Г. Каюмов. //Главный зоотехник июль №7/2006. г. //Мясные породы в производстве говядины. с 44.

  6. Б. Черняков . // Главный зоотехник июль №4/2006. г. // Развитие мясного скотоводства. Стр 55.

  7. Межрегиональный фонд развития мясного скотоводства. // Главный зоотехник июль №3/2006. г. //Развитие скотоводства в России.

  8. П. Т. Золотарёв. //Разведение, селекция, генетика//Комолый тип герефордского скота. стр. 2. -5.

  9. www. uralpolit. ru

Реферат: Результаты совершенствования мясных пород крупного рогатого скота

Вятская Государственная Сельскохозяйственная Академия

Биологический факультет

Кафедра частной зоотехнии

Реферат

На тему: «Результаты совершенствования мясных пород крупного рогатого скота».

Киров 2009

Содержание

Введение 3

1. Понятие породы и мясная специализация пород 4

2. Мясное скотоводство в России 7

3. Мясные породы скота 10

4. Результаты совершенствования мясного скота 15

Заключение 21

Список использованной литературы 22

Введение.

Животноводство занимает важное место в структуре народного хозяйства Российской Федерации.

Важнейшей проблемой 21 века является оптимизация структуры животноводства, его четкая специализация в строгом соответствии с породно-климатическими условиями страны и ее отдельных регионов. Природно-климатический потенциал России в целом благоприятен для развития высокопродуктивного животноводства.

Важным вопросом интенсификации животноводства является совершенствование племенного дела. Перед учеными ставятся задачи повысить уровень фундаментальных и прикладных исследований, ускорить и поднять эффективность научных разработок в экономике, генетике, биотехнологии и экологии. В области животноводства наращивание производства продукции должно идти за счет углубления специализации и внедрения передовых технологий, перевода животноводства на развитие разных форм собственности.

В процессе интенсификации животноводства зоотехническая наука решает ряд конкретных задач: разработка новых и совершенствование существующих методов повышения продуктивности животных, снижение себестоимости и улучшение качества продуктов животноводства. [3]

Мясной комплекс является одной из важнейших составляющих АПК России. Ускоренное развитие мясного скотоводства следует рассматривать как проблему государственного значения, решение которой позволит в интересах всего населения в перспективе удовлетворить платежеспособный спрос на говядину за счет отечественного производства. [4]

1. Понятие породы и мясная специализация пород

В творческой деятельности по разведению и совершенствованию домашних животных человек имеет дело не с изолированными друг от друга особями, а с некоторыми целостными упорядоченными группами их — породами.

Исходя из изложенного, под породой в зоотехнии следует понимать целостную группу домашних животных одного вида, общего происхождения, характеризующуюся специфическими морфофизиологическими и хозяйственно полезными свойствами и определенными требованиями к условиям жизни, которые передаются по наследству, отличают ее от другой подобной группы и поддерживаются племенной работой. Целостность породы определяется не только общностью происхождения, но и сходством природных и хозяйственных условий ее разведения, а также сходством приемов племенной работы и единым ее направлением.

Каждая порода в отдельности характеризуется специфическим комплексом морфологических и биологических особенностей, сложившихся под влиянием длительного отбора и подбора в определенных природно-экономических условиях и определяющих в своей совокупности основные признаки продуктивности животных. Породы имеют большую народнохозяйственную ценность как овеществленный результат труда многих ученых и практиков-животноводов, это национальное достояние каждого государства.

Для производства мяса (говядины) используют животных всех пород крупного рогатого скота, однако наиболее эффективнее используют корма и трансформируют их в наиболее высококачественное мясо животные узкоспециализированных мясных пород.

В настоящее время в разных странах мира используется более пятидесяти узкоспециализированных мясных пород скота. Однако наибольшее распространение получили лишь 9-12, а остальные имеют в основном локальное значение.

Животные мясных пород более скороспелы и в молодом возрасте сочетают высокую энергию роста с хорошими откормочными качествами. Они интенсивнее наращивают мясо, лучше оплачивают корм приростами, чем скот молочного типа. У скота мясного типа сильнее развита мускулатура на тех частях тела, которые дают мясо высоких сортов. Говядина от скота мясных пород по вкусовым качествам и биологической полноценности как продукт питания превосходит мясо животных молочного направления продуктивности.

Мясной скот дает высокий убойный выход. Он обладает повышенной способностью к накоплению в теле резервных питательных веществ, особенно жира, причем 75-80% жира откладывается в туше в виде полива, между мышцами и внутри мышц создавая «мраморность» мяса.

Животные мясных пород и их помеси выносливее скота молочного типа их можно содержать в относительно более суровых условиях, в помещениях облегченного типа, что позволяет экономить значительные средства и упростить технологию производства говядины.

Выбор породы в мясном скотоводстве — один из главнейших технологических элементов производства высококачественной говядины. При этом необходимо учитывать не только уровень продуктивности, но и оценивать акклиматизационную способность животных и характер воспроизводительной функции, а для этого надо знать хозяйственно-биологические особенности той или иной породы и их требования к условиям внешней среды и в соответствии с этим создавать животным такие условия кормления и содержания, которые способствовали бы наиболее полному проявлению их мясной продуктивности.

Мясное скотоводство имеет ряд экономических и продуктивных особенностей, выделяющих её в самостоятельную отрасль животноводства.

Эта отрасль малопродуктивна. Продуктивность мясного скота ограничена воспроизводительной способностью коров. В мясном скотоводстве на производство говядины расходуется значительно больше кормов, чем в других отраслях животноводства.

В отличие от многих других отраслей животноводства мясное скотоводство менее трудоемко. Его технология не включает использование сложных машин и оборудования, требующих квалифицированного обслуживания.

Важнейшее биологическое свойство женских особей (коров) материнский инстинкт. Умелое его использование позволяет не только воспроизводить телят, но и выращивать их при минимальных затратах и практически без участия человека.

Технология мясного скотоводства использует способность животных адаптироваться к меняющимся условиям среды. Это позволяет содержать их зимой и в непогоду не в капитальных помещениях, а под навесами или в помещениях облегченного типа.

Большой опыт в селекции и технологии мясных пород скота накоплен в мире.

Большинство мясных пород скороспелые (в молодом возрасте достигают высокой степени развития), но есть и долгорослые (в течение длительного времени проявляют высокую энергию роста). Для мясного скота типично широкое бочкообразное туловище с хорошо развитой мускулатурой (особенно шея, лопатки, таз и окорок).

К биологическим преимуществам мясного скота, которые также облегчают ведение отрасли, является хорошо развитый у них кожно-волосяной покров, надежно предохраняющий от переохлаждения зимой и перегрева летом, от отрицательного воздействия осадков (дождь, снег) и ветра. У них более плотная и прочная кожа, слой подкожной клетчатки в 5 раз толще, чем у молочных пород. У мясного скота более рельефно выражены ритмы, в частности, сезонные ритмы ряда физиологических процессов (цикличность воспроизводства — отел в феврале-марте, изменения кожно-волосяного покрова – линька). Они менее подвержены заболеваниям (высокая сохранность приплода).

Мясной скот имеет более высокую энергию роста и оплату корма, а убойный выход достигает 62-65% (на 10% больше молочных пород).

2. Мясное скотоводство в России

В России специализированное мясное скотоводство как самостоятельную отрасль животноводства начали создавать в начале 30-х годов прошлого века. Основой для создания послужил малопродуктивный аборигенный скот, разводимый в степных районах дореволюционной России.

Мы не смогли по-настоящему создать эту важнейшую народно-хозяйственную отрасль ни в царское, ни в советское, ни в постсоветское время. И сейчас в ускоренном ее развитии есть много вопросов, требующих срочного решения.

Сейчас серьезно взялись за развитие этой отрасли в Краснодарском и Ставропольском краях, в Тюменской и Белгородской областях. «Острова» мясного скотоводства есть в Челябинской, Омской, Липецкой областях и на Алтае. А так называемый «мясной пояс», включающий Калмыкию, Ставрополье и Ростовскую область, сегодня начал расширяться.

Наиболее четко технология мясного скотоводства отработана а таких племзаводах Союза животноводов России, как «Зимовниковский» Ростовской, «Садовский» Новосибирской и «Варшавское» Челябинской областей. В этих хозяйствах себестоимость производства говядины – одна из самых низких в стране, хорошие прибыли от ее реализации, а также от продажи племенного скота.

Вообще Краснодарский край начал работать с мясными стадами очень эффективно, туда завезли из Австралии чистопородных абердин-ангусов, численность которых в стране очень мала.

Сегодня самая важная задача в развитии мясного скотоводства – наращивание поголовья, прежде всего маточного. [2]

По данным Росстата в сельхозпредприятиях нашей страны на 1 января 2008 года численность крупного рогатого скота мясного направления продуктивности составила 451. 6 тыс. голов, в том числе 181,9 тыс. коров, или увеличилась к уровню прошлого года соответственно на 9,2 и 10,8 %.

По итогам 2007 года было комплексно оценено 208,9 тыс. скота мясного направления продуктивности, в том числе 93,4 тыс. коров 12 пород, разводимых в 34 регионах РФ. [4]

Анализ динамики численности пробонитированных животных за последние 3 года и их принадлежности к различным породам скота мясного направления продуктивности показал, что наибольший удельный вес имеют калмыцкая (50,96 %), герефордская (23.91) и казахская белоголовая (16,38 %) породы.

Относительная численность указанных групп скота составляет 91,3 % от разводимого в России мясного поголовья. Незначительный удельный вес по-прежнему занимают симментальская мясная, абердин-ангусская, обрак, галловейская, салерс, лимузинская и шаролезская. Что касается изменения численности скота мясных пород за последние 2 года, то заметна тенденция увеличения животных герефордской и казахской белоголовой пород и снижения калмыцкой, причем как в абсолютном, так и в относительном выражении. Среди британских и франко-итальянских пород заметно возросла численность скота абердин-ангусской (на 122 %), шаролезской (в 3,3 раза) и лимузинской (на 59 %) пород.

Живая масса коров (подконтрольное поголовье), по-прежнему, остается довольно низкой, в среднем по всем породам – 483 кг, хотя наблюдается тенденция увеличения ее по сравнению с 2005 и 2006 годами соответственно на 9 и 6 кг. В целом показатель по живой массе коров определяет значительное поголовье животных калмыцкой породы со средней живой массой 455 кг. Наибольшая живая масса коров отмечена по шаролезской породе – 613 кг, салерс – 597 кг, и лимузинской – 573 кг. [5]

В настоящее время совершенствование селекционно-генетических и продуктивных качеств крупного рогатого скота мясных пород осуществляется 36 племенными заводами и 93 племенными репродукторами, результаты работы которых обобщены и в целом показаны в таблице 1.

Таблица 1.

Результаты работы племенных хозяйств.

Категория племенных хозяйств

Число хозяйств

Численность мясного скота, тыс. голов

Живая масса, кг

Характеристика по молочности

Племпродажа
всего

в том числе коров

быков-производителей

коров

выращено телят к отъему на 100 коров

средняя живая масса, кг

всего

в том числе бычков
2006 год
Племенные заводы

33

61,48

28,43

734

477

87,9

179

6052

1097
Племенные репродукторы

106

84,49

39,04

741

477

81,8

176

6526

999
Все племенные хозяйства

139

145,99

67,47

738

477

84,5

177

12578

2096
2007 год
Племенные заводы

36

66,46

30,27

755

486

84,6

183

7543

1781
Племенные репродукторы

93

76,42

36,03

743

482

81,2

178

5267

1033
Все племенные хозяйства

129

142,9

66,32

748

484

82,6

180

12810

2814

По сравнению с 2006 годом число племзаводов увеличилось на 9,1 %, племрепродукторов – сократилось на 12,3 %. При этом удельный вес мясного скота в племенных хозяйствах составил 31,6 % от общей его численности по стране.

Большинство подконтрольных животных мясного направления продуктивности (97,6 %) являются чистопородными и 4 поколения, в том числе 100 % производителей и 98,6 % коров. По сравнению с 2006 годом данные показатели улучшились, но наиболее заметные изменения наблюдались среди коров и быков-производителей, где удельный вес чистопородных и 4 поколения животных повысился на 1,2 и 1,2 %.

Относительная численность особей высших бонитировачных классов (элита-рекорд и элита) изменилась также довольно значительно. Так, общее число животных этих классов увеличилось на 2,3 %.[4]

Важным для успешного развития мясного скотоводства является использование животных высокопродуктивных животных высокопродуктивных пород, планомерное совершенствование их с целью пригодности к содержанию в условиях промышленной технологии, базирующейся на селекции по интенсивности роста, позволяющей повысить экономическую эффективность и рентабельность ведения этой отрасли. [5]

3. Мясные породы скота

Результаты совершенствования мясных пород крупного рогатого скота

КАЛМЫЦКАЯ ПОРОДА крупного рогатого скота, мясного направления. Выведена длительным совершенствованием скота, привезенного кочевыми калмыцкими племенами около 350 лет назад из западной части Монголии.

Животные крепкой конституции, гармоничного сложения. Масть красная разных оттенков (иногда с белой полосой на спине или белыми отметинами на туловище), реже рыжая. Быки весят 750-900 кг, коровы 420-500 кг. Скот неприхотлив к кормам и условиям содержания, хорошо использует зимние пастбища, быстро нажировывается весной и осенью и стойко сохраняет упитанность во время летних засух и длительных зимовок. К 1,5-летнему возрасту племенные бычки достигают массы 400-450 кг, Убойный выход 57-60 %. Мясо обладает высокими вкусовыми качествами. Средний годовой удой 650-1000 кг, жирность молока 4,2-4,4 %.

Калмыцкую породу используют для улучшения мясных качеств молочных и молочно-мясных пород, а также для промышленного скрещивания.

Результаты совершенствования мясных пород крупного рогатого скота

АБЕРДИН-АНГУССКАЯ ПОРОДА крупного рогатого скота, мясного направления. Выведена в Шотландии (графства Абердин ( Aberdeen) и Ангус ( Angus)) совершенствованием местного черного комолого скота.

Туловище глубокое и округлое, на коротких ногах, шея короткая, незаметно сливающаяся с плечом и головой, поясница и крестец хорошо выполнены, мускулатура окорока опускается до скакательного сустава. Костяк тонкий, кожа рыхлая, тонкая, эластичная. Животные комолые. Масть черная. Живая масса быков 750-800 кг, иногда до 1000 кг, коров — 500-550 кг, иногда до 700 кг. Убойный выход около 60 %. Мясо отличается мраморностью. При скрещивании с другими породами животные хорошо передают потомству мясные качества.

В СНГ используется для скрещивания с калмыцким скотом (помеси обладают высокими мясными качествами), а также для промышленного скрещивания с молочными и молочно-мясными породами.

Разводят в степных районах Волгоградской и Оренбургской областях, Ставропольского, Красноярского и Алтайского краев, Казахстане, Украине.

Абердин-ангусский скот комолый, имеет черную рубашку. Отличительная особенность этой породы — скороспелость и небольшие размеры тела.

Коровы этой породы мелкоплодны (16-13 кг), благодаря чему отелы проходят легко. Высокая воспроизводительная способность сохраняется в течение всего периода хозяйственного использования.

Несмотря на то, что по живой массе эта порода уступает животным других мясных пород, по скороспелости, убойным и вкусовым качествам ей принадлежит первенство.

Результаты совершенствования мясных пород крупного рогатого скота

ГЕРЕФОРДСКАЯ ПОРОДА крупного рогатого скота, мясного направления. Выведена в 18 веке в Англии отбором и подбором местного скота.

Животные с бочкообразным, приземистым, широким и глубоким туловищем, сильно выступающим подгрудком, хорошо обмускуленными плечами. Волосяной покров летом короткий, зимой длинный, курчавый. Масть темно-красная, голова, холка, подгрудок, брюхо, нижняя часть конечностей и кисть хвоста белые. Живая масса быков 850-1000, коров 550-600 кг. Скот хорошо откармливается и нагуливается, дает высококачественное «мраморное» мясо. Убойный выход 60-65 %, иногда до 70 %. Животные скороспелы, выносливы, приспособлены к различным природным условиям, продолжительному содержанию на пастбищах, хорошо переносят длительные перегоны.

Принята для разведения во многих юго-восточных областях Европейской части РФ, Сибири, Дальнего Востока, Казахстана.

Широкий ареал распространения этого скота объясняется его прекрасными акклиматизационными способностями, позволяющими одинаково хорошо переносить крайности климатических условий: от суровых морозов до тропической жары.

Кроме того, герефорды обладают целым рядом ценных качеств: быстрым хозяйственным и физиологическим созреванием, хорошими воспроизводительными способностями. Эти животные охотно поедают грубые корма и оплачивают их высокими приростами живой массы, хорошими мясными формами и отличными вкусовыми качествами говядины.

Животные герефордской породы эффективно используют корма. На 1 кг прироста живой массы за период от рождения до восемнадцатимесячного возраста затрачивается 11,3 к. ед.

Результаты совершенствования мясных пород крупного рогатого скота

КАЗАХСКАЯ БЕЛОГОЛОВАЯ ПОРОДА крупного рогатого скота, мясного направления. Выведена в 30-40-е гг. в колхозах и совхозах Казахстана, Оренбургской и Волгоградской областей скрещиванием местного казахского и частично калмыцкого скота с герефордской породой. Утверждена в 1950 году.

Животные хорошо выраженного мясного типа телосложения. Масть красная, различных оттенков; голова, грудь, брюхо, нижняя часть ног и кисть хвоста белые, встречаются белые отметины на холке и крестце. Летом волосяной покров короткий, гладкий, блестящий, к зиме животные обрастают густой, длинной шерстью, у многих из них встречается курчавость. Быки весят 850-1000, коровы 500-550 кг. Скот отличается скороспелостью. При интенсивном выращивании молодняк к 15-18 мес. достигает массы 450-470 кг. Животные хорошо нагуливаются и откармливаются. Убойный выход 55 % и более.

Казахскую белоголовую породу скрещивают с молочным скотом для улучшения его мясных качеств.

Результаты совершенствования мясных пород крупного рогатого скота

ШАРОЛЕ, порода крупного рогатого скота, мясного направления. Выведена в 18 веке во Франции, в районе Шароле улучшением местного скота; в 19 в. проводили скрещивание Шароле с шортгорнами.

Животные крупные, туловище длинное и глубокое, голова короткая и широкая, рога длинные, закругленные, спина прямая, мускулистая, крестец широкий, обмускуленный, окорока хорошо выполнены. Волосяной покров тонкий, длинный, часто с извитостью. Масть кремово-белая, носовое «зеркало» розовое, рога и копыта воскового цвета. Быки весят 1000-1200 (иногда до 1500) кг, коровы — 700-800 (иногда до 1150) кг, бычки к 12 мес. — до 525, к 18 мес. — 600-650 кг. Убойный выход 60-70 %. Телят выращивают на подсосе.

Животные этой породы скороспелы, но при этом долгорослы, что проявляется в высокой скорости роста и способности к интенсивному откорму до 2-х летнего возраста. Отмечая замечательные особенности этой породы, нельзя не сказать о ее главном недостатке: трудные отелы, которые вызваны крупным размером теленка и большим его весом.

Животные неприхотливые, стойко передают ценные качества потомству. Помеси от промышленного скрещивания быков Шароле с коровами других пород обладают большой энергией роста и хорошо выраженными мясными качествами.

4. Результаты совершенствования мясного скота

Согласно концепциям развития мясного скотоводства в России, разработанными сотрудниками Всероссийского НИИ мясного скотоводства совместно со специалистами Россельхозакадемии, самой перспективной для большинства зон России, станет герефордская порода. В племенных предприятиях ее численность предусматривается довести до 85,3 тыс. голов, или 28 %. Она будет основной породой в15 регионах.

Внутри каждой породы, а тем более такой распространенной, как герефордская, всегда имеет место неоднородность животных по типу телосложения, продуктивным и племенным качествам. Каждый тип животных по-своему реагирует на условия внешней среды, а поэтому отличается от других продуктивностью и жизненностью.

Чтобы лучше использовать разнообразие признаков животных в зоотехнической работе, их распределяют по внутрипородным типам. Наличие этих типов позволяет селекционерам совершенствовать породу в желательном направлении. [7]

Тип Уральский герефорд (свидетельство №48377) создан методом чистопородного разведения на основе использования в воспроизводстве лучших быков-производителей канадской и отечественной селекций, последовательного отбора и подбора животных. Он обладает исключительно хорошей приспособленностью к климатическим условиям Южного Урала. Новый генотип характеризуется крепкой конституцией, хорошо выраженными мясными формами, достаточно четко в области тазобедренного и плечевого поясов. При этом его отличает высокорослость, растянутость туловища, особенно задней четверти. Созданный тип скота значительно улучшен по сравнению с исходным генотипом герефордской породы.

Так, средняя живая масса быков-производителей в возрасте 2-х лет составляет 612 кг, в 3 года – 752 кг, в 4 – 858 кг, в 5 лет и старше – 961 кг, что выше соответствующих показателей базового варианта на 7,4; 4,7; 7,0; 9,2 %.

За последние 15-20 лет в герефордских стадах Южного Урала практическая селекция чистопородных быков проводится с учетом типа телосложения. По комплексу признаков и живой массе родоначальники и быки-продолжатели генеалогических линий характеризуются классом элита-рекорд.

Наибольшее распространение линейные животные Уральского герефорда получили в стадах ООО «Экспериментальное» Оренбургской, ЗАО «Амурское», ОО «АФ Калининская», ОАО «Полоцкий» и ОАО «Варшавское» Челябинской областей.

Линейные быки-производители по высоте в крестце во взрослом состоянии 135-151 см превосходят сверстников исходного генотипа на 9-15 см. вместе с тем Уральский герефорд отличается более растянутым туловищем (на 18-23 см), более глубокой грудью (на 5-10 см) и большим обхватом груди (на 10-26 см).

Целенаправленная селекция среди быков-производителей герефордской породы скота по типу телосложения обусловила интенсивное накопление в чистопородных стадах коров с желательным форматом экстерьера.

Средняя живая масса коров Уральского герефорда в возрасте 3-х лет составляет 484 кг, 4-х – 522, 5-и и старше – 562 кг, что выше соответствующих показателей исходного поголовья на 6,4; 5,7; 6,8 %.

Стада Уральского герефорда характеризуются наибольшим распространением и концентрацией комолых животных.[1]

Учитывая современные требования к породе, во многих хозяйствах Челябинской области ведется большая работа по изменению генеалогической структуры стада с учетом разведения в перспективе животных высокорослого растянутого типа. Племзавод «Варшавский» в последние годы закупает племенных бычков для воспроизводства собственного стада в племзаводе «Амурское» в Челябинской области и в экспериментальном хозяйстве ВНИИМС, которые отвечают требованиям современной селекции. Эти хозяйства перешли на разведение высокорослого скота канадской селекции.

В стаде племзавода «Варшавский» создается массив скота герефордской породы, отвечающего требованиям стандарта. В нем встречаются по экстерьерным и продуктивным особенностям животные разных внутрипородных типов: высокорослого и компактного.

Для проведения исследований были отобраны телки случного возраста герефордской породы, отвечающие по комплексу признаков требованиям не ниже стандарта породы. Маточное поголовье спаривали методом групповой случки с быками местной селекции, относящихся к комплексному классу элита-рекорд. Из полученного приплода сформировали две группы бычков и телочек по 40голов в каждой с учетом возраста, живой массы, породности. Уровень кормления, содержания и технологические параметры были одинаковыми.

При отъеме бычков от матерей в 8 месяцев провели бонитировку и распределение их по внутрипородным типам. Несмотря на одинаковые условия кормления и содержания при выращивании, животные компактного и высокорослого типов показали различные результаты. Бычки высокорослого типа имеют пропорциональное телосложение. Хорошие мясные формы и высокую живую массу.

Можно отметить, что бычки высокорослого типа имели более высокую живую массу во все возрастные периоды по сравнению с животными компактного типа телосложения. В 18 месячном возрасте разница составила27,5 кг.

Среднесуточный прирост от рождения до 18 месяцев у бычков высокорослого типа телосложения составил 847,3 г, компактного – 818,0 г. При этом от 15- до 18-месячного возраста бычки компактного типа телосложения на 5,1 % имели более интенсивный прирост. Что можно объяснить преобладанием процессов накопления жировой ткани над мышечной у животных этой группы. Что указывает на долгорослость бычков высокорослого типа.

Исследования доказывают, что будущее за крупными, с широким и глубоким, растянутым туловищем и хорошо обмускуленными животными. Именно от такого скота, сочетающего хорошую скороспелость с выраженной долгорослостью, можно получать говядину, соответствующую требованиям рынка. Поэтому возникает необходимость изменения генеалогической структуры стада с учетом разведения в перспективе животных высокорослого растянутого типа. [7]

Разведение и распространение нового типа Уральский герефорда позволит более полно реализовать генетический потенциал породы в целом, повысить ее конкурентоспособность.[1]

В Западной Сибири также создан новый тип герефордской породы крупного рогатого скота Садовский.

Работа по созданию линий в племсовхозе «Садовский» была начата в 1966-1967 годах. К концу 1984 года в племсовхозе «Садовский» были сосредоточены достаточные племенные ресурсы герефордов сибирской репродукции. С этого времени началась планомерная работа по созданию нового типа. Основу селекции составляет технологический процесс двухступенчатой проверки быков-производителей с индивидуальным подбором и умеренным инбридингом. Это позволило создать тип животного с желательными качествами.

Анализ показал, что под влиянием наследственных и внешних факторов в комолой части сибирской популяции герефордского скота сформировались животные трех внутрипородных типов: высокорослый, средний, компактный.

Исходя из наследственной обусловленности, по отдельным признакам разработали параметры отбора животных на основе разных экстерьерно-конституциональных типов. Из-за повышения компактности скота в основных репродукторах Сибири возникла необходимость создания нового комолого типа герефордской породы с учетом этого фактора.

Исследованиями установлено, что комолый скот не уступает по продуктивности рогатым животным и более технологичен при беспривязном содержании.

Показатели продуктивности комолого герефордского скота в стаде выше стандарта породы на 5-12 %. Кроме того, комолые животные позволяют повысить плотность содержания скота на 20 %, за счет чего с единицы площади откормочных площадок увеличивается выход валового прироста живой массы на 12 %. При интенсивном выращивании комолые бычки хозяйства имели высокую энергию роста – 1076 г.

Молодняк комолого типа стада ПЗ «Садовский» обладает способностью сохранять несколько более высокий прирост живой массы в сравнении с рогатыми сверстниками.

Комолые животные отличаются от рогатых более крупным телосложением и, следовательно, имеют большую племенную ценность.

Эффективность отрасли мясного скотоводства во многом обусловлена воспроизводительной способностью маточного поголовья. Оплодотворяемость комолых и рогатых коров была довольно высокой, но у безрогих маток в первую охоту оплодотворяемость была выше на 3,7 %. Выход телят составил 86 голов у рогатых коров, 94 – у комолых.

По результатам 23-летней работы по совершенствованию герефордского скота в 2005 году Государственный комитет РФ по испытанию и охране селекционных достижений выдал патент на селекционное достижение, включенный в Реестр селекционных достижений, допущенных к использованию. [6]

Сегодня самая важная задача в развитии мясного скотоводства – наращивание поголовья, прежде всего маточного. Необходимо эффективнее использовать и внутренние резервы наших племенных хозяйств. [2]

Заключение

Продовольственные, экономические и социальные условия подтверждают, что в Российской Федерации назрела острая необходимость организовать и выделить специализированное мясное скотоводство в самостоятельную отрасль, которая будет развиваться параллельно с молочным скотоводством.

В каждом регионе должна быть своя конкретная программа развития мясного скотоводства и технологии нагула скота, учитывающая специфические особенности конкретной зоны. Преимущество этой отрасли перед другими – самая малозатратная технология: на получение продукции расходуется в несколько раз меньше зерна, труда, техники и энергоносителей, чем в других отраслях. [2]

Важным для успешного развития мясного скотоводства является использование животных высокопродуктивных пород, планомерное совершенствование их с целью пригодности к содержанию в условиях промышленной технологии, базирующейся на селекции по интенсивности роста, позволяющей повысить экономическую эффективность и рентабельность ведения этой отрасли.

Россия имеет все необходимые условия для успешного и быстрого развития мясного скотоводства. Однако необходима финансовая поддержка государства, в виде хорошо продуманной системы дотации, без которой проблему мясного скотоводства в стране решить невозможно. [5]

Список использованной литературы

1. Амерханов Х. Новый высокорослый зональный тип – уральский герефорд. // Молочное и мясное скотоводство. 2008-№6.

2. Джапаридзе Т. Создать отрасль мясного скотоводства. // Главный зоотехник. 2008-№8.

3. Костомахина Н. М. Разведение с основами частной зоотехнии. – СПб.: Издательство «Лань», 2006. – 448 с.

4. Кочетов А., Шаркаев В. Анализ развития мясного скотоводства в Российской федерации. // Молочное и мясное скотоводство. 2008-№6.

5. Кочетов А., Шаркаев В. Развитие отечественного мясного скотоводства. // Молочное и мясное скотоводство. 2008-№8.

6. Золотарев П. Т. Новый комолый тип герефордского скота сибирской селекции – садовский. // Зоотехния. 2006-№2.

7. Трубачева Т. В. Результаты селекционной работы при выращивании животных герефордской породы разных внутрипородных типов. // Зоотехния. 2008-№11.