Контрольная работа: Аграрная политика государства

Содержание

Введение

1. Ситуация в агропромышленном комплексе России

2. Аграрная политика государства

Вывод

Список литературы

Введение

Народнохозяйственный комплекс страны представляет собой открытую целостную социально-экономическую систему, состоящую из органически взаимосвязанных структурообразующих элементов, функционирование каждого из которых взаимообусловливает развитие, как остальных элементов, так и всей системы в целом. Однако на каждом этапе экономического развития степень и сила влияния сред могут быть различными. Поэтому функционирование народнохозяйственного комплекса зависит от того, насколько отлажены механизмы его саморегулирования и управления им.

Это относится к каждой отрасли, подотрасли, хозяйствующему субъекту, входящим в народнохозяйственный комплекс и имеющим свои связи, взаимосвязи, взаимозависимости и т.п..

Характерной чертой рыночной экономики является то, что степень влияния на нес внешней среды превосходит влияние внутренней среды, поскольку первое является более неопределенным, а в современных российских условиях — особенно.

Обеспечение нормального функционирования и взаимодействия всех элементов народнохозяйственного комплекса при сохранении его целостности в таких условиях требует качественно новых подходов в определении места и роли каждого из структурообразующих элементов.

Сельское хозяйство — одна из основных и сложных отраслей экономики Российской Федерации. Производственно-хозяйственная, а также иная деятельность сельскохозяйственных предприятий, организаций, объединений и граждан, занимающихся сельскохозяйственным производством, призвана обеспечить потребительский рынок страны продовольствием, а многие промышленные предприятия — сырьем.

Рассматривая сельское хозяйство в комплексе с другими, смежными отраслями, помимо стратегической заинтересованности государства в обеспечении нормального функционирования аграрного сектора имеется и вполне определенная рыночная целесообразность существования и развития собственно сельского хозяйства — каждое рабочее место, созданное в сельском хозяйстве, обусловливает создание нескольких рабочих мест в смежных отраслях, а любые структурные сдвиги в аграрном секторе неизбежно влекут за собой соответствующие изменения во многих отраслях — начиная от машиностроения и заканчивая рыночной торговлей.

1. Ситуация в агропромышленном комплексе России

На современном этапе развития России происходят значительные изменения в структуре и экономике АПК, связанные с процессом проведения аграрной реформы, направленной на создание условий для формирования различных форм собственности, развития земельного рынка, свободной конкуренции товаропроизводителей.

Проведенная в России аграрная реформа была направлена на формирование многообразных организационно-правовых форм собственности на землю и средства производства. В процессе становления многоукладной экономики важной проблемой является выбор научнообоснованных направлений в развитии различных форм хозяйствования на основе анализа и оценки региональных особенностей проведения земельной реформы.

Принятие закона «О земельной реформе», «О крестьянском (фермерском) хозяйстве» и др. способствовали активизации процесса создания фермерских хозяйств. За период 1991 1999 гг. их количество выросло с 4 до 274 тыс. хозяйств.

Наряду с этим происходила реорганизация колхозов и совхозов в новые организационно-правовые формы, и осуществлялось перераспределение находящихся в пользовании предприятий земель и имущества, их приватизация.

Проведение аграрной реформы не повлияло существенно на снижение кризисных явлений в аграрной экономике. Проведенная в кратчайшие сроки приватизация и реорганизация крупнотоварного производства и развитие мелкотоварного сектора пока еще с примитивной технологией производства не может решить проблему внутреннего продовольственного рынка страны. Аграрная реформа проходила в условиях неблагоприятной социально-экономической ситуации в стране, при отсутствии сбалансированной ценовой, кредитно-финансовой и налоговой политики государства, при недостаточно экономически разработанных процессах реорганизации сельскохозяйственных предприятий. Реформа могла дать лучшие результаты на основе формирования и функционирования смешанной экономики, проводимой поэтапно.

В настоящее время удельный вес сельского хозяйства в валовом внутреннем продукте составляет более 7%, против 16% в 1990 г. К концу 1999 г. производство в АПК по сравнению с 1990 г. сократилось на 35%, а уровень потребления отечественных продовольственных товаров снизился на 30-60%.

В последние годы наблюдалось снижение инвестиций в агропромышленный комплекс по всем источникам финансирования. В 1991 г. они составляли 19,0% расходной части бюджета страны, в 1994 г. 9,0%, в 1999 г. 3,0%, а в 1998 г. 1,4%. В структуре производства АПК доля сельского хозяйства снизилась на 10%, составив 43%, а доля сельского хозяйства в валовом внутреннем продукте снизилась с 16,4 (1990 г.) до 7,5%(1999 г.). Наряду с этим заметно выросла доля отраслей пищевой промышленности до 31%, а капитальные вложения (в т.ч. иностранные инвестиции) в эту отрасль увеличились в 1,5 раза.

Начиная с 1991 года наблюдается снижение производства основных видов продукции сельского хозяйства. На уровень производства основных сельскохозяйственных культур повлияло как сокращение посевных площадей, так и снижение уровня урожайности. Общая посевная площадь уменьшилась на 8 %, в том числе: зерновых на 9 %, сахарной свеклы на 20%, льна-долгунца на 59 %. Снизилась урожайность основных сельскохозяйственных культур. Валовые сборы зерна сократились на 30 %, сахарной свеклы на 45 %, подсолнечника на 20 %, картофеля на 15 %.

В животноводстве также происходит постоянное снижение поголовья всех видов скота и его продуктивности. Только за последние годы поголовье крупного рогатого скота уменьшилось на 20%, коров на 9 %, свиней на 21 %, овец и коз на 33 %. По данным 1999 г., Россия по численности крупного рогатого скота находится на уровне 1960 года, свиней — 1959 года, овец и коз — 1946-47 годов. В результате, производство мяса на душу населения снизилось за последние пять лет с 68 до 46 кг (уровень 1976 г.), а молока с 376 до 216 л. (уровень 1966 г.).

Экономические реформы проводились и в других сферах АПК. Основной процесс приватизации приходится на 1993-94 гг. и всего за период с1992 по 1999 гг. было приватизировано более 85% предприятий пищевой и перерабатывающей промышленности. На конец 1999 г. всего в России было 4007 предприятий, их которых более 87% изменили форму собственности. Так, 82% их общего количества преобразованы в акционерные общества открытого типа, 11,7% в акционерные общества закрытого типа или товарищества с ограниченной ответственностью, 6,3% продано на конкурсной основе или аукционах. В государственной собственности осталось только 12% предприятий. Наиболее активные процессы приватизации проходили в сахарной, молочной и мясной промышленности, где приватизировано более 90% предприятий, преимущественно в акционерные общества открытого типа.

В результате проведенной в 1992 — 93 гг. реорганизации общественных хозяйств, 2/3 из них преобразованы в новые сельскохозяйственные структуры: коллективные, акционерные, кооперативные и частные предприятия, треть хозяйств сохранила свой прежний статус совхозов и колхозов. Преобладающей формой хозяйствования стали предприятия новых организационно-правовых форм (товарищества различных типов, акционерные общества, кооперативы, ассоциации фермерских хозяйств).

По формам собственности сельскохозяйственные предприятия разделились следующим образом: государственная (Федеральная и субъектов Федерации) — 27%, муниципальная 3%, частная 65%, смешанная форма 5%. Таким образом, основной формой собственности в сельскохозяйственном производстве стала частная собственность.

Диаграмма 1

В ходе осуществления аграрной реформы происходит перераспределение сельскохозяйственных угодий между отдельными категориями хозяйств. Так, по сравнению с началом 90-х годов на 20% сократилась площадь сельхозугодий в сельскохозяйственных предприятиях и значительно увеличилась в хозяйствах населения (ХН) и в фермерских хозяйствах.

Одним из существенных результатов нынешней аграрной реформы в России стало значительное увеличение доли хозяйств населения в сельскохозяйственном производстве, продовольственном обеспечении общества.

В 1990 г. доля продукции личных подсобных хозяйств и садово- огородных участков составляла 26% валовой продукции сельского хозяйства, в 1999 г. уже 59,8%. Такой рост был обусловлен как увеличением производства в хозяйствах населения, так и падением производства в крупных сельскохозяйственных предприятиях.

Доля хозяйств населения в производстве зерновых, технических и кормовых культур незначительна. Посевы этих культур сосредоточены на землях крупных предприятий. Доля же картофеля, овощей, плодов и ягод, производимых предприятиями мала и неуклонно снижается.

Как свидетельствует статистика, в последние годы в нашей стране наблюдается постоянное сокращение производства сельскохозяйственной продукции. Более всего это затронуло хозяйства так называемого общественного сектора АПК, который до нынешнего года представляли коллективные сельхозпредприятия (КСП). В 1999 г. производство сельхозпродукции в КСП составило менее трети объема урожая, собранного ими в 1990 г., а по отношению к 1998 г. выпуск продукции сократился на 9,6%. В то же время, хозяйства населения (ХН), представляющие частный сектор, обеспечивали не только стабильный объем производства, но и добивались увеличения выпуска отдельных видов сельхозпродукции. Согласно последним данным Госкомитета статистики, в 1999 г. удельный вес ХН в общей структуре производства продовольственных товаров увеличился по сравнению с 1998 г. на 1,2% и достиг показателя 60% (в 1990 г. — 20,4%). И хотя в целом производство основных видов продукции индивидуальными хозяйствами в 1999 г. также сократилось (на 5,1%), все же ХН остаются в АПК основными производителями картофеля (98,6% от общего объема производства), плодов и ягод (80,2%), овощей (79,9%) и животноводческой продукции (68,5%).

В 1999 г. сельскохозяйственные предприятия новых форм хозяйствования составляли около 60%, в их числе: товарищества с ограниченной ответственностью и акционерные общества закрытого типа более 70%, производственные кооперативы более 25%, ассоциации крестьянских (фермерских) хозяйств более 4% и пр. На долю общественных хозяйств, сохранивших свой статус, приходилось 30%, в т.ч. на совхозы 12%, колхозы 18%. Количество фермерских хозяйств составило более 274 тыс. В хозяйствах населения выделяются личные подсобные хозяйства на землях постоянного или временного пользования, и коллективные сады как форма землепользования, организованная на кооперативных принципах для садоводства и огородничества.

Анализ региональных различий в формировании новых организационно-правовых форм предприятий показывает, что наибольшее разнообразие форм собственности характерно для районов высокой сельскохозяйственной освоенности: Северо-Кавказского экономического района, Поволжья, Центрально-Черноземного и центрального районов.

Проводимая реорганизация общественных хозяйств наиболее активно проходила в западных районах лесной, лесостепной и степной зон Европейской территории страны. Наряду с этим, в отдельных регионах Урало-Поволжья большая часть предприятий сохранила свой статус. Так, процесс реорганизации практически не затронул хозяйства на территории Татарстана, где колхозы и совхозы составляют сейчас около 90 %, Башкортостана и Удмуртии более 60 %, Калмыкии более 70 %. На Северном Кавказе прошедшая реорганизация имела свои особенности. На территории Краснодарского, Ставропольского краев и Ростовской области процесс формирования многоукладной экономики проходил наиболее активно, тогда как в республиках Кавказа статус совхозов и колхозов сохранили от 70 до 90 % хозяйств. Следует отметить, что в составе всех хозяйств, сохранивших прежний статус, колхозов больше, чем совхозов. Относительно большее число совхозов, сохранивших свой статус, отмечено в степных районах Краснодарского края, в Сибири (территория Алтайского края, Новосибирской области и др.), т.е. там, где сформировались крупные товарные хозяйства.

Материально-техническая база сельского хозяйства ухудшилась в последние годы из-за снижения поступления сельскохозяйственной техники. Это связано со сложившимся диспаритетом цен в АПК России1

2. Аграрная политика государства

Первые же шаги по реформированию экономики не могли не привести к резким изменениям в сфере АПК.

Старая система фактически отмерла, возникла потребность в государственной поддержке сельского хозяйства, что ранее решалось в рамках ценового и финансового регулирования с помощью плановой системы.

Под давлением сельскохозяйственных производителей было принято решение о дотировании животноводческой продукции на уровне первичных производителей. На каждую тонну реализованного молока, мяса, на каждый десяток яиц сельскохозяйственные производители стали получать определенную сумму дотаций из государственного бюджета.

Дотации производителям создавали для них ложный рыночный сигнал, завышая подлинную равновесную цену продукта.

Сегодня уже многие экономисты в стране понимают неэффективность описанного выше механизма оказания поддержки сельскому хозяйству.

Второе направление государственной помощи сельскому хозяйству, которое начало формироваться почти сразу же с либерализацией цен, — это компенсация удорожания средств производства для сельского хозяйства. Эти компенсации осуществлялись и осуществляются в разных формах, но суть их одна — они предназначены для того, чтобы самортизировать для сельскохозяйственных производителей нарастающий ценовой диспаритет.

В результате цены на сельскохозяйственную продукцию до конца 1992 г. резко отставали от цен на ресурсы. Но уже в 1993 г. волна спросового ограничения перевалила через сельское хозяйство и пищевую промышленность и достигла фондопроизводящих отраслей, и нарастание диспаритета несколько приостановилось. Если бы не государственное вмешательство в цены (о чем будет сказано ниже), уже в 1994 г. можно было бы ожидать выравнивания трендов роста цен на средства производства для сельского хозяйства и цен на продукцию сельского хозяйства. На практике это произошло только в первом полугодии 1995 г.

Возникла парадоксальная ситуация: чем больше государство компенсирует удорожание ресурсов для сельского хозяйства, тем быстрее нарастает диспаритет и тем дальше отодвигается «точка перелома». Закупочные цены повышались в соответствии с удорожанием средств производства для села. В итоге диспаритет цен в период этой политики нарастал существенно более высокими темпами, чем в России, не говоря уже о катастрофическом росте бюджетного дефицита. В России удалось избежать полной компенсации удорожания, что, в конечном счете, привело к выравниванию ситуации с паритетом цен.

Таким образом, государственная поддержка аграрного сектора путем компенсации удорожания средств производства, так же как и в случае с животноводческими дотациями, не адекватна сложившейся ситуации и в значительной мере усугубляет финансовый кризис в сельском хозяйстве. С нашей точки зрения, такая форма государственной поддержки в переходных условиях должна быть нацелена на стимулирование развития рыночных взаимоотношений между сельскохозяйственными производителями и фондопроизводящими отраслями. Сегодня многие проблемы могли бы быть решены через товарный кредит и лизинг, осуществляемый не государством, а непосредственно заинтересованными частными фирмами.

Либерализация экономики страны проявилась также и в невиданном дотоле скачке процентной ставки по кредитам. Сельское хозяйство, привыкшее получать централизованные финансовые ресурсы из бюджета на каждую сезонную кампанию и почти бесплатно, было абсолютно не готово к переходу на коммерческую схему кредитования. Но вводимые схемы поддержания сельскохозяйственного кредита также не давали положительного результата.2

Радикальная экономическая реформа существенным образом изменила ситуацию и во внешнеторговом регулировании агропродовольственного комплекса. Новая институциональная структура АПК, отмена системы обязательных госпоставок, ценовая и торговая либерализация привели к тому, что экспорт и импорт сельскохозяйственной продукции и продовольствия стали оказывать значительное воздействие на отечественного производителя и потребителя. Если в советской экономике с ее перманентным продовольственным дефицитом сформировалась устойчивая политика поддержания импорта (в значительной мере субсидируемого) и ограничения экспорта, то после начала реформ эта парадигма, хотя и не сразу, сменилась классической концепцией аграрного протекционизма, когда отечественный рынок защищается от ввоза импортного продовольствия и сырья.

С самого начала рыночных преобразований вопросы совершенствования и развития аграрного сектора находились в сфере самого пристального внимания Президента и Правительства РФ. Достаточно сказать, что в течение только трех дней — с 27 по 29 декабря 1991 г. — были подписаны три нормативных акта — Указ Президента РФ от 27 декабря 1991 г. № 323 «О неотложных мерах по осуществлению земельной реформы в РСФСР» (далее — Указ № 323), Постановление Правительства РФ от 28 декабря 1991 г. № 81 «О реформировании системы государственного управления агропромышленным комплексом Российской Федерации» (далее — Постановление № 81) и Постановление Правительства РФ от 29 декабря 1991 г. № 86 «О порядке реорганизации колхозов и совхозов» (далее — Постановление № 86). Обращаем внимание на то, что такая активность исполнительной власти проявилась в течение первой недели после подписания Беловежских соглашений, то есть тогда, когда основной задачей являлось законодательное оформление российской государственности. Спустя две недели Минсельхозпродом РФ основные положения этих документов были развиты в Рекомендациях по реорганизации колхозов и совхозов (далее — Рекомендации), утвержденных 14 января 1992 г.

Общей тенденцией развития аграрного законодательства стало повышение роли закона в регулировании аграрных отношений. Принят целый ряд нормативных актов высшей юридической силы, оказавших серьезное влияние на развитие всего аграрного законодательства. Например, Закон РСФСР от 22 ноября 1990 года «О крестьянском (фермерском) хозяйстве»*(1), Федеральный закон от 2 декабря 1994 года «O закупках и поставках сельскохозяйственной продукции, сырья и продовольствия для государственных нужд»*(2), Федеральный закон от 8 декабря 1995 года «О сельскохозяйственной кооперации»*(3), Федеральный закон от 14 июля 1997 года «О государственном регулировании агропромышленного производства. Однако ни перечисленные законы, ни ряд иных нормативно-правовых актов (в том числе и подзаконных), направленных на регулирование аграрных отношений, не могут по своему содержанию претендовать на высокое качество.3

В Федеральном законе «О государственном регулировании агропромышленного производства» определены задачи государственного регулирования данной сферы отношений, каковыми являются:

— стабилизация и развитие агропромышленного производства;

— обеспечение продовольственной безопасности Российской Федерации;

— улучшение продовольственного обеспечения населения;

— поддержание экономического паритета между сельским хозяйством и другими отраслями экономики;

— сближение уровней дохода работников сельского хозяйства и промышленности;

— защита отечественных товаропроизводителей в сфере агропромышленного производства.

Определены и основные направления государственного регулирования агропромышленного производства. В Законе указано на шесть таких направлений:

— формирование и функционирование рынка сельскохозяйственных продукции, сырья и продовольствия;

— финансирование, кредитование, страхование, льготное налогообложение;

— защита интересов отечественных товаропроизводителей при осуществлении внешнеэкономической деятельности;

— развитие науки и осуществление научной деятельности в сфере агропромышленного производства;

— развитие социальной сферы села.

Основными целями агропродовольственной политики, согласно этой программе развития являются:

— развитие эффективного и устойчивого агропромышленного производства, формирование развитых рынков;

надежное продовольственное обеспечение страны;

— повышение уровня доходов сельскохозяйственных товаропроизводителей;

— сохранение и воспроизводство природных ресурсов.

Вывод

Для достижения указанных целей должны решаться такие задачи, как расширение рынков сбыта сельскохозяйственной продукции и продовольственных товаров, улучшение конкурентной среды, создание надежной правовой системы регулирования земельных отношений, продолжение институциональных преобразований, поддержка развития рыночной инфраструктуры, содействие экспорту российской продукции, а также проведение разумной протекционистской политики.

Решение поставленных задач предполагает действия Правительства Российской Федерации по следующим направлениям:

1) институциональное обеспечение развития аграрной сферы. Политика государства будет исходить из принципа поддержки аккумулирования земельных долей и имущественных паев в руках наиболее эффективных собственников. Продолжится создание условий для развития сельскохозяйственной кооперации и агропромышленной интеграции, стимулирование формирования союзов производителей по отраслям аграрного сектора, создание системы консультирования сельскохозяйственных товаропроизводителей, предоставляющих консультационные услуги сельхозтоваропроизводителям, расширение и совершенствование федеральной системы рыночной информации;

2) создание равных условий конкуренции в аграрном секторе. Деятельность Правительства Российской Федерации в этой области будет направлена на полную отмену межрегиональных торговых ограничений, ограничение монополизма государственных и «квазигосударственных» торговых посредников, финансовое оздоровление отрасли путем реструктуризации задолженности сельхозтоваропроизводителей по платежам в бюджеты и государственные внебюджетные фонды;

3) развитие финансовой инфраструктуры агропродовольственных рынков. Правительство Российской Федерации будет проводить меры по разработке и введению в действие механизмов лизинговых поставок сельскохозяйственным товаропроизводителям машиностроительной продукции и племенного скота, развитию механизма страхования урожая сельскохозяйственных культур и системы страхования в сельском хозяйстве, формированию системы долгосрочного кредитования предприятий и организаций агропромышленного комплекса, стимулированию инвестиционной деятельности в сельском хозяйстве;

4) содействие расширению рынков сбыта агропродовольственной продукции. В этом направлении Правительство Российской Федерации обеспечит проведение закупок продовольствия для государственных нужд исключительно на внутренних рынках, будет поддерживать экспорт сельскохозяйственной продукции.4 Важной мерой обеспечения продовольственной безопасности государства станет формирование федерального оперативного резерва зерна. Важнейшим инструментом проведения активной структурной политики в АПК является программно — целевое финансирование. Принципиальное значение для решения обозначенных задач будет иметь принятие Земельного кодекса Российской Федерации и федерального закона об обороте земель сельскохозяйственного назначения. Развитие аграрного производства в современных условиях тесно связано с развитием сельской местности. С одной стороны, рост производительности труда непосредственно в сельском хозяйстве будет иметь следствием высвобождение значительной части сельских работников, что, в свою очередь, требует создания альтернативных источников занятости. Развитие сельской местности, рост доходов сельского населения, повышение уровня его профессиональной подготовки также будут содействовать росту эффективности аграрного сектора. С другой стороны, растущее производство будет обеспечивать более высокий уровень благосостояния сельских жителей.

Список литературы

  1. Власов В.А. Законы, регулирующие систему аграрных отношений, нуждаются в совершенствовании//Журнал российского права. N 10. 2001. С. 4

  2. Лавров В.И. Экономика сельского хозяйства. Учебник.- М.: ЮНИТИ, 1999.- 456с.

  3. Программа социально — экономического развития российской федерации на среднесрочную перспективу (2002 — 2008 годы)//Консультант Плюс.-2000 год

  4. Серова Е.В. Аграрная экономика: Учебник для студентов экономических вузов, факультетов и специальностей. — М.: ГУ ВШЭ, 2000. — 480 с.

1 Лавров В.И. Экономика сельского хозяйства. Учебник.- М.: ЮНИТИ, 1999.С.233

2 Серова Е.В. Аграрная экономика: Учебник для студентов экономических вузов, факультетов и специальностей. — М.: ГУ ВШЭ, 2000. С.234

3 Власов В.А. Законы, регулирующие систему аграрных отношений, нуждаются в совершенствовании//Журнал российского права. N 10. 2001. С. 4

4 Программа социально — экономического развития российской федерации на среднесрочную перспективу (2002 — 2008 годы)//Консультант Плюс.-2000 год

Реферат: Жанровая вариативность научного дискурса

Содержание

1. Жанр как лингвистическая проблема

2. Традиционная типология научных жанров

3. Основные жанры научного дискурса

4. Взаимопроникновение жанров в рамках научного дискурса

5. Жанр научной статьи в общей системе научных жанров

1. Жанр как лингвистическая проблема

Функциональная стилистика утверждает, что каждый функциональный стиль оформляется в своей, только ему присущей совокупности готовых форм — жанров, в которые, согласно М.М. Бахтину, отливается человеческая речь в типичных ситуациях. Данное положение предполагает, что органическая взаимосвязь всех жанровых разновидностей, их четкое соответствие определенному стилю является одной из основополагающих характеристик стиля. Проблема жанровой упорядоченности может рассматриваться с разных позиций. К общим принципам изучения относятся: вопросы целостности жанровых разновидностей, образующих тот или иной функциональный стиль, принципы объединения жанров в различные группы, наличие жанров промежуточного характера, степень их размежевания и т.д. Частные вопросы включают анализ «жестких» жанров и их сопоставление с «не-жесткими» жанрами в рамках одного функционального стиля, анализ устных и письменных вариантов жанровых разновидностей и т.п.

Достаточная разработанность проблемы стиля и жанра позволяет сформулировать следующие основные положения данного направления исследований, с которыми согласно большинство стилистов. Почти в каждом конкретном тексте можно найти и выделить его жанровую доминанту, которая выражается через определенный набор признаков, несмотря на то, что границы жанров подвижны и взаимопроницаемы, а сами жанры имеют многочисленные промежуточные формы. Жанры представляют собой неоднородные образования и строятся по полевому принципу. Количество жанров, используемых в той или иной сфере общения, обусловлено актуальностью данной сферы.

Однако, в классической стилистике представление о жанровой форме часто исчерпывается набором языковых средств, используемых для выражения идеи автора. Поэтому, по мере развития данного направления, все большее число стилистов приходит к выводу, что сводить «портрет» жанра к языковому воплощению (Т.В. Шмелева) или только к композиционной форме (В.В. Виноградов) означает не отразить полностью явление, представленное многими признаками. В этом состоит одна из причин появления в последние годы других подходов к исследованию проблемы жанра, замена статичного описания попыткой рассмотреть жанр в его динамике.

Одним из наиболее перспективных путей развития современного антропоцентрического языкознания становится исследование жанров общения. К настоящему времени отечественная лингвистика уже накопила определенный багаж фундаментальных концепций и эмпирических описаний различных речевых жанров. К.Ф. Седов характеризует нынешний этап как «время разбрасывать камни», когда можно и нужно выдвигать гипотезы, искать новые ракурсы рассмотрения основного объекта изучения — жанров живой речи. Основной единицей типологии данного направления исследования, естественно, является речевой жанр – «устоявшаяся форма речевого сопровождения типической ситуации взаимодействия индивидов». Подобное определение позволяет говорить о вторичности жанров общения по отношению к социально значимым ситуациям — поведенческим жанрам (Ю.М. Лотман). Речевой жанр представляет собой результат взаимодействия коммуникантов, а потому он, как правило, многоактен, т.е. состоит из нескольких трансакций (Э. Берн).

Правила, по которым разыгрывается жанровое действие, предоставляют языковой личности определенную свободу речевого поведения. Она проявляется, прежде всего, в выборе внутрижанровых стратегий, которые зависят от индивидуальных свойств языковых личностей участников общения. Кроме того, внутрижанровое взаимодействие предполагает использование говорящими различных тактик. К.Ф. Седов отмечает, что некоторые из тактик внутрижанрового речевого поведения в живой речи выступают в качестве самостоятельных жанровых единиц. Подобные одноактные единицы исследователь обозначает термином «субжанр». Более крупные речевые образования, составляющими которых являются жанры, он называет «гипержанрами». Помимо этих терминов, вводится также понятие «жанроид» — жанровый гибрид, располагающийся в пространстве между жанрами и имеющий признаки сразу двух жанров. Данный подход представляется нам более прогрессивным, так как он принимает во внимание характеристики участников ситуации общения, а значит, приближается к коммуникативной точке зрения на жанр.

Еще одним, менее изученным направлением в разработке проблемы жанровой вариативности является выделение и анализ риторических жанров. Под риторическим жанром понимается устойчивый тип речевого произведения, результат речевой деятельности, объединяющий в себе основные элементы риторического произведения в их специфическом варианте, возникающие на каждом из этапов речевой деятельности, продиктованные риторическим каноном. Сторонники этого направления рассматривают жанровую компетенцию как необходимый компонент коммуникативной компетенции и одну из основных задач исследования видят в построении обобщенной модели риторического жанра в виде схемы.

Модели риторического жанра у разных исследователей представлены различным набором жанрообразующих признаков. Родоначальником данного направления исследований его сторонники считают М.М. Бахтина, назвавшего следующие конститутивные признаки жанра: сфера общения, «предметно-тематические соображения» (содержание), конкретная ситуация общения, персональный состав участников общения, «устойчивая типическая форма построения целого». В работах А. Вежбицкой приводятся модели, образованные на основе коммуникативных целей и описанные в виде последовательности простых предложений, выражающих мотивы и ментальные акты говорящего, определяющие данный тип высказывания. Т.В. Шмелева конструирует свою модель риторического жанра на основе семи различных признаков. Е.Г. Гимпельсон представляет модель риторического жанра, сопряженную с алгоритмом действий оратора, который признается главным жанрообразующим признаком. Взгляд на жанр с точки зрения современной риторики представляется очень перспективным, так как при данном подходе на первый план выходит анализ жанра на стадии его формирования, что предполагает рассмотрение ситуации, в которой жанр реализуется. Под ситуацией здесь понимается не только конкретная обстановка (место, время, тип общения, эмоциональное состояние аудитории, ее готовность к общению и т.д.), но и событие или повод, потребовавшее от автора определенного типа речи.

Однако, сопоставив различные подходы к изучению проблемы жанра, можно сделать вывод о том, что при решении проблемы жанровой вариативности текстов возможности коммуникативного подхода используются далеко не полностью. Поэтому, мы предприняли попытку реализовать наиболее интересный с нашей точки зрения подход к изучению жанров — анализ жанров дискурса, в данном случае научного, учитывающий прагматические установки, цели и условия общения.

2. Традиционная типология научных жанров

Подобно функциональному стилю, каждый тип дискурса обладает своим, только ему присущим набором жанров. Жанры художественной литературы исследованы подробно и многосторонне. В изучении стиля научной литературы также достигнуты значительные успехи, этой проблеме посвящены многочисленные работы отечественных лингвистов (Н.М. Разинкина, Е.С. Троянская, и др.). Однако, как отмечает Н.М. Разинкина, «жанровому своеобразию научных текстов уделялось чрезвычайно мало внимания. Проблема специфической организации жанров научной литературы заслуживает самого пристального внимания исследователей лингвистов».

Одной из причин того, что классификация научных жанров и их разновидностей еще не достаточно разработана, возможно, является несовпадение взглядов ученых на само понятие «жанр». Термин «жанр» давно и плодотворно используется в литературоведении и имеет множество дефиниций. В данной работе мы принимаем определение жанра, данное В.И. Карасиком: «жанровый канон — стереотип порождения и восприятия речи в специфических повторяющихся обстоятельствах»

Классическим определением жанра в литературоведении считается следующее: «жанр: литературный (от франц. genre — род, вид), исторически складывающийся тип литературного произведения (роман, поэма, баллада и т.д.); в теоретическом понятии о жанре обобщаются черты более или менее обширной группы произведений».

Есть и другие определения: жанр — «повторяющееся во многих произведениях на протяжении истории развития литературы единство композиционной структуры, обусловленное своеобразием отражаемых явлений действительности и характером отношения к ним художника».

«Жанр — историческая категория, представляющая собой диалектическое единство — исторически устойчивый род, проявляющийся в исторически изменчивых разновидностях».

Н.М. Разинкина считает жанром «разновидность функционально речевого стиля, определяемая тремя факторами: а) формой построения; б) характером наличной информации; в) эмоциональной окраской этой информации».

Л.А. Кочетова под жанром понимает группу текстов, «которые используются для решения конкретной коммуникативной задачи в конкретных условиях общения».

Н.А. Якубова называет жанром «организованную форму практического использования языка, выработанную и кодифицированную практикой речевого общения».

Определения жанра, приведенные в работе М.П. Брандес, в своей совокупности отражают это сложное явление. «Жанр — это апробированная, закрепленная традицией форма речевого воплощения функции практического назначения содержания произведения. В жанрах реализуется цель, т.е. практическое назначение языка».

«Жанр представляет собой идеальную схему протекания коммуникативно-речевого акта. Жанры — это не конкретные произведения, а динамическая структурная модель, которая может воплощаться в некотором множестве конкретных речевых произведений».

«Жанр, взятый с точки зрения взаимоотношения человека и речевых средств в процессе создания формы произведения, представляет собой технологическую форму языковой практики».

«Если под типом дискурса мы понимаем класс текстов, традиционно используемых для достижения определенных коммуникативных целей в типовых условиях общения, характеризующихся определенной композиционной структурой, то жанром мы считаем класс текстов, традиционно используемых для достижения определенных коммуникативных целей в конкретных условиях общения. Таким образом, тип дискурса есть инвариант по отношению к конкретным формам своего существования, жанрам. Жанр, в свою очередь, выступает инвариантом текстов, обладающих определенной коммуникативной целью и использующихся в конкретных условиях общения».

Разное понимание жанра исследователями является одной из причин различия в подходах к изучению этого явления и к построению жанровых типологий. Проблема классификации жанров научного дискурса состоит в том, что подавляющее большинство жанров уже сложились, они уже существуют в языковой практике. Попытки ученых построить иерархию научно-технических жанров сводятся к расположению имеющихся текстовых разновидностей в определенном порядке, используя один или несколько характерных признаков. Цель построения подобной классификации состоит не только в том, чтобы разложить все имеющиеся жанры «по полочкам», создав по возможности простую и эффективную теорию, но и в том, чтобы выявить основные отличительные признаки, по которым можно было бы отличить один жанр от другого в рамках одного типа дискурса. Данную задачу выполнить не легко, поскольку таких критериев несколько и они не равнозначны. Однако, в некоторых случаях классификация жанров основывается на единственном конститутивном признаке. Так, Е.С. Троянская выделяет один главный критерий -функциональность, считая, что «ведущую роль в становлении жанров и их разновидностей играют социально-культурные функции научных произведений, т.е. специфические коммуникативные задачи, которые они выполняют». Успешно экстраполируя представления о родах и видах художественной литературы, заимствованных из литературоведения, на произведения научного стиля, Е.С. Троянская строит иерархию типов произведений научной литературы по функциональному признаку. К литературным родам в научном стиле исследовательница относит следующие типы текстов: 1) академические (собственно научные) тексты (монография, статья, тезисы, доклад и др.); 2) информационно-реферативные (реферат, аннотация и др.); 3) справочно-энциклопедические (энциклопедия, словарь); 4) научно-оценочные (рецензия, отзыв); 5) научно-учебные (лекция, учебник); 6) инструктивные (руководство, инструкция); и 7) научно-деловые тексты (патент, авторское свидетельство, спецификация). Роды произведений в научной литературе, по Е.С. Троянской, также как и в художественной, делятся на виды, которые в дальнейшем исследовательница называет жанрами. Жанры научной прозы также подразделяются на ряд разновидностей. Однако, и жанровая разновидность не является конечной в данной иерархии и, в свою очередь, подразделяется на подвиды.

Достоинством данной иерархии можно считать ее традиционность, простоту и относительную полноту. Фактор целеположения, безусловно, является одним из важнейших при формировании жанра. Однако, по нашему мнению, в основе определения жанров лежит не один, а целый комплекс факторов, и игнорирование хотя бы одного из них ведет к искажению общей картины жанров с их иерархией и разновидностями. Кроме того, мы не можем согласиться с мнением Е.С. Троянской по вопросу об устных жанрах научных произведений, которые в ее классификации не получают своего статуса. Исследовательница пишет, что устность — это добавочная коммуникативная задача, возникающая при зачтении письменного текста. По нашему мнению, устное предъявление материала — это не просто дополнительный коммуникативный оттенок, в ряде произведений оно приобретает определяющий характер.

Очень похожую классификацию предлагает Ю.В. Ванников, группируя жанры научных и технических текстов на основе одного функционального признака, и выделяя следующие условные разряды: 1) книга, монография, статья, диссертация, доклад, сообщение, выступление, отчет, заметка, информационная карта; 2) инструкция, руководство, памятка, рекомендация, сопроводительная документация, методика, программа, учебник описание; 3) энциклопедия, словарь, справочник, технический каталог; 4) акт, заявка, рекомендация, договор, проект, постановление, решение, указание, письмо; 5) стандарт, техническое условие, спецификация, патент, авторское свидетельство, прейскурант; 6) реферат, аннотация, обзор, библиографический указатель; 7) очерк. Здесь наиболее ярко проявляется односторонность классификации, основанной на единственном функциональном признаке, когда в одну жанровую группу попадают доклад, отчет, монография, информационная карта, заметка и т.д., а в другую — учебник и сопроводительная документация. Только по функциональному признаку, с большой долей условности можно объединить эти типы научных текстов в подобные группы, но они не совпадают с жанровыми группами, так как последние предъявляют также требования стилистического и композиционного стереотипа, устной и письменной формы предъявления. Кроме того, для нас является спорным вопрос о том, можно ли считать библиографический указатель или очерк научным текстом.

Несколько иную иерархию с иных теоретических позиций предлагает В.Л. Егоров, хотя при конструировании своей системы жанров он также руководствуется единственным функциональным признаком. Исследователь подразделяет научно-технические тексты на основе их соотнесенности с такими группами коммуникации, как научная деятельность, конструирование, производство. Исходя из того, что для определенной группы научно-технический текстов парадигматическим признаком можно считать одно и то же коммуникативное задание, формирующее внутриклассную семантику текстов, автор выделяет следующие жанры текстов, реализующих такую внутриклассную семантику, как научно-исследовательская работа ученого-исследователя: научно-технический отчет, научная статья в специальной литературе, монография, диссертация, патент. К парадигме «конструкторских текстов» автор относит такие жанры, как техническое задание на проектирование, эскизный проект, рабочие чертежи и прочие технические документы, составляемые на их основе. Далее следует парадигма «производственных текстов», таких как производственная (техническая) инструкция, предписание, памятка и другие. Л.В. Егоров предлагает обособить и парадигму рекламных текстов, в которых реализуется коммуникативное задание, связанное со сбытом готовой продукции (проспекты, рекламные объявления и т.д.).

Подобный подход демонстрирует и Р.А. Будагов, выделяя в функциональном стиле научного изложения три основных жанра: научно-технический, научно-математический и научно-популярный.

Другой точки зрения на построение классификации жанров научной прозы придерживается Н.М. Разинкина, которая предлагает выделять группы или совокупности жанров, объединяемых на основе нескольких различных признаков. Например, содержательный признак — «передача научных теоретических положений: монография, статья, доклад; научная и техническая информация: реферат, аннотация; учебный научный материал: учебник, пособие, методическая разработка и др.» [Разинкина 1989, с.9]. Признак клишированности — ср.: патент и научно-популярный текст; признак протяженности — ср.: монография и аннотация, техническая реклама; форма реализации — письменные и устные тексты. Последние представляют собой чрезвычайно разнородное явление, определяемое степенью официальности / неофициальности научного общения.

Подобный, многофакторный подход реализует Г.А. Золотова, которая в зависимости от назначения текста, его вида, автора и некоторых других признаков различает не жанры, но коммуникативные типы или регистры: изобразительно-повествовательный, изобразительно-описательный, информативно-описательный, информативно-логический, оценочно-квалифицирующий, обобщающе-логический.

Существуют и другие точки зрения на проблему жанровой вариативности. Л.А. Кочетова считает, что поскольку жанровые каноны исторически и традиционно уже сложились, конститутивной характеристикой жанра является его подчиненность жанровому канону или прототипу текстов. Широкое освещение в лингвистической литературе нашли также вопросы жанровой вариативности языка науки в зависимости от соответствия (или несоответствия) текстов заранее заданным правилам или традициям (патент — научно-популярный текст), от протяженности (монография — аннотация), от письменной или устной формы общения (статья — выступление в дискуссии), первичного или вторичного характера информации (доклад — тезисы доклада), от области знания, к которой относится данный текст и некоторых иных факторов. Однако типологии жанров, построенные на оппозиции по одному признаку, не могут быть полными, так как не отражают всех существенных признаков данного явления.

3. Основные жанры научного дискурса

Научный дискурс — многожанровое функциональное образование. Выявление конститутивных признаков научного дискурса показало, что его проблематикой должно быть изучение окружающего мира, статус его участников должен быть равным, а способом его осуществления должен быть полемический диалог в самом широком смысле слова. Любой текст, удовлетворяющий данным требованиям, является научным. Внутри научного, как и любого другого дискурса существует жанровая вариативность. Однако, строгая классификация научных жанров, которая позволила бы отнести определенный текст к той или иной форме научного дискурса, до сих пор не создана.

Свою попытку построить подобную иерархию научных жанров мы предприняли, основываясь на идее М.М. Бахтина, выделившего для художественной литературы три фактора, создающих в своей совокупности целостное единство высказывания — речевой жанр. По-видимому, эти критерии могут быть успешно применены и для создания произведений различных жанров в научном стиле. Речь идет, как известно, о следующих факторах: а) предметно смысловая исчерпанность; б) речевой замысел или речевая воля говорящего; в) типические композиционно-жанровые формы завершения.

Исходя из системности текста, можно предположить, что жанр есть своего рода подсистема, являющаяся составной частью научного дискурса. Следовательно, каждый жанр, помимо характеристик, позволяющих отнести его к научному дискурсу, имеет свои конститутивные признаки, присущие только этому типу текста. В качестве критериев для выделения подобных характеристик, мы попытались применить три вышеупомянутых фактора, предложенных М.М. Бахтиным.

Предметно-смысловая исчерпанность в текстах научного содержания, по-видимому, задается одним из конститутивных признаков научного дискурса, его целью. Именно решение научной проблемы и является предметом и содержанием речи в текстах, относящихся к научному дискурсу. Степень приближения к решению научной проблемы, способ или процесс решения не являются определяющими при формировании жанров научного дискурса. Они могут повлиять на «правильность» или «неправильность» построения текста в соответствии с жанровым каноном. Но доклад, в котором не исчерпана тема или не решена поставленная задача, не перестанет быть докладом, его жанр сохранится. Содержательные признаки различных типов текста, по-видимому, не являются конститутивной категорией жанра в научном дискурсе, так как содержание любого научного текста полностью подчинено его главной цели и намерению автора.

Речевой замысел или речевая воля говорящего также определяется основной целью научного дискурса. Здесь следует отметить, что в рамках этой всеобъемлющей цели участники научного дискурса решают более узкие, конкретные задачи, а именно: 1) получение новой научной информации (обмен мнениями, переписка ученых); 2) нахождение верного решения (творческое обсуждение, мозговой штурм); 3) отстаивание своего или критика чужого мнения (научная полемика); 4) фиксирование промежуточных или окончательных результатов своей исследовательской деятельности (статья, монография). Однако, эти задачи не могут считаться жанрообразующими признаками, так как зачастую в одном и том же тексте его участники одновременно решают несколько задач. Так, в диссертации автор фиксирует результаты своего исследования и одновременно отстаивает свое мнение на научную проблему. В жанре полемической статьи кроме этих двух задач может решаться и задача нахождения верного решения. С другой стороны, с изменением задачи, решаемой в тексте, жанр этого текста не меняется. Если в научном докладе автор изменит задачу, и вместо сообщения о результатах своих исследований, посвятит выступление критике точки зрения своего оппонента, произносимый им текст не перестанет быть докладом.

Таким образом, можно считать, что два первых, выделяемых М.М. Бахтиным, фактора, не являются конститутивными на уровне жанра; они, скорее, являются определяющими на уровне типа дискурса, нежели на уровне жанровой вариативности. А третий фактор — «типические формы завершения» объединяет в себе все множество существующих сложившихся жанров научного дискурса и их разновидностей.

Поскольку, по нашему предположению, содержательные признаки научно-технических текстов не являются определяющими при формировании жанров, основными жанрообразующими признаками следует считать формальные признаки текстов, относящихся к научному дискурсу. Кроме того, поскольку предметом нашего исследования является не готовый научный текст, а текст погруженный в ситуацию реального общения, то прагматические характеристики ситуации научной коммуникации также следует признать существенными при образовании жанров научного дискурса. В первую очередь, это коммуникативные, ролевые и личностные характеристики участников, а также условия, формы и обстоятельства общения. Основной задачей представляется выявление тех специфических характеристик, которые позволяют нам отличить один жанр от другого в рамках одного и того же типа дискурса. Критериями при выявлении таких признаков послужили объем (размер, протяженность) текста, наличие определенного структурного образца и степень близости текста к существующему стандарту (структурность), а также способ его реализации (канал).

Объем письменно зафиксированного текста определяется количеством печатных страниц, а устного — количеством минут звучания. Принимая во внимание приоритет письменного способа реализации научно-технических текстов, обозначим его основные размеры, исходя из количества печатных страниц: маленький объем (( 2 стр.), средний объем (( 2, но ( 10 стр.), большой объем (> 15 стр.).

Структура включает присутствие определенной композиционной формы, членение речетворческого произведения на заранее заложенные шаблонные образования, наличие в тексте примеров, списка используемой литературы, эксплицитных ссылок, сносок и т.д. Если при порождении текста научного характера необходимо обязательно соблюдать подобные требования, такой текст можно считать клишированным, соответствующим определенному образцу. Если же научный текст составлен в свободной форме, без строгого соблюдения вышеперечисленных требований, подчиняясь только основной цели и задачам научного общения, он считается, творческим, креативным.

По способу реализации научный, как и любой другой, дискурс может быть письменным или устным.

Другими словами, задача или несколько задач, которые ставит перед собой адресант при создании научного текста, а также характеристики ситуации и участников научной коммуникации определяют выбор формы текста, которая характеризуется следующими признаками: объем — большой/средний/маленький, структура — клишированный/креативный, канал устный/письменный.

Среди сложившихся жанров научно-технического дискурса с помощью этих признаков выявляются основные: монография, диссертация, выступление, доклад, статья. Однако, это далеко не все жанры, удовлетворяющие конститутивным признакам научного дискурса. Существуют и другие жанры, не менее широко используемые в научной коммуникации: тезисы, резюме, автореферат, рецензия и другие. Мы попытались сопоставить формальные жанрообразующие признаки применительно к различным жанрам научного дискурса (см. Приложение 1).

Как видно из приведенной таблицы, можно назвать несколько жанров научного дискурса, имеющих общие формальные признаки. Например, статья, текст доклада на конференции и автореферат диссертации имеют средний объем, клишированную структуру и письменный способ реализации, тем не менее, мы без труда отличаем эти жанры друг от друга. Это говорит о существовании еще одного жанрообразующего признака. Очевидно, что структура данных трех жанров неодинакова, условия и обстоятельства коммуникативной ситуации различны, но основное различие между ними заключается в следующем. Статья — первичный научный жанр, при создании которого автор может решать одну или несколько задач научного дискурса. Текст доклада на конференции создается (не обязательно автором доклада) на базе собственно доклада с целью зафиксировать устное выступление в письменной форме, чтобы донести его полное содержание до тех, кто не принимал непосредственное участие в данной коммуникативной ситуации, т.е. с информационной целью. Автореферат диссертации создается ее автором для ознакомления научной общественности с окончательными результатами своего диссертационного исследования в краткой форме, т.е. также с информационной целью. Таким образом, запись устного доклада и автореферат диссертации, целиком и полностью соответствующие конститутивным признакам научного дискурса и задачам научного общения (обмен научной информацией), являются вторичными текстами, созданными с опорой на первичный текст.

Вторичные тексты стали предметом лингвистического исследования сравнительно недавно. В.И. Карасик определяет подобные речетворческие произведения как тексты, «которые не только построены в соответствии с тем или иным текстовым типом, но в значительной мере опираются на реальный первичный текст». В научно-техническом дискурсе вторичными текстами можно считать тезисы докладов, автореферат, аннотацию, рецензию, перевод и т.д. При создании текстов такого рода автор опирается на реальный первичный текст, изменяя его задачу, объем, структуру, канал, а также сложность, и код.

Примером изменения задачи текста, может быть рецензия на статью; содержанием рецензии являются значение, смысл и форма исходного текста (фиксирование результатов — критика чужого мнения) или письменная запись научной дискуссии (нахождение верного решения — обмен информацией). Трансформация объема текстов научно-технического характера происходит в сторону уменьшения (эллипсис или сжатие формы), увеличения (экспансия). Изменение структуры предполагает отход от клишированности в сторону свободного изложения или наоборот, а также замена одного клише другим или перефразирование без изменения объема. Смена канала текста означает перевод его из устной формы в письменную или наоборот. Изменение сложности научного текста (адаптация или контр-адаптация формы или содержания) также приводит к образованию вторичных текстов — таким образом создаются реферат, конспект и др. По признаку кода можно противопоставить первичный текст и его перевод на другой язык. Выделенные типы вторичных текстов неизбежно связаны друг с другом, они существуют как в чистом виде, так и в различных комбинациях: тезисы доклада (эллипсис и смена канала), конспективный перевод (эллипсис, перефразирование, смена кода) и т.д.

Таким образом, если на базе первичного научного текста создается новый, вторичный текст, посвященный решению другой задачи научного дискурса, или изменяющий основные формальные параметры исходного — его объем, структуру, канал, а также код или сложность, происходит образование нового полноправного жанра научного дискурса.

Кроме того, уровень жанров не является конечным уровнем ветвления научного дискурса. Существует еще более узкий, более конкретный уровень жанровых разновидностей. В зависимости от задачи создания научного текста, от интенции автора определенный жанр может в дальнейшем уточняться, конкретизироваться. Так, выступление на научном семинаре может быть критическим, полемическим, проблемным, рецензия — положительной или отрицательной, статья — полемической, проблемной, научно-популярной, критической, информационной и т.д.

Подводя итог сказанному, сделаем вывод: жанры научного дискурса делятся на первичные и вторичные. Конститутивными признаками первичных жанров научно-технического дискурса являются формальные признаки научного текста: объем, структура, канал. Основными первичными жанрами научного дискурса являются: официальный доклад, выступление, статья, диссертация, монография. Жанрообразующими характеристиками вторичных научных жанров можно считать изменение задачи, объема, структуры, канала, кода или сложности исходного текста. Вторичные жанры научного дискурса образуются от первичных жанров путем изменение одной или нескольких перечисленных характеристик. Как первичные, так и вторичные жанры научного дискурса в дальнейшем могут распадаться на жанровые разновидности.

4. Взаимопроникновение жанров в рамках научного дискурса

Приведенная типология жанров научного дискурса, как и многие другие, построена с исследовательской целью, она задает общее направление исследования и служит отправной точкой для конкретного анализа. Однако, живое общение невозможно уложить в строгие рамки правил и классификаций. В реальной жизни, в повседневном научном общении возникает большое количество текстов, обладающих признаками нескольких типов дискурса, своеобразных промежуточных форм. Вероятно, их количество намного превышает количество «строго» научных текстов, так как вариантов взаимопроникновения такого рода очень много.

При анализе различных ситуаций научного общения, можно встретить довольно сложное наложение типов дискурса: патент или заключение баллистической экспертизы имеют форму документа (деловой дискурс), техническое содержание (научно-технический дискурс) и юридическую силу (юридический дискурс); научно-популярная статья содержит признаки масс медиа, научно-технического и рекламного типов дискурса; телевизионное выступление министра финансов может включать в себя элементы масс медиа, научного (экономика) и политического типов дискурса. Подобные тексты становятся предметом обсуждения для лингвистов, которые еще не выработали однозначного подхода к данной проблеме.

Так, например, Н.М. Разинкина ввела в классификацию научных статей научно-публицистическую статью. По словам исследовательницы, в этих статьях «обсуждаются такие вопросы, как, например: проблема хранения радиоактивных отходов, экологические проблемы, связанные с загрязнением окружающей среды, ряд проблем геронтологии». К категории научных текстов Н.М. Разинкина относит и статьи, посвященные вопросам научного творчества, в которых «авторы останавливаются на проблемах научной организации труда, подготовки научных кадров, обучения в высших учебных заведениях и т.п. Однако, согласно классификации Е.С. Троянской, статьи такого содержания относятся скорее к передовым публицистическим статьям.

Попытки определить место подобных текстов в классификации жанров научного, как и любого другого, дискурса, зачастую оканчиваются неудачей, поскольку промежуточные формы не обладают всеми конститутивными признаками соответствующих типов дискурса. Для систематизации нашего представления о многочисленных промежуточных жанрах и упорядочения жанровой классификации научного дискурса, мы предлагаем использовать конститутивные признаки научного дискурса в качестве инструмента для определения степени близости конкретного текста к прототипу научного дискурса.

Другим примером является жанр лекции, который традиционно считают научным жанром. На первый взгляд, он не является таковым, так как данный текст не обладает ни одним из конститутивных признаков научного дискурса. Целью создания лекции является не решение научной проблемы, а передача знаний; статус участников ситуации общения различен (преподаватель — студенты), формой реализации жанра лекции является не полемический диалог, а, скорее, диалог вопросов и ответов. После рассмотрения жанра лекции под таким углом зрения, его можно исключить из перечня жанров дискурса научного и отнести к педагогическому типу дискурса. Однако, необходимо отметить, что лекция — это жанр, который распадается на жанровые разновидности: учебная лекция, научная лекция, ознакомительная лекция, нобелевская лекция, юбилейная лекция, отличающиеся друг от друга по целенаправленности и отношению лектора к аудитории. Целью создания текста научной лекции является постановка или решение проблемы, нобелевской и юбилейной — освещение выдающихся научных достижений, учебной — формирование картина мира. Отношения лектора с аудиторией можно условно разделить на два основных типа: отношения равных по научному уровню (научная лекция) и отношения специалиста и обучаемых (учебная лекция). Представляется очевидным, что научную лекцию, в отличие от учебной, можно отнести к научному дискурсу. Таким образом, выясняется, что даже на самом последнем уровне классификации разновидности одного и того же жанра могут относиться к разным типам дискурса.

5. Жанр научной статьи в общей системе научных жанров

Как справедливо отмечается, «все аспекты организации текста пересекаются и комбинируются на уровне жанра», поэтому конкретный анализ произведений, принадлежащих к одному жанру, поможет выявить способы организации текста внутри жанра и его лингвостилистические особенности и тем будет способствовать уточнению и определению данного жанра и его разновидностей.

Для нашего исследования наибольший интерес представляет жанр научной статьи, так как он является не просто наиболее ярким и одним из самых распространенных примеров научного текста, но ядром научного дискурса. В этом жанре реализуются все категориальные признаки научного дискурса. Здесь предъявляется решение или подходы к рассмотрению одной конкретной научной проблемы. Жанр научной статьи справедливо считается прототипом научного дискурса. Многочисленные образцы этого жанра, выходящие в различных изданиях, формируют модель жанра, своего рода жанровый канон, в соответствии с которым строятся последующие научные статьи.

Однако, к сожалению, в лингвистической литературе жанр научной статьи описан недостаточно. Авторы, исследующие научные тексты, уделяют много внимания анализу лекций, рецензий, докладов, тогда как статья — прототип научного дискурса — остается за границами их интересов.

За все время работы над исследованием нам не встретилось ни одного определения научной статьи, хотя некоторые ученые предлагают описание ее конститутивных признаков, необходимых для определения специфики данного жанра.

Так, Л.И. Мешман выделяет так называемые композиционные категории, которые в совокупности представляют собой как бы инвариант научной статьи. К ним относятся заголовок и аннотация (вместе составляющие тематическое ядро), введение (дефиниция), основная часть (экспликация и конкретизация), заключение (специализация). Схематически подобная инвариантная модель данного жанра может быть представлена в виде сцепления формальных композиционных звеньев, поэтапно реализующих коммуникативное намерение автора и находящихся в отношении линейно-иерархической взаимосвязи. Конститутивным или «отличительным жанровым» признаком научной статьи Л.И. Мешман считает стабильность композиционно-смысловой организации, «которая реализует творческий процесс выражения хода мыслей автора в их соотношении с действительностью», другими словами, «это слияние двух начал: динамического (смысловое содержание) и статического (композиционная организация). Автор отмечает, что композиционно-смысловая организация статей, посвященных различным наукам, может иметь свои специфические особенности, зависящие от предмета науки и традиций печатного органа.

Прежде всего, необходимо отметить, что научная статья является первичным жанром научного дискурса, и конститутивные характеристики этого типа дискурса в полной мере реализуются в тексте статьи. Содержание этого жанра, как и других видов научных текстов, полностью определяется его конститутивными признаками, поэтому жанрообразующими характеристиками научной статьи являются ее формальные особенности.

В соответствии с выявленными дистинктивными характеристиками, позволяющими различать жанры внутри одного типа дискурса (объем, структура и канал), жанр научной статьи имеет средний объем, клишированную структуру и письменный канал реализации.

Говоря о том, что статья имеет средний объем, следует пояснить, что с количественной точки зрения этот жанр научного дискурса занимает промежуточное положение между тезисами (малый объем) и монографией (большой объем). Количественный показатель (число страниц) не может быть жестко установлен из-за широкого разнообразия научных статей и особенностей их построения в различных направлениях науки. Письменная форма изложения не требует дополнительных пояснений.

Наиболее важными характеристиками научной статьи с точки зрения формирования жанра являются особенности ее структуры. Практика показывает, что статья, как и любое другое произведение научной литературы, построена по вполне определенным правилам, которые характерны для научной литературы в целом, но в то же время обладает некоторыми особенностями, связанными с задачей этого произведения — постановка или решение одной научной проблемы.

Статья характеризуется определенной структурой, которая состоит из коммуникативно-значимых отрезков текста. Каждый коммуникативный блок является смысловой частью целого текста и выполняет определенные функции, которые починены общей коммуникативной задаче. Выделяются следующие виды коммуникативно-значимых отрезков текста:

— заголовок, выражающий основную идею текста, направляет внимание адресата на перспективное изложение идеи и задает определенные рамки такому изложению;

— основная часть текста, в которой раскрывается тема статьи и излагается решение поставленной задачи;

заключение, в котором формулируются выводы.

Однако, подобная композиционная структура характерна для многих жанров научного дискурса, (например, монографии). Кроме того, она подвержена значительному варьированию (жесткая — в технических текстах и текстах точных наук, мягкая — в текстах гуманитарного содержания) и поэтому не может быть признана конститутивным признаком жанра статьи.

На наш взгляд, среди всех структурных особенностей, выделяемых различными авторами в текстах научных статей, только две из них можно считать конститутивными. Это определенная система ссылок и выходные данные. Именно эти две характеристики в сочетании с задачей, объемом и каналом реализации полностью формируют жанр статьи и позволяют выделить его из множества других научных жанров. В самом деле, установленная система ссылок является неотъемлемым признаком любой научной статьи. Ее использование считается обязательным требованием. Безусловно, подобная система ссылок присутствует и в других жанрах (диссертация, монография), но, в отличие от композиционной структуры, она не является гибкой, поскольку не изменяется в зависимости от области науки. Сочетание данной характеристики с признаком небольшого объема позволяет отличить жанр статьи от жанра монографии с полной определенностью.

Выходные данные являются подтверждением факта опубликования статьи в сборнике подобных произведений. Этот критерий представляется обязательным, конститутивным признаком жанра статьи, так как при его отсутствии можно говорить о черновике, проекте, макете статьи, о любой другой жанровой разновидности научного дискурса, но статьей такой текст станет только после его опубликования. Конечно, этим признаком обладают и другие жанры научного дискурса, например тезисы, монография, но их можно успешно различить по другим характеристикам.

Таким образом, конститутивными признаками научной статьи предлагается считать следующие характеристики: средний объем, письменный канал, система ссылок и выходные данные. На основе этих признаков можно сформулировать определение научной статьи. Под научной статьей мы понимаем первичный письменный жанр научного дискурса, задачей которого является постановка и решение одной научной проблемы, имеющий средний объем, систему ссылок и выходные данные.

Установленные нами конститутивные признаки научной статьи позволяют отличить этот жанр от других жанров в рамках научного дискурса. Однако, очевидно, что на этом дальнейшее ветвление текстовых разновидностей не заканчивается. Внутри жанра статьи, как и в любом другом типе текста существуют жанровые разновидности, которые отражают все многообразие этого жанра.

При попытке классифицировать различные виды научных статей возникает необходимость определить критерий, по которому осуществляется подразделение жанровых разновидностей на группы. Таким критерием могут являться 1) области научной деятельности; 2) коммуникативная задача, стоящая перед исследователем , 3) научная задача.

Взяв за основу первый критерий, мы получим следующие разновидности статей: лингвистическая, астрономическая, физическая, психологическая и т.д. По коммуникативным задачам можно выделить проблемную, научно-популярную, научно-публицистическую, обзорную статьи. В соответствии с научной задачей статьи могут подразделяться на теоретические и прикладные.

Таким образом, ядро научного дискурса, жанр научной статьи имеет свои конститутивные признаки, формирующие жанр в целом и специфические характеристики, позволяющие подразделить его в дальнейшем на жанровые разновидности.

Курсовая работа: Лесная фитопатология

Контрольную работу выполнил студент IV курса  Кравчук В.Г.

Московский Государственный университет леса

Мытищи, 2005 г.

1. Основные группы и типы болезней растений, их краткая характеристика, примеры. Основные группы фитопатогенных организмов.

Болезнь определяется как патологический процесс, развивающийся в растении вследствие внедрения возбудителя болезни или воздействия вредных биотических и абиотических факторов. Патологический процесс выражается в нарушении физиологических функций, в морфологических отклонениях от нормального состояния тканей и органов, их отмирании или усыхании всего растения. Сопровождается он снижением продуктивности растений, распадом древостоя или его гибелью. Различают инфекционные и неинфекционные болезни лесных пород.

Неинфекционные болезни вызываются неблагоприятными условиями среды с резким колебанием и нарушением режима влажности, температуры воздуха и почвы, недостатком освещенности и почвенного питания, воздействием ядовитых веществ, несоответствием лесорастительных условий и способа ведения хозяйства требованиям растений.

Инфекционные, или паразитарные, болезни вызываются грибами (микозы), бактериями (бактериозы), вирусами (вирозы), микоплазмами, цветковыми паразитами (повиликами, омелами, ремнецветниками), микроскопическими червями (нематодами). Наиболее распространены грибные болезни растений, приносящие большой ущерб лесному хозяйству

Условия среды значительно влияют на развитие инфекционных болезней непосредственно или через воздействие на поражаемые ими растения. Развитию и распространению болезней, образованию очага поражения способствует накопление большого количества инфекции (заразного начала) на отмирающих, усохших растениях и на промежуточных растениях-хозяевах. Местами накопления инфекции являются также почва, растительный опад, пни, порубочные остатки в очагах болезни. Паразитные виды грибов способны вызвать заболевание живых тканей у совершенно здоровых растений Полупаразиты обычно заражают ослабленные или с механическими повреждениями растения, вызывая быстрое отмирание пораженных тканей или всего растения. Многие грибы и бактерии поселяются в мертвых тканях растений и, убивая своими ядовитыми выделениями (токсинами) близлежащие живые ткани, продвигаются по ним.

В зависимости от степени паразитизма и специализации возбудители болезней заражают ограниченный или широкий круг видов растений. С углублением степени паразитизма усиливается специализация возбудителя болезни. Наиболее паразитные виды, как правило, узкоспециализированны, так как поражают определенный вид и даже сорт растений. Основные способы распространения болезней лесных пород – перенос инфекции (заразного начала) воздушным потоком, водой, насекомыми, животными, птицами и человеком.

Вредоносность болезни зависит от биологии возбудителя и лесной породы, их взаимодействия в определенных условиях среды; климатических, лесоводственных условий местопроизрастания. Вследствие этого в разных климатических зонах своего ареала распространения болезнь может обладать различной степенью вредоносности. В зараженных участках древостоев развиваются очаги инфекции и очаги усыхания. Массовые поражения древостоев опасными болезнями с одновременным образованием очагов усыхания на больших территориях (площадях) носят название эпифитотий. Предпосылками для возникновения эпифитотий являются три основных условия: наличие большого количества инфекции, восприимчивость древостоев и благоприятные погодные или другие условия.

Болезни имеют острые формы, при которых усыхание лесных пород происходит в короткий период, в течение нескольких дней или ближайших лет после заражения, и хронические формы с многолетним течением заболеваний. Различают общие болезни, поражающие все растение (например, сосудистые болезни) или влияющие на все растение (например, корневые гнили), и органотропные болезни, поражающие определенные органы или ткани (пятнистости листьев, некрозы коры, рак, гнили древесины и др.), влияющие на состояние растения по мере развития поражения.

Инфекционные болезни развиваются в несколько этапов (периодов). Конечный из них проявляется в виде комплекса внешних признаков поражения или симптомов. Первый этап обычно сопровождается физиологическими нарушениями. Он наступает вследствие заражения и проникновения возбудителя болезни в ткани растений. Физиологические изменения (нарушение транспирации, проницаемости клеток, фотосинтеза, ферментативной деятельности, биохимических процессов) вызывают анатомо-морфологические изменения в тканях и органах, сначала незаметные и не проявляющиеся в виде внешних симптомов. Этот скрытый период (бессимптомный) от заражения до внешнего проявления у разных болезней длится от нескольких дней до нескольких лет и носит название инкубационного периода. После этого периода заболевания наступает период собственно болезни, видимый по внешним признакам, с нарастающим комплексом характерных симптомов.

Болезнь диагностируется по вызвавшему се возбудителю и симптомам поражения, ослабления растения. Имеются сходные симптомы болезней, вызванных непаразитарными причинами или инфекцией, процесс заболевания которыми, а следовательно, и методы борьбы с ними разные.

Типы болезней

По совокупности сходных внешних и внутренних признаков проявления инфекционные и неинфекционные болезни объединяют по типам. Типы болезней многочисленны. Однако наиболее распространенных типов болезней немного. Некоторые из них представляют сборные группы разных по происхождению болезней, что удобно для их обнаружения.

Гниль – разложение и размягчение растительных тканей, вызываемых грибами и бактериями. Встречаются гнили и плесневение плодов и семян, корневые и напенные гнили, гнили древесины стволов. Корневые гнили препятствуют доступу воды, растворов питательных веществ из почвы по корням в наземные органы, вызывают ветровалы и усыхание деревьев. Стволовые гнили вызывают буреломы, снижают выход сортиментов.

Ведьмины метлы – густые скопления укороченных побегов, возникающих из спящих почек вследствие разрушения их грибами, бактериями, вирусами, микоплазмами, насекомыми и неинфекционными факторами.

Мозаика листьев, или пестрая окраска листьев, вследствие поражения вирусами, бактериями, грибами, недостатка питательных веществ. Снижает ростовые процессы, способствует ослаблению деревьев.

Некроз – отмирание отдельных органов или участков ткани. Некрозные болезни коры стволов и ветвей образуют вытянутые вдоль ветвей и стволов полосы отмирания коры и заболони. Вызываются грибами и неинфекционными причинами. Инфекционные некрозы могут вызвать эпифитотию.

Мумификация – образование склероциев на семенах и плодах или превращение их в строму гриба. Болезнь снижает выход и урожайность семян.

Деформация – изменение формы органов или частей растений. Встречается инфекционная курчавость листьев, деформация плодов, искривление побегов и ветвей, вертун наносит вред молодым посадкам.

Пятнистости листьев и хвои. Возникновение пятен разной формы, величины и окраски вследствие грибной, бактериальной, вирусной инфекции, отравления газами, химикатами, солнечного ожога и пр. При этом заболевании снижаются ростовые процессы, листва и хвоя усыхают, ослабляется устойчивость к инфекционным болезням ветвей и стволов, к воздействию непаразитарных факторов.

Полегание всходов – образование перетяжки у основания стебелька, полегание всхода на землю и его гибель. Болезнь всходов всех пород, вызываемая инфекцией, солнечным ожогом, засеканием песком. Вызывает гибель посевов, снижает выход и сортность посадочного материала.

Пожелтение хвои и листьев – изменение окраски, связанное с гибелью растений или повреждением его частей. Вызывается инфекционными и неинфекционными факторами.

Засыхание ветвей – отмирание отдельных ветвей и всей кроны, суховершинность и сухокронность. Заболевание может быть вызвано инфекционной болезнью ветвей, гнилью корней, недостатком влаги в почве.

Опухоли, или вздутия, – местное утолщение ветвей, стволов и корней вследствие инфекционной болезни (опухолевидный рак), механического повреждения или поселения цветкового паразита.

Раковые язвы – ежегодно разрастающиеся ступенчатые язвы, иногда окруженные наплывом. Вызываются инфекцией, морозом и другими непаразитарными факторами. Язвы являются воротами для проникновения древоразрушающих грибов. Поражение смолистых пород сопровождается разрушением смоляных ходов и смолотечением.

Слизетечение – истечение слизи из ствола и ветвей вследствие поражения бактериозами или от механических повреждений.

Сосудистые усыхания или увядание – резкое падение тургора и быстрое увядание листьев, ветвей, побегов вследствие недостатка влаги в растении, отравления токсинами, закупорки сосудов тиллами, гифами грибов, бактериями. Опасны сосудистые микозы и бактериозы, образующие очаги усыхания типа эпифитотий.

Опадение хвои и листьев, шютте – опадение листвы и хвои вследствие поражения инфекционными болезнями и воздействия непаразитарных причин. Опасно в питомниках и молодых посадках

Грибные болезни наиболее распространены Они приносят наибольший ущерб по сравнению с болезнями, вызываемыми другими паразитными микроорганизмами и цветковыми паразитами. Возбудители болезней относятся преимущественно к высшим сумчатым, базидиальным и несовершенным грибам, макро и микромицетам.

Вегетативный мицелий (грибница) играет активную роль в развитии заболеваний и разрушении тканей и органов в растении. Распространение инфекции на другие части растений, другие деревья и по площади осуществляется в основном спорами, образующимися в различного рода плодовместилищах в зависимости от принадлежности гриба к определенной систематической категории. Ежегодному сохранению инфекции при неблагоприятных условиях, как правило, служат плодоношения. Иногда эти функции выполняет мицелий (и его видоизменения), сохраняющийся в пораженных тканях растений

Типы плодоношений и плодовых тел показаны на рисунке 1.

Лесная фитопатология

Рис. 1. Типы плодоношений и плодовых тел грибов (на поперечных срезах):

1 – базидиальных; 2 – сумчатых; 3 – несовершенных: а – замкнутые плодовые тела гастеромицет, клейстокарпий, пикнида; б – образование спор в полуоткрытых плодовых телах в трубке гименомицета; в перитеции пиреномицета, в ложе меланкониального гриба; в – образование спор в открытых плодовых телах на пластинках агарикового гриба, в апотеции дискомицета; в ложе туберкуляриевого гриба; г – свободное образование спор на отдельных или собранных в сплетения гифах экзобазидиального, тафринового и гифального гриба (1, а – уменьшен, остальные – увеличены)

2. Общая характеристика грибов: строение вегетативного тела и его видоизменения. Размножение грибов.

Грибы — это организмы, лишенные хлорофилла и поэтому не способные самостоятельно синтезировать органические вещества своего тела. Грибы выделяются в отдельное царство природы, включающее более 100 тыс. видов. Они очень разнообразны по размерам, форме, строению, биологическим особенностям и значению в природе и в жизни человека. Наряду с широко известными видами съедобных и ядовитых шляпочных грибов, а также крупных трутовиков, растущих на стволах деревьев, существует огромное количество микроскопических грибов, многие из которых являются возбудителями болезней растений и животных или находят применение в народном хозяйстве.

Вегетативное тело грибов состоит из тонких ветвящихся нитей – гиф. Гифы обычно растут вершинами, образуя рыхлое сплетение – мицелий, или грибницу (рис. 2). Гифы у грибов могут быть одноклеточными (без перегородок) или многоклеточными (с поперечными перегородками). Грибы, имеющие одноклеточный, нечленистый мицелий, называют низшими, а грибы с многоклеточным, членистым мицелием – высшими. Грибница, развивающаяся на поверхности пораженных растений или другого питательного субстрата (воздушный мицелий), имеет вид нежного пушистого или паутинистого налета, тонких пленочек или ватообразных скоплений.

В зависимости от условий развития и выполняемых функций грибница или отдельные гифы грибов могут различным образом видоизменяться. Например, в трещинах древесины, пораженной трутовиками, иногда развиваются мицелиальные пленки, напоминающие бумагу или замшу. Ткань таких пленок образована более плотным, равномерным переплетением гиф гриба.

Другое видоизменение грибницы – тяжи, или шнуры, сложенные из параллельно идущих, частично сросшихся гиф. Они характерны, например, для домовых грибов.

Ризоморфы – более мощные темные ветвящиеся шнуры, длина которых может достигать нескольких метров при толщине в несколько миллиметров. Типичным примером могут служить ризоморфы опенка. Тяжи и ризоморфы грибов играют роль проводящих органов. По ним поступают вода и питательные вещества к развивающимся плодовым телам. Кроме того, тяжи и ризоморфы способствуют распространению гриба.

Лесная фитопатология

Своеобразным видоизменением грибницы являются склероции. Они образуются в результате тесного переплетения гиф, богатых запасными питательными веществами, и предназначены для сохранения при неблагоприятных условиях и распространения гриба. Это плотные, твердые тела различной формы и величины, обычно черные, так как наружная часть склероция (кора) состоит из толстостенных темноокрашенных элементов. По окончании периода покоя склероции прорастают, образуя грибницу или органы спороношения. Склероции образуются, например, на семенах березы, пораженных мумификацией, на сеянцах, погибших от выпревания.

Многие грибы образуют стромы – мясистые сплетения грибницы, пронизывающей субстрат.

Рис. 2. Грибница и се видоизменения:

1 – одноклеточная грибница; 2 – многоклеточная грибница; 3 – шнуры; 4 – ризоморфы; 5 – склероции; 6 – склероции, проросшие плодовыми телами

У грибов известны два типа размножения: вегетативное и репродуктивное.

Вегетативное размножение осуществляется частями вегетативного тела гриба. Простейшей формой является размножение грибов частицами гиф, которые, будучи отделены от материнского мицелия и попав в благоприятную среду, могут дать начало новому самостоятельному мицелию. Функцию вегетативного размножения выполняет также почкующийся мицелий.

Особая форма вегетативного размножения – образование оидий и хламидоспор. Оидии образуются при распадении гиф на короткие обособленные членики, которые дают начало новому мицелию. Хламидоспоры возникают путем уплотнения и обособления содержимого отдельных клеток мицелия, которые при этом покрываются толстой темноокрашенной оболочкой. Освободившиеся из клеток материнских гиф хламидоспоры способны долго сохраняться при неблагоприятных условиях. Прорастая, они образуют органы спороношения или мицелий.

Репродуктивное размножение грибов происходит с помощью спор, которые образуются внутри или на поверхности специальных органов, отличающихся по своему строению от вегетативных гиф грибницы. Репродуктивное размножение может быть бесполым, с образованием спор без оплодотворения и половым, при котором образованию спор предшествует слияние разнополых клеток.

Бесполое спороношение грибов. Наиболее примитивным органом бесполого размножения у низших грибов является зооспорангий, представляющий собой расширенное окончание гифы, внутри которого формируются подвижные споры с одним или двумя жгутиками – зооспоры.

Более совершенной формой бесполого размножения низших грибов является образование спорангиев – шаровидных вместилищ, на концах ответвлений грибницы. Ветвь, несущая спорангий, называется сиорангиеносцем. Внутри спорангия формируются неподвижные споры – спорангиоспоры.

Самой распространенной формой бесполого размножения, свойственной высшим грибам, является конидиальное спороношение. Конидии – это споры, образующиеся на концах вегетативных гиф или на конечных ответвлениях специальных органов – конидиеносцев.

Конидиеносцы и конидии очень разнообразны по форме, размерам, строению и окраске, а также по характеру развития и размещения.

Бесполое спороношение у фитопатогенных грибов обычно образуется многократно в течение вегетационного периода и служит для массового распространения гриба и повторного заражения растений.

Половое спороношение грибов. В простейшей форме половое размножение грибов представлено изогамией, т.е. слиянием двух разнополых зооспор, в результате чего формируется циста. Более сложными формами полового размножения являются зигогамия и оогамия. При зигогамии сливается содержимое двух внешне одинаковых клеток разнополых мицелиев. В результате образуется зигоспора. При оогамии на грибнице закладываются различные по форме половые клетки. После слияния их содержимого образуется ооспора.

Цисты, зигоспоры и ооспоры – это покоящиеся споры, покрытые толстой оболочкой и предназначенные для сохранения при неблагоприятных условиях. Они характерны для низших грибов.

У высших грибов половое воспроизведение завершается формированием сумок или базидий. Сумка – это мешковидная клетка, внутри которой развивается восемь сумкоспор. Базидия представляет собой булавовидное образование, на поверхности которого формируются базидиоспоры. Чаще всего их четыре.

У фитопатогенных грибов переход к половому размножению часто связан с наступлением неблагоприятных условий, например с перезимовкой, а споры, образующиеся половым путем, обычно служат для первичного заражения растений весной или в начале лета.

Циклом развития у грибов называют последовательное прохождение отдельных стадий и спороношений, завершающееся образованием исходных спор. В цикле развития большинства грибов образуются два спороношения: половое и бесполое. Однако известны грибы, имеющие несколько различных бесполых спороношений, а также грибы, имеющие одно какое-либо спороношение (бесполое или половое).

Споры большинства грибов распространяются пассивно, т.е. при помощи различных агентов, среди которых важнейшее значение имеет ветер. Мелкие легкие споры подхватываются восходящими токами воздуха и другими воздушными течениями и переносятся на различные расстояния, от нескольких метров до многих сотен километров.

Вода также может служить распространению грибов, в основном на небольшие расстояния. Дожди и росы смывают споры грибов с пораженных растений и способствуют попаданию их на здоровые растения и в почву. Дождевые потоки, паводки, оросительные воды, реки иногда переносят инфекцию и на значительные расстояния.

Большую роль в распространении грибов играют насекомые, нематоды и другие животные. Например, ильмовые заболонники являются переносчиками спор возбудителя голландской болезни ильмовых пород. Насекомые играют важную роль в распространении и размножении ржавчинных грибов, многих трутовиков и шляпочных грибов.

Споры, кусочки грибницы и склероции фитопатогенных грибов могут распространяться при помощи человека – с посадочным материалом и семенами растений, с частицами почвы, приставшими к обуви, различным машинам, орудиям, инструментам, и другими путями.

Лишь зооспоры некоторых низших грибов способны благодаря наличию жгутиков активно передвигаться в воде на небольшие расстояния.

3. Питание, паразитизм и специализация грибов, требования грибов к условиям окружающей среды.

Грибы – гетеротрофные организмы, способные питаться только готовыми органическими веществами растительного и животного происхождения. Питательные вещества поступают в организм гриба через оболочки гиф осмотическим путем. По этому грибы могут поглощать питательные вещества только в виде водных растворов.

Грибы обладают мощным ферментным аппаратом. С помощью ферментов они превращают сложные органические соединения растительных тканей в более простые водорастворимые соединения. У грибов имеются ферменты, разрушающие клетчатку и пектиновые вещества растительных тканей (целлюлаза, пектиназа); ферменты, обеспечивающие гидролиз крахмала (амилаза), расщепление белков (протеиназа) и жиров (липаза), и многие другие. Это позволяет грибам разлагать и переводить в усвояемую форму различные ткани растительных организмов. При участии ферментов осуществляется и обратный процесс – синтез комплексных соединений, идущих на построение тела гриба, за счет поглощенных им простых молекул.

Источниками углерода для грибов служат разнообразные органические соединения. В первую очередь потребляются простые сахара (глюкоза, мальтоза, фруктоза), затем более сложные углеводы (сахар, крахмал, целлюлоза), а также высокоатомные спирты (например, маннит), жирные кислоты (яблочная, лимонная) и их соли.

Азотистое питание происходит за счет как неорганических соединений – нитратов, нитритов и аммонийных солей, так и органических – белков и аминокислот.

Для нормальной жизнедеятельности грибов необходимы также калий, магний, железо, медь, марганец, фосфор, сера и другие зольные элементы, витамины и ростовые вещества.

С характером субстрата, т.е. питательной среды, на которой грибы поселяются и питаются, тесно связан их образ жизни. Грибы, живущие на отмерших частях растений и животных, органических остатках почвы и других мертвых субстратах, называют облигатными (обязательными) сапрофитами. Облигатными паразитами называют грибы, питающиеся только за счет живых тканей, главным образом растений. Существуют и промежуточные формы грибов – факультативные (необязательные) паразиты и сапрофиты.

Сапрофиты чаще всего являются полифагами: они способны использовать самые разнообразные источники питания. Паразитные грибы характеризуются приспособленностью (специализацией) к отдельным субстратам; они поражают определенные органы и ткани тех или иных растений. Облигатные паразиты – это обычно монофаги, узкоспециализированные к определенным видам или сортам растений.

Важнейшее значение для роста и спороношения грибов имеет фактор окружающей среды.

Влажность. Большинство грибов нормально развивается лишь при высокой влажности субстрата и окружающего воздуха. Однако избыточное увлажнение для многих грибов неблагоприятно, так как при этом снижается доступ кислорода, необходимого для их развития. Грибы настоящей мучнистой росы способны хорошо развиваться даже в засушливых условиях. Наличие капельножидкой воды или высокой относительной влажности воздуха – необходимое условие для созревания спороношений, прорастания спор и заражения растений.

Температура. Оптимальной для развития большинства грибов является температура 20-25°С. Однако рост грибов может происходить в довольно широких температурных пределах, примерно от 2 до 40°С. При более низких температурах, близких к 0°С, могут развиваться немногие виды, например возбудители болезней, поражающих сеянцы в зимний период под снежным покровом. При температурах ниже нуля активный рост грибов невозможен, но их покоящиеся споры могут сохранять жизнеспособность даже при сильных морозах.

Кислород. Все грибы – аэробные организмы, однако потребность в кислороде у разных грибов различна. Большинство грибов нуждается в достаточно энергичном поступлении кислорода. В то же время многие грибы обнаруживают способность к развитию в условиях недостатка кислорода. Таковы некоторые сапрофитные плесневые грибы, а также строго паразитные виды, развивающиеся внутри живых, активно дышащих клеток растения-хозяина.

Реакция среды. В развитии грибов этот фактор играет немалую роль. Обычно грибы предпочитают кислые субстраты, но есть виды, способные развиваться на нейтральных и даже слабощелочных субстратах.

Свет. Наличие света не является решающим фактором развития грибов. Многие грибы совсем не нуждаются в освещении, другие лучше спороносят на рассеянном свету. Некоторые трутовики в темноте образуют уродливые стерильные плодовые тела. Воздействие же прямых солнечных лучей, как правило, неблагоприятно отражается на росте и спороношении грибов. Исключение составляют мучнисторосяные грибы, которые в этих условиях активно развиваются и дают массовые спороношения. Выносливы к прямому солнечному свету и окрашенные спороношения грибов.

4. Классификация и краткая характеристика методов и средств защиты лесных насаждений от болезней.

Все защитные мероприятия в фитопатологии часто разделяют на две основные категории: предупредительные (профилактические), направленные на предупреждение возможности заражения растений возбудителями болезней, их развития и распространения, и лечебные (хемотерапевтические), в задачи которых входит борьба с возбудителями болезней о самих растениях и повышение сопротивляемости растительного организма при помощи специальных средств (иммунизаторов, активизаторов обмена веществ и т.д.). Следует, однако, иметь в виду, что подобное разделение методов защиты или борьбы в фитопатологии в известной мере условно, так как некоторые профилактические мероприятия являются в то же время лечебными и наоборот.

Следует признать целесообразным деление всех методов защиты древесных растений по принципу их действия и технике применения на следующие категории: организационно-хозяйственные, лесохозяйственные, физико-механические, химические, биологические, карантинные. В большинстве случаев борьба с болезнями растений наиболее результативна при осуществлении не отдельных мероприятий, а комплекса их, или системы мероприятий, объединяющей организационно-хозяйственные, лесохозяйственные, химические и другие методы борьбы.

Организационно-хозяйственные методы. Эти методы должны обеспечивать наиболее эффективное и экономичное использование возможностей хозяйства в борьбе с болезнями растений. В лесном хозяйстве к ним могут быть отнесены следующие:

Разработка планов и осуществление периодических фитопатологических обследований насаждений для выявления месторасположения и площадей очагов болезней. Эти данные должны служить основой для планирования и расчета объема, сроков и стоимости защитных мероприятий.

Пропаганда знаний о вредоносности болезней леса, о путях их распространения и факторах, способствующих заболеванию деревьев, о методах и средствах борьбы с ними.

Регулирование численности диких охотничьих животных, повреждающих древостой, ограничение пастьбы домашнего скота на лесных площадях, особенно в насаждениях, подверженных поражению корневыми гнилями.

Применение при создании лесных культур способов подготовки подлежащих облесению площадей и способов обработки почвы, обеспечивающих создание экологической обстановки, благоприятной для роста и развития древесных культур и неблагоприятной для накопления, распространения и развития возбудителей болезней.

Обеспечение лесокультурных работ жизнеспособным посадочным и доброкачественным посевным материалом, что связано с правильным с точки зрения лесозащиты выбором участков территории под лесные питомники и применением химических средств защиты сеянцев и дезинфекции посевного материала.

Составление расчетов необходимого количества ядохимикатов и своевременное обеспечение ими хозяйства.

Лесохозяйственные методы. К ним относятся мероприятия, направленные на предупреждение распространения болезнетворной инфекции, на повышение устойчивости насаждений и общего их оздоровления посредством применения существующих приемов и правил ухода за лесом и его эксплуатации, преследующих не только чисто лесоводственные цели, но сочетающих также и задачи лесозащиты. Эти цели неотделимы, т.к. основная задача лесоводства – повышение производительности лесов не может быть полностью выполнена, если игнорировать ущерб, причиняемый лесному хозяйству болезнями древесных растений. К лесохозяйственным методам защиты в этом аспекте могут быть отнесены: валка деревьев с корнями; корчевание и удаление пней и корней; реконструкция насаждений; санитарные рубки; рубки ухода за насаждениями; уход за стволами.

Физико-механические методы направлены на предупреждение распространения и развития болезней леса. Они заключаются в уничтожении возбудителей заболеваний или в исключении возможности их поселения и развития на растениях посредством использования механических средств и приемов и физических факторов. К физико-механическим методам защиты относятся следующие мероприятия: удаление больных деревьев; обжигание пней; окорка пней; изолирование растений; обрезка и уничтожение больных органов; просушка и аэрация корневой системы; сбор и уничтожение плодовых тел грибов; сбор и сжигание опавших листьев и хвои; термическая дезинфекция почвы.

Химические методы характеризуются использованием химических веществ (фунгицидов), ядовитых для возбудителей болезней, в целях предупреждения и подавления их развития на растениях путем поверхностной обработки, а также для укрепления растительных организмов и повышения их устойчивости посредством введения в растения препаратов внутрирастительного действия.

Химические вещества используются и для лечения некоторых неинфекционных болезней растений, например, связанны с минеральным голоданием, действием низких температур и др. В некоторых случаях химические методы защиты растений являются важными, часто и единственно возможными. Они разделяются на методы профилактики (предохранение различных органов растений (листья, ветви, ствол, корни) от заражения грибными, бактериальными и иными болезнями путем нанесения на них фунгицидов, убивающих возбудителей болезней, находящихся на поверхности растений, или попадающих туда впоследствии, и тем самым препятствующих проникновению возбудителей в растительные ткани) и методы терапии (хемотерапии – лечения больных растений введением в их ткани химических веществ, ядовитых для возбудителей болезней, или веществ, укрепляющих растительный организм и повышающих его устойчивость к болезням).

Биологические методы. В основу этих методов борьбы с болезнями растений положено прежде всего явление антагонизма между различными микроорганизмами, вырабатывающими в процессе своей жизнедеятельности антибиотические вещества, задерживающие рост и развитие или обусловливающие гибель возбудителей болезней растений. К биологическим методам относится также использование паразитов второго порядка, фитонцидов, алкалоидов и других веществ, вырабатываемых растительными клетками высших растений. Антибиотические вещества (грибы), вносятся в почву, опрыскиванием суспензией спор гриба, опрыскиванием растений антибиотиками промышленного изготовления и культуральными жидкостями. А, например, для заражения пней при проведении борьбы с опенком рекомендуется пользоваться древесиной, пораженной грибами-антагонистами, которая вносится в каналы, подготовленные в древесине буравом. Отверстия каналов после заполнения замазываются живицей, садовой замазкой или масляной краской.

Карантинные мероприятия. На земной поверхности беспрерывно идет процесс расселения, географического перемещения и приспособления к новым условиям обитания различных растений, в том числе и возбудителей болезней. В связи с этим ряд болезней растений появляется и обнаруживается в новых географических районах, в областях, где ранее они не были известны. Распространению новых болезней способствует хозяйственная деятельность человека, в процессе которой при ввозе посевного и посадочного материала растительных продуктов или растений завозятся и возбудители болезней растений. Для предотвращения этого существуют специальные правил карантина растений. Помимо этого, выполняется контроль и проверка семян, растений, растительного сырья, плодов, овощей и других грузов, поступающих из-за границы, или районов, находящихся под карантином внутри страны, осуществляются систематические обследования и в случаях обнаружения очагов болезней организуется их ликвидация.

К средствам защиты относятся ядовитые для возбудителей болезней химические вещества – фунгициды, бактерициды, нематоциды, антибиотики, изолирующие замазки и пломбы, а также инструменты, приспособления и машины, необходимые для их использования. Особо важное значение в качестве средств защиты растений имеют фунгициды.

Фунгицидами называются химические вещества, убивающие или задерживающие рост и развитие грибов-возбудителей болезней растений. Такими свойствами обладают многие неорганические и органические химические соединения, действующие универсально на возбудителей многих болезней или специфически – на возбудителей отдельных заболеваний.

Могут применяться фунгициды группы серы (молотая сера, коллоидная сера, известково-серный отвар, серная кислота, сернистый газ, тирам, фербам, цинеб, каптан и др.), группы меди (медный купорос, бордоская жидкость, хлорокись меди, трихлорфенолят меди), фунгициды группы ртути (гранозян, меркуран, агронал), а также прочие защитные средства (железный купорос, гексахлорбензол, кальцинированная сода, марганцовокислый калий, нитрафен, формалин, и др.).

В качестве защитных средств также могут применяться следующие антибиотики и антибиотические вещества: триходермин, трихотецин, гризеофульвин, нистатин и его натриевая соль, стрептомицин, экстракт наростов чаги.

5. Дать подробное описание диагностических признаков, условий развития, биологических особенностей возбудителей следующих болезней древесных пород и мер борьбы с ними:

а) удушье сеянцев

Болезнь вызывается базидиальным грибом телефора наземная (Thelephora terrestris Ehrh.: Fr.). Когда плодовое тело образуется рядом с сеянцем сосны (или какого-либо другого дерева), оно может обволакивать сеянцы, создавая механическое препятствие для роста, дыхания и ассимиляции, и приводить к их гибели. При этом нельзя называть гриб паразитом: он пользуется сеянцем только как подпором. Тем не менее в лесных питомниках этот гриб может вызывать серьезные повреждения. Когда Thelephora terrestris не найдет подходящей опоры, гриб может образовать, на нижней стороне валежных веток или даже небольших камней распростертые плодовые тела. В таком виде он ничем не отличается от видов рода томентелла (Tomentella); следовательно, один и тот же гриб может проявляться в различных жизненных формах.

Thelephora terrestris –сапрофит, живущий на лесной подстилке и мертвой древесине. Плодовые тела кожистые, темно-коричневые, тонкие, чаще распростертые, пленчатые или воронкообразные. Гименофор сероватый гладкий, бугорчатый или складчатый.

Лесная фитопатологияОсновным типом местообитания Thelephora terrestris являются хвойные леса, вырубки, на сухих песчаных почвах, осушенные торфяники, кострища. Субстрат: минерализованная почва, лежащие на земле порубочные остатки, шишки, камни. Обычно сапротроф, редко биотроф на ослабленных растениях.

Основные меры борьбы с этой болезнью – частое рыхление и тщательное удаление и сжигание сеянцев с плодовыми с плодовыми телами гриба.

Рис. 3. Телефора наземная

Кроме удушья сеянцев грибом Thelephora terrestris, удушье растений (особенно хвойных пород) вызывают дым, ядовитые газы и частицы угля, извести и пыли, выбрасываемые с промышленных предприятий. Попадая на хвою, эти частицы закупоривают устьица и вызывают удушье сеянцев. Поэтому не рекомендуется располагать лесные питомники вблизи крупных городов.

б) сосновый вертун

Сосновый вертун. Возбудитель болезни – гриб Melampsora pinitorqua (A. Braun) Rostr., принадлежащий к классу базидиальных разнохозяйных ржавчинных грибов с полным циклом развития. Болезнью поражаются всходы, сеянцы, молодняки сосны, а также листья осины и тополя. Осина и тополя являются для вертуна промежуточными хозяевами. Гриб вызывает искривление ветвей и засыхание побегов сосны, у всходов – отмирание хвои. Заболевание встречается в центральных областях, в Западной Сибири, на Кавказе, а также в некоторых степных районах нашей страны.

Признаки болезни. Первые внешние признаки болезни можно обнаружить в конце мая – в июне, когда на молодых побегах сосны образуется зеленая кора, а хвоинки едва выходят из влагалищ. В это время на верхушечном побеге в коре появляются малозаметные беловатые точки – спермогонии, которые через несколько дней желтеют. В спермогониях развиваются мелкие споры – спермации, которые не вызывают заражения растений, но играют значительную роль в развитии гриба. Одновременно со спермогониями на хвое, или на семядолях, или на молодых побегах (стволиках), или одновременно на хвое и стволиках появляются эцидии возбудителя болезни – продолговатые вздутия золотисто-желтого цвета. Эпидермис лопается, и из эцидиев выступает порошащая ярко-желтая масса эцидиоспор. В местах появления эцидия на побегах образуются вытянутые изъязвления, он сгибается под тяжестью верхней части, а верхушка продолжает расти, В результате побег искривляется в виде буквы S (рис. 4). На побегах остаются ранки. Эпидермис и кора на месте эцидиев темнеют, ранки затекают смолой. Верхушки сеянцев или побегов нередко отмирают, хвоя на них принимает равномерную соломенно-желтую окраску. Эцидиоспоры одноклеточные, преимущественно овальные или округлые, размером 15-20 мкм. Зрелые споры разносятся ветром и, попадая на листья осины, заражают их. На листьях осины и некоторых видов тополей после их заражения гриб образует летнюю (уредо-) и осеннюю (телейто-) стадии. Уредокучки вертуна обычно появляются в июне-июле на нижней стороне листьев в виде мелких (около 0,5 мм) желтовато-коричневых пятен. Уредоспоры размером 15-22×11-16 мкм, овальные или круглые, одноклеточные, с бесцветной оболочкой. Споры разносятся ветром и вновь заражают осину, способствуя массовому развитию болезни на осине. В августе – начале сентября на листьях на месте отпавших уредоспор образуются темно-коричневые пустулы-коростинки. Они неправильно призматические, с обоих концов закругленные, размером 20-35×7-11 мкм. Споры способны к прорастанию после перезимовки.

Лесная фитопатология

Рис. 4. Сосновый вертун. 1 – одно-двухлетние сеянцы, поврежденные болезнью; 2 – эцидий гриба;

Источники инфекции для сосны – осина и некоторые виды тополей, опавшие, зараженные листья. Весной, обычно во второй половине мая, телейто-споры на опавших листьях прорастают и на них появляется рыхлый золотистый налет. Базидиоспоры разносятся ветром и заражают сосну. Развитию болезни, в частности прорастанию телейтоспор и образованию базидиоспор, благоприятствует теплая и влажная весенняя погода.

Болезнь поражает сосну, тополь и осину в питомниках, в культурах, под пологом леса и на вырубках. Ежегодное поражение культур сосны приводит к систематическому усыханию верхушечных и боковых побегов или к их ослаблению. Снижение роста сосны из-за неоднократного поражения вертуном более длительное время оставляет ее под снежным покровом, что способствует более длительному поражению снежным шютте. Поврежденные болезнью осина и тополь, за исключением 1—3-летних растений, обычно не отмирают, и у них из-за нарушения ассимиляции, связанного с поражением листьев, отмечается снижение прироста. Заболевание описано в главе 3 «Болезни всходов и сеянцев».

Комплекс мероприятий по борьбе с этой болезнью включает агротехнические и химические меры. Питомники не следует размещать ближе 250 м от насаждений, в состав которых входят осина и тополь. Налетевшие в питомник листья нужно собирать и сжигать. Из химических мер рекомендуется проведение 3-кратной обработки посевов сосны 80%-ным цинебом в 0,8%-ной концентрации или 75%-ным поликарбацином (1%). Первое опрыскивание в питомниках в условиях средней полосы европейской части страны должно проводиться ориентировочно 15-20 мая, в зависимости от времени появления золотистого налета базидиоспор на опавших листьях осины. Обработки повторяют через 6-7 дней с расходом рабочей жидкости, что и при защите посевов сосны от шютте.

При создании культур сосны следует осуществлять все мероприятия, направленные на хороший рост культур, повышение устойчивости сосны к вертуну. Полное удаление осины из сосновых культур целесообразно проводить систематически, начиная с середины июня, после разлета эцидиоспор с тем, чтобы предотвратить появление новой поросли, способствующей нарастанию эпифитотии вертуна. Рекомендуется удалять осину при проведении рубок ухода первоначально в 5-8-летних культурах, затем – в культурах 9-15 лет. Уничтожать осину целесообразно при помощи арборицидов.

Рекомендуются защитные опрыскивания сосновых культур фунгицидами при наличии примеси осины в культурах сосны и деревьев осины, расположенных ближе 250 м от культур. Целесообразна двукратная обработка сосны 1,5%-ным поликарбацином или 1,5%-ным цинебом. Обработку для защиты верхних мутовок можно проводить из аэрозольного генератора ЛАГО с использованием механического распыла или из другого тракторного опрыскивателя с расходом рабочей жидкости 25 л на 1000 растений. Первое опрыскивание сосны фунгицидами проводится одновременно с первым разлетом базидиоспор, которое определяется по появлению золотистого налета весной в мае – начале июня на опавших влажных листьях осины; второе спустя 6-7 дней после первого и третье через 6-7 дней после второго.

в) нектриевый рак (ступенчатый)

Нектриевый (ступенчатый) рак, род Nectria

Этот рак вызывается представителями рода Nectria: N. galligena Bres. (конидиальная стадия – гриб Cylindrocarpon mali (All.) Wr.), N. ditissima Tul. (конидиальная стадия – гриб Cylindrocarpon willkommii (Lind.) Wr.) и N. cinnabarina Fr. (конидиальная стадия – гриб Tubercularia vulgaris Tode). Они очень близки по систематическим признакам и по биологическим свойствам, являясь полусапрофитами. Характеризуются хорошо выраженной стромой подушковидной формы, ярко окрашенной, мясистой или мясисто-кожистой консистенции. Строма образуется па древесине или в коре ветвей. В последнем случае она прорывает эпидермис и выступает почти полностью наружу. На строме образуются перитеции или конидиальное плодоношение.

У данных представителей рода Nectria строма и перитеции окрашены в различные тона: стромы от золотисто-желтого тона (N. galligena) до красноватого (N. ditissima). Перитеции сходны по окраске: у N. galligena они темно-красные, у N. ditissima – красные, у N. cinnabarina киноварно-красные. Все поражают практически многие лиственные породы, но N. galligena встречается преимущественно па клене и плодовых породах, N. ditissima – преимущественно на буке и грабе, N. cinnabarina – на различных лиственных породах, в том числе очень часто на плодовых, ветвях и побегах вяза, каштана, клена, граба, березы и др.

Поражаемые виды растений: вяз, клен, липа, рябина, яблоня и др. лиственные породы. Наиболее часто ступенчатый рак лиственных пород вызывают N.galligena и N.ditissima. Язвы располагаются обычно в местах прикрепления отмерших сучьев или в местах поранений ствола. После заражения дерева грибница распространяется в коре, убивает камбий и вызывает отмирание древесины в местах заражения. Кора затем отпадает и обнажается древесина. Образовавшуюся рану окружают здоровые ткани, которые усиленно разрастаются, образуя вокруг ее наплыв каллюса. Клетки каллюса убиваются грибницей гриба, и он отмирает. После опадения обнажаются характерные, ступенчатые раны, которые могут развиваться в течение многих лет. Так, на следующий год образуется новый наплыв каллюса, который, в свою очередь, убивается грибницей и т.д. Из года в год раковая язва увеличивается и может достигать в длину 1 м. Раны образуются по всей длине ствола, чаще в нижней и средней его частях. Они возникают с разных сторон ствола, нередко по нескольку штук. По мере развития раны сливаются по длине и по окружности ствола. Постепенно язва окольцовывает ствол и дерево отмирает.

По краям раковых язв образуется сначала конидиальное плодоношение гриба в виде беловато-желтых или розоватых подушечек. Позднее внутри этих подушечек (стром) развиваются перитеции, подушечки темнеют или приобретают ярко-красную окраску.

Болезнь вызывает постепенное ослабление деревьев, образование частичной сухокронности, деформацию стволов, потерю декоративности, что происходит в течение нескольких лет (10 и более). При окольцевании ствола ранами дерево гибнет. Кроме того, деревья с ранами на стволе, теряют устойчивость к бурелому и с большей вероятностью поражаются гнилями. Растения в питомниках и молодые посадки значительно реже поражаются ступенчатым раком.

Мерой борьбы с нектриевым раком является защита от механических повреждений и санитарно-профилактические выборки.

г) ложный осиновый трутовик

Ложный осиновый трутовик — Phellinus tremulae Bond. (Bond. et Boriss.)

Плодовые тела гриба многолетние, в условиях сибирских осинников достигают возраста 20 лет и более, полукопытообразные, подушковидные либо вовсе распростертые по сучьям в местах их прикрепления к стволу. Консистенция их деревянистая, основание расширенное, поэтому они довольно трудно отделяются от субстрата. Поверхность шляпки темная, почти черная, со слабыми концентрическими бороздками и продольными трещинами. Ткань твердая, каштаново-бурая. Гимениальный слой коричневый, трубочки 3-4 мм длиной. Поры округлые, мелкие, 4-6 на 1 мм. Споры гриба бесцветные, округлые, размером 3,5-5,5ґ3-4,5 мкм.

Лесная фитопатологияРис. 5. Ложный осиновый трутовик.

Ложный осиновый трутовик вызывает желтую сердцевинную гниль стволов осины. Гниение протекает через ряд стадий. Гниль распространяется вверх и вниз по центральной части ствола, а также к наружным слоям древесины. От здоровой части она отделена темно-серой линией, вокруг которой на свежих распилах наблюдается зеленоватая полоса раневого ядра шириной до 1 см. Гниль поражает наиболее ценные деловые части ствола, достигая протяженности 15-18 м, и может снизить выход деловых сортиментов при рубках (осинники в 50-60 лет) на 95 % в лесостепном Приобье и на 65 % в предгорьях Алтая и Салаир. Ложный осиновый трутовик является основной причиной высокой фаутности осинников Западной Сибири. Гриб развивается в течение всего года в стволах живых осин, т.е. является облигатным паразитом. На упавших и сломанных ветром осинах гриб в первые два года может формировать плодовые тела, однако в дальнейшем отмирает. Заражение осины ложным осиновым трутовиком происходит обычно через отмершие сучья. Деревья с гнилыми сучьями имеются в осинниках всех возрастов, но подавляющее их количество встречено в 40-50-летних осинниках (IV-V классы возраста). Если в средневозрастных осинниках большое число деревьев имеет скрытые гнили, определяемые по гнилым сучьям, то в спелых и перестойных осинниках фаутные деревья, как правило, несут на стволах плодовые тела гриба. Плодовые тела начинают появляться уже на осинах III класса возраста и в большей степени там, где осина является примесью к основной породе. Начиная с IV-V классов возраста, в осинниках лесостепной зоны отмечается бурелом деревьев из-за сильного развития в стволе сердцевинной гнили. Число буреломных деревьев возрастает по мере старения осины. Особенно высок процент пораженных деревьев осины, являющихся примесью к соснякам или растущей в неблагоприятных условиях местообитания, например, в условиях бедных сухих почв или избыточного увлажнения. В предгорьях и низкогорьях Алтая и Салаира процент деревьев, пораженных сердцевинной гнилью, ниже. Процесс развития гнили в стволах деревьев замедлен и большая часть патогенеза проходит в стадии скрытой гнили, что вероятно связано с оптимальными почвенными и климатическими условиями региона и формированием в связи с этим жизнеспособной быстрорастущей осины.

6. Перечислить виды болезней древесных пород (декоративных кустарников, цветочных культур), встречающихся в Вашем лесхозе (лесничестве, питомнике, парке, цветочном хозяйстве и т.д.), указать площади их очагов, характер и степень причиняемого вреда, меры борьбы с болезнями, осуществляемые в Вашем хозяйстве.

Преобладающие в пуще сосновые насаждения в сильной степени подвержены различного рода заболеваниям. Неблагополучные в фитопатологическом отношении сосновые древостои учтены на площади 3623 га, что составляет 8% от общей площади сосняков (45075 га). Основные болезни сосняков – сосновая губка, корневая губка, рак-серянка. Самой опасной и самой распространенной (по площади) болезнью сосны является корневая губка. Пораженность или встречаемость в сосняках сосновой губки находится в прямой зависимости от возраста насаждений. Распространена она повсеместно и встречается в большинстве сосняков VII и выше классов возраста. Обычно поражено не более 10% деревьев. Учитывая большое значение Беловежской пущи как природного эталона хвойно-широколиственных западноевропейских лесов мало тронутых человеческой деятельностью, широко планировать хозяйственные мероприятия в высоковозрастных насаждениях сосны, без крайней необходимости и при отсутствии значительного объема сухостоя и захламленности, не следует.

Корневая губка распространена в древостоях сосны II-III классов возраста с небольшим процентом поражения до 20 на месте старопахотных земель. Наблюдается тенденция к уменьшению возникающих очагов и затуханию действующих. Смоляной рак (рак-серянка) распространен в древостоях с наличием сосны, начиная с III класса возраста, однако число пораженных стволов не превышает 1-3% и не зависит ни от условий местопроизрастания, ни от возраста насаждений. Продолжительность болезни до 50 лет. Рак-серянка выявлен на площади 270 га; эта цифра приближенная, т.к. рак-серянка часто встречается с другими более опасными болезнями. Относительно небольшие площади поражены еловой, березовой, дубовой губками. Процент их поражения не превышает 5-ти.

В дубравах обнаружено на дубе черешчатом 46, на дубе скальном 35, на грабе 44 дереворазрушающих гриба. Для насаждений дуба и граба старше 100 лет это явление обычное, т.к. к этому возрасту снижается их биологическая устойчивость к грибным заболеваниям. Из других трутовиков, наиболее распространенными и опасными паразитами живых деревьев являются настоящий, ложный дубовый и серно-желтый трутовики.

В наибольшей степени (в процентом отношении до 60%), дереворазрушающими грибами, основным из которых является ложный трутовик, подвержены осинники. А всего на древесине осины обнаружено 56 видов грибных болезней. Пораженная сердцевинной гнилью осина, начиная с V класса возраста, в сильной степени подвержена бурелому и ветровалу. Из других грибных болезней отмечены окаймленный трутовик и опенок на общей площади 80 га.

Грибов-сапрофитов, наиболее часто встречающихся, отмечено 43 вида, из них 16 – в хвойных древостоях. Следует обратить внимание, что в условиях пущи, группа сапрофитов полезна для леса, т.к. они заселяют только мертвую древесину и их присутствие ускоряет разрушение пней, валежа и других остатков древесины.

В нижеследующих таблицах приведены сведения о неблагополучных в фитопатологическом отношении древостоях.

Таблица 1

Наименование болезней и площади насаждений, занимаемых этими болезнями

Наименование

болезней

Сосновая

губка

Березовая

губка

Еловая

губка

Дубовая

губка

Корневая

губка

Рак-серянка

Ложный

трутовик

Настоящий

трутовик

Опенок

Окаймленный

трутовик

Итого
Площадь, га

1460

55

116

49

1898

270

255

26

17

63

4209

Таблица 2

Распределение площадей пораженных болезнями по породам и видам повреждений (в га)

Порода

Сосновая

губка

Березовая

губка

Еловая

губка

Дубовая

губка

Корневая

губка

Рак-серянка

Ложный

трутовик

Настоящий

трутовик

Опенок

Окаймленный

трутовик

Итого
Сосна

1460

1893

270

3623
Ель

116

5

4

125
Дуб

49

1

50
Береза

55

12

67
Осина

255

255
Ольха

17

63

80
Граб

9

9
Итого:

1460

55

116

49

1898

270

255

26

17

63

4209

Таблица 3

Распределение площадей пораженных болезнями по процентам повреждения

%

поражения

Сосновая губка

Березовая

губка

Еловая

губка

Дубовая

губка

Корневая

губка

Рак-серянка

Ложный

трутовик

Настоящий

трутовик

Опенок

Окаймленный

трутовик

Итого
5 и менее

561

37

108

46

1535

270

29

20

14

59

2679
10

500

18

8

3

302

75

6

3

4

919
15

101

7

16

124
20

298

54

57

409
25

30

55

55
35

40

7

7
45

2

2
50

3

3
60

11

11
70

80 и более

Итого:

1460

55

116

49

1898

270

255

26

17

63

4209

Таблица 4

Распределение площадей насаждений, поврежденных болезнями по классам возраста (в га)

Класс

возраста

Сосновая

губка

Березовая

губка

Еловая

губка

Дубовая

губка

Корневая

губка

Рак-серянка

Ложный

трутовик

Настоящий

трутовик

Опенок

Окаймленный

трутовик

Итого
Га

% от общей площади

класса возр.

I

12

12

2.84
II

737

737

13.57
III

1036

14

1050

7.67
IV

8

9

113

25

22

11

188

2.74
V

116

11

11

85

42

2

13

280

4.22
VI

48

25

34

9

94

12

222

2.59
VII

192

6

41

7

21

37

17

4

27

352

3.23
VIII

591

5

14

12

99

45

1

8

775

3.07
IX

299

7

7

10

1

1

3

328

1.30
X

172

10

5

6

193

0.76
XI

40

30

70

0.28
XII и выше

2

2

0.01
Итого:

1460

55

116

49

1898

270

255

26

17

63

4209

5.41

Данное распределение площадей древостоев по видам болезней носит условный характер, т.к. наличие в одних и тех же насаждениях различных видов иногда затрудняет вопрос предпочтения той или иной болезни. Большие площади высоковозрастных насаждений и обусловили значительное распространение грибных болезней.

В целом можно сделать вывод о том, что высоковозрастные леса пущи подвержены различного рода болезням и требуют постоянного наблюдения и проведения оздоровительных мероприятий. В условиях Беловежской пущи запрещены использование всякого рода ядохимикаты в борьбе с болезнями леса, поэтому рекомендуются только: выборочные санитарные рубки, уборка захламленности и другие меры защиты растущего леса и находящейся в лесу древесины от болезней.

Список литературы

Воронцов А.И., Семенкова И.Г. Лесозащита: Учебник для техникумов. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Лесная промышленность, 1980., — 328 с.

Журавлев И.И., Соколов Д.В. Лесная фитопатология. – М.: Лесная Промышленность, 1969. 368 с, ил.

Жуков В.П., Кравчук Г.Г. Отчет по лесопатологическому обследованию ГНП «Беловежская пуща», — Каменюки: Беловежская пуща, 1997., — 152 с.

Проект организации и развития Государственного национального парка «Беловежская пуща» на 1993-2012 гг. Том. 1. Объяснительная записка. Мн.: «Леспроект»1993.

Справочник по защите леса от вредителей и болезней. /И.В. Тропин, Н.М.Ведерников, Р.А.Крангауз и др. – М.: Лесная Промышленность, 1980. 376 с, ил.

Технические указания по лесозащите. – М.: Изд-во Министерства сельского хоз-ва, 1958. 144 с.

Михалевич П.К. Грибы. Беловежская пуща. – Мн.: «Ураджай», 1976. – 96 с. с илл.

Ванин С.И. Лесная фитопатология. Изд. 4-е, перераб. и доп. — М.: Гослесбумиздат, 1955, 416 с.

Лабораторная работа: Расчет сложных электрических цепей постоянного тока с использованием закона Кирхгофа

Цель работы: Практически научиться рассчитывать сложные электрические цепи постоянного тока методом наложения токов и методом контурных токов

Вариант 2: Используя метод контурных токов найти токи во всех ветвях электрической цепи и составить баланс мощностей для электрической схемы, приведенной ниже, если

Расчет сложных электрических цепей постоянного тока с использованием закона Кирхгофа

E1 = 10 В

r01 = 2 Ом

Е2 = 2 В

r02 = 3 ОМ

Е3 = 6В

r01 = 1,5 Ом

R1 = 5,5 Ом

R4 = R5 = 5 Oм

R6 = 4,5 Ом

Ход работы:

1. В предложенной электрической схеме выделил независимые контуры. В контурах произвольно (по часовой стрелке) указал направления контурных токов: II, III, IIII.

2. Обходя каждый контур по направлению контурного тока в нем, составил систему уравнений, пользуясь II законом Кирхгофа:

Расчет сложных электрических цепей постоянного тока с использованием закона Кирхгофа= Расчет сложных электрических цепей постоянного тока с использованием закона Кирхгофа

Расчет сложных электрических цепей постоянного тока с использованием закона Кирхгофа

3. Решил систему из трех уравнений, подставив известные по условию задачи значения ЭДС и сопротивлений, и нашел значения контурных токов II, III, IIII.

Расчет сложных электрических цепей постоянного тока с использованием закона Кирхгофа Расчет сложных электрических цепей постоянного тока с использованием закона КирхгофаРасчет сложных электрических цепей постоянного тока с использованием закона КирхгофаРасчет сложных электрических цепей постоянного тока с использованием закона Кирхгофа

Расчет сложных электрических цепей постоянного тока с использованием закона Кирхгофа Расчет сложных электрических цепей постоянного тока с использованием закона Кирхгофа

Расчет сложных электрических цепей постоянного тока с использованием закона КирхгофаРасчет сложных электрических цепей постоянного тока с использованием закона КирхгофаРасчет сложных электрических цепей постоянного тока с использованием закона Кирхгофа

4. Определил реальные токи в ветвях электрической цепи, при этом реальные токи внешних ветвей будут равны соответствующим контурным токам:

I1 = II; I3 = III; I5 = IIII; I6 = I1 = II

I1 = 0,625

I3 = — 0,875 – значит влево

I5 = — 0,4375 – значит вниз

I6 = III = 0,625.

а в ветвях являющимися границей двух контуров будут протекать реальные токи, равные алгебраической сумме токов этих контуров:

I2 = II – III; I4 = III – IIII.

I2 = 0,625 + 0,875 = 1,5;

I4 = — 0,875 + 0,4375 = — 0,4375 – значит вниз

5. Указал на схеме направление реальных токов в ветвях

6. Составил баланс мощностей

Расчет сложных электрических цепей постоянного тока с использованием закона Кирхгофа

Расчет сложных электрических цепей постоянного тока с использованием закона Кирхгофа

10 · 0,625 + 2 · 1,5 + 6 · 0,875 = 0,625 2· (5,5 + 2 + 4,5) + 1,5 2·3 +0,875 2· 1,5 + +0,4375 2 · 5 + 0,4375 2· 5;

6,25 + 3 + 5,25 = 4,6875 + 6,75 + 1,1484375 + 0,95703125 + 0,95703125;

14,5 = 14,5

Вывод

Практически научился рассчитывать сложные электрические цепи постоянного тока методом наложения токов и методом контурных токов;

На практике убедился в верности II закона Кирхгофа.

Курсовая работа: Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ «ТПО «Аріста» в 2006 році»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦБКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДОНЕЦЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Фінансовий аналіз»

на тему «Фінансовий аналіз становища підприємства

в умовах ТОВ «ТПО «Аріста» в 2006 році»

Виконала:

студентка групи Ф-04 а

Фальченко А. І.

Перевірила:

доц. Антоненко В. М.

ДОНЕЦЬК 2008

РЕФЕРАТ

Курсова робота містить: 50 сторінок, 21 таблиць, 1 додаток, 1 джерело.

Об’єктом дослідження є: фінансова звітність ТОВ «ТПО»Аріста» за 2006, 2007 роки

Метод дослідження: аналіз

Мета роботи: засвоєння, закріплення й поглиблення теоретичних знань, й вироблення вміння самостійно працювати з навчальною спеціальною літературою й фінансовою звітністю підприємства, узагальнювати отримані результати й робити висновки.

В даній курсовій роботі було виконано загальну оцінку майна підприємства й джерел його формування; проаналізовано фінансову стабільність на підприємстві; проаналізовано ліквідність балансу; проаналізовано платоспроможність підприємства: проаналізовано рентабельність та ділову активність підприємства на основі методичних вказівок розроблених для виконання курсових робіт з цієї дисципліни. Показники які було розраховано було використано для ідентифікації фінансового стану; виявлення змін фінансового стану в динаміці; виявлення основних факторів, що викликали зміни фінансового стану та для прогнозу фінансового стану. Розроблено висновки відносно стану підприємства на даний проміжок часу та рекомендації щодо покращення стану в майбутньому.

АКТИВ, ПАССИВ, МАЙНО, ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ МАЙНА, НЕОБОРОТНІ АКТИВИ, ОБОРОТНІ АКТИВИ, ВЛАСНІ ДЖЕРЕЛА, ПОЗИКОВІ ДЖЕРЕЛА, ПОЗИКИ, КРЕДИТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ, ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ, ЛІКВІДНІСТЬ, ДІЛОВА АКТИВНІСТЬ, РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ, ОБОРОТНІСТЬ, ФІНАНСОВА СТІЙКІСТЬ

ЗМІСТ

Вступ

Загальна оцінка майна підприємства і джерел його формування

2 Аналіз активу балансу

2.1 Аналіз необоротних активів

2.2 Аналіз оборотних активів

3. Аналіз активу балансу

3.1 Аналіз власних джерел

3.2 Аналіз позикових джерел

4. Аналіз фінансової стійкості

Аналіз ліквідності балансу і платоспроможності підприємства

1 Аналіз ділової активності підприємства

Аналіз оборотності

7. Рекомендації щодо покращення фінансового стану підприємства

Перелік джерел

Додаток

ВСТУП

Функціонуючи в ринковій економіці, суб’єкти підприємницької діяльності повинні забезпечувати такий стан своїх фінансових ресурсів, при якому б вони зберігали здатність безперебійно виконувати фінансові зобов’язання перед діловими партнерами, державою, власниками й найманими робітниками. Фінансовий стан підприємства характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормальної виробничої й комерційної діяльності, доцільністю й ефективністю їхнього розміщення й використання, рівнем фінансових взаємин з іншими суб’єктами господарювання, ступенем платоспроможності й фінансової стабільності. У свою чергу, фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної й фінансової діяльності. Безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції позитивно впливають на фінансовий стан. Збої у виробничому процесі, погіршення якості продукції, утруднення з її реалізацією ведуть до зменшення надходжень коштів на рахунки підприємства, у результаті чого погіршується його платоспроможність. Є й зворотний зв’язок, тому що відсутність коштів може привести до перебоїв у забезпеченості матеріальними ресурсами, а, отже, і у виробничому процесі. Тому фінансовий аналіз повинен бути спрямований на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової й кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і позикових коштів, забезпечення фінансової стабільності з метою ефективного функціонування підприємства.

Фінансовий стан підприємства можна визначити як ступінь забезпеченості необхідними фінансовими ресурсами й раціональності їхнього розподілу для здійснення господарської діяльності й своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми обов’язками.

Предметом фінансового аналізу є фінансові ресурси і їхні потоки, а основною метою — оцінка фінансового стану підприємства й виявлення можливостей підвищення ефективності його функціонування. Перехід підприємств на ринкові умови функціонування, існування різних форм власності зажадали більше ретельного й системного (комплексного) підходу до аналізу фінансового стану підприємства й необхідності розробки фінансової стратегії.

Фінансовий аналіз переслідує кілька цілей:

ідентифікація фінансового стану;

виявлення змін фінансового стану в динаміці;

виявлення основних факторів, що викликали зміни фінансового стану,

прогноз фінансового стану.

Фінансовий аналіз підприємства проводиться по таких основних напрямках:

загальна оцінка майна підприємства й джерел його формування;

аналіз фінансової стабільності;

аналіз ліквідності балансу;

аналіз платоспроможності підприємства,

• аналіз рентабельності й ділової активності підприємства.

Метою курсової роботи є засвоєння, закріплення й поглиблення теоретичних знань, отриманих студентами в процесі вивчення курсу й вироблення вміння самостійно працювати з навчальною спеціальною літературою й фінансовою звітністю підприємства, узагальнювати отримані результати й робити висновки.

Вихідною інформацією для виконання курсової роботи є фінансова звітність підприємства за останні два роки:

баланс

звіт про фінансові результати

Фінансова звітність підприємства, що є вихідною інформацією для виконання курсової роботи, повинна бути поміщена в додатки.

1. Загальна оцінка майна підприємства і джерел його формування

Загальна оцінка майна підприємства і джерел його формування включає наступні напрямки:

Аналіз зміни валюти балансу. Нормальним вважається збільшення валюти балансу. Якщо валюта балансу зменшується, то це може сигналізувати про зниження обсягів виробництва і служити однією з причин неплатоспроможності підприємства.

Аналіз зміни обсягів і структури активів. Необхідно звернути увагу на зміну іммобілізованих (необоротних) і мобільних (поточних) активів , матеріальних оборотних коштів; дебіторської заборгованості; вільних коштів у наявній і безготівковій формах і короткострокових фінансових вкладень.

Аналіз зміни величини і структури пасивів. Необхідно звернути увагу на зміну власних і позикових джерел; динаміку і структуру кредиторської заборгованості підприємства.

Загальна оцінка майна підприємства і джерел його формування проводиться на основі агрегованого (ущільненого) балансу (табл. 1.1 і 1.2).

Агрегований баланс будується на основі даних форми №1 «Баланс» реального підприємства, фінансовий стан якого аналізує студент. Угрупування статей агрегованого балансу здійснюється відповідно до таблиці 1.3.

При розрахунку структури абсолютного відхилення майна (стовпець 8) абсолютне відхилення всього майна приймається рівним 100%, а абсолютні відхилення по інших статтях розраховуються в % відносно нього.

Стовпець 9 розраховується як різниця питомої ваги по кожній статті на кінець року в порівнянні з початком року.

На основі даних агрегованого балансу роблять висновки про зміну вартості й структури майна підприємства, а також джерел його формування на кінець року в порівнянні з початком року, описують причини змін.

Таблиця 1.1 – Аналіз активу балансу

Статті

На початок року

На кінець року

Відхилення
тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн. (+,-)

темп зростання,

%

структура, %

відсоткових пунктів
1

2

3

4

5

6

7

8

9
Майно, всього

26864,0

100,00

23852,5

100,00

-3011,5

88,79

100

—
1.Необоротні активи

131,7

0,49

143,7

0,60

12,0

109,11

-0,40

0,11
2. Оборотні активи

26732,3

99,51

23708,8

99,40

-3023,5

88,69

100,40

-0,11
2.1 Запаси

9202,7

34,26

7851,2

32,92

-1351,5

85,31

44,88

-1,34
2.2Дебіторська заборгованість

14131,6

52,60

13041,4

54,68

-1090,2

92,29

36,20

2,07
2.3Поточні фінансові інвестиції

—

—

—

—

—

—

—

—
2.4Витрати майбутніх періодів

—

—

—

—

—

—

—

—
2.5 Грошові кошти та їх еквіваленти

3398,0

12,65

2816,2

11,81

-581,8

82,88

19,32

-0,85

Як видно в активі підприємства більшу частину становлять оборотні активи в середньому 99,455% від загальної торби активу. Інша частина 0,545% доводиться на необоротні активи. Середньорічна сума необоротних активів 137,7 тис. грн. Збільшення на 12,0 тис. грн. на кінець періоду. Середньорічна сума оборотних активів 25220,55 тис. грн. Спостерігається зменшення суми оборотних активів на 3023,5 тис. грн. на кінець періоду.

Більше половини активів підприємства становить дебіторська заборгованість у середньому 53,64% від загальної суми активу. Середньорічна сума дебіторської заборгованості — 13586,5 тис. грн. На кінець року сума дебіторської заборгованості знижується на 1090,2 тис. грн.

Запаси становлять 33,59 % від загальної суми активу. Середньорічна сума запасів — 8526,95 тис грн. На кінець року знижується на 1351,5 тис. грн.

Кошти і їхні еквіваленти в середньому становлять 12,23% від загальної суми активу. Середньорічна сума — 3107,1 тис. грн. На кінець періоду — зниження на 581,8 тис. грн.

Таким чином незважаючи негативну тенденцію у вигляді зниження абсолютно ліквідних активів у вигляді коштів і їхніх еквівалентів. Знижуються суми дебіторської заборгованості й запасів.

У структурі пасиву позиковий капітал становить у середньому 66,57% у загальній сумі пасиву, інші 34,43% доводиться на власний капітал. Середньорічна сума позикового капіталу 16937,25 тис. грн. На кінець року знижується на 3797,0 тис. грн. Середньорічна сума власного капіталу 8421 тис. грн. На кінець періоду збільшення на 783,4 тис. грн.

Підприємство не використається довгострокові зобов’язання для фінансування активів.

Значні суми зобов’язань становлять короткострокові кредити й позики — 35,57% у загальній сумі пасиву. Середньорічна сума — 9064,75 тис. грн. На кінець періоду знижується на 2751,1 тис. грн.

Кредиторська заборгованість і поточні зобов’язання становлять 31,01% у загальній сумі пасиву. Середньорічна сума 7862,5 тис. грн. На кінець періоду знижується на 1043,8.

Статутний капітал становить у середньому 27,73% у загальній сумі пасиву. У сумі 7000,0 тис. грн. На початок і кінець періоду.

Нерозподілений прибуток становить у середньому 5,7%. Середньорічна сума 1421,00. На кінець періоду зростає на 783,4.

Виходячи з аналізу структури пасиву балансу спостерігається позитивна динаміка в статтях пасиву, а саме зниження короткострокових зобов’язань і кредиторської заборгованості на значні суми, і збільшення власного капіталу на кінець періоду.

Таблиця 1.2

Аналіз пасиву балансу

Статті

На початок року

На кінець року

Відхилення
тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн. (+,-)

темп зростання, %

структура, %

Відсоткових пунктів
1

2

3

4

5

6

7

8

9
Джерела майна, всього

26864,0

100,00

23852,5

100,00

-3011,5

88,79

—

—
1. Власний капітал

8029,3

29,9

812,7

36,95

783,4

109,76

-26,01

7,06
1.1 Статутний капітал

7000,0

26,1

7000,0

29,35

—

—

—

3,29
1.2 Нерозподілений прибуток

1029,3

3,8

1812,7

7,60

783,4

176,11

-26,01

3,77
1.3 Інші джерела

—

—

—

—

—

—

—

—
2. Позиковий капітал

18834,7

70,1

15039,8

63,05

-3794,0

79,85

126,01

-7,06
2.1 Довгострокові зобов’язання

—

—

—

—

—

—

—

—
2.2 Короткострокові кредити та позики

10440,3

38,9

7689,2

32,24

-2751,1

73,65

91,35

-6,63
2.3 Кредиторська заборгованість та поточні зобов’язання

8394,4

31,2

7350,6

30,82

-1043,8

87,56

34,67

-0,43

Зменшення валюти балансу на кінець періоду на 3011,5 обумовлено зменшенням суми запасів і дебіторської заборгованості в активі й погашенням частини короткострокових зобов’язань у пасиві. Дані зміни не є негативними.

Таблиця 1.3

Порядок угрупування статей агрегованого балансу

Статті агрегованого балансу

Статті балансу реального підприємства
1

2
Актив
Майно, всього

р. 280
1. Необоротні активи

р.80
2. Оборотні активи

р. 260+р.270
2.1 Запаси

р. 100+р.110+р.120+р.130 +р.140
2.2 Дебіторська заборгованість

р.150+ р.160+ р.170+ р.180+ р.190+ р.200+ р.210
2.3 Поточні фінансові інвестиції

р.220
2.4 Витрати майбутніх періодів

р.270
2.5 Грошові кошти та їх еквіваленти

р.230+ р.240+ р.250
Пасив
Майно, всього

р.640
1. Власний капітал

р.380+ р.430+ р.630
1.1 Статутний капітал

р. 300
1.2 Нерозподілений прибуток

р. 350
1.3 Інші джерела

р.310+р.320+р.330 +р.340 — р.360 — р.370+ р.430+ р.630
2. Позиковий капітал

р.480+ р.620
2.1 Довгострокові зобов’язання

р.480
2.2 Короткострокові кредити та позики

р.500+ р.510
2.3 Кредиторська заборгованість та поточні зобов’язання

р.520+р.530+р.540+р.550+р.560+р.570+р.580+ р.590+ р.600+ р.610

Поряд з використанням даних аналітичного балансу для аналізу майнового стану підприємства розраховуються наступні показники (на початок і кінець року).

Частка оборотних виробничих фондів в оборотних активах:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ "ТПО "Аріста" в 2006 році"

де: Ов.ф. – оборотні виробничі фонди, тис. грн.

Ао. – оборотні активи, тис. грн.

Цей коефіцієнт показує частку оборотних коштів у виробничій сфері, його зростання позитивно характеризує майновий стан.

2. Частка основних засобів в активах:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ "ТПО "Аріста" в 2006 році"

де: Оо.з. – основні засоби (по залишковій вартості), тис. грн.;

А – загальна величина активів, тис. грн.

Цей показник характеризує частку основних засобів у валюті балансу.

3. Коефіцієнт зносу основних засобів:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ "ТПО "Аріста" в 2006 році"

де: Зн.о.з. – величина зносу основних засобів, тис. грн.;

Оз.перв. – величина основних засобів по первісній вартості, тис. грн..

Цей показник характеризує рівень фізичного і морального зносу основних засобів, позитивним вважається зниження коефіцієнта.

4. Коефіцієнт відновлення основних засобів:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ "ТПО "Аріста" в 2006 році"

де: ∆Оз.перв — приріст первісної вартості основних засобів, тис. грн.;

Цей коефіцієнт характеризує рівень відновлення основних фондів.

5. Частка оборотних виробничих фондів у загальних активах підприємства:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ "ТПО "Аріста" в 2006 році"

Позитивним вважається зростання даного коефіцієнту.

6. Коефіцієнт мобільності активів:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ "ТПО "Аріста" в 2006 році"

де: Анеоб. – необоротні активи.

Показує, скільки оборотних коштів приходиться на одну одиницю необоротних коштів, виражає потенційну можливість перетворення активів у ліквідні засоби.

Таблиця 1.4

Показники аналізу майнового стану підприємства

№ з/п

Показники

На початок року

На кінець року

Зміна
+,-

Темп зростання, %
1

2

3

4

5
1

Частка оборотних виробничих фондів в оборотних активах (Чо.в.ф.)

0,35

0,34

-0,1

97
2

Частка основних засобів в активах (Чо.з)

0,0049

0,006

+0,01

123
3

Коефіцієнт зносу основних засобів (Кзн.о.з)

0,278

0,383

+0,11

138
4

Коефіцієнт відновлення основних засобів (Квідн.)

0,339

0,255

-0,09

67
5

Частка оборотних виробничих фондів у загальних активах підприємства (Чо.в.ф.)

0,35

0,34

-0,1

97
6

Коефіцієнт мобільності активів (Км.а.)

202,98

165,98

-37,0

82

Частка оборотних виробничих фондів в оборотних активах становить у середньому 0,354. На кінець року збільшення на 0,01. Тобто тільки третина активів підприємства задіяна у виробництві.

Основні кошти становлять незначну частину в загальній сумі активів у середньому 0,0055. Збільшення на кінець періоду на 0,0011.

Коефіцієнт зношування основних коштів не перевищує 0,5 тобто зношування ще незначне. Однак збільшення значення коефіцієнта на 0,105 на кінець періоду говорить про те, що необхідно розглянути питання про відновлення основних коштів.

Для визначення того, наскільки ефективно використовується майно підприємства, необхідно порівняти темпи зростання виторгу від реалізації продукції (Тзрост. вр) і темпи зростання середньорічної валюти балансу (Тзрост. вбср). Якщо Тзрост.вр > Тзрост.вбср – майно підприємства в періоді, що аналізується, використовується ефективно, якщо Тзрост.вр < Тзрост. вбср – неефективно.

Для аналізу впливу інтенсивних і екстенсивних факторів на зміну виторгу від реалізації продукції використовується метод абсолютних різниць (таблиця 1.5).

Середньорічна валюта балансу розраховується за формулою:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

де: ВБн.г і ВБк.г – валюта балансу на початок і на кінець року відповідно, тис.грн.

Ресурсовіддача розраховується за формулою:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Визначимо, наскільки ефективно використовується майно підприємства, прорывняэмо темпи зростання виторгу від реалізації продукції (Тзрост. вр) і темпи зростання середньорічної валюти балансу (Тзрост. вбср).

(Тзрост. вбср =121>(Тзрост. Вбір)=113 майно підприємства в періоді, що аналізується, використовується ефективно

Таблиця 1.5

Вихідні дані для аналізу впливу факторів на зміну виторгу від реалізації

№ з/п

Показники

Період

Зміни
Звітний рік

Попередній рік

+,-

Темп зростання , %
1

2

3

4

5
1

Чистий виторг (ВР), тис.грн

61348,7

50669,0

+10679,70

121
2

Середньорічна валюта балансу (ВБср.), тис. грн

25358,25

22503,5

+2854,75

113
3

Ресурсовіддача (Ротд.), тис. грн

2,42

2,25

+0,17

108

Вплив екстенсивного фактора розраховується за формулою:

∆ВР∆ВБср = ∆ВБср * Рвід.попер.=2854,95*2,25=6423,64

Вплив інтенсивного фактора розраховується за формулою:

∆ВР∆Рвід. = ВБср звітн * ∆ Рвід.= 25358,25*0,17=4310,9

∆ВР∆ВБср + ∆ВР∆Рвід. = ∆ВР

6423,64+4310,9=10734,54

61348,7-50669,0=10679,7

Перевірка:

Для більш докладного аналізу співвідношення між зміною майна підприємства і джерел його формування будується матричний баланс, при цьому рядки матриці – це статті активу, а стовпці – статті пасиву (табл. 1.5).

Розміри матриці повинні відповідати кількості статей агрегованого балансу. У кожному квадраті матриці вказується значення по відповідній статті на початок року, кінець року й абсолютне відхилення.

Побудова матричного балансу включає наступні етапи:

1. Заповнення підсумкових рядків і стовпців матриці.

2. Послідовній вибір джерел засобів.

3. Перевірка всіх балансових підсумків по вертикалі і горизонталі.

З матричного балансу видно, що необоротні активи фінансуються за рахунок власного капіталу. Запаси на початку періоду фінансуються частково за рахунок власного частково за рахунок позикового капіталу, наприкінці періоду запаси повністю фінансуються за рахунок власних коштів. На початку періоду дебіторська заборгованість фінансується за рахунок короткострокових позик і кредиторської заборгованості, наприкінці періоду частина дебіторської заборгованості фінансується за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства. Кошти і їхні еквіваленти повністю фінансуються за рахунок позикового капіталу, а саме за рахунок кредиторської заборгованості. Підприємство не використає довгострокові позикові кошти. У даній ситуації це могло б стати виходом із ситуації нестійкої платоспроможності при діяльності за рахунок термінових зобов’язань.

2 Аналіз активу балансу

2.1 Аналіз необоротних активів

Необоротні активи – це вкладення засобів підприємства на тривалу перспективу. Аналіз необоротних активів проводиться на основі таблиці 2.1

Таблиця 2.1

Аналіз необоротних активів

Необоротні активи

2006 рік

2007 рік

Зміни

Зміна пит. ваги
тис. грн.

%

тис. грн.

%

+,-

темп зрост., %

1

2

3

4

5

6

7

8
1. Нематеріальні активи

—

—

—

—

—

—

—
2. Незавершене будівництво

—

—

—

—

—

—

—
3. Основні засоби

115,7

87,9

132,8

92,4

+17,1

115

+4,5
4. Довгострокові фінансові інвестиції

—

—

—

—

—

—

—
5. Довгострокова фінансова заборгованість

—

—

—

—

—

—

—
6. Відстрочені податкові активи

—

—

—

—

—

—

—
7. Інші необоротні активи

16,0

12,1

10,9

7,6

-5,1

68,13

-4,5
Всього

131,7

100

143,7

100

-12

109,11

—

Наявність нематеріальних активів свідчить про вкладення капіталу в патенти, ліцензії й іншу інтелектуальну власність. Це характеризує інноваційну стратегію підприємства. Така стратегія сприяє зміцненню його фінансового стану.

Однак нематеріальні активи неоднорідні за своїм складом і по-різному впливають на фінансовий стан підприємства. Тому для глибшого аналізу їх необхідно класифікувати за наступними ознаками.

По видах. При цьому сприятливий вплив на фінансовий стан підприємства здійснює підвищення частини засобів в об’єкті інтелектуальної власності (патенти, ліцензії), а так само оцінку ділової репутації, товарний знак підприємства.

По джерелах. При цьому необхідно обернути увагу на зміну частки нематеріальних активів, отриманих за рахунок засобів, внесених засновниками, придбаних за оплату або в обмін на інше майно, одержаних безоплатно.

По ступеню правової захищеності. При цьому звертають увагу на зміну нематеріальних активів, захищених патентами. Ліцензіями, авторськими правами.

По термінах корисного використання. Для цього необхідно проранжирувати нематеріальні активи по роках: з терміном використання до 10 років і понад 10 років. Чим вище частка інших, тим вище економічний ефект, одержаний підприємством.

Оскільки незавершене виробництво не бере участь у виробничому обороті, то за певних умов частка цих активів може погіршити фінансовий стан підприємства. Збільшення частки основних засобів можна оцінювати позитивно, тому що збільшилося вкладення засобів у виробничий розвиток. Для більш докладного аналізу необхідно проаналізувати структуру основних засобів підприємства і звернути увагу на зміну питомої ваги активної частини основних засобів. Збільшення довгострокових фінансових інвестицій указує на інвестиційну цілеспрямованість діяльності (вкладень) підприємства. Для більш глибокого аналізу необхідно проаналізувати обсяг і склад портфеля цінних паперів, їх динаміку і ступінь ліквідності.

Позитивно характеризує фінансовий стан підприємства відсутність довгострокової дебіторської заборгованості.

Необоротные активы на предприятии составляют незначительную часть совокупных активов. И состоят из основных средств по и прочих необоротных активов. Необоротные активы на данном предприятии не требу ют тщательного анализа. Кроме показателей рассчитанных в других главах данной курсовой, характеризующих долю необоротных активов в общей сумме активов, а также показатели обеспеченности активов.

2.2 Аналіз оборотних активів

Аналіз оборотних активів проводиться на основі таблиці 2.2.

Причини зміни структури оборотних активів різні. Так, збільшення питомої ваги запасів може свідчити про нарощування виробничого потенціалу підприємства, прагнення захистити грошові активи від знецінювання в період інфляції, нераціональності господарської діяльності (виробничі запаси-сама неліквідна частина оборотних коштів)..

Зміна питомої ваги коштів та їх еквівалентів істотно впливає на рівень ліквідності балансу. Зміна питомої ваги дебіторської заборгованості впливає на фінансову стійкість підприємства.

Таблиця 2.2

Аналіз оборотних активів

Оборотні активи

2006 рік

2007 рік

Зміни

Зміна пит. ваги
тис. грн.

%

тис. грн.

%

%

1

2

3

4

5

6

7

8
1. Запаси

9202,7

34,42

7851,2

33,11

-1351,5

85

-1,31
1.1 Виробничі запаси

1034,6

3,87

1012,9

4,27

-21,7

98

+0,4
1.2Незавершене виробництво

104,1

0,39

95,4

0,4

-8,7

92

+0,01
1.3 Готова продукція

1116,0

4,17

948,1

4,00

-167,9

85

-0,17
1.4 Товари

6948,0

25,99

5794,8

24,44

-1153,2

83

-1,55
2Дебіторська заборгованість

14131,6

52,86

13041,4

55,01

-1090,2

92

+2,15
3. Поточні фінансові інвестиції

—

—

—

—

—

—

—
4. Грошові кошти та їх еквіваленти

3398,0

12,72

2816,2

11,88

-581,8

83

-0,84
5. Витрати майбутніх періодів

—

—

—

—

—

—

—
Всього

26732,3

100

23708,8

100

-3023,5

89

—

Структура запасів оцінюється за допомогою коефіцієнта накопичення:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Коефіцієнт накопичення характеризує рівень мобільності запасів. Його оптимальна величина повинна бути менше 1(але це лише в тому випадку, якщо продукція підприємства конкурентноспроможна і має попит).

Таблиця 2.3

Коефіцієнти накопичення

2006 рік

2007 рік

Відхилення
1

2

3

4

Коефіцієнт накопичення

(Кн.)

0,14

0,16

+0,2

Як видно в активі підприємства більшу частину становлять оборотні активи в середньому 99,455% від загальної торби активу. Інша частина 0,545% доводиться на необоротні активи. Середньорічна сума необоротних активів 137,7 тис. грн. Збільшення на 12,0 тис. грн. на кінець періоду. Середньорічна сума оборотних активів 25220,55 тис. грн. Спостерігається зменшення суми оборотних активів на 3023,5 тис. грн. на кінець періоду.

Більше половини активів підприємства становить дебіторська заборгованість у середньому 53,64% від загальної суми активу. Середньорічна сума дебіторської заборгованості — 13586,5 тис. грн. На кінець року сума дебіторської заборгованості знижується на 1090,2 тис. грн.

Запаси становлять 33,59 % від загальної суми активу. Середньорічна сума запасів — 8526,95 тис грн. На кінець року знижується на 1351,5 тис. грн.

Кошти і їхні еквіваленти в середньому становлять 12,23% від загальної суми активу. Середньорічна сума — 3107,1 тис. грн. На кінець періоду — зниження на 581,8 тис. грн.

Таким чином незважаючи негативну тенденцію у вигляді зниження абсолютно ліквідних активів у вигляді коштів і їхніх еквівалентів. Знижуються суми дебіторської заборгованості й запасів.

Стан розрахункової дисципліни характеризується існуванням дебіторської заборгованості. Задача аналізу – визначити розміри і динаміку невиправданої дебіторської заборгованості, причини її виникнення або зростання. Для цього складається таблиця 2.5.

Таблиця 2.4

Аналіз дебіторської заборгованості

Дебіторська заборгованість

2006 рік

2007 рік

Зміни

Зміна питомої ваги
тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

1

2

3

4

5

6

7

8
1. Векселя що отримані

59,0

0,42

42,4

0,33

-16,6

72

-0,09
2. За товари, роботи, послуги

14072,6

99,58

12999,0

99,67

-1073,6

93

+0,09
3. С бюджетом

—

—

—

—

—

—

—
4.За виданими авансами

—

—

—

—

—

—

—
5. За нарахованими доходами

—

—

—

—

—

—

—
6. За внутрішніми розрахунками

—

—

—

—

—

—

—
7. Інша поточна дебіторська заборгованість

—

—

—

—

—

—

—
Всього

14131,6

100

13041,4

100

—

—

—

У сучасних економічних умовах в Україні діяльність підприємства практично неможлива за відсутністю дебіторської та кредиторської заборгованості. Тому їх наявність на підприємстві не є катастрофою, але важливо запобігти утворенню безнадійної дебіторської заборгованості, оплата якої ніколи не настане.

3. Аналіз активу балансу

3.1 Аналіз власних джерел

Пасив балансу дозволяє визначити, які зміни відбулися в структурі власного і позикового капіталу, скільки притягнуто в оборот підприємства довгострокових і короткострокових позикових засобів. Тобто пасив показує, відкіля взялися засоби, кому зобов’язане за них підприємство.

У процесі аналізу необхідно вивчити динаміку і структуру власного капіталу, з’ясувати причини змін окремих його складових і дати оцінку цим змінам. Аналіз власного капіталу оформляється в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Аналіз власного капіталу

Власний капітал

2006 рік

2007 рік

Зміни

Зміна питомої ваги
тис. грн.

%

тис. грн.

%

+,-

%

1

2

3

4

5

6

7

8
1. Статутний капітал

7000,0

87,18

7000,0

79,43

—

—

-7,75
2. Пайовий капітал

—

—

—

—

—

—

—
3. Додатково вкладений капітал

—

—

—

—

—

—

—
4. Інший додатковий капітал

—

—

—

—

—

—

—
5. Резервний капітал

—

—

—

—

—

—

—
6. Нерозподілений прибуток

1029,3

12,82

1812,7

20,57

+783,4

176

+7,75
7. Забезпечення майбутніх витрат

—

—

—

—

—

—

—
8. Доходи майбутніх періодів

—

—

—

—

—

—

—
Всього

8029,3

100

8812,7

100

+783,4

110

—

Статутний капітал становить у середньому 27,73% у загальній сумі пасиву. У сумі 7000,0 тис. грн. На початок і кінець періоду.

Нерозподілений прибуток становить у середньому 5,7%. Середньорічна сума 1421,00. На кінець періоду зростає на 783,4.

3.2 Аналіз позикових джерел

Розумні розміри залучення позикового капіталу здатні поліпшити фінансовий стан підприємства, а надмірні – погіршити його. Аналіз позикових джерел оформляється в таблиці 3.2.

Якщо в структурі позикового капіталу значну питому вагу займає кредиторська заборгованість, то необхідно більш докладно проаналізувати зміни, що відбулися в ній. Для цього складається таблиця 3.3.

Оскільки кредиторська заборгованість є джерелом покриття дебіторської заборгованості, для більш глибокого аналізу необхідно провести порівняльний аналіз дебіторської заборгованості (табл. 3.4).

У структурі пасиву позиковий капітал становить у середньому 66,57% у загальній сумі пасиву, інші 34,43% доводиться на власний капітал. Середньорічна сума позикового капіталу 16937,25 тис. грн. На кінець року знижується на 3797,0 тис. грн. Середньорічна сума власного капіталу 8421 тис. грн. На кінець періоду збільшення на 783,4 тис. грн.

Підприємство не використається довгострокові зобов’язання для фінансування активів.

Значні суми зобов’язань становлять короткострокові кредити й позики — 35,57% у загальній сумі пасиву. Середньорічна сума — 9064,75 тис. грн. На кінець періоду знижується на 2751,1 тис. грн.

Кредиторська заборгованість і поточні зобов’язання становлять 31,01% у загальній сумі пасиву. Середньорічна сума 7862,5 тис. грн. На кінець періоду знижується на 1043,8.

Таблиця 3.2

Аналіз позикових джерел

Позиковий капітал

2006 рік

2007 рік

Зміни

Зміна пит. ваги
тис. грн.

%

тис. грн.

%

+,-

%

1

2

3

4

5

6

7

8
1.Довгострокові кредити банків

—

—

—

—

—

—

—

2. Довгострокові фінансові зобов’язання

—

—

—

—

—

—

—

3. Відстрочені фінансові зобов’язання

—

—

—

—

—

—

—

4. Інші довгострокові зобов’язання

—

—

—

—

—

—

—

5. Короткострокові кредити банків

10440,3

55,43

7689,2

51,13

-2751,1

74

-4,3
6. Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями

—

—

—

—

—

—

—

7. Векселя, які видані

—

—

—

—

—

—

—

8. Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

8245,2

43,78

7167,3

47,66

-1077,9

87

+3,88
9. З отриманих авансів

—

—

—

—

—

—

—
10. З бюджетом

16,1

0,08

19,8

0,13

3,7

123

+0,05
11. З позабюджетними фондами

—

—

—

—

—

—

—
12. З страхування

41,5

0,22

50,9

0,34

9,4

123

+0,12
13. З оплати праці

91,6

0,49

112,6

0,74

20,8

123

+0,25
14. З учасниками

—

—

—

—

—

—

—
15. З внутрішніх розрахунків

—

—

—

—

—

—

—
16. Інші поточні зобов’язання

—

—

—

—

—

—

—
Всього

18834,7

100

15039,8

100

-3794,9

80

—

Таблиця 3.3 – Аналіз кредиторської заборгованості

Кредиторська заборгованість

2006 рік

2007 рік

Зміни

Зміна питомої ваги
тис. грн.

%

тис. грн.

%

%

1. Векселя, які видані

—

—

—

—

—

—

—
2. Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

8245,2

98,22

7167,3

97,51

-1077,9

87

-0,71
3. З отриманих авансів

—

—

—

—

—

—

—
4. З бюджетом

16,1

0,19

19,8

0,27

+3,7

123

+0,08
5. З позабюджетними фондами

—

—

—

—

—

—

—
6. З страхування

41,5

0,49

50,9

0,69

+9,4

123

+0,20
7. З оплати праці

91,6

1,10

112,6

1,53

+20,8

123

+0,43
8. З учасниками

—

—

—

—

—

—

—
9. З внутрішніх розрахунків

—

—

—

—

—

—

—
Всього

8394,6

100

7350,6

100

-1044,0

—

—

4. Аналіз фінансової стійкості

Після того, як дана загальна оцінка майнового стану підприємства і його змін за звітний період, важливою задачею аналізу фінансового стану є дослідження фінансової стійкості підприємства. Фінансова стійкість – це стан рахунків підприємства, що гарантує його постійну платоспроможність. Для її оцінки розрахуємо абсолютні і відносні показники.

Для розрахунку абсолютних показників фінансової стійкості спочатку визначимо наявність джерел для формування запасів на початок і кінець року.

Наявність власних і оборотних коштів:

Еc=Uc-F

де: Uc – джерела власних засобів, тис. грн.,

F – необоротні активи, тис. грн.

2. Наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів:

ET=(Uc+KT)-F

де: KT – довгострокові зобов’язання, тис. грн.

3. Наявність основних джерел формування запасів:

EZ=(Uc+KT+Kt)-F

де: Kt – короткострокові кредити і позики, тис. грн.

Трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три показники забезпеченості запасів джерелами їхнього формування.

1. Надлишок (+) чи недолік (-) власних оборотних коштів:

± Ec=Ec-Z

2. Надлишок (+) чи недолік (-) власних і довгострокових позикових джерел формування запасів:

± ET=ET-Z

Надлишок (+) чи недолік (-) основних джерел формування запасів:

± Ez=Ez-Z

Показники фінансової стійкості аналізованого підприємства наведено в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1

Показники фінансової стійкості підприємства

№ з/п

Показники

Умовні позначення

На початок року

На кінець року

Відхилення за період
1

2

3

4

5
1

Наявність власних і оборотних коштів

Ес

7897,6

8669,0

+771,4
2

Наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів

ЕТ

7897,6

8669,0

+771,4
Продовження таблиці 4.1
3

Наявність основних джерел формування запасів

EZ

26732,0

23708,8

-3023,2
4

Надлишок (+) чи недолік (-) власних оборотних коштів

ΔEc

-1305,1

817,8

+2122,9
5

Надлишок (+) чи недолік (-) власних і довгострокових позикових джерел формування запасів

ΔET

-9202,7

-7851,2

+1351,5
6

Надлишок (+) чи недолік (-) основних джерел формування запасів

ΔEz

17529,3

15857,6

-1671,7

Наведені показники забезпеченості запасів відповідними джерелами фінансування трансформуються в тривимірну модель (М):

М = (ΔEc; ΔET; ΔEz)

Тип фінансової стійкості

Тривимірна модель

1.Абсолютна фінансова стійкість

М =(1,1,1)

2. Нормальна фінансова стійкість

М =(0,1,1)

М =(0,1,1)

Власні оборотні кошти плюс довгострокові

кредити й позики

Нормальна платоспроможність. Раціональне використання

позикових коштів. Висока прибутковість поточної діяльності

Власні оборотні кошти (чистий оборотний капітал)

Високий рівень платоспроможності. Підприємство не залежить від зовнішніх кредиторів

Тривимірна модель

Джерела фінансування запасів

Коротка характеристика фінансової стійкості

1.Абсолютна фінансова стійкість

М =(1,1,1)

2. Нормальна фінансова стійкість

М =(0,1,1)

позикових коштів. Висока прибутковість поточної діяльності
Високий рівень платоспроможності. Підприємство не залежить від зовнішніх кредиторів
2. Нормальна фінансова стійкість

М =(0,1,1)

позикових коштів. Висока прибутковість поточної діяльності
3. Нестійкий фінансовий стан

М =(0,0,1)

М =(0,0,1)

Власні оборотні кошти плюс

довгострокові

кредити й позики

плюс

короткострокові

кредити й позики

Порушення нормальної платоспроможності.

Виникає необхідність

залучення додаткових

джерел фінансування.

Можливо відновлення

платоспроможності

4. Кризове

М =(0,0,0)

(критичне) фінансове становище

М =(0,0,0)

—

Підприємство повністю неплатоспроможне й перебуває на грані банкрутства

Дана модель характеризує тип фінансової стійкості підприємства. На практиці зустрічаються чотири типи фінансової стійкості (табл. 4.2).

Таблиця 4.2 – Типи фінансової стійкості

Фінансова стійкість підприємства багато в чому залежить від оптимального співвідношення власного та позикового капіталу. Для цього розраховуються наступні показники:

Коефіцієнт фінансової автономії (незалежності):

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

де: ВК – власний капітал, тис. грн.,

ВБ – валюта балансу, тис. грн.

Кавт. повинний бути більше 0,5. Це означає, що весь позиковий капітал може бути покритий власністю підприємства.

Коефіцієнт фінансової залежності (коефіцієнт концентрації позикового капіталу):

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

де: ПК – позиковий капітал, тис. грн..

Чим вище рівень Кавт. і нижче рівень Кф.зал., тим стійкіше фінансовий стан підприємства.

Коефіцієнт фінансового ризику (плече фінансового важеля):

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Коефіцієнт Кф.ризику за нормальних умов повинний дорівнювати 0,5 — 1,5

Розраховані значення показників фінансової стійкості зводяться в таблицю 4.3

Таблиця 4.3

Показники фінансової стійкості підприємства

№ з/п

Показники

На поч. року

На кінець року

Зміна
+, —

темп зростання, %
1

2

3

4

5
1

Коефіцієнт фінансової автономії (Кавт.)

0,30

0,37

+0,07

123
Продовження таблиці 4.3
2

Коефіцієнт фінансової залежності (Кф.зал.)

В тому числі:

— довгострокової

—

—

—

—
— короткосрокової

0,70

0,63

-0,07

90
3

Коефіцієнт фінансового ризику (Кф.ризику)

2,35

1,71

-0,64

73

Поряд з розрахованими показниками фінансової стійкості розраховуються також наступні коефіцієнти ринкової стійкості:

Коефіцієнт маневреності власного капіталу:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу підприємства знаходиться в мобільній формі. Високі значення Кман. Позитивно характеризують фінансовий стан підприємства. Значення, що рекомендується, для цього коефіцієнт – 0,5.

Коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами запасів:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Цей коефіцієнт повинний бути більше чи дорівнює 0,6-0,8.

Коефіцієнт виробничих фондів:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

де: ВЗ – виробничі запаси, тис. грн.

Якщо цей показник менше, ніж 0,5, то доцільне залучення довгострокових позикових засобів для збільшення майна виробничого призначення.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових засобів:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Цей показник дозволяє приблизно оцінити частку позикових засобів при фінансуванні капітальних вкладень. Його збільшення говорить про посилення фінансової залежності від зовнішніх інвесторів, і, як слід, про погіршення фінансового стану.

Коефіцієнт автономії джерел формування запасів:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Коефіцієнт кредиторської заборгованості:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

де: КЗ – кредиторська заборгованість, тис. грн.

Коефіцієнт співвідношення дебіторської заборгованості і кредиторської заборгованості:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

де: ДЗ – дебіторська заборгованість, тис. грн.

Даний коефіцієнт повинний бути менше 1.

Коефіцієнт структури довгострокових вкладень:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Отримані значення коефіцієнтів ринкової стійкості на початок і кінець року зводяться в таблицю 4.4.

Таблиця 4.2

Аналіз коефіцієнтів ринкової стійкості

№ з/п

Показники

На початок року

На кінець року

Зміна
+, —

темп зрост.,

%

1

2

3

4

5
1

Коефіцієнт маневреності власного капіталу (Кман.)

0,984

0,984

—

—
2

Коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами запасів (Ко.с.с.)

0,858

1,104

+0,246

129
3

Коефіцієнт виробничих фондів (Кв.ф.)

0,047

0,052

+0,005

111
4

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових засобів (Кд.з.п.з.)

—

—

—

—
5

Коефіцієнт автономії джерел формування запасів (Кавт.д.ф.з.)

0,294

0,363

+0,069

123
6

Коефіцієнт кредиторської заборгованості (ККЗ)

0,446

0,489

+0,043

110
7

Коефіцієнт співвідношення дебіторської заборгованості і кредиторської заборгованості (Кдз/кз)

1,683

1,774

+0,091

105
8

Коефіцієнт структури довгострокових вкладень (Кс.д.в.)

—

—

—

—

Аналіз ліквідності балансу і платоспроможності підприємства

Ліквідність балансу – ступінь покриття зобов’язань підприємства його активами, термін перетворення яких у грошову форму відповідає терміну погашення зобов’язань. Для аналізу ліквідності балансу порівнюються засоби по активу, згруповані по ступені ліквідності з зобов’язаннями пасиву, згрупованими по термінах їхнього погашення.

Активи по ступені ліквідності групуються на такі групи:

А1 – найбільш ліквідні активи (кошти і їхні еквіваленти, поточні фінансові інвестиції);

А2 – активи, що швидко реалізуються (дебіторська заборгованість з терміном погашення протягом 12 місяців і інші оборотні активи);

А3 – активи, що повільно реалізуються (запаси);

А4 – активи, що важко реалізуються (нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість і інші необоротні активи).

Пасиви групуються по ступені терміновості на такі групи:

П1 – найбільш термінові зобов’язання (кредиторська заборгованість і інші поточні зобов’язання);

П2 – короткострокові пасиви (короткострокові кредити і поточна заборгованість по довгостроковим кредитам);

П3 – довгострокові пасиви (довгострокові зобов’язання);

П4 – постійні пасиви (власний капітал, забезпечення майбутніх витрат і платежів, доходи майбутніх періодів за винятком витрат майбутніх періодів).

Згруповані активи і пасиви в таблицю 5.1.

Таблиця 5.1

Аналіз ліквідності балансу

Актив

На початок року

На кінець року

Пасив

На початок року

На кінець року

Надлишок (+),

нестача (-)

На початок року

На кінець року
А1

3398,0

2816,2

П1

8394,4

7350,6

+4996,4

+4534,4
А2

14131,6

13041,4

П2

10440,3

7689,2

-3691,3

-5352,2
А3

9202,7

7851,2

П3

-9202,7

-7851,2
А4

131,7

143,7

П4

8029,3

8812,7

+7897,6

+8669,0
Баланс

26864,0

23852,5

Баланс

26864,0

23852,5

—

—

Для оцінки ліквідності балансу зіставимо підсумки розглянутих груп активів та пасивів. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються співвідношення наведене в таблиці 5.2.

Таблиця 5.2

Виконання умов ліквідності

Умови ліквідності

На початок року

На кінець року
1

2

3
А1≥ П1

3398,0 < 8394,4

2816,2 < 7350,6
А2≥ П2

14131,6 > 10440,3

13041,1 >7689,2
А3≥ П3

9202,7 > 0,0

7851,2 > 0,0
А4≤ П4

131,7 < 8029,3

143,7 < 8812,7

Виконання перших трьох нерівностей спричиняє виконання і четвертої нерівності, тому практично необхідним є зіставлення підсумків перших трьох груп по активу і пасиву. Четверта нерівність носить балансуючий характер, у той же час воно має глибокий економічний зміст: його виконання свідчить про дотримання мінімальної умови фінансової стійкості – наявності в підприємства власних оборотних коштів.

Далі для аналізу ліквідності балансу розраховуються наступні коефіцієнти:

Коефіцієнт абсолютної ліквідності:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot; Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Цей коефіцієнт показує, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Він характеризує платоспроможність підприємства на дату складання балансу.

Коефіцієнт критичної ліквідності:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot; Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Цей коефіцієнт показує прогнозовані платіжні можливості підприємства за умови своєчасного розрахунку з дебіторами. Він характеризує очікувану платоспроможність на період, що дорівнює середньої тривалості одного обороту дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт поточної ліквідності:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot; Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Цей коефіцієнт показує платіжні можливості підприємства за умови не тільки своєчасного розрахунку з дебіторами і сприйнятливої реалізації готової продукції, але і реалізації вразі потреби інших елементів матеріальних оборотних коштів. Він характеризує очікувану платоспроможність підприємства на період, що дорівнює середньої тривалості одного обороту всіх оборотних коштів. Рівень цього коефіцієнта залежить від галузі виробництва, тривалості виробничого циклу, структури запасів і ін.

Результати розрахунку коефіцієнтів ліквідності наведено в таблиці 5.3.

Таблиця 5.3

Коефіцієнти ліквідності

№ з/п

Показники

На початок року

На кінець року

Зміни
+,-

Темпи зростання, %
1

2

3

4

5
1

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Ка.л.)

0,180

0,187

+0,007

104
2

Коефіцієнт критичної ліквідності (Кк.л.)

0,931

1,054

+0,123

113
3

Коефіцієнт поточної ліквідності (Кп.л.)

1,419

1,576

+0,157

111

Аналіз ділової активності підприємства

Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових результатів і ефективності діяльності підприємства. Вони вимірюють прибутковість підприємства з різних позицій і групуються відповідно до інтересів учасників економічного процесу, ринкового обміну. Крім цього показники рентабельності – властиві характеристики факторного середовища формування прибутку підприємства. Саме тому вони є обов’язковими елементами аналізу за звітний і попередній рік, на підставі форми 2 «Звіт про фінансові результати»

1. Рентабельність продукції за прибутком від реалізації:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

де: Пр – прибуток від реалізації (с.010 ф2), тис. грн.,

ЧД – чистий дохід від реалізації (с.035 ф2), тис. грн.

Цей показник показує скільки прибутку від реалізації приходиться на 1 грн. чистого доходу від реалізації. Зростання цього показника є наслідком росту цін при постійних витратах на виробництво реалізованої продукції чи зниженні витрат на виробництво при постійних цінах. Зменшення R свідчить про зниження цін при постійних витратах на виробництво чи при постійних цінах, тобто при зниженні попиту на продукцію підприємства.

Рентабельність продукції за операційним прибутком:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

де: Поп. – операційний прибуток (с.100 ф2), тис. грн.

Цей показник діяльності підприємства показує скільки прибутку від операційної діяльності приходиться на 1 грн. чистого доходу від реалізації. Він характеризує ефективність операційної діяльності підприємства.

Рентабельність продукції за чистим прибутком:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

де: Пч. – чистий прибуток (с.220 ф2), тис. грн.

Цей показник відбиває, скільки чистого прибутку приходиться на 1 грн. чистого доходу від реалізації. Він характеризує ефективність діяльності підприємства після сплати податку на прибуток.

Рентабельність активів за прибутком від реалізації (прибутки від звичайної діяльності)

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

де: Павич. – прибуток від звичайної діяльності (с.170 ф2), тис. грн.

Цей показник характеризує ефективність використання всього майна підприємства. Він показує, скільки прибутку від реалізації (прибутку від звичайної діяльності) приходиться на 1 грн. майна підприємства. Його зниження свідчить про падаючий попит на продукцію підприємства чи про зайве накопичення активів

Рентабельність активів за чистим прибутком

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Показує скільки чистого прибутку приходиться на 1 грн. майна підприємства. Цей показник характеризує ефективність використання всього майна підприємства. Цей показник характеризує ефективність використання всього майна підприємства після сплати податку на прибуток.

Рентабельність власного капіталу

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

де: СКср. – середньорічна величина власного капіталу, тис. грн.,

Цей показник відбиває ефективність використання власного капіталу підприємства. Його динаміка впливає на рівень котирування акцій підприємства на фондовій біржі.

Рентабельність виробничих фондів

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

де: ПФср. – середньорічна величина виробничих фондів, тис. грн.

Показує скільки чистого прибутку приходиться на 1 грн. Виробничих фондів. Він відбиває ефективність використання виробничих фондів підприємства після сплати податку на прибуток.

Рентабельність необоротних активів

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

де: НАср. – середньорічна величина необоротних активів, тис. грн.

Показує, скільки прибутку від реалізації (від звичайної діяльності) приходиться на 1 грн. необоротних активів підприємства. Цей показник відбиває ефективність використання необоротних активів. Зростання цього показника при зниженні рентабельності активів за прибутком від реалізації (прибутком від звичайної діяльності) свідчить про надлишкове збільшення мобільних активів, що може бути наслідком утворення зайвих запасів, затовареності готовою продукцією в результаті зниження попиту, надмірного росту дебіторської заборгованості чи грошових коштів.

Рентабельність перманентного капіталу

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Цей показник відбиває ефективність використання капіталу (власного та позикового), вкладеного в діяльність підприємства на тривалий термін. Він показує, скільки прибутку від реалізації (від звичайної діяльності) приходиться на 1 грн. перманентного капіталу.

Розраховані показники зводяться в таблицю 6.1

Таблиця 6.1

Показники рентабельності

№ з/п

Показники

Попередній рік

Звітний рік

Зміна
+, —

Темп зростання, %
1

2

3

4

5
1

Рентабельність продукції за прибутком від реалізації

120

120

—

—
2

Рентабельність продукції за операційним прибутком

2,04

2,13

+0,09

104
3

Рентабельність продукції за чистим прибутком

1,69

1,54

-0,15

91
4

Рентабельність активів за прибутком від реалізації

3,39

4,24

+0,85

125
5

Рентабельність активів за чистим прибутком

2,82

3,09

+0,27

110
6

Рентабельність власного капіталу

8,48

9,31

+0,83

110
7

Рентабельність виробничих фондів

63,52

69,73

+6,21

110
8

Рентабельність необоротних активів

624,11

789,84

+165,73

127
9

Рентабельність перманентного капіталу

10,71

12,35

+1,64

115

Аналіз оборотності

Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті виявляється, насамперед, у швидкості обороту його засобів. Аналіз ділової активності полягає в дослідженні рівнів і динаміки різних фінансових коефіцієнтів оборотності.

Коефіцієнт загальної оборотності капіталу (активів)

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Цей показник відбиває швидкість обороту (у кількості оборотів за період) усього капіталу підприємства. Його зростання означає прискорення кругообігу засобів підприємства чи інфляційне зростання цін ( при зниженні рентабельності активів за прибутком від реалізації (прибутком від звичайної діяльності) чи рентабельності необоротних активів).

Коефіцієнт оборотності мобільних активів

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Цей коефіцієнт показує швидкість обороту всіх оборотних (як матеріальних, так і нематеріальних) активів підприємства. Його зростання варто оцінювати позитивно, якщо воно супроводжується ростом коефіцієнта оборотності матеріальних оборотних коштів (запасів), і – негативно, якщо Оz зменшується.

Коефіцієнт оборотності матеріальних оборотних коштів

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Цей коефіцієнт відбиває число оборотів запасів підприємства за аналізований період. Його зниження свідчить про відносне збільшення виробничих запасів і незавершеного виробництва чи про зниження попиту на готову продукцію (у випадку зменшення Огп.)

Коефіцієнт оборотності готової продукції

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Цей коефіцієнт показує швидкість обороту готової продукції. Його зростання означає збільшення попиту на готову продукцію підприємства, зниження – затоварення готовою продукцією в зв’язку зі зниження попиту.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Цей коефіцієнт показує розширення чи звуження комерційного кредиту, наданого підприємством. Якщо він розраховується за чистим доходом від реалізації, який формується в міру оплати рахунків, зростання цього показника означає скорочення продажів у кредит, а зниження свідчить про збільшення обсягу наданого кредиту.

Середній період обороту дебіторської заборгованості

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Характеризує середній термін погашення дебіторської заборгованості. Позитивно оцінюється зниження Тдз. і навпаки.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Цей коефіцієнт показує розширення чи звуження комерційного кредиту, наданого підприємству. Його зростання означає збільшення швидкості оплати заборгованості підприємства, зниження – зростання покупок у кредит.

Середній період оборотності кредиторської заборгованості:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Характеризує середній період повернення боргів підприємства, крім заборгованості перед банками.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Показує швидкість обороту власного капіталу, що для акціонерних товариств означає активність коштів, який ризикують акціонери. Різкий зріст цього коефіцієнта відображає підвищення рівня продажів, що повинне в значній мірі забезпечуватися кредитами й, отже, знижувати частку власників у загальному капіталі підприємства. Істотне зниження цього показника відображає тенденцію до бездіяльності частини власних коштів.

Середній період обороту мобільних активів:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Показує середній строк від вкладення коштів у виробництво до одержання виторгу від реалізації. Позитивно варто оцінювати зниження цього показника.

Середній період обороту запасів:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Позитивно варто оцінювати зниження цього коефіцієнта, якщо це не перешкоджає нормальному процесу виробництва, не загрожує дефіцитом матеріальних ресурсів.

Період операційного циклу:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Показує тривалість перетворення придбаних матеріальних ресурсів у кошти. Позитивно потрібно оцінювати зменшення цього показника.

13. Період фінансового циклу:

Фінансовий аналіз становища підприємства в умовах ТОВ &amp;quot;ТПО &amp;quot;Аріста&amp;quot; в 2006 році&amp;quot;

Позитивно варто оцінювати зниження цього показника, однак його негативне значення свідчить про недолік коштів (підприємство «живе у борг»).

Розраховані показники оборотності зводяться в таблицю 6.2.

Таблиця 6.2

Показники оборотності

Показники

На поч. року

На кінець року

Зміни
+,

темп росту, %
1

2

3

4

5

1. Коефіцієнт загальної оборотності капіталу (активів) (Ок(а))

Ч°;

1,665

2,016

0,351

121

2,Коефіцієнт оборотності мобільних активів (Оао)

4 0

1,58

2,16

0,58

137
3. Коефіцієнт оборотності матеріальних оборотних коштів (запасів) (Оz)

4,588

6,512

1,924

142
4. Коефіцієнт оборотності готової продукції (Огп.)

37,835

53,922

16,087

143
5. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (Одз.)

2,988

3,92

0,932

131
6. Середній період обороту дебіторської заборгованості (Тдз)

122,155

93,112

-29,043

76,23
7. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості (Окз.)

5,03

6,955

1,925

138
Продовження таблиці 6.2
8. Середній період оборотності кредиторської заборгованості (Ткз)

72,56

52,48

-20,08

72,33
9. Коефіцієнт оборотності власного капіталу (Оск.)

5,26

5,8

0,54

110

10. Середній період обороту мобільних активів

(Тао)

231,01

168,98

-62,03

73
11. Середній період обороту запасів (Тz)

79,56

56,05

-23,51

70
12. Період операційного циклу (Тоц.)

202,11

149,16

-52,95

74
13. Період фінансового циклу (Тфц.)

129,55

96,68

-32,87

75

Показники рентабельності у звітному періоді мають позитивне й високе значення. Однак варто звернути увагу на негативні тенденції, що намітилися, зниження даних показників у звітному періоді. Дані зміни показників рентабельності обумовлені зниженням обсягу чистого прибутку у звітному періоді. Підприємство несе високі витрати пов’язані із собівартістю реалізованої продукції, товарів, робіт, послуг.

7. Рекомендації щодо покращення фінансового стану підприємства

На підставі проведеного аналізу й розрахунків показників, що характеризують фінансовий стан підприємства постараємося намітити шляхи щодо його поліпшення за рахунок підвищення ефективності функціонування оборотних активів підприємства.

Коефіцієнти проміжної й оперативної ліквідності не відповідають нормативним значенням. Тобто оборотні кошти підприємства мають не ліквідний характер, тобто більша частина коштів являють собою активи середньої терміновості реалізації (різні види дебіторської заборгованості) і повільно реалізовані активи (запаси товарно-матеріальних цінностей).

Насамперед, варто нормалізувати ситуацію з дебіторською заборгованістю, що становить майже половину всіх оборотних активів, і навіть зниження показника наприкінці періоду істотно не міняє обстановку. Тобто. грошові активи підприємства фактично заморожені в дебіторській заборгованості, вони не можуть бути спрямовані на нормальну діяльність підприємства, наприклад на фінансування оборотних активів, власних коштів для фінансування яких не вистачає й підприємству доводиться прибігати до позикових коштів. Теоретично дебіторська заборгованість може бути зведена до мінімуму, проте, цього не відбувається з багатьох причин, у тому числі й через конкуренцію. Виробляючи політику кредитування покупців своєї продукції, підприємство повинне визначитися по наступних ключових питаннях:

по строках надання кредиту (найчастіше в компанії існує кілька типових договорів, що передбачають граничний строк оплати продукції);

стандарти кредитоспроможності (критерії, по яких постачальник визначає фінансову заможність покупця й звідси можливі варіанти, що випливають, оплати);

система створення резервів по сумнівних боргах (передбачається, що, як би не була налагоджена система роботи з дебіторами, завжди існує ризик неотримання платежу, хоча б по форс-мажорних обставинах; тому, виходячи із принципу обережності, необхідно заздалегідь створювати резерв на втрати у зв’язку з неспроможністю покупця);

система збору платежів (сюди входять процедури взаємодії з покупцями у випадку порушення умов оплати, сукупність критериальных значень показників, що свідчать про істотність порушень в оплаті, система покарання несумлінних контрагентів і ін.);

система надаваних знижок (у ринковій економіці є звичайної практика надання знижок у випадку застереженого й досить короткого періоду оплати поставленої продукції).

Ефективна система встановлення взаємин з покупцями має на увазі:

а) якісний відбір клієнтів, яким можна давати кредит;

б) визначення оптимальних умов кредитування;

в) чітку процедуру пред’явлення претензій;

г) контроль за тим, як клієнти виконують умови договорів.

Також варто дозволити ситуацію із вкладенням великих сум у товари для наступного продажу. Важливим завданням є мінімізація викликуваних цим процесом непрямих втрат (які при певних обставинах можуть стати й прямими) з певною часткою умовності чисельно рівних доходу, який можна було б одержати, інвестувавши відповідну суму в якийсь альтернативний проект.

Важливо також звернути увагу на стан запасів товарно-матеріальних цінностей у цілому, тому що на даному підприємстві він займають значну частку всіх оборотних активів. Політика керування запасами вимагає відповіді на наступні питання: чи можна в принципі оптимізувати політикові керування величиною запасів; який обсяг запасів є мінімально необхідним; коли варто замовляти чергову партію запасів; який повинен бути оптимальний обсяг замовляється партії.

У звітному періоді негативним є зниження на 64%коефіцієнта покриття наявними ресурсами процентних платежів по кредитах і інших видатках пов’язаних із залученням позикового капіталу. Варто звернути увагу на забезпечення фінансування оборотних активів готівкою, тобто збільшити суми коштів і їхніх еквівалентів. В умовах ринкової економіки значимість коштів і їхніх еквівалентів визначається наступними причинами: рутинність (необхідність грошового забезпечення поточних операцій); обережність (необхідність погашення непередбачених платежів); спекулятивність (можливість участі в заздалегідь непередбаченому вигідному проекті). Тобто недолік коштів істотно обмежує фінансові можливості підприємства. Система ефективного керування коштами має на увазі виділення чотирьох великих блоків процедур, що вимагають певної уваги фінансового менеджера: розрахунок фінансового циклу; аналіз руху грошових коштів; прогнозування грошових потоків; визначення оптимального рівня коштів.

Суми основних джерел фінансування оборотних активів у звітному році знизилися. Але можливо позитивні зрушення по розглянутим вище пунктах нормалізують ситуацію на підприємстві й по даній проблемі.

Показники рентабельності у звітному періоді мають позитивне й високе значення. Однак варто звернути увагу на негативні тенденції, що намітилися, зниження даних показників у звітному періоді. Дані зміни показників рентабельності обумовлені зниженням обсягу чистого прибутку у звітному періоді. Підприємство несе високі витрати пов’язані із собівартістю реалізованої продукції, товарів, робіт, послуг.

Також підприємству варто трохи змінити тактикові фінансування оборотних активів, з агресивної на помірну, спрямовану на забезпечення повного задоволення поточної потреби у всіх видах оборотних активів і створення нормальних страхових їхніх розмірів на випадок найбільш типових збоїв у ході операційної діяльності підприємства. При такому підході забезпечується середнє для реальних господарських умов співвідношення між рівнем ризику й рівнем ефективності використання фінансових ресурсів.

Також підприємству необхідно мати деякі фінансові інвестиції, щоб забезпечити собі ще більш стійке й упевнене фінансове становище, тому що прибуток від даних інвестицій може використатися для розвитку виробництва. А якщо буде потреба використати інвестиційні кошти в якості резервного страхового запасу коштів.

У цілому ж на підприємстві спостерігаються тенденції до деякого поліпшення показників фінансової діяльності.

Перелік джерел

Методичні вказівки з виконання курсової роботи з дисципліни «Фінансовий аналіз». Напрям підготовки: 0501 Економіка та підприємництво». Спеціальність: 6.050100 «Фінанси»//укладачі: доц.. Рубан Т. Є., доц.. Антоненока В. М. – Донецьк, ІЕК, 2006 – 37с.

Дипломная работа: Фармакоэкономический анализ медикаментозного лечения больных с аллергическим ринитом и хронической крапивницей

МИНИСТЕРСТВО ЗДРАВООХРАНЕНИЯ УКРАИНЫ

НАЦИОНАЛЬНЫЙ ФАРМАЦЕВТИЧЕСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ФАРМАКОЭКОНОМИКИ

ДИПЛОМНАЯ РАБОТА

«ФАРМАКОЭКОНОМИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ МЕДИКАМЕНТОЗНОГО ЛЕЧЕНИЯ БОЛЬНЫХ С АЛЛЕРГИЧЕСКИМ РИНИТОМ И ХРОНИЧЕСКОЙ КРАПИВНИЦЕЙ»

Исполнитель: студентка 5 курса 3 группы

Специальности «Клиническая фармация»

Токарева Светлана Юрьевна

Руководитель: канд. фарм. наук, доцент

Кухляренко Татьяна Петровна

Харьков-2008

СОДЕРЖАНИЕ

Введение

Глава 1. Аллергический ринит и хроническая крапивница — этиопатогенез, клиника, классификация и характеристика эффективности антигистаминных препаратов для их лечения.

1.1 Аллергический ринит, классификация

1.2 Сезонный аллергический ринит – поллиноз

1.2.1 Этиология САР

1.2.2 Профилактика САР

1.3 Крапивница

1.3.1 Классификация, этиология крапивницы

1.3.2 Клиническая картина ХИК

1.4 Патогенез АР и ХК

1.5 Лечение АР и ХК

1.5.1 Антигистаминные препараты

1.6 Объекты исследования, взятые для проведения фармакоэкономического анализа

Глава 2. Экспериментальная часть

Фармакоэкономический анализ лечения больных сезонным аллергическим ринитом и хронической крапивницы

2.1 Обзор украинского фармацевтического рынка антигистаминных препаратов для лечения сезонного аллергического ринита и хронической крапивницы

2.2 Фармакоэкономический анализ лечения больных сезонным аллергическим ринитом и хронической крапивницы

2.2.1 Расчет стоимости лечения больных сезонным аллергическим ринитом и хронической крапивницы с помощью фармакоэкономического анализа «общая стоимость заболевания»

2.2.2 Фармакоэкономический анализ «минимизация затрат»

2.3 Фармакоэкономический анализ «затраты – эффективность» при лечении АР и ХК

Выводы

Список использованной литературы

ПЕРЕЧЕНЬ УСЛОВНЫХ СОКРАЩЕНИЙ

ВОЗ – Всемирная Организация Здравоохранения

АЗ – аллергические заболевания

АР – аллергический ринит

ХК – хроническая крапивница

САР – сезонный аллергический ринит

КАР – круглогодичный аллергический ринит

ХИК — хроническая идиопатическая крапивница

ЛТ — лейкотриены

ПГ – простагландины

цГМФ –

АГП – антигистаминные препараты

ВВЕДЕНИЕ

Фармакоэкономика (Pharmacoeconomics) — это современная прикладная наука, которая предполагает методологию сравнения оценки качества двух и более методов профилактики, диагностики, лекарственного и нелекарственного лечения на основе одновременного взаимосвязанного анализа клинических результатов применения медицинского вмешательства и затрат на его выполнение [1].

Постоянно растущие расходы здравоохранения на обеспечение потребностей медицинского обслуживания населения и эффективное использование средств – это глобальная международная проблема здравоохранения, независимо от политического и экономического пути развития государства. Это обусловлено недостатком финансовых ресурсов для осуществления терапевтических и профилактических программ здравоохранения, связанных с разработкой и внедрением новых медицинских и фармацевтических технологий, лечебно-диагностического оборудования, старением населения, увеличением трудовых затрат медицинских и фармацевтических работников и т.д.

В связи с этим, в последние десятилетия во всем мире наблюдается бурное развитие фармакоэкономики, так как существует необходимость усиления государственного регулирования систем здравоохранения, направленных на рациональное применение лекарственных средств и уменьшение затрат.

Результаты фармакоэкономических исследований позволяют планировать бюджетные средства, выделяемые на нужды здравоохранения. Для проведения этих исследований в Украине отсутствует в полной мере соответствующая международным стандартам нормативно-правовая база: государственный реестр цен на медицинские услуги, государственные стандарты лечения многих заболеваний, отечественные базы данных доказательной медицины подтверждающая терапевтическую эффективность. Но в последнее время, уже создается правовая основа для разработки Государственных стандартов лечения заболеваний.

Актуальность фармакоэкономических исследований подтверждается возможностью их использования различными участниками фармацевтического рынка. Для производителей – это обоснование ценовой политики, включение препаратов в перечни лекарств, отпускаемых за счет социальных финансовых средств. Для руководителей оптовых структур – это формирование оптимального ассортимента и продвижения лекарственных препаратов на рынок. Для формулярного комитета – снижение затрат на лечение за счет использования более эффективных и безопасных препаратов. Для провизоров и врачей — более полное использование ассортимента зарегистрированных лекарств и назначение курсового лечения с учетом прогнозируемого результата и экономического статуса больного.

Повышение качества лечения и улучшение продолжительности и качества жизни пациента зависят от рационального подхода к лекарственной терапии, основанной на современных принципах доказательной медицины и фармакоэкономики. Общая экономическая цель фармакоэкономики — выявление именно тех способов лечения и лекарственных средств, которые заслуживают финансовой поддержки, с тем, чтобы совокупная польза, которая при этом получается, была бы максимальной [2].

Главная задача фармакоэкономики — это экономическая оценка различных медицинских программ, схем лечения и отдельных фармакологических препаратов, а также выработка рекомендаций по наиболее оптимальному использованию ресурсов здравоохранения [3].

Аллергические заболевания входят к шести наиболее распространенных заболеваний человека [4]. Распространенность аллергических заболеваний (АЗ) превратила их в глобальную медико-социальную проблему. Аллергия преследует человека еще с давних времен. Еще Гиппократ описывал случаи непереносимости некоторых продуктов, приводящей к желудочно-кишечным расстройствам и крапивнице. Впервые термин «аллергия» был введен австрийским педиатром Клемансом фон Пирке (Clemens von Pirquet) в 1906г. Происходит это слово от двух греческих слов: «allos» — иное и «ergon» — действие. Данное словосочетание означает измененный ответ организма человека, а именно — иммунный ответ, на воздействие различных веществ антигенной природы. Иными словами, аллергия – это повышенная чувствительность, измененный ответ организма человека на воздействие определенных веществ-аллергенов [5].

Последние десятилетия XX века и первые годы XXI характеризуются значительным ростом частоты аллергических заболеваний. Распространенность аллергии напоминает эпидемию, за последние 25 лет количество этих заболеваний увеличилось в 3-4 раза, в разных странах мира страдают от 10-30 % взрослого и до 12 % детского населения. Ведущее место в структуре аллергических заболеваний занимает аллергический ринит (АР) и крапивница [6,7].

Согласно статистическим данным у 15-20% населения земного шара в течение жизни наблюдается, по крайней мере, один эпизод крапивницы. Распространенность хронической крапивницы (ХК) составляет 0,1% в популяции. Распространенность, в Украине, аллергического ринита (АР) среди населения колеблется между 7 – 22%. Среди городского населения этот показатель колеблется в пределах 13,9-19,8%, а среди сельского – 7,3-13,8% [8].

В данной работе рассмотрены этиопатогенез и клинические проявления аллергического ринита (АР) и хронической крапивницы (ХК), классификация и характеристика антигистаминных препаратов для их лечения. С помощью методов «Общая стоимость заболеваний», «Минимизация затрат» и «Затраты-эффективность» провели фрмакоэкономический анализ лечения АР и ХК современными антигистаминными препаратами: Кларитином и Алероном.

Целью данной работы является:

Проведение фармакоэкономического анализа лечения аллергических заболеваний: хронической крапивницы и аллергического ринита современными антигистаминными препаратами КЛАРИТИНОМ и АЛЕРОНОМ.

В задачи данного исследования входило:

Проведение анализа фармацевтического рынка Украины на наличие антигистаминных препаратов лоратадина и алерона, определение их стоимости курса лечения АР И ХК;

Определение наименее затратных препаратов лоратадина по методу фармакоэкономического анализа «минимизации затрат»;

Проведение расчетов стоимости амбулаторного лечения больных АР и ХК с помощью метода фармакоэкономического анализа «общая стоимость заболевания»;

Определение стоимости удельного показателя эффективности затрат при лечении АР и ХК препаратами Клиритин и Алерон по методу «Затраты –эффективность».

Объектами исследования являются:

Y Стандарты лечения и диагностики аллергических заболеваний в РФ;

Y Результаты клинического исследования на кафедре клинической иммунологии и аллергологии национальной медицинской академии последипломного образования им.П.Л.Шупика в Киевском городском аллергологическом центре;

Y исследуемые антигистаминные препараты, представленные на фармацевтическом рынке Украины:

оригинальный лоратадин – Кларитин и его генерики;

оригинальный препарат нового поколения – Алерон.

ГЛАВА 1. АЛЛЕРГИЧЕСКИЙ РИНИТ И ХРОНИЧЕСКАЯ КРАПИВНИЦА — ЭТИОПАТОГЕНЕЗ, КЛИНИКА, КЛАССИФИКАЦИЯ И ХАРАКТЕРИСТИКА ЭФФЕКТИВНОСТИ АНТИГИСТАМИННЫХ ПРЕПАРАТОВ ДЛЯ ИХ ЛЕЧЕНИЯ

1.1 Аллергический ринит, классификация

Аллергический ринит – воспалительное заболевание слизистой оболочки носа, и его пазух, развивающееся под влиянием разнообразных аллергенов, которое характеризуется заложенностью, гиперсекрецией, зудом носа и чиханием (возможно наличие только нескольких симптомов).

Согласно документу Всемирной организацией здравоохранения (ВОЗ) («Allergic Rhinitis and its Impact on Asthma Initiative – ARIA, WHO, 2001), АР представляет собой глобальную проблему здравоохранения.

Согласно этому документу, «Аллергический ринит и его влияние на астму» (2001), рекомендуется классификация АР, которая учитывает интенсивность и продолжительность симптомов заболевания (см. табл.1).

Характер течения:

–интермиттирующий (симптомы беспокоят пациента менее 4 дней в неделю);

–персистирующий (симптомы беспокоят пациента более 4 дней в неделю).

Степень тяжести:

–легкое течение (нормальные сон, дневная активность, работоспособность и учеба, отсутствие мучительных симптомов);

–средней тяжести/тяжелое течение (нарушения сна, дневной активности, работоспособности и учебы, мучительные симптомы).

Таблица 1. Классификация АР

Интермиттирующий АР

Персистирующий АР
Симптомы
< 4 дней в неделю или < 4нед. в год

>4 дней в неделю и > 4 нед. в год
Легкое течение

Умеренное/ тяжелое течение
Сон не нарушен

Нарушение сна
Дневная активность, спорт, досуг не нарушены

Нарушение физической дневной активности, досуга
Полноценная работоспособность

Отрицательное влияние на труд и обучение
Симптомы не носят мучительного характера

Мучительные симптомы (один или больше)

Согласительный документ по аллергическому риниту Европейской академии аллергологии и клинической иммунологии (2000) основывается на сенсибилизации (повышенной чувствительности) к тем или иным аллергенам.

Аллергический ринит:

• сезонный;

• круглогодичный;

• профессиональный.

Сезонный аллергический ринит (САР) – это заболевание носа, обусловленное гиперчувствительностью к аэрозольным аллергенам (пыльце растений, спорам грибов), концентрация которых в воздухе повышается в период цветения и спорообразования.

Круглогодичный аллергический ринит (КАР) сопровождается клинической симптоматикой на протяжении календарного года. В развитии КАР ведущая роль принадлежит аллергенам домашней пыли, особенно клещам рода Dermatophagoides. Определенное значение имеют аллергены домашних животных (собаки, кошки), тараканов, пера, пуха, а также некоторых видов плесени. Для КАР характерна более постоянная клиническая симптоматика, которая отмечается на протяжении всего года. Сезонности, как правило, не наблюдается. Наиболее частым и типичным клиническим признаком при хроническом течении КАР является заложенность носа, более выраженная ночью.

Формирование АР, как правило, начинается в детстве: круглогодичного – уже после трех лет, сезонного – после семи. С возрастом выраженность проявлений этого заболевания может постепенно уменьшаться. К 60 годам проявления АР могут стать минимальными.

Профессиональные ринит – это иммунопатологическое состояния, обусловленные влиянием промышленных аллергенов. Он может быть вызван веществами синтетического (искусственного) происхождения (урсол; формальдегид; соли тяжелых металлов; замасливатели стеклянных, искусственных и текстильных волокон; синтетические витамины; антибиотики) и веществами природного происхождения (листья табака; волокна хлопка; древесная и мучная пыль; пыльца растений). В связи с этим, профессиональный ринит распространен у людей работающих в машиностроительной, химической, горнодобывающей, деревообрабатывающей, текстильной и фармацевтической промышленности, в производстве синтетических материалов, пластмасс, каучука, а также в сельском хозяйстве [9,10].

1.2 Сезонный аллергический ринит – поллиноз

Сезонным аллергический ринит (САР) является ведущей составляющей более широкого понятия – поллиноза.

Поллиноз — аллергическое заболевание слизистых оболочек (преимущественно носа и глаз), которое обусловлено гиперчувствительностью к аэрозольным аллергенам пыльцы растений и спор грибов, концентрация которых в воздухе периодически становится причинно значимой.

Особенностью сезонного АР является периодичность обострений. Клинические симптомы сезонного АР проявляются из года в год в одно и то же время и имеют четкую связь с периодом цветения определенных видов растений. Наиболее выраженные симптомы сезонного АР отмечаются при максимальной концентрации пыльцы растений и наблюдаются, как правило, утром (между восходом солнца и 9 часами), а также в сухую ветреную погоду. Сезонный АР вызывает пыльца деревьев (ольха, береза, лещина, дуб и др.), при этом первый пик заболеваемости приходится на апрель–май. Пыльца злаковых трав (тимофеевка, овсяница, ежа сборная, костер, райграс, лисохвост, мятлик, рожь) вызывает второй пик заболеваемости сезонного АР – с июня по август. Пыльца сорных трав (лебеда, полынь, амброзия и др.) также провоцирует развитие сезонного АР, которое наблюдается в летне-осенний период года.

Сезонный АР (САР) характеризуется ринореей, чиханием, нарушением носового дыхания, зудом носа, неба. Hазальный секрет, содержащий значительное количество эозинофилов, по утрам может быть вязким. Насморк становится профузным, возникают пароксизмы чиханья, носовое дыхание практически отсутствует. Ночью явления ринита еще более выражены.

Примерно у 70-90% больных с САР развивается пыльцевой конъюнктивит, характеризующийся зудом глаз, век, их покраснением, светобоязнью, слезотечением [11].

1.2.1 Этиология САР

Этиологическими факторами САР являются пыльца растений и споры микроорганизмов. Пыление и тех, и других имеет определенную сезонность, значительно менее изученную для грибов.

Существует более 700 аллергенов растений и их пыльцы. Как указывает В.А. Фрадкин (1990), наиболее выраженными аллергенными свойствами обладает пыльца, содержащая сапонины, простые амины, простые алкалоиды (маревые, амарантовые), эфирные масла (розовые, астровые), большое количество белка (бобовые, мятликовые).

Наиболее выраженное сенсибилизирующее действие выявлено у следующих растений:

–злаковых трав (тимофеевки, овсяницы, райграсса, ежи сборной, лисохвоста, пырея, мятлика и пр.);

–культурных злаков (ржи, пшеницы, овса, кукурузы);

–сорных трав (амброзии, полыни, лебеды, подорожника, крапивы и др.);

–деревьев (березы, ольхи, лещины, дуба, тополя, ясеня и пр.).

Важной проблемой в настоящее время является изменение природных экзоаллергенов под влиянием факторов окружающей среды. Установлена возможность усиления пыльцевой аллергии под воздействием веществ, содержащихся в атмосферном воздухе: аммиака, хлора, фтора, кислородных радикалов, сульфитов, нитратов, продуктов сгорания дизельного топлива и др. Сейчас все большее внимание обращают на резиновую пыль от шин огромного количества автомобилей, содержащую не только латекс, но и многочисленные ксенобиотики и канцерогены.

Загрязнение окружающей среды продлевает сроки палинации растений и изменяет антигенную структуру пыльцы, способствуя повышению ее аллергенности. Доказана повышенная способность загрязненной пыльцы индуцировать сенсибилизацию и повышать реактивность слизистой оболочки носа и бронхов. Фитотоксиканты также увеличивают жизнеспособность пыльцы сорных трав и при сочетании с повышенной концентрацией ее в атмосфере способствуют росту заболеваемости поллинозом у населения промышленных регионов. Хозяйственное освоение новых территорий привело к нарушению естественных ландшафтов, сокращению ареалов обитавших там видов и широкому распространению сопутствующих человеку растений: сорняков и рудеральных (мусорных) трав. К рудеральным растениям относят марь, лебеду, полынь и пр., известные своими аллергенными свойствами. Появились также исследования о повышенной чувствительности к тем растениям, к которым ранее она не отмечалась. САР на пыльцу кипариса, который был завезен в Крым и широко используется для озеленения территорий лечебно-оздоровительных учреждений г. Ялты.

В Украине, к сожалению, практически не развита такая важная для аллергологии наука, как аэропаллинология. Во всем мире с ее помощью изучают характер, сроки и массивность пыления растений, что дает возможность создавать нужный спектр аллергенов, включая краевые; предупреждать через средства массовой информации больных поллинозом о соответствующих кризисных для них периодах. В Украине такие исследования проводятся лишь в 2 городах (Киев, Винница), хотя есть информация, что 60 лет назад проводились серьезные аэропалинологические исследования под руководством профессора Д.К. Зерова. Для нашей страны проведение аэропалинологических исследований важно еще и потому, что Украина имеет ряд климато-географических зон с существенно отличающейся растительностью (северная, центральная, южная и Крымский полуостров – субтропики). Вследствие этого желательно иметь сведения о региональных модификациях пыльцевых аллергенов, ибо существуют многочисленные разновидности одних и тех же растений с определенными отличиями в антигенном отношении.

Главными причинами поллиноза в разных странах, судя по доступным литературным данным, является пыльца следующих растений:

• деревьев – в Испании, Италии, Франции, Финляндии, Японии, Грузии, Азербайджане, Прибалтийских странах;

• сорняков – в США, Туркменистане, Казахстане, Киргизстане;

• луговых трав – в Чехии, Беларуси.

В Украине, по данным исследований и немногочисленным литературным данным, наиболее частой причиной поллиноза является (по мере убывания) пыльца сорных трав (амброзии, полыни, лебеды), деревьев (березы, тополя, лещины), злаковых (тимофеевки, ежи сборной, ржи).

Аллергологи в зависимости от сроков пыления растений выделяют три вида поллиноза: весенне-летний, летний и летне-осенний. Для разных стран или разных географических зон одной крупной страны (сюда относится и Украина) сроки клинических проявлений поллиноза, обусловленных пылением различных растений, могут изменяться (табл. 1.3).

Таблица 1.3.

Ориентированные сроки пыления растений в Украине

Растения

Месяцы
март

апрель

май

июнь

июль

август

сентябрь

октябрь
ДЕРЕВЪЯ
Береза

+

+

Дуб

+

+

Ольха

+

+

Орех

+

+

Тополь

+

+

ЛУГОВЫЕ ТРАВЫ
Тимофеевка

+

+

Овсяница

+

+

Полевица

+

+

Ежа сборная

+

+

Мятник

+

+

Райграсс

+

+

СОРНЯКИ
Амброзия

+

+

+

Полынь

+

+

+

Лебеда

+

+

+

Примечание: в контрастных климатогеографических зонах Украины, а также в отдельные годы указанные сроки могут несколько изменяться.

Таблица 1.4

Этиологическая структура поллинозов в некоторых регионах Украины (с указанием рангового места группы аллергенов и отдельных аллергенов, которые преобладают в структуре соответствующей группы)

Регион

Деревья

Луговые травы

Злаковые травы

Сорные

травы

Винницкая обл.

1

береза, граб, лещина

2

одуванчик,

райграсс

3

ежа сборная,

тимофеевка

4

полынь, лебеда

г.Киев

1

береза, лещина, ольха

2

одуванчик,

райграс, костер

3

тимофеевка, ежа сборная, пырей

4

амброзия, полынь, лебеда

Запорожская обл.

2

кипарис, береза, ольха

1

одуванчик,

мятник

3

тимофеевка, пырей, рожь

4

полынь, лебеда

Житомирская обл.

3

тополь

4

одуванчик,

мятник

1

тимофеевка,

пырей, рожь

2

полынь, лебеда

Кировоградская обл.

4

тополь

2

одуванчик

3

рожь

1

амброзия, полынь

АР Крым

4

тополь

1

райграс, мятник

3

тимофеевка

2

амброзия, полынь

Полтавская обл.

4

береза

2

одуванчик,

райграс, мятник

3

рожь, тимофеевка, пырей

1

амброзия, полынь

Харьковская обл.

3

тополь, береза,

4

одуванчик

2

тимофеевка, пырей

1

амброзия, полынь

Как уже указывалось, причиной САР являются и аллергены грибов. Их можно выявить в земле, воде, помещениях, а их споры и гифы – практически везде. Концентрация спор грибов в воздухе до 1000 раз превышает концентрацию пыльцы. Реально человек контактирует примерно со 100 видами микрогрибов. Среди них основными являются аллергены плесневых грибов рода Mucor, Penіcіllіum, Rhizopus, Aspergіllus, Alternarіa, Cladosporіum, Candіda.

Источником плесневых грибов является гниющее сено, компостные кучи, сырые помещения в домах – ванны и душевые комнаты, заплесневелые стены, протекающая кровля, земля комнатных растений, влажность в подвалах и др. Известно свыше 300 видов грибов, способных сенсибилизировать человека.

Таким образом, с учетом данных из цитируемых и других литературных источников, можно ожидать, что в Украине наиболее распространены в качестве сенсибилизирующих агентов следующие роды грибов: Cladosporium, Penicillium, Alternaria, Aspergillus, Fusarium, Botrytis, Candida, Cryptococcus, Rhizopus. Наверное, с этих видов нужно начинать клинические исследования в сфере инфекционной (микологической) аллергологии в нашей стране [12,13,14].

1.2.2 Профилактика САР

Профилактические мероприятия при поллинозе

В сезон пыления целесообразно:

· ограничить пребывание на воздухе;

· закрывать форточки мокрой марлей;

· не открывать окон в машине;

· ежедневно проводить влажную уборку в доме;

· исключить из рациона питания продукты, куда может входить пыльца или другие части соответствующих растений;

· носить солнцезащитные очки.

При аллергии к микрогрибам следует:

· избегать работы в саду, на даче осенью и весной (прелая трава – источник микрогрибов);

· весьма осторожно употреблять в пищу дрожжевое тесто, пиво, квас, шампанское;

· при наличии кондиционера в машине садиться в нее только через 5 мин после его включения (выброс спор грибов из системы);

· лечить грибковые заболевания кожи, ногтей, волос;

· не разводить комнатные растения, не ставить аквариум.

Следует помнить, что только современные кондиционеры могут снизить количество пыльцы в помещении. Существуют и специальные фильтры воздуха в помещении, полезные как для больных поллинозом, так и для лиц с бытовой аллергией.

1.3 Крапивница

Крапивница – внезапно возникающее поражение части кожи с образованием резко очерченных округлых волдырей с приподнятыми эритематозными фестончатыми краями и бледным центром, сопровождающим выраженным зудом. В некоторых случаях отмечается увеличение количества элементов сыпи в течение нескольких суток.

Крапивница представляет собой своеобразную, чаще аллергическую реакцию в ответ на различные раздражители и может являться единственным проявлением патологического процесса или одним из признаков какого-либо заболевания.

1.3.1 Классификация, этиология крапивницы

С учетом течения выделяют острую и хроническую крапивницу.

Острая крапивница характеризуется продолжительностью заболевания менее 6 нед, хроническая – более 6 нед.

Острая форма крапивницы часто возникает при воздействии внешних раздражителей (укус насекомых), влиянии физических факторов, в частности холода, солнечного света, реже тепла, при непереносимости ряда пищевых продуктов (мясные и рыбные продукты, консервы и др.), а также при назначении некоторых лекарственных препаратов. Это так называемая истинная, или экзогенная, крапивница, которую в зависимости от причинного фактора подразделяют на пищевую, бытовую, лекарственную, пыльцевую и другие формы. Этой формой крапивницы чаще страдают лица молодого возраста.

Хронической крапивницей (ХК) страдают преимущественно лица трудоспособного возраста, дебют заболевания чаще приходится на второе и четвертое десятилетие жизни. Распространенность ХК составляет 0,1% в популяции (M.W. Greaves, R.A. Sabroe, 1998). Причинами хронической эндогенной формы крапивницы часто являются очаги хронической инфекции в организме человека, трудно поддающиеся лечению. Эта форма заболевания наблюдается при нарушениях обмена веществ, заболеваниях желудочно-кишечного тракта и гепатобилиарной системы (холецистит, хронический гепатит, дисбактериоз, описторхоз, лямблиоз), иногда у больных с почечной и печеночной недостаточностью, сахарным диабетом, при болезнях крови, злокачественных новообразованиях (лимфогранулематоз), кахексии, алкоголизме и наркомании, инфекционных заболеваниях (например, при гриппе), нарушениях со стороны женской половой системы, беременности. Тем не менее, несмотря на большой перечень нозологических единиц, на фоне которых развивается крапивница, в более чем 95% случаев даже при самом тщательном обследовании не удается выявить этиологический фактор. В связи с этим такие формы рассматриваются как хроническая идиопатическая крапивница (ХИК).

1.3.2 Клиническая картина ХИК

Основным клиническим симптомом крапивницы являются эритематозные зудящие волдырные элементы, четко отграниченные, возвышающиеся над поверхностью кожи, размером от нескольких миллиметров до нескольких сантиметров, которые присутствуют постоянно, меняя локализацию, или возникают в виде рецидивов продолжительностью более 6 мес. Такие стойкие клинические симптомы не представляют угрозы для жизни пациента, однако могут приводить к утрате трудоспособности и существенно ухудшать качество жизни больных, вызывая значительный дискомфорт. У них отмечают нарушения сна, повседневной активности, расстройства эмоциональной сферы, стремление к социальной изоляции, что связано с косметическими дефектами. Наибольшее беспокойство вызывает зуд кожи [15].

1.4 Патогенез АР и ХК

Крапивницу и аллергический ринит относят к первому типу иммунных реакций, к которому относятся немедленные аллергические реакции (P.Gell, R.Coombs). Анафилактический (реагиновый) тип характеризуется синтезом антител с особенной клеточной афинностью (гомоцитотропных). У человека первый тип аллергических реакций опосредуется IgE – и IgG-антителами. В развитии иммунной реакции принимают участие три типа главных клеток – T — лимфоциты, B — лимфоциты и макрофаги. IgE – антитела, которые вырабатываются в результате извращенного иммунного ответа, взаимодействуют с определенными рецепторами клеток – мишеней (например, мастоцитов и базофилов), фиксируются на их поверхности. Во время повторного контакта с аллергеном на поверхности клетки-мишени развивается специфическая реакция с дегрануляцией их и высвобождением биологически активных веществ – медиаторов аллергии (аминов, пептидогликанов, липидных метаболитов, ферментов, эйкозаноидов, цитоксинов).

Основным химическим медиатором хронической крапивницы является гистамин, выделяемый из гранул тучных клеток. Гистамин – амин, присутствующий в большинстве тканей организма людей. Он исполняет роль посредника в разнообразных физиологических и патологических состояниях. Освобожденный гистамин оказывает эффекты, связанные с его действием (табл 1.5).

Помимо гистамина в возникновении отека при крапивнице принимают участие такие медиаторы, как простагландины (простагландин Д2), брадикинин, лейкотриены (С4, Д4, Е4). Синдром гиперемии, возникающий в результате расширения сосудов, опосредуется такими медиаторами, как гистамин, фактор активации тромбоцитов, брадикинин. Зуд кожи при крапивнице обусловлен стимуляцией нервных окончаний при непосредственном участии гистамина (табл. 1.6).

В основе развития АР, как уже указали, лежит IgE-опосредованная аллергия, сопровождающаяся воспалением слизистой оболочки носа различной интенсивности. Главными участниками аллергического воспаления являются тучные клетки, эозинофилы, лимфоциты, базофилы и эндотелиальные клетки. Участие этих клеток определяет раннюю и позднюю фазы аллергической реакции. Гистамин является главным медиатором, продуцируемым тучными клетками при сезонном и круглогодичном воздействии аллергена, однако появлению симптомов могут способствовать и другие медиаторы, такие как лейкотриены, простагландины и кинины, взаимодействующие с нервными и сосудистыми рецепторами (табл.1.6) [16,17].

Таблица 1.5 Основные эффекты стимуляции Н1- рецепторов гистамина

Тип рецептора

Эффект стимуляции рецептора
H1

Сокращение гладких мышц.

Повышение проницаемости сосудов.

Зуд.

Повышение уровня цГМФ

Таблица 1.6 Медиаторы симптомов Аллергического ринита и Крапивницы

Симптомы

Патофизиологический механизм

Медиаторы
Аллергический ринит
Зуд

Стимуляция нервных окончаний

Гистамин (Н1)

Простагландины

Заложенность носа

Отек слизистой оболочки

Гистамин (Н1)

ЛТ С4, ЛТ Д4,ЛТ Е4

Чихание

Стимуляция нервных окончаний

Гистамин (Н1)

ЛТ С4, ЛТ Д4,ЛТ Е4

Ринорея

Стимуляция секреции слизи

Гистамин (Н1)

ЛТ С4, ЛТ Д4,ЛТ Е4

Неспецифическая гиперреактивность

Поздняя реакция ответа

Вазодилятация

Эйкозаноиды

Хемокины

Крапивница
Отек

Повышение проницаемости сосудов

Гистамин (Н1), ПГ Д4

Брадикинин, ЛТ С4,

ЛТ Д4, ЛТ Е4

Гиперемия

Вазодилятация

Гистамин (Н1), ПГ,

Брадикинин

Зуд

Стимуляция нервных окончаний

Гистамин (Н1)

Примечание. ЛТ- лейкотриены, ПГ – простагландины

1.5 Лечение АР и ХК

Согласно документу ВОЗ (1997), лечение при аллергических заболеваниях, в том числе АР и ХК, должны включать несколько основных направления:

Установление этиологических факторов, их элиминация;

Фармакотерапия:

· купирование обострения (антигистаминные, глюкокортикостероиды, дезинтоксикация);

· подбор базисной терапии (антигистаминные, глюкокортикостероиды, противовоспалительные, антиоксиданты и т. п.);

· лечение этиологически значимой сопутствующей патологии;

Специфическая иммунотерапия (СИТ) аллергенами.

Профилактика аллергических заболеваний.

1.5.1 Антигистаминные препараты.

Среди препаратов, наиболее часто используемых для лечения аллергических заболеваний, антигистаминные лекарственные средства занимают приоритетное положение, что определяется ведущей ролью гистамина в патогенезе большинства симптомов аллергии. Поскольку гистамин участвует в механизме практически всех основных симптомов аллергии, стимулируя Н1-рецепторы, первыми противоаллергическими средствами стали антигистаминные препараты. При приеме АГ препаратов у больного значительно уменьшается выраженность зуда кожи и слизистых оболочек, ринорея, слезотечение, снижается интенсивность уртикарных высыпаний. Основными показаниями для назначения антигистаминных препаратов (АГП) являются, в том числе АР и ХК.

АГП применяются, начиная с 40-х годов 20 столетия. Антигистаминные лекарственные препараты, согласно классификационной системе относятся к группе R- средства, действующие на респираторную систему, и включают лекарства 3-х поколений (табл. 1.7). В основу классификации положены: длительность действия, фармакокинетические особенности, нежелательные реакции. Препараты І-го поколения принято называть седативными (по доминирующему побочному эффекту), в отличие от не седативных препаратов ІІ-й генерации. В настоящее время принято выделять и ІІІ поколение – активные метаболиты, обнаруживающие, помимо наивысшей антигистаминной активности, отсутствие седативного эффекта и характерного для препаратов ІІ-го поколения кардиотоксического действия.

Препараты I-го поколения считаются «классическими». Существенным недостатком этого поколения является выраженное седативное и снотворное действие. Их нельзя назначать людям, чья деятельность, требующие активного внимания и быстрой реакции (например, водителям, пилотам, операторам различных механизмов и т.д.). Кроме того, седативный эффект усиливается под действием алкоголя, психотропных средств. Прием препаратов I-го поколения может сопровождаться ощущением сухости во рту, учащением сердцебиения, нарушением зрения, изменением мочеиспускания (так называемый атропиноподобный эффект).

Характерные особенности антигистаминных препаратов І-го поколения, нежелательные побочные эффекты:

— Выраженное седативное и снотворное действие

— Негативное действие на ЦНС — нарушение координации, головокружение, снижение концентрации внимания

— М-холинолитическое (атропиноподобное) действие — сухость во рту, тошнота, рвота, диарея или запор, тахикардия и др.

— Быстрое развитие привыкания к препарату (тахифилаксия)

— Кратковременность действия и многократность применения в течение суток.

Антигистаминные препараты II-го поколения были разработаны в 80-е годы прошлого века с целью устранения недостатков лекарств предыдущего поколения. Они лучше переносятся и не оказывают седативного действия, но обладают кардиотоксическим действием.

Характерные особенности антигистаминных препаратов ІІ-го поколения:

— Имеют очень высокую специфичность и сродство к H1-гистаминорецепторам

— Не обладают М-холинолитическим действием

— В терапевтических дозах не проникают через гематоэнцефалический барьер, не оказывают седативного и снотворного действия

— Могут применяться в любое время суток (в том числе в первой половине дня)

— Хорошо всасываются из желудочно-кишечного тракта

— Не установлена связь между абсорбцией препарата и приемом пищи

— Не вызывают тахифилаксии (быстрого привыкания к препарату)

— Имеют быстрое начало действия и выраженную продолжительность основного эффекта (до 24 часов)

— Применяются 1 раз в сутки

С появлением в 90-е годы препаратов III-го поколения снизился риск побочных реакций, и антигистаминные препараты стали более широко использоваться в медицинской практике. Они являются активными метаболитами антигистаминных препаратов предыдущего поколения. Основное их преимущество заключается в отсутствии отрицательного влияния на сердце.

Таким образом, можно сделать вывод, что наиболее безопасными и высокоэффективными являются препараты III-го поколения, способствующие повышению комплаентности пациента [18,19,20].

Таблица 1.7

Три поколения антигистаминных препаратов (в скобках представлены торговые наименования)
I поколение

II поколение

III поколение

Дифенгидрамин (димедрол, бенадрил, аллергин)

Клемастин (тавегил)

Доксиламин (декаприн, донормил, донормил, сондокс)

Дифенилпиралин

Бромодифенгидрамин

Дименгидринат (дедалон, драмамин)

Хлоропирамин (супрастин, клорпирамина гидрохлорид, супрагистим)

Пириламин

Антазолин

Мепирамин

Бромфенирамин

Хлорофенирамин

Дексхлорфенирамин

Фенирамин (авил)

Мебгидролин (диазолин, омерил, азолин)

Квифенадин (фенкарол)

Секвифенадин (бикарфен)

Прометазин (фенерган, дипразин, пипольфен, пильфен)

Тримепразин (терален)

Оксомемазин

Алимемазин (терален)

Циклизин

Гидроксизин (атаракс)

Меклозин (бонин, эметостоп)

Ципрогептадин (перитол, протадин)

Акривастин (семпрекс)

Астемизол (гисманал гисталонг, астемисан, стемиз, стемизол)

Диметинден (фенистил)

Оксатомид (тинсет)

Терфенадин (бронал, гистадин, трексил, терфенор, бронал, теридин, терфед)

Азеластин (аллергодил)

Левокабастин (гистимет)

Мизоластин

Лоратадин (лорано, агистам, кларитин, лорфаст, флонидам, эролин)

Эпинастин (алезион)

Эбастин (кестин)

Бамипин (совентол)

Цетиризин (зиртек, цетрин, аллертек, зодак, летизен)

Фексофенадин (телфаст, фексофаст, алтива, алфаст)

Деслоратадин (эриус)

Левоцетиризин (алерон)

Каребастин

Норастемизол

1.6 Объекты исследования, взятые для проведения фармакоэкономического анализа

Распространенность аллергических заболеваний (АЗ) превратила их в глобальную медико-социальную проблему. Последние десятилетия XX века и первые годы XXI характеризуются значительным ростом частоты аллергических заболеваний. Распространенность аллергии напоминает эпидемию, за последние 25 лет количество этих заболеваний увеличилось в 3-4 раза. Большинство исследователей прогнозирует дальнейший рост числа аллергических заболеваний, в связи с этим, необходим новый путь рушения этой проблемы, в частности применения новых лекарственных средств. Новые противоаллергические препараты на фармацевтическом рынке Украины представлены в виде антигистаминных препаратов ІІІ поколения. Принципиальное отличие этих препаратов состоит в том, что они являются активными метаболитами антигистаминных препаратов ІІ поколения. При разработке антигистаминных средств III поколения была поставлена задача устранить недостатки препаратов II поколения при сохранении их достоинств. Эту задачу удалось решить фармацевтической компании «Актавис», создавшей препарат Алерон. Фармакологическим препаратом левовращающего изомера цетиризина является левоцетиризина дигидрохлорид (Алерон), клиническая эффективность которого обеспечивается дозой 5 мг (терапевтическая доза цетиризина составляет 10 мг).

В стандарте РФ медицинской помощи больным с аллергическим ринитом и аллергической крапивницей, предоставлен антигистаминный препарат второго поколения Цетиризин с наибольшей частотой назначения (частота назначений — 0,5) по сравнению с Хлоропирамином (0,1) и Акривастином (0,4) (приказ РФ от 4 ноября 2006г № 639) [21]. На основании результатов клинических испытаний, проведенных на базе кафедре клинической иммунологии и аллергологии национальной медицинской академии последипломного образования им.П.Л.Шупика в Киевском городском аллергологическом центре было проведено изучение эффективности и безопасности применения Алерона (левоцетиризина дигидрохлорид) в сравнении с оригинальным лоратадином в лечении АР и ХК [22]. Широко известным лекарственным средством на фармацевтическом рынке является препарат второго поколения лоратадин. Оригинальный препарат является кларитин, производства компании Schering-Plough. Во всем мире он зарекомендовал себя как наиболее эффективное и безопасное противоаллергическое средство. По данным компании IMS, с 1994 г. КЛАРИТИН является наиболее назначаемым в мире противоаллергическим препаратом. Несмотря на наличие большого количества генериков, препараты, объединенные под брэндом кларитин, являются лидерами в денежном выражении, что в условиях достаточно жесткой конкуренции с более дешевыми генериками является весьма показательным фактом (рис 1). Кларитин и Цетиризин находится в ТОП-15 торговых марок в сегменте противоаллргических средств в 1 полугодии 2007г. (ЦМИ «Фрамэксперт»)[23].

Рисунок 1

Генерики Лоратадина

Фармакоэкономический анализ медикаментозного лечения больных с аллергическим ринитом и хронической крапивницей

Таким образом, в нашей работе основными объектами исследования являются АЛЕРОН и КЛАРИТИН.

Алерон (aleron)

Levocetirizinum (actavis group)

Групповая принадлежность:

H1-гистаминовых рецепторов блокатор

Состав и форма выпуска:

табл. п/о 5 мг, № 10

табл. п/о 5 мг, № 30

Левоцетиризина гидрохлорид 5 мг

№ UA/5615/01/01 от 15.12.2006 до 15.12.2011

Фармакологические свойства: левоцетиризин S(-) левовращающий оптический изомер цетиризина, селективный и мощный антагонист периферических Н1-рецепторов. При исследовании фармакодинамики на здоровых добровольцах установлено, что левоцетиризин имеет вдвое большее сродство к Н1-рецепторам, чем цетиризин; действуя даже в дважды более низкой дозе, по антигистаминной активности равен цетиризину. Эффективность и безопасность левоцетиризина продемонстрирована в нескольких двойных слепых плацебо-контролированных клинических исследованиях, проводимых с участием пациентов с сезонными или персистирующими аллергическими ринитами. Терапевтическая активность 5 мг левоцетиризина приблизительно равна терапевтической активности 10 мг цетиризина. Левоцетиризин не влияет на величину Q–T-интервала на ЭКГ. Левоцетиризин ингибирует аллергические реакции при введении гистамина, специфических аллергенов, при холодовой крапивнице, снижает бронхоконстрикцию при БА. Препарат не оказывает действия на ЦНС, а также на 5-адренергические НТ-рецепторы.

Кларитин

Международное наименование:

Лоратадин (Loratadine)

Групповая принадлежность:

H1 — гистаминовых рецепторов блокатор

Описание действующего вещества (МНН):

Лоратадин

Фармакологическое действие:

Блокатор H1-гистаминовых рецепторов (длительного действия). Подавляет высвобождение гистамина и лейкотриена С4 из тучных клеток. Предупреждает развитие и облегчает течение аллергических реакций. Обладает противоаллергическим, противозудным, противоэкссудативным действием. Уменьшает проницаемость капилляров, предупреждает развитие отека тканей, снимает спазмы гладкой мускулатуры. Противоаллергический эффект развивается через 30 мин, достигает максимума через 8-12 ч и длится 24 ч. Не влияет на ЦНС и не вызывает привыкания (т.к. не проникает через ГЭБ). При приеме Кларитина в течение 28 дней не отмечалось развития устойчивости к действию препарата [24].

ГЛАВА 2. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНАЯ ЧАСТЬ

ФАРМАКОЭКОНОМИЧЕСКАЯ ОЦЕНКА ЛЕЧЕНИЯ БОЛЬНЫХ СЕЗОННЫМ АЛЛЕРГИЧЕСКИМ РИНИТОМ И ХРОНИЧЕСКОЙ КРАПИВНИЦЫ

2.1 Обзор украинского фармацевтического рынка антигистаминных препаратов для лечения сезонного аллергического ринита и хронической крапивницы

На украинском фармацевтическом рынке зарегистрировано 224 лекарственные препарата антигистаминного действия (с учетом лекарственных форм и дозировок). В форме таблеток представлено 61,4 % препарата, растворов для инъекций и сиропов – 14,7% и 8% соответственно [25].

В результате проведенного обзора, который отображает таблица 2.1, было установлено, что у антигистаминного препарата с действующим веществом лоратадин пятнадцать генериков. Из них лоратадин представлен 10-ю отечественными производителями, соответственно зарубежного производства – 5-ю производителями. Препараты представлены в различных дозировках, с ценой упаковки от 4,11 до 28,89 грн.

Препарат Алерон компании Actavis, с действующим веществом левоцетиризина дигидрохлорид, на украинском рынке представлен в единственном экземпляре, табл.2.2.

Количество поставщиков:

Y наибольшее — Агистам — Стиролбиофарм (табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №12-16 поставщиков); Лоратадин-Фармак (табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №10 – 16 поставщиков; табл. 10 мг контурн. ячейк.уп, №20 – 15 поставщиков); Лоратадин – Киевмедпрепарат (табл. 10 мг блистер, №10 – 15 поставщиков); Кларитин (табл. 10 мг блистер, №10 – 17 поставщиков); Алерон (табл. п/о 5мг, №30 -13; табл. п/о 5мг, №10 – 10 поставщиков).

Y наименьшее – Лоратадин-Стома (табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №10 – 2 поставщика); Лоратадин – Витамины (табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №10 – 2 поставщика); Лоратадин – Астрафарм (табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №10 – 4 поставщика); Лоратадин-Нортон (табл. 10 мг, №10 – 4 поствищика) [26].

Таблица 2.1

Анализ антигистаминных препаратов, с действующим веществом лоратадин, на фармацевтическом рынке Украины.

Торговое название, производитель

Лекарственная

форма

Кол-во поставщиков

Диапазон цен на упаковку,

грн

1

2

3

4

Кларитин

Schering-Plough Central East

(Швейцария)

табл. 10 мг блистер, №10

17

24,61 — 28,89

Лоратадин-Стома

Стома

(Украина, Харьков)

табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №10

2

4,11 — 5,66

Лоратадин

Фармак (Украина, Киев)

табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №10

16

5,27- 6,03

табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №20

15

9,84 — 11,71

Лоратадин

Витамины

(Украина,Умань)

табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №10

2

5,56

Лоратадин-Здоровье

Здоровье

(Украина, Харьков)

табл10 мг контурн. ячейк. уп., №10

12

5,29 — 7,15

Лоратадин-Дарница

Дарница

(Украина, Киев)

табл. 10 мг контурн. ячейк.

уп., №10

9

5,54 — 5,98

Лоратадин

Астрафарм (Украина, Вишневое)

табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №10

4

5,53 — 6,34

Лоратадин

Киевмедпрепарат (Украина, Киев)

табл. 10 мг блистер, №10

15

5,98 — 6,98

Лоратадин

Лекхим-Харьков (Украина, Харьков)

табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №10

4

6,7 — 9,1

табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №20

6

10,47- 15,86

Агистам

Стиролбиофарм (Украина, Горловка)

табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №6

6

6,08 — 7,16

табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №12

16

12,14 — 12,29

Лоризан

Киевмедпрепарат

(Украина, Киев)

табл. 10 мг контурн. ячейк.

уп., №10

14

10,09 – 10,74

Лоратадин

Rusan Pharma (Индия)

табл. дисперг. 10 мг,

№10

1

5,25

Лоратадин-Нортон

Norton (Канада)

табл. 10 мг, №10

4

5,32 — 5,73

Лорано

Hexal AG (Германия)

табл. 10 мг,№7

10

10,69 — 12,4
табл 10 мг,№20

11

23,96 — 27,65

Лоридин Рапид

Cadila Healtheare

табл. дисперг.

10 мг. №10

4

14,57 – 15,29

Лорфаст

Cadila (Индия)

табл.10 мг,

№10

9

14,56 — 17,46

Таблица 2.2

Анализ антигистаминных препаратов, с действующим веществом левоцетиризина дигидрохлорид, на фармацевтическом рынке Украины.

Торговое название, производитель

Лекарственная

форма

Кол-во постав-щиков

Диапазон цен за упаковку,

грн

1

2

3

4

Алерон

Actavis Group (Исландия)

табл. п/о 5мг, №10

10

13,88 — 15,57
табл. п/о 5мг, №30

13

27,2 — 29,63

2.2 Фармакоэкономическая оценка лечения больных сезонным аллергическим ринитом и хронической крапивницы

Для проведения фармакоэкономической оценки лечения больных АР и/или ХК в качестве объектов исследования использовали оригинальный антигистаминный препарат второго поколения Кларитин, производства фармацевтической компании Schering-Plough, и его генерики, представленные на фармацевтическом рынке Украины, а также новый антигистаминный препарат третьего поколения Алерон производства компании Actavis.

В процессе исследования для проведения фармакоэкономического анализа были использованы методы «общая стоимость заболевания» и «минимизация затрат».

2.2.1 Расчет стоимости лечения больных сезонным аллергическим ринитом и хронической крапивницы с помощью фармакоэкономического анализа «общая стоимость заболевания»

Анализ общей стоимости заболевания (cost of illness – COI) – метод фармакоэкономического анализа, предполагающий учет всех затрат (прямых медицинских и немидицинских, коственных), связанных процессом диагностики и лечения определенного заболевания. В фармакоэкономических исследованиях этот вид анализа может использоваться как самостоятельно, так и в качестве одного из этапов при проведении других видов анализа.

Этот метод позволяет определить максимально приближенную к точной стоимости лечения заболевания с учетом всевозможных факторов, входящих в курс лечения. Пациенту будет очень удобно сразу узнать сумму которую ему необходимо заплатить за лечение.

Показатель общей стоимости заболевания COI рассчитывается по формуле:

COI = DC + IC

где COI – общая стоимость заболевания;

DC – прямые затраты;

IC — косвенные затраты.

Прямые затраты – это расходы непосредственно связанные с оказанием медицинской помощи. Они включают: стоимость лекарственных средств на курс лечения; затраты на диагностические, лечебные, реабилитационные и профилактические медицинские услуги, манипуляции и процедуры (включая оплату рабочего времени медицинских работников); затраты на ликвидацию нежелательного (побочного) действия лекарств затраты на содержание пациента в организации здравоохранения; затраты на транспортировку больного санитарным транспортом; плата за использование медицинского оборудования, площадей и средств и др.

К прямым немедицинским затратам относят затраты, связанные с лечением больного и возмещаются за счет самого больного, членов его семьи, спонсором либо общественными организациями (органами социального страхования). Они включают: стоимость доставки больного м медицинское учреждение личным или общественным (несанитарным) транспортом; стоимость безрецептурных лекарственных средств; затраты на диетическое питание; стоимость медицинских вспомогательных материалов; затраты на обувь, одежду для пребывания в условиях больницы.

Непрямые затраты (косвенные) — это затраты за период отсутствия пациента на его рабочем месте из-за болезни или выхода на инвалидность, включая затраты на оплату листков нетрудоспособности, пособия по инвалидности и иные социальные выплаты, предусмотренные действующим законодательством; «стоимость» времени отсутствия на работе членов семьи или друзей пациента, связанного с его болезнью; экономические потери от снижения производительности труда на месте работы; экономические потери от преждевременного наступления смерти [27,28].

В данной работе, в силу трудностей расчета, непрямые затраты не учитываются. Таким образом, расчет общей стоимости проводим по формуле: COI = DC.

При лечении одного больного АР или ХК в амбулаторных условиях учитывают:

Y Стоимость медикаментозного лечения в расчете на курс лечения 30-ти дней, согласно данным клинического исследования Киевского городского аллергологического центра:

— с выбором самых дешевых препаратов;

— с учетом эффективности препаратов;

Y Стоимость необходимых видов диагностики по стандарту аллергических заболеваний РФ.

Y Стоимость услуг врачей, согласно усредненным тарифам негосударственных медицинских учреждений Украины.

В таблице представлены результаты исследования, заключающегося в вычислении стоимости курса лечения антигистаминными препаратами одного больного в течение 30-ти дней. Цены на препараты были взяты из прайс-листов еженедельника «Аптека» от 07.12.07г.

Таблица 2.3

Стоимость медикаментозного лечения одного больного АР и ХК антигистаминными препаратами, представленными на фармацевтическом рынке Украины

Торговое название, производитель

Лекарственная форма

Кол-во постав-щиков

Стоимость

упаковки,

грн.

Кол-во

табл.

в сутки

Стоимость курса лечения
1

2

3

4

5

6

Кларитин

Schering-Plough Central East (Швейцария)

табл. 10 мг блистер, №10

17

26,14

1

78,42

Алерон

Actavis Group (Исландия)

табл. п/о 5мг, №10

10

14,48

1

43,44
табл. п/о 5мг, №30

13

28,63

1

28,62

Лоратадин

Фармак (Украина, Киев)

табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №10

16

5,71

1

17,13
табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №20

15

10,78

1

16,17

Лоратадин-Здоровье

Здоровье (Украина, Харьков)

табл 10 мг контурн. ячейк.

уп., №10

12

5,71

1

17,13

Лоратадин-Дарница

Дарница (Украина, Киев)

табл. 10 мг контурн. ячейк.

уп., №10

9

5,72

1

17,16

Лоратадин-Нортон

Norton (Канада)

табл. 10 мг, №10

4

5,51

1

16,53

Лоратадин-Стома

Стома (Украина, Харьков)

табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №10

2

4,89

1

14,67

Лоратадин

Витамины (Украина, Умань)

табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №10

2

5,56

1

16,68

Лоратадин

Астрафарм (Украина, Вишневое)

табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №10

4

6,05

1

18,15

Лоратадин

Киевмедпрепарат (Украина, Киев)

табл. 10 мг блистер, №10

15

6,2

1

18,6

Лоратадин

Лекхим-Харьков (Украина, Харьков)

табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №10

4

7,8

1

23,4
табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №20

6

12,48

1

18,72

Лоризан

Киевмедпрепарат (Украина, Киев)

табл. дисперг.

10 мг. №10

14

10,47

1

31,41

Агистам

Стиролбиофарм (Украина, Горловка)

табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №6

6

6,49

1

32,45
табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №12

16

13,03

1

32,58

Лоратадин

Rusan Pharma (Индия)

табл. дисперг.

10 мг, №10

1

5,25

1

15,75

Лоридин Рапид

Cadila Healtheare

табл. дисперг.

10 мг. №10

4

14,99

1

44,97

В стандарте РФ для диагностики АР и ХК используются различные виды диагностических процедур, с учетом их обычной кратности использования. Перечень лечебно-дигностических процедур, представленных в таблице 2.4, показывает последовательность мероприятия, необходимых для эффективного мониторинга тяжести аллергического заболевания, контроля за эффективностью получаемого лечения и контроля за возможными побочными эффектами. Для расчета стоимости медицинских услуг использовали усредненные тарифы негосударственных медицинских учреждений г.Харькова.

Таблица 2.4

Диагностика заболевания аллергическим ринитом и аллергической крапивницы по стандарту РФ.

Наименование

Среднее количество

Стоимость услуг,

грн

Консультация терапевта:

Сбор анамнеза и жалоб

Визуальный осмотр

Термометрия общая

Аускультация

Измерение частоты сердцебиения

Исследование пульса

Измерение артериального давления на периферических артериях

Осмотр верхних дыхательных путей с использованием дополнительных источников света шпателя и зеркал

1

30
Консультация аллерголога

2

30

Лабораторные исследования:

клинический анализ крови

общий анализ мочи

1

1

15

10

Аллергологическое исследование:

тест на аллергены: пыльца растений, споры плесневых аллергенных грибов, шерсть животных, пух и перья птиц, предметы бытовой химии, пищевые продукты, медикаменты, яд и аллергенные субстанции насекомых, косметические средства, пыль и некоторые ее компоненты (микроскопические клещи), воздействие холода и солнечные лучи.

1

150

Общая стоимость диагностики:

265

Примечание:

Среднее количество – кратность оказания медицинской услуги (минимум).

Из выше рассчитанного видно, что стоимость обязательной диагностики аллергических заболеваний составляет 265грн., с учетом того, что только стоимость аллергологического исследования составляет 150грн.

Полученные результаты позволяют определить затраты в целом на лечении одного больного АР и/или ХК в амбулаторных условиях. В табл.2.5, анализировали общую стоимость лечения антигистаминных препаратов:

а) оригинального лоратадина – Кларитин, и его генериков, с учетом их минимальной средней стоимости:

— отечественного производства — Лоратадин Фармак, Лоратадин Здоровье; Лоратадин Дарница

— зарубежного производства — Лоратадин-Нортон Norton (Канада)

б) препарата нового поколения — Алерон.

Таблица 2.5

Результаты расчета стоимости лечения при лечении аллергического ринита и аллергической крапивницы в амбулаторных условиях.

Торговое название, производитель

Лекарственная форма

Стоимость медикаментоз-ного лечения,

грн

Стоимость лечебно диагности-ческих процедур, грн

Общая стоимость лечения, грн.

Кларитин

Schering-Plough Central East (Швейцария

табл. 10 мг блистер, №10

78,42

265

343,42

Алерон

Actavis Group (Исландия)

табл. п/о 5мг, №10

43,44

308,44
табл. п/о 5мг, №30

28,63

293,63

Лоратадин-Здоровье

Здоровье (Украина, Харьков)

табл 10 мг контурн. ячейк. уп., №10

17,13

282,13

Лоратадин

Фармак (Украина, Киев)

табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №10

17,13

282,13

табл. 10 мг контурн. ячейк.

уп., №20

16,17

Лоратадин-Дарница

Дарница (Украина, Киев)

табл. 10 мг контурн. ячейк.

уп., №10

17,16

282,16

Лоратадин-Нортон

Norton (Канада)

табл. 10 мг, №10

16,53

281,53

2.2.2 Фармакоэкономический анализ «минимизация затрат»

Анализ минимальной стоимости (минимизации затрат – cost minimization analysis – CMA) – сравнение различных методов лечения при условии их равной эффективности и безопасности. Проводится оценка снижения общих расходов на лечение при использовании определенной медицинской программы или лекарственного средства по сравнению с эталонным средством. Этот тип анализа может проводиться при наличии четких доказательств одинаковой эффективности сравниваемых видов терапии, т.е. тождественность клинических результатов является очень важным условием. Результаты анализа «минимизации затрат» представляются в форме абсолютной разницы в затратах при применении исследуемого вмешательства по сравнению с альтернативным и выражается в денежных единицах

Цель метода «минимизация затрат» — выбор наиболее дешевой медицинской технологии при их равной клинической эффективности с целью экономии денежных средств.

Известно, что регистрация нового генерического препарата осуществляется на основании данных клинических испытаний о соответствии его эффективности оригинальному препарату. Это позволяет нам считать, что эффективность генерических препаратов одинакова.

Препараты для лечения больных АР и ХК на рынке Украины представлены большим количеством генерических форм, имеющих разную цену. Учитывая это, необходимо использовать мотод «минимизация затрат» для того, чтобы выбрать препараты с минимальной стоимостью курса лечения с целью обоснования оптимального использования денежных средств как пациента, так и государства, в зависимости от того, кто оплачивает лечение.

Проведение фармакоэкономической оценки с использованием метода «минимизация затрат» позволило рассчитать стоимость курса лечения одного больного АР и ХК с учетом средней цены на препарат. Продолжительность курса – 30 дней. Данные расчетов приведены в таблицах 2.6 и 2.7.

Таблица 2.6

Результаты фармакоэкономического анализа по методу «Минимизация затрат» при лечении больных АР И ХК, антигистаминными препаратами с действующим веществом лоратадин

Торговое название, производитель

Лекарствен-ная

форма

Кол-во постав-щиков

Цена упаковки,

грн.

Стоимость одного дня лечения, грн.

Стоимость курса лечения, грн.
1

2

3

4

5

6

Кларитин

Schering-Plough Central East (Швейцария)

табл. 10 мг №10

17

26,14

2,614

78,42

Лоратадин-Стома

Стома (Украина, Харьков)

табл. 10 мг №10

2

4,89

0,489

14,67

Лоратадин

Фармак (Украина, Киев)

табл. 10 мг №10

16

5,71

0,571

17,13

табл. 10 мг.

№20

15

10,78

0,539

16,17

Лоратадин

Витамины (Украина, Умань)

табл. 10 мг №10

2

5,56

0,556

16,68

Лоратадин-Здоровье

Здоровье (Украина, Харьков)

табл. 10 мг №10

12

5,71

0,571

17,13

Лоратадин-Дарница

Дарница (Украина, Киев)

табл. 10 мг №10

9

5,72

0,572

17,16

Лоратадин

Астрафарм (Украина, Вишневое)

табл. 10 мг №10

4

6,05

0,605

18,15

Лоратадин

Киевмедпрепа-рат (Украина, Киев)

табл. 10 мг №10

15

6,2

0,62

18,6

Лоратадин

Лекхим-Харьков (Украина, Харьков)

табл. 10 мг №10

4

7,8

0,78

23,4

табл. 10 мг, №20

6

12,48

0,624

18,72

Агистам

Стиролбиофарм (Украина, Горловка)

табл. 10 мг №6

6

6,49

1,082

32,46

табл. 10 мг №12

16

13,03

1,086

32,58

1

2

3

4

5

6

Лоризан

Киевмедпрепа-рат (Украина, Киев)

табл. 10 мг №10

14

10,47

1,047

31,41

Лоратадин

Rusan Pharma (Индия)

табл. 10 мг,

№10

1

5,25

0,525

15,75

Лоратадин-Нортон

Norton (Канада)

табл.

10 мг, №10

4

5,51

0,551

16,53

Лорано

Hexal AG (Германия)

табл.

10 мг, №7

10

11,29

1,613

48,39

табл. 10мг,

№20

11

25,3

1,265

37,95

Лоридин Рапид

Cadila Healtheare

табл. дисперг.

10 мг. №10

4

14,99

1,499

44,97

Лорфаст

Cadila (Индия)

табл.10 мг,

№10

9

15,3

1,53

45,9

Таблица 2.7

Результаты фармакоэкономического анализа «Минимизация затрат» лечения больных АР И ХК, антигистаминными препаратами с действующим веществом левоцетиризин

Торговое название, производитель

Лекарстве-нная

форма

Кол-во постав-щиков

Цена упаковки,

грн.

Стоимость одного дня лечения, грн.

Стоимость курса лечения, грн.
1

2

3

4

5

6

Алерон

Actavis Group (Исландия)

табл. п/о 5мг, №10

10

14,48

1,448

43,44
табл. п/о 5мг, №30

13

28,63

0,954

28,62

Результаты расчетов свидетельствуют, что минимальная средняя стоимость курса лечения одного больного среди всех генерических препаратов лоратадина представлена у трех отечественныхпрепаратов – производства фармацевтических фирм: Фармак, Здоровье, Дарница и одного импортного производства Нортон (Канада).

Наибольшая стоимость курса лечения с использованием следующих препаратов: Лорфаст Cadila (Индия), Лоридин Рапид (Cadila Healtheare), Лорано Hexal AG (Германия), Агистам Стиролбиофарм (Украина, Горловка),

У Алерона Actavis Group (Исландия), действующее вещество которого левоцетиризина дигидрохлорид, минимальная средняя стоимость курса в табл. п/о 5мг, №30.

При сравнении минимальной средней стоимости курса лечения Кларитина и Алерона наблюдается существенная разница, лечение Алероном меньше.

2.3 Фармакоэкономический анализ «затраты – эффективность» при лечении АР и ХК

Одним из важных фармакоэкономических показателей лекарственной терапии АР и/или ХК является эффективность лечения, при наличии которой можно рассчитать показатель единицы эффективности затрат или одного эффективно вылеченного больного по методу «затраты-эффективность».

«Затраты-эффективность» (cost-effectiveness analysis — CER) – метод фармакоэкономического анализа, который предполагает сопоставление как стоимости (в денежном выражении), так и эффективности альтернативных медицинских технологий (в одинаковых натуральных и физических единицах) и выявляет, какая из сравниваемых альтернатив способствует достижению определенного эффекта при меньших затратах.

Анализ “Затраты-эффективность” — один из видов полного экономического анализа, когда одновременно уточняются или оцениваются и стоимость, и результаты проводимого лечения до достижения определенного терапевтического эффекта. Этот тип анализа наиболее часто используется при выборе одного из методов лечения, позволяющих добиться неодинаковых клинических результатов. Он базируется на определении стоимости и эффективности сравниваемых методов лечения, т.е. измерении всех результатов каждой альтернативы в виде полученной выгоды и сопоставлении с произведенными затратами. Анализ позволяет оценить целесообразность той или иной терапии с позиции ее стоимости и степени влияния на состояние здоровья.

При проведении данного фармакоэкономического анализа для каждой из анализируемых медицинских технологий рассчитывается соотношение «затраты-эффективность» по формуле:

CER = Фармакоэкономический анализ медикаментозного лечения больных с аллергическим ринитом и хронической крапивницей

Различия в затратах на проведение сравниваемых медицинских технологий связаны только с прямыми затратами, поэтому расчет коэффициента эффективности затрат для лечения АР и ХК проводим по формуле:

CER = Фармакоэкономический анализ медикаментозного лечения больных с аллергическим ринитом и хронической крапивницей

где: DC — прямые затраты на лечение одного больного при исполозовании одного из анализируемого методов;

Ef — эффективность лечения в единицах эффективности терапии при использовании анализируемого метода [29].

Эффективность и безопасность Алерона, производства фармацевтической компании Actavis, и Кларитина, производства компании Schering-Plough, оценивали на основании результатов клинических испытаний, проведенных на базе кафедре клинической иммунологии и аллергологии национальной медицинской академии последипломного образования им.П.Л.Шупика в Киевском городском аллергологическом центре.

В исследовании приняли участие 30 больных сезонным аллергическим ринитом и 30 — хронической крапивницей. Длительность лечения составляла 30 дней. Пациентов рандомизировали на четыре группы, (табл. 2.7).

Таблица 2.7

Распределение пациентов на группы

Группа

Пациенты, принимавшие

АЛЕРОН

Пациенты, принимавшие ОРИГИНАЛЬНЫЙ ЛОРАТАДИН
Лечение сезонного аллергического ринита

Кол-во

пациентов

Доза, мг

Кратность в сутки

Кол-во

пациентов

Доза, мг

Кратность в сутки
I

15

5

1

II

15

10

1
Лечение хронической крапивницы
III

15

5

1

IV

15

10

1

Оценка эффективности лечения больных сезонным АР осуществлялась пациентами субъективно по четырем основным симптомам (заложенность носа, ринорея, чихание, зуд в носу) и по выраженности и скорости наступления положительного эффекта (дни). Объективную оценку проводил врач при осмотре полости носа по трем признакам (застойная гиперемия слизистой оболочки носа, отек носовых раковин, наличие слизисто-водянистого отделяемого в носовых ходах). Каждый симптом оценивали от 0 до 3 баллов:

0 – отсутствие симптома, 1- проявление симптомов менее 1 ч. в течение дня, 2 – длительность симптомов в течение 1ч в день, 3- длительность симптомов более 1 ч в течение дня и наличие сопутствующего нарушения восприятия запахов (максимальная сумма баллов 33).

У больных хронической крапивницей (ХК) оценивали интенсивность зуда, усиление его в вечернее время или ночью, количество высыпаний, нарушения сна и дневной активности. Отдельно учитывали размеры самых больших высыпаний. Кроме того, симптомы проверялись врачом

при каждом осмотре. Выраженность каждого симптома оценивали по балльной шкале: 0- отсутствие симптомов, 1- слабые, 2 – умеренные, 3 – тяжелые (максимальная сумма баллов 15).

В исследовании также было оценено уменьшение симптомов сезонного АР в течение первых суток. В I группе (пациенты принимавшие Алерон) симптомы уменьшились с 23,82±0,92 до 15,51±0,76 баллов, то есть на 35%, а во II группе (пациенты принимавшие оригинальный лоратадин) – с 22,73±0,88 до 18,19±0,69 баллов, то есть на 20% (p<0,05) (рис. 2).

Рисунок 2

Динамика уменьшения симптомов сезонного АР в течение первых суток лечения

Фармакоэкономический анализ медикаментозного лечения больных с аллергическим ринитом и хронической крапивницей

Кроме того, в исследовании оценивали уменьшение суммарного балла симптомов АР на 50% у каждого пациента. Под влиянием Алерона это происходило в среднем на 4-5-й день (4,61±0,24), лоратадина на 8-9-й день (8,59±0,35).

Таким образом, уже в течение первых суток лечения препарат Алерон показал более значимую эффективность по сравнению с лоратадином и уменьшение симптомов АР.

Оценивалась эффективность в исследовании и у больных ХК. В течение первых суток лечение общая сумма баллов симптомов под влиянием Алерона уменьшилась на 41,9 % и составила 7,88±0,31 баллов, под влиянием лортадина – на 19,95 % (10,99±0,28 баллов) (рис. 3).

Кроме того, в исследовании оценивали уменьшение суммарного балла симптомов АР на 50% у каждого пациента. Под влиянием Алерона это происходило в среднем на 4-5-й день (4,61±0,24), лоратадина на 8-9-й день (8,59±0,35).

Таким образом, уже в течение первых суток лечения препарат Алерон показал более значимую эффективность по сравнению с лоратадином и уменьшение симптомов АР.

Оценивалась эффективность в исследовании и у больных ХК. В течение первых суток лечение общая сумма баллов симптомов под влиянием Алерона уменьшилась на 41,9 % и составила 7,88±0,31 баллов, под влиянием лортадина – на 19,95 % (10,99±0,28 баллов) (рис. 3).

Рисунок 3

Динамика уменьшения симптомов ХК в течение первых суток лечения

Фармакоэкономический анализ медикаментозного лечения больных с аллергическим ринитом и хронической крапивницей

Также было оценено уменьшение суммарного балла симптомов ХК на 50%. Под влиянием Алерона это происходит в среднем на 6-7-й день(6,41± 0,13), лоратадина – на 11-12-й день (11,32±0,46).

Размеры самых больших высыпаний в обеих группах пациентов до лечения составляли 57,9±4,6 мм в диаметре в III группе и 55,4±5,7 мм – в IV группе. Уже спустя 1 сутки размеры этих высыпаний в III группе (пациенты принимавшие Алерон) были 13,1±2,4 мм, а в IV (пациенты принимавшие оригинальный лоратадин) – 28,6±3,2 мм. Таким образом, Алерон более значительно угнетал кожную аллергическую реакцию, чем лоратадин.

Терапевтическую эффективность лечения оценивали таким образом:

— «полное выздоровление» – отсутствие всех объективных и субъективных признаков АР или ХК;

— «значительное ухудшение» – наличие 2-3 объективных и/или субъективных признаков;

— «улучшение» — снижение выраженности признаков или отсутствие одного из признаков АР и ХК;

— «без изменений» – наличие 4 объективных и/или субъективных признаков АР или ХК.

— «ухудшение» — фиксировали изменения в схемах лечения пациентов, побочные эффекты, при присоединении вирусных или бактериальных инфекций проводили адекватную терапию с последующим исключением пациентов из групп наблюдения, табл 2.8.

Таблица 2.8

Результаты клинической эффективности лечения больных АР и ХК

Группа

Пациенты, принимавшие

АЛЕРОН

Пациенты, принимавшие ОРИГИНАЛЬНЫЙ ЛОРАТАДИН
Эффективность лечения, %
Лечение сезонного аллергического ринита
I

91,3

II

62,7
Лечение хронической крапивницы
III

92

IV

58,7

При определении затрат на проведенную терапию (DC) учитывали общую стоимость ЛП на курс лечения аллергического ринита и хронической крапивницы (табл. 2.9, 2.10). Расчеты включали определение коэффициентов эффективности затрат (CER) для данных препаратов и дополнительно на препараты-генерики Кларитина: Лоратадин-Стома, в табл. 10 мг контурн. ячейк.уп., №10; Лоратадин-Фармак, в табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №20 и Лоратадин-Витамины, в табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №10, (табл 2.9 и 2.10.). Минимальная общая стоимость курса лечения АР и ХК представлена у данных препаратов, согласно проведенному исследованию с помощью метода «минимизации затрат».

Таблица 2.9

Результаты расчета эффективности затрат при лечении сезонного аллергического ринита в амбулаторных условиях

Торговое название, производитель

Лекарственная форма

Общая стоимость лечения, грн.

EF,%

CER

Кларитин

Schering-Plough (Швейцария)

табл. 10 мг блистер, №10

343,42

62,7

547,7

Алерон

Actavis Group (Исландия)

табл. п/о 5мг, №10

308,44

91,3

337,8
табл. п/о 5мг, №30

293,63

321,6

Лоратадин

Фармак (Украина, Киев)

табл. 10 мг контурн. ячейк.

уп., №20

281,17

62,7

448,4

Лоратадин-Здоровье

(Украина, Харьков)

табл. 10 мг контурн. ячейк.

уп., №10

282,13

449,9

Лоратадин –Дарница

(Украина, Киев)

табл. 10 мг контурн. ячейк.

уп., №10

282,16

450

Лоратадин –Нортон

(Канада)

табл. 10 мг контурн. ячейк.

уп., №10

281,53

449

Таблица 2.10

Расчет эффективности затрат при лечении хронической крапивницы в амбулаторных условиях

Торговое название, производитель

Лекарственная форма

Общая стоимость лечения, грн.

EF,%

CER

Кларитин

Schering-Plough (Швейцария)

табл. 10 мг блистер, №10

343,42

58,7

585

Алерон

Actavis Group (Исландия)

табл. п/о 5мг, №10

308,44

92

335,3
табл. п/о 5мг, №30

293,63

319,2

Лоратадин

Фармак (Украина, Киев)

табл. 10 мг контурн. ячейк.

уп., №20

281,17

58,7

478,9

Лоратадин-Здоровье

(Украина, Харьков)

табл. 10 мг контурн. ячейк.

уп., №10

282,13

480,6

Лоратадин –Дарница

(Украина, Киев)

табл. 10 мг контурн. ячейк.

уп., №10

282,16

480,7

Лоратадин –Нортон

(Канада)

табл. 10 мг контурн. ячейк.

уп., №10

281,53

479,6

Алерон (левоцетиризин дигидрохлорид) производства фармацевтической компании Actavis в табл. п/о 5мг, №30, продемонстрировал более высокую клиническую эффективность и более быстрое действие по сравнению с оригинальным лоратадином в терапии сезонного АР и ХК. С фармакоэкономической точки зрения терапия данным препаратом имеет существенное преимущество, т.к. у него оптимальное соотношение цены/эффективности.

Таким образом, пациенты с АР и ХК имеют возможность получать современную фармакотерапию гарантированного качества, обладающую выгодными экономическими характеристиками.

ВЫВОДЫ

Фармацевтический обзор украинского рынка показал, что у оригинального лоратадина – Кларитина большое количество генериков. Соотношение количества препаратов отечественного производства к препаратам зарубежного производства составляет – 10:5. Препараты представлены в различных дозировках, с диапазоном цен на упаковку составляет 4,11 – 28,89 грн.

Препарат Алерон компании Actavis, с действующим веществом левоцетиризина дигидрохлорид, на украинском рынке представлен в единственном экземпляре в двух лекарственных формах.

2. Проведенные расчеты общей стоимости лечения АР и ХК с учетом минимизации затрат показали, что среди всех генериков Кларитина минимальная стоимость курса лечения одного больного представлена у Лоратадин-Фармак (Украина, Киев), табл. 10 мг контурн. ячейк. уп., №10 — 282,13 грн.

3. Проведенный фармакоэкономический анализ «затраты-эффективность» показал, что современный антигистаминный препарат III –поколения — Алерон производства фармацевтической компании Actavis проявил более выраженную клиническую эффективность по сравнению с оригинальным лоратадином в терапии сезонного АР и ХК.

СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ:

1. Яковлева Л.В., Бездетко Н.В., Герасимова О.А., Мищенко О.Я., Карбушева И.В., Ткачева О.В // Фармакоэкономика // Харьков: Издательство НФаУ. — 2007 г.

2. Келесбек АБДУЛЛИН. Фармакоэкономический анализ в системе здравоохранения // — 2002. — № 6 (154).

3. Васькова Лариса. Фармакоэкономика должна быть экономной // Медицинская газета (электронная версия) – 2003. — №8 (5 февраля).

4. Верткин А.Л., Турлубеков К.К., Дадыкина А.В. Медико-экономические аспекты лечения острых аллергических заболеваний. Московский государственный медико-стоматологический университет. Национальное научно-практическое общество скорой медицинской помощи.

5. Зупанец И.А., Черных В.П., Попов С.Б., Бездетко Н.В., Зайченко А.В., Налетов С.В., Усенко В.А., Усенко Г.Д. Фармацевтическая опека. Лечение симптомов аллергии. – 2003 г. — С.299-319.

6. Недельская С.Н., Бессикало Т.Г. // Аллергия и антигистаминные препараты // Медицинский журнал «Новости медицины и фармации» — 2007. — №8(212). – С3.

7. Пухлик Б.М., Дранник Г.Н., Сафронкова Н.И., Кузнецова Л.В., Прилуцкий А.С., Зайков С.В.// Современные достижения клинической иммунологии и аллергологии по материалам II национального конгресса иммунологов и аллергологов // Медицинский журнал «Новости медицины и фармации» — 2007 — №20(228) – С3.

8. Махринский Т. Аллергологи должны заниматься аллергологией // Еженедельник «Аптека». -2000.- №25. http://www.apteka.ua/archives/246/14787.html.

9. Современный взгляд на применение системных антигистаминных препаратов для лечения острых аллергозов // Медицинский журнал «Здоровье Украины». — 2007 г. — №13-14. – С.170-171.

10. Пухлык Б.М., д-р мед. наук, проф., Винницкий национальный медицинский университет, кафедра иммунологии. Аллергический ринит // журнал для практикующих врачей «DOCTOR». – 2003.- №6. – С13-15.

11. Сова С.Г., Дроботенко В.А., Кучерук Н.Д. Профессиональные аллергозы // Журнал для практикующих врачей «DOCTOR». – 2003 г. — №6. – С25-28.

12. Алешина Р.Д. Поллиноз // Журнал для практикующих врачей «DOCTOR». – 2003 г. — №6. – С16-21.

13. Пухлык Б.М. Сезонные аллергические риноконьюнктивиты: распространенность, методы диагностики и лечения // Медицинский журнал «Здоров я України» — 2007 г. — № 11-12(168-169) — С .65.

14. Пухлык Б.М. Как, зачем и чем лечить поллиноз // Медицинский журнал «Здоров я України» — 2007 г. — № 9 — С .65-67.

15. Аравийская Е.Р., Соколовский Е.В. Крапивница. – СПб.: Сотис, 2000. – 147 с.

16. Пилецкий А., Романюк Л., Кузнецова Л., Гришило П., Эффективность без противопоказаний. Медицинское использование цетиризина в аллергологической практике // «Ліки України». – 2005 г. — № 5 – С.64-66.

17. Мирошникова М.И., Казмирчук В.Е. Антигистаминные препараты в лечении аллергии // «Новости Медицины и Фармации». – 2006г. — № 13 (195). – С.13-14.

18. Зупанец И.А., Безуглая Н.П., Горленко Н.В., Антигистаминные препараты // «Фармацевт-Практик». – 2005г. — № 4 – С.52-53.

19. Яковлева О., Барало Р. Диференциированный подход к выбору блокаторов Н1-рецепторов // «Ліки України». – 2005 г. — № 5 – С.86-88.

20. Верткин А.Л., Турлубеков К.К., Дадыкина А.В. Медико-экономические аспекта лечения острых аллергических заболеваний.

21. Ильина Н.И. Стандарты диагностики и лечения аллергических заболеваний: аллергический ринит. Consillium medicum. – 2002. – Том 1. — №2.

22. Гришило П.В., Старунова Т.Г., Кузнецова Л.В., Осипова Л.С., Гришило А.П., Гремяков В.О. Опыт применения левоцитеризина у больных аллергическими заболеваниями. // «Здоровье Украины».- 2007г.- №18.- С49-51

23. Конкурентная среда препаратов ЛОРАТАДИНА // «Еженедельник АПТЕКА». – 31.05.2004 г. — №21 (442)

24. Лекарственные препараты // Коваленко В.Н., Викторова А.П.- МОРИОН. — 2007 г. – С2270.

25. Мнушко З.Н., Грекова И.А. Потребительский выбор антигистаминных лекарственных средств // Провизор. – 2000.№9. – С31-33.

26. Еженедельника «Аптека» 07.12.07.№ . – С

27. Залиская О. Н., Парновский Б. Л. Фармакоэкономика: теоретические и практические направления исследований.

28. АБДУЛЛИН Келесбек. Фармакоэкономический анализ в системе здравоохранения // Медицинский журнал «Здоров я України».-2002 г.- № 6. — С154.

29. Воробьева П.А. Экономическая оценка эффективности лекарственной терапии (фармакоэкономический анализ) // издательство «Нъю-диамед» — Москва, 2000 г. — С80.

Реферат: Частная динамическая морфология

Реферат выполнил:

Архангельск

2005

Глава 1. Анатомическая характеристика положении тела

Положения тела характеризуются его о р и е н т а ц и е и в п р о с т р а н с т в е (вертикальное, горизонтальное, наклонное, головой вниз и т. д.), п о з о й (расположением отдельных звеньев тела по отношению друг к другу) и о т н о ш е н и е м к о п о р е.

Положения тела относят к с т а т и ч е с к и м, когда внешние силы (сила тяжести и сила реакции опоры) взаимно уравновешены. Условия равновесия зависят от взаимного расположения звеньев тела и площади опоры. Поскольку обычно звенья тела находятся не в одной плоскости, а между ними образуются углы и возникают моменты сил, то сохранение любого положения требует напряжения мышц. При этом чем больше момент силы тяжести звеньев тела, тем большая нагрузка падает на мышцы, сохраняющие их в определенном положении. Б зависимости от распределения нагрузки на правую и левую половины тела положения тела разделяют на с и мметричные и асимметричные.

При симметричных положениях тела работа двигательного аппарата на правой и левой половинах тела одинакова, что обеспечивает гармоничность его развития. Асимметричные положения (например, стойка боксера, фехтовальщика) характеризуются неодинаковым участием в работе двигательного аппарата правой и лев ой половин тела, что может приводить к дисгармоничности в его строе — нии и развитии.

По отношению к опорной поверхности различают положен ‘ тела с н и ж н е й о п о р о й (положения стоя, мост, шпагат), ‘

в е р х н е й о п о р о й (висы, за исключением виса прогнувшись)

со с м е ш а н н о й о п о р о й (упор на параллельных брусьях) ` По виду равновесия положения тела разделяются на положения неустойчивого равновесия и ограниченно устойчивого равновесия. 1 В зависимости от характера опоры внешние силы могут действо вать на сжатие, на разрыв, на изгиб и на скручивание, что обусловливает определенные особенности в работе двигательного аппарата, в функционировании внутренних органов,сердечно-сосудистой и других систем организма.

При положениях с нижней опорой сила тяжести действует сдавливающим образом на нижележащие звенья тела, на которых уравновешиваются вышележащие. Поэтому чем ниже расположено звено, тем большая сила на него действует и тем больше должны напрягаться мышцы.

При положениях тела с верхней опорой, наоборот, мышцы нижележащих звеньев тела напрягаются меньше, чем мышцы вышележащих. Так, в положении стоя мышцы голеностопного сустава

уравновешивают вес всего тела, в висе эти же мышцы уравновешивают вес лишь одной стопы. В разных положениях с верхней опорой степень подвижности тела различна (в зависимости от расстояния ОЦТ тела до опоры и величины площади опоры). Подвижность тем меньше, чем меньше расстояние от ОЦТ до опоры и чем больше площадь опоры. Перемещения звеньев тела при положениях как с нижней, так и с верхней опорой сопровождаются дополнительными (компенсаторными) движениями в других звеньях, в других суставах. Например, для сохранения тела в равновесии при удержании груза перед собой туловище отклоняется назад, при удержании груза в правой руке — влево; подтягивание на перекладине вызывает компенсаторное перемещение ног.

1.1 Положение стоя

Положение стоя — это естественное, привычное для человека положение тела, выработанное в процессе длительной эволюции. Оно может являться рабочей позой, исходным и конечным положением для движений и физических упражнений. При стоянии тело занимает вертикальное положение, руки опущены вдоль туловища, голова держится прямо, ноги соприкасаются с опорной поверхностью подошвенной стороной стоп. Сила тяжести направлена вниз и действует сдавливающим образом на звенья : тела. Чем ближе звено к опорной поверхности, тем больше момент силы тяжести. Поэтому наибольшую нагрузку испытывают нижние конечности, особенно стопа. Сила реакции опоры равна силе тяжести, но направлена противоположно.

Одним из условий сохранения равновесия тела человека в положении стоя является расположение ОЦТ тела непосредственно над площадью опоры. Если вертикаль этого центра выходит за пределы площади опоры, то равновесие нарушается и тело падает. Кроме того, положение стоя можно сохранить только тогда, когда подвижные друг относительно друга звенья,, входящие в состав тела, удерживаются при помощи напряжения мышц и связок в закрепленном состоянии.

Стояние относится к положениям тела с нижней опорой. Площадь опоры образуется площадью подошвенной поверхности стоп и площадью пространства, заключенного между ними. Главными местами опоры стопы является нижняя поверхность пяточного бугра и головок плюсневых костей, а также (возможно) и пальцев. Площадь опоры с сомкнутыми пятками бывает большей в том случае, когда стопы располагаются друг относительно друга под некоторым углом. Она составляет примерно 250-350 см2.

В положении стоя давление приходится в большей мере на пятку и в меньшей — на область головок плюсневых костей, преимущественно 2-й и 3-й. На задний отдел стопы падает примерно 3/а тяжести тела, на передний — 1/4. Если в положении стоя отвести туловище назад или же, наоборот, вывести вперед, то сила давления на площадь опоры переднего и заднего отделов стопы будет изменяться. В первом случае давление переднего отдела стопы уменьшится, а заднего — увеличится, а во втором — наоборот. Кроме того, вертикаль ОЦТ тела приближается то к заднему, то к переднему краю площади, опоры, в связи с чем нагрузка га мышцы изменяется,. Так называемая действующая опорная поверхность стопы значительно меньше той поверхности, которая видна на отпе чатках. Это объясняется тем, что мягкие части стопы не могут служить достаточной опорой для тела.

Если человек стоит в обуви, особенно в жестких ботинках, «дейбезствующая» поверхность стопы больше, чем без обуви, так как в первом случае мягкие ткани края стопы оказывают большее сопротивление действию силы тяжести.

При симметричном стоянии масса тела распределяется равномерно на обе стопы и вертикаль ОЦТ тела проходит приблизительно в середине площади опоры. Но равновесие может быть нарушено, если эта вертикаль выйдет за границу площади опоры. В связи с этим положение стоя относят к ограниченно устойчивому виду равновесия.

В зависимости от расположения вертикали ОЦТ тела ближе к заднему или к переднему краю опоры различают т р и в и д а г: положения стоя (рис. 1б9):

1) антропометрическое,

2) спокойное,

3) напряженное.

Антропомеrрическим п о л о ж е н и е м считается такое, которое служит исходны>, для различных измерений (обычно для определения длины тела деревянным ростомером). При этом тело выпрямлено и несколько отведено ‘ назад. ОЦТ тела находится приблизительно в той же фронтальной плоскости, в которой лежат поперечные оси главных суставов конечностей (плечевого, локтевого, тазобедренного, коленного и голеностопного) и центры тяжести отдельных звеньев тела (головы, туловища и конечностей). Антропометрическое положение мало удобно, так как площадь опоры сзади от фронтальной плоскости очень невелика и достаточно небольшого действия внешних сил, чтобы вызвать падение тела. Кроме того, неодинаковое развитие мышц, расположенных спереди и сзади поперечных осей вращения в суставах, приводит к быстрому утомлению тех, которые недостаточно сильны (например, мышц передней nоверхности голени). В некотором напряжении должны быть как те мышцы, которые расnоложены спереди от поперечных осей суставов, так и те, которые находятся сзади этих осей т. е. сгибатели и разгибатели.

С’ п о к о й н о е п о л о ж е н ы, е характеризуется тем, что все тело находится в непринужденном состоянии (например, при положении по команде «Вольно!»). Располагаясь симметрично, верхняя часть тела несколько отведена на назад, а таз, наоборот, вперед. Фронтальная плоскость, проведённая через ОЦТ тела, проходит сзади поперечной оси тазобедренного сустава, спереди осей коленного и голеностопного суставов, приоли зительно через середину площади опоры. Углы устойчивости спереди и сзади, как и боковые, одинаковы. В этом положении человек может выполнять движения в пределах площади опоры бе з потери равновесия.

Поскольку плечи силы тяжести в тазобедренном, коленном и голеностопном суставах небольшие, как и их моменты, то спокойное положение стоя связано с минимальным напряжением мышц. При .этом движение тела назад (под влиянием силы тяжести) предупреж-дается натяжением подвздошно-бедренной связки, хотя мышцы-сгибатели бедра, удерживающие таз, в некоторой мере напрягаются.

Укреплению коленного сустава, по отношению к поперечной оси которого вертикаль ОЦТ тела проходит спереди, способствует натяжение связок, раположенных на его задней поверхности и внутри сустава. Укрепление голеностопного сустава обеспечивается устройством самого сустава Блок таранной кости спереди несколько шире, чем сзади, поэтому, когда голень наклонена кпереди, он укрепляется между лодыжками костей голени лучше, чем при антропометрическом положении. При спокойном положении, когда туловище несколько откинуто назад, для укрепления как тазобедренного, так и коленного сустава требуется не значительное напряжение мышц.

По отношению к поперечной оси атлантозатылочного сустава вертикаль ОЦТ тела ггроходит спереди, так что голову от наклона вперед удерживают своим напряжением мышцы выйной области. Верхняя часть туловища удерживается от наклона вперед мышцами спины, из которых Наибольшее значение имеет мышца-выпрямитель позвоночника. Ввиду того что продолженная вверх вертикаль ОЦТ тела проходит довольно близко от поперечных осей соединений головы и туливища, требуется сравнительно небольшое мышечное напряжение, чтобы удержать в равновесии эти части тела. Связочный аппарат в этом также играет существенную роль.

Н а п р я ж е н п о с п о л о ж е н и е тела характеризуется тем, что туловище выпрямлено и несколько выведено вперед, так что вертикаль ОЦТ тела проходит вблизи передней границы площади опоры, спереди поперечных осей всех главных суставов нижней конечности: тaзo6e;iprwooro, коленного и голеностопного. Таким образом, мышцы, расположенные на задних поверхностях этих суставов, должны постоянно находиться н сокращенном состоянии, чтобы предохранить тело от падения.

При напряженном положении основная нагрузка падает на мышиьi, находящиеся на стороне, противоположной той, где проходит вертикаль ОЦТ тела. и туловище удерживаются мышца-

Вис на прямых руках

При висе на прямых руках тело находится в вертикальном положении, руки фиксированы к гимнастическому снаряду (кольцам, перекладине), голова держится прямо, туловище разогнуто, ноги прямые В тазобедренном и коленном , суставах разгибание, в голеностопном , суставе и + суставах стопы — сгибание. (рис. 1 71 г

Руки могут быть пронированы, когда большие пальцы обращены друг м другу, или супинированы, когда они обращены в разные стороны.

Площадь onopы г, висе г г,,, прямых руках представлена площадью опорных поверхностей ладоней, соприкосающихся со снарядом и площадью пространства, заключенного между ними. Сила тяжести, напрлвnенная сверху вниз, действует г на разрыв, стремясь отделить нижележащие части тела от вышележащих. Этому препятствуют мышцы, нагрузка на которые тем больше, , чем выше они расположены.

()1(«Г тела расположен ниже 1:е площади опоры, поэтому равновесие в данном положении устойчивое.

Наибольшая нагрузка падает на мышцы верхней конечности.

1.2 Вис на стопах

При висе на стопах местом опоры являются их тыльные поверх номти Для удержания стоп и пальцев н разогнутом положении необ ходимо сильное напряжение передней группы мышц голени и, мышц тыльной поверхности стопы. Требования, nредъявляемые к мышцам разгибателям стопы Чpeзвычайно велики, так каК эти мышцы (перед няя большеберцовая, длинный разгибатель большого пальца, длинный разгибатель пальцев, а тем бoлее короткие разгибатели пальцев расположенные ка тыльной стороне стопы) являются сравнительно слабыми для удержания тнжести всего тела. К тому же эта сила в данном положении имеет большее плечо силы мышц-разгибателей г стопы Можно сказать, ч что нет другого гимнастического упражнения, при котором зтим мышцам приходилось бы испытывать столь 6oльшую нагрузку. Поэтому выполнение данного виса удается лишь людям очень хорошо развитым мышцами нижней конечности, особенно голени.

1.3 Вис на согнутых ногах

Для удержания тела в висе на согнутых ногах тpeбуется сохранять согнутое положение голени примерно под прямым углом по отношению к бедру Это не представляет затруднений, так как мышцы-сгибатели голени чрезвычайно мощная группа мышц, включающая не только мышцы задней поверхности бедра, но и икроножные мышцы. Лодъемная сила этих мышц около 500 кг.

1.3 Упор на параллельных брусьях

При упоре на паралельных брусьях тело находится в вертикальном положении, руки выпрямляны, расположены вдоль туулувища и фиксированны к спортивному снаряду Вместе с ними закреплен и пояс верхних конечностей. Это упражнение относится к упражнениям со с м е ш а н н о й о п о р о й. Площадь опоры верхних конечностей нижняя и представлена площадью опорных поверхностей кистей и площадь пространства мелжду ними. Голова, туловище и нижние конечности нижние конечности имеют верхнюю опору — пояс верхних конечностей ОЦТ тела по отнишеиию к верхним конечностям расположен выше площади опоры, обусоловливая и г р а н и ч е н н о у с т о й ч ив ы й  в и д  р а в н о в е с и я. По отношению к остальной части тела он находится ниже площади опоры, обеспечивая ей у с т о й ч и в о е р а в н о в е с и е. Сила тяжести н области верхних конечностей оказывает сдавливающее влияние увеличиваясь сверху вниз. В области туловища она действует на разрыв, как при висе, стремясь отделить нижсележащие звенья тела от вышележащих, и увеличиваетея при зтом снизу вверх (самая большая нагрузка падает на мышцы пояса верхней конечности.

Работа двигательного аппарата при выполнении упора на параллельнык брусьях сводится г:лавным образом к противодействию влиян4+ю силы тяжести и удержанию рук в вытянутого .положении, а, пояса верхней конечности — укреплённым по отношению к туловищу.

Кисть находится в разогнутом .положении, ,что проискодит совершеннно пассивно под дейiствием силы тяжести. При этом мышцы-сгибатели паnлцев растягиваются, их напряжение повышается и увеличивается сила захвата меета опоры. Наиболее «ответственными» иестом кисти, с которого передается тяжесть на брусья, является запястье и основание пясти.

Лvчезапястный сустав укрепляют мышцы, окружающие его, при этом движение рук в стороны предотвращают мышцы сгибатели и разгибатели кисти и пальцев, а двыlженчtе вперед ы назад — мышцы, отводяшие и привозящие кисть.

В локтевом суставе плечо под влиянием силы тяжести стремится согнуться по отношению к предплечью. Препятствием к сгибанию служит нагря:кенне rрехглавой мышцы плеча, которая находится в сокращенном состоянии. Иногда у людей со слаборазнитой мускула-турой (особенно у женщин) возможно некоторое переразгибание в локтевом суставе. чрезмерное разгибание плеча и повреждение локгевого сустава предотвращают мышцы идущие со стороны его передней поверхности (двуглавая плеча, плечевая, плечелvчгвая, круглый пронатор и др.).

Пояс верхней конечности при выполнении данного упражнения опирается на головку плечевой кости. В укреплении плечевого сустава участвуют мышцы, окружающие его, особенно те, которые приводят плечевую кость (большая грудная, широчайшая мышца спины, подлопаточная, подостная, круглые, длинная головка трехглавой Мышцы плеча).

Опусканию ту.ивнща под дейстниеw силы тяжести по отношению к поясу верхней конечности препятствуют мышцы, опускающие пояс вepxнeй конечности К ним относятся: малая грудная, нижняя часть  

При выполнении ynopa на паралельных брусьях большая нагрузка падает на нижние части большой rрудной мышцы и широчайшей мышцы спины, так как они способствуют подтягивают тVловиуа кверху, уменьшая тем самым действие его массы, передаваемое через лопатку на головку плечевой кости.

Грудная клгетка при упоре находится в несколько растянутом состоянии; т. е. в положении вдоха, благодаря тому, что напряжены крупные мышцы, поднимающие ребра. Д ы х а н и е происходит преимущественно за счет движения диафрагмы, для работы которой в данном положении нет значительных затру,днений.

Если у п о р выnолняется не на брусьях, а н а к о л ь ц а х, то нагрузка на мышцы значительно возрастает, так как они должны одновременно препятствовать расхождению колец в стороны. Мышцами, тормозящими отведение рук от туловища, являются все те, которые приводят плечо. Из них наибольшее значение имеют боль-шая грудная и широчайшая мышца спины. Работая совместно, они образуют своего рода параллелограvtм сил с равнодействующей, направленной на приведение плеча.

Если гимнаст постепенно разводит кольца, переходя в положение «крест», то напряжение мышц, препятствующих этому движению, еще б’ольше возрастает. По мере отведения рук увеличивается плечо силы тяжести тела и возрастает ее момент вращения. Поэтому сохранение такого положения возможно лишь при исключительно хорошо развитой мускулатуре пояса верхних конечностей.

Упражнение «упор» развивает мышцы пояса и свободной верхней конечности, а также мышцы спины, предотвращая нарушения осанки тела.

1.4 Гимнастический мост

В положении «м о с т» тело представляет собой изогнутую дугообразную фигуру с большим или меньшим радиусом кривизны. Йз внешних сил значение имеет не только сила тяжести, но и сила трения, от величины которой зависят напряжение мышц и возможность выполнения самого упражнения. Площадь опоры представлена площадью соприкосновения ладонной поверхности кистей и подошвенной поверхности стоп с опорной поверхностью, а также площадью пространства между ними (рис.

ОЦТ тела расположен выше площади опоры, вне тела, несколько ниже позвоночного столба, приблизительно над серединой площади опоры.

Равновесие о г р а н и ч е н н о у с т о й ч и в о е, передний, задний и боковой углы устойчивости большие, степень устойчивости значительная.

Расположение звеньев тела таково, что в голеностопном и коленном суставах происходит сгибание, в тазб’оедренноаt суставе и суставах позвоночного столба — разгибание. Грудной кифоз уменьшен, поясничный и шейный лордозы увеличены. Межпозвоночные диски в поясничном отделе спереди растянуты, а сзади сплюснуты.

При выполнении этого упражнения на скользкой поверхности величина изгибов позвоночного столба значительно меньше и мост ниже, чем на обычной, несколько шероховатой поверхности (на полу, ковре, мате и др.). На горизонтально укрепленной лестнице мост может быть выполнен с большим прогибом позвоночного столба, чем на полу. На очень скользкой поверхности удержать положение «мост» можно в том случае, если стопы и кисти находятся рядом друг с другом или даже кисти удерживают стопы. Это ‘возможно только при высокой гибкости позвоночного столба и подвижности в тазобедренном суставе.

В положении «мост» пояс верхней конечности смещен к голове, нижний угол лопатки обращен в латеральную сторону, головка плечевой кости упирается в акромион. В плечевых, локтевых и лучезапястных суставах наблюдается предельное разгибание. В крайне растянутом положении находятся мышцы живота (особенно прямая), большие и малые грудные, передняя зубчатая, широчайшая мышца спины, двуглавая мышца плеча, клювовидно-плечевая, сгибатели кисти и пальцев. Несколько меньше растянуты мышцы-разгибатели стопы и четырехглавая мышца бедра. В этих мышцах, а также в межпозвоночных дисках, связках позвоночного столоа, подвздошнобедренной связке возникают упругие силы, стремящиеся отделить друг от друга опорные части тела. Силе тяжести и силе эластической тяги противодействует напряжение мышц, сохраняя тело в данном положении.

Наиболее активно работают мышцы, находящиеся на конечностях и в области позвоночного столба. Причем нагрузка на эти мышцы возрастает от вершины свода к периферии (соответственно нарастаниiо упругих сил в дугообразном своде).

В области нижних конечностей основную нагрузку выполняют мышцы подошвенной поверхности стопы, задняя г латеральнах группы мышц голени, передняя группа мышц бедра (препятствует сгибанию бедра в коленном суставе — приближению бедра к голени) и мышцы задней поверхности тазобедренного сустава, Большие ягодичные мышцы вместе с мышца~аи-разгибателями позвоночного стол6а удерживают туловиище. Разгибанию бедра в тазобедренном суставе мешает подвздошно-бедренная связка, а также тонус мышц, проходящих спереди поперечной оси тазобедренного сустава (портняжной, прямой мышцы бедра, подвздошно-поясничной, гребенчатой).

Поскольку пояс верхних конечностей закреплен через верхние конечности, то голову и туловище удерживают мышцы, поднимающие его, идущие от костной основы головы и шеи к костям пояса верхних конечностей. Большая грудная мышца и широчайшая мышца спины фиксируют плечевую, кость к поясу верхней конечности. Укрепление положения головки плечевой кости по отношению к суставной впадине лопатки происходит главным образом за счет мышц, окружающих плечевой сустав. Тонкая и просторная суставная сумка не имеет утолщений в виде связок и не может в данном положении играть значительную роль в укреплении плечевого сустава. Наибольшую роль в этом играют трехглавая мышца плеча (своей динной головкой), широчайшая мышца спины, подлопаточная, под-остная и круглые (большая и малая) мышцы.

На плече наибольшую нагрузку несет трехглавая мышца плеча, которая предотвращает сгибание руки в локтевом суставе, т. е. произвоцит не разгибание предплечья в локтевом суставе, а разгибание плеча.

Фиксации костей в локтевом суставе способствует помимо мышц и связок само устройство суставных поверхностей: блоковидная вырезка локтевой кости охватывает блок плечевой кости, а локтевой отросток локтевой кости упирается в одноименную ямку на плечевой кости.

При опоре не на всю подошвенную поверхность стопы, а толко на пальцы сильно возрастает напряжение задней группы мышц голени и подошвеннойг поверхности стопы (трехглавой мышцы голени, задней большёберцовой, д,линныs сгибателей пальцев и пр.), а также четырехглавой мышцы бедра, так как сокращение икроножной мыш-цы, увеличивает сгибание ноги в коленном суставе.

Поскольку позвоночный столб сильно разогнут и голова откинута назад, грудная клетка оказывается в растянутом и приподнятом состоянии, межреберные промежутки (особенно нижние) расширены, реберная дуга и нижние ребра сильно выступают, подгрудиннтй угол увелице+3.,~Грудная к,lетка находится в положении в д о х а, причём увеличению ее вертикального размера несколько способствует выпрямление грудного кифоза.’Наиболее подвижными рёбрами оказываются нижние, за счет чёго и происходит дыхание, т. е. увеличение и уменьшение объема грудной клетки. Мышцы живота растянуты и напряжены, что затрудняет движения диафрагмы. Она находится в положении в ы д о х а, оттеснена к голове благодаря давлению на нее органов брюшной полости (печени, желудка, селезёнки), что также ограничивает ее экскурсию. Благодаря высокому стоянию диафрагмы вертикальньй размер грудной полости уменьшен, несмотря на растянутость грудной клетки по вертикальной оси.

Упражнение «мост» способствует увеличению подвижности почти во всек звеньях тела. Оно развивает эластические свойства мышц, межпозвоночных дисков и святочного аппарата суставов конечностей, способствует развитию координационных способностей, ориентации в пространстве, является корригирук>гцим упражнением при дефектах осанки, а также оказывает третирующее воздействие на диафрагму.

Вместе с тем это упражнение ставит многие жизненно важные ~ органы в необычные vсловия, затрудняющие их функционирование Так, амплитуда дыхательных движений в положении «мост» ограничена, присасывающее .действие грудной клетки для крови и лимфы уменьшено, отток крови от органов головы и шеи затруднен, сердце и внутренние органы брюшной полости оттеснены в сторону головы, что создает неблагоприятные условия для их деятельности (движение пищи из желудка в двенадцатиперстную кишку и отток желчи от желчного пузыря нарушены). ПIоэтому долго находиться в этом положении, особенно дeтям не рекомёндуется.

Глава 2. Анатомическая характеристика поступательных движений тела

Различают два основных вида движений телга или его отдельных звеньев: поступательные и вращательные. При первом виде движений все точки тела описывают паралельные прямые линии, а при втором — дуги около той или иной оси вращения. Почти каждое движение тела человека можно рассматривать как поступате,-гпное движение какой-либо одной или несколlькик его точек и одновременное вращение вокруг осей, проходящих через эти точки. Лишь в очень редких случаях происходят движения чисто поступательного характера.

Кроме этих двух основных видов движений тела различают движения смешанного характера (поступательно-вращательнь!е), при которых тело, перемещаясь в ту или иную сторону, одновременно вращается вокруг одной из осей.

Поступательные движения тела являются npимepoм локомоций (локомоторных движений) — перемещений тела в пространстве за счёт работы мышц (активной части опорно-двигательного аппарата), а также костей и их соединений (его пассивной части).

По Д. А. Семенову, локомоторные движения классифицируются следующим образом.

Частная динамическая морфология

Важную роль в жизни человека играют локомоции, осуществляемые посредством отталкивания от плотной среды, к которым относятся ходьба, бег и прыжки.

2.1 Ходьба

Ходьба — это сложное циклическое движение, связанное с отталкиванйём тела от опорной поверхности и перемещением его в пространстве. Характерным для ходь’оы является постоянное сокращение опоры на одну или Обе конечности. В осуществлении этого локомоторного акта участвуют многие звенья опорно-двигательного аппарата, а также системы регуляции (нервная, органы чувств, эндокринные железы) и обеспечения (сердечно-сосудистая и др.) мышечной деятельности.

Основой ходьбы служат ш а г а т е л ь н ы е д в и ж е н и я, связанные с сокращением мышц и попеременным отталкиванием от поверхности опоры. При этом тело испытывает толчки, направленные вверх и вперед, из-за сопротивления опорной поверхности и сил трения (рис. 176). Однако движения тела имеют плавный характер благодаря сглаживанию толчков под влиянием инерции тела и дей-ствия мышц-антагонистов.

Если из положения стоя вынести одну ногу вперёд и поставить ее на опорную поверхность, это будет п р о с т о й ш а г. Если другая нога при этом не будет приставлена к опорной ноге, а будет выставлена вперед, то челОвек выполнит о д и н о ч н ы й  ш а г. Таким _ образом, каждый одиночный шаг может быть подразделён на два простых — задний шаг и передний шаг. Под з а д н и м ш а г о м подразумевается та половина одиночного шага, при которой нога движется сзади фронтальной.

 Чтобы при ходьбе был проделан полный; цикл движений, необходимо после одиночного шага одной ногой сделать такой же шаг другой ногой. Эти два шага составляют д в о й н о й ш а г. После каждого двойного шага отдельные звенья тела приходят в исходное по_ отношению друг к другу положение.

Ввиду того что при каждом двойном шаге лроисходит как бы накладывание одного простого шага одной ноги на один простой шаг другой, то каждый двойной шаг по пройденному пространству соответствует длине трех простых шагов, тогда как по выполненным движениям он состоит из четырех простых шагов: двух — проделанных одной ногой и двух — другой.

При хоць’бе тело повторяет одни и те же движения, причем движения одной половины тела представляют собой как бы зеркальное изображение движений другой полОвины. В связи с этим ходьба относится к разновремен_но-синметричным движен и я м и при анатомическом анализе ее можно ограничиться рассмотрением движений только одной половины тела.

При ходьбе возникают периоды то двойной, то одинарной опоры. При д ч у х о п о р н о м п о л о ж е н и и одна нога (находящаяся впереди) опирается пяткой, а другая (находящаяся сзади) — носком. Оцновременной опоры всей подошвенной поверхностью обеих стоп при обычной ходь’бе не б’ывает. При о д и н а р н о й о п о р е тело соприкасается с опорной поверхностью одной ногой, в то время как ,ругая перемещается по направлению впере~ вне связи с опорой.

Нога, соприкасавшаяся с поверхностью опоры, называется о п о р н о й; в противоположность ей другая свободна и называется п е р е н о с н о й или :и а х о и о й. Обычно ногу в положении заднего шага называют з а д н е й, а ногу в положении переднего ша

га — п е р е ц н е й. Аналогичные же обозначения можно принять и для движений верхних конечностей. Полное качание каждой верхней конечности назад и вперед состоит из заднего и переднего махов, между которыми имеется момент вертикали. Верхнюю конечность в период заднего маха называют з а д н е й р у к о й, а в период переднего маха-передней рукой.

Ходьба на носках. При этом виде ходьбы все тело находит:ся в напряжённом выпрямленном положении, голова держится прямо, грудной кифоз уменьшен, а поясничный лордоз и наклон таза уве личены. Стопа в положении крайнего сгибания в голеностопном суставе и суставах самой стопы как бы сжата в направлении cвоeй продольной оси между опорной поверхностью и костями голени, что сгlосооствует увеличению выраженности продольного свода стопы Однако рессорные свойства ее при ходьбе или беге на носках не woгут быть полностью использованы из-за силного напряжения мыши, фиксирующих суставы нижней конечности.

ОЦТ тела занимает более высокое положение, чем при обычной ходьбе, площадь опоры в перёднезаднео направлении незначитсльна, что уменьшает устойчивость тела. Степень устойчивости зависит от длины палыцев: при сравнительно одинаковой длине пальцев вся тяжесть тела распределяется на большую площадь опоры; если д.лина медиальной части продольного свода значительно больше .

длины латеральной части (большой па.лгец стопы очень длинный), нагрузка приходится на ограниченную п.логцадь опоры.

Раобта мышц в области коленного, голеностопного суставов и суставов стопы носит преи~лущестьРнно статический характер. Мышцы голени (передняя большеберцовая и а. длинные разгибатели пальцев стопы) растянуты Нагрузка на заднюю группу мыщц голени возрастает. Большую работу выполняют мышцы тазобедренного сустава, так как все движения ноги происходят главным о’бразом в этом суставе.

Длина шага при ходьо’е на носках мала, так как ограничение или даже полное отсутствие подвижности в коленном и голено-стопном суставах при крайне необльшой площади опоры затруд-. няет движения. Небольшая длина шага, а следовательно и скорость передвижения связаны также с тем, что при этом виде ходьбы нет переката стопы и уменьшена дуга сгибания и тазобедренном суставе. Однако ходь’оа на носках епосоо’ствует развитию мышц нижних конечностей, мышц спины, живота, совершенствованию умгения сохранять равновесие при ограниченной площади опоры, а также формированию хорошей осанки.

2.2 Бег

Б е г, как и ходьба — сложное локомоторное, переместитеnьное, разновременно-симметричное движение. Между бегом и ходьбой _ имеются как черты сходства, так и черты различия. Для бега

характергны тот же цыкл движенnьi, те же действующие силы и функциональные группы мышц.

Основным о т л и ч и е м бега от ходьбы является о т с у т с твие при беге фазы двойной опоры и наличие фазы полет а (тело передвигается, не соприкасаясь с опорной поверхностно). Огталкивание в беге выполняется оолее энергично, быстро и под более острым углом руки движутся более порыва+сто, сохраняя положение сгибания в локтевых суставах, что способствует уti+еньшениго ;момента их инерции. Перекрёстная координация при беге выражена болыгге, чем при ходьбе. Наклон туловища при беге ‘больше, чем :

при -ходьбе, и зависит от скорости бега. Угол наклона тела в беге на короткие дистанции равен примерно 55 — 60~, в беге на средние дистанции — 70 — 75°, а на длинные — 7.5 — 80°, т.е. чем меныще дистанция н больше скорость, тем больше наклон тела вперед. Вертикаль ОЦТ тела энергично выносится за передний край площади опоры, особенно при встречном ветре. С увеnичением сопротивления эта внешняя сила вместе с силой тяжести, действуя под углом, о’бразуют равнодействующую, проходящую в области площа-ди опоры. Ноги при беге, предотвращая падение тела, е большей силой производят отталкивание, с большей быстротой и на большее расстояние выносятся вперед чем при ходьбе.

Движения тела в беге начитаются с выведения вертика.-ги ОЦТ тела за пере,дний край площади опоры, в результате чего тело прннимает поломеньге начинающегося падения. Если не вынести ногу вперед, падение произоЁnет. Так как о т т а .-г к и в а н и е <задней» ногой выполняется очень резко, тело Отделяется ОТ земли далее следует ф а з а п о :г е т а, которая соответствует фазе двойной опоры в ходьбе. Затеw происходит п р и з е м л е н и е на «переднюю» ногу, после чего весь цикл движеннй повторяется (рис.

Вынесенная вперед нога во время приземления на нее несколь-ко согнута в коленном суставе, в результате чего получаемый теолм толчог значительно смягчается. Сотрясение тела уменьшается также за счет работы стопы: если при приземление происходит с пятки, то передняя группа мышц голени н этот момент выполняет уступающую работу и этим амортизирует толчок. В беге на длинные дистанцни чаще наблюдается призечление с пятки (хотя бывает и носка), а в ‘беге на короткие и средние дистанции — обычно носка (иногда с латерального края переднеro отдела стопы). Различные способы приземлния имеют свои положительные

и отрицате:ьные стороны. К достоинствам п р и з е м л е н и я с н о ск а относится большая элстичность движения, большая длина шага и менышая отдача, получаемая телом; для амортизации толчка используется вся стопа с ее сводами, святочным и мышечным аппаpaтом. Однако такое приземление требует чрезвычайно большого напряжения мышц-сгибателей стопы и пальцев.

Задняя и латерanьная группы мышц roлени, особенно энергично работающие не только во время приземления, но и в момент толчка, оказываются в сильно сокращённом состоянии. Таким образом, в беге на короткие дистанции бльшую часть времени наблюдается

чрезвычайно сильное напряжение этих мышц. Расслабляются они только во время переноса ноги вперед. Передняя группа мышц голени находится во время приземления в растянутом состоянии.

П р и з е м л е н и е с п я т к и не требует столь энергичного на-«,

пряжения мышц задней и латеральной поверхностей голени, но вызывает сильный передний толчок.

Приземление с латерального края стопы возможно только в том случае, когда спортсмен в фазе полета успевает расслабить мышцы голени и стопа принимает несколько супинированное положение. Однако сделать это в короткую фазу полета крайне трудно.

Если в положении стоя стопы ног обычно несколько развернуты, а при ходьбе стопы располагаются более параллельно, то при беге они или параллельны друг другу, или даже обращены носками несколько внутрь. Такое положение стоп позволяет в большей мере использовать для толчка заднюю и латеральную группы мышц голени и- подошвнной поверхности стопы.

С этой же целью применяется способ постановки стоп строго одна впереди другой, т. е. на одной прямой. Положительной стороной этого способа является то, что ОЦТ тела движется в основном над площадью опоры и его колебательные движения в поперечном направлении сводятся к минимуму.

Обычно бег характеризуется быстрым темпом движения. Бег в медленном темпе представляет собой ряд последовательных прыжков с одной ноги на другую, вызывая крайне неравномерное поступательное движение тела, связанное с его значительными, главным образом вертикальными, колебаниями.

При беге, как и при ходьбе, различают задний и передний простые шаги, составляющие полный одиночный шаг; два одиночных. шага правой и левой ноги составляют д в о й н о й ш а г.

Некоторое выпрямление ноги с огнутой в коленном суставе в момент соприкосновения с землей, происходит приблизительно в положении вертикали, а полное разгибание — и момент отталкивания. После отталкивания, когда нога переходит в четвертую фазу, наблюдается сильное сгибание голени, которая при этом может находиться по отношению к бедру под углом меньше прямого. Такое сгибание способствует значительному уменьшению момента инерции ноги, облегчению и ускорению ее переноса из заднего шага в передний.

Чем бег быстрее, тем период контакта опорной ноги с землей меньше, а продолжительность фазы полета больше.

Туловище при беге производит те же движения, что и при ходьбе. Kpoмe поступательного движения происходят движения и в поперечнои направлении. Чем больше скорость бега, тем меньше колебания в поперечном и вертикальном направлении. Движения туловища вращательного характера, наклоны и выпрямления выражены более сильно, чем при ходьбе (в период опоры тело наклоняется вперед, а во время полета выпрямляется).

Амплитуда движения рук при беге e более значительная, чем при ходьбе. Характерным для движений рук является то, что полностью они не разгибаются, как при ходьбе во время заднего маха.

Вся работа мышц при беге более интенсивна. Сильное сокращение бедренных головок четырехглавой мышцы бедра препятствует

во время приземления сгибанию бедра в коленном суставе. В начале периода полета сокращаются мышцы-сгибателv бедра: прямая мышца бедра, протяжная и напрягатель широкой фасции. В переносе ноги вперед принииает большое участие, подвзiхошно-пояснич.

ная мышиа. Голень свободной ноги перемещается мимо опорной ноги в согнутом состоянии. Стопа свободной ноги несколько разогнута.

Большую роль в беге играют мышг~ы-разгибатели тазобедренного сустава, в первую очередь большая ягодичная мышца. В момент толчка, как и во время заднего шага свободной ноги (четвертая фаза), эта мышца находится в сокращенном состоянии, в то время как на другой ноге (шестая фаза) она растянута. Таким образом, при беге работают те же мыигечные группы, что и при ходьбе, но их работа является гораздо более напряженной.

Если в ходьбе самое низкое положение ОЦТ тела и максимум опорного давления ггриходятся на фазу двойной опоры, то в беге — на фазу переноса одной ноги мимо другой, а при широко развёаенных вперед и назад ноrах ОЦТ тела занимает наивысшее положение, а опорное давление равно нулю.

Длина шага при беге обычно прямо связана с его скоростью. Она зависит также от силы и направления толчка, длины ног и пр. Длина шага и беге на скорость у мужчин-неспортспгенов составаяет в среднем 159 см, у женщин — 1 29 см, у легкоатлетов-стайеров — 168 cм.

В беге на короткие дистанции темп ;движения составляет 6onee 20 двойных шагов. Для людей, не занимающихся спортом, средняя .

скорость бега равна 5,9 м/с у мужчин и 4,7 м % с у женщин.

Бег на длинные дистанции требует преимущественно проявления выносливости, а в беге на короткие дистанции большее значение имеет качество силы. В беге на 400 м для достижения успеха необxoдимo оптимальное соотношение скорости, темпа и длины шагов при высоких, но не максимальных их значениях и достаточной стабильности. Квалификация спортсмена не отражается на темпе бега, но проявляется н длине шага, которая у мужчин-перворазрядников, кандидатов в мастера спорта и мастеров спорта составляет соответственно: 209,2 — 216,? — 228,6 см. При утомлении спортсмена длина шага больше снижается, чем темп бега.

Структура движений при беге, как особом виде локомоции, изменяется с возрастом. У детей 5 лет фаза полета при медленном беге нередко отсутствует, а при быстром — непродолжительна. Наиболее подходящий возраст для обучения спортивным .локомоцияи 7 — 8 лет. Анатомическая характеристика бега взрослых людей при продолжительных занятиях оздоровительной физической культурой мало меняется с возрастом. Для начинающих бегунов роль лимитирующего фактора нередко играет состояние сердечно-сосудистой системы и суставно-связочного аппарата.

2.3 Прыжок в длину с места

Прыжок в длину с места — зто, сложное ациклическое, переместите,nьное, одновременно-симиетричное движение, связанное с отталкиванием тела от опорной поверхности, полетом и последующим приземлениепг.

При прыжке в дnгnну с жеста ОЦТ тела описывает параболу подобную той, которую описывает любое тело, брошенное под острым углом к горизонтальной плоскости. Прыжок — это своего рода

бросок тела, во время которого движущей силой является сила мышц самого тела. В прыжке действуют д в е о с н о в н ы е с и л ы — сила т о л ч к а и сила т я ж е с т и т е л а. Таким образом, траекторию полета можно определить как регулирующую линию действия этих двух сил, направленных друг к другу под некоторым углом ( рис. .

Для выполнения прыжка необкодимо, чтобы отдельные части тела в момент отделения от земли становились друг относительно друга неподвижными… В противном случае сокращение мышц будет воздействовать главным образом на отдельные части нижних конечностей, но не на все тело.

В движении тела при гтрыжке в длину с места выделяют 4 основные фазы: подготовительную, отталкивания, полет а и п р и з е м л е н и я. Сила тяжести действует во всех фазах

прыжка, сила реакции опоры только в 1, 2 и 4-й фазах. Площадь опоры при прыжке меняется: она наибольшая в 1-й фазе, меныие во 2й и в начале 4-й фазы; при этом во 2-й фазе она представлена опорной поверхностью переднего отдела стопы, в начале 4-й фазы — опорной поверхностью заднего отдела стопы с переходом на всю ее подошвенную поверхность.

П о д г о т о в и т е л ь н а я ф а з а заключается главным образом в приседании. Во время этой фазы происходит разгибание ноги в голеностопном суставе, сгибание в коленном и тазобедренном

суставах. Тело выдвигается вперед, вследствие чего вертикаль его ОЦТ выходит за переднюю границу площади опоры, вместе с чем начинается падение тела

В фазе отталкивания в момент начинающегося падения тела происходит сгибание в голеностопном, разгибание в коленном и тазобедренном суставах и одновременный взмах руками кверху, что способствует повыше нию положении ОЦТ тела. По законам баллистики полет будет наиболее длинным, если прямая, показывающая направление отталкивания, располагается под углом 45 к горизонтальной плоскости. Теоретически vtожно считать, что в том случае, когда угол от-

толкования превысит 45°, полет будет выше и короче. При отталкивании под углом 90° тело взлетает вверх и приземляется на своё искодное место. При угле меньше 45° полет будет ниже и длиннее. Однако для того, чтобы при прыжке в длину с разбега получить угол вылета 45°, необходима скорость подъема центра тяжести равная скорости разбега к моменту прыжка. Ввиду того что прыгуну не хва-тает «мощности толчка», угол вылета при условии сохранения высо-кой конечной скорости разбега не бывает больше 30°, а попытки уве-личить его влекут за собой потерю скорости вылета.

Чтобы в момент отталкивания в наибольшей мере использовать все мышцы-сгибатели пальцев, обычно держат стопы в положении с несколько обращенными внутрь носками. Работа мышц в фазе отталкивания характеризуется резкостью и силой. В течение короткого времени мышцы сокращаются до максимума, в результате чего тело, подброшенное в воздух, проходит некоторое расстояние. Главными мышцами, работающими при отталкивании, являготся: в области стопы — все. мышцы ее подошвенной поверхности; в области голеностопного сустава — задняя и латералная группы мышц голени; в области коленного сустава — бедренные головки четырехглавой мышцы бедра; в области тазобедренного сустава — мышцы, расположенные на его задней поверхности; на туловище — .

мышцы-разгибатели позвоночного столба, а также мышцы, поднимающие пояс верхней конечности; в области верхней конечности —

мышцы-сгибатели плеча, а также мышцы-разгиоатели предплечья. Большинство из них, н частности мышцы, расположенные на нижних конечностях и на туловище, находится в сокращенном сочтоянии и в подготовительном периоде. Но в это время они выполняют уступающую работу, а в момент отталкивания — преодолевающую (рис. 185).

После того как н суставах произошло почти полное разгибание, движения в них, как уже говорилось, затормаживаются благодаря кратковременному сокращению мышц-антаrонистон, превращающих все тело как бы в одно монолитное целое, что способствует передаче сил толчка на ОЦТ тела и сохранению равновесия во время полета. Роль мышц-антаrонистов заключается также в том, что они препятствуют переразгибанию звеньев нижней конечности в суставах, предохраняя их от повреждения.

Ф а з а  п о л е т а характеризуется уже «заданной» траекторией ОЦТ тела. Она может быть изменена только под влиянием какихлибо внешних сил (например, при сильном встречном ветре она будет укорочена, при попутном, наоборот, удлинена). Чтобы она не изменилась под влиянием внешнего фактора, необходимо изме нить угол отталкивания (например, при попутном ветре он должен, быть больше, а при встречном — меньше того, который считается. нормой при отсутствии внешнего влияния).

Сочинение: У нас была великая литература…

У нас была великая литература…

Всеволод Сахаров

В романе М.А.Булгакова «Жизнь господина де Мольера» рассказчик говорит акушерке, принимавшей будущего великого драматурга: «Добрая госпожа, есть дикая страна, вы не знаете ее, это — Московия, холодная и страшная страна. В ней нет просвещения, и населена она варварами, говорящими на странном для вашего уха языке. Так вот, даже в эту страну вскоре проникнут слова того, кого вы сейчас принимаете». Так оно и вышло, пьесы Мольера обрели в России вторую жизнь и помогли становлению самобытного русского театра. Прошло сто лет, и в холодной, неуютной для муз и лир стране, которую иностранцы привычно продолжали именовать варварской, явились свои великие писатели, целая литература, постепенно получившая европейское признание. Родилась русская классика, о мировом значении которой написано множество книг и статей.

Говоря о ней, часто пользуются словом «вдруг», и здесь есть своя правда. Это стремительное развитие напоминало культурный взрыв, пробудивший к деятельной жизни и просвещению огромную страну, полную надежд и великих возможностей. «Положительно можно сказать, что почти никогда и ни в какой литературе, в такой короткий срок, не являлось так много талантливых писателей, как у нас, и так сряду, без промежутка», — удивлялся Достоевский. То же говорил и скептический Чехов: «Культура у нас еще очень молода. Триста лет назад Англия имела уже Шекспира, Испания — Сервантеса, а немного позже Мольер смешил Францию своими комедиями. Наши же классики начинаются только с Пушкина, всего каких-нибудь сто лет. И смотрите, мы начинаем обгонять: Тургеневым, Достоевским, Толстым зачитывается весь мир». Время показало, что то были предварительные итоги. Ибо затянувшаяся молодость вдруг обернулась печальной старостью, и Чехов стал последним нашим классиком.

Интерес к русской классике не угас и сегодня, когда самыми читаемыми в мире писателями остаются Толстой, Достоевский, Чехов и тот же М.Булгаков. В приведенных суждениях привлекает внимание другое: слова о варварской стране России и молодости ее классической культуры. Так мог судить иностранец, но Чехов или Булгаков…

Ведь речь идет о древней стране с тысячелетней историей, где классика стала закономерным итогом многовековой культурной деятельности, и для этого надобны были согласное напряжение лучших национальных сил и лишения бесправного народа. Может быть, именно поэтому она вся уложилась в одно XIX столетие, ее «золотой век», началась Пушкиным и кончилась Чеховым. За ними пришел короткий «серебряный век», уже названием своим предсказывавший близкий закат, декаданс, серые сумерки, холодную осень старой классической культуры. У нас свой литературный календарь: за оттепельным апрелем обычно следует не ласковый май, а черный сентябрь.

В 1918 году, когда одна литература кончилась и начиналась какая-то другая, неведомая словесность, умиравший с голода у стен богатейшего монастыря России религиозный писатель и философ Василий Розанов подводил итоги окончательные: «Собственно — гениальное, и как-то гениально-урожденное — в России и была только одна литература. Ни вера наша, ни церковь наша, ни государство — все уже не было столь же гениально, выразительно, сильно. Русская литература, несмотря на всего один только век ее существования, — поднялась до явления совершенно универсального, не уступающего в красоте и достоинствах своих ни которой нации, не исключая греков и Гомера их, не исключая итальянцев и Данта их, не исключая англичан и Шекспира их и, наконец — даже не уступая евреям и их Священному Писанию, их «иератическим пергаментам»… Этого, что лежит перед нашими глазами, уже нельзя переменить, переделать. Оно — есть, оно представляет собою факт, зрелище; нечто созревшее и переменам не подлежащее». Железный занавес истории с грохотом опустился, отделив одну культуру от другой. Мы остались одни, без ангелов, то есть без классики.

Мир русской классической литературы не исчез, он всегда у нас перед глазами: стоят на книжных полках многотомные собрания сочинений, издания с миллионными тиражами. Мир этот завершен, остался в нашем великом прошлом; но великая литература не умерла, она живет, воспитывает, помогает современной культуре и человеку найти верную дорогу. Мир ее полон и совершенен, это мы, со своим бедным «эвклидовским умом», не знаем и не постигаем свою классику во всей полноте.

Поэтому мы никогда не перестанем издавать, изучать, перечитывать русских классиков, задумываться над тем, как этот удивительный мир родился и почему он бессмертен. Нас вольно или невольно удручает неполнота нашего бедного знания, радует каждая новая мысль или счастливая находка. Хотя классика наша исследована, кажется, до дыр, обросла колоссальной библиографией, сегодня выясняется, что здесь пресловутых «белых пятен» и мифов ничуть не меньше, нежели в истории русской литературы XX века.

Сказываются очевидная недостаточность прежних суждений и схем, тягостные последствия многолетних умолчаний и запретов. В мире науки о литературе ощутима некая нелитературность, робость и схоластика научной мысли, боязнь смелых личных мнений. Все по-прежнему оглядываются на академика или какого-то другого штатного мудреца, все ждут, когда те важно махнут платочком, разрешая новые темы и мысли. Да и ученые наши, несмотря на все внешние компьютерные новации и важное профессорство в Вене и Стэнфорде, остались в массе прежними догматиками, несвободное сознание их — тоталитарно-советское либо либерально-групповое, и оба сегодня никуда не годятся. К тому же униженным и обобранным людям науки ловко навязана «сверху» философия нищеты, а это тоже не способствует свободе мысли и сплоченности.

Между тем каждый день в меняющейся истории нашей изящной словесности является множество новых имен, фактов, документов, требующих внимания и уточняющих общую картину литературного развития. Все это, понятно, хорошо. Но читатель-то подавлен якобы неуправляемым, а на самом деле продуманным информационным взрывом. Он оглушен (на то и взрыв), ловко сбит с толку, сомневается во всем, ждет от критиков и ученых квалифицированной помощи, быстрых точных объяснений, новых убедительных оценок, научного восстановления истины во всей полноте. Здесь надобна общая культурная работа, исключающая борьбу академических надутых самолюбий и кружковых пристрастий.

О характере этой жизненно важной для России работы говорил еще Гоголь: «Вышли новыми изданиями Державин, Карамзин, гласно требовавшие своего определения и настоящей верной оценки так, как и все прочие старые писатели наши, ибо в литературном мире нет смерти, и мертвецы так же вмешиваются в дела наши и действуют вместе с нами, как и живые. Они требовали возвращения того, что действительно им следует; они требовали уничтожения неправого обвинения, неправого определения, бессмысленно повторенного в продолжение нескольких лет и повторяемого доныне».

Что же этому мешало и мешает? Старая казенщина, академическая рутина и профессорское самомнение, въевшийся в чиновничью кровь административный садизм, ненависть к любой живой смелой мысли, иезуитские увертки и умолчания, «силовое» давление сохранивших звания и должности официальных «авторитетов», нищенская оплата и высокомерное унижение во всем мире ценимого научного труда, всегдашнее наше филологическое бескультурье? Да, все это висит тяжким грузом на ногах нашей разобщенной и отчаявшейся науки о литературе, где десятилетиями ценилось все, что угодно, кроме ума, глубоких знаний и профессионализма, а академические звания высиживались в прихожих ЦК КПСС. Впрочем, теперь в академики выдвигают за бурную хозяйственную деятельность, постоянно делаемые на арендные деньги ремонты, за которые борются очень заинтересованные и умеющие других заинтересовать подрядчики и поставщики. Тогда и институтского завхоза, не без пользы для себя распределяющего канцтовары, надо выдвигать в членкоры…

Но есть и другое: истеричное и безапелляционное давление новых литературных мод и мнений, повальная идиотическая «актуализация», волна хлестаковских «проектов» и «программ», выдвигаемых все теми же штатными институтскими профессиональными бездельниками и балаболами, суматошное скакание наших ученых по заграницам с наскоро сварганенными лекциями и докладами на заказанные иностранцами модные темы, вредный перекос, когда одни имена писателей вытесняются другими там, где они должны быть вместе. Этому способствует большая ложь о «самоокупаемости» (!?) науки и о рынке, которого в России нет и не будет. Пока никакой «самоокупаемости» тоже нет (она возможна именно при подлинном рынке и полной юридической и экономической независимости академической науки, но наше государство никогда не откажется от тоталитарного контроля над нею), но зато возле нищей, но обладающей огромным имуществом, и, прежде всего великолепными зданиями, науки сразу сгустились крепкие хозяйственники, брезгливо глядящие на пообносившихся полуголодных ученых как на ненужное и беспокойное приложение к этому богатству. Положили они глаз и на наши гранты, о чем ниже.

В навязанном нам антикультурном процессе всеобщего «разлитературивания» художественной литературы, вытеснения ее грязной политикой и лживой публицистикой русская классика пострадала более остальных. Она отброшена на третий план, тиражи ее потихоньку сокращаются, литературные исследования и их прямое финансирование сворачиваются; взамен на отнятые у ученых средства создаются государственные «научные фонды» для «процентного» кормления администрации и бухгалтерии, и без того хорошо освоивших арендные деньги. Здесь на почве общих материальных интересов возникают весьма интересные симбиозы, трогательное родство номенклатурных душ. А простодушные ученые все не могут понять, почему они ходят в фонды пешком, а крепкие хозяйственники приезжают туда на иномарках, зато «экономно» изданные ими для отчета научные книги разваливаются через три месяца.

То есть «при науке» возникает новый чиновничий аппарат с весьма высокими ставками, из любого (в том числе и из издательского, что уже само по себе нелепо и показывает, зачем и для кого это «целевое» финансирование придумано) гранта администрация забирает в бесконтрольное пользование 15-20 процентов полученной ученым или коллективом суммы, а за оставшиеся копейки ученый должен работать сверхурочно и отдавать администрации купленную на гранты оргтехнику. Разумеется, сразу же появился хитрый закон, запрещающий выплату зарплаты ученым из арендных денег, но молчаливо разрешающий их бесконтрольную трату администрацией, сразу начавшей чуть ли не ежемесячно выписывать себе, любимой, а также верной молчаливой бухгалтерии и исполнительному АХО хорошие премии за замечательную работу. Вот вам новая сытая номенклатура «при науке» и новое крепостное право для наших интеллектуалов, очередной вариант старой русской карикатуры «Один с сошкой – семеро с ложкой».

Сегодня в жизнерадостной газете «Поиск» чиновники от науки, отрапортовав об очередных успехах, снисходительно разъясняют нам, что западная система грантов прогрессивна и успешно действует во всем мире и что наши отсталые ученые просто не вписались в рынок, которого, как уже говорилось, у нас нет и не будет. Да, но ученые капиталистических Запада и Востока давно и основательно вписались в свой реальный рынок, живут на довольно высокую (в Америке и Японии до 70 тысяч долларов в год) зарплату и пользуются великолепными (особенно в Германии) социальными льготами и условиями, а на гранты издают свои труды, совершают поездки, покупают оборудование, книги для себя. Гранты – это дополнительное финансирование труда ученых. Деньги эти поступают на их личные счета, здесь никто не греет себе на них руки.

Попробуйте заставить американского профессора существовать только на гранты, он тут же отправится со своим адвокатом в ближайший суд и выиграет дело в первой же инстанции. Потому что у него есть договор с университетом (тенью — tenure), а в Америке есть законы, суды, адвокаты и гарантированная заработная плата. В России же ничего этого нет и не будет, зарплата доктора наук и профессора в академии не превышает 150$ в месяц, на ученых здесь по-прежнему презрительно смотрят как на бесправных, нищих и не очень нужных рабов системы, спокойно посягают на их авторские права (см. об этом мои статьи в газете «Литературная Россия» 2001 года), а обычного для Запада юридического статуса «свободного исследователя» вообще не существует, фонды переводят гранты только научным организациям с соответствующим обязательным отчислением в пользу институтской администрации.

Сначала научитесь уважать и достойно оплачивать труд российских ученых, а потом говорите о пользе и прогрессивности грантов. Пока это — копеечные подачки, а бодрые речи ваши — обычная чиновничья демагогия. А за авторские права ученым надо платить, даже если это служебная, плановая работа – таков закон об авторском праве, который академические институты и фонды в своих документах благополучно обходят.

Да, у нас стали появляться и «частные» фонды, организуемые явно по «подсказке сверху» дальновидными «меценатами», то есть все теми же понятливыми «олигархами». Но посмотрите, кто этими деньгами привычно распоряжается, кто непоколебимо стоит у окошка раздачи для «своих», кто сам себя назначил «выдающимися учеными», получателями немалых грантов… Мы встретим здесь всех, кто повинен в развале отечественной академической науки и бедственном состоянии наших ученых. А как забавно смотрятся заранее просчитанные комедии, когда такой титулованный раздатчик надевает смокинг и отправляется на черной академической «волге» в другой «частный» фонд торжественно получить свой чек в несколько десятков тысяч долларов за правильную выдачу по заранее утвержденным спискам, которую почему-то именуют «выдающимся вкладом в науку»! Повторяется история с «благотворительным» фондом Березовского «Триумф», ставшим скрытой формой государственного финансирования «своих» людей в отечественной культуре, хорошим дополнением к Государственной премии России. Удобного номенклатурного «финансового гения» (раньше эта должность называлась «фактор», теперь в ходу другое иностранное словцо – «менеджер») Березовского уже нет с нами, хитрый мавр сделал свое дело и уехал к «своим», то есть состриженным с нас денежкам, но дело его живет… А академическая наука в России по-прежнему «регулируется» властью с помощью денежного рычага и местных чиновников, то есть остается тоталитарной.

И еще одно хитрое унижение и издевательство: люди, давно покинувшие Россию и получающие высокие профессорские оклады в западных университетах, сегодня у нас издаются вышеупомянутыми «фондами» на наши деньги так щедро и солидно, как ни один остававшийся на неласковой родине в эти трудные десятилетия русский ученый не публикуется. Чиновники, нынче очень полюбившие иностранцев и их зеленые денежки, словно говорят нам с привычной ухмылкой: «А что же ты, дурак, не уехал?»

А многочисленные издания книг западных славистов второго и третьего ряда в плохих русских переводах, но зато в сафьяне и золоте? Это что — тоже поддержка отечественной науки?! Никто не против русских изданий западных ученых, но они достаточно полно изданы у себя на родине, и читать их надо, как и положено, в оригинале, не делая из авторов классиков литературоведения, у которых нам надо сегодня учиться. Мы прекрасно знаем этих «классиков» еще со времен их веселого аспирантства и беспечного стажерства в России, бескорыстно помогали им тогда составлять все эти «оригинальные» концепции и трактовки, знакомые нам до последнего кусочка. Заметим, что на умеющем считать деньги Западе русских ученых (исключение – «культовые» Бахтин и Ю.М.Лотман) никто не переводит, у них логика простая и довольно верная: это коммерчески невыгодно (а нам при нашей нищете разве выгодно переводить и издавать их составные наукообразные книжки, нужные сотне профессоров и студентов?), к тому же слависты должны читать друг друга на своем языке.

Способствуют всему этому наши журналы и издательства с их неумным политиканством или недальновидной, хищнической жаждой немедленного коммерческого успеха. Принесите сегодня в любую (книжную, журнальную) редакцию статью или книгу о Пушкине, Толстом или Писареве, и всюду получите один ответ: «некоммерческая тема», «неактуально» (?!). Нужен «оживляж», нечто скоромное и пряное, с оттенком нравственной грязнотцы и скандала. Эти имена «проходят» теперь лишь в «актуальных» сочетаниях типа «Пушкин и Мережковский» или «Л.Толстой и Н.Федоров». Поэтому наши профессора и критики быстро перешли от официозных книг о Борисе Ручьеве, А.Фадееве и Добролюбове к не менее скучным монографиям об Ахматовой, Розанове и Набокове. И не знаешь, что хуже…

Забыли, что там, где проскочили от суконных книжек о «peвдемократе» Чернышевском к едкому набоковскому «Дару» и ничему при этом не научились, не может быть сколько-нибудь полной и точной истории русской классической литературы. Наука и сиюминутная конъюнктура — вещи взаимосвязанные, но очень разные. Что это за «история», где «Бесы» вытесняют «Идиота», Ходасевич — Некрасова, Флоренский — Белинского? Кому она нужна? Вам? Тогда извольте объяснить: почему и для чего…

И еще одно. Мир русской классики — живой, подвижный организм, где все существует в единстве, все уравновешенно, постоянно само себя постигает и уточняет. Он весь есть объективная истина и ценность. Наука же даже в лучших ее именах и методах (например, М.М.Бахтин, чьи идеи и термины столь многим заменили собственные мысли) тяготеет к субъективному упрощению, сведению сложнейших явлений к однолинейному порядку. Она все время нарушает равновесие и подменяет жизнь схемой. От того, что схемы нынче очень прогрессивные, суть дела не меняется. Об этом хорошо сказал старый профессор, друг Пушкина С.П.Шевырев: «Наука хочет умертвить всякую живую силу в своем строгом законе и подчинить ее урокам опыта и правилам, ею постановленным… При исключительном торжестве науки уничтожилась бы всякая новая жизнь в мире творящего слова и на место ее воцарилось бы мертвое и холодное подражание».

Это не рептильный упрек передовому литературоведению, но лишь необходимое напоминание, совсем не лишнее в эпоху всеобщей безоглядной смены вех, выдаваемой за «освобождение от догм». Вчера Достоевский именовался «архискверным писателем», сегодня он «православный художник», как и Гоголь, Лев Толстой и даже Лесков. И опять не знаешь, что хуже. Дубоватое марксистское литературоведение успешно заменяется столь же фарисейским, официозно-риторическим богословием, более уместным в духовной академии. И это вы называете «освобождением от догм»?

Именно теперь наше литературоведение должно стать самокритичным, всегда видеть свою понятную ограниченность и не обижаться нелицеприятными указаниями на нее. Иначе оно обречено будет услужливо бежать «петушком» за импортными дрожками «прогресса», на которых восседает безвкусно приодевшийся в бутике номенклатурно-денежный пройдоха Чичиков, униженно выпрашивать валюту, компьютеры, бумагу для книг и журналов, гранты, новые ставки и т.п. И в бедности надо блюсти достоинство и трезвость мысли. Мы хранители, а не просители.

Менее всего хотелось бы оказаться в одной компании с очень немолодыми сердитыми академиками и прочими прежде сытно и беззаботно существовавшими людьми науки, требующими безоговорочно поддерживать и щедро финансировать ту безобразно раздутую, склеротическую, неидеальную и действительно неэффективную науку, которая у нас сейчас имеется. В этом решете исчезнут любые государственные ассигнования. Науке самой надо сначала измениться, стать современной, гибкой, решить свои больные проблемы, перестать быть покойным академическим санаторием в «Узком». А пока здесь, как в брежневском Политбюро, все затмила проблема геронтологии.

Промелькнуло обычное официальное сообщение: президент поздравил одного из вице-президентов РАН с 75-летием. Это хорошо. Но ведь есть и президенту отлично известные правила и уставы самой академии, закон о предельном возрасте, который не соблюдается, начиная с заведующего отделом и кончая высшими должностями. Выполните свои законы и уставы. Уберите с этих должностей всех «незаменимых» старше 70 лет, и академическая наука сразу волшебно изменится. Ах, нет смены? А вот за это, за содержание в «черном теле», многолетний умелый зажим и беспощадную эксплуатацию молодых ученых, поддержку профессиональных бездельников, штатных трепачей и блюдолизов есть с кого спросить, и бескомпромиссное решение проблемы геронтологии и будет здесь лучшим способом проверки. Безнравственно само административное присуждение высоких академических званий типа членкора просто за директорство, что открыло путь в академическую науку «крепким хозяйственникам», имеющим к ней троюродное отношение, но зато очень хорошо умеющим распределять материальные блага. Как же они цепляются за свое кресло, дающее колоссальные материальные выгоды! А действительно нужные люди, настоящие ученые не уйдут, должны быть способы их сохранения в виде почетных профессоров и т.д., им вовсе не обязательно вечно быть нашими начальниками, которые нам реально не очень нужны.

И самое главное. Литературоведам и критикам следует учиться у великой русской литературы, которая по-прежнему есть живая жизнь, могучая культурная и общественная сила, способная поднять до себя, уточнить и исправить любую, пусть самую научную и прогрессивную схему или очередную тонкую интерпретацию. Русская классика всегда защитит себя сама. Но и ей сегодня надобна умная, просвещенная защита.

А нам всем нужно помочь русской классике, то есть читать ее, издавать и изучать без каких-либо ограничений и пристрастий. Тогда мы лучше поймем себя, наше тревожное переходное время, нуждающееся в вечных ценностях и точных ориентирах, откроем в своем прошлом, настоящем и будущем что-то новое, чего классики не знали. Для этого и была нам однажды дарована великая литература. Другой не будет. Никогда.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.kritika.nl/

Лабораторная работа: Создание базы данных в MySQL

Федеральное агентство по делам образования и науки Российской Федерации

Кафедра систем управления

ОТЧЕТ

по лабораторной работе

по курсу «Базы данных»

Тема:

Создание базы данных в MySQL

1. Создание базы и таблиц. Откроем консоль MySQL. Введем имя пользователя и пароль. Выведем список созданных баз данных.

mysql> SHOW DATABASES;

Создание базы данных в MySQL

Создадим новую базу данных с именем si mysql> CREATE DATABASE si;

Создание базы данных в MySQL

Просмотрим базы данных, и выберем ту, которую мы будем использовать.

mysql> SHOW DATABASES;

Создание базы данных в MySQL

Сделаем созданную базу текущей, и будем в ней работать.

mysql> USE si;

Создание базы данных в MySQL

Создадим таблицу “prodav”:

mysql> CREATE TABLE prodav

-> (name_prodav char(10), city_prodav char (10), comiss float, cod_prodav int(11));

Создание базы данных в MySQL

Выведем описание типов созданной таблицы

mysql> DESCRIBE prodav;

Создание базы данных в MySQL

Аналогично создадим и выведем описание для таблиц “pokup” и “sale”.

mysql> CREATE TABLE pokup

-> (cod_pokup int(11), name_pokup char(10), city_pokup char(10), rating int(11), cod

_prodav int(11));

Создание базы данных в MySQL

mysql> DESCRIBE pokup;

Создание базы данных в MySQL

mysql> CREATE TABLE sale

(cod_s int(11), cost_s float, date_s date, cod_pokup int(11), cod_prodav int(11));

Создание базы данных в MySQL

mysql> DESCRIBE sale;

Создание базы данных в MySQL

Посмотрим список созданных таблиц

mysql> SHOW TABLES;

Создание базы данных в MySQL

Вводим данные в таблицы. Сначала заполним таблицу sale

mysql> INSERT INTO sale

-> VALUES (3003, 767, «2005-03-04», 2001, 1001);

Query OK, 1 row affected (0.02 sec)

mysql> INSERT INTO sale

-> VALUES (3002, 1900, «2006-05-06», 2007, 1004);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

mysql> INSERT INTO sale

-> VALUES (3005, 5160, «2006-05-09», 2003, 1002);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

mysql> INSERT INTO sale

-> VALUES (3006, 1098, «2006-12-31», 2008, 1007);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

mysql> INSERT INTO sale

-> VALUES (3009, 1713, «2005-09-09», 2002, 1003);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

mysql> INSERT INTO sale

-> VALUES (3007, 75, «2006-05-08», 2004, 1002);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

mysql> INSERT INTO sale

-> VALUES (3008, 4723, «2005-09-11», 2006, 1001);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

mysql> INSERT INTO sale

-> VALUES (3010, 1309, «2006-05-01», 2004, 1002);

Query OK, 1 row affected (0.02 sec)

mysql> INSERT INTO sale

-> VALUES (3011, 9981, «2004-03-05», 2006, 1001);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

mysql> INSERT INTO sale

-> VALUES (3001, 18, «2007-02-15», 2008, 1007);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

Проверим правильность заполнения таблицы, для этого произведем выборку.

mysql> SELECT * FROM sale;

Создание базы данных в MySQL

Аналогично введем данные в таблицы “prodav” и “pokup”.

mysql> INSERT INTO prodav

-> VALUES («Аксель», «Норильск», 0.1,1003);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

mysql> INSERT INTO prodav

-> VALUES («Мыскин», «Луга», 0.11,1004);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

mysql> INSERT INTO prodav

-> VALUES («Птицын», «Луга», 0.12,1001);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

mysql> INSERT INTO prodav

-> VALUES («Ривкин», «Бабушкин», 0.15,1007);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

mysql> INSERT INTO prodav

-> VALUES («Смирнов», «Сад», 0.13,1002);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

mysql> SELECT * FROM prodav;

Создание базы данных в MySQL

Заполним таблицу “pokup”.

mysql> INSERT INTO pokup

-> VALUES (2001, «Семенова»,»Челябинск»,100,1001);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

mysql> INSERT INTO pokup

-> VALUES (2002, «Игошина»,»Челябинск»,200,1003);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

mysql> INSERT INTO pokup

-> VALUES (2003, «Ли»,»Сад»,200,1002);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

mysql> INSERT INTO pokup

-> VALUES (2004, «Гресс»,»Быково»,300,1002);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

mysql> INSERT INTO pokup

-> VALUES (2006, «Клин»,»Луга»,100,1001);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

mysql> INSERT INTO pokup

-> VALUES (2008, «Кузнецов»,»Сад»,300,1007);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

mysql> INSERT INTO pokup

-> VALUES (2007, «Петров»,»Ростов»,100,1004);

Query OK, 1 row affected (0.00 sec)

mysql> SELECT * FROM pokup;

Создание базы данных в MySQL

2. Выполнение запросов.

Запишем запрос, выведем данные из таблицы “prodav”, относящиеся к городам Бабушкин и Луга.

mysql> SELECT * FROM prodav WHERE city_prodav=»Бабушкин» OR city_prodav=»Луга»;

Создание базы данных в MySQL

В таблице prodav, выведем строки, для которых 0.10<comiss<0.12

mysql> SELECT * FROM prodav WHERE comiss BETWEEN 0.1 AND 0.12;

Создание базы данных в MySQL

Выведем записи из таблицы продавцов, для которых фамилия находится от А до Н.

mysql> SELECT * FROM prodav WHERE name_prodav BETWEEN ‘А%’ AND ‘Н%’;

Создание базы данных в MySQL

Подсчитаем количество продавцов

mysql> SELECT COUNT(DISTINCT cod_prodav) FROM sale;

Создание базы данных в MySQL

Определим стоимость продаж

mysql> SELECT SUM(cost_s) FROM sale;

Создание базы данных в MySQL

Определим стоимость продаж у продавца Птицына

mysql> SELECT SUM(cost_s) FROM sale WHERE (cod_prodav=(SELECT cod_prodav FROM prodav WHERE name_prodav=»Птицын»));

Создание базы данных в MySQL

Выведем коды сделок, где стоимость сделки превысила среднее значение.

mysql> SELECT cod_s FROM sale WHERE cost_s>(SELECT AVG(cost_s) FROM sale);

Создание базы данных в MySQL

Выведем записи в таблице сделок, для которых стоимость сделок превышает среднее значение за 2005 и последующие годы.

mysql> SELECT * FROM sale WHERE cost_s>(SELECT AVG(cost_s) FROM sale WHERE YEAR(date_s)>2004);

Создание базы данных в MySQL

Выведем для каждого продавца, какие покупатели живут в одном городе с продавцом.

mysql> SELECT prodav.name_prodav, pokup.name_pokup, pokup.city_pokup FROM prodav

, pokup WHERE prodav.city_prodav=pokup.city_pokup;

Создание базы данных в MySQL

Выведем у каждого продавца, какие покупатели в каждом городе у него покупают.

mysql> SELECT prodav.name_prodav, pokup.name_pokup, pokup.city_pokup FROM pokup, prodav WHERE pokup.cod_prodav = prodav.cod_prodav;

Создание базы данных в MySQL

Реферат: Внешне экономическая деятельность

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Варіант 1.

ПИТАННЯ.

2. ЗМІСТ та НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. 2

12. ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА МІЖНАРОДНИХ ГОСПОДАРСЬКИХ КОНТРАКТІВ. 4

22. СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА. 6

32. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ в УКРАЇНІ. 9

42. СУТЬ і ФОРМИ СПІЛЬНОЇ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. 10

52. МІЖНАРОДНА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ та КООПЕРУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА. 12

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. 14

2. ЗМІСТ та НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

За визначенням В. Новицького «зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) уявляє собою таку форму господарювання, яка виходить за межі національних кордонів і пов’язана з залученням до багатоетапного циклу економічних відносин різнонаціональних їхніх суб’єктів.» [Новицкий, 9]

Як відомо, цикл суспільного виробництва умовно поділяють на чотири стадії : виробництво – розподіл – обмін – споживання. Втручання суб’єкта, що належить іннонаціональному відтворювальному комплексу, на різних стадіях, породжує феномен ЗЕД.

Істотною рисою зовнішньоекономічних зв’язків є не стільки господарська взаємодія різнонаціональних виробничо-посередницьких організацій, скільки факт перетину кордонів національно-відтворювальних комплексів товарами, капіталами або послугами.

Якщо підприємства з різних держав функціонують на території якоїсь однієї країни, то їхня взаємодія не належить до складу ЗЕД. Наприклад, не можна віднести до ЗЕД відносини між дочірньою компанією фірми з країни А, що діє у країні Б, з господарськими організаціями цієї ж країни Б.

Навпаки, навіть взаємодія фірм однієї країни є проявом ЗЕД, якщо ця взаємодія стосується партнерів, що перебувають на території різних країн.
Адже в даному разі встановлюється зв’язок між різними національними відтворювальними комплексами.

На думку В. Новицького, “сучасна ЗЕД на практиці реалізує базисний принцип світогосподарських відносин ринкового типу – інтенсивний міжнародний поділ праці між анклавами кооперацій праці. Що мається на увазі під останнім терміном ? Передовсім угруповання працівників
(виробників товарів і послуг), які утворюються у відповідності з реально діючими моделями узагальнення виробництва, організації господарювання.”
[Новицкий,13].

Коли в якості анклава міжнародного поділу праці виступає виключно держава, беручи на себе функції загального управлінського і перерозподільного центру, то, як свідчить історичний досвід тоталітарних економік, це призводить до значного колапсу в зовнішньоекономічних зв’язках.

Проте держава, не претендуючи на монополію в ЗЕД, може успішно брати участь у ЗЕД по двох напрямах:

. як безпосередній суб’єкт домовленостей з інонаціональними партнерами;

. як регулятор економічної кон’юнктури і адміністративних правил здійснення ЗЕД.

Якщо ж суб’єктом ЗЕД стає фірма, то, з одного боку, змінюється її нормативно-правовий статус, тобто на неї поширюється юрисдикція іноземної законодавчої системи, міжнародні договірні норми, правила міжнародної торгівлі, а з другого боку, ця фірма залишається імманентною частиною національного відтворювального комплексу своєї країни.

12. ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА МІЖНАРОДНИХ ГОСПОДАРСЬКИХ КОНТРАКТІВ.

Важливим напрямом розвитку ЗЕД України є її ефективна інтеграція до світового економічного простору. Від успіху ЗЕД України залежить її дальший економічний і соціальний розвиток як підсистеми світової економіки.

Нині у світовому господарстві “…торговельний обмін переріс у науково- технологічне та інвестиційне співробітництво. Склалася нова модель таких зв’язків – виробничо-інвестиційна.” [Онищенко,14].

За цих умов суб’єктові ЗЕД слід орієнтуватися не на постачальницько- збутову і посередницько-збутову взаємодію з іншонаціональними партнерами, а на виробничо-інвестиційну модель, де в полі зору перебуває співробітництво по всіх ланках виробничо-технологічного процесу з винесенням частини з них за національні межі.

На думку В.Онищенка, “…сьогодні прорив на світові ринки забезпечується, як правило, не просто продуктом, …а міжгалузевим комплексом, який складається з певних відтворювальних і технологічних систем.” [Онищенко,16]. Саме тому “головна мета державної зовнішньоекономічної політики полягає в створенні умов для формування довгострокових конкурентних переваг у вітчизняних товаровиробників.”
[Онищенко,16]

У цьому зв’язку можна виділити наступні вихідні положення ефективної ЗЕД
:

. вона грунтується на високому рівні продуктивності праці;

. в окремих галузях на світовому ринку конкурують не країни, а фірми;

. національна конкурентна перевага має відносний характер;

. динамічне оновлення орієнтованих на ЗЕД галузей веде до сталих конкурентних переваг, а не до короткострокового виграшу на рівні зниження витрат;

. конкурентні переваги в галузях промисловості створюються протягом десятиріч або довшего строку;

. краіни домагаються цих переваг завдяки своїм розбіжностям, а не схожості.

Щодо сучасних напрямів розвитку ЗЕД “експортна орієнтація економіки та лібералізація зовнішньокономічних зв’язків…вимагає визначення існуючих і поттенційних конкурентних переваг українських товаровиробників, а також чинників, які їх формують, і механізму реалізації цих переваг.”[Онищенко,
16]. Україна має такі природні конкурентні переваги, як достатня чисельність робочої сили, вигідне географічне розташування, багаті природні ресурси, але ці переваги є скорше потенційними, ніж дійсними, вони мають кон’юнктурний характер по обмеженій групі виробів.

“…При визначенні експортно орієнтованих виробництв необхідно керуватися, передовсім, потребами світового ринку, активно ці потреби формуючи” [Онищенко, 18]. Для забезпечення успішності своєї ЗЕД її українським суб’єктам треба створювати нові ніші на світовому ринку та заповнювати їх своєю продукцією.

“…Держава тільки створює певні умови для виникнення і поліпшення конкурентних переваг. А створюються ці переваги товаровиробниками. Тому державні зусилля зі створення набутих або спеціалізованих факторів будуть зведені нанівець, якщо їх не прив”язати до конкретних галузей і компаний,
— через повільність державних структур та їхню неспроможність своєчасно усвідомити нові напрями діяльності або потребим конкретних галузей”
[Онищенко, 23].

22. СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА.

А. Гальчинський пропонує таке визначення світовій валютній системі
(СВС) : “Світова валютна система – є функціональною формою організації валютних відносин на рівні міждержавних зв’язків. Її розвиток регулюється відповідними міждержавними валютними угодами, втілення яких забезпечується створенням на колективних засадах міждержавних валютно- фінансових та банківських установ й організацій ”[Гальчинський,320].

СВС має у своєму складі наступні елементи :

. міжнародні засоби обігу і платежу, міжнародні ліквідні ресурси (інвалюта, золото, міжнародна валюта – ЕКЮ, СДР);

. механізм регулювання валютних паритетів і курсів;

. міжнародні валютні ринки і ринки золота;

. система міжнародного кредитування й міждержавних розрахунків;

. відповідні інфраструктурні ланки і т.ін.

У своєму еволюційному розвитку СВС пройшла три основні етапи :

. етап золотого стандарту;

. етап золотовалютного (доларового) стандарту;

. етап паперово-валютного (девізного) стандарту.

“Принципи і організаційні засади сучасної СВС були визначені
Ямайською угодою країн-членів Міжнародного валютного фонду (1976 р.)”[Іванов,99].

Ямайська валютна система грунтується на наступних вихідних принципах.

По-перше, Ямайська угода проголосила повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин. Було анульовано офіційний золотий паритет, офіційну цінк на золото та фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць. Золото перетворилося на звичайний товар, але воно продовжує залишатися високоліквідним товаром, який в разі необхідності стабілізації платіжного балансу можна продати за відповідну валюту.

По-друге, Ямайська угода поставила за мету перетворити колективну міжнародну одиницю – СДР (specail drawing rigts, тобто спеціальні права запозичення) на головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунку і платежу. Зараз СДР розраховується не на підставі золотого еквівалента, а на базі “кошика валют”, до якого входять американський долар, німецька марка, французький франк, фунт стерлінгів та єна. Проте і долар як такий не втратив статусу провідної міжнародної валюти, отже сучасна СВС функціонує за принципами не паперово-валютного (як передбачалося
Ямайською угодою), а паперово-доларового валютного стандарту.

По-третє, в сучасній СВС діють т.зв. “плаваючі” валютні курси національних грошових одиниць. Це дозволяє валютній системі точніше відбивати внутрішньоекономічний стан окремих країн, але водночас коливання валютних курсів порушують стабільність торговельних зв”язків, породжують спекулятивні операції. “У зв’язку з цим Кінгстонською угодою передбачається збереження елементів регулювання системи валютних співвідношень через здійснення відповідних операцій на валютному ринку.
Йдеться, отже, про функціонування системи не просто “плаваючих”, а
“регульовано плаваючих” валютних курсів”[Гальч.,328].

СВС продовжує розвиватися відповідно до змін у міжнародних економічних відносинах.

32. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ в УКРАЇНІ.

Зовнішньоекономічна діяльність потребує регулюванння з боку держави, основною метою якого є забезпечення економічних і політичних інтересів країни. Однієї з форм такого регулювання є валютне.

Автори підручнику “Внешнеторговые сделки” (укладач І.С.Гринько) серед нетарифних методів регулювання ЗЕД називають “…валютні обмеження, пов’язані з одержанням дозволу на використання валюти для імпортних закупок…” [Внешнеторговіе сделки,14].

Проте основним видом валютного регулювання ЗЕД є проведення особливої валютної політики. Можливість даного регулятивного впливу валютного курсу на ЗЕД пов’язана з тим, що він є однією з передумов міжнародного обміну, позаяк той чи інший рівень курсу національної валюти значною мірою впливає на експортну конкурентоспроможність товарів даної країни на світових ринках. “Занижений валютний курс дозволяє одержати додатковий зиск при експорті та сприяє припливу іноземного капіталу, одночасно дестимулюючи імпорт. ..За цих умов підвищується вигідність реінвестицій капіталу і, навпаки, менш вигідним стає вивіз прибутків. Протилежна економічна ситуація виникає за завищеного курсу валюти (знижується ефективність експорту і зростає – імпорту тощо)”
[ОВЭЗ,62-63].

Отже, підтримання заниженого курсу національної валюти є засобом валютного регулювання ЗЕД, спрямованим на стимулювання експорту і скорочення імпорту і, навпаки, підвищення курсу валюти може застосовуватися як засіб обмеження експорту і розширення імпорту.

42. СУТЬ і ФОРМИ СПІЛЬНОЇ

ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Спільною підприємницькою діяльністю (СПД) називають виробничо- господарську діяльність партнерів двох або декількох країн, змістом якої є кооперація у сферах виробництва й обігу, в науково-технічній, інвестиційній і сервісній областях.”Спільною ознакою конкрретних форм спільного підприємництва є необхідність узгоджувати економічні інтереси всіх учасників такого роду зв’язків, позаяк в основі партнерства лежить конфліктна ситуація ненестиковка їхніх позицій (по загальному фонду, кадровій політиці, способам управління, виробничій та торговельній політиці, інструментам тактики і стратегії тощо), і забезпечувати рух товаоів (послуг) від виробників до споживачів. В основі цієї діяльності лежить об’єднання зусиль, фінансових коштів і матеріальних ресурсів, довготермінова гарантія збуту товарів, систематичне оновлення продукції, науково-виробнича і торговельна кооперація, участь у прибутку, поділі технічних,. інвестиційних і комерційних ризиків.”[ОВЭЗ.Словарь- справочник,326-327].

Існують різноманітні форми СПД :

. обмін технологіями та послугами з наступним розподілом програм випуску продукції та іхньої реалізації;

. концесії, тобто передача іноземцям на певних умовах і на певний строк права експлуатації лісів, надр, піприємств тощо;

. консорціуми, тобто тимчасові союзи фірм або організацій різних країн, метою яких можуть бути різні види їх скоординованої підприємницької діяльності;

. акціонерні товариства за участю різнонаціонального капіталу;

. компанії з виробничо-збутовою діяльністю;

. міжнародні економічні організації різних видів – міжурядові та міждержавні економічні організації;

. міжнародні господарські організації, об’єднання і товариства;

. спільні підприємства за участю фірм або організацій різних країн, які створюються для спільного виробництва, збуту продукції, здійснення науково-дослідницьких робіт, будівництва, технічних консультацій, технічного сервіса, надання транспортних, фінансових, страхових послуг, обслуговування побутової сфери,

. вільні економічні зони в різних модифікаціях, тобто обмежені території, в яких діють особливо пільгові економічні умови для іноземних та національних підприємців.

“Для змістовного боку спільного підприємництва найбільш характерним є забезпечення доступу до нових технологій, їхня швидка “утилізація” в інтересах модернізації і реконструкції виробництва та прискорена його комерціалізація, з тим, щоби максимально задовільнити вимоги споживачів
(користувачів); адаптування національного співробітництва у сфері послуг на комерційних засадах у формах лізингу, інжінірингу, консалтингу” [ОВЭЗ,
327].

52. МІЖНАРОДНА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ та

КООПЕРУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА.

Міжнародною спеціалізацією виробництва називають узгоджену між країнами координацію продуктивних сил на певних ділянках їх економіки. За словами С.Соколенка “концентрація виробництва однорідної продукції в межах однієї країни або невеликої кількості країн створюється з метою забезпечення високопродуктивного ефективного виробництва, зниження собівартості продукції та підвищення її якості. Визначальними моментами розвитку міждержавної спеціалізації є наявність запасів природних ресурсів, кліматичні умови, виробнича база та існуючий рівень технічного розвитку галузі, рівень внутрінаціональної спеціалізації”[Соколенко,75].

Якщо ж виробництво певної продукції концентрується в межах однієї країни, не базуючись на реально спеціалізованих підприємствах з високим рівнем техніки і технології, то така концентрація не може вважатися ефективною, позаяк вона не веде до випуску конкурентоспроможної продукції і може призвести до серйозних економічних провалів.

Міжнародна кооперація за своєю економічною природою уявляє собою продуктивну силу, що дозволяє досягати намічуваного суспільно корисного результату у сфері виробництва, наукових досліджень, збуту при менших затратах живої та уречевленої праці порівняно з необхідними для досягнення подібного результату у випадках, коли учасники діють поодинці.
За сучасних умов можна виділити наступні форми міжнародної кооперації :

. спільне виробництво;

. підрядна кооперація;

. поставки у рамках ліцензійних угод;

. доповнення виробничих потужностей партнера;

. поділ виробничих програм (спеціалізація);

. організація спільних підприємств.

“Міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва – більш розвинута форма міжнародного поділу праці. Оскільки являє собою взаємоув’язаний процес спеціалізації окремих країн, об’єднань, фірм і підприємств на виробництві окремих продуктів або частин продукції з кооперуванням виробників для спільного випуску кінцевого товару. Проте ця форма в першу чергу повинна базуватися на використанні прямих виробничих зв’язків, тісній взаємодії національних наукових і виробничих потенціалів, підвищенні рівня концентрації виробництва”[Cоколенко,76].

Інтеграція України до системи світового господарства можливо тільки за умови успішного залучення її економічних суб’єктів до міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва в якості необхідних ланок світогосподарських зв’язків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Внешнеторговые сделки / Составитель И.С.Гринько.- Сумы: Фирма

“Реал”, 1994. – 464 с.

2. Гальчинський, Анатолій. Теорія грошей : Навч. посібник. –

К.:Основи, 1998. – 415 с.

3. Іванов В.М. Гроші та кредит : Курс лекцій. – К.: МАУП, 1999. –

230 с.

4. Новицкий В.Е. Внешнеэкономическая деятельность и международный маркетинг. – К.: Либра, 1994. – 191 с.

5. Онищенко В. Сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльності

України // Економіка України. – 1996. — № 2. – С.14-23.

6. Основы внешнеэкономических знаний : Словарь-справочник /

С.И.Долгов, В.В.Васильев, С.П. Гончарова и др. – М.: Высш. шк.,

1990 – 432 с.

7. Соколенко С. Програма спецкурсу з основ ринкових відносин і підприємництва. Теорія ринкової економіки і практика переходу

України до ринку. Тема 12. Зовнішньоекономічна діяльність //

Економіка України. – 1993. – № 3. – С.75-82.

Доклад: Вавилов

ДОКЛАД

НА ТЕМУ:

«Н.И. ВАВИЛОВ».

Ученицы 8 «В» класса

СОШ №1908

Никулиной Анны.

Учитель: Ромашкова Э.А.

2003 г.

Вавилов Николай Иванович

(1887-1943 гг.)

История науки хранит имена многих замечательных ученых-путешественников, обогативших человечество крупнейшими открытиями. Среди географов-первооткрывателей Николай Иванович Вавилов занимает особое место как путешественник, открывший не новые страны, а новый мир культурных растений с неожиданным для современников разнообразием форм. Это был ученый-провидец, искавший и находивший в многотрудных и часто опасных странствиях подтверждение своим гениальным теоретическим построениям. Вместе с тем путешествия Н. И. Вавилова, принесшие мировой науке результаты первостепенной значимости, а их автору — заслуженную славу одного из наиболее выдающихся путешественников современности, составляют лишь часть его многогранной деятельности как ученого, организатора и руководителя науки, общественного и государственного деятеля нашей страны.

Публикация книги «Пять континентов», принадлежащей перу Н. И. Вавилова, отражающей романтику и трудности его экспедиционной деятельности и приуроченной к исполнившемуся в 1987 г. столетию со дня его рождения, вносит свою лепту в увековечение памяти о нашем замечательном современнике.

Н. И. Вавилов родился 26 ноября 1887 г. в Москве. Ко времени окончания коммерческого училища он уже твердо знал, что будет биологом. Не желая терять год на подготовку к экзаменам по латинскому языку, знание которого было в то время обязательным для поступления в Московский университет, Николай Иванович поступил в 1906 г. в Московский сельскохозяйственный институт (бывшую Петровскую, а ныне Тимирязевскую сельскохозяйственную академию). Уже в студенческие годы начали проявляться его замечательные качества.

Н. И. Вавилов летом 1910 г. прошел длительную агрономическую практику на Полтавской опытной станции, получив, по собственному признанию, импульс для всей дальнейшей работы».

По окончании института Н. И. Вавилов был оставлен для подготовки к профессорскому званию на кафедре частного земледелия. Он был прикомандирован на селекционную станцию института, где начал исследование по иммунитету культурных растений к паразитическим грибам, но одновременно преподавал в институте и на Голицынских высших женских сельскохозяйственных курсах. С целью более широкого ознакомления с систематикой и географией культурных злаков и их болезней Н. И. Вавилов в течение 1911-1912 гг. прошел практику в Петербурге в Бюро по прикладной ботанике и селекции и в Бюро по микологии и фитопатологии. Он работал с необычайной интенсивностью: днем — многочасовое изучение обширных коллекций, вечерами (и ночами) — занятия в библиотеке. И так — ежедневно… А летом, по его словам, «просмотр сотен сосудов и тысяч делянок с описанием, размышлением».

В 1913 г. Н. И. Вавилов был командирован за границу для научной работы. Большую часть времени он провел в Мертоне (Англия), в генетической лаборатории Садоводственного института. Там он продолжил исследование иммунитета хлебных злаков.

Несколько месяцев Николай Иванович работал в лаборатории генетики Кембриджского университета; во Франции он посетил крупнейшую семеноводческую фирму Вильморена, где ознакомился с новейшими достижениями селекции в семеноводстве, в поражаемости различных сортов растений.

Результаты этих разносторонних исследований с широким использованием эксперимента были обобщены в монографии «Иммунитет растений к инфекционным заболеваниям» (1919 г.). В 1917 г. Н. И.Вавилов получил приглашение возглавить кафедру генетики, селекции и частного земледелия на Саратовских высших сельскохозяйственных курсах и переехал в Саратов. В то же время он был избран на должность помощника заведующего Отделом (бывшим Бюро) прикладной ботаники. Наряду с чтением лекций Николай Иванович развернул широкое полевое изучение сортов различных сельскохозяйственных растений, в первую очередь хлебных злаков.

Одновременно на многих культурах велись экспериментальные генетические исследования. Обработка обширного материала наблюдений и опытов позволила Н. И. Вавилову в 1920 г. сформулировать Закон гомологических рядов в наследственной изменчивости, доложенный им на Третьем Всероссийском съезде селекционеров, проходившем в Саратове. Он был воспринят слушателями как крупнейшее событие в мировой биологической науке, которое открывает самые широкие горизонты для практики. В том же году Сельскохозяйственный научный комитет избрал Н. И. Вавилова заведующим Отделом прикладной ботаники и селекции в Петрограде, и в начале 1921 г. он покинул Саратов. Вместе с ним согласились переехать почти все его саратовские ученики, что позволило сразу же, но с еще большим размахом начать научную работу на новом месте. В 1921 г. Н. И. Вавилов был командирован в Америку на Международный конгресс по сельскому хозяйству, где выступил с сообщением о Законе гомологических рядов.

Параллелизм изменчивости близких родов и видов, установленный Н. И. Вавиловым, и связываемый с общностью происхождения, и развивающий эволюционное учение Ч. Дарвина, был по достоинству оценен мировой наукой. Вернувшись из Америки, Н. И. Вавилов с еще большей энергией и настойчивостью продолжил расширение Отдела прикладной ботаники, стремясь превратить его в крупный центр сельскохозяйственной науки: росла сеть опытных станций Отдела по сортоиспытанию, для работы приглашались ученые из других городов, организовывались новые лаборатории. Начался период крупных внутрисоюзных и зарубежных экспедиций Отдела.

Вся эта работа была подчинена единому замыслу и направлена на выявление мирового разнообразия культурных растений и их сородичей с целью дальнейшего использования его для нужд страны. В 1923 г. Н. И. Вавилов был избран директором Государственного института опытной агрономии, в том же году Академия наук избрала его членом-корреспондентом. Редкая работоспособность позволяла ему успешно справляться с множеством дел: направлять разнообразные научные работы созданных им крупных коллективов, решать многочисленные трудные финансовые и хозяйственные вопросы, посещать опытные станции, редактировать научные статьи, читать лекции.

Он принял активное участие в организации в 1923 г. первой Всесоюзной сельскохозяйственной выставки в Москве. Авторитет Н. И. Вавилова как ученого и организатора науки рос. В 1924 г. Отдел прикладной ботаники и селекции был преобразован во Всесоюзный институт прикладной ботаники и новых культур при Совнаркоме (с 1930 г. – Всесоюзный институт растениеводства ВИР), и Н. И. Вавилов был утвержден его директором. К концу 20-х годов Всесоюзный институт прикладной ботаники и новых культур превратился в один из крупнейших и известнейших в мире научных центров по изучению культурных растений.

Вавилов был избран членом Английского королевского общества и Шотландской академии наук. Его научные заслуги были отмечены золотыми медалями и премиями академий ряда зарубежных стран. Он избирался президентом и вице-президентом ряда международных научных конгрессов.

Жизнь Н. И. Вавилова, еще в юности определившего свой путь, показала, что благородное стремление служить Родине, науке, в которой «цель и жизнь», позволяет преодолевать все трудности, делать, казалось бы, невозможное. «Наша жизнь коротка — надо спешить» — эти часто повторявшиеся Н. И. Вавиловым слова могут служить девизом всей его жизни, пронизанной неустанным творческим горением и энтузиазмом. По свидетельствам ближайших сотрудников, общавшихся с Н. И. Вавиловым длительное время, он обладал совершенно феноменальной работоспособностью. Его рабочий день, расписанный, по его выражению, по «получасам», продолжался обычно 16 — 18 часов в сутки.

В поездках Н. И. Вавилову хватало для сна немногих часов переезда или перелета, и уже в четыре часа он начинал осмотр посевов, часто продолжавшийся почти без перерывов до позднего вечера. А вечерами — обсуждение и оценка увиденного, деловые совещания, просмотр литературы, новые планы… И так – день за днем. Невероятный темп работы Н. И. Вавилова увлекал сотрудников, но обычно они не могли выдержать такого напряжения. Для него же это была норма жизни! И, несмотря на такой темп жизни, Николай Иванович успевал следить не только за научными, но и за культурными новостями, был доброжелательным человеком, всегда готовым помочь советом или поддержкой.

Приходивших для консультаций ученых или работников производства он нередко принимал дома, беседы с ними затягивались иногда до ночи. Еще в1916 г. военное ведомство командировало Н. И. Вавилова в Иран для выяснения причин массового отравления хлебом в русских войсках. Это дало ему возможность начать изучение очагов происхождения и разнообразия важнейших хлебных злаков и других культурных растений. Исследования легли в основу всей его последующей деятельности. В том же году он прошел сложнейшим маршрутом из Ферганы на Памир. В этом путешествии были обнаружены оригинальные формы безлигульных хлебных злаков, что способствовало открытию Закона гомологических рядов, и получены ценные данные о происхождении культурной ржи.

В годы преподавания в Саратове Н. И.Вавилов организовал изучение юго-восточных губерний европейской части России (Астраханской, Царицынской, Самарской и Саратовской), послужившее основой для опубликования в 1922 г. книги» Полевые культуры Юго-востока». В1921-1922 гг. во время поездки в Америку Н. И. Вавиловым были обследованы обширные зерновые районы США и Канады. В 1924 г. состоялась экспедиция в Афганистан по основным земледельческим районам. Результаты ее позволили дать не только детальную характеристику разнообразия культурных растений и особенностей хозяйства страны, но и сделать ее географо-экономическое и этнографическое описание. Читая сейчас этот объемный (более 500страниц) труд с массой фотографий и рисунков, с обширными приложениями-картами, схемами и описаниями маршрутов общей протяженностью около 5 тыс. км, с сотнями измерений высот, указаниями о количестве населения, числе домов, лавок и т. п., можно только удивляться гигантской работе, в основном проделанной лишь двумя исследователями — Н.И. Вавиловым и Д.Д. Букиничем (часть — вместе с В.Н. Лебедевым).

В экспедиции было собрано свыше 7тыс. образцов семян и колосьев культурных растений, около 1 тыс. листов гербария. За эту экспедицию Географическое общество присудило Н.И. Вавилову высшую награду — золотую медаль имени Н. М.Пржевальского.

Изучение ботаническими и генетическими экспедициями, возглавляемыми Н.И. Вавиловым, разнообразия мировых растительных ресурсов в разных районах пяти континентов земного шара позволило ему сформулировать учение о центрах происхождения культурных растений. В основе учения лежат данные о том, что наибольшее разнообразие форм того или иного вида растений сосредоточено в районах его исторического происхождения. Применяя ботанико-географический метод исследования мировых растительных ресурсов, Н.И. Вавилову становил первичные центры происхождения культурных растений, связанные с древними очагами цивилизации и местами первичного возделывания растений, а также вторичные центры, связанные с последующими периодами культуры земледелия. Им было обнаружено, что популяции растений имеют наибольшую генетическую изменчивость в центрах происхождения. Именно эти районы стали впоследствии источником ценного исходного материала для селекции новых сортов растений. Перечислим лишь наиболее важные виды растений, возникшие в каждом из семи открытых Н.И.Вавиловым центров происхождения культурных растений.

Китайский центр является центром происхождения сои, гречихи, проса, гаоляна, редьки, вишни, сливы. Индийский центр — очаг возникновения риса, сахарного тростника, цитрусовых, огурца, баклажана, черного перца. Среднеазиатский центр — родина мягких пшениц, бобов, гороха, льна, конопли, репы, моркови, чеснока, груши, абрикоса. В Переднеазиатском центре произошли многие виды пшеницы, ржи, ячменя, инжира, розы. Со Средиземноморским центром связано происхождение сахарной свеклы, капусты, петрушки, маслин. Абиссинский центр в Африке – родина твердых пшениц, сорго, бананов, кофе. На территории Северной Мексики и центральных районов Северной Америки расположен центр происхождения кукурузы, хлопчатника, табака, тыквы. Родиной картофеля и ананаса является Южно-американский центр.

Вавилов определил центры происхождения культурных растений так: I — Южно-азиатский тропический; II -Восточноазиатский; III — Юго-западноазиатский; IV -Средиземноморский; V — Абиссинский; VI- Центральноамериканский; VII -Индийский (Южноамериканский) По Суэцкому каналу и Красному морю, Вавилов приплыл во Французское Сомали, а оттуда — в Эфиопию (Абиссинию) и Эритрею. И в этой экспедиции (она подробно описана в книге) караванные и пешие маршруты составили около 2 тыс. км. Семенной материал, собранный Николаем Ивановичем, исчислялся многими сотнями посылок, тысячами образцов.

На обратном пути на Родину (1927 г.) Н.И. Вавилов ознакомился с земледелием в горных районах Вюртемберга, (Германия), принял участие в Международном генетическом конгрессе в Берлине, выступив с докладом «О мировых географических центрах генов культурных растений». В1929 г. он вместе с ботаником М. Г.Поповым совершил путешествие в северо-западную часть Китая — Синьцзян, а потом (уже в одиночку) в1931 г. Н. И. Вавилов побывал в Дании и Швеции.

В течение 1932-1933 гг. (после VI Международного генетического конгресса в Итаке (США), на котором Н.И. Вавилов был избран вице – президентом), он объехал ряд провинций Канады и затем совершил обследование земледельческих районов большинства стран Центральной и Южной Америки: Сальвадора, Коста-Рики, Никарагуа, Панамы, Перу, Боливии, Чили, Аргентины, Уругвая, Бразилии, Тринидада, Кубы, Пуэрто-Рико. В этом путешествии, к сожалению, только частично освещенном в книге «Пять континентов», удивляет интенсивность работы Николая Ивановича — знакомство с научными учреждениями, ботаническими садами, рынками, фермами, сбор семян и плодов.

В итоге с 1923 по 1940 гг. Н. И.Вавиловым и другими сотрудниками ВИРа было совершено 180 экспедиций, из них 40 — в 65 зарубежных стран. Мировая коллекция института к 1940 г. состояла из 250 тыс. образцов, из них 36тыс. образцов пшеницы, 10 тыс. — кукурузы, 23 тыс. — кормовых и т. д. Что характерно для экспедиций Н. И.Вавилова и его сотрудников, так это их четкая целенаправленность.

Главная задача всех экспедиций ВИРа — поиск и сбор семян культурных растений и их диких сородичей, выяснение границ и особенностей земледелия в различных районах Земли, а все это — с целью использования растительных ресурсов и опыта мирового земледелия для совершенствования сельского хозяйства нашей страны. Важно подчеркнуть, что эти поиски шли не вслепую, как в большинстве стран, в том числе и в США, а опирались на стройную строгую теорию центров происхождения культурных растений, разработанную Н. И. Вавиловым. Кроме того, экспедиции Н. И. Вавилова характеризовались высокой эффективностью, основанной на огромной работоспособности Николая Ивановича и ответственности за результаты работы. Его кредо — труд с максимальной отдачей, без скидок на трудности и болезни. С минимальными средствами, с одним — двумя спутниками, часто используя только личные знакомства с учеными, покоряя чиновников и полицейских природным обаянием, Н. И. Вавилов собрал в своих поездках сам и с помощью добровольных помощников огромный сортовой семенной материал, обогативший коллекции ВИРа. И, наконец, поражает бесстрашие, с которым Н. И. Вавилов отправлялся в труднодоступные и малоисследованные страны мира, такие как Афганистан и Эфиопия, преодолевал тяготы походной жизни, опасности пути. Еще в 1923 г. ученый писал: «Мне не жалко отдать жизнь ради самого малого в науке… Бродя по Памиру и Бухаре, приходилось не раз бывать на краю гибели, было жутко не раз… И как-то было даже, в общем, приятно рисковать». Выдающийся ботаник и географ, всемирно признанный авторитет в области генетики, селекции, растениеводства, иммунитета растений, крупный организатор сельскохозяйственной и биологической науки в нашей стране Николай Иванович Вавилов навечно вошел в плеяду корифеев науки всех времен.

В работах Н.И.Вавилова прослежена изменчивость признаков у семейства злаковых. Им описаны наиболее важные морфологические признаки, характерные для видов этого семейства, такие как остистость и безостость колоса, разная окраска колосковых и цветочных чешуй и зерна, пленчатое и голое зерно, форма зерна, его консистенция, строение листьев, окраска всходов, озимость и яровость, скороспелость, холодостойкость и т.п. Из 38 различных признаков, характерных для всех видов семейства, Н.И.Вавиловым было обнаружено у ржи- 37, у пшеницы — 37, у ячменя и овса — по35, у кукурузы и риса — по 32, у проса — 27признаков.

Закон гомологических рядов позволяет на основании знания общих закономерностей изменчивости предсказать существование в природе не открытых ранее форм с ценными для селекции признаками.

Более поздними исследованиями Закон гомологических рядов был подтвержден у животных и микроорганизмов, у которых обнаружен параллелизм изменчивости морфологических, физиологических и биохимических признаков.

Исследования Н.И.Вавилова о центрах происхождения имеют не только теоретическое значение. Многочисленные экспедиции, организованные под его руководством разные центры природного разнообразия возделываемых форм растений, позволили создать во Всесоюзном институте растениеводства (Санкт-Петербург), носящем теперь имя Н.И.Вавилова, и на его многочисленных опорных пунктах во всех районах страны богатейшую коллекцию ценного исходного материала, служащего незаменимой основой для создания новых сортов растений.

Н.И. Вавилов был репрессирован, погиб в тюрьме в 1943 г.

Курсовая работа: Строение и функции биомеханической системы двигательного аппарата

Содержание

Введение………………………………………………………………3

Звенья биокинематических цепей………………………………..…4

Механизмы соединений………………………………………..……5

Биокинематические пары и цепи……………………………………7

Движения в биокинематических цепях……………………………..7

Составляющие составного Движения………………………………10

Степени свободы и связи движений……………………………….11

Звенья тела как рычаги и маятники………………………………..12

Рычаги в биокинематических цепях……………………………….13

Механические свойства костей и суставов…………………..…15

Биомеханические особенности костной системы………………16

Список использованной литературы……………………………22

Введение

Движения человека в значительной мере зависят от того, каково строение его тела и каковы его свойства. Чрезвычайная сложность строения и многообразие свойств тела человека, с одной стороны, делают очень сложными сами движения и управление ими. Но, с другой стороны, они обусловливают необычайное богатство, разно­образие движений, до сих пор недоступное в целом ни одной самой совершенной машине.

Биомеханика изучает в теле человека, в его опорно-двигательном аппарате, преимущественно те особенности строения и функций, которые имеют значение для совершенства движений. Отвлекаясь от деталей анатомического строения и физиологических механизмов дви­гательного аппарата, рассматривают упрощенную модель тела чело­века — биомеханическую систему. Она обладает основными свойст­вами, существенными для выполнения двигательной функции, но не включает в себя множество частных деталей.

Таким образом, биомеханическая система — это упрощенная ко­пия, модель тела человека, на которой можно изучать закономер­ности движений.

Биомеханическая система тела человека состоит из биомехани­ческих цепей. Множество частей тела, соединенных подвижно, образует биокинематические цепи. К ним приложены силы (нагрузки), ко­торые вызывают деформации звеньев тела и изменение их движений.

Звенья биокинематических цепей

Биокинематические цепи опорно-двигательного аппарата состоят из подвижно соединенных звеньев (твердых, упругих и гибких) и отличаются их переменным составом, своей длиной и формой (составные рычаги и маятники).

Фиксирование суставов (блокада) и их освобождение (снятие динамических связей — тяги мышц) изменяют число движущихся звеньев в цепи. Она может превратиться как бы в одно звено или сохранять движение в части сочленений или во всех сочленениях.

Расстояние по прямой от проксимального сочленения до конца открытой цепи при ее сгибании-разгибании изменяется. Многозвенные маятники поэтому имеют переменную длину. Это влияет на величину инертного сопротивления (изменения момента инерции).

Биокинематические цепи, замыкаясь геометрически (связыванием между собой концевых звеньев), изменяют свои свойства (передача усилий, возможности управления). В частности, возникают составные рычаги со сложной передачей тяг многосуставных мышц. Твердые; Звенья (кости), упругие (мышцы) и гибкие (связки, сами мышцы; и их сухожилия), изменяя степень и характер своего участия в движениях, обеспечивают многообразные возможности движений.

Механизмы соединений

Механизмы соединений звеньев в биомеханических цепях и неодноосных сочленениях позволяют определять требуемое движение благодаря образованию биодинамически полносвязного механизма.

Биодинамически полносвязный механизм (биомеханизм) характеризуется выключением лишних в данном движении степеней свободы. Тяги групп мышц обеспечивают требуемое направление движений звеньев в биокинематических цепях и регулирование их скоростей. Кроме этого, мышцы при необходимости ограничивают и размах движений, затормаживая звенья раньше, чем наступает пассивное ограничение (костно-суставно-связочное).

Направление движений, скорости звеньев и размах движений в ряде суставов взаимосвязаны благодаря совместному действию многосуставных мышц.

Биокинематические пары и цепи

Соединенные два соседних звена тела образуют пару, а пары, в свою очередь, соединены в цепи.

Биокинематическая пара — это подвижное (кинематическое) соеди­нение двух костных звеньев, в котором возможности движений определяются его строением и управляющим воздействием мышц.

В технических механизмах соединения двух звеньев — кинематиче­ские пары — устроены обычно так, что возможны лишь вполне опре­деленные, заранее заданные движения. Одни возможности не огра-ничены (их характеризуют степени свободы движения), другие полностью ограничены (их характеризуют степени связи)

Различают связи: а) геометрические (постоянные препятствия пере­мещению в каком-либо направлении, например костное ограничение в суставе) и б) кинематические (ограничение скорости, например мыш­цей-антагонистом).

В биокинематических парах имеются постоянные степени связи которые определяют собой сколько как максимум и каких остается степеней свободы движения. Почти все биокинематические пары в основном вращательные (шарнирные); немногие допускают чисто поступательное скольжение звеньев относительно друг друга и лишь одна пара (голеностопный сустав) — винтовое движение.

Биокинематическая цепь — это последовательное либо незамкну­тое (разветвленное), либо замкнутое соединение ряда биокинемати­ческих пар (рис. 1).

Строение и функции биомеханической системы двигательного аппарата

Рис. 1. Биокинематические цепи тела человека: а — виды цепей, bат — незамкнутая, ABCDEA -замкнутая на себя, dff1d1d — замкнутая через опору; б — взаимосвязь движений в замкнутой цени; в, г, д, е — степени свободы движений тела.

В незамкнутых цепях имеется свободное (конечное) звено, входящее лишь в одну пару. В замкнутых цепях нет свободного конечного звена, каждое звено входит в две пары.

В незамкнутой цепи, следовательно, возможны изоли­рованные движения в каждом отдельно взятом суставе. В двигатель­ных действиях движения в незамкнутых цепях происходят обычно одновременно во многих суставах, но возможность изолированного движения не исключена.

В замкнутой цепи изолированные движения в одном су­ставе невозможны: в движение неизбежно одновременно вовлекаются и другие соединения (рис. 1 (б)).

Значительная часть незамкнутых биокинематических цепей осна­щена многосуставными мышцами. Поэтому движения в одних су­ставах через такие мышцы бывают связаны с движениями в соседних суставах. Однако при точном управлении движениями во многих случаях эту взаимную связь можно преодолеть, «выключить». В замкнутых же цепях связь непреодолима и действия мышц обяза­тельно передаются на отдаленные суставы.

Незамкнутая цепь может стать замкнутой, если конечное свободное звено получит связь (опора, захват) с другим звеном цепи (непосред­ственно или через какое-либо тело).

Движения в биокинематических цепях

В биокинематических цепях тела человека движение может передаваться от звена к звену. Скорость, например, кисти при броске мяча может быть результатом движений ног и туловища, а также движений в суставах руки. Движение кисти в этом случае как бы составляется из движений других звеньев тела. Движение, обусловленное движениями ряда звеньев, в биомеханике называют составным

Составляющие составного Движения

Составное движение образуется из нескольких составляющих движений звеньев в сочленениях биокинематической цепи.

В простейших случаях в механике складываются два поступательных движения двух тел.

Когда в составном движений принимают участие два тела, то обычно составляющие движения называют переносными и относительными. Платформа как бы переносит на себе движение по ней груза; движение платформы переносное. Движение же груза по платформе относительно системы отсчета, связанной с самой платформой, относительное. Тогда движение груза в неподвижной системе отсчета (Земля) результирующее: это результат двух составляющих движений.

В теле человека таких движений не бывает, так как почти во всех суставах звенья движутся вокруг осей сочленений. В биокинематических цепях обычно движется много звеньев; одни «несут» на себе движения других (несущие и несомые движения). Несущее движение (например, мах бедром при выносе ноги в беге) изменяет несомое (сгибание голени).

При движениях в незамкнутой кинематической цепи угловые перемещения, скорости и ускорения, если они направлены в одну сторону, складываются. Разнонаправленные движения не складываются, а вычитаются (суммируются алгебраически).

Сложнее составные движения, в которых составляющие движения вращательные (по дуге окружности) и поступательные (вдоль радиуса)

В составном движении, образованном из вращательных составляющих движений (в биокинематической цепи), вследствие суммирования равнонаправленных и вычитания разнонаправленных движений в разных суставах всегда происходит прибавление движения и вдоль радиуса (поступательное). Значит, биокинематическая цепь (по прямой линии — от ее начала до конца) укорачивается или удлиняется (например, при махе рукой, ногой в прыжках). Вектор v груза повернулся в сторону вращения. Эти два изменения скорости обусловлены ускорением Кориолйса. Когда биокинематическая цепь укорачивается, кориолисово ускорение звеньев, приближающихся к оси вращения, направлено навстречу вращению, а когда удлиняется, — в сторону вращения. От кориолйсова ускорения зависит убыстрение и замедление углового поворота, что можно объяснить появлением кориолйсовых сил инерции.

В биокинематических цепях с большим числом степеней свободы движений кинематика очень сложна. Каждое движение в сочленениях незамкнутой цепи (например, свободной конечности) влияет на траектории, скорости и ускорения более отдаленных звеньев. В этих случаях характеристики составных движений проще регистрировать, чем рассчитывать. Чаще всего определить их заранее нельзя: слишком уж много возможных вариантов. В процессе тренировки происходит согласование движений звеньев, необходимое для достижения цели, обеспечивается необходимая плавность и рациональная форма траекторий, происходит согласование величины и направлений скоростей; регулируется быстрота нарастания и снижения ускорений. Последнее определяет резкость движений и зависит от быстроты увеличения и ослабления усилий. Одновременно ритмы движений звеньев и цепей согласуются в общий ритм действия. Происходит сложная интеграция движений биомеханической системы посредством процесса управления движениями.

В зависимости от направления скоростей движения звеньев тела человека могут быть возвратно-вращательными, возвратно-поступательными и круговыми.

Строение сочленений не позволяет совершать движения в суставах по «принципу колеса», т. е. делать неограниченный поворот вокруг оси сустава в одну сторону. Поэтому почти все движения имеют возвратный характер. Возвратно-вращательные движения напоминают движения маятника вокруг оси, расположенной поперек биокинематической цепи (сгибание-разгибание) или продольно (супинация-пронация).

Определенное согласование вращательных движений в различных суставах биокинематической цепи позволяет конечным звеньям двигаться поступательно (кисть боксера при вращательных движениях в плечевом и локтевом суставах; туловище бегуна при отталкивании ногой). Пример возвратно-поступательного движения — работа пилой, напильником. В этих случаях угловые скорости противоположно направленных движений одинаковы (пара скоростей).

Наконец, в шаровидных суставах возможно сложное круговое движение, когда продольная ось звена описывает коническую поверхность. При этом согласуются два движения: самой продольной оси и звена вокруг этой оси. Только такое конусообразное движение и может выполняться без обязательных возвратных движений.

В возвратных движениях имеется критическая точка, в которой происходит смена направления движения (амортизации на отталкивание — в беге, заноса весла на гребковое движение — в гребле, замаха ракеткой на ударное движение — в теннисе). В каждом суставе направления и размах движений ограничены. Значит, звено в суставе может занимать не любое, а лишь анатомически возможное положение. Однако из бесчисленного множества возможных движений только малая часть вызвана потребностями человека и отвечает энергетическим требованиям. Эти движения отобраны и закрепились в человеческой практике как наиболее рациональные, стали привычными к общеупотребительными.

Степени свободы и связи движений

Если у физического тела нет никаких ограничений (связей), оно может двигаться в пространстве во всех трех измерениях, т. е. относительно трех взаимно перпендикулярных осей (поступательно), а также вокруг них (вращательно). Следовательно, у такого тела шесть степеней свободы движения (рис. 1(в)).

Каждая связь уменьшает число степеней свободы. Зафиксировав одну точку свободного тела, сделав его звеном пары, сразу лишают его трех степеней свободы — возможных линейных перемеще­ний вдоль трех основных осей координат. Примером может служить шаровидный сустав — тазобедренный, в котором три степени свободы из шести (возможно вращение относительно трех осей) (рис. 1 (г)). Закрепление двух точек звена говорит о наличии оси, проходящей через эти точки. В таком случае остается одна степень свободы. Пример подобного ограничения — одноосный сустав, например межфаланговый (рис. 1 (д)). Закрепление третьей точки, не лежащей на этой оси, полностью лишает звено свободы движений (рис. 10 (ё)). Такое соеди­нение к суставам не относится. В анатомии выделяют также двуосные суставы; они имеют вторую степень свободы вследствие неконгруэнтности (неполного соответствия по форме) суставных поверхностей (суставы лучезапястный и пястнофаланговый 1-го пальца).

Почти во всех суставах (кроме межфаланговых, лучелоктевых и атлантоосевого) степеней свободы больше, чем одна. Поэтому ус­тройство пассивного аппарата в них обусловливает неопределенность движений, множество возможностей движений («неполносвязный механизм»). Управляющие воздействия мышц вызывают дополнительные связи и оставляют для движения только одну степень свободы («полносвязный механизм»). Так обеспечивается одна-единственная возможность движений — именно та, которая требуется.

Каждая биомеханическая пара многоосного сустава заключает в себе возможности многих механизмов (А. А. Ухтомский). Из множес­тва возможностей при помощи управляющих воздействий мышц выделяют заданное управляемое движение. Биокинематические соеди­нения богаче возможностями, чем кинематические соединения в тех­нических механизмах, но управление ими сложнее.

Следовательно, множество степеней свободы кинематической пары в многоосных суставах требует для выполнения каждого определенного движения:

а) выбора необходимой траектории,

б) управления движе­нием по траектории (направлением и величиной скорости) и

в) регу­ляции движения, понимаемой как борьба с помехами, сбивающими с траектории.

Звенья тела как рычаги и маятники

Разбиение тела человека на звенья позволяет представить эти звенья как механические рычаги и маятники, потому что все эти звенья имеют точки соединения, которые можно рассматривать либо как точки опоры (для рычага), либо как точки отвеса (для маятника).

Рычаг характеризуется расстоянием между точкой приложения силы и точкой вращения. Рычаги бывают первого и второго рода.

Рычаг первого рода или рычаг равновесия состоит только из одного звена. Пример – крепление черепа к позвоночнику.

Рычаг второго рода характеризуется наличием двух звеньев. Условно можно выделить рычаг скорости и рычаг силы в зависимости от того, что преобладает в их действиях. Рычаг скорости дает выигрыш в скорости при совершенствовании работы. Пример – локтевой сустав с грузом на ладони. Рычаг силы дает выигрыш в силе. Пример – стопа на пальцах.

Поскольку тело человека выполняет свои движения в трехмерном пространстве, то его звенья характеризуются степенями свободы, т.е. возможностью совершать поступательные и вращательные движения во всех измерениях. Если звено закреплено в одной точке, то оно способно совершать вращательные движения и мы можем сказать, что оно имеет три степени свободы.

Закрепление звена приводит к образованию связи, т.е. связанному движению закрепленного звена с точкой закрепления.

Поскольку руки и ноги человека могут совершать колебательные движения, то к механике их движения применимы те же формулы, что и для простых механических маятников. Основные вывод их них – собственная частота колебаний не зависит от массы качающегося тела, но зависит от его длины (при увеличении длины частота колебаний уменьшается).

Делая частоту шагов при ходьбе или беге или гребков при плавании или гребле резонансной (т.е. близкой к собственной частоте колебаний руки или ноги), удается минимизировать затраты энергии. При наиболее экономичном сочетании частоты и длины шагов или гребков человек демонстрирует существенный рост работоспособности. Простой пример: при беге высокий спортсмен имеет большую длину шага и меньшую частоту шагов, чем более низкорослый спортсмен, при равной с ним скорости передвижения.

Рычаги в биокинематических цепях

Костные рычаги — звенья тела, подвижно соединенные в суставах под действием приложенных сил, — могут либо сохранять свое поло­жение, либо изменять его. Они служат для передачи движения и работы на расстояние.

Все силы, приложенные к звену как рычагу, можно объединить в две группы: а) силы или их составляющие, лежащие в плоскости оси рычага (они не могут повлиять на движение вокруг этой оси) и б) силы или их составляющие, лежащие в плоскости, перпендику­лярной к оси рычага (они могут влиять на движение вокруг оси в двух противоположных направлениях). Рассматривая действие сил на рычаг, учитывают только силы, направленные по ходу движения (движущие) и против него (тормозящие).

Когда группы сил приложены по обе стороны от оси (точки опоры) рычага, его называют двуплечим или рычагом первого рода (рис. 2 (а)), а когда по одну сторону — одноплечим, или рычагом второго рода (рис. 2 (6)). Для разных мышц, прикрепленных в разных местах костного звена, рычаг может быть разного рода. Так, отно­сительно своих сгибателей предплечье (при работе против веса груза) представляет собой одноплечий рычаг; относительно же мышц-разгибателей (при удержании груза над головой) — двуплечий рычаг.

При преодолевающих движениях сила сокращающихся мышц (их равнодействующая тяга) — движущая сила, при уступающих движениях сила растягиваемых мышц (их равнодействующая тяга) — тормозящая. Силы сопротивления направлены противоположно действию мышц.

Каждый рычаг имеет следующие элементы (рис. 2 (в)):

а) точку опоры (0),

б) точки приложения сил,

в) плечи рычага (расстояния от точки опоры до точек приложения сил — l),

г) плечи сил (расстояния от точки опоры до линий действия сил — опущенные на них перпен­дикуляры— d).

Мерой действия силы на рычаг служит ее момент относительно точки опоры (произведение силы на ее плечо).

Строение и функции биомеханической системы двигательного аппарата

Рис. 2. Костные рычаги: а — двуплечий, 6 — одноплечий; вращающая составляющая (Ft) и укрепляющая (FH) силы при углах ее при­ложения: в — в прямом, г — тупом, д — остром

Механические свойства костей и суставов

Механические свойства костей определяются их разнообразными функциями; кроме двигательной, они выполняют защитную и опорную функции. Так кости черепа и грудной клетки защищают внутренние органы, а кости позвоночника и конечностей выполняют опорную функцию.

Выделяют 4 вида механического воздействия на кость: растяжение, сжатие, изгиб и кручение.

Установлено, что прочность кости на растяжение почти равна прочности чугуна. При сжатии прочность костей еще выше. Самая массивная кость – большеберцовая (основная кость бедра) выдерживает силу сжатия в 16-18 кН.

Менее прочны кости на изгиб и кручение. Однако регулярные тренировки приводят к гипертрофии костей. Так, у штангистов утолщаются кости ног и позвоночника, у теннисистов – кости предплечья и т.п.

Механические свойства суставов зависят от их строения. Суставная поверхность смачивается синовиальной жидкостью, которую хранит суставная сумка. Синовиальная жидкость обеспечивает уменьшение трения в суставе примерно в 20 раз. При этом при снижении нагрузки на сустав жидкость поглощается губчатыми образованиями сустава, а при увеличении нагрузки она выжимается для смачивания поверхности сустава и уменьшения коэффициента трения.

Прочность суставов, как и прочность костей, небеспредельна. Так, давление в суставном хряще не должно превышать 350 Н/см2. При более высоком давлении прекращается смазка суставного хряща и увеличивается опасность его механического стирания.

Биомеханические особенности костной системы

Двигательная деятельность человека требует согласованной работы организма в целом, но главная роль при этом принадлежит двигательному аппарату. С механической точки зрения двигательный аппарат человека представляет собой механизм, состоящий из сложной системы рычагов, приводимых в действие мышцами. Однако при изучении движений человека и причин, их вызывающих, было бы неправильно ограничиваться только представлениями механики. Для того, чтобы понять устройство двигательного аппарата и принцип его действия, необходимо иметь в виду биологическую природу «механизмов» человеческого тела. Анализ деятельности двигательного аппарата с биологической точки зрения позволяет вскрыть своеобразие устройства и принципа действия «живых механизмов». Таким образом, изучая движения человека, необходимо хорошо знать, как устроен его опорно-двигательный аппарат с точки зрения биомеханики. Это означает, что следует ясно представлять себе принципы строения его пассивной (кости и их соединения) и активной (мышечная система) частей. В отличие от анатомии, которая изучает все детали строения тела, для биомеханики важно выявить именно те особенности строения, от которых зависят свойства органов опоры и движения, а также их участие в выполнении двигательной функции.

В биомеханическом исследовании невозможно учесть строение и функции тела во всех их особенностях. Для изуче­ния движений строят модель тела — биомеханическую систему. Она обладает основными свойствами, существенными для выполнения двигательной функции, и не включает в себя множество частных деталей. Таким образом, биомеханическая система — это упрощенная копия, модель тела человека, на которой можно изучать закономерности движений.

Двигательную часть человека составляют костная и мышечная системы.

Основным свойством, которым обладает костная система, является свойство упругости.

Упругость — способность противодействовать нагрузкам.

Нагрузками называются силы, приложенные к телу и в совокупности вызывающие его деформацию. Различают нагрузки, вызывающие растяжение, сжатие, изгиб и кручение.

Нагрузки, обуславливающие растяжение, возникают, например, при висах или во время удержания груза в опущенных руках.

Нагрузки, создающие сжатие костей, встречаются чаще всего при вертикальном положении тела на опоре. В этом случае на скелет действуют, с одной стороны, силы тяжести тела и вес внешних отягощений, а с другой — давление опоры.

Нагрузки, вызывающие изгиб, обычно встречаются, когда кости выполняют роль рычагов. В этих случаях приложенные к ним силы мышц и силы сопротивления направлены поперек костей и вызывают изгиб.

Нагрузки, обуславливающие кручение, чаще всего встречаются при вращательных движениях звена вокруг продольной оси.

Соединение звеньев. Соединения костных звеньев обусловливают многообразие возможностей движений. От способа соединения и участия мышц в движениях зависит их направление и размах (пространственная форма движений).

Степени свободы движения. Суставы, связывая в единое целое части тела, сохраняют возможности для их движений. Если часть тела может двигаться только по одной траектории, причем возможности движений по всем остальным траекториям ограничиваются связями, в механике говорят об одной степени свободы, или о степени подвижности.

Совершенно свободное тело имеет шесть степеней свободы. Оно может вращаться вокруг трех основных взаимно перпендикулярных осей, а также двигаться вдоль каждой из этих осей.

Если закрепить тело в одной точке, то у него остается только три степени свободы: оно может вращаться вокруг этой точки в трех основных направлениях (плоскостях). При закреплении тела еще в одной точке оно как бы насаживается на ось, соединяющую обе данные точки. В этом случае сохраняется лишь одна степень свободы: тело может вращаться лишь вокруг оси, проходящей через обе закрепленные точки.

Если же закрепить тело и в третьей точке, не лежащей на одной прямой с остальными двумя точками, то оно потеряет последнюю степень свободы: будет закреплено неподвижно.

Возможности движений отдельных точек тела при закреплении тела несколько иные. При одной закрепленной точке любая точка этого тела имеет только две степени свободы, т.е. она может двигаться только в двух направлениях по шаровой поверхности. При двух закрепленных точках тела у любой его точки будет лишь одна степень свободы, т.е. возможна одна траектория движения. Само собой разумеется, что у тела, закрепленного в трех точках, нет ни одной степени свободы. У совершенно свободного тела любая точка имеет всего три степени свободы, т.е. может двигаться в любом из трех направлений трехмерного пространства.

Понятие о степенях свободы поможет разобраться в вопросе о подвижности частей тела. Несколько подвижно соединенных звеньев составляет кинематические пары и цепи.

В каждом соединении незамкнутой цепи возможны изолированные движения. Они геометрически независимы от движений в других соединениях (если не учитывать взаимодействия мышц). Например, свободные конечности, когда их концевые звенья свободны, представляют незамкнутые цепи. Замкнутыми кинематическими цепями в теле человека являются, например, грудина, ребро, позвоночник, ребро и снова грудина.

Такие замкнутые цепи разомкнуть невозможно. Незамкнутые могут замыкаться, причем часто через опору. В сложной пирамиде, составленной несколькими акробатами, образуются даже своего рода «сети» (в плоскости) и «решетки» (в пространстве) с очень сложной взаимной зависимостью движений звеньев.

В замкнутой или замкнувшейся цепи невозможно изолированное движение, т.е. движение в одиночном сочленении. Так, сгибая и выпрямляя ноги в выпаде, можно убедиться в том, что движение в любом суставе непременно вызывает движения и в других.

Таким образом, движения в незамкнутых цепях характеризуются относительной независимостью звеньев. В замкнутых же, а также замкнувшихся цепях движения одних звеньев влияют на движения даже отдаленных звеньев (помогают или мешают).

В замкнутых цепях возможностей движений меньше, но управление ими точнее, чем в незамкнутых.

В открытой кинематической цепи подвижность каждого следующего звена равна его собственной подвижности плюс подвижность предыдущих звеньев. Так, если у бедра три степени свободы, а у голени относительно бедра еще две степени, то голень относительно таза имеет пять степеней свободы. Наибольшие возможности движений — у конечных звеньев цепи. Но больше шести степеней свободы конечное звено цепи иметь не может. Если же при суммировании степеней свободы получается, что конечное звено имеет их больше шести, то это только значит, что при фиксировании этого звена промежуточные звенья сохраняют степени свободы на шесть степеней меньше. Так, кисть имеет относительно лопатки семь степеней свободы (плечевой сустав — 3, плюс локтевой — 2, плюс лучезапястный — 2) . Если положить кисть на стол, то плечо и предплечье сохраняют 7-6=1 степень свободы. Они смогут двигаться лишь по одной траектории, вокруг оси, соединяющей плечевой и лучезапястный суставы.

Кости, соединенные подвижно, образуют основу биокинематических цепей. Приложенные к ним силы (мышечные тяги и др.) действуют на звенья биокинематической цепи, как на рычаги. Это позволяет передавать действие силы по цепям, а также изменять эффект приложения сил. Таким образом, рычаг как простейший механизм служит для передачи движения и силы на расстояние.

Различают рычаги первого рода (двуплечий) и второго рода (одноплечий). Первый характеризуется тем, что две группы сил приложены по обе стороны от оси (точки опоры) рычага, а во втором случае — по одну сторону.

Вне зависимости от вида рычага в каждом из них выделяют:

1) точку опоры;

2) точку приложения сил;

3) плечи рычага (расстояние от точки опоры до места приложения сил);

4) плечи сил (длина перпендикуляра, опущенного из точки опоры на линию действия силы).

Мерой действия силы на рычаг служит ее момент относительно точки опоры. Поэтому для равновесия либо равномерного вращательного движения звена как рычага необходимо, чтобы противоположно направленные моменты сил относительно оси рычага были равны. Для ускорения (торможения) звена один момент силы должен быть больше другого. Так, момент движущих сил, преобладая над моментом тормозящих сил, придает звену положительное ускорение (в сторону движения). Если же большим оказывается момент тормозящих сил, то он вызывает торможение звена.

С помощью рычага можно выиграть в силе. Для этого нужно действовать мышечной силой на более длинное плечо. Согласно «золотому правилу механики», выигрывая в силе, одновременно проигрываем в пути и в скорости. Наоборот, если действовать мышечной силой на короткое плечо, то можно выиграть в пути и в скорости за счет проигрыша в силе.

В большинстве случаев мышцы прикрепляются недалеко от сустава и подходят к кости под острым углом. Поэтому плечо силы тяги мышцы, как правило, небольшое. Обычно плечо силы тяги мышц меньше плеча силы сопротивления, и, следовательно, при работе мышцы получается проигрыш в силе и выигрыш в пути и в скорости движения. Для некоторого увеличения плеча силы тяги мышц большое значение имеют костные выступы, бугры, сесамовидные косточки, к которым мышцы прикрепляются или через которые они переходят. Выступы, бугры, сесамовидные косточки увеличивают угол подхода мышцы к кости как к рычагу, тем самым увеличивают плечо силы тяги мышцы и момент вращения мышечной силы. Таким образом, можно выделить две причины проигрыша в силе. Первая — прикрепление мышцы вблизи сустава, вторая — тяга мышцы вдоль кости под очень острым (или тупым) углом.

Можно указать еще и на третью причину некоторых потерь в силе мышц. При больших нагрузках напрягаются все мышцы, окружающие сустав. Мышцы-антагонисты, создавая моменты сил, которые направлены противоположно, полезной работы не производят, а энергию затрачивают. Но в конечном счете в этом есть определенный смысл: хотя и возникают потери энергии, сустав во время больших нагрузок получает укрепление напряжением мышц, которые его окружают.

В связи с особенностями приложения мышечных тяг к костным рычагам необходимы весьма значительные напряжения мышц для выполнения не только силовых, но и скоростных движении. При этом следует помнить, что входящие в биокинематические цепи звенья тела образуют системы составных рычагов, в которых «золотое правило» механики проявляется намного сложнее, чем в простых одиночных рычагах.

Список использованной литературы

Донской Д.Д. Биомеханика: учебник для институтов физической культуры, — М., 1979

Ламаш Б.Е. Лекции по биомеханике, — М., 2005

Уткин В.Л. Биомеханика физических упражнений, — М., 2002

http://www.gled.myorel.ru/page/1/113.html

Реферат: Східні слов’яни у VI–XI столітті

Завдання №2 (Б)

Джерела вивчення давніх слов’ян. Слов’яни в історичному контексті

Концепції щодо території формування слов’ян. Склавини та анти – предки українського народу

Соціально-економічний розвиток, суспільний устрій та культура східних слов’ян напередодні об’єднання їх у феодальну державу

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Східні слов’яни у VI –XI столітті

Джерела вивчення давніх слов’ян. Слов’яни в історичному контексті

О.Й. Пріцак у своїй роботі «Походження Русі» викладає наступну думку: …«історія починається з писемних джерел…, лінгвістика та археологія хоч і можуть допомогти при виявленні певних фактів і ситуацій»…, але «археологію без писемних джерел не можна вважати передісторією»…

«…Лише історично свідомий народ здатний принести історію на території, де такої свідомості не існує».

«Погано організованим язичницьким неписьменним селянським громадам Східної Європи у VIІІ – Х ст. було неможливо створити державу…, яка …є однією з найвизначніших ідей і найвищих досягнень розвинутої урбаністичної цивілізації».

Звідси робиться висновок про потребу звільнитися від емоційних доказів про «спроможність слов’янських народів створити державу». Вважаючи дискусії норманістів та антинорманістів безплідними, О.Пріцак свою, за його висловом «нову», «незалежну» концепцію про заснування Київської держави та принесення самої назви «Русь» зв’язує з Рутено-фризько-норманською торговельною компанією, що сформувалася в Галлії під назвою «Русь». Опираючись на Баварського географа (джерело IX ст.), цей етнонім виводиться О. Пріцаком від Родезу (Рутенії), що знаходиться у південній частині Центральної Франції.

У зв’язку з вищевикладеним погодимось, що державотворчі процеси дійсно складні і багатолінійні.

Але утворення державних структур здійсниме лише за умови, що саме суспільство вже досягло відповідного економічно-соціального і культурного рівня і було готовим до цього. А рівень економічного, соціального і культурного розвитку будь-яких етнічних груп, у тому числі і слов’янських, на наш погляд, сьогодні найкраще визначається за археологічними джерелами, які Омелян Йосипович не хоче визнати історичними, вважає навіть протоісторичними. За Літописом відомо, що Рюрику у північно-східних Приволзьських регіонах, куди його запросили слов’янські племена кривичів і словен та фінські племена чудь і весь, не вдалося створити державні структури, до яких це населення ще не було готовим. Опираючись на військові варязькі дружини, він фактично обмежився підкоренням племен і збором данини. Лише його сподвижники (Олег) та нащадки, що перебралися на Дніпро, до Києва, знайшли тут середовище, підготовлене для утворення державного організму. І саме за археологічними матеріалами встановлено, що рівень соціально-економічного розвитку південно-східних племінних груп був вищий у порівнянні з північно-східними, які освоювали нові землі, заселені ще більше відсталим населенням угрофінів. Все це дозволяє вважати, що в утворенні держави – Київської Русі брали участь два фактори: внутрішній – сам народ і зовнішній – варязькі князі з військовими дружинами, їх повнокровне вивчення і висвітлення на сьогоднішньому рівні знань немислиме без археології, лінгвістики, антропології та інших дисциплін.

Відомий англійський теоретик історії А.Д. Тойнбі, вивчаючи світові цивілізації та їх роль у всесвітній історії за принципом «виклик – відгук», вважає, що адекватність відповіді на виклик обумовлює і стимул, і процес історичного розвитку. Слабкість або неможливість адекватної відповіді на виклик, характерний для «недорозвинених», «недоношених», «загальмованих», «не життєздатних» цивілізацій, призводить до їх упадку.

Відсутність виклику і позитивних впливів розвинутих цивілізацій (наприклад, античності) на варварські суспільства означає відсутність стимулів, а це обумовлює їх інертність і застій. Саме так А.Д. Тойнбі характеризує слов’ян. Він знає останніх лише за писемними джерелами. Це, на нашу думку, суттєво знижує результативність його окремих досліджень та об’єктивність оцінок. Обмеженість та невиразність багатьох античних писемних джерел без доповнення їх даними інших наук, у тому числі лінгвістики та археології обмежує можливості історіософічних підходів до вивчення історичних явищ, у нашому випадку давньої історії слов’ян. А.Д. Тойнбі уявляє собі слов’ян як невелику групу племен, що «…оселилася на прип’ятських болотах, коли ці землі вивільнилися з-під льодовика, який відступив на північ Європи. Тут вони жили примітивним варварським життям сотні й сотні років, і коли тевтонський рух племен покінчив з тривалою еллінською драмою, яку започаткували племена ахейців, слов’яни ще запишалися там, де вони й були.»

Слов’ян, за А.Д. Тойнбі, вивели з прип’ятських боліт (за його термінологією «випхали») пастухи-авари, котрим вони були потрібні як хлібороби для обробітку нив навколо угорської рівнини, яку вони освоїли, взявши участь у «тевтонських (германських) ігрищах зруйнування та грабунку Римської імперії». Для аварів слов’яни, на думку А.Д. Тойнбі, були лише стадами робочої худоби з землеробськими навичками, чужими для пастухів-аварів. Під враженням уривчастих повідомлень хроніки VII ст., відомої під ім’ям Фредегара, де змальоване тяжке і принизливе життя слов’ян в умовах аваро-слов’янських війн та аваро-слов’янської неволі, А.Д. Тойнбі саме таким уявляє собі «… сценарій», за яким почався «…запізнілий і принизливий дебют слов’ян в історії».

Коли б А.Д. Тойнбі звернувся ще і до лінгвістичної та археологічної літератури, то переконався б у тому, що шлях слов’ян на історичну арену дещо складніший, не такий пізній і «принизливий».

По-перше, за дослідженнями лінгвістів усе прип’ятське полісся вкрите балтськими гідронімами, які передують як слов’янській гідро- і топонімії, так і слов’янським археологічним культурам. І.П. Русанова взагалі виключає верхнє Подніпров’я раннього середньовіччя з історії слов’ян. По-друге, з кінця ІI по IV ст. включно Волинь займають поселення і могильники вельбарської культури готів, а носії слов’янської зарубинецької культури, які на межі ер потиснули тут байтів, під напором готів та гепідів відходять на верхній Дністер, Південний Буг і доходять до Буджацького степу в Молдавії, їх археологічні пам’ятки представляють слов’янську частину багатоетнічної черняхівської культури, в Молдавії виділені в окрему етулійську групу. Вони корелюються з найбільш архаїчними слов’янськими гідронімами, які І.Удольф поміщає у верхів’ях Пруту, на середньому і верхньому Подністров’ї та Посанні. Відомий сучасний німецький лінгвіст І. Удольф схильний саме цей регіон визнати прабатьківщиною слов’ян. Не буде зайвим пригадати, що саме в цьому регіоні відкриті добре датовані найбільші ранні слов’янські пам’ятки кінця ІV – V ст. Вони свідчать, що задовго до аварів слов’яни-венеди жили в окремих районах межиріччя Дністра та Дунаю.

Інші приклади. Дослідникам давніх слов’ян відома карта видатного польського історика-медіевіста Г. Ловм’янського під назвою «Слов’яни близько середини VI ст. н.е. згідно тогочасних джерел», поміщена у другому томі його багатотомної праці «Poczatki polski». Вона складена на основі глибокого аналізу всіх доступних автору писемних даних, зокрема Йордана. На цій карті група склавінів розміщена ним між Дунаєм і Дністром. Якщо співставимо цю карту із картами слов’янських археологічних культур, племінна належність яких визначена саме за писемними джерелами, то побачимо, що поселення і могильники склавінів, представлені празьке-корчацькою культурою VI – VII ст. н.е., виходять далеко за межі, поставлені Йорданом і Г. Ловм’янським. Зокрема, північна межа склавінів, обмежена Г. Ловм’янським Дністром, пересувається на Прип’ять. Склавіни займали все правобережжя середнього і верхнього Дністра, а також Волинь до .середнього Дніпра, включаючи сьогоднішній Київ, (їх пам’ятки датуються тут починаючи з V ст. і мають своє культурне підґрунтя, в той час як на середньому і верхньому Дунаї вони появляються лише в другій половині VI ст. внаслідок розселення із північного Прикарпаття.

Археологія доповнила, й уточнила концепцію М. Грушевського, побудовану на писемних джерелах, відносно предків українського народу. Базуючись на даних Йордана і Прокопія, за якими «…незліченні племена антів» жили на північ від болгар утігурів «…між Дніпром і Дністром, що віддалені від себе… на відстань багатьох переходів», видатний український історик М. Грушевський вважав лише антів предками українського народу. Картографування пам’яток пеньківської культури V – VІІ ст., що належали антам та синхронної їм празько-корчацької культури, залишених склавінами і встановлення їх територіального взаємовідношення дало можливість доповнити можливих предків українців і тією частиною склавінів, що жила на північ від Карпат на всій правобережній Україні.» У часи М. Грушевського ці пам’ятки і культури ще не були відомі, їх вивчення після Другої світової війни відкрило нові горизонти у вирішенні складної проблеми становлення слов’янських народів. Ранньосередньовічні слов’янські старожитності V – VII ст. настільки самобутні, що виразно виділяють слов’ян серед неслов’янських сусідів, набагато посилюють можливості встановлення їх диференціації, а у співставленні з писемними джерелами дають змогу уточнити регіони проживання та розселення слов’янських племінних груп, що лежать в основі формування сучасних слов’янських народів, зокрема українського народу.

Виходячи з археологічних джерел, витоки культур предків українців слід шукати не тільки в пеньківських старожитностях Подніпров’я, що належали антам, а й празьке-корчацьких на території Прикарпаття та Волині, де відкриті численні пам’ятки склавінів. Зараз встановлено, що старожитності склавінів стали підосновою всіх східнослов’янських племен межиріччя Дніпра, Дністра і верхньої Вісли (райковецька культура), та в інтеграції з пеньківськими пам’ятками антів-лівобережної волинцевсько-роменської культури, що належала сіверянам. Усе це й визначає місце склавінів у тих історичних процесах, які привели до зародження етнокультурної і мовної спільності, що в кінцевому своєму розвитку стає предком українського народу. Пам’ятки празько-корчацької культури, які в кінці VI – VII ст. займають лівобережне, а у верхів’ях Дунаюі правобережне Подунав’я, лежать в основі старожитностей Словаків, Морав’ян і Чехів. Тобто в кінці VI – VIII ст. празько-корчацька культура поширилась із Північного Прикарпаття у Придунав’я і саме вона, її пам’ятки – поселення і могильники засвідчують, що предки українців, словаків, морав’ян і чехів у цей період, а саме – на зорі свого самоусвідомлення матійодну і ту ж культуру. Правда, ні українці, ні чехи, ні словаки не претендують на роль старшого брата.

Існують приклади, коли писемні джерела допомагають встановити історичні реалії. До них належить проблема Русів, яких археологи та окремі, зокрема російські лінгвісти, шукають у Причорномор’ї і на середньому Дніпрі в сармато-слов’янському середовищі. На нашу думку, Літопис, Договори київських князів Рюриковичів з Візантією, Бертинські аннали та інші писемні візантійські та арабські джерела сприяють виправленню цього становища, що має місце в ранньосередньовічній історії східних слов’ян. Вони достатньо виразно свідчать, що київські князі з династії Рюриковичів за своїм походженням нормани, і саме вони в IX ст. принесли в Київ назву «Русь», що стала офіційною назвою очоленої ними східнослов’янської імперії Київської Русі.

Можна було б привести значно більше прикладів, які беззастережно свідчать, що складні проблеми етногенезу і ранньої історії взагалі, а в нашому випадку походження і давньої історії слов’ян, і слов’янських народів можуть бути успішно вирішені лише при уважному вивченні і співставленні усіх можливих джерел, зокрема писемних, археологічних, лінгвістичних та інших. Зрозуміло, що пошуки найраціональніших методичних підходів до кожного з них, завжди мають бути в центрі уваги дослідників. Довільна інтерпретація джерел в угоду політичним амбіціям ніколи не приводить до встановлення істини.

Інший аспект поставленої проблеми полягає в тому , що нас намагаються прив’язати, буквально прищепити до інших сусідніх народів, переконати нас і світову громадськість у тому, що ми – їх менша чи молодша частина, відмовляючи українському народові в самобутності його етнічного та історичного розвитку. Щоб вкластись у рамки дозволеного обсягу статті, не стану аналізувати всю ту велику лінгвістичну та історичну літературу, зокрема російську, де розглядається ця проблема. Скажу лише, що вона просякнута імперіоцентризмом. Ми вже розглянули основні праці з цього питання в роботі «Давні слов’яни», Київ, 1998. Але як приклад назву одну колективну монографію, випущену московським Інститутом слов’янознавства та балканістики в 1982 р. під назвою «Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья». Вона претендує на об’єктивність. Тут розглядається питання розвитку етнічної самосвідомості всіх західнослов’янських та південнослов’янських народів, навіть полабських слов’ян. Кожному з них присвячені окремі розділи праці. Лише три східнослов’янські народи ввійшли в один розділ під назвою «Формирование этнического самосознания древнерусской народности по памятникам древнерусской письменности Х – ХII вв.» Автори цього розділу А.І. Рогов та Б.Н. Флоря «доводять» існування давньоруської народності через утворення «Руської землі». Для них Русь – це давній етнонім іранського походження, що в Середньому Подніпров’ї уже з раннього середньовіччя визначав східнослов’янське надплемінне політичне утворення. Поглинувши всі інші східнослов’янські племена, воно, на їх думку, в період державності привело до виникнення єдиної давньоруської народності. Роботи, у яких це утворення трактується як зародження української державності, зрозуміло, не згадуються. Повністю замовчувані праці, у яких за Літописом назву «Русь» до Києва принесла династія князів Рюриковичів.

У 1999 р. у Москві вийшла монографія В.В. Сєдова «Древнерусская народность». Тут вже не через сарматський рід росомонів і через «Руську землю» як у Б.О. Рибакова доводиться існування давньоруської народності, а вводиться ще одна проміжна ланка «Русский Каганат». Він, на думку автора згаданої монографії, у VІІ – VІІІ ст. знаходиться на Лівобережжі Дніпра між Хозарією та плем’ям полян. Підстава: писемне джерело – журнал спостережень франкського уряду за етногеографічною ситуацією у Північному Подунав’ї, відомий у літературі як «Опис міст і областей Північного Дунаю», іменований «Баварським Географом», Це, правда, суперечить Літопису, який поселяє в тому регіоні Сіверян, що сіли «на Десні і по Сейму, і по Сулі і назвалися Сіверянами», але це автора не бентежить. Сіверяни, як відомо, представлені волинцівсько-роменською культурою, яка виникла на основі місцевих лівобережних пам’яток попередньої пеньківської культури, в інтеграції з правобережними старожитностями празько-корчацької культури, їх типологічний зв’язок фундаментальне доведений українськими та російськими археологами.

За В. Сєдовим волинцівську культуру створило не населення Подніпров’я, а вихідці із Самарського Поволжжя – носії іменьківської культури, відкритої там в останні десятиліття минулого віку. Про це, на його думку, свідчить наявність в обох згаданих культурах незначної кількості високоякісного гончарного посуду. Ця натяжка зроблена свідомо, бо загальновідомо, що цей посуд і на волинцівські поселення, і на іменьківські потрапив із Хозарії. Він визначає етнос хозар та їх торгово-економічні зв’язки із сіверянами, а не «Русский Каганат».

Ще М. Погодін у XIX ст. писав, що Лівобережжя Дніпра займало до татарської навали населення – предки росіян, яких після татарського іга замінили галичани, що прийшли сюди із західних областей України. Ця концепція була повністю розкритикована і спростована українськими вченими М. Максимовичем, М. Костомаровим, В. Антоновичем і , зокрема, М. Грушевським. Сьогодні у світлі нових, зокрема археологічних джерел, вона не може бути реанімована.

Концепції щодо території формування слов’ян. Склавини та анти – предки українського народу

Спроби віднайти історичну прабатьківщину слов’ян і зокрема українців робилися ще Нестором-Літописцем: «…По долгим же временам се сели суть славяне по Дунаеви, где ныне Угорская земля и Болгарская. От тех славян разойдетися по всей земле и прозвалася имени своими где сели, на котором месте». Припущення Нестора започаткувало одну з багатьох наукових концепцій — дунайську, пізніше обгрунтовану П. Шафариком, а нині підтриману О. Трубачовим. Стародавні дослідники — Пліній Старший, Тацит, Птолемей, Иордан — дали поштовх і іншій концепції — вісло-дніпровській (Л. Нідерле, О. Шахматов, В. Петров та ін.), висловивши припущення, що територією розселення слов’янського племені венедів були піврічні схили Карпат та верхів’я Вісли. Має продовження нині й вісло-одерська теорія походження східних слов’ян, започаткована польськими дослідниками Ю. Костцієвським та М. Рудницьким і підтримана В. Сєдовим. Вона пов’язує походження слов’янських старожитностей із празькою культурою, колись поширеною на території Польщі.

Відроджуються і, здавалось би, забуті теорії кінця XIX ст., насамперед теорія азіатського походження слов’ян-українців. Згідно з нею, витоки східних слов’ян лежать у сармато-аланських, скіфських, тюркських ба навіть кавказьких племенах. Ключовим елементом азіатської теорії був етнонім «русь» — іранського, на думку її прихильників, походження. Сьогодні ця теорія, підсилена висновками американського вченого українського походження О. Пріцака, зажила новим життям і навіть розширила географію етногенетичного центру слов’янства-українства, пов’язуючи його то з волзькими булгарами, то з китайськими племенами.

За всієї серйозності аргументації вказана теорія, здається, має все ж політичне підґрунтя — намір віддалити Україну від Європи, довівши її азіатську ментальність. Можна було б і погодитися з цією позицією, адже вона базується на тому, що антропологічний склад українського населення включає тюркські та іранські компоненти, і це дійсно так. Проте, знаючи механізм формування етносу, сенс якого полягає не в урегулюванні співвідношення «своєї» та «чужої» крові, а у творенні духовності та соціальної комунікації (а вони в Україні оригінальні і не тотожні азіатським), важко прийняти азіатську теорію в цілому — як, між іншим, і норманську теорію.

Остання, також характерна для історіографії XIX ст., тепер має тенденцію до відновлення. В основному вона базується на абсолютизації топоніму «Русь», який трактується норманістами як етнонім слов’янства, введений варягами в період їх володарювання на київському столі. Факт варязької гілки князівського роду Київської Русі безперечний, як і безсумнівна його роль в соціально-політичному житті давньоруської держави. Але знов-таки перебільшується значення у процесі формування етносу окремих угрупувань людей, об’єднаних спільною ідеєю (за висловом О. Пріцака — банд; саме такою озброєною бандою і були вікінги).

Відродженню норманської теорії суттєво сприяла концепція Л. Гумільова, яка останнім часом дістає широке визнання, і зокрема його положення про утворення етнічних спільностей із консорцій (нестійких об’єднань людей — гуртків, сект, банд та ін.). Звичайно, сама ідея консорцій заслуговує на увагу, проте світова етнічна історія не дає підстав для їх абсолютизації, їхня роль скоріше зводиться до спрямування етнічних процесів на розбудову владних структур.

По суті, з теорією пасіонарності (буквально: внутрішнє прагнення до здійснення якоїсь мети) Гумільова змикається конструктивістська течія в зарубіжній етнології. Єдине, чим вони різняться, — це рушійною силою етнічних процесів: за теорією Гумільова, нею є консорції, за теорією конструктивістів — інтелектуальна еліта. Остання думка знаходить прихильників і серед українських народознавців, зокрема Я. Грицака. Спочатку, розмірковує він, з’являється нечисленна група інтелектуалів, які займаються збиранням народної спадщини, вводять її у науковий обіг і цим пробуджують етнічні почуття, потім формується мерено національних організацій, котрі творять національну ідеологію, а відтак зароджується масовий національний рух з чітко оформленими політичними гаслами.

Не без впливу цієї доктрини націоналізм в Україні здобув глибоку емоційну легітимність, стимулюючи спроби перевести міфи та емоції в річище соціально-політичної інженерії. Це — черговий міф, і хоча б тому, що він створюється на неприйнятних для наших реалій етнічній та етнологічній основах. Якщо його сповідувати, потрібно відмовитись (як це зробили західні конструктивісти) від визнання етносу і нації реально існуючими системами. Щодо інтелектуальної верстви суспільства, то вона дійсно є чинником, збуджуючим етнічність, проте аж ніяк не рушійною силою. Ця сила виникає у надрах самого етносу (або протоетносу), передовсім у вигляді національних інтересів, а затим — національної ідеї, позначеної тенденцією до політичного самовизначення, яка може прискоритися за допомогою інтелектуальної еліти. Власне, тільки на цьому етапі об’єктивного процесу творення етносу (нації) і лише у такій ролі проявляється активне начало інтелігенції.

Повертаючись до проблеми прабатьківщини слов’ян-українців, слід зазначити появу її грунтовних досліджень та етногенетичних теорій, їхня фундаментальність — не стільки в абстрактних конструкціях, скільки у фактичному матеріалі. Такі праці були започатковані у 50-х роках славістами П. Третьяковим, Б. Рибаковим і В. Генселем, котрі вперше зробили спробу розширити ареал кристалізації слов’янства на території між Дніпром та Одером, Отож, археологічні та лінгвістичні матеріали засвідчили, що на рубежі III—II тисячоліть до н. е. відбувався розпад індоєвропейської спільності на окремі етнокультурні та мовні групи, одну з яких становили германобалтослов’яни. Відокремлення праслов’ян як самостійної етнічної спільності пов’язане з комарівсько-тшинецькою культурою, що склалася у II тисячолітті до н. е. на території Польщі та Правобережної України.

Ця концепція знайшла подальший розвиток у дослідженнях українських археологів В. Барана, Д. Козака і Р. Терпиловського, котрі більш точно визначили етнічну основу східного слов’янства, в тому числі українства, ареал їх кристалізації та регіон формування. Отож, етнічна основа слов’ян пов’язується з такими археологічними культурами V—VII ст.: колочинською (верхів’я Дніпра і Наддністрянщини), пеньківською (смуга, що починається у верхів’ях Сіверського Дінця, йде через Середню Наддніпрянщину та Південний Буг до Прута і Нижнього Подунав’я), празькою (територія від Прип’яті й середньої течії Дніпра до межиріччя Ельби і Заале) та дзедзицькою (Центральна та Північна Польща).

Формування слов’янських спільностей на грунті вказаних культур відбувалося на території України приблизно в середині V ст. н. е., проте їхні витоки сягають римських часів. Щодо дзедзицької культури, то її праосновою була пшеворська культура, на тлі якої сформувалися кельтські, германські та слов’янські субстрати. Празька, пеньківська та колочинська культури мали іншу основу, генетично пов’язану з двома територіально-культурними групами: одна з них складалася на території Середньої Наддніпрянщини та у верхів’ях Південного Бугу, друга — на Середній та Верхній Наддністрянщині. Дніпровсько-бузька група типологічно пов’язана з київськими старожитностями, а дністровсько-прутська — зі слов’янською частиною черняхівської культури. Остання сягає пізньозарубинецьких та волино-подільських старожитностей ранньоримського часу. Як вже було сказано, виявлення названих культур дало змогу визначити територію формування східнослов’янської спільності на землях України, її центр знаходився в лісостеповій зоні, де особливо простежується спадкоємність археологічних культур. Саме тут зароджувалось ядро слов’янських етнічних спільностей, і саме звідси почалося в І ст. н. е. велике розселення слов’ян.

Воно відбувалося у таких напрямках. Із лісостепової частини України, представленої двома культурами з відповідними етнічними угрупуваннями — пеньківською (племена антів) та празькою (склавіни), східні слов’яни у V—VII ст. почали свій рух на південь. Анти попрямували на Балкани, а потім на Ельбу і Заале, змішуючись із західними слов’янами. Склавіни зупинили своє просування, утворивши у VIII—X ст. ряд етнічних угрупувань. Це добре відомі з давньоруських літописів дуліби (пізніше вони називались також волинянами, а потім бужанами), древляни і хорвати (Правобережжя), сіверяни (Лівобережжя). На перетині цих етнічних утворень розміщувалися поляни, уличі, тиверці. Грунтуючись на дослідженнях В. Барана, можна зробити припущення, що саме ці південно-східні племена становили ту частину населення Київської Русі, котра в подальшому привела до утворення своєрідної етнокультурної спільності — України-Русі.

Розглянемо думки щодо походження українського народу.

Гуни («союзники») і анти («представники Антського союзу») – слова-синоніми, різні назви того ж самого поняття. Так само, як руси і тавроскіфи – назви того ж самого народу, який атакував Візантійську імперію в 10 столітті і який візантійськими істориками називався по-різному: в одних джерелах – читаємо “тавроскіфи”, в інших – “руси”, хоча описується той самий історичний період.

В ІІІ столітті н.е. на територію Причорноморських степів України з території південного узбережжя Балтійського моря та нижньої течії Вісли прийшли племена готів. Їхня окупація почалася з 230 р., коли вони зруйнували державну організацію пізньоскіфського царства в Криму і на Нижній Наддніпрянщині, протримавшись на цих землях до 375 р.

Племена готів з’явилися на території України в епоху черняхівської археологічної культури, яка сформувалася в кінці ІІ ст. на етнічній базі скіфо-сарматів і слов’ян на Верхньому Дністрі та Волині і швидко поширилась: на південь – до гирла Дунаю та Чорного моря і на схід – до басейну Дінця, інтегрувавши в єдину спільноту фракійців басейнів Пруту та Серету і численні сарматські племена Надчорноморських степів.

Черняхівська археологічна культура розкинулася на величезному просторі лісостепової і причорноморської зон (в межах сучасної України, Молдови і Румунії) і була близькою до культури римських провінцій. Про потужність державного утворення «черняхівців» свідчить відсутність оборонних споруд на поселеннях. Відомо всього кілька укріплень, які контролювали на річках важливі переправи.

Отже, у кінці І — на початку ІІ ст. з Мазовії на південний схід у Західне Полісся, на Волинь і далі долиною Південного Бугу в Надчорномор’я просуваються готи. За деякими дослідженнями, волинські слов’яни тікають від них на південь у Подністров’я і навіть далі на Нижній Дунай.

У своїй праці “Гетика” готський історик VI століття Йордан описав важку мандрівку готів від Вісли на схід через безкраї болота (очевидно, поліські), де втопилося багато людей. У мандрівних сагах Йордан пише, що готи перебували у постійній війні, з жінками і дітьми рухались у Скіфію і, перемагаючи, досягли частини Скіфії, що межує з Понтом – тобто з Чорним морем.

У другій половині III ст. н. е. вони розділилися на дві групи: остготи (остроготи) розселилися на Нижньому Дніпрі та Надазов’ї, а вестготи (візіготи,везиготи) зайняли терени між Дністром, Карпатами та Нижнім Дунаєм. З середини ІІІ ст. готи здійснюють численні напади на римські провінції у Подунав’ї, а наприкінці ІІІ ст. під римським впливом постає готська держава, яку під назвою імперії Германаріха описує готський історик VI ст. Йордан. Хоча, на думку М. Грушевського, Йордан перебільшує її розміри, включаючи до неї велетенські обшири від Балтії до Чорного моря.

Готська держава досягла найбільшої могутності саме за правління остготського короля Германаріха (350—375) в другій половині IV ст. н. е. Йордан, прославляючи його успіхи, писав про підкорення ним майже всіх племен Східної Європи, в тому числі й слов’ян-венедів.

Відомо також, що роксолани в IV ст. мусили платити данину Германаріху і що вони брали участь у повстанні проти готів під проводом свого великого князя Болемира. За свідченнями Йордана, роксолани вчинили замах на Германариха, так що він не міг особисто брати участь у війні з гунами і незабаром помер.

Слов’яно-сарматські племена, що входили до Антського союзу, перебували у складних відносинах протиборства з готами. У ІІІ-ІV століттях н.е. в Північному Причорномор’ї вони сформували могутній військовий союз, з військовою силою якого вперше зіткнулося Готське королівство Германаріха біля 370 р.

Михайло Грушевський пише, що “найповніші вісті про Гунів з’являються тільки після їхнього нападу на Ґотів: письменники уміщують тоді Гунів уже недалеко Дону, на північнім сходї і просто на сході від нього. Десь коло 370 p. Гуни знищили Аланів, що сидїли коло Меотиди і на лівім боці Дону, силу їх вирізали, інших прилучили до себе і зі збільшеними силами кинулись на Остроґотів”.

Свідчення про слов’янську етнічну приналежність гунів можна відшукати у грека Прокопія Кесарійського. Прокопій з Кесарії, автор книги «Війна з готами», брав безпосередню участь у візантійських військових акціях, які проводилися в різних кінцях імперії. На той час у візантійську армію досить часто брали найманців з північних країв, серед яких було немало й антів. Стикаючись з вихідцями із слов’янського середовища, Прокопій дуже добре вивчив їх побут і звичаї, і ось, описуючи антів і склавінів, він зауважує, що і ті, і другі у всій чистоті зберігають гунські звичаї.

«Мартін і Валеріан привели з собою тисячу шістсот вершників, більшість із яких були гуни, склавіни і анти, які мають свої домівки з цієї сторони Дунаю», – пише він про слов’яно-сарматські племена Антського союзу.

У Прокопія є ще один твір – «Таємна історія». Ось дві цитати звідти, гл. 18: «…майже кожен рік, як Юстініан (527—565 рр.) став володіти Римською державою, робили набіги і творили жахливі справи супроти римського населення гуни, склавіни і анти». Глава 23: «… мідійці і сарацини розграбували більшу частину Азії, а гуни, склавени і анти — всю Європу, руйнуючи до основи одні міста, а інші прискіпливим чином обібрали грошовими контрибуціями».

Прокопій, характеризуючи антів і склавінів писав, що «… вони зберігають гунський норов, і ім’я в склавенів та антів було одне й теж». Якщо гуни належали до кочівників-тюрків, то яким чином анти мали триматися їхніх звичаїв? Але найголовніше, що за Прокопієм, анти зберігають гунські звичаї також у військових звитягах — під час кожного нападу антів на імперію (а ці напади здійснювались щороку) бувало перебито і забрано в полон до 200 тисяч ромеїв.

У своїй книзі Прокопій описує могутній похід антів і склавінів на Балкани в 551-552 рр., коли вони страшенно розорили Іллірію та Фракію і підійшли до Константинополя. В іншому місці знову повертаючись до описаних подій, він називає учасників походу … гунами.

Цікавим видається те, що пише Йордан про похорон Аттіли, ватажка і правителя гунів: «Після того, як він був оплаканий такими стогнаннями, вони (гуни) справляють на його кургані «страву», так називають це вони самі, супроводжуючи її величезним бенкетом…» Як зазначає Г. Василенко у «Великій Скіфії», слово «страва» збереглося лише в українській та словацькій мовах. Чи міг народ, ховаючи свого видатного представника, називати частину похоронної процесії чужим словом?

Істориків також дивує, чому так по-дружньому гуни вирішили допомогти антам в боротьбі з готами. Деякі дослідники вважають, що анти — це осілі слов’яни, а гуни — кочові.

Чи могла б існувати більше 150 років спільнота гунів, склавінів, антів, якби у них не було спільних коренів?! Якби різниця в звичаях, побуті, мові цих народів була великою — вороги давно б це використали для розвалу цього союзу. Геродот, пишучи про скіфів, виділяв серед них скіфів-орачів, скіфів-землеробів, скіфів-кочівників. Може щось подібне було з антами і гунами?

Як пише в своєму дослідженні Олесь Бабій, гуни сприймалися як “уни”, тобто “союзники” (від “унія”, “уніон”, що означає “союз”), гуни – це “союзники”.

Отже виходить, що гуни і анти (представники Антського союзу) – слова-синоніми, різні назви того ж самого поняття. Так само, як руси і тавроскіфи – назви того ж самого народу, який атакував Візантійську імперію в 10 столітті і який візантійськими істориками називався по-різному: в одних джерелах – читаємо “тавроскіфи”, в інших – “руси”, хоча описується той самий історичний період.

Відомо, що до гунської армії, яка атакувала Римську імперію в середині V ст., входили сарматські і слов’янські племена — ті самі анти, які входили до Антського союзу. За повідомленнями істориків Прокопія та Йордана, основним населенням Дунайського регіону є слов’яни. Вони заселили цю територію як раз в кінці ІV і протягом всього V століть.

Соціально-економічний розвиток, суспільний устрій та культура східних слов’ян напередодні об’єднання їх у феодальну державу

Господарство східних слов’ян ґрунтувалося на землеробстві з розвинутим скотарством і сільськими промислами. На зламі VIII—IXст. удосконалюється техніка землеробства, ремесла, а також видобутку заліза та способів його обробітку. Орне землеробство перетворюється у домінуючу галузь господарства. У Середньому Подніпров’ї, області, що в своєму соціально-економічному розвитку випереджала інші східнослов’янські землі, відбувалося переоснащення землеробського виробництва більш досконалими знаряддями. Пожвавилися процеси суспільного поділу праці, збільшується асортимент вирощуваних злаків, розвивається парова двопільна система землеробства. В цих умовах пожвавлюється як внутрішня, так і зовнішня торгівля. Зростає кількість поселень, де відбувався міжобщинний обмін, виникають укріплені гради. Все це створювало матеріальні передумови для розвитку феодальних виробничих відносин і закладання тут основ ранньокласового суспільства.

Напередодні утворення Давньоруської держави головною формою суспільної організації східних слов’ян були союзи племен та племінні княжіння. Кожне з цих утворень становило окрему етнічну групу з визначеною територією, властивими їй елементами матеріальної культури, побуту і звичаїв. Територіально-політичні утворення східних слов’ян характеризуються сучасною наукою як об’єднання зі сталою територією і зародками державності. Утворення і виникнення племінних княжінь східного слов’янства було першим етапом у формуванні Давньоруської держави. Основу внутрішньої соціально-економічної системи організації племінних союзів слов’ян становила сільська община. Вона складалася з одного-двох чи більше селищ — «гнізд» споріднених поселень. У володінні общини перебував весь земельний фонд, що становив, однак, власність усього племені. З перебігом часу, вже в третій чверті першого тисячоліття в общинному середовищі східних слов’ян виразно виявляються дві лінії розвитку: колективна та індивідуально-приватновласницька. Прогресуюча соціальна поляризація членів общини зумовлювала зростання у її надрах, з одного боку, власників землі, що поступово перетворювалися на феодалів, а з другого — безземельних селян. Процеси соціального розшарування общини прискорювало також патріархальне рабство, наявність якого у східних слов’ян фіксується за джерелами принаймні вже в VI—VII столітті. Втім, праця рабів у землеробстві слов’ян не використовувалась і сфера їх застосування була обмеженою. Це пояснюється тим, що рабовласницька формація у східних слов’ян не склалася. В період розкладу первіснообщинного ладу рабовласницький уклад не став основою соціально-економічного життя східнослов’янського суспільства.

Суспільний устрій східних слов’ян напередодні об’єднання їх в єдину ранньофеодальну державу набував характерних рис, притаманних вищій стадії родоплемінного ладу — «військовій демократії».

Підсумовуючи, зазначимо, що внутрішній соціально-економічний розвиток східнослов’янського суспільства, зокрема досягнутий ним у VII—VIII ст. рівень розвитку продуктивних сил і соціальних відносин, суспільний поділ праці об’єктивно зумовили зародження феодальних відносин, становлення і розвиток ранньофеодальної держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Пріцак О.Й. Походження Русі. – К., 1997.

2. Тойнбі А.Д. Дослідження історії (скорочена версія томів (VI Д.Ч. Соммервела Т. 1) у перекладі В.Шовкуна. К., Основи. – С.158.

3. Українська культура: Лекції / За ред. Дмитра Антоновича; упоряд. В.С.Ульяновська; Вст. ст. І.М.Дзюби; Перед слово М.Антоновича; Додатки С.В .Ульяновської, В.І. Ульяновського. – К., 1993.

4. Грицак Ярослав. Нариси історії України. Формування модерної української нації ХІХ–ХХ ст. – К., 1996.

5. Вовк Ф. Антропологічні особливості українського народу. – К., 1994.

6. Сергійчук В.І. Етнічні межі і державний кордон України. – К., 2001.

7. Семчишин М. Тисяча років української культури – К.: Либідь, 1993.

8. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть? – К., 1992.

Контрольная работа: Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

СОДЕРЖАНИЕ

1. Описание котла утилизатора П-83

2. Исходные данные

3. Расчет энтальпий газов

4. Расчет коэффициента использования тепла

5. Расчет пароперегревателя высокого давления

6. Расчет испарителя высокого давления

7. Расчет второй ступени экономайзера высокого давления

8. Расчет пароперегревателя низкого давления

9. Расчет испарителя низкого давления

10. Расчет экономайзера низкого давления

11. Расчет первой ступени экономайзера низкого давления

12. Расчет кипящего экономайзера

13. Расчет дополнительного экономайзера

1. ОПИСАНИЕ КОТЛА УТИЛИЗАТОРА П-83

Котел предназначен для работы в составе газотурбинной установки мощностью 345 МВТ.

Котел двухкорпусный, с естественной циркуляцией, выполнен в туннельной компановке.Два корпуса котла между собой функционально не связаны.

Газоход заполнен поверхностями нагрева, представляющими собой шахматные пакеты труб, расположенных вертикально. Пакеты труб собираются из типовых секций шириной 2340 мм и высотой 11800 мм. Каждая секция представляет собой два ряда труб, замкнутых вверху и внизу коллекторами. Все поверхности нагрева выполнены из труб 32Ч4 мм, с наружным спирально-ленточным ореберением.

Каждая поверхность набирается из одинакового количества секций по ширине котла, но разного по ходу газов.

Пароперегреватель высокого давления – 4 блока типовых секций по ширине газохода, в каждом блоке по 4 секции, соединенных последовательно.

Испаритель высокого давления – 4 блока по ширине газохода, 6 секций в блоке по глубине.

Экономайзер высокого давления, вторая ступень – 4 блока по ширине газохода, 4 секции по глубине.

Пароперегреватель низкого давления – 4 блока по ширине газохода, 4 секции по глубине.

Испаритель низкого давления – 4 блока по ширине газохода, 6 секций по глубине.

Экономайзер высокого давления, первая ступень – 2 бока по ширине газохода и 2 ряда секций по глубине.

Экономайзер низкого давления – 2 блока по ширине по 2 секции в каждом.

Кипящий экономайзер – один ряд типовых секций.

Дополнительный экономайзер – 4 блока по ширине газохода по 3 ряда секций.

2. ИСХОДНЫЕ ДАННЫЕ

1. Расход охлаждаемых газов через котел 1142·103 м3/ч

2. Температура газов перед котлом 519 0С

3. Темература уходящих газов 96 0С

4. Давление газов перед котлом 3,0 КПа

5. Состав газов: N2=75,0 %, CO2=3,0 %, H2O=8,0 %, O2=14,0 %

6. Давление перегретого пара 8/0,7 МПа

7. Температура перегретого пара 470/220 0С

8. Паропроизводительность 170/43 т/ч

9. Расход пара через пароперегреватель 165/37,5 т/ч

10. Расход воды через ЭНД 95 т/ч

11.Расход воды через кипящий экономайзер 30 т/ч

12. Расход воды через дополнительный экономайзер 267 т/ч

13. Паросодержание пароводяной смеси

На выходе из кипящего экономайзера 0,16

3. РАСЧЕТ ЭНТАЛЬПИЙ ГАЗОВ

Объемные доли

ri=ki/100; (3.1)

rN2=75/1=0,75;

rCO2=3/100=0,03;

rH2O=8/100=0,08;

rO2=14/100=0,14.

Расчет энтальпий

Iг=∑(ri+Ci)∙υг, где (3.2)

υг — температура газов 0С,

Ci — средняя теплоемкость, кДж/(м3·К).

Энтальпия газов при температуре 100 0С, кДж/м3:

Iг=(0,75·1,295+0,03·1,702+0,08·1,506+0,14·1,318)·100=132,7.

Энтальпии газов в интервале температур 0 – 100 0С приведены в таблице 1.

Таблица 1 – Энтальпии газов.

υг, 0С

Iг, кДж/м3

ΔIг, кДж/м3
0

0

—
100

132,7

132,7
200

267,2

134,5
300

404,1

136,9
400

544,4

140,3
500

688,5

144,1
500

835,8

147,4

4. РАСЧЕТ КОЭФФИЦИЕНТА ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ТЕПЛА

Коэффициент использования тепла, %:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 где

I’ку=716,48 кДж/кг – энтальпия газов на входе в котел (табл.1) ,

I’’ку=127, 39 кДж/кг – энтальпия газов на выходе из котла (табл.1).

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Потери тепли в окружающую среду, %:

q5=0,63.

Коэффициент сохранения тепла:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

5. РАСЧЕТ ПАРОПЕРЕГРЕВАТЕЛЯ ВЫСОКОГО ДАВЛЕНИЯ

Геометрические характеристики:

Диаметр и толщина стенок труб:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 мм.

Поперечный шаг между трубами:

S1=72 мм.

Продольный шаг между трубами:

S2=85 мм.

Относительный поперечный шаг:

σ1=S1/d ,

σ1=0,072/0,032=2,52 м.

Относительный продольный шаг:

σ2=S2/d ,

σ2=0,085/0,032=2,65 м.

Компановка труб – шахматная.

Высота ребра:

hрб=13 мм.

Толщина ребра:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83мм.

Шаг между ребрами:

Sрб=5,0 мм.

Диаметр оребрения:

D=d+2∙hрб ,

D=32+2·13=58 мм.

Количество труб по ширине газохода:

z1=132.

Условный диаметр:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 мм.

Длина труб:

l=11,5 мм.

Сечение для прохода газов:

Fг=a·b-z1·dy·l,

Fг=(10,55-0,9674)·11,5-0,0372·132·11,5=53,5 м2.

Число труб в одном сдвоенном ряду:

Nтр=z1·2,

Nтр=132·2=264.

Сечение для прохода пара:

fп=0,785·d2вн·Nтр,

fп=0,785·0,0242·264=0,119 м2.

Внутренняя поверхность теплообмена одного сдвоенного ряда:

Hвн=π∙dвн∙lтр∙Nтр,

Hвн=3,14∙0,028∙11,5∙264=266,9 м2.

Количество сдвоенных рядов: z=3.

Поверхность нагрева ребер одного сдвоенного ряда:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 м2.

Гладкая поверхность нагрева одного сдвоенного ряда:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83м2.

Полная поверхность нагрева одного сдвоенного ряда:

H1р=Hрб+Hгл,

H1р=2341,3+244=2585,3 м2.

Полная поверхность нагрева пароперегревателя:

H=H1р∙z,

H=2585,3∙3=7755,9 м2.

Тепловой расчет

Температура газов перед ППВД, 0С: Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Энтальпия газов перед ППВД, кДж/м3:

Iг=716,48.

Температура перегретого пара, 0С:

tпе=470.

Давление перегретого пара, МПа:

Pпе=8.

Энтальпия перегретого пара, кДж/кг:

iпе=3328,53.

Давление в барабане, МПа:

Pб=8,4.

Температура насыщенного пара, 0С:

tн=300,3.

Энтальпия насыщенного пара, кДж/кг:

iн’’=2749,9.

Уравнение баланса, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (5.1)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Энтальпия газов после ППВД, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (5.2)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температура газов после ППВД, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температурный напор (перекрестное движение сред), 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83, где (5.3)

Ψ – коэффициент пересчета от противоточной схемы к более сложной,

Δtпрт – температурный напор при противотоке.

Ψ=1.

Температурный напор при противотоке, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (5.4)

Температурный напор на входе при противотоке, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (5.5)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температурный напор на выходе при противотоке, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (5.6)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температурный напор при противотоке, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температурный напор, 0С:

Δt=1·95=95.

Средняя температура газов, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (5.7)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Скорость газов, м/с:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (5.8)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Коэффициент теплоотдачи конвекцией, Тепловой расчет котла-утилизатора П-83:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 где (5.9)

n=0,7+0,08·φ+0,005·Ψр, где

Ψр=8,48,

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

n=0,7+0,08·(-0,86)+0,005·8,48=0,67.

CS – коэффициент, определяемый в зависимости от относительных поперечного и продольного шагов труб в пучке, типа пучка.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (5.10)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

CZ – поправка на число рядов труб по ходу газов.

При z2=6<8 и Тепловой расчет котла-утилизатора П-83<2,0, то

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (5.11)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Коэффициент теплопроводности, Вт/м·к:

λ=5,57·10-2.

Коэффициент кинематической вязкости, м2/сек:

ν=71,63·10-6.

Критерий Прандтля:

Pr=0,62.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Средняя температура пара, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (5.12)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Скорость пара, м/с:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 где (5.13)

υ=0,03287 м3/кг – средний удельный объем пара.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Коэффициент теплоотдачи от стенки к пару, Тепловой расчет котла-утилизатора П-83:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (5.14)

Коэффициент теплопроводности, Вт/м·к: λ=6,34·10-2

Коэффициент кинематической вязкости, м2/сек:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 где (5.15)

μ – коэффициент динамической вязкости, (кгс·сек)/м2:

μ=2,86·10-6.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Критерий Прандтля: Pr=1,135.

Эквивалентный диаметр, м:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (5.16)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Поправка Ct. В элементах котла температура стенки при течении пара мало отличается от температуры среды. поэтому Ct=1.

Поправка Cd=1.

Cl=1, l/d>50.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Коэффициент теплоотдачи от газов к стенке, Тепловой расчет котла-утилизатора П-83:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (5.17)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Коэффициент теплопередачи, Тепловой расчет котла-утилизатора П-83:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 где (5.18)

Ψ=0,8 – коэффициент эффективности.

α1пр – приведенный коэффициент теплоотдачи.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 где (5.19)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (5.20)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 м.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (5.21)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 м.

Е – коэффициент эффективности ребра.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 где (5.22)

λрб=45,5 Вт/(м·к) – коэффициент теплопроводности материала ребра.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

φЕ – коэффициент, учитывающий неравномерность теплоотдачи по поверхности ребра.

φЕ=1-0,058·m·hрб, (5.23)

φЕ=1-0,058·56,3·0,013=0,958.

μ – коэффициент, учитывающий влияние уширения ребра к основанию.

μ=1,03 (1, номограмма 6).

Е=0,78 (1, номограмма 6).

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Уравнение теплопередачи, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (5.24)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Погрешность, %:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (5.25)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

6. РАСЧЕТ ИСПАРИТЕЛЯ ВЫСОКОГО ДАВЛЕНИЯ

Геометрические характеристики.

Геометрические характеристики такие же как и у ППВД за исключением:

Количество сдвоенных рядов: z=9.

Полная поверхность нагрева испарителя, м2:

H=H1р∙z,

H=2585,3∙9=23267.

Тепловой расчет

Температура газов перед ИСПВД , 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83(из расчета ППВД).

Энтальпия газов перед ИСПВД, кДж/м3:

Iг=634,9

Давление в барабане, МПа:

Pб=8,4.

Температура насыщенного пара, 0С:

tн=297.

Энтальпия насыщенного пара, кДж/кг:

iн’’=2756,2.

Температура насыщенной воды, 0С:

tн’=297.

Энтальпия насыщенной воды, кДж/кг:

i’н=1329,9.

Температура недогрева до кипения, 0С:

Δtнед=4.

Температура воды на выходе из экономайзера, 0С:

t’’эвд=tн’- Δtнед,

t’’эвд=297-4=293.

Энтальпия воды на выходе из экономайзера, кДж/кг:

i’’эвд=1306,9.

Величина недогрева до кипения, кДж/кг:

Δiнед=i’н-i’’эвд,

Δiнед=1329,9-1306,9=23.

Скрытая теплота парообразования, кДж/кг:

r=1426.

Уравнение баланса, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (6.1)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Энтальпия газов после ИСППВД, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (6.2)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температура газов после ИСППВД, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температурный напор (перекрестное движение сред), 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83, где (6.3)

Ψ – коэффициент пересчета от противоточной схемы к более сложной,

Δtпрт – температурный напор при противотоке.

Ψ=1.

Температурный напор при противотоке, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (6.4)

Температурный напор на входе при противотоке, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (6.5)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температурный напор на выходе при противотоке, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (6.6)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температурный напор при противотоке, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температурный напор, 0С:

Δt=1·54=54.

Средняя теипература газов, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (6.7)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Скорость газов, м/с:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (6.8)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Коэффициент теплоотдачи конвекцией, Тепловой расчет котла-утилизатора П-83:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 где (6.9)

n=0,7+0,08·φ+0,005·Ψр, где

Ψр=8,48,

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

n=0,7+0,08·(-0,86)+0,005·8,48=0,67.

CS – коэффициент, определяемый в зависимости от относительных поперечного и продольного шагов труб в пучке, типа пучка.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (6.10)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

CZ – поправка на число рядов труб по ходу газов.

При z2=18>8, то СZ=1.

Коэффициент теплопроводности, Вт/м·к:

λ=5,58·10-2.

Коэффициент кинематической вязкости, м2/сек:

ν=55,85·10-6.

Критерий Прандтля:

Pr=0,64.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Коэффициент теплоотдачи от газов к стенке, Тепловой расчет котла-утилизатора П-83:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (6.11)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Коэффициент теплопередачи, Тепловой расчет котла-утилизатора П-83:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 где (6.12)

Ψ=0,8 – коэффициент эффективности.

α1пр – приведенный коэффициент теплоотдачи.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 где (6.13)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (6.14)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 м.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (6.15)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 м.

Е – коэффициент эффективности ребра.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 где (6.16)

λрб=45,5 Вт/(м·к) – коэффициент теплопроводности материала ребра.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

φЕ – коэффициент, учитывающий неравномерность теплоотдачи по поверхности ребра.

φЕ=1-0,058·m·hрб, (6.17)

φЕ=1-0,058·60,3·0,013=0,955.

μ – коэффициент, учитывающий влияние уширения ребра к основанию.

μ=1,03 (1, номограмма 6).

Е=0,78 (1, номограмма 6).

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Уравнение теплопередачи, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (6.18)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Погрешность, %:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (6.19)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

7. РАСЧЕТ ЭКОНОМАЙЗЕРА ВЫСОКОГО ДАВЛЕНИЯ, ВТОРАЯ СТУПЕНЬ

Геометрические характеристики.

Геометрические характеристики такие же как и у ППВД за исключением:

Количество сдвоенных рядов: z=6.

Полная поверхность нагрева испарителя, м2:

H=H1р∙z,

H=2585,3∙6=15512.

Тепловой расчет

Температура газов перед ЭВД , 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83(из расчета ИСПВД).

Энтальпия газов перед ЭВД, кДж/м3:

Iг=417,3.

Температура воды после ЭВД, 0С:

t’’эвд=293 (из расчета ИСПВД).

Энтальпия воды после ЭВД, кДж/кг:

i’’эвд=1306,9.

Температура воды перед ЭВД, 0С:

t’эвд=161,7.

Энтальпия воды перед ЭВД, кДж/кг:

i’эвд=688,2.

Уравнение баланса, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (7.1)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Энтальпия газов после ЭВД, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (7.2)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температура газов после ЭВД, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температурный напор (перекрестное движение сред), 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83, где (7.3)

Ψ – коэффициент пересчета от противоточной схемы к более сложной,

Δtпрт – температурный напор при противотоке.

Ψ=1.

Температурный напор при противотоке, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (7.4)

Температурный напор на входе при противотоке, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (7.5)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температурный напор на выходе при противотоке, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (7.6)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температурный напор при противотоке, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температурный напор, 0С:

Δt=1·40=40.

Средняя температура газов, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (7.7)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Скорость газов, м/с:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (7.8)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Коэффициент теплоотдачи конвекцией, Тепловой расчет котла-утилизатора П-83:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 где (7.9)

n=0,7+0,08·φ+0,005·Ψр, где

Ψр=8,48,

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

n=0,7+0,08·(-0,86)+0,005·8,48=0,67.

CS – коэффициент, определяемый в зависимости от относительных поперечного и продольного шагов труб в пучке, типа пучка.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (7.10)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

CZ – поправка на число рядов труб по ходу газов.

При z2=12>8, то СZ=1.

Коэффициент теплопроводности, Вт/м·к:

λ=4,63·10-2.

Коэффициент кинематической вязкости, м2/сек:

ν=40,88·10-6.

Критерий Прандтля:

Pr=0,65.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Коэффициент теплоотдачи от газов к стенке, Тепловой расчет котла-утилизатора П-83:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (7.11)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Коэффициент теплопередачи, Тепловой расчет котла-утилизатора П-83:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 где (7.12)

Ψ=0,8 – коэффициент эффективности.

α1пр – приведенный коэффициент теплоотдачи.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 где (7.13)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (7.14)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 м.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (7.15)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 м.

Е – коэффициент эффективности ребра.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 где (7.16)

λрб=45,5 Вт/(м·к) – коэффициент теплопроводности материала ребра.

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

φЕ – коэффициент, учитывающий неравномерность теплоотдачи по поверхности ребра.

φЕ=1-0,058·m·hрб, (7.17)

φЕ=1-0,058·57,3·0,013=0,957.

μ – коэффициент, учитывающий влияние уширения ребра к основанию.

μ=1,03 (1, номограмма 6).

Е=0,78 (1, номограмма 6).

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Уравнение теплопередачи, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (7.18)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Погрешность, %:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (7.19)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

8. РАСЧЕТ ПАРОПЕРЕГРЕВАТЕЛЯ НИЗКОГО ДАВЛНЕНИЯ

Температура газов перед ППНД, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83(из расчета ЭВД).

Энтальпия газов перед ППНД, кДж/м3:

Iг=324,4.

Температура перегретого пара, 0С:

tпе=220.

Давление перегретого пара, МПа:

Pпе=0,7.

Энтальпия перегретого пара, кДж/кг:

iпе=2891,9.

Давление в барабане, МПа:

Pб=0,73.

Температура насыщенного пара, 0С:

tн=165.

Энтальпия насыщенного пара, кДж/кг:

iн’’=2764,14.

Уравнение баланса, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (8.1)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Энтальпия газов после ППНД, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (8.2)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температура газов после ППНД, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

9. РАСЧЕТ ИСПАРИТЕЛЯ НИЗКОГО ДАВЛЕНИЯ

Температура газов перед ИСПНД , 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83(из расчета ППНД).

Энтальпия газов перед ИСПНД, кДж/м3:

Iг=320.

Давление в барабане, МПа:

Pб=0,73.

Температура насыщенной воды, 0С:

tн’=165.

Энтальпия насыщенной воды, кДж/кг:

i’н=694,3

Температура недогрева до кипения, 0С:

Δtнед=4.

Температура воды на выходе из экономайзера, 0С:

t’’энд=tн’- Δtнед,

t’’энд=165-4=161.

Энтальпия воды на выходе из экономайзера, кДж/кг:

i’’энд=676,3.

Величина недогрева до кипения, кДж/кг:

Δiнед=i’н-i’’энд,

Δiнед=694,3-676,4=18.

Скрытая теплота парообразования, кДж/кг:

r=2069,8.

Уравнение баланса, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (9.1)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Энтальпия газов после ИСПНД, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (9.2)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температура газов после ИСПНД, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

10. РАСЧЕТ ЭКОНОМАЙЗЕРА НИЗКОГО ДАВЛЕНИЯ

Температура газов перед ЭНД , 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83(из расчета ИСПНД).

Энтальпия газов перед ЭНД, кДж/м3:

Iг=240,5.

Температура воды после ЭНД, 0С:

t’’энд=161 (из расчета ИСПНД).

Энтальпия воды после ЭНД, кДж/кг:

i’’энд=676,3.

Температура питательной воды, 0С:

tПВ=110.

Энтальпия питательной воды, кДж/кг:

iПВ=462,15.

Уравнение баланса, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (10.1)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

11. ТЕПЛОВОЙ РАСЧЕТ ЭКОНОМАЙЗЕРА ВЫСОКОГО ДАВЛЕНИЯ, ПЕРВАЯ СТУПЕНЬ

Температура газов перед ЭНД , 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83(из расчета ИСПНД).

Энтальпия газов перед ЭНД, кДж/м3:

Iг=240,5.

Температура воды после ЭВД, 0С:

t’’эвд=161,7.

Энтальпия воды после ЭВД, кДж/кг:

i’’эвд=680,45.

Температура питательной воды, 0С:

tПВ=110.

Энтальпия питательной воды, кДж/кг:

iПВ=467,2.

Уравнение баланса, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (11.1)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Энтальпия газов после ЭНД и ЭВД, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (11.2)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температура газов после ЭВД и ЭНД, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

12. РАСЧЕТ КИПЯЩЕГО ЭКОНОМАЙЗЕРА

Температура газов перед КипЭ , 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83(из расчета ЭНД и ЭВД).

Энтальпия газов перед КипЭ, кДж/м3:

Iг=190,2.

Давление в деаэраторе, МПа:

Рд=0,15.

Температура воды после КипЭ, 0С:

t’’КипЭ=110.

Энтальпия воды после КипЭ, кДж/кг:

i’’КипЭ=462,15.

Температура воды перед КипЭ, 0С:

t’КипЭ=110.

Энтальпия воды перед ЭВД, кДж/кг:

i’КипЭ=419,83.

Паросодержание пароводяной смеси на выходе их КипЭ:

x=0,16.

Уравнение баланса, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (12.1)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Энтальпия газов после КипЭ, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (12.2)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температура газов после КипЭ, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

13. РАСЧЕТ ДОПОЛНИТЕЛЬНОГО ЭКОНОМАЙЗЕРА

Температура газов перед ДопЭ , 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83(из расчета КипЭ).

Энтальпия газов перед ДопЭ, кДж/м3:

Iг=180,8.

Температура воды после ДопЭ, 0С:

t’’допэ=100,6.

Энтальпия воды после ДопЭ, кДж/кг:

i’’допэ=419,4.

Температура воды перед ДопЭ, 0С:

t’допэ=60.

Энтальпия воды перед ЭВД, кДж/кг:

i’эвд=251,4.

Уравнение баланса, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (13.1)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Энтальпия газов после ДопЭ, кДж/м3:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83 (13.2)

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

Температура газов после ДопЭ, 0С:

Тепловой расчет котла-утилизатора П-83

34

Статья: Интроекция как ключ к пониманию манипуляций в деловом общении

Лариса Григорьевна Титoвa, кандидат философских наук, профессор Всероссийского заочного финансово-экономического института.

В большинстве современных исследований по проблеме манипуляции основной акцент делается на действиях манипулятора, его манипулятивных приемах и уловках. Роль же психических процессов интроекции, протекающих на внутриличностном уровне у адресата манипуляции, практически не рассматривается. Они же являются не менее важными для осуществления манипуляции, чем процессы психологического воздействия манипулятора. С процессами интроекции, происходящими в психике адресата манипуляции, связан по существу результат всего манипулятивного технологического процесса делового общения. Каким же образом осуществляется сам процесс интроекции — процесс включения намерений и желаний манипулятора во внутренний мир партнера?

К основным техникам психологического воздействия можно отнести:

запутывание — введение партнера в заблуждение путем дозирования, искажения или утаивания деловой информации;

запугивание — использование в деловой ситуации вербализованной угрозы и невербальных сигналов угрозы как возможного применения экономических или каких-либо других санкций против адресата, угрожающих его жизненной безопасности или деловому престижу;

эмотирование — стимуляция неблагоприятного психоэмоционального состояния адресата, его негативных эмоциональных переживаний, тормозящих когнитивную ориентацию адресата в деловой ситуации и его ответные психические реакции;

скрытое принуждение — принуждение, замаскированное на вербальном и процедурном уровнях с помощью различных манипулятивных уловок (речевых двусмысленностей, ложных аналогий, тематических переключений, информационного маркирования, «коммуникативного саботажа» и др.);

«ложное вовлечение» — вовлечение партнера в какие-либо процедурные или поведенческие действия, необходимые для реализации основной цели манипулятора. Осуществляется это вовлечение путем устной вербализации манипулятором обещаний и разного рода посул, реально не подкрепленных с его стороны никакими конкретными обязательствами.

В качестве приемов психологического воздействия манипулятор может использовать также техники заражения, суггестии, побуждения, обесценивания, игнорирования:

Заражение направлено на передачу («навязывание») адресату собственного эмоционального состояния или собственного восприятия деловой ситуации. Психотехнические приемы заражения ориентированы преимущественно на сенсорные каналы партнера-адресата, поэтому для их стимуляции манипулятор использует в основном невербальные интонационные сигналы, эффектные восклицания, мимику, жесты, динамические характеристики общения (темп, ритм).

Суггестия используется тогда, когда манипулятору необходимо внушить, «привить» адресату определенную установку, психическое состояние или намерение. Суггестивность (подверженность внушению) адресата будет значительно выше, если он находится в состоянии подавленности, тревожности, неуверенности, утомления, если у него низкий уровень профессиональной компетентности и заниженная самооценка.Особенность психотехнических приемов суггестии в манипулятивном технологическом процессе делового общения состоит в том, что они строятся на бесконфликтном, некритическом принятии информации адресатом и имеют явно выраженную одностороннюю направленность.

Побуждение применяется манипулятором в тех ситуациях делового общения, когда для реализации собственных целей ему необходимо создать позитивную мотивацию у партнера-адресата. Основной психотехнический прием побуждения — стимулирование адресата к выполнению целей манипулятора путем выстраивания решения деловой проблемы в пользу манипулятора.

Обесценивание используется для оказания психологического давления. Реализация этой манипулятивной техники осуществляется в виде деструктивной критики манипулятором позиции адресата и его личности. Дискредитация личности адресата, пренебрежительные суждения о его профессиональной компетентности, принижение значения занимаемой им позиции, саркастическое осмеяние его поведенческих действий — все эти психотехнические приемы обесценивания манипулятор использует для снижения самооценки у адресата, модификации его психического состояния, приведения его в состояние неуверенности, тревожности, беспокойства.

Техника игнорирования используется манипулятором для снижения самооценки у адресата, который воспринимает игнорирование как пренебрежение и неуважение к занимаемой им позиции в решении деловой проблемы. Она реализуется в виде умышленного невнимания манипулятора к высказываниям и суждениям адресата, намеренного позиционирования манипулятором рассеянности, демонстративного пропуска логически обоснованных дискурсов адресата, избегания визуального контакта. Результативность этой техники проявляется в создании у адресата модифицированных психических состояний — состояний тревожности, неуверенности, беспокойства.

Сочетание рассмотренных выше техник, их искусное комбинирование, умелый подбор манипулятором мишеней и механизмов манипулятивного воздействия составляют сущностное ядро манипулятивного технологического процесса делового общения.

Однако результат манипуляций связан с психическими процессами интроекции — внутренними психическими процессами адресата манипуляции, на основе которых происходит присвоение им содержания намерений и желаний манипулятора. Интроекция (от лат. intro — внутрь и jacio — бросаю, кладу) — это включение индивидом в свой внутренний мир воспринимаемых им взглядов, мотивов и установок других людей).

В большинстве современных исследований по проблеме манипуляции основной акцент делается на действиях манипулятора, его манипулятивных приемах и уловках. Роль же психических процессов интроекции, протекающих на внутриличностном уровне у адресата манипуляции, практически не рассматривается. Они же являются не менее важными для осуществления манипуляции, чем процессы психологического воздействия манипулятора. С процессами интроекции, происходящими в психике адресата манипуляции, связан по существу результат всего манипулятивного технологического процесса делового общения.

В деловом общении адресат ориентирован на манипулятора как на социально значимого для него партнера, поскольку именно с ним он связывает возможность обсуждения и решения деловой проблемы. Поэтому в манипулятивном технологическом процессе делового общения уже с момента начала общения присутствует ориентированность психических процессов адресата манипуляции на взаимодействие с манипулятором. И в этом состоит одна из важных предпосылок, создающих возможность манипуляции в деловом общении.

Каким же образом осуществляется сам процесс интроекции — процесс включения намерений и желаний манипулятора во внутренний мир адресата манипуляции? Каким образом желания и намерения манипулятора адресат манипуляции делает своими собственными, принимает их за свои и, опираясь на них, делает «самостоятельный выбор»?В этом состоит основная тайна манипулятивного технологического процесса делового общения.

У адресата манипуляции, как и у манипулятора, с самого начала делового общения«включаются» механизмы присоединения. Но в отличие от механизмов присоединения манипулятора, механизмы присоединения адресата манипуляции выстраиваются на психических процессах, имеющих совершенно иную, отличную от манипулятора мотивационную поддержку.

Адресат в манипулятивном технологическом процессе делового общения не осознает истинных побуждений и намерений манипулятора, поскольку последний скрывает их. Но при скрытом внедрении их в мотивационный контекст адресата они становятся для него эмоционально значимыми. Соответственно порог их эмоционального и мотивационного осознания повышается, что и обусловливает формирование в психике адресата временных психических связей, способствующих присвоению намерений и побуждений манипулятора, минуя их рациональную обработку.

В функционировании бессознательных психических процессов интроекции, которые формируются у адресата манипуляции, ведущая роль принадлежит правому полушарию мозга. Как показали исследования Р. Сперри, именно в правом полушарии более всего представлено образное мышление. Оно отражает внешние объекты целостно, «схватывая» их в целостном единстве на основе восприятия какой-либо отдельной части. Кроме того, различение и опознавание отдельных слов, воспринимаемых субъектом общения, осуществляется правым полушарием также на бессознательном уровне. Однако, различая отдельные слова, правое полушарие не может их осознать, вербализовать и связать в логически осмысленные дискурсы. Этот процесс осуществляется только левым полушарием, в котором представлена моторная функция речи, ее осознание и вербализация.

Поэтому можно предположить, что большинство психических реакций интроекции, возникающих у адресата манипуляции в ответ на неосознаваемые им внешние воздействия манипулятора, осуществляются преимущественно правым полушарием. Эти бессознательные психические реакции могут вызывать у адресата манипуляции «безотчетное» эмоциональное поведение, которое функционально не согласуется с осознанной мотивацией, исходящей из левого полушария.

Функционально несогласованное «безотчетное» поведение адресата манипуляции означает «выход» процессов интроекции на конативный уровень, их поведенческую реализацию. Она, по существу, демонстрирует партнеру-манипулятору готовность адресата манипуляции присвоить внедряемые в его психику желания и намерения.

Следует отметить также, что установление долговременных деловых отношений между манипулятором и адресатом манипуляции может способствовать формированию между ними и определенных ассоциативных психических связей. На основе ассоциативных связей в их общении будут каждый раз воспроизводиться сформированные ранее эмоциональные переживания и установки, то есть манипулятивный технологический процесс может возобновляться вновь и вновь в заданных однотипных деловых ситуациях. При этом происходит «включение» особой формы памяти — эмоциональной памяти. Она может функционировать практически автономно, без участия словесно-логической памяти. Эмоциональное состояние адресата и его подверженность манипуляции воспроизводятся вновь без отображения самих стимулов в образах или вербальных сигналах.

Таким образом, процессы интроекции тесно связаны с другими структурными компонентами манипулятивного процесса делового общения. Эффективность процессов интроекции определяется также адекватным выбором наиболее соответствующего заданной деловой ситуации типа манипулятивной технологии.

Анализ манипулятивного процесса позволяет выделить основные элементы манипулятивных технологий делового общения. К ним можно отнести:

определение вектора скрытого психологического воздействия;

подбор техник и приемов манипулятивного воздействия;

поиск мотивационной поддержки манипулятивного воздействия.

Специфика и особенности манипулятивных технологий в значительной степени задаются выбором мишеней психологического воздействия. Каждому виду соответствуют определенные техники и приемы манипулятивного воздействия, определенный вектор скрытого психологического воздействия и соответствующая ему мотивационная поддержка. На выбор самих мишеней оказывают влияние такие существенные факторы, как заданная деловая ситуация; особенности психики адресата манипуляции; поставленные манипулятором цели психологического воздействия, информационно-силовое обеспечение, которое он использует в заданной деловой ситуации.

Курсовая работа: Уявлення стародавніх слов’ян

Курсова робота

Уявлення стародавніх слов’ян

Зміст

Вступ

І. Теоретична характеристика та формування уявлень

ІІ. Міфи і релігійні вірування східних слов’ян

ІІІ. Демонологічні уявлення та повір’я

Висновки

Список літератури та джерел

Вступ

В роботі ми будемо досліджувати народну демонологію і міфоритуальну традицію східних слов’ян.

Предмет дослідження – особливості міфотворчого процесу, формування народного світогляду та уявлень.

Об’єкт дослідження — східні слов’яни.

Актуальність роботи полягає в тому, що в ній розкривається найважливіші складові духовного життя слов’янського народу, їх вірування, повір’я, обрядовість. Про який народ можна говорити, не знаючи його культури? Щоб ці народи не вважались «безкультурними», чи просто «поганськими», треба знайти те, що було насправді в наших Предків і показати це всім. Особливо зараз, коли ми будуємо демократичні, суверенні держави, як ніколи постає питання про власні досягнення кожного народу і чим більше досягнень було, тим краще для репутації цього народу і взагалі — держави. Це наукова і історична цінність, бо вони, на відміну від матеріальних цінностей, зазнають менше перекручень і фальсифікацій. Ці дані дозволяють розглянути історичний процес у всій його повноті, отримати максимально об’єктивну інформацію.

Завдання роботи:

— дати теоретичну характеристику міфам її складовим;

— розглянути процес формування народних уявлень;

— дослідити релігійні вірування, як результат міфотворення;

— проаналізувати політику Християнської церкви щодо язичників;

— розкрити особливості етнічних звичаїв;

— охарактеризувати демонологічні вірування;

— виявити основні проблемні питання і спробувати дати на них відповіді.

В процесі роботи були використані наступні методи дослідження:

— проблемний;

— порівняльний-історичний;

— системний;

— описовий.

При дослідженні, в роботі ми дотримувались таких принципів:

— історизму;

— логізму;

— об’єктивності;

— системності.

Враховуючи актуальність даної роботи, її наукове значення, зважаючи на недостатній рівень її розробленості, спираючись на праці попередніх дослідників, ми поставили мету: дослідити міфо-ритуальну традицію та народну демонологію слов’ян.

Про міфо-ритуальні традиції і народну демонології у художніх творах, історичних працях як зарубіжних, так і вітчизняних написано чимало, але майже всі вони описували, характеризували і вивчали їх по-своєму. Єдиної думки щодо цього питання й досі не має, бо вивчається народна фантазія, яка не є однаковою для всіх. Кожен мав право думати так як він захоче, вірити в щось більше, а в щось менше, чи взагалі не вірити. І коли дослідники починають розглядати ці питання, виникають природні труднощі, яких уникнути практично неможливо. Або, як це роблять деякі дослідники, просто не звертають увагу на деякі протиріччя, викладають матеріал шляхом найменшого опору. І коли сучасні дослідники або просто студенти починають розглядати першоджерела, праці попередніх дослідників з одного і того ж питання, намагаються знайти правильні відповіді на питання, отримати об’єктивну інформацію, то хочемо ми цього чи ні, але виникає проблемне питання. А щоб вирішити його, треба підійти до нього системно, подивитись з усіх точок зору.

До найдавніших джерел, з яких ми можемо дізнатись про культуру й звичаї східних слов’ян ми можемо віднести «Літопис руський», який складається з «Повісті временних літ»[1.5; 21], Київського літопису й Галицько-Волинського літопису. Він писався 300 років. Його авторами були дванадцять поколінь. В цьому літописі подають відомості про культуру і звичаї слов’янських племен, при чому для кожного племені окремо – це свідчення того, що навіть тоді вже розрізняли особливості культур кожного племені, а не робили загального висновку. «Усі племена мали свої обичаї і закони предків своїх і заповіти…» [1.3; 38] Саме з «Повісті временних літ» ми дізнаємося про князівський пантеон богів, що був закладений Володимиром Великим, а потім ним і знищено, але в народній пам’яті він залишився ще надовго. Саме за часів Володимира, в період сформованої держави народ відчув язичницьку релігію як державну, офіційну і тому навіть за цей короткий строк в народній пам’яті як ніколи залишала багатюща уява про Богів, віра в них і в князя, як хоронителя релігії. В літописі говориться також про оплакування Перуна, коли його волокли до річки: «…оплакували його невірні люди, бо іще не прийняли вони були хрещення» [1.3; 48] З цих слів ми бачимо, що у населення були сильні вірування в своїх ідолів. Автор називає язичників невірними, що свідчить про вплив християнської ідеології.

Наступним, одним з найдавніших джерел можна назвати «Велесову книгу». [1.1] Її можна вважати історичним і духовно-культурним документом. Вона, не дивлячись на те що дуже релігійно забарвлена, бо написана, ймовірно, волхвом (жрецем), дає цінні, багатющі відомості про давніх слов’ян, про їх культуру, звичаї, вірування, історію з XX тис. до н.е. до IX ст. н.е. Написана, як вважають дослідники, Ягайло Ганом з роду Ганів Старгородських, в Новгороді -Великим, Сурове и Києві. Навколо цієї книги (43 дощечок) відбуваються наукові дискусії. Головне питання: кому вона належить – росіянам чи українцям? Росіяни, як і українці хочуть отримати права на цю безумовно цінну пам’ятку історії, бо це було б значним придбанням для культури народу. Цю пам’ятку використовують як історичне джерело. Саме в «Велесовій книзі» перераховуються практично всі Боги яким поклонялися слов’янські народи.

Також відомості про культуру і вірування слов’ян нам дає візантійський історик Прокопій,[1.3;45] що був юрисконсультом у відомого візантійського полководця Велізарія. В його праці «Історія» він описуючи війни Візантії надає дані про слов’ян, зокрема про головного Бога – «громовержця».

Також відомості про культуру слов’ян нам дає візантійський імператор Маврикій (582- 602),[1.3; 57] історик, в своїй праці «Стратегія», зокрема про звичаї населення.

Іншим, серед найдавніших пам’ятків історії і культури є «Слово о полку Ігоревім»[1.5; 76] написане близько 1185 р., кимсь із дружинників. В цьому літературному пам’ятнику містяться згадки про язичницьких богів (це вже після прийняття Християнства). Це свідчить, що на Русі ще сильною була язичницька віра.

Також до найдавніших джерел можна віднести пам’ятники літератури, усної народної творчості, які донесли до нашого часу міфи та легенди, казки, звичаї і ритуали тощо. [1.2; 1.4; 1.5; 1.7; 1.8; 1.9]

До більш пізніх джерел відноситься «Синопсис».[1.9; 155] В ньому теж перераховуються язичницькі боги і за значимістю автор поділяє їх на кілька місць (рівнів). Але це джерело, досить сильно, проникнуте християнською ідеологією і тому в ньому негативне ставлення до язичницьких (поганських) Богів.

Однією з найдавніших історичних праць є праця історика, митрополита Іларіона — «Дохристиянські вірування українського народу». [1.7; 129]

До цієї теми звертались багато дослідників, серед яких були і етнографи, і письменники, і професійні історики. Ця епоха відноситься до XIX – XX ст. До них можна віднести відомого чеського історика Павла Йосефа Шафарика (1796 – 1861). Він був членом-кореспондентом Петербурзької академії наук. Він, разом з Яном Колларом, започаткували слов’янознавство як окрему дисципліну, крім того, вони виявили великий інтерес до культури та історичних доль слов’янства. В 1826 році вийшла його робота «Історія слов’янської мови і літератури всіма наріччями»; у 1826 році – «Про походження слов’ян»; 1836-1837 (т. 1-2) «Слов’янські старожитності». Вже тільки з назв цих праць можна зробити висновок, наскільки новими починаннями були на той час праці вченого. Звертався він до української культури, літературної мови та фольклору. Т.Г Шевченко в посвяті «Шафарикові» (поема «Єретик») звертався до чеського і словацького філолога-славіста з такими словами : «Слава тобі, Любомудре, Чеху-слав’янине! Що не дав ти потонути В німецькій пучині Нашій правді. Твоє море Слав’янськеє, нове! Слава тобі, Шафарику, Во віки і віки! Що звів єси в одно море Слав’янськії ріки!».

Відомий громадський і культурний діяч Тадей Розеславович Рильський (1841 – 1902), батько відомого поета Максима Рильського, також вніс свій внесок у вивченні цієї теми. Його непокоїло ставлення польського панства до корінного українського населення, у намаганні розглядати землі Правобережної України як провінцію польської корони. Саме це наштовхнуло його до вивчення культури і побуту населення рідного краю. У першій своїй публікації – «С правого берега Дніпра» в журналі «Основа», 1861, №2, він так окреслив її мету: «принести пользу изучающим общественное и єтнографическое положение юного края». В цій же статті він полемізує з українською школою «польських романтиків», які лише милуються Україною як землею красивих дівчат, русалок та молодикувати ніжно відданих Польщі козаків. Однією з найцікавіших його праць з цієї теми є його наукова розвідка «К изучению украинского народного мировозрения»,[1.8; 25] що містить багатий фольклорний матеріал, цікаві наукові спостереження і узагальнення автора.

Наступним можна виділити талановитого історика, етнографа і письменника Миколу Андрійовича Маркевича (1804-1860). Його ім’я пов’язано з такими працями, як «Украинские мелодии» та «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссіян»,[1.8; 52] «История Малороссии». Він багато працював в архівах, збирав цінний матеріал, який до нього ще не був вивчений. Його наукові пошуки і досі залишаються маловивченими через усталену версію про консерватизм цього дослідника.

Також можна назвати більш «локальних» дослідників:

Василь Петрович Милоградович (1846-1911) – дослідник народного побуту населення Полтавщини. Відома праця: «Житиё-бытиё лубенського крестьянина»,[1.8; 170] «К вопросу об источниках «вия»», «Народные обряды и песни Лубенского уезда Полтавской губернии»;

Петро Васильович Іванов (1837-1931) – етнограф-аматор, невтомний ентузіаліст збирання та збереження старожитностей духовної культури та матеріальної культури населення його рідної Слобожанщини. Його відомі праці: «Кое-что о вовкулаках и по поводу их», «Народные рассказы о доле»,[1.8; 342] «Из области малорусских народных легенд», «Народные представления и верования, относящиеся к внешнему миру», «Дни недели»; Володимир Михайлович Гнатюк (1871-1926) – найвизначніший свого часу дослідник української культури, а в цілому ряді питань і досі неперевершений авторитет. Він був прекрасним збирачем фольклору, видавцем унікальних корпусів української народної творчості та етнографії, автором ґрунтовних теоретичних праць: «Останки перед християнського релігійного світогляду наших предків»,[1.8; 383] «Знадоби до галицько-руської демонології», «Етнографічні матеріали з Угорської Русі»;

Петро Савич Єфименко (1835-1908) – дослідник у галузі етнографії, правознавства, статистики. Серед най значніших його праць є: «Сборник народных юридических обычаев Архангельской губернии», «Материалы по этнографии русского населения Архангельской губернии», «Упыри (Из истории народных верований)»,[1.8; 498] «Суд над ведьмами»;

Іван Якович Франко (1856-1916) – письменник, учений, громадський діяч. Займався етнографією і фольклористикою. Його відомі роботи: «Діти в українських піснях та повірках», «Сожжение упырей в с. Нагуевичах в 1831 г.», [1.8; 512] «Людові вірування на Підгір’ю»;

Всеволод Якович Дашкевич (1907-?) – вчений-етнограф і фольклорист. Він знав 16 іноземних мов! У лютому 1945 р. йому було присвоєне звання члена-кореспондента АН УССР. Головні праці: «До питання про заложних тварин в уявленнях українського народу»,[1.8; 527] «До питання про фольклор в художній творчості Гоголя», «Досвід реставрації елементів половецького епосу», «Псевдо східні сюжети у світовому фольклорі», «Огляд української етнографії», «Бібліографічний покажчик літератури з української етнографії», «Історія етнографії населення не слов’янського походження, що живе на Україні», «З джерел до етнографії Західної України» ;

Данило Михайлович Щербаківський (1877-1927) – археолог, етнограф, мистецтвознавець, музейний працівник. Його найвідоміші праці: «Сторінка з української демонології» [1.8; 540] (Вірування про холеру), в цій роботі зібрано матеріал з різних регіонів України і Білорусії;

Хрисанф Петрович Ящуржинський (1852-?) – етнограф, археолог та педагог. (Вчився в Київському та Варшавському університетах, викладав російську мову в Одеському інституті ім.. Миколи I та в жіночій гімназії). У легендарних та містичних елементах обрядового фольклору, історичних та балладових піснях, демонологічних оповідях, обрядах та повір’ях шукав останки давніх релігійних уявлень, досліджував їхні міграційні шляхи на основі історико-порівняльних методів. Роботи: «Лирические малорусские песни по преимуществу свадебные сравнительно с великорусскими», «Колядки», «Колядки религиозно-апокрифического содержания», «Культ хлеба в малорусских колядках», «О превращениях в малорусских сказках». [1.8; 554]

Слід виділити також роботи видатного вченого-міфолога, етнографа – Зеленіна Д.К.: «К вопросу о русалках (культ покойников, умерших неестественной смертью и русалки)», «Очерки русской мифологии». [1.8; 631]

Тут, доцільно назвати ім’я всесвітньовідомого російського фольклориста В. Я. Проппа, який активно займався не тільки вивченням фольклору російського народу, а й активно діяв з українськими дослідниками в цій діяльності, вносячи в неї значний внесок. Саме йому належить відоме положення про широку спільність міфологічних персонажів.

Однією з найвідоміших, найзмістовніших є двотомна монографія видатного історика Б.О. Рибакова, академіка Російської Академії Наук, професора Московського державного університету ім.. М,В. Ломоносова, доктора історичних наук, почесного директора Інституту археології Академії Наук РФ, почесного доктора Краківського Ягелонського університету — «Язычество древней Руси» [2.15] і «Язычество древних славян» [2.16]. В своїй першій книзі «Язычество древних славян» автор розкриває джерела народного світогляду росіян, українців і білорусів, прослідковує періодизацію язичництва. Аналізується походження богів, уявлення про світ і керуючими ним сил. Також докладно вивчені уявлення давніх землеробів IV – III тис. до н.е. на території України і її відгомони на уявлення слов’ян. Наступна робота Рибакова, яка є прямим продовженням попередньої праці, можна сказати, «другим томом» — «Язычество древней Руси». Вона присвячена ролі давньої язичницької релігії у Київській Русі до прийняття християнства і аналізу періоду «двовір’я» складного симбіозу язичництва з принесеним ззовні християнством. Книга освічує час від перших згадувань про слов’ян-венедів античними авторами в І – ІІ ст. до н. е. до татарського нашестя у 1237 – 1247 рр. Автор показує високий рівень язичницьких уявлень і обрядів напередодні хрещення Русі, їх виявлення в суспільному житті, у прикладному мистецтві, у церковних обрядах.

Тривалий час основа світоглядних уявлень – вірування та повір’я, залишались поза увагою дослідників, а бо ж описувались ними однобічно. Ставлення до них було переважно негативним – як до пережиткових явищ культури. Постулатом вважався відомий вислів Ф.Єнгельса про те, що релігійні вірування – не що інакше, як фантастичні відображення в головах людей тих зовнішніх сил, котрі панують в їхньому повсякденному житті. Цю правильну тезу в більшості наукових досліджень гіпертрофували, що призвело до звуження функціональності вірувань та повір’їв. Слід було зважувати на проблему, яка існує: система вірувань та повір’їв є надзвичайно строкатою і складалася з цілого ряду регіональних варіантів.

На сучасному етапі ведуться широкі дослідження, видаються монографії, ведуться дискусії, які призводять до об’єктивності. Можна назвати таких дослідників: Марія Гімбутас (США) – всесвітньовідомий археолог і етнограф, на основі археологічних, лінгвістичних і історичних матеріалів пише роботу «Слов’яни. Сини Перуна»[2.4]; Олександр Асов (Росія) – письменник, літератор. Зібрав джерела з слов’янської язичницької культури: «Свято-Русские Веды. Книга Велеса»[1.1], «Славянские Боги и Рождение Руси», «Славянская Астрология»[2.1]; Наталя Велецька – «Языческая символика славянских архаических ритуалов»[2.3], за цю книгу вона отримала медаль на Міжнародній книжковій виставці, до неї в радянських и зарубіжних наукових виданнях було опубліковано десять рецензій; Олекса Воропай (Німеччина, Англія) — «Звичаї нашого народу»[1.4], матеріал збирався на її Батьківщині – Україні; Всеволод Наулко – «Культура і побут населення України»[2.10]; Галина Лозко (народознавець)– «Коло Свароже: відродження традицій»[2.9]; Григорій Клочек – «Світ Велесової книги»[1.6]; Олексій Соболев (Росія) – «Мифология славян. Загробный мир по древнерусским представлениям»[2.17], а також Мирослав Попович ]; М. Закович [2.5]; Л. Левчук [2.8] та багато інших.

Одним з дискусійних питань, де стікаються погляди різних учених є питання про наявність і час появи жерців у слов’ян. На думку С. О. Токарева, ритуали родового культу виконувалися старійшинами сімей та родів, общинні ж культи були прерогативою професійних виконавців сакральних дій. Писемні джерела називають їх відунами, волхвами, чародіями, чудесниками, ворожбитами, віщунами. Характеризуючи міфологію давніх слов’ян, В.В. Сєдов, висловив думку, що родові, племінні й міжплемінні ритуали здійснювалися родовими та племінними старійшинами і князями, а наявність касти жерців він заперечує. Проте досить високий рівень організації міфологічних вірувань давніх слов’ян передбачає, безперечно, ранню появу спеціальних служителів культу – виконавців ритуальних дій. Свідченням цього є общинні святилища, відомі у слов’ян вже в перших століттях нової ери, — спеціальні місця для молінь і жертвоприношень, що їх необхідно було тримати в порядку, виконувати на них ритуальні дії або принаймні урядувати ними. Цим-то й займалися жерці. Однак це, звісно, не виключало участі у сакральних церемоніях старійшин, вождів, князів. Очевидно, саме вони першими почали виконувати жертовні функції, оскільки зберігали звичаї та міфи родів і племен, і через це їм віддавалася перевага при здійсненні найважливіших ритуальних дійств.

Також дискусійним є питання про верховне божество слов’ян. Б.О. Рибаков вважає, що до X ст. таким божеством був Род, Перуна ж – бога грому і блискавки – ввели до язичницького пантеону лише в X ст. – за часів Володимира Святославовича. На погляд В.В. Сєдова, Перун став загальнослов’янським богом грому і блискавки з другої половини I тис., а Род, домінуюча роль якого у слов’янській міфології визначається ще з глибокої давнини, перетворюється в цей час на домашнє божество; при цьому автор посилається на таке повідомлення Прокопія Кесарійського, проте, там не згадується ім’я самого божества, — творцем блискавок міг бути і Род, і Перун, або ще якийсь міфічний персонаж. Інший дослідник С.О. Токарєв заперечив точку зору Б.О. Рибакова щодо Рода як верховного божества всіх слов’ян дохристиянської епохи, він твердить, що давні слов’яни ніколи не мали політичних об’єднань, а відтак не могли мати і спільних богів та спільні культи.

Проблемним залишається питання про духовні сили. Поняття демон досі в нашій науці не має чітких обрисів. Існує неправомірне твердження, на думку Г. Лозко, що пізніше демоністичні вірування послужили первісним матеріалом для вироблення образів духів-богів. «Насправді ж, давні Боги-духи були перетворені світовими релігіями (християнством та ісламом) в «злих демонів»».[2.9; 57] Російський дослідник В. Іванов стверджує, що в найточнішому смислі «демони – злі духи». Однак А. Лосєв звернув увагу на те, що «демон» — це «узагальнене уявлення про якусь непевну і неоформлену божественну силу, злу чи благодійну, часто визначальну для життєвої долі людини… Іноді олімпійські Боги також називалися демонами, але тільки в узагальнено-невизначеному смислі або у випадку, коли Бог не проявив себе індивідуально і таємно своє ім’я.

Використані нами джерела та праці дослідників в цілому дають можливісь розкрити тему курсової роботи, дати відповіді на поставленні завдання. Недоліком є те, що відповідаючи на такі досить єлементарні питання з історії слов’янського народу доводиться перечитувати купу літератури і обов’язково джерел. Це питання в цілому є погано вивченими і розглядаються окремими дослідниквами окремі питання, часто суперечуючи один одному. Не існує одностайної думки, хоча вони до неї наблизилися, лишилося тільки комусь відважитись і взяти на себе відповідальність дати відповіді на всі питання, зробити узагальнену картину, таку як ми намагатимемося зробити в цій роботі.

Результати цієї роботи можна використовувати скрізь, бо вона є максимально об’єктивно висвітленою: в ній практично кожна теза підтвержується якимсь джерелом чи посилається на якогось автора і робились висновки на основі аналізу джерел та літератури. Можна використовувати в школі при підготовці до уроків – це значно полегшить роботу вчителя, йому не доведеться довго шукати потрібні інформацію. Це може слугувати як посібник студентові, або просто джерелом інформації для тих хто цікавиться культурою слов’ян.

Робота складається з вступної частини, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури і додатків.

І. Теоретична характеристика та формування уявлень

Серцевиною культури стародавніх слов’ян, як і культури будь-якого народу є світогляд. Уяву про світогляд стародавніх слов’ян дають їхні релігійні вірування та міфологія. «Їх вивчення вимагає екскурсу в глибини стародавніх епох, оскільки вони почали формуватися ще на світанку людської цивілізації».[2.5; 325] Слов’янська міфологія – складова духовного життя нашого народу, що проявляється в обрядовості, звичаєвості, ритуалах, фольклорі, які своєю образністю, дивовижністю окрасили, збагатили художню літературу, живопис, музику, мистецтво. Вона є символом природи, своєрідним естетичним феноменом: міфи породили вірування, повір’я, демонологію як царину народної уяви, поведінки людей.

Міфологія, з грецького – mithos – легенда і logos – слово, перекладається як сукупність міфічних переказів, оповідей, як знання або наука про міфи. Міфи – це різновидність усної творчості народу, в якій переважають фантастичні або легендарні уявлення про навколишній світ. Для первісного суспільства було характерне міфологічне мислення, в якому поєднувалися реальне і фантастичне, історичне і космічне узагальнення дійсності. Міфи – це своєрідний літопис боротьби добра і зла, радощів і печалі, нового і старого. «Міфи – це не стільки синонім легенди, скільки найглибше самовираження кожного народу, стрижень специфіки його історичної свідомості та самобутності». [2.6; 52]

Поняття міфічний означає — пов’язаний з міфами, казковий. Міфічні істоти живуть в уяві людській, художніх творах цікавим і оригінальним життям; овіяний легендами, легендарний; вигаданий, неіснуючий, фантастичний. «Дівчата пускали на воду вінки, ворожачи на своїх суджених, а шукачі щастя підстерігали міфічний цвіт папороті в лісі» (М.Рильський). [2.20; 14] Міфи – це форма світогляду.

Міфологія є універсальною формою моделювання світу. Основні параметри реальності (просторово-часові, персонажні, причинні) по-різному представлені в етнічних картинах світу, але сутність їх одна – пошук гармонії буття, впорядкування хаосу.

Міфологічна форма моделювання світу має тісний зв’язок з мовою свого народу. В результаті відображення мовою етнічної картини світу, основою якої є міфологічні образи (наприклад, Батька-Неба, Матері-Землі), виникають етнічні мовні одиниці зі сталим значеннєвим і образним навантаженням, наприклад українські: «дощ іде, гай шумить, коник вороний, дівчина як калина» тощо. Сукупність таких мовних «гнізд», складає мовну картину етнічного світу.

Сутність міфологічно-образної структури мислення полягає в ідеальному освоєнні дійсності. Впорядковуюча дія міфу здійснюється шляхом позначення явищ реальної дійсності за принципом «позитивний – негативний», в основі якого лежить універсальне для всіх культур бачення світу через зіставлення «космос – хаос».

«Міфологічне мислення – це образне уявлення про навколишню дійсність, яке ґрунтується на етнічному моделюванні світу, традиціях зіставлення явищ у системі «космос – хаос» та вираження його власними етнічними засобами: мовними, образними та символічними». [2.9; 9]

В основі міфотворення та міфопізнання лежить символізм, що передає фантазію певної людської спільноти про виникнення божеств, світу, походження самої людини, обрядів; міфологія також вид особливої наукової системи – класифікації вірувань та повір’їв, котрі, незважаючи на своє різноманіття і різнобарвність, все ж мають певну спільність ознак у світі народних уявлень і в офіційно впровадженій духовній культурі, а також свої підтипи в сучасній етнографічній структурі. Це:

— вірування та повір’я, пов’язані з космогонічними уявленнями (Земля – центр всесвіту, небесні божества – пристанище душ померлих, НЛО);

— вірування, пов’язані з людьми, наділеними надприродними властивостями;

— вірування, пов’язані з істотами реального світу, що діють навколо нас (чаклуни, відьми, знахарі, «божі люди»);

— вірування, пов’язані з мертвими, їх душами;

— демонологічні уявлення (домашні духи, мавки, лісовики, злі духи);

«Демонологія – сукупність міфічних уявлень, заснованих на вірі в духів-демонів, які шкодять або сприяють людині в її справах. Переважна частина образів народної демонології має дохристиянське походження». [2.7; 90]

— вища міфологія і культ святих;

— магічні обряди – елементи первісної культури, що дожили до нашіх днів (лікувальна магія, чорна магія, господарська магія, інші види магій; передчуття, хіромантія, тобто ворожіння на долонях (лініях) рук та провіщання на цій основі майбутньої долі людини).

«Існування всього розмаїття вірувань не слід обмежувати тільки далеким минулим людства, пояснювати недосвідченістю, забобонністю людей. Міфотворення, міфовірування та фантастика існують і в цивілізованому світі, що не менш дивно і загадково». [2.20; 14-15]

Світорозуміння в слов’янській міфології описується в дуалістичній формі (через парні протилежності), що визначає просторові, часові, соціальні характеристики світу. Дуалістичний принцип протиставлення приємного і неприємного, сприятливого і несприятливого для людини чи роду реалізовувалося через міфологічні персонажі, що мали позитивні або негативні функції, або через персоніфікованих членів опозиції. Такими є доля і недоля, щастя і нещастя. У праслов’ян позначення позитивного члена цієї опозиції мало смисл: гарна частина – в ритуалі гадання; вибір між долею і недолею у східних слов’ян – Добра доля, Зла доля (лихо, злидні). Але природний оптимізм праслов’ян знаходив спроби вимагати у богів щасливу долю. Наприклад, Прокопій Кесарійський описав звичай антів приносити в жертву богу Сварогу, якщо він збереже воїнам життя на війні і забезпечить перемогу. Коли після жорстоких боїв воїн залишався живим, тоді він приносив богові жертву і заявляв, що умилостивив свою добру долю.

Міфологія і релігійні уявлення кожного народу мають своє соціальне підґрунтя, оскільки вони формуються в конкретно-історичних умовах. Саме цим обумовлюються характерні особливості міфології стародавніх слов’ян. Ці особливості виявляються порівняльним шляхом. Наприклад, грецька міфологія складалася в умовах рабовласництва. Її легенди оспівували богів і героїв, які були далекі від земних справ та настроїв народу. Це були аристократичні боги. Стародавні слов’яни не знали рабства в такій формі як це було у країнах Західної Європи. Вони жили дружніми родинами, де панувала общинна рівність. Тому персонажі слов’янської міфології були простими, людяними, земними і доступними.

«При всій різноманітності міфів за сюжетними лініями їх можна поділити на такі цикли: космологічні міфи – про створення світу і походження життя; теогонічні – про походження богів; антропогонічні – про створення людини; тотемічні – про походження тотемних предків, окремих племен, роду; есхатологічні – про кінець світу і майбутнє; календарні – про циклічну зміну пір року та пов’язані з господарською діяльністю; історичні – про звитяжні вчинки героїв і контакти людей з богами». [2.8; 333] Тематичні сюжети міфів тісно переплітаються між собою. Наприклад, у міфах про добування вогню активно взаємодіють як люди так і боги.

За функціями й актуальністю слов’янська міфологія ділиться на декілька рівнів.[див. дод.1] Вищий рівень характеризується найбільш узагальненим типом функцій богів (ритуально-юридична, військова, господарсько-природна), їх зв’язком з офіційним культом. До вищого рівня належать два слов’янські божества: Перун та Велес, а також пов’язані з ними персонажі жіночої статі. Крім них, до нього входили інші боги – Сварог і Сварожня, Дажбог і Яріло.

До середнього рівня слов’янської міфології відносилися божества, пов’язані господарськими циклами робіт і сезонними обрядами, а також боги – покровителі племен і різних родів, такі як Чур і Рід. Можливо, до цього рівня відносилась значна кількість жіночих божеств – Мокош, Лада та ін. Функції цих божеств дуже абстрактні. Це дозволяє іноді розглядати їх як персоніфікацію основних протилежностей первісного колективу – Доля – Лихо (Недоля), Правда – Кривда. І. Огієнко вважає, «що з назвою долі, щастя, божества, очевидно, пов’язано загальнослов’янський термін – «Бог». Наприклад, багатий (має долю, багатство) – небога (нещасний, бідний). Термін «бог» входив в імена різних слов’янських божеств – Дажбог, Чорно бог та ін». [2.5; 338 – 339]

До нижчого рівня слов’янської міфології відносяться різні групи не антропоморфної нечистої сили, духів, тварин, що пов’язані з усім міфологічним простором від дому до лісу, від чистого озера до болота. Це домовики, мавки, водяники, мара, кикимора, болотяними, криничними, очеретяники, польовики, гайовники, перелесники, чорти, дияволи тощо. Всі ці персонажі пов’язані з негативними явищами в житті людини, і вона різним способами їх позбавлялася, уникаючи зла. Універсальним синтезом рівнів слов’янської міфології виступає дерево світу.[див. дод. 2]

«Характерною особливістю східнослов’янської міфології є пантеїзм (від грецького pan – все, і theos – Бог), тобто філософсько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнюється з природою. Обожнювання всіх явищ природи, небесних світил, дерев, річок, поклоніння Богам називається політеїзмом,тобто багатобожжям (від гр. benos – рід, походження і Teos – бог)».[2.9; 29]

У цілому в культурі стародавніх слов’ян можна виділити дві групи релігійних вірувань: обожнення природи і культу роду. По-перше, для стародавньої людини вся природа була живою, населеною безліччю різних божеств. У відповідності з такими поглядами у людей з’являються своєрідні свята і обряди, пов’язані з порами року та збиранням врожаю, в них був відображений хліборобський і скотарський дії і вчинки в їх житті супроводжують предки, особливо під час весілля, похорону та народження. Тому в них було багато свят і обрядів на честь предків, їм приносили жертви, вшановували пам’ять померлих. У ранній період історії слов’ян, як стверджують деякі вчені, постійних храмів і професійних жерців ще не було. «Вони молились і приносили жертви богам та на честь предків на лоні природи. Лише на передодні запровадження християнства у слов’ян з’явилися місця для моління (капища) і професійні служителі культу (волхви)». [2.5; 333-334]

Ранні релігії стародавніх слов’ян були анімістичними (лат. anima, animus – душа, живе). Людина вірила, що все навколо неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за існування. Культ лежав в основі первісного релігійного світогляду. Основу анімістичного світогляду складають три елементи: анімізм – оживлення, анімізм – одухотворення і антропоморфізм – уособлення (олюднення). Анімістичний світогляд був основою всіх стародавніх вірувань, він глибоко проник в художню культуру, навіть мову. Наприклад, в українській мові ми тепер говоримо: сонце сходить і заходить, ударив грім, буря виє, вітер свище – усе це вирази анімістичного світогляду, хоч ніхто тепер не вірить у реальний їх зміст, а сприймаємо це як фразеологічні трафарети.

Ранні релігійні вірування майже всіх народів Землі у своєму розвитку, крім анімізму, пройшли такі стадії: фетишизм, магія, тотемізм, землеробські культи, шаманство.

Фетишизм – віра в надприродні властивості різних предметів або об’єктів. Фетиші – це, як правило, матеріальні предмети, яким приписуються надприродні властивості. У східних слов’ян це – стріла, плуг, чаша, пізніше – меч.

Магія (буквально – чаклунство) – віра в існування надприродних засобів впливу на природу і людину. Існує багато різновидів магії: виробнича, лікувальна, землеробська, рибальська, військова тощо. У стародавніх слов’ян – це ворожбитство, замовляння, заклинання та ін.

Тотемізм – віра в те, що людина має родинні зв’язки з певним видом тварин. Тотем вважався покровителем роду, його шанували і забороняли вбивати. Пізніше родинних зв’язків стали шукати з рослинами, явищами природи (вітром, снігом, дощем, сонцем, зорями і т.д.).

Землеробські культи це поклоніння богам-покровителям землеробства, тваринництва та інших господарських занять. Особливо шанувалися богині, що впливали на родючість полів, розвиток рослинного і тваринного світу.

Шаманство – це віра в методи екстатичного спілкування з надприродними силами спеціально визначених для цього осіб. Вірили, що дух (злий чи добрий) може вселитися в шамана і чинити певні дії. Шаманам приписувалась здатність передбачення, узнавання, супроводження померлого у підземному світі, впливу на довкілля, забезпечення успіху роду, його захист від різних негод. Шамани – праобраз штатних служителів культу в розвинених релігіях.

Всі ці форми ранніх релігійних вірувань були властиві релігії і міфологічному світогляду стародавніх слов’ян. «З допомогою ранніх форм релігійних вірувань люди вчились узагальнювати свій життєвий досвід, розвивати уяву про навколишній світ, шукати першопричину буття. Так у стародавніх слов’ян складалась уява про богів і першооснову світу, про походження життя (з’єднання небесного вогню і води, за стародавніми віруваннями, творить життя)». [2.5; 325 – 326]

Звичаєм ми називаємо норми поведінки, які успадковуємо за традицією, не цікавлячись навіть їх походженням та смислом. Обряди, або ритуали – це звичаї, що мають символічний смисл. Їх виконують для того, щоб надприродним способом вплинути на якісь події. Цей символічний смисл може бути перекрученими рештками якогось давно забутого давнього світорозуміння, але він обов’язково наявний. Коли ж обряди становлять собою цілісну систему, що реалізує вірування релігійного чи міфологічного характеру, то таку систему ритуальної поведінки називають культом. Можна розуміти культ і вужче: культом система обрядів є тоді, коли вона виконується під керівництвом спеціально призначеної особи. Культ є органічною частиною релігії, скільки передбачає засоби впливу на людей.

Знаючи, як живуть і функціонують міфи у слов’янських народів, можна казати, що кожен слов’янський мікроетнос мав свої міфи і кожен такий міф існував у багатьох варіантах, а у кожному варіанті бракувало того чи іншого епізоду; отже, «реально існувала лише схема міфу, яка з часом втілювалася у різні варіанти – це основний міф. Літературної норми не було і сюжети розтікалися безліччю струмочків, зберігаючи лише головний напрямок течії». [2.14; 38 – 39]

Світосприйняття слов’ян було досить своєрідним. Воно формувалося під впливом власної релігійної системи, соціального розвитку суспільства, зовнішніх зв’язків, військових походів. Світоглядна система узагальнила досвід, набутий власним родом, а також найкраще, що було у сусідів. «Ігумен Данило, сучасник Володимира Мономаха, уклав періодизацію слов’янського язичництва та зробив спробу дати її системний виклад:

Культ „упирів” та „берегинь” – дуалістичний аналіз злих і добрих духів;

Культ землеробських богів „ Рода ” і „ Рожаниць ”. У них уособлюється поєднання первинної форми матерії, „небесної”(Сварога) та „земної” (Рожаниць, матері-землі);

Культ Перуна, бога грому і блискавок, бога війни, покровителя воїнів та князів». [2.2; 10-12]

Щоправда, дещо інші трактування й світоглядні позиції знаходимо у хронографії слов’ян дохристиянського періоду – „Велесовій книзі”. Вона розповідає про вже сформовану не тільки міфо-світоглядну, а й релігійну систему.

Із середини II тисячоліття до н.е., пройшовши кілька стадій, оформився слов’янський етнічний масив – від першої віри в жіночі божества Сварога – Рода до вищої фази – сформованої віри.

Цей період так званої воєнної демократії характеризувався високим рівнем розвитку суспільства та соціальними потрясіннями. Але при цьому не перериваються, а навіть активізуються торгові зв’язки, спостерігається багато кам’яних фігур, що зображали воїна як охоронця роду, племені, із турячим рогом у руці, гривною на шиї, зброєю біля пояса. Ці зображення, вірогідно, були присвячені Велесу, богу достатку. А можливо, Дажбогу, богу сонця та вражаю, адже в більшості скульптур обличчя нагадують коло, схоже на сонце.

Виробляється світоглядна дуалістична система, побудована на одночасному баченні „свого видимого – чужого – невидимого”, пов’язаного з поняттям вічного і нескінченного. М.Попович зазначає: „Неймовірним видається той факт, що такі архаїчні культури мали уявлення, які виробили історики пізніх космологій, але цей факт, з яки необхідно рахуватись”.[2.14; 50]

Удосконалюється система землеробства – від підсічного до орного. Волхви розробляють аграрно-магічні календарі, де узагальнюється великий досвід поколінь, визначаються найоптимальніші строки сільськогосподарських робіт, ураховуються періоди дощів, що максимально корисні для ярових. Ці дані були перевірені вченими Київської губернії наприкінці XIX ст.. і повністю підтвердилися.

«Як правило, ці природні явища зумовлювали певні свята: 2 травня – свято перших сходів; 4 червня – день Ярила; 24 червня – Івана Купала; 12 липня – вибір жертви Перуну; 20 липня – день Перуна; 7 серпня – жнива». [2.2; 10-12]

На цьому етапі формуються космологічні уявлення про світ, що складався з чотирьох частин – землі, двох небесних Сфер і підземно – водної частини. Про море жодних згадок, воно було далеким і чужим.

Земля мала первинне значення для слов’ян „Матері-землі” – годувальниці присвячено цілу низку звичаїв та обрядів.

Щодо підземного світу, то це загальнолюдська концепція підземного океану, по якому вночі подорожує Сонце до іншого кінця Землі.

Треба мати на увазі й те, що важко відрізняти міфи від фольклору. Сьогодні не ясно, що раніше з’явилося, або хто кого і що породив. Проте на відміну від легенд, казок та інших видів народної творчості міфи (за визначенням сучасного вченого М. Поповича) характеризуються такими головними ознаками:

-міфи є історичними оповідями, що сприймаються як правда, як усвідомлення загадкового минулого;

-міфи формують зразки і норми поведінки для тих, хто в них вірить;

-міфи виконуються разом із ритуалами і переживаються учасниками цим дійств по-справжньому, незважаючи на те, що це обумовлений повтор;

-міфи є також священною, сакральною історією, ігнорування якої, недотримання її правил сприймається як накликання великої біди.

«Відтворюючи міфи, люди ніби входять у той час, про який розповідає міф, перебувають у «позачассі», а беручи активну участь у ритуальних дійствах вони впевнені, що з хаосу і безладдя творять порядок, налагоджують стосунки між богом і людьми. Це було характерним для всієї індоєвропейської групи населення. І якби міфічні і навколо міфічні дійства не підтримувались, ми втратили б великий розділ нашої слов’янської культури». [2.20; 32]

Міф трактує події, які мають глобальне (всесвітнє) значення і загальний сенс. Дії міфічних подій відбуваються в невизначеному часі і місці. У міфі природне і людське не розрізнено. «Міф не знає смерті як абсолютного заперечення життя. Смерть у міфі – необхідний момент життя, момент чудесного стрибка, перетворення: зерна – в рослину, дівчину – в дружину ( смерть з оплакуванням невістки і привітанням її в новій ролі)». [2.11; 11]

Тому до міфологічних і демонологічних уявлень, магічних обрядів та ритуалів ми повинні ставитися поважно, а тим більше не глузувати з них. Вони відбивають багатющий досвід поколінь, відтворюють вікові прагнення людей, згуртовують і єднають їх на цій основі. Це духовна історія, віковий чорнозем, на якому виростає національна свідомість народу, формується своєрідна культура.

Нажаль, природний розвиток слов’янської міфології був перерваний. Люди жили в повній гармонії з природою, рідні Боги та міфічні істоти були природними і рідними. Але християнські проповідники знищили безліч язичницьких творів, які писали волхви для потреб богослужіння та практичного життя свого народу. Візантійські міфи на початку християнської доби були чужі й незрозумілі стародавнім слов’янам, тому вони й намагалися зберегти свої найпотаємніші вірування, часто ховаючись у глухих хащах, недоступних для місіонерів нової віри. Писемні джерела язичницької релігії були знищені агресорами світового християнства. «Хто знає, як би нині виглядала слов’янська міфологія, коли б вона мала писемні пам’ятки, як, приміром, у греків, адже слов’янські вірування ні давністю, ні глибиною не поступаються грецьким». [2.9; 28]

Базова система християнських цінностей виявилась радикально протилежною природним цінностям етнічних релігій. Поняття Добра і Зла перевернулися з ніг на голову, що на перших етапах християнізації породило безліч протестів, непорозумінь, навіть кривавих розправ із прихильниками традиційних етнічних релігій та народної звичаєвості. За християнським світоглядом поняття Бог має моральну оцінку «дуже хороший», однак викликає емоцію – «страх». Порівняємо: за етнічним язичницьким світоглядом Бог вважається Предком, Прабатьком, а отже, другом і захисником, що викликає емоцію «любов, вдячність». Те саме з поняттями смирення, що в християнстві вважається «добром» і викликає емоцію «схвалення» (а в етнічному світогляді – смирення розглядалось як пораженство, зрада ідеалів свободи, духовна і тілесна слабкість і викликало емоцію осуду). Або поняття гординя, що християни вважають «злом» і супроводжують емоцією «неприязнь», — у язичництві вважалось проявом достоїнства, людської гідності, бо стосувалось переважно воїнської касти захисників своєї землі, і викликало почуття пошани. Існує навіть власне ім’я Гординя. У Велесовій Книзі згадується боярин Гординя: «И вот был Белояр Гордыня, который бил готов Триедорея». [1.1; 237]

До нас дійшли переважно уривки прадавніх міфів, які нині так нелегко розрізняти, щоб відбудувати струнку систему слов’янської міфології. Тому великий інтерес викликають усні народні перекази, звичаї, пісні, в яких і відображається світосприйняття народу у передхристиянську дубу. Докладно про те і інше буде описано в наступному розділі.

ІІ. Міфи і релігійні вірування східних слов’ян

Як уже зазначалося, слов’янська міфологія ділиться на три рівні: вищий, середній і нижчий. В цьому розділі мова піде саме про «вищий» і «середній» рівні. Міфи лежать в основі будь-якої релігії, тому ми розглянемо вірування слов’ян, як продукт цих уявлень.

З давніх часів кожне слов’янське плем’я стародавніх слов’ян поклонялося своєму богові, але з часом склався пантеон слов’янських богів. У літописі Нестора під 980 р. зазначається, що Володимир Великий після вокняжіння в Києві звів пантеон язичницьких богів: «І поставив князь кумирів на пагорбі за теремним двором: дерев’яного Перуна із сріблою головою та золотими вусами, далі Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла і богиню Мокош. І приносили їм жертви, називаючи їх богами».[1.5; 31] Також літопис повідомляє, що руси, заключаючи договори, клялись Перуном і Волосом: «…цар Леон і Олександр заключили мир з Олегом, зобов’язуючись платити данину і хрест, а Олега з мужами його водили до клятви по закону руському, і клялися ті своєю зброєю і Перуном, їх богом, і Волосом, богом скота, і затвердили мир».[1.5; 28 — 29] Нині наведений пантеон зветься Володимирським.

Язичницькі боги згадуються і у «Слово о полку Игоря»: «…Так бы пришлось внуку Велеса воспеть песнь Игорю. <…> …Тогда, при Олеге Гориславиче, засевалось и проростало усобицами, погибало достояние Даждьбога внука. <…> …Вот ветры, внуки Стрибога, веют с моря стрелами на храбрые полки Игоревы». [1.5; 79, 82 — 83]

В договорі, заключному Святославом в 971р., додається текст клятви, яку руси дали при ратифікації договору. В ній говориться, що той, хто не буде дотримуватися договору, буде проклят Перуном і Велесом, богом скота, стане жовтим, як золото на його прикрасах, і буде знищений власною же зброєю.

Відомі чисельні документальні підтвердження існування слав’янських храмів і статуй язичницьких богів. Навіть після прийняття християнства на скульптурах і рельєфах, відображаючих фігуру Христа або святих, продовжують віддзеркалюватися язичницькі традиції.

Тривалий час дослідники вважали, що Збручський ідол є єдиним відображення дохристиянських святих, які дійшли до нашого часу. [див. дод. 3] За свідченнями Рибакова — «Триярусна композиція зображень на ній відповідає уявленням слов’ян про три сфери: небо, землю й підземний світ. У верхньому ярусі («небо») розташовані боги (можливо, Мокош, Перун та інші), в середньому («земля») – чоловіки й жінки в колі, а також дитинка, в нижньому («підземний світ») – бог, що стоїть навколішках і підтримує землю, людей. Зміст зображень на Збруцькому ідолі свідчить про формування в надрах язичества ідеї єдинобожжя».[2.15; 230 — 232]

Однак в наш час відомі чисельні аналогічні статуї. «Можливо, різні відображення богів, які виготовляли на протязі всіх етапів ранньої історії слов’ян, сходять ще до протоіндоєвропейським кам’яним стелам, які відносяться до третього і початку другого тисячоліття до н.е.».[2.4; 193] Кам’яні статуї відображають богів з однією, трьома або чотирма головами, звичайно вони тримають у руках ріг для пиття, носять головний убір конічної форми. Іноді на статуях вирізаються відображення коней або символи сонця. [див. дод. 4]

Історик, сучасний дослідник слов’ян В.І Яровий зазначає: «До VI ст. у слов’ян сформувався пантеон богів і низка місцевих пантеонів. Навіть більше, вони вже наблизилися до монотеїзму, до віри у верховного (не християнського) Бога.[2.22; 63] Про це свідчить Прокопій Кесарійський (VI ст., праця – «Історія»; в ній дані про життя слов’ян містяться в описі воєн Візантії з остготами): «Єдиного бога, громовержця, визнають вони владикою всього всесвіту і в жертву йому приносять биків і всякого роду священних тварин. Долі вони зовсім не знають і не приписують їй ніякого впливу на людей. Коли їм загрожує смерть, під час хвороби чи війни, вони дають обітницю, що коли врятуються від смерті, то негайно принесуть за врятування життя жертву богу, — і коли небезпека минула, приносять жертву і вважають, що цим купили своє врятування».[1.3; 45] Убиту тварину з’їдали під час загальної трапези, щоб сила божества перейшла до всіх, оскільки під час церемонії тварина наповнювалась силою свого творця.

Святий Тихон Задонський, православний єпископ XVIII ст. з Воронежа, в спеціальному слові осудив язичницькі свята і «сатанинські ігри», присвячені «стародавньому ідолу» Ярилі, які звичайно відбувались з середи до неділі на восьмий день після пасхальної неділі, тобто яка слідує за Тріїцею. «До 1673 р. у воронежських «ігрищах» приймала участь босонога людина в квіточному віночку, який ніс колокольчики. Його обличчя було розмальоване в червоний і білий колір. У білоруському фольклорі зберігся образ Яріли – їдучого на коні босоногого наїзника, вдягненого у білий плащ. На голові у нього був вінок з диких квітів, в лівій руці він тримав пучок пшеничного колосся». [2.4; 198]

Язичництво – це не просто релігія, це – світогляд, цілісна система уявлень про світ і місце людини в ньому. Хоча, цей термін й досі погано визначений і як каже Б. Рибаков: «Нет более туманного и неопределенного термина, чем язычество; возникнув в церковной среде, он первоночально означал все дохристианское и нехристианское и годовой цикл славянских аграрних обрядов, и шаманство сибирских охотников, и ведическая гимнография Индии».[2.16; 3] Боги уособлювали явища природи й космос, а з часом – і суспільні процеси. «Є всі підстави вважати, що наприкінці I тис. слов’янське язичництво становило собою досить складну систему уявлень, міфологічних образів, котрі мали глибокі первісні коріння й до цього часу пройшли шлях різних перевтілень від мисливських небесних тварин, землеробських богинь родючості до патріархальних і воєнно-дружинних культів Перуна і Сварога». [2.22; 338]

Пантеон язичницьких богів формувався на основі матеріалістичних уявлень, підкреслює зв’язок людини з навколишнім середовищем. В різних слов’янських племенах по-різному ставилися до богів, когось шанували більше, а когось менше, але приблизну схему пантеону богів можна надати. Так, на першому місці стояв Вседержитель, узагальнюючий Бог, він же Батько природи і владика світу, волею якого утримується все і здійснюється управління долею всього і всіх. За свідченням літописців Прокопія Кесарійського, Гельмонда і біографа Оттона, стародавні слов’яни вірили в єдиного бога, називаючи його верховним, небесним богом, богом богів. У Нестора також бачимо, що слов’яни руські мали поняття про найвищу істоту, що звалась богом чи Вседержителем, і відрізняли його від бога Перуна та інших другорядних богів: у договорі Ігоря клянуться русини – «И елико ихъ есть не хрещено, да не имуть помощи ни от Бога, ни от Перуна…» [1.7; 88] Якщо розглянути уривок з «Синопсиса» де описуються поганські боги бачимо, що найшановнішим був бог – Перун: «Найперше поставили найголовнішого кумира, іменем Перуна, бога грому, блискавки і хмар дощових, на пригірку високому над Буричовим потоком, подобою людською; тулуб його був із дерева майстерно висічений, голову мав вилиту із срібла, вуха золоті, ноги залізні, а в руках держав камінь, подібний до блискавки палаючої, рубінами і карбункулом прикрашений; а перед ним огонь завжди горів. А якщо з недбальства жрецького приключалося вогню згаснути, то того жреця, як ворога бога свого, смертю карали». [1.9; 155] Дещо інше повідомляє нам «Велесова книга»: «И вот начните, во-первых, — главу пред Триглавом склоните!» — так мы начинали, великую славу ему воспевали, Сварога – Деда богов восхваляли, что ожидает нас. Сварог – старший бог Рода Божьего и Роду всему – вечно бьющий родник…». [1.1; 7] Однак сучасні дослідники, зокрема народознавець Галина Лозко у своїй книзі «Коло Свароже: відродження традицій» стверджує: «Творцем Всесвіту, Богом над богами усі слов’яни завжди вважали Рода. За уявленнями наших Предків, він живе у Сварзі – найвищому небі, їздить на хмарах, посилає життя людям, звірам, птахам, дарує дощ на посіви жита, дає людині долю. Род – один із Богів, який залишався в пам’яті народу найдовше, — його статуї, заховані в хащах, у високих горах від християнських фанатиків, вшановувалися вже не багатьма вірними язичниками аж до XIX ст.»[2.9; 30] З цим погоджується і Б.О. Рибаков, на основі аналізу багатьох джерел: «Род – найвсеосяжніша постать у пантеоні слов’ян. Його співставляють з єгипетським Озирисом, і з Христом. Але найцікавіше те, що Род за своїм значенням наближується до західнослов’янського бога Святовита. Святовит – покровитель урожаю, родючості, «бог богів» — володар над іншими богами. Для східних слов’ян таким богом був Род. Його кам’яна статуя, аналогічна Святовиту, знайдена на р. Збруч (Збруцький ідол»). [2.15; 233 — 234] Мирослав Попович висловив свою думку щодо «Збруцького ідола», заперечуючи твердження інших вчених: «Головне полягає в тому, що шукати, де хто зображений, не має звичайного сенсу. «Збруцький ідол» не є скульптурним портретом ані Світовита, як це думали його перші коментатори, ані Рода, як переконує Б.О. Рибаков, ані когось іншого. Це суперечило б характеру язичництва, яке мислило за принципами схожості і причетності. Бог єдиний в тому розумінні, що він ніби дерево, бо всякий порядок виділяє верх, середину і низ; ніби стовп з чотирма сторонами; ніби гора – все це і є ідеал порядку. Кожен бог – радше певна сила чи сукупність функцій, тому його можна змальовувати по-різному, навіть уподібнюючи якійсь незвичайній людині. Багатобожжя означає терпимість до різних богів, здатність поклонятись кожному з них по-своєму, адже кожен бог по-своєму небезпечний і по-своєму корисний».[2.14; 47] Також оригінальну думку з цього приводу висловив вчений С.О. Токарєв: «Давні слов’яни ніколи не мали політичних або економічних об’єднань, а відтак не могли мати і спільних богів та спільні культи; кожне плем’я – а можливо, й рід — поклонялося своїм богам. Разом з тим Токарєв припускає, що деякі з племінних богів могли набути ширшої популярності і стати міжплемінними».[2.19; 69] Ми цілком погоджуємося з цією думкою, оскільки знайшли цьому багато джерельних підтверджень, наведених нами вище. Безсумнівно, існували боги, яких шанували практично всі слов’янські племена – Перун і Велес.

Щоб дізнатися, яким був пантеон богів, слід звернути головну увагу на першоджерела. Саме вони, максимально наближено то тих часів, описують богів так , як їх бачили тодішні люди. І головне, першоджерела зазвичай не містять особистих висновків, що дає змогу максимально об’єктивно оцінювати інформацію. Звернемо увагу на один з найцікавіших і цінніших пам’ятків історії – це «Велесова книга» [див. дод.5], яка імовірно написана волхвом (книга дуже релігійно забарвленна) Ягайло Ганом з роду Ганов Старгородських, в Новгороді Великому и Києві IX ст.. Книга починається з прославлення Триглава, в якому й перераховуються відомі автору східнослов’янські боги: «Сварог – старший бог Рода Божого.<…>И Громовержцу (кланяться) – богу Перуну, богу битв и борьбы.<…> И Святовиту мы славу рекли. Он есть и Прави, и Яви Бог!.. Святовит – это Свет. <…> Как Сварог и Перун – есть в то же время и Святовит. Эти двое охватывают небо, сражаются тут Чернобог с Белобогом и Сваргу поддерживают, чтоб не был повержен сей Божий Свет. За теми двумя – Хорс и Велес, Стрибог. Затем – Вышень, Леля, Летеница. Затем Радогощ, Коляда и Кришень, каждый – едва ли не Вседержитель. Следом идут Сива, Яд и Дажьбог».[1.1; 8-10]

Вже з цього наведеного ми бачимо певний пантеон, який складався за принципом — від най головнішого до меншзначімого; показані їхні функції, за народними уявленнями про дії богів. Крім наведених богів в книзі називаються ще близько 60 богів різних функцій, пов’язаних так чи інакше з життям населення, його світоглядом. Однак відразу погодитись остаточно з цією класифікацією не можна, але слід брати до уваги. Тут, Дажбог знаходиться наприкінці, хоча як відомо з інших джерел і як стверджують більшість дослідників, цей бог явно займав не найостаннішу позицію, користувався великою пошаною, бо це був бог Сонця, якому поклонявся весь слов’янських світ. Це ще одне підтвердження того, що в давніх слов’ян були різні погляди щодо певних богів, в окремому регіоні – свій власний варіант пантеону.

Наведемо інший приклад певної класифікації богів за «Синопсисом»: «Найперше поставили найголовнішого кумира, іменем Перуна, бога грому, блискавки і хмар дощових.<…> Другий ідол був Волос, бог скоту. Третій – Позвізд; інші ж прозвали його По хвостом, а деякі – Вихром, сповідуючи як бога повітря, погоди і непогоди. Четвертий ідол – Ладо. Сього мали за бога веселія і всілякого благополуччя; жертви йому приносили ті, яки готувалися до шлюбу, з поміччю Лада сподіваючись випросити радісне життя й злагоду. П’ятий ідол Купало, що його за бога плодів земних вважали і йому…подарунки і жертви на початку жнив приносили. Того ж бо Купала-бога і досі по деяких сторонах руських ще пам’ять держиться. Зібравшись у вечорі, молодь чоловічої, дівочої і жіночої статі, сплітають собі вінці із зілля всілякого, і вкладають на голови і опоясуються ними, <…> ще розкладають огонь і навколо нього, взявшись за руки, <…> ходять і скачуть і пісні співають. Шостий ідол Коляда, бог празничний, що йому празник великий місяця грудня в 24-й день одправляють. Окрім тих.. ще й інші ідоли численні були на ім’я: Усляд або Осляд, Корша або Хорс, Дашуба або Дажб, Стриба або Стрибог, Семаергля або Семаргл, і Макош або Мокош».[1.9; 155-156] На цьому прикладі ми знову бачимо дещо відмінну «класифікацію». Подається тут і матеріал, який характеризує певні обряди, ритуали, пов’язані з цими божествами.

З приводу питання про пантеон язичницьких богів, професор Е. Анічков твердить, що Київська Русь мала три релігії: «князь і його дружина своїм головним богом мали Перуна, купці і міщани визнавали свого бога торгівлі, Велеса, «скотья бога»,простий народ цих богів не визнавав, але мав власних божків. Коли київські князі завоювали завойовували інші народи, то боги цих підкорених народів включались до пантеону своїх богів і були підлеглими щодо головного князівського бога». [2.5; 327] Таке ствердження дещо пояснює проблемну ситуацію: у кожного з завойованих народів був власний пантеон богів – не схожий з «князівським», бо їх пантеон мав бути підлеглим щодо князівського Перуна, виходить в них такого бога або не було або був нижчий за рівнем. Кожен визнавав тих богів, які були найбільш вигідні для його діяльності. Наприклад, воїни будуть покланятися богу війни, а не землеробства і вважатимуть за головного найбільш значимішого для них, інші боги будуть нижче – ось вже і новий пантеон. Як ми бачимо київські князі намагалися створити єдиний пантеон аж до Володимира Великого, до прийняття ним християнства, але цей процес обірвала світова релігія.

Охарактеризувати єдиний загальнослов’янський пантеон богів, як ми бачимо практично не можливо, бо його як такого не існувало, але перерахувати і охарактеризувати богів можливо.

Крім імен богів та коротких відомостей літописців жодних безпосередніх свідчень про слов’янських богів ми не маємо. Релігійно-міфологічна традиція підтримувалась професійними жерцями – волхвами; з їх зникненням зникла і система. Волхв міг набути потрібний йому авторитет серед пастви лише за умови володіння впливовим словом. Можна припускати, що стан жерців поповнювався шляхом природного відбору осіб, котрі володіли особливим даром слова. Якщо звернути увагу на дощечки «Велесової книги», бачимо що тексти наділені сильним патріотичним зарядом. Як і належить жерцям, у цих текстах вони приділяли особливу увагу зміцненню у своєї пастви релігійних почуттів. Також тексти дощечок постійно навіюють у свідомість читачів думку, що найвиразніше звучить і таких словах: «Будете синами своїх богів, і сила їхня прибуде з вами до кінця». [1.6; 45] Автори «Вересової книги» (жреці) тонко нав’язують своїм слухачам думку, що вони, русичі, є Даждьбожі внуки, тобто є людьми в певній мірі обраними. Що більше в них буде віри у своїх богів, то прихильнішою буде до них доля, то більше допомоги вони відчують від зверхніх, божеських сил: «Дажбожі внуки ви, улюбленці божеські, і боги мало не десниці тримають на ралах ваших». [1.6; 45] Вірте у богів своїх, скріплюйте молитвою душу й тіло, і вони допоможуть вам у всьому, в ратних справах і справах трудівничих, хліборобських – таке запевнення звучить з вуст служителів язичницького культу. Крім того віра в богів – це теж одна з запорук виживання, бо саме віра несе в собі об’єднуюче начало: «А в ті часи у нас не було єдності, І лишилися ми без Велеса як віск». [1.6; 45] Тема єдності народу є наскрізною у «Велесовій книзі». Вимога єдності тут поєднана з вимогою дотримуватися суспільної ієрархічності. Таким чином вносився сильний елемент організованості: «Отож переможемо до кінця і продовжимо до віків множеських завдяки богам, і ніщо нас не знищить. Станьте як леви один за одного і тримайтеся князів своїх». [1.6; 45] З цих прикладів ми бачимо, як волхви впливали на людей і задля чого вони це робили. За допомогою Богів і ораторського мистецтва волхви мали змогу значно впливати на світогляд населення. Треба однозначно прийняти такий висновок: стан жерців (волхвів) був органічною частиною язичницького суспільства, в якому він виконував виключно важливу функцію, що є аналогічною тій функції, яку в більш розвинутих суспільствах виконує так звана духовна еліта (вчені, митці, церковні діячі тощо). Зрозуміло, що в середовищі волхвів існувала своя ієрархічність – були волхви, що в межах невеликої сільської общини були відунами – виконували знахарські функції. Але були й такі волхви, які в тогочасному суспільстві займали найвище положення, яке прирівнювалося мало чи не до князівського. З цього приводу, ґрунтуючись на літописах, Б.Рибаков в своїй монографії «Язычество древней Руси» відзначає, що «волхви 980-х років займали в християнській думі таке ж почесне місце, як у подальшому – православне духовенство — митрополит та єпископат російської церкви…». [2.15; 337] Волхви були найбільш поінформованими і найбільш знаючими людьми. Їх знання стосувалися не лише різних релігійних питань, а й астрономії, історії, географії.

Християнство нав’язало людям уявлення про волхвів як про таких собі «князів тьми», носіїв зла. Насправді ж у дохристиянські часи народ сприймав волхвів як носіїв світлого духу. Їх навіть зображували у багатому одіянні білого кольору. Український дослідник Іван Огієнко неодноразово підкреслював, що волхви користувалися в людей великою повагою: люди вірили, що волхви мають надлюдські знання, що вони віщі, що вони добре знають, чим і як уласкавити богів, а тому стоять близько до них. Волхви були в великій пошані як народу, так і князів. Волхви були носителями таємної глибокої мудрості, і саме слово волхв в Євангелії визначає мудрець. До того ж, літописання було розпочате зовсім не монахами християнських монастирів, а язичницькими жерцями. Населення сприймало богів саме через посередництво волхвів і меншою мірою самостійно.

Сучасні дослідники називають і характеризують наступних богів, шанованих у східнослов’янському світі.

Род і Рожаниці. Род вважався Богом над Богами, творцем всесвіту. Живе на небі, посилає людям і звірам життя, дарує дощ, дає людям долю. Жіночі божества рожаниці опікуються дітонародженням і мають таємний зв’язок із зірками. Душа людини уявлялася як іскра небесного вогню – зірка, яку Бог запалює при народженні дитини і гасить, коли людина помирає. Волхви (язичницькі священики) складали книги, за якими можна було дізнатися про свою долю. Їм приносили безкровні жертви у вигляді хліба, сиру, меду, каші. Перед вживанням ритуальної страви куті (каші), на Різдво, батько кидає ложку вгору в святий куток – Покуть, або під стелю. Цей звичай і досі подекуди зберігся. Батько родини ототожнюється зі служителем культу. Коротше кажучи культ Рода пов’язаний з культом предків і водночас з силами родючості, а рожаниці – з людськими долями.

Сварог.[див. дод.6] Прабог, творець Всесвіту, чоловіче втілення Роду. За народними уявленнями від Сварога, Бога світла і небесного вогню, походять інші Боги – його сини Сварожичі. Сварожичем називали вогонь, він був втіленням («сином») Сварога як іншої сили – небесного світла-блиску. Він населив землю різними істотами, створив перших людей, став покровителем шлюбу й сім’ї. «У слов’ян Сварог зображався тільки символічно, бо був збірним поняттям для всіх Богів-Місяців. Він має епітет прекраснорукий, тобто Бог-митець. Саме від цього образу походить вислів «золоті руки», яким позначають майстрів якоїсь справи. Сварог є втіленням космічних першопочатків світла, Вогню, Повітря (ефіру), а також Батько зодіакальних сузір’їв, які отримали імена Сварожичів».[2.9; 32-33] Коло Свароже означає річне коло сузірь’їв – тобто календар.[див. дод. 7] Слов’яни називали домашній вогонь Сварожичем (сином Сварога). Вогонь охороняли жреці в святилищах, матері в домі і його ніколи не виносили з приміщення, за виключенням свята літнього сонцестояння , коли його символічно гасили, а потім знов розпалювали. «Можливо, ім’я Сварог співвідноситься з індоєвропейським “svargas” – «сонячне небо» від “svarati” – «блищання». Суфікс log показує, що його ім’я скіфського, тобто іранського походження».[2.4; 198] В Іпатієвському літописі читаємо: « Нъкогда царствовалъ на землъ Соварогъ (височайше существо, отець свъта), научилъ человека искусству ковати и брачным связям; потомъ царствовал сынь его Дажьбогъ, еже нарицается сонце» [1.7; 88]

Перун. Володар блискавок і грому, покровитель воїнів. Про це ми бачимо у «Велесовій книзі»: «Слався Перун – Бог Огнекудрий! Он посылает стрелы в врагов, верных ведет по стезе. Он же воинам – честь и суд, праведен Он – злато рун, милосерд!». [1.1; 13] У X ст. все більше заступає Сварога. Він тотожний грецькому Зевсові. Перун оберігає дружину на війні, завідує громом і блискавкою. «Слово перун існує в українських діалектах як синонім блискавки і грому, наприклад, у Карпатах є лайка: «Бодай тя Перун вдарив». Цей же корінь мають слова перти, уперти, періщити, уперіщіти: «дощ уперіщив». Слово періщити первісно означало — метати каміння».[2.9; 33] З цим богом пов’язані деякі географічні назви: Перунова рінь (на Дніпрі), яка називається так тому, що Володимир впроваджуючи християнство звелів знищити ідолів, а Перуна кинути у Дніпро і коли він перетнув пороги він пішов на рінь: «І коли прибув, повелів поскидати кумирів – тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив’язати коневі до хвоста і волочити з гори на ручай. <…> І, приволікши його, вкинули в Дніпро. І приставив Володимир (до нього людей), сказавши: «якщо де пристане він, то ви одпихайте його од берега, допоки пороги пройде. Тоді облиште його». І вони вчинили звелене. Коли пустили (його) і пройшов він крізь пороги, викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні зовуть Перунова рінь»; [1.3; 49] урочище Перуни (на Черкащині) тощо. Грім і блискавка мають як позитивне (викликання плодотворного дощу), так і негативне значення (страх бути забитим блискавкою).

Світовид – бог Неба, небесного світила, найвищої святості. Ім’я цього Бога походить від – світло в його різноманітних значеннях: сонячне світло (день), білий світ, святий, священний. Гельмонд у « Слов’янській хрониці» називає Світовида «Богом Богів». Він символізує духовну божественну сутність.

Дажбог.[див. дод.8] Сонячний Бог, має прозоре для народного розуміння ім’я: даждь — «дай» і Бог – близьке до «багатство», тобто дослівно Даждьбог – «податель» добра, багатства («Ой дай Боже» — «Ой Дажбоже»). Він той, що дає буття. Хоча Дажбог цілком пов’язаний з небом, сонцем, як син Сварога, він також є богом земного достатку, що символізується врожаєм жита і пшениці. Тому певний час серед дослідників досить була поширена думка про Дажбога (Даждьбога) як Бога дощу, але вона не отримала широкої підтримки.

Хорс. [див. дод.9] Немає одностайної думки про походження і функції цього Бога. Згадується у «Слові о полку Ігоревім».Переважно вважають, що ім’я Хорс походить з іранського xvar — сяйво, ново перського xurset – блискуче сонце, санскритського bara – вогонь. Хорс пов’язаний з небесним вогнем узагалі. Йому приносили жертви у вигляді хлібних виробів.

Стрибог. У «Слові о полку Ігоревім» Стрибог згадується як Бог-родоначальник всіх вітрів: « Се ветри, Стрибожи внуки, веют с моря стрелами на храбрыя плъки Игоревы». [1.3; 73] Назва цього Бога, як вважають деякі вчені походить від слова страта (знищувати). «Д.Шеппінг висловив припущення, що Стрибог є однією з іпостасей Перуна – його втіленням у повітрі. Він, як і перун, пов’язаний зі стрільцем та його атрибутами: стрілами й луком. Його стріли летять за вітром, тому й Божество уособлює силу вітру». [2.9; 41] Він є творцем музичних мелодій, адже саме «подих вітру» — дихання в найпростіші музичні інструменти (сопілки, дудки, ріжки) – створює музику. Пізніше Стрибог отримав назву Позвізда або Посвистача – покровителя погоди. Пантелеймон Куліш записав у Козелецькому повіті на Чернігівщині в 1856 р. розповідь 85-літньої жінки Гуйдихи та стару козацьку «Думу-сказання про морський похід старшого князя-язичника в християнськую землю»: «своєму Богові Посвистачу моляться, щоб він їм годину (погоду) дав та моря не турбував». [2.9; 42] У «Велесовій книзі» читаємо: «А Стрибог также ветрами ярится по Земле». [1.1; 15] «Можливо, його ім’я походить з індоєвропейського кореня “srei” – дути і іранського “sriva” – «красивий», «прекрасний». Це слово є епітетом, який використовували, як по відношенню до вітру, так і для прославлення сонця». [2.4; 201]

Велес (Волос).[див. дод.10] Один з найстаріших богів. Противник Перуна – володар «нижнього світу», водних і земних сил, пов’язаний з померлими предками. Вважається богом достатку. Християнин-літописець називає Велеса «скотьїм Богом», тобто опікуном домашніх тварин. А якщо врахувати, що череди худоби у давнину вважалося символом заможності взагалі, то стає зрозуміло, чому Велес – Бог багатства і достатку. Крім того, Велес – опікун купецтва, торгівлі. Також підтвердження цьому ми маємо з «Синопсису»: «Другий ідол Був Волос, бог скоту». [1.9; 155]

Те, що Боян у «Слові о полку Ігоревім» названий «Велесовим внуком»: «Чили въспети было, вещей Бояне, Велесов внуче…» [1.3; 72], вказує також і на те, що Велес був ще й Богом поезії та музики, тобто покровителем мистецтва. Ім’я Велеса, за деякими гіпотезами, походить від «волох» — волохатий.

Мокоша (Макош, Мокша). Богиня пов’язана з жіночою сферою в господарстві: рукоділлям, прядінням, тканням та ін. В давніші часи вона була Богинею землеробства і родючості, жіночої життєвої сили, достатку, покровителькою полів та домашніх тварин. Оскільки від врожаю і родючості тварин переважно залежала доля давніх русів («сповідників руської (язичницької) віри називали русами, русинами на противагу «християнам» (грекам – не русам)»[2.9;34], то Мокоша вважалась і Богинею Долі. Мовознавці стверджують, що ім’я дослівно означає «Матір долі».

Дана. Всеслов’янська Богиня Води, втілення жіночого першопочатку життя. В скіфо-сармацький період перестало бути ім’ям Богині, а стало позначати просто річку. Таке ж значення має й слово Дон («вода», «ріка»), Донець, Дністер, Дніпро або Дунай – назви річок, оспіваних у багатьох слов’янських піснях. Переказ про Богиню Дану записав Геродот, описавши її, як незрівняну красуню, непорочну діву і мати всього живого, Богиню родючості.

Купайло (Купала). Бог літнього сонця, а також назва свята на його честь. Іван Нечуй-Левицький у дослідженні української міфології пояснює назву так: «Ясні літні небесні зливи, сонце, блискавка й грім спільними силами ніби купають землю, даруючи їй найбільшу в час празника Купала родючу силу, а може, йод того, що на празник купала люде купались у воді, віруючи в її чудову силу».[2.9; 47] Інші дослідники припускають, що назва купала близька до індоєвропейського «кипіти», «палати», «пристрасно бажати». Однак нові дослідження довели, що назва Купайло походить від давньоруського коло – круг, колесо, коловорот – або ж грецького polos – полюс, вісь обертання, поворотна точка. Саме з цього погляду Купайло пов’язується з сонячним круговоротом та календарем. Свято Купала ніби ділить рік на дві протилежні частини: теплу і холодну, світлу і темну, проростання рослин і збору врожаю.

Ярило. Бог Весняного Сонця, розквіту природи, родючості, пристрасті. Корінь слова Яр — означає яри, нестримний, збуджений, сильний, завзятий, пристрасний, гнівний. «Слов’яни уособлювали яр – весну, тобто ярість, мужність; молодість, свіжість – відновлення життя після зими». [2.2;15] Зберігся запис промови жерця храму Яровита, яку він виголосив у лісі від імені самого Бога: «Я – Бог твій, я той, хто вдягає поля муравою, а ліси листям; в моїй волі плоди нив і дерев, приплод черед і все, що служить на користь людині, — все це даю тим, хто шанує мене, і відбираю в тих, хто нехтує мною». [2.9; 48] Ярило – божество, близьке за своєю сутністю до купала, тільки діє навесні. Бог любові й пристрасті, весняного розквіту природи, Ярило вважається символом родючості, чоловічої запліднюючої сили.

Коляда. Бог зимового Сонця, який повертає коло Свароже до весни. Згадується в Густинському літописі. Слово коляда багатозначне: Святий вечір, обряд славлення на різдво, сама пісня, винагорода за колядування, різдвяний подарунок. Сучасне мовознавство пов’язує значення слова коляда з коло, колокол, а також латинським calendae (календар, різдвяні канікули) та ін. Але в народному уявленні існує також жіноча постать – богиня коляда – не тільки як уособлення свята, але як Богиня-Мати, що народжує сина Божища-Коляду – тобто молоде зимове Сонечко.

Лада. [див. дод.11]Богиня материнства, старша Рожа ниця, опікунка гармонії, ладу у Всесвіті, мати двох першопочатків життя Лелі (води, жіночості – дочка Лади, молодша Рожаниця, Богиня жіночої любові) і Леля-Полеля (Вогню, Мужності).В «Синопсисі» читаємо: «…якихось богів Леля і Полеля шанували». [1.9; 155]

Числобог. Дослівно – Бог Чисел, Бог часу. У східних слов’ян вшановується під час зимового сонцестояння 21-22 грудня, тобто на Різдво Божища, а також одночасно і поруч зі Сварогом. Вважають, що на Різдво з народженням Молодого Божища Коляди час «оновлюється», тобто починається нове Коло Свароже. «Велесова книга» нам повідомляє: « И Числобог наши Дни здесь читает. Он говорит свои числа Богам, быть Дню сварожьему, быть ли Ночи». [1.1; 13]

Ось такі були Боги у східних слов’ян, які за класифікацією відносяться до вищого і середнього рівня слов’янської міфології. Синтезом усіх рівнів виступає – дерево світу. У слов’янських фольклорних текстах цю функцію виконують вирій, райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, горобина, яблуня. Особливо вшановувався старий дуб – символ міцності; Ясен присвячувався Перуну; клен і липа – символи подружжя; береза – символ чистої матері-природи. До трьох основних частин світового дерева, за міфами, приєднані різні тварини: до вершини і гілок дерева – птахи, зокрема, зозуля – провісниця майбутнього; голуб – символ кохання; ластівка – доля людини; ворони – священні птахи; сова – символ смерті та пітьми та інші;сонце і місяць; до стовбура – бджоли; до коренів – хтонічні тварини (змії, бобри). Світове дерево в цілому порівнюється з людиною, особливо з жінкою. За допомогою світового дерева в образній формі моделюється потрійна вертикальна структура світу – три царства: небо, земля, підземелля; чотиривимірна горизонтальна структура: північ, захід, південь, схід; життя і смерть ( в календарних обрядах зелене і квітуче дерево формулювало сприйняття цілісної картини світу). В XVIII ст. в Росії Феофан Прокопович опублікував приписання, в якому заборонялось людям «співати молитви перед дубом». В короткому житії Адріана Пошехонського, написаному у 1612 р., говориться о дячка, який поклонявся іконі Ільї – пророка (християнізованому Перуну), яку він закріпив до Ясеня.

Слов’яни вірили не тільки у матеріалізовані уособлення божої суті, а й у присутність особливої сутності – душі, яка, в їх розумінні, продовжувала своє існування після смерті небіжчика і, залежно від його чеснот, ставала або рабом, або добрим духом дерева, птаха, відгукувалася добром на поклик людини чи набувала попереднього вигляду. З цього питання талановитий володимирський етнограф – священик Олексій Миколайович Соболєв в своїй праці «Мифология славян. Загробный мир по древнерусским представлениям» дає певні пояснення: « Наблюдая явление смерти, предок замечал, что тело умершего в первые минуты остаётся таким же, как было при жизни, но в нем уже недостаёт чего-то, что не есть тело, вместе с чем умерший был прежде живым, мыслящим и сознающим существом. Обращаясь к трупу и живому организму, предок прежде всего замечал, что трупу недостаёт дыхания. Отсюда у него является мысль, что дыхание и есть то нечто, которое делает человека живим, мыслящим и сознающим». [2.18; 48] Підтвердження цього ми знаходимо в слові «душа», як близьке до слів: дух, дихати, дихнути – в імені якої для людини співвідносяться уявлення про причину життя. «Акт смерти открывал человеку, что организм живит отдельное от тела начало – душа, без которой жить организм, или иначе, жить человек, бывает не в состоянии». [2.18; 48] На основі цього у давніх слов’ян складалось уявлення про смерть. Вони спостерігали за природою, розуміючи її по аналогії до себе, вони бачили, що з заходом сонця на ніч денне життя зупинялося, у природі все опинялося у пітьмі і засинало; бачили також, що з зменшенням яскравості промінів сонця зимовими туманами і хмарами починаються морози, небо перестає посилати дощі, природа замирає. Коли ж з’являється весна з теплими проміннями сонця – все оживлюється і починається життя. «Обращаясь к трупу и своему живому организму, предок замечал, что тело живет внутренней силой, теплотой, заключённой в нём, — цепенеет же и лишается деятельности с исчезновением внутренней теплоты, внутренней силы, и у него возникает воззрение, по которому жизнь отождествляется им со светом и теплотой, а смерть – с мраком и холодом». [2.18; 34] Віра в душу і язичницькі уявлення про вічний мир предків пов’язаний з вірою у «багатосторонній вплив предків на земне життя нащадків». [2.3; 10]

Міфологічні погляди стародавніх слов’ян включають міфи про створення світу з яйця-райця. Сонце в цих міфах зображене в образі Жар-птиці, яку хоче викрасти злий чарівник (Зимовий холод). Жар-птиця встигає знести золоте яйце, яке стає навесні новим джерелом світла і тепла, пробудження і воскресіння природи. Воно опромінює, зігріває землю, розганяє тумани, викликає рясні дощі. Внаслідок чого настає весна, а потім літо. З яйця-райця з’являється все живе на Землі. Ось читаємо уривок міфу про народження Світу: «В начале времен мир пребывал во тьме. Но Всевышний явил Золотое Яйцо, в котором был заключён Род – Родитель всего сущего. Род родил Любовь – Ладу-матушку и, силою любви разрушив свою темницу, породил Вселенную – бесчисленное множество звёздных миров, а также наш земной мир. Сонце вышло тогда из лица Его. Месяц светлый – из груди Его. Звезды частые – из очей Его. Зори ясные – из бровей Его. Ночи темные — да из дум Его. Ветры буйные – из дыхания… Так Род породил все, что мы видим вокруг, — все, что при Роде, — все, что мы зовем Природой». [1.2; 21]

Міфологія стародавніх слов’ян включає погляд на походження людини. Первісним матеріалом, з якого створено людину, було дерево. Це перш за все дуб, ясен, бук або просто пеньок. Тому міфологія слов’ян пов’язує оживлення з блискавкою. За міфами слов’янський Даждьбог таємно зійшов на землю і своєю життєдайною іскрою в чудесний спосіб запліднив дочок отця Русі. У належний час дочки народили потомство. Бог земного достатку Велес прийняв пологи і забезпечив дітям щасливий добробут. У міфі відображено ідею єдності духовного (небесного) і матеріального (земного), яка була характерна для світогляду стародавніх слов’ян. Продовження роду слов’яни розглядали як священну справу, отже, при цьому шукали покровительства надприродних сил. Віра в божественне походження народу формувала впевненість людей в їх історичному призначенні, виховувала почуття злагоди, милосердя, поваги і любові до народу та рідної землі.

Перехід слов’ян до осілого господарства привів до прагнення відновити пам’ять про минуле предків, роду, племені, світу в цілому. З’являються міфи про світовий потоп, катастрофи, голод, пожежі, затемнення, нашестя диких звірів. Недавнє минуле набувало змісту легенди, при цьому втрачалася послідовність і наступність подій. Чимало міфів проникнуті ідеєю людської долі, мудрості, добра. Не випадково, що серед найстаровинніших богів високо пошановувалася Берегиня (Оберега) – богиня добра і захисту людини від будь-якого зла, хвороби, нещастя. В міру цивілізаційних зрушень у розвитку первісного суспільства міфи, поряд з фантазією, дедалі ширше стали спиратись на елементарні знання, віддзеркалювати ідеологію вірувань. Поширення язичництва знайшло свій відбиток у характері і змісті міфів. Чимало з них присвячувались небіжчикам. У древніх існував міф про Карну як божество, що опікується померлими, оплакує і береже пам’ять про них. Побутувала також Богиня печалі і скорботи – Желя, від імені якої походять слова жаль, жалоба та ін.

Значна частина міфів має історичну зафарбованість, вони тісно пов’язані з культом предків, возвели чування героїчної особи, яка сміливо перемагає сили природи, бореться з злими духами. З міфів була запозичена схема для історії держав, міст, родів, династій шляхом виділення в ній таких етапів, як зародження, зростання, розвиток, деградація, занепад.

До найдавніших історичних міфів належить оповідь про Оріану – стародавню країну оріїв, що існувала між Дністром та Дніпром задовго до нашої ери. Характеристика оріани значною мірою нагадує сучасні уявлення про Трипільську культуру. Існує міф про історію Дніпра, про Славуту – могутню ріку, води якої пливли до моря, живили людей рибою і всякою всячиною. «І послав Чорнобог дев’ять велетнів відняти у людей Велику ріку, перегородити її і випити всю воду. Кинулися люди за порятунком до мудрої Слави: «Гинемо без води», — вигукували вони. І тоді Слава здійнялася на високий крутий берег, простягнула свою десницю до неба і гучно скрикнула. Почув Сокіл-Род, що сидів на вершечку Падуба і вирії, скинув з себе пір’їнку, яка перетворилася в довгий гострий меч. Ним Слава порубала велетнів, але Чорно бог здійняв таку хвилю, що понесла Славу до моря. Підняв Біло бог Славу з дна моря і оживив її. Так Слава стала першою людиною, що здолала військо Чорнобога. І люди назвали велику ріку Славутою, Славутичем». [2.6; 54]

За визначенням відомого дослідника слов’янської культури Мирослава Поповича, в основі міфу – боротьба небесного персонажа-громовержця з його супротивником із «нижнього світу». Це так званий умовно основний міф. «Боротьба між силами світла і вогню, уособленими основним персонажем міфу, та його супротивником проходить на певній міфологізованій території, освоєній слов’янами, і в певному часі, прив’язаному до календарних свят». [2.14; 39] За основною схемою міфу зла сила, уособлена в Змієві, спустошує край і вимагає в данину людські жертви. Герой, в народних легендах – Коваль або два Ковалі, веде боротьбу із Змієм, зазнає поразок; подекуди говориться навіть, що він втрачає частини тіла, але зрештою він перемагає Змія, впрягає його у плуга і змушує орати борозну. Змій проорює межу або борозну до самого моря. В числі епізодів – заморожування водойми, в якій ховається змій. У східнослов’янських міфах боротьба розгортається біля Києва, Змій проорює Змієві вали або рів до Чорного моря. З діями Змія асоціюються пороги на Дніпрі. Також народна пам’ять зберігала уявлення про Карпати як про чародійне місце. «Cхідним рубежем міфологізованого простору був Дон, ця ріка осмислювалась як рубіж між «цим світом» і «країною мертвих»». [2.14; 49] Саме такими були основні міфи східних слов’ян, які відображали їх світосприйняття, уявлення.

З часом цей процес міфотворення дещо змінився: «З посиленням соціальної та майнової диференціації в середовищі населення Київської Русі язичницька релігія перестає виконувати об’єднавчу функцію між різними соціальними угрупуваннями. Тому постало питання про заміну язичництва християнською релігією, пройнятою ідеями монотеїзму, ієрархії святих, посмертної винагороди». [2.22; 276] Гармонійне поєднання двох релігій – сонцепоклонницької, тобто природної, і християнської, завезеної з Близького Сходу, знаменувало собою новий крок у духовному житті слов’янських народів. Язичницька релігія звичайно зветься поганством у християнському світі. Слово «поганий» латинське (paganus), спочатку визначало тільки мешканець пага – pagus, села, «селянин». Бо Християнство ширилося найперше по великих містах, а села, паги, позоставалися при своїй старій вірі, тому скоро слово «селянин – paganus» стало одночасно визначати й неохрещеного, цебто нехристиянина. Були тертя, переслідування державною християнською вірою простонародної язичницької, аж поки віруючі не стали на шлях порозуміння, хоча і часткового. «А греки, хотячи охрестити нас, аби ми забули своїх богів, сподівалися, що в такий спосіб вони навернуть нас до себе та зроблять з нас своїх невільників». [1.6; 46] Саме такою була думка людей про справжню суть християнства. Візантія не дозволяла місцевим єпископам ставати патріархами і митрополитами, а тільки повинні були бути греки.

Таким чином, на основі джерел і праць дослідників, ми охарактеризували основні міфи і релігійні уявлення східних слов’ян, і наблизилися до наступного розділу роботи, тобто до «нижчого рівня» слов’янської міфології, яка була більш близька і зрозуміла населенню регіону.

ІІІ. Демонологічні уявлення та повір’я

Розглядаючи демонологію, ми знову опиняємося у міфічному світі. Демонологія є сукупністю міфічних уявлень, заснованих на вірі в духів-демонів, які шкодять або сприяють людині в її справах. Переважна частина образів народної демонології має дохристиянське походження, це були часи міфотворення.

Вживання терміну «демонологія», на думку деяких дослідників, є некоректним по відношенню до релігії предків. Типове розуміння слів демон, демонізм і демонологія зводиться до поняття «злої сили» і вчення про неї. Ранньохристиянське уявлення про демонів пов’язане з образом злої демонічної, бісівської сили. Демон – це узагальнене уявлення про якусь непевну і неоформлену божественну силу, злу чи (рідше) благодійну, часто визначальну для життєвої долі людини. Дух є безтілесною істотою, яка може показувати людині, оскільки вони перебувають у постійній взаємодії з людиною і визначають її душевний і психічний стан.

У слов’янській міфології існує відносна байдужість до поділу на злих і добрих духів, адже Добро і Зло, яке приносять дух, визначається ставленням до них людини. Тому давні слов’яни приносили жертви різним духам, які могли чинити як добро, так і зло, щоб задобрити їх і відвернути від себе небажані події чи явища. Навіть після прийняття християнства, як за давніх часів, як і через тисячу років, люди готові діяти за принципом: «Бога люби, але й Чорта не гніви».

Демонологія відноситься до нижчого рівня слов’янської міфології. До нього відносяться різні групи не антропоморфної нечистої сили, духів, тварин, що пов’язані з усім міфологічним простором від дому до лісу, від чистого озера до болота. Слов’яни наділяли духами як моральні якості людини, так і фізичні предмети: одні духи були добрими, інші – порочними. У слов’ян вони мали назви богів вітряних, лісових, польових, земляних і водяних. Це домовики, мавки, водяники, мара, кикимора, болотяними, криничними, очеретяники, польовики, гайовики, перелесники, чорти, а також — вій, вовкулака, лісовик, упир, берегиня тощо. Це основні духи –демони, в яких вірили слов’яни. «Деякі з них були фантастичними істотами – наприклад, чорти, які за демонологією слов’ян становили цілу ієрархію й осмислювалися не лише як «нечиста сила», а й як іпостась домашнього духу (домовики)». [2.10; 242] Прокопій в своїй праці «Історія» зазначає: «Поклоняються (слов’яни) також рікам і німфам, і іншим божествам, і всім ім приносять жертви; під час цих жертвоприношень ворожать». [1.3; 45] Народна уява найчастіше надавала демонічним істотам людської подоби, тобто наділяла їх антропоморфними рисами. Демонологічні уявлення пов’язані з явищами природи, господарсько-побутовим життям.

Особливих труднощів, як було з вищими найдавнішими божествами, при вивченні цих «демонів – духів» не виникає, оскільки народна пам’ять зберегла про них багато відомостей, бо ще і досі подекуди люди вірять в цих істот, особливо це спостерігається в селах, де добре зберігалася традиційна культура. Однак, варто зазначити, що виникають труднощі пов’язані з трактуванням цих духів з християнської точки зору – чим і «поплутали» людей. З огляду на це, ми й можемо дати певну характеристику цим духам.

Домовик (похатник, господар, хованець, служка, помічник) – Божество дому, родини, який походить, вірогідно, від культу Предка і домашнього вогнища. Недарма він живе за піччю або під порогом хати. «Домовики – се домашні духи. Вони постали з тих крапель, що чорт, замочивши палець у воду, стріпував позад себе. Вони сидять по хатах і при запаленій страсній свічці їх можна бачити. У багача у шерсти, у бідака лежить голий». [1.8; 389] Домовик невидимий, але іноді він показується маленьким дітям. Його перевозять у нову хату, щоб охороняв родину. Коли родина живе в злагоді із своїм Домовиком, він навіть намагається допомагати по господарству. Іноді Домовик має Доманю (Домасю, Домаху, Домцю), що означає «пані, господиня дому». Вона іноді допомагає жінкам прясти. Домовики люблять домашніх тварин, особливо кішку й козу, але бояться сороки. Домовика не можна залишати, коли переїздять у нову хату, слід покликати його з собою, підставивши черевик: «Домовик, Домовик! Ось тобі сани – сідай, їдь з нами!» або й просто: «Хазяїне, ходи з нами до нової хати!» Інакше він образиться, що його не шанують, і буде турбувати людину, а іноді шкодити їй. Тум ми бачимо поєднання добра і зла.

«Існує повір’я, що інколи Домовик «душить» сплячу людину, ніби навалюючись на неї, не дає дихати. Тоді треба спитати: «На добро чи на зло?» Якщо він теплий – на добро, якщо холодний – віщує хворобу». [2.9; 58]

Залишившись у хаті, з якої вибралися господарі, Домовик починає шкодити новим господарям: стукає вночі, розкидає речі. Таке ж відбувається, якщо до хати випадково впустять чужого Домовика.

Зображують Домовика у вигляді дерев’яної скульптури бородатого дідуся і ставлять на Покуть поруч з іншими Богами.

Русалки – це первісно Діви – Богині природи: рік, озер, джерел, рослин, лісів, полів тощо. То є ті самі німфи, про яких згадує Прокопій. «Ся назва походить від кельтського слова рус – (тобто вода), від кореня якого руське слово русло, означає середину річки. Русалка означає жительку русла води». [1.7; 102] Русалок можна вважати етнічними символами української національної демонології. Принаймні в інших народів вони не знайшли такого поширення: у білорусів цей образ має інший вигляд («кикимора»), у росіян він зустрічається, як правило в суміжних з Україною районах. Саме на Україні його опоетизовано в літературних творах, передусім «Лісовій пісні» Лесі Українки. Створена нею Мавка є, звичайно, художнім образом: науковці ж розрізняють кілька різновидів русалок. Зокрема, Д.К.Зеленін подає такий перелік: купалка, водяниця, жартівниця, лешачиха і нявка (мавка), лоскотуха, криниця, мемодиха – істоти дещо вищого ґатунку. Таке розмаїття назв – не просто локальні етноніми, а, як свідчать зібрані дослідниками матеріали, — різні типи русалок. Це молоді вродливі жінки, котрі живуть у воді (типовий український варіант), у лісі (характерно для білорусів) або в полі (російський варіант) і люблять лоскотати перехожих: «Іноді вчиняють напад на людей і залоскочуть їх до смерті». [1.7; 102] Мавки, на відміну від русалок мали, довге лляне волосся, вони уособлювали дітей, що народилися мертвими або померли нехрещеними. Саме вони своїм співом і привабливим виглядом заманювали хлопців і залоскочуть до смерті. «Русалки – се водні красавиці вони виходять ночами на береги озер, рік, протоків голі, в вінках із осоки або галузок, сідають на траву і чешуть коси або виводять танці». [1.8; 398] У найдавніших слов’янських міфах простежується певний зв’язок Русалок з культом рослин та культом води. Лісові Русалки живуть на деревах, гойдаються на гіллях. Русалки – добрі Божества врожаю, покровительки рослинної сили природи. Русалки не мають на собі одягу, у них біле знекровлене тіло. В одній з русалчиних пісень співається, що русалки просять у жінок намітки, а в дівчат сорочки: « Сиділа русалонька на білій березі, Просила русалонька у жінок намітки: Жінки-сестрички, дайте намітки: Хоч не тоненької, аби біленької. Сиділа русалонька на білій березі, Просила русалонька у дівчат сорочки: Дівчата-сестрички, дайте сорочки, Хоч не білесенької, аби тоненької». [1.4; 343] Русалки задають питання, при відповіді на які вони відпускають дівчину чи хлопця: «Ой, біжить, біжить мила дівчина. А за нею та русалочка: «Ти послухай мене, красна панночко, Загадаю тобі три загадочки. Як угадаєш – до батька пущу, А не вгадаєш – до себе візьму: — Що росте без кореня? — Що біжить без повода? – А що цвіте без цвіту? Панночка загадку не відгадала, Русалка панночку залоскотала». [1.4; 344] Оберегом від них слугував хрест та полин.

Лісовик [див. дод.12] — Бог лісу, можливо, первісно Бог-пастух, який випасає лісову худобу: оленів, ведмедів, вовків, зайців. Ому люди-пастухи укладають з Лісовиком угоду, приносячи йому в жертву яйце або печиво із житнього борошна, які кладуть на лісовому перехресті чи на галявині. Тоді дикі лісові звірі не будуть забирати в людей їхню худобу. «Імовірно, первісно це були жертви Богові Лісу, пам’ять про якого була викоренена християнством». [2.9; 59] Фольклористи зібрали лише пізніші уявлення про лісовика: його можна пізнати з того, що він, при всій схожості з людиною, не має тіні. Він любить пожартувати з людиною, завівши далеко в ліс і сплутавши дорогу. Щоб вибратися, треба вивернути навиворіт сорочку або вдягнути черевики не на ту ногу – тоді повернеться пам’ять. Проте значної шкоди людині він не робить, навпаки, під опікою Лісовика її не чіпає жоден дикий звір у лісі. «Вважалося, що Лісовик буває жіночої статі. Лісові люди вели своє господарство, створювали сім’ю і жили, як звичайні люди, хоч і походили від вовчиць, ведмедиць, олениць». [2.13; 222] Ідентичний з Лісовиком карпатський Чугайстер, відомий своїми веселощами, який примушує зустрічного чоловіка танцювати, граючи йому на сопілці: «…це заклятий чоловік. Він ходить лісами і ніхто його не вб’є, ані з’їсть, бо так йому «пороблено»…а шкіра його покрита буйним волоссям. Сповняє страшну функцію смерті нявок, бо вбиває їх і їсть. Чоловікові не робить зла, хіба попросить чемно у танець…» [1.8; 391] В російській міфології до нашого Лісовика подібний Лєший, котрий, однак, значно ближчий до тюркського Шуралє. Лєший боїться солі, вогню і липового поліна – таке уявлення все позначене християнськими стереотипами мислення, мовляв: «Усяка нечиста сила боїться липового поліна». Одна казка починається такими словами: «Жив у лісі такий бог лісовий, і було три брати. Пішов один брат до того бога найматися пасти бичка». [1.8; 390] В цій казці лісовик убиває двох братів, бо не додержують угоди, а третьому дає багато грошей.

Водяник — втілення стихії в образі Водяного царя. Уявлявся як старий довгобородий дід, який панує над Русалками. Якщо людина необережно втручається до його царства, Водяник може дуже зашкодити, навіть утопити, перевернути човен тощо: «Псує греблі, ломить у млинах колеса, коли недобрий, а як люди наближаються тоді до його царства, купаються або роблять щось на березі, то лякає їх і то так, що вони відлежують довго переляк. Погодяться одначе, й мирно з людьми». [1.8; 392] Тому моряки і рибалки завжди намагалися умилостивити Водяника: в давні часи йому приносили в жертву чорну тварину (півня, козла). Існував звичай тримати на кораблях чорну кішку, яка також вважається оберегом і для мірошників водяних млинів. Іноді жертви Водянику приносили й пасічники, щоб уберегти бджіл від повені: вони кидали в річку свіжий мед і віск, а подекуди навіть перший бджолиний рій (первак).

Згідно з легендами про створення світу, Водяник походить від чорта. «Бог скинув чорта та злих духів з неба і кожен із них летів до землі 40 діб; коли ж Господь сказав «Амінь», то хто де був, там і залишився: у воді – водяник, у болоті – болотяник тощо». [2.13; 221]

Вірили, що водяник може показуватися у вигляді сома, щуки або іншої риби. Неодмінним атрибутом Водяника є тризуб, котрим він вибиває із землі прісну джерельну воду, щоб живити рослинність. Отже, Водяник також має божественні риси.

Чорт (біс, диявол, дідько, сатана, щезник) – як духовна постать, і як незвичайна обдарована людина. «Ще в XVII ст. східні слов’яни уявляли його дещо інакше, ніж ми звикли зараз: Кудесник, Кудес – чорт або чарівник, так писав Самбо Беринга про Чорта у Своєму «Лексиконі…» (1627). [2.9; 63] Таким чином, ми маємо три синоніми як чаклун, відун, відьмак та інші. Слов’яни, як відомо, без особових мук сумління часто зверталися до чарівника, не вбачаючи в тому великого гріха. Проблема виникла, оскільки з прийняттям християнства всі давні Боги й духи були віднесені в розряд «нечистих». За християнськими уявленнями, чорт – людиноподібна істота, вкрита чорною шерстю, з рогами, з хвостом і копитами. Митрополит Іларіон зазначав, що «з бігом часу на чолі всіх «злих» сил став Чорт, що тепер став зватися Дияволом, Сатаною чи демоном, і йому мали підпорядковуватися всі інші сили: володарі хатні й природи та шкідники життя… всі вони за Християнства перейшли в силу злу, нечисту». [1.7; 134] вірогідно, вже під впливом церкви виробилися уявлення про те, що Чорт нібито за послуги відбирає в людині душу і що він так само смертний як і людина. Отже, такого Чорта важко віднести до духів чи Богів. Відомо, що людей, наділених якимись особливими якостями, часто називали «чортами». У давні часи це могли бути знавці письмен, чарів, які читали і ворожили за «чертами і різами». Образ чорта в слов’янській міфології докладно описаний переважно з християнської точки зору, бо це було їм вигідно і тому питання залишається малодослідженим з дохристиянської точки зору. Народна мудрість не даремно говорить: «Не такий Чорт страшний, як його малюють!» і в цьому є не тільки велика мудрість, але й велика таємниця.

Перелесник – літаючий дух спокуси, який заманює жінок і дівчат, кохається з ними в ночі й забирає силу та вроду. Уявляється в образі гарного палкого юнака з «буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима, як писала Леся українка в «Лісовій пісні». Іноді Перелесника прирівнювали до літаючого змія, котрий відвідує жінок і за проведені з ним ночі дарує дорогоцінні прикраси. Вважалося небезпечним докоряти жінці за зв’язок зі змієм, бо розгніваний Змій може спалити хату.

Про Перелесника поетично написала Леся Українка у вірші «Як я люблю оці години праці»: «…До неї уночі з’являвся перелесник, Не дияволом з’являвся, не марою, Спадав летючою зорею в хату, А в хаті гарним парубком ставав… На ранок, як співали треті півні, Зникав той Перелесник, а дівчина Уквітчана , убрана засипала Камінним сном. А потім цілий день Бліда ходила, мов яка сновида…» [2.9; 64] Перелесник, судячи з імені (від ст.. сл. Прелесть) – спокусник, у християн близьке до прелюбодій – «осквернитель шлюбного ложа», який спокушає заміжніх жінок.

Берегиня – Богиня-захисниця народу, відома сьогодні як Богиня народної пам’яті, яка зберігає прадавні звичаї. У «Велесовій книзі» вона згадується так: «Течуть ріки великі на Русі. А повна вода дзюрчить співами стародавніми про тих бояр, що не боялись до полів проти готів виходили і багатство літ битися за вольність руську. Ті славні нічого не берегли, ані життя свого, — так прорекла їм Берегиня». [1.7; 79] Як бачимо, тут берегиня пов’язана не тільки з водою, співами, але й з віщуваннями.

Упир – найдавніше уособлення зловорожих сил; покійник, що виходить з могили, яби висмоктувати з людей кров (потинати). Міг з’являтися у різній подобі (собаки, кота, двох хлопчиків), ходити пішки або їздити на коні. Упир мав дві душі, одна з яких не покидала тіла і після смерті. Вважалося, що Упирі бувають родимі та роблені. Перші народжувалися із хвостиком. Робленим Упирем ставала людина, на яку навіяно дух нечистої сили. Наприклад, на волині вірили, що упирем ставав кожний самовбивця. Розпізнати упиря можна по шести пальцях на руках і ногах, а після смерті – по напрочуд свіжому яскраво-червоному обличчю. Побутувало повір’я, що, крім мертвого упиря, в кожному селі був і живий, який захищав громаду від мертвого. Щоб знешкодити Упиря, в його могилу кидали жменю маку, закопували осикового кілка, а подекуди й пробивали ним потилицю покійника: «Коли хто хоче позбутися опира, щоб не ходив та не потинав людей, то повинен обнести його довкола села чи міста три рази, а він перестане ходити. Можна також пробити його крізь груди осиковим колом. Найліпше, одначе, викопати, порубати на кусники і забити осиковий кіл у голову. Тоді напевно перестане раз на все ходити». [1.8; 403] Іван Франко в свої розповіді про «Сожжение упырей в с.Нагуевичах в 1831г.» [див. дод. 13]зазначає, що на сторінках «Киевской Старины» з’явилися розповіді, про які він чув ще в дитинстві. Справа стосується спалення кількох чоловік, підозрілих громадою у тому, що вони упирі і були причиною холери, що була в той час. В людей були різні прикмети щодо Упирів, одну з них записала його дружина Ольга Франко: «Упырь як спыть, то все на лави, пид викном, Але не так, як други люде. Вин усе лягае головою до дверей, а ногами до образив – по Тим его и признати можно». [1.8; 513]

Мара – міфічна богиня зла. Пізніше образ мари уособлював хворобливий, тривожний, неспокійний сон. «Мислилися страшною істотою жіночої статі, нічним привидом, що насідав на сону людину, а коли прокидалася, то мара миттю зникала». [2.13; 223]

Вовкулака — надзвичайна напівфантастична істота. Вовкулаки могли бути вроджені та зачаровані (обернені). Вродженим Вовкулаком ставала людина, що народилася під певною планетою. Вірили також, що коли вагітна жінка побачить вовка, то в неї народиться дитина-вовкун.

«Також коли чоловік спить із жінкою проти святої неділі і тоді почнеться хлопець, буде вовкулаком. Вовкулаки мають під пахвою таку ямку, в котрій сходяться кінці шкіри. Через ту ямку вивертається шкіра і чоловік входить до середини, а на верха виходить вовк, коли прийде не се пора». [1.8; 403] Зачарованими ж Вовкулаками стають ті , яких обертають у вовків чаклуни, відьми. Для цього достатньо було забути Бога і за вказівкою відьми перекинутись тричі через устромлений в землю ніж. Таке перевтілення відьма могла здійснити і без згоди людини. На відміну від зачарованих вовкулак, що перебувають у вовчій подобі по кілька років, вроджені ж – живуть у сім’ї як звичайні люди і лише у певний час, найчастіше вночі, перетворюються на вовків, об’єднуються з їхніми зграями і винищують худобу. Існували різні засоби повернути зачарованому вовкулаку людський образ: стягнути з нього шкуру, провести через хомут, розірвати мотузку, що висить у нього на шиї, та інші. Існує в народі така легенда, в якій мова йдеться про вовкулаку: «Один наймит підгледів раз, що хазяїн перекинувсь через пеньок за гумном, зробивсь вовкулаком і побіг у ліс. Наймит взяв дай перекинувся теж…і побіг у ліс. Довго блукав…і їв усяку падаль. Далі стало йому скучно без людей, да вже не знає, як перекинутися в чоловіка…да й вже насилу хазяїн здогадавсь, що е не вовк, да взяв і перекинув його навпаки через пеньок. Наймит йому в ноги. А хазяїн…- То ж, небоже, — каже, — не роби, чого не знаєш». [1.9; 152]

Вій — демонічна істота, що має образ старого дідугана з величезними бровами. Назву свою отримав через довгі й густі вії, що тягнуться аж до землі. В народних переказах відомий ще під назвою шолудивий Буняк. «Погляд його може вбити людиною, від нього будинки западають під землю, а на їхньому місці утворювалися озера або провалля». [2.13; 220] Тут ми яскраво бачимо приклад, як люди пояснювали звичайні природні явища.

Від згубної дії його погляду рятує те, що вій нікого не бачить крізь свої густі вії та брови. Ймовірно, з оповідями про Вія, пов’язані повір’я про недобрі очі й зурочення, згідно з якими від злого погляду все гине чи псується.

Так характеризуються основні духи-демони, в яких вірили східні слов’яни і в яких деякі люди ще вірять і досі, принаймні знають і уявляють собі. Іноді вони становляться чудовим предметом для розповідей маленьким дітям, які перенесуть ці спогади в наступне покоління.

З перерахованими вище богами та духами пов’язані різні народно-календарні звичаї, які є невід’ємною частиною духовної культури східних слов’ян. Це певні ритуальні дії і словесні формули, пов’язані з традиціями родового, племінного і народного життя, зумовлені природою та змінами пір року і залежними від них датами і періодами сільськогосподарських чи інших робіт, побутом людей. «Звичай народу – це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому». [1.4; 5]

Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних справах і найбільших всенаціональних, це втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. Майже в усіх народах світу існує повір’я: «Той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу». [1.4; 5]

З історичним розвитком, склався традиційний порядок відзначення різних подій, свят і т. ін., пов’язаний з виконанням певних дій і використанням відповідних атрибутів, предметів тощо.

Народна обрядовість у багатьох випадках тісно пов’язана з народним календарем. Найдавнішим способом визначення більших відтинків часу були пори року, спершу дві – тепла і холодна, літо і зима; згодом чотири, початок яких припадав залежно від кліматичних умов на різний час. «Роками почали рахувати час лише у Київській русі (від створення світу), і тому давні українські документи датуються від того часу (а з IV ст. – також від народження Христа з різницею між цим датуваннями в 5508 років)»[2.20; 43]

Народні звичаї і обряди супроводжувались, як правило, магічними діями, релігійними церемоніями, замовлянням та співом, танком і ходінням, драматичними дійствами. Звичаєвість була у великій пошані особливо серед українського народу. Тарас Шевченко писав, звертаючись до України, як до матері: «Чи то рано до схід сонця Богу не молилась? Чи діточок непевних звичаю не вчила?» Як бачимо з цих слів, не вчити своїх дітей звичаїв – то чи не найбільший гріх для матері.

Східнослов’янська звичаєвість надзвичайно давня, вона зародилася задовго до прийняття християнства. Літописець Нестор писав: «Усі племена мали ж свої обичаї, і закони предків своїх, і заповіти, кожне – свій норов». [1.3; 38] Тому є підстави вважати, що прийняття візантійської культури Володимиром великим не було, як вважають дослідники(О.Воропай, В.Хоменко та інші), поєднанням бідного з багатим – це була зустріч двох рівновеликих, а різних за духом і характером культур. З часом вони так злилися, що важко їх відрізнити.

Всі стихійні сили природи умиротворяються та закликаються, щоб не діяли на шкоду людям і худобі, а несли в дім благополуччя і добробут. У цих діях, рухах і словах у календарні дні чотирьох пір року полягає і вся поезія світосприйняття і світобачення.

Зимові звичаєві обряди, як правило, починаються з Введіння(4 грудня за новим стилем), що колись було пов’язано з початком нового року, а пізніше з християнським святом Введіння в храм Пресвятої Богородиці. З першим снігом господарі ховають реманент, лагодять сани, готуються до різдвяних свят. Господині прядуть, дівчата вишивають, щоранку вмиваються «першим снігом» та витираються червоною крайкою – щоб були рожеві. А ще був звичай у дівчат – «чарівниць) святити воду з річки в ніч проти Введіння, пропускаючи її між двох вогнів: «…там дівчата зійшлися на таке місце, де три води докупи зійшлися – три струмки зливаються водне русло. Набрали дівчата у глечик води, запалили два поліна, а коли вогонь добре розгорівся, тримали їх над череп’яною мискою і лляли воду так, щоб вона проходила між двома вогнями. Щось вони там ще шепотіли, але що саме – не чув…» [1.4; 12]

Далі шанують свята Катерини, Андрія, варвари, Миколая, вечорниці, святвечір, коляда, вертеп, щедрий вечір, Новий рік, або свято Василя, голодна кутя, Водосвяття тощо.

Одним із найцентральніших свят залишалося вшанування язичницького Бога Коляди. Напередодні Різдва готували різні страви, серед яких обов’язковою була кутя, святково прибирали хату, накривали стіл. Кутю ставили поряд із снопом жита чи пшениці, символізуючи врожай у наступному році. Важливим елементом даного свята було колядування – поздоровлення та добрі побажання, які висловлювалися у формі пісень-колядок: «Бігла теличка з березничка Та до дядька в двір. Я вам, дядьку, заколядую, А ви дайте пирога. А як не дасте пирога, Візьму бика за рога Виведу на поріг Та викручу правий ріг. Буду рожком трубити, А воликом робити, Пужкою поганять, Хліб-сіль зароблять. Будьте здорові з празничком!» [1.4; 46]

Прихід весни святкувався як одне з найбільш очікуваних свят і супроводжувався різними обрядами. Весна розпочинається, звичайно, з пробудженням природи від зимового сну, і в народі цей період відповідно повниться циклом свят, пов’язаних із стародавніми міфами та віруваннями, що супроводжуються піснями, іграми та хороводами. У своїх легендах та казках слов’янський народ створив чудовий образ весни – чарівної молодої дівчини з вінком квітів на голові. Цю дівчину-весну як бажаного гостя піснями-веснянками закликають до господи: діти – солодким печивом у вигляді пташок, а молодь – чудовим обрядом: найвродливіша з дівчат напередодні святого Юрія (раніше – Леля) одягається в білу вишиту сорочку, кладе на голову вінок з весняних квітів, підперізуються зеленім поясом із трави і квітів і роздає дівчатам свої дари – вінки, що є символом незабарного весілля. Народний образ весни в білому і в зелені – це символ надії, сили і краси. Найпоширенішими серед обрядів були проводи зими. Вена, згідно з звичаями починається зі Стрітення Господнього, що злилося з народним віруванням про Стрічання. У цей день зима, кажуть, іде туди, де було літо, а літо – де була зима. По дорозі вони зустрічаються і говорять між собою: «-боже, поможи тобі, зимо, — каже літо. – Дай, Боже, здоров’я, — відповідає зима. –Бач, зимо, — дорікає літо, — що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила!» [1.4; 119] На Стрітення старої зими і молодого літа якщо до вечора стане тепліше – перемогло літо, а якщо холодніше – зима. Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай і роїння бджіл. Вітер – погана ознака. Відлига – жди пізньої весни і бережи корм та хліб, бо в поле вийдеш не скоро. «Як на Стрітення півень води з калюжі нап’ється, то господар біди набереться» [1.4; 120], тобто ще бути стужі.

Одними з найцікавіших є Зелені свята, які відносяться до сонячного культу – свята Ярила з поєднанням культу квітів. Під час Зелених свят квітне і половіє жито й, за народними віруваннями, прокидаються мерці, виходять на світ русалки-нявки. Вночі вони блукають у житах, і тих, хто туди заникне, залоскочуть до смерті. Господині білять бузком, жасмином, трояндою хати, заквітчують їх у середині клечанням, лопухом, липою, вербою (тільки не осикою, бо це відьомське дерево), встеляють долівку пахучими травами, дівчата плетуть вінки. Зелені свята мають свої під свята: «плетіння вінків», «клечальна субота», «клечальна неділя», «русалки», «проводи русалок», «поминання мертвих». Ось уривок пісні яку наспівували дівчата в полі, завиваючи вінки: «Ой, зів’ю вінки та на всі святки, Ой, на всі Святки, усі празнички, Бо в саду весна розвивається…». [1.4; 335] А ось уривок з пісні, яку співали підчас проводів русалок: «Проводили русалочок, проводили, Щоб вони до нас не ходили, Т а нашого житечка не ломили, Та наших дівчаток не ловили». [1.4; 349]

Наступним, теж одним з найцікавіших, є язичницьке старослов’янське свято Купала (Івана Купала), яке відзначалося з давніх-давен 24 червня й збігалося з літнім сонцестоянням; складається з двох свят – Купала (поганського Бога зелених плодів, якому приносили в жертву хліб – головний плід землі) і християнського свята Різдва святого пророка Предтечі – хрестителя Господнього Іоанна (Івана) (7 липня за новим календарем). Упала відзначала переважно молодь у купальську (іванівську) ніч. Свято поєднувало елементи культу Сонця, аграрної магії, очисних та еротичних обрядів. Найбільше поширення отримало плетіння вінків з різних квітів і трав, розпалювання вогнищ примітивним способом і перестрибуванням через них, купання або обливання водою означало очищення. В цей вечір дівчата ворожили на вінках [див. дод.14]: «В гаю зелеленьким соловейко щебече, соловейко щебече; там дівчина мила віночок пустила З барвіночку, з барвіночку. Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку, За милесеньким, за милесеньким…» [1.4; 365]

Це були основні народно-календарні свята в яких більш-менш збереглися старослов’янські звичаї. Як ми бачимо етнічні народні звичаї, обряди тощо, значно потерпіли від християнської релігії, яка намагалася стерти з народної пам’яті поганські звичаї і нав’язувала їм свої, хоча вони були дещо схожі. Звідси ми можемо і говорити про те, що до прийняття християнства в нас вже була високо розвинута культура, яка злилася з християнською, а не щезла взагалі. Вона розвивалася паралельно з християнською, яка прийшла з Близького Сходу, мала вже сформовану календарну систему, більше того, слов’яни наблизилися самі до віри в одного Бога – Вседержителя. Християнство дещо прискорило історичний процес, але при цьому занепала етнічна майже сформована релігія, з цілим комплексом народних звичаїв, обрядів, ритуалів, вірувань тощо. Східнослов’янські народи йшли власним шляхом розвитку, будували, хоч і повільніше, ніж в інших регіонах, але власну «культуру», при якій їм, природно, жилося б краще. Тож для етнічної культури Християнство тільки зашкодило, м’яко кажучи. Бо певні здобутки, які ми отримали, хоч і були сприятливими для прискорення розвитку, але розвитку не етнічного. Ось така в нас і вийшла культура.

Висновки

Дослідивши народну демонологію і міфо-ритуальну традицію слов’ян ми дійшли таких висновків.

В ході роботи був охарактеризований міф як джерело релігійних вірувань, демонологічних уявлень. Була описана міфологічна система. Розглянули міф в трьох рівнях, відповідно до яких і розглядались питання в курсовій роботі. Міфи – це форма світогляду. Це також різновид усної народної творчості, в якій переважають фантастичні уявлення про навколишній світ. Реально існував основний міф, на основі якого вже створювались інші (наприклад, боротьба «світла» і «темряви», «небесного і «земного» тощо).

Народні уявлення розвивались паралельно із історичним розвитком, тобто з самого початку формування слов’янських народів. Спочатку вони ще мали досить примітивний характер, приблизно ще з ІІ тис. до н.е., проста віра в жіночі божества, але згодом, минаючи віки, з соціально-економічним розвитком, з’являються нові божества, закріплюються старі, або занепадають, створюється високорозвинений культ верховного божества – Вседержителя, в залежності від домінуючої діяльності, ставився й бог, який відповідав за цю діяльність. Формуються уявлення про всесвіт, розвиток, закономірності, результатом чого став створений слов’янський календар.

Релігійні вірування виникли з міфів, які створив слов’янський народ, це була своєрідна форма світогляду, спосіб пояснення дійсності, це був засіб консолідації людей. Релігійні вірування напряму були пов’язані з потребами населення. Міфів було багато, як і варіантів релігійних вірувань. Вони були різними майже скрізь, бо не було консолідації, не було єдності, того зв’язку, який би зумів сформувати єдиний пантеон. Основний міф який існував, тільки те і зробив, що суть у всіх варіантах була одна ї таж.

Язичники чи як їх ще називали поганці, м’яко кажучи, значно постраждали від Християнської релігії. Щоб зазначити як вона вплинула слід зазначити на що вона могла вплинути, що було таке, що могло зачепити світову релігію і наштовхнути до рішучих дій, чому це її непокоїло. Слов’янська язичницька релігія досягла високого рівня розвитку, сформовані культи богів, окремі пантеони, наближені один до одного, зроблена спроба зробити єдиний пантеон при Володимирі Великому, так званий князівський, разом з спробою об’єднати слов’янські землі. Язичницька релігія наблизилася до віри в верховного Бога, який керував би всіма іншими, йому би поклонялись усі в першу чергу, вони поступово наближувались до віри в єдиного Бога, до створення своєї власної етнічної релігії. І тоді втрутилась світова релігія яка, природно, придушила розвиток етнічної, бо в цьому вже немає потреби – існує єдиний Бог у трьох іпостасях: отець, син і святий дух, який відповідає за все. Більше того, Християнська церква хотіла якнайскоріше знищити поганську віру, вводила різні заборони, примушувала хреститися, знищувала язичницьких ідолів, культи та нав’язувала свої суворі закони, називаючи язичницьких божеств – бісами, а духів – демонами, в розумінні – злий, поганий (від поганський – християнське позначення язичників, початково означало – селянський, селянин, а після християнізації змінилося, тому, що в сільську місцевість християнізація пройшла стороною і тому жителі села – поганці стали асоціюватися з словами не хрещений, язичник). Розуміючи, що стерти з народної пам’яті уявлення, віру, яка складалася тисячоліттями і яка була основою їхнього існування, практично не можливо, православна церква почала приєднували язичницькі культи до своїх, сподіваючись, що з часом люди забудуть свої рідні. На сучасному етапі ми це добре спостерігаємо, якщо порівняти календарі, свята, ритуали проведення (наприклад, язичницьке свято вшанування Бога Купала і християнське свято Івана Купала – різдво святого пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана). З огляду на це не можна не помітити той факт, що якби не було сформованої релігії не було б що і приєднувати до сформованої. І ще одне спостереження: якщо можливе навіть часткове приєднання язичницької віри до християнської, разом з своїми обрядами, ритуалами, то це свідчить перш за все про схожість цих релігій. Вони схожі, бо суть в усіх релігіях одна. І всі релігії при цьому розвивались кожна в своїй колисці, і головне, майже нічим не відрізняються за суттю. Так само розвивалась і слов’янська етнічна релігія, тільки набагато пізніше, з об’єктивних історичних причин. Завдяки християнізації, відбулось прискорення розвитку культури слов’ян, але не етнічної.

Етнічні слов’янські звичаї зародились дуже давно, з незапам’ятних часів. Вони були тими неписаними законами якими керувались люди в повсякденному житті. З історичним розвитком був створений певний порядок виконання дії. Звичаї були напряму пов’язані з народним календарем, тобто існувала система звичаїв, як змінювалась циклічно раз на рік. Звичаї збереглися до нашого часу, тільки більш спростовані, аніж раніш.

Демонологічні вірування засновані на вірі в духів-демонів, які здатні впливати на людей, шкодячи чи допомагаючи їм. Тому їх розподіляють на «добрих» і «злих». Але існують і такі які іноді можуть змінитися і стати злими (наприклад – домовик). Демонологічні вірування здебільшого схожі на казки для неслухняних дітей, але вони є перш за все – формою світогляду, бо є також «нащадками» міфів. Особливістю було те, що люди однаково ставились як до добрих, так і до злих духів, бо вважали, що людина сама своїми діями визначає ставлення до неї духів –демонів чи божеств. Вони приносили жертви як добрим, так ї злим духам. А якщо духи зроблять щось погане, то людина звинувачує в цьому тільки себе.

Розглянувши проблемне питання про наявність стану жреців ми дійшли висновку, що такий стан ймовірніше був, принаймні мав бути, оскільки рівень розвитку язичницької релігії був високий як і культова обрядовість і потрібні були люди, які зналися б на цьому, які б слідкували за культовими місцями (святилища), які тоді вже існували. Князі і старійшини не могли цим постійно займатись(це, навіть об’єктивно, займало б багато часу), але присутність їх при цьому не виключається.

Питання про наявність єдиного верховного божества було найбільш дискусійним, але ми зуміли, все ж таки розібратись в ньому. Єдиного Бога в східних слов’ян та й взагалі в усіх слов’ян, не було. Це не був Род, як вважав Рибаков та інші, це не був і Перун, як свідчать деякі джерела і дослідники – його просто ніколи не існувало і не могло існувати з об’єктивних причин: слов’яни ніколи не були політично об’єднані, а від так і не могли мати спільних богів. Таке твердження було нами підтверджено в ході написання роботи, аналізуючи самостійно першоджерела і вивчаючи думки різних дослідників. Навіть кожне плем’я, кожний рід мав свого верховного божества, і рідко такий пантеон ставав єдиним навіть для групи сусідніх племен.

В ході виконання роботи ми зустрілися з рядом загально наукових проблем, відсутності єдиної загальновизнаної точки зору, навіть на здавалось би легкі питання. Не рідко ці проблеми пов’язані з політичними інтересами якоїсь влади, на задоволення інтересів якої працюють деякі вчені, кожні переслідують свої інтереси і тільки мабуть нам студентам, не боячись критики, можна робити сміливі висновки, висловлювати наукові думки і казати: «Хай, буде Правда!». Можливо, в майбутньому, такі не байдужі до сучасної науки студенти, стануть авторитетними дослідниками і відстоюватимуть свою точку зору вже на вищому науковому рівні, і писатимуть тоді студенти вже про інше… Так і треба бути – ми розвиваємось!

Список літератури

1.1 Асов А.И. Свято-Русские Веди. Книга Велеса. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. – 576 с.

1.2.Асов А.И. Славянские Боги и Рождение Руси (Мифы, легенды, «Велесова книга»). – М.: Вече, 2000. – 544 с.

1.3 Білик Б.І., Горбань Ю.А. та ін. Історія української культури: Зб. матеріалів і документів.- К.: Вища шк., 2000.- 607 с.

1.4. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнограф. нарис. – Харків: Фоліо, 2004. – 508 с.

1.5. Дмитриев Л., Понырко Н. Изборник: Повести Древней Руси.- М.: Худож. лит.,1989. – 447 с.

1.6. Клочек Г. Світ «Велесової книги». – Кировоград: Степова Еллада, 2001.- 160 с.

1.7. Осипов І.О. Українські традиції.- Харьків: Фоліо, 2003.- 573 с.

1.8. Понамарьов А.П. та ін. Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. – К.: Либідь, 1991. – 640 с.

1.9. Сулима М.М. Давня українська література: Хрестоматія. – К.: Освіта, 1992. – 576 с.

2.1. Асов А.И. Славянская астрология: Звездомудрие, звездочетец, календарь, обряды.- М.: ФАИР-ПРЕСС, 2001. – 592 с.

2.2. Бокань В. Історія культури України. – К.: МАУП, 2001. – 256 с.

2.3. Велецкая Н.Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. – М.: София, 2003.- 240 с.

2.4. Гимбутас М. Славяне. Сыны Перуна.- М.: ЗАО Центрполиграф, 2003. – 216 с.

2.5. Закович М.М. Культурологія. Українська та зарубіжна культура. – К.: Знання, 2004. – 528 с.

2.6. Калакура Я.С. Українська історіографія: Курс лекцій. – К.: Генеза, 2004. – 496 с.

2.7. Колодний А. Релігієзнавчий словник. – К.: Четверта хвиля, 1996.- 392 с.

2.8. Левчук Л.Т. Історія світової культури. Культурні регіони.-К.: Либідь, 1997. -430 с.

2.9. Лозко Г.С. Коло Свароже: відродження традицій. – К.: Український письменник, 2004. – 223 с.

2.10.Наулко В.І. Артюх Л.Ф. та ін. Культура і побут населення України: Навчальний посібник. 2-е вид. – К.: Либідь, 1993.- 288 с.

2.11.Найдорф М.І. Наріси європейської міфотворчості. Науково методичне видання. – Одеса: Друк, 1999. – 36 с.

2.12.Петрухин В.Я. Славяне. Иллюстрированная мировая история.- М.: РОСМЭН, 1998.- 111 с.

2.13.Понамарьов А.П. Українська минувщина: Ілюстрований етнографічний довідник.- 2-е вид. – К.: Либідь, 1994.- 256 с.

2.14.Попович М. Нарис історії культури України. – К.: Артек, 2001. – 727 с.

2.15.Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. – М.: София, Гелиос, 2001. – 744 с.

2.16.Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. – М.: София, Гелиос, 2002. — 592 с.

2.17.Семашко О.М. та ін. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2002.- 557 с.

2.18.Соболев Н.А. Мифология славян. Загробный мир по древнерусским представлениям. – СПб.: Лань, 1999. – 272 с.

2.19.Толочко П.П. Давня історія України. – К.: Либідь, 1995. – 219 с.

2.20.Хоменко В.Я. Українська і світова культура. Підручник. – К.: Україна, 2002. – 333с.

2.21.Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України. Курс лекцій. К.: Либідь, 1992.- 374 с.

2.22.Яровий В.І. Історія західних та південних слов’ян. – К.: Либідь, 2001. – 630 с.

2.23.Яртись А.В., Щедринка С.М., Черепанова С.О. Лекції з історії світової та відчизняної культури. – Львів: Світ, 1994. – 496 с .

Курсовая работа: Экономическая эффективность отрасли мясного скотоводства в хозяйстве ТНВ «Дружба»

ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ПРОИЗВОДСТВА И РЕАЛИЗАЦИИ МЯСА КРУПНОГО РОГАТОГО СКОТА

1.1 Народнохозяйственное значение и эффективность производства и реализации мяса крупного рогатого скота

Мясное скотоводство – одна из основных отраслей животноводства, занимающаяся разведением крупного рогатого скота. В объеме товарной продукции животноводства доля скотоводства составляет более 55%. Для большинства регионов страны скотоводство является важнейшей отраслью сельского хозяйства. Мясное скотоводство дает такие ценные продукты питания, как мясо, служит источником сырья пищевой, кожевенной и других видов промышленности. Мясо крупного рогатого скота считается самым ценным по своим вкусовым качествам. Говядина и телятина в структуре производства мяса в 1999г. по России занимали 50% от общего объема. Кожевенное сырье, получаемое от скотоводства, занимает первое место по количеству и качеству среди кож сельскохозяйственных животных других видов. Высокая эффективность выращивания крупного рогатого скота по сравнению с многими видами животных объясняется высокой оплатой корма продукцией, потреблением дешевых растительных кормов и отходов перерабатывающей промышленности, быстрым и равномерным оборотом средств. Некоторые животные используются в качестве гужевого транспорта (буйволы). В своем развитии мясное скотоводство неразрывно связано с растениеводством, так как эффективность работы отрасли во многом определяется состоянием кормовой базы. В мясном скотоводстве используются отходы полеводства (зерноотходы, солома, стебли), овощеводства (нестандартные овощи, ботва), отходы перерабатывающей промышленности (жом, барда, патока, мезга, отруби, жмыхи и пр.). Мясное скотоводство в свою очередь обеспечивает растениеводство органическими удобрениями, способствует повышению почвенного плодородия.

Численность мясного крупного рогатого скота в мире составляет более 520млн.гол. За последние 20 лет значительно возросла продуктивность животных, производство мяса крупного рогатого скота увеличилось почти на 20%. В 1998г. мясное скотоводство дало 30,8млн.т. (54% от мирового производства) говядины. Мировой экспорт говядины и телятины составил 5,2млн.т. В США мясной скот в поголовье крупного рогатого скота занимает 78%, в Канаде – 85%, Австралии – 92%. Средняя убойная масса одной головы скота в США составила 316 кг, в Канаде – 308 кг, выход мяса в расчете на одну голову скота в этих странах соответственно составил 115 и 117 кг. Интенсивно развивается мясное скотоводство и в европейских странах – Франции (численность скота мясных пород в общем, поголовье составляет 46%), Италии (24%), Великобритании (39%), Дании (14%), Финляндии и др. В ряде стран созданы собственные племенные репродукторы мясных пород.

В России за последнее десятилетие среднегодовое производство и потребление мяса крупного рогатого скота в расчете на душу населения значительно снизилось. В 1991г. потребление говядины за год на человека составило 10 кг (37% к уровню 1990г. и 31% от рекомендуемой нормы – 32кг). В потребляемой мясной продукции значительную долю составляет импорт мяса – 26-33%.

Потребность населения России в говядине обеспечивается в основном за счет молочного скота. Поголовье мясного скота в начале 90-х гг. составляло около 1,5 млн.гол., в том числе примерно 0,5млн. коров. От мясного скота получали 120 тыс.т. мяса, и в настоящее время доля мясного скотоводства в производстве говядины остается на уровне 2-3%. На начало 1999г. в сельскохозяйственных предприятиях России насчитывалось 423,2 тыс.гол. крупного рогатого скота мясного направления, в том числе 163,2 тыс.гол. коров мясных пород.

Мясомолочное и мясное скотоводство в настоящее время больше распространено в восточных и юго-восточных районах России, располагающих значительными площадями естественных кормовых угодий (Оренбургская, Ростовская, Саратовская, Челябинская области, Калмыкия, Западная и Восточная Сибирь, Дальний Восток, Заволжье, Астраханская область, районы Северного Кавказа). Доля коров в структуре стада в хозяйствах с таким направлением развития животноводства составляет 35-40%.

Таблица

Размещение крупного рогатого скота в хозяйствах всех категорий по экономическим районам России (на начало 2001г), тыс.гол.

Экономические районы

Крупный рогатый скот

Коровы
тыс.гол.

в%к итогу

тыс.гол.

в%к итогу

Российская Федерация

26599

100

12475

100

Северный

586

2,2

288

2,3
Северо-Западный

527

2

290

2,3
Центральный

3477

13,1

1702

13,6
Волго-Вятский

2079

7,8

960

7,7
Центрально-Черноземный

2089

7,9

999

8
Поволжский

3681

13,8

1718

13,8
Северо-Кавказский

3060

11,5

1448

11,6
Уральский

4623

17,4

2121

17
Западно-Сибирский

3587

13,5

1640

13,2
Восточно-Сибирский

2082

7,8

939

7,5
Дальневосточный

649

2,4

297

2,4
Калининградская область

159

0,6

73

0,6

Разведением крупного рогатого скота занимаются повсеместно. В таблице 1.2.1. показано размещение крупного рогатого скота по экономическим районам России.

Основное поголовье крупного рогатого скота и коров размещено в Уральском, Поволжском, Центральном, Западно-Сибирском, Северо-Кавказском экономических районах. Значительное количество животных находится также в Центральном, Волго-Вятском и Восточно-Сибирском экономических районах. Численность крупного рогатого скота в 1999г. превысила уровень 1998г. по 31 территории, численность коров – по 19 территориям.

Методика оценки эффективности работы отрасли

Эффективность сельскохозяйственного производства — сложная экономическая категория. Она показывает конечный полезный эффект от применения средств производства и живого труда. В сельском хозяйстве это получение максимального количества продукции с единицы площади при наименьших затратах живого и овеществленного труда.

Для соизмерения результатов производства с затратами рассчитывают следующие виды экономической эффективности:

народнохозяйственную эффективность;

эффективность сельскохозяйственного производства;

эффективность отдельных отраслей;

эффективность внутрихозяйственных подразделений;

эффективность производства отдельных культур или продуктов;

эффективность мероприятий.

Все эти виды эффективности непрерывно связаны между собой. Для оценки экономической эффективности сельского хозяйства необходимы конкретные показатели, отражающие влияние различных факторов на процесс производства. Только система показателей позволяет произвести комплексный анализ и сделать достоверные выводы об основных направлениях повышения эффективности сельскохозяйственного производства [19].

Оценка экономической эффективности производства продукции животноводства проводится по комплексу натуральных и стоимостных показателей.

Сравнительная экономическая оценка производства отдельных видов продукции животноводства, проводимая в целях выявления наиболее эффективных видов её проводится по натуральным и стоимостным показателям:

— продуктивность сельскохозяйственных животных;

— выход валовой продукции в натуральном и денежном выражении в — расчете на 1 работника, 1 чел.-час. трудоемкости продукции, а также на одну голову скота;

— сумма производственных затрат в расчете на одну голову скота, на 1 ц. продукции и 1 рубль валовой продукции;

— реализационная цена одного центнера продукции;

— сумма прибыли в расчете на одну голову скота на один центнер продукции;

— уровень рентабельности производства продукции;

Экономическая эффективность производства мяса КРС характеризуется также своей системой показателей, основными из которых являются:

— расход кормов на 1 ц. мяса;

— затраты труда на 1 ц. продукции, на 1голову;

— себестоимость единицы продукции;

— прибыль от реализации мяса;

— уровень рентабельности производства.

Важнейшим показателем эффективности отрасли, определяющий в значительной мере характер и степень изменения всех показателей экономической эффективности мясного скотоводства, являются продуктивность животных.

Для экономической эффективности реализации мяса существует ряд своих показателей:

— уровень товарности;

— себестоимость 1 ц. реализованной продукции;

— цена реализации 1 ц. мяса;

— прибыль от реализации;

— уровень рентабельности.

При реализации продукции большую роль играет цена реализации, от которой зависит выручка хозяйства и, следовательно, рентабельность производства.

В рационе крупного рогатого скота преобладают грубые и сочные корма, производство зерна, составляющего основу рациона в свиноводстве и птицеводстве.

Основным источником роста продукции животноводства является повышение их кормления и эффективности использования их кормов, улучшение возрастного и породного состава стада, а также условий содержания животных.

Рост и развитие животных зависят в первую очередь от уровня кормления, т.е. от количества использованных кормов на одну голову за сутки, месяц, год. Повышение уровня кормления животных — главное условие интенсификации производства и повышения его эффективности. При низком уровне кормления большая часть корма идет на поддержание жизненных процессов в организме животных и меньшая — на получение продукции, В результате чего увеличиваются затраты кормов на производство единицы продукции, более высокий уровень кормления животных обеспечивает повышение в рационах доли продуктивной части корма, рост продуктивности животных и сокращение затрат кормов на единицу продукции.

Основным источником роста продукции животноводства является повышение их кормления и эффективности использования их кормов, улучшение возрастного и породного состава стада, а также условий содержания животных.

Рост и развитие животных зависят в первую очередь от уровня кормления, т.е. от количества использованных кормов на одну голову за сутки, месяц, год. повышение уровня кормления животных — главное условие интенсификации производства и повышения его эффективности. При низком уровне кормления большая часть корма идет на поддержание жизненных процессов в организме животных и меньшая — на получение продукции, в результате чего увеличиваются затраты кормов на производство единицы продукции. Более высокий уровень кормления животных обеспечивает повышение в рационах доли продуктивной части корма, рост продуктивности животных и сокращение затрат кормов на единицу продукции.

Не менее важным фактором повышения продуктивности животных является повышение качества кормов и в первую очередь их энергетической и протеиновой питательности. Корм плохого качества имеет низкую питательность и не обеспечивает необходимую продуктивность животных. качество кормов зависит от способов и сроков их заготовки и хранения, технологии приготовления к скармливанию.

Одним из основных показателей уровня интенсивности в скотоводстве является расход кормов на 1 голову. Как правило, хозяйства с более интенсивным уровнем кормления вкладывают больше средств в расчете на 1 голову и получают более высокие размеры производства продукции. Интенсификацию отрасли мясного скотоводства следует начинать с укрепления и совершенствования кормовой базы. Имеется в виду улучшение качественного состава рационов, обеспечение их полноценным перевариваемым протеином, минеральными веществами и микроэлементами. Таким образом, совершенствование структуры рациона стало одним из важнейших факторов повышения качества продукции. Продуктивность в отрасли зависит, прежде всего, от породных особенностей, массы животного и степени его откорма, а качество мяса — от породных особенностей, пола, возраста животного и его упитанности. Наилучшее по качеству мясо получают от животных специализированных скороспелых мясных пород, на примере абердино-ангусской, шорнтгонской, герефордской, казахской белоголовой. Несколько ниже по качеству мясо скота пород двойной продуктивности и ещё ниже — мясо скота специализированных молочных пород.

В России мясное скотоводство не получило широкого развития. В чистом виде оно развивается только в некоторых районах Северного Кавказа, Калмыкии, Поволжья, Южного Урала, юга Западной Сибири. В других регионах выращивают и откармливают крупный рогатый скот пород двойной продуктивности.

Основными производителями мяса являются личные подсобные хозяйства населения. На их долю приходится 55.9% всего объёма. Доля сельскохозяйственных предприятий в мясном балансе составляет 42.5%, фермерских хозяйств- 1.6%.

Экономическая эффективность выращивания и откорма крупного рогатого скота характеризуется системой показателей, важнейшими из которых являются: среднесуточный прирост живой массы, продукция выращивания в расчете на одну голову, средняя масса одной головы реализованного скота, расход кормов на 1 ц прироста, трудоемкость производства продукции, себестоимость 1 ц прироста живой массы, прибыль от реализации продуктивности и уровень рентабельности.

Мясная продуктивность скота на протяжении последних лет остаётся низкой, биологический потенциал животных на выращивании и откорме используется на 25- 35%.

Положительно зарекомендовали себя животноводческие комплексы. Цикл откорма крупного рогатого скота в большинстве из них строится по системе: умеренное кормление в период доращивания с последующим интенсивным откормом и реализацией молодняка со средней живой массой одной головы не менее 380- 400 кг. Для доращивания в хозяйствах поступает здоровый, хорошо развитый молодняк разных пород со средней массой 100- 110 кг. Телята поступают партиями по заранее разработанному графику. Животных отбирают специалисты комплекс, а непосредственно в хозяйствах. Перевозят их на специально оборудованных автомашинах. Завезённое поголовье подвергают санитарной обработке, взвешивают, сортируют на группы, однородные по массе и возрасту. Помещение для формирования стада разделено кормоцехом на две секции. Между станками автоматизированные водопойные корыта, кормушки располагаются по центру воловни. На высоте 2 м над кормушками находится стол — раздатчик кормов. Корм автоматически поступает из кормоцеха на стол- раздатчик, а потом утюгом сдвигается в кормушки.

Период доращивания крупного рогатого скота длится 9 – 10 мес., пи достижении массы 250 кг животных перевозят на откорм. Пи передаче животных на заключительный откорм их взвешивают и сортируют.

Период откорма крупного рогатого скота 10 — 11 мес. Пи достижении животными массы 380 — 400 кг их сдают на мясокомбинат.

Для комплексов характерны высокий уровень технического оснащения, концентрация производства, ритмичности и поточность. Однако мощность животноводческих комплексов используется на 20 — 30%, и производство мяса на них стало убыточным.

Система эффективного ведения отрасли мясного скотоводства складывается из множества показателей, таких как оптимальная структура воспроизводства стада, рациональная организация отрасли в целом и рабочих процессов в частности, постоянного совершенствования качества продукции и др.

Только выполнение всего комплекса данных мероприятий обеспечивает высокую эффективность ведения отрасли мясного скотоводства на предприятии.

Важные резервы увеличения производства мяса крупного рогатого скота – совершенствование породной структуры стада с учетом природных и экономических условий, расширение использования поголовья мясного направления. Использование помесей от скрещивания скота мясных и молочных пород позволяет увеличивать производство и улучшать качество мяса. В условиях интенсивного выращивания и откорма мясная продуктивность помесного молодняка повышается на 10-15%.

Важнейшее направление повышения эффективности откорма скота — увеличение его продуктивности, которая определяется, прежде всего, уровнем кормления. Недостаточное и неполноценное кормление может свести на нет хорошие наследственные качества и затраты на содержание. Пи интенсивной организации выращивания молодняк крупного рогатого скота в первый год жизни достигает половины массы взрослого животного, во второй — прирост составляет 70% прироста первого года, а в третий год — лишь 50% прироста второго года. Пи интенсивном откорме на выращивание животных затачивается меньше питательных веществ, то есть молодняк лучше оплачивает корм приростом. Желательно довести среднюю сдаточную массу одной головы молодняка крупного рогатого скота в возрасте 15 — 18 месяцев до 400 — 450 кг. Пи производстве кормов нужно учитывать, прежде всего, их питательность и структуру рациона.

1.3 Пути повышения экономической эффективности производства и реализации мяса КРС

Реформирование экономики России, проводившееся без достаточной научной проработки возможных последствий, привело к общему экономическому кризису в стране и особенно тяжело отразилось на состоянии сельскохозяйственного производства, в том числе и животноводства.

Произошло резкое падение объёмов производства животноводческой продукции. За весь переходный период так и не был разработан и предложен механизм развития отрасли в условиях рыночной экономики. Попытки реанимировать её не приводят к положительному эффекту, так как не затрагивают основ кризиса, лежащих не столько в сфере рыночного обмена результатами производственной деятельности, сколько в проблемах структурной организации всей отрасли. Сложившаяся ситуация обусловила необходимость сосредоточить усилия на восстановление и развитие животноводства в новых экономических условиях.

Перспективным направлением развития мясного скотоводства является максимальная реализация генетических потенциальных возможностей животных на основе интенсификации кормопроизводства, экономически обоснованного использования кормовых ресурсов и организации полноценного кормления скота.

В октябре 2008 года в Москве на ВВЦ в рамках выставки « Золотая осень « была представлена федеральная отраслевая целевая программа « Развитие мясного скотоводства в России на 2009- 2012 годы», утверждённая приказом Минсельхоза России от 6 октября 2008 года.

Данная программа направлена на решение сложившихся проблем. Программные мероприятия разработаны на основе выявления и систематизации этих проблем, а также оценки имеющегося потенциала специализированного мясного скотоводства.

С 1986 года начали выделять средства государственного бюджета на селекционно-племенную работу по развитию специализированного мясного скотоводства. На племзаводах активизировалась работа по выведению новых мясных пород. В совхозах и колхозах в зонах размещения крупного рогатого скота мясных пород отрабатывались технологии их содержания, включающие в себя три периода: репродукцию и подсобное выращивание телят, доращивание мясных телят после отбивки от коров, интенсивный откорм молодняка. Каждый из этапов требовал определённой системы содержания животных и системы кормления. Малозатратный метод выращивания мясного скота основывался на полном использовании биопотенциала животных мясных пород.

Ускоренное развитие мясного скотоводства не имеет альтернативы, и его следует рассматривать как проблему государственного значения, решение которой позволит научно обоснованно и в интересах всего населения в перспективу удовлетворить спрос на говядину за счёт отечественного производства.

Россия располагает всеми небходимыми природно-климатическими условиями для создания крупной отрасли специализированного мясного скотоводства. В ряде регионов страны накоплен опыт содержания мясного скота с применением малозатратной интенсивно-пастбищной технологии мясного скотоводства.

За годы реализации приоритетного национального проекта « Развитие АПК» число племзаводов увеличилось с 33 до 36, а поголовье мясного скота в них – с 61,48 тыс. до 66,46 тыс. гол., или на 8,1%. Возросла племпродажа, увеличилась средняя масса животных. В то же время в племпродуктах племенная продажа сократилась, несмотря на то, что численность мясного скота там увеличилась.

Главными препятствиями для успешной реализации имеющегося потенциала устойчивого развития конкурентоспособного мясного скотоводства являются малочисленность мясного скота; недостаточный уровень технического и технологического оснащения отрасли в фазе репродукции поголовья и откорма молодняка, неудовлетворительные состояния и использование естественных кормовых угодий, слабая кормовая база откорма, невысокий потенциал продуктивности скота и низкая экономическая заинтересованность сельскохозяйственных производителей в откорме скота и производстве говядины.

для увеличения производства высококачественной говядины предусмотрен следующий механизм: отбор региональных программ по развитию мясного скотоводства и оказание поддержки их реализации из федерального бюджета в формах:

а) субсидии на создание откормочных предприятий из расчёта на голову реализованного мясного чистопородного и поместного молодняка с живой массой не менее 450 кг по ставке 21 руб. за 1 кг живой массы, или в среднем 6450 руб. на голову.

б) субсидии на содержание маточного поголовья в товарных хозяйствах по системе « корова- телёнок» при условии получения здорового телёнка к отъёму в возрасте 6-7 мес. по ставке 3000 руб. на корову в год.

в) субсидии на промышленное скрещивание части маток в молочных стадах.

г) субсидии на укрепление кормовой базы, улучшение естественных пастбищ, технологическую модернизацию репродукторных мясных ферм и откормочных предприятий, повышение квалификации кадров.

2. СОВРЕМЕННОЕ СОСТОЯНИЕ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ЭФФЕКТИВНОСТИ В ТНВ «ДРУЖБА» УНЕЧСКОГО РАЙОНА

2.1 Организационно-экономическая характеристика предприятия

Под организационно-правовой формой предприятия закономерно понимать определенный целесообразный способ упорядочения работников, земельной площади, средств и предметов труда, задействованных во всех сферах хозяйственной деятельности, а не только в производственной. Одной из организационно — правовых форм предприятия является товарищество. Товарищество – это коммерческая организация с разделенным на доли учредителей уставным капиталом.

Участники товарищества на вере (коммандитное товарищество) осуществляют от имени товарищества предпринимательскую деятельность и отвечают по его обязательствам своим имуществом, также имеются один или несколько участников вкладчиков (коммандитистов), которые несут риск убытков только в пределах сумм внесенных ими вкладов и не принимают участия в предпринимательской деятельности товарищества.

Фирменное наименование товарищества на вере – Товарищество на вере Алексей и компания «Дружба». Порядок ведения дел и управления товариществом на вере осуществляется полным товарищем Лантушко Алексеем Владимировичем. Вкладчики не вправе участвовать в управлении и ведении дел товарищества. Они могут выступать от имени товарищества по доверенности. Таким образом, вкладчики вынуждены полностью доверять полному товарищу в том, что касается использования имущества товарищества.

Товарищество на вере «Дружба» создано при реорганизации сельскохозяйственного производственного кооператива и функционирует на основании учредительного договора. В нем отражается размер долей вкладчиков, участие вкладчиков в распределении прибыли, их права, обязанности и другие сведения. Вкладчики имеют право по окончании финансового года выйти из товарищества и получить свой вклад, передать свою долю в складочном капитале или ее часть другому вкладчику или третьему лицу. Товарищество на вере ликвидируется при выбытии всех участвующих в нем вкладчиков.

ТнВ «Дружба» находится по следующему адресу: Брянская область; Унечский район; поселок Высокое. Место расположения поселка имеет благоприятную экологическую обстановку, которую обеспечивают расположенные на его территории луга, поля, леса и водоемы. Средняя температура воздуха равна +4,7 ˚С. По количеству осадков, территория района относится к зоне умеренного увлажнения. Климат района благоприятен для выращивания широкого ассортимента с/х культур, допущенных к производственному использованию в Центральном регионе. Почвы преобладают дерново-подзолистые, местами черноземные, что благоприятно для возделываемых растениеводческих культур.

Поселок имеет хорошо развитую инфраструктуру. На его территории расположены детский сад, средняя школа, дом культуры, медицинский пункт, магазины, почтовое отделение связи, а также работает мясокомбинат «Модуль» и нефтеперерабатывающая станция, тем самым обеспечивающие работой население поселка. Также налажено транспортное сообщение, в трех километрах от поселка проходит автодорога Брянск-Гомель. До районного центра расстояние в пятнадцать километров, обеспечен проезд автобуса два раза в день. Связь с полями, фермой и населенными пунктами осуществляется по полевым дорогам, и частично по дорогам с асфальтированным покрытием.

Для работников предприятия построено два многоквартирных комфортабельных дома, большое поощрение для молодых семей, работающих в хозяйстве.

Для регулирования социально-трудовых отношений, в хозяйстве заключен коллективный договор, в котором оговорены все вопросы по обеспечению эффективной работы, профессиональных прав, законных интересов работников, поддержание оптимального уровня их жизни.

Регулирование оплаты труда в ТнВ производится на основании действующего законодательства, а также Положения об оплате труда работников.

На предприятии существует служба техники безопасности, контролирующая соблюдение действующих норм и требований по охране труда. Для обеспечения безопасных условий труда, снижения производственного травматизма каждый рабочий допускается к работе после проведения с ним инструктажа по технике безопасности.

Товарищество является коммерческой организацией, основной целью которой является получение прибыли. Уставный капитал товарищества составляется из стоимости вкладов его товарищей. Уставный капитал определяет минимальный размер имущества товарищества, гарантирующего интересы его кредиторов. Размер уставного капитала товарищества не может быть менее суммы, определенной законом о товариществах на вере.

Основные виды деятельности предприятия:

— производство сельскохозяйственной продукции;

— переработка сельскохозяйственной продукции;

— сбыт сельскохозяйственной продукции;

— торгово-закупочные операции;

-осуществление маркетинга, покупка оборудования, товаров, материалов и услуг;

— выполнение строительных работ и т.д.

Любое сельскохозяйственное предприятие обладает определенными ресурсами: земельными, трудовыми, материальными, техническими. Их совокупность составляет ресурсный потенциал. Другими словами, ресурсный потенциал – это сумма ресурсов предприятия независимо от уровня их технологической сбалансированности.

Среди экономических факторов, влияющих на эффективность, сельскохозяйственного производства, большое значение имеют показатели размеров производства. Они характеризуются такими показателями, как стоимость валовой продукции, среднегодовой стоимости ОПФ, среднегодовой численностью работников, земельной площадью, денежной выручкой, поголовья скота.

Таблица 1

Размеры предприятия ТнВ «Дружба» Унечского района

Показатели

2006г

2007г

2008г

2008г в % к 2006г
Площадь с.-х. угодий, га.

2567

2649

2649

103,2
Площадь пашни, га.

2284

2366

2366

103,6
Среднегодовая численность работников, чел.

154

92

98

63,6
Поголовье скота и птицы, условных гол.

661

611

571

203,5
Стоимость основных производственных фондов, тыс. руб.

36108

34406

35108

97,2
Валовая продукция в текущих ценах, тыс. руб.

27642

24036

38403

138,9
Денежная выручка, тыс. руб.

15339

13260

21130

137,8

Рассматривая данную таблицу можно сделать следующие выводы: площадь сельскохозяйственных угодий к 2008 году по сравнению с 2006 годом увеличилась на 3.2%, площадь пашни также увеличилась на 3,6 %. Валовая продукция увеличилась на 38,9%, произошло увеличение денежной выручки на 5791 рубль. Происходит снижение среднегодовой численности работников 37,4%.Размеры предприятия к 2008 году увеличились, это говорит о том что предприятие не находится на грани банкротства, а идёт к улучшению.

Специализация сельскохозяйственного предприятия заключается в выделении главной отрасли и создании условий для её преимущественного развития. Она характеризует производственное направление и определяет отраслевую структуру хозяйства. Основным показателем специализации является структура денежной выручки.

Таблица 2 Состав и структура денежной выручки ТНВ «Дружба» Унечского района

Показатели

2006г.

2007г.

2008г.

2008 к 2006%
тыс.руб

%

тыс.руб

%

тыс.руб

%

%
Зерновые и зернобобовые

2743

17,1

4233

32,1

4037

19.6

147,2

Картофель

118

0,7

575

4,4

1021

4.9

865,3
Прочая продукция растениеводства

4

0,03

8,00

0,06

15

0.07

375,0
Итого по растениеводству

2865

17,9

4816

36,5

5073

24.6

177,1
КРС

6525

40,8

3627

27,5

6714

32.5

102,9
Молоко

5385

33,7

3994

30,3

8286

40.1

153,9
Свиньи

782

4,9

570

4,3

571

2.8

73,0
Прочая продукция животноводства

7

0,04

12,00

0,09

—

—

—
Итого по животноводству

13133

82,1

8388

63,5

15571

75.4

118,6

Всего

15998

100

13204

100

20644

100

129,0

Денежная выручка к 2008 году по сравнению с 2006 годом увеличилась на 47,2%, а выручка в общем по всей продукции растениеводства к 2008 году увеличилась в 7 раз. Значительные изменения произошли по изменению денежной выручки по молоку она к 2008 году увеличилась в 5 раз, выручка по всей продукции животноводства увеличилась на 18,6%. Общий объём денежной выручки к 2008 году по сравнению с 2006 годом увеличились на 29,0%. Наибольший удельный вес занимают зерновые и зернобобовые в растениеводстве. А в животноводстве молоко и мясо. Отсюда можно сделать вывод, что хозяйство специализируется на производстве мяса и молока, т.е имеет мясо– молочное направление, с хорошо развитым растениеводством. Основными товарными видами продукции в хозяйстве являются зерновые, молоко, мясо КРС. Продукция растениеводства в основном реализуется в город Унеча хлебпродукт, а продукция животноводства мясо КРС на мясокомбинат «Модуль», молоко реализуется ОАО «Сыр Стародубский и на местный рынок.

2.2 Экономическая эффективность деятельности предприятия

Эффективность производства – это сложная экономическая категория, в которой отражается действия экономических законов и проявляется важнейшая сторона деятельность предприятия – его результативность. При характеристике экономической эффективности сельскохозяйственного производства используется система натуральных и стоимостных показателей. Натуральные показатели эффективности выступает урожайность сельскохозяйственных культур и продуктивность животных. Натуральные показатели являются базой для расчета стоимостных показателей: валовой и товарной продукции, прибыли и рентабельности производства.

Решающим условием повышения эффективности сельскохозяйственного производства является увеличение выхода продукции с единицы земельной площади, от каждой головы скота. Процесс интенсификации означает не только рост дополнительных вложений на единицу земельной площади или голову скота, но и эффективное их использование. Экономическая эффективность интенсификации сельскохозяйственного производства выражается в опережающем росте высокоспециализированной и дешёвой продукции с единицы земельной площади по сравнению с размерами производственных затрат. Эффективность сельскохозяйственного производства зависит от обеспеченности отрасли факторами производства. Эти показатели используются как при характеристике эффективности сельского хозяйства в целом, так и эффективности отраслей отдельных видов продукции.

Далее рассчитаем экономическую эффективность деятельности предприятия ТНВ «Дружба» Унечского района.

Таблица3

Расчёт экономической эффективности предприятия ТНВ «Дружба»

Показатели

2006г.

2007г.

2008г.

2008 к 2006
Получено ВП в расчете на -100га с/х угодий, тыс. руб.

1078,2

765,7

1449,7

134,5
-на 1руб. ОПФ, ру.

0,8

0,6

1,09

135,2
-на 1 работника, тыс. руб.

180

221

391

217,2
Получено товарной продукции на:-100га сх угодий, тыс. руб.

627,7

500,6

779,3

124,3
— на 1 руб. ОПФ, руб.

0,4

0,4

0,6

225,0
-на 1 работника,тыс. руб.

104,6

144,1

210,7

201,4
Уровень рентабельности реализованной продукции, %

6,3

10,5

10,5

166,7
Уровень рентабельности в целом, %

1,18

15,33

15,3

129,7

ВП на 100 га сельскохозяйственных угодий к 2008 году увеличилось по сравнению с 2006 на 34,5%,выход валовой продукции на 1 руб. ОПФ, руб. увеличилась на 35,2%. Выход товарной продукции на 1 работника к 2008 году увеличился в 2 раза по сравнению с 2006 годом. Уровень рентабельности к 2008 году по сравнению с 2006 увеличилась в 6 раз, уровень рентабельность в целом по хозяйству к 2008 году увеличился на 29,7%. В целом по хозяйству можно сказать, что оно работает не убыточно.

Далее нужно рассчитать коэффициент специализации по видам продукции.

Таблица 4

Расчет коэффициента специализации в 2008 году

Показатели

Денежная выручка,тыс.руб

Структура, %

Ранжированный ряд «i»

Zi-1

Удельный вес *(zi-1)
Зерновые и зернобобовые

4037

19,6

3

2

39,2
Картофель

1021

4,9

4

3

14,7
Прочая продукция раст-ва

15

0,07

5

4

0,28
КРС

6714

32,5

2

1

32,5
Молоко

8289

40,1

1

5

200,5
Итого

20644

100

Х

Х

287,18

Основной специализирующей отраслью на предприятии является животноводство с хорошо развитым растениеводством. Коэффициент специализации на предприятии на предприятии средний и составляет (0,3%).

Изучим потребность и обеспеченность предприятия трудовыми ресурсами в целом, а так же по категориям и профессиям.

Таблица5

Обеспеченность хозяйства трудовыми ресурсами в ТНВ «Дружба»

Категории работников

2006 г.

2007 г.

2008г.

2008 г. в % к 2006 г.
чел.

%

чел.

%

чел.

%

Всего по организации

154

100

92

100

98

100

63,5
В т. ч:. работники, занятые в с.-х. производстве

142

92.2

85

92.4

93

94.9

65,5
Из них рабочие постоянные

102

66.2

58

63.0

66

67.3

64,7
В том числе трактористы-машинисты

22

14.3

14

15.2

15

15.3

68,2
операторы машинного доения, дояры

15

9.7

11

11.9

11

11.2

73,3
Скотники крупного рогатого скота

24

15.6

12

13.0

18

18.4

75,0
работники свиноводства

4

2.6

2

2.3

2

2.0

50,0
Рабочие сезонные и временные

13

0.1

8

8.7

9

9.2

69,2
Служащие

27

17.5

19

20.6

18

18.4

66,7
из них: руководители

8

5.2

6

6.5

7

7.1

87,5
специалисты

15

9.7

9

9.8

9

9.2

60,0
Работники, занятые в подсобных промышленных производствах и промыслах

8

5.2

5

5.4

5

5.1

62,5
Работники торговли и общественного питания

3

1.9

1

1.1

—

—

—
Работники детских дошкольных учреждений, учебных заведений

1

0.6

1

1.1

—

—

—

По обеспеченности хозяйства трудовыми ресурсами можно сказать следующее: что численность всех работников по организации уменьшилось на 36,4%. Также произошли изменения в численности постоянных рабочих на 35,3%, численность остальных рабочих в хозяйстве значительно не изменилась.

Земля в сельскохозяйственном производстве выступает в качестве главного средства производства. Она является основой производственной Состав и структура земельного фонда ТнВ «Дружба» Унечского района деятельности и важнейшим условием существования человеческого общества. Земля пространственно ограничена, её нельзя по собственному желанию уменьшить или увеличить. Однако запасы земли, пригодные для сельскохозяйственного производства, далеко не исчерпаны.

При правильном использовании земля не изнашивается. Однако запасы земли, пригодные для сельскохозяйственного производства, далеко не исчерпаны.

С целью изучения организация использования земельных угодий ТНВ «Дружба», необходимо отразить информацию о составе и структуре средства производства, а улучшается, плодородие её повышается.

С целью изучения организация использования земельных угодий в ТНВ « Дружба», необходимо отразить информацию о составе и структур е земельного фонда и сельскохозяйственных угодий.

Общая земельная площадь к 2008 году увеличилась на 2,9%, также произошло изменение площади сельскохозяйственных угодий на 3,2%. Размер пашни к 2008 году увеличился на 3,6% по сравнению с 2006 годом. В именении остального состава земельного фонда их площадь значительно не изменилась.

Таблица 6 Состав и структура земельного фонда и сельскохозяйственных угодий.

Показатели

2006г..

2007г.

2008г.

2008 к 2006%

размер, га

структура, %

размер, га

структура, %

размер, га

структура, %

Общая земельная площадь

2845

100,0

2927

100,0

2927

100,0

102,9
Площадь сельскохозяйственных угодий

2567

90.2

2649

90.5

2649

90.5

103,2

в том числе:

пашня

2284

80.3

2366

80.8

2366

80.8

103,6
сенокосы

17

0.6

17

0.6

17

0.6

41,2
пастбища

240

8.4

240

8.2

240

8.2

—
многолетн. насаждения

26

0.9

26

0.9

26

0.9

—
залежи

—

—

—

—

—

—

—
Площадь леса

113

4.1

113

3.7

113

3.9

—
Пруды и водоемы

57

2.0

57

1.9

57

1.9

—
Прочие угодья

38

1.3

38

1.3

38

1.3

—

Таблица 7

Экономическая эффективность интенсификации предприятия ТнВ «Дружба» Унечского района.

Показатели

2006 г.

2007г.

2008г.

2008 к 2006%

Выход валовой продукции:

аА) на 100 га с/х угодий, . руб.

1078,2

765,7

1449.7

134,5
Б) на 100 руб. ОПФ с/х назначения, руб.

60

80

109

181,7
В) на 1 среднегодового работника, . руб.

180

221

391

217,2
Получено прибыли от с/х производства:

37,36

69,46

69.5

186,0
А) на 100 га с/х угодий, тыс. руб.

Б) на 100 руб. ОПФ с/х назначения, руб.

0,52

5,15

5.2

1,0
В) на 1 среднегодового работника, . руб.

122,73

2000,00

1882.6

15,3
Уровень рентабельности, %

1,18

15,33

15.3

129,6

Выход валовой продукции к 2008 году по сравнению с 2006 годом увеличился на 34,5%, также произошли изменения в выходе валовой продукции на одного среднегодового работника в 2 раза. Также произошли значительные изменения в получении прибыли от с/х производства на 100 га сельскохозяйственных угодий в 8 раз. Уровень рентабельности в хозяйстве увеличился на 29,6%, этот показатель говорит о том, что предприятие рентабельно и не находится на грани банкротства.

2.3 Современное состояние экономической эффективности производства и реализации мяса КРС в ТНВ «Дружба»

Большое влияние на эффективность производства в целом, оказывает экономическая эффективность производства товарного продукта мяса, дающего предприятию подавляющую часть прибыли и выручки от реализации продукции.

Условием успешной деятельности сельскохозяйственного предприятия является своевременное обеспечение его всеми необходимыми средствами и предметами труда, поставляемыми промышленностью.

Важнейшей частью предпринимательской деятельности сельскохозяйственных предприятий различных организационно-правовых форм должны стать поиск и выбор наиболее эффективных каналов реализации продукции. Суть в том, чтобы не только произвести нужные потребителю продукты, но и выгодно их продать, а взамен приобрести необходимые средства производства и материальные ресурсы.

Преобладают такие каналы реализации товарной продукции сельскохозяйственными товаропроизводителями: продажа государству, предприятиям и организациям, потребительской кооперации, на колхозном рынке, работникам хозяйства и населению, проживающему на его территории.

Рассмотрим значение производства мяса в экономике хозяйства за 2008 года в (табл. 9)

Таблица 9 Значение производства мяса КРС в экономике хозяйства за 2008 год

Показатели

По производству мяса КРС

По животноводству

По хозяйству в целом

Показатели производства мяса в % к показателям по животноводству
Поголовье, голов

935

1484

1484

63,0
Производственные затраты, тыс. руб.

9846

20020

36531

49,2
Затраты труда тыс. чел-час.

41,0

123,0

242

33,4
Денежная выручка, тыс. руб.

6714

15953

21130

42,1
Прибыль, тыс. руб.

— 519

961

578

54,0
Уровень рентабельности, %

— 7,2

6,4

-2,8

112,5

Производство мяса КРС в хозяйстве является убыточным, так как себестоимость выше, чем выручка она превышает её на 3132 рубля. Если сравнивать денежную выручку по производству мяса КРС с выручкой по животноводству, то видим, что выручка от животноводства превышает её на 9239 рублей, прибыль по животноводству превышает её в 5 раз. Уровень рентабельности по производству мяса КРС находится в минусе, это говорит о том, что оно не приносит прибыли, значит нужно повышать продуктивность этой отрасли.

Рассмотрим экономическую эффективность производства мяса в ТНВ «Дружба» Унечского района.

Таблица 10

Экономическая эффективность производства мяса КРС

Показатели

2006

2007

2008

2008 к 2006 %
Поголовье КРС, голов

946

621

935

98,8
Среднесуточный привес, г.

350,7

301,8

426,3

121,6
Производственная себестоимость 1 ц., руб.

523204

5241,23

6444,55

1,2
Произведено мяса КРС на 1 тыс. чел.- час.

28,2

24,4

35,5

125,9
Затраты труда,

43,0

8,0

41,0

95,3

Поголовье крупного рогатого скота к 2008 году по сравнению с 2006 годом снизилось на 1,2%, среднесуточный привес увеличился на 21,6%. Производственная себестоимость увеличилась на 1,2%, затраты труда снизились на 4,7%. Делаем вывод,что эффективность производства мяса на предприятии экономически не выгодна.

Далее рассмотрим экономическую эффективность реализации мяса в ТНВ «Дружба».

Таблица 11

Экономическая эффективность реализации мяса КРС

Показатели

2006

2007

2008

2008 к 2006 %
Реализовано мяса КРС, ц.

928,0

1632

1371

84,0
Уровень товарности, %

135,7

134,8

94,2

69,6
Денежная выручка от реализации мяса КРС

3627,0

6625,0

6714

101,3
Прибыль (убыток) всего тыс. руб.

— 459

126,0

— 519

— 411,9
Средняя цена реализации 1 ц. руб.

3908,4

4059,4

4897,2

120,6
В том числе на 1 ц., привеса КРС

— 67,1

10,4

— 35,7

— 343,3
Уровень рентабельности ( убыточности)

4,6

1,2

-28,4

-617,4

За рассматриваемый период количество реализованного мясакрупного рогатого скота сократилось на 16%. Уровень товарности также снизился на 30,1%. Цена реализации 1 ц растет вместе с себестоимостью продукции, она увеличилась на 20,6%. В 2006 г. было денежная выручка от реализации мяса 3627,0 тыс. руб., что по сравнению с 2008 г. ниже на1,3 %. Уровень рентабельности к 2008 году уменьшился в 6 раз. Это говорит о том, что экономическая эффективность от реализации мяса в хозяйстве является не выгодна.

Далее рассмотрим состав и структуру затрат на производстве мяса в ТНВ « Дружба» в (таблице 12).

Таблица 12

Состав и структура затрат на производстве мяса крупного рогатого скота в ТНВ «Дружба» Унечского района

Статьи затрат

2006

2007

2008

2008 к 2006 %
руб.

%

руб.

%

руб.

%

Затраты всего тыс. руб.

6774

_

4266

—

9846

—

145,4
в том числе оплата труда

1327

19,6

1145

26,8

2270

23,1

171,1
Содержание основных средств

540

63,7

508

56,6

6193

62,9

143,6
Корма

4314

8,0

2413

11,9

216

2,2

40,0

Затраты к 2008 году по сравнению с 2006 годом увеличились на 45,4%, оплата труда увеличилась в 7 раз, также произошло увеличение содержания основных средств на 43,6%, однако мы видим, что затраты на корма снизились на 60%. Таким образом, анализ эффективности производства и реализации сельскохозяйственной продукции в ТНВ «Дружба», позволяет сделать вывод, что современное состояние отрасли мясное скотоводство является не прибыльной.

3. ПУТИ ПОВЫШЕНИЯ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ЭФФЕКТИВНОСТИ ПРОИЗВОДСТВА И РЕАЛИЗАЦИИ МЯСА КРС В ТНВ «ДРУЖБА»

3.1 Совершенствования рациона кормления животных

Разнообразие кормов в рационах и высокое их качество является основным условием полноценности кормления коров и высокой эффективности использования питательности веществ. Потребность в питательных веществах изменяется в зависимости уровня продуктивности, физиологического состояния, возраста животного и других факторов. Под питательностью корма следует понимать его свойство удовлетворять природные требования животных к пище. Мясная продуктивность коров во многом определяется обеспеченностью рационом полноценных протеином. В число основных нормируемых макроэлементов входят кальций, фосфор, натрий, хлор (поваренная соль), магний, калий и сера. Потребность коров в них зависит от живой массы, уровня продуктивности и физиологического состояния. Рационы коров необходимо тщательно контролировать по содержанию микроэлементов. Дойные коровы особенно нуждаются в поступлении с кормов каротина, витаминов Д и Е. Обеспечение рационов витаминами необходимо для получения высокой продуктивности коров, получение витаминного молока, улучшение воспроизводительных функций, нормализации обмена веществ.

Разнообразие кормов в рационах и их высокое качество – непременное условие повышения полноценности кормления и улучшения использования питательных веществ.

По происхождению и химической природе корма классифицируют на растительные, животного и микробиологического происхождения, химического синтеза и минеральные. Наиболее многочисленная группа — корма растительного происхождения, которые составляют основу рационов для всех видов сельскохозяйственных животных. Растительные корма можно разделит на объемистые и концентрированные. Все виды зерна, комбикорма, жмыхи, шроты, отруби, мучная пыль, сушеные остатки других технических производств относят к концентрированным кормам, которые в единице массы содержат наибольшее количество кормовых единиц в 1 кг. около 1 корм. ед.

К объемистым кормам относят грубые, сочные и водянистые корма. Поэтому в 1 кг. натуральных объемистых кормов содержится не более 0,6 корм. ед.

Наиболее полноценными по питательности и экономической эффективности являются травянистые корма. Поэтому их целесообразно скармливать «вволю» как в летний период в виде сена, сенажа, силоса. Чем больше их доля в рационе, тем ниже стоимость рациона в целом, и как следствие животноводческой продукции.

Недостаточное количество грубых и сочных кормов и низкое их качество приводит к значительному перерасходу концентратов при кормлении животных. Низкое качество кормов вызывает необходимость балансировать рационы путем повышения расхода концентратов, что выгодно экологически и неоправданно в физиологическом отношении. Концентрированные корма целесообразно скармливать в виде комбикормов, что обеспечивает повышение их полноценности. В комбикорме зерно должно составлять не более 50% по массе, остальная часть должна приходиться на не зерновые ингредиенты.

При скармливании коров мясного направления большое значение имеет сено. Хорошее сено в рационах коров в зимний период – один из главных источников протеина, сахара, витаминов и минеральных веществ.

Значение сенажа в кормлении скота состоит не только в том, что в нем в два раза больше кормовых единиц, чем в силосе, но он обогащает рационы сахарином, следовательно, в известной степени решает проблему сахара в питании животных.

Силос – один из основных кормов в рационах коров. Высококачественный силос благоприятно влияет на здоровье животных и повышение их продуктивности, особенно в зимний период. Кормовая ценность силоса зависит от химического состава необходимого материала. Чем больше сухих веществ в силосуемой зеленой массе, тем выше питательность силоса.

В мясном скотоводстве корнеплоды занимают особое место. Из корнеплодов при кормлении скота наибольшее значение имеет свекла, брюква, морковь и турнепс.

При использовании в рационах скота соломы в больших количествах её перед скармливанием надо подготовить. Если же рацион состоит из разных кормов и солома в нем занимает небольшой удельный вес, её можно скармливать без подготовки.

Современное состояние кормопроизводства и животноводства РФ свидетельствует и низкой обеспеченности скота кормами, и особенно, кормовым белком. Это связанно со слабой материально-технической базой кормопроизводства, которая остается экстенсивной, нацеленной на объемные, а не качественные показатели производства кормов.

Особенно низкая продуктивность природных кормовых угодий, что вынуждает производить основную массу корма на пашне.

Организация высокопродуктивных культурных пастбищ является наиболее интенсивной формой использования сельскохозяйственных угодий при высокой окупаемости затрат в энергетическом стоимостном выражении. Летом зеленая масса, получаемая на пастбищах, является эталоном сбалансированного корма. Для снижения себестоимости летнего рациона и повышения эффективности молочного скотоводства экономически выгоднее зеленую массу использовать как пастбище. Стойловое содержание скота связанно с большими издержками на транспортировку, раздачу зеленой массы.

Для бесперебойного обеспечения животных высококачественными кормами на культурных пастбищах необходимо иметь подложный зеленый конвейер, который создается путем посева различных по срокам спелости и типу травосмесей.

Поэтому для повышения продуктивности молочного стада, улучшение его воспроизводства и сохранности, наряду с общим укреплением кормовой базы и повышением качества кормов, необходимо также существенно улучшить структуру кормов в зимне-стойловый период за счет увеличения заготовки грубых кормов, в первую очередь, сена. А в летне-пастбищный период следует максимально использовать для кормления скота зеленые корма, как на пастбище, так и в виде подкормки.

Высокая продуктивность коров может быть достигнута на рационах различных типов кормления. На основе экономической оценки рационов в конкретных условиях хозяйства отдается предпочтение тому ил другому типу кормления.

При составлении рационов пользуются типовыми рационами, разработанными научными учреждениями, конечно, с учетом особенностей хозяйства, наличие кормов, показателей продуктивности стада и т.п.

Данный рацион сбалансирован по питательным веществам и микроэлементам.

Таблица 12

Предполагаемый годовой расход на одну голову

Вид корма

Количество,ц

содержание корм. ед. в 1ц., ц. корм. ед.

всего кормовых единиц, ц. корм. ед.

Структура ц. корм. ед.
Сенаж

27

0,29

7,83

21,6
Кормовые корнеплоды

8

0,12

0,96

2,7
Сено

20

0,39

7,8

21,6
Силос

50

0,2

10,0

27,6
Зелёные корма

48

0,2

9,6

26,5
Итого

х

х

36,19

100

Наибольший удельный вес приходится на силос 27,6%, он питательный корм и более обогатит рацион сахаром. Именно такой корм, как отличалось ранее, способствует повышению продуктивности животных. Достаточное количество корнеплодов (2,7%) и сена 21,6% не окажет отрицательно влияния при длительном скармливании силосом. Зеленый корм по процентному соотношению соответствует нормативу и составляет 26,5%. Содержание сенажа в рационе 21,6% .

Сбалансированность рациона в сравнении с фактическим позволяет исключить расход соломы, повысить содержание силоса в 3,5 раза, зеленых кормов в 2,3 раза, корнеплодов в 2,7 раза, сократить расход сенажа на 21,6%.

Увеличение рациона кормления животных и качественное его совершенствование повлечет за собой увеличение затрат на корма.

Таблица 17

Затраты на корма по предполагаемому расходу кормов на 1 голову.

Вид корма

количество, ц.

себестоимость 1 ц., руб.

Затраты на корма, руб.
Кормовые корнеплоды

8

13

104
Сено

20

62

1240
Силос

50

110

5500
Зелёные масса

48

19

912
Сенаж

27

91

2457
Итого

х

х

10213

С улучшением кормовой базы произойдут изменения в структуре затрат на производство мяса, повышение продуктивности повлечет увеличение денежной выручки.

За счет предполагаемого расхода кормов себестоимость 1 ц. мяса снизиться на 10,2%, количество реализованного мяса увеличилась на 74% в связи с увеличением валового прироста, следовательно, и увеличится денежная выручка, что принесет дополнительную прибыль хозяйству.

3.2 Резервы повышения эффективности производства и реализации мяса

Результаты конечной финансовой и экономической деятельности сельскохозяйственных предприятий во многом определяются объемами и качеством реализуемой продукции.

Сбыт сельскохозяйственной продукции представляет собой экономическую активность в процессе реализации на пути продвижения её от производителя до потребителя. Реализация сельскохозяйственной продукции зависит от следующих условий:

-физических свойств сельскохозяйственного сырья и готовых продуктов питания;

— предпочтений и целесообразных затрат потребителей;

— целесообразных затрат сельскохозяйственного производителя;

-территориального деления производителей и потребителей сельскохозяйственной продукции;

-технологии производства и затрат в секторах торговли и переработки.

Физические свойства сельскохозяйственной продукции играют важную роль в процессе её реализации и потреблении. Продукция, которая не требует дополнительной переработки может реализовываться на прямую от производителя к потребителю. Другие виды продукции, требующие соответствующей переработки, поставляются заготовительным организациям или предприятиям перерабатывающей продукции для последующей переработки. При этом заготовительные и торговые организации выступают посредниками между производством и конечным потребителем продуктов питания. Они выполняют функции по хранению и доведению продукции до требуемых параметров качества.

Важным условием эффективного функционирования сельскохозяйственных предприятий являются сокращение затрат труда на единицу продукции под воздействием внедрения достижений научно-технического прогресса.

Размещение производства сельскохозяйственной продукции в близи крупных городов и промышленных центров позволяет организовать прямой сбыт основных видов продукции и тем самым сократить затраты по её реализации. Прямой сбыт продукции представляет собой альтернативу для получения дополнительного дохода товаропроизводителей.

В условиях перехода к рыночным отношениям в сельском хозяйстве сложился ряд каналов реализации продукции, и создаются необходимые условия для их функционирования.

Под каналами реализации продукции подразумевают совокупность организаций и лиц, которые выступают, как посредники или участники сбыта, принимают на себя или поручают передать другому лицу право собственности на тот или иной товар. Это система экономических, технологических, организационных, социальных и других процессов, взаимодействующих с целью доведения продукции от производителей до потребителей.

Каналы реализации подразделяют на прямые и косвенные. Прямые каналы товародвижения предполагают перемещение товаров от производителя до потребителя, минуя независимых посредников.

Косвенные каналы реализации связаны с использованием независимых посредников, которые приобретают продукцию у товаропроизводителей и поставляют её потребителям. В качестве посредников могут выступать государственные организации, потребительская кооперация, торговые и промышленные предприятия.

Реализация продукции по различным каналам для конкретного сельскохозяйственного предприятия является сложной проблемой, как в организационном, так и в экономическом аспектах. Конечные результаты деятельности предприятий в определенной мере зависят от соответствующего развития служб и производств по заготовке, кратковременному хранению и транспортировке продукции.

В это связи в сельскохозяйственных предприятиях назрела необходимость решать все вопросы по организации заготовок и реализации продукции.

Основными каналами реализации сельскохозяйственной продукции в рыночных условиях являются: продажа государству в федеральный и региональный фонды и свободная реализации по усмотрению предприятия.

Наряду с этим адаптация товаропроизводителей к условиям рынка проявляется путем расширения собственной базы хранения продукции для её продажи вне сезона массового производства по повышенным ценам. При переходе к рыночным отношениям наблюдается резкое сокращение объемов продажи сельскохозяйственной продукции государству и увеличение реализации её по рыночным каналам.

Выводы и предложения

Проработав вопрос о состоянии и экономической эффективности отрасли мясного скотоводства в хозяйстве ТНВ «Дружба» мы можем сделать некоторые выводы.

В настоящее время работа отрасли в ТНВ «Дружба» не эффективна. Но существуют пути, которые в перспективе могут сделать отрасль эффективной и рентабельной.

Не смотря на небольшое увеличение численности поголовья животных, продолжается работа по улучшению их качества.

Для развития отрасли, прежде всего, необходимо укреплять племенные ресурсы мясных пород. Т.к. племенные животные отличаются, как правило, наивысшим качеством мяса и устойчивой последовательностью. Каждое племенное животное – продукт человеческого труда. Разведение племенных пород скота требует от специалистов глубоких знаний биологии и сопутствующих отраслей науки данного направления.

Племенные животные используют для чистопородного разведения и скрещивания в целях улучшения их поголовья, совершенствования существующих и выведения новых пород. Разведением таких животных занимаются племзаводы и племенные фермы. Стоимость таких животных очень высока.

Поэтому надо не сокращать поголовье, а наоборот увеличивать. Уже давно в развитых странах разведение племенных пород мясного и мясомолочного скота – весьма доходная отрасль предпринимательства, основанная на последних достижениях технологий, генетики, ветеринарии.

Мясной и мясомолочный скот – источник ценных продуктов питания, а также источник сырья для кожевенной, пищевой и других видов промышленности. Таких животных используют для получения мяса высокого качества. Это позволяет обеспечивать потребность населения страны в говядине, свинине и т.д.

Характер использования животных мясных или мясомолочных пород зависит от местных климатических и природных условий, специализация хозяйства, времени года, количества осадков и других обстоятельств. Существуют экономические преимущества использования животных:

— мясной и мясомолочный скот способен давать приплод, реализация которого дает дополнительный доход;

— эти животные потребляют выращенные в хозяйстве корма всех видов. (Главное – правильно их сбалансировать). Навоз, полученный от животных – ценное органическое удобрение;

— молодняк откармливают и сдают на мясо.

Все эти экономические преимущества еще раз доказывают, что использование мясного и мясомолочного скота в хозяйстве необходимо.

Также коровы, овцы, свиньи и другой мясной скот – продуценты в промышленности. Из шкур производят кожаные вещи, а из сала овец делают губные помады.

Сейчас в мире идет активное возрождение отрасли.

Но не просто надо увеличивать поголовье, качество, рентабельность, эффективность, необходимо заявлять о себе, рекламировать производство. Ведь в современных условиях реклама – двигатель торговли.

Так отрасль будет не только равномерно работать, но и развиваться.

Лабораторная работа: Використання функції «слияние» в Microsoft Word

Міністерство освіти і науки україни

Тернопільський національний технічний університет ім. І. Пулюя

Кафедра комп’ютерної інженерії

Звіт

З лабораторної роботи №4

На тему:

Використання функції «слияние» в Microsoft Word

Виконав:

студент групи СІ-12

Прийняв:

викладач Лобас А.О

Тернопіль 2009

Тема: використання функції «Слияние» в MS Word.

Мета навчитися користуватися полями Word, використовувати функцію слияние, навчитися проводити слияние документів.

Завдання

  1. Створити список запрошених.

  2. Оформити запрошення.

  3. Провести слияние документів.

Хід роботи

  1. Запустити програму Microsoft Excel і створіть таблицю зі списком запрошених і зазначте стать «0(ч. стать) або 1 (ж. стать)» (мал.1.).

Рис. 1.

  1. Запустити програму Microsoft Word і складіть текст запрошення.

  2. Біля слова «шановн» поставити курсор і виконайте операцію на П.І. «слияние» вибираємо меню «Добавить поле Word», і вибираємо потрібне поле, в даному випадку це поле «IF…THEN…ELSE».

  3. Натисніть кнопку «ОК».

Після того як ми налаштували поле «IF…THEN…ELSE», потрібно вставити поле «ПІБ». Для цього треба натиснувши на кнопку яка знаходиться на П.І. слияние. У вікні що з’явиться вибираємо пункт «ПІБ» і натискаємо кнопку «вставити».

Після того як ми створили ці поля потрібно вибрати «Джерело даних». За допомогою кнопки на П.І. слияние ми вибираємо збережений документ Excel в якому ми створили табличку із списком запрошених.

«ОК».

ПІБ

Стать

Наумук Даша

1

Никорчук Володимир

0

Оріх Ігор

0

Мостовський Олег

0

Музичук Олександр

0

Оліярник В’ячеслав

0

Мазурчук Олег

0

Щербик Ігор

0

Окунський Тарас

0

Подзігун Назарій

0

Пітаєв Володимир

0

Запрошення

Шановн<Стать>а <«ПІБ»>

Запрошую Вас на святкування Нового Року,

яке відбудеться з 30.12.2009р. по 02.01.2010р.

початок о 20:00 на Театральному Майдані.

Запрошення

Шановний Никорчук Володимир

Запрошую Вас на святкування Нового Року,

яке відбудеться з 30.12.2009р. по 02.01.2010р.

початок о 20:00 на Театральному Майдані.

Запрошення

Шановний Оріх Ігор

Запрошую Вас на святкування Нового Року,

яке відбудеться з 30.12.2009р. по 02.01.2010р.

початок о 20:00 на Театральному Майдані.

Висновок

В цій лабораторній роботі я навчився: користуватися полями в Microsoft Office Word, а також використовувати функцію «Слияние» для злиття двох документів Word i Excel.

Реферат: Ненаркотические анальгетики

1. (Анальгетики – антипиретики)

Основные особенности:

Анальгезируемая активность проявляется при определенных видах болевых ощущений: главным образом при невралгических, мышечных, суставных болях, при головной и зубной боли. При сильной боли, связанной с травмами, полостными операциями они неэффективны.

Жаропонижающее действие, проявляющееся при лихорадочных состояниях, и противовоспалительное действие, выражены в разной степени у разных препаратов.

Отсутствие угнетающего влияния на дыхание и кашлевые центры.

Отсутствие при их применении эйфории и явлений психической и физической зависимости.

Основные представители:

Производные салициловой кислоты – салицилаты – натрия салицилат, ацетилсалициловая кислота, салициламид.

Производные пиразолона – антипирин, амидопирин, анальгин.

Производные н-аминофенола или анилина – фенацетин, парацетамол.

По фармацевтическому действию делятся на 2 группы.

1. Ненаркотические анальгетики применяются в повседневной практике, ими широко пользуются при головной боли, невралгиях, ревматоидных болях, воспалительных процессах. Поскольку они обычно не только снимают боль, но и снижают температуру тела, их часто называют анальгетиками-антиперетиками. До последнего времени для этой цели широко пользовались амидопирином (пирамидон), фенацетином, аспирином и др.;

В последние годы в результате серьезных исследований обнаружена возможность канцерогенного влияния этих препаратов. В экспериментах на животных обнаружена возможность канцерогенного влияния амидопирина при длительном применении, а также его повреждающее действие на кроветворную систему.

Фенацетин может оказывать нефротоксическое действие. В связи с этим применение этих препаратов стало ограниченным, а ряд готовых лекарственных средств, содержащих эти препараты, исключен из номенклатуры лекарственных средств (растворы и гранулы амидопирина, амидопирин с фенацетином и т. д.). Использутся до настоящего времени новомигрофен, амидопирин с бутадионом и др. Широко используется парацетамол.

2. Нестероидные противовоспалительные препараты.

Эти препараты обладают наряду с четко выраженным анальгезирующим действием и противовоспалительной активностью. Противовоспалительный эффект у этих препаратов по силе приближается к противовоспалительному действию стероидных гармональных препаратов. В то же время они не имеют стероидной структуры. Это препараты ряда фенилпропионовой и фенилуксусной кислот (ибупрофен, ортофен и др.), соединений, содержащих индольную группу (индометацин).

Первым представителем нестероидных противовоспалительных препаратов был аспирин (1889 г.), который и сегодня является одним из самых распространенных противовоспалительных, болеутоляющих и жаропонижающих средств.

Нестероидные препараты широко используются при лечении ревматического артрита, болезни Бехтерева и разных воспалительных заболеваний.

Строгого разграничения между указанными группами препаратов нет, так как и те и другие оказывают значительное антигиперимическое, противоотечное, анальгезирующее и антипирическое действия, то есть влияют на все признаки воспаления.

Анальгетики-антипиретики производные пирозолона:

производные п-аминофенола:

Ненаркотические анальгетики

Ненаркотические анальгетики

3. Способ получения антипирина, амидопирина и анальгина

В строении, свойствах, биологической активности указанных препаратов много общего. В способах получения тоже. Амидопирин получают из антипирина, анальгин из промежуточного продукта синтеза амидопирина – аминоантипирина.

При синтезе можно исходить из фенилгидразина и ацетоуксусного эфира. Однако этот способ не используется. В промышленном масштабе используют способ получения этой группы соединений исходя из 1-фенил-5-метилпиразолон-5, который является крупно0тоннажным продуктом.

Антипирин.

Широкое изучение пирозолоновых соединений и открытие их ценного фармакологического действия связаны с синтетическими исследованиями в области хинина.

Стремясь получить тетрагидрохинолиновые соединения, обладающие жаропонижающими свойствами хинина Кнорр в 1883 г. осуществил конденсацию ацетоуксусного эфира с фенилгидрозином, который проявляет слабое жаропонижающее действие, плохо растворим в воде; метилирование его привело к получению высокоактивного и хорошо растворимого препарата 1-фенил-2,3-диметилпирозолона (антипирина).

Ненаркотические анальгетики

Учитывая наличие кето-енольной таутомерии АУ-эфира, а также таутомерию в пиразолоновом ядре, при рассмотрении реакции между фенилгидразином и АУ-эфиром можно предположить образование нескольких изомерных форм 1-фенил-3-метилпиразолона.

Ненаркотические анальгетики

Однако, 1-фенил-3-метилпиразолон известен лишь в 1 форме. Б/ц кристаллы, температура поавления – 127 оС, температура кипения – 191 оС.

Процесс метилирования фенилметилпиразолона может быть представлен через промежуточное образование четвертичной соли, которая под действием щелочи перегруппировывается в антипирин.

Ненаркотические анальгетики

Строение антипирина подтверждено встречным синтезом при конденсации енольной формы ацетоуксусного эфира или галоидного эфира с метилфенилгидразином, так как положение обеих метильных групп определяются исходными продуктами.

Ненаркотические анальгетики

Как способ получения не применяется, так как низкий выход и малодоступные продукты синтеза.

Реакцию ведут в нейтральной среде. Если осуществить реакцию в кислой среде, то при температуре происходит отщепление не спирта, а второй молекулы воды, и образуется 1-фенил-3-метил-5-этоксипиразол.

Ненаркотические анальгетики

Для получения 1-фенил-3-метилпиразолона являющегося важнейшим полупродуктом в синтезах пиразолоновых препаратов разработан также метод, в котором используется дикетон

Ненаркотические анальгетики

Свойства антипирина – высокая растворимость в воде, реакции с иодистым метилом, РОСl3 и др. объсняется тем, что он имеет структуру внутреннего четвертичного основания.

Ненаркотические анальгетики

В промышленном синтезе антипирина помимо важного значения условий проведения основной конденсации между АУ-эфиром и фенилгидразином (выбор среды, нейтральная реакция, небольшой избыток ФГ и т. д.) определенную роль играет выбор метилирующего средства.:

Диазометан не пригоден, так как приводит к о-метиловому эфиру четвертичной соли, частично образующимся и при метилировании иодистым метилом.

Лучше для этих целей использовать хлористый или бромистый метил, диметилсульфат или, лучше, метиловый эфир бензолсульфокислоты, так как в этом случае нет необходимости в поглощающих автоклавах (СН3Вr – 18 атм.; СН3Сl – 65 атм.).

Очистка получаемого антипирина обычно осуществляется 2-3 кратной перекристаллизацией из воды; может быть использована перегонка в вакууме (200-205 оС при 4-5 мм, 141-142 оС в вакууме катодного свечения).

Антипирин – кристаллы слабогорького вкуса, без запаха, хорошо растворим в воде (1:1), в спирте (1:1), в хлороформе (1:15) хуже в эфире (1:75). Дает все характерные качественные реакции на алкалоиды. С FeCl3 дает интенсивное красное окрашивание. Качественной реакцией на антипирин является изумрудная окраска нитрозоантипирина.

Ненаркотические анальгетики

Жаропонижающее, обезболивающее, как местное кровеостанавливающее.

Изучена масса разнообразных производных антипирина.

Ненаркотические анальгетики

Из всех производных только амидопирин и анальгин оказались ценными анальгетиками, превосходящими по свойствам антипирин.

4 .Технология синтеза антипирина Описание основных стадий процесса.

В эмалированный реактор с масляным обогревом загружают фенилметилпиразолон и проводят его сушку в вакууме при 100 оС до полного удаления влаги. Затем повышают температуру до 127-130 оС и к раствору фенилметилпиразолона приливают метиловый эфир бензосульфокислоты. Температура реакции не выше 135-140 оС. По окончании процесса реакционную массу передавливают в кристаллизатор, куда загружают небольшое количество воды и охлаждают до 10 оС. Выпавший бензосульфонат антипирина отжимают и промывают на центрифуге. Для выделения антипирина, эту соль борабатывают водным раствором NaOH, полученный антипирин отделяют от раствора соли переосаждают в изопропиловом спирте, антипирин очищают перекристаллизацией из изопропилового спирта. Выпускается в порошках и таблетках по 0,25 г.

Амидопирин.

Если антипирин был открыт при изучении алкалоида хинина, то переход от антипирина к амидопирину связан с исследованием морфина.

Установление N-метильной группы в структуре морфина дало основание полагать, что обезболивающее действие антипирина может быть усилено введением в ядро еще одной третичной аминогруппы.

В 1893 г. был синтезирован – 4-диметиламиноантипирин – амидопирин, который по силе в 3-4 раза превосходит антипирин. В последние годы используется только в сочетании с другими препаратами, ввиду нежелательных явлений: аллергии, угнетения кроветворения.

Ненаркотические анальгетики

1-Фенил-2,3-диметил-4-диметиламинопиразолон-5 (в воде 1:11).

Качественная реакция с FeCl3 – сине-фиолетовое окрашивание. Получение амидопирина.

Ненаркотические анальгетики

Разработано большое число методов проведения процессов восстановления и метилирования. В производственных условиях отдается предпочтение следующим:

1. Использование антипирина в виде бензолсульфокислоты:

Ненаркотические анальгетики

Необходимая для нитрования азотистая кислота образуемая в этом случае при взаимодействии NaNO2 с бензолсульфокислотой, связанной с антипирином.

Восстановление нитрозоантипирина в аминоантипирин (св.желтые кристаллы с Тпл.109°) проводится с высокими выходами при помощи сульфитно-бисульфитной смеси в водной среде:

Ненаркотические анальгетики

Механизм реакции.

Ненаркотические анальгетики

Имеются разработанные методы восстановления нитрозоантипирина сероводородом, цинком (пыль), в CH3COOH, и др.

Очистка аминоантипирина и выделение его из различных растворов осуществляется через бензилиденовое производное (светложелтые, блестящие кристаллы, tпл 172-173 оС), легко образуется при взаимодействии аминоантипирина с бензальдегидом:

Ненаркотические анальгетики

бензилиденаминоантипирин – является исходным продуктом в синтезе анальгина.

Метилирование аминоантипирина наиболее экономичным путем достигается при помощи смеси CH2O — HCOOH.

Ненаркотические анальгетики

Механизм реакции метилирования:

Ненаркотические анальгетики

При таком способе метилирования, избегают образования четвертичных аммониевых соединений, образующихся при использовании в качестве метилирующего агента галоидозамещенного диметилсульфоната.

При использовании галоидамина, образующееся четвертичное соединение может быть превращено в автоклаве.

Ненаркотические анальгетики

Для выделения и очистки амидопирина применяется многократная перекристаллизация из изопропилового или этилового спирта.

5. Технология синтеза антипирина

Химизм процесса

Ненаркотические анальгетики

Описание основных стадий процесса.

Водную суспензию соли антипирина передавливают в нейтрализатор, охлаждают до 20 оС и постепенно приливают 20%-раствор NaNO2. Температура реакции не должна превышать 4-5 оС. Полученную суспензию изумрудно-зеленые кристаллы нитрозоантипирина и промывают холодной водой. Кристаллы загружают в реактор, куда добавляют бисульфитно-сульфатную смесь. Смесь сначала выдерживают 3 ч. при 22-285оС, затем 2-2,5 ч. при 80 оС. раствор натриевой соли передавливают в гидролизатор. Получают гидролизат аминоантипирина, который подвергают метилированию в реакторе смесью формальдегида и муравьиной кислоты. Выделяют амидопирин из муравьинокислой соли, обработкой раствора соли при 50 оС раствором соды. После нейтрализации амидопирин всплывает в виде масла. Отделяют масляный слой и переводят его в нейтрализатор, где перекристаллизовывают из изопропилового спирта.

Анальгин.

Структурная формула анальгина

Ненаркотические анальгетики

1-Фенил-2,3-диметилпиразолон-5-4-метиламинометиленсернокислый натрий.

Эмпирическая формула – C13H16O4N3SNa · H2O – белый, слегка желтоватый кристаллический порошок, легко растворим в воде (1:1,5), трудно в спирте. Водный раствор прозрачен и нейтрален на лакмус. При стоянии желтеет, не утрачивая активности.

Анальгин – лучший препарат среди соединений пиразолонового ряда. Превосходит все анальгетики пиразолонового ряда. Малотоксичен. Анальгин входит в состав многих препаратов

Его высшая разовая доза –1 г, суточная –3 г.

Промышленный синтез анальгина основан на двух химических схемах.

1).

Ненаркотические анальгетики

2). Производственный способ получения из бензилиденаминоантипирина.

Ненаркотические анальгетики

Эмпирическая формула – C13H16O4N3SNa · H2O – белый, слегка желтоватый кристаллический порошок, легко растворим в воде (1:15), трудно в спирте. Водный раствор прозрачен и нейтрален на лакмус.

Анальгин – лучший препарат среди соединений пиразолонового ряда. Превосходит все анальгетики пиразолонового ряда. Малотоксичен.

Описание технологического процесса.

В эмалированный реактор с масляным обогревом загружают фенилметилпиразолон и проводят сушку в вакууме при 100 оС до полного удаления влаги. Температуру поднимают до 127-130 оС и к раствору ФМП приливают метиловый эфир бензосульфокислоты. Температура реакции 135-140 оС. По окончании процесса реакционную массу передавливают в кристаллизатор, куда загружают небольшое количество воды и охлаждают до 10 оС. Выпавший бензолсульфонат антипирина промывают на фильтре и подают в следующий реактор для проведения реакции нитрозирования. Там смесь охлаждают до 20 оС и постепенно приливают 20%-ный раствор NaNO2. Температура реакции 4-5 оС. Полученную суспензию изумрудно-зеленых кристаллов фильтруют на вакуум-фильтре и промывают холодной водой. Кристаллы загружают в реактор, куда добавляют бисульфитно-сульфатнцю смесь, которую сначала выдерживают 3 часа при 22-25 оС, затем еще 2-2,5 часа при 80 оС. Образовавшуюся соль передавливают в реактор омыления, где обрабатывают раствором NaOH, в результате чего образуется динатриевая соль сульфоаминоантипирина.

Полученная соль передавливается в реактор для метилирования диметилсульфатом. ДМС подается в реактор из мерника. Реакция идет при 107-110 оС в течение 5 часов. По окончании реакции продукт реакции отделяют от Na2SO4 на фильтре 15. Раствор натриевой соли передавливают в реактор и гидролизуют серной кислотой при 85 оС в течение 3 часов. По окончании реакции к реакционной смеси добавляют NaOH для нейтрализации кислоты. Температура реакции не должна превышать 58-62 оС. Полученный монометиламиноантипирин отделяют от Na2SO4 на фильтре, и передают в реактор метилирования. Метилирование проводят смесью формальдегида и бисульфита натрия при 68-70 оС. В результате реакции получается анальгин, который затем очищают.

Раствор упаривают. Анальгин перекристаллизовывают из воды, промывают спиртом и сушат.

II спсоб – через бензилиденаминоантипирин..

Список использованных источников:

Лекарственные средства, применяемые в медицинской практике в СССР /Под ред. М.А. Клюева. – М.: Медицина, 1991. – 512с.

Лекарственные средства: в 2-х томах. Т.2. – 10 – изд. стер. — М.: Медицина, 1986. – 624 с.

Основные процессы и аппараты химической технологии: пособие по проектированию / Г.С. Борисов, В.П. Брыков, Ю.И. Дытнерский и др., 2-е изд., перераб. И дополн. М.: Химия, 1991. – 496 с.

Лабораторная работа: Изучения применения закона ома для цепей постоянного тока

Лабораторная работа

ИЗУЧЕНИЯ ПРИМЕНЕНИЯ ЗАКОНА ОМА ДЛЯ ЦЕПЕЙ ПОСТОЯННОГО ТОКА

Цель работы:

Углубление знаний о законе Ома для участков цепи и о законе Ома для полной цепи. Применения правил Кирхгофа для расчета цепей постоянного тока.

Оборудование: учебно-лабораторный стенд «Законы постоянного тока», мультиметр, три-четыре резистора с известными сопротивлениями, два гальванических элемента разных типов, соединительные провода.

Введение

Постановка задачи о расчете цепи постоянного тока: «Зная величины действующих в цепи э.д.с., внутренние сопротивления источников тока и сопротивления всех элементов цепи, рассчитать силы токов на каждом участке цепи и падение напряжения на каждом элементе».

При решении этой задачи используются:

закон Ома для участка цепи

, (1)

I – сила тока, U – напряжение на участке цепи, R – сопротивление участка;

закон Ома для полной цепи

, (2)

I – сила тока, e — э.д.с. источника тока, R – сопротивление внешней цепи, r – внутреннее сопротивление источника тока.

Непосредственный расчет разветвленных цепей, содержащих несколько замкнутых контуров и несколько источников тока, производится с помощью двух правил Кихгофа.

Любая точка в разветвленной цепи, в которой сходится не менее трех проводников с током, называется узлом. При этом ток, входящий в узел, считается положительным, а ток, выходящий из узла, — отрицательным.

Первое правило Кирхгофа: алгебраическая сила токов, сходящихся в узле, равна нулю:

(3)

Второе правило Кирхгофа: в любом замкнутом контуре, произвольно выбранном в разветвленной цепи, алгебраическая сумма произведений сил токов на сопротивления соответствующих участков этого контура равна алгебраической сумме э.д.с., встречающихся в контуре:

(4)

Описание стенда «Законы постоянного тока»

В работе используется стенд, состоящий из двух источников тока (гальванических элементов), набора из четырёх резисторов с известными сопротивлениями, мультиметра и набора соединительных проводов.

  1. При сборке электрических цепей необходимо обеспечить хороший контакт в каждом соединении.

  2. Соединительные провода закручиваются под клеммы по часовой стрелке.

  3. При измерении сил токов и напряжений щупы мультиметра должны быть плотно прижаты к клеммам.

  4. Измерения производятся при кратковременном замыкании цепи кнопкой.

  5. Не следует длительное время оставлять цепь в собранном состоянии.

Прежде всего, изучите правила измерений с помощью универсального электроизмерительного прибора – мультиметра.

Измерение, обработка и представление результатов измерений

Задание 1. Определение э.д.с. источников тока

Э.д.с. источника тока можно с достаточно большой степенью точности измерить непосредственно с помощью вольтметра. Но при этом следует иметь в виду, что при этом измеряемое напряжение меньше истинного значения э.д.с. на величину падения напряжения на самом источнике тока.

, (5)

где U – показания вольтметра.

Разница между истинным значением э.д.с. и измеренным напряжением при этом равна:

. (6)

При этом относительная погрешность измерения э.д.с. равна:

(7)

Обычно сопротивление источника тока (гальванического элемента) равно несколько Ом (например, 1Ом). Если даже сопротивление вольтметра мало (например, 100 Ом), то и в этом случае погрешность прямого измерения э.д.с. составляет всего » 1%. Хороший вольтметр, в том числе используемый в мультиметре, имеет сопротивление порядка 106 Ом. Ясно, что при использовании такого вольтметра можно считать, что показание вольтметра практически равно измеряемой э.д.с источника тока.

1. Подготовьте мультиметр к измерению постоянного напряжения до 2 В.

2. Не вынимая гальванические элементы из креплений, измерьте и запишите их э.д.с. с точностью до сотых долей вольта.

3. Э.д.с. величина всегда положительная. Соблюдайте полярность при подключении мультиметра к источникам тока. Красный щуп мультиметра присоединяется к «+» источника тока.

Задание 2. Измерение внутреннего сопротивления источников тока

Внутреннее сопротивление источника тока можно вычислить с помощью закона Ома:

. (8)

1. Подготовьте мультиметр для измерения силы постоянного тока до 10(20) А.

2. Составьте электрическую цепь из последовательно соединенного источника тока, резистора (одного из набора) и амперметра.

3. Измерьте силу тока в цепи.

4. Рассчитайте и запишите величину внутреннего сопротивления источника.

5. Аналогичные измерения проделайте для другого элемента.

Задание 3. Расчёт электрической цепи постоянного тока

1. Соберите электрическую цепь по схеме, предложенной преподавателем (схемы 1-7).

2. Зачертите схему в отчет по работе и укажите номиналы выбранных резисторов.

3. С помощью правил Кирхгофа рассчитайте силы токов во всех ветвях цепи. Вычислите падения напряжений на каждом резисторе.

4. С помощью мультимета измерьте силу тока в доступном для измерения месте. Измерьте падение напряжения на каждом резисторе.

5. В выводе сравните измеренные и расчетные значения и укажите причины возможных расхождений.

Задание 4. Соединение источников тока в батареи

1. Источники тока могут соединятся в батареи двумя основными способами: параллельно и последовательно. Если источники соединяются последовательно, то их э.д.с. и внутренние сопротивления складываются:

(9)

При параллельном соединении одинаковых источников тока общая э.д.с. батареи равна э.д.с. одного источника, а внутреннее сопротивление батареи в n раз меньше внутреннего сопротивления одного источника тока:

(10)

Соберите цепи по схемам 8, 9, в которых реализуются обе схемы соединения. Рассчитайте и измерьте силу тока в цепи при этих соединениях. В выводе сравните расчетные и измеренные значения.

Отчет по лабораторной работе № 3

Изучение применения закона Ома для расчета цепей постоянного тока

выполненной учащимся школы «Поиск»

…………………………………………………………………………………

«…….»………….. 200….

Задание 1. Определение э.д.с. источников тока

Первый источник тока e1 = ……… В

Второй источник тока e2 = ……… В

Задание 2. Измерение внутреннего сопротивления источников тока

Первый источник тока

R = ……… Ом, I = ……… А, r1 = ……… Ом

Второй источник тока

R = ……… Ом, I = ……… А, r2 = ……… Ом

Таблица 1

I1, А

I2, А

I3, А

U1, В

U2, В

U3, В

Вчисленные значения

Измеренные

значения

Вывод: ………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………

Дипломная работа: Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Міжнародний Соломонів університет

Факультет економічний

Кафедра фінансів

Випускна кваліфікаційна робота магістра

„Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення”

студентки 5-го курсу

денної форми навчання

Кирилюк Ганни Сергіївни

Науковий керівник

канд.фіз.-мат.наук, доцент Богаєнко О.В.

Київ-2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВИЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЙОГО ОЦІНКА

1.1 Фінансовий стан підприємства як економічна категорія та об’єкт управління

1.2 Майновий стан підприємства та методика його оцінки

1.3 Характеристика показників ліквідності та платоспроможності

1.4 Фінансова стійкість підприємства та методика її оцінки

Розділ 2. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ПОКАЗНИКІВ ФІНАНСОВОГО СТАНУ УМГ „ПРИКАРПАТТРАНСГАЗ”

2.1 Організаційно — економічна характеристика підприємства

2.2 Аналіз майна підприємства

2.3 Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства

2.4 Аналіз фінансової стійкості підприємства

2.5 Оцінка ділової активності підприємства

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ УМГ „ПРИКАРПАТТРАНСГАЗ”

3.1 Напрямки і резерви покращення фінансового стану підприємства

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми дипломної роботи обумовлена необхідністю ефективного управління діяльністю підприємств в умовах сучасного стану економіки, недосконалістю теоретичного, методичного та законодавчого забезпечення ефективного функціонування підприємств, а також антикризового управління, необхідністю проведення системних досліджень з питань формування цілісної наукової парадигми антикризового управління фінансами підприємств; удосконалення політики держави в галузі оздоровлення реального сектору економіки, що сприятиме підвищенню фінансової безпеки, як окремих вітчизняних підприємств, так і економіки в цілому.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ і економічної сутності фінансового стану підприємства, дослідження сучасних методів проведення даного аналізу на підприємствах України, а також розробка шляхів покращення фінансового стану підприємства.

Завданням магістерської роботи є теоретичний опис, а також практичне застосування методів аналізу фінансового стану підприємства у виробничій практиці підприємств України, на прикладі УМГ „Прикарпаттрансгаз”, а саме:

теоретичні основи аналізу фінансового стану підприємства;

здійснення аналізу фінансового стану УМГ „Прикарпаттрансгаз” та розрахунок основних показників фінансового стану досліджуваного підприємства;

визначення шляхів поліпшення фінансового стану досліджуваного підприємства.

Об’єктом дослідження є система показників фінансового стану підприємства та їх аналіз на прикладі УМГ „Прикарпаттрансгаз”.

Предметом дослідження є фінансовий стан підприємства, що формується в результаті взаємодії всіх елементів його фінансової системи.

Методи дослідження. Здійснення дослідження роботи спирається на наукові концепції та теоретичні досягнення вітчизняних вчених. У роботі застосовано цілий ряд спеціальних методів, які дозволяють одержати кількісну оцінку окремих аспектів фінансової діяльності підприємства: горизонтальний аналіз – в процесі порівняння кожної позиції звітності підприємства з попереднім періодом; вертикальний аналіз – при визначенні структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат; трендовий аналіз – при порівнянні кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначенні тренду, тобто основної тенденції динаміки показників (за допомогою тренду, здійснюється перспективний прогнозний аналіз фінансового стану); метод фінансових коефіцієнтів (відносних показників) – при розрахунку відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначенні взаємозв’язків показників; порівняльний аналіз — при аналізі показників підприємства порівняно з середніми показниками; факторний аналіз – при аналізі впливу окремих факторів (причин) на результативний показник за допомогою детермінованих (розділених у часі) чи стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження, використовуючи при цьому методи аналізу та синтезу (при прямому факторному аналізі використовується власне метод аналізу, тобто роздроблення результативного показника на складові частини, при зворотному – метод синтезу, коли його окремі елементи з’єднуються у загальний результативний показник).

Інформаційною базою дослідження стали: законодавчі акти України, нормативно-правові акти, наукові праці провідних вітчизняних економістів, публікації з періодичних видань, а також матеріали фінансової звітності підприємства „Прикарпаттрансгаз”.

Суб’єктом дослідження є УМГ „Прикарпаттрансгаз”.

В першому розділі досліджуються теоретичні аспекти фінансового стану підприємства, розглядаються поняття платоспроможності та ліквідності підприємства. Другий розділ роботи присвячено аналізу та оцінці діяльності УМГ „Прикарпаттрансгаз”, що дозволяє відповісти на питання: наскільки ефективно підприємство здійснювало управління фінансовими ресурсами протягом досліджуваного періоду. У третьому розділі описуються шляхи покращення фінансового стану досліджуваного підприємства.

1. ВИЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЙОГО ОЦІНКА

1.1 Фінансовий стан підприємства як економічна категорія та об’єкт управління

Підприємства, здійснюючи свою діяльність, несуть повну відповідальність за своїми зобов’язаннями перед ланками фінансово-кредитної системи, постачальниками, власними працівниками, а також за результатами виробничо-фінансової діяльності. Це зумовлює необхідність ефективного управління підприємством та підтримки його фінансового стану.

Існують різні наукові визначення поняття фінансового стану підприємства, серед яких можна виділити формулювання: Поддєрьогіна А. М., Філімоненкова О. С., Онисько С. М. та Марича П. М., Мошенського С. З. та Олійника О. В.

„Фінансовий стан підприємства — це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів” [47, с. 323].

За визначенням Філімоненкова О.С.: „Під фінансовим станом підприємства розуміють рівень його забезпеченості відповідним обсягом фінансових ресурсів, необхідних для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасних грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями” [48, с. 275].

Онисько С.М. та Марич П.М. сформулювали таке визначення: „Фінансовий стан підприємства характеризується забезпеченістю його фінансовими ресурсами, які необхідні для нормального функціонування, доцільністю їх розміщення та ефективністю використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними і фізичними особами, платоспроможністю та фінансовою стійкістю” [39, с. 311].

„Однією із складових економічного потенціалу є його фінансовий стан (потенціал). Щодо фінансової сторони діяльності суб’єкта господарювання необхідно вирішувати два основних завдання:

підтримання здатності відповідати за поточними фінансовими зобов’язаннями – характеристика фінансового стану підприємства з позиції короткострокової перспективи;

забезпечення довгострокового фінансування в бажаних обсягах і здатності підтримувати існуючу або бажану структуру капіталу – оцінка фінансового стану підприємства з позиції довгострокової перспективи”, — визначили Мошенський С. З. та Олійник О. В. [34, с. 438].

Таким чином, фінансовий стан є результатом взаємодії усіх елементів фінансових відносин, що виникають у підприємства в процесі його господарської діяльності, і характеризується як розміщенням і використанням активів, так і джерелами їх формування..

Особливого значення набуває своєчасна та об’єктивна оцінка фінансового стану підприємств, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) підприємства, які можна виявити тільки на підставі аналізу фінансового стану підприємств. Тому виникає необхідність в систематичному аналізі фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості.

Кожне підприємство намагається досягти стійкого фінансового стану, тобто забезпечити ефективне використання фінансових ресурсів, що є гарантом своєчасності розрахунків з постачальниками, бюджетом та іншими ланками фінансової системи, подальшого економічного та соціального розвитку підприємства. Тому фінансова діяльність підприємства повинна бути спрямована на забезпечення систематичного надходження та ефективного використання фінансових ресурсів, досягнення оптимального співвідношення власних, позичених і залучених фінансових ресурсів.

Таким чином виникає об’єктивна необхідність оцінки фінансового стану суб’єктів господарювання з метою раціонального використання їх фінансових ресурсів.

Отже, метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів збільшення його прибутковості та платоспроможності.

Фінансовий стан підприємства необхідно систематично й всебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці — за ряд періодів, дасть змогу визначити негативні тенденції у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення. Метою аналізу фінансового стану підприємства є оцінка напрямів його розвитку та вивчення його реального фінансового стану і з’ясування можливостей підвищення ефективності функціонування за допомогою проведення раціональної фінансової політики. Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції, до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства.

При оцінці фінансового стану підприємства та виявленні потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Методи аналізу фінансового стану підприємства — це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства. Можна назвати шість основних методів аналізу: горизонтальний (часовий) аналіз, вертикальний (структурний) аналіз, трендовий аналіз, аналіз відносних показників (коефіцієнтів), порівняльний, факторний аналіз.

Фінансовий аналіз підрозділяється на окремі види в залежності від наступних ознак:

1) за організаційними формами проведення виділяють внутрішній і зовнішній фінансовий аналіз підприємства:

а) внутрішній аналіз здійснюється фінансистами підприємства на основі нормативів, що застосовуються на підприємстві і є комерційною таємницею, виконується він шляхом порівняння їх з плановими параметрами фінансової діяльності підприємства. Основним змістом внутрішнього аналізу фінансового стану підприємства є:

— аналіз майна (капіталу) підприємства;

— аналіз фінансової стійкості підприємства;

— оцінка ділової активності підприємства;

— оцінка використання майна та вкладеного капіталу;

— аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства.

Суб’єктами внутрішнього аналізу є тільки керівництво і залучені ними аудитори і консультанти. Інформаційною базою управлінського аналізу є вся система інформації про діяльність підприємства — про технічну підготовку виробництва, нормативна і планова інформація, господарський облік, у тому числі дані оперативного, бухгалтерського і статистичного обліку, зовнішня публічна фінансова і вся система внутрішньогосподарської звітності, інші види інформації, у тому числі опитування фахівців, інформація виробничих нарад, преса тощо;

б) зовнішній аналіз здійснюється за даними бухгалтерської звітності зацікавленими організаціями — податковою інспекцією, банками, страховими компаніями, а також аудиторськими фірмами, іншими структурами з метою вивчення правильності відображення фінансових результатів діяльності підприємства, його фінансової стійкості і кредитоспроможності. Бухгалтерська звітність, яка застосовується при цьому, містить обмежену інформацію про діяльність підприємства, однак дозволяє досить об’єктивно оцінити фінансовий стан підприємства, не користуючись при цьому інформацією, яка є комерційною таємницею. Основним змістом зовнішнього аналізу є:

— аналіз фінансового стану, фінансової стійкості підприємства, його платоспроможності та ліквідності;

— економічна діагностика фінансового стану підприємства.

До річного бухгалтерського звіту обов’язково додається пояснювальна записка, в якій викладаються основні фактори, що вплинули в звітному році на підсумки діяльності підприємства, і висвітлюється фінансовий та майновий стан.

Бухгалтерські звіти — баланси та інші форми фінансового звіту складаються та подаються у відповідному складі та у встановлені строки в органи, які визначено законодавством.

Бухгалтерський баланс діяльності підприємства є узагальненим документом (форма №1 ), форма його затверджується Міністерством фінансів і Мінстатом .Форма балансу наведена у додатку №……В активі балансу показується склад засобів господарства та їх розміщення, у пасиві — джерела утворення засобів господарства. У балансі відображаються також результати господарської діяльності.

Бухгалтерський баланс складається на підставі бухгалтерських записів, підтверджених виправдовувальними документами. Вихідними для складання бухгалтерського балансу є головна книга, данні оборотних відомостей за синтетичними та аналітичними рахунками.

Бухгалтерська звітність має бути подана підприємством не пізніше встановленого строку наступного за звітним періодом місяця, а річна – не пізніше встановленого строку наступного за звітним року. Склад та порядок складання бухгалтерських фінансових звітів затверджується Міністерством фінансів України. Датою подання бухгалтерського балансу вважається для іногородніх підприємств день відправлення за штампелем поштового підприємства. Керівник підприємства несе відповідальність за порушення термінів подання звітності.

Розгляд і затвердження балансів ( звітів ) виконуються відповідно до діючого законодавства. [7, 15-33].

Організація, яка приймає баланс, виявляє помилки і вносить правки з повідомленням. Правки вносяться в баланс за грудень звітного року. Виявлення помилки після затвердження балансу коректуються в бухгалтерському балансі за січень наступного року.

Всі суб’єкти зовнішнього аналізу можуть використовувати, як правило, тільки дані публічної фінансової звітності про діяльність підприємства. Стандартизація фінансового обліку і публічної фінансової звітності покликана оберігати інтереси всіх партнерів (кореспондентів) підприємства, у той же час зберігаючи комерційну таємницю підприємства;

2) за обсягами дослідження виділяють повний і тематичний фінансовий аналіз підприємства:

а) повний фінансовий аналіз проводиться з метою вивчення всіх аспектів фінансової діяльності підприємства в комплексі;

б) тематичний фінансовий аналіз обмежується вивченням окремих аспектів фінансової діяльності підприємства. Предметом тематичного фінансового аналізу може бути: ефективність використання активів підприємства, оптимальність фінансування різних активів з окремих джерел, стан фінансової стійкості і платоспроможності підприємства, оптимальність інвестиційного портфеля, оптимальність фінансової структури капіталу і ряд інших аспектів фінансової діяльності підприємства;

3) за об’єктом аналізу виділяють наступні його види:

а) аналіз фінансової діяльності підприємства в цілому. У процесі такого аналізу об’єктом вивчення є фінансова діяльність підприємства без виділення окремих його структурних одиниць і підрозділів;

б) аналіз фінансової діяльності окремих структурних одиниць і підрозділів (центрів економічної відповідальності). Такий аналіз базується в основному на результатах управлінського обліку підприємства;

в) аналіз окремих фінансових операцій. Предметом такого аналізу можуть бути окремі операції, зв’язані з короткостроковими чи довгостроковими фінансовими вкладеннями, з фінансуванням окремих реальних проектів та інші;

4) за періодом проведення виділяють попередній, поточний і наступний фінансовий аналіз:

а) попередній фінансовий аналіз зв’язаний з вивченням умов фінансової діяльності в цілому чи здійсненням окремих фінансових операцій підприємства (наприклад, оцінка власної платоспроможності при необхідності одержання великого банківського кредиту);

б) поточний (чи оперативний) фінансовий аналіз проводиться в процесі реалізації окремих фінансових операцій чи планів їх здійснення з метою оперативного впливу на результати фінансової діяльності. Як правило, він обмежується коротким періодом часу;

в) наступний (чи ретроспективний) фінансовий аналіз здійснюється підприємством за звітний період (місяць, квартал, рік). Він дозволяє глибше і повніше проаналізувати фінансовий стан і результати фінансової діяльності підприємства в порівнянні з попереднім і поточним аналізом, тому що базується на завершених звітних матеріалах статистичного і бухгалтерського обліку.

Оцінка фінансового стану підприємства має здійснюватись шляхом обчислення системи економічних показників, які характеризують фінансово-господарське становище суб’єктів господарювання, основними з яких є: показники прибутковості, показники оцінки майнового стану, показники ліквідності та платоспроможності, показники фінансової стійкості та стабільності, показники рентабельності.

Оцінити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників, з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники. Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників (Додаток А).

Прибутковість — це окупність вкладених витрат і використаного майна, кінцевий результат діяльності підприємства, що характеризується сумою отриманого прибутку на одиницю відповідних складових процесу виробництва або сукупних витрат підприємства. Розраховуються такі основні показники прибутковості: прибутковість активів, прибутковість інвестицій у фірму, обертання необоротних активів, прибутковість операційної діяльності. Аналіз прибутковості підприємства за зазначеними показниками дозволяє зробити висновки щодо резервів зростання прибутковості.

Аналіз майнового стану підприємства, реальна оцінка змін, що відбулися в складі та структурі його майна, є важливим етапом у характеристиці фінансового стану підприємства. Майновий стан підприємства характеризують такі показники: вартість та структура майна, що має підприємство у своєму розпорядженні (господарські засоби), коефіцієнт зносу основних засобів, коефіцієнт оновлення основних засобів, коефіцієнт вибуття основних засобів.

Одним з найважливіших показників фінансового стану підприємства є ліквідність, сутність якої полягає в можливості підприємства в будь-який момент розрахуватися за своїми зобов’язаннями (пасивам) за допомогою майна (активів), яке є на балансі. Аналіз ліквідності доповнюється аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати. До основних показників ліквідності належать: загальний коефіцієнт покриття, коефіцієнт швидкої ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт маневреності, співвідношення короткострокової дебіторської і кредиторської заборгованості. Основними показниками платоспроможності є: коефіцієнт автономії, коефіцієнт фінансової стабільності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами, коефіцієнт фінансового левериджу , коефіцієнт покриття.

Всебічний аналіз показників ліквідності та платоспроможності підприємства дозволяє здійснити в динаміці оцінку стану і тенденції ліквідності, платоспроможності й кредитоспроможності підприємства, визначити вузькі місця, ліквідація яких сприятиме підвищенню цих показників.

Аналіз фінансової стійкості підприємства має на меті аналіз фінансової стабільності та незалежності в напрямку відповідності джерел коштів для формування запасів і затрат. Отже, фінансова стійкість — це такий стан підприємства, коли обсяг його майна (активів) достатній для погашення зобов’язань, тобто підприємство платоспроможне. Визначається фінансова стійкість відношенням вартості матеріальних оборотних активів (запасів та витрат) до величини власних та позикових джерел коштів для їх формування. Основними показниками, які характеризують фінансову стійкість підприємства, його незалежність від позикових коштів, є коефіцієнти: автономії, фінансової стабільності (власних та позикових коштів), фінансового левериджу (залежно від довгострокових зобов’язань), забезпеченості власними коштами, фінансової залежності, маневреності власних коштів. Аналіз динаміки фінансової стійкості й стабільності підприємств дозволяє оцінити стан і тенденції зміни фінансової стійкості будь-якої діяльності, а також потенційні резерви підвищення фінансової стабільності.

Рентабельність — це відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу виробництва або сукупних витрат підприємства. У практиці господарювання обчислюються такі основні показники рентабельності: рентабельність продажу, рентабельність основної діяльності, рентабельність власного капіталу, рентабельність усього капіталу підприємства, період окупності власного капіталу. Оцінка рентабельності дозволяє скласти характеристику основних показників рентабельності та зробити загальні висновки.

Оцінка рентабельності за переліченими показниками характеризує такі складові рентабельності, як рентабельність продажу, основної діяльності, основного, власного та перманентного й усього капіталу підприємства. Динаміка цих показників дасть змогу визначити конкретні резерви її підвищення.

Узагальнювальними показниками оцінки фінансового стану підприємств є показники ділової активності, яку доцільно оцінювати за коефіцієнтами: (Додаток Б)

Коефіцієнт оборотності активів характеризує ефективність використання підприємством всіх наявних ресурсів незалежно від джерел їх залучення.

Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів характеризує швидкість реалізації товарно-матеріальних запасів підприємства.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує швидкість обертання дебіторської заборгованості підприємства за період, який аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємством.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості показує швидкість обертання кредиторської заборгованості підприємства за період, який аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, яке надається підприємству.

Строк погашення дебіторської і кредиторської заборгованостей показує середній період погашення дебіторської або кредиторської заборгованостей підприємства.

Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) показує ефективність використання основних засобів підприємства.

Коефіцієнт оборотності власного показує ефективність використання власного капіталу підприємства.

1.2 Майновий стан підприємства та методика його оцінки

Оцінка змін, що відбулися в складі та структурі майна підприємства є важливим етапом у характеристиці фінансового стану підприємства.

Стабільність майнового стану підприємства залежить від правильності та доцільності вкладення фінансових ресурсів у активи, тому для його оцінки необхідно вивчити передусім склад, структуру майна та джерела його утворення, а також причини їх зміни. Особлива увага при цьому приділяється вивченню причин, які негативно впливають на фінансовий стан підприємства.

Основні напрямки оцінки майнового стану підприємства полягають у наступному: за даними балансу визначається вартість усього майна підприємства (підсумок активу балансу — валюта балансу) і сума джерел утворення (підсумок пасиву балансу) цього майна на певну звітну дату [48, с.289]. Далі визначається відхилення за кожним видом майна і джерел його утворення порівнянням даних на кінець і на початок звітного періоду.

Для вивчення структурних змін необхідно додатково визначити питому вагу кожного виду майна в загальній валюті балансу і вивчити причини змін структури майна і джерел його утворення, що надасть можливість установити, якою мірою підприємство може спиратися на власні кошти і скільки треба позичити, а також наскільки ефективно використовуються власні й позичені кошти.

Отже, менеджер матиме змогу вирішити, наскільки надійними є джерела засобів і що треба зробити в майбутньому для забезпечення грошових надходжень. Оцінка майна підприємства уможливлює також визначення відповідності стратегії підприємства напрямкам використання коштів з тим, щоб у разі необхідності вжити заходів для виправлення ситуації.

Далі вивчають співвідношення динаміки оборотних і необоротних активів, а також показники мобільності всього майна підприємства та оборотних коштів:

а) якщо оборотні кошти збільшилися, а необоротні активи зменшилися, це означає, що на підприємстві спостерігається тенденція прискорення оборотності всього майна підприємства. Результатом може бути вивільнення частини коштів і короткострокових вкладень (якщо відсоток за цими статтями зріс);

б) для характеристики майна розраховується коефіцієнт мобільності майна: відношення вартості оборотних активів до вартості всього майна;

в) коефіцієнт мобільності оборотних активів розраховується як відношення найбільш мобільної їх частини (коштів і фінансових вкладень) до вартості оборотних активів.

Збільшення коефіцієнтів мобільності всього майна і оборотних активів підтверджує тенденцію прискорення оборотності майнових засобів підприємства.

Слід зазначити, що низька мобільність оборотних активів не завжди є негативною. За високої рентабельності продукції підприємства здебільшого спрямовують вільні кошти на розширення виробництва.

Відомо, що фінансовий стан підприємства значною мірою обумовлюється його операційною діяльністю. Тому, при оцінці фінансового стану підприємства, необхідно оцінити його виробничий потенціал.

До виробничого потенціалу відносять:

— основні засоби;

— виробничі запаси;

— незавершене виробництво;

— витрати майбутніх періодів.

Ці статті складаються з реальних активів, що характеризують виробничу потужність підприємства.

Для характеристики виробничого потенціалу використовують такі показники:

— наявність, динаміка і питома вага виробничих активів у загальній вартості майна;

— наявність, динаміка і питома вага основних засобів у реальній вартості майна;

— коефіцієнт зносу основних засобів;

— середня норма амортизації;

— наявність, динаміка і питома вага капітальних вкладень і їх співвідношення з фінансовими вкладеннями.

Збільшення виробничих активів на кінець року і більша питома вага цих активів у загальній сумі коштів підприємства свідчитиме, як правило, про підвищення виробничих можливостей.

Цей показник не повинен бути нижчим за 50 %. За основу для порівняння беруть галузеві стандартні показники.

Показник питомої ваги вартості основних фондів у загальній вартості коштів підприємства розраховують як відношення залишкової вартості основних засобів до валюти балансу. Такий розрахунок здійснюється на початок року і на кінець звітного періоду. Одержані показники порівнюють зі стандартними значеннями для підприємств галузі, а також з показниками високорентабельних підприємств.

Коефіцієнт зносу (амортизації) розраховується, і дається якісна характеристика його змін. Для оцінки інтенсивності накопичення зносу (амортизації) основних засобів використовується показник середньої норми амортизації, що обчислюється як відношення суми амортизаційних відрахувань за звітний період до первісної вартості основних засобів. Цей показник порівнюється з показниками інших підприємств і стандартними значеннями даного показника.

Виробничий потенціал підприємства характеризується також відношенням капітальних вкладень і довгострокових фінансових вкладень: незавершене виробництво, довгострокові фінансові інвестиції.

Високі темпи зростання фінансових вкладень можуть знизити виробничі можливості підприємства.

На основі аналізу структури оборотних коштів вивчають зміни, що відбулися в складі оборотних коштів у цілому, а після цього — в розрізі окремих статей.

Причинами зміни оборотних коштів можуть бути:

прибуток (після сплати податків);

амортизаційні відрахування;

приріст власних засобів;

збільшення заборгованості за кредитами й позиками;

збільшення зобов’язань з кредиторської заборгованості.

Причини зменшення оборотних коштів:

витрати за рахунок прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства;

капітальні вкладення;

довгострокові фінансові вкладення;

зменшення кредиторської заборгованості.

Необхідно також порівняти за даними балансу розмір зміни іммобілізованих активів (необоротні активи) з оборотними коштами. Якщо темп приросту оборотних коштів вищий, ніж необоротних іммобілізованих коштів, це означає, що на підприємстві існує тенденція прискорення оборотності всієї сукупності коштів підприємства.

Далі необхідно проаналізувати складові іммобілізованих активів. Якщо в складі цих коштів значну частину становлять довгострокові фінансові вкладення в інші підприємства, то виробничий потенціал даного підприємства зменшуватиметься.

Надходження, набуття, створення майна підприємства здійснюється за власні та позичені кошти, співвідношення яких розкриває його фінансовий стан.

Розрахувавши наявність власних оборотних коштів, слід проаналізувати власний і позичений капітал у розрізі окремих статей, установити причини збільшення чи зменшення короткострокових позик, кредиторської заборгованості.

Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Значення аналізу дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції, коли іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною.

Інформаційною базою при проведенні аналізу майна підприємства є баланс, для внутрішнього аналізу застосовуються також дані аналітичного обліку. У найзагальнішому вигляді зміни в обсязі дебіторської та кредиторської заборгованості за звітний період можуть бути охарактеризовані даними горизонтального та вертикального аналізу балансу .

Особливу увагу в процесі аналізу дебіторської заборгованості приділяють статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги», яка має найбільшу питому вагу в загальній сумі дебіторської заборгованості. Згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку ця дебіторська заборгованість включається в валюту балансу за чистою реалізаційною вартістю, тобто як сума дебіторської заборгованості за мінусом сумнівних та безнадійних боргів.

Методика оцінки показників оборотності дебіторської заборгованості полягає у наступному: дані за звітний період порівнюють з даними за минулий рік (або інший звітний період), визначають зміни і вивчають причини цих змін, їхню якісну характеристику. Деякі показники за минулий період (оборотність дебіторської заборгованості, або відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації) переносяться з розрахунку, складеного за підсумками минулого року чи іншого виробничого періоду.

Якщо порівняти показники дебіторської заборгованості, можна зробити висновок щодо того, поліпшився чи погіршав стан розрахунків з покупцями проти минулого року. Якщо на підприємстві зросла сумнівна дебіторська заборгованість, а також загальна частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних коштів, то можна зробити висновок про зниження ліквідності поточних активів у цілому, а отже, про погіршання фінансового стану підприємства.

Майновий стан підприємства характеризують такі показники, як:

вартість та структура майна, що має підприємство у своєму розпорядженні (господарські засоби);

коефіцієнт зносу основних засобів;

коефіцієнт оновлення основних засобів;

коефіцієнт вибуття основних засобів.

Коефіцієнт зносу основних засобів характеризує їх зношеність і визначається як співвідношення суми їх зносу до первісної вартості.

Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує показує частку нових основних засобів в загальній їх структурі.

Коефіцієнт вибуття основних засобів характеризує рівень інтенсивності їх вибуття зі сфери виробництва, показує частку вибулих основних засобів до їх загальної первісної вартості.

Сума господарських засобів, що має підприємство у своєму розпорядженні, дає загальну вартісну оцінку активів, що перебувають на балансі підприємства. Для більш глибокого аналізу вартісного стану активів дається оцінка змінам, що відбулися в складі господарських засобів в напрямку співвідношення оборотних і необоротних активів, динаміки виробничих запасів, незавершеного виробництва, основних засобів, витрат майбутніх періодів.

Збільшення питомої ваги необоротних активів в загальній вартості господарських засобів може вказувати на заморожування капіталу в основних засобах або на його втрату у зв’язку із фізичним і моральним зносом, що в кінцевому результаті підвищує ризик неліквідності підприємства. Зміна структури активів підприємства в напрямку збільшення частки оборотних активів може вказувати на створення надлишкових виробничих запасів.

Кожне підприємство для забезпечення нормального процесу виробництва повинно мати відповідну суму оборотних активів. Розмір цих активів на конкретному підприємстві пов’язаний як з обсягом виробництва, так і з структурою. Тому при проведенні внутрішнього аналізу стану оборотних активів важливо зробити аналіз їх структури за категоріями ризику при їх ліквідності.

Фінансовий стан підприємства значною мірою також залежить від стану грошових коштів. Збільшення грошових коштів, як правило, свідчить про зміцнення фінансового стану підприємства. Проте якщо значні залишки грошових коштів тривалий час не використовується, то це свідчить про неефективне їх використання.

В умовах сучасної фінансової кризи суттєво зростає дебіторська заборгованість. Відвертання коштів в дебіторську заборгованість призводить до фінансових ускладнень. В результаті підприємство може відчувати нестачу грошових коштів на придбання

Результати оцінки майнового стану дадуть змогу визначити ступень ефективності використання майна підприємства, проаналізувати процес оновлення основних засобів та устаткування, а також виявити потенційні можливості підвищення ефективності використання майна підприємства.

1.3 Характеристика ліквідності та платоспроможності підприємства, розрахунок їх показників

В умовах ринкових відносин питанню платоспроможності суб’єктів господарської діяльності приділяється особлива увага.

Показником платоспроможності підприємства на визначену дату є відсутність прострочених боргів банку, бюджету, постачальникам, робітникам та службовцям. Оцінка платоспроможності проводиться на основі характеристики ліквідності поточних активів.

Ліквідність — термін, який характеризує здатність окремих видів майнових цінностей швидко і без значних втрат своєї вартості перетворюватися у грошові кошти.

Ліквідність підприємства — це його спроможність швидко реалізувати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань, тобто це співвідношення величини його високоліквідних активів (кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.

Ліквідність балансу — це рівень покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов’язань.

Мошенський С. З. та Олійник О. В. відмітили: „Фінансовий стан підприємства з позиції короткострокової перспективи оцінюється показниками платоспроможності та ліквідності”[34, с. 438 ].

„Ліквідність підприємства — це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань ” [48, с. 278 ].

Онисько С. М. та Марич П. М. визначили термін „ліквідність” як відношення вартості ліквідних активів до його заборгованості [39, с. 319 ].

Отже, ліквідність підприємства полягає в тому, як швидко воно може продати свої активи, отримати грошові кошти і погасити заборгованість перед постачальниками і банком щодо повернення кредитів, перед бюджетом та позабюджетними централізованими фондами із сплати податків та платежів, перед працівниками з виплати заробітної плати тощо.

Ліквідність підприємства оцінюється відношенням величини його високоліквідних активів, а саме чистої реалізованої вартості грошових коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій, дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, дебіторської заборгованості за розрахунками та іншої поточної дебіторської заборгованості до короткострокової заборгованості.

Ліквідність же балансу визначається рівнем покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на грошові кошти відповідає строку погашення зобов’язань. Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу і пасиву балансу [30].

Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на такі групи:

найліквідніші активи (грошові кошти та їх еквіваленти і поточні фінансові інвестиції) — мають дорівнювати кредиторській заборгованості (тобто найтерміновішим зобов’язанням) або перевищувати її;

швидкореалізовувані активи (дебіторська заборгованість та інші оборотні активи) — мають дорівнювати або перевищувати короткострокові пасиви;

повільнореалізовувані активи (запаси) — мають дорівнювати або перевищувати довгострокові зобов’язання (кредити та інші зобов’язання);

важкореалізовувані активи (нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та інші необоротні активи) — мають дорівнювати джерелам власних коштів або перевищувати їх.

Якщо на підприємстві виконуються перші три умови, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання підприємства, то обов’язково виконується й остання умова, оскільки це свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, що забезпечує його фінансову стійкість. Невиконання однієї з перших трьох умов вказує на те, що фактична ліквідність балансу відрізняється від абсолютної.

Отже, аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні активів, які згруповані за ступенем їх ліквідності і розміщені у порядку зменшення ліквідності, із зобов’язаннями за пасивом, які згруповані за термінами їх погашення і розміщені в порядку зростання цих термінів [23].

Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов’язань групуються так [45]:

негайні пасиви — це кредиторська заборгованість, розрахунки за дивідендами;

короткострокові пасиви — це короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями, векселі видані;

довгострокові пасиви — це довгострокові зобов’язання;

постійні пасиви — це власний капітал.

Баланс буде ліквідним, якщо задовольнятиме такі умови:

найбільш ліквідні активи перевищують негайні пасиви або дорівнюють їм;

активи, що швидко реалізуються, дорівнюють короткостроковим пасивам або більші за них;

активи, що реалізуються повільно, дорівнюють довгостроковим пасивам або більші за них;

активи, що важко реалізуються, менші за постійні пасиви.

На основі порівняння активів та пасивів підприємства, визначається тип його ліквідності (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Типи ліквідності підприємства

абсолютно ліквідносте

ліквідне

неліквідне

Відносно неліквідне

Абсолютно неліквідне
А1 >П1

А1 < П1

А1 < П1

А1 < П1

А1 < П1
А2 > П2

А2 > П2

А2 < П2

А2 < П2

А2 < П2
А3 > П3

А3 >П3

А3 >П3

А3> П3

А3 < П3
А4 < П4

А4 >П4

А4 > П4

А4 > П4

А4> П4

Аналіз ліквідності доповнюється оцінкою платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати. Проте слід зазначити, що ліквідність підприємства зовсім не тотожна його платоспроможності. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансовий стан як задовільний, однак, по суті, ця оцінка буде помилковою, якщо в поточних активах значну питому вагу матимуть неліквідні активи й короткострокова дебіторська заборгованість [37].

Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують поточні. Нездатність підприємства задовольнити вимоги кредиторів з оплати товарів, сплати платежів у бюджет, позабюджетні фонди, тощо у зв’язку з перевищенням зобов’язань над вартістю майна та інших активів характеризує його неплатоспроможність або неспроможність.

Підприємство визнається неплатоспроможним у разі виявлення незадовільної структури балансу.

Незадовільна структура балансу — це такий стан майна і зобов’язань боржника, коли не може бути забезпечене виконання зобов’язань перед кредиторами через недостатній рівень ліквідності майна [30].

Ознаками платоспроможності є:

— наявність грошей у касі, на поточних рахунках;

— відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Однак наявність тільки незначних залишків грошей на поточних рахунках не означає неплатоспроможності підприємства, бо кошти на поточні рахунки можуть надійти протягом кількох днів. Загалом, можна сказати, що головне завдання фінансового менеджера підприємства виявляється в тому, щоб на розрахунковому рахунку та в касі грошей було не менше (але й не більше), ніж потрібно для виконання поточних платежів, а решта їх має бути вкладена в матеріальні та інші ліквідні активи. Досягненню такого стану, крім усього іншого, сприяє грамотне складання платіжних календарів.

Наявність різних показників ліквідності пояснюється різними інтересами споживачів аналітичної інформації:

коефіцієнт абсолютної ліквідності є важливим для постачальників сировини і матеріалів;

коефіцієнт швидкої ліквідності — для банків;

коефіцієнт поточної ліквідності — для покупців і власників акцій та облігацій підприємства.

Залежно від того, якими платіжними коштами підприємство може погасити свої зобов’язання, розраховують кілька показників ліквідності [22].

Найважливішим показником ліквідності та платоспроможності підприємства є коефіцієнт покриття, що характеризує рівень покриття активами підприємства своїх зобов’язань. Коефіцієнт покриття (Кп) визначається відношенням усіх поточних активів підприємства до його поточних зобов’язань.

Якщо Кп> 1, підприємство може своєчасно погасити свої зобов’язання, а якщо Кп < 1, підприємство має неліквідний баланс. Отже, підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують поточні зобов’язання. У цьому разі у підприємства стійкий фінансовий стан і воно може своєчасно погасити свої платіжні зобов’язання.

За цим коефіцієнтом одержують загальну оцінку ліквідності активів. Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань. Логіка даного показника полягає в тому, що підприємство погашає короткострокові зобов’язання в основному за рахунок поточних активів, отже, якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов’язання, підприємство вважається ліквідним. Розмір перевищення задається коефіцієнтом покриття. Значення цього показника залежить і від галузі і від виду діяльності. В західній обліково-аналітичній практиці наводиться критичне нижнє значення цього показника. Визнано, що поточні активи повинні вдвічі перевищувати короткострокові зобов’язання.

Якщо ж на підприємстві відношення поточних активів і короткострокових зобов’язань нижче ніж 1 : 1, це свідчить про високий фінансовий ризик, оскільки підприємство не в змозі оплатити свої рахунки. Співвідношення 1 : 1 припускає рівність поточних активів і короткострокових зобов’язань. Але, зважаючи на різний ступінь ліквідності активів, можна припустити, що не всі активи будуть негайно реалізовані, а тому виникає загроза для фінансової стабільності підприємства. Якщо ж значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1 : 1, то можна зробити висновок про те, що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, які сформувалися завдяки власним джерелам. З позиції кредиторів підприємства такий варіант формування оборотних коштів є найбільш прийнятним. Водночас, з точки зору менеджера, значне накопичення запасів на підприємстві, відтягування грошей у дебіторську заборгованість може бути пов’язане з невмілим управлінням активами. Скорочення величини коефіцієнта покриття може статися під впливом двох факторів:

збільшення поточних активів;

значного зростання короткострокових зобов’язань.

Для з’ясування причин модифікації цього показника необхідно проаналізувати зміни в складі джерел коштів і їх розміщенні в порівнянні з початком року.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кш.л.) за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тільки він обчислюється по вужчому колу поточних активів, коли з розрахунку виключена найменш ліквідна їх частина — виробничі запаси. Середнє значення коефіцієнта Кш.л. = 0,5.

Виключаються матеріальні запаси не тільки через те, що вони менш ліквідні, а в основному через те, що грошові кошти, які можна одержати у випадку вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за затрати на їх закупку. В умовах ринкової економіки типовою є ситуація, коли при ліквідації підприємства одержують 40% і менше від облікової вартості запасів. «Розумним» коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1:1.

На практиці багато підприємств мають більш низький коефіцієнт швидкої ліквідності (наприклад, 0,5 : 1), тому для оцінки їх ліквідності необхідно проаналізувати тенденції зміни цього показника за певний період часу. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов’язане в основному зі зростанням невиправданої дебіторської заборгованості, то це свідчитиме про серйозні фінансові проблеми підприємства. В західній економічній літературі цей коефіцієнт називають коефіцієнтом миттєвої оцінки.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Каб.л.) характеризується рівнем покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строку погашення зобов’язань. Визначається коефіцієнт абсолютної ліквідності як відношення суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми короткострокових (поточних) зобов’язань.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, що частина короткострокових позикових зобов’язань може бути при необхідності погашена негайно. Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності Каб.л. > 0,2 достатнє, щоб підприємство своєчасно розрахувалось за своїми боргами з кредиторами. Зменшення цього коефіцієнта відображає зовнішню причину неплатоспроможності підприємства. Якщо коефіцієнт абсолютної ліквідності Каб.л. < 0,2, а коефіцієнт покриття Кп. < 0,5, підприємство вважається банкрутом і може підлягати ліквідації з продажем майна.

В практиці фактичні середні значення коефіцієнтів ліквідності бувають висновки щодо можливості підприємства негайно погасити свої борги, бо малоймовірно, щоб усі кредитори підприємства водночас пред’являли йому свої боргові вимоги.

Ліквідність підприємств характеризує також показник маневреності власного капіталу (капіталу, що функціонує — Км). Цей показник показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто характеризує ту частину власних обігових коштів, які знаходяться в формі грошових коштів, що мають абсолютну ліквідність.

Нормативне значення показника Км > 0,1. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлюється підприємством самостійно і залежить, наприклад, від того, наскільки висока щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах.

Основними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність підприємства є: коефіцієнт автономії (фінансової незалежності), коефіцієнт фінансової стабільності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами, коефіцієнт фінансового левериджу.

Коефіцієнт автономії (Ка) — показник, який характеризує частку власних активів у загальній сумі всіх активів підприємства, розраховується діленням суми власного капіталу на вартість майна підприємства.

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії Ка > 0,5. Таке значення цього показника дає змогу припустити, що всі зобов’язання підприємства можуть бути покриті власними активами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про більшу фінансову незалежність, підвищення гарантії погашення підприємством своїх зобов’язань. Отже, що більший коефіцієнт автономії, то кращий фінансовий стан підприємства.

Коефіцієнт фінансової стабільності (Кф.с.)- показник, який характеризується відношенням власних і позикових коштів підприємства, тобто він показує, скільки позикових коштів залучило підприємство в розрахунку на 1 грн, вкладених в активи власних коштів.

Значення показника Кф.с. > 1 є нормативним . Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно незалежне від зовнішніх фінансових джерел.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами (Квл.к.) — показник, який характеризує рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування оборотних активів, тобто показує скільки власних джерел формування оборотних активів підприємства припадає на одиницю цих активів. Розраховується цей коефіцієнт за даними балансу підприємства за відповідний звітний період в такому порядку: від підсумку за першим розділом пасиву балансу віднімається підсумок за першим розділом активу і отримана різниця ділиться на суму підсумку другого розділу активу балансу, тобто розрахована фактична наявність власних джерел формування обігових коштів ділиться на фактичну вартість наявних обігових коштів.

Значення показника Квл.к. > 0,1 визначає достатній рівень забезпеченості підприємства власними коштами. Це свідчить про те, що наявні оборотні активи підприємства покриваються власними джерелами. Збільшення коефіцієнта забезпеченості означатиме, що у підприємства є надлишкові джерела формування оборотних активів, а його зниження свідчить про нестачу цих джерел. В обох випадках фінансовий стан підприємства буде нестійким.

Коефіцієнт фінансового левериджу (Кф.л.) характеризується відношенням довгострокових зобов’язань і джерел власних коштів підприємства, тобто показує, скільки довгострокових зобов’язань припадає на одиницю джерел власних коштів. Нормативне значення показника: Кф.л. < 1. У цьому разі фінансовий стан підприємства відносно нормальний.

Підвищення рівня платоспроможності підприємства залежить від поліпшення результатів його виробничої і комерційної діяльності. Разом з цим надійний фінансовий стан,а отже і його ліквідність та платоспроможність залежить також від раціональної організації використання фінансових ресурсів. Тому в умовах ринкової економіки доцільно здійснювати не тільки оцінку активів і пасивів балансу, а також і поглиблений щоденний аналіз стану і використання господарських засобів. Інформаційною базою для такого аналізу є дані управлінського обліку.

Для встановлення платоспроможності підприємства перш за все вивчається структура балансу [32]. Вона може бути визнана незадовільною, а підприємство неплатоспроможним, якщо:

загальний коефіцієнт ліквідності на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (1,5);

коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (0,3).

Загальний коефіцієнт ліквідності розраховується за формулою:

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення, (1.1)

де:ПА — поточні активи;

Р — витрати майбутніх періодів;

ПП — поточні пасиви;

Д — доходи майбутніх періодів.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами розраховується за формулою:

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення (1.2)

У кожного підприємства для забезпечення нормального процессу виробництва має бути відповідна кількість оборотних активів. Розмір цих активів на певному підприємстві пов’язаний як з обсягом виробництва, так і зі швидкістю їх обороту. Розширення обсягів виробництва потребує збільшення обігових коштів. Прискорення ж оборотності оборотних активів, навпаки, призводить до зменшення їх кількості, що необхідна для забезпечення нормального процесу виробництва. В останньому випадку підвищується ефективність використання оборотних активів, які вкладаються у виробництво. Тому аналіз забезпеченості підприємства обіговими коштами і ефективності їх використання має суттєве значення для оцінки фінансового стану підприємства.

Забезпеченість підприємства власними оборотними активами визначається порівнянням їх фактичної наявності, що визначається за балансом на відповідну звітну дату, зі встановленим нормативом (плановою потребою). При перевищенні фактичної наявності над встановленим нормативом у підприємства утворюється надлишок власних оборотних активів, а при перевищенні встановлених нормативів над фактичною наявністю оборотних активів, навпаки, утворюється їх нестача. Наявність як надлишку, так і нестачі оборотних активів негативно впливає на фінансову діяльність підприємства, його фінансовий стан. Тому чітка організація оборотних активів, дотримання відповідності фактичної їх наявності встановленому нормативу сприяють стабілізації фінансового стану підприємства.

1.4 Фінансова стійкість підприємства та методика її оцінки

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану будь-якого підприємства є його фінансова стійкість. Вона пов’язана із ступенем залежності від кредиторів і інвесторів та характеризується співвідношенням власних і позикових коштів, тобто під фінансовою стійкістю підприємства розуміють забезпечення запасів і витрат джерелами коштів для їх формування.

Фінансова стійкість підприємства — це таке його становище, коли вкладені в підприємницьку діяльність ресурси окупаються за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів. Визначається фінансова стійкість відношенням вартості матеріальних оборотних активів (запасів та витрат) до величини власних та позикових джерел коштів для їх формування [48, с. 283].

Отже, на нашу думку, фінансова стійкість — це такий стан підприємства, коли обсяг його майна (активів) достатній для погашення зобов’язань, тобто підприємство платоспроможне.

Фінансова стійкість передбачає здатність підприємства зберігати заданий режим функціонування за найважливішими фінансово-економічними показниками. Вона може розглядатися як результативна категорія, що характеризує рівень стійкості роботи підприємства, його здатність забезпечити стабільні техніко-економічні показники й ефективно адаптуватися до змін у зовнішньому оточенні та внутрішньому середовищі. Рівень фінансової стійкості впливає і на можливості підприємства. Визначення меж фінансової стійкості належить до найбільш важливих економічних проблем, тому що недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємства й відсутності засобів для розвитку виробництва, а надлишкова буде перешкоджати розвитку, формуючи на підприємстві зайві запаси і резерви.

Фінансова стійкість має характеризуватися таким станом фінансових ресурсів, який відповідає вимогам ринку, а їхній розподіл і використання мають забезпечувати розвиток підприємства на основі зростання прибутку й капіталу при збереженні платоспроможності в умовах допустимого рівня ризику. Зміна ж стану ресурсів у фінансово стійкого підприємства не повинно призвести до зміни обраної ним стратегії.

Із ефективністю виробничо-господарської діяльності підприємства пов’язана його фінансова стійкість. Однак необхідно зазначити, що стійкість того чи іншого підприємства не завжди є наслідком недостатньої ефективності його діяльності. У хиткому стані може опинитися й ефективно функціонуюче підприємство. Криза може бути результатом недостатньо високого рівня менеджменту, прояву впливу яких-небудь несприятливих факторів (наприклад, неплатоспроможність замовника). Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально-речової й вартісної (грошової) структур виробництва і таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально-речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами його діяльності.

У свою чергу, зовнішню щодо суб’єкта господарювання стійкість слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його операції. Вона досягається відповідним макроекономічним регулюванням ринкової економіки.

Можливе й виділення так званої спадкової стійкості, яка визначається наявністю певного запасу міцності, досягнутого підприємством за період його попередньої діяльності, і яка захищає від впливу несприятливих дестабілізуючих факторів.

Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації (звичайно, своєчасної оплати за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи) й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов’язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Іншими словами, загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення доходів над витратами. Саме така ситуація виражає зміст фінансової стійкості, яка є головним компонентом (умовою) загальної стійкості підприємства.

Фінансова стійкість відображає такий стан його фінансових ресурсів і такий ступінь їхнього використання, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими засобами, здатне забезпечити безперебійний процес виробництва й реалізації продукції, а також затрати на його розширення й оновлення.

Значний практичний інтерес мають кількісні характеристики фінансової стійкості підприємства, тобто питання — при яких саме показниках фінансовий стан підприємства можна вважати стійким. Фінансовий стан підприємства можна вважати стійким, власні оборотними засобами покривають не менш як 50% фінансових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, ефективно й цілеспрямовано використовує фінансові ресурси, дотримується фінансової, кредитної й розрахункової дисципліни, тобто платоспроможне.

У підприємства, що має низький рівень фінансової стійкості, спостерігається спад ділової активності, рентабельності й віддачі наявних активів. Збитковість фінансово-господарської діяльності свідчить про те, що підприємство перебуває під загрозою банкрутства. Однак це не означає, що будь-яке збиткове підприємство негайно збанкрутує. Збитковість може бути тимчасовою, і не виключено, що керівництво й менеджери підприємства знайдуть ефективні рішення й виведуть підприємство з фінансової кризи. Проте і наявність високої фінансової стійкості не гарантує захист від банкрутства.

Отже, фінансова стійкість — комплексне поняття, яке перебуває під впливом різноманітних фінансово-економічних процесів. Тому її слід визначити як такий стан фінансових ресурсів підприємства, результативності їхнього розміщення й використання, при якому забезпечується розвиток виробництва чи інших сфер діяльності на основі зростання прибутку й активів, при збереженні платоспроможності й кредитоспроможності.

Для характеристики фінансової стійкості підприємства використовується система абсолютних та відносних показників.

Найбільш узагальнюючими абсолютними показниками фінансової стійкості є відповідність або невідповідність (надлишок або нестача) джерел коштів для формування запасів і витрат, тобто різниця між сумою джерел коштів і сумою запасів та витрат.

За рівнем покриття різних видів джерел суми запасів і витрат розрізняють такі види фінансової стійкості підприємства:

абсолютна стійкість фінансового стану — коли власні джерела формування оборотних активів покривають запаси і витрати. При цьому наявність власних джерел формування оборотних активів визначається за балансом підприємства як різниця між сумою джерел власних та прирівняних до них коштів і вартістю основних фондів та інших необоротних активів;

нормальний стійкий фінансовий стан — коли запаси і витрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів і довгостроковими позиченими джерелами;

нестійкий фінансовий стан — коли запаси і витрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів, довгострокових позикових джерел, короткострокових кредитів і позик;

кризовий фінансовий стан — коли запаси і витрати не покриваються всіма видами можливих джерел їх забезпечення (власних, позикових та ін.), підприємство перебуває на межі банкрутства.

Важливого значення для функціонування підприємств в умовах ринкової економіки набуває їх фінансова незалежність від зовнішніх позикових джерел. Запас джерел власних коштів означає запас фінансової стійкості підприємства за умови, що його власні кошти перевищують позикові.

Стійкість фінансового стану підприємства оцінюється щодо власних і позикових коштів, за темпами накопичення власних коштів у результаті поточної фінансової діяльності, достатнім забезпеченням матеріальних оборотних активів власними джерелами.

Фінансова стійкість підприємства характеризується системою фінансових коефіцієнтів, які розраховуються як відношення абсолютних показників активу і пасиву балансу. Порівняння цих коефіцієнтів з базисними величинами (середньогалузевими, показниками фінансово стійкіших підприємств, оптимально розрахованими) дає можливість встановити рівень фінансової стійкості аналізованого підприємства.

Основними показниками, які характеризують фінансову стійкість підприємства, його незалежність від позикових коштів є коефіцієнти: автономії, забезпеченості власними коштами, фінансової залежності, відношення позикових і власних коштів, маневреності робочого та власного капіталу.

Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) характеризує ринкову стійкість підприємства. Він характеризується відношенням власних джерел до валюти балансу. Теоретичне значення коефіцієнта автономії повинно бути не менше 0,5. Збільшення показника свідчить про зростання фінансової незалежності та підвищення підприємством гарантії погашення своїх зобов’язань.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами характеризує рівень забезпечення підприємства власними коштами і розраховується як відношення суми фактичної наявності джерел власних і прирівняних до них коштів (за винятком сум заборгованостей за розрахунками з учасниками, доходів майбутніх періодів, резерву майбутніх витрат і платежів, реструктуризованого боргу) до суми наявних оборотних активів підприємства. Фінансовий стан підприємства вважається нормальним, якщо коефіцієнт забезпеченості власними коштами більше за 1.

Для визначення частки активів, що належить до власного капіталу, розраховується коефіцієнт фінансової залежності. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансування підприємства. Якщо його значення наближається до 1 (або 100%), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

Важливим показником, який характеризує фінансову стійкість підприємства, є коефіцієнт маневреності власних коштів. Він показує, скільки довгострокових позикових коштів використано для фінансування активів підприємства поряд з власними коштами. Що менше позикових коштів залучає підприємство для здійснення своєї статутної діяльності, то вища його фінансова стійкість. Тобто, цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка частина капіталізована. Значення цього показника може змінюватися залежно від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства (норматив – 0,4 – 0,6).

Щоб визначити фінансову стійкість підприємства, можна додатково розраховувати й показники: концентрації залученого капіталу, фінансування, довгострокового залучення позикових коштів, забезпеченності запасів, забезпеченості оборотних засобів, короткострокової заборгованості.

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу показує частку залучених коштів у формуванні активів. Оптимальне значення коефіцієнту концентрації залученого капіталу <0,5.

Коефіцієнт фінансування показує, скільки власних коштів підприємства припадає на одну гривню позикових. Нормативне значення коефіцієнту фінансування >1.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу .

Коефіцієнт забезпеченості запасів показує, яка частка матеріальних обігових засобів фінансується за рахунок власного обігового капіталу, має оптимальне значення ≥ 0,8 .

Коефіцієнт забезпеченості обігових засобів показує, яка частка власних коштів підприємства вкладена в обіговий капітал. Оптимальне значення коефіцієнту забезпеченості обігових засобів ≥ 0,5.

Коефіцієнт короткострокової заборгованості виражає частку поточних зобов’язань підприємства в загальній сумі зобов’язань .

Розділ 2. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ПОКАЗНИКІВ ФІНАНСОВОГО СТАНУ УМГ „ПРИКАРПАТТРАНСГАЗ”

2.1 Організаційно — економічна характеристика підприємства

Управління магістральних газопроводів (УМГ) „Прикарпаттрансгаз” є структурним підрозділом дочірної компанії (ДК) „Укртрансгаз”, національної акціонерної компанії (НАК) „Нафтогаз Україна”, найстаріше і найпотужніше підприємство газової промисловості України на території Івано-Франківської області.

На правах відділень в структуру УМГ „Прикарпаттрансгаз” входять:

п’ять лінійно-виробничих управлінь магістральних газопроводів (ЛВУМГ): Богородчанське, Долинське, Закарпатське, Хустське, Одеське;

Богородчанське виробниче управління підземного зберігання газу;

пересувна механізована колона (ПМК);

відділення виробничого постачання (ВРП);

Богородчанське тепличне господарство;

база відпочинку „Карпати”.

Головним предметом діяльності підприємства є транспортування природного газу з Росії через територію України в країни Європи, Одеської, Чернівецької, Івано-Франківської, Закарпатської, Тернопільської областей. В систему магістральних газопроводів підприємства входять 24 газопроводи.

Питома вага поставок газу в країни Західної Європи в загальному балансі транспорту газу по підприємству складає 93,8%.

Безперебійне постачання газу населенню та промисловим підприємствам здійснюється за допомогою 168 газорозподільних станцій (ГРС).

Надійність та довговічність роботи газотранспортної системи досягнуто за рахунок впровадження у виробництво передових технологій та методів проведення діагностичних та ремонтних робіт на газопроводах великого діаметру.

З ростом об’ємів подачі газу споживачам в УМГ „Прикарпаттрансгаз” в системі газопроводів експлуатуються три установки підготовки газу в Долинському, Богородчанському і Одеському УМГ, які забезпечують якісні показники газу контрактної та договірної кондиції.

Система газопроводів УМГ „Прикарпаттрансгаз” обладнана діючими газовимірювальними станціями (ГВС): Ужгород — на кордоні з Словаччиною, Берегове (Закарпатська обл.)- на кордоні з Угорщиною, Орлівка (Одеська обл.) — на кордоні з Румунією, Олексіївка (Чернівецька обл.) — на кордоні з Молдовою. В стадії будівництва знаходяться ще дві станції Теково (Закарпатська обл.) на кордоні з Румунією та Гребінники (Одеська обл.) на кордоні з Молдовою. Дані станції забезпечують заміри і облік газу при транспортуванні через територію України в країни Європи.

УМГ „Прикарпаттрансгаз” здійснює господарську діяльність по підземному зберіганню газу.

УМГ „Прикарпаттрансгаз” надаються і можуть надаватися послуги по заповненню зберігання і відбору газу споживачам в Україні, а також зарубіжним газовим компаніям.

В УМГ „Прикарпаттрансгаз” експлуатуються вісім автомобільних газонаповнюючих компресорних станцій (АГНКС).

Крім об’єктів виробничого призначення, підприємство має солідну соціально-побутову інфраструктуру, а саме: цілий ряд житлових будинків, бази відпочинку у м.Яремчі та на Чорному морі, медико-санітарну частину, об’єкти торгівлі та громадського харчування, що в значній мірі сприяє виконанню виробничих завдань, поставлених перед колективом УМГ „Прикарпаттрансгаз”.

Газотранспортна система підприємства постійно розширюється, збільшуються обсяги експортних поставок. У 1995 році вони перевершили 100-мільярдний рубіж, а в 2000 році досягнули 125 млрд.мі газу. Проектна продуктивність експортних газопроводів складає 140 млрд.мі газу на рік.

В підпорядкуванні підприємства знаходяться значні виробничі потужності, 18 компресорних станцій, три установки підготовки газу. Крім експорту газу в європейські країни підприємство транспортує газ споживачам Молдови, Одеської, Чернівецької, Івано-Франківської, Закарпатської та частково Тернопільської областей.

До структури керівництва підприємства належать:

директор;

головний інженер;

заступники директора з виробництва, соціальних питань,

заступник директора з економіки;

заступник директора з охорони праці.

Основні техніко-економічні показники діяльності „Прикарпаттрансгаз» за 2006-2008 роки представлені в таблиці 2.1.

Як видно з таблиці, власний капітал УМГ „Прикарпаттрансгаз” у 2006 році складав 1529421,7 тис. грн. За рахунок чистого прибутку, отриманого за звітній період власний капітал зріс на відповідну суму і став складати 1807144,7 тис. грн. Відповідно до вище викладеного, власний капітал на кінець 2008 року став складати 1807144,7 тис. грн. За три звітних періоди не відбувалося ніяких змін у статутному капіталі, тобто як на початок 2006 року так і на кінець 2008 року він складає 1182,5 тис. грн.

За рахунок отримання за 2006 рік чистого доходу від реалізації у розмірі 820125,2 тис. грн., при значенній собівартості 562056,2 тис. грн., валовий прибуток підприємства складав 245222,2тис. грн.. В результаті фінансової діяльності за 2007 рік валовий прибуток збільшився до 374877,2 тис. грн. Це відбулося за рахунок збільшення чистого доходу від реалізації до 970496,4 тис. грн., при збільшенні собівартості реалізованої продукції до 582085,4 тис. грн. На кінець 2008року валовий прибуток підприємства складав 212543,2тис. грн.. Він був сформований в результаті отримання чистого доходу від реалізації у розмірі 785248,9тис. грн. при собівартості реалізованої продукції у 572705,7 тис. грн.

Таблиця 2.1 Основні техніко-економічні показники діяльності „Прикарпаттрансгаз” за 2006-2008 роки

Показники

Роки
2006

2007

2008
1

3

4

5
Статутний капітал, тис. грн.

1182,5

1182,5

1182,5
Власний капітал, тис. грн.

1529421,7

1755399,1

1807144,7

Фінансові результати

Чистий доход від реалізації, тис. грн.

820125,2

970496,4

785248,9
Собівартість реалізованої продукції, тис. грн.

562056,2

582085,4

572705,7
Валовий прибуток, тис. грн.

245222,2

374877,2

212543,2
Капіталовіддача

1,27

1,45

2,15
Рівень витрат на одну гривню реалізованої продукції

0,77

0,89

0,83
Рентабельність реалізації, %

23,46

10,82

17,17

Показник капіталовіддачі на кінець 2006 року дорівнював 1,27. За наступні два звітні періоди він збільшився до 2,15. Збільшення цього показника у динаміці відбувалося на рахунок того, що сукупний капітал підприємства зменшувався інтенсивніше ніж чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

На кінець 2006 року рівень собівартості на одну гривню реалізованої продукції складав 0,77 грн. За 2007 рік рівень собівартості зріс, а за 2008 рік зменшився. За рахунок зменшення (збільшення) рівня собівартості продукції відповідно збільшується (зменшується) валовий прибуток підприємства.

Значення показників рентабельності реалізації знаходяться на дуже низькому рівні. На кінець 2006 року вона дорівнювала 23,46%, за 2007 рік зменшилася до 10,82%, а за 2008 рік підвищилася до 17,17%. Збільшення (зменшення) рентабельності реалізації відбувається за рахунок двох факторів: збільшення (зменшення) валового прибутку підприємства та збільшення (зменшення) чистого доходу від реалізації продукції. Тобто рентабельність реалізації залежить від збільшення (зменшення) собівартості реалізованої продукції.

2.2 Аналіз майна підприємства

Оцінка майнового стану підприємства дає можливість визначити абсолютні і відносні зміни статей балансу за певний період, відстежити тенденції їх зміни і визначити структуру фінансових ресурсів підприємства.

Аналіз майна підприємства передбачає проведення аналізу складу майна та його структури, вивчення джерел формування майна, зміни складових майна і джерел його формування.

Основними методами аналізу майна є вертикальний і горизонтальний методи, які застосовуються до аналізу балансу, а також метод фінансових коефіцієнтів.

За даними балансу (Форма №1) визначається вартість усього майна підприємства (валюта балансу) на певну звітну дату.

Доцільним є проведення горизонтального та вертикального аналізу структури активів УМГ „Прикарпаттрансгаз” за 2006 – 2007 роки (табл. 2.2.).

З даних вищенаведеної таблиці слід відмітити, що на кінець 2007 року спостерігалося зменшення майна УМГ „Прикарпаттрансгаз” на 97559,3 тис. грн. Це є негативним моментом, бо свідчить про згортання виробничої діяльності. Але на кінець 2008 року майно підприємства збільшилось на 296790,1 тис. грн.. Це говорить про розширення фінансової діяльності і в цілому являється позитивною характеристикою діяльності підприємства.

Вартість запасів підприємства у 2006 року складала в абсолютних величинах 21416,9 тис. грн. За звітний період вони збільшились на 36354,0 тис. грн., і на кінець 2008 року склали 57770,9 тис. грн. Збільшення вартості запасів має позитивний характер тільки у тому випадку, якщо не відбувалося зниження оборотності запасів. У протилежному випадку це є негативним явищем.

Таблиця 2.2 Аналіз активу балансу УМГ „Прикарпаттрансгаз” (тис.грн.)

№

Актив

2006

2007

2008

Відхилення 2007-2006рр.

Відхилення 2008-2007рр.
1

Необоротні активи

Основні засоби і нематеріальні активи

1426685,2

1383249,0

1386062,3

-43436,2

+2813,3
Довгострокові фінансові інвестиції

81079,9

96987,4

134982,5

+15907,5

+37995,1
Всього за розділом 1

1509211,5

1504031,8

1564452,1

-5179,7

+60420,3
2

Оборотні активи

виробничі запаси та незав. вир-во

21416,9

30008,2

57770,9

+8591,3

+27762,7
готова продукція

2,2

2,3

2,3

+0,1

0,0
товари

37803,3

35484,5

33457,1

-2318,8

-2027,4
інші запаси і витрати

2014,8

3863,5

3376,3

+1848,7

-487,2
грошові кошти

440,4

942,0

855,9

+501,6

-86,1
короткострокові фінансові вкладення

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги

37919,8

35746,1

33573,8

-2173,7

-2172,3
Дебіторська заборг-ть за рахунками

274064,1

233403,8

548384,5

-40660,3

+314980,7
Інша поточна дебіторська заборгованість

258320,9

78085,9

38969,8

-180235,0

-39116,1
інші активи

261118,5

200776,3

97004,0

-60342,2

-103772,3
Всього за розділом 2

596860,2

504480,6

74085,1

-92379,6

-430395,5

БАЛАНС

2106071,7

2008512,4

2305302,5

-97559,3

+296790,1

Стаття грошові кошти та поточні інвестиції на протязі трьох звітних періодів має найменшу питому вагу у складі валюти балансу. Структура активів з високою питомою вагою заборгованості та низькою вагою грошових коштів свідчить о проблемах , які пов’язані з маркетинговою політикою підприємства, а також про не грошовий характер розрахунків.

У 2007 року найбільший внесок у формування оборотних активів підприємства внесли кошти у розрахунках, а саме дебіторська заборгованість. На кінець звітного періоду при зменшенні абсолютного значення на 40660,3 тис. грн., зменшення дебіторської заборгованості свідкує про поліпшення розрахунків підприємства з покупцями та іншими дебіторами. Але на протязі 2008 року вона збільшилась на 314980,7 т.грн і складає в абсолютних величинах 548384,5 тис. грн.

Для більш повного аналізу майна „Прикарпаттрансгаз” необхідно також оцінити стан основних засобів за допомогою показників оцінки майнового стану підприємства (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Показники оцінки майнового стану „Прикарпаттрансгаз” за 2006 – 2008 роки

№ з/п

Показник

2006

2007

2008

Відхилення 2007-2006

Відхилення 2008-2007
1

Частка основних засобів в активах

0,67

0,68

0,60

+0,01

-0,08
2

Коефіцієнт зносу основних засобів

0,69

0,70

0,70

-0,01

0,00
3

Коефіцієнт оновлення основних засобів

0,00

0,01

0,04

+0,01

+0,03
4

Коефіцієнт вибуття основних засобів

0,03

0,02

0,01

-0,01

-0,01

Відповідно до розрахунку коефіцієнту зносу основних засобів можна побачити, що за рахунок того, що первісна вартість основних засобів за три звітних періоди постійно зменшувалась, то їх знос за час експлуатації теж зменшувався. Це призвело до зростання рівня зносу на кінець 2007 року на 0,01, що свідчить про погіршення їх технічного стану. При значенні коефіцієнту зносу більше ніж 0,5 є негативним моментом.

Технічний стан і відповідальність основних засобів науково-технічним досягненням формується у процесі їх оновлення. Коефіцієнт вибуття основних засобів залежить від темпів оновлення основних засобів: що більше коефіцієнт вибуття основних засобів наближається до коефіцієнту оновлення, то нижчим є рівень зносу засобів і ліпшим є технічний стан. Це стосується і УМГ „Прикарпаттрансгаз”, де на кінець 2007 року коефіцієнт оновлення збільшився на 0,01, а коефіцієнт вибуття зменшився на 0,01. За період 2008 року відбулися такі зміни: коефіцієнт оновлення збільшився на 0,03, а коефіцієнт вибуття зменшився на 0,01.

Отже, для підвищення ефективності основних засобів потрібно провести заміну і модернізацію застарілого обладнання, використовуючи нові види верстатів і машин (автоматичні, напівавтоматичні, а також з програмним управлінням), які забезпечують високу досконалість та економічність технологічних процесів.

На графічному відображенні динаміки показників оцінки майнового стану УМГ „Прикарпаттрансгаз” можна побачити негативну тенденцію збільшення на протязі 2006 – 2008 років коефіцієнту зносу основних засобів, а також тенденцію зростання частки основних засобів в активах станом на 2007 рік та її зменшення у 2008 році (рис. 2.1).

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 2.1. Динаміка показників оцінки майнового стану УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

Фінансовий стан підприємства безпосередньо залежить від того, наскільки засоби, що вкладені в активи підприємства, трансформуються в реальні грошові кошти, а також залежить від того, як ефективно на підприємстві використовують його активи. Тому доцільним є розрахунок показників ефективності використання майна наведені (табл. 2.4).

Аналіз ефективності використання майна підприємства показав, що середній термін обороту поточних активів у 2006 році складав 188 діб. За наступні два періоди спостерігається зменшення в динаміці цього показника: за 2007 рік на 32 доби; за 2008 рік на 65 діб. Тобто на кінець 2008 року середній термін обороту поточних активів став дорівнювати 91 добу. Ці зміни привели до збільшення в динаміці коефіцієнта оборотності поточних активів з 1,94 до 4,02. Це відбулося за рахунок двох факторів: зміни обсягу чистого доходу від реалізації та зміни середніх залишків оборотних активів. Основною причиною прискорення було зростання середніх залишків з усіх видів оборотних засобів.

Таблиця 2.4 Показники ефективності використання майна УМГ „Прикарпаттрансгаз” за 2006-2008 роки

№

Показники

2006

2007

2008

Відхилення 2007-2006рр.

Відхилення 2008-2007 рр.
1.

Коефіцієнт оборотності активів

1,27

1,45

2,15

+0,18

+0,70

2.

Тривалість одного обороту активів, дні

287,40

251,72

169,77

-35,68

-81,95

3.

Коефіцієнт оборотності поточних активів

1,94

2,34

4,02

+0,40

+1,68

4.

Період обороту поточних активів, дні

188,14

155,98

90,80

-32,16

-65,18

5.

Рентабельність всіх активів, %

11,88

-23,79

-30,71

-35,67

-54,50

6.

Рентабельність поточних активів, %

18,12

-38,39

-57,40

-56,51

-95,79

7.

Рентабельність основних засобів, %

12,97

-22,33

-20,08

-35,30

-42,41

Аналогічна ситуація відбувається і з коефіцієнтом оборотності активів, який за три звітних періоду збільшився з 1,27 до 2,15. Тривалість одного обороту цих активів на початок 2006 року була 287 діб. За 2007 рік тривалість обороту зменшилась на 36 діб, а за 2008 рік на 82 доби. На кінець 2008 року стала дорівнювати 170 діб. Тривалість обороту загального капіталу залежить від його органічної будови — співвідношення основного та оборотного капіталу. Чим більша частка основного капіталу в загальній величині, тим повільніше він обертається, та навпаки, за умов збільшення питомої ваги оборотних активів прискорюється загальне обертання капіталу. Тобто за звітний період 2006 року повний цикл виробництва та оборотності підприємства дорівнював 1,27 раз або 287 діб на один цикл. За рахунок збільшення цих коефіцієнтів повний цикл виробництва та оборотності став 2,15 раз або 170 діб на один цикл. Економічний ефект в результаті прискорення обертання виражається у відносному вивільненні коштів з обороту, а також у збільшенні суми прибутку. Однак, слід мати на увазі, що показник оборотності активів буде тим вище, чим швидше будуть зношені основні засоби підприємства.

Загальну структуру активів характеризує коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів (табл. 2.5).

Таблиця 2.5 Підсумок розрахунку коефіцієнта співвідношення оборотних і необоротних активів „Прикарпаттрансгаз” за 2006 – 2008 роки

Показник

Абсолютна величина

Зміни в абсолютних величинах
2006

2007

2008

Відхилення

2007 -2006рр.

Відхилення 2007

-2008рр.

Співвідношення оборотних і необоротних активів

0,040

0,046

0,061

0,005

0,014

Спостерігається тенденція збільшення коефіцієнту співвідношення оборотних і необоротних активів на протязі 2006 – 2008 років. Зростання валюти балансу „Прикарпаттрансгаз” зв’язане по-перше з ростом оборотних активів, також спостерігається зріст необоротних активів станом на 2007 рік. Збільшення необоротних активів – позитивна тенденція в діяльності підприємства, але з іншого боку це може вказувати на заморожування капіталу в основних засобах або на його втрату у зв’язку із фізичним і моральним зносом, що в кінцевому результаті підвищує ризик неліквідності підприємства. Зміна структури активів підприємства в напрямку збільшення частки оборотних активів може вказувати на створення надлишкових виробничих запасів.

Можна зробити висновок, що у структурі активів підприємства станом на 2007 рік відбулися позитивні зміни, внаслідок яких активи підприємства збільшились на 296790,1 тис. грн.

Проаналізувавши актив балансу, необхідно проаналізувати пасив балансу, а саме провести аналіз структури і динаміки капіталу (табл.2.6).

Аналізуючи дані пасиву балансу досліджуваного підприємства, можна зробити такі висновки: статутний капітал протягом трьох років не змінювався і склав 1182,5 тис. грн. Проте зростає протягом всіх трьох років сума додаткового вкладеного капіталу, у 2007 році поповнено резервний капітал, який у 2008 році збільшився на 131687,4 тис. грн., що є позитивною тенденцією в діяльності підприємства.

Значне місце займає зменшення довгострокових фінансових зобов’язань у 2007 році (на 1505,3 тис. грн.), але у 2008 році ця сума дещо збільшилась.

У 2006 – 2008 роках була тенденція до зменшення поточних зобов’язань, яку спричинило насамперед зменшення кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги та зниження поточних зобов’язань за рахунками.

Таблиця 2.6 Аналіз структури та динаміки капіталу (тис. грн.)

№

Пасив

2006

2007

2008

Відхилення 2006-2005рр.

Відхилення 2007-2006рр.
1

Власний капітал

Статутний капітал

1182,5

1182,5

1182,5

0,0

0,0
Додатковий вкладений капітал

1442121,2

1471105,2

1511785,1

+28984,0

+40679,9
Резервний капітал

157352,9

289039,3

+157351,9

+131687,4
Нерозприділений прибуток

86118,0

125759,5

5137,8

+39641,5

-120621,7
Всього за розділом 1

1529421,7

1755399,1

1807144,7

+225977,4

+51745,6
2

Забезпечення виплат персоналу

34100.7

45011.9

46123.9

+10911,2

+1112,0
Цільове фінансування

36713.2

11202.6

15201.5

-25510,6,6

+3998,9
Всього за розділом 2

70813.9

56214.5

61325.4

-14599,4

+5110,9
Довгострокові фінансові зобов’язання

6017,2

4511,9

40433,9

-1505,3

+35922,0
Всього за розділом 3

6017,2

4511,9

40433,9

-1505,3

+35922,0
4

Поточні зобов’язання

Короткострокові кредити банків

470,0

600,0

1800,0

+130,0

+1200,0
Кредиторська заборгованість за товари,роботи,послуги

211904,8

120555,4

322556,3

-91349,4

+202000,9
Поточні зобов’язання за рахунками

287324,4

70960,6

71624,5

-216363,8

+663,9
Інші поточні зобов’язання

120,6

278,6

428,6

+158,0

+150,0
Всього за розділом 4

499819,8

192394,6

396409,4

-307425,2

+204014,8

БАЛАНС

2106072,6

2008520,1

2305313,4

-97552,5

+296793,3

Проте у 2008 р. відбулося збільшення поточних зобов’язань до відмітки 396409,4 тис. грн., яке насамперед спричинило значне зростання кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги (на 202000,9 тис. грн.).

Також тенденція зросту спостерігається у розділі короткострокові кредити банків (збільшився на 600 тис. грн. у порівнянні з попереднім роком).

За результатами оцінки майнового стану „Прикарпаттрансгаз” можна зробити висновок, що підприємство працювало не стабільно, за цей період деякі показники зазнали значних змін, як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення.

2.3 Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства

Фінансовий стан підприємства в короткостроковій перспективі оцінюється показниками ліквідності та платоспроможності, які характеризують можливість своєчасних та повних розрахунків по короткостроковим зобов’язанням перед контрагентами.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані бухгалтерського балансу (форма 1) та додатків до нього (форма 2), статистична та оперативна звітність.

Для відображення фінансового стану досліджуваного підприємства складений аналітичний баланс за даними річних балансів підприємства за 2006, 2007 і 2008 років.

Для характеристики ліквідності УМГ „Прикарпаттрансгаз” необхідно провести аналіз ліквідності балансу шляхом групування активів та пасивів по ступеню їх ліквідності (таблиця 2.7).

Таблиця 2.7 Аналіз ліквідності балансу УМГ „Прикарпаттрансгаз”

Актив

Пасив

2006 р.

2007 р.

2008 р.

2006 р.

2007 р.

2008 р.
А 1

22487,3

260230,6

210273,9

П 1

19787,2

191794,6

391128,7
А 2

20578,2

249636,4

695596,3

П 2

557,4

600,0

1800,0
А 3

26577,5

30684,6

57931,3

П 3

4434,4

4511,9

40433,9
А 4

47564,5

504031,8

1564452,1

П 4

1798997,7

1811613,6

1868478,1

Результати розрахунків свідчать, що на підприємстві при співставленні підсумків груп по активам та пасивам досліджуване підприємство у 2006 і 2007 роках є абсолютно ліквідне, у 2008 році – ліквідне.

Для деталізації вище проведеного аналізу доцільно провести аналіз ліквідності за допомогою фінансових коефіцієнтів. Вони застосовуються для оцінки здатності підприємства виконувати свої короткострокові зобов’язання. Показники ліквідності дають уявлення не тільки про платоспроможність підприємства на конкретну дату, а й у випадках надзвичайних ситуацій.

Доцільним є розрахунок таких показників ліквідності досліджуваного підприємства: загальний коефіцієнт покриття, коефіцієнт швидкої ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт маневреності, співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості (табл. 2.8).

Таблиця 2.8 Основні показники ліквідності УМГ „Прикарпаттрансаз” за 2006-2008 роки

№ з/п

Показник

2006 р.

2007 р.

2008 р.
1

Загальний коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності)

1,19

2,62

2,37
2

Коефіцієнт швидкої ліквідності

1,07

2,26

1,63
3

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,19

0,05

0,00
4

Коефіцієнт маневреності

0,05

0,16

0,13
5

Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості

1,9

2,0

2,1

Як видно з приведеного розрахунку, коефіцієнти загальної та швидкої ліквідності на кінець 2007 року вище признаного нормативного значення. Це вважається негативним явищем, оскільки може свідчити про порушення структури капіталу. Але на кінець 2008 року ліквідність балансу знизилась. Коефіцієнт загальної ліквідності став дорівнювати 2,37. Це, по-перше, у короткостроковій перспективі не повинно погіршити фінансової позиції підприємства, а по-друге свідчить про більш раціональне використання коштів та оптимізації структури балансу. У той же час керівництву УМГ „Прикарпаттрансаз” необхідно слідкувати за тим, щоб значення цього коефіцієнту не знизилось нижче 1,0.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності за аналізований період жодного разу не досягав рівня нормативного значення. Це говорить про те, що підприємству не вистачає грошових коштів для розрахунку за поточними зобов’язаннями і воно користується комерційним кредитом. Як видно із наведеного розрахунку коефіцієнт абсолютної ліквідності значно нижче нормативного мінімуму (0,25), так як становить 0,001 в 2006 році, 0,005 в 2007 та 0,002 в 2008р. Це свідчить про те, що на початок періоду підприємство лише на 0,1% могло погасити всі свої борги, а в 2007 р. — 0,5%. Зріст коефіцієнту пояснюється збільшенням грошових коштів на рахунках підприємства . У 2008 році коефіцієнт знизився до значення 0,002 за рахунок значного збільшення короткострокових кредитів банку.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу у 2006 р. дещо збільшився з 0,05 до 0,16. У 2007 р. показник знизився до 0, 13. Так як нормативне значення показника маневреності К > 0,1, а за розрахунками можна відмітити, що показник маневреності „Прикарпаттрансгаз” коливається в малих значеннях, то можна зробити висновок, що на підприємстві відбувається значне інвестування в основні засоби. Але, як видно, значення показника у 2006 — 2007 роках знаходиться у межах норми.

Розрахунок співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості показав, що підприємство спроможне розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом року.

За результатами аналізу динаміки показників ліквідності УМГ „Прикарпаттрансгаз” (Додаток В):

загальний коефіцієнт покриття коливається в межах норми, станом на 2007 рік можна побачити його збільшення на 1,43 відсоткові пункта, у 2008 році відбувається зменшення на 0,25 відсоткові пункта;

з 2006 на 2007 рік спостерігається позитивна тенденція росту коефіцієнту швидкої ліквідності на 1,19 відсоткові пункти та інша ситуація склалася станом на 2008 рік – показник знизився на 0,63 відсоткові пункта;

коливання коефіцієнту абсолютної ліквідності відбувається у дуже низьких значеннях;

позитивна тенденція збільшення показника маневреності на 0,11 відсоткові пункта спостерігається з 2006 на 2007 рік, але дещо знизився показник у 2008 році – на 0,03 відсоткові пункта;

співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості на протязі аналізованих років (2006-2008 рр.) коливається в межах норми, спостерігається стійка тенденція збільшення коефіцієнта на 0,1 відсоткові пункта.

На графічному відображенні динаміки показників ліквідності УМГ „Прикарпаттрансгаз” (рис. 2.2 — 2.6) можна побачити тенденцію збільшення показників: покриття, швидкої ліквідності, маневреності станом на 2007 рік та їх зменшення – у 2008 році, але спостерігається інша — позитивна тенденція збільшення показника співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості на протязі 2006 – 2008 років, а також негативна тенденція зниження протягом 2006 – 2007 років коефіцієнту абсолютної ліквідності.

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 2.2. Динаміка показників загальної ліквідності УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 2.3. Динаміка показників швидкої ліквідності УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 2.4 Динаміка показників абсолютної ліквідності УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 2.5 Динаміка показників маневреності власного капіталу УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 2.6 Динаміка показників співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

Для оцінки показників платоспроможності досліджуваного підприємства доцільно провести розрахунок показників: автономії, фінансової стабільності, фінансового левериджу, забезпечення оборотних активів власними коштами (табл. 2.9).

Дані вищенаведеної таблиці свідчать, що існує недостатня динаміка збільшення коефіцієнту автономії (фінансової незалежності), яка пояснюється суттєвим зростом залучених коштів.

Таблиця 2.9 Основні показники платоспроможності УМГ „Прикарпаттрансаз” за 2006-2008 роки

№ з/п

Показник

2006 р.

2007 р.

2008р.
1

Коефіцієнт автономії

0,72

0,87

0,78
2

Коефіцієнт фінансової стабільності

1,17

2,5

1,69
3

Коефіцієнт фінансового левериджу

0,01

0,008

0,05
4

Коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами

0,03

0,49

0,32

Всі зобов’язання підприємства можуть бути покриті власними активами, так як значення показника автономії знаходиться в межах норми. Збільшення коефіцієнта автономії на кінець 2007 р. свідчить про більшу фінансову незалежність, підвищення гарантії погашення підприємством своїх зобов’язань.

За розрахунками коефіцієнту фінансової стабільності, значення показника знаходиться в межах норми, можна зробити висновок, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно незалежне від зовнішніх фінансових джерел.

За коефіцієнтом фінансового левериджу досліджуваного підприємства спостерігаються позитивні тенденції за рахунок збільшення власних коштів.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами у 2006 р. нижче за норму, тобто власних джерел не вистачало для покриття оборотних активів. Але у 2007 р. даний показник зріс до 0,49, отже, наявні оборотні активи підприємства покриваються власними джерелами.

За результатами аналізу динаміки показників платоспроможності УМГ „Прикарпаттрансгаз” (Додаток Д):

динаміка збільшення коефіцієнту автономії відбувається з 2006 на 2007 рік — на 0,15 відсоткові пункта, у 2008 році відбувається зменшення на 0,09 відсоткові пункта;

спостерігається позитивна тенденція росту з 2006 на 2007 рік коефіцієнту фінансової стабільності на 1,33 відсоткові пункти, але станом на 2008 рік показник знизився на 0,81 відсоткові пункта;

коливання коефіцієнту фінансового левериджу станом на 2007 рік відбувається в напрямку зменшення – на 0,002 відсоткові пункта, але показник збільшився на 0,042 відсоткові пункта у 2008 році;

позитивна тенденція збільшення показника забезпеченості власними коштами на 0,46 відсоткові пункта відбувається з 2006 на 2007 рік, але у 2008 році відбувається його зменшення на 0,17 відсоткові пункта.

Для спостереження динаміки аналізованих показників доцільно побудувати графічне відображення їх змін на протязі аналізованого періоду (2006 – 2008 роки).

На графічному відображенні динаміки показників платоспроможності УМГ „Прикарпаттрансгаз” можна побачити (рис. 2.7.- 2.10):

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 2.7. Динаміка показників автономії (фінансової незалежності) УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 2.8. Динаміка показників фінансової стабільності УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 2.9 Динаміка показників забезпеченості власними коштами УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 2.10. Динаміка показників фінансового левериджу УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

Спостереження динаміки показників автономії, забезпечення оборотних активів власними коштами та фінансового левериджу показало:

позитивну тенденцію збільшення коефіцієнтів: автономії, забезпечення оборотних активів власними коштами, фінансової стабільності станом на 2007 рік та їх значне зниження у 2008 році, що є негативною тенденцією у діяльності досліджуваного підприємства;

тенденцію зменшення у 2007 році показника фінансового левериджу та його збільшення станом на 2008 рік.

Проведений аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства „Прикарпаттрансгаз” свідчить, що динаміка вищезазначених показників станом на 2008 рік змінюється в напрямку їх погіршення, що насамперед є результатом впливу світової фінансової кризи.

2.4 Аналіз фінансової стійкості підприємства

Фінансова стійкість характеризує рівень ризику діяльності компанії і її залежності від позикового капіталу.

За результатами розрахунків фінансової стійкості можна зробити висновки:

про інтенсивність використання позикових засобів;

про ступінь залежності від короткострокових зобов’язань;

про рівень довгострокової стійкості компанії без позикових засобів.

Аналіз фінансової стійкості підприємства здійснюється за даними балансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, ступінь фінансової стійкості і незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування діяльності.

В таблиці 2.10 представлені абсолютні показники фінансової стійкості досліджуваного підприємства.

Таблиця 2.10 Абсолютні показники фінансової стійкості УМГ „Прикарпаттрансгаз” у 2007 -2008 роках

Показник

2006

2007

2008
1. Постійні пасиви

1600235,6

1811613,6

1868470,1
2. Активи,що важко реалізуються

1509211,5

1504031,8

1564452,1
3. Власні оборотні кошти

91024,1

307581,8

304018,0
4. Довгострокові зобов’язання

6017,2

4511,9

40433,9
5. Наявність власних і довгострокових джерел фінансування запасів

97041,3

312093,7

344451,9
6. Короткострокові кредити

470,0

600,0

1800,0
7. Загальний сума основних джерел фінансування запасів

97511,3

312693,7

346251,9
8. Запаси

21520,0

24486,0

57904,1
9.Надлишок (нестача) власних оборотних коштів

69504,1

283095,8

246113,9
10. Надлишок (нестача) власних оборотних коштів та довгострокових зобов’язань

75521,3

287607,7

286547,8
11.Надлишок (нестача) основних джерел фінансування запасів

75991,3

288207,7

288347,8

За результатами аналізу даних таблиці 2.10 досліджуване підприємство має надлишок власних оборотних коштів, надлишок власних оборотних коштів та довгострокових зобов’язань, надлишоко основних джерел фінансування запасів, що свідчить про абсолютну фінансову стійкість УМГ „Прикарпаттрансаз” у період 2006-2008 років, так як підприємство своєчасно виконує всі розрахунки, водночас у нього залишаються грошові кошти для закупівлі сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо, тобто забезпечення наступного виробничого процесу матеріальними ресурсами.

Використовуючи методику розрахунку показників фінансової стійкості, та на основі даних балансу підприємства дамо оцінку фінансової стійкості підприємства „Прикарпаттрансгаз” (табл. 2.11).

Таблиця 2.11 Показники фінансової стійкості підприємства „Прикарпаттрансгаз”

№ з/п

Показник

2006

2007

2008

Відхилення 2007-2006

Відхилення 2008-2007
1

Коефіцієнт автономії

0,72

0,87

0,78

+0,15

-0,09
2

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу

0,27

0,12

0,21

-0,15

+0,19
3

Коефіцієнт фінансової залежності

1,59

1,47

1,79

-0,12

+0,32
4

Коефіцієнт фінансування

0,72

0,87

0,78

+0,15

-0,09
5

Коефіцієнт заборгованості

0,21

0,11

0,15

-0,1

+0,04
6

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів

0,03

0,02

0,02

-0,01

0,00
7

Коефіцієнт забезпеченості запасів

1,40

1,36

0,14

-0,04

-1,22
8

Коефіцієнт забезпеченості оборотних засобів

0,55

0,47

0,08

-0,08

-0,39
9

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами

0,27

0,49

0,32

+0,46

-0,17
10

Коефіцієнт маневреності власних коштів

0,22

0,25

0,38

+0,03

+0,13
11

Коефіцієнт короткострокової заборгованості

0,23

0,20

0,17

-0,03

-0,03

Відповідно за даними таблиці 2.11, перші пўять показників характеризують фінансовий стан підприємства з позиції структури капіталу. Чим вище рівень першого показника та нижче другого, тим стійкішим є фінансове положення підприємства. У нашому випадку станом на 2006 рік УМГ „Прикарпаттрансгаз” фінансувалося за рахунок власного капіталу на 65 % та на 35 % за рахунок позиченого. За період з 2006 року до 2008 року відбувається збільшення (зменшення) в динаміці коефіцієнтів автономії та коефіцієнтів концентрації залученого капіталу. Це є позитивною тенденцією, тому, що свідчить про збільшення (зменшення) підприємством фінансування своєї діяльності за рахунок власного капіталу до 80 % і за рахунок залученого до 12%. Відповідно при зростанні частки власного капіталу зменшується коефіцієнт фінансової залежності та збільшується коефіцієнт фінансування. Тобто у 2006 році на кожну гривню власних коштів підприємства приходилося 0,83 грн. позичених та на кожну гривню позичених коштів припадає 0,23 грн. власних. Зменшення в динаміці коефіцієнта фінансової залежності та коефіцієнта заборгованості означає зменшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємства, а зростання коефіцієнта фінансування — зростання власних коштів та навпаки. Але вже на кінець 2008 року спостерігається зменшення першого показника на 0,1 та відповідне збільшення другого. За рахунок цього відбувається зміна і у наступних трьох показниках. Це свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх кредиторів, а саме про зниження фінансової стійкості.

Станом на 2006 рік поточні зобов’язання у загальній сумі зобов’язань складають 37 %, а на кінець 2008 року вони знизились до 17%.

У 2006 році 33 % власних коштів було вкладено в оборотний капітал, за рахунок цього були сформовані на 100 % матеріальні запаси та на 7 % обігові засоби. В результаті діяльності підприємства за 2006 рік відмічався зріст коефіцієнтів забезпеченості, що свідчить про підвищення ефективності роботи організації. Але на кінець 2007 року динаміка цих коефіцієнтів змінилася на протилежну, тобто у сторону зменшення. На кінець 2008 року маємо значення цих коефіцієнтів нижче нормативно прийнятого, а саме, тільки 8 % власних коштів вкладено в оборотний капітал. За рахунок цього були сформовані на 14 % матеріальні запаси та на 8 % обігові засоби. Тобто у підприємства не вистачає власних коштів для фінансування своєї діяльності.

На графічному відображенні динаміки показників фінансової стійкості УМГ „Прикарпаттрансгаз” можна побачити (рис. 2.11 -2.6):

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 2.11. Динаміка показників фінансової залежності УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 2.12. Динаміка показників концентрації залученого капіталу УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 2.13. Динаміка показників Коефіцієнт забезпеченості запасів УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 2.14 Динаміка показників маневреності власних коштів УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

На графічному відображенні динаміки показників фінансової стійкості УМГ „Прикарпаттрансгаз” можна побачити станом на 2007 рік — тенденцію зниження коефіцієнтів фінансової залежності, концентрації залученого капіталу, маневреності власних коштів, але інша ситуація спостерігається у 2008 році, а саме: збільшуються всі перераховані показники.

В цілому фінансовий стан підприємства потребує оздоровлення, так як рівень забезпеченості підприємства власними коштами за результатами проведеного аналізу є дуже низьким та підприємство залучає велику кількість позикових коштів для здійснення своєї діяльності.

2.5 Оцінка ділової активності

Ділова активність — це комплексна характеристика, яка втілює різні аспекти діяльності підприємства, а тому визначається системою таких критеріїв, як місце підприємства на ринку конкретних товарів, географія ділових відносин, репутація підприємства як партнера, активність іноваційно-інвестиційної діяльності, конкурентоспроможність. Таким чином, ділова активність може характеризуватись динамікою показників ефективності виробничо-господарської діяльності в цілому. Позитивна динаміка цих показників сприятиме зміцненню фінансового стану підприємства.

Оцінка ділової активності дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльності підприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсів підприємства. Оцінка здійснюється за допомогою коефіцієнтів оборотності.

Коефіцієнти оборотності – система показників фінансової активності підприємства, яка характеризує наскільки швидко сформований капітал обертається в процесі його господарської діяльності.

Для оцінки ділової активності „Прикарпаттрансгаз” проведемо розрахунки показників ділової активності за 2006-2008 роки, використавши для цього дані річних фінансових звітів. (Табл.2.12)

Коефіцієнт обігу активів за три звітних періоду збільшився з 1,27 до 2,15. Тривалість одного обороту цих активів на початок 2006 року була 287 діб. За 2007 рік тривалість обороту зменшилась на 36 діб, а за 2008 рік на 82 доби. На кінець 2008 року стала дорівнювати 170 діб.

Таблиця 2.12 Показники оборотності активів та фінансових ресурсівУМГ „Прикарпаттрансгаз” за 2006-2008 роки

Назва показника

2006 рік

2007 рік

2008 рік
1. Коефіцієнт оборотності активів

1,27

1,45

2,15
2. Період оборотності активів

287,40

251,72

169,77
3. Коефіцієнт оборотності запасів (обороти)

5,17

6,22

7,55
4. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

1,53

1,87

1,95
5. Середній період обороту дебіторської заборгованості

70,60

58,68

48,34
6. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

12,54

14,26

15,18
7. Період оборотності кредиторської заборгованості

29,11

25,60

109,6
8. Коефіцієнт оборотності власного капіталу

0,52

0,58

0,44
9. Фондовіддача

1,38

1,36

1,41

Тривалість обороту загального капіталу залежить від його органічної будови – співвідношення основного та оборотного капіталу. Чим більша частка основного капіталу в загальній величині, тим повільніше він обертається, та навпаки, за умов збільшення питомої ваги оборотних активів прискорюється загальне обертання капіталу. Тобто за звітний період 2006 року повний цикл виробництва та обігу підприємства дорівнював 1,27 раз або 287 діб на один цикл. За рахунок збільшення цих коефіцієнтів повний цикл виробництва та обігу став 2,15 раз або 170 діб на один цикл. Економічний ефект в результаті прискорення обертання виражається у відносному вивільненні коштів з обороту, а також у збільшенні суми прибутку. Однак, слід мати на увазі, що показник обіговості активів буде тим вище, чим швидше будуть зношені основні засоби підприємства.

Аналіз ефективності використання капіталу підприємства показав, що середній термін обігу кредиторської заборгованості на кінець 2006 року складав 29 діб. За наступний період спостерігається зменшення цього показника на 4 доби, а за 2008 рік збільшення на 10 діб. Тобто на кінець 2008 року середній термін обігу кредиторської заборгованості став дорівнювати 15 діб і це означає, що підприємство за 15 діб оплачує виставлені йому рахунки. Ці зміни привели до збільшення в динаміці коефіцієнта обігу кредиторської заборгованості з 12,54 до 24,05. На кінець 2008 року підприємство зробило 24,05 обороти, щоб сплатити кредиторські рахунки по господарським операціям. Тобто зростання у динаміці коефіцієнта обігу кредиторської заборгованості свідчить про підвищення швидкості сплати заборгованості підприємства.

Коефіцієнт обігу дебіторської заборгованості за 2006-2008 звітних періоду збільшився з 5,17 до 7,55. Період погашення цих активів на початок 2006 року був 71 день. За 2007 рік тривалість обороту зменшилась на 13 діб, а за 2008 рік на 10 діб. На кінець 2008 року стала дорівнювати 48 діб. Тобто на кінець 2008 року підприємству потрібно зробити 7,55 оборотів (тривалість одного обороту 48 діб), щоб сплатити в повному обсязі свої зобов’язання. Зростання у динаміці коефіцієнту обігу поточних зобов’язання є позитивним моментом, бо свідчить про покращення стану розрахунків з кредиторами підприємства.

Випереджальне зменшення залишків оборотних активів проти зменшення чистого доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) характеризує відносне зниження фондовіддачі та збільшення фондомісткості. На кінець 2007 року фондовіддача зменшилась на 0,02, а фондомісткість збільшилась на відповідну величину. Низький рівень фондовіддачі свідчить або про недостатній рівень реалізації або про високий рівень вкладень в основні засоби. Але на кінець 2008 року спостерігається збільшення (зменшення) цих показників на 0,05. За рахунок збільшення фондовіддачі відбувається зменшення витрат реалізованої продукції.

На графічному відображенні динаміки деяких показників ділової активності УМГ „Прикарпаттрансгаз” можна побачити (рис. 2.13-2.17): — тенденцію збільшення коефіцієнтів оборотності активів, оборотності кредиторської заборгованості, оборотності запасів, концентрації залученого капіталу.

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 2.13. Динаміка показників оборотності активів УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 2.14. Динаміка показників оборотності запасів УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 2.15 Динаміка показників оборотності дебіторської заборгованості УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 2.16. Динаміка показників оборотності кредиторської заборгованості УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 2.17. Динаміка показників фондовіддачі УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

Аналіз ділової активності свідчить, що на підприємстві відбуваються протягом аналізуємого періоду позитивні тенденції. Збільшується коефіцієнт оборотності активів за рахунок збільшення оборотності запасів та дебіторської заборгованості. Все це призвело до зменшення тривалості оборотних коштів і до збільшення прибутку підприємства.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ УМГ „ПРИКАРПАТТРАНСГАЗ”

3.1 Напрямки і резерви покращення фінансового стану підприємства

Покращення фінансового стану підприємства можна досягти завдяки збільшення його прибутку. Збільшувати прибуток можна за допомогою багатьох факторів. Наприклад, можна збільшити ціну на продукцію, надані послуги, виконану роботу. Проте цей варіант не зажди доцільний, оскільки в умовах пануючого кризового стану економіки країни, підприємства не мають достатньо грошових коштів, щоб заплатити ще більшу суму за послуги, роботу, товари.

Отже, резерви зростання прибутку — це кількісні можливості збільшення прибутку завдяки:

— збільшенню обсягу реалізації продукції;

— зменшенню витрат на виробництво і реалізацію продукції: усунення перевитрат по сировині і матеріалах, усунення понадпланових відходів, усунення невиправданих і непродуктивних витрат у складі цехових і загально-виробничих витрат, а також у складі витрат на утримання і експлуатацію устаткування, усунення втрат від браку;

— постійному зниженню позареалізаційних збитків.

Ще одним напрямом у пошуку резервів зростання прибутку є аналіз використання ресурсів підприємства, собівартості виготовленої продукції. Зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції — основний резерв збільшення прибутку підприємства. Враховуючи специфіку виробництва досліджуваного підприємства суттєво зменшити витрати на виробництво можна завдяки технічним і технологічним заходам.

Фактична собівартість виконаних робіт у 2007 році склала 582085,4 тис. грн., що на 20029,2 тис. грн. (або 23%) більше чим в 2006 році — 562056,2 тис. грн., а в 2008 році зменшилась на 937,7 і склала 572705,7 тис. грн.

Кошторис витрат на виробництво УМГ „Прикарпаттрансгаз” за 2006-2008 роки представлений у таблиці 3.1

Таблиця 3.1 Кошторис витрат на виробництво УМГ „Прикарпаттрансгаз” за 2006-2008 рр.

Сума,

тис.грн

Питома

вага

Питома

вага
у

собівар

тості

в

обсязі

робіт
2006 р

2007 р

2008 р

2006

2007

2008

2006

2007

2008
Матеріальні витрати

165345,7

270190,3

212312,2

51,0

49,5

47,5

41,8

41,8

47,1
Енергоносії

1566,1

1198,1

1013,1

4,7

4,7

6,0

5,3

5,3

4,3
Заробітна плата

10659,3

15701,3

14540,2

15,3

15,0

15,9

13,8

13,8

14,1
Відрахування на соціальні заходи

6475,0

9882,4

10712,0

5,9

5,9

5,9

5,2

5,2

5,5
Амортизаційні відрахування

8266,5

11905,6

12240,2

3,1

3,8

4,0

3,5

4,1

2,8
Інші

134636,7

134636,7

175315,6

11,4

6,6

6,5

5,7

5,7

10,5
Податки

29993,4

13533,8

12846,8

0,7

1,0

1,0

0,8

0,7

0,7
Разом виробнича собівартість

20004,3

20004,3

20004,3

92,1

86,5

86,5

76,1

80,1

85,0
Адміністративні витрати

38963,8

58368,4

20250,1

7,9

13,5

12,5

11,9

11,9

7,3
Разом повна собівартість

572705,7

582085,4

58368,4

100

100

100

88,0

90,0

92,3
Прибуток

73581,8

970496,4

820125,2

12,0

9,5

7,7
Обсяг робіт

19358,7

20657,1

23513,1

100

100

100

Питома вага витрат, що входять у повну собівартість УМГ „Прикарпаттрансгаз” за 2006-2008 роки представлено в таблиці 3.2

Таблиця 3.2 Питома вага витрат, що входять у повну собівартість УМГ „Прикарпаттрансгаз” за 2006-2008 роки

№ п/п

Статті витрат

2006 рік

2007

рік

2008

рік

Відхилення

+,-
%

%

%

%
1.

Матеріальні витрати

47,3

49,5

51,0

2,2

1,5
2.

Енергоносії

6,0

4,7

4,7

-1,3

0
3.

Зарплата з нарахуваннями

25,8

20,9

21,2

-4,9

0,3
4.

Амортизаційні відрахування

4,0

3,8

3,1

-0,2

— 0,7
5.

податки

1,0

1,0

0,7

0

-0,3
6.

Інші витрати

6,5

6,6

11,4

-0,1

4,8

Графічно структуру витрат зображено на рисунку 3.1

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис 3.1 Структура витрат підприємства УМГ „Прикарпаттрансгаз”

Витрати на 1 гривню виконаного обсягу робіт у 2007 році склали 90 коп., в 2006 році вони рівнялися 88 коп., тобто збільшилися на 4 коп, а у 2008 році — 92 коп., ще зросли на 2 коп.

Збільшення відбулося:

— по матеріальних витратах — на 3 коп.

— по іншим витратах — на 5 коп.

Знизилися витрати:

— по енергоносіях — на 2 коп.

— по амортизаційних відрахуваннях — на 1 коп.

— по адміністративних витратах — на 5 коп.

Збільшення матеріальних витрат викликано ростом цін на основні матеріали.

Зниження витрат по енергоносіях пов’язане з тим, що у всіх ЕРП установлені лічильники з обліку енергоносіїв, а також посилений контроль з їх використання.

Протягом 2008 року мало місце збільшення тарифів на споживання енергоносіїв. У порівнянні з 2007 роком середня ціна на споживані енергоносії зросла: тепло — на 48,3%, електроенергія — на 38,5%, природний газ — 17,5%, вода питна — 16,8%, комунальні стоки — 16,4%.

Загалом по „Прикарпаттрансгаз” витрати на енергоносії у звітному році збільшилися на 311,6 тис. грн. (або 29,8%) і склали 1357,5 тис. грн. По видах енергоносіїв:

електроенергія — 1071,4 тис. грн., збільшення на 254,2 тис. грн. (31,1%);

тепло — 174,4 тис. грн., збільшення на 30,8 тис. грн. (21,5%);

природний газ — 34,8 тис. грн., збільшення на 6,8 тис. грн. (24,3%);

вода питна — 30,2 тис. грн., збільшення на 9,1 тис. грн. (43,1%);

комунальні стоки — 33,7 тис. грн., збільшення на 9,8 тис. грн. (41,0%);

стиснене повітря — 13 тис. грн., збільшення на 0,8 тис. грн. (6,6%).

Найбільше збільшення спостерігається по споживанню електроенергії й тепла.

Для зниження собівартості продукції проведені заходи щодо економії енергоресурсів всіма цехами УМГ „Прикарпаттрансгаз” Загальна економія енергоресурсів по УМГ „Прикарпаттрансгаз” склала 36,1 тис. грн.

Збільшення вартості енергоресурсів відбулося за рахунок збільшення тарифів на питну воду, стоки, теплову енергію й природний газ.

Щомісяця виставляються ліміти на споживання енергоресурсів структурними підрозділами, які прикріпленні до конкретно виконуємої програми й номенклатури.

Також необхідно знизити витрати на сировину і матеріали, які використовуються для ремонтів обладнання; направити на освоєння нових, більш економних та енергозберігаючих видів ремонту роботу конструкторсько-технічного відділу УМГ „Прикарпаттрансгаз” .

Якщо прибуток розрахований на гривню продукції, сума резерву її зростання за рахунок збільшення об’єму реалізації визначається за формулою:

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення, (3.1)

де Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення ─ потенційно можливе збільшення об’єму реалізованої продукції, грн.;

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення ─ фактичний прибуток від реалізації, грн.;

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення ─ фактичний об’єм реалізованої продукції, грн..

Розрахунок можливого об’єму робіт, встановленого за результатами маркетингових досліджень відповідними органами підприємства з урахуванням існуючого темпу приросту та можливостей підприємства дозволив спрогнозувати збільшення доходу УМГ „Прикарпаттрансгаз” на 15% в наступному році.

Розрахуємо резерв збільшення прибутку за рахунок збільшення об’єму реалізації робіт УМГ „Прикарпаттрансгаз” за формулою (3.2).

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення,

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Як показують дані таблиці 3.2, існують резерви зниження собівартості продукції за рахунок зменшення матеріальних затрат, зарплати з нарахуваннями та інших операційних витрат. Всі перелічені показники затрат на 1 грн. товарної продукції збільшились порівняно з попереднім періодом, і являють собою негативні відхилення від досягнутих у попередньому періоді, які можна розглядати як потенційно можливі.

Можливе зниження витрат на гривню товарної продукції дорівнює — 0,015 грн

Витрати на гривню товарної продукції в 2008 році склали 0,92 грн., зниження цієї суми на 0,015 грн. дозволить збільшити суму прибутку. Розрахуємо резерв збільшення суми прибутку:

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

А це у свою чергу підвищить рентабельність продажів.

Фактична рентабельність продажів у 2008 році склала:

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Можлива рентабельність продажів при зниженні на 0,015 грн. витрат на 1 гривню продукції складе:

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Узагальнимо всі виявлені резерви зростання прибутку в таблиці 3.3.

Таблиця 3.3 Загальні резерви збільшення суми прибутку УМГ „Прикарпаттрансгаз”

Джерело резервів

Резерв збільшення прибутку, грн.
Збільшення об’єму продажів

188244,28
Зниження собівартості продукції

12301,88
Разом

189446,16

Питома вага кожного резерву в загальній сумі резервів зображено на рисунку 3.2

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Рис. 3.2 Структура джерел резервів збільшення прибутку

Основними джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продукції є збільшення суми прибутку від реалізації продукції, зниження собівартості товарної продукції. Для підрахунку резервів збільшення рентабельності продажів може бути використана наступна формула:

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення, (3.3)

де Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення ─ резерв зростання рентабельності;

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення ─ рентабельність можлива;

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення ─ рентабельність фактична;

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення ─ фактична сума прибутку;

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення ─ резерв зростання прибутку від реалізації продукції;

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення ─ можлива собівартість продукції з урахуванням виявлених резервів;

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення ─ фактична сума витрат по реалізованій продукції.

Можлива сума витрат на 1 гривню товарної продукції:

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Помножимо цю суму витрат на можливий об’єм товарної продукції виражений в цінах реалізації (820125,2 грн.), отримаємо значення суми можливої собівартості:

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення

Підставивши всі відомі дані у формулу (3.8) обчислимо резерв збільшення рентабельності продажів УМГ „Прикарпаттрансгаз” за рахунок названих вище чинників:

Фінансовий стан підприємства та шляхи його поліпшення1,88%

Таким чином, при збільшенні об’єму виробництва і реалізації продукції на 15%, зниженні на 0,015 грн. витрат на 1 гривню продукції УМГ „Прикарпаттрансгаз” одержить додатковий прибуток в сумі 189446,16 грн. і збільшить рентабельність продажів на 1,88%.

Другим можливим моментом зниження витрат на виробництво на підприємстві є заощадження за рахунок утилізації газу. Його суть полягає у наступному: при роботі газоперекачуваних агрегатів газокомпресорної станції (в основу взята газоперекачувальна станція „Богородчани”) в повітря викидаються димові гази з температурою 450-500°С загальною тепловою потужністю від 100 до 250 МВт (в залежності від режиму роботи). З них реально можна використати за різними оцінками від 50 до 100 МВт, частково безпосередньо у вигляді тепла, а частково — перетворивши тепло в електроенергію. Позитивний момент від впровадження проекту: повне забезпечення потреб компресорної станції теплом і електроенергією, а також можливість продажу електроенергії стороннім споживачам. Тобто за рахунок основної діяльності підприємство може суттєво зменшити витрати на виробництво, що в свою чергу призведе до росту прибутку.

То ж аналізуючи витрати на виробництво продукції, знаходимо резерви її зниження, які водночас є і резервами збільшення прибутку.

Також важливим резервом для покращення фінансового стану підприємства є скорочення дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства.

На підприємстві „Прикарпаттрансгаз” відбувається зростання дебіторської та кредиторської заборгованості. Основною з причин росту кредиторської заборгованості є відсутність коштів по оплаті своїх зобов’язань. Проте підприємство може штучно збільшити свою заборгованість. Це відбувається при умові, якщо в країні намітилась ситуація, що спричиняє ріст інфляції. При такій умові підприємство може завідома збільшити свою кредиторську заборгованість з метою віддати через деякий час ту ж саму суму заборгованості. Цей варіант можливий лише при умові, що ціни за надані підприємством послуги зросли, а сума заборгованості не змінилась (або зросла в незначній мірі).

Інша ситуація складається з дебіторською заборгованістю. В основному, ріст дебіторської заборгованості відбувається з причин взаємних неплатежів між підприємствами, тобто через неефективні методи розрахунків між підприємствами. Розглядаючи питання скорочення дебіторської заборгованості (розрахунку з покупців і замовників), слід ознайомитися з одним із методів розрахунку з покупцями, що широко використовується в країнах з розвинутими ринковими відносинами. Це метод надання знижок при достроковій оплаті. Відомо, що в умовах інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство реально одержує лише частину вартості реалізованої продукції. Тому підприємству інколи вигідніше зробити знижку на товар за умови оплати рахунка (наприклад, у десятиденний строк), ніж втратити певну суму в результаті інфляції. Цей метод суперечить умовам господарювання державних підприємств даної галузі, оскільки ціни за транспорт газу УМГ „Прикарпаттрансгаз” встановлює держава, а не підприємство. Проте, на нашу думку, саме такі нетрадиційні методи дозволять скоротити обсяги заборгованостей між підприємствами. Це можна певним чином прив’язати до діяльності УМГ „Прикарпаттрансгаз”. Підприємство може надати певні знижки підприємствам-споживачам при достроковій оплаті за надані послуги, товари, роботу. Проте це стосується розрахунків за надані послуги допоміжного виробництва (Богородчанське тепличне господарство, база відпочинку „Карпати”).

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

У дипломній роботі розглянуті теоретичні аспекти аналізу фінансового стану підприємства та проведено практичне застосування методів аналізу фінансового стану підприємства на прикладі УМГ „Прикарпаттрансгаз”, а також розроблено рекомендації щодо покращення фінансового стану досліджуваного підприємства.

Сукупний капітал УМГ „Прикарпаттрансгаз” на початок 2006 року складав 1426521,7 тис. грн. За рахунок чистого прибутку, отриманого за звітній період сукупний капітал зріс на відповідну суму і став складати 1807144,7 тис. грн. .

Відповідно до вище викладеного, власний капітал кінець 2008 року став складати 1807144,7 тис. грн. За три звітних періоди не відбувалося ні яких змін у статутному капіталі, тобто як на початок 2006 року так і на кінець 2008 року він складає 1182.5 тис. грн.

За рахунок отримання за 2006 рік чистого доходу від реалізації у розмірі 820125,2 тис. грн., при значенні собівартості 562056,2 тис. грн., валовий прибуток підприємства складав 245222,2 тис. грн.. В результаті фінансової діяльності за 2007 рік валовий прибуток збільшився до 374877,2 тис. грн.. Це відбулося за рахунок збільшення чистого доходу від реалізації до 970496,4 тис. грн.., при збільшенні собівартості реалізованої продукції до 582085,4 тис. грн.. На кінець 2008 року валовий прибуток підприємства складав 212543,2 тис. грн.. Він був сформований в результаті отримання чистого доходу від реалізації у розмірі 785248,9 тис. грн. при собівартості реалізованої продукції у 572705,7 тис. грн..

Первісна вартість основних виробничих засобів на початок 2006 року була 2345765.2 тис. грн.. За рахунок зносу, який дорівнює 979513.2 тис. грн., основні засоби за залишковою вартістю стали складати 1426664.0 тис. грн.. Так як первісна вартість основних засобів зменшується на протязі трьох звітних періодів, то їх знос за час експлуатації теж зменшується. І на кінець 2008 року основні засоби за залишковою вартістю дорівнюють 1386030.7 тис. грн.

Розраховані коефіцієнти зносу та придатності дають необхідні дані про стан основних засобів підприємства. Низьке значення коефіцієнту придатності (0,30) та високе значення коефіцієнту зносу (0,70), говорить про поганий технічний стан основних засобів. Спрацьовані (застарілі) основні засоби зумовлюють і необхідність застосування застарілих технологічних процесів, що призводить до не конкурентоспроможності продукції підприємства.

Оборотні активи підприємства на початок 2006 року дорівнювали 596860.2 тис. грн., а на кінець 2008 року вони збільшилися до рівня 740851,0 тис. грн.. Це збільшення відобразилося і на збільшенні середніх залишків оборотних активів.

Випереджальне зменшення середніх залишків оборотних активів проти зменшення чистого доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) характеризує відносне зниження фондовіддачі та збільшення фондомісткості. Тобто в результаті отримання чистого доходу від реалізації за 2006 рік, на суму 820125,2 тис. грн. підприємство використовувало основних виробничих засобів на суму 0,72 грн. з кожної гривні реалізованої продукції та на кожну гривню основних засобів реалізовувало продукції на суму 1,38 грн.. На кінець 2008 року спостерігається підвищення фондовіддачі та відповідне зниження фондомісткості. Збільшення обсягу реалізації продукції та скорочення середньорічної вартості основних виробничих засобів – це резерви підвищення фондовіддачі.

Оборотність обігових активів на початок 2006 року складала 186 діб, а на кінець 2003 року вона збільшилась і стала дорівнювати 90 діб. Це привело до збільшення коефіцієнта обіговості оборотних активів з 1,94 до 4,02. Це відбулося за рахунок двох факторів: зміни обсягу чистого доходу від реалізації продукції та зміни середніх залишків оборотних активів (у більшій мірі). Однак, слід мати на увазі, що показник обіговості активів буде тим вище, чим швидше будуть зношені основні засоби підприємства.

Показник капіталовіддачі на кінець 2006 року дорівнював 1,27. За наступні два звітні періоди він збільшився до 2,15. Збільшення цього показника у динаміці відбувалося на рахунок того, що сукупний капітал підприємства зменшувався інтенсивніше ніж чистий дохід від реалізації робіт (товарів, послуг).

На кінець 2006 року рівень собівартості на одну гривню реалізованої продукції складав 0,77 грн.. За 2007 рік рівень собівартості зріс до 0,89 грн., а за 2008 рік зменшився до 0,83 грн.. За рахунок зменшення (збільшення) рівня собівартості продукції відповідно збільшується (зменшується) валовий прибуток підприємства.

Значення показників рентабельності реалізації знаходяться на дуже низькому рівні. На кінець 2006 року вона дорівнювала 23,46%, за 2007 рік зменшилася до 10,82%, а за 2008 рік підвищилася до 17,17%. Збільшення (зменшення) рентабельності реалізації відбувається за рахунок двох факторів: збільшення (зменшення) валового прибутку підприємства та збільшення (зменшення) чистого доходу від реалізації продукції. Тобто рентабельність реалізації залежить від збільшення (зменшення) собівартості реалізованої продукції.

Рентабельність капітальних фондів підприємства на кінець 2006 року складала 29,79%. За 2007 рік її значення зменшилося до 15,69% та за 2008 рік збільшилося до 36,92%. Рентабельність капітальних фондів залежить від валового прибутку та середньої величини сукупного капіталу. Тобто випереджальне зменшення сукупного капіталу проти зменшення валового прибутку привило до збільшення величини рентабельності капітальних фондів на кінець 2008 року.

Одним з основних і найбільш радикальних напрямів фінансового оздоровлення підприємства є пошук внутрішніх резервів збільшення прибутковості виробництва і досягнення беззбиткової роботи за рахунок більш повного використання виробничої потужності підприємства, підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, зниження її собівартості, раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, скорочення непродуктивних витрат і втрат.

Основну увагу при цьому необхідно приділити питанням ресурсозбереження: впровадженню прогресивних норм, нормативів і ресурсозберігаючих технологій, використанню вторинної сировини, організації діючого обліку і контролю за використанням ресурсів, вивченню і впровадженню передового досвіду в здійсненні режиму економії, матеріального і морального стимулювання працівників за економію ресурсів і скорочення непродуктивних витрат і втрат.

Збільшити обсяг власних фінансових ресурсів можна також шляхом:

• зменшення суми постійних витрат на утримання управлінського персоналу, ремонт основних засобів ;

• зниження рівня змінних витрат за рахунок скорочення чисельності виробничого персоналу і зростання продуктивності праці;

• прискореної амортизації машин і обладнання;

• реалізації не використовуваного майна;

• відмови від зовнішніх соціальних та інших програм, зниження інвестиційної активності підприємства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року №435-IV.

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року №436-IV .

Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14 травня 1992 року N 2343-XII-ВР.

Закон України „Про підприємництво” від 7 лютого 1991 року N 698-XII.

Закон України №697-XII „Про власність” від 07 лютого 1991 року.

Указ Президента України „Про реформування нафтогазового комплексу” від 25 лютого 1998 року № 151/98.

Постанова Кабінету Міністрів України „Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)” № 1548 від 25 грудня 1996 року.

Програма „Створення та організація виготовлення бурового, нафтогазопромислового, нафтопереробного устаткування та техніки для будівництва нафто- і газопроводів з науковою частиною на період до 2010 року”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 1999 року № 2245.

Національна програма „Нафта і газ України до 2010 року”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року № 1141.

Концепція функціонування та розвитку Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, схвалена спостережною радою НАК „Нафтогаз України” (протокол засідання від 13 серпня 2001 року № 8 та надання до Кабінету Міністрів України листом від 01 вересня 2001 року № 36/4-94 .

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності”, затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 „Баланс”, затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 „Звіт про фінансові результати”, затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 „Звіт про рух грошових коштів”, затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 „Звіт про власний капітал”, затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 6 „Виправлення помилок і зміни уфінансових звітах”, затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 28 травня 1999 р. N 137.

Антикризисное управление: Учебник / Под ред. Э.М. Короткова. — М.: ИНФРА-М, 2000.

Балабанов И. Т. Финансовий анализ и планирование хозяйственного субъекта — 2-е изд, доп. – М: финансы и статистика, 2000. -365 с.

Білик М. Д. Сутність і оцінка фінансового стану підприємства. Навчальний посібник.- К : КНЕУ, 2000. – 325 с.

Бланк И. А. Управление активами. — К.: Ника — Центр — Эльга, 2000 — (Биб — ка финансового менеджмента). – 245 с.

Боголіб Т.М. Система і методи фінансового аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства: Журнал „Фінанси України” 5/2006, — с. 54.

Болюх М.А., Бурчевський В.З., Горбаток М.І. Економічний аналіз: Навч. посібник/ за ред. Чумаченка М.Г. — К.: — 2003. — 540 с.

Бандурка О. М. та ін. Фінансова діяльність підприємств: Навч. посіб. для самостійного вивчення дисципліни. — К.:Либідь, 2004.- 227 с.

Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. -К., 2000.- 158 с.

Василенко В.0. Теорія та практика розробки управлінських рішень. Навчальний посібник. — Київ: ЦУЛ, 2003. — 420 с.

Василенко В.О., Ткаченко T.I. Стратегічний менеджмент: Навчальний посібник. — Киів: ЦУЛ, 2005. — 396 с.

Василенко В.О. Антикризисне управління підприємством: Навчальний посібник. — Київ: ЦУЛ, 2005. — 428 с.

Дж. К. Ван Хорн, „Основы управления финансами”, Москва, „Финансы и статистика”, 2002 г.

Журавльова Ю.Ю. Сутність платоспроможності підприємства: Журнал „Фінанси України” 01/2006, — с. 116

Загородній А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. -3-тє вид-К.: Т-во „Знання”, КОО. -2000. — 261 с.

Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник.- 2-ге видання, стереотипне.- К.: Міжрегіональна Академія Управління Персоналом, 2001. -148 с.

Кислиця О. Я. Мягких І. М. Економічний аналіз. Курс лекцій.- К.: Європейский университет , 2003.

Лигоненко Л. О. Методологія діагностики банкрутства підприємств та напрямки її вдосконалення. Навчальний посібник, К: Вища школа, 2000.

Мошенський С. З., Олійник О. В. Економічний аналіз: Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. / За ред. д. е. н., проф., Заслуженого діяча науки і техніки України Ф. Ф. Бутинця.- 2-ге вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП ”Рута”, 2007.- 704 с.

Мец В. О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства. Навчальний посібник: — К: Вища школа, 2003. — 130 с.

Міщенко А. П. Стратегічне управління: Навчальний посіб. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 208 с.

Моцак О.В. Ліквідність як елемент фінансового управління діяльністю підприємства: Журнал „Фінанси України” 10/2003, — с. 62

Осмоловський В. В. Теория анализа хозяйственной деятельности: Учебник для студентов экономической специальности. – Минск: Новое знание, 2001. – 430 с.

Онисько С. М., Марич П. М. Фінанси підприємств: Підручник для студентів вищих закладів освіти. — 2-ге видання, виправлене і доповнене. — Львів: „Магнолія Плюс”, 2006. — 367 с.

Пересада А. А., Коваленко Ю. М., Онікієнко С. В. Інвестиційний аналіз: Підруч. — К.: КНЕУ, 2003.

Прокопенко І. Ф., Ганін В. І., Петряєва З. Ф. Курс економічного аналізу: підручник для студентів вищих навчальних закладів, Вища школа, 2004.

Ряховской А. Н. Антикризисное управление предприятиями: Учебное пос.:под ред..-М., 2000. — 425 с.

Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности: учетное пособие. – М: ИНФРА – М , 2003 . — 355 с.

Савчук В. П. Практическая энциклопедия. Финансовый менеджмент.,К: ЗАТ ВБ „Максимум”, 2005. – 321 с.

Тарасюк Г. М., Шваб Л. І. Планування діяльності підприємства: Навчальний посібник, — К.: Каравела, 2003. — 364 с.

Терещенко О. О. та ін. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посіб. -К.: КНЕУ, 2005.- 326 с.

Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. Поддєрьогін А. М.- 5-те вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2006. — 546 с.

Філімоненков О. С. Фінанси підприємств: Навч. посіб. — 2-ге вид., переробл. і допов. — К.: МАУП, 2004. — 328 с.: іл. — Бібліогр.: с. 318-321.

Фінансовий словник – довідник (Дем’яненко М. Я., Лузан Ю. Я., Саблук П. Т., Скупий В. М., за ред. Дем’яненка М. Я.). – К: ІАЕУААН, 2003.

Цал-Цалко Ю. С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: начальний посібник – 2-е вид., перероб. І доп. – К: ЦУЛ, 2002.

Шеремет А. Д., Сайфулин Р. С., Негашев Е. В. Методика финансового анализа. 3-е издание. – К : ЦУЛ, 2003. – 352 с.

Шило В. П., Верхоглядова Н. І., Ільїна С. Б., Темченок А. Г., Брадуло О. М.. Аналіз фінансового стану підприємства. Навчальний посібник.- К: ЦУЛ ,2005. – 425 с.

Шиян Д. В., Строченко Н. І. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. – К.: А.С.К., 2005, — 240 с.

ДОДАТКИ

Додаток А

Класифікація та порядок розрахунку основних показників фінансового стану підприємства

№

п/п

Показники оцінки

Порядок розрахунку показників або джерело одержання вихідних даних
1

Показники прибутковості
1.1

Прибутковість активів

Прибуток після сплати податків

та дивідендів на привілейовані акції

Усього активів – Нематеріальні активи

100%
1.2

Прибутковість інвестицій у фірму

Прибуток після сплати податків

Інвестиції

100%
1.3

Обертання необоротних активів

Обсяг реалізації

Необоротні активи

1.4

Прибутковість операційної діяльності

Фінансовий результат

від операційної діяльності

Обсяг випуску продукції

100%
2

Показники оцінки майнового стану підприємства
2.1

Сума господарських коштів у розпорядженні підприємства

Валюта балансу
2.2

Частка основних засобів в активах

Залишкова вартість основних засобів

Активи

2.3

Коефіцієнт зносу основних засобів

Знос

Первинна вартість основних засобів за балансом

2.4

Коефіцієнт оновлення основних засобів

Балансова вартість основних засобів, які надійшли за період, що аналізується

Балансова вартість основних засобів на кінець періоду, що аналізується

2.5

Коефіцієнт вибуття основних засобів

Балансова вартість основних засобів, які вибули в період, що аналізується

Балансова вартість основних засобів на початок періоду, що аналізується

3

Показники ліквідності та платоспроможності
3.1

Загальний коефіцієнт покриття

Оборотні активи

Поточні зобов’язання

3.2

Коефіцієнт швидкої ліквідності

Оборотні активи — Запаси

Поточні зобов’язання

3.3

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

Грошові кошти

Поточні зобов’язання

3.4

Коефіцієнт маневреності власного капіталу

Грошові кошти

Власний капітал

3.5

Співвідношення короткострокової дебіторської і кредиторської заборгованості

Дебіторська заборгованість

Кредиторська заборгованість

3.6

Коефіцієнт автономії

Власний капітал

Майно підприємства

3.7

Коефіцієнт фінансової стабільності

Власні кошти

Позикові кошти

3.8

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами

Власні обігові кошти

Оборотні активи

3.9

Коефіцієнт фінансового левериджу (залежно від довгострокових зобов’язань)

Довгострокові зобов’язання

Власні кошти

4

Показники фінансової стійкості та стабільності підприємства
4.1

Коефіцієнт автономії

Власний капітал

Майно підприємства

4.2

Коефіцієнт фінансової стабільності (власних та позикових коштів)

Позикові кошти

Власні кошти

4.3

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами

Власний капітал

Оборотні активи

4.4

Коефіцієнт фінансової залежності

Оборотні активи

Власний капітал

4.5

Коефіцієнт маневреності власних коштів

Власний капітал + Довгострокові кредити + Довгострокові позики – Позаоборотні активи

Власний капітал + Довгострокові кредити + Довгострокові позики

5

Показники рентабельності підприємства
5.1

Рентабельність продажу

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг)

Виручка від реалізації

5.2

Рентабельність основної діяльності

Прибуток від реалізації продукції

Витрати на виробництво та реалізацію продукції

5.3

Рентабельність власного капіталу

Чистий прибуток

Середня величина власного капіталу

5.4

Рентабельність усього капіталу підприємства

Загальний прибуток

Підсумок балансу

5.5

Період окупності власного капіталу

Середня величина власного капіталу

Чистий прибуток

Додаток Б

Класифікація та порядок розрахунку показників оцінки ділової активності підприємств

№ з/п

Показник

Порядок розрахунку або джерело одержання вихідної інформації

1

Загальна оборотність капіталу

Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)/

Підсумок балансу

2

Оборотність мобільних коштів

Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)/

Підсумок II та III розділу активу балансу

3

Оборотність матеріальних оборотних коштів

Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)/

Підсумок II розділу активу балансу

4

Оборотність готової продукції

Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)/

Готова продукція

5

Оборотність дебіторської заборгованості

Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)/

Дебіторська заборгованість

6

Середній строк обороту дебіторської заборгованості

360 Дебіторська заборгованість/

Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

7

Оборотність кредиторської заборгованості

Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)/

Кредиторська заборгованість

8

Середній строк обороту кредиторської заборгованості

360 Кредиторська заборгованість/

Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

9

Фондовіддача основних засобів та інших необоротних активів

Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)/

Підсумок І розділу активу балансу

10

Оборотність власного капіталу

Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)/

Підсумок І розділу пасиву балансу

Додаток В

БАЛАНС УМГ „Прикарпаттрансгаз” на 31.12.2007р.

Актив

Код рядка

На початок звітного періоду

На кінець

звітного періоду

1

2

3

4
І. Необоротні активи

Нематеріальні активи:

Залишкова вартість

010

21,2

25,1
Первісна вартість

011

30,1

35.5
Накопичена амортизація

012

8,9

10,4
Незавершене будівництво

020

1446.4

23759.9
Основні засоби:

Залишкова вартість

030

1426664.0

1383223.9
Первісна вартість

031

2406177.2

2444971.6
Знос

032

979513.2

1061747.7
Довгострокові фінансові інвестиції:

які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств

040

193.9

562.3
інші фінансові інвестиції

045

80886,0

96425.1
Довгострокова дебіторська заборгованість

050

Відстрочені податкові активи

060

Інші необоротні активи

070

Усього за розділом І

080

1509211.5

504031.8
ІІ. Оборотні активи

Запаси:

виробничі запаси

100

12766.9

23752.6
тварини на вирощуванні та відгодівлі

110

101.0

105.5
незавершене виробництво

120

8650.0

6255.6
готова продукція

130

2.2

2.3
Товари

140

Векселі одержані

150

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:

чиста реалізаційна вартість

160

37803.3

35484.5
первісна вартість

161

37919.8

35746.1
резерв сумнівних боргів

162

116.5

261.6
Дебіторська заборгованість за розрахунками:

з бюджетом

170

10187.3

1924.9
за виданими авансами

180

3951.6

20513.6
з нарахованих доходів

190

31241.1

23342.2
із внутрішніх розрахунків

200

21140.1

54275.3
Інша поточна дебіторська заборгованість

210

258320.9

78085,9
Поточні фінансові інвестиції

220

212248.7

259786.8
Грошові кошти та їх еквіваленти:

в національній валюті

230

290

388.2
в іноземній валюті

240

150.4

553.8
Інші оборотні активи

250

6.7

9.4
Усього за розділом ІІ

260

596860.2

504480.6
ІІІ. Витрати майбутніх періодів

270

0.9

7.7
Баланс

280

2106072.6

2008520.1
Пасив

Код рядка

На початок звітного періоду

На кінець

звітного періоду

1

2

3

4
І. Власний капітал

Статутний капітал

300

1182.5

1182.5
Пайовий капітал

310

Додатковий вкладений капітал

320

1442121,2

1471105.2
Інший додатковий капітал

330

Резервний капітал

340

157351,9
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

350

86118,0

125759.5
Неоплачений капітал

360

( )

( )
Вилучений капітал

370

( )

( )
Усього за розділом І

380

1529421,7

1755399,1
ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів

Забезпечення виплат персоналу

400

34100.7

45011.9
Інші забезпечення

410

415

( )

( )
416

( )

( )
Цільове фінансування

420

36713.2

11202.6
Усього за розділом ІІ

430

70813.9

56214.5
ІІІ. Довгострокові зобов’язання

Довгострокові кредити банків

440

Довгострокові фінансові зобов’язання

450

6017.2

4511.9
Відстрочені податкові зобов’язання

460

Інші довгострокові зобов’язання

470

Усього за розділом ІІІ

480

6017.2

4511.9
ІV. Поточні зобов’язання

Короткострокові кредити банків

500

470,0

600,0
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями

510

Векселі видані

520

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

530

211904.8

120555.4
Поточні зобов’язання за розрахунками:

з одержаних авансів

540

77.1

2.0
з бюджетом

550

27283.4

38686.5
з позабюджетних платежів

560

1969.4

2611.1
зі страхування

570

629.2

926,0
з оплати праці

580

1239.3

2003.6
з учасниками

590

63208,0

із внутрішніх розрахунків

600

192918,0

26731.4
Інші поточні зобов’язання

610

120.6

278.6
Усього за розділом ІV

620

499819.8

192394.6
V. Доходи майбутніх періодів

630

Баланс

640

2106072.6

2008520.1

ЗВІТ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ УМГ „Прикарпаттрансгаз” за 2007 р.

І. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

Стаття

Код рядка

За звітний період

За попередній період
1

2

3

4
Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

010

970496,4

820125,2
Податок на додану вартість

015

13533,8

12846,8
Акцизний збір

020

025

Інші вирахування з доходу

030

Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

035

956962,6

807278,4
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

040

582085,4

562056,2

Валовий:

прибуток

050

374877,2

245222,2
збиток

055

Інші операційні доходи

060

127871,3

52885,1
Адміністративні витрати

070

58368,4

20250,1
Витрати на збут

080

63832,3

30420,0
Інші операційні витрати

090

24787,6

11319,2

Фінансові результати від операційної діяльності:

прибуток

100

355760,2

236118,0
збиток

105

Доход від участі в капіталі

110

Інші фінансові доходи

120

Інші доходи

130

Фінансові витрати

140

Втрати від участі в капіталі

150

Інші витрати

160

Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:

прибуток

170

355760,2

236118,0
збиток

175

Податок на прибуток від звичайної діяльності

180

230000,7

150000,0
Доход з податку на прибуток від звичайної діяльності

185

Фінансові результати від звичайної діяльності:

прибуток

190

125759,5

86118,0
збиток

195

Надзвичайні:

доходи

200

витрати

205

Податки з надзвичайного прибутку

210

Частки меншості

215

Чистий:

прибуток

220

125759,5

86118,0
збиток

225

ІІ. ЕЛЕМЕНТИ ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ

Найменування показника

Код рядка

За звітний період

За попередній період
1

2

3

4
Матеріальні затрати

230

270190,3

212312,2
Витрати на оплату праці

240

20701,3

14540,2
Відрахування на соціальні заходи

250

9882,4

10712,0
Амортизація

260

11905,6

12240,2
Інші операційні витрати

270

250475,4

175315,6
Разом

280

563155,0

425120,0

ІІІ. РОЗРАХУНОК ПОКАЗНИКІВ

Назва статті

Код рядка

За звітний період

За попередній період
1

2

3

4
Середньорічна кількість простих акцій

300

Скоригована середньорічна кількість простих акцій

310

Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію (грн.)

320

Скоригований чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію (грн.)

330

Дивіденди на одну просту акцію (грн.)

340

ЗВІТ ПРО РУХ ГРОШОВИХ КОШТІВ УМГ „Прикарпаттрансгаз” за 2007р

Стаття

Код

За звітний період

За попередній період

Надходження

Видаток

Надходження

Видаток

1

2

3

4

5

6

І. Рух коштів у результаті операційної діяльності

Прибуток(збиток)від звичайної діяльності до оподаткування

010

125759,5

86118,0

Коригування на:

амортизацію необоротних активів

020

11905,6

X

12240,2

X

збільшення (зменшення)забезпечень

030

збиток (прибуток) від нереалізованих курсових різниць

040

95,0

76,4

збиток (прибуток) від неопераційної діяльності

050

Витрати на сплату відсотків

060

1250,0

X

1125,8

X

Прибуток (збиток) від операційної діяльності до зміни в чистих оборотних активах

070

139010,1

99560,4

Зменшення (збільшення):

оборотних активів

080

94197,5

51302,0

витрат майбутніх періодів

090

Збільшення (зменшення):

поточних зобов’язань

100

доходів майбутніх періодів

110

Грошові кошти від операційної діяльності

120

233207,6

150818,4

Сплачені:

відсотки

130

X

1235,0

X

1751,0

податки на прибуток

140

X

230000,7

X

150000,0

Чистий рух грошових коштів до надзвичайних подій

150

1971,9

932,6

Рух коштів від надзвичайних подій

160

Чистий рух коштів від операційної діяльності

170

1971,9

932,6

ІІ. Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності

Реалізація:

фінансових інвестицій

180

X

X

необоротних активів

190

X

X

майнових комплексів

200

Отримані:

відсотки

210

X

X

дивіденди

220

X

X

Інші надходження

230

X

X

Придбання:

фінансових інвестицій

240

X

X

необоротних активів

250

X

X

майнових комплексів

260

X

X

Інші платежі

270

X

X

Чистий рух коштів до надзвичайних подій

280

Рух коштів від надзвичайних подій

290

Чистий рух коштів від інвестиційної діяльності

300

ІІІ. Рух коштів у результаті фінансової діяльності

Надходження власного капіталу

310

X

X

Отримані позики

320

3850,0

X

4256,1

X

Інші надходження

330

X

X

Погашення позик

340

X

5225,3

X

2806,7

Сплачені дивіденди

350

X

X

Інші платежі

360

X

X

Чистий рух коштів до надзвичайних подій

370

1375,3

1449,4

Рух коштів від надзвичайних подій

380

Чистий рух коштів від фінансової діяльності

390

1375,3

1449,4

Чистий рух коштів за звітний період

400

596,6

Залишок коштів на початок року

410

440,4

X

516,8

X

Вплив зміни валютних курсів на залишок коштів

420

95,0

76,4

Залишок коштів на кінець року

430

942,0

X

440,4

X

БАЛАНС УМГ „Прикарпаттрансгаз” на 31.12.2008 р.

Актив

Код рядка

На початок звітного періоду

На кінець

звітного періоду

1

2

3

4
І. Необоротні активи

Нематеріальні активи:

Залишкова вартість

010

25,1

31.6
Первісна вартість

011

35.5

44.1
Накопичена амортизація

012

10,4

12,5
Незавершене будівництво

020

23759.9

43375.7
Основні засоби:

Залишкова вартість

030

1383223.9

1386030.7
Первісна вартість

031

2444971.6

2492141.4
Знос

032

1061747.7

1106110.7
Довгострокові фінансові інвестиції:

які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств

040

562.3

639.1
інші фінансові інвестиції

045

96425.1

134343,4
Довгострокова дебіторська заборгованість

050

Відстрочені податкові активи

060

Інші необоротні активи

070

Усього за розділом І

080

1504031.8

1564452.1
ІІ. Оборотні активи

Запаси:

виробничі запаси

100

23752.6

53484.1
тварини на вирощуванні та відгодівлі

110

105.5

136.2
незавершене виробництво

120

6255.6

4286.8
готова продукція

130

2.3

2.3
Товари

140

Векселі одержані

150

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:

чиста реалізаційна вартість

160

35484.5

33457.1
первісна вартість

161

35746.1

33573.8
резерв сумнівних боргів

162

261.6

116.7
Дебіторська заборгованість за розрахунками:

з бюджетом

170

1924.9

21.2
за виданими авансами

180

20513.6

10027.6
з нарахованих доходів

190

23342.2

20342.1
із внутрішніх розрахунків

200

54275.3

559085.7
Інша поточна дебіторська заборгованість

210

70485.9

38969.8
Поточні фінансові інвестиції

220

259786.8

20110.1
Грошові кошти та їх еквіваленти:

в національній валюті

230

388.2

352.3
в іноземній валюті

240

553.8

561.5
Інші оборотні активи

250

9.4

13.9
Усього за розділом ІІ

260

504480.6

740851,0
ІІІ. Витрати майбутніх періодів

270

7.7

10.3
Баланс

280

2008520.1

2305313.4
Пасив

Код рядка

На початок звітного періоду

На кінець

звітного

періоду

1

2

3

4
І. Власний капітал

Статутний капітал

300

1182.5

1182.5
Пайовий капітал

310

Додатковий вкладений капітал

320

1471105.2

1511785.1
Інший додатковий капітал

330

Резервний капітал

340

157351,9

289039,3
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

350

125759.5

5137.8
Неоплачений капітал

360

( )

Вилучений капітал

370

( )

Усього за розділом І

380

1755399,1

1807144,7
ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів

Забезпечення виплат персоналу

400

45011.9

46123.9
Інші забезпечення

410

415

( )

( )
416

( )

( )
Цільове фінансування

420

11202.6

15201.5
Усього за розділом ІІ

430

56214.5

61325.4
ІІІ. Довгострокові зобов’язання

Довгострокові кредити банків

440

Довгострокові фінансові зобов’язання

450

4511.9

40433.9
Відстрочені податкові зобов’язання

460

Інші довгострокові зобов’язання

470

Усього за розділом ІІІ

480

4511.9

40433.9
ІV. Поточні зобов’язання

Короткострокові кредити банків

500

600,0

1800.0
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями

510

Векселі видані

520

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

530

120555.4

322556.3
Поточні зобов’язання за розрахунками:

з одержаних авансів

540

2.0

3826.4
з бюджетом

550

38686.5

48284.3
з позабюджетних платежів

560

2611.1

9173.4
зі страхування

570

926,0

1830.7
з оплати праці

580

2003.6

3480,0
з учасниками

590

із внутрішніх розрахунків

600

26731.4

5029.7
Інші поточні зобов’язання

610

278.6

428.6
Усього за розділом ІV

620

192394.6

396409.4
V. Доходи майбутніх періодів

630

Баланс

640

2008520.1

2305313.4

ЗВІТ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ УМГ „Прикарпаттрансгаз” за 2008р.

І. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

Стаття

Код рядка

За звітний період

За попередній період
1

2

3

4
Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

010

815242,3

970496,4
Податок на додану вартість

015

29993,4

13533,8
Акцизний збір

020

025

Інші вирахування з доходу

030

Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

035

785248,9

956962,6

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

040

572705,7

582085,4

Валовий:

прибуток

050

212543,2

374877,2
збиток

055

Інші операційні доходи

060

112708,3

127871,3
Адміністративні витрати

070

38963,8

58368,4
Витрати на збут

080

48567,2

63832,3
Інші операційні витрати

090

33200,5

24787,6

Фінансові результати від операційної діяльності:

прибуток

100

204520,0

355760,2
збиток

105

Доход від участі в капіталі

110

Інші фінансові доходи

120

Інші доходи

130

Фінансові витрати

140

Втрати від участі в капіталі

150

Інші витрати

160

Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:

прибуток

170

204520,0

355760,2
збиток

175

Податок на прибуток від звичайної діяльності

180

130938,2

230000,7
Доход з податку на прибуток від звичайної діяльності

185

Фінансові результати від звичайної діяльності:

прибуток

190

73581,8

125759,5
збиток

195

Надзвичайні:

доходи

200

витрати

205

Податки з надзвичайного прибутку

210

Частки меншості

215

Чистий:

прибуток

220

73581,8

125759,5
збиток

225

ІІ. ЕЛЕМЕНТИ ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ

Найменування показника

Код рядка

За звітний період

За попередній період
1

2

3

4
Матеріальні затрати

230

165345,7

270190,3
Витрати на оплату праці

240

10659,3

15701,3
Відрахування на соціальні заходи

250

6475,0

9882,4
Амортизація

260

8266,5

11905,6
Інші операційні витрати

270

134636,7

255475,4
Разом

280

325382,5

563155,0

ІІІ. РОЗРАХУНОК ПОКАЗНИКІВ

Назва статті

Код рядка

За звітний період

За попередній період
1

2

3

4
Середньорічна кількість простих акцій

300

Скоригована середньорічна кількість простих акцій

310

Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію (грн.)

320

Скоригований чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію (грн.)

330

Дивіденди на одну просту акцію (грн.)

340

ЗВІТ ПРО РУХ ГРОШОВИХ КОШТІВ УМГ „Прикарпаттрансгаз” за 2008р

Стаття

Код

За звітний період

За попередній період

Надходження

Видаток

Надходження

Видаток

1

2

3

4

5

6

І. Рух коштів у результаті операційної діяльності

Прибуток(збиток)від звичайної діяльності до оподаткування

010

73581,8

125759,5

Коригування на:

амортизацію необоротних активів

020

8266,5

X

11905,6

X

збільшення (зменшення)забезпечень

030

збиток (прибуток) від нереалізованих курсових різниць

040

68,4

95,0

збиток (прибуток) від неопераційної діяльності

050

Витрати на сплату відсотків

060

1100,2

X

1250,0

X

Прибуток (збиток) від операційної діяльності до зміни в чистих оборотних активах

070

83016,9

139010,1

Зменшення (збільшення):

оборотних активів

080

87188,9

94197,5

витрат майбутніх періодів

090

Збільшення (зменшення):

поточних зобов’язань

100

доходів майбутніх періодів

110

Грошові кошти від операційної діяльності

120

170205,8

233207,6

Сплачені:

відсотки

130

X

885,2

X

1235,0

податки на прибуток

140

X

130938,2

X

230000,7

Чистий рух грошових коштів до надзвичайних подій

150

1230,2

1971,9

Рух коштів від надзвичайних подій

160

Чистий рух коштів від операційної діяльності

170

1230,2

1971,9

ІІ. Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності

Реалізація:

фінансових інвестицій

180

X

X

необоротних активів

190

X

X

майнових комплексів

200

Отримані:

відсотки

210

X

X

дивіденди

220

X

X

Інші надходження

230

X

X

Придбання:

фінансових інвестицій

240

X

X

необоротних активів

250

X

X

майнових комплексів

260

X

X

Інші платежі

270

X

X

Чистий рух коштів до надзвичайних подій

280

Рух коштів від надзвичайних подій

290

Чистий рух коштів від інвестиційної діяльності

300

ІІІ. Рух коштів у результаті фінансової діяльності

Надходження власного капіталу

310

X

X

Отримані позики

320

3220,2

X

3850,0

X

Інші надходження

330

X

X

Погашення позик

340

X

4440,4

X

5225,3

Сплачені дивіденди

350

X

X

Інші платежі

360

X

X

Чистий рух коштів до надзвичайних подій

370

1220,2

1375,3

Рух коштів від надзвичайних подій

380

Чистий рух коштів від фінансової діяльності

390

1220,2

1375,3

Чистий рух коштів за звітний період

400

620,2

596,6

Залишок коштів на початок року

410

942,0

X

440,4

X

Вплив зміни валютних курсів на залишок коштів

420

88,4

95,0

Залишок коштів на кінець року

430

253,4

X

942,0

X

ЗВІТ ПРО ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ УМГ „Прикарпаттрансгаз” за 2008р.

Стаття

Код

Статут-ний капітал

Пайовий капітал

Додатко-

вий вкладений капітал

Інший додатко-

вий капітал

Резервний капітал

Нерозпо- ділений прибуток

Неопла-чений капітал

Вилу-чений капітал

Разом
1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11
Залишок на початок року

010

1182,5

1471105,2

157351,9

125759,5

1755399,1
Коригування:

Зміна облікової політики

020

Виправлення помилок

030

Інші зміни

040

Скоригований залишок на початок року

050

1182,5

1471105,2

157351,9

125759,5

1755399,1
Переоцінка активів:

Дооцінка основних засобіви

060

Уцінка основних засобів

070

Дооцінка незавершеного будівництва

080

40679,9

40679,9
Уцінка незавершеного будівництва

090

Дооцінка нематеріальних активів

100

Уцінка нематеріальних активів

110

120

Чистий прибуток (збиток) за звітний період

130

52177,7

52177,7
Розподіл прибутку:

Виплати власникам (дивіденди)

140

Спрямування прибутку до статутного капіталу

150

Відрахування до резервного капіталу

160

131687,4

131687,4
170

Внески учасників:

Внески до капіталу

180

Погашення заборгованості з капіталу

190

200

Вилучення капіталу:

Викуп акцій (часток)

210

Перепродаж викуплених акцій (часток)

220

Анулювання викуплених акцій (часток)

230

Вилучення частки в капіталі

240

Зменшення номінальної вартості акцій

250

Інші зміни в капіталі:

Списання невідшкодованих збитків

260

Безкоштовно отримані активи

270

280

Разом змін в капіталі

290

40679,9

131687,4

52177,7

224545,0
Залишок на кінець року

300

1182,5

1511785,1

289039,3

177937,2

1979944,1

Додаток Г

Аналіз динаміки показників ліквідності УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

№ з/п

Показник

2006

2007

2008

Відхилення 2007-2008

Відхилення 2008-2007

Зміни показників
1

Загальний коефіцієнт покриття

1,19

2,62

1,86

+1,43

-0,25

Підприємство має ліквідний баланс. Хоча показник знизився, але він поки достатньо високий.
2

Коефіцієнт швидкої ліквідності

1,07

2,26

1,63

+1,19

-0,63

Перевищує норму за рахунок зростання короткострокової дебіторської заборгованості в порівнянні з кредиторською. На 2008р. показник знизився за рахунок накопичення певних виробничих запасів.
3

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,19

0,05

0,00

-0,14

-0,05

Значення нижчі за норму, на 2007 р. значення знижується через зниження грошових коштів на рахунках підприємства, на 2008р. показник знизився за рахунок збільшення короткострокових кредитів банку.
4

Коефіцієнт маневреності

0,05

0,16

0,13

+0,11

-0,03

Показники коливаються в низьких значеннях в результаті значного інвестування в основні засоби.
5

Співвідношення короткострок. дебіторської та кредиторської заборгованості

1,9

2

2,1

+0,1

+0,1

В межах норми.

Додаток Д

Аналіз динаміки показників платоспроможності УМГ „Прикарпаттрансгаз” протягом 2006-2008 рр.

№ з/п

Показник

2006

2007

2008

Відхилення 2007-2006

Відхилення 2008-2007

Зміни показників
1

Коефіцієнт автономії

0,72

0,87

0,78

+0,15

-0,09

Підприємство має високу фінансову незалежність. Недостатня динаміка збільшення пояснюється суттєвим зростом залучених коштів.
2

Коефіцієнт фінансової стабільності

1,17

2,5

1,69

+1,33

-0,81

В межах норми.
3

Коефіцієнт фінансового левериджу

0,01

0,008

0,05

-0,002

+0,042

Позитивні тенденції за рахунок збільшення власних коштів.
4

Коефіцієнт забезпеченності власними коштами

0,03

0,49

0,32

+0,46

-0,17

Значення у 2006р. нижче за норму. Зменшення на 2008р. за рахунок збільшення власного капіталу.

Авторский материал: Понятие, предмет, метод и система отрасли административного права, его источники, соотношение с другими отраслями права

Понятие, предмет, метод и система отрасли административного права, его источники, соотношение с другими отраслями права

B.C. Четвериков

Административное право является одной из основных публичных отраслей права и предназначено, прежде всего, для регулирования специфических (управленческих) общественных отношений в сфере деятельности органов исполнительной власти, государственного управления и администрации органов местного самоуправления.

Административно-правовые нормы регулируют также управленческие отношения в процессе деятельности иных форм осуществления государственной власти (законодательной, судебной), их обслуживающих аппаратов, в сфере деятельности института президентства и обслуживающих его структур, а также в аппаратах прокуратуры, государственного контроля, военного управления, аппаратах ЦИК РФ, Счетной палаты и иных государственных органах, а также управленческие отношения, возникающие в сфере негосударственного управления, например, в связи с осуществлением общественными объединениями некоторых функций государственного управления (ДНД, товарищеские суды, комиссии по делам несовершеннолетних и защите их прав и др.).

Административное право как отрасль — это совокупность юридических норм и правил, регулирующих поведение субъектов права в процессе осуществления ими управленческих отношений в сфере деятельности органов исполнительной власти, государственного управления, администраций органов МСУ и отношения управленческого характера, возникающие при реализации других форм государственной деятельности: законодательной, института президентуры, судебной, прокурор-ской и др.

Административное право как понятийная категория означает, прежде всего, государственно-управленческое право, пуб-личную отрасль права, так как объектом регулирования его норм и правил являются управленческие отношения, складывающиеся, в основном, в сфере деятельности органов исполнительной власти, государственного управления и другие управ-ленческие отношения, в которых властным субъектом управления с одной стороны всегда выступает государственный орган исполнительной власти, государственный орган управления, их должностное лицо или законодательно уполномоченный общественный орган (ДНД, товарищеские суды, различные административные комиссии органов местного самоуправления).

Инициативной стороной в административно-правовых отношениях, как правило, выступает субъект управления, обладающий государственно-властными полномочиями по отношению к объекту управления, обладающему правомочиями, то есть правом требовать соблюдения, исполнения и защиты своих прав, свобод и законных интересов (т.е. реализация конституционного принципа «что не запрещено, то разрешено»). Следует отметить, что термин «защита охраняемых законом интересов» уже по объему нежели «защита законных интересов».

По своей сущности административное право как регулятор общественных отношений в целом не отличается от других отраслей права. Каждая отрасль права имеет свой предмет регулирования, под которым в целом понимаются конкретные однородные общественные отношения, складывающиеся в той или иной сфере жизнедеятельности человека, а метод воздействия на эти отношения может быть заимствован у другой отрасли права. Например, административные методы воздействия используются другими отраслями права: финансовой, таможенной, налоговой, муниципальной, земельной и др.

Административное право как отрасль права — это совокупность норм, правил поведения установленных или санкционированных государством, его уполномоченными органами, должностными лицами, обеспеченных мерами государственного принуждения в целях регулирования управленческих отношений, возникающих в сфере деятельности органов исполнительной власти, государственного управления, администраций органов МСУ, а также в деятельности иных государственных органов власти и их аппаратов, в деятельности негосударственных организаций, уполномоченных в законном порядке осуществлять управленческие функции. То есть в сферу административно-правового регулирования включен однородный круг управленческих общественных отношений, возникающий в процессе практической, повседневной реализации функций и задач жизнеобеспечения личности, государства и общества в целом органами исполнительной власти, государственного управления и администрациями органов МСУ.

Предметом отрасли административного права принято считать управленческие общественные отношения, возникающие в процессе реализации государственно-властных функций и задач для достижения целей административно-правового регулирования органами исполнительной власти, государственного управления, администрациями органов МСУ и их уполномоченными должностными лицами. Следует сразу отметить, что предмет и объект отрасли права и учебной дисциплины по содержанию — это управленческие отношения, только объект как управленческие отношения расположен по окружности предмета, то есть, по существу, предметы различных отраслей и дисциплин взаимосвязаны между собой через свои объекты.

Кроме этого, нормами административного права охраняются общественные отношения, регулируемые другими отраслями права, например, земельного, горного, водного, финансового, таможенного, налогового, муниципального, жилищного и др.

Объектом административно-правового регулирования является широкий круг общественных отношений, складывающийся в сфере осуществления функций и задач органов исполнительной власти, государственного управления, деятельности администраций органов МСУ, других органов государственной власти (законодательной, судебной), их аппаратах, иных государственных органов, а также санкционированных государством видов деятельности, реализуемых негосударственными органами (ДНД, товарищеские суды, профсоюзы, различные административные комиссии при органах МСУ). Следовательно, объект административного права шире его предмета и является как бы «пограничным» рубежом и средством взаимодействия с другими отраслями права.

Объектом административного права являются также административно-процедурные и другие организационно-правовые отношения в сфере деятельности аппаратов исполнительной власти, государственного управления, а также внутриоргани-зационные управленческие отношения в аппаратах, обслуживающих институт президентуры, органы законодательной власти, суда, прокуратуры, Счетной палаты, Центральной избирательной комиссии и др.

Здесь работает такой принцип: если сильно сужать предмет отрасли права, то сама отрасль обедняется, многое теряет; если расширять границы предмета до границ объекта, то можно утратить самостоятельность предмета самой отрасли права, так как она смыкается с предметами других отраслей права.

Административный метод — это властный метод, осуществляемый от имени государства; в нашем случае он осуществляется органами исполнительной власти, государственного управления, администрациями органов МСУ их уполномоченными должностными лицами; гарантируется и обеспечивается его реализация государственными мерами убеждения и принуждения. В определенных случаях законодательством этот властный метод может делегироваться иным, не государственным, органам, на основании и в порядке, определенном законом (например, члены ДНД могут доставлять правонарушителей в штаб ДНД или общественный пункт охраны правопорядка для составления административного протокола).

Кроме административного (властного) метода в административном праве широко используются методы административно-договорные, например, заключение контракта о прохождении военной службы или иной специализированной службы в государственных органах. Во время заключения административного договора действует принцип равноправия сторон, когда же договор о контрактной службе подписан сторонами, то в действие вступает метод властиподчинения (приказ начальника обязателен для исполнения подчиненным). Однако есть исключение, когда заключается равноправный административный договор между органами исполнительной власти субъектов РФ или между органом исполнительной власти субъекта РФ и Федеральным органом исполнительной власти. Здесь реализуется характер равенства сторон, участников административно-правовых отношений. В органах исполнительной власти, государственного управления могут возникать горизонтальные управленческие отношения (согласования, коллегиального обсуждения, использование компромиссов при выработке и принятии управленческих решений и др.). В административном праве используются и методы стимулирования управленческой деятельности, различные поощрения (моральные и материальные), налоговые льготы и др. Значительно реже используются методы административного принуждения, так как это дорогостоящие методы и не всегда эффективны. Методы государственного управления и регулирования в новых экономических условиях претерпевают серьезные изменения в соответствии с условиями и действиями факторов внешней среды, уровня правосознания граждан и должностных лиц государства, как субъектов административно-правовых отношений.

Система отрасли административного права — это совокупность норм, правил административного права, взаимосвязанных и взаимозависимых и образующих специфическое информационно-правовое единство, обеспечивающее эффективное правовое регулирование управленческих отношений в сфере деятельности органов исполнительной деятельности, государственного управления, администраций органов МСУ, а также отношения в сфере управленческой деятельности, осуществляемой другими органами государственной власти и их обслуживающими аппаратами и иными уполномоченными законом субъектами административного права.

Отрасль административного права имеет тесную взаимосвязь со всеми другими отраслями права, но при этом обладает специфическими признаками, обусловленными своим предметом регулирования, методом воздействия, источниками права и иными признаками.

Наиболее тесная связь административного права с конституционным правом, которое определяет принципы организации и деятельности всех других отраслей права. Конституционное право и его нормы регулируют основные общественные отношения, складывающиеся в сфере государственного устройства, организации видов государственной власти, ее осуществления на основе ее разделения на законодательную, исполнительную и судебную, взаимоотношения личности, общества и государства. Конституционное право регламентирует порядок образования и организацию деятельности органов исполнительной власти РФ.

Имеется тесная связь с наукой государственного и муниципального управления, так как административно-правовыми нормами регламентируются и охраняются управленческие отношения, возникающие в сфере реализации государственных функций и задач, а также закрепляется правовой статус органов государственного управления и администраций органов МСУ

Тесная связь административного права с муниципальным правом, так как в соответствии со ст. 12 Конституции РФ органы местного самоуправления не входят в систему органов государственной власти. Деятельность органов местного самоуправления может быть объектом административного права в соответствии со ст. 132 Конституции РФ, если они наделяются законом отдельными государственными полномочиями. При органах МСУ существуют множество различных административных комиссий, уполномоченных рассматривать и разрешать дела об административных правонарушениях и налагать административные наказания на виновных.

Тесная связь с дисциплиной правоохранительные органы, так многие органы исполнительной власти, государственного управления осуществляют в качестве своих основных (предметных) функций правоохранительные, статус правоохранительных органов определен административными нормами, правоохранительная деятельность также регламентирована в основном административно-правовыми нормами. Правоохранительные органы, должностные лица осуществляют свои функции и задачи, используют административно-юрисдикци-онные полномочия. Прокурорский надзор за соблюдением Конституции РФ и исполнения законов в деятельности органов исполнительной власти, государственного управления, осуществление судебного контроля за действиями и решениями органов исполнительной власти, государственного управления и их должностных лиц также осуществляется на основе и в порядке, определяемыми административно-процессуальными нормами.

Тесная связь с финансовым, налоговым и таможенным правом. Административное право определяет компетенцию этих органов, регулирует организацию их деятельности, а также регламентирует административно-процессуальный порядок рассмотрения дел и привлечение к административной ответственности правонарушителей в этих отраслях права. Здесь роль норм административного права является правоохранительной.

Имеется связь с земельным правом, нормы которого регулируют отношения между землепользователями и государством. Вместе с тем, органы исполнительной власти сдают земельные участки в аренду, производят их изъятие, контролируют их рациональное использование. Эти отношения регулируются нормами административного и земельного права. Охрана этих отношений также осуществляется нормами административного права.

С трудовым правом также имеется связь в сфере регулирования нормами административного права служебных обязанностей и прав должностных лиц, прохождение специальной государственной службы (оборона, внутренние дела, служба безопасности и др.).

Связь с гражданским правом по вопросам регулирования имущественных отношений со стороны органов исполнительной власти, органов государственного управления, их должностных лиц осуществляется также методом власти-подчинения. Например, распоряжением органа исполнительной власти передается имущество и оборудование от одной государственной организации другой — муниципальной.

Связь с уголовным правом осуществляется по мере квалификации состава административного правонарушения, по степени общественной опасности деяние, если не предусмотрена уголовная ответственность, то в течение двух месяцев решается вопрос о привлечении правонарушителя к административному наказанию. Границы между административным проступком и преступлением иногда очень трудно различимы.

Также связь административного права имеется с уголовно-процессуальным, гражданско-процессуальным и судебным законодательством. Основное отличие использования функций административной власти (вне судебной) органами исполнительными власти, государственного управления и их должностными лицами (юрисдикционных полномочий) по рассмотрению и разрешению управленческих споров и дел об административных правонарушениях.

Однако судьи при рассмотрении административных дел, как и прокуроры, руководствуются административно-процессуальными нормами.

Имеется связь с такими отраслями права как: воздушным, морским, лесным, природоохранным, горньщ, таможенным и др. отраслями. Отношения в них регламентируются различными отраслями права, в том числе и нормами административного права, которые осуществляют правоохранительные функции.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://referat.ru

Дипломная работа: Значення та сутність капіталу підприємства

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1. ЗНАЧЕННЯ ТА СУТНІСТЬ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ДЖЕРЕЛ ЙОГО ФІНАНСУВАННЯ

1.1 Капітал підприємства, його сутність та значення

1.2 Джерела формування капіталу підприємства

1.3 Методологія оцінки формування капіталу підприємства

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА «ГАЛАНТ»

2.1 Господарсько-економічна характеристика діяльності підприємства

2.2 Аналіз динаміки і структури капіталу підприємства

2.3 Оцінка джерел власного та позичкового капіталу

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ЗРОСТАННЯ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Оптимізація структури капіталу підприємства

3.2 Удосконалення формування капіталу акціонерного товариства за рахунок планування

3.3 Прогнозування фінансової звітності підприємства

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Необхідність дослідження фінансів акціонерних товариств зумовлена тим, що нині переважна більшість підприємств мають низьку ефективність господарської діяльності через високий рівень зносу основних фондів та обмеженість власних фінансових ресурсів для модернізації і технічного переозброєння виробництва. Тому особливе місце слід приділяти питанням пошуку шляхів залучення фінансових ресурсів у діяльність акціонерних товариств та визначення напрямів підвищення ефективності їх використання.

Фінанси акціонерного товариства беруть участь у формуванні статутного капіталу, доходів, прибутку, резервів, виконуючи при цьому функції розподілу грошових фондів і контролю за їх створенням та розподілом.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги:

фінансові — створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу у формі дивідендів від акцій;

економічні — акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв’язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями;

соціальні — акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення працівників у власників певної частки їх майна.

Теоретичні та практичні аспекти функціонування фінансів підприємницьких структур розглядались у працях вітчизняних вчених-економістів: В. Андрущенка, М. Білик, І. Бланка, А. Гальчинського, А. Даниленка, М. Коробова, В. Кравченка, О. Мозгового, В. Опаріна, Д. Полозенка, А. Поддєрьогіна, Г. П’ятаченка, В. Суторміної, О. Терещенка, В. Федосова та інших. На думку В.М. Суторміної управління фінансами корпорації є складовою загального управління, головною метою якого є зростання вартості капіталу і добробуту акціонерів. Фінансовому управлінню корпораціями надається особливе значення.

У широку значенні слова під управлінням фінансами розуміють вироблення політики щодо формування капіталу корпорації та його розподілу, прийняття рішень відповідно до цієї політики, планування фінансової діяльності, складання й аналіз фінансової звітності, організація контролю за виконанням рішень. У вузькому значенні управління фінансами — це управління обмеженою сумою коштів і її витрачанням в умовах невизначеності ринкових відносин і ризику.

Позитивно оцінюючи результати досліджень названих авторів, необхідно зазначити, що в науковій літературі ще не знайшли належного відображення і вимагають подальшої розробки питання ролі фінансів підприємницьких структур у фінансовій системі держави, складу і структури ресурсів акціонерних товариств, форм і методів залучення фінансових ресурсів у підприємницьку діяльність.

Процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин на ринкових засадах ведення господарства зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної системи.

Актуальність досліджуваної теми є безспірною у зв’язку з тим, що вдале управління ресурсною базою відкритого акціонерного товариства дає змогу визначити доцільність залучення ресурсів та раціональне їх розміщення в активні операції у поєднанні зі стратегією зниження ризику фінансової діяльності, а значить отримувати прибутки на належному рівні.

Метою дослідження дипломної роботи є дослідження комплексу методів управління процесами формування, розподілу й ефективного використання фінансових ресурсів відкритого акціонерного товариства та аналіз альтернативних напрямків їх прибуткового розміщення.

В свою чергу для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

надати характеристику порядку формування капіталу основних видів акціонерних товариств;

визначити цілі, завдання та методи управління фінансами акціонерних товариств;

надати економіко-організаційну характеристику ВАТ „ГАЛАНТ”;

проаналізувати ефективності формування та розподілу фінансових ресурсів;

проаналізувати рентабельність діяльності ВАТ „ГАЛАНТ”;

розробити програму удосконалення управління фінансами товариства.

Об’єктом дослідження дипломної роботи є ВАТ „ГАЛАНТ”.

Предметом дослідження є фінансові ресурси ВАТ „ГАЛАНТ”.

Дипломна робота спрямована на дослідження проблеми раціонального використання фінансових ресурсів акціонерного товариства, розгляд зарубіжного та вітчизняного досвіду, надання рекомендацій з приводу вдосконалення методик та підходів до визначення найбільш прибуткового та найменш ризикованого розміщення ресурсів.

При написанні дипломної роботи вивчалися праці вітчизняних та зарубіжних економістів, законодавчо-нормативна база, балансовий звіт та звіт про фінансові результати.

РОЗДІЛ 1. ЗНАЧЕННЯ ТА СУТНІСТЬ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ДЖЕРЕЛ ЙОГО ФІНАНСУВАННЯ

1.1 Капітал підприємства, його сутність та значення

Капіта́л за визначенням класичної економіки — один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому (за винятком повільної амортизації). На відміну від іншого фактора виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту [14, 210].

Терміном капітал стали називати у період становлення капіталізму гроші, що їх підприємці вкладали в розвиток свого виробництва з метою отримання прибутку.

Капітал в економіці — це чинник виробництва у вигляді вартості, здатної приносити прибуток або збиток. Не слід ототожнювати капітал і будь-який засіб праці, який розглядається часто як фізичний капітал. Справа в тому, що даний засіб праці може стати капіталом (збільшувати або зменшувати свою вартість) тільки тоді, коли його власники вступлять у певні відносини з власниками інших чинників виробництва. Ці відносини називаються економічними.

Додатковий капітал — сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість (це перевищення називають емісійний дохід).

Наприклад, візьмемо металорізальний верстат. Сам по собі він представляє купу заліза. Але, якщо його власник вступить у відносини з іншими людьми (найме робочу силу, знайде орендаря), то даний засіб праці почне зменшувати свою вартість за допомогою перенесення частини вартості на готовий продукт через знос устаткування, що виражається, наприклад, у формі регулярно одержуваного доходу (у разі пошуку орендаря). Таким чином, капітал — це не річ, не майно, а історично певні економічні відносини з приводу речі: відношення з приводу зміни вартості, її капіталізації.

З позицій фінансового менеджменту капітал підприємства характеризує загальну вартість коштів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів. Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, випливає в першу чергу відзначити такі його характеристики:

1. Капітал підприємства є основним чинником виробництва.

2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять доход.

3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників.

4. Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості.

5. Динаміка капіталу підприємства є найважливішим барометром рівня ефективності його господарської діяльності [22, 117].

Розглянемо більш докладно окремі види капіталу підприємства відповідно до їх систематизації по основних класифікаційних ознаках.

1. По приналежності підприємству виділяють власний і позиковий види його капіталу. Власний капітал характеризує загальну вартість коштів підприємства, що належать йому на правах власності і використовуваних їм для формування визначеної частини його активів. Ця частина активів, сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, являє собою чисті активи підприємства. Позиковий капітал характеризує приваблювані для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі грошові кошти або інші майнові цінності. Усі форми позикового капіталу, використовуваного підприємством, являють собою його фінансові зобов’язання, що підлягають погашенню в передбачений термін [13, 168].

2. По цілям використання в складі підприємства можуть бути виділені наступні види капіталу: продуктивний, позичков і спекулятивний. Продуктивний капітал характеризує кошти підприємства, інвестовані в його операційні активи для здійснення виробничо-збутової його діяльності. Позичковий капітал являє собою ту його частину, що використовується в процесі інвестування в грошові інструменти (короткострокові і довготермінові депозитні вклади в комерційних банках), а також у боргові фондові інструменти (облігації, депозитні сертифікати, вексели і т.п.) Спекулятивний капітал характеризує ту його частину, що використовується в процесі здійснення спекулятивних (заснованих на різниці в цінах) фінансових операцій (придбання деривативів у спекулятивних цілях і т.п.).

3. По формах інвестування розрізняють капітал у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, використовуваний для формування статутного фонду підприємства. Інвестування капіталу в цих формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні обсягу їхніх статутних фондів.

4. По об’єктy інвестування виділяють основний і оборотний види капіталу підприємства. Основний капітал характеризує ту частину використовуваного підприємством капіталу, що інвестований в усі види його позаоборотних активів (а не тільки в основні засоби, як це часто трактується в літературі). Оборотний капітал характеризує ту його частину, що інвестована підприємством у його оборотні активи [23, 189].

5. За формою перебування в процесі кругообігу, тобто в залежності від стадій загального циклу цього кругообігу, розрізняють капітал підприємства в грошових, виробничих і товарної його формах.

6. По формах власності виявляють приватний і державний капітал, інвестований у підприємство в процесі формування його статутного фонду. Такий поділ капіталу використовується в процесі класифікації підприємств по формах власності.

7. По організаційно-правових формах діяльності виділяють наступні види капіталу: акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств); пайовий капітал (капітал партнерських підприємств — товариств з обмеженою відповідальністю, командитних товариств і т.п.) і індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств — сімейних і т.п.).

8. По характерy використання в господарському процесі в практиці фінансового менеджменту виділяють працюючі і непрацюючий види капіталу [26, 195].

Власний капітал показує частку майна підприємства, яка фінансується за рахунок коштів власників і власних засобів підприємства. Тривалий час у вітчизняній теорії та практиці питанню фінансування діяльності господарських структур за рахунок капіталу власників приділялась надзвичайно мала увага, оскільки за адміністративно-командної економіки державні підприємства в централізованому порядку наділялися статутним капіталом, який не міг бути змінений у результаті емісії (чи анулювання) корпоративних прав. Натомість домінуюча роль відводилася таким антиринковим методам фінансування підприємств, як бюджетні дотації, субсидії, субвенції [23, 187].

Сьогодні досить актуальним є питання переорієнтації підприємств на ринкові форми їх фінансування, однією з яких є мобілізація ресурсів на основі залучення інвестицій в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою. Спокусливим для фінансистів є те, що для залучення коштів на основі збільшення статутного капіталу не потрібні ні застава майна, ні гарантії третіх осіб; ресурси, вкладені у власний капітал підприємства, залишаються в його розпорядженні протягом довгострокового періоду.

Тим часом працівники фінансових служб підприємств, фінансові менеджери, бухгалтери, інші фахівці, які займаються практичною фінансовою роботою, стикаються зі значними труднощами при спробі використати вказаний метод фінансування. Для успішного здійснення операцій з власним капіталом підприємства та ефективного використання даної форми фінансування на практиці фінансистам слід оволодіти такими блоками питань:

— цілі, порядок та умови збільшення (зменшення) статутного і власного капіталу;

— резерви підприємства, їх види, значення та порядок формування;

— додатковий капітал: порядок його формування та використання;

— оподаткування операцій, пов’язаних зі збільшенням (зменшенням) статутного капіталу, додаткового капіталу, здійсненням реінвестицій у корпоративні права [36, 189].

Власний капітал підприємства — це підсумок першого розділу пасиву балансу, тобто перевищення балансової вартості активів підприємства над його зобов’язаннями. Основними складовими власного капіталу є статутний капітал, додатковий і резервний капітал, нерозподілений прибуток. Відомості про розміри статутного і резервного капіталу містяться у статуті підприємства. Показник власного капіталу є одним з головних індикаторів кредитоспроможності підприємства. Він — основа для визначення фінансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності.

Для більшості підприємств основним елементом власного капіталу є статутний (номінальний) капітал — сума вкладів власників підприємства в його активи за номінальною вартістю згідно із засновницькими документами. У відповідній статті балансу наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Сума статутного капіталу, а також рішення про його збільшення або зменшення мають бути зареєстровані у Державному реєстрі господарських одиниць i за вартістю відповідати даним фінансової звітності, зокрема балансу. Це та сума капіталу, в межах якої засновники підприємства (зокрема АТ, ТОВ) несуть матеріальну відповідальність перед його кредиторами. Саме тому зменшення статутного капіталу за наявності заперечень кредиторів не допускається [15, 205].

В окремих підприємств складовою власного капіталу є пайовий капітал. Ця стаття передбачена для кредитних спілок, споживчих товариств, колективних сільськогосподарських підприємств, житлово-будівельних кооперативів, в яких статутний капітал формується за рахунок пайових внесків. Пайовий капітал — це сукупність коштів фізичних i юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві відповідно до установчих документів для здійснення його господарсько-фінансової діяльності. Для забезпечення розвитку господарської діяльності підприємства пайовиками можуть вноситися додаткові пайові внески на добровільних засадах. При щорічному розподілі прибутку за рішенням зборів пайовиків на обов’язкові та додаткові пайові внески нараховуються дивіденди, які можуть бути зараховані на поповнення паю.

Важливими складовими власного капіталу є резерви, які можуть бути сформовані у формі додаткового (капітальні резерви) та резервного капіталу (резерви, створені за рахунок чистого прибутку).

Ще одним елементом власного капіталу є нерозподілений прибуток (непокритий збиток). За цією позицією балансу відображається або сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку. Сума непокритого збитку наводиться в дужках та вираховується при визначенні підсумку власного капіталу. У цій статті показується прибуток (збиток), який залишається у підприємства після сплати всіх податків, виплати дивідендів і відрахувань до резервного капіталу. Нерозподілений прибуток (збиток) може включати реінвестований у підприємство прибуток звітного і минулих періодів [5, 217].

Сума непокритого збитку звітного і минулих періодів наводиться в дужках та вираховується при визначенні величини власного капіталу, аналогічно до вилученого капіталу. Останній виникає, якщо підприємство викуповує у власників акції власної емісії (або частки) з метою подальшого їх анулювання чи перепродажу. За позицією «Вилучений капітал» відображається фактична собівартість відповідних корпоративних прав. Сума вилученого капіталу наводиться в дужках і підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу.

Сутність власного капіталу підприємства проявляється через його функції. На наш погляд, серед них можна виокремити такі основні:

— функція заснування та введення в дію підприємства. Власний капітал у частині статутного є фінансовою основою для запуску в дію нового суб’єкта господарювання.

— функція відповідальності та гарантії. Як уже було зазначено, статутний капітал є свого роду кредитним забезпеченням для кредиторів підприємства. Власному капіталу в пасиві балансу відповідають чисті активи в активній стороні балансу. Чим більший власний капітал підприємства, зокрема статутний капітал, тим більших збитків може зазнати підприємство без загрози інтересам кредиторів, отже, тим вищою є його кредитоспроможність.

Захисна функція. У той час, як попередня функція характеризує значення власного капіталу та статутного капіталу для кредиторів, захисна функція показує, яке значення має власний капітал для власників. Чим більший власний капітал, тим краще захищеним є підприємство від впливу загрозливих для його існування факторів, оскільки саме за рахунок власного капіталу можуть покриватися збитки підприємства. Якщо в результаті збиткової діяльності відбувається перманентне зменшення власного та статутного капіталу, то підприємство може опинитися на межі банкрутства [24, 211].

Функція фінансування та забезпечення ліквідності. Внесками у власний капітал, разом зі спорудами, обладнанням, цінними паперами та іншими матеріальними цінностями, можуть бути грошові кошти. Вони можуть використовуватися для фінансування операційної та інвестиційної діяльності підприємства, а також для погашення заборгованості по позичках. Це, у свою чергу, підвищує ліквідність підприємства, з одного боку, та потенціал довгострокового фінансування, з іншого.

База для нарахування дивідендів і розподілу майна. Одержаний протягом року прибуток або розподіляється та виплачується власникам корпоративних прав у вигляді дивідендів, або тезаврується (спрямовується на збільшення статутного чи резервного капіталу). Нарахування дивідендів, як правило, здійснюється за встановленою ставкою відповідно до частки акціонера (пайовика) в статутному капіталі. Аналогічним чином відбувається розподіл майна підприємства у разі його ліквідації чи реорганізації.

Функція управління та контролю. Згідно із законодавством власники підприємства можуть брати участь в його управлінні. Найвищим органом АТ чи ТОВ є збори учасників товариства, які призначають керівні органи та ревізійну комісію. Фактичний контроль над підприємством здійснює власник контрольного пакета його корпоративних прав. Володіння контрольним пакетом дає можливість проводити власну стратегічну політику розвитку підприємства, формувати дивідендну політику, контролювати кадрові питання. Таким чином, статутний капітал забезпечує право на управління виробничими факторами та майном підприємства [18, 176].

Корпоративні права — це права власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації. Емітентом корпоративних прав може бути держава в особі уповноваженого органу або юридична особа, яка від свого імені розміщує корпоративні права і зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску.

Номінальна вартість акцій (часток) — це та вартість, яка відображається в сертифікаті акцій (чи у свідоцтві учасника) та в умовах їх випуску і береться до уваги при визначенні кількості голосів на зборах та реалізації інших прав власників. Сукупна номінальна вартість корпоративних прав, випущених підприємством, становить його номінальний, або статутний, капітал [27, 183].

У разі добровільної чи примусової ліквідації (банкрутства) господарських товариств за недостатності іншого майна підприємства на погашення його зобов’язань спрямовуються кошти (майно), які формують статутний капітал. Право акціонера (учасника) на частину майна підприємства, яка перевищує його внесок у статутний капітал, може бути реалізоване лише при ліквідації юридичної особи та наявності активів після задоволення першочергових зобов’язань.

Різниця між зареєстрованою сумою статутного (номінального) капіталу та фактично внесеною засновниками являє собою неоплачений капітал підприємства. У балансі ця сума наводиться в дужках і вираховується при визначенні величини власного капіталу.

Основними видами корпоративних прав є акції, частки учасників у статутному капіталі ТОВ і паї. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами [17, 136].

Статутний капітал акціонерного товариства поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує часткову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Загальна номінальна вартість усіх емітованих акцій АТ (чи внесених вкладів ТОВ) становить його номінальний капітал. Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного капіталу або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його на акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій (часток) можливий у тому разі, коли попередні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції (внески у ТОВ) повністю оплачені за вартістю не нижчою від номінальної [18, 203].

Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими. Кожна проста акція АТ надає акціонеру — її власнику однакову сукупність прав, зокрема:

— на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди);

— на участь в управлінні товариством (право голосу на загальних зборах товариства);

— на отримання інформації про діяльність підприємства;

— переважні права на придбання акцій нової емісії;

— на участь у розподілі ліквідаційної виручки у разі ліквідації підприємства;

— інші права, передбачені законодавством і статутом акціонерного товариства [17, 209].

Форми випуску акцій: документарна або бездокументарна. Форма випуску цінних паперів визначається за рішенням емітента, затверджується ДКЦПФР при реєстрації випуску. Це є підставою для взяття цих цінних паперів на обслуговування Національною депозитарною системою як іменних цінних паперів у документарній формі, цінних паперів на пред’явника у документарній формі або цінних паперів у бездокументарній формі, іменна ідентифікація власників яких здійснюється на підставі облікового реєстру рахунків власників у зберігача.

Випуск цінних паперів у документарній формі здійснюється емітентом шляхом виготовлення сертифікатів, які випускаються з урахуванням вимог, визначених ДКЦПФР. У разі емісії цінних паперів у бездокументарній формі емітент оформляє глобальний сертифікат, що відповідає загальному обсягу зареєстрованого випуску, і передає його на зберігання в обраний ним депозитарій [51, 198].

Обіг іменної акції фіксується у реєстрі власників цінних паперів. Іменні акції, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі), передаються новому власнику шляхом повного індосаменту. У разі продажу акцій, які мають бездокументарну форму, право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача. Права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, що випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

Підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі — виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов’язаний надавати власникові цінних паперів. Виписка з рахунку, яка містить інформацію про наявність цінних паперів, не може бути предметом угод, що тягнуть за собою перехід права власності на цінні папери. Угоди щодо цінних паперів не підлягають нотаріальному посвідченню [1, 56].

Окрім сертифіката акцій, до них може додаватися купонний лист на виплату дивідендів. Він повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів; порядковий номер акції, за якою виплачуються дивіденди; найменування акціонерного товариства; рік виплати дивідендів.

Резервний капітал підприємства можна розглядати в широкому та вузькому розумінні.

У широкому розумінні до резервного капіталу належать усі складові капіталу, призначені для покриття можливих у майбутньому непередбачених збитків і втрат. У вузькому розумінні з резервним капіталом ідентифікується капітал, який формується за рахунок відрахувань з чистого прибутку і відображений за статтею балансу «Резервний капітал». В економічній літературі резерви підприємства прийнято класифікувати за такими ознаками:

— джерелами формування;

— способом відображення у звітності;

— обов’язковістю створення.

За джерелами формування резерви поділяють на:

— капітальні резерви — формуються за рахунок коштів власників та інших осіб (відображаються за статтями «додатковий вкладений капітал» та «інший додатковий капітал»);

— резервний капітал, сформований за рахунок чистого прибутку підприємства (резервний капітал у вузькому розумінні);

резерви, які створюються за рахунок збільшення витрат підприємства [13, 195].

За обов’язковістю створення виокремлюють обов’язкові та необов’язкові резерви. Створення перших регламентується чинними нормативними актами. Останні ж формуються з ініціативи менеджменту підприємства та його власників. До обов’язкових резервів належать резерв сумнівних боргів і резервний капітал. Усі інші резерви, наприклад резерв дивідендів, резерв виконання гарантійних зобов’язань, є необов’язковими.

Зрозуміло, що основне призначення резервів полягає в забезпеченні виконання захисної функції власного капіталу підприємства. Порядок реалізації цієї функції та використання на покриття збитків різних типів резервів наведено в додатку 1 [11, 57].

Як бачимо, підприємства можуть спрямовувати на покриття збитків усі види резервів, а також за певних обставин — статутний капітал. Зрозуміло, що насамперед на покриття збитків слід направити нерозподілений прибуток (за його наявності). За вичерпання такого прибутку для таких цілей слід використати приховані резерви і резервний капітал, створений за рахунок прибутку. У разі дефіциту і цих джерел на погашення непокритих збитків можна спрямувати капітальні резерви (додатковий капітал). Останньою можливістю покриття збитків є спроба отримати санаційний прибуток у результаті зменшення статутного капіталу, про що йтиметься далі.

Розглянемо детальніше основні види резервів, які можуть створюватися підприємствами.

Згідно із законодавством України на кожному підприємстві, заснованому у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо, повинен бути сформований резервний (страховий) капітал. Розмір цього капіталу регламентується засновницькими документами, але він не може бути меншим за 25 % статутного капіталу підприємства. Для акціонерних товариств мінімальна величина резервного капіталу повин­на становити 15 % акціонерного капіталу. Розмір щорічних відрахувань у резервний капітал також передбачається засновницькими документами, але не може бути меншим за 5 % суми чистого прибутку підприємств. Для порівняння: у Німеччині встановлена мінімальна межа сукупного обсягу резервів: капітальних і тих, що створені за рахунок прибутку. Згідно із Законом про акціонерні товариства (AktG) німецьким підприємствам для формування обов’язкових резервів слід спрямовувати двадцяту частину чистого прибутку. Такі відрахування потрібно здійснювати, поки обсяг сукупних резервів не досягне 10 % номінального капіталу товариства [31, 59]. Аналогічний порядок формування резервів діє у Швейцарії, з однією різницею, що мінімальний розмір обов’язкових резервів становить 20 % номінального капіталу. Цікавим є те, що створення обов’язкових резервів товариствами з обмеженою відповідальністю законодавствами розвинутих країн, як правило, не регулюється. Це є компетенцією учасників.

Резервний капітал (у вузькому розумінні) — це сума резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку в розмірах, установлених засновницькими документами підприємства та нормативними актами. Резервний капітал може використовуватися на такі основні цілі:

— покриття збитків суб’єкта господарювання;

— виплата боргів у разі ліквідації підприємства;

— виплата дивідендів (якщо величина резервів перевищує мінімально допустимий рівень);

— інші цілі, передбачені законодавством чи засновницькими документами.

До формування мінімально необхідного розміру резервів їх можна використовувати лише для покриття збитків. Інформація про рух резервного капіталу міститься у Звіті про власний капітал підприємства. У цьому ж звіті відображається динаміка капітальних резервів.

До так званих капітальних резервів, тобто резервів, які створюються за рахунок капіталу власників (чи інших осіб), належить додатковий капітал. Джерелом формування зазначених резервів не є господарська діяльність підприємства. Поняття «Додатковий капітал» з’явилось у вітчизняній економічній практиці відносно недавно. Згідно з визначенням, яке наводиться у стандартах бухгалтерського обліку, додатковий капітал — це сума приросту майна підприємства, яка виникла в результаті переоцінки (індексації), безоплатно одержаних необоротних активів та від емісійного доходу. Вітчизняними нормативними актами не встановлено жодних обмежень щодо розмірів капітальних резервів.

Розрізняють додатковий вкладений капітал та інший додатковий капітал. Додатковий вкладений капітал характеризує суму емісійного доходу (різниця між продажною і номінальною вартістю первісно розміщених акцій), отриманого в результаті реалізації акціонерними товариствами власних корпоративних прав. До складу іншого додаткового капіталу належать такі складові:

— інший вкладений капітал;

— дооцінка (уцінка) необоротних активів;

— вартість безкоштовно отриманих необоротних активів.

До іншого додаткового капіталу належить інший вкладений засновниками підприємств (крім акціонерних товариств) капітал, що перевищує статутний капітал, раніше внесений такими засновниками без прийняття рішення про зміну розміру статутного капіталу. На нашу думку, до додаткового капіталу слід відносити також капітальний дохід у вигляді різниці між номінальною вартістю викуплених та анульованих корпоративних прав та ціною викупу. Природа цього доходу є такою самою, як і емісійного доходу. Окрім цього, до додаткового капіталу доцільно зараховувати суму перевищення курсу емісії конвертованих облігацій над їх номінальною вартістю [31, 204].

До складу дооцінки (уцінки) необоротних активів відноситься сума дооцінки (уцінки) активів, яка проводиться у випадках, передбачених законодавством. Зазначимо, що дооцінку оборотних активів не можна розглядати як додатковий капітал підприємства, вона відображається за відповідними позиціями Звіту про фінансові результати.

До складу вартості безкоштовно отриманих необоротних активів включається вартість необоротних активів, безкоштовно одержаних підприємством від інших осіб. Вона вважається додатковим капіталом i зменшується на суму нарахованої амортизації, величина якої визнається доходом одночасно з її нарахуванням. Зауважимо, що безкоштовно отримані оборотні активи розглядаються як дохід підприємства i не можуть бути додатковим капіталом [23, 125].

Додатковий вкладений капітал та інший додатковий капітал здебільшого можна використовувати за такими основними напрямами:

— на покриття балансових збитків, за умови, що на ці цілі використані всі інші джерела;

— на збільшення статутного чи пайового капіталу;

— на покриття різниці між фактичною собівартістю вилученого капіталу, який анулюється, та його номіналом.

До основних обмежень щодо використання додаткового капіталу слід віднести заборону його спрямування на збільшення статутного капіталу чи викуп власних корпоративних прав, якщо в балансі відображені непокриті збитки та недопустимість його розподілу з метою виплати дивідендів у грошовій формі.

До числа обов’язкових резервів, які повинні створюватися на підприємстві, належить резерв сумнівних боргів, який формується з метою покриття можливих збитків підприємства в результаті непогашення боржником сумнівної чи безнадійної дебіторської заборгованості. Нарахування суми резерву відображається у складі інших операційних витрат. Оскільки в результаті формування резерву сумнівних боргів зменшується чистий прибуток підприємства, опосередковано це впливає на розмір власного капіталу.

Сума дебіторської заборгованості підприємства відображається у звітності за чистою реалізаційною вартістю, яка відповідає різниці між сумою поточної дебіторської заборгованості за товари (роботи, послуги) та резервом сумнівних боргів. Величина резерву сумнівних боргів може бути визначена за допомогою двох методів: виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на підставі класифікації дебіторської заборгованості. В першому випадку величина резерву визначається на підставі аналізу фактичного непогашення дебіторської заборгованості в попередніх періодах. Якщо резерв створюється на підставі класифікації дебіторської заборгованості, здійснюється групування дебіторської заборгованості за термінами її непогашення з установленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи, який визначається підприємством, виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію (товари, роботи, послуги) за попередні звітні періоди. Зі збільшенням термінів непогашення дебіторської заборгованості коефіцієнт сумнівності зростає. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості за продукцію (товари, роботи, послуги) відповідної групи на коефіцієнти сумнівності відповідної групи. Якщо ж безнадійною визнано поточну дебіторську заборгованість, не пов’язану з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), то така заборгованість списується з балансу з відображенням втрат у складі інших операційних витрат. У разі, якщо дебітор відшкодував підприємству суму боргу, раніше визнаного безнадійним і списаного за рахунок резерву сумнівних боргів, суму боргу необхідно відновити у резерві сумнівних боргів з одночасним відображенням такої суми у складі доходів звітного періоду [28, 119].

1.2 Джерела формування капіталу підприємства

Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства зводяться до такого:

— збільшення частки капіталу, в межах якої власники підприємства відповідають за його зобов’язаннями перед кредиторами. Таким чином підвищується кредитоспроможність суб’єкта господарювання та його фінансова незалежність;

— мобілізація фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів, планів санації, модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;

— поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки збільшення статутного капіталу пов’язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів;

— акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у т. ч. з метою посилення впливу на дані підприємства, їх поглинання чи придбання їх потужностей [18, 78].

Серед інших причин збільшення статутного капіталу слід виокремити зменшення ринкової ціни акцій. Високий курс має недолік, що це перешкоджає широкій диверсифікації акцій, оскільки приватні інвестори, як правило, побоюються вкладати кошти в акції з високою купівельною ціною. Ефекту зниження курсу можна досягти і без збільшення номінального капіталу. Це можна зробити зменшенням номінальної вартості акцій з одночасним збільшенням їх кількості.

Ще однією причиною збільшення статутного капіталу може бути збільшення бази для нарахування дивідендів з метою проведення політики стабільних дивідендів з одночасним збільшенням абсолютної суми дивідендних виплат. (Висока ставка дивідендів свідчить про ризиковість підприємства.)

Збільшення статутного капіталу підприємств може відбуватися за рахунок зовнішніх фінансових джерел (внески учасників і засновників) та в результаті зміни структури власного капіталу у напрямі збільшення номінального капіталу. В останньому випадку збільшення відбувається за рахунок нерозподіленого прибутку, резервного чи додаткового капіталу [28, 137].

Власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Сума власного капіталу – це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власників фірми. На суму власного капіталу суттєво впливають усі умовності бухгалтерського обліку, що були застосовані при оцінці активів і кредиторської заборгованості, і вона може лише випадково співпадати із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому.

Разом з тим, власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

1) довгострокового фінансування;

2) відповідальності і захисту прав кредиторів;

3) компенсації понесених збитків;

4) кредитоспроможності;

5) фінансування ризику;

6) самостійності і влади;

7) розподілу доходів і активів [23, 178].

Як правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку. Реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу.

Користувачі фінансової звітності потребують більш детальної інформації про склад та зміни власного капіталу підприємства. Тому фінансова звітність має надавати інформацію про:

— джерела капіталу підприємства;

— правові обмеження щодо розподілу інвестованого капіталу серед акціонерів;

— обмеження щодо розподілу дивідендів серед теперішніх і майбутніх акціонерів;

— пріоритетність прав на майно підприємства при його ліквідації [21, 176].

Власний капітал утворюється двома шляхами:

1) внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;

2) накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.

Сума власного капіталу може збільшуватися внаслідок конвертування зобов’язань, а також збільшення вартості активів; непов’язаного із підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка необоротних активів, дарчий капітал).

Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку. Тому за формами власний капітал поділяється на дві категорії:

— інвестований (вкладений або сплачений капітал);

— нерозподілений прибуток.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:

— статутний капітал;

— додатковий капітал (нереєстрований) – це додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

Бухгалтерський звіт про власний капітал підприємства має бути інформаційною базою для аналізу змін у структурі капіталу, оцінки прогресивності його руху та виявлення резервів поліпшення використання власного капіталу підприємства [31, 317].

Будь-яке підприємство в умовах ринкової економіки для своєї діяльності потребує залучення фінансового капіталу, що є джерелом формування його майна. Діяльність підприємства безпосередньо залежить від обсягу і структури його фінансового капіталу [37, 207].

Джерелами формування капіталу можуть бути як власні фінансові ресурси, так і позикові. Для більшості підприємств основною частиною і базою усього фінансового капіталу є власний капітал, але діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення позикових коштів. Позикові кошти займають досить вагоме місце в структурі капіталу підприємства.

Оптимальна структура загального капіталу є передумовою ефективності його використання. Використання позикових коштів дає можливість приросту рентабельності власного капіталу, але негативно впливає на фінансову стійкість підприємства [25, 198].

Отже, використання позикових коштів є важливим питанням для кожного підприємства і потребує виваженого підходу до визначення потреби в них, вибору їх джерел та обсягів залучення.

Залежно від типу фінансових відносин, які виникають між капіталодавцями і підприємством-об’єктом фінансування, вони можуть стати співвласниками або кредиторами суб’єкта господарювання. Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відносини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора.

Позичковий капітал характеризує частину активів підприєства, що профінансована його кредиторами всіх видів.

Позичковий фінансовий капітал підприємств може утворюватись за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.

Перша група — зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається з двох підгруп — зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу [25, 128].

Для формування довгострокового позикового фінансового капіталу використовують зовнішні довгострокові фінансові ресурси і, у першу чергу, довгострокові облігаційні позики, довгострокові банківські кредити і фінансовий лізинг. У світовій практиці активно використовується й довгостроковий податковий кредит і податкові пільги.

Зовнішні короткострокові позикові фінансові ресурси використовуються при формуванні короткострокового позикового фінансового капіталу, для чого придатні насамперед короткострокові банківські кредити і товарний (комерційний) кредит.

Друга група — внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов’язань. При нормальній ринковій економіці обсяг таких позикових ресурсів не досить значний. Однак у перехідний період ці позикові кошти використовуються досить активно для формування довгострокового і короткострокового фінансового капіталу.

Залежно від строків виконання зобов’язань вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний [15, 219].

Важливе значення у разі збільшення статутного капіталу має врегулювання механізму використання переважних прав власників на участь у збільшенні капіталу та встановлення курсу емісії корпоративних прав. Вирішальною при цьому є форма організації бізнесу. Залежно від типу підприємства застосовуються ті чи інші методи та нормативне регулювання порядку збільшення статутного капіталу. Форма організації та величина підприємства визначають його можливості доступу до фондового ринку. Механізм фінансування суб’єктів господарювання, які мають доступ до організованого ринку капіталів (крупні АТ), суттєво відрізняється від тих, які такого доступу не мають (ТОВ, ЗАТ, приватні підприємства). Враховуючи ту обставину, що більшість підприємств організовані у формі акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю, порядок збільшення статутного капіталу ми розглядатимемо саме на прикладі цих організаційно-правових форм ведення господарської діяльності [17, 145].

Статутний капітал ТОВ можна збільшувати шляхом здійснення додаткових внесків чи реінвестування прибутку. Здійснюючи внески в статутний капітал, учасники не змінюють свого юридичного статусу (не відбувається ні реорганізації, ні ліквідації). До основних витрат, пов’язаних із залученням власного капіталу ТОВ, можна віднести такі:

— державне мито;

— вартість нотаріальних послуг;

— плата за перереєстрацію засновницьких документів.

При збільшенні статутного капіталу товариства слід враховувати те, що, викупивши додаткову частку, новий учасник стає співвласником раніше створених підприємством резервів. Саме тому, окрім номінальної вартості частки, учасник повинен сплатити ажіо, яке відповідає належному на цю частку еквіваленту раніше сформованих резервів. Величина ажіо може встановлюватися за результатами оцінки вартості підприємства та узгоджуватися зборами учасників. Перевищення фактичної ціни продажу частки над її номіналом належить до іншого додаткового капіталу [23, 79].

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників уступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам.

Учасники товариства користуються переважним правом на здійснення додаткових внесків у статутний капітал чи на придбання частки учасника, який її уступив пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.

До основних методів збільшення статутного капіталу АТ належать такі:

— збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості;

— збільшення номінальної вартості акцій.

Взаємозв’язки між основними методами збільшення статутного капіталу та джерела збільшення статутного капіталу підприємства характеризуються з допомогою додатку 2 [17, 124].

У разі збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості статутний капітал підприємства збільшується за рахунок таких джерел:

— додаткових внесків учасників і засновників;

— дивідендів (реінвестиції прибутку);

— резервів (якщо вони сформовані на належному рівні).

Реальний приплив фінансових ресурсів на підприємство відбувається лише у разі здійснення додаткових внесків інвесторів в обмін на корпоративні права суб’єкта господарювання. Ця операція пов’язана з додатковою емісією таких прав (в АТ — акцій). Порядок збільшення статутного капіталу даним методом представлено в додатку 3 [24, 157].

1.3 Методологія оцінки формування капіталу підприємства

Ефективне управління капіталом, як основна складова системи управління, здатне забезпечити одержання і закріплення позитивних результатів господарської діяльності вітчизняних підприємств. Проте результативність їх роботи значною мірою залежить від глибини застосування аналізу для пошуку оптимальних управлінських рішень.

Трансформація економіки держави до сучасних ринкових вимог потребує створення пріоритетних умов для вітчизняних виробників і посилення їх фінансових позицій на вітчизняному та міжнародному ринках, що, у свою чергу, призводить до підвищення добробуту суспільства в цілому.

Зростання потреби підприємств в капіталі, розгортання конкурентної боротьби за обмежені ресурси фінансового ринку, необхідність їх здешевлення для підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання, зниження рівня ризиків актуалізували розширення сфер застосування аналітичного обґрунтування рішень в управлінні капіталом підприємства [23, 173].

Під час розбудови соціалістичного господарства значення фінансового аналізу в нашій країні було нівельовано, а останній — підмінений аналізом господарської діяльності як засобу контролю за використанням ресурсів держави. За таких умов було принижено роль аналізу формування капіталу, розподіл якого здійснювався централізовано. Пріоритетного розвитку набула методика аналізу використання капіталу, що служила інструментом обґрунтування доцільності його використання підприємствами.

Вимоги сьогодення викликали потребу застосування аналізу не тільки як інструменту контролю, але й засобу прогнозування.

Значний вклад в удосконалення аналізу капіталу зробили вчені О.Д. Василик, О.М.Загородна, В.М. Івахненко, К.В. Ізмайлова, М.Я. Коробов, Л.А. Лахтіонова, В.О.Мец, Є.В. Мних, В.М. Опарін, П.Я. Попович, І.Д. Фаріон, С.І. Шкарабан та інші. Серед зарубіжних авторів дослідженням вказаних проблем займалися М.І. Баканов, І.Т.Балабанов, Ю.Ф. Брігхем, О.П. Зуділін, В.В. Ковальов, М.Н. Крейніна, А.Д. Шеремет та інші [19, 414].

Незважаючи на їх значний науковий вклад у цій сфері, питання організації та методики аналізу формування капіталу підприємств залишається найбільш дискусійним, вимагає подальших досліджень, започаткування пошуку нових підходів і напрямів та вдосконалення існуючих.

При прийнятті перспективних управлінських рішень у сфері формування капіталу підприємства виникла необхідність врахування впливу всіх внутрішніх і зовнішніх чинників, що дозволить забезпечувати сумісність стратегії і тактики з можливостями підприємства, знизити вартість та визначити оптимальне співвідношення ресурсів, керувати рівнем фінансового ризику, впливати на рівень потреби в додатковому капіталі.

Для успішного формування капіталу підприємства необхідно:

— здійснити теоретичний аналіз концептуальних підходів щодо визначення сутності та значення капіталу промислового підприємства й уточнити економічний зміст поняття “капітал підприємства” для адекватного структурування і вдосконалення методики аналізу структури капіталу;

— вдосконалити інформаційне забезпечення аналізу формування капіталу підприємства, а також визначити шляхи його оптимізації;

— вдосконалити методику аналізу структури капіталу підприємства з метою об’єктивного вивчення стану та виявлення можливостей її оптимізації;

— дослідити вплив обсягу позиченого капіталу та витрат на відшкодування його вартості на платоспроможність підприємства для встановлення контролю за ними;

— вдосконалити методику аналізу оптимальності структури капіталу підприємства з метою пошуку резервів підвищення ефективності його діяльності;

— розробити методику аналізу потреби підприємства в додатковому капіталі для обґрунтування розміру потреби підприємства в коштах.

Структурування капіталу підприємства за пропонованими класифікаційними ознаками при управлінні процесом його формування, дозволяє створити основу раціонального складу капіталу за джерелами утворення та забезпечити оптимізацію форм залучення з врахуванням специфіки господарської діяльності підприємства й умов її здійснення.

Джерела формування капіталу не можна ототожнювати з самим капіталом підприємства, оскільки право власності або інший вид правових відносин є тільки передумовою для його утворення та отримання доходів. Самі ж доходи утворюються як наслідок використання капіталу.

Результатом залучення капіталу є утворення зобов’язань перед інвесторами та кредиторами щодо певних дій адміністрації підприємства. Тобто пасив балансу повинен відповідати своєму первісному призначенню — відображати джерела утворення капіталу.

В Україні була зроблена спроба реформування бухгалтерського обліку, проте діюча форма Балансу ще не зовсім відповідає міжнародним вимогам. Зокрема, структура пасиву балансу не збігається з інтересами користувачів інформації щодо ліквідності підприємства, ступеня забезпечення зобов’язань підприємства перед кредиторами, розміру капіталу підприємства [21, 317].

Фінансовий аналіз покликаний оцінити існуючий фінансовий стан суб’єкта господарювання, забезпечити оптимізацію джерел формування його капіталу, виявити невикористані можливості росту та спрогнозувати майбутній фінансовий стан.

В економічній літературі серед вчених не існує єдиного підходу до проведення фінансового аналізу. Крім того, особливістю вітчизняної практики фінансового аналізу є розробленість методики аналізу використання капіталу, та майже повна відсутність напрацювань у сфері формування капіталу, що було зумовлено централізованим розподілом ресурсів в нашій державі. Тому виникла необхідність визначити порядок проведення аналізу формування капіталу підприємства [17, 178].

Ступінь обґрунтованості визначеної структурно-логічної схеми дослідження процесу формування капіталу підприємства може бути визначений лише шляхом практичного застосування запропонованої аналітичної методики на прикладі конкретних підприємств.

Глибоке розуміння процесу формування капіталу тісно пов’язане з визначенням фінансового стану підприємства та пошуку можливостей його поліпшення. Оскільки однією з цілей аналізу формування капіталу є оцінка фінансового ризику (ризику ліквідності), то для її досягнення в процесі аналізу вивчаються джерела утворення капіталу, його структура, надійність, терміновість використання, рівень самофінансування та інші аспекти [23, 117].

Отримані результати дозволяють побачити, які джерела фінансування діяльності використовує підприємство, наскільки фінансово ризиковою є така структура джерел формування капіталу для інвесторів і як це впливає на ефективність господарської діяльності.

Аналіз структури капіталу рекомендується розпочинати із загальної оцінки динаміки капіталу за досліджуваний період й оцінки зміни співвідношень власного та позиченого капіталу. Це дозволяє виявити ризиковість структури капіталу та її вплив на ефективність здійснення господарської діяльності.

Оцінка структури капіталу може здійснюватися за допомогою як абсолютних, так і відносних показників. Однак в умовах інфляції реальний стан об’єктивніше відображатиметься за допомогою відносних показників.

За умов ринкової економіки, коли господарська діяльність підприємства та його розвиток здійснюються за рахунок самофінансування, важливого значення набуває аналітична характеристика фінансової залежності підприємства [23, 117].

За допомогою показників обсягів оборотного капіталу, чистого оборотного капіталу, власного оборотного капіталу, коефіцієнта забезпеченості матеріальних запасів власним оборотним капіталом, коефіцієнта забезпеченості підприємства власними коштами, коефіцієнта маневрування, коефіцієнта чистого оборотного капіталу необхідно дослідити й оціненити адекватність вибору джерел формування капіталу структурі активів підприємства та ступінь сприйняття ризику керівництвом підприємства для застосування відповідної політики фінансування.

Результати аналізу структури капіталу, показників фінансової стійкості та платоспроможності, оцінки показників оборотного капіталу є свідченням ефективності використання наявних коштів і передумовою визначення доцільності їх використання для підвищення рентабельності власного капіталу [24, 318].

Для підвищення ефективності роботи підприємств й обґрунтування управлінських рішень доцільно провести оцінку структури капіталу з точки зору його вартості. Показником такої оцінки є показник середньозваженої вартості капіталу, який визначається як середня арифметична зважена величина вартості окремих елементів капіталу.

Витрати на відшкодування вартості позиченого капіталу є абсолютним виразом середньозваженої вартості капіталу підприємства та в сукупності з амортизаційними виплатами мають безпосередній вплив на розмір прибутку від звичайної діяльності, показники ліквідності та платоспроможності підприємства.

Одним із найбільш актуальних питань в сфері формування капіталу підприємства є визначення такої його структури, яка б дозволила досягнути основної мети діяльності підприємства [18, 210].

Методика обчислення оптимальної структури капіталу підприємства орієнтована на відповідний рівень обсягу реалізації продукції та не дозволяє визначити максимально допустимий обсяг капіталу, що формується із короткотермінових джерел. Зважаючи на це, для обґрунтування вибору оптимальної структури капіталу при коливанні рівня обсягу реалізації, вводиться загальний коефіцієнт еластичності, який відображає вплив зміни обсягу реалізації продукції на зміну показника рентабельності власного капіталу. Допустимий розмір короткотермінового капіталу визначається виходячи з межі платоспроможності [17, 201].

Для визначення доцільності застосування оптимальної структури капіталу, обчисленої за статичним підходом при умові коливання обсягу необхідно ввести показник “межа байдужості”, який показує такий рівень реалізації продукції, при якому рівень показника рентабельності власного капіталу залишається незмінним, незважаючи на джерела походження капіталу, що використовуються в фінансово-господарській діяльності підприємства.

Ефективне управління капіталом слід ототожнювати не лише з контролем за його рухом, але й можливістю планування майбутньої потреби в ресурсах, виявленню невикористаних внутрішніх резервів мобілізації капіталу. Тому наступним етапом дослідження є обґрунтування потреби підприємства в капіталі та виявлення факторів, що її визначають [31, 49].

Особливістю аналізу потреби підприємства в зовнішньому фінансуванні є розгляд явищ, процесів господарської діяльності з точки зору майбутнього, тобто перспективи розвитку. Така перспективна оцінка базується на фактах минулого та нинішнього фінансового стану суб’єкта господарювання, а її метою є знаходження ключових елементів, що найбільш ймовірно вплинуть на його майбутній фінансовий стан.

Необхідне проведення аналізу потреби в капіталі як логічного завершення аналізу формування капіталу. Здійснення досліджень в заданому напрямку виявляє предикативну роль результатів аналізу формування капіталу для фінансового планування.

Для прогнозування обсягу реалізації продукції було використано метод середньої геометричної застосовують вирівнювання динамічного ряду та побудовано лінію тренду. Щільність та надійність прогнозованих даних перевіряється за допомогою коефіцієнта кореляції і критеріїв Фішера та Стьюдента. На підставі цих даних за допомогою коефіцієнта еластичності прибутку від звичайної діяльності до вирахування фінансових витрат та оподаткування відносно змін в обсязі реалізації продукції були спрогнозовані фінансові результати від звичайної діяльності.

Для оптимального вибору джерел формування капіталу в необхідно дослідити зміну граничної вартості капіталу, що дає можливість оцінити вплив управлінських рішень на середньозважену вартість капіталу підприємства.

Гранична вартість капіталу є середньозваженою вартістю кожної нової гривні капіталу, яку отримує підприємство в своє розпорядження.

Для розрахунку потреби в капіталі пропонується застосування алгоритму розв’язку аналітичної задачі за розробленою методикою з метою забезпечення можливості здійснення розрахунків автоматизованим способом. Для цього автором запропоновано використовують імітаційну модель розрахунку потреби підприємства в капіталі, яка складається з дев’яти секторів: галузевого обсягу реалізації, виробництва, капіталу, цін, реалізації і витрат, фінансових результатів, оцінки ризику, вартості капіталу, потреби в додатковому капіталі [26, 114].

Алгоритм розрахунку потреби в капіталі може бути доповнений макроекономічними прогнозами тенденцій розвитку та коливання кон’юнктури ринку, а запропонована імітаційна модель легко модифікується в оптимізаційну.

Розроблена імітаційна модель є достатньо адаптованою щодо автоматизації розрахунків і є доцільною для застосування в стратегічному аналізі, аналізі чутливості та може бути використана в системі автоматизованого управління процесами формування і використання капіталу підприємства [17, 155].

Рівень ефективності господарської діяльності підприємства визначається цілеспрямованим формуванням його капіталу.

Основною метою формування капіталу підприємства є задоволення потреб у придбанні необхідних активів та оптимізація його структури з позицій забезпечення умов ефективного його використання.

З урахуванням цієї мети процес формування капіталу підприємства базується на основі таких принципів (рис. 1):

Значення та сутність капіталу підприємства

Рис. 1. Принципи формування капіталу підприємства

Урахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства, процес формування обсягу і структури капіталу підпорядкований завданням забезпечення його господарської діяльності не тільки на початковій стадії функціонування підприємства, але і на перспективу. Значення перспективності формування капіталу підприємства досягається шляхом включення всіх рахунків, пов’язаних з його формуванням, у бізнес-план проекту створення нового підприємства.

Забезпечення відповідності обсягу залученого капіталу до обсягу формуючих активів підприємства. Загальна потреба в капіталі підприємства базується на його потребі в оборотних і необоротних активах. Ця загальна потреба в капіталі, який необхідний для створення нового підприємства, включає дві групи витрат:

1) передстартові витрати;

2) стартовий капітал.

Передстартові витрати для створення нового підприємства являють собою відносно невеликі суми фінансових коштів, необхідні для розробки бізнес-плану і фінансування пов’язаних з цим досліджень. Ці витрати носять разовий характер.

Стартовий капітал призначений для безпосереднього формування активів нового підприємства з метою початку його господарської діяльності (подальше нарощування капіталу розглядається як форма розширення діяльності підприємства і пов’язане з формуванням додаткових фінансових ресурсів).

Забезпечення оптимальності структури капіталу з позицій ефективного його функціонування. Умови формування високих кінцевих результатів діяльності підприємства значною мірою залежать від структури капіталу, що використовується [24, 319].

Структура капіталу являє собою співвідношення власних і позичених фінансових коштів, які використовуються підприємством у процесі своєї господарської діяльності.

Структура капіталу, яка використовується підприємством, визначає багато аспектів не тільки фінансової, але й операційної та інвестиційної його діяльності, справляє активний вплив на кінцеві результати цієї діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (тобто на рівень економічної і фінансової рентабельності підприємства), визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості і платоспроможності (тобто рівень основних фінансових ризиків), формує співвідношення доходності і ризику у процесі розвитку підприємства.

Власний капітал характеризується такими основними позитивними особливостями:

— Простотою залучення, оскільки рішення, пов’язані із збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших господарських суб’єктів.

— Більш високою здатністю генерування прибутку в усіх сферах діяльності, оскільки при його використанні не потрібно сплачувати позичковий відсоток.

— Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в достроковому періоді і, відповідно, зниженням ризику банкрутства.

Разом із тим, йому властиві і недоліки:

— Обмеженість обсягу залучення і, в результаті цього, можливостей суттєвого розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства у періоди сприятливої кон’юнктури ринку і на окремих етапах його життєвого циклу.

— Висока вартість порівняно з альтернативними позичковими джерелами формування капіталу.

— Невикористана можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових коштів, оскільки без такого залучення не можливо забезпечити перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною [16, 135].

Таким чином, підприємство, використовуючи тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але тим самим воно обмежує темпи свого розвитку (не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон’юнктури ринку) і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

Позичений капітал характеризується такими позитивними особливостями:

— Достатньо широкими можливостями залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявності застави або гарантії поручителя.

— Забезпеченням росту фінансового потенціалу підприємства при необхідності суттєвого розширення активів та зростанням темпів росту обсягу його господарської діяльності.

— Більш низькою вартістю порівняно з власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту «податкового щита» (вилучення витрат на його обслуговування із оподатковуваної бази при сплаті податку на прибуток).

— Здатністю генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу).

Використання позиченого капіталу має також і недоліки:

— Використання цього капіталу генерує найбільш небезпечні фінансові ризики в господарській діяльності підприємства — ризик зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно росту питомої ваги використання позиченого капіталу.

— Активи, спрямовані на рахунок позиченого капіталу, генерують меншу норму прибутку, яка знижується на суму виплаченого позичкового відсотка у всіх його формах (відсотка за банківський кредит; лізингової ставки; купонного відсотка за облігаціями; вексельного відсотка за товарний кредит тощо).

— Висока залежність вартості позиченого капіталу від коливань кон’юнктури фінансового ринку. У деяких випадках при зниженні середньої ставки позичкового відсотка на ринку використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) стає підприємству невигідним у зв’язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитних ресурсів.

— Складність процедури залучення (особливо у великих розмірах), оскільки надання кредитних коштів залежить від рішення інших господарюючих суб’єктів (кредиторів), вимагання, у деяких випадках, відповідних сторонніх гарантій або застави (при цьому гарантії страхових компаній, банків або інших господарюючих суб’єктів надаються» як правило, на платній основі).

Таким чином, підприємство, яке використовує позичений капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) та можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, однак великою мірою генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства (вони зростають в міру збільшення питомої ваги призначених коштів у загальній сумі капіталу, що використовується).

Забезпечення мінімізації витрат для формування капіталу із різноманітних джерел. Така мінімізація здійснюється у процесі управління вартістю капіталу.

Забезпечення високоефективного використання капіталу в процесі господарської діяльності. Реалізація цього принципу забезпечується шляхом максимізації показника рентабельності власного капіталу при припустимому рівні фінансового ризику.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА «ГАЛАНТ»

2.1 Господарсько-економічна характеристика діяльності підприємства

Відкрите акціонерне товариство „Галант”, з’явилось на ринку України в липні 1993 року.

Місцезнаходження підприємства ВАТ „Галант” (офіс і склад): 04655, місто Київ, Оболонський район, вул. Чорноморська, 1 поблизу станції метро „Петрівка”.

Організаційно-правовий статус оптового підприємства «Галант» — відкрите акціонерне товариство. Статутний фонд товариства становить 2,7 тис. грн.

Метою діяльності ВАТ „Галант” є отримання прибутку.

Завдання підприємства: здійснення підприємницької діяльності для насичення внутрішнього ринку України товарами народного споживання через оптовий і роздрібний продаж.

Галузь діяльності товариства — оптова торгівля недержавних організацій (код 71130).

Види діяльності ВАТ „Галант” за Класифікатором видів економічної діяльності (КВЕД) визначено у Статистичній довідці, виданій Головним управлінням статистики у місті Києві, це (код 51.42.4): оптова торгівля галантерейними виробами, інші види оптової торгівлі; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно з продовольчим асортиментом; консультування з питань інформатизації.

Роздрібну торгівлю товариство здійснює через роздрібний магазин, що знаходиться у ТЦ „Городок» (1 поверх) за внутрішньою адресою вул. Центральна, 7, станція метро „Петрівка”. На додаток до цього підприємство здійснює роздрібний продаж продовольчих товарів, але дана діяльність не є предметом дослідження.

Діяльність ВАТ „Галант” регламентують Установчий договір та Статут. Установчий договір підписувався при створенні товариства. Він регулює взаємовідносини власників, їх права та обов’язки. Статут — головний документ на підприємстві. Він регулює усі ключові напрями діяльності товариства. До Статуту підприємства можуть вноситись зміни. Найчастіше зміни вносяться з приводу збільшення статутного капіталу та емісії цінних паперів. Внесення змін — складний тривалий процес, тому в Статуті ВАТ „Галант” вказано поряд з наявними і ті види діяльності, які будуть здійснюватись у майбутньому, або можуть здійснюватись.

Іншим обов’язковим документом ВАТ „Галант” є Свідоцтво про державну реєстрацію, що підтверджує реєстрацію підприємства у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (ЄДРПОУ). Відповідний код підприємства 01552492. Відповідно до Свідоцтва платника податків товариство є платником податків на загальних засадах, тобто платником податку на додану вартість. Основна фінансова ціль, яка була перед підприємством у поточному 2009 році, полягає у збільшенні прибутку на 4%. Це заплановано зробити за рахунок економії на витратах та структурних змінах. Проведений фірмою фінансовий аналіз показав, що показники, які характеризують ліквідність, платоспроможність, прибутковість, використання основного та оборотного капіталу знаходяться в межах прийнятних значень, але свідчать про необхідність фінансового оздоровлення та змін. ВАТ “Галант” проводить фінансовий аналіз своєї діяльності один раз у квартал, щорічно складає бюджет витрат і доходів.

Для виконання своїх функцій з управління фінансовими ресурсами і контролю за їх раціональним використанням фінансова служба підприємства виконує необхідні розрахунки й на їх основі вносить обґрунтовані пропозиції керівництву підприємства про розподіл наявних фінансових ресурсів між виробничими структурними підрозділами (цехи, дільниці, бригади основного і допоміжного виробництва), функціональними службами (відділи матеріально-технічного постачання, збуту, головного механіка, головного технолога тощо); розробляє поточні та оперативні фінансові плани та інші планово-фінансові документи; вишукує резерви збільшення прибутку й надходження інших фінансових ресурсів для забезпечення потреб підприємства у коштах на фінансування виробництва, капітальних вкладень, соціально-культурних потреб; здійснює контроль за виконанням показників фінансового плану підрозділами й підприємством у цілому, а також за недопущенням використання фінансових ресурсів на непродуктивні витрати; організовує партнерські відносини з комерційними банками; здійснює оперативний контроль за надходженням грошових коштів у ході реалізації підприємством своєї продукції, послуг, за своєчасним вирішенням суперечок у сфері розрахунків з покупцями та постачальниками; забезпечує всю роботу по виконанню фінансових зобов’язань підприємства перед державним бюджетом щодо внесення податків, інших (неподаткових) платежів, перед позабюджетними фондами, банками, постачальниками сировини, матеріалів і послуг, робітниками і службовцями (заробітна платня, виплати соціального страхування тощо); разом з іншими економічними (відділи планово-економічний, праці і заробітної плати), виробничими і технічними підрозділами комплексно аналізує господарсько-фінансову діяльність підприємства та його окремих структурних підрозділів, у процесі чого виявляються причини невиконання планів і завдань з виробництва продукції, її собівартості, валових доходів і валових витрат, прибутку, причини й винуватці непродуктивних витрат і витрат, що призводять до збитків і зниження рентабельності роботи підприємства, намічаються шляхи подолання цих причин; бере активну участь у заходах, спрямованих на запровадження внутрішнього комерційного розрахунку на підприємстві, колективного підряду в цехах, відділах та інших службах; вивчає стан фінансового ринку країни й регіону для планування і прийняття рішень в інвестиційній сфері (емісія і придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів, залучення банківських кредитів тощо).

2.2 Аналіз динаміки і структури капіталу підприємства

Інформаційними джерелами для аналізу капіталу підприємства є баланс підприємства, ф.1, а також примітки до фінансової звітності, ф.5. При аналізі відкритих акціонерних товариств можна також використовувати примітки до фінансової звітності, яка подається до Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку згідно з Положенням про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій [4, 117].

Аналіз капіталу підприємства здійснюється на основі агрегованого балансу підприємства та Структури і динаміки короткострокових зобов’язань.

Аналіз капіталу підприємства передбачає проведення аналізу складу капіталу та його структури, зміни складових капіталу і джерел його формування [17, 93].

Основними методами аналізу капіталу є вертикальний і горизонтальний методи, які застосовуються до аналізу балансу, а також метод фінансових коефіцієнтів.

Основні питання, які необхідно з’ясувати при аналізі капіталу підприємства:

1. Загальна оцінка структури капіталу.

2. Аналіз складу і динаміки позикових коштів.

3. Аналіз джерел капіталу підприємства.

4. Аналіз основних коефіцієнтів, що характеризують стан капіталу підприємства.

Структура пасивів балансу

При аналізі джерел формування майна підприємства повинні бути розглянуті абсолютні і відносні зміни у власних і позикових коштах підприємства.

При цьому необхідно визначити:

— Які кошти (власні чи позикові) є основним джерелом формування сукупних активів підприємства?

— Як змінюється власний капітал (фактичний, за мінусом збитків і заборгованості засновників) і його частка у балансі підприємства за період, що аналізується?

— Збільшення сприяє росту фінансової стійкості підприємства.

— Зниження сприяє зниженню фінансової стійкості підприємства.

— Як змінилася частка позикових засобів у сукупних джерелах утворення активів, про що це свідчить?

— Про що може свідчити скорочення (збільшення) величини резервів, фондів і прибутку підприємства?

У цілому, збільшення резервів, фондів і нерозподіленого прибутку може бути результатом ефективної роботи підприємства.

У цілому, скорочення резервів, фондів і нерозподіленого прибутку може свідчити про падіння ділової активності підприємства.

— Як за аналізований період змінилася структура власного капіталу, на які складові припадала найбільша питома вага?

— Які зобов’язання переважають у структурі позикового капіталу (довгострокові чи короткострокові)? Як змінилися довгострокові зобов’язання за аналізований період?

— Аналіз структури фінансових зобов’язань дає відповідь на питання чи підвищився знизився ризик втрати фінансової стійкості підприємства.

Перевага короткострокових джерел у структурі позикових засобів є негативним фактом, що характеризує погіршення структури балансу і підвищення ризику втрати фінансової стійкості [3, 59].

Стабільність фінансового положення підприємства в значній мірі залежить від того наскільки раціонально та правильно підприємство вкладає свої фінансові ресурси в активи. В процесі функціонування підприємства і величина активів і їх структура постійно зазнають якісь зміни. Найбільш загальне уявлення про зміни, які мають місце в структурі засобів та їх джерел, а також динаміку цих змін можна отримати за допомогою вертикального і горизонтального аналізу звітності.

Вертикальний аналіз показує структуру засобів підприємства та його джерел. Є дві причини, що обумовлюють необхідність і доцільність проведення такого аналізу: з одного боку — перехід до відносних показників дозволяє проводити міжгосподарські порівняння економічного потенціалу і результатів діяльності підприємств, які відрізняються по величині використовуваних ресурсів і інших об’ємних показників; з іншого боку — відносні показники деякою мірою згладжують негативний вплив інфляційних процесів, що можуть істотно спотворювати абсолютні показники фінансової звітності і тим самим затрудняти їхнє зіставлення в динаміку. Вертикальному аналізу можна піддати або вихідну звітність, або модифіковану звітність.

Горизонтальний аналіз звітності полягає в побудові однієї чи декількох аналітичних таблиць, у яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами росту (зниження). Як правило, беруться базисні темпи росту за суміжні періоди (роки), що дозволяє аналізувати не тільки зміни окремих показників, але і прогнозувати їхні значення.

Проведемо аналіз фінансових результатів підприємства за 2007-2009 роки.

Таблиця 1 Аналіз показників ефективності діяльності ВАТ «Галант» за 2006-2009 рр.

№зп

Коефіцієнт

Період

Абсолютне відхилення
2007

2008

2009

Лінійне

Базове
1.

Оборотність активів

0,22

0,23

0,27

0,0

0,0
2.

Середня тривалість одного обороту активів, днів

1618,33

1556,52

1345,25

-211,3

-273,1
3.

Оборотність ТМЦ

18,48

9,92

11,17

1,2

-7,3
4.

Середня тривалість одного обороту ТМЦ, днів

19,48

36,28

32,22

-4,1

12,7
5.

Середній термін оплати кредиторської заборгованості

14996,9

7149,3

1851,6

-5297,6

-13145,3
6.

Рентабельність активів

0,05

0,05

0,06

0,0

0,0
7.

Рентабельність власного капіталу

0,08

0,08

0,06

0,0

0,0
8.

Рентабельність продукції

0,27

0,28

0,26

0,0

0,0

Таблиця 2. Основні техніко-економічні показники діяльності ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

№з/п

Показник

За 2007 рік

За 2008 рік

За 2009 рік

Абсолютне відхилення
Лінійне

Базове
1

Темп приросту активів, %

1,90

2,12

-0,19

-2,31

-2,09
2

Темп приросту власного капіталу, %

7,50

8,42

39,56

31,14

32,06
3

Темп приросту виручки від реалізації, %

3,20

5,07

11,56

6,49

8,36
4

Дохід від реалізації, тис. грн

657,72

691,08

771,00

79,92

113,28
5

Чистий дохід від реалізації продукції, тис. грн

548,10

575,90

642,50

66,60

94,40
6

Кількість персоналу, чол..

11,00

11,00

11,00

0,00

0,00
7

Фонд оплати праці, тис. грн

97,02

98,54

101,31

2,77

4,29
8

Продуктивність праці на 1 особу, тис. грнчол

59,79

62,83

70,09

7,27

10,30
9

Середньорічна вартість основних фондів, тис. грн

10,20

7,90

1220,55

1212,65

1210,35
10

Фондовіддача

0,02

0,01

1,90

1,89

1,88
11

Середні залишок оборотних коштів, тис. грн

33,70

47,10

68,20

21,10

34,50
12

Коефіцієнт оборотності оборотних коштів

12,83

9,56

7,83

-1,73

-5,00
13

Середньорічна вартість активів, тис. грн

2463,90

2490,00

2513,75

23,75

49,85
14

Власний капітал, тис. грн

1489,10

1551,80

1933,85

382,05

444,75
15

Собівартість реалізованої продукції, тис. грн

432,50

450,50

534,00

83,50

101,50
16

Прямі матеріальні витрати, тис. грн

299,88

309,96

373,79

63,83

73,91
17

Частка прямих матеріальних витрат в собівартості

0,69

0,69

0,70

0,01

0,01
18

Витрати на 1 грн реалізованої продукції, грн

0,79

0,78

0,83

0,05

0,04
19

Валовий дохід, тис. грн

1096,20

1151,80

1315,20

163,40

219,00
20

Прибуток, тис. грн

115,60

125,40

138,70

13,30

23,10

Таблиця 3 Аналіз показників ринкової стійкості ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

№зп

Коефіцієнт

Період

Абсолютне відхилення
2007

2008

2009

Лінійне

Базове
1.

Коефіцієнт фінансової незалежності

0,60

0,64

0,90

0,3

0,3
2.

Коефіцієнт фінансової залежності

0,40

0,36

0,10

-0,3

-0,3
3.

Плече фінансового важеля

0,65

0,56

0,11

-0,4

-0,5

Таблиця 4. Аналіз динаміки фінансового кредиту в 2008 році

Вид кредиту

На поч.року

На кін року

Відхилення

абсолютне

Відхилення відносне, %
Довгострокові кредити банків

38

38

0

0
Короткострокові кредити банків

200

162

-38

-19
Загальна сума кредитів

238

200

-38

-16

Таблиця 5 Аналіз фінансових результатів ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

Показник

За даними звітності , тис.грн.

Абсол. відхил

Відносне відхил.%
2007

2008

2009

Лінійне

Базове

Лінійне

Базове
Дохід

657,72

691,08

771

79,9

113,3

111,6

117,2
Непрямі податки

109,62

115,18

128,5

13,3

18,9

111,6

117,2
Чистий дохід

548,1

575,9

642,5

66,6

94,4

111,6

117,2
Інші звичайні доходи

0

0

30,2

30,2

30,2

Разом чисті доходи

548,1

575,9

672,7

96,8

124,6

116,8

122,7
Матеріальні витрати

299,9

310,0

373,8

63,8

73,9

120,6

124,6
Витрати на оплату праці

70,1

71,2

73,2

2,0

3,1

102,8

104,4
Відрахування на соціальні заходи

26,9

27,3

28,1

0,8

1,2

102,8

104,4
Амортизація

4,2

4,6

20,1

15,5

15,9

437,0

478,6
Інші операційні витрати

5,8

7,2

2,6

-4,6

-3,2

36,1

44,8
Інші звичайні витрати

0

0

1,5

1,5

1,5

Податок на прибуток

25,6

30,2

34,7

4,5

9,1

114,9

135,5
Разом витрати

432,5

450,5

534

83,5

101,5

118,5

123,5
Чистий прибуток

115,6

125,4

138,7

13,3

23,1

110,6

120,0

Аналіз фінансових результатів ВАТ «Галант» показав, що прибуток підприємства з кожним роком збільшується. Так за досліджуваний період він збільшився на 23,1 тис. грн., в т.ч. за останній рік на 13,3 тис. грн. і в 2008 році склав 138,7 тис. грн.

Характеристика основних показників використання затрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Таблиця 6. Динаміка показників ліквідності та платоспроможності

Назва показника

2006 р.

2007 р.

2008 р.

Рекомендоване значення
1. Величина власних оборотних коштів (робочий, функціонуючий капітал)

6269,4

5225,3

21883,5

>0, збільшення
2. Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,803

0,06

1,19

>0,2
3. Коефіцієнт швидкої (проміжної) ліквідності

2,875

1,572

3,970

>1
4. Коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності (покриття)

3,354

1,765

4,134

>2
5. Коефіцієнт маневрування власних оборотних коштів

0,710

0,592

0,078

Збільшення
6. Частка оборотних коштів в активах

0,670

0,633

0,795

—
7. Частка запасів в поточних активах

0,143

0,109

0,040

—
8. Частка власних оборотних коштів у покритті запасів

4,916

3,959

18,93

>0,5

Логіка обчислення коефіцієнту поточної ліквідності (покриття) полягає в тому, що підприємство погашає поточні зобов’язання за рахунок поточних активів. Він дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну грошову одиницю поточних зобов’язань. Оскільки поточні активи перевищують поточні зобов’язання, то підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче. Станом на кінець 2008 р. значення коефіцієнту становило приблизно 4, тобто на підприємстві на 1 гривню поточних зобов’язань припадало 4 гривні поточних активів.

Цінність результатів горизонтального аналізу істотно знижується в умовах інфляції. Проте ці дані можна використовувати в міжгосподарських порівняннях.

Горизонтальний і вертикальний аналізи взаємодоповнюють один одного, тому на практиці нерідко будують аналітичні таблиці, що характеризують як структуру, так і динаміку окремих показників бухгалтерської форми. Ці види аналізу ціняться при міжгосподарських порівняннях, тому що дозволяють порівнювати звітність зовсім різних за родом діяльності й обсягам виробництва підприємств.

На основі проведеного горизонтального і вертикального аналізу ВАТ «ГАЛАНТ» можна зробити висновки (таблиця 7).

Таблиця 7. Аналіз структури та динаміки балансу ВАТ «ГАЛАНТ» за 2009р.

Показник

На початок року (тис. грн.)

На кінець року (тис .грн. )

Структурний аналіз на початок року (%)

Структурний аналіз на кінець року (%)

Зміни (%)

Відхилення
абсолютні (тис. грн.)

відносні (%)
1

2

3

4

5

6

7

8

АКТИВ

Грошові кошти

113

372

0,55

0,28

-0,27

259

229,2
Оборотні активи ВСЬОГО

11682

13825

57

10,5

-46,49

2143

18,34
в т.ч.: — Дебіторська заборгованість

2943

3532

14,36

2,68

-11,68

589

20,01
— Запаси ТМЦ

8739

10289

42,64

7,82

-34,82

1550

17,74
— Інші оборотні активи

0

0

0

0

0

0

0
Витрати майбутніх періодів

16

12

0,08

0,01

-0,07

-4

-25
Основні засоби

8274

114852

40,37

87,27

49,9

106578

1288,11
Немат.активи, та інші необоротні активи

183

194

0,89

0,5

-0,75

11

6,01

БАЛАНС

20495

131605

100

100

0

111110

542,13

Дохід (виручка) від реалізації продукції

28130

41506

—

—

—

13376

47,55

ПАСИВ

Кредиторська заборгованість

2649

3243

12,93

2,46

-10,46

594

22,42
Короткості. кредити банків

361

408

1,76

0,31

-1,45

47

13,02
Інші короткострокострокові зобов’язання

0

0

0

0

0

0

0
Довгострокові зобов’язання

0

0

0

0

0

0

0
Статутний капітал

2284

2284

11,14

1,74

-9,41

0

0
Резервний капітал

401

461

1,96

0.35

-1,61

60

14,96
Нерозподілений прибуток

892

815

4,35

0,62

-3,73

-77

-8,63
Інші постійні зобов’язання

31533

32583

67,86

94,52

26.66

1050

3,33

БАЛАНС

20495

131605

100

100

0

111110

542,13

Таблиця 8. Найпоширеніші показники оцінки фінансового стану підприємства

№

Показник

Методологія розрахунку

Економічний зміст показника

Норматив-не значення
Показники оцінки майнового стану
1.

Сума наявних коштів

Підсумок балансу

Узагальнена вартісна оцінка активів (майнового потенціалу) підприємства

зростання
2.

Питома вага активної частини основних засобів

Частка вартості активної частини основних засобів у первинній їх вартості

Питома вага активної частини основних засобів

зростання
3.

Коефіцієнт зносу

Відношення суми зносу до первинної вартості основних засобів

Характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості

зменшення
4.

Коефіцієнт придатності

Відношення залишкової вартості основних засобів до їх первинної вартості

Характеризує частку вартості основних засобів, що залишились до списання у наступних періодах

збільшення
5.

Коефіцієнт оновлення

Відношення вартості основних засобів, що надійшли за період, до їх вартості на кінець періоду

Відображає частину нових основних засобів у їх загальній вартості на кінець періоду

збільшення
Показники оцінки ліквідності і платоспроможності
1.

Величина власних оборотних коштів

Перевищення величини короткострокових активів над поточними зобов’язаннями підприємства

Характеризує ту частину власного капіталу, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства

> 0, збільшення
2.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

Відношення величини грошових коштів до короткострокових пасивів

Показує, яку частину поточної заборгованості може покрити підприємство за рахунок наявних грошових коштів

> 0.2
3.

Коефіцієнт швидкої (проміжної) ліквідності

Різниця між оборотними активами і запасами, віднесена до короткострокових пасивів

Показує, яку частину поточної заборгованості може покрити підприємство за рахунок найліквідніших поточних активів

> 1
4.

Коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності (покриття)

Відношення оборотних активів до короткострокових пасивів

Дає загальну оцінку ліквідності, показуючи, в якій мірі поточні зобов’язання забезпечуються матеріальними оборотними коштами

> 2
№

Показник

Методологія розрахунку

Економічний зміст показника

Нормативне значення
5.

Коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів

Сума грошових коштів і поточних фінансових інвестицій, віднесена до величини власних оборотних коштів

Показує ту частину власних оборотних коштів, що знаходяться у формі грошових коштів і поточних фінансових інвестицій

збільшення
6.

Частка власних оборотних коштів у покритті запасів

Величина власних оборотних коштів, віднесена до запасів

Характеризує ту частину вартості запасів, що покривається власними оборотними коштами

> 0.5
Показники, що характеризують структуру капіталу та фінансову незалежність
1.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу

Власний капітал, віднесений до валюти балансу

Характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, що авансовані в його діяльність

> 0.5
2.

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу

Позиковий капітал, віднесений до валюти балансу

Показує частку обігових коштів у фінансуванні підприємства

< 0,5
3.

Коефіцієнт фінансової стабільності

Співвідношення власного і позикового капіталу

Показує частку власного капіталу у позиковому

> 1
4.

Коефіцієнт заборгованості

Співвідношення позикового і власного капіталу

Показує, скільки грошових одиниць залучених коштів приходиться на одну одиницю власних коштів підприємства

< 1
5.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу

Відношення власних оборотних коштів до власного капіталу

Показує, яка частина власного капіталу використовується при фінансуванні поточної діяльності, а яка частина капіталізована

—
Показники ділової активності підприємства
1.

Коефіцієнт оборотності активів

Відношення виручки від реалізації до середнього підсумку балансу

Характеризує інтенсивність використання коштів підприємства

збільшення
2.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

Відношення виручки від реалізації до середньої величини дебіторської заборгованості

Показує, скільки разів на рік обертаються кошти, вкладені в розрахунки

збільшення
3.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

Виручка від реалізації, віднесена до середньої кредиторської заборгованості

Відображає, скільки підприємству потрібно оборотів для сплати виставлених рахунків

збільшення
№

Показник

Методологія розрахунку

Економічний зміст показника

Нормативне значення
4.

Коефіцієнт оборотності матеріально-виробничих запасів

Віднесення собівартості реалізованої продукції до середніх виробничих запасів

Показує, як часто обертаються запаси для забезпечення поточного обсягу продажу

збільшення
5.

Коефіцієнт оборотності основних засобів

Чистий дохід, поділений на середню вартість основних фондів

Показує ефективність використання основних фондів підприємства

збільшення
6.

Коефіцієнт оборотності засобів

Чистий дохід, поділений на середню вартість оборотних активів

Показує ефективність використання оборотних фондів підприємства

збільшення
7.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу

Відношення обсягу реалізованої продукції до середньої величини власного капіталу

Відображає обсяг реалізованої продукції, що припадає на одиницю власного капіталу

_
8.

Тривалість обороту в днях

Відношення кількості календарних днів звітного періоду до коефіцієнта оборотності

Показує швидкість обороту в днях активів або їх окремих елементів

зменшення
Показники прибутковості підприємства
1.

Коефіцієнт рентабельності активів

Відношення чистого прибутку до середньої величини активів

Відображає величину прибутку на кожну одиницю вкладених коштів

збільшення
2.

Коефіцієнти рентабельності реалізації

Відношення чистого (валового) прибутку до виручки від реалізації продукції

Відображає, скільки чистого (валового) прибутку міститься в грошовій одиниці реалізованої продукції

збільшення
3.

Коефіцієнт рентабельності основної діяльності

Відношення валового прибутку до собівартості реалізованої продукції

Показує співвідношення валового прибутку і витрат на виробництво продукції

збільшення
4.

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу

Відношення чистого прибутку до середньої величини власного капіталу

Характеризує ефективність використання власного капіталу

збільшення
5.

Період окупності власного капіталу

Показник, обернений до попереднього

Показує, через скільки років авансований капітал повернеться власникам

Перевага довгострокових джерел у структурі позикових засобів є позитивним фактом, що характеризує поліпшення структури балансу і зменшення ризику утрати фінансової стійкості.

— Які зобов’язання переважають у структурі комерційної кредиторської заборгованості на початок і на кінець аналізованого періоду?

— Як змінилися за аналізований період короткострокові зобов’язання перед бюджетом, перед постачальниками і підрядниками, з оплати праці, зі страхування, з векселів виданих, із внутрішніх розрахунків, з одержаних авансів?

Збільшення суми отриманих авансів може бути позитивним моментом.

Зменшення суми отриманих авансів може бути негативним моментом.

— Які види короткострокової заборгованості в аналізованому періоді характеризуються найбільшими темпами росту?

Негативним моментом є висока частка заборгованості (більш 60 %) перед бюджетом, оскільки затримки відповідних платежів викликають нарахування пенею, процентні ставки по який досить високі. Крім того, підвищується імовірність банкрутства. Негативним моментом є висока частка (більш 60%) заборгованості перед позабюджетними фондами [7, 169].

Для аналізу капіталу підприємства можуть застосовуватися фінансові коефіцієнти, які належать до таких груп коефіцієнтів:

— фінансової стійкості:

— коефіцієнта фінансової незалежності (автономії);

— коефіцієнта концентрації позикового капіталу;

— коефіцієнта фінансування;

— коефіцієнта фінансового лівериджу.

— ділової активності (оборотності):

— коефіцієнта оборотності власного капіталу;

— рентабельності:

— коефіцієнта рентабельності власного капіталу.

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність [12, 89].

Частина власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів повинна бути не меншою 50%, тобто коефіцієнт незалежності >= 0,5.

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу — розраховується як відношення позикового капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому позикового капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність.

Коефіцієнт фінансування розраховується як співвідношення залучених та власних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених засобів.

Коефіцієнт фінансування повинен бути меншим 1,0.

Коефіцієнт фінансового лівериджу розраховується як співвідношення довгострокового позикового капіталу і власного капіталу.

Показник фінансового лівериджу характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов’язань.

Коефіцієнт відношення основних засобів до власних коштів.

Характеризує наскільки основні засоби забезпечені власними джерелами фінансування.

Коефіцієнт структури позикового капіталу – розраховується як відношення короткострокових зобов’язань до всього позикового капіталу [31, 156].

Характеризує частку короткострокових зобов’язань у структурі позикового капіталу.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини власного капіталу підприємства і показує ефективність використання власного капіталу підприємства.

Рентабельність власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства [56, 128].

Одним з основних напрямів поліпшення використання капіталу підприємства є, перш за все, забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел: чистого прибутку і амортизаційних відрахувань.

Збільшення чистого прибутку можливе за рахунок підвищення ефективності використання власного капіталу – збільшення оборотності та підвищення рентабельності власного капіталу.

Збільшення обсягів фінансування за рахунок амортизаційних відрахувань можливе шляхом застосування прискореної амортизації основних засобів.

Залучення капіталу за рахунок зовнішніх джерел (випуск акцій для залучення власного капіталу чи випуск облігацій або залучення довгострокового банківського кредиту) повинен проводитися з урахуванням вартості залученого капіталу.

Підприємство повинне відслідковувати середньозважену вартість капталу (середньозважена вартість капіталу визначається як сума добутків капіталу кожного виду на вартість капіталу цього виду) і не допускати значного його росту. Критерієм є перевищення рентабельності власного капіталу, рентабельності інвестицій над середньозваженою вартістю капіталу [2, 157].

Необоротні активи складають на початок 2010 року 96,98% капіталу підприємства, проте їх питома вага з кожним роком зменшується. Зокрема, на початок 2008 року необоротні активи склали 98,63% капіталу підприємства, а на початок 2009 — 97,60%.

Оборотні активи відповідно збільшують свою питому вагу в загальній вартості капіталу. Так на початок 2008 року питома вага оборотних коштів склала 1,37%, на початок 2009 — 2,4%, 2010 — 3,02%.

Власний капітал підприємства за даними проведених досліджень складає більшу частину капіталу підприємства протягом всього досліджуваного періоду.

Так на початок 2007 року частка власного капіталу скала 60,44%, на початок 2009 — 64,17, на початок 2010 — 89,72.

Відповідно короткострокові зобов’язання зменшують свою питому вагу. Станом на початок 2010 року питому вага короткострокових зобов’язань підприємства склала 10,28%.

Проаналізуємо більш детальніше динаміку та структуру необоротних активів підприємства. Як видно за даними звітності, на балансі підприємства знаходилося незавершене будівництво. Станом на початок 2008 року його вартість склала 2450 тис. грн. і на початок 2010 року даний об’єкт було зараховано до основних засобів підприємства. Дане приміщення буде використовуватися підприємством в виробничих цілях — використання торгівельного приміщення для здійснення роздрібної реалізації товарів. Більшу частину приміщення ВАТ «Галант» планує здавати в оренду. Отже, станом на початок 2009 року незавершене будівництво складало 97,37% капіталу підприємства та майже 100% загальної вартості основних фондів.

Аналіз основних засобів показує, що до початку 2009 року їх вартість була практично повністю перенесена до складу собівартості, тому їх частка в загальній структурі капіталу складала 0,22%, проте із збільшенням їх вартості в 2009 році питома вага основних засобів склала 96,98%.

Амортизація основних засобів проводиться лінійним методом. Термін експлуатації приміщення — 30 років.

Проведемо аналіз власного капіталу ВАТ «Галант». Він складається із статутного капіталу, що за досліджуваний період збільшився на 500 тис. грн.. та недорозподіленого прибутку. На початок 2009 року підприємство отримало 1 253,2 тис. грн. нерозподіленого прибутку. Це становить 49,9% загального капіталу підприємства та 55,5% власного капіталу підприємства. Нерозподілений прибуток за досліджуваний період збільшився не 254,1 тис. грн. (або на 26,7%) в т.ч. за останній рік на 138,7 тис. грн. (або на 12,4%).

Проведемо аналіз залученого капіталу ВАТ «Галант». За досліджуваний період відбулося зменшення поточних зобов’язань за розрахунками з банком на 30 тис. грн., та збільшення заборгованості за розрахунками за товари та з підрядчиками на 60,1 тис. грн.

Ліквідність балансу — це рівень покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов’язань. Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу балансу і пасиву балансу. Розрізняють декілька видів коефіцієнта ліквідності:

— коефіцієнт абсолютної ліквідності;

— коефіцієнт загальної (поточної) ліквідності;

— коефіцієнт швидкої ліквідності [13, 98].

Проаналізуємо дані показники для ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

Таблиця 9. Аналіз ліквідності ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

№зп

Коефіцієнт

Період

Абсолютне відхилення
2007

2008

2009

Лінійне

Базове
1.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,00

0,01

0,06

0,1

0,1
2.

Коефіцієнт загальної ліквідності

0,03

0,07

0,29

0,2

0,3
3.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності

0,01

0,02

0,10

0,1

0,1

За даними досліджень можна зробити висновок, що підприємство має невисокі показники абсолютної чи миттєвої ліквідності. В першу чергу це пов’язано із специфікою діяльності підприємства. ВАТ «Галант» не доцільно зберігати на рахунках банку вільні кошти, оскільки фактично відбуватиметься їх знецінення від інфляції або, що більш ймовірно, від їх неефективного використання [1, 116].

Саме тому станом на початок 2009 року коефіцієнт абсолютної ліквідності склав 0,06, коефіцієнт миттєвої ліквідності -0,10. Коефіцієнт загальної ліквідності на початок 2010 року склав 0,29. Це є заниженим показником, тому підприємству потрібно використовувати вільні кошти в першу чергу для погашення заборгованості, а тільки після цього на розвиток.

Проаналізуємо показники ринкової стійкості. Для підприємства, що забезпечує достатньо стабільний стан для інвесторів і кредиторів, вважається відношення власного капіталу до його загальної суми на рівні 60%. У цьому разі ризик кредиторів зводиться до мінімуму, оскільки продавши майно, сформоване за рахунок власного капіталу, підприємство зможе погасити свої боргові зобов’язання навіть тоді, коли частина майна, в яку вкладено позикові кошти, буде знецінена. Відношення власних джерел до їх загальної суми називають коефіцієнтом фінансової незалежності (автономності).

Коефіцієнт фінансової залежності – це відношення позикового капіталу до загального. Оптимальним значення цього коефіцієнта вважається 0,4 (40%).

Плече фінансового важеля, або коефіцієнт фінансового ризику – це відношення позикового капіталу до власного. Цей показник є найвагомішим, він свідчить про фінансову незалежність (автономність) підприємства від залучення позикових коштів. Він показує, скільки позикових коштів залучає підприємство на 1 грн. власного капіталу.

Як свідчать дані частка власного капіталу, яка виражається в коефіцієнті фінансової незалежності має тенденції до збільшення. Так за період з 2007 по 2009 рік даний показник збільшився на 0,3 оскільки темпи приросту власного капіталу (2253,2*100/1489,1-100 = 51,31%) вищі ніж темпи приросту позичкового капіталу (258,2*100/974,8-100 = -73,51%). Оскільки ВАТ «Галант» не отримувало довгострокових позик, то коефіцієнт фінансової стійкості дорівнює попередньому показнику.

Коефіцієнт фінансової залежності є зворотнім від вище згадуваних показників. Так даний показник на початок 2006 року становив 0,40 , а на початок 2010 року зменшився на 0,3 та становив 0,1.

Плече фінансового важеля є найвагомішим показником і свідчить про автономність підприємства. Так, згідно таблиці 2.6. даний показник протягом досліджуваного року зменшився на 0,5, і на початок 2009 року становить 0,11.

Значення та сутність капіталу підприємстваЗначення та сутність капіталу підприємства

Рис. 1. Динаміка зміни показників ринкової стійкості ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

Проведемо аналіз показників стану основних засобів. Частка основного капіталу у власному — це відношення основного капіталу (основні засоби) до власного капіталу (I розділ пасиву балансу).

Для характеристики інтенсивності вивільнення коштів, вкладених в основні фонди та нематеріальні активи, користуються коефіцієнтів модернізації.

Важливу характеристику структури коштів підприємств дає коефіцієнт реальної вартості майна виробничого призначення. Він використовується для оцінки ефективності використання коштів, рівня виробничого потенціалу підприємства, забезпеченості виробничого процесу засобами виробництва.

Таблиця 10. Аналіз показників основних засобів ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

№зп

Коефіцієнт

Період

Абсолютне відхилення
2007

2008

2009

Лінійне

Базове
1.

Частка основного капітал у власному

1,63

1,52

1,08

-0,4

-0,6
2.

Коефіцієнт модернізації

0,86

0,92

0,03

-0,9

-0,8
3.

Коефіцієнт реальної вартості майна

0,01

0,02

0,99

1,0

1,0

Дані розрахунку свідчать, що як на початок 2006 року так і на початок 2009 року основний капітал сформований за рахунок власних та залучених джерел. На початок 2007 року основні фонди у 0,61 рази перевищували власний капітал, на початок 2008 року – у 0,65 разів, на початок 2009 року — у 0,92 рази (2253,2/2435,5). Проте як свідчить спадаюча тенденція показника, вже наступного року вартість основних засобів буде меншою вартості власного капіталу.

Зменшення коефіцієнта модернізації на 0,8 свідчить про незначне зменшення вивільнення коштів, іммобілізованих в основні фонди.

Господарська практика показує, що для промислових підприємств нормальним значенням коефіцієнта реального значення майна виробничого призначення слід вважати більшим-рівним 0,5. В нашому випадку він протягом 3-х років він є нестабільним: на початок 2007 року – 0,01, на початок 206 року він склав 0,02, а на початок 2010 року він коливається на рівні 0,99, що свідчить про збільшення рівня матеріало- і фондовіддачі.

2.3 Оцінка джерел власного та позичкового капіталу

Власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

— самостійності і влади – розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності та впливу його власників на підприємство;

— відповідальності і захисту прав кредиторів — відображений в балансі підприємства власний капітал є для зовнішніх користувачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу;

— довгострокового кредитування – перебуває в розпорядженні підприємства необмежений час;

— фінансування ризику – власний капітал використовується для фінансування ризикових інвестицій, на що можуть не погодитись кредитори;

— кредитоспроможності – при наданні кредиту, за інших рівних умов, перевага надається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю і більшим власним капіталом;

— компенсації понесених збитків – тимчасові збитки мають погашатись за рахунок власного капіталу;

— розподілу доходів і активів – частки окремих власників у капіталі є основою при розподілі фінансового результату та майна при ліквідації підприємства [23, 145].

Створюється підприємство з метою отримання прибутку і реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу.

Утворюється власний капітал двома шляхами:

— внесенням власниками підприємства грошових коштів та інших активів;

— накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.

За формами власний капітал поділяється на дві категорії:

— інвестований (вкладений або сплачений капітал);

— нерозподілений прибуток [14, 217].

Інвестований капітал – це сума простих та привілейованих акцій за їх номінальною (оголошеною) вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами утворення.

Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами.

Власний капітал за рівнем відповідальності поділяється на:

— Статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов’язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих одиниць;

— Додатковий капітал (нереєстрований) – це додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток [17, 71].

Функції Статутного і Додаткового капіталів різні. Статутний капітал – це первісне джерело інвестування і формування майна підприємства. На відміну від Додаткового капіталу Статутний капітал забезпечує регулювання відносин власності та управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму. Статутний капітал – це зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства [24, 168].

Власник, вкладаючи кошти в підприємство, очікує, що у майбутньому вкладений ним капітал зросте. Отриманий підприємством прибуток і означає приріст цього капіталу. Витрати, що збільшують собівартість (витрати обігу), і витрати, що відносяться за рахунок прибутку підприємства, зменшують нерозподілений прибуток.

Елементами власного капіталу є:

— Статутний капітал;

— Пайовий капітал;

— Додатковий капітал;

— Резервний капітал;

— Вилучений капітал;

— Неоплачений капітал,

— Нерозподілені прибутки (непокриті збитки);

— Цільові надходження;

— Забезпечення майбутніх витрат;

— Страхові резерви [11, 179].

Залежно від типу фінансових відносин, які виникають між капіталодавцями і підприємством-об’єктом фінансування, вони можуть стати співвласниками або кредиторами суб’єкта господарювання. Порядок здійснення внесків на формування власного капіталу охарактеризований у попередніх розділах. Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відносини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора.

Кредитор — юридична та (або) фізична особа, яка має підтверджені належними документами грошові вимоги до боржника, в тому числі вимоги з виплати заробітної плати, зі сплати податків, інших обов’язкових платежів тощо.

Позичковий капітал підприємства може формуватися за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел [24, 157]. У балансі позичковий капітал підприємства відображається у складі зобов’язань за умови, що оцінка цих зобов’язань може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигід у майбутньому внаслідок їх погашення. Найважливіші параметри позичкового капіталу підприємства наведені в табл. 11.

Таблиця 11. Характеристика позичкового капіталу підприємства

Параметри

Класифікація
Строковість

короткостроковий позичковий капітал (до 12 місяців)

довгостроковий позичковий капітал (понад рік)

Капіталодавець

банки та інші фінансово-кредитні інститути

постачальники та клієнти

власники

персонал

держава

Умови одержання

згідно з кредитним чи іншим договором

за відсутності договору

Цілі використання

здійснення інвестицій

поповнення оборотних активів

Форми залучення

грошові кошти:

— національна валюта;

— іноземна валюта;

— валютний фіксинг

— товарна форма

Забезпечення

— забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами)

— гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи)

— з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації)

— незабезпечені

Плата за користування капіталом

виплата процентів:

— фіксована процентна ставка;

— плаваюча процентна ставка

— без процентів

Порядок погашення

— одноразовий платіж

— багаторазові платежі

— з регресією платежів

— у заздалегідь визначений термін чи без такого

Залежно від строків виконання зобов’язань вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний.

Згідно з П(С)БО 2 під довгостроковими зобов’язаннями слід розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців [9, 257].

Довгострокові зобов’язання і відповідно довгостроковий позичковий капітал підприємства можна класифікувати за такими видами:

— позички банків та інші позички, термін погашення яких перевищує 12 календарних місяців;

— довгострокові зобов’язання за емітованими облігаціями;

— відстрочені податкові зобов’язання;

— довгострокові векселі видані;

— довгострокові зобов’язання з фінансової оренди та оренди цілісних майнових комплексів;

— інші довгострокові зобов’язання, зокрема відповідно до законодавства відстрочена заборгованість з податків (інших обов’язкових платежів), фінансова допомога на зворотній основі тощо [12, 157].

Під поточними (короткостроковими) зобов’язаннями необхідно розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати складання балансу. Поточний позичковий капітал може формуватися за рахунок таких видів зобов’язань:

— короткострокові кредити банків;

— поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями (частина довгострокової заборгованості, яку необхідно погасити протягом одного року з дати складання балансу);

— векселі видані (сума заборгованості за виданими векселями в забезпечення поставок (робіт, послуг) від постачальників, підрядників та інших кредиторів, термін погашення якої не перевищує 12 календарних місяців);

— кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги (сума заборгованості постачальникам i підрядникам за отримані матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги, крім заборгованості, що забезпечена векселями);

— поточні зобов’язання за розрахунками з одержаних авансів (сума внесків, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг), а також суми попередньої оплати покупцями i замовниками рахунків постачальника);

— поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом (заборгованість підприємства за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства, а також зобов’язання за фінансовими санкціями, що справляються у дохід бюджету);

— поточні зобов’язання за розрахунками зі страхування (заборгованість по зборах на обов’язкове державне пенсійне страхування, обов’язкове соціальне страхування, обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття, розрахунках за індивідуальним страхуванням персоналу підприємства, за страхуванням майна та по інших розрахунках за страхуванням);

— поточні зобов’язання за розрахунками з оплати праці (заборгованість по нарахованій, але не виплаченій оплаті праці, преміях, допомогах тощо);

— поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками (заборгованість підприємства його учасникам (власникам), пов’язана з розподілом прибутку (дивідендів) та іншими виплатами, нарахованими засновникам та учасникам за користування майном, зокрема земельним i майновим паями, а також виплатами у зв’язку з одержанням належної вибулому учаснику частини активів підприємства);

— поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків (заборгованість підприємства пов’язаним сторонам і кредиторська заборгованість по внутрішньовідомчих розрахунках);

— інші поточні зобов’язання (суми зобов’язань, які не можуть бути включені до інших статей, зокрема заборгованість за нарахованими процентами, та ряд інших) [15, 96].

До складу позичкового капіталу належать також зобов’язання, які відображаються за розділом «Доходи майбутніх періодів». У цій статті показуються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. Зокрема, до складу доходів майбутніх періодів належать доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних i театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв’язку тощо.

Враховуючи викладене, можна констатувати, що до основних зовнішніх джерел формування позичкового капіталу підприємств належать:

— банківські (фінансові) кредити;

— кошти, залучені в результаті емісії облігацій;

— комерційні позички.

Усі витрати (проценти, комісійні тощо) підприємств, пов’язані із залученням та обслуговуванням позичкового капіталу, відображаються за статтею «Фінансові витрати» звіту про фінансові результати [17, 115].

Коефіцієнт швидкої ліквідності (в літературі має ще назву показник «кислотного тесту» [10, 68]) на відміну від попереднього враховує якість активів і є більш суворим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи (запаси не враховуються). Зниження коефіцієнта на протязі 2006 — 2007 рр. зумовлене зростанням короткострокових пасивів на 5 486,3 тис. грн. Зростання коефіцієнта у 2008 р. зумовлене зростанням величини оборотних активів підприємства приблизно на 14 000 тис. грн.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує частину короткострокової заборгованості, яку підприємство має можливість погасити негайно. Є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства. Зростання цього показника є однозначно позитивною тенденцією. Не менше 20% поточних зобов’язань підприємство повинно мати змогу погасити в будь-який момент. Період 2006 — 2007 рр. характеризувався зниженням значення цього показника, що було зумовлено зниженням фінансових інвестицій підприємства з одночасним збільшенням величини поточних зобов’язань. Зростання фінансових інвестицій зумовили приріст даного показника у 2008 рр. у 5 разів порівняно з 2007 р.

Значення коефіцієнта маневрування функціонуючого капіталу характеризує зростання частини власних оборотних коштів, яка має абсолютну ліквідність. Зростання цього показника є позитивною тенденцією і зумовлене збільшенням власних оборотних коштів підприємства у 2008 р. на 16 000 тис. грн. порівняно з 2007 р.

Частка оборотних коштів в активах протягом 2006 — 2007 рр. її значення залишалось на рівні приблизно 0,75. Період 2008 р. характеризується зростанням частини всіх коштів підприємства, що припадають на поточні активи.

Частка запасів в поточних активах відображає, яку частину поточних активів складають виробничі запаси. Досліджуваний період характеризується незначним, але стабільним зменшенням значення цього показника.

Високий рівень коефіцієнтів загальної ліквідності свідчить про те, що у підприємства високий рівень дебіторської заборгованості. Рівень показників, що характеризують фінансову стійкість і структуру капіталу, свідчить про те, у ВАТ «Галант» переважають власні кошти. І це дає можливість зробити висновок, що вищевказаний досягнутий рівень показників забезпечував і забезпечує підприємству платоспроможність, вірогідність його безперервного функціонування, як суб’єкта господарювання, без вірогідності можливого банкрутства.

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками — прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках [14, 125].

В цілому рентабельність всіх показників є низькою. Рентабельність активів та власного капіталу є практично однаковою (6%). Рентабельність продукції складає 26%, що відповідає рекомендованому рівневі. Оскільки підприємство отримує доходи тільки від реалізації, то рентабельність реалізації =100%.

Представлені показники оцінки та аналізу результативності фінансово-господарської діяльності дозволяють отримати адекватну характеристику доходності підприємства, яка може використовуватись при рішенні питань про спільний бізнес, а також необхідна акціонерам та засновникам підприємства. Однак слід зазначити, що аналіз показників звітності необхідно виконувати в порівняльних цінах, тобто з урахуванням рівня цін та з урахуванням показника інфляції, тому самий правильний результат може дати прив’язка до твердої валюти, для чого показники форм фінансової звітності слід перерахувати до проведення операції співставлення в тверду валюту по курсу НБУ [14, 158].

Проаналізуємо детальніше оборотні кошти підприємства. Станом на початок 2009 року оборотні кошти ВАТ «Галант» складаються з товарів (66,1%), грошових коштів в касі та на рахунках в банку (20,9%), інших оборотних активів (12,8%) та дебіторської заборгованості за підзвітними особами (0,1%)

Залишок товарів на початок 2010 року складав 50,2 тис. грн., що на 4,8 тис. грн. більше ніж на початок 2009 року та на 26,8 тис. грн. більше ніж на початок 2008. Питома вага товарів в загальній вартості активів підприємства складає на початок 2010 року 2%.

Залишок грошових коштів на підприємстві також збільшився протягом 2007-2008 року на 10,1 тис. грн., а протягом досліджуваного періоду — на 12,4 тис. грн. і станом на початок 2010 року їх питома вага в загальній структурі капіталу підприємства склала 0,63%.

Інші оборотні активи складають на початок 2009 року 0,39% капіталу підприємства. Протягом досліджуваного періоду їх вартість збільшилася на 4,1 тис. грн. (73,2%), а протягом останнього року на 1,9 тис. грн. (24,4%).

Інша дебіторська заборгованість на початок 2010 року склала близько 0,1 тис. грн.

Аналіз власного оборотного капіталу передбачає визначення та оцінку власного оборотного капіталу в загальній його сумі, тобто визначення коефіцієнта мобільності (маневрування) власного капіталу.

Коефіцієнт мобільності (маневрування) – це відношення власного оборотного капіталу до загальної суми власного капіталу.

Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу перебуває в обороті, тобто в тій формі, яка дозволяє вільно маневрувати цими коштами. Вважається, що коефіцієнт повинен бути високим, щоб забезпечити достатню гнучкість у використанні власних коштів підприємства. Оптимальний розмір коефіцієнта рекомендується – 0,5 [15, 201].

Одним з узагальнюючих показників, який характеризує фінансовий стан підприємства та його стійкість, є забезпеченість матеріальних оборотних фондів власними джерелами фінансування (власним капіталом).

Саме тому в ході аналізу визначають, на скільки відсотків матеріальні цінності оборотні фонди покриваються власним оборотним капіталом. Цей показник, як і попередній, вивчається в динаміці.

Таблиця 12. Аналіз показників оборотних коштів ВАТ «Галант» за 2007-2009 рр.

№зп

Коефіцієнт

Період

Абсолютне відхилення
2007

2008

2009

Лінійне

Базове
1.

Коефіцієнт мобільності

-0,6320

-0,5210

-0,0809

0,4

0,6
2.

Коефіцієнт забезпечення матеріальних оборотних фондів власними джерелами фінансування

-40,22

-18,53

-3,63

14,9

36,6

Значення та сутність капіталу підприємства

Рис. 2. Динаміка структури джерел ресурсів в ВАТ «Галант»

Значення та сутність капіталу підприємства

Рис. 3. Динаміка показників фінансової незалежності та фінансової стійкості ВАТ «Галант» за 2006-2008 роки

Частка власного оборотного капіталу в загальній його сумі з кожним роком збільшується. Ми бачимо, що в 2006-2008 році цей показник був значно нижчим рекомендованого коефіцієнта (0,5) але поступове його зростання заслуговує позитивної оцінки.

Аналіз забезпечення матеріальних оборотних коштів власним капіталом показав, що матеріальні оборотні фонди не забезпечені власними джерелами фінансування. Хоча даний коефіцієнт протягом 3-х років зріс на 36,6, на початок 2010 року він становив — 3,63. Це означає, що підприємство відчуває нестачу товарів для здійснення нормального реалізації.

Ефективним використанням оборотних засобів можна назвати таке керування, при якому забезпечується стійкий стан фінансових ресурсів та досягаються оптимальні або максимальні результати діяльності.

Оборотність активів ВАТ «Галант» протягом досліджуваного періоду є досить низькою. В 2007 році даний показник становив 0,22, в 2008 -0,23 — році трішки покращився, і в 2009 році — 0,27. Низька оборотність активів говорить про низьку виручку від реалізації та велику кількість товарних запасів.

За 4 роки з моменту одержання першої позички підприємство має сплатити:

S = Р(1+і х Т),

S = 3,8 * 1,6 = 6,08 тис. грн.

Проценти відшкодовуються щорічно, а сам кредит буде віддано в кінці позичкового терміну.

Короткострокова (точніше, середньострокова) заборгованість була взята на наступних умовах:

Загальна сума кредиту Р = 20 тис. грн.

Відсотки = 25 % річних за користування кредитом за простою ставкою.

За 2 роки з моменту одержання першої позички підприємство має сплатити:

S = Р(1+і х Т),

S = 20 * 1,5 = 30 тис. грн.

Річна сума прибутку, призначена на погашення кредиту, становить в перший рік двічі по 3,8 тис. грн., у другий – по 6,2 тис. грн. щопівроку.

Обчислимо частку кредитів у сукупному капіталі підприємства на початок і на кінець 2006 р.:

Кпр = 23,8 / 118,9 = 0,2,

Ккр = 20 / 125,1 = 0,16

отже цей коефіцієнт знаходиться в межах нормативних значень і навіть має тенденцію до зменшення.

Таблиця 13. Аналіз динаміки фінансового кредиту в 2008 році

Вид кредиту

На поч. року

На кін року

Відхилення

абсолютне

Відхилення відносне, %
Довгострокові кредити банків

38

38

0

0
Короткострокові кредити банків

200

162

-38

-19
Загальна сума кредитів

238

200

-38

-16

Отже, як бачимо, загальна сума кредитів зменшилась на 38 тис. грн. або на 16 %, причому це зменшення відбулось у зв’язку із частковою виплатою короткострокової заборгованості на 38 тис. грн. або на 19%.

Таблиця 14. Аналіз структури фінансового кредиту в 2008 році

Вид кредиту

На поч.року

Питома вага, %

На кін року

Питома вага, %

Відхилення пунктів структури
Довгострокові кредити банків

38

16

38

19

3
Короткострокові кредити банків

200

84

162

81

-3
Загальна сума кредитів

238

100

200

100

—

За структурою переважають короткострокові кредити банків (84% проти 16%), але до кінця року в структурі кредитів відбулись наступні зміни: на 3% зменшилась частка короткострокових кредитів банків у загальній сумі кредиту.

Основними умовами, що підвищують вартість банківського кредиту і знижують реальний розмір використовуваних підприємством кредитних коштів, є:

застосування в розрахунках кредитного відсотка облікової (дисконтної) ставки;

авансовий платіж суми відсотка по кредиту;

часткова амортизація суми основного боргу протягом кредитного періоду;

збереження визначеної суми притягнутих кредитних коштів у формі компенсаційного залишку грошових активів.

Ці несприятливі для підприємства умови банківського кредитування повинні бути компенсовані йому шляхом зниження рівня використовуваної кредитної ставки в порівнянні зі средньоринковим її рівнем (по аналогічних видах кредитів).

Аналізуючи економічні показники підприємства слід зазначити, що статутний капітал підприємства до 2008 року складав 500 тис. грн., проте в 2009 році відбулося його збільшення до 1000 тис. грн.

За період своєї діяльності підприємство змогло завоювати 30% ринку, знайти постійних покупців, сформувати стійкі договори з постачальниками, відпрацювати облікову та управлінську політику, що відображається на збільшенні показників прибутковості підприємства.

В 2009 році ВАТ «Галант» отримало 138,7 тис. грн. чистого прибутку.

Як згадувалося вище для загальної оцінки динаміки фінансового стану необхідно встановити співвідношення динаміки балансу з динамікою обсягу виробництва, реалізації продукції, і також прибутку підприємства.

За розрахунками можна зробити наступні висновки: активи підприємства протягом всієї діяльності підприємства мали здатність до збільшення. Це було пов’язано із постійним накопиченням капіталу за рахунок отриманих прибутків. Проте із збільшенням вартості основних засобів в 2009 році, темп приросту активів підприємства зменшився. Це відбувається за рахунок поступового зменшення вартості основних фондів за рахунок їх перенесення до собівартості шляхом амортизаційних відрахувань. Отже, в 2009 році темп приросту активів склав -0,19%, хоча попереднього року даний показник становив 2,12%.

Аналіз темпу приросту власного капіталу свідчить про його стрімке збільшення в 2009 році (темп приросту склав 39,56%). Виручка від реалізації також має зростаючу тенденцію. Темп приросту даного показника в 2009 році склав 11,56%.

Аналіз розрахунки, можна зробити висновок, що продуктивність праці на 1 особу за досліджуваний період збільшилася на 10,30 тис. грн. Так за рік однією особою реалізовано близько на 70,09 тис. грн. продукції, що на 7,27 тис. грн. більше ніж попереднього року.

Крім того, збільшився і показник фондовіддачі на 1,88 за досліджуваний період. Частка прямих матеріальних витрат в складі собівартості коливається на рівні 70%.

Аналіз фінансової звітності підприємства почнемо з аналізу його балансів за 2007-2009 рік. Проведемо згідно методики, згаданої в першому розділі дипломної роботи горизонтальний аналіз балансів ВАТ «Галант».

За даними аналізу зробимо наступні висновки. Активи підприємства складаються з необоротних та оборотних коштів. До необоротних коштів входять основні засоби підприємства та незавершене виробництво. До оборотних: товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти в касі та на рахунках в банку та інші оборотні активи. Джерелами формування майна є власний та залучений капітал. Власний капітал складається із статутного капіталу та прибутків, а до складу залученого включають: короткострокові кредити банків, товарні кредити та інші поточні незначні зобов’язання підприємства перед бюджетом, з оплати праці, з соціального страхування та інші поточні зобов’язання.

Аналіз динаміки основних засобів показав, що за досліджуваний період вони збільшилися на 5,3 тис. грн., проте за останній рік відбулося зменшення їх вартості на 20,1 тис. грн.. Оборотні кошти підприємства за досліджуваний період збільшилися на 42,2 тис. грн., або на 125,2% в т.ч. за останній рік на 15,4 тис. грн., або на 25,5%..

Власний капітал підприємства також має зростаючу тенденцію. За досліджуваний період його вартість збільшилася на 764,1 тис. грн., а за останній рік на 638,7 тис. грн., або на 39,6%.

Короткострокові кредити банків протягом 2007-2009 року зменшилися на 716,6 тис.грн., в т.ч. за останній рік на 643,4 тис. грн. Усього активи підприємства за досліджуваний період збільшилися на 47,5 тис. грн. або на 1,9%. За останній рік відбулося зменшення на 4,7 тис. грн., що становить 99,8% активів станом на початок 2009 року.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ЗРОСТАННЯ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Оптимізація структури капіталу підприємства

Аналіз зарубіжної практики показує, що ніщо так не впливає на створення ринкової цінності компанії у довгостроковій перспективі, як процес управління капіталом. Незважаючи на це, у вітчизняній практиці корпоративного управління даному питанню не приділяється належна увага. Натомість, на більшості підприємствах капітал розподіляється (в рамках процесу бюджетування) згідно потреб у фінансуванні конкретних проектів, а не згідно стратегії довгострокового розвитку компанії. Як результат, інвестиційна стратегія часто не узгоджується з бізнес-стратегією, і, таким чином, не може забезпечити довгострокового зростання ринкової цінності підприємства. Таким чином, політика фінансування діяльності компанії має узгоджуватися із стратегічними напрямами її розвитку.

Залучення капіталу вимагає використання конкретних фінансових інструментів, планування грошових надходжень і видатків, ефективного ризик-менеджменту. Одним із найважливіших показників якості управління капіталом є ступінь оптимальності його структури, що є фактором мінімізації вартості капіталу, необхідного для фінансування довгострокового розвитку компанії. Взагалі, структура капіталу (що є важливим стратегічним параметром компанії) характеризує комбінацію (співвідношення) джерел боргового і власного фінансування, необхідних для реалізації ринкової стратегії компанії. Занадто низька частка залученого капіталу фактично означає, що компанія не використовує додаткове джерело фінансування, (що збільшує вартість капіталу та необхідну норму доходності майбутніх інвестицій). З іншого боку, значна частка залучених коштів у структурі капіталу підвищує вірогідність настання стану неплатоспроможності та, відповідно, збільшує ризики для інвестора, що також підвищує необхідну норму доходності [18, 145].

Проблемами оптимізації структури капіталу займалися Ф. Модильяні, М. Міллер, Т. Коупленд, Т. Коллер, Дж. Муррин, І. Бланк, А. Лукашов, Д. Ковальов, І. Івашковська та ін. При цьому зазначимо, що вітчизняна практика управління капіталом характеризується занадто спрощеним підходом до формування структури джерел фінансування, а тому оцінка, отримана з огляду на використання такого підходу, часто є неадекватною та ігнорує вплив важливих факторів. Зокрема, показники структури капіталу (у вітчизняній практиці це, насамперед, коефіцієнти автономії, фінансової стійкості та фінансового левериджу) часто відносять до показників фінансової стійкості, адже, як широко вважається, співвідношення обсягів власного капіталу і залучених коштів є критерієм стійкості та платоспроможності. У той же час, сьогодні використання зазначених показників викликає багато протиріч.

По-перше, має місце проблема недостовірності даних бухгалтерського обліку, тоді як фінансовий аналіз нерозривно пов’язаний з використанням даних бухгалтерської звітності та фінансового обліку. Як результат, у складі дебіторської заборгованості присутні сумнівні борги, а в запасах відображаються неліквідні матеріали із завищеною балансовою оцінкою.

Інша типова проблема існуючої системи фінансової звітності пов’язана з балансовою вартістю основних засобів. Внаслідок інфляції та індексацій вартість основних фондів, що відображається у балансі українських підприємств, часто не відповідає реальній вартості. Це створює суттєві проблеми у процесі аналізу показників рентабельності, структури капіталу і оцінки акцій підприємства, адже, наприклад, підприємство із значною часткою власного капіталу у фінансовій структурі насправді виявляється неплатоспроможним [15, 143].

Найпоширеніші показники оцінки фінансового стану підприємства зазначені в додатку 8.

Також актуальним залишається питання оптимального співвідношення власних і залучених джерел фінансування. Якщо 20-30 років тому у розвинених країнах досить високою вважалася частка боргового капіталу на рівні 40-50 відсотків, то сьогодні прийнятним є відповідний показник на рівні 60-70 відсотків [6, 179]. Оскільки капітал будь-якого підприємства є унікальним, то не можна говорити про єдину універсальну методику оптимізації його структури. У той же час, найбільш поширеною і економічно обґрунтованою є стратегія диверсифікації джерел фінансування, що підвищує гнучкість підприємства у мінливому економічному середовищі.

У багатьох українських компаніях попередня оцінка структури капіталу здійснюється, як правило, лише на основі даних фінансової звітності. У той же час, неадекватність такого підходу є очевидною, а тому розробка будь-яких нормативних значень має базуватися не лише на розрахунку базових показників, а і на детальних статистичних дослідженнях [11, 76]. Визначення оптимальної структури капіталу вимагає застосування як кількісних, так і якісних оцінок структури фінансових джерел. Оцінка показників ефективності управління капіталом має супроводжуватися експертним аналізом різноманітних факторів політики фінансування. В цілому, методи кількісної оцінки структури капіталу поділяються на три групи: аналіз бухгалтерських показників (надає лише приблизну оцінку); оцінка показників на основі фінансового аналізу компанії (передбачає використання показників ризику компанії); моделювання та побудова сценаріїв на основі фінансового аналізу компанії.

Роль капіталу в економічному розвитку підприємства і забезпеченні задоволення інтересів держави, власників і персоналу визначає його як головний об’єкт фінансового управління підприємством, а забезпечення ефективного його використання відноситься до числа найбільш відповідальних задач фінансового менеджменту. Кожне підприємство прагне ефективно управляти капіталом та його структурою, тобто досягнути такого співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел коштів, яке б здійснювало максимальний позитивний вплив на досягнення його стратегічних цілей [15, 217].

Оптимізація структури капіталу є однією з найбільш важливих і складних задач, розв’язуваних у процесі фінансового управління підприємством. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість [18, 29]. Таким чином. виникає необхідність у виборі підприємством адекватного та доцільного методу визначення оптимальної структури капіталу.

Один із найбільш ефективних економічно-організаційних методів управління структурою капіталу підприємства передбачає перегляд тих чи інших бізнес-процесів або всієї структури капіталу підприємства в цілому та їх оптимізацію шляхом моделювання процесу управління структурою капіталу. Для побудови моделі пропонується використовувати методології та стандарти, що дозволяють описати діяльність організації. Найбільш розповсюдженим, нескладним у використанні та економним програмним засобом є методологія SADT (structured analysis and design technique) [23, 189].

SADT – це основна методика, що заклала принципи сучасного моделювання, та яка є основою для розробки стандартів IDEF0. Особливостями стандарту IDEF0 є те, що він дозволяє подати алгоритм удосконалення у вигляді діаграми, наглядно представити послідовність етапів модельованого процесу.

Процес моделювання системи починається з побудування контекстної діаграми, тобто найбільш абстрактного рівня опису процесу оптимізації структури капіталу у цілому.

На другому етапі моделювання відбувається декомпозиція контекстної діаграми, результатом чого є діаграма, яка відбиває сукупність етапів процесу, оптимізації структури капіталу. Контекстну діаграму доцільно декомпонувати на 4 функціональних блоки, у яких реалізуються наступні процеси:

— обрати критерій оптимізації структури капіталу;

— визначити оптимальну структуру капіталу за критерієм максимізації фінансової рентабельності;

— визначити оптимальну прогнозну структуру капіталу підприємства;

— розробити рекомендації щодо формування оптимальної структури капіталу.

Зміст першого функціонального блоку полягає в тому, щоб на основі засад фінансової стратегії підприємства з сукупності існуючих критеріїв оптимізації структури капіталу обрати доцільний для даного підприємства критерій, на основі якого буде проводитися визначення оптимальної структури джерел фінансування підприємства, що і виступає результатом реалізації даного блоку.

На основі отриманих результатів у другому функціональному блоці проводиться визначення оптимальної структури капіталу з використанням обраного критерію (у даному випадку обирається критерій максимізації фінансової рентабельності) на базі даних фінансової звітності досліджуваного підприємства у ретроспективі. Результатом даного блоку виступає розрахунок, що характеризує оптимальне співвідношення власних та позикових джерел фінансування підприємства, що було сформоване у аналізованому періоді.

Третій функціональний блок характеризує процес визначення оптимальної прогнозної структури капіталу. Він реалізується з використанням методу прогнозування на основі часових рядів.

У четвертому функціональному блоці виконується розробка рекомендацій щодо формування оптимальної структури капіталу підприємства у плановому періоді. Вхідною інформацією для даного блоку слугують отримані розрахунки за попереднім блоком, а результатом – загальні висновки та рекомендації. Механізмом, що реалізує всі вказані функціональні блоки, виступає фінансовий менеджер підприємства [7, 207].

Далі, якщо це необхідно, можна більш детально розглянути процеси визначення оптимальної структури капіталу підприємства у ретроспективі та інші процеси, подані у діаграмі, що відображається у декомпозиції відповідних функціональних блоків.

Таким чином, впровадження сформованої структурно-функціональної моделі дає можливість на основі вивчення логічних взаємозв’язків між бізнес-процесами підвищити якість прийняття управлінських рішень щодо оптимізації структури капіталу підприємства.

3.2 Удосконалення формування капіталу акціонерного товариства за рахунок планування

Вихід з економічної кризи нерозривно пов‘язаний з адаптацією до роботи в нових умовах. Приватизація може принести позитивний ефект лише тоді, коли перетворення власності на підприємстві буде органічно сполучатися з підвищенням самостійності та відповідальності структурних виробничих підрозділів, зі створенням необхідних передумов для залучення робітників у процес управління власністю та виробництвом.

Досвід роботи великих промислових підприємств свідчить про те, що найбільш доцільним з точки зору формування ефективного власника є перехід до колективної власності на засадах акціонерної форми господарювання. Саме вона дала помітне посилення трудової мотивації, підвищення зацікавленості працівників у кінцевих результатах діяльності акціонерного товариства. В процесі приватизації необхідно приймати такі методичні та практичні рішення, які забезпечили б збереження виробничого комплексу, науково-технічного і кадрового потенціалу, подальший розвиток і нарощування виробництва конкурентоспроможної на ринку продукції. Це зумовлює необхідність серйозних якісних змін у характері планування діяльності акціонерного товариства. Тільки завдяки стратегічній спрямованості розвитку акціонерного товариства можна добитися консолідації всіх виробничих процесів та забезпечити одержання синергетичного ефекту — отримання нового більш високого результату від сумісної дії чинників виробництва [17, 302].

Важливим елементом стратегічного планування, який у вирішальній мірі може передбачати реакцію акціонерного товариства на вимоги зовнішнього середовища та підтримувати його відповідну поведінку на ринку, є бізнес-планування. Питанням складання бізнес-планів присвячено дуже багато робіт зарубіжних та вітчизняних учених-економістів: Кіпермана К., Крилової Н., Ліпсіса І.В., Львовського Г.Д., Маркової В.Д., Муллей М., Пальчик О.І., Пітерса Г., Полякова А.Р., Роузена Х., Скирко Ю.І., Уотермена Р., Хруцького В. та ін. [22, 179].

Разом з тим багато проблем, що пов‘язані з бізнес-плануванням, не тільки не досліджені, але й не поставлені. Так, у наукових дослідженнях ще недостатньо виразно визначені позиція щодо взаємодії плану і ринку, місце відносин планомірності в розвиненій ринковій системі. Відсутні роботи, які б комплексно розглядали проблему бізнес-планування розвитку акціонерних товариств у сучасних умовах. Не розроблені науково-практичні рекомендації щодо складання технологічної стратегії як складової певних розділів бізнес-плану, не досліджений вплив бізнес-плану на розвиток акціонерного товариства, бізнес-плани не враховують його інвестиційного потенціалу, не використовується функціонально-вартісний аналіз як ефективний напрям розвитку акціонерного товариства.

Недостатньо обгрунтовані концептуальні положення розвитку акціонерних товариств у нових умовах господарювання. Як наслідок — стихійний розвиток акціонерного товариства, що дестабілізує ситуацію на ринку.

Перш за все необхідно вирішити наступні задачі:

— з’ясування сутності та ролі планування у розвитку виробництва на сучасному етапі переходу до ринкової економіки;

— розкриття особливостей бізнес-планування у розвитку акціонерної форми господарювання;

— дослідження стану промислового виробництва, в тому числі акціонерних товариств (АТ);

— оцінка стратегічної орієнтації бізнес-планування;

— визначення можливостей оцінки інвестиційного потенціалу акціонерного товариства;

— з’ясування особливостей використання функціонально-вартісного аналізу (ФВА) з метою підвищення ефективності функціонування акціонерного товариства та обгрунтування методики функціонально-вартісного аналізу для вдосконалення системи управління АТ;

— встановлення можливості вдосконалення розподілу прибутку акціонерного товариства в умовах невизначеності [25, 216].

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що їх використання у виробничо-господарській діяльності акціонерного товариства дозволить підвищити рівень планування.

Насамперед необхідно визначити «Теоретичні основи бізнес-планування акціонерної форми господарювання»— визначається економічна сутність планування як вагомого чинника господарської діяльності в ринковій економіці; обгрунтовується роль стратегічного планування та необхідність розробки технологічної стратегії [22, 178].

Розвинений, різноманітний ринок повинен базуватися на адекватному виробництві, що передбачає корінні зміни у всіх його сферах, в тому числі й у виробничій. У цих умовах бізнес-план стає найважливішим інструментом ефективного господарювання. В плануванні активну роль відіграє цілеспрямована діяльність господарюючого суб‘єкта в умовах обмеженості ресурсів. Такий підхід до планування кореспондується з розумінням планомірності як свідомо підтримуваної пропорціональності у розвитку всіх чинників виробництва. Силою, яка протидіє розширенню планомірності, є не ринок, а елемент стихійності [18, 137]. Ринок протидіє планомірному господарюванню лише в тій мірі, в якій містить в собі стихійний елемент. Умовами стихійного протікання процесів є не тільки соціально-економічні складові, а головним чином слабке планування цих процесів з боку господарюючого суб‘єкта, недостатність знань та інформації і неможливість своєчасної її переробки існуючими технічними засобами, слабке методологічне забезпечення. Українські підприємства, які не мають сучасних засобів збору, переробки і аналізу великої кількості інформації про виробничі процеси, неспроможні якісно спланувати свою діяльність навіть на короткий проміжок часу, не кажучи про середньо- та довгострокове планування.

Наріжним каменем концепції переходу до ринкової економіки в Україні є роздержавлення та приватизація більшої частини державної власності, які передбачають значне підвищення самостійності й ефективності роботи підприємств. При цьому функції планування (стратегічного і поточного) повністю переходять до суб‘єктів господарювання. Вони включають вивчення та пошук ринків збуту продукції, що виготовляється, розробку нових товарів на підставі потреб споживачів, аналізу переваг та недоліків продукції конкурентів. Тому бізнес-планування є об‘єктивною вимогою успішної господарської діяльності в умовах сучасної ринкової економіки. Завдяки бізнес-планам можна підняти зміст планової роботи на підприємстві за допомогою сучасної технічної бази, інтелектуальної праці, комп‘ютеризації, раціонального використання накопиченого досвіду в області планування та організації виробництва.

Науково обгрунтоване стратегічне планування розвитку акціонерних товариств забезпечує можливість їх стабільного становища на ринку. Неправомірно було б припускати, що поява такої форми господарювання в економіці України, як акціонерне товариство, відразу істотно змінить систему підприємств з державною формою власності, що існувала раніше, та усуне притаманні їй протиріччя. В цьому зв‘язку поступовий розвиток акціонерних товариств є об‘єктивною необхідністю; він повинен базуватися на більш ефективному використанні переваг цієї організаційної форми господарювання в умовах ринкових відносин [25, 187].

На процес розвитку АТ впливають різнонаправлені та одночасно діючі чинники, серед яких важливим є планування виробничо-господарської діяльності. Розвиток акціонерних товариств реально здійснюється внаслідок впровадження заходів при різних варіантах сполучення їх характеристик. Вони зумовлюють різні можливі шляхи розвитку, що визначає необхідність обгрунтування та конкретизації відповідних цілей, чіткого виділення генерального напрямку з урахуванням загальних закономірностей і специфічних особливостей розвитку АТ як на близьку, так і на майбутню перспективу. При цьому акціонерне товариство може бути представлено у вигляді складної та саморозвинутої відкритої системи, якій притаманні направленість, закономірність та якісний стан [24, 178].

У процесі формування ринкових відносин планування безпосередньо в акціонерному товаристві набуває нового характеру порівняно з системою, яка існувала раніше. Самостійність АТ в області планування є особливо важливою в умовах, коли треба досягти: відповідного співвідношення між попитом і пропонуванням на продукцію як промислового, так і споживчого призначення; визначеної рівноваги між фінансовою та матеріально-речовою сторонами виробництва; реальної можливості орієнтувати виробничо-господарську діяльність на задоволення потреб споживачів. Планування виробничо-господарської діяльності АТ обумовлено необхідністю безперервної адаптації до навколишнього середовища, схильне до частих змін, які важко передбачити, а також пошуком динамічних форм і методів виявлення закономірностей його функціонування.

Cтратегічне планування як складова частина бізнес-плану дозволяє здійснювати розробку довгострокової стратегії, що забезпечує перемогу в конкурентній боротьбі, та створювати відповідний інструментарій щодо реалізації стратегії у поточних виробничих планах, впровадження їх у практичну діяльність акціонерного товариства [31, 158].

Особлива роль у період інформаційної ери належить технології, яка визначає стратегічне майбутнє АТ. Темпи змін, які відбуваються у діяльності акціонерного товариства, виявляються в процесі досягнення необхідного рівня розвитку, коли ринкові позиції піддаються загрозі з боку технологічно передових конкурентів. Це змушує АТ постійно працювати на рівні сучасних технологій, здійснюючи швидке просування на ринку. Для акціонерних товариств, які працюють на рівні таких технологій, достатньо високою є ступінь непередбаченості, що зумовлює необхідність гнучкого планування пріоритетних науково-дослідних та досвідно-конструкторських розробок (НДДКР), тобто інновацій [7, 136].

У процесі розповсюдження нової технології важлива роль у підготовці до технологічних змін, стратегії розвитку належить організації управління. Життєвий цикл попиту та технології обмежує життєвий цикл товарів, виготовлених у відповідності до технології, яку було розроблено з метою задоволення попиту в них. Подальше вдосконалення технології дає можливість розробляти нові товари на базі інновацій, здійснюючи стратегічний розвиток АТ. У випадку зниження ефективності технології, тобто в умовах тиражування продукції, яка стає неконкурентоспроможною на ринку, необхідна нова технологія, здатна усунути таке тиражування без істотного зниження розміру прибутку. Це вимагає такого рівня управління АТ, який повинен відповідати обраній стратегії розвитку за рахунок високої питомої ваги інвестицій в пріоритетні НДДКР та використання концепції синергізму.

Oдним з напрямків забезпечення життєздатності та прибутковості АТ може бути бізнес-планування, яке повинне використовуватися для розробки концепції розвитку завдяки можливості ретельного обгрунтування стратегії з позицій маркетингової, виробничої та фінансової діяльності. У роботі запропоновано схему взаємодії учасників у процесі розробки бізнес-плану. Мета її розробки пов‘язана з невизначеністю зовнішнього середовища і враховує можливість залучення капіталу, інноваційні ефекти та зміну власника. Серед учасників розробки бізнес-плану розглядаються менеджери, акціонери, кредитори та партнери. Такий бізнес-план відображає усі сторони діяльності акціонерного товариства; в ньому передбачається аналіз проблем, з якими стикаються АТ на ринку, розробка шляхів вирішення цих проблем, а також оцінка не тільки переваг, а й недоліків у діяльності. Крім того, необхідні: ретельне вивчення перспектив розвитку потенційного ринку збуту, оцінка необхідних витрат на виготовлення та реалізацію товарів, і співвідношення з передбаченими цінами реалізації для визначення можливого прибутку. Причому розробка бізнес-плану необхідна не тільки в процесі приватизації, а й у подальшій фінансово-господарській діяльності акціонерного товариства. Це пов‘язано з тим, що практично в бізнес-планах в сучасних умовах відсутня програма розвитку АТ, а питання залучення кредитів не розглядаються взагалі. Тому, необхідно:

— своєчасно внести необхідні корективи;

— оцінити потенційні технічні, ресурсні та фінансові можливості розвитку виробництва;

— оцінити ефективність обраних шляхів розвитку, дохідність заходів та окупність коштів;

— чітко спланувати дії функціональних підрозділів та забезпечити їх взаємозв‘язок;

— забезпечити гнучкість, мобільність та швидку реакцію на необхідність перебудови виробництва під впливом зовнішніх чинників. Важливим є аналіз і визначення здійсненності розробленого бізнес-плану [23, 114].

Подальший розвиток акціонерного товариства визначається великою кількістю чинників, найважливішим з яких є інвестиції. Основним напрямом інвестиційного процесу є, перш за все, організація таких виробництв, які здійснюють вітчизняні розробки світового рівня. Це вимагає управління інвестиційною діяльністю АТ, заснованого на оцінці стану та прогнозуванні розвитку їх інвестиційного потенціалу, аналізі інвестиційної привабливості акціонерних товариств, які повинні розглядатися як потенційні об‘єкти інвестування.

Перехід до ринкових відносин вимагає нового економічного мислення, основними рисами якого є гнучкість, альтернативність, націленість на кінцеві результати, орієнтація на людський чинник та вирішення соціальних проблем. Oдним з ефективних методів, який забезпечує практичну реалізацію цих рис, є функціонально-вартісний аналіз. Він реалізує стратегію акціонерного товариства на певному ринку з урахуванням психології та переваг споживачів. Направленість ФВА в сучасних умовах не може обмежуватися конструкцією виробу та технологією його виробництва. Самостійне значення має зниження витрат, які безпосередньо не пов‘язані з економією матеріалів. Це — реалізація постачальницької та збутової діяльності, пошук нових споживачів не тільки на основну продукцію, а й на відходи виробництва тощо. Ці заходи можуть забезпечити істотне зниження загальних витрат [24, 113].

Важливим питанням, яке вирішують майже всі акціонерні товариства, є визначення джерел фінансування. В умовах ринку практичними джерелами можуть бути власні нагромадження (амортизаційні відрахування, прибуток), акції, облігації, позики, відсотки від власних грошей, вкладених до банку або позичених іншим підприємствам. Велику допомогу при визначенні фінансових джерел та найбільш ефективного їх використання може надати ФВА.

Розвиток економічних методів господарювання веде до змін у постановці цілей і задач ФВА, що зумовлює необхідність його вдосконалення в ході перебудови господарчого механізму управління АТ. Це вимагає розробки стратегії самого аналізу. Така стратегія передбачає встановлення цілей його використання, які реалізуються у певних умовах з урахуванням переваг і недоліків. Функціонально-вартісний аналіз забезпечує:

— отримання значного економічного ефекту за рахунок функціонального підходу;

— комплексність, яка передбачає погляд на розвиток крізь призму акціонерного товариства в цілому;

— охоплення усіх стадій інноваційного процесу;

— ймовірність сталої роботи АТ без значного ризику за рахунок можливості отримання ефекту.

Модель системи управління акціонерним товариством можна розглядати у двох аспектах: як склад і відносини структурних підрозділів (організаційна структура) та як їх взаємодії (функції). Первинними відносно структури є функції, які визначають динамічність системи управління з точки зору досягнення цілей. На систему управління впливає структура, яка спрощує або ускладнює, прискорює або сповільнює її розвиток. Проведення ФВА системи управління акціонерним товариством повинне здійснюватись у такій послідовності:

— опис принципів побудови системи управління;

— виявлення та формулювання цілей і функцій управління;

— вартісна оцінка й остаточний вибір варіанта.

Необхідною умовою включення того чи іншого варіанта системи управління до альтернативного служить його спроможність сприяти реалізації глобальної цілі системи. При цьому слід розглядати такі напрями вдосконалення системи управління:

— зниження витрат при обгрунтованому зниженні функціональних елементів і (або) функціональність надлишковості окремих елементів;

— зменшення витрат при збереженні кількості функціональних елементів;

— скорочення витрат при одночасному збільшенні числа функціональної недостатності окремих елементів;

— збільшення числа функціональних елементів і (або) зменшення функціональної недостатності окремих елементів при незмінних витратах на утримання апарату управління або при деякому економічно виправданому збільшенні витрат.

Введення нових та розширення існуючих підрозділів, збільшення ставок і окладів, придбання оргтехніки, поліпшення умов праці — все це припустиме лише у випадках, коли забезпечується одержання додаткового прибутку. Такий прибуток може бути отриманий як за рахунок поліпшення роботи акціонерного товариства в цілому, так і внаслідок власної комерційної діяльності підрозділів, що утворюються. До того ж в умовах розвитку господарської діяльності АТ і переходу до ринкових відносин внесок системи управління у доходи залежить від врахування економічної ситуації (рівня договірних цін, своєчасного забезпечення поставок, формування попиту покупців тощо) [26, 117].

Господарська діяльність АТ знаходиться у тісному взаємозв‘язку з поведінкою акціонерів відносно розподілу одержаного прибутку. Поведінка акціонерів при цьому має характер невизначеності. Тому оперативні рішення правління акціонерного товариства вимушене приймати в умовах невизначеності. З метою вироблення ефективних рішень в таких умовах у дисертації використано теорію ігор. Слід відмітити, що зіткнення інтересів правління й акціонерів умовне, тому що прагнення АТ забезпечити стале зростання прибутку відповідає корінним інтересам акціонерів. Цілі у акціонерів і правління однакові, але розуміння взаємовідносин і засобів досягнення цілей різні, бо правління АТ більше прагне до врахування довгострокових наслідків рішень щодо розподілу прибутку, а акціонери — короткострокових, негайних. Запропонований у роботі підхід дозволяє знаходити оптимальне рішення з розподілу прибутку в конкретних ситуаціях.

В сучасних умовах бізнес-планування набуває значення важливого інструменту ефективного господарювання. Застосування теоретичних основ бізнес-планування, можливостей його практичного використання дозволяє забезпечувати планову роботу в акціонерних товариствах на основі досягнень сучасної технічної бази комп‘ютеризації, раціонального використання світової та вітчизняної науки в області планування й організації виробництва. Перехід до нової методології планування вимагає проведення наукових досліджень, серед яких важлива роль належить стратегічному бізнес-плануванню. Його наукове обгрунтування забезпечує можливість стабільного становища АТ на ринку. Його подальший розвиток базується на сукупності взаємозв‘язків, які визначають основні його тенденції. При цьому акціонерне товариство може бути представлено у вигляді складної організованої системи, що саморозвивається, якій властиві направленість, закономірність та відповідний якісний стан [34, 188].

Особлива роль в період інформаційної ери належить технології, яка визначає стратегічне майбутнє АТ. Для акціонерного товариства з відносно високим рівнем інновацій важливою є спроможність адаптації до нових технологій, які забезпечують випуск нової конкурентоспроможної продукції, що користується стійким попитом на ринку. Це передбачає необхідність встановлення впливу технології на стратегію розвитку акціонерного товариства. Для тих з них, які працюють на рівні прогресивних технологій, достатньо високим є ступінь невизначеності, що потребує вірної оцінки розміру прибутку, доцільності інвестування певного виду продукції. Це передбачає у процесі зміни технології необхідність розробки стратегії розвитку АТ, яка в свою чергу вимагає відповідної організації управління цими процесами.

Життєздатність та прибутковість АТ може бути забезпечена завдяки стратегічному бізнес-плануванню його діяльності, яке включає: обгрунтування системи доказів доцільності певного виду діяльності; встановлення перспектив соціально-економічного розвитку; прогнозування економічних ризиків. Розробку бізнес-плану запропоновано проводити в три взаємопов‘язані етапи, що дозволяє: оцінювати потенційні технічні, ресурсні та фінансові можливості АТ; обгрунтовувати ефективність обраного шляху розвитку, дохідності та окупності коштів; чітко планувати діяльність всіх функціональних підрозділів та забезпечувати їх взаємозв‘язок; надавати гнучкості та мобільності у перебудові виробництва під впливом зовнішніх чинників.

Методом пошуку та ліквідації зайвих витрат, способом попередження неефективних рішень є функціонально-вартісний аналіз. Найбільш перспективною сферою застосування ФВА є організаційні структури управління, а саме: процес прийняття рішень при розробці організаційного розділу бізнес-плану.

5. Господарська діяльність акціонерного товариства знаходиться у тісному взаємозв‘язку з поведінкою акціонерів відносно розподілу прибутку, що одержується, яка несе в собі невизначеність. Одним з методів вироблення ефективних господарських рішень за таких умов є теорія ігор, яка дозволяє формувати стратегію розподілу прибутку як складову частину фінансового розділу бізнес-плану [28, 179].

3.3 Прогнозування фінансової звітності підприємства

Оцінка ефективності діяльності підприємства і управління його фінансовими ресурсами є важливим етапом фінансового менеджменту. Запорукою успішності будь якого бізнесу є передбачення майбутнього фінансового стану підприємства, визначення очікуваного розміру його фінансування. Визначення ймовірної діяльності підприємства в майбутньому може бути забезпечено шляхом розробки прогнозних фінансових документів – проектів майбутніх звіту про фінансові результати, звіту про грошові потоки та бухгалтерського балансу. Прогнозний звіт про фінансові результати та звіт про грошові потоки являють собою робочий план для всього підприємства в цілому, а прогнозний бухгалтерський баланс відображає сумарний вплив передбачуваних майбутніх управлінських рішень на фінансовий стан підприємства. Розробка прогнозних фінансових звітів являє собою складний процес фінансового прогнозування, яке повинно здійснюватись у чіткій послідовності. Фінансове прогнозування включає складання таких бюджетів на фінансових звітів:

— бюджетів поточної діяльності;

— грошового бюджету;

— прогнозних фінансових звітів [23, 157].

Складові частини фінансового прогнозування (бюджету поточної діяльності, грошовий бюджет, інвестиційний та фінансові плани, прогнозні фінансові звіти) тісно пов’язані між собою, оскільки будуються на основі одного і того ж комплексу вихідних положень.

Звіт про фінансові результати складається на основі формування:

— Бюджету доходів підприємства на прогнозний період з розподілом їх за видами діяльності (операційна, інвестиційна, фінансова) та за структурними підрозділами (центрами доходів) підприємства;

— Загального (агрегованого) бюджету доходів підприємства;

— Бюджету витрат підприємства на прогнозний період з розподілом їх за структурними підрозділами (центрами витрат);

— Загального (агрегованого) бюджету витрат підприємства;

— Загального бюджету доходів та витрат підприємства, що трансформується в прогнозний звіт про фінансові результати;

— Розрахунок фінансових показників на основі прогнозного звіту про фінансові результати та співставлення їх з очікуваними значеннями [42, 189].

Звіт про рух грошових потоків – складається в результаті проведення прогнозних операцій підприємства за видами його діяльності на касову базу. Послідовність формування цього звіту така:

— Розмежування надходжень та витрат грошових коштів за видами діяльності підприємства;

— Визначення розміру мінімального постійного залишку грошових коштів;

— Встановлення точного часу виникнення грошових надходжень та витрат притоків та відтоків;

— Формування надходжень (притоків) грошових коштів на основі загального (агрегованого) бюджету доходів підприємства, переведеного на касову базу;

— Формування витрат (відтоків) грошових коштів на основі загального (агрегованого) бюджету витрат підприємства, переведеного на касову базу;

— Координація за часом графіку надходжень і витрат грошових коштів;

— Координація притоків та відтоків грошових коштів на основі фінансового та інвестиційного планів;

— Узагальнення прогнозних надходжень і витрат грошових коштів в прогнозному грошовому бюджеті, який являє собою прогнозний звіт про рух грошових коштів;

— Співставлення суми загального прогнозного притоку чи відтоку грошових коштів з сумою прогнозного прибутку підприємства.

Бухгалтерський баланс – складається на завершальному етапі прогнозування на основі:

— Перенесення до журналу прогнозних господарських операцій підприємства інформації, представленої в загальних (агрегованих) бюджетах доходів і витрат підприємства;

— Перенесення до журналу прогнозних господарських операцій інформації, представленої в прогнозному грошовому бюджеті;

— Складання узагальненого прогнозного журналу господарських операцій підприємства;

— Складання прогнозного бухгалтерського балансу на основі прогнозного журналу господарських операцій;

— Розрахунок прогнозних фінансових коефіцієнтів на основі прогнозного бухгалтерського балансу та формування висновків про прогнозний фінансовий стан підприємства [25, 179].

Складові частини фінансового прогнозування (бюджету поточної діяльності, грошовий бюджет, інвестиційний та фінансові плани, прогнозні фінансові звіти) тісно пов’язані між собою, оскільки будуються на основі одного і того ж комплексу вихідних положень (рис. )

Схема складання прогнозних фінансових звітів, наведена на рис. показує, як різноманітні бюджети поточної діяльності зливаються в єдиний консолідований грошовий бюджет, який в свою чергу підкріплюється специфічними конкретними даними з інвестиційного і фінансового планів (верх схеми). Таким чином, прогнозні фінансові звіти – всеохоплюючий вираз очікуваного стану підприємства в майбутньому.

Значення та сутність капіталу підприємства

Рис. 5. Система прогнозування фінансових звітів

Наведена система є основою визначення методичних підходів та послідовності прогнозування фінансових звітів. Прогнозування кожного фінансового звіту базується на своїй основі.

Прогнозування фінансових звітів включає в себе як дослідження минулих тенденцій, так і передбачення майбутнього розміру виручки, витрат, інших доходів і витрат. Тенденції можуть бути виявлені за використання різних методів аналізу від простого дослідження характерних рис, які наглядно розрізняють до застосування різноманітних статистичних методів з метою побудови тренду для використання його як бази для заключень (висновків) про майбутній стан підприємства. Прогнозування ключових елементів можна почати з побудови такого тренда, але не естраполювати минулі тенденції, хоча за відсутності впевненості в довготривалості вибраного виду бізнесу. Прогнозування фінансового стану підприємства доводиться здійснювати з врахуванням минулого досвіду, щоб забезпечити підприємців реальними прогнозами, які в нашій країні через нестабільність політичної та економічної системи можуть бути короткостроковими.

Прогнозування фінансових звітів включає в себе як дослідження минулих тенденцій, так і передбачення майбутнього розміру виручки, витрат, інших доходів і витрат. Тенденції можуть бути виявлені за використання різних методів аналізу від простого дослідження характерних рис, які наглядно розрізняють до застосування різноманітних статистичних методів з метою побудови тренду для використання його як бази для заключень (висновків) про майбутній стан підприємства. Прогнозування ключових елементів можна почати з побудови такого тренда, але не естраполювати минулі тенденції, хоча за відсутності впевненості в довготривалості вибраного виду бізнесу. Прогнозування фінансового стану підприємства доводиться здійснювати з врахуванням минулого досвіду, щоб забезпечити підприємців реальними прогнозами, які в нашій країні через нестабільність політичної та економічної системи можуть бути короткостроковими.

Складові частини фінансового прогнозування (бюджету поточної діяльності, грошовий бюджет, інвестиційний та фінансові плани, прогнозні фінансові звіти) тісно пов’язані між собою, оскільки будуються на основі одного і того ж комплексу вихідних положень

Схема складання прогнозних фінансових звітів, наведена на рис. 6 показує, як різноманітні бюджети поточної діяльності зливаються в єдиний консолідований грошовий бюджет, який в свою чергу підкріплюється специфічними конкретними даними з інвестиційного і фінансового планів (верх схеми). Таким чином, прогнозні фінансові звіти – всеохоплюючий вираз очікуваного стану підприємства в майбутньому [24, 58].

Аналіз фінансового стану має дві основні цілі:

— оцінити минулу фінансово-господарську діяльність підприємства;

— підготувати інформацію, яка необхідна для прогнозування.

Цілі аналізу будуть досягнуті в результаті рішення взаємозалежного набору аналітичних задач:

— визначення фінансового стану підприємства на момент проведення аналізу;

— виявлення тенденцій і закономірностей розвитку підприємства;

— визначення «вузьких» місць, які негативно впливають на фінансовий стан підприємства;

— виявлення резервів, які підприємство може використовувати для поліпшення фінансового стану.

Результати фінансового аналізу використовуються:

— адміністрацією для прийняття управлінських рішень;

— зовнішніми користувачами (банками — для визначення кредитоспроможності підприємства, потенційними інвесторами — для визначення доцільності інвестицій, професійними учасниками фондового ринку — для визначення ціни акцій і тощо).

Фінансовий менеджер повинен досконало володіти методами фінансового аналізу, оскільки він відповідає перед керівництвом підприємства за:

— рекомендації з прийняття рішень;

— фінансовий аналіз контрагентів по ділових операціях;

— «фінансовий імідж» підприємства.

Для аналізу фінансового стану використовується система взаємозалежних показників, які базуються на даних бухгалтерської й статистичної звітності підприємства. Такий аналіз іноді називають зовнішнім, оскільки він орієнтується тільки на публічну звітність підприємства. Вірогідність вихідних даних визначає цінність показників, за якими ведеться розрахунок.

Основний зміст зовнішнього аналізу складається з:

— аналізу абсолютних показників прибутку;

— аналізу відносних показників прибутку;

— аналізу фінансової стійкості і ліквідності балансу;

— аналізу ефективності використання притягнутого капіталу.

Фінансовий менеджер повинен вибрати систему показників, які допоможуть йому з достатнім ступенем точності оцінити поточні й стратегічні можливості фірми.

Основні методи аналізу звітності:

— читання звітності;

— горизонтальний аналіз;

— вертикальний аналіз;

— трендовий аналіз;

— розрахунок фінансових коефіцієнтів.

Читання звітності як один із методів аналізу — це вивчення абсолютних показників, представлених у звітності. За допомогою цього методу аналізу звітності визначають майновий стан підприємства, його короткострокові і довгострокові інвестиції, вкладення у фізичні активи, джерела формування власного капіталу і позикових коштів, оцінюють зв’язки підприємства з постачальниками і покупцями, фінансово-кредитними організаціями, оцінюють доход від основної діяльності й прибуток поточного року.

Горизонтальний аналіз дозволяє визначити абсолютні й відносні зміни різних статей звітності в порівнянні з попереднім роком, півріччям, кварталом.

Вертикальний аналіз проводиться з метою виявлення питомої ваги окремих статей звітності в загальному підсумковому показнику, який приймається за 100% (наприклад, питома вага дебіторської заборгованості в загальному підсумку валюти балансу).

Трендовий аналіз являє собою визначення основної тенденції розвитку в часі (тренда) показників звітності. У найбільш простому випадку він може базуватися на розрахунку відносних відхилень показників звітності за ряд років (періодів) від рівня базисного року (періоду), для якого всі показники приймаються за 100%.

Фінансові коефіцієнти відображають фінансові пропорції між різними статтями звітності. Перевагою фінансових коефіцієнтів є простота розрахунків. Суть методу полягає, по-перше, у розрахунку відповідного показника і, по-друге, у порівнянні цього показника з якою-небудь базою, наприклад:

— загальноприйнятими стандартними параметрами;

— середньо галузевими показниками;

— аналогічними показниками попередніх років (періодів);

— показниками підприємств-конкурентів;

— якими-небудь іншими показниками фірми, яка аналізується.

Для фінансового менеджера фінансові коефіцієнти мають особливе значення, оскільки вони є основою для оцінки його діяльності зовнішніми користувачами звітності, найчастіше акціонерами й кредиторами. Тому, приймаючи яке-небудь рішення, фінансовий менеджер повинен оцінити вплив цього рішення на найбільш важливі фінансові коефіцієнти.

Аналіз фінансової звітності не дозволяє робити категоричні висновки, він тільки орієнтує користувача інформації на оцінку фінансового стану підприємства й визначення його вузьких місць.

Головним призначенням фінансової звітності підприємства є одержання інформації, яка дає достовірне й повне уявлення про майновий і фінансовий стан компанії. На жаль, до останнього часу фінансова звітність українських підприємств не відповідала цим вимогам. Справа в тому, що серед практикуючих працівників фінансово-бухгалтерських служб існувала точка зору, що основною, якщо не єдиною, цілю складання бухгалтерської звітності є її надання в державні контролюючі органи. Виходячи з цього, основною вимогою до складання звітності було відображення інформації таким чином, щоб, не порушуючи принципів існуючого податкового законодавства, мінімізувати податкову базу. Це приводило до того, що інформація бухгалтерської звітності була «непрозорою» і не могла використовуватися повною мірою для прийняття управлінських і інвестиційних рішень. Змінити цю ситуацію і було покликане введення з 01.01.2000 р. національних стандартів бухгалтерського обліку (НСБО). Вони саме визначають правила складання фінансової, а не податкової звітності. Принциповим у їх введенні є також те, що змінюється адресність фінансової звітності відповідно до НСБО: вона, у першу чергу, повинна забезпечувати наявних і потенційних інвесторів, кредиторів, акціонерів інформацією, необхідною для прийняття рішень у сфері інвестування капіталу, умов кредитування, прийняття стратегічних рішень у діяльності й політику компанії.

Зараз, відповідно до НСБО, для прийняття економічних рішень до складу фінансової звітності, яка цілком характеризує фінансовий стан підприємства, відносяться:

— баланс;

— звіт про фінансові результати;

— звіт про рух коштів;

— звіт про власний капітал;

— примітки до звітів.

Висновки

За кількістю працюючих на підприємстві та за оборотами воно відноситься до числа малих. Чисельність працюючих протягом року коливається на рівні 10-11 чол. З них 3 — адміністративний персонал, 6 продавців, 1 водій та один працівник господарського відділу.

ВАТ «Галант» знаходиться на загальній системі оподаткування, воно є платником податку на додану вартість і сплачує податок на прибуток від своєї діяльності.

Асортиментний ряд продукції, яку реалізує підприємство складається з продовольчих та непродовольчих товарів та побутової хімії. Найбільшу частку в виручці від реалізації складає пиво, хлібно-булочна продукція та ковбасні вироби.

Аналіз фінансового стану ВАТ «Галант» було проведено за наступною методикою:

— було вивчено баланс підприємства, проведено його горизонтальний та вертикальний аналіз;

— досліджено звіт про фінансові результати підприємства, динаміку зміни доходів та витрат;

— проведено експрес-аналіз діяльності підприємства.

Активи підприємства протягом всієї діяльності підприємства мали здатність до збільшення. Це було пов’язано із постійним накопиченням капіталу за рахунок отриманих прибутків. Проте із збільшенням вартості основних засобів в 2009 році, темп приросту активів підприємства зменшився. Це відбувається за рахунок поступового зменшення вартості основних фондів за рахунок їх перенесення до собівартості шляхом амортизаційних відрахувань. Отже, в 2009 році темп приросту активів склав -0,19%, хоча попереднього року даний показник становив 2,12%.

Аналіз темпу приросту власного капіталу свідчить про його стрімке збільшення в 2009 році (темп приросту склав 39,56%). Виручка від реалізації також має зростаючу тенденцію. Темп приросту даного показника в 2009 році склав 11,56%.

Активи підприємства складаються з необоротних та оборотних коштів. До необоротних коштів входять основні засоби підприємства та незавершене виробництво. До оборотних: товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти в касі та на рахунках в банку та інші оборотні активи. Джерелами формування майна є власний та залучений капітал. Власний капітал складається із статутного капіталу та прибутків, а до складу залученого включають: короткострокові кредити банків, товарні кредити та інші поточні незначні зобов’язання підприємства перед бюджетом, з оплати праці, з соціального страхування та інші поточні зобов’язання.

Аналіз динаміки основних засобів показав, що за досліджуваний період вони збільшилися на 5,3 тис.грн., проте за останній рік відбулося зменшення їх вартості на 20,1 тис. грн.. Оборотні кошти підприємства за досліджуваний період збільшилися на 42,2 тис.грн., або на 125,2% в т.ч. за останній рік на 15,4 тис.грн., або на 25,5%.

Власний капітал підприємства також має зростаючу тенденцію. За досліджуваний період його вартість збільшилася на 764,1 тис.грн., а за останній рік на 638,7 тис.грн., або на 39,6%.

Короткострокові кредити банків протягом 2007-2009 року зменшилися на 716,6 тис.грн., в т.ч. за останній рік на 643,4 тис. грн. Усього активи підприємства за досліджуваний період збільшилися на 47,5 тис. грн. або на 1,9%. За останній рік відбулося зменшення на 4,7 тис.грн., що становить 99,8% активів станом на початок 2009 року.

Необоротні активи складають на початок 2010 року 96,98% капіталу підприємства, проте їх питома вага з кожним роком зменшується. Зокрема, на початок 2008 року необоротні активи склали 98,63% капіталу підприємства, а на початок 2009 — 97,60%.

Оборотні активи відповідно збільшують свою питому вагу в загальній вартості капіталу. Так на початок 2008 року питома вага оборотних коштів склала 1,37%, на початок 2009 — 2,4%, 2010 — 3,02%.

Власний капітал підприємства за даними проведених досліджень складає більшу частину капіталу підприємства протягом всього досліджуваного періоду.

Так на початок 2008 року частка власного капіталу скала 60,44%, на початок 2009 — 64,17, на початок 2010 — 89,72.

Відповідно короткострокові зобов’язання зменшують свою питому вагу. Станом на початок 2010 року питому вага короткострокових зобов’язань підприємства склала 10,28%

Аналіз фінансових результатів ВАТ «Галант» показав, що прибуток підприємства з кожним роком збільшується. Так за досліджуваний період він збільшився на 23,1 тис. грн., в т.ч. за останній рік на 13,3 тис. грн. і в 2009 році склав 138,7 тис. грн.

Прибуток підприємства є тільки від операційної діяльності. Дохід отриманий від реалізації продукції за досліджуваний період також збільшився на 113,3 тис. грн., в т.ч. за останній рік на 79,9 тис. грн. Підприємство також тримало 30,2 тис. грн. доходу від орендованих приміщень. Таким чином валові доходи підприємства збільшилися на 124,6 тис. грн. за досліджуваний період і на 96,8 тис. грн. за останній рік.

Саме тому станом на початок 2010 року коефіцієнт абсолютної ліквідності склав 0,06, коефіцієнт миттєвої ліквідності -0,10. Коефіцієнт загальної ліквідності на початок 2010 року склав 0,29. Це є заниженим показником, тому підприємству потрібно використовувати вільні кошти в першу чергу для погашення заборгованості, а тільки після цього на розвиток.

Як свідчать дані частка власного капіталу, яка виражається в коефіцієнті фінансової незалежності має тенденції до збільшення. Так за період з 2007 по 2009 рік даний показник збільшився на 0,3 оскільки темпи приросту власного капіталу (2253,2*100/1489,1-100 = 51,31%) вищі ніж темпи приросту позичкового капіталу (258,2*100/974,8-100 = -73,51%). Оскільки ВАТ «Галант» не отримувало довгострокових позик, то коефіцієнт фінансової стійкості дорівнює попередньому показнику.

Коефіцієнт фінансової залежності є зворотнім від вище згадуваних показників. Так даний показник на початок 2007 року становив 0,40 , а на початок 2010 року зменшився на 0,3 та становив 0,1.

Плече фінансового важеля є найвагомішим показником і свідчить про автономність підприємства. Так, згідно таблиці 2.6. даний показник протягом досліджуваного року зменшився на 0,5, і на початок 2010 року становить 0,11.

Дані розрахунку свідчать, що як на початок 2007 року так і на початок 2010 року основний капітал сформований за рахунок власних та залучених джерел. На початок 2008 року основні фонди у 0,61 рази перевищували власний капітал, на початок 2009 року – у 0,65 разів, на початок 2010 року — у 0,92 рази (2253,2/2435,5). Проте як свідчить спадаюча тенденція показника, вже наступного року вартість основних засобів буде меншою вартості власного капіталу.

Зменшення коефіцієнта модернізації на 0,8 свідчить про незначне зменшення вивільнення коштів, іммобілізованих в основні фонди.

Господарська практика показує, що для промислових підприємств нормальним значенням коефіцієнта реального значення майна виробничого призначення слід вважати більшим-рівним 0,5. В нашому випадку він протягом 3-х років він є нестабільним: на початок 2008 року – 0,01, на початок 206 року він склав 0,02, а на початок 2010 року він коливається на рівні 0,99, що свідчить про збільшення рівня матеріало- і фондовіддачі.

Частка власного оборотного капіталу в загальній його сумі з кожним роком збільшується. Ми бачимо, що в 2007-2009 році цей показник був значно нижчим рекомендованого коефіцієнта (0,5) але поступове його зростання заслуговує позитивної оцінки.

Аналіз забезпечення матеріальних оборотних коштів власним капіталом показав, що матеріальні оборотні фонди не забезпечені власними джерелами фінансування. Хоча даний коефіцієнт протягом 3-х років зріс на 36,6, на початок 2010 року він становив — 3,63. Це означає, що підприємство відчуває нестачу товарів для здійснення нормального реалізації.

Оборотність активів ВАТ «Галант» протягом досліджуваного періоду є досить низькою. В 2007 році даний показник становив 0,22, в 2008 -0,23 — році трішки покращився, і в 2009 році — 0,27. Низька оборотність активів говорить про низьку виручку від реалізації та велику кількість товарних запасів.

Оборотність товарів підприємства є дуже низькою і потребує негайного покращення через збільшення виручки від реалізації.

Середній термін оплати кредиторської заборгованості за 3 роки значно покращився. Якщо в 2007 році він становив 14 996 днів, то в 2009 році — 1851 днів. Проте даний показник є досить низьким, тому підприємство фактично є залежним від кредиторів.

В цілому рентабельність всіх показників є низькою. Рентабельність активів та власного капіталу є практично однаковою (6%). Рентабельність продукції складає 26%, що відповідає рекомендованому рівневі. Оскільки підприємство отримує доходи тільки від реалізації, то рентабельність реалізації =100%.

Розробляючи стратегію підприємства по покращенню показників фінансового стану було проведено аналіз сильних та слабких сторін досліджуваного підприємства та його конкурентів, що дало змогу сформувати напрямки стратегічної орієнтації на 2010-2011 роки:

— проаналізувати систему оподаткування та визначити доцільність переходу на єдиний податок;

— вдосконалити організаційну структуру підприємства: додати в штат працівників маркетолога, який займатиметься вивченням ринку та слабких сторін конкурентів;

— запровадити матеріальну мотивацію працівників підприємства;

— проаналізувати асортиментний ряд та його реалізацію. За даними досліджень збільшити кількість товарів, що мають швидший період обертання, та зменшити кількість товарів, або вилучити їх, які слабо реалізуються;

— проаналізувати можливість отримання прибутків за рахунок здачі в оренду вільних площ приміщення.

Застосувавши всі перелічені вище рекомендації та залучивши додатково кредит в розмірі 60 тис.грн., підприємство зможе за його рахунок отримати додатково 50 тис. грн. доходу в 2011-2012 роках. Хоча в 2010 році підприємство недоотримає 60 тис.грн., воно буде прибутковим, і отримає чистого прибутку 98,7 тис. грн. За рахунок даних коштів ВАТ «Галант» матиме змогу погасити кредит. Проте вже в 2011 році прибуток підприємства становитиме 232,51 тис. грн., що буде на 50 тис. грн. більше ніж планові показники без інвестиційних нововведень. На початок 2012 року підприємство планує отримувати близько 300 тис. грн. чистого прибутку.

Дані фінансові результати дозволять підприємству на початок 2012 року стати абсолютно ліквідним (коефіцієнт абсолютної ліквідності 1,38). Воно набуде фінансового незалежності (коефіцієнт фінансової незалежності дорівнюватиме 0,98).

Оборотність активів значно покращиться (планова оборотність в 2011 році 0,38, що дорівнює 953,79 днів). Оборотність ТМЦ буде все-ще низькою, проте це не означає, що підприємству доцільно збільшувати товарні запаси, оскільки воно не зможе їх реалізувати. За даних умов даний показник є нормальним.

Рентабельність активів збільшиться до рівня 9%, аналогічно і рентабельність власного капіталу (9%). Рентабельність продукції коливатиметься на рівні 33%, що є досить високим показником для торгівельного підприємства.

Список використаних джерел

1. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. №996-ХІV із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 11.05.2000 р. №1707-ІІІ, від 08.06.2000 р. №1829-ІІ.

2. Александрова М. М., Виговська Н. Г., Кірейцев Г. Г., Петрук О. М., Маслова С. О. Фінанси підприємств: Навч. посіб. для студ. екон. спец. всіх форм навч. / Г.Г. Кірейцева (ред.). — 2.вид., перероб. та доп. — К.: ЦУЛ, 2002. — 268 с.

3. Бандурка О.М., Коробов М.Я. Фінансова діяльність підприємства: Підруч. для студ. вищ. навч. закл., що навч. за освітньо-проф. програмою спеціаліста зі спец.»Фінанси», «Банківська справа»:»Облік і аудит». — 2.вид., перероб. і доп. — К.: Либідь, 2005. — 384 с.

4. Барнич Ю.О. Бізнес-план виробничої підприємницької діяльності: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / Національний технічний ун-т України «Київський політехнічний ін-т». Видавничо-поліграфічний факультет. — К.: ВАТ «УкрНДІСВД», 2002. — 120 с.

5. Біла О.Г., Галик Л.М., Дрівко М.М. Фінанси організацій і підприємств: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни студ. спец. 6.050104 «Фінанси», 6.050105 «Банківська справа», 6.050106 «Облік і аудит» / Центральна спілка споживчих товариств України; Львівська комерційна академія. — Л.: Видавництво ЛКА, 2002. — 112 с.

6. Бутинець Ф.Ф., Мних Є.В., Олійник О.В. Економічний аналіз: Практикум: Навчальний посіб. для студ. спец. 7.050106 «Облік і аудит», 7.050201 «Менеджмент організацій» — Житомир: ТОВ «Рута», 2000. — 416 с.

7. Бутинець Ф.Ф. Малюга Н.М. Бухгалтерський облік Ж: ПП „Рута”, 2000. – 221 с.

8. Бутинець Ф. Ф. та ін. Інформаційні системи бухгалтерського обліку. Підручник студентів вищих навчальних закладів спеціальності „Облік і аудит”. Житомир: ПП „Рута”, 2002. – 544 с.

9. Білуха М. Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту. — К.: Вища школа, 1994. -364 с.

10. Бондаренко Н. О., Понікаров В. Д,, Попова С. М. Аудит суб’єктів підприємницької діяльності: Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2004. — 300 с.

11. Бухгалтерський облік. Навчальний посібник для студентів вузів спеціальності 7.050201 «Менеджмент організацій» та 7.050107 «Економіка підприємства» / Т. А. Бутинець, Л. В. Чижевська, С. Л. Береза; За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця. — Житомир: ЖПТ, 2000.-672 с.

12. Белуха Н.Т. Аудит : Учебник. – К.: „Знання”, КОО, 2000. – 769 с.

13. Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996. – 412 с.

14. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр, Эльга, 2003.

15. Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника-Центр, Эльга, 1999.

16. Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.

17. Голов С. Ф., В. М. Костюченко. Бухгалтерський облік за міжнародними стандартами: приклади та коментарі. Практичний посібник. — К.: Лібра, 2001. — 840 с.

18. Голов С.Ф., Єфіменко В.І. Фінансовий та управлінський облік. — К.: ТОВ «Автоінтерсервіс», 2001. — 544 с.

19. Грабова Н. М. Теорія бухгалтерського обліку // За ред. проф. Кужельного М. В. К.: Видавництво „А.С.К.”, 2004. – 247с.

20. Должанський М.І., Должанський А.М. Бухгалтерський облік в Україні з використанням Положень (стандартів) бухгалтерського обліку: Навчальний посібник. — Львів: Львівський банківський інститут НБУ, 2003. — 494 с.

21. Дорош Н. І. Аудит: методологія і організація. — К.: Т-во «знання», НОО, 2001. -402 с.

22. Завгородній В.П., Савченко В.Я. Бухгалтерський облік, контроль і аудит в умовах ринку.-К..ДІ-КСІ, 1997.-832 с.

23. Івахненков С. В. Інформаційні технології в організації бухгалтерського обліку та аудиту: Навчальний посібник. — Київ: Знання, 2004. — 348 с.

24. Інформаційні системи бухгалтерського обліку: Підручник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.05.0106 «Облік і аудит» Ф.Ф. Бутинець, С.В. Івахненков, Т.В. Давидюк, Т.В. Шахрайчук; За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. — 2-е вид., перероб. і доп. -Житомир: ПП «Рута», 2002. — 544 с.

25. Коблянська О.І. Фінансовий облік : Навч.посіб. – К.: Знання , 2004 – 473 с.

26. Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и статистика, 1995. – 312 с.

27. Крутик О. Б. Основы финансовой деятельности предприятия. — СПб, 2003.

28. Кондраков Н. П. Бухгалтерський облік К, 1998. – 274 с.

29. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. — 460 с.

30. Кругляк Б. С. Бухгалтерський облік на підприємствах Х , 2006. – 479 с.

31. Кругляк Б. С. Бухгалтерський облік на підприємствах. Навчальний посібник. — Хмельницький, 2006. — 631 с.

32. Кулаковська Л. П., Шча Ю. В., Організація і методика аудиту: Навч. посіб. — 3-є вид. — К.: Каравела, 2006. — 560 с.

33. Кулаковська Л. П. Аудит: Навчальний посібник. — К.: С-ПРОД, 2000. — 320 с.

34. Лень В. С., Гливенко В. В. Бухгалтерський облік в Україні: основи та практика: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 576 с.

35. Лишиленко О. В. Бухгалтерський фінансовий облік. Навчальний посібник. — Київ: Вид-во «Центр навчальної літератури», 2004. — 528 с.

36. Моделі і методи прийняття рішень в аналізі та аудиті. Навчальний посібник для студентов спец. 7.050106 «Облік і аудит». / За ред. д.е.н., проф. Ф.Ф. Бутинця, к.е.н., доц. М.М.Шигун. –Житомир: ЖДТУ, 2004. – 352 с.

37. Сопко В.В. Бухгалтерський облік : Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2000.- 186 с.

38. Усач Б. Ф. Аудит : Навч.посіб. – К : „Знання — Прес”, 2003. – 117с.

39. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України К: „А.С.К.”, 2000. – 546 с.

40. Чебанова Н. В.,Василенко Ю.А. Бухгалтерський фінансовий облік К : Видавничий центр „Академія”, 2002. – 537с.

41. Пушкарева В. М. История финансовой мысли и политики налогов. — М.: Инфра, 1996. – 267 с.

42. Павлова Л. Н. Финансы предприятия. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998. – 318 с.

43. Родионова В. М., Федотова М. А. Финансовая устойчивость предприятий в условиях инфляции. — М.: Перспектива, 1995. – 277 с.

44. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. Учеб. пособие. — Минск; М.: ИП «Экоперспектива», 1998. – 314 с.

45. Хом’як Р. Л., Лемішовський В.І. Бухгалтерський облік в Україні Л: „Інтелект-Захід”, 2005. – 267с.

46. Томас П. Кармен, Альберт Р. Макмин. Анализ финансових отчетов. — М.: Инфра-М, 1998. – 512 с.

47. Финансы / Под ред. В. М. Родионовой.-М.: Финансы и статистика, 1995. – 317 с.

48. Финансовый менеджмент / Авт. кол. под рук. Е. С. Стояновой. — М.: Перспектива, 1996. – 412 с.

49. Финансовый менеджмент / Под ред. акад. Г. Б. Поляка. — М.: Финансы, 1997. – 388 с.

50. Финансовый менеджмент / Под ред. д. э. н., проф., Н. Ф. Самсонова. — М.: Финансы, 1999. – 298 с.

51. Финансы предприятий: Тексты лекций / Под ред. А. Н. Поддерегина. — К., 1998. – 316 с.

52. Фінанси підприємств. Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. — К.: КНЕУ, 1998. – 412 с.

53. Финансы / Под ред. А. М. Ковалевой. — М.: Финансы и статистика, 1996. – 378 с.

54. Фінанси підприємств. Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. — К.: КНЕУ, 1999. – 316 с.

55. Финансы предприятий / Л. М. Павлова — М.: Финансы ЮНИТИ, 1998. – 504.

56. Фисенко М. А. Финансы предприятий. -Минск, 1995. – 312 с.

57. Холт Роберт. Основы финансового менеджмента. — М.: Дело, 1993. – 417 с.

58. Шеремет А. Д. Финансы предприятий. — М.: Финансы и статистика, 1997. – 389 с.

ДОДАТОК

Додаток 1

Порядок реалізації захисної функції власного капіталу

Значення та сутність капіталу підприємства

Додаток 2

Методи та джерела збільшення статутного капіталу підприємства

Значення та сутність капіталу підприємства

Додаток 3

Порядок збільшення статутного капіталу акціонерного товариства в результаті залучення додаткових внесків

Значення та сутність капіталу підприємства

Додаток 4

Додаток до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3
КОДИ
Дата (рік, місяць, число)

01
Підприємство

ВАТ “Галант”

за ЄДРПОУ

01552492
Територія

Оболонський р-н

за КОАТУУ

8038000000
Орган державного управління

за СПОДУ

Організаційно-правова форма господарювання

за ЗКГНГ

71130
Вид економічної діяльності

комерційна

за КВЕД

51.42.4
Одиниця виміру: тис. грн.

Контрольна сума

Звіт про фінансові результати

за

Рік

20

07

р.

Форма N 2

Код за ДКУД

1801003

I. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

Стаття

Код рядка

За звітний період

За попередній період

1

2

3

4

Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

010

11767,7

11730,2
Податок на додану вартість

015

(

1955,7

)

(

1933,3

)
Акцизний збір

020

(

)

(

)
025

(

)

(

)
Інші вирахування з доходу

030

(

223,7

)

(

535,2

)
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

035

9588,3

9261,7
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

040

(

3183,5

)

(

3689,2

)

Валовий:

прибуток

050

6404,8

5572,5
збиток

055

(

0

)

(

0

)
Інші операційні доходи

060

51,2

40,2
Адміністративні витрати

070

(

4250,4

)

(

3644,5

)
Витрати на збут

080

(

423,3

)

(

448,0

)
Інші операційні витрати

090

(

438,8

)

(

242,0

)

Фінансові результати від операційної діяльності:

прибуток

100

1343,5

1278,2
збиток

105

(

0

)

(

0

)
Доход від участі в капіталі

110

Інші фінансові доходи

120

03

1,5
Інші доходи

130

943,4

176,8
Фінансові витрати

140

(

1101,3

)

(

1258,7

)
Втрати від участі в капіталі

150

(

)

(

)
Інші витрати

160

(

427,5

)

(

8,8

)

Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:

прибуток

170

758,4

189,0
збиток

175

(

0

)

(

0

)
Податок на прибуток від звичайної діяльності

180

(

286,3

)

(

)

Фінансові результати від звичайної діяльності:

прибуток

190

472,1

189,0
збиток

195

(

0

)

(

0

)

Надзвичайні:

доходи

200

витрати

205

(

)

(

)
Податки з надзвичайного прибутку

210

(

)

(

)

Чистий:

прибуток

220

472,1

189,0
збиток

225

(

0

)

(

0

)

II. ЕЛЕМЕНТИ ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ

Найменування показника

Код рядка

За звітний період

За попередній період

1

2

3

4

Матеріальні затрати

230

841,6

591,5
Витрати на оплату праці

240

1583,2

1410,1
Відрахування на соціальні заходи

250

499,0

456,8
Амортизація

260

534,3

520,2
Інші операційні витрати

270

1618,0

1355,9
Разом

280

5076,1

4334,5

III. РОЗРАХУНОК ПОКАЗНИКІВ ПРИБУТКОВОСТІ АКЦІЙ

Назва статті

Код рядка

За звітний період

За попередній період

Середньорічна кількість простих акцій

300

Скоригована середньорічна кількість простих акцій

310

Чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію

320

Скоригований чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію

330

Дивіденди на одну просту акцію

340

Додаток 5

Додаток до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3
КОДИ
Дата (рік, місяць, число)

01
Підприємство

ВАТ “Галант”

за ЄДРПОУ

01552492
Територія

Оболонський р-н

за КОАТУУ

8038000000
Орган державного управління

за СПОДУ

Організаційно-правова форма господарювання

за ЗКГНГ

71130
Вид економічної діяльності

комерційна

за КВЕД

51.42.4
Одиниця виміру: тис. грн.

Контрольна сума

Звіт про фінансові результати

за

Рік

20

08

р.

Форма N 2

Код за ДКУД

1801003

I. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

Стаття

Код рядка

За звітний період

За попередній період

1

2

3

4

Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

010

13972

11767,7
Податок на додану вартість

015

(

2329

)

(

1955,7

)
Акцизний збір

020

(

)

(

)
025

(

)

(

)
Інші вирахування з доходу

030

(

41

)

(

223,7

)
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

035

11602

9588,3
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

040

(

3369

)

(

3183,5

)

Валовий:

прибуток

050

8233

6404,8
збиток

055

(

)

(

0

)
Інші операційні доходи

060

217

51,2
Адміністративні витрати

070

(

5365

)

(

4250,4

)
Витрати на збут

080

(

726

)

(

423,3

)
Інші операційні витрати

090

(

828

)

(

438,8

)

Фінансові результати від операційної діяльності:

прибуток

100

1531

1343,5
збиток

105

(

)

(

0

)
Доход від участі в капіталі

110

Інші фінансові доходи

120

03
Інші доходи

130

201

943,4
Фінансові витрати

140

(

697

)

(

1101,3

)
Втрати від участі в капіталі

150

(

)

(

)
Інші витрати

160

(

42

)

(

427,5

)

Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:

прибуток

170

993

758,4
збиток

175

(

)

(

0

)
Податок на прибуток від звичайної діяльності

180

(

379

)

(

286,3

)

Фінансові результати від звичайної діяльності:

прибуток

190

614

472,1
збиток

195

(

)

(

0

)

Надзвичайні:

доходи

200

витрати

205

(

)

(

)
Податки з надзвичайного прибутку

210

(

)

(

)

Чистий:

прибуток

220

614

472,1
збиток

225

(

)

(

0

)

Найменування показника

Код рядка

За звітний період

За попередній період

1

2

3

Матеріальні затрати

230

871

841,6
Витрати на оплату праці

240

2462

1583,2
Відрахування на соціальні заходи

250

787

499,0
Амортизація

260

525

534,3
Інші операційні витрати

270

2274

1618,0
Разом

280

6919

5076,1

III. РОЗРАХУНОК ПОКАЗНИКІВ ПРИБУТКОВОСТІ АКЦІЙ

Назва статті

Код рядка

За звітний період

За попередній період

1

2

3

4

Середньорічна кількість простих акцій

300

Скоригована середньорічна кількість простих акцій

310

Чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію

320

Скоригований чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію

330

Дивіденди на одну просту акцію

340

Додаток 6

Додаток до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3
КОДИ
Дата (рік, місяць, число)

01
Підприємство

ВАТ “Галант”

за ЄДРПОУ

01552492
Територія

Оболонський р-н

за КОАТУУ

8038000000
Орган державного управління

за СПОДУ

Організаційно-правова форма господарювання

за ЗКГНГ

71130
Вид економічної діяльності

комерційна

за КВЕД

51.42.4
Одиниця виміру: тис. грн.

Контрольна сума

Звіт про фінансові результати

за

Рік

20

09

р.

Форма N 2

Код за ДКУД

1801003

I. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

Стаття

Код рядка

За звітний період

За попередній період

1

2

3

4

Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

010

10110

13972
Податок на додану вартість

015

(

1685

)

(

2329

)
Акцизний збір

020

(

)

(

)
025

(

)

(

)
Інші вирахування з доходу

030

(

123

)

(

41

)
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

035

8302

11602
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

040

(

1850

)

(

3369

)

Валовий:

прибуток

050

6452

8233
збиток

055

(

)

(

)
Інші операційні доходи

060

112

217
Адміністративні витрати

070

(

4317

)

(

5365

)
Витрати на збут

080

(

710

)

(

726

)
Інші операційні витрати

090

(

768

)

(

828

)

Фінансові результати від операційної діяльності:

прибуток

100

769

1531
збиток

105

(

)

(

)
Доход від участі в капіталі

110

Інші фінансові доходи

120

Інші доходи

130

49

201
Фінансові витрати

140

(

569

)

(

697

)
Втрати від участі в капіталі

150

(

)

(

)
Інші витрати

160

(

9

)

(

42

)

Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:

прибуток

170

240

993
збиток

175

(

)

(

)
Податок на прибуток від звичайної діяльності

180

(

160

)

(

379

)

Фінансові результати від звичайної діяльності:

прибуток

190

80

614
збиток

195

(

)

(

)

Надзвичайні:

доходи

200

витрати

205

(

)

(

)
Податки з надзвичайного прибутку

210

(

)

(

)

Чистий:

прибуток

220

80

614
збиток

225

(

)

(

)

Найменування показника

Код рядка

За звітний період

За попередній період

1

2

3

Матеріальні затрати

230

792

871
Витрати на оплату праці

240

1644

2462
Відрахування на соціальні заходи

250

599

787
Амортизація

260

492

525
Інші операційні витрати

270

1697

2274
Разом

280

5224

6919

III. РОЗРАХУНОК ПОКАЗНИКІВ ПРИБУТКОВОСТІ АКЦІЙ

Назва статті

Код рядка

За звітний період

За попередній період

1

2

3

4

Середньорічна кількість простих акцій

300

Скоригована середньорічна кількість простих акцій

310

Чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію

320

Скоригований чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію

330

Дивіденди на одну просту акцію

340

Реферат: Факторы эффективности межкультурного общения

Во всех мировых культурах присутствуют одни и те же универсалии, которые представляют собой набор общечеловеческих, общегуманитарных базовых ценностей и нравственно-этических норм. Указанные характеристики, исходно формирующие общность культур, могут рассматриваться как фундамент взаимопонимания и взаимодействия представителей разных наций, основа для установления контактов. Вместе с тем, наряду со сближающими нации универсалиями, имеется и целый ряд специфичных для каждой отдельной культуры характеристик. К таким характеристикам, которые именуются структурными признаками и «в своей структурированной общности образуют специфический профиль одной отдельно взятой культуры» [9, с.10] относятся, в частности, и особенности организации разными народами своей трудовой деятельности. Неотъемлемой частью этой деятельности как компонента определенного аспекта образа жизни той или иной нации, представляющего собой сложное и многообразное явление, является деловое общение. Осуществляемое в области межнационального сотрудничества, это общение опосредует совместную производственную деятельность людей в той или иной профессиональной сфере. Трудовая деятельность и сопровождающее ее деловое общение партнеров представляет собой развертывающийся во времени и пространстве процесс. Развитие этого процесса и, соответственно, общение между партнерами — представителями разных наций, осуществляющими деловые контакты, происходит на протяжении ряда фаз. В соответствии с основными положениями теории деятельности, такими фазами, через которые происходит развитие делового контакта, являются следующие: 1) подготовка делового контакта; 2) программирование делового контакта; 3) реализация делового контакта; 4) принятие решений, подведение итогов делового контакта. На эффективность делового общения, а значит и на успешность получения желаемых результатов на каждой из указанных фаз, т.е. на эффективность самого контакта в целом, влияют, как показывают исследования, две группы факторов, рассмотрение которых представляется релевантными при дальнейшем сопоставлении культур. Первую группу таких факторов составляют экстралингвистические, под которыми подразумевается система принятых норм, правил, форм, ориентаций, установок и отношений к трудовой/производственной деятельности; перечисленные экстралингвистические факторы имеют место на каждой из указанных выше фаз. Вторую группу этих факторов составляют речевые, которые также имеют место на каждой из указанных фаз и отражаются в коммуникативном поведении партнеров по общению в процессе как подготовки, так и реализации совместной производственной деятельности. Рассмотрим каждую группу факторов, влияющих на развитие делового контакта на каждой из указанных фаз его развития. Основной задачей первой фазы развития делового контакта является сбор соответствующей информации, касающейся характеристики как организации (компании/фирмы/предприятия и др.), с которой предстоит осуществлять деловое общение, так и ее представителя/лей (в плане статуса, национальных особенностей характера и др.). Эта информация является необходимой для последующего планирования деятельности делового общения. Сбор подобной информации может осуществляться посредством а)использования разнообразных публикаций, включая формализованные базы данных, справочную литературу и др., б)направления запросов в соответствующую организационную структуру, в)осуществления бесед с компетентными специалистами, а также г)проведения опросов, анкетирования и др.. Выбор в пользу того или иного, либо нескольких информационных каналов осуществляется на основе сложившейся системы предпочтений, традиционно используемой представителями конкретных наций. Основной задачей второй фазы развития делового контакта является планирование будущей совместной деятельности. Как показывают наблюдения, это планирование может осуществляться по-разному. Оно может характеризоваться строгой линейностью и последовательностью, выборочной деятельностью, которая предполагает первоочередное выполнение наиболее важных и неотложных дел (возможно, в ущерб уже начатым мероприятиям), либо нечеткостью и небрежностью в составлении графиков и расписаний, несоблюдением договоренностей, а также легкостью в изменении имеющихся и составлении новых планов, т.е. определенной свободой в планировании будущих деловых контактов. Как показывают исследования, в разных культурах существует сложившаяся система планирования производственной/трудовой деятельности, при этом данная система оказывает определенное воздействие на последующее развитие делового контакта между бизнес-партнерами. Основной задачей третьей фазы развития делового контакта является непосредственная его реализация для достижения конкретной производственной цели на основе сложившихся норм, правил, установок и ориентаций в системе деловых контактов и стремлении управлять их ходом в процессе делового общения. При этом для некоторых наций доминирующей является ориентация персонала на достижение конкретной цели в целостном процессе данной фазы производственной деятельности. В других нациях главной ориентацией является создание гармоничных межличностных взаимоотношений. В ряде случаев наблюдается стремление деловых партнеров создавать особые иерархические отношения с четким внутренним распределением и соблюдением прав и обязанностей работников. От традиционно сложившихся норм и др. в системе деловых контактов зависит успешность достижения целей делового общения на следующей, четвертой фазе делового контакта. Основной задачей четвертой фазы развития делового контакта является подведение итогов как результата этого контакта и принятие окончательного решения после него. Вариантами подобного принятия решений может быть принятие его либо демократическим путем, т.е. руководителем вместе с коллективной работой подчиненных, либо автократическим, т.е. руководителем без учета мнений других работников, либо патерналистским, т.е. единолично руководителем с учетом интересов фирмы и заботы о ее сотрудниках.

Таким образом, особенности межкультурного общения состоят в том, что каждая культура имеет свою сложившуюся систему планирования производственной/трудовой деятельности, а также нормы коммуникации, которые нужно учитывать при проведении деловых переговоров либо личном общении.

Особенности типологии межнациональной коммуникации

На основании данных, полученных в результате сопоставления и анализа культур с позиций рассмотренных (первой и второй) групп факторов, а также целенаправленных наблюдений представляется возможным выделить три типа культуры делового общения, функционирующих в настоящее время в процессе межнациональных контактов. Эти типы культуры делового общения коррелируют с результатами исследования, проведенного Р. Льюисом. В этом исследовании выделяются три типа культуры — моноактивный, полиактивный и реактивный, которые трактуются данным автором как типы наций/народов. Представляется, что если интерпретировать каждый из указанных типов культуры/нации с позиций рассмотренных двух групп факторов, то это позволит правильно понять сущность и особенности как делового общения в целом, так и специфику этого общения, реализуемого представителем определенной культуры. Специфика делового общения представителей моноактивного типа культуры Данный тип культуры делового общения характерен для англосаксонских, германских и скандинавских народов, которые проявляют определенные особенности в процессе делового общения на каждой из указанных фаз развития делового контакта. Так, реализуя основную задачу первой фазы развития делового контакта, народы, относящиеся к этому типу культуры делового общения, отличаются преимущественным использованием источников информации, представляющих объективные данные, ориентации на них. К таким источникам относятся коммуникационные сети, формализованные базы данных, разнообразная справочная литература, позволяющие получить достоверную, преимущественно фактическую информацию, исключающую искажение или возможность индивидуальной личностной трактовки отдельных фактов. На второй фазе развития делового контакта представители моноактивного типа культуры проявляют строгую линейность и последовательность в планировании и проведении своих дел.

Народы, как отмечают исследователи, принадлежащие к этому типу культуры делового общения, придерживаются, в основном, «линейного образа действий, озабочены деловой насыщенностью времени и не могут заниматься несколькими делами параллельно». В своем отношении к временной организации своей деятельности народы, принадлежащие к этому типу культуры, ориентируются на положения отраженной в концепциях протестантской религии трудовой этики, которая предписывает сосредоточиваться на одном деле в одно определенное время и выполнить его в заранее запланированные сроки. Третья фаза развития делового контакта у представителей моноактивного типа культуры делового общения отличается их ориентацией на выполнение конкретной производственной задачи. При этом они четко придерживаются намеченного плана/графика/схемы действий, поступают в соответствии с инструкциями и требуют такого же отношения к делу от коллег, и от них требуется умение оперировать фактами и точными данными, опираться на логику, а не на чувства и эмоции. В отличие от первых двух фаз, на которых не имеют место непосредственные контакты с участниками делового общения, на данной фазе основным способом коммуникации (в рамках данного типа культуры делового общения) является диалог, линейно разворачивающийся в рамках коммуникативного акта, внутри которого имеют место диалогические единства разного объема (вопрос — ответ, вопрос — ответ -контрвопрос, вопрос — реплика — микровысказывание — реплика и др.). Деловой диалог часто сопровождается комментариями, прерывающими «монолог» партнера по общению (поэтому нередко монологические по объему высказывания партнеров по общению, особенно деловому, называют «развернутыми репликами диалога»), а также вопросами, демонстрирующими интерес к предмету беседы. Паузы в разговоре нейтрализуются «заполнителями молчания», позволяющими говорящим поддерживать внимание собеседников. В исследованиях также отмечается, что представители данного типы культуры делового общения проявляют бесстрастное поведение в разговоре, редко перебивают собеседника и отличаются сдержанной жестикуляцией и мимикой, т.е. арсенал их невербальных средств общения минимален. Сталкиваясь с театральными жестами и возбужденным поведением носителей других типов культуры, представители моноактивного типа культуры, чувствуют себя неудобно. Оптимальное пространство комфортного общения для них в официальных ситуациях должно быть в пределах 1,2 м как территория, которая не должна никем нарушаться. Представители данного типа культуры последовательно и педантично разворачивают беседу, они вникают в доводы противоположной стороны и отвечают на них. Национальные отличия проявляются при этом в том, что, например, англичане могут прибегнуть к юмору или преуменьшению остроты конфликта, немцы демонстрируют полную уверенность в себе, американцы ведут себя агрессивно и рассматривают переговоры как некий процесс взаимных уступок. Начиная переговоры, немцы зададут все трудные вопросы с самого начала. Они, как и шведы, ждут от партнеров по общению эффективной работы и новых идей. Представители рассматриваемого типа культуры предпочитают в деловом общении сразу переходить к обсуждению сущности вопроса, вынесенного в повестку дня. При этом немцам и скандинавам свойственно формальное представление участников беседы, рассаживание всех по своим местам, за которым следует начало обсуждения. Американцы предпочитают неформальное представление участвующих в разговоре людей, обмен шутками, угощение чаем или кофе, после чего начинается работа.

Англичане, в отличие от других представителей данного типа культуры, затрачивают несколько больше времени на собственно начало беседы: за формальным приветствием следует кофе с печеньем, а затем десятиминутная светская беседа (о погоде, комфорте, спорте), после которой происходит плавный переход к обсуждению сути дела. Представителей данного типа культуры можно охарактеризовать как активных и довольно терпеливых слушателей, которые стремятся не только вникнуть в суть вопроса, но и понять общий контекст ситуации. При этом англичане ожидают юмора, американцы хотят, чтобы их развлекали, немцы рассматривают процесс слушания как сбор информации, а шведы беспокоятся о том, чтобы проконсультироваться с коллегами. При этом объем произвольного внимания представителей данных наций как коммуникантов составляет от 30 до 60 минут. Решая основную задачу четвертой фазы развития делового контакта, представители моноактивного типа культуры делового общения идут по демократическому пути. В странах, относящихся к данному типу культуры, принятие решений осуществляется чаще всего руководителем, который в своих действиях опирается на коллективную работу подчиненных. При этом деятельность самого персонала может быть организована по-разному, отражая особенности национального характера того или иного народа. Так, в Германии имеет место ориентация на соблюдение правил и четкое распределение обязанностей между работниками. «Немецкие менеджеры, отдавая приказы, могут стимулировать их выполнение, демонстрируя солидарность со своим персоналом в соблюдении процедур». В Великобритании порядок подчинения между служащими и их руководителями соблюдается менее строго. Американские менеджеры, в отличие от своих европейских коллег, наделены большими полномочиями в процессе принятия решений, однако эти решения должны соответствовать корпоративным правилам, подчиняться им. Специфика делового общения представителей полиактивного типа культуры Данный тип культуры делового общения характерен для романских, латиноамериканских, арабских и африканских народов. Реализуя основную задачу первой фазы развития делового контакта, представители полиактивного типа культуры ориентируются на получение информации в ходе личных встреч и бесед с людьми. Народы, представляющие этот тип культуры, в значительной степени, полагаются на устные сведения, получаемые ими в ходе многочисленных интервью, переговоров, деловых бесед и др. В своей практической деятельности сотрудники компаний ориентируются в основном на неформальный диалог, стремясь использовать личные отношения для решения той или иной проблемы. Как только между участниками делового общения устанавливается контакт, их личные встречи и заседания становятся излишними. В процессе реализации основной задачи второй фазы развития делового контакта, представители данного типа культуры демонстрируют личностное отношение к планированию и организации дел. Народы этого типа культуры отличает пренебрежительное отношение к расписаниям и инструкциям, а также нерациональный подход к распределению времени. Представители данного типа культуры рассматривают время, соотнося его с людьми и событиями, оно является некоей субъективной величиной, которой можно распоряжаться в соответствии с собственными планами и намерениями. При этом представители данного типа культуры считают, что чем больше дел они выполняют в одно и то же время, тем более наполненной будет их жизнь. В процессе распределения своих дел они, прежде всего, принимают во внимание относительную значимость каждой встречи, а в ходе деловых контактов они не следят за количеством отведенного на это времени — более важным для них является личностный результат деловой беседы и то, как она была закончена, поскольку наилучшей формой инвестирования времени для представителей этой культуры является межличностное взаимодействие. На третьей фазе развития делового контакта, представители полиактивного типа культуры делового общения стремятся к установлению межличностных взаимоотношений, реализации семейственности и неформальных связей. Полиактивные менеджеры отличаются красноречием и умением убеждать, они «часто эмоциональны во взаимодействии с людьми и уделяют ему столько времени, сколько оно может занять, развивая контакт до предела» [10, с.120]. В качестве типичного образца делового общения выступает французский менеджмент, где власть зачастую сосредоточена в руках исполнительного директора, и структура организации нередко зависит от фамилии или личных связей: «сыновья, племянники, двоюродные братья и близкие друзья семьи занимают ключевые посты». Характерным способом коммуникации представителей полиактивного типа культуры является диалог, который, в отличие от «моноактивного диалога» разворачивается с отклонениями от традиционных логических схем, проводится эмоционально и бурно. Представители данного типа культуры владеют всем разнообразием жестов и мимики, которые практически не используются и зачастую неправильно истолковываются представителями других типов культуры.

Оптимальное пространство комфортного общения в официальных ситуациях для носителей данного типа культуры составляет 0,5 м. Носители полиактивной культуры ведут беседу красноречиво, прибегая к различным тактикам. Они многословны, широко используют образные средства и многократно переформулируют свои высказывания. В процессе переговоров французы стремятся форсировать сделку, но могут и быстро к ней остыть.

Испанцы внимательно изучают своих партнеров по общению и будут иметь с ними дело, только если сочтут их благородными людьми. Португальцы как нация с многовековыми торговыми традициями обычно дружелюбно ведут переговоры, легко адаптируясь к новым ситуациям. Бразильцы, как правило, исходят из того, что первая названная цена вряд ли является настоящей, и ожидают скидок в ходе дальнейшего переговорного процесса. В рамках рассматриваемого типа культуры считается нецивилизованным сразу приступать к обсуждению предмета разговора. За формальным представлением участников следует 15-минутная (у французов) или даже 20-30-минутная (у испанцев и итальянцев) светская беседа о политике и скандалах (у французов), о футболе и семейных делах (у испанцев/итальянцев).

Традиционные для данного типа культуры опоздания на встречи вынуждают ее участников откладывать ее начало, дожидаясь остальных. Жители средиземноморских и арабских стран слушают с целью получения информации и внимательно относятся к фактам. При этом их внимание может легко переключиться с предмета обсуждения на другие темы, если не прибегнуть к выражениям образности (в общении со средиземноморскими народами) или лести (в общении с арабами). Они проявляют нетерпеливость и могут прервать и даже перебить собеседника, задав ему вопрос. Объем их произвольного внимания является коротким, не превышающим 30 минут.

Реализуя основную задачу четвертой фазы развития делового контакта, представители полиактивного типа культуры идут по пути автократического варианта принятия решений. При этом важную роль играют положение, статус, а также возраст, репутация и нередко материальный достаток участника делового общения. Принятие окончательного решения определяется верхним менеджментом (административной верхушкой, высшим управленческим персоналом), исходя из общих перспектив развития компании, частных конкретных задач, а также зависит, с одной стороны, от связей в обществе и соответствующих властных структурах (министерствах и ведомствах), и, с другой стороны, от взаимовыгодного сотрудничества между властвующими семьями. В романских странах, как в арабских и восточных, большое значение придается знакомству с нужными людьми. В этих странах (обществах) оно имеет особенно большое значение, поскольку «прагматичному, быстрому заключению сделок, основанному только на понятиях благоприятной возможности, технической выполнимости и выгоды, предпочитается соглашение, построенное на межличностных отношениях» [10]. Специфика делового общения представителей реактивного типа культуры Данный тип культуры делового общения характерен для стран Восточной и Юго-Восточной Азии, включая Японию, Китай, Тайвань и Сингапур, а также Турцию и Финляндию. Реализуя основную задачу первой фазы развития делового контакта, представители реактивного типа культуры стремятся к использованию баз данных и печатной продукции, что сочетается с естественной склонностью жителей восточных стран внимательно слушать и вступать в дружелюбный диалог. Некоторые представители данного типа культуры (в частности, японцы и китайцы) готовы говорить очень долго, если это поможет достичь предельной гармонии. Другие народы (например, финны) являются более немногословными, однако и они тщательно учитывают в своем диалоге пожелания другой стороны. Основная задача второй фазы развития делового контакта осуществляется представителями реактивного типа культуры путем планирования своей деятельности в соответствии с принципом циклического развития времени, при этом адаптация к времени (а не распоряжение им) признается в качестве единственно возможного отношения к нему. В данном случае время рассматривается как вращающееся по кругу, при этом каждый его виток (оборот его вращения) сопровождается одними и теми возможностями, риском и опасностями, однако при этом люди развиваются, накапливают опыт и становятся мудрее. В своем отношении к планированию и организации своей деятельности жители восточных стран ориентируются на основополагающие положения буддистской религии, в соответствии с которыми циклический характер имеет не только время, но и непосредственно развитие самой жизни. При реализации основной задачи третьей фазы развития делового контакта, представители реактивного типа культуры ориентируются подобно полиактивному типу на людей. В этом общении имеет место так называемая «восточная модель» — система иерархических взаимоотношений внутри любой организационной структуры, в значительной степени напоминающая структуру семьи. Эта модель образовалась на основе религиозных и философских убеждений, базирующихся на конфуцианских нравственно-этических ценностях. В качестве примеров, иллюстрирующих подобные иерархические отношения, могут служить имеющие часто место в семье отношения неравенства между ее членами, например, отца и сына, старшего и младшего братьев, мужчины и женщин. Представители реактивного типа культуры скромны и вежливы, несмотря на высокий уровень профессионализма и компетентности. Отлично зная свою компанию, проведя в ней долгие годы, они отличаются своим умением создавать гармоничную атмосферу для работы в команде.

Характерным способом коммуникации в деловом общении в рамках рассматриваемого типа культуры является следующая сложившаяся схема: монолог — пауза — размышление — монолог. Если это возможно, одна из общающихся сторон позволяет другой произнести свой монолог первой.

Представители реактивного типа культуры рассматривают паузы в разговоре как очень значимую, изощреннейшую его часть. Считается, что к мнениям противоположной стороны нельзя отнестись несерьезно, отделавшись лишь шутливым ответом. Хорошо сформулированные аргументы партнера по общению требуют молчаливого рассмотрения и последующего длительного анализа. Представители данного типа культуры выражают свои мысли с помощью тонкого языка телодвижений, не имеющих ничего общего с бурной жестикуляцией носителей полиактивного типа.

Жители восточных государств и Финляндии считают, что в разговоре следует избегать жестикулирования и ярко выраженной мимики, а также слишком откровенной демонстрации таких чувств, как веселье, печаль, любовь, ненависть, разочарование или ликование по случаю победы. В этих странах контролируемое и дисциплинированное управление своими чувствами приводит к формированию намного более ограниченного языка телодвижений, который становится настолько неуловимым, что остается незаметным для глаза иностранца. Представители реактивного типа культуры в беседе избегают прямых взглядов на собеседника. Оптимальное пространство комфортного общения в официальных ситуациях составляет 1,2 м.

Вступая в беседу, представитель данного типа культуры исходит из того, что партнер по общению хорошо информирован о теме разговора, что позволяет ему выражать свои мысли с недомолвками, использовать особые выражения и полунамеки. Тем самым он дает понять слушателю, что остальное тот способен дополнить сам. Таким образом, один из собеседников делает своеобразный комплимент партнеру по общению. Носители реактивного типа культуры стремятся в речи реже использовать имена, что делает дискуссию безличной. Другая часто используемая тактика проведения беседы заключается в умалении своих достоинств. Она исключает возможность каким-либо образом задеть самолюбие оппонента и, одновременно, может вынудить его к похвале поведения или решений восточного человека. Жителям восточных стран свойственна ритуальность в проведении беседы. В частности, в Японии, где обязательным является обмен некими традиционными формальностями, существует почти фиксированный промежуток времени, по истечении которого старший по переговорам объявляет о переходе к обсуждению дела. За формальным приветствием следует рассаживание участников разговора по местам согласно протоколу, после чего предлагается зеленый чай и начинается 15-20-минутная светская беседа, которая предполагает мирный обмен любезностями. Носители реактивной культуры являются очень внимательными слушателями, поскольку они концентрируются на том, что им говорят, не позволяя своим мыслям отвлечься в сторону. Они стремятся разобраться в позиции партнера по общению и поэтому приветствуют повторные объяснения и комментарии.

Они проявляют вежливость и терпеливость в беседе, не позволяя себе прерывать собеседника. Объем произвольного внимания составляет от 45 до 60 минут. Реализуя основную задачу четвертой фазы развития делового контакта, представители реактивного типа культуры используют патерналистский метод принятия решений. В восточных сообществах наблюдается патерналистское отношение к подчиненным, руководству вменяется в обязанность заботиться о персонале, культивируется и поощряется лояльность низов по отношению к верхам. Руководителями становятся те, кто обладает высокой квалификацией, имеет хорошие университетские и профессиональные связи и в процессе принятия решений руководствуется правилом консенсуса. В работе приоритетными являются долгосрочные соображения, которые, наряду с медленным развитием отношений как внутри фирмы, так и с ее клиентами нередко вуалируют фактические цели и намерения руководства. [11, с.76]

Следовательно, различие в национальных культурах и поведении берет свое начало из истории формирования национальной общности и традиций, сложившихся в течение веков у различных народов. Это отражается в обычаях и навыках коммуникативного поведения, а также в определенной логике и стереотипе поведения у представителей той или иной культуры. Этические и моральные различия выражаются в процессе коммуникации представителей разных культур. Таким образом, при деловых и личностных контактах играет большое значение осведомленность коммуникантов относительно общих национальных особенностей культуры, с представителем которой предстоит контакт.

Заключение

Межнациональные различия не являются непреодолимым препятствием в деловых и личных отношениях между представителями разных народов. Нужно постараться как можно грамотнее подойти к общению с представителями иных культур, заранее ознакомившись с особенностями их национальных черт, только в этом случае можно избежать непонимания и невольной враждебности.

Мы можем сделать свою жизнь более полноценной, если воспримем некоторые черты других культур, изменить их мы не в силах. В истории имеется множество культур, которые расцветают, выживают, угасают или приходят в упадок, И у каждой из них свой темп развития или угасания. Еще предстоит выяснить, приведут ли новые факторы, обусловленные бурным ростом информационной технологии, быстрой интернационализацией бизнеса и жесткой конкуренцией между гигантскими странами и экономиками, к разорению малых или слабых культур, не сумевших приспособиться к поистине динамичным переменам, грядущим в XXI в.

Литература

1. Й. Гах Етика ділового спілкування. К.: ЦНЛ, 2005 – 160с

2. Почепцов Теория коммуникации-М.: Рекор-бук, К.: Ваклер – 2001 – 656с.,

3. Халеева И.И. Интеркультура — третье измерение межкультурного взаимодействия? (Из опыта подготовки переводчиков). — М., МГЛУ, 1999. Сб. науч.тр. № 444 «Актуальные проблемы межкультурной коммуникации».

4. Льюис Р.Д. Деловые культуры в международном бизнесе. От столкновения к пониманию. — М., Дело, 1999.. С. 105

5. Кузин Ф.А. Культура делового общения. Практическое пособие. М.: Ось-89, 1998

Реферат: Давньословя’нська міфологія — колиска філософської думку України — Руси

Національний технічний університет України „КПІ”

Кафедра прикладної математики

РЕФЕРАТ

З курсу „Філософія”

На тему: Давньословя’нська міфологія — колиска філософської думку України – Руси.

Виконав:

Студент групи КМ -12

Богданов Євген

КИЇВ 2003

План

ВСТУП

ДОХРИСТИЯНСЬКИЙ СВІТОГЛЯД ДАВНІХ СЛОВ’ЯН – ПЕРЕДІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

Різноманітність міфологічної тематики

Характерні риси української міфології

Релігійне вірування

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ФІЛОСОФІЇ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Філософська думка на Русі

Вирішення філософських проблем

Філософські ідеї у творчості давньоруських книжників. Іларіон Київський.

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

[2]Виникнення перших філософських ідей давніх русичів було закономірним процесом формування світогляду з певними етапами (типами) його розвитку і тісною спадковістю між ними. Деякі елементи «філософського» осмислення явищ природи і людського життя були наявні вже в народному світогляді східнослов’янських племен за­довго до хрещення Русі та появи писемності. На основі першої світоглядної самобутньої міфологічної системи створювалися перші передфілософські утворення, які були зумовлені значною мірою характером і способом діяль­ності, побутом давніх українців Формувався свій стиль життя і мислення, вироблялись характерні орієнтації на освоєння світу, своя національна культура.

ДОХРИСТИЯНСЬКИЙ СВІТОГЛЯД ДАВНІХ СЛОВ’ЯН – ПЕРЕДІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

На основі емпіричного досвіду і міфологічної картини світу наші предки створювали своєрідну природну релігію, яка пізніше була названа язичницькою. У цій народній релігії основним предметом була природа, яка обожню­валась. Природне начало Всесвіту, філософія вічного життя були найвищою ідеєю цієї релігії. Українська міфологія як сукупність переказів про явища природи та соціального життя в образно-наочній формі ілюструвала прагнення людини пояснити і упорядкувати світ, який її оточував, розкрити єдність людини і природи.

[3]Форми українських міфів мають одну характерну прикмету: вони дуже близькі до природних форм. Ми не бачимо в народній фантазії охоти до негарних, неесте­тичних велетенських міфічних образів, до тих величезних, страшних, головатих та рогатих богатирів з страшними антинатуральними інстинктами, які любить німецька і великоруська міфологія. Український народ в своїх міфах держиться міри; його фантазія не любить — переступати за границі ненатуральних форм; вона любить правду і есте­тичність» навіть, можна сказати, вже геть-то описує красу міфічних образів такими фарбами, як в християнських ака­фістах описується краса християнських святих, так що вже автор не знає, й до чого прирівняти їхню красу і святе життя.

На жаль, відомостей про українську міфологію занадто мало, через це дати їй повну характеристику надзвичайно важко. Розвиток української міфології був перерваний вве­денням християнства, і вона не змогла розвинутись в закінчену систему. У боротьбі з так званим «поганством» були знищені безцінні пам’ятки мистецтва стародавнього язичницького світу, а до нас дійшли тільки уривки з української міфології. Більшість матеріалу, яким дово­диться користуватись, в основному вийшов з рук ду­ховних осіб, котрі в цій справі не могли бути об’єктив­ними. Середньовічні хроніки, аннали, повчання, слова тощо мали, як правило, характер критики і засудження стародавньої віри українського народу. Саме тому великий інтерес представляють усні перекази, народні звичаї, ле­генди, пісні, в яких розкривається історія справжнього життя нашого народу.

У міфі дійсність була образною і конкретною, схопле­ною схематично. Людина ще не мислила про світ, вона була ще вільною від розумового визначення речей, їх якостей і властивостей, ще не ставила ніяких питань стосовно достовірності предмета свого пізнання. Людина просто жила в середовищі, яке її оточувало. Розумове, абстрактне і чуттєве так тісно переплітались у міфі, що перевага однієї з цих сторін не усвідомлювалась. Для наших предків не потрібні були докази про живий взаємозв’язок і активну взаємодію всіх предметів, речей світу, про існування домовиків, русалок, водяників тощо. Все було всюди, і людина взаємодіяла, спілкувалась з усім. Але реальної людини міфологія ще не знала.

[3]Найбільший матеріал для висліджування української міфології дають колядки і щедрівки, котрі співають на Різдво, проти св. Василя чи Нового року. На Білій Русі ко­лядки співають і на Великдень; вони там звуться волочовними піснями і нічим не одрізняються од українських різдвяних колядок. Волочовні пісні на Великдень були і на Україні, як згадують наші літописи, і, мабуть, вивелись, а тепер зосталось тільки волочіння. Малі хлопці, а часом і парубки ходять на Великдень по хатах і славлять Христа віршами. Ті вірші подекуди на Україні і тепер звуться волочінням. Що таке слово коляда, до сього часу трудно довідатись. Трудно пристати на те, щоб воно вийшло од латинського слова calendae, як звались у римлян перші дні кожного місяця. Народ надто дуже глядить своїх звичаїв та ще й обрядових, щоб змінити давнє ім’я на нове, котре йшло десь здалека, та ще й з Рима.

Різноманітність міфологічної тематики

Багатоманітність української міфологічної тематики складала цілий ряд циклів:

1) космогонічні — про походження життя (створення світу);

2) антропогонічні — про створення людини;

3) тотемічні — про тотемічних предків окремих пле­мен, в основі яких лежать фантастичні уявлення про поход­ження племені від певних тварин;

4) теогонічні — про походження богів;

5) календарні — про річні цикли природи та обряди, пов’язані зі зміною пір року і господарською діяльністю;

6) есхатологічні — про потойбічний світ та передбачен­ня майбутнього;

7) історичні, культурно-біографічні — про життєві вип­робування і діяння окремих героїв, героїчний епос-билини тощо.

Розглянемо деякі з типів міфів детальніше.

Українська міфологія багата космогонічними міфами, в яких мова йде про створення світу. Одним з таких є міф про створення світу з яйця. Сонце у цьому міфі представлене в образі Жар-птиці, яка своїм пером може освітити весь сад. А Зимовий Холод — змій-чарівник — хоче викрасти Жар-птицю. Проте вона встигає знести золоте яйце, з якого навесні знову народжується (воскресає) джерело світла й тепла. Сонце-яйце своїм гарячим промінням зігріває землю, розганяє туман, примушує хмари лити дощові потоки. Так, з уявленням про яйце змальовується початок всього живого, того, що народжується. Звідси — звичай писати писанки, які дарували люди одне одному з побажанням здоров’я й дов­гого життя. Таким чином, сакральність яйця, писанки була визначена ще до впровадження християнства, до тієї обряд­ності, яка пов’язана з Великоднем.

У дохристиянських антропогонічних міфах, в яких мова йде про створення людини, частіше всього згадується дере­во як матеріал, з якого створено людство. Це міг бути дуб, ясен або просто пеньок. Але в цей матеріал потрібно було вдихнути живий вогонь. Тому оживлення людини частіше всього пов’язувалось з небесним вогнем-блискавкою.

В основі тотемічних міфів лежить уявлення про фан­тастичний, надприродний зв’язок між певною групою людей і певним видом матеріальних предметів («тотемів»). Тотемами могли виступати різні тварини, рослини, пред­мети або явища природи, які служили об’єктом вшануван­ня первісних людей.

Система тотемічних міфів відображала все життя первісної людини, її уявлення про світ, про природу, про всі речі, предмети, які оточували людину. Весь цей живий і неживий світ разом з людиною ототожнювався в її тотемічних уявленнях.

Характерні риси української міфології

Великою пошаною в українській міфології користувалися звірі, особливо великі і сильні. Деякі звірі ставали вірними покровителями людини, захисниками певного роду чи племені, тобто були їх тотемами. Навколо кожного тотема об’єднувалась певна трупа людей (рід, плем’я тощо), і всі вони вважались родичами. В епоху тотемізму відбулась велика персо­ніфікація, уособлення звірів (лисичка-сестричка, вовчик-братик і т. п.). Багато легенд є про перетворення людини на звіра чи птаха і навпаки.

Досить розвинутою у наших предків була демонологія — віра в духів-демонів, які пов’язувались з явищами природи, побутово-господарським життям. Ці істоти одухотворювались, персоніфіковувались і були сильнішими від людини. Як правило, вони панували над певними своїми ділянками. Люди прагнули налагодити стосунки з ними, зрозуміти їх, щоб ті якомога менше шкодили. Одних задо­брювали, проти інших проводили ворожіння, заклинання, свята, ігрища, використовували спеціальні знаки, амулети-обереги.

В українських народних казках, переказах, піснях, обрядовості змальовані різні демонічні істоти, найчастіше з людською подобою, тобто наділялись антропоморфними рисами. Це русалка, відьма, диявол (чорт), вихор, вовкулак, песиголовець, домовик, змій тощо. У «Лісовій пісні» Лесі Українки, яка є шедевром у змалюванні міфологічної картини світу, є такі духи-демони, як Лісовик, Водяник, Мавка, Куць, Перелесник. Одні з них були носіями добра, інші — зла.

У повір’ях українців значне місце займає образ Долі як втілення щастя, удачі. Але Доля може бути не тільки доб­рою, а й злою (Недоля, Лихо, Біда, Злидні тощо).

[5]Протилежності „порядок-хаос”, „своє-чуже” осмислюються у відповідній символіці „світ-темрява”, „верх-низ”, „праворуч-ліворуч”. У давньоукраїнській свідомості переважає виокремлення „світу”, „верху”, „праворуч” – як цінністно переважаючи, що протистоять символам „темряви”, „низу”, „лівостороннього”. Простір впорядкованого космосу сприймається невід’ємно від людини, що освоює цей простір, встановлюючи порядки в ньому. Досить показати щодо цього є притаманні міри довжини – п’ядь, лікоть, стопа, крок.

[5]Зазначені особливості мислення позначилися й на характері уявлення про людину, яким у давньоукраїнській культурі притаманна відсутність чіткого протиставлення душі і тіла, так характерного для типового християнського розуміння. Виявом цього є властиве сов’янській міфології уявлення про „множинність” душ.

[5]Відсутність чіткої антитези „дух-тіло” позначилось і на розумінні слов’янами акту творіння, яке не мислилось як перетворення „ніщо” на „щось”, а розумілось у вигляді акту впорядкування, під час якого людині відводилось роль активного співучасника світових подій.

[5]У межах Києво-Руської культури склався притаманний українській духовній традиції тип мислення, не схильний до абстрактного, відірваного від життя філософського теоритезування.

Знайомлячись з українською міфологією, варто звер­нути увагу на таку її особливість, як пантеїзм. У прадавній народній вірі українців природа, природні стихії обожню­валися, набували сакрального характеру. Людське буття було поєднане з природою, а відтак і з божеством. Як зазначав І. Нечуй-Левицький, «пантеїстичний мотив зробив для українського народу всю природу живою, розумною, гово­рячою й думаючою». Таке обожнювання всіх небесних світил та явищ природи призвело до того, що в уяві наших предків виникла ціла система різних богів, яким люди пок­лонялись, тобто для українського міфологічного світогляду був характерним політеїзм.

Релігійне вірування

Богів у наших предків було багато. Олімп українських богів мав свою місцеву характеристику. У різні епохи були різні боги, кожне плем’я могло мати власних богів, хоча й були загальні, які могли мати різні назви. Існувала своєрідна ієрархія богів, де були «найстарші» боги, а після них ішли вже нижчі рангом, У науковій літературі немає єдиної точки зору щодо однозначного визначення місця в цій ієрархії кожному з головних богів, особливо коли мова йде про «найголовнішого» бога. Називають Род, Сварог, Перун тощо.

Релігійні вірування наших предків пройшли певні етапи розвитку, перш ніж розвинулись у бік абстрагування та уніфікації образу вшановуваних сил. Якщо спочатку людина не цікавилась небом, воно для неї було дуже далеким від її жорстоких буднів, то пізніше «небесні воро­та» стали початковими космічними питаннями про тайни існування, смерті, про закони природи, початок світу тощо. Своєрідна мудрість наших предків, їх досвід та життєва філософія сформували поняття неба як найвищу світову силу, територію вищих сил. А в земному житті йшла бо­ротьба двох сил — добра і зла.

Задовго до введення християнства нашими предками ве­лось ще незрозуміле, але невпинне шукання єдиного Бога. Поступово складалось уявлення, що світом керує Вища Сила, а крім неї є багато другорядних і третьорядних сил, які керують різними сторонами природи. Сили природи розумілись подвійно — це були духи добра і зла в їх постійній боротьбі. Склалось і уявлення про другий світ — замогильний, потойбічний світ людських душ, а звідси і питання про пос­мертне життя, яке стало нерозривною частиною цілісності життя. Безсмертя душі, честь, мужність і воля богів ставали приводом для постійних роздумів наших предків, які ви­ростали у людській гідності й Божому покликанні. Всесвіт, космос, в язичницькій релігії сприймався як надісторичний, в природі існував вічний колообіг, визнавалась ас­тральна залежність. Досить розвинутим, був культ предків як важливий принцип соціальної детермінації.

[4]Вже до християнства були введені такі поняття, як «Бог», «молитва», «небо», «рай», «пекло», «свято», і багато інших складали основу релігійної свідо­мості нашого прадавнього народу. Митрополит Іларіон, зауважуючи, що найважливішим релігійним поняттям було слово «Бог», показує, наскільки сильно воно розгалужене у народній мові. Цікаво знати, що воно є спільним коренем таких слів, як багач, богатир, збіжжя, зубожіти. «Небога», «небіжчик», наприклад, це ті, за кого не опікується Бог. Вирази «бозна» (Бог знає), «помагайбі» (помагай Боже), «спасибі» (спаси Боже) та інші вказують на глибоку давність і широке засвоєння нашими предками цих та інших релігійних термінів.

Отже, можна зробити висновок, що наша прадавня на­родна віра була досить розвинутою. Світогляд наших предків не був бідним. Він охоплював все життя людини, був практичним, господарським. Деякі елементи «філо­софського» осмислення явищ природи і людського життя були наявні вже у народному світогляді східнослов’янських племен задовго до хрещення Русі та появи писемності. На основі першої світоглядної самобутньої системи створю­вались перші передфілософські утворення, які були зумов­лені значною мірою характером і способом діяльності, побутом наших давніх предків. Формувався свій стиль життя і мислення, вироблялись характерні орієнтації на освоєння світу, своя культура.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ФІЛОСОФІЇ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Зміни в житті наших предків сприяли зміні їх міфо­логічних уявлень і вірувань. Язичництво з його політеїс­тичним поклонінням, той набір навичок, умінь, відомостей, що передавались в основному усною традицією, вже не могли задовольнити подальший суспільно-історичний і культурний розвиток Русі. Не давали вони відповіді і на важливі світоглядні питання, через що змушені були поступитися філософському світорозумінню. В. С. Горсь­кий зазначає, що руйнування міфу і зародження філософії відбуваються тоді, коли картина світу, що описувалась міфом, стає предметом вивчення, коли виникає потреба пояснити, що означають слова «добро» і «зло», що приховується за словами, які описують міфологічну картину світу.

[6]Процес становлення вітчизняної філософської думки відбувався приблизно з кінця X століття. Це був період, коли Київська Русь ставала могутньою слов’янською дер­жавою з визначним економічним, політичним і культурним центром, яким стала її столиця — Київ. І цьому значною мірою сприяла християнізація Русі, яка привела до зміни світоглядних та культурно-ціннісних орієнтирів. 988 рік офіційно поділив історію східних слов’ян на язичницький і християнський періоди. На зміну язичницькому світо­сприйманню приходить християнізована картина світу. Християнський світогляд стає панівним, і цим зумов­люється його провідна роль у культурі в цілому і, зокрема, у формуванні філософського мислення.

[7]Щодо ролі введення християнства на Русі існують дві основні протилежні точки зору. Перша — офіційна, згідно з якою прийняття християнства східними слов’янами вважається закономірним явищем, розцінюється як подія величезної ваги. Прихильники другої точки зору вважають, що перехід Володимира до християнства був трагічною, епохальною помилкою, зрадою традиційної предківської віри, капітуляцією перед Візантією, свідченням ідейної поразки. Стверджується, що Україна-Русь через прийняття християнства засудила себе на духовний застій та без­плідність, на втрату права мати свій спосіб духовного життя. Відречення від «Святині Отців своїх», втрата власної віри — найважча наша втрата.

[7]На думку багатьох вчених (І. Огієнко, Б. Рибаков, М. Попович, В. Шаян, Я. Оріон, Л. Силенко, Г. Лозко та ін,), наша традиційна предківська віра не була тупиковим шля­хом у розвитку світогляду й духовної культури народу.

У новій релігії людська історія поді­лилась на дві ери: дохристиянську як передісторію і християнську, власне історію.

Такий процес формування і зміни світогляду дає мож­ливість зробити висновок, що філософські ідеї Київської Русі мають свої корені в міфологічному, міфоепічному, язичницькому уявленні східних слов’ян. Народна культура, народна творчість стали головним джерелом формування української філософії

Філософська думка на Русі

[2]З введенням християнства, з розповсюдженням письменства, грамотності, особливо з розвитком літератур­ної мови, давньоруська культура отримує можливість поз­найомитись з надбанням світової філософської думки минулого. Київські книжники знали твори Іоана Дамаскіна, Піфагора, Демокріта, Діогена, Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура, Софокла, Есхіла та інших мислителів минулого. Значне місце у формуванні філософських ідей займає Біблія, перекладні твори Святого Письма, твори «отців церкви». Серед представників патристики на Русі авторитетом користувались імена Василія Великого, Григорія Богослова, Іоана Златоуста, Афанасія Алексан-дрійського та ін. Саме християнська філософія першою збудила інтерес до філософської думки на Русі.

[4]Велике значення для давньоруської філософії мала творчість Іоана, екзарха Болгарського, автора досить попу­лярного на Русі «Шестиднева». Цікаві роздуми містить у собі відомий на Русі того періоду «Ізборник» 1073 р., який включає в себе більш ніж 300 статей, присвячених різним питанням: богослов’ю, етиці, логіці, поетиці, історії, філософії, ботаніці, астрономії тощо. Розповсюдженими були збірники «Діоптра», або «Зерцало», «Бджола» та ін.

[7]Характерною рисою філософської думки Київської Русі було «софійне» розуміння філософського знання. «Софія» (мудрість) тлумачиться не як абстрактно-монологічне, а як особистісно-плюралістичне знання. На цю платонічно-християнську традицію звертає увагу А. К. Бичко, вказу­ючи, що «саме особистісність «софійного» знання дозволяє тлумачити києворуську (українську) ментальність як екзистенціальну, а християнство в Київській Русі сприй­мати «під знаком Софії». Мудрість, в першу чергу, є знанням суті речей, їх сенсу, тобто «божественного задуму» їх творення.

[2]У міфологічних уявленнях східних слов’ян вироби­лась своєрідна «модель світу» з наївно пантеїстичної, нату­ралістичної позиції. Пізніше в християнському світогляді ця міфологічна «модель світу» була роздвоєна на «наявне» буття (природа, людина) і «бажане» (божественний, тран­сцендентний світ). Природа втрачає божественну сутність, вона створена Богом з нічого і може в ніщо перетворитись. Лише Бог вічний, він — начало всього.

[2]Не дивлячись на таке роздвоєння світу, християнське світобачення не заперечує світ природний, оскільки він вважається творінням Божим, а звідси виникає своєрідне вирішення проблеми єдності світу. Це, в першу чергу, стосується проблеми відношення духовного і мате­ріального, яка вирішувалася з позицій дуалізму. Світ земний, природний, матеріальний був відображенням світу божественного, духовного, а разом вони складали єдине, гармонійне, упорядковане ціле. В києворуській думці навіть з’явились спроби віднайти посередників, які б подо­лали відчуження між цими світами. Такими посередниками в уяві києворусичів виступали Богоматір Діва Марія, ангели, перш за все архангел Михаїл, які і забезпечували єдність світу.

Вирішення філософських проблем

Виходячи з вирішення проблеми єдності світу вирі­шувались і натурфілософські проблеми, проблеми розу­міння природи. Світ природи уявлявся гармонізованим та ієрархізованим, упорядкованим, закономірним, в якому центральним регулятивним принципом є Бог як вище благо і досконалість. Важливим моментом у цих поглядах є те, що порядок природи визначався не тільки Богом, а й людиною як дійсним об’єктом божественного світоправління і кінцевою метою світоустрою.

Проблема тіла і душі займає важливе місце в роздумах київських книжників, які у її вирішенні спирались на «Шестиднев», «Ізборник» 1073 р. та інші пам’ятки писем­ності. Вважалось, що на відміну від тіла душа безтілесна, є «сутністю живою», але тільки в поєднанні з тілом вона стає реальністю. Так проводилась спроба обгрунтувати дуалізм двох субстанцій в людині.

Виходячи з такого погляду на людину формувались і певні моральні норми, вимоги, цінності, орієнтації та ідеали. Характерним є те, що саме ця сторона людського життя вважалась настільки важливою, що це привело фактично до етизації всієї філософської думки Київської Русі. Конфлікт між добром і злом проходив через всю філософську проблематику.

Відзначається ще одна особливість, викликана взаємо­дією християнського і народного світорозуміння,— плю­ралізм світоглядних позицій, який надав філософській думці Київської Русі поліфонічного звучання. В давньо­руському духовному житті відбулось перехрещення і взаємодія різноманітних культур.

[2]Характерною рисою філософської культури Київської Русі є її несприйнятність абстрактного, відірваного від життя філософствування. Виробляється своєрідний його тип, що відрізняється не предметом, а суб’єктом пізнання. В межах цього типу філософствування він виступає не як чисто гносеологічний, а як цілісний суб’єкт, для якого ха­рактерною є єдність морального й гносеологічного. Цим пояснюється етизація філософської думки, а звідси і тяжіння до проблем людини і осмислення історії. Скла­дається своєрідний тип середньовічного антропологізму.

Філософські ідеї у творчості давньоруських книжників. Іларіон Київський.

Першими творами київських книжників були так звані слова, повчання, послання, моління, в яких виразно постав­лені важливі світоглядні проблеми, подані глибокі філософ­ські ідеї. Саме з книжним знанням перш за все і був пов’язаний початок філософської думки києво-руської доби. Навіть склалось таке уявлення, що філософ — це перш за все вчений книжник, граматик, освічена людина, яка глибоко розуміється на книжній премудрості; але якщо філософ є обов’язково книжником, то не кожний книжник гідний звання філософа. Скоріше за все, філософом вва­жали не того, хто просто володіє книжними знаннями, а того, хто ці знання втілює в життя, використовує їх як керівництво в процесі життєдіяльності, а звідси і філософія мислилася не просто як абстрактне теоретизування, а й як практична мораль, як знання і повчання на основі знань. Про філософію Київської Русі, про її рівень прийнято судити по творчості таких видатних давньоруських книжників, як Іларіон Київський, Лука Жидята, Феодосія Печерський, Нестор, Никифор, Володимир Мономах, Климент Смолятич, Кирило Туровський, Данило Заточеник та ін.

Чільне місце в творчості багатьох київських книжників займає образ історії. Тут варто назвати «Слово про Закон і Благодать» Іларіона Київського (поч. XII ст.) — одного з перших давньоруських філософів. Відомості про його життя досить обмежені. У 1051—1053 рр. Іларіон був першим київським митрополитом. Після митрополичої ка­федри, якої його позбавили, він постригся у ченці Києво-Печерського монастиря під іменем Никона і пізніше став його ігуменом. Відомо, що Іларіон входив до числа наближених князя Ярослава Мудрого, боровся за об’єднан­ня Русі, був поборником освіти, виступав за рівні права руської і грецької церков, за незалежність руського народу.

[4]Основна мета, яку ставить Іларіон у «Слові…»,— пока­зати зростання безпосередньої божественної участі в людській історії, яка розділяється на період «язичницький», період іудейського «закону» і завершальний період християнської «благодаті та істини». Він, зокрема, зазна­чав: «Хто ще великий такий, як Бог наш? Він один, що творить чудеса. Установив закон на уготування істини й благодаті, бодай навикло у ньому людське єство від багато­божжя ідольського відходити, в єдиного Бога вірувати, щоб посудина скверная — людство, омите водою, законом і обрізанням, прийняло молоко благодаті й хрещення».

Будучи носієм християнського світосприйняття, Іларіон розвиває особливий тип ставлення до історії. Минуле, тобто біблійну історію, він сприймає як реальний символ, прообраз власне християнської історії. Як давньоруський мислитель Іларіон процес християнізації розглядає через призму хрещення Русі, яке, на його думку, є завершальним етапом розповсюдження християнства: «Віра благодатна по всій землі розповсюдилася і до нашого народу руського дійшла. І озеро закону висохло. Євангельське ж джерело наводнилося і всю землю покрило і до нас розлилось».

Провідною ідеєю «Слова…» є утвердження патріотизму, любові до Вітчизни. Саме цей твір є першим, в якому зма­льовується велич і єдність землі Руської. Іларіон прославляє патріотизм видатних діячів, князів руських, перш за все Володимира: «…не в слабкій і безвісній землі володарю­вали, а в Руській, що знана і чувана є в усіх чотирьох кінцях землі!»

Ці та інші ідеї філософсько-світоглядного характеру, висунуті Іларіоном в його творі, плідно використовувались у подальшому становленні філософської думки, суттєво вплинувши на ідейний процес Київської Русі та наступні періоди історії. Фактично з Іларіона започатковується українська історіософська тематика.

ЛІТЕРАТУРА

1. Федів Ю.О., Мозкова Н.Г. Історія Української філософії. К. 2001.

2. Волинка Г.І, Гусєв В.І. Вступ до філософії. К. 1999

3. Іван Нечуй-Левицький, „Світогляд українського народу” (уривки). Хрестоматія з української літератури К. 1997

4. Іларіон Київський, „Слово про закон і благодать” (уривки). Давня українська література: хрестоматія. К. 1992

5. Горський П.С. Історія української філософії. Навчальний посібник. К. 2001

6. Надольний І.Ф. Філософія: курс лекцій. К. 2000

7. Бичко І.В. Філософія: курс лекцій. К.1991

Використана література вказана у квадратних дужках перед кожним абзацом.

Реферат: Лесные ресурсы России и их роль в народнохозяйственном комплексе

Введение

Роль лесов в природном комплексе и хозяйственной деятельности трудно переоценить. На протяжении последних 20-25 лет состояние лесных ресурсов непрерывно ухудшалось, а обстановка с лесоиспользованием обострялась.

Лесные ресурсы являются достоянием всей планеты, так как играют важную роль в экологическом равновесии биосферы. На состоявшемся в 1992 г. в Рио-де-Жанейро Международном конгрессе по проблемам развития Земли была принята Конвенция о лесах. В ней особо отмечалась необходимость создания национальных программ защиты и сохранения лесов с учетом их ценности, роли в жизни страны и экологическом равновесии планеты.

Россия занимает 7 место по производству крупных лесоматериалов: 176 млн. куб. м в год. Первое место занимает США – 485,8. куб. м в год.

В декларации Х Всемирного лесного конгресса, состоявшегося в Париже в 1991 г. при участии более 2 500 ученых и специалистов из 136 стран, выражена озабоченность обезлесением и деградацией лесов в связи с отсутствием надежного управления и загрязнением, вызванным хозяйственной деятельностью человека. Конгресс обратился к общественности, политическим лидерам, национальным, региональным и неправительственным организациям с напоминанием о необходимости предупредить необратимый ущерб, наносимый биосфере, необходимости применять методы управления лесами на основе принципов постоянного пользования лесных товаров и услуг. Не секрет, что проблемы в решении продовольственной и энергетической проблем в условиях экстенсивных методов хозяйствования толкают на вырубку лесных массивов, а это, в свою очередь, ведет к деградации почв, что оборачивается потерей посевных площадей и невозможностью решить изначальные задачи.

Цель данного реферата – показать состояние лесных ресурсов в России, их роль в народнохозяйственном комплексе, предложить свои идеи их рационального использования, а также проанализировать те факторы, которые, на мой взгляд, могут влиять на дальнейшее развитие лесной промышленности.

Значение лесных ресурсов в Российской Федерации

Леса — основной тип растительности России, они занимают 45% ее территории.

Россия обладает богатыми лесными ресурсами, занимая по данному показателю первое место в мире. Площадь лесов и запасы древесины в России составляют 1/5 и 1/4 соответственно от общемировых.. Из общей площади земельного фонда России 11, 7 млрд га покрыты растительностью, в том числе лесами, на землях, предназначенных для ведения лесного хозяйства. Более млрд га или 94% этой площади находится в ведении государственных органов управления л/х, около 4% – в ведении других министерств и ведомств, организаций и предприятий. Покрытые лесом земли занимают площадь 0,77 млрд га с общим запасом древесины 81,3 млрд куб. метров, в том числе спелых и перестойных 44,1млрд куб. метров. В лесном фонде, находящемся в ведении государственных органов управления преобладают хвойные насаждения (79,6% по площади). Доля лесов с преобладанием твердолиственных древесных пород составляет 2,7%.

Леса играют огромную роль в газовом балансе атмосферы и регулировании планетарного климата Земли. Ежегодно в лесах России депонируется 600 млн тонн углерода. Эти гигантские объемы миграции газов существенно стабилизируют газовый состав и климат планеты.

К лесоизбыточным районам относится Сибирь, Дальний Восток и Север европейской части России. В других регионах, где произрастают наиболее продуктивные леса (на Кавказе, Алтае, Европейском центре) лесистость заметно снижена, причем в значительной степени благодаря деятельности человека. Наиболее бедны лесами области юга Европейской России — Ростовская, Волгоградская, Астраханская, Оренбургская, Ставропольский край и республика Калмыкия, а также равнинные тундровые районы. Следует отметить, что на значительной части этих территорий современная лесистость заметно ниже естественной.

Площади лесов на территории России постоянно сокращаются вот уже 500 лет, но, безусловно, наиболее резко — в ХХ в. Но все же этот процесс затронул Россию в меньшей степени, чем основной мир. Считается, что в последние 10 тыс. лет было сведено 2/3 лесов Евразии. Выделяют несколько причин, вызывающих деградацию лесных ресурсов:

Сложившаяся практика лесопользования и отклонения от основных лесоводческих принципов. Еще в начале XX в. во многих странах была разработана система ведения лесного хозяйства, которая предусматривала, с одной стороны, возможность крупномасштабных заготовок леса, а с другой – восстановление, защиту лесов с учетом их ценности для сохранения земельных и водных ресурсов, обеспечения благоприятных жизненных условий для населения, регулирования экологических процессов.

Лесные пожары. Всего с начала пожароопасного сезона в лесном фонде РФ возникло 13 486 пожаров, огнем пройдено 323 542 га .

Во многих регионах имеет место восстановление лесов, связанное с глубоким кризисом сельского хозяйства и экономики в целом. Но в то же время запасы древесины снизились на 1.2 млрд. м3, что говорит о том, что леса России “молодеют”, то есть вырубаются наиболее ценные — спелые и продуктивные леса, в восстановление идет за счет малоценных мелколиственных молодняков.

Лесные ресурсы Ростовской области

Ростовская область целиком расположена в степной зоне, чем и определяется характер покрывающей ее растительности. В прошлом, до начала активного вмешательства человека в природу, здесь господствовала вековечная целинная степь, от которой остались незначительные островки на склонах балок, на опушках лесов, а также в виде небольших участков, принадлежащих конезаводам и лесхозам – в основном в восточных районах. Остальные площади, удобные для обработки, либо распаханы, либо в разной степени выбиты скотом. Донская земля относится к малолесным регионам России. Лесистость территории области всего лишь 2,5%, тогда как по Южному федеральному округу она составляет более 10%. Наибольшие площади лесов сосредоточены в центральной и северной зонах области. Все леса области отнесены к первой группе, основное их назначение – выполнение водоохранных, защитных, санитарно-гигиенических, оздоровительных функций. Из общей площади лесов Ростовской области на долю естественных приходится не более 30%. Они делятся на байрачные (произрастающие в балках); пойменные (произрастающие в поймах рек); аренные (произрастающие на песчаных массивах). Наша область по праву считается родиной степного лесоразведения в России. Первые лесные массивы были заложены в области в начале 20-го столетия на Верхнем Дону с целью предотвращения движущихся песков; первые защитные лесные насаждения – в Сальской степи, зерносовхозе «Гигант» — с целью защиты земель от пагубных ветров, ветровой эрозии. Сегодня площадь лесного фонда области составляет около 344 тыс.га, в том числе покрытая лесом площадь – или собственно леса 221 тыс.га. Основными лесообразующими породами является дуб и сосна.

Лесная промышленность России

Лесоперерабатывающий комплекс России включает заготовку леса, механическую и химическую переработку древесины. Продукция комплекса играет значительную роль в хозяйстве страны и идет на экспорт. В настоящее время комплекс претерпевает серьезные структурные изменения: опережающими темпами развивается химическая переработка древесины, уменьшается выпуск спиртов, уксусной кислоты за счет перевода их производства в химическую отрасль.

Остановимся подробнее на отраслях лесной промышленности, которые являются составными частями лесоперерабатывающего комплекса:

Лесозаготовительная промышленность. Предприятия отрасли занимаются заготовкой, первичной переработкой и вывозом леса. В стране выделяют 3 ведущих района по лесозаготовке:

Северный (Архангельская область)

Восточная Сибирь (Иркутская область и Красноярский край)

Уральский (Свердловская и Пермская области).

Вывоз древесины на экспорт. Растет вывоз из Дальневосточного района. В Центральном и Волго-Вятском районах рубка леса сократилась.

Деревообрабатывающая промышленность, которая является потребителем древесины. В ней выделяют ряд подотраслей: лесопиление, мебельную промышленность, спичечное, фанерное производство, а также производство древесно-стружечных (ДСП) и древесно-волокнистых плит (ДВП). Лесопиление представляет первичную стадию механической обработки древесины. Исторически оно оказалось сосредоточено в европейской части страны. Фанерное производство материалоемко, с большим количеством отходов, на базе которого организуется производство ДСП. Фанерное производство является потребителем березы, основные районы этого производства– Уральский, Северный, Северо-Западный. Городской отраслью, требующей квалифицированных кадров и ориентирующейся на потребителя, является мебельная промышленность. Спичечное производство располагается в районах с запасами осины.

Целлюлозно-бумажная промышленность. Она связана с химической переработкой древесины. Сюда включают производство целлюлозы, бумаги, картона. Производство отличается высокими нормами потребления энергии, воды, сырья, сложным оборудованием и высокотехнологичным производственным процессом. Основное сырье – хвойный лес. Ведущим районом по производству бумаги является Северный район, особенно крупные комбинаты– это Кондопожский и Сегежский в Карелии; следующий по значению -Уральский (Краснокамск, Соликамск) и Волго-Вятский (Волжск и Правдинск). Следует отметить, что экологи считают эту промышленность чрезвычайно вредной как для человека, так и для окружающей среды. В Государственном докладе “О состоянии окружающей природной среды Российской Федерации” за 2002 год говорится, что даже в обстановке нехватки древесного сырья предприятия деревообрабатывающей и целлюлозо-бумажной промышленности используют древесину не комплексно. Дефицит современного оборудования и передовых технологий не позволили расширить переработку лиственной древесины, древесных отходов и макулатуры для разработки эффективных заменителей деловой древесины. На долю целлюлозо-бумажной промышленности приходится более 20% сброса загрязнений сточных вод всей промышленности России. Предприятия этой промышленности являются крупными загрязнителями атмосферного воздуха, особенно в городах Архангельск, Братск, Красногорск, Пермь, Усть-Илимск, Калининград.

Лесохимическая промышленность. Она производит искусственное волокно, целлофан, эфиры, лаки, линолеум и пр. При этом используется дешевое сырье – отходы лесопиления и деревообработки, опилки и стружка. В основных лесных районах создаются лесопромышленные комплексы: Братский, Усть-Илимский, Енисейский, Амурский – на востоке страны и Архангельский и Сыктывкарский в Северном экономическом районе. В комплексе сочетаются все стадии заготовки и переработки, используется единая

энергетическая и транспортная база.

Предложения по рациональному использованию лесных ресурсов и развитию лесной промышленности РФ

Мои предложения

Ожидаемый результат
Провести работы по дистанционному мониторингу в соответствии с Планом проведения дистанционного мониторинга в 2006 году.

Выявление нарушений лесного законодательства и лесохозяйственных требований при организации и осуществлении лесопользования и оперативное принятие решений по привлечению виновных лиц к ответственности,повышение доходности от использования лесных ресурсов

Внести изменения в форму лесорубочного билета и условия договора аренды участка лесного фонда в части установления показателей по отпуску древесины по преобладающим породам.

Позволит повысить точность и объективность оценки объёма заготовки древесины по каждой породе, особенно в отношении древесины ценных пород.
Изменить порядок учета древесины, отпускаемой на корню, при проведении несплошных рубок леса с учетом по количеству заготовленной древесины (лесоматериалов).

Позволит повысить точность учета древесины, заготавливаемой при проведении несплошных рубок леса, даст возможность предотвратить незаконную заготовку древесины и усилить контроль за действиями лесопользователей, а также повысит доходности от использования лесных ресурсов.
Установить порядок предоставления лесозаготовителями информации о пользовании лесным фондом, а также информации, необходимой для определения размеров платежей за пользование лесным фондом, разработать и ввести отраслевую статистическую отчетность о фактической заготовке древесины лесхозами при осуществлении рубок .

Позволит оперативно осуществлять мониторинг объемов фактической заготовки, вывозки и транспортировки древесины, налоговых платежей при использовании древесины и поставки ее на экспорт
Проверить полноту сумм уплаты налогов лесопользователями и лесхозами на основе сопоставления данных статистической отчетности по заготовке и вывозке древесины

Повышение полноты уплаты налогов за счет оперативного контроля объемов фактической заготовки и вывозки древесины и до начисления налоговых платежей
Разработать единый национальный стандарт измерения объемов лесоматериалов, применяемый как на внутреннем рынке, так и при экспорте древесины и изделий из нее.

Повышение объективности оценки объемов и сортности лесоматериалов, поставляемых на экспорт, недопущение неуплаты таможенных пошлин и налоговых платежей в полном объеме из-за разницы применяемых методик

Заключение

Итак, рассмотрев вопросы, связанные с географией лесной промышленности, охарактеризовав состояние лесной промышленности на данный момент проанализировав те факторы, которые, на мой взгляд, могут повлиять на дальнейшее развитие отрасли, мы пришли к выводу, что уровень развития лесной промышленности зависит сейчас и будет зависеть в будущем от многих факторов и, прежде всего, от юридического оформления прав собственности, юридической законодательной базы по данному вопросу; от финансовых возможностей государства и частных пользователей, а также от социально-психологического состояния общества, чье устремление должно быть направлено на созидание.

Список использованной литературы

Атлас биологического разнообразия лесов Европейской России и сопредельных территорий. М., ПАИМС, 1996,-144 с.,илл.

Государственный доклад “О состоянии окружающей природной среды Российской Федерации в 2002 году.” М., 2003 г.

“Природные ресурсы Ростовской области”, г. Ростов-на-Дону. 2003 год.

http://www.news.priroda.ru/index.php?rid=3&view=1&id=33654

http://www.ektor.ru/pages/mon1.asp

http://www.drevesina.com/materials.htm/a5/b221/

http://www.ecoinf.uran.ru/search/search.php

Реферат: Роль України в ЮНВТО

Вступ

Всесвітня туристська організація (ЮНВТО) – є спеціалізованою установою Організації Об’єднаних Націй відповідно до Угоди між ООН і ЮНВТО, затвердженої 58-ю сесією Генеральної асамблеї ООН – головною міжнародною організацією в галузі подорожей і туризму, що займається питаннями туристичної політики та удосконалення професійного рівня туристичних фахівців.

ЮНВТО має за мету засобами туризму стимулювати економічний розвиток і створення робочих місць, сприяти захисту навколишнього середовища та історико-культурної спадщини туристичних центрів, зміцнювати мир і взаєморозуміння між народами світу.

154 країни є Дійсними членами ЮНВТО, 326 місцевих адміністрацій, туристичних асоціацій, навчальних закладів і приватних підприємств, зокрема, авіакомпаній, готельних мереж і туристичних операторів, є Приєднаними членами ЮНВТО та 7 країн і територій є Асоційованими членами. Штаб-квартира цієї Організації знаходиться в Мадриді.

Кількість міжнародних туристів у 2007 році становила 903 мільйонів, приріст становив 6,6%. Протягом останніх 16 років прибутки від міжнародного туризму зростали в середньому на 9% за рік, у 2007 році вони сягнули 856 мільярдів дол. США.

ЮНВТО прогнозує, що у 2010 році кількість міжнародних туристів перевищить 1 мільярд, при цьому прибутки сягнуть 1550 мільярдів дол. США, а у 2020 році – кількість міжнародних туристів досягне 1,6 мільярдів.

У жовтні 1997 р. на 12-й сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої туристської організації (м. Стамбул, Туреччина) Україна стала Дійсним членом цієї Організації. На 13-й сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої туристської організації (вересень 1999 р., м. Сантьяго, Чилі) Україну було обрано до складу Виконавчої ради ЮНВТО на період 1999-2003 рр. На зазначеній сесії Генеральної асамблеї Навчально-науково-виробничий комплекс “Туризм, готельне господарство, економіка і право” у м. Києві вступив до Ділової ради (ДР) ЮНВТО. Членом Ділової ради ЮНВТО також є “Готель “Дніпро”. У 2001 р. членом Ділової ради ЮНВТО стало Головне управління комунального і готельного господарств та туризму Київської міської державної адміністрації (крім столиці України, такий статус з європейських країн мають тільки Мадрид, Москва, Париж і Санкт-Петербург).

Співробітництво України із Всесвітньою туристською організацією здійснюється в рамках діяльності у складі її керівних органів, у тому числі Генеральної асамблеї, Виконавчої ради (в якості спостерігача) та Регіональної комісії для Європи, а також її програмних органах, зокрема Робочої групи з розробки юридичного інструмента полегшення туристичних поїздок.

Держтуризмкурортів на постійній основі надає ЮНВТО інформацію щодо туризму в Україні в рамках досліджень міжнародного туристичного ринку та світової туристичної політики, що проводяться Всесвітньою туристською організацією з урахуванням національного контексту.

Починаючи з 22 травня 2000 р. Надзвичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Іспанія та Князівстві Андорра здійснює повноваження Постійного представника України при Всесвітній туристській організації. 10 листопада 2006 р. Указом Президента України №951/2006 Надзвичайного і Повноважного Посла України в Королівстві Іспанія А.А. Щербу було призначено Постійним представником України при Всесвітній туристській організації.

Україною виконано всі фінансові зобов’язання з оплати щорічних членських внесків до бюджету ЮНВТО, враховуючи 2008 рік. Розмір щорічного членського внеску України до ЮНВТО за 2009 р. становить 58514,00 євро.

Слід також відзначити поступове зменшення розміру членського внеску України до ЮНВТО: у 2007 р. розмір внеску становив 67188,00 євро, у 2008 р. – 63258,00 євро.

Генеральний секретар ЮНВТО Франческо Франжіаллі здійснив перший офіційний візит в Україну 8-11 жовтня 2000 р. Цей візит набув особливого значення з огляду на проведені зустрічі з керівниками держави: Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем’єр-міністром України, Віце-прем’єр-міністром України, Головою Київської міської державної адміністрації, Міністром закордонних справ України, а також виступ на парламентських слуханнях на тему “Про стан і перспективи розвитку туризму в Україні” та черговому засіданні Ради по туризму СНД. Ф. Франжіаллі також взяв участь у 7 Міжнародному туристичному салоні “Україна 2000” і семінарі ЮНВТО “Нові інформаційні технології в туризмі”. В ході візиту досягнуто домовленості між Прем’єр-міністром України та Генеральним секретарем ЮНВТО щодо спільної розробки та реалізації Генерального плану розвитку туризму в Україні.

З 10 по 12 жовтня 2002 р. в Україні вдруге з офіційним візитом перебував Генеральний секретар ЮНВТО. Під час візиту Ф. Франжіаллі мав зустрічі з Головою Верховної Ради України, Прем’єр-міністром України, керівництвом Київської міської державної адміністрації, Постійним представником Програми Розвитку ООН в Україні. Генеральний секретар також відвідав Київський університет туризму, економіки і права, який є членом Ділової ради ЮНВТО. Тут в урочистій обстановці йому за видатні заслуги в розвитку світового туризму було присвоєно високе звання Почесного доктора університету. Він також прочитав лекцію “Тенденції розвитку міжнародного туризму” для студентів і викладачів університету.

25-28 вересня 2003 р. в Україні на запрошення України втретє з візитом перебував Генеральний секретар ЮНВТО Ф. Франжіаллі для проведення ряду зустрічей з Прем’єр-міністром України, Губернаторами Івано-Франківської та Львівської областей, а також Міжнародного семінару ЮНВТО із розвитку сільського туризму в м. Яремча та урочистостей з нагоди святкування Всесвітнього дня туризму та Дня туризму України в мм. Києві та Львові. У цих заходах також взяв участь Регіональний представник ЮНВТО для Європи.

31 серпня 2006 року в приміщенні Міністерства культури і туризму України відбулися переговори Міністра культури і туризму України з Генеральним секретарем Всесвітньої туристської організації Ф. Франжіаллі з актуальних питань співробітництва нашої держави в рамках ЮНВТО.

За період з 2000 по 2004 рр. в Україні проведено 11 регіональних семінарів ЮНВТО щодо тенденцій і методик розвитку світового туризму.

Важливість проведення в Україні цих заходів важко переоцінити з огляду на підвищення інформаційного забезпечення туристичної галузі, опанування прогресивним досвідом організації високорентабельної індустрії туризму, зокрема, її інформаційно-рекламної сфери, пропагування національного турпродукту на світовому ринку каналами ЮНВТО.

В ході 15-ї сесії Генеральної асамблеї ЮНВТО (17-24 жовтня 2003 р., м. Пекін, КНР), була підтримана пропозиція України щодо проведення у м. Києві 25-27 листопада 2004 р. П’ятого Міжнародного форуму ЮНВТО для парламентарів і представників місцевих органів влади.

Незважаючи на повну готовність щодо проведення зазначеного заходу відповідно до Угоди між Урядом України та Всесвітньою туристською організацією від 27.10.2004 р., Генеральним секретарем ЮНВТО Ф. Франжіаллі після консультацій з координатором-резидентом Організації Об’єднаних Націй у м. Києві прийнято рішення щодо перенесення термінів Форуму.

В ході участі української делегації у 16-й сесії Генеральної асамблеї ЮНВТО (25 листопада – 2 грудня 2005 р., м. Дакар, Республіка Сенегал) було висловлено підтримку кандидатури Франческо Франжіаллі для переобрання на посаду Генерального секретаря Всесвітньої туристської організації на період 2006-2009 рр.

В ході участі української делегації у 17-й сесії Генеральної асамблеї ЮНВТО (23-29 листопада 2007 р., м. Картахена, Колумбія) за підтримки України було прийнято рішення про проведення чергової сесії Генеральної асамблеї ЮНВТО у 2009 році в Казахстані, враховуючи принцип регіональної ротації та справедливого географічного представництва у Всесвітній туристській організації.

Під час голосування до складу Виконавчої ради ЮНВТО на період 2007-2011 рр. Україна надала підтримку Казахстану, Російській Федерації, Румунії та Хорватії. По результатах голосування Італію, Казахстан, Російську Федерацію та Францію було обрано до складу Виконавчої ради ЮНВТО на зазначений період.

Спільно з Програмою розвитку ООН, Програмою розвитку та інтеграції Криму, ЮНВТО було розроблено проект Генерального плану сталого розвитку сільського туризму: “Розвиток етнографічного сільського туризму в Автономній Республіці Крим”.

В ході 3-го засідання Генеральної Асамблеї ЮНВТО (м. Торремолінос, Іспанія, вересень 1979 р.) було прийняте рішення щодо святкування Всесвітнього дня туризму 27 вересня, починаючи з 1980 року, та призначення країни-організатора урочистостей, пов’язаних з його святкуванням. Зазначена дата співпадає з десятирічним ювілеєм прийняття Статуту ЮНВТО (27.09.1970 р.).

Указом Президента України “Про День туризму” від 21.09.98 №1047/98 встановлено щорічне відзначення цього дня 27 вересня, що є свідченням визнання державою значення туризму для країни. Таким чином у 1998 р. в Україні вперше широко відзначався Всесвітній день туризму.

Тематикою Всесвітнього дня туризму у 2009 році є “Туризм – утвердження різноманіття”, країною-організатором – Гана.

Щорічно в День туризму проводиться цілий комплекс заходів за участю керівництва держави, керівників міністерств і відомств суміжних галузей. В рамках свята організуються урочисті масові заходи (презентація туристичних підприємств, концерти, конкурси за туристичною тематикою, народні гуляння на центральній вулиці міста Києва – Хрещатику, в парках м. Києва, в обласних центрах, містах і селах усіх регіонів України, а також безкоштовний вхід до музеїв, заповідників та інших екскурсійних об‘єктів для груп учнівської та студентської молоді).

Щорічно в жовтні у м. Києві проводиться Міжнародний туристичний салон “Україна” – однин з найбільших виставкових заходів на теренах нашої країни, якому надано статус заходу, що проходить під егідою ЮНВТО, за участю представників ЮНВТО, з використанням її символіки, а також включенням Салону до Календаря міжнародних туристичних заходів ЮНВТО.

Україна – учасник міжнародного проекту ЮНВТО-ЮНЕСКО “Туризм по Великому Шовковому шляху” та здійснює всебічну підтримку його реалізації. Так, 16-17 жовтня 2003 р. в Криму, м. Судаку, що історично входило до маршрутів давнього Шовкового шляху, проведена Міжнародна конференція, присвячена проблематиці цього проекту. Відповідні заходи – виставки, конференції, семінари тощо – проводяться у м. Судаку на щорічній основі.

Членство України у Всесвітній туристській організації значно підвищило імідж і авторитет нашої держави у туристичному співтоваристві, створило передумови подальшого розвитку національного туризму відповідно до тенденцій світового туристичного ринку із залученням до інформаційної мережі, прогресивних технологій, інвестиційних пропозицій, системи професійної підготовки, наукових досліджень, передових надбань найбільш розвинутих туристичних держав світу, відкрило нові можливості налагодження взаємовигідної співпраці з країнами-членами на всіх рівнях – двосторонньому, багатосторонньому, регіональному. 

Для забезпечення специфічних пріоритетів України у взаємовідносинах з ЮНВТО першочергова увага приділятиметься:

– здійсненню спільних проектів із залученням технічної і фінансової допомоги ПРООН, TACIS, інших фондових організацій та інвесторів на програми розвитку туризму в Україні, зокрема, з питань оптимізації туристичної політики, стратегії та планування туристичного розвитку, підготовці та підвищення кваліфікації туристичних кадрів, розповсюдження стандартів якості туристичного обслуговування, ведення туристичної статистики, покращення туристичного іміджу України;

– регулярній участі в курсах підвищення кваліфікації по різних напрямках туристичної діяльності для представників національних туристичних адміністрацій країн-членів у штаб-квартирі ЮНВТО та виїзних;

– розширенню можливостей формування мережі партнерств, сприяння з боку ЮНВТО передачі технологій, ноу-хау, проведенню маркетингових досліджень, а також інвестуванню в галузь туризму України;

– розробці конкретних рекомендації по проведенню туристичної політики відповідно до соціально-економічного стану та потреб України, враховуючи лібералізацію формальностей (візових, прикордонних тощо), пов’язаних з туристичними обмінами України з іншими державами, особливо з країнами ЄС;

– розробці механізму забезпечення сплати щорічного членського внеску України у ЮНВТО;

– проведенню широкомасштабних заходів в межах щорічного святкування Всесвітнього дня туризму та Дня туризму України з метою пропагування ролі туризму в суспільно-економічному житті України та світу;

– створенню спільного міжнародного турпродукту, зокрема, в рамках проекту ЮНВТО “Великий Шовковий шлях”, участь у розробці маршруту “Християнські святині світу як об’єкти міжнародного туризму” з включенням до нього найбільш цінних історико-культурних та архітектурних пам’яток християнства і здійсненням розбудови туристичної інфраструктури та матеріальної бази по маршрутах із залученням фінансової та технічної допомоги ПРООН, інших фондових організацій, інвесторів, а також маркетингу такого турпродукту, організації серії семінарів і науково-практичних конференцій міжнародного та регіонального рівня з метою вивчення туристичного потенціалу, можливостей та перспектив створення таких маршрутів;

– регулярній участі в організаційних і науково-практичних заходах ЮНВТО (Генеральні асамблеї, семінари, конференції, симпозіуми, зустрічі, засідання Виконавчої ради тощо), у т.ч. регіональних, з питань розвитку національного та світового туризму;

– розробці пропозиції щодо надання технічної допомоги ЮНВТО у створенні та пропагуванні туристичного іміджу та туристичної символіки України;

– вивченню прогресивного досвіду організації туристичної галузі країн-членів ЮНВТО, у тому числі щодо основних напрямків державної політики, фінансування її реалізації (бюджетні та позабюджетні джерела), структури національної туристичної адміністрації, інвестицій, витрат на рекламно-інформаційну діяльність, підготовку кадрів, їх структури, співвідношення витрат на розвиток туризму та прибутків від туристичної діяльності, механізму підвищення ефективності функціонування галузі.

Зважаючи на те, що Україна є порівняно молодим членом ЮНВТО, можна з впевненістю говорити про визнання зростаючої ролі туристичного потенціалу нашої країни на світовому туристичному ринку, сприйняття нашої країни світовою спільнотою як великої європейської держави з багатими природно-рекреаційними та історико-культурними ресурсами, потужною туристичною інфраструктурою, що має всі можливості стати туристичною державою світового рівня, в якій індустрія туризму становитиме вагому складову бюджетних надходжень, відіграватиме провідну роль в покращенні економічного становища країни.

Авторский материал: Предмет, метод, методология и задачи науки административного права

Предмет, метод, методология и задачи науки административного права

B.C. Четвериков

Определение и обоснование предмета науки административного права в настоящее время является наиболее актуальной проблемой, так как в государстве в последнее десятилетие проводятся радикальные политические, социальные, экономические, правовые и организационные реформы.

Административная наука как одна из научных отраслей публичного права представляет собой систему теоретических взглядов, представлений и положений об отрасли административного права, предмете и методе его регулирования. Прежде чем перейти к рассмотрению этого вопроса следует уточнить понятие терминов «наука» и «теория».

Наука — это сфера человеческой деятельности, назначением которой является выработка и теоретическая систематизация объективных знаний о реальной действительности.

В нашем случае речь идет о выработке и систематизации объективных знаний о реальных процессах, происходящих в области управленческих отношений в деятельности органов исполнительной власти, государственного управления и их уполномоченных должностных лиц.

Теория — это система научных знаний о внутренней природе явлений. То есть с помощью науки как особого вида человеческой деятельности не только получают объективные знания о сущности исследуемых явлений, но и теоретически систематизируют эти знания в соответствии с внутренней природой этих явлений. Роль же теории сводится к теоретической систематизации объективных знаний о реальных процессах в управленческих отношениях с целью их упорядоченности, согласованности и оптимизации.

Административная наука, как одна из научных отраслей права, вырабатывает и теоретически систематизирует объективные знания, идеи, взгляды, понятия, представления и положения об отрасли административного права, ее предмете и методе его регулирования, ее правотворческой и правоприменительной практике, осуществляемой органами исполнительной власти, государственного управления, администрациями органов МСУ и их уполномоченными должностными лицами.

Предмет (что исследуется) и объект (на что направлено исследование) науки административного права существенно отличается от предмета (объекта) отрасли права и учебной дисциплины, где существует только различие предмета и объекта в объеме управленческих отношений.

Предметом науки административного права является исследование законов, закономерностей и особенностей в управленческой деятельности органов исполнительной власти, органов государственного управления, администраций органов МСУ, их должностных лиц и осуществляемых при этом управленческих отношений в иных сферах, эффективности административно-правовых норм, регулирующих эти отношения, правоприменительной практики, выявление свойств, с целью их совершенствования. Объект науки административного права (на что направлено исследование), это управленческие отношения, которые исследуются наукой с целью их совершенствования. Перед наукой ставятся задачи исследования с целью совершенствования административно-правового регулирования управленческих отношений.

К числу основных задач исследования науки административного права следует отнести:

1) предмет административного права в современных условиях становления и развития исполнительной власти, государственного управления;

2) методы и формы правового регулирования в деятельности органов исполнительной власти, исполнительно-распорядительной деятельности органов государственного управления в современных условиях;

3) правовой статус органов исполнительной власти, органов государственного управления, администраций органов МСУ, как субъектов административно-правовых отношений;

4) правовое положение физических лиц в сфере деятельности органов исполнительной власти, государственного управления, администрации органов МСУ;

5) административно-правовой статус государственных и муниципальных служащих, как субъектов административно-правовых отношений;

6) правовое положение негосударственных и общественных объединений как коллективных субъектов административно-правовых отношений;

7) административно-юрисдикционная деятельность, ее подведомственность в разрешении управленческих споров и рассмотрения индивидуальных дел об административных правонарушениях;

8) ответственность по административному праву;

9) административное правонарушение и административная ответственность;

10) административный процесс и его виды;

11) административное производство и его виды;

12) административно-правовые режимы;

13) эффективность обеспечения законности и дисциплины в деятельности органов исполнительной власти, государственного управления, администраций органов МСУ и их должностных лиц;

14) административно-правовое регулирование общего, отраслевого и межотраслевого государственного управления и его правовое регулирование;

15) административно-правовое регулирование управленческих отношений в экономической, хозяйственной, промышленной, аграрной сферах и областях;

16) административно-правовое регулирование государственного управления в административно-политической сфере;

17) административно-правовое регулирование управленческих отношений в социально-культурной сфере и др.

Все эти задачи исследуются в единстве и взаимосвязи, образуют целостное единство самого предмета как системы науки административного права.

В результате научных исследований практике предлагаются рекомендации и предложения по совершенствованию административно-правового регулирования во всех отраслях и сферах деятельности органов исполнительной власти, государственного управления, администраций органов МСУ, а также осуществления административных правоохранительных функций в смежных отраслях права.

Наука административного права уделяет большое внимание исследованию таких административно-правовых категорий, как понятие и сущность деятельности органов исполнительной власти, государственного управления, а также выявляет объемы, соотношения понятий государственной службы и должностного лица, административных наказаний и административной ответственности, содержанию административно-правовых норм и правоотношений и многому другому.

Особым элементом предмета науки административного права является правотворческая и правоприменительная деятельность рганов исполнительной власти, государственного управления и их должностных лиц. Изучая практику применения административно-правовых норм, можно оценивать их эффективность, выявлять пробельность в законодательстве и дефекты в юридической технике.

Основное назначение науки административного права — на основе исследований предлагать методы и средства совершенствования системы деятельности органов исполнительной власти, государственного управления, органов МСУ в их повседневной, регулярной и непрерывной организации управления во всех жизненно важных областях и сферах государства и общества.

Наука административного права также разрабатывает научные понятия и категории, которыми она пользуется для исследования управленческих отношений, реализуемых органами исполнительной власти, государственного управления, органами МСУ, а также оказывает влияние на дальнейшее развитие и совершенствование деятельности органов исполнительной власти, государственного управления совершенствования механизма, методов и форм административно-правового регулирования.

Результатом проводимых научных исследований являются рекомендации, предложения и выводы, направленные на повышение эффективности управленческих отношений в сфере деятельности органов исполнительной власти, государственного управления и административно-правового регулирования иных управленческих отношений, а также совершенствование практики применения норм административного права в целях охраны отношений, регулируемых другими отраслями права.

Теоретической основой науки административного права являются философские и социологические науки, положения теории социального управления и общей теории социологии и права. Большое значение для научных исследований имеют решения государственных органов власти по вопросам организации деятельности исполнительной власти, государственного управления, а также правового регулирования их деятельности.

Потребности практики требуют в каждом конкретном случае определять механизм исполнения законов — конкретных исполнителей, формы, методы, сроки и перечень подзаконных действий, ответственность определенных лиц, а также систему контроля и проверки исполнения. При этом необходимо учитывать вопросы ресурсного обеспечения законотворчества и правоприменительной практики.

Примером такого слабого учета правоприменительной практики стали задачи научного обоснования разработки административно-правового института регулирования процесса банкротства предприятий и банков как объектов управленческой деятельности, ликвидации взаимных неплатежей, регулирования рынка ценных бумаг, определенного регулирования цен на основные виды сырья и товаров, особенно первой необходимости, социальной защиты населения и др.

Посредством норм административно-правового регулирования можно позитивно влиять на тенденцию сокращения экономических преступлений. Например, указ Президента РФ от 12 мая 1997 г. № 467 «О прекращении представления гарантий и поручительств за счет средств федерального бюджета» в некоторой степени перекрыл возможные каналы хищений государственных средств из бюджета путем коррупции, однако таких мер далеко не достаточно.

Важно при этом определить роль и пределы действия административного права как метода регулирования тех новых отношений, которые складываются в негосударственном секторе экономики. Разговор здесь должен идти не об отказе от государственного регулирования этих отношений, а об изменении его форм и методов. Хотя основным методом регулирования в сфере хозяйственной деятельности становится метод согласования, это не исключает применения в определенных пределах и метода императивных предписаний.

Теоретической основой науки административного права являются философские и социологические науки, положения теории социального управления и общей теории социологии и права. Большое значение для научных исследований имеют решения государственных органов власти по вопросам организации деятельности органов исполнительной власти, государственного управления, а также по правовому регулированию их деятельности.

Большое значение для научных исследований проблем административного права имеет изучение законодательства Российской Федерации, в котором содержатся нормы и решения, регламентирующие различные вопросы функционирования деятельности органов исполнительной власти, государственного управления. Особое значение в развитии науки административного права имеет методология познания объектов и явлений реального мира, в том числе и управленческих отношений.

Методология — это учение о системе научных методов и средств познания объектов или явлений реального мира.

Методологической основой науки административного права являются совокупность общенаучных и частно-научных методов и средств познания, с помощью которых исследуются закономерности, законы и особенности специфических (управленческих) отношений в отрасли административного права, процесса законотворчества и правоприменительной деятельности, а также изучаются категории, понятия и институты самой науки административного права.

Для выявления сущности методологии следует усвоить понятия метода вообще и общенаучных и частно-научных методов познания в частности.

Метод — это способ, средство, путь теоретического или практического решения задач, для достижения сформулированной цели. Существуют различные методы познания и воздействия, которые изучаются другими науками, мы только перечислим их.

Общенаучные методы познания — это общие, используемые в различных отраслях научного знания способы, средства и пути исследования свойств, предметов и явлений, а также тенденций их изменения.

К общенаучным методам относятся: анализ, синтез, индукция, дедукция, гипотеза, аналогия, обобщение, абстрагирование, формализация, эксперимент, системный подход, системный анализ, математические методы, моделирование, диалектический, исторический и другие методы исследования.

Частнонаучные (специальные) методы познания: аналитическое и социологическое обследование, статистический анализ, сравнительно-правовой, формально-юридический, социологические методы, функциональный анализ и другие.

Основная задача науки административного права — исследовать предмет науки с целью выработки рекомендаций и мер по созданию благоприятных условий для успешного функционирования государства и, в первую очередь, деятельности органов исполнительной власти, государственного управления, органов МСУ в новых условиях рыночной экономики. Приоритетной целью всей деятельности органов исполнительной власти, государственного управления становится не волевое, императивное управление народным хозяйством, а сочетание методов государственного управления и правового регулирования посредством различных налоговых стимулов, согласований, регистрации, лицензирования, подбора и расстановки кадров органов исполнительной власти, государственного управления, осуществление контроля за деятельностью должностных лиц, отработка механизма обеспечения законности и дисциплины.

Одной из проблем науки административного права в настоящее время является правильное определение места, роли и объема полномочий и компетенции федеральных органов исполнительной власти по отношению к органам исполнительной власти субъектов РФ, субъектами государственного управления в экономической и социально-культурной сферы в условиях рыночных отношений. Все эти проблемы не могут быть успешно разрешены без использования достижений науки административного права, как основного института публичной отрасли права, позволяющей гармонично защищать законные интересы личности, общества и государства.

Большое значение для научных исследований проблем административного права имеет законодательство Российской Федерации, в котором содержатся нормы, регламентирующие различные вопросы деятельности органов исполнительной власти, органов государственного управления.

Методологической основой науки административного права являются также исторический, сравнительно-правовой, формально-юридический, социологический, логический и другие методы исследования.

Наука административного права как система построена на основе внутренней взаимосвязи и взаимозависимости административно-правовых положений, принципов организации и институтов, образующих целостное информационно-правовое единство научной отрасли права. Система науки административного права по объему шире системы отрасли административного права, так как наука административного права исследует не только совокупность административно-правовых норм, но и другие теоретические проблемы, связанные с теорией и практикой административно-правового регулирования.

Совершенствование научной базы административного права невозможно без изучения истории ее становления, осмысливания различных концепций, ранее имевших особое звучание, преемственности позитивного опыта, творческой переработки устаревших положений применительно к новым социально-экономическим условиям.

Российская наука административного права — одна из основных отечественных правовых наук, имеющая богатые исследовательские традиции.

Большой вклад в разработку теоретических и теоретико-прикладных проблем административного права внесли А.Б. Агапов, А.П. Алехин, А.С. Алексеев, Х.А. Андриашин, Г.В Атаманчук., Д.Н. Бахрах, И.Л. Бачило, К.С., Вельский, С.Ю. Данилов, Ю.А. Дмитриев, П.Т. Василенков, И.И. Вере-меенко, В.Г. Вишняков, М.И. Еропкин, Н.М.Казанцев, Г.Н. Калибаба, Ю.М. Козлов, А.Н. Козырин, Л.М. Колодкин, А.П. Коренев, Б.П. Курашвили, Б.М. Лазарев, В.В. Лазарев, А.Е. Лунев, В.М. Манохин, Л.А. Николаева, А.Ф.Ноздрачев, Д.М. Овсянко, И.В. Панова, Г.И. Петров, С.М. Петров, М.И. Пискотин, Л.Л. Попов, А.В. Прокошин, Ф.С. Разаренов, Б.В.Российский, Н.Г.Салищева, В.Е. Севрюгин, В.В. Скитович, Ю.Н. Старилов, С.С. Студеникин, М.С. Студеникина, Ю.А. Тихомиров, А.П. Шергин, Т.Я. Хабриева, Н.Ю. Хаманева, Б.Б. Хангельдыев, Я.М. Ямпольская, Ц.А. Якимов, А.Ю. Якуба и ряд других ученых-административистов.

Знание достижений науки административного права и их правильное применение позволит избежать многих ошибок при решении современных задач в организации деятельности органов исполнительной власти, государственного управления и правового регулирования.

Наука российского административного права уделяла и уделяет значительное внимание зарубежной теории и практике государственного управления. Особое влияние на российское административное право в последнее время оказало французское административное право, где субъектами юридической ответственности являются и юридические лица.

Чтобы успешно развивалась наука любой отрасли права, в том числе административного, требуется готовить научные кадры, владеющие современными научными методами познания своего предмета, и методами воздействия, способные объективно анализировать процессы, происходящие в стране, рекомендовать научно обоснованные методы воздействия на организацию управления в деятельности исполнительной власти.

Главной целью органов государственной власти и в первую очередь органов исполнительной власти в настоящее время является укрепление вертикали российской государственности. Именно этому служит правовая реформа приведения нормативных актов субъектов РФ в соответствии с Конституцией РФ и федеральными законами, что способствовало бы преодолению кризиса, созданию благоприятных условий для экономической, политической и социальной стабилизации в государстве и обществе в целом.

Особая роль в укреплении государственности принадлежит административному праву. Среди других публичных отраслей права оно имеет наибольший удельный вес. Сейчас происходит огромная по масштабам нормотворческая деятельность органов законодательной и исполнительной власти. Создаются новые, изменяются и дополняются действующие нормативные акты. Главная задача не в том, чтобы увеличивать массив законодательных актов прямого действия, а в том, чтобы лучше разрабатывать в подзаконных актах механизмы, способные эффективнее работать на цель, заложенную в законе. Необходимо поднять научный уровень нормотворческой деятельности в органах исполнительной власти, их основная задача — качественнее выполнять эту работу, так как это облегчит задачи правоприменительной практики.

Всегда следует прогнозировать потребности практики в правовом регулировании, нужно точнее определять механизм исполнения законов, то есть конкретных исполнителей, формы, I методы и сроки их действий, ответственность должностных лиц, а также систему контроля и проверки исполнения. При этом всегда следует учитывать наличие ресурсного (финансового, кадрового, экономического и иного) обеспечения законотворчества и правоприменительной практики.

При этом следует определить роль и пределы действия административного права, как метода правового регулирования управленческих отношений, которые складываются в нынешней рыночной экономике.

Одна из основных задач науки административного права — создавать устойчивость и упорядоченность управленческих отношений, благоприятных для оптимального функционирования государства в новых рыночных отношениях, с чувствительным механизмом спроса и предложений.

Приоритетной целью всей деятельности органов исполнительной власти, государственного управления становится не императивное (властное) управление народным хозяйством, а его регулирование посредством различных налоговых стимулов, согласований, регистрации, лицензирования, подбора и расстановки кадров органов исполнительной власти, государственного управления, осуществления контроля за деятельностью должностных лиц, отработка механизма юридической ответственности.

Одной из основных проблем науки административного права в настоящее время является рациональное определение и закрепление правового статуса, определяющего место, роль и объем полномочий и компетенции федеральных органов исполнительной власти по отношению к субъектам административного права в экономической и социально-культурной сфере. Все эти проблемы не могут быть успешно разрешены без использования достижений науки административного права.

Наука административного права связана с другими научными отраслями. Наиболее тесно она связана с наукой управления, которая носит комплексный характер. Теоретические положения науки управления также служат одной из методологических основ теории административного права. Одновременно наука управления использует ряд положений науки административного права, в целях повышения уровня эффективности управленческой деятельности.

Наука административного права связана со многими правовыми отраслями: теорией государства и права, конституционным правом и историей государства и права, поскольку эти науки содержат исходные, общие для всех отраслевых юридических наук теоретические положения, их изучение предшествует изучению административного права.

Без изучения вопросов административно-правового регулирования большинство проблем финансового, муниципального, земельного, экологического, таможенного и других отраслей права не могут быть всесторонне изучены и глубоко усвоены.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://referat.ru

Курсовая работа: Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

Фінансово-економічний факультет

Кафедра фінансів і банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „Фінанси підприємства”

на тему:

„Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства”

Виконала:

студентка групи 302-СБ

Прядко Ю.В.

Перевірила:

Свистун Л.А.

Полтава 2007

Зміст

Вступ

Розділ 1. Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

1.1 Склад і структура оборотних фондів

1.2 Джерела утворення оборотних засобів

1.3 Показники використання оборотних засобів

1.4 Кругообіг оборотних коштів

1.5 Нормування оборотних засобів

1.6 Значення та шляхи прискорення оборотності оборотних засобів

1.7 Ефективність використання оборотних засобів

1.8 Потреба й аналіз структури оборотних коштів

Розділ 2. Аналіз і оцінка фінансового стану підприємства.

2.1 Призначення, зміст та методи аналізу фінансового стану підприємства

2.2 Аналіз і оцінка стану ліквідності підприємства

2.3 Аналіз і оцінка стану ділової активності

2.4 Аналіз і оцінка процесів формування й розподілу прибутку підприємства

2.5 Аналіз і оцінка стану рентабельності підприємства

2.6 Аналіз і оцінка стану структури капіталу підприємства

2.7 Аналіз і оцінка стану ринкової активності підприємства

2.8 Комплексний аналіз і оцінка фінансового стану підприємства

Висновки.

Література.

Додатки.

Вступ

Ринкова економіка в Україні набирає все більшу силу. Разом з нею набирає силу і конкуренція як основний механізм регулювання господарського процесу.

У сучасних економічних умовах діяльність кожного господарського суб’єкта є предметом уваги великого кола учасників ринкових відносин, зацікавлених у результатах його функціонування.

Щоб забезпечувати стабільність підприємства в сучасних умовах, управлінському персоналу необхідно насамперед, уміти реально оцінювати фінансові стани як свого підприємства так і існуючих потенційних конкурентів. Фінансовий стан – найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства Вона визначає конкурентноздатність, потенціал у діловому співробітництві, оцінює, у якому ступені гарантовані економічні інтереси самого підприємства і його партнерів у фінансовому і виробничому відношенні. Однак одного уміння реально оцінювати фінансовий стан недостатньо для успішного функціонування підприємства і досягнення їм поставленої мети.

Конкурентноздатність підприємству може забезпечити тільки правильне керування рухом фінансових ресурсів і капіталу, що знаходяться на розпорядженні.

У ринковій економіці давно вже сформувався самостійний напрямок що дозволяє вирішувати ряд поставлених вами задач, відоме як «Фінансове керування» чи «Фінансовий менеджмент».

Фінансовий менеджмент як наука має складну структуру. Однієї зі складених його частин є фінансовий аналіз, що базується на даних бухгалтерського обліку і йо оцінках майбутніх факторів господарського життя. Зв’язок бухгалтерського обліку з керуванням очевидна. Керувати – значить приймати рішення. Керувати – значить передбачати, а для цього необхідно володіти гідною інформацією.

У зв’язку з цим бухгалтерська звітність стає інформаційною основою наступних аналітичних розрахунків, необхідних для прийняття управлінських рішень.

Отже, успішне фінансове керування спрямоване на:

– виживання фірми в умовах конкурентної боротьби

– запобігання банкрутства і великих фінансових невдач

– прийнятні темпи росту економічного потенціалу фірми

– ріст обсягів виробництва і реалізації

– максимізація прибутку

– мінімізація витрат

– забезпечення рентабельної роботи фірми

і є мета фінансового менеджменту.

Ціль даної курсової роботи полягає у вивченні методів аналізу фінансового стану, як інструментів ухвалення управлінського рішення і вироблення, на цій основі, практичних рекомендацій і висновків.

Об’єктом курсового дослідження є Кобеляцьке газове управління.

Основними задачами підприємства є:

– будівництво і запровадження в дію об’єктів газового транспортування, надання послуг населенню

– виконання робіт у надзвичайних ситуаціях стихійного характеру.

Предметом дослідження є сама методика аналізу фінансової діяльності і практика застосування її в управлінській діяльності.

Аналізований період охоплює рік роботи підприємства .

У процесі підготовці курсової роботи використовувалися матеріали бухгалтерської звітності і різні методичні джерела ( бухгалтерський баланс із додатками, статична звітність , система показників оцінки фінансово-господарської діяльності.

У них розглядалися наступні поняття, використовувані в курсовій роботі: фінанси підприємства; фінансовий стан; види, методи і прийоми фінансового аналізу; система показників, що характеризують фінансовий стан; аналіз фінансової звітності і структури балансу; оцінка платоспроможності, стійкості, прибутковості підприємства.

Розділ 1 Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

1.1 Склад і структура оборотних фондів

Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову й вартісну форми. У практиці планування та обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються.
Незавершене виробництво — це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва).

Витрати майбутніх періодів — це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.

Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну) структуру. Вона формується під впливом низки факторів (тип виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення, умови забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється в часі повільно, без різких коливань. Наприклад, на промислових підприємствах України у загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів становить у середньому протягом останніх років приблизно 70%, незавершеного виробництва — 25%. Спостерігається така тенденція в динаміці структури оборотних фондів: відносні розміри виробничих запасів у цілому зменшуються, а незавершеного виробництва і витрат майбутніх періодів, навпаки, збільшуються.

Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо. Так, найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять: виробничі запаси — на електростанціях та підприємствах легкої промисловості (до 90%); незавершене виробництво — на підприємствах машинобудування (близько 40%, у зв’язку з великою тривалістю виробничого циклу); витрати майбутніх періодів — на підприємствах добувної індустрії (40—50% і більше).

1.2 Джерела утворення оборотних засобів

У залежності від джерел формування оборотні засоби поділяються на власні позикові та залучені

Власні кошти – це кошти підприємств, якими вони покривають мінімальні розміри оборотних активів (запасів і витрат), що будуть необхідні для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва та реалізації продукції. Вони постійно знаходяться у підприємстві та строк користування ними не встановлюється. У наш час хронічною хворобою для більшості підприємств народного господарства України є недостача оборотних активів, що є однією з основних причин їх збитковості.

1. Власні оборотні засоби:

оборотний капітал;

прибуток;

стійкі пасиви:

заборгованість по з/п;

заборгованість бюджету;

заборгованість за тару;

передоплата.

Позикові кошти – це кошти що отримуються підприємствами у вигляді банківських кредитів для створення сезонних запасів матеріальних цінностей та покриття затрат виробництва. Вони надаються підприємствам на визначений строк, після закінчення якого повинні бути повернені банку.

2. Позикові кошти:

позикові (короткострокові кредити банку);

державний кредит;

інші (залишки фондів, резервів, не використовуваних по прямому призначенню)

Залучені кошти – це кошти, що не належать підприємству, однак у силу діючої системи розрахунків знаходяться в його обігу.

стійкі пасиви

Кожне підприємство, яке створює, формує свої оборотні засоби за рахунок коштів засновників, у процесі виробничої діяльності має додаткову потребу в оборотних засобах які покривається як правило, за рахунок власних фінансових ресурсів підприємства , основним з яких є прибуток.

Велику роль у джерелах, які формують оборотні засоби підприємства, відіграють залучені кошти, до яких належать стійкі пасиви.

Стійки пасиви — це оборотні засоби, які юридично не належать підприємству, але постійно використовуються ним у господарському обігу.

До них входять:

1. Мінімальна заборгованість підприємства з резерву майбутніх платежів, що являє собою витрати які належать до витрат виробництва, але не застосовуються для безпосереднього виготовлення продукції.

2. Стійка перехідна заборгованість постачальникам за акцентованими розрахунковими документами.

3. Мінімальна заборгованість із зарплати та відрахування на соціальне страхування.

4. Залишки амортизаційних відрахувань та запаси матеріалів для капітального ремонту, виконаного господарським способом.

5. Кошти підприємства, що формуються з кредитів банку та авансів замовників.

6. Тимчасово вільні кошти спеціальних фондів.

Раціональне використання власних та позичених коштів дає змогу підприємствам успішно долати тимчасові труднощі й ефективніше використовувати оборотні засоби підприємства.

1.3 Показники використання оборотних засобів

Для характеристики використання оборотних коштів застосовують 2 показники:

1. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів – характеризує кількість оборотів оборотних коштів за визначений період:

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за період, що аналізується. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.

2. Тривалість одного обороту:

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Тривалість обороту коштів – це показник, здатний одночасно відображати результати процесу матеріального відтворення – обсяг реалізації виробленої продукції і наданих послуг за певний період – і ефективність використання в цьому процесі матеріальних засобів і коштів.

Тривалість обороту грошових коштів підприємства відображає час їхнього функціонування, починаючи з авансування в предмети праці і завершуючи отриманням виручки від реалізації продукції. При цьому враховуються терміни обороту виробничих запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості:

Ог.к. = Ов.з .+ Од.з. + Ок.з.,

де Ог.к – термін обороту грошових коштів, днів

Ов.з – термін обороту виробничих запасів, днів

Од.з. — -термін обороту дебіторської заборгованості, днів

Ок.з. – термін обороту кредиторської заборгованості, днів

Оборотність оборотних активів є фінансовим якісним показником і має велике значення в роботі підприємств. Чим швидше обертаються оборотні активи тим менше їх необхідно для виконання плану виробництва та реалізації продукції, тим за інших рівних умов більше прибутку отримає підприємство, вище буде його рентабельність.

1.4 Кругообіг оборотних коштів

Кругообіг оборотних засобів – це безперервний процес обігу коштів у процесі виробництва. Він виникає з єдності та різноплановості оборотних фондів обігу, коли перші (фонди обігу) стають джерелом формування других (оборотних фондів), а ті, в свою чергу стають обов’язковою умовою існування перших.

Класична формула кругообігу оборотних засобів визначена в «Капіталі» К. Маркса:

Гроші — Товар — Виробництво — Новий товар — Нові гроші

К. Маркс зазначав, що для існування підприємства насамперед необхідно мати певний капітал, тобто гроші. Вони будуть використані на закупівлю матеріалів, сировини, конструкцій деталей: на формування трудових ресурсів та придбання основних виробничих фондів підприємства, тобто на створення (купівлю) товару. Придбані за гроші товари братимуть участь у виробничому процесі. Результатом виробничої діяльності буде виготовлення якої-небудь продукції, тобто нового товару. Потім продукція має бути реалізована, у результаті підприємство отримає нові гроші. Ці нові гроші частково будуть витрачені на відшкодування виробничих витрат, тобто знову на закупівлю сировини та матеріалів, оплату праці робітникам та на оновлення основних виробничих фондів, частково на накопичення і розширення виробництва. І все починається з початку.

Період, який починається з авансування капіталу на придбання виробничих запасів і завершується поверненням цього капіталу, називається виробничим циклом.

У сфері інфраструктури кругообіг оборотних засобів відбувається у дещо інший спосіб. Це пов’язано зі специфікою умов виробництва у сфері послуг, а саме:

1. Процес виробництва послуг і процес їх споживання не відокремлені у просторі та часі.

2. Продукт сфери послуг не матеріальний, тому його не можна накопичувати та зберігати.

З огляду на це формула кругообігу матиме такий вигляд:

Гроші – Товар – Виробництво — Нові гроші

1.5 Нормування оборотних засобів

Шляхом нормування визначається той мінімальний розмір оборотних засобів, який необхідний для забезпечення безперервного й нормального функціонування виробництва. Нині найбільш поширені три методи нормування оборотних засобів:

1. Аналітичний — ґрунтується на аналізі наявності оборотних фондів підприємства з подальшим коригуванням фактичних запасів залежно. від потреб виробництва і вилучення з них надлишкових.

2. Коефіцієнтний — полягає в уточненні фактичних запасів товарно-матеріальних цінностей на величину коефіцієнта змін умов виробництва, який розраховується на основі показників динаміки розвитку підприємства впродовж — кількох попередніх років.

3. Метод прямого розрахунку, який ґрунтується на розрахунках нормативів по кожному нормованому елементу оборотних засобів: виробничих запасах, незавершеному виробництву, витратах майбутніх періодів та залишках готової продукції на складах. Цей метод є найпоширенішим тому, що він дає змогу точніше нормувати використання оборотних засобів підприємства, враховуючи специфіку виробництва та умови його розвитку. Крім цього він дає можливість проаналізувати наскільки оптимальним є установлені норми, виявити їх недоліки, якщо такі є.

Нормування оборотних коштів здійснюється по наступним елементах:

1. Виробничі запаси;

2. Незавершене виробництво;

3. Витрати майбутніх періодів;

4. Готова продукція.

Нормування витрат. Визначення потреби підприємства в сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їхніх витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або на їхнє замовлення галузевими науково-дослідними організаціями. Застосовувана система норм витрати матеріальних ресурсів охоплює велику номенклатуру останніх. Види цих норм виокремлюються за такими класифікаційними ознаками: а) за призначенням — норми витрат сировини, матеріалів, енергії, палива тощо; б) масштабом дії — групові (на однакові види продукції) та індивідуальні; в) періодом дії — річні (для поточного планування) й перспективні; г) ступенем деталізації об’єктів нормування — для деталі (вузла) й виробу в цілому; д) ступенем деталізації нормованих ресурсів — специфіковані (на види ресурсів з конкретними параметрами) і зведені (на види ресурсів за звуженою номенклатурою). Нормування витрат окремих видів матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних наукових принципів. Найважливішими з цих принципів мають бути: прогресивність, технологічна та економічна обґрунтованість, динамічність і забезпечення можливості зниження норм. Норма витрати того чи того виду матеріальних ресурсів — це граничне допустима величина витрати на виготовлення продукції за умов конкретного виробництва з урахуванням застосування найпрогресивнішої технології та сировини (матеріалів) найвищого ґатунку. Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у сукупності становлять загальну величину витрати певного виду матеріальних ресурсів на одиницю продукції, що виробляється. Для більшості матеріалів структура норми витрати включає: корисну (чисту) витрату; технологічні відходи і втрати; інші організаційно-технічні втрати (під час транспортування, зберігання тощо). У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-лабораторний, звітно-статистичний. Найбільш прогресивним, безперечно, є аналітично-розрахунковий метод, що базується на глибокому аналізі та техніко-економічному обґрунтуванні всіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва. Користуючись дослідно-лабораторним методом, норми витрат визначають з допомогою проведення низки дослідів і досліджень; його використовують, головне, для нормування витрати допоміжних матеріалів та інструменту. Суть звітно-статистичного методу нормування полягає у встановленні норм витрат, виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного (можливого) певного зниження норм у наступні роки. Його практичне застосування допускається тільки як виняток — для орієнтовних розрахунків, а також у процесі нормування витрат малоцінних і таких, що їх рідко використовують, матеріалів.

1.6 Значення та шляхи прискорення оборотності оборотних засобів

Ефект прискорення оборотності оборотних коштів виражається у вивільненні, зменшенні потреби в них у зв’язку з поліпшенням їхнього використання. Розрізняють абсолютне і відносне вивільнення оборотних коштів.

Абсолютне — відбиває пряме застосування потреби в оборотних коштах.

Відносне вивільнення відбиває як зміну величини оборотних коштів, так і зміну обсягу реалізованої продукції, щоб його визначити, потрібно обчислити потребу в оборотних коштах за звітний рік, виходячи з фактичного обороту по реалізації продукції за цей період і оборотності в днях за попередній рік. Різниця дає потребу вивільнення засобів. Ефективне використання оборотних коштів грає велику роль у забезпеченні нормальної роботи підприємства, у підвищенні рівня рентабельності виробництва. Відсутність на підприємстві необхідних фінансових ресурсів, низький рівень платіжної дисципліни приводить до виникнення взаємних неплатежів. Взаємна заборгованість підприємств — характерна риса економіки перехідного періоду. Значна частина підприємств не зуміли швидко адаптуватися до ринкових відносин, що формуються, нераціонально використовує наявні оборотні кошти, не створює фінансові резерви. Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається наступними шляхами:

На стадії створення виробничих запасів — впровадження економічно обґрунтованих норм запасу, наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, комплектуючих виробів до споживачів; широке використання прямих тривалих зв’язків; розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням; комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах. На стадії незавершеного виробництва прискорення НТП (упровадження прогресивної технології і техніки, особливо безвідхідної і маловідходної, роботизованих комплексів, роторних ліній, хімізація виробництва), розвиток стандартизації, уніфікації, типізації, удосконалювання форм організації промислового виробництва, більш дешевих конструкційних матеріалів, удосконалювання системи економічного стимулювання, економічного використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, збільшення питомої ваги продукції, що користається підвищеним попитом. На стадії звертання наближення споживачів продукції до її виготовлювачів; удосконалювання системи розрахунків, збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень по прямих зв’язках, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції з зекономлених матеріалів, ретельна і своєчасна перевірка продукції, що відвантажується, по партіях , асортименту, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними договорами.

1.7 Ефективність використання оборотних засобів

Ефективність використання. Раціональне та економне витрачання окремих елементів оборотних фондів підприємств має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрату загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної та питомої витрати окремих видів ресурсів, дає змогу з такої самої кількості сировини й матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.

Оборотні кошти різногалузевих підприємств країни становлять значну частину їхніх матеріально-грошових активів. Тому раціональне та економне використання оборотних коштів суб’єктів господарювання має неабияке економічне значення. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності — відповідні конкретні заходи (рис.1).

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва діючими оптовими цінами за певний період на середній залишок оборотних коштів за той самий період. Показник, що є оберненим стосовно коефіцієнта оборотності, заведено називати коефіцієнтом завантаження. Він показує, скільки оборотних коштів (у частках одиниці) припадає на кожну грошову одиницю реалізованої продукції. Тривалість одного обороту в днях (або швидкість обороту) оборотних коштів визначається як співвідношення кількості днів у розрахунковому періоді (для кварталу — 90 днів, року — 360 днів) і коефіцієнта оборотності за той самий період. Для характеристики економічної ефективності використання оборотних коштів може застосовуватися показник їхньої рентабельності, обчислюваний як відношення прибутку підприємства до суми його оборотних коштів.

Унаслідок прискорення оборотності фінансових (грошових) коштів зменшується потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з обороту. Розрізняють абсолютне (зменшення потрібної суми коштів) та відносне (реалізація більшої кількості продукції за фіксованої суми коштів завдяки поліпшенню їхнього використання) вивільнення грошових коштів з обороту.

З-поміж заходів для підвищення ефективності використання оборотних коштів чільне місце належить оптимізації виробничих запасів. Саме з оптимізацією зв’язані найбільші резерви скорочення запасів на підприємствах, особливо з матеріаломістким виробництвом. Зменшення тривалості виробничого циклу на таких підприємствах усього на один день дає змогу зменшити обсяг незавершеного виробництва на суму понад 2 млн. грош. од. Якщо ж прискорити реалізацію продукції також на один день, то можливе вивільнення оборотних коштів становитиме. приблизно 1/3 обсягу залишків готової продукції на складах підприємств.

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Рис.1 Показники та способи підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства.

1.8 Потреба й аналіз структури оборотних коштів

Знаючи середньоденні норми витрати відповідних елементів поточних активів і пасивів, визначимо потребу в оборотних коштах

Для розрахунку потреби в оборотних коштах на один фінансовий цикл необхідно з розрахованої потреби в оборотних коштах на весь операційний цикл відняти засоби кредиторів.

Керування оборотними коштами підприємства

На всіх підприємствах існує доступна первинна інформація, що може бути оброблена за допомогою представлених вище кількісних методик.

Застосування цих методик дозволяє одержати дані, необхідні для прийняття управлінських рішень.

Наступні показники дозволяють проводити аналіз стану і стежити за ефективністю використання оборотних коштів:

Величина поточних активів і власних оборотних коштів

Структура оборотних коштів

Оборотність окремих елементів оборотних коштів

Рентабельність поточних активів

Тривалість фінансового циклу

Розрахунок потреби в оборотних коштах і оцінка ефективності використання позикових засобів.

Необхідно оцінити можливість реалізації програми виробництва з погляду наявності в підприємства оборотних коштів

Для поповнення недоліку наявних поточних активів варто розглянути варіант залучення позикових засобів — кредитів банку

Доцільність використання позикових засобів може бути проаналізована за допомогою моделі «фінансового важеля»

Ця модель дозволяє оцінити, чи здатне підприємство при існуючому рівні рентабельності виплачувати відсотки за користування кредитом, не зменшуючи власного оборотного капіталу

Таким чином, оборотні кошти – це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

Також, оборотні кошти – це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші.

Оборотні кошти підприємства можна класифікувати за трьома ознаками:

1. залежно від участі у кругообороті коштів;

2. за методами планування, принципами організації та регулювання;

3. за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кругооборотів коштів двох самостійних сфер – сфери виробництва і сфери обігу. Зростання питомої ваги оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, свідчить про ефективніше використання оборотних коштів.

Розділ 2 Аналіз і оцінка фінансового стану підприємства.

2.1 Призначення, зміст та методи аналізу фінансового стану підприємства

Аналіз поточного фінансового стану підприємства займає особливе місце в широкому колі заходів фінансового управління. Таке становище пов’язане з тим, що в процесі зіставлення фактичного фінансового стану підприємства з його цілями на визначений період діяльності фінансовими службами розробляється і реалізується система конкретних планових заходів, спрямованих на досягнення поточних та середньострокових цілей розвитку.

У практиці фінансового менеджменту найбільш часто використовують такі методи:

трендовий аналіз – порівнювання кожної позиції звітності з відповідними показниками за кілька попередніх періодів та визначення тренду – основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів;

структурний аналіз – визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

аналіз фінансових коефіцієнтів – розрахунок відношень між окремими позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв’язків показників;

інтегральний аналіз – порівняння кожної позиції звітності з відповідним показником за попередній період.

У курсовій роботі пропонується акцентувати увагу на аналізі фінансових коефіцієнтів і інтегральному аналізі. На основі даних ВАТ „Полтавагаз” проводимо оцінювання фінансового стану підприємства, використовуючи дані балансу (Форма № 1), звіт про фінансові результати (Форма № 2)

Відповідно до прийнятого методичного підходу в курсовій роботі пропонується оцінити фінансовий стан підприємства на основі розрахунків та аналізу наступної групи показників:

— стану ліквідності підприємства;

— стану ділової активності підприємства;

— стану процесів формування і розподілу прибутків підприємства;

— стану рентабельності підприємства;

— стану структури капіталу підприємства;

— стану ринкової активності підприємства.

У підсумковій частині другого розділу курсової роботи проводиться комплексний аналіз й оцінка фінансового стану підприємства з точки зору забезпечення високоприбуткового рівня його господарської діяльності.

2.2 Аналіз і оцінка стану ліквідності підприємства

Показники ліквідності характеризують здатність підприємства погасити (сплатити) свої поточні зобов’язання протягом відповідного періоду. Підприємство вважається ліквідним, якщо воно здатне виконати свої короткострокові зобов’язання, реалізуючи поточні активи. До поточних активів відносять оборотні активи та витрати майбутніх періодів. Поточні зобов’язання — це зобов’язання, котрі повинні бути погашені протягом операційного циклу підприємства або протягом 12 місяців від дати балансу. До них відносять зобов’язання IV розділу пасиву балансу й частину доходів майбутніх періодів, погашення яких відбудеться протягом 12 місяців із дати балансу.

У процесі аналітичної роботи найбільш часто використовують наступні показники ліквідності:

1) коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності;

2) коефіцієнт швидкої (миттєвої) ліквідності;

3) коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності;

4) чистий оборотний капітал;

5) коефіцієнт маневреності.

Перераховані показники ліквідності розраховуються наступним чином.

Коефіцієнт поточної ліквідності – це відношення суми всіх поточних активів до суми короткострокових зобов’язань. Розраховується за формулою

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Розрахунки проводимо на матеріалах підприємства ВАТ «Полтавагаз»:

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Цей коефіцієнт показує, стільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань. Характеризує рівень платоспроможності підприємства протягом звітного року. Рівень ліквідності підприємства вважається достатнім, якщо коефіцієнт поточної ліквідності знаходиться в межах 2-3 грн/грн. Критичне значення коефіцієнта поточної ліквідності знаходиться на рівні 1 грн/грн.; при значенні коефіцієнта поточної ліквідності менше від 1 грн/грн. підприємство має неліквідний баланс. Розрахунки показують, що коефіцієнт поточної ліквідності знаходиться в межах 1, підприємство має ліквідний баланс.

Коефіцієнт швидкої (миттєвої) ліквідності розраховується як відношення високоліквідних поточних активів до короткострокових зобов’язань. До високоліквідних поточних активів відносять грошові кошти, поточні фінансові інвестиції та нормальну дебіторську заборгованість. Коефіцієнт розраховується за формулою

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Характеризує рівень платоспроможності підприємства протягом періоду діяльності у 30-40 діб. Ліквідність підприємства вважається достатньою, якщо коефіцієнт швидкої ліквідності знаходиться на рівні 1 грн/грн. Це означає, що на 1 грн. поточних зобов’язань підприємство має 1 грн. високоліквідних активів

і здатне протягом короткого періоду погасити свої короткострокові зобов’язання. Як видно із розрахунків, підприємство на кінець року має достатню кількість високоліквідних активів для погашення короткострокових зобов’язань.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина поточних зобов’язань підприємства може бути погашена на конкретну дату протягом однієї доби. Коефіцієнт розраховується за формулою

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Ліквідність підприємства вважається достатньою, якщо коефіцієнт абсолютної ліквідності досягає значень 0,2-0,25 грн/грн. Абсолютна ліквідність підприємства недостатня за рахунок браку коштів на рахунку, але це не суттєво, бо наявність коштів на рахунку коливається.

Чистий оборотний капітал (працюючий капітал) визначається як різниця між сумою поточних активів та сумою короткострокових зобов’язань підприємства.

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Підприємство вважається ліквідним, якщо воно має позитивне значення чистого оборотного капіталу. Рівень ліквідності визначається значеннями величин вищерозрахованих коефіцієнтів. Як бачимо, підприємство має позитивне значення ЧОК, але це число невелике.

Коефіцієнт маневреності визначається як відношення чистого оборотного капіталу підприємства до суми джерел власного та прирівняного до нього капіталу підприємства. Розраховується за формулою

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Цей коефіцієнт показує, яка частка власних ресурсів входить до складу найбільш мобільних активів підприємства.

Фінансовий стан підприємства вважається достатнім, якщо коефіцієнт маневреності знаходиться в межах 0,3-0,4 грн/грн. Як показують розрахунки, дуже мала частка власних ресурсів входить до складу найбільш мобільних активів підприємства, що свідчить про недостатню маневреність підприємства.

Наведені показники ліквідності дають характеристику платоспроможності підприємства. Крім того кожний показник задовольняє інтереси певних користувачів аналітичної інформації. Так, для постачальників товарно-матеріальних цінностей найбільший інтерес має коефіцієнт абсолютної ліквідності. Банки особливу увагу приділяють коефіцієнту миттєвої ліквідності. Акціонери підприємства оцінюють його фінансовий стан переважно за допомогою коефіцієнта загальної ліквідності. Оцінюючи розраховані показники ліквідності даного підприємства, можна зробити висновок, що воно має дуже низьку платоспроможність.

2.3 Аналіз і оцінка стану ділової активності підприємства

Фінансовий стан підприємства безпосередньо залежить від того, наскільки швидко засоби, що вкладені в активи підприємства, трансформуються в реальні грошові кошти. Стан ділової активності підприємства характеризують наступні показники:

1) коефіцієнт обігу активів підприємства (коефіцієнт трансформації);

2) коефіцієнт обігу поточних активів підприємства;

3) коефіцієнт обігу дебіторської заборгованості;

4) коефіцієнт обігу поточних зобов’язань підприємства;

5) коефіцієнт обігу кредиторської заборгованості;

6) коефіцієнт обігу товарно-матеріальних запасів;

7) тривалість операційного циклу підприємства.

Показники ділової активності підприємства розраховуються наступним чином.

Коефіцієнт обігу активів підприємства характеризує швидкість обігу активів підприємства і розраховується за формулою

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Коефіцієнт трансформації показує, скільки гривень чистого доходу від реалізації одержало підприємство протягом звітного періоду з кожної гривні його активів. Чим вищий рівень цього показника, тим кращі умови стабільного фінансового стану підприємства формуються. Важливо підтримувати зростаючу тенденцію коефіцієнта обігу активів підприємства.

Як доповнення до характеристики швидкості обігу активів підприємства розраховується також тривалість одного обороту активів у днях за формулою

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

З розрахунку видно, що підприємство має дуже довгий операційний цикл.

Коефіцієнт обігу поточних активів розраховується як відношення обсягів чистої реалізації до середньої суми поточних активів підприємства.

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Період обігу поточних активів

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Як видно з розрахунків, підприємство не забезпечене коштами і погасити кредиторську заборгованість може лише за 209 доби.

Коефіцієнт обігу дебіторської заборгованості показує, скільки разів протягом звітного року дебіторська заборгованість трансформується в реальні грошові кошти. Розраховується як відношення чистого доходу від реалізації до середньорічної суми дебіторської заборгованості.

Високі значення коефіцієнта обігу дебіторської заборгованості та короткі терміни часу її погашення характеризують умови стабільного фінансового стану

підприємства. Якщо термін погашення дебіторської заборгованості перевищує 40-50 діб, то на підприємстві можуть виникнути проблеми вчасного погашення виставлених ним рахунків.

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Відповідно період погашення дебіторської заборгованості розраховується за формулою

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

За даними проведених розрахунків встановлено, що середньорічна сума дебіторської заборгованості становить 2541,85 і протягом 85 діб надходить в грошові кошти, що фіксуються на поточному рахунку підприємства. Це говорить про те, що рівень управління дебіторською заборгованістю низький.

Коефіцієнт обігу поточних зобов’язань підприємства показує, скільки підприємству потрібно зробити оборотів, щоб сплатити в повному обсязі свої зобов’язання. Розраховується наступним чином:

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Період погашення поточних зобов’язань

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Це означає, що протягом 203 діб підприємство погашає свою заборгованість перед іншими підприємствами і бюджетом.

Коефіцієнт обігу кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги показує, скільки підприємству потрібно зробити оборотів, щоб сплатити виставлені рахунки по господарських операціях. Розраховується за формулою

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Період обігу кредиторської заборгованості

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Це означає, що підприємство протягом 16 діб погашає свою заборгованість перед кредиторами.

Коефіцієнт обігу товарно-матеріальних запасів характеризує швидкість трансформації виробничих запасів в обсяги товарної продукції на складі підприємства. Розраховується як відношення суми операційних витрат до суми товарно-матеріальних запасів.

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Тривалість обігу товарно-матеріальних запасів

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Це означає, що протягом 23 діб в рік середня сума товарно-матеріальних запасів трансформується у вартість готової продукції.

Тривалість операційного циклу характеризує, скільки діб у середньому необхідно для виробництва, реалізації й оплати продукції підприємства, або – протягом якого періоду часу грошові ресурси підприємства «заморожені» в його товарно-матеріальних запасах та операціях. Цей показник розраховується як сума тривалості погашення дебіторської заборгованості (Тодз) і тривалості зберігання запасів на підприємстві (Томз)

Тоц = Томз + Тодз = 23+85 = 108 діб

Чим більшим є коефіцієнт обігу запасів підприємства та відповідно меншим періоди їх обертання, тим кращою є ділова активність підприємства, тим краще використовуються його ресурси.

Необхідно скоротити тривалість операційного циклу, тривалість трансформації сировини і матеріалів в готову продукцію до нормативних значень з врахуванням галузевих особливостей підприємства.

2.4 Аналіз і оцінка процесів формування й розподілу прибутку підприємства

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток. Прибуток підприємства формується як фінансовий результат за всіма видами його діяльності: операційній, інвестиційній, фінансовій. Операції формування та розподілу прибутку підприємства представлені у звіті про фінансові результати підприємства (форма №2).

Процеси формування прибутку підприємства передбачають визначення валового прибутку (збитку), прибутку (збитку) від операційної діяльності, прибутку (збитку) від проведення інвестиційної і фінансової діяльності. Формування прибутку на підприємстві завершується визначенням величини прибутку від звичайної діяльності до оподаткування.

Сформований на підприємстві прибуток від звичайної діяльності до оподаткування є спільною власністю підприємства, держави і в окремих випадках фінансової системи. Розподіл прибутку в рамках діючих законодавчих актів характеризує відносини між підприємством, з одного боку, та державою й фінансовою системою – з другого.

На першому етапі розподілу прибутку визначається частка держави в частині відрахувань до бюджету суми податку на прибуток, податку на транспортні засоби, податку на землю й податку на нерухомість.

Якщо підприємство користується довгостроковим кредитом, то на другому етапі розподілу прибутку визначається обсяг процентних платежів за довгостроковий кредит та погашення основної суми боргу. Після проведення таких платежів у Державний бюджет і фінансову систему формується величина чистого прибутку, який є повністю власністю підприємства й використовується за напрямами, що визначаються статутом підприємства та його органами управління.

Операції формування і розподілу прибутку підприємства наведені в таблиці 1.

Таблиця 1 Схема формування та розподілу прибутку ВАТ „Полтавагаз”, тис. грн.

№ з/п

Показник

Коди форми №2

Розрахунок таблиці

Значення
Звітний період

Базовий період

Відхилення
1

Дохід (виручка) від валової реалізації

010

13 210,20

13 018,00

+192,20
2

Податки та збори в ціні продукції

(015+020+ +025+030)

2294,1

2276,6

+17,50
3

Чистий дохід (виручка) від реалізації

035

(стр1-стр2)

10916,1

10741,4

+174,70
4

Собівартість реалізованої продукції

040

11918

11349,9

+568,10
5

Валовий прибуток

050

(стр3-стр4)

-1001,9

-608,5

— 393,40

6

Інші операційні доходи

060

623

12,6

+610,40
7

Сумарні операційні доходи

(035+060)

(стр3-стр6)

10293,1

10728,8

— 435,70

8

Адміністративні витрати

070

19,9

14,9

+5,00
9

Витрати на збут

080

—

—

—
10

Інші операційні витрати

090

1382,9

2239,9

— 857,00

11

Сумарні операційні витрати

(040+070+ +080+090)

(стр4+стр8+ +стр9+стр10)

13320,8

13604,7

— 283,90

12

Прибуток від операційної діяльності

100

(стр7-стр11)

-3027,7

-2875,9

— 151,80

13

Дохід від інвестиційної та фінансової діяльності

(110+120+ +130)

1010,4

402

+608,40
14

Витрати від інвестиційної і фінансової діяльності

(140+150+ +160)

4,9

213,3

— 208,40

15

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування

170

(стр12+стр13-стр14)

-2022,2

-2687,2

+665,00
16

Податки на прибуток

180

—

—

—
17

Чистий прибуток від звичайної діяльності

190 і 220

(стр15-стр16)

-2022,2

-2687,2

+665,00

Висновок

Провівши необхідні розрахунки, ми бачимо, що дане підприємство в результаті своєї діяльності за звітний період має збиток 2022,2 тис. грн., несвоєчасно розраховується по всіх своїх зобов’язаннях перед кредиторами і бюджетом. Ми можемо зробити висновок, що підприємство являється збитковим.

Далі проводимо аналіз результатів фінансової діяльності підприємства:

Структура сумарних операційних доходів. Сумарний операційний доход за звітний період дорівнює 10293,1 тис.грн в т.ч.: 1) чистий доход від реалізації –10916,1 тис.грн; 2) інші операційні доходи – 623 тис.грн.

Таким чином в структурі сумарних операційних доходів визначальна частина належить доходам від основної виробничо-комерційної діяльності. Так, виручка від реалізації продукції складає 10916,1 тис.грн.

Сумарні оперативні витрати – 13320,8 тис.грн, в т.ч.: 1) собівартість реалізованої продукції – 11918 тис.грн ; 2) адміністративні витрати – 19,9 тис.грн; 3) витрати на збут відсутні; 4) інші операційні витрати – 1382,9 тис.грн.

Таким чином, як показують розрахунки, сумарні операційні витрати пов’язані із проведенням виробничо-комерційної діяльності і з іншою операційною діяльністю. Так, питома вага собівартості продукції складає 11918 тис.грн, інших операційних витрат – 1382,9 тис.грн.

Структура прибутку від звичайної діяльності підприємства складається з прибутку від звичайної діяльності до оподаткування – —2022,2 тис.грн; в т.ч.: 1) прибуток від операційної діяльності – —3027,7 тис.грн; 2) доходи від фінансової і інвестиційної діяльності – 1010,4 тис.грн; 3) витрати від фінансової і інвестиційної діяльності – 4,9 тис.грн.

Обсяги збитку по підприємству складають -2022,2 тис.грн.

Для забезпечення стабільного фінансового стану підприємства необхідно збільшити обсяги виробництва і реалізації продукції і зменшувати собівартість виготовленої продукції.

2.5 Аналіз і оцінка стану рентабельності підприємства

Фінансовий стан залежить від того, як ефективно на підприємстві використовують його активи та капітал. Для оцінювання стану рентабельності діяльності підприємства використовують наступні показники:

1) коефіцієнт рентабельності всіх активів підприємства;

2) коефіцієнт рентабельності поточних активів підприємства;

3) коефіцієнт рентабельності інвестицій;

4) коефіцієнт рентабельності власного капіталу;

5) коефіцієнт рентабельності реалізованої продукції (комерційна маржа).

Показники рентабельності підприємства розраховуються наступним чином.

Коефіцієнт рентабельності активів підприємства показує, скільки прибутку одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи. Розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньої суми активів за формулою

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Отже, на кожну гривню своїх активів підприємство отримало -0,1 грн. збитку.

Коефіцієнт рентабельності поточних активів підприємства деталізує значення попереднього показника і розраховується за формулою

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Це означає, що на кожну гривню поточних активів підприємство отримало -0,32 грн. збитку.

Коефіцієнт рентабельності інвестицій характеризує прибутковість інвестиційної діяльності підприємства. Розраховується за формулою

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Коефіцієнт рентабельності інвестицій характеризує майстерність менеджерів підприємства управляти його інвестиціями. Оскільки менеджери підприємства не можуть впливати на величину сплачуваного податку з прибутку, то для більш точного розрахунку показника в чисельнику використовується величина прибутку до сплати податку. Після зроблених розрахунків можна зробити висновок, що підприємство вважається не привабливим для вкладання в нього капіталу з боку зовнішніх інвесторів.

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу показує, скільки грошових одиниць чистого прибутку «заробила» кожна грошова одиниця, вкладена власниками акціонерного капіталу. Розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до суми власного капіталу.

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Це означає, що на 1 грн. власного капіталу підприємство отримало -0,1 грн. збитку і говорить про те, що воно є не фінансово-стабільним.

Коефіцієнт рентабельності реалізованої продукції показує, скільки прибутку одержує підприємство з кожної гривні реалізованої продукції. В літературі цей показник відомий як комерційна маржа. Розраховується за формулою

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Таким чином, підприємство на 1 грн. реалізованої продукції отримало -0,14 грн. збитку.

Інтегральний фінансовий аналіз залежності рентабельності активів від швидкості обігу активів та рівня комерційної маржі. В основі інтегрального фінансового аналізу знаходиться «формула Дюпопа», згідно з якою коефіцієнт рентабельності активів (Кра) визначається як добуток коефіцієнта трансформації (Кт) і комерційної маржі (Крр).

Кра = Кт * Крр = 0,4*(-0,37) = -0,1.

Інтегральний фінансовий аналіз дозволяє виявити вплив на рентабельність активів рівня ділової активності підприємства й рентабельності продажу та обґрунтувати шляхи зростання прибутковості діяльності підприємства.

Підприємство ВАТ „Полтавагаз” є не фінансово-стабільним. Після проведених розрахунків можемо сказати, що підприємство не ефективно використовує поточні активи. Рівень комерційної мережі є достатньо низький і необхідне його нормальне зростання.

2.6 Аналіз і оцінка стану структури капіталу підприємства

Аналіз структури капіталу підприємства передбачає визначення частки власних і позикових засобів у їх загальній сумі з метою оцінювання фінансового ризику проведення інвестиційних чи інших господарських операцій. Фінансовий ризик буде зростати при зменшенні питомої ваги власних засобів. Структуру капіталу підприємства характеризують такі показники:

1) коефіцієнт незалежності (власності);

2) коефіцієнт фінансової стабільності (стійкості);

3) коефіцієнт фінансування;

4) коефіцієнт фінансової залежності.

Показники структури капіталу розраховуються наступним чином.

Коефіцієнт незалежності характеризує частку власного капіталу в структурі всього капіталу підприємства і таким чином визначає співвідношення інтересів власників підприємства й кредиторів. Розраховується за формулою

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Структура капіталу вважається стабільною, якщо питома вага власних засобів (коефіцієнт незалежності) знаходиться в межах 0,55 — 0,6 грн/грн.

Фінансовий стан підприємства стабільний, бо величина коефіцієнту незалежності більша 0,5 грн/грн і вважається платоспроможним.

Коефіцієнт фінансової стабільності характеризує частку тих джерел фінансування, які підприємство може використовувати у своїй діяльності тривалий час (більше від одного року). Розраховується за формулою

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Даний коефіцієнт фінансової стабільності є достатнім так, як він знаходиться в межах 0,7 – 0,75.

Коефіцієнт фінансування характеризує, яка частина діяльності підприємства фінансується за рахунок власного капіталу. Для забезпечення стабільного фінансового стану підприємства потрібно, щоб його величина була більшою за одиницю.

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Дане підприємство на початок року мало стабільний фінансовий стан, але протягом року воно погіршилося і на кінець року складає менше одиниці.

Коефіцієнт фінансової залежності характеризує залежність підприємства від зовнішніх позик. Розраховується за формулою:

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Величина цього коефіцієнта повинна бути меншою за одиницю. Якщо вона більша за одиницю, то на підприємстві може виникнути ситуація, що призведе його до банкрутства. За таких умов у підприємства виникає загроза дефіциту грошових засобів, тобто загроза неплатоспроможності.

Отже, дане підприємство має загрозу дефіциту грошових засобів. Підприємство є не платоспроможним.

Висновок

Ефективна робота підприємства може бути забезпечена при досягненні оптимальної структури капіталу. В структурі капіталу підприємства, крім власних фінансових ресурсів, необхідно використовувати також кредити банків та інших фінансових установ, що надаються підприємству на довгостроковій основі.

2.7 Аналіз і оцінка стану ринкової активності підприємства

За умов ринкового господарювання вартість акціонерних товариств залежить від рівня ефективності їх операційно-інвестиційної діяльності. На фінансовому ринку вартість акціонерних товариств оцінюється наступними показниками:

1) балансова (облікова) вартість акції;

2) коефіцієнт котирування акції;

3) прибуток на звичайну акцію;

4) цінність акції;

5) дохідність акції;

6) коефіцієнт виплати дивідендів (дивідендний вихід).

Розрахунок показників ринкової активності підприємства проводиться з використанням даних таблиці 3 форми №2.

Балансова (облікова) вартість однієї акції показує вартість чистих активів підприємства в розрахунку на одну звичайну акцію. Розраховується за формулою

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Коефіцієнт котирування характеризується співвідношенням ринкової і балансової вартості однієї акції. Зростання цього коефіцієнта характеризує збільшення ринкової вартості акціонерного товариства.

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Прибуток на одну акцію показує, яка частка чистого прибутку припадає на одну звичайну акцію. Розраховується за формулою

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Прибуток на акцію належить до найбільш важливих показників, що впливають на формування ринкової вартості акції.

Цінність акції характеризує відношення між корпорацією та її акціонерами. Розраховується таким чином:

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Цей коефіцієнт показує, скільки грошових одиниць згодні заплатити за одну грошову одиницю чистого прибутку підприємства.

Дохідність акції залежить від суми виплачуваних дивідендів та різниці між ціною продажу і купівлі однієї акції. Розраховується за формулою

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Коефіцієнт виплати дивідендів показує, яка частина чистого прибутку спрямовується на виплату дивідендів. Розраховується за формулою

Нормування оборотних засобів та їх вплив на фінансовий стан підприємства

Величина цього коефіцієнта регулюється залежно від завдань, які розв’язує корпорація на відповідному етапі свого розвитку.

2.8 Комплексний аналіз і оцінка фінансового стану підприємства

Призначенням фінансового аналізу є дослідження реального фінансово-господарського стану та оцінка відповідності (чи невідповідності) його змісту задач поточного і стратегічного розвитку підприємства. Аналіз й оцінка фінансового стану — це обов’язкова складова підготовки управлінських рішень на відповідний період діяльності підприємства. Залежно від змісту цілей відповідного періоду діяльності підприємства визначається і зміст фінансового аналізу. Для досягнення окремих середньострокових чи поточних цілей розвитку підприємства (мінімізація рівнів ліквідності, мінімізація нормативу оборотних коштів, стабілізація грошових надходжень на підприємство, оптимізація структури капіталу підприємства та ін.) проводиться тематичний (обмежений) фінансовий аналіз.

Для обґрунтування важливих рішень довгострокового чи середньострокового розвитку підприємства здійснюється повний (комплексний) аналіз, спрямований на максимальне врахування всіх варіантів і фінансових аспектів господарської діяльності підприємства.

Для проведення комплексного аналізу фінансового стану підприємства попередньо розраховані фінансові показники необхідно представити у зведеній таблиці за наступною схемою.

Т

аблиця 2.Комплексна характеристика фінансового стану підприємства ВАТ „Полтавагаз” за 2005 рік

№ з/п

Найменування показника

Одиниці вимірювання

Значення
На поч. року

На кін. року
1

Показники ліквідності
1.1.

Коефіцієнт поточної ліквідності

грн./грн

1,05

1,03
1.2.

Коефіцієнт швидкої ліквідності

грн./грн

0,04

0,94
1.3.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

грн/грн

0,02

0,06
1.4.

Чистий оборотний капітал

грн.

371,7

137,5
1.5.

Коефіцієнт маневреності

грн./грн

0,02

0,01
2.

Показники ділової активності
2.1.

Коефіцієнт обігу активів

грн./грн.

0,4

2.2.

Коефіцієнт обігу поточних активів

грн./грн

1,75

2.3.

Коефіцієнт обігу дебіторської заборгованості

грн.грн

2541,85

2.4.

Коефіцієнт обігу поточних зобов’язань

грн./грн

1,8

2.5.

Коефіцієнт обігу кредиторської заборгованості

грн./грн

23,1

2.6.

Коефіцієнт обігу товарно-матеріальних запасів

грн./грн

15,8

2.7.

Тривалість операційного циклу

дні

108

3.

Показники прибутковості
3.1.

Чистий дохід від реалізації

тис. грн.

10916,1

3.2.

Собівартість реалізованої продукції

тис. грн.

11918

3.3.

Валовий прибуток

тис. грн.

-1001,9

3.4.

Сумарні операційні доходи

тис. грн.

10293,1

3.5.

Сумарні операційні витрати

тис. грн.

13320,8

3.6.

Прибуток від операційної діяльності

тис. грн.

-3027,7

3.7.

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування

тис. грн.

-2022,2

3.8.

Чистий прибуток від звичайної діяльності

тис. грн.

-2022,2

4.

Показники рентабельності
4.1.

Коефіцієнт рентабельності активів

грн./грн.

-0,03

4.2.

Коефіцієнт рентабельності поточних активів

грн./грн.

-0,12

4.3.

Коефіцієнт рентабельності інвестицій

грн./грн

-0,04

4.4.

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу

грн./грн.

-0,04

4.5.

Коефіцієнт рентабельності реалізованої продукції

грн/грн

-0,14

5.

Показники структури капіталу підприємства
5.1.

Коефіцієнт незалежності

грн./грн

0,74

0,81
5.2.

Коефіцієнт фінансової стабільності

грн./грн.

0,74

0,81
5.3.

Коефіцієнт фінансування

грн./грн.

2,88

0,69
5.4.

Коефіцієнт фінансової залежності

грн./грн.

0,35

1,46

При здійсненні комплексного аналізу необхідно враховувати головну мету фінансового управління – обґрунтування надійних джерел капіталу підприємства і забезпечення високого рівня ефективності його використання в господарській діяльності.

Після проведення комплексної характеристики фінансового стану підприємства ВАТ «Полтавагаз» можна зробити деякі висновки. Отже, підприємство являється збитковим протягом звітного періоду так, як його збиток становить -2022,2 тис.грн. Більшість показників ліквідності, ділової активності, прибутковості і рентабельності не відповідають нормативним вимогам і існує тенденція до їх погіршення. Це означає, що фінансовий стан підприємства визнається не задовільним. Структура капіталу є стабільною, бо величина коефіцієнту незалежності знаходиться в межах 0,55 грн/грн. Після розрахунків коефіцієнтів структури капіталу підприємства можна сказати, що воно є платоспроможним, але має загрозу дефіциту грошових засобів. Що стосується ліквідності підприємства, то протягом року спостерігається тенденція щодо зменшення ліквідності.

Висновок

В першому розділі курсової роботи було розглянуто питання функцій та призначення фінансового механізму у системі корпоративного менеджменту. Дане питання є особливо актуальним, особливо зараз, коли фінансова система як окремих підприємств, так і держави взагалі не налагоджені. Успішне налагодження фінансової системи сприятливо вплине на економічний стан підприємства.

У другому розділі було проведено аналіз і оцінку фінансового стану підприємства. Фінансовий аналіз – це процес дослідження фінансового стану та основних результатів фінансово-господарської діяльності підприємства з метою забезпечення його ефективного розвитку.

Фінансовий стан підприємства визначається сукупністю виробничо-господарських факторів, характеризується системою показників, що відображають наявність розміщення й використання його фінансових ресурсів.

Безпосередньо, оцінювання фінансового стану підприємства ВАТ „Полтавагаз” проводиться на основі використання даних балансу підприємства (форма №1), звіту про фінансові результати (форма №2).

Відповідно до прийнятого методичного підходу в даній курсовій роботі, я оцінювала фінансовий стан підприємства на основі рахунків та аналізу наступної групи показників:

стану ліквідності підприємства;

стану ділової активності підприємства;

стану процесів формування і розподілу прибутків підприємства;

стану рентабельності підприємства;

стану структури капіталу підприємства;

стану ринкової активності підприємства.

Як показують розрахунки, дуже мала частка власних ресурсів входить до вкладу найбільш мобільних активів підприємства, що свідчить про недостатню маневреність підприємства, також з розрахунків випливає те, що підприємство здатне виконати свої короткострокові зобов’язання, реалізувавши поточні активи, але підприємство є не досить ліквідним.

Щодо ділової активності підприємства можна зробити висновок, що загалом підприємство не досягло високих показників щодо цієї галузі діяльності. Бажано, для стабільного фінансового стану, щоб показники були меншими.

Дане підприємство має фінансові труднощі, пов’язані з раціональним розміщенням і використанням існуючих фінансових ресурсів. Тому фінансова діяльність повинна бути спрямована на забезпечення систематичного і ефективного використання фінансових ресурсів, досягнення раціонального співвідношення власних і позичених коштів, фінансової стабільності з метою ефективного функціонування підприємства.

ВАТ «Полтавагаз» в результаті своєї діяльності за звітний період має збиток 2022,2 тис. грн., несвоєчасно розраховується по всіх своїх зобов’язаннях перед кредиторами і бюджетом.

Отже, підприємство є збитковим протягом періоду, що аналізується, більшість показників фінансового стану не відповідають нормативним вимогам, існує тенденція до їх погіршення. Загалом фінансовий стан є незадовільним.

Література

Фінанси підприємства: навчальний посібник. Курс лекцій /за ред. док. екон. наук Кірейцева Г.Г. – 2002 р.

Опарін В.М. Фінанси „Загальна теорія”. Навч. посібник — 2001 р.

Базилевич В.Д. Баластрик П.О. Державні фінанси. Навч. посібник, Атіка – 2004 р.

Арачій В.І. Фінанси підприємства. Навч. посібник – К. – 2004 р.

Фінанси: підручник /Гридчина М.В., Захожай В.Б., Осіпчук П.Л., К.– 2002

Сенчагов В.К. Финансовый механизм и его роль в повышении эффективности производства. – М.: Финансы – 1979 г.

Ковалюк О.М. Методологічні основи фінансового механізму //Фінанси України – 2003, №4.

Бригхем Юджин Ф. Энциклопедия финансового менеджмента – М.: РАГС – 1998 г.

Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємства – К.: КНЕУ, 2002 р.

Бочаров В.В. Корпоративные финансы — СПб: Питер, 2001 г.

Заруба О.Д. Основи фінансового менеджменту. – К: Молодь, 1997 р.

Шиян Д.В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз.: Навч. посібник – К.: АСК, 2003 р.

Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства. Навч. посібник К.: Знання, 2004 р.

Фінансовий менеджмент. Нач. Посібник /за ред. Г.Г. Кірейцева, – К.: ЦУП, 2002 р.

Балабанов И.Д. Основы финансового менеджмента, – М.: Финансы и статистика, 1999 г.

Додатки

Коди
Дата(рік, місяць, число)

01
Підприємство _____Кобеляки УЕГГ____________________ заЄДРПОУ

05524699
Територія__________________________________________ заКОАТУУ

5321810100
Форма власності___________Приватна___________________ заКФВ

10
Орган державного управління ____ВАТ”Полтавагаз”______ за СПОДУ

03351912
Галузь ______________________________________________ за ЗКГНГ

Вид економічної діяльності ___газопостачання____________ за КВЕД

Одиниця виміру: тис.грн. Контрольна сума

Адреса __39200, м. Кобеляки вул. Міжколгоспна, 1_________________

БАЛАНС

на 31 грудня 2005 р.

Форма № 1 Код за ДКУД 1801001

Актив

Код рядка

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду
І. Необоротні активи
Нематеріальні активи:

Залишкова вартість

010

Первісна вартість

011

Знос

012

Незавершене будівництво

020

Основні засоби:

Залишкова вартість

030

19229,0

22458,8
Первісна вартість

031

24705,7

29717,5
Знос

032

5476,7

7258,7
Довгострокові фінансові інвестиції:

які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств

040

68,2

—
інші фінансові інвестиції

045

Довгострокова дебіторська заборгованість

050

Відстрочені податкові активи

060

Інші необоротні активи

070

Усього за розділом І

080

19297,2

22458,8
ІІ. Оборотні активи
Запаси:

виробничі запаси

100

550,5

436,5
тварини на вирощуванні та відгодівлі

110

незавершене виробництво

120

готова продукція

130

Товари

140

Векселі одержані

150

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:

чиста реалізаційна вартість

160

первісна вартість

161

6232,9

5127,1
резерв сумнівних боргів

162

786,0
Дебіторська заборгованість за розрахунками:

з бюджетом

170

0,5

1,6
за виданими авансами

180

51,9
з нарахованих доходів

190

із внутрішніх розрахунків

200

Інша поточна дебіторська заборгованість

210

105,0

120,2
Поточні фінансові інвестиції

220

Грошові кошти та їх еквіваленти:

в національній валюті

230

143,8

319,6
в іноземній валюті

240

Інші оборотні активи

250

Усього за розділом ІІ

260

7192,8

5271,2
ІІІ. Витрати майбутніх періодів

270

11,2
Баланс

280

26490,0

27741,2
Пасив

Код рядка

На початок звітного періоду

На кінець звітного періоду
І. Власний капітал
Статутний капітал

300

Пайовий капітал

310

Додатковий вкладений капітал

320

19590,9

22562,3
Інший додатковий капітал

330

Резервний капітал

340

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

350

Неоплачений капітал

360

Вилучений капітал

370

Усього за розділом І

380

19590,9

22562,3
II. Забезпечення наступних витрат і платежів
Забезпечення виплат персоналу

400

Інші забезпечення

410

415

416

Цільове фінансування

420

78,0

34,0
Усього за розділом II

430

78,0

34,0
III. Довгострокові зобов’язання
Довгострокові кредити банків

440

Інші довгострокові фінансові зобов’язання

450

Відстрочені податкові зобов’язання

460

Інші довгострокові зобов’язання

470

Усього за розділом III

480

IV. Поточні зобов’язання
Короткострокові кредити банків

500

Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями

510

Векселі видані

520

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

530

2,4

6,9
Поточні зобов’язання за розрахунками:

з одержаних авансів

540

934,9
з бюджетом

550

20,2

16,9
з позабюджетних платежів

560

зі страхування

570

51,4

54,4
з оплати праці

580

116,7

135,0
з учасниками

590

із внутрішніх розрахунків

600

5244,4

3822,2
Інші поточні зобов’язання

610

291,4

174,6
Усього за розділом IV

620

5726,5

5144,9
V. Доходи майбутніх періодів

630

1094,6

—

Баланс

640

26490,0

27741,2

Керівник Головний бухгалтер

Реферат: Тестирование пользовательского интерфейса

РЕФЕРАТ

Тема: «Тестирование пользовательского интерфейса”

По курсу: «Качество программного обеспечения, тестирование на надежность»

Содержание

Введение

1 Функциональное тестирование пользовательских интерфейсов

2 Проверка требований к пользовательскому интерфейсу

2.1 Типы требований к пользовательскому интерфейсу

2.2 Тестопригодность требований к пользовательскому интерфейсу

2.3 Полнота покрытия пользовательского интерфейса

2.4 Методы проведения тестирования пользовательского интерфейса, повторяемость тестирования пользовательского интерфейса

3 Тестирование удобства использования пользовательских интерфейсов

Выводы

Список использованных источников

Введение

Часть программной системы, обеспечивающая работу интерфейса с пользователем — один из наиболее нетривиальных объектов для верификации. Нетривиальность заключается в двояком восприятии термина «пользовательский интерфейс».

С одной стороны, пользовательский интерфейс — часть программной системы. Соответственно, на пользовательский интерфейс пишутся функциональные и низкоуровневые требования, по которым затем составляются тест-требования и тест-планы. При этом, как правило, требования определяют реакцию системы на каждый ввод пользователя (при помощи клавиатуры, мыши или иного устройства ввода) и вид информационных сообщений системы, выводимых на экран, печатающее устройство или иное устройство вывода. При верификации таких требований речь идет о проверке функциональной полноты пользовательского интерфейса — насколько реализованные функции соответствуют требованиям, корректно ли выводится информация на экран.

С другой стороны, пользовательский интерфейс — «лицо» системы, и от его продуманности зависит эффективность работы пользователя с системой. Факторы, влияющие на эффективность работы, слабо поддаются формализации в виде конкретных требований к отдельным элементам, однако должны быть учтены в виде общих рекомендаций и принципов построения пользовательского интерфейса программной системы. Проверка интерфейса на эффективность человеко-машинного взаимодействия получила название проверки удобства использования (usability verification; в русскоязычной литературе в качестве перевода терминаusability часто используют слово «практичность»).

1. Функциональное тестирование пользовательских интерфейсов

Функциональное тестирование пользовательского интерфейса состоит из пяти фаз:

анализ требований к пользовательскому интерфейсу;

разработка тест-требований и тест-планов для проверки пользовательского интерфейса;

выполнение тестовых примеров и сбор информации о выполнении тестов;

определение полноты покрытия пользовательского интерфейса требованиями;

составление отчетов о проблемах в случае несовпадения поведения системы и требований либо в случае отсутствия требований на отдельные интерфейсные элементы.

Все эти фазы точно такие же, как и в случае тестирования любого другого компонента программной системы. Отличия заключаются в трактовке некоторых терминов в применении к пользовательскому интерфейсу и в особенностях автоматизированного сбора информации на каждой фазе.

Так, тест-планы для проверки пользовательского интерфейса, как правило, представляют собой сценарии, описывающие действия пользователя при работе с системой. Сценарии могут быть записаны либо на естественном языке, либо на формальном языке какой-либо системы автоматизации пользовательского интерфейса. Выполнение тестов при этом производится либо оператором в ручном режиме, либо системой, которая эмулирует поведение оператора.

При сборе информации о выполнении тестовых примеров обычно применяются технологии анализа выводимых на экран форм и их элементов (в случае графического интерфейса) или выводимого на экран текста (в случае текстового), а не проверка значений тех или иных переменных, устанавливаемых программной системой.

Под полнотой покрытия пользовательского интерфейса понимается то, что в результате выполнения всех тестовых примеров каждый интерфейсный элемент был использован хотя бы один раз во всех доступных режимах.

Отчеты о проблемах в пользовательском интерфейсе могут включать в себя как описания несоответствий требований и реального поведения системы, так и описания проблем в требованиях к пользовательскому интерфейсу. Основной источник проблем в этих требованиях — их тестонепригодность, вызванная расплывчатостью формулировок и неконкретностью.

2.Проверка требований к пользовательскому интерфейсу

2.1 Типы требований к пользовательскому интерфейсу

Требования к пользовательскому интерфейсу могут быть разбиты на две группы:

требования к внешнему виду пользовательского интерфейса и формам взаимодействия с пользователем;

требования по доступу к внутренней функциональности системы при помощи пользовательского интерфейса.

Другими словами, первая группа требований описывает взаимодействие подсистемы интерфейса с пользователем, а вторая — с внутренней логикой системы.

К первой группе можно отнести следующие типы требований.

• Требования к размещению элементов управления на экранных формах

Данные требования могут определять общие принципы размещения элементов пользовательского интерфейса или требования к размещению конкретных элементов. Например, общие требования по размещению элементов на графической экранной форме могут выглядеть следующим образом:

Каждое окно приложения должно быть разбито на три части: строка меню, рабочая область и статусная строка. Строка меню должна быть горизонтальной и прижатой к верхней части окна, статусная строка должна быть горизонтальной и прижатой к нижней части окна, рабочая область должна находиться между строкой меню и статусной строкой и занимать всю оставшуюся площадь окна.

При тестировании данного требования достаточно определить, что в каждом окне системы действительно присутствуют три части, которые расположены и прижаты согласно требованиям даже при изменении размеров окна, его сворачивании/разворачивании, перемещении по экрану, при перекрытии его другими окнами.

Примером требований по размещению конкретного элемента может служить следующее:

Кнопка «Начать передачу» должна находиться непосредственно под строкой меню в левой части рабочей области окна.

При тестировании такого требования также необходимо определить, сохраняется ли расположение элемента при изменении размера окна, а также при использовании элемента (в данном случае — при нажатии).

• Требования к содержанию и оформлению выводимых сообщений

Требования к содержанию и оформлению выводимых сообщений определяют текст сообщений, выводимых системой, его шрифтовое и цветовое оформление. Также часто в таких требованиях определяется, в каких случаях выводится то или иное сообщение.

Так, например, для тестирования требования

Сообщение «Невозможно открыть файл» должно выводиться в статусную строку прижатым к левому краю, красным цветом, полужирным шрифтом в случае недоступности открываемого файла по чтению.

Необходимо проверить, что при возникновении указанной ситуации сообщение действительно выводится согласно требованиям.

Однако в случае тестирования требования вида

Сообщения об ошибках должны выводиться в статусную строку прижатыми к левому краю красным цветом полужирным шрифтом.

Необходимо проверять форматы всех возможных сообщений об ошибках программы во всех возможных ошибочных ситуациях. Таким образом, очевидно, что при тестировании пользовательского интерфейса не всегда можно однозначно определить количество тестовых примеров, которые понадобятся для тестирования требования. Эта проблема вызвана тем, что требования к пользовательскому интерфейсу зачастую кажутся слишком очевидными для их точной формулировки. Эта неконкретность требований и вызывает большое количество тестов для каждого требования.

• Требования к форматам ввода

Данная группа требований определяет, в каком виде информация поступает от пользователя в систему. При этом кроме собственно требований, определяющих корректный формат, к этой группе относятся требования, определяющие реакцию системы на некорректный ввод. Для проверки таких требований необходимо проверять как корректный ввод, так и некорректный. Желательно при этом разбивать различные варианты ввода на классы эквивалентности (как минимум на два — корректные и некорректные).

Ко второй группе относятся следующие типы требований.

• Требования к реакции системы на ввод пользователя

Данный тип требований определяет связь внутренней логики системы и интерфейсных элементов. Например,

При нажатии кнопки «Сброс» значение таймера синхронизации передачи должно сбрасываться в 0.

Для проверки такого требования в тестовом примере должно быть сымитировано нажатие на кнопку «Сброс», после чего должна проводиться проверка значения таймера. Однако некоторые требования определяют в качестве реакции системы не то, как меняется ее внутреннее состояние, а реакцию пользовательского интерфейса. Например, в требовании

При нажатии кнопки «Отложенный сброс» должно выводиться окно «Ввод значения времени для отложенного сброса».

В качестве реакции на использование одного интерфейсного элемента определяется появление другого интерфейсного элемента. Такие требования проверяются при помощи имитации ввода пользователя и анализа появляющихся интерфейсных элементов.

• Требования к времени отклика на команды пользователя

В качестве отдельного типа требований можно выделить требования к времени отклика системы на различные пользовательские операции. Это связано с тем, что подсознательно пользователь воспринимает операции продолжительностью более 1 секунды как длительные. Если в этот момент система не сообщает пользователю о том, что она выполняет какую-либо операцию, пользователь начнет считать, что система зависла или работает в неверном режиме. В связи с этим либо каждое предельное время отклика должно быть указано в требованиях и пользовательской документации, либо во время длительных операций должны выводиться информационные сообщения (например, индикатор прогресса). Значения предельного времени и равномерность увеличения значений индикатора прогресса должны проверяться соответствующими тестами.

2.2 Тестопригодность требований к пользовательскому интерфейсу

Некоторые требования к пользовательскому интерфейсу могут оказаться тестонепригодными, либо их тестирование будет значительно затруднено. К таким требованиям в первую очередь относятся требования, описывающие субъективные характеристики интерфейса, которые не могут быть точно определены или измерены при выполнении тестовых примеров. При анализе требований к пользовательскому интерфейсу необходимо четко представлять, какой элемент интерфейса и каким образом будет проверяться, какая его характеристика будет измеряться в ходе тестирования.

Примером тестонепригодного требования может служить классическое требование

Пользовательский интерфейс должен быть интуитивно понятным.

Без определения четких критериев интуитивной понятности проверка такого требования невозможна. При этом необходимо понимать, что критерий в данном случае может быть двух видов: детерминированным или вероятностным. Примером детерминированного критерия может быть дополнение к требованию вида

Под интуитивной понятностью интерфейса понимается доступность любой функции системы при помощи не более чем 5 щелчков мыши по интерфейсным элементам.

Требование с таким уточнением поддается как ручному, так и автоматизированному тестированию, более того, результат такого тестирования не будет зависеть от субъективного мнения тестировщика (понятия об интуитивной понятности у всех разные).

Примером вероятностного критерия может служить следующее дополнение:

Под интуитивной понятностью интерфейса понимается, что пользователь обращается к руководству пользователя не чаще, чем раз в пять минут на этапе обучения и не чаще, чем раз в 2 часа на этапе активного использования системы. Значения должны быть получены на репрезентативной выборке пользователей не менее 1000 человек.

Проверка требования с таким дополнением не является задачей классической верификации и относится уже скорее к проверке удобства применения пользовательского интерфейса. Однако здесь также вводится четкий критерий, при использовании которого результаты тестирования могут быть воспроизведены.

2.3 Полнота покрытия пользовательского интерфейса

При определении понятия покрытия пользовательского интерфейса можно ввести следующие его уровни:

функциональное покрытие — покрытие требований к пользовательскому интерфейсу;

структурное покрытие — для обеспечения полного структурного покрытия каждый интерфейсный элемент должен быть использован в тестовых примерах хотя бы один раз;

структурное покрытие с учетом состояния элементов интерфейса — для обеспечения этого уровня покрытия необходимо не только использовать каждый элемент интерфейса, но и привести его во все возможные состояния (например, для чек-боксов — отмечен/не отмечен, для полей ввода — пустое/заполненное не целиком/заполненное полностью и т.п.)

структурное покрытие с учетом состояния элементов интерфейса и внутреннего состояния системы — поведение некоторых интерфейсных элементов может изменяться в зависимости от внутреннего состояния системы. Каждое такое различимое поведение интерфейсного элемента должно быть проверено. Например, система может иметь два режима работы — нормальный и для начинающего пользователя, в котором нажатие каждого элемента сопровождается появлением всплывающей подсказки. В этом случае нужно проверить оба режима и при этом проверить, что подсказки появляются только в режиме для начинающих.

При определении степени покрытия необходимо учитывать, что реакция на некоторые интерфейсные элементы определяется не программной системой, а на уровне операционной системы или среды выполнения. Так, например, реакция на использование многих интерфейсных элементов стандартного диалогового окна открытия файла определяется операционной системой и может не тестироваться.

Если уровень покрытия интерфейсных элементов тестами недостаточен, это является сигналом либо к уточнению требований к пользовательскому интерфейсу, либо к снижению степени подробности тестирования.

2.4 Методы проведения тестирования пользовательского интерфейса, повторяемость тестирования пользовательского интерфейса

Функциональное тестирование пользовательского интерфейса может проводиться различными методами — как вручную при непосредственном участии оператора, так и при помощи различного инструментария, автоматизирующего выполнение тестовых примеров. Рассмотрим эти методы более подробно.

Ручное тестирование пользовательского интерфейса проводится тестировщиком-оператором, который руководствуется в своей работе описанием тестовых примеров в виде набора сценариев. Каждый сценарий включает в себя перечисление последовательности действий, которые должен выполнить оператор, и описание важных для анализа результатов тестирования ответных реакций системы, отражаемых в пользовательском интерфейсе. Типичная форма записи сценария для проведения ручного тестирования — таблица, в которой в одной колонке описаны действия (шаги сценария), в другой — ожидаемая реакция системы, а третья предназначена для записи того, совпала ли ожидаемая реакция системы с реальной и перечисления несовпадений.

Ручное тестирование пользовательского интерфейса удобно тем, что контроль корректности интерфейса проводится человеком, т.е. основным «потребителем» данной части программной системы. К тому же при чисто косметических изменениях в интерфейсах системы, не отраженных в требованиях (например, при перемещении кнопок управления на 10 пикселей влево), анализ успешности прохождения теста будет выполняться не по формальным признакам, а согласно человеческому восприятию.

При этом ручное тестирование имеет и существенный недостаток — для его проведения требуются значительные человеческие и временные ресурсы. Особенно сильно этот недостаток проявляется при проведении регрессионного тестирования и вообще любого повторного тестирования — на каждой итерации повторного тестирования пользовательского интерфейса требуется участие тестировщика-оператора. В связи с этим в последнее десятилетие получили распространение средства автоматизации тестирования пользовательского интерфейса, снижающие нагрузку на тестировщика-оператора.

Естественный способ автоматизации тестирования пользовательского интерфейса — использование программных инструментов, эмулирующих поведение тестировщика-оператора при ручном тестировании пользовательского интерфейса.

Такие инструменты используют в качестве входной информации сценарии тестовых примеров, записанные на некотором формальном языке, операторы которого соответствуют действиям пользователя — вводу команд, перемещению курсора, активизации пунктов меню и других интерфейсных элементов.

При выполнении автоматизированного теста инструмент тестирования имитирует действия пользователя, описанные в сценарии, и анализирует интерфейсную реакцию системы. Для определения ожидаемого состояния пользовательского интерфейса здесь могут применяться различные методы — либо анализ снимков экрана и сравнение их с эталонными, либо доступ к данным интерфейсных элементов средствами операционной системы (например, доступ ко всем кнопкам окна по их дескрипторам и получение значений текста).

И при передаче информации в тестируемый интерфейс, и при получении информации для анализа могут использоваться два способа доступа к элементам интерфейса:

позиционный, при котором доступ к элементу осуществляется при помощи задания его абсолютных (относительно экрана) или относительных (относительно окна) координат и размеров;

по идентификатору, при котором доступ к элементу осуществляется при помощи получения интерфейсного элемента при помощи его уникального идентификатора в пределах окна.

При внесении изменений в пользовательский интерфейс при использовании первого метода в результате проведения регрессионного тестирования будет выявлено большое количество не прошедших тестов — достаточно изменения местоположения одного ключевого интерфейсного элемента, как все сценарии начнут работать неверно. Соответственно при таком методе автоматизации тестирования необходимо менять значительную часть сценариев в системе тестов при каждом изменении интерфейса системы. Такой метод автоматизации тестирования подходит для систем с устоявшимся и редко изменяемым интерфейсом.

Второй метод автоматизации тестирования более устойчив к изменению расположения интерфейсных элементов, но изменения тестовых примеров могут потребоваться и здесь в случае изменения логики работы интерфейсных элементов. Например, пусть в первой версии системы при нажатии на кнопку «Передать данные» передача данных начиналась сразу и выводилось окно с индикатором прогресса. Сценарий тестового примера в этом случае включает в себя имитацию нажатия на кнопку и обращение к индикатору прогресса для получения значения прогресса в процентах.

Если во второй версии системы после нажатия на кнопку «Передать данные» вначале выводится окно «Вы уверены?» с кнопками «Да» и «Нет», то для проверки работы индикатора прогресса в тестовый сценарий необходимо добавить имитацию нажатия кнопки «Да».

Даже при обращении при помощи идентификаторов без модификации тестового примера тест не будет корректно выполняться. Тем не менее, этот способ обращения к интерфейсным элементам хорошо подходит для тестирования программных систем, в т.ч. с не устоявшимся пользовательским интерфейсом.

3. Тестирование удобства использования пользовательских интерфейсов

Удобство использования пользовательского интерфейса (usability) — показатель его качества, который определяет количество усилий, необходимых для изучения принципов работы с программной системой при помощи данного интерфейса, ее использования, подготовки входных данных и интерпретации выходных. Иначе говоря, удобство использования определяет степень простоты доступа пользователя к функциям системы, предоставляемым через человеко-машинный (пользовательский) интерфейс.

Тестирование удобства использования пользовательского интерфейса, вообще говоря, не относится к классическим методам тестирования программных систем. Специалист по тестированию пользовательского интерфейса должен сочетать в себе знания как в области программной инженерии, так и в физиологии, психологии и эргономике.

На удобство использования пользовательского интерфейса влияют следующие факторы:

легкость обучения — быстро ли человек учится использовать систему;

эффективность обучения — быстро ли человек работает после обучения;

запоминаемость обучения — легко ли запоминается все, чему человек научился;

ошибки — часто ли человек допускает ошибки в работе;

общая удовлетворенность — является ли общее впечатление от работы с системой положительным.

Все эти факторы, несмотря на свою неформальность, могут быть измерены. Для таких измерений выбирается группа типичных пользователей системы, и в процессе их работы измеряются показатели их работы с системой (например, количество допущенных ошибок), а также им предлагается высказать собственные впечатления от системы при помощи заполнения опросных листов.

Выделяют следующие этапы тестирования удобства использования пользовательского интерфейса [1].

Исследовательское — проводится после формулирования требований к системе и разработки прототипа интерфейса. Основная цель на этом этапе — провести высокоуровневое обследование интерфейса и выяснить, позволяет ли он с достаточной степенью эффективности решать задачи пользователя.

Оценочное — проводится после разработки низкоуровневых требований и детализированного прототипа пользовательского интерфейса. Оценочное тестирование углубляет исследовательское и имеет ту же цель. На данном этапе уже проводятся количественные измерения характеристик пользовательского интерфейса: измеряются количество обращений к системе помощи по отношению к количеству совершенных операций, количество ошибочных операций, время устранения последствий ошибочных операций и т.п.

Валидационное — проводится ближе к этапу завершения разработки. На этом этапе проводится анализ соответствия интерфейса программной системы стандартам, регламентирующим вопросы удобства интерфейса (например ISO 13407 [2], ISO 9126 [3]), проводится общее тестирование всех компонентов пользовательского интерфейса с точки зрения конечного пользователя. Под компонентами интерфейса здесь понимается как его программная реализация, так и система помощи и руководство пользователя. Также на данном этапе проверяется отсутствие дефектов удобства использования интерфейса, выявленных на предыдущих этапах.

Сравнительное — данный вид тестирования может проводиться на любом этапе разработки интерфейса. В ходе сравнительного тестирования сравниваются два или более вариантов реализации пользовательского интерфейса.

Как правило, при тестировании удобства использования пользовательского интерфейса используются некоторые эвристические критерии и характеристики, которые заменяют точные оценки в классическом тестировании программных систем.

Например, Якоб Нильсен в своей работе [4] выделил 10 эвристических характеристик удобного пользовательского интерфейса, которые с его точки зрения должны проверяться при тестировании удобства использования интерфейса.

Наблюдаемость состояния системы. Система всегда должна оповещать пользователя о том, что она в данный момент делает, причем через разумные промежутки времени.

Соотнесение с реальным миром. Терминология, использованная в интерфейсе системы должна соотноситься с пользовательским миром, т.е. это должна быть терминология проблемной области пользователя, а не техническая терминология.

Пользовательское управление и свобода действий. Пользователи часто выбирают отдельные интерфейсные элементы и используют функции системы по ошибке. В этом случае необходимо предоставлять четко определенный «аварийный выход», при помощи которого можно вернуться к предыдущему нормальному состоянию. К таким «аварийным выходам» относятся, например, функции отката и обратного отката.

Целостность и стандарты. Для обозначения одних и тех же объектов, ситуаций и действий должны использоваться одинаковые слова во всех частях интерфейса. Более того, терминология сообщений в пользовательском интерфейсе должна учитывать соглашения конкретной платформы.

Помощь пользователям в распознавании, диагностике и устранении ошибок. Сообщения об ошибках должны быть написаны на естественном языке, а не заменяться кодами ошибок. Сообщения об ошибках должны четко определять суть возникшей проблемы и предлагать ее конструктивное решение.

Предотвращение ошибок. Продуманный дизайн пользовательского интерфейса, предотвращающий появление ошибок пользователя, всегда лучше хорошо продуманных сообщений об ошибках. При проектировании интерфейса необходимо либо полностью устранить элементы, в которых могут возникать ошибки пользователя, либо проверять ввод пользователя в этих элементах и сообщать ему о потенциально возможном возникновении проблемы.

Распознавание, а не вспоминание. При создании интерфейса необходимо минимизировать нагрузку на память пользователя, делая объекты, действия и опции ясными, доступными и явно видимыми. Пользователь не должен запоминать информацию при переходе от одного диалогового окна к другому. Во всех необходимых местах должны быть доступны контекстные инструкции по использованию интерфейса.

Гибкость и эффективность использования. В интерфейсе должны быть предусмотрены горячие клавиши (не обязательные к использованию начинающим пользователем) — они часто значительно ускоряют работу опытного пользователя. Иными словами, система должна предоставлять два способа работы — для новичков и для опытных пользователей. Желательно при этом давать возможность пользователю автоматизировать часто повторяющиеся действия.

Эстетичный и минимально необходимый дизайн. Окна не должны содержать не относящуюся к делу или редко используемую информацию. Каждый интерфейсный элемент, содержащий бесполезную информацию, играет роль информационного шума и отвлекает пользователя от действительно полезных интерфейсных элементов.

Помощь и документация. Несмотря на то, что в идеальном случае лучше, когда системой можно пользоваться без документации, таковая все равно необходима — как в виде системы помощи, так и, возможно, в виде печатного руководства. Информация в документации должна быть структурирована таким образом, чтобы пользователь мог легко найти нужный раздел, посвященный решаемой им задаче. Каждый такой ориентированный на конкретную задачу раздел должен помимо общей информации содержать пошаговые руководства по выполнению задачи и не должен быть слишком длинным.

Все эти эвристики могут использоваться при тестировании удобства использования пользовательского интерфейса. Достаточно очевидно, что при тестировании удобства слабо применимы способы автоматизации тестирования при помощи сценариев и подобные методы. Один из наиболее эффективных методов проверки интерфейса на удобство — использование формальной инспекции. Вопросы в бланке инспекции могут быть как общего характера (так, например, можно использовать в качестве вопросов перечисленные выше 10 эвристик), так и вполне конкретными. Например, в работе [5] приводится список контрольных вопросов, которые желательно проверять при тестировании удобства использования web-сайтов. С некоторыми изменениями эти вопросы применимы и для обычных оконных интерфейсов.

Выводы

При создании программного обеспечения проводятся различные тестирования, к которым относиться и тестирование пользовательского интерфейса, чтобы можно было выявить ошибки, которые были не замечены при разработке.

Тест-планы для проверки пользовательского интерфейса, как правило, представляют собой сценарии, описывающие действия пользователя при работе с системой. Сценарии могут быть записаны либо на естественном языке, либо на формальном языке какой-либо системы автоматизации пользовательского интерфейса. Выполнение тестов при этом производится либо оператором в ручном режиме, либо системой, которая эмулирует поведение оператора.

Отчеты о проблемах в пользовательском интерфейсе могут включать в себя как описания несоответствий требований и реального поведения системы, так и описания проблем в требованиях к пользовательскому интерфейсу. Основной источник проблем в этих требованиях — их тестонепригодность, вызванная расплывчатостью формулировок и неконкретностью.

Как правило, при тестировании удобства использования пользовательского интерфейса используются некоторые эвристические критерии и характеристики, которые заменяют точные оценки в классическом тестировании программных систем.

Список использованных источников

Burnstein I Practical Software Testing. A process-oriented approach Springer-Verlag, New York, 2003, — 732 p

ISO 13407:1999. Human-centred design processes for interactive systems International Organization for Standardization. 01-Jun-1999, 26 p.

SO/IEC 9126-1:2001. Software engineering — Product quality — Part 1: Quality model International Organization for Standardization/International Electrotechnical Commission. 01-Jun-2001, 25 p

Nielsen J Ten Usability Heuristics

Общий оценочный лист тестирования usability web-сайта

http://www.intuit.ru

Курсовая работа: Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

1. ИЗУЧЕНИЕ И АНАЛИЗ СВЕДЕНИЙ О КОНСТРУКЦИЯХ МАШИН ДЛЯ ИЗМЕЛЬЧЕНИЯ И ПРОЦЕССОВ, ПРОИСХОДЯЩИХ В НИХ

Модернизируемая машина – дробилка однороторная крупного дробления ДРК 0,8*0,63

Классификация данной машины:

1) класс – машины для измельчения;

2) группа – машины для дробления (дробилка);

3) тип – роторные дробилки;

4) типоразмер – ДРК 0,8*0,63.

1.1 Назначение и область применения машин для измельчения

Все применяемые машины для измельчания материалов разделяют на две группы: дробилки и мельницы. Дробилки — это машины, которые применяются для дробления сравнительно крупных кусков материала (начальный размер 100—1200 мм), при этом степень измельчения находится в пределах 3—20.

По конструкции и принципу действия различают следующие типы дробилок:

Щековые дробилки применяются для первичного дробления материалов твердых и средней твердости.

Конусные дробилки применяют для крупного, среднего и мелкого дробления каменных материалов твердых и средней твердости.

Валковые дробилки применяют для тонкого, мелкого, среднего и крупного измельчения горных пород и других материалов различной твердости, брикетирования материалов, удаления из глины каменистых включений.

Молотковые дробилки применяют для измельчения материалов средней твердости и мягких, небольшой влажности и вязкости.

Бегуны применяют для мелкого и тонкого дробления материалов мягких и средней твердости.

Мельницы предназначаются для получения тонко измельченного порошкообразного материала, при этом размер начальных кусков равен 2—20 мм, а размер частиц конечного продукта составляет от 0,1— 0,3 мм до долей микрометра. Нецелесообразно подавать в помольные агрегаты куски, как это иногда имеет место, размером более 15—20 мм, так как в этом случае в начале процесса измельчения мельница должна работать как дробилка, что снижает эффективность процесса помола. Степень измельчения в мельницах, например при помоле клинкера, составляет при Dcp= 1 см и dcp=0,003 см.

По конструкции и принципу действия различают следующие типы мельниц:

Молотковые мельницы применяют для измельчения материалов средней твердости и мягких, небольшой влажности и вязкости.

Струйные мельницы для тонкого и сверхтонкого измельчения материалов нашли применение в керамической и огнеупорной промышленности.

Шаровые мельницы применяют для грубого и тонкого помола материала.

Вибрационные мельницы предназначены для тонкого и сверхтонкого помола обожженного и необожженного глинозема.

Машины для измельчения широко используются в промышленности строительных материалов. В некоторых случаях процесс измельчения является подготовительным, и получаемый продукт отправляется на дальнейшую переработку, как, например, при производстве цемента. В других случаях, как, например, при производстве щебня, в результате измельчения получается конечный продукт, то есть процесс измельчения имеет самостоятельное значение.

1.2 Классификация машин для дробления

По конструкции и принципу работы различают следующие основные типы дробилок:

1) Щековые дробилки (рис 1), в которых раздавливание происходит между неподвижной 1 и подвижной 7 щеками в результате периодического нажатия; в отдельных конструкциях раздавливание сочетается с истиранием. При сложном движении щеки происходит повышенный износ дробящих плит и образование большого количества мелочи, идущей в отход

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Рисунок 1.1 Щековая дробилка с простым движением щеки

2) Конусные дробилки (рис 2), в которых раздавливание материала и частичное его истирание происходит между двумя конусами. В конусных дробилках раздавливание кусков материала происходит между внешним конусом 1 и внутренним 2 путем нажатия внутреннего конуса на материал. Конус при этом или совершает качания относительно неподвижной точки (гирации) О (рис. 2, б), или перемещается по круговой траектории, совершая поступательное движение (рис. 2, а). При указанных движениях внутреннего конуса образующие конусов то сближаются, то удаляются друг от друга. При сближении конусов материал дробится, а при удалении — опускается вниз. На рис. 2в представлена конусная дробилка среднего дробления, а на рис. 18 г — дробилка мелкого дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Рисунок 1.2 Схемы конусных дробилок

3) Валковые дробилки (Рис.3.) в которых материал раздавливается между двумя валками вращающихся навстречу друг другу. В отдельных конструкциях измельчение материала происходит путем раздавливания и истирания, которое осуществляется вследствие различного числа оборотов валков. В валковых дробилках так называемого камневыделительного, или дезинтеграторного, типа при измельчении вязких и влажных материалов происходит не только дробление, но и отделение посторонних твердых включений.

Модернизация дробилки однороторной крупного дробленияМодернизация дробилки однороторной крупного дробления

Рисунок 1.3 Схемы валковых дробилок

4) Дробилки ударного действия применяются для дробления пород мягкой и средней твердости (известняка, мела, гипса, асбестовой руды, угля и т. п.). Необходимо отметить, что в последнее время за рубежом начинают конструировать дробилки с тяжелыми молотками для дробления твердых пород.

Измельчение в дробилке ударного действия происходит вследствие удара быстро вращающихся молотков непосредственно по кускам материала и ударов кусков друг о друга; удара материала о дробящие плиты, на которые он отбрасывается молотками; измельчения материала между молотками и дробящей плитой, а также между молотками и колосниками.

По конструктивным признакам все существующие типы дробилок ударного действия могут быть разделены на следующие типы: молотковые дробилки с шарнирно подвешенными молотками; роторные дробилки с жестко закрепленными билами.

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Рисунок 1.4 Схемы дробилок ударного действия( д- роторного типа, г- молоткового типа)

5) Бегуны (Рис. 5.) которые в зависимости от величины зерна в конечном продукте и свойств материала предназначаются для мелкого дробления и помола. Измельчение материала происходит между вращающимися катками 1 и чашей 2 (подвижной или не подвижной) путем раздавливания и истирания. Один из недостатков сравнительная низкая производительность бегунов при помоле зерен до крупности 0,2-0,5 мм ограничивает возможность их широкого применения.

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Рисунок 1.5 Схема бегунов

1.3 Сущность и основные закономерности процесса дробления

Под измельчением понимается последовательный ряд операций, имеющих целью уменьшить размеры кусков твердого материала от начальных до конечных, необходимых для промышленного использования продукта измельчения.

Процесс измельчения в зависимости от размеров кусков или частиц конечного продукта подразделяются на дробление и помол (таблица 1.1).

Таблица 1.1

Границы разделения на дробление и помол

Дробление

крупное

среднее

мелкое
Размер кусков после дробления, мм

100-350

40-100

5-40
Помол

грубый

тонкий

сверхтонкий
Размер частиц после помола, мм

5-0,1

0,1-0,05

менее 0,05

Методы измельчения материалов разнообразны. Основными из них являются:

1) раздавливание (рисунок 1.2, а). Кусок материала зажимается между двумя поверхностями и раздавливается при сравнительно медленном нарастании давления;

2) удар (рисунок 1.2, б). Материал измельчается путем: удара по кускам материала, лежащего на какой-либо поверхности; удара быстродвижущейся детали (молотка, била) по кускам; удара куска материала движущегося с относительно большой скоростью, о неподвижную плиту; удара кусков материала друг о друга;

3) раскалывание (рисунок 1.2, в). Кусок материала измельчается в результате раскалывающего действия клиновидных тел;

4) излом (рисунок 1.2, г);

5) истирание (рисунок 1.2, д). Материал измельчается путем трения между движущимися поверхностями, а также при трении кусков материала друг о друга.

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Рисунок 1.6 Схемы методов измельчения

В большинстве случаев различные нагрузки действуют одновременно, например, раздавливание и истирание, удар и истирание и т. д.

За последние годы были предложены новые способы измельчения: электрогидравлический, ультразвуковой, гравитационный способ применения высоких быстроменяющихся и низких температур и, наконец, измельчение световым лучом, получаемым при помощи квантового генератора.

Необходимость использования различных нагрузок, а также различных по принципу действия и габаритным размерам машин связана с многообразием свойств и размеров измельчаемых материалов, а также с различными требованиями к крупности готового продукта.

Процесс измельчения сочетается с одновременным перемещением материала к выходному отверстию. Материал перемещается под действием сил тяжести. Внешние силы сначала деформируют кусок, а затем, когда превзойден предел прочности, вызывают его разрушение на ряд более мелких кусков. При измельчении кусков последние сначала разрушаются по наиболее слабым сечениям. Полученные мелкие куски содержат значительно меньше слабых сечений, следовательно, при дроблении больших кусков удельный расход энергии должен быть ниже, чем при дроблении мелких кусков.

Закон поверхностей Риттингера. Основан на гипотезе, что работа W, затрачиваемая на измельчение тела, пропорциональна величине вновь полученных — обнаженных поверхностей А (м2) тел, т.е.

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления (1.1)

где: ∆А — суммарная поверхность материала;

k — коэффициент пропорциональности.

Закон Кирпичева-Кика. Энергия необходимая для измельчения прямо пропорциональна вновь образованному объему.

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления (1.2)

где: k — коэффициент пропорциональности, равный работе деформирования единицы объема твердого тела;

∆V — изменение объема разрушаемого куска.

Закон Кирпичева-Кика учитывает затраты энергии на упругую, а затем пластическую деформацию тела и совершенно не учитывает расхода энергии на образование новых поверхностей, на преодоление сил внешнего и внутреннего трений, на потери энергии, связанные с акустическими, электрическими и тепловыми явлениями Закон Риттингера наоборот не учитывает затрат энергии на упругую и пластическую деформацию тела, и учитывает только затраты энергии для образования новых поверхностей и связанных с этим явлений.

Закон Бонда может рассматриваться как промежуточный между законами Риттингера и Кирпичева-Кика. Теорией Бонда предполагается, что энергия, передаваемая телу при сжатии распределяется сначала по его массе и, следовательно, пропорциональна D3, но с момента начала образования на поверхности трещины эта энергия концентрируется на поверхности у краев трещины, и тогда она пропорциональна D2. На этом основании принимают, что работа разрушения тела пропорциональна D2,5.

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления (1.3)

где: W – работа затраченная на измельчение.

Закон Рибиндера. При деформации твердых тел в период непосредственного предшествования его разрушению, то есть в период пластических и упругих деформаций, накапливается объемная энергия, которая при достижении критического значения приводит к разрушению твердых тел. Физически этот процесс выражается в образовании трещин в местах дефектов структуры материала, по которому и происходит разрушение материала. Закон Рибиндера выражается формулой.

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления (1.4)

где: k1 и k2 — коэффициенты пропорциональности, Н/м2 и Н/м:

V — часть объема тела подвергшаяся деформации, м3

S — вновь образующаяся поверхность, м2.

1.4 Показатели оценки качества конечной продукции производимой дробилкой ДРК 0,8*0,63

Под степенью измельчения понимают отношение размера кусков исходного продукта. Существуют различные количественные оценки степени измельчения. Ее (степень измельчения) можно представить как отношение размера максимального куска в исходном материале к размеру максимального куска в готовом продукте:

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления (1.5)

где Dmax- средний диаметр максимального куска в исходном материале,

dmax- средний диаметр максимального куска в готовом продукте.

Наиболее точно степень измельчения определяется отношением средневзвешенных размеров исходного и конечного материалов:

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления (1.6)

Подсчитаем степень измельчения выбранной дробилки:

Наибольшая крупность исходного материала- 400мм

Размер материала на выходе из дробилки- 20мм

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Тонкость помола характеризуется удельной поверхностью, чем больше удельная поверхность тем тоньше готовый продукт.

Удельная поверхность определяется при помощи прибора ПСХ.

1.5 Анализ технических и эксплуатационных показателей работы роторных дробилок

Удельная энергоемкость – это отношение мощности привода машины к ее производительности.

Удельная металлоемкость – это отношение массы машины к ее производительности.

Таблица 1.2

Техническая характеристика дробилок.

Показатель

Крупное дробление

Сред. и мелк. дробление
ДРК-0,8*0,63

ДРК-1,25*1,0

ДРК-1,6*1,25

ДРК-2*1,6

ДРС1,0*1,0

ДРС1,25*1,25
Производительность, т/ч

50

125

200

370

125

200
Мощность эл. двигателя, кВт

40

100

160

250

125

200
Масса дробилки без эл. двигателя, т.

6

15

30

68

10

18
Удельная энергоемкость

0,8

0,8

0,8

0,67

1

1
Удельная металлоемкость

0,12

0,12

0,15

0,18

0,08

0,09

Анализируя таблицу можно сделать вывод, что выбранная нами роторная дробилка обладает средними показателями по металлоёмкости по сравнению с другими роторными дробилками, по энергоемкости занимает среднее место.

1.6 Анализ конструкции и принципа действия роторной дробилки ДРК 0,8*0,63

Конструкция этих дробилок рассчитана на прием крупных кусков исходного материала. Это обеспечивается размерами приемного отверстия (отношение поперечного размера к продольному 0,8), камеры дробления (угол установки первой отражательной плиты Модернизация дробилки однороторной крупного дробления), ротора (отношение длины к диаметру составляет 0,8).

Дробилки крупного дробления используют обычно на первых стадиях дробления в стационарных заводах и благодаря небольшой массе и размерам на передвижных установках и карьерных агрегатах. Дробилки ДРК 0,8*0,63 используют иногда при вторичном дроблении.

По классификации эти дробилки относят к однороторным нереверсивным дробилкам двухкамерного типа с отражательными плитами. Число камер дробления определяется числом отражательных плит. Профиль отражательных плит выполнен по логарифмической спирали так, что при минимальной щели углы падения кусков основного потока на первую плиту составляют 15°, и куски отражаются на приемный лоток, чем обеспечивается их многократное дробление. При максимальной щели и приподнятом положении первой отражательной плиты поток отраженных от плиты кусков отклоняется на ротор ближе к выходной щели, в результате уменьшаются число ударов и степень дробления. Вторая отражательная плита имеет также профиль логарифмической спирали, но отражает куски на ротор в направлении разгрузки и углы их падения составляют 10°.

Отражательная плита дробилки выполнена литыми из износостойкой марганцовистой стали.

Отражательные плита снабжены пружинными возвратно регулировочными устройствами с резиновыми амортизаторами. Пружина возвращает плиту в начальное положение при ее отбрасывании под действием ударов. Устройство позволяет поднять первую отражательную плиту до совмещения со второй, тогда рабочее пространство дробилки из двухкамерной превращается в однокамерное. При таком положении плит дробилка имеет наибольшую производительность.

Ротор дробилок выполнен цельнолитым закрытого типа. Била с одной рабочей поверхностью закреплены в продольных пазах ротора. Ротор имеет торцовые диски. Применение торцовых дисков позволило ликвидировать изнашивание торцов корпуса ротора, боковой футеровки корпуса дробилки и защитить детали крепления бил от преждевременного изнашивания. Подшипники вала ротора насажены на конические разрезные втулки, что облегчает их монтаж. Для смазывания подшипников применяют консистентную смазку.

Корпус дробилки состоит из станины, верхних неподвижной и откидывающейся частей. В верхней неподвижной части закреплены приемный лоток и первая отражательная плита. Откидывающаяся часть соединена с неподвижной частью корпуса и станиной легкоразъемными струбцинами или откидными болтами. Корпус раскрывается винтовым домкратом, приводимым в действие вручную или с помощью электропривода. Такое решение позволило значительно упростить операцию раскрытия дробилки для профилактического обслуживания.

Корпус дробилки напротив торцов ротора расширяется, образуя зазоры, через которые свободно могут просыпаться кусочки дробимого материала, проникшие в кольцевые щели между образующими торцовых дисков и кольцевыми футеровками боковых стенок корпуса дробилки. Это решение позволило повысить надежность ротора и улучшить условия пуска дробилки. Дробилка приводится в движение асинхронным электродвигателем с фазовым ротором через клиноременную передачу. С дробилкой обычно поставляют два дополнительных шкива, что обеспечивает получение окружных скоростей ротора 20; 26,5 и 35 м/с. Куски материала при ударе по ним бил частично измельчаются, приобретая при этом кинетическую энергию и значительную скорость.

Далее куски материала на пути своего полета встречают отражательные плиты, ударяясь о которые, дополнительно разрушаются и, теряя скорость, падают на ротор и снова под действием удара бил измельчаются. Материал разрушается также и при ударе о заднюю стенку корпуса дробилки.

Било, являющиеся одной из важнейших деталей дробилки, влияет на конструкцию ротора и, частично корпуса дробилки. К конструкции била предъявляют следующие требования:

Прочность;

Максимальная износостойкость против абразивного изнашивания;

Надежность крепления;

Легкость и быстрота замены изношенного била;

Наибольший коэффициент использования бил;

Минимальная стоимость бил, отнесенная к единице переработанного материала;

Било не должно деформировать или изнашивать поверхности корпуса ротора, соприкасающиеся с ним;

Максимальная сохранность заостренной передней кромки

Преимущество роторных дробилок в сравнении с щековыми и конусными: более высокая степень дробления; большая удельная и часовая производительность; меньший удельный расход энергии; меньшая метало- и энергоемкость.

Недостатки: высокий удельный износ органов дробления, особенно бил, необходимость применение питателей и устройств для равномерного распределения материала по длине ротора.

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Рисунок 1.7 Схема однороторной дробилки ДРК 0,8*0,63

2. ПРОВЕДЕНИЕ ПАТЕНТНЫХ ИСЛЕДОВАНИЙ И АНАЛИЗ ИХ РЕЗУЛЬТАТОВ С ЦЕЛЬЮ ВЫЯВЛЕНИЯ ТЕНДЕНЦИЙ РАЗВИТИЯ РОТОРНЫХ ДРОБИЛОК

2.1 Область техники

Эти дробилки применяют в самых различных областях промышленности. Их используют: для приготовления заполнителей бетона из различных осадочных и изверженных пород; для дробления доменных шлаков, в том числе шлаков, содержащих металлические включения; для дробления сырья и клинкера при производстве цемента; для дробления стекольного боя; для селективного дробления и распушки асбестового волокна; для дробления закладочных пород перед из пневмо- и гидро транспортированием; для дробления коксующихся углей; для дробления различных руд и др.

2.2 Уровень техники

В современной промышленности помимо роторных дробилок используются аналогичные машины:

— щековые дробилки применяют для крупного и среднего дробления различных материалов во многих отраслях народного хозяйства, в основном в горно-рудной промышленности и промышленности строительных материалов.

валковые дробилки, применяются при измельчении вязких и влажных материалов, также для вторичного дробления твердых пород (известняка, угля, различных руд и т.д.). Рабочим органом валковой дробилки являются два цилиндра (валка), вращающиеся на встречу друг другу и раздвинутые на расстояние, определяемое максимальным размером выходящего продукта. Материал, подлежащий дроблению, вследствие трения затягивается между волками и при этом постепенно измельчается. Различают гладкие, зубчатые, рифленые и ребристые валковые дробилки;

конусные дробилки, дробление в них происходит непрерывно при последовательном перемещении зоны дробления по окружности. Работа конусной дробилки подобна работе щековой дробилки;

— бегуны, применяются для мелкого и крупного дробления таких материалов, как влажная и сухая глина, кварц, шамот, бой продукции и т.п., не эффективны, т.к. расходуют больше энергии по сравнению с изучаемой машиной.

-дробилки ударного действия в зависимости от конструкции исполнения основного рабочего органа ДУД подразделяют на роторные и молотковые. Молотковые дробилки имеют ротор набранный из отдельных дисков, между которыми шарнирно подвешены молотки массой от 5 до 120 кг. Число рядов молотков достигает 12.

В ударе по куску материала участвует масса отдельных молотков. Применяют их для среднего и мелкого дробления.

Роторные дробилки отличаются высокими технико-экономическими показателями – большой степенью дробления, большой производительностью, меньшим удельным расходом электроэнергии, относительно меньшим удельной массой и размерами, простотой конструкции и удобством обслуживания по сравнению со щековыми и конусными дробилками, а также специфическими достоинствами роторных дробилок — высокой избирательностью дробления, высоким процентом выхода продукта куба образной формы и меньшей чувствительностью к попаданию не дробимых предметов.

2.3 Разработка задания на проведение патентных исследований

Утверждаю

Директор ИТОК

БГТУ им. В.Г. Шухова

Богданов В.С.

Задание

на проведение патентного исследования

Наименование темы: Разработка технического предложения на модернизацию роторной дробилки 0,8х0,63

Шифр темы: 02.01

Этап (стадия): техническое задание.

Задачи патентных исследований: выявление тенденции развития машин дробления

Подразделение-

исполнители

Краткое содержание работ

Ответственный исполнитель

Срок исполнения

Отчётный документ
4МО-32

Патентное поиск

Данчин Денис Сергеевич

Декабрь

2009 г.

Раздел 2

Руководитель Сметанина С.

подразделения-исполнителя

Исполнитель работ: Данчин Д.С.

Руководитель Герасименко В.Б.

патентного подразделения

2.4 Разработка регламента поиска информации

Регламент поиска представляет собой программу, определяющую область проведения поиска по фондам патентной и другой научно-технической информации. Для определения области поиска требуется сформулировать предмет поиска. Для определения предмета поиска при проведении патентных исследований роторной дробилки крупного дробления ДРК0,8*0,63 первоначально был просмотрен официальный бюллетень изобретений (ОБИ) «Открытия, изобретения, промышленные образцы и товарные знаки» за 10 лет. В результате просмотра была определена область поиска, охватывающая как вопросы повышения эффективности дробления, так и частные вопросы, касающиеся конструкции узлов роторной дробилки.

РЕГЛАМЕНТ ПОИСКА № 6

Наименование темы: роторная дробилка.

Шифр темы 01.02

Дата и номер задания на проведение патентных исследований

Код этапа

Начало поиска: Сентябрь2009

Окончание поиска: Ноябрь 2009

Предмет поиска

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

1

Цель поиска информа-

ции

2

Страна поиск

3

Классификационные индексы

Ретро-спекти-вность поиска

6

Наименование источников информации, по которым производился поиск

7

УДК

4

МПК

5

Роторной дробилка крупного дробления ДРК 0,8*0,63

Модернизация машины

Повышении надежности и долговечности

РФ

Модернизация дробилки однороторной крупного дробленияМодернизация дробилки однороторной крупного дробления

В02С13/26 В02С13/28 BO2C13/02

12 лет

www.Fips.ru

2.5 Поиск и отбор патентной и другой научно – технической информации

При проведении патентного иска было выбрано три патента: № 2223147, № 2296621, № 94036188

Описание изобретения к авторскому свидетельству № 2223147.

Изобретение относится к дробилкам ударного действия, а именно к роторным дробилкам.

Известна роторная дробилка, включающая корпус, камеру дробления, ротор с билами, съемные футеровочные плиты, закрепленные на корпусе.

Цель изобретения: повышение надежности и долговечности футеровочных плит

Формула изобретения:

1. Роторная дробилка, включающая корпус, камеру дробления, ротор с билами, съемную футеровку корпуса, отличающаяся тем, что съемная футеровка корпуса выполнена в виде размещенных в шахматном порядке конусов, обращенных вершинами внутрь камеры дробления, при этом угол при вершинах конусов принят меньше двойного угла трения в паре футеровка — дробимая порода.

2. Роторная дробилка по п.1, отличающаяся тем, что каждый конус в своем основании снабжен хвостовиком цилиндрической формы с винтовой нарезкой на конце, ориентированным по оси конуса и с возможностью размещения хвостовика в отверстии корпуса дробилки и фиксации на нем с помощью гайки.

Описание изобретения к авторскому свидетельству № 2296621.

Изобретение относится к дробилкам ударного действия, а именно к роторным дробилкам, и может быть использовано при производстве щебня

Формула изобретения:

1. Роторная дробилка, содержащая корпус с размещенным в нем ротором с ударными элементами, закрепленную на корпусе под ротором и подпружиненную к корпусу колосниковую решетку, отличающаяся тем, что колосники ориентированы параллельно оси ротора и каждый из них снабжен двумя подвесками, которые шарнирно закреплены на корпусе, а между подвесками смежных колосников и с возможностью взаимодействия с ними консольно размещены плоские пружины, а колосники в поперечном сечении выполнены в виде неравнобоких трапеций, стороны которых со стороны набегания ударных элементов ротора ориентированы нормально к внутренней поверхности колосниковой решетки.

2. Дробилка по п.1, отличающаяся тем, что плоские пружины выполнены прямолинейными.

З. Дробилка по п.1, отличающаяся тем, что шарниры каждого колосника выполнены в виде размещенных в отверстиях подвесок болтов с возможностью их взаимодействия с резьбовыми отверстиями в корпусе.

Описание изобретения к авторскому свидетельству № 94036188.

Изобретение относится к устройствам для дробления материалов и может быть использовано в горнодобывающей, строительной и других отраслях промышленности.

Цель изобретения: Задача изобретения — создание простого и надежного в работе рабочего органа роторной дробилки с большим сроком службы вала.

Формула изобретения: Рабочей орган роторной дробилки содержит ступенчатый вал, на котором закреплены била со ступицами . Поверхности вала для установки ступиц образованы двумя или более поверхностями , оси которых расположены с эксцентриситетом. Ступицы составлены из нескольких частей, посаженных отверстиями на эксцентричные поверхности вала и скрепленных между собой. Поворот била на валу предотвращается установкой ступицы на эксцентричных одна относительно другой поверхностях.

2.6 Оформление результатов поиска

СПРАВКА О ПОИСКЕ №1

Задание на проведение патентных исследований (номер, дата)______

Шифр темы: 02.01

Код темы____________________________

Номер и дата регламента поиска_______________________________

Начало поиска: Сентябрь 2009

Окончание поиска: Декабрь 2009

Поиск проведен по следующим материалам:______________________

____________________________________________________________

Предмет

поиска

Страна

поиска

Классифика-

ционные

индексы

По фонду какой

организации

проведен поиск

Источники информации

Научно-

техническая

документация

Патентная

документация

Роторная дробилка 0,8*0,63

РФ

В02С13/02

www.Fips.ru

___

Описание изобретения к авторскому свидетельству

дата публикации 10.02.2004 г.

2.7 Выводы

По результатам проведенного патентного исследования мы можем применить для модернизации роторной дробилки авторское свидетельство № 2223147, т.к. оно обеспечит уменьшение износ футеровочного материала, снизить его стоимость и уменьшить трудоемкость работ при замене футеровки.

3. ПРОВЕДЕНИЕ ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ИССЛЕДОВАНИЯ ВЛИЯНИЯ РАБОЧИХ ПАРАМЕТРОВ МАШИНЫ И ПРОЦЕССОВ НА ОСНОВАННЫЕ ТЕХНИКО-ЭКСПЛУАТАЦИОННЫЕ ПОКАЗАТЕЛИ МАШИНЫ И ЕГО ОПИСАНИЕ

Для расчета Модернизация дробилки однороторной крупного дробленияможно принять такую последовательность действия:

1.провести предварительный эксперимент с количеством измерений n заданной величины, которое в зависимости от трудоёмкости опыта может быть принято от 20 до 50;

2.вычеслить среднеквадратическое отклонение Модернизация дробилки однороторной крупного дробления и коэффициент вариации;

3.установить требуемую точность измерений m в процентах, которая должна быть не менее точности прибора;

4.установить нормированное отклонение, характеризуемое гарантийным коэффициентом t, значение которого обычно задают в зависимости от точности метода проведения эксперимента: при большой точности технических измерений можно принять t=3…3.5 при малой t=2…2.5;

5.найденные величины подставить в формулы и определить Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробленияМодернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

38

38.143

38.286

38.429

38.572

38.715

38.857

39

39.143

39.286

39.429

39.572

39.715

39.857

40

39

1

0.735

0.51

0.326

0.183

0.081

0.021

0

0,021

0.082

0.184

0.327

0.511

0.735

1

0.639

1

0.857

0.714

0.571

0.428

0.285

0.143

0

0.143

0.286

0.429

0.572

0.715

0.857

1

0.016

0,105

0,002

2

26

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Модернизация дробилки однороторной крупного дробления

Следовательно, для расчета минимальное необходимое количество измерений составляет 26 раза

4. ХУДОЖЕСТВЕННО-КОНСТРУКТОРСКИЙ АНАЛИЗ СОЗДАВАЕМОЙ МАШИНЫ

Эстетические качества машин во многом определяются их формой. Так, зрительное восприятие каких-либо предметов осуществляется в такой последовательности. Вначале воспринимается форма, затем цвет и потом последовательно: элементы формы, детали, особенности окраски. В этом процессе форма выступает как один из наиболее активных факторов, поэтому основной задачей художественного конструирования является формообразование изделий.

На форму изделий машиностроения в большей или меньшей степени оказывают влияние назначение изделия, особенности эксплуатации, ремонта, транспортировки, удобства обслуживания, степень использования стандартных и унифицированных деталей и узлов, экономические факторы, а также технологические возможности предприятия, на котором намечено производство данной машины и др. Здесь также играют роль социально-экономические условия, уровень развития техники, общественные вкусы.

Эстетические качества формируются с первых стадий проектирования, и красота машины не может быть создана за счет каких-то дополнительных элементов, вводимых специально для красоты. Она определяется целесообразностью машин, рациональностью и соответствием ее формы функциональному назначению и эстетическим требованиям. Под целесообразностью машины подразумевается ее полезность на современном уровне развития общества; соответствие формы функциональным и эстетическим требованиям — это максимальные удобства, безопасность и положительные эмоциональные воздействия на человека в процессе эксплуатации; рациональность формы машины — это логичность конструкции, удачные конструктивные решения, прогрессивность технологии изготовления и сборки деталей и узлов.

Серийно выпускаемое оборудование рекомендуется окрашивать в зеленый, серо-голубой, кремовый, коричневый и серый цвета. Перечисленные цвета окраски оборудования в сочетании с правильно выбранными цветами окраски потолка и стен, но вызывают утомления зрительного аппарата человека.

Учет психологического воздействия различных цветов играет важную роль в технике безопасности. Использование цвета в качестве кода — носителя информации об опасности, может явиться дополнительным средством предупреждения несчастных случаев.

Многие специалисты рекомендуют окрашивать оборудование в светло-серые, светло-зеленые, зелено-голубые тона, так как они обладают высоким коэффициентом отражения (около 60%) и создают впечатление прохлады. Станки и машины должны быть окрашены таким образом, чтобы создавался некоторый цветовой контраст между отдельными их частями. Такой метод окрашивания в значительной мере способствует увеличению видимости и четкости рабочих деталей и, следовательно, способствует повышению производительности труда и качества работы. Необходимо избегать слишком резких цветовых контрастов, т. к. они утомительны для глаз. Особенно важно не окрашивать большие площади в яркие цвета.

5. ТЕХНИЧЕСКОЕ ПРЕДЛОЖЕНИЕ

Причиной проведение модернизации роторной дробилки ДРК0,8*0,63 явились их недостатки, такие как:

-совершенствование конструкции рабочей камеры за счет разработки новых типов дробящих плит и применения схем взаимного их расположения и крепления;

-разработка новой конструкции роторов и систем крепления бил;

В результате проведенной модернизации, которая обеспечит наибольшую эффективность процесса дробления, для устранения одного из самых главных недостатков на наш взгляд быстрый износ дробящих плит, нами выбран патент №2223147, ведущий к повышению надежности и долговечности футеровочных плит. Для этого съемная футеровка корпуса выполнена в виде размещенных в шахматном порядке конусов, обращенных вершинами внутрь камеры дробления, при этом угол при вершине конусов принят меньше двойного угла трения в паре футеровка — дробимая порода.

СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ

1. Сапожников М.Я. Механическое оборудование предприятий строительных материалов, изделий и конструкций. — М.: Высшая школа, 1971.-382с.

2. Бауман В.А. Механическое оборудование предприятий строительных материалов, изделий и конструкций. — М.: Машиностроение, 1981. — 324с.

3. Сапожников М.Я., Дроздов Н.Е. Справочник по оборудованию заводов строительных материалов. — М.: Изд-во литературы по строительству, 1970. — 356с.

4. Герасименко В.Б., Семикопенко И.А., Боровской А.Е. Технические основы создания машин: учебное пособие для выполнения курсовых работ. — Белгород: БелГТАСМ, 2002. — 90с.

5. Клушанцев Б.В., Косарев А.И., Муйземнек Ю.А. Дробилки. Конструкция, расчет, особенности эксплуатации. — М.: Машиностроение, 1990. — 320с.

6. Уваров В.А., Семикопенко И.А., Чемеричко Г.И. Процессы в производстве строительных материалов и изделий / Учебное пособие–Белгород: Изд-во БелГТАСМ, 2002. – 121 с.

Курсовая работа: Банкрутство: метод комплексного фінансового аналізу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИДНІПРОВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

ІНСТИТУТ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ФАХОВОЇ ОСВІТИ

КАФЕДРА ОБЛІКУ ТА АУДИТУ

Курсова робота

з дисципліни “Фінансовий аналіз”

на тему: Банкрутство: Метод комплексного фінансового аналізу.

Дніпропетровськ – 2008р.

ЗМІСТ

1. Вступ до курсової роботи

2. Теоритична частина курсової роботи

3. Банкрутство: Метод комплексного фінансового аналізу

4. Практична частина курсової роботи

5. Додаток 1

6. Додаток 2

7. Література

Вступ

Процес переходу економіки України на ринкові відносини відбувається у складних умовах спаду виробництва та інформації, що негативно впливає на фінанси підприємств, спрямовує їх на вирішення сьогоденних завдань виживання, робить неможливим зміцнення фінансової бази на скільки-небудь віддалену перспективу. Про складний фінансовий стан у всіх галузях економіки свідчить значна кількість збиткових підприємств і організацій. Основним джерелом інформації про фінансовий стан підприємства є бухгалтерська звітність, яка в ринковій економіці базується на узагальненні даних фінансового обліку і є інформаційною ланкою, яка повязує підприємство з товариством та діловими партнерами-використовувачами інформації про діяльність підприємства. Фінансовий стан підприємства залежить від результатів її виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Кожне підприємство здійснює діяльність, в результаті якої відбувається використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. При цьому виникають недоліки у використанні ресурсів, які і є обєктом економічного і фінансового аналізу. В умовах ринкової економіки фінансовий аналіз є однією із базових дисциплін, знання основ якої обовязково для всіх спеціалістів, зайнятих у сфері фінансів, обліку, аудиту, управління.

До недавнього часу для більшості суб’єктів господарювання процеси банкрутства були мало відомі. Лише в період реформування економіки (після ліквідації планового розподілу використання грошових ресурсів) відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб’єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі і де понад 85% господарюючих суб’єктів закінчують свою діяльність щорічно із збитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство).

На сьогоднішній день для більшості українських підприємств характерним є більш або менш однакове коло проблем:

— зміна економічного середовища, в якому вони існують;

— втрата традиційних ринків збуту власної продукції;

— зміна системи планування і, як результат – порушення ритмічності виробничої діяльності;

— нестабільність правового поля.

Крім того, процес приватизації також призвів до корінної зміни принципів управління підприємством, зачепив основи його існування. В ході приватизації держава втратила роль адміністратора, передав її акціонерам (новим господарям) та виконавчому органу управління – правлінню на чолі з головою. Саме ж підприємство опинилося в агресивному ринковому середовищі. З одного боку, вчорашні дружні колеги по галузі перетворилися на підступних конкурентів, з іншого – на утворений ринок хлинула більш якісна та часто більш дешева продукції іноземних виробників. По суті, у багатьох підприємств, в наслідок приватизації, так і не з’явився реальний господар, зацікавлений в розвитку підприємства і в стабільній його роботі. Це далеко не повний перелік проблем, які для багатьох українських підприємств стали причиною банкрутства і ліквідації.

Щоб процеси банкрутства господарюючих суб’єктів завдавали найменшої шкоди економіці держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу.

Банкрутство – це один з ключових елементів ринкової економіки і інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Ситуація банкрутства підприємств є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються, а й будь-якої з розвинутих країн. Зокрема, у країнах Євросоюзу щороку банкрутує значна кількість підприємств і підприємців – з кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються 20-30. І незважаючи на банкрутство частини фірм, економіка європейських країн розвивається із передбачуваними темпами, що пояснюється тим, що законодавство і процедури банкрутства використовуються у них в першу чергу для оздоровлення економіки.

Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації підприємств регулюється Законом “Про підприємства в Україні” (ст.ст.24,34). Порядок і умови визнання будь-яких юридичних осіб — (суб’єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів регулює спеціальний Закон України від 14 травня 1992 р. «Про банкрутство” (Відомості Верховної Ради України. — 1992 — №31. — Ст. 440).

Провадження у справах про банкрутство та ліквідаційний процес регулюється також і законодавством України про орга­ні­зацію та діяльність Арбітражного суду, а провадження у справах про банкрутство банків регулюється, крім того, з урахуванням вимог Закону “Про банки і банківську діяльність”. Такі основні законодавчі акти про банкрутство, поняття якого містить стаття 1 Закону “Про банкрутство”. Це пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для нього строк пред’явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

Теоретична частина

Банкрутство: Метод комплексного фінансового аналізу

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб’єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб’єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов’язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред’явлені у визначені для цього строки, то майна суб’єкта — активів у ліквідній формі — не вистачить для їх задоволення. Юридичним аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що в суб’єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові пра­вові відносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб’єкта підприємництва.

Перехід до ринкової економіки потребує від підприємства підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва і т.п. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється аналізу господарської діяльності підприємств. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, обгрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів і робітників.

Під аналізом розуміється засіб пізнання предметів і явищ навколишнього середовища, заснований на розчленовуванні цілого на складові частини і вивчення їх у всьому різноманітті зв’язків і залежностей. Зміст аналізу випливає з функцій. Однією з таких функцій являється вивчення характеру дії економічних законів, встановлення закономірностей і тенденцій економічних явищ і процесів у конкретних умовах підприємства. Наступна функція аналізу — контроль за виконанням планів і управлінських рішень, за економічним використанням ресурсів. Центральна функція аналізу — пошук резервів підвищення ефективності виробництва на основі вивчення передового досвіду і досягнень науки і практики. Також інша функція анализу — оцінка результатів діяльності підприємства по виконанню планів, досягнутому рівню розвитку економіки, використанню наявних можливостей. І накінець — розробка заходів по використанню виявлених резервів у процесі господарської діяльності.

Аналізом фінансового стану підприємства, організації займаються керівники і відповідні служби, також засновники, інвестори з метою вивчення ефективного використання ресурсів. Банки для оцінки умов надання кредиту і визначення ступеня ризику, постачальники для своєчасного одержання платежів, податкові інспекції для виконання плану надходжень засобів у бюджет і т.п. Фінансовий аналіз є гнучким інструментом у руках керівників підприємства. Фінансовий стан підприємства характеризується розміщенням і використання засобів підприємства. Ця інформація представляється в балансі підприємства. Основними чинниками, що визначають фінансовий стан підприємства, є, по-перше, виконання фінансового плану і поповнення в міру виникнення потреби власного обороту капіталу за рахунок прибутку і, по-друге, швидкість оборотності оборотних коштів ( активів). Сигнальним показником, у якому виявляється фінансовий стан, виступає платоспроможність підприємства, під яким розуміють його спроможність вчасно задовольняти платіжні вимоги, повертати кредити, проводити оплату праці персоналу, вносити платежі в бюджет. В аналіз фінансового стану підприємства входить аналіз бухгалтерської звітності, пасив і актив, їхній взаємозв’язок і структура; аналіз використання капіталу й оцінка фінансової стійкості; аналіз платоспроможності і кредитоспроможності підприємства іт.п. Розділ І. Аналіз основних показників, які комплексно характеризують виробничо-господарську діяльність.

Ефективність використання виробничих та фінансових ресурсів характеризується кількісним співвідношенням інтенсивних і екстенсивних факторів. Показниками екстенсивного розвитку є кількісні показники використання ресурсів: чисельність працюючих, величина використаних предметів праці, об’єм основних виробничих фондів, величина амортизації та авансованих оборотних засобів.

оказники інтенсивного розвитку – якісні показники використання ресурсів: продуктивність праці, матеріаловіддача, матеріало місткість, фондовіддача, фондомісткість, кількість оборотів оборотних засобів або коефіцієнт закріплення оборотних засобів.

Процес екстенсивного нарощування виробничого потенціалу є необхідним, але обмежується фінансовими можливостями підприємства. Економічно виправданим є таке нарощування виробничого потенціалу, яке супроводжується більш високим проростом фінансових результатів. Визначальним напрямком мобілізації резервів виробництва є інтенсифікація виробничо-збутової діяльності, та використання виробничого потенціалу. Кінцеві результати діяльності формуються під дією як інтенсивних так і екстенсивних факторів. Особливістю інтенсивного і екстенсивного використання ресурсів є їх взаємозамінність. Так нехватку робочої сили можна поповнити підвищенням продуктивності праці.

Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства.

Показниками та факторами доброго фінансового стану підприємства можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів.

Показники та фактори незадовільного фінансового стану:

  • неефективне розміщення коштів,

  • брак власних оборотних коштів,

  • наявність стійкої заборгованості за платежами,

  • негативні тенденції у виробництві.

До найзагальніших показників комплексного фінансового аналізу належать показники дохідності й рентабельності.

Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв’язку прибутку з показниками рентабельності. Важливо проаналізувати зв’язок прибутку підприємства з формуючими прибуток факторами, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях. Дохідність підприємства характеризується абсолютними й відносними показниками.

Абсолютний показник дохідності — це сума прибутку або доходів. Відносний показник — рівень рентабельності. Рівень рентабельності підприємств, пов’язаних із виробництвом продукції, визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації продукції до її собівартості:

Р = (П/С) 100,

де Р — рівень рентабельності, %;

П — прибуток від реалізації продукції, грн.;

С — собівартість продукції, грн.

Рівень рентабельності підприємств торгівлі та громадського харчування визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації товарів (продукції громадського харчування) до товарообігу.

Під час аналізу вивчають динаміку змін обсягу чистого прибутку, рівня рентабельності та фактори, які впливають на них. Основними факторами, що впливають на чистий прибуток, є обсяг виручки від реалізації продукції, рівень собівартості, рівень рентабельності продукції, фінансові результати та витрати від операційної звичайної діяльності, величина податку на прибуток та інших податків, що виплачуються з прибутку.

Аналіз дохідності підприємства проводиться в порівнянні з планом та попереднім періодом. За умов інфляції важливо забезпечити об’єктивність показників та запобігти їх викривленню через постійне підвищення цін. Аналіз проводиться за даними роботи за рік. Торішні показники треба привести у відповідність із показниками звітного року за допомогою індексації цін.

За ринкових відносин існує персоніфікований інтерес керівництва та колективів підприємств до фактично досягнутого рівня рентабельності, що суттєво впливає на результативність господарської діяльності.

На підприємствах недержавних форм власності для акціонерів та засновників найважливіше значення має рентабельність їхніх пайових і статутних внесків у складі загальних інвестицій. Тому цьому аспекту оцінки фінансового стану підприємства треба приділити серйозну увагу.

Практика рекомендує для оцінки рентабельності підприємства використовувати систему взаємозв’язаних показників рентабельності. З цією метою необхідно використовувати дві основні групи показників рентабельності:

а) показники, розраховані на підставі поточних витрат (вартості продажу);

б) показники, розраховані у зв’язку з використанням виробничого капіталу (виробничих активів).

Для всебічної комплексної оцінки різних показників рентабельності можна використати зарубіжний досвід оцінки цих показників. Показники рентабельності групи «а» розраховуються на базі даних бухгалтерського обліку прибутків та збитків і становлять систему таких коефіцієнтів:

— коефіцієнт граничного рівня валового прибутку (К1)

К1 = Вп/Чоп = 1 — Впр/Чоп,

де Вп — сума валового прибутку;

Впр — вартість продажу (реалізації продукції, робіт, послуг);

Чоп — чистий обсяг продажу (реалізації);

— коефіцієнт граничного рівня прибутку від основної операційної діяльності (К2)

К2 = Под/Чоп,

де Под — сума прибутку, отриманого від основної операційної діяльності;

— коефіцієнт граничного рівня прибутку від усієї діяльності підприємства — операційної, фінансової, інвестиційної (К3)

К3 = П/Чоп,

де П — сума прибутку до виплат за довгостроковими зобов’язаннями і податкових виплат;

— коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку (K4)

К4 = Чп/Чоп,

де Чп — сума чистого прибутку після виплати відсоткових сум за довгостроковими зобов’язаннями та сплати податків;

-критичний коефіцієнт рентабельності (K5)

К5 = (Чоп — Зв) / Чоп,

де Зв — це сума змінних витрат у складі вартості продажу.

У міжнародній практиці вся підприємницька діяльність корпорацій, фірм та інших підприємств чітко поділяється на три види: операційна (основна); інвестиційна — вкладання грошей в акції, інші цінні папери, капітальні вкладення; фінансова — облік отриманих (сплачених) дивідендів, відсотків тощо. Такий поділ видів діяльності знаходить відображення у відповідних формах звітності.

Із наведених формул зрозуміло, що всі коефіцієнти мають ту саму базу обрахунку — чистий обсяг продажу (валові надходження за вирахуванням суми повернення і дисконтних знижок). Ці, а також наведені нижче показники рентабельності взаємодоповнюють один одного і дають змогу провести комплексний фінансовий аналіз стану підприємства.

Показники рентабельності групи «б» розраховуються як відношення прибутку і коштів, вкладених у підприємство засновниками, акціонерами та інвесторами. Зарубіжний досвід свідчить, що за даними звіту щодо прибутків (збитків) і балансового звіту доцільно розрахувати такі коефіцієнти:

— коефіцієнт віддачі на всю суму виробничих активів (К6)

К6=Чп/ВА,

де ВА — середньорічна величина всіх виробничих активів підприємства;

— коефіцієнт віддачі від інвестованого капіталу (К7)

К7=П/СА,

де СА — середньорічна сума всіх активів підприємства за мінусом короткострокових зобов’язань, або середньорічна сума капіталізованих коштів (акціонерний капітал + довгострокові зобов’язання);

— коефіцієнт віддачі на акціонерний капітал (Kg)

К8=Чп/СК,

де СК — середньорічна сума власного капіталу, представлена акціонерним капіталом.

Коефіцієнт віддачі активів характеризує величину дохідності всього потенціалу, яким володіє підприємство (його називають показником майстерності використання капіталу менеджерами підприємства). Цей показник для детальнішої оцінки може обчислюватись у різних модифікаціях: в чисельнику формули можуть використовуватись різні показники прибутку: валового, операційного, до вирахування податків і т. д.

Коефіцієнт віддачі інвестицій характеризує ефективність віддачі тільки частини всього капіталу — довгострокових інвестицій і капіталізованого прибутку підприємства. Цей коефіцієнт характеризує фінансовий стан підприємства в цілому. Наприклад, фінансова стійкість знижується, коли відсоткова ставка на позикові кошти перевищує величину цього коефіцієнта. Важливу роль у комплексній оцінці фінансового стану підприємства, особливо в акціонованих підприємствах, відіграє третій із розглянутих показників — коефіцієнт віддачі акціонерного капіталу.

Одним із основних підходів до аналізу фінансових показників діяльності підприємства та прогнозування банкрутства є використання сучасних інформаційних технологій та інструментальних засобів обробки даних для діагностики банкрутства. Діагностика банкрутства повинна мати декілька рівнів і спиратися на моніторинг внутрішніх явищ фірми, помітних зсередини. Доцільно формувати систему діагностики банкрутства з двох частин: експрес-діагностика банкрутства та фундаментальна діагностика банкрутства.

Основною метою експрес — діагностики банкрутства є раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства та попередня оцінка масштабів кризового його стану. Експрес-діагностика банкрутства характеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, що здійснюється на базі даних його фінансового обліку за стандартними алгоритмами аналізу, постійного моніторингу фінансового стану підприємства. Тому методика експрес-діагностики може трактуватися як універсальна, що майже не залежить від специфічних характеристик підприємства.

Експрес — діагностика банкрутства здійснюється за наступними основними етапами:

— визначення об’єктів спостереження «кризового поля», що реалізує загрозу банкрутства підприємства;

— формування системи індикаторів оцінки загрози банкрутства підприємства;

— аналіз окремих сторін кризового фінансового розвитку підприємства, що здійснюється стандартними методами;

— попередня оцінка масштабів кризового фінансового стану підприємств;

— інформаційна підтримка прийняття рішень експрес-діагностики.

У процесі аналізу окремих сторін кризового фінансового розвитку підприємства використовуються такі методи: горизонтальний (трендовий) фінансовий аналіз; вертикальний (структурний) фінансовий аналіз; порівняльний фінансовий аналіз; аналіз фінансових коефіцієнтів; аналіз фінансових ризиків; інтегральний фінансовий аналіз, заснований на моделі Дюпона.

На відміну від експрес-діагностики, фундаментальна діагностика, орієнтована на специфіку конкретного підприємства, ураховує його відмінності і здійснюється на основі таких методів факторного аналізу та прогнозування, як:

— систематизація основних факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства;

— проведення методу комплексного фінансового аналізу з використанням спеціальних методів оцінки впливу окремих факторів на кризовий фінансовий розвиток підприємства;

— прогнозування розвитку кризового фінансового стану підприємства під негативною дією окремих факторів;

— прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу.

Проведення комплексного фінансового аналізу з використанням спеціальних методів оцінки впливу окремих факторів на кризовий фінансовий розвиток підприємства виявляє ступінь негативного впливу окремих факторів на різноманітні аспекти фінансового розвитку підприємства. У процесі такого аналізу використовуються наступні основні методи: повний комплексний аналіз фінансових коефіцієнтів. При цьому істотно розширюється коло об’єктів «кризового поля», а також система показників-індикаторів можливої загрози банкрутства; кореляційний аналіз; SWOT-analysis, основним змістом якого є аналіз і вивчення характеру сильних та слабких сторін підприємства у розрізі окремих внутрішніх факторів, а також позитивного або негативного впливу окремих зовнішніх факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства; аналітична модель Альтмана.

Дослідження існуючих методів розрахунку фінансових показників та оцінка рівня банкрутства дозволяє згрупувати їх в три основні підходи: за допомогою кількісних методів, на основі експертних оцінок, на основі параметричних показників. Програмними засобами для першого підходу є бухгалтерські пакети, що містять модулі фінансових звітів і результатів, пакети для управління підприємствами (Галактика, IT- предприятие), пакети для складання бізнес-плану (Project Expert, Project Risk), програмні продукти фірми «Альт-Фінанси», Fin Expert. Перераховані програмні засоби дають можливість розрахувати різнобічні коефіцієнти, що характеризують фінансовий стан підприємства та спеціальну серію коефіцієнтів, пов’язаних з імовірністю банкрутства (Z-рахунок Альтмана).

Діагностиці банкрутства найбільш повно відповідає використання експертних систем і систем підтримки прийняття рішень. Експертні системи включають бази знань, що містять фактичні дані (фінансова звітність підприємства). Це дає можливість розрахувати параметричні індекси фінансового стану та загрози банкрутства.

Слід зазначити, що інформація та методи її добування — основний ресурс для прогнозування банкрутства. Це зумовлює необхідність використання OLAP-технологій і сховищ даних.

Практична частина

Розрахунки коефіцієнтів

Показники

Алгоритм розрахунку

Рівень показника

на початок року

на кінець року

зміни
2.7. Коефіцієнт маневреності власних коштів

Ф.№1р.260-*р.620

179.4-90.0 = 89.4

93.0-209.0 = -386.7

-476.1
Ф.№1 р.380

0.3

0.3

6.3.Коефіцієнт забезпечення запасів власними коштами

Ф.№1 р.260 – р.620

179.4-90.0 = 4.45

93.0-209.0 = -10.36

-10.36-4.45=-14.8
Ф.№1 р.100-140*

21.2-1.1 =20.1

11.2

1. Аналіз майнової структури капіталу. Оцінка структурних змін. Оцінка ефективності

Аналіз активів підприємства дозволяє надати загальну оцінку зміні всього його майна. Оцінка сукупних активів, в свою чергу, дозволяє зробити висновок про те, в які активи вкладені знову залучені фінансові ресурси або які активи зменшились за рахунок зменшення фінансових ресурсів, чи навпаки. Порівняльний аналітичний розрахунок та його вимоги наведені у таблиці 1. Розміщення майна заповнюється згідно форми 1. (Додаток 1)

1.1. Аналіз основних засобів

Таблиця 1. Аналіз складу та структури основних засобів підприємства

Розміщення майна

Код рядка

На початок року

На кінець року

Зміни за рік
тис.грн.

% до підсумків розділів

тис.грн.

% до підсумків розділів

% до початку року

Темпи приросту
АКТИВ

1

2

3

4

5

6

7

8
І. Необоротні активи

Нематеріальні активи:

залишкова вартість

10

4,2

10.50

3.9

8.92

92.86

-7.14

первісна вартість

11

4,5

11.25

4,5

10.30

100.0

0

знос

12

0,3

0.75

0,6

1.37

200.0

100.0
Незавершене будівництво

20

Основні засоби:

залишкова вартість

30

36,8

92.00

39,8

91.08

108.2

8.2
первісна вартість

31

50,5

126.25

56,3

128.83

111.49

11.5

знос

32

13,7

34.25

16,5

78.38

120.44

20.4
Довгострокові фінансові інвестиції:

які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств

40

інші фінансові інвестиції

45

Довгострокова дебіторська заборгованість

50

Відстрочені податкові активи

60

Інші необоротні активи

70

Усього за розділом І

80

40

100.00

43,7

100.00

109.25

9.3
ІІ. Оборотні активи

Запаси:

виробничі запаси

100

21,2

11.81

4,9

5.269

23.11

-76.89
тварини на вирощуванні та відгодівлі

110

незавершене виробництво

120

готова продукція

130

9,8

5.46

8,0

8.6

81.63

-18.37

товари

140

1,1

0.61

1,0

8.6

90.91

-9.09
Векселі одержані

150

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:

чиста реалізаційна вартість

160

57,3

31.94

80

34.344

139.62

39.62
первісна вартість

161

57,3

31.94

80

34.344

139.62

39.62
резерв сумнівних боргів

162

Дебіторська заборгованість за розрахунками:

з бюджетом

170

7,0

7.527

700

600
за виданими авансами

180

з нарахованих доходів

190

із внутрішніх розрахунків

200

Інша поточна дебіторська заборгованість

210

Поточні фінансові інвестиції

220

Грошові кошти та їх еквіваленти:

в національній валюті

230

100,9

56.24

1,1

1.183

1.09

-98.91
в іноземній валюті

240

Інші оборотні активи

250

Усього за розділом ІІ

260

179,4

100.0

93.0

51.84

-48.16
ІІІ. Витрати майбутніх періодів

270

Баланс

280

220,4

137,1

62.21

-37.79
ПАСИВ

Код рядка

На початок періоду

На кінець періоду

І. Власний капітал

Статутний капітал

300

0,3

100.0

0,3

100.0

Пайовий капітал

310

Додатковий вкладений капітал

320

Інший додатковий капітал

330

Резервний капітал

340

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

350

Неоплачений капітал

360

( )

( )

Вилучений капітал

370

( )

( )

Усього за розділом І

380

0,3

100.0

0,3

100.0

ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів

Забезпечення виплат персоналу

400

Інші забезпечення

410

Цільове фінансування

420

Усього за розділом ІІ

430

0,0

0,0

ІІІ. Довгострокові зобов’язання

Довгострокові кредити банків

440

Інші довгострокові фінансові зобов’язання

450

11,1

11,1

Відстрочені податкові зобов’язання

460

Інші довгострокові зобов’язання

470

Усього за розділом ІІІ

480

11,1

11,1

IV. Поточні зобов’язання

Короткострокові кредити банків

500

Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями

510

Векселі видані

520

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

530

185

88.5

77

61.3

41.62

-58.38
Поточні зобов’язання за розрахунками:

з одержаних авансів

540

з бюджетом

550

20

9.6

3

2.4

15.00

-85
з позабюджетних платежів

560

зі страхування

570

10,3

8.2

1030.0

930
з оплати праці

580

26,4

21.0

264.0

164
з учасниками

590

із внутрішніх розрахунків

600

Інші поточні зобов’язання

610

4

1.9

9

7.2

225.0

125
Усього за розділом IV

620

209,0

100.0

125,7

100.0

60.14

-40
V. Доходи майбутніх періодів

630

0,0

0,0

Баланс

640

220,4

137,1

62.21

-38

Висновки:

З розрахунків ми бачимо, що нематеріальні активи зменшились на 7,14 тис. грн., а основні засоби збільшились на 8.2 тис. грн.. Це каже про те, що підприємство має кошти на їх поповнення.

Далі розраховуємо слідуючи показники ефективності стану основних засобів підприємства.

Таблиця 2. Ефективність стану основних засобів підприємства та розрахунок коефіцієнтів основних засобів підприємства

Показник

Формула для розрахунку

Алгоритм розрахунку

Рекомендоване значення, тенденція змін

На початок року

На кінець року

Зміни

1

2

3

4

5

6

7

4.1. Оборотність оборотних коштів

Чистий дохід

Ф.№2 р.035

Збільшення

265.5=1.48

455.7=4.9

3.42
Середня величина

Ф.№1 р.260

179.4

93

оборотних активів

4.2. Тривалість одного обороту основних засобів

 

365 * Тривалість періоду365Ф.№1р.260

Зменшення

365*179.4=0.68

365*93.0=74.5

73.8
Коефіцієнт оборотності оборотних коштів

Ф.№2 р.035

265.5

455.7

4.3. Оборотність виробничих запасів

Собівартість реалізованої продукції

Ф.№2 р.040

Збільшення

229.1=7.14

343.7=19.42

12.25
Середні виробничі запаси

Ф.№1

32.1

17.88

р.100-140

4.4. Тривалість одного обороту виробничих запасів

Тривалість періоду

365Ф.№1р.

Зменшення

365*32.1=51.14

365*17.88= 18.99

-32.15
Коефіцієнт оборотності вир.запасів

100-140

Ф.№2 р.040

229.1

343.7

4.5. Оборотність коштів у розрахунках

Чистий дохід

Ф.№2 р.035

Збільшення

265.5=4.63

455.7=7.5

1.87

Середні кошти у розрахунках

Ф.№1

р.150-210

57.3

31.94

4.6. Тривалість одного обороту коштів у розрахунках

Тривалість періоду

365Ф.№1р.

Зменшення

20914.5

11658.1

-9256.4
Коефіцієнт оборотності коштів у розрахунках

150-210

4.7. Оборотність дебіторської заборгованості

Чистий дохід

Ф.№2 р.035

Збільшення

265.5=4.63

455.7=14.26

9.34
Середня дебіторська заборгованість

Ф.№1

57.3

31.94

р.160-210

4.8. Тривалість одного обороту дебіторської заборгованості

Тривалість періоду

365Ф.№1р.

Зменшення

365=1.09

365=0.8

-0.9

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

160-210 Ф.№2 р.035

332.8

455.7

4.9. Оборотність кредиторської заборгованості

Чистий дохід

Ф.№2 р.035

Збільшення

265.5=1.27

455.7

44.3
Середня кредиторська заборгованість

Ф.№1 р.620

209

100

4.10. Тривалість одного обороту кредиторської заборгованості

Тривалість періоду

365Ф.№1р.620

Зменшення

209=0.79

100=0.22

-0.57
Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

Ф.№2 р.035

265.5

456.7

4.11. Оборотність чистого робочого капіталу

Чистий дохід

Ф.№2 р.035

Збільшення

265.5=0.68

456.7=2.28

1.6
Середній чистий робочий капітал

Ф.№1 р.260+р.270-р.620

388.4

200

4.12. Тривалість одного обороту чистого робочого капіталу

Тривалість періоду

365 Ф.№1р.260+

Зменшення

388.4=1.46

200=0.44

-1.02
Коефіцієнт оборотності чистого робочого капіталу

+р.270-р.620

265.5

456.7

Ф.№2 р.035

4.13. Оборотність фіксованих активів

Чистий дохід

Ф.№2 р.035

Збільшення

265.5=6

456.7=4.13

-1.86
Середній фіксовані активи

Ф.№1 р.080-р.010

44.2

110.5

4.14. Тривалість одного обороту фіксованих активів

Тривалість періоду

365Ф.№1р.080-р.010

Зменшення

44.2=0.16

110.5=0.24

0.8
Коефіцієнт оборотності фіксованих активів

Ф.№2 р.035

265.5

456.7

4.15. Оборотність усіх активів

Чистий дохід

Ф.№2 р.035

Збільшення

265.5=1.2

456.7=3.33

2.13
Середній активи

Ф.№1 р.280

220.4

137.1

4.16. Тривалість одного обороту усіх активів

Тривалість періоду

365Ф.№1р.280

Зменшення

220.4=0.83

137.1=0.3

-0.53
Коефіцієнт оборотності усіх активів

Ф.№2 р.035

265.5

456.7

Висновки:

Найважливіший показник ефективності стану основних засобів збільшився на 3.42 одиниці. Це значить, що вивільнюються додаткові кошти.

Також збільшилась оборотність чистого робочого капіталу, що теж дає можливість вивільнити кошти.

І саме головне – це збільшення усіх активів на 2,13 пунктів.

2. Аналіз основних фінансових характеристик

2.1. Аналіз показників рентабельності

Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових результатів і ефективності діяльності підприємства. Вони вимірюють прибутковість підприємства з різних позицій і групуються відповідно до інтересів учасників економічного процесу, ринкового обміну. Адміністрацію цікавить віддача (прибутковість) усіх виробничих активів; потенційних інвесторів і кредиторів – віддача на капітал що інвестувався; власників і засновників – прибутковість акції і т.ін.

Таблиця 5. Показники рентабельності

Показник

Формула для розрахунку

Алгоритм розрахунку

Рекомендоване значення, тенденція змін

На початок року

На кінець року

Зміни

1

2

3

4

5.1. Рентабельність активів за прибутком від звичайної діяльності

Прибуток від звичайної діяльності

Ф.№2 р.190

Збільшення

12.9=0.06

7.58=0.05

-0.01

5.2. Рентабельність капіталу за чистим продуктом

Чистий прибуток

Ф.№2 р.220

Збільшення

12.9=0.06

7.58=0.06

-0.01
Загальний капітал

Ф.№1 р.280

220.4

138.1

5.3. Рентабельність власного капіталу

Чистий прибуток

Ф.№2 р.220

Збільшення

12.9=43

7.58=0.76

-42.9
Власний капітал

Ф.№1 р.380

0.3

100

5.4.Рентабельність виробничих фондів

Чистий прибуток

Ф.№2 р.220

Збільшення

220.4=3.8

138.1=1.3

-2.5
Виробничі фонди

Ф.№1 р.030+р.100+р.120

58

103.81

5.5. Рентабельність реалізованої продукції

Прибуток від реалізації

Ф.№2 р.050-р.070-р.080

Збільшення

42.5=0.16

201.3=0.44

0.28
Виручка

Ф.№2 р.035

265.5

455.7

5.6. Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності

Прибуток від операційної діяльності

Ф.№2 р.100

Збільшення

17.2=0.06

10.1=0.22

0.16
Виручка

Ф.№2 р.035

265.5

45

5.7. Рентабельність реалізованої продукції за чистим прибутком

Чистий прибуток

Ф.№2 р.220

Збільшення

220=0.83

138.1=0.3

-0.53
Виручка

Ф.№2 р.035

>30%

265.5

455.7

5.8. Коефіцієнт реінвестування

Реінвестований прибуток

Ф.№1 збільшення

Збільшення

0

0

0

Чистий прибуток

по (р.340+р350)

Ф.№2 р.220

5.9. Коефіцієнт стійкості економічного зростання

Реінвестований прибуток

Ф.№1 збільшення

Збільшення

0

0

0

Власний капітал

по (р.340+р350)

Ф.№1 р.380

Висновки:

Як ми бачимо, по усіх показниках рентабельності, окрім рентабельності власного капіталу, має місце незначне їх зменшення. Рентабельність реалізованої продукції, рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності також незначно підвищилась.

Все це говорить про те, що має місце нестабільний фінансовий стан.

2.2. Аналіз фінансової стійкості

Аналіз фінансової стійкості підприємства – одна з найважливіших характеристик його діяльності та фінансово-економічного добробуту. Вона характеризує результат його поточного, інвестиційного та фінансового розвитку, містить необхідну інформацію для інвесторів, а також відображає здатність підприємства відповідати за свої борги й зобов’язання і нарощувати економічний потенціал.

Таблиця 6. Показники фінансової стійкості

Показник

Формула для розрахунку

Алгоритм розрахунку

Рекомендоване значення, тенденція змін

На початок року

На кінець року

Зміни

1

2

3

4

5

6

7

6.1.Наявність власних оборотних коштів

Оборотні активи — короткострокові зобов’язання

Ф.№1 р.260 – р.620

Збільшення

388.4

200

-188.4

6.2.Коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами

Власні оборотні кошти

Ф.№1 р.260 – р.620

>0,1

-29,6

100

70,4

6.3.Коефіцієнт забезпечення запасів власними коштами

Власні оборотні кошти

Ф.№1 р.260 – р.620

0,5-0,8

388.4=12.1

200=11.2

-0.9
Запаси і затрати

Ф.№1 р.100-140

32.1

17.88

6.4.Коефіцієнт маневреності власного капіталу

Власні оборотні кошти

Ф.№1 р.260 – р.620

0,3-0,5

388.4=1294

200=2

-1292
Власний капітал

Ф.№1 р.380

0.3

100

6.5.Коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів

Кошти

Ф.№1 р.230 + р.240

Збільшення

100.9=0.26

56.24=0.29

0.03

6.6.Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів

Довгострокові залучені кошти

Ф.№1 р.430 + р.480

Зменшення

11.1

11.1

0

6.7.Коефіцієнт мобільності

Оборотні активи

Ф.№1 р.260

>0,5

179.4

100=1

4.49
Необоротні активи

Ф.№1 р.080

40

100

6.8. Індекс постійного активу

Необоротні активи

Ф.№1 р.080

Зменшення

40=133.3

100=1

-132.3
Власний капітал

Ф.№1 р.380

0.3

100

6.9.Коефіцієнт фінансової стабільності

Власний капітал

Ф.№1 р.380

>0,8

0.3=0.02

100=0.73

0.71
Позиковий капітал

Ф.№1 р.480+р.620

15.1

136.8

6.10.Коефіцієнт фінансової незалежності

Власний капітал

Ф.№1 р.380

>0,5

0.3=0.001

100=0.73

0.729
Валюта балансу

Ф.№1 р.640

220.4

137.1

6.11.Коефіцієнт фінансової залежності

Позиковий капітал

Ф.№1 р.480+ р.620

>0,5

220.1=0.99

136.8=0.99

0
Валюта балансу

Ф.№1 р.640

220.4

137.1

6.12.Коефіцієнт фінансового ризику

Позиковий капітал

Ф.№1 р.480+ р.620

<0,2

220.1=733.6

137.1=1.37

-732.23
Власний капітал

Ф.№1 р.380

0.3

100

6.13.Коефіцієнт фінансової стійкості

Власний капітал +

Ф.№1 р.380+ р.480

0,75-0,9

11.1=0.05

11.1=0.08

0.03

Довгострокові забов’язання

Ф.№1 р.640

220.4

136.8

Валюта балансу

Порівнюючи показники: Власні оборотні кошти (ВОК), запаси і затрати (ЗЗ) і Довгострокові фінансові зобов’язання (ДФЗ) в практиці фінансового менеджменту можна умов, але виділити такі рівні фінансові стійкості підприємства:

1) абсолютну фінансову стійкість, яка характеризується нерівністю: 33<ВОК

2) нормальну фінансову стійкість, для якої виконується наступна нерівністю: ВОК<33<ДФЗ

3) нестійкий фінансовий стан, для якого характерною є нерівність типу: 33>ДФЗ. Економічний зміст даної нерівності полягає в тому, що запаси і затрати неможливо покрити джерелами коштів.

4) критичний фінансовий стан характеризується такою ситуацією, коли не тільки не виконується нерівність але й мають місце «непокриті збитки», а також «Довгострокові кредити та позики, що не погашені в строк».

Розрахунки по цих показниках такі:

№

Показник

Формула для розрахунку

Алгоритм розрахунку

Рекомендоване значення, тенденція змін

На початок року

На кінець року

Зміни

1

2

3

4

5

6

7

1

Абсолютна фінансова стійкість

Власний капітал + Довгострокові забов’язання

Ф.№1 р.380+ р.480

0,75-0,9

11.1=0.05

11.1=0.08

0,03
Ф.№1 р.640

220,4

136,8

Валюта балансу

2

Коефіцієнт фінансової незалежності

Власний капітал

Ф.№1 р.380

>0,5

0.3=0.001

100=0.73

0,729
Валюта балансу

Ф.№1 р.640

220,4

137,1

3

Коефіцієнт фінансової стабільності

Власний капітал

Ф.№1 р.380

>0,8

0.3=0.02

100=0.73

0,71
Позиковий капітал

Ф.№1 р.480+р.620

15,1

136,8

4

Коефіцієнт фінансової залежності

Позиковий капітал

Ф.№1 р.480+ р.620

>0,5

220.1=0.99

136.8=0.99

0
Валюта балансу

Ф.№1 р.640

220,4

137,1

Висновки:

Ми маємо такі негативні показники: наявність власних оборотних коштів (–188,4), коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами, коефіцієнт маневреності власного капіталу, коефіцієнт фінансового ризику та інші.

Це дає можливість сказати про те, що в нашому випадку має місце нестійкий фінансовий стан , тому що запаси і затрати неможливо покрити джерелами коштів.

2.3. Аналіз ліквідності

Сутність ліквідності і платоспроможності визначає не тільки взаємовідносини підприємства з партнерами, суб’єктами фінансового ринку, державою, а й його успішне функціонування чи банкрутство.

Таблиця 7. Показники ліквідності

Показник

Формула для розрахунку

Алгоритм розрахунку

Рекомендоване значення, тенденція змін

На початок року

На кінець року

Зміни

1

2

3

4

5

6

7

7.1.Коефіціент абсолютної ліквідності

Грошові кошти та їх еквіваленти

Ф.№1 р.220-240

0,2-0,35

100.9=0.48

56.24=0.41

-0.07
Поточні зобов’язання

Ф.№1 р.620

220.4

137.1

7.2.Коефіціент швидкої ліквідності

Грошові кошти, Короткострокові фінансові вкладення,

Ф.№1 р.150-250

0.7-0.2

0

0

0

дебіторська заборгованість

Поточні зобов’язання

Ф.№1 р.620

7.3.Коефіціент поточної ліквідності

Поточні активи

Ф.№1 р.260

1-2.5

179.4=0.81

93=0.68

-0.13
Поточні зобов’язання

Ф.№1 р.620

220.4

137.1

7.4. Чистий оборотний капітал (Net working capital)

NWC= Поточні активи – Поточні зобов’язання

Ф.№1 р.260 — Ф.№1 р.620

>0

388.4

200

-188.4

7.5. Коефіцієнт критичної ліквідності

Поточні активи – Запаси і затрати

Ф.№1 р.620

0,7-0,8

209=0.99

100=0.9

-0.09
Поточні зобов’язання

211.5

110.9

Висновки:

Усі показники ліквідності підприємства, окрім наявності чистого оборотного капіталу, кажуть про те, що стан ліквідності стабільний.

2.4. Аналіз ділової активності

Ділова активність в широкому розумінні – це весь комплекс зусиль, що спрямовує підприємство на ринках продукції, праці, капіталу. Тобто, це виробнича та комерційна діяльність підприємства. Якісними критеріями ділової активності можуть бути наступні: широта ринків збуту продукції підприємства; наявність унікальної продукції; висока репутація підприємства; стійкість зв’язків з партнерами; наявність у підприємства продукції на експорт; популярність продукції серед споживачів тощо.

Таблиця 8. Показники ділової активності

Показник

Формула для розрахунку

Алгоритм розрахунку

Рекомендоване значення, тенденція змін

На початок року

На кінець року

Зміни

1

2

3

4

5

6

7

8.1.Коефіціент загальної оберненості капіталу

Чиста виручка від реалізації

Ф.№2 р.035

Збільшення

265.5=1.2

455.7=3.32

2.12
Загальний капітал

Ф.№1 р.280

220.4

137.1

8.2.Коефіціент оберненості мобільних засобів

Чиста виручка від реалізації

Ф.№2 р.035

Збільшення

265.5=1.48

455.7=4.9

3.42
Мобільні засоби

Ф.№1 р.260+р.270

179.4

93

8.3.Коефіціент оберненості матеріальних оборотних засобів

Чиста виручка від реалізації

Ф.№2 р.035

Збільшення

265.5=11.9

455.7=25.5

13.6
Матеріальні оборотні засоби

Ф.№1 р.100-140

22.3

17.88

8.4.Коефіціент оберненості готової продукції

Чиста виручка від реалізації

Ф.№2 р.035

Збільшення

265.5=27.1

455.7=83.4

56.3
Готова продукція

Ф.№1 р.130

9.8

5.46

8.5.Коефіціент оберненості дебіторської заборгованості

Чиста виручка від реалізації

Ф.№2 р.035

Збільшення

265.5=4.6

455.7=14.3

9.7
Дебіторська заборгованість

Ф.№1 р.160-210

57.3

31.94

8.6.Коефіціент оберненості кредиторської заборгованості

Чиста виручка від реалізації

Ф.№2 р.035

Збільшення

265.5=1.2

455.7=3.33

2.13
Кредиторська заборгованість

Ф.№1 р.620

220.4

137.1

8.3.Коефіціент оберненості матеріальних оборотних засобів

Чиста виручка від реалізації

Ф.№2 р.035

Збільшення

265.5=8.3

455.7=24.1

15.8
Матеріальні оборотні засоби

Ф.№1 р.100-140

32.1

18.88

8.7.Фондовіддача необоротних активів

Чиста виручка від реалізації

Ф.№2 р.035

Збільшення

265.5=6.6

455.7=10.4

3.8
Необоротні активи

Ф.№1 р.080

40

43.7

8.8.Коефіціент оберненості власного капіталу

Чиста виручка від реалізації

Ф.№2 р.035

Збільшення

265.5=885

455.7=45.6

-839.4
Власний капітал

Ф.№1 р.380

0.3

100

3. Комплексний фінансовий аналіз

Комплексний фінансовий аналіз повинен дати повну, всебічну характеристику фінансового стану підприємства. Управління комплексним фінансовим аналізом має на меті підтримання фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності підприємства і забезпечення конкурентоспроможності у довгостроковому періоді.

Алгоритм оцінки фінансового стану підприємства на основі визначення абсолютної величини розрахункового значення інтегрального показника

Вихідними елементами алгоритму, що буде розглянутий нижче, є припущення:

Об’ єкт дослідження – «назва підприємства»;

Сформульовано сукупність цільових показників, які з метою спрощення математичної обробки інформації згруповано в чотири групи за чотирма напрямками дослідження (таб.9).

Таблиця 9. Сукупність цільових показників розрахунку інтегрального показника

Напрямки дослідження
Цільові показники

Ліквідність

Рентабельність

Ділова активність

Фінансова стійкість
Перша група

Коеф. абсолютної ліквідності

Рентабельність підприємства

Загальне обертання капіталу

Коефіцієнт фінансової незалежності

Друга група

Коефіцієнт швидкої ліквідності

Рентабельність продажу

Фондовіддача необоротних активів

Коефіцієнт фінансової залежності

Третя група

Коеф.критичної ліквідності

Рентабельність основної діяльності

Оберненості матеріальних оборотних засобів

Коефіцієнт фінансового ризику

Четверта група

Коефіцієнт забезпечення запасів власними коштами

Період окупності власного капіталу

Оберненості мобільних засобів

Коефіцієнт фінансової стійкості

Формою розрахунку інтегрального показника визначено: зважування на основі відносної ваги цільового показника. Для ваги груп: першої – 40%, останні – 20%. Для напрямку дослідження – ліквідність 34%, останні – 22%.

Таблиця 10. Матриця вхідних значень цільових показників (на кінець року)

На початок року

На кінець року
Ліквід-ність

Рентабельність

Ділова активність

Фінансова стійкість

Ліквід-ність

Рентабельність

Ділова активність

Фінансова стійкість
100,9

12,9

388,4

265,5

56,2

7,58

200

455,7
0

12,9

388,4

265,5

0

7,58

200

455,7
179,4

220,4

100,9

265,5

93

138,1

56,24

455,7
388,4

42,5

11,1

265,5

200

201,3

11,1

455,7

Розрахункові значення цільових показників, які визначаються відповідно до даних вхідної інформаційної бази, формують матрицю значень цільових показників (табл.10). Крім цього в табл.11 подано матрицю оптимальних значень – «Рекомендоване значення, тенденція змін». Оптимальні показники рентабельності визначається зрушеннями фінансового ринку (депозитна політика) та співставленням політики підприємства. Ділова активність визначається згідно суб’ єктивного характеру.

Таблиця 11. Матриця оптимальних значень цільових показників

Рекомендоване значення, тенденція змін

Ліквідність

Рентабельність

Ділова активність

Фінансова стійкість
0,2-0,35

>15%

>0,3

>0,5
0,7-0,2

>30%

>0,4

>0,5
0,7-0,8

>15%

>1,5

<0,2
0,5-0,8

>15%

>1,4

0,75-0,9

На основі матриць , формується матриця , що відображає рівень відповідальності фактичних значень цільових показників їх оптимальним значенням. Елементи нової матриці дорівнює відношенню фактичного значення цільового показника до його оптимального значення

(1)

Для показників, позитивна тенденція яких проявляється у збільшенні, зменшенні

Збільшення —, Якщо ≥ = 1 (2)

Зменшення — , Якщо ≤ = 1 (3)

Для показників, де позитивна тенденція має обмеження («від» «до»- ліквідність)

Обмеженні — , Якщо ч = 1; Якщо<=; Якщо>=-1. — обирається індивідуально.

Таблиця 12. Матриця нормалізованих цільових показників

На початок року

На кінець року
Ліквідність

Рентабельність

Ділова активність

Фінансова стійкість

Ліквідність

Рентабельність

Ділова активність

Фінансова стійкість
100,9

12,9

388,4

265,5

56,2

7,58

200

455,7
0

12,9

388,4

265,5

0

7,58

200

455,7
179,4

220,4

100,9

265,5

93

138,1

56,24

455,7
388,4

42,5

11,1

265,5

200

201,3

11,1

455,7

На основі нормалізованих цільових показників визначаємо абсолютне значення інтегрального показника цільової функції комплексного фінансового аналізу.

(5)

Де — вага окремого цільового показника, що розраховується відповідно до визначення інтегральної ваги напрямків дослідження та груп цільових показників (табл.13)

Таблиця 13. Розрахунок ваги цільових показників ()

Цільові показники

Напрямки дослідження

Перша група

0,136=0,34*0,4

0,088

0,088

0,088

Друга група

0,068

0,044

0,044

0,044

Третя група

0,068

0,044

0,044

0,044

Четверта група

0,068

0,044

0,044

0,044

Відповідно до табл.13 і формули 5 отримаємо значення інтегрального показників

Таблиця 14 розрахунок значень показників

На початок року

На кінець року
Ліквідність

Рентабельність

Ділова активність

Фінансова стійкість

Ліквідність

Рентабельність

Ділова активність

Фінансова стійкість
100,9

12,9

388,4

265,5

56,2

7,58

200

455,7
0

12,9

388,4

265,5

0

7,58

200

455,7
179,4

220,4

100,9

265,5

93

138,1

56,24

455,7
388,4

42,5

11,1

265,5

200

201,3

11,1

455,7
209

17,2

0,3

265,5

100

10,1

100

455,7
877,7

305,9

889,1

1327,5

449,2

364,66

567,34

2278,5

Підсумок – 3400,2

Підсумок – 3659,7

Висновок:

В результаті проведеного аналізу роботи ПП»Равіра» за 2007 рік, можна зробити наступні висновки.

Нематеріальні активи на кінець року, порівнюючи з початком, зменшились на 7,14 тис. грн., а основні засоби збільшились на 8.2 тис. грн.. Це каже про те, що підприємство має кошти на їх поповнення. Найважливіший показник ефективності стану основних засобів збільшився на 3.42 одиниці. Це значить, що вивільнюються додаткові кошти. Також збільшилась оборотність чистого робочого капіталу, що теж дає можливість вивільнити кошти. І саме головне – це збільшення усіх активів на 2,13 пунктів.

Як ми бачимо, по усіх показниках рентабельності, окрім рентабельності власного капіталу, має місце незначне їх зменшення. Рентабельність реалізованої продукції, рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності також незначно підвищилась. Все це кажіть про те, що має місце нестабільний фінансовий стан. Усі показники ліквідності підприємства кажуть про те, що окрім наявності чистого оборотного капіталу, стан ліквідності стабільний.

Ми маємо негативні показники: наявність власних оборотних коштів (–188,4), коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами, коефіцієнт маневреності власного капіталу, коефіцієнт фінансового ризику та інші.

Це дає можливість сказати про те, що в нашому випадку має місце нестійкий фінансовий стан , тому що запаси і затрати неможливо покрити джерелами коштів.

Додаток 1

Таблиця А1.

Баланс виробництва ПП “Равира” 2007р. тис.,грн.

АКТИВ

Код рядка

На початок періоду

На кінець періоду
1

2

3

4
І. Необоротні активи

Нематеріальні активи:

залишкова вартість

10

4,2

3,9

первісна вартість

11

4,5

4,5

знос

12

0,3

0,6
Незавершене будівництво

20

Основні засоби:

залишкова вартість

30

36,8

39,8

первісна вартість

31

50,5

56,3

знос

32

13,7

16,5
Довгострокові фінансові інвестиції:

які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств

40

інші фінансові інвестиції

45

Довгострокова дебіторська заборгованість

50

Відстрочені податкові активи

60

Інші необоротні активи

70

Усього за розділом І

80

40

43,7
ІІ. Оборотні активи

Запаси:

виробничі запаси

100

21,2

4,9

тварини на вирощуванні та відгодівлі

110

незавершене виробництво

120

готова продукція

130

9,8

8,0

товари

140

1,1

1,0
Векселі одержані

150

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:

чиста реалізаційна вартість

160

57,3

80

первісна вартість

161

57,3

80

резерв сумнівних боргів

162

Дебіторська заборгованість за розрахунками:

з бюджетом

170

7,0

за виданими авансами

180

з нарахованих доходів

190

із внутрішніх розрахунків

200

Інша поточна дебіторська заборгованість

210

Поточні фінансові інвестиції

220

Грошові кошти та їх еквіваленти:

в національній валюті

230

100,9

1,1

в іноземній валюті

240

Інші оборотні активи

250

Усього за розділом ІІ

260

179,4

93
ІІІ. Витрати майбутніх періодів

270

Баланс

280

220,4

137,1
ПАСИВ

Код рядка

На початок періоду

На кінець періоду
1

2

3

4
І. Власний капітал

Статутний капітал

300

0,3

0,3
Пайовий капітал

310

Додатковий вкладений капітал

320

Інший додатковий капітал

330

Резервний капітал

340

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

350

Неоплачений капітал

360

( )

( )

Вилучений капітал

370

( )

( )

Усього за розділом І

380

0,3

0,3
ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів

Забезпечення виплат персоналу

400

Інші забезпечення

410

Цільове фінансування

420

Усього за розділом ІІ

430

0,0

0,0
ІІІ. Довгострокові зобов’язання

Довгострокові кредити банків

440

Інші довгострокові фінансові зобов’язання

450

11,1

11,1
Відстрочені податкові зобов’язання

460

Інші довгострокові зобов’язання

470

Усього за розділом ІІІ

480

11,1

11,1
IV. Поточні зобов’язання

Короткострокові кредити банків

500

Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями

510

Векселі видані

520

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

530

185

77
Поточні зобов’язання за розрахунками:

з одержаних авансів

540

з бюджетом

550

20

3
з позабюджетних платежів

560

зі страхування

570

10,3
з оплати праці

580

26,4
з учасниками

590

із внутрішніх розрахунків

600

Інші поточні зобов’язання

610

4

9
Усього за розділом IV

620

209,0

125,7
V. Доходи майбутніх періодів

630

0,0

0,0
Баланс

640

220,4

137,1

Додаток 2

ЗВІТ

Про фінансові результати виробництва ПП “Равира” 2007р.

Форма №2 тис.грн.

І. Фінансові результати
Стаття

Код рядка

За звітний період

За попередній період
1

2

3

4
Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

10

546,9

318,6
Податок на додану вартість

15

91,2

53,1
Акцизний збір

20

25

Інші вирахування з доходу

30

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

35

455,70

265,50
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

40

343,7

229,1
Валовий:

прибуток

50

112

36,4
збиток

55

Інші операційні доходи

60

Адміністративні витрати

70

58,8

2,5
Витрати на збут

80

30,5

3,6
Інші операційні витрати

90

12,6

13,1
Фінансові результати від операційної діяльності:

прибуток

100

10,1

17,2
збиток

105

Дохід від участі в капіталі

110

Інші фінансові доходи

120

Інші доходи

130

Фінансові витрати

140

Втрати від участі в капіталі

150

Інші витрати

160

Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:

прибуток

170

10,1

17,2
збиток

175

Податок на прибуток від звичайної діяльності

180

2,53

4,30
Фінансові результати від звичайної діяльності:

прибуток

190

7,58

12,90
збиток

195

Надзвичайні:

доходи

200

витрати

205

Податки з надзвичайного прибутку

210

Чистий:

прибуток

220

7,58

12,90
збиток

225

II. Елементи операційних витрат
Найменування показника

Код рядка

На початок періоду

На кінець періоду
1

2

3

4
Матеріальні витрати

230

331,3

224,5
Витрати на оплату праці

240

26,4

7,7
Відрахування на соціальні заходи

250

10,3

3
Амортизація

260

2,8

Інші операційні витрати

270

74,8

13,1
Разом

280

445,6

248,3

Література

  1. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419 „Про складання фінансової звітності”.

  2. Наказ Міністерства фінансів України „Питання складання фінансової звітності” від 24 лютого 2000 р. № 37.

  3. Статистичний щорічник Дніпропетровської області за 2006 рр. –Дніпропетровськ: Голов.управл.статист., 2007рр.

  4. Фінансова звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.-К.: Лібра, 1999.

  5. Астахов В.П. Анализ финансовой устойчивости фирмы.-М.: Ось-89, 1996.

  6. Алексєєв і ін.. Фінансовий аналіз:техніка розрахунків та моделювання економічних ситуацій: Нав.посібник.-Львів: Видавництво «Бескид Біт», 2003.-152с.

  7. Балабанов И.Т. Основы фінансового менеджмента: Учебное пособие.-М.: Финансы и статистика, 1998.

  8. Бернстайн Л.А. Анализ финансовой отчетности: теорія, практика и интерпретация/ Пер. С англ.; научн.ред. И.И.Елесеева.-М.: Финансы и статистика, 1996.

  9. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента: В 2 т.-К.:Ника-Центр; Ольга, 1999.-Т.1.-С.74-99; Т.2.-С.476.

  10. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика/Пер.16-го англ.изд.-М.: ИНФРА-М, 2006.- XXXVI, 940 с.

  11. Маркарьян Э.А., Герасименко Г.П. Финансовый анализ.-М.: Приор, 1997.

  12. Павловська О.В. и ін..Фінансовий аналіз:Навч.-метод.посібник для сам ост.вивч.дисц.-К.:КНЕУ,2002.-388с.

  13. Соболева Е.А., Соболев М.И. Финансово-экономический анализ деятельности тур фирмы.-М.: Финансы и статистика, 1999.

  14. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред.Е.С.Стояновой.-5-е изд., перераб. и доп. — М.: Изд-во «Перспектива», 2000.-656 с.

  15. Финансы: Сборник комплексных задач, тестов и ситуаций: Учебн.пособие/ Под ред. А.П.Вожжова.- 2-е изд., исп. и доп.- К.: Знання, 2005.- 269 с.

  16. Четыркин Е.М., Методы финансовых и коммерческих расчетов.- М.: Дело, 1992.

  17. Шеремет А.Д., Ненашев Е.В. Методика фінансового анализа: Учебное пособие.-М.: Инфра-М, 1999.

  18. Шеремет О.О.Фінансовий аналіз:Навчальний посібник.-К., 2005.-196с.

Реферат: Джерела екологічного права

Реферат:

Джерела екологічного права.

Загальна характеристика джерел екологічного права

ПЛАН

Вступ 3

1. Джерела 4

2. Групи джерел екологічного права 5

Висновок 10

ДЖЕРЕЛА 11

Вступ

Право як регулятор суспільних відносин має об’єктивне, зовнішнє вираження в різних джерелах, таких як правовий звичай, судовий прецедент, нормативно-правовий акт. В Україні провідну роль відіграє нормативно-правовий акт. З урахуванням цього під джерелами екологічного права розуміють нормативно-правові акти, якими регулюються відносини у сфері взаємодії навколишнього природного середовища і суспільства.

Джерела права являють собою зовнішню форму вираження правотворчої діяльності держави, з допомогою якої воля законодавця стає обов’язковою для виконання. Найбільш поширеним в Україні видом джерела права є нормативно-правові акти органів державної влади, які містять правові норми, розраховані на багаторазове застосування при регулюванні відповідних суспільних відносин. Під нормативно-правовими актами слід розуміти акти органів державної (публічної) влади, якими встановлюються (санкціонуються), вводяться в дію, змінюються чи скасовуються правила поведінки суб’єктів правовідносин у суспільстві. Саме цим нормативно-правові акти відрізняються від актів застосування права та від інших індивідуальних актів, розрахованих на одноразове застосування (дію), тобто “прив’язаних” до певних суб’єктів чи до конкретних обставин місця і часу.

Наявність відповідних джерел права, тобто нормативно-правових актів, що регулюють ті чи інші суспільні відносини, є свідченням існування відповідної самостійної галузі права. В Україні, як відомо, прийнята і діє велика кількість таких актів, які регулюють суспільні екологічні відносини і в своїй сукупності складають екологічне право як самостійну галузь вітчизняного права. Отже, джерелами екологічного права є прийняті уповноваженими державою органами нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні екологічні відносини відповідно до сучасної екологічної політики держави.

1. Джерела

Нормативно-правові акти як джерела екологічного права України не є однорідними, їх структура відображає складність, структуровану ієрархічність системи законодавства країни в цілому і охоплює правові акти різної юридичної сили та правової спеціалізації. Такі акти відображають структуру державної (публічної) влади, правовий статус і компетенцію органів, що їх видають, а також характер самих актів. Вони як джерела екологічного права знаходяться між собою в суворій ієрархічній підпорядкованості і взаємозалежності.

Залежно від спеціалізації та призначення нормативно-правових актів, що регулюють суспільні екологічні відносини, їх можна розподілити на дві групи. До першої групи входять акти, переважна більшість норм яких спрямована на регулювання тих чи інших за характером екологічних відносин. Прикладом вказаних актів можуть бути Закон України від 16 червня 1992 року “Про природно-заповідний фонд України”, Закон України від 3 березня 1993 року “Про тваринний світ” тощо.

Екологічні нормативно-правові акти, які входять до складу першої групи, можна умовно назвати спеціалізованими. Вони становлять переважну більшість актів як джерел екологічного права. Разом з тим суспільні екологічні відносини регулюються й нормативно-правовими актами, основне призначення яких полягає в регулюванні інших суспільних відносин (господарських, адміністративних та ін) і які містять правові норми, присвячені регулюванню певних екологічних відносин або їх сторін. Саме ці акти складають другу групу. До нормативно-правових актів цієї групи належить Закон України від 16 листопада 1992 року “Про основи містобудування”, Закон України від 14 лютого 1992 року “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, Закон України від 20 грудня 1991 року “Про селянське (фермерське) господарство” та інші. Поява зазначених актів є відображенням об’єктивного процесу екологізації господарського законодавства України, хоча в умовах сучасної економічної кризи розвиток цього процесу дещо зупинився.

Масив нормативно-правових актів, всі або більшість правових норм яких спрямовані на регулювання суспільних екологічних відносин, також не є однорідним. У його структурі можна виділити загальні й поресурсові екологічні нормативно-правові акти. До числа перших належать акти, спрямовані на охорону та використання навколишнього природного середовища як єдиного, інтегрованого об’єкту екологічних правовідносин. Такими актами є, наприклад, Закон України від 25 червня 1991 року “Про охорону навколишнього природного середовища”, Закон України “Про природно-заповідний фонд України”, Конвенція про охорону біологічного різноманіття, ратифікована Верховною Радою України 29 листопада 1994 року.

Поресурсовими нормативно-правовими актами є акти, що регулюють суспільні екологічні відносини, об’єктом яких виступають окремі види природних ресурсів: води, ліси, земля, рослинний і тваринний світ тощо. До поресурсових нормативно-правових актів належать, наприклад, Кодекс України про надра, Закон України від 16 жовтня 1992 року “Про охорону атмосферного повітря”, Правила відновлення лісів і лісорозведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 року, та інші акти.

2. Групи джерел екологічного права

Джерела права мають передбачену законом форму, вони складають відповідну розгалужену систему, об’єднану загальною метою еколого-правового регулювання. Вони не є однорідними, виконують різні функції та посідають відповідне місце у структурі екологічного права. Ці фактори є основою для наукової класифікації джерел екологічного права. Можна виділити наступні групи джерел екологічного права:

— за юридичною силою — закони і підзаконні акти. Закони посідають провідне місце в ієрархічній структурі законодавства; всі інші нормативно-правові акти видаються на основі, на розвиток і на виконання законів. До цих актів, зокрема, належать укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;

— за характером правового регулювання — загальні та спеціальні. До загальних відносять нормативно-правові акти, предметом регулювання яких є як екологічні, так і інші суспільні відносини (Конституція України, Закон України “Про основи національної безпеки України”). Спеціальні акти стосуються виключно екологічних питань (наприклад, Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”);

— за предметом правового регулювання — комплексні (Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”) і природоресурсні (Земельний, Водний та Лісовий кодекси, Закон України “Про тваринний світ” (2001 р) тощо) або ті, якими регулюються окремі питання екологічної діяльності (закони України “Про екологічну експертизу” (1995 р), “Про екологічний аудит” (2004 р) та ін);

— за способом правового регулювання — матеріальні та процесуальні. Нормами матеріальних актів визначаються права й обов’язки, а також юридична відповідальність учасників еколого-правових відносин. Процесуальні акти регулюють процедуру реалізації норм матеріального права. До них, зокрема, належать затверджений Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, Положення про порядок розроблення екологічних програм, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 p., тощо;

— за ступенем систематизації — кодифіковані й усі інші. До кодифікованих належить насамперед Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, який є стрижнем комплексної галузі екологічного права і законодавства. Його головне завдання полягає у встановленні вихідних, принципових положень правового регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною. І хоча за формальними ознаками зазначений Закон не можна вважати ні основами екологічного законодавства, ні екологічним кодексом, він значною мірою виконує функції, характерні для кодифікованих нормативно-правових актів, що комплексно регулюють той чи інший вид суспільних відносин.

Наявність кодифікованих правових актів характерна для поресурсового екологічного законодавства. У його складі діють Земельний кодекс України, прийнятий 18 грудня 1990 року (у редакції від 13 березня 1992 року), Водний кодекс України, прийнятий 6 червня 1995 року, Лісовий кодекс України, прийнятий 21 січня 1994 року, Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1994 року. Крім того, у структурі екологічного законодавства України діють такі спеціалізовані поресурсові закони, як Закон України від 3 березня 1993 року “Про тваринний світ” та Закон України “Про охорону атмосферного повітря”, які комплексно регулюють суспільні екологічні відносини у сфері відповідно використання і охорони тваринного світу та атмосферного повітря. Нині некодифікованими залишаються правові норми, якими регулюються питання використання й охорони природних (типових) та антропогенних (окультурених) ландшафтів та деяких інших природних об’єктів.

Подальше удосконалення екологічного законодавства України тісно пов’язане з проведенням кодифікаційних робіт у тих галузях поресурсового екологічного законодавства, які ще не стали через ті чи інші причини предметом систематизації та кодифікації.

Джерела екологічного права є багатогранними, що випливає з їх призначення у регулюванні як загальних, так і численних конкретних питань охорони навколишнього природного середовища з використанням різноманітних правових засобів впливу на усіх рівнях. Акти екологічного права мають різну юридичну силу, але діють за принципом піраміди, вершиною якої є Конституція України.

Джерела екологічного права поділяються також на закони й підзаконні акти. В основу такого поділу покладена юридична сила нормативних актів. Маючи найвищу юридичну силу, закони посідають центральне місце в ієрархічній структурі законодавства, а всі інші нормативні акти видаються на основі, у розвиток і на виконання вимог законів. У зв’язку з цим останні називаються підзаконними актами.

Верховенство законів в ієрархічній структурі законодавства України означає, що:

1) всі інші правові акти повинні виходити із законів і не суперечити їм; у разі розходження норм закону і підзаконного акту пріоритет мають норми закону;

2) закони приймаються єдиним законодавчим органом держави — Верховною Радою України і не підлягають затвердженню будь-яким іншим державним органом;

3) ніхто не вправі змінити чи скасувати закон, крім органу, який затвердив його.

Слід зазначити, що законодавчій практиці України відомі й інші, крім законів, нормативно-правові акти, що мають силу закону. Справа в тому, що в період з 21 грудня 1992 року по 21 травня 1993 року з метою оперативного вирішення питань, пов’язаних з проведенням ринкових реформ, Верховна Рада тимчасово делегувала ряд своїх повноважень у сфері законодавства Кабінету Міністрів України. Зокрема, згідно з Законом України від 18 листопада 1992 року “Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети у сфері законодавчого регулювання” здійснення регулювання взаємин у галузі раціонального використання природних ресурсів й охорони навколишнього середовища тимчасово (на 6 місяців) було передано Верховною Радою України Кабінету Міністрів України. Протягом зазначеного періоду Кабінет Міністрів прийняв цілий ряд декретів, які мають силу закону. Деякі з них є джерелами екологічного права. Так, наприклад, 26 грудня 1992 року був прийнятий Декрет Кабінету Міністрів України “Про приватизацію земельних ділянок”. Проте регулювання суспільних відносин декретами, що мають силу закону, — це виняток з загального правила.

Декрети Кабінету Міністрів України, прийняті у встановленому порядку, є обов’язковими для виконання на всій території України. Ними не тільки вводились у дію нові правила поведінки, але й була зупинена в цілому або в окремих частинах дія ряду законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою України, зокрема деякі статті Земельного кодексу України. Після припинення повноважень Кабінету Міністрів України щодо видання декретів останні можуть бути змінені чи скасовані тільки законом, прийнятим Верховною Радою України.

Висновок

Нормативно-правові акти як джерела екологічного права поділяються також на акти органів законодавчої й виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також інші джерела екологічного права. Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади приймає, крім законів, нормативно-правові акти у формі постанов.

Як правило, цими актами уточнювались строки й порядок введення в дію законів. Однак ряд постанов Верховної Ради України мають характер самостійного нормативно-правового акта і виступають джерелом екологічного права. До таких актів належить, наприклад, постанова Верховної Ради від 29 жовтня 1992 року “Про Червону книгу України”, якою затверджено Положення про цю книгу.

Судова практика, не будучи джерелом екологічного права, водночас відіграє позитивну роль у правильному його застосуванні й зміцненні законності у сфері екологічних відносин. Особливе значення тут має передбачене Законом України “Про судоустрій” (2001 р) право Пленуму Верховного Суду України і Пленуму Вищого господарського суду України надавати судам роз’яснення з питань застосування законодавства при розгляді відповідних справ на основі узагальнення судової практики. Пленуми Верховного Суду України та Вищого господарського суду України за роки незалежності неодноразово приймали постанови про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення екологічного, земельного, лісового законодавства тощо. Ці постанови не містять нових правових норм, а надають тлумачення чинних законів і підзаконних актів. Вони орієнтують суди на одноманітне застосування законів судами України. Певною мірою це компенсує застосування судового прецеденту, властивого для англосаксонської системи права.

ДЖЕРЕЛА

  1. А.А. Герасимчук „Основи екології”, Київ, 1999

  2. Н.Л. Магура „Біологія навколишнього середовища”, „Громада”, 2001

  3. Г.О. Білявський, Р.С. Фурдуй „Основи екологічних знань”, Либідь, 1997

Контрольная работа: Методы расчета цепей постоянного тока

Содержание

ЗАДАНИЕ 1

МЕТОДЫ РАСЧЕТА ЦЕПЕЙ ПОСТОЯННОГО ТОКА

Задача 1

Задача 2

Задача 3b

ЗАДАНИЕ 3

СИМВОЛИЧЕСКИЙ РАСЧЕТ ЦЕПИ СИНУСОИДАЛЬНОГО ТОКА

Задача 1

ЗАДАНИЕ 1

МЕТОДЫ РАСЧЕТА ЦЕПЕЙ ПОСТОЯННОГО ТОКА

Задача 1

Расчет разветвленной цепи с одним источником электроэнергии. По данным табл.1, 2,3 определить ток в неразветвленной части цепи и ветви, указанной в таблице 1

Дано: ветви, сопротивления

которых равны Ґ

(разрыв цепи) – 10,13,15,17

Ветви, сопротивления

которых равны нулю

(к.з. ветви) – 5,6,12

Методы расчета цепей постоянного токаВетвь, в которой

следует определить ток – 8

U=220 В, r=6,8 Ом

Решение

Для определения тока в неразветвленной части цепи воспользуемся методом эквивалентных преобразований, «сворачивая» схему.

1)Методы расчета цепей постоянного тока

2) Методы расчета цепей постоянного тока Ом

3) Методы расчета цепей постоянного тока6,8 Ом

4) Методы расчета цепей постоянного тока5,83 Ом

5) Методы расчета цепей постоянного тока Ом

6) Методы расчета цепей постоянного тока Ом

В результате всех преобразований получили схему:

По закону Ома:

Методы расчета цепей постоянного тока32,64 А

Далее находим ток в указанной ветви – ветви 8.

Для этого разворачиваем схему:

Методы расчета цепей постоянного токаСогласно схеме ток в ветви № 8 равен:

Методы расчета цепей постоянного тока

Методы расчета цепей постоянного тока

Методы расчета цепей постоянного тока

Задача 2

По данным табл. 4 определить количество уравнений, необходимое и достаточное для определения токов во всех ветвях схемы по законам Кирхгофа. Составить эти уравнения в общем виде.

Дано: Цепь не содержит ветвей 2,3,5,8

Решение

Количество уравнений, необходимое и достаточное для определения токов в ветвях должно равняться количеству ветвей схемы.

Для данного случая число уравнений равно 4.

Для узла «а»:

Методы расчета цепей постоянного тока

Для узла «b»:

Методы расчета цепей постоянного тока

Методы расчета цепей постоянного тока

Для контура I:

Методы расчета цепей постоянного тока

Для контура II:

Методы расчета цепей постоянного тока

Составляем систему уравнений:

Методы расчета цепей постоянного тока

Методы расчета цепей постоянного тока

Методы расчета цепей постоянного тока

Методы расчета цепей постоянного тока

Задача 3b

Пользуясь методом контурных токов, определить значения и направления всех токов в ветвях схемы по данным табл. 5,6,7. Составить численный баланс мощностей.

Дано: Цепь не содержит ветвей 2,3,5,8

R1 = 18Ом, R4 = 28Ом,R6 = 20Ом,

R7 = 38Ом, R9 = 20Ом, R10 = 60Ом,

Е1 = 70В, Е2 = 50В,Е3 = 30В,Е4 = 70В,

Е5 = 120В, Е6 = 60В, Е7 = 80В, Е8 = 90В,

Е9 = 130В, Е10 = 45В, U2 = 200В

Решение

Составляем уравнения для трех контуров:

Методы расчета цепей постоянного токаМетоды расчета цепей постоянного токаМетоды расчета цепей постоянного тока

Подставляем числовые значения сопротивлений и э.д.с.

Методы расчета цепей постоянного токаМетоды расчета цепей постоянного тока

Методы расчета цепей постоянного токаПосле упрощения получили:

Методы расчета цепей постоянного тока

Решив полученную систему уравнений, получили:

Методы расчета цепей постоянного тока=-0,013841А, Методы расчета цепей постоянного тока=-0,183391А, Методы расчета цепей постоянного тока=-2,249827 А.

Задаемся произвольными положительными направлениями токов, действующих в ветвях, и определяем их как алгебраическую сумму контурных токов. При этом если направление контурного тока и тока, действующего в ветви, совпадают, то при суммировании такой контурный ток следует брать со знаком «плюс», в противном случае – со знаком «минус». Если в ветви протекает только один контурный ток, то действующий в ветви ток будет равен контурному:

Методы расчета цепей постоянного тока

Методы расчета цепей постоянного тока

Методы расчета цепей постоянного токаМетоды расчета цепей постоянного тока

Методы расчета цепей постоянного тока

Составляем баланс мощности

Методы расчета цепей постоянного тока227,0485=229,3138

Методы расчета цепей постоянного тока

ЗАДАНИЕ 3

СИМВОЛИЧЕСКИЙ РАСЧЕТ ЦЕПИ СИНУСОИДАЛЬНОГО ТОКА

Задача 1

По данным табл. 9,10,11 рассчитать токи в ветвях заданной цепи при f = 50 Гц. Используя данные расчета, записать мгновенное значение указанной в табл. 9 величины. Составить баланс мощностей. В масштабе построить топографическую диаграмму.

Дано: Цепь не содержит элементов L2, C1.

U=100B, Yu = 700,

r1 = 10Ом, r2 = 10Ом,R3 = 5,6Ом,

L1 = 8,7 мГн, L3 = 47,8 мГн,

C2=120мкФ, C3=318 мкФ

Решение

1.Определяем реактивные сопротивления ветвей:

Методы расчета цепей постоянного тока

Методы расчета цепей постоянного тока

Методы расчета цепей постоянного тока

2. Определяем полные сопротивления ветвей:

Методы расчета цепей постоянного тока

Методы расчета цепей постоянного тока

Методы расчета цепей постоянного тока

Определяем комплексное сопротивление всей цепи:

Методы расчета цепей постоянного тока

Записываем приложенное напряжение в комплексной форме и определяем ток I1 в неразветвленной части цепи:

Методы расчета цепей постоянного токаА

Определяем напряжение на разветвленном участке цепи «ас»

Методы расчета цепей постоянного тока

Определяем токи в остальных ветвях:

Методы расчета цепей постоянного тока А

Методы расчета цепей постоянного тока А

Записываем мгновенное значение напряжения иL1 по его комплексному действующему значению

Методы расчета цепей постоянного токаВ

Комплексная амплитуда напряжения

Методы расчета цепей постоянного токаВ

иL1 = Методы расчета цепей постоянного тока

Комплексную мощность всей цепи определяем как

Методы расчета цепей постоянного тока

Методы расчета цепей постоянного токаВ*А

По закону сохранения энергии активная мощность всей цепи равна сумме активных мощностей всех n активных сопротивлений, входящих в цепь:

Методы расчета цепей постоянного токаВт

По закону сохранения энергии реактивная мощность всей цепи равна алгебраической сумме мощностей всех m реактивных сопротивлений, входящих в цепь.

Методы расчета цепей постоянного тока

Баланс активных и реактивных мощностей сходится:

Методы расчета цепей постоянного тока Методы расчета цепей постоянного тока

Топографическая диаграмма – это векторная диаграмма цепи, в которой каждой точке электрической схемы соответствует точка на топографической диаграмме. Это достигается тем, что векторы напряжений на отдельных элементах схемы строятся в той последовательности, в которой они расположены в схеме (обходим схему в направлении тока).

Для построения топографической диаграммы определяем напряжения на всех элементах цепи.

Методы расчета цепей постоянного тока Методы расчета цепей постоянного токаМетоды расчета цепей постоянного тока

Методы расчета цепей постоянного тока Методы расчета цепей постоянного токаМетоды расчета цепей постоянного тока

Методы расчета цепей постоянного токаМетоды расчета цепей постоянного токаМетоды расчета цепей постоянного тока

Выбираем масштабы по току и напряжению:

1В=1мм

Методы расчета цепей постоянного токаМетоды расчета цепей постоянного токаМетоды расчета цепей постоянного токаМетоды расчета цепей постоянного тока1А = 1см.

Дипломная работа: Устойчивость смородины черной к грибным болезням

ФЕДЕРАЛЬНОЕ АГЕНСТВО ПО ОБРАЗОВАНИЮ

Государственное образовательное учреждение

Высшего профессионального образования

«Мичуринский государственный педагогический институт»

Факультет биологии

Специальность 050102 (032400) Биология

с дополнительной специальностью 050101 (032300) Химия

Кафедра биологии и основ сельского хозяйства

УСТОЙЧИВОСТЬ СМОРОДИНЫ ЧЕРНОЙ К ГРИБНЫМ БОЛЕЗНЯМ

Дипломная работа

Студент 5 курса

очной формы обучения

Чибисов Алексей Александрович

Научный руководитель:

к.б.н, доцент, Чеснокова

Ирина Николаевна

Работа допущена к защите

решением кафедры биологии

и основ сельского хозяйства

Заведующая кафедрой Н.П.Романова

Мичуринск 2009

ОГЛАВЛЕНИЕ

Введение

Глава 1. Биологические особенности смородины чёрной

1.1 Ботаническая характеристика

1.2 Отношение к условиям среды

1.3 Агротехника смородины чёрной

1.4 Размножение смородины чёрной

Глава 2. Основные болезни смородины чёрной

2.1 Септориоз

2.2 Мучнистая роса

2.3 Антракноз

2.4 Столбчатая ржавчина

2.5 Бокальчатая ржавчина

2.6 Махровость

Глава 3. Изучение устойчивости сортов смородины чёрной к болезням

3.1 Мучнистая роса

3.2 Септориоз

3.3 Антракноз

Заключение

Библиографический список

ВВЕДЕНИЕ

Смородина – одна из наиболее ценных ягодных культур. Это объясняется высоким содержанием в ягодах витаминов и биологически активных веществ. В ягодах содержится 200-300 мг % витамина С (аскорбиновой кислоты), провитамин А (каротин, витамины группы В, Р-активные вещества), а также большое количество фолиевой кислоты, и РР – никотиновой кислоты. Аскорбиновая кислота находится не только в плодах, но и в почках (150-180 мг %), листьях (316-376 мг %), в бутонах (380-486 мг %), цветах (238-274 мг %). Богаты ягоды чёрной смородины сахарами (5,7-13,7 мг %), органическими кислотами и разнообразными элементами Fe, P, K. Mn и другими (Савельев, Монченко, Макаров, 2004).

Ягоды смородины чёрной используют как лекарственное средство. Применяют при кровоточивости дёсен, язве желудка, двенадцатипёрстной кишки, гастритах. Отвары ягод применяют против малокровия, гипертонии, кашля. Настои из молодых листьев и почек чёрной смородины используют как лёгкое слабительное средство, а также при нарушении обмена веществ, поэтому они полезны при подагре и ревматизме, камнях в почках. Ванны из отвара листьев употребляют при различных сыпях и кожных заболеваниях (Турова,1988).

Большой вред чёрной смородине причиняют такие заболевания как: мучнистая роса, септориоз, антракноз, ржавчина и махровость.

В результате поражения этими заболеваниями у растений снижается фотосинтез, замедляется рост, листья становятся трёхлопастными, листовые пластинки покрываются пятнами, изменяются цветки, что снижает продуктивность и урожайность смородины чёрной.

Основной целью работы является изучение устойчивости сортов смородины черной к различным заболеваниям.

Основные задачи:

— познакомиться с биологическими особенностями смородины чёрной;

— изучить основные болезни смородины чёрной;

— изучить устойчивость сортов смородины чёрной к мучнистой росе, септориозу и антракнозу;

— выявить сорта наиболее устойчивые к болезням.

ГЛАВА 1. БИОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ СМОРОДИНЫ ЧЕРНОЙ

1.1 Ботаническая характеристика

Систематическое положение смородины (Маевский, 1964):

Отдел Цветковые (Magnoliophyta) L.;

Класс Двудольные (Magnoliopsida) L.;

Подкласс Розиды (Rosidae) L.;

Порядок Камнеломковые (Saxifragales) L.;

Семейство Крыжовниковые (Grossulariaceae) L.;

Род Смородина (Ribes) L.;

Вид Смородина черная (Ribes nigrum) L.

Смородина чёрная – многолетний кустарник, высотой 1,0-2,5 м. в период плодоношения куст состоит из 12-20 разновозрастных ветвей. В зависимости от сортовых особенностей кусты могут быть раскидистыми или компактными (Поздняков, Белов, 1983).

Листья 3-5 лопастные, крупные, острозубчатые, до 15 см с хорошо развитой центральной долей и двумя боковыми лопастями. Расположение очерёдное. Цветы колокольчатой формы, мелкие, лилово и розово-серые, актиноморфные, околоцветник двойной, чашелистиков и лепестков по 5-10, тычинок – 5. Ягоды до 1 см в диаметре, чёрно-бурые (Глебова, 1990).

У чёрной смородины окраска ягод может быть чёрной, бурой, буроватой, встречаются сорта и с зелёными ягодами (Ишакова, 1995).

Характерная особенность смородины – отсутствие почек на корнях, поэтому при посадке по корневую шейку могут формироваться только штамбовые кусты, у которых ветви выходят от корневой шейки. Такие кусты недолговечны и малопродуктивны (Равкин, 1987).

Каждый куст формируется из нескольких осевых веток и большого количества обрастающих веточек. Кусты развиваются из прикорневых побегов, называются нулевыми побегами или замещения. Через год это будут двухлетние ветки, ещё через год – трёхлетние.

У смородины 3-4 порядка ветвления. Количество боковых веток и веточек на осевых ветках одного и того же возраста неодинаково и зависит от сорта, силы развития, местоположения ветки в кусте, агротехники. Куст обновляется при помощи ежегодного образования прикорневых побегов. Количество их у разных сортов неодинаково – от 2 до 8. С возрастом кустов, образование прикорневых побегов сокращается. Прикорневые побеги интенсивно растут в мае-июле. В это время следует создавать для них благоприятные условия.

Смородина имеет большое количество спящих и придаточных почек, из которых ежегодно появляются новые ветки (Трусевич, 1975).

Способность образования нулевых побегов неодинакова: у красной смородины – высокая, у чёрной – различная.

В пазухе каждого листа чёрной смородины, как правило, закладывается одна почка, но на однолетних побегах молодых кустов при обильном питании могут развиваться в три: центральная и две боковые. Тройные почки, кроме спящих, обладают большой возбудимостью и свойственны скороспелым, урожайным сортам – Голубке, Стахановке Алтая, Чайке. Расстояние между ними на побегах неодинаково: в нижней 1/3 почки располагаются на 5-10 см друг от друга, в средней – на 2-5, а в верхней – на 0,5-2 см. Нижние почки образуются весной у основания, спящие – непосредственно над ними, в нижней 1/3 побега. Вначале лета появляются ростовые почки. Из них на следующий год развиваются сильные ответвления. В средней и верхней частях побега в июле-августе закладываются цветковые почки. Они смешанного типа, дают начало цветковым кистям и побегам замещения (Бурмистров, 1985).

Боковые ответвления первого порядка образуются в 1 год из средних почек побега. Эти боковые побеги могут быть очень короткими, типа кольчатые (до 3 см), и длинными смешанными (более 25 см), пазушные почки которых дают на следующий год цветочные кисти. Это характеризует скороспелость и урожайность сорта. Процесс отмирания ветвей чёрной смородины начинается при достижении ими 3-5-летнего возраста. Сначала отмирают наибольшие ответвления от верхушки к основанию, одновременно с ними – плодовые веточки от основания ветки к верхушке, плодоношение переносится к периферии. У сортов интенсивного типа продуктивность ветвей короче, чем у европейских сортов (Бахтеев, 1970).

На чёрной смородине некоторых сортов встречаются уплощённые побеги, сросшиеся цветки и ягоды. Это явление называется фасциацией. Она бывает 2 типов – линейная, когда фасциированная зона стебля принимает плоскую лентовидную форму, и радиальная, при которой стебель расширяется в виде воронки. Первоначально фасциация побегов чёрной смородины была обнаружена Н.М. Павловой на сорте Голиаф, которая считает, что сорт крупными ягодами обязан фасциации, передающейся по наследству. Очень сильно фасциируют побеги, цветки и ягоды сорта Стахановка Алтая, полученного от скрещивания Голиаф х Приморский чемпион (Павлова, 1995).

Особенности плодоношения.

Закладка плодовых (генеративных) почек у смородины происходит в год, предшествующий урожаю, начинается с июля. На чёрной смородине закладываются почки смешанного типа (вегетативно-генеративные). Из них кроме ягод образуется плодовая сумка с 1-4 побегами замещения (Маненков, 1985).

Смешанные цветковые почки в зависимости от условий питания и освещения имеют три типа плодушек: 1 – без побега замещения образуется плодовая кисть, затем плодушка отмирает; 2 — с одним побегом замещения кольчаткой; такие подушки обычно плодоносят на следующий год и отмирают; 3 – с 2-3 побегами замещения.

Плодушки чёрной смородины недолговечны, живут 1-2 года, реже 3 и отмирают, либо прорастают в ростовой побег.

Плодушки с удлинёнными побегами замещения часто встречаются у сортов-гибридов, полученных от европейской и сибирской чёрной смородины.

Это обуславливает при хорошем ходе высокий урожай. Однако есть плодушки иного типа. Например, у сорта Ленинградский великан плодушки с 3 и 5-6 побегами замещения типа букетных веточек (Кудрявец,1991).

Корневая система: корни смородины залегают в верхних слоях почвы – до 60 см; небольшая часть их уходит на глубину 1,5 м. обильно насыщен мелкими корнями верхний слой почвы.

Цветение и созревание ягод. Оплодотворение происходит при попадании пыльцы на рыльце пестика. Цветение и созревание ягод начинается с нижних цветков кисти, заканчивается верхушечными. Плод смородины – ложная многосемянная ягода.

У черной смородины окраска ягод может быть черной, бурой, буроватой, встречаются сорта с зелеными ягодами.

Мякоть по окраске бывает зеленоватой, красноватой или желтоватой.

Ягоды смородины различаются по величине (от мелких до крупных), по форме – округлые, овальные или сплюснутые, а также по величине засохших остатков околоцветника (чашечки) (рис.1).

Ягоды в кисти могут быть более или менее выровнены и сильно уменьшается по величине, начиная с вершины кисти. Нижние ягоды самые крупные (Студенская, 1986).

1.2 Отношение к условиям среды

Отношение к теплу. Смородина относится к зимостойким ягодным растениям. Зимостойкость зависит от происхождения сорта, района произрастания и уровня агротехники.

При низких температурах чаще повреждаются однолетние приросты, вымерзают почки и плодушки, что снижает урожай. При отмирании образуются кольцевые повреждения камбиального слоя веток на уровне снежного покрова. Они охватывают часть веток полосой 5-20 см, вызываются резкими колебаниями температуры в феврале-марте, когда много солнечного света. Растения повреждаются сильнее на открытых листах и южных склонах, на хорошо защищённых участках — незначительно. Лучше перезимовывают растения, не пораненные болезнями и не повреждённые вредителями (Ракитин,2002).

Смородина в большей степени страдает от низких температур в период цветения. Вегетация начинается при температуре 6°С, у некоторых сортов – при 2°С. Оптимальная температура для роста 18-20°С, при более высокой температуре рост замедляется (Трусевич, 1975).

Отношение к свету. Смородина хорошо растёт и плодоносит только при достаточном освещении. В тени чёрная смородина даёт низкий урожай и больше повреждается болезнями и вредителями.

Сорта с компактной формой куста необходимо своевременно пересаживать в центр, в противном случае урожай бывает только на периферии, а в центре все плодовые образования отмирают (Трусевич, 1975).

Отношение к влаге. Чёрная смородина – влаголюбивое растение. Однако на участке с избыточной влажностью кусты покрываются лишайниками, быстро стареют, прекращается рост. Продолжительная сырая и прохладная погода может нанести ей значительный вред. Недостаток влаги приведёт к задержке роста кустов, а в период формирования и налива ягод – к измельчанию и осыпанию их. Особенно важно поливать куст смородины во время интенсивного роста и образования завязей (начало июня), в период налива ягод (3 декада июня – 1 декада июля), а также в период сбора урожая (2 декада августа).

Почву увлажняют на глубину корнеобитаемого слоя (30-60 см). Ориентировочный расход воды 20-30 л/м2. Полив проводят по бороздам или в круговые канавки глубиной 10-15 см, которые делают на расстоянии 30-40 см от концов ветвей куста. Вокруг кустов устраивают поливные площадки, которые ограничивают земляными валиками высотой до 15 см. после поливов почву рыхлят, как только она слегка подсохнет, чтобы не образовывалась корка (Черепахин,1991).

Отношение к почве. Смородина требовательна к питательным веществам, нуждается в плодородной почве с обильным удобрением. Глубокая предпосадочная обработка почвы способствует развитию мощной корневой системы.

Смородина хуже, чем другие ягодные культуры, переносит кислотность почвы (наиболее благоприятны для неё слабокислые почвы с pН около 5,1-5,5), поэтому при перекопке равномерно вносят также известь в дозе 0,3-0,8 кг/ м2 (при pН 4-5).

Для смородины непригодны легкие почвы без внесения большого количества органических удобрений, а также засолённые и кислые. Для неё более благоприятны глинистые почвы (Быховец, 2007).

Отношение к пищевому режиму.

Азот в большой степени влияет на урожай смородины чёрной. Повышение доз увеличивает размер ягод и урожай. При недостатке азота листья становятся мелкими, задерживается рост побегов. Мелкие зелёные листья в начале августа приобретают красный оттенок. Большое значение и влияние на урожай оказывают калийные удобрения, особенно сернокислые. При недостатке калия по краям листьев образуется жёлтая каёмка в виде ожога. При недостатке фосфора ягоды становятся мелкими, снижается урожай, листья сильно поражаются пятнистостью.

Для получения высокого урожая смородины чёрной важное условие – обильное внесение органических удобрений в любой форме (Маненков, 1985).

1.3 Агротехника смородины чёрной

Смородину сажают весной и осенью, но лучший период посадки – осенний. За осеннее — зимний период почва хорошо оседает и уплотняется вокруг кустов. Растения весной рано начинают вегетацию и хорошо приживаются.

Для посадки используют качественные, чистосортные однолетние или двулетние саженцы, не заражённые почковым клещом, стеклянницей, махровостью и другими болезнями и вредителями.

Корневая система саженца должна иметь не менее 3-5 скелетных корней длиной 15-20 см в одревесневшем состоянии с пожелтевшей корой и хорошо развитой мочкой. У подземной части должно быть не менее 2-3 побегов, длиной 30-40 см, идущих от основания (Володина, 1981).

Саженцы смородины сажают наклонно и чуть заглублено (на 6-8 см выше корней). При посадке корни расправляют, засыпают землёй, постепенно уплотняя почву. Затем саженец слегка стряхивают, чтобы земля равномерно заполнила всё пространство между корнями.

Для чёрной смородины лучше отводить место на увлажнённых, достаточно освещённых участках, защищённых от ветра. На очень низких, переувлажнённых местах, где высокий уровень грунтовых вод 0,8-1,0 м. на выбранном для посадки месте проводят планировку участка. После этого почву перекапывают на штык лопаты и вносят на 1 м2 органических удобрений – 8-10 г, гранулированного суперфосфата 150-200 г, сернокислого калия – 30-40 г (Юшев, 2005).

Уход за растениями и почвой.

Для защиты от зимних повреждений высаженный саженец окучивают почвой на высоту 10-12 см, а затем в конце октября почву вокруг него хорошо мульчируют.

В конце апреля – начале мая приступают к обработке почвы в приствольных полосах кустов смородины. Почву лучше не перекапывать, а рыхлить на глубину 6-8 см сразу, как просохнет верхний слой. Поверхность почвы выравнивают граблями.

Для содержания почвы вокруг кустов в рыхлом, влажном и чистом от сорняков состоянии её рыхлят не реже 1 раза в 2-3 недели на глубину не более 6-8 см в прикустовой полосе и до 10-12 см в междурядье и между кустами (Прохоров,2004).

ВНИИ садоводства им. И.В. Мичурина разработана технология возделывания чёрной смородины с минимальной затратой ручного труда. Главным элементом этой технологии является омолаживание сплошное путём скашивания всех ветвей на 5-6 год посадки машиной ОКС-09. Ветви срезают на уровне 2-3 см от почвы. Смородину убирают механизировано, используя электроуборочные машины или ягодоуборочные комбайны (Володина, 1981).

1.4 Размножение смородины чёрной

Основной способ размножения смородины чёрной – одревесневшими черенками. Заготавливают такие черенки из хорошо развитых однолетних побегов. Наиболее пригодна для размножения средняя часть побега длиной 15-20 см. лучшим сроком заготовки черенков для смородины чёрной считается сентябрь – начало октября (Рыбинский, 1990).

На укореняемость задревесневших черенков оказывают влияние ростовые вещества. Для этих целей применяют раствор гетероауксина (0,01% концентрации), в который погружают концы черенков (2-3 см) на сутки. Обработанные растения образуют корни на 7-12 дней раньше (Поликарпова, 1990).

Высаживают черенки на хорошо подготовленные гряды по схеме 60-70 х 10-15 см наклонно (под углом 45°), оставляя над поверхностью почвы 1-2 почки. После посадки поливают. Мульчирование посадок торфом или перегноем увеличивает приживаемость. Черенки можно высаживать на грядки, укрытые тёмной или прозрачной плёнкой (Глебова, 1990).

Размножение можно проводить однопочковыми черенками в рассадниках или парниках с укрытием из полиэтиленовой плёнки, которую натягивают на проволочный каркас.

В рассадниках поддерживают t: днём +24-27°С, ночью +15-17°С, относительную влажность 85-90%. Грунт в рассадниках состоит из смеси дерновой земли с перегноем (1:1) слоем 18-20 см и просеянного речного песка слоем 3-5 см. черенки нарезают так, чтобы при посадке над поверхностью почвы была почка, а в самой почве – конец черенка. Срок посадки 2-3-я декада апреля (Поликарпова, 1990).

ГЛАВА 2. Основные БОЛЕЗНИ СМОРОДИНЫ ЧЕРНОЙ

2.1 Септориоз

Возбудитель гриб Mycosphaerella ribis lind относится к классу аскомицеты, порядку Dothideales к конидиальной стадии относится несовершенный гриб Septoria ribis Deseu, порядок Sphaeropsidales. В середине мая на листьях смородины появляются мелкие, сначала бурые, затем светлые округлые или угловатые пятна с неширокой, красно-бурой каймой. При сильном развитии болезни поражаются такие ягоды. На побегах смородины белая пятнистость становится заметной во второй половине лета (Голубева,1991).

На поверхности пятен, на листьях – ягодах и побегах заметные черные шарики – пикниды гриба. По форме они приплюснуто-округлые с хорошо сформированными устьицами. Конидии бесцветные, нитевидные, изогнутые с 2-4 перегородками, размерами 28-60х1,5-2,6 мкм.

Главным источником заражения в течение лета являются пораженные листья. К осени пикниды, переходя через склероцетоподобную стадию, превращаются в псевдотеции. На опавших листьях осенью развивается – сумчатое спороношение – псевдотеции, вызывающие созревание аскоспор, которые в свою очередь вызывают первичное заражение листьев смородины (Голубева,1991).

Псевдотеции образуются на побегах смородины, причем с помощью сумкоспор. Склероции имеют 100-130 мкм в диаметре, закладываются с осени, а к весне из них формируются псевдотеции сумчатой стадии. Сумки удлиненные, размером 50-75х8-11 мкм, сумкоспоры бесцветные, удлинено цилиндрические, размером 26-35х3-3,5 мкм. Массовое созревание псевдотециев происходит в начале июня, в более северных районах – в конце мая – начале июня. При наличии осадков выход сумкоспор начинается при 110 С (Савковский, 1965).

Образование сумкоспор у септориоза происходит на 1-2 недели раньше, чем у антракноза, а сумкоспоры с листьев черной смородины в благоприятные для развития гриба, годы, вылетают почти в одно время с аскоспорами возбудителей (конец апреля – начало мая). Зимует гриб псевдотециями и частично пикнидами. Вредность септориоза очень велика. На пораженных листьях пораженные участки ткани составляют 20-50%всей поверхности. Болезнь вызывает их массовое усыхание и преждевременное опадание. Побеги плохо растут, ягоды очень мелкие. Почки при сильном поражении не развиваются, усыхают. Заболевание значительно снижает урожай. Крайне опасен септориоз в маточных насаждениях черной смородины. Развитию болезни способствует высокая температура и относительная влажность воздуха (Савковский, 1965).

Сильно восприимчивы к болезни сорта: Нарядная, Голиаф, Юннат.

Сравнительно меньше поражаются сорта: Лана, Голубка, Смуглянка, Надежда (Кондрашева,1991).

Повысить устойчивость растений к септориозу можно при внесении микроэлементов. Меры борьбы: повышению устойчивости растений к болезни способствует внесение в почву сернокислого марганца и других микроэлементов – меди, бора, цинка на фоне полного минерального удобрения (Мамаев, 1976).

2.2 Мучнистая роса

Возбудитель – сумчатый гриб Sphaerotheca mors-uvae Berk. Et Curt относящийся к порядку Erysiphales. Это облигатный паразит. Заболевание широко распространено и вредоносно во всех странах мира.

Белый паутинный налет появляется вначале на нижней стороне листовой пластины в виде отдельных пятен, затем охватывает все верхушечные листья, черенки, молодые побеги. Вскоре он уплотняется, становится войлочным, буреет, что связано с потемнением самого мицелия и образованием множества плодовых тел – клейстотециев. Пораженные ягоды плохо развиваются, а при сильном развитии болезни – сморщиваются и опадают. Побеги искривляются, междоузлия укорачиваются, листья становятся мелкими, хлорозными, а затем опадают (Дяк,1991).

Налет на листьях распространяется по главным жилкам, на побегах от верхушечной почки до 6-10-го листа.

Первичное заражение происходит сумкоспорами. В цикле развития присутствуют 2 стадии: конидиальная и сумчатая.

Формирование клейкостотециев начинается в июле, а созревают весной следующего года. Массовое рассеивание аскоспор наблюдается чаще в мае – начале июня, что совпадает с цветением смородины и началом завязывания ягод. Клейстотеции шаровидные, коричневые, 80-110 мкм в диаметре. Внутри клейстотециев одна сумка, овальная или мешковидная, размером 75-110х55-62 мкм, с 8 бесцветными эллипсоидальными сумкоспорами, размером 20-15х12-15 мкм.

Формирование конидий, заражение растений и рост грибницы наблюдается при температуре 17-280 С и влажности воздуха 90-100%. В капельной влаге конидии не произрастают. При температуре 300 С развитие грибницы уже приостанавливается (Харченко,1991).

Зимует гриб клейстотециями на пораженных остатках, на концах пораженных побегов или мицелием в почках конидиальная стадия возбудителя лучистой росы на смородине не имеет значения для перезимовки паразита и весеннего возобновлений инфекции.

При сильном поражении прирост побегов уменьшается в 1,6-2,2, урожай – в 2 раза, снижается выход стандартных саженцев.

Меры борьбы: выращивание устойчивых сортов. Обрезка и сжигание пораженных частей побегов. Обработка почвы в насаждениях с целью глубокой заделки пораженных частей побегов.

Внесение фосфорных и калийных удобрений, азотных – в умеренных дозах.

Четырехразовое опрыскивание одним из фунгицидов: 0,5% коллоидной серой, 0,1% каратанолом.

Следует учитывать, что препараты серы на многих сортах смородины вызывают ожоги.

Маточники обрабатывают на протяжении вегетации. Можно опрыскивать раствором 0,5 кальцинированной соды с добавлением 0,4% хозяйственного мыла (Дроздовский,2000).

2.3 Антракноз

Возбудитель – сумчатый гриб Pseudoperia ribis kleb относящийся к порядку Helotiales к конидиальной стадии относится несовершенный гриб Gleosporium ribis Mont из порядка Melanconiales. Поражает в основном листья, реже черенки, молодые побеги, плодоножки, реже ягоды. На листьях образуются очень мелкие 0,8-2 мм зелено-желтые пятна. На поверхности их появляются мелкие, черные, глянцевые бугорки-лоне конидиальной стадии гриба. Со временем пятна буреют, сливаются, образуя большие некротические участки. Первые признаки заболевания на листьях обычно проявляются к концу цветения смородины, максимальное его развитие отмечается в июле-августе (Шестопал,1990).

В цикле развития возбудителя помимо конидиальной и сумчатой есть микроконидиальная стадия. (Савковский, 1965).

Образуются микроконидиальные лона, на конце нижней стороне листьев. Биологическая роль микроконидий – осуществление полового процесса. Конидии серповидно изогнутые, одноклеточные, бесцветные. Для прорастания конидий нужна капельно-жидкая влага. Относительная температура для развития паразита 16-200 С. Инкубационный период равен: 8-12 дня. Созреванию и рассеиванию спор способствуют высокая влажность воздуха и продолжительные осадки в виде моросящих дождей.

Распространяются споры водой и насекомыми. Заражение происходит с нижней стороны листьев, реже – с верхней. Старые листья более восприимчивы к болезни, поэтому антракноз проявляется, прежде всего, на листьях нижних ярусов.

Зимует гриб в пораженных опавших листьях, где к весне в плодовых телах развивается сумчатая стадия.

Поражение плодоножек обуславливали опадение ягод, осыпание листьев на 2-2,5 месяца раньше естественного листопада сильно ослабевает растение.

Прирост побегов на пораженных кустах почти в раза меньше, чем на здоровых, в 3-5 раз снижается их продуктивность, ухудшается качество черенков в маточниках, резко снижается морозоустойчивость ягодных кустов: повреждаются почки, отдельные побеги, а часто и вся подземная часть полностью вымерзает (Ярославце,1992).

Слабо поражаются антракнозом: Приморский чемпион, Зоя, Память Вавилова, Черный жемчуг, Катюша, Юннат.

Меры борьбы: Для уменьшения развития антракноза перед и после цветения некорневая подкормка 0,2% сернокислым марганцем мм, 2% сернокислым цинком, 0,1 бурой. Снижает развитие болезни опрыскивание 1% р-р калийной соли. Сроки: через 10-20 дней после цветения и 2 после сбора с интервалом 10 дней.

2.4 Столбчатая ржавчина

Возбудитель – Cronatrium ribicola Dietr – гриб с полным циклом развития, относящийся к порядку Uredinales, Поражает черную и красную смородину.

В середине лета на верхней стороне листа смородины появляются желтые пятна, с нижней – ярко — оранжевые подушечки урединеоспор гриба. Урединеоспорами гриб распространяется в течение лета. Они имеют размер 21-25х13-18 мкм, реже 30х11 мкм, формы овальные, с бесцветной оболочкой. Развитию болезни способствует влажная теплая погода во второй половине лета, инкубационный период до 4-6 дней. В конце лета среди подушечек урединиоспор появляются буровато-желтые столбики тесно скрученных одноклеточных спор, покрывающих нижнюю сторону листьев. Столбики длиной 1-1,5 мкм.

В местах поражения образуются эции с эциоспорами в виде выступающих пузыревидных бугорков. Эциоспоры овальные или округлые, размером 22-29х18-10 мкм, с бесцветной оболочкой частично с палочковидными бородавками. (Сухорукова, 1975 г.).

Попадая на листья черной смородины, эциоспоры заражают ее. От сильного поражения листья буреют, усыхают и опадают.

Телиостадия развивается с конца июня до начала октября. Прорастание телиоспор в базидии начинается с первой декады августа образование базидиоспор происходит при наличии капельно — жидкой среды.

Заражение листьев смородины начинается с нижней стороны. Инкубационный период составляет 12-13 дней, период полного развития около 20 дней.

Зимует возбудитель в стадии эциального мицелия в ветвях сосны Веймутова или сибирского недра. Гриб также может частично зимовать уридиниоспорами, а в основной телиоспорами на опавших листьях (Дроздовский,2000).

Потеря листьев раньше естественного листопада ослабляет кусты, снижает урожай текущего и будущего годов. Сильно поражаются сорта черной смородины: Юннат, Голиаф, Гуцинка. Слабо поражаются: Сеянец, Голубки, Лентяй. Устойчивые сорта черной смородины: Северянка, София, Нина.

Меры борьбы: Выращивание устойчивых сортов. Пространственная изоляция насаждений черной смородины от сосны Веймутова. Опрыскивание одним из препаратов: 1% — бордосской жидкостью, 0,4% халицином, в 2 срока – сразу после цветения и после сбора урожая(Трейвас,2007).

В зонах большой вредоносности болезни дополнительно проводят одну обработку фунгицидами спустя 10-12 дней после уборки урожая.

2.5 Бокальчатая ржавчина

Возбудитель – базидиальный гриб Puccinia ribis – caricis kleb из порядка Uredinales.

В конце мая – начале июля на молодых листьях, цветках и побегах, на зеленой завязи, ягодах, черенках появляются ярко-желтые выпуклые крупные пятна это стробы гриба Puccinia ribis – caricis kleb. На сторонах с верхней стороны листа сначала образуются черные точки, затем с нижней стороны бокаловидные эции внутри с весенними спорами. Возбудитель на смородине дает лишь одно поколение эциоспор, из-за чего заболевание обнаруживается только весной или в самом начале лета. Затем гриб переходит на осоку. Эциоры одноклеточные, округло-овальные, размером 12-22х12-18 мкм. (Савковский, 1965 г.).

Листья, особенно при поражении черенка и ягоды осыпаются во второй половине лета признаки болезни незаметны.

Эциоспоры со смородины заражают различные виды осок, на которых сначала образуется летнее спороношение – урединеоспорами, а затем зимние – телиоспоры. Последние зимуют на осоках, весной прорастают в базидиоспоры, которые вновь заражают смородину.

Установлено, что в малоснежные зимы при температуре ниже минут 300 С телиоспоры погибают.

Развитию заболевания способствует большое количество осадков весной, а также размещение смородины в пониженных влажных местах, возле места произрастания осоки (Прохоров,2004).

Повышенной устойчивостью отличаются следующие сорта черной смородины: Сеянец, Голубки, Изумруд, Белорусская сладкая.

Меры борьбы: выращивание устойчивых сортов. Скашивание и сжигание поздней осенью или ранней весной осок.

2.6 Махровость

Возбудитель Reversion of black currant. Признаки болезни четко проявляются весной, однако около года после заражения они не заметны. Во вторую-третью вегетацию симптомы проявляются на отдельных ветвях. Системное проявление наблюдается в четвертую вегетацию. Таким образом, в течение 3 лет в насаждении до появления «махровых» цветков зараженные кусты являются источником инфекции.

На больных растениях задерживается распускание почек и цветение, происходит изменение формы листьев, цветков, побегов. Лист из пятилопастного превращается в трехлопастной, края заканчиваются круглыми редкими зубчиками, мелкие становятся более грубыми и редкими. Появляется мелколистность, ассиметричность листовой пластинки. Листья более плоские, у основания с выемкой, меньшей, чем у здоровых исчезает, специфический для черной смородины запах. (Сухорукова, 1975 г.).

Наиболее типично проявление заболевания на цветках. Они превращаются из сростнолепестных в раздельнолепестные, уменьшается опушенность. Вместо тычинок, лепестков и чашелистиков развиваются мелкие узкие фиолетовые чешуйки. Пестик разрастается и приобретает нитевидную форму. Завязь становится верхней. Такие «махровые» цветки совсем не завязывают плод или формируют мелкие, уродливые (Дроздовский,2000).

Пораженный куст изменяет общий вид. Он отстает в росте, более запущен.

Сохраняется инфекция в пораженных растениях. В сухое жаркое лето проявление симптомов на листьях несколько ослабевает, они переходят в латентное состояние.

Махровость передается с посадочным материалом, заготовленным с больных кустов.

Согласно данным Е.В. Володиной, 1981, наибольшей устойчивостью к махровости отмечаются сорта: Голубка, Северянка нарядная, Белорусская сладкая, Самоплодная.

Меры борьбы: Для посадок берется только здоровый материал. Обязательна борьба с основным переносчиком инфекции – почковым смородинным клещом. Увеличенные дозы фосфорно-калийных удобрений и некорневая (по листьям) подкормка раствором микроэлементов (молибдена, бора, марганца) повышают устойчивость смородины к махровости. Увеличение доз азотных удобрений, наоборот способствует развитию болезни. (Маненков, 1967 г.).

ГЛАВА 3. ИЗУЧЕНИЕ УСТОЙЧИВОСТИ СОРТОВ СМОРОДИНЫ ЧЕРНОЙ К БОЛЕЗНЯМ

3.1 Мучнистая роса

Первые признаки поражения американской мучнистой росой нами были отмечены 12 июня 2007 года и 15 июня 2008 года. На молодых листьях смородины на верхушке побега появился белый мучнистый налет, состоящий из мицелия гриба Sphaerohteca mors-uvae (рис. 2, 3). Затем к середине июля налет уплотнился и приобрел состояние войлока, в дальнейшем – стал бурым и на нем сформировались плодовые тела клейстотеции, заметные невооруженным глазом как на верхней, так и на нижней сторонах листовой пластинки.

Под действием возбудителя болезни верхние части побегов почти полностью прекратили рост, междоузлия стали укороченными, листья – мелкими, хрупкими, уродливыми, покрытыми бурым налетом (рис. 4, 5). Многие ягоды растрескались и осыпались недозрелыми вместе с больными листьями. У непораженных растений листья развивались нормально.

Нами проводилось изучение поражения мучнистой росой в 2007 и 2008 годах следующих сортов: Багира, Вика, Виноградная, Воспоминания, Зеленая дымка, Крупноплодная, Маленький Принц, Муравушка, Орловский вальс, Орловская серенада, Селеченская, Созвездие, Смуглянка, Черный жемчуг и Элевеста.

В 2007 году первый учет был проведен 15 июня. Результаты учета занесены в таблицу 3.

Таблица 3 — Поражение сортов смородины черной мучнистой росой (1 учет 15 июня 2007 г.)

Сорт

Кол-во растений

Распределение по баллам поражения

Средний балл поражения
0

1

2

3

4

Багира

14

7

5

2

—

—

0,6
Вика

3

3

—

—

—

—

0
Виноградная

6

5

1

—

—

—

0,2
Воспоминание

5

3

2

—

—

—

0,4
Зеленая Дымка

8

6

2

—

—

—

0,3
Крупноплодная

12

8

4

—

—

—

0,3
Маленький принц

16

6

5

5

—

—

0,9
Муравушка

4

4

—

—

—

—

0
Орловский вальс

4

4

—

—

—

—

0

Орловская

серенада

3

2

1

—

—

—

0,3
Селеченская

4

2

2

—

—

—

0,5
Созвездие

3

2

1

—

—

—

0,3
Смуглянка

5

5

—

—

—

—

0
Черный жемчуг

20

16

2

2

—

—

0,3
Элевеста

3

2

1

—

—

—

0,3

У сорта Багира мучнистой росой поражено 14 растений, из них 7 растений болезнью не поражены (0 баллов), 5 растений имеют 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,6.

Сорта Вика, Муравушка, Орловский вальс и Смуглянка мучнистой росой поражены не были.

У сорта Виноградная мучнистой росой поражено 6 растений, из них 5 растения болезнью не поражены (0 баллов) и 1 растение имеет 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,2.

У сорта Воспоминание болезнью поражено 5 растений, из них 3 растения болезнью не поражено (0 баллов) и 2 растения имеют 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,4.

У сорта Зеленая дымка мучнистой росой поражено 8 растений, из них 6 растений болезнью не поражены (0 баллов) и 2 растения имеют 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,3.

У сорта Крупноплодная болезнью поражено 12 растений, из них 8 растений болезнью не поражены (0 баллов) и 4 растения имеют 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,3.

У сорта Маленький принц поражено 16 растений, из них 6 растений болезнью не поражены (0 баллов), 5 растений имеют 1 балл поражения и 5 растений имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,9.

У сорта Селеченская мучнистой росой поражено 4 растения, из них 2 растения болезнью не поражены (0 баллов) и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,5.

У сорта Орловская серенада поражено 3 растения, из них 2 растения болезнью не поражено (0 баллов) и 1 растение имеет 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,3.

У сорта Черный жемчуг болезнью поражено 20 растений, из них 16 растений болезнью не поражены (0 баллов), 2 растения имеют 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,3.

У сорта Элевеста мучнистой росой поражено 3 растения, из них 2 растения болезнью не поражено (0 баллов) и 1 растение имеет 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,3.

Таким образом, по результатам первого учета все растения изученных нами сортов смородины попали в группу устойчивых, так как балл поражения их не превысил 0,9.

Второй учет был проведен 2 августа 2007 г. Результаты учета занесены в таблицу 4.

Таблица 4 — Поражение сортов смородины черной мучнистой росой (2 учет 2 августа 2007 г.)

Сорт

Кол-во растений

Распределение по баллам поражения

Средний балл поражения
0

1

2

3

4

Багира

14

2

6

6

—

—

1,3
Вика

3

3

—

—

—

—

0
Виноградная

6

3

1

2

—

—

0,8
Воспоминание

5

1

2

2

—

—

1,2
Зеленая Дымка

8

4

2

2

—

—

0,6
Крупноплодная

12

6

4

2

—

—

0,7
Маленький принц

16

4

6

6

—

—

1,1
Муравушка

4

4

—

—

—

—

0
Орловский вальс

4

4

—

—

—

—

0

Орловская

серенада

3

1

1

1

—

—

1,0
Селеченская

4

1

2

1

—

—

0,8
Созвездие

3

—

2

1

—

—

1,3
Смуглянка

5

3

2

—

—

—

0,4
Черный жемчуг

20

11

4

5

—

—

0,7
Элевеста

3

2

1

—

—

—

0,3

У сорта Багира мучнистой росой поражено 14 растений, из них 2 растения болезнью не поражены (0 баллов), 6 растений имеет 1 балл поражения и 6 растений имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,3.

Сорта Вика, Муравушка и Орловский вальс мучнистой росой были не поражены (0 баллов).

У сорта Виноградная поражено 6 растений, из них 3 растения болезнью не поражены (0 баллов), 1 растение имеет 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,8.

У сорта Воспоминание поражено 5 растений, из них 1 растение болезнью не поражены (0 баллов), 2 растения имеют 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,2.

У сорта Зеленая дымка болезнью поражено 8 растений, из них 4 растения болезнью не поражены (0 баллов), 2 растения имеют 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,6.

У сорта Крупноплодная поражено 12 растений, из них 6 растений болезнью не поражены (0 баллов), 4 растения имеют 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,7.

У сорта Маленький принц мучнистой росой поражено 16 растений, из них 4 растения болезнью не поражены (0 баллов), 6 растений имеют 1 балл поражения и 6 растений имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,1.

У сорта Орловская серенада болезнью поражено 3 растения, из них 1 растение имеет 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,0.

У сорта Селеченская поражено 4 растения, из них 1 растение болезнью не поражено (0 баллов), 2 растения имеют 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,8.

У сорта Созвездие мучнистой росой поражено 3 растения, из них 2 растения имеет 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,3.

У сорта Смуглянка мучнистой росой поражено 5 растений, из них 3 растения болезнью не поражены (0 баллов) и 2 растения имеет 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,4.

У сорта Черный жемчуг поражено 20 растений, из них 11 растений болезнью не поражено (0 баллов), 4 растения имеют 1 балл поражения и 5 растений имеют 2 балла поражений. Средний балл поражения равен 0,7.

У сорта Элевеста поражено 3 растения, из них 2 растения болезнью не поражено (0 баллов) и 1 растение имеет 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 1,3.

Таким образом, как и при первом учете в августе 2007 года все сорта были устойчивыми к мучнистой росе, так как их поражение не превысило 1,3 балла.

Третий учет поражения изученных сортов черной смородины мучнистой росой был проведен 27 сентября 2007 года

Таблица 5 — Поражение сортов смородины черной мучнистой росой (3 учет 27 сентября 2007 г.)

Сорт

Кол-во растений

Распределение по баллам поражения

Средний балл поражения
0

1

2

3

4

Багира

14

—

7

7

—

—

1,6
Вика

3

3

—

—

—

—

0
Виноградная

6

1

2

3

—

—

1,3
Воспоминание

5

—

2

3

—

—

1,6
Зеленая Дымка

8

—

4

4

—

—

1,5
Крупноплодная

12

—

6

6

—

—

1,5
Маленький принц

16

—

6

10

—

—

1,6
Муравушка

4

4

—

—

—

—

0
Орловский вальс

4

—

2

2

—

—

1,5
Орловская серенада

3

—

2

1

—

—

1,3
Селеченская

4

1

2

1

—

—

0,8
Созвездие

3

—

2

1

—

—

1,3
Смуглянка

5

—

2

3

—

—

1,6
Черный жемчуг

20

8

5

5

2

—

1,1
Элевеста

3

—

2

1

—

—

1,3

У сорта Багира мучнистой росой поражено 14 растений, из них 7 растений имеют 1 балл поражения, 7 растений имеют 2 балла поражения . Средний балл поражения равен 1,6.

Сорта Вика и Муравушка мучнистой росой поражены не были.

У сорта Виноградная поражено 6 растений, из них 1 растение болезнью не поражено (0 баллов), 2 растения имеют 1 балл поражения и 3 растения имеют 2 балла поражения. Средний бал поражения равен 1,3.

У сорта Воспоминание болезнью поражено 5 растений, из них 2 растения имеют 1 балл поражения и 3 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,6.

У сорта Зеленая дымка поражено 8 растений, из них 4 растения имеют 1 балл поражения и 4 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,5.

У сорта Крупноплодная мучнистой росой поражено 12 растений, из них 6 растений имеют 1 балл поражения и 6 растений имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,5.

У сорта Маленький принц мучнистой росой поражено 16 растений, из них 6 растений имеют 1 балл поражения и 10 растений имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,6.

У сорта Орловский вальс болезнью поражено 4 растений, из них 2 растения имеют 1 балл поражения и 2 растения имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,5.

У сорта Орловская серенада мучнистой росой поражено 3 растения, из них 2 астения имеют 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,3.

У сорта Селеченская поражено 4 растения, из них 1 растение болезнью не поражено, 2 растения имеют 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,8.

У сорта Созвездие мучнистой росой поражено 3 растения, из них 2 растения имеют 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл их поражения равен 1,3.

У сорта Смуглянка поражено 5 растений, из них 2 растения имеют 1 балл поражения, 3 растения имеют 2 балла. Средний балл поражения равен 1,6.

У сорта Черный жемчуг болезнью поражено 20 растений, из них 8 растений имеют 0 баллов, 5 растений имеют 1 балл поражения, 5 растений имеют 2 балла поражения и 2 растений имеют 3 балла поражений. Средний балл поражения равен 1,1.

У сорта Элевеста мучнистой росой поражено 3 растения, из них 2 растения имеют 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,3.

Таким образом, в результате проведения третьего учета было установлено, что в условиях вегетации 2007 года все сорта попали в группу устойчивых, так как их поражение не превысило 1,6 балла.

В 2008 году нами проводилось изучение поражения мучнистой росой следующих сортов: Багира, Вика, Виноградная, Воспоминания, Зеленая Дымка, Крупноплодная, Маленький Принц, Муравушка, Орловский вальс, Орловская серенада, Селеченская, Созвездие, Смуглянка, Черный жемчуг и Элевеста. 1 учет был проведен 15 июня 2008 г. Результаты учета занесены в таблицу 6.

Таблица 6 — Поражение сортов смородины черной мучнистой росой (1 учет 15 июня 2008 г.)

Сорт

Кол-во растений

Распределение по баллам поражения

Средний балл поражения
0

1

2

3

4

Багира

14

8

3

3

—

—

0,6
Вика

3

3

—

—

—

—

0
Виноградная

6

2

2

2

—

—

1,0
Воспоминание

5

3

2

—

—

—

0,4
Зеленая Дымка

8

4

1

3

—

—

0,9
Крупноплодная

12

6

—

2

4

—

1,3
Маленький принц

16

8

2

1

5

—

1,2
Муравушка

4

4

—

—

—

—

0
Орловский вальс

4

4

—

—

—

—

0

Орловская

серенада

3

—

1

2

—

—

1,7
Селеченская

4

2

1

1

—

—

0,8
Созвездие

3

3

—

—

—

—

0
Смуглянка

5

3

1

1

—

—

0,8
Черный жемчуг

20

8

6

6

—

—

0,9
Элевеста

3

1

1

1

—

—

1,0

У сорта Багира мучнистой росой поражено 14 растений, из них 8 растений болезнью не поражены (0 баллов), 3 растения имеют 1 балл поражения и 3 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,6.

Сорта Вика, Муравушка, Орловский вальс и созвездие мучнистой росой поражены не были.

У сорта Виноградная поражено 6 растений, из них 2 растения болезнью не поражены (0 баллов), 2 растения имеют 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,0.

У сорта Зеленая дымка поражено 8 растений, из них 4 растения болезнью не поражены (0 баллов), 1 растение имеет 1 балл поражения и 3 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,9.

У сорта Крупноплодная мучнистой росой поражено 12 растений, из них 6 растений болезнью не поражены (0 баллов), 2 растения имеют 2 балла поражения и 4 растения имеют 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,3.

У сорта Маленький принц поражено 16 растений, из них 8 растений болезнью не поражены (0 баллов), 2 растения имеют 1 балл поражения и 5 растений имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,2.

У сорта Селеченская болезнью поражено 4 растения, из них 2 растения болезнью не поражены (0 баллов), 1 растение имеет 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,8.

У сорта Орловская серенада болезнью поражено 3 растения, из них 1 растение имеет 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,7.

У сорта Смуглянка мучнистой росой поражено 5 растений, из них 3 растения болезнью не поражены (0 баллов), 1 растение имеют 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,8.

У сорта Черный жемчуг поражено 20 растений, из них 8 растения болезнью не поражены (0 баллов), 6 растений имеют 1 балл поражения и 6 растений имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,9.

У сорта Элевеста мучнистой росой поражено 3 растения, из них 1 растение болезнью не поражено (0 баллов), 1 растение имеет 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,0.

Таким образом, по результатам первого учета все из ученные сорта оказались устойчивыми к болезни.

Второй учет был проведен 1 августа 2008 г.

Таблица 7 — Поражение сортов смородины черной мучнистой росой (2 учет 1 августа 2008 г.)

Сорт

Кол-во растений

Распределение по баллам поражения

Средний балл поражения
0

1

2

3

4

Багира

14

4

5

4

1

—

1,1
Виноградная

6

2

2

2

—

—

1,0
Воспоминание

5

2

2

1

—

—

0,8
Зеленая Дымка

8

2

3

3

—

—

1,1
Крупноплодная

12

2

—

—

5

5

2,9
Маленький принц

16

4

—

4

5

3

2,2
Муравушка

4

4

—

—

—

—

0
Орловский вальс

4

2

1

1

—

—

1,0

Орловская

серенада

3

—

1

2

—

—

1,7
Селеченская

4

—

2

2

—

—

1,5
Созвездие

3

2

1

—

—

—

0,3
Смуглянка

5

2

2

1

—

—

0,8
Черный жемчуг

20

1

7

7

5

—

1,8
Элевеста

3

1

1

1

—

—

1,0

У сорта Багира мучнистой росой поражено 14 растений, из них 4 растений болезнью не поражены (0 баллов), 5 растений имеет 1 балл поражения и 4 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,1.

У сорта Вика поражено 3 растения, из них 1 растение болезнью не поражено (0 баллов), 1 растение имеет 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,0.

У сорта Виноградная поражено 6 растений, из них 2 растения болезнью не поражены (0 баллов), 2 растения имеют 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,0.

У сорта Воспоминание мучнистой росой поражено 5 растений, из них 2 растения болезнью не поражены (0 баллов), 2 растения имеют 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0.8

У сорта Зеленая дымка поражено 8 растений, из них 2 растения болезнью не поражены (0 баллов), 3 растения имеет 1 балл поражения и 3 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,1.

У сорта Крупноплодная мучнистой росой поражено 12 растений, из них 2 растения болезнью не поражены (0 баллов), 5 растений имеют 3 балла поражения и 5 растений имеют 4 балла поражения. Средний балл поражения равен 2,9.

У сорта Маленький принц поражено 16 растений, из них 4 растения болезнью не поражены (0 баллов), 4 растения имеют 2 балла поражения и 5 растений имеют 3 балла поражения, 3 растения имеют 4 балла поражения. Средний балл поражения равен 2,2.

Сорт Муравушка мучнистой росой поражен не был.

У сорта Орловский вальс болезнью поражено 4 растений, из них 2 растения болезнью не поражено (0 баллов), 1 растение имеет 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,0.

У сорта Орловская серенада поражено 3 растения, из них 1 растение имеет 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,7.

У сорта Селеченская болезнью поражено 4 растения, из них 2 растения имеют 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,5.

У сорта Созвездие поражено 3 растения, из них 2 растения болезнью не поражено (0 баллов), и 1 растение имеет 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,3.

У сорта Смуглянка мучнистой росой поражено 5 растений, из них 2 растения болезнью не поражены (0 баллов), 2 растения имеют 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,8.

У сорта Черный жемчуг поражено 20 растений, из них 1 растение болезнью не поражено (0 баллов), 7 растений имеют 1 балл поражения, 7 растений имеют 2 балла поражения и 5 растений имеют 3 балла поражений. Средний балл поражения равен 1,8.

У сорта Элевеста мучнистой росой поражено 3 растения, из них 1 растение болезнью не поражено (0 баллов), 1 растение имеет 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,0.

Таким образом, по результатам второго учета сорт Муравушка не был поражен мучнистой росой, сорт Крупноплодная оказался среднепоражаемым (средний балл поражения равен 2,9), все остальные сорта попали в группу устойчивых.

Третий учет был проведен нами 25 сентября 2008 года.

Результаты учета представлены в таблице 8.

Таблица 8 — Поражение сортов смородины черной мучнистой росой (3 учет 25 сентября 2008 г.)

Сорт

Кол-во растений

Распределение по баллам поражения

Средний балл поражения
0

1

2

3

4

Багира

14

—

5

5

3

1

2,0
Вика

3

—

1

2

—

—

1,7
Виноградная

6

—

2

2

2

—

2,0
Воспоминание

5

—

2

2

1

—

1,8
Зеленая Дымка

8

—

4

4

—

—

1,5
Крупноплодная

12

—

—

—

6

6

3,5
Маленький принц

16

—

—

7

6

3

3,0
Муравушка

4

—

1

3

—

—

1,8
Орловский вальс

4

—

—

2

2

—

2,5

Орловская

серенада

3

—

1

2

—

—

1,7
Селеченская

4

—

1

2

1

—

2,0
Созвездие

3

—

1

1

1

—

2,0
Смуглянка

5

—

2

2

1

—

3,0
Черный жемчуг

20

—

7

7

6

—

1,9
Элевеста

3

—

1

1

1

—

2,0

У сорта Багира мучнистой росой поражено 14 растений, из них 5 растений имеют 1 балл поражения, 5 растений имеют 2 балла поражения, 3 растения имеют 3 балла поражения и 1 растение имеет 4 балла поражения. Средний балл поражения равен 2,0.

У сортов Вика и Орловская серенада мучнистой росой поражено 3 растения, из них по 1 растению имеют 1 балл поражения и по 2 растению имеют 2 балла поражения. Средний балл их поражения равен 1,7.

У сорта Воспоминание мучнистой росой поражено 5 растений, из них 2 растения имеют 1 балл поражения, 2 растения имеют 2 балла поражения и 1 растение имеет 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,8.

У сорта Зеленая дымка поражено 8 растений, из них 4 растения имеют 1 балл поражения и 4 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,5.

У сорта Крупноплодная поражено 12 растений, из них 6 растений имеют 3 балла поражения и 6 растений имеют 4 балла поражения. Средний балл поражения равен 3,5.

У сорта Маленький принц болезнью поражено 16 растений, из них 7 растений имеют 2 балла поражения, 6 растений имеют 3 балла поражения и 3 растения имеют 4 балла поражения. Средний балл поражения равен 3,0.

У сорта Муравушка болезнью поражено 4 растения, из них 1 растение имеет 1 балл поражения и 3 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,8.

У сорта Орловский вальс мучнистой росой поражено 4 растений, из них 2 растения имеют 2 балла поражения и 2 растения имеет 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 2,5.

У сорта Селеченская мучнистой росой поражено 4 растения, из них 1 растение имеет 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения, 1 растение имеет 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 2,0.

У сортов Созвездие и Эвелеста поражено 3 растения, из них по 1 растению имеет 1 балл поражения, по 1 растению имеет 2 балла поражения и по 1 растению имеет 3 балла поражения. Средний балл их поражения равен 3,0.

У сорта Смуглянка мучнистой росой поражено 5 растений, из них 2 растения имеют 1 балл поражения, 2 растения имеют 2 балла поражения и 1 растение имеет 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 3,0.

У сорта Черный жемчуг поражено 20 растений, из них 7 растений имеют 1 балл поражения, 7 растений имеют 2 балла поражения и 6 растений имеют 3 балла поражений. Средний балл поражения равен 1,9.

Таким образом, по результатам третьего учета наиболее устойчивым оказался сорт Зеленая дымка, его средний балл поражения равен 1,5. Наиболее восприимчивый сорт Крупноплодная, его средний балл поражения равен 3,5.

Сравнивая результаты учетов поражения мучнистой росой изучаемых сортов смородины в 2007-2008 годах, нами установлено, что в 2008 году заболевание развивалось значительно сильнее (рис. 6).

Погодные условия в вегетационный период 2008 года были оптимальными для развития болезни, в то время как в 2007 году условия были менее благоприятными для развития мучнистой росы.

Восприимчивыми к болезни по результатам двух лет наблюдений оказались сорта Крупноплодная, Маленький принц, Смуглянка. Сорта Зеленая дымка, Вика, Воспоминание, Муравушка, Орловская серенада проявили наибольшую устойчивость к мучнистой росе.

Устойчивость смородины черной к грибным болезням

Рис. 6 — Сравнительная оценка поражения мучнистой росой некоторых сортов смородины черной в 2007 и 2008 годах

3.2 Септориоз

Первые признаки поражения септориозом были отмечены 16 июня 2007 года и 18 июня 2008 года на листьях смородины.

На листьях нижнего и среднего ярусов куста смородины черной появились мелкие коричневые пятна, которые к середине июля увеличились в размерах, средняя часть пятна стала песочно-белого цвета с коричневой ярко выраженной каймой. На верхней стороне в центре некротического пятна образовались пикниды гриба Septoria ribis, которые имели вид темно-коричневых точек.

Наиболее сильного развития заболевание достигло к середине августа (рис. 7, 8).

У кустов с сильным поражением, во второй половине лета 2008 года наблюдали опадение листьев. Растения некоторых сортов были поражены довольно слабо, поражение таких растений находилось на уровне 2-х баллов (рис. 9).

Нами проводились изучения поражения септориозом следующих сортов: Багира, Вика, Винограданая, Воспоминание, Зеленая дымка, Крупноплодная, Маленький принц, Муравушка, Орловская серенада, Орловский вальс, Селеченская, Созвездие, Смуглянка, Черный жемчуг и Элевеста.

Первый учет был проведен 15 июня 2007 г. Результаты учета занесены в таблицу 9.

Таблица 9 — Поражение сортов смородины черной септориозом (1 учет 15 июня 2007 г.)

Сорт

Кол-во растений

Распределение по баллам поражения

Средний балл поражения
0

1

2

3

4

Багира

14

7

6

1

—

—

0,6
Вика

3

3

—

—

—

—

0
Виноградная

6

6

—

—

—

—

0
Воспоминание

5

3

1

1

—

—

0,6
Зеленая Дымка

8

1

4

2

1

—

1,4
Крупноплодная

12

2

5

5

—

—

1,3
Маленький принц

16

2

3

10

1

—

1,7
Муравушка

4

4

—

—

—

—

0

Орловская

серенада

3

3

—

—

—

—

0
Орловский вальс

4

2

2

—

—

—

0,5
Селеченская

4

3

1

—

—

—

0,3
Смуглянка

5

5

—

—

—

—

0
Черный жемчуг

20

12

6

2

—

—

0,5
Элевеста

3

3

—

—

—

—

0
Созвездие

2

3

—

—

—

—

0

У сорта Багира септориозом поражено 14 растений, из них 7 растений болезнью не поражены (0 баллов), 6 растений имеют 1 балл поражения и 1 растения имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,6.

Сорта Вика, Виноградная, Муравушка, Орловская серенада, Созвездие, Смуглянка и Элевеста септориозом поражены не были.

У сорта Воспоминание поражено 5 растений, из них 3 растения болезнью не поражены (0 баллов), 1 растение имеет 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,6.

У сорта Зеленая дымка поражено 8 растений, из них 1 растение болезнью не поражено (0 баллов), 4 растения имеют 1 балл поражения, 2 растения имеют 2 балла поражения, 1 растение имеет 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,4.

У сорта Крупноплодная септориозом поражено 12 растений, из них 2 растения болезнью не поражены (0 баллов), 5 растений имеют 1 балл поражения, 5 растений имеют 2 балла. Средний балл поражения равен 1,3.

У сорта Маленький принц септориозом поражено 16 растений, из них 2 растения болезнью не поражены (0 баллов), 7 растений имеют 1 балл поражения и 1 растение имеет 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,72.

У сорта Орловский вальс поражено 4 растения, из них из них 2 растения болезнью не поражены (0 баллов) и 2 растения имеют 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,5.

У сорта Селеченская септориозом поражено 4 растения, из них из них 3 растения болезнью не поражены (0 баллов) и 1 растение имеет 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,3.

У сорта Черный жемчуг болезнью поражено 20 растений, из них 12 растений болезнью не поражены (0 баллов), 6 растений имеют 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,5. Таким образом, при проведении первого учета было установлено, что все изученные сорта оказались устойчивыми к септориозу.

Таблица 10 — Поражение сортов смородины черной септориозом (2 учет 2 августа 2007 г.)

Сорт

Кол-во растений

Распределение по баллам поражения

Средний балл поражения
0

1

2

3

4

Багира

14

5

8

1

—

—

0,7
Вика

3

3

—

—

—

—

0
Виноградная

6

3

2

1

—

—

0,5
Воспоминание

5

3

1

1

—

—

0,6
Зеленая Дымка

8

—

4

3

1

—

1,3
Крупноплодная

12

2

5

5

—

—

1,3
Маленький принц

16

1

4

10

1

—

1,7
Муравушка

4

3

1

—

—

—

0,3

Орловская

серенада

3

2

1

—

—

—

0,3
Орловский вальс

4

—

2

2

—

—

1,5
Селеченская

4

3

1

—

—

—

0,3
Смуглянка

5

5

—

—

—

—

0
Черный жемчуг

20

1

6

3

10

—

2,1
Элевеста

3

3

—

—

—

—

0
Созвездие

2

3

—

—

—

—

0

У сорта Багира септориозом поражено 14 растений, из них 7 растений болезнью не поражены (0 баллов), 6 растений имеют 1 балл поражения и 1 растения имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,6.

Сорта Вика, Виноградная, Муравушка, Орловская серенада, Созвездие, Смуглянка и Элевеста септориозом поражены не были.

У сорта Воспоминание поражено 5 растений, из них 3 растения болезнью не поражены (0 баллов), 1 растение имеет 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,6.

У сорта Зеленая дымка септориозом поражено 8 растений, из них 3 растения болезнью не поражены (0 баллов), 1 растение имеет 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,6.

У сорта Крупноплодная поражено 12 растений, из них 2 растения болезнью не поражены (0 баллов), 5 растений имеют 1 балл поражения, 5 растений имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,3.

У сорта Маленький принц болезнью поражено 16 растений, из них 1 растение болезнью не поражено (0 баллов), 4 растения имеют 1 балл поражения, 10 растений имеют 2 балла поражения и 1 растение имеет 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,7.

У сорта Муравушка септориозом поражено 4 растения, из них 3 растения болезнью не поражено (0 баллов), и 1 растение имеет 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,3.

У сорта Орловская серенада поражено 3 растения, из них 2 растения болезнью не поражено (0 баллов), 1 имеет 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,3.

У сорта Орловский вальс поражено 4 растения, из них 2 растения имеют 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,5.

У сорта Селеченская септориозом поражено 4 растения, из них 3 растения болезнью не поражено (0 баллов) и 1 растение имеет 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,3.

У сорта Черный жемчуг болезнью поражено 20 растений, из них 1 растение болезнью не поражено (0 баллов), 6 растений имеют 1 балл поражения, 3 растения имеют 2 балла поражения и 10 растений имеют 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 2,1. Таким образом, из результатов второго учета видно, что только сорт Черный жемчуг в среднем был поражен на 2,1 балла. Все остальные сорта имели низкий процент заражения, не превышающий 1,7 балла. Результаты учета занесены в таблицу 11.

Таблица 11 — Поражение сортов смородины черной септориозом (3 учет 25 сентября 2007 г.)

Сорт

Кол-во растений

Распределение по баллам поражения

Средний балл поражения
0

1

2

3

4

Багира

14

2

10

2

—

—

1,0
Вика

3

3

—

—

—

—

0
Виноградная

6

—

3

2

1

—

1,2
Воспоминание

5

—

3

2

—

—

1,4
Зеленая Дымка

8

—

4

3

1

—

1,3
Крупноплодная

12

—

6

6

—

—

1,5
Маленький принц

16

1

4

10

1

—

1,7
Муравушка

4

2

2

—

—

—

0,5

Орловская

серенада

3

—

1

1

1

—

2,0
Орловский вальс

4

—

2

2

—

—

1,5
Селеченская

4

2

1

1

—

—

0,8
Смуглянка

5

2

2

1

—

—

0,6
Черный жемчуг

20

—

7

3

10

—

2,2
Элевеста

3

3

—

—

—

—

0
Созвездие

2

3

—

—

—

—

0

У сорта Багира септориозом поражено 14 растений, из них 7 растений болезнью не поражены (0 баллов), 6 растений имеют 1 балл поражения и 1 растения имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,6.

Сорта Вика, Виноградная, Муравушка, Орловская серенада, Созвездие, Смуглянка и Элевеста септориозом поражены не были.

У сорта Воспоминание поражено 5 растений, из них 3 растения болезнью не поражены (0 баллов), 1 растение имеет 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,6.

Сорта Вика, Созвездие и Элевеста септориозом поражены не были.

У сорта Виноградная поражено 6 растений, их них 3 растения имеют 1 балл поражения, 2 растения имеют 2 балла поражения и 1 растение имеет 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,2.

У сорта Воспоминание болезнью поражено 5 растений, из них 3 растения имеют 1 балл поражения, 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,4.

У сорта Зеленая дымка болезнью поражено 8 растений, из них 4 растения имеют 1 балл поражения, 3 растения имеют 2 балла поражения и 1 растение имеет 3 балла поражения.. Средний балл поражения равен 1,3.

У сорта Крупноплодная септориозом поражено 12 растений, из них 6 имеют 1 балл поражения, 6 растений имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,5.

У сорта Маленький принц поражено 16 растений, из них 1 растение болезнью не поражено (0 баллов), 4 растения имеют 1 балл поражения, 10 растений имеют 2 балла поражения и 1 растение имеет 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,7.

У сорта Муравушка болезнью поражено 4 растения, из них 2 растения болезнью не поражено (0 баллов) и 2 растения имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,5.

У сорта Орловский вальс септориозом поражено 4 растения, из них 2 растения имеют 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,5.

У сорта Орловская серенада септориозом поражено 3 растения, из них 1 растение имеет 1 балл поражения, и 1 растение имеет 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 2,0.

У сорта Селеченская поражено 4 растения из них из них 2 растения болезнью не поражено (0 баллов) и 2 растения имеют 1 балл поражения. Средний балл поражения 0,8.

У сорта Смуглянка поражено 5 растений, из них из них 2 растения болезнью не поражено (0 баллов), 2 растения имеют 1 балл поражения, и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,6.

У сорта Черный жемчуг септориозом поражено 20 растений, из них 7 растений имеют 1 балл поражения, 3 растения имеют 2 балла поражения, 10 растения имеют 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 2,2.

Таким образом, в 2007 году септориоз на всех изученных сортах смородины черной был развит слабо. Практически все сорта попали в группу устойчивых, так как их поражение не превысило 2-х баллов.

В 2008 году нами проводилось изучение поражения тех же сортов смородины черной. Первый учет был проведен 15 июня 2008 г. Результаты учета занесены в таблицу 12.

Таблица 12 — Поражение сортов смородины черной септориозом (1 учет 15 июня 2008 г.)

Сорт

Кол-во растений

Распределение по баллам поражения

Средний балл поражения
0

1

2

3

4

Багира

14

8

4

2

—

—

0,6
Вика

3

3

—

—

—

—

0
Виноградная

6

3

3

—

—

—

0,5
Воспоминание

5

2

1

1

1

—

1,2
Зеленая Дымка

8

3

5

—

—

—

0,7
Крупноплодная

12

4

2

4

2

—

1,3
Маленький принц

16

5

6

5

—

—

1,0
Муравушка

4

4

—

—

—

—

0

Орловская

серенада

3

—

2

—

—

—

0,7
Орловский вальс

4

1

—

—

3

—

2,3
Селеченская

4

3

1

—

—

—

0,3
Созвездие

2

2

—

—

—

—

0
Смуглянка

5

3

2

—

—

—

0,4
Черный жемчуг

20

10

6

4

—

—

0,7
Элевеста

3

2

1

—

—

—

0

У сорта Багира септориозом поражено 14 растений, из них 8 растений болезнью не поражены (0 баллов), 4 растения имеют 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,6.

Сорта Вика, Муравушка и Созвездие септориозом поражены не были.

У сорта Виноградная поражено 6 растений, из них 3 растения болезнью не поражены (0 баллов) и 3 растения имеют 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,5.

У сорта Воспоминание септориозом поражено 5 растений, из них 2 растения болезнью не поражены (0 баллов), 1 растение имеет 1 балл поражения, 1 растение имеет 2 балла поражения и 1 растение имеет 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,2.

У сорта Зеленая дымка септориозом поражено 8 растений, из них 3 растения болезнью не поражены (0 баллов) и 5 растения имеют 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,7.

У сорта Крупноплодная поражено 12 растений, из них 4 растений болезнью не поражены (0 баллов), 2 растения имеют 1 балл поражения, 4 растения имеют 2 балла поражения и 2 растения имеют 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,3.

У сорта Маленький принц септориозом поражено 16 растений, из них 5 растений болезнью не поражены (0 баллов), 6 растений имеют 1 балл поражения и 5 растений имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,0.

У сорта Орловская серенада септориозом поражено 3 растения, из них 1 растение болезнью не поражено (0 баллов) и 2 растения имеют 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,7.

У сорта Орловский вальс септориозом поражено 4 растения, из них 1 растения болезнью не поражено (0 баллов) и 3 растения имеют 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 2,3.

У сорта Селеченская септориозом поражено 4 растения, из них 3 растения болезнью не поражены (0 баллов) и 1 растение имеет 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,3.

У сорта Смуглянка болезнью поражено 5 растений, из них 3 растения болезнью не поражены (0 баллов) и 2 растения имеют 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,4.

У сорта Черный жемчуг болезнью поражено 20 растений, из них 10 растений болезнью не поражены (0 баллов), 6 растений имеют 1 балл поражения и 4 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,7.

У сорта Элевеста болезнью поражено 3 растения, из них 2 растения болезнью не поражено (0 баллов) и 1 растение имеет 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,3.

Таким образом, при проведении первого учета было установлено, что также как в 2007 году все изученные сорта оказались устойчивыми к септориозу. Только сорт Орловский вальс был поражен в среднем на 2,3 балла, что несколько превысило поражение остальных сортов.

У сорта Багира поражено 14 растений, из них 5 растений болезнью не поражены (0 баллов), 6 растений имеют 1 балл поражения и 3 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,9.

У сорта Вика септориозом поражено 3 растения из них 2 растения болезнью не поражены (0 баллов) и 1 растение имеет 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,3.

У сорта Виноградная болезнью поражено 6 растений, из них 1 растение болезнью не поражены (0 баллов), 2 растения имеют 1 балл поражения и 3 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1.3

У сорта Воспоминание септориозом поражено 5 растений, из них 2 растения имеют 1 балл поражения, 2 балла поражения имеют 2 балла поражения и 1 растение имеет 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,8.

У сорта Зеленая дымка поражено 8 растений, из них 3 растения болезнью не поражены (0 баллов), 5 растений имеют 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,7.

У сорта Крупноплодная поражено 12 растений, из них 2 растения болезнью не поражены (0 баллов), 3 растения имеют 1 балл поражения, 5 растений имеют 2 балла поражения и 2 растения имеют 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,6.

У сорта Маленький принц болезнью поражено 16 растений, из них 3 растения болезнью не поражены (0 баллов), 7 растений имеют 1 балл поражения и 6 растений имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,2.

У сорта Муравушка септориозом поражено 4 растения, из них 3 растения болезнью не поражено (0 баллов), и 1 растение имеет 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,3.

У сорта Орловская серенада септориозом поражено 3 растения, из них 2 растения имеют 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,3.

У сорта Орловский вальс поражено 4 растения, из них 1 растение имеет 2 балла поражения и 3 растения имеют 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 2,8.

Сорт Созвездие септориозом поражен не был.

У сорта Смуглянка септориозом поражено 5 растений, из них 2 растения болезнью не поражены (0 баллов), 2 растения имеют 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 0,8.

У сорта Черный жемчуг болезнью

поражено 20 растений, из них 7 растений болезнью не поражены (0 баллов), 7 растений имеют 1 балл поражения, 4 растения имеют 2 балла поражения и 2 растения имеют 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,0.

У сорта Элевеста септориозом поражено 3 растения, из них 1 растение болезнью не поражено (0 баллов) и 2 растения имеют 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,7.

Таким образом, при проведении второго учета было установлено, что все изученные сорта оказались устойчивыми к септориозу. Только сорт Орловский вальс был поражен в среднем на 2,8 балла, в результате чего мы его отнесли к среднепоражаемым сортам.

Третий учет был проведен 25 сентября 2008 г. Результаты учета занесены в таблицу 14

Таблица 14 — Поражение сортов смородины черной септориозом (3 учет 25 сентября 2008 г.)

Сорт

Кол-во растений

Распределение по баллам поражения

Средний балл поражения
0

1

2

3

4

Багира

14

4

6

3

1

—

1,1
Вика

3

—

1

2

—

—

1,7
Виноградная

6

—

3

3

—

—

1,5
Воспоминание

5

—

2

2

1

—

1,8
Зеленая Дымка

8

1

5

2

—

—

1,1
Крупноплодная

12

—

3

6

2

1

2,1
Маленький принц

16

—

8

7

1

—

1,6
Муравушка

4

—

2

2

—

—

1,5

Орловская

серенада

3

—

2

1

—

—

1,3
Орловский вальс

4

—

—

1

3

—

2,8
Селеченская

4

—

2

2

—

—

0,5
Смуглянка

5

—

2

2

1

—

1,8
Черный жемчуг

20

4

7

4

3

2

2,1
Элевеста

3

—

2

1

—

—

1,0
Созвездие

2

1

1

—

—

—

0,5

У сорта Багира поражено 14 растений, из них 6 растений имеют 1 балл поражения, 3 растения имеют 2 балла поражения, 4 растения болезнью не поражено. Средний балл поражения равен 1,1.

У сорта Вика септориозом поражено 3 растения из них 1 растение имеет 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,7.

У сорта Виноградная болезнью поражено 6 растений, их них 3 растения имеют 1 балл поражения и 3 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,5.

У сорта Воспоминание септориозом поражено 5 растений, из них 2 растения имеют 1 балл поражения, 2 растения имеют 2 балла поражения, и 1 растение имеет 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,8.

У сорта Зеленая дымка поражено 8 растений, из них 1 растение болезнью не поражено (0 баллов), 5 растений имеют 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,1.

У сорта Крупноплодная поражено 12 растений, из них 3 имеют 1 балл поражения, 6 растений имеют 2 балла поражения и 2 растения имеют 3 балла поражения и 1 растение имеет 4 балла поражения. Средний балл поражения равен 2,1.

У сорта Маленький принц поражено 16 растений, из них 8 растений имеют 1 балл поражения, 7 растений имеют 2 балла поражения и 1 растение имеет 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,6.

У сорта Муравушка септориозом поражено 4 растения, из них 2 растения имеет 1 балл поражения и 2 растения имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,5.

У сорта Орловский вальс септориозом поражено 4 растения, из них 1 растение имеет 1 балл поражения и 3 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 3,8.

У сорта Орловская серенада болезнью поражено 3 растения, из них 2 растения имеют 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,3.

У сорта Селеченская септориозом поражено 4 растения из них 2 растения имеют 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения 0,3.

У сорта Созвездие септориозом поражено 2 растения из них 1 растение болезнью не поражено (0 баллов), и 1 растение имеет 1 балл поражения. Средний балл поражение равен 0,5.

У сорта Смуглянка болезнью поражено 5 растений, из них 2 растения имеют 1 балл поражения, 2 растения имеют 2 балла поражения и 1 растение имеет 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,8.

У сорта Черный жемчуг септориозом поражено 20 растений, из них 4 растения болезнью не поражены (0 баллов), 7 растений имеют 1 балл поражения, 4 растения имеют 2 балла поражения, 3 растения имеют 3 балла поражения и 2 растения имеют 4 балла поражения. Средний балл поражения равен 2,1.

У сорта Элевеста поражено 3 растения, из них 2 растения имеют 1 балл поражения и 1 растение имеет 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,0.

Таким образом, при проведении третьего учета было установлено, что все изученные сорта оказались устойчивыми к септориозу. Только сорт Орловский вальс, как и при втором учете, был поражен в среднем на 2,8 балла, что позволило отнести его к среднепоражаемым.

Сравнивая результаты учетов поражения септориозом изучаемых сортов смородины в 2007-2008 годах, нами установлено, заболевание развилось довольно слабо на протяжении 2-х лет наблюдения (рис. 10).

Ни один сорт не был отнесен к восприимчивым. Среднепоражаемым оказался только сорт Орловский вальс, который в 2008 году был поражен в среднем на 2,8 балла. Поражение всех остальных сортов не превышало 2-х баллов как в условиях вегетации 2007 года, так и 2008 года, следовательно, они являлись устойчивыми.

Очевидно, погодные условия в вегетационный период как в 2007, так и в 2008 году были недостаточно благоприятными для развития септориоза и болезнь не смогла достичь своего максимального развития.

Устойчивость смородины черной к грибным болезням

Рис. 10 — Сравнительная оценка поражения септориозом некоторых сортов смородины черной

3.3 Антракноз

Первые признаки поражения антракнозом были отмечены во второй половине лета: 8 августа 2007 года и 6 августа 2008 года. Развитие болезни наблюдали на старых, нижних листьях.

На листьях образовались мелкие, черно-коричневые некрозы, которые своего максимального развития достигли к сентябрю месяцу. В это время на многих растениях листья засохли и опали (рис. 11 – 15).

На черешках листьев, плодоножках и стеблях появились небольшие вытянутые язвочки.

Нами проводилось изучение поражения антракнозом следующих сортов: Багира, Вика, Виноградная, Воспоминание, Зеленая дымка, Орловская серенада, Орловский вальс, Селеченская, Созвездие, Смуглянка, Крупноплодная, Маленький принц, Муравушка, Черный жемчуг и Элевеста.

Так как поражение антракнозом проявилось только к концу лета и своего максимального развития достигло в сентябре месяце, учет был проведен 25 сентября 2007 г. Результаты учета занесены в таблицу 15.

У сорта Багира антракнозом поражено 14 растений, из них 6 растений имеют 1 балл поражения, 7 растений имеют 2 балла поражения и 1 растение имеет 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,6.

У сорта Вика антракнозом поражено 3 растения, из них 2 растения болезнью не поражены (0 баллов) и 1 растение имеет 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,3.

У сорта Виноградная поражено 6 растений, из них 4 растения имеют 1 балл поражения, 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,3.

У сорта Воспоминание поражено 5 растений из них 3 растения имеют 1 балл поражения, и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,4.

Таблица 15 — Поражение сортов смородины черной антракнозом (учет 25 сентября 2007 г.)

Сорт

Кол-во растений

Распределение по баллам поражения

Средний балл поражения
0

1

2

3

4

Багира

14

—

6

7

1

—

1,6
Вика

3

2

1

—

—

—

0,3
Виноградная

6

—

4

2

—

—

1,3
Воспоминание

5

—

3

2

—

—

1,4
Зеленая Дымка

8

4

2

2

—

—

0,8
Крупноплодная

12

—

5

5

2

—

1,8
Маленький принц

16

—

10

5

1

—

1,4
Муравушка

4

4

—

—

—

—

0

Орловская

серенада

3

1

—

2

—

—

1,3
Орловский вальс

4

—

2

2

—

—

1,5
Селеченская

4

3

1

—

—

—

0,3
Созвездие

2

3

—

—

—

—

0
Смуглянка

5

5

—

—

—

—

0
Черный жемчуг

20

5

3

2

10

—

1,9
Элевеста

3

3

—

—

—

—

0

У сорта Зеленая дымка антракнозом поражено 8 растений, из них 4 растения болезнью не поражены (0 баллов), 2 растения имеют 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения . Средний балл поражения равен 0,8.

У сорта Крупноплодная антракнозом поражено 12 растений из них 5 растений имеют 1 балл поражения, 5 растений имеют 2 балла поражения и 2 растения имеют 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,8.

У сорта Маленький принц антракнозом поражено 16 растений из них 10 растений имеют 1 балл поражения, 5 растений имеют 2 балла поражения и 1 растение имеет 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,4.

Сорта Муравушка, Орловская серенада, Созвездие, Смуглянка и Элевеста антракнозом поражены не были.

У сорта Орловский вальс болезнью поражено 4 растения из них 2 растения имеют 1 балл поражения, 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,5.

У сорта Селеченская антракнозом поражено 4 растения, из них 3 растения болезнью не поражены (0 баллов) и 1 растение имеет 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,3.

У сорта Черный жемчуг болезнью поражено 20 растений, из них 5 растения болезнью не поражены (0 баллов), 3 растения имеют 1 балл поражения, 2 растения имеют 2 балла поражения и 10 растений имеют 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,9.

Таким образом, в 2007 году все изученные сорта оказались устойчивыми к антракнозу, средний балл поражения не превысил 1,9. Сорта Муравушка, Созвездие, Смуглянка, Элевеста не имели симптомов поражения антракнозом.

В 2008 году учет был проведен 25 сентября. Результаты учета занесены в таблицу 16.

У сорта Багира поражено 14 растений, из них 10 растений имеют 1 балл поражения и 4 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,3.

У сорта Вика антракнозом поражено 3 растения, из них 1 растение имеет 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,7.

У сорта Виноградная поражено 6 растений, из них 3 растения имеют 1 балл поражения, 2 растения имеют 2 балла поражения и 1 растение имеет 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,7.

Таблица 16 — Поражение сортов смородины черной антракнозом (25 сентября 2008 г.)

Сорт

Кол-во растений

Распределение по баллам поражения

Средний балл поражения
0

1

2

3

4

Багира

14

—

10

4

—

—

1,3
Вика

3

—

1

2

—

—

1,7
Виноградная

6

—

3

2

1

—

1,7
Воспоминание

5

—

2

2

1

—

1,8
Зеленая Дымка

8

3

1

2

2

—

1,4
Крупноплодная

12

—

2

8

2

—

2,0
Маленький принц

16

—

8

4

4

—

1,8
Муравушка

4

4

—

—

—

—

0

Орловская

серенада

3

—

—

—

2

1

3,3
Орловский вальс

4

—

—

2

1

1

0,8
Селеченская

4

2

2

—

—

—

0,8
Созвездие

2

2

—

—

—

—

0
Смуглянка

5

—

3

2

—

—

1,4
Черный жемчуг

20

4

8

8

4

—

1,8
Элевеста

3

3

—

—

—

—

0

У сорта Воспоминание антракнозом поражено 5 растений из них 2 растения имеют 1 балл поражения, 2 растения имеют 2 балла поражения и 1 растение имеет 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,8.

У сорта Зеленая дымка болезнью поражено 8 растений, из них 3 растения болезнью не поражены (0 баллов), 1 растение имеет 1 балл поражения, 2 растения имеют 2 балла поражения и 2 растения имеют 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,4.

У сорта Крупноплодная антракнозом поражено 12 растений из них 2 растения имеют 1 балл поражения, 8 растений имеют 2 балла поражения и 2 растения имеют 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 2,0.

У сорта Маленький принц поражено 16 растений из них 8 растений имеют 1 балл поражения, 4 растения имеют 2 балла поражения и 4 растения имеют 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,8.

Сорта Муравушка, Созвездие, Элевеста антракнозом поражены не были.

У сорта Орловский вальс антракнозом поражено 4 растения из них 2 растения имеют 2 балла поражения, 1 растение имеет 3 балла поражения и 1 растение имеет 4 балла поражения. Средний балл поражения равен 2,8.

У сорта Орловская серенада антракнозом поражено 3 растения, из них 2 растения имеют 3 балла поражения и 1 растение имеет 4 балла поражения. Средний балл поражения равен 3,3.

У сорта Селеченская болезнью поражено 4 растения, из них 2 растения болезнью не поражено (0 баллов) и 2 растения имеют 1 балл поражения. Средний балл поражения равен 0,8.

У сорта Смуглянка антракнозом поражено 5 растений, из них 3 растения имеют 1 балл поражения и 2 растения имеют 2 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,4.

У сорта Черный жемчуг антракнозом поражено 20 растений, из них 4 растения болезнью не поражены (0 баллов), 8 растений имеют 1 балл поражения, 8 растений имеют 2 балла поражения и 4 растения имеют 3 балла поражения. Средний балл поражения равен 1,8.

Таким образом, в 2008 году большинство изученных сортов оказались устойчивыми к антракнозу, средний балл поражения не превысил 2,0. Сорта Муравушка, Созвездие, Элевеста не имели симптомов поражения заболеванием. Сорт Орловская серенада оказался наиболее восприимчивым к антракнозу (3,3 балла).

Сравнивая результаты учетов поражения антракнозом изучаемых сортов смородины в 2007-2008 годах, нами установлено, заболевание развилось довольно слабо на протяжении 2-х лет наблюдения (рис. 16).

К восприимчивым был отнесен только один сорт Орловская серенада, поражение которого составило 3,3 балла. Поражение всех остальных сортов не превышало 2-х баллов как в условиях вегетации 2007 года, так и 2008 года, следовательно, они являлись устойчивыми. Сорта Муравушка, Созвездие, Элевеста не имели симптомов поражения заболеванием.

Очевидно, погодные условия в вегетационный период как в 2007, так и в 2008 году были недостаточно благоприятными для развития антракноза, в результате чего болезнь достигла своего максимального развития только у сорта Орловская серенада.

Устойчивость смородины черной к грибным болезням

Рис. 16 — Сравнительная оценка поражения антракнозом некоторых сортов смородины черной

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

На основании проведенных исследований можно сделать следующие выводы:

Наиболее распространенными заболеваниями смородины черной являются мучнистая роса, септориоз и антракноз.

К мучнистой росе по результатам двух лет наблюдений восприимчивыми оказались сорта Крупноплодная, Маленький принц, Смуглянка. Сорта Зеленая дымка, Вика, Воспоминание, Муравушка, Орловская серенада проявили наибольшую устойчивость к заболеванию.

К септориозу восприимчивых сортов выявлено не было. Очевидно, погодные условия в вегетационный период как в 2007, так и в 2008 году были недостаточно благоприятными для развития заболевания.

Среднепоражаемым по отношению к септориозу оказался сорт Орловский вальс, который в 2008 году был поражен в среднем на 2,8 балла. Все остальные сорта были устойчивыми.

К антракнозу восприимчивым явился только один сорт Орловская серенада, поражение которого составило 3,3 балла. Большинство изученных сортов оказалось устойчивыми. Сорта Муравушка, Созвездие, Элевеста не имели симптомов поражения заболеванием.

БИБЛИОГРАФИЧЕСКИЙ СПИСОК

Бахтеев Ф.Х. Важнейшие плодовые растения/Ф.Х. Бахтеев – М: Просвещение, 1970 – 351 с.

Бурмистров А.Д. Ягодные культуры/А.Д. Бурмистров – М: Агропромиздат, 1985-272 с.

Быховец Л.С. Ягоды на приусадебном участке/ Л.С. Быховец, В.М. Гончарук, Н.Г. Капичникова – М: Просвещение, 2007 – 176 с.

Володина Е.В., Наумова Г.А. Современные приемы возделывания черной смородины/Е.В. Володина, Г.А. Наумова – М: ВНИИЕЭИСХ, 1981 – 75 с.

Все о крыжовнике и смородине / Т.Е. Миганова Самара: ВЕГА — информ, 1995 – 141 с.

Глебова Е.М. Смородина и ягодный сад/Е.М. Глебова, В.М. Мандрыкина – М: Россельхозиздат, 1990 – 206 с.

Голубева Т.А. Септориоз смородины и крыжовника// Защита растений,1991 – 33 с.

Дроздовский Э.М. Болезни смородины и крыжовника// Защита и карантин растений – 2000 — № 12 – 33 – 37 с.

Дяк Ю. Американская мучнистая роса ягодных культур//Огород – 1991 — № 5 – 22 с.

Зотова З.Я. Смороднивый сад/З.Я Зотова, В.В Иноземцев Л.: Лениздат, 1985 – 93 с.

Ишакова Т.Е. Все о крыжовнике и смородине: Теория, советы, практические рекомендации/Т.Е. Ишакова – с: ВЕГА информ, 1995 – 141 с.

Каталог плодовых и ягодных культур России – М, 2000, 254 с.

Кондрашева К.В. Новые сорта смородины черной/ К.В. Кондрашева – Мичуринск: МГПИ 2001 – 7 с.

Кудрявец Р.П. Плодовые культуры справочник/ Р.П. Кудрявец :-М.: Агропромиздат, 1991-383 с.

Маевский П.Ф. Флора средней полосы Европейской части СССР / П.Ф.Маевский – Л: Колос, 1964. – 880 с.

Маненков К.С. Ягодные культуры/К.С. Маненков, А.Г. Кривоносова К: Татарское информиздат, 1985 – 77 с.

Мамаев, К.А. Борьба с вредителями и болезнями плодовых, ягодных, овощных культур/К.А. Мамаев – М: КОЛОС, 1976.

Огольцова Т.П. Селекция черной смородины. Прошлое, настоящее, будущее/Т.П. Огольцова – Т: Кн. Из-во, 1991 – 384 с.

Поздняков А.Д. Ягодные культуры/А.Д. Поздняков, В.Ф. Белов, М: Знание, 1983 – 38 с.

Поликарпова Ф.Я. Размножение плодовых и ягодных культур зелеными черенками/Ф.Я. Поликарпова – М: Агропромиздат, 1990 – 93 с.

Павлова Н.М. Черная смородина/Н.М. Павлова – М: Сельхозиздат 1995 – 287 с.

Программа и методика селекции плодовых, ягодных и орехоплодных культур / Мичуринск, ВНИИС им. И.В.Мичурина, 1980. – 407с.

Прохоров, В.П. Малина смородина/ В.П. Прохоров// Изд. «Феникс», 2004г – 95 с.

Равкин А.С. Черная смородина / А.С. Равкин – М: изд. МГУ, 1987 – 210 с.

Ракитин А.В. Плодоводство/ А.В. Ракитин-М.: ЮНИОН, 2002 – 238 с.

Рыбинский Н.А. Плодово — ягодный сад/ Н.А. Рыбинский Лениниздат, 1960 – 78 с.

Савельев Н.И. Биохимический состав плодов и ягод их пригодность для переработки /Н.И. Савельев, В.Г. Монченко, В.Н. Макаров – М: издат. ВНИИГиСПР им. И.В. Мичурина, 2004 – 124 с.

Савковский Л.М. Вредители и болезни плодово-ягодных культур / Л.М. Савковский – М: Просвещение, 1965.

Снытко М. К. География Тамбовской области / М. К. Снытко. – Воронеж: Ц.Ч. кн. изд-во, 1985. – 95 с.

Сухоруков К.Л. Вирусные болезни ягодных культур и винограда/К.Л. Сухорукова – М: КОЛОС, 1975.

Студенская И.С. Смородина и крыжовник/ И.С. Студенская – Л.: Ленинград «Знание», 1986 – 31 с.

Трусевич Г.В. Плодоводство/Г.В. Трусевич – М: КОЛОС, 1975 – 576 с.

Турова А.В. О пользе черной смородине/А.В. Турова, Э.О. Сапожникова М.: Просвещение, 1988 – 93 с.

Трейвас Л.Ю. Защита ягодных кустарников и вредителей/ Л.Ю. Трейвас: Ярославль: Фитон плюс, 2007 – 32 с.

Шапиро И.Д. Иммунитет растений к вредителям и болезням: Учеб. пособие для высш. Учеб. заведений / И.Д. Шапиро, М.А. Вилкова, Э.И. Слепян.- Л.: Агропромиздат., 1986.-192 с.

Шестопал З.А. Антракноз смородины и крыжовника и устойчивость к болезням/ З.А. Шестопал М.: Просвещение, 1990 – 97 с.

Черепахин Б.И. Плодоводство: учебник для вузов/ Б.И. Черепахин, В.И. Бабук, Т.К. Карпенчук М.: Агропромиздат., 1991 – 270 с.

Харченко, Г.Л. Вредители и болезни смородины черной – 2001 — № 7 – 36 с.

Юшев А.А. Черная смородина/ А.А. Юшев, Н.А. Пупкова, О.А. Тихонова М.: АСТ: сова 2005 – 95 с.

Ярославцев Е.И. Ваш сад/ Е.И. Ярославцев, А.С. Косякин, И. С. Исаева М.: Агропромиздат, 1992 – 31 с.

Реферат: Ржавчинные грибы

Министерство образования и науки Республики Казахстан

Северо-Казахстанский университет М.К. Козыбаева

Естественно-географический факультет

Кафедра общей биологии

СРС на тему:

Ржавчинные грибы

Подготовила: Аникиенко

Александра

2 курс Б(е)-06

Проверила: Калкаманова А.Б.,

преподаватель

Петропавловск

2008 г.

Содержание

Введение

1 Ржавчинные грибы

1.1 Общая характеристика Ржавчинных грибов

1.2 Цикл развития ржавчинных грибов

1.3. Специализация ржавчинных грибов

1.4. Вредоносность ржавчинных грибов

2 Виды ржавчинных грибов

2.1 Виды ржавчины на пшенице

2.2 Виды ржавчины на ржи

2.3 Виды ржавчины на ячмене

2.4 Виды ржавчины на овсе

Список литературы

Введение

Родственные головне ржавчинные грибы, они называются так потому, что заражённые ими растения покрываются пятнами или полосами ржавого цвета. Этот налёт — скопление таких же толстостенных, как и у головни, спор. Ржавчинный гриб, или стеблевая ржавчина злаков и других сельскохозяйственных растений, был хорошо известен человеку уже с древних времён. Остались свидетельства об опустошительных нашествиях этой болезни на хлебные посевы в Древнем Египте и в античных государствах. Да и сейчас гриб способен доставлять много неприятности. Главный способ борьбы со ржавчиной — выведение устойчивых к ней сортов растений.

Многие грибы-паразиты, в том числе головня и ржавчина, обладают интересной особенностью: как правило, конкретные виды этих грибов поражают определённые виды растений. Поэтому названия грибам часто дают по их жертвам; головня пшеницы, головня ржи, ржавчина сосны, ржавчина кукурузы. А вот стеблевая ржавчина злаков поселяется на хлебных культурах и при массовом развитии способна погубить весь урожай. Однажды было замечено, что сильнее всего от ржавчины страдают посевы, рядом с которыми густо растут кусты барбариса. Это растение нередко используют как живую изгородь. Оказалось, прежде чем заразить злаковые ржавчина должна пройти цикл развития в тканях барбариса.

1 Ржавчинные грибы

1.1 Общая характеристика Ржавчинных грибов

Ржавчина хлебных злаков вызывается грибами из класса Базидиомицеты (Basidiomycetes), порядка Ржавчинные (Uredinales). Ржавчинные грибы, поражающие хлебные злаки, относятся к роду Puccinia. Ржавчинные грибы — облигатные паразиты покрытосеменных, голосеменных и папоротникообразных, возбудители ржавчины растений. Мицелий эндофитный, межклетный, с внедряющимися в полость клеток гаусториями, через которые гриб поглощает питательные вещества. В клетках мицелия и особенно в спорах большинства ржавчинных грибов содержится большое количество масла в виде капель, окрашенных липохромом в оранжевый или ржавый цвет (отсюда назв.- «ржавчинные грибы»). У большинства ржавчинных грибов мицелий сосредоточен в месте проникновения инфекции: обычно после образования спороношений гриб вызывает гибель ткани растения-хозяина, после чего отмирает и сам. Некоторым ржавчинным грибам свойствен диффузный мицелий, который пронизывает ткань всего растения; он часто бывает многолетним и нередко вызывает значит, изменения в анатомическом строении поражённых органов (опухоли, «ведьмины метлы»). Цикл развития ржавчинных грибов характеризуется чередованием гаплоидной и диплоидной стадий. Ржавчинные грибы имеют сложный цикл развития, включающий 3 стадии (весеннюю, летнюю и зимнюю), 5 различных форм спороношения (спермации, эциоспоры, урединиоспоры, телиоспоры, базидиоспоры). Пикнии и эцидии относятся к гаплоидной стадии развития, остальные — к диплоидной. Исключение составляет возбудитель желтой ржавины пшеницы (Рис-cinia striiformis), у которого 0 (спермогониальная) и I (эцидиальная) стадии неизвестны. Однако среди полноцикловых видов имеются такие, для которых весенние стадии (0 и I) часто не имеют значения, так как развитие гриба, сохранение инфекции и возобновление ее протекают в II стадии (уредостадии). К числу таких видов относятся возбудители бурой ржавчины пшеницы (Р. recondita f. tritici), бурой ржавчины. Все виды ржавчины на зерновых культурах обладают явлением плеоморфизма, т. е. способностью развивать в онтогенезе несколько стадий спороношения, и гетереции (разнохозяйности).

Основной тип поражения—образование пустул на пораженных тканях. Летние пустулы (подушечки), состоящие из одноклеточных урединиоспор гриба, желтого, оранжево-желтого или бурого цвета, образуются на злаках в течение всего вегетационного периода, развиваясь в нескольких поколениях. Они служат для размножения гриба и массового заражения растений. Зимние пустулы темно-коричневого или черного цвета, закладываются в тканях поражаемых органов (стебля, листа, листового влагалища) к концу лета и состоят из телиоспор, которые служат для сохранения гриба. Прорастая весной или осенью, они дают четырехклеточную базидию с базидио-спорами. Базидиоспоры заражают промежуточного хозяина, на котором образуются спермогонии со спермациями с верхней стороны листа и эции с эциоспорами— с нижней. Через эциоспоры происходит первичное заражение злаков весной (или осенью у некоторых видов ржавчины).

Одни виды имеют в цикле развития все формы спороношений, другие (неполные) — лишь некоторые. Неполные виды ржавчинных грибов произошли, по-видимому, от полных в результате укорочения цикла развития в экологических условиях, в которых растение быстро заканчивает вегетацию. Поэтому первые ржавчинные грибы преобладают в высокогорных и арктических районах, а в умеренных широтах — на эфемерах. Ржавчинные грибы, у которых все формы спороношений развиваются на одном растении, называют однохозяйственными (например, Puccinia helianthi — возбудитель ржавчины подсолнечника). Грибы, развивающиеся в гаплоидной стадии на одном виде растений, а в диплоидной стадии — на другом, называют разнохозяйственными (напр., P. graminis f. sp. tritici — возбудитель линейной ржавчины пшеницы вначале развивается на барбарисе). Ржавчинные грибы — узкоспециализированные паразиты. Некоторые имеют большое число специализированных форм, физиологических рас и т. д., развивающихся лишь на растениях определённых родов, видов и даже сортов. Так, у возбудителя бурой ржавчины пшеницы — P. recondita f. sp. tritici — известно 228 физиологических рас. Два семейства ржавчинных грибов- Melampsoraceae и Pucciniaceae — содержат 126 родов, объединяющих свыше 5 тыс. видов ржавчинных грибов, распространённых по всему земному шару. РРРРррюьюжавчинные грибы вызывают ржавчину у многих культурных, а также у ряда хозяйственно важных дикорастущих растений (виды Melampsora — на хвойных и на льне, Cronartium — на хвойных, Puccinia — на зерновых и бобовых культурах и подсолнечнике, Uromyces — на бобовых, Gymnosporangium — на груше, Phragmidium — на розах и малине, Не-mileia — на кофейном дереве).

1.2 Цикл развития ржавчинных грибов

Как пример разнохозяйственного ржавчинника с полным циклом развития обычно описывают один вид пукцинии (Pиcciпia gramiпis), вызывающий линейную ржавчину злаков. Весной развитие гриба начинается на листьях барбариса, где обнаруживаются небольшие гипертрофированные оранжевые участки ткани, пронизанные межклетным мицелием с гаусториями. Мицелий — этот состоит из одноядерных клеток с гаплоидными ядрами; оранжевый цвет зависит от окрашенных капель масла в его клетках. На пятнах образуются два погруженных в ткань спороношения гриба: на верхней стороне листа.- пикниды, или спермагонии, на нижней стороне – эцидии. Пикниды имеют кувшинообразную форму ; в полость от стенок врастают короткие конидиеносцы, отчленяющие мелкиеодноядерные конидии, называемые пикноспорами или спермациями. Наружу из пикниды высовывается пучок гиф и выделяется пахучая сахаристая жидкость, в которую погружены пикноспоры; вызвать новую инфекцию пиктоспоры не могут. Эцидий закладывается в глубине листа в виде клубка гиф из одноядерных клеток. Затем в базальной части его образуется компактная площадочка двухъядерныx цилиндрических, так называемых базальных клеток, кoтoрые отчленяют базипетальные цепочки двухъядерных, материнских клеток спор, каждая из последних делится на верхнюю эцидиоспору с оранжевым содержимым — и нижнюю, маленькую, позднее разрушающуюся промежуточную клетку. Периферические базальные клетки образуют подобным же образом оболочку эцидия – перидий, -окружающую его с боков; наружные эцидиоспоры превращаются в клетки, образующие крышку перидия, смыкаются с его боковыми стенками. Эцидии отчасти выдаются над нижней поверхностью листа; перидий эцидия на морфологической вершине его, или крыше, разрывается, и лопасти его в виде зубчиков отворачиваются наружу, так что эцидий получает вид вазочки, наполненной эцидиоспорами. Последние разъединяются вследствие разрушения промежуточных клеток, выпадаютJ вниз из эцидия и разносятся воздушными течениями. Они не могут заражать вновь барбарис, а заражают листовые влагалища и стебли злаков. Там они развивают межклеточный мицелий, состоящий из клеток с дикарионами. Через 5-7 дней на нем под эпидермисом растения-хозяина образуется новое спороношение гриба — собрание овальных одноклеточных двухъядерных уредоспор, сидящих каждая на ножке. Эпидермис растения-хозяина раскрывается, и обнажаются уредоспоры, собранные в заметные невооруженным глазом ржавые полоски, несколько похожие на ржавчину на железе. Окраска зависит от оранжевых капель масла в клетках уредоспор. Разносимые воздушными течениями, уредоспоры прорастают и вызывают новое заражение злаков; такие заражения повторяются 5-6 раз в лето, тк что от первичноно заражения злака одной эцидиоспорой потенциально к концу лета может образоваться 1015 — 1018 уредоспор. К концу лета нa том же мицелии, который давал уредоспоры, образуется новое спороношение – телейтоспоры : они также сидят на ножках и состоят каждая из двухдвухъядерных клеток с толстой темно-бурой оболочкой. На злаках скопления телейтоспор заметны в виде черных продолговатых полосок на влагалищах листьев и на стеблях. Телейтоспоры прорастают только следующей весной, после перезимовки. Перед этим ядра дикарионов сливаются; получившиеся диплоидные ядра делятся редукционно, и из каждой телейтоспоры вырастает четырехлеточная фрагмо6азидия% на каждой клетке фрагмобазидии образуется по одной гаплоидной одноядерной базидиоспоре. Базидиоспоры, разносимые воздушными течениями, заражают листья барбариса, образуя в них гаплоидный мицелий, и цикл развития повторяется.

Весь цикл развития Pиcciпia gramiпis и смена ею растений-хозяев были впервые выяснены работами немецкого миколога А. Д е — Б ари в 1864-1865 гг. В течение долгого времени была неясна роль пикноспор, и только В 1927 г. канадский миколог и фитопатолог Крэги выяснил их значение. Его опыты обнаружили, что ржавчинники гетероталличны и что на гаплоидном мицелии (+ или -), развивающемся из заражения одной базидиоспоорй, не могут образоваться эцидиоспоры, содержащие по 2 ядра (дикарионы). Для образования их необходимо наличие еще ржавчинника противоположного полового знака. В природе это осуществляется или при срастании мицелиев противоположных знаков, получившихся на одном листе барбариса вследствие заражения несколькими (хотя бы двумя) разнозначными базидиоспорами, или при переносе насекомыми пикноспор одного знака в пикниды мицелия противоположного знака. Лучшему улавливанию этих пиктоспор способствуют особые длинные извилистые гифы, высовывающиеся из пикнид: к ним прилипают пикноспоры, переносимые насекомыми. Содержимое пикноспоры переходит в эти гифы и далее по ним в мицелий. Ядра пикноспор, очевидно, размножаются делением и через некоторое время образуют с ядрами мицелия, куда они попали, дикарионы, после чего становится возможно образование двухъядерных эцидиооспор. Цитологические подробности этой дикарионтизации еще недостаточно выяснены.

Таким образом, в полном цикле развития ржавчинного гриба имеются: 1) гаплоидная фаза, начинающаяся с базидиоспор и представленная далее гаплоидным мицелием с пикнидами и зачатками эцидиев (только зачатками, но без эцидиоспор); 2) дикарионтическая фаза, начинающаяся незадолго до образования эцидиоспор, длительно продолжающаяся затем через большую часть цикла развития с повторным образованием дикарионтического мицелия с уредоспорами и заканчивающаяся в телейтоспорах перед слиянием их ядер; 3) диплоидная фаза в виде телейтоспор с диплоидными ядрами до редукционного деления их.

1.3 Специализация ржавчинных грибов

На хлебных злаках паразитирует в основном пять видов ржавчины. Огдельные из них способны заражать несколько видов злаковых растений, однако это говорит не об отсутствии специализации, а о существовании в пределах вида многих специализированных форм, способных заражать только определенные виды растений. Например, Р. graminis f. tritici способна заражать растения из рода Triticum; P. graminis f. avenae — растения из рода Avena; Р. graminis f. secalis — рожь, ячмень, пырей.

Специализация ржавчинных грибов не ограничивается наличием форм. В состав форм входят расы и биотипы, способные поражать отдельные сорта или группы сортов.

Расовый состав в природе непостоянен, он все время изменяется и пополняется. Пути формирования рас различны. Изменчивость у некоторых ржавчинных грибов может обусловливаться гибридизацией, которая протекает на промежуточных хозяевах в 0 стадии. Перекомбинации ядерного содержимого возникают в результате скрещивания между собой различных биотипов, рас и специализированных форм внутри видов. Кроме того, расы образуются путем мутаций и гетеро-кариоза.

1.4 Вредоносность ржавчинных грибов

Ржавчина резко снижает урожайность, зимостойкость, засухоустойчивость. Поражая вегетативные органы, ржавчина снижает налив зерна, оно становится щуплым, легковесным. Почти ежегодно от ржавчины теряется 15…25% урожая. В годы эпифитотий урожаи снижаются с 25…30 до 5…6 ц/га. При сильной степени поражения зерно бывает настолько щуплое, что попадает в отход. В отдельные годы в некоторых районах Северного Кавказа урожай озимой пшеницы составлял 2…4 ц/га, в Амурской области в годы эпифитотии стеблевой ржавчины урожай пшеницы вообще не убирали, в 1957 г. в отдельных районах Эстонии урожай пшеницы составлял 4…5 ц/га. Ржавчина, как и головня, распространена повсеместно и всюду сопутствует питающему растению.

Определение размера потерь от ржавчины связано с большими трудностями, так как болезнь действует косвенно на урожай зерна. Вредоносность зависит от степени поражения.

Большая вредоносность ржавчины объясняется тем, что болезнь носит массовый характер. После первичного проявления происходит сначала постепенное, а затем быстрое ее нарастание за счет последующих поколений II стадии и сохраняющейся на протяжении всей вегетации восприимчивости растений. Таким образом, период возможного заражения со стороны растений почти ничем не ограничен

Сущность вредоносности сводится к тому, что нарушение целостности тканей влечет за собой целый ряд нежелательных последствий. На пораженном растении эпидермис разрывается во многих местах. Например, при поражении растений возбудителем стеблевой ржавчины в среднем на каждом стебле может быть до 1,5 тыс. разрывов эпидермиса и до 100 разрывов на листе. В результате это приводит к ослаблению ассимиляции углекислоты, а следовательно, и к нарушению нормальных процессов образования и оттока углеводов, к уменьшению роста и задержке фаз развития; снижается зимостойкость в связи с усиленным потреблением растворимых углеводов; уменьшается засухоустойчивость, так как корневая система развивается слабо и уменьшается подача воды; через разрывы эпидермиса происходит быстрое испарение влаги; поражение способствует полеганию.

2 Виды ржавчинных грибов

2.1 Виды ржавчины на пшенице

Линейная, или стеблевая, ржавчина. Возбудитель — Puccima gramims Pers. f. tritici Eriks. et Henn. Поражает стебли, листовые влагалища, а иногда ости и стержень колоса. На них сначала образуются желтые (ржавые) продолговатые летние пустулы-урединии, сопровождающиеся разрывом эпидермиса. Урединиоспоры в них на ножке, эллипсоидные, одноклеточные, 20— 42 Х 14—22 мкм, с желтой шиповатой оболочкой. Затем к концу лета развиваются черные порошащие продолговатые телиопустулы с телиоспорами. Телиоспоры двухклеточные, продолговатые, с перетяжкой, на длинной ножке, 35—60 Х 12—22 мкм.

Весенняя (эциальная) стадия развивается на барбарисе (Berbens L.) или на магонии (Mahoma Watt) в виде темно-коричневых точечных спермогониев с верхней и светло-желтых пустул (эциев) с нижней стороны листа. Эциоспоры округло-тупомногогранные, 14—22Х X 12—18 мкм, с желтым содержимым.

Бурая листовая ржавчина. Возбудитель—Puccima triticina Eriks. Поражает листья и листовые влагалища, на которых образуются бурые округлые подушечки, разбросанные в беспорядке Это урединии с урединиоспорами. Урединиоспоры округлые, светло-бурые, одноклеточные, 19—20 мкм в диаметре, с шипиками.

Позднее на стареющих листьях, чаще всего с нижней стороны, можно найти и телиопустулы в виде черных блестящих подушечек, прикрытых кожицей (эпидермисом) листа. Телиоспоры в них двуклеточные, бурые, булавовидной формы, на ножке, 30—42 х 14—20 мкм.

Эциостадия этого вида ржавчины развивается на травянистых растениях из семейства Лютиковые, василистнике—Thahctrum L. (в Европейской части России) и лещице — Leptopyrum fumanoides Reichb. (в Восточной Сибири).

В условиях Европейской части России этот вид ржавчины часто развивается без промежуточного растения-хозяина, перезимовывая в летней стадии на посевах озимых культур.

Желтая ржавчина. Возбудитель — Puccinia striiformis West. (сии. Р. glumarum Eriks. et Henn). Поражает все надземные части растений (листовые влагалища, листья, колосковые чешуи, ости, зерна). На них образуются желтые полосы с мелкими светло-желтыми лимонного оттенка пустулами летнего спороношения гриба, расположенными вытянутыми линиями в виде строчки. В течение лета гриб дает несколько поколений урединиоспор. Последние округлые, шиповатые, ярко-желтой окраски, 17—30 х 15—26 мкм Телиопустулы образуются чаще всего на нижней стороне листа под эпидермисом Телиоспоры двухклеточные, булавовидные, бурые, на короткой ножке, 30—40 Х 16—24 мкм. Зимует гриб на посевах озимых в урединиостадии. Промежуточный хозяин не обнаружен.

2.2 Виды ржавчины на ржи

Линейная, или стеблевая, ржавчина. Возбудитель — Puccinia graminis f. secalis Eriks. et Henn. Внешние признаки проявления болезни, строение урединио- и телио-спор, как и у пшеничной формы.

Бурая листовая ржавчина. Возбудитель — Puccinia dispersa Eriks. et Henn. Промежуточные хозяева — кривоцвет (Lycopsis arvensis L.), воловик (Anchusa officinalis L.) и другие виды семейства Бурачниковые. По внешнему характеру проявления этот вид ржавчины полностью сходен с бурой листовой ржавчиной на пшенице, хотя телиопустулы образуются раньше и чаще, чем у бурой листовой ржавчины пшеницы. Большинство телиоспор прорастает осенью и заражает промежуточных хозяев. Но обычно этот вид ржавчины, как и бурая листовая ржавчина пшеницы, может развиваться без промежуточного хозяина, перезимовывая в летней стадии на посевах озимых культур.

Желтая ржавчина. Возбудитель—Puccinia striiformis West.. Особенности проявления и развития этой болезни такие же, как и на пшенице.

2.3 Виды ржавчины на ячмене

Линейная (стеблевая) ржавчина. Возбудитель — Puccinia graminis Pers. f. secalis Eriks. et Henn. Проявляется на ячмене так же, как и на пшенице и ржи.

Желтая ржавчина. Возбудитель—Puccinia striiformis West. (син. Р. glumarum Eriks. et Henn.). Внешний тип расположения урединий и телиопустул такой же, как и при поражении этим видом ржавчины пшеницы и ржи.

Карликовая ржавчина. Возбудитель—Puccinia hordei Otth. (син. Р. anomala Rostr.). Проявляется в виде мелких округлых желтых подушечек, разбросанных по листу в беспорядке. Это урединий с урединиоспорами. Урединиоспоры светло-желтые с бурой шиповатой оболочкой, 19—22 мкм в диаметре. Телиопустулы черные, образуются чаще всего на нижней стороне листьев и на листовых влагалищах, сверху они прикрыты эпидермисом, не порошат. Телиоспоры в них бурые, двухклеточные или одноклеточные, на короткой бесцветной ножке. У одноклеточных спор верхняя часть скошена. Размер телиоспор 25—30 Х 16—18 мкм.

Промежуточный хозяин карликовой ржавчины — птицемлечник (Ornithogalum L.) из семейства Лилейные.

2.4 Виды ржавчины на овсе

Линейная (стеблевая) ржавчина. Возбудитель— Puccinia graminis Pers. f. avenae Eriks. et Henn. Проявляется так же, как и на других злаках.

Корончатая ржавчина. Возбудитель — Puccinia согоnifera Kleb. f. avenae Eriks. et Henn. Поражает листовые влагалища, на которых развивается сначала летняя стадия гриба в виде желтых порошащих подушечек, состоящих из довольно крупных (20—30 мкм в диаметре) округлых с шиповатой оболочкой урединиоспор. Затем вокруг летних пустул (кольцом) развивается зимняя стадия в виде черных блестящих подушечек, состоящих из продолговатых двухклеточных телиоспор с коричневатой оболочкой и выростами в виде коронки на вершине верхней клетки. Телиоспоры на короткой бесцветной ножке, сверху прикрыты эпидермисом листа, размером 35—60 х 12—25 мкм.

Весенняя стадия развивается на крушине слабительной (Rhamnus cathartica L.) и др. На листьях и ягодах крушины образуются спермогонии в виде черных точек (узелков) и эциальное спороношение в виде ярко-оранжевых пустул. Каждая пустула состоит из группы эциев (ячеек) с эциоспорами гриба.

Список литературы

Ржавчинные грибы http://bse.chemport.ru/rzhavchinnye_griby.shtml

Ржавчинные грибы http://mirslovarei.com/content_bes/Rzhavchinnye-Griby-52684.html

Головняные и ржавчинные грибы http://suslovas.narod.ru/refer/biol/4.htm

Траншель В. А., Обзор ржавчинных грибов СССР, М.- Л., 1939;

Жизнь растений в шести томах. Под редакцией А.А. Федорова. М.: Просвещение, 1976. т 2.

Фитопатология. Под редакцией М.В. Горленко. Ленинград, 1980

Яковлев Г.П. Ботаника для учителя. М.: Просвещение, 1997

Комарницкий Н.А. Ботаника (систематика растений). М., «Просвещение», 1975

16

Доклад: Деловое общение и его особенности

Деловое общение сегодня проникает во все сферы общественной жизни. В коммерческие, деловые отношения вступают предприятия всех форм собственности, частные лица. Компетентность в сфере делового общения непосредственно связана с успехом или неуспехом в любом деле: науке, искусстве, производстве, торговле. Что касается менеджеров, предпринимателей, организаторов производства, людей, занятых в сфере управления, то коммуникативная компетентность для представителей этих профессий представляет важнейшую часть их профессионального облика.

«Бизнес — это умение разговаривать с людьми», — говорят предприимчивые американцы.

Один из выдающихся менеджеров США, президент крупнейшего в мире автогиганта — компаний «Форд» и «Крайслер» Ли Якокка в своей книге «Карьера менеджера» пишет: «Управление представляет собой не что иное, как настраивание людей на труд. Единственный способ настраивать людей на энергичную деятельность — это общаться с ними». Специфика делового общения заключается в том, что столкновение, взаимодействие экономических интересов и социальное регулирование осуществляется в правовых рамках. Чаще всего люди вступают в деловые отношения, чтобы юридически оформить взаимодействия в той или иной сфере. Идеальным результатом взаимодействия и правового оформления отношений становятся партнерские отношения, построенные на основах взаимного уважения и доверия.

Другой специфической особенностью делового общения является его регламентированность, т.е. подчиненность установленным правилам и ограничениям.

Эти правила определяются типом делового общения, его формой, степенью официальности и теми конкретными целями и задачами, которые стоят перед общающимися. Эти правила определяются национальными культурными традициями и общественными нормами поведения.

Они фиксируются, оформляются в виде протокола (делового, дипломатического), существуют в виде общепринятых норм социального поведения, в виде этикетных требований, ограничений временных рамок общения.

В зависимости от различных признаков деловое общение делится на:

1) устное — письменное (с точки зрения формы речи);

2) диалогическое — монологическое (с точки зрения однонаправленности / двунаправленности речи между говорящим и слушающим);

3) межличностное — публичное (с точки зрения количества участников);

4) непосредственное — опосредованное (с точки зрения отсутствия / наличия опосредующего аппарата);

5) контактное — дистантное (с точки зрения положения коммуникантов в пространстве).

Все перечисленные факторы делового общения формируют характерные особенности деловой речи.

В большей степени различаются устная и письменная деловая речь: обе формы речи представляют системно различающиеся разновидности русского литературного языка. Если деловая письменная речь представляет официально-деловой стиль речи, то устная деловая речь — различные формы гибридных стилевых образований.

Значительны языковые различия между диалогической и монологической деловой речью. Если монологическая речь в большей степени тяготеет к книжной речи, то диалогическая — к разговорной, что отражается в первую очередь на текстовой организации и синтаксических особенностях речи. Диалогическое общение — это по преимуществу межличностное общение, а публичная речь — это монологическая речь.

Дистантное, всегда опосредованное общение (телефонный разговор, почтовое и факсовое отправление, пейджинговая связь и т.п.) отличается от контактного, непосредственного повышенным вниманием к интонационному рисунку речи (устное общение), краткостью и регламентированностью, невозможностью использования жестикуляции и предметов в качестве носителей информации.

Деловое общение представляет собой широкий диапазон жанровых разновидностей письменного и устного общения.

Письменная деловая речь, в которой реализуются диалогические отношения, представлена всеми видами деловых писем, документами, фиксирующими социально-правовые отношения — контрактами (договорами), соглашениями и всеми типами сопутствующих документов. Устная деловая речь, в которой реализуются диалогические отношения, представлена жанрами деловых переговоров, встреч, консультаций и т.п.

Совещания, собрания представляют собой особый тип протокольного общения, в котором по большей части представлена монологическая деловая речь, не только имеющая письменную природу, но и существующая сразу в двух формах — устной и письменной.

Сегодня рамки делового общения расширяются. Реклама, светское общение становятся неотъемлемой составляющей делового общения. Успех предприятия, дела сегодня во многом зависит от умения представить свои позиции в наиболее выгодном свете, заинтересовать потенциального партнера, создать благоприятное впечатление. Поэтому, помимо читаемой монологической речи, в практику делового общения все активнее входит подготовленная, но нечитаемая монологическая речь (презентационная речь, торжественная речь, вступительное слово на различных встречах), поздравительные письма и другие этикетные тексты.

Владение всеми перечисленными жанрами делового общения входит в профессиональную компетенцию менеджера, руководителя. (См. денотатный граф на с.26).

К какой бы области ни относилось понятие «речевая культура», оно всегда включает три основных аспекта: ортологический, коммуникативный и этический.

Ортология — наука о правильной речи, о языковых нормах и их изменении. В сознании говорящего и пишущего норма выступает как образец, калька, схема, шаблон, по которому строится слово, предложение, высказывание. Нормы формируются под влиянием литературного творчества и речевой практики нации и являются непременным условием единства языка и нормального функционирования языковой системы. Они кодифицируются, т.е. описываются, закрепляются как образец в словарях, справочниках, учебниках.

Кодифицированные нормы литературного языка — это такие нормы, которым должны следовать все носители языка, причем понятие нормативности включает сферу использования языка. Закрепленность вариантов за различными сферами и формами использования языка определяется принципом коммуникативной целесообразности. То, что нормативно для письменной речи (осложнение синтаксической конструкции причастными и деепричастными оборотами), ненормативно для устной речи.

Нередко норма выступает в качестве двойного стандарта — обязательного и допустимого вариантов. Например, в практике устного делового общения разговорная форма договор — договора вытесняет книжный вариант договор — договоры.

Вариативность нормы является причиной ее изменения, причем темпы изменений нормы различны для разных уровней языка. Самыми консервативными считаются грамматические нормы. Грамматический строй русского литературного языка практически не изменился с пушкинских времен. Фонетические нормы, напротив, очень подвижны. Еще недавно вошедшее в русскую речь слово «маркетинг» имеет уже варианты произношения, закрепленные в качестве допустимых: маркетинг и маркетинг.

Правильность речи — это базовое требование культуры речи, ее основа.

Важно ли владеть нормами русского литературного языка человеку, ежедневной практикой которого является деловое общение? На этот вопрос можно ответить только однозначно утвердительно. Потому что человеке низким уровнем речевой культуры, не умеющий ясно излагать свои мысли, допускающий ошибки в своей речи, обречен на коммуникативные неудачи, часто оказывается в неловком положении. Грамотность в широком смысле этого слова — непременное условие успешности в деловом общении.

Особенно важно для менеджера, руководителя, муниципального служащего представлять себе нормативный аспект языка документов и устной деловой речи.

Нормативный аспект культуры речи — один из важнейших, но не единственный. Можно, не нарушая норм русского литературного языка, произвести на собеседника отталкивающее впечатление. Можно привести большое количество различных, в том числе и деловых текстов, безупречных с точки зрения нормативности, но не слишком вразумительных.

Язык располагает огромным арсеналом средств. Они должны использоваться с учетом сферы, ситуации, задач и жанра речи и быть мобилизованы на достижение коммуникативной цели. Коммуникативный аспект речевой культуры как раз и рассматривает эти вопросы.

То, что в современной лингвистике называется коммуникативным аспектом культуры речи, было известно еще в античности в качестве одной из почитаемых наук — риторики. Вначале риторика была наукой об ораторском мастерстве, об «умении увлечь души словами» (Платон). Затем риторику стали понимать как науку о хорошей речи, выделяя такие ее качества, как точность, ясность, выразительность, логичность, чистоту, уместность. Все эти качества связаны между собой. Точность, достигающаяся благодаря правильности словоупотребления и организации речи, обеспечивает такие качества речи, как ясность, доступность. Логичность речи тесно связана с точностью, которая является как бы «предварительным условием» логичности. Это коммуникативное качество речи связано не столько со словоупотреблением, сколько с синтаксической организацией высказывания, которая должна обеспечивать последовательность в усвоении выражаемой мысли, ее непротиворечивость.

Чистота и уместность речи оказываются в свою очередь теснейшим образом связаны между собою. Отбор слов сообразно с целями и условиями общения определяется требованием чистоты и уместности речи, что предполагает знание стилей литературного языка. Так, обилие терминов и штампов, стандартных выражений характерно для письменной деловой речи, но совершенно не характерно для разговорной речи. Все эти коммуникативные качества речи являются характеристиками речи правильной и искусной.

В наши дни современная риторика, или неориторика — это прежде всего наука об эффективной речи, об умении добиваться речевыми средствами поставленной цели. Это предполагает учет психологического и этического аспекта общения.

Этический аспект речевой культуры представлен лингвистической дисциплиной — речевым этикетом. Речевой этикет изучает специальные речевые средства регулирования социальных и межличностных отношений: речевые этикетные формулы, этикетные тексты и правила их использования, а также правила речевого поведения в тех или иных условиях.

Этикетные нормы поведения носят национальный характер. То, что является знаком уважения в европейских странах (при встрече поинтересоваться здоровьем жены и близких), в странах мусульманских может быть воспринято как оскорбление.

Деловое общение очень часто не просто включает этикетное общение, но с необходимостью предусматривает его. Существуют особые этикетные жанры делового общения: выражение соболезнования, благодарности, поздравления. Руководители, менеджеры, служащие должны хорошо знать и адекватно использовать средства речевого этикета, так как от успешного использования этих средств во многом зависит результат делового общения.

«Встречают по одежке, а провожают по уму», — гласит русская народная мудрость. Причем под словом «ум» подразумевается умение общаться, ладить с людьми. Вовремя и к месту сказанные слова назывались в народе «золотыми».

Таким образом, речевая культура — это использование средств и возможностей языка, адекватных содержанию, обстановке и цели высказывания при соблюдении языковых норм.

Высокая речевая культура менеджера, руководителя проявляется в знании требований, предъявляемых к языку документов, и умении выбрать из богатейшего арсенала речевых средств деловой письменной речи необходимые для составления текста, вести деловую беседу, уметь убеждать в своей правоте.

Показателем лингвистической компетентности менеджера можно считать его умение «переводить» информацию с одного типа речи на другой (с языка справочных жанров на язык устной спонтанной речи), свертывать и развертывать ее, т.е. выполнять операции номинации*, вербализации*, тезирования*, перефразирования*, резюмирования*.

* Здесь и далее по тексту звездочкой обозначены лингвистические термины, толкование которых приводится в конце каждой главы.

Владение этикетными средствами, тактическими приемами ведения деловых переговоров, совещаний, жанрами публичной монологической речи также входит в число необходимых речевых навыков менеджера.

С человеком высокой речевой культуры говорить легко и приятно. Если это деловой человек, ему удаются различные контакты и переговоры, ему удается убеждать людей в своей правоте и влиять на собеседников, он может сам составить или отредактировать документ, написать благодарность, поздравительное письмо или презентационную речь. И это все важнейшие составляющие профессионального облика делового человека.

В сферу коммерческих и административно-правовых отношений сегодня влились огромные массы самых различных по культурному, образовательному уровню и социальному статусу людей. Естественно, что они являются носителями различных типов внутринациональных речевых культур.

О.Б. Сиротинина и В.Е. Гольдин в своих работах представили типологию внутринациональных речевых культур, которые сосуществуют в деловом общении и непосредственно связаны с общеобразовательным и общекультурным уровнем говорящих и пишущих.

Самым высоким типом является элитарный тип речевой культуры. Речь представителя элитарной речевой культуры не только безукоризненна с точки зрения соблюдения языковых норм, она отличается богатством, выразительностью, аргументированностью, логичностью, доступностью, ясностью изложения и т.п.

Не менее важно для элитарной речевой культуры строгое соблюдение всех этических норм общения: соблюдения принципа вежливости и кооперации в процессе диалога, отсутствие грубых, тем более нецензурных выражений, отсутствие «ноток» категоричности и повышенного тона общения, особенно с подчиненными.

Представитель элитарной речевой культуры должен владеть всеми функциональными стилями русского литературного языка: официально-деловым, научным, публицистическим, разговорным. Это значит, что деловой человек, например, может с равной легкостью написать научный доклад или статью, выступить на пресс-конференции, дать интервью, написать презентационную речь, поздравление, адрес, не говоря уже о профессиональной речевой деятельности — составлении документов, проведении совещаний, переговоров, деловых встреч и т.п.

«Можно сказать, что элитарная речевая культура — это искусство пользоваться языком, всем богатством его возможностей при строгой уместности этого использования», — пишут в одной из работ О.Б. Сиротинина и В.Е. Гольдин*.

*Гольдин В.Е., Сиротинина О.Б. Внутринациональные речевые культуры и их взаимодействие // Вопросы стилистики. Вып.25. Проблемы культуры речи. Саратов, 1993. С.10.

Понятно, что элитарная речевая культура характеризует лишь немногих представителей нашего общества. В практике исследования деловой устной и письменной речи автором этой книги указанный тип речевой культуры зафиксирован не был. Но это не значит, что он отсутствует в деловой речи и, тем более, это не значит, что к овладению им не нужно стремиться. Именно этот тип речевой культуры и составляет предмет обучения.

Среднелитературная речевая культура — это тоже достаточно высокий тип речевой культуры. Он характеризуется меньшей строгостью соблюдения всех норм, однако ошибки в устной и письменной речи не носят системного характера.

В отличие от носителей элитарной речевой культуры, которые активно владеют всеми стилями, носители среднелитературной речевой культуры обычно активно владеют лишь одним — двумя стилями (например, деловой и разговорный), остальными же только пассивно.

Среднелитературная речевая культура характеризуется отчасти смешением норм устной и письменной речи, — когда в устной речи используются книжные штампы, причастные или деепричастные обороты и когда в письменную речь, в частности в язык документов, проникают разговорные конструкции и жаргонизмы.

В отличие от элитарной, среднелитературная речевая культура не является эталонной, однако этот тип речевой культуры является самым массовым во всех сферах нашей общественной жизни. Этот тип речевой культуры представляет речь большинства теле — и радиожурналистов. Отсюда тиражирование ошибок, типа «квартал», «валовый», «эксперт», «обеспечение», «отмечая о том», «разговор по экономике», «расчет по плитам» и т.п.

Среднелитературная речевая культура характеризуется нестрогим выполнением этикетных требований: переходом на Ты-общение при каждом удобном случае, низкой частотностью использования этикетных формул и этикетных лексем, причем последние представлены очень ограниченным набором («спасибо», «здравствуйте», «до свидания», «простите»). Подобный тип речевой культуры никак не может быть предметом обучения.

Литературно-разговорная речевая культура и фамильярно-разговорная речевая культура могут быть разновидностью элитарной и среднелитературной речевой культуры, если общение протекает в неофициальной обстановке, в сфере близкородственного, близкодружественного общения.

Эти типы речевой культуры допускают использование сниженной лексики: жаргонизмов, просторечных выражений, бранных слов при общем соблюдении ортологических норм.

Эти же типы речевой культуры могут быть самостоятельными, единственными для носителя языка, если он не учитывает фактор официальности общения, употребляя, например, в условиях официальности слова прощания: пока, будь вместо общеупотребительных: до свидания, всего доброго, всего наилучшего. Последнее характерно для носителей фамильярно-разговорной культуры. К еще более низким типам внутринациональных речевых культур относятся просторечие и профессионально-ограниченная речевая культура.

Просторечие является показателем низкого образовательного и культурного уровня. Этот тип речевой культуры отличают весьма ограниченный запас слов, синтаксическая монотонность (неумение строить сложные предложения, высказывания), высокая частотность экспрессивных средств, ругательств, слов-паразитов, междометий, целых десемантизированных речевых фрагментов (на вроде того, ну так вообще, ну там, знаешь, типа того и т.п.).

Сознавая ущербность своей речевой культуры, носители просторечия часто включают в свою речь иностранные и книжные слова без учета их лексического значения: без консенсуса не договоришься; мы без вашего контингента обойдемся; конкретно сделали и т.п.

Как правило, носители просторечной культуры не подозревают о существовании словарей и справочных пособий, которые могли бы помочь им адекватно использовать лексику, грамотно строить словосочетания, предложения.

Ошибки в речи представителей низких типов речевых культур носят системный характер. Причем в устной речи преобладают акцентологические и лексические ошибки, а в письменной — грамматические, орфографические и пунктуационные.

В деловом общении просторечие в чистом виде встречается крайне редко, а профессионально-ограниченная речевая культура — достаточно часто. Ее характеризует все то, что характерно для низких типов речевых культур: системность ортологических нарушений, неразличение сферы Ты — и Вы — общения, неразличение стилевых пластов лексики (жаргонизмы не осознаются как таковые), невладение монологической речью, отсутствие сознательного использования речевых средств, — короче говоря, лингвистическая ограниченность и ущербность речевого сознания.

Взаимодействуют ли эти типы внутринациональных речевых культур? Несомненно, они испытывают взаимовлияние и образуют гибридные, маргинальные разновидности: среднелитературная вступает во взаимодействие с более низкими типами речевых культур — фамильярно-разговорной, профессионально-ограниченной, просторечной. И такие маргинальные образования, по нашим наблюдениям, преобладают в деловой речи.

Нужно ли знать эти типы речевых культур будущему менеджеру, управленцу, муниципальному служащему? На наш взгляд, безусловно необходимо, потому что точная квалификация речевой культуры собеседника поможет выбрать верную стратегию речевого поведения, избежать коммуникативного шока при столкновении носителей высоких и низких типов речевых культур.

В этой главе необходимо отметить общий процесс снижения уровня речевой культуры общества, который еще не остановлен. Лингвисты уже десять лет бьют тревогу по поводу опасных тенденций расшатывания языковых норм. Тревогой о состоянии и судьбе русского языка пронизаны высказывания многих известных деятелей культуры и науки нашего общества. Д.С. Лихачев, А.И. Солженицын, академик Е.П. Челышев и многие другие высказывались о необходимости сохранить в чистоте национальное достояние — русский язык, существование и совершенствование которого является непременным условием существования нации.

Термин «речевое поведение» обозначает всю совокупность речевых действий и их форм, рассматриваемых прежде всего в социально-коммуникативном аспекте. Для менеджера и управленца это речевые действия, по необходимости совершаемые им в профессиональном деловом общении. Выдающийся лингвист Т.Г. Винокур писала, что «речевое поведение предстает как визитная карточка человека в обществе». Приведем формулировку Дж. Остина, одного из разработчиков теории речевых актов — «слово как действие» — т.е. слово является действием в определенных условиях по отношению к определенному адресату.

В наибольшей степени действенность речи ощутима именно в деловом общении: в письменной форме оно представляет собой язык документов, которые руководят действиями людей, в устной — диалоги, в процессе которых сталкиваются мнения и интересы групп людей, вырабатываются общие принципы взаимодействия и конкретные планы сотрудничества, находятся выходы из конфликтных ситуаций.

По традиционному определению, менеджер — это управляющий, агент, маклер, обеспечивающий внутриструктурную деятельность предприятия, налаживающий связи с партнерами, клиентами (поставщиками) или исследующий рынок сбыта.

Социальные роли, в которых оказываются менеджеры, определяются видами их контактов с другими людьми: «производитель»-«потребитель»; «продавец»-«покупатель»; «клиент»-«заказчик»; «руководитель»-«подчиненный».

Так, внутриструктурная деятельность определяет распределение социальных ролей «руководитель»-«подчиненный», внешнеторговая деятельность — «продавец»-«покупатель», «клиент»-«заказчик».

Каждая из социальных ролей требует особого типа речевого поведения. С возникновением новых экономических отношений эти типы речевого поведения изменились кардинально. Еще десять лет тому назад можно было руководить только директивными методами, правда, и тогда подобный метод был малоэффективен. Сегодня это невозможно в принципе. Директивные речевые акты остались в деловом общении в жанрах организационно-распорядительной документации: приказах, постановлениях, распоряжениях. В остальном же деловое общение строится на принципах кооперации, учета взаимных интересов, паритета и равенства в иерархических отношениях. Не администрирование, а открытость для контакта и стимулирование подчиненных, не противопоставление интересов «покупателя» и «продавца», «клиента» и «заказчика», а стремление к выявлению общности интересов и поиску консенсусного решения — вот основа речевого поведения современного делового человека.

Центральным принципом речевого поведения в деловом общении, таким образом, является принцип кооперации, реализующийся согласно теории Г.П. Грайса в семи максимах (принципах поведения):

максима такта;

максима великодушия;

максима релевантности высказывания;

максима полноты информации;

максима симпатии;

максима согласия;

максима скромности.

Не все эти максимы могут быть реализованы в одном речевом акте: не всегда необходимо соглашаться с собеседником, выказывать ему симпатию, но быть тактичным, корректным, уважать право собеседника на получение точной и полной информации и на выражение ее со своей стороны должен руководитель любого ранга.

Основной принцип современного делового общения заключается в том, что изначально общение строится исходя из определения собеседника как партнера, равноправного участника диалога, вне зависимости от его социальной позиции и от его коммуникативной позиции.

Не «Принесите мне документы», а «Будьте добры захватить папку с документами» — произнесет цивилизованный руководитель, обращаясь к подчиненному.

Формулирование распоряжений и просьб в вопросительной форме предоставляет формально право выбора подчиненному и снимает акцент администрирования с иерархических отношений. Готовность признать свою ошибку, извиниться, оказать услугу, уладить незначительные недоразумения так же естественно для воспитанного человека в деловом общении, как и в обиходно-деловом.

Замена прямых речевых актов косвенными (не «Вам необходимо решить проблему с оплатой наших услуг до 13-го ноября», а «До 13-го ноября мы хотели бы получить от Вас сведения о погашении задолженности») является знаком достаточно высокой речевой культуры, конвенциональным кодом цивилизованного общения не только на русском языке, но и на других языках.

Соблюдение основного принципа кооперации является важнейшим постулатом речевого поведения делового человека и обусловливает выбор речевых средств в зависимости от ситуации общения.

Понятие «речевая ситуация» является базовым понятием лингвопрагматики — науки, изучающей, как человек использует язык для воздействия на адресата (воспринимающего речь) и как ведет себя в процессе речевого общения.

От чего зависят особенности речи я речевого поведения человека? Как оказалось, от многих причин и факторов. Совокупность этих факторов и называется речевой ситуацией. Основными компонентами ее являются внешние и внутренние условия общения, участники общения, их отношения.

Общую схему речевой ситуации можно представить следующим образом.

Кроме выделенных в данной схеме основных факторов, влияющих на особенности деловой речи и речевого поведения коммуникантов, можно выделить и такие факторы, как степень знакомства, степень удаленности коммуникантов друг от друга, наличие наблюдателей и т.д. Однако эти факторы определяют качества деловой речи не в той степени, что основные факторы, или составляющие речевой ситуации.

Рассмотрим их. Официальная обстановка предполагает особую юридическую значимость делового общения. Это обусловлено тем, что конкретные люди — физические лица — не только представляют интересы юридических лиц (фирм, предприятий), но и выступают от имени юридических лиц на деловых переговорах, в процессе деловых встреч.

Официальное общение протекает в служебном помещении — офисе, приемной, конференц-зале и т.д.

Официальное общение может быть и внутрикорпоративным, например, протокольное деловое общение, представленное жанрами собрания, совещания, совета руководителей.

Официальная обстановка требует соблюдения соответствующих этикетных норм речевого поведения:

• обязательного двустороннего Вы-общения по отношению к собеседнику любой возрастной группы и любого социального положения;

• строгого соблюдения этикетной рамки общения (слов приветствия и прощания);

• использования этикетных стандартных формул вежливости («будьте добры», «будьте любезны», «разрешите мне… «т.п.).

Официальная обстановка предъявляет требования к лексическому составу речи, в который не должны входить бранные, жаргонные, просторечные слова и диалектизмы.

Существуют требования, касающиеся произношения слов. Официальная обстановка обусловливает выбор литературного типа произношения, а не бормотания, не скороговорки или небрежного фонетического оформления речи. Не [здрас’], а [здраствуйт’е], не [када], а [кагда].

Основной тон при строгих официальных отношениях — спокойный, сдержанный, при менее строгих официальных отношениях — спокойный, доброжелательный, приветливый.

В неофициальной обстановке проходят презентации, юбилеи, деловые встречи за стенами учреждения или офиса, например в ресторане, в домашней обстановке, повседневное общение в трудовом коллективе. В такой обстановке собеседники чувствуют себя гораздо свободнее в выборе речевых средств, нежели в официальной обстановке. Это значит, что говорящие руководствуются теми же правилами и нормами речевого поведения, что и в повседневной жизни:

• выбирается Ты — или Вы-общение в зависимости от степени знакомства, возраста и положения собеседника;

• используются слова приветствия и прощания;

• использование этикетных формул может быть сведено к минимуму.

Менее строгие требования лексического отбора не исключают, однако, нежелательности использования тех же лексических пластов, которые нежелательны и в официальном общении.

То же можно сказать и в отношении произносительных норм.

Определяющим фактором в неофициальной обстановке является степень знакомства. Беседа с незнакомым или малознакомым человеком накладывает по сути те же требования этикетного характера, что и официальное общение. Даже присутствие «постороннего» человека (посетителя, клиента) требует от людей, находящихся с ним в одной комнате, переключиться на правила официального общения.

Исключение составляют муниципальные служащие всех рангов, работники министерств и ведомств. Для работников перечисленных специальностей официальное общение является единственным типом делового общения. Корпоративная культура представителей власти, силовых ведомств и министерств не предусматривает неофициальной обстановки делового общения в качестве рабочей обстановки. Строгость иерархических отношений не предусматривает возможности использования Ты-общения в рабочее время.

Фактор адресата в деловом общении не менее важен, чем условия общения. Адресат — человек, к которому обращена (адресована) речь. От того, в какие ролевые и коммуникативные отношения вступает с ним говорящий или пишущий (адресант), будет зависеть коммуникативная тактика и выбор этикетных средств.

Сферы реализации менеджмента предполагают выполнение менеджером различных социальных ролей, которые определяются:

• внешними производственными отношениями фирмы (организации);

• административной деятельностью;

• коммерческими отношениями.

Вступая в отношения «производитель»-«потребитель», «руководитель»-«подчиненный», «партнер»-«партнер», менеджер, руководитель определяет для себя принципы, на которых строятся отношения, и, в зависимости от них, разрабатывает стратегию общения.

Целевые установки определяются и группируются в зависимости от того, каким избирается ведущий принцип общения в той или иной сфере (профессиональной сфере менеджмента). В настоящее время приоритетными являются принцип консенсуса в партнерских отношениях, отзывчивости в рыночных отношениях и равенства в корпоративных отношениях.

Менеджер должен быть убедительным в рекламе, вежливым в переговорах с клиентом, должен уметь найти общий язык с партнерами и поставщиками.

Общий принцип вежливости не исключает богатства конкретных ситуаций, в которых приходится дифференцировать речевые средства. При выборе обращения, например, важнейшим критерием является социальный статус адресата.

Уважаемый Николай Степанович!

Многоуважаемый господин Кутю!

Глубокоуважаемый Александр Сергеевич!

Обозначение социального статуса адресата может быть вербальным и невербальным (обозначаемым при помощи интонации).

Индексами социального статуса являются служебное положение, общественное положение, материальное положение, заслуги. Согласно русской традиции в деловом общении половые различия не акцентируются, т.е. женщина обладает при равном социальном статусе теми же преимуществами, что и мужчина.

За годы советской власти сложилась традиция пиететного отношения к «начальству». Высокое служебное положение обеспечивало заискивание и даже раболепие со стороны подчиненных или людей более низкого положения. Служебное положение и сегодня является главным при определении социального статуса, однако тональность отношения к высокопоставленным чиновникам сегодня меняется. Безусловно, учитываются и личные заслуги адресата peчи.

Социальный статус и социальная роль человека могут не совпадать. В эпоху рыночных отношений нередко в качестве партнеров выступают находящиеся в иерархических отношениях организации, например материнская и дочерняя фирмы.

Социальная роль во многом определяет характер коммуникативного ожидания собеседника, который нельзя не учитывать. Если вы начальник, подчиненный во время общения с вами ожидает от вас корректности, вежливости, заботливости, иногда покровительства и всегда уважения. Агрессия, желание отнести просчеты и ошибки на счет подчиненного являются нарушением нормы речевого поведения менеджера. Такие симптомы невладения социальной ролью руководителя, к сожалению, еще не изжиты до конца.

Общение «на равных» с подчиненным — необходимое условие для создания сплоченной команды, которая способна выжить в условиях конкуренции.

Коммуникативные роли, в отличие от социальных, переменчивы. Одно и то же лицо в процессе диалога (полилога) выступает в качестве адресанта, адресата и наблюдателя.

Адресант — инициатор диалога, говорящий, пишущий, активный коммуникант. Это, безусловно, тактически выигрышная роль. Адресант задает тон, темп и тематическую программу общения. Недаром во всем мире ценится речевая активность менеджеров, умение направлять беседу и регулировать, что особенно важно, ее временные рамки.

Инициатор речи обладает недекларируемыми правами «режиссера» общения. Как правило, он его и заканчивает. Это не означает, однако, что позиция адресата — это пассивная позиция в диалоге. Деловое общение предполагает не только повышенное внимание к сообщаемому, но и целый ряд обязательных речемыслительных операций в процессе восприятия речи:

1) контроль объема сообщаемого;

2) контроль понимания;

3) резюмирование;

4) дефинирование;

5) корректировку позиций. Все эти операции реализуются при помощи реактивных реплик: — Да; — Так-так; — Разумеется; — Если я правильно вас понял…; — Что вы имеете в виду?; — Иными словами, вы считаете, что…? и т.п.

При помощи этих же обязательных в диалоге реактивных реплик адресат может перехватить речевую инициативу, изменив коммуникативную роль на роль адресанта. Подробнее об этом — в главе IV книги.

Позиция наблюдателя — это тоже позиция активного участника общения. Даже не участвуя в диалоге, наблюдатель влияет на его ход.

Так, наличие в кабинете посетителя предполагает, что рабочие внутрикорпоративные вопросы решаются быстро, без излишней детализации.

Таким образом, пассивных участников коммуникативного процесса в деловом общении просто не существует. Слушание же, как считают психолингвисты, процесс более интеллектуально интенсивный, чем говорение. Поэтому в лекционных расписаниях предусмотрены перерывы, а опытный лектор знает, что через пятнадцать минут в процессе самой лекции необходимо делать «разрядки», чтобы не потерять контакт с аудиторией.

Говоря о коммуникативных отношениях, нельзя не отметить важность личностно-субъективного фактора. Общаясь, мы передаем не только объективную информацию, но и свое отношение к ней и собеседнику. Эта последняя в большей мере и обусловливает реакцию собеседника на те или иные речевые действия. Спрос на коммуникабельных, приятных в общении менеджеров, рекламных агентов — это экономическая стратегия и политика в современном бизнесе.

Фактор цели связывает позиции говорящего и слушающего в едином коммуникативном процессе.

В деловом общении цели могут быть срочными и перспективными, реализующимися в планах перспективного сотрудничества.

Поддержание деловых контактов, информирование и воздействие на адресата с целью принятия какого-то конкретного решения — вот основные виды целей, преследуемых адресантами в сферах бизнеса и управления.

Поддерживать деловые контакты, т.е. конструктивные деловые отношения, можно только на основе положительных взаимных эмоций — доверия, сочувствия, доброжелательности, уважения и т.д. С этой целью рассылаются поздравления, соболезнования, приглашения на торжества, благодарственные письма и т.п.

Информативные письма, звонки, факсовые отправления, отсылка каталогов, прайс-листов, образцов товара, отчетов реализуют второй тип целей — информировать адресата о положении дел, о возможностях и условиях сделки и т.д.

Инструкции, правила, приказы, распоряжения, требования, рекламации, просьбы как в письменной, так и в устной форме реализуют цель воздействия на адресата и побуждения его к совершению того или иного поступка.

Нередко перечисленные цели сочетаются в пределах одного текста, например письма-просьбы, которое начинается с описания положения дел, т.е. с информирования, а заканчивается просьбой.

Конкретных речевых ситуаций может быть бесконечное множество, но есть их типичные особенности, зная которые можно легко ориентироваться в любой из них и выбирать необходимые речевые средства для достижения цели общения.

Особенности речевых ситуаций в сфере деловых отношений закрепляются за жанрами устной речи (деловые переговоры, рабочее совещание, телефонные сообщения и т.п.) и за жанрами письменной речи (контракт, деловое письмо, лицензия, правила и т.п.). В каждом из жанров использование языка имеет свои особенности, но кардинальные различия связаны со сменой формы языкового выражения, поэтому мы считаем, что информацию письменной деловой речи нужно «переводить» на устную речь.

Лингвистические термины:

Речевой акт — основная единица речевого поведения, реализующая одно речевое намерение говорящего (просьба, совет, предложение).

Номинация — называние, ввод нового понятия в речь.

Вербализация — перевод информации с языка схем, цифр, символов на словесный уровень.

Тезирование — краткое изложение сообщения, текста в виде отдельных положений.

Перефразирование — передача чужих слов своими словами с целью пояснения и уточнения информации.

Резюмирование — краткое изложение сути написанного, сказанного; краткий вывод, заключительный итог речи, доклада и т.п.

Акцентологический — связанный с постановкой ударения в слове.

Контрольные вопросы:

1. Какова специфика делового общения?

2. Каковы слагаемые речевой культуры?

3. Какие типы внутринациональных речевых культур вам известны? Какие из них преобладают в деловом общении?

4. Назовите основной принцип речевого поведения в деловом общении.

5. Дайте определение речевой ситуации. Каковы ее главные составляющие?

6. Рассмотрите денотатный граф и назовите речевые жанры, которыми должен владеть менеджер-управленец, менеджер по сбыту, специалист по маркетингу.

Денотатный граф 1.

(Из кн.: Лапинская И.П. Русский язык для менеджеров: Учебное пособие. Воронеж: Изд-во ВГУ, 1994)

Реферат: Графическое представление данных в статистике

ГРАФИЧЕСКОЕ ИЗОБРАЖЕНИЕ СТАТИСТИЧЕСКИХ ДАННЫХ

5.1. ПОНЯТИЕ О СТАТИСТИЧЕСКОМ ГРАФИКЕ. ЭЛЕМЕНТЫ СТАТИСТИЧЕСКОГО ГРАФИКА

Современную науку невозможно представить без применения графиков. Они стали средством научного обобщения.
Выразительность, доходчивость, лаконичность, универсальность, обозримость графических изображений сделали их незаменимыми в исследовательской работе и в международных сравнениях и сопоставлениях социально-экономических явлений.
Впервые о технике составления статистических графиков упоминается в работе английского экономиста У. Плейфейра «Коммерческий и политический атлас», опубликованной в 1786 г. и положившей начало развитию приемов графического изображения статистических данных.
Трактовка графического метода как особой знаковой системы -искусственного знакового языка — связана с развитием семиотики, науки о знаках и знаковых системах.
Знак в семиотике служит символическим выражением некоторых явлений, свойств или отношений.
Существующие в семиотике знаковые системы принято разделять на неязыковые и языковые.
Неязыковые знаковые системы дают представление о явлениях окружающего нас мира (например, шкала измерительного прибора, высота столбика ртути в термометре и т. д.).
Языковые знаковые системы выполняют сигнальные функции, а также задачи сопоставления совокупностей явлений и их анализа. Характерно, что в этих системах сочетание знаков приобретает смысл только тогда, когда их объединение производится по определенным правилам.
В языковых знаковых системах различают естественные и искусственные системы знаков, или языков.
С точки зрения семиотики человеческая речь, выраженная знаками-буквами, составляет естественный язык.
Искусственные языковые системы используются в различных областях жизни и техники. К ним относятся системы математических, химических знаков, алгоритмические языки, графики и др.
Не исключая естественного языка, искусственные, или символические языки упрощают изложение специальных вопросов определенной области знаний.
Таким образом, статистический график — это чертеж, на котором статистические совокупности, характеризуемые определенными показателями, описываются с помощью условных геометрических образов или знаков.
Представление данных таблицы в виде графика производит более сильное впечатление, чем цифры, позволяет лучше осмыслить результаты статистического наблюдения, правильно их истолковать, значительно облегчает понимание статистического материала, делает его наглядным и доступным. Это, однако, вовсе не означает, что графики имеют лишь иллюстративное значение.
Они дают новое знание о предмете исследования, являясь методом обобщения исходной информации.
Значение графического метода в анализе и обобщении данных велико.
Графическое изображение прежде всего позволяет осуществить контроль достоверности статистических показателей, так как, представленные на графике, они более ярко показывают имеющиеся неточности, связанные либо с наличием ошибок наблюдения, либо с сущностью изучаемого явления. С помощью графического изображения возможны изучение закономерностей развития явления, установление существующих взаимосвязей. Простое сопоставление данных не всегда дает возможность уловить наличие причинных зависимостей, в то же время их графическое изображение способствует выявлению причинных связей, в особенности в случае установления первоначальных гипотез, подлежащих затем дальнейшей разработке. Графики также широко используются для изучения структуры явлений, их изменения во времени и размещения в пространстве. В них более выразительно проявляются сравниваемые характеристики и отчетливо видны основные тенденции развития и взаимосвязи, присущие изучаемому явлению или процессу.
При построении графического изображения следует соблюдать ряд требований.
Прежде всего график должен быть достаточно наглядным, так как весь смысл графического изображения как метода анализа в том и состоит, чтобы наглядно изобразить статистические показатели. Кроме того, график должен быть выразительным, доходчивым и понятным. Для выполнения вышеперечисленных требований каждый график должен включать ряд ос-ковных элементов: графический образ; поле графика; пространственные ориентиры; масштабные ориентиры; экспликацию графика.

Рассмотрим подробнее каждый из указанных элементов. Графический образ
(основа графика) — это геометрические знаки т. е. совокупность точек, линий, фигур, с помощью которых изображаются статистические показатели.
Важно правильно выбрать графический образ, который должен соответствовать цели графика и способствовать наибольшей выразительности изображаемых статистических данных. Графическими являются лишь те образы, в которых свойства геометрических знаков — фигура, размер линий, расположение частей
— имеют существенное значение для выражения содержания изображаемых статистических величин, причем каждому изменению выражаемого содержания соответствует изменение графического образа.
Поле графика — это часть плоскости, где расположены графические образы.
Поле графика имеет определенные размеры, которые зависят от его назначения.
Пространственные ориентиры графика задаются в виде системы координатных сеток. Система координат необходима для размещения геометрических знаков в поле графика. Наиболее распространенной является система прямоугольных координат (рис. 5.18). Для построения статистических графиков используется обычно только первый и изредка первый и четвертый квадраты. В практике графического изображения применяются также полярные координаты. Они необходимы для наглядного изображения циклического движения во времени. В
[pic]

рис 5.1

полярной системе координат (рис. 5.1) один из лучей, обычно правый горизонтальный, принимается за ось координат, относительно которой определяется угол луча. Второй координатой считается ее расстояние от центра сетки, называемое радиусом. В радиальных графиках лучи обозначают моменты времени, а окружности -величины изучаемого явления. На статистических картах пространственные ориентиры задаются контурной сеткой
(контуры рек, береговая линия морей и океанов, границы государств) и определяют те территории, к которым относятся статистические величины.
Масштабные ориентиры статистического графика определяются масштабом и системой масштабных шкал. Масштаб статистического графика — это мера перевода числовой величины в графическую.

Масштабной шкалой называется линия, отдельные точки которой могут быть прочитаны как определенные числа. Шкала имеет большое значение в графике и включает три элемента: линию (или носитель шкалы), определенное число помеченных черточками точек, которые расположены на носителе шкалы в определенном порядке, цифровое обозначение чисел, соответствующих отдельным помеченным точкам. Как правило, цифровым обозначением снабжаются не все помеченные точки, а лишь некоторые из них, расположенные в определенном порядке. По правилам числовое значение необходимо помещать строго против соответствующих точек, а не между ними (рис. 5.2).

[pic]
Рис. 5.2. Числовые интервалы

Носитель шкалы может представлять собой как прямую, так и кривую линии.
Поэтому различают шкалы прямолинейные (например, миллиметровая линейка) и криволинейные — дуговые и круговые (циферблат часов).
Графические и числовые интервалы бывают равными и неравными. Если на всем протяжении шкалы равным графическим интервалам соответствуют равные числовые, такая шкала называется равномерной. Когда же равным числовым интервалам соответствуют неравные графические интервалы и наоборот, шкала называется неравномерной.
Масштабом равномерной шкалы называется длина отрезка (графический интервал), принятого за единицу и измеренного в каких-либо мерах. Чем меньше масштаб (рис. 5.3), тем гуще располагаются на шкале точки, имеющие одно и то же значение. Построить шкалу -это значит на заданном носителе шкалы разместить точки и обозначить их соответствующими числами согласно условиям задачи.
Как правило, масштаб определяется примерной прикидкой возможной длины шкалы и ее пределов. Например, на поле в 20 клеток надо построить шкалу от
0 до 850. Так как 850 не делится удобрю на 20, то округляем число 850 до ближайшего удобного числа,

[pic]

Рис. 5.3. Масштабы

в данном случае 1000 (1000 : 20 = 50), т. е. в одной клетке 50, а в двух клетках 100; следовательно, масштаб — 100 в двух клетках.
Из неравномерных наибольшее распространение имеет логарифмическая шкала.
Методика ее построения несколько иная, так как на этой шкале отрезки пропорциональны не изображаемым величинам, а их логарифмам. Так, при основании 10 1д1 = О-1д1 = 0 = 1; 1д100 = 2 и т. д. (рис. 5.4).

[pic]

Последний элемент графика — экспликация. Каждый график должен иметь словесное описание его содержания. Оно включает в себя название графика, которое в краткой форме передает его содержание; подписи вдоль масштабных шкал и пояснения к отдельным частям графика.

5.2. КЛАССИФИКАЦИЯ ВИДОВ ГРАФИКОВ

Существует множество видов графических изображений (рис. 5.5; 5.6). Их классификация основана на ряде признаков: а) способ построения графического образа; б) геометрические знаки,

[pic]

Рис. 5.5. Классификация статистических графиков по форме графического образа

изображающие статистические показатели; в) задачи, решаемые с помощью графического изображения.
По способу построения статистические графики делятся на диаграммы и статистические карты.
Диаграммы — наиболее распространенный способ графических изображений. Это графики количественных отношений. Виды и способы их построения разнообразны. Диаграммы применяются для наглядного сопоставления в различных аспектах (пространственном, временном и др.) независимых друг от друга величин: территорий, населения и т. д. При этом сравнение исследуемых

[pic]

Рис. 5.6. Классификация статистических графиков по способу построения и задачам изображения

совокупностей производится по какому-либо существенному варьирующему признаку Статистические карты — графики количественного распределения по поверхности. По своей основной цели они близко примыкают к диаграммам и специфичны лишь в том отношении, что представляют собой условные изображения статистических данных на контурной географической карте, т. е. показывают пространственное размещение или пространственную распространенность статистических данных. Геометрические знаки как было сказано выше, — это либо точки, либо линии или плоскости, либо геометрические тела. В соответствии с этим различают графики точечные, линейные, плоскостные и пространственные (объемные).
При построении точечных диаграмм в качестве графических образов применяются совокупности точек; при построении линейных — линии. Основной принцип построения всех плоскостных диаграмм сводится к тому, что статистические величины изображаются в виде геометрических фигур и, в свою очередь, подразделяются на столбиковые, полосовые, круговые, квадратные и фигурные.

Статистические карты по графическому образу делятся на картограммы и картодиаграммы.

В зависимости от круга решаемых задач выделяют диаграммы сравнения, структурные диаграммы и диаграммы динамики.

Особым видом графиков являются диаграммы распределения величин, представленных вариационным рядом. Это гистограмма полигон, огива, кумулята.

5.3. ДИАГРАММЫ СРАВНЕНИЯ

Наиболее распространенными диаграммами сравнения являются столбиковые диаграммы, принцип построения которых состоит в изображении статистических показателей в виде поставленных по вертикали прямоугольников — столбиков.
Каждый столбик изображает величину отдельного уровня исследуемого статистического ряда. Таким образом, сравнение статистических показателей возможно потому, что все сравниваемые показатели выражены в одной единице измерения.
При построении столбиковых диаграмм необходимо начертить систему прямоугольных координат, в которой располагаются столбики. На горизонтальной оси располагаются основания столбиков, величина основания определяется произвольно, но устанавливается одинаковой для всех.

Шкала, определяющая масштаб столбиков по высоте, расположена по вертикальной оси. Величина каждого столбика по вертикали соответствует размеру изображаемого на графике статистического показателя. Таким образом, у всех столбиков, составляющих диаграмму, переменной величиной является только одно измерение. Покажем построение столбиковой диаграммы по данным табл. 5.1, характеризующим вклады граждан в учреждения Сбербанка в 1995 г.
(рис. 5.7).

Таблица 5.1

Вклады граждан в учреждения Сбербанка в 1995 г. (цифры условные)
|Месяц |1 |2 |3 |4 |5 |6 |7 |8 |9 |10|11|12|
|Вклад,|55|56|56|64|64|11|11|11|16|16|16|25|
| |0 |0 |0 |0 |0 |00|00|00|30|10|10|00|
|млрд. | | | | | | | | | | | | |
|руб. | | | | | | | | | | | | |

[pic]

В соответствии с изложенными выше правилами на горизонтальной оси размещаются основания двенадцати столбиков на Одинаковом расстоянии друг от друга, в данном случае 0,5 см. ширина столбиков принята 0,5 см. Масштаб на оси ординат — 500 млрд. руб. — 1 см. Наглядность данной диаграммы достигается Равнением величины столбиков.

Размещение столбиков в поле графика может быть различным-

• на одинаковом расстоянии друг от друга (рис. 5.7);

• вплотную друг к другу (рис. 5.8);

• в частном наложении друг на друга (рис. 5.9).

[pic]

Рис. 5.8. Динамика выпуска книг и брошюр в одном из регионов России за

1993-1995 гг.

[pic]

Рис. 5.9. Динамика денежных доходов населения в регионе за 1993-1995 гг.

Правила построения столбиковых диаграмм допускают одновременное расположение на одной горизонтальной оси изображений нескольких показателей. В этом случае столбики располагаются группами, для каждой из которых может быть принята разная размерность варьирующих признаков (рис.
5.10).
Разновидности столбиковых диаграмм составляют так называемые ленточные или полосовые диаграммы. Их отличие состоит в том, что масштабная шкала расположена по горизонтали сверху или снизу и она определяет величину полос по длине.

[pic]

Рис. 5.10. Динамика производства некоторых видов товаров хозяйственного потребления за 1993-1995 гг.

Область применения столбиковых и полосовых диаграмм одинакова, так как идентичны правила их построения. Одномерность изображаемых статистических показателей и их одномасштабность для различных столбиков и полос требуют выполнения единственного положения: соблюдения соразмерности (столбиков — по высоте, полос — по длине) и пропорциональности изображаемым величинам.
Для выполнения этого требования необходимо: во-первых, чтобы шкала, по которой устанавливается размер столбика (полосы), начиналась с нуля; во- вторых, эта шкала должна быть непрерывной, т. е. охватывать все числа данного статистического ряда; разрыв шкалы и соответственно столбиков
(полос) не допускается. Невыполнение указанных правил приводит к искаженному графическому представлению анализируемого статистического материала.
В качестве примера приведем полосовую диаграмму сравнения поданным табл.
5.2 (рис. 5.11). : Столбиковые и полосовые диаграммы как прием графического изображения статистических данных, по существу, взаимозаменяемы, т. е. рассматриваемые статистические показатели равно могут быть представлены как столбиками, так и полосами. И в этом, и в Другом случае для изображения величины явления используется одно измерение каждого прямоугольника — высота столбика или длина полосы. Поэтому и сфера применения этих двух видов Диаграмм в основном одинакова.
9* Таблица 5.2

Общий объем промышленного производства в некоторых странах СНГ в 1 квартале 1995 г. (в % к I кварталу 1994 г.) (цифры условные)
|Страны СНГ |Общий объем |
| |промышленного |
| |производства |
|Казахстан |88,7 |
|Беларусь |83,5 |
|Россия |80,7 |
|Кыргызстан |77,6 |
|Таджикистан |71,8 |
|Армения |41,6 |

[pic]

Рис. 5.11. Общий объем промышленного производства в странах СНГ в I квартале 1995 г. (в % к I кварталу 1994 г.)

Разновидностью столбиковых (ленточных) диаграмм являются направленные диаграммы. Они отличаются от обычных двусторонним расположением столбиков или полос и имеют начало отсчета по масштабу в середине. Обычно такие диаграммы применяются для изображения величин противоположного качественного значения. Сравнение между собой столбиков (полос), направленных в разные стороны, менее эффективно, чем расположенных рядом в одном направлении. Несмотря на это, анализ направленных диаграмм позволяет делать достаточно содержательные выводы, так как особое расположение придает графику яркое изображение. К группе двусторонних относятся диаграммы числовых отклонений. В них полосы направлены в обе стороны от вертикальной нулевой линии: вправо -для прироста; влево -для уменьшения. С помощью таких диаграмм удобно изображать отклонения от плана или некоторого уровня, принятого за базу сравнения. Важным достоинством рассматриваемых диаграмм является возможность видеть размах колебаний изучаемого статистического признака, что само по себе имеет большое значение для экономического анализа (рис. 5.12).

[pic]

Рис. 5.12. Распределение населения одного из регионов России по полу и возрасту в 1995 г.

Для простого сравнения независимых друг от друга показателей могут также использоваться диаграммы, принцип построения которых состоит в том, что сравниваемые величины изображаются в виде правильных геометрических фигур, которые строятся так, чтобы площади их относились между собой как количества, этими фигурами изображаемые. Иными словами, эти диаграммы выражают величину изображаемого явления размером своей площади.
Для получения диаграмм рассматриваемого типа используют разнообразные геометрические фигуры — квадрат, круг, реже — прямоугольник. Известно, что площадь квадрата равна квадрату его стороны, а площадь круга определяется пропорционально квадрату его радиуса. Поэтому для построения диаграмм необходимо сначала из сравниваемых величин извлечь квадратный корень. Затем на базе полученных результатов определить сторону квадрата или радиус круга соответственно принятому масштабу
Например, если изобразить в виде квадрата или круга поставки российского газа в ближайшее зарубежье, то сначала нужно извлечь квадратные корни из этих цифр (табл. 5.3).

Таблица 5.3

Поставки российского газа в страны ближнего зарубежья, январь — август

1995 г.
|Страны ближнего зарубежья |Млн. м3 |
|Украина Беларусь Литва |44460,1 10 |
| |250,0 2 458,0 |

Это составит: для Украины — 210,9; Беларуси — 101,2; Литвы -49,6. Затем установить масштаб и по этим данным построить квадраты. Для нашего примера примем 1см равным 30 млн. м3. Тогда сторона первого квадрата составит 7,03 см (210,9 : 30); второго-3,4 см; третьего — 1,65 см (рис. 5.13).

[pic]

Рис. 5.13. Поставки российского газа в страны ближнего зарубежья, январь-август 1995 г.

Для правильного построения диаграмм квадраты или круги необходимо расположить на одинаковом друг от друга расстоянии, а в каждой фигуре указать числовое значение, которое она изображает, не приводя масштаба измерения.
К рассматриваемому виду диаграмм относится графическое изображение, полученное путем построения один в другом квадратов, кругов или прямоугольников с различной заштриховкой или закраской. Такие диаграммы также позволяют сравнивать между собой ряд исследуемых величин. На рис.
5.14 показан такой вариант круговой диаграммы.
Наиболее выразительным и легко воспринимаемым является способ построения диаграмм сравнения в виде фигур-знаков. В этом случае статистические совокупности изображаются не геометрическими фигурами, а символами или знаками, воспроизводящими в какой-то степени внешний образ статистических данных. Достоинство такого способа графического изображения заключается в высокой степени наглядности, в получении подобного отображения, отражающего содержание сравниваемых совокупностей.
Важнейший признак любой диаграммы — масштаб. Поэтому, чтобы правильно построить фигурную диаграмму, необходимо определить единицу счета. В качестве последней принимается отдельная фигура (символ), которой условно присваивается конкретное численное [pic] значение. А исследуемая статистическая величина изображается отдельным количеством одинаковых по размеру фигур, последовательно располагающихся на рисунке. Однако в большинстве случаев не удается изобразить статистический показатель целым количеством фигур. Последнюю из них приходится делить на части, так как по масштабу один знак является слишком крупной единицей измерения. Обычно эта часть определяется на глаз. Сложность точного ее определения является недостатком фигурных диаграмм. Однако, если большая точность представления статистических данных не преследуется, то результаты получаются вполне удовлетворительными.
Рассмотрим построение фигурной диаграммы по данным табл. 5.4 фермерских хозяйств в России за 1993-1995 гг.

Таблица 5.4

Численность фермерских хозяйств в России за 1993 — 1995 гг.

(данные условные) (тыс.)
|Год |1993 |1994 |1995 |
|Численност|49 |183 |270 |
|ь | | | |
|фермерских| | | |
|хозяйств | | | |

[pic]

Рис. 5.15. Динамика численности фермерских хозяйств в одном из регионов

России за 1993-1995 гг.

Примем условно за один знак 40 тыс. фермерских хозяйств. Тогда число хозяйств в России в 1993 г. в размере 49 тыс. будет изображено в количестве
1,22 хозяйства, в 1994 г. — 4,6 хозяйства и т. д. (рис. 5.15).

Как правило, фигурные диаграммы широко используются для популяризации статистических данных и рекламы.

5.4. СТРУКТУРНЫЕ ДИАГРАММЫ

Основное назначение структурных диаграмм заключается в графическом представлении состава статистических совокупностей, характеризующихся как соотношение различных частей каждой из совокупностей. Состав статистической совокупности графически может быть представлен с помощью как абсолютных, так и относительных показателей. В первом случае не только размеры отдельных частей, но и размер графика в целом определяются статистическими величинами и изменяются в соответствии с изменениями последних. Во втором — размер всего графика не меняется (так как сумма всех частей любой совокупности составляет 100%), а меняются только размеры отдельных его частей. Графическое изображение состава совокупности по абсолютным и относительным показателям способствует проведению более глубокого анализа и позволяет проводить международные сопоставления и сравнения социально- экономических явлений.
В качестве графического образа для изображения структуры совокупностей применяются прямоугольники — для построения столбиковых и полосовых диаграмм и круги -для построения секторных диаграмм.
Покажем построение указанных выше диаграмм на конкретных примерах.
Чтобы по приведенным данным табл. 5.5 построить диаграмму, отражающую структуру сравниваемых совокупностей по соотношению в них отдельных видов часов, ряд абсолютных показателей заменяется рядом относительных величин. В этом случае каждая из полос диаграммы будет иметь одинаковую длину, так как при переходе к относительным величинам погашаются различия в абсолютных размерах совокупностей. В то же время структурные различия проявляются значительно четче. Графическое изображение структуры с помощью столбиковых
(полосовых) диаграмм позволяет изучить особенности многих изучаемых экономических явлений. Так, приведенная на рис. 5.16 диаграмма, построенная по данным табл. 5.5, характеризует увеличение доли наручных часов в общем производстве.

Таблица 5.5

Производство часов по видам в одном из регионов России за 1985 — 1995 гг.
| |198 |5г. |199 |5г. |
| |млн. |% |млн. |% |
| |шт. | |шт. | |
|Часы, всего |52,5 |100,0 |60,1 |100,0 |
|В том числе: | | | | |
|наручные |24,4 |46,5 |31,6 |52,6 |
|настенные |9,3 |17,7 |10,5 |17,5 |
|будильники |18,8 |35,8 |18,0 |29,9 |

Более распространенным способом графического изображения структуры статистических совокупностей является секторная Диаграмма, которая считается основной формой диаграммы такого назначения. Это объясняется тем, что идея целого очень хорошо и наглядно выражается кругом, который представляет всю совокупность. Удельный вес каждой части совокупности в секторной диаграмме характеризуется величиной центрального угла (угол между радиусами круга). Сумма всех углов круга, равная 360°, приравнивается к
100%, а следовательно, 1% принимается равным 3,6°.

[pic]

Рис. 5.16. Динамика удельного веса производства часов по видам (1985-

1995 гг.)

Приведем пример построения секторной диаграммы по данным табл. 5.6.

Таблица 5.6

Динамика доли негосударственного сектора экономики в розничной торговле

(в % к общему объему розничного товарооборота в России)
| |—1—————|»,а о г |
| |-Г’ |Ч01.ИИ/ |
| |1992г. |1993 г. |
|Государственный сектор |78 22 |49 |
|Негосударственный | | |
|сектор | | |
|В том числе | |51 |
|предприятия: | | |
|частной и смешанной | | |
|форм | | |
|собственности | | |
|потребительской |1,8 20 0,2|31 16 4 |
|кооперации прочих форм | | |
|собственности | | |

Построение секторной диаграммы начинается с определения центральных углов секторов. Для этого процентное выражение отдельных частей совокупностей умножают на 3,6°. Например, для данных:

1992г.: 78 • 3,6° = 280,8°; 1,8 • 3,6° = 6,5°; 20 • 3,6° = 72°;
0,2 • 3,6° = 0,7°;

1993г.: 49-3,6° =176,4°; 31-3,6° = 111,6°; 16 • 3,6° = 57,6°;
4 • 3,6° = 14,4°.

[pic]
Рис. 5.17. Динамика доли негосударственного сектора экономики в розничной торговле (в % к общему объему розничного товарооборота в России)

По найденным значениям углов круги делятся на соответствующие секторы
(рис. 5.17).
Применение секторных диаграмм позволяет не только графически изобразить структуру совокупности и ее изменение, но и показать динамику численности этой совокупности. Для этого строятся круги, пропорциональные объему изучаемого признака, а затем секторами выделяются его отдельные части.
Рассмотренные способы графического изображения структуры совокупности имеют как достоинства, так и недостатки.
Так, секторная диаграмма сохраняет наглядность и выразительность лишь при небольшом числе частей совокупности, в противном случае ее применение малоэффективно. Кроме того, наглядность секторной диаграммы снижается при незначительных изменениях структуры изображаемых совокупностей: она выше, если имеются существенные различия сравниваемых структур. Преимуществом столбиковых (ленточных) структурных диаграмм по сравнению с секторными являются их большая емкость, возможность отразить более широкий объем полезной информации.

5.5. ДИАГРАММЫ ДИНАМИКИ

Для изображения и внесения суждений о развитии явления во времени строятся диаграммы динамики.
Для наглядного изображения явлений в рядах динамики используются диаграммы: столбиковые, ленточные, квадратные, круговые, линейные, радиальные и др. Выбор вида диаграммы зависит в основном от особенностей исходных данных, цели исследования. Например, если имеется ряд динамики с несколькими неравноотстоящими уровнями во времени (1913, 1940, 1950, 1980,
1985, 1997 гг.), то часто для наглядности используют столбиковые, квадратные или круговые диаграммы. Они зрительно впечатляют, хорошо запоминаются, но не годны для изображения большого числа уровней, так как громоздки. Когда число уровней в ряду динамики велико, целесообразно применять линейные диаграммы, которые воспроизводят непрерывность процесса развития в виде непрерывной ломаной линии. Кроме того, линейные диаграммы удобно использовать: если целью исследования является изображение общей тенденции и характера развития явления; когда на одном графике необходимо изобразить несколько динамических рядов с целью их сравнения; если наиболее существенным является сопоставление темпов роста, а не уровней.
Для построения линейных графиков применяют систему прямоугольных координат. Обычно по оси абсцисс откладывается время (годы, месяцы и т. д.
), а по оси ординат — размеры изображаемых явлений или процессов. На оси ординат наносят масштабы. Особое внимание следует обратить на их выбор, так как от этого зависит общий вид графика. Обеспечение равновесия, пропорциональности между осями координат необходимо в графике в связи с тем, что нарушение равновесия между осями координат дает неправильное изображение развития явления;
Если масштаб для шкалы на оси абсцисс очень растянут по сравнению с масштабом на оси ординат, то колебания в динамике явлений мало выделяются, и наоборот, преувеличение масштаба по оси ординат по сравнению с масштабом на оси абсцисс дает резкие колебания. Равным периодам времени и размерам уровня должны соответствовать равные отрезки масштабной шкалы.
В статистической практике чаще всего применяются графические изображения с равномерными шкалами. По оси абсцисс они берутся пропорционально числу периодов времени, а по оси ординат — пропорционально самим уровням.
Масштабом равномерной шкалы будет длина отрезка, принятого за единицу. рассмотрим построение линейной диаграммы на основании следующих данных
(табл. 5.7).

Таблица 5.7

Динамика валового сбора зерновых культур в регионе за 1985-1994 гг.
|Год |19|19|19|19|19|19|19|19|19|19|
| |85|86|87|88|89|90|91|92|93|94|
|Млн.т |23|17|18|15|18|19|17|19|21|21|
| |7,|9,|9,|8,|6,|2,|2,|1,|0,|1,|
| |4 |2 |1 |2 |8 |2 |6 |7 |1 |3 |

Изображение динамики валового сбора зерновых культур на координатной сетке с неразрывной шкалой значений, начинающихся от нуля, вряд ли целесообразно, так как 2/3 поля диаграммы остаются неиспользованными и ничего не дают для выразительности изображения. Поэтому в данных условиях рекомендуется строить шкалу без вертикального нуля, т. е. шкала значений разрывается недалеко от нулевой линии и на диаграмму попадает лишь часть всего возможного поля графика. Это не приводит к искажениям в изображении динамики явления, и процесс его изменения рисуется диаграммой более четко
(рис. 5.18).

[pic]

Рис. 5.18. Динамика валового сбора зерновых культур в регионе за 1985-

1994 гг.

Нередко на одном линейном графике приводится несколько кривых, которые дают сравнительную характеристику динамики различных показателей или одного и того же показателя.

Примером графического изображения сразу нескольких показателей является рис. 5.19.

141

[pic]

Рис. 5.19. Динамика производства чугуна и готового проката в регионе за

1985-1994 гг.

Однако на одном графике не следует помещать более трех-четырех кривых, так как большое их количество неизбежно осложняет чертеж и линейная диаграмма теряет наглядность.
В некоторых случаях нанесения на один график двух кривых дает возможность одновременно изобразить динамику третьего показателя, если он является разностью первых двух. Например, при изображении динамики рождаемости и смертности площадь между двумя кривыми показывает величину естественного прироста или естественной убыли населения.
Иногда необходимо сравнить на графике динамику двух показателей, имеющих различные единицы измерения. В таких случаях понадобится не одна, а две масштабные шкалы. Одну из них размещают справа, другую — слева.
Однако такое сравнение кривых не дает достаточно полной картины динамики этих показателей, так как масштабы произвольны. Поэтому сравнение динамики уровня двух разнородных показателей следует осуществлять на основе использования одного масштаба после преобразования абсолютных величин в относительные. Примером такой линейной диаграммы является рис. 5.20.
Линейные диаграммы с равномерной шкалой имеют один недостаток, снижающий их познавательную ценность: равномерная шкала позволяет измерять и сравнивать только отраженные на диаграмме абсолютные приросты или уменьшения показателей на протяжении исследуемого периода. Однако при изучении динамики важно знать относительные изменения исследуемых показателей по сравнению с достигнутым уровнем или темпы их измене-

[pic]
Рис. 5.20. Доли вкладов граждан в Сбербанк и коммерческие банки в одном из городов в 1995 г. (%)

ния. Именно относительные изменения экономических показателей в динамике искажаются при их изображении на координатной диаграмме с равномерной вертикальной шкалой. Кроме того, в обычных координатах теряет всякую наглядность и даже становится невозможным изображение для рядов динамики с резко изменяющимися уровнями, которые обычно имеют место в динамических рядах за длительный период времени.
В этих случаях следует отказаться от равномерной шкалы и положить в основу графика полулогарифмическую систему. Основная идея полулогарифмической системы состоит в том, что в ней равным линейным отрезкам соответствуют равные значения логарифмов чисел. Такой подход имеет преимущество: возможность уменьшения размеров больших чисел через их логарифмические эквиваленты. Однако с масштабной шкалой в виде логарифмов график малодоступен для понимания. Необходимо рядом с логарифмами, обозначенными на масштабной шкале, проставить сами числа, характеризующие уровни изображаемого ряда динамики, которые соответствуют указанным числам логарифмов. Такого рода графики носят название графиков на полулогарифмической сетке.
Полулогарифмической сеткой называется сетка, в которой на одной оси нанесен линейный масштаб, а на другой — логарифмический. В данном случае логарифмический масштаб наносится на ось ординат, а на оси абсцисс располагают равномерную шкалу для отсчета времени по принятым интервалам
(годам, кварталам, месяцам, дням и пр.).

Техника построения логарифмической шкалы следующая (рис. 5.21).
[pic]

Рис. 5.21. Схема логарифмического масштаба

Необходимо найти логарифмы исходных чисел, начертить ординату и разделить ее на несколько равных частей. Затем нанести на ординату (или равную ей параллельную линию) отрезки, пропорциональные абсолютным приростам этих логарифмов. Далее записать соответствующие логарифмы чисел и их антилогарифмы, например (0,000; 0,3010; 0,4771; 0,6021; …; 1,000, что дает 1, 2, 3, 4, …, 10). Полученные антилогарифмы окончательно дают вид искомой шкалы на ординате.
Приведем пример логарифмического масштаба. : Допустим, что надо изобразить на графике динамику производства электроэнергии в регионе за 1965-1994 гг., за эти годы оно выросло в 9,1 раза. С этой целью находим логарифмы для каждого уровня ряда (табл. 5.8).
‘ Определив минимальное и максимальное значение логарифмов производства электроэнергии, построим масштаб с таким расчетом, чтобы все данные разместились на графике.
Учитывая масштаб, находим соответствующие точки, которые соединим прямыми линиями, в результате получим график (рис. 5.22) с использованием логарифмического масштаба на оси ординат. Он называется диаграммой на полулогарифмической сетке. Полной логарифмической диаграммой он станет в том случае, если по оси абсцисс будет построен логарифмический масштаб. В ря

Таблица 5.8

Динамика производства электроэнергии в регионе за 1965 -1994 гг. (млрд. кВт.ч)
|Год |У |1-дУ, |Год |У, |1-9У, |
|1965 |170 |2,23 |1985 |1039 |3,02 |
|1970 |292 |2,46 |1990 |1294 |3,11 |
|1975 |507 |2,70 |1994 |1544 |3,19 |
|1980 |741 |2,84 | | | |

[pic]

Рис. 5.22. Динамика производства электроэнергии в регионе за 1965-1994 гг.

дах динамики это никогда не применяется, так как логарифмирование времени лишено всякого смысла.
Применяя логарифмический масштаб, можно без всяких вычислений характеризовать динамику уровня. Если кривая на логарифмическом масштабе несколько отклонена от прямой и становится вогнутой к оси абсцисс, значит, имеет место падение темпов; когда кривая в своем течении приближается к прямой — стабильность темпов; если она отклоняется от прямой в сторону, выпуклую к оси абсцисс, изучаемое явление имеет тенденцию к росту с увеличивающимися темпами.
Динамику изображают и радиальные диаграммы, строящиеся в полярных координатах. Радиальные диаграммы преследуют цель наглядного изображения определенного ритмического Движения во времени. Чаще всего эти диаграммы применяются Для иллюстрации сезонных колебаний. Радиальные диаграммы разделяются на замкнутые и спиральные. По технике построения радиальные диаграммы отличаются друг от друга в зависимости от того, что взято в качестве пункта отсчета — центр круга или окружность.

Замкнутые диаграммы отражают внутригодичный цикл динамики какого-либо одного года. Спиральные диаграммы показывают внутригодичный цикл динамики за ряд лет.

Построение замкнутых диаграмм сводится к следующему: вычерчивается круг, среднемесячный показатель приравнивается к радиусу этого круга. Затем весь круг делится на 12 радиусов, которые на графике приводятся в виде тонких линий. Каждый радиус обозначает месяц, причем расположение месяцев аналогично циферблату часов: январь — в том месте, где на часах 1, февраль
— 2, и т. д. На каждом радиусе делается отметка в определенном месте согласно масштабу исходя из данных за соответствующий месяц. Если данные превышают среднемесячный уровень, отметка делается за пределами окружности на продолжении радиуса. Затем отметки различных месяцев соединяются отрезками. В приведенном примере (рис. 5.23) К = 44,8 тыс. т, длина радиуса
— 3,0 см. Следовательно, 1 см = 44,8 : 3,0 » 15 тыс. т. Данная замкнутая диаграмма наглядно показывает, что производство мяса подвергнуто сезонным колебаниям. Минимум

[pic]

Рис. 5.23. Сезонные колебания производства мяса в одном из регионов

России в 1994 г.

производства мяса приходится на апрель, май, затем наблюдается медленное его повышение к августу, резкий подъем в сентябре, октябре и опять спад в декабре, январе. Если же в качестве базы для отсчета взять не центр круга, а окружность, то диаграммы называются спиральными.
Построение спиральных диаграмм отличается от замкнутых тем, что в них декабрь одного года соединяется не с январем данного же года, а с январем следующего года. Это дает возможность изобразить весь ряд динамики в виде спирали. Особенно наглядна такая диаграмма, когда наряду с сезонными изменениями происходит неуклонный рост из года в год (рис. 5.24).

[pic]

Рис. 5.24. Продажа пива в розничной торговле в городе за 1992 — 1994 гг.

Среди различных видов графиков особое место занимает кривая, именуемая моделью Лоренца, или кривой Лоренца. Данная кривая дает возможность графически изобразить уровень концентрации явления. Пример построения кривой Лоренца описан в главе 9.

5.6. СТАТИСТИЧЕСКИЕ КАРТЫ

Статистические карты представляют собой вид графических изображений статистических данных на схематической географической карте, характеризующих уровень или степень распространения того или иного явления на определенной территории.

Средствами изображения территориального размещения являются штриховка, фоновая раскраска или геометрические фигуры. Различают картограммы и картодиаграммы.

Картограмма — это схематическая географическая карта, на которой штриховкой различной густоты, точками или окраской определенной степени насыщенности показывается сравнительная интенсивность какого-либо показателя в пределах каждой единицы нанесенного на карту территориального деления (например, плотность населения по областям или республикам, распределение районов по урожайности зерновых культур и т. п.). Картограммы делятся на фоновые и точечные.
Картограмма фоновая — вид картограммы, на которой штриховкой различной густоты или окраской определенной степени насыщенности показывают интенсивность какого-либо показателя в пределах территориальной единицы.
Картограмма точечная — вид картограммы, где уровень выбранного явления изображается с помощью точек. Точка изображает одну единицу совокупности или некоторое их количество, показывая на географической карте плотность или частоту проявления определенного признака.
Фоновые картограммы, как правило, используются для изображения средних или относительных показателей, точечные — для объемных (количественных) показателей (численность населения, поголовье скота и т. д.).
Рассмотрим построение картограммы, используя данные табл. 5.9.

Таблица 5.9

Плотность населения восьми районов области (цифры условные)
|№ района |1 |2 |3 |4 |5 |6 |7 |8 |
|Плотность | | | | | | | | |
|населения | | | | | | | | |
| | | | | | | | | |
|человек |3,|4,|11|14|17|13|11|3,|
| |0 |0 |,0|,0|,0|,0|,0|0 |

Прежде чем приступить к построению картограммы, необходимо разбить районы на группы по плотности населения, а затем установить для каждой определенную окраску или штриховку.
Согласно данным табл. 5.9 все районы по плотности населения можно разбить на три группы: 1) районы, имеющие плотность населения до 4 тыс. человек; 2) от 4 до 12 тыс. человек; 3) от 12 до 17 тыс. человек. Тогда к первой группе относятся районы № 1, 8; ко второй — № 2, 3, 7; к третьей — № 4, 5, 6. Если принять для каждой группы районов окраску различной насыщенности, то на фоновой картограмме хорошо видно, как располагаются на территории области отдельные районы по плотности населения (рис. 5.25). Другим примером фоновой картограммы является рис. 5.26.

[pic]
Рис. 5.25. Картограмма плотности населения восьми районов области

Вторую большую группу статистических карт составляют картодиаграммы, представляющие собой сочетание диаграмм с географической картой. В качестве изобразительных знаков в картодиаграммах используются диаграммные фигуры
(столбики, квадраты, круги, фигуры, полосы), которые размещаются на контуре географической карты. Картодиаграммы дают возможность географически отразить более сложные статистико-географические построения, чем картограммы.

Среди картодиаграмм следует выделить картодиаграммы простого сравнения, графики пространственных перемещений, изолиний.

[pic]

Рис. 5.26.. Плотность населения в областях Центрального района России

(человек на 1 м2)

На картодиаграмме простого сравнения в отличие от обычной диаграммы диаграммные фигуры, изображающие величины исследуемого показателя, расположены не в ряд, как на обычной диаграмме, а разносятся по всей карте в соответствии с тем районом, ^областью или страной, которые они представляют. ‘» ‘Элементы простейшей картодиаграммы можно обнаружить на
‘Политической карте, где города отличаются различными геометрическими фигурами в зависимости от числа жителей.
В качестве примера картодиаграммы возьмем изображение валового сбора зерна Центрального района России (рис. 5.27).
Изолинии (от греч. 1зоз — равный, одинаковый, подобный) -это линии равного значения какой-либо величины в ее распространении на поверхности, в частности на географической карте или графике. Изолиния отражает непрерывное изменение исследуемой величины в зависимости от двух других переменных и применяется при картографировании природных и социально- экономических явлений. Изолинии используются для получения ко-

[pic]

Рис. 5.27. Валовой сбор зерна Центрального района России (данные условные)

личественных характеристик исследуемых величин и для анализа корреляционных связей между ними.
Перечисленные виды графиков не являются исчерпывающими, но они наиболее часто употребляемы.
Литература:
1.Елисеева И.И., Юзбашев М.М. Общая теория статистики
2.Ряузов Н.Н. Общая теория статистики
3.Теория статистики под ред. Шмойловой Л.А.

Курсовая работа: Анализ активов и пассивов бухгалтерского баланса

КУРСОВАЯ РАБОТА

По предмету: КОМПЛЕКСНЫЙ ЭКОНОМИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ ХОЗЯЙСТВЕННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

На тему: Анализ активов и пассивов бухгалтерского баланса

Студента

Специальность

Бухгалтерский учет, анализ и аудит

(5,5 лет, группа БА 551)

Курс V (заочный)

Научный руководитель

ТОЛЬЯТТИ 2009 год

Содержание

Введение

Глава I. Теоретические аспекты оценки активов и пассивов предприятия

1.1 Бухгалтерский баланс в оценке финансового состояния предприятия

1.2 Анализ активов и пассивов бухгалтерского баланса

Глава II. Методика анализа активов и пассивов бухгалтерского баланса

2.1 Методичекие аспекты анализа пассива баланса

2.1.1 Структура, состав собственного капитала и обязательств

2.2 Методика анализа активов организации

2.2.1 Внеоборотные и оборотные активы и эффективность их использования

Глава III. Анализ активов и пассивов бухгалтерского баланса торговой организации ООО «Алан» за период 2006-2008 год

3.1 Общий анализ бухгалтерского баланса

3.2 Анализ пассивов баланса ООО «Алан»

3.3 Анализ активов баланса ООО «Алан»

Заключение

Список использованной литературы

Введение

Чтобы выжить в условиях рыночной экономики и не допустить банкротства предприятия, необходимо при помощи финансового анализа своевременно выявлять и устранять недостатки в финансовой деятельности и находить резервы улучшения состояния предприятия и его платежеспособности.

Результативность финансового анализа во многом зависит от организации и совершенства его информативной базы.

Бухгалтерский баланс является одним из способов обобщения, с одной стороны, состава и размещения хозяйственных средств, а с другой — источников их образования в стоимостном выражении, а так же определения важнейших показателей, отражающих результат хозяйственной деятельности предприятия, его финансового положения и расчетных взаимоотношений с партнерами.

Анализ активов и пассивов баланса является частью анализа имущественного положения при рассмотрении финансово-хозяйственного состояния предприятия. При анализе активов и пассивов баланса прослеживается структура и динамика состояния активов предприятия в анализируемом периоде.

В настоящей работе раскрывается сущность бухгалтерского баланса, его использование в качестве источника информации для оценки финансового состояния предприятия.

Бухгалтерский баланс играет важную роль в оценке финансового состояния предприятия, так как по данным баланса важно понять, что представляет собой предприятие на данный момент и в результате чего сложилось такое положение, что и определяет актуальность выбранной мною темы.

Объектом курсовой работы является организация ООО » Алан».

Целью курсовой работы является анализ активов и пассивов бухгалтерского баланса для оценки финансового состояния предприятия на примере ООО » Алан».

Глава I. Теоретические аспекты оценки активов и пассивов предприятия

1.1 Бухгалтерский баланс в оценке финансового состояния предприятия

Бухгалтерский баланс является богатым источником информации, на базе которого раскрывается финансово-хозяйственная деятельность экономического субъекта.

Бухгалтерский баланс является одним из способов обобщения, с одной стороны, состава и размещения хозяйственных средств, а с другой — источников их образования в стоимостном выражении, а так же определения важнейших показателей, отражающих результат хозяйственной деятельности предприятия, его финансового положения и расчетных взаимоотношений с партнерами на начало и конец периода. При этом в начале периода эти данные позволяют судить о стартовых возможностях предприятия на предстоящий период, а в конце — о полученных при осуществлении хозяйственных процессов результатах, которые, в свою очередь, служат основой для прогнозирования характера и особенностей их развития в последующем периоде.

Однако общая характеристика баланса позволяет установить лишь его роль и значение в деятельности хозяйства. Наряду с этим появляется необходимость более подробного ознакомления с каждым разделом баланса, что обеспечит более глубокий подход к его анализу. В связи с этим вкратце рассмотрим строение баланса.

В бухгалтерском балансе активы и пассивы приводятся только в стоимостных показателях. Каждый элемент актива и пассива баланса называется статьей баланса. Любая статья актива баланса позволяет получить следующую характеристику экономических ресурсов: в чем воплощена данная часть активов, где используются, их величина. Любая статья пассива баланса позволяет получить следующую характеристику источников образования экономических ресурсов: за счет какого источника данная часть активов создана, для какой цели предназначены, их величина. Все статьи актива и пассива баланса исходя из их экономической однородности сведены в определенные разделы баланса.

Актив баланса содержит два раздела:

I. Внеоборотные активы;

II. Оборотные активы.

Пассив баланса состоит из трех разделов:

III. Капитал и резервы;

IV. Долгосрочные обязательства;

V. Краткосрочные обязательства.

Разделы в активе баланса расположены по возрастанию ликвидности, а в пассиве — по степени закрепления источников.

В разделе I актива баланса «Внеоборотные активы» представлены все долгосрочные активы хозяйствующего субъекта: нематериальные активы, основные средства, долгосрочные финансовые вложения, капитальные вложения. Статьи группы «Нематериальные активы» оцениваются в балансе по остаточной стоимости. Остаточная стоимость данной группы активов определяется как разность между первоначальной (восстановительной) стоимостью и величиной начисленного износа. Также оцениваются статьи группы «Основные средства» за исключением статьи «Земельные участки». Износ по этому виду активов не начисляется. В балансе все основные средства и нематериальные активы представлены в одном разделе, независимо от сферы эксплуатации.

По статьям группы «Финансовые вложения» отражаются вложения денежных средств и другого имущества в другие хозяйственные органы на срок более одного года; по статье «Капитальные вложения» — фактические затраты в незавершенном строительстве.

В разделе II актива баланса «Оборотные активы» отражаются не текущие активы несколькими группами. В группе «Запасы» отдельными статьями представлены оборотные активы сферы производства. Сырье и материалы оцениваются в балансе по фактической заготовительной себестоимости. Затраты в незавершенном производстве могут быть оценены по нормативной себестоимости, по сумме прямых затрат или по фактической производственной себестоимости. В этом же разделе отражаются и предметы обращения: готовая продукция и товары отгруженные, расходы будущих периодов, которые должны оцениваться по фактической себестоимости.

Вторую группу текущих активов представляют краткосрочные финансовые вложения в другие организации. Группа «Денежные средства» представлена статьями «Касса», «Расчетные счета», «Валютные счета», «Прочие денежные средства».

В этом же разделе актива отражается и дебиторская задолженность как других организаций и лиц, так и работников данного хозяйствующего субъекта.

Пассив баланса состоит из трех разделов (табл.1.2). Раздел III баланса представлен собственным капиталом, а в разделах IV и V отражается привлеченный капитал.

В разделе III баланса «Капитал и резервы» самостоятельными статьями отражены собственные источники образования имущества — уставный капитал, добавочный капитал, резервный капитал. В этом же разделе приведена нераспределенная прибыль предприятия прошлых лет и отчетного года. Самостоятельными статьями представлен непокрытый убыток. Статьи раздела IV баланса «Долгосрочные обязательства» характеризуют задолженность перед банками по кредитам и займам, полученным от других организаций на срок более одного года.

Раздел V баланса «Краткосрочные обязательства» объединяет несколько групп краткосрочной задолженности: заемные средства, кредиторскую задолженность, резервы предстоящих расходов, доходы будущих периодов.

По группе «Заемные средства» самостоятельными статьями отражается задолженность перед банками по краткосрочным ссудам и займам перед другими предприятиями.

По статьям группы «Кредиторская задолженность» отражается задолженность поставщикам и подрядчикам за поступившие от них товарно-материальные ценности, дочерним и зависимым предприятиям, работникам организации, бюджету, социальным фондам.

Особенностью действующей структуры заключается в том, что в начале идут наименее ликвидные разделы и статьи баланса, по мере нарастания уровня их ликвидности за ними следуют более ликвидные разделы и статьи.

Устойчивость финансового положения предприятия в значительной степени зависит от целесообразности и правильности вложения финансовых ресурсов в активы. В процессе функционирования предприятия и величина активов, и их структура претерпевают постоянные изменения. Наиболее общее представление об имевших место качественных изменениях в структуре средств и их источников, а также динамике этих изменений можно получить с помощью вертикального и горизонтального анализа отчетности.

Вертикальный анализ показывает структуру средств предприятия и их источников. Есть две причины, обуславливающие необходимость и целесообразность проведения такого анализа: с одной стороны — переход к относительным показателям позволяет проводить межхозяйственные сравнения экономического потенциала и результатов деятельности предприятий, различающихся по величине используемых ресурсов и другим объемным показателям; с другой стороны — относительные показатели в определенной степени сглаживают негативное влияние инфляционных процессов, которые могут существенно искажать абсолютные показатели финансовой отчетности и тем самым затруднить их сопоставление в динамике.

Горизонтальный анализ отчетности заключается в построении одной или нескольких аналитических таблиц, в которых абсолютные показатели дополняются относительными темпами роста (снижения). Как правило, берутся базисные темпы роста за смежные периоды (годы), что позволяет анализировать не только изменения отдельных показателей, но и прогнозировать их значения. Ценность результатов горизонтального анализа существенно снижается в условиях инфляции. Тем не менее, эти данные можно использовать при межхозяйственных сравнениях.

Горизонтальный и вертикальный анализы взаимно дополняют друг друга, вместе характеризуют как структуру, так и динамику отдельных показателей отчетной бухгалтерской формы, позволяют сравнивать отчетность совершенно разных по роду деятельности и объемам производства предприятий.

1.2 Анализ активов и пассивов бухгалтерского баланса

Анализ активов и пассивов баланса является частью анализа имущественного положения при рассмотрении финансово-хозяйственного состояния предприятия. При анализе активов и пассивов баланса прослеживается динамика их состояния в анализируемом периоде. Анализ структуры и изменения статей баланса показывает:

какова величина текущих и постоянных активов, как изменяется их соотношение, а также за счет чего они финансируются;

какие статьи растут опережающими темпами, и как это сказывается на структуре баланса;

какую долю активов составляют товарно-материальные запасы и дебиторская задолженность;

насколько велика доля собственных средств, и в какой степени компания зависит от заемных ресурсов;

каково распределение заемных средств по срочности;

какую долю в пассивах составляет задолженность перед бюджетом, банками и трудовым коллективом.

В ходе анализа для характеристики различных аспектов финансового состояния применяются как абсолютные показатели, так и финансовые коэффициенты, представляющие собой относительные показатели финансового состояния. Следует иметь ввиду, что в условиях инфляции ценность анализа по абсолютным показателям значительно снижается и для нейтрализации этого фактора как раз и проводится анализ по относительным показателям структуры баланса. Последние рассчитываются в виде отношений абсолютных показателей финансового состояния или их линейных комбинаций.

Помимо анализа абсолютных и относительных показателей, в данной работе я применю и другие методики экономического анализа. Практика экономического анализа выработала такие правила чтения финансовых отчетов, как:

Горизонтальный анализ (временной) — сравнение каждой позиции отчетности с предыдущим периодом.

Вертикальный анализ (структурный) — определение структуры итоговых финансовых показателей, с выявлением влияния каждой позиции отчетности на результат в целом.

Трендовый анализ — сравнение каждой позиции отчетности с рядом предшествующих периодов и определение тренда, т.е. основной тенденции динамики показателя.

Глава II. Методика анализа активов и пассивов бухгалтерского баланса

2.1 Методичекие аспекты анализа пассива баланса

Сведения, которые приводятся в пассиве баланса, позволяют определить, какие изменения произошли в структуре собственного и заемного капитала, сколько привлечено в оборот предприятия долгосрочных и краткосрочных заемных средств, т.е. пассив показывает, откуда взялись средства, кому обязано за них предприятие.

Финансовое состояние предприятия во многом зависит от того, какие средства оно имеет в своем распоряжении и куда они вложены. По степени принадлежности используемый капитал подразделяется на собственный (I раздел пассива) и заемный (II и III разделы пассива).

Величина собственного капитала имеет особое значение для организаций при анализе их финансового состояния, которая характеризует финансовую независимость и экономическую самостоятельность. Наличие у организации собственного капитала, величина которого имеет устойчивую тенденцию к росту, означает для потенциальных кредиторов, инвесторов, заимодавцев и акционеров дополнительные гарантии в рыночных условиях. Для самих организаций собственный капитал является основным источником осуществления уставной деятельности, покрытия возможных убытков, создания новых видов имущества и расширения сферы деятельности.

Задачи анализа состояния и структуры собственного капитала организации:

анализ динамики величины собственного капитала;

анализ структуры собственного капитала; анализ использования средств собственного капитала;

выявление перспективных возможностей наращивания собственного капитала.

Собственный капитал торговых организаций структурно состоит из таких источников, как уставный капитал, резервный капитал, нераспределенная прибыль прошлых лет и отчетного года. К собственному капиталу торговых организаций следует отнести и суммы амортизационных отчислений по внеоборотным активам, которые аккумулируются организацией в целях проведения реконструкции, модернизации, замены или приобретения новых объектов внеоборотных активов.

В бухгалтерском балансе торговой организации, которая имеет организационно-правовую форму акционерного общества (закрытого или открытого), отражается величина уставного капитала в соответствии с учредительными документами, которая равна номинальной стоимости акций, приобретенных акционерами. Торговые организации, созданные в форме обществ с ограниченной ответственностью, отражают в балансе величину складочного капитала как совокупность вкладов участников общества, которая указана в учредительных документах.

Следующей составляющей собственного капитала организации является добавочный капитал. Добавочный капитал в торговых организациях может быть образован в результате переоценки объектов основных средств в сторону увеличения их стоимости, т.е. дооценки.

Торговые организации могут образовывать и резервный капитал путем отчислений от чистой прибыли. Суммы резервного капитала формируются по двум направлениям: отчисления в резервы, которые создаются по действующему законодательству, например, в акционерных обществах, и отчисления в резервы, предусмотренные самой организацией в учредительных документах.

2.1.1 Структура, состав собственного капитала и обязательств

Основным источником собственного капитала организации является нераспределенная прибыль. Нераспределенная прибыль прошлых лет представляет собой ту сумму прибыли организации, которая осталась в ее распоряжении по результатам работы за прошлый отчетный год, с учетом отчислений в фонды — начисления, потребления, акционирования и др. Нераспределенная прибыль отчетного года представляет собой разницу между финансовым результатом за отчетный период и причитающейся к уплате суммой налогов и других обязательных платежей за счет прибыли.

Обозначив составляющие собственного капитала условными обозначениями (Ку — уставный капитал, Кд — добавочный капитал, Кр — резервный капитал, НПпр. л. — нераспределенная прибыль прошлых лет, НПо. г. — нераспределенная прибыль отчетного года), получим величину собственного капитала (Кс), которую можно определить по формуле:

Кс = Ку + Кд + Кр + НПпр. л. + НПо. г.

Общепринятая формула балансового обобщения выглядит следующим образом:

А = К + О,

где А — актив баланса;

К — капитал организации;

О — обязательства организации.

Проанализировав собственный капитал торговой организации, можно переходить к анализу второй составляющей балансового уравнения — к обязательствам организации. Обязательства организации представляют собой в широком смысле заемные средства, которые можно разделить по срокам их погашения на краткосрочные (сроком до 1 года) и долгосрочные (сроком свыше 1 года). Внутри краткосрочных и долгосрочных заемных средств следует обособить для анализа такие виды заимствований, как кредиты банков и займы.

К обязательствам организации следует отнести и привлеченные средства, т.е. кредиторскую задолженность, сроки оплаты которой не наступили. Внутри общей суммы кредиторской задолженности для целей анализа следует выделить: задолженность перед поставщиками и подрядчиками, по векселям выданным (к уплате), авансам полученным, задолженность учредителям по выплате доходов, задолженность перед дочерними и зависимыми обществами.

Особую группу среди привлеченных средств составляют так называемые устойчивые пассивы, анализ которых проводится по следующим направлениям: задолженность перед персоналом организации по оплате труда, задолженность перед бюджетом и органами социального страхования и обеспечения.

Задачами анализа состава и структуры обязательств торговой организации являются: анализ динамики величины заемных и привлеченных средств; анализ структуры заемных и привлеченных средств; анализ эффективности использования заемных и привлеченных средств.

Источниками формирования активов организации служат как заемные средства, так и собственный капитал. Необходимо проследить, как происходило приращение заемных и привлеченных средств за анализируемый период, что является основным видом привлеченных средств, общую тенденцию роста или снижения привлеченных средств, общее изменение источников собственных и заемных средств.

Для анализа основных направлений расходования собственного капитала, а также привлеченных и заемных средств необходимо рассмотреть, как изменились за анализируемый период динамика и структура оборотных и внеоборотных активов организации по данным баланса.

Для выяснения, достаточно ли у организации собственных оборотных активов, чтобы покрыть текущие краткосрочные обязательства, следует исчислить коэффициент текущей ликвидности по формуле:

Кт. л. = Итог раздела II актива баланса / Итог раздела V пассива баланса.

Предприятие будет признано неплатежеспособным, если при анализе структуры баланса предприятия будет выполняться одно следующее условие: К1 < 2. Если коэффициент текущей ликвидности у торговой организации ниже нормативного значения коэффициента ликвидности, то, следовательно, у торговой организации недостаточно ликвидных активов для погашения текущих краткосрочных обязательств. Следовательно, администрация торговой организации должна будет придерживаться политики дальнейшего наращивания оборотных активов при снижении темпов роста кредиторской задолженности.

2.2 Методика анализа активов организации

Актив баланса содержит сведения о размещении капитала, имеющегося в распоряжении предприятия, т.е. о вложении его в конкретное имущество и материальные ценности, о расходах предприятия на производство и реализацию продукции и об остатках денежной наличности.

Главным признаком группировки статей актива баланса считается степень их ликвидности (быстрота превращения в денежную наличность). По этому признаку все активы баланса подразделяются на долгосрочные или основной капитал (I раздел) и текущие (оборотные) активы (II раздел).

Организации для осуществления хозяйственно-финансовой деятельности должны располагать определенными видами основных (внеоборотных) и оборотных средств, обеспечивающих бесперебойные процессы производства и реализации продукции. Величина и состав этих средств зависят от характера, объема и содержания хозяйственной деятельности конкретной организации.

Источниками формирования внеоборотных и оборотных активов являются собственный и заемный капитал. Состав и структура активов зависят от величины и структуры капитала. Следовательно, анализ активов организации непосредственно связан с анализом: источников их формирования и ликвидности, т.е. способности оперативно высвобождать из хозяйственного оборота денежные средства, необходимые для нормальной хозяйственно-финансовой деятельности, и возможности выполнять своевременно свои текущие и долгосрочные обязательства.

Размер активов (имущества) и их структура постоянно изменяются, так как по своей природе динамичны.

Существуют различные подходы к классификации активов организации. Так, активы можно рассматривать как с точки зрения предметно-вещественного состава, так и затратно-результатного.

При предметно-вещественной интерпретации актива баланса изучается состав, размещение и использование средств организации, а при затратно-результатной — величина понесенных затрат в результате предшествующих хозяйственных операций организации.

При анализе структуры и динамики активов хозяйственные средства (имущество, активы) можно подразделить: в зависимости от сферы деятельности; скорости совершаемого ими оборота; на нефинансовые и финансовые и т.д.

В зависимости от сферы деятельности они делятся на: средства в сфере производства (средства труда, нематериальные активы, долгосрочные инвестиции, предметы труда); средства сферы обращения (готовая продукция, товары, денежные средства, средства в расчетах, средства, обслуживающие обращение), средства непроизводственной сферы.

В зависимости от скорости совершаемого оборота активы организации делятся на: внеоборотные, скорость оборота которых превышает один год (основные средства, нематериальные активы, долгосрочные инвестиции, долгосрочные финансовые вложения и т.д.), и оборотные, скорость оборота которых менее года (материальные и денежные).

Кроме того, активы при анализе можно разграничить по степени ликвидности на нефинансовые (основные средства, долгосрочные инвестиции, нематериальные активы, производственные запасы, затраты в незавершенном производстве и т.д.) и финансовые (денежные средства, средства в расчетах, вложения в ценные бумаги). В процессе анализа необходимо выявить структуру актива баланса, определив удельный вес оборотных и внеоборотных активов в общей валюте баланса в динамике; отклонения и изменения в размещении средств.

Анализ ликвидности активов отражает кассовую позицию организации и определяет ее способность управлять оборотными средствами, т.е. в нужный момент быстро обращать активы в наличность с целью погашения краткосрочных текущих обязательств. Поэтому следует средства организации сгруппировать по степени ликвидности и сравнить их с источниками формирования данных средств, объединенных по срокам их погашения. Подобное деление на равное количество детализированных групп активов и обязательств (пассивов) позволит путем их сравнения определить, в какой мере обязательства будут погашены активами и в какие сроки.

Разница между текущими активами и краткосрочными обязательствами представляет собой сумму собственных оборотных средств, или чистый оборотный капитал (чистые активы). Эта сумма определяется и как разница между третьим разделом баланса (капитал и резервы) и первым его разделом (внеоборотные активы). Она должна быть всегда больше нуля, ибо частное от деления текущих активов на краткосрочные обязательства всегда должна превышать единицу. При анализе активов необходимо разграничить их по степени ликвидности, а обязательства — по степени очередности удовлетворения требований (срочности платежей) по ним на одиннадцать групп следующим образом:

Таблица 1. Структура активов и пассивов

Актив

Пассив

1. Денежные средства

2. Вложения в краткосрочные ценные бумаги и денежные средства

3. Авансы выданные

4. Расходы будущих периодов

5. Средства в расчетах (дебиторская задолженность), платежи по которым ожидаются в течение 12 месяцев

6. Средства в расчетах (дебиторская задолженность), платежи по которым ожидаются более чем через 12 месяцев после отчетной даты

7. Товары и готовая продукция

8. Производственные запасы и затраты

9. Прочие текущие активы

10. Основные средства, нематериальные активы, долгосрочные инвестиции

11. Прочие внеоборотные активы

1. Задолженность по заработной плате и исполнительным листам

2. Платежи бюджету и внебюджетным фондам

3. Авансы полученные

4. Доходы будущих периодов

5. Кредиторская задолженность, подлежащая погашению в течение 12 месяцев

6. Кредиторская задолженность, подлежащая погашению более чем через 12 месяцев после отчетной даты

7. Обязательства: перед поставщиками, по кредитам и займам

8. Обязательства: перед поставщиками, по кредитам и займам

9. Прочие краткосрочные пассивы

10. Собственный капитал и долгосрочные обязательства

11. Собственный капитал и долгосрочные обязательства

Внеоборотные активы в бухгалтерском балансе приводятся в оценке нетто. Так, основные средства, нематериальные активы, отражаются по остаточной стоимости, а все остальные внеоборотные активы — по фактической себестоимости. Данная оценка не дает представления о сумме денежных средств, которую можно получить, реализовав внеоборотные активы в случае продажи, ликвидации организации.

Величина внеоборотных активов может изменяться в результате поступления за счет строительства и приобретения, безвозмездного присоединения, вклада в уставной капитал, выбытия в результате ликвидации и т.д. Таким образом, в процессе анализа используются показатели как первоначальной, так и остаточной стоимости, либо фактической себестоимости внеоборотных активов; моментные и интервальные величины; стоимостные и натуральные показатели. В ходе анализа внеоборотных активов необходимо дать оценку структуры, динамики и эффективности их использования (по данным бухгалтерского баланса).

Для анализа коэффициента износа основных средств (Кизн) необходимо сумму начисленного износа (СИЗ) сопоставить с первоначальной стоимостью основных средств (ОСпер) по формуле:

Кизн = СИЗ / ОСпер.

Коэффициент обновления исчисляется как отношение стоимости поступивших основных средств (ОСП) к первоначальной стоимости основных средств на конец года (ОСКпер):

Кобн = ОСП / ОСКпер.

Коэффициент выбытия основных средств (Квыб) можно определить, рассчитав отношение стоимости выбывших основных средств (ОСВ) к первоначальной стоимости основных средств на начало периода (ОСНпер) по формуле:

Квыб = ОСВ / ОСНпер

Коэффициент ликвидации основных средств (Клик) рассчитывается по формуле:

Клик = ОСЛ / ОСНпер,

где ОСЛ — сумма ликвидированных основных средств за период.

Анализ годности основных средств осуществляется путем расчета коэффициента годности (Кгодн) как разница между единицей и коэффициентом износа (Кизн):

Кгодн = ОСост / ОСпер

Эффективность использования основных средств в торговле характеризуется системой показателей, основными из которых являются: фондоотдача по оптовому и розничному товарообороту; соотношение общей и торговой площади; розничный товарооборот на единицу торговой площади (рабочее место); отпуск товаров со склада на единицу складской площади; товарооборот на единицу складской площади (или складской емкости) и др.

Показатель фондоотдачи находится делением розничного или оптового товарооборота на среднюю стоимость используемых основных средств. Таким путем определяется, сколько на каждый рубль основных средств приходится рублей товарооборота (продано товаров).

Фо = товарооборот (объем продаж) / средняя первоначальная (восстановительная) стоимость основных средств.

Важным показателем эффективности использования основных средств является обратный показатель фондоотдачи — фондоемкость (Фе), который определяется отношением средней стоимости основных средств (ОСпер) к объему товарооборота (Nр).

Изменение фондоемкости показывает прирост или снижение стоимости основных средств на 1 руб. товарооборота. Показатель фондовооруженности (Фв) находят делением среднегодовой стоимости активной части основных средств на среднюю численность торгово-оперативных работников.

К рассматриваемому показателю исчисляется и показатель фондооснащенности (Фос), определяемый как отношение среднегодовой стоимости всех основных средств (ОСпер) к среднесписочной численности всех торговых работников (Ч):

Фос = ОСпер / Ч

2.2.1 Внеоборотные и оборотные активы и эффективность их использования

Оборотные активы представляют собой наиболее мобильную часть имущества организации, так как они совершают полный оборот или несколько оборотов за год. Состояние и эффективность их использования — одно из главных условий успешной ее деятельности. Ритмичность, слаженность и высокая результативность работы организации во многом зависят от ее обеспеченности оборотными средствами. Недостаток средств, авансируемых на приобретение оборотных активов, может привести к сокращению производства, невыполнению производственной программы. Излишнее отвлечение средств в них, превышающее действительную потребность, приводит к омертвлению ресурсов, неэффективному их использованию.

Важным показателем при анализе материальных активов является их оборачиваемость, которая выражается длительностью оборота в днях и числом оборотов в течение отчетного периода. Наиболее распространенным является показатель оборачиваемости в днях. Его определяют как частное от деления средней величины материальных активов (МА) на среднегодовой оборот по реализации товаров (СО) по формуле:

ОМА = МА / СО = МА*Д / Nр,

где ОМА — оборачиваемость материальных активов, дни; МА — средние запасы материальных активов, руб.; СО — сумма однодневного товарооборота; Д — дни периода; Nр — объем продаж (товарооборот).

Для расчета скорости оборота материальных активов (h) используется формула:

h = Nр/МА

Оборачиваемость материальных активов можно рассчитать по формуле:

ОМА = 360/h

Коэффициент отношения объема продаж к материальным запасам характеризует степень поддержания заданного уровня реализации объемом запасов. Низкий уровень оборачиваемости свидетельствует о создании чрезмерных запасов либо запасов медленно реализуемых, устаревших, а также о сокращении объема продаж.

В процессе совершения хозяйственно-финансовых операций по продаже продукции, товаров, других активов, работ и услуг возникает дебиторская задолженность. Анализ дебиторской задолженности осуществляется путем определения ее удельного веса в оборотных активах. Затем изучается динамика изменения ее суммы за год: сравниваются остатки на конец с суммой на начало; оценивается ее состояние — возникновение и погашение за год по статьям баланса и видам дебиторов.

Анализируя дебиторскую задолженность (ДЗ), следует сравнить ее сумму с размером кредиторской задолженности (КЗ), определив коэффициент соотношения долга (Кд):

Кд = ДЗ/КЗ

Сумма дебиторской задолженности непосредственно зависит от объема продаж, что отражает коэффициент соотношения объема продаж (Nр) и средней суммы дебиторской задолженности (ДЗ), рассчитываемый по формуле:

ОДЗр = Nр / ДЗ,

где ОДЗр — оборачиваемость дебиторской задолженности, выраженная числом оборотов.

Однако наиболее удобным выражением оборачиваемости является продолжительность оборота в днях (ОДЗд):

ОДЗд = ДЗ/СО = ДЗ*Д/Nр

Низкая оборачиваемость дебиторской задолженности может быть обусловлена предоставлением товарного кредита, оформлением задолженности векселями на длительные сроки, неспособностью покупателей оплатить счета или плохой работой по взысканию дебиторской задолженности. При соблюдении расчетной и договорной дисциплины торговые организации не должны иметь большую дебиторскую задолженность, так как это приводит к отвлечению оборотных средств, к задержке их оборачиваемости, что, в конечном итоге, ведет к образованию потребности в дополнительных источниках средств и ухудшает финансовое состояние организации. При этом увеличивается производственный цикл организации. Продолжительность периода операционного производственного цикла рассчитывается суммированием периода оборачиваемости материальных активов и периода оборачиваемости дебиторской задолженности. Чем больше дебиторская задолженность, тем меньше денежных средств в организации.

Объем денежных средств, находящихся в организации на данный момент — это скорее страховой запас на случай несбалансированности денежных потоков в результате различий в объемах реализации и закупок, а также других непредвиденных расходов. Однако их чрезмерное наличие, так и недостаток не являются положительными моментами в работе организации. Это объясняется тем, что денежные средства сами по себе, без использования их в хозяйственной деятельности, не приносят дохода, а их недостаток может привести к неплатежеспособности.

Коэффициент достаточности денежных средств (Кддс) определяется по формуле:

Кддс = ДС + ДЗ / ЕДР,

где ДС — сумма денежных средств;

ДЗ — дебиторская задолженность (средства в расчетах);

ЕДР — сумма ежедневных денежных расходов.

Особое значение для стабильной деятельности организации имеет скорость движения денежных средств, которая определяется длительностью их оборота (Сод) по формуле:

Сод = ДС*Д / О,

где Д — дни периода, О — оборот денежных средств.

Оборотные активы организаций могут обеспечиваться за счет собственных и заемных (привлеченных) средств. Поэтому при анализе следует определить размер собственных оборотных средств (СОС) или чистых оборотных активов. Он определяется двумя методами:

1. из текущих (оборотных) активов вычитаются текущие обязательства (пассивы);

2. из собственного капитала вычитают внеоборотные активы.

Для установления целесообразности использования собственных оборотных средств (чистых оборотных активов — ЧОА) исчисляются: коэффициент маневренности (Км), коэффициент автономности (Ка), коэффициенты участия собственных оборотных средств в запасах (Кз) и в объеме продаж (Кп):

Км = ЧОА/ТА; Ка = ЧОА/А; Кз = ЧОА/МЗ; Кп = ЧОА/Nр,

где ТА — текущие (обортные) активы;

А — активы;

МЗ — материальные запасы;

Nр — объем продаж.

Исчисляя коэффициенты оборачиваемости активов нужно иметь в виду, что организация должна разработать оптимальные их величины с целью покрытия потребности в данных активах.

Глава III. Анализ активов и пассивов бухгалтерского баланса торговой организации ООО «Алан» за период 2006-2008 год

3.1 Общий анализ бухгалтерского баланса

Устойчивость финансового положения предприятия в значительной степени зависит от целесообразности и правильности вложения финансовых ресурсов в активы. В процессе функционирования предприятия и величина активов, и их структура претерпевают постоянные изменения. Наиболее общее представление об имевших место качественных изменениях в структуре средств и их источников, а также динамике этих изменений можно получить с помощью вертикального и горизонтального анализа отчетности.

Анализ таблицы 1 “Вертикальный анализ уплотненного баланса ООО “Алан”на 31.12.2008г., тыс. руб.»

В процессе анализа по вертикали баланса ООО «Алан» можно сделать выводы:

в течение рассматриваемого периода произошли изменения валюты в положительном направлении в 2006г. На 1781 тыс. р. и в 2008 г. На 5615 тыс. р., что свидетельствует о наращивании имущественного потенциала предприятия;

структура актива баланса состоит в основном из материальных оборотных активов (на 2006г. — 58,63%, на 2007г. — 51,49% и на 2008г. — 58,63% к общей валюте баланса) и денежных средств (в 2006г. — 17,32%, в 2007г. — 23,80% и в 2008г. — 17,32% соответственно);

высокий удельный вес в пассиве баланса занимает собственный капитал (на 2006г. — 37,66%, на 2007г. — 51,49% и на 2008г. — 43,42% к общей валюте баланса) и краткосрочные обязательства (55,17%, 47, 20%, 55,18% соответственно);

опасность для финансового положения организации представляет значительный перекос в структуре активов и пассивов фирмы. Так в активах чрезмерно большой удельный вес занимают запасы, а в пассивах — кредиторская задолженность, что отрицательно сказывается на ликвидности и финансовой устойчивости организации. А также этот вывод подкрепляется отрицательной тенденцией к росту данных показателей в течение отчетного периода: запасы выросли на 4068 тыс. руб., или 72,45% общего роста валюты актива баланса, кредиторская задолженность выросла на 3965 тыс. руб., что составило 70,61% общего роста валюты пассива баланса.

значительное увеличение доли оборотных средств в имуществе на конец 2008года, составляющее 4436 тыс. р. может свидетельствовать о формировании более мобильной структуры активов, способствующей ускорению оборачиваемости средств организации;

доля долгосрочных задолженностей организации за 2006год увеличилась на 110 тыс. р., в 2007 году произошло значительное уменьшение на 734 тыс. р., по сравнению с 2006 г., но к концу 208 года произошло хоть и незначительное, но увеличение на 88 тыс. р. (или 1,57% по отношению к общей сумме изменений)

Таблица 2. Горизонтальный анализ уплотненного баланса за период 2006 — 2008 года.

Идентификатор

На конец 2006 года (базисный период)

На конец 2007 года

На конец 2008 года
тыс. руб.

%

тыс. руб.

%

тыс. руб.

%1

Актив

ОС

ПВ

1980

84

100

100

1519

88

76,72

104,76

2673

113

175,97

128,41

ВА

2064

100

1607

77,86

2786

173,37

ЗЗ

ДБ

ДС

7156

870

2114

100

100

100

5592

1076

2585

78,14

123,68

122,28

9660

1175

2854

172,75

109, 20

110,41

ОА

10140

100

9253

91,25

13689

147,94
БА

12204

100

10860

88,99

16475

151,70

Пассив

УК

ДК

РК

2914

651

1030

100

100

100

4162

651

779

142,83

100

75,63

4162

651

2341

100

100

300,51

СК

4595

100

5592

121,70

7154

127,93
ДО

876

100

142

16,21

230

161,97
КО

6733

100

5126

76,13

9091

177,35
БП

12204

100

10860

88,99

16475

151,70

Горизонтальный анализ в нашем случае означает сопоставление статей баланса на конец нескольких отчётных периодов; данное сопоставление позволяет определить общее направление движения баланса.

В представленном анализе просматривается увеличение итогов баланса в последнем отчетном периоде, что можно оценить как положительный показатель.

Положительной оценки также заслуживает постепенное и стабильное увеличение в активе баланса денежных средств (в 1 год на 22,28%, и в последующий — 10,41%) и внеоборотных активов (4,76% и 28,41% соответственно), а в пассиве баланса — увеличение итога первого раздела (на конец 2006 года — 4595 тыс. руб., 2007 года — 5592 тыс. руб., 2008 года — 127,93 тыс. руб.). Также следует отметить увеличение резервного капитала организации — на конец 2008 года он составил 2341 тыс. руб.

Однако о неблагополучии в финансах предприятия говорит резкое изменение в разделе баланса «Краткосрочные обязательства», т.е. долги организации, старение кредиторских счетов (в последний год рост составил 177,35%). Это значит, что либо предприятие проводит неразумную политику распределения финансов по своим платежам, либо задерживает поставки. Тревожным фактором является повышение по статье «Запасы» (в последний год рост составил 172,75%). Изменение данной статьи означает затоваривание, неблагоприятную концентрацию товара на складах, падение продаж и т.д. Для устранения отрицательных аспектов анализа организации рекомендуется установление оптимального уровня товарных запасов, устранение затоваривания и дефицита товаров, способствовать ускорению оборота товарных запасов с помощью автоматизированной системы управления, а уменьшить оборотный капитал, сократить потребность в кредитных ресурсах. Повышение точности прогнозов, качественно улучшит процесс подготовки и принятия решений, что будет способствовать уменьшению трудоемкости процессов обработки и использования данных, а также снижению затрат на неликвидные товары, возрастание ежедневной выручки в долгосрочной перспективе.

3.2 Анализ пассивов баланса ООО «Алан»

Таблица 3. Анализ состава и структуры собственного капитала за период 2006-2008г.

Составляющие собственного капитала

На конец 2006 года

На конец 2007 года

На конец 2008 года
тыс. руб.

% к итогу баланса

тыс. руб.

% к итогу баланса

тыс. руб.

% к итогу баланса

Уставный капитал

Добавочный капитал

Резервный капитал

2914

651

1030

23,88

5,33

8,44

4162

651

779

38,32

5,99

7,17

4162

651

2341

25,26

3,95

14,21

Итого

Баланс

4595

12204

37,65

100

5592

10860

51,49

100

7154

16475

43,42

100

За анализируемый период собственный капитал ООО «Алан» вырос в целом на 2559 тысяч рублей, что является положительной тенденцией. Средства собственного капитала составляют в валюте баланса 43,42% на конец 2008 года против 37,65% на конец 2006 года.

В структуре собственного капитала произошли определенные изменения. Так, уставный капитал увеличился в 2007 году на 1248 тысяч рублей. Добавочный капитал был сформирован полностью и не увеличивался за весь рассматриваемый период, резервный капитал в течение периода уменьшался и увеличивался, и на конец 2008 года его сумма составила 14,21% валюты баланса.

Таблица 4. Анализ динамики заемных средств за период 2006-2008 г.

Наименование источников заемных средств

Остаток

на конец 2006 года (базисн)

Остаток

на конец 2007 года

Остаток

на конец 2008 года

Изменение

(+,-)

тыс. руб.

% к валюте баланса

тыс. руб.

% к валюте баланса

тыс. руб.

% к валюте баланса

тыс. руб.

% к базис-ному

Долгосрочные кредиты и займы

Краткосрочные займы и кредиты

876

0

7,18

142

0

1,31

230

0

1,40

-646

0

-73,74

Итого

876

7,18

142

1,31

230

1,40

-646

— 73,74

Долгосрочные займы составляют незначительный удельный вес в валюте баланса — 7,18% на конец 2006 года, 1,31% на конец 2007 года и 1,40% на конец 2008 года. Погашение долгосрочных займов идет стабильно; в 2007 году организация взяла кредит. На конец 2006 года сумма непогашенных кредитов была равна 876 тысяч рублей, в то время как на конец 2007 года она уменьшилась до 142 тысяч рублей. В целом за анализируемый период сумма кредитов и займов в целом по организации уменьшилась на 73,74%. Как следует из таблицы, торговая организация ООО «Алан» не прибегала к краткосрочным заимствованиям в виде кредитов и займов на срок меньше 1 года. Стабильное погашение долгосрочных кредитов, их маленькая доля в валюте баланса на фоне увеличения собственного капитала организации и при отсутствии краткосрочных займов и кредитов в целом отражает позитивную тенденцию в деятельности торговой организации ООО «Алан».

Анализ таблицы 5 “Анализ структуры привлеченных средств ООО “Алан» за период 2006-2008год”. (смотреть приложение) За 2008 год объем привлеченных средств прибрел тенденцию роста и составил 177,35%, не смотря на упадок в 2007г., который составил 76,13%, в 2006г. Темп роста составил 142,1%.

Основным видом привлеченных средств для торговой организации ООО «Алан» служит задолженность перед поставщиками за товары, что является одной из характерных особенностей финансово-хозяйственной деятельности организаций торговли, приобретающих у поставщиков товары для перепродажи. Удельный вес задолженности перед поставщиками и подрядчиками наиболее высок — на начало 2006г. — 96,7%, на конец 2006г. — 98,16%, на конец 2007г. — 94,77% и на конец 2008г. — 98,03% общего объема задолженности. В целом задолженность качественная, но крайне высокий темп прироста задолженности перед поставщиками на конец 2008 г., он составил 83,45% за год, свидетельствует о несоблюдении организацией договорной дисциплины и несвоевременных расчетов с поставщиками.

Темп роста задолженности перед персоналом организации в период с 2006-2008гг. свидетельствует о положительной динамике в организации оплаты труда. В 2006г. Темп роста задолженности перед персоналом по оплате труда составил 104,16%, 2007 г. — 84%, 2008г. — 61,90%. Кроме того, к концу года практически не осталось задолженности по социальному страхованию, темпы роста по данному виду составили 16,67%. Задолженность перед бюджетом на конец 2006 г. Составил 4 тыс. руб., 2007 г. — 10 тыс. руб., 2008 г. — 21 тыс. руб., темпы роста соответственно-50%, 250%, 210%. Однако сроки уплаты задолженности перед бюджетом в 2008г. еще не наступили, следовательно, такой вид задолженности можно определить как качественный. Значительно уменьшилась в конце анализируемого периода задолженность перед прочими кредиторами — темп роста 63,56%, что связано с выполнением взаимных обязательств по дополнительным договорам с разными кредиторами по аренде оборудования, с транспортными организациями.

Анализ таблицы 6 «Анализ состава и динамики собственного капитала и обязательств ООО «Алан» за период 2006-2008 год”. (смотреть приложение)

Характеризуя соотношение собственных и заемных средств организации, можно сделать следующие выводы.

Преобладающую часть пассива баланса, отражающего источники средств организации, составляют собственные и привлеченные средства, доля которых в валюте баланса превышает 98%.

По приведенным выше данным можно определить коэффициент автономии, или независимости, организаций от внешних кредиторов:

К автономии = Сумма собственного капитала / Валюта баланса

Кавт. 2006г. =4595/12204=0,38 или 38%

Кавт. 2007г. =5592/10860=0,51 или 51%

Кавт. 2008г. =7154/16475=0,43 или 43%

При этом нормативное значение коэффициента должно быть не ниже 0,6. Как видим, при сложившихся увеличении темпов роста привлеченных средств, у организации нет другого пути для укрепления финансовой независимости, как наращивание собственного капитала. Увеличить уставной капитал можно за счет привлечения дополнительных средств учредителей. Но главными условиями, при соблюдении которых сумма собственного капитала организации будет расти, являются: стабильное финансовое состояние организации, формирование конечного финансового результата в виде прибыли отчетного года и сохранение темпов роста данного показателя.

3.3 Анализ активов баланса ООО «Алан»

Анализ таблицы 7 “Анализ динамики и структуры оборотных активов ООО «Алан» за период с 2006-2008 год”. (смотреть приложение)

Из приведенных данных видно, что в течении анализируемого периода с 2006-2008г. г. оборотные активы положительно изменились в 2006г. На 1101 тыс. р. Или 12,18%, в 2007г. Уменьшились на 887 тыс. руб., те. е 8,74% и к концу 2008 года оборотные активы предприятия увеличились на 4436 тыс. руб., или на 47,94%, но при этом не сильно изменялась структура баланса: как на начало так и на конец анализируемого периода неизменно высока доля товарных запасов предприятия (70,44; 60,28; 70,40 соответственно).

Как следует из вышеприведенных данных, в составе оборотных активов наиболее быстрыми темпами росли запасы организации в 2008 году. Общий объем запасов на конец года составил 9637 тыс. руб., из чего следует, что приращение товарных запасов торговой организации за год составило свыше 4000 тысяч рублей. При таких обстоятельствах можно утверждать, что при такой доле прироста увеличилась доля труднореализуемых активов, а при потере объёмов реализации товаров (работ, услуг) такое вливание средств приведёт к умертвлению средств. Значительный перекос в структуре активов в сторону запасов отрицательно сказывается на ликвидности и финансовой устойчивости организации, для торговой организации ООО «Алан» это означает затоваривание, неблагоприятную концентрацию товара на складах, падение продаж и т.д.

Сумма денежных средств в кассе и банках организации увеличилась в 2006 году на 12,18% (430 тыс. р), в 2007 году на 22,28% (471 тыс. р) и к 2008 году на 10,41%, или на 269 тысяч рублей. На основании ранее полученных данных — в виду того, что денежные средства занимают около 20% валюты актива баланса, можно утверждать, что это положительный фактор, объем денежных средств, находящихся в организации на конец анализируемого периода, в виду возросшей кредиторской задолженности, — это, скорее всего, страховой запас на случай несбалансированности денежных потоков в результате различий в объемах реализации и закупок, а также других непредвиденных расходов.

Темпы роста дебиторской и кредиторской задолженностей не дают полной аналитической картины. Поэтому, для выяснения, достаточно ли у организации собственных оборотных активов, чтобы покрыть текущие краткосрочные обязательства, исчислим коэффициент текущей ликвидности:

Конец 2006года:

Кт. л. = Итог раздела II актива баланса / Итог раздела V пассива баланса = 10140/6733 = 1,5

Конец 2007 года:

Кт. л. = Итог раздела II актива баланса / Итог раздела V пассива баланса = 9253/5126 = 1,81

Конец 2008 года:

Кт. л. = Итог раздела II актива баланса / Итог раздела V пассива баланса = 13689/9091 = 1,51.

Если учесть, что нормативное значение коэффициента ликвидности при удовлетворительной структуре баланса должно быть равно 2,0, то у ООО «Алан» недостаточно ликвидных активов для погашения текущих краткосрочных обязательств. Следовательно, администрация торговой организации должна придерживаться политики наращивания оборотных активов при снижении роста кредиторской задолженности.

Устойчивость финансового состояния может быть повышена путем:

ускорения оборачиваемости капитала в текущих активах, в результате чего произойдет его относительное сокращение на рубль оборота;

обоснованного уменьшения запасов и затрат (до норматива);

пополнения собственного оборотного капитала за счет внутренних и внешних источников.

Важным показателем при анализе материальных активов является их оборачиваемость, которая выражается длительностью оборота в днях и числом оборотов в течение отчетного периода.

Наиболее распространенным является показатель оборачиваемости в днях. Его определяют как частное от деления средней величины материальных активов на среднегодовой оборот по реализации товаров:

ОМА = 11471*360/13750 = 300,33.

Скорость оборота материальных активов = 13750/11471 = 1, 20.

Для ускорения оборачиваемости материальных активов организации необходимо способствовать совершенствованию процессов их транспортировки, сокращение запасов, увеличению объема продаж, улучшению организации хозяйственной деятельности.

Анализируя дебиторскую задолженность, следует сравнить ее сумму с размером кредиторской задолженности, определив коэффициент долга:

на начало года:

Кд = 1076/5126=0,21

на конец года:

Кд = 1175/9091=0,13.

Сумма дебиторской задолженности непосредственно зависит от объема продаж, что отражает коэффициент соотношения объема продаж и средней суммы дебиторской задолженности — оборачиваемость дебиторской задолженности:

ОДЗр = 13750/1125,50 = 12,22 раз.

Однако наиболее удобным выражением оборачиваемости является продолжительность оборота в днях:

ОДЗд = 1125,50*360/13750 = 29,47 дн.

Таким образом, организация не должна иметь большую дебиторскую задолженность, так как это приводит к отвлечению оборотных средств, к задержке их оборачиваемости, что, в конечном итоге, ведет к образованию потребности в дополнительных источниках средств и ухудшает финансовое состояние организации.

Объем денежных средств, находящихся в организации на данный момент, — это, скорее всего страховой запас на случай несбалансированности денежных потоков в результате различий в объемах реализации и закупок, а также других непредвиденных расходов. Однако как их чрезмерное наличие, так и недостаток не являются положительными моментами в работе организации. Это объясняется тем, что денежные средства сами по себе, без использования их в хозяйственной деятельности, не приносят дохода, а их недостаток может привести к неплатежеспособности.

Анализ таблицы 8 “Анализ динамики и структуры внеоборотных активов ООО “Алан» за период 2006-2008г.г.»

Как видно из таблицы, приращение внеоборотных активов шло в основном по линии увеличения основных средств. Так увеличение стоимости ОС в 2006г. Составило 674 тыс. р., в 2007г. Произошел спад стоимости ОС на 461 тыс. руб., но к концу 2008г. Увеличение основных средств составило 1154 тыс. р. или 79,97% к началу года. .

Таким образом, за анализируемый период в ООО «Алан» собственный капитал и привлеченные средства на равных играют решающую роль в составе источников средств, можно сделать вывод, что основной составляющей источников средств являются именно эти статьи баланса.

Распределение средств пока не является эффективным. Основную массу средств организация направила на прирост оборотных активов, что вызвано спецификой торговой деятельности. Но даже и при таких условиях коэффициент текущей ликвидности на 2008г. составил 1,51, что ниже норматива, следовательно, торговая организация пока еще не может перекрыть ликвидными активами большую инертную массу привлеченных средств.

Таблица. Движение и наличие основных средств ООО «Алан».

Показатели

Остаток

на начало года

Поступило

Выбыло

Остаток

на конец года

Первоначальная (восстановительная) стоимость ОС

Износ ОС

Остаточная стоимость ОС

1990

471

1519

1154,0

—

3661

946

2673

Определим коэффициент износа основных средств:

на начало года:

Кизн = 471/1990 = 0,24

на конец года:

Кизн = 946/3661 = 0,26.

Таким образом, процент обновления

ОС — 31,52% (Кобн = 1154,0/3661).

Анализ годности основных средств осуществляется путем расчета коэффициента годности:

на начало года:

Кгодн = 1519/1990 = 0,76.

на конец года:

Кгодн = 2673/3661 = 0,73.

Дл определения эффективности использования основных фондов, рассчитаем следующие показатели:

фондоотдача:

Фо = 13750/2825,5 = 4,87.

фондоемкость:

Фе = 2825,5/13750 = 0,21 (отчетный год);

Фе = 1990/10120 = 0,20 (предшествующий год).

влияние на среднюю сумму основных средств товарооборота:

(13750-10120) * 0,21 = 762,3

влияние на среднюю сумму основных средств фондоемкости:

(0,21-0, 20) *13750 = 137,50.

фондовооруженность:

Фв = 2825,5/8 = 353, 19.

фондооснащенность:

Фос = 2825,5/12 = 235,46.

Таким образом, в торговой организации ООО «Алан» на каждый рубль основных средств приходится 4,87 рублей товарооборота. Изменение фондоемкости показывает увеличение стоимости основных средств на один рубль товарооборота. Показатель фондовооруженности достаточно высок, как и показатель фондооснащенности, определяемый как отношение среднегодовой стоимости всех основных средств к среднесписочной численности всех торговых работников.

Все сказанное выше позволяет сделать вывод, что финансовое состояние анализируемой организации является довольно устойчивым и стабильным.

Вместе с тем, как показывают результаты проведенного анализа, организация располагает еще достаточными резервами для существенного улучшения своего финансового состояния. Для этого ему следует более полно использовать производственную мощность организации, сократив простои машин, оборудования, рабочей силы, материальных и финансовых ресурсов; более оперативно реагировать на конъюнктуру рынка, изменяя в соответствии с его требованиями ассортимент продукции и ценовую политику. Все это позволит увеличить прибыль, пополнить собственный оборотный капитал и достигнуть более оптимальной финансовой структуры баланса.

Так же необходимо в будущем сохранить положительную динамику показателей деловой активности и рентабельноости.

Заключение

Изученные в процессе подготовки курсовой работы материалы позволяют сделать вывод, что на данном этапе бухгалтерский баланс является основным информационным источником для анализа финансово-хозяйственной деятельности предприятия.

В качестве исходной информационной базы привлекались теоретические материалы различных авторов, нормативно — правовая база, учебные пособия в области бухгалтерского учета и финансового анализа, материал бухгалтерской отчетности.

В данной работе были описаны теоретические вопросы анализа актива и пассива баланса предприятия, и на основании изложенного теоретического материала проведен на практике данный анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятия.

В результате проделанной работы можно сделать следующие выводы и предложения:

1. В процессе анализа торговой организации ООО”Алан” прослеживается положительная тенденция выраженная в увеличении имущественного потенциала. Особую опасность для финансового положения организации представляет значительный перекос в структуре активов и пассивов фирмы. Так в активах чрезмерно большой удельный вес занимают запасы, а в пассивах — кредиторская задолженность, что отрицательно сказывается на ликвидности и финансовой устойчивости организации.

2. Для устранения отрицательных результатов анализа организации рекомендуется установление оптимального уровня товарных запасов, устранение затоваривания и дефицита товаров, способствовать ускорению оборота товарных запасов с помощью автоматизированной системы управления, а уменьшить оборотный капитал, сократить потребность в кредитных ресурсах. Повышение точности прогнозов, качественно улучшит процесс подготовки и принятия решений, что будет способствовать уменьшению трудоемкости процессов обработки и использования данных, а также снижению затрат на неликвидные товары, возрастание ежедневной выручки в долгосрочной перспективе.

3. Собственный капитал играет одну из решающих ролей в составе источников средств, коэффициент автономии равен сорок три процента, что слегка, конечно не дотягивает до норматива, но на основании него можно утверждать.

4. Торговая организация ООО «Алан» не прибегала к краткосрочным заимствованиям в виде кредитов и займов на срок менее 1 года. Долгосрочные займы составляют незначительный удельный вес в валюте баланса — 7,18% на конец 2006 года, 1,31% на конец 2007 года и 1,40% на конец 2008 года. Получение и погашение займов шло стабильно.

5. Основными видами кредиторской задолженности для торговой организации ООО «Алан» является задолженность перед поставщиками и подрядчиками, удельный вес по данным 2008 года которой наиболее высок — на начало года 94,77%, на конец года — 98,03% от общего объема задолженности.

6. Преобладающую часть пассива баланса, отражающего источники средств организации, составляют собственные и привлеченные средства, доля которых в валюте баланса превышает 98%. Это указывает на зависимость предприятия от внешних инвесторов, но в тоже время достаточно высокую часть собственного капитала предприятия, которая является источником покрытия текущих активов, а это положительный показатель.

7. Приращение внеоборотных активов торговой организации шло по линии увеличения основных средств. Так увеличение стоимости основных средств составило за год 1154 тысяч рублей, или 75,97% к началу года.

Распределение средств пока не является эффективным. Основную массу средств организация направила на прирост оборотных активов, что вызвано спецификой торговой деятельности. Но даже и при таких условиях коэффициент текущей ликвидности составил 1,51, что ниже норматива, следовательно, торговая организация пока еще не может перекрыть ликвидными активами большую инертную массу привлеченных средств.

8. При сложившихся темпах роста краткосрочных заимствований и увеличении темпов роста привлеченных средств, у организации нет другого пути для укрепления финансовой независимости, как наращивание собственного капитала. Увеличить уставной капитал можно за счет привлечения дополнительных средств учредителей, что позволит повысить коэффициент автономии.

9. Для того, чтобы улучшить финансовое состояние, в частности повышения финансовой устойчивости торговой организации ООО «Алан», необходимо увеличить оборачиваемость материальных оборотных средств, тем самым устранить дисбаланс в активах и пассивах.

10. Направление на предотвращение или устранение неблагоприятных для бизнеса явлений посредством использования всего потенциала современного менеджмента, разработки и реализации на предприятии специальной программы, имеющей стратегический характер, позволяющей устранить временные затруднения, сохранить и преумножить рыночные позиции при любых обстоятельствах, опираясь в основном на собственные ресурсы.

11. Вместе с тем, как показывают результаты проведенного анализа, организация располагает еще достаточными резервами для существенного улучшения своего финансового состояния. Для этого ему следует более полно использовать производственную мощность организации, сократив простои машин, оборудования, рабочей силы, материальных и финансовых ресурсов; более оперативно реагировать на конъюнктуру рынка, изменяя в соответствии с его требованиями ассортимент продукции и ценовую политику. Все это позволит увеличить прибыль, пополнить собственный оборотный капитал и достигнуть более оптимальной финансовой структуры баланса.

12. Предлагается динамика развития предприятия учитывающая активное исследование рынка, создание эффективной системы продвижения и сбыта продукции.

13. Так же необходимо в будущем сохранить положительную динамику показателей деловой активности и рентабельноости.

14. Все сказанное выше позволяет сделать вывод, что финансовое состояние анализируемой организации является довольно устойчивым и стабильным.

Список использованной литературы

Приказ Минфина РФ от 29.07.1998 N 34н «Об утверждении положения по ведению бухгалтерского учета и бухгалтерской отчетности в РФ».

Кондраков Н.П. «Бухгалтерский учет: Учебное пособие». М.: «ИНФРА-М», 2008;

Баканов М.И. «Экономический анализ в торговле: Учебное пособие». М.: «Финансы и статистика», 2006;

Макарьева В.И. «Анализ хозяйственной деятельности организации для бухгалтера и руководителя». М.: «Налоговый вестник», 2007;

Шеремет А.Д. Негашев Е.В. «Методика финансового анализа». М.: «ИНФРА — М», 2007.

Василенко А.М. ”Примеры комплексного анализа торговой организации» // «Бухгалтерский учет» //, №8, г. Москва, г. 2007;

«Финансовая газета. Региональный выпуск», №28, 2007;

Таблица 2.

Статья

Иденти-фикатор

На начало 2006г.

На конец 2006г.

На конец 2007г.

На конец 2008г.

Изменение
Абсол. Велич.

Удельн. вес

Абсол. Велич.

Удельн. вес

Абсол. Велич.

Удельн. Вес (%)

Абсол. Велич.

Удельн. вес

Абсол. Велич. (соответственно по годам)

% (соответственно по годам)

Актив

I. Внеоборотные активы

Основные ср-ва (стр.120)

Прочие внеоборотные активы (стр.110 + стр.130 + стр.140 + стр.150)

ОС

ПВ

1306

78

12,52

0,74

1980

84

16,22

0,68

1519

88

13,99

0,81

2673

113

16,22

0,69

+674

+6

461

+4

+1154

+25

37,84

0,33

34,30

+0,29

20,55

0,45

Итого по разделу I

ВА

1384

13,27

2064

16,91

1607

14,80

2786

16,91

+680

-457

+1179

38,18

-34,00

21,00

II. Оборотные активы

Запасы и прочие оборотные активы (стр.210 + стр.220 + стр.250 + стр.270)

Расчеты с дебиторами (стр.230 + стр.240)

Денежные средства и их эквиваленты (стр.260)

ЗЗ

ДБ

ДС

6656

699

1684

63,85

6,70

16,15

7156

870

2114

58,63

7,12

17,32

5592

1076

2585

51,49

9,91

23,80

9660

1175

2854

58,63

7,13

17,32

+500

+171

+430

1564

+206

+471

+4068

+99

+269

28,07

9,60

24,14

116,3

+15,32

+35,04

72,45

1,76

4,79

Итого по разделу II

ОА

9039

86,73

10140

83,09

9253

85, 20

13689

83,09

+1101

-887

+4436

61,82

-65,99

79,00
Всего активов

БА

10423

100,0

12204

100,0

10860

100,0

16475

100,0

+1781

-1344

+5615

100,0

100,0

100,0

Таблица 3. Анализ структуры привлеченных средств ООО «Алан» за период 2006-2008 год.

Виды привлеченных средств

На начало 2006г.

На конец 2006г.

На конец 2007г.

На конец 2008г.

Темпы роста соответственно, %

Темпы прироста соответственно, %
Тыс. руб.

% к итогу

Тыс. руб.

% к итогу

Тыс. руб.

% к итогу

Тыс. руб.

% к итогу

Задолженность перед поставщиками и подрядчиками

Задолженность по оплате труда

Задолженность по социальному страхованию

Задолженность перед бюджетом

Задолженность прочим кредиторам

4584

24

7

8

115

96,77

0,5

0,14

0,17

2,43

6609

25

9

4

86

98,16

0,37

0,13

0,06

1,32

4858

21

12

10

225

94,77

0,41

0,23

0, 20

4,39

8912

13

2

21

143

98,03

0,14

0,02

0,23

1,57

144,17

105,16

128,57

50

74,78

73,5

84

133,33

250

261,62

183,45

61,90

16,67

210,00

63,56

+44,17

+4,16

+28,57

50

25,22

-26,5

16

+33,33

+150

+161,62

+83,45

38,10

83,33

+110

36,44

Итого привлеченных средств

4738

100,0

6733

100,0

5126

100,0

9091

100,0

142,1

76,13

177,35

42,1

-23,87

+77,35

Таблица 4.

Статья

Иденти-фикатор

На начало 2006г.

На конец 2006г.

На конец 2007г.

На конец 2008г.

Изменение
Абсол. Велич.

Удельн. вес

Абсол. Велич.

Удельн. вес

Абсол. Велич.

Удельн. Вес (%)

Абсол. Велич.

Удельн. вес

Абсол. Велич. (соответственно по годам)

% (соответственно по годам)

Пассив

III. Капитал и резервы

Устав. капитал (стр.410)

Добав. капитал (стр.420)

Резерв. капитал (стр.430)

УК

ДК

РК

3096

651

1172

29,70

6,24

11,24

2914

651

1030

23,87

5,33

8,43

4162

651

779

38,32

5,99

7,17

4162

651

2341

25,26

3,95

14,21

182

0

142

+124

+8

125

0

0

+1562

10,21

0

0

+92,85

0

18,67

0

0

27,82

Итого по разделу III

СК

4919

47, 19

4595

37,66

5592

51,49

7154

43,42

-324

+997

+1562

+18,18

+74,18

27,82
IV. Долгосрочные обязательства Долгосрочные обязательства (стр.590)

ДО

766

7,34

876

7,17

142

1,31

230

1,40

+110

734

+88

+6,17

54,61

1,57

Итого по разделу IV

ДО

766

7,34

876

7,17

142

1,31

230

1,40

+110

-734

+88

+6,17

-54,61

1,57

V. Краткосрочные обязательства

Краткосрочные обязательства (стр.690)

КО

4738

45,45

6733

55,17

5126

47, 20

9091

55,18

+1995

1607

+3965

+112,01

119,56

70,61

Итого по разделу V

КО

4738

45,45

6733

55,17

5126

47, 20

9091

55,18

+1995

-1607

+3965

+112,01

-119,56

70,61
Всего пассивов

БП

10423

100,00

12204

100,0

10860

100,0

16475

100,0

+1781

-1344

+5615

100,0

100,0

100,0

Таблица 5. Анализ состава и динамики собственного капитала и обязательств ООО «Алан» за период с 2006-2008 год.

Капитал и обязательства

Остаток на начало 2006г.

Остаток на конец 2006г.

Остаток на конец 2007г.

Остаток на конец 2008г.

Темпы роста соответственно,%

Темпы прироста соответственно,%
Тыс. руб.

% к валюте баланса

Тыс. руб.

% к валюте баланса

Тыс. руб.

% к валюте баланса

Тыс. руб.

% к валюте баланса

Капитал и резервы

Кредиты и займы

Привлеченные средства

Валюта баланса

4919

766

4738

10423

47, 19

7,13

45,46

100,0

4595

876

6733

12204

37,65

7,18

55,17

100,0

5592

142

5126

10860

51,49

1,31

47, 20

100,0

7154

230

9091

16475

43,42

1,40

55,18

100,0

93,41

114,36

142,1

117,08

121,7

16,21

76,13

88,99

127,93

161,97

177,35

151,70

-6,59

+14,36

+42,1

+17,08

+21,7

83,79

23,87

11,01

+27,93

+61,97

+77,35

+51,70

Таблица 6 “Анализ динамики и структуры оборотных активов ООО «Алан» за период с 2006-2008 год”

Статьи оборотных активов

Остаток на начало 2006г.

Остаток на конец 2006г.

Остаток на конец 2007г.

Остаток на конец 2008г.

Изменения (+,-)
Тыс. руб.

% к итогу

Тыс. руб.

% к итогу

Тыс. руб.

% к итогу

Тыс. руб.

% к итогу

Соответственно по годам, тыс. руб.

Соответственно по годам,% к началу года

Запасы,

в том числе товары

НДС по приобретенным ценностям

Дебиторская задолженность краткосрочная

Денежные средства

6645

11

699

1684

73,51

0,12

7,73

16,83

7143

13

870

2114

70,44

0,13

8,58

20,84

5578

14

1076

2585

60,28

0,15

11,63

27,94

9637

23

1175

2854

70,40

0,17

8,58

20,85

+498

+2

+171

+430

-1565

+1

+206

+471

+4059

+9

+99

+269

7,94

18,18

24,46

25,53

-21,9

+7,69

+23,68

+22,28

+72,77

+64,29

+9, 20

+10,41

Итого

9039

100,0

10140

100,0

9253

100,0

13689

100,0

+1101

-887

+4436

12,18

-8,74

+47,94

Таблица 7. Анализ динамики и структуры внеоборотных активов ООО”Алан”за период 2006-2008 г.г.

Статьи внеоборотных активов

На начало 2006г.

На конец 2006г.

На конец 2007г.

На конец 2008г.

Изменение (+,-)

Изменение (+,-)
Тыс. руб.

% к итогу

Тыс. руб.

% к итогу

Тыс. руб.

% к итогу

Тыс. руб.

% к итогу

Тыс. руб.

% к началу года

Основные средства

Прочие внеоборотные активы

1306

78

94,36

5,63

1980

84

95,93

4,06

1519

88

94,52

5,47

2673

113

95,94

4,06

+674

+6

-461

+4

+1154

+25

+51,06

+7,69

-23,28

+4,76

+75,97

+28,41

Итого

1384

100,0

2064

100,0

1607

100,0

2786

100,0

+680

-457

+1179

+49,13

-22,14

+73,37

1 В данной графе данные рассчитываются по отношению к 2007 г.

Доклад: Мода быть русским

Мода быть русским

Анастасия Дедюхина

Обновить имидж России, сделать так, чтобы быть «русским, россиянином стало модно», — в этом цель недавней инициативы Госдумы под названием «О показе национальных фильмов и размещении социально значимой информации в телевизионном вещании». Законопроект предлагает отводить не 5%, как сейчас, а 10% (а для государственных СМИ даже 20%) эфирного времени в год для размещения социально значимой информации. Неповиновение грозит аннулированием лицензии.Размещение этой информации в СМИ, как и ранее, предполагается «за красивые глаза», то есть на бесплатной основе, что особенного понимания и восторга у СМИ — будущих пропагандистов любви к Родине — не вызывает. Между тем призывы бросить колоться, обзавестись индивидуальным номером налогоплательщика и тут же позвонить родителям при верном подходе могут стать неплохой экономической поддержкой для прессы и государству обойтись недорого.

У них — так

Социальная реклама — прописные житейские и гражданские истины, продаваемые, как банальная кока-кола, — регулируется двумя способами. Она может быть либо обязаловкой, как в России, либо частью единого рекламного рынка, как в большинстве стран Запада. При втором варианте заказчик — будь то коммерческие, некоммерческие структуры или государство — платит за размещение рекламы живыми деньгами. Или находит тех, кто заплатит.К примеру, в Великобритании государство является крупнейшим рекламодателем, обгоняя гигантов British Telekom и Procter & Gamble, и в год только Центральный офис информации и коммуникации (ЦОИК) — своеобразное министерство информации — тратит по меньшей мере 195 млн фунтов стерлингов на рекламу. А в США только по одной проблеме борьбы с наркоманией за период с 1993-го по 2000 год администрация Клинтона потратила почти 2 млрд долларов.Кажущаяся огромной сумма на самом деле не так велика, если принять во внимание простой факт: не будь социальной рекламы, растолковывающей несознательным гражданам азы поведения, государству пришлось бы потратить гораздо больше денег на компенсацию последствий их несознательности. Не случайно, к примеру, основной темой соцрекламы является здоровье и необходимость его сохранения. Так, согласно исследования Gallup, в США после рекламной кампании против вождения в нетрезвом виде число смертей в авариях из-за пьянства сократилось на 20%.Другой вопрос — как создание и размещение подобных роликов организовано. Еще в середине прошлого века Великобритания обзавелась вышеупомянутым ЦОИК, который сперва был своеобразным министерством пропаганды, но вскоре взял на себя сегодняшнюю роль. Ранее у ЦОИК была монополия на коммуникационный бюджет: в ходе переговоров с казначейством определялись суммы, а потом, совсем как в «Золотом теленке», ЦОИК распределял деньги между министерствами — тебе десять миллионов, тебе пять, а ты в этом году без рекламы обойдешься.Система, однако, долго не продержалась и была трансформирована в децентрализованную: сегодня каждое ведомство имеет свой бюджет. Министерства могут работать как через ЦОИК, так и напрямую. «Однако преимущество ЦОИК состоит в том, — сказала ‘Эксперту’ бывший директор ЦОИК Кэрол Фишер, — что семьдесят процентов его сотрудников имеют опыт работы в коммуникационной сфере. Поскольку в остальных министерствах размещением рекламы занимаются типичные госслужащие, рекламные агентства их часто ‘накалывают’, беря втридорога за размещение. Потому ЦОИК приходится часто выступать в качестве ‘переводчика’ между рекламными структурами и министерствами».Конечно, даже такая система несовершенна — к примеру, когда ЦОИК начинал рекламную кампанию с призывом не курить, другое министерство параллельно агитировало за покупку только лицензионных сигарет (одно время в Великобритании резко усилился ввоз контрабандного табака).

На обочине

Хороша ли, плоха ли такая организация — в России сегодня нет ничего похожего. Отсутствует даже четкое определение социальной рекламы, потому к ней часто причисляют и государственную, и коммерческую, которая «эксплуатирует» социальные проблемы.Да и знают у нас о соцрекламе, как свидетельствуют опросы, крайне мало. Если в США объем этого рынка составляет около 800 млн долларов в год, то в РФ он едва дотягивает до 27 млн. Пятипроцентная квота на размещение рекламы практически не реализуется, из нее используется максимум 1,7%. Во-первых, все рекламодатели рвутся на телевидение и получают отказ ставить социальную рекламу в прайм-тайм на том резонном основании, что все время уже продано (так делал неоднократно, к примеру, Первый канал).Во-вторых, даже согласие на размещение рекламы это еще не гарантия ее эффективности. Рекламодатели не задумываются о том, что при обращении к разному типу аудитории необходимо задействовать разные типы СМИ. Так, рассказывает Кэрол Фишер, «если надо убедить молодых людей шестнадцати лет в необходимости служить в армии, мы работаем с Интернетом. Если сообщение должно быть более эмоциональным, мы предпочитаем иметь дело с телевидением. Если же оно должно быть детализированно и подробно — с газетами».Однако и с печатными СМИ в России проблемы — они часто ощущают недобор в рекламе, и, соответственно, место для нее теоретически есть, но не разработаны специальные рекламные макеты. Из каких денег оплачивать работу художников?Если поинтересоваться у самих СМИ, отчего они соцрекламу не размещают и об общественном благе не радеют, ответ будет кратким: рекламу не несут. Министерства заказывают рекламные кампании крайне редко и бессистемно, потому что нет ни четкого понятия, какие темы и в каком объеме должны освещаться прежде всего, ни денег собственно на производство. По мнению пресс-секретаря Союза создателей социальной рекламы (СССР) Станислава Бочкова, наиболее профессионально и последовательно соцрекламой занимается Министерство по налогам и сборам (ИНН, «Пора выйти из тени», созданные рекламным агентством McСann-Ericsson).Наконец, исполнение соцрекламы и, соответственно, ее результат часто оставляют желать лучшего. К примеру, посмотрев ролик «Эта мелочь защитит нас обоих» в рамках акции по продвижению безопасного секса, 20% респондентов посчитали его рекламой презервативов, 11% — призывом читать брошюры о половом воспитании, 2% — пропагандой сексуальной жизни. 1% понял в том смысле, что иметь несколько любовников одновременно вовсе не так уж и неприлично.Вот и получается, что социальная реклама в России часто не может дойти до своего адресата.

Варианты мотивации

В силу вышеназванных причин новая инициатива Государственной думы вряд ли прибавит эффективности социальной рекламе, но уж точно осложнит и без того непростые отношения между СМИ и Минпечати. Впрочем, дело даже не в отношениях, а в простом вопросе: кто все это будет мониторить? Кто возьмется постоянно отслеживать, кем и сколько размещено соцрекламы, и во сколько это обойдется бюджету?Тем не менее выходы есть. Во-первых, надо попытаться пробудить интерес рекламщиков и СМИ. «Заинтересовать сделать ролик бесплатно можно, если законодательно предусмотреть льготы, например освободить от части налогов, — сказал «Эксперту» Александр Можаев, генеральный директор McСann-Ericsson. — Но мы готовы работать и безвозмездно, если будет механизм эффективного доведения рекламы до общества».»Мотивацией может стать и возможность освоения нового рынка, — добавляет глава СССР и председатель ADV Group Дмитрий Коробков. — Часто агентства приобретают репутацию на определенной теме, к примеру, на воде — спрайт, кола и так далее, но в других областях их не знают. Социальная реклама — прекрасный способ заявить о солидности фирмы».Один из способов привлечь солидные фирмы — объявить тендер (в Великобритании, например, на любой проект стоимостью свыше 100 тыс. евро тендер объявляется автоматически). И зачатки этих механизмов у нас уже есть — Минпечати выделяются бюджетные средства на гранты на изготовление роликов, правда, лишь в сфере электронных средств массовой информации — радио, телевидения и Интернета. Однако об этих грантах, как утверждают рекламщики, никто до последнего времени ничего не слышал, и они лежали и продолжают лежать под сукном.Во-вторых, можно ввести ряд льгот для СМИ. В этом случае соцреклама вполне могла бы быть механизмом поддержки конкурентоспособной прессы. «Сегодня господдержка прессы состоит в частичном освобождении от НДС, — сказал ‘Эксперту’ заместитель гендиректора компании «Проф-Медиа» Евгений Абов. — И получается, что ее объектом становятся издательские дома, а не социально незащищенные группы населения, как должно быть на самом деле. Зачем освобождать от НДС желтую прессу? Какую она несет социальную нагрузку? Эта система себя полностью исчерпала, необходимы новые меры, в число которых могло бы входить размещение социальной рекламы в прессе либо на коммерческой основе, либо в обмен на какие-нибудь льготы».Такая система особенно эффективна для только родившихся газет, которые еще не обзавелись большим количеством рекламодателей, но рекламный макет у них уже разработан — пустое место может замещаться социальной рекламой.

За чей счет?

Важно и то, что подобное финансирование может осуществляться и не за счет бюджетных средств. К примеру, в той же Великобритании идет ролик, призывающий следить за исправностью встроенного сигнала о пожаре. Дело в том, что большинство людей размещает это устройство на кухне, и когда сирена реагирует на пар от готовки и начинает завывать, взбешенные владельцы квартир порой выводят ее из строя и забывают сменить. Ролик, напоминающий о необходимости противопожарной безопасности, финансируется за счет производителей батареек для устройства либо самих устройств. При этом предложение о финансировании делается всем производителям.Вариант — реклама может заказываться сторонней компанией. Так, в США фирма — производитель косметики Avon финансировала создание и размещение роликов о раке груди.Схожая ситуация с распространением различных листовок — их можно разложить в ведомствах, но сомнительно, что кто-либо там их будет брать. Поэтому ЦОИК договорился о системе распространения с супермаркетами. Чтобы получать отклик на рекламу, заполнивших ту или иную листовку (80% рекламных посланий содержат электронный адрес либо телефон, то есть предоставляют возможность обратной связи) государство освобождает от одной из самых утомительных процедур — самостоятельного заполнения налоговой декларации.В США иное устройство — работу по социальной рекламе координирует Рекламный совет, который является частной, неправительственной организацией. Его доноры — частично транснациональные компании, частично правительство. При этом темы для рекламных кампаний предлагают как власти, так и некоммерческие организации. Ролики могут быть размещены в СМИ и бесплатно — если реклама поднимает серьезные социальные проблемы. Деньги же взимаются, если реклама агитирует за или против какого-либо закона, ведь соцреклама — это еще и эффективный механизм давления на правительство и властные структуры. В этом случае финансирование осуществляется за счет заинтересованных компаний или партийных средств.Иными словами, если рассматривать сегодня Россию как продукт, который необходимо продать, задача состоит не столько в госфинансировании, сколько в создании координационного центра.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.socreklama.ru/