Автор: admin

1. Психолого-педагогические факторы школьной дезадаптации учащихся

Среди институтов социализации, обусловливающих усвоение детьми и подростками социального опыта, особое место занимают массовые учебно-воспитательные заведения и, прежде всего, общеобразовательные шкапы, прямое назначение которых — обучать детей, давать им знания, необходимые для будущей профессиональной деятельности, для разносторонней социальной активности. Школа выполняет многообразные полифункциональные роли и задачи в социальном развитии подрастающих поколений. Наряду со своим прямым назначением обучать и воспитывать, что целенаправленно осуществляется как на уроках, так и во внеурочном учебно-воспитательном процессе, школа выступает институтом социализации, нормы и ценности которого трансформируются в систему внутренней регуляции учащихся помимо целенаправленных педагогических усилий, благодаря стихийному функционированию социально-психологических механизмов социализации.

И если методам и содержанию целенаправленного обучения и воспитания психолого-педагогическая наука и практика традиционно уделяет и уделяла достаточно большое внимание, то процессы стихийной социализации, также протекающие в школе, исследовались в меньшей мере.

А вместе с тем, в предыдущих главах, где рассматривались социально-психологические особенности личности дезадаптированных подростков и возрастные закономерности социализации, было показано, что дезадаптация, возникающая при нарушениях социализации, характеризуется деформацией ценностных и референтных ориентаций подростка, снижением референтной значимости и отчуждением дезадаптированного подростка, прежде всего, от такого важнейшего института социализации, как школа. Очевидно, психолого-педагогические факторы школьной дезадаптации, прежде всего, и нужно искать в причинах, снижающих референтную значимость школы. При этом, как уже отмечалось выше, в зависимости от степени отчуждения и глубины деформации референтных и ценностных ориентаций были выделены две стадии социальной дезадаптации. Первая стадия, получившая название педагогической запущенности, характеризуется утратой референтной значимости и отчуждением от школы как института социализации при сохранении высокой референтности семьи. Вторая стадия, более глубокой и опасной дезадаптации — социальная запущенность — характеризуется тем, что наряду со школой подросток отчуждается и от семьи и, теряя связь с основными институтами социализации, становится как бы социальным Маугли, усваивая искаженные ценностно-нормативные представления и криминальный опыт в асоциальных и преступных подростковых компаниях и группировках.

Таким образом, отчуждение от школы и утрата ее влияния — значительно более распространенное явление среди дезадаптированных учащихся, чем утрата влияния семьи. А между тем, учитывая, что достаточно большая часть семей относится к функционально несостоятельным, по разным причинам не справляющимся с задачами воспитания, то становится ясно, что школа призвана также восполнять и дефекты семейного воспитания, оказывать психолого-педагогическую поддержку семье в целях предупреждения нарушения социализации детей и подростков. К сожалению, собственные внутришкольные затруднения чаще всего так велики, что при этом не только не оказывается поддержка детям и семьям группы риска, но и ситуация дополнительно, осложняется психолого-педагогическими факторами школьной дезадаптации.

При этом, в первую очередь, факторы школьного психолого-педагогического риска своими истоками имеют различные затруднения в учебной деятельности, которая, прежде всего, опосредствует всю систему отношений учащегося и с учителями, и с одноклассниками, и в значительной степени с родителями.

Определенная часть учащихся начинает испытывать затруднения в усвоении учебных программ уже с первого класса в связи с неготовностью к школьному обучению. Работы Г, Ф. Кумариной и сотрудников руководимой ею лаборатории показывают, что до 25% поступающих в школу учащихся нуждаются в дополнительном коррекционном режиме обучения по самым разным причинам. Это и несколько сниженный, в пределах крайней нормы, интеллект, нарушения отдельных психических познавательных процессов — внимания, памяти, восприятия, речевые нарушения, ослабленная психосоматика, аутизм либо, напротив, расторможенность и т.д. При этом такого рода нарушения могут иметь как функционально органическое происхождение, так и быть результатом депривации психического развития в виду неблагоприятных условий семейного воспитания. В любом случае эти учащиеся требуют внимательного индивидуального подхода со стороны учителя, щадящего режима обучения, специальных коррекционных программ и социально-педагогической поддержки их семей.

В настоящее время на практике реализуется несколько вариантов коррекционного обучения. Это введение в крупных общеобразовательных школах классов компенсирующего обучения, в которые на основе специальной диагностики отбирают детей с различными проявлениями школьной неготовности. Индивидуальный компенсаторный режим обучения обеспечивается в этих классах за счет снижения численности учащихся до 12- 15 человек, а также благодаря специальному подбору и подготовке опытных учителей, освоивших программы компенсирующего обучения. Наиболее уязвимым моментом обучения в режиме компенсаторных классов является возможность психологической изоляции учащихся этих классов среди своих сверстников, что, как правило, преодолевается особо тактичным отношением педагогического коллектива к этим классам» а также интеграцией, включением на равных всех учащихся в различные формы внеклассной и внешкольной жизни.

Наряду с компенсаторными классами в небольших школах с немногочисленным наполнением классов, с опытными учителями, наличием психологической службы осуществляется вариант интегративного обучения, когда дети с различными затруднениями обучаются в общих классах при наличии индивидуального режима обучения и дополнительной психолого-педагогической коррекционной программы. К сожалению, программы компенсирующего обучения реализуются далеко не во всех школах, и потому значительная часть детей, по разным причинам испытывающих затруднения в учебной деятельности, остаются без необходимой дополнительной психолого-педагогической диагностико-коррекционной помощи. Следствием этого являются не только отставания в учебе, неуспеваемость, но и все возрастающий психологический дискомфорт, испытываемый неуспевающими учащимися в школе, что в подростковом возрасте толкает на поиски иной, внешкольной среды общения, иной референтной группы сверстников, начинающей иметь решающее значение в социализации подростка.

Этот же путь отчуждения от школы в связи со школьными неуспехами проходит также и определенная часть учащихся, психическое развитие которых не обнаруживает каких-либо заметных дефектов. Причины низкой школьной успеваемости здесь чаще всего кроются в слабой познавательной мотивации утрате интереса к учебной деятельности, в конфликтных отношениях, складывающихся с учителями, одноклассниками.

Сравнительные исследования учебной деятельности показывают, что и по успеваемости и по степени познавательного интереса благополучные и педагогически запущенные учащиеся заметно отличаются друг от друга. Ниже приводится таблица с результатами таких исследований.

Таблица 11. Успеваемость и отношение к учебной деятельности в школе у благополучных и педагогически запущенных учащихся, %

Из табл. 11 видим, что как по отношению к учебной деятельности, так и по реальным успехам, педагогически запущенные весьма невыгодно отличаются от своих благополучных сверстников. Если подавляющее большинство — 77,5% — благополучных относится к учебе охотно в целом либо проявляет свой интерес избирательно, то среди трудновоспитуемых, напротив, 80% относятся к учебе равнодушно, неохотно и лишь 20% проявляют избирательный интерес.

Такое отношение к учебной деятельности соответственно сказывается и на ее результатах. Почти половина педагогически запущенных учится слабо и крайне слабо, и никто из них не занимается отлично либо хорошо.

Таким образом, для педагогически запущенных, слабоуспевающих учащихся учеба не является той референтно-значимой деятельностью, в которой они могут удовлетворить свою потребность самоутверждения, посредством которой, включаясь в систему коллективных общественных отношений в классе, они способны утвердить свой статус, свой престиж в среде одноклассников. Скорее, напротив, неуспехи в учебной деятельности обусловливают психологический дискомфорт и ведут к поискам новой предпочитаемой среды общения, иной референтной группы.

Поэтому для предупреждения социальной дезадаптации в коллективе класса особенно актуальной является задача такой организации учебного процесса, при которой было бы возможно успешное овладение знаниями каждым учащимся. Особенно большое внимание в поисках резервов успешного обучения всех без исключения учащихся общеобразовательных школ должно уделяться развитию познавательных мотивов и познавательных интересов учащихся.

Изучая отношение подростков к такому важнейшему виду их деятельности, как учеба, мы, прежде всего, попытались проанализировать роль эмоционального фактора в качестве ведущего слагаемого мотивов познавательной деятельности учащихся.

Респондентам основной (педагогически запушенные учащиеся) и контрольной групп (благополучные школьники) предлагалось заполнить анкету, в которой все изучаемые в школе предметы разбиваются на три группы (любимые, нелюбимые и индифферентные предметы). И по каждой из перечисленных дисциплин ребята по пятибалльной системе оценивали свое прилежание, успеваемость, увлеченность.

Материалы этого исследования позволили наглядно судить о той роли, которую играет эмоциональный фактор в отношениях подростков к учебе (табл. 12). Для обеих групп исследуемых успеваемость и прилежание теснейшим образом зависят от увлеченности. Коэффициент ранговой корреляции между увлеченностью и успеваемостью достигает 0,88.

Ниже, в таблице 12 и на рис. 4 приведены результаты этого исследования, наглядно демонстрирующие четко выраженную связь между успеваемостью и эмоциональным фактором в обеих исследуемых группах.

Таблица 12. Зависимость учебной деятельности от эмоционального фактора, баллы

Как видно из табл. 12, прилежание у респондентов основной группы по мере снижения эмоционального фактора падает в 2 раза (с 3,6 балла до 1,7 балла), успеваемость — в 1, 5 раза (с 3,3 балла до 2,5 балла). У респондентов контрольной группы прилежание снижается в полтора раза, успеваемость — в 1,3 раза. То есть и у педагогически запущенных подростков и у благополучных школьников эмоциональный фактор заметно влияет и на отношение к учебе, причем у «трудных» это влияние выражено более ярко.

Следовательно, повышение увлеченности, интереса — залог изменения общего отношения к учебе у «трудных» подростков, залог преодоления отставания в учебе и, как следствие этого — преодоления престижной неудовлетворенности, деформации социальных связей подростка.

Исследования показали, что далеко не все резервы использованы в этом отношении. Так, на вопрос «Как Вы относитесь к учебе?» все 100% опрашиваемых подростков-правонарушителей ответили «равнодушно, или «неохотно», и что особенно тревожно, 60% благополучных школьников также заявили, что учатся без интереса.

Рис. 4. Зависимость отношения к учебной деятельности от эмоционального фактора: I группа — благополучные учащиеся; II группа — педагогически запущенные; А — любимые предметы; Б — предметы, отношение к которым равнодушное; В — нелюбимые предметы

М. П. Щетинин, опросив 263 учащихся 4-10 классов, установил, что большая часть — 251 из опрошенных — испытывают перед уходом в школу чувство тревожности. В школу идут неохотно, интереса к занятиям не испытывают, внутренние побудительные мотивы учебной деятельности отсутствуют. Поэтому неудивительно, что многие учащиеся, в том числе и педагогически запущенные» учатся ниже своих возможностей.

Проблема развития внутренних познавательных мотивов учебной деятельности сегодня остро стоит перед современной школой.

Следует сказать, что в последнее время в педагогической практике учителей-новаторов и в достижениях советской психолого-педагогической науки отмечается немало интересных находок, которые дают ключ к поискам ответа на вопрос, как добиться, чтобы, по выражению В. Ф. Шаталова, все дети учились «радостно, и «победно». Среди этих достижений психолого-педагогической науки и практики — обучение с помощью опорных сигналов В. Ф. Шаталова, «погружения» в страну знаний в школе М. П. Щетинина, безоценочная система преподавания Ш. А. Амонашвили, основанная на эмоциональной близости детей с учителем и развитии глубокого познавательного интереса учащихся. Это также опыт преподавания литературы санкт-петербургского учителя Е. Н. Ильина, уроки музыки композитора Д. С. Кабалевского, уроки рисования народного художника СССР Б. М. Неменского, методика коллективных творческих дел профессора И. П. Иванова и т.д.

Этот опыт показывает, что там, где педагогу, школе удастся увлечь учащихся, заразить их любознательностью, стремлением к знаниям, сделать учебу главным трудом, той ведущей, референтно-значимой деятельностью, которая, прежде всего, формирует личность подростка, вопрос о «трудновоспитуемости» и «педагогической запущенности» фактически отпадает, по крайней мерс, снижается его острота-Изменение у учащихся отношения к учебной деятельности, преодоление отставания в учебе — одно из важнейших» однако далеко не единственное условие преодоления престижной неудовлетворенности, изолированности, педагогической запущенности и трудновоспитуемости.

Не менее важным условием является также и расширение сферы социально значимой деятельности для того, чтобы, наряду с учебой, учащиеся, особенно педагогически запущенные, слабоуспевающие, получили возможность реализовать себя, свою потребность самоутверждения на основе разнообразной общественно полезной деятельности и, прежде всего, в труде.

В отечественной педагогике традиционно, начиная от К. Д. Ушинского, С. Т. Шацкого, А. С. Макаренко, В. А. Сухомлинского, труду отводилась особо значимая роль в процессе воспитание учащихся.

По словам К. Д. Ушинского лучший фактор воспитания — жизнь, полная разнообразной деятельности.

Расширение в школе возможностей для занятий разнообразным производительным трудом, ранняя профессиональная ориентация особенно благоприятно сказываются на воспитании педагогически запущенных, трудновоспитуемых учащихся. Хотя эти ребята, как правило, отстают в учебе, немногие из них любят трудиться, охотно занимаются производительным трудом.

Как показывают проведенные нами исследования, почти 2/3 «трудных» (69%) имеют четко сложившиеся ориентации на рабочие профессии.

Труд — та реальная сфера приложения сил педагогически запушенного учащегося, в которой он способен поднять свой авторитет среди одноклассников, преодолеть свою изоляцию и престижную неудовлетворенность. Развитие этих качеств и опора на них позволяют предупреждать отчуждение и социальную дезадаптацию трудновоспитуемых в школьных коллективах, компенсировать неуспехи в учебной деятельности.

Наряду с развитием и закреплением профессиональных знаний и навыков при организации производственного труда учащихся немаловажно думать о его рентабельности и производительности, чтобы подростки могли самостоятельно зарабатывать средства для отдыха, развлечений, приобретения необходимых вещей. Этой цели могут служить пришкольные кооперативы, малые предприятия, школьные приусадебные хозяйства, учебно-производственные комплексы и т.д.

«Труд — краеугольный камень коллектива, — говорил В. А. Сухомлинский, — но на одном камне коллектива не построишь» [164]. Так афористично высказывал выдающийся педагог и гуманист глубокую и важную мысль о том, что воспитание и социальное развитие детей и подростков не может быть сведено лишь к организации учебной, трудовой и иной деятельности. Занять ребенка, подростка — еще не значит воспитать. Чрезвычайно важную роль играет при этом характер отношений, который складывается в процессе этой деятельности, насколько гуманизированы отношения сверстников, взрослых и детей, как и какие духовные ценности культивируются в коллективе. Основной тон, ведущий лейтмотив, окрашивающий межличностные отношения в коллективе, задается при этом педагогом, его педагогическим стилем, его личностной позицией и личностным наполнением.

2. Педагогический стиль и его влияние на межличностные отношения и психологический климат в коллективе класса

В свое время А. С. Макаренко отмечал, что одной из главных задач педагога, воспитателя является организация детского коллектива, развитие детских органов самоуправления, создание ближайших и дальних перспектив коллективного развития, создание мажорного тона в коллективе, т.е. обеспечение психологического комфорта всем детям и особенно трудновоспитуемым.

При тех неблагоприятных условиях семейного воспитания, в которых находится большая часть этих детей, для них особенно тяжелы по своим последствиям изоляция в коллективе класса, обостренная конфликтность в отношении с учителями.

Вот пример шестиклассницы Лены М. Лена — типичный трудный подросток. Учится плохо, уроков не готовит, дерзит учителям, дерется с одноклассниками, неряшлива, груба, невыдержана, озлоблена. Студентка, находящаяся на педагогической практике в этой школе, решила поближе познакомиться с Леной, условиями се воспитания и помочь ей исправиться.

Все попытки встретиться и поговорить с родителями успехом не увенчались, поскольку родители постоянно находились в нетрезвом состоянии.

Наблюдения за Леной на уроках и переменах показали, что она постоянно в школе испытывает отрицательные эмоции, находится в состоянии крайнего возбуждения. На перемене се дразнят ребята, она дерется, дает сдачи. На уроках ее ругают учителя и приводят как отрицательный пример другим ученикам. В результате у ребенка не осталось ни места, ни близкого человека, позволивших бы ей успокоиться, восстановить нервно-психическое состояние. Однако этому никто не придавал значения, и психоневрологическая помощь также не была своевременно оказана

Но когда Лена обрела старшего надежного друга, проявившего к ней искреннюю доброжелательность и внимание, которому удалось изменить отношение к ней со стороны одноклассников и учителей, девочка заметно улучшила свое поведение, стала более спокойной, уравновешенной, прилежной.

И для этих благоприятных перемен потребовалось, чтобы одноклассники перестали оскорблять Лену обидными прозвищами и оказали помощь в учебе, а учителя, в свою очередь, также проявляли к ней более бережное отношение, находили возможность не только делать замечания, но и одобрять ее похвалой, теплым обращением.

Подобные формы и методы воспитательно-профилактических корректирующих воздействий вполне реально осуществимы в практической работе школы. Возможности их реализации в конечном счете определяются гуманистической позицией учителя, уровнем его педагогического мастерства и характером, стилем его отношений с учащимися, классным коллективом.

Чтобы выявить влияние педагогического стиля на характер межличностных отношений в классе, нами было проведено изучение структуры формальных и неформальных отношений классных коллективов, которыми руководят учителя с разным педагогическим стилем.

Были выделены следующие педагогические стили: императивный или авторитарный (И), сотрудничающий или демократический (С), либеральный или попустительский (П).

Главным критерием такой классификации послужило отношение к использованию полномочий власти, санкциям поощрения и наказания, к органам классного самоуправления.

Для определения стиля классного руководства использовался метод экспертного оценивания по следующим показателям.

1. Отношение к органам классного самоуправления:

развивает, опирается на органы самоуправления (С);

игнорирует, не придает им значения (П);

подавляет органы самоуправления, подбирает их самолично, без учета коллектива класса (И),

2. Предпочтительные меры коррекции поведения и стимулирования учащихся:

предпочитает поощрение наказанию. Не забывает похвалить ученика за успех (С);

проявляет нейтральное отношение к успехам и проступкам учащихся (П);

предпочитает меры наказания мерам поощрения. При малейшей оплошности следует разнос, вызов родителей и т.д. (И).

3. Решение конфликтных ситуаций в классе:

при возникновении конфликта пытается объективно разобраться в его причинах, способен признать свою ошибку (С);

уходит от решения конфликтной ситуации, не замечает ее (П);

в конфликте занимает наступательную позицию, подавляет (И),

4. Жесткость в требованиях:

требователен в меру. Способен войти в обстоятельства, не позволившие учащемуся выполнить должным образом требование учителя (С);

в отношениях с учащимися проявляет попустительство, не доводит до конца своих требований (П);

в требованиях непреклонен, не прощает учащимся малейшего отклонения от своих требований, не признает смягчающих вину обстоятельств (И).

5. Дистантность в общении:

находится с учащимися в тесном контакте, пользуется доверием ребят, способен говорить с ними доверительно (С);

не придает значения взаимоотношениям с учащимися, мало общается вне урока (П);

подчеркнуто держит дистанцию. Общается с ребятами в официальном тоне, в русле сугубо деловых разговоров (И).

Экспертное оценивание, проведенное по данным показателям, позволило выделить три группы учителей: императивного, сотрудничающего и попустительского стиля. Следует отметить, что выделение этих групп отнюдь не означает, что всех учителей можно классифицировать по данным признакам. Напротив, при оценке значительной части педагогов возникли затруднения с тем, к какой из предложенных групп их отнести, поскольку не все признаки совпадали либо не были достаточно выражены.

Однако для нашего исследования были отобраны лишь те учителя, выявление и оценка стилей которых прошли без особых затруднений и которые устойчиво по всем критериям соответствовали императивному, сотрудничающему либо либеральному, попустительскому типу.

На следующем этапе проведенного исследования было осуществлено социометрическое изучение межличностных отношений в классах отобранных учителей, сопоставлены формальная и неформальная структуры классных коллективов, произведено сравнение таких показателей психологического климата в коллективе, как индекс изоляции (ИИ) и уровень благополучия взаимоотношений (УБВ),

Как известно, социометрические опросы, в процессе которых членам коллектива необходимо осуществить выбор партнера для какой-либо совместной деятельности, позволяют раскрыть так называемую неформальную структуру коллектива, строящуюся на симпатиях, антипатиях, авторитете, уважении, В структуре неформальных отношений имеются свои лидеры, те, к кому все тянутся, кто получает максимальное число выборов, а также изолированные, не получившие ни одного выбора.

Структура неформальных отношений далеко не всегда совпадает со структурой формальных отношений, которые складываются в соответствии с официальным статусом членов коллектива. Рассогласование этих двух структур» когда официальные руководители либо, в случае классного коллектива, представители органов классного самоуправления оказываются в изоляции и фактически не пользуются уважением и симпатией в коллективе, есть тревожный симптом, показатель неблагоприятно складывающихся межличностных отношений, нездорового психологического климата.

Сравнение результатов социометрического опроса в классах с авторитарным (императивным), сотрудничающим и попустительским стилями классного руководства позволило сделать вывод о безусловном влиянии стиля классного руководства на межличностные отношения в классе.

Во-первых, деформация, несовпадение неформальной и формальной структур класса обнаружилась лишь в классах учителей с авторитарным стилем, где актив класса проводит императивные требования учителя, противопоставляет себя коллективу и оказывается в изоляции.

В классах с попустительским стилем актив не входит в число отвергаемых, изолированных ребят, но вместе с тем и не выполняет в полной мере функций самоуправления, относясь довольно безответственно к своим общественным поручениям. В классах с сотрудничающим стилем классного руководства представители классных органов самоуправления имеют достаточно высокий социометрический статус, совмещая полномочия формальной власти с влиянием своего авторитета на одноклассников.

Признак совпадения или несовпадения формальной и неформальной структур позволяет достаточно верно судить о психологическом климате и характере межличностных отношений в классе. Там, где официальные лидеры пользуются уважением, доверием класса, складывается и более здоровый психологический климат с меньшей напряженностью, конфликтностью в отношениях ребят по сравнению с классами, где формальная и неформальная структуры не совпадают.

Эти же выводы подтверждаются сравнением индекса изоляции (ИИ) и уровня благополучия взаимоотношений (УБВ), предложенных Я. Л. Коломинским в качестве диагностических показателей межличностной структуры коллектива (77]. Индекс изоляции (ИИ) определяется соотношением изолированных учащихся к общему числу членов коллектива, чем меньше этот показатель, тем благоприятнее психологический климат коллектива.

УБВ определяется соотношением учащихся, находящихся в благоприятном положении, к тем, кто находится в менее благоприятном положении, не имеет выборов вообще или имеет минимальное количество выборов. В данном случае, напротив, чем больше этот показатель, тем благоприятнее психологический климат коллектива.

Проведенное социометрическое исследование позволило выявить, как соотносятся вышеназванные показатели в коллективах с различным педагогическим стилем классного руководителя.

Таблица 13 Показатели статусной структуры в коллективах с различным педагогическим стилем классного руководства, %

Как видим, диагностические показатели психологического климата заметно благоприятнее в классных коллективах, которыми руководят педагоги с сотрудничающим стилем. В этих классах по сравнению с коллективами с авторитарным стилем классного руководства в три раза меньше изолированных, то есть в три раза меньше индекс изоляции и в 1,5 раза выше показатель уровня благополучия взаимоотношений.

Для этих классов характерны также совпадение формальной и неформальной структур коллективов, актив здесь пользуется авторитетом, доверием, органы самоуправления реализуют свои функции не только в строго официальном порядке, но и за счет личного влияния, дружеских контактов с одноклассниками. Эти классы более дружные, сплоченные, здесь психологически комфортно ощущают себя все дети, в том числе и трудновоспитуемые. Референтная значимость таких классов достаточно велика для подростков, и коллектив класса способен выступать и выступает как действенный фактор воспитания.

В свою очередь результаты проведенного исследования достаточно красноречиво свидетельствуют о том, какую негативную роль в воспитании играет авторитарная, императивная педагогика. У авторитарного учителя растет число изолированных учащихся, которые испытывают психологический дискомфорт, престижную неудовлетворенность в коллективе класса и вынуждены искать товарищей на стороне, чтобы в уличных, дворовых компаниях в асоциальных формах поведения реализовать потребность общения и самоутверждения.

Таким образом, тот эмоциональный дискомфорт, который испытывают педагогически запущенные учащиеся в коллективе класса в результате своей изолированности и престижной неудовлетворенности среди одноклассников, усугубляется императивными, авторитарными педагогами, что служит дополнительным неблагоприятным социально-психологическим фактором отчуждения от школы и снижения ее влияния на формирование личности трудновоспитуемых учащихся.

Кроме того, авторитарный педагогический стиль приводит к деформации структуры формальных и неформальных отношений, в изоляции оказывается классный актив, в результате чего затрудняется процесс формирования коллектива, он утрачивает свои воспитательные возможности.

А.С.Макаренко писал, что коллектив в своем формировании проходит путь от диктаторского требования организатора до свободного требования каждой личности от себя на фоне требований коллектива. То есть коллектив как воспитывающая среда в процессе формирования переживает несколько стадий. В начале в качестве его основного связующего ядра выступают требования воспитателя, которые затем начинают проводиться активом, затем эти требования становятся нормой коллективной жизни и, наконец, внутренним законом каждого.

Воспитателю по мере того как происходит становление коллектива, необходимо делегировать, передавать свою власть органам самоуправления, которые в свою очередь должны поддерживаться подавляющим большинством коллектива» только при таких условиях коллектив способен формироваться как действенный орган воспитания.

В классах с авторитарными методами управления, где актив не пользуется уважением и поддержкой большинства, нарушаются, по сути дела, основные условия, необходимые для формирования коллектива, способного выполнять социализирующие функции.

Нечто подобное происходит и в классах с попустительским отношением учителя, где органы самоуправления фактически устранились от выполнения своих обязанностей по сплочению коллектива. Без правильного педагогического руководства и влияния законы коллективной жизни в классе могут подменяться жестокими законами группового конформизма, направленного на подавление отдельной личности. Печальные последствия подобных явлений со всей остротой и трагизмом показаны в фильме «Чучело», поставленном Р. Быковым, где девочка с высокой степенью искренности, человечности, духовности стала объектом жестокой коллективной расправы такого несостоявшегося коллектива.

Вопрос о роли и значении педагогического стиля для формирования коллектива и личности не нов, он неоднократно поднимался в нашей психологической и педагогической литературе и, прежде всего, в работах выдающихся советских педагогов А.С.Макаренко и В.А.Сухомлинского. Особенно серьезной критике подвергался авторитарный стиль, злоупотребление учителей властью.

В.А.Сухомлинский писал: «Властвование над детьми — одно из труднейших испытаний педагога, один из показателей педагогической культуры… Дорожить доверием, а значит, и беззащитностью ребенка — эта педагогическая мудрость должна преисполнить всю нашу работу» [164, с. 216]. Резко осуждая авторитарную систему воспитания, доктор педагогических наук Ю. Азаров пишет о том, что «авторитарность — всегда злоупотребление властью, всегда порок, ибо она даже в микроскопических дозах — преддверие нравственного распада» [2, с. 43].

Осуждение учительского авторитаризма и его тяжелых последствий как для отдельной личности, так и для коллектива в целом, отнюдь не должно сводиться к одобрению попустительского, либерального стиля, потакающего самоуправству неформальных лидеров и закрывающему глаза на незащищенность детей от расправ и самосуда.

В отличие от злоупотребляющего властью авторитарного учителя, классный руководитель с попустительским, либеральным стилем практически утрачивает возможность влиять на положение дел в классе, не умеет или не хочет использовать свои полномочия для организации и дисциплинирования детского коллектива. Причины попустительства могут быть весьма разнообразны: равнодушие, неопытность, безволие, сдача позиций перед противодействием указываемым отдельными микрогруппировками класса, какие-то особые обстоятельства личной жизни учителя, вытесняющие работу на задний план, и т.д.

Однако какими бы ни были причины, приводящие к попустительству учителя, управление коллективом класса в таких случаях неизбежно переходит в руки его лидеров, и нередко их детский максимализм и диктат оказываются еще более беспощадными, чем авторитарность взрослых.

Как авторитарность, так и попустительство не приемлемы для успешной воспитательной работы педагога. Ш. А. Амонашвили в одной из важнейших заповедей воспитателя провозгласил: «Мы должны решительно отказаться от противоречащих гуманистическому воспитанию и подавляющих личность ребенка авторитарности и императивности и таких их форм проявления, как крик, брань, ущемление самолюбия, насмешка, грубость, угроза, принуждение» [7, с. 42].

Однако, чтобы отказаться от подобных, справедливо осуждаемых и неоправдавших себя на практике методов, недостаточно одних просветительских усилий, направленных на перестройку сознания учителя и выработку у него личного неприятия к подобным методам.

Личностный фактор в данном случае — важное, но недостаточное условие. Необходима перестройка всего учебно-воспитательного процесса на глубоко гуманистических принципах, в основе которых лежит любовь к детям и понимание психофизиологических закономерностей их развития.

Сотрудничающий педагогический стиль не означает нечто промежуточное между авторитарностью и попустительством, между «злым», «нехорошим» и «добрым», всепрощающим учителем.

Этот стиль характеризуется принципиально-качественными признаками. Он требует от учителя, во-первых, способности строить обучение, развивая у учащихся глубокий учебно-познавательный интерес, мобилизуя эмоции ребенка как энергетику его психики, его учебно-познавательной деятельности, что становится возможным при собственном глубоком знании и интересе к предмету.

Далее, такого учителя должны отличать высокая общая культура и, прежде всего, культура общения как с детьми, так и с коллегами, строящаяся на уважении к личности другого человека, к личности учащегося и на способности к самокритичности и самоанализу по отношению к себе и своему поведению.

И наконец, сотрудничающий стиль предполагает умение формировать и направлять развитие здорового детского коллектива с полномочными органами детского самоуправления, с высокой действенной эмпатией и способностью детей приходить на помощь слабым, с достаточно высокой степенью развития коллективного общественного мнения, использующегося для коррекции поведения отдельных детей. Авторитарных методов невозможно избежать в классах с низким уровнем развития коллектива, где бездействуют либо не пользуются уважением органы детского самоуправления. Однако» как мы отмечали выше, эти вещи взаимосвязаны. Авторитарность приводит к беспомощности органов самоуправления, а это, в свою очередь, ограничивает другие методы воздействия учителя на класс.

Естественно, реализация столь серьезных задач и требований вряд ли возможна в одиночку, без коллег, без обшей атмосферы взаимного уважения и высокой культуры, ставшими нормой поведения, регулирующей взаимоотношения как учителей, так и учащихся.

3. Целенаправленное формирование ценностно-нормативных представлений учащихся

Конечной целью воспитательных усилий семьи, школы, других социальных институтов, занимающихся проблемами воспитания и предупреждения асоциального поведения несовершеннолетних, является формирование внутренних поведенческих регуляторов, в качестве которых в первую очередь выступают ценностно-нормативные представления человека, включающие не только знания нравственных» правовых и других социальных норм и ценностей, но и определенное отношение к этим нормам, а также способность следовать им в реальном поведении.

Как пишет А. Р. Ратинов: «усвоение ценностей и норм есть результат процесса социализации, который протекает отчасти стихийно, отчасти целенаправленно в различных формах воспитания. Известны три пути «трансляции» культуры в смысле передачи социального опыта:

а) предметный способ, когда субъект непосредственно включается в систему реальных объектов и, взаимодействуя с ними, постигает их свойства и овладевает более или менее целесообразным образом действий;

6) традиционный способ, когда субъект, наблюдая действие других людей в различных ситуациях, воспринимает и усваивает соответствующие образцы поведения, которые закрепляются в его сознании в виде готовых стандартов, шаблонов;

в) сознательно рациональный путь, когда субъект черпает продукты культуры в процессе речевого общения с другими людьми из каналов массовой информации и специальных хранилищ социального опыта (книги и пр.)» [147, с. 13-14],

Иными словами, социальные нормы, выступающие в качестве внешних групповых регуляторов общественного поведения человека, переводятся во внутренний план сознания как в процессе непосредственного активного взаимодействия индивида со своим ближайшим окружением, так и путем специальных воспитательных воздействий, ставящих задачу целенаправленного формирования сознания индивида.

Выше мы подробно рассматривали, чем обусловливается выбор несовершеннолетними предпочтительной среды общения и своей референтной группы, почему утрачивается референтная значимость классных коллективов и как противостоять подобным явлениям.

Сейчас же необходимо более обстоятельно остановиться на вопросе о том, как более эффективно и действенно должна быть организована система целенаправленных воспитательных воздействии формированию сознания и ценностно-нормативных представлений учащихся, с учетом каких психологических условий и закономерностей она должна строиться.

Моральное сознание формируется поэтапно, и в каждом возрастном периоде действуют свои психологические механизмы и закономерности. Эту поэтапность можно проследить на основе диспозиционной структуры регуляции социального поведения личности, предложенной В. А. Ядовым. Иерархические системы данной структуры определены «уровнем включения личности в различные сферы социального общения, социальной деятельности и представляют собой определенную иерархию внешних и внутренних факторов, определяющих состояние готовности индивида к тому или иному поведению, социальную активность личности в зависимости от степени и уровня ее включения в систему общественных отношений» [184].

Усвоение социальных норм и ценностей также происходит поэтапно, в определенной иерархии, в соответствии с приведенной выше диспозиционной концепцией В. А. Ядова.

В дошкольном возрасте ребенок усваивает так называемые базисные ценности; изначальные представления о добре и зле, о правдивости и лживости, доброте и жестокости, жадности и щедрости и т.д. Усвоение этих ценностей протекает в условиях «предметных ситуаций», в игре, в общении с детьми и взрослыми, в выполнении нехитрых обязанностей по самообслуживанию.

В этот период огромную роль для формирования нравственных базисных ценностей, этических чувств, оценок имеют сказка и сказочные герои, которые также действуют в конкретных, понятных ребенку предметных ситуациях. Не случайно и то, что сказки всех времен и народов включают в себя как доброе, так и злое начало: Иванушка-дурачок и Кощей Бессмертный, Василиса Прекрасная и баба Яга, Буратино и Карабас-Барабас, Дюймовочка и Жаба. На примерах сказочных художественных образов закладываются основы нравственного сознания ребенка-Эксперимент психологов С. Г. Якобсон и В. Н. Шур» проведенный в детском саду, показал» какой действенной силой для малыша обладает образ сказочного героя. Никто не хочет быть Карабасом-Барабасом, но зато вес хотят быть как Буратино, и поэтому даже убежденные эгоисты делят свое игрушечное войско поровну с другом.

Д. С. Лихачев в очерках «Заметки о русском, рассуждает о том, какую роль играет образ Иванушки-дурачка, кочующего из сказки в сказку, для формирования черт русского национального характера. Его прямота и бесхитростность, его безусловная доброта и готовность прийти на помощь, отсутствие всякого завистливого расчета и корыстности принимаются не в меру расчетливыми умниками за глупость. Но, в конечном счете, добро всегда торжествует, Лягушка превращается в царевну, неказистый Конек-Горбунок выручает из беды, зло, расчет оказываются посрамленными, и сказка заканчивается неизменным: «Сказка — ложь, да в ней намек, добрым молодцам урок» [100].

Подросток, в отличие от детей младшего школьного возраста, активно усваивает нравственные нормы и ценности в условиях группового общения. Кодекс чести подростка представлен такими благородными качествами, как смелость, честность, верность в дружбе, однако при этом он часто не распространяется за рамки группового общения. Подросток понимает, что нужно вступиться за друга, проявлять уважение к матери, быть галантным со своей девушкой» но это не мешает ему совершать безнравственные поступки по отношению к другим людям. И здесь важно преодоление группового эгоизма, формирование представлений об истинных нравственных ценностях и нормах общечеловеческой морали, предполагающих уважение личности всех людей, независимо от их групповой принадлежности к общности «мы».

Нравственная воспитанность человека заключается не только в том, насколько он осведомлен о нормах морали и права, но и в том, насколько способен оценивать свое поведение с позиции усвоенных им правил, а также поступать в соответствии со своими знаниями и убеждениями. Отсюда наряду с проблемами, так сказать, информационного обеспечения процесса нравственного воспитания, заключающегося в передаче знаний о содержательной стороне морально-правового нормативного регулирования, необходимы специальные формы и методы этического просвещения, развивающие способность к самокритичности и самоанализу,

И, кроме того, подросток, который все активнее из объекта воспитания становится субъектом воспитания, остро нуждается в определенных поведенческих образцах, примерах для подражания, идеалах, которые как бы направляли его напряженную внутреннюю работу по самовоспитанию, с которыми он также должен быть познакомлен воспитателями.

Итак, исходя из психологических особенностей этого возраста, из тех специфических задач, которые необходимо решить в процессе целенаправленного формирования ценностно-нормативных представлений подростка, играющих роль и функции внутренних регуляторов его поведения, должны осуществляться не столько пассивными, сколько активными методами.

Пассивные информационно-просветительские формы, лекции, беседы, проводимые на уроках и во внеурочное время, знакомят учащихся с основными законами общественного развития, с основными нормами морали и права. Частично такая работа проводится на уроках обществоведения, истории, права, литературы, уроках по курсу «Этика и психология семейной жизни», а также на дополнительных занятиях по внеурочной воспитательной работе.

Активные формы этического просвещения, побуждающие ребят к размышлению, дискуссиям, спорам, проводятся в виде диспутов, обсуждений прочитанных книг, кино, литературных и театрализованных судов. Темы для таких обсуждений должны быть актуальными, живо интересующими ребят, заставляющими думать о себе, о своем месте в жизни, о своей жизненной позиции. Это может быть цикл диспутов по проблемам «Что значит быть современным», «Кто и каков герой нашего времени?», «Что такое мужественность и женственность?», «Как ты представляешь современного интеллигента?», «Зачем нужны этикет и хорошие манеры?», «Настоящий мужчина. Сильный человек. Что это значит?» и т.д. Толчком к размышлению и внутренней работе могут послужить вечера общения при свечах, когда идет разговор о любви, семейных отношениях, интимных отношениях мужчины и женщины, что особенно остро волнует подростков.

Побуждают к спору, дискуссии, размышлению театрализованные литературные суды, проводимые по всем правилам судебного разбирательства с судьей, защитником и обвинителем. Для разбирательства на таком суде выбирают» как правило, произведение со сложными жизненными коллизиями и неоднозначными человеческими характерами, позицией героев, которую можно и осуждать и оправдывать. Это вырабатывает диалектическое мышление, способность самостоятельно ориентироваться в непростых жизненных ситуациях. Активные методы направлены на закрепление знаний о нравственных и правовых нормах, регулирующих общественную жизнь людей, они вырабатывают способность применять эти знания в конкретной жизненной ситуации, в оценке собственного поведения и поступков.

Третья группа форм и методов этического просвещения рассчитана на самостоятельную работу подростка с книгой. Литературе, искусству отводится особое место в формировании нравственного сознания. Художественный образ, созданный воображением писателя, художника, актера обладает способностью интегративно воздействовать на психику человека, охватывая и эмоциональные и рациональные компоненты сознания. С помощью художественных образов решаются такие особо сложные проблемы нравственного воспитания, как формирование нравственных чувств, убеждений, этических оценок и самооценок.

Столь широкие возможности литературы и искусства возможны благодаря тому, что художественный образ приводит в действие одновременно несколько важных психологических механизмов, управляющих поведением и сознанием людей.

Литературные герои, киногерои способны составить условную референтную группу, играющую, как известно, решающую роль в выборе идеалов, образцов поведения, в активизации процесса самовоспитания, что особенно важно в подростковом, юношеском возрасте. Художественные образы воздействуют не только на осознаваемые регуляторы поведения, но и на неосознаваемые, которыми являются психическое заражение, внушение, подражание, идентификация.

Столкновение характеров, позиций, точек зрения, сложные жизненные коллизии художественного произведения дают возможность выявить и закрепить нравственные ценности, примерить их к себе, сформировать убеждения, нравственные оценки и самооценки, без чего невозможно формирование нравственного сознания.

Переживание добра и зла, благородных и бесчестных поступков героев воспитывает и закрепляет нравственные чувства, решая тем самым сложнейшую и тончайшую проблему воспитания чувств.

И, наконец, важнейшая и невосполнимая функция искусства — это воспитание эмпатии, чувства сопереживания, сочувствия другому существу, одно из высших психических свойств и состояний, присущих сугубо человеку.

Из всех перечисленных функций нравственного воспитания, реализуемых искусством, одной из самых важных и сложных является, пожалуй, развитие эмпатии, чувства сопереживания, сострадания, сочувствия.

В библиотеку, предназначенную для чтения подростка, должны быть включены произведения, пронизанные глубоким гуманизмом, состраданием ко всему живому, которые будят добрые чувства, желание помогать слабым. Глубокий отклик в душах ребят оставляют произведения А. П. Чехова «Каштанка», И. С. Тургенева «Муму», «Белый Бим — Черное Ухо» В. Т рое польского.

Чувства сострадания, сопереживания, которые рождаются при чтении этих произведений, несовместимые любыми проявлениями жестокости ни по отношению к человеку, ни по отношению к животному. Лучший способ предупреждения насильственных жестоких преступлений против личности должен заключаться не в страхе перед наказанием, а в воспитании доброты, гуманистических чувств, внутренней невозможности причинить боль другому.

Роль искусства, художественной литературы трудно заменить какими-либо другими воспитательными воздействиями, сих помощью происходит социализация, очеловечивание самой тонкой и глубинной сферы человеческой психики, сферы чувств, эмоций.

Приобщение к чтению, использование воспитательного заряда художественной литературы должны, прежде всего, осуществляться через целостный художественный образ, оказывающий сильное эмоциональное воздействие на душу юного читателя. К сожалению, не всегда преподавание литературы, знакомство с произведением искусства осуществляется таким образом, чтобы, прежде всего, влиять на мир чувств и эмоций детей и юношества. Очень остро и актуально поставлена эта проблема Ю. Нагибиным на страницах «Литературной газеты». «Нет большой беды, — считает писатель, — если младшекласник не ответит на вопросы, сопутствующие каждому рассказу, стихотворению, отрывку в книге для школьного чтения, а старшеклассник запутается в анализе многомудрого романа. Но велика беда, если малыш не заплачет над Жучкой, попавшей в колодец, подросток не влюбится в Наташу

Ростову и не вообразит себя хоть на миг Андреем Болконским, а юноша не обомрет над пушкинской или лермонтовской строкой».

Лучшие образцы отечественной и зарубежной литературы таят огромные возможности в воспитании юношества. И важным условием реализации этих возможностей является преодоление формализма в преподавании литературы, отказ от формалистских аналитических приемов, бездушно расчленяющих живой образ художественного произведения и тем самым лишающих искусство его чудодейственной способности благотворно влиять на юные души.

Итак, формирование нравственного сознания» ценностно-нормативных представлений несовершеннолетних, целенаправленно осуществляющееся школой, ведется путем разнообразных организованных педагогических воздействий на уроках, во внеурочной и во внешкольной воспитательной работе, путем организации насыщенного полезными делами и интересами свободного времени, за счет формирования и направления читательских, зрительских и музыкальных вкусов учащихся.

Однако более углубленное изучение условий семейного и школьного воспитания несовершеннолетних правонарушителей показывает, что их социальная и педагогическая запущенность обусловливается не только семейным неблагополучием, но и тем, что в школе далеко не в полную силу используется возможный арсенал средств и методов целенаправленного педагогического воздействия на личность учащихся.

У несовершеннолетних правонарушителей существенно сужен круг полезных интересов, свободное время они предпочитают проводить в бессодержательном общении с товарищами, в бесцельном гуляний по улицам или бессистемном, всеядном просмотре теле- и кинофильмов. Лишь 31% из несовершеннолетних правонарушителей увлекаются чтением, тогда как среди благополучных таких ребят в 2, 5 раза больше. Однако их литературный вкус, как и зрительский, не сформирован, чтение также бессистемно и не направляется взрослыми, они предпочитают в основном приключенческую и детективную литературу. Причинами неразвитого читательского и зрительского вкуса» отсутствия потребности в чтении является как безучастность семьи в этом вопросе, так и недостатки школьного воспитания, просчеты в преподавании литературы в школе.

Недостаточное внимание в школе уделяется формированию духовных потребностей и интересов учащихся и во внеклассной воспитательной работе. Контент-анализ планов воспитательной работы классных руководителей 8 — 10 классов показал, что в среднем за четверть проводится около 25 различных воспитательных мероприятий, и лишь 1-2 из них направлены на формирование духовных потребностей старшеклассников. Но даже и эти I — 2 мероприятия далеко не всегда соответствуют возрастным психологическим особенностям и интересам учащихся, носят формальный характер и не выполняют своей важной задачи по формированию духовной, внутренней культуры учеников.

Воспитательны и процесс в школе требует существенного пересмотра как своей организационной, так и содержательной стороны. При этом вряд ли поможет возвращение к идее «классной дамы», освобожденного классного руководителя, поскольку воспитание вне деятельностного подхода скорее всего превращается в надсмотр.

Однако, также очевидно, что и современный институт классных руководителей, функции и обязанности которых непомерно раздуты, не способен справляться с проблемами воспитания на современном уровне, В опытно-экспериментальной практике передовых школ ведется работа по поиску принципиально новых форм организации воспитательного процесса, по его профессионализации, с одной стороны, и разгрузки воспитателя от многочисленных и часто противоречащих друг другу функций — с другой,

В частности, в СШ № 16 г. Бобруйска (директор С. З. Ревзин) проводится социально-педагогический эксперимент, при котором отказались от института классных руководителей, введя вместо них четыре типа разных по своим воспитательным функциям должностей. Это руководители разновозрастных детских коллективов, объединенных по интересам, организаторы одновозрастных детских коллективов (организаторы классных параллелей), педагоги-психологи, специализирующиеся на проблемах индивидуализации учебно-воспитательного процесса, и социальные педагоги, работающие с детьми и родителями по месту жительства. Каждый учитель имеет возможность выбирать более близкий себе род воспитательной деятельности, углубляться и специализироваться в соответствии с ним, не оставляя при этом преподавания своего предмета и не отрываясь от учебного процесса. Такая организация воспитательного процесса позволяет более глубоко и профессионально реализовать как принцип индивидуального, так и деятельности ого подхода в воспитании, а также через систему разнообразных разновозрастных и одновозрастных коллективных связей создать в коллективе школы и по месту жительства учащихся воспитывающую среду, имеющую столь большое значение для формирования развивающейся личности. И вместе с тем» учитель, имея обозримый и относительно однородный круг своих обязанностей, не страдает перегрузкой и получает реальную возможность своего профессионального и личностного самосовершенствования, что в конечном итоге оказывается решающим фактором благотворного влияния школы на своих воспитанников.

Большие надежды и ожидания в повышении воспитательных возможностей современной школы возлагаются на психолого-педагогическую науку. Собирание по крупицам и научное осмысление опытов и педагогических находок реальной школьной практики поможет приблизить, как мечтал в своей знаменитой книге «Роза мира, Даниил Андреев, «век побед духовного просвещения, решающих завоеваний новой, теперь еще едва намечаемой педагогики. Если бы хоть несколько десятков школ было представлено в ее распоряжение, в них формировалось бы поколение, способное к выполнению долга не по принуждения а по доброй воле; не из страха, а из творческого импульса и любви, этом заключен смысл воспитания человека облагороженного образца»

4. Половое воспитание и психосексуальное здоровье несовершеннолетних

Приходится с сожалением констатировать тот факт, что современная психолого-педагогическая наука и практика совершенно неоправданно недооценивают остроты проблем полового воспитания и межполовых отношений юношества. Известно, что эти проблемы всегда был, достаточно актуальными: стоит пересмотреть дореволюционную литературу по вопросам полового воспитания, например, книгу Н. Е. Румянцева «Проблемы полового воспитания с психологической точки зрения, изданную в Санкт-Петербурге в 1914 году, чтобы убедиться, что и ранняя половая жизнь и венерические заболевания в то время были достаточно распространены даже среди таких элитных слоев молодежи, как студенты московского университета. И эти факты уже тогда заставляли представителей психолого-педагогической науки настойчиво искать пути, стратегию и тактику полового воспитания юношества.

Данная проблема, безусловно, значительно обострилась в современных условиях, чему способствуют такие факторы, как:

1. Акселерация детей (более раннее физическое и половое созревание, которое сейчас, как известно, наступает на 1,5 — 2 года раньше, чем это было 10 — 15 лет назад, что, в свою очередь, приводит к образованию своеобразных «ножниц» между физической, половой и социальной зрелостью юношества).

2. Заметное изменение этики сексуальных отношений: нормы, регулирующие половые отношения мужчины и женщины, стали менее жесткими. Сейчас не подвергаются в такой степени, как раньше, общественному осуждению добрачные связи, внебрачное рождение ребенка, разводы, повторные браки. Это послабление общественной морали прекрасно сознается молодыми людьми, и методы полового воспитания, основанные на простых запретах, сейчас малоэффективны.

3. Немаловажные изменения в содержание, формы и методы полового воспитания вносит также эмансипация женщины. Новые общественно-экономические функции, которые выполняет современная женщина, повлекли за собой перестройку семейных отношений, формируют новые представления о мужественности и женственности, новые стили, эталоны мужского и женского поведения.

4. Чрезвычайно усугубляет ситуацию в сфере полового созревания и подготовки молодежи к семейной жизни социокультурный разрыв, который наметился между поколениями детей, родителей и прародителей. Неприятие и непонимание современных межполовых этических норм, нетерпимость к современным сексуальным «новшествам», которые принесло время, отдаляют молодых людей от старших членов семьи, что затрудняет вхождение молодых во взрослую добрачные связи, внебрачное рождение ребенка, разводы, повторные браки. Это послабление общественной морали прекрасно сознается молодыми людьми, и методы полового воспитания, основанные на простых запретах, сейчас малоэффективны.

3. Немаловажные изменения в содержание, формы и методы полового воспитания вносит также эмансипация женщины. Новые общественно-экономические функции, которые выполняет современная женщина, повлекли за собой перестройку семейных отношений, формируют новые представления о мужественности и женственности, новые стили, эталоны мужского и женского поведения.

4. Чрезвычайно усугубляет ситуацию в сфере полового созревания и подготовки молодежи к семейной жизни социокультурный разрыв, который наметился между поколениями детей, родителей и прародителей. Неприятие и непонимание современных межполовых этических норм, нетерпимость к современным сексуальным «новшествам», которые принесло время, отдаляют молодых людей от старших членов семьи, что затрудняет вхождение молодых во взрослую жизнь и решение ими многих сложных вопросов интимной жизни,

5. Нельзя недооценивать также эротизирующей роли современного искусства: кино, телевидения, эстрады, которые достаточно откровенными сценами будят сексуальные инстинкты молодежи, подталкивают к преждевременной ранней половой жизни.

Безусловно, вес эти обстоятельства нельзя не учитывать, когда речь идет о половом воспитании юношества. Психология и педагогика обязаны дать ответ: как сегодня, в условиях изменяющихся взглядов на взаимоотношения полов, акселерации детей вести половое воспитание юношества? Какие задачи в этом отношении должны быть поставлены в семье, школе? Наверное, прежде всего, это должно быть, с одной стороны, предупреждение ранней половой жизни подростков и юношества, а с другой — сокращение разрыва между социальной и физиологической зрелостью, преодоление социальной инфантильности юношества, воспитание способности нести ответственность за свою любовь и се последствия.

Какие же методы и формы полового воспитания, на наш взгляд, наиболее приемлемы для достижения поставленных целей?

Во-первых, в этой сфере воспитания нельзя особенно уповать на массовые формы просвещения — лекции, публичные выступления врачей, психологов и т.д. Столь интимная сторона жизни человека — не предмет публичного обсуждения, это тема доверительного разговора старшего близкого человека, учителя с юношей, девушкой. И непременным условием такого разговора является нравственный авторитет наставника, его уважение к внутренней жизни подрастающего человека. И, тем более, абсолютно противопоказаны публичные разбирательства интимных сторон жизни молодых людей на различных комиссиях, педсоветах и т.д., что, к сожалению, еще порою и мест место в практике воспитательно-профилактической работы с несовершеннолетними. Как бы ни беспокоило взрослых людей, воспитателей, родителей неправильное и даже аморальное поведение несовершеннолетних, всякие публичные разбирательства, предание широкой огласке интимных подробностей только усугубляют положение дел, лишают молодых людей последних остатков стыдливости, целомудрия, закрепляют цинизм и безразличие к общественному мнению, голосу внутреннего чувства.

Сублимация пробуждающихся в подростковом и раннем возрасте половых инстинктов в различные виды интеллектуальной и физической активности — надежнейший путь снижения юношеской гиперсексуальности и повышения творческого созидательного потенциала подростка, юноши. Фрейдовская теория сублимации инстинктивных влечений имеет непосредственное отношение к теории и практике полового воспитания юношества, поскольку указывает, что развитие разносторонних интересов и деятельности в этом возрасте прямо связаны с психосексуальным здоровьем. И наоборот, бездеятельность, отсутствие интересов, серьезной физической и интеллектуальной нагрузки оказывают развращающее воздействие в период полового созревания.

Подростковый возраст время первой влюбленности, которая требует особого такта со стороны взрослых. Первая ранняя влюбленность подростка внушает учителям, родителям тревогу, опасения. Но не нужно забывать, что первое робкое чувство влюбленности способно стать мощным фактором самовоспитания, самосовершенствования, и, кроме того, как это ни парадоксально на первый взгляд, может, напротив, сдерживать начало ранней половой жизни. Как показывают исследования психологов, в частности, — известная работа П. П. Блонского «Очерки детской сексуальности», юношеская любовь носит романтический характер, и объект идеальной любви подростка не переносится в сферу секса [35].

Вместе с тем, бережное отношение к первой любви заставляет пересмотреть существующую предубежденность против ранних браков. Видимо, стоит признать благоприятность ранних браков для нравственного здоровья молодежи и прочности супружеских отношений в том случае, если при этом удается преодолеть инфантилизм и иждивенчество молодых людей, когда забота о себе, о своей семье не перекладывается на плечи родителей, и все проблемы решаются самостоятельно.

Серьезные возражения против ранних браков вызываются вполне понятными и оправданными сомнениями в их прочности и устойчивости. Этот вопрос весьма не простой и не праздный. Для его решения необходимо выполнение ряда условий как психолого-педагогического, так и социально-экономического характера.

Прежде всего, как мы уже отмечали выше, необходимо преодоление социальной инфантильности и безответственного отношения молодых людей к судьбе своей избранницы, избранника, к своей семье, формирование способности самостоятельно вести свой дом, строить бюджет, нести груз семейных обязанностей. Однако при этом не менее важно, чтобы этот груз не был непосильным. Молодая семья нуждается в особом внимании и помощи в виде долгосрочных кредитов для приобретения первоочередных покупок, в предоставлении временного, на первый случай, жилья — «малосемеек», строительстве молодежных жилищных комплексов, что сейчас начинает получать все большее распространение, в создании условий для семейного отдыха как в выходные дни, так и в отпуске. Решение этих проблем помогло бы снять чувство страха перед семейными обязанностями у значительной части молодежи, предпочитающей прочной семье ни к чему не обязывающие знакомства и беспорядочные половые связи.

Прочность молодой семьи зависит также и от степени совпадения представлений молодых супругов о том, какими должны быть современные жены и мужья, что входит в круг их семейных обязанностей, одним словом, от того, насколько совпадают социально-ролевые представления супругов друг о друге.

Нужно сказать, что в последнее время эти представления претерпели весьма существенные изменения, не устоялись и не сложились до конца, и это служит причиной серьезных семейных конфликтов, приводящих к распаду молодых семей. В школьном курсе психологии и этики семейной жизни, готовящем молодых людей к семейной жизни, чрезвычайно важно фиксировать внимание учащихся на вопросах социально-ролевых половых различий, на современном понимании женственности и мужественности.

Многочисленные публикации и дискуссии, проведенные по этим проблемам в периодической печати, показывают, что в идеале современная женщина должна сочетать интеллектуальные и деловые качества с мягкостью и женственностью, уметь модно и красиво выглядеть и быть одновременно хорошей хозяйкой. Понятно, что столь универсальные свойства женщины в свою очередь диктуют и новые требования к личности мужчины. От мужчины ждут не только сильного характера, надежности, но и большей тонкости, деликатности, обусловливающих взаимопонимание в семье, помощь жене в хозяйственных делах, в решении жизненных проблем.

Так выглядят сегодня идеальные представления, идеальные портреты мужчины и женщины, однако на практике нередко встречаются самые различные отклонения от этих идеальных представлений. В одном случае эти представления проявляются в излишней маскулинизации женщин и феминизации мужского поведения, в другом — в чрезмерной приверженности прежним образцам, когда мужчине отводилась только мужские дела, а женщине — женские.

Как показывают исследования психологов, в понимании женственности между мальчиками и девочками существуют довольно значительные различия. Мальчики акцентируют свое внимание на качествах, отражающих специфическую роль женщины как матери. Представления же девочек о женственности затрагивают более широкий круг проблем, но они менее реалистичны.

В то же время заметные различия выявились в характеристике старшеклассниками мужчин. Девочки характеризуют мужчин в основном как «помощника» жены по хозяйству, В описаниях же мальчиков мужчине отводится лишь необязательная роль помощника жены. Практически никто из них не отметил таких качеств взрослого мужчины, как ответственность за семью, чувство долга перед женой и детьми.

Как видим, уже в школьные годы выявляются заметные противоречия между мальчиками и девочками в представлениях о социально-ролевых функциях и семейных обязанностях супругов. В дальнейшем эти противоречия обостряются и служат поводом для семейных ссор, конфликтов, расшатывающих молодую семью.

Совершенно очевидно, что необходимо сохранение в школьной программе специального курса, преследующего цель подготовки учащихся к семейной жизни, что должно сыграть свою положительную роль в вопросах полового воспитания юношества. Этим вопросам, в свою очередь, должно уделяться немалое внимание и во внеурочной воспитательной работе. Внеклассные занятия в виде диспутов, бесед» обсуждений проблем супружеской жизни, мужественности и женственности, семьи, любви, брака способствуют осознанию молодыми людьми своих будущих ответственных гражданских ролей мужа, жены, отца, матери.

Одной из важных задач полового воспитания является подчинение инстинктивного полового влечения высшим духовным ценностям. Древние греки делили чувства на любовь — «Эрос», в основе которой лежит сексуальное влечение, и любовь — «Агапе», предполагающую духовную близость людей. По мере духовного взросления человек подчиняет инстинктивные половые влечения высшим нравственным ценностям, предпочитая, прежде всего, стремление к внутренней близости с любимым, сознанию близости интересов.

Все это обязывает в основе полового воспитания видеть формирование духовного богатства молодых людей, их этические и эстетические идеалы, культуру чувств, на что в свое время указывали выдающиеся отечественные педагоги А. С. Макаренко и В. А. Сухомлинский. Культура чувств, вообще сфера эмоций — одна из самых тонких, ювелирных сторон воспитания. Здесь, пожалуй» наиболее действенны два средства: тот наглядный пример семейных отношений, который видят дети в своей семье, и те образцы любовных и супружеских отношений, с которыми знакомят художественная литература, киноискусство,

А. С. Макаренко писал, что без опыта любви, приобретенной в родительской семье, любви к отцу, матери, брату, сестре трудно сформировать опыт половой любви. Для молодых людей особое значение имеет опыт внутрисемейных отношений матери и отца, наглядный пример, демонстрируемый родителями, а также людьми, выступающими в роли воспитателей, педагогов.

Нельзя недооценивать и роль литературы, искусства в воспитании культуры чувств, в половом воспитании. Аккумулируя в себе нравственный опыт прошлых поколений, литература, искусство помогают молодым людям найти ответ на многие волнующие вопросы сложных интимных взаимоотношений людей. Кроме того, сопереживание герою художественного произведения способствует формированию необходимейшего для гармонии семейных отношений чувства эмпатии, способности понимать состояние другого и откликаться на него.

Как видим, решение проблемы полового воспитания при всей остроте, с которой эта проблема сегодня стоит, вряд ли возможно путем запретов и авторитарных приемов и требует формирования высокой духовности юношества, установления доверительных товарищеских отношений со взрослыми, приобщения молодых людей к сокровищницам мировой культуры, повышения чувства социальной ответственности и социальной зрелости.

Особенно остро этот вопрос стоит в воспитательной работе с «трудными», педагогически и социально запущенными подростками из неблагополучных семей, родители которых подходят к решению этих сложных проблем воспитания либо антипедагогично, неправильно, либо, что еще хуже, демонстрируют детям образцы аморального поведения и распущенности. То есть, с одной стороны, «трудные» не видят перед глазами примера здоровых, построенных на взаимоуважении семейных отношений, а с другой стороны, не испытывают и облагораживающего влияния литературы, искусства» поскольку читают мало, неразборчиво.

Отсюда не случайна их нравственная, духовная неразвитость, которая по мере полового созревания начинает особенно неприглядно проявляться в ранней, беспорядочной половой жизни, цинизме, неготовности выполнять супружеские и родительские обязанности.

Для таких ребят особенно важно в лице педагога, психолога найти старшего товарища, к которому они могли бы проникнуться доверием, уважением и который мог бы решительно и авторитетно повлиять на их духовный мир, на отношение к различным жизненным ценностям, в том числе и к интимной жизни человека.

Половое и психосоциальное созревание — одна из наиболее уязвимых сфер социализации подростка, юноши, девушки. Тяжелейшие психологические травмы, переживаемые в этом возрасте, связанные с несчастливой первой любовью, сексуальной агрессией и насилием, ранней беременностью, абортами, тяжело впоследствии сказываются на физическом и духовном здоровье молодых людей. Осложнения в сфере интимной жизни нередко являются причинами суицидов, приобщения к наркотикам и алкоголю, развитию психосексуальных и агрессивных патологических наклонностей и влечений, служат препятствием в создании собственной прочной счастливой семьи.

Социальные работники, практические психологи, ориентированные на предупреждение, превенцию отклоняющегося поведения должны быть готовы к разговору на «трудную» тему, связанную со вступлением молодых людей во взрослую жизнь, с началом половой жизни. Особую остроту для нашего общества, занимающего лидирующее место по абортам (треть абортов в мире совершается в нашей стране), представляет проблема своевременного знакомства молодежи с контрацепцией, предохраняющей от беременности и сохраняющей здоровье девушкам, женщинам. Исследования медиков показывают, что лишь 2% из девушек до 16 лет, начавших половую жизнь, обращаются к гинекологам, не всегда такой откровенный разговор можно провести и дома. Поэтому социальный работник, психолог должны быть готовы дать соответствующий совет. Большой и нерешенной проблемой остается также создание специальной реабилитационной службы для девушек, женщин, перенесших сексуальное насилие, психологические травмы, которые не излечиваются годами.

Серьезные меры не только психологической поддержки, но и социально-правовой защиты требуются детям, подросткам и женского, и мужского пола от сексуальной агрессии со стороны взрослых и сверстников (как членов семьи, так и близких знакомых, уличных, дворовых товарищей). Превентивные социальные и социально-психологические службы вместе с правоохранительными органами должны быть готовы в случае необходимости принять меры социально-правовой защиты и психологической поддержки и реабилитации несовершеннолетних, подвергаемых развратным действиям и сексуальному насилию. Решение этих чрезвычайно важных и сложных проблем охраны психосексуального здоровья детей, и юношества требует в первую очередь гуманизации всех общественных институтов — семьи, здравоохранения, образования, культуры, превентивной и пенитенциарной практики, что, в конечном счете, и определяет культуру межполовых отношений входящих в жизнь молодых поколений.

Вступ

Провідні методисти віддають головну роль уроку теоретичного навчання як основі усього навчання. Саме тому до теоретичної підготовки ставлять нові, більш високі вимоги.

У наш час навчання та виховання висококваліфікованих працівників, які б мали глибокі технічні знання, має першорядне значення.

Сучасне виробництво характеризується застосуванням нових типів машин та механізмів, впровадженням нових видів сировини та матеріалів.

Головна мета професійно-технічного навчання — надати можливість працівникам отримати нові професії; отримати знання останніх досягнень науки та техніки; передового виробничого досвіду, навчити застосовувати отримані теоретичні знання та практичні навички у роботі та на цій базі створювати умови для подальшого зростання виробничого труда. При цьому треба мати на увазі, що працівники потребують систематичного підвищення кваліфікації.

Подальше прискорення науково-технічного прогресу потребує виховання нових людей, які здатні творчо працювати. Сутність навчання та виховання підлітків полягає у підготовці їх до трудової, тобто професійної діяльності.

Технічна освіта є складовою частиною системи середньої (загальноосвітньої) підготовки та засобом підготовки людини до професійної діяльності та ефективної участі у світі праці.

Основним спрямуванням діяльності організацій технічної освіти є створення достатніх та необхідних умов для забезпечення кваліфікованої професійної підготовки учнів на рівні вимог новітніх технологій і у відповідності з розвитком ринку праці.

Сутність теоретичного навчання полягає у тому, щоб надати учням знання, необхідні для кваліфікаційної діяльності у межах тієї чи іншої професії.

Основним документом для визначення рівня теоретичних знань є кваліфікаційна характеристика. Кваліфікаційна характеристика – це державний документ, у якому міститься перелік вимог до знань, вмінь та навичок, які повинні бути у спеціаліста даної професії того чи іншого рівня кваліфікації. Характеристика поділена на дві частини: «знати» і «уміти». Саме розділ «знати» — знання які необхідні для виконання професійних функцій – і відповідає розміру теоретичної бази.

Таку кваліфікаційну характеристику можна знайти у «Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику».

Взагалі, уся професійна освіта у ПТУ – це процес та результат цілеспрямованої діяльності інженерно-педагогічного колективу ПТУ та учнів по формуванню теоретичних знань, практичних вмінь та навичок, а також професійних навичок.

Зміст освіти – це точно визначена сукупність систематизованих знань, вмінь та навичок, які повинен отримати учень у даному закладі. Це містить у собі важливі наукові поняття, закони та теорії, етичні та естетичні норми.

Усі вимоги конкретизовано у навчальних планах та програмах, вони забезпечуються шляхом викладання теоретичних та практичних дисциплін, які поділено на загальноосвітній та професійно-технічний цикли.

Проблема розробки проекту підготовки спеціаліста «апаратник широкого профілю» і обумовлює вибір теми даного педагогічного дослідження.

Об’єкт дослідження – процес підготовки спеціаліста за спеціальністю «Апаратник широкого профілю» у професійно-технічному навчальному закладі.

Предмет дослідження – дидактичний проект підготовки спеціаліста за спеціальністю «Апаратник широкого профілю» з поглибленою розробкою технології навчання по темі «Сировина в хімічному виробництві» з дисципліни «Технологія хімічного виробництва з основами загальної хімічної технології».

Мета дослідження – здійснити дидактичне проектування підготовки спеціаліста за спеціальністю «Апаратник широкого профілю» з поглибленою розробкою технології навчання по темі «Сировина в хімічному виробництві» з дисципліни «Технологія хімічного виробництва з основами загальної хімічної технології».

Задачі дослідження:

провести аналіз професійної діяльності спеціаліста;

спроектувати кваліфіковану характеристику спеціалісту;

розробити зміст професійної підготовки спеціаліста;

спроектувати дидактичні матеріали;

провести аналіз базових умов навчання, вибрати способи формування базових знань;

спроектувати навчальні технології підготовки апаратника широкого профілю;

розробити бінарні дії викладача та учнів на уроці «Сировина в хімічному виробництві».

1.Проектування програми професійної підготовки за спеціальністю «Апаратник широкого профілю»

1.1 Аналіз професійної діяльності фахівця

Характеристика галузі господарської діяльності фахівця

Професія апаратника є головною та найбільш чисельною у хімічних та нафтохімічних виробництвах. Вона є професією широкого профілю, замінюючи десятки професій, які існували раніше та які зникли у зв’язку з високим рівнем автоматизації виробництва. Саме тому в наш час у праці апаратника значний елемент операторської діяльності: контроль та керування процесом на відстані за допомогою дистанційних контролюючо-вимірювальних пристроїв, автоматичних регуляторів, засобів сигналізації та захисту. Таких приладів у апаратника може бути більше десяти, і навіть сотні; щоб вдало працювати з ними, йому необхідно використовувати у роботі комп’ютер.

Робоче місце апаратника – у приміщенні. Режим праці – змінний. Професійні шкідники – піддається постійному впливу токсинів. Це повинно компенсуватися додатковими виплатами, безкоштовним санаторним обслуговуванням, передвчасним виходом на пенсію.

Основні засоби діяльності – автоматичні засоби діяльності, які включають у себе контролюючо-вимірювальні прилади, автоматичні регулятори, системи сигналізації та захисту.

Основні вимоги до професійно важливих якостей такі: швидка зорова моторна реакція, високий ступінь концентрації та розподілення уваги під час роботи, гарне просторове мислення та уява, гарна пам’ять.

Зробимо аналіз професійної діяльності та з’ясуємо її види, виконання яких входить у компетенцію апаратника широкого профілю. Апаратник є робочим хімічного заводу і підпорядковується безпосередньо головному технологу підприємства.

Апаратник широкого профілю повинен знати:

Робочу інструкцію та правила внутрішнього трудового розкладу;

Технологічну схему виробництва;

Технологічну схему абсорбційного відсіку;

Фізико-хімічні основи та сутність процесу абсорбції у виробництві;

Якості та склад абсорбуємих газів;

Якості розчинів, які застосовують у виробництві;

Правила забору проб та основи аналітичного та технічного контролю процесу абсорбції;

Улаштування та принцип роботи обладнання, способи ліквідації дрібних неполадок;

Правила та методику проведення розрахунків, які передбачено технологією;

Регламентні норми викидів шкідливих речовин у атмосферу та нормативні вимоги до чистоти атмосферного повітря;

Правила техніки безпеки, промислової санітарії та пожежної безпеки;

Способи застосування першої медичної допомоги постраждалим у нещасних випадках;

Аварійну сигналізацію цеху;

Прийоми підготовки обладнання до ремонту та пуску після ремонту;

Корозійні якості розчинів та кислот та способи захисту обладнання;

Принципи та методи організації праці на робочому місці;

Порядок прийому та здачі зміни.

Апаратник широкого профілю повинен уміти:

Проводити технологічний процес у співвідношенні з робочими інструкціями та даними лабораторних аналізів;

Проводити подачу в апарати абсорбуючої рідини;

Регулювати витрати розчинів;

Не допускати перевищення регламентних норм вмісту шкідливих речовин у газах, які викидають у атмосферу;

Спостерігати за температурою газів та концентрацією розчинів та гідравлічним опором апаратів;

Контролювати роботу приладів, насосів, вентиляторів, герметичність апаратури та комунікацій, рівень рідини у збірниках та гідрозатворах;

Доводити абсорбційні розчини до потрібної концентрації та передавати їх для подальшої переробки у сховище або на нейтралізацію;

Контролювати хід технологічного процесу візуально та за показниками контролюючих приладів;

Обслуговувати апарати;

Промивати газоочисну апаратуру;

Відбирати проби;

Проводити пуск та зупинку системи;

Дотримуватися інструкцій по техніці безпеки, промислової санітарії та протипожежний режим;

Користуватися індивідуальними засобами захисту;

Підтримувати робоче місце у чистоті та порядку.

1.1.2 Визначення видів діяльності

Залежність виконуваних фахівцем видів професійної діяльності від її характеристик наведена в таблиці 1.1.

Наш навчальний заклад ПТНЗ готує кваліфікованого робітника, який має освітній рівень – середня спеціальна освіта. Сфера застосування діяльності:

технологічна (в рамках вузла);

організаційна (в рамках бригади).

Наша задача підготувати спеціаліста, який буде виконувати свою діяльність по заданому алгоритму з однозначним набором відомих операцій в рамках вузлів або окремих елементів технологічного процесу.

1.1.3 Характеристика трудових процесів, які виконує фахівець

Основною метою практичної підготовки є формування вмінь здійснювати продуктивну працю.

Під продуктивною працею розуміється сукупність трудових дій робітника, за допомогою яких він впливає на предмети праці і управляє роботою встаткування. Трудові дії можна класифікувати за різними ознаками:

1. За призначенням:

— планування — ознайомлення із завданням, вибір матеріалів, технологічних процесів, інструментів, пристосувань, виконання розрахунків, складання плану виконання роботи;

— підготовка — підготовка до роботи інструментів, матеріалів;

— здійснення — виконання різних операцій, керування обладнанням, регулювання технологічного процесу, настроювання обладнання;

— контроль — перевірка і оцінка ходу технологічного процесу власної діяльності робітника, роботи встаткування, якості продукції;

— обслуговування — догляд за встаткуванням, усунення неполадок, організація робочого місця.

Таблиця 1.1 — Основні рівні професійної кваліфікації, їх характеристика

2. За одиницями трудової діяльності:

— операції — характеризуються застосуванням однотипних інструментів, пристосувань, способів праці;

— прийоми — частина операцій, що мають певні закінчені трудові дії і певну технологічну мету;

— процес — закінчений цикл трудових приймань

Виходячи із заданої класифікації, можна встановити, що основним змістом практичного навчання є формування сукупності вмінь і навичок виконувати і регулювати виконання трудових процесів, що включають операції, прийоми і дії, пов’язані із плануванням, підготовкою, здійсненням, контролем і обслуговуванням технічних систем і підсистем.

Відповідно до цього для побудови змісту практичного навчання варто визначити характер трудових процесів, властивому даному виробництву, і структуру системи виробничого навчання. У підставі розглянутої системи лежить принцип групування складових частин змісту практичного навчання й визначення послідовності їхнього вивчення, що становить програму виробничого навчання.

Основною сполучною ланкою виробничого процесу і системи виробничого навчання є поняття «трудовий процес».

Практичне навчання, а точніше, його зміст і форми організації залежать від характеру трудового процесу, що лежить в основі обраної професії. При цьому тип трудового процесу залежить від ряду причин:

— можливості вичленовування в трудовому процесі, з метою навчання, окремих його частин (операцій, прийомів, дій);

— можливості групування різновиду окремих операцій, прийомів, дій, виділюваних комплексів у раціональній послідовності з обліком технологічної й дидактичної доцільності;

— повторюваності операцій у трудовому процесі.

Відповідно до цього всі трудові процеси класифікують залежно від їхнього відношення до процесу навчання по трьох типах.

Перевага в діяльності фахівця технологічних дій вимагає визначення групи його трудових процесів, що дозволить надалі більш точно вибрати систему виробничого навчання. Характеристики кожної із трьох груп трудових процесів представлені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 — Характеристики груп трудових процесів

Апаратник широкого профілю відноситься до першої групи. Так як основні частини трудових процесів можуть бути самостійними частинами процесу навчання.

1.2 Проектування кваліфікаційної характеристики спеціаліста

1.2.1 Професійне призначення і вимоги використання фахівця

Професія апаратника широкого профілю розповсюджена на підприємствах хімічної промисловості. Ця професія набуває актуальності завдяки науковим досягненням в технологічних областях. За допомогою новітнього обладнання та нових підходів у технологічних процесах поліпшується смак, збільшуються терміни придатності, покращується загальна робота на підприємстві. Завдяки новим відкриттям, з’явилася змога поширити та вдосконалити асортимент виробляємої продукції.

Апаратник широкого профілю може працювати на хімічних заводах , а також на санепідемстанціях, підприємствах управління якістю, котрольно-відпускних підприємствах.

Таблиця 1.3 — Професіональне призначення та умови використання апаратника широкого профілю

1.2.2 Побудова функціональної структури діяльності фахівця (постанова стратегічної мети навчання)

Аналіз професійної діяльності фахівця є першим етапом роботи інженера-педагога над проектом навчання.

Як відомо, створення всякого проекту, у тому числі і дидактичного, починається з аналізу вихідних даних. У результаті такого аналізу створюється повне уявлення про ту інформацію, що повинна лягти в основу проекту, а також вимальовується образ кінцевого продукту, створюваного в ході проектування, установлюються умови, необхідні для умови завдань навчання. Все це визначає важливість цього етапу, від якого надалі залежить результат проектування.

Розглянута діяльність має структуру, властиву будь-якій діяльності і для її опису використовують комплексне застосування наук — психології, педагогіки, технології. Комплексна (організаційно-психологічна) структура діяльності в цьому випадку буде включати організаційні (суб’єкт, процес, предмет, умови, продукт) і психологічні елементи (мету, мотиви, засоби, способи).

При цьому:

Суб’єкт діяльності — група (індивід), яка (ий) цілеспрямовано діє для задоволення своїх потреб.

Ціль є системоутворюючим фактором діяльності і може бути виражена у формі її результату і продукту.

Результат діяльності — психологічне збільшення досвіду особистості, що він здобуває при досягненні мети.

Продукт діяльності — матеріальне уявлення того, що виходить при здійсненні діяльності.

Предмет діяльності — це те, що має суб’єкт на початку діяльності, і те, що в остаточному підсумку перетвориться в продукт.

Процес діяльності — це сукупність цілеспрямованих дій викладача по застосуванню предмета діяльності відповідно до заданої мети.

Спосіб діяльності характеризується підготовленістю суб’єкта до тієї або іншої роботи і може бути розкритий через засоби здійснення із заданою метою.

Засоби — це або досвід суб’єкта, що може бути виражений через сукупність професійно-методичних завдань, або всі допоміжні об’єкти, за допомогою яких здійснюється діяльність.

Умови діяльності — це середовище засобів, за допомогою яких здійснюються дії.

Іншими словами, суб’єкт, маючи певну мету, що визначається мотивом, впливаючи на предмет і здійснюючи певні дії за допомогою засобів діяльності в певних умовах, одержує продукт і результат. Усе вище сказане стосується і професії «апаратник широкого профілю».

Таблиця 1.4 – Функціональна структура діяльності апаратник широкого профілю і висунені до нього вимоги

1.2.3 Визначення кваліфікаційних вимог

Нормативний строк освоєння основної професійної освітньої програми за фахом «Апаратник широкого профілю» при очній формі навчання:

— на базі середньої (повної) загальної освіти – 1 рік — 1 рік 5 місяців;

— на базі базової загальної освіти — 3 роки.

Навчальний процес на рівні початкової професійної освіти включає: теоретичне навчання, виробниче навчання, виробничу практику, виховну роботу. Навчальне навантаження становить 36 годин на тиждень, згідно ДСТУ.

Час роботи на виробничій практиці встановлюється відповідно до законодавства про працю (6 годин на день ).

Теоретичне навчання, практичні заняття для закріплення теоретичного матеріалу і формування необхідних професійних умінь, що вивчаються, і навичок, проводяться в кабінетах, які забезпечені необхідними навчальними посібниками, натуральними зразками товарів, обладнанням, інвентарем. У навчальних кабінетах організовувалася самостійна робота учнів по розроблених індивідуальних завданнях.

Прядок освоєння освітніх програм визначається відповідними навчальними планами і програмами.

Усі освітні програми реалізовані по спеціальностях початкової професійної освіти відповідають вимогам Державного освітнього стандарту.

Система оцінки якості підготовки фахівців включає оцінку їхніх знань по дисциплінах навчального плану, що проводиться під час іспитів, здача пробних виробничих робіт з підсумків виробничої практики, захист письмових екзаменаційних робіт, завершальною формою навчання є кваліфікаційний іспит.

Поточний контроль знань учнів по освоєнню ними дисциплін здійснюється шляхом щомісячного підведення підсумків рубіжного контролю. По дисциплінах навчального плану викладачами розробляються завдання для самостійних і контрольних робіт, питання до заліків, завдання для проведення практичних занять, тематика рефератів, тематика письмових екзаменаційних робіт і інші форми і методи активізації навчального процесу.

Результати оцінки поточного контролю аналізуються і визначається оцінка результативності навчального процесу як викладачами, так і учнями та намічаються заходу щодо поліпшення якості знань учнів.

Рівень знань учнів початкової професійної освіти визначається шляхом усного опитування, проведення письмових контрольних робіт, які плануються в календарно-тематичних планах за рахунок годин, відведених на предмет. Повторення навчального матеріалу, заліки, контрольні роботи проводяться за рахунок навчального часу, відведеного на вивчення даної дисципліни.

По спеціальних дисциплінах, по яких навчальним планом іспити не передбачені, проводяться заліки наприкінці вивчення курсу.

Відповідно до навчальних планів і програмам на рівні початкової професійної освіти проводиться виробниче навчання і виробнича практика відповідно до Державного стандарту і Положенням про виробничу практику.

Основними документами по плануванню виробничого навчання є:

— план уроку (занять) виробничого навчання, складається майстром на кожне заняття.

— перелік учбово-виробничих робіт із професії, складається на навчальне півріччя по кожній професії роздільно при навчанні учнів у навчальних лабораторіях і в умовах виробництва.

Перспективний-тематичний план виробничого навчання групи складає майстер виробничого навчання на місяць на основі навчального плану, програми виробничого навчання і переліку учбово-виробничих робіт для кожної професії.

— інструкційно-технічні карти і схеми розробляються майстром виробничого навчання по кожній темі виробничого навчання.

— журнали по техніці безпеки.

Виробниче навчання включає:

— навчальну практику, що проводиться в лабораторіях, кабінетах навчального закладу, на хімічних підприємствах (листопад, грудень).

— виробнича практика проводиться у навчальних лабораторіях.

— переддипломна виробнича практика проводиться тільки на кращих діючих виробничих підприємствах ( з 18 травня по 28 червня ) останній тиждень приділяється на кваліфікаційні іспити.

Учні направляються на виробничу практику тільки після вивчення ними відповідних розділів навчальних програм теоретичного навчання за професією і засвоєннями безпечного виконання всіх видів робіт, передбачених навчальною програмою виробничого навчання.

На початку навчального року учні піддаються повному медичному огляду і одержують особисту медичну книжку.

Виробнича практика учнів має наступні цілі: закріплення і поглиблення професійних знань, умінь, навичок.

Усі види практики проводяться під безпосереднім керівництвом і контролем майстрів виробничого навчання і керівників базових підприємств.

Під час практики учні оформляють щоденники, звіти, за підсумками переддипломної виробничої практики одержують характеристики за підписом керівників баз практики.

Метою практики є закріплення і удосконалювання теоретичних знань, умінь і навичок, отриманих учнями в процесі вивчення дисциплін професійного циклу.

Перед учнями під час проходження практики стоять наступні завдання:

— вивчення і дотримання діючих на підприємстві правил внутрішнього трудового розпорядку, охорони праці, пожежної безпеки, санітарно-гігієнічних вимог; — застосовувати на практики теоретичні знання по технологічному забезпеченню діяльності підприємств;

— вивчення новітньої техніки і технології, застосовуваної на виробництві, прийомів і методів праці кращих робітників за професією, оволодіння якими дає можливість учням-практикантам успішно виконувати виробничі завдання, домагатися високої якості робіт.

Переддипломна виробнича практика закінчується виконанням учнів кваліфікаційної (пробної) виробничої роботи, письмової екзаменаційної роботи і у перевірці знань, умінь і навичок учнів у межах вимог кваліфікаційних характеристик.

До здачі випускних кваліфікаційних іспитів допускаються учні, які закінчили повний курс навчання по затверджених навчальних планах і програмах, що мають позитивні підсумкові оцінки по всіх навчальних дисциплінах, виробничому навчанню, виробничій практиці і позитивну поведінку.

Атестаційна комісія складається за три місяці до проведення атестації. До складу атестаційної комісії входять:

Голова комісії – представник підприємства, для якого готують;

Члени комісії:

викладач по профільному предмету;

майстер по виробничому навчанню;

інспектор з охорони праці (районний, обласний, міський);

директор навчального закладу.

1.3 Розробка змісту професійної підготовки спеціаліста

1.3.1 Постановка тактичних цілей навчання

Тактичні цілі – це перелік професійних умінь і характеристик особистості, які необхідно сформувати у студентів при вивченні даної дисципліни. Тактичними цілями в освітньому процесі є:

організовувати і вести технологічні процеси виробництва відповідно до технологічної документації;

забезпечувати випуск продукції стандартної якості;

розробляти технологічний процес виробництва відповідно до нормативної і технологічної документації;

визначати якість сировини, матеріалів і готової продукції;

експлуатувати основне технологічне встаткування;

виконувати основні технологічні операції;

аналізувати причини браку готової продукції і розробляти заходи для їхнього усунення;

визначати за допомогою контрольно-вимірювальних приладів параметри технологічних процесів;

проводити технологічні розрахунки;

використовувати інформаційні технології в професійній діяльності;

розраховувати основні техніко-економічні показники діяльності ділянки, цеху;

оцінювати ефективність виробничої діяльності;

забезпечувати дотримання правил і норм охорони праці, протипожежної безпеки, промислової санітарії і гігієни на виробничій ділянці.

Програма професійної підготовки включає ряд навчальних дисциплін, розділів і тем. Кожна дисципліна, у свою чергу, має свою мету, що є однією із складових направляючої (стратегічної) мети навчання. Іншими словами, тактична мета являє собою конкретизовані стратегічні (напрямні) цілі.

Звичайно дані цілі представляються у формі переліку професійних умінь, які варто сформувати в студентів при вивченні заданого курсу. Навчальна дисципліна є однією зі складових змісту освіти, і вона повинна не тільки формувати вміння, але і вирішувати всі завдання професійної освіти, що включають і виховання, і розвиток особистості учня. Іншими словами, метою професійної освіти є формування певних якостей і властивостей особистості, що дають їй можливість здійснювати професійну діяльність у певній сфері. Саме всі ці цілі повинні бути враховані при постановці тактичних цілей навчання дисципліні.

При постановці мети вивчення навчального курсу викладач повинен чітко усвідомити, які саме характеристики особистості варто формувати, на які елементи структури особистості варто впливати. Фактично, ціль навчання дисципліні або тактична мета навчання — це опис не тільки видів діяльності, які формуються в процесі навчання, але і всі ті характеристики особистості, які варто сформувати в процесі засвоєння даної дисципліни.

Для уявлення технології побудови тактичної мети навчання окремим дисциплінам професійної підготовки варто більш докладно зупинитися на понятті «структура особистості».

Структура особистості має статичну і динамічну характеристики. Основними компонентами статичної структури особистості є: досвід особистості, функціональні механізми психіки, типологічні властивості особистості. Динаміка особистості включає такі поняття: діяльність, розвиток і поетапність розвитку провідних видів діяльності.

Дані компоненти структури особистості є узагальненими і формуються в процесі всієї життєдіяльності і освіти особистості. При цьому кожному із ступенів освіти властиве формування певних її характеристик.

У цьому випадку викладача спеціальних і загальнотехнічних дисциплін цікавить та структура особистості, що спрямована на формування професійного досвіду особистості, а також розвиток функціональних механізмів психіки і типологічних властивостей особистості. При цьому мета досягається шляхом рішення послідовних завдань на кожному уроці.

Викладачеві необхідно чітко усвідомити, які компоненти структури особистості формуються при освоєнні його навчального курсу. При цьому варто враховувати, що в процесі навчання здійснюється формування особистості в цілому.

Для формування спрямованості, комунікативних здібностей і інших якостей необхідний час. Це довгострокові цілі, які варто ставити стосовно до всього процесу навчання. Вони не повною мірою залежать від змісту навчального матеріалу, специфіки навчального предмета і не можуть бути сформовані тільки в результаті навчання. Відповідно до цього даний компонент структури особистості формується в рамках виховної роботи безпосередньо і опосередковано в процесі навчання на уроці.

Для більш чіткого уявлення про продукт і предмет діяльності варто виділити у формі наочно-образних моделей характеристики структури особистості, що відносяться до предмета діяльності (базові характеристики особистості), і характеристики особистості, які будуть отримані в результаті навчання. Саме ці другі характеристики і є продуктом діяльності при постановці тактичних цілей навчання. У цьому випадку вони описують продукт усього освітнього процесу.

Для опису базових якостей особистості варто прийняти той факт, учень приходить у професійний навчальний заклад, маючи вже певний досвід і сформовані якості і властивості особистості, маючи певні потреби і мотиви навчання.

Викладач повинен проаналізувати особистість учня і встановити способи для її подальшого формування. При цьому мета навчання описує образ тієї особистості, яку треба в остаточному підсумку сформувати на певному етапі професійної безперервної освіти.

Таблиця 1.5 – Постановка тактичних цілей підготовки спеціаліста

Групування змісту теоретичного навчання у відповідності до галузі господарської діяльності та видами діяльності спеціаліста

По всіх дисциплінах, передбаченим навчальних планом, викладачами розробляються робочі програми, календарно-тематичні плани, у яких визначені цілі і завдання вивчення загальноосвітніх і спеціальних дисциплін, їхній зміст, тематичний план лекцій, наочні приладдя, завдання для самостійної роботи учнів, завдання для практичних і лабораторних занять, завдання, що забезпечують активні форми навчання (ділові ігри, конкурси, уроки-конференції, бінарні уроки і ін.)

Професійна підготовка, як один з компонентів змісту освіти, спрямована на формування в учнів умінь здійснювати певні види професійної діяльності, розвиток професійного інтересу, професійних здібностей і якостей особистості.

Професійна підготовка є системою, що включає як зовнішні, так і внутрішні зв’язки. Установлення цих зв’язків дасть нам можливість усвідомити більш детально сутність самого поняття «професійна підготовка».

Зовнішні зв’язки професійної підготовки визначаються тим, що вона є компонентом змісту освіти і, відповідно, взаємозалежна з освітою і компонентами змісту освіти, такими, як загальноосвітньої і політехнічної підготовки. Основні її елементи — це теоретичне навчання, практичне навчання і проектування.

Для розуміння сутності і завдань кожного з компонентів професійної підготовки варто докладно зупинитися на поняттях «знання» і «уміння».

У традиційному трактуванні сучасних авторів указується, що теоретичне навчання спрямоване на формування знань, а практичне — на формування вмінь і навичок. При цьому історія сучасного уявлення про поняття «знання» і «уміння» настільки різноманітне і, до деякої міри суперечлива, що кожному педагогові треба самому прийняти певну точку зору щодо цих понять. При цьому треба врахувати, що в Україні в 1999 році розроблений стандарт Вищої освіти, що визначив основні поняття педагогіки вищої освіти.

Відповідно до цього документу, знання — це результат пізнавальної діяльності, її перевірене суспільною практикою і логічно впорядковане відображення у свідомості людини. Знання — категорія, що відбиває зв’язок між пізнавальною і практичною діяльністю людини. Знання виявляються в системі понять, суджень, уявлень і образів, орієнтовної основи діяльності, що має певний обсяг і якість. Знання можна ідентифікувати тільки тоді, коли вони проявляються у вигляді вмінь виконувати певні розумові або фізичні дії.

Уміння — це здатність виконувати певні дії на основі відповідних знань. Уміння підрозділяються, у свою чергу, на предметно-практичні, предметно-розумові, знаково-практичні і знаково-розумові. Предметно-практичні вміння — це вміння виконувати дії по переміщенню об’єктів у просторі і зміні їхньої форми. Головну роль у виконанні предметно-практичних дій виконують перцептивні образи, які відображають просторові, фізичні і інші властивості предметів та забезпечують керівництво робочими переміщеннями у відповідності із властивостями об’єкта і з заданою діяльністю.

Предметно-розумові вміння — це вміння по виконанню операцій з розумовими образами предметів. Вони вимагають наявності розвиненої системи уявлень і здібності до розумової діяльності (наприклад, уміння робити аналіз, класифікацію, узагальнення, порівняння).

Знаково-розумові вміння — це вміння виконувати операції зі знаками і знаковими системами. Наприклад, до них відносяться дії, які необхідні для виконання логічних і розрахункових операцій. Ці дії дозволяють вирішувати широке коло завдань в узагальненому виді.

Знаково-практичні вміння — це вміння по розумовому виконанню операцій зі знаковими системами. Прикладами цих дій є вміння писати, визначати курс по карті, одержувати інформацію про пристрій по схемах. Приклад цих дій наведені в табл. 1.6.

Таблиця 1.6 — Характеристика і приклади різних умінь

Як видно з наведених формулювань, знання і уміння так чи інакше пов’язані з виконанням певних дій, вони нерозривні і взаємозалежні. Уміння не можуть існувати без знань, як і знання без підкріплення їх вміннями не мають змісту.

Очевидно, що цей взаємозв’язок знаходить своє відбиття і при розкритті понять теоретичної і практичної діяльності, точно так само, як розумова діяльність є теоретичною, тісним образом пов’язаною із практичними операціями, з різними видами і образами інформації.

Теоретична (розумова) діяльність формується в рамках теоретичного навчання, а практична — у рамках практичного навчання. Відмінність теоретичного навчання від практичного полягає в тім, що в рамках теоретичного навчання вивчається результат процесу пізнання, виходячи з того, що знання засвоюються незалежно від процесу їхнього одержання. У практичному навчанні важливий процес одержання продукту, тому що без показу і, відповідно, засвоєння трудових операцій, прийомів і процесів не можуть бути сформовані практичні вміння. Крім того, відмінність теоретичного і практичного навчання пов’язане з тим, що результатом теоретичного навчання є ідеальні об’єкти або вміння здійснювати теоретичну (розумову) діяльність, а практичного — матеріальні об’єкти або вміння виконувати практичну діяльність, одержуючи матеріальний продукт.

Ціль професійної підготовки — це формування вмінь здійснювати виробничий процес у галузі. Узагальненим об’єктом діяльності при цьому є галузь промислового виробництва і її виробничі процеси.

Виробничим процесом називається сукупність основних технологічних процесів і перетворень, а також трудових дій людини. Виробничий процес включає як трудовий, так і технологічний процеси. Ієрархія понять представлена у таблиці

ВИРОБНИЧИЙ ПРОЦЕС

Об’єктом вивчення теоретичного навчання є технологічний процес, а практичного — трудовий. Відповідно до цього можна визначити цілі теоретичного навчання фахівця технічного профілю.

Ціль теоретичного навчання — формування основних уявлень про сутність виробничого процесу, формування системи понять і розумових дій з ними, розкриття сутності, мети, завдань і змісту технологічних процесів, формування вмінь здійснювати розрахунок, прогнозування технологічних процесів.

Ціль практичного навчання — формування практичних умінь виконувати трудові дії або формування вмінь здійснювати продуктивну працю.

Структурними компонентами галузі господарської діяльності спеціаліста є техніка, технологія, організація управлінням, економіка, охорона праці, екологія, правові питання галузі, наукові дослідження. Але, як зазначалося в пункті 1.1.2, ми готуємо кваліфікованого робітника, який не прийматиме участь в наукових дослідженнях, економічних та екологічних питаннях. Тому структурними компонентами галузі господарської діяльності апаратника є техніка, технологія, організація робіт, охорона праці, правові питання галузі.

Видами професійної діяльності спеціаліста є технологічна та організаційна, які встановлені в пункті 1.1.2.

Для визначення програми курсу професійної підготовки треба:

— визначити необхідну функціональну структуру професійної діяльності фахівця відповідно до рівня його кваліфікації (табл. 1.7);

— визначити структуру узагальненого об’єкта діяльності;

— виділити елементи сукупної структури професійної підготовки;

— заглиблено розкрити кожний з даних елементів.

Формування професійних вмінь і необхідних для цього знань здійснюється в рамках декількох дисциплін. Для подальшого проектування програми професійної підготовки обираємо дисципліну «Спецтехнологія з основами загальної хімічної технології».

Таблиця 1.7 – Формування набору тем професійної теоретичної підготовки апаратника широкого профілю

Вибір системи виробничого навчання

Для того щоб розробити програму професійної практичної підготовки, необхідно у відповідності з установленою групою трудових процесів обрати систему виробничого навчання (СВН).

СВН – це об’єктивна єдність змісту, форм, методів навчання і дидактичних засобів, які забезпечують учню послідовне оволодіння трудовими процесами, операціями, прийомами. Відомо багато видів СВН — це: предметна, операційна, операційно-комплексна, операційно-потокова, операційно-предметна, ЦІТ, проблемно-аналітична, прийомно-комплексно-видова, процесуальна і т.д.

Сучасна практична професійної підготовки фахівців здійснюється, як правило, засобами декількох СВН, які змінюють одна одну на тому або іншому етапі. Більше того, здійснювана локальна підготовка по одній СВН, глобально може здійснюватися по інший СВН.

Визначимо систему виробничого навчання при підготовці фахівців зі спеціальності «Апаратник широкого профілю». У цьому випадку ступінь розмаїтості предмета діяльності фахівця невелика і щораз істотних змін у діях фахівця і послідовності їхнього виконання не відбувається. Це обґрунтовується тим, що в основі професійної діяльності апаратника лежить відбиття господарських операцій у технологічному процесі підприємства шляхом виконання потрібних операцій, складання технологічних карт, таблиць бракеражу, заповнення сировинних відомостей, розрахунку норм закладки сировини, складання асортименту виготовляємо продукції, тобто даний фахівець повинен чітко і правильно виконувати окремі операції (що характерно для першої групи трудових процесів). Тому в основу практичної підготовки апаратника варто покласти операційно-комплексну СВН.

Таким чином, вірно встановлена СВН є запорукою успішного формування професійно необхідних умінь і навичок у майбутнього фахівця.

Таблиця 1.8 – Характеристики систем виробничого навчання(СВН)

Побудова зведено-тематичного плану професійної підготовки спеціаліста

На основі всіх виконаних розробок формується зведено-тематичний план підготовки фахівця і робоча програма дисципліни. Зведено-тематичний план повинен включати тематику спеціальних дисциплін, регламентувати послідовність вивчення тем і кількість часу, що відводиться на їхнє вивчення, посеместрове членування навчальних курсів, відбивати форми навчання (лекції, практики). Робоча програма повинна включати послідовність вивчення тем, кількість годин, що відводять на їхнє вивчення, і форми навчання (лекції, практичні заняття).

На відміну від зведено-тематичного плана робоча програма повинна містити послідовність вивчення тем, кількість годин, що відводяться на їх вивчення, та форми навчання (лекції, лабораторні). Розробимо робочу програму з дисципліни «Спецтехнологія з основами загальної хімічної технології».

Таблиця 1.9 — Робоча програма дисципліни «Спецтехнологія з основами загальної хімічної технології»

ІІ півріччя

ІІІ півріччя

2. Проектування технологій навчання за темою «Сировина в хімічному виробництві» з дисципліни «Спецтехнологія з основами загальної хімічної технології»

2.1 Проектування дидактичних матеріалів

2.1.1 Постановка оперативних цілей навчання та вибір джерел інформації

Рівень оперативного цілеутворення включає навчання окремим темам, розділам дисципліни і конкретизується до цілей окремих уроків.

Оперативна мета – це обов’язкові знання і вміння, які необхідно сформувати в процесі вивчення розділів, тем і на окремих заняттях по даній дисципліні для успішного здійснення професійної діяльності.

До оперативної мети відносяться розвиваючі цілі навчання – формування необхідних механізмів психіки, які визначають здібності людини (сприйняття, мислення, мова, пам’ять, психомоторні вміння). До оперативної мети також відноситься формування творчих вмінь, які відрізняються від репродуктивних.

Відповідно до теорії В.П. Безпалько, існують чотири рівні засвоєння навчального матеріалу:

на першому рівні учень сприймає інформацію, у нього формується загальне уявлення про об’єкт діяльності, з’являється пізнавальний інтерес. Для цього рівня характерне рішення певного виду завдань: у когнітивній області – упізнання об’єктів, порівняння їх властивостей; в афективній області – усвідомлення мети діяльності, наявність професійної спрямованості та інтересу. Таким чином, формуються мотиви і спрямованість діяльності, що визначає подальшу поведінку учнів у процесі навчання, відбувається усвідомлення мети і прагнення її досягти.

другий рівень характеризує алгоритмічну (репродуктивну) діяльність по пам’яті або здатність відтворювати і використовувати наявну інформацію для рішення завдань по заданому алгоритму. У когнітивній області – інтерпретація і перетворення навчального матеріалу, усвідомлення взаємозв’язків між процесами і явищами, переказ і відтворення навчального матеріалу. В афективній області – це пригадування окремих фактів, методів, відтворення термінів, основних понять, правил і принципів. Другий рівень характеризується розумовими діями пов’язаними з розумінням, усвідомленням, формулюванням основних понять. Ключовим у цьому випадку є процес запам’ятовування, що реалізується у відтворенні навчального матеріалу.

третій рівень характеризує етап продуктивної дії в розумовій і матеріальній формі. Цей етап формує творче мислення. У когнітивній області – узагальнення, систематизація, алгоритмізація навчального матеріалу, зіставлення варіантів дій і вибір оптимального, використання понять і принципів у нових ситуаціях, застосування законів і теорій для рішення конкретних завдань, виділення головного, поділ на складові частини. В афективній області – це побудова власних планів, поява власної точки зору, виникнення потреби в діяльності. Головна роль на цьому етапі приділяється вмінням вирішувати завдання. Розумові дії здобувають творчий характер.

четвертий рівень характеризує продуктивну дію і науково-дослідну діяльність. На цьому етапі формулюються вміння самостійно отримувати нову інформацію. В когнітивній області – оцінка логіки, побудова навчального матеріалу, рішення нестандартних завдань із подальшим аналізом помилок, оцінка мети і отримання результату, вибір шляхів удосконалення. В афективній області – це поява самовизначення, самостійності, ініціативи в діяльності.

Проаналізувавши виділені рівні засвоєння навчального матеріалу, можна зробити висновок, що в нашому випадку формуються лише перші три рівні.

Виділивши рівні засвоєння навчального матеріалу ми можемо поставити оперативні цілі:

Таблиця 2.1 — Постановка оперативних цілей за темою «Сировина в хімічному виробництві»

2.1.2 Проектування плану викладення теми

Після відбору навчально- та науково-технічної літератури по темі робота прямує безпосередньо з її інформацією, в результаті чого складаються план викладення теми та контурний конспект по темі.

План теми — це послідовне коротке найменування розділів, підрозділів або логічно завершених частин, що відбивають логічну послідовність вивчення навчального матеріалу.

На підставі плану складається текст навчального матеріалу теми, що включає основну та додаткову інформацію, побудовану шляхом конструювання суджень і умовиводів, що перебувають у певній залежності. Під логічною структурою навчального матеріалу розуміється його схематична побудова, що включає всі вхідні поняття, розташовані в порядку зменшення обсягу.

Логічний аналіз виконується на початковому етапі конструювання навчального матеріалу, коли необхідно виділити і дати найменування темам розділів і підрозділів. Далі на основі отриманої структури здійснюється формування плану теми.

Для складання плану теми варто перетворити логічну структуру навчального матеріалу у форму послідовного найменування його розділів і частин, іншими словами, скласти його «зміст».

Тема «Сировина в хімічному виробництві » не містить складного матеріалу та не має великого обсягу викладення, тому ми обираємо просту структуру плану.

План теми:

Характеристика та запас сировини.

Принципи збагачення сировини.

Комплексне використання сировини.

Вода – сировина хімічного виробництва.

Промислова водопідготовка.

2.1.3 Проектування контурного конспекту по темі «Сировина у хімічному виробництві»

До контурного конспекту висувають певні вимоги. Викладений навчальний матеріал повинен бути переконливим і послідовним, простим у викладі й доступним, раціональним і доказовим, він повинен бути не тільки інформативним, але логіко-змістовним. У контурному конспекті повинні міститись тільки ключеві положення головної інформації, які виражені у виді таблиць, алгоритмів або графіків. При відборі необхідного матеріалу потрібно спочатку проаналізувати всю необхідну інформацію з даної теми. Зміст контурного конспекту повинне залежати від характеру діяльності фахівця, технологічних процесів, обсягу технологічного обладнання. Таким чином вихідними даними є отримані раніше дані:

Характеристика трудових процесів;

Характеристика діяльності фахівця;

Навчальний план;

Програма підготовки;

Документальні та інформаційні джерела.

Таблиця 2.2 — Контурний конспект по темі «Сировина у хімічному виробництві»

2.2 Аналіз базових умов навчання

2.2.1 Аналіз базових знань учнів

В результаті аналізу та діагностики стану процесу навчання повинні буті отримані способи корекції навчальних вимог до навчальної групи та способи удосконалення засобів навчання.

Корекція базових умінь в учнів припускає:

визначення базового матеріалу;

встановлення міжтемних (МТ) зв’язків навчального матеріалу по розроблюваній темі із базовим матеріалом;

визначення способів реалізації МТ зв’язків у навчанні;

вибір способів (методів, форм та засобів) контролю базових знань учнів;

вибір способів формування базових знань.

Базовий матеріал – це всі ті відомості, які за змістом пов’язані із даною темою та знання яких учнями робить для них новий матеріал доступним.

Міжтемні зв’язки – це ті зв’язки, які існують між окремими темами однієї або різних дисциплін. Метою їх визначення є наступне:

представлення можливості учням визначити та прослідкувати причинно-наслідкові зв’язки явищ та закономірностей об’єктивного миру;

створення єдиної системи знань в учнів;

забезпечення зв’язку між дисциплінами та темами і визначення найбільш раціональної послідовності вивчення матеріалу;

виключення дублювання на одному рівні;

формування вмінь комплексного використання знань та вмінь, отриманих при вивченні різних дисциплін;

забезпечення єдиного підходу до навчання професійним дисциплінам.

Базовий матеріал з новим створює той або інший зв’язок. Встановлення виду МТ зв’язків дозволяє обрати спосіб його реалізації в навчанні, і тим самим, підійти до вибору способів контролю та формування базових знань в учнів.

Таблиця 2.3 — МТ зв’язки та способи їх реалізації в навчанні

Проаналізуємо МТ зв’язки нашої теми «Сировина у хімічному виробництві» та оберемо базовий матеріал.

Таблиця 2.4 — Аналіз МТ зв’язків та вибір базового матеріалу

Виходячи з виду МТ зв’язку та особливостей його реалізації, обираються способи контролю базових знань з урахуванням характеристик навчальної групи, складності та важливості нового матеріалу, резерву часу. За формою ввідний контроль може бути індивідуальний, фронтальний, груповий або комбінований. До засобів реалізації контролю відносяться задачі, опитування, картки завдань, тести та ін. проаналізувавши свою тему, обираємо наступні способи контролю.

Таблиця 2.5 — Визначення способів контролю базових знань учнів

Способами формування базових знань можуть бути обрані розповідь, пояснення та ін., а засобами – план викладення матеріалу, план розв’язання задачі та ін.

Таблиця 2.6 — Визначення способів формування базових знань

2.2.2 Аналіз технічних та дидактичних засобів навчання

Наочність в навчанні сприяє більш швидкому сприйняттю нової інформації, її розумінню та запам’ятовуванню, забезпечує цілісність уявлення.

Засоби навчання – це матеріальні та ідеальні об’єкти, які застосовуються у педагогічному процесі в якості носіїв інформації та інструмента діяльності педагога та учнів.

Ідеальні засоби навчання, які застосовуються під час уроку: язикові системи знаків, засоби наочності, навчальні комп’ютерні програми.

Матеріальні засоби навчання: окремі тексти з посібників та підручників, окремі завдання, вправи та задачі, дидактичні матеріали, текстовий матеріал, засоби наочності (макети, діючі моделі), технічні засоби навчання, лабораторне устаткування.

Технічні засоби навчання – це сукупність технічних пристроїв з дидактичним забезпеченням, застосовуваних у навчально-виховному процесі для пред’явлення й обробки інформації з метою його оптимізації.

При викладенні теми «Сировина у хімічному виробництві» застосовуємо такі дидактико-технічні засоби навчання:

Мапу «Розповсюдження сировини на планеті»», на якому зображено основні райони скупчення сировини.

Плакат «Принципи збагачення сировини», на якому зображена структурно-логічна схема послідовності дій.

2.3 Проектування мотиваційних технологій навчання

Проектування мотиваційних технологій навчання необхідно для забезпечення швидкого включення учнів в професійну навчально-пізнавальну та навчально-виробничу діяльність без тривалого «вживання» в роботу, підтримування діяльності на потрібному рівні активності.

Навчальна мотивація за характером поведінки учнів поділяється на зовнішню та внутрішню. Зовнішня мотивація заснована на заохоченнях, покараннях та інших видах стимуляції, які або напрямляють, або гальмують поведінку людини. Внутрішня мотивація залежить від внутрішніх процесів, які здійснюються в свідомості людини. Таким чином, мотивована діяльність є самоціллю, а не засобом для досягнення іншої мети.

Способи формування внутрішньої мотивації.

оцінка рівня підготовки учнів по заданій темі та приведення у відповідність з цим ступеня складності надаваного матеріалу;

надання учням вільного вибору завдань та виду діяльності, що забезпечить індивідуалізацію навчальної діяльності та приведе до появи інтересу;

передбачення оптимальної складності завдань для учнів, що забезпечить в них «переживання успіху»;

пробудження уваги при наданні навчального матеріалу шляхом нестандартності та новизни, використання різних технічних засобів, збудження цікавості.

У відповідності з етапами навчального процесу мотивація може бути виражена в різних формах, що відповідають вступній частині заняття та поточній його частині.

Таблиця 2.7 — Дидактичні характеристики внутрішніх мотиваційних технологій навчання

Згідно характеристики учнів у групі: відношення до майбутньої професії байдуже, відношення до навчання негативне, тип темпераменту – сангвінік. Із сангвініками варто вести заняття у швидкому темпі і відповідній зміні видів діяльності. Отже сформулюємо мотивацію навчальної діяльності:

Сьогодні ми розглянемо технологію існуючу проблему сировини у хімічному виробництві. Всім нам відомо, що наше життя неможливе без хімії. Сучасність підпорядкована цій промисловості – ліки, побутова хімія, паливо, добрива тощо. Основним у промисловості є технологія та якісна сировина.. Знання отримані на цій лекції дадуть вам можливість побачити основні види сировини та отримати знання про її використання. Гарне знання цієї теми дозволить вам набрати додаткові бали.

2.4 Проектування технологій формування орієнтовної основи діяльності

Будь-яка діяльність завжди повинна бути попередньо зорієнтована. «Орієнтири» навчальної діяльності в педагогіці і психології умовно називають орієнтовна основна діяльності (ООД).

Основна мета розробки технологій формування нових знань — проектування і реалізація оптимальної орієнтовної основи діяльності, що дозволить сформувати необхідні якості професійних дій. Завданням формування нових знань є формування «орієнтирів» майбутньої діяльності, які надалі забезпечать правильність її виконання.

Згідно діяльнісного підходу до навчання, орієнтовна основа діяльності включає:

Образ кінцевого продукту — уявлення про кінцевий результат. У теоретичному навчанні — це відповіді до завдань, опис результатів, схеми, графіки, а в практичному навчанні — деякі зразки, макети, моделі.

Об’єкт перетворення — матеріал для діяльності і її предмет. У практичному навчанні — це заготівки, матеріали, пристрої, які варто відремонтувати і т. д., а в теоретичному навчанні — умови завдань, питання, сформульована проблема і т.д.

Засоби діяльності, тобто інструменти, інструкції, креслення, карти, таблиці, алгоритми і формули розрахунку, обґрунтування, теорії, висновки.

Технологію діяльності — уявлення про способи її здійснення, які включають прийоми, їхню послідовність, представлену у формі карт, таблиць, порядок рішення, вказівки і інструкції.

Відомо три типи навчання:

неповна ООД (перший тип),

повна ООД в конкретному вигляді (другий тип),

повна ООД в загальному вигляді (третій тип).

Перший тип навчання — неповна орієнтовна основа характеризується тим, що викладач, представляючи навчальний матеріал, показує вихідні дані, виконавчу частину дії і образ кінцевого продукту. Навчання здійснюється методом «проб і помилок», процес відбувається повільно, з великою кількістю помилок.

Другий тип навчання — повна ООД, при наявності всіх умов, необхідних для здійснення діяльності, які подаються у вигляді готового алгоритму діяльності стосовно до конкретної ситуації. Викладач, представляючи навчальний матеріал, показує кожен крок діяльності, стосовно до конкретного завдання. При цьому формування діяльності відбувається безпомилково і швидко, але ступінь узагальнення і переносу на нестандартні ситуації обмежений. У цьому випадку учні правильно вирішують певне коло стандартних завдань, але при переході до інших творчих завдань їхня діяльність ускладнена.

Третій тип навчання — повна орієнтовна основа з використанням узагальнення і систематизації. Орієнтири подані в узагальненому виді, характерному для цілого класу явищ. Викладач при цьому не дає готових орієнтирів, а пояснює лише принципи їхнього формування. У цьому випадку діям властива чіткість, швидкість, безпомилковість, стійкість, ширина переносу. Найбільш ефективним є саме цей тип навчання, де освоюються алгоритми діяльності, на основі яких студенти самостійно пристосовують їх до конкретних ситуацій для різних умов.

Таблиця 2.8 — Критерії вибору різних типів навчання

Отже тип навчання, який забезпечить оптимальні результати стосовно заданих умов організації навчального процесу, буде другий тип навчання.

Виберемо методи та засоби формування ООД.

Таблиця 2.9 — Вибір способів формування в учнів нових знань

2.5 Проектування технологій формування виконавчих дій

Після визначення орієнтовної основи діяльності і її первинного сприйняття учнями, відбувається етап виконання дій у різних формах, які в дидактиці називають «закріпленням».

Головна закономірність процесу засвоєння діяльності полягає в тому, що пізнавальна діяльність і введені в неї знання здобувають розумову форму, стають узагальненими не відразу, а по черзі, пройшовши через цілий ряд етапів. Якщо викладач будує процес навчання з урахуванням їх послідовності, він істотно підвищує можливість досягнення мети всіма учнями.

Основною метою діяльності по проектуванню технології формування і засвоєння діяльності є визначення способів формування дій, обумовлених метою навчання.

Одним з головних способів виконання дій у рамках теоретичного навчання є рішення завдань. На кожному з етапів засвоєння завдання виконують різноманітні функції. Наприклад, на етапі виконання матеріалізованих дій завдання служать для створення початкової мотивації діяльності; на етапі ознайомлення з ООД вони сприяють активному розкриттю цієї діяльності, на етапі виконання діяльності вони формують необхідні характеристики дії (міцність, гнучкість, точність, узагальненість і т.д.).

До всіх завдань пред’являється ряд вимог. Перша з них — це розрахунок тільки на нову діяльність, оскільки всі інші дії були засвоєні раніше. Друга — це відповідність завдань етапу засвоєння, тобто в умові завдань повинна відображатись мета і її характеристики.

Таблиця 2.10 — Проектування технологій формування виконавчих дій

2.6 Проектування технологій формування контрольних дій

Проектування системи контролю є одним з найважливіших видів діяльності викладача. Контроль дає можливість визначити, наскільки чітко досягнута ціль навчання, які недоліки процесу навчання і що треба зробити, щоб застосувати нові технології навчання.

Діяльності по контролю можна поділити на наступні види: контрольно-проектувальна діяльність, тобто діяльність по створенню (розробці) технології контролю по навчальній дисципліні, її розділам та темам, при цьому контроль повинен забезпечувати діагностику ступеню досягнення їх цілей; контрольно-виконавчу діяльність, тобто діяльність по організації та здійсненню контролю; контрольно-аналітична діяльність, тобто діяльність по аналізу та оцінці результатів навчального процесу та його корекції.

Таблиця 2.11 — Діяльність викладача по контролю навчального процесу

Розглянемо основні вимоги до контролю діяльності учнів:

Таблиця 2.12 — Основні вимоги до контролю діяльності учнів

Виберемо способи контролю сформованих у учнів знань та вмінь по темі «Сировина у хімічному виробництві».

Перевірка правильності спроектованої системи контролю:

Обраний тип контролю відповідає:

масштабу цілей навчання;

етапу вивчення конкретної дисципліни.

Обраний тип характеризується великою кількістю функцій, що проявляються в діях викладача та учнів в ході контролю.

Визначений вид контролю, відповідаючи меті та типу, враховує:

частоту проведення;

тимчасову спрямованість;

широту області навчального матеріалу, що контролюється.

Відібрані об’єкти контролю (тобто зміст), являють собою сукупність структурно-пов’язаних елементів навчального матеріалу, важливих для майбутньої професійної діяльності учнів, та перевірка яких потребує від учнів виконання синтезованої навчально-пізнавальної діяльності.

Обране місце та час проведення контролю при відповідності його виду та змісту, враховує момент зняття нервовості, релаксацію учнів у період осмислення контрольного завдання та актуалізації власних знань з довгострокової пам’яті.

Обраний метод враховує:

рівень навченості учнів;

етап формування навчально-пізнавальної діяльності;

психофізіологічні особливості особистості та навчальної групи в цілому;

вид навчання в ході контролю;

матеріально-технічне та дидактичне забезпечення навчального процесу в ПТНЗ.

Відповідність обраної форми організації контролю іншим компонентам системи забезпечення:.

ведучою роллю суб’єкта контролю;

масовістю учнів;

ефективним використанням аудиторного часу.

Розроблені засоби контролю задовольняють вимогам:

професійній спрямованості;

функціональній та змістовній валідності;

однозначності та визначеності;

варіативності та системності змісту;

надійності.

Розроблені критерії оцінки контрольного завдання задовольняють вимогам:

об’єктивності та диференційованості;

вимірюваності та застосовуваності.

Складений сценарій проведення етапу контролю включає детальний опис алгоритму бінарних комунікативних дій викладача та учнів в ході проведення контролю заданого типу.

2.7 Складання перспективно-поурочного плану викладення теми

Перспективно-поурочний план – це документ, який містить перелік уроків по конкретній темі, а також організаційні та дидактичні характеристики кожного з них, що представлені часом, що відводиться на вивчення тих чи інших питань теми, типом уроку, цілями навчання, змістом базового матеріалу, методами навчання.

В педагогічній літературі називаються наступні типи уроків:

— урок формування та засвоєння нових знань;

— урок закріплення, застосування знань про способи діяльності;

— урок формування інтелектуальних і практичних способів діяльності (інтелектуальних та практичних вмінь та навиків);

— урок закріплення та застосування способів діяльності;

— урок діагностичного контролю та корекції засвоєння знань, способів діяльності, застосування наукових знань та способів діяльності;

— комбінований урок (урок з декількома рівнозначними задачами).

Найменування типу уроку визначає основну його задачу та мету.

Під час уроку повинна бути реалізована кожна з поставлених задач, що повинно знайти відображення в методах навчання. Якщо мета комплексна та включає , наприклад, елементи формування нових знань, їх закріплення та контролю, то повинні бути обрані словесні методи (розповідь, пояснення, бесіда і т.д.), методи наглядності (ілюстрація, демонстрація), практичні методи (вправа, лабораторний метод, практична робота та методи контролю (опитування, контрольна робота, тестування і т.д.).

2.8 Розробка бінарних дій викладача та учнів на уроці «Сировина у хімічному виробництві»

Тема уроку — Сировина у хімічному виробництві

Тип уроку – комбінований

Структурні елементи уроку:

організаційний момент;

постановка мети уроку;

мотивація мети;

актуалізація опорних знань;

підготовка учнів до сприйняття нового матеріалу;

формування орієнтовної основи діяльності;

формування виконавчих дій;

контроль сформованих знань, вмінь, навичок;

підведення висновків;

видача домашнього завдання.

Таблиця 2.13 — Розробка бінарних дій викладача та учнів на уроці «Сировина у хімічному виробництві»

Висновки

Даний дидактичний проект підготовки спеціаліста за спеціальністю «Апаратник» з поглибленою розробкою теми «Сировина у хімічному виробництві» з дисципліни «Спецтехнологія з основами хімічної технології» може застосовуватися в професійно-технічних навчальних закладах з підготовки спеціалістів з вищенаведеної спеціальності.

Мета дослідження досягнута. В ході дидактичного проектування були розв’язані задачі дослідження:

проведений аналіз професійної діяльності спеціаліста. Виявили характеристику галузі господарської діяльності апаратника. Визначили обов’язки та види діяльності фахівця. Надали характеристику трудових процесів, які виконує апаратник;

спроектована кваліфікована характеристика спеціаліста. Виявили професійне призначення та вимоги використання спеціаліста. Зробили постанову функціональної структури діяльності апаратника. Визначили кваліфікаційні вимоги до фахівця;

розроблений зміст професійної підготовки спеціаліста. Встановили тактичні цілі навчання. Згрупували зміст теоретичного навчання у відповідності до галузі господарської діяльності та видами діяльності апаратника. Обрали систему виробничого навчання. Побудували зведено-тематичний план професійної підготовки апаратника;

спроектовані дидактичні матеріали. Встановили оперативні цілі навчання. Запроектували план викладення теми «Сировина у хімічному виробництві». Побудували контурний конспект на тему «Сировина у хімічному виробництві»;

проведений аналіз базових умов навчання, вибрані способи формування базових знань;

спроектовані навчальні технології підготовки апаратника;

розроблені бінарні дії викладача та учнів на уроці «Сировина у хімічному виробництві».

Проаналізувавши розроблений дидактичний проект можна сказати, що він є ефективним засобом в плані розв’язання проблеми протиріччя необхідності підготовки спеціалістів за спеціальністю «Апаратник» та відсутності документації, що регламентує цю підготовку.

Список використаних джерел

професійний підготовка навчання апаратник

Галатенко Н.А., Ильясов И.И. Определение целей по учебным дисциплинам в системе интенсивного обучения: Учеб. пособие для слушателей ФГКП и преподавателей вузов гражданской авиации / Моск. ин-т инж. гражд. авиации. – М.: МИИГА, 1988. – 87 с.

Коваленко Е.Э., Беликова В.В., Брюханова Н.А., Ковальская В.С. Методика профессионального обучения: Методические указания по выполнению курсовой и дипломной работ.– Харьков: УИПА, 2003.– 102с.

Коваленко И.Г., Блинчевский Ф.Л. Организация и методика производственного обучения: Учебник для индустриально-пед. техникумов и повышения квалификации мастеров произв.обучения. – М.: Высш. школа, 1978. – 399 с.

Кочетов С.И.. Основы применения средств обучения в ПТУ. – М.: Высш. шк., 1986. – 160 с.

Нагаєв В.М. Методика викладання у вищій школі: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 232 с.

Падалка О.С., Нісемчук А.С., Смолюк І.О., Шпак О.Т. Педагогічні технології: Навчальний посібник для вузів. – К.: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1995. – 255 с.