Міністерство освіти України
Запорізький державний університет
До захисту допущений
Зав. кафедрою кримінального права та кримінології
____________________
(підпис)
Дудоров О. О.
25 травня 1999 року
Дипломна робота
на тему: «Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання»
Виконав Мягченко Андрій Олегович
________________ 5 травня 1999 р. _______________
(підпис)
Керівник канд. юр. наук С. О. Тіщенкова ________________
(посада) (ім`я, по батькові,
(підпис) прізвище)
Нормоконтролер _________________ Т. О. Коломоєць
(підпис) (ім`я, по батькові, прізвище)
Перелік скорочень, умовних символів
абз. – абзац;
ЗЕД — зовнішньоекономічна діяльність;
ІРЛ – індивідуальний режим ліцензування;
КпАП – кодекс про адміністративні порушення;
КК – кримінальний кодекс;
КМ – Кабінет Міністрів;
МЗЕЗ – Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків;
МВБУ – Міжбанківська валютна біржа України;
НБУ – Національний банк України; п. – пункт; пп. – підпункт; ст. – стаття;
США – Сполучені Штати Америки; ч. – частина;
Реферат
Дана робота складається із сторінок, у тексті зустрічаються скорочення типу ЗЕД, КК.
При написанні дипломної роботи було використано джерела.
Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, перелік посилань, список використаної літератури.
Мета роботи: висвітлення та аналіз юридичної відповідальності в сфері валютного законодавства; виявлення недоліків та проблем застосування на практиці норм, що регулюють валютні відносини.
Задачі роботи:
1) дослідити розвиток нормативної бази, регулюючій валютні відносини;
2) проаналізувати чинне законодавство в сфері валютного регулювання;
3) дати характеристику основним нормативним актам валютного регулювання;
4) дати характеристику кримінальної відповідальності в сфері валютного регулювання;
5) дати характеристику адмінистративної відповідальності в сфері валютного регулювання;
6) висвитити спеціальні санкції за порушення зовнішньоекономічної діяльності.
Об`єкт дослідження: юридична відповідальність в сфері валютного регулювання.
Предмет дослідження: різноманітних видів юридичної відповідальності, котрі застосовуються до порушників валютного законодавства.
Методи дослідження: логіко-правовий, системний, порівняльно-правовий, метод аналізу та синтезу, співставлення.
Основні терміни: зовнішньоекономічна діяльність, юридична відповідальність, валютне законодавство, резиденти, нерезиденти, уповноважені банки, валюта, валютні цінності.
Зміст
Вступ……………………………………………………………………………..5
Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання
I Правові засади валютного регулювання в Україні…………………… 7
I.1 Розвиток та формування нормативної бази регулюючої валютні відносини…………………………………………………………… 7
I.2 Аналіз юридичної відповідальності по діючому законодавству в сфері валютного регулювання…………………………15
II Відповідальність за порушення валютного законодавства………….20
II.1 Характеристика кримінальної відповідальності…………………..…20
ІІ.2 Адміністративна відповідальність………………………………………48
ІІ.3 Спеціальні санкції…………………………………………………………51
Висновки……………………………………………………………………….. 61
Перелік посилань………………………………………………………………63
Перелік літератури……………………………………………………………. 67
I.
Правові засади валютного регулювання в Україні.
I.1 Розвиток та формування нормативної бази, регулюючої валютні відносини.
Вітчизняна система валютного контролю і валютного регулювання сформована за досить суперечливих і важких соціально-економічних умов. На процес її становлення впливав ряд негативних чинників, зокрема, розрив традиційних господарських зв’язків між республіками колишнього Радянського
Союзу, різке падіння виробництва, постійне зростання інфляції тощо.
Нормативно-правові умови управління валютною сферою були закладені ще прийняттям 16 квітня 1991 року Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1). В цьому Законі вперше були сформульовані такі поняття як валютні кошти, валютні цінності, зовнішньоекономічна діяльність (далі —
ЗЕД), іноземна валюта та інші. Наприклад, Закон ототожнював поняття валютні кошти і валютні цінності і визначав, що це:
— іноземна валюта готівкою;
— платіжні документи (чеки, векселі, тратти, акредитиви) в іноземній валюті;
— цінні папери (акції, облігації, бони, векселі та інші) в іноземній валюті;
— золото та інші дорогоцінні метали у вигляді зливків, пластин та монет, а також цінні папери номінал яких виражено у золоті, дорогоцінні камені.
Поняття «іноземна валюта» Закон визначав як:
— валюта готівкою, грошові знаки (банкноти, монети, білети державної скарбниці), що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави;
— платіжні документи у грошових одиницях іноземних держав та у міжнародних розрахункових одиницях;
— кошти у грошових одиницях іноземних держав та у міжнародних розрахункових одиницях, які знаходяться на рахунках, вкладах у банківсько- кредитних установах на території України та за її межами(2).
Також цим Законом встановлювались основні принципи, види, основи, ЗЕД, були визначенні суб’єкти, а також органи державного регулювання ЗЕД. Так стаття 9 «Закону про ЗЕД» (3) визначала, що найвищим органом здійснюючим державне регулювання ЗЕД, є Верховна Рада України.
Також до органів державного регулювання ЗЕД входили ще: Кабінет
Міністрів України, Національний банк України, Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України, Державна митна служба України,
Антимонопольний комітет, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, а також органи місцевого управління (стаття 10) (4). Треба визначити, що в цей перелік контролюючих органів Антимонопольний комітет і Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі були введені лише у 1995 році.
В розділі 6 Закону України «Про ЗЕД» (5) була визначена відповідальність суб’єктів ЗЕД; Згідно із статтею 33 було встановлено, що у сфері ЗЕД, що визначається цим та пов’язаними з ним Законами України, можуть застосовуватися такі види відповідальності:
— майнова відповідальність;
— кримінальна
Згідно із Законом (6) майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій.
В результаті прийняття цього Закону первинні господарські ланки отримали право на самостійну участь в галузі валютних відносин.
Що до безпосерднього валютного контролю, то він почав здійснюватись в
Україні відразу після проголошення її незалежності та виходу з рубльової зони у листопаді 1992 року. Саме з листопада 1992 року по березень 1993 року формувалась правова система валютного регулювання.
Головним документом у цій сфері цього періоду став Декрет Кабінету
Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року (далі — Декрет) (7). Він регулює операції з валютними цінностями, визначає статус валюти України, як єдиний законний засіб розрахунків на території України, встановлює загальні принципи валютного регулювання, як-то: обов’язкове ліцензування при здійсненні валютних операцій, а також обов’язкове декларування валютних коштів, функції державних органів та установ кредитно-фінансового характеру при регулюванні та здійсненні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, відповідальність за порушення валютного законодавства тощо.
Стаття 1 Декрету (8) визначає терміни, що в ньому використовуються.
Вони дещо відрізняються від тих, що дає Закон України «Про ЗЕД» Так під валютними цінностями Декрет розуміє:
— «валюта України»;
— «грошові знаки у вигляді банкнот, білетів державної скарбниці, монет, що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території України, а також вилученні або ті, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, що в обігу, кошти на рахунках, вкладах у банківсько- кредитних установах на території України»;
— «платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, векселі
(тратти) та інші) в валюті Україні.
Таким чином, якщо порівнювати поняття валютних цінностей, котрі дали
Закон «Про ЗЕД» та Декрет, то можна побачити, що «головною» цінністю для
Декрету є валюта України у будь-якому вираженні, а для Закону — це іноземна валюта теж у будь якому вигляді, але в цих документах ці вигляди спільні, тобто «платіжні документи, цінні папери».
Якщо зробити аналіз поняття «іноземна валюта» в Законі «Про ЗЕД» та
Декреті, то можна зрозуміти, що взагалі формулювання терміну схожі, тобто і там і там присутні у визначенні «грошові знаки (банкноти, монети, білети державної скарбниці), платіжні документи», але в Законі «Про ЗЕД» це платіжні документи у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових одиницях, а у Декреті — це платіжні документи у іноземній валюті або монетарних металах. Абзац 5 частини 1 статті 1 Декрета (9) визначає, що іноземна валюта це також монетарні метали — золото та метали іридієвої-платинової групи у любому вигляді, але не промислові та художні вироби, а також їх лом, чого у визначенні терміну «іноземна валюта» Закону
«Про ЗЕД» немає.
Щодо органів, що регулюють відношення в сфері валютного контролю Декрет зазначає, що головним державним органом в сфері валютного регулювання є
Національний банк України (далі — НБУ). Згідно зі статтею 13 Декрета (10)
НБУ здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України, забезпечує виконання уповноваженими банками, тобто банками, які здобули право на здійснення операцій з валютними цінностями на теріторії України та за її межами шляхом отримання ліцензій, які видає НБУ, своїх функцій по здійсненню валютного контролю згідно цього Декрету та інших актів валютного законодавства України. Ця стаття також визначає ще декілька державних органів влади, які виконують функції державного контролю за виконанням вишевказаних актів усіма суб’єктами валютних відносин на всіх рівнях. Як було зазначено вище уповноважені банки, які отримали ліцензію
НБУ здійснюють контроль валютних операцій між резидентами та нерезидентами
України через ці банки.
Компетенція державних органів в сфері валютного регулювання розподіляється таким чином.
Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль валютних операцій між резидентами та нерезидентами на теріторії України.
Міністерство зв’язку України здійснює виконання поштових переказів та пересилок валютних цінностей.
Державний митний комітет здійснює контроль за виконанням правил переміщення валютних цінностей через державний кордон України.
На наш погляд це розосередження контрольних функцій в галузі регулювання валютних відносин між різними державними органами влади не сприяє укріпленню і без того хиткого стану нашої національної валюти. Про це яскраво свідчать чисельні факти незаконного переказів та пересилок валютних цінностей за кордони України, приховування незаконно, а також законно зароблених валютних коштів від обов’язкового продажу, а також обов’язкового декларування, наприклад, при перетинанні державного кордону
України, проведення незаконних валютних операцій, зв’язаних з тіньовим обігом валютних коштів всупереч вимогам діючого валютного законодавства.
Автор вважає, що було б значно простіше і ефективніше створити (наприклад на базі НБУ) єдиний державний орган, який би безпосередньо здійснював функції валютного контролю і валютного регулювання, а також координував би дії інших державних органів в цій сфері, інших господарюючих суб’єктів, кредитно-фінансових установ незалежно від форми власності та підлеглості.
Створення подібного органа державної влади дозволить підвищити ефективність державного валютного контролю, а також персоніфікувати відповідальність державних службовців, здійснюючих контролюючі функції.
Крім вищезазначених функцій в сфері валютного регулювання НБУ встановлює валютний (обмінний) курс на підставі результатів торгівлі валютними цінностями на міжбанковському валютному ринку України.
Крім того НБУ міг встановлювати інші засоби визначення курсів валютних цінностей, виражених у розрахункових одиницях, а також у неконвертованих іноземних валютах, тобто валютах, які не котируються і не встановлюються
НБУ.
Таким чином, була здійснена спроба встановлення ринкового (плаваючого) курсу українського карбованця по відношенню до іноземних валют. Даний валютний режим діяв з квітня по липень 1993 року і спрямувався на подальшу лібералізацію валютного ринку, жорсткі параметри якого були започатковані
Указом Президента України від 5 лютого 1992 року (11). Згідно з Указом, що визначав систему обігу іноземної валюти, були введені досить податки на експортерів, встановлювалась вимога обов’язкового здавання (продажу) усієї валютної виручки. Таким чином, НБУ встановлював офіційні обмінні курси карбованця по відношенню до російського рубля та долара Сполучених Штатів
Америки, а рівні обмінного курсу для банківської системи встановлювались окремо на Міжбанківському валютному ринку. Це привело до множеності валютних курсів і, як наслідок, до відпливу КпАПіталів за межі України.
Слабкою реакцією на негативний розвиток подій було зниження у вересні 1992 року рівня обов’язкового продажу валютної виручки суб’єктів ЗЕД від 100 відсотків до 50.
З 1994 року розпочався новий етап розвитку валютного законодавства в
Україні. Суть його полягає з одного боку у подальшій лібералізації валютного ринку, встановленні єдиного обмінного курсу для готівкових розрахунків, а з іншого боку у підготовці передумов для введення гривні.
23 вересня 1994 року Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (12). В ньому законодавці визначали строки зарахування валютної виручки на валютні рахунки в уповноважених банках, а також розміри пені в разі порушення цих термінів. Також цей закон визнавав таким, що втратив чинність Декрет
Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №17-93 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (13).
Указом Президента України від 18 червня 1994 року №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» (14) встановлювалось обов’язкове декларування усіма суб’єктами підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності наявність (або відсутність) з визначенням сум усіх належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, в тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України. Також цим Указом Президент зобов’язав усіх суб’єктів підприємницької діяльності України подати Головній державній податковій інспекції України декларацію щодо сум на їх рахунках в іноземних банках.
Декларування має бути щоквартальним.
Постановою НБУ від 24 жовтня 1994 року «Про уніфікацію курсу карбованця до іноземних валют та лібералізацію валютного ринку України» (15) було проголошено, що офіційний курс визначається на підставі результатів торгів на Міжбанківській валютній біржі України (далі — МВБУ).
Власне сама МВБУ була створена на підставі Постанови Правління НБУ від
8 травня 1993 року №50. МВБУ була створена, як постійно діючий центр по проведенню на території України операцій з купівлі-продажу іноземної валюти уповноваженими комерційними банками, цінних паперів, а також як центр по підготовці пропозицій Правлінню НБУ про встановлення єдиного валютного курсу, діючого в Україні.
Досягнення фінансової стабілізації в 1996 році, в тому числі шляхом здійснення відповідного валютного регулювання, дозволило у вересні цього ж року здійснити грошову реформу. У зв’язку з цим НБУ запровадив валютне регулювання під час проведення грошової реформи: було встановлено офіційний обмінний курс, збережено, також, існуючий порядок обов’язкового 50- відсоткового продажу валютної виручки резидентів та нерезидентів за виключенням витрат, пов’язаних із службовим відрядженням за кордон.
В цей період постановою Правління НБУ №13-135 / 1556-5528 від 18 вересня 1996 року був тимчасово встановлений «Порядок використання готівкою іноземної валюти» (16).
Згідно цього порядку іноземна валюта як засіб платежу на території
України мала використовуватись лише у встановлених у цьому положенні випадках. Наприклад для сплати зборів митних, дорожніх, продажу транспортних квитків, путівок, продажу пальних матеріалів, сплати готельних послуг. Перелік цих випадків вичерпаний.
На наш погляд після 1996 року особливо важливих документів в сфері валютного регулювання не приймалося. У 1997-1998 роках законодавці лише змінювали та доповнювали ті документи які прийняли раніше, тобто практично нічого нового у цей період в діючому валютному законодавстві нами не простежувалося.
I. 2 Аналіз юридичної відповідальності по діючому законодавству в сфері валютного регулювання.
Діючим законодавством порушення порядку обігу валюти на території
України передбачено декілька різновидів відповідальності.
Серед них на нашу думку найбільш жорстка та менш ефективна є кримінальна відповідальність. Карний Кодекс України (далі – КК) передбачає кримінальну відповідальність за порушення правил про валютні операції
(стаття 80 КК) (17) та за приховування валютної виручки (стаття 801 КК)
(18). Ці статті мають багато як спільних так і різних рис. Спільне в них те, що вони стоять на охороні законодавчовстановленого порядку обігу валюти на території України, але охороняють вони різні об’єкти. Наприклад, безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого статтею 80 КК є кредитно- фінансова система України у сфері законних операцій з валютними цінностями, а безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого статтею 801 КК – встановлений порядок встановлений порядок відкриття та використання за межами України валютних рахунків.
Предметом злочину, передбаченого ст.80 КК – є валютні цінності, які вказані у абзацах 3, 4, 5 пункту 1 статті 1 вищевказаного Декрету «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», тобто це:
— «іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу, або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;
— платіжні документи та інші цінні папери, виражені у іноземній валюті або монетарних металах;
— монетарні метали – золото та метали іридієво-платинової групи в будь- якому стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів; брухту цих металів»(19).
В статті 80 КК названо п’ять видів незаконних валютних операцій:
1) купування; 2) продаж; 3) обмін; 4) використання валютних цінностей як засобів платежу, або 5) застави. Зазначений в статті 80 КК перелік валютних операцій є вичерпним, та розширеному тлумаченню не підлягає (20). Тобто, це означає, що усі інші різновиди валютних операцій, наприклад, розмін, дарування, заповіт валютних цінностей не утворюють складу злочину, передбаченого ст.80 КК.
Під скуповуванням слід розуміти – одноразове або багаторазове оплатне придбання таких цінностей.
Обмін валютних цінностей – це відчуження одної валютної цінності взамін на іншу.
Продаж валютних цінностей – це відчуження це відчуження таких цінностей за певну винагороду. Скуповування та перепродаж валютних цінностей створює спекуляцію ними, що охоплюється статтею 80 КК.
Використання валютних цінностей, як засобу платежу або як застави – це плата валютою за товар або послуги чи передача або переказ валютних цінностей в рахунок боргу (щодо першого випадку), або віддача таких цінностей для забезпечення обов’язку за отримання позики.
Треба мати на увазі, що порушення правил про валютні операції визнається злочином при обов’язковій умові, якщо таке порушення було вчинено протягом року після накладення адміністративного стягнення за будь- яке із названих порушень. Злочин буде і в разі, якщо порушення правил про валютні операції було вчинено у значних або великих розмірах, тобто, відповідно 20 або 100 мінімальних розмірів заробітної плати. ВУ цих випадках до притягнення до кримінальної відповідальності адміністративна преюдиція не вимагається.
Кваліфікуючи ознаки статті 80 КК (21) вчинення злочину:
1) організованою групою;
2) особою раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею;
3) у великих розмірах;
Автор розкриє нижче.
Дії, передбачені частиною 1 статті 80 КК (22) караються позбавленням волі на строк до п’яти років з конфіскацією валютних цінностей, або виправними роботами строком до двох років, або штрафом до ста мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією валютних цінностей.
Щодо дій передбачених частиною 2 статті 80 КК (23), то вони караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна і валютних цінностей.
Щодо статті 801 , вона передбачає кримінальну відповідальність за відкриття за межами України валютних рахунків підприємств, установ, організацій або приватних осіб (24).
Як було зазначено вище, безпосереднім об’єктом даного злочину є встановлений порядок відкриття або використання за межами України рахунків в іноземних банках. Відкриття валютних рахунків в іноземній валюті регулюється «Положенням про порядок надання індивідуальних ліцензій на відкриття резидентами в іноземних банках» котре було затверджено постановою правління НБУ від 29.12.95 № 328 (25). Згідно цього положення індивідуальна ліцензія на право відкриття та використання рахунків в іноземних банках, надані НБУ суб’єктам господарської діяльності України чинні тільки протягом одного року з дня підписання ліцензії. Такі ліцензії можуть бути продовжені шляхом реєстрації. В Положенні говориться, що надана індивідуальна ліцензія надає резиденту України виконувати тільки ті валютні операції, які передбачені умовами ліцензії, та з врахуванням вимог чинного законодавства України (п. 6) (26). Усі надходження на користь резидентів , що зараховуються на валютні рахунки резидентів в іноземних банках, відкритих відповідно до індивідуальної ліцензії, підлягають використанню виключно в порядку, встановленому Національним банком (п. 11) (27).
Предметом злочину є валютні рахунки, тобто рахунки в іноземній валюті, відкриті за межами України. Це: 1) валютні рахунки підприємств, установ, організацій, котрі діють на території України і не займаються підприємницькою діяльністю. Це підприємства, установи, організації, діяльність котрих повністю фінансуються державою, різні неприбуткові організації, благодійні фонди тощо; 2) валютні рахунки суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб, котрі займаються підприємницькою діяльністю, без утворення юридичної особи, та юридичних осіб усіх форм власності, котрі займаються підприємницькою діяльністю та мета яких отримання прибутку (28).
Предметом даного злочину може бути і валютна виручка, тобто виручка в іноземній валюті, отримана резидентами України як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку за товари (роботи, послуги) (29).
Щодо адміністративної відповідальності в сфері валютного регулювання, то вона передбачена статтею 162 Кодексу України об адміністративних порушеннях(30). Автор вважає, що це більш гуманний вид відповідальності на відміну від кримінальної, тому що вона передбачає інше застосування до порушників валютного законодавства фінансових санкцій і має преюдиціонарну, тобто превінивну функцію. Згідно із статтею 162 Кодексу адміністративна відповідальність інкримінується за ті самі дії, котрі вказані у частині 1 статті 80 КК, тобто за незаконні скуповування, продаж, обмін та використання валютних цінностей як засіб платежу або застави.
Вчинені у незначних розмірах, тобто не більше 18 неоподаткованих податком мінімумів доходів громадян в редакції Закону України від 7 лютого
1997 р. (ВВС № 14, 97). Тут є розбіжність із Кримінальним Кодексом України у вирішенні перераховування розмірів. У КпАПі розміри перераховування неоподаткованих мінімумах прибутків громадян, а у КК – у мінімальних розмірах заробітної платні. Ми вважаємо, що в умовах сьогоднішнього економічного становища та гіперінфляції більш правильним буде перераховування розмірів валютних цінностей у неоподаткованих мінімумах прибутків громадян.
Дії, що вказані в частині 1 статті 162 КпАП караються штрафом в розмірі до 50 мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією валютних цінностей.
II. Відповідальність за порушення валютного законодавства.
II.1 Характеристика кримінальної відповідальності.
Відповідальність за незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави.
За порушення правил про валютні операції передбачена адміністративна
(ст. 152 Кодексу про адміністративні порушення) (далі – КпАП) та кримінальна (ст.80 КК) відповідальність. Об’єктивна сторона як адміністративного правопорушення, так і злочину у зазначених статтях викладена однаково: «Незаконні скуповупання, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави». Розмежування між адміністративним проступком і злочином проводиться за чітко визначеною законом формальною ознакою — вартістю предмета незаконної валютної операції: якщо вартість предмета не перевищує двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати, то дії вважаються вчиненими у незначних розмірах і тягнуть адміністративну відповідальність за ст. 162 КпАП; якщо вартість предмета незаконної валютної операції перевищує двадцять мінімальних розмірів заробітної плати, то така операція, згідно з приміткою до ст. 80
КК, визнається вчиненою у значному розмірі і тягне кримінальну відповідальність за ст. 80 КК. Крім того, ст. 80 КК передбачено, що злочином є також вчинення вказаних в диспозиції ст. 80 КК дій протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі самі правопорушення.
На відміну від ст. 801 КК, в ст. 80 КК, об’єктивні ознаки складу злочину законодавцем визначені досить чітко і однозначно, оскільки в ній наведено вичерпний перелік дій, вчинення яких є злочином. Що ж до суб’єктивних ознак, то незважаючи, що форми і вид вини в ст. 80 КК не зазначені, теорія кримінального права і судова практика це питання вирішують однозначно — правопорушенням (адміністративним проступком чи злочином) визнається лише умисне вчинення дій, вказаних в ст. 162 КпАП та ст. 80 КК. Об’єктивно, порушення правил про валютні операції може бути вчинене і з необережності або взагалі за відсутності вини. Наприклад, особа, купуючи іноземну валюту в пункті обміну валюти, вважає, що її дії законні. Але при цьому може бути незаконною діяльність самого пункту обміну валюти. У такому разі особа, яка купує іноземну валюту, не усвідомлює, що її дії незаконні, і законом на неї не покладається обов’язок передбачати чи переконуватись в законності діяльності пункту обміну валюти (пересвідчитись у наявності ліцензії тощо). Можливе і необережне відношення особи до факту незаконності здійснюваного обміну. Наприклад, особі хтось сказав, що даний пункт обміну діє без ліцензії, але особа нехтує цим попередженням, вважаючи, що коли пункт з відповідною назвою працює, то й право на обмін валюти він має.
Кримінальна та адміністративна відповідальність передбачена за незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто перелічені дії щодо валютних цінностей можуть бути і законними, і незаконними. Тому головне завдання — це вирішення питання, які з перелічених дій та за яких умов визнаються законними і коли вони будуть вважатись незаконними.
Предметом валютного регулювання і валютного контролю, а отже і предметом правопорушень, відповідальність за які передбачена ст. 162 КпАП та ст. 80 КК, є валютні цінності. Перелік валютних цінностей дається в ст.
1 Декрету «Про систему валютного регулювання валютного контролю»(31) .Слід керуватися переліком валютних цінностей, який дається в ст. 1 Декрету КМ
«Про систему валютного регулювання і валютного контролю», оскільки, по- перше, цим Законом безпосередньо регулюються правила здійснення операцій з валютними цінностями на території України, по-друге, названий Декрет є останнім за часом прийняття, і, по-третє, в диспозиції ч. 1 ст. 80 КК та ст. 162 КпАП відтворений текст п. 1 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Тому, очевидно, неточною є думка окремих вчених, які вважають, що до валютних цінностей як предмету правопорушення за ст. 80 КК та ст. 162 КпАП відноситься і природне дорогоцінне каміння в сирому і обробленому вигляді, за винятком ювелірних та інших побутових виробів із нього, а також лому таких виробів
Терміни «валюта України» та «Іноземна валюта» в Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного «контролю» вживаються у двох значеннях:
1) для позначення власне валюти .України та іноземної валюти як грошових знаків, які є платіжними засобами на території, відповідно України та інших держав; 2) як родові поняття, якими охоплюються не тільки власне валюта, а й платіжні документи та інші цінні папери, виражені, відповідно у валюті
України чи іноземній валюті, тобто вартість (ціна) яких виражена
(визначена) у відповідній валюті. При цьому коло предметів, що входять до родового поняття «іноземна валюта», більш широке, ніж коло предметів, що входять до родового поняття «валюта України»: до «іноземної валюти» віднесені Декретом також монетарні метали та цінні папери, виражені в іноземній валюті або монетарних металах. Очевидно, це зумовлене тим, що на час прийняття Декрету грошових знаків України у вигляді монет, виготовлених із золота чи металів іридієво-платинової групи, не існувало і їх введення в обіг не передбачалось.
При вирішенні питання про відповідальність за порушення правил про валютні операції необхідно виходити з того, що Декретом «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлений і регулюється режим здійснення валютних операцій на території України, тобто здійснення за межами України будь-яких дій щодо валютних цінностей, які визнаються незаконними за ст. 162 КпАП чи ст. 80 КК, відповідальності за цими статтями не тягне.
Крім того, для здійснення валютних операцій Декретом передбачено режим ліцензування — одержання від Національного банку України ліцензій
(генеральних чи індивідуальних) на здійснення окремих валютних операцій.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно- фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам І нерезидентам на здійснення разових валютних операцій, перелічених у п. 4 ст. 5 Декрету(32). а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком: вивезення, переказування і пересилання за межі
України фізичними особами — резидентами Іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України; вивезення, переказування І пересилання за межі України фізичними особами — резидентами і нерезидентами
Іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах; платежів у Іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі
України на виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей; платежів у Іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від Іноземних інвестицій; вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення
Інвестиційної діяльності; б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком раніше вивезеної, переказаної чи пересланої за кордон на законних підставах; в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами
України, за винятком вказаних у Декреті випадків; е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами — резидентами як дарунок або у спадщину.
В п. 5 ст. 5 Декрету міститься важливе положення про те, що одержання індивідуальної ліцензії однією Із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до такої операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії(33). Здійснення будь-якої із перелічених у п. 4 ст.
5 Декрету валютних операцій без індивідуальної ліцензії тягне згідно з п. 2 ст. 16 Декрету застосування фінансових санкцій — відповідальність у вигляді штрафу в сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку на день здійснення таких операцій. Крім фінансової санкції, винна особа може бути притягнена до адміністративної чи кримінальної відповідальності за наявності в її діях ознак відповідного правопорушення(34).
Виходячи з положень Декрету напрошується висновок, що дозволяється здійснювати будь-які інші валютні операції, на які не потрібно одержувати індивідуальну ліцензію, але такий висновок буде неправильним. В Декреті міститься ще ряд положень щодо здійснення валютних операцій:
1) резиденти і нерезиденти — фізичні особи мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, які одержали ліцензію Національного банку, або за їх посередництвом — іншим фізичним особам — резидентам (п. 3 ст. 6
Декрету)(35);
2) фізичні особи — резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших кредитно-фінансових установах, що одержали ліцензію Національного банку, або за їх посередництвом — у інших фізичних осіб — резидентів і нерезидентів (п. 4 ст. 6 Декрету)(36);
3) уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку, мають право від свого Імені І за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб — резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам — резидентам (підпункт
«б» п. 2 ст. 6 Декрету)(37). Крім того, підпунктом «а» п. 2 ст. 6 Декрету передбачено, що уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку, від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів, тобто Іноземну валюту у безготівковій формі(38). Таким чином, випливають такі висновки:
1) резиденти мають право продавати і купувати іноземну валюту як у безготівковій формі, так і готівкою;
2) нерезиденти мають право продавати іноземну готівкову І в безготівковій формі валюту;
3) нерезиденти мають право купувати іноземну валюту в безготівковій формі і не мають права купувати іноземну валюту готівкою, навіть в уповноважених банках чи інших кредитно-фінансових установах.
Проте необхідно врахувати, що Декретом «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який має силу закону, визначаються режим здійснення валютних операцій та загальні принципи валютного регулювання.
Нормативна ж база валютного регулювання включає в себе також акти Верховної
Ради (закони і постанови) та нормативні акти, що видаються Кабінетом
Міністрів та Національним банком у межах їх повноважень. Основний масив нормативного забезпечення валютного регулювання складають нормативні акти, що видаються Національним банком, якими конкретизуються положення законодавчих актів та постанов Кабінету Міністрів.
Фізичні особи — резиденти мають право купувати і продавати, а фізичні особи — нерезиденти — продавати готівкову іноземну валюту через пункти обміну валюти без будь-яких обмежень. Купувати ж готівкову іноземну валюту фізичні особи — нерезиденти через пункти обміну валюти мають право у розмірі, що не перевищує суми проданої ними валюти. Дотримання останнього правила практично неможливе, оскільки на касирів пунктів обміну іноземної валюти Положенням про пункти обміну іноземної валюти не покладається обов’язок перевіряти, продають вони іноземну валюту резиденту чи нерезиденту. Тим більше, що і перевірити це вони практично не в змозі, оскільки поняття «резидент» і «нерезидент» пов’язуються не з громадянством фізичної особи, яке можна встановити за її паспортом, а з фактом постійного проживання на території України.
Дотримання правил продажу та купівлі іноземної валюти фізичними особами
— нерезидентами і отримання відповідної довідки пункту обміну іноземної валюти має значення лише для них— для підтвердження законності придбання іноземної валюти при Її вивезенні, переказуванні чи пересиланні за межі
України.
Операції з валютними цінностями будуть незаконними, тобто правопорушенням, лише у разі вчинення будь-якої з дій, виключний перелік яких дається в ст. 162 КпАП та ст. 80 КК: незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу чи застави. Будь- які інші дії — зберігання, дарування. отримання як подарунка чи у спадщину, падання в позику, розмін та ін. — адміністративної чи кримінальної відповідальності не тягнуть. Але якщо, наприклад, за зберігання валютних цінностей особа отримує винагороду валютними цінностями або за надання валютних цінностей в позику сплачуються ними ж проценти, то такі дії в частині сплати винагороди чи сплати процентів треба розглядати як використання валютних цінностей як засобу платежу.
Вирішення питання про відповідальність (адміністративну чи кримінальну) за порушення правил при валютній операції (незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави) залежить від:
— виду валютних цінностей;
— ознак суб’єкта — резидент чи нерезидент;
— виду самих операцій.
Залежно від виду валютних цінностей та виду самих операцій незаконними є:
— будь-які із зазначених в диспозиції ст. 162 КпАП та ст. 80 КК дій щодо монетарних металів, котрі Декретом віднесені до валютних цінностей, тобто Їх скуповування, продаж, обмін, використання як засобу платежу чи застави фізичними особами завжди є незаконними, оскільки Декретом взагалі не передбачене ліцензування таких операцій з монетарними металами. Виняток становить лише здійснення валютних операцій з монетарними металами у вигляді грошових знаків, які використовуються як засоби платежу, тобто, коли з монетарних металів виготовлені монети (грошові знаки) і вони набули якості валюти (України чи іншої держави) і є платіжними засобами;
— будь-яке використання іноземної валюти як засобу платежу, здійснюване без отримання на це індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Під скуповуванням валютних цінностей треба розуміти їх сплатне придбання у власність. Якщо при цьому мають місце декілька епізодів придбання валютних цінностей, то залежно від того, чи охоплювались вони єдиним умислом і були спрямовані на досягнення єдиної мети, чи кожен раз умисел на їх вчинення виникав самостійно, дії можуть кваліфікуватися або як єдине продовжуване правопорушення або ж як повторне.
Продаж валютних цінностей — це їх оплатне відчуження іншій особі з переходом до неї права власності на відчужувані валютні цінності.
Продаж і купівлю валютних цінностей, на наш погляд, слід обмежувати лише випадками, коли в якості засобу платежу за куплені (продані) валютні цінності використовується валюта України. Сама ж валюта України не може визнаватись предметом правопорушення, передбаченого ст. 162 КпАП та ст. 80
КК. Предметом цих правопорушень можуть бути валютні цінності у вигляді
Іноземної валюти та монетарних металів. Таким чином, якщо особа «обмінює» іноземну валюту на валюту України, то її дії є продажем іноземної валюти, а не купівлею валюти України. Пункти обміну валюти здійснюють два види валютних операцій, предметом яких є іноземна валюта: її купівлю або продаж, а дії особи, яка «обмінює» валютні цінності через такий пункт, є, відповідно. продажем чи купівлею іноземної валюти, а не купівлею чи продажем валюти України. Власне, валюта України на її території не може бути предметом угод купівлі-продажу, вона є засобом платежу за такими угодами. Цей висновок не суперечить і визначенню змісту терміну «валютні операції» в Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в якому одним з трьох видів валютних операцій називаються
«операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України».
На наш погляд, цей висновок не суперечить і роз’ясненням, що містяться в абз. 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5 «Про практикую застосування судами законодавства щодо порушення правил про валютні операції»: «Продаж валютних цінностей — це їх сплатне відчуження іншим особам»(39). Якщо засобом платежу за валютні цінності, що продаються, є теж валютні цінності, але іншого виду, то можливі два варіанти кваліфікації дій сторін за незаконною угодою купівлі-продажу валютних цінностей з оплатою їх вартості валютними цінностями іншого виду:
1) дії обох осіб повинні кваліфікуватися як незаконний обмін валютних цінностей;
2) дії продавця повинні кваліфікуватися як незаконний продаж належних йому валютних цінностей і як незаконне використання валютних цінностей іншого виду, одержаних в якості плати за відчужені валютні цінності, як засобу платежу, а дії покупця — як незаконне використання належних йому валютних цінностей як засобу платежу і як незаконне скуповування валютних цінностей щодо валютних цінностей, придбаних ним. більш правильним, на наш погляд, є перший варіант: продаж-купівля валютних цінностей одного виду з оплатою їх вартості валютними цінностями іншого виду необхідно кваліфікувати як незаконний обмін валютних цінностей.
Обміном валютних цінностей, згідно з роз’ясненнями. що містяться у названій постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. №
5, «є операція, в процесі якої сторони передають одні валютні цінності взамін на інші» (абз. 4 п. 3)(40). Проте наведене роз’яснення, на наш погляд, потребує конкретизації.
Під обміном валютних цінностей, очевидно, треба розуміти лише дії, що виражаються у передачі однією особою іншій валютних цінностей, які не є платіжними засобами, тобто не є власне валютою в розумінні Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», і одержані взамін
Інших валютних цінностей, які теж не є платіжними засобами. Фактично, обмін валютних цінностей матиме місце при:
1) передачі монетарних металів одного виду взамін монетарних металів іншого виду:
2) передачі валютних цінностей у вигляді цінних паперів взамін інших цінних паперів або монетарних металів;
3) передачі монетарних металів взамін цінних паперів, виражених у валюті.
Якщо однією з осіб передаються валютні цінності, які є платіжними засобами, тобто грошовими знаками (України чи іноземної держави), то такі дії повинні кваліфікуватися або як скуповування чи продаж валютних цінностей, або як використання валютних цінностей як засобу платежу. При цьому дії особи, котра передає валютні цінності, які не є платіжними засобами, повинні кваліфікуватися як продаж валютних цінностей, а дії особи, котра передає валютні цінності — грошові знаки (платіжні засоби) — як скуповування валютних цінностей. Водночас дії такої особи є і використанням валютні них цінностей як засобу платежу.
Найскладнішим є визначення змісту такого виду незаконної операції з валютними цінностями як використання їх як засобу платежу. «Використання валютних цінностей як засобу платежу — це розрахунок ними за товари, послуги, об’єкти права інтелектуальної власності тощо» (абз. 5 п. З
Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5)(41). У наведеному роз’ясненні Пленум Верховного Суду не конкретизує, які валютні цінності мають бути використані як засіб платежу. Виходячи з того, що зміст кожного з п’яти видів незаконних валютних операцій повинен бути визначений чітко і при кваліфікації дій винних має бути однозначно вказано, яка саме незаконна операція вчинена особою, необхідно чітко розмежовувати види незаконних валютних операцій між собою. У вироках судів досить часто не конкретизується вид вчиненої особою незаконної валютної операції, а просто констатується, що винним порушені правила про валютні операції, або ж вид незаконної валютної операції визначається неправильно. Одні й ті ж дії одними судами кваліфікуються як незаконний обмін валютних цінностей, а іншими — як незаконне скуповування і продаж валютних цінностей чи як їх використання як засобу платежу. І для цього є певні підстави, оскільки кожен вид незаконних валютних операцій, окрім використання валютних цінностей як застави, містить в собі ознаки й іншого виду (видів) незаконної операції, наприклад, формально при обміні валютних цінностей в діях кожної сторони є елементи продажу валютних цінностей з одержанням плати за них теж валютними цінностями, купівлі (скуповування) валютних цінностей з оплатою їх вартості іншими валютними цінностями, а також і використання валютних цінностей як засобу платежу за придбання інших валютних цінностей.
На наш погляд, використання валютних цінностей як засобу платежу — це розрахунок іноземною валютою чи монетарними металами за товари, послуги. виконану роботу. Оскільки валюта України є єдиним законним засобом здійснення розрахунків на території України, то предметом правопорушення в цій формі вона виступати не може. Не є предметом правопорушення в цій формі і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, тому що Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» під терміном «валюта України» розуміє як власне валюту України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України.
Принципово важливим є вирішення питання щодо змісту саме цього способу порушення правил про валютні операції: чи використанням валютних цінностей як засобу платежу є лише оплата ними товарів, продукції, робіт і послуг, чи під використанням валютних цінностей як засобу платежу треба розуміти і одержання валютних цінностей в якості плати за продані товари, продукцію, надані послуги і виконану роботу. Від вирішення цього питання залежить, по- перше, визнання суб’єктом злочину за ст. 80 КК. або адміністративного правопорушення за ст. 162 КпАП за ознакою використання валютних цінностей як засобу платежу лише особи, яка здійснила розрахунок валютними цінностями, або й особи, яка отримала плату валютними цінностями, і, по- друге, доля предмету купівлі-продажу, вартість якого оплачена валютними цінностями. До останнього ми повернемося пізніше, а зараз зазначимо, що за судовою практикою, в тому числі і Верховного Суду України, до останнього часу вважалось, що суть валютних операцій відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету
«Про систему валютного регулювання і валютного контролю» полягає в переході права власності на валютні цінності, що пов’язане в усіх випадках з виконанням об’єктивної сторони складу злочину не менше ніж двома особами, поєднаними спільним умислом на укладення незаконної угоди щодо валютних цінностей, а тому обидві особи, за наявності підстав, повинні нести відповідальність за ст. 80 КК чи ст. 162 КпАП.
На наш погляд, визнання суб’єктом злочину чи адміністративного правопорушення особи, яка отримала валютні цінності як плату за продані нею товари, надані послуги чи виконану роботу, є певною мірою поширюваним тлумаченням закону, оскільки не всі незаконні валютні операції пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, наприклад, при використанні валютних цінностей як застави такого переходу права власності не відбувається. Крім того, вирішення розглядуваного питання ставиться в залежність від того, законні чи не законні послуги оплачувались валютними цінностями.
Tаким чином , оплата валютними цінностями «послуг», які не регулюються цивільним законодавством, не утворює складу злочину порушення правил про валютні операції. Водночас оплата «послуг», які самі по собі є злочином: убивства, заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, вчинення інших злочинів проти особи. знищення майна, примушування до виконання цивільно- правових зобов’язань і та інші повинна кваліфікуватися і як порушення правил про валютні операції за ст. 80 КК, оскільки такі дії являють підвищену суспільну небезпеку і, головне, такі «послуги» регулюються державою — вона забороняє їх. вчинення і визнає правопорушенням (як правило, злочином). Регулювання суспільних відносин виражається не лише у регламентації порядку вчинення певних діянь, а і в їх забороні. Проте позиція судової практики дещо інша: оплата валютними цінностями як нерегульованих цивільним законодавством, так і незаконних «послуг» не утворює, а оплата законних — утворює склад злочину порушення правил про валютні операції.
Використання валютних цінностей як застави.
У постанові Пленуму Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5 роз’яснюється, що «використання валютних цінностей як застави полягає в їх передачі та прийнятті в рахунок забезпечення зобов’язань»(42). В названій постанові не конкретизується, які валютні цінності можуть бути предметом розглядуваної валютної операції і які зобов’язання можуть ними забезпечуватись, а тому ці питання необхідно розглянути детальніше, оскільки в літературі висловлена і дещо інша позиція щодо змісту валютної операції у вигляді використання валютних цінностей як застави.
Заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає з договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо . При заставі майно, в тому числі І валютні цінності, передається у тимчасове володіння іншій особі в рахунок забезпечення будь-якого зобов’язання як перед цією, так і перед будь-якою іншою особою. Власником переданого у заставу майна залишається заставодавець, а самою заставою може забезпечуватись виконання будь-яких зобов’язань як майнового, так і немайнового характеру.
Прямих обмежень щодо можливості використання як предмету застави валютних цінностей взагалі не міститься і в Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». В підпункті «г» пункту 4 ст. 5 Декрету передбачено, що індивідуальні ліцензії необхідно отримувати на використання як застави (і як засобу платежу) лише одного виду валютних цінностей — іноземної валюти(43). На використання як предмету застави інших валютних цінностей, зокрема, монетарних металів, отримувати індивідуальну ліцензію, виходячи з положень Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», не потрібно. Треба враховувати, що на практиці не рідко предметом застави є валюта України, особливо у випадках, коли заставою забезпечується виконання зобов’язань, не пов’язаних з договором позики.
Тлумачення положень Декрету «Про систему, валютного регулювання і валютного контролю» дає підстави для висновку, що валюта України і монетарні метали можуть бути предметом застави на території України без будь-яких обмежень. Аналогічний висновок є обгрунтованим і щодо використання валюти України і монетарних металів як засобу платежу, оскільки Індивідуальна ліцензія повинна отримуватись на використання як засобу платежу теж лише одного виду валютних цінностей — Іноземної валюти.
Чинним валютним законодавством не досить чітко, суперечливо вирішене питання про юридичну природу використання валютних цінностей як застави. З одного боку, під валютними операціями Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» розуміє, зокрема, операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України (абз. 2 п. 2 ст. 1
Декрету)(44). Буквальне тлумачення наведеного положення Декрету дає підстави для висновку, начебто взагалі використання валютних цінностей як застави не є валютною операцією, оскільки при заставі валютних. цінностей вони залишаються власністю заставодавця і переходу права власності на них не відбувається. З другого боку, в п. 4 ст. 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» використання іноземної валюти як застави, називається як вид валютних операцій, що дає підстави для остаточного висновку: використання іноземної валюти як застави є валютною операцією, а використання як застави монетарних металів і валюти України, не є валютною операцією( 45).
Як уже зазначалось. Верховний Суд України вважає, що під використанням валютних цінностей як застави необхідно розуміти як їх передачу, так і прийняття в рахунок забезпечення зобов’язань. На наш погляд, використанням валютних цінностей як застави є лише їх передача заставодавцем іншій особі в рахунок забезпечення якогось зобов’язання.
Суб’єктом злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, яка досягла
16-річного віку і незаконно вчинила будь-яку з дій, вказаних в диспозиції ст. 80 КК.
З суб’єктивної сторони порушення правил про валютні операції може бути вчинене лише умисно. Мотиви і мета порушення правил про валютні операції для кваліфікації значення не мають.
Вчинення передбачених ст. 80 КК дій з необережності, наприклад, внаслідок обману чи зловживання довір’ям з боку Іншої особи, складу злочину не утворює. Пленум Верховного Суду в п. 10 своєї постанови від 18 квітня
1997 р. № 5 роз’яснив судам, що дії особи, яка отримала валютні цінності шляхом обману чи зловживання довір’ям, удаючи, що має відповідну ліцензію на вчинення певних операцій з валютними цінностями (для організації туристичних подорожей, виїзду на роботу за кордон, навчання на курсах, придбання товарів тощо), належить кваліфікувати за ст. 143 чи ст. 83 КК, а особа, яка в такому випадку передала валютні цінності, вважаючи, що вони є законним засобом платежу або застави, не повинна нести відповідальність за ст. 80 КК(46).
Частиною 2 ст. 80 КК передбачена відповідальність за три кваліфікованих види складу злочину порушення правил про валютні операції: 1) вчинення порушення правил про валютні операції організованою групою; 2) вчинення порушення правил про валютні операції особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 80 КК; 3) вчинення порушення правил про валютні операції у великих розмірах(47).
Під великим розміром незаконної операції з валютними цінностями, згідно з приміткою до ст. 80 КК, розуміється валютна операція, вартість предмета якої перевищує сто мінімальних розмірів заробітної плати.
Особою, раніше судимою за злочин, передбачений. ст. 80 КК, визнається особа, яка має непогашену судимість за вчинення злочину, передбаченого ч.
1 чи ч. 2 ст. 80 КК(48).
Під організованою групою розуміється стійке об’єднання двох або більше осіб, які спеціально зорганізувалися для незаконного здійснення валютних операцій. Про наявність організованої групи можуть свідчити, зокрема, розподіл ролей між співучасниками, наявність керівника, координація спільної діяльності, забезпечення безпеки діяльності групи за рахунок як осіб, які є її членами, так і за допомогою сторонніх осіб, наприклад, осіб з правоохоронних органів, органів виконавчої влади чи навіть з Інших злочинних угруповань, а так само з використанням технічних засобів, наявність загальних правил спільної злочинної діяльності, більш-менш тривала спільна злочинна діяльність тощо. Дії всіх членів організованої групи, незалежно від ролі кожного з них у спільній діяльності, кваліфікуються безпосередньо за ч. 2 ст. 80 КК , а дії осіб, які не є членами організованої групи, але тим чи іншим чином сприяли діяльності такої групи (виступали в якості пособників чи брали участь у здійсненні якоїсь однієї незаконної валютної операції тощо), повинні кваліфікуватися за відповідною частиною ст.19 та ч.2 ст.80 КК.
Покарання як за ч. 2, так і ч. І ст. 80 КК досить суворе: за вчинення дій, які кваліфікуються за частиною 1 ст. 80, передбачено альтернативно покарання у вигляді позбавлення полі на строк до п’яти років з конфіскацією валютних цінностей або виправні роботи на строк до двох років, або штраф у розмірі до ста мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією валютних цінностей, а за вчинення дій, передбачених ч. 2 ст. 80, — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна і валютних цінностей.
Як за ч.1 ст.80 КК, так і за її ч.2, а так само за ст. 162 КпАП, обов’язковою є конфіскація валютних цінностей, які були предметом незаконної валютної операції. При цьому виникає питання про долю інших предметів незаконної валютної операції, які не є валютними цінностями, тобто питання про те, чи може бути конфісковане майно (автомобіль, будинок, квартира, садовий будинок, гараж, речі господарсько-побутового призначення, одяг тощо), вартість якого оплачена іноземною валютою, або валюта України, за яку куплені валютні цінності? Безпосередньо санкціями як ч. І, так і ч.
2 ст. 80 КК, а так само санкцією ст. 162 КпАП не передбачена конфіскація предметів, вартість яких була оплачена валютними цінностями. При порушенні кримінальної справи такі предмети визнаються речовими доказами. на підставі чого вони або приєднуються до справи і зберігаються при ній, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, попереднього слідства і в суді, або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації, а в окремих випадках можуть бути до вирішсння справи в суді повернуті їх власникам, якщо цс можливо без шкоди для успішного провадження в справі.
Роз’яснення Пленуму Верховного Суду щодо того, які предмети можуть бути предметом незаконних валютних операцій, зведені, по суті, лише до відтворення переліку валютних цінностей, який наведено в п. 1 ст. 1 Декрету
Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», з важливим уточненням, що наведений перелік валютних цінностей є вичерпним і поширюваному тлумаченню не підлягає. Але в постанові Пленуму
Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5 не конкретизується, які із наведених в переліку валютних цінностей можуть бути, з урахуванням положень чинного валютного законодавства, предметом незаконну валютних операцій і яких саме.
На практиці виникають труднощі при віднесенні тих чи інших предметів з дорогоцінних металів до ювелірних, побутових та промислових виробів, або ж до валютних цінностей. Чинне валютне законодавство України на відміну, наприклад, від валютного законодавства Російської Федерації, не містить чітких положень щодо того, що слід розуміти під ювелірними, побутовими, промисловими виробами з монетарних металів, що таке брухт монетарних металів тощо. Відсутні роз’яснення щодо цього і в постанові Пленуму
Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5(49).
Відсутність роз’яснень з цих питань у зазначеній постанові, як уявляється, зумовлена недосягненням однозначності позиції учасниками пленуму Верховного Суду, оскільки ці питання, внаслідок неповноти, нечіткості і неоднозначності їх нормативного врегулювання є найбільш спірними і по-різному вирішуються на практиці (і таке становище буде залишатись). Системний аналіз валютного законодавства, науковий підхід до тлумачення його основних положень, на наш погляд, дає можливість більш-менш однозначно дати відповіді на основні спірні питання застосування законодавства щодо порушення правил про валютні операції, що і мав зробити
Верховний Суд України. На деякі із названих питань ми спробували дати відповідь.
Відповідальність за приховування валютної виручки.
Нечіткість законодавчого формулювання ознак складу злочину, передбаченого ст. 801 КК, та відмінності в термінах, що вживаються в нормативних актах з питань валютного регулювання, зокрема, нетотожність понять «валютна виручка», «доход в іноземній валюті», «надходження в іноземній валюті на користь резидентів», які вживаються в Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», потребують більш ґрунтовного розгляду питання про кримінальну відповідальність за ст. 801
КК.
Щодо термінологічних неузгоджень понять «валютна виручка» і «доход в іноземній валюті», очевидно, треба виходити з того, що за змістом вони не співпадають, хоча і мають окремі спільні ознаки, тобто кожне з них може бути в певних випадках лише частиною іншого: валютна виручка не обов’язково є доходом, з якого повинен сплачуватись податок на прибуток (доход); доход в іноземній валюті може і не бути валютною виручкою, наприклад, отримання іноземної валюти як дарунку чи у спадщину є доходом в іноземній валюті, але не є валютною виручкою. Спільним же для цих понять є те, що і виручка в іноземній валюті, і доход в іноземній валюті у визначених законодавством випадках і розмірах підлягають обов’язковому продажу на міжбанківському валютному ринку.
Очевидно, що поняття «надходження в іноземній валюті» більш широке, ніж поняття «виручка в іноземній валюті». Валютні надходження на користь резидентів можуть поступати, наприклад, для оплати випущених ними акцій чи облігацій, як кредитні ресурси, внесок іноземного інвестора до статутного фонду спільного підприємства чи як внесок у здійснювану спільну діяльність тощо. Такі валютні надходження не є валютною виручкою. Отже, валютна виручка в іноземній валюті (валютна виручка) — це одержання іноземної валюти від продажу по експорту товарів, за надання послуг, виконання роботи в інших країнах, проценти за надання міжнародних кредитів, а так само одержання іноземної валюти за реалізацію товарів і послуг та виконання робіт в Україні з оплатою в іноземній валюті у випадках, дозволених чинним законодавством.
Законодавець визначає порядок використання валютної виручки, а також будь-яких надходжень в іноземній валюті на користь резидентів України та зобов’язує повідомляти про одержання валютної виручки виходячи з того, що:
1) використання будь-яких валютних надходжень на користь резидентів
України та, зокрема, валютної виручки, повинно здійснюватись у відповідності з встановленими на території України порядком і способами здійснення розрахунків (платежів) та їх здійснення за межі України з дотриманням правил переміщення іноземної валюти через митний кордон;
2) валютна виручка та Інші надходження в Іноземній валюті мають бути джерелом формування валютних резервів держави, а тому вони підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку у випадках і розмірах, визначених чинним законодавством;
3) валютна виручка у передбачених законодавством випадках є об’єктом оподаткування, тобто з валютної виручки мають сплачуватись встановлені податки, збори, інші обов’язкові платежі.
Приховування валютної виручки буде злочином незалежно від того, поступила така виручка на рахунок в уповноваженому банку України чи вона зарахована на рахунок в іноземному балку, чи отримана готівкою.
Інша справа, що суб’єкт не продекларує таку виручку при декларуванні доходів в іноземній валюті, тобто приховування валютної виручки може бути одночасно і способом ухилення від сплати податків. У такому разі дії винного повинні кваліфікуватися за сукупністю статей 801 та 1482 при наявності в його діях всіх інших необхідних ознак цих злочинів.
Правовий аналіз складу злочину.
Під приховуванням валютної виручки треба розуміти неповідомлення відповідних органів (податкових адміністрацій, банківських установ) про одержання особою валютної виручки. Приховування доходу в іноземній валюті, який не є валютною виручкою, складу даного злочину не утворює, а може кваліфікуватися, за наявності підстав, як ухилення від сплати податків і тягти, в залежності від розміру несплаченого податку, адміністративну чи кримінальну відповідальність.
Оскільки в ст. 801 КК ніяких вказівок чи обмежень щодо того, хто може нести відповідальність за приховування валютної виручки, не міститься, то, очевидно, суб’єктом злочину у цій формі може бути будь-яка особа, яка, згідно з чинним законодавством, зобов’язана декларувати одержання валютної виручки. Це, перш за все, посадові особи суб’єктів підприємництва — юридичних осіб незалежно від форм власності, приватні підприємці (фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи), окремі громадяни, які, наприклад, реалізували товари, надали послуги чи виконали певну роботу з оплатою в іноземній валюті.
З суб’єктивної сторони приховування валютної виручки може бути вчинене лише з прямим умислом, тобто необхідно встановити, що особа усвідомлювала факт приховування нею валютної виручки і бажала вчинити таке діяння. Мотиви і мета приховування валютної виручки можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Якщо ж приховування валютної виручки буде вчинене з метою ухилення від сплати податків, то дії винного повинні кваліфікуватися, як уже відмічалось, за сукупністю починів, передбачених статтями 801 та 1482
КК.
Приховування валютної виручки необхідно відмежовувати від невиконання резидентами України зобов’язань по декларуванню у Національному банку
України валютних цінностей і майка, яке перебуває за межами України. Такий обов’язок на резидентів покладено ст. 9 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(50).
За невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, згідно зі ст. 16 Декрету, на них може бути накладений штраф у сумі. що встановлюється Національним банком України. Пунктом 8
Інструкції Національного банку України «Про порядок застосування ст. 16
Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 9 липня 1993 р. передбачено, що
«ухилення резидентів від встановленого порядку декларування валютних цінностей, які перебувають за межами України, тягне за собою штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) 20 тис. доларів США, перерахованій у валюту
України за обмінним курсом Національного банку України на день виявлення порушення»(51). Сума вказаного штрафу може бути зменшена за рішенням Голови
Правління Національного банку України або його заступників.
Оскільки названою Інструкцією від 9 липня 1993 р. передбачено накладення штрафу за ухилення від декларування лише валютних цінностей, а не будь-якого майна, що належить резидентам і перебуває за межами України, то очевидно, що недекларування резидентами будь-якого майна, крім валютних цінностей, яке належить їм і перебуває за межами України, відповідальності не тягне. Крім того, зміст Інструкції свідчить про те, що передбачений нею штраф та інші санкції за порушення валютного законодавства можуть застосовуватись лише до резидентів —суб’єктів підприємництва: необхідність одержання пояснень від посадових осіб резидентів, списання суми штрафу (у разі його несплати) з рахунку порушника в безспірному порядку тощо.
Виходячи з цього можна зробити припущення, що невиконання обов’язків резидентами — фізичними особами по декларуванню валютних цінностей і майна, яке належить їм і знаходиться за межами України, відповідальність не тягне, за винятком випадків, коли таке недекларування є способом ухилення від сплати податків, про що говорилось раніше.
Передбачений Інструкцією від 9 липня 1993 р. штраф не може накладатись за неподання Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, до податкових адміністрацій, якщо наявність валютних цінностей за межами України резидентом продекларована в Національному банку України, оскільки Декретом «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачена відповідальність за ухилення від декларування валютних цінностей і майна в
Національному банку України, а не в інших органах.
Таким чином, у разі неподання резидентом України Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що йому належать і знаходяться за межами
України, до державних податкових адміністрацій, а так само — до регіонального відділення Національного банку України, він не зможе отримати
Довідки про проведення декларування таких валютних цінностей, доходів та майна, наслідком чого є неможливість здійснення ним зовнішньоекономічної діяльності. Відповідальність же у вигляді штрафу, передбаченого п. 8
Інструкції під 9 липня 1993 р., можлива лише у разі недекларування у регіональному відділенні Національного банку належних резиденту валютних цінностей, що знаходяться за межами України, а не за недекларування доходів та іншого майна(52). Недекларування ж доходів може тягти відповідальність за ухилення від сплати податків чи за приховування валютної виручки за наявності в діях особи ознак злочинів, передбачених ст. 1482 чи ст. 801 КК.
За цими ж статтями КК може притягуватись до відповідальності і особа, яка ухилилась від декларування валютних цінностей (при наявності в її діях ознак цих злочинів). Таким чином, ухилення резидентами — суб’єктами підприємницької діяльності від декларування валютних цінностей, що належать їм і знаходяться за межами України, може тягти за собою:
1) застосування до суб’єкта підприємництва фінансових санкцій у вигляді штрафу, передбаченого п. 8 Інструкції Національного банку від 9 липня
1993 р.;
2) позбавлення можливості здійснювати зовнішньоекономічну діяльність;
3) притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності (за наявності підстав) посадових чи службових осіб за ухилення від сплати податків чи до кримінальної відповідальності за приховування валютної виручки.
Найбільш спірним є вирішення питання про предмет аналізованого злочину: це лише валютні рахунки підприємств, установ і організацій, що діють на території України, чи і валютні рахунки осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність незалежно від форм власності, а так само валютні рахунки громадян України, які постійно проживають на її території, взагалі.
У ст. 801 КК в діючій редакції передбачена відповідальність за
«відкриття або використання за межами України валютних рахунків підприємств, установ та організацій без дозволу Національного банку України посадовими особами підприємств, установ та організацій, що діють на території України, чи за їх дорученням іншими особами або особами, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм власності, а так само будь-якою іншою особою, яка є громадянином України і постійно проживає на її території, або приховування валютної виручки». Як бачимо, в диспозиції статті законодавець двічі вживає термін «інші особи»: перший раз, коли мова йде про те, ким відкриваються чи використовуються валютні рахунки підприємств, установ і організацій, вдруге — взагалі про осіб, які відкривають чи використовують валютні рахунки, не конкретизуючи, про які валютні рахунки йде мова.
Предмет злочину.
Можливі, принаймні, п’ять основних варіантів тлумачення (визначення) ознак предмета і, відповідно, суб’єкта злочинів у вигляді відкриття або використання валютних рахунків за межами України.
Перший варіант. Предметом злочину є валютні рахунки підприємств, установ та організацій, незалежно від їх виду та місцезнаходження, а суб’єктом у цьому разі є: а) посадові особи будь-яких підприємств, установ та організацій, що діють на території України, незалежно від їх виду; б) інші особи, що діють від Імені названих посадових осіб за дорученням; в) особи, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм власності, а так само будь-яка інша особа, яка є громадянином України і постійно проживає на її території.
Другий варіант. Предметом злочину є валютні рахунки підприємств, установ та організацій, незалежно від їх виду та місцезнаходження, а суб’єктом є: а) посадові особи будь-яких підприємств, установ та організацій, що діють на території України, незалежно від їх виду; б) інші особи, особи, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм власності, а так само будь-які інші особи, які є громадянами України і постійно проживають на її території, якщо всі із перерахованих осіб відкривають чи використовують валютні рахунки за дорученням вказаних посадових осіб.
Третій варіант. Предметом злочину є валютні рахунки підприємств, установ та організацій, що діють на території України, незалежно від їх виду, а суб’єктом є: а) посадові особи цих підприємств, установ та організацій; б) інші особи, що діють від імені названих посадових осіб за дорученням; в) особи, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм власності, а так само будь-яка інша особа, яка є громадянином
України і постійно проживає на ЇЇ території.
Четвертий варіант. Предметом злочину є валютні рахунки підприємств, установ та організацій, що діють на території України, незалежно від їх виду, а суб’єктом є: а) посадові особи цих підприємств, установ та організацій; б) інші особи, особи, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм власності, а так само будь-які інші особи, які є громадянами України і постійно проживають на її території, якщо всі із перерахованих осіб відкривають чи використовують валютні рахунки за дорученням вказаних посадових осіб.
Спільним для перших чотирьох варіантів є те, що предметом злочину визнаються лише валютні рахунки підприємств, установ та організацій. При цьому в першому та другому варіантах не має значення їх вид та місцезнаходження, а у третьому та четвертому варіантах предметом визнаються лише рахунки підприємств, установ та організацій, що діють на території
України. В другому та четвертому варіантах звужується коло безпосередніх виконавців злочину: всі інші особи, крім посадових, визнаються суб’єктами, якщо вони діють за дорученням посадових осіб, а у першому та третьому варіантах наявність такого доручення не вимагається, тобто у цьому разі злочином, зокрема, буде визнаватись відкриття громадянином України, що постійно проживає на її території, валютного рахунку за межами України для будь-якого підприємства, установи та організації, незалежно від їх виду та місцезнаходження (наприклад, відкриття валютного рахунку за межами України для підприємства, створеного в іншій країні громадянином України, що постійно проживає на її території). Крім того, в першому та другому варіантах можливе звуження кола суб’єктів злочину — посадових осіб, а саме: обмеження кола суб’єктів лише посадовими особами підприємств, установ та організацій, для яких відкриваються валютні рахунки, а в третьому та четвертому варіантах, навпаки, розширення кола суб’єктів — посадових осіб за рахунок віднесення до них і посадових осіб інших підприємств, установ та організацій.
П’ятий варіант. Предметом злочину є: а) валютні рахунки підприємств, установ та організацій, що діють на території України, які відкриваються чи використовуються за межами України їх посадовими особами чи будь-якими іншими особами за дорученням посадових осіб цих підприємств, установ.
Організацій; б) валютні рахунки осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм власності, які ними відкриваються чи використовуються за межами України; в) валютні рахунки будь-якої особи, яка є громадянином України, постійно проживає на Її території і відкриває чи використовує валютний рахунок за межами України.
Напрошується висновок, що правильним треба вважати, враховуючи, зокрема, послідовність визначення законодавцем ознак складу злочину, перший із запропонованих варіантів.
Виходячи, перш за все, з «духу» закону, практика схилилась до визнання більш правильним п’ятого із запропонованих нами можливих основних варіантів. Як додаткові аргументи на користь цього варіанту, на наш погляд, можна навести таке:
По-перше, законодавець стосовно суб’єкта відкриття чи використання за межами України валютних рахунків підприємств, установ, організацій говорить про їх посадових осіб, а також про інших осіб, які відкривають чи використовують валютні рахунки за дорученням таких посадових осіб.
По-друге, поняттям «інші особи» в такому контексті охоплюються будь-які особи, в тому числі і суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, і будь-які інші фізичні особи — громадяни України, що постійно проживають на території України, а тому така деталізація поняття
«інші особи», в тому числі і шляхом повторного вживання слів «інша особа», є алогічною і непотрібною.
По-четверте, необхідно враховувати, що за Декретом «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» для відкриття за межами України валютних рахунків як юридичними, так і фізичними особами — резидентами
України, необхідне одержання індивідуальної ліцензії Національного банку
України, за винятком випадків, коли за чинним валютним законодавством одержання такої ліцензії не вимагається.
По-п’яте, при вирішенні питання про те, хто може бути суб’єктом незаконного відкриття або використання валютних рахунків за межами України, необхідно також враховувати, що на час доповнення Кримінального кодексу ст.
801 посадовими, згідно з ч. 2 ст. 164 КК, визнавались особи, які постійно чи тимчасово займали на державних або громадських підприємствах, в установах чи в організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно- розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або які виконували такі обов’язки за спеціальним повноваженням. Зміни ж до ст. 164 КК згідно з якими посадовими були визнані особи не лише державних або громадських, а будь-яких підприємств, установ чи організацій, незалежно від форми власності, які займають на таких підприємствах, в установах чи організаціях постійно чи тимчасово посади, пов’язані з виконанням організаційно- розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням, були внесені 28 січня 1994 р., тобто через рік після доповнення КК ст. 801. Очевидно, що законодавче визначення поняття посадової (на той час — службової) особи, яке давалось в ч. 2 ст. 164 КК на час доповнення кодексу ст. 801 враховувалось при формулюванні диспозиції цієї статті.
І нарешті, стає взагалі незрозумілим, чому законодавець спочатку визначає предмет злочину як валютні рахунки підприємств, установ та організацій, не конкретизуючи їх види, тобто визнає такими підприємства, установи і організації будь-якої форми власності, і відразу ж обмежує їх види лише державними та громадськими підприємствами, установами та організаціями. Звичайно, можна було б навести контраргумент, що в січні
1993 року приватизація ще не набула масового характеру, що більшість підприємств, установ, організацій знаходились у державній власності, і метою законодавця було попередження незаконного вивезення за межі України саме державного майна і коштів, а не коштів підприємницьких структур недержавної форми власності. Але такий контраргумент не є переконливим.
Наведене, на наш погляд, підтверджує, що ознаки складу злочину, передбаченого ст. 801 КК, в диспозиції статті визначені нечітко, можливе їх різне тлумачення.
Аналогічний висновок можна зробити і стосовно ряду інших статей
Кримінального кодексу, зокрема, більшості статей, що передбачають відповідальність за порушення порядку здійснення підприємницької діяльності. Здається, що законодавець інколи приймає окремі закони лише з єдиною метою — їх прийняти, тобто метою їх прийняття є саме прийняття, при цьому начебто навмисне в законі так описуються ознаки окремих злочинів, щоб це давало можливість різного їх тлумачення в залежності від конкретних намірів органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, — притягувати чи не притягувати конкретну особу до кримінальної відповідальності. Проте цс свідчить зовсім про інше — недосконалість законотворчої діяльності, недостатню підготовку проектів нормативних актів без проведення їх правової експертизи і поспішність в їх прийнятті та про недостатній професійний рівень (рівень правових знань) фахівців, які готують проекти законів, про прийняття конкретних кримінально-правових (як і інших) норм без узгодження їх з іншими кримінально-правовими нормами чи з нормами інших галузей права тощо. А все це створює сприятливий грунт для різного роду зловживань при застосуванні окремих кримінально-правових норм, фактично зумовлює неможливість їх застосування.
II.2 Адміністративна відповідальність.
Автор вважає, що до адміністративної відповідальності за порушення валютного законодавства можна віднести також санкції, котрі НБУ встановив статтею 16 Декрету (53). Тому що стаття 16 Декрету, як і стаття 162 КпАП за порушення валютного законодавства передбачають відповідальність у вигляді фінансових санкцій. Для більш ефективного використання статті 16 Декрету на практиці, НБУ видав у 1993 році «Інструкцію про порядок використання ст. 16
Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»(54). Цією інструкцією НБУ встановлює такий порядок накладення стягнень, передбачених Декретом.
Здійснення комерційними банками та іншими кредитно-фінансовими установами операції з валютними цінностями без отримання генеральної ліцензії НБУ або при наявності індивідуальної ліцензії передбачає штраф в сумі (вартості) вказаних валютних цінностей, перерахованної в валюту
України по обмінному курсу НБУ на день здійснення операції. Повторне здійснення таких операцій тягне за собою штраф в сумі, котра вираховується у порядку, зазначеному вище, а також виключення банку з Республіканської книги реєстрації банків, або припинення діяльності кредитно-фінансової установи.
Здійснення резидентами та нерезидентами разової валютної операції без отримання індивідуальної ліцензії тягне за собою штраф, котрий перераховується у валюту України по обмінному курсу НБУ на день здійснення операції.
Торгівля іноземною валютою банками та іншими кредитно-фінансовими установами без одержання ліцензій НБУ з порушенням порядку та умов продажу валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України, тягне штраф, котрий перераховується у порядку, зазначеному вище, або виключення з
Республіканської книги реєстрації банків та припинення діяльності такої установи.
Невиконання уповноваженими банками обов’язків продажу надходжень в іноземній валюті на міжбанківському валютному ринку України на користь резидентів, порушення термінів продажу іноземної валюти або термінів видрахування коштів в валюті України, отриманих уповноваженими банками від виконання вказаних операцій на рахунок резидента, або відмова придбати та продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів, або ухилення від здійснення функцій валютного контролю, тягне за собою штраф у вигляді суми, еквівалентній сумі
15 тисяч доларів США, перерахованої в валюту України по обмінному курсу НБУ на день викриття порушення.
Порушення порядку організації розрахунків в іноземній валюті між резидентами та нерезидентами, тобто використання в межах торговельного оборота іноземної валюти як засобу платні без участі уповноважених банків та отримання індивідуальної ліцензії тягне штраф, котрий перераховується в порядку, вказаному вище.
Несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції тягнуть за собою штраф в розмірі суми еквівалентній сумі
1,5 тисяч доларів США, перерахованій в валюту України по обмінному курсу
НБУ на день викриття порушення. Повторне приховування, перекручення або несвоєчасне подання звітності про валютні операції, тягне еквівалентний штраф.
Ухилення резидентів від встановленого порядку декларування валютних цінностей, котрі знаходяться за межами України, тягне штраф в сумі еквівалентній сумі 20 тисяч доларів США, перерахованої в валюту України по обмінному курсу НБУ на день викриття порушення.
Треба зазначити, що суми штрафів можуть зменшуватися за рішенням
Голови правління НБУ та його заступників.
Штраф повинен бути сплаченим порушником не пізніше п’яти днів з моменту вручення йому постанови про притягнення до відповідальності. Сума штрафу перераховується в Державний бюджет України. В разі невиплати суми штрафу у зазначений термін, вона списується з його рахунку у безспірному порядку.
Таким чином можна зазначити, що Національний банк України, як і уповноваження на те органи, має право застосовувати адміністративні засоби впливу на порушників валютного законодавства у вигляді фінансових санкцій, тобто штрафу. Але слід вказати, що по-перше, ці санкції у значній мірі спрямовані на протизаконну діяльність банків, як уповноважених, так і ні та інших кредитно-фінансових установ, а не на протиправну діяльність пересічних громадян в валютній сфері, по-друге, разом із штрафними санкціями НБУ застосовуються інші санкції адміністративного характеру, як- то виключення банку із Республіканської книги реєстрації банків, а також припинення діяльності кредитно-фінансової установи. Можна зробити висновок, що НБУ щодо адміністративної відповідальності має більш різноманітний спектр засобів впливу на порушників валютного законодавства.
II.3 Спеціальні санкції.
Крім кримінальної та адміністративної відповідальності в сфері валютного законодавства існує також відповідальність, яка застосовується до порушників встановленого порядку зовнішньоекономічної діяльності, тобто спеціальні санкції. Оскільки ЗЕД теж регулюється окремими актами валютного законодавства України, то автор вважає, що було б умісно освітити цей різновид відповідальності в цій роботі.
За порушення встановленого законодавчими актами України порядку здійснення ЗЕД передбачена відповідна відповідальність. Так статтею 37
Закону «Про ЗЕД»(55) встановлено два різновиди спеціальних санкцій: індивідуальний режим ліцензування (далі – ІРЛ), та тимчасове припинення
ЗЕД. Підставою для застосування ІРЛ та тимчасового припинення ЗЕД є порушення Закону «Про ЗЕД» або пов’язаних з ним законів, виходячи з частини
1 статті 37 Закону «Про ЗЕД»(56). Згідно частини 1 статті 32 Закону «Про
ЗЕД»(57) усі суб’єкти ЗЕД та іноземні суб’єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення Закону «Про ЗЕД» та пов’язаних з ним законів України тільки на умовах та в порядку зазначених законами України.
Таким чином ІРЛ та тимчасове припинення ЗЕД а також інші спеціальні санкції передбачені ст. 37 Закону «Про ЗЕД» можуть застосовуватись тільки за порушення Закону «Про ЗЕД» або пов’язаних з ним законів, застосування цих санкцій за порушення положень указів Президента, постанов Кабінету
Міністрів та інших підзаконних актів, якщо ці положення не передбачені у вказаних вище законах, не відповідає Закону «Про ЗЕД», отже є неправомірним. Цей висновок має важливе практичне значення в тих випадках, коли до суб’єкту ЗЕД застосовують спеціальні санкції, наприклад за порушення якогось указу Президента або постанови Кабінету Міністрів.
*** если эти положения не предусмотрены законами о ВЭД. В этих случаях соответствующий субъект ВЭД может обращаться в судебные органы для признания незаконным применения таких санкций, их отмены и возмещения причиненных этими санкциями убытков.
Итак, перейдем к более конкретному анализу применения каждой из рассматриваемых специальных санкций — индивидуального режима лицензирования и временной остановки ВЭД. Во исполнение положений Закона) «О ВЭД» МВЭСторг своим приказом от 05.06.95 г. №103 (с последующими изменениями) утвердил положение о порядке применения к субъектам внешнеэкономической деятельности специальных санкций — временной остановки ВЭД и применения индивидуального режима лицензирования за нарушения действующего законодательства Украины в сфере внешнеэкономических отношений и валютного регулирования (далее —
Положение 1), которым введен порядок применения указанных специальных санкций, контроль за их исполнением.
Временная остановка ВЭД является более суровой санкцией по сравнению с индивидуальным режимом лицензирования, а поэтому и должна применяться за более грубые нарушения законов о ВЭД. В абзаце пятом части первой ст. 37
Закона «О ВЭД» говорится, что временная остановка ВЭД применяется в случаях нарушения Закона «О ВЭД» или связанных с ним законов Украины, проведения действий, которые могут навредить интересам национальной экономической безопасности (понятие «национальная экономическая безопасность», при желании, может быть истолковано довольно широко для применения рассматриваемой санкции).
В п.2.1 Положения 1 более конкретизированы случаи, при которых может применяться санкция — временная остановка ВЭД. Согласно части второй этого пункта данная санкция применяется в случаях:
— нарушения субъектом ВЭД и иностранным субъектом хозяйственной деятельности налогового, валютного, таможенного и другого законодательства относительно деятельности в сфере ВЭД (в Положении 1 употреблен термин
«законодательство», который трактуется более широко, чем понятие «закон», однако необходимо помнить, что Законом «О ВЭД» предусмотрено применение рассматриваемой санкции за нарушение только законов о ВЭД, а поэтому попытки применения этой санкции за нарушения других нормативных актов, чем законы Украины, противоречат Закону «О ВЭД»);
— в случае выявления валютных ценностей, размещенных с нарушением установленного порядка на счетах и вкладах за пределами Украины;
— других нарушений Закона «О ВЭД» или связанных с ним законодательных актов Украины, проведения действий, которые могут навредить интересам национальной экономической безопасности.
Специальная санкция — временная остановка ВЭД — предусматривает лишение права наниматься ВЭД субъектов всех форм собственности и иностранных субъектов хозяйственной деятельности при проведении экспортных/импортных операций с товарами (услугами). Эта санкция применяется как к субъектам ВЭД
Украины, так и к иностранным субъектам хозяйственной деятельности.
Индивидуальный режим лицензирования согласно абзацу четвертому части первой ст.37 Закона «О ВЭД». п.3.2 Положения 1 применяется в случаях нарушения положений Закона «О ВЭД», устанавливающих определенные запреты, ограничения или режимы осуществления внешнеэкономических операций по разрешению государства. В п.З.З Положения 1 говорится, что индивидуальный режим лицензирования в отношении украинских субъектов ВЭД в соответствии со ст.37 Закона «О ВЭД» применяется в случаях нарушений действующего законодательства в сфере ВЭД, когда эти нарушения непосредственно не могут навредить интересам национальной экономической безопасности государства (в этом случае в Положении 1 снова употреблен термин «законодательство», когда исходя из Закона «О ВЭД» необходимо употреблять термин «законы», к тому же просматривается попытка расширить основания применения данных санкций, применяя ее за нарушения законодательства в сфере ВЭД, хотя в ст.37 Закона
«О ВЭД» недвусмысленно сказано, что эта санкция применяется только за нарушение положений этого Закона).
Индивидуальный режим лицензирования может применяться как к конкретным субъектам ВЭД Украины, так и к иностранным субъектам хозяйственной деятельности.
В п.3.2 Положения 1 говорится, что в случае применения индивидуального режима лицензирования субъекту хозяйственной деятельности необходимо получить индивидуальное письменное разрешение МВЭСторга на осуществление экспортной/импортной операции. В П.6.1 этого же Положения более четко указана суть индивидуального режима лицензирования как санкции. Согласно этому пункту индивидуальному лицензированию подлежат все без исключения виды внешнеэкономических операций, предусмотренных ст.4 Закона «О ВЭД», осуществляемые субъектами хозяйствования, к которым применен режим индивидуального лицензирования.
Указанные санкции действуют до момента применения практических мер, гарантирующих выполнение Закона. Это положение появилось в Законе «О ВЭД» согласно изменениям, внесенным в него Законом Украины «О внесении изменений в Закон Украинской ССР «О внешнеэкономической деятельности» от 22.12.98 г.
№ 335-ХIV, До этого действовала норма, согласно которой данные санкции могли применяться на срок не более шести месяцев с даты вынесения соответствующего решения МВЭСторгом. Таким образом, внесенное изменение в
Закон «О ВЭД» определенным образом ужесточает характер специальных санкций, так как не ограничивает срока их действия (теперь они могут действовать дольше шести месяцев).
Под указанными «практическими мерами, гарантирующими выполнение Закона
«О ВЭД» следует, скорее всего, понимать устранение субъектом ВЭД тех нарушений, за которые к нему были применены специальные санкции.
В п. 1 Положения 1 также указывается, что применение санкций осуществляется МВЭСторгом на основании официальных представлений со стороны правоохранительных, таможенных или налоговых органов Украины (указание в этом же пункте на то, что санкции применяются на срок до 6 месяцев, следует считать утратившим силу). Полученные МВЭСторгом официальные представления от уполномоченных органов рассматриваются, анализируются в соответствующих управлениях министерства, и при наличии достаточных оснований в конечном итоге издается приказ МВЭСторга о применении той или иной санкции. Таким образом, официальное представление уполномоченного государственного органа нельзя рассматривать как достаточное и безусловное основание для принятия
МВЭСторгом решения о применении специальных санкций.
Применению рассматриваемых специальных санкций к украинским и иностранным субъектам ВЭД может предшествовать официальное предупреждение со стороны МВЭСторга о возможных санкциях за конкретный нарушения в сфере
ВЭД или валютного регулирования. В отдельных случаях (но не во всех) для получения дополнительной информации при рассмотрении вопроса о применении санкций МВЭСторгом могут приглашаться представители соответствующих украинских или иностранных субъектов ВЭД.
Так, например, установлено, что в случае получения МВЭСторгом информации от Национального банка Украины или Государственной таможенной службы Украины относительно нарушения субъектом ВЭД сроков расчетов, установленных Законом Украины «О порядке осуществления расчетов в иностранной валюте», МВЭСторгом издается приказ о предупреждении субъектов
ВЭД о приведении хозяйственной деятельности в соответствие с требованиями законодательства и о возможности по представлению уполномоченных органов применения к ним специальных санкций, предусмотренных ст.37 Закона «О ВЭД».
Приказ МВЭСторга о применении (или досрочной отмене) специальных санкций в трехдневный срок доводится до сведения:
— органа, который направил официальное представление;
— Государственной налоговой администрации Украины;
— Государственной таможенной службы Украины;
— областного управления внешнеэкономических связей по месту регистрации субъекта ВЭД;
— субъекта ВЭД.
В Положении 1 предусмотрена возможность досрочной отмены специальных санкций. Однако, исходя из того, что недавними изменениями в Законе «О ВЭД» устранено ограничение срока действия специальных санкций, а МВЭСторг еще не внес соответствующих изменений в Положение 1, описанная ниже процедура на данный момент может стать единственным законным способом отмены действия специальных санкций.
Отмена санкций возможна по представлению органа, которым было дано представление на применение санкций. К тому же согласно П.8.1 Положения 1 субъекты ВЭД, к которым применена специальная санкция, имеют право обратиться в МВЭСторг с просьбой относительно отмены специальных санкций, которые были к ним применены, представляя при этом соответствующую информацию относительно факта устранения нарушений законодательства в сфере
ВЭД. Указанная информация должна быть согласована с руководством органа, который внес представление на применение к этим субъектам специальных санкций. Решение об отмене специальных санкций также принимается
МВЭСторгом.
Согласно части третьей ст.37 Закон» «О ВЭД» применение специальных санкций может быть обжаловано в судебном порядке.
Далее остановимся на рассмотрении специальной санкции — индивидуальный режим лицензирования, поскольку относительно этой санкции больше и нормативного материала, и больше вопросов возникает на практике.
Итак, в случае применения к украинскому или иностранному субъекту хозяйственной деятельности специальной санкции в виде индивидуального режима лицензирования для осуществления каждой конкретной внешнеэкономической операции всех без исключения видов ВЭД, предусмотренных ст.4 Закона «О ВЭД», такой субъект должен получать разовую (индивидуальную) лицензию на каждую операцию. То есть МВЭСторг или уполномоченный им орган выдает разрешение на осуществление каждой внешнеэкономической операции.
Выдача разовых (индивидуальных) лицензий (далее — лицензии) субъектам
ВЭД осуществляется Главным управлением экспортного контроля МВЭСторга и уполномоченными министерством органами по установленной форме (п.2.1
Положения 2). а) осуществление субъектом ВЭД Украины экспортно-импортных (бартерных) операций, стоимость которых не превышает суммы, эквивалентной 40 тыс. долларов США; б) осуществление субъектом ВЭД Украины экспортно-импортных (бартерных) операций, стоимость которых не превышает суммы, эквивалентной 150 тыс. долларов США, — для Днепропетровской, Донецкой, Запорожской областей и г.Киева; эквивалентной 75 тыс. долларов США, — для Закарпатской, Винницкой,
Волынской, Житомирской, Киевской, Львовской, Луганской, Николаевской,
Одесской, Полтавской, Тернопольской областей и г.Севастополя; для остальных областей — эквивалентной 50 тыс. долларов США, в случае поставки товара в счет предварительной оплаты — при экспорте или предварительной поставки товара — при импорте.
Здесь необходимо отметить, что в Положении 2 не указано конкретно, какие именно органы могут быть уполномочены МВЭС-торгом на выдачу лицензий.
В п.6.5 Положения 1 (который является действующим) указано, что такими органами являются областные, городов Киева и Севастополя управления внешнеэкономических связей, и к тому же критерии немного отличаются от приведенных выше (руководствоваться следует критериями, приведенными в
Положении 2).
Решение о выдаче или отказе в выдаче лицензии принимается не позднее 15 рабочих дней с даты регистрации заявки МВЭСторгом или уполномоченным им органом.
Лицензия выдается со сроком действия, необходимым для осуществления соответствующей внешнеэкономической операции (но не менее одного месяца).
Решение об отказе в выдаче лицензии может быть принято в случае несоответствия представленных документов действующему законодательству
Украины, требованиям Положения 2 и уровню цен конъюнктуры рынка, а также в случае получения МВЭСторгом от органов государственной власти и контроля информации о непринятии субъектом ВЭД мер по приведению своей деятельности в сфере ВЭД в соответствие с требованиями действующего законодательства, возврата валютных и материальных ценностей из-за границы (П.2.11 Положения
2). В случае отказа в выдаче лицензии плата за нее не возвращается.
Если выполнение внешнеэкономической операции субъектом ВЭД началось до момента применения к нему или его иностранному контрагенту специальной санкции, то субъект получает лицензию на эту операцию в течение 5 рабочих дней после документального подтверждения факта выполнения части этой операции (п.2.12 Положения 2). Из содержания этого пункта можно сделать вывод, что для получения лицензии в данном случае необходимо только представить подтверждение факта выполнения части внешнеэкономической операции до момента применения специальной санкции.
Наличие у субъекта ВЭД лицензии является основанием для таможенного оформления грузов.
Решение МВЭСторга или уполномоченного им органа об отказе в выдаче лицензии может быть обжаловано в судебном порядке.
МВЭСторг для разъяснения норм Положения 2 издал
Субъектам ВЭД, к которым применены специальные санкции в вцде временной остановки ВЭД или индивидуального режима лицензирования, необходимо иметь в виду, что они в связи с этим лишаются права заключать некоторые виды договоров согласно приказу МВЭСторга от 27.07.96 г. № 467 «Об особенностях заключения некоторых видов договоров субъектами внешнеэкономической деятельности в связи с применением специальных санкций, предусмотренных статьей 37 Закона Украины 40 внешнеэкономической деятельности». В соответствии с п.1 этого приказа субъекты ВЭД, к которым в установленном порядке применена специальная санкция в форме временной остановки ВЭД или индивидуального режима лицензирования, не имеют права заключать договоры поручения, комиссии, агентские, совместной деятельности и сотрудничества, консигнации, дилерские, дистрибьюторские, аренды, найма, лизинга, хранения и другие договоры, предусматривающие проведение внешнеэкономических операций другими лицами либо в пользу других лиц по поручению или передачу имущества во временное пользование в целях проведения ВЭД.
Также согласно п.2 этого приказа субъекты ВЭД не имеют права заключать с иностранными субъектами хозяйственной деятельности, к которым в установленном порядке применена специальная санкция в форме режима индивидуального лицензирования, договоры поручения, комиссии, агентские, совместной деятельности и сотрудничества, консигнации, дилерские, дистрибьюторские, аренды, найма, лизинга, хранения и другие договоры, предусматривающие проведение внешнеэкономических операций другими лицами либо в пользу других лиц по поручению или передачу имущества во временное пользование в целях проведения ВЭД в Украине, или с товарами украинского происхождения.
Таким образом, исходя из вышесказанного, можно сделать вывод, что применение к субъекту ВЭД рассмотренных специальных санкций может вызвать немалые осложнения во внешнеэкономической деятельности этого субъекта, подорвать его репутацию и доверие к нему. Важным моментом является также то, что инициаторами применения специальных санкций выступают налоговые, таможенные и другие правоохранительные органы. «Поймать» субъектов ВЭД в целях применения специальных санкций чаще всего могут на нарушениях налогового, валютного, таможенного, а также другого законодательства
(законов) в сфере ВЭД. Поэтому субъектам ВЭД необходимо допускать как можно меньше формальных поводов, а по возможности вообще их не допускать, особенно в указанных выше аспектах ВЭД (налоговый, валютный, таможенный режимы ВЭД), которые могли бы дать возможность применения специальных санкций. Тем субъектам, к которым применена специальная санкция, необходимо внимательно проанализировать законность применения этой санкции, и если возникнут сомнения в ее законности, то можно обращаться в судебные органы для ее отмены.
Перелік посилань
1. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня
1991 року № 959 – XII.
2. Там же.
3. Там же. — ст. 9.
4. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня
1991 року № 959 – XII, ст. 10.
5. Там же. — розділ 6.
6. Там же. — розділ 7.
7. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет
Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року.
8. Там же. — ст. 1.
9. Там же. — абз. 5, ч. 1, ст. 1.
10. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет
Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, ст. 13.
11. Указ Президента України від 5 лютого 1992 року.
12. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон україни від 23 вересня 1994 року // Урядовий кур`єр. –1994. – 6 жовтня. – С. 8.
13. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Декрет
Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №17-93.
14. Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами: Указ Президента
України від 18 червня 1994 року №319/94.
15. Про уніфікацію курсу карбованця до іноземних валют та лібералізацію валютного ринку України: Постанова НБУ від 24 жовтня 1994 року.
16. Порядок використання готівкою іноземної валюти: Постанова Правління
НБУ №13-135 / 1556-5528 від 18 вересня 1996 року.
17. Уголовный кодекс Украины: с изменениями и дополнениями по состоянию на 15 апреля 1997 года.
18. Там же.
19. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет
Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, ст. 1, п. 1, абз. 3,4,5.
20. Уголовный кодекс Украины: с изменениями и дополнениями по состоянию на 15 апреля 1997 года, ст. 80.
21. Там же.
22. Уголовный кодекс Украины: с изменениями и дополнениями по состоянию на 15 апреля 1997 года, ст. 80, ч. 1.
23. Там же. — ст. 80, ч. 2.
24. Там же. — ст. 801.
25. Положенням про порядок надання індивідуальних ліцензій на відкриття резидентами в іноземних банках: затверджено Постановою правління НБУ від 29.12.95 № 328.
26. Там же. — п. 6.
27. Там же. — п. 11.
28. Уголовный кодекс Украины: с изменениями и дополнениями по состоянию на 15 апреля 1997 года, ст. 801.
29. Там же.
30. Кодекс Украины об административных правонарушениях: с изменениями и дополнениями по состоянию на 10 июня 1995 г., ст. 162.
31. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет
Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, ст. 1.
32. Там же. — п. 5, ст. 5.
33. Там же. — п. 4, ст. 5.
34. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет
Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, п. 2, ст. 16.
35. Там же. — п. 3, ст. 6.
36. Там же. — п. 4, ст. 6.
37. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет
Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, п. 2, ст. 6.
38. Там же. — пп. «б», п. 2, ст. 6.
39. Про практикую застосування судами законодавства щодо порушення правил про валютні операції: Постанова Пленуму Верховного Суду
України від 18 квітня 1997 р. № 5, абз. 3 п. 3.
40. Там же. — абз. 4, п. 3.
41. Там же. — абз. 5, п. 3.
42. Про практикую застосування судами законодавства щодо порушення правил про валютні операції: Постанова Пленуму Верховного Суду
України від 18 квітня 1997 р. № 5.
43. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет
Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, пп. «г», п. 4, ст. 5.
44. Там же. — абз. 2, п. 2, ст. 1.
45. Там же. — п. 4, ст. 5.
46. Про практику застосування судами законодавства щодо порушення правил про валютні операції: Постанова Пленуму Верховного Суду
України від 18 квітня 1997 р. № 5, п. 10.
47. Уголовный кодекс Украины: с изменениями и дополнениями по состоянию на 15 апреля 1997 года, ст. 80, ч. 2.
48. Там же.
49. Про практикую застосування судами законодавства щодо порушення правил про валютні операції: Постанова Пленуму Верховного Суду
України від 18 квітня 1997 р. № 5.
50. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет
Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, ст. 9.
51. Про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 9 липня 1993 р.: Інструкція Національного банку
України, п. 8.
52. Там же.
53. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет
Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, ст. 16.
54. Про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 9 липня 1993 р.: Інструкція Національного банку
України.
55. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня
1991 року № 959 – XII, ст. 37.
56. Там же. — ч. 1, ст. 37.
57. Там же. — ч. 1, ст. 32.
Список літератури.
1. Конституція України: Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80с.
2. Цивільний кодекс України. Офіційний текст зі змінами та доповненнями за станом на 1 січня 1994 р. // Право України. – 1993 р. — №11-12. С. 11-
66.
3. Кодекс Украины об административных правонарушениях: с изменениями и дополнениями по состоянию на 10 июня 1995 г. – Х.: НПКФ «Консум», 1995 г. – 240с.
4. Уголовный кодекс Украины: с изменениями и дополнениями по состоянию на
15 апреля 1997 года. – Х.: ООО «Неофит», 1997 г. — 224с.
5. Митний Кодекс України від 12 грудня 1991 року
6. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 року № 959 – XII // Відомості Верховної Ради (ВВР) № 29 1991, ст. 377.
7. Про внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України про валютне регулювання: Закон України від 25 листопада 1993 р. // Урядовий кур`єр.
– 1993. – 30 листопада. – С. 2.
8. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон україни від 23 вересня 1994 року // Урядовий кур`єр. –1994. – 6 жовтня. – С. 8.
9. Про внесення змін до ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України »Про систему валютного регулювання і валютного контролю»: Закон України від 8 січня 1994 р. // Урядовий кур`єр. – 1994 р. — № 31-32. — С. 9.
10. Про внесення змін та доповнень до статті 16 Декрету Кабінету Міністрів
України »Про систему валютного регулювання і валютного контролю»: Закон
України від 11 квітня 1995 р. // Голос України. – 1995 р. – 28 квітня. –
С. 3.
11. Про внесення змін та доповнень до закону україни »Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»: Закон України від 7 травня
1996 р. // Голос України. – 1995 р. – 28 квітня. – С. 3.
12. Про формування валютних Фондів України у 1992 році: Постанова
Верховної Ради від 5 лютого 1992 р. //Голос України. — 1992. — 20 лютого. (№30).
13. Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України від 5 лютого
1992 р. «Про формування валютних фондів України у 1992 р.»: Постанова
Верховної Ради від 12 травня 1992 р. №2331-ХП // Відомості Верховної
Ради України. — 1992. — №31. — Ст. 443.
14. Про Декрет Кабінету Міністрів України «Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті»: Постанова Верховної Ради від 21 квітня 1993 р. №3118-ХІІ //Відомості Верховної Ради України. —
1991 -№21. -Ст. 222.
15. Про порядок введення в дію Закону України «Про внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України про валютне регулювання»: Постанова
Верховонї Ради від 25 листопада 1993 р. // Голос України. — 1993. —
№227. — С. 2.
16. Про доповнення Постанови Верховної Ради від 25 листопада 1993 року
«Про порядок введення в дію закону України «Про внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України про валютне регулювання»; Постанова
Верховної Ради від 30 червня 1994. // Урядовий кур’єр. — 1994. — 16 липня С. 2.
17. Про порядок введення в дію Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»: Постанова Верховної Ради від 23 вересня
– 1994р. // Урядовий кур’єр. – 1994. — 6 жовтня. — С. 8.; Голос України.
— 1994. — 5 жовтня. — С. 8.
18. Про невідкладні заходи щодо посилення валютного контролю: Указ
Президента України від 8 червня 1993 р. // Урядовий кур’єр. — 1993. —
№84. — С. 2.
19. Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання: Указ
Президента України від 2 листопада 1993 р. // Урядовий кур’єр. — 1993. —
№163. — С. 2.
20. Про вдосконалення валютного регулювання: Указ Президента України від
22 серпня 1994 р. // Урядовий кур’єр. — 1994. — 27 серпня — С.3.
21. Про заходи щодо забезпечення валютного та експортного контролю: Указ
Президента України від 7 вересня 1994 р. // Урядовий кур’єр. — 1994. —
10 вересня. — С. 2.
22. Про відбиття анонімних валютних рахунків фізичних осіб (резидентів і нерезидентів). Указ Президента України від 1 серпня 1995 р. №678 //
Урядовий кур’єр. — 1995. — 3 серпня. — С. 2.
23. Про створення Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України:
Постанова Кабінету Міністрів від 16 червня 1992 р. №337 // Закон і бізнес. — 1992. — №28. -С. 5.
24. Про режим валютних рахунків громадян в уповноважених банках України:
Декрет Кабінету Міністрів від 2 грудня 1992 р. №2-92 // Відомості ВР
України. — 1993. — №2. — Ст. 14.
25. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету
Міністрів України від 19 лютого 1993 року // Інформаційна система
«Нормативні акти Україні» V.6.
26. Про скасування пільг підприємств і організацій щодо звільнення від обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті: Постанова Кабінету
Міністрів від 26 листопада 1993 р. №961 // Голос України. — №224. — С.
2.
27. Про реалізацію Указу Президента України від 2 листопада 1993 р. «Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання»: Постанова
Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1993 р. №962 // Робітнича газета України. -1993. -1 грудня.
28. Про використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу в
Україні: Лист НБУ від 4 серпня 1995 р. №19018/1299 // Закон і бізнес. —
1995. — 30 серпня. — Бібліотека «Закон і Бізнес». -№58. — С. 7-8.
29. Про стабілізацію валютного ринку України: Постанова Правління НБУ №227 від 18 вересня 1995 р. // Бюлетень нормативних актів Мінфіну України. —
1995. — №11-12. — С. 498.
30. Положення про порядок надання резидентам України ліцензій на одержання кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів: Затверджене постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. // Закон і бізнес. —
1995. — 29 листопада. — Бібліотека «Закон і Бізнес». — №71. — С. 23-25.
31. Разъяснение НБУ о перерегистрации лицензий на право проведения операций с валютними ценностями: Телеграмма НБУ от 19 декабря 1995 г.
№16030/41 ІЗ // Закон и бизнес. — 1996. — 10 января. — С. 4.
32. Про тимчасовий порядок ведення уповноваженими банками України відкритої валютної позиції з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти на валютному ринку України: Затверджено постановою Правління НБУ
№1 від 3 січня 1996 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — 1996. — Випуск 1. С. 21-24.
33. Про розрахунки в іноземній валюті: Лист ГДПІ України від 5.03.96 р.
№22-133/11-1381// Вісник податкової служби України, — 1996. — №5. — С.
24.
34. Про доходи в іноземній валюті: Лист ГДПІ України від 13.03.96 р. №14-
116-19/11-1528) // Вісник податкової служби України. — 1996. — №5. — С.
26.
35. Про проведення розрахунків в іноземній валюті: Лист ГДПІ України від
22 березня 1996 р. №22-112/10-1953 // Вісник податкової служби України.
— 1996. — №5. — С. 24-25.
36. Про правила здійснення конверсійних операцій з готівкою іноземною валютою уповноваженими банками: Затвердженні постановою Правління НБУ
№68 від 25 березня1996 р. // Закон і бізнес. — 1996. — 7 серпня.
37. Про практикую застосування судами законодавства щодо порушення правил про валютні операції: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5. // Інформаційна ситема “Нормативні акти України”. –
V. 6.
38. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня
1997 року. / За редакцією В. Ф. Бойка, Я. Ю. Кондратьєва, С. С. Яценка.
– К.: Юрінком, 1997 р. – 960 с.
39. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий
(ответственные редакторы С. С. Яценко, В. И. Шакун). – К.: Правові джерела, 1998 р. – 1088 с.
40. Важевская Т. Валютне регулювання. Становлення та розвиток УМВБ, міжбанківського валютного ринку // Вісник НБУ. — 1996. — травень
(спеціальний випуск). — С. 22-23.
41. Валютне регулювання під час проведення грошової реформи // Урядовий кур’єр. -1996. — 3 вересня. — С. 6.
42. Васюрченко. О. Регулирование валютных отношений // Бизнес Информ. —
1997. — №4. — С. 65-59.
43. Гетьман В. Валютний ринок України. Шлях до стабілізації? // Вісник
НБУ. — 1996. -№3.-С. 36-39.
44. Звягільській Ю. «…Іще раз про валютне регулювання» // Голос України.
— 1994. -№95. — 24 травня. — С. 3.
45. Кадькаленко С. Валютное регулирование в Украине: Торговля иностранной валютой // Бизнес. — 1995.- №24-25. — 27 июня, 4 июля. — С. 13-14.
46. Лавренюк С. Валютне регулювання: гірше, але краще // Голос України. —
1994. — 16 вересня. — С. 3.
47. Лютенко Т. О. Проблеми валютного регулювання // Економіка. Фінанси.
Право. — №11.-С. 57-59.
48. Ніколайчук Л. Валютне регулювання: арія співця за сценою
//Демократична Україна. — 1994. — 16 липня.
49. Очкас Г. Особливі умови валютного регулювання // Закон і бізнес. —
1996. — 28 серпня. -С. 4.
50. Плотников О. Новий закон про валютне регулювання: чи збережемо
«спадщину минулого» // Закон і бізнес. — 1995. — 1 листопада. — С. 4.
51. Рожков С. Новітня валютна історія: кількісний начерк // Голос України.
— 1995. — 11 листопада. — С. 8.
52. Стебницький А. Питання валютного регулювання і зовнішньоекономічної діяльності підприємств // Бухгалтерський облік і аудит. — 1995. — №4.
-С. 9-14.
53. Фейт Н. Валютное регулирование в переходной экономике // Проблемы теории и практики управления. — 1995. -№33. — С. 28-33.
54. Філіпенко А. Валютне регулювання в Україні // Урядовий кур’єр. — 1997.
— 22 лютого. -С. 6.
55. Шаров О. Валютні проблеми України // Урядовий кур’єр, — 1992. — №64.-
С. 6.
56. Ющенко В. А. Относительно усовершенствования валютного регулирования
// Бизнес. — 1994. — №14. — 12 апреля. — С. 41-42.
57. Киреев О.І., Рибальченко В. П. Валютне регулювання в Україні та перспективи його розвитку // Вісник НБУ. — 1995. — №4. — С. 5-13.
Первая мировая война, революция и годы коллективизации нанесли большой, непопавимый урон, развитому и хорошо поставленному Российскому коннозаводству. На фронтах империалистической войны погибло около 4,5 млн. лошадей. За период с 1917 по 1925 г.г. было почти полностью уничтожено ценное племенное поголовье лошадей уникальной Русской верховой (Орлово-Ростопчинской) породы. 
17 июля 1918 года Лениным был подписан Декрет о племенном животноводстве, в нем говорилось: «все племенные животные нетрудовых хозяйств без всякого выкупа объявляются общенародным достонием Российской Советской Федеративной Социалистической Республики…». В соответствии с Декретом о племенном животноводстве были национализированы все частные конные заводы, а таке племенные лошади со всех ипподромов. Для реализации Декрета о племенном животноводстве, национализации и сохранения племенных лошадей Наркомзем РСФСР в августе 1918 г. создал Чрезвычайную комиссию по сохранению племенного животноводства, а 16 августа П.А.Буланже получил мандат о назначении его председателем этой комиссии. Действия комиссии распространялись на всю территорию РСФСР. Не всех племенных лошадей удалось сохранить: не хватало кормов и специалистов, недостаточно хорошими были и условия содержания, но те лошади которые уцелели, оказали большое влияние на развитие советского коннозаводства. 
Первые советские конные заводы создавали на территории европейской части России. Это были национализированные, хорошо известные государственные и помещичьи конные заводы: Новотомнинский и Лавровский — в Тамбовской области, Старожиловский — в Рязанской, Злынский — в Орловской, Прилепский и Шаховской — в Тульской, Хреновской — в Воронежской, Починковский — в Горьковской. За исключением Чесменского конного завода, все остальные разводили рысаков. С освобождением Северного Кавказа и Украины восстанавливались верховые конные заводы: Терский под Минеральными Водами, Деркульский, Стрелецкий, Лимаревский, Новоалександровский, расположенные на Украине. 
В 1920 г. по решению Совнаркома при Наркомземе РСФСР создано специализированное Главное управление коневодства и коннозаводства (ГУКОН). В середине 1921 г. ГУКОНу были подчинены 30 конных заводов и 28 государственных заводских конюшен. К концу 1923 г. было вновь организовано и восстановлено 111 конных заводов, имевших 7922 племенные лошади, в том числе 3111 маток. К 1928 г. количество конных заводов сократилось до 73. Под влия нием ГУКОНа постепенно восстанавливалась работа ведущих ипподромов. К началу 1925 г. определилась четкая система управления коннозаводством: действовала сеть конных заводов, госконюшен и ипподромов, непосредственно подчиненных Наркомзему РСФСР .
В начале 30-х годов стало возрождаться и развиваться с новой силой племенное коневодство в коллективном секторе деревни. Большой известностью в ту пору пользовались крупные коневодческие фермы такие, как артель им. С.М.Буденного в Пролетарском районе на берегах Маныча, разводящая донских и англо-донских лошадей. В июне 1930 г. состоялось специальное совещание, на котором был намечен ряд неотложных мер, направленных на усиление работы для обеспечения армии лошадьми. История показала, как своевременно это было сделано и как пригодились лошади на фронтах Великой Отечественной войны 1941-45г.г. В 1935 г. был установлен план развития животноводства, в нем говорилось о четком планирование и выращивании молодняка . Если в 1934г. было выращено 946,2 тыс. жеребят, в 1935 г. — 1691 тыс., то в 1936 г. — уже 2056 тыс. Такого количества молодняка не выращивалось за всю историю отечественного коневодства. Именно приплод 1937 г. и последующие, примерно такие же ставки 1938-39 г.г. использовались в годы Второй мировой войны.
часники. Однак матеріальною основою є насамперед погода і спричинені нею стихійні явища: лавина, обвали льодових мас, селі, різке похолодання або, навпаки, потепління тощо.
,
, (1)
, (2)
У XX столітті відбулася справжня туристська революція, яка, на думку генерального секретаря Всесвітньої Туристської Організації Ф. Франжіаллі, «настільки ж творча і важлива, як індустріальна революція, що почалася двома століттями раніше». Справжній вибух туризму у світі спричинили три глобальні чинники: зростання купівельної спроможності, і зокрема дискреційного доходу у сім’ях численного середнього класу; зростання кількості вільного часу завдяки регулюванню з боку соціального законодавства на користь робітників; широке розповсюдження приватного автотранспорту та поява дешевих авіаперевезень. Туризм поширився па нові, раніше не досяжні регіони. Його вплив на житія окремих територій, а іноді й цілих країн став надзвичайно великим. В сучасному світі він став потужною індустрією, величезним комплексом, в якому пов’язані економічна та соціальна сфери. І навіть в економіці найбільш індустріально розвинених країн Західної Європи та Америки ця галузь посідає чільні місця за обсягами загальних доходів, кількістю створених робочих місць, надходженнями до бюджету. Завдяки стрімким темпам зростання наприкінці XX століття туристична галузь стала якщо не найбільшою галуззю світової економіки, то, безсумнівно, однією з найбільших. Про це свідчить те, що на частку туризму припадає валового продукту, понад. ЗО відсотків обсягів послуг світової торгівлі та 11 відсотків світових споживчих витрат, 7 відсотків загального обсягу інвестицій та 5 відсотків усіх податкових надходжень. Сьогодні безпосередньо в сфері надання туристичних послуг зайнятий кожен десятий працівник (понад 260 мли працюючих).
При наличии у гражданина государственного акта на земельный участок, других документов (строительного паспорта, технического паспорта домовладения), на основании которых можно определить точные размеры испрашиваемого им земельного участка, соответствующий орган принимает решение о передаче этого участка в частную собственность. В решении указывается:
Садоводческое товарищество на основании материалов отвода земельного участка садоводческому товариществу и проекта организации и застройки территории садоводческого товарищества или измерений земельных участков в натуре (на местности) обеспечивает изготовление планов границ участков, предоставленных членам садоводческого товарищества, и плана земель общего пользования, вычисление их площадей и согласование границ земельных участков со смежными владельцами. Технические требования к указанным планам устанавливаются Комитетом по земельным ресурсам, геодезии и картографии при Совете Министров Республики Беларусь. При возникновении конфликтных ситуаций по установлению границ земельных участков правление садоводческого товарищества принимает меры по их урегулированию.
Выкуп в собственность Республики Беларусь находящихся в частной собственности граждан земельных участков, которые в соответствии со статьей 25 Кодекса Республики Беларусь о земле предоставляются по решению сельских (поселковых), городских (городов областного подчинения и города Минска) исполнительных и распорядительных органов, производится этими органами. Земельные участки, которые предоставляют по решению Президента Республики Беларусь, Совета Министров Республики Бела русь, районных исполнительных и распорядительных органов, выкупаются районными исполнительными и распорядительными органами.
По желанию собственника находящийся в его собственности земельный участок может быть передан ему в пожизненное наследуемое владение, при этом денежная компенсация за земельный участок не выплачивается.
Следует учитывать, что изъятие земельных участков, находящихся в частной собственности граждан, в случае утраты гражданства Республики Беларусь, за исключением выезда лиц за пределы Республики Беларусь в связи со служебными обязанностями или обучением, лечением, на правлением на работу за границу, производится по решению суда.
= 3,84 руб.
= 3,57 руб.
= 4,69 руб.
= 4,49 руб.
= 0,8202
= 0,7947
* 100 %
* 100 = 100,77 %
* 100 = 108,55 %
* 100 = 105,18 %
* 100 = 92,97 %
* 100 = 96,86 %
а В = 
* Ф оа
а 
= 
= Да * Ф оа
= 0,1004
= 0,0723
= 0,5838
= 0,5431
= 1,3725
= 1,3329
Нервные пути: центростремительные
Эффекторные пути
) – минимальное различие интенсивностей двух однотипных раздражителей, при котором возможно распознание по разнице в ощущениях.
Рис.1. Зберігання SFQ в тому числі надпровідних джозефсонівських петель через з’єднання.
Надпровідникові 
дроти
, де Ic кожного переходу становить близько 100
. T-FF проходить кожен другий вихор від входу до виходу, так що вихідна напруга Vout це одна половина Vin. Просте вимірювання Vin і Vout дозволяє перевірити функціонування T-FF на високих частотах. Коли частотна межа не перевищена, Vout і буде рівна Vin / 2.
, які можна порівняти з глибиною проникнення 
~0,15
при 4,4 K, даючи 
в межах точності експерименту, що відповідає частоті Джозефсона близько 400 ГГц.
повинно бути не менше 0.5. Для 4-бітних перетворювачів, періодична крива повинна мати хоча б чотири повних періоди. При дискретизації імпульсу Ip застосовується з належним чином закріплена амплітуда ІС. Кожне перемикання результується вибірковим переходом в напругу на виході вузла схеми, і цей стан вважається логічною «1». Дискретизація імпульсу Ip, не призводять до вихідної напруги, стан вважається логічним «0».
. Повний 12-бітний NbN AD перетворювач з допомогою цієї, будови використовує тільки 52 джозефсонівських переходів.
архітектури є кращими архітектурами для АЦП з високим динамічним діапазоном. Цей підхід передискретизації здійснюється напівпровідниковими приладами, що використовуються в додатках, де аудіо сигнали на кілогерц частоти дискретизації МГц частот 
модулятора і результуючий потік бітів цифрової фільтрації, щоб забезпечити врегулювання 18 — 20Біт. Напівпровідниковий 
(IS), яке визначається як мінімальний 
, необхідне для зберігання SFQ в цьому циклі для Is, яке може бути визначене, повторивши зазначені вище операції зі значеннями різних 
, яка є 
