admin, Автор в Рефетека.ру - Страница 1057 из 3765

Реферат: Механізм дії інвестиційного ринку. Ринок інвестицій та інвестиційних товарів

Posted on 16.12.2017 by admin

Перш за все потрібно визначити, що розуміється під поняттям «інвестиційний ринок» або «ринок інвестицій». В економічній літературі стале визначення одержало таке поняття як фінансовий ринок, який складається з грошового ринку і ринку капіталів, тобто ринку фінансових ресурсів, що використовуються на споживання та нагромадження. Фінансування та інвестування — це процес прирощення капіталу, який зумовлює послідовне виділення коштів шляхом фінансування та їх інвестування — капіталізацію через перетворення на активи. Але чи всі фінансові ресурси використовуються в процесі інвестування і перетворюються на активи? Кожний суб’єкт господарювання, який вирішує стати інвестором, в кінцевому випадку може використати фінансові ресурси, що передбачалися на споживання в процесі нагромадження. Йдеться про споживчі товари довгострокового призначення, які можуть бути використані інвестором з метою одержання доходів, приватне житло, садовий будинок, засоби транспорту тощо. Більше того, фінансовий ринок, з погляду інвестора, розглядається як ринок, де можливо придбати (або запозичити) фінансові ресурси з метою інвестування.

Суб’єкт господарювання завжди використовує частку цих ресурсів на забезпечення подальшого функціонування виробництва, а частку для його оновлення або розширення. Співвідношення між цими частками і є показником активізації інвестиційної діяльності. За різних обставин співвідношення між фондом споживання і фондом нагромадження є різним.

Термін «інвестиційний ринок» зараз широко використовується в економічній літературі і, звичайно, як заведено, це поняття по-різному тлумачать. З нашої точки зору, інвестиційний ринок формує його суб’єкт — інвестор, тобто суб’єкт господарювання, який має інвестиційні ресурси, але в той же час у якого виникає попит на додаткові інвестиції та інвестиційні товари.

У країнах з розвинутими ринковими відносинами інвестиційний попит та пропозиція урівноважуються через механізм ціноутворення на базі рівноважних цін на інвестиції та інвестиційні товари.

Система рівноважних цін формується мікроекономічними пропорціями у виробництві та збуті, головною з яких є співвідношення інвестиції — приріст інвестиційних товарів (капітального майна).

При цьому ринок характеризується випереджальним розвитком інвестиційної пропозиції та відносно стабільним попитом.

Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників та розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимонопольного регулювання.

Механізм дії ціни рівноваги виявляється у наступному.

Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує отримати максимальний прибуток при мінімальних витратах. Він віддає перевагу найбільш прибутковим активам (інвестиційним товарам) з найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь притягує більшу масу капіталу.

Відповідно попит на інвестиційні товари починає перевищувати пропозицію і їх ціна збільшується. Висока ринкова ціна цих товарів є індикатором їх привабливості для інвесторів з точки зору віддачі інвестицій — їх доходності

Перелив інвестицій у вказану галузь призведе, в кінцевому результаті, до поширення пропозиції цього інвестиційного товару та, як наслідок, до зниження його ціни. Інвестиції ж спрямовуються до нових високоприбуткових виробництв, що у майбутньому неминуче призведе до розширення попиту на інвестиційні товари, вироблення їх нових видів та стимулювання діяльності інвесторів у використанні прибутку та нагромадженні капіталу, а також створення умов для розвитку будівельних фірм, які виступають на ринку як головні продавці інвестиційного товару.

Існує безліч класифікацій ринків, найбільш розроблені класифікації фінансових ринків, проте не існує єдиної принципової схеми. У примітивному розумінні фінансовий ринок капіталу — це місце зустрічі, де підприємці та фірми, які хочуть запозичити гроші, зустрічаються з тими, у кого є зайві гроші.

Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень та поточних доходів потенційному інвестору, як правило, не вистачає.

Крім цього, інвестор завжди намагається залучити акціонерний капітал у справу з метою зменшення ризику та розподілу відповідальності. На рис.1 наведена схема ринкових відносин, суб’єктом яких є інвестор.

Механізм дії інвестиційного ринку. Ринок інвестицій та інвестиційних товарів

Рис.1. Схема взаємодії ринків

Після задоволення власних потреб потенційний інвестор вивчає кон’юнктуру інвестиційного ринку. Ринок реальних активів (інколи застосовується термін «матеріальних чи фізичних активів») пропонує інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти па винаходи та відкриття, досвід, знання, ноу-хау, інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку реалізується також робоча сила як інвестиційний товар, тобто продається здатність до праці за наймом.

Ринок фінансових ресурсів розподіляється на грошовий ринок (ринок цінних паперів — боргових свідоцтв з термінами погашення менше одного року), ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій) і кредитний ринок (боргових зобов’язань за довгостроковими кредитами). Іноді цей ринок називають ринком позичкового капіталу.

Ринок капіталів, у свою чергу, розподіляється на первинний (розміщення нових цінних паперів) та вторинний (торгівля цінними паперами, які були випущені раніше і знаходяться в обігу).

Фондові біржі — є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже знаходяться в обігу. Корпорація, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і, відповідно, не отримує якого-небудь прибутку від їхніх продаж. Також існують вторинні ринки для різних інших фінансових активів.

Найбільш важливою частиною ринку інвестицій є ринок інвестиційних товарів. Виробництво та рух цих товарів на ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. У країнах з розвинутою ринковою економікою мережа цих елементів є надзвичайно широкою. Головне завдання інвестиційної інфраструктури — обслуговування інвестиційної сфери, задоволення Інвестиційного попиту.

Оскільки ринок інвестицій та інвестиційних товарів — це вільне від державного керування підприємництво, грунтоване на різних, переважно приватних формах власності та вільному обміні товарами між виробниками та споживачами відповідно до цін попиту та пропозиції, то і кількість представників кожного елемента інвестиційної інфраструктури має бути значною. У протилежному випадку монополізація функцій того чи іншого елемента інвестиційної сфери веде до зростання цін на інвестиційні товари та породжує інфляційні процеси.

Головним інвестиційним товаром є продукція проектно-дослідницьких, будівельних, монтажних підприємств, фірм та постачальників матеріально-технічних ресурсів, яка загалом забезпечує інвестиційний процес. На інвестиційному ринку працює велика кількість різних посередників, які створюють його інфраструктуру (рис.2).

Механізм дії інвестиційного ринку. Ринок інвестицій та інвестиційних товарів

Рис. 2. Інфраструктура інвестиційного ринку

Саме взаємодіями цих посередників і характеризується стан інвестиційного ринку. Розглянемо функції та стан найвагоміших посередників (учасників) інвестиційного рийку.

В Україні ринкові відносини розпочалися із створення товарних бірж, яких в 1990 році нараховувалось близько 60. Б той час спроби створення товарно-фінансових бірж ні до чого не привели. Українська фондова біржа (УФБ) розпочала свою роботу на початку 1992 року, одразу почала створюватись мережа філій і брокерських контор, введена в дію система електронного обігу цінних паперів, розпочалася реєстрація фінансових посередників і був створений Національний депозитарій цінних паперів УФБ. Всі ці заходи закріплювались відповідними законодавчими і нормативними актами.

Дещо пізніше, на початку 1995 року в Україні створюється вся необхідна законодавча і нормативна база з регламентації Діяльності УФБ, яка відповідає сучасним міжнародним стандартам і правилам. Так, законом «Про державне регулювання ринку цінних паперів» створюється Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку з мережею територіальних відділень. Урядом розробляється низка нормативних актів, що регулюють діяльність УФБ.

Ринок цінних паперів є тією частиною фінансового інвестиційного ринку, яка охоплює як кредитні відношення, так і відношення співволодіння.

Учасниками ринку цінних паперів є їх емітенти, інвестори та інвестиційні інституції.

Емітент цінних паперів — це юридична особа, яка здійснює випуск цінних паперів і несе відповідальність по них перед власниками цінних паперів. У ролі емітента можуть бути держава, державні органи, підприємства, спільні підприємства та підприємства з іноземним капіталом, які зареєстровані на території України.

Інвесторами є фізичні та юридичні особи, які купують цінні папери від свого імені та за власний рахунок з метою отримання прибутку.

Інвестиційними інституціями є юридичні особи, які здійснюють свою діяльність виключно з цінними паперами. На ринку цінних паперів інвестиційними інституціями є банки, довірчі товариства, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, інші фінансові посередники.

Ринок цінних паперів можна підрозділити на первинний та вторинний.

На первинному ринку цінних паперів відбувається початкове розміщення цінних паперів, які були випущені вперше.

При розміщенні цінних паперів за допомогою фінансових посередників акціонерне товариство укладає інвестиційний договір з такою фірмою-посередником. Перш ніж взяти на себе розміщення цінних паперів, фірма-посередник здійснює аналіз фінансового стану корпорації, обґрунтованості емісії та можливості розміщення цінних паперів.

У випадку розміщення цінних паперів самостійно акціонерне товариство оголошує про це у засобах масової інформації або повідомляє своїх акціонерів про додатковий випуск акцій, тобто повторну емісію цінних паперів. Цей спосіб є дешевшим для емітента, проте перший спосіб надає можливість швидше та ефективніше мобілізувати необхідні фінансові ресурси.

Пропозицію цінних паперів на ринку забезпечують компанії, які здійснюють розміщення власних цінних паперів з метою залучення додаткових грошових коштів для фінансування поширення своєї діяльності, а також держава шляхом емісії облігацій державної позики для фінансування державних програм або покриття дефіциту державного бюджету.

Випуску цінних паперів передує велика робота з аналізу масштабів та методів розміщення цінних паперів, яка здійснюється компанією. На підставі цих даних складається емісійний проект, який перевіряється та візується комісією з цінних паперів.

В Україні акціонерне товариство при розміщенні своїх акцій, як правило, не користується послугами фірм-посередників, а здійснює його самостійно. Це можна пояснити недовірою до цих фірм, нестачею кваліфікованих фахівців у цій сфері.

Інвестор, який вирішив придбати акції тієї чи іншої компанії, повинен ретельно вивчити та проаналізувати фінансовий стан цих товариств.

На вторинному ринку цінних паперів продаються та купуються раніше випущені папери, тобто відбувається зміна їх власників. Завдяки цьому існує можливість трансформувати цінні папери у готівку.

Вторинний ринок з точки зору його організації розподіляється, в свою чергу, на централізований та децентралізований.

Централізованим ринком цінних паперів є фондова біржа, на якій здійснюються операції, головним чином, з цінними паперами, які були випущені раніше.

Децентралізований — це ринок, на якому знаходяться в обігу не допущені до обігу на фондовій біржі цінні папери (проте це не виключає обіг на цьому ринку допущених паперів). Як правило, децентралізований ринок складається з великої кількості брокерсько-ділерських фірм, які підтримують зв’язок між собою по телефону.

Фондова біржа залежно від форми організації може бути публічно-правовою, тобто державною, або створеною як акціонерне товариство, засновниками якої можуть бути торговці цінними паперами, які мають дозвіл на таку діяльність.

Головними посередниками на фондовій біржі є брокери та ділери.

Брокери — це посередники, які діють за дорученням та за рахунок клієнтів, отримуючи за посередництво комісійні (куртаж).

Ділери — це члени фондової біржі, які здійснюють операції з купівлі-продажу цінних паперів від свого імені та за власний рахунок.

На ринку цінних паперів України, як правило, знаходяться в обігу не власне цінні папери, а їх замінники — сертифікати, які часто видаються акціонерам на загальну суму придбаних акцій. Невелика кількість емітентів та відсутність інформації про їх фінансовий стан говорять про непривабливість фондового ринку України для потенційних інвесторів.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про цінні папери і Фондову біржу»», загальний реєстр цінних паперів ведеться Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Дозвіл на здійснення всіх видів діяльності (крім комісійної) видається торговцям цінними паперами, які мають сплачений статутний фонд в розмірі не менше 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, для комісійної діяльності — не менше 200 мінімумів.

Фондова біржа реєструється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку при внесеному статутному фонді у розмірі не менше 10 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Комісією також призначається державний представник, який здійснює контроль за додержанням статуту і правил фондової біржі. Він має право брати участь в роботі керівних органів фондової біржі.

Навесні 1997 року в Україні створено Міжрегіональний фондовий союз (МФС). МФС — це депозитарно-клірингова компанія з статутним фондом 1 130 млн. гривень. До складу акціонерів увійшли 33 банки та 16 торговців цінними паперами. Номінальна вартість акції склала 5000 гривень. Кожний акціонер може володіти не більше ніж 10% статутного фонду.

Найбільші акціонери МФС — Українська міжбанківська валютна біржа, Ощадбанк, банк «Україна», Промінвестбанк, Приватбанк, Перший Український міжнародний банк, Українська державна кредитно-інвестиційна компанія.

Функції МФС: облік, зберігання, кліринг та розрахунки по операціях з цінними паперами. Передбачається, що МФС створить єдину депозитарну організацію, яка забезпечить облік та зберігання всіх глобальних сертифікатів, що були випущені у безготівковій формі, та буде виконувати функції реєстратора іменних цінних паперів для емітентів та обслуговувати операції з державними цінними паперами на позабіржевому ринку.

На початок 1997 року в Україні було зареєстровано близько 70 реєстраторів та 160 депозитаріїв, створена «Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв».

Згідно з Українським законодавством статутний фонд реєстратора повинен складати не менше 10 000 дол. США, а засновники такої організації повинні вносити в її статутний фонд не менше 20%, тобто для створення незалежного реєстратора потрібно не більше п’яти засновників.

В розвинутих західних країнах на рийку цінних паперів обертається велика кількість фінансових інструментів: акції і облігації підприємств, державних та муніципальних позик; заставні та облігації; депозитні сертифікати, казначейські зобов’язання, векселі, чеки, консаменти тощо.

Останнім часом на ринку підлягають купівлі-продажу також кредитні угоди, коли кредитором продається право вимоги сплати процентів або основного боргу.

За сучасних умов на ринку України обертаються акції, облігації, ощадні сертифікати, векселі і деякі інші цінні папери.

Найпоширенішими видами державних цінних паперів є облігації держпозики та казначейські зобов’язання.

Центральний уряд бере в борг гроші у інвесторів шляхом продажу їм цінних паперів на випадок перевищення державних витрат над доходами до держбюджету. Таким чином держава отримує необхідні кошти для покриття дефіциту бюджету.

В Україні можливість існування державних цінних паперів відкидалася багатьма фахівцями, оскільки довіру до уряду було підірвано економічною кризою. Проте навесні 1995 року Мінфін спільно з Національним банком України розмістив перший випуск державних облігацій внутрішнього займу. Це були короткострокові облігації (строк їх обертання — 9 місяців).

Ці облігації існують у формі електронних записів на рахунках ДЕПО у комерційних банках. З допомогою цих банків здійснюється подальше обертання державних облігацій.

При вторинному розміщенні облігацій держпозики (тобто здійснюється їх купівля-продаж та перереєстрація) банк переводить рахунок ДЕПО до банку нового власника.

Поступово в країні формується ринок приватизаційних цінних паперів. На цьому ринку приватизаційний майновий сертифікат, компенсаційний сертифікат, житловий чек, тобто приватизаційні цінні папери можуть обмінюватись на акції відкритих акціонерних товариств. Такий обмін здійснюється за схемою (рис.3).

Механізм дії інвестиційного ринку. Ринок інвестицій та інвестиційних товарів

Рис.3. Схема обміну приватизаційних цінних паперів на акції відкритих акціонерних товариств

Якщо інвестор вкладає свій приватизаційний цінний папір (ПЦП) в інвестиційний фонд або інвестиційну компанію (ІФК), то одержує в обмін інвестиційний сертифікат (ІС) акцій ІФК, купує за ПЦП акції відкритих акціонерних товариств (ВАТ), стає їх власником, а також одержує за ними дивіденди. Прибуток ІФК розподіляється таким чином: 1/16 дістається засновникам ІФК, а 15/16 розподіляється серед власників ІС.

Приблизно такий самий порядок обміну здійснюється довірчими товариствами (ДТ) та комерційними банками (КБ), проте Ці фінансові посередники укладають довірчу угоду (ДУ) з інвестором, згідно з якою придбані акції залишаються в їх безпосередньому розпорядженні. Інвестор залишається власником акцій і одержує дивіденди ВАТ, зменшені на вартість послуг фінансових посередників.

Інвестор може також самостійно придбати акції безпосередньо у ВАТ або через центр сертифікаційних аукціонів (ЦСА).

У цьому випадку він стає акціонером ВАТ, реєструє свою власність у незалежного реєстратора і одержує дивіденди безпосередньо у ВАТ.

Важливою ланкою інфраструктури ринку ПЦП є фінансові посередники, що забезпечують залучення капіталу інвесторів до інвестиційного процесу.

Велике значення для активізації інвестиційної діяльності має постійне функціонування таких ринкових посередників, як тендерні комітети, що обслуговують ринок інвестиційних товарів. За ринкових умов усі замовлення на підрядні роботи слід розміщувати через них. Головне завдання тендерних комітетів — зведення між собою продавців та покупців.

На тендерах у ролі покупця товару (об’єкта будівництва) виступає замовник (інвестор), а у ролі продавця — група підрядників, які пропонують свої послуги з будівництва потрібного замовнику об’єкта належної якості та у строк, який влаштує замовника.

На відміну від товарної та фондової біржі, де інтереси багатьох продавців та покупців захищають брокери, на тендерах вони відсутні. Тому завдання тендерного торгу — зведення одного покупця (замовника) з декількома потенційними продавцями (підрядниками) та вибір з-поміж останніх найбільш економічно вигідного. Цей процес вимагає від підрядника певної активності на ринку (вивчення кон’юнктури, вивчення проектно-кошторисної документації, проведення власних розрахунків). Тому тендерні торги за кожний об’єкт, починаючи з дня публікування, можуть продовжуватися більше місяця.

Публікування у засобах масової інформації містить коротку технічну характеристику об’єкта та вимоги замовника.

Будь-який зацікавлений підрядник може подати заявку на участь у торгах. Звичайно заявка подається на ім’я тендерного комітету або посередницької фірми, яка займається організацією цих торгів.

Посередницька фірма за плату надає потенційному підряднику таку тендерну документацію:

інструкцію для учасника торгів;

креслення майбутнього об’єкта, спеціалізації та відомості обсягів робіт;

форми та умови контракту;

форми тендера, гарантійного листа та інформацію про учасника тендера.

Будівельна фірма (учасник тендера) вивчає цю документацію, розробляє проект організації робіт (ПОР), складає кошторис витрат на будівництво об’єкта, визначає мінімально можливі строки, кошторисну вартість замовника (ціну). Якщо її влаштують умови тендера, вона надсилає необхідні документи в тендерний комітет.

Щоб виключити розголошення даних, які складають комерційну таємницю, матеріали пересилаються у подвійних запечатаних конвертах та відкриваються у присутності всіх зацікавлених сторін. Результати відкриття протоколюються та візуються усіма учасниками тендера.

Посередницька фірма разом з замовником організовує експертну комісію, вивчає усі замовлення та матеріали, які надійшли від будівельних фірм, та оголошує переможця тендера, з яким замовник укладає договір підряду.

Організацією тендера займаються звичайно солідні консультаційні фірми (консорціуми для крупних об’єктів). Послуги таких фірм оплачуються дуже високо.

Для того, щоб торги стали головною формою реалізації замовлень на підрядні роботи, необхідно при місцевих органах управління створювати тендерні комітети, які б контролювали розміщення замовлень тільки через торги та виконували арбітражні функції із спірних питань.

Під час переходу до ринку мають відбутися великі зміни у діяльності проектних організацій.

Розробка економічних та надійних проектів, які задовольняють найвищі естетичні вимоги та смаки замовника і разом з тим покращують архітектурний ансамбль населених пунктів, не спричиняють шкоди навколишньому середовищу — є головними завданнями, що стоять перед архітектором та проектантом.

Реалізовувати ці завдання можна тільки за допомогою конкурсів або відкритих торгів на проектні роботи, де будуть оцінюватися варіанти поданих ескізних проектів та супроводжуючих техніко-економічних розрахунків (ТЕР). Перемогти на конкурсі чи на торгах може тільки найекономічніший проект з використанням дешевих будівельних матеріалів та конструкцій.

В свою чергу, будівельна фірма, яка перемогла на тендері, мас орієнтуватись на існуючих постачальників матеріальних ресурсів та їх реальні ринкові ціни. У разі перевищення попиту над пропозицією інвестиційних товарів ціни на них будуть зростати. Інвесторам, які шукають сферу вкладення своїх капіталів, високі ціни будуть забезпечувати високі дивіденди. Населення буде охоче купувати акції таких компаній, а комерційні та інвестиційні банки будуть надавати додаткові інвестиційні кредити. Обсяги виробництва збільшаться, інвестиційна сфера поповниться новими потужностями, внаслідок чого відбудеться насичення ринку економічними будівельними матеріалами та іншими інвестиційними товарами. В результаті ціни на них упадуть та збалансують попит з пропозицією.

Разом з тим слід відзначити, що система підрядних торгів (тендерів) знаходиться у зародковому стані через низьку інвестиційну активність суб’єктів господарювання.

Список використаної літератури

Закон України «Про інвестиційну діяльність від 18.09.91 № 1560-ХІІ із змінами і доповненнями.

Закон України «Про захист іноземних інвестицій на Україні від 10.09.91 № 1540а-ХП

Бланк Й.А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП «ИТЕМ» ЛТД, «Юнайтед Лондон Тренд Лимитед». — 1995.

Мелкумов Я.С. Экономическая оценка эффективности инвестиций и финансирование инвестиционных проектов. — М.: ИКЦ «ДИС», 1997. — 160с.

Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. К.: «Видавництво Лібра’ТОВ, 1998 p. -392с.

Васильченко С.М. Теоретичні основи інвестування // Фінанси України — 2001. -№1.

Карпінський Б.А. Інвестиційний клімат в Україні // Фінанси України — 2001. -№7

Карпінський Б. Інвестиційна привабливість та ризик регіону: методи оцінки // Вісник Тернопільської академії народного господарства. — 2000. — № 8.

Козик В.В., Федоровський В.А. Вплив амортизації на формування інвестиційної привабливості проектів // Фінанси України — 2002. -№ 8

Корнеєв В.В. Інвестиційна спорідненість приватизації і фондового ринку // Фінанси України — 2002. — № 4

Реферат: Соціальна психологія кінця XX початку XXI сторіччя

Posted on 16.12.2017 by admin

Як показує історія формування парадигм у соціальній психології, вони явно або неявно пов’язані із загальними змінами у відповідному соціокультурному контексті. Кардинальна відмінність сучасної ситуації від всіх попередніх полягає в тому, що на рубежі століть цей контекст розширився до глобальних розмірів. Нині взаємозалежність людей, усвідомлювана ними раніше в межах власної родини, плем’я, країни й т.п. зросла настільки, що дає про себе знати як взаємозалежність глобальна. Вона усвідомлюється як процес «згортання» миру до розмірів великого села, де «усе всіх знають», де подію в одній країні негайно дає про себе знати в усьому світі. Одночасно йде настільки ж неминучий і невблаганний процес «розгортання» значення соціального як миролюбного, морального. Індивід, соціальна група, або навіть держава всі частіше ставляться в ситуації, коли доводиться робити вибір: «уживатися» або гинути. Тим самим підтверджується ідея Канта: «…засіб, яким природа користується для того, щоб здійснити розвиток всіх задатків людей, — це антагонізм їх у суспільстві, оскільки він зрештою стає причиною їхнього закономірного порядку».

Глобалізація в психологічній науці проявляється, у свою чергу, у двох тенденціях: з одного боку, в усі більшій її інтернаціоналізації, поширенні загальних стандартів дослідження, і з іншого боку — тенденції до виходу досліджень за рамки особистості або міжособистісних відносин на більше високі рівні: суспільства, цивілізації. І, як це не парадоксально, друга тенденція стимулюється прагненням показати, що закономірності людського поводження, виявлені в одній країні або соціальній групі, принаймні не релевантні соціокультурному контексту в іншій. Очевидно, що дозволити цю суперечку може тільки спеціальна порівняльна «інвентаризація» даних, отриманих у різних контекстах. Разом з тим, цілком допустимо й інший підхід: від проблем, які ставить соціокультурний контекст. Іншими словами, спробувати виявити ті загальні актуальні проблеми, у рішення яких соціальна психологія може внести свій локальний і глобальний внесок.

В остаточному підсумку основна соціальна функція науки полягає в тому, щоб вирішити спочатку в ідеальному, а потім і в матеріальному плані завдання, об’єднані одною метою: поліпшити якість життя суспільства і його громадян, зробити її більше безпечної, тривалої, комфортабельної, осмисленої, щасливої, як би суб’єктивно це щастя не визначалося. При цьому незважаючи на суб’єктивізм важко заперечувати, що практично більшість людей в усьому світі мають потребу в повазі з боку інших людей і самоповазі, страждають від корупції, злочинності, поширення наркотиків, екологічних нещасть, катастроф, смерті дорогих їм людей і т.п.

Який внесок внесла соціальна психологія за сто років свого існування в рішення цих проблем? Загальна точка зору учасників численних конференцій і праць зводиться до того, що внесок щонайменше скромний. Багато хто з аналітиків стану сучасної соціальної психології сходяться також у тім, що це пояснюється помилковою орієнтацією досліджень, невірним визначенням предмета своєї науки. Ця кардинальної важливості завдання не може бути вирішена за принципом: і це, і те, і інше, якщо завгодно. Отже, питання залишається, і його рішення треба шукати в тих глобальних змінах і універсальних проблемах, які для дослідження не просто пропонує, а прямо нав’язує соціальної психології повсюдно саме сучасне життя.

Схематично сферу пошуків можна позначити, опираючись на багатотомний і багаторічний цикл робіт П. Сорокіна, викладених їм для «інтелігентного читача-непрофесіонала» у книзі «Головні тенденції нашого часу» більше 45 років тому. Зміст обігу саме до робіт Сорокіна пояснюється їх новизною для соціальної психології в її сучасному положенні й одночасно масштабами досліджуваного історичного процесу — століттями й тисячоріччями. Таким чином, для того, щоб виявити суть «соціальної психології як антропології нашого часу» ми скористаємося ідеєю Гергена про те, що соціальна психологія — це історична й описова наука.

Концепція Сорокіна при всій свій монументальності й колосальному матеріалі, на якому вона заснована, у сутності? досить проста. Вся історія людства за документований період являє собою чергування трьох типів культури: матеріальної, духовної і інтегральної, що сполучить елементи перших двох. XX століття — час кризи почуттєвої культури, що панувала протягом останніх п’яти, шести століть. Три головні тенденції нашого часу суть: по-перше, переміщення творчого лідерства людства з Європи і Європейського Заходу в більше великий регіон Тихого океану й Атлантики, особливо в Америку, Азію й Африку; по-друге, що триває дезінтеграція дотепер переважного почуттєвого типу людини, культури, суспільства й системи цінностей; у третіх, виникнення й поступовий ріст перших компонентів нового — соціокультурного порядку, його системи цінностей і типу особистості. Важливо відзначити, що оглядові роботи з тенденцій глобального розвитку, виконані 25-30 років через, в основному підтверджують справедливість прогнозу Сорокіна.

Для нашої теми особливий інтерес представляє його тезу про те, що спостережуваний нами криза переходу від одного пануючого типу до іншого супроводжується поляризацією двох тенденцій, одна й з яких складається в збереженні пануючого почуттєвого типу, а друга — у його зміні типом інтегральним. Суть поляризації складається як би в «розтягуванні» більшості людей, теорій, практик, соціальних технологій і т.п. між тенденціями до крайніх полюсів. За словами Сорокіна: «Та ж сама більшість, у нормальних умовах, особливо в період благоденства, ні занадто гріховно або не релігійно, ні занадто свято й релігійно. У часи великих криз, наприклад, воєн, революцій, стихійних лих, морів, землетрусів, повеней і інших катастроф, ця більшість має тенденцію до поляризації. Одна його частина стає більше релігійної й моральної, у той час як інша схильна до не релігійності й злочинності. Таким чином, більшість зменшується на користь обох протилежних полюсів — поглибленої релігійності versus войовничого атеїзму й героїчної моралі versus деморалізації».

У науці процес боротьби між двома типами проявляє себе в тім, відповідно до Сорокіна, що з одного боку, множаться морально безвідповідальні відкриття, що загрожують знищенням всьому людству, з іншого боку — росте число вчених, які не тільки відмовляються брати участь у цих відкриттях, але й активно виступають за «перетворення науки в морально відповідальному, інтегральному напрямку». Сама сучасна наука в її найбільш розвинених областях стала набагато менш почуттєвої, , чим у попередні два сторіччя. Відповідно до ряду теорій, розроблених на передньому фронті науки, говорить Сорокін, «феномени життя, мають, крім свого емпіричного аспекту, набагато більше важливі раціональні й навіть зверх чуттєві й зверх раціональні аспекти». Інтегральна концепція абсолютної реальності завойовує усе більше прихильників. «Сьогодні ця абсолютна реальність є міркування про нескінченний простір незліченних якостей і кількостей: духовного й матеріального, тимчасового й позачасового, що постійно змінюється й незмінного, особистого просторового, одиничного й множинного… Вона не ідентична ні із що, ні із хто, ні з він, ні з вона, воно, ні з матерією, ні з духом, ні із суб’єктом, ні з об’єктом, ні з який-небудь інший з її диференціацій; і в той же час вона містить у собі всі відомі й невідомі її якості… З її незліченних модусів буття три форми представляються істотними: а) емпірично-почуттєва, б) раціонально-розумна й в) зверх раціональна – зверх чуттєва. Нова концепція не заперечує почуттєву форму реальності, але робить її тільки однієї із трьох її головних аспектів. Ця нова концепція щирої реальності, будучи незрівнянно багатше й адекватніше старої, у той же час набагато ближче до істини й абсолютної реальності практично всіх релігій, особливо їхніх містичних напрямків».

З тих пор, як були написані ці слова, наука ще більше просунулася у відзначеному Сорокіним напрямку. З іншого боку, убік науки рухається й теологія. Відбиваючи ту ж саму тенденцію глобалізації, у рамках руху, що набирає силу, потужний розвиток одержав цілий напрямок порівняльного аналізу світових релігій. Найвизначніший і найбільш авторитетний його представник Г. Юнг у своїх численних роботах переконливо доводить, що в сутності етичне ядро світових релігій — інваріантне, і розбіжності починаються там, де це стосується конкретного втілення його в життя, ритуалів, інституціональних, клерикальних установлень.

Спробуємо тепер подивитися з погляду глобальних тенденцій, незалежних і зовнішніх стосовно соціальної психології на ті, які оформляються усередині її. У якому ступені вона просувається від почуттєвого до інтегрального типу науки, якщо взяти до уваги, що досліджуючи психіку вона повинна була б по самому своєму предметі вести за собою фізикові, а не випливати за нею? Після дискусій 70-х — початку 80-х років про кризу соціальної психології потужні інституціональні механізми парадигми пояснення амортизували всі «середові збурювання». У підручниках по соціальній психології з’явилися нові параграфи про західноєвропейські нововведення: впливі меншості, між групових відносинах, соціальної (груповий) ідентичності, конфліктах, альтруїзмі й інших почуттях, що виникають у міжособистісній взаємодії. Підручники стали більше «соціально релевантними» у тому розумінні, що в них частіше стали з’являтися матеріали про факти й події, до яких можна застосувати термін «політ коректність». Інакше кажучи, усе закінчилося косметичними мірами.

Всі ті проблеми, які могли б просунути парадигму пояснення до інтеграції нових для неї аспектів людського існування, як і раніше залишилися в «гетто» екзотичної, психології — транс персональної, гуманістичної, екзистенціональної і т.п.

Одночасно все більшу вагу набирають крос-культурні дослідження, менш зв’язані теоретичними прихильностями.

У Західній Європі когнитивизм придбав солідну форму школи соціальних уявлень, що також досить стійка, хоча й має авторитет більше локальний, регіональний.

На початку 90-х років провідний психологічний журнал Франції «Бюлетень психології» присвятив цілий номер школі соціальних уявлень. Представляючи добірку статей цього номера, С. Московичи сформулював п’ять принципів (або вимог) до соціальної психології: 1) дослідження конкретних явищ не повинне обмежуватися «мікрорівнем» міжособистісних відносин; 2) необхідно центральна увага приділяти не проблемам стабільності й рівноваги «реальності», а процесам її зміни; 3) необхідно заповнити неприпустимий пробіл у дослідженні когнітивних аспектів комунікації, семантики символічних обмінів між людьми, мови; 4) необхідно досліджувати соціальні подання як результат погодженого вибору між їхніми численними значеннями; цей підхід відкриє шлях взаємодії з іншими науками; 5) уважаючи разом з більшістю соціальних психологів лабораторний експеримент винятково науковим, не можна його представляти у вигляді козла відпущення за всі гріхи соціальної психології. Оправдано застосування й інші методи.

Відмінність своєї школи від інших напрямків когнитивизма Московичи бачить у тім, що вона зосереджена не на тім, як люди думають, не на процесі мислення, а на тім, що вони думають, на змісті уявлень.

Сторонній спостерігач, не знайомий з роботами Московичи початку 70-х років, коли він очолив разом з Г. Теджфелом «європейський бунт» проти парадигми пояснення, ці висловлення навряд чи сприйме як революційні. Якщо ж удатися до того ж прийому й звернутися до багаторазово виданого підручника по соціальній психології за редакцією Московичи, то його зміст сприймається як виклад традиційного американського підручника через призму концепції соціальних уявлень: ті ж теми й розділи й таке ж ігнорування всіх «незручних» питань, що можуть послужити підставою для обвинувачення в «ненауковості». До них у першу чергу ставляться проблеми взаємини етичного й психічного. Без їхнього дослідження важко уявити собі повернення в соціальну психологію «соціального» і «духу», тобто рішення завдання, що, за словами Московичи, його школа ставили перед собою із самого початку. В остаточному підсумку все звелося до вивчення комунікації й мови, зупинивши тим самим радикальний задум на порозі інтегральної моделі соціальної психології.

Трохи далі в цьому напрямку просунулася інша концепція — «соціального конструкционизму», що розвивається протягом останніх 25 років американським соціальним психологом К. Гергеном і його досить численними послідовниками.

У своїй книзі «До перетворення в соціальному знанні» (1982), узагальнивши дискусії про кризу пануючої позитивістської парадигми в соціальній психології й пропоновані альтернативи, він сформулював наступні п’ять положень, які на його погляд, могли б скласти загальну основу для майбутньої парадигми.

1. Знання про соціальне життя варто розглядати не як «відбиття» зовнішньої реальності, а як «перетворення», трансформацію досвіду в реальність мовну, «лінгвістичну онтологію».

2. Поводження людини варто розглядати не як наслідок якихось незмінних законів, програм, а як результат ряду прийнятих їм довільних, вільних, автономних рішень.

3. Знання про соціальне поводження (нормах, правилах і т.п.) і знання про це знання варто розглядати не як процес нагромадження, а як процес нескінченного історичного перегляду, залежно від мінливого соціокультурного контексту.

4. Теорія, у тому числі в соціальній психології, є не просто систематизація знань, а засіб перетворення дійсності.

5. Знання не може бути ціннісне вільним. Проблеми етики (moral debate) повинні грати все більшу роль у дослідженні людського поводження.

Опираючись на ці положення, Герген формулює те, що він називає «соціораціоналістичною метатеорією». На відміну від традиційної теорії, вона виходить із того, що не внутрішні процеси, що відбуваються усередині індивідуальної свідомості роблять те, що називається знанням, а соціальний процес комунікації. «Раціональність породжується саме усередині процесу соціального обміну». Герген на закінчення призиває соціальних психологів «відмовитися від помилкової практики дослідження як перевірки гіпотез в експерименті й задуматися про те як поставити методи на службу вираження думки (intellectual expression), а вираження думки — на службу свого бачення добра. Всі ці положення утворять разом те, що Герген називає «соціальної епистемологією», що претендує вже на статус «другої революції в психології» (першої була когнітивна).

Суть цієї революції, по вираженню Гергена полягає в перетворення знаменитої тези Р. Декарта: «Cogito ergo sum» («Я мислю, отже, я існую») в «Communicamus ergo sum» («Ми спілкуємося, отже, я існую»). Звідси випливають найважливіші наслідки не тільки для соціальної психології, але й для інших соціальних наук. По-перше, основним полем дослідження стає мова, дискурс (спосіб викладу, доказу й т.п.). По-друге, основним об’єктом дослідження стають «співтовариства співрозмовників, учасників розмови». По-третє, відпадає потреба в пошуку так званих універсальних закономірностей, принципів і т.п. Таким чином, відбувається кардинальна переорієнтація соціальної психології із психології й навіть соціології на лінгвістику й реалізується теза, сформульований на початку століття швейцарським лінгвістом Ф. де Соссюром: «Наука, що вивчає життя знаків у суспільстві можлива (conceivable); вона могла б бути частиною соціальної психології й отже, загальної психології; я буду називати її семіологією (від грецького «семейон» — знак). Семіологія буде показувати, що становить знаки, і яким законам вони підкоряються. Семіотика, (наука про знаки) як відомо, стала в другій половині XX століття однієї з найбільш значимих і бурхливо, що розвиваються наук, перетворилася в сферу міждисциплінарних досліджень, у якій зустрічаються психологія, мовознавство, філософія, культурологія, історія й т.п.

Екскурс в історію семіотики показує, що де Соссюр опирався на ідеї В. Гумбольдта, основоположника філософії мови. У Гумбольдта мова — це не тільки продукт спілкування людей, але й діяльність, прояв енергії духу, не тільки засіб спілкування, але також засіб вираження й знаходження істини. Відома класична формула Гумбольдта про мислення: «Не я думаю, а в мені думає (es denkt)». Для Гумбольдта мова — прояв «духу народу», культури як цілісної органічної єдності, осередком якого є етичні принципи. Ця позиція в цілому була характерна для гуманістичного світогляду того часу.

Як ми бачимо, один з постулатів «соціального конструктивізму» призиває до відома проблем етики в сферу соціально-психологічних досліджень і Герген у роботі 1994 р. присвячує їм цілу главу. Він прагне, з одного боку, відмежуватися від «романтизму» XVIII-XIX століть із їхнім розсудом етичних основ у релігії, або їхнього природного вкорінення в людській природі (уродженості), з іншого боку — попередити докори в зайвому «модернізмі», моральному й історичному релятивізмі. Яку ж позицію по питанню про етичний аспект соціальної взаємодії займає соціальний конструкционизм?

Він не шукає універсальних принципів, не визнає моралізування (тобто осуду вчинків з моральної точки зору), виходить із того, що принципи добра не можуть диктувати конкретні дії безвідносно до місця й часу дії. Це, на думку Гергена, не означає відмови від «морального дискурсу». Але що ж залишається? Він відповідає: «Звертаючись до практичних сторін моральності як соціальному досягненню, ми встаємо перед новими питаннями: наприклад, які лінгвістичні форми можуть бути використані для досягнення задовільних цілей в умовах стресу або конфлікту? Якими лінгвістичними ресурсами володіють люди в подібних умовах? Чи можна збільшити ці ресурси?».

Конструктивізм, за словами Гергена, «сам по собі не є спробою встановити або ввести етичний кодекс будь те на психологічному або філософському рівні. Скоріше він «бере в дужки проблему моральних принципів» заохочуючи замість цього дослідження практики у відносинах між людьми, що дозволяють їм досягти життя, що вони вважають «моральної». Питання не в тім «що є благо?», а в тім, якщо врахувати різнорідність життя людей, «що в їхніх відносинах може сприяти просуванню до взаємоприйнятих умов?» Тому якщо як громадянин прихильник такої точки зору й може випробовувати відразу до нацизму, то як конструкционист він повинен досліджувати той історичний аспект нацизму, що обумовив переконаність однієї соціальної групи у своїй перевазі над іншою. При цьому предметом є дискурсивна практика: обмін думками, наявність різних точок зору, способи доказу й т.п. Досліджується, таким чином, лінгвістична форма, у яку наділяються соціальні відносини.

Такий же підхід характерний для конструкционистів і до дослідження самої, що ні на є психологічної реальності — емоціям. Тут також треба віддати належне конструкционизму: емоції самі оголошуються соціальними відносинами. Однак і в цьому випадку досліджуються не відносини через емоції, як форми їхнього вираження, а форми вираження емоцій у мові: способи визначення «гніву», «радості» і т.п. Перефразовуючи знамениту формулу Джемса «Я плачу не тому, що мені смутно, а мені смутно, тому, що я плачу», слідом за конструкционистом можна сказати: «Я злюся не тому, що я скривджений несправедливо, а тому, що цей учинок я визначив на відомої мені мові як несправедливий.

Майбутнє покаже, наскільки виправдаються прогнози щодо того, що соціальний конструкционизм зможе вирости в повновагу парадигму. Поки можна обмежитися лише констатацією його заслуги в тім, що етичний аспект соціальної взаємодії починає із численними застереженнями, проникати в західну соціальну психологію.

У західній соціальній думці концепція Гергена розвивається в руслі тих віянь, які поєднуються загальною приставкою «пост»: постмодернізм, посткомунізм, пост капіталізм і навіть пост історизм. Спроби синтезувати ці віяння в нову альтернативу наявним парадигмам відбиті ще в одному плині — критичної соціальної психології.

Критична соціальна психологія

Вона представлена досить значним числом робіт, опублікованим переважно в Західній Європі, і поєднує тих соціальних психологів, які не задоволені розвитком подій у соціальній психології, незважаючи на всі дискусії про кризу, і як і раніше шукають інші шляхи. Ідеологічну основу цього руху становлять два основні завдання «критичної теорії», сформульовані в роботах лідерів Франкфуртської школи — Адорно, Хабермаса, Хоркхаймера й Маркузе, які у свою чергу харчувалися критичним пафосом Маркса й Фрейда. Перше завдання бачилося їм у розкритті, викритті пануючої ідеології, її міфів і способів керування суспільством, друга — у створенні «визвольної» альтернативи. У соціальній психології ці завдання трансформувалися в завдання критики ідеологічних основ пануючих теорій і пропозиції інших підходів, що орієнтуються на благо всього суспільства. Уже до кінця 80-х років сформувалися два основних напрямки: 1) дослідження впливу широкого соціального контексту на соціальну психологію, її теорію, методи, вибір об’єктів і т.п. і 2) аналіз робіт з історії соціальної психології, які представляли на думку критиків один із засобів апологетики існуючого порядку речей. У позитивному плані критики виступали за подолання методологічного індивідуалізму й за «повернення людині людського». Оскільки багато хто із критичних аргументів були розглянуті вище у відповідних розділах, їсти зміст розглянути ті з них, які стимулюють міркування над перспективами нової парадигми. Треба відзначити, що в 90-е роки й самі критики зрозуміли, що необхідно конструктивні, а не тільки деструктивні пропозиції, більше того, послідовність припускає, що ті ж самі зауваження можуть бути адресовані й сама критики. Так, якщо в якості одного з основних вимог до лідируючої парадигми висувається вимога рефлексії й самокритики, то воно повинне дотримуватися стосовно й до самої критичної соціальної психології.

В 1997 р. був опублікований збірник «Критична соціальна психологія», у якому провідні представники цього напрямку аналізують як загальне положення в сучасній соціальній психології, так і свої власні перспективи. Використовуючи матеріали цього збірника можна реконструювати наступній, релевантну нашій темі картину.

Як би не прагнули представники альтернативної соціальної психології до створення радикально іншої науки, вони не можуть 1) перестати бути членами співтовариства соціальних психологів, викладати, консультувати й т.п.; 2) отже, не випробовувати в тім або іншому ступені впливу пануючих уявлень про «належний стандарт» наукового дослідження, що залишається в основному позитивістським; 3) дозволити протиріччя між необхідністю демонструвати прихильність об’єктивному, безсторонньому пошуку якщо не істини, те «твердих фактів», з одного боку, і взятим на себе зобов’язанням «сприяти звільненню пригноблених» — з іншої.

На сьогоднішній день критична соціальна психологія відрізняється від пануючої парадигми по трьох підставах. В області онтології (теорії буття) вона розділяє принципи конструкционизму, тобто виходить із того, що люди самі творять у спілкуванні свою реальність; в області методології й методів вона опирається на лінгвістику й герменевтику; в області епістемології (теорії пізнання) вона стоїть на позиціях пост раціоналізму, тобто заперечує наявність якоїсь реальності, що доступна об’єктивному дослідженню.

Незважаючи на організаційну неоформленість і різнорідність критичної соціальної психології за роки її існування як інтелектуального плину в його учасників сформувалися певні загальні точки зору, які зводяться до наступних положень.

Соціальна реальність символічна по своїй суті. Вона також історична в тому розумінні, що піддано змінам, але в кожний даний момент несе в собі й сліди минулого й зародок майбутнього. Найважливішу особливість соціальної комунікації становить її нескінченна рефлективність («Я знаю, що він знає, що я знаю й т.д.»). Діалектичне подання про соціальну реальність припускає облік двох її моментів: вона процесуальна й реляційна по своїй природі. Суспільство являє собою не раз назавжди задану систему, а систему, здатну до самоорганізації, самозміні. Соціальна функція критичного соціального психолога полягає в тому, щоб невпинно «зривати покриви й маски» з пануючої системи, що ставиться й до самої соціальної психології як соціальному інституту.

Доти, поки ці установки були нові, епатували наукове співтовариство й привертали увагу до наукових журналів, редактори із задоволенням публікували радикальні матеріали, так само як преса використовує суспільні скандали, доти, поки вони не набридають публіці. Поступово цей інтерес упав.

Крім того, у міру послідовної реалізації своїх установок радикальна соціальна психологія зштовхнулася з важкими проблемами, які можна сформулювати у вигляді наступних питань.

Якщо реальність, що вивчають соціальні психологи — це комунікація і її символічне буття, то як довести, що зміна цієї реальності викликає зміни буття соціального?

Якщо суть людської істоти перебуває не усередині індивіда, а поза ним, у системі соціальних зв’язків, у мові, у яких він розчиняється, то що залишається на частку індивіда?

Якщо так званої об’єктивної реальності немає, то як бути з безсумнівною очевидністю тієї обставини, що навколишній світ існує крім і незалежно від нас?

Якщо не існує «вічних істин», то який термін дії істин конвенціональних, з огляду на все прискорення історичного процесу?

Якщо критична соціальна психологія викриває ідеологічну функцію пануючої парадигми, то чиї інтереси сама вона захищає в силу іманентної ідеології соціального знання й чи не є вона функціональним «потуранням істеблішменту» для демонстрації його демократичності?

Література

1.Сорокін П. Головні тенденції нашого часу. — К., 1997

2.Терин В., Шихирев П. Массовая коммуникация как объект социологического анализа // Массовая культура – иллюзии и действительность. – М., 2000

3.Франк С.Л. Нарис методології суспільних наук. — К., 2003

4. Тейяр де Шарден. Феномен людини. — К., 2004

5.Шерковин Ю.А. Психологические проблемы массовых информационных процессов. — М., 1993.

Дипломная работа: Условия обитания рыб в нижнем течении реки Сутара

Posted on 16.12.2017 by admin

ФЕДЕРАЛЬНОЕ АГЕНТСТВО ПО ОБРАЗОВАНИЮ РФ

«Дальневосточная государственная социально-гуманитарная академия»

Факультет географии и природопользования

Кафедра Экологии и природопользования

Дмитрий Евгеньевич Красилов

Условия обитания рыб в нижнем течении реки Сутара

Выпускная квалификационная работа по направлению подготовки 020800 – экология и природопользование

Научный руководитель:

к.б.н., доцент

Макаренко В.П.

Биробиджан

2008

Содержание

Введение

Глава 1. Вода как среда жизни

1.1 Вода как среда жизни и её экологические факторы

1.2 Внутренние воды ЕАО

1.3 Ихтиофауна ЕАО

Глава 2. Район работ, материалы и методы исследования

2.1 Район работ

2.2 Материалы и методы исследований

Глава 3. Результаты и обсуждения

3.1 Эколого-географическая характеристика нижнего течения реки Сутара

3.2 Сравнительная характеристика ихтиофауны рек Сутары и Бира

1. Кета – Oncorhynchus keta Berg.

2. Таймень – Hucho taimen (Pallas)

3. Ленок – Brachymystax lenok (Pallas)

4. Хариус – Thymallus arcticus grubei Dybowski

5. Амурская щука – Esox reichertii Dibowski

Выводы

Cписок литературы

Введение

Реки – места обитания рыб. Экологическое состояние реки объясняет причины формирования и богатство её ихтиофауны.

Река Сутара в месте слияния с рекой Кульдур образует самую большую реку ЕАО Биру. Бира относится к рекам высшей рыбохозяйственной категории. Она и её притоки являются местом обитания и нереста таких важных промысловых рыб как кета, ленок, хариус и др. Сутара является одним из истоков р. Бира. Местность, по которой протекает Сутара, богата полезными ископаемыми, месторождения которых разрабатываются уже давно. Антропогенные воздействие на природную среду сказывается на состоянии самой реки и на её фауне

Цель: Рассмотреть эколого-географические условия обитания рыб в нижнем течении реки Сутара.

Задачи:

1) Сделать обзор первоисточников по теме исследования.

2) На основе анализа литературных данных и полевых наблюдений определить степень благоприятности условий для обитания рыб в нижнем течении реки Сутара.

3) Провести сравнительный анализ ихтиофауны реки Сутара с рекой Бира.

Объектом исследования является река Сутара.

Предмет исследования – эколого-географические условия нижнего течения реки Сутара.

В работе использовались методы наблюдения, математический, описательный.

При написании работы использовались книги Н.К. Христофоровой, С.П. Кучеренко, В.Ф. Берховских, Г.В. Новомодного, С.Ф. Золотухина, П.О. Шарова и др., а так же отчёты о научно-исследовательских работах В.Н. Бурика.

Дипломная работа состоит из введения, трёх глав, вывода, списка литературы.

Работа изложена на 36 страницах, иллюстрирована 7 таблицами, имеет 1 рисунок. Список литературы включает 25 источников.

Глава 1. Вода как среда жизни

1.1 Вода как среда жизни и её экологические факторы

Среда жизни представляет собой физическое окружение организмов. Основными средами жизни на земле являются вода, воздух, почва. Жизнь зародилась в воде, и многие миллионы и миллиарды лет она осваивала и в то же время формировала эту первую среду обитания.

Водная среда жизни, гидросфера, занимающая до 71% площади земного шара, включает около 1,46 млрд. км3 воды, что составляет 1/800 часть объёма планеты. Основной объём воды (примерно 95%) сосредоточен в Мировом океане, львиная доля пресных вод — в ледниках (85%) и подземных водах суши (14%), а на озера, водохранилища, пруды, болота, реки, родники и ручьи приходится чуть более 0,6% от общего объема пресной воды, остающиеся 0,35%, заключены в почвенной влаге и парах атмосферы (Христофорова, 1999).

В водной среде обитает около 150 000 видов животных (примерно 7% от общего количества на Земле) и 10 000 видов растений (8%). Следовательно, вода как среда жизни не отличается видовым разнообразием, хотя представители абсолютного большинства групп растений и животных (даже целые крупные таксоны — типы и классы) остались в водной среде; выбравшаяся же на сушу жизнь эволюционировала подобно взрыву.

В морях и океанах животный и растительный мир наиболее разнообразен и богат в экваториальной и тропических зонах. С удалением от этих поясов на север и на юг качественный состав организмов постепенно беднеет. Если в районе Индонезийских островов распространено около 40 000 видов животных, то в море Лаптевых их лишь 400. Основная масса организмов Мирового океана сосредоточена у берегов, преимущественно в зоне морских побережий — прибрежное «сгущение» жизни, по В. И. Вернадскому. Открытые воды, расположенные вдали от берегов, представляют собой пустынные области, практически лишенные жизни. Путешествуя в тропиках, можно видеть, как с удалением от берега цвет воды из зеленовато-бутылочного (цвета «жизни») постепенно превращается в ярко-синий «электрик» (цвет водной пустыни).

Доля рек, озер, болот по сравнению с морями и океанами в биосфере незначительна. Основные порядки растений и многие из основных типов животных представлены в пресноводных сообществах одним или несколькими родами. Несмотря на меньшее биоразнообразие в пресных водах и их небольшой объем, они имеют выдающееся значение для огромного количества растений и животных, а также для человека, обеспечивая их необходимым запасом пресной воды (Махлин. 1984).

Современная гидросфера представляет собой не только среду жизни, оказывающую сильное влияние на своих обитателей. Ее обитатели, ее живое вещество тоже воздействуют на среду обитания, перерабатывая ее, вовлекая в круговорот веществ. Подсчитано, что в процессе образования живого вещества вода океанов, морей, рек и озер разлагается и восстанавливается в биологическом круговороте примерно за 2 млн. лет. Следовательно, современная гидросфера является продуктом жизнедеятельности живого вещества всех геологических эпох (Сытник и др., 1987).

Значение воды в жизнедеятельности организмов определяется главным образом ее физическими свойствами. Среди этих свойств, прежде всего надо выделить термические — большую теплоемкость, высокую скрытую теплоту плавления и испарения, низкую теплопроводность, расширение перед замерзанием. Благодаря этим свойствам поддерживается относительное постоянство температурного режима океанов, что, в свою очередь, уменьшает амплитуду колебания температуры на земной поверхности. Температурная аномалия воды — расширение перед замерзанием — в сочетании с аномальным изменением плотности в интервале от 0 до +4.° С обеспечивают перемешивание водных масс и препятствуют промерзанию водоемов. Не будь этих аномалий, образующийся в холодное время года лед опускался бы на дно, превращая водные бассейны в залежи льда, оттаивающие летом лишь с поверхности, где находили бы приют только эфемерные водные организмы.

Благодаря высокой теплоемкости и низкой теплопроводности вода обеспечивает не только относительное постоянство температуры океанов, но и способствует сохранению температуры тела организмов. И здесь ей нет равных. Никакое иное вещество не смогло бы обеспечить постоянство температуры с большим успехом (Христофорова, 1999).

Вода является превосходным растворителем. Это свойство и исключительная подвижность делают воду основным фактором обмена веществ в неорганической природе. Ту же функцию вода исполняет и в организмах — благодаря ней растворенные неорганические и органические вещества поступают к потребителям. Без этого обмена не могли бы существовать ни планктонные, ни неподвижные организмы. Как растворитель и как переносчик питательных веществ вода, естественно, имела большое значение в раннем периоде существования жизни до появления у организмов органов активного движения. С водой же транспортируются вещества внутри организмов, с нею выделяются продукты распада.

Следовательно, органический обмен веществ, включающий поглощение питательных веществ и их трансформацию, и выделение продуктов метаболизма, является аналогом обмена в неорганической природе, осуществляющегося также с помощью воды.

Благодаря высокому поверхностному натяжению воды (по ее поверхности способны бегать водомерки), она удерживается на поверхности живых и неживых объектов и поднимается по капиллярам. Без этого свойства организмы вряд ли вышли бы из воды на сушу, ибо питание наземных растений основано на капиллярности воды (Нехлюдова и др, 2000).

Практическая несжимаемость воды позволяет организмам населять большие глубины.

Благодаря ряду оптических свойств, прежде всего прозрачности, в воде на значительных глубинах может идти фотосинтез.

Вода на земле представляет собой раствор солей и газов, в частности углекислоты. Американский физиолог Л. Гендерсон (1924) считал углекислоту вторым после воды веществом по своей пригодности для жизни. Благодаря высокой растворимости углекислота так же подвижна, как и вода. Углекислота способна поддерживать в растворе со своими нейтральными солями постоянство концентрации водородных ионов, обеспечивая так называемую буферность. Она поддерживает реакцию крови близкой к нейтральной. И, наконец, углекислота является источником углерода в питании зелёных растений и некоторых хемотрофных бактерий.

В связи с изучением свойств воды следует ещё раз остановиться на тех особенностях океана, которые способствовали развитию в нём жизни. Действительно, воды океана имеют относительно постоянную температуру, весьма устойчивый состав минеральных солей, постоянную концентрацию водородных ионов, постоянное осмотическое давление и подвижность, которая обеспечивает перенос питательных веществ и их разнообразие. Следовательно, океан представляет собой идеальную среду жизни исключительному постоянству физических условий, а также богатству и разнообразию источников питания. Очевидно, именно поэтому он и является колыбелью жизни (Христофорова, 1999).

1.2 Внутренние воды ЕАО

Речная сеть области хорошо развита. По территории ЕАО протекает 5017 водотоков (рек, ключей, ручьёв). Речная сеть представлена левыми притоками р. Амура. Большинство рек малые и средние. Наиболее крупные реки длиной более 100 км Большая Бира (261 км), Сутара (121 км), Икура (120 км), Большая Смара (105 км), Малая Бира (150 км), Урми (458 км), Кукан (151 км), Большой Ин (258 км), Биджан (274 км); Среди прочих рек следует отметить Кульдур (64 км), Хинган (59 км), Добрую (58 км), Тунгуска (86 км). Река Амур в своём среднем течении протекает по территории области на расстоянии 584км, достигает глубины 9м, имеет много проток, островов, судоходен. Общая протяжённость речной сети 8231 км ( Гуревич и др, 1999).

В центре область с севера – восток пересекается реками Большая Бира с притоками Икура, Кирга и др., малая Бира с притоками Большой и малый Ушумун, Грязнушка и Поперечная. Обе главные реки области в её границах впадают в Амур. Питаются водотоки дождевыми и талыми водами. Гидрологический режим отличается низкой зимней меженью, небольшим половодьем и дождевыми паводками во вторую половину лета.

Река Большая Бира от станции Надеждинского становится судоходной для катеров. В большую воду катера могут подниматься до г. Биробиджана и даже выше. На лодках и небольших моторках в среднею и большую воду можно передвигаться по всей Бире.

Большая Бира состоит из двух источников – Кульдура и Сутара. Оба источника сливаются близ железнодорожной станции Биракан. В районе пасёлка Теплоозёрск ширина реки 100 метров, глубина 2 метра, течения 1 м/сек.

Другой крупной рекой евляется река Биджан протяжённостью 215 км, 30 – 60 м, глубиной 1,5 – 7 м. Она берёт начало с Хинганского хребта, течёт с севера на юг. Её притоками являются реки Унгун, Буркали и другие, используемые для передвижения на лодках и не больших моторках. Мелкие реки, такие как Листвянка, носят горный характер.

Реки Хинган, Кульдур и их притоки берут начало с высоких отрогов малого Хингана и характеризуются типично горным режимом. Сутара носит черты равнинной реки со слабым течением и заболоченной поймой ( Комарова и др, 2004).

По северо-восточной окраине области в широтном направлении протекает р. Б. Йн с сетью небольших левых притоков (Икура, Аур, Ин-Бира), впадающая в р. Урми; последнюю принимает р. Тунгуска — приток Амура.

Реки Урми и Тунгуска являются судоходными, по ним производится сплав леса, остальные, перечисленные выше реки и речки до 1960 года использовались рыболовецкими колхозами. Зимой реки надолго замерзают, весной имеют незначительное половодье, зато после муссонных дождей они бурно повышают свой уровень и заливают большие площади, нанося ущерб хозяйству.

Реки области в основном дождевого питания. Во время сильных осадков уровень воды поднимается до .4 м и более. Самый высокий уровень в Амуре был в августе 1984 года — 9,5 м. Подверглись затоплению расположенные по берегам рек села Ленинское, Кукелево, Новое, Дежнево и др.

Наводнения наносят большой ущерб сельскому хозяйству, затопляя поля, сенокосы. Разрушаются автомобильные Дороги, тем самым нарушают режим перевозок сельскохозяйственных и других грузов. В засушливые годы реки резко снижают уровень, а мелкие даже пересыхают. Реки имеют низкую зимнюю межень, мелкие промерзают до дна.

В области много мелких озер, не имеющих хозяйствен ного значения. Из множества озер наиболее крупные – Длинное, Забеловское, Улановское, Большое, Круглое, Ха ты-Талга, Мама, Угриное, Карасиное, Поперечное, Орлиное Чертово и др. Некоторые опера области имеют важное значение для нереста рыб. Так, озеро Теплое, которое не замерзает даже в очень холодные зимы, стало базой для разме щения Теплоозерского рыборазводного завода.

Грунтовые воды на повышенных участках залегают 10—15 м от верхнего горизонта почвы, в понижениях – и глубже 3—5 м. Вода в реках хорошего питьевого качества (Рянский,1992).

Водные ресурсы автономии объединяют запасы пресной воды в поверхностных водотоках (реках), озерах, болотах, подземных месторождениях. Состояние этих ресурсов определяет практически все сферы жизнедеятельности на территории области, а она является одной из наиболее богатых природными водами территорией (по данным интернетовского справочника «Россия как система» потенциальный запас водных ресурсов ставит ЕАО на 3 место в России).

Формирование рек, озер, болот зависит от множества факторов, но для нашей области решающими являются два.

Во-первых, это муссонный тип климата, особенностью которого являются обильные дожди, приходящиеся на июль-август. Очень часто дожди идут без перерыва несколько суток, что приводит к сильным разливам рек и наводнениям. О масштабах летних дождей и их влиянии на водные объекты автономии говорит то, что за эти месяц выпадает от 60 до 70 % годового количества влаги.

Второй фактор, определяющий гидросеть области – рельеф. Особенности рельефа ЕАО — горный на севере и северо-западе, равнинный на юге и юго-востоке, что способствует формированию разных типов рек: горных, полугорных, равнинных. Поэтому одна и та же река в отдельных своих частях имеет совершенно разный вид, характер течения, степень использования человеком. Этим же фактором объясняется и различие показателей густоты речной сети. Так, в горных и предгорных частях на каждый квадратный километр поверхности приходится 0,7-0,8 километра речной сети. В то же время в низинной, болотистой части области густота речной сети 0,12-0,3 км/км2. В среднем по ЕАО данный показатель составляет примерно 0,5 км/км2, а это в два раза выше, чем в целом по стране.

Полугорные реки, имеющие порожистые русла с бурным потоком течения, характеризуются небольшими размерами, их длина редко превышает 10 км, особенность их водного режима в том, что не происходит резких колебаний уровня воды в течение года. Половодье может быть очень затяжным, хотя, для поводков, приходящихся на летне-осенние разовые повышения воды, свойственно резкое поднятие уровня в русле и столь же резкий его спад.

Особенность полугорных рек заключается в том, что это не какие-то отдельные реки, а участки больших рек, пересекающих область. Примерами таких рек может служить Бира, Биджан Сутара и их крупные притоки. Для рек этого типа характерно нестабильное течение, которое может резко меняться с бурного на спокойное, и наоборот. Кроме того, меняется облик рек, они становятся значительно шире, по сравнению с горными, усложняется строение русла, появляются плесы и перекаты.

Равнинные Полугорные реки такие, как Сутара имеют спокойное течение, размер их русла значителен, ширина её достигает местами 7 – 45 метров, в их пределах развиты плесы, перекаты, гряды, песчаная рябь и т.п. В отличие от других типов, четко выражены пойменные и припойменные массивы (Коган и др, 2004).

1.3 Ихтиофауна ЕАО

Река Амур, основное русло. Донный грунт песчаный, песчано-гравийный, песчано-галечный, температура воды +19оС. Амур в пределы области входит частью своего среднего течения, достигает глубины до 9 м и ширины до 800-1000 м, скорость течения 07,-1,0 м/сек. Амур имеет много проток, судоходен, протекает вдоль всей западной, южной и восточной границ области (Комарова и др, 2004).

В рамках изучения флоры и фауны районов Еврейской автономной области (ЕАО), изучения и сохранения видов, внесенных в Красные книги Российской Федерации (РФ), ЕАО лабораторией флористических и фаунистических исследований ИКАРП ДВО РАН, когда была предпринята комплексная экспедиция по Облученскому району ЕАО, в числе задач которой стояло изучение качественного состава ихтиофауны данной территории.

Облученский район занимает среднегорные и горные участки системы Малого Хингана, юго-западная граница его проходит по реке Амур, северная граница – по водоразделу Малого Хингана и отрогам Буреинского хребта. Водоёмы района представлены рекой Амур, её левыми притоками, горными на всём протяжении или в верхнем течении, с понижением принимающими более равнинный характер.

В северо-восточной части района имеется ряд рек, относящихся к бассейну реки Тунгуски, крупного притока Амура. По протяженности водотоков большинство рек района имеют горный и полугорный характер.

Кроме того здесь имеются стоячие водоёмы, в основном в пойме реки Бира (старичные озёра), а также в районе Сутарских приисков (бывшие карьеры).

Исследование ихтиофауны района представляет как научный фаунистический интерес, так и несёт практическое значение в изучении, сохранении и рациональном использовании рыбных запасов ЕАО. Ихтиофауна среднего Амура широко представлена ценными видами карпообразных, сомообразных, окунеобразных, лососеобразных (Никольский, 1956).

В результате сопоставления данных контрольного лова, опросных и литературных данных, можно сказать, что в настоящее время в реках ЕАО Облученского района обитают 55 видов из 83 обитающих в водоёмов ЕАО (Горобейко, 1995). Список этих видов приводится нами в таблице 1.3.1

Таблица 1.3.1 — Ихтиофауна Облученского района (по Горобейко. 1995)

№	Класс	Отряд	Русское название	Латинское название
1	Круглоротые	Миногообразные	Тихоокеанская минога	Lampetra japonicum(Martens
2			Ручьевая минога	Lampetra reissneri (Dybowski
3	Рыбы	Осётрообразные	амурский осётр	Acipencer schrenckii Brandt
4			Калуга	Huso dauricus
5		Лососеобразные	кета	Oncorhynchus keta Berg
6			ленок	Brachymystax lenok
7			хариус	Thymallus arcticus grubei Dybowski
8			таймень	Hucho taimen
9			сиг амурский	Coregonus ussuriensis Berg
10			сиг хадары	Coregonus chadary Dibowski
11			малоротая корюшка	Hipomesus olidus
12			Щука амурская	Esox reicherti Dybowski
13		Сомообразные	сом амурский	Parasilurus alotus
14			сом Солдатова	Silurus soldatovi Nikolsky et Soin
15			косатка-плеть	Liocassis Braschnikovi
16			косатка-скрипун	Pseudobagrus fulvidraco
17		Скорпенообразные:	амурская широколобка	Mesocottus haitej
18			пестроногий подкаменщик	Cottus poecilopus Heckel
19			амурский бычок	Rhinogobius brunneus
20		Окунеобразные	ауха	Siniperca chuatsi
21			ротан-головёшка	Perccottus glehni Dybowski
22		Трескообразные	налим обыкновенный	Lota lota (Linne).
23		Карпообразные	сазан	Cuprinus carpio haemotopterus
24			серебряный карась	Carassius auratus gibelio Bloch
25			Речные гольяны	Phoxinus phoxinus, Phoxinus lagowskii Dibouwski
26			озерный гольян	Phoxinus percnurus mantschuricus Berg
27			белый амурский лещ	Parabramus pekinensis (Basilewcky)
28			чёрный амурский лещ	Megalobrama terminalis (Richardson)
29			амурский обыкновенный горчак	Rhodeus seriseus (Pallas)
30			горчак колючий	Acanthorhodeus asmussi
31			язь амурский	Leuciscus waleckii (Dybowski)
32			толстолоб	Hypophthalmichthys molitrix
33			желтощёк	Elopichthys bambusa
34			плоскоголовый жерех	Pseudaspius leptocephalus (Pallas)
35			Монгольский краснопёр	Chanodichthys (Erythroculter) mongolicus (Basilewcky)
36			верхогляд	Erythroculter erythropterus
37			уклей	Culter alburnus
38			востробрюшка Рыбы обыкновенная	Hemiculter eigenmanni
39			востробрюшка корейская	Hemiculter leucisculus (Basilewcky)
40			подуст- чернобрюшка	Xenocypris macrolepis
41			конь-губарь	Hemibarbus labeo
42			пескарь амурский	Gobio gobio sp.
43			уссурийский пескарь	Gnathopogon chankensis
44			белопёрый амурский пескарь	Romanogobio tenuicorpus Mori
45			чебаковидный пескарь	Gnathopogon strigatus Regan
46			пескарь-лень	Sarcochilichthys sinensis Bleeker
47			владиславия	Ladislavia taczanowskii Dybowski
48			амурский носатый пескарь	Microphysogobio tungtingensis Nichols
49			восьмиусый пескарь	Gobiobotia pappenheimi Kreyenberg
50			троегуб амурский	Opsariichthys uncirostris amurensis
51			амурский вьюн	Misgurnus anguillicaudatus
52			сибирский голец	Barbatula toni
53			лептобоция	Leptobotia mantschurica Berg
54			щиповка	Cobitis taenia
55		Колюшкообразные	колюшка девятииглая	Pungitius sinensis

Из перечисленных в таблице 1.3.1 видов, такие как ауха (Siniperca chuatsi), чёрный амурский лещ (Megalobrama terminals (Richardson)), желтощёк (Elopichthys bambusa) занесены в Красную книгу РФ и ЕАО (отчёт ИКАРП ДВО РАН «Оценка популяций краснокнижных видов ЕАО», 1999; Красная книга ЕАО, 2004).

Перечисленные виды распространены по территории области неравномерно. Ихтиосообщество, как и любое сообщество животных, характеризует определенная общность условий обитания, в частности, территориальная, кормовая и др. Пространство, определяющее совокупность более-менее однородных условий обитания ихтиосообщества, традиционно называется биотопом.

Экологические абиотические и биотические факторы, оказывающие существенное влияние на состав и плотность ихтиофауны придаточных водоёмов Амура:

— скорость течения реки, как непосредственный физический фактор (давление, насыщенность кислородом, температура), так и фактор, влияющий на состав и количество водной растительности и биоты в целом.

— удалённость участков или отдельных водоёмов от русла Амура, поскольку большие расстояния и сложный паводковый режим затрудняют миграции отдельных видов.

— ширина русла, связанные с ней площади кормовых и нерестовых водоёмов.

Экологическая роль определённых видов в разных водных биотопах. В речных биотопах происходит активная миграция большого количества рыб весной и осенью, в связи, с чем состав ихтеосообщества данных биотопов имеет сложную динамику. Мигрирующих рыб, проводящих в биотопах русловых участков рек значительное время, можно привести, как характерных для данных биотопов.

Напрямую по привязанности к определенным биотопам ихтиофауна водоёмов Облученского района представляет собой три больших, явно различающееся группы. Здесь мы можем выделить представленных наиболее широко рыб русла реки Амур, встречающихся в Амуре и в нижнем и среднем течении его притоков. В эту группу входят как рыбы китайского равнинного комплекса, так и представители других фаунистических групп, например, бореальной равнинной, предпочитающие водоёмы с медленным течением или периодически соединяющиеся с системой Амура (например, амурская щука, серебряный карась, вьюн, касатка — скрипун, и др.). Вторую группу рыб, повсеместно встречающуюся в реках района, составляют пресноводные лососеобразные, обитатели горных рек – сиг, ленок, хариус и таймень. И третья группа – рыбы стоячих водоёмов, редко соединяющихся с основными водотоками амурского бассейна. Отдельную группу составляют проходные рыбы, чей основной жизненный цикл связан с морем – тихоокеанская минога, осенняя кета. Некоторые эврибионтные виды (гольяны Лаговского и оксицефалюс, амурский пескарь, щиповка) многочисленны в различных водных биотопов районов.

Приведём структуру ихтисообществ некоторых рек (табл 1.3.2)

Таблица 1.3.2 — Биотоп среднего течения крупных амурских притоков (по: Бурик. 2006)

1. Биотоп среднего течения крупных амурских притоков (р. Бира, р. Биджан) (Данные участки акватории играют роль миграционного пути для рыб, идущих на нерест и нагул в богатые биотой равнинные водоёмы, а также для рыб, мигрирующих на нерест в горные реки)
№	Русское название	Латинское название	Встречаемость
1	щука амурская	Esox reicherti Dybowski	обычна, пост.
2	речные гольяны	Phoxinus phoxinus, Phoxinus lagowskii, Phoxinus oxycephalus	многочисленны, пост.
3	амурский обыкновенный горчак	Rhodeus seriseus	многочисленны, пост.
4	язь амурский	Leuciscus waleckii	обычна, пост.
5	конь-губарь	Hemibarbus labeo	обычна, пост.
6	пескарь амурский	Gobio gobio sp	обычна, пост.
7	амурская широколобка	Mesocottus haitej	обычна, пост.
8	серебряный карась	Carassius auratus gibelio	мигрир., равн.
9	Сазан	Cuprinus carpio haemotopterus	мигрир., равн.
10	амурский вьюн	Misgurnus	мигрир., равн.
11	сом амурский	Parasilurus alotus	мигрир., равн.
12	косатка-скрипун	Pseudobagrus fulvidraco	мигрир., равн.
13	Налим	Lota lota	обычен, пост.
14	Кета	Oncorhynchus keta	мигрир., горн.
15	Ленок	Brachymystax lenok	мигрир., горн.
16	Хариус амурский	Thymallus arcticus grubei	мигрир., горн.
17	Таймень	Hucho taimen	мигрир., горн.
2. Биотоп среднего течения горных рек (Бастак, Сутара)
№	Русское название	Латинское название	Встречаемость
1	кета	Oncorhynchus keta	нерест., редк.
2	Ленок	Brachymystax lenok	обычен
3	Хариус	Thymallus arcticus grubei	обычен
4	Гольян обыкновенный	Phoxinus phoxinus	многочисленен
5	Гольян Лаговского	Phoxinus lagowskii	обычен
6	язь амурский	Leuciscus waleckii	редок
7	Амурский пескарь	Gobio gobio cynocephalus	обычен
3. Биотоп антропогенных водоёмов (Сутарские карьеры)
№	Русское название	Латинское название	Встречаемость
1	пескарь амурский	Gobio gobio sp	обычна, пост.
2	Гольян Лаговского	Phoxinus lagowskii	обычен
4	Щиповка	Cobitis taenia Linne	обычна
5	Колюшка	Pungitius sinensis	обычна

Анализ распределения численности видов по рекам показывает постепенное уменьшение разнообразия к северу. Если в Амуре насчитывается 140 видов, то в бассейне реки Бира в целом – 32 вида.

Река Бира. Состав ихтиофауны в левом притоке Амура – реке Бира на протяжении реки меняется по общему числу и соотношению видов различных групп. Как правило, максимальное ихтиологическое разнообразие наблюдается в равнинном нижнем течении и часто концентрируется здесь в придаточных водоёмах в теплый период. С повышением местности, увеличением скорости течением и сужением русла состав ихтиофауны беднеет, в горных верховьях обитают единицы видов. В целом для бассейна реки Бира характерны 32 вида рыб (табл 1.3.3)

Таблица 1.3.3 — Ихтиофауна реки Бира (по: Бурик 2006)

№	Класс	Отряд	Русское название	Латинское название
1	Круглоротые	Миногообразные	Ручьевая минога	Lampetra reissneri (Dybowski
2	Рыбы	Лососеобразные	кета	Oncorhynchus keta Berg
3	Рыбы		ленок	Brachymystax lenok
4	Рыбы		хариус	Thymallus arcticus grubei Dybowski
5	Рыбы		таймень	Hucho taimen
6	Рыбы		сиг амурский	Coregonus ussuriensis Berg
7	Рыбы		Щука амурская	Esox reicherti Dybowski
8	Рыбы	Сомообразные	сом амурский	Parasilurus alotus
9	Рыбы		косатка-скрипун	Pseudobagrus fulvidraco
10	Рыбы	Окунеобразные	ауха	Siniperca chuatsi
11	Рыбы		ротан-головёшка	Perccottus glehni Dybowski
12	Рыбы	Трескообразные	налим обыкновенный	Lota lota (Linne).
13	Рыбы	Карпообразные	сазан	Cuprinus carpio haemotopterus
14	Рыбы		серебряный карась	Carassius auratus gibelio Bloch
15	Рыбы		Речные гольяны	Phoxinus phoxinus, Phoxinus lagowskii Dibouwski
16	Рыбы		озерный гольян	Phoxinus percnurus mantschuricus Berg
17	Рыбы		амурский обыкновенный горчак	Rhodeus seriseus (Pallas)
18	Рыбы		горчак колючий	Acanthorhodeus asmussi
19	Рыбы		язь амурский	Leuciscus waleckii (Dybowski)
20	Рыбы		плоскоголовый жерех	Pseudaspius leptocephalus (Pallas)
21	Рыбы		верхогляд	Erythroculter erythropterus
22	Рыбы		востробрюшка обыкновенная	Hemiculter eigenmanni
23	Рыбы		востробрюшка корейская	Hemiculter leucisculus (Basilewcky)
24	Рыбы		подуст- чернобрюшка	Xenocypris macrolepis
25	Рыбы		конь-губарь	Hemibarbus labeo
26	Рыбы		пескарь амурский	Gobio gobio sp.
27	Рыбы		уссурийский пескарь	Gnathopogon chankensis
28	Рыбы		троегуб амурский	Opsariichthys uncirostris amurensis
29	Рыбы		амурский вьюн	Misgurnus anguillicaudatus
30	Рыбы		сибирский голец	Barbatula toni
31	Рыбы		щиповка	Cobitis taenia
32	Рыбы		владиславия	Ladislavia taczanowskii Dybowski

Глава 2. Район работ, материалы и методы исследования

2.1 Район работ

Данное исследование проводилось с 2006 – 2008 гг. в Облученском районе Еврейской автономной области. Облученский район – административный центр района г. Облучье. Расположен в бассейне верхнего и среднего течения р. Бира, по обе стороны от Транссиба и автодороги Чита-Хабаровск. Большую часть района занимает горный комплекс М. Хингана. На юга — западе и востоке аллювиальные равнинные участки среднеамурской низменности. Речная сеть – Амур и его правые притоки Бира, Биджан, Сутара, Кульдур, Хинган. Две третьи территории покрыты лесом. Для объекта исследования было взято нижнее течения реки Сутара. В месте слиянием рекой Кульдур образует самую большую реку ЕАО Биру ( Гуревич и др, 1999).

2.2 Материалы и методы исследований

Теоретические положения о воде были взяты из книг Христофоровой Н.К., Береховских В.Ф., и др. Состав ихтиофауны изучался по научным отчётам Бурика и личным наблюдениям.

В данной работе были проведены наблюдения за органолептическими свойствами воды: температура, прозрачность, осадок, запах.

Температура определялась непосредственно на мести, термометром с ценой деления 0,10 С. При измерении термометр находился в воде не мене 5 минут.

Прозрачность была определена на месте белым диском, весом 400гр в диаметре15см и закреплённым на рыбацкой леске с ценой деления 10 см. Запах определялся с помощью органа обоняния.

Наличие осадков определялось не вооружённым глазом в прозрачной таре, но для точности наблюдения был взят образец воды и в домашних условиях был выпарен, после чего было выявлено наличие частиц в воде. Все результаты наших исследований занесены в таблицу 3.1.1

Промеры глубин и площадь живого сечения. Глубину реки измеряют тонким шестом длиной 1,5—2 м, предварительно размеченным на сантиметры. Счет делений на шесте идет от нижнего конца. Промеры глубин производят вдоль размеченной на метры веревки, протянутой с одного берега реки на другой. Передвигаясь вброд, через равные отрезки опускают шест до дна и фиксируют деление, на уровне которого находится вода. Измерения принято начинать с левого берега. Все результаты наших исследований занесены в Таблицу 3.1.2.

В дальнейшем площадь живого сечения вычисляется по формуле 2.2.1:

S= b • (h/2); S2= ((h1+h2)/2) • b

где S1 — площадь треугольника, S2 — площадь трапеции, b — расстояние между вертикалями, h — глубины промерных вертикалей.

Сложив все вычисленные площади, получаем площадь живого сечения S.

S1=5*(0,5/2)=0,125 м2

S2=((0,5+0,9)/2)*5=3,5 м2

S3=((0,9+ 1,3)/2)*5=5,5м2

S4=((1,3+0,7)/2)*5= 5 м2

S5=((0,7+0,3)/2)*=2,5 м2

S6=5*(0,3/2)=0,75 м2

Sжс=S1+ S2+……+Sn

Для измерения скорости течения воды в реке использовался метод поплавка, для этого нужны поверхностные поплавки и секундомер. Секундомер можно заменить часами с секундной стрелкой.

Наиболее удобным и употребительным типом поверхностных поплавков являются отпиленные от сухого бревна деревянные кружки (плашки) диаметром 10—20 см и толщиной 4—6 см. Для лучшей видимости поплавков на воде их желательно окрасить в яркий цвет.

Перед началом измерительных работ вдоль одного из берегов реки откладывали рулеткой расстояние. Перпендикулярно оси реки намечали створы, обозначаемые на обоих берегах вешками. Через главный створ обязательно натягивали промерную веревку со свешивающимися над водой приметными метками. На одинаковом от него расстоянии вверх и вниз по течению разбивают соответственно верхний и нижний створы. В 5—10 м выше верхнего створа намечают пусковой створ, для того чтобы в момент прохода поплавка через верхний створ он уже принял скорость течения реки.

Обязанности наблюдателей сводятся к тому, чтобы отметить момент прохождения поплавков через створ возгласом «Есть!» Наблюдатель должен стоять так, чтобы вешка, отмечающая створ на его берегу, закрывала вешку противоположного берега.

Количество поплавков зависит от ширины реки. На небольшой реке их можно пустить от 5 до 10 штук. При этом стараются поплавки равномерно распределить по ширине русла реки, пуская каждый следующий поплавок только после того, как предыдущий пройдет нижний створ. Поплавки нумеруют в порядке их пуска. Результаты измерений записывают в дневник (Табл. 3.1.3).

Зная расстояние между верхним и нижним створами и продолжительность хода поплавка на данном участке, легко вычислить скорость хода поплавка, а следовательно, и скорость течения путем деления этого расстояния на число секунд, соответствующее продолжительности хода поплавка. Средняя скорость течения воды в реке равна среднему арифметическому скоростей движения всех поплавков.

Скорость течения вычисляется по формуле 2.2.2:

V=S/T

V1=10/25=0,4 м/с

V2=10/26=0,38 м/с

V3=10/24=0,41 м/с

V4=10/27,5=0,36 м/с

Расход воды

Расход воды вычисляется путём умножения площади живого сечения реки на среднюю скорость реки по формуле 2.2.3:

Q=Sж.с.*Vср

где Q расход воды, Sж.с. площадь живого сечения, Vср средняя скорость течения.

Глава 3. Результаты и обсуждения

3.1 Эколого-географическая характеристика нижнего течения реки Сутара

Река Сутара зарождается в юго-западных отрогах Сутарского хребта, протекает по залесенной горно-холмистой местности и, сливаясь с подходящей слева рекой Кульдуром, образует реку Биру. Длина Сутары 123 километра, площадь водосбора 1750км2, пойма преимущественно двусторонняя, луговая, заболоченная. Затопление на всю ширину поймы наблюдается один раз за 4-5 лет; глубина воды при этом 1-1,5 метра. Основные притоки Сутары – Талагач (30км), Костенга – (25), Толками (21), левая Фидасееха – (23), Русская – (27). Средний расход воды в Сутаре 18,4 м3/с, модуль стока 10,5 л/с. км2. Ширина реки 7– 45 метров, глубина 0,6 – 3 метров (Береховских, Волкова, Золотарева 1997).

Режим исследуемой реки довольно интересен. После весеннего половодья на реке Сутара устанавливается летняя межень, когда уровень воды минимальный. В это время в равниной части небольшие речушки могут вовсе пересыхать, образуя цель маленьких продолговатых водоёмов (Береховских, Волкова, Золотарева 1997).

Со второй половины лета, когда начинаются обильные дожди, наступает период паводков, следующих друг за другом, и разделяемых более или менее короткими межпаводочными режимами. Летне-осенние поводки на реке Сутара это опасное и, в то же время, впечатляющее явление. Начинается стремительный подъем воды, которая заполняет всё русло, прибрежные заросли ив, и в любой момент может произойти её выход на пойменные и припойменные участки реки (Береховских, Волкова, Золотарева 1997).

Ледообразование на реке Сутара обычно начинается в конце октября начале ноября после осеннего ледохода, который длится 7-20 дней. Ледостав на реках устанавливается в начале ноября, продолжительность замерзания 10-12 суток. Зимой толщина льда достигает 2,5 метра. Вскрытие реки происходит почти одновременно на всей территории области в середине апреля. Запасы снега к моменту вскрытия незначительны, поэтому весенние половодье не большое. Иногда на реках в местах сужения русла или мелководных перекатах, которые препятствуют транзиту льда во время ледохода, образуются ледяные пробки в виде заторов; они приводят к резкому повышению уровня воды в этих местах и затоплению близлежащих территорий, но эти явления не носят катастрофического характера в силу выше названных причин (Береховских,1997).

Нами были проведены наблюдения за режимом реки с мая 2006 по июнь 2008 гг. В 2006 году большого половодья не было. С 1 по 20 мая в Сутаре было воды на 8 – 10 см больше нормы. С 20 мая уровень воды начал падать, к 25 вода упала на 15 см, и уже к 27 маю уровень воды в Сутаре стал меньше средней нормы на 5 см. Это можно объяснить тем, что реку подпитывали только подземные воды, атмосферных осадков с 27 мая по 18 июня не было. С 18 июня и по 10 августа были большие атмосферные осадки, и уровень воды в Сутаре поднялся на 80-100 см больше среднего. С 15 августа уровень воды начал снижаться, к 20 августа вода упала на 40 – 60 см. В день она падала на 10 см. К 25 августа уровень воды пришел в норму. 1 сентября уровень воды стал на см 5 – 7 меньше средней нормы. Так он держался до 20 сентября пока не наступили заморозки. Во время заморозков вода упала ещё на 15 см. К 20 октября воды в Сутаре стало меньше средней нормы на 20 см, после чего началось ледообразование.

В 2006-2007гг. были проведены наблюдения за ледообразованием на реке Сутара. Оно началось с 26 октября и длилось 15-20 суток. К 15 ноября Сутара покрылась льдом. Толщина льда в декабре и по 10-15 января в нижнем течении достигала в среднем 1,6-1,7 м, местами 2 м. С 25 января нижнее течение реки залило наледью и в середине февраля толщина льда в среднем достигала 2 м. Вскрытие реки началось поздно по сравнению с другими годами. 10 апреля пошла верховая вода. С 20 по26 шёл ледоход, и только 28 апреля Сутара открылась полностью. 4 мая воды было на 50 см больше средней нормы, к 15 мая она поднялась на 10 см, а 28 она упала до 30см (средняя норма). В июне она заметно стала падать. К 10 июня она стала средней, но сильно мутной – это связано с возобновлением сезонных работ по золотодобыче. 5 июля воды стало на 20 см больше средней нормы, вода чистая. К середине июля вода прибыла ещё на 10 см, и она оставалась на таком уровне до середины августа, после чего стала падать. 7 сентября вода упала ниже средней нормы на 10 см и продолжала падать. 10 октября были забереги по 1,5 – 2 метра, и уже 20 октября река покрылась льдом который достигал 2,5 – 3 см, а в некоторых местах и 5 см. 10 ноября лёд достигал 15 – 20 см, а к 10 декабря 30 – 50см.

В 2008 году 10 января лёд достигал 1,5 метра местами 1,9 метра. В конце января нижнее течение реки Сутара залило наледью, и к середине февраля лёд достигал 2,2 метра. Вскрытие реки началось 2 апреля, с 15 по 20 шёл лёдоход, и только 23 Сутра открылась полностью. 20 мая воды было средне, к 3 июня она значительно прибавилась на 30 см, а к 22 июня она упала ниже средней нормы на 10 см.

Образование наледей и мощный лед, достигающий местами дна реки, оказывают неблагоприятное воздействие на условия обитания рыб, вызывая недостаток кислорода. При пробивании лунок на ямах, поступающая из них вода имеет неприятный болотный гнилостный запах.

Так же нами были проведены наблюдения за органолептическими свойствами (табл. 3.1.1).

Таблица 3.1.1 — Органолептические свойства воды реки Сутара

Дата наблюдения	Температура t 0 C	Осадок	Прозрачность в см	Запах
01.06.06	+11	Песчаные элементы не значитеные	52	Болотный запах
15.06.06	+14	Песчаные элементы не значитеные	50	Болотный запах
25.06.06	+14	Значительные песчаные элементы	35	Болотный запах
05.07.06	+16	Значительные песчаные элементы	35	Болотный запах
15.07.06	+16	Песчаные элементы не значитеные	40	Болотный запах
25.07.06	+15	Значительные песчаные элементы	30	Болотный запах
05.08.06	+15	Значительные песчаные элементы	30	Болотный запах
15.08.06	+14	Песчаные элементы не значитеные	43	Болотный запах
25.08.06	+12	Песчаные элементы не значитеные	50	Болотный запах
02.09.06	+10	Песчаные элементы не значитеные	55	Болотный запах
23.09.06	+8	Песчаные элементы не значитеные	60	Болотный запах
05.05.07	+8	Значительные песчаные элементы	25	Болотный запах
19.05.07	+9	Значительные песчаные элементы	35	Болотный запах
05.06.07	+11	Значительные песчаные элементы	40	Болотный запах
24.06.07	+20	Песчаные элементы не значитеные	30	Болотный запах
07.07.07	+25	Песчаные элементы не значитеные	50	Болотный запах
29.07.07	+24	Песчаные элементы не значитеные	55	Болотный запах
04.08.07	+20	Песчаные элементы не значитеные	55	Болотный запах
27.08.07	+14	Песчаные элементы не значитеные	60	Болотный запах
09.09.07	+9	Песчаные элементы не значитеные	60	Болотный запах
28.09.07	+7	Песчаные элементы не значитеные	55	Болотный запах
08.10.07	+6	Песчаные элементы не значитеные	60	Болотный запах
24.10.07	+5	Песчаные элементы не значитеные	50	Болотный запах
20.05.08	+8	Значительные песчаные элементы	50	Болотный запах
3.06.08	+14	Значительные песчаные элементы	40	Болотный запах
22.06.08	+21	Песчаные элементы не значитеные	40	Болотный запах

Из приведённых в таблице данных можно сказать о том, что самая высокая температура воды +25°С отмечалась в июле 2007г, в августе этого же года была отмечена температура + 24°С. Самая низкая температура была +5 — +7°С, такая температура наблюдалась с конца августа по конец сентября 2007г.

Песчаные элементы практически всегда присутствовали, это связано с многолетней добычей золота ручным, гидравлическим и дражным способами привели к скоплению большого количества техногенных отходов в виде отвалов отработанной породы и вскрышных пород. С течением времени растворимые вещества постепенно вымываются в другие горизонты земной коры и водоемы. Поступление загрязняющих веществ в водоемы приводит к засорению последних нерастворимыми веществами, к ухудшению физических, физико-химических свойств воды и даже к изменению ее состава.

Прозрачность воды так же зависит от добычи золота. В 2006г в июле и в августе была самая низкая видимость – 25 см. Она же отмечалась в июне и июле 2007 г. Высокая прозрачность (60 см) отмечалась в июне2006 г и с июля 2007 по май 2008 гг. Основными загрязнителями являются взвешенные минеральные вещества и мелкие частицы пустой породы. Под влиянием таких стоков изменяется цвет, прозрачность воды, на дне водоемов появляются отложения нерастворимых осадков, что затрудняет развитие донной фауны. Взвешенные вещества забивают и повреждают жабры рыб, вызывают у них жаберные заболевания. В ряде случаев происходит засолонение водоемов, изменение физико-химических свойств воды. ООО ЗП артель старателей «Фортуна» сбросила более 100 т взвешенных веществ в реку Сутара, с превышением ПДК почти в 200 раз, что повысило мутность воды в реке Сутара.

Чтобы определить самоочищающую способность реки, мы провели некоторые морфометрические измерения (табл. 3.1.2, 3.1.3).

Таблица 3.1.2 — Промеры глубин

№ промерной вертикали	Расстояния между промерными вертикалями, м	Глубина, м
Урез левого берега	5	0
1	5	0,5
2	5	0,9
3	5	1,3
4	5	0,7
5	5	0,3
Урез правого берега	5	0

Sж.с.=0,125+3,5+5,5+5+2,5+0,75=17,325 м2

Для того, что бы вычислить площадь живого сечения нами были, сделаны промеры глубин и вычислена Sж.с. (см. формулу 2.2.1., ст. 22)

Таблица 3.1.3 — Измерение скорости течения воды поплавковым методом и вычисление расхода воды

№ поплавка	Продолжительность хода поплавка от главного створа до нижнего, с	Расстояние между главным и нижним створом, м
1	25	10
2	26	10
3	24	10
4	27,5	10

Vср.=(0,4+0,38+0,41+0,36)/4=0,3 м/с

Q=17,325*0,3=5,2 м3/с

Для измерения скорости течения и расхода воды, нами были сделаны замеры методом поплавка (см. формулу 2.2.2, 2.2.3, стр. 23).

Поскольку р. Сутара относится к предгорным рекам, она обладает средней интенсивностью перемешивания воды. Для того, что бы определить условия трансформации загрязняющих веществ мы использовали показатель интенсивности перемешивания воды и температуру за летний период 15-200 С. Соотношение этих показателей дает 4 ступени уровня трансформации: благоприятную, относительно благоприятную, среднюю, неблагоприятную (Стурман, 2003). В результате выяснилось, что Сутара обладает относительно благоприятными условиями трансформации загрязняющих веществ. Найденный показатель использовался для определения самоочищающей способности реки по условиям разбавления (Стурман, 2003). По водоносности Сутара относится к группе малых рек (водоносность менее 100 м3/сек). Таким образом, естественные условия самоочищения реки Сутара оказываются плохими. Усиление антропогенной нагрузки на реку дополнительно ухудшает состояние ее вод, а значит, и условия обитания рыб.

3.2 Сравнительная характеристика ихтиофауны рек Сутары и Бира

Для характеристики ихтиофауны рек Сутары и Бира мы приводим данные, встречаемости различных видов рыб, которые включают результаты научных исследований (Бурик, 2006-2007), опросным данным населения и собственным наблюдениям (табл. 3.1.4).

Таблицы 3.1.4 — Встречаемость видов рыб в водоёмах Облученского района, 2006 – 2007 гг. (по опросным данным)

Виды рыб	Бира	Сутара
Кета	+	+
Таймень	+	+
Ленок	+	+
Хариус амурский	+	+
Щука амурская	+	+
Карась серебряный	+	+
Сазан	+
Язь амурский	+	+
Гольян Лаговского	+	+
Гольян оксицефалюс	+	+
Гольян обыкновенный	+	+
Конь-губарь	+
Амурский пескарь	+	+
Уссурийский пескарь	+	+
Колючий горчак	+	+
Амурский горчак	+	+
Сом амурский	+
Косатка-скрипун	+

Можно сказать, что в р. Бира обитает 18 видов рыб, а в реке Сутара обитает 14 видов рыб. В Сутаре нет сазана, коня-губаря, сома амурского и косатки-скрипуна.

Для видов, которых нет в Сутаре, но есть в Бире характерны другие условия обитания: более высокая температура, объем водного пространства и др. Приведем краткую характеристику видов, обитающих в Сутаре.

Семейство Лососевые (Salmoniformes)

1. Кета – Oncorhynchus keta Berg.

Проходная рыба, заходящая на нерест в реки ЕАО. Активный хищник. Промысловый вид. В последние годы малочисленна. Заходит на нерест в реки Бира, Сутара.

2. Таймень – Hucho taimen (Pallas)

Нагуливается и нерестится в горных и предгорных реках области, зимует в русле Амура и крупных притоках. Активный хищник. Промысловый вид. В последние годы редок. Обитает в Бира, Сутара.

3. Ленок – Brachymystax lenok (Pallas)

Нагуливается и нерестится в горных и предгорных реках области, зимует в русле Амура и крупных притоках. Активный хищник. Промысловый вид. В горных реках района обычен. Наиболее часто встречаемая форма, недавно выделенная в самостоятельный вид – тупорылый ленок. Обитает также в Бира, Сутара.

Семейство Хариузовые (Thymallus arcticus)

4. Хариус – Thymallus arcticus grubei Dybowski

Нагуливается и нерестится в горных реках ЕАО, на зиму скатывается в более глубокие места на Амуре и притоках. Всеядная рыба. Объект спортивного рыболовства. Обитает в Бира, Сутара.

Семейство Щуковые (Esox reichertii)

5. Амурская щука – Esox reichertii Dibowski

Нагуливается и нерестится в прибрежной зоне рек, зимует в русле Амура и нижнем течении крупных притоков. В районе обычна, встречается повсеместно, кроме горных районов. Обитает в Амуре, в реках Бира, Ин, Биджан, в низовьях Сутары.

Семейство карповые (Carassius auratus)

6. Серебряный карась — Carassius auratus gibelio (Bloch)

Нагуливается и нерестится в озёрах, затонах и на разливах, на зиму часть особей скатывается в Амур и притоки. В районе встречается в придаточных водоёмах поимы Амура и рек Бира, Сутара. Всеядная рыба. Промысловый вид.

7. Сазан — Cuprinus carpio haemotopterus Temminck et Schlegel

Нагуливается и нерестится в озёрах, заливах, протоках и на разливах, на зимует в русле Амура и крупных притоков. встречаться в русле Амура, Бире. Всеядная рыба. Промысловый вид.

8. Язь амурский, чебак — Leuciscus waleckii (Dybowski)

На территории ЕАО обычен, встречается повсеместно, кроме высокогорных районов. Предпочитает проточную воду, но живёт так же в озёрах и заливах. Всеяден. Промысловый вид. Обитает как в Амуре, так и в системе рек Бира, Биджан, Сутара и др.

9. Гольян Лаговского – Phoxinus lagowskii Dibouwski

Обитает в Амуре и притоках. Приурочен к участкам с сильным течением. Мелкий полифаг. Многочислен в притоках Амура, Биры, Сутары и др. Объект спортивного рыболовства.

10. Гольян оксицефалус – Phoxinus oxycephalus

Обитает в Амуре и притоках. Обычен на участках со средним и быстрым течением. Мелкий полифаг. Многочислен. Объект спортивного рыболовства. Морфологически отличается от гольяна Лаговского отсутствием тёмной полосы вдоль тела. Как самостоятельный вид, рассматривается недавно.Обитает в Сутаре, Бире и тд.

11. Обыкновенный гольян — Phoxinus phoxinus (Linne)

Приурочен к ручьям и рекам горного и полугорного типа. В реках района обычен. Мелкий полифаг. Обитает в Сутаре, Бире и тд.

12. Конь-губарь — Hemibarbus labeo (Pallas)

Более холодостоек, чем пёстрый конь. В ЕАО обычен, встречается на всём протяжении Амура, в притоках кроме горных участков. Промысловый вид. Обитает в Амуре, Бире и тд.

13. Амурский пескарь – Gnathopogon strigatus Regan (Paraleucogobio soldatovi Berg).

Встречается в русле Амура и протоках. Обитает в Сутаре, Бире и тд.

14. Уссурийский, ханкинский, пескарь – Squalidus (Gnathopogon) chankensis (Regan)

Длина 4 – 8 см. Мелкий полифаг. Держится в русле Амура в местах с тихим течением, в протоках. Обычен. Обитает в Сутаре, Бире и тд.

15. Обыкновенный амурский горчак – Rhodeus seriseus (Pallas)

В устьях рек, озёрах, протоках и заводях. В области многочислен, встречается повсеместно кроме горных рек и сильно заросших водоёмов. Обитает в Сутаре, Бире и тд.

16. Горчак колючий — Acanthorhodeus asmussii (Dybowski)

В области многочисленен, в районе встречается в русле Амура, Бире, Сутаре.

17. Сом амурский — Parasilurus asotus (Linnaeus)

Нагуливается и нерестится в протоках, на разливах и в прибрежной зоне озёр, зимует в русле Амура и притоках. В области встречается повсеместно, кроме горных районов. Активный хищник. Промысловый вид. Обитает в заливах рек Амур, Ин, Бара, Биджан.

Семейство Косатковые (Pelteobagrus fulvidraco)

18. Косатка-скрипун — Pelteobagrus fulvidraco (Richardson)

Летом встречается в местах с тихим течением, на участках с глинистым и илистым грунтом, зимует в глубоких местах рек и проток. В районе встречается в реках Амур, Бири, Биджан, Ин и др. Животноядная рыба. Промысловый вид

Выводы

Исходя из поставленных нами задач были сделаны следующие выводы:

Проведён литературный обзор по теме. Качественные характеристики воды в реках составляют комплекс условий обитания для рыб, определяя видовой состав ихтиофауны.

Условия обитания рыб в нижнем течении реки Сутара относительно благоприятные. Река обладает плохими условиями самоочищения. Усиление антропогенной нагрузки на реку дополнительно ухудшает состояние ее вод, а значит, и условия обитания рыб.

Проведён сравнительный анализ ихтиофауны реки Сутара с рекой Бира. В реке Сутара обитает меньшее количество видов рыб, в связи с тем, что экологические условия рек отличаются.

Cписок литературы

Береховских В.Ф., Волкова З.В., Золотарёва Н.С. Современное экологическое состояние рек. М.: Водные ресурсы, 1997. 351 с.

Бурик В. Трудная рыба Приамурья Родное// Приамурье, 2003. 40 с.

Весёлов Е.А. Определитель пресноводных рыб. М.: Просвещение, 1997. 238 с.

Волков А.Б., Шипов Г.Б. Антропогенный каталог круглоротых и рыб континентальных вод России. М.: Наука, 1998. 220 с.

Горобейко В.В. Фауна Еврейской автономной области. Часть 2. Рыбы., Биробиджан: Изд-во ИКАРП ДВО РАН, 1995. 43 с.

Данилов В.П. Жизнь животных. Т.4. Рыбы. М.: Просвещение, 1983. 575 с.

Данилов П.М. Еврейская автономная область. Биробиджан: Просвещение, 1959. 85 с.

Данилов П.М. Еврейская автономная область. Биробиджан: Просвещение, 1999. 105 с.

Изучение биоразнообразие среднеамурской низменности (НАО, Ленинский район). Отчёт о научно-исследовательской работе. Биробиджан: ИКАРП ДВО РАН, 2002. 131 с.

Красная книга РСФСР (животные). М.: Россельхозиздат, 1983. 454 с.

Коган Р.М., Кодякова Т.Е., Комарова Т.М, Рубцова Т.М. Природные ресурсы Еврейской автономной области. Биробиджан: ИКАРП ДВО РАН, 2004, с.54.

Кучеренко С.П. Рыбы у себя дома. Хабаровск:1988. 352 с.

Махлин М.Д. Амурский аквариум. Хабаровск: 1984. 124 с.

Никаноров Ю.И. Летний замор рыб// Природа № 7, 1965, c. 128.

Никаноров Ю.И. Рыбное хозяйство. Рыбное хозяйство, 1966. 235 с.

Никольский Г.В. Рыбы бассейна Амура. М.: Просвещение, 1956. 551с.

Новомодный Г.В, Золотухин С.Ф, Шаров П.О. Рыбы Амура: богатство и кризис. Владивосток, 2004. 62 с.

Оценка состояния популяций краснокнижных видов ЕАО. Отчёт о научно-исследовательской работе. Биробиджан: ИКАРП ДВО РАН, 1999. 125 с.

Проведение работ по мониторингу ихтиофауны в заказнике «Забеловский». Отчёт о научно-исследовательской работе. Биробиджан, ИКАРП ДВО РАН, 2001. 36 с.

Правдин И.Ф. Руководство по изменению рыб. М.: Пищ. пром., 1996. 123 с.

Рянский Ф.С. Еврейская автономная область. Биробиджан: ИКАРП ДВО РАН, 1992. 161 с.

Рянский Ф.С. Еврейская автономная область. Энциклопедический словарь. Хабаровск: «Риотип», 1999. 368 с.

Стурман В.И. Экологическое картографирование. М.: Аспект Пресс, 2003. 251 с.

24. Филоненко – Алексеева А.Л., Нехлюдова А.С., Севастьянов В.И. Полевая практика по природоведению: Экскурсии в природу. М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. 384 с.

25. Христофорова Н.К. Основы экологии. Владивосток: Дальнаука, 1999. 516 с.

Сочинение: Об одном стихотворном манифесте акмеизма

Posted on 16.12.2017 by admin

Об одном стихотворном манифесте акмеизма

Олег Лекманов

Исследователи справедливо называют мандельштамовское стихотворение «Notre Dame» (1912) поэтическим манифестом акмеизма 1. Им завершается подборка “действительно акмеистических стихов” 2, появившаяся в третьем номере петербургского журнала «Аполлон» за 1913 год.

Где римский судия судил чужой народ,

Стоит базилика, — и, радостный и первый,

Как некогда Адам, распластывая нервы,

Играет мышцами крестовый лёгкий свод.

Но выдаёт себя снаружи тайный план:

Здесь позаботилась подпружных арок сила,

Чтоб масса грузная стены не сокрушила,

И свода дерзкого бездействует таран.

Стихийный лабиринт, непостижимый лес,

Души готической рассудочная пропасть,

Египетская мощь и христианства робость,

С тростинкой рядом — дуб и всюду царь — отвес.

Но чем внимательней, твердыня Notre Dame,

Я изучал твои чудовищные рёбра,

Тем чаще думал я: из тяжести недоброй

И я когда-нибудь прекрасное создам.

Ударное — финальное — место занимает стихотворение «Notre Dame» и в первой поэтической книге Мандельштама «Камень» (1913). Здесь оно вместе с «Лютеранином» (1912) и «Айя-София» (1912) помещено после нескольких мандельштамовских стихотворений 1913 года. Важно обратить внимание не только на то обстоятельство, что эти три текста совокупно образуют “триптих о религиях Европы — Протестантизме, Православии и Католичестве” 3, но и на то, что в «Notre Dame» собраны воедино чуть ли не все пространственные площадки, на которых разворачивается действие стихотворений «Камня». Взгляд на помещение изнутри сменяется в «Notre Dame» взглядом на него же снаружи; насыщенное профессиональной архитектурной терминологией описание городского собора соседствует (в третьей строфе) с вкраплениями элементов природных, первозданных пейзажей.

Сопоставление природы и архитектуры — тема целого ряда акмеистических текстов Мандельштама 1912–1915 годов. Можно даже, не рискуя впасть в сильное преувеличение, сказать, что именно это соотношение — центральное для мандельштамовской концепции акмеизма. Почему?

Напомним, что в свой ранний, доакмеистический период поэт больше писал о природных пейзажах, чем об архитектурных ландшафтах. Окружающая природа пугала и в то же время притягивала Мандельштама-символиста.

Я вижу месяц бездыханный

И небо мертвенней холста;

Твой мир болезненный и странный

Я принимаю, пустота!

(«Слух чуткий парус напрягает…», 1910)

Энигматическому миру природы (взгляд снаружи) в первых стихотворениях «Камня» противопоставлена обжитая, уютная комната (взгляд изнутри), предметный мир которой привычен и подвластен лирическому герою:

Вся комната напоена

Истомой — сладкое лекарство!

Такое маленькое царство

Так много поглотило сна.

(«Невыразимая печаль…», 1909)

Вскоре после того как Мандельштам в конце 1911 года стал членом первого «Цеха поэтов», а затем примкнул к акмеизму, в его стихах и статьях впервые появились архитектурные мотивы.

Традиционно из столетия в столетие природный хаос противопоставлялся архитектурному космосу. Среди актуальных для Мандельштама и для концепции стихотворения «Notre Dame» примеров такого противопоставления — роман Ж.К.Гюисманса «Собор». П.Стейнер установил, что этот роман послужил одним из подтекстов мандельштамовского поэтического манифеста акмеизма 4. А ключевой для «Notre Dame» образ готической души восходит к заметке Вячеслава Иванова «Экскурс I. О Верлене и Гейсмансе», впервые опубликованной в ивановской книге статей «По Звёздам». Здесь говорится о том, что великий французский декадент “показал впервые, под лупою своей повышенной чувствительности, тончайшие ткани готической души” 5. (Напомним, что впервые собор Notre Dame упоминается у Мандельштама как раз в том месте его юношеского письма к Вячеславу Иванову, где обсуждается книга «По Звёздам»: “Вы позволите мне сначала — несколько размышлений о вашей книге. Мне кажется, её нельзя оспаривать — она пленительна и предназначена для покорения сердец. Разве, вступая под своды Notre Dame, человек размышляет о правде католицизма и не становится католиком просто в силу своего нахождения под этими сводами? Ваша книга прекрасна красотой великих архитектурных созданий и астрономических систем”) 6.

Но, пожалуй, наиболее отчётливо противопоставление неорганизованной природы жёстко структурированной архитектуре прослеживается в том фрагменте предисловия Валерия Брюсова к книге участника «Цеха поэтов» Николая Клюева «Сосен перезвон» (1911) 7, в котором нам видится едва ли не главный полемический подтекст мандельштамовского «Notre Dame». Если в заглавии клюевской книги сосны метафорически уподоблены перезванивающимся колокольням, в брюсовском предисловии природа и архитектура жёстко разведены (причём клюевская поэзия, разумеется, отнесена к природному полюсу): “Прекрасны гигантские готические соборы, строившиеся целый ряд столетий, по одному, глубоко обдуманному плану. Мощные колонны вставали там, где им указал быть замысел художника, тяжёлые камни, громоздясь один на другой, образовывали лёгкие своды, и целое поныне поражает нас своей законченностью, стройностью, соразмерностью всех своих частей. Но прекрасен и дикий лес, разросшийся, как попало, по полянам, по склонам, по оврагам. Ничего в нём не предусмотрено, не предрешено заранее, на каждом шагу ждёт неожиданность — то причудливый пень, то давно повалившийся, обросший мохом ствол, то случайная луговина, но в нём есть сила и прелесть свободной жизни Поэзия Н.Клюева похожа на этот дикий, свободный лес, не знающий никаких «планов», никаких «правил». Стихи Клюева вырастали тоже «как попало», как вырастают деревья в бору” 8.

Переклички мандельштамовского стихотворения с брюсовским предисловием кажутся разительными. И там и там воспеты “готические соборы”. И там и там “тяжёлые камни”, подчиняясь “замыслу художника”, образуют “лёгкие своды”. Столь же разительным оказывается в итоге несходство взглядов Брюсова и Мандельштама на соотношение природы и архитектуры. У Брюсова “дикий лес”, в котором ничто “не предусмотрено, не предрешено заранее”, предстаёт антиподом готических храмов, строившихся “целый ряд столетий, по одному, глубоко обдуманному плану”. У Мандельштама “стихийный лабиринт, непостижимый лес” описан как органичная часть готического собора, в устройстве которого всё подчинено “тайному плану”.

Ключом к пониманию соотношения архитектуры и природы у Мандельштама-акмеиста могут послужить начальные строки его стихотворения 1914 года, где между природой и архитектурой поставлен знак равенства.

Природа — тот же Рим и отразилась в нём.

Мы видим образы его гражданской мощи

В прозрачном воздухе, как в цирке голубом,

На форуме полей и в колоннаде рощи.

В природе, согласно оптимистической концепции Мандельштама, ничто не устроено “как попало”, но всё подчинено “тайному плану” Архитектора-Создателя. Природа есть отражение, продолжение культуры. Позитивисты говорили, что природа это не храм, а мастерская. Символисты утверждали, что «Природа — храм» (заглавие стихотворения Вячеслава Иванова). Мандельштам-акмеист полагал, что каждому надлежит заниматься своим делом: природа — это мастерская Создателя; храм — это мастерская архитектора; стихотворение и стихотворная книга — это мастерская поэта. Недаром в одном из мандельштамовских стихотворений 1914 года параллель “природа — архитектура” легко подменяется параллелью “природа — поэзия”. При этом Мандельштам вновь прибегает к “профессиональной” терминологии, подчёркивая структурную организованность поэзии, её подчинение “тайному плану” (отметим в скобках, что в этом стихотворении, как и в «Notre Dame», возникает тютчевско-паскалевский мотив тростника) 9.

Есть иволги в лесах, и гласных долгота

В тонических стихах единственная мера.

Но только раз в году бывает разлита

В природе длительность, как в метрике Гомера.

Как бы цезурою зияет этот день:

Уже с утра покой и трудные длинноты;

Волы на пастбище, и золотая лень

Из тростника извлечь богатство целой ноты.

Подобная точка зрения на мироустройство позволила Мандельштаму на некоторое время освободиться от того пугающего ощущения хаоса окружающей жизни, которое преследовало автора стихотворения «Notre Dame» в юности.

Поэтому не должно удивлять, что Мандельштам дал своей дебютной книге стихов “архитектурное” заглавие «Камень», сменившее первоначальный, “природный” вариант заглавия — «Раковина».

Примечания

1 Среди многочисленных работ о мандельштамовском стихотворении «Notre Dame» особо выделим следующие: Steiner P. Poem as manifesto: Mandelstam’s «Notre Dame» // Russian Literature. Amsterdam, 1977. T. 5. Vol. 3; Кантор Е. В теплокрылатом воздухе картин. Искусство и архитектура в творчестве О.Э.Мандельштама // Литературное обозрение. 1991. № 1; Гаспаров М.Л. Поэт и общество: две готики и два Египта в поэзии О.Мандельштама // Сохрани мою речь. Вып. 3. Часть I. Публикации. Статьи. М., 2000.

2 Так эта подборка охарактеризована в письме Н.С.Гумилёва к В.Я.Брюсову от 28 марта 1913 года. См.: Переписка с Н.С.Гумилёвым/Вступ. статья и коммент. Р.Д.Тименчика и Р.Л.Щербакова. Публикация Р.Л.Щербакова // Литературное наследство. Т. 98. Валерий Брюсов и его корреспонденты. Кн. 2. М., 1994. С. 75.

3 Brown C. Mandelstam. Cambrige, 1973. P. 189.

4 См.: Steiner P. Poem as manifesto: Mandelstam’s «Notre Dame». Р.243.

5 Цит. по: ИвановВ.И. Лик и личины России. Эстетика и литературная теория. М., 1995. С.136.

6 Мандельштам О. Э. Соч.: В 4 т. М., 1997. Т. 4. С. 14.

7 На обложке книги Клюева — 1912 год, хотя вышла она в ноябре 1911 года.

8 Цит. по: Брюсов В.Я. Среди стихов. 1894–1924. М., 1990. С. 376.

9 Подробнее об этом мотиве в «Notre Dame» см.: Гаспаров М.Л. Поэт и общество: две готики и два Египта в поэзии О.Мандельштама. С.28.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://lit.1september.ru/

Реферат: Средний кариес

Posted on 16.12.2017 by admin

Общие сведения

Ф.И.О. –

Возраст – 20 лет

Профессия — студент

Домашний адрес – г. Москва,

Жалобы при поступлении

Больной жалоб не предъявляет, явился с целью санации полости рта.

Анамнез жизни больного(Anamnesis vitae)

Перенесенные и сопутствующие заболевания – ОРВИ, корь, ветрянка. Туберкулезом, сифилисом, алкоголизмом, психическими заболеваниями в семье не болели.

Непереносимость лекарственных веществ – аллергологический анамнез не отягощен.

Бытовой анамнез –

Живет с родителями в отдельной 3-х комнатной квартире, обстановка в семье хорошая, питается регулярно 3 раза в день, предпочитает разнообразную пищу растительного происхождения.

Трудовой анамнез – учится в институте ( 2 курс ).

Вредные привычки – курение, употребление алкоголя, наркотиков отрицает.

Гигиена полости рта – хорошая. Чистит зубы 2 раза в день, использует различные средства профилактики кариеса ( флоссы, зубной эликсир, жевательную резинку).

История настоящего заболевания (Anamnesis morbi)

Зуб больного не беспокоил. К врачам-стоматологам обращается 1 раз в год с целью санации полости рта.

Настоящее состояние больного (Status praesens)

1. Общее состояние больного –

Телосложение правильное, конституциональный тип по нормостеническому типу.

Рост – 185 см.

Вес – 67 кг.

Температура тела – 36,6*С.

Кожа бледно-розового цвета, нормально увлажнена, эластична. Сыпи, кровоизлияний, расчесов, шелушений и язв не выявлено.

Степень развития подкожно-жировой клетчатки -умеренная.

Распределение равномерное. Отеков не обнаружено.

Состояние по органам со слов больного хорошее. Острых и хронических процессов не выявлено.

2. Внешний осмотр челюстно-лицевой области.

Конфигурация лица не изменена, кожные покровы бледно-розового цвета, нормально увлажнены. Кожных высыпаний и припухлостей нет. Красная кайма губ без патологических изменений, губы нормально увлажнены, трещин, эрозий, изъязвлений нет.

Регионарные лимфатические узлы ( подчелюстные, подбородочные, околоушные, шейные ) не увеличены, безболезненны.

3. Осмотр полости рта –

Запах изо рта обычный. Слизистая оболочка губ, щек, твердого и мягкого неба бледно-розового цвета, нормально увлажнена, без патологических изменений, отечности не наблюдается.

Десны бледно-розового цвета, отечности, нарушения целостности, изъязвлений и других патологических изменений нет. Десневые сосочки в норме, при надавливании инструментом отпечаток быстро исчезает. Повышенная кровоточивость отсутствует. Патологических карманов нет.

Язык розового цвета, чистый, сосочки без патологических изменений, язык нормально увлажнен, целостность не нарушена, десквамаций, трещин, язв не обнаружено, отпечатков зубов на поверхности языка не выявлено. Состояние фолликулярного аппарата языка без патологических изменений.

Зев бледно-розового цвета, нормально увлажнен, без отеков.

Миндалины не увеличены, гнойных пробок в лакунах не выявлено, налета нет.

Зубная формула :

Средний кариес

Прикус по ортогнатическому типу.

Цвет зубов — белый. Аномалий формы, положения и величины зубов не обнаружено. Некариозные поражения зубов (гипоплазия, флюороз, клиновидный дефект, стирание) отсутствуют.

Мягкий зубной налет бесцветный, локализован в пришеечной области зубов. Зубной камень отсутствует.

Описание больного зуба.

При осмотре обнаружена небольшая неглубокая кариозная полость на жевательной поверхности

. На механические, химические, температурные раздражители зуб не реагирует. При зондировании определяется, что кариозная полость заполнена пигментированным размягченным дентином, с полостью зуба не сообщается. Зондирование болезненно по эмалево-дентинному соединению. Перкуссия безболезненна.

Дополнительные методы исследования

Пульпа зуба реагирует на силу тока 3 мкА.

Рентгенодиагностика не проводилась.

Диагноз и его обоснование

Диагноз – caries media.

Диагноз поставлен на основании основных и дополнительных методов исследования.

При осмотре обнаружена небольшая неглубокая кариозная полость на жевательной поверхности

7 . На механические, химические, температурные раздражители зуб не реагирует. При зондировании определяется, что кариозная полость заполнена пигментированным размягченным дентином, с полостью зуба не сообщается. Зондирование болезненно по эмалево-дентинному соединению. Перкуссия безболезненна.

Дополнительные методы исследования :

Пульпа зуба реагирует на силу тока 3 мкА.

Дифференциальный диагноз

Средний кариес дифференцируют :

С клиновидным дефектом, который локализуется у шейки зуба, имеет плотные стенки и характерную форму клина, протекает бессимптомно;

2. С глубоким кариесом, для которого характерна более глубокая кариозная полость с нависающими краями, располагающаяся в пределах околопульпарного дентина, зондирование дна болезненно, механические, химические и температурные раздражители вызывают боль, быстро проходящую после устранения раздражителя. Перкуссия зуба безболезненна.

Для среднего кариеса характерна небольшая полость, расположенная в пределах собственного дентина. Дно и стенки полости плотные, зондирование болезненно по эмалево-дентинному соединению.

С хроническим верхушечным периодонтитом, который может протекать так же бессимптомно, как и средний кариес: отсутствие болезненных ощущений при зондировании по эмалево-дентинной границе, отсутствие реакции на температурные и химические раздражители. Препарирование кариозной полости при среднем кариесе болезненно, а при периодонтите нет, так как пульпа некротизированна. Пульпа зуба при среднем кариесе реагирует на ток силой 2-6 мкА, а при периодонтите – на ток силой более 100 мкА. На рентгенограмме при хроническом верхушечном периодонтите обнаруживается равномерное расширение периодонтальной щели, деструктивные изменения костной ткани в области проекции верхушки корня.

Терапия и профилактика

Терапия.

При лечении среднего кариеса препарирование кариозной полости является обязательным. Препарирование стенок и дна кариозной полости осуществляется до крепитации. Если оставить на дне кариозной полости размягченный дентин, то процесс деминерализации под пломбой будет продолжаться.

Лечение складывается из инструментальной обработки эмали и дентина, образующих стенки и дно кариозной полости, и ее последующего заполнения пломбировочным материалом. Оперативное иссечение некротизированных и разрушенных в результате кариозного процесса тканей зуба состоит в удалении функционально неполноценных и инфицированных тканей зуба, не способных к регенерации. Как и всякое вмешательство, оперативная обработка должна проводиться безболезненно.

Препарирование производится острыми твердосплавными или алмазными борами, без вибрации, на максимально большой скорости, прерывистыми движениями в виде «запятой». Боры должны соответствовать размерам полости, работа вестись в пределах здоровых тканей зуба с соблюдением принципа биологической целесообразности.

Во время препарирования необходимо охлаждение, а при работе в кариозной полости – теплое орошение тканей зуба.

Этапы препарирования и пломбирования зуба :

Раскрытие кариозной полости

Сводится к удалению нависающих краев эмали, не имеющих опоры на дентин.

Цель – создание полного доступа ко всем некротизированным и деминерализованным тканям.

Критерий – отсутствие подрытых краев эмали.

Для иссечения нависающих краев эмали пользуются шаровидным или фиссурным борами небольших размеров.

Шаровидный бор вводят в кариозную полость и движениями от дна полости кнаружи удаляют нависающий край эмали. При работе фиссурным бором его боковыми гранями снимают нависающие края до тех пор , пока стенки не станут отвесными.

2. Расширение полости

Осуществляется расширение полости борами больших размеров. Этот этап ставит целью удалить размягченный и пигментированный дентин, что необходимо для предупреждения дальнейшего распространения кариозного процесса. Расширение начинают с удаления распада тканей экскаватором. Более плотный дентин удаляют шаровидным бором или обратным конусом, осторожно на малых оборотах бормашины, чтобы не вскрыть полость зуба. Правильно обработанная полость не должна иметь пигментированного и размягченного дентина.

3. Некрэктомия

это окончательное удаление пораженных тканей эмали и дентина. Целесообразно использовать фиссурные и шаровидные боры.

При проведении некрэктомии следует иметь ввиду, что в области эмалево-дентинного соединения в зонах интерглобулярного и околопульпарного дентина находятся весьма чувствительные к механическому раздражению зоны.

Критерий – плотность при зондировании стенок и дна.

Формирование кариозной полости.

это создание наилучших условий для фиксации пломбировочного материала.

Принципы формирования полости:

стенки кариозной полости должны быть отвесными и плотными

дно – плоское и крипитирующее при зондировании

угол между стенками и дном сформированной полости должен составлять 90 *

сформированная полость может иметь самую разнообразную конфигурацию : треугольную, прямоугольную, гантелевидную, крестообразную, овальную и т.д.

У данного больного полость сформирована прямоугольной формы

любая сформированная кариозная полость должна иметь оптимальное количество ретенционных удерживающих пунктов, которые обеспечивали бы пломбе наилучшую фиксацию

препарирование должно вестись с соблюдением принципа биологической целесообразности.

Полость сформирована по 1 классу ( по Блэку ).

К полостям 1 класса Блэка относятся полости в области фиссур и естественных углублений моляров, премоляров, резцов.

Финирование

это сглаживание краев эмали.

Производят алмазным или фиссурным бором на всю глубину эмали под углом 45* по периметру кариозной полости. Полученный фальц предохраняет пломбу от смещения при жевательном давлении.

Медикаментозная обработка кариозной полости.

После препарирования в полости остаются дентинные опилки, с целью их удаления полость промывают теплой струей воды или теплыми физиологическими антисептиками: 0, 02% раствор фурацилина, 0, 02% раствор этакридина лактата, 0, 06% раствор хлоргексидина, 5 % раствор димексида.

Затем полость тщательно высушивают, так как следы влаги значительно ухудшают прилипаемость пломбировочного материала к стенкам. Оптимальным является высушивание воздухом. Следует обращать внимание на то, чтобы полость была хорошо изолирована от слюны.

Очень важно тщательно высушенную полость иметь и поддерживать в таком состоянии во время всего процесса пломбирования.

Средства для антисептической обработки кариозной полости.

Rp.: Sol.Hydrogenii peroxydi dilutae 50 ml