Автор: admin

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. Форфейтинг в системі нетрадиційного міжнародного кредитування

1.1 Нетрадиційні методи міжнародного кредитування

1.2 Суть, види і функції міжнародного форфейтингу

РОЗДІЛ 2. Аналіз та оцінка діяльності ВАТ “ВІННИЦЬКИЙ ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ ЗАВОД”

2.1 Техніко – економічна характеристика ВАТ “Вінницький інструментальний завод

2.2 Оцінка фінансово – майнового стану ВАТ “Вінницький інструментальний завод ”

РОЗДІЛ 3. Кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємств: можливості і перспективи

3.1 Перспективи розвитку факторингових та форфейтингових операцій.

3.2 Вдосконалення техніки здійснення міжнародної форфейтингової операції

3.3 Особливості міжнародного форфейтингу в Україні

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Комерційні банки в сучасній Україні почали виникати не так давно і за цей найкоротший історичний відрізок часу пройшли стрімкий розвиток, відобразив у власній історії можливості української економіки, величезний інтелектуальний і підприємницький потенціал українців. Становлення сучасної банківської справи в такій країні, як Україна, представляє виключно складне завдання. На питання що виникають при створенні банківської системи, потрібно відповідати відразу ж у момент їх появи, нічого не відкладаючи на потім, а ще краще — передбачаючи їх появу на рівні тенденцій, що намічаються.

Головна трудність полягає в характері важливих і невідкладних питань які практика ставить щодня. Від відповідей на них залежить не тільки сьогоднішній, але і завтрашній стан банківської системи країни. Це неймовірно відповідально — закладати основи, фундамент майбутньої зрілої системи, розміряти поточні інтереси і рішення з потребами перспективи.

Історичні традиції практичного ведення банківської справи і її наукового аналізу в Україні фактично були загублені. Нові українські банкіри в своїй професійній діяльності йшли і в основному продовжують йти шляхом проб і помилок.

Практичний досвід зарубіжних банків і банківських аналітиків в цілому мало відомий в нашій країні, до того ж нерідко він непридатний в наших умовах.

У шестидесятих роках нашого сторіччя завершився перехід світової економіки від ринку продавця до ринку покупця. В результаті конкуренція , що посилюється між виробниками одним із способів залучення покупців з’явився фірмовий кредит, тобто відстрочення платежу, що надається продавцем і що зазвичай оформляється простим або перевідним векселем. З іншого боку стрімкий розвиток торгових відносин з новими регіонами (Азія, Східна Європа) привело до того, що експортуючі фірми вже не могли надавати покупцям кредити в необхідному об’ємі за рахунок власних засобів.

Продовження запозичень у банків приводило до незадовільної структурі балансу, що, у свою чергу, обмежувало кредитну лінію.

Природним виходом з даної ситуації з’явилося виникнення між продавцем і покупцем посередника, який набував за певний комісійний відсоток зобов’язання по постачаннях в обмін на негайну виплату грошей.

Я вибрала тему: “Форфейтинг як спосіб кредитування зовнішньоекономічних операцій”, оскільки вона є актуальною на сучасному етапі. Вона дозволяє оцінити ситуацію що склалася в Україні.

Об’єктом дослідження є форфейтинг як специфічна форма кредитування зовнішньоекономічних операцій.

Метою даної курсової роботи є: аналіз проблем, пов’язаних з формуванням форфейтингу в Україні і законодавчої бази.

Також будуть розглянуті наступні питання:

Суть, види і функції форфейтингу;

Порівняльна характеристика форфейтингу та інших форм фінансування зовнішньоекономічної торгівлі;

Механізм здійснення форфейтингової операції;

Особливості законодавчої бази в Україні;

Техніка вдосконалення форфейтингової операції;

Практика використання операцій форфейтингу в Україні.

При написанні роботи були використані періодичні видання, нормативно-правові акти, книги вітчизняних авторів.

РОЗДІЛ 1. ФОРФЕЙТИНГ В СИСТЕМІ НЕТРАДИЦІЙНОГО МІЖНАРОДНОГО КРЕДИТУВАННЯ

1.1 Нетрадиційні методи міжнародного кредитування

Форфейтинг виник після другої світової війни. Декілька банків Цюріха що мали багатий досвід фінансування міжнародної торгівлі, стали використовувати цей прийом для фінансування закупівель зерна країнами Західної Европи в США. В ті роки поставки продукції і конкуренція між постачальниками настільки зросли, що покупці зажадали збільшення термінів кредиту, що надається, до 180 днів проти звичних 90. Крім того відбулася зміна структури світової торгівлі на користь дорогих товарів з відносно великим терміном виробництва. Таким чином підвищилася роль кредиту в розвитку міжнародного економічного обміну, і постачальники були змушені шукати нові методи фінансування своїх операцій.

Форфейтинг — кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептовано імпортером. Продавцем вимог за форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов’язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську заборгованість з метою зменшення кредитного ризику та поліпшення ліквідності (платоспроможності). Форфейтинг, як правило, здійснюється за участю банківської установи і є також однією із форм трансформації комерційного кредиту в банківський.

По мірі того як падали бар’єри в міжнародній торгівлі і багато африканськиих, азіатських, а також латиноамериканських країн стали більш активними на світових ринках, західноєвропейськиме підприємцям все трудніше стало надавати кредити за рахунок власних джерел, і тому постачальники були вимушені використовувати нові методи фінансування своїх операцій.

Найбільший розвиток форфейтинг отримав в країнах, де відносно слабо розвинене державне кредитування експорту. Спочатку форфейтирування здійснювалося комерційними банками, но по мірі збільшення об’єму операцій стали створюватися також спеціалізовані інститути.

В даний час одним з основних центрів форфейтингу є Лондон, оскільки експорт багатьох європейських країн давно фінансується з цьогоміста, в якому ніколи не зволікали з створенням нових банківских технологій.

Значна частина форфейтингового бізнесу сконцентрована також в Німеччині.

Таким чином, форфейтинг розвивається в різних фінансових центрах причому наголошується щорічне зростання подібних операцій. Проте, було б помилкою пов’язувати збільшення кількості операцій форфейтингу із зростанням числа таких центров. Це пояснюється зростанням ризиків, які несуть експортери, а також недоліком адекватних джерел фінансування в зв’язку з зростанням цих ризиків.

Форфейтинг володіє істотними перевагами, що робить його привабливою формою фінансування. Основним плюсом цієї форми є те, що форфейтер бере на себе всі ризики, пов’язані з операцією. Крім того, її привабливість зростає у зв’язку з відмовою в деяких країнах від фиксованих процентних ставок, хронічною нестачею в багатьох країнах валюти для оплати товарів що імпортуються, зростанням політичних ризиків і деякими іншими обставинами.

Форфейтирование (від фр. forfait — цілий, всією сумою) — надання певних прав в обмін на наявний платіж. У зовнішній торгівлі воно означає покупку (без регресу у експортера) векселів або інших вимог, що виникають з товарних постачань, спеціальним кредитовим інститутом (форфейтером) при наданні достатнього забезпечення. Таким чином, форфейтер не має права пред’являти які-небудь претензії експортеру (форфейтисту) у випадку неплатежа імпортера. Форфейтер бере на себе фактично всі види ризику. Продаючи вимогу до імпортера по наданому йому кредиту, постачальник лдержує готівку.

В залежності від кредитоспроможності імпортера срок вимог, що купуютьсмя обмежується 2-5 роками, іноді — до 7 років. Мінімальний розмір вимог, що приймаються до форфетування, — від 100 тис. до 5 млн. євро. Ставка по форфетированю складається на основі риннкового попиту і пропозиції і істотно перевищує звичайні ставки за кредитами, оскільки форфетер бере на себе практично всі ризики, як вже сказано вище.

Векселі, що приймаються до форфетування, повинні бути звичайними векселями на імпортера з авансом банку країни покупця, а інші вимоги — з банківскою гарантією.

У банківській практиці це покупка на повний термін та наперед встановлених умовах векселів, інших боргових і платіжних документів.

Покупець вимог берет на себя комерційні ризики, що зв’язані з неплатоспроможністю імпортера, без права регресу (обороту) цих документів на колишнього власника. На відміну від традиційного обліку векселівфорфетування зазвичай застосовується:

а) при поставках обладнання на великі суми;

б) з тривалою розстрочкою платежу від 6 місяців до 5-7 років;

в) вміщує гарантію (аваль) банку, необхідну для переобліку векселів. Форфейтер набуває боргових вимог за вирахуванням відсотків за весь термін. Тим самим експортна операція з кредитової перетворюється в гтівкову, що вигідно для експортера. Форфейтирування доповнює традиційні методи кредитування зовнішньої торгівлі. Перша спеціалізована фірма по форфейтированню Фінанц АГ Цюріх створена в 1865 р. швейцарським банком Швайцеріше Кредітанштальт.

Ринок таких оборуток є не у всіх країнах. Він розвинутий в Швейцарії, США, Франції, Англії, Голандії, Германії.

Загальні витрати по форфейтируванню обчислюються шляхом дисконтування суми вимог. Наприклад, Швейцарська торговельна фірма одержала заказ на поставку в Фінляндію іноземного обладнаня на суму 300 тис. дол. Срок доставки — кінець липня 2007 р. Покупцю надана відстрочка платежу на 5 років. Погашення передбачено десятьма рівними піврічними платежами. Відсотки по кредиту включені в ціну постачання. Вимога експортера виражена у вигляді простого векселя з авалем фінського банку. Термін першого платежу – січень 2012 рік. Вмтрати по форфейтируванню розраховуються так:

дебіторський ризик — комісія з цього ризику не стягується, оскільки витрати по отриманню аваля зроблені імпортером;

ризик країни покупаця — із розрахунку 1-5% грічних на весь термін кредиту;

залучення грошових коштів – кошти залученні на ринку євро із розрахунку 7-7,5% річних;

витрати на керування — 0,5% річних;

всього — 9-9,5% річних;

надання документів — 0,4%.

Стимулювання експорту здійснюється, зокрема, з допомогою страхування експортних кредитів. В рамках цих державних заходів постачальник дістає можливість застрахувати ризик неплатежу імпортера допомогою державного страхування на 85-95% сум вимог. Банки надають лише кредити, застраховані на випадок неплатежу. Тому для експортерів істотно знижується ризик і значно полегшується рефінансування фірмового кредиту.

У Швейцарії, наприклад, існує спеціальний інститут по страхуванню експортних кредитів — “Експортризико-гаранта” (ЕРГ), засобами якого керує держава. ЕРГ страхує наступні види ризиків:

зовнішній;

введення заборони на переказ коштів, включаючи ризик введення мораторію;

валютний — в певних межах; непогашення кредитів (якщо заказчик або боржник є державним закладом).

Гарантія видається при виконанні ряду умов, зокрема:

заявник повинен бути резидентом Швейцарії і внесений до реєстру швейцарських компаній;

при одержанні кредиту імпортер повинен провести авансовий платіж в размірі 15-20%;

середньострокові кредити погашаються декількома платежами протягом 3-5 років для великих сум можливі більші строки.

По кожній короткостроковій операції встановлюється розмір покриття гарантій ЕРГ. В кінці 90-х років цей розмір складав 85-90% суми оборутки. Гарантійні збори сильно міняються. Окрім того, особливі збори стягуються за страхування додаткових ризиків.

Потреба позичальника в комерційному кредиті обумовлена його бажанням отримати право власності на споживну вартість товарів, сплатити які в даний момент він не може. Відносини з приводу лізингу обумовлені іншими причинами. Орендар може не прагнути придбати в свою власність споживну вартість матеріальних цінностей в зв’язку з тимчасовою потребою в ній.

Комерційний кредит і лізинг розрізняються по натурально-речовинній формі об’єкту позики. Підприємство надає комерційний кредит іншому підприємству у вигляді відстрочення платежу за засоби і предмети праці. При лізингових операціях об’єктом позики є тільки засоби праці.

Комерційний кредит має короткостроковий характер. Лізинг може бути і середньостроковим і довгостроковим.

Комерційний кредит надається і стягається в товарній і грошовою формах відповідно. Лізингові відносини характеризує товарна форма операції.

Факторинг (у перекладі з англійського — посередництво) — це різновид торговий-комісійних операцій, що поєднується з кредитуванням оборотного капіталу клієнта, і пов’язана з інкасуванням його дебіторської заборгованості (несплаченими рахунками-фактурами клієнта в процесі реалізації їм товарів і послуг). Інакше кажучи, в основі факторингової (факторською) операції лежить покупка банком рахунків-фактур постачальника на відвантажену продукцію (надану послугу) і передача банку права вимоги платежу з покупця продукції (послуги). Тому факторингові операції називають також кредитуванням продажів постачальника або наданням факторингового кредиту постачальникові.

Спочатку факторинг, відомий ще з XVI—XVII вв., виник як операція спеціалізованих торгових посередників, а пізніше в нього включилися торгові банки. Але тільки в 60-і роки нашого сторіччя факторські операції прийшли на зміну комерційному кредиту у вексельній формі і сталі широко застосовуватися для обслуговування процесу реалізації продукції. Це було викликано посиленням інфляційних процесів і нестійкістю в економіці ряду країн в той період, що вимагало швидшої реалізації продукції, тобто прискорення перекладу капіталу з товарної форми в грошову. Широко використовувана в країнах ринкової економіки вексельна форма розрахунків не завжди гарантує своєчасність отримання коштів і відшкодування дійсних витрат на виробництво продукції. Тому проблема дебіторській заборгованості для постачальників придбала першорядне значення.

При несплаті в строк по векселю фірма-векселедержатель вимушена стягати суму, що належить нею, в судовому порядку. Проте судові витрати дуже високі, що нерідко вимушує векселедержателя списувати довгі на збитки. Крім того, фірми прагнуть «не виносити сміття з хати» і не допускати судових розглядів. У пошуках виходу з цієї ситуації фірми і стали звертатися по допомогу в банки або ж в ті, що входять в банківські холдинги, спеціалізовані компанії по врегулюванню суперечок відносно оплати векселів і інших товарних документів. В результаті виникають ділові контакти між відділами промислових або торгових фірм керівниками рухом комерційного кредиту, і банками, регулюючими подібні спори між клієнтами.

Банки передають тісно пов’язаним з ними фірмам дані про кредитоспроможності їх контрагентів, сприяють якнайшвидшій оплаті рахунків гарантують відшкодування довга, чинять тиск на клієнтів з тим, щоб вони при спорах з «дружньою» банку фірмою правильно відносилися до її вимогам.

Факторингові операції можуть бути поділені на наступні види:

Внутрішні — якщо постачальник і його клієнт, а також факторингова компанія знаходяться в одній і тій же країні, або міжнародні;

Відкриті — якщо боржник повідомлений про участь в операції факторингової компанії, або закриті. Повідомлення боржника при відкритому факторингу здійснюється шляхом напису на рахунку-фактурі про те, що правонаступником по виникаючому боргу є певна факторингова компанія і що платіж повинен здійснюватися в її користь;

З правом регресу (зворотної вимоги про відшкодування сплаченої суми) до постачальникові або без подібного права. Тут враховуються кредитні ризики що виникають при відмові клієнта від виконання своїх зобов’язань. Захист від вказаних ризиків, здійснювана факторинговою компанією, аналогічна страхуванню кредитів, вироблюваному страховими організаціями;

З умовою кредитування постачальника у формі попередньої оплати переуступаемых їм боргових вимог або оплати вимог до визначеної даті.

При укладенні угоди з правом регресу постачальник продовжує нести кредитні ризики на боргові вимоги, продані їм факторинговою компанії. Остання при бажанні може скористатися правом регресу і продати назад постачальникові будь-яка несплачена боргова вимога у випадку якщо клієнт відмовляється від платежу (або, якщо він опинився неплатоспроможним). Постачальник йде на таку умову в тому випадку, якщо вважає, що у нього не можуть з’явитися сумнівні боржники, що він добре знає своїх клієнтів, достатньо ретельно оцінив їх кредитоспроможність виробив свою власну ефективну систему захисту від кредитних ризиків і тому не вважає потрібним оплачувати послуги із страхування від появи сумнівних боргів.

Угода про повне обслуговування (відкритому факторингу без права регресу — «old-line factoring») полягає зазвичай при постійних і достатньо тривалих контактах між учасниками і при відповідності показників діяльності постачальника ряду вимог. Наприклад, англійська фірма Барклайз коммершиал сервисез висуває при висновку угоди про повний обслуговуванні наступні умови: річний планований оборот постачальника повинен бути не нижче 200 тис. ф. ст., реалізація продукції винна здійснюватися на звичайних умовах, частка одного боржника в загальній сумі дебіторській заборгованості не повинна перевищувати 25-40%, а кожна вимога повинна виставлятися на суму не меншого 100 ф. ст.

Повне обслуговування включає:

повний захист від появи сумнівних боргів і забезпечення гарантованої притоки грошових коштів;

управління кредитом;

облік продажів;

кредитування у формі попередньої оплати, за бажанням постачальника, або оплату суми перезданих боргових вимог (за мінусом витрат) до певній даті.

У останньому випадку настання терміну оплати може варіюватися, але зазвичай факторські компанії за угодами, що не передбачають має рацію регресу, гарантують оплату після закінчення певної кількості днів з дати придбання боргової вимоги незалежно від того, чи сплатили клієнти свої борги чи ні (за умови, що кредити були узгоджені).

Цей термін називається фіксованим терміном оплати (fixed maturity period). Для його визначення факторська компанія вивчає фінансову звітність майбутнього контрагента (постачальника) і проводить розрахунок середнього терміну оплати його рахунків клієнтами. На початку дії угоди компанія виходитиме з цього терміну, а потім прагнутиме до його зменшення.

Оскільки фіксований термін погашення — величина середня, цілком природно, що деякі клієнти проведуть платіж раніше, а деякі — пізніше. Перевага для постачальника полягає в тому, що він знає точну дату отримання коштів від компанії і може, тому планувати терміни погашення своєї заборгованості.

У США отримала розповсюдження і такий різновид повного обслуговування, як дробовий факторинг (split factoring), використовуваний зазвичай крупнішими, диверсифікованими фірмами. В цьому випадку фірма переуступає всі свої боргові вимоги не одній, а декільком факторинговим компаніям. Метою подібного прийому може бути як мінімізація ризику неправильного вибору факторингової компанії, так і вужча спеціалізація окремих факторингових компаній на тих або інших напрямах діяльності постачальника. Дроблення здійснюється зазвичай по географічних районам, по групах товарів і т.д. Останнім часом подібна практика зустрічається досить рідко.

Угода про повне обслуговування з правом регресу відрізняється від варіанту без права регресу тим, що факторська компанія не страхує кредитний ризик, який продовжує нести постачальник. Це означає, що компанія має право повернути постачальникові боргові вимоги на будь-яку суму, не сплачені клієнтами протягом певного терміну (зазвичай протягом 90 днів зі встановленої дати платежу). Дана угода не передбачає фіксованого терміну оплати — вона проводиться у міру надходження платежів від клієнтів. Таким чином, постачальник не може скористатися вигодами гарантованої Притоки грошових коштів, як це має місце у випадку повного обслуговування без права регресу.

Кредитування, що передбачається такою угодою, аналогічно кредитуванню на основі угоди про повне обслуговування. Оплата тієї, що залишилася частині проводиться тільки після погашення боргів клієнтами. Оскільки факторингова компанія в даному випадку не надає безпосереднього впливу на процес інкасування, вона не може гарантувати платіж певній даті.

Якщо постачальник зацікавлений тільки в кредитуванні з боку факторинговій компанії, то між ними може бути поміщено відкрите або конфіденційна угода про облік (дисконтуванні) рахунків-фактур (invoice discounting, confidential invoice factoring). Втім, такого роду угода достатня ризиковано для факторингової компанії, вимушеної висувати в цьому випадку найбільш жорсткі вимоги до постачальника, і його висновок має сенс лише за умови, що фінансове положення останнього достатньо міцно.

Багато постачальників у міру свого зростання і зміцнення фінансового положення переходять від повного обслуговування до обліку рахунків-фактур в факторинговій компанії. Існує і протилежна тенденція — перехід від обліку до повного обслуговування у випадках, коли постачальники стикаються з труднощами в управлінні кредитом і інкасуванні своїх рахунків.

1.2 Суть, види і функції міжнародного форфейтингу

Форфейтинг — це покупка довга, вираженого в оборотному документі, у кредитора на безоборотній основі. Це означає, що покупець довга (форфейтер) приймає на себе зобов’язання про відмову — форфейтинг – від звернення регресивної вимоги до кредитора при неможливості отримання задоволення у боржника. Покупка оборотного зобов’язання відбувається природно, із знижкою.

Механізм форфейтингу використовується в двох видах операцій:

у фінансових операціях — в цілях швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань;

у експортних операціях — для сприяння надходженню готівки експортерові, що надав кредит іноземному покупцеві.[19,с.68]

Основними оборотними документами, використовуваними в якості форфейтингових інструментів, є векселі. Проте об’єктом форфейтингу можуть стати і інші види цінних паперів. Важливо, щоб ці папери були “чистими” (що містять тільки абстрактне зобов’язання).

Використовувана валюта

Історично склалося так, що більшість форфейтингових операцій до цих пір здійснюється на базі однієї з цих трьох валют. Проте, в останні роки постійно росте об’єм даних операцій і в інших валютах, в особливості в ієнах, гульденах, фунтах стерлінгів і шведських кронах.

Існує лише одне обмеження для валют — вони повинні бути вільно конвертованими.

Переваги і недоліки форфейтингового фінансування

Форфейтинг є достатньо гнучким інструментом міжнародних фінансів. Проте для нього характерний декілька обмежень:

експортер повинен бути згоден продовжити термін кредиту на період від 6 місяців до 10 років і довше;

експортер повинен бути згоден приймати погашення довга серіями;

якщо імпортер не є державним агентом або міжнародною

компанією, повернення боргу повинне бути, безумовно, і безвідзивно

гарантований банком або державним інститутом, прийнятним для

форфейтера.

В цілому ж даний інструмент володіє як перевагами, так і недоліками для всіх, хто їм користується.

Переваги для експортера

1) Надання форфейтингових послуг на основі фіксованої ставки.

2) Фінансування за рахунок форфейтера без права регресу на експортера.

3) Можливість отримання готівки відразу після постачання продукції або надання послуг, що благотворно відбивається на загальній ліквідності знижує об’єм банківських позик, дає можливість реінвестування засобів.

4) Відсутність витрат часу і грошей на управління боргом або на організацію його погашення.

5) Відсутність ризиків (всі валютні ризики, ризики зміни процентних став, а також ризик банкрутства гаранта несе форфейтер).

6) Простота документації і можливість швидкого оформлення вексельних боргових інструментів.

7) Конфіденційний характер даних операцій.

8) Можливість швидко упевнитися в тому, що форфейтер готовий фінансувати операцію, оперативно погоджувати умови операції.

9) Можливість наперед отримати від форфейтера опціон на фінансування операції по фіксованій ставці, що дозволяє експортерові наперед підрахувати свої витрати і включити їх в контрактну ціну, розрахувати інші підсумкові цифри.

Недоліки для експортера:

1) Необхідність підготувати документи так, щоб на саме експортера не було регресу у разі банкрутства гаранта, а також необхідність знати законодавство країни імпортера, що визначає форму векселів, гарантій і аваля.

2) Можливість виникнення утруднень у випадку, якщо імпортер пропонує гаранта, форфейтера, що не влаштовує.

3) Вища, ніж при звичайному комерційному кредитуванні, маржа форфейтера. Переваги для імпортера

1) Простота і швидкість оформлення документації.

2) Можливість отримання продовженого кредиту по фіксованій процентній ставці.

3) Можливість скористатися кредитною лінією в банці.

Недоліки для імпортера

1) Зменшення можливості отримати банківський кредит при користуванні банківською гарантією.

2) Необхідність платити комісію за гарантію.

3) Вища маржа форфейтера.

4) Можливість виникнення труднощів з оплатою векселя як абстрактного зобов’язання у разі постачання некондиційних товарів або невиконання експортером яких-небудь інших умов контракту.

Переваги для форфейтера:

1) Простота і швидкість оформлення документації.

2) Можливість легко реалізувати куплені активи на вторинному ринку.

3) Вища маржа, ніж при операціях кредитування.

Недоліки для форфейтера

1) Відсутність права регресу у разі несплати боргу.

2) Необхідність знання вексельного законодавства країни імпортера.

3) Відповідальність за перевірку кредитоспроможності гаранта.

4) Необхідність нести всі процентні ризики до закінчення терміну векселів.

5) Неможливість зробити платіж раніше терміну.

Недоліки, вказані в пунктах 2 і 3, характерні не тільки для форфейтера. Тут вони виділені з тієї причини, що для форфейтера не складаються додаткові боргові угоди, на які він міг би послатися. Слід також пам’ятати, що форфейтер несе політичні та інші ризики (ризики трансферту, ризики коливання валют). Вони не відмічені як недоліки для форфейтера, оскільки властиві будь-якій формі міжнародного кредиту.

Переваги для гаранта.

1) Простота оформлення операції.

2) Отримання комісії за свої послуги.

Недолік для гаранта. Він один, але дуже важливий, і полягає в тому, що гарант приймає на себе абсолютне зобов’язання оплати векселя, що гарантується ним.

Розглядаючи дисконтування, перш за все треба з’ясувати різницю термінами «прямий облік» («straight discount») і «прибутковий облік» («discountto yield»). Приведемо простій приклад. Пряма облікова ставка 10% по векселю на 1 млн. дол. складає 100 тис. дол., залишаючи враховану суму рівної 900 тис. дол. Якщо вексель погашається протягом одного року, то дохід складе 100/900, або 11,11% річних, таких, що погашаються щорічно (або небагато менший відсоток, якщо ставка виплачується частіше, наприклад, раз на півроку або раз на квартал). Таким чином, прямий дисконт 10% можна визначити як «облік по обліковій ставці, відповідній доходу в сумі 11,11% виплачуваному щорічно», або, простіше, як «облік з доходом 11,11% виплачуваним щорічно». На практиці, звичайно, «облік з доходом» частіший застосовується тими, хто займається форфейтированием, оскільки дохід або процентна ставка є важливим чинником. Тим часом, через те, що іноді термін «прямий облік» теж застосовується, важливо при обговоренні операції уточнити, який термін є на увазі.

2. Обчислення номінальної вартості векселів, що підлягають форфейтированню.

Якщо імпортер і експортер домовилися, що платіж за товари або послуги буде здійснений шляхом виписки середньострокових боргових зобов’язань експортерові необхідно встановити номінальну вартість цих векселів.

Завдання зводиться до встановлення співвідношення відсотка за кредит і продажною ціни. Способи встановлення цього співвідношення можуть мінятися. Розглянемо приклад, де всі п’ять векселів комплекту, окрім останнього, мають різну номінальну вартість загальною сумою 1550,0 тис.ф.ст., вартість товару — 994,0 тис.ф.ст., а відсоток, що виплачується щорічно, складає 16,5. Ці ж базові дані (вартість і відсоток) можуть виражатися багатьма способами утворюючи різні графіки платежу. Нижче розглянуто три прості методи:

А. Ціна продажі ділиться на п’ять рівних частин по 198,8 тис.ф.ст. До кожної частини додається відсоток на суму несплаченої заборгованості.

Б. Ціна продажі ділиться на 5 рівних частин по 198,8 тис.ф.ст. і відсоток нараховується на кожну частину на важ термін боргового зобов’язання, а стягується щорічно.

В. Векселя з рівною номінальною вартістю, розрахованою по формулі приблизних сум щорічних платежів.

У нашому прикладі середній термін векселів складає три роки отже, 16,5% річних від 994000 ф.ст. складе 492030. Кожний з п’яти векселів матиме, таким чином, номінальну вартість (994000 + 492030) / 5 = 297206, а загальна номінальна вартість складе 1486 030 ф.ст. Звичайно, цей метод розрахунків із-за своєї наближеності не може приносити точний дохід 16,5%, і різниця може бути значною.

Необхідно підкреслити, що різні підсумкові суми, що виплачуються імпортером ‘відповідно до вибраного методу, не так вже важливі самі по собі. У цих методах існує різний порядок оплати, кожний з яких при певних обставинах може бути переважно (наприклад, при притоці готівки у імпортера), але кожен метод призначений для визначення дійсного рівного доходу, а рівні суми платежу просто відображають різницю в сумах і несплачених періодах існуючих векселів.

3. Розрахунок вартості боргового зобов’язання, що враховується Якщо облікові умови форфейтирования і відсоток, включений в ціну платіжної вимоги експортера, однакові, то форфейтер у вищезгаданому прикладі враховуватиме векселі на 994000. На практиці форфейтер часто стикається з векселями або траттами, належними форфейтированию, які він раніше не котирував і на процентний елемент яких він не міг вплинути. З точки зору експортера, цей недолік не створює проблем: якщо облікові умови форфейтера включають менший відсоток, чим відсоток, вказаний в ціні рахунки-фактури і, таким чином, в наборі форфейтируемых векселів, або якщо ціна проданого товару за вирахуванням відсотка дає достатній запас, щоб покрити відсоток форфейтера, що перевищує відсоток імпортера по комерційному кредиту, то тоді різниця між відсотком, сплачуваним експортером форфейтеру, і відсоток, що отримується їм же від імпортера, безпосередньо не зв’язані. Так або інакше, але це не торкнеться інтересів форфейтера. Він просто повинен розрахувати облікову вартість набору векселів, який йому пропонують купити, з урахуванням відсотка, який він готовий запропонувати.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ “ВІННИЦЬКИЙ ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ ЗАВОД”

2.1 Техніко – економічна характеристика ВАТ “Вінницький інструментальний завод”

ВАТ “Вінницький інструментальний завод” засноване в 1964 році як цех прилуцького заводу “Строймаш”. В 1965 році завод був підпорядкований міністерству верстатобудування та інструментальної промисловості СРСР. З цього часу завод налагодив масовий випуск різців токарних напайних, збірних, фрез кінцевих, наборів слюсарно – монтажних інструментів.

Акціонування підприємства почалось в 1995 році. На 1 листопада 1996 року на аукціонах продано 43% акцій. Статутний фонд становить 56442 гривень. Чисельність робітників становить 245 чол.

Метою діяльності ВАТ “ ВІЗ“ є отримання прибутку за рахунок наукової, виробничої та підприємницької діяльності.

Предметом діяльності є :

виробництво слюсарно – монтажних, металорізальних інструментів для машинобудівних підприємств, підприємств різноманітних галузей народного господарства, майстерень ремонтного профілю, сільскогосподарських підприємств, підприємств “Агротехсервісу”, транспорту, а також власників легкових автомобілей;

реалізація на основі отриманого прибутку соціальних і економічних потреб працівників, створення безпечних умов праці;

збереження на договірній основі мобілізаційних потужностей;

виробництво та реалізація товарів народного споживання;

надання послуг іншим юридичним особам та населенню;

зовнішньоекономічна діяльність;

комерційна, посередницька, торгова та інші види господарської діяльності, не заборонені чинним законодавством.

Товариство є юридичною особою від дня його державної реєстрації.

Майно Товариства складається з основних засобів та обігових цінностей, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі Товариства.

Товариство має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, фірмову марку та торговий знак.

Прибуток Товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку Товариства вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету.

Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні Товариства.

За рішенням загальних зборів Товариство створює :

а) резервний (страховий) фонд;

б) фонд оплати дивідендів.

Фонд оплати дивідендів створюється за рахунок чистого прибутку Товариства.

Кошти з фонду сплачуються акціонерам пропорційно до загальної вартості належних їм акцій.

Товариство здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї діяльності, а також веде статистичну звітність та подає її у встановленому порядку та обсязі органам державної статистики.

Для аналізу основних показників , які характеризують діяльність підприємства в поточному 2006 році доцільно скласти таку таблицю:

Таблиця 2.1

Техніко-економічна характеристика ВАТ “Вінницький інструментальний завод”

Показники	Оди-ниця виміру	2005	2006	Відхи-лення	Темп росту, %
I. Продукція
1.1.Обсяг промислової продукції (послуг) в оптових цінах без ПДВ та акцизного збору в діючих цінах	Тис. грн.	631,8	957,0	325,2	151,5
1.2.Зміна залишків незавершеного вироб-ництва :			+18	+18
+ збільшення
— зменшення
II. Фінансові результати
2.1. Балансовий прибуток (збиток)	Тис. грн.		-84	-84	—
2.2.Собівартість виготовленої продукції	Тис. грн.	853	1111	258	130,2
2.3. Виручка від реалізації продукції (товарів, послуг)	Тис. грн.	748	1030,3	282,3	137,7
III. Основні фонди
3.1. Середньорічна вартість основних фондів	Тис. грн.	8224	8157	-67	99,2
IV. Праця
4.1. Середньоспискова чисельність штатних працівників основної діяльності	Чол.	207	189	-18	1,3
4.2. Фонд оплати праці	Тис. грн.	177	249	72	40,7
V. Ефективність виробництва
5.1. Фондовіддача		0,08	0,12	0,04	50
5.2. Фондоємкість		13,02	8,52	-4,5	-34,56
5.3. Фонднозброєнність		39,73	43,16	3,43	8,63

За 2006 рік випущено товарної продукції (в оптових цінах ) на 957 тис. грн., що на 325,2 тис. грн. більше обсягу 2005 року. Разом з тим збільшилось незавершене виробництво на 18 тис.грн. Реалізовано продукції на 1030,3 тис. грн., що на 37,7% більше реалізації минулого періоду.

Від всієї господарської діяльності в 2006 році підприємство отримало збитків на суму 84 тис. грн. Якщо порівняти цей результат з результатом минулого року, то можна судити про погіршення фінансового стану підприємства, а саме про збитковість виробництва. Все це свідчить про неконкурентоспроможність продукції підприємства, що пов’язано з великими матеріальними витратами на її виробництво, а також про незадовільну роботу відділів збуту та маркетингу.

Собівартість виготовленої продукції збільшилась на 258 тис. грн. (30,2%). Як стверджують спеціалісти підприємства, якість продукції, що виготовляється, досить високої якості, але через велику ціну (яка обумовлена високим рівнем собівартості продукції) інструменти не користуються попитом. Про це свідчить і дуже високий рівень фондоємкості, яка набагато перевищує нормативне значення. Хоча на кінець звітного періоду вона знизилась, відбулось це головним чином за рахунок збільшення випуску продукції. Підприємству доцільно було б продати частину основних засобів, оскільки вони вже застарілі, та на отриману суму закупити нове обладнання, більш досконале. Показники фондовіддачі менше нормативу, що рекомендується специалістами (в межах 3). Тобто на одиницю фондів приходиться менше одиниці продукції (на початок та кінець періоду відповідно 0,08 та 0,12).

В 2006 році в порівнянні з відповідним періодом 2005 року чисельність всього персоналу склала 91,3%, а фонд оплати праці збільшився на 72 тис.грн. (40,7%). Через нестачу коштів у підприємства та відсутність замовлень воно було змушено звільнити 18 працюючих.

Таким чином, результати аналізу основних показників діяльності підприємства за 2006 рік свідчать про незадовільне становище підприємства. Це обумовлено недостатнім забезпечення виробництва власними обіговими коштами, несвоєчасністю розрахунків, великою заборгованістю підприємства перед постачальниками та бюджетом.

Зараз діяльність підприємства орієнтована на розширення зв’язків із зарубіжними партнерами, що дасть змогу за рахунок надходження валютних коштів поліпшити і стабілізувати фінансовий стан підприємства.

2.2 Оцінка фінансово – майнового стану ВАТ “Вінницький інструментальний завод ”

Аналіз динаміки складу та структури джерел власних та залучених коштів відображається за даними форми №1 “Баланс підприємства” (додаток А).

Таблиця 2.2

Аналіз складу та структури джерел коштів підприємства

Джерела коштів	За 2005 рік		За 2006 рік		Зміни за звітний період
	Тис. грн	%	Тис. грн	%	Тис. грн	% до початку року
І Власні кошти (капітал, фонди,резерви)
Статутний фонд	56,4	1,32	56,4	1,29	—	—
Додатковий капітал	3949,6	92,34	3962,5	90,29	12,9	0,33
Фінансування капітальних вкладень	41,2	0,96	41,2	0,94	—	—
Спеціальні фонди і цільове фінансування	96,0	2,24	80,7	1,84	-15,3	-15,94
Збитки звітного року	—	—	-84,0	-1,91	-84,0	—
Всього по I розділу	4143,2	96,86	4056,8	92,45	-86,4	-2,09
III. Залучені кошти:
Розрахунки з кредиторами, в т.ч.:
–за товари, роботи і послуги, строк оплати яких не настав	41,8	0,98	95,8	2,18	54	129,19
– по авансах одержаних	6,4	0,15	1,2	0,03	-5,2	-81,25
— з податкових розрахунків			13,3	0,30	13,3	——
— з позабюджетних платежів	1,9	0,05	13,3	0,29	11,4	600
– з бюджетом	28,0	0,65	46,8	1,07	18,8	67,14
–зі страхування	22,.8	0,53	28,9	0,66	6,1	26,75
– з оплати праці	31,9	0,75	67,0	1,53	35,1	110,03
– з іншими кредиторами	1,4	0,03	65,.2	1,49	63,8	3657,14
Всього по III розділу	134,2	3,14	331,5	7,55	197,.3	147,02
Всього	4277,4	100	4388,3	100	110,9	2,59

З таблиці 2.2 бачимо, що зростання джерел формування майна підприємства за 2006 рік на 110,9 тис. грн. або на 3,59% обумовлено зростанням суми позикових коштів на 197,3 тис. грн. або на 147,02%. Разом з тим власні кошти зменшились на 86,4 тис. грн. або на 2,09%. Зменшення власних коштів обумовлено збитками звітного року – 84 тис.грн. та зменшенням спеціальних фондів та цільового фінансування.

Збільшення залучених коштів відбулось за рахунок збільшення кредиторської заборгованості по всіх статтях.

В структурі власних коштів найбільш питому вагу мають додатковий капітал та спеціальні фонди і цільове фінансування. Доля додаткового капіталу у власних коштах за звітній період зросла на 12,9 тис. грн., або на 0,33%, а доля спеціальних фондів і цільового фінансування зменшилась на 15,3 тис. грн. (15,94%). Розмір статутного фонду і фінансування капітальних вкладень не змінився. Велике значення мають власні оборотні кошти підприємства , що вираховуються як різниця між власними коштами та позаоборотними і показують, скільки із загальної суми власних коштів підприємства спрямовується на покриття оборотних коштів:

на початок 2005 року: 4143,2 — 3562,2 = 581 тис.грн.

на кінець 2006 року: 4056,8 – 3388,7 = 668,1 тис.грн.

Тобто за рік сума власних оборотних коштів зросла з 581 тис. грн. до 668,1 тис. грн.

Короткострокові кредити підприємство не залучає. Це пояснюється досить високою обліковою ставкою НБУ та жорсткими умовами кредитування. Більшу частину об’єму кредиторської заборгованості складає заборгованість перед постачальниками,яка являє собою комерційний кредит — форфейтинг, по якому не потрібне забезпечення та який майже безкоштовний, оскільки всі ризики на себе бере банк-посередник, яким є “Укрсиббанк”. Зростання її об’єму в звітному році свідчить про фінансові ускладнання на підприємстві. Про це свідчить і зростання заборгованості робітникам по оплаті праці на 35,1 тис.грн. (110,03%). За рік збільшилась заборгованість по розрахунках з бюджетом на 18,8 тис. грн. (67,16%), зі страхування — на 6,1 тис. грн. (26,75%), з податкових платежів – на 13,3 тис.грн., з позабюджетних платежів – на 11,4 тис.грн. (600%), з іншими кредиторами – на 63,8 тис.грн. (3657,.14%). Заборгованість по авансах одержаних зменшилась на 5,2 тис. грн. (81,25%). Тобто підприємство використовує кошти, які йому не належать. Це сприяє тимчасовому покращенню фінансового стану підприємства, але якщо вони не затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно повертаються. В іншому випадку виникає прострочена кредиторська заборгованість.

Аналіз активів підприємства дозволяє надати загальну оцінку зміні всього його майна. Оцінка сукупних активів, в свою чергу, дозволяє зробити висновок про те, в які активи вкладені знову залучені фінансові ресурси або які активи зменшились за рахунок зменшення фінансових ресурсів, чи навпаки. Аналітичний розрахунок, що відображає динаміку та структуру активу баланса, приведений в таблиці 2.3.

З таблиці 2.3 бачимо, що загальна вартість майна підприємства збільшилась на 110,9 тис.грн. або на 2,59%. В складі майна доля основних засобів та інших позаоборотних активів зменшилась на 173,5 тис.грн. або на 4,87%. В їх складі зменшилась доля основних засобів – на 173,5 тис.грн. (4,87%), а значення незавершених капітальних вкладень та устаткування не змінилось, хоча в процентному відношенні питома вага незавершених капітальних вкладень в загальній сумі розділу зменшилась на 0,03%. Запаси і затрати за звітний період збільшились на 168,3 тис.грн. (25,13%). Але не слід розглядати це збільшення як позитивну тенденцію, оскільки воно відбулось головним чином за рахунок готової продукції, яка збільшилась на 102,7 тис.грн. (23,78%). Це свідчить про те, що вироби не користуються попитом. Причиною цього є висока собівартість продукції. Слід переглянути цінову політику підприємства та доцільність надання відстрочки платежів або знижок для негайної оплати. Виробничі запаси зменшились на 2,4 тис.грн. (1,56%). Показник “товари по купівельній вартості “збільшився за звітний період на 3,8 тис.грн. (118,52%). Показники незавершеного виробництва, малоцінних та швидкозношувальних предметів і витрат майбутніх періодов за звітний період збільшились відповідно на 16,8 тис.грн. (99,41%), 46,7 тис.грн. (72,4%) та 0,7 тис.грн. Частину виробничих запасів можна продати для збільшення коштів.

Загальна сума грошових коштів, розрахунків та інших активів за звітний період збільшилась на 116,1 тис.грн. (255,16%).Зростання відбулось за рахунок різкого збільшення дебіторської заборгованості на 152,9 тис.грн., зокрема із збільшенням розрахунків за товари відвантажені, строк сплати яких не настав, на 139,4 тис.грн. (3319,05%), з податкових розрахунків – на 3,7 тис.грн., з бюджетом – на 2,9 тис.грн., з іншими дебіторами – на 6,5 тис.грн. (132,65%). Показник “товари відвантажені, не сплачені в строк” зменшився на 35,9 тис.грн., тобто підприємство ліквідувало заборгованість перед постачальниками. Зменьшилась сума коштів на розрахунковому рахунку – на 0,5 тис.грн.

Розподіл коштів між основним та оборотним капіталом на початок року складає відповідно 83,29% та 16,71%. На кінець року зменшився основний капітал на 173,5 тис.грн. (4,87%), а приріст оборотного склав 309,8 тис.грн. (143,32%). Тобто трапився перерозподіл коштів в бік зниження менш мобільної її частини – основних коштів. На початок та кінець року основний капітал повністю покривався власними джерелами. Перевищення суми власних джерел над сумою їх використання на покриття основного капіталу спрямовується на формування оборотного капіталу. За рахунок власних оборотних коштів покривалось 81,2% поточних активів (загальної суми оборотного капіталу) , на кінець року цей показник складав 65,2%. Такий стан склався, в основному, за рахунок випередження темпів росту загальної суми оборотного капіталу, а також за рахунок кредитування та додержання чіткого форфейтингового механізму поверенення коштів.

Таблиця 2.3

Аналіз складу та структури активу баланса підприємства

Розміщення майна	На початок 2005 року		На кінець 2006 року		Зміни за рік
	Тис. грн.	% до суми балансу	Тис. грн.	% до суми балансу	Тис. грн.	% до початку року
І Основні засоби та інші позаоборотні активи:
Основні засоби	3519,7	82,29	3346,2	76,25	-173,5	-4,93
Незавершені капітальні вкладення	42,2	0,99	42,2	0,96	—	—
Устаткування	0,3	0,01	0,3	0,01	—	—
Всього по I розділу	3562,2	83,29	3388,7	77,22	-173,5	-4,87
ІІ Запаси і затрати:
Виробничи запаси	153,7	3,59	151,3	3,46	-2,4	-1,56
Малоцінні і швидко зношувані предмети	64,5	1,51	111,2	2,53	46,7	72,40
Незавершене виробництво	16,9	0,39	33,7	0,77	16,8	99,41
Витрати майбутніх періодів	—	—	0,7	0,03	0,7	—
Готова продукція	431,9	10,11	534,6	12,18	102,7	23,78
Товари по купівельній вартості	2,7	0,06	6,5	0,13	3,8	118,52
Всього по II розділу	669,7	15,66	838,4	19,20	168,3	25,13
ІІІ Грошові кошти, розрахунки та інші активи:
Товари відвантажені: -не сплачені в строк	35,9	0,84	—	—	-35,9	—
Розрахунки з дебіторами: -за товари, роботи і послуги, строк оплати яких не настав -з бюджетом -з податкових розрахунків -з іншими дебіторами	4,2 — — 4,9	0,09 — — 0,11	143,6 3,7 2,9 11,4	3,27 0,08 0,07 0,26	139,4 3,7 2,9 6,5	3319,05 — — 132,65
Грошові кошти:
Розрахунковий рахунок	0,5	0,01	—	—	-0,5	—
Всього по III розділу	45,5	1,05	161,6	3,68	116,1	255,16
Всього	4277,4	100	4388,3	100	110,9	2,59

Доля кредиторської заборгованості в формуванні оборотного капіталу складала:

на початок 2005 року: 134,2 :715,2*100% = 18,76%

на кінець 2006 року: 331,5:1025*100% = 32,3%

Аналізуючи структуру оборотного капіталу, бачимо, що матеріальні оборотні кошти склали на початок року 93,64%, грошові кошти – 0,07%; розрахунки та інші активи – 5,59%.Таке співвідношення пояснюється високим рівнем матеріалоємності виробництва. На протязі року питома вага матеріальних оборотних коштів зменшилась на 11,84 відсоткових пункта та складала 81,8%.

В цілому структура оборотних коштів декілька покращилась, оскільки питома вага матеріальних оборотних коштів зменшилась, а грошових коштів та дебіторської заборгованості збільшилась. Збільшення залишків готової продукції на 23,78% свідчить про погіршення її збуту.

Важлива увага при аналізі поточних активів має приділятися дебіторській заборгованості. При наявності конкуренції та складності збуту підприємства продають її, використовуючи форми послідуючої оплати.

Тому дебіторська заборгованість є важливою частиною оборотного капіталу. Якщо на початок року розрахунки з покупцями та замовниками складали 46,15% всієї дебіторської заборгованості, то на кінець року цей показник дорівнював 88,86% тобто він збільшився на 42,71%. Зміни , що відбулись в структурі дебіторської заборгованості, свідчать про погіршення розрахункової дисціплини в бік погіршення платоспроможності. Підприємство може скоротити відвантаження продукції, тоді рахунки дебіторів зменшаться. Наявність заборгованості дебіторів спричиняє фінансові труднощі, оскільки підприємство відчуває недолік фінансових ресурсів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати та інше.

РОЗДІЛ 3. КРЕДИТУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ: МОЖЛИВОСТІ І ПЕРСПЕКТИВИ

3.1 Перспективи розвитку факторингових та форфейтингових операцій

Роль кредитування в міжнародній практиці при налагодженні взаємовідносин суттєво зросла протягом останнього десятиріччя. Для поглиблення інтеграційних процесів та подальшої їх інтернаціоналізації експортери змушені створювати якомога більше можливостей для співробітництва зі своїми партнерами, які виступають потенційними клієнтами і споживачами. Найбільш привабливими формами такого співробітництва є факторинг та форфейтинг.

Факторингові операції поширені в усіх розвинених країнах світу не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Такий стан розвитку факторингу зумовлений прагненням підприємств та організацій в умовах ринкової економіки до прискорення обігу коштів у розрахунках, скорочення розмірів іську заборгованість, зменшення неплатежів.

Проект Цивільного кодексу України присвячує факторингу цілу главу. Відповідно до ст.1138 за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або бере на себе зобов’язання передати кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта), а клієнт відступає або бере на себе зобов’язання відступити факторові ту свою грошову вимогу до третьої особи, яка випливає з відносин клієнта (кредитора) з цією третього особою (боржником).

З економічної точки зору, факторинг належить до операції посередницького типу. Його доцільно визначити як специфічну послугу, що надається спеціалізованими закладами (факторинговими фірмами або факторинговими відділами банку) своїм клієнтам у разі їх розрахунково-платіжного обслуговування. Основна мета факторингового обслуговування — інкасування дебіторських рахунків своїх клієнтів та отримання на їхню користьщлатежів за відвантажені товари та здійснені послуги. Загальний механізм досягнення такої мети — надання кредиту під боргові вимоги постачальника або зобов’язання платника. Тому в факторингу поєднується декілька банківських послуг: розрахунково-платіжні, кредитні, аудиторські, інформаційні тощо.

У факторингових операціях беруть участь три сторони: факторинговий відділ, який купує рахунки-фактури своїх клієнтів; клієнт (постачальник товару, кредитор), який укладає угоди з факторинговим відділом; підприємство (позичальник) — покупець товару.

Поняття факторингу невіддільне від поняття товарного кредиту, тому що факторинг являє собою насамперед систему фінансового та організаційного забезпечення товарного кредиту. Але ця діяльність не повинна ідентифікуватися зі стягненням заборгованості, коли мова йде про прострочені платежі, які можуть бути сумнівними або безнадійними.

Вперше факторингові послуги було здійснено в промисловій компанії «First National Bank of Boston» y 1947 році. В Західній Європі перші факторингові фірми з’явилися дещо пізніше. 1970-1980 роки характеризувались високими та стійкими темпами зростання факторингових операцій (на 40-50%) практично в усіх розвинутих країнах. В Україні факторинг почав свій розвиток у 1989-199С роках, коли було проведено формування першої мережі комерційних банків Але з виникненням деяких обставин, за всі дії інфляційних процесів, базу для факторингових операцій було підірвано і їхню дію здебільшого припинено.

У СРСР факторингові операції здійснювалися з 01.10.1988 року Промбудбанком, а з 1989 року факторингові відділи почали створюватись і в інших банках. За даними Міністерства фінансів СРСР, на 01.06.1989 року обсяг таких операції за балансами комерційних та кооперативних банків СРСР склав 43,3 млн. крб., а на 01 05.1990 року він досягнув 456,4 млн. крб. Однак, враховуючи необізнаність багатьох керівників ба» хівської системи з механізмом цього виду послуг, у більшості випадків проведення факторингових операцій було замінено банківським гарантуванням.

Те, що факторинг довгий час був заміг ою банківському гарантуванню за деякими операціями, підтверджує й Інструкція Держбанку СРСР №252 від 12.12.1989 року «Про порядок здійснення операцій з відступлення постачальниками банку права одержання платежу за платіжними вимогами за поставлені товари, виконані роботи і надані г ослуги», яка не змінена до нашого часу ні в Росії, ні в Україні. 1993 рік був роко зацікавленості в цих операціях, що може бути пов’язане з прийняттям НБУ в 1992 році Методичних рекомендацій №2 про надання комерційними банками факторингових послуг. Крім того, в тому ж році було видано НБУ факторинговий кредит для викупу у підприємств нсоплачених розрахункових документів за продукцію, яка відправлена за межі України. Але після переходу на розрахунки за платіжними дорученнями замість платіжних вимог банки до 1995 року цих операцій не здійснювали і тільки з 1995 року знову з’явились відомості про факторинг.

Відсутність зацікавленості українських підприємств до проблеми становлення форфейтингу пояснюється об’єктивними причинами: нерозвиненістю ринку банківських послуг, законодавчою неврегульованістю даного питання, низькою експортною активністю вітчизняних виробників тощо. Однак форфетування має посісти належне місце у переліку банківських операцій по мірі стабілізації економічної ситуації, зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції, прагнення комерційних банків диверсифікувати і розширити обрії своєї діяльності.

Механізм здійснення факторингової операції на сучасному етапі можна дослідити за поданою нижче схемою (рис. 3.1.), де 1 — відвантаження товару за двостороннім зовнішньоекономічним договором, 2 — виставлення розрахункових документів, З — перевірка платоспроможності покупця, 4 — оплата факторинговим відділом банку розрахункових документів постачальнику, 5 — оплата розрахункових Документів покупцем.

За умовами договору, клієнт сплачує відповідну суму факторинговому відділу за проведення розрахунково-кредитних операцій. Ця сума складається з Двох частин: відсотка за кредит, який надається факторинговим відділом. Цей відсоток на 1-2 пункти вищий за діючу облікову ставку; комісійних (за інкасацією рахунків 1,5-2,5% від вартості рахунків-фактур).

Рис. 3.1. Механізм здійснення факторингової операції

Факторинговий відділ проводить оцінювання фінансового стану клієнта, визначає галузь його діяльності, асортимент продукції, що реалізується, кон’юнктуру ринку тощо, на основі чого постачальник укладає з факторинговим відділом договір за наведеною нижче формою про факторингове обслуговування, за яким він отримує право одержання платежів щодо власних боргових вимог на певних умовах.

Факторинговий відділ має право надавати своїм клієнтам такі види послуг:

придбання прав у постачальника на отримання коштів у покупців (за відвантажені товари і здійснені послуги);

оплата платіжних документів, які були виставлені покупцеві (право на кредиторську заборгованість);

разове придбання права отримання коштів за платіжними вимогами, акцептованими платником (купівля простроченої кредиторської заборгованості);

придбання векселів.

На сучасному етапі в багатьох країнах світу факторингові компанії мають систему «on line». Зміст її полягає в тому, що вони через комп’ютерну систему можуть цілодобово отримувати точну й оперативігу інформацію про фінансовий стан обох сторін факторингових відносин. При цьому факторингова компанія надає своїм клієнтам різну інформацію не тільки про бухгалтерські розрахунки, а й з питань стану ринків збуту продукції, про зміни ціп, платоспроможність майбутніх покупців. Цей вид факторингу називається факторинговою операцією з повніш обслуговуванням, якщо ж детальної інформації не надається, то здійснюються операції з наданням необхідного мінімуму (рис. 3.1).

Факторингові операції згідно з умовами фінансування можуть здійснюватися за двома напрямками: без фінансування, з фінансуванням (див. рис. 3.2). У першому випадку клієнт факторингового відділу, відвантаживши продукцію, виставляє рахунки покупцю через компанію, завдання якої полягає в отриманні на користь клієнта платежу в строки, обумовлені укладеним договором (від 30 до 120 днів).

Факторинг з фінансуванням може бути двох типів:

1) відкритий факторинг — це форма факторингової послуги, при проведені якої покупця повідомляють, що постачальник передає факторинговому відділу рахунки-фактури;

2) закритий факторинг (конфіденційний) — це операція, при якій покупця не повідомляють про здійснення факторингового механізму з боку постачальника. У цьому разі покупець веде розрахунки з постачальником, який після отримання платежу повинен перераховувати відповідну його частину факторинговому відділу для погашення кредиту.

Рис. 3.2. Напрямками здійснення факторингових операцій згідно з умовами фінансування

Відповідно до угод з фінансуванням, факторингові операції можуть бути здійснені з правом регресу, коли факторинговий відділ може повернути постачальнику нсоплачені покупцем рахунки-фактури з вимогами відшкодування наданого кредиту. Але цей тип факторингових операцій не має широкого застосування, як правило, факторингові відділи весь ризик неплатежу беруть на себе (факторинг без права регресу).

Таким чином, здійснення факторингових операцій йде на користь як банківській системі, так і підприємствам (організаціям, установам). Тому можна говорити про перспективи розвитку факторингу в Україні за умов поступової стабілізації становлення ринкових відносин господарської сфери країни, податкової політики та формування ефективного грошового обігу.

Слід зазначити, що операція форфейтингу схожа на середньостроковий експортний факторинг, за винятком того, що факторинг буває з регресом до експортера. Основними учасниками такої угоди є продавець (експортер, який приймає векселі в оплату вартості поставлених товарів і звільняється від усіх ризиків, пов’язаних з отриманням платежу за векселями), а також покупець (імпортер), форфейтер (покупець векселя чи той, хто здійснює плату по векселю при кредитуванні у формі форфейтингу) і гарант.

Форфейтер, придбавши платіжні зобов’язання, відмовляється від свого права висувати зворотні вимоги до будь-якого з попередніх власників зобов’язання. Таким чином, він бере на себе всі ризики з оплати придбаних зобов’язань, оскільки у передавальних написах на векселі вказуються застереження, зокрема «без обороту на мене», «без права зворотної вимоги». Векселі виписуються у вільно конвертованій валюті. Використання вільно конвертованої валюти (ВКВ) в якості валюти платежу дає змогу форфейтеру уникнути труднощів при рефінансуванні угоди, а також зменшити ризики втрат, пов’язані з коливаннями якоїсь нестійкої валюти.

Строки оплати боргових зобов’язань становлять від 1 до 5 років. Платник (імпортер) намагається розподілити платежі за векселем рівномірно упродовж всього строку, що приводить до певного скорочення середнього строку наданого йому кредиту, а також дає змогу знизити кредитні ризики форфейтером.

Заборгованість, яка форфетується, зазвичай супроводжується додатковим забезпеченням у формі гарантії банку імпортера. Дебіторська заборгованість покупців товарів (як правило, у формі переказних чи простих векселів) є предметом угоди форфетування. Використання векселів як форфетованих платіжних зобов’язань зумовлене їх широким застосуванням при кредитуванні торговельних операцій, простотою оформлення, уніфікованістго й стандартизованістю вексельного обігу у більшості країн світу. Рахунки дебіторів і розстрочки платежів, які використовуються при акредитивній формі розрахунків, також можуть бути предметом угоди форфетування, але ці Документи застосовуються значно рідше.

Боргові зобов’язання при операції форфетування можна придбати на дисконтній основі (шляхом обліку). їх облік здійснюється за фіксованою облікового ставкою через стягнення процентів авансом за весь період кредитування. Таким чипом, експортер у результаті цієї операції негайно отримує суму, що дорівнює номіналу за мінусом розміру дисконту. З позиції експортера угода вважається завершеного, оскільки він отримав повне відшкодування вартості поставлених товарів. Форфейтер зберігає зобов’язання, взяті ним на облік, і подає їх до оплати при настанні вказаних строків. Процес оформлення угоди форфетування має кілька етапів. На першому з них експортер звертається до форфейтера, бо не має можливості надати імпортеру відстрочку платежу. Форфейтер збирає й аналізує інформацію про учасників угоди, вивчає фінансовий стан імпортера. На другому етапі експортер має короткий проміжок від часу отримання пропозиції форфейтера про падання кредиту до прийняття кінцевого рішення про укладення договору. Після його підписання учасники угоди повинні виконувати взаємні зобов’язання: форфейтер — придбати векселі за фіксованою процентною ставкою, а експортер — надати такі векселі.

Механізм операції форфетування можна подати таким чином (рис. 3.3):

Рис. 3.3. Механізм операції форфетування

Експортер відвантажує товари покупцеві (1), попередньо домовившись з ним про те, що йому буде надано відстрочку платежу (середньостроковий кредит). Покупець виписує серію векселів (тратт), які передає з авалем експортеру (3), попередньо знайшовши банк, який надасть гарантії (2). Експортер шукає банк, який погодиться здійснити операцію форфейтингу і подає йому отримані боргові зобов’язання для обліку (4). Банк-форфейтер переказує кошти експортеру (5). Покупець сплачує кредит по мірі настання строків погашення векселів. Якщо ж він не в змозі виконати свої зобов’язання, то кредит має сплатити гарант (банк імпортера), який дав поручительство за свого клієнта.

Таким чином, у результаті цієї угоди спостерігається така ситуація:

1) форфейтинг втрачає право регресу до експортера і отримує вкладені кошти по мірі погашення покупцем простих чи переказних векселів;

2) покупець отримує кредит строком до 5 років;

3) експортер відразу отримує кошти від обліку простих чи переказних векселів.

Оскільки договір про форфетування підписується задовго до фактичного відвантаження товару, між укладанням договору на купівлю векселів і фактичним здійсненням угоди може минути досить тривалий період. Експортер виплачує форфейтеру в цей період комісійні за зобов’язанням, які становлять певний процент від суми угоди (від 0,075% до 0,125% щомісячно). Комісійні щомісяця сплачуються авансом. Це викликано необхідністю форфейтера в цеп період у будь-який момент виконати свої зобов’язання і неможливістю використати кошти на інші інвестування. Крім того, форфейтер несе валютний і процентний ризики, оскільки повинен залучати кошти із грошового або валютного рийку для фактичного обліку векселів.

Відзначаючи ризикованість операції кредитування для форфейтера, слід указати па переваги, які гарантує форфейтинг експортеру:

експортер звільняється від відповідальності за борги покупця;

експортер звільняється від потенційних боргів, які мають бути сплачені іноземним покупцем протягом середпьострокового періоду;

ліквідність експортера поліпшується, оскільки він негайно отримує готівку;

поліпшуються шанси експортера отримати позику, бо форфейтинг не впливає на інший кредит, що надається банком;

експортер звільняється від валютного ризику і від ризику неплатежу, які бере на себе форфейтер;

експортер звільняється від ризику процентних ставок, оскільки облікова ставка відома з початку угоди;

експортер позбавляється від адміністративних проблем і видатків за інкасування боргів.

Основною вадою форфейтигу у світовій банківській практиці є його вартість -це досить дорогий вид банківських послуг, що витікає з ризикованості цієї операції для форфейтера. Вадами форфейтингу можуть бути будь-які причини, через які експортер не знайде банк, який би діяв у ролі форфейтера через незадовільну кредитоздатність покупців; обмеження уряду на платежі за кордон; нестачу резервів іноземної валюти; відмову покупців виконати платіж за товари тощо.

У сучасних умовах в Україні немає обставин, які сприяли б застосуванню такої сучасної форми кредитування експорту, як форфейтинг. Залишається сподіватись, що українські підприємства нарощуватимуть свій потенціал, набуватимуть конкурентоспроможності, а українські банки на основі цього надаватимуть у майбутньому новий для нашої країни вид банківського кредитування — форфейтування, що широко використовується у зарубіжній банківській практиці для експортерів.

3.2 Вдосконалення техніки здійснення міжнародної форфейтингової операції

Існує два можливі ініціатори форфейтингової операції — експортер і імпортер. Найчастіше в цій ролі виступає експортер або його банк. І це природно, оскільки для дисконтування представляються або перекладні векселі, виписані експортером, або прості векселі, оплачувані йому.

Саме цим визначається необхідність проведення переговорів ініціатора з форфейтером на ранніх стадіях підготовки контракту. Ще до того, як експортер і імпортер підпишуть контракт, форфейтер може визначити свої вимоги до гарантії або аваля, хоч би приблизно вказати розмір дисконту. Без цієї інформації експортер не в змозі точно визначити ціну контракту.

На практиці далеко не кожен експортер вступає в переговори з форфейтером на такій ранній стадії, а в результаті він може виявити, що маржа за фінансування, включена їм в ціну контракту, необоснованна.

Перше, що повинен визначити для себе форфейтер, — це характер операції, тобто з’ясувати, з якими цінними паперами йому доведеться мати справу — фінансовими або товарними. Фінансові векселі — це цінні папери випущені з метою акумуляції засобів, які позичальник надалі може використовувати на свій розсуд. Товарні ж векселі оформляються у випадку операцій купівлі-продажу продукції. Проте межа між фінансовими і товарними операціями до певної міри розмита (скажімо, виписується вексель без здійснення торгової операції, але потім отримані кошти використовуються для покупки яких-небудь товарів). Проте визначеність в питанні про те, чи є векселі фінансовими або товарними, для форфейтера має важливе значення з наступних причин.

По-перше, деякі учасники вторинного форфейтингового ринку не бажають набувати фінансових векселів. Існують різні пояснення цього небажання. Деякі вторинні форфейтеры розглядають подібний спосіб залучення ресурсів як свідоцтво фінансового неблагополуччя позичальника (хоча це не завжди так). Інші віддають перевагу товарним векселям з тієї причини, що гроші знецінюються, що лякає інвесторів і реальний товар здається їм надійнішим вкладенням засобів.

По-друге, навіть той, хто згоден купити фінансові папери, хоче знати, з яким видом паперів він матиме справу, оскільки це впливає на оцінку загального ризику, якому він піддається.

Велика частина векселів, що продаються на вторинному форфейтинговому ринку є товарними. Тому у разі пропозиції фінансових паперів обов’язковим вважається попереднє письмове попередження про це.

Якщо ця умова порушена, покупець фінансових паперів має право зажадати анулювання операції.

Форфейтер завжди повинен мати на руках короткий опис операції, лежачої у основі операцій з векселями. Воно може бути отримане по телексу або факсу при попередньому обговоренні умов операції.

Після того, як форфейтер з’ясує характер операції, він повинен визначити наступне.

Об’єм фінансування, валюта, термін.

Хто є експортером і в якій країні він знаходиться? Це питання важливий, тому що хоча фінансування забезпечується без права регресу існують обставини, при яких форфейтер може пред’явити претензії експортерові. Кредитоспроможність експортера також має значення.

Крім того, форфейтер повинен перевірити достовірність підписів на векселях;

Хто є імпортером і з якої він країни? Для перевірки достовірності підписів і відповідності оформлення векселів законодавству форфейтер повинен точно визначити імпортера і його місцезнаходження.

Чим оформляється борг, належний форфейтированию: простим векселем перекладним і т.д.?

Яким чином борг застрахований?

Періоди погашення векселів, суми погашення.

Вид товарів, що експортуються. Це питання цікавить форфейтера, по-перше з погляду доцільності всієї операції, по-друге, з позиції легальності експорту.

Коли проводитиметься постачання товару? Дата повинна бути близька до дати надання фінансування. Важливо також і те, що гарант навряд чи зможе авалювати вексель до тих пір, поки постачання не буде здійснено.

Коли поступлять документи, що підлягають дисконтуванню? Поки документи не будуть отримані, форфейтер не зможе перевірити і дисконтувати їх.

У яку країну буде здійснений платіж форфейтеру? Це важливо знати оскільки платіж в закордонний банк може затримати отримання коштів, і така затримка повинна бути врахована при дисконтуванні паперів, існує також можливість заморожування засобів на рахунках властями країни, і ця можливість теж повинна бути врахована при розрахунку дисконту. Форфейтер може навіть відмовитися від операції, якщо його не влаштовує 6анк, в який поступлять засоби.

Кредитний аналіз

Після того, як форфейтер отримає відповіді на вищеперелічені питання він повинен провести кредитний аналіз. Більшість форфейтингових операцій здійснюється банками, і кредитний аналіз є обов’язковим етапом підготовки операції. Існує як мінімум чотири види ризику, які винні бути проаналізовані форфейтером: ризик гаранта, ризик покупця, ризик імпортера, ризик країни.

Після цього форфейтер може називати свою тверду ціну. Проте з моменту передачі заявки на здійснення форфейтингової операції до реального постачання товарів, коли форфейтер зможе купити векселі, проходить визначене час, протягом якого процентні ставки можуть змінитися в несприятливому для форфейтера напрямі. Цей ризиковий період може бути роздільний на дві частини.

Перша частина — час між передачею на розгляд заявки і ухваленням її імпортером. Природно, поки заявка не узгоджена з останнім, немає упевненості в тому, що операція взагалі відбудеться. На цей час форфейтер може запропонувати експортерові опціон — вид контракту, по якому покупець має право протягом певного терміну або купити за фіксованою ціною обумовлену суму іноземної валюти, або продати її. Власник опціону

ухвалює рішення про те, скористатися чи ні наданим йому правом, залежно від динаміки валютних курсів. У всіх випадках ризик якому піддається власник опціону, наперед обмежений ціною опціону, а виграш теоретично не обмежений. Якщо період наданого опціону не перевищує 48 годин, то форфейтер може прийняти на себе ризик і без нарахування комісії, якщо перевищує — нараховується певна сума комісії. Зазвичай форфейтеры не погоджуються на опціони терміном понад 1 місяця, хоча бувають виключення (до 3 місяців).

Друга частина — час між затвердженням заявки і постачанням товарів. У перебіг цього часу (зазвичай від декількох днів до 12 місяців) форфейтер і експортер несуть зобов’язання, від яких вони можуть відмовитися лише при умові компенсації всіх витрат іншій стороні. У разі відмови експортер повинен компенсувати витрати форфейтера за іншими зобов’язаннями, які він міг прийняти на себе з метою фінансування даної операції; форфейтер — компенсувати експортерові всі витрати по організації іншого, можливо дорожчого джерела фінансування. Крім того, форфейтер зазвичай стягує з експортера так звані “комісійні за зобов’язання”, тобто за те, що, приймаючи на себе певні зобов’язання відносно даного експортера, він позбавляє себе потенційної можливості укласти інші можливо, вигідніші операції.

Після того, як досягнута попередня домовленість про операцію форфейтер посилає документи з пропозицією (телексом або листом) експортерові, який повинен письмово підтвердити свою згоду. Форфейтер також перераховує документи, з якими йому необхідно ознайомитися до того, як він приступить до дисконтування векселів (ліцензія на експорт товарів, інші повідомні документи). Знайомство з вказаною документацією повинно дати йому можливість переконатися в тому, що операція здійсниться.

Коли пропозиція буде прийнята експортером, він повинен підготувати серію перевідних векселів або підписати угоду про ухвалення простих векселів від покупця. На даній стадії експортер повинен також отримати гарантію або аваль на свої векселі. Крім того, він робить напис на векселях: “без права регресу”. Таким чином, будуть готові всі документи на основі яких форфейтер може провести дисконтування, навіть якщо відвантаження товарів фактично ще не проведене.

У міжнародній торгівлі експортер отримує від іноземного покупця перевідні або прості векселі, оплата яких повинна бути проведена в передбачені терміни. Банк в країні імпортера або авалирует такі оборотні документи, або гарантує їх виконання. Оскільки форфейтер купує боргові зобов’язання без права регресу, він несе всі ризики можливого неплатежу. Тому якщо боржник не є першокласним позичальником, форфейтер прагнутиме отримати певне забезпечення – в формі аваля або безумовної гарантії банку.

Гарантійне зобов’язання видається гарантом кредиторові в забезпечення своєчасної сплати суми, що належить з боржника. Гарантія надається у формі відповідного листа, який повинен містити наступні реквізити: ким виданий лист, юридична адреса гаранта № гарантійного листа, об’єкт гарантії (операція, дата постачання продукції процентна ставка і т.д.).

Існує декілька видів гарантій, що розрізняються по суб’єктові гарантійного зобов’язання, порядку оформлення гарантії, джерелу засобів використовуваному для гарантійного платежу. Як суб’єкт гарантійного зобов’язання при операціях “а-форфе” можуть виступати фінансово стійкі підприємства або спеціальні установи, що мають в своєму розпорядженні засоби. Частіше всього такими установами є банки.

Окрім зниження ризиків форфейтера гарантії забезпечують вищу ліквідність дисконтованих паперів на вторинному ринку. Якщо надається банківська гарантія, то зазвичай її виставляють міжнародні банки, що мають представництва в країні імпортера.

Аваль — це вексельне поручительство, через яке аваль приймає відповідальність за виконання зобов’язань якого-небудь зобов’язаного по векселю особи. Окрім підпису аваль повинен містити напис на векселі: ”per aval”, а якщо це перевідний вексель, на нім повинні бути вказані також прізвище, ім’я, по батькові аваля. В порівнянні з гарантією аваль володіє перевагою, що полягає в тому, що він неотделим від векселя.

Гарантійні оборотні документи враховуються експортером в своєму банку без права регресу вимог. Банк експортера, таким чином, діє як форфейтер. Це витікає з самої угоди про форфейтинг, яка зазвичай полягає лише після того, як досягнута домовленість – між продавцем і його банком про те, що банк виступить як форфейтера, і між покупцем і його банком про те, що банк авалирует векселя або надасть гарантію їх оплати.

Форфейтер особливо зацікавлений в ефективному забезпеченні що набуває їм оборотного документа. Якщо таким забезпеченням є аваль, то, наприклад, по англійських законах таке зобов’язання вважається дійсним і аваль як гарант несе таку ж відповідальність, як і індосант документа.

Якщо забезпечення має форму банківської гарантії, в ній указується що вона є основною гарантією і гарант займає положення головного боржника, що вона є безвідзивною і безумовною, що вона ділима і передавана.

Договір між експортером і форфейтером зазвичай містить обмовку про застосовному праві і юрисдикції. Якщо забезпеченням є гарантія аналогічна обмовка включається в гарантію, яку банк дає форфейтеру в країні імпортера.

3.3 Особливості міжнародного форфейтингу в Україні

Останніми роками розвиток форфейтингових послуг в країнах з розвиненою ринковою економікою йшло по наступних основних напрямах.

Купуючи активи, форфейтер здійснює інвестування. Можливо, він зовсім не бажає тримати свої засоби в подібній формі протягом тривалого часу, а навпаки, прагне до перепродажу інвестиції іншій особі, також форфейтером, що стає. На основі цієї подальшого перепродажу боргів виникає вторинний форфейтинговий ринок.

Форфейтер може перепродувати частину активів, що знаходяться в його власності, оскільки природа операції дозволяє дробити борг на будь-яке кількість частин, на кожну з яких оформляється вексель з своїм терміном погашення. Один або декілька з цих векселів можуть бути продані.

Не слід думати, що первинний і вторинний форфейтингові ринки сильно розмежовані. Насправді одні форфейтеры, оперуючи на вторинному ринку, залишаються утримувачами певного портфеля форфейтингових цінних паперів, а інші, мало пов’язані з первинним ринком, можуть бути активними трейдерами на вторинному. На обох ринках діють, як правило юридичні особи. Вкладення у форфейтингові активи приватними особами зустрічаються досить рідко, оскільки далеко не кожним інвестор володіє солідним портфелем, що дозволяє нести супутні операціям цього роду політичні і економічні ризики.

Часто безпосередньої передачі форфейтингових паперів новому власникові не відбувається. Він знає вартість паперів, терміни їх звернення знає гаранта, але не первинного емітента. В цьому випадку попередній власник після закінчення терміну дії цінних паперів збирає платежі і переводить їх новому власникові. Чим же пояснюється подібна секретність на вторинному форфейтинговому ринку?

Перш за все, міркуваннями конфіденційності. Експортер зацікавлений у нерозголошуванні інформації про способи фінансування його операцій і не хоче щоб покупець (або які-небудь треті особи) знав про його фінансові потреби і використовуваному механізмі фінансування його операцій. Будь-який продаж форфейтингових паперів припускає ризик мимовільного розширення круга ділових взаємин, що утрудняє контроль з боку експортера. У уникнення цього останній прагне встановити певні обмеження в контракті, які заважали б вільному зверненню форфейтингових паперів.

Не дивлячись на всі труднощі, вторинний форфейтинговий ринок процвітає.

Пояснити це можна наступними обставинами.

Первинний утримувач цінних паперів може, наприклад, виявити, що покупка якого-небудь нового паперу приведе до перевищення ліміту кредитування встановленого їм для даної країни. Навіть якщо дохід по цих паперах дуже привабливий, він вимушений буде відмовитися від операції, якщо не уповноважений перевищувати даний ліміт. Вирішенням проблеми може бути перепродаж або вже наявних в портфелі паперів цієї країни, або тих, які запропоновані в даний момент. Те ж саме відбувається при перевищенні встановлених ним лімітів кредитування якого-небудь певного емітента. Первинний утримувач може бути привернутий на вторинний ринок просто тому, що процентні ставки впали, і він може купити на даному ринку папери з великим дисконтом, чим при покупці тих же паперів на первинному ринку.

Є і інші причини, що примушують первинного утримувача брати участь в торгівлі на вторинному ринку. Наприклад, він хоче забезпечити вищу ліквідність свого портфеля в очікуванні зміни процентних ставок або скористатися більшою прибутковістю або нижчим рівнем ризику певних паперів і тому набуває їх на вторинному ринку. Або ще простіше: на ринку може з’явитися покупець, що пропонує вигідну ціну (це може відбутися, якщо покупець передбачає можливе зростання процентних ставок в майбутньому і готовий придбати дані папери з нижчим дисконтом, ніж при первинному їх продажі).

Отже, для форфейтера вторинний ринок володіє наступним привабливими рисами:

— дохід по форфейтингових паперах зазвичай вище за той, який можна отримати по інших цінних паперах (при однаковому рівні ризику, однакових термінах і валюті);

— будь-який інвестор зацікавлений в тому, щоб понизити ризики, а гарантії по форфейтингових паперах або аваль першокласних банків – найкраще забезпечення платежу.

Не дивлячись на всю привабливість інвестицій у форфейтингові папери об’єми таких операцій і кількість форфейтеров поки що невеликі.

Форфейтинговий ринок не розвинувся поки до розмірів брокерського ринку. Багато форфейтеры, особливо торгуючі на первинному ринку, вважають, що подібне розвиток міг би налякати багато експортерів і їх банки, оскільки приведе до втрати контролю над випущеними на ринок цінними паперами.

Іншим важливим напрямом розвитку форфейтингового ринку стало об’єднання покупців в синдикати. Ця тенденція відповідає процесу об’єднання банків як кредиторів. Сам процес об’єднання відбувається на основі взаємної домовленості форфейтеров про те, яку частину форфейтингових паперів придбає кожний з них. Зазвичай різні папери купуються різними форфейтерами. Але якщо суми дуже великі, то навіть окремі папери можуть бути розділені між форфейтерами при допомозі договори участі. Правда, цей спосіб ускладнює звернення паперів, що в свою черга знижує потенційну можливість їх попадання на вторинний ринок.

Крім того, до цих пір не до кінця визначений юридичний статус подібних угод. Тому на практиці вони використовуються рідко.

Існує і інший спосіб. Якщо експортер готовий їм скористатися йому доведеться значно збільшити кількість документів, кожний з яких тепер складається на меншу суму за допомогою зміни термінів (наприклад звичні 6 місяців можна розбити на 2 інтервали по 3 місяці і т.д.). Цей спосіб переважний тим, що не передбачає складання договору участі між утримувачами паперів.

Важливо відзначити принципову відмінність між форфейтером – учасником синдикату і покупцем на вторинному ринку. Учасник синдикату є покупцем на первинному ринку і в його обов’язки входить перевірка законності і правильності оформлення всіх придбаних їм цінних паперів, а також гарантій і аваля, що додаються до паперів. Покупець на вторинному ринку не має подібних обов’язків.

Важливим напрямом розвитку форфейтингового ринку є розширення фінансування, що припускає розрахунок дисконту на основі плаваючої процентної ставки. Подібна практика пояснюється зростанням непостійності процентних ставок і відображає небажання багатьох банків укладати угоди фіксованим ставкам.

З точки ж зору експортера будь-який продаж на основі плаваючої ставки відсотка погіршує можливості отримання максимуму грошових коштів. Справа в тому, що первинний форфейтер продає на вторинному ринку папери з дисконтом що базується на превалюючій процентній ставці, причому продаж здійснюється з умовою остаточного фінансового врегулювання на певну дату і з урахуванням подальшого руху процентних ставок.

Фактично до закінчення терміну векселя таких дат може бути декілька. Таким образом, угода подразумевает високий ступінь ризику і може вести до виникненню непередбачуваних зобов’язань, що, звичайно, є приводом для неспокою не тільки форфейтера, але і його аудиторів.

Розмір форфейтингового ринку

Будь-яка оцінка розмірів світового форфейтингового ринку — не більше ніж здогадка. Ринок цей значно виріс за останні роки, але все ще залишається невеликою частиною ринку середньострокових фінансових ресурсів. Причини що привели до його виникнення і зростання, діятимуть і в осяжному майбутньому, проте існують певні обмеження для доступу на нього нових форфейтеров. Обмеження ці наступні.

Оскільки йдеться про середньостроковий (у західному розумінні) фінансуванні, банкам часто важко погоджувати дати погашення форфейтируемых активів з датами погашення власних позик. Таким образом, залишається достатньо високий ризик у разі зміни процентних став, що істотно стримує активність учасників даного ринку.

При проведенні операцій форфейтингу використовується спеціальна техніка що вимагає вельми кваліфікованого обслуговування. Фахівців в цій області дуже мало, а їх підготовка вимагає тривалого часу.

Банки мало займаються дослідженням і формуванням форфейтингового ринку.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Зростання взаємної заборгованості найбільших промислових підприємств призвело до того, що проблема неплатежів перетворилася на один з найбільш гострих питань поточної господарської практики і вимагає можливо швидшого рішення.

Взаємні фінансові заборгованості господарюючих суб’єктів ростуть з загрозливою швидкістю. Схоже на те, що ця проблема є зараз головною в державі, оскільки неплатежі в цілому по країні перевищили річний об’єм її валового внутрішнього продукту.

В майбутньому, поза сумнівом, вексельне звернення вУкраїні прийме більш традиційні (і цивілізовані) форми, коли предприятия-боржники самостійно виставлятимуть векселі, отримуватимуть під них вексельне поручительство банку і розплачуватися авалированными векселями з своїми кредиторами. При цьому банки, з метою мінімізації своїх ризиків супроводжуючі гарантійні операції, можуть практикувати авалювання векселів під заставу конкретного майна або прав векселедавців. Разом з тим відсутність необхідного досвіду і навиків відповідних дій неопрацьованість (пропуски) законодавства, регулюючого порядок звернення векселів при їх неоплаті, може привести до появи і такі форми комерційного кредитування, коли векселі забезпечуватимуться не авалем, банком, що надається, а майном боржника, яке може стягнути векселедержатель в спрощеному судовому порядку.

Вексель стає популярним цінним папером на фінансовому ринку в Україні. Це обумовлено відносною простотою, розвиненістю форм і тривалою світовою практикою застосування цього боргового зобов’язання. При переході від ринку продавця до ринку покупця вексель гратиме все велику роль в торговому обороті, тому вельми важливо наявність вексельного законодавства, що пропрацювало. Що діють в справжній момент нормативні акти в більшості випадків або вже морально застаріли, або носять тимчасовий характер.

Ринок форфейтингових послуг може нормально функціонувати тільки в стабільно працюючій економіці. Неплатоспроможність основних споживачів продукції ставлять під питання саме існування таких взаємин.

Проте в Україні бурхливо розвивається ринок операцій двохчинників, тобто покупки зобов’язань постачальникові спільно із зарубіжними факторинговими і форфейтинговими.

Розвиток українського ринку операцій форфейтингу стримується віднесенням України до країн з високим ризиком інвестицій. Західні банки розміщуючі засоби в нашій країні збільшують частку високо ризикових вкладень, а отже, знижують свої показники надійності. З однією сторони, це призводить до того, що при обліку векселів ставки деколи значно перевищують світові, а з іншою, — до того, що в якості забезпечення власних гарантійних зобов’язань українських банків вимушені заморожувати значні засоби на кореспондентських рахунках в іноземних банках.

Аналізуючи діяльність досліджуваного підприємства можна зробити наступний висновок про те, що короткострокові кредити підприємство не залучає. Це пояснюється досить високою обліковою ставкою НБУ та жорсткими умовами кредитування. Більшу частину об’єму кредиторської заборгованості складає заборгованість перед постачальниками,яка являє собою комерційний кредит — форфейтинг, по якому не потрібне забезпечення та який майже безкоштовний, оскільки всі ризики на себе бере банк-посередник, яким є “Укрсиббанк”. Підприємство ВАТ “Вінницький інструментальний завод” використовує кошти, які йому не належать. Це сприяє тимчасовому покращенню фінансового стану підприємства, але якщо вони не затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно повертаються. В іншому випадку виникає прострочена кредиторська заборгованість.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гроші, кредит, банки.// Під ред. Г.И. Кравцової. К.: ТОВ “Місанта” — 1997.С.262.

2. Казакова Н.К. Вексель в торговому обороті.- М.: 2005.-c.93.

3. Кирєєв А. Міжнародна економіка. Міжнародна мікроекономіка: рух товарів і чинник виробництва.- М.:» Міжнародні відносини» 2004.

4. Лізингові, факторингові, форфейтингові операції банків .- М.: Видавництво МГУ, 2001. -С. 445.

5. Міжнародні економічні відносини // Під ред. Е.Ф. Авдокушина. М.: ГИК Інформационно-внедренчеській центр «Маркетинг», 1996.С.27.

6. Мікумов Я.С. Теоретичний і практичний посібник з фінансових обчисленням.- М.: ИНФРА-М 1996. — с.78.

7. Носькова Н.Я. Міжнародні валютний-кредитні відносини.-М.: Видавництво МГУ,1995.-С.45.

8. Павлов В.В. Міжнародна валютна система і валютний-розрахункові

операції в зовнішній торгівлі. К.: «Знання», 2003. — 47с.

9. Смирнов AJL, Красавина Л.Н. Міжнародний кредит: форми і умови.- К: АТ «Колсантбанкир», 2005.- с.87.

10. Тіхонов Р. А., Панферов И.И. Вексель: генезис, функції, механізм.- М.: ТОВ «Місанта», 2007.- с.83.

11. Фельдман А. А. Вексельне звернення. Російська і міжнародна практика.- М.: ИНФРА-М 2005. — с.54.

12. Хойер В. Якробити бізнес в Європі.» К.: Видавництво справа. 2002.- с.78.

13. Економіка зовнішніх зв’язків України. // Під ред. к.е.н. доцента А.С. Булатова. — К.: Видавництва «БЕЄВІ, 2005. — 695с.

14. Експортно-імпортні операції: Рекомендації і документи. К.: ПКФ «Видавничий будинок», 2004. — 130с.

15. Про підприємства в Україні: Закон Українт стаття 80 // «Банківський вісник». — 2006. № 8.

16. Про порядок ведення і обліку операцій при розрахунках за допомогою векселів в Україні: Інструкція Національного банку // «Банківський вісник».- 2004. № 1.

17. Про обов’язковий оформлення векселями простроченої заборгованості за поставлені товари і надані послуги: Ухвала Верховної ради № 430 від 10.06.94 // Економічна газета — 2004. №9

18. Про порядок проведення операцій з векселями: Доповнення Національного Банку України // «Банківський вісник». — 2007. № 3.

19. Про порядок і підставу здійснення протестів векселів : Інструкція Міністерства юстиції України // Юридичний вісник.- 2004.№4.

20. Про платіжний засіб України: Ухвала Верховної Ради України // Комерсант.- 2004. № 33

21. Про порядок проведення валютних операцій пов’язаних з рухом капіталу: Лист Національного банку № 326 від 23.05.94 // Національна економічна газета, — 2004.№ 7.

22. Про порядок проведення валютних операцій на території України: Положення Національного банку України // Банківський вісник.- 2005. №2.

23. Про порядок проведення валютних операцій, пов’язаних з рухом капіталу: Положення Національного банку України // Банківський вісник.- 2006.№5.

ДОДАТОК А

Додаток до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2

			КОДИ
		Дата (рiк, мiсяць, число)	…….2004	12	31
Пiдприємство
ВАТ „Вінницький інструментальний завод ”		за ЄДРПОУ	05404245
Територiя		за КОАТУУ	3252000000
Форма власностi	Колективна власність	за КФВ	20
Орган державного управлiння
		за СПОДУ	6024
		за ЗКГНГ	61256
Вид економічної діяльності	Виробництво	за КВЕД	46232
Одиниця вимiру: тис.грн.		Контрольна сума	—
Aдреса:
м. Вінниця, вул.. Коцюбинського 28/Б,

БАЛАНС
на 31 грудня ……….2005 p.
	Форма N1	Код за ДКУД	1801001

AКТИВ	Код рядка	За 2004 рік	За 2005 рік
1	2	3	4
І. Необоротні активи
Нематеріальні активи:
залишкова вартість	010	0	0
первісна вартість	011	0	0
знос	012	( 0 )	( 0 )
Незавершене будівництво	020	7.9	9.7
Основні засоби:
залишкова вартість	030	4702.1	4748.1
первісна вартість	031	12454.1	12890
знос	032	( 7752 )	( 8141.9 )
Довгострокові фінансові інвестиції:
які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств	040
інші фінансові інвестиції	045	0	0
Довгострокова дебіторська заборгованість	050	0	0
Відстрочені податкові активи	060	0	0
Інші необоротні активи	070	0	0
Гудвіл при консолідації	075	0	0
Усього за розділом І	080	4710	4775.5
ІІ. Оборотні активи
Запаси:
виробничі запаси	100	2815.4	2049.3
тварини на вирощуванні та відгодівлі	110	0	0
незавершене виробництво	120	0	0
готова продукція	130	2776.8	2643
товари	140	314.1	447.2
Векселі одержані	150	0	0
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:		790.1	933.9
чиста реалізаційна вартість	160	1009.2	1018.2
первісна вартість	161	( 219.1 )	( 84.3 )
резерв сумнівних боргів	162
Дебіторська заборгованість за розрахунками:		0.2	0.3
з бюджетом	170	0	0
за виданими авансами	180	0	0
з нарахованих доходів	190	0	0
із внутрішніх розрахунків	200	6.6	1.6
Інша поточна дебіторська заборгованість	210	0	0
Поточні фінансові інвестиції	220
Грошові кошти та їх еквіваленти:
в національній валюті	230	1.6	203
в іноземній валюті	240	1.3	0.5
Інші оборотні активи	250	28.5	30.9
Усього за розділом ІІ	260	6734.6	6309.7
ІІІ. Витрати майбутніх періодів	270	6	7.3
Баланс	280	11450.6	11092.5
ПАСИВ	Код рядка	За 2004 рік	За 2005 рік
1	2	3	4
І. Власний капітал		163,6	56,4
Статутний капітал	300	0	0
Пайовий капітал	310	0	0
Додатковий вкладений капітал	320	4843.8	4844
Інший додатковий капітал	330	0	0
Резервний капітал	340	1179.6	1283.3
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	350	( 0 )	( 0 )
Неоплачений капітал	360	( 0 )	( 0 )
Вилучений капітал	370	0	0
Усього за розділом І	380	9075	9178.9
ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів	385
Забезпечення виплат персоналу		0	0
Інші забезпечення	400	0	0
Цільове фінансування	410	0	0
Усього за розділом ІІ	420	0	0
ІІІ. Довгострокові зобов’язання	430	0	0
Довгострокові кредити банків		0	0
Інші довгострокові фінансові зобов’язання	440	0	0
Відстрочені податкові зобов’язання	450	0	0
Інші довгострокові зобов’язання	460	0	0
Усього за розділом ІІІ	470	0	0
ІV. Поточні зобов’язання	480	0	0
Короткострокові кредити банків		200	40
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями	500	0	0
Векселі видані	510	87.7	87.7
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	520	38.8	41,8
Поточні зобов’язання за розрахунками:	530
з одержаних авансів		6,0	6,4
з бюджетом	540	20,2	28
з позабюджетних платежів	550	1,8	1,9
зі страхування	560	21,5	22,8
з оплати праці	570	30,2	31,9
з учасниками	580	0	0
із внутрішніх розрахунків	590	2.1	0
Інші поточні зобов’язання	600	1,7	1,4
Усього за розділом ІV	610	2375.6	1913.6
V. Доходи майбутніх періодів	620	0	0
Баланс	630	11450.6	11092.5
	640

Керівник	________________
	(підпис)	(прізвище)
Головний бухгалтер	________________
	(підпис)	(прізвище)

Додаток до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2

				КОДИ
			Дата (рiк, мiсяць, число)	……….2006	12	31
Пiдприємство
ВАТ „Вінницький інструментальний завод ”			за ЄДРПОУ	05404245
Територiя			за КОАТУУ	3252000000
Форма власностi	Колективна власність		за КФВ	20
Орган державного управлiння
			за СПОДУ	240
Галузь (вид дiяльностi)	о		за ЗКГНГ	61256
Вид економічної діяльності	Виробництво		за КВЕД	46232
Одиниця вимiру: тис.грн.			Контрольна сума	—
Aдреса:
м. Вінниця, вул.. Коцюбинського 28/Б

БАЛАНС
на 31 грудня ……….2006 p.
	Форма N1	Код за ДКУД	1801001

AКТИВ	Код рядка	За 2005 рік	За 2006 рік
1	2	3	4
І. Необоротні активи
Нематеріальні активи:
залишкова вартість	010	0	15.2
первісна вартість	011	0	15.5
знос	012	( 0 )	( 0.3 )
Незавершене будівництво	020	9.7	7.4
Основні засоби:
залишкова вартість	030	4748.1	4793.3
первісна вартість	031	12890	13307.4
знос	032	( 8141.9 )	( 8514.1 )
Довгострокові фінансові інвестиції:
які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств	040
інші фінансові інвестиції	045	0	0
Довгострокова дебіторська заборгованість	050	0	110
Відстрочені податкові активи	060	17.7	39.1
Інші необоротні активи	070	0	0
Гудвіл при консолідації	075	0	0
Усього за розділом І	080	4775.5	4965
ІІ. Оборотні активи
Запаси:
виробничі запаси	100	2049.3	796.7
тварини на вирощуванні та відгодівлі	110	0	0
незавершене виробництво	120	0	0
готова продукція	130	2643	3931.1
товари	140	447.2	233.3
Векселі одержані	150	0	0
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:
чиста реалізаційна вартість	160	933.9	2376.1
первісна вартість	161	1018.2	2435.5
резерв сумнівних боргів	162	( 84.3 )	( 59.4 )
Дебіторська заборгованість за розрахунками:
з бюджетом	170	0.3	218.8
за виданими авансами	180	0	0
з нарахованих доходів	190	0	0
із внутрішніх розрахунків	200	0	0
Інша поточна дебіторська заборгованість	210	1.6	1
Поточні фінансові інвестиції	220	0	0
Грошові кошти та їх еквіваленти:
в національній валюті	230	203	76.2
в іноземній валюті	240	0.5	0
Інші оборотні активи	250	30.9	30.6
Усього за розділом ІІ	260	6309.7	7663.8
ІІІ. Витрати майбутніх періодів	270	7.3	9.6
Баланс	280	11092.5	12638.4
ПАСИВ	Код рядка	За 2005 рік	За 2006 рік
1	2	3	4
І. Власний капітал		56,4	56,4
Статутний капітал	300	0	0
Пайовий капітал	310	0	3962,5
Додатковий вкладений капітал	320	4844	1,19
Інший додатковий капітал	330	0	41,2
Резервний капітал	340	1283.3	84,0
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	350	( 0 )	( 0 )
Неоплачений капітал	360	( 0 )	( 0 )
Вилучений капітал	370	0	0
Усього за розділом І	380	9178.9	9319
ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів
Забезпечення виплат персоналу	400	0	0
Інші забезпечення	410	0	0
Цільове фінансування	420	0	0
Усього за розділом ІІ	430	0	0
ІІІ. Довгострокові зобов’язання		0	0
Довгострокові кредити банків	440	0	0
Інші довгострокові фінансові зобов’язання	450
Відстрочені податкові зобов’язання	460	0	0
Інші довгострокові зобов’язання	470	0	0
Усього за розділом ІІІ	480	0	35.4
ІV. Поточні зобов’язання		0	0
Короткострокові кредити банків	500	0	35.4
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями	510
Векселі видані	520	40	1500
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	530	0	0
Поточні зобов’язання за розрахунками:		87.7	0
з одержаних авансів	540	41,8	109,1
з бюджетом	550
з позабюджетних платежів	560	6,4	1,2
зі страхування	570	28	46,8
з оплати праці	580	1,9	13,3
з учасниками	590	22,8	28,9
із внутрішніх розрахунків	600	31,9	67,0
Інші поточні зобов’язання	610	1,4	65,2
Усього за розділом ІV	620	1913.6	3284
V. Доходи майбутніх періодів	630	0	0
Баланс	640	11092.5	12638.4

Керівник	________________
	(підпис)	(прізвище)
Головний бухгалтер	________________
	(підпис)	(прізвище)

ДОАТОК Б

Звіт про фінансові результати

за 2004 — 2006 р.

I. Фінансові результати

Форма № 2 тис. грн.

Стаття	Код рядка	Роки
		2004	2005	2006
1	2	3	4	5
Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	010	520,8	631,8	957,0
Податок на додану вартість	015	( 86,8 )	( 105,3)	( 159,5 )
Акцизний збір	020	( 0 )	( 0 )	( 0 )
	025	( 0 )	( 0 )	( 0 )
Інші вирахування з доходу	030	( 0 )	( 0 )	( 0 )
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)	035	434,0	526,5	797,5
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)	040	( 735,6)	( 853,0 )	( 1111,0 )
Валовий:
прибуток	050
збиток	055	-301,6	-326,2	-84,0
Інші операційні доходи	060	1036.6	2380.9	4082.8
Адміністративні витрати	070	( 793 )	( 1071.4 )	( 888.8 )
Витрати на збут	080	( 82.8 )	( 182.2 )	( 135.9 )
Інші операційні витрати	090	( 942.3 )	( 2725.6 )	( 629.2 )
Фінансові результати від операційної діяльності:
прибуток	100	2221.5	787.1	398.5
збиток	105	( 0 )	( 0 )	( 0 )
Доход від участі в капіталі	110	0	0	0
Інші фінансові доходи	120	0	0	0
Інші доходи	130	394.4	185	309.8
Фінансові витрати	140	( 7.7 )	( 36.2 )	( 68.7 )
Втрати від участі в капіталі	150	( 0 )	( 0 )	( 0 )
Інші витрати	160	( 363.6 )	( 336.7 )	( 188.7 )
Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування:
прибуток	170	2244.6	599.2	450.9
збиток	175	( 0 )	( 0 )	( 0 )
Податок на прибуток від звичайної діяльності	180	1065	459.1	347.2
Фінансові результати від звичайної діяльності:
Прибуток	190	1179.6	140.1	103.7
Збиток	195	( 0 )	( 0 )	( 0 )
Надзвичайні:
Доходи	200	0	0	0
Витрати	205	( 0 )	( 0 )	( 0 )
Податки з надзвичайного прибутку	210	0	0	0
Частка меншості	215	0	0	0
Чистий:
прибуток	220	1179.6	140.1	103.7
збиток	225	( 0 )	( 0 )	( 0 )

II. Елементи операційних витрат

Найменування показника	Код рядка	Роки
		2004	2005	2006
1	2	3	4	5
Матеріальні затрати	230	3516.6	4691.5	3192.8
Витрати на оплату праці	240	1217.6	1372	1385.7
Відрахування на соціальні заходи	250	456.6	530.1	525.2
Амортизація	260	412.6	460.6	462.5
Інші операційні витрати	270	1281.7	518	697.4
Разом	280	6885.1	7572.2	6263.6

ІІІ. Розрахунок показників прибутковості акцій

Назва статті	Код рядка	Роки
		2004	2005	2006
1	2	3	4	5
Середньорічна кількість простих акцій	300	11280	11280	11280
Скоригована середньорічна кількість простих акцій	310	11280	11280	11280
Чистий прибуток, (збиток) на одну просту акцію	320	5,0	5,0	5,0
Скоригований чистий прибуток, (збиток) на одну просту акцію	330	5,0	5,0	5,0
Дивіденди на одну просту акцію	340	0	0	0

Аналіз фінансового стану підприємства на прикладі ДП «Галактон»

Вступ

В сучасних умовах переходу України до ринкових відносин підвищуються вимоги до економічної підготовки спеціалістів. Це вимагає нових підходів в організації аналітичної роботи в Україні в цілому та на підприємствах зокрема, в підвищенні рівня аналітичної підготовки. економічних кадрів.

Економічний аналіз – це система спеціальних знань для дослідження зміни і розвитку економічних явищ у їх взаємозв’язку та взаємо обумовленості, що визначаються суб’єктивними та об’єктивними причинами з метою забезпечення цільового управління ними.

Економічний аналіз – дисципліна, вивчення якої допомагає сформувати необхідні професійні якості економістів вищої кваліфікації. Необхідність аналітичних знань та навичок пояснюється потребами практики, що виникли в період докорінної зміни умов господарювання підприємств і переходу до ринкових відносин.

1. Мета і завдання виконання розрахункової роботи Виконання розрахункової роботи передбачено навчальним планом для студентів 3-го курсу спец. 6.050106 «Облік і аудит». Розрахункова робота є самостійним дослідженням студента, що виконується на основі фінансової звітності підприємства. Метою виконання розрахункової роботи є поглиблення теоретичних знань студента з даного курсу та вміння їх застосувати під час вирішення конкретних завдань, на базі самостійної роботи з літературними джерелами, нормативними документами, вміння застосовувати студентами теоретичні та практичні знання з питань організації та методики аналітичної роботи. Виконання розрахункової роботи допоможе студентам закріпити отримані на лекціях теоретичні знання і оволодіти основними прийомами економічного аналізу дослідження діяльності підприємств.

1. Загальна характеристика підприємства

Завод було збудовано у 1961 році, як Київський Міськмолзавод №2. Початкова переробна потужність заводу складала 400 тонн молока на день. У 1981–85 роках за рахунок реконструкції заводу, його потужності дозволили переробляти 600 тонн молока на день. У березні 1995 року на базі молокозаводу було засновано Відкрите Акціонерне товариство «Галактон». У травні 1997 року контрольний пакет придбала група підприємців і почалась нова історія компанії, що дозволило забезпечити стратегічне управління компанією.

З середини 1997 року Галактон прямує згідно розробленої стратегії розвитку підприємства, яку можна розбити на три етапи:

1 етап (травень 1997–1999 рік)

– Збільшення обсягів виробництва, завантаження виробничих потужностей і зменшення собівартості продукції

– Розширення зони сировини за спеціально розробленою програмою

– Створення нового бренду і проникнення на ринок

– Модернізація (реконструкція) виробництва

2 етап (2000–2001 роки):

– Стабільна робота на ринку і виробництво без збитків

– Реорганізація відділу продажу

– Автоматизація адміністрації та бухгалтерського обліку, основаного на єдиній інформаційній системі

– За рахунок завершення стадії модернізації виробництва, вийти на новий рівень сучасного виробництва унікальної продукції (біо-лінія, йогурти) та укріплення торгової марки

3 етап (з 2002 р.):

– Закріплення за Галактоном статусу лідера на стратегічно важливих ринках збуту

Галактон сьогодні – лідер національної промисловості, новатор молочної галузі, який працює за світовими стандартами. Галактон створив команду висококваліфікованих менеджерів, які підвищили інтерес до діяльності компанії від постачальників сировини до споживачів. Галактон виробляє високоякісну продукцію за прийнятними цінами.

Сьогодні ВАТ «Галактон» переробляє біля 200–350 тонн молока на день (залежно від сезону). Його постачають більш ніж 42 господарства за умовами довгострокових контрактів. Питання заготівлі сировини вважається одним із найважливіших у діяльності підприємства, тому для підвищення якості сировини, ВАТ «Галактон» надає реальну допомогу постачальникам сировини:Фінансова допомога господарствам:

• Надано кредитів (лише в серпні 2000 року – 1 млн. 800 тис. грн.), оздоблювання сільгоспвиробників холодильним і доїльним обладнанням. Закупки склали: 1998 рік – 280.4 тис. грн., 1999 рік – 378.7 тис. грн., 2000 рік – 958.5 тис. грн. У 2000 році введено технічне удосконалення доїльного обладнання у ВАТ «Брацлав» на суму 112 тис. грн.

• Організовано 22 прямих пункти для збирання молока від населення. Придбано 36 холодильників, об’ємом 1–1.6 тн. на суму 143.6 тис. дол. США фірми «Альфа-Лаваль».

• Надано допомогу по закупівлі кормової бази (1999 рік – 149 тис. грн, 2000 рік – 662 тис. грн.)

• Придбання паливно-мастильних матеріалів на суму 2 млн. 100 тис. грн. у 2000 році.

• Спільно з Головним селекційним Центром України розроблено програму, спрямовану на покращення генетичного фонду за рахунок застосування високоякісного посівного матеріалу.

• Надання допомоги у забезпеченні миючих засобів.

Якість сировини і продукції ретельно перевіряє власна лабораторія, спостерігаючи за всіма фізико-хімічними, мікробіологічними і радіологічними показниками.

2. Аналіз фінансового стану підприємства

2.1 Структурно-динамічний аналіз коштів підприємства за ступенем ліквідності

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідною умовою ефективного управління формуванням, розміщенням та використанням ресурсів підприємства.

Фінансовий стан характеризується величиною, складом і структурою активів, власного капіталу і зобов’язань, відповідні співвідношення яких обумовлюють фінансову стійкість та платоспроможність підприємства.

Аналіз фінансового стану ми починаємо з аналізу структури і динаміки коштів підприємства. Джерелом інформації для аналізу структури та динаміки коштів підприємства є форма №1 «Баланс».

Підсумок за статтями Балансу називають валютою балансу, яка свідчить про вартість всього майна, що є в розпорядженні підприємства.

Для проведення аналізу активів підприємства розраховуємо абсолютні відхилення та темпи росту. Розрахунок проведено в наступній таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Аналіз структури і динаміки активу балансу

№ п/п	Показники	На початок року	На кінець року	Відхилення
				+; –	%
1	Необоротні активи, всього	48775,50	53849,60	-5074,10	90,58
	– у% до валюти балансу, в т.ч.	71,86	70,96	0,91	—
1.1.	Нематеріальні активи	324,80	528,20	-203,40	61,49
	– у% до необоротних активів	0,67	0,98	-0,31	—
	– у% до валюти балансу	0,48	0,70	-0,22	—
1.2.	Незавершене будівництво	299,20	2960,40	-2661,20	10,11
	– у% до необоротних активів	0,61	5,50	-4,88	—
	– у% до валюти балансу	0,44	3,90	-3,46	—
1.3.	Основні засоби	43102,20	35794,40	7307,80	120,42
	– у% до необоротних активів	88,37	66,47	21,90	—
	– у% до валюти балансу	63,51	47,16	16,34	—
1.4.	Довгострокові фінансові інвестиції	5049,50	14566,60	-9517,10	34,66
	– у% до необоротних активів	10,35	27,05	-16,70	—
	– у% до валюти балансу	7,44	19,19	-11,75	—
2	Оборотні активи, всього	18721,80	19323,60	-601,80	96,89
	– у% до валюти балансу, в т.ч.	27,58	25,46	2,12	—
2.1.	Запаси	8050,60	6628,10	1422,50	121,46
	– у% до оборотних активів	43,00	34,30	8,70	—
	– у% до валюти балансу	11,86	8,73	3,13	—
2.2.	Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги	5264,50	8329,40	-3064,90	63,20
	– у% до оборотних активів	28,12	43,10	-14,99	—
	– у% до валюти балансу	7,76	10,98	-3,22	—
2.3.	Дебіторська заборгованість за розрахунками:	1508,70	2491,40	-982,70	60,56
	– у% до оборотних активів	8,06	12,89	-4,83	—
	– у% до валюти балансу	2,22	3,28	-1,06	—
2.3.1.	Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом	39,90	4,10	35,80	973,17
	– у% до дебіторської заборгованості за розрахунками	2,64	0,16	2,48	—
	– у% до валюти балансу	0,06	0,01	0,05	—
2.3.2.	Дебіторська заборгованість за видами авансами	1440,50	2003,10	-562,60	71,91
	– у% до дебіторської заборгованості за розрахунками	95,48	80,40	15,08	—
	– у% до валюти балансу	2,12	2,64	-0,52	—
2.3.3.	Дебіторська заборгованість із внутрішніх розрахунків	28,30	484,20	-455,90	5,84
	– у% до дебіторської заборгованості за розрахунками	1,88	19,43	-17,56	—
	– у% до валюти балансу	0,04	0,64	-0,60	—
2.4.	Інша поточна дебіторська заборгованість	3266,60	1034,70	2231,90	315,71
	– у% до оборотних активів	17,45	5,35	12,09	—
	– у% до валюти балансу	4,81	1,36	3,45	—
2.5.	Грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті	631,10	835,00	-203,90	75,58
	– у% до оборотних активів	3,37	4,32	-0,95	—
	– у% до валюти балансу	0,93	1,10	-0,17	—
3	Витрати майбутніх періодів	373,70	2718,70	-2345,00	13,75
	– у% до валюти балансу	0,55	3,58	-3,03	—
	Валюта балансу	67871,20	75891,90	-8020,70	89,43

Загальна кількість необоротних активів має негативну динаміку до зменшення в кінці року на 9,42 відсоткових пункти або на 5074,1 тис. грн. До такої ситуації призвело зниження маси нематеріальних активів на 38,51 відсоткових пункти, суми незавершеного виробництва на 89,89 відсоткових пункти та довгострокових фінансових інвестицій на 65,34 відсоткових пункти. Збільшення суми основних засобів відбулось на 7307,8 тис. грн. або на 20,42 відсоткових пункти. Основні засоби на кінець року збільшились в загальній частці необоротних активів і тепер становлять 88,37%(43102,2 тис. грн.), що є більшим за початкове значення на 21,9 відсоткових пункти.

Загальна частка необоротних активів у балансі збільшилась на 0,91 відсоткових пункти і становить на кінець року 71,86%.

Частка оборотних активів до кінця року знизилась на 3,11 відсоткових пункти або на 601,8 тис. грн. Це незначна динаміку, хоча і негативна. Така ситуація склалась внаслідок значного зниження суми дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, яке склало 36,8 відсоткових пункти або 3064,9 тис. грн. і тепер становить 28,12% всіх оборотних активів. Також значно знизилась сума дебіторська заборгованість за розрахунками. Різниця складає 39,44 відсоткових пункти або 982,7 тис. грн. Збільшилась сума дебіторської заборгованості перед бюджетом на 35,8 тис. грн. або на 873,17 відсоткових пункти. Також збільшилась сума іншої поточної дебіторської заборгованості на 2231,9 тис. грн. або на 215,71 відсоткових пункти.

Також зменшилась частка грошових коштів та їх еквівалентів на 24,42 відсоткових пункти і складає 631,1 тис. грн. займає 3,37% від загальної суми оборотних коштів. Така ситуація оцінюється негативно через те, що, хоча сума швидко ліквідних активів займає дуже малу частку, проте ця частка знижується і при утриманні цієї тенденції протягом кількох років можливе досягнення банкрутства підприємством.

Окрім того збільшилась частка запасів на 21,46 відсоткових пункти і тепер складає 8050,6 тис. грн. Частка запасів у загальному числі оборотних активів становить 43%. Тому найменші коливання у сумі запасів безпосередньо впливають на суму оборотних активів. Загальна частка оборотних активів у балансі збільшилась на 2,12 відсоткових пункти і тепер займає 27,58%

Витрати майбутніх періодів зменшились до 373,7 тис. грн. або на 86,25 відсоткових пункти. Частка ВМП в активі балансу складає 0,55%

Проаналізувавши таблицю 2.1. можемо зробити висновок про те, що валюта балансу знизилась на 10,57 відсоткових пункти і становить 67871,2 тис. грн. Це спричинено зниженням суми необоротних активів на 9,42 відсоткових пункти та оборотних активів на 3,11 відсоткових пункти. Саме ці статті мають найбільший вплив на валюту балансу, тому що займають значні частки в валюті балансу, відповідно: 71,86% та 27,58%. Витрати майбутніх періодів майже не впливають на валюту балансу тому, що їх частка в активі балансу всього 0,55%. Тому і вплив мінімальний.

Тепер на основі даних балансу проводимо аналіз структури та динаміки коштів (активів) підприємства за ступенем ліквідності і заповнюємо таблицю 2.2.

Таблиця 2.2. Структурно-динамічний аналіз коштів (активів) підприємства за ступенем ліквідності

Показники	На поч. року		На кін. року		Відхилення
	сума, тис. грн.	питома вага, %	сума, тис. грн.	питома вага, %	за сумою	Тр, %	за питомою вагою
1. Вартість коштів(майна), що контролює підприємство, у т.ч.:	73173,2	100,00	67497,5	100,00	-5675,70	92,24	0,00
1.1. Швидко ліквідні активи (сума грошових коштів та їх еквівалентів)	840,00	1,15	631,40	0,94	-208,60	75,17	-0,21
1.2. Середньо ліквідні активи (2 розділ активу – грошові кошти та їх еквіваленти)	18483,6	25,26	18090,4	26,80	-393,20	97,87	1,54
1.3. Активи сповільненої ліквідності (1 розділ активу)	53849,6	73,59	48775,7	72,26	-5073,90	90,58	-1,33
2. Витрати майбутніх періодів	2718,70	100,00	373,70	100,00	-2345,00	13,75	0,00

Як бачимо, вартість коштів, що контролює підприємство зменшилась до кінця року на 5675,7 тис. грн. або на 7,76 відсоткових пункти. На зменшення загальної вартості коштів вплинуло зменшення вартості швидко ліквідних активів, що оцінюється негативно, на 24,83 відсоткових пункти або на 208,6 тис. грн. Загальна частка швидко ліквідних активів становить на початок і на кінець року, відповідно 1,15 та 0,94% від загальної суми коштів, що контролює підприємство.

Також слід відмітити зменшення середньо ліквідних активів на 393,2 тис. грн. (2,13 відсоткових пункти). Ця сума займає в загальній вартості коштів, що контролює підприємство, на початок року 25,26 відсоткових пункти і в кінці 26,8 відсоткових пункти.

Сума активів сповільненої ліквідності до кінця року зменшилась на 5073,9 тис. грн. або на 9,42 відсоткових пункти. Слід відмітити, що частка активів сповільненої ліквідності в загальній вартості коштів склала на початку року 73,59% і в кінці року 72,26%

Така велика частка активів сповільненої ліквідності є негативним явищем. Оскільки не дає змоги вільно використовувати кошти підприємства. Можна зробити висновок про те, що три четверті майна підприємства зосереджено в необоротних активах, найбільше в основних засобах, довгострокових фінансових інвестиціях, нематеріальних активах та незавершеному будівництві. Щодо витрат майбутніх періодів, то до кінця року їх сума зменшилась на 2345 тис. грн. або на 86,25 відсоткових пункти.

Графічне зображення розподілу коштів за ліквідністю можна побачити в додатку В.

2.2 Структурно-динамічний аналізджерел коштів підприємства

Наступним кроком аналізу фінансового стану підприємства є дослідження структури та динаміки джерел формування коштів за даними пасиву Балансу (таблиця 2.3.).

Таблиця 2.3. Аналіз структури і динаміки пасиву балансу

№ п/п	Показники	На початок року	На кінець року	Відхилення
				За сумою +; –	Темп росту, %
1.	Власний капітал, всього	33836,20	35825,60	1989,40	105,88
	– у% до валюти балансу, в т.ч	44,58	52,78	8,20	—
11.1.	Статутний капітал	8788,20	8788,20	0,00	100,00
	– у% до власного капіталу	25,97	24,53	-1,44	—
	– у% до валюти балансу	11,58	12,95	1,37	—
11.2.	Інший додатковий капітал	18734,70	18728,20	-6,50	99,97
	– у% до власного капіталу	55,37	52,28	-3,09	—
	– у% до валюти балансу	24,69	27,59	2,91	—
11.4.	Резервний капітал	392,40	496,00	103,60	126,40
	– у% до власного капіталу	1,16	1,38	0,22	—
	– у% до валюти балансу	0,52	0,73	0,21	—
11.5.	Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	5920,90	7820,70	1899,80	132,09
	– у% до власного капіталу	17,50	21,83	4,33	—
	– у% до валюти балансу	7,80	11,52	3,72	—
2.	Забезпечення наступних витрат і платежів	1329,70	1222,70	-107,00	91,95
	– у% до валюти балансу	1,75	1,80	0,05	—
33.	Довгострокові зобов’язання, всього	5774,90	5032,00	-742,90	87,14
	– у% до валюти балансу	7,61	7,41	-0,20	—
44.	Поточні зобов’язання, всього	34951,10	25790,90	-9160,20	73,79
	– у% до валюти балансу	46,05	38,00	-8,05	—
44.1.	Короткострокові кредити банків	8000,00	5650,00	-2350,00	70,63
	– у% до поточних зобов’язань	22,89	21,91	-0,98	—
	– у% до валюти балансу	10,54	8,32	-2,22	—
44.2.	Векселі видані	564,00	282,10	-281,90	50,02
	– у% до поточних зобов’язань	1,61	1,09	-0,52	—
	– у% до валюти балансу	0,74	0,42	-0,33	—
44.3.	Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	13494,70	16899,90	3405,20	125,23
	– у% до поточних зобов’язань	38,61	65,53	26,92	—
	– у% до валюти балансу	17,78	24,90	7,12	—
44.4.	Поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом	529,70	876,00	346,30	165,38
	– у% до поточних зобов’язань	1,52	3,40	1,88	—
	– у% до валюти балансу	0,70	1,29	0,59	—
44.5.	Поточні зобов’язання за розрахунками зі страхування	107,90	169,80	61,90	157,37
	– у% до поточних зобов’язань	0,31	0,66	0,35	—
	– у% до валюти балансу	0,14	0,25	0,11	—
44.6.	Поточні зобов’язання за розрахунками з оплати праці	173,40	474,40	301,00	273,59
	– у% до поточних зобов’язань	0,50	1,84	1,34	—
	– у% до валюти балансу	0,23	0,70	0,47	—
44.7.	Поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками	2,00	2,30	0,30	115,00
	– у% до поточних зобов’язань	0,006	0,009	0,003	—
	– у% до валюти балансу	0,003	0,003	0,001	—
44.8.	Інші поточні зобов’язання	10299,80	853,00	-9446,80	8,28
	– у% до поточних зобов’язань	29,47	3,31	-26,16	—
	– у% до валюти балансу	13,57	1,26	-12,31	—
	Валюта балансу	75891,90	67871,20	-8020,70	89,43

Сума власного капіталу до кінця року збільшилась на 1989,4 тис. грн. або 5,88 відсоткових пункти. До такої ситуації призвело збільшення резервного капіталу на 103,6 тис. грн. (26,4 відсоткових пункти) та нерозподілених доходів на 1899,8 тис. грн. або на 32,09 відсоткових пункти

Майже не вплинуло зменшення суми іншого додаткового капіталу на 6,5 тис. грн., або на 0,03 відсоткових пункти

Сума статутного капіталу залишилась незмінною. Частка власного капіталу в загальній сумі пасиву балансу зросла на 1989,4 тис. грн. і тепер складає 52,78% пасиву, що на 8,2 відсоткових пункти більше, ніж на початку року.

Забезпечення майбутніх платежів, яка складає 1,8% від загальної суми пасиву балансу, до кінця року зменшились на 107 тис. грн. або на 8,05 відсоткових пункти і складає 1222,7 тис. грн.

Сума довгострокових зобов’язань зменшилась на 742,9 тис. грн. або на 12,86 відсоткових пункти і складає на кінець року 5032 тис. грн. Загальна частка довгострокових зобов’язань в пасиві балансу впала на 0,2 відсоткових пункти і тепер становить 7,41% від пасиву балансу.

Сума поточних зобов’язань до кінця року зменшилась на 9160,2 тис. грн. або на 26,21 відсоткових пункти. Також зменшилась частка поточних зобов’язань у загальній сумі бюджету з 46,05% до 38%. Тобто на 8,05 відсоткових пункти. Така ситуація склалася через зменшення суми короткострокових кредитів банків на 2350 тис. грн. або на 29,38 відсоткових пункти. Також на це вплинуло зменшення суми векселів виданих на 281,9 тис. грн. або на 49,98 відсоткових пункти. Також відбулось зменшення інших поточних зобов’язань на 9446,8 тис. грн. або на 91,42 відсоткових пункти.

Але разом з тим збільшилась сума кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги на 3405,2 тис. грн. або на 25,23 відсоткових пункти. Також збільшилась сума поточних зобов’язань за розрахунками з бюджетом на 65,38 відсоткових пункти і тепер складає 876 тис. грн., тобто на 346,3 тис. грн. більше, ніж на початок року.

Також збільшилась сума поточних зобов’язань за розрахунками зі страхування на 57,37 відсоткових пункти, тобто на 61,9 тис. грн. Зросла і сума поточних зобов’язань з оплати праці. Тепер вона становить 474,4 тис. грн., що на 301 тис. грн. або на 173,59 відсоткових пункти більше початкового рівня. Поточні зобов’язання з учасниками зросли на 0,3 тис. грн. або на 15 відсоткових пункти.

Позитивно оцінюється зростання суми власного капіталу. Також позитивно оцінюється зменшення суми зобов’язань, що відображено зменшенням суми довгострокових зобов’язань, поточних зобов’язань та забезпечення наступних виплат та платежів.

Далі ми проводимо реструктуризацію пасиву балансу за видами джерел коштів – власні та залучені.

Джерела коштів підприємства складаються з джерел коштів, джерел залучених коштів та доходів майбутніх періодів. Останні, за сумою, дорівнюють нулю і тому не аналізуються.

Джерела власних коштів збільшились до кінця року на 1882,4 тис. грн. або на 5,35 відсоткових пункти.

Сума джерел залучених коштів зменшилась до кінця року на 9903,1 тис. грн. або на 24,32 відсоткових пункти. До цього призвело зменшення його складових: довгострокових та короткострокових джерел залучених коштів, відповідно на 742,9 тис. грн. (12,86 відсоткових пункти) та 9160,2 тис. грн. (26,21 відсоткових пункти).

Джерела власних коштів займають 54,59% від загальної суми джерел коштів. А джерела залучених коштів – 45,41%. Більша частка власних коштів перед залученими оцінюється позитивно. Але не дивлячись на це більша сума зменшення джерел залучених коштів навіть при меншому відсоткові впливу викликає зменшення загальної вартості майна на 8020,7 тис. грн. або на 10,57 відсоткових пункти. Графічне зображення ситуації на початок і кінець року відображено у додатку Г.

3. Параметричний аналіз

3.1 Аналіз показників платоспроможності

Наступним етапом аналізу фінансового стану підприємства є оцінка ліквідності та платоспроможності.

Платоспроможність – це можливість підприємства своєчасно задовольнити платіжні зобов’язання. Ліквідність – здатність підприємства перетворити свої активи в грошові кошти для покриття боргових зобов’язань.

Для оцінки ліквідності підприємства необхідно порахувати такі коефіцієнти:

– Коефіцієнт поточної ліквідності;

– Коефіцієнт швидкої ліквідності;

– Коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Інформацію, яка дозволить нам розрахувати ці показники ми беремо у формі 1 «Баланс».

Коефіцієнт поточної ліквідності /коефіцієнт покриття, коефіцієнт загальної ліквідності/ – дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань. Якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов’язання, підприємство може розглядатись як таке, що успішно функціонує.

К_ПЛ = ОА / ПЗ

де: ОА – оборотні активи,

ПЗ – поточні зобов’язання.

Отже на початок року коефіцієнт поточної ліквідності становить:

А на кінець року:

Коефіцієнт швидкої ліквідності /миттєвої ліквідності/ – враховує якість оборотних активів. При його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи (крім запасів).

Коефіцієнт швидкої ліквідності розраховується за формулою:

К_ШЛ = (ОА – ВЗ) / ПЗ,

де: ВЗ – виробничі запаси.

Розраховуємо коефіцієнт швидкої ліквідності на початок року

Та на кінець року:

Більш точним коефіцієнтом платоспроможності є коефіцієнт абсолютної ліквідності, який показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов’язань може бути погашена негайно.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності розраховується за формулою:

К_АЛ = ГК / ПЗ,

де: ГК – грошові кошти.

Розраховуємо цей показник на початок року:

А також на кінець року:

Для виявлення динаміки коефіцієнтів ліквідності підприємства ми підставляємо дані в таблицю і обчислюємо абсолютне і відносне відхилення показників з плином часу.

Таблиця 3.1. Аналіз динаміки коефіцієнтів ліквідності (платоспроможності)

№ п/п	Коефіцієнти	На початок року	На кінець року	Відхилення
				+,-	%
1.	Коефіцієнт поточної ліквідності	0,553	0,726	0,173	131,28
2.	Коефіцієнт швидкої ліквідності	0,39	0,453	0,063	116,15
3.	Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,024	0,024	0	100

Отже як ми бачимо на Додатку Д і по таблиці 3.1. коефіцієнт поточної ліквідності до кінця року на зріс 0,173 пунктів, або на 31,28 відсоткових пункти. Це позитивна динаміка до зростання. Зміна коефіцієнта до кінця року нам показує, що сума оборотних активів збільшилась на більшу величину, ніж сума поточних зобов’язань. Це позитивне явище. Адже показник наближається до 1. Якщо все ж показник стане рівним 1, це означатиме, що сума оборотних активів рівна поточним зобов’язанням, а отже підприємство – прибуткове.

Щодо коефіцієнта швидкої ліквідності, то він має позитивну динаміку до зростання. До кінця року показник зріс на 0,063 пунктів або на 16,15 відсоткових пункти. Це спричинено тим, що сума поточних зобов’язань збільшується на менше значення, ніж різниця оборотних активів та виробничих запасів. Така ситуація означає, що якість оборотних активів зростає.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності має стійке значення. До кінця року коефіцієнт не змінився. Це пояснюється тим, що сума грошових запасів зростає одночасно з сумою поточних зобов’язань.

Для зручності по всім трьом показникам представлено графічну модель їх динаміки у Додатку Д.

Проведемо факторний аналіз коефіцієнтів загального покриття та абсолютної ліквідності методом ланцюгових підстановок та відносних різниць, використовуючи дані таблиці 3.2.

Таблиця 3.2. Вихідні дані для проведення факторного аналізу

Показники	На початок року	На кінець року	Відхилення
			Абс. +,-	Темп росту, %
1. Оборотні активи, тис. грн.	19323,60	18721,80	-601,80	96,89
2. Грошові кошти та їх еквіваленти, тис. грн.	840	631,4	-203,90	75,58
3. Поточні зобов’язання, тис. грн.	34951,10	25790,90	-9160,20	73,79
4. Коефіцієнт загального покриття	0,553	0,726	0,173	131,28
5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,024	0,024	0	100

Таблиця 3.3. Розрахунок впливу факторів на зміну коефіцієнта загального покриття прийомом ланцюгових підстановок

Підстановка	Оборотні активи (Х1)	Поточні зобов’язання (Х2)	Результуючий показник – коефіцієнт покриття (У)	Розмір впливу фактора
«0»	19323,60	34951,10	0,553	0,000
«1»	18721,80	34951,10	0,536	-0,017
«2»	18721,80	25790,90	0,726	0,19
Сумарний вплив факторів				0,173

Проведемо факторний аналіз методом відносних різниць для того, щоб перевірити результати. Особливістю прийому відносних різниць є використання у процесі розрахунку не абсолютних значень показників, а їх темпів росту.

Вплив першого фактора, а це оборотні активи, розраховується за формулою:

Формула для розрахунку впливу фактора другого – поточні зобов’язання:

Загальний вплив обох факторів на результуючий показник:

Внаслідок зменшення вартості оборотних активів ми бачимо зменшення коефіцієнта покриття на 0,017 пунктів. Зменшення вартості оборотних активів оцінюється негативно. Це призводить про сповільнення виробництва, та вповільнення руху до процвітання підприємства. Внаслідок факторного аналізу проведеного нами виявлено, що внаслідок зменшення обсягів поточних зобов’язань на 26,21 відсоткових пункти або на 9160,2 тис. грн. коефіцієнт покриття збільшився на 0,19 пунктів і становить до кінця року 0,726. Загалом ситуація розглядається як негативна для підприємства, оскільки коефіцієнт покриття менше 1, це означає, що на 1 гривню поточних зобов’язань припадає 0,726 гривні оборотних активів. Це означає, що підприємство поки збиткове. Але динаміка до зростання може продовжитися в наступні роки, і врешті решт призведе до прибутковості.

Як бачимо при проведенні факторного аналізу методом відносних різниць числа співпали. Це свідчить про правильність проведення факторного аналізу.

Таблиця 3.4. Розрахунок впливу факторів на зміну коефіцієнта абсолютної ліквідності прийомом ланцюгових підстановок

Підстановка	Грошові кошти та їх еквіваленти (Х1)	Поточні зобов’язання (Х2)	Результуючий показник – коефіцієнт абсолютної ліквідності (У)	Розмір впливу фактора
«0»	840	34951,1	0,024	0,000
«1»	631,4	34951,1	0,018	-0,006
«2»	631,4	25790,9	0,024	0,006
Сумарний вплив факторів				0,000

Проведемо факторний аналіз методом відносних різниць для того, щоб перевірити результати.

Особливістю прийому відносних різниць є використання у процесі розрахунку не абсолютних значень показників, а їх темпів росту.

Вплив першого фактора, а це грошові кошти, розраховується за формулою:

Формула для розрахунку впливу фактора другого – поточні зобов’язання:

Загальний вплив обох факторів на результуючий показник:

Як бачимо похибки немає. Це свідчить про вірність розрахунків. Що ж до даних які ми отримали, то можна сказати, що зменшення маси на підприємстві на 203,9 грн. або 24,42 відсоткових пункти при сталих поточних зобов’язаннях, зменшила коефіцієнт абсолютної ліквідності на 0,006 пунктів. Коефіцієнт став рівний 0,018. Це означає, що ми можемо негайно оплатити 0,018 частину поточних зобов’язань. Звісно коефіцієнт недостатньо великий для фінансової незалежності. Разом з тим його падіння є дуже негативним для підприємства. Зменшення поточних зобов’язань на 9160,2 тис. грн. або на 26,21 відсоткових пункти призвело до збільшення коефіцієнта на 0,006 пункти. Це оцінюється позитивно. Загальний вплив факторів, як бачимо, становить 0. Кінцеве значення коефіцієнта зупинилось на позначці 0,024, що дорівнює попередньому. В цілому динаміка нульова, проте слід збільшувати грошову масу або зменшувати вартість поточних зобов’язань для збільшення показника абсолютної ліквідності.

3.2 Аналіз показників фінансової стійкості

Під фінансовою стійкістю підприємства розуміють його платоспроможність в часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними та залученими засобами. Фінансову звітність підприємства характеризують за допомогою наступних показників.

Коефіцієнт фінансової незалежності

Цей коефіцієнт (коефіцієнт автономії) – визначає частку коштів власників підприємства в загальній сумі коштів, вкладених в майно підприємства. Коефіцієнт характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов’язання за рахунок використання власних коштів, незалежність його функціонування від залучення позикових коштів.

К ф.н. = ВК / ВМ

де: ВК – власний капітал (Ф №1 – рядок 380);

ВМ – вартість майна підприємства (Ф №1 – рядок 640).

Отже даний показник на початок року становив:

А на кінець року:

Як бачимо, коефіцієнт має позитивну динаміку до зростання. Це врешті решт призводить до збільшення числа зобов’язань, які підприємство може виконати за рахунок використання власних коштів. Також при зростанні цього показника збільшиться незалежність підприємства від залучених коштів.

Коефіцієнт фінансової залежності

Цей показник є оберненим до попереднього коефіцієнта і показує скільки одиниць сукупних джерел припадає на одиницю власного капіталу.

Коефіцієнт фінансової залежності розраховується за формулою:

К_ФЗ = ВМ/ ВК.

Отже даний показник на початок року становив:

А на кінець року:

Коефіцієнт має позитивну динаміку до спадання. Цього і слід було очікувати, адже показник є оберненим до попереднього. Тому при зростанні коефіцієнта фінансової незалежності цей коефіцієнт спадає.

Коефіцієнт фінансової стабільності.

Показник характеризує забезпеченість заборгованості власними коштами. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про фінансову стійкість підприємства.

Коефіцієнт фінансової стабільності розраховується за формулою:

К_ФС = ВлК / ПК,

де: ВлК – власні кошти,

ПК – позикові кошти.

Для розрахунків використовуємо дані таблиці 2.4.

Отже на початок року показник фінансової стабільності вираховується так:

А на кінець року показник буде рівним:

Така тенденція до зростання є позитивною. Досягнення і перевищення одиниці свідчить про перевищення суми власних коштів над позиченими. Це свідчить про фінансову стійкість підприємства.

Коефіцієнт залежності підприємства від довгострокових зобов’язань.

Показує співвідношення між джерелами довгострокових пасивів або зобов’язань і джерелами власних коштів. Чим вище значення цього показника, тим більша залежність підприємства від довгострокових зобов’язань. Даний коефіцієнт розраховується за формулою:

К_{З ДЗ} = ДвЗ / ВК,

де: К_{З ДЗ} – коефіцієнт залежності підприємства від довгострокових зобов’язань,

ДвЗ – довгострокові зобов’язання (Ф №1 – рядок 480),

ВК – власний капітал (Ф №1 – рядок 380).

Розрахуємо даний коефіцієнт для нашого підприємства на початок року:

Та на кінець року:

Як бачимо, коефіцієнт має позитивну динаміку до спадання. В кінці року його значення зменшилось на 0,031 пунктів. Це дуже добре тому, що зменшується залежність підприємства від довгострокових зобов’язань.

Коефіцієнт ділової активності.

Даний показник свідчить про те, скільки виручки приносить кожна гривня майна підприємства, тобто наскільки ефективно використовується майно, що контролює підприємство. Даний коефіцієнт обчислюється за формулою:

К_ДА = В_Р / ВМ_СЕР,

де: К_ДА – коефіцієнт ділової активності,

В_Р – виручка (дохід) від реалізації (Ф №2 – рядок 010).,

ВМ_СЕР – середня вартість майна підприємства.

Коефіцієнт на початок року розраховуватиметься так:

На кінець року показник матиме значення:

Маємо чітку позитивну динаміку до зростання показника ділової активності. Це свідчить про те, що використовуване майно підприємства з часом починає приносити все більший прибуток. Як бачимо, до кінця року прибуток зріс на 0,751 гривні. Це свідчить ефективне використання майна підприємства.

Коефіцієнт ефективності використання фінансових ресурсів.

Характеризує скільки чистого прибутку приносить кожна гривня майна підприємства. Коефіцієнт розраховується за формулою:

К_ЕФ = ЧП / ВМ_СЕР,

де, К_ЕФ – коефіцієнт ефективності використання фінансових ресурсів,

ЧП – чистий прибуток (Ф №2 – рядок 010 – 015),

МП_СЕР – середньорічна вартість майна підприємства.

Обчислимо даний коефіцієнт на початок року:

Узагальнення результатів розрахунків, обчислення динаміки зміни коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства проводиться в таблиці 3.5.

Таблиця 3.5

Аналіз динаміки коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства

№ з/п	Коефіцієнти	На початок року	На кінець року	Відхилення
				+,-	%
1	2	3	4	5	6
1	Коефіцієнт фінансової незалежності	0,446	0,528	0,082	118,392
2	Коефіцієнт фінансової залежності	2,243	1,894	-0,348	84,465
3	Коефіцієнт фінансової стійкості	0,863	1,202	0,338	139,202
4	Коефіцієнт залежності підприємства від довгострокових зобов’язань	0,171	0,14	-0,030	82,297
5	Коефіцієнт ділової активності	2,00	2,75	0,747	137,266
6	Коефіцієнт ефективності використання фінансових ресурсів

Застосовуючи прийом абсолютних різниць розраховуємо вплив зміни коефіцієнта фінансової незалежності та вартості майна на величину власного капіталу підприємства.

Прийом абсолютних різниць:

Вплив першого фактора (коефіцієнта фінансової незалежності) на величину власного капіталу розраховується за формулою:

Вплив другого фактора, а саме – вартості майна на величину власного капіталу розраховується за формулою:

Узагальнюючий вплив обох факторів на власний капітал визначається за формулою:

∆Ух1, х2 = =6223,136–4234,93=1988,206

Перелік рекомендованої літератури:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 3103. 1999 р. №87.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс». Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. №87.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати». Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. №87.

4. П(С) БО 11 «Зобов’язання», затверджене наказом Міністерста фінансів України від 31.03.99 р. №87 // Все про бухгалтерський облік. – 2000 – №86

5. П(С) БО 15 «Дохід»: Затв. Мінфіном України від 29.11.99 р. №290

6. Білоус О.С., Вовк В.М., Федорович Р.В. Аналіз формування і використання фінансових ресурсів підприємства: методичний аспект.-тернопіль: Астон, 2005 – 224 с.

7. Економічний аналіз: Навч.посібник для студ. ВНЗ спец.» Облік і аудит» /За редакц. проф. Ф.Ф. Бутинця. – Житомир.: ПП «Рута», 2003. – 680 с.

8. Економічний аналіз: Навч.посібник /За ред. Акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. – К.:КНЕУ, 2001. – 540 с.

9. Економічний аналіз (практикум). За ред. проф. Є.В. Мниха. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 432 с.

10. Івахненко В.М., Курс економічного аналізу: Навчальний посібник // Київ: Знання-Прес, 2000. – 208 с.

11. Каноненко О. Аналіз фінансової звітності – 2 е вид. – Х.: Фактор, 2003 -148 с.

12. Ковалев В.В., Волкова О.Н. Аналіз хозяйственной деятельности предприятия. – М.:ПБОЮЛ, 2000. – 424 с.

13. Козак В.Г., Козак Г.Я. Аналіз фінансового стану акціонерного товариства. – К.: Аграр.наука, 2000. – 172 с.

14. Коробов М.Я., Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств, Навчальний посібник // Київ, «Знання», 2000 р.

15. Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств.-К.: Дім «Скарб», 2001.-336 с.

16. Лазаришина І.Д. Методологія та організація економічного аналізу.: Монографія. – Рівне: УДУВГП, 2004. – 112 с.

17. Лазаришина І.Д. Економічний аналіз: історія та тенденції розвитку: Монографія. – Рівне: УДУВГП, 2002. – 182 с.

18. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання. – К.: КНЕУ, 2001. – 387. Марочкіна А.М. Бухгалтерський облік за національними стандартами. – Харків: Тарсінг, 2002. – 296 с.

19. Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання. Підручник. – Тернопіль: Економічна думка, 2001. – 454 с.

20. Рудницький В.С., Лазаришина І.Д., Бачинський В.І., Поліщук В.Л. Організація первинного обліку та економічного аналізу на прикладі підприємств торгівлі. – К.: Професіонал, 2004. – 480 с.

21. Руденко Л.В.та ін. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства: Навч.посібник. – К.: Укоопспілка, 2000. – 422 с.

22. Сопко В., Завгородній В. Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу: Підручник. – К.: КНЕУ, 2000. – 260 с.

23. Теорія анализа хозяйственной деятельности: Учеб./ В.В. Осмоловский, Л.И. Кравченко, Н.А. Русак и др.; Под общ. ред. В.В. Осмоловского. – Мн.: Новое знание, 2001. – 318 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. М. ОСТРОГРАДСЬКОГО

Курсова робота

з дисципліни „Фінансовий аналіз”

на тему: „Аналіз кредитоспроможності підприємства”

Виконала:

студентка групи Ф-о6-1з

Максимова О.Г.

Перевірив:доцент Хоменко Л.М.

Кременчук 2010

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи аналізу кредитоспроможності підприємства

Сутність кредито та платоспроможності підприємства

Методики оцінки кредитоспроможності підприємства

Розділ 2. Аналіз кредитоспроможності та фінансового стану підприємства

Аналіз структури балансу підприємства

Аналіз кредитоспроможності підприємства

Факторний аналіз рентабельності та прибутковості підприємства

Розділ 3. Напрямки підвищення кредитоспроможності підприємства

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Зміни, що відбуваються в економіці України, припускають істотні зміни у взаємовідносинах між комерційними банками і суб’єктами господарювання. Висока ризикована банківської діяльності головним чином пов’язана з умовами і результатами діяльності його клієнтів.

Аналіз структури активів банківської системи України свідчить про те, що більш третини з них доводиться на кредитний портфель. Кредитні операції банку є ведучими серед інших як по прибутковості, так і по масштабності розміщення засобів.

У нинішніх умовах господарювання, українські комерційні банки вимушені працювати в надзвичайних обставинах. Вони опинилися в центрі багатьох суперечливих, кризових і важко прогнозованих процесів, що відбуваються в економіці, політиці і соціальній сфері.

Початковим моментом в оцінці можливостей потенційного клієнта, охочого одержати кредит, є визначення банком можливості позичальника повернути основну суму кредиту в обумовлений час і сплатити відсотки за користування ним.

Один з основних способів уникнення неповернення позики є ретельний і кваліфікований відбір потенційних позичальників. Головним засобом такого відбору є економічний аналіз діяльності клієнта з позиції його кредитоспроможності. Під кредитоспроможністю розуміється такий фінансовий стан підприємства – позичальника, яке дає упевненість в ефективному використовуванні позикових засобів, здатності і готовності позичальника повернути кредит відповідно до умов кредитної угоди.

Існує безліч методик оцінки якості позичальників – методик аналізу фінансового положення клієнта і його надійності з погляду своєчасного погашення кредиту. Вживані в даний час і рекомендовані способи оцінки кредитоспроможності позичальника спираються, головним чином, на аналіз його діяльності в попередньому періоді і орієнтовані, в основному, на рішенні розрахункових задач. При всьому значенні таких оцінок, вони не можуть вичерпно характеризувати кредитоспроможність потенційного позичальника в прогнозі.

Економічний аналіз діяльності клієнта повинен здійснюватися банком постійно, починаючи з першого етапу — підготовки до укладення договору на обслуговування клієнта. Особливо глибоким повинен бути економічний аналіз при укладенні кредитних договорів. Це дозволить запобігти невиправданим з погляду грошового обігу і народного господарства кредитним вкладенням, їх структурним зрушенням, забезпечити своєчасне і повне повернення позик, що має важливе значення для підвищення ефективності використовування матеріальних і грошових ресурсів.

Мета даної курсової роботи – розкриття поняття кредитоспроможність, розгляд методик оцінки якості потенційних позичальників, вживані комерційним банками в процесі кредитного аналізу. В ході аналізу виявити переваги і недоліки, властиві оцінці якості позичальників, що проводиться по цих методиках. Також розробка пропозицій по удосконаленню процесу оцінки і відбору потенційних позичальників для підвищення ефективності кредитних операцій комерційних банків і підвищення, тим самим, якості портфеля банківських позик.

Виходячи з мети даної роботи основними її задачами є наступні:

вибір найбільш оптимальної і ефективної методики оцінки кредитоспроможності позичальника;

виробити глибокий аналіз одержаних матеріалів, а також на його основі сформулювати висновок і рекомендації по удосконаленню процесу оцінки кредитоспроможності позичальника;

вивчення зарубіжного досвіду .

При написанні даної курсової роботи використовувалися законодавчі акти, звітність банку, а також нормативні документи.

Дослідженнями питань аналізу кредитоспроможності позичальників займались основоположники даної концепції Д. Хан, Т. Райхман, П. Хорват, X. Купер, А. Шмідт, Д. Вебер, А. Дейлі, У. Шеффер, Г. Пич, Ч. Хорнгрен, Дж. Фостер, К. Друрі, Р. Купер, Р. Каплан, Д.Нортон, Г.Джонсон, та російські вчені А.М. Карминський, М.І. Оленєв, А.Г. Приймак, С.Г. Фалько, Е.Л. Уткіна, В.Б. Івашкевич, Н.Г. Данилочкіна і ін.

В Україні ці питання на рівні національної економіки викладені в публікаціях І.О. Бланка, І.Т. Балабанова, М.Д.Білика, О.Д. Василика, І.О. Гайдука, О.Є. Ґудзя, В.В. Ковальова, М.Н.Крейніна, П.М. Макаренка, С.В.Онищенка, А.М. Поддєрьогіна, І.Я.Слав`юка, А.Д. Шеремета, В.А. Чупіса, С.І. Терещенка, М.А. Федотова та інших.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи аналізу кредитоспроможності підприємства

Сутність кредито та платоспроможності підприємства

Одним з елементів оцінки кредитоспроможності є з’ясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов’язань перед іншими кредиторами і в минулому.

Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного й оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою.

Оскільки банк як позичальник може мати різних клієнтів — підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки — оцінка їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково.

Оцінка фінансового стану позичальника — юридичної особи здійснюється за допомогою відповідних коефіцієнтів ліквідності, які розраховуються за балансом. Серед них:

— коефіцієнт загальної ліквідності (К1);

— коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (К2);

— коефіцієнт автономності (К3);

— коефіцієнт маневреності власних коштів (К4).

Названі показники розраховуються за формулою:

К1=ЗЗ+ГК+ДЗ+КФВ/ЗК,

кредитоспроможність платоспроможність позичальник прибутковість

де ЗЗ — запаси і затрати;

ГК — грошові кошти;

ДЗ — дебіторська заборгованість;

КФВ — короткострокові фінансові вкладення;

ЗК — зобов’язання короткострокові.

Теоретичне значення К1 не менше 2 – 2,5. Це означає, що на кожну гривню короткострокових зобов’язань підприємство повинно мати 2 – 2,5 гривні ліквідних активів.

К2=ГК+КФВ/ЗК,

Теоретичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності не менше 0,2 – 0,25. Це означає ситуацію, при якій потенційний позичальник повинен на кожну гривню короткострокових зобов’язань мати 20 – 25 коп. абсолютно ліквідних активів.

К3=З/ВК,

де З — усі зобов’язання;

ВК — власні кошти.

Теоретичне значення К3 — не більше 1, тобто зобов’язання потенційного позичальника не повинні перевищувати його власні кошти.

К4=ВК-ОА/ВК,

де ОА — основні активи.

Теоретичне значення К4 не може бути меншим 0,5, тобто величина оборотних активів (ВК — ОА) позичальника не може бути меншою половини всіх власних коштів.

Крім наведених коефіцієнтів ліквідності, можуть застосовуватися й інші, які можна об’єднати в певні групи показників:

погашення боргу;

ділової активності;

— рентабельності;

— використання основного капіталу.

У групу показників погашення боргу входять коефіцієнти:

— грошового потоку (К5);

— процентних виплат (К6).

К5=По+А-Д/З,

де По — прибуток після сплати податків;

А — амортизація;

Д — дивіденди;

З — зобов’язання, строком виконання до одного року.

Коефіцієнт грошового потоку показує, яка частина грошових надходжень клієнта спрямовується на покриття основного боргу і процентів за позичками, строком повернення до одного року. Чим нижчий коефіцієнт грошового потоку, тим менший резерв міцності для погашення боргів. При значенні коефіцієнта, що дорівнює 1, забезпечується фінансова стабільність клієнта.

К6=П1+ПП/ПП,

де П1 — прибуток до сплати податків;

ПП — процентні платежі.

Коефіцієнт процентних виплат дає змогу оцінити, у скільки разів прибуток клієнта перевищує процентні платежі за позичками. Він не може бути меншим за 1, інакше здатність клієнта повернути позичку опиниться під загрозою.

Показники ділової активності складаються з трьох коефіцієнтів оборотності:

дебіторської заборгованості (К7);

запасів і витрат (К8);

кредиторської заборгованості (К9).

Дср ґ 365

К7=Дср*365/СПК,

де Дср — середня сума дебіторських рахунків;

СПК — сума продажів у кредит.

Абсолютне значення цього показника важливе тільки для порівняння з аналогічним показником інших підприємств-родичів або показників попередніх періодів даного підприємства. Він дає можливість оцінити швидкість оплати рахунків позичальника. Збільшення значення показника оборотності дебіторської заборгованості вказує на уповільнення швидкості платежів на користь позичальника, а зменшення — на прискорення такої швидкості.

К8=ЗЗ*365/СТ,

де ЗЗ — запаси і затрати;

СТ — собівартість проданих товарів і послуг.

Як і попередній показник, він використовується тільки для порівняння. Висока оборотність свідчить про ефективне використання ресурсів, але вона може бути передвісником виснаження запасів і незадоволеного попиту споживачів.

К9=Ро*365/Сп,

де Ро — рахунки до оплати;

Сп — сума покупок.

І цей показник використовується для порівняння. Він дає змогу оцінити швидкість оплати клієнтом рахунків постачальників. Підвищення коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості може вказувати на проблеми з притоком готівки, а зниження — на дострокову сплату рахунків.

Показники рентабельності включають:

— рентабельність підприємства (Р1);

— рентабельність реалізованої продукції (Р2);

— рентабельність акціонерного капіталу (Р3);

— рентабельність активів (Р4);

— рентабельність витрат (Р5).

Р1=ЧП/СОБк+СОНк*100%,

де ЧП — чистий прибуток;

СОБк — середній залишок оборотного капіталу;

СОНк — середній залишок основного капіталу.

Р2=ЧП/В*100%,

де В — виторг від реалізації продукції.

Р3=ЧП/Ак*100%,

де Ак — акціонерний капітал.

Р4=ЧП/А*100%,

де А — активи.

Р5=ЧП/З*100%,

де З — затрати.

Наведені показники рентабельності не мають певних стандартів. Їх використовують у динаміці і для порівняння з аналогічними показниками інших підприємств даної галузі господарювання.

Оцінка фінансового стану позичальника — комерційного банку здійснюється на підставі:

— дотримання ним обов’язкових економічних нормативів та показників діяльності, передбачених нормативними актами Національного банку України;

— аналізу прибутків та збитків;

— аналізу якості активів та пасивів;

— створення резервів для покриття можливих втрат від активних операцій;

— виконання зобов’язань комерційним банком у минулому;

— якості банківського менеджменту.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника — фізичної особи мають бути враховані:

— соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, рухомого майна, цінних паперів тощо, постійної роботи;

— сімейний стан клієнта;

— вік та здоров’я клієнта;

— доходи і витрати клієнта;

— інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

— зв’язки клієнта у діловому світі тощо.

Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела, до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо.

Банк-кредитор має право вимагати у клієнта список банків і фінансових установ, з якими він має і мав відносини в минулому. Він повинен з’ясувати питання про стан поточних розрахунків клієнта з постачальниками, своїми працівниками.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладання з ним кредитної угоди.

Методики оцінки кредитоспроможності підприємства

Різноманітність визначень кредитоспроможності позичальника і складність самої її оцінки обумовлюють застосування безліч підходів до рішення даної проблеми.

Існують різні способи оцінки кредитоспроможності. Кожен їх їх взаємно доповнює один одного. Якщо, наприклад, аналіз цільового ризику дозволяє оцінити кредитоспроможність клієнта у момент здійснення операції тільки на базі однієї позикової операції, то система фінансових коефіцієнтів прогнозує ризик з урахуванням сукупного боргу, середніх стандартів, що склалися, і тенденцій.

Аналіз грошового потоку клієнта не тільки оцінює в цілому кредитоспроможність клієнта, але і показує на цій основі граничні розміри нових позик, а також слабкі місця управління підприємством, з яких можуть витікати умови кредитування і т.п.

Розглянемо детальніше деякі з них.

Метод оцінки кредитоспроможності позичальника на основі системи фінансових коефіцієнтів, які визначаються по балансових формах.

У світовій практиці застосовуються 5 груп таких коефіцієнтів:

1) коефіцієнти ліквідності;

2) коефіцієнти ефективності;

3) коефіцієнти фінансового левериджа;

4) коефіцієнти прибутковості;

5) коефіцієнти обслуговування довга.

Цей метод, по суті, тільки різною мірою вибірковості фінансових коефіцієнтів використовує, напевно, будь-яка сучасна методика оцінки кредитоспроможності позичальника. У подальшому викладі докладніші зупинимося на окремих її моментах при тій, що проводиться оцінки кредитоспроможності позичальників одним з сучасних банків, а тут лише скажемо, що безліч коефіцієнтів цього методу дозволяють оцінити поточний стан справ позичальника на основі порівняння їх з нормативними критеріями. Позичальники підрозділяються на декілька груп і кредитуються банком з урахуванням номера групи позичальника і специфіки галузі.

Розрахунок таких коефіцієнтів в динаміці може дати комплексне віддзеркалення стану справ позичальника, але оскільки при оцінці кредитоспроможності передбачається посилання відповідних показників в майбутнє, то у зв’язку з цим метод доцільно доповнювати прогнозними оцінками фахівців.

У зарубіжній практиці комерційні банки вибирають коефіцієнти для практичного використовування, вирішують питання про особливості методології їх розрахунку. Далі коефіцієнти включаються в стандартні бланки звітності клієнтів, тобто розраховуються клієнтами. Працівники банку своїми методами перевіряють «логіку звіту», правильність розрахованих коефіцієнтів.

Метод оцінки кредитоспроможності позичальника на основі розрахунку фінансових коефіцієнтів.

На відміну від попереднього даний метод орієнтує банк розглядати не процес здійснення діяльності, а лише фінансовий результат, бо зрештою важливе реальне повернення кредиту.

Таблиця 1.1.

Аналітичний рахунок результатів	Метод визначення
1. Виручка від реалізації (В від РП). 2. Валовий комерційний дохід (маржа) (ВКД). 3. Додана вартість (ДС) 4. Валовий експлуатаційний дохід. (ВЕД) 5. Валовий експлуатаційний результат (ВЕР) 6. Прибуток, який залишається у розпорядженні підприємства (РП) 7. Чистий прибуток (ЧП)	В від РП — Вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей і готової продукції ВКД — Експлуатаційні витрати ДС — Витрати на — Податки на — Оплата зарплату зарплату відпусток ВЕД- Сплата + Дохід від вкл – Відрахування відсотків засобів до фонду за кредит в інші ризику ВЕР — Прибуток, розподілюваний – Податок на між працівниками прибуток РП + Випадкові доходи — Амортизація (витрати) нерухомості

Таким чином, орієнтуючись на те, щоб побачити результат фінансово-господарської діяльності позичальника, банк тим самим стимулює його на зростання таких показників як валовий комерційний дохід або чистий прибуток. Не можна не побачити, що абсолютні показники є інформацією не тільки про масштаби прибутку, але і про розмір основних невиробничих фондів (амортизація нерухомості), кількість акціонерів (прибуток розподілюваний між працівниками), розмір ризику (відрахування до фонду ризику), загальної величини позикових засобів (сплата відсотків за кредит), а розрахунок відносних показників здатний навіть поглибити даний аналіз і здійснити міжгосподарські порівняння.

Метод оцінки кредитоспроможності позичальника на основі аналізу грошових потоків.

Недоліки вищезгаданих способів в деякій мірі можуть бути подолані, якщо визначати коефіцієнти виходячи з даних про обороти ліквідних засобів, запаси і короткострокові боргові зобов’язання. При правильній ув’язці відповідних оборотів оцінки кредитоспроможності стануть надійнішими. Реалізований такий підхід, може бути через аналіз грошових потоків клієнта, а саме через визначення чистого сальдо різних його надходжень і витрат за певний період (складання притоку і відтоку засобів). Таким чином, грошовий потік визначає здатність підприємства покривати свої витрати і погашати заборгованість своїми власними ресурсами.

Таблиця 1.2.

Показники	Притік (надходження)	Відтік (витрачання)
засоби на рахунку активів: зобов’язання:власні засоби:	Зменшення збільшення збільшення	Збільшення зменшення зменшення

Різниця між притоком і відтоком засобів визначає величину загального грошового потоку (ЗГП).

Для аналізу грошового потоку беруться, як правило, дані як мінімум за 3 останніх роки. Якщо клієнт мав стійке перевищення притоку над відтоком, то це свідчить про його фінансову стійкість — кредитоспроможність. Коливання величини ЗГП (короткочасні перевищення відтоку над притоком) говорить про нижчий рейтинг клієнта. Систематичне перевищення відтоку над притоком засобів характеризує клієнта як некредитоспроможного. Позитивна середня величина ЗГП (перевищення притоку над відтоком), що склалася, може використовуватися як межа видачі нових позик, тобто вона показує, в якому розмірі клієнт може погашати за період боргові зобов’язання.

На підставі співвідношення величини ЗГП і розміру боргових зобов’язань клієнта визначається його клас кредитоспроможності. Нормативні співвідношення такі:

I клас -0,75; II клас -0,30; III клас -0,25;

IV,V клас -0,2; VI клас — 0,15.

Аналіз грошового потоку дозволяє зробити висновок про слабкі сторони управління підприємством. Наприклад, відтік засобів може бути пов’язаний з управлінням запасами, розрахунками (дебітори і кредитори), фінансовими платежами (податки, відсотки, дивіденди). Виявлені результати аналізу використовуються для розробки умов кредитування.

Для вирішення питання про доцільність видачі і розмірі позики на відносно тривалий термін аналіз грошового потоку робиться не тільки на основі фактичних даних за минулі періоди, але і прогнозних даних на планований період.

Перші використовуються для оцінки других (у основі прогнозу величин окремих елементів притоки і відтоку засобів лежать їх фактичні значення в минулі періоди і плановані темпи приросту виручки від реалізації).

Описаний метод аналізу грошового потоку називається непрямим. Разом з тим існує і прямий метод, зміст якого може бути зведене до наступного:

Таблиця 1.3.

Збільшення (зменшення) грош. коштів ЗГП= в результаті виробництв. господарств. діяльності

Збільшення (зменшення) +грошових коштів — результат інвестиційної

Збільшення (зменшення) + грош. коштів в результаті — фінансової діяльності

Розрахунок доданків здійснюється таким чином:

Перше: Виручка від реалізації — Платежі постачальникам і персоналу + Відсотки одержані — Відсотки сплачені — Податки.

Друге: Надходження від продажу основних активів — Кап. вкладення.

Третє: Кредити одержані — Погашення боргових зобов’язань + Емісія облігацій + Емісія акцій — Виплата дивідендів.

Метод оцінки кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику.

Діловий ризик пов’язаний з переривчастою кругообігу фондів, можливістю не завершити ефективно цей кругообіг. Аналіз такого ризику дозволяє прогнозувати достатність джерел погашення позики. Тим самим він доповнює способи оцінки кредитоспроможності ‘ клієнтів банку.

Чинники ділового ризику пов’язані з окремими стадіями кругообігу фондів. Набір цих чинників може бути представлений таким чином:

1. Надійність постачальників.

2. Диверсифікованість постачальників.

3. Сезонність поставок. Тривалість зберігання сировини і матеріалів (чи є товар швидкопсувним).

4. Наявність складських приміщень і необхідності в них.

5.Порядок придбання сировини і матеріалів (у виробника або через посередника).

6. Чинники екології.

7. Мода на сировину і матеріали.

8. Рівень цін на цінності, що придбаваються, і їх транспортування (доступність цін для позичальника, небезпека підвищення цін).

9. Відповідність транспортування характеру вантажу.

10.Ризик введення обмежень на вивіз і ввезення імпортної сировини і матеріалів.

Діловий ризик пов’язаний також з недоліками законодавчої основи для здійснення операції, що кредитується, а також із специфікою галузі позичальника. Необхідно враховувати вплив на розвиток даної галузі альтернативних галузей, систематичного ризику в порівнянні з економікою в

цілому схильність галузі циклічності попиту, постійність результатів в діяльності галузі і т.д.

Більшість перерахованих чинників може бути формалізоване, тобто для них можуть бути розроблені бальні оцінки.

Залежно від кількості врахованих чинників і прийнятої шкали розробляється таблиця визначення класу кредитоспроможності позичальника на основі ділового ризику:

Таблиця 1.4.

Вірогідність ризику	Бали	Клас кредитоспроможності
1.Неризикова операція 2.Мінімальний ризик 3.Середній ризик 4.Високий ризик 5.Повний ризик	більше 100 80-100 50-79 30-49 0-29	I II III IV V

Прогнозні методи оцінки кредитоспроможності.

Більшість використовуваних методів оцінки кредитоспроможності обернута на аналіз минулого стану позичальника. Проте, при визначенні кредитоспроможності часто говорять не про поточну, а про майбутню платоспроможність підприємства.

Як додаткові методи оцінки кредитоспроможності можна використовувати різні методи прогнозування можливого банкрутства підприємств. Для експрес-аналізу потреба в застосуванні різноманітних прийомів і методів прогнозування відпадає, тому зупинимося на 3 основних:

— розрахунок індексу кредитоспроможності;

— використовування системи формалізованих і неформалізованих критеріїв;

— прогнозування показників платоспроможності.

Приведена методика має один, але вельми серйозний недолік : істоті її можна розглядати лише відносно крупних компаній, котируючих свої акції на біржах.

Будь-яке прогнозне рішення є суб’єктивним, а розраховані значення критеріїв носять швидше характер інформації до роздуму. Рішення в однокритерійній задачі простіше, ніж в багатокритерійній, але і там і тут є свої плюси і мінуси. Використання системи формалізованих і неформалізованих критеріїв дозволяє врахувати не тільки дані бухгалтерського обліку, звітності, але і додаткову інформацію.

Інші методи оцінки кредитоспроможності. Якщо розглянуті нами методи в тому або іншому ступені застосовуються в українській банківській практиці, то за кордоном оцінка надійності здійснюється, як правило, за допомогою декількох ключових позицій.

У США застосовується правило п’яти «сі» (ключові слова починаються на «сі»):

— характер (character) — особа позичальника, його репутація в діловому світі, відповідальність, і готовність виконати узяті зобов’язання;

— фінансові можливості (сарасity) — здатність погасити узяту позику за рахунок поточних грошових надходжень або від продажу активів;

— майно (сарital) — величина і структура акціонерного капіталу підприємства;

— забезпечення (соllаtеrаl ) — види і вартість активів, пропонованих як застава при отриманні кредиту;

— загальні умови (conditions) — стан економічної кон’юнктури і інші зовнішні чинники, здатні зробити вплив на положення позичальника(наприклад, зміна податкового законодавства і т.п. ).

Легко помітити, що і «5 сі» не позбавлені недоліків. Названі показники, за деяким винятком, не можуть бути виражені безпосередньо в цифрових величинах; Значить, і тут виникають проблеми надійності аргументування на користь того або іншого висновку. Багато показників розраховуються виходячи з даних про залишки, а не обороти.

У Англії ключовим словом, в якому зосереджені вимоги при видачі позик позичальникам, є термін «PARTS», що включає:

purpose — призначення, мета;

amount — сума, розмір;

repayment — оплата, повернення довга і відсотків;

term — термін;

security — забезпечення, застава.

Таким чином, стисло розглянувши деякі з існуючих методів оцінки кредитоспроможності відзначимо, що причиною недоліків будь-якого з них є їх вузька цілеспрямованість. Якщо неможливо врахувати всі чинники, що впливають на оцінку кредитоспроможності, то,как правило, їх групують і розглядають при аналізі окремо, або вдаються до середніх значень і т п.

Тому, в сучасних умовах будь-яка методика повинна бути орієнтована на синтез основних і додаткових методів, або застосовувати пов’язану систему, побудовану на декількох методах.

РОЗДІЛ 2. Аналіз кредитоспроможності та фінансового стану підприємства

Аналіз структури балансу підприємства

Дані, які приводяться в пасиві дозволяють визначити, які зміни пройшли в структурі власного і позиченого капіталу скільки позичено в оборот підприємства довгострокових і короткострокових позичених коштів; пасив показує, звідки взялись кошти, кому зобов’язане за них підприємство.

Фінансовий стан підприємства багато в чому залежить від того, які кошти воно має в своєму розпорядженні і звідки вони вкладені. По мірі власності використаний капітал підрозділяється на власний і позичений. По строку використання розрізняють капітал довгостроковий, короткостроковий і постійний.

В залежності від того на скільки оптимально відношення власного і позиченого капіталу, багато в чому залежить фінансовий стан підприємства.

В зв’язку з показниками, які характеризують ринкову стійкість підприємства є:

Коефіцієнт фінансової автономності, або питома вага власного капіталу;

Коефіцієнт фінансової залежності;

Коефіцієнт фінансового ризику (відношення позиченого капіталу до власного).

Чим вищій рівень першого показника і нижче другого і третього, тим стійкіший фінансовий стан підприємства.

Таблиця 2.1 Структура пасивів підприємства

Показники	Рівень показника
	На початок року	На кінець року	Відхилення +/-
Питома вага власного капіталу в загальній валюті балансу (коефіцієнт фінансової автономності підприємства)	94,7	94,2	-0,5
Питома вага запозиченого капіталу ( коефіцієнт фінансової залежності) Довгострокового Короткострокового	5,3 0,04 5,26	5,8 — 5,8	+0,4 -0,04 +0,54
Коефіцієнт фінансового ризику	0,05	0,06	+0,01

З таблиці 2.1 видно, що власний капітал має тенденцію до зниження. За звітний рік вона зменшилась на 0,5% , так як темпи росту позиченого капіталу вищі темпів росту власного капіталу. Збільшився також коефіцієнт фінансового ризику на 1%. Це свідчить про те, що фінансова залежність підприємства до зовнішніх інвесторів відносно підвищилась і значить знизилась його ринкова врівноваженість.

При внутрішньому аналізі фінансового стану необхідно вивчити динаміку і структуру власного і позиченого капіталу , визначити причини зміни окремих його складових і дати оцінку змінам за звітній період.

Таблиця 2.2 Динаміка структури власного капіталу підприємства “Мінол”

Джерело капіталу	Сума, тис.грн.		Структура капіталу, %
	На початок року	На кінець року	На початок року	На кінець року	Відхилення
Статутний фонд	977	977	0,4	0,4	—
Додатковий капітал	239390	239731	99,38	99,12	-0,26
Резервний фонд	182	182	0,08	0,08	—
Спеціальні фонди і цільове фінансування	160	323	0,07	0,1	+0,03
Реструктизований борг	282	2413	0,11	1,0	+0,89
Збитки: Минулих років Звітного року	-100 —	-100 -1645	-0,04 —	-0,04 -0,66	— -0,66
Всього	240891	241881	100,0	100,1	—

Таблиця 2.3 Динаміка структури позикового капіталу підприємства “Мінол”

Джерело капіталу	Сума, тис.грн..		Структура капіталу, %
	На початок року	На кінець року	На початок року	На кінець року	відхилення
Довгострокові кредити в банку	103	—	0,77	—	-0,71
Короткострокові кредити в банку	898	1403	6,7	9,43	+2,73
Позикові кошти	1480	80	11,05	0,54	-10,51
Кредити та позики, що не погашені в строк	325	6	2,42	0,04	-2,38
Розрахунки з кредиторами: За товари, роботи і послуги не сплачені в строк По виданих векселях ; З бюджету; По за бюджетних платежах; По страхуванню; По оплаті праці; З дочірніми підприємствами; З іншими кредиторами	2962 2 1227 695 824 1165 19 3687	5884 2 3981 163 1561 1992 — 594	22,11 0,01 9,16 5,2 6,16 8,7 0,18 27,45	39,36 0,01 26,77 1,1 10,5 8,02 — 4,0	+17,45 — +17,61 -,41 +4,34 -0,68 -0,14 -23,45
Позики для працівників	18	5	0,13	0,03	-0,1
Всього	13396	14871	100,0	100,0	—

З даних таблиці 2.2 можна зробити висновок, що суттєвих змін в структурі власного капіталу не спостерігається. Єдиним недоліком є те, що в звітному році підприємство “Мінол” зазнало збитків на суму 1645 тис.грн.

З даних таблиці 2.3 видно, що підприємство в звітному році ліквідувало заборгованість по довгостроковим кредитам (103 тис.грн.), що становить 0,77% всього позиченого капіталу. В свою чергу збільшилась заборгованість по короткостроковим кредитам банку (505 тис.грн.). Залучення позикових коштів в оборот підприємства являється нормальним явищем. Це сприяє тимчасовому покрашенню фінансового стану при умові, що кошти не заморожуються на тривалий час в обороті і своєчасно повертаються. В іншому випадку може виникнути прострочена кредиторська заборгованість, що приводить до виплати штрафів, санкції і погіршення фінансового стану підприємства. На підприємстві зменшилась питома вага позичених коштів (10,51% до всього обсягу позикового капіталу), що є позитивним явищем для підприємства і зменшує залежність перед кредитодавцями. Негативними моментами в діяльності підприємства є те, що в значній мірі збільшилась заборгованість і за товари, роботи і послуги, які не сплачені в строк, розрахунки з бюджетом.

Все що має вартість, належить підприємству і відображається в активі балансу називається його активами. Актив балансу містить дані про розміщення капіталу, який є у розпорядженні підприємства, про його вклади у конкретне майно і матеріальні цінності, про витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції і про іншу вільну грошову готівку.

Головною ознакою групування статей балансу рахується степінь його ліквідності. По цій оцінці всі активи балансу розділяються на дострокові або основний капітал і поточні (оборотні) активи.

Розміщення коштів підприємства має велику роль в фінансовій діяльності і підвищення його ефективності, тому в процесі аналізу активів підприємства в першу чергу належить вивчити зміни в їх складі і структурі і дати їм оцінку.

Таблиця 2.4 Структура активів приватного підприємства “Мінол”

Засоби підприємства	На початок року		На кінець року		Приріст
	тис.грн.	частка %	тис.грн.	частка %	тис.грн.	частка %
Довгострокові активи (основні засоби)	234880	92,37	231653	90,22	-3,227	-2,15
Оборотні активи, в т.ч.: сфері виробництва сфері обсягу	19407 15575 3832	7,63 6,12 1,31	25099 21176 3923	9,78 8,25 1,53	+5692 +5601 +91	+2,15 +2,13 +0,02
Всього	254287	100,0	256752	100,0	-2465	—

З таблиці видно, що за звітний рік структура активів підприємства “Мінол” істотно зменшилася: зменшилась доля основного капіталу, а оборотного відповідно збільшилась на 2,15%, в тому числі в сфері виробництва – на 2,13% і в сфері обсягу – 0,02%. В зв’язку з цим змінилась органічна будова капіталу: на початок року відношення основного капіталу до оборотного склало 1210%, а на кінець року – 922%, що буде прискорювати його оборотність.

Таблиця 2.5 Аналіз структури оборотних засобів підприємства “Мінол”

Види засобів	Наявність засобів			Структура засобів, %
	на початок року	на кінець року	відхилення	на початок року	на кінець року	відхилення
Виробничі запаси	4617	5795	+1178	23,8	23,08	-0,72
Незавершене виробництво	3189	2260	-929	16,43	9,0	-7,43
Витрати майбутніх періодів	5	10	+5	0,02	0,04	+0,02
Готова продукція	7752	13110	+5358	39,95	52,23	+12,28
Товари, купівельна вартість	12	1	-11	0,06	0,01	-0,05
Товари відвантажені (не сплачені в строк)	3104	1624	-1480	16,0	9,47	-9,53
Розрахунки з дебіторами	558	2180	+1622	2,88	8,69	+5,81
Грошові кошти	17	57	+40	0,08	0,23	+0,15
Використання позикових коштів	103	—	-103	0,54	—	-0,54
Інші оборотні активи	50	62	+12	0,24	0,25	+0,01
Всього	19407	25099	+5692	100,0	100,0	—

Аналізуючи дані таблиці 2.5 можна сказати, що найбільш питому вагу в поточних активах займає готова продукція. На початок року на її долю припадало 39,95% поточних активів, або 7752 тис.грн. до кінця року абсолютна її сума збільшилась на 5358 тис.грн., також збільшилась її питома вага (на 12,28), що свідчить про затовареність ринку збуту, високу собівартість виготовленої продукції, це призводить до замороження оборотних засобів, відсутність грошових коштів, що є негативним для ефективної діяльності підприємства.

Позитивним моментом в діяльності підприємства є збільшення маси грошових коштів на 40 тис.грн., що збільшує коефіцієнт абсолютної ліквідності підприємства; також збільшилась дебіторська заборгованість, яка в кінцевому випадку може перетворитися в готівку підприємства.

Аналіз кредитоспроможності підприємства

Як відомо, між статтями активу і пасиву балансу існує тісна взаємозалежність. Кожна стаття балансу має свої джерела фінансування. Джерелом фінансування довгострокових активів, як правило, є власний капітал і довгострокові позичені кошти. Не виключається випадок формування довгострокових активів і за їх рахунок короткострокових кредитів банку.

Поточні активи формуються як за рахунок власного капіталу, так і за рахунок короткострокових позичених коштів.

В залежності від джерел формування загальну суму поточних активів (оборотного капіталу) прийнято ділити на дві частини:

Змінну частину, яка складена за рахунок короткострокових зобов’язань підприємства.

Постійний мінімум поточних активів, який формується за рахунок власного і довгострокового позиченого капіталу.

Як відомо, власний капітал в балансі відображається загальною сумою. Щоб визначити, скільки його використовується в обороті, необхідно від загальної суми по першому і другому розділах пасиву балансу відраховувати суму довгострокових активів.

Таблиця 2.6

	На початок року	На кінець року
Загальна сума постійного капіталу	240994	241881
Загальна сума поза оборотних активів	234880	231653
Сума власних оборотних засобів	6114	10228

Суму власного оборотного капіталу можна розрахувати і таким чином: від загальної суми поточних активів відрахувати суму короткострокових фінансових зобов’язань. Різниця може показати, яка сума поточних активів сформована за рахунок власного капіталу чи що залишається в обороті підприємства, якщо погасити всю короткострокову заборгованість кредиторам.

Таблиця 2.7

	На початок року	На кінець року
Загальна сума поточних активів	19407	25099
Загальна сума короткострокових боргів підприємства	13293	14871
Сума власного оборотного капіталу	6114	10288
Доля в сумі поточних активів, %: Власного капіталу; Позиченого капіталу	31,5 68,5	40,7 59,3

Аналізуючи дані таблиці 2.6,2.7 можна сказати, що на кінець року в порівнянні з початком доля власного капіталу зросла на 9,2% (31,5-40,7), або на 4114 тис.грн. ( 6114-10228), що свідчить про зменшення фінансової залежності і нестійкості підприємств. Цей фактор є позитивний для даного підприємства, так як збільшення власного капіталу відбулося за рахунок збільшення суми поточних активів.

Якщо підприємство буде і в майбутньому такими темпами накопичувати власний капітал, то скоро воно досягне оптимального співвідношення власних і позичених коштів.

Розраховується структура розподілення власного капіталу, , а саме для власного оборотного капіталу в загальній його сумі отримало назву “коефіцієнта маневрування капіталу”, який показує, яка частина власного капіталу знаходиться в обороті, в тій формі, яка дозволяє вільно маневрувати цими засобами.

Таблиця 2.8

	На початок року	На кінець року
Сума власного оборотного капіталу	6114	10228
Загальна сума власного капіталу (1л)	240891	241881
Коефіцієнт маневрування власного капіталу	0,02	0,04

На підприємстві “Мінол” по стану на кінець року частка власного капіталу, яка знаходиться в обороті зросла на 0,02% (0,02-0,04), але це є незначне зростання для підприємства. Підприємство далі залишається з малою часткою власного оборотного капіталу, що не забезпечує підприємству достатню гнучкість у використанню власного капіталу.

Важливим показником, який характеризує фінансовий стан підприємства і його стійкість є забезпеченість матеріальними оборотними засобами власними джерелами фінансування.

Вона встановлює порівнянням суми власного оборотного капіталу з загальною сумою матеріальних оборотних фондів.

Таблиця 2.9

	На початку року	На кінець року
Сума власного оборотного капіталу	6114	10228
Сума матеріальних оборотних фондів	15575	21176
Процент забезпеченості	39	48

Звідси видно, що процент забезпеченості зріс на 9% (39-48), що є позитивним для підприємства, так як залежність підприємства від зовнішніх інвесторів знизився.

Надлишок чи недостача джерел коштів для формування запасів і затрат (матеріальних оборотних фондів) являється одним з критеріїв оцінки фінансової стійкості підприємства.

Існує чотири типи фінансової стійкості:

Абсолютна стійкість фінансового стану (якщо запаси і затрати (З) менші суми власного оборотного капіталу (ВК) і кредитів банку під товарно матеріальні цінності (КР));

Нормальна стійкість (якщо запаси і витрати дорівнюють сумі власного оборотного капіталу і кредитів банку під товарно-матеріальні цінності);

Нестійкий, передкризовий фінансовий стан, при якому порушується платіжний баланс, але зберігається можливість відновлення рівноваги платіжних засобів і платіжних зобов’язань за рахунок залучення тимчасово вільних джерел засобів (Д);

Кризовий фінансовий стан (підприємство знаходиться на межі банкрутства), при якому: З>ВК+КР+Д, К0,3=(ВК+КР+Д)/3.

Проаналізувавши фінансовий стан підприємства “Мінол” ми бачимо, що підприємство знаходилося у 2008 році в кризовому фінансовому стані, це видно з наступних розрахунків: за 2008р.

15575>6114+0.39*15575+182+160=>15575>12530.25

К0,3=(ВК+КР+Д)/3=(6114+0.39*15575+182+160)/15575=0,8<1

За 1997р.

21176>10228+0,48*21176+182+323=>21176>206997.48

К0,3=(ВК+КР+Д)/3=(10228+0,48*21176+182+323)/21176=0,98<1

Рівновага платіжного балансу в даній ситуації забезпечується за рахунок прострочених платежів по оплаті праці, судом банку, постачальником, бюджету і т.д.

Рівновага фінансового стану може бути відновлена шляхом:

Прискорення оборотності капіталу в поточних активах, в результаті чого пройде відносне його зменшення на гривень товарообороту;

Обґрунтованого зменшення запасів і затрат (до нормативу);

Поповнення власного оборотного капіталу за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

У звітному році відчувається незначне покращення фінансової стійкості, що видно наступних розрахунків:

21176>10228+0,48*21176+182+323=>21176>2089999997,48

К0.3===0,98@1

що свідчить про те, що підприємство перейшло в нестійкій (передкризовій) фінансовий стан. При цьому фінансова нестабільність рахується допустимою, якщо виконуються наступні умови:

Виробничі запаси плюс готова продукція рівні або перевищують суму короткострокових кредитів, які приймають участь у формуванні засобів – ця умова виконується, так як 11а>111п

Незавершене виробництво плюс витрати майбутніх періодів рівні або менші від суми власного оборотного капіталу – умова виконується.

Оскільки наявність власного оборотного капіталу і його зміни мають дуже велике значення в забезпеченні фінансової стійкості під-ва, доцільно провести факторний аналіз його динаміки.

Таблиця 2.10 Аналіз впливу факторів на зміни наявності власного оборотного капіталу

Фактор	Розрахунок впливу	Рівень впливу тис. грн..
1. Постійний капітал 1.1 Статутний фонд Додатковий капітал Резервний фонд Спеціальні фонди і цільове фінансування. Реструктизований фонд. Збитки звітного року Довгострокові кредити 2. Довгострокові активи 2.1 Основні засоби 2.2 Нематеріальні активи 2.3 Незавершені капітальні вкладення 2.4 Устаткування Всього:	977-977 2399731-239390 182-182 323-160 2413-282 -(1645-0) 0-103 -(159107-162846) -(2-2) -(72114-71556) -(430-476) 10228-6114	— +341 — +163 +2131 -1645 -103 +37399 — -558 +46 4114

З таблиці видно, що за звітний період сума власного оборотного капіталу збільшилась в цілому на 4114 грн. Це настало головним чином за рахунок приросту суми реструктизованого боргу, додаткового капіталу, основних засобів, а також зменшення за рахунок збитків в звітному році. Зменшення вкладу капіталу в основних фондах визвало збільшення суми власного оборотного капіталу.

Темпи росту власного капіталу (відношення суми прибутку, направлена в фонд накопичення, до власного капіталу) залежить від наступних факторів:

Рентабельність продаж (R)

Оборотності капіталу (Коб);

Структури капіталу, що характеризує фінансову активність підприємства по залученню запозичених коштів (відношення середньорічної суми валюти балансу до середньорічної суми власного капіталу (К)).

Процент відрахованого чистого прибутку на розвиток виробництва (Двід).

Отже, темп росту власного капіталу розраховується за формулою:

Т­ВК=R*Коб*К*Двід=(ЧП/ВР)*(ВР/К)*(К/ВК)*(Пн/ЧП)

за допомогою методу ланцюгової підставки розраховуємо вплив зміни кожного показника на темп росту капіталу

Т­ВК0=R0*Коб0*К0*Двід0=(4313/14805)*(17805/254287)*254287/240801)*9441/4313)=0,0017

Т­ВКк=Rк*Кобк*Кк*Двідк=(2252/207120)*(17805/254187)*(254281/2408991)*(441/4313)=0,0007

Т­ВККоб=R1*Коб1*К0*Двід0=(2252/20712)*(20712/256752)*(254287/240891)*(441/4313)=0,0008

Т­ВКк=R1*Коб1*К1*Двід0=(2252/20712)*(20712/256752)*(256752/241881)*(441/4313)=0,00085

Т­ВК1=R1*Коб1*К1*Двід1=(2252/20712)*(20712/256752)*(256752/241881)*(441/2252)=0,0016

Вплив коефіцієнту рентабельності продажу за звітний рік привів до сповільнення темпів росту власного капіталу на 0,001 (0,0017-0,007), в свою чергу такі коефіцієнти як в незначній мірі підвищились темпи росту власного капіталу. Найбільш суттєво вплинув на підвищення виробництва = 0,00075 (0,00085-0,0016). В цілому темпи росту власного капіталу за звітний рік зменшилась не суттєво (на 0,0001).

Аналіз платоспроможності і кредитоспроможності підприємства.

Одним з показників, характеризуючи ДСП, являється його платоспроможність, можливість наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої платіжні зобов’язання.

Оцінка платоспроможності виконується на основі характеристики ліквідності поточних активів, часу, необхідного для перетворення їх в грошову масу. Поняття платоспроможності і ліквідності були близькі. Від степені ліквідності балансу залежить платоспроможність. В той же час ліквідність характеризує не тільки поточний стан розрахунків, але й перспективу.

Найбільш мобільною частиною ліквідних засобів є гроші і короткострокові фінансові вкладення. До другої групи відноситься готова продукція, товари відвантажені і дебіторська заборгованість.

Значно більший строк потрібний для переробки виробничих запасів і незавершеного виробництва в готову продукцію, а потім у грошову масу. Тому вони відносяться до третьої групи.

Таблиця 2.11 Згрупування поточних затрат по степені ліквідності

Поточні активи	На початок року	На кінець року
Грошові кошти	17	57
Короткострокові фінансові вклади	—	—
Всього по І групі	17	57
Готова продукція	7764	18111
Товари відвантажені	3104	1624
Дебіторська заборгованість	558	2180
Інші оборотні активи	153	62
Всього по ІІ групі	11579	16977
Виробничі запаси	4617	5795
Незавершене виробництво	3189	2260
Витрати майбутніх періодів	5	10
Всього по ІІІ групі	7811	8065
Всього поточних активів	199407	25099

На три групи розбиваються і платіжні зобов’язання підприємства:

заборгованість, строки оплати якої вже наступили;

заборгованість, яку можна погасити найближчим часом;

довгострокова заборгованість.

Для оцінки перспективної платоспроможності розраховують наступні показники ліквідності: абсолютний, проміжний і загальний.

Абсолютний показник ліквідності визначають відношення ліквідних засобів першої групи до всієї суми короткострокових боргів підприємства. Його значення призначається достатнім, якщо він вищий 0,2-0,25. якщо підприємство в поточний момент може 25-35% погасити свої борги, то його платоспроможність рахується нормальною. На аналізую чому підприємстві на початок року абсолютний коефіцієнт ліквідності становив 0,001 (17:13293), а на кінець року 0,003 (57:14871).

Відношення ліквідних засобів перших двох груп до загальної суми короткострокових боргів підприємства являє собою проміжний коефіцієнт ліквідності. Задовольняє переважно межі від 0,7 до 0,8. В нашому випадку коефіцієнт буде дорівнювати:

2008р. 2009р.

(17+11579):13293 (57+16977):14871

0,87 1,14

загальний коефіцієнт ліквідності розраховується відношенням суми поточних активів до загальної суми короткострокових зобов’язань. Задовольняє переважно коефіцієнт 2-2,5. в нашому випадку на початок року коефіцієнт становив: 19407/13293=1,46; на кінець року: 25099/14871=1,68.

Таблиця 2.12 Показник ліквідності підприємства

Показник ліквідності	На початок року	На кінець року
Абсолютний	0,001	0,003
Проміжний	0,87	1,14
Загальний	1,46	1,68

Дані таблиці свідчать, що дане підприємство є неліквідним , так як коефіцієнт абсолютної ліквідності близький до 0, порівнюючи за нормативним коефіцієнтом, який коливається в межах 0,2 – 0,25.

Низький коефіцієнт ліквідності не дозволяє підприємству користуватися кредитами банків і підприємств, погіршує матеріально – технічне постачання, не сприяє вкладенню інвестицій в підприємство.

Аналізуючи проміжний коефіцієнт ліквідності, можна сказати що він є досить високим, вищий нормативної норми і має тенденцію росту порівняно попереднім періодом, що зумовлюється насамперед збільшенням кількості готової продукції на складах (13111 – 7764 ==5347), що свідчить про затоварення ринків збуту, низькою купівельною спроможністю господарських суб’єктів, високою собівартістю продукції, це призводить до замороження оборотних засобів, відсутності грошових коштів і дебіторської заборгованості (2180 – 558 = 1622).

Для більш повної і об’єктивної оцінки ліквідності можна використати факторну модель:

К лік = = x1 * x2,

де х1 — показник, який характеризує вартість поточних активів, які приходять на ( грн.. прибутку ; х2 – показник , який свідчить про можливість підприємства погасити свої заборгованості за своєї діяльності.

За допомогою методу ланцюгової підставки розраховуємо вплив кожного фактора на ліквідність підприємства:

аналізуючи вплив кожного показника можна сказати, що за звітний рік зріс показник ( на 1,87 (1,46-3,33)), який характеризує вартість поточних активів, які приходяться на 1 грн. Прибутку. Що є позитивним для підприємства, так як збільшує його ліквідність. Зміна (зменшення на 1,65 (3,33-1,68)) показника, який свідчить про спроможність підприємства погасити свої заборгованості за рахунок своєї діяльності, є негативним явищем, так як суттєво понизив ліквідність підприємства. Якщо порівняти минулий і звітний роки, то можна спостерігати деяке збільшення показника ліквідності на 0,22 (1,46-1,68), що відбулося за рахунок збільшення поточних активів.

Підприємство можна частково визначити платоспроможним, тільки за рахунок того, що загальний коефіцієнт ліквідності за звітний рік більший від нормативного (1,68>1,5). Це пояснюється збільшенням поточних активів по групі 2 і 3, а саме готової продукції, дебіторської заборгованості, виробничих запасів.

Ще одним показником ліквідності є коефіцієнт самофінансування – відношення суми самофінансуючого прибутку ( прибуток + амортизація) до загальної суми внутрішніх і зовнішніх джерел фінансових заходів:

Загальна сума фінансових прибутків

Внутрішні Зовнішні

Прибуток Амортизація Випуск акцій Позика

Довгострокові Короткострокові

К самофінансування попередній рік =(4313+2877)/(4313+2877+103+13293)=0,35

К самофінансування звітний рік =(2252+3598)/(2252+3598+14871)=0,28

З рахунків видно, що коефіцієнт самофінансування за звітний рік зменшився на 0.07(0.35-0.28), і є негативним явищем для підприємства. Це зумовлено насамперед тим, що підприємство в звітному році отримало на 2061 тис. грн. (4313-2252) менше прибутку ніж в попередньому році, а також збільшилась сума короткострокових зобов’язань 1528 тис. грн. (13293-14871).

Платоспроможність підприємства тісно пов’язана з поняттям кредитоспроможність. Кредитоспроможність це такий фінансовий стан, який дозволяє отримати кредит і своєчасно повернути його.

При оцінці кредитоспроможності враховується репутація позичальника, розмір і склад його власності, стан економічної і ринкової кон’єктури, стійкість фінансового стану.

2.3 Факторний аналіз рентабельності та прибутковості підприємства

Ефективність використання виробничих та фінансових ресурсів характеризується кількісним співвідношенням інтенсивних і екстенсивних факторів.

Показниками екстенсивного розвитку є кількісні показники використання ресурсів: чисельність працюючих, величина використаних предметів праці, об’єм основних виробничих фондів , величину амортизації та авансових оборотних засобів.

Показники інтенсивного розвитку – якісні показники використання ресурсів: продуктивність праці, матеріаловіддача, матеріаломісткість, фондовіддача, фондомісткість, кількість оборотів оборотних засобів або коефіцієнт закріплення оборотних засобів.

Кінцеві результати діяльності формулюються під дією інтенсивних і екстенсивних факторів. Особливістю інтенсивного і екстенсивного використання ресурсів є їх взаємозамінність. Так нехватку робочої сили можна поповнити підвищенням продуктивності праці.

Оцінка результатів інтенсифікації включає таку систему розрахунків:

визначення динаміки розрахунків інтенсифікації;

визначення співвідношення приросту використання виробничих ресурсів в розрахунку на один процент приросту обсягу виробництва;

розрахунок частки впливу зміни показників інтенсифікації на приріст обсягу виробництва;

розрахунок відносної економії виробничих ресурсів;

комплексна оцінка всебічної інтенсифікації виробництва.

Для оцінки інтенсифікації виробництва на приватному підприємстві “Мінол”, можна використати наступну аналітичну таблицю 2.13.

Таблиця 2.13 Характеристика показників інтенсифікації виробництва

№пп	Показники	Минулий рік	Звітний рік	Відношення %
1.	Валова продукція в співставних цінах	23436	15929	67
2.	Промислово-виробничий персонал	3707	3343	90
3.	Фонд оплати праці з нарахуванням	2603	2513	96
4.	Основні виробничі фонди; Амортизації.	262211 2877	261559 3598	99 125
5.	Оборотні засоби	19407	25099	129
6.	Матеріальні витрати	13443	12429	92
7.	Продуктивність праці	6,3	4,8	76
8.	Продукція праці на 1грн. оплати праці (с.1:с.3)	9	6,3	70
9.	Матеріаловіддача (с.1:с.6)	1,7	1,3	76
10.	Фондовіддача (с.1:с.4а); Амортизацієвіддача (с.1:с.4б)	0,08 8,1	0,06 4,4	75 54
11.	Оборотність оборотних коштів (кількість оборотів)	1,2	0,6	50

В звітному році порівняно з минулим продуктивність склала 76%, зарплатовіддіча – 70%, матеріаловіддача – 76%, фондовіддача основних виробничих фондів – 75%, оборотність засобів – 50%.

Таблиця 2.14 Зведений аналіз показників інтенсифікації

№ пп	Види ресурсів	Динаміка якісних показників, коефіцієнт	Приріст (-), спад (+), ресурсів на 1% спаду продукції, %	Частка впливу на 100% спаду продукції		Відносний перерозхід ресурсів, тис. грн.
				Екстенсивних факторів	Інтенсивних факторів
1.	Промислово-виробничий персонал	0,76	0,3	-30	-70	859,3
2.	Оплата праці	0,7	0,12	-12	-88	769
3.	Матеріальні затрати	0,76	0,24	-24	-76	3422,2
4.	ОВФ амортизація	0,75 0,54	0,03 -0,76	-3 76	-97 -176	85877,6 1670,4
5.	Оборотні засоби	0,5	-0,87	87	-187	12096,3
Комплексна оцінка усесторонньої інтенсифікації		0,66	-0,042	-4,2	-95,8	1021655,1

У звітному році відбулося зменшення виробництва на 33%. Дані таблиці свідчать, що темпи зниження рівня використання всіх ресурсів повільніші, ніж темпи зменшення обсягів виробництва: зменшення на 1% спаду продукції – промислово-виробничого персоналу на 30%, оплати праці на 12%, матеріальних витрат 24%, основних виробничих фондів на 3%. Також спостерігається зростання деяких видів ресурсів на 1% спаду виробництва таких як: амортизація на 76%, оборотні засоби на 87%. Дані таблиці свідчать про нераціональне використання всіх видів ресурсів підприємства “Мінол”, що призвело до великої суми перерозходу.

В статистиці для кількісної оцінки окремих факторів використовують індексний метод. Вплив кількісних факторів визначається діленням темпу росту на результативний показник і множенням на 100%.

З проведених розрахунків ( табл. 2.14.) можна спостерігати, що більший вплив на зменшення обсягів виробництва здійснюють екстенсивні фактори. Використання таких ресурсів, як амортизація і оборотні засоби є повністю екстенсивне.

Нераціональне використання всіх видів ресурсів підтверджується розрахунком відносного перерозподілу ресурсів. Він розраховується наступним чином: від часткового показника звітного року мінусується базовий частковий показник скорегований на коефіцієнт росту обсягу виробництва.

Так найбільший перерозхід відбувся по таких видах як основні виробничі фонди ( на 85877,6 тис.грн.) оборотні засоби ( на 12096,3 тис.грн.), що свідчать про погіршення використання майна на даному підприємстві.

Сукупній відносний перерозхід можна визначити як суму пере розходів по основних видах ресурсів: матеріальні затрати, промислово-виробничій персонал, ОВФ, оборотні засоби. Він складає 102165,1 тис.грн.

Для комплексної оцінки всебічної інтенсифікації проведемо розрахунки на сукупні ресурси.

Для розрахунку динаміки сукупних затрат просумуємо затрати по всіх ресурсах:

Минулий рік – 2603+26221+19407+13443=297664 тис.грн.

Звітний рік – 2513+261559+25099+1242=301600 тис.грн.

Динаміка сукупних затрат визначається як співвідношення затрат звітного року до базового: 301600/297664=1,013

Співвідношення динаміки продукції і динаміки сукупних ресурсів визначається динаміка якісних показників: 0,67/1,013=0,66

дані свідчать, що якісне використання ресурсів погіршилось на 34%.

Приріст сукупних ресурсів на 1% спаду обсягів виробництва дорівнює 1,3/(-31)=-0,042 , що свідчить про нераціональне використання ресурсів.

Відповідно частка екстенсивних факторів на 100% спаду продукції –4,2% і інтенсивних факторів –95,8%. З проведених розрахунків можемо зробити висновок, що спостерігається погіршення інтенсифікації виробництва і свідчить про: нераціональне і неефективне використання технології на підприємстві і погану організацію праці; нераціональне використання сировини і т.д.

Узагальнюючим показником всебічної інтенсифікації для умов підприємств виступає рівень загальної рентабельності: Р=БП/(ОВФ+НОЗ)

Як відношення балансового прибутку (БП) до основних виробничих фондів (ОВФ) та нормованих оборотних засобів (НОЗ)

Р0=4313/(262211+19407)=0,015

Р1=2252/(261559+25099)=0,0078

Як бачимо з розрахунків на кінець звітного року рентабельність підприємства дещо зменшилась на 52%.

Щоб визначити вплив факторів на зміну рентабельності проведемо факторний аналіз за елементами затрат:

Р=(1-МЗ/Рр+ЗП/Рр+В/Рр+А/Рр+ІВ/Рр)/(ОВФ/Рр+НОЗ/Рр), де

МЗ – матеріальні затрати на виробництво;

ЗП – виплати на оплату праці;

Рр – виручка від реалізації за мінусом ПДВ і акцизного збору;

В – відрахування на соціальні заходи;

А – амортизація;

ІВ – інші витрати.

Таблиця 2.15. Вплив факторів на зміну рентабельності

№ пп	Фактори	Розрахунок	Рівень впливу
1.	ОВФ		-0.02751
2.	НОЗ		-0.00833
3.	Матеріальні затрати		0.01044
4.	ЗП		-0.00012
5.	Відрахування на соціальні заходи		-0.00061
6.	Амортизація		-0.00124
7.	Інші витрати		0.00308
Загальна зміна рентабельності			-0.02426

За даними даної таблиці можна спостерігати зменшення рентабельності за рахунок зміни всіх елементів затрат, за винятком матеріальних затрат і інших витрат, зміна яких призвела до збільшення рентабельності.

Становище підприємства погіршується, на 67% знизився обсяг виробництва продукції, знизився рівень рентабельності і якісні показники використання ресурсів. Все це веде до погіршення фінансового становища підприємства і змусить його розробляти інші форми організації виробництва і т.д.

РОЗДІЛ 3. Напрямки підвищення кредитоспроможності підприємства

Проаналізувавши загальний стан підприємства можна зробити пропозиції по покращенню фінансового стану підприємства:

Перш за все підприємство повинно реалізувати всю продукцію, що застоюється на складах. Реалізацією просуванням продукції на ринок на підприємстві займається відділ маркетингу. Саме цей відділ повинен забезпечити просування товару не тільки на вітчизняний ринок, а і за кордон. Введення сучасної моделі відділу маркетингу забезпечує зв’язок цього відділу з всіма іншими відділами підприємства, що забезпечує їх ефективну роботу.

Зниження собівартості продукції дозволить підприємству бути конкурентноспроможним на ринку збуту можливе за рахунок впровадження нової техніки, технологій, більш раціонального використання як матеріальних так і трудових ресурсів, зменшення питомої ваги постійних затрат в собівартості продукції, адже зниження собівартості продукції впливає на збільшення прибутку підприємства.

Збільшення трудових коштів на розрахунковому ринку підприємства, що збільшить коефіцієнт абсолютної ліквідності і дозволить підприємству брати довго і короткострокові позики в банку для фінансування поточної діяльності, які видаються лиш платоспроможнім підприємствам, в яких коефіцієнт абсолютної ліквідності відповідає нормі. Збільшення грошових коштів можна забезпечити за рахунок реалізації зайвих виробничих і невиробничих фондів, здачі їх в оренду.

Виробництво і розробка нових видів продукції, яка зацікавить споживачів, а також отримання ліцензії на виробництво “ходових” товарів, що дозволить стабілізувати і покращити фінансовий стан підприємства.

Висновки

Проаналізувавши баланс можна зробити деякі висновки по діяльності підприємства. У звітному році порівняно з попереднім різко зменшився об’єм виробництва продукції (на 67%), що свідчить про погіршення використання основних фондів. Мало того, при значному зниженні виробництва, готової продукції на її склад суттєво збільшилось на 5358 тис. грн., або на 41%, що говорить про неспроможність підприємства реалізувати свою продукцію, в основному за рахунок високої собівартості. Все це вплинуло на зменшення балансового прибутку підприємства майже вдвічі (на 20610 тис. грн. або 52%), що є негативним для підприємства так як свідчить про відсутність джерела поповнення власних засобів.

Позитивним моментом діяльності підприємства є зростання його стійкості, тобто підвищення проценту забезпеченості – забезпеченість матеріальних оборотних засобів власними джерелами фінансування на 9% (39-48), що є позитивним для підприємства, так як залежність підприємства від зовнішніх інвесторів знизився. Ще одним позитивним моментом є те, що у звітному році підприємство перейшло з кризового фінансового стану в нестійке фінансове становище.

Проаналізувавши ефективність використання капіталу, ми побачимо, що оборотність капіталу в деякій мірі зросла на 0,01, що спричинило зменшення тривалості обороту на 678,8 днів. Внаслідок прискорення оборотності капіталу підприємство забезпечило приріст прибутку в звітному році на 279,1 тис. грн. зниження коефіцієнту рентабельності продажу за звітний рік привів до сповільнення темпів росту власного капіталу. В цілому за звітний рік темп росту зменшився на 0,0001.

Список використаних джерел

Постанова Правління НБУ №484 від 15.12.2000р. Із змінами, внесеними згідно з Постановою Нацбанку N 121 ( z0121-01 ) від 22.03.2001

Положення про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України. Постанова Правління НБУ №114 від 2003.1998р.

Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків.

Про банки та банківську діяльність: Закон України згідно постанови ВР №325/2000 – ВР від 07.12.2000р.

Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку депозитних операцій установ комерційних банків України. Постанова НБУ № 418 від 20.08.99р.

Про кредитування. Положення Національного банку України №246 від 28.09.95р.

Про затвердження «Правил організації фінансової та статистичної звітності банків України». Постанова Правління НБУ від 12.12.97р.

Ачкасов А. И. Типы валютных операций и другие виды сделок на международном денежном рынке / А. И. Ачкасов . — М.: Консалтбанкир, 2005.-342 с.

Банківські операції / Під ред. Мороза. –К.:КНЕУ, 2000ю -732 с.

Буренин А.Н. Рынки производных финансовых инструментов / А.Н. Буренин. – М.: Инфра-М, 2003-231с.

Вітлінський В.В. Ризик у менеджменті / В.В. Вітлінський, С.І. Наконечний.-К.: ТОВ “Борисфен-М, 1998.- 328 с.

Камаев В.Д. Учебник по основам экономической теории (экономика) /В. Д. Камаев — М.: Владос, 1994.- 384 с.

Международная торговля: финансовые операции, страхование и другие услуги / пер. с англ. – К.,1994.-621с.

Необхідні дані для аналізу взяті з підприємства “Мінол”.