Автор: admin

УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АНДРУШКІВ ІРИНА ПЕТРІВНА

УДК 332.14: 330.322(477.8)

ІНВЕСТУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ ТА ЇЇ ЕФЕКТИВНІСТЬ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 08.00.05 –

Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Ужгород — 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі банківської справи Львівської комерційної академії Центральної спілки споживчих товариств України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Вовчак Ольга Дмитрівна,

Львівська комерційна академія

Центральної спілки споживчих товариств,

завідувач кафедри банківської справи

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Крикавський Євген Васильович

Національний університет “Львівська політехніка”

МОН України,

завідувач кафедри маркетингу і логістики,

заслужений працівник освіти України

кандидат економічних наук, доцент

Черничко Тетяна Володимирівна

Мукачівський технологічний інститут

МОН України,

доцент кафедри менеджменту

Захист дисертації відбудеться “ 30 “ травня 2008 року о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради раді К 61.051.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук в Ужгородському національному університеті за адресою: 88000, м. Ужгород, пл. Народна 3, ауд.47

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ужгородського національного університету за адресою: 88000, м. Ужгород, вул. Капітульна, 9.

Автореферат розісланий “ 22 “ квітня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук,

доцент Чубарь О.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Серед кола питань, які розглядаються сучасною економічною наукою, проблема інвестицій та інвестиційного процесу належить до першорядних. Як найнестабільніший компонент сукупних видатків інвестиції в ринковій економіці нерідко спричиняють істотні коливання обсягів виробництва та зайнятості. Водночас вони є вагомим чинником економічного зростання, тому створення належних умов для розвитку інвестиційного процесу є невід’ємним складником економічної політики більшості країн. Економічні перетворення в країнах, де тривалий період централізоване планування було єдиною підсистемою макроекономічного регулювання, у більшості випадків супроводжуються істотним зниженням інвестиційної активності, що спричиняє глибокий трансформаційний спад.

Ефективне реформування економіки України та її регіонів неможливе без масштабних інвестицій, які являють собою найважливіший фактор економічного зростання й відновлення, що забезпечує можливість модернізації діючих виробництв, створення і впровадження новітньої техніки і технологій, сучасних систем організації та управління економічними процесами, якісного відновлення ринкової інфраструктури. Входження України у світове господарство вимагає піднесення загального рівня економічного і науково – технічного розвитку. Провідну роль у цьому процесі повинно відігравати оптимальне використання інвестицій, як внутрішніх так і зовнішніх.

Оптимізація інвестиційної діяльності як найважливіша умова економічного розвитку стає одним з першорядних завдань переходу країни до нового рівня суспільного розвитку. А виважена інвестиційно-інноваційна політика регіонального розвитку є однією з важливих передумов забезпечення економічної безпеки України.

Тому особливої уваги заслуговує дослідження суті ефективності механізму інвестування регіональної економіки, що визначає не тільки рівень економічного розвитку країни, але і безпосередньо впливає на сучасну фінансову сферу, розвиток інструментів регулювання як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

У вітчизняній та зарубіжній літературі проблемам інвестування присвячено чимало фундаментальних праць, орієнтованих на вивчення окремих аспектів інвестиційного процесу.

Вагомий внесок у дослідження суті інвестиційного процесу, ефективності інвестиційної діяльності, системи її економічного стимулювання зробили такі вчені як: Г. Александер, О. Барановський, П. Абрамов, В. Борщевський, Є. Бойко, М. Беліма, Д. Білик, С. Буткевич, І. Бланк, А. Вдовічен, В. Войцехівський, О. Вовчак, Б. Губський, В. Галенко, М. Горинь, Л. Гітман, Н. Гасаненко, В. Денисюк, М Долішній, М. Денисенко, П. Друкер, С. Довгий, А. Доругонцов, А. Загороднюк, С. Злупко, Т. Зозуля, Є. Крикавський, В. Коломийчук, І. Крейдич, Т. Левандівський, І. Лукманова, С. Москвін, Л. Мельник, М. Марковіц, Т. Майорова,, А. Мочерний, А. Немчин, А. Оболенський, А. Пересада, В. Пила, В. Ревазов, С. Реверчук, Д. Стеченко, Є. Стоянова, М. Турянська, I. Іванова, Г Ільїн, А. Шаров, І. Школа, М. Штерн, У. Шарп, А. Філіпченко, Ф. Федоренко, М. Чумаченко, Т. В Черничко.

Разом з тим не всі аспекти цієї складної і багатогранної проблеми з’ясовані і отримали належне обґрунтування. Багато положень носять суперечливий характер і залишаються відкритими для обговорення. Насамперед відсутній аналіз інвестиційного процесу як регіонального мікроекономічного явища. Поглибленого дослідження потребує питання визначення шляхів активізації залучення інвестиційних ресурсів в економіку регіонів України, формування стратегії інвестиційно-інноваційних заходів соціально-економічного розвитку регіону та поліпшення його інвестиційного клімату.

Недостатня розробленість наведених питань, методичних підходів щодо оцінювання ефективності регіонального інвестування визначають актуальність обраної теми дисертації, її практичну значущість, мету, конкретні завдання та напрями дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до науково-дослідної тематики Львівської комерційної академії: “Стратегія розвитку кооперативного сектора економіки України” — 2003 рік (номер державної реєстрації 0103 VU 006650), “Програма розвитку торгівлі у м. Львові (до 2010 року) ” — 2005 рік та кафедри банківської справи Львівської комерційної академії “Розширення інвестиційних можливостей суб’єктів господарювання в перехідній економіці”. У межах цих науково-дослідних тем автором проведені дослідження, пов’язані з аналізом особливостей та проблем внутрішнього і зовнішнього інвестування в економіку регіону та розробкою організаційного механізму управління ефективністю інвестування регіону.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження стану інвестиційного забезпечення регіональної економіки, особливостей та проблем внутрішнього і зовнішнього інвестування в економіку регіону і на цій основі розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності інвестування на рівні окремого регіону України.

Відповідно до окресленої мети були висунуті та розв’язані завдання, що мають наукове і практичне значення:

дослідити суть та функції інвестування регіональної економіки;

визначити зміст та принципи розробки регіональної інвестиційної політики;

проаналізувати умови та чинники формування інвестиційного клімату регіону;

дослідити особливості та проблеми внутрішнього і зовнішнього інвестування в економіку регіону;

проаналізувати існуючі методики оцінки ефективності інвестиційних проектів у регіоні;

розробити організаційний механізм управління ефективністю інвестування регіону;

проаналізувати використання можливостей міжнародних фінансових інституцій;

розробити методичні рекомендації щодо вдосконалення інтеграційних засад інвестування регіональної економіки;

дослідити зарубіжний досвід інвестування регіональної економіки та його еволюцію в Україні;

розробити шляхи подолання негативних тенденцій в залученні інвестицій в економіку регіонів України.

Об’єктом дослідження є процеси інвестування регіональної економіки та її ефективність у Західному регіоні.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та методичні основи інвестування регіональної економіки та організаційний механізм управління ефективністю інвестування регіону.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою є законодавчі та нормативні акти, які регламентують інвестиційну діяльність, загальнонаукові прийоми економічних досліджень, класичні положення економічної теорії, наукові праці та методичні розробки, праці провідних вітчизняних та зарубіжних вчених з питань управління регіональною інвестиційною діяльністю, яка спрямована на розвиток територій, матеріали науково-практичних конференцій, семінарів і круглих столів.

Інформаційною базою дослідження є статистичні матеріали, матеріали періодичних видань, які характеризують результати діяльності в економіці України і Львівської області, офіційні матеріали та методичні матеріали міжнародних організацій, зокрема, Світового банку, ресурси Internet.

У процесі виконання дисертаційної роботи для вирішення поставлених завдань використано загальнонаукові методи досліджень, зокрема: метод аналізу і синтезу (для дослідження теоретичних основ ефективності інвестування регіональної економіки), метод експертних оцінок (для визначення основних проблем в системі інвестування регіональної економіки); метод порівняння (для дослідження та оцінювання стану інвестиційної та інноваційної діяльності в регіоні); методи економіко-математичного моделювання, математичної статистики (для побудови лінійних і параболічних моделей трендів); метод системного аналізу (для дослідження стану розвитку залучення іноземних інвестицій в регіональну економіку): індуктивний і дедуктивний методи (для визначення суті механізму надходження інвестицій в регіональну економіку).

Наукова новизна. Отримані в процесі дослідження наукові результати у сукупності на теоретичному та прикладному рівнях розв’язують комплекс питань, пов’язаних з формуванням засад теоретичного наукового підходу до здійснення процесу інвестування регіональної економіки. Основні результати, що становлять наукову новизну, полягають у такому:

вперше:

розроблено організаційний механізм управління ефективністю інвестування регіону, в рамках якого доведено доцільність створення на регіональному рівні спеціалізованого управління інвестиційно-інноваційної політики, діяльність якого забезпечить залучення широкого спектра інвестицій в економіку регіону з метою подальшого її розвитку;

обґрунтовано з урахуванням зарубіжного досвіду інвестування регіональної економіки, створення в Україні агенств регіонального розвитку й розроблено організаційно-функціональну модель їх діяльності, основу якої становить їх організаційна форма. Така модель дозволить активізувати інвестиційну діяльність в регіоні й підвищити ефективність регіональної економіки;

удосконалено:

визначення сутності інвестицій, яке, на відміну від існуючих, трактує економічну суть інвестицій як збільшення капіталу, що функціонує в конкретній економічній системі за рахунок зростання пропозиції щодо використання виробничих ресурсів, яка виникає внаслідок розширення потреб у виробничому споживанні;

класифікацію інвестицій на рівні регіону, яка доповнена важливими в регіональному аспекті класифікаційними ознаками, такими, як: джерела інвестування; види вкладень; характер участі інвесторів; рівень економіки; матеріальність інвестицій; призначення об’єктів інвестування; форма власності; постійність; наявність.

отримали подальший розвиток:

пріоритети регіонального розвитку і напрями реалізації інвестиційної політики регіону з урахуванням активізації ринкових механізмів в інвестиційній сфері, разом з введенням контрактної системи, конкурсного добору високоефективних інвестиційних проектів, їх правового й комерційного гарантування; розвитку інноваційного підприємництва та розширення обсягів лізингових операцій, що дасть змогу збільшити інвестиційну пропозицію для подальшого розвитку регіональної економіки;

систематизація чинників формування сприятливого інвестиційного клімату регіону, якими визначені політична обстановка, правове середовище, макроекономічні фактори, податкове оточення та регуляторний вплив;

на основі економічних показників та параболічних і лінійних моделей тренду визначено прогноз надходження інвестицій в економіку регіону на 2008-2009 рр., який може бути використаний під час розробки економічної стратегії розвитку регіону.

Практичне значення одержаних результатів. Реалізація пропозицій та рекомендацій, викладених у дисертації, на практиці дозволяє ефективно управляти залученням інвестицій у регіональну економіку та здійснювати комплексну оцінку інвестиційних проектів.

Одержані наукові результати використані в практиці впровадження інвестиційних проектів у Львівській області, зокрема, рекомендації щодо запропонованих показників ефективності інвестиційного проекту використані Управлінням інвестиційної політики та зовнішньоекономічної діяльності Головного управління економіки Львівської обласної державної адміністрації (довідка Управління інвестиційної політики та зовнішньоекономічної діяльності Головного управління економіки Львівської обласної державної адміністрації, 18.01.06 р. №80-80-2-108); визначені автором напрями регіональної політики, яка повинна здійснюватись комплексно, та пріоритетні напрями регіонального розвитку взято до уваги Головним управлінням статистики у Львівській області (довідка Головного управління статистики у Львівській області, 23.01.06 р. №10-04/36).

Теоретичні узагальнення та методичні рекомендації автора використовуються в навчальному процесі Львівської комерційної академії під час викладання дисциплін “Аналіз інвестиційних проектів”, “Інвестування”, “Інвестиційне кредитування” (довідка про впровадження №169/022 від 27.02.06 р).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним науковим дослідженням. Усі розробки та пропозиції, що в ній містяться, належать особисто авторові.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і практичні результати дисертації доповідалися та обговорювалися на наукових семінарах кафедр фінансів і кредиту, банківської справи та щорічних наукових конференціях викладачів та аспірантів Львівської комерційної академії.

Окремі положення та висновки дисертаційної роботи доповідались на науково-практичних конференціях: “Стратегія соціально-економічного розвитку України і формування механізмів зростання” (м. Львів, 2005 р), “Соціально-економічні дослідження в перехідний період” (м. Львів, 2004 р), “Структурні трансформації та інвестиційно-інноваційний розвиток торгівлі” (м. Львів, 2005 р), міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток наукових досліджень “2005” (м. Полтава, 2005 р), “Формування стратегії розвитку регіону на інноваційній основі” (м. Чернівці, 2004 р).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано у 7 одноосібних наукових працях загальним обсягом 2,9 д. а., з них 7 статей у фахових виданнях (2,9 д. а).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, додатків та списку використаних джерел. Зміст роботи викладено на 229 сторінках комп’ютерного тексту. Матеріали дисертації містять 19 таблиць і 39 рисунків, 28 додатків, які подано на 40 сторінках. Список використаних джерел з 139 найменувань уміщено на 9 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету і завдання, відображено наукову новизну, практичне значення, особистий внесок здобувача та апробацію одержаних результатів.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження ефективності інвестування регіональної економіки” розглянуто сутність інвестицій, охарактеризовано функції, узагальнено класифікаційні ознаки, розглянуто зміст та принципи розробки регіональної інвестиційної політики, окреслено напрями регіональної політики та основні цілі розвитку регіону, які повинні вирішуватися комплексно, а також пріоритетні напрями розвитку економіки Львівської області. Автором розглядаються умови та чинники формування інвестиційного клімату на регіональному рівні як макроекономічні, природно-ресурсний, інвестиційний, фінансово-кредитний, науково-технологічний, інноваційний, кадровий потенціал, фактори ринкового середовища та соціальні фактори.

Ґрунтуючись на узагальненні існуючих підходів до класифікації інвестицій, зроблено висновок, що вони не охоплюють всього спектра інвестиційної діяльності. Тому класифікація інвестицій узагальнена і доповнена окремими ознаками (рис.1).

З огляду на аналіз сучасних наукових поглядів на економіку країни зроблено висновок, що економіка регіону є еволюційною відкритою системою, яка відчуває на собі постійний вплив зовнішніх факторів і реагує на них. Тому важливим є системний підхід до дослідження регіональної економіки, який зводиться до того, що на певній території суб’єкти різних сфер діяльності взаємопов’язані між собою і створюють територіальну соціально-економічну систему, яка в нормальному стані перебуває в режимі динамічної рівноваги.

Державна інвестиційна політика є дуже важливою в регіональному аспекті, оскільки для ефективного впливу місцевих органів влади на вирішення інвестиційних проблем потрібне їх повноцінне функціонування і передусім достатнє економічне та фінансове забезпечення.

Актуальним є питання щодо необхідності підвищення ефективності використання існуючих інвестиційних ресурсів. Напрями його вирішення повинні бути переглянуті як загалом по країні, так і в кожному регіоні.

Підвищення ефективності використання існуючих інвестиційних ресурсів у різних регіонах повинно здійснюватись з урахуванням особливостей регіону. Для вирішення цього питання необхідно розробити стратегічний план його розвитку, який би враховував інтереси всіх активних учасників життєдіяльності регіону й перспективи їх розвитку, регіональну інвестиційну програму, яка б ґрунтувалася на інтересах не тільки органів управління, але і приватного сектора економіки з метою створення сприятливих умов для розширення їх інвестиційної діяльності. Інвестиційна програма для регіону повинна передбачати координацію взаємного впливу приватних та бюджетних інвестицій, об’єднаних для досягнення основних цілей розвитку регіону.

Отже, стратегічний курс регіону щодо залучення інвестицій повинен бути розрахований на тривалу перспективу і передбачати послідовне розв’язання таких великомасштабних питань, як: структурна перебудова економіки регіону, розвиток експорто- та імпортозамінного виробництва у регіоні, сприяння більш повній зайнятості населення в регіоні, повніше використання рекреаційних ресурсів регіону.

Серед напрямів регіональної інвестиційної політики нами окреслено такі: перегляд пріоритетних напрямів і програм інвестиційної політики, фінансування окупних (прибуткових) інвестиційних проектів і цільових програм через механізм бюджету розвитку, розвиток інноваційного підприємництва, розширення обсягів лізингових операцій.

Одним з напрямів регіональної політики Львівської області є реалізація довгострокової стратегії регіонального розвитку, що враховує наявні природні ресурси, інфраструктуру виробництва, ситуацію на ринку праці і товарів, екологічну ситуацію, концепцію стратегії розвитку Львівщини до 2015 року.

Аналіз стратегії засвідчив, що пріоритетними галузями економіки Львівської області повинні бути сільське господарство; харчова, легка, електротехнічна, будівельна, деревообробна, паперова, нафтопереробна, машинобудівна, хімічна та нафтохімічна промисловість, транспортна інфраструктура.

Рис. 1. Узагальнена класифікація інвестицій за чинними ознаками

Інвестиційна політика держави і регіону має великий вплив на інвестиційний клімат, оскільки економічне зростання неможливе без вирішення проблем збільшення інвестицій у виробництво — від створення сприятливого інвестиційного клімату до перерозподілу фінансових ресурсів і вибору пріоритетних напрямів інвестицій.

Інвестиційний клімат — поняття досить широке. Воно охоплює все те, на що звертає увагу інвестор, коли оцінює, на скільки сприятливі чи несприятливі умови для вкладення капіталу у певний регіон, враховуючи ідеологію і політику, економіку і культуру.

Поняття інвестиційного клімату з огляду на його складність і комплексність, необхідно розглядати на макро- і мікроекономічному рівнях і оцінювати на основі визначення загального підприємницького ризику. Сукупність інвестиційних ризиків всебічно характеризує інвестиційний клімат від найнесприятливішого до найсприятливішого.

У роботі визначено, що інвестиційний клімат — це об’єктивне явище для кожного конкретного періоду. Воно відображає реально наявну сукупність умов для вкладення капіталу, тому, ґрунтуючись на інтересах інвестора, світова практика виробила певну систему заходів, спрямовану на заохочення залучення іноземних інвестицій.

Для оцінки інвестиційного клімату регіону проаналізовано п’ять найбільш важливих складників: політичну обстановку, правове середовище, макроекономічні фактори, податкове оточення, регуляторний вплив.

Для поліпшення інвестиційного клімату, на нашу думку, необхідно:

розробити комплекс заходів щодо надання приватним підприємцям можливості діяти вільно й отримувати прибуток в умовах чесної конкуренції;

узгодити чинні, розробити й ухвалити нові закони, що встановлюють єдині правила для компаній усіх форм власності;

знизити політичний ризик, адже політична стабільність і незалежність економічних пріоритетів від змін в органах влади була й залишається одним з найважливіших позитивних чинників під час прийняття інвестиційного рішення;

сформувати інвестиційні стимули, за яких можна було б уникнути вибіркового стимулювання, що може призвести до спотворень і неефективного розподілу ресурсів. Основні заходи в цьому напрямі: встановлення ставки оподаткування на рівні, аналогічному рівню сусідніх країн або країн-конкурентів; скасування спеціальних інвестиційних пільг та привілеїв, спрямованих на вибіркову підтримку окремих галузей, компаній або регіонів.

У другому розділі “Стан та механізми організації управління регіональним інвестуванням в Україні” розглянуто особливості та проблеми внутрішнього і зовнішнього інвестування в економіку регіону та охарактеризовано інвестиційну привабливість Західного регіону України.

Для виявлення закономірностей розвитку іноземного інвестування та перспектив залучення іноземних інвестицій в економіку Львівської області побудовано:

моделі трендів прямих іноземних інвестицій Польщі, Німеччини і Великобританії в економіку Львівської області (табл.1);

моделі трендів інвестицій в основний капітал Львівської області за галузями економіки;

лінійні і параболічні моделі трендів обсягів іноземних інвестицій з країн СНД і інших країн світу в економіку Львівської області, моделі трендів (прогнозу) прямих іноземних інвестицій в райони та міста обласного призначення Львівської області (табл.2).

Зроблено висновок, що для сталого розвитку території доцільно знайти можливості для залучення нових джерел інвестування, насамперед довгострокових банківських кредитів, страхових, інвестиційних та інших комерційних фондів. У регіоні необхідно створити централізовані фонди довгострокових кредитів для фінансування пріоритетних об’єктів.

Таблиця 1

Іноземні інвестиції у Львівську область за окремими країнами за 2001-2007рр., млн. грн.

У роботі обгрунтовано методичні підходи та показники оцінки ефективності інвестиційних проектів у регіоні. Оцінка має важливе значення у процесі прийняття інвестиційних рішень. Доведено, що методологія прийняття рішень у сфері інвестування містить: формування категорій інвестиційного процесу та систему показників, що характеризують їх зміст.

Проаналізовано організаційний механізм управління ефективністю інвестування регіону. Оскільки він є досить складним, а можливості обмеженими, то запропонована оптимальна модель управління ефективністю інвестування регіону (рис.2).

Іінвестиційно-інноваційній політиці в регіоні приділяється недостатньо уваги, тому запропоновано створення на рівні облдержадміністрації “Управління інвестиційно-інноваційної політики”, до складу якого мають увійти два відділи: “Відділ інвестиційної діяльності” і “Відділ з питань інноваційної політики” (рис.2). Основним завданням управління визначено збільшення надходжень обсягів інвестицій в економіку регіону, зокрема, в її пріоритетні галузі.

Таблиця 2.

Моделі трендів прогнозованих фінансово-економічних показників надходження інвестицій в економіку Львівської області на 2008-2009 рр.

У третьому розділі “Перспективні напрями розвитку інвестування регіональної економіки в Україні” проаналізовано використання можливостей міжнародних фінансових інституцій. За останні роки в Україні значно розширилась діяльність міжнародних фінансово-кредитних інституцій, закордонних банків та інших зарубіжних. Аналіз їх діяльності засвідчує, що найбільш впливовою міжнародною валютно-кредитною системою є Група Світового банку (Бреттон-Вудська валютна система).

У роботі з погляду доцільності впровадження і реалізації обґрунтовано проект “Модернізація системи водопостачання і водовідведення м. Львова”, метою якого є розширення доступності та підвищення якості надання послуг з водопостачання та очищення каналізаційних стоків за прийнятними цінами в м. Львові. Зроблено висновок, що реалізація цього проекту сприятиме зміцненню інституційних засад, поліпшенню фінансової діяльності в умовах існуючого правового регулювання, запровадженню більш ефективної практики експлуатації споруд та більш низько витратному вибору інвестицій, розвитку та підвищенню якості надання послуг водозабезпечення населенню регіону, зміцненню конкурентних переваг ЛВК порівняно з іншими комунальними підприємствами.

Інноваційна діяльність в Україні розвивається і набуває пріоритетної уваги з боку держави. У роботі розглядаються тенденції впровадження інновацій та інноваційної діяльності, напрями використання інноваційних технологій в регіоні та основні проблеми розвитку ринку інновацій в регіоні, якими визначено:

відсутність механізму цілеспрямованого впливу органів державної влади на розробку і впровадження інновацій;

недостатність фінансових ресурсів для розробки і впровадження інновацій;

нерозвиненість інфраструктури ринку, зокрема інформаційної та інвестиційної.

Рис.2. Організаційно – структурна модель управління інвестиційно-інноваційною політикою регіону.

Проаналізовано діяльність технопарків (“Вуглемаш”, “Інститут технічної теплофізики”, “Інтелектуальні інформаційні технології”, “Укрінфотех”, “Київська політехніка” — Національний технічний університет); бізнес-інкубаторів (створені бізнес-інкубатори в Києві та Харкові: дочірнє підприємство МIМ-Київ «Центр розвитку інновацій» (ЦРI), яке розташоване в Інституті електрозварювання ім. Є. Патона (м. Київ), та Центр розвитку малого бізнесу «Харківські технології» (ЦХТ) в Інституті монокристалів (м. Харків) НАН України, інкубатор-центр «Львівської політехніки» у Львівській області) та діяльність СВЕЗ Курортополіс “Трускавець”, СВЕЗ “Яворів” та проект “Концесійні транспортні магістралі”, який реалізується на території СВЕЗ “Яворів”. З проведеного дослідження зроблено висновок, що діяльність технопарків та спеціальних економічних зон у Львівській області сприяє активізації інвестиційно-інноваційного процесу в регіоні, створенню нових робочих місць та збереженню нині діючих, а також створенню на території спеціальних економічних зон нових підприємств, діяльність яких спрямована на виробництво конкурентоспроможної, високотехнічної та інноваційної продукції, а також курортних послуг.

З метою пошуку шляхів активізації інвестування регіонального розвитку вивчено досвід інвестування регіональної економіки Польщі та діяльність агентств розвитку (АРР), які діють у Польщі. Зроблено висновок, що для України агентства регіонального розвитку є якісно новою інституціональною формою управління і сприяння розвитку територій, тобто управлінською інновацією. Визначено основні риси АРР: неурядовий характер за тісної співпраці з центральними і місцевими органами державної влади і самоврядування, наявність серед засновників впливового на території регіону органу влади.

Доведено, що АРР сприяють створенню позитивного ділового іміджу й інвестиційної привабливості відповідної території, залученню ресурсів для розвитку, участі території у міжнародних, національних і регіональних програмах розвитку, координації та співпраці, безпосередній діяльності з реалізації інвестиційних проектів, надання експертних послуг (оцінка кредитної чи інвестиційної спроможності), консультативної допомоги місцевому самоврядуванню та банкам щодо інвестиційних програм та проблем розвитку, комплексному вирішенню проблем розвитку, надання допомоги в розробці стратегій розвитку фінансової і кредитної інфраструктури тощо.

З урахуванням вивченого досвіду Польщі у дисертації запропонована організаційно-функціональна модель АРР України (Агентства регіонально розвитку України) (рис.3).

Рис.3. Організаційно-функціональна модель АРР України

Зроблено висновок, що в регіонах України доцільно створювати агентства регіонального розвитку, головною метою яких було б сприяння економічному розвитку відповідної території, створення привабливого інвестиційного іміджу та пошук і залучення інвестицій на дану територію.

ВИСНОВКИ

У дисертації поглиблено теоретико-методологічні засади інвестиційного забезпечення регіональної економіки і запропоновано організаційний механізм управління ефективністю інвестування регіону. Виконана робота дає підстави сформулювати висновки теоретичного, методологічного та прикладного характеру.

1. Дослідження трактувань вітчизняних і зарубіжних вчених категорії “інвестиції” дало підстави стверджувати, що в економічній літературі не існує єдиної думки щодо сутності категорії “інвестиції”, що обумовлено як складністю цієї категорії, так і наявністю кількох видів і форм капіталу та процесу інвестування. Економічна суть поняття “інвестиції” полягає у збільшенні обсягів капіталу, що функціонують у конкретній економічній системі за рахунок зростання пропозицій щодо використання виробничих ресурсів, які виникають внаслідок розширення потреб у виробничому споживанні. Для з’ясування сутності інвестицій суттєве значення має характеристика функцій, які вони виконують, їх класифікація за певними ознаками.

2. З’ясовано зміст та принципи розробки регіональної інвестиційної політики та визначено пріоритетні галузі економіки Львівської області, на які доцільно було б звернути більше уваги під час розробки довгострокової стратегії регіонального розвитку, а саме: сільське господарство; харчова, легка, електротехнічна, будівельна, деревообробна, паперова, нафтопереробна, машинобудівна, хімічна, нафтохімічна галузі та транспортна інфраструктура.

3. Досліджено, що інвестиційний клімат — поняття досить широке і охоплює все те, на що звертає увагу інвестор, коли оцінює на скільки сприятливі чи несприятливі умови для вкладення капіталу у певний регіон, враховуючи ідеологію і політику, економіку і культуру. Тому інвестиційний клімат як особлива підсистема в інституційній системі економіки, покликана створити передумови для найкращого використання суспільно-економічних відносин у розвитку і науково-технологічному відновленні продуктивних сил суспільства через активну інвестиційну діяльність.

Зроблено висновок, що поліпшенню інвестиційного клімату в Україні та її регіонах сприятиме розвиток міжнародної інвестиційної співпраці, що збільшить надходження інвестицій з-за кордону та їх ефективне використання.

4. Досліджено особливості та проблеми внутрішнього і зовнішнього інвестування в економіку регіону, що дає можливість стверджувати: внутрішні можливості інвестування регіону є обмежені і залежать від загальноекономічної ситуації в Україні, яка сьогодні негативно позначається на всіх інвестиційних процесах. За оцінками спеціалістів для створення повноцінної експортно орієнтованої економіки Україні необхідно 40-50 млрд. дол. США.

Одним з показників, які характеризують ступінь інтеграції країни та її регіонів у світове співтовариство, є іноземні інвестиції. Виявлена залежність цього показника від привабливості об’єкта інвестування. У цьому напрямі у регіоні позитивною тенденцією є те, що обсяг іноземних інвестицій збільшився, а темпи приросту іноземних інвестицій, залучених в економіку Львівської області, є одними з найвищих в Україні і становлять 38,5%, тоді як середній показник по Україні становить 21,7%. Найважливішими інвестиційними партнерами Львівської області є Польща, Німеччина, Угорщина, Швейцарія, Великобританія.

5. Для сталого розвитку території доцільно знайти можливості для залучення нових джерел інвестування, насамперед довгострокових банківських кредитів, страхових, інвестиційних та інших комерційних фондів. У регіоні необхідно створити централізовані фонди довгострокових кредитів для фінансування пріоритетних об’єктів.

6. Для виявлення закономірностей розвитку іноземного інвестування та перспектив залучення іноземних інвестицій в економіку Львівської області побудовано моделі трендів прямих іноземних інвестицій Польщі, Німеччини і Великобританії в економіку Львівської області, моделі трендів інвестицій в основний капітал Львівської області за галузями економіки, парні рівняння регресії залежності сукупних інвестицій в основний капітал від впливу інвестицій за галузями економіки Львівської області, лінійні моделі трендів інвестицій в основний капітал за галузями економіки Львівської області, лінійні і параболічні моделі трендів обсягів іноземних інвестицій з країн СНД і інших країн світу в економіку Львівської області, моделі трендів (прогнозу) прямих іноземних інвестицій в райони та міста обласного призначення Львівської області, з яких зроблено висновок, що обсяг іноземних інвестицій в економіку Львівської області у 2008-2009 рр. буде збільшуватись, що позитивно впливатиме на економічний розвиток області.

7. Розроблено організаційний механізм управління ефективністю інвестування регіону, який охоплює створення на рівні облдержадміністрації “Управління інвестиційно-інноваційної політики”, до складу якого внесені два відділи: “Відділ інвестиційної діяльності”, “Відділ з питань інноваційної політики”. Робота зазначеного управління сприятиме забезпеченню економічного та соціального розвитку регіону, збільшенню надходжень обсягів інвестицій в економіку регіону, насамперед в її пріоритетні галузі.

8. Досліджено зарубіжний досвід інвестування регіональної економіки та його еволюцію в Україні, запропоновано організаційно-функціональну модель Агентств регіонального розвитку України.

Застосування теоретико-методологічних положень та практичних рекомендацій щодо залучення інвестицій в регіональну економіку і поліпшення інвестиційного клімату сприятиме надходженню інвестицій в Україну та її регіони і ефективному їх використанню.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У фахових виданнях

Андрушків І.П. Теоретичні аспекти інвестування / Ірина Петрівна Андрушків // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Ринкова трансформація України: зб. наук. праць / НАН України. Ін. рег. дослідж. – Л., 2004. – Вип.1(XLV). – С.214-218.

Андрушків І.П. Економіко-правові засади інвестиційної діяльності / Ірина Петрівна Андрушків // Наук. вісник: Зб. наук. — тех. праць. — Вип.14.1 – Л: УкрДЛТУ. – 2004. – С.216-219.

Андрушків І.П. Чинники державного регулювання інноваційного розвитку / Ірина Петрівна Андрушків // Наук. вісник: Зб. наук. — тех. Праць. — Вип.14.7 – Л. УкрДЛТУ. – 2004. – С.313 – 317.

Андрушків І.П. Аналіз підходів до реалізації інвестиційної політики регіонального розвитку/ Ірина Петрівна Андрушків // Вісник ЛКА. – Сер. екон. – Вип.14. — Л., 2004. – С.110 – 113.

Андрушків І.П. Залучення іноземних інвестицій в економіку регіону (на прикладі Львівської області) / Ірина Петрівна Андрушків // Вісник ЛКА. – Сер. екон. — Вип.15. – Л. — 2004. – С.246 – 253.

Андрушків І.П. Механізм інвестування інноваційного розвитку шляхом створення СВЕЗ / Ірина Петрівна Андрушків // Вісник ЛКА. – Сер. екон. – Вип. 19. – Л., 2006. –– С.412 – 417.

Андрушків І.П. Державне регулювання та проблеми розвитку ринку інновацій / Ірина Петрівна Андрушків // Вісник ЛКА. — Сер. екон. – Вип.27. – Л., 2007. –– С.333 — 336

АНОТАЦІЯ

Андрушків І.П. Інвестування регіональної економіки та її ефективність в Україні – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.05 – Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка. Ужгородський національний університет, Ужгород, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню інвестиційного клімату регіону, стану та механізмів організації управління регіональним інвестуванням в Україні. Аналізуються особливості і проблеми внутрішнього і зовнішнього інвестування загалом та у регіональну економіку, зокрема. Висвітлено зарубіжний досвід інвестування регіональної економіки та його еволюцію в Україні.

На основі проведеного аналізу обґрунтовано пріоритети регіонального розвитку та напрями реалізації інвестиційної політики регіону, визначено основні напрями залучення іноземних інвестицій в регіональну економіку, складено прогнози надходження іноземних інвестицій в економіку Львівської області і запропоновано організаційний механізм управління ефективністю інвестування регіону.

Ключові слова: інвестиції, інвестиційна політика, інвестиційний клімат, інвестиційний проект, інновації, інноваційна політика, регіональна економіка.

АННОТАЦИЯ

Андрушкив И.П. Инвестирование региональной экономики и ее эффективность в Украине — Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.05 — Развитие производительных сил и региональная экономика. Ужгородский национальный университет, Ужгород, 2008.

Диссертация посвящена исследованию инвестиционного климата региона, состояния и механизмов организации управления региональным инвестированием в Украине. Рассматриваются условия формирования инвестиционного климата на региональном уровне как макроэкономические, природно-ресурсный потенциал, инвестиционный, финансово-кредитный, научно-технологический, инновационный, кадровый потенциал, факторы рыночной среды и социальные факторы.

Рассматриваются особенности и проблемы внутреннего и инвестирования в экономику региона, охарактеризовано инвестиционную привлекательность Западного региона Украины.

В работе углублены методологические принципы инвестиционного обеспечения региональной экономики и предложен организационный механизм управления эффективностью инвестирования региона; выяснено содержание и принципы разработки региональной инвестиционной политики и определенны приоритетные отрасли экономики Львовской области, на которые целесообразно было бы обратить больше внимания при разработке долгосрочной стратегии регионального развития, а именно: сельское хозяйство; пищевая, легкая, электротехническая, строительная, деревообрабатывающая, бумажная, нефтеперерабатывающая, машиностроительная, химическая и нефтехимическая отрасли и транспортная инфраструктура; исследовано, что инвестиционный климат — понятие достаточно широкое и охватывает все то, с чем считается инвестор, когда оценивает, на сколько благоприятные или неблагоприятные влияние условия для вложения капитала в определенный регион, включая идеологию и политику, экономику и культуру, а также особенности и проблемы внутреннего и внешнего инвестирования в экономику региона.

На основе проведенного анализа обосновано приоритеты регионального развития и направления реализации инвестиционной политики региона, определены основные направления привлечения иностранных инвестиций в региональную экономику.

Для выявления закономерностей развития иностранного инвестирования и перспектив привлечения иностранных инвестиций в экономику Львовской области построены модели трендов прямых иностранных инвестиций Польши, Германии и Великобритании в экономику Львовской области, модели трендов инвестиций в основной капитал Львовской области за отраслями экономики, также с помощью персонального компьютера построены парные уравнения регрессии зависимости совокупных инвестиций в основной капитал от влияния инвестиций по отраслям Львовской области, построены линейные модели трендов инвестиций в основной капитал за отраслями экономики Львовской области, линейные и параболические модели трендов объемов иностранных инвестиций из стран СНГ и других стран мира в экономику Львовской области, модели трендов прямых иностранных инвестиций в районы и города областного назначения Львовской области.

Проанализирован организационный механизм управления эффективностью инвестирования региона. Поскольку онисложен, а возможности ограничены, то предложена модель управления эффективностью инвестирования региона. Предложен организационный механизм управления эффективностью инвестирования региона и обосновано на региональном уровне создание специализированного управления инвестиционно-инновационной политики.

Исследуется зарубежный опыт инвестирования региональной экономики и его эволюция в Украине, предложена организационно-функциональная модель Агентств регионального развития Украины.

Ключевые слова: инвестиции, инвестиционная политика, инвестиционный климат, инвестиционный проект, инновации, инновационная политика, региональная экономика.

ABSTRACT

Andrushkiv I. P. Investment into regional economy and its effectiveness in Ukraine. – Manuscript.

Dissertation for the academic degree of the candidate of economic science (PhD) in the specialty 08.00.05 – Development of productive forces and regional economy. Uzhgorog National University, Uzhgorog, 2008.

This dissertation deals with the study of the investment climate of the region, the state and mechanisms of organization of management of regional investment in Ukraine. Analysis is provided of the peculiarities and problems of domestic and foreign investment in general and investment into the regional economy and its evolution in Ukraine has been elucidated.

Proceeding from the analysis carried out priorities of the regional development and the trends of implementation of investment policy of the region have been substantiated, the guidelines of attraction of foreign investment into regional economy have been outlined, predictions have been made of foreign investments into economy of Lviv region and the organizational mechanism of management of the effectiveness of investment into the region.

Key-words: investments, investment policy, investment climate, investment project, innovations, innovation policy, regional economy.

ПЛАН

Вступ Error: Reference source not found

1. Вплив монетарної політики на державну економічну політику Error: Reference source not found

2. Проблема регулювання бюджетного дефіциту за допомогою макроекономічних показників 7

3. Державне регулювання економіки на основі макроекономічних показників Error: Reference source not found

Висновок Error: Reference source not found

Список використаної літератури Error: Reference source not found

Вступ

Політика макроекономічного регулювання — у нашій сьогоднішній ситуації являє собою відносно підлеглий елемент комплексу мір економічної політики, і для такого твердження в нас є досить вагомі причини. Дійсно, дотепер усі спроби додати їй роль якщо не самодостатнього, то у всякому разі головного інструмента стимулювання економічного росту виявилися безрезультатними.

Можна, зокрема, нагадати, як у перші місяці після початку політики «обвальних» реформ 1992 р. урядові економісти наївно думали, що методами кредитно-грошової політики можна протягом декількох місяців забезпечити в економіці стан стійкої рівноваги, що нібито змусить підприємства, що ще вчора були частиною радянської системи, поводитися як класичні капіталістичні фірми в умовах майже досконалої конкуренції, тобто знижувати витрати і ціни, раціоналізувати і розширювати виробництво, шукати нові технічні і ринкові можливості і т.д. У міру того як ставало очевидним, що очікування як у відношенні можливості досягнення стійкої рівноваги, так і у відношенні поводження підприємств на мікрорівні не «стикуються» з реальністю, почалися пошуки все нових макроекономічних умов, досягнення яких нібито запустить механізм економічної стабілізації і стійкого росту. Послідовно були перепробувані всі інструменти — стримування росту грошової маси в обігу (у тому числі й у таких перекручених формах, як невидача коштів на зарплату держслужбовцям і несплата уже виконаного держзамовлення), спроби маніпулювання процентними ставками, штучне заморожування регульованих цін і чи тарифів, навпаки, спроби вивести їх на рівень високої рентабельності і так далі. Таким чином, на сьогодення проблема державного регулювання економіки за допомогою макроекономічних показників є досить актуальною.

1. Вплив монетарної політики на державну економічну політику

В останні роки помітно зріс вплив монетарної політики на динаміку ринку, при цьому найбільшою мірою підсилилася реакція ринку на зміни в рівні процентних ставок, що визначають ступінь доступності кредитів для корпоративного і споживчого секторів. Формування подібної тенденції можна вважати цілком логічним процесом з врахуванням того, що із середини 1980-х років уряди найбільших країн Америки і Європи стали приділяти першорядну увагу саме монетарним методам макроекономічного регулювання, у першу чергу таким, як маніпулювання процентними ставками і темпами росту грошової маси. У той же час, бюджетно-податковій політиці протягом останніх півтора десятиліть приділялася дуже пасивна роль

Різке погіршення світової економічної кон’юнктури в 2001 р. і очевидні труднощі, що виникли в процесі «пожвавлення» економіки монетарними методами, змусили політиків перейти до більш активного використання бюджетно-податкової політики з метою антициклічного регулювання. Наслідком акцентів, що змінилися, стала готовність офіційної влади до зниження податкових ставок в інтересах стимулювання економіки навіть за умови формування дефіциту державного бюджету. Ця тенденція чітко проявилася в країнах єврозони, уряди яких дуже обмежені у виборі методів і засобів макроекономічного регулювання внаслідок проведення єдиної монетарної і валютної політики. Притім що ці країни ще не досягли необхідного ступеня синхронізації економічних циклів, бюджетно-податкова політика залишається єдиним інструментом впливу на економіку в умовах «перегріву» чи «переохолодження». Що стосується США, то й у цій країні офіційні влади, озброєні всіма необхідними інструментами державного регулювання, були змушені визнати недостатність монетарних засобів при несприятливій економічній кон’юнктурі і перейти до розробки бюджетно-податкових мір стимулювання економіки. Дискусії з цього приводу активно розгорілися наприкінці 2000 — початку 2001 р. у ході обговорення плану Буша і не затихли дотепер.

Насправді, проблеми бюджетно-податкової політики протягом тривалого часу є приводом для розбіжностей між ученими різних економічних шкіл. В основі цих розбіжностей лежить питання про роль держави в економіці. Економісти-класики, ґрунтуючись на законі Сея і на припущенні про еластичність цін і заробітної плати, доводили здатність капіталізму до автоматичного відновлення, з чого логічно випливала політика Laіssez faіre. Основною задачею уряду в області фінансової політики було щорічне балансування бюджету. Однак Велика депресія початку 30-х продемонструвала недосконалість ринкового механізму.

Нетрадиційний підхід до державної економічної політики був запропонований одночасно і незалежно Стокгольмською школою і Джоном Мейнардом Кейнсом. Стверджуючи, що «постулати класичної теорії застосовні не до загального, а тільки до особливого випадку, тому що економічна ситуація, що вона розглядає, є лише граничним випадком можливих станів рівноваги», Кейнс рекомендував державі з метою стабілізації економіки проводити активну бюджетно-податкову політику, що дозволить впливати на сукупний попит і стимулювати ріст інвестицій. Кейнсіанська теорія, на основі якої сформувалися ліве кейнсіанство і неокласичний синтез (Дж.Хікс, Р.Харрод, Д.Патинкин, П.Самуельсон, Е.Хансен), домінувала аж до 70-х років, поки невідоме раніше явище одночасного росту інфляції і безробіття не привело її до кризи.

Стагфляція загострила дискусію з питань державного регулювання: прихильники неоконсерватизму (Ф. фон Хайек, І.Фішер, М.Фрідман, А.Лаффер, М.Фелдстайн, Р.Льюкес, Т.Сарджент) зробили акцент на необхідності скорочення державного втручання в економіку. Різні напрямки неоконсервативного плину концентрують своя увага на обраних пріоритетах в економічній політиці, що додає теоріям трохи однобокий характер: монетаристи бачать панацею від усіх лих у монетарному правилу, що обмежує темпи росту грошової маси, відводячи бюджетно-податковій політиці пасивну роль; теоретики економіки пропозиції віддають перевагу податковому регулюванню.

2. Проблема регулювання бюджетного дефіциту за допомогою макроекономічних показників

Найбільший резонанс одержала дискусія по проблемі бюджетного дефіциту і способам його фінансування. Кейнсіанська теорія, що ставить обсяг виробництва і рівень зайнятості в залежність від відповідного рівня сукупних витрат, розглядає бюджетний дефіцит як засіб регулювання сукупного попиту. На відміну від класичного рецепта, що пропонував збільшувати податки під час спаду виробництва з метою балансування бюджету, теорія дефіцитного фінансування припускає зниження ставок податків і збільшення витрат, оскільки для того, щоб мати необхідний стимулюючий вплив, державні витрати повинні супроводжуватися ростом дефіциту бюджету. Тому що державні витрати є одним з рівнів доходу, що складається, Y = C (Y — T) + І(r) + G, вони впливають на сукупні витрати, а дія ефекту мультиплікатора приводить у кінцевому рахунку до зміни сукупного попиту, у кілька разів перевищуючого первісну зміну величини державних витрат. Також як і зміна державних витрат, ріст чи скорочення податків робить мультиплікативний ефект на доход (див. рис.1). Відзначимо, що податковий мультиплікатор показує відношення зміни сукупного доходу до зміни податкових надходжень, а його величина залежить від граничної схильності до споживання (T2-T1=-MPC/1-MPC). З огляду на що податки впливають на споживання і, отже, сукупний попит, побічно, у результаті зміни доходів після сплати податків, вибір у кейнсіанській теорії робиться на користь маніпулювання витратами. У цілому, скорочення податків більш бажане росту витрат при проведенні стимулюючої бюджетно-податкової політики, оскільки вносить додаткові стимули до праці; а скорочення витрат — при рестриктивній політиці, тому що згладжує проблему державного боргу.

Згідно кейнсианской теорії, фінансування бюджетного дефіциту здійснюється за рахунок позитивного сальдо бюджету, що утвориться шляхом урізування витрат і збільшення податків у ході наступного за спадом економічного підйому. Однак збалансування бюджету на циклічній основі може бути ефективним доти, поки не відбувається переростання циклічного дефіциту в структурний.

Рис.1 Стимулююча фінансова політика в моделі ІS-LM (скорочення податків)

ІS: Y=C(Y-T)+І(r)+G

LM: M/P=L(r)

У монетаристской теорії дефіцит бюджету розглядається як фактор непередбаченої інфляції. Згідно Мілтону Фрідману «уряд не має дефіциту в значущому економічному змісті». У випадку якщо урядові витрати перевищують надходження, різниця виплачується населенням у формі податків, але податків прихованих. Так, якщо дефіцит фінансується за допомогою друкованого верстата, населення оплачує його у формі прихованого інфляційного податку; якщо ж він фінансується шляхом розміщення позик, це є претензією на майбутнє багатство країни і виплачується у формі прихованого податку на національне багатство. З цього погляду, реальний податковий тягар виміряється витратами уряду. Підвищення податкового тягаря викликає прагнення уникнути сплати податків і приводить до росту «тіньової економіки». Спроби уряду збільшити доходи без введення додаткових податків, тобто за допомогою емісії, означають зростання інфляції. З метою перекриття цього каналу інфляції рекомендується проводити політику бюджетного обмеження (budget constraіnt), тобто політику обмеження витрат відповідно до розмірів доходів.

Значний ріст дефіциту бюджету в більшості країн в останні роки і відмовлення від емісії як засобу покриття дефіциту привели до збільшення державних позик і тим самим загострили проблему державного боргу. Монетаристський погляд на ріст державного боргу визнається більшістю сучасних економістів. Вважається, що погашення державного боргу у випадку запозичення в банківському секторі веде до зростання грошової маси й інфляції, у приватному небанківському секторі — до зростання відсотка і «витисненню» інвестицій. Ґрунтуючись на цьому, монетаристи наполягають на необхідності скорочення державного боргу за допомогою рестриктивної фінансової політики.

Протилежна точка зору, що виражається кейнсіанцями, ґрунтується на припущенні про рівнобіжну динаміку рівнів державного боргу і заощаджень. Вони вважають, що оскільки заощадження збільшуються в міру зростання доходу, причому частка доходу, що зберігається, має тенденцію до підвищення, остільки рестриктивна бюджетно-податкова політика з метою скорочення державного боргу приведе до падіння ділової активності, зниженню доходів і, далі, заощаджень. За твердженням британського економіста Ніколаса Калдора, «при допущенні, що рівень ділової активності змінюється паралельно ефективному попиту, замість ефекту «витиснення» буде діяти ефект, „втіснення” — заощадження, доступні для приватних інвестицій, виявляться в прямій, а не зворотній залежності від потреби державного сектора в позиках.» Це свідчить на користь більш низьких податків і великих позик і означає відмовлення від політики скорочення потреби державного сектора в позиках. Згідно Яношу Корнаі, «розвиток реальних процесів в економіці, збільшення господарської активності супроводжується розширенням кредитного фонду. …якщо вже в процесі «виробництва» грошей хтось обов’язково повинний виявитися боржником, то в цих умовах не має вирішального значення, чий борг росте швидше, а чий повільніше — держави чи підприємств.»

Слід зазначити, що в результаті податкових реформ, проведених в останні десятиліття в розвитих країнах, зросло значення податків на витрати, частка надходжень від них збільшилася. Ріст бюджетних дефіцитів з однієї сторони і небезпека дестабілізації економіки у випадку підвищення податкових ставок загострили дискусії по питанню про оптимальну структуру податкової системи. Прямі і непрямі податки мають свої переваги і недоліки. Непрямі податки дозволяють вирішувати проблему фінансового гальма (fіscal drag — ріст номінального доходу при прогресивній системі прибуткового оподатковування збільшує частку прибуткового податку в загальних надходженнях і частку податків у ВВП, що в умовах «охолодження» економіки має дестабілізуючий ефект), тому що ріст надходжень від них пропорційний росту цін. Однак відзначається і можливий негативний ефект: у випадку, якщо реальні доходи зростають, надходження від непрямих податків при відсутності підвищення ставок скорочуються щодо доходів. Що стосується прямих податків, то вони володіють «вбудованою» тенденцією підвищення податкового відношення одночасно зі зростанням реальних доходів. До негативних рис прибуткового податку відноситься стимулювання капіталовкладень не по економічним, а по податкових причинах, що негативно впливає на інвестиції і спотворює оптимальний розподіл ресурсів.

Розглядаючи збільшення інвестицій як необхідна умова економічного росту і підкреслюючи залежність інвестиційних витрат від рівня заощаджень, неоконсерватори вказують на недосконалість податкової системи як на основну причину дефіциту заощаджень. Ріст споживчих податків, збільшуючи податковий клин (між величиною витрат ресурсів і ціною товарів), знижує граничну ефективність витрат капіталу, що негативно впливає на заощадження, і, отже, інвестиції компаній. До подібному до результату приводить і ріст прибуткового оподатковування: зменшення реальних доходів після сплати податків веде до скорочення особистих заощаджень, підриваючи фінансову основу нагромадження. У тім же напрямку діє соціальна політика держави, що змінює співвідношення між частинами грошових доходів що витрачаються і зберігається на користь першої: розрахунок на фінансову допомогу держави збільшує частку поточного споживання, а широкомасштабна система соціальних допомог знижує стимули до пошуку робочих місць і збільшує безробіття. Роздута система соціального забезпечення розглядається як одна з причин росту дефіциту бюджету, що приводить до необхідності підвищення податкових ставок.

3. Державне регулювання економіки на основі макроекономічних показників

Відповідно до теорії економіки пропозиції державне регулювання повинне мати довгостроковий характер і орієнтуватися не на антициклічне управління сукупним попитом, а на стимулювання пропозиції товарів, капіталів і інших факторів виробництва. Один з постулатів цієї теорії ґрунтується на тім, що зниження податкових ставок робить стимулюючий ефект на економіку. Передбачається, що зниження податкових ставок викликає збільшення приватних заощаджень і кредитних ресурсів і тим самим підвищить норму нагромадження капіталу і підсилить стимули до праці. Цей ефект вважається можливим за умови, якщо зміни в податковій структурі будуть супроводжуватися антиінфляційною грошовою політикою.

Винятково важливе місце в теорії економіки пропозиції займає ефект Лаффера (названий по імені відомого американського економіста), що пов’язує ідею податкового стимулювання з принципом рівноваги бюджету. У той час як кейнсіанська теорія припускає збільшення дефіциту бюджету в міру скорочення податкових ставок, відповідно до економіки пропозиції зростання виробництва, стимульований податковою реформою, забезпечить збільшення податкових надходжень і збалансування бюджету. Крива Лаффера, що описує зв’язок між ставками податків і податкових надходжень, показує, що в міру росту податкової ставки відбувається спочатку ріст, а потім, у результаті зниження ділової активності при більш високих ставках податку, скорочення податкових надходжень. Можливість максимізації податкових надходжень у двох крапках, розташованих на різних сторонах кривої, дозволяє ефективно впливати на економіку. Однак критики беруть під сумнів можливість точного перебування крапки на кривій Лаффера, що відповідає реальному стану економіки. Помилка у визначенні цієї крапки може привести до прийняття неадекватних економічних заходів, що спричинить за собою подальшу дестабілізацію економіки.

Посилення неоконсерватизма з його негативним відношенням до фінансової політики як способу антициклічного регулювання висвітило ще один «камінь спотикання» неоконсерваторів і кейнсіанців. Їм стало питання про ефективність бюджетно-податкової і монетарної політики. Однак у силу взаємозалежності економічних показників оцінити реальне значення макроекономічної політики досить складно, крім того, можливі різні результати дискреційної політики в короткостроковому і довгостроковому періодах. Також варто враховувати, що передбачувана дія економічних заходів часто ускладнюється побічними ефектами. Стосовно бюджетно-податкової політики спостерігаються розглянутий раніше ефект витиснення, а також ефект чистого експорту, що означає скорочення експортних витрат у результаті подорожчання національної грошової одиниці через ріст ставки відсотка, викликаного стимулюючою бюджетно-податковою політикою. Навпроти, зниження ставки відсотка в результаті проведення рестриктивної бюджетно-податкової політики, що має наслідком знецінення національної валюти, викликає збільшення чистого експорту, що буде означати ріст сукупного попиту. Дані ефекти в більшому чи меншому ступені можуть нейтралізувати вплив бюджетно-податкової політики на економіку, однак у випадку скоординованого проведення бюджетно-податкової і монетарної політики вплив першої на ставку відсотка може бути нейтралізований за допомогою розширення грошової пропозиції.

У суперечках економістів щодо ефективності кредитно-грошової і бюджетно-податкової політики визначальне значення має ступінь реакції інвестицій і попиту на гроші на зміну ставки відсотка. Прихильники більшої ефективності бюджетно-податкової політики вважають, що реакція інвестицій на ставку відсотка незначна. У моделі ІS/LM це означає майже вертикальне положення кривої ІS, так що зрушення кривої LM не викликають значної зміни доходу; бюджетно-податкова політика в цьому випадку буде ефективніша кредитно-грошовій. Захисники більшої ефективності монетарної політики стверджують, що ступінь реакції попиту на гроші на ставку відсотка мала, що означає майже вертикальне положення кривої LM, тому бюджетно-податкова політика неефективна, зміна сукупного доходу залежить від пропозиції грошей.

З огляду на, що ступінь реакції інвестицій і попиту на гроші на зміну ставки відсотка залежить від стану економіки в кожен конкретний період і очікувань економічних суб’єктів, ефективність монетарної і бюджетно-податкової політики в різних періодах буде коливатися. Однак в умовах депресії стимулююча бюджетно-податкова політика стає основним засобом стабілізації через циклічну асиметрію монетарної політики. Остання обставина одержала образне вираження в прислів’ї про те, що можна підвести коня до води, але не можна змусити його напитися.

Висновок

Найважливішою задачею макроекономічної політики в умовах проведення інституціональних і структурних реформ повинне бути втримання економіки від спаду в ті періоди, коли вплив різного роду негативних факторів здобуває загрозливий характер. Варто ясно розуміти, що відчуття необхідності реформ завжди виникає в періоди криз, але здійснення цих реформ у багато разів легше в умовах, коли економіка переживає нехай повільний, але підйом.

Макроекономічне регулювання повинне зм’якшувати негативні наслідки структурних реформ (а вони неминуче виникнуть, наприклад, у ході реформи фінансового сектора) і тим самим створювати принаймні прийнятну атмосферу для їхнього проведення.

У цілому ж головне полягає в тім, що макроекономічна політика не повинна бути самодостатньою частиною економічної політики уряду, вона повинна стати підлеглою частиною комплексної стратегії держави, націленої на модернізацію економіки як на єдину суспільну суперзадачу.

Список використаної літератури

Базилевич В.Д., Базилевич К.С, Баластрик Л.О. Макроекономіка. Київ: Знання, 2004, 851 с.

Башнянін Г.І, Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000, 526 с.

Відп. ред. Г.Н. Климко. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Київ: Знання-Прес, 2004, 615 с.

Майєр Дж., Олесневич Д. Міжнародне середовище бізнесу: Конкуренція та регулювання у глобальній економіці. Київ: Либідь, 2002, 703 с.

Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. Київ: Атіка, Ельга-Н, 2000, 529 с.

Чухно А.А., Єщенко П.С., Климко Г.Н. Основи економічної теорії. Київ: Вища школа, 2001, 606 с.

Федеральное агентство по образованию Российской Федерации

Волгоградский Государственный Технический Университет

КАФЕДРА «МИРОВАЯ ЭКОНОМИКА И ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ТЕОРИЯ»

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

«Заработная плата и ее формы»

Выполнил:

студент группы ТМ-331

Чертова О.О.

Проверила:

Заруднева А.Ю

Волгоград 2008

Оглавление

Введение

1. Заработная плата в рыночной экономике

1.1 Сущность заработной платы

2. Формы и системы заработной платы

2.1 Существо и тенденции развития форм и систем заработной платы

2.1.1 Назначение основных форм заработной платы

2.1.2 Тенденции развития форм заработной платы и определяющие их факторы

2.2 Сдельная форма оплаты труда

2.2.1 Основные системы сдельной оплаты

2.2.2 Расчет заработка при прямой сдельной системе

2.2.3 Расчет заработка при сдельно-премиальной системе

2.2.4 Расчет заработка при сдельно-прогрессивной системе

2.2.5 Косвенная сдельная оплата

2.2.6 Сдельный аккорд

2.3 Повременная оплата труда и ее системы

2.3.1 Простая повременная система

2.3.2 Повременно-премиальная оплата

2.4 Премирование и его экономические обоснования

2.4.1 Выбор показателей и условий премирования

2.4.2 Обоснование экономической эффективности премий

2.5 Бестарифная система оплаты труда

2.5.1 Особенности бестарифной системы оплаты

2.5.2 Бестарифная система оплаты, основанная на применении «вилки» соотношений в оплате труда разного качества

2.5.3 Бестарифная система оплаты, основанная на договоре между работодателем и работником

3. Повышение заработной платы и безработица

4. Нормирование и оплата открытого акционерного общества «ВОЛГОГРАДНЕФТЕМАШ»

Приложение

Список литературы

Введение

Оплата по количеству и качеству труда сочетает интересы развития производства с личной материальной заинтересованностью каждого работающего в результатах своего труда. Материальная заинтересованность работников является важнейшим экономическим рычагом, стимулом совершенствования производства мобилизации внутрипроизводственных резервов, улучшения всех качественных показателей деятельности производства, повышения его экономической эффективности.

Заработная плата как форма цены рабочей силы – это основная часть фонда жизненных средств работников, распределяемая между ними в соответствии с количеством и качеством затраченного труда, реальным вкладом и зависящая от конечных результатов работы предприятия.

1. Заработная плата в рыночной экономике

1.1 Сущность заработной платы

Особую роль в структуре доходов работника принадлежит заработной плате. Она в настоящее время, и в ближайшие годы остается для подавляющего числа работников основным источником доходов, а значит заработная плата и в перспективе будет наиболее мощным стимулом повышения результативности труда и производства в целом. В США доход от трудовой деятельности составляет примерно 65% общего дохода работника.

Составной частью рыночной экономике является рынок труда. Среди основных его компонентов (спрос и предложение на рабочую силу; конкуренция между работниками; работодателями, работниками и работодателями) особое место занимает стоимость рабочей силы, с которой органически связана ее цена и экономическая природа заработной платы. Стоимость рабочей силы определяется стоимостью жизненных средств необходимых для нормального воспроизводства работника. Это в полнее естественная взаимосвязь, поскольку затраты в процессе труда (мускулов, нервов и т.д.) должны быть возмещены, иначе человек не сможет активно участвовать в производственной деятельности. Однако, объем и структура физиологических потребностей человека, а следовательно, и размеры средств для их удовлетворения, зависят не только от интенсивности труда, физических и умственных затрат работника, но и от исторических условий формирования рабочей силы – от уровня социально-экономического развития страны и ее отдельных регионов, природно-климатических особенностей, культурных и других традиций. Известно, например, что объем потребностей людей в развитых странах (США, Франции, Англии и т.д.) на много больше чем в развивающихся (Вьетнаме, Лаосе, большинстве государств Африки и др.). Конечно, жизненные средства, необходимые для возобновления способности к труду и воспроизводства рабочей силы, не сводятся только к товарам и услугам, удовлетворяющим физиологические потребности человека в пище, одежде, жилище. У работника есть и духовные запросы, которые так же зависят от исторических условий. Расходы на их удовлетворение тоже входят в стоимость рабочей силы. Таким образом, при определении стоимости рабочей силы нужно учитывать исторический и моральный аспекты.

Сумма жизненных средств необходимых для воспроизводства рабочей силы, включает в себя и затраты на содержание членов семьи работника, его образование медицинское обслуживание, повышение профессионального уровня. Чем выше квалификация работника, тем больше стоимость его рабочей силы. Нельзя не учитывать и объективный рост потребностей трудящихся и членов их семей в новых товарах и услугах, что так же приводит к увеличению стоимости рабочей силы.

Итак, стоимость рабочей силы сводится к стоимости определенной суммы жизненных благ, которые работник приобретает на вознаграждение, полученное за результаты своего труда. Конкретной формой цены рабочей силы в денежном выражении и является заработная плата. На величину и динамику заработной платы влияют те же ранее отмеченные факторы, что и на стоимость рабочей силы. Однако размер заработной платы может отклоняться от стоимости рабочей силы. Решающее влияние на это оказывает состояние рынка труда. В чем это проявляется?

Прежде всего, резко снижают уровень реальной заработной платы рост цен на товары и услуги, их дефицит, а также инфляция, которая в значительной степени сокращает покупательную способность денег. При этом под реальной заработной платой понимается то количество товаров и услуг, которые может приобрести работник за полученную им номинальную (в денежном выражении) заработною плату. Для того, чтобы в условиях инфляции заработная плата в большей мере соответствовала стоимости рабочей силы, в масштабах государства используется индексация доходов населения.

На размер заработной платы может влиять занятость, соотношение спроса и предложения на рабочую силу. Здесь следует иметь ввиду три возможных варианта:

Первый (идеальный вариант) – на рынке труда спрос на рабочую силу соответствует предложению. В таком случае цена рабочей силы, определяемая заработной платой, которую получает работник, будет равна ее стоимости;

Второй вариант – спрос на рабочую силу превышает предложение. При такой ситуации работодатели, собственники, предприниматели, конкурируя на рынке труда, могут предлагать заработную плату работникам (прежде всего, высокой квалификации, дефицитных профессий) значительно выше ее стоимости;

Третий вариант, достаточно распространенный в условиях рыночной экономике предложение на рабочую силу превышает спрос на нее. Теперь ужу работники конкурируют между собой за получения рабочих мест. Здесь возможна тенденция к снижению цены рабочей силы и размеров заработной платы. Теоретически в данном случае создаются благоприятные возможности для установления заработков ниже стоимости рабочей силы. Однако государство должно законодательно «блокировать» такие возможности. Для этого официально утверждается уровень минимального потребительского бюджета (прожиточного минимума), и минимальная заработная плата не должна быть меньше уровня физиологического минимума.

Заработная плата как форма цены рабочей силы – это основная часть фонда жизненных средств работников, распределяемая между ними в соответствии с количеством и качеством затраченного труда, реальным вкладом и зависящая от конечных результатов работы предприятия.

В данном определении подчеркивается, прежде всего, что заработная плата – это форма цены (а не стоимости) рабочей силы (а не труда). Если мы признаем, что рабочая сила – это товар, значит она должна продаваться не по стоимости, а по цене, которая кроме компенсаций затрат (стоимости), имевших место в процессе труда, должна включать некую прибыль, необходимую для развития рабочей силы, содержания семьи работника и т.д. То есть, как их отношении любого товара цена рабочей силы (Ц) складывается из суммы ее стоимости (С) и прибыли (Р): Ц=С+Р.

Заработная плата не может быть ценой труда, так как она отражает не только одну фазу процесса воспроизводства рабочей силы – потребление (использование рабочей силы), но и ее производство (формирование рабочей силы), распределение и обмен в целом.

Предложенное определение заработной платы в большей мере характерно лишь для сферы производительного труда. Мы исходим из того, что не следует стремиться к единому определению сущности заработной платы для всех работников (производственной социальной сферы, госслужащих и т.д.), так как это ведет к «размыванию», «выхолащиванию» наиболее важных сущностных особенностей этой экономической категории при таком уточнении:

Во-первых, акцент делается на главное свойство заработной платы – быть основной частью фонда жизненных средств трудящихся;

Во-вторых, подчеркивается зависимость заработной платы каждого работника не только от количества и качества затраченного им труда, но от реального трудового вклада, конечных результатов работы трудового коллектива;

В-третьих, подтверждается логичность вывода о том, что, являясь основной частью фонда жизненных средств трудящихся, она выступает не только главной формой распределения по труду, но и важнейшим материальном стимулом, поскольку для удовлетворения своих материальных и духовных потребностей трудящиеся объективно заинтересованы в получении и росте заработной платы, а значит и в повышении результативности своего труда и коллектива в целом, от которой зависят размеры оплаты труда.

2. Формы и системы заработной платы

2.1 Существо и тенденции развития форм и систем заработной платы

2.1.1 Назначение основных форм заработной платы

В политике заработной платы на предприятии (в организации) формы т системы заработной платы призваны обеспечить количественных и качественных результатов труда при определении размеров заработка и материальную заинтересованность работников в улучшении результатов работы и итогов деятельности предприятия (учреждения, организации).

Формы и системы оплаты труда различаются порядком начисления заработной платы в зависимости от результативности труда. Система начисления заработной платы должна быть на столько простой и ясной, чтобы связь между производительностью труда, качеством продукции (услуг) и заработной платой могла быть доступна пониманию каждого рабочего и служащего.

Повременная форма оплаты труда предлагает, что величина заработка работника определяется на основе фактически отработанного времени и установленной тарифной ставке (оклада).

При сдельной форме оплаты труда заработная плата начисляется работнику исходя из количества фактически изготовленной продукции (выполненного объема работ) или затрат времени на ее изготовление.

Выбор той или иной формы оплаты труда определяется объективными обстоятельствами:

Особенностями технологического процесса;

Характером принимаемых средств труда и формами его организации;

Требованиями к качеству производимой продукции или выполняемой работы.

Всесторонний учет этих условий может быть осуществлен только непосредственно на предприятии. Поэтому выбор форм и систем оплаты труда – компетенция предприятия, а также организатора труда и производства – работодателя.

Как показывает практика, наиболее эффективна в тех или иных производственных условиях та форма оплаты труда, которая способствует росту выработки, улучшению качества изделий (услуг), снижению их себестоимости и получению дополнительной прибыли, обеспечению наиболее полного сочетания интересов работников с интересами коллектива предприятия работодателя.

Тенденции развития форм заработной платы и определяющие их факторы

В последние годы наметились тенденции: расширения сферы применения повременных систем оплаты и соответствующего сокращения использования сдельной оплаты; расширение применения поощрительных систем оплаты как за счет использования более широкого круга показателей премирования, так и за счет распространения систем премирования; расширение сферы применения коллективных форм и систем оплаты.

Решающую роль в развитии этих тенденций принадлежат научно-техническому прогрессу и обеспечению конкурентоспособности продукции (услуг) на товарных рынках. Развитие автоматизированных, аппаратурных производственных процессов существенно снижает возможности работника в воздействии на количество продукции, выпускаемой в единицу времени, поскольку оно задана технологией производства и в то же время повышает роль работника в соблюдении основных параметров технологических процессов, повышении качества продукции.

Особенно широкое распространение повременная оплата получила в таких отраслях, как энергетика, нефтедобыча и нефтепереработка, химическая и нефтехимическая промышленность, пищевая промышленность, вспомогательное производство практически во всех производственных отраслях.

2.2. Сдельная форма оплаты труда

Основные системы сдельной оплаты

Сдельную форму заработной платы принято подразделять на следующие системы сдельной оплаты труда:

Прямую сдельную;

Сдельно-премиальную;

Сдельно-прогресивную;

Косвенную сдельную;

Аккордную.

В зависимости от формы организации труда эти системы, в свою очередь, могут применяться как индивидуальные и коллективные. При введении сдельной оплаты труда необходимо соблюдать определенные условия, нарушение которых может резко снизить эффективность этой формы и нанести ущерб производству (работодателю):

Научно обоснованное нормирование труда и правильная тарификация работ в строгом соответствии с требованиями тарифно-квалификационного справочника;

Хорошо поставленный учет количественных результатов труда, исключающих всякого рода приписки и искусственного завышения объема выполняемых работ;

Строгий контроль за качеством выполнения работ;

Организация производства и труда, исключающая перебои в работе, простои, несвоевременную выдачу производственных заданий, материалов, инструмента, нарядов на сдельную работу и т.п.

Расчет заработка при прямой сдельной системе

Прямая сдельная система оплаты заключается в том, что заработок исчисляется работнику по заранее установленным расценкам за каждую единицу качественно произведенной продукции (выполненной работы). Основными элементами данной системы являются сдельная расценка, которая устанавливается на каждую определенную работу (операцию) исходя из тарифной ставки соответствующий разряду работы, и нормы выработки или нормы времени на данную работу.

Расценки исчисляются двумя способами. В том случае, когда применяются нормы выработки (обычно в массовом и крупносерийном производстве), расценки определяются делением тарифной ставки, соответствующей разряду работы, на эту норму выработки:

Ред = Тд : Нв,

где Ред — сдельная расценка за единицу работы;

Тд — дневная тарифная ставка рабочего-сдельщика, соответствующая разряду работы;

Нв — сменная норма выработки.

Если применяются нормы времени (обычно в единичном и мелкосерийном производстве), расценка рассчитывается умножением тарифной ставки, соответствующей разряду работы, на эту норму:

Ред = Тч · Нвр,

где Тч — часовая тарифная ставка рабочего-сдельщика, соответствующая разряду работы;

Нвр — норма времени на единицу продукции (выполняемых работ), ч.

Фактический сдельный заработок рабочего по прямой сдельной индивидуальной оплате труда исчисляется путем суммирования произведений соответствующей сдельной расценки на фактическую выработку рабочего по каждому виду выполняемых работ за расчетный период:

Зсд = Ред · Оп,

где Зсд — общий сдельный заработок;

Ред – расценка за единицу каждого (n-го) вида работ;

Оп — фактический объем выработки по каждому (n-му) виду выполненных работ

Расчет заработка при сдельно-премиальной системе

Сущность сдельно-премиальной системы оплаты труда заключается в том, что при ней рабочему-сдельщику сверх заработка по прямым сдельным расценкам начисляется и выплачивается премия за выполнение и перевыполнение заранее установленных конкретных количественных и качественных показателей работы.

Премирование должно способствовать улучшению использования рабочей силы, повышению качества продукции и ее технического уровня, увеличению удельного веса высококачественной продукции в общем ее объеме. При этом должна быть обеспечена заинтересованность работников в достижении высокой эффективности производства, с тем, чтобы улучшение одних показателей эффективности не достигалось за счет ухудшения других. Важное условие применения премиальной системы оплаты состоит в том, что премия выплачивается лишь тем работникам, которые действительно оказали воздействие на достижение показателей премирования.

Расчет заработка при сдельно-прогрессивной системе

При сдельно-прогрессивной системе оплата рабочего в пределах установленной нормы (базы) производится на основании одинарных расценок, а сверх установленной исходной базы (а иногда в течение твердо определенного жесткого срока) – по повышенным сдельным расценкам.

Степень увеличения отдельных расценок в зависимости от уровня перевыполнения установленной исходной нормы (базы) определяется специальной шкалой, которой является важнейшим элементом этой системы оплаты. Правильное установление исходной базы в значительной степени определяет, насколько данная система будет стимулировать рост производительности труда и какое влияние она окажет на снижение затрат на единицу продукции.

Исходная база для исчисления прогрессивных доплат устанавливается, как правило, на уровне фактического выполнения норм за последние (3-6) месяцы, но не ниже действующих норм выработки.

Срок, который вводится сдельно-прогрессивная система оплата труда, должен устанавливаться в каждом отдельном случае работодателем (руководителем предприятия) по согласованию с комитетом профсоюза исходя из производственной необходимости. Неоправданное применение сдельно-прогрессивной оплаты труда вызывает перерасход средств на заработную плату и приводи к повышению себестоимости продукции.

Косвенная сдельная оплата

Сущность косвенной сдельной системы оплаты состоит в том, что размер заработной платы работников, оплачиваемых по данной системе, ставится в прямую зависимость от результатов труда обслуживаемых ими рабочих. Такая система обычно применяется для оплаты труда вспомогательных рабочих (наладчиков, рабочих, занятых ремонтом оборудования).

При организации косвенной сдельной оплаты труда рабочих расценки определяются несколько по-иному, чем при прямой сдельной оплате. Основные рабочие, обслуживаемые вспомогательными, нередко выполняют разные работы и имеют различные производственные задания (или неодинаковые нормы выработки). Поэтому косвенные сдельные расценки рассчитываются дифференцированно по каждому объекту обслуживания

где — дифференцированная косвенная сдельная расценка по данному объекту обслуживания за единицу работы, выполненной основными рабочими;

— дневная тарифная ставка вспомогательного рабочего, переведенного на косвенную сдельную оплату труда;

— количество объектов (рабочих, бригад), обслуживаемых по установленной норме вспомогательным рабочим;

— объем производства (или норма выработки) для данного объекта обслуживания.

Общий заработок вспомогательного рабочего, труд которого оплачивается по косвенной сдельной системе возможно определять по формуле

Зсд. косв=Рк.с·Оп

Сдельный аккорд

Аккордная система предполагает установление размера оплаты не за каждую производственную операцию (работу) в отдельности, а за весь комплекс работ, взятый в целом. Эта система оплаты применяется для отдельных групп рабочих в целях усиления их заинтересованности в повышении производительности труда и сокращении сроков выполнения работы. Размер аккордной оплаты определяется на основе действующих норм времени (выработки) и расценок, при их отсутствии – исходя из норм и расценок на аналогичные работы.

Обычно для определения общей суммы оплаты по аккордному наряду составляется калькуляция, в которой указывается полный перечень работ (операций), входящих в общее аккордное задание, их объем, расценки на одну операцию, общая стоимость выполнения всех операций, а также общий размер оплаты за выполнение всех операций аккордного задания. Он определяется путем суммирования стоимости каждого вида работ (операций), входящих в общее аккордной задание.

Обычно аккордная оплата применяется при проведении работ по ликвидации аварий, непредвиденных остановок на ремонт машин и оборудования, при выполнении срочных особо важных заказов. Заработок, обусловленный аккордным заданием, выплачивается независимо от сроков его выполнения.

Повременная оплата труда и ее системы

2.3.1 Простая повременная система

Системы повременной оплаты труда включают простую повременную и повременно-премиальную системы оплаты.

При простой повременной системе заработок работнику начисляется по присвоенной ему тарифной ставке или окладу за фактически отработанное время. По способу начисления заработной платы данная система подразделяется на почасовую, поденную, помесячною.

При почасовой оплате расчет заработной платы производится исходя из часовой тарифной ставке работника и фактического количества отработанных им часов за расчетный период:

Зпов = Тч · Вч,

где Зпов — общий заработок повременщика за расчетный период;

Тч — часовая тарифная ставка, соответствующая разряду рабочего;

Вч – фактически отработанное время, ч.

При поденной системе заработную плату рассчитывают на основе дневной тарифной ставке и фактического количества отработанных дней (смен).

Зпов = Тд · Вдн,

где Тд – дневная тарифная ставка;

Вдн — фактически отработанное время, дней.

При помесячной оплате расчет заработной платы осуществляется исходя из твердых ставок (окладов) за месяц, числа рабочих дней, предусмотренным графиком работы за месяц, и числа рабочих дней, фактически отработанных в данном месяце:

Зпов = Тм : (Вг · Вф),

где Тм – месячный должностной оклад (ставка);

Вг – время работы по графику за данный месяц,

Вф – время, отработанное фактически.

2.3.2 Повременно-премиальная оплата

Повременно-премиальная система оплаты представляет собой простую повременную систему, дополненную премированием за выполнение конкретных количественных и качественных показателей работы. Сущность этой системы заключается в том, что в заработную плату работника сверх оплаты по тарифу (окладу, ставке) за фактическое время работы включается премия за конкретные достижения в работе по заранее установленным показателям.

Повременно-премиальная система применяется для оплаты труда руководителей производства, специалистов, других служащих (технических исполнителей), а также для значительного числа рабочих.

Премирование и его экономические обоснования

2.4.1 Выбор показателей и условий премирования

Применение премиальных систем оплаты труда направлено на создание у работников материальной заинтересованности в улучшении тех показателей работы (количественных и качественных), которые не стимулируются оплатой по тарифным ставкам и окладам.

При выборе показателей премирования для определенных категорий работников прежде всего следует учитывать задачи, стоящие перед тем или иным производственным участком или пред той или другой категорией работников. Анализируя показатели работы структурных подразделений (бригад, смен, участков, отделов), администрация предприятия устанавливает те из них, которые отстают от требуемого уровня и нуждаются в улучшении. На поощрение за их выполнение и перевыполнение и направляются премии. Особое внимание при этом уделяется тем показателям, которые больше всего влияют на улучшение общих результатов работы: повышению производительности труда, улучшению качества продукции, росту объемов реализации, увеличению прибыли и повышению рентабельности производства.

Необходимо учитывать также возможности улучшения показателей премирования в существующих производственных условиях, поскольку достижения этих показателей должно быть реальной задачей для премируемой группы работников.

Следует также установить степень влияния каждой группы работников на улучшение того или иного показателя работы. Для каждой из групп может (и должен) быть избран лишь тот показатель, на который она оказывает непосредственное влияние. К количественным показателям обычно относят:

Выполнение и перевыполнение производственных заданий по выпуску продукции;

Выполнение технически обоснованных норм выработки, сменных и месячных нормированных заданий;

Выполнение и перевыполнение заданий по повышению производительности труда;

Освоение прогрессивных норм выработки (обслуживания), нормативов численности на основе внедрения организационно-технических мероприятий.

К качественным показателям обычно относят те из них, которые характеризуют улучшение качества не только выпускаемой продукции (работ), но и улучшение других технико-экономических показателей работы предприятия (цеха, участка, смены, бригады). Среди них: снижение трудоемкости продукции, экономия по сравнению с установленными нормативами расходования сырья, материалов, топлива, инструментов и других материальных ценностей, снижение нормируемых потерь сырья, энергии, топлива.

Для упрощения системы премирования и обеспечения ее действенности целесообразно устанавливать не более двух-трех показателей. Чтобы предотвратить улучшение одних показателей при одновременном ухудшении других, те показатели, которые могут быть ухудшена при данной системе премирования, необходимо устанавливать в качестве обязательных его условий.

Обязательным условием премирование работников за повышение качественных показателей работы является безусловное выполнение ими количественных показателей – задание по объему производства, норм выработки или нормированных заданий. Применение систем премирования за количественные показатели может быть эффективным только при установлении строгого контроля за качеством продукции (выполнения работ).

2.4.2 Обоснование экономической эффективности премий

В целях обеспечения эффективности премирования необходимо, чтобы сумма поощрения составляла лишь часть денежных средств (экономии), полученных работодателем дополнительно после введения премиальных систем оплаты труда. При премировании за повышение качества продукции эти дополнительные средства могут быть получены за счет:

Повышения цены на ту часть первосортной продукции (более качественной продукции), на которую увеличился объем этой продукции;

реализации дополнительной продукции в результате выхода большего объема годной конкурентоспособной продукции;

экономии от сверх планового снижения себестоимости продукции;

сокращения потерь от брака.

Обосновывая экономическую эффективность систем премирования (размеры средств, направляемых на премии) за увеличение выпуска продукции, следует иметь ввиду, что сумма премий за выполнение задания по выпуску продукции включается в планируемый фонд заработной платы, а следовательно, в плановую себестоимость продукции. При решении вопроса об эффективности применения этой системы премирования необходимо установить экономический обоснованный размер премий за перевыполнение плана производства.

Премирование за увеличение выпуска продукции увеличивает расходы заработной платы на единицу продукции за счет выплаты премий за сверх плановый выпуск. Однако одновременно происходит сокращение условно-постоянных расходов на единицу продукции – на содержание персонала общей деятельности (управленческого, вспомогательного), на содержание зданий и сооружений, поддержание оборудования в работоспособном состоянии, его ремонт, обслуживание, наладку и т.п.

Следовательно применение премиальной системы экономически целесообразно прежде всего при условии, что экономия на условно-постоянных расходах перекрывает затраты на премирование и часть направляется на снижение себестоимости.

Максимально допустимый размер премирования за увеличение выпуска продукции можно определять по данным о структуре себестоимости продукции и о степени перевыполнения задания (плана) по объему производства:

где — максимально допустимый средний размер премирования работников за каждый процент перевыполнение задания по объему производства (процент к их основной заработной плате, на которую начисляется премия);

— доля условно-постоянных расходов в плановой себестоимости единицы продукции;

— коэффициент использования для премирования суммы экономии на условно-постоянных расходах;

— доля основной заработной платы рабочих-сдельщиков, получающих прими, в плановой себестоимости единицы продукции;

— доля основной заработной платы повременно оплачиваемых работников, получающих премии, в плановой себестоимости единицы продукции;

— коэффициент выполнения плана (задания) по выпуску продукции.

Бестарифная система оплаты труда

2.5.1 Особенности бестарифной системы оплаты

В последнее десятилетие на ряду с формами и системами оплаты труда основанными на применении тарифных ставок (окладов) и расценок, получает распространение бестарифная система. Бестарифная система оплаты труда характеризуется:

Тесной связью уровня оплаты труда работника с фондом заработной платы, начисляемым по коллективным результатам работы;

Присвоением каждому работнику постоянных (относительно постоянных) коэффициентов, комплексно характеризующих его квалификационный уровень и определяющих в основном его трудовой вклад в общие результаты труда по данным о предыдущей трудовой деятельности работника или группы работников;

Присвоением работнику коэффициентов трудового участия (КТУ) в текущих результатах деятельности, дополняющих оценку его квалификационного уровня (на основе базового КТУ, как и в бригадных системах распределения заработка).

Индивидуальная заработная плата (ЗПі) каждого работника представляет собой его долю в заработанном всем коллективом фонде оплаты труда. Формула ее расчета может быть представлена в следующем виде:

где — фонд оплаты труда коллектива (цеха, участка, бригады), подлежащий распределению между работниками;

— коэффициент квалификационного уровня, присвоенный і-му работнику трудовым коллективом в момент введения бестарифной системы оплаты (в баллах, долях единицах);

— количество рабочего времени, отработанного і-м работником;

— коэффициент трудового участия в текущих результатах деятельности, присваиваемый і-му работнику трудовым коллективом на период, за который производится оплата;

n – количество работников, участвующих в распределении ФОТ.

При определении коэффициента квалификационного уровня () возможны два подхода:

Исходя из соотношений в оплате труда, фактически сложившихся в период, предшествующий переходу к бестарифной системе оплаты труда;

Исходя из соотношений в оплате труда, вытекающих из действующих условий оплаты труда работников в период введения бестарифной системы.

Первый подход основан на том, что фактический уровень квалификации работника наиболее полно отражает не присвоенный ему разряд, а фактически полученная заработная плата:

где ЗПі – средняя заработная плата і-го работника за достаточно продолжительное время предшествующего периода;

ЗПmіn — средняя заработная плата работника с самым низким уровнем оплаты в тот же период.

Нередко коэффициенты квалификационного уровня, полученные через сопоставление индивидуальных заработков непосредственно в расчетах заработка не используются. Они служат основой для анализа и группировке работников по квалификационным должностным группам. Так, на Вешкинском комбинате торгового оборудования (Московская область), где впервые была применена бестарифная система оплаты, работники по размеру ККУі были объединены в десять профессионально-квалификационных групп:

Руководитель предприятия — 4,5

Главный инженер — 4,0

Зам. Руководителя предприятия — 3,6

Руководитель ведущих подразделений — 3,25

Ведущие специалисты и рабочие — 2,65

Специалисты 1-й категории и рабочие высшей квалификации — 2,5

Специалисты 2-й категории и высококвалифицированные рабочие — 2,1

Специалисты 3-й категории и квалифицированные рабочие — 1,7

Специалисты и малоквалифицированные рабочие — 1,3

Рабочие низшей квалификации — 1,0

Второй подход исходит из предположения, что ККУі объективно определяется совокупностью таких показателей, как сложность работы, фактические условия труда на рабочем месте, сменность, интенсивность труда, профессиональное мастерство работника.

Формула расчета ККУі работника исходя из совокупности показателей, характеризующих рабочее место и индивидуальные качества работника, имеют следующий вид:

ККУi = KCPj · КУТ j · KCMij · КПМij,

КСР (сложности работ) определяется путем деления месячных тарифных ставок по всем разрядам на тарифную ставку 1-го разряда;

КУТ (условий труда), как правило, определяется экспертно или величиной дифференцированной надбавки за условие труда;

КСМ (сменности работы) рассчитывается как соотношение суммы доплат за работу в две или три смены и базовой величины тарифной ставки 1-го разряда;

КИТ (интенсивности труда) устанавливается в пределах фактически сложившихся размеров доплат за совмещение профессий и расширение зон обслуживания (30-50% тарифной ставке);

КПМ (профмастерства) повышает коэффициент квалификационного уровня работника на 15-40% исходя из средних фактически сложившихся доплат за профессиональное мастерство;

j – Принадлежность характеристики к рабочему месту;

іј – принадлежность характеристики к работнику работающему на данном рабочем месте;

2.5.2 Бестарифная система оплаты, основанная на применении «вилки» соотношений в оплате труда разного качества

На ряде предприятий внедрена и положительно себя зарекомендовала бестарифная модель организации оплаты труда, основанная на применении «вилки» соотношений оплаты труда разного качества (ВСОПРК).

Заработная плата каждого работника на предприятиях, использующих эту систему оплаты, определяется по формуле:

где ЗП – размер заработной платы i-го работника;

— коэффициент, показывающий, во сколько раз оплата труда i-го работника выше минимальной;

— сумма значений для всех работников предприятия;

ФОТ – объем средств, предназначенных на оплату труда.

Особенностью ВСОТРК является установление соотношений в оплате труд работников различной категории в виде «вилок» с широким диапазоном, что дает возможность сократить количество премиальных положений, усложняющих расчеты, и в то же время широко использовать индивидуальный подход к стимулированию эффективности труда. Конкретно величину устанавливают трудовые коллективы или их руководители.

Разработаны различные варианты «вилок» соотношений в оплате труда работников разных квалификационных групп. «Вилки» между крайними соотношениями в оплате их труда рекомендуется устанавливать такими, чтобы стимулировать труд различной сложности и в то же время не допускать не обоснованной дифференциации в оплате труда. В качестве примера приведен возможный вариант построения сетки ВСОТРК (табл. 1).

2.5.3Бестарифная система оплаты, основанная на договоре между работодателем и работником

Разновидностями бестарифных систем оплаты труда являются исходящие из сумм торговой выручки, дохода от реализации работ или услуг в малом предпринимательстве и другие близкие к ним подходы к формированию трудового дохода. В этих случаях на выплату работникам направляются суммы дохода (прибыли) предприятия, остающиеся за вычетом арендной платы за помещение, оборудование, транспортные средства и т.п.; налогов; процентов за банковский кредит; компенсации убытков от брака, утери или хищения материальных ценностей; перечисления части выручки (прибыли) в резерв на расширение производства; сумм, предназначенных к использованию на коллективные нужды.

Таким образом, распределению подлежит остаток прибыли (общего дохода по результатам деятельности предприятия), предназначенный для личного потребления.

К бестарифным может быть отнесена и договорная система оплаты, при которой предприниматель, нанимая работника, договаривается с ним о конкретной сумме оплаты за определенную работу. Она может выполняться с помощью средств труда работника. Например, при транспортном обслуживании на своем автомобили оплата устанавливается в рублях за 1 км. пробега, с пассажира или с тонны груза.

При такой системе оплаты труда работник менее защищен от произвола предпринимателя, поскольку величина оплаты не основана на объективных расчетах.

Более упорядоченной является комиссионная система оплаты, при которой объем работы оценивается комиссией специалистов, создаваемой работодателем, во времени (днях, часах). Затем принимается во внимание сложившаяся на рынке труда стоимость человека-часа (человека-дня) работы и определяется сумма оплаты.

Государственное регулирование оплаты труда на основе бестарифных систем осуществляется посредством установления минимума заработной платы и налогообложения доходов предпринимателей и индивидуальных заработков работника

3. Повышение заработной платы и безработица

Добились ли профсоюзы успеха в повышении заработной платы своих членов? Да, и свидетельством успеха служит то, что члены профсоюзов в среднем получают на 10-15% больше по сравнению с нечленами профсоюзов.

Действия и открытых, и закрытых профсоюзов по повышению заработной платы приводят к снижению занятости. Успех любого профсоюза в установлении ставок заработной платы выше равновесной сопровождается последующим уменьшением числа занятых рабочих. Этот эффект безработицы может оказывать сдерживающее воздействие на требования профсоюзов по повышению заработной платы. Профсоюз не может рассчитывать на солидарность в своих рядах, если он пытается так поднять ставку заработной платы, что в результате этого 20 или 30% его членов окажутся безработными.

Воздействие повышения заработной платы на безработицу может смягчаться профсоюзами двумя путями:

Во-первых, обычный рост экономики со временем вызывает повышение спроса на большинство видов труда. Так, сдвиг вправо кривой спроса на труд может компенсировать или более чем компенсировать любое воздействие безработицы, которое в противном случае ассоциировалось бы с указанным повышением заработной платы. На требования профсоюзов о повышении заработной платы по-прежнему будет оказывать сдерживающее воздействие фактор занятости, но уже в виде не абсолютного сокращения числа рабочих мест, а скорее снижения темпа прироста вакантных мест.

Во-вторых, величина эффекта безработицы будет зависеть от эластичности спроса на труд. Чем неэластичное спрос, тем меньше величина безработицы, которая сопровождает данное увеличение ставки заработной платы. Если профсоюзы имеют достаточную силу, то они могут добиться в коллективных трудовых соглашениях оговорок, в соответствии с которыми снижается заменяемость труда другими вводимыми факторами производства и, следовательно, уменьшается эластичность спроса на труд членов профсоюза. Например, профсоюз способен вынудить предпринимателя принять правила, которые препятствуют введению нового оборудования и станков. Или профсоюз может успешно договориться о выходном пособии, или выплатах, за приостановку производства, что повышает издержки фирмы по замещению труда капиталом, когда увеличиваются ставки заработной платы. Кроме того, профсоюз может добиться оговорок в трудовом соглашении о запрещении фирме передавать заказы субподрядчикам, где нет профсоюзов (более низкая заработная плата), тем самым эффективно препятствуя замещению более дешевым трудом труда рабочих, объединенных в профсоюзы. По этим и другим причинам безработица оказывает меньшее ограничительное воздействие на требования профсоюзов о повышении заработной платы, чем предполагается в наших моделях открытых, и закрытых профсоюзов

4. Нормирование и оплата труда открытого акционерного общества «ВОЛГОГРАДНЕФТЕМАШ»

С целью обеспечения эффективной организации производства, материального стимулирования производительного труда, установление необходимого уровня реальной заработной платы.

Работодатель обязуется:

устанавливать формы системы оплаты труда работника, целесообразные для повышения эффективности производства. Шире применять аккордную оплату труда, направленную на достижение высоких конечных результатов.

производить оплату труда по тарифным ставкам и должностным окладам, утверждаемым приказами Генерального директора, в соответствии с Тарифной сеткой (приложение №4), сохраняя при этом обоснованные соотношения в уровнях оплаты труда всех профессионально-квалификационных групп Работников.

определять оплату труда каждого Работника в зависимости от квалификации, сложности, количества и качества труда, а так же интенсивности и условий выполняемой работы.

осуществлять пересмотр действующих и видение новых условий, систем и форм оплаты труда и материального стимулирования, введение, замену и пересмотр норм труда в соответствии с действующим Законодательством и установленным в Обществе порядком.

устанавливать заработную плату в Обществе таким образом, чтобы у Работника, выполняющего установленную норму труда (трудовые обязанности) и отработавших норму рабочего времени, размер месячной заработной платы был не ниже установленного Федеральным Законом минимального размера оплаты труда.

оплачивать труд рабочих-сдельщиков по расценкам установленным за фактически произведенную продукцию и оформленным нарядом.

производить оплату труда рабочих-повременщиков, руководителей, специалистов и служащих по тарифам и окладам, согласно штатным расписаниям за фактически отработанное время.

не допускаются случаи на выполнения норм времени рабочими при полной загрузке работой.

производить материальное поощрение Работников в соответствии с утвержденными положениями только по основному месту работы.

осуществлять разовые премирования работников за выполнение особо важных для предприятия мероприятий:

своевременную разработку, освоение и выпуск новых видов оборудования;

создание и освоение новых технологических процессов;

совершенствование конструкций серийной продукции иразработки новых видов продукции;

выполнение особо важных и ответственных работ.

осуществлять тарификацию работ и присвоение квалификационных разрядов Работникам в соответствии с единым тарифно-квалификационным справочником работ и профессий рабочих, квалификационным справочником должностей Руководителей, специалистов и служащих.

производить нормирование трудозатрат на выпускаемую продукцию по прогрессивным отраслевым, межотраслевым или разработанным в Обществе нормативам.

переводить рабочих, по мере роста их квалификаций, на более квалифицированные работы с повышением тарифного разряда после заключения квалификационной комиссии и сдачи пробной работы. Перевод возможен при наличии соответствующих работ для рабочих-сдельщиков и соответствующих разрядов по штатному расписанию для рабочих-повременщиков.

производить введение, замену и пересмотр норм труда по мере совершенствования или внедрения новой техники, технологий и проведения организационных мероприятий, обеспечивающих рост производительности труда.

производить в повышенном размере оплату труда Работников, занятых на тяжелых работах, работах с вредными и опасными и иными особыми условиями труда, и компенсировать дополнительными выплатами согласно «Перечня работ, профессий и должностей на тяжелых работах» по результатам аттестации рабочих мест.

производить оплату труда на работах в местностях с особыми климатическими условиями в порядке и размерах не ниже установленных трудовым законодательством и иными нормативами правовыми актами.

производит доплату Работникам до среднего заработка по прежней работе сроком не более трех месяцев на период освоения нового производства (продукции).

производить оплату труда при изготовлении продукции, оказавшейся браком не по вине Работника наравне с годными изделиями.

Полный брак по вине Работника оплате не подлежит.

Частичный брак по вине Работника оплачивать по пониженным расценкам в зависимости от степени годности продукции.

время простоя по вине Работодателя оплачивать исходя из размера средней заработной платы Работников за фактическое время простоя.

Время простоя по вине работников не оплачивается

производить оплату при невыполнении норм труда (должностных обязанностей) по вине Работодателя за фактически проработанное время или выполненную работу, но не ниже средней заработной платы Работника, рассчитанный за тот же период времени или за выполненную работу.

При невыполнении норм труда (должностных обязанностей) по причинам, не зависящим от Работодателя и Работника, за Работником сохранять не менее двух третей тарифной ставки (оклада).

При невыполнении норм труда (должностных обязанностей) по вине Работника оплату нормируемой части заработной платы производить в соответствии с объемом выполненной работы.

производить доплату Работника за выполнение, наряду со своей основной работой, обусловленной трудовым договором, дополнительной работы по другой профессии (должности) или исполняющего обязанности временно отсутствующего работника без освобождения от своей основной работы в каждом конкретном случае индивидуально, с учетом объема работ и качества его выполнения по согласованию сторон, как правило в размере до 30% тарифной ставки отсутствующего работника, а при выполнении особо сложных и ответственных работ – до 50%.

производить доплату к тарифной ставке Работникам за работу в многосменно режиме:

для работников промышленно-производственного персонала

для работающих в двух- и трехсменном режиме, при восьмичасовом рабочем дне- в размере 20% тарифной ставки (оклада) за вечернюю смену и 40% — за ночную смену, за каждый час работы в соответствующей смене;

для работающих по 11-ти часовому графику сменности на участках непрерывного производства (ЭС, ЖДУ, отдела сбыта, Службы безопасности, Узла связи и др.) – в размере35% тарифной ставки (оклада) за работу в ночное время с 22-00 до 6-00 ч.

Для работников обслуживающего производства

35% тарифной ставки (оклада) за работу в ночное время с 22-00 до 6-00 ч.

оплату труда работникам моложе 18-ти лет при сокращенной продолжительности рабочего времени производить в том же режиме, как работникам соответствующих категорий при полной продолжительности.

производить оплату труда учеников при индивидуальном производственном обучении профессиям рабочих в следующем размере:

сдельная форма оплаты труда

I месяц обучения — 75% тарифной ставки II разряда;

II месяц обучения — 60% тарифной ставки II разряда;

III месяц обучения — 40% тарифной ставки II разряда;

IV и все последующие месяцы до окончания срока обучения, предусмотренного программой — 20% тарифной ставки II разряда;

повременная форма оплаты

I и II месяцы обучения — 75% тарифной ставки II разряда;

III и IV месяцы обучения — 80% тарифной ставки II разряда;

V и все последующие месяцы до окончания срока обучения, предусмотренного программой — 90% тарифной ставки II разряда;

Кроме того, ученикам, работающим сдельно, на период освоения профессии, за индивидуально изготовленную ими годную продукции начислять заработную плату по льготным, повышенным до 20% нормам времени.

Производить доплату до 100% ставки повременщика II разряда из сдельного заработка бригады при обучении учеников в бригадах, начиная со второго месяца обучения.

Размер этой доплаты определяется коллективом бригады с учетом вклада ученика в общие результаты и в пределах сдельного заработка бригады.

Производить оплату труда в соответствии с установленным порядком при:

Подготовке молодых рабочих (учеников), переквалификации и обучении вторым профессиям;

Обучении остродефицитным профессиям рабочих.

Производить оплату труда молодых рабочих за время переквалификации или обучения их вторым профессиям, исходя из потребности производства, в размере 100% среднего заработка.

устанавливать отдельными приказами Генерального директора или распоряжениями:

увеличение сдельных расценок рабочим-сдельщикам при работе по технически обоснованным нормам в зависимости от особенностей и условий производства, а так же в целях закрепления и сохранения кадров;

увеличение тарифных ставок на отдельных операциях или видах работ;

высококвалифицированным рабочим, занятым на особо важных и ответственных работах, персональные оклады, взамен тарифных ставок;

доплаты работникам, имеющих личное клеймо качества.

производить оплату работ в выходные и нерабочие праздничные дни следующих размеров:

сдельщикам – по двойным сдельным расценкам;

работникам, труд которых оплачивается по дневным и часовым тарифным ставкам – в размере двойной дневной или часовой тарифной ставки.

Приложение

Часовые и месячные тарифные ставки ОАО «Волгограднефтемаш»

Рабочих-сдельщиков промышленно-производственного персонала

Вводится с 1 февраля 2008 г.

Примечание: тарифная ставка за месяц рассчитана исходя из среднемесячного количества часов в 2008 году – 166,08 часов

Рабочих-повременщиков промышленно-производственного персонала

Примечание: тарифная ставка за месяц рассчитана исходя из среднемесячного количества часов в 2008 году – 166,08 часов

Примечание: тарифная ставка за месяц рассчитана исходя из среднемесячного количества часов в 2008 году – 166,08 часов

Рабочих непрерывного производства промышленно-производственного персонала и рабочих, занятых обслуживанием производства

Примечание: тарифная ставка за месяц рассчитана исходя из среднемесячного количества часов в 2008 году – 166,08 часов

Список литературы

«Экономика и труд». Под ред. Проф. П.Э. Шлендера, 2006г.

«Политика доходов и заработной платы». Под ред. П.В. Савченко и Ю.П. Кокина, 2006г.

«Экономика труда». Под ред. Н.А. Волчина и Ю.Г. Волгина, 2007г.

Журнал «Человек и труд». №4 2006г.

Журнал «Человек и труд». №12 2007г.

Журнал «Человек и труд». №2 2007г.